МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

ім. ЯРОСЛАВА МУДРОГО

СУДОВА

МЕДИЦИНА

Навчальний посібник

Харків

1996

Судова медицина/ЇЛД. Білецький. -- Навч.

Харків: Національна юрид. акад. України, 1996

Розглядаються найбільш важливі питання судової

медицини, які мають велике значення при розслідуванні

злгчинів, пов'язаних із заподіянням тілесних ушкоджень.

Це питання судової травматології, асфіксії, судової

оксикології та ін.

Для студентів юридичних вузів.

Р е ц е н я е н т й: канд. юрид. наук, доц. кафедри за-

гального нагляду Інституту підви-

щення кваліфікації Генеральної про-

куратури СУБОТІН Ї.А.; канд. юрид.

наук, доц. кафедри кримінального

процесу Національної юридичної

академії України ФІЛІН Д.В.

Рекомендовано

академії (прот

Виданий пдійсінчіо при технічній допомозі консорціуму

" Верховенство права".

Контрисг АІЧІП'ГСЇ'ВІІ Міжнародного розвитку США.

А д р й с л', України, 2Я2033, Київ, вул. Саксаганського, 6.

- Ніщіиналі.на юридична академія України, 1996

Судова медицина ¦ наука, що вивчаї і розробляї

питання медичного та загальнобіологічного характеру що-

до правової практики. Такі питання можуть стосуватися

будь-якого розділу медицини при розслідуванні та

розгляді кримінальних і цивільних справ. Однак судова

медицина ¦ це не випадковий механічний набір медич-

них дисциплін, а самостійна медична наука, яка вивчаї

певне коло питань і маї свої методи дослідження. По мірі

розвитку з неї виділилися самостійні дисципліни: судова

хімія, судова психіатрія, токсикологія та інші науки. Вод-

ночас кожен розділ судової медицини постійно розши-

рюїться і науково поглиблюїться.

Судова медицина з усіх медичних наук найбільш

+гісяо пов'язана з патологічною анатоміїю, травматологіїю,

токсикологіїю, сірологіїю, а з юридичних ¦ із криміна-

лістикоv.

+"На^сучасному етапі розвитку судова медицина маї

важливе медико-соціальне значення не тільки в боротьбі

зі злочинами проти жотт" та здоров'я громадян, але й у

вдосконаленні охорони здоров'я. Судова медицина робить

свій внесок у профілактику травматизму, отруїнь, швид-

кої смерті, сприяї покращенню лікувально-профілак-

тичної {юботИ. Обговорення на судово-медичних та

клікікочйівтомічних конференціях помилок, допущен- у

діагностиці та лікуванні хворих, аналіз їх причин і . іе-

СЇЯЯЯ Конструктивних пропозицій щодо-'їх усунення та

' попередження ¦ це далеко не повний перелік заходів,

спрямованих ній, вдосконалення практики охорони здо-

ров'я. . ' ' ' ' " ' +'

Практична судово-медична робота, зокрема, судо-

во-медична експертиза, проводиться лікарями, які мають

спеціальну підготовку в цій галузі.

Об'їктами еудово-ь дичної експертизи можуть

бути живі особи, трупи, речові докази, матеріали слідчих

і судових справ. Приводами до судово-медичного

,ослідження стають різні види зовнішнього впливу на

людину, що призвели до розладу здоров'я або смерті.

Оволодіння теоретичними знаннями в галузі судо-

вої медицини необхідне кожному юристу, зокрема судо-

3

во-слідчим працівникам, і дозволяї кваліфіковано огляну-

ти місце події; своїчасно виявити, вилучити і направити

на експертизу речові докази біологічного походження, які

виявлені на місці події; оріїнтовно визначити час настан-

ня смерті; характер ушкоджень, які е на трупі, причину

смерті тощо; правильно сформулювати питання експерту,

оцінити його висновок та ін.

Ураховуючи високі вимоги до якості судово-

медичних експертиз та їх постійно зростаючу роль у по-

силенні боротьби зі -злочинністю і зміцненні законності,

Міністерство охорони здоров'я приділяї постійну увагу

розвитку та вдосконаленню судово-медичної служби,

розробці і втіленню у практику сучасних досягнень науки

та техніки. Все це розширило /можливості судово-

медичної експертизи і підвищило наукову обгрунто-

ваність і доказову цінність висновків експерта.

Наказом Міністерства охорони здоров'я України

затверджені Правила судово-медичного визначення сту-

пеня тяжкості тілесних ушкоджень (див. Додаток 1), які

передбачають уніфіковані критерії для їх оцінки. Однак

вони далеко не вичерпують усіїї різноманітності ушкод-

жень, а охоплюють лише найтиповіші, бо становлять за-

гальні керівні вказівки до експертних дій і не можуть бу-

ти шаблоном у роботі. Експерт повинен аналізувати ре-

зультати огляду, враховуючи особливості ушкоджень,

властивості організму, вирішуючи завдання, що стоять

перед ним у кожному конкретному випадку (див. Дода-

ток 2). '

Загальні відомості про ушкодження. У широкому

розумінні слова ушкодженням, або травмою, називають

будь-яке порушення цілості дбо функцій тканин і органів

тіла, викликане певним чинником:, механічним, темпера-

турним, електричним, атмосферним та ін. Таким чином,

не лише рани, але й опіки, відмороження, отруїння, пе-

реляк ¦ усе це е ушкодженням, тому вирази

"електротравма", "хімічна травма", "психічна травма" то-

що досить поширені, а поняття "ушкодження" або "трав-

4

ма" охоплюї майже всі види дії насильства на організм

людини.

У цьому розділі розглядатимуться тільки ме-

ханічні травми, тобто порушення цілості тканин і органів,

заподіяні механічним способом.

Характер ушкоджень та їхні властивості зале-

жать від ряду чинників: швидкості руху в момент доти-

ку; форми поверхонь, що стикаються; розміру і ваги

предмета, яким здійснено ушкодження; напряму руху

тощо. Внаслідок взаїмодії цих чинників іноді відбуваїться

не тільки розлад функцій ураженого органа, але частково

й порушення цілості тканин або органа, тобто таке ме-

ханічне ушкодження, що тягне за собою розлад'здоров'я

(непомітний або більш серйозний), а іноді й призводить

до смерті.

Ушкодження може справляти первинний вплив,

що виникаї від самого ушкодження, і вторинний, коли

розлад здоров'я або смерть настають внаслідок усклад-

нень від отриманих ушкоджень. '

Ушкодження в судово-медичній практиці дослід-

жуються на живих потерпілих і на трупах. Це один із

найчастіших приводів для провадження судово-медичної

експертизи.

Приводи до огляду живої людини досить різно-

манітні. Огляд частіше проводять у разі таких ушкод-

жень: заподіяних під час боротьби і самооборони; одер-

жаних через необережність або внаслідок нещасного ви-

падку; заподіяних потерпілим самому собі з метою члено-

ушкодження або симуляції; таких, що залишилися на тілі

внаслідок замаху на вбивство або самогубство; при зЇвал-

туванні; при неправильному лікуванні тощо.

Під час дослідження ушкоджень на трупах вста-

новлюїться зв'язок ушкоджень зі смертю, що сталася;

обставини заподіяння ушкоджень, механізм їх утворення,

час заподіяння тощо.

При огляді тілесниу ушкоджень експерт повинен

брати до уваги такі дані: локалізація ушкоджень і форма;

розмір у різних напрямках; напрям довжини ушкоджен-

ня на поверхні тіла; колір і рельїф; глибина проникнення;

сторонні включення; властивості тканин навколо ушкод-

ження; наявність і характер синця; ознаки заживлення;

інші властивості (залежно від характеру ушкодження).

5

Все це, безперечно, допоможе експерту відповісти

на поставлені перед ним питання слідства.

Локалізація ушкодження повинна бути визначена

ретельно, аби не виникало жодних сумнівів щодо місце-

знаходження ушкодження. Для цього користуються за-

гальновизнаними назвами ділянок і ліній тіла людини.

Можна користуватися також загальновідомими розпізна-

вальними точками. Наприклад, пупок, сосок, ріг лопатки

тощо.

+ Форму ушкоджень найкраще визначати у вигляді

геометричних фігур або таких понять, як коло, овал, ду-

гоподібна форма, веретеноподібна, хрестоподібна та ін.

Порівнянь з маловідомими предметами слід уникати.

Іноді форма ушкодження настільки незвична, що

для неї неможливо підібрати порівняння. В такому разі

його слід позначати як "ушкодження неправильної фор-

ми", докладно описати і замалювати його контури.

Розмір ушкоджень замірюїться лише метричними

мірами довжини. Вимірювання "поперечними пальцями",

"шириною долоні", "товщиною олівця", порівняння з мо-

нгтами, фруктами, овочами в судово-медичній практиці

недопустимі.

Вимірювання провадяться в усіх напрямках: до-

вжина, ширина, висота, глибина. Якщо ушкодження маї

складну форму, робиться кілька вимірювань. Наприклад,

при зіркоподібному ушкодженні треба виміряти довжину

кожного променя від центру ушкодження, відстань між

кінцями протилежних або сусідніх променів.

Напрям осі ушкодження на поверхні тіла маї іс- .

тотне значення, особливо для лінійних ушкоджень (різа-

них, рубаних ран, синців від удару палкою). В цих випад-

ках визначаїться напрям "довгої осі" ушкодження і як-

найретельніше позначаїться не лише на поверхні тіла, а

й на поверхні внутрішніх органів (розриви печінки, серця

тощо). Розташування "довгої осі" вогнестрільних ушкод-

жень, наприклад, може вказати напрям польоту кулі.

Колір маї значення при описуванні саден, синців,

крові та різних виділень у глибині ушкодження тощо.

Глибина проникнення ушкоджень маї велике зна-

чення у дослідженні ран. Її можна встановити і визначи-

ти лише за допомогою огляду. Не дозволяїться вводити в

рану вимірювальні прилади, зонди та інші предмети

. 6

(це може призвести до змін напрямку ранового каналу),

введення в край рани сторонніх мікрочастинок тощо.

Сторонні включення можуть бути як у самому

ушкодженні (залишки знаряддя, іржі, кулі), так і накюло

-нього. Ці включення мають надзвичайно важливе значен-

ня для виявлення способу і обставин заподіяння ушко-

джень, отже, е важливими речовими доказами і можуть

бути піддані подальшому дослідженню.

Характер ушкодження може бути різним. Він мо-

же не мати ніяких змін (різані рани, садна), іноді навколо

головного ушкодження ї додаткові, іноді ¦ різні вклю-

чення і нашарування (кіпоть, порошинки тощо). Патьоки

крові навколо ран можуть вказувати на положення тіла

під час заподіяння поранення.

Основні питання, що вирішуються під час. експер-

тизи, найрізноманітніші. Це .залежить від виду, способу

заподіяння, локалізації та інших властивостей ушкод¦

- жень, від обставин справи, показань обвинуваченого, по-

терпілого, свідків. При дослідженні будь-якого механічно-

го ушкодження перед експертом ставляться такі питання:

1. Наявні порушення цілості шкіри та інших тка-

нин.

2. Спосіб гдійснення цих порушень.

3. Тяжкість ушкодження.

4. Час утворення ушкодження.

Види механічних ушкоджень. Механг^ді ушкод-

ження за інтенсивністю дії поділяються на такі групи:

Ї) садна; 2) синці; 3) рани; 4) вивихи; 5) переломи; 6) роз-

риви; 7) розтрощення. Такий порядок ;лае, звичайно,

умовний характер, оскільки нерідко рана може бути

серйозніша за розрив, а синці ¦ викликати навіть

смерть.

САДНАМИ називають порушенню цілості епідер-

місу, тобто поверхневих шарів шкіри. Це ушкодження не

виходить за межі товщі шкіри. .

Садна в більшості випадків заподіюються тупими

предметами, частіше ¦ при їх ковзній дії на поверхню

тіла. Розмір садна відповідаї розміру поверхні, що треть-

ся, та довжині пройденого шляху. Якщо поверхня пред-

7

мета невелика, розмір і форма садна залежать від до-

вжини і напрямку пройденого шляху. Оскільки цей шлях

часто прямий, то й садно буваї лінійним; при широкій

ковзній поверхні можна бачити ряд паралельних смуг, що

вказують напрям руху предмета стосовно поверхні тіла.

Інколи садна утворюються від удару предмета без

ковзання. В цьому випадку форма садна точно повторюї

форму самого предмета або його поверхні (відбиток гайки,

різьба болта та ін.). Тому кажуть, що садно вказуї не

лише на місце прикладання сили (утворюїться в тому

місці, де знаряддя стикалося з тілом), але іноді й на фор-

му предмета, яким діяли. При утворенні садна епідерміс

розриваїться у багатьох місцях, розкуйовджуїться. Час-

тинки ушкодженого епідермісу загортаються в напрямку

руху предмета. Таким чийом, садно допомагаї визначити

і напрям руху агента, що травмуї.

Ушкоджена частина шкіри швидко покриваїться

рідиною,, яка незабаром висихаї і утворюї корочку, що в

міру загоїння садна потовщуїться, починаї виступати

над поверхнею шкіри, набуваї бурого або буро-

коричневого (брунатного) кольору. .3 часом корка відша-

ровуїться від шкіри, на місці садна спочатку залишаїть-

ся певне заглиблення,- яке швидко зникаї і не залишаї

жодного сліду, що е істотною особливістю загоїння садна.

Терміни загоювання саден різні. Великі садна за-

гоюються протягом 10-20 днів і більше, дрібні, поверхне-

ві ¦ за 5-Ю днів (залежно від віку, у дітей ¦ швидше).

Самі по собі садна не е небезпечними для здо-

ров'я, проте інколи вони сприяють проникненню в ор-

ганізм інфекції. Неушкоджена шкіра майже непроникна

для більшості бактерій. Садно ж відкриваї хід мікробам,

проникнення яких може викликати тяжке захворюван-

ня ¦ флегмону, сепсис, правець, сибірську виразку тощо.

Хоча подібні випадки трапляються рідко, але враховува-

ти і передбачати їх необхідно, Чим більш забруднене

садно, тим легше проникаї інфекція.

Садно часто е важливим показником місця при-

кладання сили. При ударі в груди або живіт великим

важким предметом можуть статися тяжкі розриви

внутрішніх органів і переломи ребер. На шкірі в місцях

удару можна знайти садно, тобто це ¦ місце прикладан-

ня сили. Його виявлення маї велике значення для з'ясу-

8

вання способу ушкоджень і обставин справи.

Садна, якими супроводжуються інші ушкодження,

вказують на спосіб їх заподіяння. Так, садна можуть

утворюватися навколо забитих ран, навколо вхідних

вогнестрільних отворів, іноді ¦ біля країв рубаних ран.

Часто садна зустрічаються в комбінації з синцями. Садна

вказують на застосування інших дій: наприклад, при

стисканні шиї руками на ній можуть залишатися садна;

садна на обличчі, кистях рук часто вказують на боротьбу

і самооборону, що передували смерті.

Нерідко в таких випадках садна мають певну

форму і напрям. Тому, хоч би якими дрібними і мізерни-

ми не були садна, їх необхідно знаходити і докладно опи-

сувати.

Поняття "СИНЕЦЬ" об'їднуї різні за походжен-

ням та інтенсивністю скупчення крові в товщі м'яких

тканин тіла чи у проміжках між ними. Власне, синець не

ї ушкодженням як таким, він ¦ лише вияв певного виду

ушкоджень (порушення цілості судин), однак в силу по-

ширеності і специфічних особливостей його виділяють у

самостійну категорію.

Синці ¦ надзвичайно поширений вид ушкоджень

і характеризуїться великою різноманітністю. Схематично

їх можна поділити на такі групи:

1. Власне синці ¦ тонкі поширені скупчення крові

у м'яких тканинах (у шкірі, підшкірній клітковині, під

слизовими оболонками тощо).

2. Гематоми ¦ більш рясні й масивні скупчення

крові, які трохи піднімають покриви (шкіру, слизову обо-

лонку) або розділяють шари тканини (між черепом і

м'якими покривами голови, між двома м'язами тощо), або

розсовують товщу органів (у мозку, печінці та ін.).

3. Петехії ¦ різко обмежені дрібні скупчення

крові, як правило, круглої форми; екхімози ¦ дрібні по-

верхневі скупчення крові неправильної форми.

Синці утворюються внаслідок виливу крові з ушко-

джених дрібних кровоносних судин, найчастіше ¦ від

здавлювання. Судини можуть ушкоджуватися також вна-

слідок їх розтягнення, тобто утворюються розриви судин,

ЩО також призводить до утворення синців. Подібний ме-

ханізм спостерігаїться Іноді при струсах, вогнестрільних

пораненнях, коли судини розтягуються вздовж; при під-

9

вищенні внутрішньосудинного тиску стінка судини може

розтягуватися вшир і. також розриватися. Такого виду

розриви утворюють екхімози та петехії і зустрічаються

не лише при насильстві, але й у інших випадках ¦ при

пониженні зовнішньосудинного тиску (синці від медичних

банок, від поцілунків у тих місцях, де шкіра найбільш

тонка та ніжна). Нарешті, порушення цілості судин може

виникнути і мимовільно, внаслідок захворювань самих

судин (склероз, цинга, сепсис тощо).

Розміри синців і кількість крові, що вилилася, за-

лежать від кількості ушкоджених судин, їхньої величини,

належності до венозної або артеріальної систем, а також

від властивості тканин, куди кров виливаїться.

Якщо ушкоджені лише дуже дрібні судини

(капіляри) шкіри, в яких кров'яний тиск невеликий, си-

нець відповідаї площі ушкоджених судин і маї чітко об-

межені краї. Ушкодження більших судин спричиняї

більший 'синець '+¦ тип гематоми, . особливо при ушкод-

женні артеріальних судин. Коли кров виливаїться у

щільну тканину, що важко розсовуїться і добре протис-

тоїть крові, яка вилилася, синець буваї невеликим і чітко

відмежованим. Такими ї синці в товщі самої шкіри. Синці

під шкірою мають зворотну тенденцію: підшкірні тка-

нини пухкі, легко розсовуються і утворюють порожни-

ни, заповнені кров'ю; кров виливаїться доти, доки не

врівноважиться тиск крові зсередини та ззовні судини і

судини не затромбуються. В окремих ділянках тіла

підшкірна клітковина дуже пухка, тому синці особливо

великі, крововиливи надто рясні й тривалі (кліткови-

на повік, міжм'язова клітковина зовнішніх статевих ор-

ганів).

Локалізація синців сама різноманітна. Синці мо-

жуть зустрічатись у будь-якому місці тіла ¦ на поверхні

і в середині. Найчастіше травматичні синці зустрічаються

на шкірі,

Гематоми також легко утворюються під шкірою і,

як звичайно, трохи піднімаються у вигляді горбка або ва-

лика, особливо на голові. Найбільше судово-медичне зна-

чення мають гематоми в ділянці черепа, серед яких

розрізняють гематоми епідуральні ¦ між кісткою черепа

і твердою мозковою оболонкою, і субдуральні ¦ між

твердою і м'якою оболонками мозку.

10

У ділянках великих ушкоджень, приміром, пере-

ломів, розривів, розтрощень, також утворюються гемато-

ми,

Кров, що вилилася з ушкоджених судин, для ор-

ганізму чужерідне середовище і підлягаї розсмоктуван-

ню ¦ виведенню з організму. Процес розсмоктування,

однак, вимагаї ряду перетворень крові, що вилилася, на

це потрібен більш або менш тривалий час.

Кров, що вилилася спочатку, містить багато окси-

гемоглобіну, тому вона маї яскраво-червоний колір. Проте

оточуючі тканини дуже швидко забирають із крові ки-

сень і кров, що вилилася, набуваї темно-червоного кольо-

ру. Потім відбуваїться подальше розкладання з утворен-

ням метгемоглобіну (коричневого кольору), білірубіну

(оранжево-жовтого кольору), темосидеріну (жовто-бурого

кольору) тощо.

. Описані зміни крові, що вилилася з ушкодженої

судини, зумовлюють зміни забарвлення на поверхні

шкіри. СвЬкоутворений підшкірний синець маї внаслідок

змішання пігментів багрово-червоний колір, який під час.

переходу оксигемоглобіну в гемоглобін змінюїться на си-

ньо-багровий, а при великих крововиливах ¦ на ліловий.

Потім домішка червоного починаї зникати і синець набу-

ваї блакитного або синюватого кольору, а при рясних

скупченнях крові ¦ синього і навіть сірувато-синього. Це '

спостерігаїться приблизно через 1-2 дні після утворення

синця. Згодом синій колір, починаючи з країв, переходить

у зелений, після цього стаї брудно-жовтим або буруватим

і поступово зникаї.

Терміни цих змін кольору досить різноманітні і

залежать від кількості крові, що вилилася, локалізації

еиния, загального стану організму, віку та застосування

лікування. Можна визначити приблизно такі терміни;

¦ свіжий синець ¦ синій колір, з'являїться на 1-

3-й день, тримаїться 3-6 днів;

¦ несвіжий синець ¦ зелене забарвлення,

з'являїться на 3-6-й день, тримаїться 5-ІО днів;

¦ давній синець ¦ жовтуватий або брудно-

жовтий колір, з'являїться на 8-15-й день після травми і

поступово зникаї.

Нерідко ці терміни подовжуються. Синець під

слизовими оболонками розсмоктуїться швидше і'не всти-

11

гаї набути зеленкуватого забарвлення. Крововиливи під

сполучну оболонку очних яблук зберігають червоний

колір.

Трапляїться, що на шкірі після травми одразу

з'являються синці зеленкуватого кольору. Вони утворю-

ються тому, що кров, яка вилилася, знаходиться глибоко

у м'яких тканинах і поки дійде до поверхні тіла, вже

зазнаї вказаних змін,

.Колір синців під слизовими оболонками або

в товщі органів може давати істотні відхилення від

описаного, оскільки в цьому разі відсутній вплив на

колір власного пігменту шкіри. Отже, висновки стосов-

но давності утворення синців треба робити дуже обереж-

но.

Синець, як правило, з'являїться на поверхні

шкіри через 1-2 години (інколи навіть раніше, рідше ¦

одразу) у випадку внутрішньошкірного крововиливу (при

щипанні, стисканні руками, укусах). Від скупчень крові

під шкірою може утворюватися припухлість, яка потім

набуваї синюватого відтінку, а через кілька годин (іно-

ді ¦ через 1-2 дні) з'являїться виразне забарвлення

шкіри. Чим глибше розташовуїться скупчення крові, тим

пізніше забарвлюїться шкіра.

В окремих випадках синець може утворюватися

не в тому місці, де були ушкоджені судини. Це

трапляїться тоді, коли кров у крихкій підшкірній клітко-

вині стікаї вниз внаслідок своїї важкості. Так, при ударі

в ділянці перенісся синці утворюються під очима або

навколо них. Синці в інших ділянках також з часом по-

ширюються донизу і змінюють первісну форму.

Форма синця, коли він свіжий, як правило, чітко

визначена. В міру розсмоктування краї синця розпли-

ваються і форма може змінюватися. Нерідко форма син-

ця настільки відповідаї формі предмета, яким заподіяно

удар, що це дозволяї досить точно визначити вид зна-

ряддя. Такими е синці від удару палицею, пряжкою ре-

меня, обухом сокири, укусу зубами та ін. Однак не зав-

жди ці предмети утворюють синці такої характерної

форми.

Часто синці взагалі не мають або не можуть мати

характерної форми (при ударі кулаком, ногою, при

падінні тощо, тобто коли для відбитка предмета немаї

12

сприятливих умов), тому про спосіб заподіяння удару і

вид знаряддя можна говорити лише при цілком чіткій

формі синця.

Огляд і опис синця, як' і інших ушкоджень, слід

провадити дуже ретельно. Відомі випадки симуляції

синців як розфарбовуванням шкіри, так і заподіянням їх

самому собі шляхом ударів, укусів тощо. Іноді, випадково

одержані синці видаються за сліди насильства.

При огляді мертвого тіла синці можуть сприйня-

тися за трупні плями, так само як і трупні плями ¦ за

сліди побоїв.

Отже, дослідження саден і синців дозволяї визна-

чити'

1) ділянку і навіть місце прикладання сили;

2) форму предмета, яким діяли;

3) час утворення ушкодження;

4) механізм утворення ушкодження;

5) взаеморозташування потерпілого і нападаючого

в момент заподіяння ушкодження.

РАНАМИ називають механічні ушкодження

м'яких тканин з порушенням цілості покривів, головним

чином, шкіри. У судовій медицині прийнято поділяти всі

рани за способом їх заподіяння: а) яайилі^ ^) ВіІЗДйіі в) -й0""

4^г) шаіШіьШі&аі; д) ш&а^^) щіц^т№^

У рані розрізняють краї, дно, кінці та рановий ка-

нал, Одною з найважливіших ознак е її зяяння і розход-

ження країв. Зяяння рани зумовлюеть'ся еластичністю

тканин. Чимало тканин тіла (шкіра, м'язи, судини, нерви)

в нормальному стані більш або менш напружені і натяг-

нуті. При порушенні цілості вони скорочуються і розтя-.

гують краї рани. Ступінь і форма зяяння залежать

від напрямку рани щодо еластичних волокнин ушкодже-

ної тканини: найбільше зяї рана, розташована в попереч-

ному до цих волокнин напрямку. Якщо рана йде вздовж

волокнин, її краї менше розходяться. У шкірі еластичні

волокна залежно від ділянки проходять у різних,

але строго визначених напрямках. Тому в різних ділян-

ках рани, що мають однакове спрямування, зяють по-

різному.

Таким чином, краї рани, які знаходяться впоперек

волокнин, розтягуються більше, а її кінці мають вигляд

гострих кутів, від чого рана набуваї вигляду веретена.

13

Чим довша і глибша рана, тим сильніше вона зяї.

Забиті рани зяють менше, ніж різані, оскільки тканини

навколо забитої рани травмуються і втрачають свою

еластичність. +

Під час опису рани передають її форму в такому

вигляді, якою її бачить спостерігач, без розтягування і

без зведення до купи її країв. Саме так описують не

тільки форму, а й розмір рани. Форму рани порівнюють з

геометричними фігурами ¦ трикутником, квадратом то-

що. Розміри рани вказують у сантиметрах: спочатку

більший розмір, потім ¦ менший. Недопустимо

досліджувати глибину рани, вводячи в канал тверді

предмети ¦ зонди, лінійки тощо.

Мікрочастинки кола рани, її країв, стінок і рано-

вого каналу слід ретельно оберігати, оскільки вони важ-

ливі для подальшого дослідження з метою визначення чи

ідентифікації знаряддя травми (частинки металу, фарби,

пилу, кіпоті тощо).

Якщо після поранення смерть не настаї або настаї

не зразу, рана може зажити, тобто краї її з'їднаються

рубцевою тканиною, що утвориться заново.

Цей рубець ї досить характерним слідом колиш-

ньої рани. З часом рубцева тканина може ставати м'якою,

піддатливою, але зникнути повністю рубець не може. Та-

ким чином, слід від рани, що загоїлася, зберігаїться -на

все життя і в майбутньому можливе проведення експер-

тизи, хоча можливості її досить обмежені.

Рана гоїться тим краще і швидше, чим частішими

і більш зіставленими (зближеними) були її краї, чим

менш глибокою була рана. Природно, що на її загоїння

впливають і інші фактори, наприклад, вік (у молодих лю-

дей загоїння рани проходить швидше).

ВИВИХИ суглобів ¦ це зміщення кінців кісток, з

яких складаються суглоби, за межі анатомічної норми. За

походженням розрізняють вивихи травматичні і пато-

логічні, що виникають. на .грунті хворобливих процесів.

Об'їктами ж судово-медичної експертизи найчастіше

стають травматичні вивихи.

Вивихи як об'їкт судово-медичної експертизи

зустрічаються нечасто.

Вчення про вивихи, їх розпізнавання та лікування

становить важливий і досить складний розділ хірургії.

14 .

Головні ознаки вивиху такі: зміна звичайної форми

суглоба (поява підвищень і западень), фіксація кінцівок у

неправильному положенні, зміна довжини вивихнутої

кінцівки, набряклість суглоба, відсутність нормальних

рухів у суглобі, біль тощо. Вивихи часто супроводжують-

ся розривами навколосуглобних м'яких тканин (суглобних

сумок, зв'язок), що й призводить до крововиливу.

У .судово-медичній практиці вивихи зустрічаються

при масивній травмі ¦ падінні, обвалах, автотравмах, а

вивихи дрібних суставів кисті, стопи можуть статися і

при менших травмах (наприклад, при боротьбі й самообо-

роні).

ПЕРЕЛОМИ зустрічаються в судово-медичній

практиці набагато частіше, ніж вивихи, і мають велике

значення у судово-слідчій практиці.

Як і при вивихах, серед переломів найчастіше

зустрічаються переломи кінцівок, однак переломи інших

кісток скелета людини мають не менш важливе судово-

медичне значення (переломи кісток черепа, таза, ребер).

, . Переломом називають повне або часткове пору-

шення цілості кості, яке сталося під впливом швидкодію-

чої сили. Перелом завжди супроводжуїться більш-менш

значним ушкодженням м'яких тканин (м'ярів, сухожиль,

нервів, кровоносних судин) у безпосередній близькості до

перелому.

Переломи бувають уроджені, патологічні і травма-

тичні. Уроджені й патологічні переломи в судовій меди-

цині мають невелике значення, найбільшу роль відігра-

ють травматичні.

Переломи поділяються на прямі .й непрямі. Прямі

переломи утворюються в тому місці, на яке безпосеред-

ньо дії сила. Непрямі переломи виникають при дії сили

на віддалену частину тіла (наприклад, перелом ключиці

при падінні на' простягнену руку, переломи довгих труб-

частих кісток при їх згинанні або перекручуванні, пере-

ломи ребер при здавлюванні грудної клітини спереду або

збоку). Опірність і еластичність кістки мають велике зна-

чення в утворенні переломів: у дітей переломи зустріча-

ються рідше, ніж у дорослих, оскільки кістки більш

гнучкі й еластичні. У старих людей кістки крихкі, тому й

частіше зазнають переломів.

Значну роль відіграї напрям діючої сили щодо

15.

кістки. Довгі кістки витримують велике навантаження,

що дії у повздовжньому напрямку, і навпаки, опірність їх

у перпендикулярному напрямку набагато менша. Ще

слабіше ківтка чинить опір скручуванню.

Залежно від властивостей існуї кілька різновидів

переломів. Закритими переломами е переломи без пору-

шення цілості шкіри, відкритими ¦ такі, що супровод-

жуються пораненнями шкіри. За ступенем ушкодженості

кістки переломи можуть бути повними (кістки роз'їднані

по всій площині.) і неповними (цілість кістки порушена

частково). Серед повних переломів розрізняють попе-

речні, навскісні, повздовжні, спіралеподібні (внаслідок пе-

рекручування лінія перелому на кістці маї спіральний

напрям), множинні (кілька переломів один біля одного) та

оекольчаеті (утворюїться багато дрібних осколків).

Неповні переломи поділяються на тріщини й над-

ломи. За своїю сутністю це одне й те саме, але тріщину

кваліфікують як часткове роз'їднання плоских кісток

(наприклад, черепа, грудини, лопатки), а надломами на-

зивають неповний перелом внаслідок згинання довгої

кістки.

З усіх різновидів переломів можна виділити

кілька категорій, що мають особливе значення у судово-

медичній практиці: переломи склепіння черепа, переломи

довгих трубчастих кісток і переломи ребер.

Переломи черепа зустрічаються найчастіше,

оскільки голова ї одним із основних об'їктів прямого на-

сильства. Переломи склепіння черепа спостерігаються

внаслідок ударів тупими твердими предметами, гострими

знаряддями, вогнестрільні переломи; Найпростіший випа-

док перелому черепа ¦ це перелом від тиснення безпосе-

редньо в місці прикладання сили.. Якщо удар тупим

предметом був не дуже сильним, кістка в місці удару

вдавлюїться, а внутрішня кісткова пластинка черепа ла-

маїться, однак тріщина проходить не наскрізь, а вдавлю-

вання може бути невеликим. Якщо удар більш сильний,

ламаїться і зовнішня кісткова пластинка, тобто утво-

рюїться терасоподібний перелом. Такі переломи е харак-

терними для удару знаряддям, що маї рукоятку

(молоток, обух сокири). Якщо сила удару ще більша, то

предмет, яким наноситься удар, може вибивати з черепа

одразу цілі ділянки кості і утворювати дірчастий пере-

+ 16

лом. Вибита частина кості може розбиватися на дрібні

шматочки і застрявати у м'яких тканинах, речовині моз-

ку. Іноді ж вибита пластинка пррдавлюеться в середину

черепа і лежить на поверхні твердої мозкової оболонки.

При ударах предметами з широкою поверхнею

утворюються оекольчаеті переломи.

Переломи основи черепа дуже небезпечні, голов-

ним чином, через крововиливи, оскільки виявляють себе

через певний час. Кров при переломі виливаїться в по-

рожнину черепа, здавлюї мозок, що зрештою може при-

звести до втрати свідомості і навіть смерті.

Більш детальні відомості про переломи будуть ви-

кладені далі.

Переломи ребер нерідко спостерігаються при

падіннях, транспортних травмах та інших- формах на-

силь. Вони відрізняються тим, що можуть виникати і

внаслідок незначних зусиль і нерідко потерпілий може їх

не помітити.

Переломи ребер можуть бути прямими і непря-

мими (опосередкованими), визначення характеру перело-

му ї цьому випадку маї велике значення, оскільки дозво-

ляї встановити характер і механізм утворення ушкод-

жень, а відтак ¦ відтворити картину того, що відбу-

ваїться.

Переломи ребер інколи супроводжуються рясним

крововиливом у плевральні порожнини, кровоносні суди-

ни при цьому ушкоджуються осколками ребер.

РОЗРИВАМИ в хірургії називають ушкодження,

які виникають внаслідок надмірного розтягнення тканин.

У судовій медицині згаданому поняттю надають великого

значення, охоплюючи цим терміном усі види ушкодження

м'яких тканин від зовнішнього насильства без ушкод-

ження покривів. Зрідка спостерігаються і мимовільні роз-

риви, наприклад, розриви органів, що хворобливо зміню-

ються.

Розриви можуть бути прямі ¦ від безпосередньої

дії на тканини або орган (розриви печінки від удару но-

гою, розриви легенів від дії осколків ребер тощо). Вони

можуть виникати від струсу організму ¦ при падінні з

висоти, при автотравмі. Ці розриви спостерігаються на

віддаленій від місця прикладання сили відстані. Такі дії

викликають струс, а відтак і зміни форми органів, що

17

призводить до розтягування окремих ділянок. Для таких

випадків характерним ї виникнення поверхневих, пара-

лельних тріщин на поверхні органа.

Розриви внутрішніх органів належать до числа

тяжких ушкоджень. Внаслідок розриву порушуїться

фуйкція органа, що особливо небезпечно для мозку і сер-

ця: з розірваних судин виливаїться кров і може- викли-

кати знекровлювання організму; розриви кишечника і

шлунка призводять до зміни вмісту черевної порожнини і

розвитку перитоніту.

РОЗТРОЩЕННЯ ¦ це повне знищення органа на

більш або менш значній ділянці, причому тканина руй-

нуїться, перетворюючись у кашоподібну чи спресовану

масу. .

Такі ушкодження утворюються при брутальному

насильстві, залізничній травмі, , травмі при обвалах у

шахтах, кар'їрах тощо.

Ушкодження тупими предметами. Характерною

особливістю 'і"упих твердих предметів ї відсутність го-

стрих країв або кінців, у певних випадках наявність го-

стрих виступів маї випадковий харакі'ер (наприклад, на

нерівному камені, сукуватій палиці).

Тупі предмети розрізняються за важкістю, обся-

гом та іншими'ознаками;

- неозброїні частини тіла людини: пальці, кулак,

нога тощо; "^ '

, " - предмети, які можна взяти в руку 1 спричинити

ними ушкодження (камінь, палиця тощо);

- об'їмні важкі предмети, які не можна взяти в

руку, але, рухаючись, вони можуть заподіяти ушкоджен-

ня (частини машин, вагони, частини споруд та ін.).

Ушкодження можуть виникнути: а) від удару ци-

ми предметами, коли тіло залишаїться нерухомим; б) у

разі, якщо предмет нерухомий, а рухаїться тіло (падіння

з висоти); в) при взаїмному русі тіла і предмета, що

травмуї (автотравма).

Неозброїна людина може заподіяти іншій людині

ушкодження, іноді навіть смертельні. Часто в судово-

медичній практиці зустрічаються ушкодження від дій

пальців рук, кулака, від ударів ногами. Такі травми

нерідко супроводжуються переломами кісток лицьового

черепа, ребер, розривами внутрішніх органів (печінки, се-

18 .

лезінкй, нирок).

Судово-медична експертиза згаданих ушкоджень

може надати надзвичайно багато інформації про механізм

утворення ушкоджень, взаеморозташування потерпілого і

нападаючого, фізичних даних останнього, його зросту то-

що. Експертиза такого роду ушкоджень маї не менше

значення, ніж експертиза інших травматичних агентів.

ЗАБИТІ РАНИ. Їх форма і розмір залежать від

величини, важкості тупого знаряддя, його діючої по-

верхні. Основні ознаки таких ран' неправильна форма,

нерівні крововиливні краї і дно, розм'якшення м'яких

тканин, осаднення країв рани.

Одніїю з головних ознак забитих ран е наявність

у рані, а також між її краями й у дні рани тканинних

перемичок. Тупе знаряддя не може повністю роз' їднати

м'які тканини, тому їх частина залишаїться неушкодже-

ною. Ці тканини і з'їднують краї ушкодженої рани у

вигляді містків ¦ тканинних перемичок.

Від дії тупих твердих предметів можуть утворю-

ватися рани, які е варіантами забитої рани: рвано-забиті

та розсічені.

Ці рани відрізняються тим, шо вони мало крово-

точать, погано заживають і мають тенденцію до нагни-

вання.

Рани, що виникли від дії тупих предметів, як пра-

вило, неглибокі. Форма забитих ран багато в чому зале-

жить від характеру травмованої поверхні (наприклад,

предмет, що маї три грайі, які сходяться в одній точці,

утворюї рану трьохпроменевої форми).

п-.++ +,,, ^,^тму ттпепметів .заі

утвирмд- ь^а+г^.у *^-"""";-~--¦-

Рани від тупих предметів , завжди трапляються

там, де близько від поверхні шкіри знаходиться ' кістка

(голова, передня поверхня гомілки тощо). Чим ближче

кістка, тим легше утворюються такі рани. М'які тканини

легко розминаються між діючим предметом і кісткою. За-

биті рани часто поїднуються з руйнуванням кісток (на

голові, грудній клітині тощо). Якщо знаряддя маї обме-

жену подовжену поверхню, може утворитися розсічена

рана веретеноподібної форми з досить рівними краями і

гострими кінцями. Така рана дуже схожа на рани, що

виникають від дії гострого знаряддя.

У практиці нерідко спостерігаються комбіновані

ушкодження тупими знаряддями. Цей вид ушкоджень

" 19

становить великі труднощі у розпізнаванні рани й оцінці

предмета, яким зроблено ушкодження. Справа в тому, що

одне й те саме знаряддя може мати різні властивості:

молоток може діяти як знаряддя з плоскою поверхнею, з

двогранно-вугластою, пірамідально-вуглаетою, а при

ударі боковою поверхнею - як знаряддя з нерівною не-

визначеною поверхнею.

Особливо ж позначаються різні властивості одного

й того самого знаряддя при множинних ушкодженнях,

коли кожний удар може бути заподіяно різною' поверх-

нею (лезо сокири, його обух, носок сокири та ін.). Тому,

коли на тілі виявляїться кілька різних, здавалося б, уш-

коджень, це ще не означаї, що вони заподіювалися;

різними предметами і різними особами. Звичайно, таку

МОЖЛИВІСТЬ слід враховувати, як і те, що два і більше на-

Шідаючих можуть діяти однаковими знаряддями.

Серед питань, які пропонуються експерту стосов-

но забитих ран, одним із найважливіших е питання про

знаряддя, яким заподіяно ушкодження, однак важливо

знати, яким саме.

Як уже зазначалося, форма і властивості ушкод-

жень, заподіюваних одним і тим самим тупим знаряддям,

залежно від умов можуть бути різними. З іншого -боку,

практика показуї, що різні за формою знаряддя зали-

шають на тілі схожі ушкодження. Тому за характером і

властивостями рани далеко не завжди можливо робити

висновок про вид тупого, знаряддя.

Нерідко на шкірі навколо рани, біля країв і на дні

її залишаються мікрочастинки предмета, яким було за- ,;

подіяно ушкодження. Їх можна виявити неозброїним

оком, а також за допомогою лінзи, мікроскопа, визначити

хімічним шляхом (наприклад, методом ' кольорових

відбитків на фотопапері) або із застосуванням спектро-

графії. Ці дослідження провадяться фізико-технічним

відділом судово-медичної лабораторії. Таким чином, у

рані можна виявити частинки скла, цегляного пилу, дере-

ва, фарби, іржі, а також металу. Природно, що щ вклю-

чення дозволяють виявити, з якого матеріалу виготовлене

знаряддя злочину, чи було воно пофарбоване, заіржавше

тощо.

Ушкодження на тілі людини можуть виникнути

внаслідок падіння та удару об якийсь предмет. Ступінь і

20

характер таких ушкоджень залежать від сили та місця

удару на тілі, властивостей предметів, об які б'їться тіло.

При оцінці .ушкоджень слід ураховувати й особливості

організму, вікові зміни. +

Сила удару при падінні, у свою чергу, зумо-

влюїться швидкістю руху тіла, що залежить від висоти, з

якої воно падаї. Місце удару, на тілі, точніше, місце

зіткнення тіла,з предметом, також відіграї велику роль в

утворенні ушкоджень. Падіння на спину може бути пере-

несене легше, ніж падіння на голову або навіть на ноги.

При падінні на голову здавлюються і ламаються кістки

черепа, хребет, страждають при цьому головний і спин-

ний мозок.

Дуже поширеною формою ушкоджень при падінні

з висоти ї розриви внутрішніх органів (печінки, селезінки

тощо). Такі розриви множинні і паралельні один до одно-

го, чим і відрізняються від розривів, що виникають як

наслідок удару тупим предметом з обмеженою поверх-

нею. Розрив мас вигляд променів, що розходяться від

одніїї точки, тобто зірчастий розрив.

Конт'рольні запитання

1. Чи можливо при судово-медичній експертизі

визначити давність утворення таких ушкоджень, як сад-

на та синці?

2. Яке значення саден і синців при проведенні су-

дово-медичної експертизи мертвого тіла?

3. Укажіть види ран, що виникають від дії тупих

твердих предметів.

4. Якими ї ознаки ран, що виникають від дії ту-

пих твердих предметів?

5. Методи огляду та опису забитих ран на місці

події,

6. При судово-медичній експертизі забитої рани

виявлені дрібні тверді включення, вилучені експертом.

Куди ці включення доцільно направити на дослідження і

з якою метою?

7. Шкіра та краї на рані зазнали висихання, вони

щільні, зморщені. Ознаки рани роздивитися не вдаїться.

Чи можливе відтворення прижиттївого вигляду рани?

21 .

Фахівцям якої установи (відділу) можна доручити цю ро-

боту?

8. Кістки склепіння черепа потерпілого зруйновані

до уламків різної форми і величини. Чи можливо в цьому

випадку поставити перед судово-медичною експертизою

такі запитання: 1) кількість ударів; 2) характеристика

діючого знаряддя?

Ушкодження гострими знаряддями. Найчастіше

в судово-медичній практиці зустрічаються ушкодження

від дії знаряддя, що" 1) ріже; 2) коле; 3) коле й ріже;

4) рубаї. Це найтиповіші види гострих знарядь.

Зустрічаються ушкодження від дії й інших знарядь, але І

це трапляїться не часто (ушкодження від дії стамесок,

пил, ножиць тощо).

бід дії гострих знарядь на тілі залишаються рани.

Усі' рани, що виникли від дії гострих знарядь, відзнача-

ються тим, що мають рівні краї, гострі кінці. Такі пора-

нення супроводжуються рясною кровотечею.

Гострі + знаряддя за розміром, масою, формою по-

перечного перетину та характером дії дуже різноманітні.

Ушкодження від дії знаряддя, що ріже, нази-

вають різаними ранами. До знарядь, що ріжуть, нале-

жить столовий ніж, небезпечна бритва. Для заподіяння

ушкоджений необхідні тиснення і ковзання.

Різані рани мають певні ознаки" лінійний харак-

тер, зяяння, рівні краї, гострі кінці й порівняно невелике

проникнення всередину. Саден і синців у колі ран не бу-

ваї, оскільки знаряддя, що ріже, не забиваї і не вдавлюї v

шкіру, епідерміс не руйнуїться і рана маї клиноподібну

форму. Чим гостріший ніж, тим рівніші стінки рани; тупі

ножі утворюють злегка Ш9рсткі нерівні краї. Іноді різані

рани мають зигзагоподібні краї: в одній і тій самій

ділянці ї декілька розривів, що перехрещуються, або до

одного великого розрізу приїднуїться кілька маленьких

(якщо розріз проходить через складку шкіри), тобто

утворюїться багато виступів, які при ближчому розгляді

мають вигляд гострокутних клаптів з рівними гладкими

краями.

Різані рани, як правило, відносно неглибокі, най-

більша глибина може сягати кістки. Кістки від дії цього

знаряддя не ушкоджуються, іноді на окісті з'являються

22

насічки. Найбільші рани утворюються на шиї.

Різані рани частіше виникають внаслідок нещас-

них випадків, від дії власної руки, рідше зустрічаються

при вбивствах. Найхарактерніші місця розташування

різаних ран ¦ передня поверхня шиї, ділянки ліктьових

згинів променево-зап'ястних суглобів. Зрідка зустріча-

ються різані рани живота.

Для боротьби і самооборони характерні такі уш-

кодження: поперечні різані рани пальців, долонної по-

верхні при самообороні, коли той, хто захищаїться, охо-

плюї клинок ножа, щоб попередити або відхилити удар.

Визначити розмір та інші особливості ножа за ха-

рактером рани не завжди вдаїться. Коротким маленьким

предметом (лезо безпечної, бритви) можна заподіяти довгу

різану рану, і навпаки.

Ушкодження від дгі знаряддя, що коле, нази-

вають колотою раною. Типовим знаряддям е голка, шило,

гвіздок, який маї гострий кінець, тощо.

Характерні особливості ушкоджень цими предме-

тами ¦ невеликі зовнішні, розміри і велика глибина. Та-

ким чином, ці рани малопомітні і водночас часто станов-

лять небезпеку для життя.

Знаряддя проникаї в тіло завдяки своїму вістрю.

Клинок знаряддя лише розсовуї стінки ранового каналу,

але не розрізаї їх. Варіанти клинка можуть 'бути різно-

манітні: конічні, циліндричні, пірамідальні; у перетині це

знаряддя може мати коло, овал, трикутник, чотирикут-

ник і навіть багатокутник. Форма рани нерідко відбиваї

форму поперечного перетину клинка.

Дія знаряддя, що коле, часто досить сильна, і то-

му клинок проникаї не тільки у м'які тканини, а й у

кістки, заподіюючи в них ушкодження відповідно до

форми свого поперечного перетину, що відіграї істотну

роль у визначенні форми поперечного перетину клинка.

Для ушкоджень усіма видами знаряддя, що коле, харак-

терним е глибоке проникнення з утворенням ранового ка-

налу при порівняно невеликих зовнішніх розмірах. Навіть

такі невеликі за довжиною клинка предмети, як шило,

можуть при ушкодженні утворити досить глибокий рано-

вий канал і поранити вздовж свого просування життїво

важливі органи, кровоносні судини тощо. Особливо це

+ помітно тоді, коли поранення припадаї на ділянку під-

23

датливих м'яких тканин, наприклад, передня черевна

стінка. У такому разі стінка живота вдавлюїться у

вигляді воронки і лише слабо перешкоджаї глибокому

проникненню клинка в глиб тіла. В окремих випадках,

коли клинок довгий (шпага, рапіра), канал може досягати

протилежного боку тіла, тобто виникаї наскрізне пора-

нення з утворенням вихідного отвору. Такі поранення на-

зивають наскрізними колотими ранами. Це глибоке про-

никнення і становить головну небезпеку колотих ран,

оскільки серце, печінка, шлунок легкодоступні навіть для

коротких клинків, тому що лежать на глибині 3-5 см під

поверхнею тіла і не захищені кістками. Ребра для подіб-

них знарядь не становлять будь-якої серйозної перешко-

ди, вони легко проходять не тільки міжреберний простір,

хрящову частину ребер, а й самі ребра. Предмет, що ко-^

ле, може внести інфекцію в глиб рани і викликати сеп-

тичні ускладнення.

Зовнішні розміри шкірного ушкодження, як пра-

вило, невеликі, часто бувають менші за перетин клинка,

оскільки шкіра в місці ураження через наявність у ній

еластичних волокон стискаїться. Кровотеча з таких ран

незначна, бо кров з ушкоджених судин виливаїться у

порожнини тіла (в грудну, черевну порожнини), утворю-

ючи там рясні крововиливи (іноді скупчуїться до 2-3 л

крові). Крім того, просвіт рани на шкірі може прикрива-

тися (тампонуватися) підшкірно-жировою клітковиною,

сальником тощо-

Ушкодження від дїі знаряддя, що коле і ріже,

називають колото-різаними ранами. Типові знаряддя: ку-

хонний ніж, фінський ніж, кортик і кинджал. +

У перетині ці знаряддя можуть бути однобіч-

но гострими (фінський ніж) і двосічними (кинджал).

Так, залежно від форми клинка на шкірі утворюють-

.ся рани, в яких один або обидва кінці будуть гостри-

ми. Якщо знаряддя однобічно гостре і маї з боку, про-

тилежного лезу, обушок, рана матиме один гострий

кінець з боку леза, а другий (з боку обушка) ¦ заокруг-

лений або п-подібний, залежно від форми заточки обуш-

ка. Знаряддя, таким чином, не тільки коле (маї гострий

кінець), але й ріже (маї лезо). Ушкодження від дії такого

знаряддя зустрічаються в судово-медичній практиці до-

сить часто.

24

Глибина подібних поранень залежить від глибини

проникнення клинка в тіло і може приблизно відповідати

довжині клинка, якщо клинок занурений у тіло на всю

довжину. Про дію клинка на всю' його довжину свідчить

садно на шкірі біля рани, що виникаї від дії обмежувача.

Рановий канал може бути набагато коротшим за довжину

клинка, якщо останній тільки частково занурений у тіло

(діюча частина клинка). Крім того, на глибину ранового

каналу впливаї і піддатливість тканин так, як це буваї

при колотих пораненнях, що виникають від дії знаряддя,

що коле.

Ушкодження від дїі знаряддя, що рубаї, нази-

вають рубаними ранами. Знаряддями можуть бути соки-

ра, шабля, які легко'ушкоджують тіло ¦ і м'які тканини

і кістки. В глибині рубаного ушкодження майже завжди

виявляються ушкоджені кістки.

Рубана рана маї рівні краї і гострі кінці, зяї, тоб-

то за своїми ознаками походить на різану рану. Проте

велика і рівномірна глибина, наявність ушкоджених

кісток дозволяють легко відрізнити її від рани різаної.

Поверхня знаряддя, що рубаї, часто буваї забрудненою,

нерівною, погано зашліфованою, заіржавілою, тому при

дії таке знаряддя викликаї осаднення країв ран. Якщо

знаряддя діяло під гострим кутом до поверхні шкіри, з

боку цього кута осаднення е найбільш вираженим,

оскільки тут шкіра притискаїться до поверхні знаряддя і

епідерміс (поверхневий шар шкіри) здираїться. У прак-

тиці зустрічаїться також і відсікання окремих частин

тіла (пальця, руки, голови).

Рубані рани зяють внаслідок роз'їднання елас-

тичних волокнин шкіри, і, крім того, знаряддя, діючи як

клин, розсовуї краї ушкоджених тканин.

Оскільки при глибокому проникненні такого зна-

ряддя в тіло ушкоджуїться багато кровоносних судин, у

тому числі й великих, то кровотеча, як правило, буваї

рясною; нерідко смерть виникаї саме. від кровотечі.

Глибина, зяяння та ушкодження кісток при руба-

них ранах перешкоджають їх загоїнню і сприяють

забрудненню, інфіціюванню та іншим рановим усклад-

ненням.

Рубані рани майже завжди заподіюються сторон-

ньою рукою. Однак можливі такі ушкодження рук, ніг

25

при нещасних випадках, іноді їх заподіюють власноручно,

навмисне, з метою членоушкодження (особливо це сто-

суїться пальців кистей і стоп). Зустрічаються, однак, і

випадки самогубства (як правило, у психічних хворих),

коли людина з силою б'ї себе сокирою по голові. При

цьому можливі ушкодження в тім'яній і навіть потилич-

ній ділянці (що не характерно для- дії власною рукою).

Дослідження ушкоджень від дії гострого знаряд-

дя, як правило, досить складні, оскільки часто вимагають

від експерта розв'язання різноманітних за своїм характе-

ром питань.

Ушкодження звичайно описуються в такому

вигляді, в якому вони представлені на тілі¦ без розтя-

гування, зведення або розведення країв рани. Вказують

розміри рани (довжину й ширину в сантиметрах), її на-

прямок щодо частин тіла. Природно, що і розташування

ушкоджень описуються ретельно відповідно до ділянки

поверхні тіла людини.

При призначенні судово-медичної, експертизи пе-

ред експертом ставляться питання щодо характеру і ме-

ханізму утворення ушкоджень, взаеморозташування по-

терпілого і нападаючого в момент заподіяння ушкоджень

та ін. Слід пам'ятати про те, що судово-медична експер-

тиза володії способами і засобами для відновлення при-

життївого вигляду рани. Особливо це важливо тоді, коли

її краї і шкіра навколо висихають під діїю чинників

зовнішнього середовища, коли тіло зазнало мацерації,

гниття тощо. Відновлений вигляд даї змогу судити про

характер клинка або його діючої частини, його ширину,

будову обушка, обмежувача тощо.

У тих випадках, коли клинок гострого знаряддя

ушкоджуї кістки (особливо хрящову частину) або інші

органи і тканини, що відрізняються пластичністю, можна

здійснити трасологічну експертизу з метою ідентифікації

знаряддя злочину. Таку експертизу провадять лише тоді,

коли клинок залишив на стінках ранового каналу сліди у

вигляді траси, дослідження яких і даї можливість ви-

рішити питання індивідуальної характеристики клинка.

Найчастіше це буваї при дії знарядь, що колють, ріжуть

або рубають.

26

Контрольні запитання

1. Назвіть ознаки ран, що виникають від дії

гострого знаряддя.

2. Які ознаки ушкоджень можуть свідчити про за-

подіяння рани власноручно? .

3. Які можливості судово-медичної експертизи при

дослідженні колото-різаних ран"

4. Який відділ судово-медичної експертизи прова-

дить трасологічну експертизу?

5. Опрацюйте самостійно ознаки ушкоджень, що

виникають від дії пили і ножиць (Загрядская А.П., Зде--

лев Н.С., Фурман М.А. Судебно-медицинская зкспертиза

при повреждениях пилами й ножницами. - Горький,

1976). '

Серед відомих видів механічної дії на організм

людини вогнестрільна травма посідаї важливе місце. Це

пояснюїться тим, що експертиза у справах про заподіян-

ня ушкоджень з вогнепальної зброї становить великі

труднощі через різноманітність зразків зброї і боїпри-

пасів, що зустрічаються у практиці.

Досвід роботи судово-медичної ^експертизи та

інститутів науково-судової експертизи свідчить, що

вогнестрільна травма і вогнепальна зброя нерідко е об'їк-

тами .комплексного судово-медичного і медико-криміналі-

стичного дослідження.

У зв'язку з актуальністю вивчення питань вогне-

стрільної травми в судовій медицині та криміналістиці

виник спеціальний розділ експертизи, який маї назву су-

дово-балістичної. Коло завдань такої експертизи дуже

широке. Завдяки новітнім досягненням у галузі техніки і

розвитку балістичних знань сфера питань, які підлягають

розв'язанню шляхом судової експертизи, значно розши-

рилася. Ці питання охоплюють як галузь медичних, так і

технічних дисциплін, тому однобоке медичне трактування

вогнестрільних ушкоджень без криміналістичної оцінки

останніх здебільшого не може задовольнити потреби

працівників розслідування.

27 ' . +

Судовий медик, який не розуміїться в питаннях

матеріальної частини зброї і боїприпасів, не у змозі

здійснити повноцінну експертизу в справах про злочини,

пов'язаних із застосуванням вогнепальної зСрої. Питання

судово-медичних і науково-криміналістичних знань

вогнепальної зброї, боїприпасів і балістики нерозривно

пов'язані між собою. Звідси виникаї необхідність і лікарю

і юристу бути озброїними медико-криміналістичними

знаннями: першому ¦ для повноцінного провадження

експертизи на високому науковому рівні, другому ¦ для

того, щоб знати можливості судово-медичної експертизи,

компетентно і в повному обсязі ставити перед нею питан-

ня, що стосуються розслідування злочинів, спрямованих

Проти здоров'я і життя людини у випадках

вогнестрільних ушкоджень.

Коло питань, що їх пропонують судовому медику

для розв'язання, надзвичайно широке:

1. Чи е дане ушкодження вогнестрільним?

2. Яке з поранень е вхідним, а яке вихідним?

3. З якої відстані було здійснено постріл?

4. Який вид зброї було застосовано?

5. Чи стало дане поранення причиною смерті?

6. Який напрям ранового каналу?

Крім цих основних запитань експерту можуть бу-

ти запропоновані й інші, що випливають із суті справи.

Існуї безліч видів, систем і моделей вогнепальної

зброї .Для практичних цілей медико-криміналістичноі

експертизи всі види вогнепальної зброї за ознакою виго-

товлення ствола можна поділити на дві категорії: гладко-

ствольне й нарізне. До гладкоствольноі зброї відносять

мисливські рушниці різних систем і моделей, а також ви-

ди гладкоствольної зброї з коротким стволом (мисливські

пістолети, пістолети старих конструкцій тощо), до наріз-

них ¦ численні види сучасної автоматичної і напівавто-

матичної зброї (гвинтівки, карабіни, пістолети, пістолети-

кулемети тощо).

За довжиною ствола зброя поділяїться на дов-

гоствольну та короткоствольну, за калібром ¦ на велико-

каліберну (понад 9 мм), малокаліберну (менш як 6,35 мм)

і середньокаліберну (між 9 і 6,35 мм); за способом виго-

товлення ¦ типову (заводського виготовлення) і атипову

(кустарного виготовлення). Остання у свою чергу поділя-

28

етьея на перероблену з фабричної (обрізи, ракетниці, пе-

рероблені для стрільби патронами тощо) ї повністю кус-

тарного виготовлення (саморобні пістолети, револьвери,

самопали та ін.).

Загальні відомості про вогнепальну зброю. За

своїм призначенням, розміром, механізмом та іншими

ознаками ручна вогнепальна зброя надзвичайно різно-

манітна, але всі її види, без винятку, мають більш-менш

довгу металеву трубку ¦ ствол, у каналі якого рухаїться

під діїю газів куля (снаряд). Передня частина ствола,

спрямована в бік польоту снаряда, завжди відкрита; це

так названий дульний отвір. Задня частина ствола в мо-

мент пострілу завжди закрита, але може відкриватися

для укладання і виймання патрона, стріляної гільзи тощо.

Цю частину ствола* в момент пострілу називають казен-

ною частиною, вона з'їднуїться зі ствольною коробкою,

де знаходиться механізм для здійснення пострілів, зміни

снаряда, викидання стріляної гільзи тощо. Зрозуміло, що

найголовнішою частиною зброї ї ствол. Маючи тільки

ствол без решти пристосувань, можна..ви стрілити і за-

подіяти поранення, в тому числі й смертельне, тому в су-

дово-медичній і слідчій практиці важливе значення маї й

саморобна зброя. На дальність польоту кулі та інші особ-

ливості пострілу впливають довжина ствола і гвинтові

нарізи в каналі. Чим довший ствол, тим далі можна

спрямувати політ кулі, тим точнішим буде її напрям і

більшу_швид кість вона розвине (тому довгий ствол зав-

жди маї далекобійна військова зброя). Але довгий ствол

робить зброю важчою і менш зручною в користуванні.

Віддають перевагу зброї з коротким стволом, яка .набага-

то легша, хоча стріляї менш влучно і на коротші ди-

станції.

Ї сучасна зброя, яка на периферичному кінці

ствола маї особливе доповнення ¦ так званий дульний

тормоз для послаблення дії віддачі. Вона маї різну кон-

струкцію і форму.

Щоб зброя була готова для дії і могла викликати

політ кулі на відстань, її треба зарядити, тобто вкласти

снаряд, порох та ініціюючу речовину, яка викликаї ви-

бух. Все це робиться відразу, одночасно, за допомогою

- патрона, який містить у собі всі три згаданих компоненти.

Будова і вигляд патрона не менш різноманітні, ніж види

29

вогнепальної зброї. Особливою різноманітністю, з погляду

технології виготовлення і якості боїприпасів, відзнача-

ються мисливські патрони, оскільки дуже часто їх виго-

товляють (заряджають) самі мисливці, які навмисне або

через недосконалість техніки (або з інших причин) допус-

кають варіабельність наважки пороху та снаряда, пижів,

гільз тощо. Будова боїприпасів, марка застосованого за-

ряду пороху, форма і якість снаряда та інші особливості

ретельно досліджуються при провадженні судово-

медичної експертизи, бо значною мірою впливають на

чинники пострілу і по-різному виявляються в місці входу

снаряда в тіло людини. Кінетичну енергію кулі розрахо-

' . ^. ¦ ^ ^ тУ2

вукстv за вщомою у фізиці формулою Е == ¦¦¦, тобто

й

вона дорівнюї приблизно 1/2 добутку її маси на квадрат

швидкості. Енергію виражають у джоулях,, і для вогне-

пальної зброї вона завелика.

Механізм дії кулі ва тіло людини. Розрізняють

чотири головних види дії кулі на людське тіло залежно

від кінетичної енергії у момент дії: пробивна; розривна;

клиноподібна; контузійна.

. ~~~0іробивна дія хулї}Я-кщо куля в момент ураження

маї велику кінетичну енергію, вона утворюї на шкірі в

місці входження отвір, вибиваючи частину тканини. Та-

кий отвір маї круглу або овальну форму, і відповідна

частина шкіри і м'яких тканин у цьому випадку втра-

чаїться. Через велику кінетичну енергію і швидкість, з

якою дії куля, шкіра в момент ураження не встигаї

розтягнутися і навіть порватися і тому куля її нищить,

тобто ділянка шкіри відповідно до діаметру кулі раптово

розбиваїться на дрібнісінькі шматочки і відноситься ку-

лею за своїм рухом. Цю вибиту ділянку шкіри у місці

входу кулі називають дефектом тканини. Вперше звернув

увагу і описав це явище відомий російський хірург

М.І. Пирогов. У цьому дефекті, власне, і полягаї пробивна

дія кулі. Найчастіше ця дія виявляїться біля вхідного

вогнестрільного ушкодження на шкірі, кістках (особливо,

плоских). Вибита тканина виноситься разом із кулею у

подрібненому стані. Так, наприклад, по ходу ранового ка-

налу у речовині головного мозку можна виявити

найдрібніші уламки кістки з вибитого кулею кісткового

отвору. Такі отвори утворюються в одязі, віконному склі,

ЗО

картоні, дошках та інших предметах, якщо жива сила

кулі досить велика. ТІро дефект тканини (шкіри) біля

вхідного отвору свідчать складки_ шкіри, що збираються

навколо рани при спробі зблизити її краї.

<^озрнвна дія ігу.ггЛпроявляїться в тому, що ура-

жена частина. тіла (приміром, голова) розриваїться,

розтріскуїться. Інколи череп може бути зруйновано

повністю. Це відбуваїться через" 1) дуже велику кінетич-

ну енергію кулі; 2) її гідродинамічну дію; 3) неправиль-

ний політ кулі.

При великій кінетичній енергії куля не лише про-

биваї м'які тканини, а й зумовлюї сильний струс тканин

навколо того місця, куди вона потрапила. Внаслідок цього

можуть утворюватися рвані рани, тріщини, що йдуть

радіальне і надають" рані хрестоподібної або зірчастої

форми. Особливо характерними е такі ушкодження при

ураженні печінки, селезінки. Гідродинамічну дію куля

справляї, потрапляючи у порожнину, заповнену рідким

вмістом (наприклад, у шлунок, серце). При цьому відбу-

ваїться розрив органа, тому що куля передаї свою вели-

чезну енергію рідині, а остання, у свою чергу, ¦ стінкам

порожнини.

Розривна дія кулі проявляїться і при ушкодженні

кульової оболонки. Якщо оболонка ушкоджуїться

(наприклад, при проходженні кулі через перешкоду), во-

на легко відділяїться від осердя і, будучи значно легшою

від нього, швидше втрачаї енергію, відстаї у швидкості.

Внаслідок цього оболонка й осердя можуть продовжувати

політ кожне окремо і спричинити кожне свої ушкоджен-

ня. Дуже часто розрив оболонки і відокремлення її від

осердя відбуваїться в момент входження кулі в тіло чи в

самому тілі, особливо при потраплянні у кістки. В таких .

випадках і утворюються рвані рави, що виникають від дії

свинцевого (сталевого) осердя й оболонки, яка з нього

сповзаї, розширюїться, обертаїться і тим самим ушкод-

жуї тканини,________' , ' +

СКлиноподібяа дія дул^проявляїться тоді, коли її

енергія вже не така велика і її не вистачаї для того, щоб

вибити шматок тканини та утворити отвір. У таких ви-

падках вона розсовуї тканини, тобто дії як клин: спочат-

ку витягуї шкіру, а потім її розриваї , утворюючи щіли-

ноподібне або зірчастоподібне ушкодження. Таким чином,

31

куля не вибиваї ділянки ушкоджених тканин, не утворюї

дефект її тканини, і ушкодження в таких випадках

зіставляїться своїми краями. Така дія кулі найчастіше

виявляїться біля вихідного отвору, коли куля вже прой-

шла крізь тіло і втратила значну частину кінетичної

енергії або, перш ніж потрапити в тіло, пройшла крізь

перешкоду та в інших випадках.

{Контузійна дія дудг^мае місце тоді, коли її жива

сила невелика, тобто наприкінці льоту. В цьому випадку

куля вдаряїться об тіло і дії як тупий предмет, утво-

рюючи відповідні ушкодження.

Вхідний отвір. Повне або наскрізне вогнестрільне

поранення складаїться з вхідного отвору, вогнестрільного

каналу та вихідного отвору. Вогнестрільний канал з'їднуї

вхідний і вихідний отвори. Сліпе вогнестрільне поранення

складаїться з вхідного отвору і ранового каналу, куля

при цьому, залишаїться в тілі.

Внаслідок пробивної дії кулі утворюїться круглий

вхідний отвір,, діаметр якого, як правило, менший за

калібр кулі, оскільки натягнута кулею шкіра через на-

явність еластичних волокон скорочуїться і. розміри воло-

кон зменшуються- Приміром, при калібрі кулі 7,65 мм

діаметр отвору, як правило, дорівнюї 5-6 мм. Там, де

иїкіра погано вдавлюїться, тобто ділянки, де кістка

розташовуїться близько від поверхні (на голові), розмір

вхідного отвору майже' дорівнюї діаметру кулі, а іноді

й трохи більший. Якщо куля рухаїться ;не під прямим

кутом до поверхні тіла, а під гострим, утворюїться

вхідний отвір овальної форми. Краї вхідного

вогнестрільного ушкодження дрібно-торочкуваті (це

помітно при збільшенні). Торочкуватість залежить від

швидкості кулі (чим більша швидкість, тим рівніші краї

отвору), а також і від її форми. Якщо куля шпиляста, во-

на утворюї переважно гладкі краї; заокруглена, ту-

покінцева куля вдаряї сильніше і тому краї ушкодження

більш зазубрені, шорсткі.

На шкірі навколо вхідного отвору утворюїться

ряд змін, що мають істотне значення для діагностики

ушкодження. \

При проходженні кулі крізь шкіру краї ушкод-

ження зазнають удару, тертя і осаднюються на ширину

1-11 мм від країв рани. Це ушкодження в судово-медич-

32

ній практиці маї назву "поясок осаднення". Його поход-

ження пояснюїться, головним чином, механічною діїю.

При дії тупокінцевих куль великого калібру поясок осад-

нення виражений краще, він ширший. Взагалі поясок

осаднення стаї більш помітним у тих випадках, коли ра-

на підсихаї, він набуваї буро-коричневого (брунатного)

кольору. ^

При проходженні кулі крізь шкіру внаслідок

щільного контакту її поверхні і країв шкірної рани в зоні'

входу осідають частинки металу, кіпоті, мастила, потяг-

нуті кулею з каналу ствола. То ж крім пояска оеаднення

тут виявляють і поясок^^бти^ання^чи^забруднення^ Така

облямівка залишаїться і на одязі і на інших предметах,

крізь які пройшла куля. Наявність Пояска обтирання ¦

один із доказів вхідного отвору. Однак виявлення цього

пояска ускладнюють забруднення рани,, кров, яка

підсохла на тілі та одязі. тощо. Тому огляд поранення

краще провадити при достатньому освітленні за допомо-

гою лінзи або стереомікроскопа.

Крім двох описаних, на шкірі біля вхідного отвору

. може бути знайдено' і трепйпоясок^ або кільде ме-

талізаци. що утворюїться внаслідок проникнення в шкіру

навколо рани частинок металу з поверхні та оболонки

кулі і становить важливу діагностичну ознаку. Це кільце

можна легко виявити за допомогою м'яких рентгенівських

променів. ,

Численні експериментальні дослідження показали,

що поясок металізації при стрільбі свинцевими кулями

знаходиться біля вхідного вогнестрільного поранення

завжди (при пострілах з будь-якої відстані) і на шкірі, і

на одязі.

Таким чином, вхідне вогнестрільне поранення не-

залежно від умов стрільби, відстані пострілу і виду зброї

характеризуїться такими ознаками: Ідефект тканини; {по-

ясок осаднення; УІОЯСОК обтирання; Усільце металізації.

Інші ознаки вхідного отвору, що залежать від

умов стрільби, будуть описані далі.

Вихідний отвір. Пройшовши крізь тіло, куля

підходить до шкіри з внутрішнього боку і, якщо зберігаї

достатню енергію, утворюї в шкірі отвір, через який ви-

ходить назовні. Це ушкодження маї назву "вихідний

отвір".

33

У переважній більшості випадків, а при ушкод-

женні короткоствольною зброїю ¦ майже завжди, куля,

пройшовши крізь тіло, втрачаї таку значну частину своїї

енергії, що, виходячи з тіла, справляї на шкіру лише

клиноподібну дію, тобто лише розсовуї її, не вибиваючи

ділянки шкіри. Тому вихідний отвір частіше, ніж вхідний,

набуваї щілиноподібної форми. Краї такого отвору легко

зіставляються, розміри бувають менше діаметра кулі або

дорівнюють йому, оскільки куля спочатку натягуї шкіру

у вигляді конуса і розриваї її біля верхівки. Потім шкіра

скорочуїться, внаслідок чого зменшуються початкові

розміри ушкодження. В окремих випадках куля, прохо-

дячи крізь тіло, деформуїться або навіть фрагментуїться

і залишаї "на виході з тіла відмінне від непошкодженої

кулі ушкодження. Приміром, грибоподібнодеформована

або розплющена куля утворюї . рваний, неправильної

форми вихідний отвір з розпанаханими, вивернутими

краями. Коли куля потрапляї у кістки і тягне їх уламки

за собою, виникають додаткові ушкодження, а вихідний

отвір порівняно з калібром кулі незвичайно великий. Ку-

ля може змінити свої положення в тілі людини з різних

причин і вийти з нього не кінцем, а боковою поверхнею

(плиском) і залежно від своїї довжини сформувати щіли-

ноподібну рану довжиною 1-2 см.

Осаднення епідермісу навколо вихідного отвору не

утворюїться, оскільки він не контактуї з кулею (вона

проходить з боку підшкірної клітковини). Але іноді в мо-

мент виходу кулі з тіла, коли вона витягуї шкіру у

вигляді конуса, верхівка- цього конуса вдаряїться об

щільний одяг (ремінь, приміром) або об предмети, до яких

людина прихилилася (стіна, дерево), і зрештою осад-

нюїться. В цих випадках біля вихідного отвору може

з'явитися хибний поясок осаднення (хибний тому, що

його утворення не залежить від контакту з кулею).

При дуже великій кінетичній енергії (наприклад,

при пострілах з .гвинтівки з близької відстані) куля,

пройшовши крізь тіло людини, зберігаї значну частину

енергії і на виході виявляїться її пробивна дія, внаслідок

чого вихідний отвір набуваї круглої чи овальної форми з

дефектом тканини, тобто за своїм зовнішнім виглядом

нагадуї вхідний. А якщо енергія кулі дуже велика і ра-

зом з кулею в рановий канал входять гази, що утворили -

+ 34

ся в результаті пострілу, тоді виявляїться і гідроди-

намічна дія кулі, а вихідний отвір маї вигляд великої

рваної рани. .

Рановий канал у найпростішому випадку являї

собою більш або менш пряму лінію, яка ї продовженням

напряму польоту кулі до її входу в тіло. Але в багатьох

випадках буваї і відхилення від цього напряму. Воно за-

лежить від властивостей тканини, ураженої снарядом,

швидкості кулі, її цілості та' інших обставин.

Напрям ранового каналу у тілі становить великий

інтерес у судово-медичному плані, оскільки по ньому

певною мірою можна судити про напрям польоту кулі,

що, в свою чергу, маї важливе криміналістичне значення.

Рановий канал у тілі людини залежно від напряму

і розташування може-бути: прямий, відхилений, перерва-

нийv оперізуючий. "" ' +

Напрям ранового каналу визначаїться у трьох

площинах, які умовно можна провести через тіло людини:

вертикальній (умовно поділяють на праву і ліву полови-

ни), фронтальній (на передню і задню), горизонтальній

(на верхню і нижню). Напрям ранового каналу описують

так, немовби людина перебуваї у вертикальному поло-

женні. Таким чином, кажуть, що рановий канал прохо-

дить спереду назад, зверху вниз і справа наліво.

При пострілі з каналу ствола крім кулі вилітають

і інші частини заряду, що залишають на тілі людини

сліди, а інколи навіть ушкодження. Це додаткові чинники

пострілу: гази, полум'я, кіпоть, зерна пороху тощо.

Додатковими чинниками ї продукти згорання по-

роху, вибуху ініціюючої речовини капсульного заряду, а

також метал, що вимиваїться газами зі стінок каналу

ствола та ін.

Ці чинники діють лише на близькій відстані. У

міру віддалення зброї від цілі дія їх поступово слабшаї.

Спочатку припиняїться дія полум'я та газів, починають

летіти кіпоть і напівобгорілі й обгорілі зернинки пороху і

частинки металу. У міру віддалення від дульного зрізу

додаткові чинники звичайно розсію-оться у вигляді кону-

са з верхівкою біля дульного отвору, а площа їх розсію-

вання на мішені збільшуїться,

Під час вибуху гази справляють на тіло людини

хімічну, механічну і термічну дії, призводячи. до травми,

35

опіку, а в деяких випадках ¦ до накопичення у тканинах

отруйних речовин, передусім ¦ оксиду вуглецю.

У судово-медичній практиці розрізняють такі

відстані пострілу: впритул, з близької відстані, з

неблизької відстані.

Пострілом впритул називають постріл, коли дуль-

ний зріз зброї стикаїться з тілом або одягом потерпілого.

Існують такі види пострілу впритул: постріл у щільний,

або герметичний, упор, постріл у нещільний, або негерме-

тичний, упор, постріл у частковий, або боковий, упор.

' Постріл у щільний, або герметичний, упор харак-

теризуїться тим, що дульний зріз зброї дуже щільно

притиснуто до тіла. Куля, яка вилітаї з отвору ствола,

потрапляї в тіло, утворюючи вхідне вогнестрільне ушкод-

ження з усіма його ознаками і рановий канал. Гази, які

рухаються за кулею, під великим тиском (2-3 тис. атмо-

сфер) входять у рановий канал і розсовують його стінки,

через що шкіра ще сильніше на короткий час при-

тискаїться до дульного зрізу зброї (немовби вдаряїться) і

в цьому місці утворюїться осаднення, яке за формою

відповідаї формі дульного зрізу зброї у момент пострілу.

Цей відбиток допомагаї визначити вид зброї, з якої зроб-

лено постріл.

Після пострілу в каналі ствола зброї утворюїться

зона розрідженості, внаслідок чого туди може потрапити

кров, подрібнені частинки м'яких тканин ранового кана-

лу ¦ важливий речовий доказ того, що з ціїї зброї було

зроблено постріл упритул.

Кіпоть, яка входить у рановий канал слідом за

кулею, відкладаїться на стінках каналу, а також на по-

верхні органів навколо поранення (на серці, печінці тощо).

По ходу ранового каналу також можна виявити і хімічну

дію газів. Розшаровуючи стінки ранового каналу, кіпоть

може відкластися на внутрішній поверхні кісток черепа

(між твердою мозковою оболонкою і внутрішньою плас-

тинкою) і зберігатися там тривалий час. Це робить мож-

ливим провадження експертизи (наприклад, при ексгу-

мації) з метою розв'язання питання про відстань по-

стрілу.

Постріл у нещільний, або негерметичний, упор ха-

рактеризуїться тим, що дульний зріз зброї лише стика-

їться з поверхнею тіла або з одягом. При цьому куля ут-

36

ворюї в тілі вхідний отвір і рановий канал, куди витягуї

за собою порохові гази. Вони також розшаровують його

стінки (як' і при пострілі у щільний упор), виникають роз-

риви шкіри по боках вхідного вогнестрільного ушкоджен-

ня т-подібної, хрестоподібної або зірчастої форм.

При пострілі у частковий, або боковий, упор дуль-

ний зріз зброї стикаїться з тілом або одягом тільки своїю

частиною. За рахунок цього гази, що утворилися в ре-

зультаті пострілу, частково (з боку відкритого тіла) про-

риваються назовні, і кіпоть може відкластися на шкірі.

-Це відхилення маї еліпсоподібну форму, а вхідне

вогнестрільне ушкодження розміщуїться ближче до ви-

тягнутої частини еліпсу,

Пострілом з близької відстані називають постріл у

межах побічної дії заряду. На шкірі (при пострілі в ого-

лене тіло) утворюїться вхідне вогнестрільне ушкодження

з усіма ознаками і відкладення додаткових чинників по-

стрілу. При цьому на шкірі може статися опік. Дії по-

лум'я може зазнавати і волосся ¦ воно скручуїться, стаї

легким, набуваї сіро-бурого забарвлення.

Додаткові чинники можуть виявлятися на шкірі у

вигляді, відкладення кіїюті,' мастила, проникнення у

шкіру напівобгорілих і необгорілих порошинок, частинок

металу тощо. Найважчі компоненти додаткових чинників

пострілу летять на велику відстань від дульного зрізу

зброї, але, як би далеко вони не відлітали, ця відстань

звичайно не перевищуї 1-1,5 м. Для кожної зброї існуї

особливий, властивий лише їй, близький постріл. Напри-

клад, якщо патрон заряджено димним порохом, порошин-

ки можна виявити на відстані 100 см і більше, а при по-

стрілах бездимним порохом дію додаткових чинників

можна виявити лише на відстані 50-60 см.

Отже, більш доцільно говорити не про постріл з

близької відстані, а про постріл у межах побічної дії за-

ряду, а потім визначити більш точно за допомогою експе-

риментальної стрільби (при можливості) відстань у сан-

тиметрах. ''

Коли поранення заподіяно пострілом з близької

відстані крізь одяг, додаткові чинники пострілу можуть

бути виявлені на зовнішній поверхні першого шару одягу,

Ці відкладення досліджуються судово-медичним експер-

том у лабораторії, де розв'язуїться питання щодо відста-

37

ні пострілу, складу додаткових чинників пострілу та ін.

У міру вдосконалення зброї і боїприпасів, особли-

во порохового складу, дія додаткових чинників дедалі

більше послаблюїться і все більше скорочуються ті ди-

станції, на яких вони виявляються.

Найбільш 'доцільно для визначення відстані по-

стрілу провадити експериментальну стрільбу з тіїї самої

зброї (якщо е така можливість) патронами тіїї ж серії,

якими було зроблено постріл і заїюдіяно поранення.

Оглядом вхідного отвору на тілі або одязі встановлюють

приблизну відстань пострілу. Потім на такій самій

відстані. провадять експериментальний постріл у мішень

з білої тканини, закріпленої на щиті з фанери, картону

+ тощо. Розміри ціїї мішені повинні бути такими, щоб мож-

ливе розсіювання кіпоті потрапило на тканину. Після по-

стрілу вимірюють діаметри і вкорінення порошинок у

тканину мішені, густоту розміщення порошинок, кількість

їх на певній площі, приміром, на 1 см2, і потім порівню-

ють результати з досліджуваним пораненням або його

фотознімком, зробленим у натуральну величину. Якщо е

значні відхилення, провадять нові пробні постріли з

дальшої або ближчої відстані (залежно від результатів

першого пострілу).

Про відстань пострілу дозволяють судити не лише

наявність кіптяви і порошинок, а й розміри поверхні, яку

вони займають, її окремі частини, ступінь розсіювання.

Для кіпоті визначаїться радіус внутрішнього і зовніш-

нього кільця, для порошинок ¦ більш щільного вкорінен-

ня в загальний радіус.

Постріл з неблизької відстані або постріл поза

межами дії додаткових чинників пострілу. У процесі роз-

слідування злочинів, пов'язаних із застосуванням вогне-

пальної зброї, дуже важко визначити відстань більш точ-

но (вирахувати її у метрах чи хоча б у певних межах).

На жаль, такі спроби часто закінчуються невдало. Сто-

совно короткоствольної зброї прийнято вважати, що сліпі

ураження вказують на більшу віддаленість пострілу, але

це не завжди вірно. '

Куля, потрапляючи у тіло, втрачаї кінетичну

енергію залежно не тільки від зовнішньої відстані, а й від

відстані, пройденої у середині тіла, від властивостей уш-

коджених органів. Розмір і форма кулі, її кінетична

38

енергія, властивості матеріалу, цілість оболонки, дефор-

мація кулі та багато інших умов також впливають на

властивості поранення. Усе разом взяте створюї таку

різноманітність поранень, що їх не можна помістити в

будь-яку схему для визначення відстані навіть :для одно-

го і того самого екземпляра зброї. Загалом можна сказати,

що вхідне вогнестрільне поранення при пострілі з

неблизької , відстані характеризуїться лише як рана з

усіма ознаками вхідного поранення (дефект тканини,

пояски забруднення, осаднення і кільце металізації). .

Сліди дії додаткових чинників пострілу ні на тілі, ні на

одязі не визначаються. В окремих випадках при пострілі

з неблизької відстані на тілі та одязі може бути виявлено

кіпоть. Це явище маї назву феномена Виноградова.

Відбуваїться це тоді, коли початкова швидкість кулі ста-

новить не менш як 500 м/с, а на тілі ї багатошаровий

одяг, причому відстань між шарами одягу ¦ 0,5 ¦ 1 см.

Куля тягне-за собою на велику відстань частинки кіпоті.

Потрапляючи у багатошаровий одяг, ця зона руйнуїться

після проходження першого або другого шару одягу .і

кіпоть, таким чином, потрапляї на зовнішню поверхню

другого-третього шару одягу в зоні вхідного отвору. Мо-

же трапитися, що другим (третім) шаром виявиться по-

верхня тіла і кіпоть потрапляї на шкіру біля вхідного от-

вору, імітуючи постріл з близької відстані.

Особливо важливо враховувати цю обставину у

випадку судово-медичної експертизи, коли е підозра на

членоушкодження.

Судово-медична практика свідчить, що на підставі

лише даних огляду і розтину трупа не завжди можливо

дати вичерпну відповідь на основні медико-

криміналістичні питання, що виникають у справах про

вбивство і поранення з вогнепальної зброї. Велику допо-

могу в цьому можуть надати додаткові лабораторні

дослідження речових доказів.

До допоміжних методів, які застосовуються в су-

дово-медичних лабораторіях належать: а) фотографічний

метод; б) мікроскопічний; в) хімічний; г) рентгенологічний;

д) спектральний. ,

Фотографування взагалі маї велике значення у

судово-медичній та криміналістичній практиці. Крім фо-

тографування місця події і мертвого тіла доцільно засто-

39

совувати зйомку вхідного і вихідного вогнестрільного по-

ранення з великим збільшенням. Багато особливостей, які

не вдаїться розрізнити при огляді навіть у лупу, чітко

видно на фотознімку із збільшенням у кілька' разів.

Збільшений фотознімок ушкоджених кісток дозволяї

чітко встановити скошеність країв ушкодження, не зав-

жди добре помітну неозброїному оку на тонких кістках

(лопатка, кістки черепа). Інколи, особливо для виявлення

прихованих слідів, додаткових чинників пострілу (на

темній ворсистій тканині одягу, на одязі, залитому

кров'ю), застосовують фотозйомку в інфрачервоних про-

менях.

Мікроскопічне дослідження вогнестрільних уш-

коджень тіла і одягу здійснюють за допомогою стерео-

мікроскопа. При цьому можуть бути визначені ушкод-

ження епідермісу, волосся від дії високої температури,

ушкодження їх газами і порошинками, накладення на во-

лосся кіпоті, укорінення порошинок у тіло та одяг, на-

явність у товщі шкіри слідів контузії (удару газами) у

вигляді дрібноточечних крововиливів, наявність і

кількість волокнин одягу в ушкодженнях і по ходу рано-

вого каналу, а також знаходження в рановому каналі

мікрочастинок, які свідчать про те, що куля потрапила в

тіло, пройшовши перед тим крізь перешкоду тощо.

Велике значення маї мікроскопія при дослідженні

загноїних об'їктів, коли гниття знищуї або приховуї ба-

гато ознак, які звичайно видимі:

Хімічні дослідження провадяться для визначення

наявності і сорту пороху за його залишками, навколо ра:"

ни, на одязі, у-вогнестрільному каналі. Такий аналіз крім

контролю даних, одержаних при дослідженні мертвого

тіла (наприклад, про те, що поранення ї вхідним

вогнестрільним ушкодженням), ї їдиним підтвердженням

наявності залишків пороху, коли останні дуже незначні

або тіло маї глибокі зміни через процеси гниття.

Рентгенологічне дослідження даї змогу визначити

сліди металу навколо вогнестрільного ушкодження (кіль-

це металізації). Таке дослідження мертвого тіла з позна-

ченням вхідного отвору контрастною речовиною дозволяї

визначити напрям каналу в тілі (шляхом порівняння роз-

ташування вхїднбго отвору і снаряда при сліпих пора-

неннях), відкладення металу по ходу ранового каналу,

40

наявність фрагментованих частинок кулі, кількість Дрфг

бий у тілі тощо.

Спектроскопічне дослідження дозволяї визначити

найдрібніші сліди металу в рані, нарколо неї і по ходу

ранового каналу. При цьому можна визначити не тільки

рід металу (що важливо, наприклад, для з'ясування виду

застосованої зброї), а також і його кількість, тобто дозво-

ляї відрізнити вхідне вогнестрільне ушкодження від

вихідного. ,

Якщо постріл заподіяно в тіло, вкрите одягом, при

судово-медичній експертизі досліджуїться і цей одяг.

Нерідко саме дослідження одягу даї матеріали, за якими

можна визначити і напрям пострілу, і його відстань, а та-

кож розв'язати інші, не менш важливі питання. Перед

експертами ¦ судовими медиками ¦ нерідко ставиться

питання про відповідність розміщення та кількості уш-

коджень на тілі і на одязі.

Ці питання можуть бути розв'язані лише за умо-

ви, що одяг залишаїться на тілі потерпілого і в такому

вигляді досліджуїться при провадженні експертизи. Тому

на місці події вживають усіх заходів для того, щоб не по-

рушити розміщення одягу на тілі і послідовність його .

шарів.

При дослідженні одягу можуть вирішуватися

важливі для слідства питання. По-перше, чи досліджу-

ваний одяг припіднімали і робили постріл в оголене тіло.

У подальшому одяг розправляють і він прикриваї уш-

коджені частини тіла; з метою приховання злочину, зни-

щення речового доказу злочинник знімаї одяг, а на- .

томість одягаї інший. По-друге, в якому положенні зна-

ходилося тіло потерпілої людини в момент пострілу. Тіло

могло знаходитися, наприклад, у зігнутому положенні,

руки або ноги зігнуті у суглобах. При цьому куля, перш

ніж потрапити у тіло, проходить крізь одяг або його

складку, залишаючи пошкодження, за якими у подаль-

шому можна відтворити позу, в якій знаходилася потер-

піла людина.

На одязі може бути виявлено кілька пошкоджень

/ (куля пройшла крізь складки одежі), а на тілі ¦ лише

одне вогнестрільне ушкодження.

Вогнестрільні пошкодження одягу, особливо тов-

стих темних тканин, можуть бути зовсім непомітні. Пога-

41

но помітні пошкодження на одязі, що просякнув кров'ю.

Оеаднення кіпоті і порошинок, добре, помітні на

світлій тканині, стають невидимими на темній, і в такому

разі огляд треба провадити при боковому освітленні, в

ультрафіолетових променях тощо.

.Іноді внаслідок дії полум'я при пострілі з близької

відстані одяг може загорітися, при цьому полум'я спри-

чинить додаткові ушкодження.

Шлях, прокладений кулею в тілі людини, маї на-

зву "вогнестрільний рановий канал". Він може бути д^-

^ій^ коли вхідний і вихідний отвори або снаряд, що за-

стряв у тілі при сліпих пораненнях, з'їднуються прямою

лініїю (такі канали найзручніші для дослідження); ЦЩВЬ

леищі. коли куля. рухаючись у тілі, відхиляїться від

евого первісного (початкового) напрямку (приміром, ков-

знувши по поверхні кістки). Лі^^ишv рановий канал

утворюїться тоді, коли куля проходить крізь органи, які

легко змінюють свої положення (петлі кишечника, легені,

групи м'язів тощо). йввйВйййВЙ ранЁвий канал виникаї,

коли куля проходить крізь різні частини тіла ¦ крізь два.

стегна, крізь руку і потрапляї у тіло. Таким чином, при

дослідженні виявляїться два або більше вхідних отворів,

що наводить на думку про декілька пострілів у тіло.

^^ЦЙЙ^ЙІ ранові канали (по дотичній) утворюються у

тих випадках, коли куля входить в округлу частину тіла

(стегно, бік, плече) під дуже малим кутом і виходить біля

входу. Коли куля ковзаї по поверхні шкіри, розриваючи

її, то утворюються довгі рвані рани.

^й^ЕКИЇЖй рановий канал утворюїться тоді, ко-

ли куля маї малу енергію. Вона пробиваї шкіру і ковзаї

під нею по поверхні кістки (наприклад, ребра), змінюючи

свій шлях відповідно до рельефа, і оперізуї частину тіла.

Куля може навіть вийти з тіла у протилежному боці,

створюючи подобу тяжкого проникаючого поранення.

МЦ^ЇЇВШіО&і рановий канал спричиняї куля, яка,

потрапивши у тіло людини, розриваїться на частини

(фрагментуїться) і кожна з частин утворюї свій рановий

канал (при: одному вхідному вогнестрільному пораненні).

Іноді при цьому фрагменти кулі пробивають тіло

наскрізь, утворюючи декілька вихідних отворів.

Напрям ранового каналу в тілі маї велике суттїве

значення у судово-медичній практиці, оскільки дозволяї

42

в тій або іншіїї мірі судити про напрям польоту снаряда,

що у свою чергу маї важливе криміналістичне значення.

Розміри ранових каналів та інші їх властивості залежать

від виду уражаючого знаряддя, його конфігурації, кіне-

тичної енергії і характеру польоту. Зробити висновок про

розмір снаряда за розмірами каналу здебільшого немож-

ливо, оскільки у механізмі його утворення переважаї дія

балістичних властивостей снаряда. У різних органах

просвіт ранового каналу, утвореного одніїю й тіїю самою

кулею на різних його ділянках, буваї неоднаковим.

Рановий канал у кістках також маї важливе судо-

во-медичне значення. Особливо це стосуїться каналу у

плоских кістках. Проходячи крізь ці кістки, куля утворюї

в них отвори (дірчасті переломи). Канал у кістці, що ви-

ник внаслідок пробивної д-ії кулі, маї своїрідний перетин:

він формуї в кістці фігуру зрізаного конусу, поверненого

основою за польотом кулі.

При влученні кулі в кістку під прямим кутом

отвір маї звичайну круглу форму, подібну до форми по-

перечного перетину кулі. Якщо куля входить під гострим

кутом, одламуеться частина кістки з боку входу кулі і

відповідно ¦ тупого кута. Отвір у кістці в цих випадках,

як і при шкірних пораненнях, маї овальну форму, роз-

міри отворів, як правило; відповідають калібру кулі, але

іноді через певну еластичність кісток можуть бути і тро-

хи меншими. +

Вогнестрільні ушкодження кісток ретельно дослід-

жуються в судово-медичній лабораторії.

При проходженні кулі крізь плоскі кістки часто

утворюїться радіальне розтріскування, іноді ¦ концен-

тричні тріщини. Якщо куля не маї достатньої кінетичної

енергії для пробивної дії, вона ламаї кістку і розсуваї

уламки, іноді численні; нерідко куля сама застряї серед

цих уламків під шкірою черепа. Після видалення осколків

кістки залишаїться великий отвір неправильної або

круглої форми з нерівними краями.

Нерідко.в судово-слідчій практиці виникаї питан-

ня про послідовність пострілів (якщо в тілі е декілька

вогнестрільних поранень). Іноді у процесі провадження

судово-медичної експертизи це питання може бути _

розв'язане.

Зокрема, при пострілах з близької відстані про

43

послідовність пострілів можна судити по виявленню час-

тинок збройного мастила. Вони можуть осідати на тілі

та одязі і виявлятися за допомогою спеціальних методів

дослідження. Ці сліди, як правило, відсутні при наступ-

них пострілах, а якщо й виявляються, то у значно меншій

кількості. +

.Поясок забруднення біля вхідного отвору більше

виражений при наступних пострілах, оскільки куля зди-

раї наліт від попередніх пострілів з каналу ствола.

Можна визначити послідовність пострілів і в тому

разі, коли куля, пробиваючи плоскі кістки, утворюї

тріщини, що йдуть у радіальному напрямку. Якщо

тріщини декількох поранень з'їднуються, тріщини на-

ступного поранення ніколи не перетинають тріщин попе-

реднього. Іноді вхідний отвір у плоских кістках маї не-

правильну форму, що також вказуї на їх утворення тоді,

коли кістки стали більш рухомими, тобто там вже були

тріщини від попереднього поранення.

Ушкодження, що виникають при пострілах дробом

з мисливської рушниці, відзначаються ще більшою

різноманітністю, ніж поранення кулею з нарізної зброї.

Ця обставина пояснюїться не тільки різноманітністю

видів мисливської зброї, але переважно видом боїпри-

пасів і, особливо, способом їхнього виготовлення. При

цьому застосовуються різні гільзи (металеві, картонні,

капронові), марки димного і бездимного пороху, різні

пижі, в тому числі й саморобні і виготовлені з підручних

матеріалів (паперу, вати, ганчір'я), різноманітні присто-

сування для збільшення або зменшення кучності бою то-

що.

Тому провадження експертизи у випадках пора-

нення дробом е складним видом дослідження і вимагаї

великого досвіду та знань дослідника. Ретельно підго-

товлені матеріали слідчої справи, вміло зібрані речові до-

кази у справі сприяють провадженню експертизи і

розв'язанню важливих і складних питань, що виникають

у слідчій практиці при розслідуванні такого роду подій.

Заряд патрона складаїться з певної кількості дро-

бинок, які на близькій відстані діють як один снаряд, а в

міру збільшення відстані розсіюються і діють як окремі

.маленькі снаряди. У зв'язку з цим дробові ушкодження

утворюють досить характерну картину і розпізнаються

44 -

без особливих труднощів.

Численні експериментальні дослідження (С.Д. Кус-

тановича, Я.С. Мусина та ін.) дозволяють зробити такі

висновки щодо визначення відстані пострілу.

1. Сліди близького пострілу при стрільбі з дробо-

вої рушниці можуть бути виявлені на дистанціях близько

1,5 м при зарядженні патронів бездимним порохом і при-

близно 2-3 м¦ димним порохом.

2. Ступінь вираженості додаткових слідів пострілу

і розміри отвору дозволяють розрізняти дистанції близь-

ко 100 см.

3. Якщо е дані про те, що стрільба проводилася з

типової мисливської зброї і правильно зарядженими пат-

рбнами, можна оріїнтовно визначити відстань пострілів

за спеціальними таблицями.

4. Найкращі дані, які дозволяють установити

відстань пострілу, можна отримати лише за допомогою

експериментальної стрільби з тіїї самої зброї, з якої було

заподіяно поранення, використовуючи ті ж самі патрони.

При розслідуванні злочинів, пов'язаних з

вогнестрільними дробовими . пораненнями, треба

пам'ятати про те, що поранення дробом може виникнути і

при пострілі не з мисливської зброї. Зокрема, у практиці

зустрічаються поранення дробом при пострілах з обрізів

мисливської зброї, ракетниць, пристосованих для

стрільби мисливським патроном, з різного роду самопалів,

трубок і навіть без будь-якої зброї ¦ під час вибуху

мисливського патрону, де дульце гільзи виконуї роль

ствола зброї. +

Слід враховувати те, що окремі питання, пов'язані

із застосуванням вогнепальної зброї, не можуть бути

розв'язані судовим медиком самостійно, і тому доцільно

призначити у складних випадках комплексну експертизу

із залученням експертів-криміналістів і фахівців інших

галузей знань.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Назвіть ознаки вхідного вогнестрільного пора-

нення.

2. Дайте визначення поняття "постріл з близької

відстані".

45

3. Які ознаки пострілу впритул?

4. Чи відповідають ушкодження на тілі калібру

кулі вогнепальної зброї?

5. Де і як досліджуїться куля, вилучена експертом

з тіла потерпілого?

6. Де і яким дослідженням підлягаї куля, вилуче-

на експертом з тіла потерпілого?

7. Як визначити напрям ранового каналу в тілі

людини?

8. Які питання ставляться перед судово-медичною

експертизою у випадку вогнестрільних ушкоджень?

Загальні відомості про асфіксію. Асфіксія (чи

удушення у широкому смислі слова) ¦ це порушення

процесу газообміну організму в результаті припинення чи

уповільнення доступу кисню і затримання виділення

вуглекислоти.

Будь-яка перешкода, що виникаї на шляху до-

ступу повітря в легені і заважаї проникненню його через

легені в кров або іншим чином утруднюї легеневе дихан-

ня, порушуї процес засвоїння кисню кров'ю чи перехід

його з крові в клітини. Все це'затримуї перетік крові че-

рез кровоносні судини і зменшуї кількість гемоглобіну, а

відповідно і кйсневрїмкість крові, отже, може викликати

асфіксію.

У зв'язку з цим види асфіксії досить різноманітні.

За принципом класифікації смертей можна виділити

асфіксію насильницьку (від зовнішніх впливів) і нена-

сильницьку (кк. наслідок різних захворювань), наприклад,

при пороках серця, численних ураженнях легенів, захво-

рюваннях мозку, хворобливих інтоксикаціях організму, в

акушерстві добре відома асфіксія новонароджених.

Насильницька асфіксія може бути спричинена та-

кож різними впливами: від механічної перешкоди дихан-

ня, отруїння організму отрутами, що введені зовні, охо-

лодження організму, ураження електрикою, нестача кис-

ню в повітрі та ін.

Асфіксія, що виникаї при різних захворюваннях,

46

детально розглядаїться клінічною медициною. Судову ж

медицину цікавить головним чином насильницька

асфіксія, а також асфіксія новонароджених, що тісно

пов'язана з питанням про дітовбивство.

Прижиттївий перебіг асфіксії. Не слід вважати,

що'асфіксія обов'язково спричиняї смерть. Легкі випадки

асфіксії виникають вже при затриманні дихання на 40-50

секунд. При наступному затриманні починають розвива-

тися асфіктичні явища, але якщо немаї зупинення ди-

хання, то воно швидко поновлюїться при' усуненні пе-

решкод. Після зупинення дихання ще деякий час триваї

скорочення серця і припиняїться лише в тому випадку,

коли дихання не поновлюїться. :

Такі основні ^вища при асфіксії: а) розлад нерво-

вої системи; б) розлад і зупинення дихання; в) розлад

серцево-судинної системи; г) послаблення роботи м'язів.

У перші секунди і навіть хвилини після зупинен-

ня дихання ніяких ознак асфіксії не проявляїться і в

організмі відбуваїться лише накопичення вуглекислоти.

Це так званий передасфіктичиий період. Вуглекислота,

що накопичилася, маї здатність подразнювати дихальні

центри продовгуватого і спинного мозку.

Розлади нервової системи досить суттїві. Цент-

ральна нервова система, особливо головний мозок, досить

чутливі до найменшого порушення кисневого режиму,

тому при швидкому настанні асфіксії швидко втрачаїться

свідомість (як правило, в кінці першої хвилини чи на по-

чатку другої). При більш повільному розвитку асфіксії

спочатку розлагоджуються чуттїві сприйняття (зір,

слух), знижуїться здатність до мислення, швидко втра-

чаїться відчуття болі.

Розлади і зупинення дихання. У зв'язку з накопи-

ченням вуглекислоти і нестачею кисню дихання частішаї,

стаї бурхливим, глибоким, до того ж вдих (інспірація)

сильніший за видих. Перший період асфіксії, період

івспіраторної задишки, продовжуїться близько хвилини.

Потім починають переважати видихальні рухи (еспіра-

ція); задишка стаї аспіраторною, триваї також близько

хвилини і закінчуїться судорожними дихальними рухами

протягом декількох секунд. Після цього дихання при-

близно на хвилину зупиняїться, а потім поновлюїться у

вигляді так званих термінальних (остаточних) дихальних

47

рухів, що являють собою короткі глибокі подихи з пауза-

ми, при чому рот часто широко відкриваїться. Тривалість

періоду термінальних дихальних рухів різна і коливаїть-

ся від одніїї до п'яти-семи хвилин. Після цього дихання

припиняїться, але діяльність серця продовжуїться. Та-

ким, чином, у типовому розвитку асфіксії розрізняють

п'ять періодів: 1) період інспіраторної задишки; 2) період

еспіраторної задишки; 3) короткочасне зупинення ди-

хання; 4) період термінальних дихальних рухів; 5) стійке

зупинення. дихання.

Розлад діяльності м'язів е природний наслідок не-

стачі кисню. Для роботи м'язів необхідне постачання кис-

нем, і чим більша робота, тим більше потрібно кисню для

їх постачання. Тому при розвитку асфіксії швидко вияв-

ляїться загальна м'язова слабість: людина не може стоя-

ти, піднімати руки і здійснювати інші звичайні рухи;

сфінктери прямої кишки та сечового міхура також роз-

слабляються, в результаті чого може наступити са-

мовільна дефекація і сечовипускання. Судороги, що

майже завжди спостерігаються при асфіксії уже в період

еспіраторноі задишки,, слід вважати результатом дії

асфіктичної крові на продовгуватий та спинний мозок і

м'язи у зв'язки з подразненням інших нервових центрів і

глибоким порушенням хімізму м'язових процесів.

Серцевий розлад зумовлено не лише механічною

перешкодою в легенях, але й послабленням серцевого

м'яза в результаті аноксемії і аноксії. Остаточною причи-

ною зупинення серця слід вважати саме цю обставину.

Слабість скелетних" м'язів виникаї досить швидко,

часто вже на 1-2-й хвилині. Ослаблений в результаті поз-

бавлення кисню м'яз не відразу втрачаї збудженість і

може ще реагувати на імпульси нервової системи, і лише

при тривалій асфіксії м'язи настільки послаблюються, що

їх збудженість зникаї.

Зміни у перебігу асфіксії. На перебіг асфіксії

впливаї насамперед стан організму. Людина, може затри-

мувати дихання за рахунок кисневого запасу легенів без

явних ознак асфіксії (крім легкого ціанозу губ). Здатність

ця у кожної особи індивідуальна і може сягати кількох

хвилин. Навпаки, коли перед початком асфіксії в легенях

немаї -кисню (при вдиханні чистого азоту), асфіксія на-

ступаї майже відразу. Попереднї тренування відіграї ве-

48

лику роль: льотчики, альпіністи, плавці, що спеціально

привчаються до нестачі кисню, значно стійкіші до асфік-

сії і можуть порівняно довго переносити його нестачу.

Таким чином, момент початку асфіксії залежить

від звички організму та запасу кисню в легенях, тому пе-

редасфіктичний період коливаїться в широких межах

(від 2-3 секунд до 2-3 хвилин).

Здорова людина значно краще протистоїть асфік-

сії, аніж хвора. Уже згадувалося, що при хворому серці

перебіг асфіксії в любий момент може бути перервано па-

ралічем серця. Досить часто це проходить уже на стадії

еспіраторноі задишки, коли робота серця різко розлагод-

жуїться. Якщо серце в цей момент перевантажено іншою

роботою (наприклад, у зв'язку з отруїнням), то і здорове

воно не витримаї навантаження і зупиниться. Так само

порівняно швидко настаї асфіксія при численних хво- .

робливих ураженнях тканин легенів (туберкульоз, пух-

лини, запалення) та при сильних ступенях недокрів'я.

Впливаї на перебіг асфіксії подразнення блукаю-

чого нерва, що часто зустрічаїться при механічній асфік-

сії внаслідок тиску на шию (петлею, рукою), розтягуван-

ня шиї (при повішенні) чи інших механічних впливах'на

блукаючий нерв або його гілки. Сильне подразнення блу-

каючого нерва може викликати зупинку дихання і зупи-

нення серця в діастолі. Щоправда, зупинення серця вна-

слідок подразнення блукаючого нерва, як правило, зво-

ротній процес, тобто робота серця може відновитися при

застосуванні штучного дихання. Таким чином, подразнен-

ня блукаючого нерва та його гілок може викликати до-

сить швидке зупинення дихання та серця на самому по-

чатку асфіктичного процесу.

При наявності сильних механічних перешкод ди-

ханню взагалі виключаються окремі періоди асфіктичного

процесу. Наприклад, при сильному стискуванні грудної"

клітки неможливі чи майже неможливі стадії задишки і

термінальних дихальних рухів, передаефіктичний період

нетривалий, отже, перебіг асфіксії значно скорочуїться і

настаї майже відразу зупинка дихання.

Різноманітність прижиттївого перебігу асфіктич-

ного процесу і можливість ранньої зупинки серця чи ви-

падання окремих періодів асфіксії суттїво відбиваються

на посмертних ознаках асфіксії.

49

Ознаки асфіксії на трупі Якщо смерть настала в

результаті асфіксії, то при розтині трупа лікар повинен

виявити ознаки, які б це засвідчили, і вияснити причину

асфіксії.

Ознаки асфіксії залежать від тих змін і особли-

востей перебігу асфіктичного процесу, які описані вище.

Коли асфіксія при житті пройшла всі свої стадії, то всі її

посмертні ознаки можуть бути виражені повно і чітко.

Навпаки, при відхиленнях або перерві у перебігу асфіксії.

при ранній зупинці серця ознаки асфіксії виражені

гірше, а інколи (зрідка) можуть бути відсутні-

Загальні ознаки асфіксії можна поділити на

зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх ознак асфіксії належать; 1) ціаноз

обличчя; 2) численні темні трупні плями; 3) дрібні крово-

виливи під з'їднувальною оболонкою очей; 4) повільне

охолодження трупа; 5) сліди сечовипускання і дефекації;

6) сліди виверження сім'я; 7) розширення зіниць.

Ціаноз обличчя 'спостерігаїться при асфіксії вже в

перші хвилини і часто залишаїться після смерті. Але,

якщо тіло кілька годин лежало обличчям догори, кров

збігала донизу і ціаноз не спостерігався. І навпаки, коли

труп знаходився обличчям донизу, то воно набуло синьо-

багрового забарвлення (ціаноз), навіть якщо було блідим

на момент смерті. Таким чином, ціаноз обличчя маї зна-

чення як ознака асфіксії лише в тому випадку, коли

твердо встановлено,'v що тіло після смерті лежало облич-

чям донизу.

Численні темні трупні плямя інколи набувають

бузкового і навіть синювато-бузкового кольору і часто

спостерігаються при асфіксії. Згадані особливості, як і

швидка поява трупних плям, залежать від рідкого стану

крові, що властиво для асфіксії (див. нижче). Однак

рідкий стан крові може бути не лише при асфіксії, але й

при інших видах смерті, тому чисельність і темне забар-

влення трупних плям не можна вважати достатнім дока-

зом асфіксії.

Дрібні крововиливи під з'їднувальною оболонкою

очей ¦ так звані 'субкон'юнктивальні екхімози ¦ досить

суттїва ознака .асфіксії. Їх можна спостерігати, відтяг-

нувши догори й донизу повіки обох очей.. Ця ознака

'цінна, але непостійна: іноді їх може бути багато, іноді

50,

вони відсутні, зустрічаються також одиничні екхімози під

одніїю чи обома повіками.

Власне, цим і вичерпуються зовнішні ознаки

асфіксії, які мають певне значення. Решта ознак непо-

стійні або неспецифічні, або практично їх неможливо спо-

стерігати (наприклад, порівняно повільне охолодження

трупів).

Самовільне сечовипускання і дефекації часто спо-

стерігаються при асфіксії, хоча далеко не завжди; вони

відсутні, якщо пряма кишка та сечовий міхур під' час

асфіксії порожні; до того ж сеча, що вилилася, може ви-

сохнути і її сліди часом важко помітити. Але ці явища

спостерігаються і при інших видах смерті: первинний па-

раліч серця, ураження окремих відділів центральної нер-

вової системи тощо.

Сліди сперми навколо статевого органу на трупах

чоловіків, видавлення краплі сім'я із сечовипускного ка-

налу залежить від сім'явиверження під час асфіксії. Ця

ознака спостерігаїться далеко не завжди і багато авторів

пояснюють її посмертним видавленням сім'я із сімейних

міхурців внаслідок трупного закоченіння м'язів цих мі-

хурців. Однак неможна виключити можливості сім'яви-

верження внаслідок судорог м'язів міхурців. Виверження

сім'я буваї і при інших видах смерті, отже, 'воно також

не ї безперечним доказом асфіксії.

Розширення зшиць спостерігаїться і при багатьох

інших видах смерті. При асфіксії іноді буваї і звуження

зіниць, тому стану зіниць не слід надавати особливого

значення.

Внутрішні посмертні ознаки асфіксії. Якщо при

зовнішньому огляді чи за обставинами справи виникаї

підозра на асфіксію, то розтин трупа обов'язково слід по-

чинати з грудної порожнини і проводити так, щоб не

пошкодити м'язи шиї.

До внутрішніх ознак асфіксії належать; 1) рідкий

стан крові; 2) переповнення кров'ю правої половини- сер-

ця; 3) повнокрів'я внутрішніх органів (крім селезінки);

4) дрібні крапкові крововиливи у внутрішніх органах;

5) гостра альвеолярна емфізема; 6) недокрів'я селезінки.

Внутрішні загальні ознаки асфіксії мають набага-

то більше значення, ніж зовнішні.

Рідкий стан крові ¦ типова ознака асфіксії, хоча

51 ' .

спостерігаїться і при багатьох інших видах смерті, особ-

ливо при швидкій смерті. Причини рідкого стану крові

при смерті від асфіксії ще. -не повністю вияснені, хоча

щодо цього ї немало досліджень і теорій. Рідкий стан

крові при асфіксії залежить від перенасичення крові

вуглекислотою.

Кров при асфіксії майже завжди темно-червоного

кольору, внаслідок відсутності кисню і лише при окремих

видах токсичної асфіксії, не пов'язаної з аноксеміїю

(отруїнням ціаністим і сполуками), кров маї світлий

відтінок. Сам по собі темний відтінок крові не властивий

асфіксії, у більшості випадків він властивий взагалі крові

трупів. До того ж після розтину трупа це забарвлення

зберігаїться недовго, його можна спостерігати негайно

після витікання крові із судин; при з'їднанні з киснем

повітря гемоглобін швидко переходить в оксигемоглобін і

кров світлішаї.

Переповнення правого серця типове для асфіксії і

пояснюїться її прижиттївим механізмом. Однак воно мо-

же спостерігатися і при інших видах смерті, наприклад,

від первинного паралічу серця. Ліва половина серця, як

правило, пуста або ж містить дуже мало крові, що по-

части залежить від посмертного виштовхування крові

внаслідок трупного закоченіння серцевого м'яза. Таке

серце, в якому. права половина переповнена рідкою, як

правило, темною кров'ю, а ліва порівняно малокрівна чи

пуста, називаїться асфіктичним.

Повнокрів'я внутрішніх органів ¦ ознака непо-

стійна і несуттїва. Ця ознака спостерігаїться дуже часто

при самих різноманітних видах смерті, і навпаки, не

завжди буваї при асфіксії. Вона пояснюїться затриман-

ням крові в правому серці, внаслідок чого відтік крові із

внутрішніх органів утруднений. Але інколи внаслідок

спазму дрібних артерій органи можуть бути навіть ма-

локрівними, .

Дрібні крововиливи у внутрішніх органах найкра-

ще бувають виражені на поверхні легенів і серця (плями

Тардьї), де їх і потрібно перш за все шукати. Вони мають

вигляд маленьких темно-червоних плям, величиною з

шпилькову голівку чи менше, зрідка ¦ більше. Через

те, що легені самі мають темно-червоний колір, плями

Тардьї далеко не завжди вдаїться відразу виявити;

52

їх потрібно ретельно шукати на всій поверхні легенів: об-

слідувати не лише реберну і діафрагмальну частини, але

й частки легенів, розсовуючи їх. Подібні крововиливи

зустрічаються й у інших місцях ¦ на слизових оболон-

ках дихальних/шляхів і порожнини рота, в товщі парен-

хіматозних органів, а також під з'їднувальною оболонкою

очей. Ця ознака типова для асфіксії, хоча й непостійна.

Крововиливи утворюються внаслідок переповнення ка-

пілярів і посилення . внутрішньокапілярного тиску. Ка-

піляри не витримують тиску і лопаються, особливо у

плевральній порожнині, де на стадії іаспіраторної задиш-

ки при закритих дихальних шляхах утворюїться нега-

тивний тиск. Але тому, що міцність судин у різних осіб

індивідуальна і підвищення внутріїпньокапілярного тиску

не завжди різко виражене, то й закономірно, що плями

Тардьї спостерігаються не завжди. Однак їх відсутність

у певній частині випадків слід віднести до невміння їх

відшукувати, недбалості чи незадовільної обстановки роз-

тину, особливо, при поганому освітленні.

Рідше крововиливи, подібні до плям Тардьї, утво-

рюються з інших причин ¦ первинний параліч правого

серця, гемофілія, цинга. Септичні екстравазати, як пра-

вило, численні і розсіяні по багатьох органах. Темно-сині

екхімози трупних плям утворюються посмертно і не

мають значення для діагнозу асфіксії.

Альвеолярна емфізема легенів ¦ це роздування

дихальних міхурців легенів (альвеол), що відбуваїться

під час задишки, а інколи навіть супроводжуїться розри-

вом легеневих міхурців. При розтині легені на поверхні

місцями бліді, роздуті, випинаються із плевральної по-

рожнини. Це цінна ознака, але непостійна. '

Недокрів'я і скорочення селезінки пояснюїться як

наслідок судинозвужувальної дії асфіктичної крові на се-

лезінку. Ця ознака у трупа може зовсім не спостерігатися

або бути слабо виражена через те, що селезінка взагалі

зазнаї різного впливу, часто буваї збільшена і пов-

нокрівна внаслідок захворювання.

Отже, ознак асфіксії багато і в той же час немаї

жодної постійної, безумовної та достовірної. На їх утво-

рення впливають і прижиттїві умови перебігу асфіксії, .і

особливості організму, і швидкість настання смерті. В

багатьох випадках безперечно асфіктичної смерті, напри-

53

клад, при закритті дихальних отворів, може не виявитися

жодної більш-менш суттївої .ознаки асфіксії. З іншого бо-

ку, слід пам'ятати, що асфіктичний механізм, смерті, тоб-

то смерті внаслідок початкового зупинення дихання,

зустрічаїться при різних захворюваннях, абсолютно не '

пов'язаних із насиллям, і в цих випадках на трупі теж

будуть спостерігатися ознаки асфіксії.

стаї в результаті механічної перешкоди диханню чи над-

ходженню повітря в легені. Це може відбуватися шляхом

стискання частин тіла зовні, в основному шиї або грудної

клітки, чи ж унаслідок наявності перешкод для проход-

ження повітря в легені чи з легенів у кров. У першому

випадку ¦ асфіксія від здавлення, в другому ¦ від за-

криття. За механізмом виникнення здавлення чи закрит-

тя розрізняють декілька видів механічної асфіксії.

Поділити їх можна таким чином.

^1. Механічна асфіксія від здавлення:

- повішення;

- задушення петлею;

- зг-душення руками;

- стиснення грудної клітки та живота.

2. Механічна асфіксія від закриття:

- закриття дихальних органів компактними пред-

метами;

' - закриття дихальних отворів сипучими тілами;

- закриття дихальних шляхів сторонніми предме-

тами;

- закриття дихальних отворів і шляхів рідкими

прикладання здавлення розрізняють: здавлення шиї

(странгуляція) і здавлення грудної клітки та живота. При

странгуляції здавлюються гортань і трохеї, що нерідко

супроводжуїться повним закриттям доступу повітря і

стисненням судин і нервів шиї. Залежно від того, як

здійснюїться здавлення, странгуляція поділяїться на три

види: повішення, задушення петлею та задушення рука-

ми. ______

ЯЯИВИ9 називаїться здавлення шиї петлею

під діїю ваги тіла. При цьому розвиток асфіксії і настан-

ня смерті може бути наслідком здавлення лише перед-

54

ньоі частини шиї, для чого достатньо ваги лише частини

тіла (тулуба) і навіть ваги голови та шиї.

Петлі та вузли. Знаряддям повішення ї петля, що

здавлюї шию під діїю ваги тіла. За своїю будовою петлі

поділяються на два основних види: ковзні та нерухомі.

При ковзній петлі один кінець її закріплюїться нерухомо,

а в протилежному ї отвір у вигляді кільця, пряжки та ін.

Завдяки цьому утворюїться великий отвір ¦ власне пет-

ля.

Нерухомі петлі зустрічаються рідше ковзних. Во-

ни можуть бути закритого типу, коли петля являї собою

широке кільце, в яке проходить голова та шия і шия

притискаїться передньою частиною до нижньої частини

цього кільця, яке закріплюють, насаджуючи верхню час-

тину на виступ чи утворюючи додатковий вузол.

За матеріалом петлі поділяються на жорсткі, на-

півжорсткі та м'які. Жорсткі виготовляють із дроту, елек-

тричного проводу, деревинних прутів тощо; в одному ви-

падку самогубець повісився в сидячому положенні, засу-

нувши голову у згин венського стільця; в іншому ¦ само-

губець повісився, закріпивши шию в розвилині дерева.

М'які петлі роблять із рушників, краваток, шарфів, каш-

не, білизни. Найпоширеніший вид петель ¦ напівжорст-

кі ¦ із мотузок, шовкових шнурків, ремнів, сукняного

одягу та ін.

За кількістю обертів петлі бувають окремі,

подвійні, потрійні, множинні (наприклад, із пучка мотуз-

ки, шнурків туфель тощо). .

Отже, петлі бувають досить різноманітними. Так

само різноманітні і місця закріплення нерухомого кін-

ця ¦ гаки, гвіздки, сучки, перила та перекладини

східців, могильні хрести, дверні ручки, різні виступи,

навіть звичайні стовпи, навколо яких обв'язуїться кінець

петлі.

Важливою частиною петлі е вузол. Відомо немало

випадків, коли за способом зав'язування та формою вузла

вдавалося визначити професію злочинця, а відтак і його

особистість, тому що деяким професіям (рибалки, моряки,

ткачі) властиве спеціальне зав'язування вузлів. Отже,

експерти не повинні для зняття з шиї петлі розв'язувати

її вузол. Необхідно або послабити вузол, якщо це можли-

во, розширити петлю і зняти або ж перерізати петлю в

55

частині, протилежній вузлу, а потім (після зняття) відра-

зу скріпити між собою перерізані кінці.

Ковзна петля легко затягуїться на шиї під вагою

тіла і не зіскакуї ¦ цьому перешкоджають виступи голо-

ви (підборіддя, кути щелепи, сосцевидні відростки, поти-

личний бугор). Таке ж положення і при закритій неру-

хомій петлі. При відкритій петлі до її нижньої частини

притискаїться передня частина шиї, тобто гортань і ди-

хальне горло, а підборіддя і кути нижньої щелепи пе-

решкоджають шиї і голові вислизнути з петлі.

Повішення може статися навіть зовсім без петлі в

прямому смислі слова шляхом притискування передньої

поверхні шиї до перекладини між ніжками стола чи

стільця, до ребра дошки тощо; наприклад, коли людина

лежить ницьма, верхня частина тулуба злегка припідня-

та і притискаї шию до твердої перекладини. Подібні ви-

падки атипового повішення . зустрічаються дуже рідко,

але вони безумовно можливі і спостерігалися.

Найчастіше при повішенні застосовуїться ковзна

петля. При затягуванні вузол такої петлі, тобто ковзний

кінець, може бути в різних місцях шиї. Найбільш типо-

вим ї таке розташування петлі, при якому її передня

частина тисне на шию вище гортані, потім огинаї знизу

кути щелепи та сосцевидні відростки, піднімаїться обома

кінцями догори і до середини, до потиличного бугра, де і

знаходиться вузол, що затягуїться, утворюючи кут. Таке

розташування петлі називаїться заднім, або типовим.

При опусканні тулуба і затягуванні петлі вона часто

зміщуїться і вузол затягуїться в інших місцях (збоку, в

області вуха, кута нижньої щелепи, сосцевидного

відростка), це ¦ бокове розташування петлі. Зрідка пет-

ля затягуїться спереду (переднї, чи атипове розташу-

вання петлі- Однак в усіх цих випадках характерним е

косий напрямок петлі, тому що одна її частина захо-

плюїться вагою тіла донизу, а інша залишаїться утриму-

ватися закріпленим кінцем догори).

Закрита нерухома петля розташовуїться прак-

тично так само; частіше за все вузол зав'язуїться позаду.

Переднї розташування нерухомої закритої петлі

зустрічаїться зрідка. Косий напрямок нерухомих петель

добре виражений через те, що вузол все-таки зміщуїться

догори. Відкриті нерухомі петлі не мають вузлів і стис-

56

кають шию лише попереду і з боків, однак косий напря-

мок і тут чітко видно.

Механізм стискання шиї. При типовому положенні

петлі органи шиї стискаються між гортанню і

під'язиковою кісткою, корінь язика відштовхуїться дого-

ри і назад і притискаїться до задньої стінки глотки та

м'якого піднебіння; великі ріжки під'язикової кістки при-

тискуються до хребта. Внаслідок цього шлях повітря з

носа чи рота в легені повністю блокуїться. При боковому

положенні вузла картина зміщення загалом така сама,

щоправда, гортань зміщуїться в бік вузла, але це не пе-

решкоджаї кореню язика закривати всю глотку. При пе-

редньому положенні вузла голова відкидаїться назад,

внаслідок чого верхня, частина шийного відділу хребта

видаїться вперед і задня стінка глотки наближаїться до

кореня язика, який теж відтиснюїться петлею дещо на-

зад, при цьому доступ повітря припиняїться, може, й не

повністю, але достатньою мірою, щоб викликати асфіксію.

Крім зміщення кореня язика відбуваїться стиску-

вання і розтягнення інших тканин і органів шиї.

Для того щоб пройшло стискання шиї, для заду-

шення досить інших порушень діяльності органів шиї,

зовсім не обов'язкова дія ваги всього тіла. Загалом для

подібного стискування досить ваги від 4 до 10 кг, тобто

ваги голови, шиї та верхньої частини тулуба достатньо

для повішення. Звідси і різноманітність положень при

повішенні: строго висяче, коли ноги не торкаються землі;

стояче, з ледь зігнутими ногами; сидяче чи напівсидяче;

напівлежаче і майже лежаче положення тощо.

Перебіг і механізм смерті при повішенні. Особ-

ливістю, що відрізняї повішення від інших видів ме-

ханічної асфіксії, ї надзвичайно швидка втрата свідо-

мості після затягування петлі. Тривалість періодів

асфіксії скорочена, стійке зупинення дихання наступаї

швидше, але серцеві скорочення після цього можуть про-

довжуватися так само довго, як і при інших видах

асфіксії. З іншого боку, нерідкі випадки дуже швидкого

зупинення навіть здорового серця.

Внаслідок дуже швидкої втрати свідомості особа,

що повісилася, сама не може вивільнитися із затягнутої

петлі; опритомнівши після стороннього втручання, люди-

на не пам'ятаї подій, що сталися, а інколи й подій, що

57

передували (ретроградна амнезія); крім цього в таких ви-

падках нерідко спостерігаються важкі розлади здо-

ров'я ¦ тривалі судороги, пневмонія, а також психічні

захворювання.

Такий прискорений перебіг прижиттївих явищ

асфіксії при повішенні, надзвичайно швидка втрата

свідомості і наступна амнезія вказують на інші побочні

явища, які впливають на її перебіг. Основні ¦ стиснення

шийних судин і подразнення блукаючого нерва. При

стискуванні шиї петлею під діїю невеликої ваги, напри-

клад, при повішенні в сидячому чи лежачому положенні,

петля стискуї яремні вени, по яких відтікаї основна маса

крові з мозку, сонні ж артерії, як правило, стискуються

повністю. Доступ крові в мозок вільний, а відтік утрудне-

ний, що призводить до різкого порушення живлення моз-

ку, підвищення внутрішньочерепного тиску. Внаслідок

цього значно швидше настаї втрата свідомості. При

сильнішому стягуванні шиі стискаються сонні і навіть

хребетні артерії, що зумовлюї моментальне гостре не-

докрів'я мозку і ще швидшу втрату свідомості. ^_

Подразнення блукаючого нерва відбуваїться вна-

слідок розтягнення його стовбурів і стиснення верхнегор-

танних гілок і викликаї рефлекторне сповільнення роботи

серця, а інколи й повне його зупинення. При хворому

серці одне це може швидко спричинити смерть. Подраз-

нення сонних артерій теж викликаї сповільнення

роботи серця. Значний вплив порушення мозкового кро-

вообігу та рефлексів з боку блукаючого нерва

підтверджуїться випадками, коли від повішення помира-

ли люди з трахетомічними трубками, що знаходилися

нижче петлі, і відповідно повітря могло надходити до ле-

гень.

Странгуляційна борозна ї найголовнішою ознакою,

яка свідчить про стискування шиї петлею- Странгуляцій-

на борозна являї собою слід від тиску петлі на шию і

знаходиться в тих місцях, в яких шия безпосередньо

піддавалася тиску. Внаслідок цього борозна в багатьох

випадках е точним негативом тиснучої сторони петлі,

відображаючи ширину, рельїф та інші особливості ма-

теріалу петлі.

Уже при початковому зовнішньому огляді трупа

необхідно детально оглянути борозну, знявши петлю з

58

шиї. Для цього ковзну петлю знімають, обережно зсу-

нувши вузол догори, а нерухому відкриту петлю просто

знімають з шиї.

Після зняття петлі оглядають шию і хід странгу-

ляційної борозни з усіх боків, причому при огляді шкіру

шиї необхідно натягнути, для чого голову відхиляють у

протилежний бік, тоді шкіра на шиї натягуїться і склад-

ки розгладжуються. Вузька коротка борозна легко може

бути прихована у природніх зморшках шкіри.

При огляді странгуляційної борозни визначають

наступні її ознаки.

1. Розташування ¦ у верхній, середній, нижній

частині шиї, вище чи нижче щитовидного хряща та ін.

2. Напрямок. ¦ як розташовуїться борозна в

окремих частинах шиї; на однаковому рівні чи на різних;

рівномірно вона замикаїться чи піднімаїться в певній

точці на колі шиї, утворюючи кут. Із описаних вище спо-

собів накладення петлі легко можна зробити заключення,

що борозна при повішенні повинна мати косий чи висхід-

ний напрямок, причому підніматися вона повинна в на-

прямку вузла, утворюючи там кут. Це спостерігаїться

майже при всіх випадках повішення, крім рідких ви-

падків, коли тулуб знаходиться в горизонтальному поло-

женні, при якому борозна може розташовуватися в будь-

якій частині шиї і йти горизонтально. Під час опису огля-

ду трупа потрібно точно вказати місце найнижчого і най-

вищого положення борозни, вказавши хід борозни з обох

боків між цими точками.

3. Число окремих елементів борозни залежить від

числа обертів петлі. Одиночна петля утворюї одиничну

борозну, подвійна ¦ подвійну тощо. Окремі елементи бо-

розни можуть розташовуватися близько один від одного

або далеко,, йти паралельно або пересікатися ¦ залежно

від ходу окремих обертів петлі. Якщо верхній оберт петлі

накладаїться на нижній, а не на шкіру, то в цьому місці

від двох обертів може бути одне заглиблення. Між окре-

мими елементами борозни утворюються валики від за-

щемлення шкіри. Відповідно до ширини проміжку між

обертами вони можуть бути вузькі чи широкі. При за-

щемленні великої складки шкіри валик може виявитися

ширшим за проміжок між обертами петлі. При невпоряд-

кованому розташуванні обертів петлі валики теж розта-

59

шовуються без певного порядку в різних напрямках і бу-

вають короткими та вузькими ¦ у вигляді окремих

гребінців.

Необхідно відрізняти подвійну, потрійну борозну

від двох, трьох окремих борозен, зроблених окремими

петлями. Такі окремі борозни, як правило, не пов'язані

між собою і часто йдуть у різних напрямках. Вони утво-

рюються, наприклад, у тому випадку, коли людина була

спочатку задушена петлею, затягнутою руками, а потім

повішена в тій же чи в іншій петлі. В одному випадку са-

могубець повісився у вузькій одиничній петлі із мотузки,

яка при .Витягуванні обірвалася раніше, ніж він втратив

СВІДОМІСТЬ. Тоді він узяв товщу мотузку, на якій по-

гоївся Повторно, На шиї було дві борозни ¦ вузька та

ШКрОКа, ЩО йшли в рівних напрямках. Цей приклад

свіцхить про те, що для утворення странгуляційної бо-

розни з окремих випадках досить дуже короткочасного

стискування шиї.

4. Замкиутість борозяи зумовлюїться тиском петлі

по всьому колу шиї. При повішенні це буваї далеко не

завжди. Дуже часто петля відходить від тіла в області

вузла, і тоді борозна перериваїться. При горизонтальній

борозні це може спостерігатися також внаслідок відтягу-

вання вузла догори. При відкритих нерухомих петлях бо-

розна звичайно завжди незамкнута.

5. Ширина борозни залежить від ширини петлі і

може бути неоднаковою в різних частинах. Наприклад,

петля із жгута, рушника може мати різну товщину, що

відбиваїться й на ширині борозни. Ширину борозни слід

вимірювати в декількох місцях, обов'язково в міліметрах

чи- сантиметрах; якщо борозна не одиночна, то слід

виміряти ширину кожної окремої борозенки, відстань між

ними в декількох місцях, загальну ширину всіїї борозни

від верхнього краю верхньої борозенки до нижнього краю

нижньої теж в декількох місцях ¦ найвужчому, най-

ширшому тощо.

6. Глибина борозни залежить від товщини петлі та

сили ваги. Чим петля вужче (дріт, мотузка, провід), тим

глибше вона врізаїться; і навпаки, широкі м'які петлі

утворюють широкі невиразні борозни, інколи погано

помітні. Вага теж маї значення: при повішенні, коли ноги

не торкаються підлоги, діюча вага більша і борозна глиб-

60

ша; при повішенні у напівсидячому положенні навіть .

вузька петля може утворити неглибоку борозну. У ви-

ключних випадках широкі м'які петлі при слабому тиску

можуть зовсім не залишати слідів. З іншого боку, підкла-

дення під петлю товстих м'яких предметів (складених в

декілька шарів салфеток, шарфів, хусток, вати тощо), як

це інколи роблять самогубці, не перешкоджаї утворенню

добре вираженої борозни, досить глибокої, але дещо

ширшої. Подібні м'які предмети можуть перешкоджати

утворенню борозни дуже рідко ¦ при неповному по-

вішенні і невеликому тиску петлі на шию.

Глибину борозни важко виміряти, і, як правило,

вона лише описуїться. Не можна забувати, що глибина

борозни в різних відділах майже завжди неоднакова.

Найглибша борозна -в нижній частині, де на петлю був

найбільший тиск шиї; зменшуїться глибина догори.

7. Рельїф борозни також залежить від петлі. По-

кручена, нерівна петля утворюї таку ж борозну в нега-

тивному зображенні' кожен виступ петлі даї заглиблення.

Таким чином, окремі витки мотузки можуть бути добре

помітні на борозні. Будь-яке потовщення, вузли, перекру-

чення чи інші особливості рельїфу петлі відбиваються на

шиї по ходу борозни, утворюючи заглиблення, розширен-

ня, звивисті краї тощо. Рівна гладка петля, наприклад, із

ременя, утворюї таку ж борозну з гладким дном і рівни-

ми краями. Множинна борозна маї різноманітніший рель-

їф внаслідок утворення валиків, які сильніше виступа-

ють.

8. Щільність борознії може бути різною. Борозна

може не відрізнятися від оточуючої шкіри або бути

жорсткішою внаслідок злущування епідермісу та наступ-

ного висихання. Це спостерігаїться, як правило, при

жорстких і напівжорстких петлях. У таких випадках бо-

розна набуваї- жовтуватого і навіть жовто-бурого відтін-

ку, сильно пергаментована борозна може мати бурий і

навіть темно-бурий колір.

9. Деталі странгуляційної борознії можуть бути різ-

ними: садна у колі, дрібні крововиливи у шкірі, проміжні

валики, дрібні одиночні чи множинні розриви, верти-

кальні відгалуження (наприклад, від просунутих під пет-

лю пальців чи будь-яких предметів) та інші особливості,

Уже згадувалося про те, що борозна може бути

61

захована в глибині природної зморшки шкіри при

зігнутій шиї трупа. Потрібно брати до уваги й те, що за

борозну можуть прийматися природні зморшки шкіри,

особливо після утворення трупних плям. У складках

трупні плями не утворюються, шкіра залишаїться

блідою; ця блідість неодноразово приймалася/за борозну

від м'якої петлі. Від тиску коміра на шию теж може

утворитися подібний слід. ї

Інші явища при повішенні: випадання язика та

защемлення кінчика язика -між зубами, трупні плями на

ступнях та гомілках. Ці ознаки не постійні і не типові.

Трупні плями на гомілках утворюються внаслідок верти-

кального положення трупа, якщо він провисів у петлі

декілька годин. При іншому положенні плями будуть в

інших місцях. При тривалому вертикальному положенні

будь-якого трупа при інших обставинах теж з'являться

плями на гомілках та ступнях. Інколи спостерігаються

- переломи під'язикової кістки від притискування її петлею

до хребта, але ця ознака теж далеко не постійна і

зустрічаїться при інших видах странгуляції.

Обставини повішення. В більшості випадків по-

вішення виявляїться самогубством. Однак відомі випадки

вбивства шляхом повішення, симуляції самогубства, а та-

кож нещасних випадків. Тому не слід кожен випадок по-

вішення безумовно приймати за самогубство, необхідно

провести детальне розслідування.

+Необхідно оглянути місце виявлення трупа, його

позу, місце кріплення петлі, спосіб зав'язування вузлів і

петель, розстановку меблі, сліди безладдя та перебування

іншої людини в кімнаті тощо. Важливим е огляд одягу на

трупі, який може розриватися під час боротьби, і пошук

ознак самооборони¦ саден на руках, грудях, шиї, об-

личчі.

Однак синці та садна можуть утворюватися під

час затягування петлі від опускання тіла, при судорогах,

від удару при падінні трупа тощо.

Випадки вбивств шляхом повішення рідкі; частіше

зустрічаються спроби симулювати самогубство шляхом

повішення трупа людини, вбитої іншим способом. Тому

важливо проводити повне дослідження трупа, бо саме

при розтині виявляються справжні причини смерті. На

жаль, питання ознак прижиттївості та посмертності

62

странгуляційної борозни ще далеко не розв'язане.

Зовнішній вигляд борозни, що виникла після

смерті, і борозни, яка утворилася при житті, однаковий.

До прижиттївих ознак відносять переповнення судин,

крововиливи по краях борозни,- особливо в області

проміжних валиків, крововиливи в найближчі лімфатичні

вузли. Реактивні запалювальні явища нерідко відсутні

внаслідок швидкого настання смерті та утруднення кро-

вообігу в області борозни.

Рекомендовано шукати ознаки прижиттївості по-

вішення не в самій странгуляційній борозні, а на деякій

відстані від неї. Такою ознакою можуть бути крововиливи

розміром від 3-4 мм до 1-2 см в області прикріплення

грудинно-ключично-соскового м'яза до ключиці, в товщі

самого м'яза. Крововиливи бувають також і в товщі скро-

невих м'язів.

Зрідка зустрічаїться повішення як наслідок не-

щасного випадку. Це частіше трапляїться з дітьми. При

падінні чи під час бігу кінці шийних хустин, комірів

чіпляються за цвях, гак чи інший виступ; при цьому мо-

же наступити різке раптове .стискування шиї, момен-

тальна втрата свідомості і при відсутності допомоги ¦

смерть. Попадання голівки в сітку чи на перекладину

ліжечка теж може призвести до повішення. В стані силь-

ного сп'яніння момсе спричинитися повішення навіть без

петлі, наприклад, йа перекладині стола; подібні ж випад-

ки відомі при епілептичному припадку.

Особливості задушення петлею. Якщо петля

стискуї шию діїю сили рук чи певного механізму, то мо-

ва йде про задушення петлею. Знаряддям задушення е

петля, яка після стискування шиї майже завжди за-

кріплюїться нерухомо і зав'язуїться вузлом; рідше петля

стягуїться палкою чи іншим предметом, для чого палку

просовують під петлю і закручують. При задушенні

частіше зустрічаються петлі м'які та напівжорсткі, ніж

жорсткі. Задушення петлею, як правило, буваї вбивством,

а за особливостями вузла на петлі інколи вдавалося знай-

ти вбивцю. Тому ві в якому разі не можна розв'язувати

вузол на шиї (про це вже йшлося вище). Зрідка

зустрічаїться незвичайне накладення петель при само-

губстві тощо. Якщо петля стягуїться навколо шиї швидко

і туго, свідомість втрачаїться так же швидко, і тоді пере-

63

біг задушення петлею та механізм смерті такий, як і при

повішенні. Коли ж петля стискаї шию не дуже міцно і не

повністю закриваї просвіт дихального горла, тобто

наближаїться типова асфіксія, а свідомість втрачаїться

не відразу, а через 10-40 секунд, смерть настаї пізніше.

Странгуляційна борозна при задушенні петлею ї

важливою ознакою цього виду смерті. .В більшості ви-

падків вона суттїво відрізняїться від борозни при по-

вішенні.

Розташування ¦ в будь-якій частині шиї, частіше

на рівні щитовидного хряща або ж навіть нижче нього, бо

в цих місцях шия легко піддаїться стискуванню.

Напрямок ¦ завжди горизонтальний, а не косий.

Правда, можливі перекручення та невеликі нахили, але,

як правило, немаї кутів і великих підйомів.

Число окремих елементів, як і при повішенні,

відповідаї числу обертів борозни. На відміну від повішен-

ня при задушенні петлею часто буваї не лише паралель-

не накладення множинної петлі, але й послідовне обви-

вання довгого жгута, внаслідок чого борозна може мати

характер спіралі (це можна встановити при послідовному

огляді борозни).

Замкнутість борозни при задушенні петлею, як

правило, буваї повною, що досить типово. Така цілком

замкнута борозна називаїться циркулярною чи круговою.

Зрідка борозна при задушенні може мати розриви, коли

під петлю попадаї якийсь щільний предмет, що пере-

шкоджаї тиску петлі, як наприклад, кисть руки, товстий

хутряний комір та ін. М'які предмети ¦ волосся, тонкі

комірці, Краватки не перешкоджають утворенню борозни,

яка в цих місцях виявляїться лише ширшою та менш

глибокою.

Ширина, глибина, рельїф, щільність, колір і де-

талі борозни при задушенні, так само як і при повішенні,

залежать від якостей петлі і сили стискування з тіїю

лише різницею, що при задушенні всі ці особливості ви-

ражені рівномірніше, бо петля тисне приблизно однаково

на всі відділи шиї. Постійною особливістю рельефа бороз-

ни при задушенні ї ямка від вузла, яка при повішенні

часто відсутня. В області ціїї ямки може інколи спо-

стерігатися відхилення ходу борозни догори чи донизу,

якщо кінці зав'язаної петлі відтягуються.

64

Інші явища, що свідчать про задушення петлею,

зустрічаються рідше, ніж при повішенні. Інколи бувають

переломи гортані (особливо "у старих людей) і

під'язикової кістки, крововиливи у м'які частини шиї.

Різко виражений ціаноз обличчя, екхімози з'їднувальних

оболонок очей, але вони виникають не завжди.

Обставини задушення петлею. Як правило, це

вбивство, хоча відомо чимало випадків самогубства; про

подібні можливості уже згадувалося. Один самогубець

обернув мотузку навколо шиї дев'ять разів, зав'язав її

трійчастим вузлом. Неодноразово самогубці затягували

петлю в себе на шиї, закручуючи її за допомогою палки,

Самогубці інколи затягують петлю, тримаючи її кінець у

руці чи прив'язуючи його до ноги, яку потім витягують.

Можливі й нещасні випадки із задушенням шиї

петлею. Кінці хустини, зав'язаної навколо шиї

працівниці, випадково попали в привод працюючої маши-

ни, коли працівниця проходила мимо; хустка затягнулася

навколо шиї і задушила жінку.

При вбивстві шляхом. задушення часто зали-

шаються сліди самооборони, однак їх відсутність ще не

свідчить проти можливості вбивства. Ретельний огляд

місця пригоди, безперечно, необхідний.

Особливості задушення руками. При задушен-

ні руками шия стискаїться попереду одніїю чи двома ру-

ками; при цьому гортань та трахея стискаються і при-

тискаються до хребта разом із під'язиковою кісткою;

здавлюються також шийні судини та нерви. Сама людина

може стиснути собі шию до такої міри, що з'являїться

ціаноз і затруднення дихання. Але завдяки наступній

м'язовій слабкості та запамороченню свідомості стиску-

вання припиняїться раніше, ніж настане повна втрата

свідомості, дихання при цьому не зупиняїться. Таким чи-

ном, стискуючим знаряддям е чужі руки, саме завжди

чужі, бо смертельне самозадушення руками неможливе, і

відповідно задушення руками ¦ завжди вбивство.

При задушенні руками велику роль у механізмі

смерті відіграї стискування судин, нервів, що швидко

викликаї недокрів'я мозку та рефлекторне гальмування

серця. Раптове сильне стискування шиї в області гортані

може викликати швидку смерть внаслідок шоку, однак,

як правило, для цього необхідно декілька стискувань, що

! 65

швидко слідують одне за одним, або ж одне тривале

сильне стискування, від якого вже настаї асфіксія. В

усякому випадку смерть при сильному стискуванні шиї

руками, як правило, настаї досить швидко, а .втрата

свідомості ¦ майже миттїво (як і при повішенні). Отже,

при такому виді вбивства може й не залишатися ніяких

слідів боротьби чи самооборони- Однак шок далеко не

завжди наступаї при охопленні жертви за шию, часто

особи, що зазнали нападу, вступають із -вбивцею в бо-

ротьбу, в результаті чого у потерпілого залишаються сад-

на на обличчі, шиї, руках, слизовій оболонці рота, а у на-

падаючого ¦ садна на обличчі та руках, сліди укусів на

пальцях, на обох може бути пошкоджений одяг.

Сліди задушення руками. Основною ознакою за-

душення руками ї садна та синці на шиї в області се-

редніх частин грудинно-ключично-соекових м'яз. Вони

з'являються внаслідок- тиску нігтями на шкіру. Якщо цей

тиск проводиться на нерухому шию, то добре можуть

відбитися нігті, їх характерна кількість, розташування та

особливості у вигляді півмісячних саден (одні справа, інші

три чи чотири ¦ зліва). Але при рухах руки, що стискаї,

чи шиї, яку стискають, садна набувають невпорядковано-

го характеру, утворюючи групи так, що не завжди

вдаїться визначити, якою рукою вчинялося стискування.

Після смерті ці пошкодження набувають .вигляду темних

пергаментних плям із синцями в товщі шкіри та в

підшкірній клітчатці, що вказують на прижиттїве поход-

ження.

Садна нерідко можуть бути відсутні, особливо

якщо стискування шиї відбуваїться через одяг ¦комір,

шарф, хустку, через рушник або .руками в рукавичках.

Однак навіть в цих випадках під шкірою залишаються

синці, що інколи розташовуються відповідно до тиснучих

пальців; інколи вони спостерігаються й у глибших части-

нах шиї ¦ у м'язових влагалищах і м'язах.

Зрідка садна та синці можуть розташовуватися

позаду. Наприклад, в одному випадку вбивця задушив

сплячу жінку, обхопивши обома руками ЇЇ шию; великі

пальці м'якими частинами натискували на гортань і ди-

хальне горло, а решта стискали шию позаду в області

хребта, де й були виявлені сліди тиску.

При задушенні руками значно частіше бувають

66

переломи хрящів гортані, ніж при повішенні або заду-

шенні петлею, а також переломи ріжків під'язикової

кістки. І це зрозуміло, бо саме тут рука тисне безпосе-

редньо на хрящі, причому інколи "з великою силою. Особ-

ливо легко ламаються хрящі у старих людей через те, що

з віком хрящі гортані обезвапнюються, втрачають

пружність і стають більш крихкими. Посмертні переломи

хрящів можливі лише при сильному безпосередньому

впливі грубої сили на область гортані. При звичайних

маніпуляціях із трупом, а також у результаті посмертних

процесів гниття переломи хрящів гортані неможливі.

Стискування грудної клітки то. живота.

Якщо грудна клітка підлягаї стискуванню, то дихальні

рухи утруднюються, а при більш сильному тиску стають

неможливими. Уже ваги в 40-50 кг достатньо, щоб зупи-

нити грудне дихання дорослої людини середньої сили, а

для сильної людини потрібно 80-100 кг. Дихання слабих

людей і дітей зупиняїться від значно меншого стискуван-

ня. Особливо чутливі немовлята" рухи грудної клітки у

них можуть припинитися під вагою кисті та передпліччя,

покладених на груди.

Уже стискування одніїї грудної клітки е дуже не-

безпечним і, як правило, спричинюї смерть при явищах

повільної асфіксії протягом 30-50 хвилин, тому що рух

лише одніїї діафрагми не може забезпечити достатнього

розширення легенів. При одночасному стискуванні груд-

ної клітки і живота, коли дихання повністю зупиняїться,

смерть настаї швидше^-і у перебігу асфіктичного процесу

не проявляються стадії задишки та термінальних дихань;

внаслідок такого стискування кров, що містить кисень, не

просовуїться у велике коло, а затримуїться в легенях

(іноді зумовлюючи їх світліший колір).

При зовнішньому огляді трупів після смерті від

стискування .грудної клітки та живота інколи спостеріга-

ються численні дрібні крововиливи на шкірі обличчя

(екхімотична маска), шиї, на грудях, але не виникаї жод-

них зовнішніх ознак, при розтині також може не вияви-

тися змін. Іноді спостерігаються переломи ребер, крово-

виливи під шкіру та м'язи в області стискування; при

сильнішому стискуванні можуть пошкоджуватися і

внутрішні органи ¦ розриви печінки і селезінки, розриви

легень і серця. В подібних випадках варто говорити не

67

про асфіксію, а про травму.

Стан легенів в окремих випадках смерті від

стискування грудної клітки: внаслідок насичення киснем

кров стаї яскраво-червоною; при повільному настанні

смерті розвиваїться набряк; екхімозів багато під плеврою,

на серці; вони також яскраво-червоного кольору. Подіб-

ний стан називаїться карміновим набряком.

Стискування грудної клітки ¦ майже завжди не-

щасний випадок внаслідок обвалу будівель, дерев, важ-

ких предметів. Маленькі діти можуть померти від

зігрівального компресу, туго накладеного на груди, від

притискування вагою дорослих при спільному спанні.

Вбивство шляхом стискування грудей та живота,

звичайно, можливе, але спостерігаїться рідко, переважно

це спосіб убивства маленьких дітей.

Обставини смерті при стискуванні, як правило,

ясні і вказують на походження сили, що стискуї. При

розтині необхідно встановити силу цього впливу, побічні

пошкодження, характер предмета, що тиснув, бо він

інколи залишаї характерні сліди ¦ забруднення, малю-

нок на шкірі тощо. У рідких випадках можлива симуля-

ція ¦ вбивство іншим способом з наступним накладенням

ваги. Детальне дослідження може вияснити причину

смерті та посмертність пошкоджень, заподіяних тиском.

Механічна асфіксія від закриття дихальних органів

та шляхів

Закриття дихальних отворів м'якими пред-

метами. Якщо дихальні отвори рота та носа одночасно

закриті, то доступ повітря в легені припиняїться, і на-

ступаї асфіксія. Закрити дихальні отвори будь-яким

твердим предметом дуже важко, бо цьому перешкоджаї

рельїф обличчя і взаїмно перпендикулярне розташуван-

ня отворів. Але якщо предмет м'який і легко пристосо-

вуїться до рельїфу обличчя (подушка, вата) або може

щільно охопити його з усіх боків (рушник, ковдра, хустка

та ін.), то можна закрити ним дихальні отвори. Рука до-

рослої людини також може настільки щільно закрити об-

личчя, особливо дитини, що відбуваїться закриття ди-

хальних отворів. При всіх згаданих способах насилля

68

може не залишатися ніяких зовнішніх слідів, інколи ли-

ше залишаються сліди нігтів у вигляді саден (на обличчі).

На слизовій оболонці губ можуть залишатися садна,

синці від притискання губ до зубів. Шорсткуваті предме-

ти, приміром, хустка із грубої тканини, при сильному

тиску також можуть залишати на обличчі садна, на місці

яких після смерті утворюються пергаментні плями.

При огляді в порожнині рота, носа, в дихальних

шляхах можуть бути виявлені частини предметів, що за-

кривали отвір: пушинки від подушки, нитки, волокна ва-

ти тощо, які захоплюються туди в період задишки, особ-

ливо інспіраторної.

У випадку, коли ніяких ознак зовнішнього насил-

ля немаї, ясно виражена картина асфіктичної смерті і

відсутність інших причин смерті завжди повинні наводи-

ти на думку про можливість закриття дихальних отворів,

що повинно бути підтверджено чи відхилено розсліду-

ванням. Лише за одними результатами розтину не можна

давати заключення про те, чи було закрито дихальні от-

вори.

Закриття дихальних органів застосовуїться як

спосіб убивства сплячих людей, дітей, а особливо новона-

роджених. Самогубство шляхом обв^язування обличчя

м'якими предметами (рушниками, шарфами, накладення

вати на обличчя та рот) можливе, і такі випадки відомі,

Закриття дихальних отворів може скоїтися в результаті

нещасного випадку, зокрема, у дітей, наприклад, при так

званому присипанні дітей, коли мати засинаї під час го-

дування дитини груддю в ліжку і грудна залоза закриваї

дитині все обличчя. Подібні випадки слід ретельно

досліджувати, бо за випадковим засипанням може прихо-

вуватися вбивство, чи навпаки ¦ причиною смерті стаї

гостре інфекційне захворювання, а не присипання. При

посиленому закутуванні, коли дитині закривають облич-

чя, вона може померти від асфіксії внаслідок закриття

отворів рота та носа ковдрою.

Відомі випадки асфіксії від закриття обличчя у

дітей, які лежать у подушках обличчям донизу чи попали

голівкою у м'які частини постельки. Однак подібні поси-

лання слід приймати дуже обережно, бо тут можлива си-

муляція нещасного випадку.

У дорослих подібна асфіксія зустрічаїться лише в

69

стані сильного сп'яніння, при попаданні у м'які предмети

обличчям донизу, наприклад, коли особа знаходиться у

стані сильного сп'яніння, засинаї в ліжку і закриваїться

ковдрою.

Закриття дихальних отворів і шляхів сипу-

чими речовинами. Подібного роду асфіксія виникаї від

закриття дихальних отворів піском, мукою, зерном та

іншими дрібно- та крупносипучими речовинами. Сипучі

речовини внаслідок інспірації проникають глибоко в ди-

хальні шляхи і легко там виявляються. Землю, пісок,

зерно виявляють не лише в порожнині рота, носа, у

глотці, стравоході, а також у трахеї і бронхах, причому

вони доходять до дрібних розгалужень бронхів, наскільки

дозволяють розміри окремих' частин сипучої речовини.

Виявляються вони також і в шлунку, і в кишечнику, бо

вони не лише вдихаються, але й ковтаються. Доказом

асфіксії е знаходження сипучої речовини у бронхах; в

порожнину рота, носа і трахею вона може потрапити і

після смерті; знаходження її у шлунку і кишечнику не

доказуї асфіксії.

Як правило, при закритті дихальних шляхів си-

пучими речовинами асфіксія перебігаї значно повільніше,

ніж в інших випадках через те, що сипучі речовини,

особливо крупносипучі, містять багато повітря, і коли си-

пучий шар дуже товстий, то може спостерігатися слабке

дихання і смерть може настати через 5-10-15 годин і

навіть пізніше. Неодноразово людей, засипаних землею,

врятовували через декілька годин, хоч і в непритомному

стані, але живими. В окремих випадках закриття обличчя

сипучими речовинами комбінуїться із стискуванням

грудної клітки, тоді смерть, зрозуміло, настаї значно

швидше.

Закриття, дихальних отворів сипучими речовина-

ми найчастіше трапляїться при нещасних випадках ¦

обвал землі, будівельних матеріалів, під час сну в стані

сп'яніння на сипучих речовинах тощо. Вбивство таким

шляхом зустрічаїться дуже рідко. Відомий випадок, коли'

двої вбивць ввечері засунули п'яну людину головою у

купу пшона, звідти він був вийнятий вранці уже мерт-

вим: зерна пшона заповнювали дихальні шляхи аж до

дрібних розгалужень бронхів, наскільки це дозволяв їх

розмір.

70 ,+

Закриття дихальних шляхів сторонніми

предметами. Якщо в гортань випадково потрапляї по-

рівняно великий предмет, то, закриваючи вузький про-

світ гортані і голосової щілини, він перешкоджаї доступу

повітря і швидко викликаї асфіксію, при якій інспіратор-

на задишка, що починаїться, не виштовхуї предмет, а

навпаки, ще глибше його захоплюї.. Швидко настаї втра-

та свідомості, і, якщо сторонній предмет не вийнято чи не

зроблена трахеотомія, настаї смерть. Цьому сприяї шок

внаслідок сильного подразнення гортанних нервів.

Цей вид асфіксії зустрічаїться нерідко у вигляді

нещасного випадку як у дорослих, так і у дітей. Сто-

роннім предметом, що закупорюї вхід у гортань, може

бути великий кусок непрожованої страви. Діти люблять

брати в рот усілякі предмети, які потім легко попадають

у гортань і викликають асфіксію (наприклад, Їудзики, на-

мисто, горіхова шкаралупа, у грудних дітей ¦ соски-пус-

тишки). У дорослих небезпеку складають зубні знімні

протези, які під час їжі інколи зіскакують, ламаються і

Проходять у дихальні шляхи ¦ в гортань і навіть тра-

хею, де застряють і закривають просвіт дихальних шля-

хів. Відомі випадки подібного задушення не знятим на ніч

зубним протезом, що проскочив у гортань під час сну.

В усіх подібних випадках сторонній предмет, якщо

він не дуже великий, шляхом інспірації може проскаку-

вати в голосову щілину, застрявати в ній .чи проходити в

трахею і бронхи.

Убивство шляхом введення сторонніх предметів

цілком можливе і спостерігаїться досить часто (особливо

це стосуїться дітей). Як правило, вводять через рот м'які

предмети ¦ зім'яті хустки, ганчірки, вату, жмутки папе-

ру. Якщо вони заповнюють лише порожнину рота, не до-

ходячи до задньої стінки глотки, то асфіксія не настаї, бо

повітря може проникати через ніс. Коли предмет сягаї

задньої стінки глотки, доступ повітря припиняїться і ви-

никаї асфіксія.

Відомі випадки .вбивства дітей і дорослих тверди-

ми предметами, які введені'в глотку і гортань ¦ пробка-

ми, каменями тощо. Самовбивства через введення сто-

ронніх предметів у гортань дуже рідкі, але цілком мож-

ливі й неодноразово спостерігалися. Інколи вражають ве-

ликі розміри або інші властивості предмета, що вводить-

71 -

ся: широка частина ложки, ключ, ніжка столу.

У всіх випадках задушення сторонніми предмета-

ми причину асфіксії дуже Легко встановити, виявивши

предмет у глотці, гортані, трахеї, бронхах. Місцезнаход-

ження, розмір та інші властивості предмета повинні бути

чітко описані; при підозрі на вбивство знайдений предмет

е важливим речовим доказом, який нерідко допомагаї

виявити злочинця. Необхідно детально дослідити стан

. слизової оболонки в місцях знаходження предмета, огля-

нути порожнину рота, язик, губи, зуби та навколо них, бо

при насильницькому введенні стороннього предмета

нерідко залишаються садна і синці.

Задушення рвотними масами е своїрідний вид

попадання стороннього предмета в дихальні шляхи. Як

правило, рвотні маси викидаються назовні, але якщо лю-

дина знаходиться у непритомному стані, то частина ви-

кинутої їжі залишаїться в порожнині рота та глотки і

потім легко аспіруеться дихальними рухами. Якщо люди-

на знепритомніла і рефлекси у неї приглушені, то кашлю

не виникаї і аспірування рвотних мас проходить безпе-

решкодно. Настаї асфіксія, яка у свою чергу викликаї

інспіраторну задишку, що посилюї просування рвотних

мас. Внаслідок рідкої чи кашоподібної консистенції рвотні

маси просуваються далеко по легеневих шляхах, майже

до альвеол, а рідкі частини можуть заповнювати й аль-

веоли. Легені роздуваються, тому що гази, які виділяють-

ся в альвеолах, не можуть виходити через закупорені

бронхи; легені трупа на "дотик нерівні, часто з численни-

ми бугорками, які утворюють застрягнуті кусочки їжі. З

поверхні зріза легенів, із бронхів видавлюїться шлунко-

вий вміст, в якому можуть пізнаватися шматочки хліба,

м'яса, картоплі та ін. Коли не вдаїться визначити харак-

тер маси, що видавлюїться, простим оглядом, це легко

зробити за допомогою мікроскопа. Виявлення харчових

мас у глотці, трахеї та великих бронхах не свідчить про

задушення рвотними масами, бо вони Можуть попадати

туди і після смерті при перевертанні трупа з переповне-

ним шлунком, а особливо внаслідок видавлювання вмісту

шлунка гнильними газами.

Задушення рвотними масами ¦ завжди нещасний

випадок. Воно відбуваїться, як правило, у стані сильного

сп'яніння (наприклад, коли п'яна людина лежить без сві-

' ... 72

домості, тоді рвотні маси залишаються в порожнині рота і

легко асггіруються).

Окрім сп'яніння причиною рвоти з наступною

аспіраціїю може бути епілепсія, отруїння окисом вугле-

цю, хлороформний наркоз (при операції), струс мозку,

тяжкий непритомний етан при гострих інфекційних хво-

робах. Але подібні випадки дуже рідкі.

Невелика кількість вмісту шлунка може викида-

тися і аспіруватися під час агонії перед смертю, що на-

ступаї з інших причин.

Утеплення ¦ це асфіксія внаслідок закриття

дихальних отворів рідиною з наступним проникненням

ціїї рідини в дихальні шляхи, альвеоли і навіть у кров.

Такою рідиною в багатьох випадках буваї вода

різних природних або штучних водойм (ріки, болота, озе-

ра, моря, ставки, криниці тощо). Але спостерігалися ви-

падки утоплення і в інших рідинах ¦ маслі, нафті, пиві,

помиях, нечистотах, навіть у кашоподібних масах, тим

більше що для утоплення зовсім не обов'язково занурен-

ня всього тіла, досить занурення голови або лише облич-

чя. Тому цілком можливі випадки утоплення у дрібних

струмках та ставках, в чанах, бакахv бочках, ваннах, ка-

люжах, вигребних ямах тощо,

Механізм утопленая і проникнення рідини в ор-

ганізм. Утоплення е типовою асфіксіїю, але маї деякі

особливості. При утепленні з зануренням усього тіла

сильніше виявлений і довше триваї передасфіктичний

період, бо вплив холодної води на шкіру рефлекторно

гальмуї дихання; потім наступаї звичайна фаза інспіра-

торної задишки з судорогами і початком втрати свідо-

мості; період експіраторної задишки слабо виражений і

дуже нетривалий. Після нього настаї короткочасне зупи-

нення дихання з повною втратою свідомості, сильним

розширенням зіниць; нарешті, після термінальних ди-

хальних рухів зупиняїться' дихання. Тривалість перебігу

утоплення в середньому 4-5 хвилин, але може сильно ко-

ливатися в той або, інший бік. Так, стан сильного стом-

лення (купання відразу після роботи, тривале плавання і

пірнання) чи розгубленості можуть значно скоротити пе-

редасфіктичний період, коли власне відбуваїться бороть-

ба із загрозою асфіксії; стомлення скорочуї і решту фаз.

Навпаки, сильна і здорова людина довше бореться з

73

утепленням.

Шляхом інспірації вода чи інша рідина, що закри-

ваї дихальні отвори, втягуїться в дихальні шляхи і про-

никаї до альвеол, розтягуючи легені. Основна маса ріди-

ни аспіруїться, напевне, під час термінальних дихань, а

частина її може аспіруватися уже в стадії задишки,

особливо після втрати свідомості. Кількість аспірованої

рідини різна, залежно від тривалості перебігу утеплення,

від числа і сили термінальних дихань, консистенції і тем-

ператури рідини. Тепла рідина аспіруїться в більшій

кількості; п'яні люди вдихають більше рідини внаслідок

ослаблення чи втрати рефлексів.

Рідина, що досягла альвеол, проникаї в щілини

між клітинами альвеолярного епітелія і проходить у

. лімфатичні вузли, шляхи та в кров легеневих капілярів, а

звідти.¦ в ліву половину серця і далі ¦ в велике коло

кровообігу. Навіть дрібні тверді частинки, що зважені у

воді, наприклад, найдрібніші водорості, частини глини

тощо, проникають через легені у кровоносну систему;

більші за розміром частинки (пісок, великі водорості) за-

стряють у дрібних бронхах і альвеолах. При сильному

тиску інспірованої рідини стінки альвеол можуть розри-

ватися, і тоді сторонні предмети проникають у проміжну

тканину легенів. Ї ознаки надходження у кров повітря з

легенів, але це спостерігаїться і при інших видах

асфіксії. .

Із порожнини рота рідина потрапляї не лише в

дихальні шляхи, але і в шлунок шляхом рефлекторних

ковтальних рухів, а потім рухаїться по шлунку.

Проте слід згадати, що у верхні дихальні шляхи

та шлунок рідина може потрапити після смерті, коли

труп знаходиться під водою чи плаваї обличчям догори.

Правда,, в таких випадках рідина доходить лише до роз-

галуджень бронхів, але ніколи не потрапляї в бронхіоли і

альвеоли.

Перебування трупа у воді. Після втрати свідомості

тіло людини опускаїться вниз, будучи важчим за воду.

Якщо потерпілого не рятують, то настаї смерть і труп

залишаїться під водою. Труп може рухатися за течіїю

води. Холодна вода, діючи на шкіру, стискаї капіляри, що

зумовлюї блідість і уповільнену появу трупних плям; з

ціїї ж причини швидко утворюїться "гусяча шкіра", яка

74

довго залишаїться на трупі внаслідок закоченіння м'язів,

що піднімають волосся. Температура трупа падаї у воді

швидше, ніж на повітрі. Ці явища можна констатувати,

якщо труп удаїться вийняти через декілька годин. В той

же час ці ознаки свідчать не про смерть від утеплення, а

лише про перебування трупа у воді.

Вплив води на шкіру проявляїться в набуханні і

відшаруванні епідермісу (мацерація шкіри). Ці явища

помітні перш за все там, де епідерміс товстіший, тобто на

підошвах і долонях: уже через 2-6 годин шкіра тут злег-

ка набухаї, світлішаї, кінці пальців зморщуються. Потім

зморщення і набухання за 3-5 днів поширюїться

на всю шкіру долоні, а протягом 6-8 днів і на шкіру

підошви. Шкіра пцчинае відшаровуватись і поступово

злазити. Уже через 10-15 днів її можна легко зняти з

кисті чи зі стопи; через 15-25 днів шкіра може злізти, за-

хоплена сильною течіїю води; -через 30-40 днів шкіра са-

мостійно злазить у стоячій воді разом із нігтями у

вигляді рукавичок ("рукавички смерті"). В інших місцях

тіла шкіра теж зморщуїться, відшаровуїться і злазить

через різні проміжки-часу ¦20-60 днів. Гноїння і підви-

щена температура сприяють цьому явищу.

Шкіра розпушуїться, і волосся втрачаї зв'язок із

нею. Вже через 10-20 днів його легко висмикнути, а

пізніше вено випадаї саме у вигляді пучків, залишаючи

інколи суцільну лисину. Однак за дрібними, отворами в

шкірі можна визначити, що тут було волосся, яке випало

внаслідок розпушення шкіри. Гниття теж сприяї випа-

данню волосся.

При розвитку гниття в трупі утворюються гази,

які роздувають живіт і підшкірну клітчатку. Об'їм трупа

збільшуїться. Внаслідок цього питома вага зменшуїться і

труп спливаї на поверхню води, якщо тільки не попадаї

під які-небудь підводні споруди, коріння, не заплутуїться

у водоростях. Великий вантаж, прикріплений до трупа,

теж перешкоджаї його спливанню. Однак він може

спливти, захоплюючи за собою вантаж. Плаваючий труп

під впливом дії повітря та сонця швидко піддаїться гнит-

тю. Якщо він затримуїться під водою, то гниття поступо-

во призупиняїться і труп перетворюїться у жировіск.

При відповідних умовах він може обростати водяними

рослинами. +

75

Діагностика утопленая. Не кожен труп, вийнятий

із води, е жертвою утеплення. Інколи смерть у воді на-

стаї з інших причин, наприклад, від крововиливу в мо-

зок, самовільного паралічу серця або ж у воду кидають

труп людини, вбитої раніше. Тому перш за все необхідно

встановити, чи ї ознаки смерті від утеплення (задушення

рідиною), а коли ні, то встановити причини смерті.

Якщо утеплення відбулося не у воді або у воді,

яка маї характерні особливості (сильне забруднення, за-

барвлення), то факт асфіксії від утоплення доказуїться

знаходженням ціїї рідини чи забруднюючих її частинок

(пісок, мул, нечистоти) в найдрібніших бронхах і альвео-

лах, звідти вони видавлюються при натискуванні, подібно

тому, як 'це буваї при задушенні рвотними масами. Мас-

лянисті рідини (нафта, рідке масло), проникаючи у кров,

виявляються у лівому шлуночку, не змішуючись із

кров'ю.

Однак такі випадки спостерігаються дуже рідко,

як правило, доводиться мати справу з утепленням у

порівняно чистій воді.

Вода з легенів може швидко вбиратися, але навіть

якщо вона і залишаїться в них, то за зовнішнім виглядом

її не можна відрізнити від набрякової рідини. Легені при

утепленні розширюються, але не від переповнення водою,

'а тому що вода стискаї повітря, яке знаходиться в аль-

веолах, від чого альвеоли дуже розширюються і інколи

навіть розриваються, тоді повітря проникаї в тканину

легенів. У цьому випадку місце витисненого повітря зай-

маї вода.

Проникаючи в альвеоли, вода викликаї в них

мікроскопічні зміни, які легко можна констатувати при

гістологічному дослідженні легенів свіжих трупів ¦ осе-

редкові емфіземи, набряки, розриви альвеол, периброн-

хіальні крововиливи. Правда, не можна сказати, щоб ці

зміни були специфічними для утеплення. Разом з тим

уже невеликий ступінь гнилі знецінюї це дослідження.

Об'їм легенів може бути дуже збільшеним. При вий-

манні вони видаються дуже роздутими; на бокових і зад-

ніх поверхнях помітні відбитки ребер. Однак сам по собі

збільшений об'їм легенів не доказуї утоплення.

Значно більше значення маї знаходження стійкої

піни в трахеї, бронхах, у порожнині рота і носа та навко-

76

ло їх отворів. Піна взагалі утворюїться при змішуванні

повітря з водою, але така піна велика і нестійка. Якщо до

води додаїться слиз, то при змішуванні з повітрям утво-

рюїться стійка дрібна піна, що зберігаї свою конфігура-

цію навіть при висиханні. При утепленні слизова оболон-

ка бронхів виділяї багато слизу внаслідок подразнення її

водою. Цей слиз шляхом дихальних рухів під час задиш-

ки і термінальних дихальних рухів переміщуїться з во-

дою і повітрям, від чого утворюїться стійка піна. Правда,

ця ознака непостійна і не дуже тривала (2-3 дні), та все

ж існуї. Однак піну при утепленні не слід 'змішувати з

піною, що утворюїться при багатьох інших видах смерті і

при штучному диханні. Така піна нестійка; більші буль-

башки її різної величини і легко лопаються-

Мікроскопічне .дослідження рідини, що міститься

в легенях, може відкрити типові для води даного басейну

найдрібніші частинки ¦ мінеральні і рослинні. Особливо

відомий метод планктону, який грунтуїться на виявленні

однокліткових водоростей (планктоном називаються най-

дрібніші тваринні і рослинні організми, що населяють во-

ду). Ці водорості проникають до альвеол, а інколи навіть

у кров. Під час дослідження свіжих трупів знаходять

самі різноманітні водорості. При загниванні трупа руйну-

ються й ці водорості, хоча окремі з них ¦ діатомеї ¦

мають особливі кремневі щитки (панцири, стулки), які

можна виявити навіть у дуже загнивших трупах. Для

цього одну легеню, не розрізаючи, посилають до лабора-

торії, де з неї у різних місцях вирізають шматки роз-

міром 2-4 см3, розтирають їх, віджимають і досліджують,

відшукуючи щитки діатомового планктону в отриманому

"легеневому соку".

При розтині слід уникати використання води;

призначений посуд потрібно обмивати лише спиртом, не

водою, для того щоб уникнути випадкового занесення

планктону зовні. Доцільно, разом із легенею посилати в

лабораторію також близько 1 л води з водоймища, в яко-

му людина потонула.

Крім діатомей інколи знаходять і інші елементи

планктону. Цей метод доказовий, але складний і не стіль-

ки за технікою, скільки внаслідок різноманітності видів

планктону, бо вимагаї спеціального вивчення планктону

кожного басейну чи навіть окремих ділянок рік, озер,

77

морів-

Проходячи через леЇені в капіляри і далі в серце,

мінеральні частинки і водорості можуть бути виявлені у

крові лівого серця і в судинах великого кола.

На проникненні води з кров'ю в ліве серце грун-

туїться метод порівняння крові правого і лівого серця,

Кров лівого серця при утепленні повинна бути більш чи

менш розведена водою, в якій пройшло утеплення. Це

можна легко констатувати на дуже свіжих трупах, ви-

значаючи вміст гемоглобіну, сухого залишку, солі (при

утепленні в морській воді), шляхом порівняння точок за-

мерзання крові правого і лівого серця (метод кріоскопії)

та іншими методами. Однак всі ці методи малодоступні і

застосовуються не в усіх лабораторіях, до того ж дають

певний результат лише ,на свіжих трупах, коли і за

іншими ознаками неважко встановити утеплення. Тому

вони не одержали практичного застосування.

При утопленні вода з легенів просмоктуїться у

плевральну порожнину, а з крові ¦ в порожнину черева,

де її можна виявити в кількості від 100 см3, тобто більше,

ніж звичайні досить невеликі кількості вологи в цих по-

рожнинах. Згадана ознака не постійна і маї значення

лише при свіжих трупах; через 2-3 дні після утеплення

вона вже втрачаї свої значення.

Замість плям Тардьї при смерті від утеплення під

плеврою частіше зустрічаються так звані плями Паль-

тауфа ¦ блідіші і більші, ніж плями Тардьї, з нерізкими

контурами. Вони утворюються внаслідок розриву судин,

переповнених розведеною кров'ю. Ця ознака маї значен-

ня, але спостерігаїться далеко не завжди.

Інші ознаки утеплення ¦ знаходження рідини в

барабанній порожнині, у піхві і матці, набухання

з'їднувальних оболонок очей тощо ¦ недоказові для уте-

плення, бо можуть з'являтися і після смерті

Загальні ознаки асфіктичної смерті далеко не

завжди бувають чітко виражені .при утепленні' Про пля-

ми Тардьї та кровонаповнення серця вже йшлося. Кров

інколи частково згортуїться. Ціаноз обличчя, як правило,

навіть у стадії асфіксії виражений слабо.

Таким чином, діагностика утеплення ¦+ справа

далеко не легка, особливо на несвіжих трупах.

Потрібно прагнути підтвердити діагноз утеплення

7В

виявленням планктону чи мінеральних частин у альвео-

лах, а ще краще¦у крові лівого серця.

Контрольні запитання

1. Класифікація механічної експертизи,

2. Поясніть процеси, які відбуваються в організмі

в період розвитку асфіксії. .

3. Стадії прижиттївого перебігу асфіксії.

.4. Назвіть загальноасфіктичні ознаки і поясніть їх

значення.

5. Принципові відмінності повішення від задушен-

ня петлею.

6. Назвіть ознаки утеплення.

7. Про що свідчать ознаки перебування у воді?

8. У яких випадках на тілі потерпілого можна

знайти асфіктичні ознаки?

Пошкодження та смерть від дії низької темпе-

ратури. Людина, користуючись житлом, одягом, може

протягом тривалого часу переносити значні пониження

зовнішньої температури ¦ до 50-60' нижче нуля. Але

при несприятливому збігу обставин (поганий одяг, за-

гальна слабість, дитячий або похилий вік, стан сп'яніння,

порушення кровообігу в певній частині тіла) дія холоду

може призвести до тяжких наслідків і навіть до смерті.

Місцеві зміни при дії холоду (відмороження) доб-

ре вивчені в хірургії. Варто нагадати, що розрізняють чо-

тири ступеня відмороження,

Перший ступінь, гіперемічний, характеризуїться

порушенням кровообігу: судини скорочуються, шкіра

блідне, чутливість знижуїться, кров приливаї до внут-

рішніх органів, але швидко судини знову розширюються і

переповнюються венозною кров'ю, що надаї шкірі синю-

ватого кольору, в пошкодженій ділянці з'являються болі,

але потім чутливість втрачаїться. Якщо дія холоду не

припиняїться, то настаї відмороження другого ступе-

79

ия. ¦ запалювального, коли знову з'являїться почер-

воніння, припухлості та міхурці, наповнені кров'янистим

запалювальним ексудатом. Міхурці легко рвуться, зали-

шаючи виразки, які важко загоюються. Третій ступінь,

некротичний, проявляїться в омертвінні ураженої ділян-

ки шкіри і підшкірної клітчатки. При четвертому ступені

омертвіння йде глибше ¦ до кості, часто носить характер

вологої гангрени, що нерідко ускладнюїться вторинною

інфекціїю.

Якщо доводиться оглядати живу людину зі сліда-

ми відмороження, то воно кваліфікуїться як тілесне уш-

кодження. На трупі сліди відмороження першого ступеня,

як правило, не зберігаються. Міхурі і некрози добре

зберігаються і можуть бути розпізнані. Міхурі невеликі,

легко рвуться і наповнені мутною червонуватою рідиною

(при опіках же міхурі більші, міцншгі і містять світлу

прозору рідину, рідше ¦ мутну, але не кров'янисту).

Загальна дія холоду маї в судовій медицині

значно більше значення. Якщо холод впливаї на весь

організм, то тепловіддача посилюїться, а теплоутворення

не компенсуї тепловіддачі, і теплорегуляція, таким чи-

ном, порушуїться: температура тіла. починаї знижува-

тися. З клінічних спостережень відомо, що вже при па-

дінні температури тіла до 35-341 людина відчуваї сильну

слабість і стомленість. При подальшому падінні темпера-

тури з'являїться запаморочення, бажання прилягти, лю-

дина впадаї в сон, який сам по собі знижуї опір організ-

му. Всі функції організму пригнічуються, і,' нарешті, коли

температура тіла опускаїться нижче 25', настаї смерть.

При цьому на трупі слідів місцевої дії холоду, як прави-

ло, немаї. Точно встановити, при якій температурі зупи-

няїться серце, неможливо. Ймовірніше всього, що Б

більшості випадків остаточна зупинка серця відбуваїться

при температурі 20-25Ё, але інколи і при вищій. Таким

чином, смерть настаї при температурі тіла значно вищій

нуля не від замерзання, а від охолодження тіла. Замер-

занню може бути підданий труп людини, померлої з

будь-якої іншої причини.

Індивідуальні особливості і зовнішні обставини

відіграють значну роль. Діти дуже чутливі як до місцевої,

так і до загальної дії холоду. Новонароджені з вологою

непокритою шкірою можуть померти при температурі

80

5-8' вище нуля. Старі, худі, виснажені, голодні, психічно

пригнічені люди значно гірше переносять дію холоду.

Хвороби серця і судин також понижують опір організму.

Навпаки, 'молоді, здорові люди переносять холод краще;

значну роль відіграї тренування та звичка до холоду.

Дія холоду при вітрі та вологості значно сильніша,

ніж у спокійну погоду і при сухому повітрі. Дуже

небезпечна дія холоду під час танення снігу: волога шкіра

віддаї в чотири рази більше тепла, ніж суха.

+ Особливо велику роль як фактор, що сприяї

смерті від охолодження, відіграї отруїння алкоголем, бо

такий стан сприяї тепловіддачі .і. знижуї температуру

тіла. Суттїву роль відіграють також і загальні зміни у

психіці і фізичному стані п'яної людини: недооцінка ста-

новища, понижена чутливість до впливу зовнішніх фак-

торів (холоду) та безпомічність. '

Механізм, дії холоду і смерті вИд охолоджен-

ня, не зважаючи на численні дослідження, до цього часу

не може вважатися остаточно визначеним. Безумовно, що

скорочення шкіряних судин призводить до переповнення

кров'ю внутрішніх органів. Потім настаї параліч судин,

венозні застої, місцеві набряки і відповідно до цього

падіння кров'яного тиску, слабість серця, підвищення

виділення вуглекислоти. Під впливом холоду відбуваїться

руйнування еритроцитів і падіння вмісту гемоглобіну.

Очевидно, смерть при охолодженні настаї від

цілого комплексу впливів, із яких на одне з перших місць

необхідно поставити порушення хімізму обміну в цент-

ральній нервовій системі, а відтак і можливий її параліч.

Усі процеси в організмі за своїю швидкістю і якісними

реакціями пристосовані до температури 37'. Падіння тем-

ператури на 3-4Ё викликаї сповільнення швидкості ре-

акції у два рази, а зниження температури на 10" ¦в 3-4

рази. Закономірно, що кров, не встигаючи віддати ткани-

нам отриманий кисень, залишаїться яскраво-червоною:

зниження температури мало впливаї на насичення крові

киснем у легенях, тоді як процеси засвоїння кисню дуже

сповільнюються. Центральна нервова система як особливо

чутлива до порушення кисневого режиму відповідно

реагуї на цей вплив. Настаї своїрідне кисневе голоду-

вання без анаксемії, на яке реагують і інші тканини. В

крові охолоджених при подібному механізмі сповільнення

\ 81

біохімічних процесів можуть накопичуватися різного роду

токсичні речовини.

Розтин замерзлих трупів слід провадити лише

після попереднього їх розмерзання у прохолодному

приміщенні.

Судово-медичне визначення смерті від охо-

лодження. Численні експериментальні роботи дали цінні

результати, особливо при гістологічному дослідженні. Бу-

ли виявлені ураження центральної нервової системи і

нирок, вузлів сонячного сплетіння і нервового апарату

серця, зміни в легенях. Макроскопічна картина значною

мірою утруднюїться посмертними змінами внаслідок за-

мерзання і наступного танення трупа.

До безсумнівно посмертних явищ належить

розходження черепних швів, що зрідка спостерігаїться,

бо при замерзанні об'їм мозку, який містить багато води,

збільшуїться. Це слід мати на увазі, щоб не прийняти

його за заподіяне при житті ушкодження. Після розмер-

зання трупне окоченіння не зберігаїться, процеси ге-

моліза і гниття проходять значно швидше. Внаслідок

сильного гемолізу органи набувають своїрідного темного

дифузного забарвлення.

Прижиттїве яскраво-червоне забарвлення крові

на трупі може не зберігатися, тому що після смерті про-

цеси окислення в тканинах все ж відбуваються, і за час

розмерзання тканини встигають частково .чи повністю за-

брати кисень від крові.

Без сумніву цінною прижиттївою ознакою смерті

від охолодження е дрібні крововиливи в слизовій оболонці

шлунка, так звані плями Вишневського, в самому поверх-

невому шарі. Число їх різне ¦ від 5 до 100 і більше, ве-

личина ¦ від шпильної'голівки до горошини, зрідка ¦

більші. Колір їх, як правило, бурий або коричневий.

Розташовуються вони завжди по ходу судин. Цінність

ціїї ознаки, вперше поміченої О.В. Вишневеьким, під-

тверджуїться рядом авторів. Вона спостерігаїться у 85-

90% всіх випадків смерті від охолодження.

При мікроскопічному дослідженні було виявлено,

що судини шлунка при охолодженні дають картину

нерівномірного розширення; в деяких місцях судина

сильно наповнена і розтягнута кров'ю; далі йде вільна від

крові стиснута ділянка, потім знову розширення і т.д.

82

Де-не-де в розширених місцях помітні розриви стінки

судини з утворенням дрібних крововиливів. Дослідник

Ігнатовський А.С. вважаї причиною подібних .розширень

виявлені ним зміни кліток вузлів сонячного сплетіння, що

настають внаслідок дії холоду. До розриву судин призво-

дить прилив крові до внутрішніх органів, про що вже

йшла мова. Кров, що вилилася поблизу поверхні слизової

оболонки, піддаїться дії соляної кислоти, і пляма набуваї

бурого чи коричневого кольору внаслідок розкладання

гемоглобіну з утворенням метгемоглобіну, а потім гемати-

ну. Стан травлення та киелотоутвррюючі властивості

ШЛуйка теж впливають на колір плям,

Плями Вишневського не слід плутати з посмерт-

ними змінами слизової оболонки іцлункv Внаслідок само-

перетравлювання, що може мати місце при будь-якому

виді смерті. В окремих випадках самоперетравлювання

може дійти до судин із кров'ю, і тоді вони мають вигляд

розгалужених коричневих смуг, що відтворюють форму

судин і сітку капілярів. .

В.Н. Крюков підтвердясус'спосївреження О.В. Виш-

невського і, крім того, пропонуї користуватися пробою на

глікоген у печінці, 'який вникаї в процесі охолодження

організму. Проте ця ознака властива не лише смерті від

охолодження, а і взагалі всякій смерті, що настаї

повільно.

У мерзлому стані труп добре зберігаїться.

Пошкодження, паталогоанатомічні зміни та інші особли-

вості зберігаються на мерзлих трупах і можуть бути ви-

значені при дослідженні, якщо матеріал взято відразу

після танення. В противному разі гемоліз може обезціни-

ти результати патогістологічного дослідження.

В усіх місцях земної кулі, де випадаї сніг, завжди

трапляються нещасні випадки від дії холоду. Порівняно

рідко холод стаї способом убивства. В основному таким

чином може заподіюватися смерть новонародженим

дітям. Частіше холод стаї сприятливою умовою для

смерті від охолодження. Слід сказати, що холод не зни-

щуї слідів іншого насилля, а навпаки їх зберігаї.

Самогубство, заподіяне самоохолодженням, зустрі-

чаїться надзвичайно рідко. Дослідник Мінаков П.А. роз-

повідав про психічнохворого .мандрівника, якого було

знайдено мертвим у приміському гаю голим у снігу, одяг,

83

акуратно згорнутий, лежав біля трупа. При житті покій-

ний неодноразово говорив про свої бажання померти.

Відомий також випадок, коли дорослий чоловік у стані

алкогольного сп'яніння з метою самогубства роздягнувся і

ліг на лід ріки. Через декілька годин його було знайдено

мертвим.

Однак подібні випадки самогубства слід вважати

винятками, а смерть від дії холоду спостерігаїться, як

правило, при нещасних випадках.

Пошкодження і смерть від дгі високої темпе-

ратури. До підвищення температури організм людини

значно менше пристосований, ніж до пониження, і силь-

ніше на нього реагуї. Однак високі температури викорис-

товуються для самих різноманітних побутових і техніч-

них потреб, тому порівняно часто об'їктом судово-

медичної експертизи стають ушкодження чи смерть від

дії високої температури.

Місцеві зміни при дії високо* температури

наділені подібними рисами, що й при дії холоду, але

мають і суттїві відмінності. Зміни від дії + полум'я, на-

грітих металевих предметів, гарячого газу, сонячного

проміння називають опіками. Зміни від дії гарячих рідин,

пари називають обварюванням. Дії сірчаної і соляної кис-

лот і інших їдких речовин також часто називають опіка-

ми, але це неправильно, тому що зміни шкіри при цьому

відбуваються внаслідок хімічних, а не теплових впливів,

чому їх і слід розглядати в токсикології.

У судовій медицині прийнято розрізняти чотири

ступеня опіків.

Перший ступінь, гіперемічний, що характери-

зуїться почервонінням і припухлістю шкіри. Уражені

місця дуже болючі. У випадках легких опіків почервонін-

ня та пухлина швидко проходять, дерміс сходить у про-

цесі лущення.

Другий ступінь, запалювальний, характерний утво-

ренням міхурів на почервонілій здутій шкірі. Рідина в

міхурях, як правило, прозора, інколи Мутна (але не

кров'яниста), багата лейкоцитами. Міхурі найчастіше

утворюються між роговим і Зернистим шаром епідермісу,

. рідше ¦ під епідермісом. Міхурі звичайно виникають не

відразу після опіку, а по мірі розвитку запалювальних

явищ. Великі міхурі легко лопаються, ексудат витікаї,

84

оголене ж дно пузиря легко доступне для інфекції, ійо

сповільнюї їх гоїння. ,

Третіїі ступінь опіку відрізняїться некрозом тка-

нини з утворенням струпа, що залежить від порівняііо

тривалої дії високої температури. Струп забарвлений У

темно-коричневий колір, в усіх прилеглих судинах ї

тромби. Подібні опіки гояться дуже повільно; омертвіла

тканина лише поступово відмежовуїться запалювальною

зоною і потім відділяїться. При цьому ступені е досить

сприятливий грунт для інфекцій і нагноїння. При

відділянні струпа нерідко спостерігаються глибокі втраїи

тканини, виразнення великих судин, тромбоз, їх септичні

ускладнення. Після загоїння залишаються стягуючі, довго

чутливі рубці, що спотворюють частини тіла і спричиніо-

ють обмеження рухомості, нерідко контрактури, особливо?

якщо вони розташовуються в природних складках шкіри;

наприклад, у локтьовій, між пальцями, на шиї тощо.

+ Четвертий ступінь ¦ обвуглення ¦ утворюїться

при тривалій'дії полум'я і в судовій практиці зустрі-

чаїться, як правило, лише на трупах. Зрідка доводиться

мати справи з опіками вольтовою дутою, що супроводжу -

- ються обвугленням на обмеженій ділянці Тіла без смер-

тельного наслідку. ,

Огляд живої людини зі свіжим чи старим опіками

доводиться провадити інколи для визначення ступеїій

опіку, способу його нанесення, впливу на організм і

ступінь тяжкості. У цих випадках доводиться розгляда'ї1*

опік як тілесне ушкодження і враховувати специфіч?"

особливості. Ступінь опіку легко визначаїться за описом-

Якщо після заживання . залишаються рубці, безумовноv

йдеться про опік третього ступеня.

Тяжкість несмертельного опіку встановлюїться

відповідно до небезпеки заподіяних ушкоджень для 'я/лГУ".

тя і здоров'я. .

Вплив високої температури важчий, ніж вплкї0

холоду. Зниження температури на 10Ё (до 27Ё) людина иД6

може переносити, тоді як температура тіла в 47Ё у жив<о*

людини неможлива.

Слід розрізняти два види загальної дії тепла: з^-"

гальні розлади внаслідок опіків і внаслідок перегріванії^

організму.

Дія опіків. Небезпека для життя залежить не

85

стільки від ступеня опіку, скільки від площі опеченої по-

верхні тіла. Опіки третього ступеня вважаються смер-

тельними, якщо уражено приблизно 1/3 поверхні всього

тіла, опіки другого ступеня ¦ при поширенні їх на поло-

вину тіла. Проте від цих правил часто бувають відхилен-

ня, що залежать від самих різних ^причин: віку, здоров'я,

способу опіку та ін. Опіки третього ступеня при інших

рівних умовах швидше призводять цо смерті. Чим більша

поверхня уражена, тим швидше настаї смерть. Спочатку

потерпілий знаходиться в стані притомності, потім почи-

наїться період збудження, з'являїться спрага, нестерпні

болі; пульс слабшаї, дихання стаї поверхневим і прйско"

реним, починаїться марення. Потерпілий переходить у

стан апатії. Інколи спостерігаїться рвота, понос, клонічні

судороги. Сеча дуже високої концентрації,' виділяїться з

зусиллям. Температура тіла знижуїться внаслідок збіль-

шення тепловіддачі. Інколи ці явища виражені слабіше. У

дітей смерть часто настаї раптово, коли опік починаї вже

заживати. Слід зазначити, що діти особливо чутливі до

опіків як в силу біологічних особливостей організму, так і

тому, що поверхня їх тіла порівняно з об'їмом більша,

ніж у дорослих.

Причиною описаних прижиттївих-явищ і наступ-

ної смерті е, безперечно, інтоксикація продуктами розпа-

ду білка, що утворюються на місці опіків внаслідок дії

ферментів. Б організмі циркулюї велика кількість ток-

синів. Це пояснюї небезпеку невеликих за площею, але

глибоких опіків, коли уражаються великі кількості білка.

. До числа ускладнень опіків відносять бронхопнев-

монію, запалення нирок, крововиливи в наднирочники, в

стінку шлунка і дванадцятипалої кишки і особливо сеп-

тичні захворювання внаслідок інфіціювання і нагноїння

опіків.

Смерть від опіків нав? невеликої поверхні може

настати дуже швидко ¦ через кілька годин. У таких ви-

падках причиною смерті, без сумніву, е шок внаслідок

різкого подразнення чутливих нервових кінцівок шкіри.

При тривалому перебуванні людини в палаючому

приміщенні, навіть коли вогонь безпосередньо не тор-

каїться тіла, смерть настаї ще швидше, але не від опіків,

а від удушення димом чи отруїння окисом вуглецю.

Перегрівання тіла і його частин може мати

86

місце літом у жарку погоду, а також на виробництві у ко^

тельників, кочегарів та інших осіб, що працюють в надто

нагрітих приміщеннях. При сильному нагріванні і утруд-

ненні тепловіддачі може настати (інколи раптово) так

званий сонячний або тепловий удар. Сонячним ударом

вважаїться ураження центральної нервової системи діїю

прямого сонячного проміння, тепловим ударом ¦ пору-

шення регулювання тепла внаслідок перегрівання всього

тіла.

Клінічні симптоми обох форм дуже подібні, і на

практиці інколи важко встановити між ними межу. Легкі

ступені сонячного удару викликають у людей з підвище-

ною чутливістю головні болі з появою подразнення обо-

лонки мозку, наприклад, рвотою. До тяжких наслідків

може призвести фізична праця при високій температурі і

великій вологості повітря. Уже при 30Ё у затінку при ве-

ликій вологості виникаї небезпека теплового удару. Вузь-

кий, щільно прилягаючий до тіла одяг сприяї тепловому

удару. Якщо температура тіла при цих умовах сягаї 44- <

46Ё, настаї смерть від паралічу нервових центрів. Тепло-

вому удару передуї ряд симптомів: спочатку сильне по-

товиділення, потім повне його припинення, різке почер-^

воніння обличчя тощо. При правильному діагнозі і негай-

ному наданні лікарняної допомоги, як правило, настаї

одужання. Інколи спостерігаються тяжкі ускладнення, які

проявляються відразу. Після тяжких форм теплового

удару можуть виникнути нервові захворювання типу

функціонального неврозу чи енцефаліту.

Судово-медичне дослідження трупів з опіками

та обгорілих е складним завданням. Чим сильнішою бу-

ла дія полум'я, тим важче проводити розтин: кінцівки

трупа фіксуються в зігнутому положенні, всі тканини

сильно ущільнені, тверді, погано піддаються розрізанню;

ущільнені внутрішні органи важко вилучаються. Однак

не можна відмовлятися від розтину обгорілих трупів під

приводом цих труднощів. ,

Зовнішній огляд. При опіках першого ступеня,

тепловому чи сонячному ударі ніяких суттївих ознак на

шкірі не залишаїться. Почервоніння зменшуїться ще під

час агонії. Інколи залишаїться легка припухлість з по-

червонінням, а- також сліди лущення.

Опіки другого ступеня визначають без зусиль, то-

87

му що вони залишають сліди у' вигляді міхурів чи

шматків епідермісу. На місцях, оголених від епідермісу,

виявляються типові ознаки висихання; вони червоного чи

червоно-бурого кольору, сітка шкіряних еуд%н про-

свічуїться, шкіра ущільнена, ріжеться з зусиллям. Але

відомі випадки, коли за міхурі від опіків приймали

гнильні міхурі чи міхурі іншого походження. При опіках

третього ступеня сіруватого кольору струп проходить че-

рез всі шари шкіри на різну глибину.

При зовнішньому огляді нерідко знаходять сліди

походження опіку +¦ кіпоть, залишки рідини тощо. На-

явність кіпоті вказуї на дію полум'я, велика поверхня без

закопчування з численними лопнувшими міхурями ¦ на

обварювання; інколи на тілі в області опіку залишаються

сліди, речовини, яка заподіяла опік. Полум'я, Що йде по

одягу знизу догори, даї характерне розташування опіків

на ногах і стегнах; обварювання окропом, парою, проме-

нева теплота більше' вражають відкриті верхні частини

тіла.

Маї значення розташування опіків і дозволяї в

багатьох випадках вивести заключення про те, як він

стався. Наприклад, наявність численних опіків першого

та другого ступеня на сідницях і задній частині стегон

дитини може говорити про падіння дитини в невисоку

посудину з гарячою рідиною. Якщо потерпілий був одяг-

нутий, то рідина, яка розтікаїться по'тілу під одягом,

може спричинити опіки у вигляді патьоків.

Особливу увагу слід звертати на розміри опіків.

Опіки, розкидані по різних ділянках тіла, слід опису-

вати кожен окремо, виміряти і визначати сумарну по-

верхню. . /

Розтин трупів осіб, швидко померлих від опіків, як

правило, даї мало інформації. Якщо смерть настала

пізніше, через декілька днів, то при розтині спо-

стерігаїться набряк мозку на розрізі речовина мозку пе-

реповнена кров'ю. В області центральних вузлів вияв-

ляїться жовта плямиста речовина мозку, забарвленого,

як правило, в темний сіро-червоний колір; у білій речо-

вині мозку ¦'численні яскраво-червоні крапкові крово-

виливи. Кров у судинах темно-червона, рідка чи згорну-

та, залежно від того, настала смерть швидко чи поступо-

во. В органах грудної клітки дітей і підлітків часто спо-

88

стерігаються невеликі екхімози. М'яза серця ¦ перерод-

жена, в легенях ¦ явище бронхіту, інколи пневмонії; у

печінці і нирках ¦ паренхіматозне чи жирове перерод-

ження, селезінка в окремих випадках збільшена в об'їмі.

В наднирочниках при сповільненому настанні смерті

після опіку спостерігалися крововиливи та інфаркти. В

шлунково-кишечному тракті, як правило, не знаходять

ніяких змін, крім легкого катарального стану. Виразки

шлунку і дванадцятипалої кишки, на які вказуї літера-

тура як на наслідки опіків, на практиці зустрічаються

дуже рідко. У вузлах сонячного сплетіння виявляються

зміни, аналогічні змінам при охолодженні.

При дуже швидкому настанні смерті від опіків

іноді при розтині спостерігаїться різка анемія внутрішніх

органів, що пояснюїться сильним розширенням судин

шкіри при опіках зовнішніх покривів.

При розтині трупів осіб, що загинули від теплово-

го чи сонячного удару, виявляють сильну гіперемію обо-

лонок мозку, інколи крововиливи в мозок, розширення

лівого серця, в'ялість серцевого м'яза, інколи крапкові

крововиливи; деякі автори, навпаки, вказують на

твердість м'язів серця і запустіння лівого шлуночка.

Обгорання трупів. Це явище при дослідженнях

викликаї інтерес судової медицини. При тривалому

впливі полум'я проходять суттїві й дуже різноманітні

зміни. Полум'я, діючи на тканини, викликаї перш за все

випарення води і згортання білка. Тканини скорочуються,

внаслідок чого труп посмертно змінюї положення і прий-

маї так звану позу боксера чи борця, що обороняїться, бо

при скороченні вся маса сильних згинувачів долають дію

розгинувачів. Ця поза була неодноразово причиною

різних помилок .і непорозумінь. Кров із м'яких частин

внаслідок їх зморщування виділяїться в найближчі суди-

ни, зумовлюючи їх повнокрів'я. Цілісність судин легко

порушуїться, що спричиняї посмертні крововиливи; на-

приклад, у порожнині черепа можуть з'явитися подібні

посмертні епідуральні гематоми.

Кістки від дії полум'я набувають чорного кольору,

бо органічні частини їх обвуглюються. При подальшому

. впливі вогню кістки стають світлішими, і нарешті, коли

всі органічні речовини руйнуються і зникають, білими за-

лишаються лише мінеральні частини. Перш за все вогонь

89

впливаї на ті кістки, які не мають товстого покриву, на-

приклад, на кістки черепа; тут утворюються відшаруван-

ня зовнішньої пластинки і навіть тріщини. Інші кістки від

ді'і полум'я стають дуже крихкими, що може легко при-

звестv до посмертних переломів.

Одяг захищаї шкіру від обгорання, тому спочатку

обгорають відкриті частини тіла, потім покриті легким

одягом. Тиснучі . та щільні частини одягу ¦ пояс,

підв'язки, взуття ¦ дуже довго можуть захищати шкіру.

Петля на шиї, мотузка н^ інших частинах тіла та ана-

логічні предмети відіграють таку ж роль. Зрозуміло, що

частини тіла, які торкаються підлоги, обгорають пізніше.

При дуже тривалому впливі полум'я труп може

повністю обвуглитися і зруйнуватися. Розчленені трупи

згорають легше, але на це потрібно багато часу та палива.

Однак відомі випадки, коли частини- трупа поступово

спалювали в голландських і російських печах. Трупи

дітей потребують менше часу для спалення і спалювали-

ся в пічці чи плиті при добрій тязі протягом 2-3 годин.

Дослідження дуже обгорілих трупів, як це не

важко, все ж слід проводити до кінця. Надто важливим е

вирішення питання про прижиттевість опіків і попадання

у вогонь. Для цього досліджують міхурі на шкірі, ди-

хальні шляхи і кров.

Звичайний міхур, наповнений рідиною, з почер-

вонінням навколо і на дні вважаїться ознакою прижит-

тївого опіку. Неодноразово ставилося питання про мож-

ливість виникнення на трупах міхурів, що містять сиро-

ватку. Як правило, при впливі полум'я на шкіру

з'являються міхурі, наповнені газом. Коли вогонь дії на

шкіру негайно після настання смерті, то можуть утворю-

ватися міхурі з усіма ознаками прижиттївих. На на-

бряклих частинах тіла наповнені рідиною міхурі можуть

утворюватися навіть через декілька годин після смерті.

Диференціальний діагноз прижиттївого чи посмертного

утворення міхурів може бути поставлено лише шляхом

мікроскопічного дослідження. У вмісті прижиттївих

міхурів від опіків сконцентрована велика кількість лейко-

цитів і фібрину, тобто е явища запалення. В посмертних

міхурах, як правило, міститься, крім невеликої кількості

кліткових елементів, багата білками рідина.

Почервоніння дна міхура на трупі,при відсутності

90

запалювальних процесів не можна розглядати як симп-

том прижиттївого походження через те, що таке почерво-

ніння може статися і після смерті' в результаті імбібіції

дна міхура забарвлюючою речовиною крові, яка розпала-

ся.

Таким чином, дослідження міхурів не завжди даї

достатньо достовірні результати, тим паче, що самі міхурі

можуть згоріти. Більше значення маї наявність опіків ро-

та і глотки, кіпоть у гортані і трахеї, а також окис вугле-

цю в крові. Все це доказуї, що людина дихала, тобто була

ще живою на початку дії полум'я. Кров потрібно брати з

закритих центральних частин трупа, бо вона може місти-

ти карбоксигемоглобін внаслідок безпосереднього впливу

на неї окису вуглецю. Дослідження крові потрібно

обов'язково провадити спектроскопічне, а не за кольором,

тому що під впливом високої температури кров згор-

таїться і набуваї яскраво-червоного забарвлення неза-

лежно від дії окису вуглецю. .

Особливі труднощі складають випадки, коли спо-

чатку вбито жертву тим або іншим способом, а потім труп

піддано дії полум'я з метою приховання слідів злочину.

Якщо такий труп не зовсім обвуглився і дослідження

внутрішніх органів ще можливе, інколи вдаїться визна-

чити справжню причину смерті (наприклад,' удушення). У

цих випадках особливого значення набуваї відсутність

окису вуглецю в крові, що доводить факт смерті до спа-

лення.

При наявності на обвугленому трупі поранень не-

обхідно вияснити їх походження. Крововиливи можуть

бути посмертні, однак при цьому вони не мають харак-

терної консистенції згустка. Мікроскопічне дослідження

згустка при посмертному крововиливі виявляї відсутність

морфологічної будови, типової для прижиттївого тромбо-

зу-

Особливе значення мають посмертні епідуральні

крововиливи, бо без достатнього досвіду їх легко віднести

до прижиттївих. Посмертні крововиливи виникають, з

одного боку, в результаті виштовхування наявної у

кістках черепа крові, з іншого ¦ внаслідок зморщення і

відшарування твердої оболонки мозку від внутрішньої

поверхні черепа. При цьому відбуваїться розрив дрібних

вен і вилив крові в утворений внаслідок відшарування

91.

оболонки пустий простір. У випадку прияїіугтевОГО.Крово-

виливу тверда мозкова оболонка щільно прилягаї до

згустків екстравазата, тоді як при посмертних кровови-

ливах між зернистими розпушеними згустками і оболон-

кою немаї міцного зв'язку,.

При сильному руйнуванні трупа можуть бути

піддані лабораторному дослідженню кістки, хоча й не

завжди успішному. У спалених трупах при їх судово-

хімічному дослідженні можна виявити деякі отрути, на-

приклад, важкі метали (ртуть, свинець), миш'як.

Обставини смерті. Частими е такі випадки, як

опіки, обварювання тощо. Переважно ці нещасні випад-

ки ¦ наслідок необережності, легковажності чи недогля-

ду за дітьми. ' .

Убивство шляхом впливу високої температури

трапляїться рідко, та все ж буваї. Значно частіше спо-

стерігаються випадки приховування злочину шляхом

спалення трупів осіб, убитих іншим способом.

Самогубство шляхом самоспалення зустрічаїться

також дуже рідко.

Контрольні запитання

1. Назвіть ознаки прижиттївого знаходження тіла

у вогні. '

2. Особливості огляду місця події'при дії високої

та низької температур.

3. Причини настання смерті при дії високої тем-

ператури.

4- Значення огляду місця події при пожежі.

5. Можливості інсценувань при дії полум'я.

6.

Особливим видом насильницької смерті новона-

роджених дітей ї дітовбивство. Під цим терміном ро-

зуміїться' своїрідний вид убивства, коли мати вбиваї

свою новонароджену дитину під час пологів чи відразу

після них.

У судовій медицині поняття "дітовбивство" пов'я-

92

зане з дослідженням трупЬ новонароджених дітей. Ці

дослідження мають свої певні особливості і тому потре-

бують особливого опису. -

Дослідження трупика новонародженої дитини чи

недоношеного плода в судово-медичній практиці не рідкі,

але найчастіше в таких випадках мова йде не про діто-

вбивство. Частіше це виявляються немовлята або плоди,

які померли ненасильницькою смертю чи від хвороб, по-

логових ушкоджень тощо. В таких випадках складу зло-

чину немаї.

З приводу кожної згаданої смерті необхідно

з'ясувати такі питання:

1. Чи було немовля новонародженим?

2. Чи було немовля життїздатним?

3. Яка тривалість, його утробного життя?

4. Народилося немовля живим або мертвим?

5. Як довго жила дитина після пологів?

6. Чи мала вона належний догляд?

. . 7. Які причини смерті немовляти?

^^ Визначення новонародженості. Основною \озна-

,кою новонародженості в судово-медичному аспекті ї со-

>Ц ковита блискуча пуповина без ознак так званої'демарка-

7 ційної лінп біля пупкового кільця.'~Цедемаркаційне

кільце червоного кольору з'являїться на кінці першого

дня позаутробного життя немовляти. Якщо на. трупі після

смерті розвиваїться висихання, то воно може пошири-

тися і на пуповину, яка бурії, але таке висихання буде

рівномірним на всій пуповині, без утворення червоного

демаркаційного кільця, якщо воно не з'явилося при жит-

ті. У випадках сильного посмертного висихання чи загни-

вання новонародженість по пуповині встановити не

вдаїться,

Серед інших зовнішніх ознак новонародженості

^\ маї значення наявність головної пухлини, а також сиро-

~) видної змазки в підм'язових впадинах., у пахових склад-

ках. V складках ши'і, за вушними раковинами^ а також на

У) гладких частинах тіла у вигляді тоншого шару. Кров на -^)

тільці, що залишилася після проходження через родові

шляхи матері чи та, що потрапила через пуповини, та-

кож свідчить про новонародженість. Якщо на трупі е

ушкодження, то ця ознака взагалі втрачаї значення.

Із внутрішніх ознак безумовно вказуї на новона-

93 '

родженість відсутність повітря в легенях (див. нижче),

проникнення повітря в тракт травлення не далі шлунка і

знаходження_ меконія (першородногокалу)5товстій

кишці. Якщо він займаї більшу частину товстої кишки,

де підтверджуї новонародженість.

Визначення життїздатності немовляти.

Життїздатністю називаїться здатність немовляти до

продовження життя поза материнським організмом. Для

того щоб бути життїздатним, плод повинен досягти пев-

ного ступеня зрілості.

Повної зрілості плод, як правило, досягаї на кі-

нець десятого лунного (чи дев'ятого, календарного) місяця

утробного життя. Основною ознакою зрілості ї зріст, до-

вжюіа тіла немовлят. Довжина тіла зрілого немовляти -

-То?) (точніше, в межах 48-54 см), а вага - ЙЮО-320Й) г.

Проте вага піддаїться значним коливанням (2500-4000 г) і

після смерті може зменшуватися внаслідок висихання.

Життїздатність з'являїться ранідае настання зрі-

лості Акушери вважають плод, який сятяї 35 см довжи-

ни, уже життїздатним; інколи навіть плоди меншої вели-

чини в умовах спеціального догляду (в акушерських

установах) виявляються життїздатними. Але' судово-

медична практика вивчаї випадки, коли немовля знахо-

диться не в. пологовому будинку, а де-небудь у незви-

чайній обстановці (в кращому випадку ¦ дома). Тому при

судово-медичних дослідженнях вважаються життїздат-

ними плоди, які'мають довжину тіла не'менше 40 см.

Тільце плода сягаї 40 см на кінець восьмого лунного

місяця утробного життя.

Вага менш показова для визначення життїздат-

ності через те, що дуже коливаїться і зменшуїться після

смерті. Однак -межею життїздатності можна вважати

вагу в 1300-1400 г. Нормальна вага восьмимісячного пло-

да ¦ 1500-1600 г. Обхват голівки повинен-бути не менше

28 см. Усі плаценти (дитячого місця, посліду) ¦ не менше

400 г. Довжина пуповини надто коливаїться, тому цим не

слід керуватися при заключенні про життїздатність.

Окрім згаданих ознак, плід не повинен мати ви-

родливості, що різко порушувала б найважливіші життїві

функції ¦ дихання, кровообіг, центральну нервову си-

стему, харчообмін.

Тривалість утробного життя визначаїться за

94

розмірами плода. Це не зовсім правильно, бо розміри вка-

зують лише на зрілість плода, а зрілість і доношеність ¦

не одне й те ж. Зрілість ¦ досягнення плодом сукупності

певних ознак, при наявності яких він готовий до народ-

ження і може продовжувати позаутробне життя при зви-

чайному догляді. Донощеність ¦ знаходження немовляти

в організмі матері протягом 10 лунних місяців від дня

останньої менструації (умовно!). Ці два поняття часто

ототожнюють через тісний, зв'язок між ними. Тому за

розмірами немовляти визначають ступінь доношеності і

місяць його утробного життя. Головною ознакою і в цьогау

випадку ї довжина тіла плода. Якщо вона більше 25 см,

то її ділять на 5 і отримують число місячних місяців ут-

робного життя¦Якщо довжина тіла менше 25 см, то

потрібно добути з неї квадратний корінь. Наприклад, при

довжині тіла в 10 см тривалість утробного Життя буде

близько 3-х місячних місяців; при довжині тіла 38 см ¦

38 : 5, тобто приблизно 71/2 лунних місяців. Вагою для

визначення утробного віку користуватися не можна.

Вага плаценти може дати лише приблизну інфор-

мацію. Середня вага плаценти на кінець п'ятого лунного

місяця ¦ 180 г, четвертого ¦ 275 г, сьомого ¦ 375 г,

восьмого ¦ 450 г, дев'ятого місяця ¦ 500 г,Довжина пу-

повини на п'ятому місяці утробного життя дорівнюї

35 см, а на кінець вагітності сягаї 50 см, тобто довжини

тіла, добираючи кожного місяця по 3-4 см.

При виявленні лише частини плода інколи, можна

зробити деяке заключення про ступінь доношеності і

зрілості; наприклад, у зрілого плода в середньому довжи-

на плечової кістки ¦ 7,5 см, ключиці ¦ 3,5 см, стегна ¦

6,7 ем, великої гомілкової кістки ¦ 7,7 см.

Описові ознаки також можуть допомогти. У

зрілого плода волосся на голові густе, довжиною 1-3 см;

нігті на руках виступають за кінці пальців; яїчка у хлоп-

чиків розташовані в мошонці, у дівчаток великі статеві

губи прикривають малі; шкіра добре натягнута. Ї й інші

ознаки, але вони Мають другорядне значення.

Визначення жцвонародженості. У судовій ме-

дицині і в розслідуванні визначення живонародженості

маї початкове значення. Коли виявляїться, що дитина

народилася мертвою (тобто встановлюїться мертвонарод-

женість), то взагалі не виникаї судової справи, бо вбив-

95

ства дитини не могло бути.

Не слід плутати живонародженість ^ уумугк-

здатністю. Дитина може бути цілком -життїздатною, але

народитися мертвою, якщо життя її перервалося до на-

родження. Навпаки, дитина може бути нежиттїздатною

внаслідок виродливості чи незрілості, але народитися

живою і навіть прожити кілька днів.

Для визначення живонародженості застосовують

так звані ікиттїві проби, з них обов'язкові і дають порів-

няно непогані результати лише дві ¦ легенева проба та

шлунково-кишечна. .

(Яегенева про^ї Перед вилученням легені потрібно

оглянута на місці. Легені, які не дихали, щільні, невеликі,

рівномірно лілового кольору, на розрізі м'ясисті. Після

перших вдихів вони розправляються, на їх поверхні

утворюються червоні й рожеві плями, що надають

ділянці мармурового кольору.

Легенева проба поділяїться залежно від резуль-

татів на декілька етапів.

1. Негайно після розрізу м'яких тканин шиї пе-

рев'язуїться трахея, потім вилучаються бронхи з легеня-

ми, трахеїю, гортанню, язиком, серцем, стравоходом, ви-

лочковою залозою в одному комплексі; .перед перерізом

стравоходу необхідно перев'язати його біля входу в шлу-

нок. Вилучений комплекс опускають у воду' і спостеріга-

ють, чи утримаїться він на воді. Посудина повинна бути

великою, скляною, з прозорими стінками, а вода прохо-

лодною і чистою. Отже, якщо весь комплекс добре плаваї,

то проба вважаїться позитивною.

2. Якщо комплекс не тримаїться на воді, його

виймають, міняють воду в посудині і опускають кожну

легеню, відрізану біля кореня, окремо, зазначаючи ре-

зультати; потім кожну легеню розрізають на складові

частини і спостерігають плавання чи занурення кожної

частини.

3. Коли ж легені та їх частини тонуть, то виріза-

ють світліші ділянки у вигляді маленьких шматочків; при

відсутності світлих ділянок із різних місць частин легенів

вирізають по кілька шматочків чи розрізають частини на

шматочки і спостерігають їх плавання чи занурення.

Результати всіх цих дослідів ретельно заносять в

акт розтину. При оцінці результатів легеневої проби слід

96

пам'ятати, що можуть плавати легені трупа немовляти,

яке зовсім не дихало. Це буваї, в наступних випадках:

а) коли трупик загнив і в ньому утворилися гнильні гази;

б) якщо немовляті після народження робили штучне ди-

хання; в) якщо легені замерзли і на момент проби не

зовсім відтанули.

Перешкоджати досліду може одна причина -¦ за-

гнивання. Легені, що загнили, мають зеленкуватий відті-

нок, стають в'ялими, гнильні гази часто припіднімають

плевру у вигляді міхурців, інколи утворюють дрібні по-

рожнини в самих легенях. При таких умовах, звичайно,

не можна встановити, дихало немовля чи ні Інколи пи-

тання може вирішити .мікроскопічне дослідження, яке су-

дові лікарі, на жаль", зовсім не застосовують, хоча воно

даї цінні результати, що спонукають багатьох дослідників

висувати ці методи на перше місце.

Визначити, чи потрапило повітря в легені шляхом

штучного дихання чи вдування, за допомогою досліджен-

ня легенів неможливо.

Негативний результат легеневої проби також не

відразу виключаї можливість народження дитини живою.

Легені немовляти, яке було. живим, тонуть: а) якщо дити-

на народилася у стані асфіксії і померла, не почавши ди-

хати; б) якщо дихальні шляхи дитини були закупорені

перед першим вдихом; в) якщо легені, що дихали, знову

спались (так званий вторинний ателектаз).

Асфіксія немовляти до народження може статися

внаслідок порушення плацентарного кровообігу чи родо-

вої травми. Немовля може знаходитися у стані асфіксії

декілька хвилин і навіть годин (до 8-12 годин), і потім все

ж настаї смерть. При народженні в асфіксії немовля не

дихаї, не кричить, не рухаїться і тому може бути прий-

няте за мертве. Ця обставина маї судово-медичне зна-

чення.

Закриття дихальних отворів від першого вдиху

може статися як внаслідок аномалій у родовому .акті

(закриття оболонками, аспірація слизу, навколоплідної

рідини), так і внаслідок зовнішнього насилля ¦ умисного

чи неумисного (наприклад, випадкове закриття дихаль-.

них отворів частинами одягу матері).

Вторинний ателектаз, тобто спадання легенів, що

дихали, може відбутися як при житті, внаслідок пато-

97

логічного стану легенів дитини, так і ПІСЛЯ смерті, вна-

слідок просочення легенів водою, сильного їх нагрівання

тощо. Вторинний ателектаз інколи спостерісясться у

дітей, що прожили декілька годин і навіть дїв, Частіше

всього він .буваї У недоноцтйчи^дітрй

\Шдуііково-кищеуга лроб^груятусгься на проник-

ненні повітря в організм новонародженого. Негайно після

народження дитина починаї ковтати повітря,' яке таким

чином проникаї в шлунок і кишки. Шлунок перев'язують

біля виходу (біля входу він уже перев'язаний перед- пе-

рерізкою стравоходу), тонкі кишки перев'язуються у

двох-трьох місцях, особливо там, де е помітне накопичен-

ня газів, потім перев'язують товсту кишку в нижній час-

тині. Весь кишечник а лігатурами обережно відділяють

від брижейки, виймають разом із шлуйком і опускають у

воду. Спостерігають, чи тоне весь комплекс; коли ж не

тоне, то яка частина його плавав ¦ лише цілунок чи

шлунок разом з тонкоv кишкою ¦ і яка дільниця кишки

спливаї; чи плавають окремі частини кишечника. Товста

кишка, наповнена меконісм, часто лежить на дні посуди-

ни. Коли весь шлунково-кишечний комплекс тоне, то обе-

режно під водою розрізають ножицями шлунок і спо-

стерігають, чи не виходить з нього міхурець повітря.

Позитивний результат шлунково-кишечної проби

оцінюїться так, як і легеневий. Цікаво, що в шлунок по-

вітря може потрапити раніше, ніж у легені; якщо легені

були піддані вторинному ателектазу, то + в шлунку і в

кишках повітря залишаїться. Часто буваї навпаки ¦ на-

явність повітря в легенях і відсутність у шлунку. Це вка-

зуї на дуже короткий строк життя. +

Потрапляючи у шлунок, повітря поступово просу-

ваїться по кишечнику. Якщо шлунок не містить повітря,

а в кишечнику повітря ї, то це безперечно вказуї на

гниття; при гнильних газах у кишечнику повинні бути

добре розвинуті гнильні процеси і в інших органах.

Негативний результат шлунково-кишечної проби

при негативному ж результаті легеневої підтверджуї

мертвонародженість,

Існуї велика кількість інших життївих проб, але

для практичної роботи основними залишаються легенева

і шлунково-кишечна при незмінній умові ¦ точній

техніці проведення цих проб. '

98

Тривалість життя немовляти. Для вирішення

цього питання е наступні ознаки: зміни пуповини і пупко-

вого кільця, наявність меконію, родова пухлина.

Перші ознаки підсихання пуповини з'являються

на кінець першої доби; на 5-8-й день пуповина відпадаї.

Після цього залишаїться відкрите пупочне кільце, що

загоюїться до 12-15-го дня.

Меконій виділяїться з товстої кишки протягом

перших двох днів, рідко затримуїться на третій. Залиш-

ки меконію можна знайти на 4-5-й день. Однак слід осте-

рігатися сплутати харчовий кал з меконіем. Перший маї

жовто-бурий колір, а меконій ¦ темно-зелений, у ниж-

ньому відділі товстої кишки ¦ чорно-зелений. Точніше

питання вирішуїться, за допомогою мікроскопічних до-

сліджень.

Родова пухлина утворюїться під шкірою голівки

внаслідок її стискування родовими шляхами і складаїть-

ся, як правило, з серозної рідини, інколи з домішками

крові, і зникаї в перші два дні.

Інколи при пологах відбуваїться крововилив під

надкісницю кісток черепа, частіше тім'яних, і утворюїть-

ся кров'яна пухлина ¦ кефалогематома. Вона розсмок-

туїться як звг^чайний великий синець через 4-5 тижнів.

Процес зарощення баталової протоки після на-

родження триваї близько 2-х місяців, протягом яких

протік звужуїться, скорочуїться і, нарешті, зовсім зни-

каї. . '

Ступінь наповнення кишечника повітрям раніше

враховувалася при підготовці висновку про тривалість

життя дитини в межах першої- доби, але повітря може

дуже швидко після народження наповнювати шлунок (за

декілька годин), тому за ціїю ознакою не можна вста-

новлювати час, прожитий дитиною.

Догляд за дитиною. Без належного догляду ди-

тина не може довго прожити. Ознаками догляду е:

обрізана (а не обірвана) і перев'язана пуповина, обмите

тільце, відповідний одяг (сорочка, пелюшки, ковдра), чис-

те утримання дитини; починаючи з 2-го дня¦наявність

їжі у шлунку і її залишків у кишечнику. Протилежні

ознаки свідчать про відсутність догляду та турботи про

дитину: обірвана, неперев'язана пуповина чи навіть не-

роз'еднання дитини з плацентою, брудне, непомите тільце

99

зі слідами крові і еировидної змазки, відсутнійть ОДЯГу чи

невідповідне сповивання (ганчірка, папір тощо). , ^

Смерть дитини може статися з самих різних причин:, на-

сильницьких і ненасильницьких, до пологів, під час по-

логів і після пологів. Для слідства завжди дуже важливо

встановити як причину, так і час смерті.

Причини смерті дитини до пологів ¦ різноманітні

захворювання матері і плода,

Найчастіше причиною смерті плода можуть бути

сифіліс, хвороби Матері ¦ гострі пропасницькі захворю-

вання, хвороби серця, легенів і нирок, пухлини матки і

пухлини в області таза, а також отруїння. - , ,

Механічні пошкодження плода внаслідок ударів

твердим тущім предметом дуже рідко . викликаї його

смерть. Безпосереднї пошкодження плода Інструментом,

що вводиться через піхву і канал матки), легко може

спричинити смерть плода. Ці пошкодження виявляються

при судово-медичному дослідженні.

Нерідко плод, який помер під час вагітності в не-

пошкодженій оболонці, затримуїться в матій на відносно

тривалий час і піддаїться мацерації внаслідок вимочу-

вання 'в навколоплідній рідині. Плод стаї м'яким, в'ялим,

шкіра його зморшкувата, епідерміс відстаї і звисаї, колір

грязно-бурий. Кістки черепа роз'їднуються, від чого го-

лівка схожа на мішок з кістками. Пігмент крові просочуї

всі органи і тканини. Пізніше пігмент виділяїться з трупа

і всі тканини його набувають сірувато-білого кольору.

Перші явища мацерації починаються через 3-4 дні.

Причини смерті немовляти під час пологів можна

звести до двох основних ¦ передчасне припинення пла-

центарного дихання і стиснення голівки дитини родовими

шляхами.

При нормальних пологах плацентарний кровообіг

продовжуїться ще протягом кількох хвилин після повного

народження дитини. Завдяки цьому немовля починаї ди-

хати раніше, ніж остаточно припиниться доступ кисню

через плаценту і пуповину. При зворотньому явищ), коли

дихання через плаценту припиняїться раніше, ніж почи-

наїться дихання леген'ями, виникаї асфіксія плода, яка

може призвести до смерті під час родового акту чи після

народження дитини, якщо не починаїться легеневе ди-

100

хання.

Плацентарний кровообіг припиняїться раніше

строку внаслідок притискання пуповини під час пологів,

обкручення пуповини навколо .шийки дитини, посліду і

навіть внаслідок надто затягнувшихся пологів.

Якщо від одніїї з цих причин постачання киснем

через плаценту припиняїться, то в крові немовля, що не

народилося, проходить накопичення вуглекислоти, яка

подразнюї продовгуватий мозок і веде до передчасних

дихальних рухів, причому немовля аспіруї навколоплідну

рідину із слизом, "що в ній знаходиться, первородною

змазкою, меконіїм, волосками. Ці речовини, що знахо-

дяться у бронхах, безповітряних легенях при мікро-

скопічному дослідженні, е безперечним доказом внутріш-

ньоутробної асфіксії.

Стиснення голівки плода нормально проходить

при всяких пологах, внаслідок чого 2-3 дні конфігурація

голівки немовляти змінена. Таке стиснення викликаї ро-

дову пухлину чи кефалогематому. Якщо стиснення силь-

не, то може пошкоджуватися тверда мозкова оболонка і

навіть речовина мозку; виникати крововиливи всередині

черепа, під твердою чи м'якою оболонкою, нерідко¦ в

шлуночках, рідше ¦ в самій речовині мозку. Іноді при

цьому чи окремо відбуваїться і пошкодження черепних

кісток, особливо лобних і тім'яних. На кістках бувають

прості втискування овальної форми (ложкоподібні), інко-

ли переломи, що йдуть, як правило, від тім'яних бугрів

-променями до периферії, частіше до стріловидного та

вінцевого шва.

В усіх випадках таких родових травм виникаї пи-

тання, заподіяні вони родовим актом чи спричинені після

народження з метою умертвити .дитину. Родові пошкод-

ження рідко бувають великими; кров'яна пухлина завж-

ди обмежена кістковими швами, переломи невеликі, у

певних напрямках (на своді, а не на основі), крововиливи

всередині черепа також невеликі. Великі пошкодження

завжди вказують на зовнішнї механічне насил-ля.

Зрідка причиною смерті немовляти під час пологів

можуть бути плацентарна кровотеча внаслідок непра-

вильної будови плаценти, її прикріплення.

Смерть дитини після пологів, як і смерть доросло-

го, може бути насильницькою і ненасильницькою. Най-

101

частіше причиною ненасильницької смерті немовляти,

яке вже народилося, е нежиттїздатність. Щоправда, не-

життїздатна дитина може народитися -живою; навіть

кричати, дихати і їсти, та все ж смерть може настати че-

рез декілька хвилин, годин, рідко ¦ днів-.Рідиіе смерть

викликають певні захворювання, що почалися ще під час

вгутрішньоутробного життя, .

Неичсильпиц'ька смерть немовляти, може бути

випадковою й умисною (дітовбивство). Звичайно;, + лікарю

неважко встановити чи виключити смерть до пологів чи

під час пологів, але вирішити питання про характер на-

сильницької смерті дитини після пологів значно важче.

Багато з тих причин, які випадково, неумисно можуть

обірвати життя немовля, .можуть стати і способами діто-

вбивства. Це насамперед післяродова асфіксія, яка в ба-'

гатьох випадках е продовженням асфіксії, що Виникла

під час пологів чи проходить внаслідок Мцфмття дихаль-

них отворів залишками плідних оболонок, своїчасно не-

пошкоджених. Згадані причини інколи легко усуваються

при наявності належної акушерської допомоги, що часто

в таких випадках рятуї життя дитини. .Але якщо мати.

народжуї одна (як це часто й буваї в судово-медичних

випадках) і не може надати допомоги, то дитина, перебу-

ваючи у стані асфіксії, у більшості випадків помираї. То-

му дуже важливим е визначення найменших слідів по-

вітря в легенях і цілунку, а також ознак, що свідчать про

родову асфіксію.

Так звані швидкі пологи, коли жінка родить дуже

швидко і часто раптово, несподівано для себе, неоднора-

зово були об'їктом спорів і досліджень. У жінки, яка на-

роджуї не вперше, пологи можуть настати несподівано і

дуже швидко, навіть у стоячому положенні Дитина при

цьому падаї на мостову, на землю, у вигребну яму та ін.

Подібні випадки можливі, але до них слід ставитися дуже

уважно.

Якщо пуповина обрізана і маї гладкі, рівні краї, а.

не обірвані, потріпані, це говорить про свідоме дітовби-

вство. При швидких пологах з падінням дитини пуповина

може обірватися, але через те, що вона все ж досить

міцна і витримуї вагу дитини, що падаї, то, як правило,

її доводиться перерізати.

Удар немовляти, який упав при швидких пологах

102 -

на мостову, звичайно, може статися, але він рідко буваї

такої сили, щоб призвести до смерті. По-перше, висота

падіння незначна ¦ як правило, не більше 70 см, по-

друге, сила удару послаблюїться проходженням немовля-

ти між ногами і в складках одягу, а також пуповиною, що

натягуїться і при звичайній довжині в 50 см часто навіть

не допускаї немовля до землі. Тому заява матері про

смерть немовля внаслідок удару об землю при падінні під

час швидких пологів вимагаї дуже обережної оцінки і

перевірки. При огляді трупа може виникнути сумнів про

швидкість і несподіваність пологів: наприклад, наявність

родової пухлини голівки, а тим більше кефалогематоми,

свідчить про тривалі, а не про раптові пологи.

Способи вбивства. За способами дітовбивство

поділяйть на пасивне і активне. В першому випадку мати

не робить нічого для того, щоб убити дитину, але й не на-

даї ніякої допомоги. Якщо дитина народилася навіть

цілком здоровою, живою і життїздатною, то без допомоги

вона помираї протягом перших же годин. У. цих випадках

причиною смерті майже завжди буваї охолодження. Но-

вонароджені дуже чутливі до зниження зовнішньої тем-

ператури, відрізняються значною тепловіддачею вна-

слідок великої поверхні тільця порівняно з об'їмом, а та-

кож тонкості і вологості епідермісу. Смерть може настати

при температурі 8-Ю' вище нуля. При розтині це затруд-

нюе визначення причини смерті, бо крім набряку легенів,

як правило, нічбго не. знаходять.

Кровотеча з неперев'язаної пуповини в нормі

рідко буваї причиною смерті, бо судини неперев'язаної

пуповини чи не кровоточать зовсім, чи кровоточать дуже

мало, особливо якщо залишено, відрізок достатньої до-

вжини.

Якщо дитина народилася у стані асфіксії чи личко

її закрите плідними оболонками, то при відсутності допо-

моги смерть настаї від асфіксії.

Голоданнй не може бути причиною смерті в перші

дні,, тому що справжнї харчування дитини починаїться

лише з другої доби, і вона може переносити відсутність

їжі протягом кількох днів.

Мати часто посилаїться на втрату свідомості при

пологах і неможливість надати дитині допомогу або на те,

що вважала дитину мертвою, бо та не кричала. Однак

103

навіть ті жінки, що родять уперше, дуже рідко втрача-

ють свідомість при пологах, отже, спрзава не стільки в не-

притомному, скільки в безпорадному стані матері. Обста-

вини і обстановка, пологів повинні бу^ти як можна краще

розслідувані.

Способи активного 9ітовбгvвства, коли дитині

наносять певні пошкодження чи здійснюють інші дії для

позбавлення її життя, надто різні. Найпоширеніші спосо-

би дітовбивства ¦ асфіксія в самих {різноманітних видах.

При удушенні петлею залпишаеться звичайна

странгуляційна борозна, а часто і (?ама петля на шийці

немовляти. При відсутності ж петлі потрібно мати на

"увазі, що шийка дитини. часто +и&е- багато складок, що

можуть приховувати борозну чи навпаки, її симулювати;

крім того, борозна може аалишжгК^ і після обвивання

шийки пуповиною. В останньому випадку борозна м'яка,

неглибока, від неї ідуть -часто відС'алужіення до живота

(по ходу пуповини), а при роатині сЯїостерігаються легені,

які не дихали. Однак бували випадїїИ умисного злочинно-

го задушення дитини пуповиною після народження (по

легенях можна встановити, дихали вони чи ні).

Удушення рукою часто залишаї садна і, синці від

тиску кінцями на шийці/в області вух і навіть на задніх

частинах шиї, синці у м'яких частуїнах. Те ж саме можна

сказати про закриття дихальних отворів з тіїю лише

різницею, що сліди можуть залишатися на щоках, вухах,

і навіть за вушками. При закриїті обличчя подушкою,

складеною хусткою, м'яким папером або ж при обгорту-

ванні голівки хусткою, рушником згадані сліди можуть

бути відсутні.

Як спосіб дітовбивства зустрічаїться закриття ди-

хальних шляхів сторонніми предметами. Для цього засто-

совуються частини одягу матері, ганчірки, клапті, зімнута

тасьма, носові хустинки, папір, 'тирса, хлібна м'якушка,

листя рослин, сіно, глина, земля і багато.інших як вели-

ких, так і дрібних предметів. Інколи ці предмети бувають

настільки малими (горошина, шарик від намиста, дрібні

пробки), що помічаються лише при дуже ретельному

огляді під час розтину.

Предмети, знайдені в .порожнині рота і дихальних

шляхах, а також петлі повинні бути детально оглянуті і

досліджені, особливо, якщо вони е частинами одягу чи

104

домашніх предметів.

Утоплеиня дитини здійснюють у різноманітних

рідинах і водоймах. Утеплення в нечистій воді відріз-

няїться по виявленню в легенях відповідних частин.

Інші асфіктичщ способи вбивства ¦ повішення,

стиснення грудної клітки, закопування в^ землю ¦ засто-

совуються значно рідше і залишають сліди, характерні

для цих видів асфіксії.

Із травматичних способів дітовбивства переважа-

ють убивства тупими предметами. При пошкодженні

голівки слід остерігатися прийняти їх за родову травму

чи (що буваї частіше) родову травму за пошкодження з

метою вбивства. Не можна забувати, що дитина, яка на-

родилася навіть з дуже значною родовою травмою черепа

і мозку, може досить довго жити і дихати, тому ознаки

новонародженості зовсім не свідчать проти родової трав-

ми. Дефект окостеніння також інколи ставав причиною

помилкових висновків недосвідчених лікарів.

Інші способи дітовбивства ¦ отруїння і навмисне

охолодження ¦ зустрічаються рідко.

Контрольні запитання

1. Що слід розуміти під поняттям "дітовбивство"?

2. Способи дітовбивства.

3. Як можна визначити тривалість внутрішньоут-

робного життя плода?

4. Що у судово-медичній практиці розуміють під

термінами: доношеність плода, його . зрілість, життї-

здатність?

5. Засоби визначення живонародженості.

6. Визначення тривалості життя дитини.

7. Причини загибелі дитини у процесі пологової

діяльності.

105

Додаток І

ПРАВИЛА

^

СУДОВО-МЕДИЧНОГО ВИЗНАЧЕННЯ СТУПЕНЯ

ТЯЖКОСТІ ТІЛЕСНИХ УШКОДЖЕНЬ

Затверджено наказом Міністерства охорони здоров 'я

України від 17 січня 1995 р. № 6

Погоджено з Верховним Судом України, Генеральною

прокуратурою України, СБУ, МВС

Зареїстровано в Міністерстві юотїіці! УНрЛІии

26 липня 1995 р. за М З^У/^іТ \

1.1. Судово-медичне визначегіНЯ'ступеня тяжкості

тілесних ушкоджень проводиться згідно з Кримінальним

та Кримінально-процесуальним кодексами України і ци-

ми Правилами.

1.2. З медичної точки зору, тілесні ушкодження ¦

це порушення анатомічної цілості тканин, органів та їх

функцій, що виникаї як наслідок дії одного чи кількох

зовнішніх ушкоджуючих факторів ¦ фізичних, хімічних,

біологічних, психічних.

1.3. У випадку неналежного надання медичної до-

помоги, що виявилося у' порушенні анатомічної цілості

тканин і органів та їх функцій, експертна комісія вправі

розглядати це порушення як тілесне ушкодження і ви-

значити ступінь його тяжкості за цими Правилами.

1.4. Загальні вимоги, що пред'являються до скла-

дання судово-медичних документів при визначенні сту-

пеня тяжкості тілесних ушкоджень, а також права та

обов'язки експерта передбачені Кримінально-процесу-

альним кодексом України.

1.5. Згідно з Кримінальним кодексом України роз-

різняють тілесні ушкодження трьох ступенів: тяжке, се-

редньої тяжкості та легке. Легке може бути таким, що:

1.5.1. Спричиняї короткочасний розлад здоров'я чи

незначну стійку втрату працездатності;

106

1.5.2. Не спричиняї зазначених у п. 1.5.1 наслідків.

2. Визначення ступеня тяжкості тілесних 'ушкод-

жрнь.

2.1. Тяжке тілесне ушкодження.

2.1.1. Ознаки тяжкого тілесного ушкодження:

а) небезпека для- життя;

б) втрата будь-якого органа або втрата органом

його функцій;

в) душевна хвороба;

г) розлад здоров'я, поїднаний зі стійкою втратою

працездатності не менш ніж на одну третину;

д) переривання вагітності;

е) невиправне знівечення обличчя.

2.1.2. Небезпечними для життя е ушкодження, що

в момент заподіяння (завдання) чи в клінічному перебігу

через різні Проміжки часу спричиняють загрозливі для

життя явища (див. п. 2.1.3.о) і які без надання медичної

допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи

можуть закінчитися смертю. Запобігання смерті, що

обумовлене наданням медичної допомоги, не повинно бра-

тися до уваги при оцінюванні загрози для життя таких

ушкоджень. Загрозливий для життя стан, який розви-

ваїться в клінічному перебігу ушкоджень, незалежно від

проміжку часу, що минув після його заподіяння, повинен

перебувати з ним у прямому причинно-наслідковому

зв'язку.

2.1.3. До ушкоджень, що небезпечні для життя,

належать:

а) ті, що проникають у черепну порожнину, в тому

числі й без ушкодження мозку;

б) відкриті й закриті переломи кісток склепіння та'

основи черепа, за винятком кісток лицевого скелета та

ізольованії тріщини тільки зовнішньої пластинки

склепіння черепа;

в) забій головного мозку тяжкого ступеня як зі

здавленням, так і без здавлення головного мозку; забій

головного мозку середньої тяжкості за наявності симп-

томівураження стовбурної ділянки.

ПРИМІТКА. При судово-медичній оцінці ступеня тяжкості

струсу і забою головного мозку належить керуватися

діючими методичними рекомендаціями, що затверд-

жуються Міністерством охорони здоров'я (надалі ¦

МОЗ) України;

107

г) ізольовані внутрішньочерепні Крововиливи за

наявності загрозливих для життя явищ. ,

ПРИМІТКА' Субарахноідальний крововилив, який був Підтвердже-

ний люмбальною пункціїю, без відповідної клінічної

симптоматики не може бути віднесений до ушкоджень,

що небезпечні для життя;, . ' ''

д) ті, що проникають у канал хребта, в ТОЙу числі

й без ушкодження спинного мозку та його оболонок;

е) переломо-вивих та переломи тіл чи обох дуг

шийних хребців, односторонні переломи дуг'і-ТО йбо 2-го

шийних хребців, а також переломи зубовидного шийного

хребця, в тому числі без порушення функції егшяного

мозку; ''':

е), підвивихи шийних хребців за наявності загроз-

ливих для життя явищ, а також їх вивихи;

ж) закриті ушкодження саикного мовму + шийно-

му відділі; ^ _ + ' + -' ^

з) перелом чи переломо-вивих ОДНОГО абЬ кількох

грудних чи поперекових хребців а порушенням функції

спинного мозку або з наявністю клінічно Встановленого

шоку тяжкого ступеня. , "

ПРИМІТКА: Рефлекторне порушення функцій (рефлекторний

спазм чи розслаблення сфінктерів, рефлекторне пору-

шення ритмів серця, дихання тощо) не е підставою для

віднесення ушкоджень до загрозливих для життя;

й) закриті ушкодження грудних, поперекових і

крижових сегментів спинного мозку, які супроводжували-

ся тяжким спінальним шоком чи порушенням функції та-

зових органів;

і) ушкодження з повним (усіх шарів) порушенням

цілості стінки глотки, гортані, трахеї, головних бронхів,

стравоходу, незалежно від того, з боку шкіряних покривів

чи з боку слизової оболонки (просвіту органа) вони за-

подіяні;

ї) закриті переломи під'язичної кістки, закриті й

відкриті ушкодження ендокринних залоз ділянок шиї

(щитовидної, паращитовидної, вилочкової ¦ у дітей) ¦

все за наявності загрозливих для життя явищ;

й) поранення грудної клітки, які проникли у плев-

ральну порожнину, порожнину перикарда чи клітковину

середостіння, в тому числі й без ушкодження внутрішніх

органів.

ПРИМІТКА: Підшкірна емфізема, що виявляїться при пораненнях

грудної клітки, не може розглядатись як ознака про-

никаючого ушкодження в тих випадках, коли явища

, 108

гекюпневмотораксу відсутні, емфізема маї обм^івений

характер і нема сумнівів у тому, що рановий кЯЯал не

проникав у плевральну порожнину; ('

к) ушкодження живота, -які проникли в черевну

порожнину, в тому числі й без ушкодження внутрішніх

органів:' відкриті ушкодження внутрішніх органів, роз-

міщених у заочеревному просторі (нирок, наднирників,

підшлункової залози) і в порожнині таза (сечовий міхур,

матка, яїчники, передміхурова залоза, верхній і середній

відділи прямої кишки, перетинкова частина уретри),

П Р Й М І Т ТИ А:-Відкриті ушкодження нижньої третини прямої кюііки,

піхви, сечовипускного каналу належить відносити до

небезпечних для життя тільки за наявності загрозли-

вих для життя явищ;

л) закриті ушкодження органів грудної, черевної

порожнини, органів заочеревного простору, порожнини

таза ¦ все за наявності загрозливих для життя явищ.

ПРИМІТКА: Проведення діагностичної лапаротомії, якщо відсутні

ушкодження органів черевної порожнини, при визначенні ступеня тяж-

аості тілесних ушкоджень не враховуїться;

м) відкриті переломи діафіза (тіла) плечової,

стегнової і великогомілкової кісток.

ПРИМІТКА: Відкриті переломи інших відділів і закриті переломи

будь-яких відділів названих кісток, а також відкриті

і закриті переломи променевої, ліктьової та малогоміл-

кової кісток можуть бути зараховані до небезпечних

для життя за наявності загрозливих для життя явищ;

н) переломи кісток таза за наявності загрозливих

для життя явищ;

о) ушкодження, що спричинили шок тяжкого сту-

пеня, масивну крововтрату, кому, гостру ниркову, печін-

кову недостатність, гостру недостатність дихання, крово-

обігу, гормональну дисфункцію, гострі розлади регіональ-

ного і органного кровообігу, жирову чи газову емболію.

Всі вони мусять підтверджуватись об'їктивними клініч-

ними даними, результатами лабораторних та інструмен-

тальних досліджень;

п) ушкодження великих кровоносних судин, аор-

ти, сонної (загальної, внутрішньої, зовнішньої), підклю-

чичної, плечової, підклубової, стегнової, підколінної ар-

терій чи вен, що їх супроводжують.

ПРИМІТКА: Ушкодження інших периферичних судин .(голови, об-

личчя, шиї, передпліччя, - кисті, гомілки, стопи) ква-

ліфікуються у кожному випадку незалежно від спри-

чинених ними конкретних загрозливих для життя

явищ;

р) загальна дія високої температури (тепловий і

109

сонячний удар) ¦ за наявносі

явищ: термічні опіки ІІЇ-ІУ стді!

понад 15% поверхні тіла; ОПІКИ ]

верхні тіла; опіки II ступенгі.ІІ^

також опіки меншої площі, Щй,^

тяжкого ступеня; опіки дихальних

загрозливих для життя явищ; ,;. +

с) ушкодження від дії виаіщ

меневі ушкодження та такі, що бу^|(і(|

баротравми, ¦ всі а5& наявності^ '

ЯВИЩ; , . : . -'+ .і

т) отруїння речовинами В}

перевагою як зд^вvЯд,vК^.'йvНМ

харчові токсикоівф^щі-О-а* умвvН^

ребігу мали'місі^ііаіиниріїЦі'ДІ " '

у) усі видv шяйаінкФІ і

лися комплектом розладіv фу

системи, серцево-судинної сиі

які загрожували життю, а& умоюv 'іІ

об'їктивними клінічними даними.

2.1.4. Не загрозливі для життя ушкодження, що

належать до тяжких за кінцевим результатом та

наслідками: втрата будь-якого органа чи втрата органом

його функції ¦ втрата зору, слуху, язика, руки, ноги і

репродуктивної здатності: "

а) під втратою зору треба розуміти повністю 'таку

сліпоту на обидва ока чи такий стан, коли наявне зни-

ження зору до підрахунку пальців на відстані двох

метрів * менше (гострота зору на обидва ока ¦ 0,04 і

нижче).

ПРИМІТКА: Ушкодження сліпого ока, що привело до його вилучен-

ня, оцінюїться залежно від тривалості розладу здо-

ров'я;

б) під втратою слуху треба розуміти повну стійку

глухоту на обидва вуха або такий необоротний стан, коли

потерпілий не чуї розмовної мови на відстані 3-5 санти-

метрів від ушної раковини. - -

ПРИМІТКА: Оцінка ступеня тяжкості у випадках встановлення

наслідку травми органа зору і слуху проводиться

відповідно до документів, якими керуються у своїй ро-

,боті медико-соціальні експертні комісй (надалі ¦

. МСЕК);

в) під втратою язика (мовлення) треба розуміти

втрату можливості висловлювати свої думки членороз-

110

дільними звуками, зрозумілими для оточуючих.

ПРИМІТКА: Заїкання не слід розуміти як втрату мовлення;

г) під втратою руки, ноги треба розуміти відо-

кремлення їх від тулуба чи втрату ними функцій (пара-

ліч або інший стан, що унеможливлюї ЇХ діяльність).

ПРИМІТКА: Під анатомічною втратою руки чи. ноги слід розуміти

як відокремлення від тулуба всіїї руки чи ноги, так і

ампутацію на рівні не нижче ліктьового чи колінного

. суглобів; всі інші випадай повинні розглядатися як

втрата частини кінцівки і оцінюватися за ознакою стій-

кої втрати працездатності;

д) під втратою репродуктивної здатності треба ро-

зуміти втрату здатності до злягання чи втрату здатності

до запліднення, зачаття та дітородіння (розродження).

ПРИМІТКА: При ушкодженні якого-небудь органа чи його частини,

функція якого була втрачена раніше (до травми), сту-

пінь тяжкості ушкодження встановлюїться за ознакою

фактично викликаної тривалості розладу здоров'я.

2.1.5. Душевна хвороба.

Під душевною хворобою належить розуміти

психічне захворювання (психічну хворобу). До психічних

захворювань не можна вщносити пов'язані з ушкоджен-

ням реактивні стани (психози, неврози). Ушкодження

кваліфікуїться як тяжке тільки тоді, коли воно потягло

за собою розвиток психічного захворювання, незалежно

від його тривалості і ступеня вилікованості. Ступінь тяж-

кості ушкодження, що викликало реактивний стан нерво-

вої системи, визначаїться за ознакою тривалості розладу

здоров'я,

Діагноз психічного захворювання і причинно-

наслідковий зв'язок між ушкодженням і психічним за-

хворюванням, що розвинулося, встановлюїться психіат-

ричною експертизою. Ступінь тяжкості такого тілесного

ушкодження визначаїться судово-медичним експертом з

урахуванням висновків ціїї експертизи.

2.1.6. Розлад здоров'я, пов'язаний зі стійкою втра-

тою працездатності не менш ніж на одну третину (не

менше 33%).

Під розладом здоров'я належить розуміти безпо-

середньо пов'язаний з ушкодженням послідовно розвину-

тий хворобливий процес. Розміри стійкої (постійної) втра-

ти загальної працездатності при ушкодженнях вста- +

новлюються після наслідку ушкодження, що визначився,

на підставі об'їктивних даних з урахуванням документів,

якими керуються у своїй роботі МСЕК.

111

Під стійкою (постійною) втратою загальної пра-

цездатності належить розуміти таку необоротну втрату

функції; яка повністю не відновлюїться.

Під наслідком ушкодження, що визначився, нале-

жить розуміти повне загоїння ушкодження і зникнення

хворобливих змін, які були ним обумовлені. Це не виклю-

чаї можливості збереження стійких наслідків ушкоджен-

ня (рубця, анкілозу, укорочення кінцівок, деформації

суглоба тощо).

ПРИМІТКА: У інвалідів стійня. втрата працездатності у зв'язку з

ушкодженням визначаїться як у практично здорових

людей, незалежно від Інвалідності та ії групи, за ви-

нятком тих випадків, коли інвалідність пов'язана із за-

хворюванням або новим: ушкодженням органа чи час-

тини тіла, що були травмовані раніше. У цих випадках

розмір стійкої втрати загальної працездатності у зв'яз-

ку з одержаною останньою травмою необхідно визна-

чити з урахуванням наявності стійкої трати нагальної

працездатності від попереднього ушкодження.

У дітей втрата загальної працездатності -ийначаеться

за загальними підставами, що встановлені цими Пра-

вилами, із зазначенням, що ця втратv настане після

досягнення прачездатного віку.

2.1.7. Переривання вагітності.

Ушкодження, що призвело до переривання

.вагітності, незалежно від її строку належить до тяжких

за умов, що між цим ушкодженням і перериванням

вагітності ї прямий причинний зв'язок.

ПРИМІТКА: Методика проведення експертизи у таких випадках

викладена в Правилах проведення судово-медичних

експертиз (обстежень) з приводу статевих станів в бю-

ро судово-медичної експертизи, затверджених наказом

МОЗ України .№ 6 від 17 січня 1995 р.

2.1.8. Невиправне знівечення обличчя.

Судово-медичний експерт не кваліфікуї ушкод-

ження обличчя як знівечення, оскільки це поняття не ї

медичним. Він визначаї вид ушкодження, його особли-

вості і механізм утворення, встановлюї, чи е це ушкод-

ження виправним або невиправним.

Під виправністю ушкодження належить розуміти

значне зменшення вираженості патологічних змін (рубця,

деформації, порушення міміки тощо) з часом чи під діїю

нехірургічних засобів. Коли ж для усунення необхідне

оперативне втручання (косметична операція), то ушкод-

ження обличчя вважаїться невиправним,

ПРИМІТКА: Коли ушкодження обличчя виправне, ступінь тяжкості

його визначаїться виходячи з критеріїв, викладених у

112

цих Правилах; при невиправності нарівні з визначен-

ням ступеня тяжкості ушкодження звичним порядком

експерт зазначаї, що ушкодження може бути розціне-

не як тяжке, якщо буде визнано таким, що знівечило

обличчя.

2.2. Тілесні ушкодження середньої тяжкості.

2.2.1. Ознаки ушкодження середньої тяжкості:

а) відсутність небезпеки для життя;

б) відсутність наслідків, що викладені в п, 2.1Л

цих Правил; ' + .

в) тривалий розлад здоров'я; '. ; .

г) стійка втрата працездатності менш ніж на тре-

тину. "

2.2.2. Тривалим належить вважати розлад здо-

ров'я строком понад 3 тижні (більш як 21 день).

2.2.3. Під стійкою втратою працездатності менш як

на одну третину належить розуміти втрату загальної

працездатності від, 10.% до 33%.

2.3. Легке тілесне ушкодження.

2.3.1. Ознаки легкого тілесного ушкодження:

а) короткочасний розлад здоров'я;

б) незначна стійка втрата працездатності.

2.3.2. Легке тілесне ушкодження може бути таким,

що:

а) спричинило короткочасний розлад здоров'я чи

незначну стійку втрату працездатності;

б) не спричинило зазначених наслідків.

2.3.3. Короткочасним належить вважати розлад

здоров'я тривалістю понад шість днів, але не більше як

три тижні (21 день).

2.3.4. Під незначною втратою працездатності на-

лежить розуміти втрату загальної працездатності до 10%.

2.3.5. Легке тілесне ушкодження, що не спричини-

ло короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої

втрати працездатності, ¦ це ушкодження, що маї не-

значні скороминущі наслідки тривалістю не більш як

шість днів.

3. Заподіяння побоїв, мук і мордувань.

3.1. Побої не становлять особливого виду ушко-

джень. Вони характеризуються заподіянням багаторазо-

вих ударів. Якщо після побоїв на тілі потерпілого зали-

шились ушкодження, їх оцінюють за ступенем тяжкості,

виходячи із звичайних ознак. Якщо побої не залишили

113

після себе ніяких об'їктивних СЛІДІВ^

експерт зазначаї скарги потерігіДі|[*о, 1І,1(Й

них ознак ушкоджень не виявлено, 1. ЇЙ

пеня тяжкості тілесних ушкоджень. '

3.2. Заподіяння мук ¦- Цv дії, В(№^

тривале позбавлення людини .ііvЇ^ ИЯТМ1 <

шання його в шкідливих для здоров'я

подібні дії. + .' +"+ - '.+ ' і#

3.3. Мордування ¦ це дії, що 1

разовому або тривалому спричик-Ю

шмагання, нанесення численних, ЩЦ

джень тупими чи гостроколючими ;!

термічних факторів та інші аял

3.4. Судово-медичний -

кодження як ааподіякжя мух її

входить до його компетсяцП.

повинен у таких випадках усі

тер, локалізацію, кількість уії

різночасність їх утворення, осоолквосгі угіЖОДЖуючих

предметів, механізм їх дії, а також ступінь ТЯЖКОСТІ уш-

коджень.

4. Методичні вказівки.

4.1. Судово-медична експертиза з метою встано-

влення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводить-

ся судово-медичним експертом шляхом медичного обсте-

ження потерпілих. Проведення ціїї експертизи тільки за

медичними документами (історія хвороби, індивідуальна

карта амбулаторного хворого тощо) допускаїться у ви-

няткових випадках і лише за наявності справжніх пов-

ноцінних документів, що містять вичерпні дані про ха-

рактер ушкоджень, їх клінічний перебіг та інші необхідні

відомості.

4.2. Судово-медичний експерт установлюї особу

обстежуваного за паспортом чи іншим документом, що

його замінюї, з'ясовуї у нього обставини заподіяння уш-

коджень, скарги та (за потребою) інші відомості: ознайо-

млюїться з матеріалами справи і наявними медичними

документами. Всі отримані відомості фіксуються у вис-

новку експерта (акт судово-медичного обстеження ¦ на-

далі акт).

4.3. Якщо необхідні медичні документи експерту

не подані, він заявляї особі чи органу, що призначив екс-

114

пертизу, клопотання про надання відповідних документів.

ПРИМІТКА: Керівники і лікарі лікувальних закладів зобов'язані по-

давати судово-медичному експерту при виконанні су-

дово-медичної експертизи допомогу в проведенні

клінічного обстеження і консультації, здійснюванні ла-

бораторних аналізів.

4.4. При проведенні судово-медичної експертизи

експерт повинен використовувати оригінали медичних

документів. У виняткових випадках дозволяїться викори-

стання копій і виписок за умов відображення в останніх

вичерпних відомостей про ушкодження та їх клінічний

перебіг. Ці документи мають (повинні) бути засвідчені

підписом лікаря і печаткою лікувального закладу.

4.5. У необхідних випадках судово-медичний екс-

перт може використовувати відомості досліджень, що

проводяться із залученням відповідних спеціалістів, не

обстежуючи потерпілого особисто.

У цих випадках у висновках експерта (акті)

зазначаїться: де, коли і ким досліджувався потерпілий,

які відомості при цьому встановлені і яких висновків

дійшов спеціаліст. Підсумки складаються експер'лім з

урахуванням вказаних результатів, що викладені пись-

мово.

4.6. Судово-медичний експерт, оцінюючи строки

порушення анатомічної цілості тканини і органів та їх

функцій, виходить із звичайної їх тривалості, навіть у

тих випадках, коли потерпілий не звертався за медичною

допомогою. Якщо тривалість цього порушення, що зазна-

чений у наявних медичних документах, не відповідаї ха-

рактеру тілесного ушкодження і не підтверджуїться

об'їктивними відомостями, судово-медичний експерт

відзначаї цю обставину і встановлюї ступінь тяжкості,

виходячи із звичних термінів.

ПРИМІТКА: Діагноз "забій (м'яких тканин) голови, грудної клітки,

живота" не враховуїться при оцінці ступеня тяжкості

за умови, що він установлений на основі суб'їктивних

факторів і не підтверджуїться об'їктивними відо-

мостями.

4.7. Загострення попередніх захворювань після за-

подіяння тілесного ушкодження, а також інші наслідки

ушкодження, що обумовлені не власне характером цього

ушкодження, а випадковими обставинами (наприклад,

алкогольним сп'янінням, правцем), індивідуальними особ-

ливостями організму (наприклад,'гемофіліїю), дефектами

надання медичної допомоги тощо не повинні враховува-

115

тися при оцінці ступеня тяжкості. В таких випадках екс-

перт зобов'язаний вказувати характер причинно-наслід-

кових зв'язків між. ушкодженням і такими наслідками.

Ушкодження хворобливо змінених тканин і ор-

ганів може бути розцінено за ступенем тяжкості як уш-

кодження здорових, якщо між цим ушкодженням і

несприятливим кінцем е прямий причинний зв'язок.

4.8. У випадках смерті за наявності тілесних уш-

коджень судово-медичний експерт поряд., із вирішенням

інших питань зобов'язаний установити наявність чи

відсутність причинного зв'язку між ушкодженням і смер-

тю. Якщо в постанові про призначення експертизи

міститься питання про ступінь тяжкості ушкоджень, що

були виявлені на трупі, судово-медичний експерт зо-

бов'язаний зазначити, чи мають ці ушкодження ознаки

тяжкого, середньої тяжкості чи легкого, використовуючи

критерії/що викладені у цих Правилах.

Встановлюючи причинний зв'язок між ушкоджен-

ням- і смертю, судово-медичний експерт не повинен ха-

рактеризувати тілесні ушкодження як безумовно чи

умовно смертельні. У випадках, коли між ушкодженням і

смертю е причинний зв'язок, ці ушкодження можуть бу-

ти ним оцінені як смертельні.

4.9. При експертизі тілесних ушкоджень у виснов-

ках експерта (акті) повинні бути відображені:

4.9.1. Характер ушкоджень з медичної точки зору

(садно, синець; рана, перелом кістки тощо), їх локалізація

і властивості;

4.9.2. Вид знаряддя чи засобу, яким могли бути

спричинені ушкодження;

4.9.3. Механізм виникнення ушкоджень; /

4.9.4. Давність (термін) спричинення ушкоджень;

4.9.5. Ступінь тяжкості тілесних ушкоджень із

зазначенням кваліфікаційної ознаки ¦ небезпека для

життя, розлад здоров'я, стійка втрата загальної праце-

здатності тощо.

ПРИМІТКА: Якщо при обстеженні потерпілого експерт виявляї різ-

не походження тілесних ушкоджень, він встановлюї,

чим заподіяно кожне з них; якщо ушкодження мають

різну давність, позначаїться неодноразовість їх нане-

сення, вказуються строки спричинення кожного з уш-

коджень і ступінь їх тяжкості

4.10. Підсумки у висновку експерта (акті) повинні

бути результатом аналізу відомостей, що встановлені при

116

проведенні експертизи. Вони повинні бути детальними і

науково обгрунтованими,

Складання так званих попередніх висновків, що

містять здогадне ствердження про ступінь тяжкості

тілесних ушкоджень, неприпустиме.

4.11. У випадках встановлення за об'їктивними

медичними відомостями, що тілесне ушкодження було

небезпечним для життя, чи коли наслідки і кінець уш-

кодження, що не було небезпечним для життя, не викли-

каї сумнівів, судово-медичний експерт визначаї ступінь

тяжкості тілесного ушкодження, не очікуючи його кінця.

4.12. При наявності ушкоджень різного ступеня

тяжкості експерт не маї права визначити цей ступінь "у

сукупності" за найбільш тяжким ушкодженням. В таких

випадках можливе лийіе об'їднання однакових за ступе-

нем тяжкості ушкоджень.

4.13. Судово-медичному експерту належить утри-

матися від установлення ступеня тяжкості тілесних уш-

коджень у випадках:

4.13.1. Невизначеності клінічної картини чи недо-

статнього клінічного і лабораторного обстеження потер-

пілого;

4.13.2. Невизначеного кінця ушкодження, що не

було небезпечним для життя;

4.13.3. Відмови обстежуваного від додаткового

огляду чи явки його на повторне обстеження, якщо це

позбавляї експерта можливості правильно оцінити харак-

тер ушкодження, його клінічний перебіг і кінець;

4.13.4. Відсутності медичних документів, у тому

числі результатів додаткових досліджень, без яких не

можна судити про характер і ступінь тяжкості тілесних

ушкоджень.

У таких випадках судово-медичний експерт у

своїх підсумках викладаї причини, що не дозволяють

визначити ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, і зазна-

чаї, які дані необхідні йому для вирішення цього питання

(медичні документи, результати додаткових досліджень

тощо), а також визначаї термін повторного огляду.

ПРИМІТКА: Мотивоване пояснення неможливості встановлення

ступеня тяжкості тілесних ушкоджень не звільняї

експерта від необхідності вирішення інших питань, пе-

редбачених цими Правилами (див. п. 4.9.).

4.14. Висновок експерта видаїться на руки особі,

117

що призначила експертизу, чи за Ті вказівкою надси-

лаїться поштою. У випадках, коли акт судово-медичного

обстеження не був отриманий, він надсилаїться поштою

не пізніше місяця після його укладання.

4.15. Видача документа на руки обстеженому до-

пустима лише за письмовим дозволом слідчо-судових

органів.

4.16. Заміна висновку експерта (акта) випискою чи

іншими документами забороняїться.

Додаток 2

1. При ушкодженнях для встановлення:

+ а) тяжкості тілесних ушкоджень;

+ б) втрати працездатності;

в в) симуляції, агравації, дисимуляції удаваних

і штучних захворювань, членоушкодження.

2. При визначенні статевих станів для встано-

влення:

+ а) статевої зрілості;

+ б) статевої недоторканності;

+ в) продуктивної здатності;

+ г) істинної статі при спірних статевих станах;

v д) минулих вагітностях, пологах, абортах.

3. При статевих злочинах у випадках:

+ а) зЇвалтування;

+ б) розпусних діях;

+ в) мужелозтва;

в г) зараження венеричним захворюванням.

4. З інших приводів для:

+ а) встановлення віку;

+ б) встановлення тотожності особи.

Література

Авдеев М.И. Курс судебной медициньї. ^¦ М., 1959.

Бокариус Н.С. Судебная медицина для медиков й

юристов. ¦ X., 1930.

Гамбург А.М. Судебно-медицинская зкспертиза

механической травмьі. ¦ К., 1&73.

Громов А.П. Биомеханика травмьі. ¦ М., 1979.

Деменчак А.М. Вопросьі судебно-медицинской зкс-

пертизьі. ¦ М., 1954.

Кноблох Здвард. Медицинская криминалистика. ¦

Прага, 1959.

119

Молчанов В.М., Попов В.Л., Калмьїкор К.Н. Огне-

стрельньїе повреждения й их судебно-медициуская зкс-

пертиза.¦Л.,1990. + .-; :,,+ 1

Зйдлин Л.М. Огнестрельньїе поврежХвЙИЯ. ¦

Ташкент, 1963. ;'

ЗМІСТ

1. Предмет, метод і завдання судової медицини ,+..+.......,.... З

2. Судово-медична характеристика механічної

травми ................................................................................................................. 4

3. Ушкодження від дії вогнепальної зброї ................................. 27

4. Механічна асфіксія .................................................................................. 46

5. Дія високої і низької температури на організм

людини ............................................................................................................... 79

6. Дослідження трупів новонароджених дітей ........................ 92

Додаток І.Правила судово-медичного визначення

ступеня тяжкості тілесних ушкоджень ............................... 106

Додаток 2. Приводи до експертизи живої людини .......... 119

Література ........................................................................................................... 119