Капіталістична система чітко виявляє значення свободи підприємства і вибору. Споживачі вільні купляти те, що вони бажають; підприємства – виготовляти і продавати те, що вони вважають необхідним; постачальники ресурсів можуть за власним вибором знаходити місце застосування наявних в них матеріальних  людських ресурсів. Якщо задуматись, можна тільки дивуватися, чому економіка не потрапляє у стан повного хаосу. Коли споживачі потребують кукурудзяні пластівці, підприємства передбачають виготовлення спортивного взуття, а постачальники ресурсів бажають запропонувати свої послуги для розробки засобів програмного забезпечення комп’ютерів, весь процес виробництва, здавалося б, повинен зайти в глухий кут внаслідок явної неузгодженості цих вільно вибраних  рішень.
На щастя, дві інших роси капіталізму – система ринків і цін та сильний фактор конкуренції – забезпечують координуючі і організаційні механізми, які виключать потенційний хаос, який могла б створити свобода підприємств і вибору.
  Та що означає термін „Ринкова економіка”? Це економіка, в якій продукцію товарообміну визначається, в основному, попитом і пропозицією (або попитом і пропозицією більшою мірою, ніж дерективно) або самим суб’єктом товарообміну.
Основними рисами ринкової економіки є:
1.     цивілізована конкуренція виробників товарів;
2.     вільний перелив капіталу між галузями і регіонами;
3.     розвиток кредитно – банківської системи, утворення фінансового і валютного ринку;
4.     свобода підприємництва, незалежність товаровиробників і відносна свобода їх діяльності;
5.     лібералізація цін залежно від попиту і пропозиції;
6.     вільний обмін товарами і послугами;
7.     певний рівень попиту населення та місткість ринку;
8.     нормальне оподаткування;
9.     забезпечення правових, юридичних норм;
10.                економічна свобода і обмеження державних монополій;
11.                боротьба з мафією;
Для кращої ефективності функціонування ринкової економіки необхідно визначити її інфраструктуру, яка є надзвичайно актуальною  для країн з перехідною економікою, в тому числі для України.
Ринкова інфраструктура – це сукупність елементів, які забезпечують безперебійне, багаторівневе функціонування господарських взаємозв’язків, взаємодію суб’єктів ринкової економіки і регулюють рух товарно – грошових потоків. Складовими елементами ринкової інфраструктури є інститути, інформаційні мережі і потоки, законодавство, рівень ринкового мислення і поведінки населення. Підвищена увага до кожної складової інфраструктури ринкового типу може забезпечити реалізацію ринкових механізмів у всій економіці.
Поняття „механізм ринкової економіки” охоплює сукупність форм, методів, важелів використання ринкової економіки, тобто для зясування сутності ринкового механізму треба, спираючись на такі провідні категорії товарного господарства як вартість, ціна, попит, пропозиція, конкуренція, визначити зміст та характер дії законів ринкової економіки.
Закон вартості – відбиває об’єктивні, істотні, постійні зв’язки між суспільно необхідною працею і цінами на товари (послуги) і діє як у сфері виробництва, так і в сфері обігу (на ринку).
Закон попиту і пропозиції – відбиває взаємозалежність між кількістю товарів (послуг), які хоче купити споживач, і обсягом товарів (послуг) які в даний час пропонує виробник.
Закон конкуренції – виражає закономірні зв’язки між суб’єктами ринкових відносин щодо кращих умов виробництва, купівлі – продажу товарів (послуг). Цей закон діє тільки за наявності в суспільстві різноманітних форм власності.
Закон грошового обігу – вимагає, що кількість грошей, необхідна для реалізації товарів (послуг), повинна  дорівнювати сумі цін усіх проданих товарів (реалізованих послуг), поділений на середнє число оборотів однойменних одиниць грошей.
Закон економії часу – виражає закономірні зв’язки між зменшенням суспільно необхідного робочого часу на виробництво одиниці продукції (товару, послуги) у процесі розвитку продуктивних сил суспільства та зростанням вільного часу працівників.
Економічні функції держави в ринковій економіці можна звести до трьох основних груп:
Перша – розробка, прийняття й організація виконання господарського законодавства (правова основа підприємництва, оподаткування, банківської системи тощо).
Друга – забезпечення умов нормальної роботи ринкового механізму (демонополізація економіки, антиінфляційна політика, підтримка державних фінансів у бездефіцитному стані, стабільність грошового обігу і т.д.)
Третя – забезпечення вирішення економічних проблем, які ринковий механізм вирішити не спроможний або вирішує їх не досить ефективно (екологічні, соціально-економічні, проблема справедливого розподілу доходів, НТП, структурні зрушення в економіці, міжнародний поділ праці тощо).
Для того, щоб Україна мала ефективну систему державного регулювання економіки, необхідно: по-перше, визначити соціально-економічний статус суспільства, яке ми будуємо; по-друге, концептуально визначити місце держави в економічних процесах. Що стосується другого то мається на увазі визначення мети, заради якої держава втручається економічні процеси. Мета передбачає вибір засобів, за допомогою яких вона може бути найбільш ефективно досягнута. Засоби приводяться в дію певним механізмом, який повинен бути закладений у концепцію. І нарешті визначити в інтересах кого, яких верств населення держава повинна здійснювати регулювання економіки.
Економіка України як і інших республік, що входили до складу колишнього Союзу характеризується не повною системою функціонування ринкової економіки, а лише переходом до неї. Визначення сутності перехідного періоду має принципове значення для обґрунтування економічної політики держави, успішного здійснення соціально-економічних перетворень.
Сьогодні більшість людей в Україні на собі відчули, у що обійшлась нам політика „спроб і помилок”. Головними помилками економічної політики стали ігнорування специфічності умов ринкової трансформації економіки України, стратегічні прорахунки у здійсненні зовнішньоекономічного курсу, неузгодженість між фінансовою та монетарною політикою, необґрунтованість соціальної політики, не розробленість структурної політики, непослідовність політики економічної лібералізації тощо. Головна причина цих помилок полягає в тому, що в економічній політиці не розрізнялися перехідний період і сама ринкова економіка й нерідко застосовувались ринкові методи в умовах, коли економіка ще не стала ринковою. Все це безперечно, значно поглиблювало економічну кризу, зумовлювало спад виробництва і падіння життєвого рівня народу, посилювало соціальну напруженість у державі, а також зумовлювало нестабільність внутрішньої політичної ситуації.
У народі кажуть: - Що посієш – те й пожнеш: Посадиш жолудь – виросте дуб. Спори буряну дають не що інше, як бур’ян.
У світі існують десятки сильних моделей, призначених для реформування економіки. Серед них моделі використані Німеччиною, Японією, Південною Кореєю Гонконгом, Тайванем ... Своєрідна але сильна модель діє в Китаї. Такі моделі, що зросли з „жолудя” здорового глузду і наукового аналізу конкретних ситуацій у конкретних країнах дали можливість успішно розвиватись економікам, які стали могутніми та життєздатними, наче й справді ті дуби в діброві.
Багато хто з економістів вважає, що найбільш прийнятною для України є модель, використана з 1959 року в Німеччині: за цією моделлю будувала свою систему господарства більшість країн Європи. Сьогодні там розвивають традиції Аденауера, Ерхардта, Брандта та Шмідта і міцно утримують кермо економіки, яке може бути взірцем для України.
В основі німецької моделі – рекомендації, що враховують досвід країн, які волею історії опинилися в ролі наздоганяючих і не мали іншого способу прискорити темпи свого розвитку як тільки використати для цього владу і могутність державної машини. І це стало вирішальним фактором успіху.
А визначаються вони в основному такими напрямами: зростання ВНП; зниження безробіття і темпів інфляції; стабілізація валютної системи і платіжного балансу; зростання прибутків і доходів населення; полегшення податкового тиску; зменшення дефіциту держбюджету.
Саме реалізація цих аспектів економічної і соціальної політики з допомогою державного механізму забезпечила країнам Західної Європи піднесення, починаючи з 2 пол. 80-х рр..
Тепер уже стало незаперечним: дальше впровадження і Україні курсу економічних реформ під гаслом саморегулювання абсолютно неприйнятне. Що ж робити? Продовжувати курс реформ, які повинні розглядатися не як самоціль, а як дійовий засіб підвищення ефективності економіки та покращення життя народу.
Не може країна з 50 – мільйонним освіченим населенням, країна в центрі Європи з багатими традиціями спостерігати власне руйнування. Ми просто зобов’язані вибратися з ями, до якої втрапили, і