2. Економічні стратегії структурної перебудови перехідних систем
Структурна перебудова - зміна політичного, державного, економічного мислення з метою оптимізації пропорцій зайнятості в управлінні та економіці, капіталі та його розміщенні на території країни та отримання обсягу і структури національного продукту, адекватного внутрішнім потребам і міжнаціональному товарообміну. Найгострішою проблемою структурної перебудови української економіки є розвиток обробної промисловості, передусім машинобудування. За роки ринкового реформування в структурі економіки України відбулися негативні зміни. Отже, державна економічна політика ринкового реформування не може ігнорувати цей вірогідний факт. Вона має бути зорієнтована, насамперед, на розвиток високотехнологічних виробництв конкурентоспроможних товарів на власній території, а не на забезпечення соціальних і технологічних потреб за рахунок дорожчого та руйнівного для національної економіки імпорту готових товарів і послуг.
3. Економічна безпека країни. Поняття, критерії та елементи
Економічна безпека - визначальна складова національної безпеки України, її системоутворюючий чинник. 3 огляду на прогнозовані соцільно-економічні та інші перспективи розвитку України на період до 2010 року, які сьогодні розглядаються, ці підходи є актуальними. Слід зазначити, що сьогодні в багатьох державах, в тому числі i в Україні, досить нове для практики наших політичних та управлінських структур поняття "економічна безпека" застосовується в досить широкій інтерпретації. Відповідно, головними критеріями оцінки стану економічної безпеки держави в її внутрішньому та зовнішньому контекстах є: економічна незалежність, насамперед, можливість здійснення державного контролю над національними ресурсами, спроможність використовувати національні конкурентні переваги для забезпечення рівноправної участі у світовому поділі праці; стійкість і стабільність національної економіки, що передбачає міцність і надійність усіх елементів економічної системи, захист усіх форм власності, створення гарантій для ефективної підприємницької діяльності, стримування дестабілізуючих факторів; здатність до саморозвитку і прогресу, тобто спроможність самостійно реалізовувати і захищати національні економічні інтереси, вести ефективну інвестиційну та інноваційну політику, розвивати інтелектуальний і трудовий потенціал країни.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 6
1. Взаємовідносини перехідних економічних систем з індустріально розвинутими країнами та країнами, що розвиваються
Країнами з розвинутою економікою вважаються такі держави, для яких характерна наявність ринкових відносин в економіці, високий рівень прав і цивільних свобод у суспільному і політичному житті. Розвинуті країни пройшли аграрну й індустріальну стадії розвитку з переважаючим значенням і внеском у створення ВВП сільського господарства і промисловості. Зараз ці країни перебувають у стадії постіндустріалізму, для якого характерні провідна роль у національному господарстві сфери нематеріального виробництва, ефективне виробництво товарів і послуг, високий споживчий попит, постійний прогрес у науці і техніці, посилення соціальної політики держави. До групи країн з перехідною економікою відносять держави, що з 80 – 90-х рр. здійснюють перехід від адміністративно-командної (соціалістичної) економіки до ринкової. До країн, що розвиваються, відносяться, зокрема, такі держави, в яких більшість показників рівня і якості життя вище кожної розвинутої країни (Об'єднані Арабські Емірати, Багамські острови та ін.). Так само не можна стверджувати, що усі вони – економіки аграрного або аграрно-індустріального типу. Через спільний характер вищезгаданих особливостей до держав, що розвиваються, цілком правомірно зараховувати і більшість країн з перехідною економікою, рівень життя в яких значно знизився через неефективність керування економічними перетвореннями.
2. Фінансова система. Поняття, елементи та показники
Термін «система» широко вживаний як у науковій літературі, так і в повсякденному житті. Під системою розуміють сукупність об’єктів, розглядувану як єдине ціле. Саме в такому сенсі говорять про систему виробництва, систему управління економікою, торговельну систему, систему кровообігу, обчислювальну систему, систему математичних рівнянь тощо. Довільний реальний об’єкт має незліченну кількість властивостей (характеристик), і за кожною з них його можна віднести до тієї чи іншої системи як її елемент. Елемент системи — це неподільна частина системи (за певного способу розбиття її), що має деяку самостійність стосовно всієї системи. Неподільність елементів відносна: її потрібно розуміти як недоцільність у межах розглядуваної моделі даної системи враховувати внутрішню структуру окремих складових останньої.
3. Зовнішні і внутрішні фактори економічної безпеки
У сучасному світі безпека розвитку становить ключову складову політики кожної держави. Найбільш актуальною вона є для країн, котрі знаходяться у процесі системних трансформацій. Природно, що практично всі успіхи і негаразди ринкових перетворень в Україні немов би фокусуються у проблемі економічної безпеки держави. В узагальненому вигляді її зміст визначається тим, що у стратегічному плані економічну безпеку гарантує лише конкурентноспроможна економіка. У сьогоднішньому і, особливо, у завтрашньому світі конкурентоспроможними можуть бути лише ринково організовані відкриті економіки. В системі внутрішніх мікро - та макроекономічних факторів вирішального значення для забезпечення економічної безпеки розвитку України набуває структурна політика та її інституціональне забезпечення. На сьогодні 2/3 експорту України становлять товари, які є або сировиною, або напівфабрикатами з невисокою доданою вартістю. На реалізацію таких товарів головним чином впливає не технологічний рівень виробництва чи якісні характеристики конкурентоспроможності. Експортна виручка відчутно коливається при кон’юнктурній або циклічній зміні співвідношення пропозиції та попиту. Крім того, експорт такої продукції дуже вразливий щодо дій з боку інших конкурентів. Принципово важливою з точки зору економічної безпеки є проблема зовнішньої заборгованості. Нераціональне використання приватних іноземних кредитів, відсутність заздалегідь визначених джерел їх погашення, надмірна податливість української сторони щодо умов офіційного кредитування призвели до ситуації, коли зовнішні запозичення вже не можуть розглядатися як джерело підвищення конкурентоспроможності нашої економіки. Підвищення національної конкурентоспроможності і економічної безпеки України вимагає кардинальної реорганізації систем державного і корпоративного управління.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 7
1. Поняття і структура економічних систем постсоціалістичних країн
Перехідна економіка постсоціалістичних країн належить до її реформаторсько-еволюційного типу. Це передбачає необхідність свідомого регулювання перехідних процесів з боку суспільства. Суспільство вибирає насамперед кінцеву мету трансформації економіки, що здійснюється протягом перехідного періоду. Такою метою є перехід до соціально орієнтованої змішаної економіки. Термін “змішана економіка” не дістав поки що однозначного трактування. Змішану економіку розглядають також крізь призму співвідношення економічних і позаекономічних основ у структурі сучасного суспільства. Нарешті, існує погляд на змішану економіку як на поєднання, співіснування капіталу приватного підприємництва і соціальності (наявності соціальних гарантій). Змішаність економіки характеризує не лише наявність різноманітних структурних елементів, але й утворення конкретних форм їх поєднання та існування. Прогресивні тенденції розвитку української перехідної економіки пов’язані з формуванням соціально орієнтованої змішаної економіки. Соціальну орієнтацію слід розуміти не у вузькому, споживацькому, контексті, а як об’єктивний результат розвитку змішаної економіки. Перехідна економіка — базова складова перехідного етапу суспільства на певному ступені історичного розвитку, пов'язана із перетворенням однієї економічної системи на іншу. У перехідній економіці завжди присутні, співіснують, взаємодіють і борються домінуючі уклади, елементи, форми минулої і майбутньої системи з поступовим наростанням нового і формуванням якості однорідності, органічної цілісності системного утворення, що виникає.
2. Система міжнародних балансів
Міжнародні відносини (економічні, гуманітарні, політичні, культурні тощо) знаходять своє відображення у балансах міжнародних розрахунків. Баланси міжнародних розрахунків — це співвідношення грошових вимог і зобов'язань, надходжень і платежів однієї країни стосовно інших країн. У систему балансів міжнародних розрахунків входять:– розрахунковий баланс;– баланс міжнародної заборгованості;– платіжний баланс.Розрахунковий баланс — це співвідношення вимог і зобов'язань даної країни щодо інших країн на певну дату, незалежно від термінів надходження платежів. Вимоги та зобов'язання виникають внаслідок участі в міжнародній торгівлі, міжнародної міграції капіталу, міжнародної міграції робочої сили. Розрахунковий баланс за певний період характеризує лише динаміку вимог і зобов'язань однієї країни стосовно інших, але не може використовуватись для оцінки результативності, збалансованості міжнародних економічних Баланс міжнародної заборгованості за методологією та призначенням наближений до розрахункового балансу, але відрізняється від нього складом статей і має певні особливості в окремих країнах. У системі балансів міжнародних розрахунків основне місце посідає платіжний баланс, дані якого кількісно та якісно характеризують масштаби, структуру та характер зовнішньоекономічних зв'язків країни.
3. Економічна система ринкового типу
У теорії прийняття рішень економічна система визначається як суспільно визнаний механізм, завдяки якому можливе прийняття рішень у процесі виробництва, споживання й розподілу товарів. Цей механізм визначає, хто, коли, де і для кого має приймати економічні рішення. У системній теорії порядку, яка є сучасним варіантом теорії господарського порядку, існують два варіанти до розкриття змісту поняття «економічна система». У межах першого вона розглядається як сукупність таких елементів: природні і матеріальні ресурси; люди як виробники і споживачі; економічні взаємини, що відбуваються всередині господарських одиниць і між ними; господарський порядок, що конституюється правовими та інституціональними правилами, обов’язковими для господарського процесу. Другий підхід ґрунтується на розумінні господарської системи, яка існує в теорії прийняття рішень: економічні системи — це механізми, які роблять можливим прийняття і здійснення господарських рішень у процесі виробництва, споживання і розподілу товарів.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 8
1. Принципи організації та управління перехідних економік
Узагальнюючи необхідно зазначити, що національна модель корпоративного управління має специфічні характерні особливості, які не завжди піддаються впорядкуванню у межах наявних інституційних норм. Найбільш істотними характеристиками вітчизняної моделі корпоративного управління, що сформувалися під впливом історичних, економічних та соціокультурних чинників розвитку, є наступні: вибіркове, безсистемне та переважно формальне застосування норм і процедур корпоративного управління вітчизняними корпораціями; -переважання внутрішніх механізмів корпоративного контролю у формі делегування повноважень контролю органам управління корпорацій, внаслідок нерозвинутості інституту зовнішнього корпоративного контролю;-незначна роль банків та фактична відсутність таких фінансових інституційних інвесторів, як пенсійні, інвестиційні акціонерні фонди;
-непрозорість структури власності, що унеможливлює визначення та розмежування реальних та номінальних власників); -інформаційна закритість та непрозорість діяльності корпоративних підприємств і, як результат, нерозвиненість таких форм зовнішнього контролю як незалежне оцінювання через рейтинги корпоративного управління;-нерозвиненість відчуття власника та вартісного мислення, що спричиняє абсентеїстську поведінку міноритарних акціонерів
2. Валютна система. Поняття, види і елементи
Елементи світової валютної системи з’явилися ще в часи Стародавньої Греції, де зародилися та почали розвиватися первісні форми вексельної і міняльної справи. Валютна система — форма організації та регулювання валютних відносин, яка закріплена національним законодавством або міжнародними угодами. Валютну систему можна розглядати з економічного та організаційно-правового погляду. З економічного погляду валютна система — це сукупність валютно-економічних відносин, що історично склалися на основі інтернаціоналізації господарських зв’язків. З організаційно-правового погляду — державно-правова форма організації валютних відносин країни, що склалася історично на основі інтернаціоналізації господарських зв’язків і закріплена національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права. Розрізняють національну, регіональну і світову валютні системи. Національна валютна система — сукупність валютно-економічних відносин, за допомогою яких здійснюється міжнародний платіжний обіг, утворюються і використовуються валютні ресурси країни. До національних валютних систем входять відповідні інфраструктурні ланки — банківські та кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю та інші державні і приватно-комерційні інституції. Світова та регіональні валютні системи тісно пов'язані з національними валютними системами. Вони являють собою системи правил і механізмів, які забезпечують співвідношення різних валют у міжнародних відносинах.
3. Фінансові ринкові структури
Структура міжнародного фінансового ринку. Цьому питанні в економічній літературі відводиться особливе місце, бо єдиної загальновизнаної структури фінансового ринку ще не існує. Це пов’язано з тим, що міжнародний фінансовий ринок являє собою дуже складну структуровану систему. Залежно від періоду закінчення операцій міжнародний фінансовий ринок поділяють на: ринок касових (поточних, «спот») операцій — передбачає торгівлю базовим активом, розрахунки за який здійснюються не пізніше другого робочого дня після укладення угоди; ринок строкових угод — розрахунок здійснюється пізніше, ніж на другий робочий день після дати укладення угоди, тобто угода здійснюється більше трьох робочих днів.
Міжнародний фінансовий ринок залежно від місця проведення операцій поділяють на: централізований — представлений біржами (біржовий ринок); децентралізований (позабіржовий) світовий ринок — торгівля повністю децентралізована і здійснюється переважно через дилінгові системи, міжнародні телекомунікаційні системи, по телефону.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 9
1. Поняття та критерії економічного потенціалу
Визначення поняття економічного потенціалу набуває певного значення також у зв'язку з необхідністю розробки підходів до оцінки рівня економічної безпеки підприємств. Безсумнівно, що підвищення потенціалу підприємства веде до зростання його економічної безпеки. Отже, може виявитися можливим використання показника економічного потенціалу як інтегрального критерію економічної безпеки, що потребує детальних досліджень названих категорій. Отже, метою аналізу економічного потенціалу промислових підприємств є об'єктивна оцінка обсягу виробленої реалізованої продукції, рівня її собівартості, а також виявлення резервів зростання обсягу реалізованої продукції і зниження її собівартості, розроблення організаційно-економічних заходів щодо підвищення економічної ефективності виробництва. Тому аналіз економічного потенціалу промислових підприємств доцільно здійснювати на основі аналізу забезпеченості підприємства основними засобами та ефективністю їх використання, трудовими ресурсами, провести аналіз матеріальних ресурсів підприємства, витрат і собівартості промислової продукції.
2. Кредитна система. Поняття і критерії
Кредитна система – це сукупність кредитно-фінансових інститутів, які акумулюють вільні грошові капітали, доходи і заощадження юридичних і фізичних осіб і надають їх у позичку позичальникам – підприємствам, уряду, особам. Сучасна кредитна система включає два основні поняття:
1.                Сукупність кредитно-розрахункових і платіжних відносин, які базуються на визначених, конкретних формах і методах кредитування.
2.                Сукупність функціонуючих кредитно-фінансових інститутів (банків, страхових компаній тощо).
Кредитна система функціонує через кредитний механізм.
Через кредитну систему реалізується суть і функції кредиту
3. Нова валютна політика і система ринкових валютних відносин
Досягнення цілей валютної політики забезпечується через законодавче регулювання валютних відносин (валютне регулювання) і контроль за виконанням установлених вимог, норм і правил (валютний контроль). Тому поняття валютної політики і валютного регулювання тісно між собою пов'язані. При широкому трактуванні валютної політики валютне регулювання і контроль є, по суті, її складовими. До складу валютної політики входить також міжнародне валютне співробітництво, у тому числі з міжнародними валютно-фінансовими організаціями. Валютне регулювання - це діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних, суб'єктів та їх діяльності на валютному ринку. На вашу думку, якi мiнуси нової валютної полiтики- Може постраждати населення, яке тримає заожадження у доларах, -- якщо вчасно не позбудеться цiєї валюти.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 10
1. Поняття та критерії виробничого потенціалу
Досліджуючи економічні аспекти функціонування народного господарства, різних галузей, окремого підприємства – як основної ланки економічної системи країни, доцільно звернути увагу на таке поняття як «ресурсно-виробничий потенціал». Його сутність випливає з наступних положень. Термін «потенціал» в економічній теорії має досить широкі аспекти використання і трактується як запаси, засоби, джерела, які є в наявності і можуть дути використані (приведені в дію для досягнення певної мети).Дослідження, пов’язані із визначенням потенціалу будь-якої виробничо-господарської системи (або підсистеми), передбачають необхідність встановлення її мети і механізмів її досягнення. Діяльність підприємства в основному спрямоване на забезпечення двох груп завдань: забезпечення соціальних функцій відтворення, отримання прибутку, збереження і примноження національного багатсва; здійснення виробничо-господарских функцій з метою раціонального використання ресурсів, виробництва промислової продукції, товарів народного споживання, надання послуг тощо.
2. Банківська система. Поняття і структура
Банківська система — це не довільне явище, а складова частина кредитно-грошової системи, елемент економічного базису суспільства, яка розвивається за законами ринкової економіки. Ця система — внутрішньо організована, взаємопов'язана, має загальну мету та завдання.Банківська система існує в будь-якій країні в певний історичний період і є складовою частиною кредитної системи держави. Банківська система є складовою більш широкої системи — економічної системи, яка розвивається за законами ринку і залежить від економічної та соціальної політики держави.Банківська система є законодавче визначеною, чітко структурованою сукупністю фінансових інститутів, які займаються банківською діяльністю. Специфіка банківської системи виявляється р її функціях, а саме: а) створення грошей і регулювання грошової маси; 6) трансформаційна функція; в) стабілізаційна функція.
3. Формування національних ринків
Розвиток внутрішньої торгівлі і товарно-грошових відносин справляв помітний вплив на всі галузі господарства. Зокрема, збільшення попиту на хліб викликало розширення посівів пшениці. Щоб задовольнити потреби ринку, феодали створювали заводи по розведенню коней та великої рогатої худоби, збільшували отари звичайних та тонкорунних порід овець. Процес товаризації особливо позначився на розвитку тваринництва в південних районах країни. Володіючи значними земельними просторами та відчуваючи гостру потребу в робочих руках, місцеві поміщики охоче займалися розведенням худоби для ринку. Проникнення товарно-грошових відносин у господарства селян зумовило виникнення товарного городництва, сконцентрованого в основному навколо великих міст і містечок.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 11
1. Поняття та критерії технічного потенціалу
Вплив НТП на розвиток економіки й всіх сфер діяльності людського суспільства в сучасних умовах надзвичайно велике й визначається багатьма факторами. Ступінь же цього впливу головним чином залежить від можливостей даної країни брати активну участь у процесі науково-технічного розвитку, вносячи в нього свій внесок, і максимально використовувати його результати в практичній діяльності в інтересах підвищення ефективності суспільного виробництва. Ці можливості у свою чергу визначаються цілим комплексом доданків, які поєднуються загальним поняттям «науково-технічний потенціал».
2. Зовнішня та внутрішня заборгованість
Отже, є два способи залучення позикового капіталу які в свою чергу можуть мати різні джерела формування. Зовнішні джерела позичкових коштів складаються з двох підгруп –зовнішні довгострокові й зовнішні короткострокові джерела позикового фінансового капіталу.Зовнішні довгострокові позикові кошти Зовнішні короткострокові позикові кошти - довгострокові кредити банків - довгострокові облігаційні позики - довгострокові кредити і позики небанківських фінансових установ - довгострокові державні цільові кредити - фінансовий лізинг - довгостроковий податковий кредит і Пільги.
Внутрішні довгострокові позикові кошти Внутрішні короткострокові позикові кошти - відстрочена та прострочена заборгованість за майно в оренді - реструктиризований борг за кредитами та позиками - відстрочена та прострочена заборгованість за облігаційними позиками - відстрочена податкова заборгованість - інші внутрішні довгострокові позикові
Кошти - довгостроковий податковий кредит і Пільги. Отже, за сучасних умов необхідно суттєву увагу приділяти пошуку нових джерел та способів залучення позикового капіталу не тільки на регіональному рівні, але і на рівні держави. Шляхами вирішення цього питання можуть стати:
1) створення конкурентного середовища на ринку, за рахунок впровадження підприємств різних організаційно-правових форм; 2) конкретні дії держави щодо покращення інвестиційної привабливості галузі; 3) залучення іноземних інвесторів. Одним із шляхів вирішення даної проблеми може стати створення єдиного регіонального фонду, метою діяльності якого буде акумулювання та перерозподіл фінансових ресурсів підприємств галузі. При цьому, потрібно буде розрахувати показники підприємства, які дадуть додаткову інформацію кредиторам та інвесторам, а також іншим особам, які хочуть оцінити перспективність вкладення коштів у дануфірму, керівнику та його підлеглим – точну та об’єктивну картинуфінансового станупідприємства, розрахунків з кредиторами. І, крім того, аналіз аналітичних фінансових коефіцієнтів, побудованих на основі даних звітності компанії, дозволить виявити її слабкі, вразливі сторони.
3. Особливості економічного розвитку східноєвропейських країн
Для аграрної еволюції країн Центральної, ПівденноСхідної та Східної Європи протягом XVI—XVIU ст. визначальним було утвердження панщинно-кріпосної системи господарства. У сферах промисловості та обігу повільно розвивалося дрібне товарне і мануфактурне виробництво. Зовнішній ринок переважав над внутрішнім. Країни Центральної і Східної Європи перетворилися на аграрно-сировинний додаток до економічно розвинених західноєвропейських країн. Причинами, що зумовили своєрідність економічного розвитку країн на схід, були як місцеві закономірності та особливості, так і загальноєвропейські економічні фактори. Порівняно із Західною Європою ці країни не були готові до перебудови. Міста були відносно слабкими і не могли взяти на себе роль (ні економічно, ні політичне) рушія суспільного прогресу, що було властиве західноєвропейським містам. Великі географічні відкриття віддалили ці країни від головних шляхів світової торгівлі. Продукція місцевих ремесел не могла конкурувати з мануфактурними західноєвропейськими виробами. Темпи перетворень в аграрній сфері порівняно з промисловістю були повільнішими. Внаслідок "революції цін" знецінилася фіксована грошова рента, а дрібноселянське виробництво не могло забезпечити швидкого зростання. Становлення європейського і світового ринків зумовило початок міжнародного поділу праці. Тим часом як капіталістичне сільське господарство Великобританії, Голландії розвивалося інтенсивно, орієнтуючись на високопродуктивні та трудомісткі галузі (вирощування технічних культур, тваринництво), у центральних і східноєвропейських країнах культивувалося зернове господарство.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 12
1. Поняття та критерії технологічного потенціалу
З погляду розвитку світової економіки представляється доцільним розглядати науково-технічний потенціал у широкому змісті цього поняття. Саме в цьому змісті науково-технічний потенціал держави (промисловості, окремої галузі) можна представити як сукупність науково-технічних можливостей, що характеризують рівень розвитку даної держави як суб'єкта світового господарства й залежних від кількості і якості ресурсів, що визначають ці можливості, а також від наявності фонду ідей і розробок, підготовлених до практичного використання (впровадженню у виробництво). У процесі практичного освоєння нововведень відбувається матеріалізація науково-технічного потенціалу. Таким чином, науково-технічний потенціал, з одного боку, характеризує реальні можливості держави використовувати об'єктивні досягнення науково-технічного прогресу, а з іншого боку - ступінь особистої участі в ньому. Відомо, що участь будь-якого наукового дослідження в створенні суспільно корисної потребительной вартості виражається в тім, що результатом його є така наукова або технічна інформація, що, втілюючись у різні технічні, технологічні або які-небудь інші нововведення, перетворюється в один з необхідних факторів для розвитку виробництва. Однак було б, мабуть, помилковим розглядати науково-технічну творчість і його зв'язок з виробництвом лише як процес поставки необхідної для виробничої діяльності інформації. Наукові дослідження, особливо в області природних і технічних наук, по своїй природі й діалектичному призначенні усе більше перетворюються в безпосередню складову частину процесу матеріального виробництва, а прикладні дослідження й дослідно-конструкторські розробки практично можна вважати невід'ємною складовою частиною цього процесу.
2. Валютна політика постсоціалістичних країн
Оскільки валютна політика — це комплекс заходів, здійснюваних у сфері міжнародних валютних та інших відносин як центральними банками, так і органами державного управління, її реалізацією має передбачатися високий ступінь координації рішень усіх зацікавлених структур із метою забезпечення поточних (тактичних) та кінцевих (стратегічних) цілей економічної політики. Слід очікувати, що ліберальна валютна політика, яку проводять у Росії та Україні, приведе до активізації ринкових механізмів зрівнювання темпів зміни курсів обміну та цін. Запропонована в статті методика аналізу впливу відмінностей у темпах зміни курсу обміну національної валюти та рівня цін у країні на рентабельність експорту дає змогу вибирати оптимальні для усього народногосподарського комплексу параметри монетарного регулювання при плануванні антиінфляційної політики на коротко- та середньотермінові періоди.

3. Соціально-економічна диференціація постсоціалістичних країн
Структурні ланки, що утворюють економічну систему, з одного боку, досить неоднорідні, а з іншого – динамічні, мінливі. Вони поєднують у собі загальні та специфічні, основні та похідні, нові та відмираючи, перехідні та проміжні економічні реформи, кожна з яких функціонує за загальною для всієї системи, і водночас власною логікою розвитку. Цм зумовлюється необхідність структурної диференціації елементів економічної системи суспільства, без якої неможливо пізнати об’єктивні закони її функціонування і розвитку. Світовий історичний досвід переконав, що причина ефективності або неефективності підприємств будь-якої форми власності полягає як не в формі власності, а в організації виробництва на підприємстві, адекватності її вимогам ринку. При цьому і умовою, і причиною достатків населення є ефективність економіки та діючі соціальні критерії розподілу доходів.
Рушійні сили трансформації пострадянського суспільства взяли на озброєння найбільш популярний напрямок економічної думки – мейстрим, що базуться на ідеях вілного ринку і теорії загальної рівноваги. Остання є скоріше винятком, аніж закономірністю, тим більше для перехідної економіки. В результаті відбувся злам національної економіки, диференціація суспільства на бідних і невелику групу надбагатих.
3. ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 13
1. Стабільні економічні системи постсоціалістичних країн
У 80-90-х роках XX ст. сталися кардинальні й далекосяжні зміни у структурі світової економіки. Досі її формували три укрупнені компоненти. Перший складався з країн із розвинутою ринковою економікою, другий формували країни, що розвиваються, третій - соціалістичні країни. На Заході їх ще називали комуністичними країнами з плановою економікою, керованою з одного центру. Перші дві групи країн розрізняються між собою ступенем економічного розвитку. Він характеризується у світовій економічній літературі численними показниками, серед яких можна виділити основні й деталізовані. До перших належать: обсяг валового внутрішнього продукту, національного доходу, а також ці показники, взяті з розрахунку на душу населення. До інших зараховують погодинну заробітну плату, сукупний експорт та імпорт і його розподіл по регіонах світу, сукупні споживчі витрати та їх диференціацію за статтями витрат, кількість легкових, вантажних автомобілів й автобусів, телефонних ліній, телевізорів і комп'ютерів, виробництво сталі, цементу, електро- та зведеної енергії. Ці показники теж розраховують на душу населення. До даних показників як критеріїв поділу в ранзі основних і деталізованих додають ще галузеву структуру національного виробництва.
2. Фінансова безпека. Поняття і критерії
Фінансова безпека держави - багатопланове поняття, яке визначається конкретними показниками функціонування економічної системи держави за певний проміжок часу. Спочатку слід зауважити, що склад економічної безпеки значно ширший, ніж той, що наведений у Концепції національної безпеки. Однак серед загроз національній безпеці в економічній сфері в Концепції наведено деякі складові фінансової безпеки, а саме: невирішеність проблеми фінансової залежності національної економіки від інших країн; неконтрольований відплив за межі України фінансових ресурсів; фінансовий аспект криміналізації суспільства та діяльності “тіньових” структур. Це вузький підхід до визначення складу фінансової безпеки, тому що фінансово-кредитна система держави містить такі складові: грошово-кредитну, валютну, банківську, інвестиційну, фінансовий аспект зовнішньоекономічної діяльності. На грунті концепції фінансової безпеки має бути розроблена державна стратегія фінансової безпеки, яка може бути основою опрацювання державної фінансової політики, надаючи цьому документу орієнтири, визначаючи національні інтереси, цілі і пріоритети.

3. Основні зрушення в галузевих структурах
В умовах становлення ринкової економіки вивчення галузевої структури необхідне для управління державною власністю в промисловості, якісного складання міжгалузевого балансу. Критерієм прогресивності галузевої структури є таке співвідношення окремих галузей, при якому потреби народного господарства у певних видах продукції задовільняються з найменшими затратами суспільної праці і в найкоротший строк. Для характеристики галузевої структури промисловості та аналізу зрушень у ній використовують ряд показників. Цими показниками можуть бути: питома вага випуску продукції окремими галузями в загальному обсязі випуску продукції промисловістю; зміна питомої ваги основних фондів галузі в загальній вартості основних фондів промисловості; зміна чисельності працюючих в галузі відносно загальної чисельності працюючих в промисловості та ін. Важливо виділити основні фактори, що визначають галузеву структуру виробництва в будь-якій країні. Одним із найбільш перевірених практикою методів аналізу і планування галузевої структури і міжгалузевих зв'язків є міжгалузевий баланс, тобто економічний документ, який містить систему економічних показників, що відображають конкретні пропорції виробництва і споживання кожного виду продукції. Міжгалузеві баланси є двох типів: у натуральному і вартісному виразах. Вони складаються територіальними органами управління на плановий або за звітний період на основі бізнес-планів підприємств, матеріальних балансів.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 14
1. Економічні системи країн СНД
На території колишнього СРСР склалася нова політична й економічна ситуація - колишні союзні республіки стали незалежними країнами, які самостійно визначають власний шлях внутрішнього розвитку та взаємин із світовим співтовариством. Незадовільний в цілому перебіг ринкових реформ також гальмує приєднання цих держав до світової господарської співдружності. Централізоване фінансування економіки республік і таке ж встановлення цін на продукцію у міжреспубліканському обміні, які були характерні для перерозподілу державного бюджету колишнього СРСР, не дають змоги навіть приблизно визначити вихідний стан фінансової системи нових суверенних держав. Значні відмінності відчутні й у життєвому рівні окремих нових незалежних держав. Як зазначалося, до таких загальних особливостей належать насамперед кризові явища, одночасно спричинені двома процесами - переходом до суверенної економічної системи та формуванням її на ринкових засадах.
2. Валютні ринки країн з перехідними економіками
Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови існування особливого ринку, на якому можна вільно продати та купити валюту. Проте на валютному ринку купують і продають валюту не тільки для здійснення платежів, а й для інших цілей: для спекулятивних операцій, операцій хеджування валютних ризиків тощо. Тому прискорений розвиток валютного ринку - одне з актуальних завдань країн з перехідними економіками, у тому числі й України. Проте в Україні валютний ринок формується надто повільно. Рівноважний обмінний курс, врівноважує попит та пропозиція на валютному ринку ", виконує ще одну дуже важливу функцію, властиву виключно перехідній економіці: він покликаний усунути викривлення у структурі відносних цін, що дісталися в спадок від адміністративно-командної системи, ціноутворення в якій, грунтуючись на нормативних принципах, практично не брало до уваги ринкові механізми – ціни не повідомляли економічним агентам необхідної інформації про ринок і через це не могли служити стимулами високоефективного виробництва. У країнах з перехідною економікою склалася досить парадоксальна ситуація, за якої внутрішні ціни орієнтовані на обмінний курс (а не навпаки, як у промислово розвинених країнах).

3. Зовнішньоекономічні зв'язки східноєвропейських країн
Сучасний розвиток зовнішньоекономічних відносин східноєвропейських країн бере початок наприкінці 80-х- початку 90-х років, коли ці країни приступили до корінних ринкових реформ національних економік. Зміна моделі соціально-економічного розвитку, істотне перетворення відносин власності, рішучий поворот до формування ринкових основ народних господарств зумовили кардинальну трансформацію зовнішньоекономічної політики країн регіону. Першою й головною особливістю сучасного етапу розвитку зовнішньоекономічних відносин східноєвропейських держав є відмова від державної монополії на зовнішньоекономічні зв'язки, демонтаж планово-адміністративної, жорстко централізованої системи управління зовнішньоекономічною діяльністю. Це знайшло та знаходить виявлення в; демонополізації та приватизації зовнішньоекономічних підприємств та організацій; наданні права зовнішньоекономічної діяльності юридичним та фізичним особам; стимулюванні утворення комерційних посередницьких зовнішньоекономічних фірм. Другою характерною рисою зовнішньоекономічних відносин країн регіону на сучасному етапі є перехід від планово-адміністративних форм протекціонізму до лібералізації зовнішньоекономічної діяльності.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 15
1. Нестабільні економічні системи постсоціалістичних країн
Політика протекціонізму в Латинській Америці призвела до консервування неефективної виробничої структури, тоді як у НІК сприяла розвиткові сучасного виробничого потенціалу. Це ж стосується експансії державної власності. Зовнішньоторговельна лібералізація дозволила країнам Південно-Східної Азії активно включитися у міжнародний розподіл праці, а у ряді перехідних економік - створювала несприятливі умови для національних виробників. У НІК та Японії пільгове кредитування сприяло структурній перебудові економіки, натомість у постсоціалістичних країнах та Латинській Америці часто виявлялося чинником розкручення гіперінфляції. Широке залучення іноземних інвестицій стало однією з причин фінансової кризи як у Латинській Америці, так і в НІК. Однак у нових індустріальних країнах третьої "хвилі" ці капіталовкладення використовувалися для побудови технологічної бази, а у Китаї - для розвитку національної промисловості. Специфічною рисою нестабільних економік є можливість використання на користь економічного зростання навіть тих чинників, що у стабільних розвинених економіках розглядаються як негативні.
2. Механізм взаєморозрахунків між постсоціалістичними країнами
Розвиток інтеграційних процесів – універсальна закономірність сучасної епохи, що проявляється як у середовищі національних економік, так і в сфері міждержавних відносин, та логічно спричиняється до глобалізації економічного середовища. Слово "інтеграція" в буквальному перекладі з латини означає об'єднання в ціле якихось частин. Розуміння вихідного значення поняття "інтеграція" є принциповим, оскільки вже в ньому закладено основу змісту цього явища, а саме діалектичних і суперечливих взаємин складових і цілого. Для України особливий інтерес становлять принципи утворення зони вільної торгівлі та створення митного союзу. Найпростішою для виконання обов'язків держави формою є інтеграційне об'єднання у вигляді зони вільної торгівлі. Як правило, конкретні угоди про такі зони для вільної торгівлі протягом певної кількості років промисловими товарами передбачають створення ЗВТ шляхом поступової взаємної відміни митних стягнень та скасування інших нетарифних обмежень. У відношенні до сільськогосподарських товарів така лібералізація носить обмежений характер. Створення ЗВТ базується на принципі встановлення взаємного мораторію на підвищення митних тарифів. Митний союз – це форма колективного протекціонізму, створена за угодою двох або більше держав про скасування мит у торгівлі з одночасним установленням єдиного зовнішнього митного тарифу для третіх країн.
3. Пріоритети зовнішньоекономічної стратегії і політики
На сьогодні вироблені деякі пріоритети, до яких належать:
1. Затвердження відкритої економіки. 2. Удосконалення платіжного балансу. 3. Правова основа залучення зарубіжних інвестицій. 4. Повернення в Україну капіталу. 5. Експортоорієнтована стратегія розвитку економіки. 7. Удосконалення регіонального спрямування зовнішньоекономічної діяльності.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 16
1. Загальні проблеми та суперечки в системі соціалістичних країн
Соціалістичне змагання — типово радянський термін на означення різноманітних, переважно позаекономічного характеру, заходів підвищити продуктивність праці, в основу яких покладено не так стимули матеріального зацікавлення, як апеляції до «соц. свідомости» працюючих віддати додаткові зусилля на побудову соціалізму. У 50-ті роки бурхливо розвивалося співробітництво КНР з іншими країнами соціалізму. Будь-яких серйозних чвар у відносинах КНР з соціалістичними країнами не виникало. Виняток становили відносини з Югославією. Пекін звинувачував Югославію в ревізіонізмі, змові з імперіалізмом.
2. Доларизація перехідних економік
Характерною особливістю української економіки, як і багатьох інших перехідних економік, є її суттєва доларизація. Серед причин доларизації слід відмітити: вищу мінливість темпів інфляції порівняно з курсовою динамікою, що визначає менш стабільний рівень реальної дохідності гривневих фінансових інструментів порівняно з доходом на фінансові активи, деноміновані в іноземній валюті; стабільніші процентні ставки за кредитами й депозитами в іноземній валюті, ніж у національній; прискорену лібералізацію валютного регулювання, що розширює можливості доступу до глибшого і розвиненішого ринку позик в іноземній валюті та дозволяє розміщувати цінні папери на міжнародних ринках капіталу. У доларизованій економіці, де одночасно іноземна й національна валюта виконують функції грошей, деформується дія каналів трансмісійного монетарного механізму, що суттєво підвищує невизначеність в монетарній сфері, посилює вплив монетарних шоків і ризики боргової кризи:
3. Місце Східної Європи в міжнародному розподілі праці
Під міжнародним територіальним поділом праці (ТПП) розуміється процес концентрації в окремих країнах виробництва товарів та надання послуг понад необхідні внутрішні потреби у розрахунку на їхній обмін або продаж іншим країнам. Міжнародний ТПП також передбачає розвиток економіки країн з розрахунком на завезення ряду товарів та послуг з-за кордону, наявність між країнами або регіонами не лише торгівельних стосунків, але й кредитних, науково-технічних, виробничих, транспортних зв'язків. Після другої світової війни посилилися експортні функції США, Австралії та Канади в Західну Європу, де сільське господарство було занедбано війною. У 50-ті роки країни Західної Європи значно збільшили виробництво сільськогосподарської продукції, утворили Європейське Економічне Співтовариство і перекрили потік сільськогосподарських товарів до цих країн. Більш того, з часом вони стали зазіхати на ринок США, Африки, Латинської Америки та Східної Європи, шукаючи нові країни для збуту своєї продукції. У перспективі на міжнародний поділ праці чекають структурні зрушення, пов'язані як зі зростанням цін на ряд сировинних ресурсів, появою на ринку нових лідерів, так і з загальноекономічними змінами. На світовий ринок дедалі упевненіше виходять країни Східної Європи, зокрема Україна.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 17
1. Поняття та сутність економічної інфраструктури
Однією з найважливіших складових сучасного ринкового господарства є його інфраструктура, від рівня розвитку якої залежить ефективність функціонування всіх його елементів та їх загальної взаємодії. Сучасна інфраструктура розвинутих країн є найважливішою підсистемою ринкової економіки за масштабами, обсягами та характером залучених ресурсів, а також за рівнем впливу на динаміку та структуру ВНП, функціонування господарчих систем в цілому, особливо в умовах переходу до постіндустріального суспільства. Під інфраструктурою взагалі розуміють комплекс виробничих та невиробничих галузей, що забезпечують умови відтворення. Під інфраструктурою ринку – установи, фірми, компанії всіх видів власності, що забезпечують взаємодію між суб’єктами ринкових відносин.
2. Стратегії трансформації фінансових систем
Здійснюючи ринкову трансформацію економіки і фінансової системи, Україна насамперед повинна визначитися: на котрий тип фінансової моделі вона орієнтується? Це одне з тих стратегічно важливих питань, без відповіді на яке неможливо забезпечити цілеспрямованість і скоординованість реформ. Важко їх здійснювати, не знаючи чітко, на що вони спрямовані і до якого результату повинні привести. Відсутність чітких стратегічних орієнтирів і тактичних завдань, проте, зовсім не означала, що не змінювалися місце і роль бюджету у фінансовій системі. Рушійним мотивом перетворень стали фінансові труднощі, що змушували державні структури здійснювати постійне реформування бюджету. Навряд чи з цих же причин можливий і перехід до американської моделі — у значного прошарку населення не буде фінансових можливостей оплатити переважну частину платних соціальних послуг. На наш погляд, найбільш прийнятною за рівнем державної централізації національного продукту для України є сьогодні західноєвропейська модель, що зорієнтована і на доволі високий рівень державних соціальних гарантій, і на розгалужену мережу платних послуг, і на широкий розвиток систем соціального і ме-дичного страхування. За характером реалізації соціальної політики, на нашу думку, найкращим орієнтиром для України може бути німецька модель соціально орієнтованої економіки. Аналізуючи сьогоднішню ситуацію в соціальній сфері України, можна дійти висновку, що вона, хоча й спонтанно, розвивається саме в такому напрямку. Поряд із державними навчальними і медичними установами, виникло і функціонує досить багато приватних. Державні установи також надають широкий спектр платних послуг. Ці перетворення в соціальній сфері ведуть до поступової трансформації і фінансової моделі.
3. Роль перехідних економік у розвитку основних міжнародних ринків
Місце перехідних економік у системі світового господарства визначає цілий ряд суперечливих факторів. З одного боку, це прагнення переважної більшості колишніх соціалістичних держав увійти в політичні, військові та економічні структури Заходу. З другого боку, об'єктивна реальність сучасного етапу розвитку цих країн зумовлює необхідність активної взаємної співпраці країн між собою. Очевидно, що друга група факторів більшою мірою стосується регіону країн СНД. Визначення ролі країн з перехідними економіками у світовому господарстві вимагає врахування того факту, що для розвинених західних країн і нових індустріальних держав досить привабливими є ринки, що з'являються у результаті трансформації економік країн другого світу з їх відносно дешевою але кваліфікованою робочою силою, наявною ресурсною базою, чималим внутрішнім ринком з ненасиченим попитом. Це зумовлює достатньо великі обсяги іноземних інвестицій, спрямовані у регіон постсоціалістичних країн. Водночас із зазначеними вигодами та перевагами, що несе в собі процес відкриття національних ринків міжнародній економіці, потрібно вказати й на його проблемний аспект. Йдеться про уразливість ще несформованих національних господарств більшості постсоціалістичних країн для загальносвітових кризових явищ. Отож, ще раз варто наголосити на тому, що лише послідовні ринкові реформи, економічне зростання, що базується на факторах довготермінової стабільності перехідних економік, можуть стати засадами подальшого поступального розвитку будь-якої з колишніх соціалістичний країн.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 18
1. Структура постсоціалістичних систем
Джерела суперечностей перехідної економіки: нестабільність умов господарювання; деформованість економічної структури; невизначеність рушійних сил розвитку; надмірний вплив фактору очікування на поточну економічну ситуацію; неоднорідність мотивації економічної поведінки; дефіцит ресурсів та соціальні обмеження структурної перебудови; несформованість інституційної структури; втрата керованості макроекономічними процесами. До постсоціалістичних країн Євразії у Центральній Європі належать Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Югославія; в Азії – Монголія. В країнах тільки формуються сучасні організаційно-управлінські структури ринкового господарства. У всіх у них розпочалася економічна перебудова на ринкових засадах, і деякі держави вже досягли певних успіхів. Більш вдало зарекомендували себе польська, чеська та угорська моделі економічних реформ. Країни, що розвиваються, відрізняються одна від одної не тільки розмірами територій, кількістю населення, природними умовами, історичними особливостями розвитку, а й структурою господарства, можливостями наукового й технічного потенціалу. Можна виділити досить багато підтипів цих країн. Країни централізовано керованої економіки вдало розв'язують окремі проблеми розвитку господарства, зокрема техніко-економічні питання індустріалізації, для них характерні високий рівень усуспільнення виробництва, широке застосування систем планування.
2. Фінансові системи перехідних економік
Макроекономічні аспекти системної перебудови банківської системи Системна перебудова і економічна стабільність Системна банківська проблема виникає в економіці, коли значній частині банківської системи загрожує банкрутство через нестачу ліквідності або неплатоспроможність. Банківські проблеми можуть мати безліч причин: як правило, це поєднання загальної макроекономічної нестабільності і низької рентабельності виробничого сектора. Проблеми в банківській системі викликають наслідки, що тягнуть за собою великі макроекономічні витрати, до числа яких входить неефективне розміщення вкладів, висока вартість фінансового перерозподілу, високий рівень процентних ставок і позичкової маржі, втручання у розвиток і роботу міжбанківських та інших фінансових ринків, нечітке або нестабільне здійснення грошово-кредитної політики, посилення практики використання іноземних валют. Деякі теорій виділяють роль екзогенних порушень економічної рівноваги, інші приділять особливу увагу психологічним факторам або спекулятивній поведінці, треті розглядають проблеми втручання держави у ринкову економіку Є різні пояснення того, незначні порушення розростаються до розмірів системних, починаючи від психологічних і закінчуючи технічними. Головними причинами неплатоспроможності банків у країнах з перехідною економікою є пагана якість активів, успадкованих від командної економіки, і безперервна видача нових позик. Які не сплачують вчасно.
3. Формування економічних систем нового типу
У процесі перетворень перехідної економіки поступово виявляються і стають все більш стійкими риси та основні ознаки нової економічної системи, національної моделі економіки. Слід виділити два основних напрями перетворень в перехідній економіці – формування ринкової системи і перетворення структури народного господарства. На першому етапі реформування першочерговим напрямом таких перетворень є створення основ ринкової системи або ринкової економіки. Вся структура ринкової економіки розвинених країн, досвід соціалістичних держав показують, що теоретично важливо розрізняти окремі принципи ринкової економіки і наявність реальної ринкової системи відносин. Виділяються три основні елементи становлення ринку: Лібералізація економіки - це система заходів зі звільнення від обмежень одержавленою економіки, направлена на створення умов для вільного руху цін, ринкового обігу товарів і послуг, підприємництва, а також відкритості економіки. Структурні перетворення - це зміни економіки з метою подолання колишньої одержавленою структури, перш за все шляхом перетворення відносин власності через роздержавлення і приватизацію. Інституційні перетворення – це створення умов для дії ринкової системи шляхом перетворення правових інститутів, формування системи нових організацій і установ ринкового типу, створення нової системи управління народним господарством і т. д.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 19
1. Еволюція постсоціалістичних систем
В розвитку будь-якої, економічної системи можна виокремити три періоди: період становлення та розвитку, період повної зрілості; період трансформації у нову якість, тобто період відмирання елементів одного типу економіки і народження елементів іншого способу виробництва. З погляду сучасної глобальної еволюції трансформаційні процеси у більшості постсоціалістичних країн поєднують унікальність та концептуальну традиційність. Реалізуючись за сценарієм впливових міжнародних фінансово-економічних організацій, такі трансформації, по суті, "є революційними лише для країн, у яких вони відбуваються, водночас у широкому розумінні вони є більш ніж еволюційними, оскільки працюють за задумом не на знищення, а на зміцнення пануючої у світі традиційної економічної системи"
2. Типи національних економік
Національна економіка – це економічно й організаційно єдина система взаємопов’язаних галузей і сфер діяльності людей, яким властива відповідна пропорційність, взаємообумовлене розміщення на території, обмеженій державними кордонами. Сучасну національну економіку характеризують низка ознак, які можна звести у декілька груп: національний суверенітет; ресурсно-виробничий потенціал; господарсько-організаційні та товарообмінні процеси. Змішана економіка (англ. mixed economy) — Економіка, у якій ряд рішень по розподілу ресурсів приймається приватними компаніями та господарствами,— а деякі приймаються урядом країни. Термін описує сучасну економіку багатьох розвинутих демократичних країн, адже нині немає «чистої» ринкової економіки: більша частина господарства знаходиться у приватних руках. Ри́нкова еконо́міка — форма організації економіки, за якої продукт, що виробляється, стає товаром, тобто виробляється з метою продажу на ринку. Ринкова економіка дає можливість людям купувати те, чого вони хочуть, а також реалізовувати виготовлені ними товари. При цьому ціни визначаються рівнем попиту на товари та їхньою кількістю.
3. Передумови переходу до ринку
Основними передумовами переходу до ринкової економіки є: - роздержавлення і приватизація, створення приватної власності на економічні ресурси; свобода підприємництва і вибору; створення розвиненої грошово-кредитної системи; формування достатньо ємного ринку товарів і послуг. Роздержавлення – ліквідація механізмів прямого державного управління економікою шляхом передачі відповідних повноважень на рівень підприємств без зміни характеру власності.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 20
1. Поняття ринкової лібералізації
Перехід до ринкових відносин передбачає насамперед лібералізацію економіки, здійснення якої пов’язане з: переходом до вільного ціноутворення; організацією торгівлі на основі використання принципу свободи торгівлі для всіх суб’єктів господарської діяльності; підпорядкуванням діяльності виробників вимогам ринку. Зазначені проблеми охоплюють лише внутрішньоекономічну лібералізацію економіки. Але для повноцінного функціонування ринку цього замало. Необхідно здійснити також лібералізацію зовнішньоекономічних зв’язків. Основними її формами є: створення умов для припливу зарубіжних інвестицій; помірна лібералізація експорту та імпорту; забезпечення конвертабельності національної валюти — гривні.
2. Етапи перехідної економіки
Перехід до ринкової економіки у змісті перехідного періоду — більш довгостроковий і масштабний етап порівняно з завданнями подолання кризового стану економіки України. Інакше кажучи, її програма подолання кризи пов'язана з початковим етапом перехідного періоду. Саме тому програма переходу до ринкової економіки характеризує загальний зміст процесу переходу від одної економічної системи до іншої. Країни, що розвиваються, також поступово, але невпинно, просуваються від традиційної економіки до сучасних форм ринкової економіки.Отже, перехідний період передбачає три етапи свого розвитку. Перший, очевидно, найкоротший. пов'язаний з виходом з кризи, подоланням спаду виробництва, стабілізацією економіки, забезпеченням економічного зростання. Другий стан — це здійснення процесів роздержавлення, приватизації та демонополізації економіки, тобто перетворення адміністративно-командної економіки на ринкову, причому не тільки формальне завершення їх, а й налагодження ефективного функціонування підприємств у руках нових господарів. І нарешті, третій етап — це структурна перебудова економіки на основі переходу до нового технологічного способу виробництва. Цей етап зароджується у першому і другому етапах, а для свого здійснення потребує, очевидно, не менше двох-трьох десятиліть. Адже це надзвичайно складний процес, який дуже дорого коштує.
3. Реструктуризація ресурсного потенціалу
Необхідні цілеспрямовані зусилля в усіх напрямах фінансової політики на основі обґрунтованої стратегії і тактики реструктуризації і розвитку фінансової системи. За основу фінансової стратегії економічного зростання в Україні необхідно взяти дворазове збільшення протягом 10 років рівня ВВП на душу населення, тобто досягнення показника, який був у середині 90-х років (близько 1500 дол. США). Це досить складне завдання, оскільки передбачає дуже високі темпи економічного розвитку — 6—7 % щорічно. Його розв’язання потребує відповідного ресурсного забезпечення. Проте в даний час обсяги внутрішніх фінансових ресурсів дуже обмежені — близько 90 млрд дол. США, або 100 млрд євро. На подібній фінансовій основі забезпечити протягом десяти років такі високі темпи економічного зростання практично буде неможливо.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 21
2. Сутність політики національно-економічного зростання
Підвищення добробуту населення України проголошується важливим політичним пріоритетом держави. Утім, механізм впливу добробуту на економічне зростання проаналізований недостатньо і на теоретичному, і на емпіричному рівнях. Тому дослідження добробуту як фактора зростання економіки країни сприятиме підвищенню ефективності державної соціально-економічної політики.
3. Стратегія структурних перетворень
Перервно-послідовна антикризова стратегія структурних перетворень передбачає, що за час (період структурної перебудови) підприємство може вкладати додаткові кошти в нові товари або бізнес, тобто диверсифікувати свою діяльність. Внаслідок цього через деякий час починає зростати системо-утворювальні параметри – доходи, обсяг продажів, прибуток. Отримані від диверсифікаційного розвитку кошти повинні покрити витрати на структурну перебудову підприємства, тому часто підприємство починає отримувати чистий прибуток лише через тривалий час. Безперервно-послідовна антикризова стратегія структурних перетворень передбачає попередній аналіз можливих негативних тенденцій розвитку підпри-ємства в конкурентному середовищі з тим, щоб своєчасно спрямувати кошти на реконструкцію бізнесу і реструктуризацію системи управління підприємством. Запасу часу для перебудови підприємства немає, отже, всі перетворення та антикризові заходи повинні здійснюватися безперервно в поточному режимі. Паралельну антикризову стратегію структурних перетворень застосову-ють, коли необхідна швидка модифікація товару. У результаті сумарні обсяги продажу не встигають суттєво зменшитися, підприємству гарантується стабіль-ність і конкурентоспроможність на ринку. Паралельно-поетапна антикризова стратегія структурних перетворень використовується, коли паралельний перехід на нові товари неможливий, бо це вимагає великих додаткових витрат і підприємство змушене тимчасово засто-совувати перехідну модель з метою поліпшення свого фінансового стану.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 22
1. Перспективи і тенденції входження до світової економічної системи
Бурхливий розвиток міжнародної торгівлі був притаманний середині двадцятого століття. Суттєво активізувалась інвестиційна та бізнесова діяльність, світовий ринок товарів та послуг відчув значне піднесення. На сьогоднішній день, система світової економіки не може стабільно розвиватись без втілення у життя спільних дій та механізмів співпраці для усіх країн світу. Саме це стало причиною утворення цілого ряду міждержавних економічних організацій та інституцій, орієнтованих, окрім інших завдань, на спостереження за світовим економічним розвитком. Однією із таких організацій у сфері міжнародної торгівлі та інвестиційного розвитку є Світова організація торгівлі. Переваги вступу - Вступ України до Світової організації торгівлі має стати потужним стимулом для здійснення макроекономічних, структурних та інституційних реформ. Ринкова конкуренція сприятиме зростанню загальної ефективності економіки, підвищенню якості товарів та послуг. Вступ України до Світової організації торгівлі буде означати припинення антидемпінгових розслідувань щодо експортної вітчизняної продукції, котрі щорічно коштують нашій країні величезних фінансових витрат. Українські товаровиробники отримають кращі умови доступу на ринки інших країн, оскільки уряди цих країн будуть зобов’язані запровадити режим найбільшого сприяння щодо української продукції. Недоліки - буде заблоковано цілу низку інструментів її традиційної економічної політики, а саме: пільги, звільнення від оподаткування, мита, платежів; стимулювання національних виробників засобами державних закупівель…

2. Поняття економіки інверсійного типу
Слід зазначити, що процеси первісного нагромадження капіталу, що відбуваються в економіці України та інших пострадянських країнах з початку 90-х років, не мають загального коріння з класичним типом капіталізації. Одні вчені схильні називати дане явище звичайним процесом перерозподілу державної власності, інші - інверсійним типом первинного процесу капіталізації, що викликаний переходом "від панування директивно-планової форми господарювання до ринкових відносин в умовах уже сформованого індустріального суспільства".
Питання розвитку капіталізації інверсійного типу в умовах вітчизняної економіки залишається невирішеним та потребує більш детальнішого дослідження, оскільки прискорення цих процесів може суттєво поліпшити рівень конкурентоспроможності України та її рівень інвестиційної привабливості.
3. Сутність економічних законів
Економічні закони, їх об'єктивний характер. У загальному вигляді відносини економічної власності, як уже зазначалося, виражають сутність системи виробничих відносин. Водночас сутність економічної власності розкривається в системі економічних законів. Це сутність більш глибокого порядку. Сутність, як і закон, розкриває лише глибинні, сталі, внутрішньо необхідні форми зв'язку. Тому явище багатше, ніж закон, бо у ньому відображаються також випадкові, нестійкі зв'язки, форми вияву закону. Сутність, а отже й закон, всебічно можуть бути досліджені лише через всі інші категорії діалектики (кількість і якість, зміст і форму, ціле й частину тощо), насамперед через категорію суперечності, взаємодію її протилежних сторін. Сутність — комплекс необхідних, глибинних зв'язків і відносин, які визначають основні риси, особливості й тенденції розвитку певної матеріальної системи.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 23
1. Сутність закону господарської збалансованості
Господарський механізм — це сукупність організаційних структур і конкретних форм господарювання, методів управління та правових норм, за допомогою яких суспільство (держава) додержується об’єктивних вимог економічних законів з урахуванням конкретної ситуації в народному господарстві. Разом з тим господарський механізм, як й економічні відносини, невіддільний від продуктивних сил, з одного боку, і надбудови — з іншого. Він виражає і втілює їх тісну взаємодію.Таким чином, даний механізм тісно пов’язаний з соціальними, політичними відносинами, конкретною формою реалізації їх активної ролі щодо виробництва.
2. Сутність дії закону товарообміну
До економічних законів належать закон товаровиробництва (проявляється через зростання продуктивної сили чинників виробництва, обсягу виробництва, доданої вартості і зниження затрат виробництва), закон товарообміну (виявляється через співвідношення товарної і грошової маси та обмінні процеси, суттю яких є оборотність грошової маси і привласнення товарів і послуг через їх купівлю). Економічні закони вимагають раціонального розміщення продуктивних сил і ефективного використання живої праці, основних виробничих засобів, оборотних ресурсів; комплексного розміщення продуктивних сил; вирівнювання ступенів економічного і соціального розвитку окремих регіонів.
3. Основи приватизації в Україні
Приватизація майна державних підприємств України – це відчуження майна, що перебуває в загальнодержавній і комунальній власності, на користь фізичних і недержавних юридичних осіб. Мета приватизації – сформувати багатоукладну економіку як матеріальну основу розвитку товарно-грошових відносин і ринку, а також передати реальні рушійні сили економічного розвитку від держави конкретним субектам господарювання. Процес приватизації майна державних підприємств регулюється Законами України «Про приватизації майна держ підпри» від 6 березня 1992р.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 24
1. Особливості дії фондової біржі як елементу ринкової інфраструктури
Ринкові, біржові ціни на облігації різних організацій і випусків, так само як і на акції, схильні коливанням, викликаним безліччю факторів. Насамперед ці коливання зв'язані зі зміною ринкових процентних ставок на кредити. Акціонерами фондової біржі в нашій країні можуть стати як підприємці, великі банки, так і будь-який громадянин, що вклав свої заощадження в акції. Фондова біржа України грунтується на безприбуткових засадах і повинна діяти на принципах ліквідності, тобто вільного перетворення цінних паперів у гроші без фінансових утрат для власника, стабільність ринку, широкої гласності і довіри. Це дозволить їй виконувати роль: засобу залучення грошових сум для інвестицій у виробничу і соціальну сфери; перерозподілу капіталів між різними галузями і підприємствами; засобу централізації капіталів, стабілізації заощаджень представників різних шарів населення, створення умов для розвитку в країні підприємницької діяльності. Фондові біржі - є вторинними ринками капіталів, оскільки на них котируються цінні папери, які вже знаходяться в обігу. Корпорація, акціями якої здійснюється торгівля на фондовій біржі, не бере участі в операціях на вторинному ринку і, відповідно, не отримує якого-небудь прибутку від їхніх продаж. Також існують вторинні ринки для різних інших фінансових активів.

2. Сутність закону товаровиробництва
До економічних законів належать закон товаровиробництва, закон товарообміну. Економічні закони вимагають раціонального розміщення продуктивних сил і ефективного використання живої праці, основних виробничих засобів, оборотних ресурсів; комплексного розміщення продуктивних сил; вирівнювання ступенів економічного і соціального розвитку окремих регіонів.
3. Особливості накопичення капіталу у перехідний період
Поступове накопичення ринкових елементів дає змогу країні переходити до сучасних форм господарювання без великих соціальних потрясінь і масового зубожіння населення, минаючи історичний період дикого, розбійницького первісного нагромадження капіталу. Цей період у нинішніх країнах розвиненої ринкової економіки тривав у минулому кілька століть. Його головним історичним завданням, з одного боку, було відокремити безпосереднього працівника від засобів виробництва і перетворити його на юридич-но вільного продавця своєї робочої сили, а з іншого — зосередити засоби виробництва і кошти у незначного прошарку великих підприємців.Головною проблемою економічної політики перехідного періоду є співвідношення та взаємодія між приватною, колективною та державною формами розвитку економіки. Об'єктивною реальністю перехідного періоду від командної до ринкової економіки є протиріччя між державним і приватним секторами економіки. Розв'язати це протиріччя можна тільки шляхом підтримки і достатнього розвитку колективної і приватної форми власності.