а) підприємства автомобільного транспорту загаль­ного користування — щодо зайнятих на перевезенні пасажирів транспортних засобів, на які в установленому законом порядку визначено тарифи оплати проїзду в цих транспортних засобах;

б) установи та організації, що фінансуються з Дер­жавного бюджету України, а саме — установи та орга­нізації Міністерства оборони України, Національної гвар­дії України, Прикордонних військ України, Цивільної оборони України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Прокуратури України за умо­ви цільового використання цих транспортних засобів у службових справах та в межах встановлених лімітів кіль­кості транспортних засобів;

в) особи, визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи*, Законом України «Про ста­тус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Законом України «Про основні засади соціального захис­ту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», щодо одного легкового автомобіля з об'ємом циліндрів двигуна до 2200 см куб. (ГАЗ-24 до 2500 см куб.), а також інваліди І і II груп — щодо одного автомо­біля з ручним керуванням;

г) особи, визначені Законом України *Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», — щодо одного легкового автомобіля з об'ємом циліндрів двигуна до 2200 см куб.

(ГАЗ-24 до 2500 см куб.) до відселення та протягом трьох років після переселення їх із зони гарантованого добро­вільного відселення і зони посиленого радіоекологічно­го контролю;

д) на 50 відсотків — сільськогосподарські підприєм­ства — товаровиробники за трактори колісні, автобуси та спеціальні автомобілі для перевезення людей з кіль­кістю місць не менше десяти.

У той же час відповідно до статті 23 Закону України «Про Державний бюджет України на 1995 рік* перед­бачено додаткову пільгу щодо звільнення підприємств та господарських організацій незалежно від підпоряд­кованості їх та форм власності від сплати до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захис­ту населення внесків від витрат на оплату праці їхніх працівників, віднесених до категорії 1 і 2 осіб, котрі по­страждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Продовжує діяти пільга з прибуткового податку (в межах п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів на кожний повний місяць) учасникам бойових дій, інва­лідам війни, особам, котрі мають особисті заслуги перед Батьківщиною, та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», передбачена ст. 23 Закону Украї­ни «Про Державний бюджет України на 1994 рік».

Слід зазначити, що Законом «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» розширено коло пільг та осіб, на яких поширюється дія цього Закону.

Відповідно до ст. 6 Декрету Кабінету Міністрів Украї­ни «Про прибутковий податок з громадян» громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і віднесені до 1 та 2 категорій, сукупний оподатковува­ний дохід зменшується до 10 неоподатковуваних міні­мумів, а громадянам, віднесеним до 3 та 4 категорії, — до 5 неоподатковуваних мінімумів. Сукупний оподатко­вуваний дохід інвалідів з дитинства, інвалідів І і II груп

(крім інвалідів, на котрих поширюється чинність Зако­ну України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соці­ального захисту»), в тому числі інвалідів І і II груп із зору, зменшується за кожний місяць до 5 неоподаткову­ваних мінімумів.

Закон України «Про плату за землю» передбачає пільги для певної категорії землекористувачів. Відповід­но до статті 12 цього закону від земельного податку звіль­няються:

— заповідники, національні, дендрологічні і зоологічні парки, ботанічні сади;

— заказники (крім мисливських), дослідні господар­ства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю;

— державні сортовипробувальні станції та сорто­дільниці, а також землі радгоспів, що використовуються цими станціями і дільницями для випробування сортів сільськогосподарських культур;

— заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, спеціалізовані санаторії з реа­білітації хворих згідно із списком Міністерства охоро­ни здоров'я України, дитячі санаторно-курортні та оздо­ровчі заклади, а також навчально-виховні заклади, підпри­ємства, об'єднання та організації товариства сліпих і глу­хих, громадські організації інвалідів та їхні об'єднання;

— заклади фізичної культури та спорту, за винят­ком кооперативних і приватних;

— благодійні фонди;

— інваліди І та II груп, учасники Великої Вітчизня­ної війни і прирівняні до них особи, вдови військовослуж­бовців, які загинули при виконанні державних обов'язків, пенсіонери;

— громадяни, котрим у встановленому порядку вида­но посвідчення про те, що вони постраждали від Чорно­бильської катастрофи, а також громадські об'єднання осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Не справляється плата за радіоактивне і хімічно за­бруднені сільськогосподарські угіддя, на які запроваджено обмеження щодо ведення сільського господарства, за землі, що перебувають у тимчасовій консервації або у стадії сільськогосподарського освоєння, а також на землі кладовищ.

Новостворювані селянські (фермерські) господарства звільняються від плати за землю протягом трьох років з часу передачі їм у власність або надання у користу­вання земельної ді-лянки.

Додаткові пільги щодо плати за землю, а саме — част­кове звільнення на певний строк, відстрочення сплати, зниження ставки земельного податку можуть встановлю­вати Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські Ради народних де­путатів.

Підприємства, установи та організації, які здають в оренду іншим юридичним особам чи громадянам при­міщення, підвали і т. п., сплачують податок на земельні ділянки, зайняті ними, на загальних підставах.

Пільга із земельного податку надається безпосеред­ньо тій особі, котрій земельна ділянка надана у власність або передана в користування і котрій видано державний акт на право користування цією ділянкою.

Декретом КМ України «Про державне мито» від 21 січ­ня 1993 року (із змінами та доповненнями) встановлено також пільги на сплату державного мита. Від його сплати звільняються:

— позивачі (робітники, службовці, члени колектив­них сільськогосподарських підприємств, працівники се­лянських (фермерських) господарств) за позовами про оплату праці та за іншими вимогами, пов'язаними з тру­довою діяльністю, а також за позовами, що випливають з авторського права, а також з права на відкриття, винахід, раціоналізаторську пропозицію та промислові зразки;

v — позивачі — за позовами про відшкодування збитків, заподіяних каліцтвом або іншим ушкодженням здоро­в'я, а також смертю годувальника;

— позивачі — за позовами про стягнення аліментів;

— сторони — із спорів, пов'язаних із відшкодував- ням збитків, заподіяних громадянинові незаконним за­судженням, незаконним притягненням до криміналь­ної відповідальності, незаконним застосуванням такого заходу, як взяття під варту, або незаконним накладен­ням адміністративного стягнення у формі арешту чи ви­правних робіт, а також пов'язаних з виплатою грошової компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості громадянам, реабілітованим відповідно до За­кону України «Про реабілітацію жертв політичних ре­пресій в Україні*;

— органи соціального страхування та органи соціаль­ного забезпечення — за регресними позовами про стягнен­ня з особи, котра заподіяла шкоду, сум допомоги й пенсій, виплачених потерпілому або членам його сім'ї, а органи соціального забезпечення — також за позовами про стяг­нення неправильно виплачених допомоги та пенсій;

— позивачі — за позовами про відшкодування мате­ріальних збитків, завданих злочином;

— громадяни — за видачу або засвідчення вірності копій документів, необхідних для призначення та одер­жання державних допомоги та пенсій, а також у спра­вах опіки та усиновлення (удочеріння);

— державні й громадські органи, підприємства, уста­нови, організації та громадяни, котрі звернулися у ви­падках, передбачених чинним законодавством, із заява­ми до суду про захист прав та інтересів інших осіб, а також споживачі — за позовами, що пов'язані з пору­шенням їхніх прав;

— органи місцевого та регіонального самоврядуван­ня — за позовами до суду або арбітражного суду про визнання недійсними актів інших органів місцевого та регіонального самоврядування, місцевих державних адмі­ністрацій, підприємств, об'єднань, організацій і установ, які ущемляють їхні повноваження; органи місцевого та регіонального самоврядування — за позовами до суду або арбітражного суду про стягнення з підприємства, об'єднання, організації, установи і громадян збитків, зав­даних інтересам населення, місцевому господарству, навколишньому середовищу їхніми рішеннями, діями або бездіяльністю, а також у результаті невиконання рішень органів місцевого та регіонального самоврядування;

— органи місцевого та регіонального самоврядуван­ня — за позовами до суду або арбітражного суду про припинення права власності на земельну ділянку;

— місцеві державні адміністрації — за позовами до арбітражного суду про визнання недійсними актів органів місцевого та регіонального самоврядування, що супере­чать чинному законодавству;

— громадяни — за реєстрацію народження, смерті, усиновлення (удочеріння) та встановлення батьківства, за видачу їм свідоцтв про зміну, доповнення й виправ­лення записів актів про народження у випадках вста­новлення батьківства, усиновлення (удочеріння), а також у зв'язку з помилками, допущеними при реєстрації актів громадянського стану органами запису актів громадян­ського стану;

— громадяни — за посвідчення їхніх заповітів і дого­ворів дарування майна на користь держави, а також на користь державних підприємств, установ та організацій;

— фінансові органи та державні податкові інспекції

— за видачу їм свідоцтв та дублікатів свідоцтв про пра­во держави на спадщину і документів, необхідних для одержання цих свідоцтв, за вчинення державними нота­ріальними конторами виконавчих написів про стягнен­ня додатків, платежів, зборів і недоїмок;

— фінансові органи та державні податкові інспекції

— позивачі й відповідачі — за позовами до суду та арбіт­ражного суду;

— громадяни — за видачу їм свідоцтв про право на спадщину: на майно осіб, котрі загинули при захисті СРСР і України, у зв'язку з виконанням інших державних чи громадських обов'язків або у зв'язку з виконанням обо­в'язку громадянина з врятування життя людей, з охоро­ни громадського порядку та боротьби із злочинністю, охо­рони власності громадян або колективної чи державної власності, а також осіб, котрі загинули або померли вна- слідок захворювання, пов'язаного з Чорнобильською ка­тастрофою; на майно осіб, реабілітованих у встановлено­му порядку; на житловий будинок, на пай у житлово-будівельному кооперативі, на квартиру, що належала спадкодавцеві на праві приватної власності, якщо вони проживали в цьому будинку, квартирі протягом шести місяців з дня смерті спадкодавця; на житлові будинки в сільській місцевості за умови, що ці громадяни постійно проживатимуть у цих будинках і працюватимуть у сіль­ській місцевості; на вклади в установах Ощадбанку та в інших кредитних установах, на страхові суми за догово­рами особистого й майнового страхування, на облігації державних позик та інші цінні папери, на суми заробіт­ної плати, на авторське право, на суми авторського гоно­рару і винагород за відкриття, винахід, раціоналізатор­ську пропозицію та промислові зразки; на майно осіб селянського (фермерського) господарства, якщо вони є членами цього господарства;

— неповнолітні й військовослужбовці — за видачу їм вперше паспорта громадянина України та неповнолітні — за видачу їм свідоцтва про право на спадщину;

— громадяни, віднесені до першої та другої категорій, котрі постраждали внаслідок Чорнобильської катастро­фи; громадяни, віднесені до третьої категорії, котрі постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і по­стійно живуть до відселення чи самостійного переселен­ня або постійно працюють на території зон відчуження, безумовного (обов'язкового) і гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обо­в'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гаран­тованого добровільного відселення — не менше трьох років; громадяни, віднесені до четвертої категорії потер­пілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, котрі постій­но працюють і живуть або постійно живуть на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що за станом на 1 січня 1993 року вони прожили або відпрацювали в цій зоні не менше чотирьох років; інваліди Великої Вітчизняної війни та сім'ї воїнів (партизанів), котрі загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи; інваліди І та II груп;

— місцеві державні адміністрації, виконкоми місце­вих Рад народних депутатів, підприємства, установи, організації, колективні сільськогосподарські підприєм­ства, що придбавають житлові будинки з надвірними будівлями (крім м.Києва та курортних місцевостей), квартири для громадян, котрі виявили бажання виїхати з території, що зазнала радіоактивного забруднення вна­слідок Чорнобильської катастрофи, а також громадяни, котрі виявили бажання виїхати з території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, та власники цих будинків і квартир;

— громадяни України — за видачу дипломатичних і службових паспортів України та посвідчень особи мо­ряка;

— громадяни України та особи, котрі їх супроводжу­ють, — за видачу їм документа на право виїзду за кордон для лікування у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із Чорнобильською катастрофою, а дітям, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, — також на оздоровлення;

— громадяни України — за видачу їм документів на право виїзду за кордон, якщо виїзд пов'язаний із смертю або відвідинами могил близьких родичів, а також за ви­дачу документів про запрошення в Україну осіб у зв'яз­ку із смертю або тяжкою хворобою близьких родичів;

— громадяни України та іноземні громадяни — за видачу документів для в'їзду в Україну та виїзду з Украї­ни, якщо на умовах взаємності передбачено звільнення від сплати державного мита відповідними міжнародни­ми угодами, укладеними між Україною та іншими держа­вами, а також громадянами інших держав, котрі викону­ють функції почесних консулів України;

— особи, котрі не досягли 16-річного віку, — за вида­чу їм документа на виїзд за кордон;

— іноземні туристи — за реєстрацію іноземних пас­портів; — позивачі — Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Міністерство лісового господарства України та їхні органи на місцях, підприєм­ства Укрзалізниці, що здійснюють захист лісонасаджень, органи рибоохорони — у справах стягнення коштів на покриття шкоди, заподіяної державі забрудненням на­вколишнього середовища, порушенням лісового зако­нодавства та нераціональним використанням природ­них ресурсів і рибних запасів;

— всеукраїнські та міжнародні об'єднання громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що мають місцеві осередки у більшості областей України;

— Національний банк України та його установи, за винятком госпрозрахункових;

— Генеральна прокуратура України та її органи — за позовами, з якими вони звертаються до суду або арбіт­ражного суду в інтересах громадян і державних юридич­них осіб;

— Центральна виборча комісія та виборчі комісії з виборів народних депутатів — із заяв про давання вис­новку з питань наявності підстав для скасування рішен­ня про реєстрацію кандидата в депутати;

— Українська державна страхова комерційна органі­зація та її установи — за позовами, з якими вони зверта­ються до суду та арбітражного суду, в усіх справах, по­в'язаних з операціями обов'язкового страхування;

— Пенсійний фонд України, його підприємства, уста­нови й організації; Фонд України соціального захисту інвалідів і його відділення;

— державні органи приватизації — за позовами, з якими вони звертаються до суду та арбітражного суду, в усіх справах, пов'язаних із захистом майнових інтересів держави, а також за проведення аукціонів, за операції з цінними паперами;

— органи Антимонопольного комітету України — за позовами, з якими вони звертаються до суду або арбіт­ражного суду у зв'язку з порушенням антимонопольного законодавства;

— громадяни — за позовами про відшкодування збитків, завданих неповерненням у терміни, передбачені договорами або установчими документами, грошових та майнових внесків, які було залучено до акціонерних това­риств, банків, кредитних установ, довірчих товариств та інших юридичних осіб, котрі залучають кошти та майно громадян;

— державні замовники та виконавці державного замовлення — за позовами, з якими вони звертаються до суду у справах про відшкодування збитків, завданих при укладенні, внесенні змін до державних контрактів, а та­кож невиконанням або неналежним виконанням зобо­в'язань за державним контрактом на поставку продукції для державних потреб;

— Комітет у справах нагляду за страховою діяльніс­тю — за позовами, з якими він звертається до арбітраж­ного суду у справах про скасування державної реєст­рації страховика як суб'єкта підприємницької діяльності у випадках, передбачених статтею 8 Закону України «Про підприємництво »;

— Державний комітет України з матеріальних ре­зервів та підприємства, установи і організації системи матеріального резерву — за позовами, з якими вони звер­таються до суду, арбітражного суду у справах щодо ви­конання договірних зобов'язань суб'єктами господарської діяльності, що випливають із Закону України «Про дер­жавний матеріальний резерв».

Законом України «Про єдиний митний тариф» від 5 лютого 1992 року із змінами та доповненнями вста­новлено, що від сплати мита звільняються:

а) транспортні засоби, що здійснюють регулярні міжнародні перевезення вантажів, багажу та пасажирів, а також предмети матеріально-технічного постачання і опорядження, паливо, продовольство та інше майно, не­обхідні для нормальної експлуатації їх на час перебу­вання в дорозі, в пунктах проміжної зупинки, або при­дбані за кордоном у зв'язку з ліквідацією аварії (полом­ки) даних транспортних засобів;

б) предмети матеріально-технічного постачання та спорядження, паливо, сировина для промислової пере­робки, продовольство та інше майно, що вивозяться за межі митної території України для забезпечення вироб­ничої діяльності українських та орендованих (зафрах­тованих) українськими підприємствами і організаціями суден, які ведуть морський промисел, а також продукція їхнього промислу, що ввозиться на митну територію України;

в) валюта України, іноземна валюта та цінні папери;

г) товари та інші предмети, що підлягають обернен­ню у власність держави у випадках, передбачених зако­нами України;

д) товари та інші предмети, що стали в результаті пошкодження до перетинання ними митного кордону України непридатними для використання як вироби або матеріали;

е) предмети, що ввозяться в Україну для офіційного і особистого користування або вивозяться за кордон орга­нізаціями та особами, котрі відповідно до міжнародних договорів України і законів України користуються пра­вом безмитного ввезення в Україну та безмитного виве­зення з України таких предметів;

є) товари та інші предмети, які походять з митної території України і ввозяться знову на цю територію без обробки або переробки, а також товари та інші предме­ти іноземного походження, які вивозяться назад за межі митної території України без обробки або переробки;

ж) товари та інші предмети, що знову ввозяться на митну територію України і походять з іншої території, які було оплачено митом при первісному ввезенні на митну територію України і тимчасово вивозились за її межі;

з) товари та інші предмети, що знову вивозяться за межі митної території України і походять з цієї тери­торії, які було оплачено митом при первісному вивезенні за межі митної території України і тимчасово ввози­лись на цю територію;

и) товари (крім підакцизних), що імпортуються все­українськими та міжнародними об'єднаннями громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у статутній діяльності котрих передбачено надання соці­альної та медичної допомоги потерпілим внаслідок Чор­нобильської катастрофи, підприємствами та організація­ми, засновниками яких е ці об'єднання, за умови, що осо­би, котрі постраждали внаслідок Чорнобильської катастро­фи, становлять не менше 75 відсотків загальної чисель­ності членів об'єднань і працюючих на цих підпри­ємствах;

і) інші товари та інші предмети, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Допускається також зниження ставок мита при вве­зенні на митну територію України та вивезенні за межі цієї території товарів та інших предметів:

а) відремонтованих та раніше ввезених на митну те­риторію України або вивезених за межі цієї території;

б) пошкоджених до перетинання ними митного кор­дону України, але придатних для використання як ви­роби або матеріали;

в) в інших випадках, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Законом України «Про звільнення від обкладення митом предметів, які вивозяться (пересилаються) грома­дянами за митний кордон України» від 5 травня 1996 ро­ку встановлено, що у разі вивезення (пересилання в несупроводжуваному багажі), а також пересилання в між­народних поштових відправленнях громадянами Украї­ни, іноземними громадянами та особами без громадян­ства (далі — громадяни) за митний кордон України то­варів та інших предметів, придбаних в Україні, в кількості, що не перевищує товарну партію (визначається Кабіне­том Міністрів України), мито та митні збори не сплачу­ються.

Декретом Кабінету Міністрів «Про порядок обкла­дення митом предметів, які ввозяться (пересилаються) громадянами в Україну» від 19 листопада 1993 року

визначено, що від сплати мита звільняються такі пред­мети, які ввозяться (пересилаються) на митну територію України громадянами:

а) товари (крім вино-горілчаних і тютюнових виробів) загальною вартістю, еквівалентною 1400 доларам СІНА включно;

б) предмети особистого користування (за винятком транспортних засобів індивідуального користування та , запасних частин до них), що тимчасово ввозяться на мит­ну територію України;

в) речі, що ввозяться (пересилаються) при переселенні на постійне місце проживання в Україну;

г) горілчані вироби у кількості 1 літр, вино — 2 літра, тютюнові вироби — 200 цигарок (або 200 грамів цих виробів) на одну особу.

Слід зазначити, що чинна система пільгового оподат­кування в Україні не поширюється на діяльність малих підприємств і не стимулює податковими пільгами їхньо­го розвитку.

Зарубіжна практика показує, що формування ринко­вої економіки відбувається тим швидше, чим швидше створюється значний прошарок малих підприємств. У про­відних країнах світу малі й середні підприємства станов­лять 95 % загальної кількості господарських організацій і забезпечують при цьому значну частину зайнятості. Наприклад, на початку 90-х років сукупна частина ма­лих та середніх підприємств в економіці Німеччини до­рівнювала 99,8 %.

Значною є роль малих підприємств у формуванні су­купного національного продукту, в забезпеченні вироб­ництва товарної маси і національного експорту. В СПІА малі та середні підприємства забезпечують три чверті доходу. Успіх малого та середнього бізнесу в названих країнах в загальній мірі визначається рівнем сприяння йому з боку держави. У ряді країн їхня діяльність регу­люється спеціальними законами. Законодавче визначе­но коло підприємств, які вважаються середніми або ма­лими і відповідно працюють у пільгових умовах. Діють

структури, які підтримують розвиток малих та середніх підприємств.

В Україні для підвищення активності малих підпри­ємств та стимулювання їхньої діяльності доцільно було б на державному рівні здійснити ряд практичних захо­дів щодо організації цієї справи. Перш за все необхідно прийняти закон про державну підтримку малих підпри­ємств, норми якого визначали б пільги для малого бізне­су. Пільги необхідно цілковито надавати малим підпри­ємствам з чисельністю у виробничій сфері до 50 чоловік та в невиробничій сфері до 15 чол. Тому що, як показує вітчизняний і зарубіжний досвід, коли немає спеціально­го закону про малий бізнес і чітких критеріїв визначен­ня його, податковими пільгами малого бізнесу можуть користуватися великі фірми, які складаються з малих фірм і часто є монополістами на ринку нових технологій. Слід зазначити, що Державною податковою адмініс­трацією впроваджено, починаючи зі звіту за І квартал 1997 р., Державну статистичну звітність за формою № 1-ПП *Про суми пільг по оподаткуванню в розрізі окре­мих видів податків і пільг щодо кожного виду податку» та складено Довідник пільг, наданих чинним законодавст­вом юридичним особам із сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів.

1.6. Джерела податкового права

Слово (термін) джерело означає те, що дає початок будь-чому. Джерело права — це зовнішні форми вияв­лення правотворчої діяльності держави, за допомогою якої воля законодавця стає обов'язковою для виконавця¹.

Усі ці положення повною мірою стосуються й подат­кового права. Джерела податкового права — це акти компетентних органів держави, якими встановлюються норми права у сфері податкової політики.

Проблема джерел права лежить в основі будь-якої юридичної концепції, оскільки само Існування та ефек­тивність юридичних норм багато в чому визначаються формами вираження і закріплення їх. Податкове право в цьому аспекті не е винятком. Питання про джерела має для нього велике теоретичне та практичне значення. Ви­вчення цієї проблеми дає можливість не тільки виявити сутність сучасного податкового права, але й певною мірою прогнозувати шляхи його розвитку.

Податкове право є сукупністю юридичних норм, які визначають податкову систему держави, порядок стяг­нення податків, відповідальність за порушення розпо­ряджень податкових органів, що займає особливе місце в механізмі фінансового регулювання. Саме податки є основ­ним важелем, за допомогою якого створюються державні грошові фонди та матеріальні умови для існування і функціонування влади. В цьому полягає їхня фіскальна функція. Формування дохідної частини державного бюдже­ту на основі стабільного і централізованого стягнення перетворює державу на найбільший економічний об'єкт.

Відіграючи важливу роль у перерозподільних проце­сах, податки справляють значний вплив на відтворення. Вони стимулюють або стримують його темпи, посилюють або послаблюють накопичення капіталу, розширюють або звужують платоспроможний попит населення, що скла­дає зміст регулюючої функції фіскального механізму.

Таким чином, податкові внески — це об'єктивна не­обхідність і не випадково проблемами оподаткування постійно займались економісти, юристи, філософи, дер­жавні діячі всіх часів, котрі дотримувались найрізнома­нітніших, часто полярних позицій щодо цього питання.

Якщо зробити короткий історичний екскурс, то мож­на помітити, що роль і значення окремих джерел права в регулюванні податкових відносин на різних етапах суспільного розвитку були не однаковими. Одна система джерел діяла в більш ранній період, інша, модифікована, утворилась пізніше. Крім того, на формування як само­го нормативного масиву, так і зовнішніх форм його вираження в окремих країнах значно вплинули історичні передумови виникнення національних правових систем.

На думку ряду вчених, які займались дослідженням цієї проблеми, початковою формою оподаткування було жертвоприношення. Воно здійснювалося на перших ета­пах державної організації і ґрунтувалось на звичаях.

В Афінах у VII—VI століттях до н. е. прямі податки як процентні відрахування від доходів затверджувались рішенням ради або народних зборів.

У подальшому домінуючим і, мабуть, практично єди­ним джерелом податкового права виступали статути міст.

У міру закріплення державної влади, особливо в епо­ху абсолютизму, все більшого значення в галузі оподат­кування стали набувати законодавчі акти.

Період демократичних революцій ознаменувався, з по­гляду правової ідеології, витісненням природно-право­вої доктрини позитивістськими теоріями. Право почи­нає прирівнюватись перш за все до закону, який розгля­дається як основний інструмент перетворення суспільст­ва. Ці зміни зачепили і фіскальну сферу. Із затверджен­ням панування закону інші джерела податкового права хоч і не переставали існувати, однак зайняли підпорядко­ване, другорядне становище.

Дещо до іншому шляху пішов розвиток фінансово-правових форм в Англії, де судовий прецедент зберіг роль одного з основних джерел поряд із законом. У такому вигляді систему джерел податкового права цієї країни було перенесено до британських колоній на різних кон­тинентах земної кулі, включаючи Північну Америку.

Наступний етап суспільної еволюції характеризується пошуком ефективних правових альтернатив концепції верховенства закону. Це викликано частими соціально-економічними потрясіннями. На зміну позитивістським вченням приходять соціологічні теорії, згідно з якими право є складовою частиною соціальної реальності. Його характерна риса — чисельність джерел.

Податкова законність була не чіткою. В ієрархічному плані примат належав адміністративній регламентації,

тобто підзаконній нормотворчості. Принцип мовчазної згоди народу на податковий тягар настільки вкорінився в буденній свідомості, що не виникав привід контролю­вати його нормативне перевтілення. До того ж розвиток законодавчого та адміністративного початків у фінансовій сфері відбувався не в унісон. Наслідком цього на рубежі XIX—XX століть стало поширення довільної податко­вої практики, яка йде врозріз з основними принципами оподаткування — із справедливістю, визначенням та ін. Кількість підзаконних регламентуючих актів досягла величезних розмірів. Як ніколи гостро постало питання про підпорядкованість їх та жорстке дотримання ієрархії джерел податкового права.

В той же час в англосаксонських країнах закон, навпа­ки, набирає сили. За допомогою законів та нормативних актів, які видаються органами виконавчої влади, держа­ва встановлює централізований контроль за правотворчою діяльністю судів.

Правові акти діляться на нормативні і ненорма­тивні. Для більш глибокого розуміння права взагалі і податкового зокрема необхідно розглянути суть і види нормативно-правових актів, правових норм відповідно до вимог сучасності.

Оскільки нормативно-правові акти мають велике прак­тичне значення, основну увагу слід зосередити на висвіт­ленні їх.

Нормативно-правовий акт являє собою прийнятий компетентним органом держави офіційний письмовий документ, в якому сформульовано правові норми.

Правова норма — це загальне правило поведінки, встановлене (санкціоноване) державою.

Слово норма трактується як загальне правило, якого треба дотримуватися в усіх випадках, — зразок або при­клад¹. У зв'язку з цим законодавець інколи в самому тексті нормативного акту застосовує термін правило

замість терміна норма. Однак, як відомо, не кожна нор­ма як правило поведінки людей є юридичною (право­вою). Справа в тому, що в будь-якому суспільстві, в тому числі в демократичному, діють різноманітні правила поведінки. Це звичаї, норми моралі та ін. Від цих соціальних норм правові норми відрізняються тим, що, як відомо, по-перше, встановлюються державою в особі уповноважених органів, по-друге, формулюються в спеціальних нормативних актах, по-третє, носять дер­жавно-обов'язковий характер, тобто забезпечуються на випадок порушення силою державного примушування.

Правова норма носить загальний характер і цим від­різняється від правових наказів індивідуального значення.

Правові норми в юридичній літературі справедливо ділять на такі види, як регулятивні і правоохоронні; імпе­ративні і диспозитивні; на такі, що уповноважують, за­бороняють та зобов'язують.

Регулятивна норма — це норма, якою визначають­ся суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів, умови виникнення і дії їх.

Правоохоронна норма — це норма, якою визнача­ються умови застосування до суб'єкта заходів державно-примусового впливу, характер та склад цих заходів.

У свою чергу, роблять поділ регулятивних норм на три різновиди, а саме — на норми, якими уповноважують, забороняють, зобов'язують. Норма, якою уповноважу­ють, — це норма, що надає суб'єктові право на здійснення ним тих чи інших дій (наприклад, розпоряджатися май­ном, подавати позов до суду, отримувати пенсію).

Заборонна норма — це норма, якою визначається обов'язок суб'єкта утримуватися від здійснення таких дій, як розголошування комерційних таємниць стороннім особам, приймання нормативних актів, що порушують права і свободу людини.

Ставки податку

Податкова ставка може виражатися в абсолютній сумі або у відсотках. Податок на додану вартість належить до тих податків, одиницею оподаткування яких є відсот­кова ставка. При встановленні ставок застосовуються різні варіанти.

Приблизно в третині держав, де стягується ПДВ, встановлено єдину податкову ставку (Аргентина, Бра­зилія, Великобританія, Данія, Нова Зеландія, Фінляндія, Японія та ін.). Розмір єдиної ставки коливається від 3 до 28 %. Найнижча з єдиних ставок застосовується в Японії (3,6 %), Панамі (5 %), у ряді інших країн Латинської Америки (6—7 %). Найвищі — в Чехії та Словаччині (23 %), в Данії (22 %), Болгарії (20 %). Високі єдині ставки було встановлено при введенні податку в деяких країнах СНД — у Білорусі, Казахстані, Росії (28 %). У середньому ж по всіх країнах, які мають єдині ставки, її розмір становить 17—18 % (Бразилія, Великобританія, Фінляндія, Канада та ін.)¹.

Однак більшість країн встановлюють декілька ста­вок податку на додану вартість — від двох (Німеччина, Норвегія, Україна) до п'яти (Ірландія, Марокко, Туреччи­на, Франція) і навіть шести (Бельгія). Багато країн ма­ють три ставки (Ізраїль, Нідерланди, Португалія) або чо­тири (Греція, Італія, Румунія).

Одна із ставок е головною, її називають стандарт­ною, або нормальною. Вона коливається від 7—10 до 22—25 % (інколи вище). Найвищі із стандартних ста­вок при введенні ПДВ було встановлено в деяких краї­нах Східної Європи (в Угорщині — 25 %). Найнижча із стандартних ставок діє в Німеччині (7 %). У середньому ж стандартна ставка дорівнює 17—18 % (Греція, Нідер­ланди, Португалія, Франція). Винятком із загального пра­вила є Малаві, де встановлено надзвичайно високу стан­дартну ставку — 35 %.

Поряд із стандартною ставкою встановлюються одна або декілька знижених ставок. Зазвичай вони застосо­вуються до товарів першої необхідності. Розміри зни­жених ставок можуть коливатися від 1—2 до 10 % (дуже рідко — вище). Найнижча із скорочених ставок застосо­вується в Бельгії (1 %). Поряд з нею діють дві інші зни­жені ставки (6 та 7 %). У Франції скороченими є три ставки (2,1; 4; 5,5 %). Найвища із скорочених ставок при введенні податку була встановлена Угорщиною (15 %).

Щодо деяких товарів, навпаки, встановлюються за­вищені ставки. Розмір їх коливається в середньому від ЗО до 50 %, а інколи і значно вище. Завищені ставки стосуються предметів розкошу, до яких можуть належа­ти коштовні вироби, автомашини, косметика, електропри­лади тощо. У Норвегії завищена ставка може сягати 125 %, у Кенії — 270 %.

Як можна бачити, амплітуда коливань ставок доволі значна. В Італії, де встановлено три ставки, стандартна ставка дорівнює 19 % , знижена — 4,9, завищена — 38 %. Греція встановила традиційний європейський ПДВ з місцевими поправками на ставки: стандартна ставка до­рівнює 18 %, завищена — 36, знижена — 3 % (газети, журнали, книги) і 8 % (предмети першої необхідності).

Особливістю ПДВ є так звана нульова ставка. Вона встановлена у Великобританії, Греції, Ірландії, Нідерландах, Португалії, у 1997 році встановлена в Україні. Нульова ставка і звільнення від оподаткування — не одне й те ж. Нульова ставка — це ставка податку, який, у принципі, стягується, але за ставкою 0 відсотків. У цьому розумінні нульова ставка має такі ж наслідки, як і звільнення від податку. Однак підприємець, котрий сплачує додаток за нульовою ставкою, отримує право на повернення всієї суми ПДВ, що входить у вартість товарів та послуг, які придбаваються ним у процесі виробництва товарів. Подібна пільга ставить його в більш вигідні умови порівняно з тими під­приємцями, котрих просто звільнено від сплати податку.

У деяких країнах коло товарів, до яких застосовуєть­ся нульова ставка, дуже широке; в інших — дуже обме­жене. У Великобританії, наприклад, за допомогою нульо­вої ставки фактично звільнено від сплати податку май­же всі продовольчі товари (за винятком шоколаду, кон­дитерських виробів, алкогольних напоїв). За нульовою ставкою оподатковуються також такі послуги, як кана­лізація та водопостачання (якщо вони не для промисло­вих цілей). Нульова ставка застосовується до книг, пе­ріодичних видань, перевезення пасажирів тощо.

В Україні відповідно до Закону «Про податок на добав­лену вартість» від 20 грудня 1991 р. сплата податку на додану вартість провадилася за ставкою в розмірі 28 від­сотків; при реалізації товарів (робіт, послуг) за регульо­ваними цінами і тарифами, що включають податок, засто­совувалась ставка в розмірі 22 відсотків.

З 1993 року обчислення ПДВ проводилося за став­кою 21,875 відсотка до оподатковуваного обороту та ставкою 16,67 відсотка до оподатковуваного обороту з реалізації товарів (робіт, послуг) у валютах країн СНД.

Згідно із законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 р. всі об'єкти оподаткуван­ня, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка, опо­датковуються за ставкою 20 відсотків.

За нульовою ставкою оподатковуються операції:

1) з продажу товарів, які було вивезено (експортова­но) платником податку за межі митної території Украї­ни. У тому числі за нульовою ставкою оподатковуються операції:

— з поставки для заправки або постачання морських (океанських) суден, що:

використовуються для навігаційної діяльності, пере­везення пасажирів або вантажів за плату, іншої комер­ційної» промислової або риболовецької діяльності, здій­снюваної за межами територіальних вод України;

використовуються для рятування або подання допомо­ги у нейтральних або територіальних водах інших країн;

входять до складу військово-морських сил України та відправляються за межі територіальних вод України, у тому числі на якірні стоянки;

— з поставки для заправки або постачання повітря­них суден, що:

виконують міжнародні рейси для навігаційної діяль­ності чи перевезення пасажирів або вантажів за плату;

входять до складу військово-повітряних сил Украї­ни та відправляються за межі повітряного кордону Украї­ни, у тому числі в місця тимчасового базування;

— з поставки для заправки (дозаправки) та поста­чання космічних кораблів, а також супутників. Товари вважаються вивезеними (експортованими) платником податку за межі митної території України в разі, якщо вивезення їх (експортування) засвідчено належно оформ­леною митною вантажною декларацією;

2) з продажу робіт (послуг), призначених для викори­стання та споживання за межами митної території України. У тому числі за нульовою ставкою оподатковуються операції:

— з надання нерезидентам в оренду, чартер, фрахт морських або повітряних суден, що використовуються на міжнародних маршрутах або лініях, а також косміч­них кораблів або супутників чи їхніх частин або окремих функцій;

— з надання послуг персоналові з обслуговування мор­ських, повітряних та космічних об'єктів;

— з надання послуг з передачі авторських прав, ліцензій, патентів, прав на використання торгових марок та інших юридичних та економічних знань, а також з об­робки даних та інформатики для нерезидентів;

— з надання послуг з організації реклами і публіч­них зв'язків за межами України; із забезпечення персо­налом нерезидентів України; з культурної, спортивної, освітньої діяльності за межами України;

— з надання послуг із туризму на території України в разі продажу їх за межами України безпосередньо або при посередництві нерезидентів із застосуванням безго­тівкових розрахунків;

3) з продажу товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, розташованих на території України в зонах митного контролю (безмитних магазинах), відпо­відно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Продаж товарів (робіт, послуг) безмитними магази­нами без нарахування податку на додану вартість може здійснюватися виключно фізичним особам, котрі виїжджа­ють за митний кордон України, або фізичним особам, котрі переміщуються транспортними засобами, що нале­жать резидентам та перебувають поза митними кордона­ми України, Порядок контролю за дотриманням норм цього підпункту встановлюється Кабінетом Міністрів України. Порушення їх тягне за собою відповідальність, встановлену законодавством.

Товари, придбані в безмитних магазинах без сплати податку на додану вартість, у разі зворотного ввезення

таких товарів на митну територію України підлягають оподаткуванню в порядку, передбаченому для оподатку­вання операцій із ввезення (пересилання) товарів на мит­ну територію України;

4) з надання транспортних послуг із перевезення па­сажирів та вантажів за межами митного кордону Украї­ни, а саме — від пункту за межами державного кордону України до пункту проведення митних процедур з випус­ку пасажирів або вантажів з-під митного контролю на митну територію України (включаючи внутрішні митни­ці); від пункту проведення митних процедур з випуску пасажирів або вантажів за межі митного кордону Украї­ни (включаючи внутрішні митниці) до пункту поза ме­жами державного кордону України; між пунктами поза межами митного кордону України.

5) з продажу вугілля та продуктів його збагачення, вугільних і торфових брикетів; з продажу електроенергії.

Крім перелічених, за нульовою ставкою оподаткову­ються операції з:

— продажу переробним підприємствам молока та м'я­са живою вагою сільськогосподарськими товаровиробни­ками всіх форм власності й господарювання;

— продажу товарів (робіт, послуг), за винятком підак­цизних товарів, грального бізнесу, покупних товарів під­приємствами та організаціями громадських організацій інвалідів.

Разом з тим, відповідно до Закону України "Про вне­сення змін до Закону України "Про податок на додану вартість" від 3 грудня 1999 року за нульовою ставкою не оподатковуються операції з продажу вугілля та про­дуктів його збагачення, вугільних і торфових брикетів; продажу електроенергії.

Податкові періоди

Відповідно до пп. 7.9.1 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» для платників податку, в яких обсяг оподатковуваних операцій з продажу това­рів (робіт, послуг) за попередній календарний рік перевищує 7200 неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян, податковий (звітний) період дорівнює календарному місяцю.

Платники податку, котрі мають обсяг операцій з прода­жу товарів (робіт, послуг) менший, ніж 7200 неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян, можуть застосовува­ти за своїм вибором податковий період, що дорівнює кален­дарному місяцю або кварталу. Заяву про своє рішення з цього питання платник податку подає податковому орга­ну за один місяць до початку календарного року.

Протягом календарного року дозволяється заміна квартального податкового періоду на місячний з почат­ку будь-якого кварталу поточного року. Заява про таку заміну надається платником податку до податкового ор­гану за один місяць до початку кварталу. Зворотні зміни в одному календарному році не дозволяються.

Таким чином, платники податків, котрі мають обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, по­слуг) із врахуванням податку на додану вартість менш ніж 7200 неоподатковуваних мінімумів, повинні подати в податкову адміністрацію заяву про встановлення вибра­ного ним податкового періоду (місяць чи квартал) за один місяць до початку календарного року.

На виконання Закону України «Про податок на дода­ну вартість* наказом Державної податкової адміністра­ції України затверджено форми та порядок ведення подат­кового обліку, обумовленого вимогами статті 7 Закону. А саме, розроблено та затверджено форму і порядок запов­нення: _ч

— податкової накладної;

—- розрахунку коригування кількісних і вартісних показників;

— книги обліку продажу товарів (робіт, послуг);

— книги обліку придбання товарів (робіт, послуг). Ці документи складаються виключно особами, котрі

зареєстровані в податковому органі як платники подат­ку на додану вартість та яким присвоєно індивідуальний податковий номер платника. Якщо особа, котра не підпадає під визначення як платник податку, у зв'язку з обся­гами оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг), меншими ніж 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, вважає за доцільне зареєструватись як платник податку, то реєстрація здійснюється за її заявою. Податкова накладна є важливим документом, оскіль­ки одночасно виконує функції звітного податкового і роз­рахункового документа, який підтверджує факт продажу чи придбання товарів (робіт, послуг), що тягне за собою виникнення права на податковий кредит та податкове зобов'язання. Вона складається у двох примірниках на момент виникнення податкових зобов'язань продавця, тобто з відвантаження або з оплати, залежно від того, яка з операцій здійснилась раніше, відповідно до вимог пункту 7.3 «Дата виникнення податкових зобов'язань* статті 7 Закону, і зберігається в продавця. Платник подат­ку зобов'язаний надати покупцеві податкову накладну, що має містити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник по­датку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як плат­ник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та кіль­кість їх (обсяг, об'єм);

є) повну назву отримувача;

ж) ціну продажу без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у циф­ровому значенні;

й) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з ураху­ванням податку.

У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених Законом, у податковій накладній робиться

запис «Без ПДВ» з посиланням на відповідний підпункт статті Закону.

Якщо операції звільнено від оподаткування, склада­ються окремі податкові накладні.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів за­значається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним податковим органом Украї­ни, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Для фізичних осіб, не зареєстрованих як суб'єкти під­приємницької діяльності, котрі ввозять (пересилають) товари (предмети) на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню згідно із законодавством України, оформлення митної декларації прирівнюється до подання податкової накладної.

3.1.2. Акцизний збір

Акцизний збір — це непрямий податок на високо­рентабельні та монопольні товари (продукцію), що вклю­чається до ціни цих товарів (продукції).

В Україні акцизний збір сплачується відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» від 26 грудня 1992 р.

Перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір, та його ставки затверджуються Верхов­ною Радою України. Так, наприклад, Законом України «Про ставки акцизного збору та ввізного мита на тютюнові вироби» від 6 лютого 1996 року встановлено ставки ак­цизного збору та ввізного мита на тютюнові вироби і ви­значено, що акцизний збір з тютюнових виробів, які імпор­туються в Україну, сплачується у валюті України за ва­лютним (обмінним) курсом Національного банку Украї­ни на день митного оформлення товарів. Акцизний збір з тютюнових виробів, що вироблені і реалізуються в Україні, сплачується у валюті України, розраховується за ва­лютним (обмінним) курсом Національного банку Украї­ни на перший день кварталу, в якому здійснюється реа­лізація тютюнових виробів, і залишається незмінним протягом кварталу.

За Декретом» платниками акцизного збору є суб'єк­ти підприємницької діяльності — виробники підакциз­них товарів (продукції), а також суб'єкти підприємниць­кої діяльності, котрі імпортують підакцизні товари (про­дукцію), а також громадяни України, іноземні громадя­ни та особи без громадянства, котрі ввозять (пересила­ють) предмети (товари) на митну територію України відповідно до законодавства.

Поняття об'єкт оподаткування визначено статтею З Декрету КМ України «Про акцизний збір», згідно з якою об'єктом оподаткування є:

— обороти з реалізації вироблених в Україні підак­цизних товарів (продукції) шляхом продажу, обміну їх на інші товари (продукцію, роботи, послуги), безплатної передачі товарів (продукції) або з частковою оплатою їх;

— обороти з реалізації (передачі) товарів (продукції) для власного споживання, промислової переробки (крім оборотів з реалізації (передачі) для виробництва підак­цизних товарів), а також для своїх працівників;

— митна (коли її немає — закупівельна) вартість Імпортних товарів (продукції), придбаних за Іноземну валюту або в порядку обміну чи безплатної передачі.

Обчислюється акцизний збір за ставками в процентах до обороту з продажу товарів та в твердих сумах з одини­ці реалізованого товару (продукції). При закупівлі імпор­тних товарів (продукції) оподатковуваний оборот визна­чається з їхньої митної вартості. При визначенні вказа­ної вартості іноземна валюта перераховується в національну валюту України за курсом Національного банку Украї­ни, що діє на день подання митної декларації. У разі при­дбання на території України та в країнах колишнього Союзу РСР підакцизних товарів за іноземну валюту і по­дальшої реалізації їх за національну валюту України оподатковуваний оборот визначається з їхньої закупівель­ної вартості, перерахованої за курсом Національного банку України, що діє на день придбання цих товарів.

Акцизний збір від реалізації підакцизних товарів гро­мадянами, котрі займаються підприємницькою діяльні­стю, утримується в джерела виплати доходів.

Ставки акцизного збору є єдиними на всій території України.

Суми акцизного збору із ввезених на територію Украї­ни товарів зараховуються до державного бюджету, а з товарів, вироблених в Україні, — до місцевого бюджету за місцем виробництва їх і до державного бюджету у спів­відношеннях, установлених Верховною Радою України.

Не справляється акцизний збір при реалізації підак­цизних товарів (продукції) на експорт за іноземну валюту.

— капітальні активи (або їхні структурні компоненти), які підпадають під визначення групи 1 основних фондів;

— капітальні активи, які підпадають під визначення груп 2 і 3 основних фондів і які е невід'ємною частиною, розміщені або використовуються для забезпечення діяль­ності невиробничих фондів, що підпадають під визначен­ня групи 1 основних фондів або вилучені з місця веден­ня господарської діяльності платника податку і пере­дані в безоплатне користування особам, котрі не є платни­ками цього податку.

Порядок бухгалтерського обліку вартості невиробни­чих фондів установлюється Міністерством фінансів Украї­ни. Такий бухгалтерський облік ведеться окремо від по­даткового обліку і не впливає на податкові зобов'язання платника податку.

Під терміном основні фонди слід розуміти матері­альні цінності, що використовуються в господарській діяльності платника податку протягом періоду, який пе­ревищує 365 календарних днів з дати введення в експлуа­тацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких по­ступово зменшується у зв'язку з фізичним або мораль­ним зносом.

Основні фонди підлягають розподілу за такими гру­пами:

— група 1 — будівлі, споруди, їхні структурні компо­ненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі бу­динки та їхні частини (квартири і місця загального ко­ристування);

— група 2 — автомобільний транспорт та вузли (за­пасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, вклю­чаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

— група 3 — будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2.

Облік балансової вартості основних фондів, які підпа­дають під визначення групи 1, ведеться за кожною окре­мою будівлею, спорудою або за їхнім структурним компо­нентом та в цілому за групою 1 як сума балансових вартостей окремих об'єктів такої групи.

Облік балансової вартості основних фондів, які підпа­дають під визначення груп 2 і 3, ведеться за сукупною балансовою вартістю відповідної групи основних фондів незалежно від часу введення в експлуатацію таких ос­новних фондів. При цьому окремий облік балансової вартості індивідуальної матеріальної цінності, що вхо­дить до складу основних фондів групи 2 або групи 3, з метою оподаткування не ведеться.

Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (з розрахунку на календарний квартал): гр. 1 — 1,25 %; гр. 2 — 6,25; гр. З — 3,75 %.

Ставка податку

Прибуток платників податку, включаючи підприєм­ства, засновані на власності окремої фізичної особи, опо­датковується за ставкою ЗО відсотків до об'єкта опо­даткування.

Платник податку, котрий здійснює виплату виграшів у лотереї або в інших видах ігор чи розіграшів, які пе­редбачають придбання особою права на участь у таких іграх чи розіграшах до проведення їх, зобов'язаний утри­мувати та вносити до бюджету ЗО відсотків від суми та­ких виграшів. Будь-яка особа, яка здійснює виплату іншій особі у зв'язку із виграшем у казино, бінго, в інших іграх у гральних місцях (домах), зобов'язана утримувати та вно­сити до бюджету ЗО відсотків від суми прибутку такої особи, який визначається як різниця між її доходами, отриманими у формі виграшів за відповідний робочий день, та витратами, понесеними такою фізичною особою протягом такого робочого дня, пов'язаними з таким ви­грашем, але не більше суми такого виграшу. Використовуються такі податкові періоди:

— звітний (податковий) рік — період, який розпочи­нається 1 січня поточного року і закінчується 31 грудня поточного року;

— звітний (податковий) квартал.

Відповідальність за правильність нарахування, вчас­ність сплати податку та дотримання податкового законо­давства несе платник податку. Платники податку, котрі не мають на момент перевірки податковим органом по­даткових декларацій про прибуток і розрахунків, пов'яза­них з нарахуванням та сплатою податку за відповідні періоди, сплачують штраф у розмірі десяти неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян за одноразове пору­шення. Якщо протягом наступних дванадцяти місяців платник податку допускає друге або більше таких пору­шень, такий платник податку сплачує штраф у сумі деся­ти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, помно­жених на число таких порушень. Початком відрахунку зазначених дванадцяти місяців є місяць, на який припа­дає останнє порушення. Платники податку, котрі не пода­ли або невчасно подали до податкового органу податко­ву декларацію про прибуток, розрахунок податку на при­буток, платіжне доручення на перерахування податку до бюджету, сплачують штраф у розмірі 10 відсотків суми нарахованого податку за кожний випадок порушення. Якщо таке неподання або невчасне подання є наслідком неналежного виконання обов'язків поштою, платник податку має право оскаржити правомірність застосування фінансових санкцій у судовому порядку.

У разі приховання або заниження сум податку плат­ник податку сплачує суму донарахованого податковим органом податку, штрафу у розмірі ЗО відсотків від суми донарахованого податку (недоїмки) та пені, обчисленої із 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, яка діяла на момент сплати, нараховану на пов­ну суму недоїмки (без урахування штрафів) за весь її строк.

Не застосовуються штрафні санкції, передбачені цим пунктом, до платників податку, котрі до початку пере­вірки податковим органом виявили факт заниження опо­датковуваного прибутку, письмово повідомили про це по­датковий орган та сплатили суму недоїмки, а також пеню, обчислену із 120 відсотків облікової ставки Національ­ного банку України, яка діяла на момент сплати, нарахо­вану на повну суму недоїмки за весь її строк.

Якщо за наслідками перевірки платника податку по­датковим органом виявлено випадки арифметичних по­милок або описок, що призвели до заниження суми по­датку, але не більше як п'ять відсотків суми загальних зобов'язань платника податку щодо сплати такого по­датку за період, що перевіряється, керівник відповідного податкового органу може прийняти рішення про незастосування фінансових санкцій у формі штрафів до тако­го платника податку. Рішення керівника податкового органу є остаточним і оскарженню не підлягає. Таке рішення не звільняє платника податку від зобов'язань щодо сплати пені, обчисленої із 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, яка діяла на мо­мент сплати.

Суми донарахованого податку та фінансових санкцій сплачуються платником податку самостійно в строк не більше десяти робочих днів з дня отримання підписано­го керівником відповідного податкового органу рішен­ня про застосування санкцій до платника податку. При цьому пеня нараховується за весь строк недоїмки, вклю­чаючи останній робочий день, що передує дню фактичної сплати суми недоїмки та фінансових санкцій.

Коли платник податку відмовляється визнати вис­новки перевірки податкового органу або має зауваження до них та оскаржує такі висновки у встановленому зако­ном порядку, сплата донарахованого податку та фінансо­вих санкцій зупиняється до прийняття рішення за ре­зультатами такого оскарження. Якщо за наслідками оскарження визнається правильність висновків подат­кового органу, платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму донарахованого податку та фінансових санкцій до подання розрахунку податкових зобов'язань за період, на який припадає дата прийняття рішення за результатами такого оскарження. При цьому пеня нара­ховується на визнану суму недоїмки за весь строк недо­їмки, включаючи останній робочий день, що передує дню фактичної сплати суми недоїмки та фінансових санкцій.

Посадові особи, винні в порушенні податкового зако­нодавства, притягаються до адміністративної відповідаль­ності згідно із законодавством. Суми виявленого прихо­ваного (заниженого) прибутку та штрафи справляються за весь час ухилення від сплати податку. Після закін­чення встановлених строків сплати податку не внесені до бюджетів суми вважаються недоїмкою та стягуються до бюджетів з нарахуванням пені на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, яка дія­ла на момент сплати, нарахованої на повну суму недо­їмки за весь її строк.

Сума податкових платежів, що надміру надійшла до бюджету в результаті неправильного нарахування або порушення платником податку встановленого порядку сплати податку, підлягає поверненню з відповідного бю­джету протягом десяти робочих днів з моменту отриман­ня податковим органом відповідної заяви платника по­датку або зарахуванню на зменшення платежів до цього бюджету майбутніх періодів, за вибором платника по­датку, якщо не минув строк позовної давності, встанов­лений законодавством.

Подання заяви про повернення надміру сплачених податків перериває перебіг строку позовної давності.

Сума податку, що надміру надійшла до бюджету в результаті неправильного нарахування (донарахування) податковим органом, підлягає поверненню з відповідно­го бюджету з урахуванням сум, сплачених за фінансо­вими санкціями, або зарахуванню на зменшення платежів до цього бюджету майбутніх періодів на підставі заяви, яка подається платником податку такому податковому органу, якщо не минув строк позовної давності, встанов­лений законодавством. При цьому, починаючи з дня вне­сення зазначених сум до бюджету і закінчуючи днем повернення (заліку) їх на зазначену суму, провадиться нарахування в розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, яка діяла на момент та­кого повернення (заліку). Обов'язковими для виконан­ня платником податку є тільки акти центрального по­даткового органу, видані у випадках, прямо передбачених Законом «Про оподаткування прибутку підприємств* та зареєстрованих Міністерством юстиції.

3.1.4. Податок на доходи фізичних осіб

Цей податок обчислюється згідно з Декретом Кабіне­ту Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про при­бутковий податок з громадян» зі змінами і доповнен­нями.

Суб'єктами оподаткування є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства — як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця прожи­вання в Україні.

Об'єктом оподаткування є сукупний оподаткову­ваний дохід громадян за календарний рік (складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів), одержа­ний із різних джерел як на території України, так і за ЇЇ межами. Об'єктом оподаткування у громадян, котрі не мають постійного місця проживання в Україні, є дохід, одержаний із джерел в Україні.

До сукупного оподатковуваного доходу включають­ся одержані за місцем основної роботи (служби, навчан­ня) доходи за виконання трудових обов'язків, у тому числі за сумісництвом, за виконання робіт за договорами підряду, доходи у формі дивідендів за акціями, доходи, одер­жані внаслідок розподілу прибутку (доходу) підприємств, установ, організацій, фізичних осіб — суб'єктів під­приємницької діяльності, а також інші доходи, що утво­рилися в результаті надання за рахунок коштів підпри­ємств, установ, організацій, фізичних осіб — суб'єктів під­приємницької діяльності своїм працівникам матеріаль­них і соціальних благ у грошовій та натуральній формах.

Оподатковуваними прибутковим податком доходами, одержаними за місцем основної роботи (служби, навчан­ня), вважаються доходи, одержані від підприємств, уста­нов та організацій усіх форм власності, фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, з котрими громадя­нин має трудові відносини за умови обов'язкового веден­ня в цьому місці трудової книжки і провадження відра­хувань до фонду соціального страхування.

Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. «Про прибутковий податок з громадян» визначені розміри місячного сукупного оподатковуваного доходу громадян та ставки податку. Проте, відрахування при­буткового податку з громадян здійснюються відповідно до Указу Президента України від 13 вересня 1994 р\ «Про збільшення неоподатковуваного мінімуму та став­ки прогресивного оподаткування доходів громадян» за такими ставками:

При визначенні сукупного оподатковуваного доходу враховуються доходи, одержані як в натуральній формі, так і в грошовій (у національній або іноземній валюті). Доходи, одержані в натуральній формі, зараховуються до сукупного оподатковуваного доходу за календарний рік за вільними (ринковими) цінами. Сплата податку з дохо­дів, одержаних в іноземній валюті, провадиться у грив­нях. Доходи, одержані в іноземній валюті, перераховують­ся в гривні за курсом, що встановлюється Національним банком України на дату одержання доходу.

Із сум авторських винагород, що виплачуються спадко­ємцям повторно або неодноразово, податок нараховуєть­ся до джерел виплати в складі сукупного оподатковува­ного річного доходу за наведеними ставками, збільше­ними вдвічі, але не більше 70 процентів.

Із сум доходів, одержуваних громадянами — заснов­никами та учасниками підприємств у формі дивідендів за акціями і внаслідок розподілу прибутку (доходу) цих підприємств та інших корпоративних прав, податок на­раховується до джерел виплати в складі сукупного опо­датковуваного річного доходу за ставкою 15 процентів.

Нарахування, утримання і перерахування до бюдже­ту прибуткового податку з громадян здійснюється під­приємствами, установами, організаціями всіх форм влас­ності та фізичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності, котрі провадять виплати доходів. Обчислення податку протягом року провадиться із суми місячного сукупного оподатковуваного доходу. При цьо­му для громадян, котрі мають право на одержання пільг, сума місячного сукупного оподатковуваного доходу змен­шується на розмір цих пільг.

Обчислення податку і перерахунок провадяться до 1 лютого наступного за звітним роком, а до 15 лютого ці відомості за встановленою формою подаються ними до податкової адміністрації за місцем проживання плат­ника.

До сукупного оподатковуваного доходу не включа­ються:

— допомога за державним соціальним страхуван­ням і державним соціальним забезпеченням, крім до­помоги з тимчасової непрацездатності (в тому числі до­помога з вагітності та пологах, з догляду за хворою ди­тиною та ін.)ї

— суми одержуваних аліментів;

— державні пенсії, а також додаткові пенсії, що ви­плачуються з умовами добровільного страхування пенсій;

— компенсаційні виплати в грошовій і натуральній формах у межах норм, передбачених чинним законодав­ством, за винятком компенсації за невикористану від­пустку при звільненні;

— суми грошового забезпечення, грошових винаго­род та інших виплат, одержуваних військовослужбов­цями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби;

— суми, одержувані в результаті відчуження майна, яке належить громадянам за правом власності, за нота­ріальне посвідчення якого сплачується державне мито, крім доходів, одержуваних від реалізації продукції та іншого майна в результаті підприємницької та іншої діяльності з метою одержання доходу;

— доходи громадян від продажу вирощеної в особи­стому підсобному господарстві, на присадибній, дачній і садовій ділянках продукції рослинництва та бджіль­ництва, худоби, кролів, нутрій, птиці як у живому вигляді, так і продукції забою в сирому вигляді та у вигляді пер­винної переробки;

— суми, одержувані в результаті успадкування і да­рування, за винятком сум авторської винагороди, одер­жуваних неодноразово спадкоємцями (правонаступни­ками) авторів творів науки, літератури та мистецтва» а також відкриттів, винаходів та промислових зразків;

— виграші за облігаціями державних позик та лоте­реями, проценти і виграші за вкладами в установах банків, за ощадними сертифікатами та державними казначей­ськими зобов'язаннями;

— суми, одержані громадянами за обов'язковим і доб­ровільним страхуванням (за винятком випадків, коли страхові внески з накопичуваного страхування сплачують­ся за рахунок коштів підприємств, установ та органі­зацій);

— суми матеріальної допомоги як в грошовій, так і в натуральній формі незалежно від її розміру, що надаєть­ся місцевими органами державної виконавчої влади, проф­спілками, фондом соціального страхування, благодійними фондами та іноземними державами на підставі рішень уряду України у зв'язку із стихійним та екологічним лихом, аваріями і катастрофами;

— суми, одержані громадянами в результаті розмі­щення їхніх власних збережень на поточних (депозит­них) рахунках банків України, в тому числі в іноземній валюті;

— суми доходів, що направляються у джерела одер­жання їх на придбання акцій, та суми, інвестовані на реконструкцію і розширення виробництва суб'єктів підприємницької діяльності;

— суми, що перераховуються за заявами громадян (у тому числі фізичними особами — суб'єктами підприєм­ницької діяльності) до відділень благодійних та екологіч­них фондів, а також підприємствам, установам, організа­ціям, закладам культури, освіти, науки, охорони здоров'я і соціального забезпечення, які фінансуються з бю­джету, в межах дванадцяти мінімальних заробітних плат на рік;

— суми, одержувані працівниками на відшкодування шкоди, заподіяної їм каліцтвом або іншим ушкоджен­ням здоров'я, пов'язаним з виконанням ними трудових обов'язків, а також у зв'язку із втратою годувальника;

— суми, одержувані громадянами за здавання ними крові, від інших видів донорства, за здавання грудного молока;

— вартість путівок на лікування, відпочинок та в ди­тячі оздоровчі табори, крім туристських і міжнародних;

— суми, одержувані громадянами від органів статис­тики за ведення записів сімейних бюджетів.

— суми доходів осіб, котрі виконують сільськогоспо­дарські та будівельні роботи в сільській місцевості тимча­сово або сезонно, а також членів студентських будівель­них загонів на спорудженні об'єктів у сільській місцевості;

— доходи працівників сільськогосподарських підпри­ємств і рибних господарств незалежно від форм влас­ності та господарювання і риболовецьких колгоспів, одер­жані ними натурою (сільськогосподарською, рибною про­дукцією власного виробництва зазначених підприємств та продукцією її переробки, за винятком продукції, ви­значеної Кабінетом Міністрів України). Обчислення за­значених доходів провадиться за очікуваною собіварті­стю відповідної продукції.

Згідно з доповненнями, внесеними до законодавчих актів, до сукупного оподатковуваного доходу грома­дян, крім переліку, наведеного вище, не включаються:

— суми плати за утримання та навчання дітей у до­шкільних виховних закладах, закладах загальної серед­ньої, професійно-технічної освіти, а також у державних вищих закладах освіти, розташованих на території Украї­ни, за рахунок фізичних або юридичних осіб;

— суми дивідендів, що були оподатковані під час їх виплати відповідно до Закону України «Про оподатку­вання прибутку підприємств»;

— суми, одержані громадянами за здану ними вторин­ну сировину (макулатуру та ганчір'я);

— кошти, внесені фізичними та юридичними особа­ми на пенсійні рахунки, відкриті в уповноважених холдин­говою компанією «Київміськбуд» банках відповідно до Закону України «Про проведення експерименту в жит­ловому будівництві на базі холдингової компанії «Київ-міськбуд»;

— кошти, що відповідно до Закону України «Про про­ведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії «Київміськбуд* виплачуються фізичним особам згідно з договорами пенсійних вкладів, укладеними в період проведення такого експерименту (за винятком випадків, коли кошти зняті вкладником з пенсійного рахунка з порушенням умов, зазначених у договорі пенсійного вкладу);

— вартість благодійної, у тому числі гуманітарної допо­моги (далі — благодійна допомога), яка надходить у ви­гляді коштів або майна (безоплатно виконаної роботи, наданої послуги), на користь осіб, а саме такі види допо­моги.

Цільова або нецільова благодійна допомога, яка над­ходить особам, постраждалим внаслідок:

екологічних, техногенних та інших катастроф у місце­востях, оголошених Президентом України зонами над­звичайної екологічної ситуації;

стихійного лиха, аварій, епідемій і епізоотій загально­державного або місцевого характеру, які завдали або ство­рюють загрозу здоров'ю громадян, навколишньому при­родному середовищу, викликали або можуть викликати людські жертви або втрату власності громадян, у зв'яз­ку з якими рішення про залучення благодійної допомо­ги було прийнято відповідно Кабінетом Міністрів Украї­ни або органом місцевого самоврядування.

Благодійна допомога, що надається на зазначені цілі, розподіляється через спеціальні позабюджетні фонди, створені державою чи органом місцевого самоврядуван­ня, або через наявну мережу благодійних організацій.

Цільова благодійна допомога, яка надається благодійни­ми організаціями набувачам благодійної допомоги для:

відшкодування витрат на оплату вартості лікування осіб, у тому числі на придбання ліків, донорських компо­нентів, протезно-ортопедичних пристосувань (у розмірах, що не покриваються виплатами сум страхового відшко­дування з фондів обов'язкового медичного страхування), крім косметичного лікування або протезування, водоліку­вання та геліотерапії, не пов'язаних із хронічними захво­рюваннями; лікування зубів та їх протезування з вико­ристанням дорогоцінних металів, порцеляни та гальва­нопластики; штучних запліднень, абортів (за винятком абортів, які проводяться за медичними показаннями), операцій з переміни статі, лікування венеричних захво­рювань (за винятком лікування синдрому набутого іму­нодефіциту), лікування від тютюнової чи алкогольної за­лежності. До запровадження системи обов'язкового ме­дичного страхування норми цього абзацу поширюються на загальну суму (вартість) благодійної допомоги, отри­маної її набувачем на такі цілі (з урахуванням зазна­чених обмежень);

відшкодування витрат на освіту (навчання) або пере­навчання в закладах освіти набувача благодійної допо­моги, зареєстрованого як безробітний, а також будь-якої іншої особи внаслідок проведення публічно оголошено­го конкурсу, у тому числі як призначення стипендій, що виплачуються через такі заклади освіти;

відшкодування витрат на утримання набувача бла­годійної допомоги, який не досяг 18-річного віку, в до­шкільному закладі, інтернаті, а також на оплату вартості утримання такого набувача в реабілітаційних центрах або його навчання у музичних школах, школах мистецтв;

відшкодування витрат на утримання та соціальну адап­тацію інвалідів та престарілих громадян у закладах, при­значених для такого утримання та соціальної адаптації;

відшкодування витрат на харчування та облаштуван­ня на нічліг осіб, які не мають житла, у закладах, що надають такі послуги;

відшкодування витрат на поліпшення умов утриман­ня або медичного обслуговування осіб, які перебувають у пенітенціарних закладах України;

відшкодування витрат на проведення набувачем бла­годійної допомоги наукових досліджень або розробок за умови, що їх результати підлягають оприлюдненню та не можуть бути предметом патентування чи інших об­межень в оприлюдненні чи безоплатному розповсюдженні об'єктів інтелектуальної (промислової) власності, отри­маних у результаті таких досліджень або розробок, а та­кож у разі коли отримання такої допомоги не містить передумов щодо виникнення будь-яких договірних зобо­в'язань між благодійником або будь-якою третьою осо­бою та набувачем благодійної допомоги в майбутньому, крім обов'язків з цільового використання такої благодій­ної допомоги. У разі коли після завершення зазначеного наукового дослідження (розробки) у набувача благодійної допомоги залишаються об'єкти власності, надані благо­дійною організацією для виконання такого дослідження (розробки), такий набувач зобов'язаний: придбати такі об'єкти власності у такої благодійної організації за їх звичайною ціною на момент такого придбання; або повер­нути такі об'єкти власності такій благодійній організації чи іншій благодійній організації; або визнати дохід у розмірі звичайної вартості таких об'єктів власності з його включенням до складу декларації із сукупного оподат­ковуваного доходу за наслідками відповідного року;

відшкодування витрат особи, що є членом аматорської спортивної організації, клубу, або окремого спортсмена-аматора на придбання спортивного знаряддя та інвента­рю; оренду або утримання спортивних майданчиків, при­міщень чи споруд; відшкодування витрат, пов'язаних з участю такої особи у спортивних змаганнях. З метою застосування цього абзацу під терміном аматорська спортивна організація, клуб слід розуміти громадську організацію, діяльність якої не спрямована на отриман­ня доходу; під терміном спортсмен-аматор слід розум­іти особу, чия спортивна діяльність не спрямована на отримання доходу, за винятком отримання нагород чи винагород від імені держави або органів місцевого само­врядування;

відшкодування інших витрат набувача благодійної допомоги, якщо його доходи, отримані від інших осіб для здійснення такого відшкодування, звільняються від опо­даткування.

Під терміном відшкодування витрат слід розуміти здійснення благодійною організацією оплати (надання інших видів компенсацій) вартості товарів (робіт, послуг) на користь осіб, що безпосередньо надають такі товари (роботи, послуги) набувачам благодійної допомоги у за­значених випадках. Таке відшкодування витрат може здійснюватися як за рахунок коштів (майна) такої благо­дійної організації, так і за рахунок коштів (майна), які надійшли до такої благодійної організації на користь окремого набувача благодійної допомоги. Використання коштів (майна), які надійшли до благодійної організації на користь окремого набувача благодійної допомоги, на інші потреби не дозволяється. Відшкодування витрат не включає виплату заробітної плати, а також прирівняних до неї виплат та нарахувань відповідно до законодавства.

Набувач цільової благодійної допомоги має право на її використання протягом 12 календарних місяців, на­ступних за місяцем її отримання (її частини), за винят­ком надання благодійної допомоги у вигляді ендавмен-ту. Під терміном "ендавмент" слід розуміти суму коштів або інших ліквідних активів, яка вноситься благодійни­ком у банківську або небанківську фінансову установу, завдяки чому набувач благодійної допомоги отримує право на використання пасивних доходів, що виникають внаслідок користування такими коштами (активами) такими установами; при цьому набувач не має права на витрачання основної суми ендавменту. Якщо протягом зазначеного вище строку цільова благодійна допомога не була використана за призначенням її набувачем, вона підлягає поверненню благодійнику в невикористаній сумі протягом кварталу, на який припадає кінець призначеного строку її використання, або протягом цього строку має бути внесена до місцевого бюджету, до якого зарахову­ється податок, стягнутий з такого набувача, у розмірі такої невикористаної суми. У такому ж порядку використо­вуються пасивні доходи, отримані від розміщення такої благодійної допомоги. Набувач цільової благодійної допо­моги має право звернутися до податкового органу з подан­ням щодо продовження строку використання цільової благодійної допомоги у разі існування достатніх підстав, що підтверджують неможливість її повного використан­ня в зазначені строки. У разі коли податковий орган відмовляє в такому продовженні, його рішення може бути оскаржене в адміністративному або судовому порядку згідно із законодавством.

Нецільова благодійна допомога, яка надається її на­бувачам, що мають доходи, нижчі за офіційно встановле­ний місячний рівень прожиткового мінімуму у розрахун­ку на кожного набувача, та є: безробітними; пенсіонера­ми; особами з багатодітних сімей; інвалідами; особами, визнаними недієздатними; дітьми-сиротами; особами, які отримують житлові субсидії; особами, які мають статус біженців або є особами з числа депортованих народів.

Не підлягає оподаткуванню нецільова благодійна до­помога, що надається такому набувачеві у розмірах, які не перевищують розмір прожиткового мінімуму (з ураху­ванням його доходів з інших джерел) за відповідний місяць. При отриманні такої нецільової допомоги набу­вач має надати благодійній організації заяву із зазначен­ням суми свого доходу за відповідний місяць (крім без­робітних, пенсіонерів та дітей-сиріт, що отримують дохо­ди з одного джерела або їх не отримують), а благодійна організація має надіслати податковому органові за місцем податкової реєстрації набувача довідку про суму нада­ної благодійної допомоги у порядку, визначеному цим Декретом для виплати неосновних доходів. У разі коли за наслідками податкового року загальна сума нецільо­вої благодійної допомоги, наданої її набувачу (з ураху­ванням доходів з інших джерел), перевищує суму доходу,

що дорівнює рівневі прожиткового мінімуму, розрахованого за 12 місяців такого податкового року, зазначене переви­щення підлягає включенню до суми сукупного оподаткову­ваного доходу названого набувача за наслідками податко­вого року та оподатковується за загальними правилами. До сукупного оподаткованого доходу також не вклю­чаються:

— суми, які направляються платниками податку до благодійних установ та організацій, але не більше 4 від­сотків від суми задекларованого сукупного оподаткову­ваного доходу за звітний рік, що враховується під час подання декларації з сукупного оподатковуваного дохо­ду за такий рік (Закон України «Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» щодо оподаткування благодійної допомоги від 7 грудня 2000 р. № 2136-Ш);

— суми плати за утримання та навчання дітей у до­шкільних виховних закладах, закладах загальної серед­ньої, професійно-технічної освіти, а також у державних вищих навчальних закладах, розташованих на території України, за рахунок фізичних або юридичних осіб (За­кони України «Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з грома­дян» від 13 лютого 1998 р. № 129/98-ВР та «Про внесен­ня змін до деяких законодавчих актів України» від 23 березня 1999 р. № 539-ХІУ);

— суми дивідендів, що були оподатковані під час їх виплати відповідно до Закону України «Про оподаткуван­ня прибутку підприємств» (Закони України «Про вне­сення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 13 лютого 1998 р. № 129/98-ВР);

— суми, одержані громадянами за здану ними вто­ринну сировину (макулатуру, ганчір'я, полімери, склобій, відходи гумові, у тому числі зношені шини) (Закони України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про відходи» від 14 грудня 1999 р. № 1288-ХГУ та

«Про внесення змін до деяких законодавчих актів Украї­ни щодо відходів» від 7 березня 2002 р. № 3073-Ш);

— кошти, внесені фізичними та юридичними особа­ми на рахунки учасників фондів банківського управлін­ня, відкриті відповідно до Закону України «Про внесен­ня змін до Закону України «Про проведення експери­менту в житловому будівництві на базі холдингової ком­панії «Київміськбуд»;

— кошти, що відповідно до Закону України «Про вне­сення змін до Закону України «Про проведення експе­рименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії «Київміськбуд* сплачуються фізичним особам згідно з договорами про додаткові пенсійні та про цільові виплати, укладеними в період проведення такого експе­рименту (за винятком випадків, коли кошти зняті учас­ником фонду банківського управління з рахунка такого учасника з порушенням умов, викладених у Правилах фонду банківського управління) (Закони України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про проведен­ня експерименту в житловому будівництві на базі хол­дингової компанії «Київміськбуд» від 20 квітня 2000 р. № 1694-ІП та «Про внесення змін до деяких законодав­чих актів України у зв'язку з прийняттям Закону Украї­ни «Про внесення змін до Закону України «Про прове­дення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії «Київміськбуд»);

— стипендії Президента України, що одержані тала­новитими перспективними спортсменами України, чем­піонами Олімпійських та Параолімпійських ігор, і стипен­дії Міжнародного Олімпійського Комітету, а також вар­тість рухомого та нерухомого майна і подарунків, переда­них їм у власність (Закон України «Про підтримку олім­пійського, параолімпіиського руху та спорту вищих досяг­нень в Україні» від 14 вересня 2000 р. № 1954-ІП);

— суми допомоги, вартість подарунків (призів), що надаються один раз на календарний рік у межах розмі­ру прожиткового мінімуму, встановленого законом на працездатну особу, за рахунок юридичних, фізичних осіб та громадських організацій (Закон України «Про внесення змін до статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26 квітня 2001 р. № 2405-Ш);

— доходи учасників фондів банківського управління, що сформовані відповідно до Закону України «Про вне­сення змін до Закону України «Про проведення експе­рименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії «Київміськбуд» (Закон України «Про внесен­ня змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про проведення експерименту, в жит­ловому будівництві на базі холдингової компанії «Київ-міськбуд» від 7 лютого 2002 р. № 3045-Ш);

Під терміном благодійна організація слід розуміти організацію, яка відповідає всім наведеним нижче вимо­гам:

— є неприбутковою організацією, створеною для здій­снення благодійної діяльності відповідно до Закону Украї­ни «Про благодійництво та благодійні організації», яка зареєстрована у відповідному податковому органі як бла­годійна організація та має в установчих документах обо­в'язок з періодичного, але не рідше одного разу на рік, оприлюднення повних звітів про джерела залучення кош­тів (майна) для здійснення благодійної діяльності та про напрями їх використання, а також про надання таких звітів будь-якому благодійнику такої благодійної органі­зації, за запитом останнього;

— є релігійною організацією або професійною спілкою, створеною згідно із законом та зареєстрованою у відпо­відному податковому органі.

Організація не вважається благодійною (незалежно від її організаційно-правового статусу або назви), якщо:

— така організація бере пряму або побічну участь у виборах або рекламуванні будь-якої політичної партії (партійного блоку або об'єднання) або окремої фізичної особи на будь-які виборні посади;

— надходження або активи такої організації вико­ристовуються для отримання вигід або переваг будь-якою фізичною або юридичною особою, крім отримання вигід належними набувачами благодійної допомоги.

Благодійна організація подає звіти про залучення коштів (майна) для здійснення благодійної діяльності та про напрями їх використання у строки та в порядку, встановлені зазначеним Декретом для подання подат­кової звітності з прибуткового податку з громадян.

Сукупний оподатковуваний дохід зменшується на суму, що не перевищує за кожний повний місяць, протя­гом якого одержано дохід, встановленого чинним зако­нодавством розміру мінімальної місячної заробітної пла­ти (неоподатковуваний мінімум).

Сукупний оподатковуваний дохід додатково зменшу­ється на суму, що не перевищує за кожний повний місяць, протягом якого одержано дохід, встановленого чинним законодавством розміру мінімальної місячної заробітної плати (неоподатковуваний мінімум) одному з батьків (опікунів, піклувальників) на кожну дитину віком до 16 років, якщо місячний сукупний оподатковуваний до­хід не перевищує розміру десяти мінімальних місячних заробітних плат, встановленого чинним законодавством.

Зазначена пільга зберігається до кінця року, в якому діти досягли 16-річного віку, а в разі смерті дітей — протягом наступних дванадцяти місяців. Зменшення оподатковуваного доходу починає провадитися з місяця народження дитини. Довідки про наявність дітей пода­ються громадянами за місцем їхньої основної роботи (служби, навчання) до виплати їм заробітної плати за першу половину січня, а в разі зміни кількості утриман­ців — не пізніше 15 числа наступного місяця після цієї зміни. При обчисленні податку податковими органами такі довідки подаються їм одночасно з декларацією про одержані доходи.

Громадянам, котрі перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями і фізичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності (за місцем основної роботи), зменшення оподатковуваного сукупного доходу в розмірі мінімальної місячної заробіт­ної плати на кожну дитину віком до 16 років провадить­ся щомісячно. В інших громадян зменшення оподатко­вуваного сукупного доходу на зазначену суму провадить­ся податковими органами при нарахуванні авансових і остаточних сум податку відповідно до кількості місяців, за які одержано дохід.

Сукупний оподатковуваний дохід зменшується до де­сяти неоподатковуваних мінімумів:

а) для громадян, котрі постраждали від Чорнобиль­ської катастрофи і віднесені до І та II категорії;

б) для інвалідів війни І групи.

Сукупний оподатковуваний дохід зменшується до п'я­ти неоподатковуваних мінімумів:

а) для учасників Великої Вітчизняної війни, інших бойових операцій із захисту СРСР із числа військово­службовців, котрі проходили службу у військових части­нах, штабах і установах, що входили до складу діючої армії, для партизанів;

б) для військовослужбовців і призваних на навчальні, перевірочні збори військовозобов'язаних, котрі проходили службу в складі обмеженого контингенту радянських військ у Республіці Афганістан та в інших країнах, де в цей період велися бойові дії;

в) для інвалідів з дитинства, інвалідів І і II груп;

г) для громадян, котрі постраждали від Чорнобиль­ської катастрофи і віднесені до ПІ та IV категорій;

д) для батьків і одного з подружжя військовослуж­бовців, котрі загинули чи померли або пропали безвісти при виконанні службових обов'язків;

е) для одного з батьків, котрий виховує інваліда з ди­тинства; для батьків, котрі виховують двох і більше інвалідів з дитинства, якщо вони проживають разом з ними і потребують постійного догляду;

є) для громадян, реабілітованих відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні

Одним з ефективних механізмів контролю за спла­тою податків фізичними особами є прийнятий 22 грудня 1994 року Верховною Радою України Закон «Про дер­жавний реєстр фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів*.

Основною метою створення Державного реєстру є за­безпечення повного державного обліку фізичних осіб, котрі постійно проживають в Україні, мають об'єкти опо­даткування, передбачені чинним законодавством, і зобо­в'язані сплачувати податки, збори, інші обов'язкові пла­тежі до бюджетів та внески до державних цільових фон­дів, а також осіб, котрі не мають постійного місця про­живання в Україні, але відповідно до чинного законо­давства повинні сплачувати податки в Україні.

Державний реєстр створюється Державною податко­вою адміністрацією України і складається з інформацій­ного фонду, що міститься в базах даних Державної подат­кової адміністрації України, державних податкових ад­міністрацій Автономної Республіки Крим, областей, ра­йонів, міст і районів у містах. Він має забезпечувати:

— організацію автоматизованої обробки інформації про сплату податків та інших обов'язкових платежів фі­зичними особами в режимі комп'ютерної мережі;

— взаємодію державних податкових адміністрацій з метою забезпечення контролю за правильністю і вчас­ністю сплати податків та інших обов'язкових платежів фізичними особами;

— організацію нормативно-довідкової інформації для взаємодії державних податкових адміністрацій з інши­ми державними органами.

До інформаційного фонду реєстру мають включати­ся такі дані:

а) індивідуальні ідентифікаційні номери, що надають­ся фізичним особам — платникам податків та інших обов'язкових платежів і зберігаються за ними протягом усього їхнього життя;

б) загальні відомості про фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів, а саме:

— прізвище, ім'я та по батькові;

— дата народження;

— місце народження (країна» область, район, населе­ний пункт);

— місце проживання;

— місце основної роботи;

— види сплачуваних податків та інших обов'язко­вих платежів;

в) інформація про сплату фізичними особами податків та інших обов'язкових платежів.

Основними джерелами формування інформаційного фонду Державного реєстру фізичних, осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів є:

— дані державних податкових адміністрацій по райо­нах, районах у містах без районного поділу про фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових пла­тежів;

— інформація підприємств, установ, організацій усіх форм власності, включаючи Національний банк Украї­ни, комерційні банки, інші фінансово-кредитні установи фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, про суми виплачених фізичним особам доходів і утри­маних з них податків та інших обов'язкових платежів;

— інформація виконавчих комітетів місцевих Рад на­родних депутатів та інших органів, уповноважених про­водити державну реєстрацію (ліцензування) фізичних осіб — суб'єктів підприємницької та іншої діяльності;

— відомості міських та районних відділів (управлінь) внутрішніх справ про громадян, котрі прибули на прожи­вання в даний район або місто чи вибули з них;

— відомості відділів реєстрації актів громадянсько­го стану виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів про громадян, котрі померли.

Провадити державну реєстрацію фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності уповноважено підприємства, установи, організації всіх форм власності, включаючи установи Національного банку України, ко­мерційні банки, інші фінансово-кредитні установи, виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів, інші органи. За місячний термін вони зобов'язані передавати до державних податкових адміністрацій відомості, на під­ставі яких Державна податкова адміністрація України надає фізичній особі — платникові податків та інших обов'язкових платежів ідентифікаційний номер і надси­лає до державної податкової адміністрацій за місцем про­живання фізичної особи або за місцем отримання дохо­дів чи за місцезнаходженням об'єкта оподаткування карт­ку з ідентифікаційним номером.

Головним користувачем Інформації Державного реє­стру фізичних осіб — платників податків та інших обо­в'язкових платежів виступає Уряд держави та його органи (міністерства, відомства), інші державні органи відповід­но до чинного законодавства.

Діючі в Україні окремі локальні системи реєстрації (запис актів громадянського стану, відображення руху населення та інше) не дають повного уявлення про за­гальний соціальний стан суспільства і недостатні для реалізації цілей соціально-економічної політики. Ство­рення ж Державного реєстру як системи соціально-інди­відуалізованої характеристики людини дасть можливість мати інформацію про стан життєвого середовища кожно­го громадянина, його зміни, ступінь відповідності певним суспільним стандартам. Для країни в цілому Державний реєстр — інформаційна основа для розробки та реалі­зації різноманітних програм національного масштабу.

У разі невчасного залучення громадян до сплати по­датку або неправильного оподаткування їхніх доходів стягнення або повернення відповідної суми податку допу­скається не більш як за три роки до виявлення факту неправильного оподаткування. Не утримані (утримані не повністю або невчасно), а також не перераховані до бюджету суми податку, що підлягають стягненню, стягу­ються в безспірному порядку податковим органом із підприємств, установ, організацій та фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, що виплачували доходи громадянам. Із громадян, котрі займаються підприємницькою діяльністю і не мають розрахункових рахун­ків в установах банків, стягнення прибуткового податку провадиться через нотаріальні контори за виконавчими написами або у судовому порядку.

Громадяни, винні у невчасному поданні декларації про доходи чи у включенні до декларації перекручених даних, у тому, що немає обліку, або в неналежному веденні обліку доходів та витрат, для яких встановлено обов'яз­кову форма обліку, притягаються податковими органа­ми до адміністративної відповідальності у формі штра­фу в розмірі мінімальної місячної заробітної плати, а за ті ж дії, вчинені повторно протягом року після накла­дення адміністративного стягнення, — у розмірі двох мінімальних місячних заробітних плат.

У разі приховування (заниження) громадянами дохо­дів до них застосовуються заходи відповідальності (фінан­сова санкція) у формі стягнення суми прибуткового подат­ку, обчисленої з фактично одержаного доходу (з урахуван­ням заниженого і прихованого доходу), і штрафу в дво­кратному розмірі від додатково обчисленої суми прибут­кового податку внаслідок збільшення оподатковуваного доходу, а при повторному порушенні протягом року — штрафу в п'ятикратному розмірі від додатково нарахова­ної суми податку, що сплачуються в 15-денний строк від дня прийняття податковим органом відповідного рішення.

3.1.5. Мито

Мито, що стягується митницею, є податком на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кор­дон України.

В Україні застосовуються такі види мита:

— адвалорне, що нараховується у відсотках до мит­ної вартості товарів та інших предметів, які обклада­ються митом;

— специфічне, що нараховується у встановленому гро­шовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, які обкладаються митом;

— комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкладення.

Порядок обкладання митом предметів, які ввозяться, вивозяться чи пересилаються громадянами за митний кор­дон України, встановлено Законом України «Про єдиний митний тариф» від 5 лютого 1992 року зі змінами та до­повненнями. Законом визначено, що єдиний митний та­риф України — це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозять­ся на митну територію України або вивозяться за межі цієї території. Єдиний митний тариф України базуєть­ся на міжнародне визнаних нормах і розвивається в на­прямі максимальної відповідальності до загальноприй­нятих у міжнародній практиці принципів і правил мит­ної справи.

Ввізне мито нараховується на товари та інші пред­мети при ввезенні їх на митну територію України. Ввізне мито є диференційованим:

— щодо товарів та інших предметів, що походять з держав, які входять разом з Україною до митних союзів або утворюють з нею спеціальні митні зони, і в разі вста­новлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами за участю України застосовуються преференційні ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України;

— щодо товарів та інших предметів, що походять з країн або економічних союзів, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння, котрий означає, що іно­земні суб'єкти господарської діяльності цих країн або союзів мають пільги з мит, за винятком випадків, коли зазначені мита та пільги щодо них встановлюються в рамках спеціального преференційного митного режиму, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України.

До решти товарів та інших предметів застосовують­ся повні (загальні) ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України.

Вивізне мито нараховується на товари та інші пред­мети при вивезенні їх за межі митної території України.

На окремі товари та інші предмети можуть встанов­люватися сезонні ввізне і вивізне мита на строк не більше чотирьох місяців з моменту встановлення їх.

В окремих випадках при ввезенні на митну територію України і вивезенні за межі цієї території товарів неза­лежно від інших видів мит можуть застосовуватися:

1) спеціальне мито. Воно застосовується: як захис­ний захід, якщо товари ввозяться на митну територію України в таких кількостях або на таких умовах, які завдають чи загрожують завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних або безпосередньо конкуруючих товарів; як запобіжний захід щодо учасників зовнішньо­економічної діяльності, котрі порушують загальнодер­жавні інтереси в цій галузі» а також як захід для припине­ння несумлінної конкуренції у випадках, що визначають­ся законами України; як захід у відповідь на дискримі­наційні дії та недружні дії з боку іноземних держав проти України або у відповідь на дії окремих країн та їхніх союзів, які обмежують здійснення законних прав та інтере­сів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України;

2) антидемпінгове мито. Застосовується у випад­ках: ввезення на митну територію України товарів за ціною, істотно нижчою за їхню конкурентну ціну в країні експорту на момент цього експорту, якщо таке ввезення завдає чи загрожує завдати шкоди вітчизняним вироб­никам подібних або безпосередньо конкуруючих товарів чи перешкоджає організації або розширенню виробниц­тва подібних товарів в Україні; вивезення за межі мит­ної території України товарів за ціною, істотно нижчою за ціни інших експортерів подібних або безпосередньо^ конкуруючих товарів на момент цього вивезення, якщо таке вивезення завдає чи загрожує завдати шкоди загаль­нодержавним інтересам України;

3) компенсаційне мито. Застосовується у випадках: ввезення на митну територію України товарів, при вироб­ництві або експорті яких прямо чи побічно використовувалася субсидія, якщо таке ввезення завдає чи загрожує зав­дати шкоди вітчизняним виробникам подібних або без­посередньо конкуруючих товарів чи перешкоджає органі­зації або розширенню виробництва подібних товарів в Украї­ні; вивезення за межі митної території України товарів, при виробництві або експорті яких прямо чи побічно ви­користовувалася субсидія, якщо таке вивезення завдає чи загрожує завдати шкоди державним інтересам України. Нарахування мита на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладенню, провадиться на базі їхньої митної вартості, тобто ціни, яка фактично сплаче­на або підлягає сплаті за них на момент перетину митно­го кордону України. При визначенні митної вартості до неї включаються ціна товару, зазначена в рахунку-фактурі, а також такі фактичні витрати, якщо їх не включе­но до рахунку-фактури:

— на транспортування, навантаження, розвантажен­ня, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України;

— комісійні та брокерські;

— плата за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належить до даних товарів та інших предме­тів і яку має бути оплачено імпортером (експортером) пря­мо чи побічно як умову ввезення (вивезення) їх. При явній невідповідності заявленої митної вартості товарів та інших предметів або в разі неможливості перевірки її обчислен­ня митні органи України визначають митну вартість по­слідовно на основі ціни на ідентичні товари та інші пред­мети, ціни на подібні товари та інші предмети, що діють у провідних країнах-експортерах.

Мито вноситься до державного бюджету України. При визначенні митної вартості і сплаті мита іноземна ва­люта перераховується у валюту України за курсом На­ціонального банку України, який застосовується для роз­рахунків у зовнішньоекономічних операціях і діє на день подання митної декларації.

Мито сплачується митним органам України, а за това­ри та інші предмети, що пересилаються в міжнародних поштових відправленнях, — підприємствам зв'язку. Поря­док надання відстрочки та розстрочки сплати мита вста­новлюється Державним митним комітетом України.

Законом визначено пільги із сплати мита та порядок повернення надміру стягненого та стягнення недобрано­го мита. Так, сума надміру стягнутого мита підлягає по­верненню власникові товарів та інших предметів на його вимогу протягом одного року з моменту митного оформ­лення. Мито, не сплачене в строки, на які було надано відстрочку та розстрочку сплати, а так само не сплачене в результаті інших дій, що спричинили його недобір, стя­гується за розпорядженням митних органів України в безспірному порядку.

Вчасно не сплачене мито стягується за весь час забор­гованості бюджету з нарахуванням пені в розмірі 0,2 від­сотка суми недоїмки за кожний день прострочення, вклю­чаючи день сплати.

Законом України «Про звільнення від обкладення митом предметів, які вивозяться (пересилаються) грома­дянами за митний кордон України» від 5 травня 1996 ро­ку громадянам заборонено вивезення за межі митної території України:

а) предметів, на які встановлюються державні дотації, крім предметів особистого користування;

б) предметів (або їхніх частин) промислового призна­чення (обладнання, комплектуючі, матеріали тощо), що застосовуються у виробничій сфері, перелік яких визна­чається Кабінетом Міністрів України;

в) коштовних металів, коштовного каміння та виробів з них, культурних цінностей з метою відчуження їх,

3.1.6. Державне мито

Державне мито є платою, яка стягується за здій­снення юридична значимих дій уповноваженими на це компетентними органами в інтересах юридич­них та фізичних осіб та видачу їм відповідних до­кументів, які мають правове значення.

Розмір ставок державного мита та порядок його відра­хування встановлено Декретом КМ України «Про дер­жавне мито» від 21 січня 1993 року (із змінами та до­повненнями). Сплачується і зараховується державне мито за місцем розгляду та оформлення до бюджету місце­вого самоврядування, крім мита, яке зараховується до державного бюджету України (справляється з позовних заяв).

Місцеві Ради народних депутатів мають право, крім зазначених у гл. 1.5 пільг, встановлювати додаткові пільги для окремих платників із сплати державного мита, яке зараховується до місцевих бюджетів, а Міністерство фінансів України щодо державного мита, яке зараховуєть­ся до державного бюджету України.

Платниками державного мита на території Украї­ни є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інте­ресах дій та видачу документів, що мають юридичне зна­чення, уповноваженими на те органами.

Об'єкти державного мита

Державне мито справляється:

— із позовних заяв, заяв із переддоговірних спорів, заяв кредиторів у справах про банкрутство і т. п.;

— за вчинення нотаріальних дій державними нотарі­альними конторами і виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, а також за видачу дублікатів нотаріально засвідчених документів;

— за реєстрацію актів громадянського стану, а також за видачу громадянам повторних свідоцтв про реєстра­цію актів громадянського стану і свідоцтв у зв'язку із зміною, доповненням, виправленням та поновленням за­писів актів громадянського стану;

— за видачу документів на право виїзду за кордон і про запрошення в Україну осіб з інших країн, за продов­ження строку дії їх та за внесення змін до цих докумен­тів; за реєстрацію національних паспортів іноземних громадян або документів, що замінюють їх; за видачу або продовження посвідок на проживання; за видачу візи

до національного паспорта іноземного громадянина; за видачу нового зразка паспорта громадянина України;

— за прописку громадян або реєстрацію місця про­живання;

— за видачу дозволів на право полювання та ри­бальства;

— за операцію із цінними паперами;

— за операції, що здійснюються на товарних, сиро­винних та Інших біржах, крім валютних; за проведення аукціону та ін.

Ставки державного мата встановлюються в розмі­рах відповідно до переліку, визначеного Декретом. Сплачу­ється державне мито готівкою, митними марками і шля­хом перерахувань з рахунку платника в кредитній устано­ві. З позовів, що подаються до суду та арбітражного суду, в іноземній валюті, а також за дії та операції в іноземній валюті державне мито сплачується в іноземній валюті.

Порядок сплати державного мита встановлюється Мі­ністерством фінансів України.

Якщо державне мито внесено в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством, або було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій державними нотаріальними конторами або виконавчими комітетами міських, селищ­них і сільських Рад народних депутатів та в інших випад­ках, передбачених законодавством, сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю.

Повернення державного мита провадиться за умови, якщо заяву подано до відповідної установи, що справляє мито, протягом року з дня зарахування його до бюдже­ту. За невчасне та неповне внесення державного мита до бюджету стягується пеня в розмірі 0,2 відсотка за кож­ний день прострочки.

3.1.7. Податок на нерухоме майно (нерухомість)

З усіх податків, що справляються у світі, найпошире­ніший майновий податок. Однією з причин цього є те, що ухилитися від податку на нерухоме майно (земля і нерухомі споруди, наприклад, будинки) досить важко. Хоча найпоширеніша база майнових податків — це зем­ля й будинки, в деяких країнах місцева влада включає до податкової бази також рухоме майно, таке як транс­портні засоби, товарно-матеріальні запаси компанії, об­ладнання й устаткування.

Податки можуть спиратися на потенційну або про­дажну вартість землі або/та споруд, рухомого майна або матеріальних капітальних активів. Майно може оціню­ватися на основі вартості реального основного капіталу або річної вартості, або в інший спосіб. Як правило, такі заклади, як школи, лікарні, а також культові споруди виводяться з-під оподаткування. Дуже зручно поклада­ти відповідальність за сплату податків на власників май­на. Незаселене житло оподатковується тільки у Франції та Великобританії. У Франції майновий податок кори­гується відповідно до чисельності сім'ї. У США і Велико­британії малозабезпечені власники одержують податкові знижки. Житлова власність, як правило, оподатковуєть­ся за нижчими ставками, ніж приміщення компаній.

Незважаючи на те, що складає базу оподаткування, загалом податок стягується пропорційно до ринкової вартості майна, тобто ціни майна в разі його продажу. Це означає, що майнові податки не обмежуються лише фак­тично придбаним і проданим впродовж певного проміжку часу майном, а справляються на основі ціни на майно в разі його продажу. Цей тип бази оподаткування нази­вається базою майнового податку на основі вартості ре­ального основного капіталу, і саме вона застосовується найчастіше.

З іншого боку, в деяких країнах база оподаткування визначається як річна орендна вартість майна, тобто сума Доходу, одержаного від майна за якийсь проміжок часу.

Середня частка місцевих майнових податків у міс­цевих податкових надходженнях складає близько 50 від­сотків у федеративних країнах і ЗО відсотків в унітарних країнах. У Нідерландах, Сполучених Штатах Америки і ^в Канаді ця частка дорівнює 70 відсоткам місцевих податкових надходжень, а у Великобританії вона складала 100 відсотків. Таким чином, у країнах західної демокра­тії найпоширенішим податком, що накладається місце­вою владою, є майновий податок.

Наявність податків на нерухоме майно в Україні визначає стаття 14 Закону України «Про систему оподат­кування» в редакції Закону від 18 лютого 1997 р. Введен­ня їх у дію передбачається Законом України «Про пода­ток на нерухоме майно (нерухомість)». Законопроект ос­таннього схвалено Верховною Радою 26 лютого 1997 року. За статтею 1 законопроекту «платниками податку на неру­хоме майно є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (далі громадяни), які мають у власності нерухоме майно, що розміщується на території України, а також громадяни, які постійно проживають в Україні та мають у власності нерухоме особисте'майно за її межами».

3.1.8. Плата (податок) за землю

Багатство будь-якої держави, в тому числі й України, полягає не в тому як багато в країні природних ресурсів, а в тому як організовано господарське використання їх.

За роки Радянської влади, коли основним методом управління економікою було адміністрування, земля фор­мально не визнавалась майном, хоча завжди й була ним. Завдання з регулювання відносин землекористування спрощувались і зводились в основному до порядку на­дання та вилучення землі, визначення прав і обов'язків щодо її обробки та охорони угідь. Користування землею, що розуміється як її вчасна та якісна обробка, не пов'я­зувалось безпосередньо з результатами праці на землі і привласненням доходів. До того ж воно супроводжува­лося безмежним втручанням органів державної влади та їхніх посадових осіб у рішення внутрігосподарських питань, які споконвічне є виключно справою самих землекористувачів — строки сівби, збирання, зберігання, продаж врожаю і т. ін. Земля взагалі не розглядалась

як економічна цінність. Вона визнавалась об'єктом при­роди, який надавався безплатно. Практично не було вре­гульовано відносини між державою — власником землі та її користувачами — колгоспами, радгоспами, Іншими підприємствами, а також громадянами та їхніми колек­тивами. Земельні рентні відносини не визнавались ка­тегорією земельного права, не було взаємної вигоди влас­ника і користувача землею, втрачалась будь-яка зацікав­леність у кращій внутрігосподарській організації угідь та землеустрою. Невизначеність земельних відносин дер­жави — власника землі і її користувачів породжувала безвідповідальність з обох сторін.

Нині в Україні здійснюється реорганізація організа­ційно-правового механізму регулювання земельних відно­син. Але, як показує практика, процес позбавлення недо­ліків дореформеного режиму права землекористування — процес непростий. Необхідне розуміння того, що кори­стування землею з господарською метою не може регулю­ватися тільки адміністративними методами. Земля висту­пає тепер не як об'єкт адміністрування, а як нерухоме май­но. За використання землі в містах і селах України справ­ляється плата як земельний податок або орендна плата, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Плата за землю здійснюється з метою формування джерела коштів для фінансування заходів з раціонального вико­ристання та охорони земель, підвищення родючості грунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористу­вачів, пов'язаних із господарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землеус­трою та моніторингу земель, проведення земельної рефор­ми та розвитку інфраструктури населених пунктів.

Земельний податок — це ще один із змішаних подат­ків, тобто з тих, які сплачують і юридичні, і фізичні особи.

Земельний податок — це законодавче урегульова­ний обов'язковий платіж, що справляється з юридичних і фізичних осіб за використання земельних ділянок.

Земельні правовідносини регулюються Земельним ко­дексом України від 18 грудня 1990 року. Стягнення податку відбувається на підставі Закону України «Про пла­ту за землю» від 3 липня 1992 року (в новій редакції, яка діє з 1 січня 1997 р.), яким визначено розміри та поря­док плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за пра­вильністю обчислення і справляння земельного податку.

Власники землі та землекористувачі, крім оренда­рів, є суб'єктами податку. До них належать підприєм­ства та організації незалежно від форм власності і грома­дяни України. Суб'єктом плати за землю (платни­ком) є власник землі і землекористувач, у тому числі орендар.

Розмір земельного податку не залежить від результа­тів господарської діяльності власників землі та землеко­ристувачів.

Всі названі вище податки та збори з сільськогосподар­ських товаровиробників не стягуються, інші податки та збори (обов'язкові платежі), визначені Законом України «Про систему оподаткування», сплачуються ними в поряд­ку і розмірах, визначених законодавчими актами України.

Платниками фіксованого сільськогосподарського податку є сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, селянські та інші господарства, які займаються

виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, в яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 50 відсотків загаль­ної суми валового доходу підприємства, а також власни­ки земельних ділянок та землекористувачі, в тому числі орендарі, які виробляють товарну сільськогосподарську продукцію, крім власників та землекористувачів земель­них ділянок, переданих для ведення особистого підсоб­ного господарства, будівництва та обслуговування жило­го будинку, господарських будівель (присадибна ділян­ка), садівництва, дачного будівництва, а також наданих для городництва, сінокосіння та випасання худоби.

Платники податку мають право на вибір форми спла­ти фіксованого сільськогосподарського податку в гро­шовій формі або/та у вигляді поставок сільськогоспо­дарської продукції.

Кількість сільськогосподарської продукції, що постав­ляється в рахунок фіксованого сільськогосподарського податку, визначається виходячи з нарахованої до спла­ти у звітному податковому році суми фіксованого сіль­ськогосподарського податку та договірної ціни (але не нижче біржової ціни за вирахуванням витрат, пов'яза­них з прийманням продукції) на продукцію, яка постав­ляється в рахунок сплати податку на дату проведення сплати.

Об'єктом оподаткування є площа сільськогоспо­дарських угідь, переданих сільськогосподарському това­ровиробнику у власність або наданих йому в користу­вання, у тому числі на умовах оренди. У випадку коли у звітному періоді відбувається зміна площ сільськогоспо­дарських угідь, у зв'язку з набуттям права землевласника або землекористувача, відповідно землевласник чи земле­користувач зобов'язаний здійснити уточнення сум по­даткових платежів на період до закінчення податкового року і протягом місяця надати розрахунки до органів державної податкової служби за місцем розташування 214

земельної ділянки та до органу державної податкової служби за місцем знаходження платника податку.

Ставка фіксованого сільськогосподарського податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встанов­люється у відсотках до їх грошової оцінки, проведеної за станом на 1 липня 1995 р., відповідно до Методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України, в таких роз­мірах:

— для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,5;

— для багаторічних насаджень — 0,3.

Для платників податку, які здійснюють діяльність у гірських зонах та на поліських територіях, — у розмірах:

— для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,3;

— для багаторічних насаджень — 0,1. Платники податку визначають суму фіксованого

сільськогосподарського податку на поточний рік і пода­ють розрахунок органіові державної податкової служби за місцем знаходження платника податку до 1 лютого поточного року.

3.1.22. Збір за використання радіочастотного ресурсу України

Відповідно до Закону України від 1 червня 2000 р. «Про радіочастотний ресурс України» користувачі радіочас­тотного ресурсу України сплачують щомісячний збір за використання радіочастотного ресурсу України та одно­разовий платіж за видачу ліцензії на використання радіо­частот.

Спеціальні користувачі радіочастотного ресурсу в Україні звільняються від сплати зборів і платежів.

Ставки одноразових платежів за видачу ліцензії на використання радіочастот та щомісячних зборів за ви­користання радіочастотного ресурсу визначаються Ка­бінетом Міністрів України не частіше одного разу на рік.

Платежі Центру «Укрчастотнагляд» за роботи, пов'я­зані з частотними присвоєннями, міжнародне- правовим захистом радіочастотного ресурсу, забезпеченням електромагнітної сумісності радіоелектронних засобів і радіо-випромінювальних пристроїв та державним наглядом за використанням радіочастотного ресурсу України, здійсню­ються на підставі діючих тарифів, встановлених відповід­но до антимонопольного законодавства.

Користувачі радіочастотного ресурсу України до 15 чис­ла кожного поточного місяця сплачують щомісячний збір за його використання. За несвоєчасну сплату щомісяч­ного збору за використання радіочастотного ресурсу Украї­ни справляється пеня згідно з законами України.

3.1.23. Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства

Законом України від 9 квітня 1999 р. "Про внесен­ня зміни до Закону України "Про систему оподаткуван­ня", який набрав чинності з 1 липня 1999 р. введено збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства.

Порядок справляння та використання збору на роз­виток виноградарства, садівництва і хмелярства визна­чено Законом України від 9 квітня 1999 р. «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства».

Відповідно до Закону платниками збору па розви­ток виноградарства, садівництва і хмелярства є су­б'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності та підпорядкування, які реалізують в оптово-роздрібній торговельній мережі алкогольні напої та пиво.

Об'єктом оподаткування е виручка, одержувана від реалізації в оптово-роздрібній торговельній мережі ал­когольних напоїв та пива.

Ставка збору становить 1 відсоток від об'єкта оподат­кування. За несвоєчасне перерахування збору сплачуєть­ся штраф у розмірі 0,5 відсотка за кожний день простро­чення платежу.

Механізм справляння збору на розвиток виногра­дарства, садівництва і хмелярства та порядок викорис­тання цих коштів затверджується Кабінетом Міністрів України.

3.1.24. Єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України

Єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску че­рез державний кордон України, введено Законом Украї­ни від 4 листопада 1999 року «Про внесення зміни до статті 14 Закону України «Про систему оподаткуван­ня». Механізм та порядок його справляння визначені Законом України від 4 листопада 1999 р. «Про запро­вадження єдиного збору, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України» в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про запровадження єдиного збору, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України» від 12 липня 2001 р. Порядок справляння єдиного збору, контроль у частині відповідності ставок зборів фактич­ним витратам на здійснення усіх видів контролю ван­тажів і транспортних засобів визначається Кабінетом Міністрів України.

Єдиний збір встановлюється щодо транспортних за­собів вітчизняних та іноземних власників, які перетина­ють державний кордон України, і справляється за здій­снення у пунктах пропуску через державний кордон України відповідно до законодавства України митного при транзиті вантажів і транспортних засобів, санітар­ного, ветеринарного, фітосанітарного, радіологічного та екологічного контролю вантажів і транспортних засобів, за проїзд транспортних засобів автомобільними дорога­ми України та за проїзд автомобільних транспортних засобів з перевищенням встановлених розмірів загаль­ної маси, осьових навантажень та (або) габаритних пара­метрів. Він справляється одноразово залежно від режи­му переміщення (ввезення, транзит) за єдиним платіж­ним документом залежно від виду, місткості або загаль­ної маси транспортних засобів.

Єдиний збір справляється в національній валюті Украї­ни за офіційним (обмінним) курсом Національного банку

України на день сплати цього збору, він не може переви­щувати вартості витрат, пов'язаних зі здійсненням митно­го при транзиті вантажів і транспортних засобів, сані­тарного, ветеринарного, фітосанітарного, радіологічного та екологічного контролю вантажів і транспортних засобів, та витрат, пов'язаних з відновленням автомобільних доріг.

Єдиний збір перераховується до Державного бюдже­ту України у повному обсязі.

Координація діяльності органів державної влади, по­в'язаної із забезпеченням справляння єдиного збору, здійснюється центральним органом митної служби Украї­ни. Координація діяльності державних контролюючих органів зі справляння єдиного збору безпосередньо у пунк­тах пропуску через державний кордон України здійсню­ється відповідними митними органами України.

Ставки єдиного збору за здійснення у пунктах про­пуску через державний кордон України контролю ван­тажів і транспортних засобів, плата за проїзд транспорт­них засобів автомобільними дорогами України (за кожен кілометр проїзду) та додаткова плата за кожен кілометр проїзду автомобільних транспортних засобів з переви­щенням встановлених розмірів, загальної маси, осьових навантажень та (або) габаритних параметрів встановлю­ються в євро та не можуть змінюватися протягом бюджет­ного року.

У разі перетинання державного кордону України за­лізничними вагонами без вантажів єдиний збір не справ­ляється.

Єдиний збір з транспортних засобів не справляється у випадку транзиту вантажу, що не підлягає пропуску через митний кордон України та перевантажується на інший транспортний засіб у зоні митного контролю пун­кту пропуску, який одночасно є пунктом в'їзду та виїзду цього вантажу.

З перевізників-нерезидентів, діяльність яких здійсню­ється на підставі міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою Украї­ни, єдиний збір справляється відповідно до цих договорів.

А з перевізників-резидентів, які сплатили податок з влас­ників транспортних засобів згідно із Законом України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів", плата за проїзд автомо­більними дорогами України справляється лише у разі перевищення встановлених розмірів загальної маси, осьо­вих навантажень та (або) габаритних параметрів.

3.2. Місцеві податки і збори

Місцеві податки і збори — це обов'язкові платежі юри­дичних та фізичних осіб до місцевих бюджетів, які вста­новлено місцевими Радами народних депутатів і справ­ляються вони агїдно із Законом України «Про систему оподаткування» та Декретом Кабінету Міністрів Украї­ни «Про місцеві податки і збори».

До місцевих податків і зборів належать; готельний збір; збір за парковку автомобілів; ринковий збір; збір за видачу ордера на квартиру; збір власників собак; ку­рортний збір; збір за участь у бігах на іподромЦ збір за виграш на бігах; збір з осіб, котрі беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; податок з реклами; збір за пра­во використання місцевої символіки; збір за право про­ведення кіно- і телєзйомок; збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу та лотерей; комуналь­ний податок; збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, Іцо прямує за кордон; збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі.

Готельний збір справляється і перераховується до бюджету місцевого самоврядування адміністрацією готе­лю в розмірі до 20 відсотків добової вартості наймано­го житла (без додаткових послуг). Платниками готель­ного збору є. особи> котрі проживають у готелях.

Збір за парковку автотранспорті/ сплачується платниками збору, якими є юридичні особи та громадя­ни, що паркують автомобілі в спеціально обладнаних або відведених для цього місцях. Ставка збору за парковку

автотранспорту встановлюється з розрахунку за одну годину парковки, її граничний розмір не повинен пере­вищувати 3 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у спеціально обладнаних місцях і 1 від­сотка у відведених місцях.

Ринковий збір — це плата за торгові місця на рин­ках і в павільйонах, на критих та відкритих столах, майданчиках для торгівлі з автомашин, візків, мотоциклів, ручних візків, що справляється з юридичних осіб та гро­мадян, які реалізують сільськогосподарську і промисло­ву продукцію та інші товари. Він справляється за кож­ний день торгівлі. Граничний розмір ринкового збору не повинен перевищувати 20 відсотків мінімальної заробіт­ної плати для громадян і трьох мінімальних заробітних плат для юридичних осіб залежно від ринку, його тери­торіального розміщення та виду продукції (товару).

Збір за видачу ордера на квартиру сплачується за послуги, пов'язані з видачею документа, що дає право на заселення квартири. Граничний розмір збору за видачу ордера на квартиру не повинен перевищувати ЗО від­сотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на час оформлення ордера на квартиру.

Збір з власників собак сплачується громадянами — власниками собак (крім службових), які проживають у будинках державного та громадського житлового фонду і в приватизованих квартирах. Збір з власників собак стягується органами житлово-комунального господарства щороку в розмірі за кожного собаку: цей збір не пови­нен перевищувати 10 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на час нарахування збору.

Курортний збір сплачують громадяни, які прибува­ють у курортну місцевість. Граничний розмір курортно­го збору не може перевищувати 10 відсотків неоподат­ковуваного мінімуму доходів громадян.

Згідно із чинним законодавством від сплати курорт­ного збору звільняються:

— діти віком до 16 років;

— інваліди та особи, що їх супроводжують;

— учасники Великої Вітчизняної війни;

— воїни-інтернаціоналісти;

— учасники ліквідації наслідків аварії на Чорно­бильській АЕС;

— особи, які прибули за путівками та курсовками в санаторії, будинки відпочинку, пансіонати, включаючи містечка та бази відпочинку;

— особи, які прибули в курортну місцевість у служ­бове відрядження, на навчання» на постійне місце про­живання, до батьків та близьких родичів;

— особи, які прибули за плановими туристичними маршрутами туристично-екскурсійних установ та орга­нізацій, а також які здійснюють подорож за маршрутни­ми книжками;

— чоловіки віком 60 років і старші, жінки віком 55 років і старші.

Особи, які прибули в курортну місцевість, повинні сплатити збір не пізніш як у триденний термін від дня прибуття.

Збір за участь у бігах на іподромі справляється з юридичних осіб та громадян, які виставляють своїх^ ко­ней на змагання комерційного характеру в розмірі, який не повинен перевищувати трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Збір за виграш на бігах справляється з осіб, які вигра­ли в грі на тоталізаторі на іподромі, під час видачі їм виграшу. Його граничний розмір не повинен перевищу­вати 6 відсотків від суми виграшу.

Збір з осіб, які беруть участь у грі па тоталіза­торі на іподромі, справляється як відсоткова надбавка до плати, визначеної за участь у грі. Його граничний розмір не повинен перевищувати 5 відсотків від суми цієї надбавки.

Податок з реклами сплачується з усіх видів оголо­шень і повідомлень, які передають інформацію з комер­ційною метою за допомогою засобів масової інформації, преси, телебачення, афіш, плакатів, рекламних щитів, інших технічних засобів, майна та одягу; на вулицях,

магістралях, майданах, будинках, транспорті та в інших місцях. Платниками податку з реклами є юридичні особи і громадяни.

Об'єктом податку з реклами є вартість послуг за встановлення та розміщення реклами. Гранич­ний розмір податку з реклами не повинен перевищува­ти ОД відсотка вартості послуг за розміщення однора­зової реклами та 0,5 відсотка за розміщення реклами на тривалий час.

Юридичні особи і громадяни можуть використовува­ти місцеву символіку з комерційною метою. Дозвіл на використання місцевої символіки (герба міста або іншо­го населеного пункту, назви чи зображення архітектур­них, історичних пам'яток) видається відповідними орга­нами місцевого самоврядування.

Граничний розмір збору за право на використання місцевої символіки не повинен перевищувати з юридич­них осіб — 0,1 відсотка вартості виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг з використанням місце­вої символіки, з громадян, котрі займаються підприєм­ницькою діяльністю, — п'яти неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян.

Збір за право на проведення кіно- і телезйомок вносять комерційні кіно- і телеорганізації, включаючи організації з іноземними інвестиціями та зарубіжні орган­ізації, які проводять зйомки, що потребують від місцевих органів державної виконавчої влади додаткових заходів (виділення наряду міліції, оточення території зйомок тощо). Граничний розмір збору за право на проведення кіно- і телезйомок не повинен перевищувати фактич­них витрат на проведення зазначених заходів.