Людський геній є джерелом

всіх творів мистецтва та винаходів

Ці твори є гарантією життя, яке гідне людини

Держава повинна забезпечити надійну

охорону всіх видів мистецтва та винаходів

Арпад Богш

Академія правових наук України

Державне патентне відомство України

Державне агентство України з авторських і суміжних прав

Інтелектуальна власність вУкраїні:

правові засади та практика

Авторське право і суміжні права

Том 2

За редакцією

Голови Державного агентства України з авторських і суміжних прав

Г. І. Миронюка,

консультанта Державного агентства України з авторських і суміжних прав

В. С. Дроб'язка

ЗМІСТ

Вступ­­­­­­­­­­­­­­­­­­------------------------------------------------------------------------------4

Розділ І. Авторське право------------------------------------------------6

Глава 1. Історія і еволюція авторського права-----------------------6

Глава 2. Поняття, основні завдання (функції)

та принципи авторського права-----------------------------------------12

1. Поняття авторського права-----------------------------------------------12

2. Основні завдання (функції) авторського

права-------------------------------------------------------------------------------16

3. Принципи авторського права---------------------------------------------18

Глава 3. Виняткова природа І види

авторського права-------------------------------------------------------------20

1. Виняткова природа авторського права----------------------------------20

2. Авторське право і окремі авторські

правомочності--------------------------------------------------------------------23

3. Види авторського права-----------------------------------------------------25

4. Вільне використання творів------------------------------------------------40 .

Глава 4. Об'єкти авторського права--------------------------------------47

1, Поняття і ознаки об'єкта авторського права----------------------------47

2. Види об'єктів авторського права------------------------------------------49

Глава 5. Суб'єкти авторського права-------------------------------------57

1. Автори творів-----------------------------------------------------------------57

2. Спадкоємці та інші правонаступники-----------------------------------60

3. Терміті дії авторського права---------------------------------------------61

Глава 6. Авторський договір-----------------------------------------------62

Розділ II. Суміжні права---------------------------------------------------71

Глава 1. Історія і еволюція суміжних прав-----------------------------71

Глава 2. Охорона прав виконавців, виробників

фонограм, організацій ефірного

та кабельного мовлення-----------------------------------------------------74

1. Охорона прав виконавців--------------------------------------------------74

2. Охорона прав виробників фонограм------------------------------------77

3. Охорона прав організацій ефірного

та кабельного мовлення--------------------------------------------------------80

4. Вільне використання об'єктів суміжних прав--------------------------82

5. Термін охорони суміжних прав-------------------------------------------84

Розділ III. Управління авторськими і суміжними

Правами--------------------------------------------------------------------------86

Глава 1. Інфраструктура для реалізації

авторських прав-----------------------------------------------------------------86

1. Цілі та функції авторських організацій---------------------------------86

2. Організації охорони і розпорядження

авторськими правами-----------------------------------------------------------89

3. Видавничі організації-------------------------------------------------------91

Глава 2. Колективне управління авторськими правами------------92

1. Виконавські права і права на трансляцію,

які е предметом управління----------------------------------------------------94

2. Дозвіл публічного виконання або трансляції музики,

що охороняється-----------------------------------------------------------------95

3. Організація колективного управління авторськими

і суміжними правами-----------------------------------------------------------97

Розділ IV. Система законодавства України

про охорону авторського права і суміжних прав--------------------101

Глава 1. Закон України «Про авторське право і

суміжні права»---------------------------------------------------------------- 101

Глава 2. Постанови Кабінету Міністрів України

у сфері авторського права---------------------------------------------------106

Глава 3. Законодавчі та нормативні акти у сфері

авторського права--------------------------------------------------------------113

Глава 4. Перспективи розвитку системи охорони

авторського права і суміжних прав в Україні---------------------------121

Література-------------------------------------------------------------------------125

ВСТУП

В Україні розвивається національна система авторського права і суміжних прав. З 23 лютого 1994 року діє Закон України «Про авторське право і суміжні права», положення якого від­повідають міжнародним стандартам у цій досить важливій сфері ін­телектуальної власності, яка зачіпає інтереси вчених, письменників, композиторів, художників, архітекторів, дизайнерів, кінематогра­фістів, журналістів, фотохудожників, а також виконавців, виробни­ків фонограм, організацій ефірного і кабельного мовлення. Наша молода незалежна держава, будучи членом Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, Всесвітньої конвенції про авторське право, прагне приєднатися і до інших міжнародних дого­ворів, що регулюють відносини, пов'язані з використанням творів, комп'ютерних програм, фонограм, телерадіопрограм, увійти рівно­правним членом в європейську та світову інтелектуальну спільноту, де гідно оцінюються здобутки творчої праці.

Практична цінність законодавства у сфері авторського права і су­міжних прав залежить від ефективності його реалізації. Прийняття закону і приєднання до міжнародних конвенцій — це перший крок. Головне завдання — їх результативне застосування. Цього можна до­битися шляхом створення відповідної інфраструктури, що включає в себе підзаконні акти, організації з колективного управління правами авторів і суб'єктів суміжних прав, підготовку і видання довідкової та навчальної літератури з питань інтелектуальної власності, оскільки професійна підготовка фахівців у цій сфері часто ускладнюється не­достатньою кількістю загальнодоступних навчальних матеріалів

Для розв'язання цієї проблеми і підготовлено до видання чоти­ритомник «Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика», другий том якого повністю присвячений темі авторсь­кого права і суміжних прав. У ньому викладено основні положення і подано інфраструктуру їх реалізації, а також наведено норматив­но-правові акти України, що регулюють правові відносини у сфері інтелектуальної власності, які становлять інтерес для творчої інте­лігенції, зайнятої в сфері науки і мистецтва, органів державного управління, працівників видавництв, газет і журналів, телерадіоор-ганізацій, кіностудій, студій звуко- і відеозаписів, юристів, патент­них повірених, а також викладачів і студентів.

Г. І. Миронюк,

Голова Державного агентства України з авторських і суміжних прав

Розділ І

АВТОРСЬКЕ ПРАВО

ГЛАВА 1

Історія і еволюція авторського права

Сферою застосування авторського права є права творчих працівників на ре­зультати їх праці. Це продиктовано необхідністю стимулювати процес творчої діяльності і довести її результати до максимально широкого кола осіб. Законодав­ство у сфері охорони авторських прав охоплює різні види творчого процесу, і пе­редусім ті з них, які так чи інакше пов'язані із засобами масової інформації — пре­сою, радіомовленням і телебаченням, кінематографом, електронними інформа­ційними системами,

Ідея охорони авторського права виникла з часу винаходу друкарського верста­та. Можливість тиражувати літературні твори за допомогою механічних процесів зумовила появу нових професій, які називаються в Англії «зіаііопеге» (торгівці дру­кованою продукцією). Ці підприємці вкладали значні суми в придбання паперу, у виробництво друкарських машин, а також в наймання робочої сили, що перед­бачало авансування коштів, які відшкодовуються від продажу друкованої про­дукції. У такій ситуації, за відсутності якої-небудь форми охорони від конкурентів, що продають незаконні копії, інвестування у видавничу справу було небезпечною і ризикованою справою, яка часто призводила до розорення підприємців. Йшов пошук забезпечення якої-небудь форми охорони; і вона з'явилася у формі приві­леїв, що надаються владою. Такі привілеї давали бенефіціаріям виняткові права відтворення і розповсюдження твору протягом певного часу і надавали засоби за­хисту для здійснення права книговидання за допомогою штрафів, арештів, кон­фіскацій підроблених копій і, можливо, стягнення збитків. У цьому вже прогляда­лися основні риси системи сучасного авторського права.

До кінця XVII ст. система привілеїв (надання монопольних прав королівською владою) дедалі частіше зазнавала критики і дедалі голосніше звучали голоси ав­торів, які відстоювали свої права. В Англії у 1709 році це призвело до появи Ста­туту Анни, визнаного першим положенням про авторське право. Предмет цього закону був відображений в його довгому заголовку як підтримка вчення і закріп­лення за управомоченими володільцями права власності на копії книжок. Закон закріплював за автором виняткове право на перевидання книжки протягом 14 ро­ків з часу першої її публікації; автор міг передавати це право Ізидавцеві, що звичай­но і робилося. Закон передбачав також повторний термін охорони на 14 років, який надавався автору за життя. Таким чином, загальний термін охорони авторсь­кого права становив 28 років з дати першої публікації. Відносно книжок, уже над­рукованих на момент прийняття Закону, передбачався єдиний термін охорони протягом 21 року. Особлива увага приділялася охороні від несанкціонованого ко­піювання опублікованих творів. На практиці найбільшу вигоду дістали видавці -книготоргівці. Закон встановлював умови реєстрації і депонування: опубліковані книжки повинні були реєструватися в Зіаііопегз Наїї (Центрі книговидавництв)

а копії депонуватися для користування в університетах і бібліотеках (кількість ко­пій в кінцевому підсумку досягла дев'яти).

У XVIII ст. неодноразово виникали тривалі спори і судові розгляди з питань співвідношення авторського права згідно із загальним правом і Статутом Анни. Остаточне рішення було прийняте в 1774 році Палатою лордів у справі Дональд-сон проти Беккета. Згідно із загальним правом за автором закріплювалося винят­кове право на видання творів, але після опублікування права на авторський твір регулювалися лише Статутом. Регулювання прав на неопубліковані твори на ос­нові загального права тривало до прийняття в 1911 році Закону про авторське пра­во, який його скасував. Існуюче авторське право в Англії грунтується на положен­нях цього закону.

У Франції перехід від системи привілеїв до системи авторського права був час­тиною загальних змін в житті країни, зумовлених революцією, що скасували при­вілеї всіх видів, включаючи привілеї видавців. У 1791 і 1793 роках Конституційна асамблея прийняла два декрети, які заклали основу французької системи авторсь­кого права. Декретом 1791 року забезпечувалося право автора на публічні вико­нання протягом усього його життя, а також протягом 5 років після його смерті на користь його спадкоємців і осіб, яким відступалося це право. Декретом від 1793 року автору надавалося виняткове право перевидання його творів протягом життя, а також 10 років після його смерті на користь його спадкоємців і правона­ступників. Як бачимо, таке вирішення питання відрізняється від норм Статуту Ан­ни. У Франції ці права розцінюються як «права автора» і використовуються про­тягом життя автора незалежно від опублікування і дотримання такої формальнос­ті, як реєстрація. Однак і в Англії, і у Франції ці права розглядалися, по суті, як права власності, забезпечуючи автору чи його спадкоємцеві або правонаступнику майнову цінність твору, що охороняється.

Подальшим етапом розвитку авторського права була поява в Німеччині фі­лософських концепцій, згідно з якими творча діяльність розглядалася як про­довження або відображення особистості автора, і відносно якої він мав право на охорону такої діяльності як частини його особистості внаслідок природної спра­ведливості. Ця концепція значно вплинула на розвиток авторського права в кон­тинентальній Європі і, зокрема, сприяла розвитку «гігоіі тогаї», або моральних прав (немайнових прав авторів).

На закінчення цього короткого історичного огляду слід звернутися до історії Сполучених Штатів Америки і відзначити, що до 1976 року, коли було прийнято чинний і в даний час Закон Сполучених Штатів про авторське право, авторське право в Сполучених Штатах базувалося значною мірою на первинних положеннях англійського Статуту Анни. Так, перший федеральний американський закон, прийнятий в 1790 році, передбачав термін охорони книжок, географічних карт і морських карт протягом 14 років з дати першої публікації, який міг бути продов­жений за життя автора і за умови дотримання суворих вимог реєстрації і депонування, Ці особли було прийнято чі автора і додатком вівши його у відп во. Однак Закон вимоги реєстрац: 1709 року.

Суть концепту ва полягає в тої фактично як фо[ юридичною осоЄ форма власності, ристування майї право автора таю во так само, як і власності.. Ці особливості зберігалися ц праві Сполучених Штатів до 1976 року, коли було прийнято чинний нині закон, що встановив термін охорони протягом життя ангора і додатково 50 років (нині — 75 років) після його смерті, тим самим при­вівши його у відповідність із законами практично всіх країн, де діє авторське пра­во. Однак Закон 1976 року (до приєднання СШАдо Бернської конвенції) зберігав вимоги реєстрації та депонування, джерелом походження яких був Статут Анни 1709 року.

Суть концептуальних відмінностей між системами загального і цивільного пра­ва полягає в тому, що країни загального права розглядають авторське право фактично як форму власності, яка може бути створена автором — фізичною або юридичною особою, і яка може використовуватися так само, як і будь-яка інша форма власності, при цьому складові його правомочності спрямовані лише на ко­ристування майновим потенціалом цієї власності. У країнах цивільного права право аізтора також розглядається як таке, що має риси власності. Авторське пра­во так само, як і система загального права, прагне охороняти майновий зміст цієї власності. Однак, і в цьому полягає відмінність, с додаткове вимірювання прав ав­тора, тобто інтелектуальна або філософська концепція, яка проголошує, що твір аізтора є вираженням його особистості, яке внаслідок природної справедливості вимагає охорони тією ж мірою, що і майновий потенціал твору.

Міжнародний період охорони авторських прав розпочався з підписання Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів у 1886 році. По­дальші перегляди Бернської конвенції вдосконалювали міжнародну систему охо­рони авторського права, враховуючи досягнення технологічного прогресу, що стосувався авторських і суміжних прав.

ГЛАВА 2

Поняття основні завдання (функції)

та принципи авторського права

1. Поняття авторськош прааа

Авторське право, як частина цивільного законодавства, регулює відносини, по­в'язані з використанням творів літератури, науки і мистецтва. У цих відносинах бе­руть участь, з одного боку, автори творів, їх спадкоємці, правонаступники та інші володільці авторського права, з другого — організації, заінтересовані у використан­ні творів: видавництва, редакції періодичних видань, кіностудЇЇ, телестудії, радіо­станції, театри, концертні організації, фірми звукозапису тощо. Відповідно законо­давство забезпечує охорону прав не тільки авторів творів, а й творців об'єктів суміж­них прав (виконавців, виробників фонограм, радіомовних і телевізійних компаній), що сприяють розповсюдженню цих творів. Охорона прав творців об'єктів суміжних прав або професій, суміжних з творчими професіями, становить особливий інтерес для країн, що розвиваються, оскільки дає змогу захистити в законодавчому поряд­ку фольклорні твори шляхом охорони прав саме цих суміжних професій.

Існують відмінності між майновими правами автора і його особистими немай-новими правами, які в сукупності і утворюють авторське право. Авторське право звичайно розуміється як виняткове право автора твору, що надається йому зако­ном, оголосити себе автором твору, відтворювати його, розповсюджувати або до­водити його до відома публіки якими-небудь способами і засобами, а також доз­воляти іншим особам використовувати твір певними способами.

Основним положенням авторського права є монопольне право автора на обна­родування твору — дію, завдяки якій твір уперше стає доступним для публіки. За жиггя автора ніхто, крім самого автора, не вправі вирішувати, чи буде випущено у світ його твір, а якщо буде, то коли і яким чином. Використання твору після об­народування підкоряється певним правилам, Автор, який володіє правами на свій твір, і твір (або його правовласник) користуються правовим захистом. Але ав­торське право на твір не пов'язано з правом власності на матеріальний об'єкт, в якому він виражений. Тому перехід права власності на матеріальний об'єкт або право володіння матеріальним об'єктом не тягне за собою перехід авторських прав на твір як благо нематеріальне.

Часто охорона авторських прав є гарантією інвестицій, що вкладаються в опуб­лікування твору, сприяє отриманню і цілеспрямованому розподілу прибутку між автором і особами, які сприяли використанню його твору,

У тих країнах, де існує таке законодавство, його практична цінність залежить від ефективності застосування. Однак прийняття того або іншого закону — цс ли-

ше перший крок. Р хом створення відп використання творі торів, так ідля клас

Не зовсім правил ристання твору, ще личина винагороди го твору, і навіть не чається в процесі в> ближче до торговел безпечує автору спр

Система охорони го процесу. А без с науковий і культури службу максимальні най ширшої популя] соціального і культу

Основне завданні суспільства. ЄдиниІ прав дозволяти і ти\ бами, отримуючи з пості на матеріальні рактер, право власн ри і мистецтва, зазн їх існування у часі, змогу встановити в ними інтересами зе користання їхніх тв створених творів.

Ще у XVIII ст. < визнання прав авт< писав, що авторам того, що вони кори користувачами доп ється зобов'язання кової кон'юнктури

В основному зав справа, кінематогрї

ше перший крок. Результативне правозастосуванпя може бути забезпечено шля­хом створення відповідних організацій, які займаються збиранням винагород за використання творів і виплатою їх авторам, що в результаті с стимулом як для ав­торів, так і для власників суміжних прав (агентів, видавців тощо).

Не зовсім правильно порівнювати прибутки, які автор може отримати від вико­ристання твору, що охороняється авторським правом, із заробітною платою. Ве­личина винагороди автора визначається не часом, витраченим на створення цьо­го твору, і навіть не його якістю і цінністю. Вона залежить бід попиту, що визна­чається Із процесі використання твору. Таким чином, йдеться про винагороду, яка ближче до торговельного прибутку, ніж до заробітної плати, а законодавство за­безпечує автору справедливу оплату за використання його творів.

Система охорони авторських прав не може функціонувати у відриві від творчо­го процесу. А без охорони прав авторів суспільство не спроможне забезпечити науковий і культурний прогрес, тобто поставити досягнення науки І мистецтва на службу максимально широкому колу заінтересованих осіб. Зізідси необхідність як­найширшої популяризації питань авторського права в інтересах економічного, соціального і культурного прогресу.

2. Основні завдання (функції) авторського права

Основне завдання авторського права — це примноження культурної спадщини суспільства. Єдиним засобом досягнення цієї мети с падання автору виняткових прав дозволяти і тим самим контролювати використання своїх творів іншими осо­бами, отримуючи з цього матеріальну вигоду. Однак, на відміну від права влас­ності на матеріальні об'єкти, що має фактично необмежений або абсолютний ха­рактер, право власності на нематеріальні об'єкти, якими є твори науки, літерату­ри і мистецтва, зазнає певних обмежень, що стосуються обсягу правомочностей та їх існування у часі. Такий підхід до права власності на нематеріальні об'єкти дає змогу встановити в законодавчому порядку справедливий баланс між індивідуаль­ними інтересами авторів, зацікавлених у отриманні матеріальної вигоди у разі ви­користання їхніх творів, і суспільства загалом, зацікавленого у вільному доступі до створених творів.

Ще у XVIII ст. французький письменник Бомарше, який немало зробив для визнання прав авторів у законодавчому порядку, відповідаючи своїм критикам, писав, що авторам несправедливо дорікають у прагненні до наживи на додаток до того, що вони користуються славою і суспільним визнанням. Під час укладання з користувачами договорів на той або інший вид використання творів встановлю­ється зобов'язання виплати авторської винагороди, розмір якої залежить від рин­кової кон'юнктури і популярності автора, підвищуючи його договірну силу.

В основному завдяки творчості авторів створюється і розвивається видавнича справа, кінематограф, виробництво аудіовізуальної продукції, радіомовлення і телебачсння, чия діяльність ґрунтується передусім на використанні творів, що охо­роняються, з мстою доведення їх до споживача, з отриманням при цьому матері­альної вигоди.

Суспільне визнання достоїнств творів і матеріальна забезпеченість авторів як результат використання їх творів суспільством стимулюють тізорчий процес, да­ють можливість авторам повністю присвятити себе плідній роботі. Найважливі­шою умовою для успіху в цьому є ефективне застосування законодавства про охо­рону авторського права, розробленого з урахуванням соціальних і економічних реалій країни.

3Принципи авторського права

Авторське право поширюється на твори літератури, науки і мистецтва, які є ре­зультатом творчої діяльності, незалежно від призначення, способу і форми їх ви­раження, а також художніх достоїнств або наукової цінності, уявлення про які вкрай суб'єктивне.

Однак твір як результат творчої діяльності автора стає об'єктом авторського права лише за умови, що він виражений в якій-небудь об'єктивній формі, безпо­середньо пов'язаній з можливістю його відтворення. Думки і образи автора, що існують лише у формі творчого задуму, не можуть бути сприйняті іншими людь­ми і, отже, не існує і практичної потреби в їх правовій охороні. Твір повинен існу­вати в формі, яка відокремлена від особистості автора і набула самостійного бут­тя. При цьому для визнання твору об'єктом авторського права не вимагається за­вершеності роботи. Закон рівною мірою охороняє як закінчені, так і незавершені твори, зокрема ескізи, плани та їх проміжні результати, що використовуються ав­торами у процесі створення творів.

Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація, спеціальне оформлення твору або дотримання якої-небудь іншої формальності. Однак слід мати на увазі, шо на друкованих виданнях може проставлятися знак охорони авторського права, який складається з трьох елементів: латинської букви С в колі — ©; імені (найменування) володільця виключних авторських прав; року першого опублікування твору. Правовою охороною рівною мірою будуть користу­ватися як твори, на яких проставлено знак охорони, так і твори без такого знака. Основною метою забезпечення твору даним знаком є інформування третіх осіб про те, що цей твір охороняється. Таким чином, спрощується процес доведення провини порушника, якщо подібне порушення сталося. Аналогічне значення має також реєстрація прав автора на твір. Реєстрація здійснюється лише за бажанням правовласника, їй не надають ніякого правоутворювального значення, але факт реєстрації може відіграти корисну роль у разі розв'язання спору про авторство на твір або його незаконне використання.

В англійі ня копій),: може викої топлення гг ни, скульп' використої кладено фа кладу, праї тися лише примірник від автора.

ГЛАВА З

Винятковії природа і види авторського права

1. Виняткова природа авторською права

В англійській мові існує термін «копірайт» (буквально — право на виготовлен­ня копій), що означає дію, яка відносно літературних або інших художніх творів може виконуватися тільки самим автором або з його дозволу. Йдеться про виго­товлення примірників літературного або іншого твору, наприклад книжки, карти­ни, скульптури, фотографії чи кінофільму. Але в законодавстві більшості країн використовується словосполучення «авторське право». В основу цього терміна за­кладено факт надання автору певних повноважень відносно його твору. Для при­кладу, право перешкодити його спотвореному відтворенню, яке може здійснюва­тися лише самим автором. Тоді як інші права, наприклад, право на виготовлення примірників, можуть здійснюватися третіми особами, які отримали на це ліцензію від автора.

Охороні підлягають форми вираження ідей автора, а не самі ідеї. Так, якщо ав­тор публікує у формі журнальної статті стислий виклад своїх ідей про те, як побу­дувати радіоприймач, ніхто не може перешкодити третій стороні використати ці ідеї для створення такого приймача; однак авторське право захистить автора від відтворення примірників його статті без його дозволу. Що стосується самого ви­находу, то на нього не поширюється охорона відповідно до авторського права, але він може бути захищений на інших підставах, наприклад, в контексті промислової власності. Головним є те, що ідеї не охороняються авторським правом.

Остаточна фіксація твору в матеріальній формі (рукопис, друкарський відбиток, фотографія, звуко- або відеозапис, скульптура, архітектура, живопис, відтворення в графічній формі тощо) не обов'язкова для виникнення його як передумови для охорони. Однак деякі країни, в основному з англ о-американською юридичною си­стемою, вимагають тієї або іншої фіксації твору до того, як йому буде надана охо­рона, роблячи це з міркувань використання такої форми як доказ у разі позову.

Авторське право загалом, а також усі права авторів, що включаються до нього, є винятковими. Власник виняткового права на твір може його здійснювати від­повідно до законодавства, причому придбання аналогічних прав на той же твір якою-небудь іншою особою виключається. Ніяка інша особа, крім власника таких прав, не може використати твір, не маючи на те дозволу, за винятком випадків, обумовлених законом. Ліцензії, що видаються правовласником на використання твору, можуть також включати виняткові права, якщо це обумовлено або передба­чено законом.

Винятковий характер авторських прав полягає не у визнанні 'їх невіддільності від особистості автора, а у визнанні того, що тільки сам володілець авторського

права може вирішувати питання про здійснення авторських правомочностей, по­в'язаних з використанням твору. Враховується, що окремі авторські правомоч­ності, наприклад, право авторства і право на ім'я, не відчужувані від автора, і за­кон встановлює певні обмеження у здійсненні авторського права, а можливість використання похідних творів може залежати не тільки від їх творця, а й від інших осіб. Однак, саме володілець авторських прав наділений особливими правомочно-стями щодо розпорядження твором з одночасною забороною всім іншим особам вчиняти відносно твору дії без його розпорядження.

2, Акторське право і окремі авторські правомочності

Автори володіють авторським правом, яке складається з окремих авторських правомочностей, У сукупності авторські правомочності становлять суб'єктивне авторське право відносно твору. Виникнення суб'єктивних авторських прав не за­лежить від Ізіку, стану здоров'я, майнового стану особи, місця створення і випус­ку твору у світ. Права на твори для кожної категорії суб'єктів виникають у зв'язку з різними юридичними фактами — створенням твору, переходом авторських прав у спадщину, за авторським договором тошо. Суб'єктивні авторські права виника­ють у автора в результаті факту створення твору. Його права в юридичній літера­турі прийнято називати первинними.

У багатьох країнах авторське право (виключаючи немайнові права) може пере-відступатися, тобто передаватися володільцем авторського права іншій фізичній або юридичній особі, яка, таким чином, стає правоволодільцем, У країнах, в яких перевідступлення авторського права не передбачено законодавством, такий же ре­зультат досягається за допомогою ліцензування. При цьому володілець авторсько­го права залишається як такий, але управомочує іншу особу користуватися всіма або частиною його прав з можливими певними обмеженнями. У тому разі, коли термін таких правомочностей або ліцензій дорівнює всьому терміну авторського права і сам дозвіл або ліцензія охоплюють всі права (за винятком немайнових), що охороняються авторським правом, статус ліцеїІзіата відносно третіх сторін прирів­нюється до статусу володільця авторського права,

Великий практичний вплив на обсяг авторських правомочностей і режим вико­ристання твору справляє визнання його службовим. Авторське право на такий твір належить його автору. Виняткове право на використання твору, створеного в по­рядку виконання службового завдання, належить роботодавцеві, якщо в договорі між ним і автором не передбачено інше. Розмір авторської винагороди за кожний вид використання службового твору і порядок її виплати встановлюються в дого­ворі між автором і роботодавцем. Відносини між авторами, які створюють твір в порядку виконання службових обов'язків або службового завдання, та їхніми ро­ботодавцями регламентуються трудовим договором або контрактом, укладеним між ними.

3. Види авторського права

Авторські права традиційно поділяються на особисті немайнові і майнові пра­ва. У той же час авторські права настільки взаємопов'язані, що виділити серед них права чисто майнового або пемайнового характеру досить важко. Практично будь-яке з авторських прав включає в себе як особисті, так і майнові елементи. Нерідко їх конкретний зміст стає зрозумілий лише з контексту.

Дана класифікація авторських прав має велике практичне значення. Особисті пелшйнооі права в усіх випадках належать лише безпосередньому авторові твору, незалежно від того, хто є володільцем авторського права. Вони с нсвідчужувани-ми від особистості автора і не можуть передаватися іншим особам. У кращому разі ці особи, і передусім спадкоємці, придбавають право па охорону особистих не-майнових прав, володільцем яких був автор. Право авторства, право на ім'я і пра­во на захист репутації автора охороняються безстрокове.

Майнові права на використання твору можуть вільно переходити до інших осіб на основі авторських договорів. У деяких випадках права на використання твору спочатку виникають не у авторів, а у інших осіб, зокрема у роботодавця, видавця газет, журналів та інших періодичних видань, виробника аудіовізуальних творів. Майнові права носять строковий характер.

3.1. Особисті немайнові гірааа автора

Одним з головних прав, що виникають у автора у зв'язку зі створенням твору науки, літератури і мистецтва, є право авторства, яке характеризується як юри­дичне забезпечена можливість особи вважатися автором твору і в результаті — можливість вимагати визнання цього факту від інших осіб.

Право авторства є невіддільним від особистості автора. Воно може належати тільки справжньому авторові твору і є невідчужуваним і таким, що не передається, на будь-якій підставі, в тому числі за договором або у спадок. Право авторства є правом абсолютним і породжується самим фактом створення твору і не залежить від того, чи обнародувано цей твір чи ні, чи створено його в порядку виконання службового завдання або незалежно від нього, чи використовується твір будь-ким чи ні. Для визнання особи автором твору не потрібне виконання якої-небудь фор­мальності або чиєї-небудь згоди.

Можливі порушення даного права можуть полягати як в запозиченні чужого твору без зазначення джерела (плагіат), так і в запереченні авторства тієї особи, якою створено твір. Це право охороняється від будь-якого порушення, незалежно від того, знав або не знав порушник про неправомірність своїх дій. Авторство як. соціальний феномен так само об'єктивне, як і існування самого об'єкта творчості, тому визнається і охороняється також після смерті автора, але вже не як суб'єктив­не право, а як суспільний інтерес, що потребує визнання і захисту, Від права автор­ства похідні всі інші права як особистого немайнового, так і майнового характеру.

Усі інші права надаються автору лише остільки, оскільки він має право автор­ства.

Право на авторське ім'я. Автор може використати або дозволяти використання твору під своїм справжнім ім'ям, під вигаданим ім'ям (псевдонімом) або без по­значення імені (анонімно). Обираючи один з цих варіантів, він реалізує своє пра­во на ім'я. Він також має право вимагати зазначення свого імені щоразу при ви­данні, публічному виконанні, передачі по радіо, цитуванні та іншому викорис­танні свого твору. Право на ім'я включає в себе можливість вимагати, щоб ім'я автора (або псевдонім) не перекручувалося у разі його згадки особами, які вико­ристовують твір. А закон, в свою чергу, забороняє без згоди автора вносити які-небудь зміни в обраний ним спосіб позначення свого Імені, в тому числі у разі ви­користання псевдоніма.

Факт зазначення на творі імені певної особи означає презумпцію приналеж­ності авторства твору даній особі. Автор сам визначає спосіб і, повноту зазначення свого справжнього імені. У разі опублікування творів, створених кількома особа­ми, імена співавторів зазначаються в послідовності, обумовленій співавторами. Нерідко, особливо при використанні наукових творів у пресі, поряд з ім'ям авто­ра зазначаються його науковий ступінь, учене або почесне звання, посада та інші реквізити. Наводити подібні відомості можна тільки за згодою авторів, які несуть особисту відповідальність за достовірність цих даних. Порушенням права на ім'я буде незазначення імені автора, а також його перекручення.

Нерідко використовується виступ автора під вигаданим ім'ям (псевдонімом). Іноді під псевдонімом виступає не одна особа, а дві, три або більша кількість спів­авторів. Закон не передбачає яких-небудь умов або порядку для придбання права на псевдонім. Термін і обсяг використання псевдоніма також визначається самим автором. Особливим порушенням буде розкриття псевдоніма автора без його зго­ди. У деяких випадках право автора виступати під псевдонімом може бути обмеже­но. Не дозволяється використання псевдоніма, що порушує норми моральності або мас образливий характер. Рівною мірою автор не може обрати такий псевдонім, ко­трий явно вводить публіку в оману, наприклад, збігається з іменем іншого автора.

Право на авторство може бути реалізовано шляхом опублікування твору без за­значення імені автора твору (анонімно). У такому разі воля автора направлена на те, щоб не пов'язувати створений ним твір із своїм ім'ям. Іноді ім'я автора не за­значається у зв'язку з існуючим порядком опублікування тих або інших творів, на­приклад, передових статей в газетах і журналах, статей в довідниках і словниках. Звичайно авторство на анонімно опублікований твір підтверджується організа­цією, яка використала твір і якій, як правило, відоме справжнє ім'я

Право на захист репутації автора. З моменту створення твору за його автором закріплюється право на захист твору, включаючи його назву, від будь-якого пере­кручення або іншої дії, здатної заподіяти шкоду честі і гідності автора. У разі ви­дання, публічного виконання або іншого використання твору забороняється без згоди автора ві імені автора.

Авторам нш можливість саг доступу до тво права спеціалі; укладаючи з ні правопаступни згодою співавт

згоди автора вносити які-небудь зміни в сам твір, його назву або у зазначення імені автора. Забороняється також без згоди автора забезпечувати твори ілюстра­ціями, передмовою, післямовою, коментарями і якими б то не було поясненнями. Без згоди автора не можна змінювати або виключати з твору присвячення, епігра­фи, анотації.

Право на захист твору від зміни має особливе значення на стадії підготовки тво­ру до обнародування. Порушення права на захист репутації — одне з тих порушень авторського права, що найчастіше зустрічаються. У разі виявлення такого пору­шення автор (правонаступники автора) вправі вимагати внесення в твір відповід­них виправлень, публікації за рахунок порушника відомостей про допущене пору­шення, заборони виходу твору у світ або припинення його розповсюдження.

Право автора па обнародування — юридичне забезпечена автору можливість публічного розголосу створеного ним твору (дія, що робить твір доступним для публіки). За життя автора лише він сам може вирішувати питання про обнароду­вання творів. Право на обнародування може перейти до інших осіб, зокрема до спадкоємців автора. Іноді для обнародування творів як самим автором, так і його спадкоємцями потрібна згода інших осіб, інтереси яких зачіпаються обнародуван­ням творів.

Це право прямо зачіпає майнові інтереси автора. З моменту обнародування твору набирають чинності встановлені законом обмеження прав автора, пов'язані з можливістю вільного використання твору.

Право на опублікування — це визнана за автором можливість випуску в обіг примірників твору у кількості, достатній для задоволення потреб публіки, виходя­чи з характеру твору. Реалізація даного права дас автору можливість контролю за випуском в обіг матеріальних носіїв твору.

Якщо за допомогою опублікування твір вперпге доводиться до загального відо­ма, це одночасно означає його обнародування. Право на опублікування тісно по­в'язане з правами на відтворення і на розповсюдження. З моменту виходу в світ примірників твору він може без згоди автора і без виплати авторської винагороди, але з обов'язковим зазначенням імені та джерела запозичення, репродукуватися в одиничних примірниках бібліотеками, архівами, навчальними закладами, окремі види творів можуть відтворюватися у газетах, передаватися в ефір.

3.2. Майнові права авторів

Авторам належить виняткове право на використання створених ними творів, можливість самим вирішувати всі питання, пов'язані з наданням третім особам доступу до творів і з їх використанням. Найчастіше автори передають відповідні права спеціалізованим організаціям (видавництвам, кіностудіям, театрам тощо), укладаючи з ними авторські договори. Після смерті автора ці права переходять до правонаступників. Використання колективних творів здійснюється за взаємною згодою співавторів.

Праао на відтворення — це виготовлення одного або більше примірників твору чи значної його частини в будь-якій матеріальній формі, включаючи репродукування, звукозапис і відеозапис. Право володільця авторського права не дозволяти іншим особам відтворення твору, що охороняється, будь-яким способом і в будь-якій фор­мі є основним правом у сфері авторського права. Виготовлення копій з твору, що охороняється, проводиться видавцем. Важливий процес розповсюдження твору, то­му право контролю цього нерідко є юридичною основою угоди між володільцем ав­торського права і видавцем у разі опублікування твору, що охороняється. Договори на публікацію часто стосуються не тільки права робити копії твору, що охороняєть­ся, але також інших дій (наприклад, трансляції твору по радіо, перекладу тощо). Суть договору на публікацію полягає в санкціонуванні процесу копіювання.

Право на розповсюдження звичайно розуміється як пропонування примірників твору широкій публіці або якій-псбудь її частині, в основному через відповідні торговельні канали. Крім розповсюдження примірників твору, термін «розповсю­дження» також включає в себе радіомовлення, телебачення, передачу по кабелю, виконання та інші способи сповіщення для загального відома.

Передусім закон пов'язує розповсюдження тільки з тими творами, котрі зафік­совані на матеріальному носії. Розповсюдження передбачає наявність копій тво­ру, які і вводяться в цивільний обіг. Розповсюдженням буде визнаний продаж або введення в цивільний обіг іншим способом обмеженої кількості копій твору.

Право на імпорт — виняткове право автора імпортувати примірники твору з ме­тою розповсюдження, включаючи примірники, виготовлені з дозволу володільця виняткових авторських прав. Мається на увазі закріплена за автором можливість здійснювати контроль за ввезенням на територію дії його авторських прав примір­ників створеного ним твору, виготовлених за кордоном.

Право контролю за імпортом примірників твору надається автору для того, щоб він міг ефективніше здійснювати право на розповсюдження, що йому належить. Володіючи правом па імпорт, автор може припинити порушення свого права на розповсюдження вже на стадії підготовки порушення. Якщо ж ввезення творів не має на меті їх подальше розповсюдження на території, на якій твір користується правовою охороною, то автор не може заборонити їх імпорт.

Право па публічний показ реалізується в основному відносно творів образотвор­чого мистецтва. Під показом твору розуміється демонстрація оригіналу або при­мірника твору безпосередньо чи на екрані за допомогою плівки, діапозитива, те­левізійного кадру або інших технічних засобів, а також демонстрація окремих кадрів аудіовізуального твору без дотримання їх послідовності. При цьому твір або якась його частина просто демонструється публіці, без виконання автором або іншою особою яких-небудь активних дій, Уразі показу твору відбувається прямий контакт твору з глядачем.

Право на публічний показ може бути здійснено лише відносно творів, зафіксо­ваних на будь-якому матеріальному носії. Публічний показ передбачає тільки зо- рове сприйняття твору. Демонстрація твору перед фахівцями не вважається пуб­лічним показом і не тягне за собою передбачених законом правових наслідків.

Право на публічне виконання розуміється як виконання твору, який представлений аудиторії слухачів або глядачів, не обмеженій якимись окремими особами, що нале­жать до якої-небудь приватної групи, і яке перевищує масштаби звичайних до­машніх вистав. Публічне виконання і доведення його до загального відома на від­стані обумовлюється отриманням дозволу володільця авторського права на цей твір.

Твір, що охороняється авторським правом, може бути доведений до великої кількості людей без його копіювання або репродукування. Лекція може бути про­читана аудиторії без тиражування тексту. Драматичний або музичний твір може бути виконаний перед аудиторією також без його копіювання. Право на контроль за цими діями важливе не тільки для володільця авторського права на твір, що з самого початку розрахований на публічне виконання, а й для володільця авторсь­кого права па твір, що спочатку не був призначений для такого виконання, у разі коли хтось захоче використати цей твір з такою метою.

Право на звукозапис. Під дію охорони авторських прав підпадає звуковий запис твору, шо охороняється. Слова можуть повідомлятися як в письмовій формі, так і в формі звукозапису. Що стосується музичних творів, то найбільш переважним способом представлення їх широкій аудиторії є звукозапис. Будь-якому звуково­му запису виконань або інших звуків відводиться та ж роль у світі музики, що і книжці в світі літератури.

Записувати можна чи тільки музику або тільки слова, чи те й інше одночасно. Правомочність давати дозвіл на виготовлення звукозапису належить володільцю авторського права па музичний твір і володільцю авторського права на текст тво­ру. Якщо йдеться про двох різних володільців, то у разі виготовлення звукозапи­су, що включає в себе як музику, так і текст, виробник звукозапису повинен отри­мати дозвіл обох володільців.

Згідно із законодавством деяких країн, виробник звукозапису також повинен отримати дозвіл виконавців музичного твору, включаючи інструменталістів, спі­ваків і декламаторів. Це є ще однією ілюстрацією того факту, що володілець ав­торського права на твір не має права використати твір або дозволити використати його третій особі, оскільки такими діями він вступає в конфлікт з правомочностя-ми третіх осіб. Оскільки, щоб бути законним, звукозапис виконання потребує доз­волу виконавців, то очевидно, що володілец або володільці авторського права на твори, що викопуються, не володіють винятковим правом давати дозволи на ви­конання такого звукозапису.

Право на екранізацію. Кінофільм с візуальним записом, шо складається з безпе­рервної послідовності образів (кадрів), котрі представляються глядачеві. В ав­торському праві використовуються терміни «кінематографічний твір», «кіно­фільм», «фільм» і «кіно», хоча перевагу слід віддавати терміну «кіно», оскільки в даний час послідовність образів або кадрів часто записується за допомогою тех­нічних засобів (таких як магнітна стрічка) без застосування фотографічної плівки.

Драматургічний твір, що з самого початку створений для показу у виконанні безпосередньо перед аудиторією, може бути візуально записаний і продемонстро­ваний перед ширшою аудиторією, нЬк це було б можливе в живому виконанні, причому в місцях, набагато віддалених від місця живого виконання, і по закінчен­ні значного періоду часу після цього виконання.

Право па передачу в ефір — це закріплена за авторами можливість сповіщати твори для загального відома шляхом передачі в ефір і (або) подальшої передачі в ефір. Цьому праву властивий елемент публічності. Передаватися в ефір можуть як вже обнародувані, в тому числі опубліковані твори, так і твори, ще не обнароду­вані (неопубліковані). Передачею в ефір визнається і пряма трансляція твору з місця його показу або виконання. Передача в ефір охоплює собою як первинний показ твору публіці за допомогою безпроводового зв'язку, так і подальшу переда­чу твору в ефір.

Право на сповіщення для загального відома по кабелю — це право автора переда­вати твір (включаючи показ, виконання або передачу в ефір) для загального відо­ма по кабелю, проводах або за допомогою Інших аналогічних засобів. При цьому твір передасться за допомогою сигналів, що йдуть по кабелю, проводах, оптичних волокнах або іншими аналогічними способами. У разі передачі твору по кабелю аудиторія звичайно обмежується тими особами, які є абонентами відповідних пе­редавальних телерадіоцентрів.

Право па переклад. Переклад — це вираження форми письмових або усних тво­рів мовою, що відрізняється від мови оригіналу. Він повинен передавати твір в до­стовірній і неспотвореній формі як відносно його змісту, так і відносно його сти­лю. Авторське право надається перекладачам у визнанні їх творчого підходу до іншої мови, однак без шкоди правам автора твору, що перекладається. Для пере­кладу потрібен відповідний дозвіл, оскіль'ки право на переклад є специфічною складовою частиною авторського права.

виражає шляхом укладення договору з тією організацією, яка збирається використати його твір для перекладу. Дана ор­ганізація бере на себе обов'язок забезпечити високоякісний переклад твору, а також на прохання автора надати йому переклад для ознайомлення. Договір може перед­бачати необхідність узгодження кандидатури перекладача з автором твору. Якщо, на думку автора, переклад виконаний пеякісно або допущено які-небудь інші відхи­лення від умов договору, автор може заборонити використання такого перекладу.

Право на переклад визнається за автором і його правонаступниками протягом всього терміну охорони твору.

Право на переробку твору включає в себе можливість автора самому переробити твір в інший вид, форму або жанр чи давати дозвіл на переробку іншим особам. Створювані в результаті творчої переробки твори є новими об'єктами авторсько­го права. Але їх використання може здійснюватися лише за згодою авторів оригі­нальних творів. Як правило, згода автора на переробку означає і його згоду на ви­користання створеного в результаті переробки нового твору. Однак автор може залишити за собою право на схвалення переробки як попередню умову її викори­стання. Право на переробку охоплює собою всі види творів і всі види переробок. Після смерті автора протягом терміну дії авторського права право давати згоду на переробку здійснюється його спадкоємцями.

Інші права авторів. Стосовно використання творів архітектури, містобудуван­ня, садово-паркового мистецтва і дизайну автора мають майнове право на практич­ну реалізацію відповідних проектів. Його суть полягає в тому, що будь-яке практич­не втілення в життя творів архітектурної (містобудівної, дизайнерської) графіки і пластики (ескізів, креслень, планів, малюнків, макетів тощо) може здійснюватися тільки за згодою їх авторів. До правомочносте!! автора прийнятого архітектурного проекту належить також можливість участі в реалізації свого проекту у разі роз­роблення документації для будівництва і при спорудженні будівлі, якщо інше не передбачено в договорі.

Автори творів образотворчого мистецтва володіють правом слідування, суть яко­го полягає в тому, що у кожному випадку публічного перепродажу твору образо­творчого мистецтва автор має право на отримання певного процента від перепро­дажної ціни. Основною метою права слідування є захист майнових інтересів ху­дожників і авторів інших творів образотворчого мистецтва, які часто продають свої твори різного роду перекупникам значно дешевше від їх реальної вартості. Право на отримання частини прибутку, що виручається від перепродажу твору, яким наділяється його творець, «слідує» за твором у разі його переходу від одного власника до іншого і, певною мірою, компенсує ту несправедливість, яка була до­пущена відносно автора спочатку.

Окремі виплати авторської винагороди передбачаються за відтворення аудіові­зуальних творів і звукозаписів в особистих цілях. Оскільки хоч який-небудь індиві­дуальний контроль за таким використанням творів неможливий, винагорода вип­лачується виготівпиками та імпортерами обладнання (аудіо- і відеомагнітофонів, іншого обладнання) та матеріальних носіїв (аудіо- і (або) відеоплівок і касет, ла­зерних дисків, компакт-дисків, інших матеріальних носіїв), що використовують­ся для такого відтворення. Розмір винагороди і умови її виплати визначаються угодами між зазначеними виготівниками та імпортерами, з одного боку, і органі­заціями, що управляють майновими правами авторів, виробників фонограм і ви­конавців на колективній основі, з другого боку.

Передбачається виплата автору музичного твору (з текстом або без тексту) спе­ціальної винагороди за використання його творів при публічному виконанні аудіо­візуального твору. Такс право надається лише композиторам, які створили музич­ний твір спеціально для аудіовізуального твору.

4. Вільне огікористания творів

Закон встановлює термін дії авторського права, яке виникає з моменту створен­ня твору і діс протягом певного часу після смерті автора. Мета цього положення в законодавстві — дати змогу спадкоємцям діставати економічну вигоду після смер­ті автора. У державах-членах Бернської конвенції і в багатьох інших країнах дія ав­торського права припиняється після закінчення 50 років після смерті автора. Ос­танніми роками спостерігається тенденція у бік збільшення терміну дії охорони.

На дію авторського права накладаються і географічні обмеження. Володілець авторського права натвори охороняється законом країни від неправомочних дій, передбачених законодавством у сфері охорони авторського права і вчинених у цій країні. Що стосується подібних дій, вчинених в іншій країні, лравоволоділець по­винен діяти відповідно до законів цісї країни. Якщо країни є членами однієї з між­народних конвенцій з авторського права, розв'язання практичних проблем, по­в'язаних з географічними обмеженнями, значно спрощується.

За певних обставин, що регламентуються законом, деякі дії, що звичайно обме­жені авторським правом, допускаються без дозволу володільця авторського права. Наприклад, використання виключно в особистих цілях особою, яка здійснює від­творення, а також цитування твору, що охороняється, за умови зазначення джере­ла цитати, включаючи ім'я автора.

У деяких країнах твори не підлягають охороні, якщо вони не зафіксовані в ма­теріальній формі; не підлягають охороні тексти законів, ухвали судів і рішення адміністративних органів, тоді як в інших країнах такі офіційні тексти не виклю­чаються із сфери дій авторського права і правоволодільцями є держави, що вико­ристовують їх в інтересах усього суспільства.

Використання твору автора іншими особами допускається за згодою автора або його правонаступників і з виплатою винагороди. Однак в інтересах суспільства вільне використання творів в окремих випадках визнається законодавством усіх держав світу і прямо допускається міжнародними конвенціями з авторського пра­ва.'Але таке використання стосується лише правомірно обнародуваних творів, не зачіпаючи особистих немайпових правомочпостей авторів, допускається лише за умови, що цим не завдає шкоди нормальному розповсюдженню творів і не обме­жує законні інтереси авторів.

Установлені законом випадки вільного використання творів зачіпають різні ви­ди творів і викликані необхідністю забезпечити доступ до них з метою вільного розповсюдження інформації.

Допускається цитування в оригіналі і перекладі з науковою, дослідницькою, полемічною, критичною або інформаційною метою, включаючи відтворення уривків із газетних і журнальних статей у формі оглядів преси.

Дозволяється використання правомірно обнародуваних творів і уривків з них як ілюстрацій у виданнях, у радіо- і телепередачах, звуко- і відсозаписах навчального характеру б обсязі, виправданому поставленою метою. Дозволяється також відтворення в газетах, передача в ефір або по кабелю правомірно опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, соціальних і релігійних питань або переданих в ефір творів такого ж характеру у випадках, ко­ли таке відтворення, передача в ефір або сповіщення по кабелю не були спеціаль­но заборонені автором. Можливе також вільне відтворення в газетах, передача в ефір або сповіщення по кабелю публічно виголошених політичних промов, звер­нень, доповідей та інших аналогічних творів в обсязі, виправданому інформацій­ними завданнями. Допускається відтворення або доведення до загального відома в оглядах поточних подій засобами фотографії, шляхом передачі в ефір або спові­щення по кабелю творів, обнародуваних у ході таких подій, в обсязі, виправдано­му інформаційною метою. Дозволяється без згоди автора І без виплати авторської винагороди відтворення, передача в ефір або сповіщення по кабелю творів архі­тектури, образотворчого мистецтва, фотографії, що постійно розташовані у міс­цях, відкритих для вільного відвідування. Можливе відтворення правомірно обна­родуваних творів без здобуття прибутку рельєфно-крапковим шрифтом або інши­ми способами, спеціально створеними для певних груп людей, наприклад, сліпих.

Вільне використання творів передбачає репродукування правомірно опубліко­ваних творів одиничним примірником без здобуїтя прибутку. У разі репродуку­вання обов'язково зазначаються ім'я автора, твір якого використовується, і дже­рело запозичення. Допустиме репродукування дозволяється робити бібліотекам і архівам для відновлення, заміни втрачених та зіпсованих примірників, а також для надання примірників твору іншим бібліотекам, що втратили з яких-небудь при­чин твори із свої фондів. Бібліотеки і архіви можуть репродукувати окремі статті і малі за обсягом твори, опубліковані у збірниках, газетах та інших періодичних виданнях, а також короткі уривки із письмових творів (з ілюстраціями і без них), якщо це робиться на запит фізичних осіб з навчальною або дослідницькою метою. Навчальні заклади для проведення аудиторських занять можуть репродукувати окремі матеріали на тих самих підставах.

Допускається вільне використання музичних творів під час офіційних і релігій­них церемоній, а також похорону в обсязі, виправданому характером таких цере­моній.

Окрему групу видів вільного використання творів становлять деякі випадки використання комп'ютерних програм і баз даних, а також виробництва записів ко­роткострокового використання, здійснюваних організаціями ефірного мовлення. Особа, яка правомірно володіс примірником програми або бази даних, вправі вико­нувати будь-які дії, пов'язані з їх функціонуванням за прямим призначенням. Ко­ристувач комп'ютерної програми або бази даних може здійснювати їх адаптацію, тобто вносити в них зміни тільки з метою забезпечення функціонування комп'ю­терної програми або бази даних на конкретних технічних засобах користувача або під управлінням конкретних програм користувача. Зазначені зміни повинні бути обумовлені лише технічними причинами. Допускається виготовлення копії комп'ютерної програми або бази даних за умови, що ця копія призначена для архівних цілей або для заміни правомірно придбаного примірника у випадках, коли оригінал комп'ютерної програми або бази даних загублено, знищено або він став непридат­ний для використання, До числа дозволених дій власника комп'ютерної програми відноситься можливість декомпілювати програму, що охороняється законом, як са­мостійно, так і за допомогою інших осіб. Декомпілюванпя являє собою технічний прийом, що включає перетворення об'єктного коду у вихідний текст з мстою вив­чення структури і кодування комп'ютерної програми. Його використання вважа­ється допустимим тоді, коли це необхідно для досягнення готовності до взаємодії самостійно розробленої користувачем програми з іншими програмами, які можуть взаємодіяти з декомпільованою програмою. При цьому встановлюються три обо­в'язкові умови для здійснення декомпілювання. По-перше, інформація, необхідна для досягнення готовності до взаємодії, раніше не була доступна цій особі з інших джерел. По-друге, зазначені дії виконуються відносно тільки тих частин декомлі-льованої комп'ютерної програми, які необхідні для досягнення готовності до взає­модії. По-третє, інформація, отримана в результаті декомпілювання, може викори­стовуватися лише для досягнення готовності до взаємодії незалежно розробленої комп'ютерної програми з іншими програмами, не може передаватися іншим осо­бам, за винятком випадків, коли це необхідно для досягнення готовності до взає­модії незалежно розробленої комп'ютерної програми з іншими програмами, а та­кож не може використовуватися для розроблення комп'ютерної програми, за своїм видом істотно подібної з декомпільованою комп'ютерною програмою, або для вчи­нення будь-якої іншої дії, що порушує авторське право.

До зазначених груп вільного використання творів належить запис короткостро­кового користування, який виробляється організаціями ефірного мовлення. Ви­робництво такого запису розглядається як технічний прийом, шо забезпечує збе­реження твору і полегшує організаціям ефірного мовлення складання графіка своїх передач. Максимальний термін його зберігання шість місяців, якщо тільки з автором не буде узгоджений більш тривалий термін. Після закінчення цього тер­міну запис повинен бути знищений або, якщо він несе виключно документальний характер, переданий для зберігання до офіційного архіву. Запис повинен прово­дитися лише для передачі в ефір і може бути використаний лише організацією, що здійснила його для своїх власних передач.

Ще одну групу випадків вільного використання творів утворює відтворення аудіовізуального твору або звукозапису твору виключно в особистих цілях без зго­ди автора твору, виконавця і виробника фонограми, але з виплатою їм винагоро­ди. Винагорода виплачується виготівниками або імпортерами обладнання (аудіо-і відеомагнітофони, інше обладнання) і матеріальних носіїв (звуко- і (або) відео-плівки і касети, лазерні диски, інші матеріальні носії), що використовуються для такого відтворення. Винагорода не виплачується, якщо перелічені обладнання і матеріальні носії є предметом експорту, а також професійним обладнанням, не призначеним для використання в домашніх умовах.

ГЛАВА 4 Об”єкти авторськаого права

1. Поняття і ознаки об'єкта авторською права

Об'єкти авторського права — це твори науки, літератури і мистецтва, які с ре­зультатом творчої діяльності, незалежно від призначення, достоїнства і змісту тво­ру, а також від способу і форми його вираження. У національному законодавстві в галузі авторського праіза визначено списки таких об'єктів, які, на жаль, не є ви­черпними. Авторське право поширюється на опубліковані твори, що існують в якій-небудь об'єктивній формі: письмовій, усній, звуко- або відеозапису, зобра­ження, об'ємно-просторовій та в інших формах, Авторське право не поширюється на ідеї, методи, процеси, способи, концепції, принципи, відкриття або прості факти. Авторське право на твір не пов'язане з правом власності на матеріальний об'єкт, в якому виражено твір. Передача права власності на матеріальний об'єкт або права володіння матеріальним об'єктом сама по собі не тягне за собою пере­дачі яких-небудь авторських прав на твір, виражений в цьому об'єкті.

Твір — це результат творчої діяльності. Творча діяльність — це процес створен­ня нового, раніше невідомого, оригінального. Отже, результат буде творчим, як­що він є оригінальним.

Твір може складатися з різних оригінальних частин. Вони, так само як і оригіна­льна назва твору, охороняються авторським правом. Авторське право охороняє еле­менти змісту твору лише в тій формі, в якій вони виражені в творі, а не самі по собі.

Залежно від того, чи використовувалися у процесі створення твору інші твори, всі твори поділяються на самостійні і несамостійні. Самостійним є твір з оригі­нальною формою. Несамостійним — твір, створений на основі іншого гвору. У ньому обов'язково повинне міститися посилання на оригінал. Якщо в несамо­стійному творі було використано інший твір, що охороняється авторським пра­вом, то його називають залежним. Для використання залежного твору потрібна згода авторів використаних в ньому інших творів. Несамостійні твори поділяють­ся на похідні твори (переклади, обробки, реферати, анотації та інші) і складяні тво­ри (збірники, енциклопедії, бази даних).

Згідно з авторським правом не підлягають охороні офіційні документи (закони, судові ухвали, Інструкції), їхні офіційні переклади, державні символи і знаки (пра­пори, герби, ордени, зображення на купюрах і монетах тощо). Об'єкти, що носять офіційний або державний характер, мають одну загальну особливість — вони по­винні широко і безперешкодно розповсюджуватися. Обсяг і характер їх викорис­тання визначають не їх творці-розробники, не особи, які їх затвердили або яким належить право на відтворення і використання, а потреби суспільства. Тому вони не можуть охоронятися авторським правом, що передбачає обмеження в користуванні твором. Не охороняються і твори народної творчості (вони не отримують охорони у зв'язку з відсутністю або невідомістю автора), повідомлення про події і факти, що мають інформаційний характер (охорона не надається у зв'язку з від­сутністю оригінальності).

2. Види об'єктів акторського права

Об'єктами авторського права є літературні твори — романи, оповідання, твори драматургії та будь-які інші письмові твори. На охорону цих творів не впливає ні їх зміст (розважальний, інформаційний тощо), ні форма втілення (рукопис, машино­писний текст, друкарський відбиток), ні факт опублікування (в багатьох країнах охороні підлягають також усні твори, тобто твори, не закріплені в письмовій фор­мі). Охорона поширюється і на музичні твори незалежно від жанру (гімни, сим­фонії, хорові твори, пісні, оперети тощо), створені для одного виконавця (соло), для виконання на кількох інструментах (соната, камерна музика) або для виконан­ня на багатьох інструментах (твори для оркестрів і ансамблів). Законодавством про авторське право забезпечується охорона карт і технічних креслень; творів фотогра­фії — незалежно від жанру (портрет, пейзаж, репортаж тощо) і призначення; кіне­матографічних творів усіх жанрів (художній фільм, документальний фільм, кіноре­портаж тощо), озвучених і неозвучених, призначених для показу в кінотеатрах або по телебаченню, незалежно від технічних засобів і матеріалів, що застосовуються у процесі їх створення (целулоїдна плііжа, відеострічка тощо). Авторським правом охороняються також твори прикладного мистецтва (ювелірні вироби, лампи, шпа­лери, іграшки, меблі та інші художньо оформлені вироби), хореографічні твори.

З точки зору авторського права, загальне поняття — літературні твори — вклю­чає в себе всілякі оригінальні літературні твори, незалежно від їх цінності, жанру, призначення і форм втілення: рукопис, зафіксовані на магнітному носії, існують просто в усній формі або як частина кінематографічного твору. До цієї категорії належать і листи, інтерв'ю, а також твори, написані особливою математичною мо­вою (рівняння, геометричні фігури тощо), мовою коду або спеціальною технічною мовою, що не є творами художньої літератури. Що ж до наукових літературних творів, то авторським правом охороняється сам твір, а не відкриття або теорії, що містяться в ньому.

Слід відзначити складність охорони літературних творів, виражених в усній формі (промови, лекції, доповіді та інші усні виступи). Особа, яка претендує на охорону своїх авторських прав, повинна довести факт їх порушення. Це дуже важ­ко зробити автору, який публічно виголосив або виконав свій твір, але не потур­бувався про будь-яку матеріальну форму його втілення.

Самостійним видом літературних творів, що охороняються авторським правом, є переклад творів іншою мовою. Як літературні твори охороняються комп 'ютерні програми. Охорона поширюється на всі їх види, виражені будь-якою мовою І Із будь-якій формі.

Об'єктами авторського права визнаються драматичні твори в усіх їх жанрових різновидах, методах сценічного втілення і формах об'єктивного вираження. Дра­матичний твір — це літературний твір, написаний в діалогічній формі і призначе­ний для виконання акторами на сиені. Він може бути випущений в світ і в пись­мовій формі.

Авторським правом охороняються також музичні твори, незалежно від склад­ності теми і композиції, призначені для виконання на музичних інструментах і (або) за допомогою голосу, з текстом (лібретто тощо) або без тексту, а також різні види використання музичних творів, що охороняються авторським правом: від­творення (у вигляді нот або звукозаписів), виконання, передача по радіо абочеле-баченню, інші форми публічного сповіщення, аранжування, використання як фо­нової музики або як частини кінематографічного твору. Надаючи охорону за умо­ви фіксації музичного твору в матеріальній формі, авторське право охоронне лише твори, подані нотним записом, чи перенесені на магнітні або цифрові носії, а та­кож імпровізації, або аранжування.

Сучасна електронна музика також користується охороною авторського права як результат роботи конкретного автора, а не випадковою вибору «машини».

До об'єктів авторського права належать сценарні твори, за якими ставляться фільми, балетні спектаклі, масові вистави. Кожне з них мас специфічні особливос­ті. Так, сценарій в кіло створюється з урахуванням таких виражальних засобів кіне­матографа, як план і монтаж, з урахуванням можливостей вільної зміни часу і місця дії, широкого охоплення історичних подій, одночасного розвитку паралельних сю­жетних ліній. Водночас сценарій в балеті являє собою детальний переказ сюжету з описом усіх танцювальних і мімічних номерів. Сценарій, незалежно від того, чи є він оригінальний або створений в результаті переробки чужого оповідного або дра­матичного твору, вважається об'єктом авторського права, що охороняється.

Аудіовізуальні твори охоплюють собою широке коло кіно-, теле-, відеотворів, розрахованих на одночасне слухове і зорове сприйняття аудиторією. До них нале­жать кіно-, теле- і відеофільми, незалежно від їх жанру і призначення (художні, до­кументальні, науково-популярні, навчальні, мультиплікаційні тощо), обсягу (пов­нометражні, короткометражні, багатосерійні), виконання (звукові, німі, чорпо-білі, кольорові, широкоекранні), слайд-фільми, діафільми, інші кіно- і тслетвори.

Творчий внесок у створення такого комплексного твору, як кіно- і телефільм, вносять сценарист, художник, композитор, оператор, актори та інші особи, праця яких синтетично об'єднується мистецтвом режисера в нове художнє ціле. При цьому деякі компоненти фільму, такі як сценарій, в тому числі режисерський, му­зика, фотографічні зображення (кадри), ескізи, малюнки і макети декорацій, ко­стюмів, реквізити можуть існувати і використовуватися окремо від фільму і мають значення самостійних об'єктів авторського права.

Помітне місце серед об'єктів авторського права займають твори образотворчо­го мистецтва. Найважливішою особливістю цих творів с тісний, нерозривний їх зв'язок з матеріальною формою, в яку вони втілені — формою, що існує часто Із одиничному примірнику, атому особливо важливо розмежовувати право власнос­ті на картину або скульптуру як річ і авторське право на сам твір. Багато діячів об­разотворчого мистецтва живуть саме тим, що продають оригінальні примірники своїх творів приватним особам і музеям, при цьому авторське право нібито не зачі­пається. Однак не право необхідне для того, щоб мати можливість контролю за ре­продукуванням творів, демонстрацією їх по телебаченню, а також для захисту від плагіату і спотворення твору. Начерки, ескізи та інші попередні роботи у процесі створення картини або скульптури також підлягають охороні.

В окрему групу виділені твори декоративио-прикладного мистецтва і дизайну —

вироби побутового призначення, Ідо мають художні і естетичні якості, які задо­вольняють не тільки прямі практичні потреби, а й є предметами прикрашення.

У самому широкому значенні дизайн розуміється як будь-яке розташування елементів, складових твору мистецтва, а також попередні начерки творів, які на­лежить створити. Однак в авторському праві цей термін належить у власному зна­ченій слова до промислових дизайнерських розробок. Це характерні узори, орна­менти і форми, що використовуються для виготовлення промислових виробів і падають готовому виробу естетичного зовнішнього вигляду. Дизайнерські розроб­ки підлягають охороні як художній твір.

Об'єктами авторського права визнаються фотографічні твори, які являють со­бою зображення реальних об'єктів, отримуваних на матеріалах, чутливих до світла або іншого випромінювання. Вони можуть охоронятися авторським правом як ху­дожні твори за умови, шо композиція, відбір або спосіб закарбування вибраного об'єкта відрізняються оригінальністю. Деякі норми авторського права передбача­ють охорону фотографій за умови дотримання певної формальності, наприклад, зазначення року першого опублікування на виданих примірниках. Поряд з фото­графіями авторське право охороняє твори голографи, слайди та інші твори, шо створені способами, аналогічними фотографії.

Охороні підлягають права особи, зображеної на творі образотворчого мистецт­ва. Опублікування, відтворення і розповсюдження такого твору допускається ли­ше за згодою зображеної особи, а після її смерті — за згодою дітей і одного із по­дружжя, що пережило іншого. Дане право належить до одного з особистих немай-нотшх прав громадян. Воно не входить в інститут авторського права, але впливає значним чином на здійснення авторських правомочностей.

Твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва мають відому специфіку. З одного боку, вони слугують задоволенню певних побутових, матері­альних, культових потреб людей, а з другого — виступають як твори мистецтва.

Авторським правом охороняються як твори архітектурної графіки і пластики: ескізи, фасади, перспективи, проект забудови, малюнки, плани озеленення, мо­делі, макети, так і власне твори архітектури — будівлі, споруди, квартали забудо­ви, сади, парки.

Об'єктом авторського права визнається твір архітектури, їло несе ідею оригіна­льності, з урахуванням художньої цінності проекту, а також креслення архітектур­ної споруди, якщо навіть проект не був реалізований.

Самостійними об'єктами авторського права є твори хореографи і пантоміми.

Хореографічний твір — цс композиція руху для танцю на сцені або будь-яка інша об'єднана однією думкою система жестів, створена для виконання. Показ пан­томіми — це виконання твору, що виражає почуття або драматичні дії за допомо­гою жестів, поз і міміки, не вдаючись до слів. Сучасні технічні засоби дають змо­гу зафіксувати хореографічний твір або пантоміму більш детальніше, ніж будь-які найдокладніші письмові вказівки постановника. Однак І без фіксації хореографіч­них творів на якому-небудь матеріальному носії багато з них нерідко можуть бути дуже точно відтворені, що робить актуальним завдання їх охорони з моменту об-народування.

До об'єктів авторського права належать картографічні твори, що включають в себе географічні, геологічні та інші карти, плани, ескізи і пластичні твори, що на­лежать до географії, топографії та інших наук. У більшості випадків створення карт та інших картографічних творів вимагає не тільки великої технічної роботи, а й творчого внеску укладача.

Особливим об'єктом авторського права визнаються збірники та інші укладеш твори як результат творчого об'єднання в єдине ціле творів, автором яких є не ук­ладач. Збірники являють собою твори, що укладаються з декількох творів або з їх окремих частин. Укладач користується авторським правом на'збірник і так само, як при перекладі або обробці, повинен враховувати авторські права на викорис­тання твору або його частини, шо увійшли до збірника. Передбачається, що у разі укладання збірника з різних частин повинен вийти самостійний літературний або художній твір. Це означає, що укладання повинне відрізнятися індивідуальністю і здійснюватися за певним планом або задумом. До числа збірників належать ен­циклопедії, словники, антології. Авюри творів, віслюче них до укладеного твору, Ішраїзі використовувати свої твори незалежно від укладеного твору, якщо інше не передбачено авторським договором.

Виняткове право на використання таких укладених творів, як енциклопедії, ен­циклопедичні словники, періодичні та такі, що продовжуються, збірники науко­вих праць, газети, журнали та Інші періодичні видання, належить їх видавцям. Ви­давець у разі будь-якого використання таких творів вправі зазначати своє найме­нування або вимагати такого зазначення.

Законами охороняється і такий об'єкт авторського права, як база даних, під якою розуміється об'єктивна форма подання І організації даних (статей, розра­хунків тощо), систематизованих таким чином, щоб ці дані могли бути знайдені і оброблені за допомогою комп'ютера. Результат творчої діяльності тут виражається в особливому доборі і організації даних, незалежно Ізід того, чи є ці дані об'єктами авторського права.

ГЛАВА 5

Суб'єкти авторського права

1.Автори творів

Суб'єктами авторського права е особи, яким належить суб'єктивне авторське право відносно твору. Володільцями цих прав можуть бути автори, їх спадкоємці, інші правонаступники. Права на тізори для кожної категорії суб'єктів виникають у зв'язку зі створенням твору, переходом авторських прав у спадщину, згідно з ав­торським договором.

Найважливішими суб'єктами авторського права є автори творів науки, літера­тури і мистецтва. Авторами визнаються особи, творчою працею яких створено твір. Авторське право у автора твору виникає відразу після досягнення творчого результату, втіленого в об'єктивну форму, яка забезпечує його сприйняття інши­ми особами. Для визнання права авторства не потрібне виконання яких-нсбудь формальностей, чиєї-небудь згоди або якої-небудь угоди.

Авторами визнаються і автори похідних (залежних) творів, зокрема перекладів, переробок, копій творів образотворчого мистецтва. При цьому для виникнення авторського права на похідний твір не мас значення, чи охороняється законом первинний Івір. Якщо ж він охороняється законом, то повинна бути отримана згода його автора або іншого володільця прав на твір для використання створено­го на його основі похідного твору.

За малолітніх (осіб, які не досягли 14 років), а також повністю недієздатних гро­мадян авторські права здійснюють їх батьки або опікуни як їхні законні представ­ники. Громадяни, визнані обмежено недієздатними, можуть здійснювати свої права лише за згодою призначених їм опікунів. Неповнолітні (особи у віці від 14 до 18 років) здійснюють свої авторські права цілком самостійно.

Володільцями авторських прав на твори науки, літератури і мистецтва виступа­ють також юридичні особи, які є правонаступниками авторів творів, володільця­ми похідного авторського права.

Авторське право на твір, створений спільною працею двох і більше осіб (співав­торство), належить співавторам спільно, незалежно від того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле або складається з частин, кожна з яких має також і са­мостійне значення.

Авторське право на колективний твір належить всім авторам, незалежно віл сту­пеня творчою внеску кожного з співавторів і характеру твору. Питання про вико­ристання колективного твору вирішується в усіх випадках всіма співавторами на основі одноголосності.

Колективний твір, співавторство може бути нероздільним і роздільним. При не­роздільному співавторстві твір являє собою єдине нерозривне ціле, частини яко­го не маючь самостійного значення. При роздільному співавторстві колективний твір є єдиним, однак він складається з частин, що мають самостійне значення, і при цьому відомо, ким з авторів створені ці частини. Визнання співавторства не­роздільним означає, що авторські права як на твір в цілому, такі на будь-яку його частину здійснюються співавторами тільки спільно. При роздільному співавтор­стві використання колективного твору в цілому також здійснюється за взаємною згодою всіх співавторів. Однак кожний співавтор вправі самостійно, без згоди інших співавторів, розпоряджатися своєю частиною твору.

2, Спадкоємці та інші праонаступники

Суб'єктами авторського права після смерті автора стають його спадкоємці. Ус­падкування авторських прав здійснюється або згідно із законом, або за заповітом.

У разі успадкування згідно із законом спадкоємцями авторських прав можуть стати тільки громадяни, які є законними спадкоємцями. Якщо померлий автор не мав законних спадкоємців і не залишив заповіту, його авторські права припиня­ються. У разі успадкування за заповітом авторські права можуть бути передані будь-якому громадянинові, незалежно від його громадянства і наявності родин­них стосунків з померлим, або юридичній особі, незалежно від профілю її діяль­ності і місцезнаходження. У більшості країн авторські права спадкоємців діють протягом 50 років після смерті автора, починаючи з 1 січня року, що настає за ро­ком смерті.

Суб'єктами авторського права можуть бути також інші правонаступники, і пере­дусім видавництва, театри, кіностудії, інші організації, що займаються використан­ням творів. Вони придбавають авторські права на основі укладених з авторами та 'їхніми спадкоємцями авторських договорів. Правомірно придбані авторські права правонаступників визнаються і охороняються нарівні з правами самих авторів.

3. Термін дії авторського права

Охорона авторського права обмежена у часі: авторське право виникає з момен­ту створення твору і діє протягом всього життя автора і додатково 50 років (у дея­ких країнах 70 років, у США і країнах Європейського Союзу 75 років) після його смерті. Особисті права автора охороняються бсзстроково. Після закінчення тер­міну дії авторського права на твір він набуває статусу суспільного надбання. Такі твори можуть вільно використовуватися будь-якою особою без виплати авторсь­кої винагороди. При цьому повинні дотримуватися особисті права автора.

ГЛАВА 6 Авторський договір

Використання твору автора іншими особами (користувачами) здійснюється на підставі авторського договору, крім випадків, визначених законом. Договірна фор­ма використання твору забезпечує реалізацію і охорону як особистих, так і майно­вих прав автора. Відповідає вона і інтересам користувачів, оскільки вони придба-вають певні права, яких не мають інші особи, і в зв'язку з цим можуть окупити свої затрати, пов'язані з відтворенням і розповсюдженням творів, і отримати доход.

Автор або інший володілець авторських прав передає за авторським договором про передачу виняткових прав — виняткове право використовувати твір певним способом і в установлених договором межах тільки особі, якій ці права передають­ся, про передачу певинятковнх прав — право дозволяти або забороняти подібне використання твору нарівні з іншою особою, яка отримала дозвіл на використан­ня цього твору таким само способом. Права, що передаються за авторським дого­вором, вважаються иевинятковими, якщо в договорі прямо не передбачено інше. Авторський договір повинен передбачати способи використання твору; термін і територію, на які передається право; розмір винагороди і порядок визначення розміру винагороди за кожний спосіб використання твору, порядок і терміни її виплати, а також інші умови, які сторони вважатимуть істотними. Умови авторсь­кого договору, що обмежують автора у створенні в майбутньому творів на певну тему або в певній галузі, недійсні. Уразі передачі повноваження за авторським до­говором автору повинна бути забезпечена можливість отримати майнову вигоду від використання створеного ним твору.

Типові форми окремих авторських договорів не мають нормативного характеру і є для учасників майбутнього авторського договору лише рекомендованими зраз­ками договору.

Найпоширенішими видами договорів про використання творів є авторські до­говори замовлення; видавничі договори — про видання або перевидання чіюру в оригіналі; постановочні — договори про публічне виконання неопублікованого твору; сценарні — про використання неопублікованого твору в кіно- або телеві­зійному фільмі; договори художнього замовлення — про створення твору образо­творчого мистецтва з метою його публічного показу; договори про видання творів у перекладі, у переробці; авторські договори на створення і передачу комп'ютер­них програм.

Авторський договір замовлення укладається па створення конкретного твору, за яким автор зобов'язується створити твір відповідно до умов договору і передати його замовнику. У рахунок обумовленої договором винагороди замовник зобов'я­заний виплатити автору аванс. Розмір і терміни виплати визначаються угодою сторін. Сторона, що не виконала або виконала неналежним чином свої зобов'я­зання, повинна відшкодувати потерпілій стороні заподіяні збитки, включаючи і упущену вигоду. У разі відступлення автора від вимог, що містяться в договорі, за­мовник твору вправі вимагати відповідної доробки.

Найпоширенішим видом авторського договору є видавничий договір на літера­турні твори, на твори образотворчого мистецтва, па музичні твори, на видання пе­рекладу раніше випущеного у світ літературного твору та інші.

У разі укладання договору на видання володільцю авторських прав немає по­треби оформляти псревідступлення своїх авторських (майнових) прав, утому чис­лі права контролю за виданням свого твору. Відповідно до деяких законів, шо регулюють майнові права, передача права автора на публікацію роботи може вия­витися неможливою. У разі укладання договору на публікацію володілець авторсь­ких прав, як правило, обмежус своє право на призначений до видання твір тією мірою, якою це необхідно видавцеві для виконання своєїробоїи, У той же час ав­торське право залишається за автором або іншим правоволодільцем.

Автором, по суті видавничого договору, повинна бути надана видавцеві ліцен­зія, що включає в себе всі права, необхідні для оптимальної реалізації плановано­го видання. Щоб становити собою цінність для видавця, ліцензія повинна давати йому можливість захищати свою видавничу діяльність від третіх осіб. У галузі ав­торського права ліцензія звичайно розуміється як дозвіл, що надається автором або іншим володільцем авторського права (ліцензіаром) особі, яка використовує твір (видавцеві або іншому ліцензіату), використати його у формі і на умовах, уз­годжених між ними. Звичайно видавець отримує виняткову ліцензію (що надає йому виняткове право) на твір і видання відповідного твору — або на здійснення відтворення і видання його перекладу — Із стандартному комерційному тиражі, що містить обгрунтовану кількість примірників. Ліцензія може бути надана як на єди­не, такі на перше і наступні видання. Обсяг єдиного або першого видання, як пра­вило, визначається в договорі — зазначається кількість примірників у тиражі або визначається мінімальна і (або) максимальна кількість примірників (тираж). Під час узгодження обсягу єдиного або першого видання звичайно береться до уваги необхідність задовольнити очікуваний купівельний попит за вартістю, яка дас змогу здійснювати продаж за звичайними для даного книжкового ринку ціпами за примірник, порівняно з подібними публікаціями. При видачі ліцензії на публіка­цію твору у формі перекладу зазначається мова (або мови) видання.

З метою сприяння розповсюдженню опублікованого твору і з урахуванням можливості подальшого використання видання відповідно до договору ліцензія повинна містити деякі «допоміжні права», які слугують меті відтворення або дове­дення до споживача твору (чи його перекладу) в певній формі, що відрізняється від стандартного комерційного видання. Такі допоміжні права можуть, напри­клад, включати: право на попередню ми подальшу публікацію в пресі одного або декількох уривків з твору, право на серію, тобто право публікувати всі твори або його частини в одному або декількох послідовних номерах періодичного видання до чи після виходу твору в стандартному комерційному виданні; право на виконання уривків з твору по радіо або телебаченню, право на включення твору або його частини в антологію, право на перевидання в зміненому форматі.

Видашді часто вимагають від ліцензіара надання їм, у рамках допоміжних прав, права на ліцензування відтворення опублікованого твору в мікрофільмах або ін­ших репрографічних відтвореннях для цілей, що виходять за межі добросовісного використання, допустимого законом. Видавець може запитати ліцензію на розмі­щення твору на магнітні або магнітооптичні носії з відкритим доступом або від­творення у формі звукозапису. Іноді запитується також право на ліцеїІзіювання відтворення у формі фільмів. Такі форми відтворення за допомогою сучасних тех­нологій часто згадуються в сучасних видавничих договорах як «механічне відтво­рення» твору, а відповідні права — як «права на механічне відтворення». Цей тер­мін не треба плутати з поняттям «права на механічне відтворення музики», яке означає прано па відтворення музичного твору у формі звукозапису.

Під час складання договору звичайно обумовлюються умови не надавати видав­цеві право використовувати твір яким-небудь чином, включаючи адаптацію, напри­клад, створення за ним сценарію для п'єси або кінофільму, для радіо- або телевізій­ної вистави, чи право па переклад. Використання подібних прав виходить за рамки сприяння або прямого використання видавцем його власної публікації твору. На­дання «прав на дайджест» (прав на публікацію скорочених або укорочених форм твору), або так званих «прав на комікси», часто с предметом дозволів в кожному ок­ремому випадку, враховуючи заінтересованість автора в цілісності його твору.

До договору можуть бути включені спеціальні положення відносно цілісності твору, шо видається. Наприклад, може бути зазначено, що «видавець повинен від-Іворити твір без яких-небудь змін, скорочень або додатків». Це може виявитися корисним, особливо в країнах, де у законодавстві відсутні відповідні положення про «немайнові права».

У договорі на видання перекладу, як правило, зазначається, що «видавець по­винен використати точний і достовірний переклад, виконаний за його рахунок. Заголовок в перекладі підлягає письмовому схваленню ліцснзіара авторських прав. На вимогу останнього остаточний текст перекладу також повинен надавати­ся йому для схвалення».

Може також бути обумовлено, що «видавець забезпечує на кожному примірни­ку чітке зазначення назви твору і прізвища автора». Залежно від обставин може бу­ти додано, що «видавець зобов'язується друкувати прізвище першого видавця (а саме...), а також рік першого видання (роки видань) твору на зворотному боці титульного аркуша».

З урахуванням певних формальностей, що існують у багатьох країнах, як умова повного використання авторських прав натвори, що видаються, у видавничих до­говорах звичайно зазначається, що на титульному аркуші повинен проставлятися відповідний символ авторського права. Цей символ складається з позначення ©, року першої публікації твору та імені володільця авторських прав на твір.

Відносно розповсюдження опублікованих примірників часто зазначається, що «видавець забезпечує ефективне просування твору за свій власний рахунок». У разі, коли ліцензія не обмежується тільки одним випуском, часто додають, що «він повинен стежити за тим, щоб книги були постійно в продажу, а нові випуски дру­кувалися своєчасно, щоб задовольняти існуючий попит».

Постановочний договір укладається, коли основним способом використання твору є його публічне виконання. Предметом цього договору можуть бути драма­тичні твори, музика або лібретто опери, балету, оперети, музичної комедії, музи­ка до драматичного спектаклю тощо, що використовуються театрально-видовищ­ними організаціями (театрами, філармоніями, цирками, концертними організа­ціями тощо) для постановки на сцені. Предметом поставочного доювору може бути будь-який твір — як обнародуваний, так і необнародуваний.

Сценарний договір регламентує відносини, пов'язані з використанням літератур­ного твору, за яким знімається кінофільм, телефільм, здійснюється радіо- або те­лепередача, проводиться масово-видовищний захід тощо. Сценарним договором передбачається використання твору в зміненій формі.

Договір художнього замовлення визначає відносини, пов'язані зі створенням твору образотворчого мистецтва з метою його публічного показу. Предметом до­говору є різноманітні твори образотворчого мистецтва, які створюються автором на замовлення організацій та приватних осіб і стають власністю останніх. Воло­дільці придбаних творів вправі розпоряджатися ними на свій розсуд, дотриму­ючись законодавства про авторське право.

Договір на використання в промисловості творів декоративно-прикладного мис­тецтва призначений для урегулювання питань, що виникають у зв'язку з тиражу­ванням в промисловості оригінальних творів декоративно-прикладного мистецт­ва. Договір укладається тільки з позаштатними художниками підприємств. Авто­ри отримують винагороду як за створення твору, прийнятого до використання, так і за подальше його тиражування залежно від обсягу використання.

Авторський договір на створення і використання комп 'ютерних програм. Специ­фічними умовами договорів даного типу є: можливість перевідступлення авторсь­кого договору; визначення типів персональних комп'ютерів, для яких може бути використана комп'ютерна програма, їх кількість і місцезнаходження; права сторін на подальші модифікації і удосконалення; кількість виготовлених копій; забезпе­чення доступу до вихідного коду; порядок використання твору третіми особами; терміни і порядок навчання користувача; інші (особливі) умови, які сторони виз­нають за необхідне передбачити в авторському договорі. Авторський договір на створення і використання комп'ютерних програм може включати такі документи: текст договору; технічне завдання; технічні умови; календарний план або програ­му робіт; специфікації; опис використовуваного обладнання; угоду між авторами про розподіл винагороди.

Розділ II

СУМІЖНІ ПРАВА

ГЛАВА 1

Історія і еволюція суміжних прав

Для того, щоб донести свій твір до широкої аудиторії, автору часто потрібне сприяння посередників (музикантів, продюсерів, видавців), які, використовуючи свої професійні якості, можуть представити твір у формі, найбільш цікавій і до­ступній для публіки,

У національному законодавстві у галузі авторського права для урегулювання від­носин між авторами і посередниками було розроблено і включено положення про суміжні права (права виконавців, виробників фонограм, організацій мовлення). Важливу роль у цьому процесі зіграли розвиток і впровадження нових технологій.

На початку століття, наприклад, демонстрація сценічного втілення образів ак-•Іорами припинялася в момент закінчення п'єси, а глядачами могли бути тільки особи, присутні на цьому спектаклі. Винахід різних форм запису, фіксації та пере­дачі звукової і відеоінформащї, розвиток радіо, кіно, телебачення зробило можли­вим не тільки записувати і відтворювати, але і репродукувати записи у величезних кількостях. Твори літератури і мистецтва, обмежені в часі виконання музичних творів безпосередньо перед публікою, стали доступні практично необмеженій аудиторії. Але це викликало і певні негативні наслідки.

Можливість швидкого розповсюдження фонограм і зображень, записаних на ауліо-, відсонлівках, компакт-дисках, І доступність сучасних пристроїв запису по­родили індустрію «піратського» виготовлення записів, що стало серйозною проб­лемою в усьому світі. Першими це відчули актори-виконавці.

У разі використання фонограм користувачам вже не потрібно щоразу укладати угоди з виконавцями. Крім того, якщо виконавцеві платити тільки один раз за за­пис фонограми, а потім використовувати її в інтересах третьої сторони, то це не тільки позбавляс виконавців будь-яких прибутків від повторного виготовлення за­пису, але й приводить до необхідності конкурувати зі своїми ж записами. До того ж використання аудіо- і Ізідеозаписів стало складовою частиною щоденних теле- і радіопрограм. Як наслідок, виробники фонограм порушили питання про законо­давчий захист своїх прав, що включає охорону від несанкціонованого копіювання фонограм, а також компенсацію за використання фонограм для передачі по радіо або за доведення фонограм до публіки іншим способом. А радіомовні І телевізійні організації — про охорону своїх програм від незаконного їх використання іншими подібними організаціями.

Розвиваючись паралельно з авторським правом, суміжні права набули істотної особливості — похідність і залежність від прав творців творів. Охорона суміжних прав, що надаються різним категоріям посередників, здійснюється без шкоди охо­роні творів авторським правом. Суб'єкти суміжних прав мають, як і автори, винят­кові права на використання своїх об'єктів у будь-якій формі. Для виникнення і здійснення суміжних прав не потрібне дотримання якої-нс-будь формальності. Права виробника фонограми і виконавця породжус сам факт створення відповідного звукозапису. Разом з тим, володілець суміжних прав для сповіщення третіх осіб про свої права і запобігання їх порушенню має праізо ви­користати знак охорони суміжних прав, який розміщується на кожному примір­нику фонограми і (або) на кожному вміщуючому її футлярі. Як такий знак прий­нято передбачений Римською конвенцією знак охорони, що складається з трьох елементів: латинської букви Р у колі — ©; імені (найменування) володільця ви­няткових суміжних прав; року першого опублікування фонограми. Відсутність знака охорони не позбавляє володільця суміжного права можливості його захис­ту, однак у ряді випадків ускладнює процес доведення у разі його порушення.

ГЛАВА 2

Охорона прав виконавців, виробників фонограм,

організацій ефірного та кабельного мовлення

1. Охорона прав виконавців

Під виконаїзцем слід розуміти актора, співака, музиканта, танцюриста або іншу особу, яка грає роль, співає, читас, декламує, грає на музичному інструменті або яким-небудь іншим чином виконує твори літератури чи мистецтва, включаючи твори фольклору.

Якщо виконавців твору декілька, вони здійснюють права, що належать їм, тіль­ки за взаємною згодою. Реалізація прав великих колективів виконавців, наприк­лад, хорів, оркестрів, театральних труп, проводиться їх диригентами, режисерами, солістами, керівниками труп. Питання, пов'язані зі здійсненням суміжних прав, вирішуються в контрактах, що укладаються з артистами, а також в нормативних документах, що регламентують діяльність даних колективів.

За виконавцями визнаються як особисті немайнові, так і майнові права. Право на ім'я означає можливість виконавця вимагати згадування його справжнього або вигаданого імені (псевдоніму), яке при цьому не повинне спотворюватися при будь-якому використанні творчої інтерпретації твору. Право на ім'я не може від­чужуватися і охороняється безстрокове. Будь-які поправки, зміни, доповнення у виконання можуть вноситися тільки за згодою виконавця.

Майнові інтереси виконавців забезпечуються закріпленням за ними права на використання виконання в будь-якій формі, включаючи право на отримання ви­нагороди за кожний вид використання виконання. Виконавцеві належить право викопувати або дозволяти викопувати такі дії: передавати в ефір або сповіщати для загального відома по кабелю виконання, якщо використане для такої передачі ви­конання не було раніше передано в ефір або не здійснюється з використанням за­пису; записувати раніше не записане виконання; відтворювати запис виконання, тобто виготовляти примірники запису; здавати у тимчасове користування в комер­ційних цілях фонограму, на якій записане виконання за участю виконавця. У разі укладення договору на запис виконання на фонограму дане право переходить до виробника фонограми. Винагорода між виконавцями і виробниками фонограм розподіляється відповідно до угод між організаціями, що управляють правами ви­конавців і виробників фонограм на колективній основі, а за відсутності такої уго­ди розподіляється між виконавцями і виробниками фонограм рівними частинами.

Виняткове право виконавця не поширюється в таких випадках: передача в ефір раніше переданих виконань, запис раніше записаних виконань, відтворення запи­су виконання, якщо первинний запис проведено за згодою виконавця; відтворення здійснюється з тією ж метою, для якої було отримано згоду виконавця при за­пису виконання; відтворення виконання здійснюється з тією ж метою, для якої було проведено запис. Будь-яке інше використання виконання може здійснюва­тися тільки за згодою виконавця.

Дозвіл виконавця на подальшу передачу виконання, здійснення запису для пе­редачі та відтворення такого запису організаціями ефірного і кабельного мовлення повинне бути отримано всіма організаціями ефірного і кабельного мовлення, які бажають використати виконання, якщо тільки виконавець прямо не передав ці свої права організації ефірного або кабельного мовлення, з якою у нього укладено до­говір. Коли за договором зазначені права передано такій організації, то ним же виз­начається і розмір винагороди, що належить виконавцеві за таке виконання.

Усі виняткові права виконавця можуть передаватися за договором будь-яким іншим особам. Звичайно в ролі останніх виступають організації, що управлють майновими правами володільців авторських і суміжних прав на колективній ос­нові. Ними можуть бути також особи, які спеціалізуються в галузі комерційного використання створених творів і об'єктів суміжних прав.

Особливо необхідно виділити договір виконавця з виготівпиком аудіовізуаль­ного твору на створення останнього. Такий договір тягне за собою передачу вико­навцем виготівнику аудіовізуального твору всіх передбачених законом майнових прав. Якщо в договорі не встановлено інше, надання виконавцем таких прав об­межується використанням аудіовізуального твору і не включає прав на окреме ви­користання звуку або зображення, зафіксованих у даному творі.

Виконавцеві не надається охорона від наслідування. Естрадний співак, музи­кант або актор не можуть заборонити будь-кому з інших виконавців запозичити їх манеру і форму виконання.

2. Охорона прав виробників фонограм

Виробниками фонограм визнаються будь-які фізичні або юридичні особи, які взяли на себе ініціативу і відповідальність за перший звуковий запис виконання або Інших звуків. Охороні підлягають будь-які фонограми, незалежно від їх мате­ріальної форми, якості запису, а також того, чи зафіксовано на фонограмі вико­нання створеного твору, що охороняється законом, або проведено запис різних звукових ефектів.

Права на фонограму породжує сам факт першої фіксації звуків за допомогою технічних засобів в якій-небудь матеріальній формі, що дає змогу здійснювати їх неодноразове сприйняття, відтворення або сповіщення незалежно від виконання виробником фонограми якої-небудь формальності. За відсутності доказу Іншого виготівником фонограми визнається та фізична або юридична особа, ім'я або най­менування якої позначено на цій фонограмі і (або) на вміщуючому її футлярі. За виробником фонограми визнаються лише майнові права.

Виробнику фонограми належать виняткові права на використання фонограми в будь-якій формі, включаючи право на винагороду за кожний вид її використан­ня. Виняткове право на використання фонограми означає право виконувати або дозволяти виконувати такі дії: відтворювати фонограму; переробляти або будь-яким іншим способом змінювати фонограму; розповсюджувати примірники фо­нограми, тобто продавати, здавати їх у тимчасове користування тощо; імпортува­ти примірники фонограми з метою розповсюдження, включаючи примірники, виготовлені з дозволу її виробника.

Виробник фонограми, опублікованої з комерційною мсіою, спільно з виконав­цем, публічне виконання якого записане на цій фонограмі, має право па отри­мання винагороди за передачу в ефір або сповіщення для загального відома по кабелю такої фонограми. Збір, розподілення і виплата винагороди за ці види ви­користання фонограми здійснюються однією з організацій, що управляє правами виробників фонограми і виконавців на колективній основі, відповідно до угоди між цими організаціями. Якщо цією угодою не передбачено інше, зазначена ви­нагорода розподіляється між виробником фонограми і виконавцем рівними час­тинами. Розмір винагороди і умови її виплат, встановлені за кожний вид вико­ристання фонограми, визначається угодою між виробниками фонограми або об'єднаннями (асоціаціями) таких користувачів і організаціями, що управляють правами виробників фонограм І виконавців.

Перехід права власності на примірник фонограми сам по собі не тягне за собою передачу будь-яких суміжних прав, що належать виробнику фонограми. Однак якщо примірники правомірно опублікованої фонограми надійшли у торговельну мережу, то допускається їх подальше розповсюдження без згоди виробника фоно­грами і без виплати винагороди. Водночас власник фонограми не може займати­ся комерційним прокатом запису, оскільки дане право зберігається за виробни­ком фонограми незалежно від права власності на її примірники. Виняткові права виробник фонограми може передавати іншим особам за спеціальним доюїзором.

З, Охорони прав організацій ефірною та кабельного

мовлення

Під організаціями мовлення слід розуміти радіо- і телестудії, а також інші орга­нізації, що займаються розповсюдженням звуків і (або) зображень засобами без-проводового зв'язку (організації ефірного мовлення) чи сповіщають їх публіці з допомогою кабелю, проводу, оптичного волокна або за допомогою аналогічних засобів (організації кабельного мовлення). Самі вони не створюють творів, а ли­ше здійснюють їх використання шляхом передачі в ефір або сповіщення для за­гального відома по кабелю, їх майнові інтереси потребують особливої охорони. На створення радіо- і телепередач витрачаються значні кошти, які повинні скупову­ватися за рахунок монопольного права на їх використання. У разі виходу в ефір або сповіщення для загального відома по кабелю будь-яка передача може бути записана з мінімальними затратами сил І коштів І в подальшому використовуватися третіми особами практично у своїй первісній формі.

За організаціями ефірного і кабельного мовлення стосовно їх передач закріпля­ються виняткові права використовувати передачі в будь-якій формі і давати дозвіл на їх використання, включаючи право на отримання винагороди за надання тако­го дозволу. Ці права поширюються на будь-які передачі — як створені самою ор­ганізацією, так і створені па її замовлення за рахунок ЇЇ коштів іншою організа­цією.

До виняткових прав організації ефірного і кабельного мовлення належать пра­ва дозволяти виконання таких дій: одночасно передавати в ефір або одночасно до­водити до запільного відома по кабелю їх передачі іншими організаціями ефірно­го або кабельного мовлення; доводити передачу до загального відома по кабелю (право організацій ефірного мовлення) або передавати передачу в ефір (право ор­ганізацій кабельного мовлення); записувати передачу; відтворювати запис пере­дачі; сповіщати передачу для загального відома у місцях з платним входом. Дія за­значених прав не поширюється на ті випадки, коли запис передачі було зроблено за згодою організацій ефірного і кабельного мовлення і відтворення передачі здій­снювалося з тією ж метою.

4. Вільне використання об”єктів суміжних прав

Об'єкти суміжних прав у передбачених законом випадках можуть використову­ватися без згоди виконавця, виробника фонограми, організації ефірного і кабель­ного мовлення і, як правило, без виплати їм винагороди. Таке використання вста­новлено в інтересах суспільства, яке зацікавлене у вільному розповсюдженні ін­формації, розвитку науки і освіти. Передбачені законом обмеження суміжних прав не піддягають якому-небудь широкому, вільному тлумаченню. Вільне вико­ристання об'єктів суміжних прав не повинне завдавати шкоди нормальному їх ви­користанню і зачіпати законні інтереси виконавця, виробника фонограми, орга­нізації ефірного і кабельного мовлення, а також авторів творів, що передаються або викопуються.

Обмеження прав виконавця, виробника фонограм, організації ефірного або ка­бельного мовлення зводяться до того, що: допускається вільне використання ви­конання, передачі в ефір, передачі по кабелю та їх записів, а також відтворення фонограм для включення в огляд про поточні події невеликих уривків з виконан­ня, передачі в ефір або по кабелю; використання невеликих уривків з виконання, фонограми, передачі в ефір або по кабелю для цитування за умови, що таке циту­вання здійснюється в інформаційних цілях; використання об'єктів суміжних прав будь-якими заінтересованими особами з метою навчання або наукового дослід­ження. Допускається без згоди виконавця, виробника фонограми, організації ефірного або кабельного мовлення використання передачі в ефір або по кабелю і її запису, а також відтворення фонограми в особистих цілях. Не потрібний дозвіл виконавця, виробника фонограми і організації ефірного мовлення на здійснення записів короткострокового користування виконання або передачі, на відтворення фонограми, опублікованої з комерційною метою, якшо запис короткострокового користування або відтворення здійснюється організацією ефірного мовлення за допомогою її власного обладнання і для її власної передачі за умови попередньо­го отримання такою організацією дозволу на передачу в ефір виконання або пере­дачі, відносно яких здійснюється запис короткострокового користування або від­творення такого запису, а також його знищення в межах шестимісячного терміну після його виготовлення, якшо більш тривалий термін не було узгоджено з воло­дільцями прав па запис. Якшо єдиний примірник запису має виключно докумен­тальний характер, він може бути збережений в офіційних архівах. Вільне викори­стання об'єктів суміжних прав дозволяється також у випадках, установлених від­носно творів науки, літератури і мистсшва. Окремі з них рівною мірою стосуються як авторських творів, так і об'єктів суміжних прав.

5. Термін охорони суміжних прав

Римська конвенція про охорону прав виконавців, виробників фонограм і ор­ганів мовлення (1961 р.) визначає мінімальний термін охорони для суміжних прав протягом 20 років з кінця року, в якому було зроблено фіксацію, — для фоногра­ми і виконань, що містяться в ній; мало місце виконання — для виконань, що не містяться в фонограмі; мала місце передача — для мовлення. Термін охорони, що надається виконавцям за Договором Всесвітньої організації інтелектуальної власності щодо виконання і фонограми (1996 р.) продовжується до кінця періоду в 50 років, рахуючи з кінця року, в якому виконання було записано на фонограму. Термін охорони, що надається виробникам фонограм за зазначеним вище догово­ром, продовжується до кінця періоду в 50 років, рахуючи з кінця року, в якому фо­нограма була опублікована, або — за відсутності такого опублікування протягом 50 років з моменту запису фонограми — 50 років з кінця року, в якому було про­ведено запис.

Останнім часом спостерігається тенденція до збільшення терміну охорони су­міжних прав. У багатьох національних законах про авторське право і суміжні пра­ва зазначені права діють протягом 50 років після першого виконання. Права ви­конавця на ім'я і на захист виконання від будь-якого спотворення або іншого по­сягання охороняються безстрокове. Права виробника фонограми діють протягом 50 років після першого опублікування фонограми або протягом 50 років після пер­шого її запису, якщо фонограма не була опублікована протягом цього терміну. Права організації ефірного або кабельного мовлення діють протягом 50 років піс­ля здійснення такою організацією першої передачі в ефір або по кабелю. До спад­коємців (відносно юридичних осіб — до правонаступників) виконавця, виробни­ка фонограми, організації ефірного або кабельного мовлення переходить право дозволяти використання виконання, фонограми, передачі в ефір або по кабелю і па отримання винагороди в межах частини термінів, що залишилася.

Розділ 3

УПРАВЛІННЯ АВТОРСЬКИМИ І СУМІЖНИМИ ПРАВАМИ

ГЛАВА 1

Інфраструктура для реалізації авторських прав

/. Цілі та функції авторських організацій

Охорона інтересів авторів у суспільстві, їх прав у зв'язку з використанням їх творів, забезпечення найсприятливіших умов взаємодії між авторами і користува­чами, особливо за кордоном, найкращим чином можуть бути досягнуті через спеціалізовані організації, створені для того або іншого виду управління авторсь­кими правами. Ці організації є, як правило, некомерційними. Зібрані ними кош­ти розподіляються між авторами і використовуються в інтересах авторів за вира­хуванням витрат на створення і функціонування такої організації.

У разі реалізації прав, закріплених за автором законом, дуже важливо, щоб ав­тор міг спиратися на ефективну інфраструктуру, яка забезпечує охорону його прав і сприяє йому в досягненні мети. Автор {володілець авторських прав) Ізолояіс ви­нятковим правом дозволяти або забороняти деякі види використання своїх творів, що охороняються законом.

Сам автор, у більшості випадків, не може займатися питаннями авторизації або відтворення своїх творів, а також збором і розподілом відрахувань за їх вико­ристання або за обов'язкові та інші ліцензії. Розглянемо приклад збору і роз­поділу відрахувань за використаним музичного твору, який традиційно викопу­ється перед обмеженою аудиторією, що зібралася в певному місці, і ніхто, крім цієї аудиторії, не може чути дане виконання. Однак розвиток і вдосконалення технічних засобів запису, радіомовлення і телебачення значно розширює рамки використання музичних творів, що для володільцев авторських прав має далеко­сяжні наслідки — їх твори дедалі частіше стають об'єктами несанкціонованого (піратського) використання не тільки в своїй країні, а й за кордоном. У подібній ситуації для конкретного автора або виконавця буде абсолютно нереально кон­тролювати належні йому згідно із законом відрахування за використання його творів.

Тому для авторів вкрай важливо створити національне товариство, яке забезпе­чує захист ввірених йому інтересів і на додаток до контролю і авторизації буде здійснюватися збір і розподіл роялті від імені і на користь авторів і їх правонаступ­ників. При цьому національне товариство забезпечить не тільки розпорядження своїм власним національним репертуаром і його охорону, але зробить це і для іно­земних репертуарів, оскільки контракти про взаємне представництво будуть укла­дені з товариствами Інших країн. На основі взаємності його власний репертуар бу­де в розпорядженні і під охороною в кожній із зарубіжних країн, завдяки націо­нальному товариству, з яким вищезгаданий контракт про взаємне представництво було укладено.

Слід підкреслити, що, застосовуючи відповідну систему договорів і контрактів про взаємне представництво, які укладаються між авторами і користувачами, ав­торські товариства є важливою ланкою в організації законного використання тво­рів. При цьому для отримання всіх необхідних дозволів користувачеві досить ли­ше звернутися в своє національне авторське товариство і за допомогою єдиної операції отримати можливість вільного вибору творів для подальшого їх викорис­тання (організації концертів, театральних, балетних постановок і, що особливо важливо, з демонстрацією їх по каналах теле- і радіомовлення), не займаючись не­скінченним пошуком володільців авторських прав і запитами на дозвіл.

Отже, в функції авторських організацій входить: робота, пов'язана з видачею дозволів на використання творів, контроль за їх використанням; підготовка типо­вих контрактів між авторами і користувачами; збір роялті від різних користувачів і розподіл їх серед власників авторських прав; наданая юридичних консультацій і подання допомоги авторам та їхнім спадкоємцям; збір і поширення інформації, яка відповідає запитам і інтересам членів цих організацій; управління добровіль­ними або добродійними фондами, що надають підтримку авторам у скрутних об­ставинах; сприяння розвитку культурного життя в країні загалом, їм доводиться також вести велику роботу з документацією (включаючи списки авторів та їхніх творів) не тільки відносно членів організацій, але також і відносно іноземних ре­пертуарів, якими вони займаються на основі контрактів про представництво, ук­ладених з авторськими організаціями інших країн.

2. Організації охорони і розпорядження авторськими правами

Організації охорони І розпорядження авторськими правами можуть бути при­ватними або громадськими незалежними організаціями чи державними відомст­вами, що взяли на себе такі функції, залежно від обставин, вимог або умов в кон­кретних країнах. Один з підходів полягає в тому, що держава повинна здійснюва­ти відповідний контроль і нагляд, а також надавати фінансову підтримку тією мірою, якою це необхідно для ефективного функціонування таких організацій.

Однією з важливих функцій авторської організації є вжиття заходів для охоро­ни і заохочення творчої діяльності в галузі літератури, мистецтва, музики тощо. Проте крім охорони і управління правами в Інтересах авторів і т их, хто бере участь у розповсюдженні авторських творів, їх організаціям могла б бути подана допомо­га в створенні необхідного соціального забезпечення і фінансова підтримка у разі хвороби, нещасного випадку, тимчасової або постійної інвалідності тощо. Фінан­сові ресурси для такої програми підтримки могли б бути отримані у формі внесків, що надходять від користувачів авторськими творами і від володільців авторських прав пропорціонально розміру ліцензійних відрахувань, або прибутків від викори­стання творів, а також від державних та інших пожертвувань. Деякі країни вже за­снувшій спеціальні фонди (як обов'язкові, так і добровільні) безпосередньої допомоги працівникам мистецтва І в організації проведення заходів, що сприяють охо­роні і заохоченню І ворчої діяльності.

Крім виконавчих, таких, що збирають і (або) розподіляють виконавські відра­хування відносно їх прав, існує ряд організацій іншого виду, які займаються пи­таннями охорони прав найманих виконавців, сприянням інтересам виконавців в широкому розумінні або окремим групам виконавців, заохоченням виконавської діяльності і розповсюдженням виконаних ними творів або допомогою виконав­цям, які цього потребують.

Що стосується телевізійних і радіомовних організацій, то повторне викорис­тання записів їх виконання забезпечує виконавцям важливе джерело можливого додаткового доходу, компенсуючи, певною мірою, обмежені можливості для «жи­вого» виконання. Тому колективні угоди з телевізійних і радіомовними ор­ганізаціями мають особливе значення для виконавців незалежно від того, чи ук­ладені вони безпосередньо їх власними організаціями або організаціями вироб­ників фонограм.

3. Видавничі організації

У багатьох країнах діяльність авторських товариств стосується не тільки забез­печення прав та інтересів авторів, а й охорони інтересів видавців І виробників фо­нограм. У таких ситуаціях видавці музичних творів беруть активну участь в управ­лінні даним авторським товариством, входячи, як правило, в його керівні органи. Деякі видавничі організації мають їакож програми, що забезпечують членам цих організацій можливість отримання допомоги в управлінні їх компаніями або ін­формації про політику держави у видавничих питаннях (податки, умови торгівлі, авторські права тощо).

Основним завданням видавничих організацій є охорона інтересів видавничої Індустрії, сприяння її розвитку і заохоченню пайширшого розповсюдження творів не тільки в своїй країні, а й за кордоном, оскільки видавнича діяльність стає все більш Інтернаціональною.

ГЛАВА 2

Колективне управління ангорськими правами

В усьому світі права авторів вважаються особистими правами. Вони є частиною індивідуальних прав, передбачених в статті 27 Всесвітньої декларації прав людини від 10 Ірудня 1948 року, називаються винятковими правами в Бернській конвенції про охорону літературних і художніх творів. Законодавці й укладачі конвенцій вихо­дили з концепції того, що автор може або сам здійснювати свої права, або доручити їх здійснення відповідно до положень Цивільного кодексу про представництво. Од­нак розвиток технічних засобів поширення музики виявився таким, що самостійне здійснення прав виконання і мовлення самим композитором стало неможливим. Якщо, наприклад, у країні є 500 радіопередавачів, які щодня транслюють декілька годин музику, то композитори не будуть у змозі видавати дозволи на транслювання їх творів в індивідуальному порядку. Більше того, було б абсолютно неприпустимо вимагати, щоб радіостанції, які щороку транслюють твори 60—80 тисяч компози­торів усього світу, запитували кожного з них про попередній дозвіл.

Сьогодні в умовах масового попиту на музику єдиним способом охороняти пра­ва на публічне виконання і трансляцію для композиторів, поетів-пісенників, аранжувальників і перекладачів є встановлення зв'язків між «виробниками» і «споживачами» музики. Зосередження прав на виконання і трансляцію музичних творів у віданні одного органу в кожній країні — те, що звичайно називається «ор­ганізацією колективного управління», — і всеосяжний дозвіл на публічне вико­нання або трансляцію музики, що охороняється (авторським правом), виданий цією організацією колективного управління, утворить колективне керівництво.

1. Виконавські права і права на трансляцію, які є предметом управління

Організація колективного управління правами повинна придбати весь пакет прав на виконання і трансляцію музичних творів, якщо вона збирається задоволь­няти інтереси користувачів музикою шляхом видачі єдиного дозволу. Це завдання може бути полегшено шляхом створення державної монополії. Сама по собі, од­нак, монополія не падає авторських прав організації колективного управління: без монополії або за її наявності ця організація повинна проте переконати авторів пе­редати їй їхні права на виконання і трансляцію.

Передача або відступлсння прав на виконання і трансляцію звичайно здійсню­ється за контрактом, підписаним автором і його товариством або організацією ко­лективного управління. Правова форма визначається національним законом про авторські права вданій країні. Найкращою формою є передача прав, яка дозволяє організації колективного управління представляти авторів яку судових, так і в по-засудових питаннях. Звичайно автори передають свої права також і на майбутні твори, іншими словами, на твори, які створюватимуть у період їх членства або протягом терміну дії повноважень. Така передача прав на майбутні твори виз­нається не в усіх країнах. Передача І відступлення прав звичайно стосується вико­нання і трансляції по всьому світу.

2. Дозвіл публічного виконання або трансляції музики, що охороняються

Усі, хто бажає публічно виконувати або транслювати музику, що охороняється, отримують дозвіл на весь світовий репертуар відразу. Це значно полегшує завдан­ня користувача з дотримання прав авторів. Тому колективне управління повинне розглядатися як значна послуга світу музики. Дозволові надається форма контрак­ту, згідно з яким організація колективного управління дає згоду на точно визначе­не використання музики, а користувач зобов'язується платити узгоджені роялті і відчитуватися про твори, виконані або трансльовані.

Світовий музичний репертуар не може бути точно визначений в контракті, але організація колективного управління може заявити, що або світовий репертуар включає лише музику, написану авторами, які передали або відступили свої пра­ва їй чи зарубіжному партнеру, пов'язаному з нею контрактом взаємною пред­ставництва; або світовий репертуар включає всі музичні твори, за винятком спеці­ально переданих користувачеві. У другому із зазначених випадків користувач га­рантований організацією колективного управління від будь-яких домагань третьої сторони. Цей дозвіл може належати до виняткового або невиняткового викорис­тання музики користувачем. При винятковому використанні жодна особа не мо­же отримати дозволу на використання цієї ж музики. На практиці дозволи на пуб­лічне виконання і трансляцію є невинятковими.

Єдиний режим для користувачів і, як наслідок, запровадження чіткого і добре складеного тарифу роялті е неодмінними атрибутами будь-якого колективного управління авторськими правами. Тарифні правила повинні бути прості для за­стосування як організацією колективного управління, так і користувачами.

Після збору роялті і отримання бухгалтерських звітів про виконані або трансльо­вані Івори організація колективного управління повинна розрахувати суми, належні до виплати кожному авторові або кожному видавцеві. Ця операція відома як роз­поділ і с однією з найбільш трудомістких робіт, які доводиться робити організації. Кожний автор може вимагати виплати сум, відповідних тим, які стягувала органі­зація колективного управління затвори цього автора або видавця, за вирахуванням накладних управлінських витрат. Цей принцип не тільки відповідає глибоко укорі­неним інтересам авторів і видавців, а й походить з правового становища організації колективного управління, що с довірчим органом авторів і видавців.

Усі автори і всі видавці повинні користуватися абсолютно однаковим режимом у тому значенні, що не можуть допускатися ніякі преференції або потуранння. Це поширюється, зокрема, на відносини між вітчизняними авторами і видавцями та їхніми зарубіжними колегами, Стаття 5 (1) Бернської конвенції передбачає прин­цип рівного режиму і він повинен суворо дотримуватися будь-якою організацією колективного управління,

3. Організація колективного управління авторськими і суміжними правами

Важливими суб'єктами авторського права є організації, що управляють майно­вими правами авторів і володільців суміжних прав на колективній основі.

Автори творів науки, літератури і мистецтва, виконавці, виготівники фонограм або інші володільці авторських і суміжних прав з метою практичного здійснення їх майнових прав (публічного виконання, сповіщення в ефір І по кабелю, відтво­рення тізору за допомогою механічного, магнітного та іншого запису, репродуку­вання тощо) вправі створювати організації, що управляють їх майновими правами на колективній основі. Останні не вправі займатися комерційною діяльністю, а також здійснювати використання творів і об'єктів суміжних прав, отриманих для управління па колективній основі. До діяльності організації, що управляє майно­вими правами на колективній основі, не застосовуються обмеження, передбачені антимонопольним законодавством. Допускається створення окремих організацій з різних прав і різних категорій володільців прав, або організацій, що управляють різіїими правами в інтересах однієї категорії володільців прав, або організацій, що керують одним видом прав в інтересах різних категорій володільців прав.

Організації, що управляють майновими правами, створюються безпосередньо володільцями авторських і суміжних прав у формі нскомерційних організацій, які придбавають права юридичної особи з дати їх реєстрації в загальному порядку, встановленому законодавством для реєстрації громадських (нскомерційних) орга­нізацій. Такі організації діють у межах повноважень, отриманих від володільців авторських і суміжних прав, на основі статуту, що затверджується в установлено­му порядку. Відмова в реєстрації організації, що управляє майновими правами ав­торів на колективній основі, допускається у разі порушення законодавства, яким встановлюється порядок реєстрації некомерційних організацій.

Керівництво діяльністю зазначеної організації здійснюють володільці авторсь­ких і суміжних прав, майновими правами яких вона управляє. Прийняття рішень відносно розміру винагороди і умов видачі ліцензій користувачам, способу роз­поділу і виплати зібраної винагороди та інших принципових питань діяльності та­кої організації здійснюється виключно володільцями авторських і суміжних прав колегіальне» на загальних зборах. Контроль за діяльністю організацій, що управля­ють майновими правами на колективній основі, здійснює державний орган, який проводив реєстрацію некомерційних організацій.

Повноваження на колективне управління майновими правами передається ор­ганізації, що управляє майновими правами на колективній основі, безпосередньо вувати із зібраної винагороди суми на покриття своїх фактичних витрат, пов'яза­них із збором, розподілом і виплатою такої винагороди, а також суми, що спрямо­вують до спеціальних фондів, створюваних цісто організацією лише за рішенням володільців авторських і суміжних прав, які представляються нею; розподіляти і регулярно виплачувати зібрані суми винагороди пропорційно фактичному вико­ристанню творів і об'єктів суміжних прав; одночасно з виплатою винагороди по­давати володільцям авторських і суміжних прав чвіти, що містять відомості про ви­користання їхніх прав.

Володільці авторських і суміжних прав, які не надали організації повноважень відносно збору винагороди, вправі зажадати від організації виплатити належну їм винагороду відповідно до проведеного розподілу, а також виключити свої твори і об'єкти суміжних прав з ліцензій, що надаються цією організацією користувачам. Іноземні організації, що керують майновими правами на колективній основі, ма­ють право шмагати регулярного надання відомостей про розподілену винагороду, належну іноземним авторам або іншим володільцям авторських прав, які пред­ставляються зазначеною іноземною організацією, а також отримання іншої не­обхідної інформації про діяльність організацій, що управляють аналогічними пра­вами па території, відповідно до угоди про взаємне представництво.

Організація, що управляє майновими правами авторів на колективній основі, зобов'язана надавати державному органу, котрий здійснює контроль за її діяльніс­тю, таку іііформацію: про зміни, внесені до статуту та інших засновницьких доку­ментів такої організації; про двосторонні і багатосторонні угоди, які укладаються такою організацією з іноземними організаціями, шо керують аналогічними права­ми; про рішення загальних зборів; про річний баланс, річний звіт і аудиторську перевірку діяльності такої організації; про прізвища осіб, уповноважених пред­ставляти таку організацію.

Державний орган, який здійснює контроль за діяльністю організацій, що уп­равляють майновими правами на колективній основі, вправі зажадати від такої організації додаткової інформації, необхідної для перевірки відповідності діяль­ності організації законодавству про некомерційні об'єднання або іншому законо­давству, а також статуту такої організації.

Розділ IV

СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА

УКРАЇНИ ПРО ОХОРОНУ

АВТОРСЬКОГО ПРАВА

І СУМІЖНИХ ПРАВ

ГЛАВА 1

Закон України «Про авторське прано і суміжні права»

В Україні створюється національна система охорони авторського права і суміж­них прав. Створюється не на порожньому місці. Історія захисту прав авторів на те­риторії України нараховує понад сто років. Пов'язана вона з активною суспіль­ною, добродійною діяльністю видатних діячів національної культури, передусім літератури, музичного мистецтва, театру.

У період існування колишнього Союзу РСР авторсько-правові організації України існували при творчих спілках: письменників, композиторів, художників і являли собою закриті «цехові структури». Після приєднання колишнього СРСР у 1973 році до Всесвітньої конвенції про авторське право згадані організації були ре­формовані. В Україні було створено Українське республіканське відділення Все­союзного агентства з авторських прав. Ця авторсько-правова організація здійсню­вала па території України як захист прав авторів, так і збір, розподіл і виплату ав­торської винагороди. Проіснувала вона до кінця 80-х років.

З утворенням України як самостійної держави і орієнтацією її на розвиток рин­кових відносин став відчуватися недостатній рівень охорони в Україні прав ав­торів і відсутність охорони прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення. Виникла потреба у зміні чинного законодавства у сфері авторського права і приведення його у відповідність з міжнародним рівнем.

' Забезпечення дотримання авторського права і суміжних прав правовласни-кїв України і правовласників зарубіжних країн покладено на Державне агент­ство України з авторських І суміжних прав, створене відповідно до Указу Пре­зидента України від 6 березня 1992 року № 75 «Про невідкладні заходи щодо соціального захисту діячів літератури і мистецтва в умовах переходу до ринко­вих відносин».

Головним завданням Агентства є вдосконалення законодавства у сфері ав­торського права і суміжних прав, сприяння міжнародному науковому і культурно­му обміну, надання підтримки авторам, іншим правовласникам в управлінні їх майновими правами.

Насамперед необхідно було захистити права і законні інтереси широкого кола фахівців, які створюють об'єкти інтелектуальної власності — твори науки, літера­тури і мистецтва.

Чинне на той час в Україні законодавство, що регулювало охорону прав авторів, прийняте ще понад тридцять років тому Цивільним кодексом України (розділ IV «Авторське право»), а також окремими нормативними документами, хоч І відпо­відало в основному вимогам Всесвітньої конвенції про авторське право в редакції 1952 року, але мало істотні недоліки, зокрема недемократичні обмеження віднос­но публікації творів, авторської винагороди, термінів охорони, не відповідало сумасним міжнародним вимогам і, зрозуміло, не забезпечувало належного захисту прав авторів.

Необхідність докорінного перегляду законодавства про авторське право і су­міжні права диктувалася і економічними процесами, що відбуваються Із Україні, закріпленням ринкових відносин, розвитком техніки, впровадженням нових тех­нологій.

Ураховуючи повий виток розвитку міжнародних відносин, в який Україна всту­пала як незалежна держава, прийняття закону про авторське право і суміжні пра­ва було однією з незаперечних умов входження рівноправним партнером в світо­ву спільноту, в якій гідна оцінка і гарантована державою охорона результатів твор­чої прані є ознакою цивілізованості, солідності, надійності.

Прийнятий Верховною Радою України 23 грудня 1993 року і введений в дію з дня опублікування — 23 лютого 1994 року — Закон України «Про авторське право і су­міжні права» є узагальнюючим документом. Він побудований на сучасних міжна­родних нормах використання творів науки, літератури і мистецтва. Закон враховує сучасні тенденції в правовому регулюванні використання як традиційних, гак і но­вих видів інтелектуальної власності — наприклад, чих же комп'ютерних програм. Знято невиправдані обмеження прав авторів. До мінімуму зведені випадки бездо-говірного використання творів. Уперше передбачена охорона суміжних прав. Йдеться про охорону прав не самих авторів, а тих, хто доносить створене авторами до публіки: виконавців, виробників фонограм, організацій телерадіомовлення.

Якщо говорити про принципову новизну Закону, то вона зводиться до наведе­ного нижче.

По-перше, передбачається охорона прав авторів, а не тільки їх творів.

По-друге, значно розширюються права авторів: скорочується кількість випад­ків використання творів без згоди авторів; утверджується договірна свобода учас­ників авторсько-правових відносин, знято обмеження і невиправдану регламен­тацію умов авторських договорів; продовжено термін охорони авторського праіза.

По-третє, Закон приводить законодавство про авторське право у відповідність із світовим розвитком сучасної техніки і технології. Передбачено використання Іворів за допомогою таких нових засобів, як кабельне і супутпикове телебачення, лазерна технологія, цифровий запис. Нормами авторського права охороняються комп'ю­терні програми, аудіовізуальні твори, бази даних та інші сучасні види творів.

По-четверте, Законом передбачена така нова правова форма здійснення авторсь­кого права і суміжних прав, як колективне управління майновими правами через відповідні некомерційні організації, оскільки автор далеко не завжди може само­стійно проконтролювати процес використання творів і об'єктів суміжних прав.

По-п'яте, Закон істотно збагачує захист авторського права і суміжних прав. Пе­редбачено такі нові способи захисту, як конфіскація незаконно виготовлених при- рактерною його рисою є також ринкова спрямованість. Закон значно розширює можливості учасників авторських і суміжних прав щодо вільного володіння права­ми, які їм належать. Майнові права авторів практично стають товаром, який може вільно відчужуватися і передаватися на основі цивільно-правових відносин. Одно­часно скасовуються гарантії та обмеження, що існували раніше. Такий підхід здається дуже жорстким, але Ізіп властивий ринковим відносинам, які впроваджу­ються у зазначену сферу.

З прийняттям Закону «Про авторське право і суміжні права» в Україні створе­но основи правової бази для цивілізованого регулювання відносин, пов'язаних із створенням і використанням творів науки, літератури і мистецтва, а також із су­міжними правами.

ГЛАВА 2

Постанови Кабінету Міністрів Укриши

у сфері авторського права

Відповідно до етапі 14 Закону України «Про авторське право і суміжні права» Кабінет Міністрів України ухвалив постанову від 18 листопада 1994 року № 784 «Про мінімальні ставки авторської винагороди :за використання творів літератури І мистецтва». Мінімальні ставки авторської винагороди визначені за публічне ви­користання творів, за відтворення творів з допомогою звукозапису і надання при­мірників звукозаписів та аудіовізуальних творів (відсофільмів) у тимчасове кори­стування, за відтворення творів декоративно-прикладного мистецтва і порядок їх застосування. Передбачені ставки авторської винагороди є мінімальними за вико­ристання творів, Конкретний розмір винагороди, порядок і терміни її виплати визначаються авторським договором між користувачем твору і його автором або особою, яка володіє правами авторів на колективній основі в межах отриманих від них повноважень.

Авторська винагорода за публічне виконання творів і програм на території України нараховується всіма театрально-видовищними організаціями незалежно від кількості місць для глядачів І кількості проданих вхідних квитків, а також всіма організаціями, що відтворюють випущені в світ твори науки, літератури і мис­тецтва в передачах радіомовлення і телебачення.

Авторська винагорода за публічне виконання творів, які складаються з частин, що мають самостійне значення, нараховується тільки за ту частину твору, яка охо­роняється авторським правом. Авторська винагорода нараховується незалежно від того, чи звучать твори і програми у виконанні артистів безпосередньо перед пуб­лікою або відтворюються в звукозапису. Якщо спектакль складається з кількох од­ноактних або одноактного і багатоактного твору, винагорода нараховується за кожний твір окремо згідно з визначеною для нього ставкою. Якщо одноактний твір виконується в концертній програмі, де займає ціле відділення, винагорода за цей твір нараховується згідно з установленою для нього ставкою і, крім того, на­раховується половина ставки, передбаченої за відповідну концертну програму. Якщо в концерті виконується один акт з багатоактного твору (опери, балету, опе­рети, п'єси) і займає в програмі ціле відділення, авторська винагорода за це від­ділення нараховується в розмірі, що дорівнює ставці винагороди за відповідний багатоактний твір, поділений на кількість актів і, крім того, нараховується поло­вина ставки, передбаченої за відповідну концертну програму. Якщо спектакль складається з багатоактного твору і концертної програми, винагорода за багато­актний твір нараховується згідно з установленою для нього ставкою і, крім того, нараховується третина ставки, передбаченої за концертну програму.

Ставки авторської винагороди за п'єси для дітей застосовуються не тільки ди­тячими, а й іншими театрами. За виконання п'єс, створених за мотивами інших творів, у тому числі творів народної творчості, застосовуються мінімальні ставки, встановлені для п'єс-інсценівок. Якщо твір створено автором двома або більше мовами, він визнається оригінальним на кожній з цих моїз. Ставки авторської ви­нагороди, передбачені для драматичних, музично-драматичних творів, застосову­ються також у разі постановки твору в концертному виконанні.

Ставки авторської винагороди для художників-сценографів і художників по ко­стюмах розподіляються за згодою між ними, при цьому художнику по костюмах належить не менше третини ставки.

Мінімальні ставки авторської винагороди за музику до драматичних спектаклів застосовуються до кожного акту спектаклю, який супроводжується музикою, не­залежно від кількості музичних номерів, а також від того, чи звучить музика у ви­конанні артистів чи відтворюється в звукозапису.

Мінімальні ставки авторської винагороди за публічне виконання творів засто­совуються в усіх випадках як з платним, так і безоплатним для глядачів (слухачів) входом.

З платним для глядачів (слухачів) входом платником ставок авторської винаго­роди є власник приміщення (майданчика), в якому здійснюється публічне вико­нання творів як силами власних, так і силами сторонніх виконавців, незалежно від того, чи виступають вони за договорами про виконання чи за договорами про оренду приміщення (майданчика), якщо авторським договором чи договором, який укладається організацією, що керує майновими правами авторів на колек­тивній основі, з користувачем не передбачено інше.

З безоплатним для глядачів (слухачів) входом платником ставок авторської ви­нагороди є особа, яка уклала договір із замовником про виступ виконавців, із су­ми, визначеної в договорі, якщо ця сума надійшла особі, яка уклала договір, і ви­нагорода виконавцям виплачується цією особою; замовник виступів — з суми, визначеної в договорі про виступи виконавців, якщо ця сума виплачується вико­навцям безпосередньо замовником виступів; організатор проведення публічного виконання творів — з суми, передбаченої на виплату винагород виконавцям.

З платним входом до приміщення (на майданчик), в якому публічне виконан­ня здійснюється без отримання від глядачів (слухачів) окремої плати, платниками ставок авторської винагороди є власник приміщення (майданчика), якщо винаго­рода виплачується безпосередньо власником приміщення (майданчика), з суми винагороди виконавців; керівник виконавців, якщо винагорода виконавцям вип­лачується цією особою, із суми, визначеної в договорі про виступи виконавців.

Мінімальні ставки авторської винагороди за відтворення творів у звукозапису і виготовлення одиничних примірників звукозаписів на індивідуальні замовлення, виготовлення, або імпорт обладнання І матеріальних носіїв, що використовуються для відтворення з особистою метою творів, зафіксованих у звуко- і відеозаписах, розповсюдження і прокат примірників звукозаписів і аудіовізуальних творів (відео фільмів) застосовуються громадянами, юридичними особами незалежно від форми власності, які відтворюють і виготовляють у звукозапису твори, виготовляють за­значене вище обладнання і матеріальні носії, реалізують Із тимчасове користуван­ня (прокат) примірники звукозаписів і аудіовізуальних творів (шдеофільмів).

Авторська винагорода за відтворення творів образотворчого і декоративно-при­кладного мистецтва виплачується крім авторської винагороди за створення творів. Розмір авторської винагороди за створення творів образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва для відтворення і тиражування промисловим способом визначається за згодою сторін — автора, його правонаступника або іншої особи, якій належить авторське право, і користувач а твору. Мінімальні ставки авторської винагороди визначаються в процентах відпускної ціни кожного примірника виро­бу, за якою вони відпускаються платником для реалізації.

Користувачі творів, що застосовують мінімальні ставки авторської винагороди, зобов'язані отримати від авторів, їхніх правонаступників та інших правоволоділь-ців або організації, що керує майновими правами авторів на колективній основі, дозвіл на відтворення (тиражування) твору, вести точний облік і надавати авторам та їхнім уповноваженим представникам на їх вимогу всі необхідні відомості про публічне виконання, відтворення (тиражування) таких творів.

Відповідно до пункту 3 статті 9 Закону України «Про авторське право і суміжні права» особа, яка мас авторське право або будь-яку виняткову правоможпість на твір, може заресструвати його в офіційних державних реєстрах. Порядок реалізації цього авторського права визначено постановою Кабінету Міністрів України від 18 червня ! 995 року № 532 «Про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва».

Державна реєстрація, що проводиться Державним агентством України з ав­торських І суміжних прав (ДААСП України), дійсна протягом усього терміну охо­рони авторського права. Документи і матеріали для реєстрації можуть подавати: автор твору незалежно від громадянства і постійного місця проживання, особа (фізична і юридична), яка має авторське право, роботодавець, па замовлення і за рахунок якого створено твір, якщо інше не передбачено умовами договору між ним і автором, уповноважений представник автора або особи, яка має авторське право, організація, котрій доручено автором управляти його майновими правами.

ДААСП України здійснює депонування документів і матеріалів, необхідних для ідентифікації творів, то подаються на державну реєстрацію. Твори, документи і матеріали реєстрації депонуються і зберігаються в архівах ДААСПу протягом усьо­го терміну охорони авторського права. За результатами реєстрації формується і підтримується в актуальному стані комп'ютерний реєстр державної реєстрації. Після реєстрації особам, які мають авторське право або будь-яку виняткову пра­вомочність па твір, видається відповідне посвідчення встановленого зразка. За­лежно від кількості здійснених державних реєстрацій, але не рідше ніж один раз на рік, ДААСП видає Каталог державної реєстрації. У разі виникнення спору

реєстрація визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку не буде доізедено інше.

Результати інтелектуальної праці в умовах ринку стають товаром. Державна реєстрація — серйозний бар'єр на шляху свавілля у використанні твору, сприяє ствердженню цивілізованого, правомірного ставлення до об'єктів інтелектуальної власності та до їхніх творців.

ГЛАВА З

Законодавчі та нормативні акти у сфері

авторського права

У нашій країні послідовно розв'язується одне з першочергових завдань — ста­новлення цивілізованого ринку об 'єктів інтелектуальної власності та створення умов для викорінення піратства. Неправомірне використання творів, комп'ютерних програм, фонограм без дозволу, а іноді й без відома автора, без укладення з ним відповідної угоди, без виплати винагороди — хвороба дуже поширена і небезпеч­на. Вона шкодить інтересам авторів, інтересам науки, літератури і мистецтва, національним інтересам. Тому для упорядкування в Україні ринку інтелектуаль­ної власності здійснюються заходи щодо посилення державного контролю за пра­вомірним використанням творів вітчизняних і зарубіжних авторів.

Згідно з Положенням про державне посвідчення на право розповсюдження і де­монстрування фільмів (прокатне посвідчення), затвердженим постановою Кабі­нету Міністрів України від 17 серпня 1998 року № 1315, Міністерство культури і мистецтв видає юридичним і фізичним особам прокатне посвідчення, котре дає право на розповсюдження (продаж, прокат) і демонстрування всіх видів національних та іноземних фільмів, а також право на їх тиражування з метою розповсюдження і демонстрування на території України будь-яким кінотеат­ром, кіноустановкою, відеоустановкою, прокатним пунктом відеокасет, торго­вельним підприємством, підприємством тиражування, а також телерадіоорга-нізаціями, в тому числі по кабельному телебаченню. Для отримання прокатного посвідчення володілець відповідних прав на фільм подає юридичне засвідчені копії (ксерокопії) угод (контрактів, договорів), інших документів, що підтверд­жують право даної особи на розповсюдження і демонстрування фільму, почи­наючи від його виробника. У 1997 році видано 8315 прокатних посвідчень, у 1998 році — 94НЗ посвідчення. Це сприяє правомірному використанню кіно- і відеофільмів.

Законом України від 14 листопада 1996 року № 497/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України і Кодексу України про адміністра­тивні правопорушення» доповнено Кодекс України про адміністративні правопору­шення трьома статтями (164'', 164⁷, 164^і), в яких передбачено, що публічний показ без прокатного посвідчення кіно- і відеофільмів, публічний показ кіно- і відео­фільмів з порушенням умов публічного демонстрування, передбачених прокат­ним посвідченням, тиражування без прокатного посвідчення з мстою продажу, прокату, публічного показу або розповсюдження кіно- і відеофільмів тягне за со­бою накладення штрафу з конфіскацією кіно- і відеофільмів, засобів їх виготов­лення, а також коштів, отриманих від їх демонстрування або реалізації. Правоохо­ронними органами проводяться рейди, пов'язані з вилученням контрафактних примірників кіно- і відеофільмів.

З 1 січня 1998 року в Україні введені вдію Правила роздрібної торгівлі примір­никами аудіовізуальних творів і фонограм, затверджені постановою Кабінету Мі­ністрів України від 4 листопада 1997 року № 1209. Правила визначають основні вимоги до роздрібної торгівлі примірниками аудіовізуальних творів і фонограм і спрямовані на забезпечення прав споживачів щодо їхньої належної якості і пра­вомірного використання. Роздрібна торгівля примірниками творів і фонограм здійснюється через спеціалізовані підприємства торгівлі, Із тому числі фірмові, спеціалізовані відділи (секції) підприємств з універсальним асортиментом непро­довольчих товарів, які зареєстровані в установленому порядку і мають ліцензію на роздрібну торгівлю непродовольчими товарами. До продажу приймаються при­мірники творів за наявності у суб'єкта підприємницької діяльності копії угоди з особою, яка мас авторське право і суміжні права, або з ДААСПом про збір і випла­ту авторської винагороди за відтворення і розповсюдження на території України примірників творів і фонограм. До таких примірників, що надходять до роздрібної торговельної мережі, повинні додаватися супровідні документи (рахунки-факту­ри, прибутково-витратні накладні тощо), документи, що підтверджують якість примірників твору і фонограми, виробників їх примірників, правила використан­ня і гарантійні зобов'язання.

Індивідуальна упаковка примірника твору і фонограми повинна містити на ети­кетці маркувальні дані:

для аудіовізуального твору — назву твору, штриховий код, час демонстрації, ім'я сценариста, режисера, оператора, художника-постановника, авторів музики, спеціально створеної для аудіовізуального твору, продюсера (виробника) аудіові­зуальною твору, знак охорони авторського права (латинська буква С в колі — ©), ім'я (найменування) осіб, які мають авторське право, рік першої публікації твору), імена головних виконавців, номер прокатного посвідчення Міністерства культури і мистецтв, номер договору з особою, яка має авторське і суміжні права, або номер угоди з ДААСПом, дату випуску твору, дату відтворення примірників твору;

для фонограм — назву твору, штриховий код, час звучання, ім'я автора музики, автора тексту, знак охорони суміжних прав (латинська буква с* в колі — ©), ім'я (найменування) особи, якій належать суміжні права (виробник фонограми), най­менування виробника примірників фонограми, його адреса, товарний (фірмовий) знак, номер угоди виробника примірників фонограм з особою, яка має авторське і суміжні права, або з ДААСПом, дату випуску, дату відтворення примірників фоно­грами. Цс сприяє правомірному використанню аудіовізуальних творів і фонограм.

Указом Президента України від 20 травня 1998 року № 491 «Про упорядкування торгівлі деякими підакцизними товарами, пов 'язаними з використанням аудіовізу­альних творів і примірників фонограм» встановлено, що імпорт, експорт, оптова і роздрібна торгівля аудіовізуальними творами і примірниками фонограм здійсню­ються суб'єктами всіх форм власності за наявності атестата, що видається Міні­стерством зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі та підтверджує законність і правомірність використання аудіовізуальних творів і примірників фонограм, До­кументи на отримання атестата надаються за погодженням з ДААСПом, котрий здійснює контроль за правомірністю використання аудіовізуальних творів і при­мірників фонограм та виплатою винагороди за таке використання.

Указ Президента України від 7 липня 1998 року № 747 «Про організацію гаст­рольної діяльності в Україні» спрямований на упорядкування організації гастроль­ної діяльності в Україні, запобігання зловживанням у цій сфері. Встановлено, що гастрольна діяльність в Україні здійснюватиметься за наявності державного гаст­рольного посвідчення, яке видасться на підставі державної реєстрації гастрольної діяльності.

Авторське право належить до прав, -захист яких гарантується Конституцією України. Стаття 54 Конституції України стверджує; «Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелекту­альної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний грома­дянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встанов­леними законом».

Спеціальна стаття присвячена праву інтелектуальної власності в «Основах зако­нодавства України про культуру» від 14 лютого 1992 року № 2117-ХІГ: «Твори літе­ратури і мистецтва є інтелектуальною власністю їх творців. Захист права на інте­лектуальну власність, охорона авторських прав регулюються спеціальним законо­давством і нормами міжнародного права».

Авторське право телсрадіоорганізацій визначено в статті 36 Закону України від 21 грудня 1993 року № 3759-ХІІ «Про телебачення і радіомовлення»: «Тслерадіоор-ганізації належить авторське право на створені нею передачі (фільми) і програми, а також авторські права, отримані відповідно до укладених нею договорів. Теле-радіоорганізації мають право дозволяти або забороняти іншим телерадіоорганіза-ціям, установам і закладам, громадянам в Україні і за кордоном:

- трансляцію (ретрансляцію) своїх передач (фільмів) і програм;

— відтворення, тиражування або продаж зроблених записів передач (фільмів) і про­грам, що є їхньою власністю, а також записів музичних і літератури о-драматич­них творів, здійснених тслсрадіоорганізацією в студії або у видовищних закладах.

Без згоди телерадіооргапізації допускається використання її передач (фільмів) і програм у таких випадках:

— для задоволення особистих потреб громадян;

— для використання іншими телерадіоорганізапіямп коротких уривків — не біль­ше п'яти хвилин з кожної передачі (фільму);

— для навчальних цілей у державних навчальних закладах».

Важлива думка про роль держави в захисті законних прав та інтересів творчих працівників відображена в Законі України від 7 жовтня 1997 року № 554/97-ВР «Про професійних творчих працівників та творчі спілки»', держава «гарантує про­фесійний і соціальний захист членів творчих спілок, охорону їх авторських прав».

Дотримувати норм авторського права поставлено за обов'язок видавців у Законі України від 5 червня 1997 року № 318/97-ВР «Про видавничу справу». «Відносини, що виникають у процесі виробництва і використання фільму як об'єкта авторсь­кого права, — визначено в Законі України від 13 січня 3998 року № 9/98-ВР «Про кінематографію», — регулюються цим Законом, Законом України «Про авторське право і суміжні права», іншими нормативно-правовими актами України».

Авторському праву на твори ахитектури присвячено розділ VI Закону України від 20 травня 1999 року № 678-ХІУ «Про архітектурну діяльність». В Законі чітко визначено об'єкти та суб'єкти авторського права на твори архітектури, майнові та особисті не майнові права автора твору архітектури.

Авторське право України нині охоплює практично всі сфери творчої діяльності. Так, Головним управлінням геодезії, картографії і кадастру та Державним агент­ством з авторських і суміжних правах у серпні 1997 року розроблено Положення про авторське право в картографи. Тут уперше визначено коло картографічних творів, що охороняються: всі види атласів, карт, планів, картосхем незалежно від їхньої форми і виду носія інформації; аерокосмофотокарти, аерокосмофотоплани, аерокосмофотосхемн, їхня похідна продукція; цифрові карти і плани (цифрові мо­делі місцевості), інша картографічна інформація на машинних носіях, їх програм­не забезпечення; картографічний зміст глобусів, рельєфні карти і плани, похідні пластичні твори; рекламна картографічна продукція; схеми, ескізи, ілюстрації, що стосуються географії, топографії, картографії, архітектури тошо.

Визначено перелік творчих робіт у картографії: розробка нової оригінальної програми, проекту картографічного твору або серії взаємопов'язаних творів (фор­ма твору, призначення, математична основа, зміст, спосіб картографічного зобра­ження, методика передачі інформації тошо); розробка авторського оригіналу картографічного твору (тематичний зміст, система умовних позначень, художнє оформлення, переклад тощо); розробка нових геоінформаційних технологій, про­грамних комплексів для створення, опрацювання і зберігання цифрової карто­графічної інформації; розробка картографічного змісту і нових технологій при створенні глобусів, рельєфних карт і планів, похідних пластичних творів; розроб­ка нормативно-технічних та інших документів, що визначають форму, зміст, точ­ність і методи створення або оновлення картографічних творів; створення нових каталогів, газетирів, довідників картографічної інформації; наукові розробки, публікації, монографії картографічної тематики тощо.

Не віднесено до творчих роботи, що виконуються згідно з вимогами чинних нормативно-технічних документів у технологічних процесах, створення або онов­лення картографічних творів; з підготовки картографічних творів до видання, ви-

ГЛАВА 4

Перспективи розвитку системи охорони авторського права і суміжних прав в Україні

Україна прагне охопити нормами авторського права осі без винятку сфери і форми використання творів, зокрема при виданні, публічному виконанні, тира­жуванні засобами звуко- і Ізідеозапису, при випуску промисловим способом, пе­реробках, адаптаціях, розповсюдженні шляхом продажу, прокату. Закон України «Про авторське право і суміжні права», відповідаючи високим міжнародним ви­могам охорони інтелектуальної власності, став своєрідною базою для подальшої позитивної трансформації національної системи охорони авторського права і су­міжних прав.

Слід зазначити, що диспропорції між потенційними можливостями і реальним забезпеченням прав і законних інтересів авторів творів науки, літератури і мис­тецтва зумовлені багатьма об'єктивними причинами: економічне становище краї­ни, обмежені фінансові можливості користувачів творів, перозвинутість інфраст­руктури авторського права, відсутність традицій, низька правова культура у сфері використання інтелектуальної власності, триваючий процес становлення націо­нальної системи охорони. Конкретним виявом цього е небезпечні масштаби не­правомірного використання об'єктів авторського права і суміжних прав. Насампе­ред це відчувається в сферах книговидання, звуко- і відсозапису, кінопродукцїї, комп'ютерних програм. Особливо гострим залишається питання невиплати віт­чизняним і зарубіжним авторам винагороди. Все це завдає великої матеріальної і моральної шкоди державі, не сприяє розвитку самобутньої національної культури.

Необхідне підвищення ролі і значення охорони авторського права як загальнонаціо­нального, загальнодержавного завдання. Впровадження цивілізованих відносин у сфері використання інтелектуальної власності, витіснення з внутрішнього ринку низькопробної і піратської продукції, забезпечення надходження до державного бюджету багатомільйонних сум поки що не сплачених податків, виконання Украї­ною взятих на себе відповідальних міжнародних зобов'язань може бути досягнуто тільки за умови постійної уваги з боку держави до проблем авторського права, спільних дій зацікавлених сторін, за активної підтримки широкої громадськості.

Законодавство в галузі авторського права і суміжних прав с дісвим засобом, який сприяє соціально-економічному розвитку країни, особливо в умовах виходу з економічної кризи, що має і внутрішні і зовнішні аспекти. Інфраструктура, яка сприяє використанню об'єктів Інтелектуальної власності і здійсненню прав, що надаються законодавством, здатна щороку давати 3—4 % внутрішнього валового продукту.

Україна робить послідовні кроки на шляху входження до міжнародної системи охо­рони авторського права і суміжних прав. Як правонаступник колишнього Союзу

РСР наша держава підтвердила участь у Всесвітній конвенції про авторське право, взявши на себе зобов'язання охороняти в Україні твори зарубіжних авторів, почи­наючи з травня 1973 року (час приєднання СРСР до цієї Конвенції). У травні 1995 року Україна приєдналася до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, яка набрала чинності на території нашої держави 25 жовтня 1995 року. Приєднання до Бернської конвенції дає змогу забезпечувати ефектив­ніший захист прав вітчизняних і зарубіжних авторів. У січні 1995 року Верховна Рада України ратифікувала Угоду про співпрацю в галузі авторського права і су­міжних прав у рамках країн СНД. У червні 1999 року Україна приєдналася до Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворен­ня їх фонограм.

На основі довгострокових угод про експорт прав між Державним агентством України з авторських і суміжних прав і фірмами Німеччини, Великобританії, США, Японії в цих країнах здійснюється переклад десятків українських наукових журналів, монографій, творів художньої літератури, виконуються музичні твори. Міжнародний культурний обмін набирає дедалі ширшого розмаху і є ефективним засобом розвитку національної системи авторського права.

Налагоджено зв'язки з впливовими міжнародними організаціями. У деяких з них, наприклад у Всесвітній організації інтелектуальної власності, Україна є чле­ном виконавчих органів (членом Виконавчого комітету Бернського Союзу). Особ-лиїзої уваги заслуговує співпраця між Україною і Європейським Співтовариством з удосконалення захисту прав інтелектуальної власності. На виконання положень статті 50, а також Додатка III Угоди про партнерство і співпрацю з Європейським Союзом передбачено приєднання України до Міжнародної конвенції про охоро­ну прав виконавців, виробників фонограм і органів мовлення (Рим, 1961 рік). Слід фактично розглядати як частину національного законодавства директиви Євро­пейського Товариства з авторського права і суміжних прав, приводити національне законодавство у відповідність з їх вимогами.

Одне з першочергових завдань національного законодавства — забезпечення в Україні становлення цивілізованого ринку інтелектуальної власності. Необхідні зміни і доповнення до Закону України «Про авторське право і суміжні права» з ме­тою посилення боротьби з неправомірним використанням творів, запровадження кримінальної та адміністративної відповідальності за порушення норм авторсько­го права і суміжних прав.

Література

I. Авторское право й смежное право в Европейском Союзе й Российской Феде-

рации: Сб. докладов й дискуссий по материалам международньїхсемипаров по вопросам охраньї интеллектуальной собственности в сфере культурьг й искусства, май—ноябрь 1996 г.: Вьіпуск№ 1.—М., 1997.

2. Авторское право й смежньїе права // Интеллсктуальная собственность: В2-хт.:Т. І.-Минск, 1997.

3. Авторское право й смежньїе права // Интеллектуальная собственность; Ос-новньїе матсриальї: В 2 ч.: Ч. П.— Новосибирск, 1993.

4. Авторское право й смежньїе права: Сб. статей.— Кишинзу, 1997.

5. Авторское право й смежньїе права // ЗаконьІ, конвенцій, договори й согла-шения: Сборник матсриалов / Под ред. С. А. Сударикова — Минск, 1998.

6. Авторское право: Нормативньїе актьі. Национальное закон од ательство й международньїе конвенции,— М., 1998.

7. Авторское право: Сб. нормативних документов.— М., 1985.

8. Авторское право УкраиньІ: Сб. нормативно-правовьіх документов / Соста-витсль В. В. Ситцевой.— К., 1996.

9. Авторське право.— К., 1981.

10. Азбука а&торского права,— М., 1982.

II. Андрощук Г. Пиратство программного обеспечения // Бизнес-информ.— 1996.-№ 10-12.

12. Антимонов Б. С., Флейшиц Е. А. Авторское право.— М., 1957.

13. Байбарза В. І.,ДовгертА. С. Охорона авторських прав,— К., 1987.

14. Бершов А. Становлення авторського права США // Друкарство.— 1996.

15. Вакман Е., Грингольц Й. Авторские права художников.— М., 1962.

16. ВаксбергА. М., Грингольц А. Й. Автор й кино.— М., 1961.

17. Веинке В. Авторское право: Регламентация, основьі. будущее.— М., 1979.

18. Гаврилов 3. П. Авторское право: Издательские договори. Авторский гоно­рар.- М., 1988.

19. Гаврилов 9. П. Издательство й автор: ВопросьІ й ответьі по авторскому пра­ву.-М., 1991.

20. Гаврилов 3. П. Комментарий Закона об авторском праве й смежньїх пра­вах.-М., і 996.

21. ГарибяпА. Я. Авюрское право напроизвсдения науки.— Ереван, 1975.

22. Голембо Я. Окремі питання авторського права // Право України, 1997.— № 2.

23. Гончарова І. Захист авторського права в Україні // Право України, 1998.— № 11.

24. Двойников Й. В. Право на результате творческой деятельности.— М., 1995.

25. Дозорцев В. А. Авторское право в суде: Научно-практический коммента-рий.-М., 1983.

26.Дроб'яжо В. С. Комп'ютерні програми як об'єкт авторського права в Україні // Договірні та авторсько-правові відносини в сфері інформаційних техно­логій: Матеріали міжнародного семінару, 21-23 вересня 1998 р.— К,, 1998.

27. Дроб'язко В, С. Правова охорона музичних творів в Україні // Правова охо­рона авторських та суміжних прав композиторів, виконавців та виробни­ків фонограм у ринкових умовах: Матеріали міжнародного семінару, 27-28 серпня 1998 р.- К., 1998.

28. Дюма Р. Литературная й художествснная собственность: Авторское право во Франции.— М., 1989.

29. Жуков В. Й. ВопросьІ правовой охраньї программного обеспечения ЗВМ // ВопросьІ изобретательства, 1989.— № II.

30. Зильберштейн Й. Л. Авторское право на музьїкальное произведение.— М., 1960.

31. Законодавство України про інформацію; Станом на 1 липня 1998 р.— К., 1998.

32. Ионас В. Я. Произведения творчества в гражданском праве.— М., 1972.

33. Исханов У. К. Право авторов произізедений изобразитсльного искусства.— М., 1966.

34. Каїїтмазова Б. В. Произведения хореографии — обьект аиторского права // Советское государство й право, 1983.— №11.

35. КамьІІмев В. Г. Права авторов литературньїх произведений.— М., 1972.

36. Кпьік Н. Л. Охрана интересов сторон по авторскому договору.— Красноярск,

1987,

37. Мартемьянов В. С. Охрана прав исполнителей: Проблеми создания испол-нительского права // Советское государство й право, 1984,— № 6.

38. Миронюк Г. Актуальні проблеми авторського права та суміжних прав в Україні // Інтелектуальна власність, 1998.— № 1.

39. Мусияка В. Л. Авторские договори.— К., 1988. 458 40. Никитина М. Й. Авторское право на произведения науки, литературьі й ис-кусства,—Казань, 1972.

41. Нормативнеє актьі по авторскому праву: Издание произведсний. Взаимоот-ношения с инострашшми авторами й издательствами.— М., 1979.

42. Оуен Л. Купівля і продаж авторських прав на літературні твори: Практичний посібник для видавців України.— К.: Основи, 1996.

43. Підопригора О. А. Авторське право і суміжні права // Цивільне право: Навч. посібник для студентів юридичних вузів і факультетів.— К., 1996.

44. Підопригора О. О. Авторське право і суміжні права // Законодавство України про інтелектуальну власність,— Харків, 1997.

45. Проблеми современного авторского права.— Свердловск, 1989.

46. Рассудовский В. А. Заимствование в тіюрчестве й проблема плагиата // Со-ветское шсударстізо й право, 1982.— № 11.

47. Савельева Й, В. Правовеє регулирование отношспий в области художествен-ноютворчества.— М., 1986.

48. Сергеев А, П. Авторское право России.— СПб., 1994.

49. Сереброаский В. Й. ВопросьІ авторского права.— М., 1956.

50. Слабак А. ВопросьІ соавторства в судебной практике. // Советская юстиция, 1985.-№ 18.

51. Сутулов Д, М. Авторское право: Издательские договори. Авторский гоно­рар.-М., 1974.

52. Тимофеенко Л, П. Авторское право // Охрана прав на интсллектуальную соб-ствепность: Т. І.— К., 1994.

53. Тимофееико Л. П. О смежпьіх правах. — К., 1996.

54. Тимофееико Л. П. О правовой охране компьютерньїх програми й баз данньїх // Предпринимательство, хозяйство й право, 1997.— № 9.

55. Торкатюк В. Й. Авторское право.— К., 1995.

56. Чериьішева С.А. Авторский договор в гражданском праве России.— М., 1996.

57. Чериьішева С. А. Правовеє регулирование авторских отношений в кинемато-графии й тслевидении.— М., 1984.

58. Чертков В. Л. Авторское право в иериодической печати.— М., 1989.

59. ЮрченкоА. К. Издательский договор,—Л., 1988.