Шпаргалка

Шпаргалка Шпаргалка по Бухгалтерскому учету 18

Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-29

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Выберите тип работы:

Скидка 25% при заказе до 22.11.2024





1. Інтернац-ція та стандартизація обліку у міжнар. масштабі: необх-ть, сутність та значення.

Процес економічної інтеграції у світовому масштабі, інтернаціоналізація економіки, бізнесу призвели до необхідності інтернаціоналізації та стандартизації обліку, який є мовою бізнесу. Інформаційне взаєморозуміння є важливою передумовою бізнесу, економічної інтеграції країн. Тобто, необхідність стандартизації фінансового обліку у світовому масштабі та гармонізації облікових систем визначається розвитком процесів економічної інтеграції країн, створенням міжнародних корпорацій, вільних економічних зон, створенням та функціонуванням спільних підприємств, реалізацією спільних проектів. Облік, як мова бізнесу повинен будуватися на загальноприйнятих принципах.

Питаннями стандартизації бухгалтерського обліку займаються кілька міжнародних організацій. Серед них Комітет з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, це цілком незалежний орган, який займається розробкою міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Іншою організацією є Міжнародна федерація бухгалтерів, сферою діяльності цієї організації є розробка етичного, освітнього та аудиторського напрямків у бухгалтерському обліку. Значну роль у справі стандартизації бухгалтерського обліку відіграє ООН, головним об’єктом діяльності є вивчення питань обліку і звітності міжнаціональних корпорацій з розробкою відповідних рекомендацій для їх гармонізації; сприяє запровадженню міжнародних стандартів у світовому масштабі.

Приведення національних систем обліку і звітності до вимог міжнародних стандартів – це шлях до інтернаціоналізації обліку, його уніфікації та гармонізації, підвищення якості облікової інформації та довіри до неї з боку різних користувачів.   
2. Загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку, їх загальна сутність та значення.

Принципи – це базові концепції, які кладуться в основу відображення в обліку та звітності господарської діяльності підприємства, його активів, доходів, витрат, фінансових результатів. Відомо, що облікові системи формувалися в різних країнах чи групах країн під впливом національних особливостей їхнього політичного та економічного розвитку. Історично формувалися й принципи бухгалтерського обліку. Проте процес економічної інтеграції у світовому масштабі, інтернаціоналізація економіки, бізнесу призвели до необхідності інтернаціоналізації та стандартизації обліку, який є мовою бізнесу. Інформаційне взаєморозуміння є важливою передумовою бізнесу, економічної інтеграції країн.

Виходячи з цих обставин, світова практика виробила принципи бухгалтерського обліку, загальноприйняті для всіх країн. Найважливіші з них такі: 1) П автономності підприємства2) П безперервності діяльності 3) П двосторонності 4) П грошового вимірювання 5) П собівартості6) П нарахування 7) П реалізації8) П консерватизму 9) П матеріальності або суттєвості10) П відповідності 11) П постійності 12) П періодичності.
3. Принципи автономності підпр-ва та безперервності діяльності: сутність та застосування в обліку.

Принцип автономності підприємства означає, що кожне підприємства, фірма розглядається як самостійна господарська одиниця, відокремлена від своїх власників та інших підприємств. Рахунки підприємств мають бути відокремлені від рахунків його власників. По кожній господарській одиниці ведеться бухгалтерській облік і складається  фінансовий (бухгалтерській) звіт. Принцип автономності дотримується в усіх випадках, незалежно від організаційно-правової форми підприємства. Цей принцип називають ще принципом одиниці обліку. Принцип безперервності діяльності. Ця концепція бухгалтерського обліку базується на тому положенні, що підприємство постійно функціонує і подовжує в майбутньому свою діяльність необмежений період часу. Власники підприємства не мають наміру його ліквідувати чи продати. Виходячи з цього принципу, господарські засоби включаються до балансу в оцінці за їх фактичною собівартістю, а не за ринковою ціною. У звіт про прибутки включаються доходи і витрати, зумовлені нормальною поточною діяльністю підприємства.

У протилежному разі, коли є ознаки, що підприємство припинить свою діяльність і буде ліквідовано, використовуються інші правила бухгалтерського обліку. В разі ліквідації підприємства його активи оцінюються за ліквідаційною  вартістю.
4. Принципи собівартості та єдиного грошового вимірнику: сутність та застосування в обліку.

Принцип собівартості. В бухгалтерському обліку відображається собівартість засобів, а не їхня ринкова вартість. Іншими словами, в обліку і звітності оцінка активів здійснюється, виходячи з фактичних витрат на їх придбання або виробництво. Відображення в обліку та звітності господарських засобів за їхньою собівартістю пояснюється двома причинами. По-перше, оцінка засобів за ринковою вартістю супроводжується великими труднощами її визначення. Крім того, ринкова оцінка (вартість) вбудь-якому разі носить елемент суб’єктивності, тоді як собівартість є об’єктивною. По-друге, виходячи з принципу безперервності діяльності, підприємство не буде швидко реалізовувати засоби, які йому належать. Воно використовує ці засоби для забезпечення своєї поточної діяльності. А тому нема необхідності знати ринкову вартість засобів, що знаходяться на підприємств і використовуються ним.  Принцип грошового вимірювання означає, що в бухгалтерському обліку відображаються явища, дані, які можуть бути виражені в грошовому вимірі. Звичайно, в обліку можуть застосовуватись й інші вимірники господарських засобів (натуральні, трудові), але узагальнення їх можливе тільки за допомогою грошового вимірника.
5. Принцип нарах-ня доходів і витрат, його сутність та застосування в обліку.

     Для того, щоб відповідати поставленій меті, фінансові звіти скла­даються на основі облікового принципу нарахування. Цей принцип регулює собою момент визнання доходів і витрат. Згідно з цим принципом результати операцій та інших подій визна­ються, коли вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти або їх еквіваленти), і вони відобра­жаються в бухгалтерських реєстрах та наводяться у фінансових звітах тих періодів, до яких вони відносяться. Фінансові звіти, складені згідно з принципом нарахування, інформують кори­стувачів не тільки про минулі операції, які містили виплату або отримання грошових коштів, але і про зобов'язання випла­тити грошові кошти в майбутньому і про ресурси, які пред­ставлені грошовими коштами, що їх буде одержано у майбут­ньому. Таким чином, вони надають саме той тип інформації щодо минулих операцій та минулих подій, який є найбільш корисним для користувачів при прийнятті ними економічних рішень.

     Альтернативним є касовий метод, за яким доходи визначаються з моменту надходження грошей, а витрати – з моменту сплати грошей.
6. Принцип відповідності доходів і витрат звітного періоду: сутність та застосування в обліку.

Принцип відповідності – це принцип розмежування доходів і витрат між періодами та узгодження (відповідності) доходів звітного періоду з витратами, завдяки яким одержано ці доходи. Облік доходів за даний звітний період здійснюється за принципом нарахування та реалізації. Витрати даного звітного періоду – це ті витрати, що пов’язані з господарською діяльністю, яка зумовила отримання доходів у даному періоді. Цей принцип має велике значення для правильного визначення фінансових результатів звітного періоду.

У свою чергу, слід зазначити, що принцип нарахування регулює собою момент визнання доходів і витрат. За цим принципом доходи і витрати відображаються в обліку в тому періоді, в якому вони були нараховані, тобто зроблені чи здійснені, н6езалежно від того, коли фактично були отримані чи сплачені кошти. За принципом реалізації доходи від реалізації продукції, робіт, послуг обліковують, коли було виконано договірні зобов’язання та надіслано рахунок клієнтові. Іншими словами, моментом реалізації та визначення доходу від реалізації є момент відвантаження продукції і переходу прав власності на неї від постачальника до клієнта.

7. Принцип обачності (консерватизму), сутність та застосування в обліку.

За цим принципом доходи обліковуються, коли можливість їх отримання стає цілком визначеною подією, фактом, тоді як витрати та втрати повинні відображатись, коли їх здійснення є ймовірною, можливою подією. В основу цієї концепції покладено принцип оцінки об’єктів обліку, який дає змогу уникнути завищення оцінки активів і доходів, а також недооцінки зобов’язань і витрат. Згідно з принципом консерватизму (обережності), передбачені потенційні збитки (сумнівна заборгованість клієнтів, знецінення активів тощо) мають бути відображені в результаті звітного періоду.


8. Принцип повного висвітлення, його сутність та застосування в обліку.

Відповідно до цього принципу, звітність повинна містити всю важливу та суттєву інформацію про дане підприємство. Обсяг та якість звітної інформації повинні бути достатніми для того, щоб користувачі могли скласти усестороннє та об’єктивне уявлення про фінансовий стан підприємства. До числа такого роду інформації, окрім власне звітної, відносяться: звітні методи оцінки активів (майна) підприємства; зміни цих методів, якщо такі мають місто, непередбачені обставини, які справили майновий вплив на фінансовий стан підприємства; крупні договори (замовлення) на купівлю продукції, що виробляється підприємством, передбачувані капітальні вкладення; великі угоди та ін. проекти, здійснення яких може призвести до значних змін у фін становищі підприємства, у вартості його активів (майна)  та фінансових зобов’язань, у вартості власного капіталу. Також підлягає розкриттю інформація, що є важливою з фін та юр точок зору подій, що відбулися по закінченню звітного періоду, але до моменту складання звіту.    


9. Принцип превалювання сут-ті над формою, його зміст  та застос-ня в обліку.

Якщо інформація має правдиво відображати операції та інші події, які їй належить відображати, необхідно вести їх облік і розкривати відповідно до їхньої сутності та економічної реальності, а не лише виходячи з їх юридичної форми. Сутність операцій або інших подій не завжди відповідає тому, що ви­пливає з їх юридичної або розробленої форми. Наприклад, підприємство може передати актив іншій стороні таким чи­ном, що згідно з документами право власності перейде цій стороні, хоча можуть існувати угоди, які забезпечуватимуть подальше використання даним підприємством майбутніх еко­номічних вигод, втілених у цьому активі. За таких обставин, звітність щодо продажу не відображатиме правдиво здійснену операцію (якщо операція відбулася насправді).


10. Принцип постійності (послідовності) облікової політики та періодичності, їх суть та призначення.

Принцип постійності вимагає від підприємства застосування обраної облікової політики протягом тривалого часу. Зміни обраних методів обліку та оцінки мають бути обґрунтовані і докладно описані в додатку для фінансової звітності. Це стосується методів нарахування амортизації основних засобів та нематеріальних активів, порядку нарахування зносу малоцінних предметів, створення резервів, методів обліку витрат виробництва, методів оцінки майна тощо.

Принцип періодичності (або облікового періоду) визначає можливість і необхідність поділу безперервної діяльності підприємства на звітні періоди для складання  необхідної звітності і виявлення результатів діяльності. Найчастіше одліковий період збігає з календарним роком. Проміжними обліковими періодами є поквартальні періоди, за які теж складається звітність і виявляються фінансові результати.

11. Між нар. стандарти бухгалтерського обліку, їх суть та призначення.

Стандарт бухгалтерського обліку – це нормативний документ, що визначає правила та процедури ведення бухгалтерського обліку та складання звітності. Необхідність стандартизації фінансового обліку у світовому масштабі та гармонізації облікових систем визначається розвитком процесів економічної інтеграції країн, створенням міжнародних корпорацій, вільних економічних зон, створенням та функціонуванням спільних підприємств, реалізацією спільних проектів. Облік, як мова бізнесу повинен будуватися на загальноприйнятих принципах.

Значну роль у справі стандартизації бухгалтерського обліку відіграє ООН, головним об’єктом діяльності є вивчення питань обліку і звітності міжнаціональних корпорацій з розробкою відповідних рекомендацій для їх гармонізації; сприяє запровадженню міжнародних стандартів у світовому масштабі. Приведення національних систем обліку і звітності до вимог міжнародних стандартів – це шлях до інтернаціоналізації обліку, його уніфікації та гармонізації, підвищення якості облікової інформації та довіри до неї з боку різних користувачів.   

Міжнародними стандартами регулюються основні, принципові моменти, від яких залежить формування фінансових результатів діяльності підприємства, відображення у звітності результатів діяльності та фінансового стану підприємства.

 12. Нац. стандарти обліку, їх сутність,  призначення та зв’язок з МСБО.

Стандарт бухгалтерського обліку – це нормативний документ, що визначає правила та процедури ведення бухгалтерського обліку та складання звітності.

Слід зазначити, що НСБО мають силу закону і є обов’язковими для виконання. Тоді як МСБО мають рекомендаційний характер.

Облікові системи різних країн відрізняються між собою, проте можна виділити групи країн, що дотримуються однотипних підходів до побудови систем обліку. Але слід зазначити, що не існує двох країн , де правила обліку були б ідентичними. Однією з самих розповсюджених є трьох модельна класифікація облікових систем, відповідно до яких виділяють: британо-американську модель (Великобританія, США, Канада, Австралія); континентальну модель (Німеччина, Австрія, Франція, Італія); південноамериканську модель (Бразилія, Аргентина).

Основними характеристиками першої моделі  є орієнтація обліку на нестачі широкого кругу інвесторів, що обумовлено високим рівнем розвитку ринку цінних паперів; відсутністю законодавчого регулювання обліку, який регламентується стандартами, що розробляються професійними організаціями бухгалтерів; гнучкістю облікової системи та ін.

Друга модель відрізняється наявністю законодавчого регулювання обліку; тісними зв’язками підприємств з банками, які є основними постачальниками капіталу; орієнтацією обліку на державні нестачі макроекономічного регулювання і оподатковування; консерватизмом облікової практики.

Основною особливістю третьої моделі є орієнтація методики обліку на високий рівень інфляції і нестачі державного регулювання.

 Зв’язок між НСБО та МСБО проявляється в тому, що останні можна використовувати в якості рекомендацій.


13. Суть та основи побудови фін. обліку.

Фінансовий облік – це сукупність правил та процедур, які забезпечують підготовку, оприлюднення інформації про результати діяльності підприємства (установи, організації) та його фінансовий стан відповідно до вимог законодавчих актів і стандартів бухгалтерського обліку.

 Об’єктами фінансового обліку, що відображаються як на синтетичних, так і на аналітичних рахунках, є:  активи підприємства, джерела власних засобів, зобов’язання (пасиви) підприємства, витрати підприємства за їх елементами і доходи за їх видами, фінансові результати діяльності підприємства і їх розподіл, господарські операції, пов’язані з процесами придбання ресурсів, виробництва та реалізації. Принципово важливим питанням фін  обліку є методологія і організація обліку витрат і доходів. Саме в цьому питанні проявляються відмінності побудови фін обліку.

Для фін обліку розробляється детальна номенклатура елементів витрат і кожному елементові витрат призначається бухгалтерський рахунок. Таким чином, створюється система рахунків витрат за елементами. На рахунках витрат накопичуються витрати за елементами впродовж звітного періоду. Наприкінці звітного періоду доходи звітного періоду порівнюються з витратами і визначається фінансовий результат.


14. Суть та основи побудови управлінського обліку.

Управлінський  облік  – це сукупність методів та процедур, які забезпечують підготовку і надання інформації для планування, контролю, прийняття рішень на різних рівнях управління підприємством. Це внутрішній облік, який ведеться для задоволення потребу інформації керівництва всього підприємства та його структурних підрозділів. Головним критерієм організації управлінського обліку є корисність одержуваної інформації для оцінки, контролю й прийняття управлінських рішень. Підприємства та організації організовують управлінський облік , виходячи з особливостей діяльності, структури і розмірів підприємств, потреб управління.

Головними об’єктами управлінського обліку є витрати і доходи підприємства, фінансові результати. Але в управлінському обліку витрати перегруповуються за їх цільовим призначенням, тобто за видами продукції, замовленнями, процесами, стадіями виробництва, центрами відповідальності, сферами діяльності тощо. Аналогічно здійснюється групування доходів підприємств і фінансових результатів.

В межах управлінського обліку виробничих підприємств здійснюється облік витрат та калькулювання собівартості продукції. При цьому підприємства самостійно обирають метод обліку витрат та калькулювання собівартості продукції. Крім обліку і калькулювання за повними витратами для цілей управління  підприємства застосовують облік і калькулювання за змінними витратами, за стандартними витратами.
15. Користувачі інформації фінансового та управлінського обліку.

     Користувачами фінансових звітів є існуючі та потенційні інве­стори, працівники, позикодавці, постачальники та інші торгові кредитори, замовники, уряд та урядові установи і громадсь­кість. Вони використовують фінансові звіти для задоволення пев­них різноманітних потреб у фінансовій інформації. Такі потре­би, зокрема, мають:

А. Інвестори. Особи, які дають венчурний капітал, та їх кон­сультанти, стурбовані ризиком, притаманним інвестиціям і доходам від цих інвестицій. Б. Працівники. Працівники і групи їх представників, зацікавле­ні в інформації щодо стабільності та прибутковості робото­давців. В. Позикодавці. Позикодавці зацікавлені в інформації, яка до­зволяє їм визначити, чи будуть їхні позики та відсотки з суми позик сплачені своєчасно.

Г. Постачальники та інші торгові кредитори. Постачальники та інші торгові кредитори зацікавлені в інформації, яка до­зволяє їм визначити, чи будуть вчасно сплачені заборговані їм суми. Д. Клієнти. Клієнти виявляють інтерес до інформації щодо без­перервності діяльності підприємства. Е. Уряди та урядові установи. Уряди та урядові установи зацікав­лені у розміщенні ресурсів, а значить, і у діяльності підпри­ємства.

Є. Громадськість. Підприємства впливають на членів суспіль­ства різним чином.
 16.Технологічний процес фінансового обліку, рахунки, регістри.

Для відображення  господарських  операцій   використовують  систему  рахунків фінансового  обліку. Рахунки поділяються  на  дві  групи : 1) балансові (реальні) рахунки – рахунки  активів , зобов’язань , рахунок власного капіталу та ін. Ці рахунки мають  залишок.; 2) номінальні  рахунки – рахунки  витрат, доходів , рахунок  фінансових результатів. Рахунки  витрат  та доходів  залишку  не мають. Для  обліку  господарських  операцій  застосовують  систему облікових  регістрів. Обов’язковим  для  іноземних  фірм  є журнал  реєстрації  операцій. Цей регістр  призначений  для  хронологічного  запису  всіх  операцій , що відбулися у звітному періоді. Записи  здійснюються  по  кожній  операції  або  по  сукупності  однорідних  операцій, рахунки  по  Кт  записуються  з  абзацу. Наступним  обов’язковим   регістром  є  головна книга. Головна книга  призначена  для обліку операцій в  системі  синтетичних  рахунків. Записи  в  головній  книзі проводяться  на  основі записів  в  журналі  реєстрації. На  базі  головної  книги  складається  бухгалтерський  баланс. Також  кожна  фірма  може  вести  допоміжні  журнали (регістри) : журнал  обліку  реалізації , покупок , грошових  надходжень і витрат , касових  надходжень та ін.
17.Склад фін. звітності заруб. фірм та заг. вимоги до неї (якісні хар-ки).

Фінансова  звітність – це  система взаємопов’язаних  узагальнюючих  показників , що відображають фінансовий стан підприємства та результати діяльності за звітній період.  До складу фінансової  звітності   краї з розвинутою ринковою економікою  входять : бухгалтерський  баланс (надає  інформацію  про фінансове  становище  підприємства  на  певну дату ) , звіт про рух грошових коштів (надає інформацію  про надходження  і  вибуття  грошових  коштів  внаслідок операційної , інвестиційної  та  фінансової діяльності  протягом  звітного  періоду ) , звіт про прибутки та збитки (надає  інформацію про доходи  , витрати та фінансові результати діяльності підприємства  за звітній  період ), додатки та ін.  Річний звіт  супроводжується  пояснювальними  записками.  Компоненти  фінансової  звітності   взаємопов’язані ,  оскільки  відображають  відповідні аспекти господарської діяльності підприємства. Жодний  звіт  не  може  надати  всю  потрібну  користувачам  інформацію ,  а  тому  всі  компоненти  фінансової  звітності  слід  розглядати   та  інтерпретувати  у  комплексі.


Вимоги  до   фінансової   звітності :

1)зрозумілість – це  якість  інформації  , яка  дає  можливість  користувачам  сприймати її значення. 2)доречність – характеризує  здатність  інформації впливати  на  рішення, що  приймаються  на  її  основі. 3)достовірність –інформація  не  містить  помилок  та упереджених  суджень. 4)порівняльність – ця  вимога  повинна  забезпечувати порівнянність  даних (показників) даного  періоду  з аналогічними  показниками  минулих  періодів.5) Фінансова  звітність обов’язково  підлягає  аудиту.  

 
18.Баланс зарубіжних фірм, загальна побудова, оцінка статей.

Бухгалтерський  баланс -  це  звіт  про фінансовий  стан   підприємства , який  відображає  його  активи , пасиви  та  власний  капітал  на певну  дату  у  грошовому  вимірі. Баланс  підприємства  відображається  за такою  формулою :  А = З + ВК.   У  різних  країнах є  певні   особливості  групування  статей  балансу. В Україні , як  і  в  країнах  ЄС   статті  активу  групуються  та  розміщуються   згори  до  низу  по  мірі  зростання  ліквідності  господарських   активів.  В  США , Англії ,  Канаді  та ін. країнах   статті  балансу  групуються  в зворотному  напрямку.  У  практиці  існує  2 –і  форми  подання  балансу : 1) двостороння  форма  = актив – ліворуч ; зобов’язання  та  власний капітал  - праворуч. 2) одностороння ( послідовна ) форма =  послідовно  згори  до  низу  розміщується  актив  і  пасив.

Власний  капітал  -  це  частина  активів  підприємства ,  що  залишається  після вирахування  його  зобов’язань.  Власний  капітал  визнається  в  балансі  одночасно  з  визнанням  активів  чи  зобов’язань ,  які  призводять  до  його  зміни. У  зв’язку   з  цим  оцінка  ВК  визначається  оцінкою  відповідних  активів  і  зобов’язань.  Актив  і пасив  балансу  поділяються  на  окремі  показники , які  звуться  статтями  балансу. Кожна стаття  характеризує  окремий  вид  господарських засобів або  джерел  їх  формування . Статті балансу  групуються  в розділи  за однорідністю  господарських засобів  або  джерел  їх  формування ,  що  полегшує  читання  балансу  та його  аналіз. В  більшості   західноєвропейських  країн статті  активу  балансу  групуються і  розміщуються згори  донизу  в  міру зростання  ліквідності  господарських  засобів (активів).  Статті  пасиву  балансу  групуються  і  розміщуються згори  донизу за  ознакою зменшення часу , необхідного  для  повернення  боргів. В  активі виділяють такі  три  розділи: 1)основні  засоби  та  інші  позаоборотні  активи; 2)запаси  і затрати;  3)грошові  кошти ,  розрахунки  та  інші  активи. Статті  пасиву балансу  теж поділяються  на три  розділи: 1)джерела  власних  та  прирівняних  до  них  коштів ; 2) довгострокові  пасиви ; 3)розрахунки  та інші пасиви.


19.Звіт про прибутки заруб. фірм, признач-ня, зміст та методика складання.

Основною  метою  звіту про  прибутки  є  надання  інформації  користувачам про  формування  фінансового  результату  підприємства.  Звіт  про  прибутки  надає  користувачам ,  насамперед  інвесторам  і кредиторам , важливу  фінансову  інформацію для  оцінки минулої  діяльності підприємства , а  також  ризику  недосягнення ним  очікуваних  результатів. За  одноступеневим  форматом  звіт  складається  з  2-х  розділів : 1)перелік  усіх  доходів  за  звітний  період ; 2)перелік  всіх  витрат  за  звітний  період. Різниця  між  ними  покаже  фінансовий  результат діяльності  підприємства.

 Продажі (чисті або netto) = дохід від  реалізації – ПДВ – акциз – комерційні  знижки  надані – товари  повернуті.

Собівартість  реалізованої  продукції = прямі  матеріальні  витрати + прямі  трудові  витрати + загально виробничі витрати.

Валовий  дохід = продажі – собівартість.

Операційний  прибуток = валовий  дохід – операційні  витрати.  Окремо  відображаються  доходи  від  фінансових  операцій та  витрати  на  них.

Прибуток  до  оподаткування – визначається алгебраїчною  сумою  операційного прибутку  та результатів  від  фінансових  та надзвичайних  операцій ( - % за  кредити).

Чистий  прибуток – це різниця  між прибутком  до  оподаткування  та суми  податку  на  прибуток.

В  країнах ЄС форма  звіту про прибутки  затверджується  в  національних  масштабах  і є  єдиним  для  всіх підприємств. У США , Канаді ,  Англії – форма  звіту    довільна щодо  переліку доходів ,  витрат , їх  деталізації  та  групування.   
20.Звіт про рух грошових коштів, призначення, зміст та методика складання.

Головним  призначенням  звіту  про  рух  грошових  коштів  є  надання  користувачам  інформацію  про те , з  яких  джерел   надходили    гроші   на  підприємство ,  по  яких  напрямках  , на  які  цілі  витрачалися  гроші , як  змінився залишок  грошових  коштів  за  звітний  період. При  цьому  рух  грошових  коштів  відображається   по  3-х  видах  діяльності  : поточна ( надходження грошових  коштів  та їх  еквівалентів , сплата грошових  коштів  та їх  еквівалентів. інвестиційна (надходження грошових  коштів  та їх  еквівалентів, сплата грошових  коштів  та їх  еквівалентів. фінансова (надходження грошових  коштів  та їх  еквівалентів, сплата грошових  коштів  та їх  еквівалентів.

Процес складання  звіту  про  рух  грошових  коштів  можна  представити  таким  чином : 1)визначення  змін  у  складі грошових  коштів ; 2)визначення  руху  грошових коштів  в  результаті  операційної діяльності ; 3)визначення  руху  грошових коштів  в  результаті  інвестиційної діяльності ; 4)визначення  руху  грошових коштів  в  результаті  фінансової діяльності ; 5)подання  отриманої  інформації  у вигляді  звіту  про рух  грошових  коштів.
21.Звіт про власний капітал, признач-ня, зміст та методика складання.

Переглянутий  МСБО 1 увів  до  складу  обов’язкової  фінансової звітності   новий компонент – Звіт  про  зміни  у  власному  капіталі. Це  було  зумовлено  зростанням  потреби  користувачів в  отриманні  інформації  про  всеохопний  прибуток. Всеохопний  прибуток  охоплює  всі  зміни  у  власному  капіталі внаслідок  операцій  та  інших  подій , що  існували  в  звітному  періоді , крім  інвестицій  власників (учасників) і  розподілу  капіталу  між  ними (дивіденди  тощо).

 Алгоритм складання  Звіту про зміни  у власному  капіталі: 1)Чистий  прибуток (збиток) за звітний  період (взятий зі Звіту про  прибутки) +(-) Прибутки (збитки), відображені  безпосередньо у складі власного капіталу (переоцінка, резерви тощо) : (взятий  з Головної книги : “Обороти  рахунків  власного  капіталу”) = Загальний  визнаний  прибуток (збиток) + (-) Інші  зміни у  власному  капіталі (внески  учасників , дивіденди) : (взятий  з Головної книги : “Обороти  рахунків  власного  капіталу”) = Загальні  зміни  у  власному  капіталі  за  період; 2)Баланс : Власний  капітал на  початок звітного  періоду +(-) Зміни  в обліковій  політиці та  суттєві  помилки (взятий  з Головної книги : “Обороти  рахунків  власного  капіталу”)  + (-)Загальні  зміни у власному капіталі за  період  = Власний капітал  на  кінець  звітного  періоду. Оскільки така форма Звіту про  зміни  у власному  капіталі  відображує всі його зміни , в  практиці такий звіт часто  називають звітом  про  власний  капітал. 
22.Структурний (вертикальний) аналіз показників фінансової звітності.

Вертикальний  аналіз  - структурний  аналіз  балансу  та звіту  про  прибутки , він  дає змогу вивчити  структуру  активів  підприємства , тобто  частину  оборотних   коштів , основних  засобів, нематеріальних  активів  в  загальній  сумі  активів  балансу.  Метою цього  аналізу є  вивчення  структури  та динаміки  ресурсів підприємства та  джерел їх  формування для  ознайомлення  з  загальною  картиною фінансового  стану.  Структурний  аналіз  несе   орієнтировочний  характер, оскільки  в  результаті його  проведення  ще  не  має  можливості дати  кінцеву  оцінку  якості  фінансового  стану , для  отримання  якого  є  необхідним розрахунок спеціальних  коефіцієнтів. Структурному  аналізу  передує загальна  оцінка  динаміки  активів  організації  ,  що  отримується  шляхом співставлення  темпів  приросту  активів   з  темпами  приросту  фінансових  результатів. Якщо  темпи  приросту  виручки  або прибутку  більші  ніж темпи  приросту  активів , то в звітному році використання  активів  організації  було  більш ефективним  , ніж  у  попередньому періоді.

23.Горизонтальний аналіз показників фінансової звітності.

Оцінка фінансової діяльності ком­паній зд-ся на основі аналізу їхніх фінансових звітів. За дапомогою такого аналізу інвестори, кредитори, менеджери та інші зацікавлені особи оцінюють минулий, поточний та очікуваний фінансовий стан фірми.

Взагалі розрізняють 3 види аналізу показників фінансової звітності;

Структурний

Горизонтальний

Аналіз фінансового стану на базі відносних показників

Горизонтальний  аналіз  полягає  в  порівнянні  окремих  показників (статей)  балансу підприємства   і  звіту  про  прибутки за  2-а  суміжні   періоди , а  також за кілька років. Аналіз також  включає  розрахунок  відхилень  від  базового  або  попереднього  періоду , встановлення  причин  цих відхилень. Врешті – решт  він  дає  змогу виявити  тенденції  розвитку  підприємства та можливі  результати фінансової   діяльності.
24.Методика   аналізу   платоспром-ті   (ліквідності)   підпр-ва   на основі фін. звітності.

Платоспроможність  підприємства  виступає в  якості  зовнішнього  прояву фінансової  стійкості , сутністю якої  є  забезпеченість  оборотних  активів  довгостроковими  джерелами формування. Більша  або  менша  поточна платоспроможність ( або неплатоспроможність) обумовлена  у  більшій чи  меншій  мірі забезпеченістю ( або незабезпеченістю) оборотних активів  довгостроковими джерелами. Для  оцінки  платоспроможності  підприємства використовується  система  показників :

1)Показник поточної  заборгованості = поточні активи / поточні  пасиви , якщо показник > 1 – то  фірма  працює  нормально.

 2)Показник  швидкої  платоспроможності = швидкореалізуємі  активи (поточні  активи – виробничі  запаси) / поточні  пасиви. Бажано, щоб цей коефіцієнт був >1.

3)Показник  абсолютної платоспроможності = (грошові  кошти / поточні пасиви )*100%.

4)Чистий  робочий  капітал = поточні  активи – поточні  пасиви.

 25.Методика аналізу заборгованості (структури капіталу) підприємства на основі фінансової звітності.

Виділяють  такі показники  заборгованості (структури  капіталу ) на основі  фінансової  звітності :

1)Показник  загальної  заборгованості = (сума  заборгованості (короткострокова заборгованість + довгострокова заборгованість) / суму всіх  активів)*100%. Цей коефіцієнт відображає долю залучених  коштів у формуванні усієї  суми  активів  підприємства. Нормою для цього показника є рівень  25 – 30% , бажано , щоб  цей показник  не  перевищував  рівня  50%.

2)Відношення  довгострокової  заборгованості до власного  капіталу = (довгострокова  заборгованість / акціонерний капітал )* 100%. Цей  показник  є оціночним  при  вирішенні  питань про  одержання довгострокових  кредитів, не  повинний перевищувати  рівня 50%.
26.Методика аналізу рент-ті  підпр-ва на основі  фінансової звітності.

Показники  рентабельності  характеризують  фінансові результати та ефективність  діяльності  підприємства.  Вони  вимірюють  дохідність  підприємства  з  різноманітних  позицій  і  групуються   у  відповідності з  інтересами  учасників економічного  процесу , ринкового обміну.

 Існують  такі  показники  рентабельності :

1)Рентабельність  по  маржинальному ( валовому )  доходу = (валовий дохід / обсяг продажу)*100% . Чим цей показник  вище , тим краще для підприємства в цілому.

2)Рентабельність  по  операційному  прибутку = (операційний прибуток /обсяг  продажу)*100%.

3)Рентабельність  по  чистому  прибутку = ( чистий прибуток / обсяг  продажу ) *100%.  Цей  коефіцієнт  повинний  бути  в межах  від  6 до 12%.

4)Рентабельність інвестицій  = (чистий  прибуток / сума  всіх  активів)*100%.

Строк окупності = 100% / рентабельність інвестицій у  %-му вигляді.

5)Рентабельність  власного  капіталу = (чистий  прибуток / власний  акціонерний  капітал) *100%.

Строк окупності капіталу = 100% / рентабельність власного капіталу  у  %-му  вигляді.

6)Дохід  на  одну  акцію = (чистий  прибуток – дивіденди  на привілейовані  акції) / кількість  звичайних акцій. 



27.Методика аналізу оборотності засобів на основі фінансової звітності.

Прискорення оборотності  оборотних  коштів  зменшує  потребу  в  них  , дозволяє  підприємству вивільняти  частину  оборотних  коштів  для  невиробничих  або  довгострокових   виробничих   потреб  підприємства  (абсолютне  вивільнення ) , або для  додаткового  випуску  продукції ( відносне  вивільнення).  В результаті   прискорення  оборотності  вивільнюються  речові  елементи  оборотних  коштів , менше   потрібно  запасів  сировини , матеріалів , палива ,  заділів  незавершеного  будівництва  ,  а  відповідно , вивільнюються  і  грошові  ресурси  , раніше  вкладені  в  ці  запаси  і  заділи. Виділяють  такі  показники  оборотності  (ділової активності) :

1)Коефіцієнт  оборотності  запасів  = виробнича  собівартість реалізуємої продукції / величина  запасів  за  балансом (або  середня сума  вартості  за  звітний  період).

Тривалість 1-го  обороту  = 360 днів / коефіцієнт оборотності  запасів.

2)Оборотність  дебіторської  заборгованості = обсяг  продаж / сума дебіторської  заборгованості  по балансу.

Період  повернення  дебіторської заборгованості = 360  днів / оборотність  дебіторської  заборгованості (до 60 днів).

3)Оборотність основних  засобів = обсяг продаж / сума основних  засобів по балансу (  або їх середня  сума  за  звітний період).

4)Оборотність  всіх активів = обсяг  продаж / всі  активи  по  балансу.
28.Склад грош. коштів та рахунки для їх обліку. Суть еквіваленту грош. коштів.

Грошові  кошти є  найліквіднішою частиною  активів  підприємств ,  яка  використовується для  сплати  боргів  та  закупки  нових  активів.


До  грошових  коштів належать :

1)Готівка , яка зберігається на  підпр-ві ;

2)Грошові кошти  на рахунках  в  банках;

3)Банківські  векселі  та грошові  чеки і  перекази від  клієнтів.

В США все це cash  і обліковується на одному рахунку “Грошові  кошти “. В західно – європейських  країнах грошові  кошти обліковуються  на  рахунках “Каси”, рахунках  в  банках , в  національній та іноземній  валюті. В бухгалтерському балансі грошові  кошти  відображаються по статті Cash – грошові  кошти (США) , а  в  європейських  країнах – внизу балансу : “Каса”  і “Рахунки в банках”. Еквівалентами  грошових  коштів є короткострокові  фінансові   інвестиції ,  які  можуть  бути   вільно  конвертовані  у  відому суму  грошових коштів  і  мають  незначний  ризик  щодо  зміни вартості.
29.Облік і контроль грошей в касі.

На  облік  і  контроль касової  готівки  звертається  велика  увага. У фірмах  розробляють  систему  контролю надходжень і витрат готівки. Готівку  здебільшого намагаються звести  до  мінімуму, особливо  на  промислових  підприємствах. Але  в торговельних  підприємствах у касі  можуть  бути значні суми  грошей. Система  внутрішнього  контролю  включає в  себе план  організації ,  а  також  заходи ,  спрямовані  на збереження грошових  коштів (як  і іншого майна), досягнення  точної  обробки  даних та  складання  бухгалтерської звітності. Важливими  елементами внутрішнього  контролю  є : 1)розподіл відповідальності  між  службовцями ; 2)розподіл обов’язків; 3)ротація службовців   всередині   компанії; 4)використання  механічних (автоматичних)  приладів  контролю. Для  захисту готівки  та  контролю  за  її  збереженням  слід дотримуватися таких правил : 1)облік  готівки  мусить  здійснюватися  в  момент  її  надходження ; 2)Всю  готівку , що  надійшла , необхідно   здати  в  банк  в  той  самий  день або  не  пізніше  , ніж   наступний ; 3)Працівник  , який  одержує  готівку ,  не  повинен  займатися  її  обміном  в  бухгалтерії; 4)Працівник  відповідальний  за  одержання  готівки  не  повинен займатися  її   розподілом.

Облік надходження  грошей : Дт –“Каса” ; Кт – “Дохід від  реалізації” , “Рахунки  до одержання (дебітори , клієнти)” , “Рахунки  в банках”.

Облік  сплати  грошей : Дт – “Рахунки  до  оплати ( постачальники)” , “Фонд дрібних  сум “ , “Рахунки  в  банках” , “Рахунки  витрат  по  елементах); Кт  - “Каса”.

З0.Методика обліку нестач і надлишків грошей в касі.

По  касі  можуть  бути виявлені  нестачі  або  надлишки  грошей ,  вони відносяться на рахунок  “Нестачі  або  надлишки  по  касі”.  По  Дт  відображається  нестача  , а  по  Кт – величина  надлишку. (Н-д , нестача по касі  9$ : Дт – “Грошові кошти” – 4537;  Дт – “Нестачі  або надлишки по  касі” – 9 ; Кт –Доход від  реалізації” – 4546.).В  разі великої нестачі готівки адміністрація  здійснює  певне  розслідування ,  з’ясовує   причини та обставини її виникнення. Наприкінці звітного  періоду  Дт- ве  сальдо цього  рахунку відображається  у  звіті  про  прибуток  як  “Операційні  витрати” , Кт – ве  - як “Інші доходи”.
31 .Облік створення і використання фонду дрібних сум.

 Для   здійснення  невеликих  витрат    фірми  створюють   фонд  дрібних  сум .  Цю  систему називають  ще  авансовою  системою  або системою підзвітних   сум.  Вона передбачає  створення фонду  , виплати  з  якого відбуваються   з  розрахунку  на  2 – 4 тижня.  Гроші  видаються підзвітній  особі ,  яка  зберігає   їх  у  своєму  столі.  Видача  оформлюється  чеком ,  гроші  видаються  з  каси.  При   видачі   грошей   робиться   запис :


Дт – “Фонд  дрібних  сум “; Кт – “Грошові  кошти”.  В  західній  Європі існує  рахунок “Каси” ,  а  США – ні. Фонд  створюється  на постійній  основі ,  тобто  в  ньому  має бути фіксована  сума  грошей.  Виплата  з фонду дрібних  сум  відбувається тільки  на  передбачені  цілі. На  кожну виплату  підзвітна особа  складає  квитанцію , в  якій  проставлені  сума  і  призначення  виплати. Підзвітна  особа  на  встановлену  дату  складає звіт  про  витрати  і  подає  в бухгалтерію (складає  на  основі  квитанцій первісних  документів). Фонд дрібних  сум  поповнюється  на  суму  витрат  через виписку  чека на  ім’я  підзвітної особи .( П-д, Дт – “ Канцелярські  витрати” – 40; Дт – “Поштові  витрати” – 40 ; Кт  - “Грошові кошти” – 80). Контроль   за  фондом  дрібних  сум  здійснюється таким  чином , що  залишок  у  фонді + сума квитанцій   на  витрати  завжди  повинен  дорівнювати  сумі  ліміту  фонду.  Нестачі  або надлишки відображаються  на  рахунку “Нестачі або надлишки  по касі”. 
З2.Порядок відкриття рахунків в банках та документальне оформлення  операцій на цих рахунках.

Є  кілька  видів  банківських  рахунків,  що  їх  може  відкривати  фірма : 1)банківський  чековий  рахунок ; 2)простий  (загальний)  банківський  рахунок;  3)рахунок  для  розрахунків  з  персоналом ; 4)рахунки  для  кредитних ліній  та ін.  Для відкриття  банківського  рахунку фірма (як  і  окрема  особа) подає в банк карточку  з  підписом  (зразок) осіб , які  матимуть  право  підписувати  чеки  та  інші  банківські документи.  В окремих  випадках  банк  може    вимагати  від  клієнта  фінансової  інформації про  нього.  Після відкриття  рахунку  банк  друкує  і  видає  клієнтові  чекову  книжку  з  пронумерованими  чеками  (та  з  корінцями), а  також  депозитні  бланки  (на  аркуші). На  цих  документах друкується  (вже  надрукована   банком) інформація , що ідентифікує банк  та  фірму (клієнта) – тобто  назва,  адреса  тощо. Банківські депозити (вклади) здійснюються відповідальною за це  особою, здебільшого старшим  (головним) касиром . На  кожний  депозит  виписується Депозитний  бланк.  Він виписується  у виписується  у 2-х  примірниках : оригінал – для   банку , а   другий  примірник  зі штампом банку – для депозитора.  В  депозитному  бланку вказується  сума  внеску  готівкою ,  а  також  перераховуються  внески  чеками  (номер  чека  і  сума) та  проставляється  загальна  сума  депозиту. Виписка  чеків – фірма  одержує  чеки в  оплату  від інших  фірм , а  також  сама  виписує  чеки   до  оплати. У  чеку  вказують  , за що  здійснюється платіж  (дається  посилання на  рахунок  - фактуру тощо). Банківський звіт (витяг)  -  один  раз на місяць (по  закінченню місяця) банк надсилає вкладникові  (депозиторові) витяг  з  його рахунку. У  витягу  вказується : 1)оплачені  банком  чеки та  інші  перерахування з  рахунку , які  зменшують   суму  депозиту;  2)депозити  та інші  надходження , які  збільшують суму рахунку ; 3)залишок  на  рахунку  після  щоденних операцій (на кожен день). До витягу   додаються  всі  оплачені  й  погашені  банком  чеки та  інші  документи.   
33.Відображення в обліку основних операцій по надходженню та вибуттю грошей на банківських рахунках.

Рух  коштів відображається  самою фірмою  на  рахунку  активів “Грошові  кошти” та банком  на  рахунку поточних  пасивів (зобов’язань) , які  відкриваються  на  ім’я депозитора. Один  раз на місяць (по  закінченню місяця) банк надсилає вкладникові  (депозиторові) витяг  з  його рахунку. У  витягу  вказується : 1)оплачені  банком  чеки та  інші  перерахування з  рахунку , які  зменшують   суму  депозиту;  2)депозити  та інші  надходження , які  збільшують суму рахунку ; 3)залишок  на  рахунку  після  щоденних операцій (на кожен день). До витягу   додаються  всі  оплачені  й  погашені  банком  чеки та  інші  документи.   До банківського  звіту  додаються меморандуми (авізо) , які пояснюють  інші записи  щодо  дебету  і  кредиту  рахунку. Дебет Меморандум (DM) :  списання  грошей  за  банківські  послуги ,  за  переведення  фонду  у інші  регіони. Неоплачені покупцем чеки  у  зв’язку  з  відсутністю  грошей (NSF). Такі  чеки  збільшують  дебіторську  заборгованість і  зменшують  гроші  на  рахунку.  Кредит Меморандум (CM): наприклад,  банк може  прийняти  вексель  до  одержання , зарахувавши  суму  на  банківський  рахунок (віднявши  банківський  гонорар).   

 34.Розходження між виписками банку та даними обліку на підприємстві, порядок їх регулювання.  Погоджувальна таблиця.

Існує  декілька видів  банківських  рахунків: 1)банківський  чековий  рахунок ; 2)простий (загальний)  банківський  рахунок; 3)рахунок  для розрахунку з персоналом; 4)рахунок  для кредитних  ліній та ін.  На  практиці можуть існувати  розходження   між  залишками  на банківських рахунках за  даними  обліку  фірми  і  за  даними  виписки банку.  Причинами цього  можуть бути : 1)відставання  у  часі ; 2)помилки  у  записах ; 3)записи  банків  на  рахунках  без відома клієнтів.  Усі  розходження мають  бути  врегульовані. На відміну  від  нашої  практики,    коли  банківські  операції  здійснюються  на  основі  банківської  виписки ,  в зарубіжних країнах перевага  надається  клієнтові. Після  одержання  витягу  банку він  ретельно  перевіряється і  складається  для  врегулювання узгоджувальна  таблиця. Спочатку в  таблицю  записують  залишки – за  даними  витягу і за  даними  обліку фірми. Потім  відображаються  всі  розходження.:

  Узгоджувальна  таблиця на  30.04.2000.

Залишок  за банківським  звітом – 15907,45


+ вечірня  каса – 2201,4

- виписані  чеки  постачальникам , не проведені  банком – 5904

Скоригований  залишок  банку – 12204,85

Книжний  залишок  фірми – 11859,45


+ облік  векселя  банком – 1035

+ помилка  у  відображенні  чека  на  оплату рахунку  постачальника – 36

- одержані , але  не оплачені чеки  від  покупців  - 425,6

- списано  за банківські послуги – 30

Скоригований книжний  залишок – 12204,85


Результати  узгоджувальної  таблиці відображаються  в обліку для  коригування  залишку на рахунку “Грошові  кошти”. Про допущені  банком  помилки сповіщають банкові  для  виправлення.

 “+” – грошові  кошти  по  Дт,  “–“  - по Кт.

1) 1035 – номінальна вартість  векселя  -  1000 , % по векселю – 50 , банківські  послуги – 15.

 Дт “Грошові кошти” – 1035; Дт “Фінансові витрати” – 15 ; Кт “Векселі одержані” – 1000 ;  Кт “Фінансові  доходи (% по векселю) – 50.

2)36 -  Дт “Грошові  кошти” – 36 ; Кт “Постачальники (рахунки  до  сплати)” – 36.

3)425,6 – Дт “Рахунки  до  одержання” – 425,6 ; Кт “Грошові  кошти” – 425,6.

4)оплата  банківських послуг : Дт “Фінансові  витрати” – 30 ; Кт “Грошові кошти” – 30.

35. Короткострокові фінансові інвестиції: облік придбання акцій та доходів по акціях.

Розглянемо це питання на прикладі. Корпорація А купила в корпорації Б 1000 простих акцій по 40 доларів кожна. Та заплатила за брокерські послуги 500 дол. Фактична вартість становить 40500 дол. (1.07)

1.07.00 Дт Короткострокові фінансові інвестиції (акції) – 40500; Кт Грошові кошти - 40500

По куплених акціях корпорація А одержує дивіденди, які відображаються в обліку в міру їх надходження. Корпорація одержала 31.12. дивіденди у розмірі 2 дол з кожної акції (2000дол).

31.12.00 Дт Грошові кошти – 2000; Кт Фінансові доходи (дивіденди) - 2000

36. Короткострокові фінансові інвестиції: облік реалізації раніше придбаних акцій.

При реалізації акцій різниця між чистою вирочкою і фактичною собівартістю їх відображається в обліку як прибуток або збиток. Розглянемо це питання на прикладі. Корпорація А купила в корпорації Б 1000 простих акцій по 40 доларів кожна. 10.02.01 корпорація А продала всі свої акції за 39500 дол.

10.02.01 Дт Грошові кошти – 39500; Дт Збитки від реалізації акцій – 1000; Кт Короткострокові фінансові інвестиції (акції) – 40500.

Приклад 2: компанія реалізувала акції за 43000дол.

Дт Грошові кошти – 43000; Кт Короткострокові фінансові інвестиції (акції) – 40500; Кт Прибутки від реалізації акцій – 2500.

37. Коротко строк. фін. інвестиції: облік придбання облігацій та доходів по них.

Для обліку облігацій використовується окремий рахунок. Крім того, по облігаціям відображається не тільки доход, який надійшов, але й доход нарахований і ще не одержаний.

Наприклад, корпорація А 1.01.00 купила 50 облігацій корпорації К по 1000 дол кожна за умови 12% річних, брокерські витрати становлять 1000 дол (51000). Відсотки виплачуються 1.07 та 1.01 наступного року.

1.01 Дт Короткострокові фінансові інвестиції (облігації) – 51000; Кт Грошові кошти – 51000.

1.07 Одержання відсотків по облігаціям.

50000*12%*1/2=3000

Дт Грошові кошти – 3000; Кт Фінансові доходи (%по облігаціях) – 3000.

31.12.00 Нараховуються %, які відносяться до звітного періоду.

Дт Фінансові доходи (%  до одержання; дебітори) – 3000;

Кт Фінансові доходи (% по облігаціям) – 3000.

2.01.01 Одержання процентів.

Дт Грошові кошти – 3000; Кт Фінансові доходи (до одержання; дебітори) – 3000.


38. Короткострокові фінансові інвестиції: облік реалізації раніше придбаних облігацій.

Це питання розглянемо на прикладі. Корпорація А 1.01.00 купила 50 облігацій корпорації К по 1000 дол кожна за умови 12% річних, брокерські витрати становлять 1000 дол (51000). Відсотки виплачуються 1.07 та 1.01 наступного року. 1 травня 00року компанія продала всі свої облігації за 52000дол при цьому враховується не тільки ціна реалізації, а й % до одержання з останньої оплати до реалізації, які оплачуються зверх ціни реалізації.

% до одержання.

4 місяці – 4%*50000=2000

Дт Грошові кошти – 54000; Кт Короткострокові фінансові інвестиції (облігації) – 51000; Кт Прибутки від реалізації (облігації) – 1000; Кт Фінансові доходи – 2000.

39. Порядок відображення (оцінки) короткострокових фінансових інвестицій (акцій, облігацій) в балансі.

Цінні папери, що придбані підприємством  відповідним чином відображаються в балансі підприємства. До цих цінних паперів відносяться акції та облігації. Вони відображаються в балансі в активах, а саме в оборотних активах в строці “Ринкові цінні папери”. Цінні папери тут відображаються по своїй собівартості. Але іноді підприємство може в дужках в цьому рядку вказувати ринкову вартість цих цінних паперів. Але ця сума відповідно не враховується в сумі балансу. Враховується тільки собівартість цінних паперів.
40. Дебіт. заборгованість, її види, оцінка та порядок відображення в балансі.

Дебіторська заборгованість – це заборгованість інших підприємств, організацій та осіб нашому підприємству. До такої заборгованості відносять:

-рахунки до одержання – заборгованість дебіторів за продані ним товари (торгівельна заборгованість).

-векселі до одержання – заборгованість оформлена векселем.

-інша дебіторська заборгованість.

Згідно міжнародних стандартів обліку моментом реалізації є момент відвантаження продукції. Саме в цей момент виникає дебіторська заборгованість.

Наприклад: Компанія К відвантажила готову продукцію 1.07.00 на суму 2000.

1.07 Дт Рахунки до одержання – 2000; Кт Доходи від реалізації – 2000.

21.07 Дт Грошові кошти – 2000; Кт Рахунки до одержання – 2000.

Згідно міжнародних принципів та вимог дебіторська заборгованість повинна відображатись в балансах за чистою реалізаційною вартістю (тобто за мінусом сумнівної дебіторської заборгованості). Дебіторська заборгованість = 20000; Сумнівна заборгованість 2500 (резерв сумнівної дебіторської заборгованості); Чиста реалізаційна вартість 17500.


41. Облік рахунків до одерж-я за відсут-ті та наявності ПДВ

ПДВ- непрям-й податок, який встан-ся держ-ю і %-х до ціни реаліз-ї прод-ї, тов-в чи послуг. Ставки ПДВ диференці-ні залежно від виду прод-ї(тов-в). Слід розріз-ти ПДВ, що стяг-ся для сплити держ-ві.ПДВ, що відшкод-ся держ-ю, та суму ПДВ, що підляг. сплаті в бюджет. ПДВ. Що стяг-ся для сплати держ-ві, нарах-ся на прод-ю, тов-и та послуги, які реаліз-ся підприємством.ПДВ, що відшкод-ся держ-ю, нарах-ся на мат-ні цінності, придбані п/п-м, та послуги надані підпр-ву сторонніми орг-ми. Різниця між ними повинна перерах-ся в бюджет.

Розрах-ки щодо ПДВ здійс-ся на рах-ку “Розрах-ки з бюдж-м”, субрахунок “Розрах-к з бюдж-м по ПДВ”. Слід зазначити, що ПДВ, який сплач-ся, не є доходом від реаліз-їі не повинен відображ-ся в рах-ку “Доход від реаліз-ї”. Якщо підпр-во реалізувало прод-ї ,наприк-д, на 1000дол. При ставці ПДВ18,6%, то цю операцію буде відображено в обліку такою проводкою:

Дт  Рахунки до одерж-я 1186; Кт Розрахунки з бюджетом (ПДВ) 1186.

Якщо підпр-во за договірною ціною придбало матеріалів на суму 500дол. + ПДВ18,6%, то в обліку буде зроблено такий запис:

Дт Витрати на купівлю(або складські запаси)500; Дт Розрахунки з бюджетом (ПДВ) 93; Кт Рахунки до оплати (постач-ки)593.
42. Особ-ті обліку рах-в до одерж-я при повер-і товарів клієнтами та наданні їм комерц. знижок(анг.америк. сис.)

Клієнтам можуть надаватись знижки з метою прискор-я оплати та з ін. мотивів (збільш-я продаж і т.д.) В США для обліку повер-ня тов-в та деяких комерц-х знижок викор-ть рахунок

“ Поверн-ня тов-в і знижки”. Для обліку розрах-х знижок викор-ть рах-к “ Реалізац-ні  знижки”

Ці рахунки є актив-ми, регул-ми. Вони рег-ть собою рах-к “Доходи від реаліз-ї”.

Наприклад: Компанія “Н” 1.07.00. реаліз-ла в кредит компанії “К” това-в на суму 2000дол. На умовах 2/10, це означає, що компанія “К”(покупець) може одержати знижку 2%, якщо вона оплатить рахунок-фактуру не пізніше, ніж через 10 днів. 5.07.00. покупець повернув частину тов-в на суму 200дол. 11.07.00 компанія “К” оплатила рахунок на залишок заборг-ті. Операції відображ-ся в обліку так:

1.07.00 На основі рах-ку-фактури відображ-ся реаліз-ятов-в у кредит за договір-ми цінами:

Дт Рахунки до одерж-я 2000; Кт Доходи від реаліз-ї    2000.

5.07.00 Відображ-ся в обліку повер-ня тов-в покупцеві.

Дт Повер-ня тов-в і знижки 200; Кт Рахунки до одерж-я 2000.

11.07.00 Відображ-я в обліку одерж-я грошей за реалізовані тов-ри. Компанія  “К” виконала умови розрах-в розрахувавшись за 10 днів, а тому вона одержує знижку 2%. Сума знижки буде ($2000-$200)*2%=$36

Дт Грош. кошти 1764; Кт Реалізац-ні знижки 36; Кт Рах-ки до одерж-я 1800.

Виходячи з наведених операцій, визначимо суму чистого продажу (дох-ду від реалі-ї),дол.

Доход від реаліз-ї 2000; Повер-ня тов-в(-) 200; Реалізаційна знижка(-) 35; Чистий продаж 1764.


43-44.Особливості обліку рахунків до одержання при наданні клієнтам розрахункових знижок (англо - американська система).

Розрахункові знижки надаються клієнту за прискорення оплати. Клієнтам можуть надаватись знижки під гол. виписки рахунків-фактур, а також після відображення в обліку процесу реалізації. Розрахункові знижки показ-ся в обліку як фін. витрати. Наприклад: Рахунок на ім’я клієнта: продукція за цінами реалізації 100000, розрахункова знижка 2%=2000. Разом нетто-комерційне = 98000. ПДВ 18,6% = 18228. До оплати 116228. Дт Фін. витрати 2000; Дт Рахунки до одержання  116228; Кт Доходи від реалізації 100000; Кт Розрахунки з бюджетом (ПДВ) 18228. Якщо знижки надаються пізніше, тобто після відображення в обліку процесу реалізації, надані розрахункові знижки відображаються як фін. витрати. Наприклад: повідомлення клієнту: розрахункова знижка до рахунку N---від “---“00р2%=1000. Кт Рахунки до одержання  1186; Дт Розрахунки з бюджетом (ПДВ) 186; Дт Фін. витрати 1000.

Наприклад: Компанія “Н” 1.07.00. реалізувала в кредит компанії “К” товарів на суму 2000 дол. На умовах 2/10, це означає, що компанія “К”(покупець) може одержати знижку 2%, якщо вона оплатить рахунок-фактуру не пізніше, ніж через 10 днів. Відображення в обліку одержання грошей за реалізовані товари з врахуванням розрахункової знижки. Сума знижки буде ($2000 - $200)*2% =$36. Дт Грошові кошти 1764; Дт Реалізаційна знижка 36; Кт Рахунки до одержання 1800.


45. Облік комерц-х знижок, що над-ся клієнтам, в захід.європ-х країнах.

Комерц-ні знижеи:

1. Знижки з ціни за певну невідповід-ть товарів по якості.

2. Знижки з урахув-м обсягу закупленої партії товарів.

3. Знижки, що надаються покупцеві по сукупності торгових операцій(обсягу купівлі) за певний період.

Клієнтам можуть надаватись знижки під гол. виписки рахунків-фактур, а також після відображ-я в обліку процесу реаліз-ї.

При наданні клієнтам комерц. знижки, що вказується в рахунку-фактурі на рахунку “Доходи від реалізації “ відображ-ся договірна ціна реаліз-ї за мінусом комерц. знижки.

Наприклад: Рахунок на адресу покупця і готова прод-я за цінами реаліз-ї- 100000, комерц. знижка 5%. Чиста комерц. сума 9500. ПДВ- 18,6%. Разом 112670.

Дт Рахунки до одерж-ня 112670; Кт Доход від реаліз-ї – 95000;

Кт Розрахунки з бюджетом (ПДВ) 17670.

Якщо знижки надают-ся пізніше, тобто після відображ-я в обліку процесу реалізації, надані комерц. знижки відображ-ть окремо на рах-ку “Комерц. знижки надані”, який є активним, регулюючим і регулює собою рах-к “ Доходи від реаліз-ї”

Наприклад: повідом-я клієнту: комерц. знижка до рах-ку N---від “---“00р. 5% на суму 12000. ПДВ18,6%=2232. Разом 14232.

Кт Рахунки до одерж-я  14232; Дт Комерц. знижки надані 12000; Дт Розрахунки з бюджетом (ПДВ) 2232.

Кінець звіт. Періоду:

Дт Доходи від реаліз-ї 12000; Кт Комерц. знижки надані 12000
46. Облік розрах-х знижок , що над-ся клієнтам, в захід.європ-х країнах.

Розрах-ві знижки- надаю-ся клієнту за прискор-я оплати. Клієнтам можуть надаватись знижки під гол. виписки рахунків-фактур, а також після відображ-я в обліку процесу реаліз-ї. Розрах-ві знижки показ-ся в обліку як фін. витрати. Наприк-д: Рах-к на ім”я клієнта: прод-ція за цінами реаліз-ї 100000, розрах-ва знижка 2%=2000. Разом 98000. ПДВ18,6%=18228. До оплати 116228.

Дт Фін. вит-ти 2000; Дт Рахунки до одерж-я  116228; Кт Доходи від реаліз-ї 100000; Кт Розрахунки з бюджетом (ПДВ) 18228.

Якщо знижки надают-ся пізніше, тобто після відображ-я в обліку процесу реалізації, надані розрах-ві знижки відображ-ть як фін. витрати.

Наприклад: повідом-я клієнту: розрах-ва знижка до рах-ку N---від “---“00р2%=1000

Кт Рахунки до одерж-я  1186; Дт Розрахунки з бюджетом (ПДВ) 186; Дт Фін. вит-ти 1000.


47. Методика визнач-я та облік сумнів-ї дебіт- заборг-ті виходячи з платоспромож-ті окремих клієнтів.

Сумнівним боргом визна-ся дебіт-ка забор-ть орг-ї, яка не погашена у строки, визначені договорами, і не забезпечена відповід-ми гарантіями. Найбільш точним способом вияв-ня суми деб-ї заборг-ті є визнач-ня сумнівних боргів по кожному клієнту, на базі визнач-я його платоспромож-ті.

Наприклад: 31.12.99р Клієнт винен 8000дол.. П/п оцінило його як неплатоспромож-го на 60%. Очікувані витрати 4800дол.(8000грн.*60%). Наприкінці року підпр-во створює резерв для сумнівних боргів віднесенням його на витрати по елементу “Витрати по сумнівних боргах”:

Дт вит-ти по сумнівних боргах 4800; Кт резерв для сумнівних боргів 4800.

Списання безнад-го боргу відбуд-ся наступного року. Припустимо, що суму безнадійного боргу було визначено точно і клієнт перерах-в 3200дол. Решту заборг-ті підпр-во списує за рах-к створенного резерву.

Дт Грош. кошти (або рахунок в банку) 3200; Дт  Резерв сумнівних боргів 4800; Кт  Розрахунки з клієнтами 8000.

Припустим, клієнт перерах-в більшу суму,наприк-д, 5000дол. Тоді, лишок нарах-го резерву анулюється і і спрям-ся на збільш-ня прибутків або доходу.

1) Відображ-ся надходження грошей від клієнта з одночасним списанням суми безнад-го боргу.

Дт Гр. Кошти 5000; Дт Резерв сумнівних боргів 3000; Кт Розрах-ки з клієнтами 8000.

2) Анулюється необгрунтовано нарах-на сума резерву для сумнівних боргів (4800-3000)

Дт Резерв сумнівних боргів 1800; Кт Доходи від анульованих резервів 1800.

В разі, якщо резерву виявилось недостатньо для списання сумнівних боргів, його донараховують.


48. Методика визначення та облік сумнівної дебіт-ї заборг-ті на базі інф-ї звіту про прибуток.

За цим методом сума безнад-х боргів розрах-ся застосув-м певного %-ка від обсягк продажу в кредит. При цьому %-к визнач-ся як середня величина відсотків безнадій-х боргів до обсягу продажу не менш, ніж за 3 минулі роки.

Наприклад: У звіт-му році обсяг продажу компанії становив 400000дол. Досвід минулих років свідчить, що 0,6% продажу в кредит не буде виплачено.

Резерв для сумнів-х боргів у звіт. році= 400000*0,6=2400дол.

Дт Вит-ти по сумнів-х боргах 2400; Кт Резерв для сумнів-х боргів 2400.

При цьому методі залишок на кін. Року по рах-ку “Резерв для сумнів-х боргів” не береться до уваги, тому що він віднос-ся до минул-х років(у нашому прикладі зал-к станов-ть 200дол. Таким чином заг. сума резерву буде 2600дол.)

49.  Методика визнач-ня та облік сумнівної деб-ї заборг-ті виходячи з даних балансу.

Основою цього методу є розрах-к відсотків від суми дебіт-ї заборг-ті. При цьому застос-ся спрощений підхід або періодизація деб-ї заборг-ті за строками виник-ня.

Спрощений підхід.

Приклад: Деб-ка заборг-ть компанії на кін. Року становить 50000 дол. Досвід минулих років свідчить, Що 5% деб-ї заборг-ті буде погашено.

Розмір резерву для сумнів-х боргів= 50000*0,5=2500дол. Цей розрах-к стос-ся всієї деб-ї заборг-ті. Тому береться до уваги залишок резерву на кін. року.(с.200) Сума донарах-ня резерву буде:2500-200=2300дол.

Дт Вит-ти по сумнів-х боргах 2300; Кт Резерв для сумнів-х боргів 2300.

 50. Пряме списання безнадійної дебіт-ї заборг-ті.

Метод прямого списання сум-ї деб-ї з-ті не передбач-є створ-я резерву. Визначена сума сумнівних боргів прямо безпосередньо списується на витрати.

Наприклад: борг-1000дол. Сумнівні борги400дол.

Дт 94 Витрати по сумнівних боргах 400; Кт 36 Рахунки до одерж-я 400.


51. Облік вексельів до одержання та процентів по них.

В розрахунках підприємства зі своїми дебіторами застосовуються векселі. Вексель- це безумовне забов’язання клієнта сплатити певну суму грошей в зазначений час. Дата сплати вказується на векселі у вигляді напису конкретної дати, кількості місяців або днів з дня підписання векселю.

Вексель це спосіб платежу і кредитування. По векселю клієнт сплачує номінальну суму векселя та відсотки. Відсоткова ставка встановлюється з розрахунку на рік. Сума відсотків по векселю визначається за формулою:

Сума % = Номінал векселя * річна % ставка * строк векселя (частка року)

Одержаний вексель від клієнта:

Д-т “Векселі одержані” – 10000; К-т “Дебітори або рахунки до одержання” – 10000.

% за вексель за весь період(3міс.,під 12%)

Сума = 10000 * 12 * ¼ =300

Клієнт погашає вексель (номін.вартість і %):

Д-т “Грошові кошти” – 10300; К-т “Векселі одержані” -  10000; К-т “Доходи фінансові” – 300.

Якщо вексель не сплачений в установлений термін, вважається, що векселедавець відмовляється від його сплати. В цьому випадку роблять наступні бух. записи:

Д-т “Рахунки до одержання” – 10300; К-т “Векселі одержані” – 10000; К-т “Фінансові доходи”-300


 52Облік одержання від клієнтів раніше списаних безнадійних боргів.

Можливі випадки, коли підприємство може одержати від клієнта раніше списану дебіторську заборгованість.

Наприклад: клієнт перерахував на наш рахунок раніше списаний борг.($ 3000)

Поновлення раніше списаної дебіторської заборгованості.

Д-т “Рахунки до одержання”(“Дебітори”) 3000; К-т “Резерв для сумнівних боргів” 3000.

Надходження грошей від дебітора

Д-т “Грошові кошти” 3000; К-т “Рахунки до одержання” 3000.

Анулювання резерву та направлення на доходи

Д-т “Резерв для сумнівних боргів” 3000; К-т “Доходи від анульованих резервів”(інші оперативні доходи) 3000.

Дебіторська заборгованість може реалізовуватися фін. установам.

(наприклад: реалізована, на суму $5000. Комісійні 4%)

Д-т “Гр.Кошти” 4800; Д-т “Фін.витрати” 200; К-т “Рах. до одержання” 5000.

53.Система постійного обліку запасів в зарубіжних країнах.

Питання  змісту ,  оцінки ,  подання  в  балансі  та   розкриття  облікової  політики щодо  запасів  регулюються  Міжнародним  стандартом  бухгалтерського  обліку  №2 “Запаси”. Товарно-матеріальними  запасами  вважаються  товари,  які  були  куплені  підприємством  і зберігаються на  складі  для  наступної  реалізації.

У  фінансовому обліку  зарубіжних  країн застосовують дві  системи (методи) обліку складських  запасів : 1) система  постійного обліку  запасів; 2)система  періодичного  обліку запасів. Відображення  операцій  за  системою  постійного  обліку : 1) Початок  звітного  періоду  - рахунок “Складські  запаси”  показує  залишок  запасів (за  їх  видами) на  початок  звітного  періоду.; 2) Купівля (придбання) товарів за звітний  період: Дт  “Складські  запаси”; Кт “Рахунки  до  сплати (“Постачальники”); 3)Реалізація  товарів за  звітний  період: Дт  “Рахунки  до  одержання” (“Клієнти”); Кт “Доходи  від реалізації”; Одночасно : Дт “Собівартість  реалізованих товарів” ; Кт “Складські  запаси” (“Товари”); 4)Кінець  звітного  періоду – рахунок  “Складські  запаси” відображає  залишок  запасів (за  видами)   на  кінець  звітного періоду.
54. Система періодичного обліку запасів в зарубіжних країнах.

У  фінансовому обліку  зарубіжних  країн застосовують дві  системи обліку складських  запасів : 1) система  постійного обліку  запасів; 2)система  періодичного  обліку запасів. При системі періодичного обліку детальний  облік матеріальних  запасів  впродовж  звітного  періоду  на  рахунку “Складські  запаси”  не  ведеться.  На  ньому  відображається  тільки  початковий  залишок ( на  початок звітного  періоду) , який  був  визначений  наприкінці  минулого  звітного  періоду шляхом  інвентаризації. Надходження  складських  запасів відображається  на  рахунку  “Витрати  на  закупівлю”, який  є  рахунком  елементів  витрат: Дт “Витрати  на  закупівлю (товарів)” ;  Кт  “Рахунок  до сплати (або  постачальники)”. Завдання полягає в тому , щоб  визначити  на кінець звітного  періоду  залишок  невикористаних  матеріалів ( чи товарів) на  складі і вартість використаних ( списаних) запасів. Для цього  наприкінці  звітного  періоду  (місяця .  кварталу  чи  року)  проводять  інвентаризацію запасів  на складі  і оцінюють залишок  прийнятим  методом.  Сума  витрачених запасів ( товарів) визначається  за  формулою : Витрачені запаси (товари) = Залишок  на  початок  періоду + Закупівлі (витрати  на  закупівлі) –                                                                                                                                                                                                      Залишок  запасів  на кінець  періоду.
55.Порядок регулювання в обліку залишків запасів в кінці звітного періоду за системи періодичного обліку.

В кінці звітного періоду необхідно визначити залишок невикористаних матеріалів на складі та суму витрачених матеріалів. Для цього в кінці звітного періоду проводять інвентаризацію запасів на складі по кількості і оцінюють цей залишок одним з прийнятих методів. Сума витрачених матеріалів за звітний період визначається за формулою:

Сума витрачених запасів = Залишок на поч. звіт. періоду + Витрати на закупівлю – Залишок запасів на кінець звіт. періоду.

Операції відображаються в обліку наступним чином:

Списується початковий залишок запасів

Д-т “Зміна залишків запасів”; К-т “Складські запаси”.

Відображається залишок запасів на кінець звіт.періоду

Д-т “Складські запаси”; К-т “Зміна залишків запасів”.

Сальдо рахунку “Зміна залишків запасів” переноситься на рахунок “Фін.результатів” (сальдо К-т)

Д-т “Зміна залишків запасів”; К-т “Фін.результат звітн.період”.

Якщо залишок дебетовий, то навпаки:

Д-т “Фін.результат звітн.період”; К-т “Зміна залишків”.

56.Методика відображення в звіті про прибутки собівартості реалізованих і товарів за системи періодичного обліку.

Приклад.

Доход від реалізації 50000; Собівартість реалізованої продукції; Залишок на поч.періоду 11400;

Витрати на закупівлю продукції (надх.) 45600; Разом: 57000.

Залишок на кінець періоду 18000; Разом собівартість реалізованої продукції  39000; Валовий (маржинальний) дохід  11000.
57.Оцінка запасів (витрачених та залишку) методами ФАЙФО та ЛАИФО.

Метод  ФАЙФО припускає ,  що  матеріали, які  придбані першими , першими  відпускатимуться на  виробництво  чи  на реалізацію,  тобто  списуються  за цінами  перших  надходжень. При цьому залишки матеріалів (запасів) на  кінець звітного   періоду  оцінюються  за  цінами  останніх  надходжень. Метод  ЛАЙФО  припускає, що  матеріали (запаси), які придбані останніми , першими  відпускатимуться  на  виробництво  чи  на  реалізацію, тобто оцінюються  за  цінами останніх  надходжень. Залишки  матеріалів (запасів)  на  кінець  звітного періоду оцінюватимуться в  цьому  разі  за  цінами  перших  надходжень. Необхідно  зазначити,  що  при  застосуванні методу  ФАЙФО собівартість  запасів  в  умовах  періодичного і  постійного  обліку однакова. При  застосуванні методу  ЛАЙФО маємо  найбільшу  собівартість  продажу , але  найменший прибуток. В умовах інфляції  цей  метод найкращим  чином  сприяє відповідності витрат  і  доходів у Звіті про  прибутки.

 58.Оцінка запасів (витрачених та залишку) методами середньозваженої та ідентифікованої собівартості.

За методом  середньозваженої  собівартості  витрачені та реалізовані запаси , а  також  їх  залишок  на  кінець  звітного  періоду  оцінюються  за середніми  цінами  з  урахуванням  залишку  матеріалів (запасів) на  початок звітного  періоду та їх  надходжень  за  звітний  період. Середня  вартість  одиниці  може  розраховуватись  як загалом  за звітний  період ,  так  і після кожного  наступного надходження того чи  іншого  виду запасів. В  умовах періодичної системи обліку запасів середньозважена собівартість їх одиниці визначається  за формулою: Сс=(Сп+Сн)/(Кп+Кн) ,  де Сс- середньозважена собівартість, Сп і Кп – відповідно  собівартість  і кількість  запасів на  початок  періоду, Сн  і  Кн – відповідно  собівартість  і  кількість запасів , що  надійшли  протягом періоду. У  системі  постійного  обліку запасів протягом  звітного  періоду застосовується  змінна середньозважена  собівартість запасів.
59.Вплив  методів   оцінки   складських   запасів   на   фінансові   результати підприємства.

При  застосуванні методу  ФАЙФО собівартість  запасів  в  умовах  періодичного і  постійного  обліку однакова. В  умовах  зростання  цін  на  запаси  метод ФАЙФО забезпечує  найбільш  низьку собівартість  продажу , наслідком  чого буде  найбільший  прибуток. Водночас  оцінка  запасів  у балансі за методом ФАЙФО найбільш  наближена до  їх фактичної  собівартості. При  застосуванні методу  ЛАЙФО маємо  найбільшу  собівартість  продажу , але  найменший прибуток. В умовах інфляції  цей  метод найкращим  чином  сприяє відповідності витрат  і  доходів у Звіті про  прибутки. З  іншого  боку ,  використання методу  ЛАЙФО приводить  до  завищення  собівартості  запасів  у  балансі  та дає  можливість  маніпулювати показником  звітного  прибутку залежно  від  часу  придбання запасів. Внаслідок  цього в  деяких  країнах заборонено використання методу  ЛАЙФО. Середньозважена собівартість продажу забезпечує  більш  рівну  величину прибутку, зазнає  меншого  впливу коливання  закупівельних  цін ,  ніж  інші  методи.
60. Оцінка і відображення складських запасів в балансі.

Наприкінці  звітного  періоду  підприємство зобов’язане  проводити інвентаризацію  товарно – матеріальних  запасів незалежно  від  системи обліку. Інвентаризація  означає  виявлення фактичної  кількості матеріалів  та інших  запасів і  їх  оцінку. Якщо підприємство  застосовує  систему періодичного  обліку,  то нестачі, або  надлишки  не  виявляються  і не відображаються в обліку. Це  відбувається тому,  що на  рахунку “Складські  запаси” в  періодичному обліку  не  відображають  надходження , списання і залишки. При  застосуванні  системи  постійного обліку складських запасів ( залишки  на  рахунках  відомі) при  інвентаризації можуть  бути виявлені нестачі  або надлишки. Нестачі  записуються на витрати виробництва : Дт “Собівартість реалізованої  продукції (товарів)”; Кт “Складські запаси”. Надлишки  відображаються в  обліку  зворотною проводкою. Згідно  з загальноприйнятими  принципами обліку, складські  запаси  відображаються  в балансі за  собівартістю  або  за  ринковими цінами на  момент складання балансу, якщо  ринкова ціна  нижча  за  собівартість. Цей принцип  зветься “Принципом меншої  вартості”.  Якщо  ринкова  ціна  нижча за собівартість  запасів ,  тоді  підприємство  повинне  відобразити в обліку  витрати (збитки) від  знецінення.

Існує  три  методи  оцінки складських  запасів  за  правилом мінімальної (нижчої) оцінки : 1)метод  оцінки  по видах (номенклатурних  номерах) запасів ( позиційний  метод) – при  цьому  методі по кожній позиції (найменуванню) товарів  визначається  собівартість і  ринкова  вартість  та  приймається менша з  них ; 2)метод  оцінки  по основних  товарних групах (категоріях) запасів – оцінка  проводиться по  групах (категоріях) товарів, порівнюється по  категоріях  собівартість та ринкова вартість і  береться  до  обліку менша  з  них. ; 3)метод оцінки  за  сукупністю товарних  запасів  на  складі – усі  товарні  запаси  оцінюються за собівартістю  та за ринковими цінами і  до  обліку  береться менша  з них.



61.Склад довгострокових (необоротних)  активів, їх  оцінка та методика відображення в балансі.

Довгострокові – це  такі активи , які : 1)мають  строк служби  більше одного  року; 2)придбані для  використання в господарській  діяльності (в  бізнесі); 3)не  призначені  для  реалізації (в останньому  випадку – вони  відносяться  до  складських запасів). Довгострокові  активи  класифікуються  за  різними  ознаками : 1)класифікаційні групи  за  ознакою  матеріальності – матеріальні  довгострокові  активи (основні засоби, земля, природні ресурси); нематеріальні  довгострокові активи (права  користування майновою  та  інтелектуальною власністю);  2)класифікаційні  групи  за  ознакою “підлягає  амортизації” – довгострокові  активи , які  амортизуються (основні  засоби,  природні  ресурси, нематеріальні  активи) ; довгострокові  активи , які  не  амортизуються (земля); 3)класифікаційні  групи  за   ознакою  процесу відтворення – відтворювані  довгострокові  активи (основні  засоби, земля, нематеріальні  активи) ; невідтворювані  довгострокові  активи (природні  ресурси). Кожний  вид довгострокових  активів  може  у  свою  чергу підрозділятися  за  складом  та  за функціональним призначенням.
62.Класифікація довгострокових (необоротних) активів для цілей обліку, рахунки для  обліку.

Довгострокові – це  такі активи , які : 1)мають  строк служби  більше одного  року; 2)придбані для  використання в господарській  діяльності (в  бізнесі); 3)не  призначені  для  реалізації (в останньому  випадку – вони  відносяться  до  складських запасів). До довгострокових  активів належать : основні  засоби, земля, нематеріальні  активи ,  природні  ресурси, довгострокові фінансові вкладення  тощо.  Довгострокові  активи  класифікуються  за  різними  ознаками : 1)класифікаційні групи  за  ознакою  матеріальності – матеріальні  довгострокові  активи (основні засоби, земля, природні ресурси); нематеріальні  довгострокові активи (права  користування майновою  та  інтелектуальною власністю);  2)класифікаційні  групи  за  ознакою “підлягає  амортизації” – довгострокові  активи , які  амортизуються (основні  засоби,  природні  ресурси, нематеріальні  активи) ; довгострокові  активи , які  не  амортизуються (земля); 3)класифікаційні  групи  за   ознакою  процесу відтворення – відтворювані  довгострокові  активи (основні  засоби, земля, нематеріальні  активи) ; невідтворювані  довгострокові  активи (природні  ресурси). Кожний  вид довгострокових  активів  може  у  свою  чергу підрозділятися  за  складом  та  за функціональним призначенням. В зарубіжній  практиці облік “ Основних  засобів”  ведеться  до кожної  класифікаційної  групи  основних засобів: “ Устаткування”, Транспортні засоби” , “Будівлі” , “Споруди” тощо.
63.Порядок нарахування амортизації прямолінійним та виробничим (по кількості випущеної продукції) методами і відображення її обліку.

Амортизаційна   політика є  найважливішим  питанням  господарської та фінансової діяльності. В  умовах ринкової  економіки вона постійно перебуває  в  полі  зору  господарств  та фірм, а  також  держави. З  одного  боку, амортизація – це  витрати , що  їх  включають  у  витрати  виробництва та у  собівартість продукції.  З іншого  боку, амортизаційні  відрахування – це  джерело  для  інвестицій , модернізації обладнання та інших  основних засобів. В країнах  ринкової економіки застосовують  кілька  методів нарахування амортизації. Найважливішими з них є : 1)метод лінійної амортизації ; 2)метод  нарахування  амортизації  за  кількістю випущеної  продукції; 3)метод подвійної  норми амортизації; 4)метод  суми цифр  років  експлуатації. Амортизація  за кількістю випущеної  продукції. Застосовується  в  тому  разі , якщо об’єкт  основних  засобів  використовується  нерівномірно по  періодах, тобто в кожному  періоді  кількість продукції істотно  коливається. Тоді  визначають  ставку амортизації на  один виріб за  формулою : (Первинна  вартість – Ліквідаційна  вартість) / Кількість  продукції  до  випуску протягом строку експлуатації.
64.Нарахування амортизації методами подвійної норми та суми цифр років експлуатації і відображення її в обліку.

З  одного  боку, амортизація – це  витрати , що  їх  включають  у  витрати  виробництва та у  собівартість продукції.  З іншого  боку, амортизаційні  відрахування – це  джерело  для  інвестицій, модернізації обладнання та інших  основних засобів. В країнах  ринкової економіки застосовують  кілька  методів нарахування амортизації. Метод подвійної  норми  амортизації. Це  метод  прискореної  амортизації. Норма  прискореної  амортизації  визначається шляхом множення  норми лінійної  амортизації на  встановлений коефіцієнт  для  прискореної  амортизації. Ціллю  прискореної амортизації є швидше  перенесення  балансової вартості основних  засобів на  витрати  виробництва. В результаті  акумулюються  засоби  для  здійснення технічного  прогресу,  впровадження нової  техніки, модернізації  виробництва. За  МСБО кожне  підприємство самостійно  обирає  метод  нарахування  амортизації  основних  засобів. Проте,  обравши  той  чи інший  метод,  підприємство  не  повинно змінювати  його на  інший  упродовж звітних  періодів. В зарубіжній  практиці  “Амортизація основних  засобів”  ведеться  до кожної  класифікаційної  групи  основних засобів: “Амортизація  устаткування”, Амортизація транспортних засобів” , “Амортизація  будинків”  тощо.
65.Облік надходження основних засобів за відсутності та наявності ПДВ.

Для обліку руху основних  засобів ведеться рахунок основних  засобів, який  має субрахунки за  їх  класифікаційними  групами (будівлі, споруди,  обладнання, транспортні  засоби  тощо). В зарубіжних  країнах  з  високорозвиненою економікою не  створюються спеціальні джерела  фінансування капітальних  вкладень. Тому основні  засоби, які надійшли  в  результаті купівлі, відображають в обліку  так, як  і надходження  матеріалів. Приклад. Рахунок  постачальника. Куплено  устаткування  на  суму 30000 дол. Рахунок  буде   сплачено  пізніше. Проводка : Дт “Устаткування” - 30000 ; Кт “Розрахунки  з постачальником” (або “ Рахунки до  сплати”) – 30000. Якщо практикується  ПДВ , то наведена вище операція буде відображена  в обліку  таким  записом (ПДВ – 18,6%): Дт “Устаткування” – 30000; Дт “Розрахунки  з бюджетом (ПДВ)” – 5580; Кт “Розрахунки  з постачальником” (або “ Рахунки до  сплати”) – 35580. Витрати  на власне  будівництво об’єктів попередньо обліковуються на  рахунку  витрат “Незавершене  будівництво”. Наприклад, компанія  збудувала  цех, фактична  собівартість якого 157000 дол. Прийняття на експлуатацію готового  об’єкта  відображено таким  записом (США):  Дт “Основні  засоби (будівлі)” – 157000;  Кт “Незавершене  будівництво” – 157000 Проте  в  деяких  країнах є особливості відображення  в обліку об’єктів, що  надійшли в  результаті будівництва (Франція, Бельгія та  інші). Вартість  таких об’єктів  зараховується  на  доходи  підприємства, для обліку  яких  відведено  рахунок  доходів “Іммобілізована продукція”. Доходи , що  відображаються  на  цьому рахунку,  компенсують  витрати на будівництво об’єкта.  В остаточному підсумку  таке  відображення  не  має  впливу на формулювання фінансових  результатів.  В  нашому  прикладі  оприбуткування готового об’єкта  знайде таке  відображення  в обліку : Дт “Основні  засоби (Будівлі)” – 157000; Кт “Іммобілізована продукція” – 157000. Наприкінці  звітного  року на  рахунок “Фінансові результати звітного  періоду” буде  перенесено  витрати (з рахунку витрат  “Незавершене  будівництво”) та  доходи (з рахунку Іммобілізована  продукція”). Результат дорівнює  нулю. 
66.Облік вибуття основних засобів за англо-американської системи.

Вибуття  основних  засобів відбувається  здебільшого  в  результаті  їх  ліквідації  внаслідок зносу  або  реалізації. За МСБО № 16 результати  вибуття основних  засобів повинні  відображатися  на  фінансових  результатах діяльності  підприємства – в  розділі інших  або  надзвичайних результатів. Прибутки  чи збитки від  ліквідації  або  реалізації  основних  засобів  визначаються як  різниця  між  чистими  надходженнями  та залишковою вартістю об’єктів основних  засобів. Це  міжнародний стандарт. Проте  техніка  відображення в  обліку  операцій,  пов’язаних з вибуттям  основних  засобів, в  різних  країнах може бути  різна. Покажемо  це за англо – американською системою  на  прикладі США. Приклад №1. Фірма  реалізувала  верстат, первісна  вартість  якого 12000  дол. ,  нарахована амортизація – 4000 дол. Договірна ціна  реалізації  становить – 7000 дол.: Дт “Рахунки  до  одержання” – 7000; Дт “Амортизація  устаткування” – 4000; Дт “Збитки  від  вибуття основних засобів” – 1000; Кт “Устаткування” – 12000. Приклад №2. Ті ж самі  вихідні  дані, окрім  договірної  ціни. Ціна реалізації становить – 10000 дол.: Дт “ Рахунки до  одержання” – 10000; Дт “Амортизація  устаткування” – 4000; Кт “Прибутки  від вибуття  основних засобів” – 2000; Кт “Устаткування” – 12000. Приклад №3.  Списано  верстат,  первісна  вартість  якого 12000 дол. , нарахована  амортизація -  12000 дол. : Дт “Амортизація  устаткування” – 12000; Кт “Устаткування” – 12000. Розглянуті методики  відображення вибуття  основних  засобів однакові для  різних  напрямків вибуття (ліквідація , реалізація) для  всіх  підприємств ,  незалежно  від  форм власності та господарювання.
67.Облік вибуття основних засобів за західноєвропейської системи.

Вибуття  основних  засобів відбувається  здебільшого  в  результаті  їх  ліквідації  внаслідок зносу  або  реалізації. За МСБО № 16 результати  вибуття основних  засобів повинні  відображатися  на  фінансових  результатах діяльності  підприємства – в  розділі інших  або  надзвичайних результатів. Прибутки  чи збитки від  ліквідації  або  реалізації  основних  засобів  визначаються як  різниця  між  чистими  надходженнями  та залишковою вартістю об’єктів основних  засобів. Це  міжнародний стандарт. Проте  техніка  відображення в  обліку  операцій,  пов’язаних з вибуттям  основних  засобів, в  різних  країнах може бути  різна. Покажемо  це за західноєвропейською  системою на  прикладі  Франції. Приклад Фірма  реалізувала  верстат, первісна  вартість  якого 12000  дол. ,  нарахована амортизація – 4000 дол. Договірна ціна  реалізації  становить 10000 дол. : 1)списується балансова вартість  реалізованого верстата – Дт “Амортизація  устаткування” – 4000; Дт “Витрати  по недоамортизованій  вартості основних  засобів” – 8000; Кт “Устаткування” – 12000; 2)відображається надходження  доходів  від  реалізації верстата – Дт “Розрахунки  з  клієнтами” – 10000; Кт “Доходи  від  вибуття  основних  засобів” – 10000. Різниця між сумою рахунку “Доходи  від  вибуття  основних  засобів” та рахунку  “Витрати  по недоамортизованій  вартості  основних  засобів” покаже  результат від реалізації (вибуття) верстата. Але цей  результат  буде  виявлено на  рахунку “Фінансові результати  звітного періоду” , куди  відносяться всі  доходи  і  витрати  звітного  періоду. Розглянуті методики  відображення вибуття  основних  засобів однакові для  різних  напрямків вибуття (ліквідація , реалізація) для  всіх  підприємств ,  незалежно  від  форм власності та господарювання.


68.Склад, характеристика, оцінка природних ресурсів та методика обліку їх надходження.

До природних  ресурсів  належить ліс, родовища  нафти й газу, мінеральної  сировини тощо. В  зарубіжних  країнах  вони  є об’єктом  купівлі – продажу. В  балансі  природні  ресурси  відображаються  як  довгострокові  (позаоборотні)  активи (“Запаси вугілля”, “Запаси нафти  й газу”, “Ліс”). Характерними особливостями  природних ресурсів є : 1)при видобутку  вони  стають мінеральними (складськими) запасами; 2)запаси природних ресурсів  не відновлюються. Тому природні  ресурси  ще  називають “виснажувані активи ”. Природні  ресурси  при їх придбанні  оцінюються  за фактичними затратами  на  їх  придбання. У фактичні  затрати , як  і  придбанні  основних  запасів , входить ціна  постачальника , комісійні , брокерські  тощо. Надходження  відображається  записом : Дт “Природні ресурси” ; Кт “Розрахунок з  постачальником”. Слід  визначити , що природні  ресурси, розроблені (видобуті) ,  але не реалізовані  в поточному році ,  відображаються  як  товарно – матеріальні запаси.


 69.Методика нарахування, облік амортизації (виснаження) та списання вичерпаних природних ресурсів.

До природних  ресурсів  належить ліс, родовища  нафти й газу, мінеральної  сировини тощо. В  зарубіжних  країнах  вони  є об’єктом  купівлі – продажу. В  балансі  природні  ресурси  відображаються  як  довгострокові  (позаоборотні)  активи (“Запаси вугілля”, “Запаси нафти  й газу”, “Ліс”). Характерними особливостями  природних ресурсів є : 1)при видобутку  вони  стають мінеральними (складськими) запасами; 2)запаси природних ресурсів  не відновлюються. Тому природні  ресурси  ще  називають “виснажувані активи ”.В результаті видобутку природних  ресурсів  родовища виснажуються , зменшується  їх  первинна  вартість.  Цей  процес  називається  виснаженням і  відображається  в обліку. Для  обліку виснаження (амортизації) застосовується метод нарахування амортизації – залежно  від  кількості видобутої  продукції. Величина  виснаження визначається  за формулою : Фактична  собівартість  родовища /Оціночна  кількість корисних  копалин  родовища = Ставка  виснаження на  одиницю  копалин; Ставка  виснаження на  одиницю  копалин * Кількість  добутої продукції = Витрати  на  виснаження звітного  періоду. Приклад: Компанія  інвестувала  на  придбання  родовища кам’яного  вугілля 4 млн. дол. За  оцінкою  родовище  має  8 млн.  тон вугілля. Ліквідаційної вартості  немає. У перший рік було  видобуто й  реалізовано  800000 тон  вугілля.  Визначити і  відобразити суму виснаження : 1)визначимо  ставку   виснаження на  1  тону  вугілля : 4 млн. /8  млн. тон = 0,5 дол.; 2) Визначимо суму  виснаження  за  перший рік експлуатації родовища: 0,5 * 800000 = 400000 дол. Проводка : Дт “ Витрати  на  виснаження” – 400000; Кт “Виснаження ( амортизація ) родовища” – 400000. Деякі компанії не використовують  рахунку “Виснаження” і проводять  пряме списання з  рахунку “Природні  ресурси”. Слід  визначити , що природні  ресурси, розроблені (видобуті) ,  але не реалізовані  в поточному році ,  відображаються  як  товарно – матеріальні запаси. Витрати  на  виснаження відображаються тільки в тому році , коли  видобута  продукція реалізовується.
70.Суть та склад короткострокових зобов'язань, їх оцінка і порядок відображення в балансі.

Зобов’язання  -  це  заборгованість  підприємства  іншим  підприємствам , організаціям  та  особам, яка  виникає   внаслідок  здійснення фірмою різних  угод. Заборгованість  передбачає  сплату  в  майбутньому  грошима, товарами  або  іншими  послугами. Заборгованість  зветься  ще  пасивами  підприємства (кредиторська  заборгованість). Це  залучені  засоби , які  формують  частину  активів. Короткострокові  зобов’язання (або  кредиторська  заборгованість) включає  в  себе борги, які  мають  бути  погашені  впродовж  року або  одного  господарського  циклу  незалежно  від його  тривалості.

Кредиторська  заборгованість (зобов’язання) оцінюються  сумою  грошей , необхідних  для  сплати  боргу , або  вартістю  товарів  і  послуг , які  необхідно  надати  для  погашення  боргу.  Для  більшості  зобов’язань  сума  боргу  відома , крім  тих  випадків , коли  вона має  бути  розрахована (н-д, зобов’язання  щодо  гарантійного  обслуговування  запасними  частинами). Залежно від  порядку  визначення  сум  заборгованості  всі  зобов’язання  поділяються  на : Фактичні  зобов’язання  включають  у себе  заборгованість  по  рахунках  постачальників , виданих векселях,  дивідендах до  сплати , податку з  продажу, акцизних  зборах , нарахованій  зарплаті, по  одержаних авансах, по поточній  частині  довгострокових  зобов’язань. Характерною рисою  фактичних  зобов’язань є  знання фактичної  суми заборгованості.  Фактичні  зобов’язання  виникають на  основі ,  договору,  контракту  або  законодавства. 

1)              Оціночні   - це такі  зобов’язання , точна  сума  яких  не  може  бути визначена до  настання  певної дати. До  них  належать : заборгованість  по  податку  на  прибутки, на майно , гарантійні  зобов’язання ,  заборгованість  по  оплаті  відпусток.  Сюди  можуть  бути віднесені  так  звані  умовні зобов’язання (н-д, зобов’язання  по судовому позиву до  фірми) тощо. Якщо  умовні  зобов’язання  обґрунтовані ( доведено  їх  можливість) , а  також обґрунтована ( оцінена) їх  сума , то вони  повинні  відображатися  в обліку.  Коли  ж  обгрунтована тільки  їх  можливість , але сума  не відома , про  них  зазначають  тільки  в “Пояснювальній  записці до фінансового  звіту”.

2)             
умовні.
71. Облік рахунків до сплати (розрахунків з постачальниками) за відсутності та наявності ПДВ.

Заборгованість постачальникам  виникає при купівлі  в них складських запасів (товарів, матеріалів) та інших матеріальних цінностей (основних засобів, нематеріальних активів тощо) . Сума заборгованості визначається на основі рахунків постачальників. Придбання складських запасів (товарів, матеріалів) відображається на рахунку витрат “Витрати на купівлю” (за видами складських запасів): Рахунок - фактура постачальника: Дт “Витрати на купівлю”, Кт “Рахунки до сплати” (або “Розрахунки з постачальниками”). Цей метод називається “Метод періодичного обліку матеріалів” (періодичної інвентаризації). За методом безперервного обліку запасів (безперервної інвентаризації) ця операція відображається наступною проводкою: Дт “Складські запаси”, Кт “Рахунки до сплати”.

Підприємство реалізувало продукцію (з ПДВ): Дт “Рахунки до одержання”, Кт “Доходи від реалізації”, Кт “Розрахунки з бюджетом (ПДВ)”.   Підприємство придбало матеріальні запаси (з ПДВ): Дт “Витрати на купівлю”, Дт “Розрахунки з бюджетом (ПДВ)”, Кт “Рахунки до сплати”.
72.Облік повернення товарів та купівельних знижок при розрахунках з постач-ми (англо-америк. система).

Куплені матеріали (складські запаси) можуть  бути повернені (частково або  повністю). Можливий також  варіант, коли  матеріали  не  відповідної якості  і  покупець  вимагає  знижки в ціні. За  наявності вказаних  обставин  покупець  виписує  на адресу  постачальника Повідомлення (Дебет меморандум). Для  обліку повернення  товарів і  такого  роду  знижки  в  ціні передбачений (в США)  рахунок “Повернення  покупок  та  знижки”. Він  є  регулюючим  рахунком (контрактивним,  пасивним)  до  рахунку “Витрати на  купівлю”. На  суми  повернутих  товарів  або  знижок зменшується заборгованість  постачальникові : Дт “Рахунки  ло  сплати; Кт “Повернення  покупок  та  знижки”. Покупець може одержати  від  постачальника купівельну розрахункову  знижку  за  прискорення  оплати (дострокову  оплату). В  США  ця  умова вказується безпосередньо в рахунку  постачальника. Якщо  покупець  дотримав  угоди , то він одержує  знижку  суми  боргу (платить  менше), а  якщо  не  дотримав – платить усю  суму  боргу. Купівельна  знижка розраховується  на  підставі  фактурної вартості  товарів ( за мінусом  повернутих  товарів і знижок  на ціну, якщо вони  мали  місце). Відображення оплати  рахунку  постачальника : Дт “Рахунки до  сплати” ; Кт “Купівельна  знижка” ; Кт “Грошові  кошти”.  За американською системою обліку купівельна знижка  зменшує вартість  куплених  товарів. Таким чином , рахунок “ Купівельна  знижка”  є контрактивним  рахунком (сам  він є пасивним)  до рахунку “Витрати  на  купівлю”
73.Методика обліку комерційних та розрахункових знижок при розрахунках з постачальниками в західноєвропейських країнах.

У західноєвропейських  країнах в  розрахунках  клієнтів (покупців)  з  постачальниками  практикують  комерційні та розрахункові знижки.  Загальне правило  таке : 1)на рахунку  “Витрати на  купівлю” відображається сума купленого за мінусом комерційних  знижок  (тобто нетто комерційне) ; 2)розрахункові  знижки відображаються в  покупця як фінансові доходи (“Одержані  розрахункові  знижки”). Оплата заборгованості : Дт “Розрахунки  з  постачальниками”; Кт “Рахунок  в  банку”. Знижки були  показані безпосередньо в  рахунку постачальника (чого  немає в  США). Проте вони можуть  надаватися  клієнтові  пізніше , пізніше після  того, як  купівлю запасів уже  було відображено в  обліку. Для обліку комерційних  знижок  у  цьому  разі служить  регулюючий  контрактивний  (сам – пасивний)  рахунок  “Комерційні знижки  по  купівлях одержані”. Одержані  пізніше розрахункові знижки відносяться (як і ті , що відразу  вказані в  рахунку постачальників) на  рахунок  “Фінансові доходи” (“Розрахункові знижки одержані”). Приклад №1. Повідомлення  (Авізо) постачальника, дол. : комерційна знижка  5% до  рахунку  - 2000, ПДВ на знижку (18,6%) – 372. : Дт “Розрахунки  з постачальниками” – 2372; Кт “Комерційні знижки одержані” – 2000; Кт “Розрахунки  з  бюджетом” – 372. Наприкінці звітного періоду : Рахунок “Витрати на покупки” – Рахунок “Комерційні  знижки  одержані” = Чисті покупки. Приклад №2. Повідомлення  (Авізо) постачальника дол. : розрахункова знижка  2% - 1000 дол. ,ПДВ на знижку (18,6%) – 186.: Дт “Розрахунки  з  постачальниками” – 1186; Кт “Фінансові доходи” – 1000; Кт “Розрахунки  з  бюджетом (ПДВ)” – 186.
74.Облік заборг-ті по векселях виданих.

Розрахунки з  постачальниками , а також з банками підприємства можуть  здійснювати  за допомогою векселів. Вексель виступає як  засіб  платежів і засіб  кредитування. Для обліку  розрахунків  з  кредиторами  на  вексельній  основі застосовують  рахунок “Векселі  видані”. Цей рахунок  пасивний  , розрахунковий.  Підприємства – боржники платять по  векселях , здебільшого, крім  номінальної  вартості , ще  й  відсотки  за відстрочку платежів.

Векселем  часто  оформлюють банківські кредити. При цьому  розрізняють 2-а види векселя  залежно  від способу  сплати  відсотків: 1)векселі  з  окремо  зафіксованими  відсотками  від  номінальної  вартості (включає відсоток); 2)векселі  без  зазначення  відсотків до номінальної  вартості, відсотки  включаються  у  номінальну  вартість  векселя. Техніка  відображення  векселів різна , хоч  результат  для  підприємства буде  однаковий.

75.Облік   короткострокових   зобов'язань   по   розрахунках   з   бюджетом (акцизний збір, ПДВ, податок на прибуток, на майно).

В ході  господарської діяльності у підприємства  може  виникнути заборгованість по  розрахунках з  бюджетом. Заборгованість по акцизному збору. Відображається в обліку : П-д , продаж  товарів – 10000; Акцизний  збір – 10% (1000). : Дт “ Грошові  кошти” – 11000; Кт “Дохід  від реалізації” – 10000; Кт “Розрахунок  з бюджетом (акцизний  збір)” – 1000.

Заборгованість  по податку  на прибуток. Це оціночна заборгованість, платити  потрібно впродовж  року , а точна сума податку буде  відома  наприкінці  року. Нарахування податку : Дт “Витрати  по  податку  на прибуток”; Кт “Розрахунок з бюджетом (податок  на  прибуток)”.

Заборгованість по  податку  на  майно (муніципальний  бюджет). : Дт “Витрати  по  податку  на майно”; Кт “Розрахунок з бюджетом – заборгованість по  податку  на майно”.

Заборгованість  по  ПДВ.:  Підприємство реалізувало  продукції на  1000, при ставці  ПДВ  18,6%:

ДТ “Рахунок до  одержання” 1186; Кт “Дохід  від  реалізації” – 1000; Кт “розрахунок з бюджетом (ПДВ)”- 186. Підприємство придбало матеріалів на  суму 500 ,ПДВ – 18,6 %: Дт “Витрати  на купівлю” – 500 ; Дт “Розрахунки  з  бюджетом (ПДВ) – 93; Кт “  Рахунок  до  сплати” – 593. Різниця  між цими двома  ПДВ належить до перерахування  до бюджету на рахунок  “Розрахунки  з бюджетом (ПДВ)”.

76.Облік короткострокових зобов'язань по авансах одержаних, дивідендах та частині довгострокового боргу.

Облік короткострокових  зобов’язань  по  авансах одержаних. До  них можна  віднести  аванси від покупців  продукції, попередній  продаж квитків  на літак , футбольну  гру тощо.: 1)одержання  авансів – Дт “Грошові  кошти” ; Кт “Аванси від клієнтів (заборгованість клієнтам); 2)відправка  продукції  в  рахунок авансу чи  надання  послуг (повністю чи  частково): Дт “Аванси від клієнтів”; Кт ”Дохід від  реалізації”. Але можлива  і  інша  методика  відображення операцій після одержання авансу , а саме : 1)відправка  продукції  в  рахунок  авансу чи  надання послуг – Дт “Розрахунки з клієнтами” ; Кт “ Дохід від  реалізації”; 2)перезалік  авансу в рахунок оплати  заборгованості клієнтів – Дт “Аванси  від клієнтів”; Кт “Розрахунки з клієнтами”.

 Облік короткострокових  зобов’язань  по  частині  довгострокового боргу.  Ця заборгованість належить ( має  бути  сплачена ) до поточного  року. В балансі ця  частина  показується серед короткострокових  зобов’язань ( поточних пасивів).

 Облік короткострокових  зобов’язань  по  дивідендах. Дивіденди  - це частина  прибутку ,  що  розподіляється  між акціонерами за  рішенням  Ради директорів. Як  тільки  Рада оголосить рішення про  сплату  дивідендів , до моменту  сплати об’явлені  дивіденди  є  короткостроковою  заборгованістю.  На суму об’явлених дивідендів : Дт “Рахунок  фінансових результатів”; Кт “Дивіденди до сплати (короткострокова заборгованість). Виплата  дивідендів : Дт “Дивіденди  до сплати” ; Кт “Грошові  кошти”.
77.Види зобов'язань по заробітній  штаті,  система рахунків для  обліку
зарплати і розрахунків по ній.

Заборгованість по зарплаті і пов’язаних  з нею  додаткових пільгах робітникам  та службовцям  є  значною  частиною  короткострокової  заборгованості (зобов’язань).  В зарубіжних  країнах застосовують ( практикують) оплату  праці  почасову  і відрядну. За заробітною  платою пов’язані три  види  зобов’язань (заборгованості) : 1)заборгованість по  виплаті зарплати; 2)заборгованість по податках , що утримуються із  заробітної  плати; 3)заборгованість  по інших  утриманнях  із  заробітної плати. Нарахована  персоналові  підприємства зарплата  включається  у витрати  підприємства. Витрати  обліковуються на  рахунку  елементів витрат “Витрати  по  оплаті праці”. Цей рахунок поділяється  на субрахунки за  видами  витрат (зарплата  базова, оплачувана  відпустка, премії, додаткові  винагороди, витрати  на  соціальне страхування (за  видами) тощо). В США виділяють також витрати  на  зарплату адміністративно – управлінського персоналу і витрати на оплату  праці робітників  та службовців. Для обліку заборгованості  і розрахунків з робітниками та  службовцями  використовують рахунок “Розрахунки  з  персоналом” або  просто “Персонал”. В  США цей рахунок називають “Заробітна плата до сплати”.  Розрізняють  валову  зарплату ,  тобто всю нараховану, і чисту  зарплату – суми , які належить сплатити персоналові після  всіх можливих утримань. 
78.Облік нарахування, утримань і виплати заробітної плати.

Утримання  із  зарплати  регулюються законодавством  кожної країни. В США, наприклад, із зарплати утримують : 1)Федеральні  внески  на  соціальне  страхування,  які використовуються на  пенсійне  забезпечення , допомогу при  непрацездатності , та медичне обслуговування; 2)Федеральний  прибутковий  податок; 3)Прибутковий податок штату. Можливі  також  добровільні відрахування частини зарплати  - як додаткове пенсійне  забезпечення  по  старості  або в різні  доброчинні  фонди. Порядок відображення на рахунках нарахованої зарплати і  утримань  із зарплати  такий (методика США).

Приклад: за  даними платіжного  журналу (відомості):

1)Нарахована зарплата, дол. : а)за  нормований  час – 81000; б)за  понаднормований час – 5050; Разом – 86050;

В тому  числі адміністративно – управлінському  персоналові – 26000;

Робітникам  та  службовцям  - 60050;

2)Утримано із зарплати , дол. : а)на соціальні  потреби (FICA) – 6880 ; б)федеральний  прибутковий  податок – 17490; в)прибутковий прибуток штату – 1720; Разом  - 26090.

3)Чиста  зарплата ,дол. – 59960.

Проводка : Дт “Витрати  на оплату праці (адміністративно – управлінський  персонал)” – 26000; Дт “Дт “Витрати  на оплату праці (робітники  і  службовці)” – 60050; Кт “Соціальні  відрахування  до сплати” – 6880 ; Кт “Федеральний  прибутковий  податок до сплати” – 17490 ; Кт “Прибутковий  податок  штату  до сплати” – 1720 ; Кт “Заробітна плата  до сплати” – 59960. Як бачимо, особливість  відображення на рахунках “Заробітна  плати  до  сплати” по  кредиту відображають тільки  чисту зарплату після всіх утримань. Проти а західноєвропейських країнах  по  кредиту  рахунку “Розрахунки  з  персоналом” спочатку  відображають  суму нарахованої зарплати, а  утримання показують по  дебету  цього  рахунку. Підприємство найчастіше виписує  чеки на зарахування зарплати на банківські  рахунки  робітників та  службовців. Оплата (виплата) зарплати відображається проводкою : Дт “Заробітна плата до  сплати” ; Кт “Грошові кошти”.

Приклад  Франції : нарахована зарплата за  місяць – 16000 франків. Утримано  з  заплати : а)на  соціальне  страхування – 1296; б)на пенсійне  забезпечення – 282; в)по  безробіттю – 124.

Відображення  операцій на  рахунках :

1)нарахована  зарплата персоналу: Дт “Витрати на оплату праці (винагороди  персоналу)” – 16000;  Кт “Розрахунки  з персоналом” – 16000.

2)Утримано  з  заплати : Дт “Розрахунки  з  персоналом” – 1712; Кт “Соціальне  страхування” - 1296; Кт “Інші  органи  соціального  страхування” – 406.

79.Облік обов'язкових нарахувань на фонд оплати праці, які підлягають сплаті роботодавцем.

Окрім  відрахувань  із зарплати  персоналу , фірма  у  свою чергу платить  внески  у відсотках від заплати (за рахунок  збільшення своїх  витрат). В залежності  від  країн  існують  різноманітні нарахування  на  фонд  зарплати , які  підлягають сплаті  роботодавцем. Приклад США : 1)на  соціальні  потреби; 2)федеральний  податок  по безробіттю; 3)відрахування по  безробіттю  для  штату. Їх облік  відбувається таким  чином : Дт “Витрати на  податки  і  відрахування”; Кт “Федеральний податок  по безробіттю  до сплати” ; Кт “Соціальні  відрахування до  сплати” ; Кт “Податок  по  безробіттю для штату до  сплати”. Приклад Франції : 1)на соціальне страхування ; 2)по  безробіттю ; 3)на  додаткову  пенсію. Їх облік  відбувається таким  чином : Дт “Витрати на  соціальне страхування” ; Кт “Соціальне страхування” ; Кт “Інші  органи соціального  страхування”.


80. Види довгострокових облігацій, порядок їх випуску та характеристика рахунку для обліку.

Для фінансування довгострокових проектів, розширення виробничої діяльності  компанії можуть випускати акції або довгострокові облігації. Перевага надається саме облігаціям (тримачі облігацій є тільки кредиторами). Вважається також, що випуск облігацій призводить до росту прибутку акціонерів та збільшення величини доходу на одну акцію. Облігації можуть випускатися різних видів: 1. Забезпечені (закладні) облігації мають гарантію їх погашення. Забезпечуватися вони можуть майном підприємства. Незабезпечені облігації – це звичайні кредити, що не забезпечуються активами, тобто по них компанія не видає гарантійного зобов’язання. 2. Залежно від порядку погашення виділяють фіксовані облігації – по них встановлюється один термін погашення та серійні облігації – погашаються меріями, частковими сумами впродовж усього строку дії облігацій. 3. Залежно від порядку реєстрації облігацій: реєстровані облігації, на яких компанія записує ім’я та адресу власника, веде їх облік сплачує % та купонні облігації – безадресні. Такі облігації мають відривні купони, де вказано суму %  до одержання і дату одержання. 4. Конвертовані облігації, які дають право їхньому власникові перетворити (конвертувати) їх на акції даної компанії на певних умовах. 5. Виділяють ще облігації відкличні, тобто такі, що передбачають умови їх довгострокового викупу, погашення компанією.

Випуск облігацій відбувається за рішенням Ради директорів за згодою всіх акціонерів. Береться також дозвіл влади.

В обліку операції з довгостроковими облігаціями показуються за допомогою рахунків “Облігації до сплати” , “Відсотки по облігаціях до сплати”, “Дисконт (премія) по облігаціях”.

Слід зазначити, що рахунок “дисконт по облігаціях” є регулюючим, активним, що регулює собою пасивний рахунок “Облігації до сплати”; рахунок “премія по облігаціях” є регулюючим, пасивним, що регулює собою пасивний рахунок “Облігації до сплати”.


81. Облік довгострокових облігацій, випущених за номінальною вартістю.

Якщо компанія випустила облігації за номінальною вартістю, то операція реалізації оформлюється проводкою: Дт “Грошові кошти”, Кт “Облігації до вплати”. В балансі облігації будуть показані серед довгострокової заборгованості. Відсотки інвесторам компанія сплачує двічі на рік. Сума відсотків за один період відображається наступним чином: Дт “Фінансові витрати (відсотки по облігаціях)”, Кт “Грошові кошти”. З цього видно, що для компанії % - це фінансові витрати. Потім через зазначений проміжок часу відбувається наступна виплата відсотків. Але компанія повинна включити розмір відсотків за два періоди у витрати звітного періоду (принцип відповідності витрат і доходів): Дт “Фінансові витрати (відсотки по облігаціях)”, Кт “Відсотки по облігаціях до сплати”. Оплата відсотків в обліку відображається наступним чином: Дт “Відсотки по облігаціях до сплати”, Кт “Грошові кошти”. Через х-років корпорація здійснить остаточні розрахунки з інвесторами: Дт “Облігації до сплати (номінальна вартість облігацій)”, Дт “Відсотки по облігаціях до сплати”, Кт “Грошові кошти”.

Можуть бути випадки, коли облігації випускаються (продаються) між двома періодами виплати відсотків. В такому разі компанія вимагає від інвестора заплатити ринкову ціну (номінальну вартість) облігації плюс відсотки, нараховані з останньої дати виплати відсотків до моменту реалізації облігації. Коли настане дата виплати відсотків, компанія заплатить повну їх суму. Момент реалізації: Дт “Грошові кошти”, Кт “Облігації до сплати (номінальна вартість)”, Кт “Відсотки по облігаціях до сплати”. Оплата відсотків: Дт “Відсотки по облігаціях до сплати”, Дт “Фінансові витрати (відсотки по облігаціях)”, Кт “Грошові кошти”.


82. Умови та облік випуску довгострокових облігацій з дисконтом, порядок відображення їх в балансі.

Якщо ринкова ставка вища , ніж встановлена (зафіксована) по облігаціях, то облігації продаються з дисконтом, за нижчою, ніж номінальна вартість ціною. Наприклад, корпорація випустила (реалізувала) облігації з дисконтом: Дт “Грошові кошти”, Дт “Дисконт по облігаціях до оплати (не погашена знижка по облігаціях) ”, Кт “облігації до сплати”. Слід зазначити, що рахунок “дисконт по облігаціях” є регулюючим, активним, що регулює собою пасивний рахунок “Облігації до сплати”.   В балансі (пасив):

Довгострокова заборгованість:

Облігації до сплати

Мінус: Дисконт по облігаціях до сплати

Разом ®реальна ціна.

Реальна ціна є ще поточною або балансовою, на момент реалізації вона дорівнює ринковій ціні.


83. Облік процентів, нарахованих (сплачених) по довгостроковим облігаціям з дисконтом та облік амортизації дисконту.

Дисконт – це додаткові витрати для корпорації (крім відсотків), оскільки компанія, коли настає термін погашення, заплатить інвесторові всю номінальну вартість. Тому дисконт має бути віднесений на фінансові витрати  (відсотки по облігаціях) за весь час чинності (життя) облігацій. Тобто витрати по облігаціях будуть включати відсотки по облігаціях та дисконт по облігаціях.

Для розподілу дисконту застосовують лінійний метод амортизації, тобто дисконт амортизується за певну кількість періодів. Так, сума амортизації за один період відображатиметься наступним чином: Дт “Фінансові витрати (відсотки по облігаціях)”, Кт “Дисконт по облігаціях до сплати”, Кт “Грошові кошти”. Потім робиться регулюючий запис: Дт “Фінансові витрати (відсотки по облігаціях)”, Кт “Дисконт по облігаціях до сплати”, Кт “Відсотки по облігаціях до сплати”.

Суму амортизації дисконту можна визначити також наступним чином = сума дисконту / кількість місяців життя облігації * кількість місяців звітного періоду.

За все життя облігацій сальдо дисконту зменшуватиметься на одну й ту саму суму щорічно і дійде до нуля на дату погашення, а поточна балансова вартість облігацій зростає паралельно на ці ж суми і на дату погашення облігацій дійде до номінальної вартості. Інвесторам буде повернено всю номінальну вартість: Дт “Облігації до сплати”,  Дт “Відсотки до сплати”, Кт “Грошові кошти”.


84. Умови та облік випуску довгострокових облігацій з премією, порядок відображення їх в балансі.

Якщо ринкова відсоткова ставка нижча, ніж та, що її встановлено по облігаціях, то облігації продаються з надбавкою, з премією. Наприклад, корпорація випустила (реалізувала) облігації з премією: Дт “Грошові кошти”,  Кт “Облігації до сплати”, Кт “Премія по облігаціях  (не погашена знижка по облігаціях) ”. Слід зазначити, що рахунок “премія по облігаціях” є регулюючим, пасивним, що регулює собою пасивний рахунок “Облігації до сплати”. Його сума додається до номінальної вартосі облігацій (в балансі):

Довгострокова заборгованість:

Облігації до сплати

Плюс: Премія по облігаціях

Поряд з тим премія по облігаціям зменшує суму фінансових витрат фірми – поступово протягом життя облігації

85. Облік процентів, нарахованих (сплачених) по довгостроковим облігаціям з дисконтом та облік амортизації дисконту.

Слід зазначити, що премія по облігаціях зменшує суму фінансових витрат фірми – поступово протягом життя облігацій. Тобто загальна сума витрат буде дорівнювати відсоткам до сплати за мінусом премії. Амортизація премії розраховується лінійним методом.

Так, сума амортизації за один період відображатиметься наступним чином: Дт “Фінансові витрати (відсотки по облігаціях)”, Дт “Премія по облігаціях”, Кт “Грошові кошти (на суму відсотків)”. Потім робиться регулюючий запис: Дт “Фінансові витрати (відсотки по облігаціях)”, Дт “Премія  по облігаціях”, Кт “Відсотки по облігаціях до сплати”.

Сплата відсотків: Дт “Відсотки по облігаціях до сплати”, Кт “Грошові кошти”.

Впродовж часу дії облігацій залишок на рахунку “Премії по облігаціях” зменшується до нуля (0 – на дату погашення облігації), а поточна вартість облігації теж зменшується до номінальної вартості.


86. Умови та облік викупу компанією довгострокових облігацій, випущених раніше з дисконтом.

При випуску облігацій найчастіше передбачаються умови їх дострокового викупу, тобто вилучення з обігу. Навіщо це робиться? Наприклад, при значному зменшенні відсоткових ставок на ринку паперів компанія може викупити (вилучити з обігу) свої облігації, а потім знов їх випустити за низькою відсотковою ставкою. Викуп переважно здійснюється за вищою ціною (вищою за номінальну). Загальне правило при достроковому викупі таке: 1. Необхідно визначити поточну (балансову вартість) облігацій на дату дострокового викупу. 2. Відобразити в обліку виплату грошей. 3. Визначити й відобразити в обліку прибутки чи збитки від викупу облігацій.

Якщо компанія викуповує облігації, випущені раніше з дисконтом, то проводка на дату викупу буде наступною: Дт “Облігації до сплати”, Кт “Дисконт по облігаціях”, Дт “Збитки від викупу облігацій”, Кт “Грошові кошти”.

Аналогічне відображення в обліку і при лінійні амортизації дисконту, тільки суми збитків будуть інші.

Компанія може викупити свої облігації на відкритому ринку, якщо їхня котировка впала: Дт “Облігації до сплати”, Кт “Дисконт по облігаціях”, Кт “Грошові кошти”, Кт “Прибуток від викупу”.


87. Умови та облік викупу компанією довгострокових облігацій, випущених раніше з премією.

При випуску облігацій найчастіше передбачаються умови їх дострокового викупу, тобто вилучення з обігу. Навіщо це робиться? Наприклад, при значному зменшенні відсоткових ставок на ринку паперів компанія може викупити (вилучити з обігу) свої облігації, а потім знов їх випустити за низькою відсотковою ставкою. Викуп переважно здійснюється за вищою ціною (вищою за номінальну). Загальне правило при достроковому викупі таке: 1. Необхідно визначити поточну (балансову вартість) облігацій на дату дострокового викупу. 2. Відобразити в обліку виплату грошей. 3. Визначити й відобразити в обліку прибутки чи збитки від викупу облігацій.

Якщо компанія викуповує облігації, випущені раніше з премією, то проводка на дату викупу буде наступною: Дт “Облігації до сплати (номінальна вартість)”, Дт “Премія по облігаціях (недоамортизована)”, Дт “Збитки від викупу облігацій”, Кт “Грошові кошти”. Ціна викупу має балансову вартість. Прибутки чи збитки переносяться у Звіт про фінансові результати як надзвичайні  (позареалізаційні) результати.

Компанія може викупити свої облігації на відкритому ринку, якщо їхня котировка впала: Дт “Облігації до сплати”, Дт “Премія по облігаціях”, Кт “Грошові кошти”, Кт “Прибуток від викупу”.

88. Умови та облік викупу компанією довгострокових облігацій, випущених раніше за номінальною вартістю.

При випуску облігацій найчастіше передбачаються умови їх дострокового викупу, тобто вилучення з обігу. Навіщо це робиться? Наприклад, при значному зменшенні відсоткових ставок на ринку паперів компанія може викупити (вилучити з обігу) свої облігації, а потім знов їх випустити за низькою відсотковою ставкою. Викуп переважно здійснюється за вищою ціною (вищою за номінальну). Загальне правило при достроковому викупі таке: 1. Необхідно визначити поточну (балансову вартість) облігацій на дату дострокового викупу. 2. Відобразити в обліку виплату грошей. 3. Визначити й відобразити в обліку прибутки чи збитки від викупу облігацій.

Якщо компанія викуповує облігації, випущені раніше з премією, то проводка на дату викупу буде наступною:  Дт “Облігації до сплати (номінальна вартість)”, Кт “Грошові кошти”.

89. Методика обліку конвертації довгострокових облігацій, випущених за номінальною вартістю, в прості акції компанії.

Облігації, які за умовами договору  можуть обмінюватися на звичайні акції, звуться конвертованими. Інвестори мають вибір: отримувати відсотки по облігаціях або обміняти їх за своїм бажанням на акції компанії і стати її власником. На останній вибір інвестори йдуть при зростанні ринкової ціни акцій. При відображенні конвертації облігацій у акції поточна (ринкова вартість) як облігацій, так і акцій не відображається. Не відображаються також прибутки чи збитки від цієї операції.  Якщо відбувається конвертація довгострокових облігацій, проданих за номінальною вартістю, у прості акції, то проводка відображається наступним чином: Дт “Облігації до сплати”, Кт “Статутний капітал (прості акції)”, Кт “Додатковий капітал”. Ринкова ціна облігацій і акцій при складанні бухгалтерської проводки до уваги не береться. Цей метод відображення  конверсії облігацій у акції часто називають методом балансової  (або поточної вартості). Тобто, коли облігації конвертуються в акції, то, за правилом, акції відображаються в поточній (балансовій) вартості облігацій. Заборгованість по облігаціях, дисконт чи премія списуються. Тому по таких операціях немає ні прибутку, ні збитків.


90. Облік конвертації довгострокових облігацій, випущених з дисконтом, в прості акції компанії.

Облігації, які за умовами договору  можуть обмінюватися на звичайні акції, звуться конвертованими. Інвестори мають вибір: отримувати відсотки по облігаціях або обміняти їх за своїм бажанням на акції компанії і стати її власником. На останній вибір інвестори йдуть при зростанні ринкової ціни акцій. При відображенні конвертації облігацій у акції поточна (ринкова вартість) як облігацій, так і акцій не відображається. Не відображаються також прибутки чи збитки від цієї операції. 

Якщо відбувається конвертація довгострокових облігацій, проданих за номіналом, у прості акції, то проводка відображається наступним чином: Дт “Облігації до сплати”, Кт “Дисконт недоамортизований”, Кт “Статутний капітал (прості акції)”, Кт “Додатковий капітал”. Рахунок “Статутний капітал” (звичайні акції) кредитується на номінальну вартість випущених акцій. Інший рахунок “Додатковий капітал” кредитується на різницю між поточною вартістю облігацій і номіналом випущених акцій.

Ринкова ціна облігацій і акцій при складанні бухгалтерської проводки до уваги не береться. Цей метод відображення  конверсії облігацій у акції часто називають методом балансової  (або поточної вартості). Тобто, коли облігації конвертуються в акції, то, за правилом, акції відображаються в поточній (балансовій) вартості облігацій. Заборгованість по облігаціях, дисконт чи премія списуються. Тому по таких операціях немає ні прибутку, ні збитків.


91. Облік конвертації довгострокових облігацій, випущених з премією, в прості акції компанії.

Облігації, які за умовами договору  можуть обмінюватися на звичайні акції, звуться конвертованими. Інвестори мають вибір: отримувати відсотки по облігаціях або обміняти їх за своїм бажанням на акції компанії і стати її власником. На останній вибір інвестори йдуть при зростанні ринкової ціни акцій. При відображенні конвертації облігацій у акції поточна (ринкова вартість) як облігацій, так і акцій не відображається. Не відображаються також прибутки чи збитки від цієї операції. 

Якщо відбувається конвертація довгострокових облігацій, проданих з премією, у прості акції, то проводка відображається наступним чином: Дт “Облігації до сплати”, Дт “Премії по облігаціях (несписана премія)”, Кт “Статутний капітал (прості акції)”, Кт “Додатковий капітал (понад номінал)”. Рахунок “Статутний капітал” (звичайні акції) кредитується на номінальну вартість випущених акцій. Інший рахунок “Додатковий капітал” кредитується на різницю між поточною вартістю облігацій і номіналом випущених акцій.

Ринкова ціна облігацій і акцій при складанні бухгалтерської проводки до уваги не береться. Цей метод відображення  конверсії облігацій у акції часто називають методом балансової  (або поточної вартості). Тобто, коли облігації конвертуються в акції, то, за правилом, акції відображаються в поточній (балансовій) вартості облігацій. Заборгованість по облігаціях, дисконт чи премія списуються. Тому по таких операціях немає ні прибутку, ні збитків.


92. Облік довгострокових векселів виданих.

Довгострокові векселі до оплати  (видані) використовуються  для фінансування проектів фірм, для залучення фінансування. Термін їх дії – більше 1 року. Довгострокові векселі можуть забезпечуватися заставою (активами). Заставні векселі широко використовуються  при покупці будинків фізичними особами, а також основних засобів як малими, так і великими корпораціями.  Заборгованість по довгострокових векселях виплачується періодично весь термін дії векселя. Кожна виплата включає: 1. % по залишку несплаченої суми заборгованості. 2. Зменшення заборгованості по векселю (номінальної вартості).  Сума %  зменшується в кожному періоді. Довгострокові  заставні векселі  відображаються в обліку за їхньою номінальною вартістю. Також на підприємстві розробляється  графік виплат по векселю. Одержання кредитів по векселю відображається такою проводкою: Дт “Грошові кошти” , Кт “Заставні векселі видані до сплати”. Потім через певний проміжок часу відбуваються виплати по векселю: Дт “Фінансові витрати (% по векселях виданих)”, Дт “Заставні векселі видані до сплати ”, Кт “Грошові кошти”.

В балансі зменшення суми заборгованості по векселю для наступного року  показується як поточна заборгованість (короткострокова), а залишок, несплачений після цього – як довгострокова заборгованість.
93. Облік довгострокових зобов’язань, що виникають за фінансової оренди (лізингу).

Оренда – це надання однією стороною (орендодавцем) іншій стороні (орендареві) майна в тимчасове користування на визначений термін за певну плату на підставі договору оренди. Довгострокова оренда зветься лізингом (оренда на строк від 3 і більше років). Розрізняють два типи лізингу: операційний і фінансовий. При операційному лізингу майно береться в оренду на короткий термін. Право власності у цьому разі залишається за орендодавцем. Орендар відображає в обліку орендну плату (звичайно і операційні витрати, пов’язані з використанням об’єкта). Орендна плата відображається в орендаря наступною бухгалтерською проводкою: Дт “Витрати на оренду”, Кт “Грошові кошти”.  В зарубіжних країнах широке застосування має довгостроковий фінансовий лізинг як засіб формування довгострокових активів. Фінансовий лізинг – це оренда, за умовою якої орендар бере на себе весь ризик та всі витрати, пов’язані з використанням орендованого майна. При фінансовому лізингу орендар обліковує лізингові об’єкти, як свої активи.

За міжнародними стандартами обліку лізинг вважають фінансовим, якщо договір оренди передбачає хоч би одну з 4 умов: 1. Право власності на майно, що орендується, після закінчення строк оренди цілком переходить до орендаря. 2. Орендареві надається можливість після закінчення строку оренди придбати майно за ціною нижче ринкової або відновити оренду. 3. Строк оренди охоплює більшу частину строку корисного використання орендованого майна. 4. Теперішня вартість мінімальних орендних виплат більша або дорівнює ринковій вартості об’єкта оренди.

Для розрахунків з орендодавцем на підприємстві розробляється графік платежів по фінансовому лізингу. Надходження устаткування на підприємство на умовах фінансового лізингу відображається в обліку такою бухгалтерською проводкою: Дт “Основні засоби (устаткування по лізингу)”, Кт “Заборгованість по лізингу”. Кожного року компанія-орендар відображає в обліку суми амортизації устаткування по лізингу: Дт “Витрати на амортизацію”, Кт “Амортизація устаткування по лізингу”. Компанія відображає в обліку також витрати по %, суму виплати і зменшення заборгованості по лізингу: Дт “Фінансові витрати (% по лізингу)”, Дт “Заборгованість по лізингу”, Кт “Грошові кошти”.  В балансі основні засоби по лізингу показуються окремою позицією серед основних засобів, а заборгованість – в пасиві серед довгострокової заборгованості. Частина заборгованості, яка має бути сплачена наступного року, показується при складанні балансу, як короткострокова заборгованість, а решта – як довгострокова.


94. Складові власного капіталу, рахунки для їх обліку та порядок відображення в балансі.

Власний капітал корпорацій формується акціями, тобто коштами інвесторів (власників) в обмін на реалізовані їм акції. Акція – це цінний папір без встановленого строку обігу, який засвідчує пайову участь в акціонерній компанії і дає його власникові право на: участь в управлінні компанією, одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, участь у розподілі майна при ліквідації компанії. Частку акцій, що належать певній особі, засвідчує акціонерний сертифікат.

Власний (акціонерний) капітал складається з наступних складових: 1) внесений капітал, що складається з акцій, що випущені за номінальною вартістю (звичайні та привілейовані акції) та додаткового оплаченого капіталу; 2) дарований капітал; 3) резерв переоцінки; 4) нерозподілений прибуток.

Для обліку вище перерахованого в бухгалтерському обліку використовуються наступні рахунки: “Статутний капітал (прості або привілейовані акції)”, “Додатковий капітал”, “Нерозподілений прибуток” .

Структура капіталу корпорації може бути подана в балансі таким чином:

Акціонерний капітал:

Внесений капітал

- Привілейовані акції (за номінальною вартістю)

- Звичайні (прості) акції (за номінальною вартістю)

- Додатковий капітал – звичайні акції

Разом внесений капітал

Нерозподілений прибуток

Разом акціонерний капітал.

Як бачимо до власного капіталу належить і нерозподілений прибуток компанії. В разі наявності нерозподілених збитків сума віднімається і зменшує загальну суму власного капіталу.


95.  Характеристика та види акцій за критеріями їх випуску (обігу) та привілеїв.

1). За випуском: Акції, дозволені до випуску – це загальна кількість акцій, на яку одержано дозвіл влади штату та Комісії з цінних паперів та біржових операцій (в США), або інших державних органів в інших країнах (наприклад, Міністерства фінансів). Ця кількість акцій записана у статуті корпорації. Ця кількість здебільшого перевищує потреби компанії в капіталі на момент її створення і дає змогу в майбутньому випускати акції повторно.

Випущені акції – це кількість акцій, фактично реалізованих інвесторам, акціонерам на якусь дату (прямо чи через посередників).

Невипущені акції – це залишок дозволених до випуску акцій, які компанія не випускала, не реалізовувала.

Циркулюючи акції – акції, які перебувають на руках у акціонерів на певну дату. Кількість циркулюючих акцій може збігатися з кількістю випущених акцій.

Викуплені акції – кількість акцій, викуплених корпорацією у своїх акціонерів – безпосередньо чи через фондову біржу.

2). За привілеями виділяють звичайні та привілейовані акції. Власники звичайних акцій мають право голосу в управлінні корпорацією. Дивіденди одержують залежно від результатів фінансово-господарської діяльності. Привілейовані акції надають перевагу їх власникам при одержанні дивідендів, при розподілі майна в результаті ліквідації корпорації, але не дають права голосу. Дивіденди на ці акції встановлюються за фіксованим % від номінальної вартості або за ставкою на одну акцію. Привілейовані акції у свою чергу можуть бути кумулятивними (мають ту перевагу, що необ”явлені радою директорів, дивіденди переносяться до виплати на майбутні періоди, але обов’язково будуть виплачені) та некумулятивними. Крім того, привілейовані акції можуть бути конвертовані та неконвертовані, відкличні та невідкличні для погашення.


96. Оцінки (вартість) акцій, що застосовуються в обліку.

Розрізняють кілька вартостей (оцінок) акцій:

1. Номінальна вартість акцій. Це мінімальна вартість, яка вказується на сертифікаті акцій. Номінальна вартість зараховується у статутний капітал корпорації. Акції можуть початково продаватися за вищою ціною, ніж номінальна. Різниця між ціною продажу і номінальною вартістю становить додатковий капітал корпорації.

 2. Безномінальні акції. Акції, які не мають капіталу. Безномінальні акції можуть випускатися у двох варіантах:

2.1. безномінальні акції з оголошеною вартістю. Рада директорів оголошує (встановлює) в б-я момент вартість акції. В такому разі оголошена вартість акцій зараховується у статутний капітал корпорації.

2.2. безномінальні акції без оголошеної вартості. Якщо корпорація випускає акції без номінальної вартості і без оголошеної вартості, то вся виручка за акції переходить у статутний капітал.

3. Ринкова вартість акцій. Це ціна акції, яка формується на ринку цінних паперів під впливом попиту і пропозиції. Вона значною мірою залежить від фінансового стану фірми, напрямків її розвитку, стабільності, тощо.

4. Облікова вартість акцій. Це різниця між сумою всіх активів і всією заборгованістю (чисті активи). Тобто це сума всього власного (акціонерного) капіталу. Якщо розділити всю суму капіталу на кількість акцій, то одержимо облікову вартість однієї акції. Але якщо у складі капіталу компанії є привілейовані акції, то їхня сума попередньо віднімається з суми капіталу, а решта ділиться на кількість звичайних (простих) акцій.
97. Облік випуску (продажу) простих акцій з зазначеною номінальною вартістю.

   Акції з зазначеною номінальною вартістю можуть продаватися за номінальною вартістю, вище номінальної вартості і нижче номінальної вартості. У б-я разі у статутний капітал зараховується  тільки номінальна вартість акцій.

   Наприклад, якщо компанія випустила (реалізувала) 10000 простих акцій номінальною вартістю 5 дол кожна. Реалізація відбулася за номінальною вартістю. Тоді: Дт “Грошові кошти” 50000, Кт “Статутний капітал (прості акції)” 50000.

   Якщо ті ж самі акції було реалізовано по 8 дол за кожну, то робиться такий запис: Дт “Грошові кошти” (10000 акцій * 8 дол) 80000, Кт “Статутний капітал (прості акції)” (10000 акцій * 5 дол) 50000, Кт  “Додатковий капітал (прості акції)” 30000.

   Ті ж самі акції було реалізовано по 4 дол за кожну: Дт “Грошові кошти” 40000,  Кт “Статутний капітал (прості акції)”  50000, Дт  “Додатковий капітал” 10000  (зменшення додаткового капіталу).

   Тобто, якщо акції продаються за ціною, нижчою від номінальної вартості, то у статутний капітал зараховується номінальна вартість акцій, а різниця відображається по Дт “додатковий капітал”, якщо цей рахунок має кредитовий залишок. Якщо ж цей рахунок не має кредитового залишку, то сума, нижча за номінальну вартість акцій, списується на рахунок “Нерозподілений прибуток” (в Дт цього рахунку).

   В більшості штатів США, наприклад, продаж простих акцій нижче номінальної їх вартості заборонений.


98. Облік випуску (продажу) простих акцій без номінальної вартості.

   Якщо безномінальні акції мають оголошену вартість (яку встановила Рада директорів), то сума доходу від продажу в межах оголошеної вартості зараховується у статутний капітал. Доход, одержаний понад оголошену вартість, відображається як додатковий капітал (тобто відображення в обліку таке саме, як і номінальних акцій).

   Наприклад, компанія випустила 10000 акцій без номінальної вартості. Дирекція оголосила вартість 6 дол за акцію. Фактично реалізовано по 9 дол за акцію. Це відображається таким записом: Дт “Грошові кошти” 90000, Кт “Статутний капітал (прості акції)” 60000, Кт “Додатковий капітал” 30000.

   Якщо ж по безномінальних акціях не було встановлено оголошеної вартості, то вся сума від реалізації акцій зараховується у статутний капітал: Дт “Грошові кошти” 90000, Кт “Статутний капітал (прості акції)” 90000.

99. Облік випуску (продажу) привілейованих акцій.

   Як і прості акції, привілейовані акції можуть випускатися корпорацією під гроші, або під негрошові активи. Крім того, вони можуть реалізовуватися за номінальною вартістю або вище номінальної вартості. Привілейовані акції можуть бути як з номінальною вартістю, так і безномінальною. В бухгалтерському обліку випуск (продаж) привілейованих акцій відображається так само, як і простих акцій.

   Наприклад, якщо компанія випустила (реалізувала) 10000 привілейованих акцій номінальною вартістю 5 дол кожна. Реалізація відбулася за номінальною вартістю. Тоді: Дт “Грошові кошти” 50000, Кт “Статутний капітал (привілейовані акції)” 50000.

    Якщо корпорація випустила 20000 привілейованих акцій номінальною вартістю 10 дол кожна, ціна реалізації – 14 дол кожна: Дт “Грошові кошти” (20000 * 14 дол) 280000, Кт “Статутний капітал (привілейовані акції)”  (20000 * 10 дол) 200000, Кт “Додатковий капітал (привілейовані акції)” 80000.  

   Слід відзначити, що рахунки для обліку Статутного капіталу, а також додаткового капіталу від простих і привілейованих акцій ведуться окремо.

   В балансі у складі акціонерного капіталу привілейовані акції показуються першими. Це пояснюється їхніми перевагами у виплаті дивідендів і в розподілі майна при ліквідації корпорації. 

100. Мотиви та облік викупу власних акцій, порядок відображення викуплених акцій в балансі.

    Метою викупу акцій може бути: 1 мати в наявності акції для реалізації їх управлінцям та службовцям компанії як заохочення; 2  поліпшити кон’юнктуру на ринку цінних паперів щодо своїх акцій  (підняти їх ринкову ціну); 3 мати в наявності додаткову кількість акцій для придбання інших компаній; 4 зменшити кількість циркулюючих акцій і тим самим підняти дохід на одну акцію; 5 запобігти захопленню контрольного пакета акцій іншими компаніями.

   Викуплені акції – це акції корпорації, які були раніше випущені, повністю сплачені, а потім викуплені корпорацією, але не анульовані. Викуп акцій означає одночасно зменшення активів компанії та її акціонерного капіталу.

   Для обліку викуплених акцій застосовується рахунок “Викуплені власні акції”, який є активним, регулюючим, контрпасивним. Регулює собою рахунок акціонерного капіталу (“Статутний капітал”).

   Викуплені акції відображаються в обліку на рахунку “Викуплені власні акції” за фактичною собівартістю їх придбання (викупу). Операція викупу оформлюється такими записами: Дт “Викуплені власні акції”, Кт “Грошові кошти”. Після операції викупу кількість випущених акцій не змінилась, тоді як кількість циркулюючих акцій  зменшується. Відповідно акціонерний капітал компанії зменшується.

 


101. Облік операцій викупу власних акцій та подальшої їх реалізації.

   Для обліку викуплених акцій застосовується рахунок “Викуплені власні акції”, який є активним, регулюючим, контрпасивним. Регулює собою рахунок акціонерного капіталу (“Статутний капітал”). Викуплені акції відображаються в обліку на рахунку “Викуплені власні акції” за фактичною собівартістю їх придбання (викупу).

   Операція викупу оформлюється такими записами: Дт “Викуплені власні акції”, Кт “Грошові кошти”. Після операції викупу кількість випущених акцій не змінилась, тоді як кількість циркулюючих акцій  зменшується. Відповідно акціонерний капітал компанії зменшується.

   Викуплені власні акції можуть випускатись (реалізуватись) знову повторно за собівартістю викупу. За вищою або нижчою вартістю (вище чи нижче їх вартості придбання). Якщо ціна повторної реалізації дорівнює собівартості, дебетують рахунок  “Гроші” і кредитують рахунок “Викуплені власні акції”.

   Якщо ціна реалізації вища за собівартість, то на різницю кредитують рахунок “Додатковий капітал” (від викуплених акцій). Тобто Дт “Грошові кошти”, Кт “Викуплені власні акції”, Кт “Додатковий капітал (викуплені власні акції)”.

   При продажу викуплених власних акцій за ціною, нижчою, ніж собівартість, різницю покривають за рахунок Додаткового капіталу від викуплених акцій (списується в Дт цього рахунку). Якщо суми цього капіталу не вистачає для покриття, дебетується рахунок “Нерозподілений прибуток” (списується за рахунок нерозподіленого прибутку). Тобто: Дт “Грошові кошти”, Кт “Викуплені власні акції”, Дт “Додатковий капітал (викуплені акції)”.

     Слід зазначити, що операції викупу і перепродажу не стосуються рахунку “Статутний капітал”, не відображають результатів (прибутків чи збитки) від реалізації. Реалізація раніше викуплених акцій збільшує одноразово загальну суму активів і загальну суму акціонерного капіталу.


102. Облік операцій викупу власних акцій та їх знищення.

   Компанія може прийняти рішення більше не продавати раніше викуплені власні акції, а вилучити їх з обороту, тобто знищити. В цьому разі викуплені акції списуються так:

Дт “Статутний капітал (прості акції)”; Дт “Додатковий капітал”; Дт “Нерозподілений прибуток”; Кт “Викуплені власні акції”.

   Якщо вартість вписаних викуплених акцій нижча їхньої вартості при першому випуску, то різниця відноситься на збільшення додаткового капіталу.

Дт “Статутний капітал (прості чи привілейовані акції)”

Кт “Додатковий капітал (прості чи привілейовані акції)”

Кт “Викуплені власні акції”.

103. Облік конвертації  привілейованих акцій компанії в прості.

   Привілейовані акції можуть мати право конвертації у прості акції, що робить їх більш привабливими для інвесторів. Такі акції називаються конвертованими привілейованими акціями. Переведення здійснюється за встановленим у договорі коефіцієнтом. Власники привілейованих акцій здійснюють їх конвертацію у прості акції за умови зростання дивідендів та ринкових цін на прості акції.

   Операція конвертації відображається в обліку наступним чином:

Дт “Статутний капітал (привілейовані акції)”; Кт “Статутний капітал (прості акції)”; Кт ”Додатковий капітал (прості акції)”.

   При конвертації не відображаються прибутки чи збитки цієї операції.

   В разі, якщо привілейовані акції спершу були продані за ціною вищою, ніж номінальна вартість при їх конвертації в прості акції, необхідно списати і додатковий капітал від привілейованих акцій.

Дт “Статутний капітал (привілейовані акції)” (номінальна вартість)

Дт “Додатковий капітал (привілейовані акції)”

Кт “Статутний капітал (прості акції)”

Кт “Додатковий капітал (прості акції)”.

   Необхідно зазначити, що при відображенні операції конвертації акцій ринкова вартість як простих, так і привілейованих акцій на момент здійснення операції не враховується і не відображається. Це пояснюється тим, що обмін акцій здійснюється в середині самої корпорації і жодних додаткових активів, еквівалентних ринковим цінам, не надходить.
104. Облік організаційних витрат, понесених при створенні корпорації.

   В процесі створення корпорації виникають організаційні витрати. Це гонорари (оплата послуг) адвокатам за складання установчих документів, інкорпораційний внесок державі, вартість друкування акціонерних сертифікатів тощо. Організаційні витрати належать до нематеріальних активів. На витрати компанії вони відносяться через нарахування амортизації впродовж кількох років. В США, наприклад, за стандартом бухгалтерського обліку дозволяється амортизувати організаційні витрати впродовж 40 років. Водночас податковим регулюванням дозволяється амортизувати їх впродовж 5 років. Виходячи з цього, в практиці корпорації списують (амортизують) організаційні витрати найчастіше за 5 років.

   Витрати на створення корпорації відображаються в обліку таким чином:

Дт “нематеріальні активи (організаційні витрати)”; Кт “грошові кошти”.

   Корпорація може для оплати таких витрат виділити частину своїх акцій:

Дт “нематеріальні активи (організаційні витрати”; Кт “статутний капітал (прості акції)”; Кт “додатковий капітал (прості акції)”

   За перший рік буде нараховано амортизацію, що відображається такою проводкою: Дт “Витрати на амортизацію (нематеріальні активи)”, Кт “Амортизація (знос) нематеріальних активів (організаційні витрати)”.  Допускається також пряме їх списання: Дт “Витрати на амортизацію (нематеріальні активи)”, Кт “Нематеріальні активи (організаційні витрати)”.


105. Облік нарахування та виплати дивідендів грошима.

Дивіденди – це частина прибутку корпорації, що розподіляється між акціонерами відповідно до акцій. Мірою рівня дивідендів є показник “коефіцієнт дивідендів” – відношення суми дивідендів до суми чистого прибутку. Джерелом виплати дивідендів є нерозподілений прибуток, при цьому дивіденди переважно оголошуються на суму, що не перевищує нерозподіленого прибутку. Якщо дивіденди оголошено на всю суму нерозподіленого прибутку корпорації, то вони називаються ліквідаційними – при ліквідації корпорації або при скорочення обсягу її діяльності. З дивідендами пов’язано три дати: дата оголошення дивідендів, дата реєстрації власників акцій, дата виплати дивідендів. В обліку відображаються дивіденди, пов’язані з двома датами: оголошення, виплата.

1. Нарахування і виплата дивідендів грошима в обліку відображається наступним чином: 1) оголошення дивідендів: Дт “Нерозподілений прибуток”, Кт “Дивіденди до сплати”; 2) виплата дивідендів: Дт “Дивіденди до сплати”, Кт “Грошові кошти”.

2. Може бути й інша методика відображення дивідендів, коли ведеться окремий рахунок “Дивіденди” або “Оголошені дивіденди” на кожний вид акцій (прості, привілейовані). Тоді відображення буде: 1) оголошення дивідендів: Дт “Дивіденди оголошені”,  Кт “Дивіденди до сплати”; 2) виплата дивідендів: Дт “Дивіденди до сплати”, Кт “Грошові кошти”; 3) наприкінці року залишок рахунку  “Дивіденди оголошені” списується на рахунок “Нерозподілений прибуток”: Дт “Дивіденди до сплати” Кт “Дивіденди оголошені”.

  Більше інформації, пов’язаної з дивідендами, дає остання методика.


106. Облік нарахування та виплат дивідендів акціями.

   Рада директорів може оголосити дивіденди своїм акціонерам з оплатою акціями. Це робиться для того, щоб: - зберегти оборотний капітал компанії (не виплачуємо грошей); - знизити ринкову вартість (ціну) акцій збільшенням їх загальної кількості. Зниження ринкових цін робить їх доступними для інвесторів; - збільшити статутний капітал корпорації за рахунок нерозподіленого прибутку; - уникнути подвійного оподаткування (подібний розподіл не є доходом).

   Кількість акцій, які необхідно випустити для оплати дивідендів, всановлюється Радою директорів. Такі акції, здебільшого відображаються за ринковими цінами на дату оголошення дивідендів. В б-я разі їх ціна не повинна бути нижчою за номінальну чи оголошену вартість.

Відображення в обліку на дату оголошення:

Дт “Нерозподілений прибуток”; Кт “Статутний капітал: прості акції до розподілу”; Кт “Додатковий капітал (прості акції)”.

Слід зазначити, що рахунок “Статутний капітал: прості акції до розподілу” – це рахунок акціонерного капіталу, він переноситься в баланс як додаток до статутного капіталу.

Виплата дивідендів:

Дт “Статутний капітал: прості акції до розподілу”; Кт “статутний капітал (прості акції)”.

   Таким чином, акції, випущені під дивіденди, змінюють структуру акціонерного капіталу, нерозподілений прибуток переходить у статутний капітал, але загальна сума акціонерного капіталу не змінюється. Активи корпорації не змінюються, як це відбувається при виплаті дивідендів грошима. Збільшується кількість циркулюючих акцій і через це зменшується облікова вартість однієї акції.


107. Облік розщеплення акцій.

   Розщеплення акцій – це збільшення кількості випущених акцій з пропорційним зниженням їхньої номінальної чи оголошеної вартості за одну акцію. Метою розщеплення акцій є необхідність підняти їхню привабливість на ринку, доступність для малих інвесторів. До розщеплення акцій компанія вдається при значному зростанні ринкових цін на акції.

   Операція розщеплення акцій бухгалтерськими проводками не відображається. На рахунок “Статутний капітал (прості акції)” в баланс буде внесено зміни про кількість і номінальну вартість акцій. Наприклад,

Акціонерний капітал (до розщеплення акцій)

Прості акції (30000шт за номінальною вартістю 20 дол кожна) 600000; Нерозподілений прибуток   150000; Разом  750000.

Акціонерний капітал (після розщеплення акцій)

Прості акції (60000шт за номінальною вартістю 10 дол кожна) 600000; Нерозподілений прибуток   150000; Разом  750000.

   Таким чином, ефект збільшення кількості акцій в обігу і зниження ринкових цін досягаються розщепленням акцій і випуском додаткових акцій для оплати дивідендів. Різниця полягає в тому, що, акції для оплати дивідендів можуть випускатися тільки при наявності нерозподіленого прибутку, тоді як розщеплення акцій може здійснюватись і без наявності нерозподіленого прибутку.
108. Податки на прибуток корпорацій та облік розрахунків з бюджетом по них.

Важливим  питанням  є  визначення  об’єкта  оподаткування , іншими  словами  з якої  суми  прибутку  стягується  податок. Міжнародна  практика  свідчить , що завжди  є  різниця  між сумою  прибутку   підприємства , що  витікає  з  даних  бухгалтерського  обліку  і  відображається у  фінансовій  звітності , та  сумою  прибутку  для  цілей  оподаткування. Бухгалтерський   облік  не  залежить  і  не  повинен  залежати  від  податкової  системи.  Він  організовується  на  основі  загальноприйнятих  принципів обліку , які є  постійними , і  саме за  цими принципами відображається  формування  фінансових  результатів.

Ставка  податку  на  прибуток  корпорацій  та ін. підприємств  в  різних  країнах. В  США , наприклад, податок  на  прибуток  стягується  за  трирозрядною  шкалою ставок : 15 % на  перші  50 тис.$ прибутку , 25%  на  наступні  25 тис. , 34% - понад  цю суму. У  Франції  податок на прибуток  АТ коливається  від  34% - 42%. В  усіх  країнах  застосовується  авансова  система  виплат  податку  на  прибуток  у  державні  та  місцеві  бюджети , яка  встановлюється  державою. Наприклад,  французькі  АТ  здійснюють  протягом  року 4-и  авансові   виплати  податку  на  прибуток: 1)9,25 %  - 15  березня ; 2) 9,75 % - 15 червня ; 3) 9,75% - 15 вересня ; 4)9,25% - 15  грудня ; 5) решта – 34% від податкового  прибутку року –  4-и  попередні аванси – 15 квітня наступного року.

Авансові виплати податку на прибуток відображаються в обліку наступним чином: Дт “Розрахунки з бюджетом (субрахунок “Розрахунок з бюджетом по податку на прибуток”)”, Кт “Рахунок в банку”.

Наприкінці  звітного  періоду , виходячи  з  фактичної  суми  одержаного  прибутку , скоригованого  для  цілей оподаткування ,  визначають реальну  суму  податку  на  прибуток. Наприкінці  року  на річну  суму  податку  на прибуток  підприємство  зробить  такий  запис : Дт “Витрати  по  податку на  прибуток” ; Кт “Розрахунки  з  бюджетом ( по  податку  на  прибуток)” .  Таким  чином , сальдо  рахунку  “Розрахунки  з  бюджетом ( по  податку  на  прибуток)”   на 1.01 наступного  року  показує  решту  заборгованості  перед  бюджетом , яка  має  бути  перерахована у  встановлений  строк. Сума  прибутку  після  сплати  податку  становить  чистий  прибуток  корпорації ,  що  залишається  в її розпорядженні.

109. Облік розподілу прибутку корпорацій зарубіжних країн.

Чистий  прибуток  ,  отриманий  корпорацією,  використовується  на  виплату  дивідендів  та ін.  цілі , передбачені  статутом  корпорації  та  законодавством  країни .  Серед  них – створення  спеціальних  резервів : фінансового (легального)  резерву ; статутного  резерву ; деяких  факультативних  резервів. Розмір фінансового  резерву регулюється  державою. У Франції, наприклад, АТ зобов’язані  відраховувати  в  цей  резерв  щорічно  5% чистого  прибутку, доки  він не  досягне  10%  статутного  капіталу. Інші  резерви  створюються  згідно  зі  статутом  та  за  рішенням загальних  зборів  акціонерів. Невикористаний   прибуток  перераховується   на  рахунок  “Нерозподілений  прибуток”  і  складає  частину  власного ( акціонерного)  капіталу.

За  результатами  розподілу  чистого  прибутку звітного  періоду   буде  зроблено такий  бухгалтерський  запис :  Дт “Фінансові  результати  звітного  періоду”;  Кт “Легальний резерв”; Кт “Статутний  резерв” ; Кт “Інші  резерви” ; Кт “Акціонери – Дивіденди до  сплати” ; Кт “ Нерозподілений  прибуток”.

Можливі  випадки ,  коли корпорація  може  реінвестувати  всю  суму  чистого  прибутку  задля розширення  господарської   та  фінансової діяльності.


112. Вичерпані та невичерп. витрати: визнач-ня, приклади, та застос-ня в обліку.

Для визнач-ня фін. рез-тів підпр-ва слід розуміти різницю між вичерп. та невичерп. витратами. Фін. рез-т (прибут. або збиток ) – це різниця між доходами і витратами звітного періоду. Які витр. віднос-ся до звітн. періоду?

Припустимо, підпр-во витратило гроші на придбання товарів і устатк-ня. Оскільки мав місце лише обмін грошей, тобто одного виду активів на інші (товари та устати-ня)– це невичерпані (ще не спожиті) витрати які принесуть користь у майбут.

Тепер припустимо, що ми реалізували товари і ввели в експлуатацію устатк-ня. Отже, замість товарів ми отримали доход ( у вигляді грошей або зобов”язань кредиторів), і для отримання цього доходу була спожита частка устатк-ня ( у вигляді амортизації). Тому собі варт-ть реалізов. товарів та амортиз. відрах-ня – це вичерп. (спожиті) витрати. Якщо частина товарів була втрачена внаслідок пожежі або інш. випадку, то це означає збитки, оскільки товари не були обміняні ні на які інші речі і не дали жодної користі. Витрати можуть не збігатися в часі з реальними витратами активів. Напр., нарахована з/п за січень, яку буде виплачено на початку лютого. Оскільки праця роб. і служб. була використана в січні, а з/п є грошовою формою витрат на оплату праці, то ці витрати пов”язані з виникненням зобов”язань, для погашення яких пізніше буде передано активи.

Можна зробити виснов., що вичерпані витрати – це збільш. зобов-нь або зменш. активів у процесі поточної д-сті для отримання доходу звітн. періоду. У свою чергу невичерп. витрати – це збільш. зобов-нь або зменш. активів у процесі поточн. д-сті  для отримання доходу або інш. вигоди в майбутн. періодах.

Невичерп. витрати відображ-ть в активі балансу, а вичерпані - у звіті про фін. рез-ти ( звіті про прибуток).

 
113. Витрати на прод-цію та витрати періоду: визнач., прикл., застос-ня.

    На практиці не всі витрати пов”язані з вир-вом або придбанням товарів. Тому для визначення собіварт-ті прод-ції розрізняють витрати на прод-цію та витрати періоду. Витрати на прод-ю – це витрати, пов”язані з вир-вом або з придбанням товарів для реалізації. У виробн. сфері до таких витрат належать усі витрати ( матеріали, з/п, амортизація верстатів), пов”язані з функц. вир-ва прод-ції. У торговельному підпр-ві витратами на прод-цію є чиста вартість придбання товарів для реалізації.

Витрати періоду  - це витрати, що не включаються у собі варт-ть запасів і розгляд-ся, як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. Підпр-ва, що виробл-ть прод-цію, до таких витрат відносять витрати на здійсн-ня всіх інш. ф-цій ( упр-ня, маркетинг, дослідження, тощо) вартісного ланцюжка. У торгов. підпр-вах витратами періоду є витрати обігу. У звіті про прибуток витрати періоду включають до складу операційних витрат. Такий підхід до витрат є цілком обґрунтованим, оскільки, напр., витрати на оренду слід сплачувати незал. від кільк-ті придбаних або реалізов. товарів. Але витрати на придбання товарів будуть вичерпані лише тоді, коли ці товари реалізують і отримають доход.

Вичерп. витрати на прод-цію відображ-ся у звіті про прибуток, як собі варт-ть реалізов. прод-ції. Собіварт-ть реаліз. прод-ції або товарів визнач-ся з урахув-ням. зміни залишків запасів. У сфері вир-ва попередньо слід визначити собі варт-ть готової прод-ції. Для цього слід узяти до уваги зміну залишків незавершеного вир-ва. Собіварт-ть виробл. прод-ції = залишок незаверш. вир-ва на поч. періоду + витрати на вир-во протягом періоду – залишок незаверш. вир-ва на кінець періоду.

 
114. Прямі та непрямі витр.: визнач., приклади та застос. в обліку.

Прямі витрати- це витр., які можуть бути віднесені безпосер. до певного об”єкта витрат економічно можливим шляхом. Непрямі витр.- це витр., що не можуть біти віднесені безпосер. до певного об”єкта витрат економічно можл. шляхом. Це означає, що при вирішенні питання про віднесення витрат до певного об”єкта слід керуватися принципом співвідношу-ня витрат і вигод. Так, напр., якщо витрати на віднесення варт-ті цвяхів до кожного конкретн. виготовленого стільця перевищують саму вартість цвяхів, то доцільніше розподіляти ці матеріали пропорційно до прямих витрат. Віднесення витрат до прямих або непрям. залежить від того, що є об”єктом витрат.

Напр.., амортиз. верстатів та опалення цеху є прямими витрат. щодо цього цеху, але непрямими витрат. щодо окремих видів прод-ї яка виробл. в цьому цеху.

Отже одні й ті самі витрати можуть бути одночасно прямими і непрям. щодо різних об”єктів.

На підпр-вах виробн. сфери витрати на прод-цію наз-ся виробничими витратами, а витрати періоду – невиробн. витратами.Виробн. витр. поділяють на три групи:

1. Прямі матер. витрати – це вартість витрач. матеріалів, які стають часткою готов. прод-ції і можуть бути віднесені  до певного виробу екон. можливим шляхом. Напр., це деревина у вир-ві меблів або тканина для вир-ва одягу.

2. Прямі витр. на оплату праці – з/п робітників, яка може бути включена у собі варт-ть певних виробів екон. можл. шляхом. Витрати на оплату праці інш. категорій виробн. персоналу і з/п робітн., що не може бути прямо віднесена на продукцію, розглядають як непряму з/п і включ. до складу виробн. накладних витрат.

3.  Інші прямі витрати – всі інші прямі витрати, крім прямих матер. витрат та прямих витрат на оплату праці. Напр. амортизація або оренда спец-го устати-ня.

Виробн. накладні витрати – це витрати, пов”язані з процесом вир-ва, які не можуть бути віднесені до певних виробів екон. можл. шляхом. Напр., допоміжні матер., затрати на ремонт будівель, орендна плата, тощо. Прямі витрати на оплату праці та виробничі накладні витр. в сумі складають конверсійні витрати. Це витрати на обробку сировини для перетворення її на готовий продукт.

 115. Релевантні та неревантні витрати: сутність, прикл. та застос-ня.

Для прийняття управлінських рішень необхідно розрізн. релев. та нерелев. витрати і доходи. Релев. витрати – це витр., що можуть бути змінені внаслідок прийняття рішення, а нерелев. витрати – це витр., що не залежать від прийняття рішення.

Напр., придбати комп”ютер для ведення бух. обліку чи орендувати його.

У цьому випадку, вартість комп”ютера та орендна плата є релевантн. витратами, а от вартість програмн. забезп-ня є нерелевантн. витр., оскільки вони матимуть місце в обох випадках. Витрати, що складають різницю між альтернат. рішеннями, назив. диференціальними витр. У нашому прикл. диференц. витр. – це різниця між вартістю комп”ют. і сумою орендної плати за період його експлуатації. Щоб управляти витратами, важливо знати, є вони змінними чи постійними щодо певної д-сті.


116. Постійні та змінні витрати: визнач-ня приклади та застос-ня в управл. обліку.

Змінні витрати – це витрати, що змін-ся прямо пропорційно до зміни обсягу д- сті (або інш. фактора витрат). Це означає, що збільш. кільк-ті виробленої прод-ції в 10 разів призведе до збільш. загальних змінних виробн. витрат теж вдесятеро. Якщо змінні витрати на один. прод-ції складають 100 грн., то взаємозв”язок між обсягом вир-ва та змінними витратами матиме такий вигляд: Діяльність (кільк-ть прод-ції): 1, 10, 20, 30; Змінні витрати на одиницю, гривень: 100, 100, 100, 100; Загальні змінні витрати, гривень: 100, 1000, 2000, 3000. Як бачимо загальна сума змінних витрат є лінійною щодо обсягу д-сті, а величина змінних витрат на один. прод-ції є постійною для всіх рівнів д-сті. Типовим прикладом змінних витрат є прямі матер. витрати, відрядна з/п, енергія для роботи устати-ня, пальне для автомобілів, комісійні виплати торговим агентам.

Постійні витрати – це витрати, що залиш-ся незмінними в разі зміни обсягу д-сті (або інш. фактора витрат). Прикладом постійних витрат є прямолінійна амортизація, орендна плата, зарплата персоналу офісу тощо. Для ілюстрації поведінки постійних витрат використаємо такі дані: Д-сть (кільк-ть прод-ції): 1, 5, 10, 20, 30; Постійні витрати на один, грн.: 1500, 300, 150, 75, 50; Загальні пост. витрати, грн.: 1500, 1500, 1500, 1500, 1500. Наведені дані свідчать, що загальна сума пост. витрат не змін-ся при зміні обсягу д-сті, але сума пост. витрат на один. прод-ції відпов. зменш. при збільш. обсягу д-сті та збільш. при його зменшенні.  
117. Маржинальні та середні витрати.

Марж. витрати – це витрати на вир-во додаткової одиниці прод-ії. Припустимо, загальні витрати на вир-во одного стола – 2000 грн. А на вир-во двох столів було витрачено 3900 грн. Отже, маржин. витрати на вир-во другого стола дорівн. 1900 грн.

Тепер визначимо середні витрати на вир-во одного стола = 3900 : 2 =1950. Як бачимо, в середньому собів-ть одного стола дорівнює 1950 грн., хоч фактично столи мають різну собів-ть.

Залежно від ситуації менеджера можуть цікавити як маржин., так і серед. витрати. Наприклад, менеджер приватн. коледжу може вивчати можл-ть додатк. набору, виходячи з маржин. витрат розглядати середні витрати на методичне забезп-ня студентів для склад-ня бюджету.  

118. Контрольовані та неконтрольовані витрати: сут-ть, приклади та застос-ня в обліку.

Для контролю д-сті окремих підрозділів та оцінки роботи керівників виділяють контрольовані та неконтрольовані витрати. Контрольовані витрати – це витрати, які менеджер може безпосер. контролювати або може чинити на них значний вплив. Відповідно, неконтрольовані витрати – це витрати, які менеджер не може контролювати або не може на них впливати. Практичний розподіл витрат на контол. та неконтрол. залежить від сфери повноважень менеджера. Одні й ті самі витрати можуть бути контрол. з боку начальника цеху одн. підпр-ва та неконтрол. для начальника цеху інш. підпр-ва. Прикладом традиційно контрол. витрат з позиції начальника цеху є основні матер. витрати і осн. зарплата, а неконтрол.  – амотизація верстатів.
119. Дійсні та можливі витрати, їх сутн. та застосув.

Дійсні витр. – це витр., які вимагають сплати грошей або витрачання інш. активів. Ці витр. відображ-ся в бух. реєстрах в міру їх виникнення. Можливі витр. (втрати) – це вигода, яка втрачається, коли вибір одного напрямку дії вимагає відмовитися від альтернат. рішення. Напр., підпр-во розглядає альтернативу викор-ня вільних коштів: покласти їх у банк на депозит або придбати комп”ютер і здати його в оренду. Дійсні витр.+ можливі витр.= релевантні витр.

Варіант 1: покласти кошти на депоз.: плата за відкриття депоз.+ втрата доходу від здачі комп. в оренду = релев. витр. для вар.1

Варіант 2 : придбати комп. і здати в оренду: вартість комп. + втрати доходу від процентів = релев. витр. для вар.2

Можливі витр. не відображають в облікових реєстрах і беруть до уваги тільки в разі викор-ня обмежених ресурсів..


120. Система обліку і калькулювання повних витрат: сут-ть та знач-ня.

Кальк-ня – це процес визначення собі варт. Певного об”єкту витрат. Під об”єктом витрат розуміють сегменти діяльності під-ва, які потребують вимірювання пов”язаних з ними витрат.

Собі варт-ть об”єктів витрат визнач-ся за допомогою системи виробн. обліку. Сист. вироб. обліку – це система обліку, яка забезпеч. кальк-ня і контроль собі варт-ті об”єктів  витрат. У загальному вигляді сист. вироб. обліку має дві стадії: на перш. стадії витрати об”єдуються за однорідн. елементами: матеріали, з/п тощо. Потім вони віднос-ся до певних об”єктів витрат. Порядок віднесення витрат залежить від кількості та взаємозв”язку  об”єктів. На пром. підпр-вах витрати спочатку віднос-ся до відпов. підрозділів, а потім – до певних видів прод-ції, що виробл-ся відпов. підрозділами. Різні підпр-ва викор-ть різні системи виробн. обліку. Важливим етапом впров-ня виробн.обліку є вибір системи кальк-ня продукції.

Система кальк-ня визнач-ся хар-ром прод-ції. Виділяють дві системи кальк-ня: по окремих замовленнях (контрактах, роботах, партіях) та по процесах вир-ва, які постійно повторюються. Кальк-ня може здійсн-ся за повними виробн. витратами або тільки за змінними витр. Кальк-ня повних витр. – це метод кальк-ня, що передбачає включення у собі варт-ть усіх (змінних і пост. ) виробн. витрат.

В індивід. та дрібносерійних вир-вах ( друкарні, будівн-во ) застосов-ся кальк-ня по замовленнях – це система кальк-ня на основі обліку витрат по кожному індивід. виробу або окремій партії товарів. В системі кальк-ня повних витрат у  собі варт-ть прод-ії включ-ся всі виробн. витрати. Усі виробн. накладні витрати розподіл-ся між виробами і включ-ся у собі варт-ть незаверш. вир-ва та готової прод-ції. 
121. Система обліку і кальк-ня змінних витрат: сут-ть та знач-ня.

Кальк-ня змінних витр. – це метод кальк-ня, що передбачає включення у собі варт-ть прод-ції лише змінних виробн. витрат. У собі варт-ть незаверш. вир-ва і готової прод-ії включ-ся тільки змінні виробн. витрати. Система кальк-ня змінних витрат дозволяє визначити маржинальний доход, який відображає різницю між доходом від реалізації прод-ції та змінними витратами підпр-ва.

Звіт, побудований на основі кальк-ня змінних витрат, відображає маржин. доход, або декілька показників марж. доходу: виробн., загальний, тощо.

Система кальк-ня змінних витр. надає інформацію, необхідну для прийняття поточних рішень щодо: оптимізації виробн. програми, ціноутворення, розширення або скорочення вир-ва певної прод-ії. Перевагою системи кальк-ня змін. витрат є:

-  звіти, складені на основі кальк-ня змін. витрат, більшою мірою відповідають інтересам керівників підпр-ва, оскільки дозволяють приймати поточні рішення й здійсн-ти оцінку окремих сегментів д-сті ;

-  спрощується кальк-ня собі варт-ті прод-ції, а оцінка запасів здійсн-ся відпов. до поточних витрат, що необхідні для вигот-ня певних виробів;

-  величина операц. прибутку перебуває у прямій залежності від обсягу реалізації.

Вадами цієї системи є :

-  звітність, складена на основі кальк-ня змін. витрат, не відповідає принципам підготовки фін. звітності та вимогам податкової системи;

-  Для розподілу витрат на змінні та постійні потрібні додаткові розрахунки, які не завжди забезп-ть точний результат.
122. Аналіз взаємозв”язку витрат, обсягу д-сті та прибутку.

Аналіз ”витрати-обсяг-прибуток” – це метод системного дослідження взаємозв”язку витрат, обсягу д-сті та прибутку компанії заради вичення:

-  обсягу реалізації, який забезпечує відшкод-ня всіх витрат та отримання бажаного прибутку;

-  величини прибутку при певному обсязі реалізації;

-  впливу зміни величин витрат, обсягу та ціни реалізації на прибуток підпр-ва;

-  оптимальної структури витрат.

Важливим елементом аналізу є аналіз беззбитковості – він побудований на основі розподілу витрат на змінні та постійні, а також розрахунку точки беззбитковості, яка визначає критичний обсяг реалізації.

Точка беззбитк. – це обсяг реалізації, при якому доходи підпр-ва дорівнюють його витратам, а прибуток дорівнює нулю. Точка беззбитк. може бути виражена в натур., грош. одиницях або у відсотках до нормальної потужності. Точка беззбитк. у грошов. одиницях може бути виведена з рівняння: Точка беззбитк. = змінні витрати + постійні витрати.

Точка беззбитк. в натур. одиницях = точка беззбитк. в грош.один.: ціну за одиницю

Розрахунок точки беззбитк. за допомогою показника маржин. доходу: точка беззбитк. в натур. один. = постійні витрати : маржин. доход на одиницю.

На практиці менеджера цікавить обсяг та ціна реалізації, які забезпечать отримання бажаного прибутку.

Доход від реалізації = змінні витрати = постійні витрати = бажаний прибуток

Для визначення прибутку при певному обсязі реалізації можна застосувати

рівняння: прибуток = доход від реалізації – ( змінні витрати + постійні витрати). 


124. Система обліку стандартних (нормат.) витрат: сут-ть та знач-ня.

Стандартні витрати – це витрати, необхідні для вир-ва певної прод-ції або послуг за норм. умов д-сті. Стандарти відображають заплановані витрати на один. прод-ції, величина яких базується на обгрунтов. нормах праці та інженерних розрах-ках. Виділяють три види стандартів:

1.               Базисні стандарти – це довго строк. стандарти витрат, які встан-ся на строк від двох до п”яти років, щоб вивчати динаміку цін та прод-ть праці.

2.               Теоретичні стандати – це стандарти витрат, які можуть бути досягнуті лише за ідеальних умов д-сті.

3.               Поточні стандарти – це стандарти, що відображають витрати, необх. для виготовлення прод-ції у звітн. періоді за наявних умов д-сті.

Застос-ня поточних стандартів витрат дає можл-ть заздалегідь визначити собів-ть прод-ції для встан-ня цін, скласти звіт про прибуток, оперативно виявити та контролювати відхилення, оцінити д-сть центрів відпов-ті. Система калькулювання станд. витрат – це система обліку, яка використовує станд. витрати задля: контролю витрат; прийняття рішень щодо цін; оцінки викон-ня бюджетів; усвідомлення витрат; упр-ня за відхиленнями. Розробка стандартів витрат здійсн-ся підрозділми, які відповідають за ті чи ті статті витрат. Технолог. відділ визначає стандарти викор-ня матеріалів, а відділ постач-ня встановлє стандарти цін на матеріали. Виробн. відділ розробляє стандарти роб. часу по операціях, а відділ персоналу – тарифні ставки оплати праці відпов. категорій працівників. Затверджені стандарти узагалн-ся бухгалтером в карті станд. собів-ті один. прод-ції. Стандарти витрат періодично переглядають для того, щоб вони відповідали сучасним і реальним умовам вир-ва.


125. Поняття центрів відпов-ті і обліку за центрами відпов-ті.

Оцінка д-сті центрів відпов-ті є складовою частиною системи управл. контролю. Система управл. контролю – це процес, за допомогою якого менеджери впливають на прац-ків компанії для забезп-ня досягн-ня поставленої мети. Проект-ня системи управл. контролю включає: визнач-ня загальн. мети компанії та її проміжних цілей; визнач-ня центрів відпов-ті; розробку показників д-сті для мотивації та узгодж-ня мети; вимірюв-ня факт. показн-ків д-сті та склад-ня звітності. Розробка показників та оцінка д-сті окремих підрозділів, менеджерів, прац-ків є центр. проблемою, оскільки саме її вивчення дозволяє узгодити інтереси окремих людей та всієї компанії. Бюджет відображає тілки внутр. фін. показники, викон-ня яких є об”єктом бухг. обліку. Але менеджера цікавлять ще й нефін. пок-ки д-сті, тобто показники, що виражені не у грош. вимірі (напр., плинність кадрів, коеф. корисної дії обладнаня, відсоток забракованих виробів, викор-ня роб. часу, відсоток повторних замовлень, поїздки за викликами та інш.). Викор-ня нефін. пок-ків дає змогу здійсн-ти комплексну оцінку д-сті, яка баз-ся на врахув-ні кільк-х та якісних чинників. Проведені дослідження свідчать, що серед нефін. пок-ків д-сті на першому плані в багатьох країнах є якість прод-ції та викон-ня поставок. Сучасна система управл. контролю нагадує доку приладів чи табло. Традиц. звіти містять лише пок-ки, що контролюються менеджером, а система “Табло” розглядає всі центри відпов-ті з урах-ням їхніх горизонт. і вертик. зв”язків. Це дозволяє отримати більш повну інформацію про д-сть взаємопов”яз. центрів відпов-ті незал. від ступеня контрольованості окремих пок-ків з боку менеджерів. Вибір пок-ків і оцінка д-сті центрів відпов-ті зал-ть насамперед від типу центру. Оцінка д-сті центрів приб-ку здійсн-ся на підставі звіту, який показує прибуток кожного центру. Розподіл операц. витрат між центрами приб-ку дає змогу скласти такий звіт про приб-ки, який показує операц. прибуток кожного центру. Розподіл опреац. витрат включає два етапи:

1)              визнач-ня витрат, що можуть бути прямо віднесені до певного центру відпов-ті;

2)              визнач-ня непрямих витрат і розподіл їх між центрами прибутку на підставі такої бази, яка є найбільш релевантною.

1. Курсовая на тему Проектирование базы данных Аптека
2. Реферат Важнейшие месторождения нефти и газа
3. Статья Единство и разнообразие общества
4. Курсовая на тему Конкурентные преимущества организации
5. Реферат Партийные системы современности
6. Реферат на тему How The Sexes Communicate Essay Research Paper
7. Реферат Мероприятия по охране окружающей среды
8. Реферат на тему Parent Envolvement In Educatio Essay Research Paper
9. Контрольная работа Боргові цінні папери підприємств
10. Реферат на тему Вчення про внутрішню форму слова О О Потебня 2