АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ.

За редакцiєю в.З. Янчука.

Книга "Аграрне право України" - 2-е видання,

перероблене та доповнене, українського пiдручника

для студентiв вищих юридичних i сiльськогосподарських

навчальних закладiв України

Рекомендована Мiнiстерством освiти Украйни як пiдручник

(рiшення колегiї вiд 28 серпня 1996 р.)

С Юрiнком iнтер, 2000

Аграрне право України

як навчальна дисциплiна

Україна - велика аграрно-промислова держава. Вона

має сприятливi природно-клiматичнi умови, достатнi вироб-

ничо-господареькi потужностi та продуктивнi сили для iнтен-

сивного розвитку сiльськогосподарського виробництва. Кон-

ституцiя України визнала землю обєктом права власностi

Українського народу. Колективно-кооперативнi сiльськогос-

подарськi пiдприємства, акцiонернi товариства, спiлки селян,

селянськi (фермерськi) i приватнi пiдсобнi господарства се-

лян стали субєктами права власностi на землю сiльськогос-

подарського призначення. У сiльському господарствi та еко-

номiцi України утверджуються новi ринковi економiчнi вiд-

носини, розвиваються господарчо-пвдприємницькi тенденцiї,

побудованi на принципово нових економiчних засадах: фор-

муються земельнi i майновi вiдносини селян, вдосконалю-

ється система державно-правового регулювання сiльського

господарства, поширюється застосування бiржової форми

реалiзацiї сiльськогосподарської продукцiї i продовольства.

В Українi основними виробниками сiльськогосподар-

ської продукцiї є колективнi сiльськогосподарськi пiдприєм-

ства, спiлки селян, акцiонернi товариства i державнi сiльсько-

господарськi пiдприємства. У 1998 р. сiльськогосподарським

виробництвом займалися: 11445 колективних сiльськогоспо-

дарських пiдприємств, 1129 спiлок селян, 1443 акцiонерних

сiльськогосподарських товариств, близько 800 виробничих

сiльськогосподарських кооперативiв, 703 радгоспи, 352 мiж-

господарських сiльськогосподарських пiдприємства по ви-

робництву сiльськогосподарської продукцiї. За роки незалеж-

ностiВ Українi створено 35700 селянських (фермерських) гос-

подарств.

Україна - одна з найбагатших держав свiту на благо-

датну землю сiльськогосподарського призначення. Державою

втiлено в життя принцип - земля належить тим, хто її оброб-

ляє. Колективним сiльськогосподарським пiдприємствам i спiл-

кам селян на правi колективної власностi належить 32397,4 тис. га;

акцiонерним сiльськогосподарським товариствам - 3649,0 тис. га;

селянським (фермерським) господарствам - 1008,7 тис. га.

Державним сiльськогосподарським пiдприємствам (радгос-

пам) надано 4371,8 тис. га. В Українi нараховується 11523561

приватних особистих пiдсобних господарств, якi на правi

приватної власностi мають (володiють) 6144,5 тис. га землi.

Народне господарство України характеризується пев-

ними суспiльними, полiтичними, економiчними, управлiн-

ськими, майновими, трудовими, соцiальними вiдносинами,

якi регулюються нормами Конституцiї України, законами,

пiдзаконними та локально-правовими актами. Україна має

власну аграрну полiтику, аграрну економiку та аграрне право.

Аграрне право є галуззю права України, становить скла-

дову i невiдємну частину правової системи України. Як га-

лузь права воно характеризується власним предметом, прин-

ципами i методами правового регулювання. За допомогою

аграрно-правових норм визначається правове становище всiх

виробникiв сiльськогосподарської продукцiї, регулюються

їхня виробничо-господарська дiяльнiсть, суспiльно-органiза-

цiйнi, майновi, управлiнськi, членськi, трудовi, соцiальнi, гос-

подарчо-договiрнi та iншi аграрнi вiдносини. Правовi норми

цiєї галузi права залежно вiд особливостей предметiв регулю-

вання та правового забезпечення обєднуються у вiдповiднi

правовi iнститути аграрного права. Цi норми в процесi вико-

нання вимог закону i правозастосування зумовлюють виник-

нення, змiну або припинення аграрних правовiдносин. Через

систему аграрних правовiдносин вiдбувається залучення пра-

вових норм, фiнансового, земельного, адмiнiстративного, ци-

вiльного, торговельно-пiдприємницького, трудового та iнших

галузей права. Таке поєднання норм ряду галузей права є

закономiрним правовим явищем, спрямованим на досягнен-

ня ефективного використання правових засобiв регулювання

5

Аграрне право України як навчальна дисциплiна

специфiчних аграрних вiдносин, реалiзацiї праврсубєктностi

учасникiв сiльськогосподарського виробництва, правоохо-

ронного i юридичного захисту їхнiх майнових, земельних,

трудових, аграрно-договiрних, управлiнських, соцiальних та

iнших прав.

Аграрне право України як правова наука є галуззю

науки права України. Це - сума знань про аграрне законо-

давство, аграрно-правовi норми, аграрнi правовiдносини, якi

функцiонують в аграрному секторi народного господарства.

Це - вчення про iсторiю виникнення аграрного законодавст-

ва, ефективнiсть аграрних правовiдносин, про теоретично-

практичнi засади та особливостi порiвняльного аграрного

права. Це - теоретично-практичнi проекти аграрної законо-

творчостi, правозастосування та перспективи розвитку цiєї

галузi права i науки права України в цiлому.

Аграрне право України є важливою навчальною дис-

циплiною в системi вищих юридичних i аграрних навчальних

закладiв. Воно має свiй предмет i застосування, принципи,

методи правового регулювання аграрних вiдносин, вчення

про iнститути i субєкти аграрного права. За допомогою цiєї

навчальної дисциплiни вивчаються аграрне право i аграрне

законодавство, аграрно-правовi норми та ефективне їх засто-

сування у повсякденнiй виробничо-господарськiй, господар-

чо-пiдприємницькiй, господарсько-договiрнiй, аграрно-тру-

довiй, управлiнськiй та iншiй дiяльностi сiльськогосподар-

ських пiдприємств та їхнiх працiвникiв, господарюваннi

селян-фермерiв. Цiєю навчальною дисциплiною розгляда-

ються питання особливостей дiяльностi загальних i арбiтраж-

них судiв, до яких звертаються субєкти аграрного права.

Наука аграрного права придiляє значну увагу узагаль-

ненню практики державно-правового регулювання сiльського

господарства, компетенцiї органiв державного управлiння

сiльським господарством, особливостям державного контро-

лю та функцiонуванню державних iнспекцiй в системi АПК.

її предметом є дослiдження спiввiдношення повноважень

органiв державного управлiння i права самоврядування в

дiяльностi колективних i державних сiльськогосподарських

пiдприємств, визначення рiвня ефективностi державно-пра-

вового регулювання та його подальше вдосконалення за умов

, ринкових економiчних вiдносин в АПК. Особливої науково-

практичної значущостi набувають проблеми соцiально-еко-

номiчного i правового становища селян, власникiв фермерсь-

кого господарства, працiвникiв сiльського господарства, в

першу чергу членiв колективно-кооперативних i акцiонерних

сiльськогосподарських пiдприємств.

З урахуванням цього автори у другому виданнi пiдруч-

ника намагалися висвiтлити всi вищезазначенi питання вiд-

повiдно до навчальної програми.

iстотно доопрацьована третя частина пiдручника. Спе-

цiальний роздiл присвячено питанню характеристики госпо-

дарчо-пiдприємницьких правовiдносин. В ньому викладено

правомочностi таких державних утворень, як "Хлiб України",

концерн матерiально-технiчного i сервiсного обслуговування;

розглядається статус акцiонерного комерцiйного агробанку

"Україна"; придiлено увагу правосубєктностi переробних

пiдприємств АПК. Окремий роздiл присвячено питанням

правового регулювання реалiзацiї сiльськогосподарської про-

дукцiї та юридичного обслуговування сiльськогосподарських

пiдприємств.

Автори пiдручника прагнули створити основну на-

вчальну базу для аграрно-правової пiдготовки випускникiв

вищих юридичних i сiльськогосподарських навчальних закла-

дiв України. З допомогою книги студенти цих закладiв мають

володiти основами правових знань, необхiдних їм для вико-

нання своїх посадово-господарських функцiй у процесi май-

бутньої трудової дiяльностi.

В цiлому автори прийшли до висновку, що питання

аграрних господарчо-пiдприємницьких правовiдносин є

самостiйною галуззю права i тому вони повиннi бути вилученi

iз господарського права, тобто законодавство щодо аграрних

господарчо-пiдприємницьких (зовнiшнiх) правовiдносин пiд-

лягає вилученню iз загального господарчого законодавства i

повинно мати свiй самостiйний статус. У третiй частинi пiд-

ручника аграрне господарчо-пiдприємницьке право характе-

ризується як наука та навчальна дисциплiна; подана iнформа-

цiя про зовнiшньоекономiчнi звязки агробiзнесу. Таким

чином, аграрне право України охоплює собою складовi: влас-

не аграрне право (воно регулює внутрiшньогосподарськi аг-

рарнi вiдносини) i аграрне господарчо-пiдприємницьке пра-

Аграрне право України як навчальна дисциплiна

во, яке охоплює собою зовнiшнi аграрнi господарчо-пiдпри-

ємницькi вiдносини.

Викладена правова iнформацiя є слушною для пiдви-

щення рiвня правових знань з аграрного права працiвникiв

правоохоронних органiв, керiвникiв i спецiалiстiв органiв

державного управлiння сiльським господарством, колектив-

них i державних сiльськогосподарських пiдприємств, еконо-

мiстiв, бухгалтерiв для юрисконсультiв. Це - практичний

посiбник з юридичних питань, оскiльки в ньому викладено

положення чинного законодавства України з сiльського гос-

подарства, забезпечення договiрної, виробничої, фiнансової,

i технологiчної, трудової дисциплiни та додержання правової

охорони працi i здоровя працiвникiв сiльськогосподарських

пiдприємств; розглядається порядок вирiшення трудових спо-

рiв, правове становище власникiв селянських (фермерських)

господарств. У цiй книзi на вiдмiну вiд виданої в 1996 р. ви-

1 свiтлюються питання про взаємозвязок i спiввiдношення тих

видiв правовiдносин, субєктами яких є сiльськогосподарськi

товаровиробники, крiм того, наводяться правовi норми, якi

визначають адмiнiстративнi та цивiльнi правовi норми щодо

охорони працi, вiдповiдальнiсть за порушення права влас-

ностi, вперше в аграрно-правовiй лiтературi придiлено увагу

питанням маркетингу, лiзингу, оподаткування i банкрутства

i сiльськогосподарських пiдприємств.

Опанування викладеними в пiдручнику правовими

знаннями певною мiрою сприятиме належному виконанню i

застосуванню аграрно-правових норм, додержанню їхнiх ви-

. мог працiвниками сiльського господарства, що в цiлому

сприятиме змiцненню законностi у дiяльностi сiльськогоспо-

дарських пiдприємств та охоронi й захистовi прав їхнiх

працiвникiв.

Аграрне право як галузь права, наука i навчальна дис-

циплiна перебуває у тiсному звязку i взаємозалежностi з еко-

номiкою сiльського господарства та аграрною економiчною

наукою. Автори пiдручника "Аграрне право України" при

написаннi цiєї книги виходили iз зазначеної взаємозалеж-

ностi i використали науковi розробки, висновки i пропозицiї

стосовно подальшого розвитку i вдосконалення економiки

сiльського господарства. В першу чергу автори скористалися

працями вчених економiстiв-аграрникiв iнституту аграрної

економiки Української академiї аграрних наук України1.

Авторський колектив висловлює щиру вдячнiсть акаде-

мiку Ю.С. Шемшученку, доктору юридичних наук, професо-

ровi Львiвського державного унiверситету iм. iвана Франка

Н.Ї. Титовiй, доктору юридичних наук, професоровi С.В. Бо-

голюбову, академiку Росiйської АСГН iм. Ленiна Г.i. Шме-

льову та iншим за високу оцiнку нашої працi, доброзичливi по-

бажання i обгрунтованi зауваження щодо її полiпшення в на-

ступному виданнi2. Висловлюємо також подяку керiвництву

Хмельницького iнституту регiонального державного управ-

лiння за фiнансову пiдтримку видання цього пiдручника.

Див.: Сучасна аграрна полiтика України: проблеми становлення. - К.,

1997; Пiдприємництво в аграрнiй сферi економiки. - К., 1997; Товарнi бiржi в

Українi. - К., 1997; Рекомендацiї щодо створення приватного сiльсько-

господарського пiдприємства з орендними вiдносинами та органiзацiєю його

розвитку. - К., 1998; Формування ринкового середовища пiдприємств АПК /

За ред. Саблука П.Т., Демяненка М.Я. - К., 1997.

2 їхнi рецензiї на пiдручник, виданий у 1996 р., опублiковано в журналах

Тосударство й право". - М., 1997. - № 6 ; "Право України". - К., 1997. -

№ 7; а також у газетi "Юридичний вiсник України". - К., 1997.

Умовнi скорочення,

використанi в пiдручнику

агропромисловий комплекс;

акцiонерне сiльськогосподарське товариство;

вiдкрите акцiонерне товариство;

виробничi системи;

- виробничий сiльськогосподарський

кооператив;

- державне сiльськогосподарське

пiдприємство;

- закрите акцiонерне товариство;

- заготiвельнi пiдприємства споживчої

кооперацiї;

- колективне сiльськогосподарське пiдприємство;

- комiсiя з трудових спорiв;

МЗй.ди - Мiнiстерство зовнiшнiх економiчних звязкiв

i торгiвлi України;

МiнАПК - Мiнiстерство агропромислового комплексу;

МСГП - Мiнiстерство сiльського господарства

i продовольства України;

НВО - науково-виробничi обєднання;

НВС - науково-виробничi системи;

ППГГ - приватне пiдсобне господарство громадян;

СГВК - сiльськогосподарський виробничий

кооператив;

- сiльськогосподарське пiдприємство;

- сiльськогосподарський обслуговуючий

кооператив;

- спiлка селян;

- селянське (фермерське) господарство;

- товариство з обмеженою вiдповiдальнiстю.

Авторський колектив

ЯНЧУК Василь Зiновiйович - доктор юридичних наук,

професор, академiк Академiї правових наук України, акаде-

мiк Мiжнародної iнформатизацiї, професор Київського на-

цiонального унiверситету iм. Тараса Шевченка, завiдувач ка-

федрою аграрного, екологiчного та трудового права Нацiо-

нальної академiї управлiння.

АНДРЇЙЦЕВ Володимир iванович - доктор юридич-

них наук, професор, академiк Академiї екологiчних наук

України, заслужений юрист України, завiдувач кафедрою тру-

дового, земельного та екологiчного права Київського нацiо-

нального унiверситету iм. Тараса Шевченка.

ВАСИЛЮК Степан Феодосiйович - кандидат юридич-

них наук, доцент, завiдувач кафедрою приватного права Во-

линського державного унiверситету iм. Лесi Українки.

КЛЮКiН Борис Дмитрович - доктор юридичних наук,

професор, академiк Академiї гiрничих наук Росiйської Феде-

рацiї, провiдний спецiалiст iнституту законодавства i порiв-

няльного правознавства Уряду Росiйської Федерацiї.

НОСИК Володимир Васильович - кандидат юридич-

них наук, доцент Київського нацiонального унiверситету

iм. Тараса Шевченка.

ПОГРiБНИЙ Олексiй Олексiйович - доктор юридич-

них наук, член-кореспондент Академiї правових наук України,

зав. кафедрою аграрного природноресурсового та екологiчного

права Одеської юридичної академiї, професор.

СЕМЧИК Вiталiй iванович - доктор юридичних наук,

член-кореспондент НАН України, академiк Академiї пра-

вових наук України, головний науковий спiвробiтник

iнституту держави i права iм. В.М. Корецького НАН України,

професор.

ЯНЧУК Володимир Васильович - кандидат юридичних

наук, доцент Київського нацiонального унiверситету iм. Тара-

са Шевченка, адвокат.

ЯНЧУК Богдан Володимирович - молодший науковий

спiвробiтник iнституту держави i права iм. В.М. Корецького

НАН України.

Частина перша

Загальна теорiя

аграрного права

Роздiл i

ПРЕДМЕТ Ї СИСТЕМА АГРАРНОГО ПРАВА

1. Поняття i предмет аграрного права

1. Аграрне право України - одна з найважливiших галузей

нацiонального права. Воно певною мiрою є правонаступни-

ком як колишнього колгоспного, так i сiльськогосподарсько-

го права. Однак на вiдмiну вiд останнього (комплексної, iн-

тегрованої галузi) аграрне право України перебуває в станi

становлення як самостiйної та iнтегрованої галузi нацiональ-

ного права, котрiй притаманнi власний предмет, власнi й част-

ково iнтегрованi обєкти, власнi субєкти, методи, система.

Кожна галузь права характеризується властивим їй пред-

метом правового регулювання. Таким своєрiдним предметом

є аграрнi правовiдносини, якi, по-перше, випливають iз спе-

цiальної правосубєктностi субєктiв аграрного права, iз

специфiки їхнiх завдань та предмета дiяльностi; по-друге,

складаються в сферi виробництва продуктiв харчування, про-

довольства i сировини рослинного i тваринного походження,

переробки i реалiзацiї останньої субєктами аграрної пiдпри-

ємницької дiяльностi. Аграрнi правовiдносини як предмет

аграрного права являють собою взаємоповязанi iнтегрованi

вiдносини майнового, земельного, членського, учасницького,

корпоративного, управлiнського й трудового характеру в усiй

багатогранностi їх прояву в процесi здiйснення завдань дiяль-

ностi субєктiв аграрного пiдприємництва.

їм притаманний певний субєктний склад, надiлений спе-

цiальною правосубєктнiстю, а також обєктний склад, тобто

засоби виробництва продуктiв харчування, сировини й про-

довольства рослинного i тваринного походження. Тому особ-

ливiстю дiяльностi субєктiв аграрного пiдприємництва i

властивостями обєктiв аграрного права визначається своє-

рiднiсть предмета аграрного права як галузi нацiонального

права. На своєрiднiсть цього предмета впливає також прита-

манне українському аграрному праву визначення й здiйснен-

13

iедмег 1 система аграрного права

|ня соцiально-економiчної дiяльностi колективних, коопера-

тивних, корпоративних (по сутi - приватних) та державних

виробникiв товарної маси продовольства, продуктiв харчу-

, вання i сировини рослинного i тваринного походження.

2. Предметом аграрного права є тi суспiльнi (в тому числi

виробничi, пiдприємницькi та соцiального спрямування) вiд-

носини, що виникають у звязку з утворенням (заснуванням)

i статутною дiяльнiстю субєктiв аграрного пiдприємництва

всiх форм власностi та легальних органiзацiйно-правових

форм господарювання. Вони являють собою складний комп-

лекс вiдносин як за складом субєктiв (зокрема громадян, якi

беруть участь i є членами чи акцiонерами або учасниками

субєктiв аграрного пiдприємництва, кооперативного чи кор-

поративного типiв), так i за предметом та змiстом. Субєкта-

ми цих вiдносин є кожний аграрний пiдприємець зi статусом

юридичної особи приватного права кооперативного чи кор-

поративного типiв i вiдповiдно його члени чи акцiонери або

учасники. У пiдприємствах кооперативного типу мiж цiєю

юридичною особою (кооперативом) та його членами виника-

ють складнi, заснованi на правi членства, внутрiшньогоспо-

дарськi трудовi, управлiнськi, майновi та земельнi правовiд-

носини. Як родове поняття всi вони складаються з окремих

видiв i зумовлюються характером виробничо-господарської,

фiнансової, соцiально-побутової дiяльностi аграрного субєк-

та пiдприємництва. Кожний з видiв цих вiдносин має прита-

манний йому субєктний склад (наприклад, орган управлiн-

ня), обєкт та змiст правового регулювання. Майновi вiдноси-

ни, що складаються при цьому, своєю соцiально-економiч-

ною основою мають власнiсть i право власностi, засноване на

членствi. Останнє позначається як на характерi трудових, уп-

равлiнських вiдносин, так i на сутностi майнових вiдносин,

що виникають при розподiлi прибуткiв мiж членами утворен-

ня, зокрема при одержаннi членами колективного сiльсько-

господарського пiдприємства (КСГП), сiльськогосподарсько-

го виробничого кооперативу (ВСГК) чи спiлки селян (СпС)

свого паю в разi виходу зi складу такої юридичної особи. Усi

цi вiдносини за своїм предметом i суттю є аграрними.

3. Вiдмова вiд монополiї державної власностi та пiднесен-

ня значущостi приватної власностi у сферi сiльськогосподар-

ського виробництва через створення селянських (фермер-

ських) господарств привели до розширення предмета аграр-

ного права. Цим предметом, насамперед, є вiдносини приват-

ної власностi селянського (фермерського) господарства на зе-

мельну дiлянку, надану особi державою для ведення товарно-

го сiльськогосподарського виробництва, вiдносини власностi

на засоби, знаряддя i продукцiю виробництва, своєрiднi вiд-

носини мiж членами родини з приводу майна, спiльної працi,

розподiлу доходiв, одержаних внаслiдок господарювання.

Правосубєктнiсть цього аграрного товаровиробника визна-

чається (поряд iз загальними нормативними актами) також

Законом "Про селянське (фермерське) господарство", яким

урегульовано вiдносини, що за своїм предметом i суттю є ви-

ключно аграрними.

4. Самостiйним видом аграрних вiдносин як рiзновиду

предмета аграрного права є вiдносини, що виникають внаслi-

док утворення мiжгосподарських пiдприємств (обєднань).

Предметом аграрного права в даному разi є вiдносини щодо

створення цих державно-колективних субєктiв пiдприєм-

ництва, майновi вiдносини щодо утворення їх статутного

фонду, визначення правового режиму майнових фондiв, роз-

подiлу одержаних прибуткiв, а також визначення правового

становища часток учасникiв як субєктiв права спiльної част-

кової власностi. За своєю правового природою є аграрними i

управлiнськi вiдносини, що утворюються в процесi управлiн-

ня ними на засадах самоврядування i демократи.

5. В Українi набула поширення практика органiзацiї в ко-

лективних, кооперативних, корпоративних акцiонерних аг-

рарних утвореннях зi статусом юридичних осiб приватного

права i в державних сiльськогосподарських пiдприємствах

внутрiшньогосподарських орендно-пiдрядних формувань. Щ

формування спрямованi на вдосконалення органiзацiї працi,

пiдвищення рiвня матерiальної заiнтересованостi працiвни-

кiв у пiднесеннi результативностi сiльськогосподарського

виробництва.

Правове регулювання орендно-пiдрядних взаємин здiй-

снюється локальними внутрiшньогосподарськими актами,

якими регулюються своєрiднi внутрiшньогосподарськi органi-

зацiйнi, майновi, трудовi, еоцiально-побутовi та iншi вiдноси-

ни. Внутрiшньогосподарськi орендно-пiдраднi вiдносини мiж

кооперативними, колективними, акцiонерними i державними

Пiдприємствами в особi їхнiх органiв управлiння, з одного бо-

<-_______

ку, i колективом орендно-пiдрядного пiдроздiлу або окремим

працiвником, з iншого, - є внутрiшньогосподарськими агг

рарними вiдносинами органiзацiї працi незалежно вiд того,

яку форму господарського розрахунку вони використовують.

З впровадженням i функцiонуванням у сiльському госпо-

дарствi внутрiшньогосподарської та iнших видiв оренди ви-

никли новi майновi, трудовi, земельнi й вiдповiдно - органi-

зацiйно-управлiнськi, виробничо-господарськi вiдносини, якi

за своїм характером i змiстом є аграрними i являють собою

предмет аграрного права.

6. Землi сiльськогосподарського призначення надаються

фермерам, а також колективним, кооперативним, акцiонер-

ним сiльськогосподарським пiдприємствам за правом влас-

ностi або правом користування, з державним i спiльним (у

тому числi й з iноземним капiталом) - за правом користуван-

ня безстроковим чи строковим, в тому числi - за правом оренди.

Земля одночасно є обєктом як земельного, так i аграрного

права. Тi суспiльнi вiдносини, якi виникають та iснують з

приводу земель сiльськогосподарського призначення, є час-

тиною саме аграрних вiдносин i вiдповiдно - складовою

предмета аграрного права. Коло цих вiдносин охоплює: по-

рядок i умови надання права власностi на землю та права зем-

лекористування, змiст цих правомочностей, а також питання

органiзацiйно-управлiнського забезпечення рацiонального

використання й охорони земель сiльськогосподарського при-

значення.

7. Аграрнi пiдприємцi колективно-кооперативного типу,

державнi сiльськогосподарськi пiдприємства реалiзують своє

статутне право вiдповiдно до iснуючого економiчного меха-

нiзму господарювання. Останнiй являє собою сукупнiсть ор-

ганiзацiйних, економiчних та правових засобiв, форм, мето-

дiв, що забезпечують функцiонування аграрної економiки й

тих ринкових товарно-грошових вiдносин, якi запроваджу-

ються в сучасних умовах. Своєрiдним компонентом цього ме-

ханiзму є становлення ринкової, бiржової торгiвлi, державне

стимулювання (податками, пiльгами, кредитами) виробницт-

ва певних видiв продукцiї, а також iснуючий порядок заготi-

вель сiльськогосподарської продукцiї через державнi закупiв-

лi, визначення Цiн на сiльськогосподарську продукцiю, сiль-

ськогосподарську технiку, транспортнi засоби, виробничо-

технiчне обслуговування та iн.

Таким чином, вище окреслено Практично все коло реаль-

них конкретних суспiльних вiдносин, якi iснують в аграрному

виробництвi та в усiй пiдприємницькiй дiяльностi виробникiв

товарної продукцiї харчування рослинного i тваринного по-

ходження, заснованих на рiзних формах власностi.

Цi суспiльнi вiдносини функцiонують протягом усiєї

дiяльностi, починаючи з планування i вибору видiв прибутко-

вої продукцiї, органiзацiї самого виробництва i закiнчуючи

транспортуванням, зберiганням та реалiзацiєю продуктiв хар-

чування, зокрема сiльськогосподарської продукцiї i сирови-

ни, в тому числi й у переробленому виглядi. Зазначенi вiдно-

сини є сiльськогосподарськими, оскiльки вони складаються в

повсякденнiй дiяльностi аграрних товаровиробникiв i функ-

цiонують у системi АПК України. Наведенi вiдносини регу-

люються як загальними нормами традицiйних галузей права

(цивiльного i трудового), так i нормами виключно або пере-

важно аграрного права. Це, зокрема, норми законiв "Про се-

лянське (фермерське) господарство", "Про сiльськогосподар-

ську кооперацiю", "Про колективне сiльськогосподарське

пiдприємство", "Про насiння", "Про племiнне тваринниц-

тво", "Про карантин рослин", "Про якiсть та безпеку харчо-

вих продуктiв i продовольчої сировини", норми статей 6, 8,

39. 40, 47-62 Земельного кодексу України тощо.

Зi сказаного логiчно випливає, що предметом аграрного

права є урегульованi нормами аграрного законодавства, за-

снованi на багатоукладнностi форм власностi та господарю-

вання реальнi суспiльнi, членськi, майновi, управлiнськi, тру-

довi, соцiальнi, господарчо-пiдприємницькi вiдносини щодо

правового становища субєктiв аграрного пiдприємництва,

їхньої виробничо-господарської дiяльностi з додержанням

ринково-економiчних закономiрностей (див. схему 1).

2. Методи регулювання в аграрному правi

1. У теорiї права дiстав загальне визнання принцип розме-

жування галузей права залежно вiд притаманних кожнiй з них

предмета i методу правового регулювання. Саме за цими оз-

наками було визнано галуззю права колгоспне право з влас-

тивими йому предметом i методами регулювання. Постiйно

дiючий дiалектичний процес розвитку продуктивних сил i

вдосконалення суспiльних виробничих вiдносин привiв до

державно-правової потреби у визнаннi аграрного права як

нової галузi права. Суттєвi змiни в характерi та змiстi суспiль-

них виробничих агропромислових вiдносин i реально iснуюча

змiна у їх вiдповiдному правовому забезпеченнi зумовлює ви-

знання нової галузi права, а саме - аграрного.

Ця галузь права характеризується наявнiстю в нiй груп

суспiльних вiдносин, якi вiдокремилися вiд основних галузей

права. Зокрема, таку групу вiдносин становлять майновi вiд-

носини приватної i державної власностi. Державна власнiсть

перебуває у повному господарському вiданнi державних

сiльськогосподарських пiдприємств (органiзацiй, обєднань).

Приватною власнiстю є власнiсть КСГП, ВСГК, АСГТ. Тру-

довi правовiдносини в сiльськогосподарських пiдприємствах

усiх форм власностi у сферi трудового права за видами субєк-

тiв, обєктiв i змiстом є лише незначною частиною предмета

трудового права, в той час як у системi аграрних правовiдно-

син iнститути трудового права стосовно до правового регулю-

вання трудових вiдносин мiж працiвниками i аграрними пра-

цедавцями набувають специфiчного змiсту, зумовленого

особливостями сiльськогосподарських продуктивних сил i ви-

робничих вiдносин.

Цими ж факторами зумовлюється змiст економiчних мето-

дiв, як правило, спiльних для сучасної виробничо-господар-

ської дiяльностi субєктiв аграрного пiдприємництва всiх

форм власностi та органiзацiйно-правових форм. Звiдси вип-

ливає спiльнiсть правових методiв, що використовуються в

процесi правового регулювання виробничо-господарської

дiяльностi субєктiв агропромислового комплексу.

1 Див.: Алексеев С.С Обшиє теорстнческие проблеми социалистического

правд. - М., 1961. - С. 62. Його ж - Общая теория права. - Т. 1. - М.,

1982. - С. 250-260; Общая теория права / Под ред. Братуся С.Н. й Самощен-

ко Н. С. - М., 1966. - С. 320-340 та ш.

Предмет 1 система аграрного права 19

Викладене свiдчить, що наявнiсть рiзновидiв предмета аг-

рарного права зумовлює потребу в рiзновидах методiв аграр-

ного права. На думку проф. С. С. Алексеєва, метод правового

регулювання обєднує чотири тiсно повязанi мiж собою лан-

ки: правосубєкгнiсть, яка виражає загальне юридичне стано-

вище сторiн; юридичнi факти; змiст правовiдносин; юридичнi

санкцiї1.

2- Визначення методiв правового регулювання суспiльних

вiдносин, що iснують у процесi функцiонування агропромис-

лового комплексу, має i теоретичне, i практичне значення.

Теоретичне полягає в тому, що встановлення таких методiв та

їх функцiонування забезпечують наукову обгрунтованiсть аг-

рарного права як галузi права. Практичне ж значення вияв-

лення цих методiв сприятиме встановленню стану i ступеня їх

дiєвостi в досягненнi завдань аграрного права, в додержаннi

його принципiв; у визначеннi, наскiльки цi методи є ефек-

тивними, виправдовують себе у правозастосувальнiй практицi

в системi АПК.

3. В аграрному правi, як i в iнших галузях права, методи

правового регулювання являють собою встановленi або сан-

кцiонованi державою способи та засоби правового впливу, за

допомогою яких визначаються правомочностi субєктiв права

- учасникiв аграрних правовiдносин; це способи зясування,

визначення характеру виникнення, змiни i припинення вiд-

носин мiж субєктами АПК. Предмет правового регулювання

охоплює тi конкретнi суспiльнi вщносини, якi регулюються

нормами аграрного права, а метод правового регулювання

визначає, яким чином цi конкретнi аграрнi вiдносини чи к

група регулюються нормами аграрного права2.

В аграрному правi, як i в iнших галузях права, методи пра-

вового регулювання являють собою встановленi або санкцiо-

нованi державою способи правового впливу, засоби, прийо-

ми, завдяки яким встановлюються або реалiзовуються право-

мочностi субєктiв прав i правовiдносин3. Це способи визна-

чення характеру (природи) правовiдносин мiж ними; за

Див.: Алексеев С. С. Предмет сояетского гааяаданского права. - Сверд-

ловск, 1959. - С. 258-259, а також: Общие теоретические проблеми система

социалистического права. - М., 1961. - С. 62.

2 Дул.: Уiнук В. 3. Проблеми теорви кхиовззного права-- М., 1969.- С. 90.

3 Див.: Там само. - С. 90. ;

допомогою цихспособiв визначаються i закрiплюються права

i обовязки особи (фiзичної або юридичної), а також регулю-

ється їхня юридична вiдповiдальнiсть в разi невиконання або

неналежного виконання цих обовязкiв.

Методи правового регулювання - це такi способи, за до-

помогою яких держава на основi iснуючої сукупностi право-

вих норм забезпечує необхiдну їй поведiнку людей як учасни-

кiв правовiдносин або впроваджує тi засоби регулювання, якi

в конкретних умовах (полiтичних, економiчних, соцiальних

тощо) можуть дати максимальний очiкуваний результат у

здiйсненнi аграрних та земельних реформ, вирiшеннi продо-

вольчої кризи, становленнi ринкових вiдносин, у розвитку

iнфраструктури ринку тощо.

14. Методи правового регулювання, що застосовуються в

практицi правового забезпечення суспiльних аграрно-право-

вих вiдносин, мiстяться в законах та iнших нормативно-пра-

вових актах, котрi є джерелом аграрного права. Це правило не

виключає використання в аграрних правовiдносинах право-

вих методiв, властивих iншим галузям права, у випадках од-

норiдностi та спорiдненостi суспiльних вiдносин.

В Українi з часу проголошення її незалежностi прийнято

закони, в яких передбачено державну реєстрацiю сiльськогос-

подарських пiдприємств. Вiдповiдну правову норму вмiщено

в законах "Про пiдприємства в Українi" (ст. 6), "Про пiдпри-

ємництво" (ст. 8), "Про господарськi товариства", "Про ко-

лективне сiльськогосподарське пiдприємство" (ст. 3), "Про

сiльськогосподарську кооперацiю" (ст. 6), "Про селянське

(фермерське) господарство" (ст. 9) та iн. Державна реєстрацiя

товаровиробникiв є неодмiнною умовою їхньої участi в рин-

кових економiчних вiдносинах. Вона становить собою юри-

дичний факт, з моменту виникнення якого товаровиробник

набуває правоздатностi субєкта майнових, земельних, фiнан-

сово-кредитних, податкових, аграрно-договiрних правовiдно-

син. Державна реєстрацiя є тим юридичним фактом, який

призводить до виникнення або припинення юридичної осо-

би, має безпосереднє вiдношення до виникнення у субєкта

правовiдносин здатностi нести юридичну вiдповiдальнiсть або

притягати контрагента до юридичної вiдповiдальностi. Таким

Див.: Яичук В. 3. Рецензия на монографию Г. Полянской "Правовая ох-

рана лесов" // Сов. гос-во й право. - 1957. - № 10. - С. 89-93.

Предмет / система аграрного права

21

чином, державна реєстрацiя сiльськогосподарського вироб-

ника має ознаки правового методу в аграрному правi.

5. Наведенi вище закони та iншi пiдзаконнi акти є засобом

законотворчого здiйснення державно-правового регулювання

сiльського господарства i правовою формою волевиявлення

держави у сферi регулювання суспiльних аграрних вiдносин.

Цi вiдносини тому i є суспiльними, що в них є рiвнозначна

основоположна сторона - селяни як члени колективного

сiльськогосподарського пiдприємництва (КСГП, ВСГК, СпС,

АСГТ), так i як працiвники державних сiльськогосподарських

утворень. Своє рiвнозначне волевиявлення вони висловлю-

ють у статутах вiдповiдних виробничо-пiдприємницьких ут-

ворень. Статут кожного з таких утворень є внутрiшньогоспо-

дарським локальним правовим актом i виразником волевияв-

лення селян, як членiв колективного, так i робiтникiв дер-

жавного сiльськогосподарського утворення. Наявнiсть

Статуту є неодмiнною умовою державної реєстрацiї такого

пiдприємства. Статут є правовим актом, який визначає змiст

правоздатностi юридичної особи, регламентує органiзацiйнi,

членськi, майновi, управлiнськi, трудовi та соцiальнi питання,

властивi такому пiдприємству. На цiй пiдставi Статут нале-

жить розглядати як статутний метод правової регламентацiї в

аграрному правi.

6. В Українi основними виробниками продуктiв харчуван-

ня, продовольства i сiльськогосподарської сировини для пе-

реробних пiдприємств харчової i легкої промисловостi є аг-

рарнi пiдприємцi зi статусом юридичної особи. Головною

економiчною i юридичною особливiстю цих пiдприємств, їх

утворення i системи внутрiшньогосподарських вiдносин є те,

що вони базуються на основi членства громадян в КСГП як

пiдприємствах кооперативного типу. Будучи врегульованими

ст. 5 Закону "Про колективне сiльськогосподарське пiдпри-

ємство", статтями 8, 12 Закону "Про сiльськогосподарську

кооперацiю", членськi вiдносини мiж КСГП та громадяна-

ми-членами цих утворень набувають змiсту права членства.

Це право охоплює норми Статуту i таким чином регулює вiд-

носини щодо умов i порядку вступу до КСГП i ВСГК, субєк-

тивнi права та юридичнi обовязки членiв цих утворень, поря-

док i правовi наслiдки припинення членства, тобто здiйсню-

ється регулювання вiдносин правовим засобом членства. На

22 Роздiяї

цiй пiдставi право членства належить розглядати як метод

правового регулювання, властивий аграрному праву.

7. Конституцiя України надiляє громадян України правом

обєднуватися у полiтичнi та громадськi органiзацiї для здiй-

снення i захисту своїх економiчних i соцiальних прав (ст. 36).

Право членства в колективному сiльськогосподарському

пiдприємствi є правовою основою майнових вiдносин мiх

кожним членом КСГП i колективним сiльськогосподарським

пiдприємством. Чинне законодавство i Статут пiдприємства

накладають обовязок на особу, яка хоче стати членом КСГП

або ВСГК, внести вiдповiдний вступний пай (в грошовiй або

натуральнiй формi) для створення статутного фонду (основ-

них та обiгових коштiв) пiдприємства. Колективно-коопера-

тивна сутнiсть КСГП чи ВСГК включає в себе зазначену пра-

вомочнiсть i як право члена КСГП чи ВСГК на отримання

вiдповiдних дивiдендiв. Паювання (внесення паю та отриман-

ня дивiдендiв) є неодмiнною ознакою колективно-коопера-

тивного утворення, має майнову природу. Суспiльнi вiдноси-

ни з цього приводу мають майновий характер i є предметом

аграрного права. Одночасно правовi норми щодо паювання

визначають способи регулювання цих вiдносин i становлять

собою метод правового регулювання в аграрному правi.

Право членства в колективному сiльськогосподарському

пiдприємствi для кожного його члена як субєкта права ко-

лективної власностi на громадськi землi сiльськогосподар-

ського призначення надає право на земельну частку, що при-

падає йому як земельний пай.

8. В аграрному правi застосовуються методи, що викорис-

товуються при здiйсненнi внутрiшньої та зовнiшньої госпо-

дарської дiяльностi пiдприємств. Практичний прояв засобiв

правового регулювання здiйснюється шляхом встановлення

вiдповiдних юридичних фактiї> (прийняття або вихiд, виклю-

чення iз складу пiдприємстна та iн.). i

Методи правового рсгулюиання, що застосовуються в

практицi правового забезпечення суспiльних аграрних вiдно-г

син, мiстяться в законах та iнших нормативно-правових акт

тах, котрi є джерелом аграрного права. Це правило не виклю-

чає використання в аграрних пiдносинах правових методiвч

властивих iншим галузям права, у випадках однорiдностi т.ц;

спорiдненостi суспiльних вiдносин, ii

Предмет i система аграрного права 23

Юридичним iнструментом впливу на аграрних пiдприєм-

цiв з боку держави, способами регулювання внутрiшнiх/i зов-

нiшнiх правовiдносин цих субєктiв виступають як загальнi,

так i специфiчнi методи регулювання в аграрному правi

(див. схему 2).

9. З урахуванням загальних методiв i статутної правоздат-

ностi аграрних товаровиробникiв у аграрному правi є ряд ме-

тодiв, що використовуються при здiйсненнi внутрiшньої та

зовнiшньої дiяльностi субєктiв аграрного пiдприємництва.

Практичний прояв засобiв правового регулювання здiйсню-

ється через встановлення вiдповiдних юридичних фактiв

(державної реєстрацiї фермерського господарства, агрогоспо-

дарського товариства, iнших субєктiв аграрного пiдприєм-

ництва, прийняття на роботу спецiалiста за трудовим догово-

ром, контрактом), виключення чи виходу з членiв пiдприєм-

ства або з членiв товариства тощо.

Застосування вiдповiдних методiв юридичного правового

регулювання орендних вiдносин зумовлюється особливостя-

ми цих вiдносин. У цьому аспектi способом правового регу-

лювання є порядок i умови надання субєктам аграрного пiд-

приємництва прав юридичної особи (явочний метод), що за-

безпечується такими юридичними фактами, як прийняття

Статуту конкретного пiдприємства загальними зборами гро-

мадян - засновникiв субєктiв аграрного пiдприємництва i

державна реєстрацiя цього пiдприємства. Саме такий право-

вий метод породжує правоздатнiсть i самостiйнiсть їхньої ви-

робничо-господарської дiяльностi у вирiшеннi як внутрiшнiх,

так i зовнiшнiх господарських сфер економiчних стосункiв.

10. Законом "Про колективнi сiльськогосподарськi пiд-

приємства" (ст. 22) i Законом "Про сiльськогосподарську

кооперацiю" встановлено право колективного самоврядуван-

ня як системи управлiння дiяльнiстю названих органiв цих

утворень, що становить метод колективної демократiї.

її суспiльно-органiзаторське призначення, юридичне за-

крiплення i практичне застосування забезпечують здiйснення

управлiнської функцiї органiв колективного самоврядування

у процесi дiяльностi колективних сiльськогосподарських пiд-

приємств, реалiзацiю її властивостей. Зокрема, виборнiсть ор-

ганiв самоврядування, їхня пiдзвiтнiсть загальним зборам

(зборам уповноважених) членiв КСГП або ВСГК, обовязок,

{Предмет 1 система аграрного права i ; Г ____25

-

\ i i

ї за яким меншiсть пiдкоряється бiльшостi. Сiме в цьому вияв-

,1- "-i ляється вiдмiннiсть методу самоврядування в колективних

13- Ц< сiльськогосподарських пiдприємствах вiд методу управлiння

i i iЩ дiяльнiстю державного сiльськогосподарського пiдприємства.

i -ї-ї Я У цих пiдприємствах розпорядником їхньої дiяльностi є особа

2 1 i. (наприклад, директор), уповноважений власником пiдприєм-

I- 11 i11 стаа (Дбржавою). Кожний працiвник має лише трудовi вiдно-

i i8. i сини з адмiнiстрацiєю. Повне господарське вiдання майном i

!- i- коштами здiйснює тiльки директор. Рiшення зборiв або ради

| трудового колективу мають лише дорадчий характер. Метод

я колективної демократiї передбачає використання методу пiд-

я леглостi. При здiйсненнi колективних органiзацiйних, управ-

| пiнських, трудових та iнших правовiдносин члени КСГП та

е ВСГК пiдкоряються розпорядженням (вказiвкам) голови

|| |i правлiння, спецiалiстам, бригадирам, завiдуючому фермою та

i 11 8. iншим посадовим особам.

Ц. .а Метод колективної демократiї реалiзується шляхом вибор-

3 -5 ї а ностi представникiв колективних сiльськогосподарських пiд-

"i приємств до виборних представницьких органiв - Всеукраїн-

i я Е ського зїзду, обласної та районної рад представникiв. Дiяль-

I. >- i нiсть цих виборних органiв регулюється згiдно з прийнятими

" ними корпоративними актами (положеннями, статутами).

Юридичної сили правового акта вони набудуть лише пiсля

затвердження їх органом державного управлiння.

СГ

Демократiя i гласнiсть є своєрiдним державно-правовим

засобом правового забезпечення самоврядування. Завдяки

цьому створюється можливiсть для активної участi членiв ко-

" лективних пiдприємств та акцiонерiв у вирiшеннi виробничо-

господарських, соцiально-економiчних та iнших проблем

дiяльностi цих субєктiв господарювання. Активнiсть членiв у

роботi органiв управлiння вiд загальних зборiв до зборiв ви-

робничих пiдроздiлiв аграрних субєктiв пiдприємництва коо-

перативного типу, забезпечення порядку голосування таєм-

ного чи вiдкритого, наявностi кворуму, свободи критики дає

пiдстави вважати, що широка демократiя i гласнiсть є мето-

дом правового регулювання управлiнських взаємин у цих пiд-

приємствах.

11. Наведенi вище методи правового регулювання голов-

ним чином застосовуються в системi внутрiшнiх аграрних

правовiдносин. Зовнiшнi аграрнi правовiдносини перебува-

ють одночасно у тiсному звязку з цивiльними, земельними,

26 Роздiл i

фiнансовими правовiдносинами. Регулювання цих вiдносин

проводиться методами вiдповiдних галузей права, де вони i

визначаються.

Юридичним iнструментом впливу на аграрних пiдприєм-

цiв з боку держави, способами регулювання внутрiшнiх та

зовнiшнiх правовiдносин цих субєктiв виступають як загаль-

нi, так i специфiчнi методи регулювання в аграрному правi.

3. Принципи аграрного права

1. Поняття аграрного права охоплює його принципи. В за-

гальнiй теорiї права пiд принципами розумiють основополож-

нi засади, iдеї, науковi положення, що визначають загальну

спрямованiсть i найбiльш суттєвi риси правового регулюван-

ня; принципи визначають характер права в цiлому або окре-

мих груп правових норм, iнститутiв галузей права. Аналiз

принципiв права дає вiдповiдь на запитання: на яких засадах,

яким чином здiйснюється правове регулювання, якi полiтичнi

та науковi iдеї лежать в його основi.

Принципи права проявляються при визначеннi структури

системи права, механiзму правового регулювання, визнача-

ють нормотворчу i правозастосувальну дiяльнiсть, впливають

на формування правового мислення i правову культуру, за-

безпечують логiчнiсть системи права. Принципи права вiдiг-

рають певну роль при розробцi правових теорiй i концепцiй,

як правової орiєнтацiї субєктiв права, змiсту правових норм

чи їхнiх груп, забезпечення ефективного правового регулю-

вання суспiльних вiдносин i законностi1.

Як загальноправовi, так i принципи аграрного права

мають своєю основою положення Конституцiї України.

Полiтична, соцiально-економiчна i правова значущiсть ви-

значення i послiдовного додержання принципiв права взагалi,

принципiв аграрного права України зокрема, набуває особли-

вої ваги в умовах становлення i змiцнення засад правової дер-

жави. Повсюдна реалiзацiя цього принципу i першорядної

вимоги сучасного суспiльства i державовладдя безпосередньо

1 Див.: Загальна теорiя держави i права: Пiдручник / За ред. академiка

АПрН України, доктора юрид. наук, проф. Копєбчшима В. В.. - К.: Юрiнком. -

1997.-С. 109.

Предмет i система аграрного права 27

стосується всiх субєктiв - учасникiв аграрно-правових вiд-

носин.

2. Основними принципами права, закрiпленими у чинно-

му нацiональному законодавствi, є: прiоритетнiсть права

власностi, захист прав власника, рiвноправнiсть, нерозрив-

ний звязок прав i обовязкiв, захист соцiальне не захищених

верств населення, законнiсть, вiдповiдальнiсть за вину, а та-

кож загальносвiтовi принципи дiяльностi аграрних пiдпри-

ємств кооперативного типу (членство, демократичнi iдеали,

суспiльна свiдомiсть тощо). Цi правовi принципи визнача-

ються i закрiплюються правом власностi на знаряддя i засоби

виробництва, правом власностi на неру хомiсть, державною

пiдтримкою та захистом прав власникiв, державною владою

(з додержанням вимоги "держава для людини"), необхiднiстю

чiткої органiзованостi i дисциплiни працi.

Кожний з даних загальних принципiв дiстає своє втiлення

в аграрних вiдносинах, так би мовити, на двох рiвнях - на

рiвнi сукупностi правових норм та на рiвнi їх ефективного

правозастосування.

При визначеннi принципiв аграрного права головним чи-

ном придiляється увага засадам внутрiшньогосподарських

правовiдносин, що виникають, функцiонують i припиняють-

ся в дiяльностi колективних сiльськогосподарських пiдпри-

ємств як основного товаровиробника в сiльському господар-

ствi. Принципи дiяльностi субєктiв аграрного права в сферi

зовнiшнiх аграрних правовiдносин, а це головним чином сис-

тема ринкових економiчних вiдносин є тотожними з принци-

пами дiяльностi субєктiв господарського права; вони обгрун-

тованi в науцi цiєї галузi права i враховуючи це в цьому пiд-

ручнику не висвiтлюються.

3. Аграрне право є галуззю, з допомогою норм якої реалi-

зовується ст. 36 Конституцiї України про правоздатнiсть гро-

мадян України на свободу обєднуватися для здiйснення i за-

хисту своїх прав i свобод, для задоволення своїх економiчних,

соцiальних та iнших iнтересiв. В нормах аграрного права ця

конституцiйна норма конкретизується, зокрема у законах

"Про колективне сiльськогосподарське пiдприємство", "Про

сiльськогосподарську кооперацiю", "Про господарськi това-

риства". У конституцiйному положеннi закрiплено принцип

права членства у колективному сiльськогосподарському пiд-

приємствi, що грунтується на правi вiльного вступу i безпе-

28

Роздiл i

решкодного виходу з його складу . За цими ж засадами регу-

люються вiдносини членства Законом "Про сiльськогоспо-

дарську кооперацiю".

4. Приватна (її, по сутi, рiзновид, прояв - колективна) i

державна власнiсть становлять економiчну основу утворення

та дiяльностi приватних, колективних i державних сiльсько-

господарських пiдприємств, селянських (фермерських) гос-

подарств та господарювання орендарiв землi як виробникiв

товарної сiльськогосподарської продукцiї та учасникiв ринко-

вих економiчних вiдносин.

При визначеннi принципiв аграрного права має пер-

шорядне значення та правова обставина, що Земельний ко-

декс України, прийнятий Верховною Радою України 13 бе-

резня 1992 р., визнав право власностi на землю не лише за

державою, але й за громадянами та за аграрними пiдприєм-

ствами кооперативного типу. Згiдно зi ст. 6 Земельного ко-

дексу України, право приватної власностi на землю стоїть на

першому мiсцi. За цим правом приватної власностi громадя-

ни України мають право отримати землю, зокрема для веден-

ня селянського (фермерського) чи приватного пiдсобного

господарства.

З викладеного належить зробити висновок: принципом аг-

рарного права є право власностi на землю, що належить ви-

робникам сiльськогосподарської продукцiї з усiма правовими

наслiдками, якi з цього права випливають.

5. Власнiсть, будучи економiчною основою будь-якого ви-

робництва, i право власностi визначають характер i змiст

виробничо-господарської дiяльностi аграрних товаровироб-

никiв. Виробничо-господарська дiяльнiсть є неодмiнною

умовою i характерною засадою упевненостi приватних, коо-

ператиiїних (колективних), державних сiльськогосподарських

пiдприємств i селянських (фермерських) господарств у са-

мостiйному ефективному пiдприємницькому господарюван-

нi. Цi засади закрiпленi в законах "Про пiдприємства в

Українi" (статтi 13, 14), "Про господарськi товариства" (статтi

6, 7), "Про селянське (фермерське) господарство" (статтi 6,

7), "Про колективне сiльськогосподарське пiдприємство"

(статтi 7-9).

6. Закрiплення в законодавствi права всiх субєктiв аграр-

ного пiдприємництва самостiйно здiйснювати свою виробни-

чо-господарську дiяльнiсть дiстає свiй прояв при визначеннi

Предмет 1 система аграрного права 29

правового становища цих субєктiв як юридичних осiб, ЇХ

спецiальну правоздатнiсть щодо всiх видiв дiяльностi i вiдоб-

ражається вiдповiдно у конкретних правових iнститутах аг-

рарного права.

Враховуючи все викладене, є пiдстави визнати принципом

аграрного права принцип правового забезпечення господар-

ської самостiйностi й незалежностi селянських господарств;

агрогосподарських товариств, колективних сiльськогосподар-

ських пiдприємств, спiлок селян, радгоспiв та iнших субєктiв

аграрних ринкових правовiдносин.

7. Всi субєкти аграрного пiдприємництва здiйснюють

свою виробничо-господарську дiяльнiсть у межах, визначе-

них законодавством України, та вiдповiдно до своєї статутної

мети i правоздатностi. Як зазначено в Законi "Про колектив-

не сiльськогосподарське пiдприємство", основними завдан-

нями цього пiдприємства є виробництво товарної продукцiї

рослинництва i тваринництва, а також її переробка та iншi

види дiяльностi, спрямованi на задоволення iнтересiв усiх

членiв пiдприємства.

Неодмiнною умовою зазначеної дiяльностi пiдприємства е

її пiдприємницька результативнiсть, тобто кожна з галузей

господарювання повинна бути прибутковою, економiчно ви-

гiдною. Додержання цих умов випливає з вимог, викладених

у Законi "Про пiдприємництво". Згiдно зi ст. 1 цього Закону

пiдприємництво становить собою самостiйну iнiцiативу, на

власний ризик дiяльнiсть iз виробництва продукцiї, виконан-

ня робiт, надання послуг та заняття торгiвлею з метою одер-

жання прибутку.

За умов повної господарської самостiйностi сiльськогос-

подарських пiдприємств як юридичних осiб набуває особли-

вої значущостi додержання принципу правового забезпечен-

ня рацiонального поєднання високорентабельного вироб-

ництва та оптимального пiдприємництва у процесi їхньої дi-

яльностi.

Звiдси належить зробити висновок, що правове забезпе-

чення пiдприємництва в сутностi iснування та самозабезпе-

чення субєктiв аграрного пiдприємництва є принципом аг-

рарного права.

8. Дiяльнiсть колективних, кооперативних, акцiонерних i

державних сiльськогосподарських пiдприємств, селянських

i господарств здiйснюється з неодмiнним використанням дого-

вiрної форми регулювання економiчних та iнших суспiльних

вiдносин,

Реалiзацiя принципу пiдприємництва охоплює як внут-

рiшньогосподарськi, так i зовнiшнi ринковi економiчнi вiдно-

сини. Виробничо-господарська дiяльнiсть колективних i дер-

жавних сiльськогосподарських пiдприємств, селянських

(фермерських) господарств здiйснюється з неодмiнним вико-

ристанням договiрної форми регулювання економiчних та iн-

ших суспiльних вiдносин. Договiрнi зобовязання є основною

правовою формою регулювання ринкових економiчних вiд-

носин. Цi пiдприємства та селянськi (фермерськi) господар-

ства укладають на добровiльних засадах з пiдприємствами i

органiзацiями, якi здiйснюють заготiвлю i переробку сiльсь-

когосподарської продукцiї, договори на Її продаж. Окрiм то-

го, цi товаровиробники можуть реалiзовувати таку продукцiю

за власним розсудом будь-яким iншим споживачам, у тому

числi через бiржу або на ринках.

У цьому звязку аграрному праву властивi принципи пра-

вового забезпечення оптимального використання аграрно-

договiрних вiдносин, посилення частки майнових аспектiв у

системi аграрних правовiдносин, змiцнення договiрної дис-

циплiни в АПК.

9. Аграрнi пiдприємцi - юридичнi особи приватного права

є субєктами права власностi на землi сiльськогосподарського

призначення та iншi природнi ресурси, без яких неможливе

ведення сiльського господарства, знаряддя, засоби, кошти i

продукцiю сiльськогосподарського виробництва. Державнi

сiльськогосподарськi пiдприємства володiють, користуюїься i

розпоряджаються землею сiльськогосподарського призначен-

ня на правi користування. Засоби i сiльськогосподарська про-

дукцiя належать їм на правi повного господарського вiдання.

Зазначенi форми власностi i право власностi забезпечують

рiвноправнiсть виробникам продуктiв харчування i сiльсько-

господарської сировини у здiйсненнi аграрно-пiдприємниць-

кої дiяльностi та їхньої участi у ринкових економiчних вiдно-

синах. Вони створюють необхiднi засади i умови для членiв

колективних та працiвникiв державних сiльськогосподар-

ських пiдприємств брати участь у суспiльному виробництвi i

одержувати винагороду за свою працю, вирiшувати соцiальнi,

культурно-побутовi та iншi питання суспiльного спiвжиття.

Предмет 1 система аграрного права 31

За сучасних умов функцiонування цих форм власностi

субєктiв сiльськогосподарського виробництва розвивається у

взаємозвязку з приватною власнiстю працiвникiв сiльського

господарства у виглядi паю i дивiдендiв вiд їхньої частки в ос-

новних та обiгових фондах та обсягу вкладеної працi. У най-

ближчi роки зростатиме роль та значення паїв на земельнi

дiлянки, що припадають на кожного члена КСГП як субєкта

права власностi в разi його виходу iз колективного пiдпри-

ємства.

Власнiсть i право власностi в сiльськогосподарському ви-

робництвi є визначальними для встановлення рiвноправностi

сторiн.

10. Притаманнi субєктам аграрного пiдприємництва всiх

форм власностi i форм господарювання господарська само-

стiйнiсть i самофiнансування, правомочностi субєкта права

власностi або субєкта права повного господарського вiдання

майном i коштами, пiднесення самоврядування зумовили по-

требу в ширшому застосуваннi локальної правотворчостi То-

му цiлком правомiрно вважати поєднання правового регулю-

вання дiяльностi всiх субєктiв аграрного пiдприємництва зi

допомогою державно-правових i локальних внутрiшньогоспо-

дарських правових актiв принципом аграрного права. :

11. Закон "Про колективне сiльськогосподарське пiїпiри-

ємство" вперше на рiвнi законодавчого акта визначив змiст

самоврядування, тобто змiст колективної демократiї (ст. 22).

Зазначена норма дала пiдставу вважати правове регулювання

вiдносин колективної демократiї правовим iнститутом аграр-

ного права пiд назвою право самоврядування. Подiбна право-

ва норма i є в Законi "Про сiльськогосподарську кооперацiю"

(статтi 13-19).

Реалiзацiя права самоврядування провадиться шляхом ви-

значення компетенцiї органiв управлiння колективних i дер-

жавних сiльськогосподарських пiдприємств, додержання їхнiх

статутiв з питань колективної демократiї. Зважаючи на важ-

ливу практичну значущiсть управлiнської дiяльностi КСГП,

.цiлком пiдставне додержання вимог колективної демократiї

вважати принципом аграрного права.

12. Право громадян органiзовувати господарства i ставати

членами агропiдприємства кооперативного типу, зокрема спi-

лок селян, сiльгоспкооперативу тощо, передбачено ст- 5 Зако-

3_________

ну "Про колективне сiльськогосподарське пiдприємство",

згiдно з якою членство в пiдприємствi грунтується на правi

добровiльного вступу до членiв пiдприємства i безперешкод-

ного виходу з його членiв. Таким чином, ця правова норма

визначає важливий принцип аграрного права - принцип

добровiльного вступу до членiв субєктiв пiдприємництва ко-

лективного та кооперативного типу i право безперешкодного

виходу з цих утворень.

4. Система аграрного права

з - -

1. Система (структура) аграрного права як галузi права - це

науково обгрунтоване, логiчно послiдовне розмiщення аграрно-

правових iнститутiв, нормами яких регулюються суспiльнi аг-

рарнi вiдносини субєктiв аграрного пiдприємництва всiх форм

власностi й форм господарювання їх представницьких органiв

управлiння, а також селянських (фермерських) господарств,

приватних пiдсобних домашнiх господарств членiв КСГП, ВСГК,

СпС, найманих сiльськогосподарських працiвникiв ДСП, АТ та

iнших громадян, якi проживають у сiльськiй мiсцевостi.

Визначення системи аграрного права має важливе наукове

i практично-прикладне значення при застосуваннi й тлума-

ченнi правових норм, систематизацiї (кодифiкацiї, iнкорпора-

цiї, консолiдацiї) аграрного (сiльськогосподарського) законо-

давства, при зясуваннi науково обгрунтованого спiввiдно-

шення поняття системи аграрного права як галузi правової

науки i навчальної дисциплiни.

2. Особливим iнститутом аграрного права є iнститут пра-

ва членства в юридичних особах. Юридичнi норми, що утворю-

ють цей iнститут, регулюють органiзацiйно-правовi вiдноси-

ни, повязанi з умовами i порядком вступу в члени КСГП,

ВСГК, СпС тощо i виходом з нього, порядком i наслiдками

припинення членства.

Важливим iнститутом є також iнститут права самовряду-

вання в колективному сiльськогосподарському пiдприємствi,

сiльгоспвиробничому кооперативi, спiлцi селян i мiжгоспо-

дарському утвореннi (пiдприємствi, органiзацiї, обєднаннi).

В ньому закрiплено метод колективного самоврядування.

Правовий режим основних, обiгових та iнших громадських

фондiв у колективному сiльськогосподарському пiдприємствi

визначається iнститутом права колективної власностi. Його

Предмет i система аграрного права____________-_____33 ;

нормами регулюється порядок утворення, використання, по-

повненнявсiх фондiв у процесi розподiлу продукцiї та доходiв

у колективному сiльськогосподарському пiдприємствi, право-

мочностей органiв управлiння щодо здiйснення права розпо-

рядження майном i коштами, паювання i визначення дивi-

дендiв та їхня виплата.

3. Важливим iнститутом аграрного права є iнститут права

засновництва та корпоративного права. Правовi норми, що

регулюють цей iнститут, повязанi з умовами i порядком зас-

нування господарських товариств шляхом, по-перше, прива-

тизацiї ДСП через створення вiдкритих АТ, по-друге, пере-

творення КСГП, СпС, ВСГК у АТ (вiдкритого чи закритого

типу) або товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю (ТОВ).

Правовi норми цього iнституту визначають корпоративнi пра-

ва акцiонерiв та/чи учасникiв щодо отримання дивiдендiв та

управлiння справами АТ чи ТОВ залежно вiд частки (паю)

громадян у статутному фондi (капiталi) цих юридичних осiб.

Правовi норми цього iнституту регулюють також вiдноси- i

ни щодо повного чи часткового розпорядження громадянами

своїми акцiями, частками у статутних фондах (капiталах) АТ

та ТОВ. Таке розпорядження акцiями, частками акцiонери та

учасники здiйснюють у порядку, визначеному Законом "Про

господарськi товариства" та установчими документами цих

господарських товариств.

4. З прийняттям Закону "Про селянське (фермерське) гос-

подарство" правовим iнститутом даної галузi права слiд вва-

жати правове становище селянських (фермерських) госпо-

дарств.

Своєрiдним iнститутом аграрного права є iнститут право-

вого становища приватних пiдсобних господарств iнших гро-

мадян, якi проживають у сiльськiй мiсцевостi. Правовими

нормами цього iнституту регламентуються вiдносини щодо

субєкта права ведення приватного пiдсобного господарства,

права останнього на присадибну земельну дiлянку i майно,

що є обєктами права приватної власностi, правовий режим

доходiв, договори, стосунки приватних пiдсобних госпо-

дарств .та iншi питання.

5, iнститут правового регулювання виробничо-господар-

ської дiяльностi всiх субєктiв аграрного пiдприємництва рег-

ламентує правове становище i господарську самостiйнiсть

сiльськогосподарського товаровиробника як юридичної осо-

__,

"". Янчук

34

Роздiл i

би приватного права, державних сiльськогосподарських пiд-

приємств, порядок утворення його виробничих пiдроздiлiв в

основних, спецiалiзованих i допомiжних галузях господарю-

вання. Норми цього iнституту регулюють вiдносини плану-

вання виробничої та фiнансової дiяльностi всього господар-

ства i його пiдроздiлiв. Сюди входять норми, що мають здiйс-

нити правове забезпечення функцiонування господарського

розрахунку, чековi форми контролю, самоокупностi й само-

фiнансування. Даний iнститут спрямований на органiзацiю

виконання виробничих планiв, ефективної фiнансової дiяль-

ностi та додержання фiнансової дисциплiни, пiдвищення

рентабельностi кожної галузi господарювання, створення

умов для активної участi пiдприємства в ринкових економiч-

них вiдносинах, облiку i звiтностi, а також вирiшення проб-

лем соцiального розвитку господарства та iн.

6. Вимоги успiшного здiйснення соцiально-економiчної

реформи зумовлюють необхiднiсть вдосконалення внутрiшньо-

господарських трудових вiдносин у всiх субєктах аграрного пiд-

приємництва, що позначається на вдосконаленнi вiдповiдних

правових iнститутiв, норми яких регулюють трудовi вiдносини в

сiльському господарствi. Таким є iнститут правового регулю-

вання робочого часу i часу вiдпочинку працiвникiв.

Аграрне право мiстить ряд правових норм, якi визначають

трудовi повноваження окремих категорiй працiвникiв, зокре-

ма спецiалiстiв, керiвникiв, механiзаторiв, тваринникiв, будi-

вельникiв, буряководiв та iн. Сукупнiсть цих повноважень

становить змiст трудової дисциплiни як правової категорiї та

соцiально-юридичного явища. А тому є пiдстави правову рег-

ламентацiю дисциплiни працi в сiльському господарствi

також вважати iнститутом аграрного права.

У сферi аграрних вiдносин iнститутами аграрного права є

iнститут правового регулювання оплати працi, iнститут пра-

вового регулювання соцiального забезпечення членiв держав-

них сiльськогосподарських пiдприємств кооперативного типу

(мається на увазi доплата до державних пенсiй i соцiальне

страхування), iнститут дисциплiнарної та матерiальної вiдпо-

вiдальностi працiвникiв.

7. Здiйснення завдань соцiальної переорiєнтацiї економiки

країни в цiлому зумовлює активiзацiю соцiального розвитку

села, зокрема на рiвнi членiв, акцiонерiв АСГТ, фермерiв та

iнших селян. Цим зумовлюється потреба обєднання таких

Предмет 1 система аграрного права

35

правових норм у спецiальному правовому iнститутi. За своїм

характером i змiстом соцiальнi питання є однаковими i спiль-

ними як для членiв сiльськогосподарських пiдприємств, так i

для працiвникiв господарських товариств, i для державних

сiльськогосподарських пiдприємств (органiзацiй, обєднань).

Взятi в сукупностi правовi норми в цьому планi становлять

iнститут правового забезпечення соцiального розвитку

субєктiв аграрного пiдприємництва.

8. За своїм суспiльним призначенням, вiдповiдною специ-

фiкою властивостей обєкта i змiсту регулювання характери-

зуються вiдносини щодо додержання правил технiки безпеки,

вимог виробничої санiтарiї та iнших умов працi у субєктах

аграрного пiдприємництва всiх форм власностi. Цi вiдносини

є аграрними, а правовi норми, що їх регулюють, становлять

iнститут правового забезпечення охорони здоровя працiвни-

кiв сiльськогосподарського виробництва.

9. У вирiшеннi завдань аграрної полiтики сучасного сус-

пiльства зростає значущiсть аграрної оренди як органiзацiй-

но-виробничої форми сiльського господарства, вiдповiдно

розширюється коло аграрно-орендних вiдносин, набуває но-

вого змiсту аграрне право. Зi створенням аграрно-орендних

вiдносин зявилася потреба в їхньому правовому забезпеченнi

через визначення правового становища орендодавця та орен-

даря, у правовому регулюваннi вiдносин щодо порядку та

умов надання земельної дiлянки, призначеної для виробни-

цтва сiльськогосподарської продукцiї, регулювання внутрi-

шньогосподарської оренди у тваринництвi.

10. Характеризуючи суспiльнi вiдносини з приводу рацiо-

нального використання земель i вод сiльськогосподарського

призначення як предмета аграрного права, належить керува-

тися принципом, згiдно з яким до правового iнституту аграр-

ного права належать тi правовi норми, якi регулюють вiдно-

сини, що є предметом аграрного права. А такими є лише тi

вiдносини щодо використання земель i водокористування,

якi безпосередньо стосуються органiзацiйно-управлiнської,

виробничо-господарської та агроекологiчної дiяльностi сiль-

ськогосподарських пiдприємств.

11. Аграрно-договiрнi вiдносини, без яких практично

неможлива виробничо-господарська дiяльнiсть аграрних то-

варовиробникiв, дають пiдставу розглядати їх як правовий iн-

ститут аграрного права. Тi ж договори, якi не мають такого

2

36

значення для здiйснення субєктами аграрного пiдприєм-

ництва всiх форм власностi своєї виробничо-господарської

дiяльностi, слiд вiдносити до цивiльно-господарських дого-

ворiв.

5. Визначення аграрного права,

його завдання та функцiї

1. Аграрне право України - це самостiйна галузь права. Воно

являє собою сукупнiсть правових норм, що визначають правове

становище працiвникiв сiльського господарства i сiльськогоспо-

дарських пiдприємств, їхнi основнi субєктивнi права та юри-

дичнi обовязки. Цi норми регулюють суспiльнi аграрнi органi-

зацiйно-правовi, членськi, майновi, управлiнськi, трудовi, со-

цiальнi та внутрiшньогосподарськi виробничi вiдносини та

вiдносини з приводу утворення i виробничо-господарської

дiяльностi селянських (фермерських) господарств.

Афарне право регулює аграрнi вiдносини, обєднанi за

змiстом, суттю, цiлями та дiяльнiстю, якi складаються в про-

цесi пiдприємницької дiяльностi аграрних пiдприємцiв зi ста-

тусом юридичних осiб, заснованих на рiзних формах власнос-

тi й господарювання, що спрямована на виробництво, транс-

портування, зберiгання, а також реалiзацiю сiльськогосподар-

ської продукцiї, продовольства i сировини рослинного i

тваринного походження, в тому числi й у переробленому ви-

глядi, з метою одержання прибутку.

Аграрне право є самостiйною галуззю права завдяки сво-

єму субєктивному означенню, зумовленому властивостями

аграрного виробництва i особливо - аграрного пiдприєм-

ництва. Цiєю властивiстю пояснюється спiльнiсть ознак

виробничо-господарської самостiйностi та правоздатностi

приватних, зокрема селянських (фермерських) господарств,

сiльськогосподарських пiдприємств - як юридичних осiб,

державних i спiльних пiдприємств, орендарiв земель сiльсько-

господарського призначення, а також рибних, мислив-

ськогосподарських пiдприємств, риболовних та мислив-

ських угiдь, звiроферм (ферм по розведенню диких хутрових

ссавцiв).

Аграрне право охоплює собою зовнiшнi правовiдносини,

що основанi на ринкових товарно-грошових вiдносинах, за-

безпечують державно-правове регулювання сiльського госпо-

Предмвт 1 система аграрного права

37

дарства, соцiальний розвиток села i агропромислового ком-

плексу, регулюють систему господарсько-договiрних вiдно-

син, в тому числi економiчнi вiдносини з аграрними товаро-

виробниками зарубiжних країн. Реалiзацiя норм аграрного

права шляхом виконання i застосування провадиться завдяки

його iнтегруванню з iншими галузями права - конституцiй-

ним, земельним, цивiльним, адмiнiстративним, фiнансовим,

цивiльним процесуальним правом. Взаємодiя (iнтегрування)

аграрного права зi спорiдненими галузями права забезпечує

додержання Конституцiї України стосовно громадян - пра-

цiвникiв сiльського господарства, повнообсягове здiйснення

права власностi на майно i землю сiльськогосподарського

призначення, охорону прав i юридичний захист iнтересiв ко-

лективних i державних сiльськогосподарських пiдприємств,

селянських (фермерських) господарств, працiвникiв сiльське-"

го господарства.

2. Першочергове завдання аграрного права полягає в за-

безпеченнi юридичними засобами реалiзацiї державної аграр-

ної полiтики України, закрiпленнi оптимального правового

становища всiх учасникiв аграрних правовiдносин, якi є пред-

метом цiєї галузi права. Аграрне право спрямовано на забез-

печення становлення ринкових вiдносин та розвиток їх iн-

фраструктури, аграрно-орендних формувань. Актуальнi зав-

дання аграрного права полягають у забезпеченнi сучасного

рiвня взаємопоєднання i регулювання всiх форм власностi,

що становлять економiчну основу аграрного сектора народ-

ного господарства, посилення схоронностi майна i коштiв.

Аграрне право покликане сприяти рацiональному викорис-

танню землi, вод та iнших природних ресурсiв i гарантувати їх

збереження як найголовнiших обєктiв екологiї. Завдання

аграрного права полягає в забезпеченнi реалiзацiї правоздат-

ностi його субєктiв i тих конкретних завдань i цiлей, що ста-

новлять їх соцiально-економiчну дiяльнiсть. Такi завдання

для кооперативних аграрних пiдприємств - юридичних осiб

визначенi правовими нормами законодавства про цi коопе-

ративи i пiдприємства та їхнiми статутами. Для державних

сiльське-, рибо-, мисливськогосподарських пiдприємств вони

випливають iз Закону "Про пiдприємства в Українi", а також

з норм Закону "Про пiдприємництво".

Чiтке визначення кола i змiсту завдань аграрних пiдпри-

ємств (органiзацiй, обєднань), спiльних пiдприємств покли-

38 Роздiл i

кане сприяти ефективному використанню юридичних засобiв

регулювання аграрних вiдносин, здiйсненню субєктивних

прав i додержання юридичних обовязкiв усiма учасниками

аграрних правовiдносин.

В умовах формування правової держави аграрному праву

притаманне забезпечення додержання всiх прав працiвникiв

сiльського, рибного i мисливського господарства, визначених

Конституцiєю України. Цими завданнями охоплюються i

питання адмiнiстративно-правового та судового захисту прав

членiв i найманих працiвникiв сiльськогосподарських пiд-

приємств.

3. Аграрне право - важливий суспiльний фактор успiшно-

го розвитку аграрного виробництва. Ефективна реалiзацiя аг-

рарного права забезпечується завдяки сумлiнному застосу-

ванню його у процесi регулювання аграрних суспiльних вiд-

носин.

Головне завдання належного виконання i застосування

норм аграрного права полягає у правовому забезпеченнi

ефективної дiяльностi афарних пiдприємств i органiзацiй.

Сюди належить вимога обовязкового застосування правових

гарантiй господарської самостiйностi кожного з субєктiв аг-

рарного пiдприємництва; додержання державної дисциплiни

щодо виконання державних замовлень на виробництво i реа-

лiзацiю сiльськогосподарської продукцiї; додержання вироб-

ничо-технологiчної, фiнансово-кредитної, господарсько-до-

говiрної та трудової дисциплiни в кожному пiдприємствi та в

кожному трудовому колективi; недопущення фактiв взаємної

амнiстiї, тобто незастосування майнових санкцiй, встановле-

них договорами щодо сторiн - порушникiв договiрних зо-

бовязань.

В умовах впровадження ринкових товарно-грошових вiд-

носин та розвитку їхньої iнфраструктури, посилення право-

вих гарантiй додержання вимог аграрного i трудового законо-

давства, охорони i захисту прав громадян зростає роль юри-

дичного обслуговування в системi агропромислового ком-

плексу, що має безпосереднє вiдношення до належного

правозастосування.

4. Завданнями аграрного права як галузi права i його за-

стосування визначаються завдання науки аграрного права.

Наука аграрного права - це комплекс завдань про правове

регулювання суспiльних аграрних вiдносин, що виникають i

Предмет 1 система аграрного права 39

функцiонують залежно вiд органiзацiї та дiяльностi всiх

субєктiв аграрного пiдприємництва - товаровиробникiв.

Наукою охоплюються знання щодо правового статусу чле-

нiв колективних сiльськогосподарських пiдприємств i коопе-

ративiв, учасникiв господарських товариств, найманих пра-

цiвникiв у сiльському господарствi. Цiєю наукою дослiджу-

ються проблеми правозастосування кожного з iнститутiв аг-

рарного права, його поєднання з iншими галузями права в тiй

їх частинi, що стосується дiяльностi субєктiв аграрного пiд-

приємництва - товаровиробникiв, прав та юридичних

обовязкiв субєктiв аграрного права, iншi як теоретичнi, так

i практичнi проблеми. Значне мiсце серед них належить

проблемам удосконалення аграрного законодавства через но-

ву законотворчу дiяльнiсть найвищих органiв державної вла-

ди України.

5. iстотно важливими є завдання аграрного законодавства

i науки аграрного права в перюд сучасних економiчних, соцi-

альних i правових реформ. Йдеться про пiднесення значу-

щостi права власностi на землю, засоби i продукцiю вироб-

ництва, вiдшукання ефективних методiв господарювання,

роздержавлення i приватизацiю державних пiдприємств, що

переробляють сiльськогосподарську сировину, удосконален-

ня ринкових засобiв реалiзацiї сiльськогосподарської продук-

цiї, пiднесення ролi аграрно-договiрних взаємин виробникiв

цiєї продукцiї.

Перетворення, здiйснюванi в економiцi народного госпо-

дарства в цiлому та в його аграрному секторi у тому числi,

безпосередньо стосуються правового становища працiвникiв

сiльськогосподарського виробництва в особi членiв субєктiв

пiдприємництва кооперативного типу, зокрема сiльгоспкоо-

перативiв, учасникiв господарських товариств, а також робiт-

никiв i службовцiв усiх органiзацiйно-правових форм сiль-

ськогосподарських пiдприємств у звязку з впровадженням

паювання i виплати дивiдендiв, удосконалення системи орга-

нiзацiї та оплати працi, вирiшення їхнiх соцiальних проблем,

юридичного захисту iнтересiв i прав.

Роздiл II

ДЖЕРЕЛА АГРАРНОГО ПРАВА

1. Поняття i види джерел аграрного права

1. Джерелом аграрного права є Конституцiя України, її за- 1_

кони та пiдзаконнi акти - Укази Президента України, поста- л-

нови, декрети i розпорядження Кабiнету Мiнiстрiв України, И <,

затвердженi ним Положення, а також накази, iнструкцiї та iн- Ш < ї

шi акти, прийнятi Мiнiстерством агропромислового комплек- И Ь.

су України, Державним комiтетом України по земельних ре- к 2

сурсах та iншими вiдомствами України, в

Здiйснюванi соцiально-економiчнi та правовi реформи Л йс

повною мiрою стосуються аграрного сектора економiки Ук- В "

раїни i дiстають свiй прояв у вiдповiдних законодавчих актах. В

Правове регулювання найiстотнiших суспiльних аграрних вiд- |р 5

носин нормами законiв є принципом, вимогою та ознакою | й

гарантiї, що ця правова норма вiдображає iнтереси i волю на- |

роду за допомогою законодавчого акта, прийнятого найви

щим органом державної влади.

Джерелами аграрного права є правовi акти, що мiстять

норми аграрного права як галузi, а також норми, якi є в актах

iнших галузей нацiонального i мiжнародного законодавства, в

тiй їх частинi, де вони реiулюють аграрнi вiдносини.

Вмiщенi п законах прамовi норми ча своїм призначенням

характсриiуюп.ся як такi, що мають загальний (унiфiкова-

ний) i сiiецiiш.пий (диференцiйований) змiст. Цi акти визна-

чають праiюний ститус ти нравосубкктнiсть усiх легальних

субєктiв аграрного нiднриiмництна (див. схему 3).

Джерелами аграрного прана України є унiфiкованi й ди-

ференцiйованi акти пранотпорчостi державних органiв. Вони

регулюють аграрнi ринковi вiдносини, встановлюють i за-

крiплюють аграрну полiтику, сформульовану законодавчою

владою. На вiдмiну вiд джерел iнших галузей права, джерела

0; кї к > й) г ЇЇ -- 1| iаР 0-с:2i л5

5

1 23 та i

їїх |

ї-х х Ф -----

2с5 - Ц1 Г"-

2еiя> таi Ї

0п 3та ~ ж- % i

ї Л -г"о. <и -

i~~- Я- х "

Е:5- >= Ї

<т 1з та й 6-1=1 -ПО)>~ це ч

0-

йс:i """ 5.. та сх с.

уЕ= 1-

5-----

0;

Еї

д- яа>

i|Г Х 0> ь11

>-> 01с; таР 0-с:

2 ii.л г-3;Е 5111

5>1х -1Й

i!та iата таi

1"ї т

i11-хтак х>,

0 5-iЗii

i0) 0-хса8--ЇО>ю

i >,iтаЙ"зСа1- ТО

Сi.0iїх5..схЕ=0)с[01тае .Ь01 д00Й."

1i!

х0:Хо

таi таiялтаi-

о.0а, с >,

i1х 0: ї5 х с та хюЙо.iй о -а.><

15

Р

42 Роздiл Н

аграрного права України мають такi характернi особливостi:

1) унiфiкованi акти аграрного законодавства - являють со-

бою ядро аграрного законодавства i становлення аграрного

права як самостiйної та iнтегрованої галузi нацiонального

права; 2) вiдсутнiсть єдиного фундаторного акта кодифiкова-

ного характеру (на вiдмiну вiд традицiйних галузей права, де

таким актом є кодекси; вiд аграрного права Францiї, Мекси-

ки, Уругваю та iнших країн, де основним таким актом висту-

пають аграрнi кодекси); 3) значущiсть локальних актiв санк-

цiонованої та делегованої правотворчостi субєктам сiль-

ськогосподарського виробництва i ринкових економiчних

вiдносин; 4) збереження рекомендацiйної правотворчостi;

5) використання правових норм iнших галузей права, якi од-

ночасно належать i до норм аграрного та iнших галузей права

(земельного, господарського, фiнансового тощо), оскiльки

вони регулюють окремi питання дiяльностi субєктiв аграрно-

го пiдприємництва; 6) зростання ролi мiжнародних норм пра-

ва та унiфiкацiї нацiонального аграрного законодавства щодо

мiжнародного права.

2. Унiфiкованi акти аграрного законодавства - це юри-

дична форма закрiплення норм аграрного права, спрямова-

них на iнтеграцiю правового регулювання аграрних вiдносин,

унiфiкацiю правового статусу i правової регламентацiї дiяль-

ностi субєктiв аграрного пiдприємництва усiх форм власностi

та легальних органiзацiйно-правових форм. Вони включають

у себе нормативно-правовi акти, що регулюють у єдностi та

взаємозвязку економiчнi, органiзацiйнi та iншi заходи, спря-

мованi на реалiзацiю аграрної реформи, пiдприємництва всiх

аграрних товаровиробникiв.

Диференцiйованi акти аграрного законодавства - це нор-

мативно-правовi акти, що розробляються з урахуванням вiд-

мiнностей у статусi субєктiв аграрного пiдприємництва.

Унiфiкованi й диференцiйованi нормативно-правовi акти є

основою системи (видiв) джерел аграрного права (див. схему 4).

3. Аграрне законодавство становлять закони i нормативно-

правовi акти, спрямованi на органiзацiйно-управлiнське за-

безпечення рацiонального використання земель сiльськогос-

подарського призначення. До нього належать акти, спрямо-

ванi на належну органiзацiю ведення головних i допомiжних

галузей сiльськогосподарського виробництва: рослинництва i

ВИДИ ДЖЕРЕЛ

АГРАРНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Унiфiкованi, диференцiйованi

та iншi правовi акти, що увiбрали в себе:

тваринництво

ветеринарiю, зооiнженерiю

ставковерибальство

iнше

законодавство

земельне

трудове

цивiльне

господарське

фiнансове

адмiнiстративне

водне

лiсове

екологiчне

iнше

Схема 4. Види джерел аграрного права України

44

Джерела аграрного права 45

роздiли

тваринництва та Їхнiх складових (насiнництво, селекцiя, пле-

мiнна справа, бджiльництво, ставкове рибальство тощо). Ни-

ми є акти, якi визначають нормативно-правовi вимоги, спря-

мованi на охорону здоровя працiвникiв сiльського господар-

ства, додержання правил технiки безпеки i виробничої санiта-

рiї в процесi аграрного виробництва.

Нормативно-правовi положення цих актiв визначають ко-

ло аграрних пiдприємцiв як субєктiв аграрних виробничих

вiдносин. Цi акти поширюють свою чиннiсть на дiяльнiсть

усiх сiльськогосподарських пiдприємств.

4. Рiзновидом джерел аграрного права слiд розглядати та-

кож внутрiшньогосподарськi локальнi акти, чиє виникнення

i функцiонування зумовлено насамперед тим, що громадяни

як члени i/чи учасники (акцiонери) через вищi органи управ-

лiння самостiйно закрiплюють модель (правила) поведiнки.

5. Розяснення, iнформацiйнi листи судових органiв - Ви-

щого арбiтражного суду, Верховного Суду України - мають

важливе значення для належного правозастосування, виго-

товлення таких за змiстом локальних актiв, що пiддаються

прогнозуванню судової перспективи.

6. Самостiйним джерелом нацiонального аграрного права

слiд також вважати мiжнароднi правила, звичаї, конвенцiї, до

яких приєдналася (та якi ратифiкувала) Україна. Це, насампе-

ред, Мiжнародно-правовi правила торгiвлi, експорту та iм-

порту продуктiв харчування, устаткування, отрутохiмiкатiв,

машин та iн. Таким актом є, наприклад, Нью-Йоркська кон-

венцiя 1958 р. про виконання рiшень iноземних арбiтражiв

тощо.

2. Конституцiя України i закони -

основа аграрного права

1. Конституцiя є основоположним законом України, який

мiстить в собi правовi норми, що лежать в основi аграрного

права i аграрного законодавства. Положення Конституцiї Ук-

раїни визначають права, свободи та обовязки людини i гро-

мадянина, що повною мiрою поширюються i на селян як пра-

цiвникiв сiльського господарства у всiх його формах органiза-

цiї. Конституцiя визначає, закрiплює i гарантує форми i види

власностi. Через систему правових iнститутiв i галузей права

вона забезпечує здiйснення правдержавної приватної влас-

ностi на засоби i продукцiю сiльськогосподарського вироб-

ництва, окреслює основнi правомочност-колективних i дер-

жавних сiльськогосподарських пiдприємств i громадян, якi

займаються сiльським господарством.

Конституцiя України в ст. 36 визначає право громадян Ук-

раїни на свободу обєднання у полiтичнi партiї та громадськi

органiзацiї для здiйснення i захисту своїх прав i свобод i задо-

волення полiтичних, економiчних i соцiальних, культурних та

iнших iнтересiв. На пiдставi цiєї норми права селяни та iншi

громадяни обєдналися в колективнi сiльськогосподарськi

пiдприємства, сiльськогосподарськi кооперативи, спiлки се-

лян, акцiонернi товариства, агрофiрми та iншi форми сiльсь-

когосподарського виробництва та пiдприємництва.

Конституцiя України визнала землю, її надра, воднi та iн-

шi природнi ресурси обєктами права власностi Українського

народу. Вiд iменi Українського народу права власника здiй-

снюються органами державної влади та органами мiсцевого

самоврядування (ст. 13). Встановленi в статтi 13 i 14 Консти-

туцiї земельнi правомочностi конкретизовано в Земельному

кодексi України та земельному, аграрному, цивiльному зако-

нодавствi.

В Основному Законi (ст. 41) закрiплено три форми влас-

ностi: державна, комунальна i приватна. На пiдставi цiєї пра-

вової норми здiйснюється право повного господарського вi-

дання державними сiльськогосподарськими пiдприємствами.

Безпосереднє вiдношення до усiх форм органiзацiї сiль-

ськогосподарського виробництва має ст. 42 Конституцiї Ук-

раїни, в якiй йдеться про правоздатнiсть усiх громадян Украї-

ни займатися пiдприємницькою дiяльнiстю. Це право грома-

дянина тiсно повязане з реалiзацiєю ст. 36 Конституцiї Ук-

раїни i утворенням цiлої системи сiльськогосподарських

виробничих, сервiсних, заготiвельних, постачальницьких, пе-

реробних пiдприємств, товариств, фiрм та обєднань.

2. В Українi основним виробником сiльськогосподарської

продукцiї є колективнi сiльськогосподарськi пiдприємства.

Україна - єдина держава, що прийняла Закон "Про колек-

тивне сiльськогосподарське пiдприємство". Правовими нор-

мами цього Закону визначено правове становище КСГП як

виробничо-господарського утворення, що поряд з вироб-

ництвом продуктiв харчування i сировини для харчової i лег-

кої промисловостi виконує неоцiниму суспiльно-соцiальну

функцiю працевлаштування працездатного населення сiл i се-

лищ та вирiшення соцiальних проблем селян похилого вiку.

Цим Законом регулюються вiдносини права членства в

КСГП, вiдносини власностi i паювання майнових фондiв, оп-

лата працi членiв КСГП, основний режим виробничо-госпо-

дарської дiяльностi, право самоврядування, взаємини держа-

ви i колективного сiльськогосподарського пiдприємства, ре-

гулюються вiдносини в разi реорганiзацiї або лiквiдацiї

КСГП. Згiдно зi ст. 6 Закону основними завданнями пiдпри-

ємства є виробництво товарної продукцiї рослинництва i тва-

ринництва, а також її переробка та iншi види дiяльностi,

спрямованi на задоволення iнтересiв членiв пiдприємства,

трудового колективу i населення України в цiлому.

З метою розширення виробничо-господарської, сервiсної,

заготiвельної, збутової дiяльностi громадян, якi проживають у

сiльськiй мiсцевостi, розвитку пiдприємництва i забезпечення

зайнятостi населення в Українi 17 липня 1997 р. прийнято За-

кон "Про сiльськогосподарську кооперацiю". Цим Законом

окреслено види сiльськогосподарських кооперативiв, обовяз-

ковiсть їх державної реєстрацiї, права та обовязки членiв

кооперативу, правовий режим майна i землi, засади самовря-

дування, господарська правоздатнiсть кооперативу, розподiл

доходiв, взаємини держави i кооперативу та iн.

В Українi 10 квiтня 1992 р. прийнято Закон "Про спожив

чу кооперацiю". Цей Закон визначає правовi, економiчнi та

соцiальнi основи дiяльностi споживчої кооперацiї в Українi.

Споживча кооперацiя становить собою добровiльне обєднан-

ня громадян для спiльного ведення господарської дiяльностi з

метою полiпшення свого економiчного та соцiального стану.

Вона здiйснює торговельну, заготiвельну, виробничу та iншу

дiяльнiсть, сприяє соцiальному i культурному розвитку села,

народних промислiв i ремесел. Членами споживчих товариств

є, головним чином, працiвники сiльського господарства.

У Законi "Про сiльськогосподарську кооперацiю" мiстить-

ся норма (ст. 4), згiдно з якою дiя цього Закону не поширю-

ється на споживчу кооперацiю.

Правове становище державних сiльськогосподарських пiд-

приємств (радгоспiв, племiнних господарств) визначається

Законом "Про пiдприємства в Українi" вiд 27 березня 1992 р.

Правовi норми цього Закону визначають правове становище

Джерела аграрного права

всiх типiв i видiв державних пiдприємств. Ст. 1 цього Закону

мiстить визначення державного пiдприємства. Пiдприємство

- основна органiзацiйна ланка народного господарства Ук-

раїни, воно є самостiйним, господарюючим статутним

субєктом, має права юридичної особи, провадить свою ви-

робничу дiяльнiсть з метою одержання вiдповiдного прибутку

(доходу).

На рiвнi законодавчого акта визначається правове стано-

вище селянського (фермерського) господарства. Цим актом є

Закон "Про селянське (фермерське) господарство", що прий-

нятий Верховною Радою України вiд 20 грудня 1991 р. iз змi-

нами i доповненнями, внесеними 22 червня 1993 р. Цей За-

кон визначає економiчнi, соцiальнi i правовi основи створен-

ня та дiяльностi селянських (фермерських) господарств в

Українi. Закон гарантує права громадян на добровiльне ство-

рення цих господарств, самостiйнiсть їх господарювання, рiв-

нiсть з iншими формами господарювання в агропромислово-

му комплексi, а працюючих у селянських (фермерських)

господарствах - iз зайнятими в iнших сферах народного гос-

подарства.

До джерел аграрного права вiдноситься ряд законiв, безпо-

середньо спрямованих на ведення сiльськогосподарського

виробництва та його окремих галузей. Серед цих законiв

звертає на себе увагу Закон "Про насiння" вiд 15 грудня

1993 р. Цей Закон мiстить основнi положення, що регулюють

виробництво, реалiзацiю та використання насiння i садивно-

го матерiалу сiльськогосподарських, декоративних, лiкар-

ських та лiсових рослин, на якi затверджено державнi стан-

дарти i правовi вiдносини мiж виробниками та споживачами

насiння i садивного матерiалу, а також охороняє їх права.

Закон "Про охорону прав на сорти рослин" вiд 21 квiтня

1993 р. регулює вiдносини, з приводу одержання, викорис-

тання, захисту, вiдчуження i припинення дiї права на сорти

рослин в Українi. Закон "Про карантин рослин", який прий-

нятий ЗО червня 1993 р. У Законi визначено загальнi правовi,

органiзацiйнi та фiнансово-економiчнi основи карантину

рослин, дiяльнiсть державних органiв, пiдприємств, установ,

органiзацiй, посадових осiб та громадян, спрямовану на запо-

бiгання завезенню та поширенню вiдсутнiх на територiї Ук-

раїни небезпечних шкiдникiв, хвороб рослин i бурянiв.

Роздiл V

Правовi норми щодо регулювання суспiльних аграрних

вiдносин, повязаних з державною реєстрацiю, виробницт-

вом, закупiвлею, транспортуванням, зберiганням, реалiзацiєю

та безпечним для здоровя людини, навколишнього природ-

ного середовища застосуванням пестицидiв i агрохiмiкатiв,

передбаченi в Законi "Про пестициди i агрохiмiкати", прий-

нятому 2 березня 1995 р. Цей Закон визначає права i обовяз-

ки пiдприємств, установ, органiзацiй та громадян, а також

повноваження органiв державної влади i посадових осiб у

данiй сферi.

4. Складову частину аграрного законодавства становлять

акти про тваринництво в Українi. Зокрема, Верховна Рада

України 15 грудня 1993 р. прийняла Закон "Про племiнне

тваринництво", яким визначено загальнi правовi, економiчнi

та органiзацiйнi основи племiнного тваринництва. Ним рег-

ламентована дiяльнiсть у галузi племiнного тваринництва, ви-

значено правове становище субєктiв i структур племiнного

тваринництва, встановлено вимоги до племiнних ресурсiв i

основи контролю за їх дотриманням.

5. Ветеринарiя та зооiнженерiя - це важливi елементи аг-

рарного виробництва, дiяльнiсть, спрямована на розвиток

тваринництва, забезпечення здоровя тварин, екологiчну без-

пеку продукцiї тваринництва. Тому Закон " Про ветеринарну

медицину" та iншi закони про тваринництво, зооiнженерiю є

джерелами аграрного права.

Визначною правомочнiстю всiх виробникiв товарної

сiльськогосподарської продукцiї є дотримання ними вимоги

виробляти i реалiзовувати цю продукцiю. Саме цi вимоги ви-

значенi Законом "Про якiсть i безпеку харчових продуктiв i

продовольчої сировини", прийнятим Верховною Радою Ук-

раїни 23 грудня 1997 р. Цим Законом визначено правовi заса-

ди забезпечення якостi i безпеки харчових продуктiв i продо-

вольчої сировини для здоровя населення. Ним регулюються

вiдносини мiж органами виконавчої влади, виробниками,

продавцями, постачальниками i споживачами пiд час розроб-

ки, виробництва, ввезення на митну територiю України, заку-

пiвлi, постачання, зберiгання, транспортування, реалiзацiї,

використання, споживання i утилiзацiї харчових продуктiв i

продовольчої сировини.

Практика виробничо-господарської дiяльностi субєктiв

пiдприємництва з часу дiї Закону "Про колективне сiльсько-

49

Джерела аграрного права

господарське пiдприємство" дає пiдстави вважати, що стосов-

но таких пiдприємств цей Закон не став ефективним засобом

правового забезпечення їх дiяльностi. Його правовi норми не-

достатньо спрямованi на забезпечення прав та iнтересiв

пiдприємств у їхнiх взаєминах щодо матерiально-технiчного

забезпечення, встановлення економiчно обгрунтованих цiн

на сiльськогосподарську продукцiю, вироблювану ними, i

сiльськогосподарську технiку, мiнеральнi добрива, отрутохi-

мiкати та iншi предмети постачання, без яких цi субєкти пiд-

приємництва в сучасних умовах не можуть господарювати.

Цей акт визначає виробничо-господарську самостiйнiсть i

правоздатнiсть аграрного пiдприємства на рiвнi закону, а та-

кож права i обовязки членiв такого пiдприємства, їхнi право-

вi гарантiї, принципи самоврядування i повноваження пред-

ставницьких органiв. На рiвнi спецiальних законодавчих актiв

встановлено режим власностi пiдприємств, вимоги щодо ви-

робничо-господарських правомочностей пiдприємств як ви-

робникiв-пiдприємцiв, щодо розподiлу доходiв, розширення

майнових, управлiнсько-контрольних, соцiальних прав їхнiх

членiв i/чи учасникiв.

6. Усi учасники аграрного пiдприємства (всiх форм влас-

ностi та господарювання) мають справу з використанням зем-

лi та iнших природних ресурсiв. Правовий режим, зокрема

землi як головного засобу сiльськогосподарського (аграрного)

виробництва, права та обовязки власникiв i користувачiв

землi, вiдповiдальнiсть за її рацiональне використання, збере-

ження родючостi й екологiчної чистоти регулюються норма-

ми Земельного кодексу України. Цей законодавчий акт є ос-

новним джерелом земельного права. Однак у ньому мiстяться

окремi правовi норми, що визначають земельну правоздат-

нiсть усiх субєктiв афарного пiдприємництва i приватних

пiдсобних господарств. А тому певною мiрою Земельний ко-

декс України є також джерелом аграрного права.

Джерелами саме аграрного права є Водний кодекс України

та iншi закони, окремi правовi норми яких регулюють вироб-

ництво (в тому числi вiдтворення) продукцiї харчування тва-

ринного, зокрема водного походження, розведення хутрових

диких тварин, промислове мисливство тощо.

7. Джерелами аграрного права є закони, норми яких сто-

суються одночасно аграрних та iнших галузей народного гос-

подарства. Зокрема, Закон "Про пiдприємництво", прийня-

Джерела аграрного права 51

тий Верховною Радою України 7 лютого 1991 р. мiстить в собi

важливий принцип виробничо-господарської дiяльностi -

пiдприємництво. Цим Законом визначено загальноправовi

економiчнi та соцiальнi засади здiйснення пiдприємницької

дiяльностi (пiдприємництва) громадянами та юридичними

особами на територiї України, встановлено гарантiї свободи

пiдприємництва та його державної пiдтримки. Цей принцип

є настiльки загально визначальним, що знайшов своє закрiп-

лення в ст. 42 Конституцiї України. Вiн також включається до

аграрного законодавства.

На всi сфери трудових правовiдносин, включаючи цi вiд-

носини в сiльському господарствi, поширюються норми За-

кону "Про охорону працi" вiд 14 жовтня 1992 р., яким визна-

чено основнi положення щодо здiйснення конституцiйного

права громадян на охорону їх життя i здоровя в процесi тру-

дової дiяльностi та регулювання за участю вiдповiдних дер-

жавних органiв вiдносин мiж власником пiдприємства, уста-

нови i органiзацiї або уповноваженим ним органом i працiв-

ником з питань безпеки, гiгiєни працi та виробничого середо-

вища i встановлюється єдиний порядок охорони працi в

Українi.

Такi ж за своїм суспiльним значенням й iншi закони.

3. Пiдзаконнi акти

1. Пiдзаконними актами є нормативнi укази Президента

України, постанови i розпорядження Кабiнету Мiнiстрiв Ук-

раїни, накази, положення, iнструкцiї, що приймаються Мi-

нiстерством агропромислового комплексу України, Держав-

ним комiтетом в справах земельних ресурсiв. Мiнiстерством

охорони здоровя, iншими вiдомствами України з питань

сiльськогосподарського виробництва i пiдприємництва, ви-

робництва продуктiв харчування i продовольства рослинного

i тваринного походження та їхньої безпеки для споживачiв, а

також iз питань охорони здоровя працiвникiв.

Укази Президента України видаються на розвиток чинно-

го законодавства для термiнового правового врегулювання

питань, що мають загальнодержавне значення. Головним чи-

ном укази Президента України спрямованi на: а) здiйснення

Нацiональної аграрної програми; б) проведення приватизацiї

майна; в) прискорення земельної реформи.

Цими указами визначаються повноваження окремих мi-

нiстерств, комiтетiв та вiдомств як органiв державного управ-

лiння. Так, Указом Президента вiд 15 листопада 1997 р. за-

тверджено Положення про Мiнiстерство агропромислового

комплексу України. Воно є центральним органом виконавчої

влади, який забезпечує проведення в життя державної полiти-

ки у сферi сiльського господарства, садiвництва, виноградар-

ства, харчової, переробної та виноробної промисловостi,

здiйснення заходiв для гарантування продовольчої безпеки

держави.

Зважаючи на актуальнiсть проведення земельної реформи,

Президент своїм Указом вiд 13 травня 1996 р. затвердив По-

ложення про Державний комiтет України по земельних ре-

сурсах. Цей комiтет є центральним органом державної вико-

навчої влади, пiдпорядкованим Кабiнету Мiнiстрiв України i

входить до складу агропромислового комплексу. Держкомзем

вiдповiдає за реалiзацiю державної полiтики в галузi земель-

них вiдносин i проведення земельної реформи.

2. Питанню реалiзацiї земельної реформи присвячено,

зокрема, Указ вiд 10 листопада 1994 р. "Про невiдкладнi захо-

ди щодо прискорення земельної реформи у сферi сiльсько-

господарського виробництва", яким установлено, що прива-

тизацiя земель у колективну i приватну власнiсть є першочер-

говим невiдкладним заходом у здiйсненнi земельної реформи.

Цим указом, зокрема, передбачено: а) передавання землi у

власнiсть колективних сiльськогосподарських пiдприємств,

сiльськогосподарських кооперативiв, акцiонерних товариств,

у тому числi створених на базi державного сiльськогосподар-

ського пiдприємства; б) подiл земель на частки (паї) без видi-

лу їх у натурi на мiсцевостi; в) видання кожному членовi ко-

лективного сiльськогосподарського пiдприємства сертифiката

на право приватної власностi на земельну частку (пай)1. Ука-

зом встановлено також, що право на земельну частку (пай)

1 Слiд, однак, зазначити, що юристами досить критично сприйнято мож-

ливiсть використання сертифiката на земельний пай застави, оскiльки земель-

ний пай у сертифiкатi визначається в умовних кадастрових гектарах, а також у

вартiсному виразi (як це зазначено в Указi вiд 10 листопада 1994 р.), тобто вiя

не має iндивiдуальних ознак, а вiдтак - не може бути обєктом стягнення за

заставою (iпотекою).

52

Роздiл II

може бути обєктом купiвлi-продажу, дарування, мiни, успад-

кування, застави; власники земельних часток (паїв) мають

право на їхнiй основi створювати асоцiацiї, спiлки, господар-

ськi товариства тощо.

Кабiнет Мiнiстрiв своєю постановою вiд 23 березня 1995 р.

затвердив Методику грошової оцiнки земель сiльськогоспо-

дарського призначення та населених пунктiв (зi змiнами, вне-

сеними постановою вiд 31 жовтня 1995 р.).

Постановою вiд 28 грудня 1995 р. "Про звiльнення нату-

ральної оплати працi працiвникiв сiльськогосподарських пiд-

приємств вiд оподаткування прибутковим податком" врегу-

льовано питання оподаткування натуральної оплати, а поста-

новою вiд 31 травня 1995 р. "Про додатковi заходи щодо пiд-

тримки розвитку особистих пiдсобних господарств громадян i

селянських (фермерських) господарств" встановлено цiлий

ряд пiльг громадянам та фермерам.

3. Серед джерел аграрного права важливе мiсце посiдають

нормативно-правовi акти уряду, зокрема його декрети, поста-

нови, положення, iнструкцiї, що приймаються з рiзних пи-

тань приватизацiї, органiзацiї виробництва, його матерiально-

технiчного забезпечення, закупiвель тощо.

Так, на виконання Указу Президента України №208 вiд

З квiтня 1992 р. Кабiнет Мiнiстрiв України своєю постановою

затвердив заходи щодо виконання Указу Президента України

"Про компенсацiю грошових втрат сiльськогосподарським

товаровиробникам i банкам".

У системi аграрних правовiдносин виникають такi питан-

ня, врегулювання яких потребує прийняття спiльних право-

вих актiв рiзними вiдомствами. У цьому вiдношеннi таким

спiльним актом i одночасно джерелом аграрного права є на-

каз Мiнiстерства агропромислового копмлексу України, Мi-

нiстерства фiнансiв України, Мiнiстерства економiки України

"Про затвердження Порядку поставки концерном "Украгро-

техсервiс" державним машинно-технологiчним станцiям,

сiльськогосподарським товаровиробникам та iншим субєк-

там господарювання усiх форм власностi тракторiв, сiльсько-

господарської технiки фiрми "Дiр енд Компанi", запасних

частин i технiчних рiдин та проведення розрахункiв за них"

вiд 14 травня 1999 р. № 195/129/65.

4. Вiдомчi нормативно-правовi акти Мiнiстерства сiльсь-

кого господарства i продовольства України та Державного ко-

Джерела аграрного права 53

мiтету України по земельних ресурсах продовжують займати

чiльне мiсце серед джерел аграрного права. Наприклад, у ме-

жах своєї компетенцiї згадане мiнiстерство своїм наказом вiд

10 жовтня 1995 р. затвердило "Порядок приймання, зберiган-

ня, переробки i розрахункiв за молочну сировину на даваль-

ницьких умовах", визначило порядок оплати робiт наказом

вiд ЗО листопада 1993 р. "Про порядок оплати робiт, що ви-

конуються проектно-розвiдувальними станцiями хiмiзацiї

сiльського господарства", а Державний комiтет по земельних

ресурсах своїм наказом вiд 15 березня 1995 р. затвердив

"Тимчасовий порядок проведення робiт з видачi державних

актiв колективним сiльськогосподарським пiдприємствам,

сiльськогосподарським кооперативам, сiльськогосподарським

акцiонерним товариствам, у тому числi створеним на базi рад-

госпiв та iнших сiльськогосподарських пiдприємств, на право

колективної власностi на землю".

5. Забезпечення проведення Нацiональної аграрної про-

грами має визначальне значення для України i перебуває пiд

постiйною опiкою глави держави. Так, Указом вiд 18 сiчня

1995 р. "Про заходи щодо реформування аграрних вiдносин"

визначено правомочностi аграрних товаровиробникiв щодо

самостiйного розпорядження своєю продукцiєю, права iно-

земних iнвесторiв та нацiональних аграрних товаровиробни-

кiв, передбачено створення ринкової iнфраструктури (спецiа-

лiзованих аграрних бiрж), встановлено обовязки мiнiстерств

i вiдомств iз питань реформування аграрних вiдносин, перед-

бачено можливiсть одержання кредитiв пiд урожаї майбутнiх

рокiв тощо.

Для здiйснення матерiально-технiчного забезпечення аг-

рарних товаровиробникiв Уряд прийняв постанови вiд

23 серпня 1995 р. "Про забезпечення господарств агропро-

мислового комплексу кормозбиральною технiкою" (зi змiна-

ми, внесеними постановами Кабiнету Мiнiстрiв України вiд

2 жовтня та 22 грудня 1995 р.), вiд 22 грудня 1995 р. "Про за-

безпечення господарств агропромислового комплексу кормо-

та бурякозбиральною технiкою", вiд 9 сiчня 1996 р. "Про за-

безпечення пiдготовки машинно-тракторного парку до по-

льових робiт у 1996 роцi". Зокрема, останньою дозволено, як

виняток, надати Мiнiстерству сiльського господарства i про-

довольства для централiзованої закупiвлi запасних частин до

тракторiв та iнших машин бюджетну позичку з нарахуванням

ЗО вiдсоткiв рiчних у рахунок коштiв, передбачених на заку-

пiвлю сiльськогосподарської продукцiї за державним контр-

актом 1996 р. з поверненням їх до 1 листопада 1996 р.

6. Характерною особливiстю джерел аграрного права є те,

що важливе мiсце серед них займають рекомендацiйнi акти.

Правила з цих актiв (зразкiв норм) набувають юридичної си-

ли лише пiсля того, як їх покладено в основу локальних актiв

i прийнято вищими органами самоврядування аграрних,

колективних i корпоративних сiльськогосподарських пiд-

приємств.

4. Внутрiшньогосподарськi локальнi акти

1. Соцiально-економiчне становище колективних, держав-

них сiльськогосподарських пiдприємств, субєктiв аграрного

пiдприємництва зумовлює їхню правосубєктнiсть. Субєк-

тивнi права i юридичнi обовязки кожного з них вiдповiдно до

чинного законодавства полягають у самостiйному вирiшеннi

правових питань виробничо-господарської, фiнансової, збу-

тової та iншої дiяльностi. У вирiшеннi цих питань поряд з

органiзацiйно-управлiнськими заходами неправового харак-

теру важливу роль вiдiграє правова їх регламентацiя, що здiй-

снюється на основi внутрiшньогосподарських нормативно-

правових актiв. Останнi за порядком набуття юридичної сили

розмежовуються на двi групи.

До першої групи належать внутрiшньогосподарськi норма-

тивно-правовi акти, якi набувають юридичної сили з моменту

реєстрацiї пiдприємства у вiдповiдних державних органах. До

другої - акти, що набувають юридичної сили вiдразу з мо-

менту прийняття їх найвищими органами самоврядування

господарств ~ i;ii;ии>иими зборами членiв пiдприємств, ак-

цiонерiв, учасникiв тоїкiристи з обмеженою вiдповiдальнiстю

та членiв трудового колск-i ииу орендного пiдприємства тощо.

Так, до першої групи локальних нормативно-правових актiв

належить лише статут госнод.iрства, а в господарських това-

риствах - установчий догонiр та статут. До другої - всi iншi

внутрiшньогосподарськi корпоративнi правовi акти.

Саме тому, що цi акти приймаються на мiсцях кожним

громадським господарством окремо, їх, як правило, назива-

ють локальними нормативними актами. У своїй сукупностi

Джерела аграрного права 55

вони становлять частину аграрно-правових актiв i є джерела-

ми афарного права.

2. Головне мiсце серед локальних джерел аграрного права

належить Статутовi колективного сiльськогосподарського

пiдприємства, Статутовi спiлки селян. Статутовi агрогоспо-

дарського товариства, Статутовi сiльськогосподарського коо-

перативу, який приймається кожним iз них з додержанням

вiдповiдних вимог. Цi пiдприємства при прийняттi свого ста-

туту можуть скористатися змiстом Примiрного зразка Статуту

колективного сiльськогосподарського пiдприємства 1988 р.

(зi змiнами та доповненнями, внесеними до нього Республi-

канською радою у 1992 р.). Примiрний зразок Статуту колек-

тивного сiльськогосподарського пiдприємства 1992 р. не є

пiдзаконним урядовим нормативно-правовим актом - це акт

українського представницького органу колективних сiльсько-

господарських пiдприємств. Вiн може бути використаний пiд-

приємствами (але вони не зобовязанi користуватися зраз-

ком) при пiдготовцi власних статутiв. Головним тут є те, щоб,

керуючись ст. 4 Закону "Про колективне сiльськогосподар-

ське пiдприємство", цi субєкти пiдприємництва у своїх ста-

тутах обовязково вiдобразили такi позицiї: 1) назву господар-

ства; 2) мiсце знаходження; 3) предмет i цiлi дiяльностi; 4) по-

рядок вступу до членiв пiдприємства i виходу з нього; 5) права

та обовязки членiв; 6) органи управлiння, самоврядування i

контролю; 7) компетенцiю цих органiв; 8) порядок створення

майна та iншої власностi членiв - субєктiв пiдприємництва;

9) порядок розподiлу прибуткiв господарства; 10) умови i по-

рядок виключення зi складу членiв колективного пiдпри-

ємства; 11) умови реорганiзацiї та припинення дiяльностi пiд-

приємства.

Кожне пiдприємство кооперативного типу має право кон-

кретизувати положення цього зразка стосовно до умов своєї

дiяльностi. Так, зокрема, у статутi визначається орган, який

надiляється правами найвищого органу самоврядування, спо-

сiб голосування (вiдкрите чи таємне). Якщо в колективному

сiльськогосподарському пiдприємствi поряд iз загальними

зборами його членiв вирiшено утворити збори уповноваже-

них (як промiжний орган управлiння), то в статутi належить

чiтко розмежувати повноваження мiж загальними зборами i

зборами уповноважених.

3. Джерелом аграрного права є такi внутрiшньогосподар-

ськi нормативнi акти, як Правила внутрiшнього розпорядку,

Положення про оплату працi, Положення про раду виробни-

чої бригади. Положення про внутрiшньогосподарський роз-

рахунок, Положення про внутрiшньогосподарський пiдряд,

Положення про внутрiшньогосподарський орендний пiдряд,

Положення про ревiзiйну комiсiю. Положення про основнi

функцiї керiвних працiвникiв i спецiалiстiв тощо.

Наведенi акти є правовими, оскiльки вони приймаються

колективними сiльськогосподарськими пiдприємствами на

основi аграрно-правових актiв, виданих органами державного

управлiння сiльським господарством i представницькими ор-

ганами таких пiдприємств.

Останнi характеризуються тим, що вмiщенi в них правила

(норми) поведiнки є загальними, на вiдмiну вiд актiв (рiшень)

iндивiдуального призначення, тобто актiв конкретного засто-

сування норм аграрного права.

Аграрне законодавство визначає порядок прийняття ло-

кальних нормативних актiв. Пiсля вiдповiдної їх пiдготовки i

обговорення вони приймаються вищими органами самовря-

дування - загальними зборами членiв КСГП чи зборами

уповноважених - i лише пiсля цього набувають юридичної

сили, а правила, якi в них мiстяться, набувають сили правової

норми, обовязкової для всiх членiв даного пiдприємства -

як керiвникiв, так i рядових членiв.

4. У локальних нормативних актах виявляється притаман-

на аграрному праву особливiсть, яка полягає в застосуваннi

рекомендацiй.

Рекомендацiї з питань внутрiшньогосподарської дiяльностi

пiдприємства не є правовою нормою. З теорiї аграрного права

випливає, що способи забезпечення виконання рекомендацiй

вiдмiннi пiд способiв забезпечення виконання обовязкових,

iмперативних норм. Рекомендацiї втiлюються в життя на ос-

новi методу переконання, через посилення органiзацiйної та

виховної роботи. Цi пiдприємства приймають рекомендацiї

як свої власнi рiшення тому, що вони для них є доцiльними,

вiдповiдають iнтересам громадського господарства i його чле-

нiв. Юридичної сили, тобто правової норми, рекомендацiї на-

бувають пiсля прийняття на їх основi вищим органом само-

врядування цих пiдприємств свого локального внутрiшньо-

господарського правового акта. До цього моменту рекоменда-

цiя не є правовою нормою.

Джерела аграрного права 57

5. Локальними внутрiшньогосподарськими актами як дже-

релами аграрного права є акти i окремi положення (правила),

прийнятi господарством вiдповiдно до актiв, виданих Всеук-

раїнською радою колективних сiльськогосподарських пiдпри-

ємств у разi їх уповноваження прийняти такий акт iз боку ор-

ганiв, якi здiйснюють державне регулювання АПК. Коли ж

ними видано рекомендацiйний акт без такого уповноважен-

ня, то прийнятi на його основi внутрiшньогосподарськi акти

є обовязковими для виконання лише в цьому колективному

сiльськогосподарському пiдприємствi, спiлцi селян тощо.

6. Локальними нормативно-правовими актами як джере-

лами аграрного права виступають конкретнi положення агро-

фiрм, агрокомбiнатiв. Такi положення приймаються на за-

гальних зборах уповноважених представникiв вiд колектив-

них та iнших пiдприємств, представникiв селянських (фер-

мерських) господарств та їхнiх спiлок. Положення кожного

агрокомбiнату, агрофiрми - це самостiйнi локальнi правовi

акти, якi можуть рiзнитися мiж собою. Проте у всiх цих поло-

женнях має бути зафiксовано, що правомочностi їм делегова-

но вiд господарств-учасникiв, як це встановлено законами

"Про пiдприємства в Українi", "Про господарськi товарист-

ва", "Про колективне сiльськогосподарське пiдприємство". У

таких положеннях має бути також зазначено, що агрокомбi-

нат (агрофiрма) має як делегованi, так i чiтко визначенi уп-

равлiнськi повноваження, коло яких повинно бути вичерп-

ним i не пiдлягати розширеному тлумаченню.

З подальшим розвитком селянських (фермерських) госпо-

дарств, орендарiв (а не орендного внутрiшньогосподарського

пiдряду) в сiльському господарствi, сiльськогосподарських

кооперативiв, створення їх обєднань, асоцiацiй, акцiонерних

товариств тощо локальними аграрними правовими актами

стануть їхнi статути i рiшення, прийнятi вiдповiдно до статут-

ної дiяльностi цих обєднань (асоцiацiй тощо).

5. Проблеми i шляхи вдосконалення

аграрного законодавства України

1. Сучасне аграрне законодавство України характеризуєть-

ся, по-перше, надмiрною кiлькiстю нормативно-правових ак-

тiв, що мають неоднакову юридичну силу, по-друге, "розки-

данiстю" аграрно-правових норм по законодавчих i пiдзакон-

58 Роздiл //

них актах, що належать до iнших галузей права, по-третє, ве-

ликою питомою вагою вiдомчих нормативно-правових актiв,

якi часто суперечать аграрним законам або дають можливiсть

їх двоякого тлумачення, що в свою чергу негативно впливає

на практику застосування права. Цi вади аграрного законо-

давства обумовлюють сучаснi проблеми аграрної правотвор-

чостi в Українi.

Одним iз способiв вирiшення проблеми аграрного законо-

давства в Росiйськiй Федерацiї вченi аграрники-правознавцi

вбачають у прийняттi Основ аграрного (сiльськогосподар-

ського) законодавства. Прийняти Основи сiльськогосподар-

ського законодавства Союзу РСР i союзних республiк пропо-

нувало багато вчених аграрникiв-правознавцiв. Творчо роз-

винув цю iдею Г. Бистров, який не тiльки розробив концеп-

цiю, а й запропонував структуру цих Основ2. Останнiм часом

така ж пропозицiя мала мiсце й в Українi3. Прийняття в Росiї

таких Основ має сенс, оскiльки вона є федеративною держа-

вою. Для України такий акт не потрiбен з огляду як на її унi-

тарну систему, так i на необхiднiсть прийняття єдиного коди-

фiкованого акта, норми якого повиннi бути нормами прямої

Дiї-

2, В умовах вступу України до Ради ¦вропи, чим вона

прийняла на себе вiдповiднi зобовязання щодо змiсту нацiо-

нального законодавства i його iнтеграцiї з законодавством єв-

ропейських країн, а також з урахуванням вiдновлення в Ук-

раїнi iнституту права приватної власностi на землю, закрiп-

лення рiвностi всiх форм власностi та органiзацiйно-правових

форм господарювання на землi, коли всiх приватних та iнших

аграрних товаровиробникiв визнано субєктами пiдприєм-

ницької дiяльностi, коли кардинально змiнюється система

привласнення, розподiлу, обмiну, поряд iз новим Цивiльним

Див.: Козмрь М. Й. Стпиоилснис й рачпитис науки советского сельскохо-

зяйственного прппа / Рпчiїитис iiiрiiрио-прпиоиьiх наук. - М., 1980. - С. 18;

Петров В. В. Продоiiолi.спiсiїїпiя программа й юридичсская наука // Вести.

Моск. ун-та. Ссрия Право. - 1983, - № 2. - С. 19.

2 Див.: Бьiстров Г. Е. Источники селiiскохозяйствснного права. - М., 1985. -

С. 157-162.

i

Див.: Титова Н. i. Перспективи кодифiкацiї аграрного законодавства

України // Тези доповiдей на третiй Всеукраїнськiй науково-практичнiй кон-

ференцiї з питань кодифiкацiї українського законодавства, що вiдбувалася 7-

8 грудня 1995 р. у м. Львовi. - Львiв. 1995. - С. 75.

Джерела аграрного права 59

кодексом - основним комплексним кодифiкацiйним ак-

том, що регулює аграрнi вiдносини в Українi, має стати

Аграрний кодекс України. Регулювання аграрних суспiль-

них вiдносин в Українi (так само як, наприклад, у Францiї)

має здiйснюватися на засадах дуалiзму зазначених кодексiв. В

Аграрному кодексi необхiдно вiдобразити особливостi сучас-

них аграрних суспiльних вiдносин, рiвноправнiсть усiх форм

власностi, органiзацiйно-правових форм i методiв госпо-

дарювання.

Предметом правового регулювання запропонованого ко-

дексу мають стати аграрнi вiдносини, що становлять комп-

лекс взаємоповязаних майнових, пiдприємницьких, земель-

них, трудових, членських, учасницьких, управлiнсько-конт-

рольних суспiльних звязкiв, якi складаються у сферi вироб-

ничих, пiдприємницьких, споживчих вiдносин за участю

субєктiв аграрної пiдприємницької дiяльностi всiх форм

власностi, органiзацiйно-правових форм i методiв господарю-

вання, вiдносин, спрямованих на насичення продовольчого

ринку продуктами харчування, продовольством та сировиною

рослинного i тваринного (в тому числi водного i мисливсько-

го) походження.

Визначальним у цьому кодексi має стати: по-перше, обєкт -

земля та iнше нерухоме й рухоме майно, насамперед засоби

виробництва, а також продукти харчування, продовольство i

сировина як обєкти права власностi самих субєктiв аграрно-

го пiдприємництва та як обєкти обiгу; по-друге, - земля,

мисливськi угiддя та внутрiшнi водойми як основнi засоби ви-

робництва та добування продуктiв харчування, продовольства

i сировини рослинного i тваринного (в тому числi водного й

мисливського) походження; по-третє, земля, воднi та мис-

ливськi угiддя як обєкт навколишнього природного середовища.

Обєктом правового регулювання цього кодексу мають

стати також робоча сила та її охорона; тваринництво, зооiн-

женерiя, ветеринарiя, промислове рибальство та мисливство,

якiсть та безпека вироблюваної продукцiї тощо.

Додержуючись концепцiї про дуалiстичне правове регулю-

вання аграрних вiдносин, з урахуванням досвiду країн, де прий-

нятi та дiють кодифiкованi аграрнi законодавчi акти, Аграрний

кодекс України доцiльно скласти за такою структурою:

Преамбула

Предмет, мета, завдання, правового регулювання; визна-

чення i поняття, що використовуються в кодексi, тощо.

Частина 1

Правовий режим майна в АПК

Роздiл перший. Майновi вiдносини (зокрема повязанi з

земельними, водними, лiсовими вiдносинами - вiдносини

власника, земле-, водо-, лiсокористувача, спадкування, вiдчу-

ження тощо)

Роздiл другий. Виникнення та припинення прав (надан-

ня, вилучення, примусовий викуп земельних дiлянок, водних

та мисливських угiдь, примусовий викуп iншої нерухомостi -

головних засобiв виробництва)

Роздiл третiй. Органiзацiя устрою (земле-, лiсоустрiй)

Роздiл четвертий. Права та обовязки субєктiв аграрного

пiдприємництва щодо рацiонального використання й охоро-

ни земель та iнших природних ресурсiв у процесi виробницт-

ва продуктiв харчування, продовольства i сировини рослин-

ного i тваринного походження

Частина 2

Субєкти аграрного пiдприємства

Роздiл перший. Загальнi положення про статус та види

аграрного пiдприємництва

Роздiл другий. Правове становище селянських (фермер-

ських) господарств

Роздiл третiй. Правове становище та форми кооперуван-

ня селян (сутнiсть кооперування, його принципи, форми, в

Тому числi договiрнi, зокрема, без створення юридичних

осiб, - договiрнi товариства, партнерства тощо)

Роздiл четвертий. Правове становище аграрних пiдпри-

ємцiв (юридичних осiб) кооперативного типу

Роздiл пятий. Правове становище аграрних пiдприємцiв

(юридичних осiб) корпоративного типу

Роздiл шостий. Правове становище державних субєктiв

аграрного пiдприємництва

Роздiл сьомий. Правове становище обєднань в АПК та

особливостi їх рiзних форм

Роздiл восьмий. Правове становище обєктiв аграрного

пiдприємництва з iноземним капiталом

Джерела аграрного права 61

Роздiл девятий. Правове становище приватних пiдсоб-

них господарств громадян України, iноземних громадян та

осiб без громадянства

Частина З

Виробничо-господарська дiяльнiсть

Роздiл перший. Рослинництво

Роздiл другий. Тваринництво (зокрема випасання, охоро-

на тварин, боротьба з захворюваннями, вирощування свiй-

ських та диких (мясних, хутрових) тварин, ветеринарiя,

штучне заплiднення тварин тощо)

Роздiл третiй. Правове регулювання риборозведення та

ловлi риби

Роздiл четвертий. Правове регулювання промислового

мисливства

Частина 4

Аграрна оренда

Роздiл перший. Загальнi положення

Роздiл другий. Оренда землi

Роздiл третiй. Оренда тварин

Роздiл четвертий. Оренда технiки, устаткування

Частина 5

Сiльськогосподарськi договори

Роздiл перший. Загальнi положення

Роздiл другий. Матерiально-технiчне забезпечення

Роздiл третiй. Виробничо-технiчне обслуговування

Роздiл четвертий. Мелiоративне обслуговування

Роздiл пятий. Реалiзацiя продукцiї

Роздiл шостий. Особливостi режиму застави (iпотеки)

Частина б

Якiсть та безпека продукцiї, сировини i продовольства

Роздiл перший. Загальнi положення

Роздiл другий. Вимоги до якостi та безпеки

Роздiл третiй. Порядок визначення якостi та безпеки

Частина 7

Сiльськогосподарськi працiвники та їх захист

Роздiл перший. Робочий час i час вiдпочинку сiльсько-

господарських працiвникiв

62 РОЗДiЛ Н

Роздiл другий. Соцiальний захист сiльськогосподарських

працiвникiв

Роздiл третiй. Охорона працi та охорона здоровя в

сiльському господарствi

Роздiл четвертий. Розгляд нещасних випадкiв iз працiв-

никами на аграрних пiдприємствах

Роздiл пятий. Форми й порядок компенсацiї за шкоду,

заподiяну здоровю сiльськогосподарських працiвникiв

Частина 8

Держава та українськi аграрнi пiдприємцi

Роздiл перший. Державне регулювання аграрного вироб-

ництва

Роздiл другий. Державний протекцiонiзм нацiонального

аграрного товаровиробництва

Роздiл третiй. Державний контроль (за використанням

природних ресурсiв, прав споживачiв тощо)

Роздiл четвертий. Профспiлки на аграрних пiдприєм-

ствах

Роздiл пятий. Наукове забезпечення розвитку нацiональ-

ного аграрного виробництва

Частина 9

Вiдповiдальнiсть за порушення

аграрного законодавства

Роздiл перший. Загальнi положення

Роздiл другий. Майнова i таксова вiдповiдальнiсть

Частина 19

Заключнi положення

Роздiл перший. Розгляд спорiв

Роздiл другий. Мiжнароднi договори

3. Прийняття Аграрного кодексу України забезпечить пра-

вове регулювання у сферi аграрно-пiдприємницької дiяльнос-

тi, органiзацiйно-правових форм та методiв господарювання,

що в свою чергу забезпечить найвищу форму законодавчого

регулювання аграрних вiдносин.

Роздiл III

АГРАРНi ПРАВОВiДНОСИНИ

1. Поняття i особливостi аграрних правовiдносин

1. Аграрнi правовiдносини у найзагальнiших обрисах - це

правова форма реалiзацiї положень правових норм через за-

стосування їх у процесi визначення й функцiонування прав та

обопязкiв субєктiв. Через систему аграрних правовiдносин

здiйснюється правове регулювання тiєї частини вiдносин, яку

законодавець <наслiдок їхньої вiдповiдної суспiльної ролi ви-

зiiiiii за необхiдне регулювати правовими нормами аграрного

права; а ця частина вiдносин, вiдповiдно, є предметом аграр-

ного права. Завдяки цьому аграрнi правовiдносини характе-

ризуються як вольовi, бо в нормах аграрного права вiдобра-

жено волю законодавця. Вольовими вони є також i тому, що

юридичнi особи у будь-яких органiзацiйно-правових формах

(КСГП, СпС, ВСГК, АСГТ та iншi) в рамках самоврядування

приймають вiдповiднi рiшення з питань їхньої статутної дi-

яльностi. Вольовими вони є й тому, що селянське (фермер-

ське) господарство в особi його голови також самостiйно

приймає рiшення.

Суспiльнi аграрнi вiдносини, що становлять предмет аг-

рарного права, через систему правовiдносин набувають зна-

чимостi обєкта аграрних правовiдносин i, як такi, функцiо-

нують у процесi аграрного правозастосування. Своєрiднiсть

предмета аграрного праворегулювання визначає характер,

багатограннiсть i особливостi обєктiв аграрних правовiдно-

син. Вони визначають змiст правовiдносин (права та обовяз-

ки), що виникають i реально функцiонують з приводу цих

обєктiв.

2. При окресленнi поняття аграрних правовiдносин слiд

виходити з визначення поняття i кола субєктiв, їхнього пра-

вового становища, цiльового призначення i функцiй, а також

обєктiв i змiсту конкретної складової цих правовiдносин, що

визначаються метою, завданнями, функцiями їх субєктiв.

Субєкти аграрних правовiдносин - це, насамперед, влас-

ники, якi самостiйно чи завдяки обєднанню свого капiталу

надiляють створених ними юридичних осiб повноваженнями

субєктiв аграрних та iнших правовiдносин. Залежно вiд сфе-

ри дiяльностi, мети, завдань, функцiй субєкти аграрних пра-

вовiдносин подiляються на три групи. Субєкти у сферi товар-

ного виробництва продуктiв харчування, сировини i продо-

вольства рослинного i тваринного походження, це - субєк-

ти, заснованi на рiзних i рiвноправних формах власностi та

органiзацiйно-правових формах аграрного пiдприємництва.

До них належать: селянськi (фермерськi) господарства, пiд-

собнi господарства громадян, юридичнi особи (К.СГП, ВСГК,

СпС, АСГТ тощо), державнi юридичнi особи (радгоспи, iншi

державнi аграрнi товаровиробники), а також спiльнi аграрнi

пiдприємства (зi змiшаною формою власностi, iз залученням

iноземного капiталу тощо).

Субєкти аграрних правовiдносин у сферi агровиробничо-

го сервiсу, що заснованi на рiзних формах власностi та ле-

гальних органiзацiйно-правових формах, це - пiдприємства

(товариства, кооперативи), якi здiйснюють агрохiмiчне, ме-

лiоративне, виробничо-технiчне та iнше обслуговування аг-

рарних пiдприємцiв з метою забезпечення нормальної, ефек-

тивної дiяльностi першої групи субєктiв.

Особливiстю групи субєктiв аграрних правовiдносин у

сферi фiнансування, кредитування, страхування, торгiвлi,

зокрема агро- та iнших банкiв, агробiрж, страхових компанiй

є те, що вони засновуються субєктами, якi належать до пер-

шої групи. Ця група субєктiв покликана забезпечити нор-

мальне функцiонування першої групи як учасникiв ринкових

вiдносин. Зазначенi банки, бiржi, страховi компанiї, обслуго-

вуючи аграрних товаровиробникiв, одночасно виступають як

субєкти ринкових аграрних правовiдносин i як обєкти права

спiльної часткової приватної (чи часткової колективної) влас-

ностi самих аграрних товаровиробникiв - клiєнтiв цих бан-

кiв, бiрж.

3. Обєкти аграрних правовiдносин багатограннi. До них,

насамперед, належать обєднання загальноаграрних (означе-

них метою i предметом дiяльностi вищезгаданих субєктiв аг-

рарного пiдприємництва) майнових, земельних, управлiн-

ських i трудових суспiльних вiдносин як базових. Своєрiдни-

ми обєктами .в базових аграрних правовiдносинах виступа-

</ правовiдносини

......i¦5

ють рiзнi вияви останнiх, зокрема фiнансово-кредитнi, госпо-

дарсько-договiрнi, соцiально-побутовi та iншi суспiльнi вiд-

носини, що випливають iз мети, предмета дiяльностi та функ-

цiй субєктiв аграрного пiдприємництва.

Цi суспiльнi аграрнi вiдносини, з одного боку, охоплюють

сферу внутрiшнiх виробничо-господарських та соцiальних

функцiй субєктiв аграрного пiдприємництва i одночасно са-

мих пiдприємницьких вiдносин. Тут перетинаються, взаємо-

доповнюють i взаємовиключають одна одну соцiальнi та пiд-

приємницькi функцiї.

З iншого боку, цi суспiльнi вiдносини охоплюють сфери

зовнiшнiх пiдприємницько-комерцiйних, договiрних i поза-

договiрних (з органами державної влади i управлiння) субєк-

тiв аграрного пiдприємництва i ринкової iнфраструктури.

4. Головними, базовими складовими системи аграрних

правовiдносин є майновi, земельнi, управлiнськi й трудовi

правовiдносини.

З переходом України до регульованої ринкової економiки,

вiдновленням iнституту права приватної власностi на нерухо-

мiсть, встановленням рiвноправностi всiх форм власностi та

рiзних органiзацiйно-правових форм господарювання на зем-

лi сучаснi аграрнi правовiдносини характеризуються змiщен-

ням акценту у бiк їх майнових аспектiв. Це виявляється, зок-

рема, у збiльшеннi питомої ваги майнових правовiдносин, у

розширеннi кола їх субєктiв. Такий фактор зумовлено насам-

перед тим, що земля визнається обєктом права приватної та

колективної власностi. Вона знову легальне повертається до

цивiльного обiгу. Майновi аспекти аграрних правовiдносин

включають в себе реалiзацiю права власника - фiзичної юри-

дичної особи, вимагають вiд iншої сторони виконання зо-

бовязань, викладених у нормах закону або/i договору (на-

приклад, надання землi у приватну власнiсть головi СФГ,

своєчасне внесення орендної плати, плати за виконанi дого-

вiрнi зобовязання, самостiйного здiйснення на власний ри-

зик дiяльностi, з метою одержання прибутку тощо).

Збiльшення питомої ваги майнових аспектiв у системi аг-

рарних правовiдносин зумовлюється також i тим, що нинi

вiдбувається процес вiдновлення економiчних функцiй цих

правовiдносин. Йдеться, насамперед, про одержання субєк-

тами аграрного пiдприємництва прибуткiв вiд своєї дiяльнос-

тi. i, як наслiдок, цi субєкти самостiйно визначають асорти-

3 В. Янчук

виходячивi5>TT "Р0"1 харчування i сировини

очiкуваної Гтякп, Ї3 """У на них) а1"i31 на виробництво,

НИЇТО Ї0 ПРОГНОЗУ¦ТЬСЯ) ЦiНИ Й iНШИХ ¦КОНОМiЧ-

в ТОМУ як субєкт ше економiчнi фактори є визначальними

майновi ппаяя аграрного пiдприємництва реалiзують свої

Розшиня на себс ЮРИДИШi Увязки.

поавовiлносин встки синових аспектiв у системi аграрних

спiльних елементiв"11"1 також i за РУ"0" створення

оiвпi ринкової економiки (ринку цiнних папе-

нерухомостiтощiУ "Р0 харчування, ринку капiталу,

агоаоїиханпв01 ваги майнових аспектiв у системi

>сш сталося й У щ0 Г цих

мiстт, прпргтппрi16 нинi є всi пiдстави вважати: а) нерухо-

инногоГоиї б) тов<фнi "Р0T харчування рос-

похопїнii010 (У У числi водного та мисливського)

та иЇннi пЙШОВi КОШТИ У ТОМУ ЧИСЛi Й iноземна валю-

юоидичнiїГiї01110 г) iншi майновi та "н"01" "Рвав

ве вираження (iдлягають ГРОШОШЙ оцiнцi та мають грош0"

носЇнТiЇi011 саме мановi аспекти аграрних правовiд-

iнших скпалопиi11">1111 У >агомост спiввiдношеннi та змiстi

5 в ї " системи аграрних правовiдносин.

нихАопм с0 д0 РИНКОВОЇ економiки, рiвностi рiз-

заiг-Їi аграрним правовiдносинам властивi новi

забезпеченнЇ ЇiЇ аспекти. Нинi вони охоплюють правове

сiв насампрпр1011111010 використання природних ресур-

ливськмх угiп Сiльськогосподарських, риболовецьких i мис-

повсякленнiй лi також правовiдносини, що складаються у

пои викпп1гтя>ьностi субєктiв аграрного пiдприємництва

оаоного ямппнї111 й "Р0111 земель як "вного засобу аг-

грпрппп" чцтва та обєкта нанколишиього природного

усрсдовищд.

оювансїЇ1" Р" Ф0i" ясностi та форм господа-

аспрiтiв у су,1 також пев11i -""й ФУД"11 i управлiнських

являють сбоi1 аграрних правовiдносин. Першi на цей час

стванавгїп-гР Реа"-аи норм трудового законодав-

Особливiстк ї1Риємствах незалежно вiд їх форм власностi.

лаються V гАр0 в У iц0 цi аов[ вiдносини скла-

лотютя впнч i сiльськогосподарського виробництва, регу-

>-акож спецiальними нормами права (робочий

Аграрнi правовiдносини

час, охорона працi в рослинництвi, тваринництвi тощо). До

того ж, у субєктiв пiдприємництва кооперативного типу тру-

довi вiдносини є похiдними вiд членства працiвникiв як спiв-

власникiв майна цих кооперативних, аграрних пiдприємцiв.

Певнi особливостi трудових аграрних правовiдносин просте-

жуються й у СФГ. Тут, будучи членами однiєї родини, грома-

дяни вступають у трудовi вiдносини зi своїм же господар-

ством в особi його голови. Цi члени родини, є робочою силою,

за яку господарство справляє певнi, встановленi законодав-

ством, виплати державi (пенсiйний фонд), та яким СФГ в

особi фактично його голови надає роботу.

6. З розширенням легальних органiзацiйно-правових форм

господарювання наповнилися новим змiстом i управлiнськi

аспекти аграрних правовiдносин. Так, залежно вiд обраної

форми господарювання розмежовуються змiст i форми управ-

ЛiНиьких правовiдносин i здiйснення права самоврядування.

Зокрема, у юридичних осiб (К.СГП, ВСГК, СпС тощо) управ-

лiнськi правовiдносини мають певнi форми вияву, принципи

(орган управлiння та - загальнi збори, правлiння; голосуван-

ня здiйснюється за принципом "один член - один голос"; їм

властивi принципи демократiї, гласностi, самоконтролю че-

рез ревiзiйну комiсiю тощо). Дещо iнакше характеризуються

зазначенi форми вияву та принципи субєктiв пiдприємницт-

ва акцiонерного типу (АСГТ, ТОВ), де визначальною є тiльки

їх участь (частка) у статутному фондi.

7. Змiстом аграрних правовiдносин є взятi в єдностi кон-

кретнi субєктивнi права та юридичнi обовязки кожного з

учасникiв виробничої сiльськогосподарської дiяльностi.

Йдеться про тi конкретнi права та обовязки, якi визначають-

ся законодавством при утвореннi i правовому закрiпленнi

прав юридичної особи за сiльськогосподарськими пiдприєм-

ствами, зокрема КСГП, ДСГП та iншими сiльськогосподар-

ськими пiдприємствами (органiзацiями, обєднаннями). Це

стосується визначення правового статусу СФГ, приватного

пiдсобного господарства громадян (ППГГ), що займаються

виробництвом сiльськогосподарської продукцiї та її реалiза-

цiєю з метою задоволення особистих потреб i потреб ринку

продовольства.

Змiстом аграрних правовiдносин є конкретнi виконання

права i вiдносини щодо додержання обовязкiв, повязаних з

правовим регулюванням аграрних вiдносин. Сполучення

68 Роздiл i>

обєктiв i змiсту аграрних правовiдносин має безпосереднє

вiдношення до визначення правоздатностi субєктiв аграрно-

го права i юридичної природи аграрних правовiдносин. Ос-

таннi характеризуються своєрiдним сполученням i єднiстю

правового становища їх субєктiв, обєктiв та змiсту.

Комплекснiсть аграрних правовiдносин зумовлена єднiстю

i спiльнiстю виробничої сiльськогосподарської дiяльностi, од-

порiднiстю їх правоного регулювання, соцiально-економiч-

ним призначенням, мiсцем, роллю i значимiстю у сферi то-

варно-грошових вiдносин.

8. Сучаснi аграрнi правовiдносини являють собою реально

iснуючi, урегульованi юридичними нормами (закону i/чи до-

говору) елементи системи суспiльних вiдносин, заснованих

на юридичних фактах i вiдповiдностi прав та обовязкiв

субєктiв, зайнятих у процесi виробництва та забезпеченнi ви-

робництва продуктiв харчування рослинного i тваринного (в

тому числi водного i мисливського) походження. Аграрнi пра-

вовiдносини - це реально iснуючi в повсякденнiй дiяльностi

субєктiв аграрного пiдприємництва (агробiзнесу) багатогран-

нi вiдносини, наповненi якiсно новим змiстом у звязку з ви-

знанням цих аграрних товаровиробникiв субєктами права

приватної та iншої недержавної форми власностi на землю та

iншi засоби виробництва, виробленi продукти харчування, а

також субєктами пiдприємницької дiяльностi, що функцiо-

нують поряд iз державними аграрними товаровиробниками.

Аграрнi правовiдносини - правова форма реалiзацiї поло-

жень норм аграрного права через застосування їх у процесi

визначення i функцiонування прав та обовязкiв субєктiв,

що виробляють i забезпечують виробництво продуктiв хар-

чування.

9. Пiд час переходу до ринкової економiки принципово

вiдмiнними особливостями аграрних правовiдносин є:

а) iснування Й функцiонування цих вiдносин на засадах

приватної, її вияву - колективної та державної форми влас-

ностi на землю та iнше нерухоме майно, зокрема засоби ви-

робництва;

б) розвиток рiзноманiтних легальних приватних форм аг-

рарного пiдприємництва (вiд селянських господарств до рiз-

них легальних юридичних осiб) поряд iз державними юридич-

ними особами;

Аграрнi правовiдносини 69

в) поступовий перехiд вiд державної форми аграрного гос-

подарювання до приватних форм;

г) розширення кола обєктiв правовiдносин, якi включа-

ють у себе всю повноту змiсту й сутi аграрного пiдприємницт-

ва, продукти харчування рослинного i тваринного (в тому

числi водного й мисливського) походження i, зрештою, -

включення до кола обєктiв аграрних правовiдносин ряду тих,

якi ранiше за законодавством належали до обєктiв виключно

iнших галузей права i галузей народного господарства;

д) збiльшення питомої ваги майнових аспектiв у системi

трiiрних правовiдносин;

ж) вiдновлення значущостi економiчних функцiй аграр-

ною пiдприємництва i, тобто змiна ролi i питомої ваги iн-

особлино соiii;iii.них, функцiй всiх легальних органiза-

юиих фiiм субєктiв аграрної пiдприємницької

V

2. Розмежування аграрних правовiдносин

1. Розмежування аграрних правовiдносин залежно вiд їх

юридичної сутностi (природи) має вiдповiдне теоретичне i

науково-практичне значення. Воно сприяє обгрунтованому

науковому i судовому (арбiтражному) тлумаченню аграрно-

правових норм, ефективному їх застосуванню i додержанню

законностi, а також використовується в процесi законотвор-

чостi (кодифiкацiї) у сферi аграрного законодавства. Таке

розмежування вiдiграє певну роль у системi наукових аграр-

но-правових дослiджень i визначення структури аграрного

права як навчальної дисциплiни.

Аграрнi правовiдносини, взятi у цiлому, являють собою

єдиний органiчний комплекс вiдносин1. Усерединi цiєї єд-

ностi є певнi вiдмiнностi, що визначаються характером i змiс-

том регульованих правом конкретних аграрних вiдносин, якi

складаються у процесi виробництва, розподiлу, обмiну i спо-

живання.

Аграрним правовiдносинам властиве певне їх розмежуван-

ня (диференцiацiя). Воно зумовлене, з одного боку, спiльнiс-

тю в характерi виробництва продуктiв харчування субєктами

1 Див.: Аграрнеє право. - М., 1996. - С. 73.

Роздiл III

аграрного пiдприємництва, а з iншого - рiзноманiтнiстю

способiв (засобiв, методiв) визначення кола i правового регу-

лювання аграрних вiдносин. Мається на увазi своєрiднiсть

поєднання вiдносин, що виникають у процесi здiйснення ви-

робничо-господарської, комерцiйної дiяльностi та здiйснення

економiчних i соцiальних функцiй усерединi субєктами аг-

рарного пiдприємництва всiх форм власностi та господарю-

вання, i, щонайперше, приватних юридичних осiб. У цьому

разi виникають i функцiонують своєрiднi локальнi, тобто

внутрiшнi (внутрiшньогосподарськi) аграрнi правовiдносини.

Водночас усерединi агропромислового комплексу iснують

своєрiднi звязки виробничо-господарського призначення i

характеру. Це - вiдносини мiж субєктами аграрної пiдпри-

ємницької дiяльностi всiх форм власностi й форм господарю-

вання з субєктами пiдприємництва у сферi аграрно-виробни-

чого сервiсу (агрохiмiчне, мелiоративне, ремонтно-технiчне

та iнше обслуговування, матерiально-технiчне забезпечення,

будiвництво тощо). Вказанi пiдприємства покликанi здiйсню-

вати на договiрних засадах аграрно-виробничо-господарське

(агросерпiсне) обслуговування субєктiв аграрної пiдприєм-

ницької дiяльностi всiх форм власностi й форм господарю-

вання. Зовнiшнi ж господарськi звязки i тi взаємини, що при

цьому виникають, є предметом аграрного права, а самi

вiдносини слушно розглядати як зовнiшнi аграрнi право-

вiдносини.

Аграрнi зовнiшнi правовiдносини за характером i змiстом

можуть розмежовуватися на такi види:

а) вiдносини у сферi реалiзацiї права власностi на нерухо-

ме i рухоме майно, що належить субєктам аграрного пiдпри-

ємництва; б) договiрнi вiдносини; в) податковi вiдносини;

г) делiктнi вiдносини (протиправнi правопорушення).

2. Аграрнi правовiдносини характеризуються як такi, що

перебувають у залежностi та прямому звязку з правом влас-

ностi. Юридичне закрiпленi її ньому форми привласнення,

розпорядження i використання матерiальних благ, засобiв i

продукцiї виробництва є визначальними при утвореннi еко-

номiчного механiзму господарювання, визначеннi змiсту то-

варно-грошових ринкових взаємин, характеру внутрiшнього

самоврядування приватних (колективних) аграрних пiдпри-

ємцiв i управлiння ними з боку їх представницьких органiв, а

також взаємин з органами державної влади та управлiння.

Аграрнi правовiдносини 71

Право власностi КСГП, селянського i приватного пiдсоб-

ного господарства громадян є правом абсолютним. Воно є

економiчною передумовою своєрiдних господарсько-договiр-

них вiдносин, що iснують в аграрному секторi народного гос-

подарства. Цим правом зумовлюються правовi способи юри-

дичного захисту при порушеннi прав власника. Зокрема, з

них аграрно-правовими є вiдносини щодо дисциплiнарної та

матерiальної вiдповiдальностi членiв КСГП та iнших найма-

них працiвникiв у випадку вчинення ними дисциплiнарного

проступку або заподiяння майнової шкоди.

3. Формування i дiяльнiсть приватних колективних, дер-

жавних, спiльних аграрних товаровиробникiв-пiдприємцiв

приводить до виникнення вiдповiдних вiдносин процедурно-

процесуального характеру. Такими є вiдносини, що виника-

ють при здiйсненнi планування виробничо-господарської дi-

яльностi субєктами аграрного пiдприємництва. Вiдповiдно

процсдурно-процесуальними є вiдносини щодо порядку та

умов прийняття громадян до членiв КСГП, кооперативу, при

вирiшеннi питання про припинення цих вiдносин. Вiдносини

процедурного характеру мають мiсце в процесi реалiзацiї ви-

мог самоврядування, зокрема в голосуваннi (таємному чи вiд-

критому) при виборах органiв управлiння, вирiшеннi питань

виробничо-господарського чи соцiального характеру, додер-

жаннi процедурних вимог в органiзацiї роботи контрольно-

ревiзiйних органiв управлiння, додержаннi виробничих тех-

нологiчних стандартiв, порядку списання майна тощо. Цi вiд-

носини, будучи врегульованими нормами аграрного права, за

своєю природою є аграрними правовiдносинами.

Певнi процедурнi питання виникають i при впровадженнi

таких виробничих форм, як селянськi (фермерськi) господар-

ства, при орендi землi або ж iнших основних засобiв вироб-

ництва.

3. Види i структура внутрiшнiх правовiдносин

1. Аграрнi правовiдносини, як i iншi юридичнi вiдносини,

характеризуються єднiстю матерiального змiсту i правової

форми. Це - конкретнi суспiльнi вiдносини певної правової

форми. i саме як юридичнiй формi їм властивi своя структура

i елементи як складовi правовiдносин. Особливостi правової

форми та їхнi структури зумовлюють розмежування внутрiш-

i> мiв пiдприємництва (агробiзнесу).

iiiшпьогосподарськими вiдносинами в цих пiдпри-

г iюнанi на правi членства, а для працездатних -

огобистiй трудовiй участi в КСГП (СпС, ВСГК то-

iiхiнiдносини мiж кооперативним пiдприємством, з

V. i кожним окремим його членом, з iншого.

iiмi.огосподарськими вiдносинами у приватних аг-

iчригмствах акцiонерного типу (агроакцiонерних

i ч товариствах з обмеженою вiдповiдальнiстю) є

нi установчому договорi, статутi товариства, а та-

iчiнцтвi/участi у створеннi статутного капiталу това-

рiiшпiдчосини мiж акцiонерним товариством (пiд-

i чм), з одного боку, i кожним з його учасникiв - з

їм iмiстом правовiдносини мiж цими пiдприємства-

iнмими їх членами (учасниками) являють собою су-

> итсмних субєктивних прав i юридичних обовяз-

i i" iiлпуються через взаємну поведiнку з приводу ви-

i "i подарської дiяльностi, певних управлiнських i

пiн-ИН.

й "господарськими вважаються також правовiд-

цприємствами та їх членами (учасниками) з

ненця матерiальних iнтересiв, соцiально-побу-

iю-освiтнiх потреб. Такими, скажiмо, є право-

"инюлiну прибуткiв (нарахування i виплати

"нi iiiiириiмстном знарядь виробництва для

. ч> ii|чч ;iдибiiої дiлянки, направ-

шi по иищого чи середнього

МСТДИ ТОЩО.

при <.сiпальному страху-

iiiдiїрж мств, зокрема при

i iiчi пенсiї за рахунок пiд-

и i \ iншою вiд держави, так

iч 11" 11. щодо соцiальне неза-

iи i ц iпнсрiв тощо) в цих пiд-

iи прiїновими вiдносинами.

ними нiiуччиїїii приионiдносин є, по-перше,

п.чiп iндii|>иi м> п<i< КСГП, ВСГК, СпС тощо, їхнi

ниймниi пршштики, по-друге, субєктивнi права i

Аграрнi правовiдносини 73

юридичнi обовязки зазначених вище субєктiв; по-третє,

юридичнi факти, спрямованi в одних випадках на виникнен-

ня, змiну чи припинення правовiдносин, в iнших - на вiд-

новлення порушених прав та притягнення винних осiб до

юридичної вiдповiдальностi. Елементом цих правовiдносин є

також їх обєкти, тобто рухоме i нерухоме майно, вимоги, що

мають грошову вартiсть, матерiальнi й духовнi iнтереси, дiї,

яких чекають субєкти цих вiдносин один вiд одного.

Аграрно-правовi норми, що встановлюють компетенцiю

цих органiв управлiння i посадових осiб та регулюють проце-

дурнi питання, є за своєю природою правоустановчими. Цим

нормам не властиво породжувати правовiдносини. Останнi

можуть виникати лише у випадках порушення правоустанов-

чих норм. Субєктами цих правовiдносин є посадовi та iншi

особи, до повноважень яких входить додержання вимог само-

врядування, демократiї ч КСГП (колективi) в особi його орга-

нiв, якi згiдно зi статутом можуть притягати правопорушникiв

до вiдповiдальностi. Юридичним фактором, що спричиняє цi

правовiдносини, є вчинки особи, яка порушила правову нор-

му; обєктом - мета вiдновлення порушеного права.

4. Аграрне право визначає основнi положення iнституту

права колективної власностi. КСГП (кооператив), як субєкт

права, здiйснює право володiння, користування i розпоря-

дження знаряддями, засобами i продукцiєю виробництва.

У його статутi зазначено, що для здiйснення своєї дiяль-

ностi та подальшого розвитку громадського господарства пiд-

приємство створює, планомiрно i продуктивно використовує

й поповнює основнi, обiговi виробничi фонди, правовий ре-

жим яких визначено нормами аграрного законодавства.

Пiдприємство передає своїм виробничим пiдроздiлам не-

обхiднi для їхньої господарської дiяльностi примiщення,

трактори, комбайни та iншi машини, насiння, корми для тва-

рин тощо. Цi пiдроздiли, будучи частиною КСГП (ВСГК,

СпС, АСГТ, ТОВ), використовують наданi їм засоби за їх

призначенням i саме тому мiж ними виникають органiзацiйнi

вiдносини, як мiж цiлим i його частинами (бригадою, фер-

мою); в особi останнiх КСГП реалiзує свої права власника.

Мiж КСГП, з одного боку, i його пiдроздiлами, з iншого, в

даному випадку виникають органiзацiйно-управлiнськi пра-

вовiдносини з приводу переданого майна: знарядь, насiння,

кормiв тощо. Норми права, якi визначають правовий режим

74 роздiлт

окремих обєктiв права колективної власностi, також за сво-

єю природою є правоустановчими. Таким чином, i в даному

випадку правовiдносини виникнуть лише внаслiдок пору-

шення права власностi пiдприємства. Проте правовiдносини,

якi при цьому виникають, залежно вiд складу правопорушен-

ня регламентуються нормами iншого правового iнституту.

Пiдприємство, як субєкт права власностi, може вступати

в правовi вiдносини з юридичними особами i громадянами,

одначе цi правовiдносини вiдповiдно регулюються нормами

цивiльного i фiнансового права i як такi не є аграрно-пра-

вовими.

5. Важливу галузь суспiльних вiдносин, що виникають усе-

рединi сiльськогосподарських пiдприємств становлять, поряд

iз вiдносинами колективної власностi i самоврядування, тру-

довi вiдносини. Останнi являють собою колективнi вiдноси-

ни, що базуються на колективнiй власностi та принципах ко-

лективної органiзацiї суспiльної працi. Всi трудовi вiдносини

розвиваються i вдосконалюються у тiсному взаємозвязку i

взаємозалежностi. Такими ж рисами характеризується систе-

ма правових норм, що регулюють суспiльнi трудовi вiдноси-

ни. Як зазначалося вище, внутрiшнi трудовi вiдносини регла-

ментуються з допомогою аграрно-правових iнститутiв, визна-

чених статутом та iншими локальними нормативно-правови-

ми актами.

Учасниками утворюваних при цьому правовiдносин є

КСГП i кожний окремий його член. Правовою передумовою

їх виникнення є членство в КСГП. З наявнiстю членства цi

вiдносини можуть виникнути; з його припиненням - зника-

ють або змiнюються на суто трудовi вiдносини, що нiяк не

повязанi з внутрiшнiми аграрно-правовими.

Субєктивнi права i юридичнi обовязки учасникiв внут-

рiшнiх трудових правовiдносин, її також їх обєкти визнача-

ються характером i особливостями конкретних трудових вiд-

носин i правовими нормами, безпосередньо з ними повяза-

ними. Органiзацiя працi н КСГП, що вiдповiдає сучасним ви-

могам, передбачає планомiрний розподiл робочої сили за

галузями i виробничими пiдрочiдiлами, рацiональне її вико-

ристання протягом року. Формування особового складу бри-

гад, ферм i пiдсобних пiдпригмств, закрiплення за ними не-

обхiдних виробничих примiщень, устаткування, машин, iн-

вентаря та iншого майна, призначення керiвника i спецiалiс-

Аграриї правовiдносини 75

тiв - усе це є органiзацiйно-правовими заходами пiдприєм-

ства, якi випливають з його правоздатностi як КСГП, ВСГК

тощо. Здiйснення цих заходiв є органiзацiйною передумовою

виникнення трудових правовiдносин мiж пiдприємством та

його членами.

Для членiв КСГП (ВСГК, СпС) юридичним фактом, що

спричинює внутрiшнi трудовi правовiдносини, є правовий

акт (рiшення) правлiння КСГП, ВСГК, АСГТ про направлен-

ня кожного з них на роботу для виконання певних трудових

функцiй в конкретнiй бригадi, на фермi, в майстернi тощо; а

для осiб, обраних на посаду, - також акт вiдповiдних органiв

управлiння (загальних зборiв членiв або зборiв уповноваже-

них, бригадних зборiв iз подальшим затвердженням правлiн-

ням пiдприємства). Органи управлiння пiдприємства, таким

чином, реалiзують свої управлiнськi правомочностi i щодо ор-

ганiзацiї суспiльної працi в КСГП, управлiння членами

КСГП 1 всiєю виробничо-господарською, фiнансовою, куль-

турно-побутовою дiяльнiстю пiдприємства.

6. В аграрних трудових правовiдносинах виявляється єд-

нiсть i спiльнiсть правових принципiв суспiльної працi. Серед

них основне мiсце займають правовiдносини, що складають-

ся при реалiзацiї субєктивних прав i юридичних обовязкiв,

трудової дисциплiни. Взаємнi права i обовязки пiдприємства

та його членiв iз виконання групових функцiй визначаються

особливостями кожного виду роботи залежно вiд сфери

прикладання працi, їх суворе додержання сприяє досягнен-

ню певного результату, заради якого цi правовiдносини i

виникли.

З трудовими правовiдносинами нерозривно повязанi пра-

вовiдносини з оплати працi членiв КСГП (ВСГК), спецiалiс-

тiв, керiвникiв та найманих працiвникiв. Матерiальна винаго-

рода трудiвникiв за їх працю в громадському господарствi є

результатом, метою, до яко прагне одна зi сторiн трудових

правовiдносин. Цей матерiальний iнтерес трудiвника стано-

вить обєкт внутрiшнiх трудових вiдносин.

Правовi норми регулюють вiдносини щодо тривалостi ро-

бочого часу та часу вiдпочинку з урахуванням специфiки

сiльськогосподарського виробництва. Будучи урегульованими

правом, вони також становлять iнститут трудової дисциплiни

як правовiдносин iз властивим їм обєктом i змiстом.

76 Роздiл iН

7. iз трудовими тiсно повязанi правовiдносини, що утво-

рюються в процесi реалiзацiї правових норм про охорону пра-

цi. Цими правовими нормами визначаються умови виконан-

ня робiт, поводження з технiкою, отрутохiмiкатами, тварина-

ми тощо. Частина цих норм регламентує питання дисциплiни.

працi, визначаючи конкретнi обовязки посадових осiб КСГП

та їх членiв щодо додержання вимог закону про охорону здо-

ровя. Порушення цих норм тягне рiзнi види юридичних на-

слiдкiв передбачених законом.

Трудовi правовiдносини в пiдприємствi є своєрiдною соцi-

ально-економiчною i правовою передумовою виникнення

правовiдносин мiж державою i членом КСГП з приводу соцi-

ального забезпечення останнього, правовiдносин мiж його

членом i пiдприємством про доплату за рахунок пiдприєм-

ства, а також соцiального страхування працiвникiв. Цi два

останнi види вiдносин за своєю природою є аграрно-право-

вими.

8. Рiзновидом внутрiшнiх правовiдносин є вiдносини, що

виникають при застосуваннi правових норм про дисциплiнар-

ну i матерiальну вiдповiдальнiсть.

4. Структура внутрiшнiх правовiдносин

у державних сiльськогосподарських пiдприємствах

1. Реформи управлiння та економiки, що здiйснюються в

державному секторi сiльськогосподарського виробництва, на-

повнюють новим характером i змiстом поєднання внутрiшнiх

у ДСГП органiзацiйно-правових управлiнських, майнових,

земельних, фiнансово-кредитних, трудових, соцiальних та iн-

ших вiдносин, у тому числi в тiй частинi, що регулюється аг-

рарним правом, i визнаються аграрними правовiдносинами.

Характер i змiст аграрних правовiдносин, що виникають у

ДСГП, визначаються правоздатнiстю, якою надiленi цi дер-

жавнi господарськi утворення. Кожний з наведених вище ви-

дiв аграрних правовiдносин виникне, змiнюється або припи-

няється залежно вiд чинностi вiдповiдних юридичних фактiв,

властивих дiяльностi ДСГП як субєкта цих правовiдносин.

Внутрiшнi аграрнi правовiдносини у ДСГП характеризу-

ються вiдповiдною iнтеграцiйнiстю, зумовленою тим, що во-

но є державним сiльськогосподарським пiдприємством. Його

економiчну основу становить не право власностi (як, наприк-

Аграрнi правовiдносини 77

лад, у сферi внутрiшнiх аграрних правовiдносин недержавних

юридичних осiб), а право повного господарського вiдання.

Це право визначено ст. 37 Закону "Про власнiсть". На пiдста-

вi даного права органи управлiння ДСГП надають своїм ви-

робничим пiдроздiлам засоби виробництва, знаряддя та iнше

майно на правi повного господарського вiдання.

Державне сiльськогосподарське пiдприємство є субєктом

права користування землею, а не її власником. Це призводить

до своєрiдних органiзацiйно-правових земельних вiдносин у

ДСГП з приводу виробничого та iншого використання зе-

мельних дiлянок, що функцiонують поряд iз земельними пра-

повiдносинами.

Своєрiдними є вiдносини внутрiшнього самоврядування в

ДСГП. Лише в умовах реформування вiдносин власностi та

управлiння здiйснюються заходи щодо надiлення трудових

колективiв управлiнськими повноваженнями, а також вдос-

коналення управлiнських взаємин iз керiвником (директо-

ром) ДСГП.

Правове регулювання внутрiшнiх вiдносин самоврядуван-

ня в ДСГП здiйснюється нормами Закону "Про пiдприємства

в Українi", Закону "Про пiдприємництво" i Статутом радгос-

пу. В сучасний перiод суспiльнi аграрнi вiдносини є предме-

том аграрного права i аграрними правовiдносинами.

Складовою внутрiшнiх правовiдносин у ДСГП є трудовi

правовiдносини мiж його адмiнiстрацiєю i кожним конкрет-

ним найманим працiвником. Цi вiдносини регулюються пе-

реважно нормами трудового права, що лежать в основi ло-

кальних правових норм, покликаних регулювати внутрiшнi

трудовi вiдносини у ДСГП. Такими, наприклад, є правовiдно-

сини, що виникають при притягненнi винного працiвника,

який порушив правила внутрiшнього розпорядку або ж поса-

дову iнструкцiю, до дисциплiнарної вiдповiдальностi.

Ознака iнтеграцiйностi (взаємозвязку, взаємопоєднання)

внутрiшнiх аграрних правовiдносин у ДСГП пояснюється,

по-перше, тим, що всi види цих правовiдносин тiсно мiж со-

бою повязанi, є певним суспiльно-правовим сполученням, i,

по-друге, їх правове регулювання забезпечується як правови-

ми нормами, так i iнститутами, що є елементом вiдповiдних

галузей права, й локальними аграрно-правовими нормами.

Врахування ознаки iнтеграцiйностi внутрiшнiх у ДСГП, зас-

нованих на державнiй власностi, майнових, управлiнських,

78 Роздiл Ш

трудових, соцiальних та iнших суспiльних вiдносин, дозволяє

дати науково обгрунтоване визначення правової природи

цього виду аграрних правовiдносин.

2. Важливу ланку внутрiшнiх аграрних вiдносин у ДСГП

становлять вiдносини щодо реалiзацiї його виробничо-госпо-

дарської правоздатностi. Першорядними серед них є вiдноси-

ни щодо планування виробничо-господарської, фiнансової

дiяльностi та виконання планових виробничо-фiнансових

завдань, забезпечення господарської самостiйностi та управ-

лiнсько-економiчної незалежностi, повного господарського

розрахунку, самоокупностi й самофiнансування. Реалiзацiя

планових завдань i вiдповiдно - виробничо-господарська дi-

яльнiсть ДСГП забезпечується функцiонуванням наведених

вище внутрiшньогосподарських взаємин мiж адмiнiстрацiєю

ДСГП i його виробничо-господарськими пiдроздiлами, спе-

цiалiстами, конкретними найманими працiвниками, якi пере-

бувають з ним у трудових вiдносинах.

В умовах здiйснення аграрної реформи виникає необхiд-

нiсть повнiшого правового врегулювання виробничо-госпо-

дарських, економiчних вiдносин мiж виробничими пiдроздi-

лами ДСГП бiльшої господарської їх самостiйностi, що також

становить певну сферу внутрiшньогосподарських аграрних

правовiдносин.

3. Функцiонування вiдносин виробничо-господарської дi-

яльностi перебуває у безпосередньому звязку з вiдносинами

стосовно додержання вимог виробничої, технологiчної, фi-

нансової, трудової дисциплiни у процесi виробничо-госпо-

дарської дiяльностi ДСГП. Визначенi державними норматив-

ними i локальними правовими актами з цього приводу права i

та обовязки, взятi у своїй єдностi й сполученнi, зумовлюють

господарськi правомочностi всiх учасникiв економiчної дiяль-

ностi. Як наслiдок їхньої чинностi виникають i функцiонують

у ДСГП вiдповiднi внугрiшнi нiрарнi правовiдносини.

Внутрiшнiми аграрними правовiдносинами у ДСГП є вiд-

носини, що виникають у процесi становлення, функцiону-

вання внутрiшньогосподарського орендного пiдряду. Йдеться

про правовiдносини мiж адмiнiстрацiєю ДСГП та його колек-

тивом (групою) працiвникiв (разом iз членами їх родин або ж

iндивiдуально), що виникають при орендi основних засобiв

виробництва, знарядь працi, а також вiдповiдної земельної

площi сiльськогосподарських угiдь i метою виробництва про-

Аграрнi правовiдносини 79

дуктiв харчування та сировини, їх збуту за спецiальними уго-

дами. Цi правовiдносини за своїм характером i змiстом є вiд-

носинами, спрямованими на вдосконалення органiзацiї та

оплати працi в ДСГП.

5. Правовiдносини в аграрно-виробничих

та iнших агропромислових утвореннях

1. Правовiдносини в аграрно-виробничих утвореннях роз-

межовуються залежно вiд видiв, статусу i завдань, що стоять

перед ними. Особливiстю таких правовiдносин є те, що вони

складаються, головним чином, на пiдставi й через застосуван-

ня локальних правових актiв - положень (статутiв) утворень,

норм укладених угод. якi низначають субєктивнi права та

iорицичиї обонязки даних утворень.

iiiлиоiiiлпо до Закону "Про пiдприємства в Українi" (ст. 3)

г.iм уиюрення (обєднання) можуть бути у виглядi: а) асоцiа-

цiї, тобто договiрного товариства, що не має права втручання

у виробничу i комерцiйну дiяльнiсть будь-кого з її учасникiв;

б) корпорацiї, тобто договiрного обєднання з делегуванням

їй окремих повноважень централiзованого регулювання дi-

яльностi кожного з учасникiв; в) консорцiуму, тобто тимчасо-

вого статутного обєднання для досягнення статутної мети;

г) концерну, тобто статутного обєднання з iснуванням пов-

ної фiнансової залежностi вiд одного або групи пiдприємств.

Локальнi правовi засновницькi акти та установчi докумен-

ти (договори, статути) мають погоджуватися з Державним ан-

тимонопольним комiтетом України. Цi акти та чинне законо-

давство, специфiка правового статусу i завдань цих утворень

разом визначають коло i змiст аграрних правовiдносин, що

складаються в таких утвореннях.

В Українi зареєстровано рiзноманiтнi утворення агроком-

бiнати, агрофiрми, аграрно-торговельнi фiрми, асоцiацiї, нау-

ково-виробничi та iншi обєднання. Однак, попри їхнi назви,.

всi вони належать, як правило, до статутних обєднань iз збе-

реженням їх учасниками прав юридичних осiб.

2. Чiльне мiсце серед аграрно-виробничих утворень в АПК

України посiдають агрокомбiнати. Примiром, в агрокомбiнатi

"Рось" Київської областi, вiдповiдно до його Положення,

складалися багатограннi, тiсно поєднанi виробничо-госпо-

80 роздiл їй

дарськi, цивiльнi (договiрнi) та владно-управлiнськi правовiд-

носини. Субєктивнi права i юридичнi обовязки цього агро-

комбiнату вiдображаються у правовiдносинах, що складають-

ся в галузях планування, науково-технiчного прогресу, капi-

тального будiвництва, матерiально-технiчного забезпечення,

фiнансiв, кредиту тощо. Особливiстю регулювання наведених

вище суспiльних вiдносин є те, що правовi норми Положення

про агрокомбiнат "Рось" мають, головним чином, силу iмпе-

ративних правових норм, виконання яких є обовязковими

для ради, директора, апарату управлiння та господарств-

учасникiв комбiнату. Обовязковими до виконання є рiшення

його ради щодо внутрiшньокомбiнатських розрахункових цiн

на послуги ремонтно-технiчних, будiвельних пiдприємств для

своїх же господарств-учасникiв агрокомбiнату. Тут склада-

ються правовiдносини владного управлiнського характеру.

Дещо iншого характеру правовiдносини складаються при

плануваннi дiяльностi комбiнату. Такi правовiдносини мають

констатуючий, узагальнюючий характер, оскiльки плануван-

ня дiяльностi комбiнату має здiйснюватись "знизу до верху".

Держава i рада агрокомбiнату не мають права зобовязувати

КСГП чи ДСГП укладати договори. Вони можуть лише еко-

номiчно заохочувати (наприклад, зустрiчним продажем агро-

виробникам дефiцитних товарiв тощо) господарства укладати

договори. Правовiдносини, що виникають при заохоченнях

такого гатунку, мають цивiльно-правову, а не владно-управ-

лiнську природу.

3. Особливi правовiдносини виникають в аграрно-торго-

вельних пiдприємствах (власне, статутних обєднаннях). Вони

являють собою єдине в юридичному розумiннi пiдприємство,

що утворюється на базi заготiвельних, переробних, транс-

портних, торговельних та iнших виробничих пiдроздiлiв,;

створених Ь метою полiпшений постачання населення мiст,

селищ мiського типу, курортних зон плодоовочевою продук-

цiєю i картоплею її снiжому i переробленому виглядi.

Правовiдносини, що iiипик.поть усерединi такого утворен-

ня, також є виключно влпдпо-упраплiнськими, оскiльки всi (в

минулому самостiйнi юридичнi особи-господарства тощо)

сiльськогосподарськi, транспортнi формування в аграрно-

торговельному пiдприємствi стають його структурними ви-

робничими пiдроздiлами.

Аграрнi правовiдносини 81

4. В аграрних асоцiацiях суспiльнi вiдносини мiж їх учас-

никами регулюються на пiдставi положень (статутiв), а також

договорiв про сумiсну дiяльнiсть. В них складаються право-

вiдносини (як внутрiшнi, так i зовнiшнi), що мають виключно

цивiльно-правовий характер, де субєкти мають рiвнi права,

несуть зобовязання за договорами.

Одним iз рiзновидiв асоцiацiї є господарська асоцiацiя.

Вона може мати двi форми оформлення: перша - у виглядi

створення юридичної особи, з її статутом, апаратом управлiн-

ня тощо, i друга - у виглядi багатостороннього договору. Са-

ме тому в господарськiй асоцiацiї (як юридичнiй особi) поруч

iз правовiдносинами цивiльно-правового характеру iснувати-

муть також владно-управлiнськi (наприклад, здiйснення ке-

рiвництва) i трудовi (прийняття, перемiщення, переведення,

звiльнення) правовiдносини. В господарськiй асоцiацiї, яка

дiє на основi багатостороннього договору, навпаки, склада-

тимуться правовiдносини виключно цивiльно-правового

характеру.

5. Зi створенням агроконсорцiумiв можуть виникати два

основнi рiзновиди правовiдносин, кожен iз яких залежить вiд

юридичного оформлення агроконсорцiуму. В разi, коли ос-

таннiй оформлено як юридичну особу, в ньому поряд iз ви-

робничо-господарськими i цивiльними правовiдносинами

складаються також правовiдносини владно-управлiнського i

трудового характеру. Якщо ж агроконсорцiум оформлено у

формi договору, то вiдповiдно до правової природи регулю-

вання цих вiдносин вони мають квалiфiкуватися виключно як

цивiльно-правовi.

6. У системi аграрно-виробничих утворень є й такi, дiяль-

нiсть яких спрямована на наукове забезпечення розвитку

АПК. Це, зокрема, науково-виробничi обєднання (НВО),

виробничi й науково-виробничi системи (ВС, НВО), дiяль-

нiсть яких регламентується статутами (положеннями) про

них.

Залежно вiд завдань, форми утворення i статусу НВО та

НВС в цих формуваннях виникають i функцiонують три ос-

новнi види правовiдносин. Перший i головний вид - право-

вiдносини суто цивiльного характеру, оскiльки цивiльно-пра-

вова угода (договiр) стає основою для створення НВО та

НВС. Другий вид - правовiдносини виробничо-господар-

ського характеру, що складаються вже в процесi дiяльностi

82

НВО та НВС на пiдставi укладеного договору. i, нарештi, тре-

тiй вид - правовiдносини владно-управлiнського характеру,

що виникають мiж органами управлiння НВО та НВС i гос-

подарствами, якi входять до складу цих обєднань (систем).

б. Спiльнiсть галузей права та спiввiдношення

аграрних та iнших правовiдносин

1. Закони створюються для людей, а люди живуть i працю-

ють не заради законiв, а для здiйснення та реалiзацiї, застосу-

вання правових норм у своїх iнтересах. Системi суспiльних

вiдносин, що врегульованi правом, вiдповiдає система галузей

права. ¦днiсть галузей права України, як суверенної держави,

проявляється в нерозривному звязку мiж собою всiх галузей

права. Аграрне право також перебуває у дiалектичному звяз-

ку з державним (конституцiйним), земельним, цивiльним,

господарським, трудовим, фiнансовим, цивiльним процесу-

альним правом. Цей звязок iсторично зумовлений єднiстю

суспiльних вiдносин як єдиного цiлого. На сучаснiй стадiї

розвитку мiжнародного спiлкування людей i держав посилю-

ється взаємозвязок i взаємозалежнiсть мiжнародних галузей

права i порiвняльного правознавства, назрiває потреба в мiж-

народному аграрному правi. Дiалектичний взаємозвязок за-

значених галузей права з аграрним правом проявляється че-

рез системи правовiдносин, як форми i засобу застосування

норм права.

В процесi правового регулювання внутрiшньогосподар-

ських вiдносин субєктiв аграрних вiдносин застосовуванi

правовi норми аграрного права вiдповiдають принципам пра-

ва України i його окремих галузей. При регулюваннi зовнiш-

нiх правовiдносин аграрних пiдприємств має мiсце юридич-

ний феномен, коли один i той же обєкт аграрних правовiд-

носин регулюється нормами аi-рарного права (як самостiйної

галузi прана). Вони >.> сiмню правовою природою i юридич-

ним змiстом мають спiльнi риси з iншою галуззю права; не

будь аграрного права зазначенi суспiльнi вiдносини регулюва-

лися б нормами цiєї iншої гилу:>i права. Саме таким спiввiд-

ношенням мiж спорiдненими галузями права дає себе знати

спiльне i субєктивне в правi. Правильне розумiння природи

взаємозвязку i спiввiдношення правовiдносин успiшно вико-

ристовується при визначеннi мiсця окремих правових норм в

Аграрнi правовiдносини 83

системi правових iнститутiв i при проведеннi кодифiкацiї за-

конодавства.

2. Конституцiя України є основним i визначальним зако-

ном держави, джерелом державного права. Мiж останнiм i аг-

рарним правом iснує вiдповiдне спiввiдношення. Через галузь

аграрного права впроваджуються (застосовуються) тi норми

Конституцiї, для яких (залежно вiд особливостей субєкта i

обєкта аграрних правовiдносин) є властивими юридична си-

ла прямої дiї. Такою є правова норма ст. 36 Конституцiї Ук-

раїни, що визначає права громадян на обєднання для досяг-

нення i реалiзацiї певних прав. Порушення цiєї конституцiй-

ної норми має мiсце у випадку вчинення перепон для здiй-

снення такого обєднання, зокрема в разi нескликання з вини

посадових осiб (голова i правлiння) КСГП загальних зборiв

членiв пiдприємства для вирiшення питання про реорганiза-

цiю або лiквiдацiю пiдприємства. Спiввiдношення мiж дер-

жавним правом i аграрним правом у цьому разi полягає в по-

рушеннi ст. 31 Закону "Про колективне сiльськогосподарське

пiдприємство". Реалiзацiя конституцiйної правомочностi се-

лян-членiв пiдприємства перебуває у прямому звязку з на-

явнiстю у галузевiй нормi права вiдповiдної санкцiї, що має

бути застосована в разi вчинення порушення ст. 36 Конститу-

цiї України i ст. 31 Закону "Про колективне сiльськогоспо-

дарське пiдприємство".

3. Конституцiя України (ст. 13) визнає землю, її надра, ат-

мосферне повiтря, воднi та iншi природнi ресурси власнiстю

Українського народу. Вiд iменi Українського народу право

власностi здiйснюють органи державної влади i мiсцевого са-

моврядування. Основний Закон країни закрiпив право при-

ватної власностi на землю. Аграрне i земельне законодавство

надає право власностi на землю колективним сiльськогоспо-

дарським пiдприємствам i позбавляє цього права державнi

сiльськогосподарськi пiдприємства. В результатi має мiсце

протиставлення земельних правомочностей колективного i

державного сiльськогосподарського пiдприємства.

Стаття 56 Земельного кодексу України, прийнятого 13 бе-

резня 1992 р., передбачає право громадянам України на одер-

жання у власнiсть земельних дiлянок для ведення селянсько-

го (фермерського) господарства; ведення особистого пiдсоб-

ного господарства; будiвництва та обслуговування жилого

будинку i господарських будiвель (присадибна дiлянка);

садiвництво; дачного i гаражного будiвництва. Якщо вiдноси-

ни з приводу ведення селянського (фермерського) господар-

ства становлять собою предмет аграрного права, то всi iншi є

предметом цивiльного права. Цiльове призначення земельних

дiлянок i змiст правосубєктностi iстотно впливають на їхню

правову природу i пiдкреслюють їхню спiльнiсть i розмежування

правовiдносин.

Земельними є ПР.ЧНОПiДНОСИПИ щодо права власностi на

землю i права землекористування, правосубєктностi учасни-

кiв земельних правовiдносин, процедурно-процесуальних вiд-

носин, повязаних iз здiйсненням землевпорядкувальних ро-

бiт, правовий режим земель населених пунктiв та iншi зе-

мельнi правовiдносини. Усi вони є предметом земельного

права як галузi права. Одначе органiзацiйно-правовi право-

мочностi субєктiв права власностi на землi сiльськогосподар-

ського призначення i права користування ними з боку дер-

жавних сiльськогосподарських пiдприємств розглядаються як

аграрнi правовiдносини. Їхнiм предметом, цiлями i завдання-

ми є органiзацiйно-управлiнське забезпечення рацiонального

використання земельних дiлянок для сiльськогосподарських

цiлей, забезпечення їхнього екологiчного використання, про-

дуктивностi i якостi як природного ресурсу. Додержання цих

органiзацiйно-управлiнських вимог покладається на керiвнi

органи i посадовi особи, власникiв i субєктiв землекористу-

вання. Цi правомочностi охоплюють собою додержання зе-

мельного законодавства i належну охорону i збереження

земель.

4. Цивiльний кодекс України та Господарський кодекс Ук-

раїни (якщо вiн буде прийнятий) покликанi визначати i регу-

лювати майновi правомочностi громадян i юридичних осiб.

Цю мету спрямованi досягати i норми аграрного права. Вчен-

ня про статус юридичної особи i визначення норми про неї

викладенi в провiдних галузях прана (цивiльному i господар-

ському). В аграрному пранi йдеться про специфiчнi право-

мочностi субєктiв аграрною права, що с юридичними особа-

ми. Зокрема з метою правового забезпечення охорони i захис-

ту майнових прав селянського (фермерського) господарства

вiдповiдним галузевим правовим актом йому надано права

юридичної особи.

Характерним спiввiдношенням цивiльного права i аграр-

ного права iснує в процесi його реалiзацiї iнститут права влас-

Аграрнi правовiдносини

ностi i в першу чергу права власностi колективного сiльсько-

господарського пiдприємства. Усi тi суспiльнi вiдносини

власностi (реалiзацiя права володiння, права користування,

права розпорядження), що складаються внутрi КСГП, у се-

лянському (фермерському) господарствi спрямованi на здiйс-

нення внутрiшньогосподарської дiяльностi i становлять со-

бою виключно аграрноправовi вiдносини. Зовнiшнi ж вiдно-

сини власностi є одночасно предметом аграрного i цивiльно-

го права. Саме у цiй частинi вiдносини права власностi - є

основою аграрно-ринкових економiчних вiдносин.

Таким же двоєдиним спiввiдношенням належить розгля-

дати систему аграрно-договiрних зобовязань, стороною в

яких є аграрно-виробничi чи пiдприємницькi аграрнi пiдпри-

ємства. Цим спiввiдношенням слiд розглядати тi договори,

без яких неможлива виробничо-господарська дiяльнiсть у

сiльському господарствi. Саме таким договорам придiлена

увага в ХХУ роздiлi книги.

5. Аграрне право становлять правовi норми i правовi iн-

ститути, покликанi регламентувати цiлу систему трудових вiд-

носин мiж членами i конкретним колективним сiльськогос-

подарським пiдприємством, мiж працiвником i державним

аграрним пiдприємством або ж мiжгосподарським обєднан-

ням та iн. Цi вiдносини вiдповiдно регулюються внутрiшнiми

правовими актами про працю та оплату працi членiв КСГП, а

стосовно найманих працiвникiв - КЗпП України. У регулю-

ваннi внутрiшнiх трудових вiдносин допускається застосуван-

ня в порядку допомiжного (субсiдiарного) засобу правила

трудового законодавства України.

Звертає на себе увагу стан, що у взаєминах мiжгосподар-

ських будiвельних i спецiалiзованих виробничих пiдприєм-

ствах та обєднаннях трудовi вiдносини їхнiх працiвникiв ре-

гулюються нормами трудового, а не аграрного права. Ця

доцiльна i прогресивна практика потребує законодавчого

закрiплення.

6. Правосубєктнiсть аграрних пiдприємств та iнших

субєктiв аграрного права реалiзовується у своєрiдному вза-

ємозвязку i спiввiдношеннi з правоздатнiстю органiв держав-

ного управлiння сiльським господарством - органами Мiнiс-

терства агропромислового комплексу України, Державним

комiтетом України по земельних ресурсах та iн. Повноважен-

ня останнiх визначаються вiдповiдними положеннями про цi

органи, норми яких становлять галузь адмiнiстративного пра-

ва України. Державна управлiнська дiяльнiсть цих органiв

спрямована на здiйснення державного управлiння державни-

ми сiльськогосподарськими пiдприємствами, органiзацiями

та обєднаннями. Державне регулювання сiльським господар-

ством стосовно колективних (КСГП, акцiонернi товариства,

сiльськогосподарськi кооперативи) i приватнi в особi селян-

ських (фермерських) господарств. Державне регулювання ци-

ми субєктами аграрного права здiйснюються лише шляхом

рекомендацiй (тобто свого роду керiвництва ними з боку дер-

жави). Визнання самостiйностi аграрного права як галузi пра-

ва i своєрiдностi аграрних правовiдносин зумовлюють специ-

фiку i забезпечують бiльшу ефективнiсть застосування право-

вих норм щодо компетенцiї зазначених органiв державного

регулювання сiльським господарством.

На нашу думку, предмет аграрного права становлять

суспiльнi вiдносини стосовно сiльського господарства. При

окресленнi предмета кооперативного права за основу береть-

ся лише органiзацiйно-правова форма регулювання рiзнобiч-

них вiдносин (застосування кооперативу у системi споживчих

товариств, житлово-будiвельних, гаражно-будiвельних утво-

рень). Тому мабуть є пiдстави розглядати кооперативне право

лише як виключно навчальну дисциплiну i не повязувати

кооперативне право з галуззю права.

1 Див.; Кооперативне право / За рея. чл.-кор. НАН України, акад. АПрН

України, докторе юридичних наук, професора Семчика В. i. - К., 1998.

РОЗДiЛ IV

ПРАВОСУБ¦КТНiСТЬ АГРАРНИХ

ТОВАРОВИРОБНИКiВ-ПiДПРИ¦МЦiВ

i. Поняття i класифiкацiя правосубєктностi

аграрних товаровиробникiв

1. Основними виробниками продуктiв харчування, сиро-

вини i продовольства рослинного i тваринного (в тому числi

водного й мисливського) походження в Українi є аграрнi пiд-

приємцi усiх форм власностi та легальних органiзацiйно-пра-

вових форм господарювання. В Українi за обсягами та асор-

тиментом виробництва аграрними пiдприємцями є колектив-

нi, державнi та сiльськогосподарськi, рибальськi та мислив-

ськi пiдприємства, сiльськогосподарськi (аграрнi) виробничi

кооперативи i господарськi товариства, спiлки селян, селян-

ськi (фермерськi) агрообєднання, асоцiацiї, а також спiльнi з

iноземними iнвестицiями аграрнi пiдприємства. Цих аграр-

них товаровиробникiв обєднує те, що всi вони, по-перше, є

юридичними особами, по-друге, аграрними пiдприємцями,

по-третє, що всi вони створенi чи заснованi власником(-ами)

для досягнення статутної мети, завдань та функцiй.

Такими спiльностями для них є власне виробництво то-

варної маси продуктiв харчування, сировини i продовольства

рослинного i тваринного походження та їх реалiзацiя в тому

числi й у переробленому виглядi. Спiльним для них є також

отримання прибутку вiд здiйснення такого виробництва, реа-

лiзацiї продукцiї та iнших видiв дiяльностi на засадах пiдпри-

ємництва, а також їх участь в цивiльно-правових i товарно-

грошових вiдносинах. Поряд iз задоволенням статутних член-

ських i корпоративних прав та iнтересiв, є також здiйснення

цими аграрними пiдприємцями-товаровиробниками певних

соцiальних функцiй забезпечення своїх членiв, акцiонерiв та

учасникiв, найманих працiвникiв та працiвникiв соцiальної

сфери (вчителiв, лiкарiв та iн.).

Чинне законодавство України цих аграрних товаровироб-

никiв зi статусом юридичної особи водночас називає та ви-

88 Роздiл IV

знає пiдприємствами, господарськими товариствами, коопе-

ративами, селянськими (фермерськими) господарствами,

субєктами права, господарюючими субєктами, субєктами

пiдприємницької дiяльностi (субєктами пiдприємництва),

субєктами зовнiшньоекономiчної дiяльностi, учасниками аг-

рарних та ринкових правовiдносин тощо. Зясування поня-

тiйного апарату агарного права, виявлення спiльних рис i

аналiз їх вiдмiнностей та спiввiдношення змiсту наведених

вище понять (термiнiв) е икрай необхiдним для розумiння су-

тi субєктiв аграрного права, повноважень та їх розмежування

за певними ознаками, зясування їхньої правосубєктностi.

2. Правосубєктнiсть цих аграрних товаровиробникiв-пiд-

приємцiв зi статусом юридичних осiб є однiєю з визначальних

вихiдних для зясування сутностi та особливостей цих аграр-

них товаровиробникiв. З позицiї теорiї аграрного права Право-

субєктнiсть цих аграрних товаровиробникiв-пiдприємцiв ста-

новить собою сукупнiсть правових норм Конституцiї України,

законiв i пiдзаконних актiв, правових норм установчих докумен-

тiв (статутiв та установчих договорiв), покликаних визначи-

ти субєктивнi права i обовязки аграрних товаровиробникiв зi

статусом юридичних осiб (рiзних видiв та їх типiв), що органiч-

но поєднують та реалiзують виробничо-пiдприємницькi та

притаманнi їм соцiальнi функцiї через свою спецiальну право-

здатнiсть.

3. Розмежування аграрних товаровиробникiв iз статусом

юридичної особи можна чинити за рiзними критерiями, i зок-

рема, за формою власностi, спецiальною правоздатнiстю та

функцiями, субєктним складом, органiзацiйно-правовою

формою.

Так, за формою власностi всi юридичнi особи, зокрема аг-

рарнi товаровиробники згiдно з чинним Законом України

"Про власнiсть" подiляються на: приватнi, колективнi, дер-

жавнi та змiшанi, а згiдно з проектом Цивiльного кодексу Ук-

раїни, прийнятим Верховною Радою України 5 червня 1997 р.

у першому читаннi (надалi - проект Цивiльного кодексу

1997 р.) - на юридичнi особи публiчного права та на юри-

дичнi особи приватного права, i у тому числi зi змiшаною

формою власностi. До перших пiдносяться юридичнi особи,

що створенi за правилами норм публiчного права, розпоряд-

чим способом i тiльки на пiдставi рiшення державних органiв.

До других вiдносяться - такi, що заснованi, створенi за iнi-

Правосубєктиiсгь аграрних товаровиробникiв-пiдприємцiв 89

[ цiативою приватних осiб, як правило, на договiрних засадах>

За правилами норм цивiльного приватного права, а до тре-

тiх - також такi, що створенi як правило за iнiцiативою при-

ватних осiб та за участю юридичних осiб публiчного права

(державних органiв) виключно на договiрних засадах i також

i за правилами норм цивiльного приватного права, оскiльки

Юридичнi особи публiчного права вступають у цивiльно-право-

вi вiдносини, що породжують виникнення юридичної особи зi

змiшаною формою власностi.

За спецiальною правоздатнiстю розрiзняються юридичнi

особи публiчного права вiд юридичних осiб приватного пра-

на. Так, першi надiленi, головним чином, спецiальною управ-

лiнською правоздатнiстю для здiйснення спецiальних зав-

дань, не обумовлених їх участю у цивiльному оборотi (на-

приклад, управлiнських правомочностей МiнАПК та їх орга-

нiв на мiсцях). На вiдмiну вiд них, юридичнi особи

публiчного права, що створенi з метою одержання прибутку

(наприклад, державнi сiльськогосподарськi пiдприємства то-

що), так само як i юридичнi особи приватного права надiленi

правоздатнiстю брати участь у рiзноманiтних цивiльно-право-

вих, товарно-грошових вiдносинах, будувати їх виключно на

договiрних засадах за правилами норм цивiльного приватного

права з метою отримання прибутку. Ця група юридичних

осiб, що дiє на засадах пiдприємництва, надiлена також спе-

цiальною правоздатнiстю щодо використання земель та iн-

ших природних ресурсiв як основних засобiв виробництва.

За функцiями всiх юридичних осiб приватного i юридичних

осiб публiчного права слiд подiлити на учасникiв та неучасни-

кiв цивiльно-правових, товарно-грошових вiдносин. На вiд-

мiну вiд iнших юридичних осiб публiчного права, надiлених

управлiнсько-розпорядчими функцiями, всi аграрнi пiдпри-

ємцi статусом юридичних осiб приватного та публiчного пра-

ва саме як товаровиробники надiленi загальними функцiями

бути учасниками цивiльно-правових вiдносин i задовольняти

iнтереси власника юридичної особи.

Крiм зазначених цi аграрнi пiдприємства за законодав-

ством, статутами та iншими локальними нормативно-право-

вими актами надiленi також i спецiальними функцiями. Се-

ред останнiх видiляються двi основнi групи функцiй, а саме:

виробничо-пiдприємницького та соцiального спрямування.

До першої групи належать функцiї органiзацiї виробництва i

90

РоздiлIV

власне самого виробництва товарної маси продуктiв харчу-

вання, продовольства i сировини та рослинного i тваринного

походження, здiйснення власної переробки цiєї продукцiї та

сировини, зберiгання, транспортування, реалiзацiї продуктiв,

продовольства, сировини, в тому числi у переробленому ви-

глядi або через власну торговельну мережу, виконання iнших

робiт та надання послуг стороннiм з метою одержання при-

бутку. До другої групи належать такi функцiї як полiпшення

обслуговування сiльського населення, формування повноцiн-

ного життєвого середовища для селян шляхом стимулювання

всiх форм житлового будiвництва, розвитку матерiальної бази

закладiв соцiально-культурного призначення, прокладення

iнженерних мереж з метою комплексного облаштування сiль-

ських населених пунктiв та територiй, полiпшення їх плану-

вання i забудови, а також фiнансування розвитку соцiальної

сфери села, допомоги селянам у веденнi приватного пiдсоб-

ного господарства.

За субєктним складом аграрнi товаровиробники можуть

бути подiленi на українськi та спiльнi з участю iноземного iн-

вестора тощо. Спiльним у них є тiльки те, що, по-перше, всi

вони мають бути зареєстрованi в Українi i тiльки у такий спо-

сiб набути загальну i спецiальну правоздатнiсть i, по-друге,

що вони за Законом "Про пiдприємництво" та за iншими за-

конами є пiдприємцями, предмет i статутна дiяльнiсть та спе-

цiальна правоздатнiсть яких повязана з аграрним товарови-

робництвом, тобто вони є аграрними пiдприємцями.

За органiзацiйно-правовими формами всiх аграрних товаро-

виробникiв - юридичних осiб згiдно з законами "Про влас-

нiсть", "Про пiдприємства в Українi", "Про господарськi то-

вариства", "Про сiльськогосподарську кооперацiю", "Про

колективне сiльськогосподарське пiдприємство", "Про се-

лянське (фермерське) господарство", а також з проектом Ци-

вiльного кодексу 1997 р. можна подiлити на господарськi то-

вариства, кооперативи, пiдприємства, селянськi (фермерськi)

господарства.

4. Аграрне пiдприємство може бути засновано на будь-якiй

формi власностi (в тому числi й на змiшанiй) та у легальних

органiзацiйно-правових формах. Воно вiдрiзняється вiд iнших

пiдприємств, по-перше, предметом дiяльностi - виробницт-

вом, а потiм уже переробленням та реалiзацiєю (з метою

одержання прибутку) продуктiв харчування рослинного i тва-

91

Правосубєкгнiсть аграрних товаровиробникiв-гдприемцiв

ринного походження; по-друге, використанням у своїй дiяль-

ностi природних ресурсiв, їхнiх властiвостей, насамперед

землi та водних обєктiв як головного зсобу аграрного ви-

робництва. А тому пiд аграрним пiдприємством слiд розумiти

комплекс майна (сiльськогосподарськi землi, риболовнi та

мисливськi угiддя, iншi матерiальнi та нематерiальнi елемен-

ти, якi мають грошову (вартiсну) оцiнку (цiну), що викорис-

товується власником(-ами) або створеїим(-и) юридичною

особою для виробництва продуктiв харiування, продоволь-

ства i сировини рослинного i тваринною походження, а та-

кож для виконання iнших робiт, надання послуг, заняття тор-

гiвлею з метою одержання прибутку. Субєктом аграрного

права, носiєм прав i обовязкiв є влiсник(-и) аграрного

пiдприємства, а при створеннi (заснуваннi) ним(-и) юридич-

ної особи - сими юридична особа,

5. У розяяiянпi сучпсних проблем забезпечення України

продовольством власного виробництва приймають саму без-

посередню участь субєкти суспiльних аграрних вiдносин. Ос-

таннi як безпосереднi учасники таких вiдносин та як субєкти

права є одночасно субєктами аграрного права i субєктами

аграрних правовiдносин. У цьому звязку не потребує дове-

дення думка проф. Кечекяна С. Ф., що поняття "субєкт

аграрного права" i "субєкт аграрних Еравовiдносин" є то-

тожнiми1. Разом з тим поняття "субєкт аграрного права",

"субєкт аграрного господарювання" тї "субєкт аграрного

пiдприємництва (агробiзнесу)" не є рiвнозначними. Останнi

(за умови їх належної легалiзацiї) мають загальну право- та

дiєздатнiсть. Однак саме як аграрнi товаровиробники цi юри-

дичнi особи у рiзних органiзацiйно-правових формах за зако-

нодавством України надiленi спецiальною правоздатнiстю,

межi якої визначенi метою, завданням та предметом статутної

дiяльностi. Тому є всi пiдстави твердити, що поняття "субєкт

господарювання (господарюючий субєкт) на землi" має iн-

терпретуватися як похiдне вiд поняття "субєкт права",

"субєкт аграрного права". Саме як субєкт аграрного права

та чи iнша юридична особа приватного права кооперативного

або акцiонерного типу (маючи загальну правоздатнiсть) уже

на пiдставi своєї спецiальної правоздатностi надiлена правом

1 Див.: Кечекьян С. Ф. Правовме отношения в социалистическом общест-

ве. - М.: Наука. - 1958. - С. 83.

92 Роздiл IV

бути субєктом господарювання на землi, учасником саме

аграрних ринкових суспiльних вiдносин1.

6. В Українi вiдповiдно до змiсту нацiонального зако-

нодавства поняття "субєкт пiдприємництва", "субєкт аграр-

ного пiдприємництва (аграрний пiдприємець)" за своїм юри-

дичним змiстом i значенням майже тотожнi поняттю "субєкт

аграрного права". Такий висновок випливає зi змiсту законiв

"Про пiдприємництво" (ст. 2), "Про пiдприємства в Українi"

(статтi 1, 21), "Про колективне сiльськогосподарське пiдпри-

ємство" (ст. i), "Про сiльськогосподарську кооперацiю"

(ст. 1), "Про господарськi товариства" (ст. 1), "Про селянське

(фермерське) господарство" (ст. 1), а також зi змiсту Поста-

нови Кабiнету Мiнiстрiв №740 вiд 25 травня 1998 р. "Про

порядок державної реєстрацiї субєктiв пiдприємницької

дiяльностi". Вiн також випливає зi змiсту проекту Цивiльного

кодексу України (1997 р.).

Згiдно з цими законодавчими та пiдзаконними актами

"субєктами пiдприємницької дiяльностi" в аграрному секторi

України визнаються всi легалiзованi аграрнi товаровиробни-

ки, незалежно вiд їхнiх форм власностi та органiзацiйно-пра-

вових форм господарювання.

Визначальним у тому, хто належить до субєкта аграрного

пiдприємництва (тобто хто, по сутi, є аграрним пiдприєм-

цем), є, по-перше, легалiзацiя цього пiдприємця-товарови-

робника шляхом його державної реєстрацiї, зокрема, як юри-

дичної особи у органiзацiйно-правовiй формi, обранiй влас-

ником(-ами) та визнаванiй державою; по-друге, - предмет

дiяльностi цього пiдприємця (насамперед, виробництво про-

дуктiв харчування, продовольства i сировини рослинного i

тваринного походження), по-третє, - використання землi та

iнших природних ресурсiв у якостi основного засобу вироб-

ництва, по-четверте, - органiчне поєднання у своїй дiяль-

ностi пiдприємницької i соцiальної дiяльностi, оскiльки тру-

довi колективи цих субєктi> пiдприємництва, як правило, є

їх членами або учасниками/акцiонерами, комплектуються iз

населення населених пунктiв, довкола яких розташованi зем-

лi цих субєктiв аграрного пiдприємництва.

1 Див.: Аграрнеє право. Учебник / Под рсд. Бистрова Г. Е., Козиря М. Й. -

М., 1996. - С. 155.

Правосубєктнiсть аграрних товаровиробникiв-пiдприємцiв 93

Поняття "субєкт аграрного пiдприємництва (аграрний

пiдприємець)" є узагальнюючим. Як i у всiх розвинених краї-

нах свiту, воно одночасно охоплює як визначення (наймену-

вання) самого субєкта, так i предмет його дiяльностi, а також

його спецiальну правоздатнiсть, легалiзовану шляхом держав-

ної реєстрацiї. Поняття "аграрний пiдприємець", "субєкт аг-

рарного пiдприємництва (агробiзнесу)", по сутi, є синонiма-

ми, пiд якими криється один i той же субєкт аграрного права

;i визначеними правомочностями саме аграрного пiдприємця.

На вiдмiну вiд iнших понять аграрний пiдприємець має де-

що своєрiднi ознаки, що вiдокремлюють його серед iншого

загалу пiдприємцiв. Така своєрiднiсть полягає у тому, що саме

аграрним пiдприємцям належать притаманнi функцiї соцiаль-

ного спрямування. На вiдмiну вiд iнших аграрнi пiдприємцi є

пктивними учасниками органiзацiйних i земельних правовiд-

носин, а також учасниками своєрiдних внутрiшнiх майнових,

управлiнських та трудових i особливо членських майнових та

членських трудових правовiдносин. Вони є також учасниками

iнших внутрiшньогосподарських виробничих правовiдносин,

що складаються в основних i додаткових галузях аграрного

виробництва, внутрiшнiх i зовнiшнiх правовiдносинах у соцi-

альнiй сферi, у яких вони (аграрнi пiдприємцi) є ключовою

фiгурою. iснування таких особливостей обумовлюють вiдок-

ремленiсть i визначену самостiйнiсть аграрних пiдприємцiв за

функцiями i правоздатнiстю та багатограннiстю правовiдно-

син. А тому поняття "аграрний пiдприємець (субєкт аграрного

пiдприємництва)" як узагальнююче охоплює всiх виробникiв

товарної маси продуктiв харчування, сировини i продоволь-

ства, зi статусом як юридичної особи всiх форм власностi i ле-

гальних органiзацiйно-правових форм, так i селянських (фер-

мерських) господарств, i громадян, якi зареєструвалися як

пiдприємцi. Аграрний пiдприємець має спецiальну правоздат-

нiсть та функцiї виробничого, пiдприємницького i соцiально-

го характеру, є учасником багатогранних внутрiшньогоспо-

дарських i зовнiшньогосподарських товарно-грошових право-

вiдносин.

7. Слiд зазначити, що поняття "учасник аграрних право-

вiдносин" не у всiх випадках можна вiднести до кола субєк-

тiв аграрного права та, вiдповiдно, - аграрних пiдприємцiв i

субєктiв аграрних правовiдносин. Учасниками аграрних пра-

вовiдносин у визначених законодавством та локальними нор-

94 Роздiл IV

СУБ¦КТИ АГРАРНОГО ПРАВА

УКРАЇНИ

мативно-правовими актами межах можуть бути визнанi

структурнi пiдроздiли субєктiв аграрного пiдприємництва, їх-

нi члени, учасники/акцiонери та члени їх сiмей. Йдеться ви-

ключно тiльки про вiдносини, що складаються у процесi ор-

ганiзацiї працi, коли за договором мiж виконавчим органом

управлiння i структурним пiдроздiлом визначаються певнi

правомочностi останнього щодо надання пiдроздiлу основних

засобiв виробництва (в тому числi земель) у оренду, щодо

реалiзацiї виробленої продукцiї, продовольства, сировини,

щодо розподiлу прибутку мiж членами цих пiдроздiлiв. Однак

цi пiдроздiли не є субєктами права та субєктами пiдприєм-

ництва; вони не можуть бути стороною в загальних та арбiт-

ражних судах, оскiльки за законом такими визнаються тiльки

юридичнi та фiзичнi особи.

8. Вiдповiдно до чинного законодавства всi субєкти аграр-

ного права за органiзацiйно-правовими формами можна

подiлити на субєктiв у сферi виробництва та у сферi сервiсу

(див. схему 5). У свою чергу за змiстом субєкти виробничо-

пiдприємницького та соцiального спрямування включають у

себе певнi групи.

Першу, основну групу таких субєктiв становлять заснованi

на приватнiй (у можливих її рiзновидах - кооперативнiй, ко-

лективнiй тощо), державнiй та мунiципальнiй формах влас-

ностi аграрнi пiдприємцi, головним завданням i предметом

дiяльностi яких є виробництво товарної маси продуктiв хар-

чування, продовольства i сировини рослинного i тваринного

(в тому числi водного й мисливського) походження. Саме як

виробники продуктiв харчування (насамперед сiльськогоспо-

дарської продукцiї, сировини i продовольства) приватнi аг-

рарнi пiдприємцi кооперативного (колективнi сiльськогоспо-

дарськi пiдприсмства. спiлки селян, пайовi пiдприємства,

сiльськогосподарськi виробничi кооперативи тощо) i акцiо-

нернi товариства, товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю,

державнi сiльськогосподарськi пiдприємцi, дiяльнiсть яких

заснована на змiшанiй формi власностi (в тому числi iз залу-

ченням iноземного капiталу), виступають основними субєк-

тами аграрного права й аграрних правовiдносин та аграрного

пiдприємництва виключно як юридичнi особи. До цiєї групи

субєктiв входять також фермерськi господарства.

У СФЕРi ВИРОБНИЦТВА У СФЕР) СЕРВiСУ

фiнансово-

кредитного,

комерцiйного

та страхового

сервiсу

приватнi аграрнi пiдприємцi

кооперативного типу

iФНИТИi iГ(Мриi пiдприємцi

КОрЛОрiтиiною типу

радгоспи, iншi державнi

сiльське-, рибо- та мисливськогос-

подарськi пiдприємства

селянськi (фермерськi)

господарства

приватнi пiдсобнi

господарства громадян

|

лгрохiмiчногоземельний та iншi комерцiйнi банки

технiчногозгро- та iншi бiржi

мелiоративного та гiдромелiоративногоброкерськi контори та/чи брокери (брокерськi мiсця)

науково-техно-логiчного та iншого iнтелектуальногостраховiкомпанiї

будiвельногохолдинговi компанiї

Схема 5. Класифiкацiя i структура субєктiв аграрного права України

Роздiл IV

Приватнi пiдсобнi господарства громадян як виробникiв

продуктiв харчування i продовольства, чия дiяльнiсть повяза-

на з використанням природних обєктiв як головного засобу

виробництва таких продуктiв харчування i продовольства, та-

кож слiд вiднести до цiєї групи субєктiв аграрного права. Але

цi господарства не визнанi формально аграрними пiдприєм-

цями, оскiльки вони гiе.iигс не зареєструвалися як такi.

Другу групу субєктiв аграрного права i аграрних правовiд-

носин формують пiдприємцi, дiяльнiсть яких заснована на

рiзних формах власностi та оргинЬiiцiйно-правових формах,

правосубсктнiсть i статутна дiяльнiсть котрих нацiлена на за-

безпечення нормальної сучасної виробничо-технiчної дiяль-

ностi аграрних пiдприємцiв-товаровиробникiв. До цiєї групи

належать пiдприємцi, предметом статутної дiяльностi яких є

виконання робiт з агрохiмiчного, мелiоративного, гiдромелiо-

ративного, технiчного та iншого забезпечення виробничої дi-

яльностi пiдприємцiв, що безпосередньо займаються вироб-

ництвом продуктiв харчування, сировини i продовольства,

незалежно вiд їх форм власностi та органiзацiйно-правових

форм.

Третю групу субєктiв аграрного права i аграрних ринкових

правовiдносин становлять установи-пiдприємцi, головним

чином акцiонерного типу, правосубєктнiсть i статутна дiяль-

нiсть яких спрямованi на надання всiляких фiнансово-кре-

дитних, страхових, комерцiйних, посередницьких та iнших

послуг для забезпечення саме пiдприємницької (в тому числi

й виробничо-господарської, фiнансової) дiяльностi аграрних

пiдприємств-товаровиробникiв. До цiєї групи входять, зокре-

ма, акцiонерний банк "Україна" та iншi комерцiйнi банки,

агро- та iншi бiржi, страховi компанiї (наприклад, страхова

компанiя "Селянський дiм"), холдiнговi аграрнi (така нинi

створюється н.i Чернiгiпiцинi).

Вiднесення цих елементiв ринкової iнфраструктури до

субєктiв аграрного прана пi аграрних ринкових правовiдно-

син базується на тому, що самi iнрарнi пiдприємцi-товарови-

робники є, по-перше, спiвнл.iсниками (акцiонерами) назва-

них банкiв, бiрж, страхових i холдiнгових компанiй, по-друге,

є одночасно клiєнтами цих елементiв ринкової iнфраструкту-

ри. Крiм того, аграрнi пiдприємцi як акцiонери (спiввласни-

ки) i як клiєнти з метою забезпечення своєї власної конку-

рентоспроможностi, гарантованого ринку збуту продуктiв

Правосубєкгнiсть аграрних товаровиробникiв-пiдприємцiв 97

харчування, сировини, продовольства власного виробництва

обєднують свiй капiтал безпосередньо i опосередковано че-

рез заснованi ними банки, бiржi, страховi компанiї та створю-

ють формування вищого рiвня - холдiнговi компанiї, де во-

ни (аграрнi пiдприємцi) i спiввласники (акцiонери), i клiєнти.

9. Державна реєстрацiя є неоднаковою умовою визначення

Правового становища кожного сiльськогосподарського пiд--

\ приємства. З моменту вчинення державної реєстрацiї у пiд-

I Приємств виникають права юридичної особи. Державна

реєстрацiя є свого роду юридичним фактом, спрямованим на

забезпечення права сiльськогосподарському товаровиробни-

ковi проводити свою господарчо-пiдприємницьку дiяльнiсть i

бути учасником ринкових економiчних вiдносин.

Чинне законодавство України покладає обовязок кожно-

го пiдприємства здiйснити його державну реєстрацiю i таким

чином набути прав юридичної особи. Першорядним у цьому

вiдношеннi е Закон "Про пiдприємництво", в ст. 8 якого

йдеться про державну реєстрацiю. Цьому обовязку присвя-

ченi також ст. 6 Закону "Про пiдприємства в Українi", ст. З

Закону "Про сiльськогосподарське пiдприємство", ст, б Зако-

ну "Про господарськi товариства", ст. 9 Закону "Про селян-

ське (фермерське) господарство", ст. 6 Закону "Про сiльсько-

господарську кооперацiю.

З метою наведення порядку в лiцензуваннi субєктiв пiд-

приємницької дiяльностi Кабiнет Мiнiстрiв України 25 трав-

ня 1998 р. прийняв постанову i затвердив Положення про

державну реєстрацiю субєктiв пiдприємницької дiяльностi.

Згiдно з цими актами державну реєстрацiю повиннi пройти

всi субєкти пiдприємницької дiяльностi. Тi з них, державна

реєстрацiя яких проведена до 29 квiтня 1994 р. i якi не мають

свiдоцтва про державну реєстрацiю, а також тi, якi одержали

такi свiдоцтва до 29 квiтня 1994 р. повиннi одержати (обмiня-

ти) їх в органи державної реєстрацiї, в якому вони перебува-

ють на облiку. Замiна та одержання свiдоцтв про державну

реєстрацiю проводиться на пiдставi документiв, що засвiдчу-

ють державну реєстрацiю субєкта пiдприємницької дiяль-

ностi. При цьому за одержане свiдоцтво про державну

реєстрацiю субєктiв пiдприємницької дiяльностi зобовяза-

ний сплатити реєстрацiйний збiр.

10.. Державна реєстрацiя субєкта аграрного права як

аграрного пiдприємця є визначальним юридичним фактом

4 В. Янчук

98 Роздiл IV

для їх вiдмежування вiд тих утворень, що не мають i не мо-

жуть мати такого статусу. Саме реєстрацiя селянського (фер-

мерського) господарства i/або аграрного пiдприємця зi стату-

сом юридичної особи приватного права кооперативного i/чи

акцiонерного тилiв є юридичним фактом для визнання їх

субєктами аграрного права i аграрного пiдприємництва. То-

му будь-якi внутрiшньогосподарськi утворення, наприклад,

внутрiшньогосподарськi кооперативи, пiдряднi оренднi ко-

лективи, пiдсобнi цехи (промисли), не є самостiйними

субєктами аграрного права i пiдприємництва (попри наданi

їм повноваження з боку цих юридичних осiб).

На вiдмiну вiд законодавства iнших країн, в Українi не ви-

знаються субєктом права рiзноманiтнi кооперування селян

без створення (заснування) ними юридичної особи i держав-

ної реєстрацiї останньої. На вiдмiну вiд України, наприклад,

у ФРН, субєктом права (без статусу юридичної особи) визна-

ються: а) так званi кiльця, якi є формою кооперування фер-

мерiв у виглядi договiрного утворення для надання взаємної

допомоги технiкою; б) кооперування зусиль та майна батька

й сина для ведення фермерського господарства. З позицiї ук-

раїнського закону, у наведених вище випадках має мiсце ли-

ше кооперування фермерiв на пiдставi договору (по сутi, про

спiльну дiяльнiсть); i така кооперацiя не визнається субєк-

тами права, оскiльки здiйснюється без створення (заснуван-

ня) та легалiзацiї юридичної особи - справжнього субєкта

права як за українським, так i за нiмецьким законодавством.

Державна реєстрацiя є необхiдною умовою визначення

правового становища кожного сiльськогосподарського пiд-

приємства. З моменту вчинення державної реєстрацiї у пiд-

приємств виникають права юридичної особи. Державна

реєстрацiя с свого роду юридичним фактом, спрямованим на

забезпечення прана сiльськогосподарському товаровироб-

никовi проводити спою господарчо-пiдприємницьку дiяль-

нiсть i буги учасником ринкових економiчних вiдносин.

Чинне законоданство України покладає обовязок кожно-

го пiдприємства здiйснити його державну реєстрацiю i таким

чином набути прав юридичної особи. Першорядним у цьому

вiдношеннi є Закон "Про пiдприємництво", в ст. 8 якого

йдеться про державну реєстрацiю. Цьому обовязку присвя-

ченi також ст. 6 Закону "Про пiдприємства в Українi", ст. З

Закону "Про сiльськогосподарське пiдприємство", ст. 6 Зако-

Прщосубєктнiсть аграрних товаровиробниiЯвлiдприємцiв 99

ну "Про господарськi товариства", ст. 9 Закону "Про се-

лянське (фермерське) господарство", ст. 6 Закону "Про

сiльськогосподарську кооперацiю".

З метою наведення порядку в лiцензуваннi субєктiв

i пiдприємницької дiяльностi Кабiнет Мiнiстрiв України вiд

125 травня 1998 р. прийняв постанову i затвердив Положення

| Про державну реєстрацiю субєктiв пiдприємницької дiяль-

|ностi. Згiдно з цими актами державну реєстрацiю повиннi

i Пройти всi субєкти пiдприємницької дiяльностi. Тi з них,

державна реєстрацiя яких проведена до 29 квiтня 1994 р. i якi

не мають свiдоцтва про державну реєстрацiю, а також тi, якi

одержали такi свiдоцтва до 29 квiтня 1994 р. повиннi одер-

жати (обмiняти) їх в органi державної реєстрацiї, в якому

нони перебувають на облiку. Замiна та одержання свiдоцтв

про держпвну реєстрацiю проводиться на пiдставi документiв,

ЩО аигпiдчують держяяку реєстрацiю субєкта пiдприємниць-

мЯ дiнкмiостi. При цьому за одержане свiдоцтво про держав-

ну р<-( i грацiю субєкт пiдприємницької дiяльностi зобовяза-

ний сплатити реєстрацiйний збiр.

2. Правосубєктнiсть колективних i кооперативних

сiльськогосподарських пiдприємств

1. Субєктом аграрного права є кожне окремо взяте колек-

тивне i кооперативне сiльськогосподарське пiдприємство.

Правове становище цих пiдприємств визначається нормами

Закону "Про колективне сiльськогосподарське пiдприємство

i Закону "Про сiльськогосподарську кооперацiю" та Статутом

кожного з цих пiдприємств. Згiдно з ст. 4 Закону "Про колек-

тивне сiльськогосподарське пiдприємство" в Статутi зазнача-

ються найменування пiдприємства, його мiсцезнаходження,

предмет i цiлi дiяльностi, порядок вступу громадян до членiв

пiдприємства i припинення членства в ньому, принципи

формування спiльної власностi та права членiв щодо неї, за-

гальнi права та обовязки членiв пiдприємства та його членiв

щодо використання й охорони земель, водних та iнших при-

родних ресурсiв, виробничо-господарської, фiнансової i тру-

дової дiяльностi, питання оплати та охорони працi, соцiальнi

гарантiї, умови i порядок реорганiзацiї та лiквiдацiї пiдприєм-

ства. Державна реєстрацiя пiдприємства здiйснюється не пiз-

4

Роздiл IV

нiше ЗО днiв з дня подання необхiдних документiв. Юридич-

ний факт державної реєстрацiї колективного сiльськогоспо-

дарського пiдприємства є пiдставою для надання йому прав

юридичної особи i визначає термiн виникнення у пiдприєм-

ства такого права.

За подiбною правовою регламентацiєю створюється i надi-

ляється вiдповiдною правосубсктнiстю виробничий сiльсько-

господарський кооператив. Ст. 2 Закону "Про сiльськогоспо-

дарську кооперацiю" залежно вiд цiлей, завдань i характеру

дiяльностi сiльськогосподарського кооператива подiляє їх на

виробничi та обслуговуючi. Виробничi кооперативи здiйсню-

ють свою господарську дiяльнiсть на засадах пiдприємництва

з метою одержання доходу. Обслуговуючi кооперативи спря-

мовують свою дiяльнiсть на обслуговування сiльськогоспо-

дарського та iншого виробництва учасникiв кооперацiї. В

свою чергу залежно вiд виду дiяльностi обслуговуючi коопера-

тиви подiляються на переробнi, заготiвельно-збутовi, поста-

чальницькi та iншi. Здiйснюванi ними послуги повязанi з ви-

робництвом, переробкою, збутом продукцiї рослинництва,

тваринництва, лiсiвництва i рибництва. Оскiльки обслуго-

вуючi кооперативи головним чином повязанi з сiльським

господарством, то правовiдносини, якi виникають в процесi

їхньої дiяльностi належить розглядати як предмет аграрного

права, хоч вони i мають певнi спiльнi риси з кооперативним

правом1.

Враховуючи спiльнi риси колективних сiльськогосподар-

ських пiдприємств i сiльськогосподарських кооперативiв цiл-

ком допустимо їх розглядати як рiзновид (тип) кооператив-

них утворень.

2. Економiчну основу створення i дiяльностi колективних

i кооперативних сiльськогосподарських пiдприємств стано-

вить колективна власнiсть пiдприємства як юридичної особи,

а його члени - в частинi майна, яку вони одержують при ви-

ходi iз пiдприємства.

Вiдповiдно до ст. 20 Закону "Про сiльськогосподарську

кооперацiю" кооператив с власником будiвель, споруд, гро-

шей, майнових внескiв його членiв, виготовлюваної ним про-

) Див.: Кооперативне право / За рсд. чл.-кор. НАН України, акад. АПрН

України, доктора юридичних наук, професора Семчика В. 1. - К., 1998,

Правосубеiсгнiсть аграрних товаровиробникiв-пiдприємцiв_____101

дукцiї, доходiв, одержанних вiд її реалiзацiї, продуктової та

iншої дiяльностi, передбаченої статутом кооперативу, а також

iншого майна, придбаного на пiдставах, не заборонених зако-

ном. Члени кооперативу в якостi пайового внеску можуть пе-

редати йому земельну дiлянку. Майно кооперативу подiляєть-

ся на пайовий i неподiльний фонди. Кожний з цих фондiв

має вiдповiдний правовий режим.

Особливiсть правосубєктностi аграрних приватних пiд-

приємств кооперативного типу полягає в тому, що в них має

мiсце обєднання насамперед робочої сили, а не капiталiв.

"У кооперацiї капiтал - слуга, а не господар", - писав ще

i 1925 р. О. В. Чаянов1.

| 3. Закони про колективне i кооперативне сiльськогоспо-

дарське пiдприємство встановлюють право самоврядування,

органи управлiння на їхню компетенцiю, що також станов-

доьЛоiо нраносубсктнiсть. Засади права самоврядування в

iiВтi 1 ВСГК бiльш повно викладенi у спецiальних роздiлах

Їхнiх статутiв. Управлiнська правосубєктнiсть цих пiдпри-

ємств полягає у створеннi i участi представникiв цих пiдпри-

ємств в роботi представницьких органiв управлiння колектив-

ними сiльськогосподарськими пiдприємствами з боку Всеук-

раїнської ради представникiв колективних сiльськогосподар-

ських пiдприємств. Згiдно з ст. 25 Закону "Про колективне

сiльськогосподарське пiдприємство" для органiзацiйно-пра-

вового забезпечення економiчної самостiйностi пiдприємства

та охорони його прав, узагальнення досвiду роботи та пред-

ставлення iнтересiв пiдприємства у вiдносинах з органами

влади i управлiння створюються його представницькi органи;

Демократичнiсть самоврядування у пiдприємствi забезпечу-

ється додержанням закрiпленої в його статутi системи органi-

зацiйно-управлiнських i процедурно-правових норм.

iстотну правосубєктнiсть колективних i кооперативних

сiльськогосподарських пiдприємств становлять трудовi пра-

вовiдносини. Це вiдносини щодо органiзацiї працi (бригади,

ферми, ланки), додержання членами КСГП i ВСГК своїх тру-

дових прав та обовязкiв, що охоплюється поняттям трудової

дисциплiни, додержання пiдприємством обовязкiв по забез-

печенню охорони здоровя i вiдшкодування шкоди, заподiя-

ної трудiвниковi при виконаннi роботи, запровадження на

1 Див.: ЧояиовА. В. Краткий курс кооперации. -М., 1926. - С. 10.

102 Роздiл IV

пiдприємствi сучасних систем i форм оплати працi та її на-

лежне правове регулювання, наближення принципiв оплати

працi працiвникiв колективно-кооперативних утворень з оп-

латою працi в державних або акцiонерних сiльськогосподар-

ських пiдприємствах. У цьому разi мається на увазi впровад-

ження в колективних i кооперативних пiдприємствах обовяз-

кового мiнiмального рiвня оплати працi так як це встановле-

но для найманих працiвникiв i врегульовано п. 6 ст. 19 Закону

"Про колективне сiльськогосподарське пiдприємство". Тру-

довими є також вiдносини, якi виникають в разi вчинення

працiвником дисциплiнарного проступку i настання дисцип-

лiнарної вiдповiдальностi, а також у разi заподiяння працiв-

ником при виконаннi трудових обовязкiв майнової шкоди i

настання його матерiальної вiдповiдальностi.

Трудовi правовiдносини, що виникають в процесi вироб-

ничо-господарської та управлiнської дiяльностi колективних i

кооперативних пiдприємств, регулюються нормами аграрного

законодавства та локальними внутрiшньоправовими актами з

цих сiльськогосподарських пiдприємств. Правову основу цих

актiв становлять вiдповiднi положення Конституцiї України.

Зокрема, ст. 43, згiдно з якою громадяни мають право на пра-

цю, що включає можливiсть заробляти собi на життя. Держа-

ва створює умови для повного здiйснення громадянами права

на працю, гарантує рiвнi можливостi у виборi професiї та роду

трудової дiяльностi. Кожен має право на належнi, безпечнi

умови працi, на заробiтну плату не нижче вiд визначеної за-

коном. Кожен, хто працює, має право на вiдпочинок (ст. 45),

в тому числi право на оплачувану щорiчну вiдпустку. Члени

КСГП i ВСГК мають право на забезпечення в разi повної,

часткової або тимчасової втрати працездатностi, втрати году-

вальника, безробiття з незалежних вiд них обставин, а також

у старостi та iнших випадках, передбачених законом (ст. 46).

Посилання на особливостi колективного i кооперативного

сiльськогосподарського ниробництва i правового статусу аг-

рарних пiдприємств не можуть бути пiдставою для недодер-

жання по вiдношенню до селян наведених положень Консти-

туцiї України.

УТравосубєктнiсть аграрних товаровиробникiв-пiдприємцiв____103

3. Правосубєктнiсть акцiонерних

сiльськогосподарських товариств

З часу проголошення незалежностi України здiйснено за-

ходи щодо розвитку приватної i колективно-кооперативної

власностi, виникнення нових для України форм органiзацiї

сiльськогосподарського виробництва, визнання їхньої рiв-

ноправностi, надiлення їх повною господарсько-управлiн-

ською самостiйнiстю. Серед цих нових утворень набули по-

ширення i правового визнання акцiонернi сiльськогосподар-

ськi товариства, якi виробляють сiльськогосподарську про-

дукцiю.

Правове становище акцiонерного сiльськогосподарського

товариства визначається нормами Закону "Про господарське

iоiiiiристпо" вiд 19 вересня 1991 р. та Статутом цього това-

ристпа. Для роїробки такого Статуту акцiонерне сiльськогос-

подарське топпристно використовує Типовий Статут вiдкри-

того пкцiонсрного товариства, створеного шляхом корпора-

тивнiї державного пiдприємства, затвердженого наказом Мi-

нiстерства економiки України, Фондом державного майна

України i Мiнiстерством юстицiї України вiд 31 серпня

1993 р.

За своєю економiчною сутнiстю i правовим статусом

АСГТ слiд вважати утворенням корпоративного типу.

2. При створеннi акцiонерних товариств першорядним є

вирiшення питання про власнiсть. Принциповою особливiс-

тю правосубєктностi цiєї групи аграрних пiдприємцiв є на-

самперед те, що цi товариства - обєднання капiталу, а не

особистої трудової участi.

Майнова Правосубєктнiсть АСГТ безпосередньо повяза-

на з правовим режимом майна акцiонерних товариств, това-

риств з обмеженою вiдповiдальнiстю. Так, вiдповiдно до ст.

12 Закону "Про господарськi товариства" цi товариства є

власниками: майна, переданого їм засновниками i учасника-

ми у власнiсть; продукцiї, виробленої товариствами внаслiдок

господарської дiяльностi; одержаних доходiв; iншого майна,

набутого на пiдставах, не заборонених законом. Ризик випад-

кової загибелi або пошкодження майна, що є власнiстю това-

риства або передане йому в користування, несе товариство,

якщо iнше не передбачено установчими документами. Вкла-

дами учасникiв i засновникiв акцiонерних товариств, това-

риств з обмеженою вiдповiдальнiстю можуть бути, зокрема,

104

будинки, споруди, обладнання та iншi матерiальнi цiнностi,

цiннi папери, права користування землею, водою та iншими

природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнан-

ням, а також iншi майновi прана (в тому числi на iнтелекту-

альну власнiсть), кошти. Вклад (юкрсма в натурi) оцiнюється

у гривнях i складає частку учасника та засновника у статутно-

му фондi.

З наведеної норми Закону нишiипас, що субєктом права

власностi на майно може Оуiи як сямс товариство, так i гро-

мадянин, який передав товариству "право користування" зе-

мельною дiлянкою, iншим майном та майновими правами.

Крiм того, згiдно зi ст. 10 цього ж Закону, учасник (акцiонер)

акцiонерного товариства вiдкритого типу практично не обме-

жений щодо розпорядження своєю часткою в майнi цього то- ||

вариства (вiн може передати її iншим особам). Тому, на вiд-

мiну вiд пiдприємств кооперативного типу, майно (чи його

частка) такого товариства може стати обєктом права влас-

ностi необмеженого кола осiб. Практично ця частка у статут-

ному фондi акцiонерного товариства може стати обєктом

стягнення за боргами акцiонера i, наприклад, фiнансово-кре-

дитна установа може стати акцiонером такого товариства.

3. Особливiсть правосубєктностi господарських товариств

дiстає свiй прояв у iснуваннi притаманного тiльки цим

субєктам права на дивiденди. Ця особливiсть базується на

сутностi цих товариств як обєднання капiталу iнвесторiв на

основнiй їх метi - задоволеннi iнтересiв iнвесторiв (учасни-

кiв, акцiонерiв). На вiдмiну вiд субєктiв пiдприємництва коо-

перативного типу (де, виходячи з сутi обовязковостi трудової

участi, члени мають право на частину прибутку залежно саме

вiд трудової участi), в господарських товариствах на пiдставi

ст. 10 Закону "Про господарськi товариства" учасники (ак-

цiонери) мають право на одержання дивiдендiв вiд участi в

статутному фондi з чистою прибутку (>иску) товариства.

Прибуток товариства уi ворюється :i надходжень вiд госпо-

дарської дiяльностi пiсля покриття матерiальних та прирiвня-

них до них витрат i витрат на оплату працi. З балансового

прибутку товариства сплачуються вiдсотки до кредитних бан-

кiв та по облiгацiях, а також вносяться передбаченi законо-

давством України податки та iншi платежi до бюджету. Чис-

тий прибуток, одержаний пiсля зазначених розрахункiв, зали-.

шається у повному розпорядженнi товариства, яке вiдповiдно i

Правосубєктнiсть аграрних товаровиробникiв-пiдприємцiв

до установчих документiв визначає напрями його викорис-

тання. Зокрема, вiн може використовуватися на виплату ди-

вiденцiв акцiонерам (учасникам).

4. Правосубєктнiсть державних

аграрних товаровиробникiв

1. Радгосп, як i будь-яке iнше державне сiльськогосподар-

ське пiдприємство (ДСГП) це - вiдповiдно до Закону "Про

пiдприємства в Українi" (ст. 1 i 2) - вид основної органiзацiй-

ної ланки аграрного сектору народного господарства України.

Державне сiльськогосподарське пiдприємство - це заснова-

ний на загальнодержавнiй власностi самостiйний статутний

субєкт господарювання, який мас статус юридичної особи

публiчною права i здiйснює виробничу (продуктiв харчуван-

ня, продовольства та сировини рослинного i тваринного по-

ходження) i пiдприємницьку дiяльнiсть з метою одержання

вiдповiдного прибутку (доходу). ДСГП має самостiйний ба-

ланс, розрахунковий та iншi рахунки в установах банкiв, пе-

чатку зi своїм найменуванням. Воно не має у своєму складi

, iнших юридичних осiб.

Особливiсть правосубєктностi ДСГП - в його створеннi.

Вiдповiдно до Законiв "Про власнiсть" (ст. 37), "Про пiдпри-

ємства в Українi" (ст. 5) таке пiдприємство створюється згiд-

но з рiшенням власника (власникiв) майна чи уповноважено-

го ним(-и) органу. Такими органами нинi виступає Фонд дер-

жавного майна України. Державнi сiльськогосподарськi пiд-

приємства вiдповiдно до Декрету Уряду України вiд 31 грудня

1992 р. позбавленi права бути засновниками будь-яких пiд-

приємств.

Державне пiдприємство може бути створено внаслiдок ад-

мiнiстративного подiлу iншого пiдприємства вiдповiдно до

антимонопольного законодавства України. Воно може ство-

рюватися пiсля вiдокремлення зi складу дiючого пiдприєм-

ства даного або кiлькох структурних пiдроздiлiв, а також на

базi структурної одиницi дiючих обєднань за рiшенням їхнiх

трудових колективiв, якщо на це є згода власника чи уповно-

важеного ниморгану.

Роздiл IV

.. Створення ДСГП шляхом вiдокремлення здiйснюється зi

збереженням за новими пiдприємствами взаємозобовязань

та укладених договорiв з iншими пiдприємствами.

Оскiльки дiяльнiсть цього пiдприємства повязана з вико-

ристанням земель сiльськогосподарського призначення як

головного засобу сiльської осчод.iрського виробництва, то йо-

му надаються цi землi iчдпоиiдмо радою народних депутатiв

на умовах постiйного i строкового користування, оскiльки

власником цих земель (як i самого ДСГП) є i залишається

держава.

2. Важливе значення для визначення правосубєктностi

ДСГП має також i його статут. Згiдно зi ст. 9 Закону "Про

пiдприємства в Українi", державне сiльськогосподарське пiд-

приємство дiє на основi статуту, що його приймає трудовий

колектив i затверджує власник майна.

У Статутi державного ДСГП визначаються власник i най-

менування пiдприємства, його мiсцезнаходження, предмет i

цiлi дiяльностi (обовязково: виробництво продуктiв харчу-

вання, продовольства i сировини рослинного i тваринного

походження, можливо також - їх переробка, реалiзацiя то-

що), його органи управлiння, порядок їх формування (при-

значення директора), компетенцiя та повноваження трудово-

го колективу i його виборних органiв, порядок утворення

майна пiдприємства, умови реорганiзацiї та припинення дi-

яльностi пiдприємства. У найменуваннi ДСГП визначаються

його назва (радгосп, державний кiнний завод та iн.) i вид

(державне). До статуту можуть включатися положення, повя-

занi з особливостями дiяльностi пiдприємства: про повнова-

ження, порядок створення та про структуру ради державного

сiльськогосподарського пiдприємства тощо. У його статутi

визначається орган, икий має право представляти iнтереси

трудового колективу (рада трудового колективу, рада пiдпри-

ємства, профсчiлконий комiтет тощо).

На правосубєктнiстiї ДСГП впливає вiдмiннiсть правово-

го режиму його майна. Так, нiдповiдно до Законiв "Про влас-

нiсть" (ст. 37), "Про пiдприємства в Українi" (частини 2 та З

ст. 10) майно державного сiлi.ськогосподарського пiдприєм-

ства вiдповiдно до законiв України, Статуту пiдприємства на-

лежить йому на правi повного господарського вiдання як та-

ке, що є державною власнiстю i закрiплене за державним пiд-

приємством.

Правосубєктнiсгь аграрних товаровиробникiв-пiдприємцiв 107

Здiйснюючи право повного господарського вiдання, дер-

жавне пiдприємство володiє, користується та розпоряджаєть-

ся зазначеним майном на свiй розсуд, вчиняючи щодо нього

будь-якi дiї, якi не суперечать чинному законодавству i Ста-

тутовi пiдприємства. Вiдчуження вiд держави засобiв вироб-

ництва, котрi є державною власнiстю i закрiпленi за пiдпри-

ємством, здiйснюється виключно на конкурентних засадах

<через бiржi, за конкурсом, на аукцiонах) у порядку, що ви<

значається Фондом державного майна України. Одержанi

внаслiдок вiдчуження зазначеного майна кошти спрямову-

ються виключно на iнвестицiї.

5. Особливостi правосубєктностi

мiжгосподарських пiдприємств i обєднань

1. Економiчна доцiльнiсть у кооперуваннi зусиль субєктiв

аїропiдчрисмницької дiяльностi як ранiше, так i тепер є

обєктивною пiдвалиною для створення рiзних (за метою i

предметом дiяльностi) мiжгосподарських пiдприємств i обєд-

нань, якi були i залишаються однiєю з провiдних на Українi

форм мiжгосподарського кооперування. Свого часу рамки дi-

яльностi мiжгосподарських пiдприємств визначалися поста-

новою РМ СРСР вiд 23 листопада 1977 р. "Про затвердження

Положення про мiжгосподарськi пiдприємства в сiльському

господарствi".

Вiдповiдно до Законiв "Про пiдприємства в Українi"

(ст. 3), "Про колективне сiльськогосподарське пiдприємство"

(ч. З ст. 1), "Про селянське (фермерське) господарство" (ч. 4

ст. 3) усi субєкти аграрного пiдприємництва мають право на

добровiльних засадах обєднувати свою виробничу, наукову,

комерцiйну та iншi види дiяльностi, якщо це не суперечить

антимонопольному законодавству. Вони можуть обєднува-

тись у спiлки (обєднання), бути засновниками акцiонерних

товариств, якi дiють на основi своїх статутiв. Фермерськi гос-

подарства мають право бути засновником або членом асоцiа-

цiй, консорцiумiв, корпорацiй, акцiонерних товариств, iнших

обєднань, кооперативiв, спiльних пiдприємств з виробницт-

ва, переробки та реалiзацiї сiльськогосподарської продукцiї,

що обслуговують агропромисловий комплекс, а також несiль->

ськогосподарських пiдприємств i органiзацiй, у тому числi з

108 Роздiл IV

участю iноземних партнерiв, брати участь у створеннi або бу-

ти членом комерцiйних банкiв.

На пiдставi наведених норм права всi субєкти аграрного

пiдприємництва можуть обєднувати фiнансовi, матерiально-

технiчнi й трудовi ресурси. Однак такс кооперування може

вiдбуватися трьома легальними способами, а саме: укладення

договору про спiльну дiяльнiсть, або утворення субєкта пiд-

приємництва коопсрiїтинiюго типу, або утворення обєднань

корпоративного тину.

2. Юридичне ви iiiачеiiня видiн обєднань субєктiв аграр-

ного пiдприємництва наведено в Законi "Про пiдприємства в

Українi". Так, усi вони можуть обєднуватись в: асоцiацiї -

договiрнi обєднання, створенi з метою постiйної координацiї

господарської дiяльностi. Асоцiацiя не має права втручатись у

виробничу i комерцiйну дiяльнiсть будь-кого з її учасникiв;

корпорацiї - договiрнi обєднання, створенi на основi поєд-

нання виробничих, наукових i комерцiйних iнтересiв, з деле-

гуванням окремих повноважень централiзованого регулюван-

ня дiяльностi кожного з учасникiв; консорцiуми - тимчасовi

статутнi обєднання промислового i банкiвського капiталу для

досягнення спiльної мети; концерни - статутнi обєднання

пiдприємств промисловостi, наукових органiзацiй, транспор-

ту, банкiв, торгiвлi тощо на основi повної фiнансової залеж-

ностi вiд одного або групи пiдприємств; iншi обєднання за

галузевими, територiальними та iншими принципами.

Обєднання в АПК дiють на основi договору або статуту,

який затверджується їх засновниками чи власниками. Пiдпри-

ємства, якi входять до складу зазначених органiзацiйних струк-

тур, зберiгають права юридичної особи. Однак державнi пiдпри-

ємства мають певнi обмеження (щодо самостiйностi обєднува-

ти на добровiльних засадах свою дiяльнiсть згiдно з Декретом

Уряду України вiд 17 березня 1993 р.).

Обєднання пiдприємств АПК, зареєстроване в Українi,

може включати пiдприємства iнших держав. Пiдприємства

України можуть входити в обєднання, зареєстрованi в iнших

державах. Порядок вступу в обєднання у таких випадках

здiйснюється вiдповiдно до законодавства України про зов-

нiшньоекономiчну дiяльнiсть.

Обєднання є юридичною особою, може мати самостiйний

i зведений баланси, розрахунковий та iншi рахунки в устано-

вах банкiв, печатку зi своїм найменуванням. Реєстрацiя

Правосубєктнiсть аграрних товаровиробникiв-пiдприємцiв 109

обєднання провадиться в порядку, встановленому Законом

"Про пiдприємства в Українi". Обєднання не вiдповiдає за

зобовязаннями пiдприємств, якi входять до його складу, а

пiдприємства не вiдповiдають за зобовязаннями обєднання,

якщо iнше не передбачено установчим договором (статутом).

Субєкти аграрно-пiдприємницької дiяльностi (особливо

приватнi), якi входять до обєднання, можуть вийти з його

складу зi збереженням взаємних зобовязань та укладених до-

говорiв з iншими пiдприємствами i органiзацiями.

6. Реорганiзацiя, лiквiдацiя та банкрутство

субєктiв аграрного пiдприємництва

i. Вiднонiдно до чинного законодавства всi легальнi

суввкти ш-рирно-пiдприємницької дiяльностi можуть бути

рооргвнiзоипнi i/чи лiквiдованi у встановленому порядку.

Так, припинення дiяльностi всiх пiдприємств i товариств

вiдбувається внаслiдок їх реорганiзацiї (злиття, приєднання,

подiл, вiдокремлення, перетворення) або лiквiдацiї. Така ре-

органiзацiя вiдбувається за рiшенням власника (-iв) i, вiдпо-

вiдно, - вищого органу управлiння пiдприємств i товариств.

При реорганiзацiї вся сукупнiсть прав та обовязкiв товарист-

ва переходить до його правонаступникiв. Усi пiдприємства i

товариства лiквiдуються: а) пiсля закiнчення строку, на який

воно створювалося, або пiсля досягнення мети, поставленої

при його створеннi; б) за рiшенням власника i вiдповiдно -

вищого органу управлiння приватних юридичних осiб коопе-

ративного i корпоративного типiв; в) на пiдставi рiшення суду

або арбiтражного суду за поданням органiв, що контролюють

їхню дiяльнiсть, у разi систематичного або грубого порушен-

ня ним законодавства; на пiдставi рiшення арбiтражного суду

в порядку, встановленому Законом України "Про банкрут-

ство"; г) з iнших пiдстав, передбачених установчими доку-

ментами.

2. Лiквiдацiя сiльськогосподарських пiдприємств i това-

риств провадиться призначеною власником(-ами) лiквiдацiй-

ною комiсiєю, а у випадках банкрутства та припинення дiяль-

ностi товариства за рiшенням суду чи арбiтражного суду -

лiквiдацiйною комiсiєю, що призначається цими органами.

Вiд дня призначення лiквiдацiйної комiсiї до неї переходять

повноваження з управлiння справами цих субєктiв пiдпри-

110 Роадiл IV

ємництва. Лiквiдацiйна комiсiя у триденний строк з моменту

її призначення публiкує iнформацiю товариства, наприклад, в

одному з офiцiйних (республiканському i мiсцевому) органiв

преси iз зазначенням строку подачi заяв кредиторами своїх

претензiй, оцiнює наявне майно товариства, виявляє його де-

бiторiв i кредиторiв ти розраховується з ними, вживає заходiв

до оплати боргiв товариства третiм особам, а також його учас-

никам, складає лiквiдацiйний баланс та подає його вищому

органовi товариства або органовi, що призначив лiквiдацiйну

комiсiю.

3. В разi лiквiдацiї недержавних сiльськогосподарських

пiдприємств i товариств грошовi кошти, що їм належать,

включно з виручкою вiд розпродажу майна пiд час лiквiдацiї,

пiсля розрахункiв з оплати працi осiб, якi працюють на умо-

вах наймання, та виконання зобовязань перед бюджетом,

банками, власниками облiгацiй, випущених товариством та

iншими кредиторами, розподiляються мiж членами пiдпри-

ємств кооперативного типу та учасниками товариств з обме-

женою вiдповiдальнiстю i акцiонерами у порядку i на умовах,

передбачених законами та установчими документами у шес-

тимiсячний строк пiсля опублiкування iнформацiї про їхню

лiквiдацiю.

Майно, передане товариству учасниками в користування,

повертається в натуральнiй формi без винагороди. В разi ви-

никнення спорiв щодо виплати заборгованостi товариства йо-

го кошти не пiдлягають розподiловi мiж учасниками до вирi-

шення цього спору або одержання кредиторами вiдповiдних

гарантiй.

4. Одним зi способiв лiквiдацiї субєкта - аграрного пiд-

приємства є визнання його банкрутом. Вiдповiдно до Закону

"Про банкрутство" вiд 14 травня 1992 р.иiд банкрутством

субєкта аграрного пiдприємництва слiд розумiти повязану з

недостатнiстю активiв у лiквiднiй формi, неспроможнiстю

субєкта аграрного пiдприємства л статусом юридичної особи

(незалежно вiд її форми власностi та органiзацiйно-правової

форми) задовольняти в установлений строк предявленi до нього

з боку кредиторiв вимоги i виконати зобовязання перед бюд-

жетом.

кмiетаи Роздiл V

ах ПРАВО ЧЛЕНСТВА ГРОМАДЯН

У СiЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ

ПiДПРИ¦МСТВАХ КООПЕРАТИВНОГО ТИПУ

1. Поняття права членства

в сiльськогосподарських пiдприємствах

кооперативного типу

1. Право членства в сiльськогосподарському пiдприємствi

неоперативною типу (колективному сiльськогосподарському

Цдприсмстиi, спiлцi селян, сiльїоспкоопсративi)1 становить

iукупiисп. нрiпiоних норм законiв i пiдзаконних внутрiшнiх

локальних правових актiв, якими встановлено певнi правила

щодо порядку i умов вступу громадян до сiльгосппiдприєм-

ства кооперативного типу, юридичного оформлення цього

факту, виникнення статутних прав та обовязкiв у цих грома-

дян-членiв, а також правила щодо припинення перебування

громадян у складi членiв кооперативного типу сiльськогоспо-

дарських пiдприємств.

Правовою основою членства в колективному сiльськогос-

подарському пiдприємствi є норма ст. 36 Конституцiї Украї-

ни, згiдно з якою громадяни України мають право на свободу

обєднання в полiтичнi партiї та громадськi органiзацiї для

здiйснення i захисту своїх прав i свобод та задоволення полi-

тичних, економiчних, соцiальних, культурних та iнших iнте-

ресiв. Ця правова норма вiдповiдно конкретизована в Законi

"Про колективне сiльськогосподарське пiдприємство" (ст. 5),

Кожен його член, як i iншi громадяни, має право бути субєк-

том приватної власностi (ст. 41), а також має i право на пiд-

приємницьку дiяльнiсть, яка не заборонена законом (ст. 42).

Право членства є єдиним у будь-яких формах прояву кооперативного

типу сiльгосппiдприємства, починаючи з колективного сiльськогосподарсько-

го пiдприємства, сiльгоспкооперативiв i закiнчуючи спiлками селян, агрофiр-

мами та iншими пiдприємствами, заснованими на членствi, особистiй

трудовiй участi, голосуваннi "одним голосом" незалежно вiд частки в майнi

пiдприємства.

(i

2. Членство в сiльськогосподарських кооперативах та iн-

ших юридичних особах кооперативного типу може бути у

двох видах. Воно може бути асоцiйованим або дiйсним член-

ством. Такий розподiл членства набув пiдстав пiсля того, як

Закон "Про сiльськогосподарську кооперацiю" вiд 17 липня

1997 р. запровадив два поняття як "асоцiйований член коопе-

ративу" i "член кооперативу" (для зручностi "дiйсний

член" - В. Я.}.

За цим Законом в сiльськогосподарських кооперативах бу-

ли передбаченi змiни та суттєвi розширення субєктного скла-

ду членiв та правомочностi останнiх. На вiдмiну вiд Закону

"Про колективне сiльськогосподарське пiдприємство" з тра-

дицiйним розумiнням членства громадянина Закон "Про

сiльськогосподарську кооперацiю" встановив двi принциповi

новели щодо субєктного складу та правомочностей. По-пер-

ше, дiйсними членами кооперативу (у розумiннi дiйсними

членами) можуть бути як традицiйно фiзичнi, так i нетради-

цiйно юридичнi особи. По-друге, за цим Законом членство

фiзичної особи та юридичної особи може бути не тiльки пов-

ним, а й асоцiйованим.

На пiдставi змiсту Закону "Про сiльськогосподарську коо-

перацiю" слiд розрiзняти дiйсне i асоцiйоване членство. Так,

дiйсне членство в сiльськогосподарських кооперативах можна

визначити як узагальнюючий правовий звязок членiв (фiзичних

та юридичних осiб) з кооперативом, що будується на добровiль-

ностi обєднання членiв у цей кооператив на засадах обєднання

пайових внескiв, участi у спiльнiй трудовiй дiяльностi, визнаннi

i дотриманнi статуту, користування правом ухвального голосу

в управлiннi справами за правилом "один член - один голос ".

На вiдмiну вiд дiйсного членства асоцiйоване членство в

сiльськогосподарських кооперативах та iнших юридичних особах

можна визначити як узагальнюючий правовий звязок членiв що-

до здiйснення ними пайових внескiв у створення та розвиток

кооперативу, отримання частки доходу на свiй пай та першо-

черговому порядку внескiв тощо у разi лiквiдацiї кооперативу, а

також управлiння кооперативом тiльки з дорадчим голосом.

Визначення асоцiйованого членства та правомочностей асо-

) Див.: Примiрний статут сiльськогосподарської артiлi 1935 р., Примiрний

.статут колгоспу 1969 р., Закони "Про кооперацiю в СРСР" 1988 р., "Про ко-

лективне сiльськогосподарське пiдприємство" та iн.

Право членства громадян у СГП кооперативного типу 113

цiйованих членiв дають пiдстави дiйти до висновку, що асоцi-

йованi члени по сутi виступають iнвесторами аграрних

(сiльськогосподарських) кооперативiв, в тому числi сiльсько-

господарських виробничих та обслуговуючих кооперативiв. ¦

пiдстави також стверджувати, що асоцiйоване членство (фi-

зичних та юридичних осiб) не вiдповiдає дiйсному членству в

сiльськогосподарських кооперативах, сiльськогосподарських

виробничих кооперативах, а також iнших колективних

сiльськогосподарських пiдприємств, спiлках селян тощо. Така

невiдповiднiсть полягає у тому, що для повного членства в

сiльськогосподарських кооперативах (в тому числi виробни-

чих кооперативах, КСГП, ВСГК тощо) притаманна трудова,

особиста трудова участь членiв у спiльнiй виробничiй дiяльностi

членiв; внески та паї членiв носять або можуть носити додат-

копий, а не виключний характер членства i права членства в

ВСТК, СпС, КСГП, iнших аграрних пiдприємцiв - юридич-

них осiб кооперативного типу.

3. Право дiйсного членства є єдиним у будь-яких формах

прояву кооперативного типу сiльгосппiдприємства, починаю-

чи з колективного сiльськогосподарського пiдприємства, сiль-

госпкооперативiв i закiнчуючи спiлками селян, агрофiрмами та

iншими пiдприємствами, заснованими на членствi, особистiй

трудовiй участi, голосуваннi "одним голосом" незалежно вiд

частки в майнi пiдприємства.

На пiдставi iснуючих норм право повного членства реалi-

зується через волевиявлення конкретного громадянина, який

може здiйснити наданi йому цими актами правомочностi. Цi

правомочностi громадянина закрiплено в ст. 5 Закону "Про

колективне сiльськогосподарське пiдприємство", в пунктi

Статуту колективного сiльськогосподарського пiдприємства

(сiльгоспкооперативу), що вiдповiдає змiстовi п. З Примiрно-

го зразка Статуту колективного сiльськогосподарського пiд-

приємства (виробничого сiльськогосподарського кооперати-

ву) 1992 р., де зазначено, що членом пiдприємства можуть бу-

ти громадяни, якi досягли 16-рiчного вiку, виявили бажання

та здатнi брати участь у здiйсненнi цiлей i завдань пiдприєм-

ства (кооперативу).

Прийняття Закону "Про сiльськогосподарську коопера-

цiю" ставить ряд питань про можливiсть залучення в iснуючi

КСГП, ВСГК, СпС iнституту асоцiйованого членства. Прав-

! ОТСММч

РОЗДiЛ V

ники-аграрй по рiзному пiдходять до формування пiдставнос-

тi подiбної практики на тлi iснуючих ВСГК, СпС тощо.

4. Соцiально-економiчиа природа КСГП, ВСГК тощо, як

однiєї з форм прояву кооперування громадян через створення

юридичної особи приватного права з певними виробничими,

пiдприємницькими та соцiальними цiлями, завданнями i

функцiями, зумовлює характер взаємовiдносин мiж сiльгосп-

кооперативом, спiлкою селян i кожним його членом. Саме на

основi членства утворюються вiдносини управлiнськi, трудо-

вi, майновi, оскiльки саме членство i трудова участь є визна-

чальними у виникненнi права на пай у майнi КСГП, ВСГК,

додаткове пенсiйне забезпечення (поряд iз державною пен-

сiєю), надання соцiального захисту престарiлим i хворим чле-

нам КСГП, ВСГК, а також культурно-побутових послуг i по-

слуг членам приватного пiдсобного господарства.

Право членства в КСГП, ВСГК як узагальнений правовий

звязок мiж сiльгоспкооперативом та його членами є основ-

ним iнститутом аграрного права, на якому базується iснуван-

ня на коопсративно-колективних засадах аграрного пiдпри-

ємництва. Без вступу громадян у членськi вiдносини не є

можливим виникнення аграрного пiдприємця кооперативно-

го типу. Це право як iндивiдуальний правовий звязок колек-

тиву i окремого громадянина виступає в ролi визначального

юридичного факту, який породжує та зумовлює взаємнi права

його членiв, а також визначенi права асоцiйованих членiв.

Право членства i асоцiйованого членства є правовою пiдста-

вою поширення на членiв аграрних пiдприємств-пiдприєм-

Закон "Про колективне сiльськогосподарське пiдприємство" не передба-

чає асоцiйованого членства п КСГП. Оскiльки асоцiйоване членство прямо не

заборонено Законом "Про колективне сiльськогосподарське пiдприємство" та

на пiдставi iнших загальних нринципiп ("дозволено псе, шо не заборонено",

"силу мають акти однакопоi сили, прийнятi пiзнiше"). Формально не буде

порушенням законодавства зиiiриiiиджсння її КСГП правила щодо розшире-

ного, розвитку субєктного складу члени> ти i.шроїшджспня нового iнституту

асоцiйованого членства поряд з традицiйним iнститутом права членства гро-

мадян (дiйсного членства). Легалiзацiя iнституту асоцiйованого членства може

здiйснюватися у такий спосiб як (а) внесення в статути iснуючих ВСГК,

КСГП, СпС асоцiйованого членства (б) можлива перереєстрацiя КСГП у

ВСГК тощо. Однак є пiдстави твердити, що асоцiйоване членство юридичних

осiб, наприклад, в ВСГК з вступними внесками, паями, додатковими пайями

тощо бiльше тяжiють до iнвестування з набуттям певних рис корпоративнiй

прав.

Право членства громадян у СГП кооперативного типу 115

цiв кооперативного типу чинностi аграрного законодавства, в

тому числi правових норм, якi юридичне забезпечують право-

порядок i законнiсть у цих пiдприємствах. Право членства i

асоцiйованого членства зумовлює особливостi правового ста-

новища i правомочностi цих членiв КСГП i ВСГК порiвняно

з правовим становищем найманих працiвникiв.

Принцип добровiльного вступу до членiв КСГП i ВСГК

закрiплено в Законi "Про колективне сiльськогосподарське

пiдприємство" (ст. 5) та "Про сiльськогосподарську коопера-

цiю" (ст. 3); цей принцип випливає зi змiсту статей 4, 5, 12

Закону "Про власнiсть". Як визначено законом, норми-

принципи - добровiльнiсть вступу та безперешкоднiсть ви-

ходу є загальнообовязковими.

5. Право членства в КСГП, ВСГК характеризується таки-

ми основними рисами: по-перше, є загальним правом, охоп-

люї: всiх без винятку громадян України; по-друге, є рiвним

правом для всiх громадян незалежно вiд статi, раси, нацiо-

нальностi, освiти й квалiфiкацiї; по-третє, є особистим пра-

вом. Кожний громадянин на власний розсуд вирiшує питання

про вступ до КСГП, ВСГК, СпС або про вихiд з нього.

6. Порядок i умови вступу в члени колективного сiльсько-

господарського пiдприємства визначенi в Примiрному зразку

Статуту колективного сiльськогосподарського пiдприємства

(сiльськогосподарського виробничого кооперативу) i Стату-

том кожного окремого сiльськогосподарського пiдприємства.

Особа незалежно вiд її статi, раси, нацiональностi, виявив-

ши бажання стати членом пiдприємства, цим самим реалiзує

своє конституцiйне право на обєднання, працю, задоволення

матерiальних i духовних потреб (ст. 36).

Щодо виникнення у громадян членських вiдносин в аг-

рарному пiдприємствi кооперативного типу нацiональне за-

конодавство встановило єдине обмеження - вiк, до досяг-

нення якого заборонено приймати до членiв колективного

сiльськогосподарського пiдприємства (сiльгоспкооперативу,

спiлки селян тощо). Згiдно з Законом "Про сiльськогосподар-

ську кооперацiю" (ст. 8) та "Про колективне сiльськогоспо-

дарське пiдприємство (ст. 5), членами кооперативного утво-

рення можуть бути громадяни, якi досягли 16-рiчного вiку. Зi

змiсту наведеної статтi Закону також випливає, що громадя-

нин своє право на членство i працю може реалiзувати лише в

одному колективному пiдприємствi (сiльгоспвиробничому

116

Право членства громадян у СГП кооперативного типу 117

Роздiл V

кооперативi, спiлцi селян тощо). Особи, якi постiйно працю-

ють у будь-якому пiдприємствi (незалежно вiд форми влас-

ностi та форми господарювання останнього) або вже є члена-

ми одного колективного сiльськогосподарського пiдприєм-

ства, не можуть одночасно вступати до iншого такого ж

кооперативного утворення (юридичної особи) тотожного на-

пряму дiяльностi.

Протягом багатьох рокiв iснування колгоспiв основною

умовою вступу до членiв колгоспу було бажання громадянина

стати його членом i брати особистою працею участь у веденнi

громадського господарства. З прийняттям в Українi законiв

"Про колективне сiльськогосподарське пiдприємство" та

"Про сiльськогосподарську кооперацiю" цi принципи було

визначено чiткiше.

Нинi, за умов переходу до ринкової економiки, дiяльностi

iснуючих КСГП на засадах самоврядування i пiдприємництва

(п. 1 ст. 1 Закону "Про колективне сiльськогосподарське пiд-

приємство") виникла необхiднiсть здiйснювати кооператив-

ним пiдприємством оцiнку особистого внеску кожного пра-

цездатного члена у прибутковiсть колективного сiльськогос-

подарського пiдприємства (сiльгоспкооперативу, спiлки се-

лян тощо). З огляду на це, з розширенням ринку працi в

аграрних пiдприємствах кооперативного типу виникає потре-

ба уважнiшого пiдходу до питання, кого ж саме, якої сумлiн-

ностi та рiвня квалiфiкацiї приймають до членiв колективу.

А тому вирiшення питання про вступ i прийняття до членiв

КСГП, ВСГК, СпС тощо становить поєднання двох волеви-

явлень - волi особи, яка бажає стати членом, i волi вищого

органу самоврядування кооперативного типу аграрного .пiд-

приємства.

З прийняттям Закону "Про сiльськогосподарську коопера-

цiю" зявляється поєднання ще третього волевиявлення сто-

рони - внесення членом вступною внеску, паю та додатко-

вого паю, а асоцiйованим членом - внесення тiльки пайово-

го внеску у створення та рочниток кооперативу КСГП,

ВСГК, АСГП тощо.

7. Порядок прийняття громадян до членiв аграрного пiд-

приємства кооперативного типу передбачає подання ними

письмової заяви до правлiння цього пiдприємства (сiльгосп-

кооперативу, спiлки селян тощо), яка має бути розглянута у

присутностi заявника на засiданнi правлiння (з додержанням

кворуму). На правлiння покладається обовязок розглянути

заяву i винести рiшення: рекомендувати чи не рекомендувати

особу, яка подала заяву загальним зборам (чи зборам уповно-

важених), прийняти чи нi її до членiв аграрного пiдприємства

кооперативного типу.

Законами України "Про колективне сiльськогосподарське

пiдприємство" та "Про сiльськогосподарську кооперацiю" це

питання вирiшується дещо iнакше. У ст. 23 першого Закону

зазначено, що повноваження загальних зборiв (зборiв упов-

новажених) i правлiння колективного сiльськогосподарського

пiдприємства визначаються Статутом пiдприємства. У п. 2

цiєї статтi подано обовязковий перелiк питань, що належать

до компетенцiї загальних зборiв (зборiв уповноважених). У

цьому перелiку вiдсутнi питання про прийняття i вихiд/ви-

клюiсшiи з членiв сiльгосппiдприємства кооперативного ти-

пу. У ст. 9 Закону "Про сiльськогосподарську кооперацiю" рi-

шення про прийом в члени ВСГК приймає правлiння або го-

лова кооперативу i це рiшення пiдлягає схваленню загальни-

ми зборами. Порядок прийняття такого рiшення i його

схвалення визначається статутом кооперативу. Саме тому цi

питання мають бути врегульованi нормами Статуту колектив-

ного сiльськогосподарського пiдприємства (ВСГК, спiлки се-

лян тощо).

Згiдно з Примiрним зразком Статуту колективного сiль-

ськогосподарського пiдприємства, питання про прийняття,

вихiд/виключення члена з КСГП, ВСГК, СпС вiднесено до

вiдання вищого органу самоврядування. Цей зразок є ви-

ключно рекомендацiйним актом, що його затверджено пред-

ставницьким органом усiх КСГП Всеукраїнською радою ко-

лективних сiльськогосподарських пiдприємств i тому є пiд-

става вважати, що питання про прийняття, вихiд/виключення

члена має бути вiднесено до компетенцiї саме вищого органу

самоврядування - загальних зборiв (зборiв уповноважених),

а не правлiння - виконавчого органу.

8. При вирiшеннi питання про прийняття до членiв аграр-

ного пiдприємства кооперативного типу передбачається мож-

ливiсть щодо конкретної особи, яка вступає в члени пiдпри-

ємства встановити випробувальний строк до одного мiсяця

(як це встановлено чинним законодавством про працю) для

виявлення здiбностей особи, яка подала заяву про вступ, ви-

конувати роботу особистою працею в КСГП, ВСГК, СпС та

118 Роздiл V

брати участь в управлiннi справами цього пiдприємства як

його член.

9. У практичнiй дiяльностi КСГП, ВСГК, СпС трапляють-

ся випадки, коли при використаннi працi сезонних працiвни-

кiв останнi вступають до членiн цих пiдприємств тощо лише

з метою ухилення вiд сплати прибуткового податку. По сутi,

цi особи не мають намiру набути статусу члена пiдприємства

i виконувати статутнi зобовязання останнього. Для усунення

такої хибної практики Примiрний зразок Статуту колектив-

ного сiльськогосподарського пiдприємства мiстить правило,

згiдно з яким не допускається прийняття до членiв КСГП,

ВСГК, СпС, осiб, яких залучено для виконання тимчасової

або сезонної роботи.

10. У громадянина, прийнятого до членiв пiдприємства,

право членства виникає вiд дня розгляду його заяви на засi-

даннi правлiння i рекомендацiї (чи вiдповiдно поданню на

схвалення) правлiння (головою правлiння) вищому органу са-

моврядування прийняти цю особу до членiв КСГП, ВСГК,

СпС. Особа, яка не була рекомендована правлiнням (або вiд-

повiдно головою правлiння, як це встановлено статутом коо-

перативу), може оскаржити цю вiдмову загальним зборам

(зборам уповноважених) членiв КСГП, ВСГК, СпС.

2. Права та обовязки членiв сiльськогосподарських

пiдприємств кооперативного типу

1. Кожний член КСГП, ВСГК, СпС має субєктивнi права,

i на нього покладаються юридичнi обовязки, визначенi як аг-

рарним, так й iншим законодавством.

Цi правомочностi членiв аїрарних пiдприємств коопера-

тивного типу як рiнноправиих громадян Української держави

грунтуються на Конституцiї Укрнїни. Всi члени КСГП,

ВСГК, СпС користуються прачами i насугь однаковi обовяз-

ки щодо спiльної виробниче-господарської дiяльностi, що

набули свого подальшого розвитку з прийняттям в Українi

Законiв "Про власнiсть", "Про пiдприємництво", "Про ко-

лективне сiльськогосподарське пiдприємство", "Про сiльсь-

когосподарську кооперацiю", законiв i пiдзаконних норма-

тивно-правових актiв про приватизацiю майна в агропромис-

ловому комплексi, а також нової редакцiї Земельного кодексу

Право членства громадян у СГП кооперативного типу 119

та внесенням змiн до Цивiльного кодексу щодо права приват-

ної власностi громадян тощо.

Соцiально-економiчне призначення та юридичний змiст

правомочностей членiв аграрних пiдприємств є похiдними вiд

правового статусу, завдань та функцiй цих пiдприємств, пра-

вомочностей останнiх як юридичних осiб, заснованих на ко-

лективно-кооперативнiй власностi. Диференцiацiя та особли-

востi правовiдносин з участю цих аграрних пiдприємств ле-

жать в основi розмежування прав i обовязкiв повних та

асоцiйованих членiв (фiзичних та юридичних осiб). Пра-

вомочностi членiв аграрних пiдприємств кооперативного ти-

пу розмежовуються на: членськi органiзацiї; членськi трудовi;

членськi управлiнськi; членськi майновi; членськi соцiальнi

тоїцо. Правомочностi асоцiйованих членiв КСГП, ВСГК роз-

межовуються на; членськi асоцiативнi органiзацiї; членськi

аеоцштиннi управлiнськi з дорадчим голосом; членськi асо-

цiативнi майновi тiльки щодо отримання частки доходу та

першочергового отримання свого внеску, доходiв вiд їх зе-

мельних дiлянок.

Правомочностi дiйсних та асоцiйованих членiв КСГП,

ВСГК тощо органiзацiйного характеру становлять їхнi права

та обовязки щодо правил вступу до членiв цих пiдприємств,

юридичного оформлення членства, регулювання припинення

членства, оформлення цього юридичного факту, порядку роз-

рахункiв та iнших наслiдкiв припинення членства.

2. Серед членських правомочностей перш за все громадян

цих аграрних пiдприємств є трудовi права та обовязки цих

громадян. Їхню основу становлять правовi норми Кодексу за-

конiв про працю, особливостi застосування (не всупереч пер-

шим) яких вiдображено у Статутах аграрних пiдприємств коо-

перативного типу. Трудовим та аграрним законодавством ре-

гулюються права членiв цих пiдприємств щодо органiзацiї,

дисциплiни, оплати працi, запровадження їхньої пiдрядно-

орендної та внутрiшньокооперативної форм. Нормами цих

галузей законодавства регулюється також дисциплiнарна i ма-

терiальна вiдповiдальнiсть членiв аграрних пiдприємств, охо-

рона працi й охорона здоровя. У разi порушення членських

трудових прав член пiдприємства може захистити свої права,

в тому числi й у судовому порядку.

3. Управлiння дiяльнiстю аграрних пiдприємств здiйсню-

ється громадянами як повними членами на засадах самовря-

дування, широкої демократiї, гласностi, активної участi чле-

нiв у вирiшеннi всiх питань дiяльностi цих пiдприємств. Саме

виходячи iз загальносвiтових принципiв сiльськогосподар-

ської кооперативної демократiї члени цих аграрних пiдпри-

ємств мають прано i чобонячанi особисто брати участь в уп-

равлiннi справами колективних сiльвькогосподарських пiд-

приємств (виробничого сiлi>сi>когосподарського кооперативу,

спiлки селян), обирати й бути обраними до їхнiх керiвних ор-

ганiв, вносити пропо-iицiї щодо полiпшення дiяльностi цих

аграрних пiдприємств, усунення хиб у їхнiй роботi, зловжи-

вань з боку правлiння та посадових осiб. Активна участь чле-

нiв цих пiдприємцiв у здiйсненнi кооперативного самовряду-

вання (за принципом "один член - один голос" незалежно

вiд розмiру його майнової частки-внеску) детально регламен-

тується нормами статутiв цих пiдприємств, а також гаранту-

ється порядком обрання/вiдклику та порядком роботи орга-

нiв управлiння, чiтким розмежуванням їхнiх повноважень,

порядком голосування (таємним чи вiдкритим), що визна-

чається самими членами i Статутом пiдприємства.

4. Особливими за своїм призначенням та змiстом є член-

ськi майновi правомочностi повних та асоцiйованих членiв

аграрних пiдприємств.

За сучасних умов права та обовязки майнового характеру

членiв КСГП, ВСГК, СпС тощо набули нового змiсту i, як

наслiдок, - нових форм i способiв реалiзацiї. Як i ранiше, цi

вiдносини стосуються, зокрема вiдшкодування збиткiв, шко-

ди, завданих цьому сiльськогосподарському пiдприємству.

Новим у цих вiдносинах є те, що на рiвнi Закону "Про ко-

лективне сiльськогосподарське пiдприємство" у ст. 7 зазначе-

но, що майно пiдприємства на правi спiльної часткової влас-

ностi належить його членам. Субєктом права власностi на

пiдприємствi є саме нiдпригмство як юридична особа, а його

члени - в частинi майна, яку нони одержать при виходi з пiд-

приємства. Новим у цих 11iДНОСИНiiХ i: також i те, що на зако-

нодавчому рiвнi встановлено нраiи> членiв КСГП на частку в

спiльному майнi пiдприємства, яка мас правовий статус паю

члена КСГП. Таким же чином Законом "Про сiльськогоспо-

дарську кооперацiю" (ст. 20) кооператив визнається власни-

ком будiвель, споруд, грошей, майнових внескiв його членiв,

продукцiї, прибуткiв та iншого майна, придбаного на пiдста-

вах, не заборонених законом.

Право членства громадян у СГП кооперативного типу

5. Незважаючи на певну прогресивнiсть наведених вище

норм. Закон "Про колективне сiльськогосподарське пiдпри-

ємство" все ж недосить послiдовно i чiтко регулює майновi

правовiдносини членiв КСГП. Так, на виконання ст. 9 наве-

деного Закону у КСГП проводиться паювання майна i ство-

рення пайового фонду майна членiв цих пiдприємств. До

нього включають вартiсть основних виробничих i обiгових

фондiв, створених за рахунок дiяльностi пiдприємства, цiннi

папери, акцiї, грошi та вiдповiдну частку вiд участi колектив-

ного сiльськогосподарського пiдприємства у товарному ви-

робництвi. .

Право члена пiдприємця кооперативного типу на пайовий

фонд майна залежить вiд його трудової участi в дiяльностi

нiднриi-мства. Прано члена на свiй пай пiдтверджується вида-

ною йому iшйоноiо книжкою, де заїначасться у грошовому та

вiдсотковому вираженнi його частка в спiльному майнi КСГП.

та iншою пiдприємства. Пайова книжка пiдписується голо-

вою, головним бухгалтером КСГП та скрiплюється печаткою.

Вiдомостi про частку в спiльному майнi також дiстають своє

закрiплення у вiдповiдних книгах. Однак на практицi мають

мiсце зловживання як при визначеннi самого розмiру частки

(паю), так i при внесеннi змiн у цi книжки про пайовий фонд

майна. Це, по сутi, є єдиною - з позицiї права в цiлому i з

позицiї громадянчленiв як носiїв субєктивних прав - хибою

у правовому забезпеченнi реалiзацiї громадянами своїх прав

на частку в спiльнiй власностi, оскiльки змiна цiєї частки не

може бути проконтрольована громадянином i, вiдповiдно,

цей громадянин не зможе у судовому порядку захистити свої

членськi майновi права, якi можуть порушуватися посадови-

ми особами колективних та iнших аграрних пiдприємств.

Однiєю з важливих форм реалiзацiї членами аграрних пiд-

приємств своїх членських майнових прав є реалiзацiя ними

прав на одержання частини прибутку вiд дiяльностi пiдпри-

ємств. Вiдповiдно до ст. 9 Закону "Про колективне сiльсько-

господарське пiдприємство" та ст. 24 Закону "Про сiльсько-

господарську кооперацiю", членовi КСГП, ВСГК щорiчно

нараховується частина прибутку (доходу кооперативу) залеж-

но вiд частки у пайовому фондi. За бажанням члена КСГП

нарахований йому чистий прибуток (дивiденд) може бути ви-:

плачено грошима або зараховано в збiльшення його частки у

пайовому фондi майна. На вiдмiну вiд цього Закону Закон:

122 РОЗДiЛУ

"Про сiльськогосподарську кооперацiю" прямо зазначає, що

нарахування i виплата часток доходу на паї здiйснюється за

пiдсумками фiнансового року з доходу, що залишається у роз-

порядженнi кооперативу з урахуванням необхiдностi форму-

вання фондiв для його розвитку. Статутом сiльськогосподар-

ського та сiльгоспвиробничого кооперативу може бути перед-

бачено рiзний вiдсоток часток доходу на паї для членiв i асо-

цiйованих членiв кооперативу. Закон також передбачає, що

вiдповiдно до рiшення загальних зборiв кооперативу виплата

часток доходу на паї може здiйснюватися коштами, товарами,

цiнними паперами, збiльшенням паю тощо.

Всi цi вiдносини детальнiше регулюються статутами КСГП

та ВСГК.

6. Принципово новим в українському аграрному законо-

давствi є правовi норми п. 2 ст. 7 та п. 2 ст. 9 Закону "Про ко-

лективне сiльськогосподарське пiдприємство", якими визна-

чаються правомочностi громадян як субєктiв права власностi

на майно КСГП та iнших аграрних пiдприємств.

Так, вiдповiдно до наведених норм субєктами права влас-

ностi на майно свого пiдприємства є його члени. Право роз-

поряджатися своїм паєм на власний розсуд член КСГП набу-

ває пiсля припинення членства. Членам пiдприємства нале-

жить частина майна (пай) за правом приватної власностi, яку

вони одержують при виходi з пiдприємства. Таким чином, з

наведених вище норм Закону "Про колективне сiльськогос-

подарське пiдприємство" випливає висновок, що мiж КСГП

i його членом iснують членськi вiдносини, по-перше, щодо

передання-одержання паю членом вiд КСГП, по-друге, щодо

юридичного оформлення передання-одержання паю, по-тре-

тє, юридичного факту виникнення у громадянина субєктив-

ного права вимагати споєї частки (паю) i володiння i корис-

тування аграрного пiдприємства-пiдприємця кооперативного

типу. Саме юридичний фнкт припинення членських вiдносин

породжує у громадянина право на одержяння своєї частки -

паю, право вимагати вiд пiдприємства виконання зобовязан-

Слiд зауважити, що й дотепер исмаг чiткого, однакового визначення пра-

вомочностей членiв КСГП вiдносно їхнiх прян на частку (пай), правової при-

роди цього права; в цiй частинi Закон "Про колективне сiльськогосподарське

пiдприємство" (ст. 7,9) суперечить Закону "Про сiльськогосподарську коопе-

рацiю". -В. Я.

Право членства громадян у СiТi кооперативного типу 123

ня передати йому (громадяниновi) належну частку (пай). Це

право громадянина є абсолютним, визнається i захищається

державою.

Так само на пiдставi Закону "Про сiльськогосподарську

кооперацiю" асоцiйованi члени мають загальне у разi припи-

нення асоцiйованого членства i першочергове право на отри-

мання свого майнового внеску та вiдповiдної частки доходу i

повернення їх земельних дiлянок у натурi (на мiсцевостi) у

разi лiквiдацiї кооперативу.

Таке першочергове право асоцiйованi члени мають i у разi

банкрутства кооперативу, як це випливає iз змiсту Закону

"Про сiльськогосподарську кооперацiю".

7. Важливим i принципово новим елементом змiсту май-

нових, що виникають з членства, вiдносин є вiдносини спад-

кування майна (паю). Вiдповiдно до п. 2 ст. 9 Закону "Про

колективне сiльськогосподарське пiдприємство" та п. 2 ст. 25

Закону "Про сiльськогосподарську кооперацiю" пай членiв -

фiзичних осiб, може успадковуватися згiдно з цивiльним за-

конодавством i статутом пiдприємства. Слiд зазначити, що

вiдсутнiсть у статутi пiдприємства норми про спадкування або

невiдповiднiсть норм статуту нормам цивiльного законодав-

ства не можуть обмежувати право членiв КСГП, ВСГК iнших

кооперативiв заповiдати свою частку в спiльному його майнi,

а також обмежувати право спадкоємцiв на одержання спад-

щини, в тому числi й у натурi.

8. Нацiональним аграрним законодавством встановлено

принципово важливi правила щодо визначення i реалiзацiї

членами сiльгосппiдприємств кооперативного типу майнових

правомочностей. Вiдповiдно до Законiв "Про колективне

сiльськогосподарське пiдприємство" (п. З ст. 9) та "Про

сiльськогосподарську кооперацiю" (п. 1 ст. 25) у разi виходу з

КСГП, ВСГК iнших кооперативiв громадянин має право на

одержання своєї частки у спiльному майнi (паю) натурою,

грошима, цiнними паперами. Термiн, порядок та iншi умови

видання-одержання паю законом не врегульовано. Вiн регла-

ментується нормами статутiв цих КСГП, ВСГК i, як правило,

локальними правовими актами цих КСГП, ВСГК, зокрема

положенням про порядок утворення i використання пайового

фонду майна членiв колективного та iншого кооперативного

типу пiдприємства.

На практицi з цього приводу виникає чимало непорозу-

мiнь. Так, в окремих положеннях про порядок утворення i

використання пайового фонду майна членiв таких КГСП,

ВСГК зазначається, що у випадку виходу з членiв такого

КСГП, ВСГК пай видасться тiльки у разi створення селян-

ського (фермерського) господарства, або ж вартiсть паю буде

виплачуватися протягом 10 рокiв, або тiльки в розмiрi до 50

вiдсоткiв вартостi паю тощо. Подiбна практика є правомiр-

ною, оскiльки пi iiитiшня не врегульованi законом, а тому

вiднесенi до локальної пранотворчостi. Останнi приймають

самi члени цих КСГП, ВСГК iнших кооперативiв на їхнiх за-

гальних зборах (зборах уповноважених). Прийняття таких ло-

кальних актiв в одних випадках ставить за мету недопущення

iнших конкуруючих приватних форм господарювання, ухи-

лення вiд сплати членами їхнiх паїв. У цих випадках члени

КСГП, ВСГК iнших кооперативiв позбавляють самi себе

можливостi одержати свою частку (пай) на цiлком правомiр-

них пiдставах.

Приймаючи рiшення про видiлення-приймання паю, слiд

керуватися загальними пiдходами щодо прав громадянина як

субєкта аграрних та цивiльно-правових вiдносин, з огляду на

те, що тiльки громадянин (як фiзична особа й носiй цивiльної

право- i дiєздатностi) є повноправним носiєм субєктних

прав, що саме громадянин створює приватнi юридичнi особи

(в тому числi й кооперативного типу), що навiть Закони "Про

колективне сiльськогосподарське пiдприємство" та "Про

сiльськогосподарську кооперацiю" хоча й нечiтко, але все ж

визнає саме громадянина субєктом права власностi. Наведенi

правомочностi є первинними i визначальними у вiдносинах

членського майнового характеру, що складаються в аграрних

пiдприсмстнах.

Тому вважається обгрунтованою практика, заснована на

локальних пряпоних актах, копи нема будь-яких обмежень

щодо громадян при одержаннi ними сносї частки (паю) у разi

виходу з членi> пграрпих пiдирш мцiн (спiлки селян, сiльгосп-

виробничого коочсрiїтину тощо). Законною є також практика

визначення обєктiв нидшiпя-iiсрсдiївiпiня громадяниновi

його паю, а також черговiсть кидання йому майна в рахунок

його паю та виконання членських нiдносин з боку КСГП,

ВСГК перед своїм вибулим членом, причому черговiсть, без-

посередньо визначену аграрним законодавством. Так, вiдпо-

Право членства громадян у СГП кооперативного типу 125

вiдно до Законiв "Про колективне сiльськогосподарське пiд-

приємство" (п. З ст. 9) та "Про сiльськогосподарську коопе-

рацiю" (п. 1 ст. 25) визначено таку черговiсть видання грома-

дяниновi паю: насамперед натурою (тобто будинками, спору-

дами, iншою нерухомiстю, сiльськогосподарською технiкою,

тракторами, сiльськогосподарським реманентом, продуктив-

ною худобою тощо), а вже потiм - грошима (без будь-якої

затримки) або цiнними паперами. Земельний кодекс України

(статтi 50, 51), наведенi вище Закони та iнше аграрнезаконо-

давство встановлюють, що в разi виходу громадянина з членiв

пiдприємства кооперативного типу йому має надаватися зещ

ля iз земель свого КСГП, ВСГК.

9. Нацiональне право України гарантує всiм громадянам

прiїно на вiдпочинок. Поряд iз нормами Кодексу законiв про

прiїпю у Статутi сiльськогосподарського колективного та iн"

шого пiдприсмстиа кооперативного типу йдеться про право

членiв i найманих робiтникiв на вiдпочинок. Це право, з

огляду на специфiку (сезоннiсть тощо) аграрного виробницт-

ва, забезпечується встановленням тривалостi робочого дня,

днiв щотижневого вiдпочинку, наданням щорiчних оплачува-

них вiдпусток, а також розвитком та пiдтримкою соцiальної

iнфраструктури, закладiв культури, спорту, соцiально-побуто-

вого обслуговування тощо.

В аграрних пiдприємствах кооперативного типу умови i

порядок надання вiдпусток визначено у Правилах внутрiш-

нього розпорядку цих КСГП, ВСГК, вiдповiдно до Закону

України "Про вiдпустки" вiд 15 листопада 1996 р. У цих Пра-

вилах право, зокрема на вiдпочинок членiв КСГП, ВСГК у

виглядi щорiчно оплачуваних вiдпусток, конкретизується за-

лежно вiд сфери застосування працi члена в кооперативному

пiдприємствi, але не менше 24 календарних днiв. Додатковi

вiдпустки надаються членам пiдприємства згiдно з постано-

вою Кабiнету Мiнiстрiв України "Про затвердження спискiв

виробництв, робiт, цехiв, професiй i посад, зайнятiсть працiв-

никiв в яких дає право на щорiчнi додатковi вiдпустки за

роботу iз шкiдливими i важкими умовами працi та особливий

характер працi" вiд 17 листопада 1997 р. за №1290.

Див.: Додаток 2 п. 14 "Сiльське та лiсове господарство".

10. Як i всi громадяни України, члени аграрних пiдпри-

ємств мають право на одержання державних пенсiй. Аграрнi

пiдприємства мають право встановлювати своїм ветеранам

працi, скалiченим на роботi, iншим соцiальне не захищеним

верствам населення (членам КСГП, ВСГК тощо, членам їхнiх

родин, учителям, медпрацiвникам тощо) матерiальну допомо-

гу та персональнi додатковi пенсiї. Розмiр цих допомог та

пенсiй встановлює саме КСГП, ВСГК тощо. ¦дине, що може

стримувати надання такої адресної допомоги, - це брак кош-

тiв, iншi фактори неправового характеру.

Питанням соцiального розвитку села в Українi придiляєть-

ся велика увага. Свiдченням цього є прийняття спецiального

закону, загальнодержавної та регiональних програм тощо.

Зокрема, встановлюються право селян на одержання вiд пiд-

приємства допомоги у набуттi спецiальностi, пiдвищення ква-

лiфiкацiї, в одержаннi путiвок до санаторiїв та iнших курорт-

ио-лiкувальних закладiв, право на культурно-побутове обслу-

говування, на допомогу в будiвництвi житла i господарських

будiвель, забезпечення паливом i на задоволення iнших по-

треб у порядку, встановленому, зокрема, загальними зборами

(зборами уповноважених) членiв КСГП, ВСГК iнших пiд-

приємств.

11. Законами "Про власнiсть", "Про колективне сiльсько-

господарське пiдприємство", "Про пiдприємства в Українi",

"Про сiльськогосподарську кооперацiю". Статутами колек-

тивного та iншого кооперативного типу пiдприємств (спiлок

селян) на членiв цих КСГП, ВСГК та iнших кооперативiв по-

кладаються певнi обовязки. За своїм призначенням i змiстом

цi обовязки спрямованi на досягнення статутних завдань,

одержання прибутку, змiцнення конкурентоспроможностi, са-

мого КСГП, ВСГК та iнших кооперативiв на ринку, недопу-

щення його банкрутства тощо.

Так, члени i перш за все дiйснi члени-громадяни пiдпри-

ємства зобовязанi: сумлiнно додержувати вимог статуту й iн-

ших локальних актiв, а також рiшень органiв управлiння та

розпоряджень голови iiрiниiiїшя, керiвникiв виробничих пiд-

роздiлiв i спецiалiстiв; сумлiнно працювати в КСГП, ВСГК,

додержувати трудової та технологiчної дисциплiни i Правил

внутрiшнього розпорядку; додержувати умов укладених дого-

ворiв з органами управлiння (правлiнням); брати участь сво-

їми паями у формуваннi фондiв свого пiдприємства (коопера-

тиву, спiлки), необхiдних для досягнення статутних-завдань

Право членства громадян у СГП кооперативного типу 12Т

та функцiй цих пiдприємств кооперативного типу; вiдшкодо-

вувати збитки, завданi пiдприємству з їхньої вини через при-

тягнення їх до матерiальної вiдповiдальностi; рацiонально ви-

користовувати природнi ресурси, насамперед землю, водо-

йми, лiси, берегти природу i охороняти її багатства.

На вiдмiну вiд дiйсних асоцiйованi члени за Законом "Про

сiльськогосподарську кооперацiю" зобовязанi: робити пайовi

внески у створення та розвиток кооперативу, вносити додат-

ковi пайовi кошти дотримувати статуту. iншi обовязки асоцi-

йованих членiв деталiзуються у статутах ВСГК.

9 3. Пiдстави й порядок припинення права членства

в сiльськогосподарських пiдприємствах

i.,,(

1. У соцiнльно-скономiчному планi припинення права

членства i> сiлi-ськоiосiїодiїрському пiдприємствi зумовлено

виключне субєктивними причинами особистого характеру.

Винятком iз цього загального правила є припинення права

членства внаслiдок припинення дiяльностi свого КСГП,

ВСГК або в разi виключення особи з числа членiв свого

КСГП,ВСГК.

Припинення права членства в сiльськогосподарському

пiдприємствi повязано з певними юридичними дiями як

юридичними фактами. Такими фактами є подання заяви про

вихiд iз КСГП, ВСГК, СпС i прийняття загальними зборами

(зборами уповноважених) цього пiдприємства рiшення з

цього приводу, а також про виключення з членiв КСГП,

ВСГК, СпС на пiдставi його статуту. Якщо задоволення заяви

про вихiд свiдчить про добровiльне припинення членства, то

прийняття рiшення про виключення є примусовим позбав-

ленням особли прав члена КСГП, ВСГК, СпС. Вихiд особи з

членiв КСГП, ВСГК, СпС здiйснюється з iнiцiативи i на пiд-

ставi волевиявлення члена цього пiдприємства. Виключення з

членiв КСГП, ВСГК, СпС може статися лише з iнiцiативи

громадськостi та органiв управлiння цього пiдприємства.

2. Заява члена про вихiд має бути розглянута правлiнням i

загальними зборами (чи зборами уповноважених), не пiзнiше

нiж у тримiсячний строк вiд дня подання заяви як це перед-

бачено статутом. Аграрне (як i колишнє колгоспне) законо-

давство не мiстить у собi перелiку пiдстав для виходу з членiв

пiдприємцiв. ;

128 Роздiл V

Для оформлення виходу необхiдно, щоб член КСГП,

ВСГК звернувся до органу управлiння (уповноваженого ста-

тутом приймати рiшення про вихiд чи виключення) з письмо-

вою заявою про вихiд iз членiв цього КСГП, ВСГК. Ця заява

має бути розглянута правлiнням i винесена протягом най-

ближчого засiдання на розгляд уповноваженого статутом

органу управлiння. Нi правлiння, нi уповноважений вищий

орган управлiння не мають права перешкоджати особi вийти

з членiв пiдприємства.

Припинення членства внаслiдок виключення особи з чис-

ла членiв КСГП, ВСГК iншого кооперативу провадиться на

пiдставi рiшення вищого органу управлiння загальними збо-

рами (чи зборами уповноважених) на основi Статуту цього

КСГП, ВСГК iншого кооперативу. Виключення застосову-

ється до несумлiнних членiв, якi, зокрема, припинили трудо-

ву участь у кооперативi, як надзвичайний захiд дисциплiнар-

ного впливу.

Не допускається виключення з членiв КСГП, ВСГК iншо-

го сiльськогосподарського пiдприємства без достатнiх для

цього пiдстав, за незначнi провини або за вчинки, якi не є по-

рушенням трудової дисциплiни чи статуту КСГП, ВСГК

СпС, не були систематичними i за них попередньо не накла-

далися дисциплiнарнi стягнення. Рiшення про виключення

може бути оскаржено до суду.

3. Юридичний факт припинення права членства в колек-

тивному чи в iншому сiльськогосподарському пiдприємствi

тягне за собою певнi правовi наслiдки. Так, припинення

членства у КСГП, ВСГК тягне за собою позбавлення цiєї

особи статусу члена цього пiдприємства. Особа, яка вийшла

за власним бажанням з членiв колективного пiдприємства,

сiльськогосподарського кооперативу, має право на одержан-

ня своєї частки у спiльному майнi КСГП, ВСГК, СпС (паю)

натурою, грошима чи цiнними паперами, як це прямо вста-

новлено ст. 9 Закону "Про колективне сiльськогосподарське

пiдприємство" та стапями 12 i 25 Закону "Про сiльськогос-

подарську кооперацiю". Цiй особi без затримки має бути ви-

дано її трудову книжку, а також проведено з нею розрахунок.

У разi виключення з членiв КСГП, ВСГК iншого коопера-

тиву особi слiд повернути трудову книжку. Щодо належного

їй паю вважається обгрунтованою практика, коли пай все ж

їй видається, а також проводиться з нею розрахунок за вико-

нану роботу.

Роздiл VI

ПРАВО ЗАСНОВНИЦТВА 1 УЧАСТi

В АГРАРНИХ КОРПОРАТИВНИХ

ПРАВОВiДНОСИНАХ

1. Поняття права засновництва i права участi

в аграрних корпоративних правовiдносинах

1. В аграрних пiдприємствах корпоративного типу, якими

с такi господарськi товариства як акцiонернi товариства (вiд-

критого чи закритого типу) та товариства з обмеженою вiдпо-

нiдильнiстю. ииiиачальпа роль належить їх засновникам,

учионикiїм ти акцiонерам. За загальним правилом ними ви-

шиються фiзичнi особи та/або юридичнi особи приватного

права, та/або держава (в особi Фонду державного майна Ук-

раїни), якi утворили такi субєкти аграрного пiдприємництва

(аграрнi пiдприємцi). При створеннi останнiх громадяни та

юридичнi особи приватного права спочатку стають засновни-

ками, а пiсля державної реєстрацiї таких вiдкритих акцiонер-

них товариств (ВАТ) або закритих акцiонерних товариств

(ЗАТ) цi громадяни та юридичнi особи приватного права ста-

ють акцiонерами i набувають корпоративнi права. Пiсля дер-

жавної реєстрацiї аграрних товариств з обмеженою вiдповi-

дальнiстю (ТОВ) цi громадяни та юридичнi особи приватного

права стають учасниками i також набувають корпоративнi

права. Щодо Фонду державного майна України (ФДМУ), то

у процесi приватизацiї радгоспiв та iнших державних сiльсь-

когосподарських пiдприємств (ДСП) Фонд державного майна

є свого роду засновником ВАТ, а пiсля державної реєстрацiї

останнього стає акцiонером i набуває корпоративнi права в цих

аграрних ВАТ. Дiї засновникiв, акцiонерiв та учасникiв аграр-

них ВАТ, ЗАТ та ТОВ будуються на правi засновництва, учас-

тi та корпоративних правах. Цi права є також одними з визна-

чальних iнститутiв аграрного права України.

Щодо поняття та сутностi правосубєктностi аграрних пiдприємцiв кор-

поративного типу див. роздiл IV цього пiдручника.

г -

Право засновництва громадян та iнших засновникiв аг-

рарних (сiльськогосподарських), по сутi, приватних пiдпри-

ємцiв корпоративного типу як мiжгалузевий загальний iнсти-

тут цивiльного права являє собою сукупнiсть правових норм за-

конiв i пiдзаконних актiв, якими встановлюються певнi правила

щодо формування особами (зокрема, громадянами) статутного

фонду (статутного капiталу) аграрного ВАТ, ЗАТ, ТОВ, щодо

укладення мiж засновниками установчої угоди, своєчасного вне-

сення першого внеску до статутного капiталу (статутного фон-

ду), державної реєстрацiї ВАТ, ЗАТ, ТОВ, як пiдприємця кор-

поративного типу.

Право участi громадян та iнших учасникiв i акцiонерiв в

аграрних (сiльськогосподарських) ВАТ, ЗАТ i ТОВ як пiдпри-

ємцях корпоративного типу:

1) являє собою сукупнiсть правових норм законiв й уста-

новчих документiв щодо цих господарських товариств, якими

встановлюються певнi правила реалiзацiї цими акцiонерами

ВАТ i ЗАТ та учасниками ТОВ набутих ними корпоративних

прав;

2) охоплює юридичне оформлення участi (зокрема, вне-

сення остаточного внеску i формування статутного фонду

(капiталу) товариства), також;

3) охоплює його трансформування у корпоративне право,

зокрема внаслiдок одержання акцiонерами акцiй ВАТ i ЗАТ,

а учасниками ТОВ сертифiкатiв такого товариства, а також

набуття статутних прав та обовязкiв учасника цього пiдпри-

ємця корпоративного типу. Право участi охоплює також су-

купнiсть правових норм законiв, пiдзаконних актiв та уста-

новчих документiв, якими встановленi правила щодо припи-

нення вiдносин участi, виходу з аграрного пiдприємства кор-

поративного типу, юридичне оформлення цього факту, а

також правила, якими встаиоплснi права та обовязки грома-

дян-учасникiв у разi лiквiдацiї чи реорганiзацiї аграрного пiд-

приємства (товариства) корпоративного типу. Право участi

акцiонерiв аграрних ВАТ та ЗАТ та учасникiв аграрних ТОВ

охоплює також сукупнiсть правових норм законiв, пiдзакон-

них актiв та установчих документiв, якими встановлюються

права акцiонерiв та учасникiв на повернення у натуральнiй

формi вкладiв (зокрема, земель та iнших угiдь), переданих у

ВАТ, ЗАТ, ТОВ у користування цими товариствами.

Право засновництва i участi в ... корпоративних правовiдносинах 131

Право участi тiсно повязане з корпоративним правом

учасника, акцiонера ВАТ i ЗАТ i учасника ТОВ. Корпоратив-

не право у самих загальних рисах являє собою право власностi

учасника на частку (пай) у статутному фондi юридичної особи

корпоративного типу, створеної вiдповiдно до законодавства

про господарськi товариства, включаючи право на управлiння й

одержання вiдповiдної частки прибутку (дивiдендiв) пропорцiй-

но участi кожного з акцiонерiв ВАТ i ЗАТ i участникiв ТОВ вiд

прибуткової дiяльностi такої юридичної особи корпоративного

типу.

2. Право засновництва, участi i корпоративнi права зас-

новникiв, учасникiв та акцiонерiв в аграрних пiдприємствах

корпоративного типу грунтується на положеннях загальних

ииi|iадавчих актiв, зокрема законiв "Про власнiсть", "Про

пмВiрОЬКi iомiриитм", "Про приватизацiю майна держав-

мiiiприемотп". Це прано засновано також i на спецiальних

йффн" чяконодаичих та пiдзаконних актах, таких як Зе-

мельний кодекс України, Декрет Кабiнету Мiнiстрiв "Про

приватизацiю земельних дiлянок". Закон "Про особливостi

приватизацiї майна в агропромисловому комплексi", та iн-

ших урядових й вiдомчих актiв.

На пiдставi зазначених актiв право засновництва/участi

реалiзується через волевиявлення громадянина реалiзувати

наданi йому права щодо, по-перше, обєднання свого приват-

ного майна з майном iнших громадян для створення статут-

ного капiталу, заснування, укладення установчого договору,

прийняття статуту i проведення державної реєстрацiї заснова-

ного ним пiдприємства корпоративного типу (товариства);

по-друге, реалiзацiї свого права на приватизацiю державного

сiльськогосподарського пiдприємства через акцiонування ос-

таннього i взяття на себе прав та обовязкiв як учасника-ак-

цiонера; по-третє, реалiзацiї свого права на придбання акцiй

акцiонерного товариства (частки учасника товариства з обме-

женою вiдповiдальнiстю) в iнших осiб, в тому числi - фiзич-

них, приватних i державних юридичних осiб. Наприклад, се-

лянське (фермерське) господарство в особi його голови без

будь-яких обмежень може набути на законних пiдставах пра-

во (купити, одержати в рахунок сплати боргу, як невикуплену

заставу, як подарунок, спадщину тощо) акцiї приватизовано-

го через акцiонування (зокрема цукрового заводу) у грома-

дян, колективного сiльськогосподарського пiдприємства

5

Роздiл VI

(спiлки селян), iншого боржника або безпосередньо у Фондi

державного майна тощо.

3. Соцiально-економiчна природа аграрного пiдприєм-

ства-пiдприємця корпоративною типу як одна з форм про-

яву обєднання селянами свого капiталу способом створення

приватної юридичної огоГж з псиними цiлями, видами аграр-

но-пiдприємницької дiяльностi чумонлює характер взаємин

мiж його акцiонером чи учасником та самим пiдприємством

(товариством) корiїорiїтинного тину. На вiдмiну вiд права

членства колективних пiднриї мсти (де визначальним для ви-

никнення вiдносин е членство, бажання й здатнiсть особи-

члена кооператива власною працею брати участь у дiяльностi

i вже потiм - в управлiннi пiдприємством кооперативного

типу), у правi засновництва i, вiдповiдно, правi участi в пiд-

приємствi корпоративного типу визначальним є спочатку дiї

з заснування статутного капiталу, а пiсля державної реєстрацiї

акцiонерного товариства, товариства з обмеженою вiдповi-

дальнiстю - сама участь громадянина у статутному капiталi

пiдприємства цього типу.

В аграрних акцiонерних товариствах i товариствах з обме-

женою вiдповiдальнiстю селяни-учасники є iнвесторами цих

аграрних пiдприємств-пiдприємцiв корпоративного типу. i цi

пiдприємства (товариства) нацiленi на задоволення iнтересiв

iнвесторiв, на одержання останнiми прибуткiв (дивiдендiв)

вiд iнвестицiй, зроблених внесенням свого майна та коштiв у

капiтал товариства. Наведене є спiльним для акцiонерних то-

вариств i товариств з обмеженою вiдповiдальнiстю у будь-якiй

сферi пiдприємництва (промисловостi, торгiвлi, сiльському

господарствi).

Особливiстю, притаманною саме аграрним господарським

товариствам, є, по-перше, предмет дiяльностi, по-друге, май-

но та/чи майновi прана (зокрема землi сiльськогосподарсько-

го призначення чи права користування ними), що вносяться

до їхнього статутного капiталу, по-третє, - коло субєктiв

громадян-селян, котрi обєднують своє майно, кошти, майно-

вi та немайновi права для створення аграрного пiдприємства,

покликаного не тiльки приносити їм як iнвесторам дивiден-

ди, але й виконувати певнi соцiальнi функцiї; цi пiдприємства

створюють також i робочi мiсця, якi займають головним чи-

ном акцiонери чи учасники цих аграрних товариств.

Наведенi особливостi аграрних пiдприємств-пiдприємцiв

корпоративного типу обумовлюють певнi особливостi струк-

Право засновництва i участi в ... корпоративних правовiдносинах 133

тури (елементiв) та змiсту вiдносин права засновництва/учас-

тi селян в цих товариствах. Так, на основi права засновницт-

ва/участi в аграрних пiдприємствах корпоративного типу дiс-

тають своє правове закрiплення i реалiзацiю правомочностi

майнового та управлiнсько-контрольного характеру. Перша й

друга правомочностi та саме право участi в аграрному пiдпри-

ємствi. корпоративного типу як узагальнюючий правовий

звязок мiж цим пiдприємством i його учасниками (акцiоне-

рами-iнвесторами) є одним з iнститутiв аграрного права, на

якому базується функцiонування на корпоративних засадах

форми аграрного пiдприємництва. Одночасно право участi як

iндивiдуальний правовий звязок учасникiв з окремим учас-

ником (акцiонером) певною мiрою зобовязального характеру

виступає у ролi визначального юридичного факту, що поро-

джус та -iумонлюс взаємнi права товариства i його учасникiв

(акцiонернi).

4, Прййо їИсновництва/участi характеризується такими го-

лоппими рисими, як i право членства у пiдприємствi коопера-

тиiiiюго тну. Це право є загальним, рiвним i особистим. Ви-

рiшення кожним селянином питання про створення для себе

прав та обовязкiв засновника/учасника товариства, про при-

дбання акцiй (часток) товариства i розпорядження цими ак-

цiями (часткою) є особистою правомочнiстю всiх право- та

дiєздатних громадян України.

Право засновництва/участi виключає можливiсть взаємної

вiдповiдальностi пiдприємства i його учасникiв по боргах

один одного. Воднораз кредитори мають право вимагати вiд

боржника-учасника товариства частки (акцiй) у майнi цих

пiдприємств у рахунок погашення боргу. Громадянин-учас-

ник, який несповна внiс свою частку, обумовлену в установ-

i Чому договорi, несе вiдповiдальнiсть перед кредиторами пiд-

приємства в розмiрi невнесеної частки.

2. Права та обовязки учасникiв

аграрних (сiльськогосподарських)

пiдприємств (товариств) корпоративного типу

1. Кожний учасник аграрного приватного пiдприємства

корпоративного типу має певнi права i несе певнi обовязки

вiдповiдно до норм чинного законодавства та установчих до-

кументiв. Правомочностi учасникiв цих пiдприємств визнача-

134 Роздiл VI

ються, зокрема, законами "Про власнiсть", "Про господар-

ськi товариства", "Про соцiальний розвиток села i агропро-

мислового комплексу" та iн., що конкретизуються в установ-

чих документах, насамперед - в установчому договорi та в

Статутi товариства (акцiонерного чи вiдповiдно - з обмеже-

ною вiдповiдальнiстю).

Суть аграрного приватного пiдприємства саме корпора-

тивного типу, його iгiлi. предмет дiяльностi та функцiї лежать

В основi диференцiацiї прiївомочностей їхнiх учасникiв, в сут-

ностi та змiстi їхнiх корпоративних прав. Цi правомочностi

розмежовуються на м.iйнонi та управлiнсько-контрольнi. У

тому разi, коли будь-який учасник (незалежно вiд його частки

у майнi товариства) особисто працює в цьому пiдприємствi

корпоративного типу, то у нього, крiм наведених вище, вини-

кають також i трудовi правомочностi.

Правомочностi майнового характеру засновниiв/учасникiв

мають притаманнi тiльки засновникам чи учасникам риси. Їх-

нi правомочностi визначаються у Законi "Про господарськi

товариства" i конкретизуються в установчих документах. Так,

спiльними для всiх засновникiв правомочностями майнового

характеру є їхнi права на внесення вкладу в натурi (будинкiв,

споруд, сiльськогосподарської технiки тощо), у виглядi цiн-

них паперiв (акцiй iнших субєктiв пiдприємництва), а також

грошима. Особливiстю внеску саме в аграрне корпоративне

пiдприємство є внесок у виглядi права користування земель-

ною дiлянкою (що належить селяниновi за правом приватної

власностi), права користування водою та iншими природни-

ми ресурсами. В останньому випадку за селянином-засновни-

ком зберiгається право приватної власностi на свою землю i,

вiдповiдно, виникає право на вимоги до заснованого пiдпри-

ємства (товариства) щодо рацiонального використання його

землi, вiдшкодування йому як пласниковi збиткiв, завданих

його землi, тощо. До прапомочностсй засновника майнового

характеру належать його прана (нiдповiдно до умов установ-

чого договору) на вiдшкодунання пiдприємством (товарист-

вом) витрат, понесених селянином при здiйсненнi необхiдних

дiй щодо пiдготування установчих документiв та проведення

реєстрацiї цього пiдприємства. Це право у нього виникає то-

му, що такi витрати не можуть бути зарахованi до внеску в

статутний капiтал (фонд).

Право засновництва i участi в ... корпоративних правовiдносинах Т35

. До загальних правомочностей учасника аграрного пiдпри-

ємства корпоративного типу належать права участi у розподi-

лi прибутку пiдприємства, а також право на одержання його

частини вiд прибутку (право на одержання дивiдендiв). Це

право учасника прямо передбачено пiдпунктом "б" п. 1 ст. 10

Закону "Про господарськi товариства".

2. Право на розподiл прибуткiв товариства i на одержання

прибутку випливає з права участi громадянина у товариствi.

Реалiзацiя цих прав учасником пiдприємства корпоративного

типу здiйснюється на пiдставi норм установчого договору та

статуту товариства. Юридичний факт участi у товариствi (точ-

нiше - у статутному капiталi) є єдиною правовою пiдставою

для виникнення права на розподiл прибуткiв та на одержання

дииiдсiщiїї. ¦диним обмеженням у реалiзацiї громадянином

прiМ на ролiсцЦл прибуткiв (1 вiдповiдно - на одержання ди-

iiщЙИiШв пiдстави, визначенi в законодавствi. Вiдповiдно до

"їiiКвЩi Про цiннi папери i фондову бiржу" вiд 18 червня

1991 р. розподiл прибуткiв, оголошення i виплата дивiдендiв

забороненi у випадках: вiдсутностi прибуткiв; коли розподiл

прибуткiв i виплата дивiдендiв призведуть до неплатоспро-

можностi товариства; наявностi дебiторської заборгованостi

пiдприємства корпоративного типу i особливо - його забор-

гованостi перед кредитором.

Учасники мають також i загальнi права, встановленi для

власникiв законами "Про власнiсть", "Про заставу", Цивiль-

ним кодексом тощо. Учасники можуть заповiдати свою част-

ку (акцiї), розпоряджатися нею (акцiями) на власний розсуд.

¦диним обмеженням, безпосередньо встановленим законом,

е обмеження прав учасника закритого аграрного акцiонерно-

го товариства щодо реалiзацiї своєї частки (акцiй) iншим осо-

бам без згоди на це самого товариства.

У разi лiквiдацiї аграрного пiдприємства корпоративного

типу його учасники мають право на одержання грошових

коштiв, що залишилися пiсля розпродажу майна пiдприєм-

ства, розрахункiв з найманою робочою силою, бюджетом,

банками, iншими кредиторами.

Майно, передане пiдприємству корпоративного типу учас-

никами в користування, повертається їм у натуральнiй формi

без винагороди.

3. Правомочностi управлiнсько-контрольного характеру

учасникiв пiдприємств корпоративного типу також безпосе-

136

редньо закрiплено в Законi "Про господарськi товариства".

Так, учасники мають право: а) брати участь в управлiннi

справами пiдприємства (товариства) її порядку, визначеному

в установчих документах, окрiм процесуальних питань, урегу-

льованих наведеним законом; 6) одержувати iнформацiю про

дiяльнiсть пiдприємства (тонариства). У ст. 10 наведеного ви-

ще закону зазначено, що на вимогу учасника товариство зо-

бовязане надавати йому дли очнииомлсния рiчнi баланси,

звiти товариства про дiяльнiсть, протоколи зборiв.

Управлiнсько-контрольнi правомочностi учасникiв буду-

ються на їхнiх правах на частку у статутному капiталi. На вiд-

мiну вiд кооперативного типу, в корпоративному типi пiдпри-

ємства учасники голосують за принципом "одна частка в ка-

пiталi (одна акцiя) - один голос", за винятком позбавлення

права голосу власника привiлейованої акцiї. Установчими до-

кументами може бути встановлено, що один голос на зборах

учасникiв мають особи, якi володiють певною кiлькiстю акцiй

(наприклад, право голосу на зборах створюваного Акцiонер-

ного земельного банку України здiйснюється за принципом

"10 акцiй - 1 голос"),

4. Обовязки засновникiв визначаються статтями 13, 26-

31, 35 Закону "Про господарськi товариства" та Установчим

договором про спiльну дiяльнiсть зi створення пiдприємства

корпоративного типу. Засновники зобовязанi, зокрема, ви-

конати умови Установчого договору, зробити першi внески (в

акцiонерне товариство - 50 вiдсоткiв, у товариства з обмеже-

ною вiдповiдальнiстю - ЗО вiдсоткiв), вiдкрити тимчасовий

рахунок у банку, провести iншi необхiднi дiї для здiйснення

державної реєстрацiї пiдприємства (товариства).

Обовязки учасникiв пiдприємств корпоративного типу

визначенi ст. II Закону "Про господарськi товариства". Цi

обовязки можуть бути розширенi нормами установчих доку-

ментiв.

Вiдповiдно до наведеної вище правової норми учасники

пiдприємства корпоративного типу (товариства) зобовязанi:

а) додержувати установчих документiв товариства i вико-

нувати рiшення загальних зборiв та iнших органiв управлiння

товариства;

б) виконувати свої зобовязання перед товариством, у тому

числi i повязанi з майновою участю, а також вносити вклади

Право засновництва i участi в ... корпоративних правовiдносинах 137

(оплачувати акцiї) у розмiрi, порядку та засобами, що їх пе-

редбачено установчими документами;

в) не розголошувати комерцiйної таємницi та iншої конфi-

денцiйної iнформацiї про дiяльнiсть товариства;

г) нести iншi обовязки, встановленi законодавством Ук-

раїни та установчими документами.

5. Майновi правомочностi засновникiв - фiзичних та

Юридичних осiб визначаються колом прав i обовязкiв щодо

зменшення маси власних коштiв, рухомого i нерухомого май-

на, зменшенням повнiстю або частково майнових та немай-

нових, повязаних iз майновими прав та прав користування

природними ресурсами. Коло майнових правомочностей цих

iасновникiв визначається i не обмежується змiстом Закону

"Про господарськi товариства", Цивiльного кодексу. Цi права

iио4|Й|i руттю розширюватися установчим договором та

iРСiМЬНИМИ рiшеннями як установчих зборiв, так i рiшен-

iiмi|НЩИХ орган iч ВАТ, ЗАТ та ТОВ включаючи та не об-

межуючи поиноiiаженпя, визначенi у статутi цих аграрних

пiдприємцiв корпоративного типу.

Так, згiдно з названими законами учасники (до реєстрацiї

ВАТ, ЗАТ ТОВ) мають право оцiнювати вклади iнших учас-

никiв до установчого фонду (капiталу) в порядку, визначено-

му установчими документами товариства. Вони на власний

вибiр можуть обрати спосiб здiйснення внеску як у натураль-

ному виглядi у власнiсть товариства, так i у виглядi передання

товариству права користування майном, земельними угiддя-

ми чи iншими природними ресурсами, що належить їм на

правi власностi.

Майновi правомочностi органiв приватизацiї майна рад-

госпiв та iнших ДСП i державних пiдприємств АПК визнача-

ються законодавством про цi органи.

Правомочностi майнового характеру включають в себе та-

кож i цiле коло обовязкiв засновникiв щодо спiльної дiяль-

ностi по створенню ВАТ, ЗАТ, ТОВ. їхнi обовязки визнача-

ються у Законi "Про господарськi товариства" i конкретизу-

ються в установчих документах. Так, спiльними для всiх зас-

новникiв правомочностями майнового характеру є їхнi

обовязки щодо внесення вкладу в натурi (будинкiв, споруд,

сiльськогосподарської технiки, обладнання, матерiальних

цiнностей тощо) цiнних паперiв, (акцiй iнших субєктiв пiд-

приємництва), iнших майнових прав (у тому числi на iнтелек-

туальну власнiсть) та грошових коштiв. Юридичнi особи при-

ватного права мають також додати висновки аудитора (ауди-

торської фiрми) щодо спроможностi здiйснити вiдповiднi

внески до статутного фонду ВАТ, ЗАТ та ТОВ.

Особливiстю внеску саме й аграрне товариство є внесок у

виглядi права користун.iпня земельною дiлянкою (що нале-

жить селяниновi на правi приiштної власностi), права корис-

тування водою та iншими природними ресурсами. В остан-

ньому випадку за сслянином-часновником зберiгається право

приватної власностi на свою землю i, вiдповiдно, виникає

право на вимоги до заснованого ВАТ, ЗАТ, ТОВ щодо рацiо-

нального використання його землi, вiдшкодування йому як

власниковi збиткiв, завданих його землi тощо.

6. Вiдповiдно до установчого договору фiзичнi та юридичнi

особи (приватного i публiчного права) зобовязанi передати,

вклади, що конкретизованi установчими документами, у ви-

глядi права користування будинками, спорудами, обладнан-

ням. До правомочностей засновника майнового характеру на-

лежать його права (вiдповiдно до умов установчого договору)

На вiдшкодування ВАТ, ЗАТ, ТОВ витрат, затрачених селяни-

ном та iншим засновником при здiйсненнi необхiдних дiй

щодо пiдготування установчих документiв та проведення ре-

єстрацiї цього товариства. Це право у нього виникає тому, що

такого роду витрати не можуть бути вiднесенi до внеску у ста-

тутний фонд (капiтал) ВАТ, ЗАТ ТОВ.

Слiд однак зазначити, що згiдно з Законом "Про госпо-

дарськi товариства" (ст. 13) засновники не можуть передавати

у статутний фонд (капiтал) бюджетнi кошти, кошти, одержанi

в кредит та пiд заставу. Виходячи з сутностi права власностi

на земельнi та iншi природнi ресурси та iснування публiчно-

правового порядку, iiиникнсння права на природнi ресурси в

Українi за Конституцiєю України, Земельним кодексом Ук-

раїни, Водним кодексом України, Лiсовим кодексом України

та Кодексом України про надра, засновники (за вiдсутностi

права власностi на цi ресурси) не можуть передавати цi ресур-

си у статутний фонд.

Засновники несуть вiдповiдальнiсть перед особами, що

пiдписалися на акцiї i перед третiми особами. Засновники та-

кож несуть солiдарну вiдповiдальнiсть за зобовязання, що

виникли до реєстрацiї ВАТ, ЗАТ та ТОВ.

Право засновництва i участi в ... корпоративних правовiдносинах 139

Засновники ВАТ (емiтенти) зобовязанi опублiкувати вiд-

повiдно до вимог чинного законодавства iнформацiю про ви-

пуск акцiй, змiст та порядок реєстрацiї якої встановлюється

Державною комiсiєю з цiнних паперiв та Фондового ринку.

Строк вiдкритої пiдписки на акцiї ВАТ засновники повиннi

здiйснити у строк не бiльше 6 мiсяцiв. Засновники зобовяза-

нi видати особам, що сплатили не менше 10 вiдсоткiв вартостi

акцiй, письмовi зобовязання про продаж їм вiдповiдної кiль-

костi акцiй. У разi, коли ВАТ вважається незаснованим (не

вдалося вчасно покрити пiдпискою 60 вiдсоткiв акцiй), зас-

новники мають повернути внесенi ранiше особами суми або

iнше майно не пiзнiше як через ЗО днiв з дня визнання незас-

нованим ВАТ. У разi невиконання цього зобовязання зас-

новники несуть солiдарну вiдповiдальнiсть.

У разi коли псi акцiї ВАТ розповсюдженi мiж засновника-

ми, попи полиннi внести до дня скликання установчих зборiв

не менше 50 пiдсоткiп номiнальної вартостi акцiй. Засновни-

ки ТОН мають до проведення установчих зборiв здiйснити

внесок у розмiрi ЗО вiдсоткiв вiд вказаного в установчих доку-

ментах вкладу. Згiдно з статтями 24 та 52 Закону "Про госпо-

дарськi товариства" статутний фонд ВАТ i ЗАТ не може бути

менше суми, еквiвалентної 1250 мiнiмальним заробiтним пла-

там, а в ТОВ - не менше суми, еквiвалентної 625 мiнiмаль-

ним заробiтним платам, виходячи iз ставки мiнiмальної заро-

бiтної плати, що дiє на момент створення ВАТ, ЗАТ i вiдпо-

вiдно ТОВ.

3. Пiдстави, порядок i правовi наслiдки

припинення права участi в аграрних

пiдприємствах (товариствах)

1. У соцiально-економiчному планi припинення права

участi в корпоративному сiльськогосподарському пiдприєм-

ствi зумовлено не якимись обєктивними, а суто субєктивни-

ми причинами. Так, припинення права участi в субєктах аг-

рарного пiдприємництва корпоративного типу (i вiдповiдно

- припинення корпоративного права акцiонерiв та учасни-

кiв) настає у разi, по-перше, лiквiдацiї цього господарського

товариства, по-друге, продажу чи iншого вiдступлення акцiй,

часток у статутному капiталi товариства з обмеженою вiдповi-

140 Роздiл VI

дальтстю згiдно з чинним законодавством та установчими

документами акцiонерного товариства чи, вiдповiдно, това-

риства з обмеженою вiдповiдальнiстю.

Припинення права участi, самої участi та, вiдповiдно, при-

пинення корпоративного прана н субєктах аграрного пiд-

приємництва корпоративного типу здiйснюється певним

порядком.

Припинення участi в аграрному пiдприємствi корпоратив-

ного типу є наслiдком юридичного факту вiдступлення акцiй

акцiонерного товариства чи всiєї частки у статутному капiталi

товариства з обмеженою иiдповiдальнiстю. Припинення учас-

тi в товариствi з обмеженою вiдповiдальнiстю може бути та-

кож у разi виключення його з цього товариства, як це перед-

бачено ст. 64 Закону "Про господарськi товариства". При ви-

ключеннi з товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю (за не-

виконання статутних обовязкiв) учасник цього товариства не

бере участi в голосуваннi.

2. Юридичний факт припинення участi в корпоративному

сiльськогосподарському пiдприємствi тягне за собою певнi

правовi наслiдки.

Припинення участi громадянина в акцiонерному това-

риствi чи товариствi з обмеженою вiдповiдальнiстю тягне за

собою позбавлення його прав учасника. Вiд дня вiдступлення

акцiй акцiонерного товариства чи частки у статутному капiта-

лi товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю особа позбавля-

ється прав майнового i управлiнсько-контрольного характеру

у вiдносинах з пiдприємством корпоративного типу. Коли

особа, котра вiдступила акцiї (частку), одночасно припинила

й трудовi вiдносини з пiдприємством, то їй слiд видати трудо-

ву книжку i провести з нею розрахунок як iз найманим пра-

цiвником, що звiльнився.

У разi вiдступлення частини акцiй чи частини частки у

статутному капiталi аграрного пiдприємства, у цiєї особи

зменшується право на одержання дивiдендiв i зменшується

кiлькiсть голосiв при голосуваннi.

Роздiл VII

ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ПРАЦiВНИКiВ

ДЕРЖАВНИХ СiЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ

ПiДПРИ¦МСТВ

1. Сiльськогосподарськi працiвники

як субєкти аграрних правовiдносин

1. До субєктiв права юридична наука вiдносить учасникiв

суспiльних вiдносин (громадян та юридичних осiб), якi на

пiдставi чинного законодавства є носiями субєктивних прав i

юридичних обовязкiв. Субєктами аграрного права виступа-

ють громадяни, сiльськогосподарськi пiдприємства всiх форм

власностi та форм господарювання. Всi названi субєкти аг-

рарного права за законом надiленi специфiчними властивос-

тями, юридичне закрiпленим базовим становищем (правовим

статусом), що дає їм можливiсть брати участь у конкретних

правовiдносинах. Серед них важливими є суспiльнi вiдносини

у сферi працi.

Правовий статус працiвника сiльськогосподарського пiд-

приємства - це закрiплена в нормах чинного законодавства

системно впорядкована сукупнiсть реальних прав, юридич-

них обовязкiв та iнтересiв працiвника, Що їх охороняє закон,

у сферi обраної ним суспiльне корисної дiяльностi, яка гаран-

тується державою i особистою вiдповiдальнiстю працiвника

перед законом, суспiльством i трудовим колективом.

Правовий статус - це результат визнання державою всiх

або окремих категорiй громадян носiями прав, обовязкiв, iн-

тересiв, що їх охороняє закон.

Розрiзняють загальний, спецiальний та iндивiдуальний

правовi статуси особи. Загальний i спецiальний статуси iсну-

ють поза стадiєю реалiзацiї, в статицi. Коли працiвник сiльсь-

кого господарства як конкретний iндивiд реалiзує належнi

йому статутнi права i обовязки, вiн набуває iндивiдуального

правового статусу. Останнiй є змiнним, динамiчним у часi та

Див.: Алексеев С. С. Общая теория права. Т. 2. - М., 1982. - С. 138.

142 Роздiл VII

показує, якi права i обовязки їх носiй фактично реалiзує в да-

ний момент.

Правовий статус сiльськогосподарських працiвникiв скла-

дається з трьох основних частин: 1) конституцiйних прав,

свобод i обовязкiв громадян України; 2) прав i обовязкiв, за-

крiплених галузевим iiiкоподiїкстiюм для всiх найманих пра-

цiвникiв; 3) прав i обоинчкiн, що вiдображають специфiку

правового станоитцiї iiрацiиiiикiн саме сiльськогосподар-

ських пiдприємств, а i переходом до багатоукладної економi-

ки - сiльськогосподарських пiдприємств всiх форм власнос-

тi, форм господарювання, а також найманих працiвникiв се-

лянських (фермерських) господарств.

2. Основнi права, свободи i обовязки громадян нашої дер-

жави закрiплено в Конституцiї. Вони складають основу пра-

вового становища громадянина України i є єдинi для всiх

працiвникiв, в тому числi i для сiльськогосподарських.

Характерною ознакою нової Конституцiї України є те, що

її окремий, 11-й роздiл значно розширює i досить детально

регламентує права, свободи та обовязки людини i громадя-

нина. Вiдповiдно до ст. З Конституцiї права i свободи людини

та їх гарантiї визначають змiст i спрямованiсть дiяльностi дер-

жави. Держава вiдповiдає перед людиною за свою дiяльнiсть.

Утвердження i забезпечення прав i свобод людини є голо-

вним обовязком держави. Людина, її життя i здоровя, честь

i гiднiсть, недоторканнiсть та безпека визнаються в Українi

найвищою соцiальною цiннiстю.

Дбаючи про забезпечення прав i свобод людини та гiдних

умов її життя, Основний Закон України (ст. 36) надає право

громадянам України вiльно обєднуватися у полiтичнi партiї

та громадськi органiзацiї для здiйснення i захисту своїх прав i

свобод та задоволення полiтичних, економiчних, соцiальних,

культурних та iнших iнтересiв, В тому числi громадяни мають

право на участь у професiйних спiлках з мстою захисту своїх

трудових i соцiально-скономiчних прав та iнтересiв.

Згiдно зi ст. 43 Конституцiї кожен має право на працю, що

включає можливiсть заробляти собi на життя працею, яку вiн

вiльно обирає або на яку вiльно погоджується. Держава при

цьому створює умови для повного здiйснення громадянами

права на працю, гарантує рiвнi можливостi у виборi професiї

та роду трудової дiяльностi, реалiзовує програми професiйно-

технiчного навчання, пiдготовки i перепiдготовки кадрiв вiд-

Правове становище працiвникiв ДСГП

повiдно до суспiльних потреб. Згiдно з цiєю статтею кожен

має також право на належнi, безпечнi та здоровi умови працi,

на заробiтну плату, не нижчу вiд визначеної законом. Вико-

ристання працi жiнок i неповнолiтнiх на небезпечних для

їхнього здоровя роботах забороняється. Громадянам гаранту-

ється захист вiд незаконного звiльнення. А право на своєчас-

не одержання винагороди за працю захищається законом.

Вперше в Основному Законi України (ст. 44) закрiплено

право тих, хто працює, на страйк для захисту своїх економiч-

них i соцiальних iнтересiв.

Конституцiя України (ст. 45) також гарантує всiм, хто пра-

цює, право на вiдпочинок. А згiдно зi ст. 46 Конституцiї гро-

мадяни мають право на соцiальний захист, що включає право

на забезпечення їх у разi повної, часткової тимчасової втрати

працездатностi, втрати годувальника, безробiття з незалежних

пiд них обставин, а гикож у старостi та в iнших випадках, пе-

рсдб.iчспих законом.

Право кожного громадянина на освiту закрiплює ст. 53

Конституцiї України.

Конституцiйнi права i свободи громадян поєднуються з їх-

нiми обовязками та вiдповiдальнiстю перед суспiльством.

Здiйснення прав i свобод є невiддiльним вiд виконання гро-

мадянином своїх обовязкiв. Принципово новим є положення

Конституцiї, згiдно з яким кожна людина має право на вiль-

ний розвиток своєї особистостi, якщо при цьому не порушу-

ються права i свободи iнших людей, та має обовязки перед

суспiльством, в якому забезпечується вiльний i всебiчний роз-

виток її особистостi (ст. 23). Так, вiдповiдно до ст. 65 Консти-

туцiї захист Вiтчизни, незалежностi та територiальної цiлiс-

ностi України, шанування її державних символiв є обовяз-

ком громадян України. Кожен зобовязаний не заподiювати

шкоду природi, культурнiй спадщинi, вiдшкодовувати завданi

ним збитки (ст. 66). Кожен зобовязаний сплачувати податки

i збори в порядку i розмiрах, встановлених законом (ст. 67).

Згiдно зi ст. 68 Конституцiї кожен зобовязаний неухильно

додержуватися Конституцiї України та законiв України, не

посягати на права i свободи, честь i гiднiсть iнших людей. Не-

знання законiв не звiльняє вiд юридичної вiдповiдальностi.

Названi основнi конституцiйнi права та обовязки грома-

дян України знайшли свiй подальший розвиток i конкретиза-

цiю у вiдповiдному законодавствi;

146

бiльш суттєво цi особливостi виявляються в регулюваннi ро-

бочого часу i часу вiдпочинку iiрiiцiпникiв сiльського госпо-

дарства. Згiдно зi ст. 50 КЗпП нормальна тривалiсть робочого

часу для працiвникiв не може перевищувати 40 годин на

тиждень.

При збереженнi загальної тривалостi робочого часу, вста-

новленого чинним законодпнстном про працю для всiх пра-

цiвникiв, режим роботи її сiльськогосподарських пiдприєм-

ствах встанонлюстьсн i урпхуванням сезонностi сiльськогос-

подарського вироби ицтнн, напруженостi роботи в перiоди

року.

З мстою найбiльш правильного використання робочого

часу дирекцiї ДСП i ТОВ та правлiнням КСГП, СпС, ВСГК,

АТ надано право за погодженням з комiтетами профспiлок в

перiод напружених польових робiт (посiв, догляд за посiвами,

заготiвля кормiв, збирання врожаю, оранка та iн.), у випадку

виробничої необхiдностi, збiльшувати тривалiсть робочого

дня для працiвникiв, зайнятих у рослинництвi, але не бiльше

нiж на 10 годин. У менш напруженi перiоди польових робiт

робочий день вiдповiдно скорочується до 5 годин, а за бажан-

ням працiвникiв - без обмеження цими годинами. Для облi-

ку вiдпрацьованого працiвниками робочого часу згiдно зi

ст. 61 КЗпП запроваджується пiдсумований облiк робочого

часу з тим, щоб тривалiсть цього часу за облiковий перiод не

перевищувала нормального числа робочих годин.

Дирекцiя ДСП, ТОВ i правлiння КСГП, ВСГК, СпС за по-

годженням iз профспiлковим комiтетом господарства можуть

у перiод напружених польових робiт, у випадку виробничої

необхiдностi, залучати працiвникiв до роботи у встановленi

днi вiдпочинку з наданням взамiн цих днiв iнших днiв вiдпо-

чинку по закiнченнi кожного перiоду напружених польових

робiт. При цьому пiдсумок днiв вiдпочинку може проводи-

тись за перiод, що не персвищус двох мiсяцiв.

7. У нормативних актах, прийнятих у централiзованому

порядку, не можливо передбачити нирiшсння всiх питань, що

виникають у процесi працi. На їх пiдставi i згiдно з ними на

кожному сiльськогосподарському пiдприємствi всiх форм

власностi i форм господарювання розробляються i затверджу-

ються локальнi (мiсцевi) правовi акти, якi регулюють вiдноси-

ни, що не врегульованi законодавством. Так, у кожному

сiльськогосподарському пiдприємствi розробляються статут,

Правове становище працiвникiв ДСГП 147

правила внутрiшнього трудового розпорядку, укладається ко-

лективний договiр, приймаються Положення про внутрi-

шньогосподарський розрахунок, акти про впровадження ко-

лективного пiдряду, оренди; Положення про оплату працi,

про премiювання, про матерiальне i моральне заохочення за

досягнення в працi, про соцiальний захист працiвникiв та iн.

Поєднання централiзованої та локальної нормотворчостiу

сферi сiльського господарства дозволяє забезпечити додер-

жання у правi загальних закономiрностей у регулюваннi аг-

рарних правовiдносин i враховувати їхнi особливостi на окре-

мих пiдприємствах, розширює господарську самостiйнiсть та

iнiцiативу.

8. Змiст правового статусу сiльськогосподарських працiв-

никiв, окрiм трудових прав i обовязкiв, складають також уп-

р.iiшпськi, майновi й земельнi права та обовязки. Незалежно

вiд форми власностi пiдприємства найманi працiвники корис-

туються правом на житло, комунально-побутовi послуги, соцi-

ально-культурне обслуговування та iн.

9. Необхiдною передумовою правового статусу сiльсько-

господарського працiвника є його правосубєктнiсть. Щоб

працiвник мiг вступити в трудовi правовiдносини, вiн пови-

нен володiти трудовою право- i дiєздатнiстю. У трудових вiд-

носинах правоздатнiсть невiдємна вiд дiєздатностi, тому

прийнято говорити про трудову правосубєктнiсть. Право-

здатнiсть i дiєздатнiсть (правосубєктнiсть) як реальнi правовi

явища мають галузевий характер. Тому такий самий характер

має i правосубєктнiсть сiльськогосподарського працiвника.

Вiдповiдно до чинного законодавства (ст. 188 КЗпП) тру-

дова правосубєктнiсть встановлюється по досягненнi грома-

дянами шiстнадцятирiчного вiку. За згодою одного з батькiв

або особи, що його замiняє, можуть, як виняток, прийматись

на роботу особи, якi досягай пятнадцяти рокiв.

Для пiдготовки молодi до продуктивної працi допускається

прийняття на роботу учнiв загальноосвiтнiх шкiл, професiй-

но- технiчних i середнiх спецiальних навчальних закладiв для

виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоровю i не

порушує процесу навчання, у вiльний вiд навчання час по до-

сягненнi ними чотирнадцятирiчного вiку за згодою одного з

батькiв або особи, що його замiняє.

10. Влаштування працiвника на роботу оформляється тру-

довим договором (контрактом). При цьому при визначеннi

148

Роздiл VII

його трудової функцiї може бути врахована сезоннiсть робо-

ти, необхiднiсть переведення на iншу роботу, потреба у пра-

цiвнику, який володiє, крiм основної, також i додатковими

трудовими функцiями, та iн.

11. Вiдповiдно до ст. 21 КїнП контракт є особливою фор-

мою трудового догопору, в якому строк його дiї, права,

обовязки i вiдповiдальнiсть сторiн (у тому числi матерiальна),

умови матерiального чибе-iпсчсiiiiн та органiзацiї працi пра-

цiвника, умони розiрначня догопору можуть встановлюватись

угодою сторiн.

З метою вдосконалення порядку застосування контрактної

форми трудового договору постановою Кабiнету Мiнiстрiв

України вiд 19 березня 1994 р. затверджено Положення про

порядок укладання контрактiв при прийняттi (найманнi) на

роботу працiвникiв.

Це Положення визначає порядок укладання контрактiв

при прийняттi (найманнi) працiвникiв на роботу на пiдпри-

ємствах, в установах, органiзацiях незалежно вiд форм влас-

ностi, виду дiяльностi та галузi господарства. Але воно не

поширюється на керiвникiв пiдприємств державної форми

власностi.

Контрактна форма трудового договору застосовується у

випадках, прямо передбачених чинним законодавством.

Контракт оформляється у двох примiрниках мiж власником

або уповноваженим органом, громадянином (працедавцем) i

працiвником та набуває чинностi з моменту його пiдписання

або з дати, визначеної сторонами в контрактi, i може бути

змiнений лише за угодою сторiн, складеною в письмовiй

формi.

За своєю юридичною природою контракт є угодою про

працю, але вiн вiдрiзняється пiд звичайного трудового догово-

ру тим, що дозволяє поєднувати нормативне i договiрне регу-

лювання трудових вiдносин. При цьому при укладеннi контр-

акту домiнує договiрне реi-улювання суттєвих та iнших умов

працi, а також умов соцiально-побутової сфери.

Рiшення про контрактну форму регулювання трудових вiд-

носин приймається загальними зборами колективу сiльсько-

господарського пiдприємства. Поширюється вона, насампе-

ред, на керiвника пiдприємства, головних спецiалiстiв i керiв-

никiв структурних пiдроздiлiв. Контракт iз керiвником пiд-

приємства розглядається i затверджується на загальних зборах

Правове становище працiвникiв ДСГП 149

(зборах уповноважених) колективу, якщо за нього проголосу-

вало не менше половини присутнiх. За їх дорученням контр-

акт пiдписує голова зборiв або iнший уповноважений на це

працiвник пiдприємства, зокрема голова ради трудового ко-

лективу. Контракт набуває чинностi вiд дня його затверджен-

ня зборами. При укладеннi контракту сторони обумовлюють

їхнi права та обовязки, вiдповiдальнiсть, режим працi й вiд-

починку, форми i розмiри винагороди за працю, побутовi

умови контрактанта, порядок вирiшення спорiв, змiни i при-

пинення контракту та iншi додатковi умови, наприклад, про

створення необхiдних умов для поєднання роботи з навчан-

ням або пiдвищення квалiфiкацiї, про виплату додаткових до-

помог при звiльненнi, заподiяннi шкоди здоровю контрак-

танта, наданнi чергової вiдпустки та iн.

До контракту можна включити умови про самостiйний ви-

бiр працiвником режиму робочого часу або встановлення робо-

чого дня, про заборону роботи за сумiсництвом i т. д.

В контрактi можуть обумовлюватись суспiльно-побутовi

умови, наприклад, видiлення автомашини, полiпшення жит-

лових умов, забезпечення дитини мiсцем у дитячiй дошкiль-

нiй установi, погашення банкiвської позички або заборгова-

ностi у звязку зi вступом до житлово-будiвельного коопера-

тиву, захист вiд iнфляцiйних процесiв та iн.

Перевага контракту перед звичайним трудовим договором

полягає в тому, що вiн дозволяє з метою захисту прав та iнте-

ресiв працiвника максимально iндивiдуалiзувати кожну

контрактну угоду про працю.

12. Важлива роль у правовому регулюваннi трудових вiдно-

син працiвникiв сiльського господарства i визначеннi їх пра-

вового становища належить професiйним спiлкам працiвни-

кiв агропромислового комплексу. ЗО травня 1990 р. i зїзд

профспiлок АПК України затвердив Статут професiйної спiл-

ки працiвникiв агропромислового комплексу України та Ос-

новнi напрями дiяльностi професiйної спiлки працiвникiв аг-

ропромислового комплексу України.

Створена профспiлка працiвникiв агропромислового ком-

плексу є самостiйною i незалежною вiд будь-яких полiтич-

них, iнших громадських органiзацiй, державних, господар-

Див.: Матерiали i зїзду профспiлки працiвникiв АПК України. - К.,

1990. - С. 35.

150 РоядiяУ>

ських i адмiнiстративних органiв. Вона покликана представ-

ляти i захищати економiчнi, соцiальнi, духовнi та iншi законнi

права та iнтереси її членiв перед державними, громадсько-по-

лiтичними та господарськими органами.

В Основних напрямах дiяльностi професiйної спiлки пра-

цiвникiв агропромислового комплексу України визначено й

конкретнi завдання щодо -iахисту професiйно-трудових, соцi-

ально-екопомiчиих, культурно-духовних iнтересiв, прав i со-

цiальних гарантiй трудiиникiв шронромислового комплексу.

З метою захисту прав тя iнтересiв сiльськогосподарських

працiвникiв профспiлки беруть активну участь у нормотвор-

чостi. Бiльшiсть правових актiв iз питанiї працi приймається

тiльки за погодженням з профспiлковими органiзацiями або

за Їх участю, чи з урахуванням їхньої думки. Так, профспiлко-

вий комiтет бере участь у у розробленнi колективних догово-

рiв i угод, контролює їх виконання, стан охорони i умови пра-

цi, заробiтної плати, додержання трудового законодавства,

соцiальної справедливостi при розподiлi житла, путiвок, iн-

ших благ, якi надаються з фондiв економiчного стимулюван-

ня i госпрозрахункового прибутку.

Право професiйних спiлок представляти iнтереси працiв-

никiв агропромислового комплексу в галузi виробництва,

працi, побуту i культури викладено також у главi XVI КЗпП.

2. Права та обовязки сiльськогосподарських

працiвникiв як членiв виробничих пiдроздiлiв

пiдприємств

1. Виробнича бригада є первинною ланкою колективу

сiльськогосподарською пiдприємства (незалежно вiд його

форми власностi та форми госiюдирювання). Вона виступає

як самостiйний субєкт, надiлений псиними повноваженнями

щодо упрашiiнни трудоним процесом. Як субєкт права колек-,

тив бригади вступає в органiзацiйно-управлiнськi вiдносини з

адмiнiстрацiєю пiдприємства при вирiшеннi питань комплек-

тування бригади, плануваннi та органiзацiї її роботи, оплати i

стимулювання працi, пiдвищення квалiфiкацiї працiвникiв,

,i----

1 Про форми органiзацiї працi див. роздiл XVIII пiдручника.

Правове становище працiвникiв ДСГП

151

притягнення до вiдповiдальностi порушникiв трудової дис-

циплiни тощо.

Повноваження колективу виробничої бригади визнача-

ються, передусiм, типовими i галузевими положеннями про

бригаду, на пiдставi яких адмiнiстрацiя, зокрема ДСП, за по-

годженням iз профкомом затверджує мiсцевi (локальнi) поло-

ження про бригаду пiсля розгляду їх колективами бригад, а

також статтями 2526-2528 КЗпП.

Питання про органiзацiю бригади розглядається на зборах

її майбутнiх членiв. Рiшення про її створення оформляється

протоколом зборiв, на пiдставi якого керiвник пiдприємства

видає наказ (розпорядження) про органiзацiю бригади.

Вiдповiдно до ст. 2526 КЗпП зарахування в бригаду нових

працiвникiв провадиться за згодою її трудового колективу.

Однак зарахування працiвникiв, направлених у бригаду для

працевлаштування згiдно з законодавством (молодих спецi-

алiстiв, випускникiв навчальних закладiв системи професiй-

но-технiчної освiти, осiб, звiльнених вiд покарання, пiсля

примусового лiкування i т. д.), є обовязковим.

Колектив бригади має право вимагати вiд власника або

уповноваженого ним органу виведення зi складу бригади пра-

цiвникiв у разi скорочення її чисельностi, невiдповiдностi

працiвника виконуванiй роботi тав iнших випадках, передба-

чених статтями 40 i 41 КЗпП. Власник або уповноважений

ним орган вiдповiдно до законодавства переводить таких пра-

цiвникiв, за їх згодою, на iншу роботу або звiльняє у встанов-

леному порядку.

Бригадири обираються на зборах колективiв бригад (таєм-

ним або вiдкритим голосуванням) i затверджуються керiвни-

ком пiдроздiлу, до складу якого входять цi бригади.

Вiдповiдно до ст. 2527 КЗпП колектив бригади може роз-

подiляти колективний заробiток iз застосуванням коефiцiєнта

трудової участi. Коефiцiєнти членам бригади затверджуються

колективом бригади за поданням бригадира (ради бригади).

При цьому заробiтна плата працiвника не може бути нижчою

вiд встановленого державного мiнiмального розмiру.

2. Значну самостiйнiсть мають госпрозрахунковi бригади,

яким поряд iз планом з обсягу виробництва, зростання про-

дуктивностi працi й пiдвищення її якостi, встановлюються

плановий фонд заробiтної плати, норми витрати сировини,

матерiалiв, напiвфабрикатiв, палива, електроенергiї та iн. ма-

152 Роздiл V>:

терiальних ресурсiв, використання яких безпосередньо зале-,

жить вiд їхньої дiяльностi. Взаємнi обовязки адмiнiстрацiї та

госпрозрахункової бригади, а також форми i розмiри їх заохо-

чення вiдображаються и договорi мiж ними.

3. У вiдносинах, що склпдiїютьсн мiж найманими працiв-

никами виробничої бригади i працедавцем в особi органу (по-

садової особи), упопнопiiжспоiо iиi.iсником (-ами) субєкта

пiдприемництв;!, сторони нссуiь пеннi обовязки.

Власник або уiiоiiiiоiiiiжсний ним орган зобовязанi ство-

рити належнi умови для високопродуктивної працi: надати

роботу, забезпечити справнiсть сiльськогосподарських меха-

нiзмiв та обладнання, створити безпечнi умови працi. Колек-

тив бригади зобовязаний своєчасно i якiсно виконати весь

комплекс робiт i виростити передбачену договором кiлькiсть

сiльськогосподарської продукцiї та забезпечити її збережен-

ня; вiн несе вiдповiдальнiсть за невиконання зобовязання, за

непродуктивнi витрати та iншi види збиткiв.

Законодавством (ст. 2528 КЗпП) передбачено не тiльки

вiдповiдальнiсть колективу бригади, а й вiдповiдальнiсть ди-

рекцiї ДСП, ТОВ та правлiння КСГП, АТ у випадках, коли з

їхньої вини були зриви в роботi бригади.

Працiвникам виробничих бригад надано широкi повнова-

ження у вирiшеннi питань виробничо-господарської дiяль-

ностi усерединi бригад. Колектив (рада) виробничої бригади

має право: брати участь у вирiшеннi питань її комплектуван-

ня, в тому числi у висуненнi кандидатури бригадира та iнших

керiвникiв, плануваннi та органiзацiї її роботи, оплати i сти-

мулювання працi, пiдвищення квалiфiкацiї працiвникiв, при-

тягнення до вiдповiдальностi порушникiв дисциплiни; роз-

глядати проекти виробничих планiв бригади i заходи, що за-

безпечують їх виконання; брати участь у роботi зi змiцнення

трудової дисциплiни, покращення використання робочого

часу, технiки, обладнання, палива; розглядати випадки пору-

шення трудової дисциплiни; рочглядаги i затверджувати про-

позицiї бригадира щодо встановлення членам бригади коефi-

цiєнта трудової участi з урахуванням реального внеску >

спiльнi результати працi; визначати розмiри премiй i заробiт-

ної плати кожного члена бригади; надавати (анулювати) над-

бавки й доплати за професiйну майстернiсть i сумiщення про-

фесiй; рекомендувати адмiнiстрацiї та профспiлковiй органi-

зацiї змiнювати в установленому порядку квалiфiкацiйний

Правове становище працiвникiв ДСГП 155

розряд працiвника; розглядати питання матерiального i мо-

рального заохочення членiв бригади, черговостi надання їм

вiдпусток; розглядати питання прийняття в бригаду нових

працiвникiв, звiльнення членiв бригади, а також виключення

з її складу окремих працiвникiв; вимагати вiд адмiнiстрацiї

звiльнення бригадира, якого обрав колектив, якщо вiн не ви-

правдав довiря колективу, та iн.

При цьому працiвники бригади самi визначають, як будуть

реалiзовуватися їхнi повноваження: загальними зборами

(конференцiєю) чи радою бригади.

3. Особливiсть правового становища

працiвникiв мiжгосподарських пiдприємств

в аграрному секторi

1. У процесi мiжгосподарської кооперацiї та агропромис-

лової iнтеграцiї сiльськогосподарськi пiдприємства рiзних

форм власностi добровiльно обєднують матерiальнi, фiнан-

совi й трудовi ресурси з метою збiльшення виробництва, по-

лiпшення зберiгання i переробки продовольства, продуктiв хар-

чування i сировини рослинного та тваринного походження.

Державнi й недержавнi (приватнi, кооперативного й кор-

поративного типiв) сiльськогосподарськi пiдприємства здiйс-

нюють свою виробничо-господарську дiяльнiсть на основi

рiзних форм власностi. Суттєвi вiдмiнностi цих форм влас-

ностi обумовлюють як особливостi правового становища

сiльськогосподарських пiдприємств i створюваних ними мiж-

господарських формувань, так i правового статусу їх працiв-

никiв. Питання органiзацiї працi, тривалостi робочого часу i

часу вiдпочинку, надання вихiдних днiв i вiдпусток, застосу-

вання заходiв заохочення i дисциплiнарного впливу, а також

iншi питання органiзацiї працi працiвникiв вирiшуються вiд-

повiдно до чинного трудового законодавства. Однак щодо

працiвникiв мiжгосподарських пiдприємств (органiзацiй) пев-

ною мiрою застосовується i законодавство, що регулює дiяль-

нiсть субєктiв пiдприємництва корпоративного i, особливо,

кооперативного типу.

2. Трудовi ресурси в мiжгосподарських пiдприємствах (ор-

ганiзацiях) формуються за рахунок працiвникiв державних i

колективних сiльськогосподарських пiдприємств, якi працю-

154 Роздiл УИ

ють постiйно або сезонно, їх взаємовiдносини з пiдприєм-

ствами оформляються трудовим договором. При цьому пра-

цiвники мiжгосподарських пiдприємств i органiзацiй не

мають вiдмiнностей у праних та обовязках незалежно вiд то-

го, чи працювали вони ранiше її державному або колективно-

му сiльськогосподарському пiдприємствi. Це свiдчить про те,

що за своїм iiр.iкоиим спшонищим працiвники мiжгосподар-

ських утворенi, є просто прицiнникiїми i на них поширюється

трудове законодавство. Одначе повною мiрою це стосується

лише постiйних iiрiїпiiiникiв мiжгосподарських пiдприємств i

органiзацiй. Поряд ii ними н мiжгосподарських пiдприєм-

ствах (органiзацiях) i виробничих обєднаннях у сiльському

господарствi є специфiчнi категорiї працiвникiв зi змiшаним

правовим статусом. До них належать члени колективних

сiльськогосподарських пiдприємств, направленi за рiшенням

правлiння на роботу в мiжгосподарськi формування. Своєрiд-

нiсть їхнього правового становища полягає в тому, що за ни-

ми зберiгаються: членство в КСГП (СВК, СпС) i окремi права

та обовязки, передбаченi Статутом колективного господар-

ства. Зокрема, вони мають право брати участь в управлiннi

справами пiдприємства, членами якого вони є, вибирати та.

бути обраними в органи його управлiння, користуватися при-

садибною дiлянкою, пасовищами, сiножатями, транспортом,

культурно-побутовим обслуговуванням та iн. Але на мiжгос-

подарському пiдприємствi, куди направлено на роботу члена

колективного сiльськогосподарського пiдприємства, його за

наказом оформляють як звичайного найманого працiвника.

Мiжгосподарське кооперування сприяє унiфiкацiї право-

вих статусiв працiвникiв мiжгосподарських пiдприємств,

працiвникiв i членiв колективних сiльськогосподарських пiд-

приємств, При регулюваннi трудових вiдносин у мiжгос-

подарських пiдприсмстпах частосовуються мiжгалузевий, га-

лузевий, територiальний i локальний види правового регулю-

вання.

Роздiл VIII

ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ СЕЛЯНСЬКОГО

(ФЕРМЕРСЬКОГО) ГОСПОДАРСТВА

1. Поняття селянського (фермерського)

господарства та його правовi ознаки

1. Селянське (фермерське) господарство - це форма орга-

нiзацiї сiльськогосподарського виробництва громадян.

В Українi па початок 1998 р. функцiонувало 35700 селян-

ських (фермерських) господарств. Їм належить на правi при-

ватної iшисностi 1008,7 тис. га земель сiльськогосподарського

призначення. Разом iз колективними i державними сiльсько-

господарськими пiдприємствами селянське (фермерське) гос-

подарство в умовах ринкових вiдносин має забезпечувати

споживачiв продовольством, продуктами харчування i сiльсь-

когосподарською сировиною.

Селянське фермерське господарство - це, як правило, сi-

мейно-трудове обєднання мешканцiв села, життя i побут

яких повязанi з рiльництвом, з особистою працею, спрямо-

ваною на виробництво товарної маси продуктiв харчування,

продовольства i сировини та на одержання доходiв, а отже, й

на забезпечення iснування цього господарства та добробуту

його членiв.

З прийняттям 22 червня 1993 р. нової редакцiї Закону

"Про селянське (фермерське) господарство" воно стало ви-

значатись i як форма пiдприємництва громадян України, що

виявили бажання виробляти товарну сiльськогосподарську

продукцiю, займатися її переробкою i реалiзацiєю (ст. 2).

Селянське (фермерське) господарство характеризується

певними ознаками. Його основу зазвичай становить окрема

сiмя, до складу якої входять подружжя, батьки, дiти (однак

лише тi, що досягли 16-рiчного вiку) та iншi родичi, котрi

обєднуються для роботи в цьому господарствi; воно утворю-

ється для виробництва продовольства i сировини рослинного

i тваринного походження; члени цього субєкта пiдприєм-

ництва пiдтримують мiж собою трудовi звязки, беруть осо-

156 Роздiл VIII

|

бисту участь у веденнi господарства (фактичному господарю-

ваннi), тобто iснує "iнститут правового регулювання членства

в селянському (фермерському) господарствi".

Виробничо-економiчнi вiдносини такого господарства з

державними, колективними та iншими пiдприємствами й ор-

ганiзацiями, господарськими товариствами, окремими грома-

дянами будуються iiii пiдслiпi договорiв. Розрахунковi опера-

цiї провадяться як пi) безготiвковiй основi, так i готiвкою.

2. Держана гирiїнтус додержання i захист майнових та iнших

прав i законних iнтересiв селянського ((рсрмерського) господар-

ства, створюс нiльгонi умови для кредитування, оподаткування,

страхування, матерiально-технiчного забезпечення останнього у

перiод його трирiчного становлення.

Втручання у господарську або iншу дiяльнiсть цього гос-

подарства з боку державних чи iнших органiв, а також поса-

дових осiб не допускається. Збитки, заподiянi господарству

неправомiрним втручанням у його дiяльнiсть, пiдлягають вiд-

шкодуванню за рахунок винних. Спори про вiдшкодування

збиткiв вирiшуються загальним, арбiтражним або третей-

ським судом. Проте дане положення не обмежує передбаче-

ного зазначеним Законом права державних органiв здiйсню-

вати контроль за дiяльнiстю селянських (фермерських) гос-

подарств.

Рiвноправнiсть селянського (фермерського) господарства

з iншими аграрними товаровиробниками дiстає вияв, зокре-

ма, в тому, що воно має право бути засновником або членом

асоцiацiй, консорцiумiв, корпорацiй, акцiонерних товариств,

iнших обєднань, кооперативiв, спiльних пiдприємств iз ви-

робництва, переробки та реалiзацiї сiльськогосподарської

продукцiї, якi обслуговують агропромисловий комплекс, а та-

кож несiльськогосподарських пiдприємств та органiзацiй, в

тому числi за участю iночсмних партнерiв, брати участь у

створеннi комерцiйних банкiв або буги їх членом.

Змiст iнституту праноного регулювання членства в селян-

ському (фермерському) господарствi полягає в обовязковостi

особистої трудової участi всiх його членiв у процесi господа-

рювання, в їх правi на участь в управлiннi справами цього

господарства, на оплату працi, укладення договору про спiль-

ну дiяльнiсть всiх його членiв тощо.

Державно-правове регулювання створення i органiзацiї

дiяльностi селянських (фермерських) господарств прова-

Правове становище селянського (фермерського) господарства 157

диться Вiддiлом органiзацiї питань фермерських та пiдсобних

сiльських господарств Мiнiстерства агропромислового комп-

лексу України, що затверджене наказом Мiнагропрому вiд

19 грудня 1997 р. На цей Вiддiл покладається узагальнення

практики застосування законодавства з питань, що вiдно-

сяться до компетенцiї Вiддiлу розроблення пропозицiй щодо

вдосконалення законодавства, здiйснення систематичного

контролю за їх виконанням.

2. Порядок створення

селянського (фермерського) господарства

i, Прано на створення селянського (фермерського) госпо-

дирстнп має кожний дiєздатний громадянин України, який

досяi iХ-рiчного вiку, виявив вiдповiдне бажання, має доку-

менти, що пiдтверджують його здатнiсть займатися сiльським

господарством, та пройшов конкурсний вiдбiр. Першочергове

право на створення такого господарства надається громадя-

нам, якi проживають у сiльськiй мiсцевостi, мають необхiдну

квалiфiкацiю або досвiд роботи в сiльському господарствi.

Селянське (фермерське) господарство створюється ви-

ключно на добровiльних засадах.

Конкурсний вiдбiр осiб, якi бажають створити таке госпо-

дарство, проводить районна (мiська) конкурсна комiсiя,

склад якої формує районна державна адмiнiстрацiя (виконав-

чий орган мiсцевого самоврядування), а затверджує голова

районної (мiської, в адмiнiстративному пiдпорядкуваннi якої

є район) ради народних депутатiв.

До складу комiсiї включаються представники районної

(мiської, в адмiнiстративному пiдпорядкуваннi якої є район)

ради народних депутатiв, управлiння сiльського господарства

та вiддiлу земельних ресурсiв мiсцевої державної адмiнiстра-

цiї, асоцiацiї фермерiв, сiльської (селищної) ради народних

депутатiв, на територiї якої передбачається вiдведення зе-

мельної дiлянки для створення селянського (фермерського)

господарства, та iнших заiнтересованих державних i громад-

ських органiзацiй.

2. Земельнi дiлянки для ведення селянського (фермерсько-

го) господарства передаються у приватну власнiсть i надають-

Роздiл VIII

ся й користування, в тому числi на умовах оренди, iз земель

запасу, а також земель, вилучених (викуплених) у встановле-

ному порядку.

Безоплатно у приватну пласкiсть передаються земельнi дi-

лянки у межах середньої земельної частки, що обчислюється

в порядку, передбаченому ст. 6 Земельного кодексу України.

Така передача -iдiйснюсться один раз, про що радою народ-

них депутати>, яки передає земельну дiлянку, робиться вiдмiт-

ка її паспортi ;iбо документi, який його замiнює. За плату пе-

редаються земельнi дiлянки, розмiр яких перевищує середню

земельну частку.

У постiйне користування для ведення селянського (фер-

мерського) господарства надаються землi, що перебувають у

державнiй власностi, а в тимчасове - дiлянки з земель запасу,

а також лiсового i водного фондiв.

Еродованi та дефляцiйно небезпечнi землi можуть надава-

тися селянським (фермерським) господарствам без змiни їх

цiльового призначення та за умови додержання вимог грунто-

захисного рiльництва.

Земельнi дiлянки видiляються, як правило, єдиним маси-

вом iз розташованими на них водними джерелами та лiсови-

ми угiддями, по можливостi такi, що розташованi неподалiк

вiд дорiг, електро- i радiотелефонних мереж, газо- i водопос-

тачальних систем та iнших видiв iнженерної iнфраструктури.

Землi лiсового i водного фондiв, що входять до складу

угiдь селянських (фермерських) господарств, не можуть пере-

даватись у приватну власнiсть, за винятком невеликих (до

5 га) дiлянок лiсiв i невеликих (до 3 га) дiлянок водойм i

болот.

3. Селянське (фермерське) господарство пiдлягає держав-

нiй реєстрацiї в районнiй (мiськiй) радi народних депутатiв,

що передала земельку дiлянку у приватну власнiсть або нада-

ла в користування. За реєстрацiю вноситься плата, розмiр

якої встановлюється Кабiнетом Мiнiстрiв України. Для реєст-

рацiї до вiдповiдної ради народних депутатiв подаються заява,

список осiб, якi виявили бажання створити селянське

(фермерське) господарство, iз зазначенням прiзвища, iмя та

по батьковi його голови, документ про внесення плати за

реєстрацiю.

Правове становище селянського (фермерського} господарства 159

Пiсля вiдведення земельної дiлянки в натурi та одержання

Державного акта2 на право приватної власностi на землю або

на право постiйного користування нею чи договору оренди та

державної реєстрацiї селянське (фермерське) господарство

набуває статусу юридичної особи. Воно одержує печатку зi

своїм найменуванням i адресою, вiдкриває розрахунковий та

iншi рахунки в банкiвськiй установi, вступає в дiловi вiдноси-

ни з iншими пiдприємствами, установами та органiзацiями,

визнається державними i господарськими органами як само-

стiйний товаровиробник при плануваннi економiчного i соцi-

ального розвитку регiону.

Сiльська (селищна) рада народних депутатiв заносить данi

про склад господарства та про видiлену йому земельну дiлян-

ку до спецiнльної погосподарської книги. Склад селянського

(фермерського) госгкiдарстiїа може збiльшуватись або змен-

шуватись у шнiку з народженням дiтей чи вибуттям окремих

його членi>. Новi родичi можуть вступати до господарства за

згодою всiх його членiв. Кожен член господарства самостiйно

вирiшує питання про вихiд iз нього. Дозволу iнших членiв для

цього не потрiбно. Членство в господарствi може бути втра-

чено окремими працездатними особами в разi, якщо вони

тривалий час без поважних причин не беруть участi у веденнi

господарства або не допомагають йому матерiально.

3. Земельнi правовiдносини

в селянському (фермерському) господарствi

1. Вiдповiдно до Земельного кодексу України (статтi 6-8)

субєктом земельних правовiдносин є громадянин, який зай-

мається веденням селянського (фермерського) господарства.

З урахуванням цього земельнi дiлянки можуть передаватись у

приватну власнiсть або надаватись у користування постiйне

i/чи строкове, в тому числi й на умовах оренди. Правом на

одержання земельної дiлянки у власнiсть надiленi лише гро-

мадяни України. iноземнi громадяни та особи без громадян-

ства його не мають.

Форми державних актiв на право приватної власностi на землю i на право

постiйного користування нею затверджено постановою Верховної Ради Украї-

ни вiд 13 березня 1992 р.

160 Роздiл УН1

Передача земельних дiлянок у приватну власнiсть та на-

дання їх у користування, в тому числi на умовах оренди, здiй-

снюються сiльськими, селищними, мiськими i районними ра-

дами народних депутатiв. Орендодавцями можуть бути також

власники землi (колективнi сiльськогосподарськi пiдприєм-

ства i громадяни). Передаються у приватну власнiсть або на-

даються в користутiшiя дiлянки ii земель запасу, а також зе-

мель, вилучених у нсi.iiiоiиiсному порядку. Така акцiя щодо

земельних дiлянок, якi перебувають у приватнiй власностi або

користуїiiїннi, проводиться лише пiсля їх вилучення (викупу).

Пос-тноноiо Исрхоїшої Ряди України пiд 20 грудня 1991 р.

"Про порядок введення в дiю Закону України "Про селян-

ське (фермерське) господарство" мiсцевим радам народних

депутатiв доручено вирiшити питання про вилучення iз зе-

мель колгоспiв, радгоспiв та iнших сiльськогосподарських

пiдприємств i органiзацiй диференцiйовано 7-10 вiдсоткiв

сiльськогосподарських угiдь i про передачу їх до складу зе-

мель запасу, а також забезпечити надання дiлянок iз земель

запасу громадянам, якi бажають органiзувати селянське (фер-

мерське) господарство.

2. Заяви громадян про передачу їм земельних дiлянок у

власнiсть або користування вiдповiдна рада народних депута-

тiв розглядає в мiсячний строк. При позитивному вирiшеннi

питання вона замовляє за рахунок Українського державного

фонду пiдтримки селянських (фермерських) господарств дер-

жавнiй землевпоряднiй органiзацiї розроблення проекту їх

вiдведення. У разi вiдмови ради це питання вирiшується ви-

щестоящою радою, а якщо й вона вiдмовить, - судом.

Певнi особливостi мають мiсце i при вiдведеннi земельних

дiлянок членам колективних сiльськогосподарських пiдпри-

ємств, якi виявили бажання вийти зi складу останнiх i зайня-

тись веденням селянського (фермерського) господарства. За

рiшенням вiдпопiдної ради таким особам передаються у влас-

нiсть або надаються в користування дiлянки iз земель запасу,

а в разi їх вiдсутностi - з придатних для сiльськогосподар-

ського виробництва земель зазначених пiдприємств, але без |

порушення цiлiсностi iнших господарств. Розмiр земельної

дiлянки в таких випадках визначається на рiвнi частки члена

колективного сiльськогосподарського пiдприємства.

Для ведення селянського (фермерського) господарства

можуть передаватись у приватну власнiсть або надаватись у

Правове становище селянського (фермерського) господарства ЦЯ

користування такi земельнi дiлянки, розмiр яких перевищує

50 га сiльськогосподарських угiдь i 100 га всiх земель. Кон-

кретнi розмiри дiлянок у межах цих норм визначають сiльсь-

кi, селищнi, мiськi, районнi ради народних депутатiв. При

цьому враховуються регiональнi особливостi та можливостi

обробiтку видiлених земель переважно членами селянського

(фермерського) господарства. Для виробничих цiлей громадя-

ни мають право додатково орендувати земельнi дiлянки, роз-

мiр яких може обмежуватись договором оренди або рiшенням

вiдповiдної ради народних депутатiв. З метою збереження

цiлiсностi селянського (фермерського) господарства встанов-

лено (ст. 52 Земельного кодексу України), що земельнi дi-

лянки громадян, якi ведуть таке господарство, подiловi не

Пiдлягають.

Вiдповiдно до ст. 17 Земельного кодексу України власники

земельних дiлянок, переданих їм радами народних депутатiв,

не можуть протягом шести рокiв вiд часу набуття права влас-

ностi продавати або iншим способом вiдчужувати їх. Проте

вони можуть успадковуватись або передаватись радам на тих

же умовах, на яких були одержанi. За наявностi поважних

причин суд може скоротити зазначений строк за заявою

власника.

Згiдно зi ст. 8 Земельного кодексу України громадяни, у

власностi яких є земельнi дiлянки, мають право надавати ос-

таннi в оренду без змiни їх цiльового призначення на строк до

трьох рокiв, а в разi тимчасової непрацездатностi, призову на

дiйсну вiйськову службу до Збройних Сил України, вступу до

навчального закладу - на строк до пяти рокiв. При успадку-

ваннi земельних дiлянок неповнолiтнiми <гається їх на-

дання в оренду пiд контролем мiсцевих г " iiепута-

тiв на строк до досягнення спадкоємщр

Громадянин, який веде селянське (

ство на земельнiй дiлянцi, наданiй йг 4 /i

вання, може в разi втрати працездатк

сiйного вiку за рiшенням вiдповiднг

надати її в тимчасове користувач

сiмї, який спiльно з ним веде гос

ких осiб вiн може передати земе

умотування iншим членам сiм

Господарства, але бажають йо

"(("в. Янчук

кЬ- С-iб.З.ПЕ" Р.-ЧДОМ- РОЗДiЛ УМ

лiфiкацiю i досвiд роботи, а також iншим особам, якi беруть

участь у веденнi цього господарства.

У разi тимчасової втрати працездатностi або наявностi iн-

ших поважних причин громадянин може надати земельну дi-

лянку зазначеним вище особам у тимчасове користування на

пiдставi договору.

4. Використання ->смлi її Українi є платним. Власники зе-

мельних дiлянок, її тому числi й фермери, та землекористува-

чi щорiчно сплачують плату за чсм-пю у виглядi земельного

податку або орендної плати, роїмiр якої визначається з ураху-

ванням якостi та мiсцезнаходження цих дiлянок на пiдставi

кадастрової оцiнки земель.

Порядок оподаткування i середнi ставки земельного по-

датку та граничнi розмiри орендної плати за землю встанов-

лено Законом "Про плату за землю". В ньому зафiксованi

ставки земельного податку з 1 га рiллi та багаторiчних наса-

джень i ставки податку з 1 га сiножатей i пасовищ по областях

у нацiональнiй валютi України. Вiдповiдно до цього Закону

(ст. 11) новостворюванi селянськi (фермерськi) господарства

звiльняються вiд плати за земельнi дiлянки протягом трьох

рокiв вiд часу їх передачi у власнiсть або надання в корис-

тування.

Розмiр, умови i строки внесення орендної плати за землю

встановлюються за взаємною домовленiстю сторiн у договорi

оренди. При орендi земель сiльськогосподарського признав

чення розмiр цiєї плати не може перевищувати розмiру зе

мельного податку, що збирається за такi самi землi. ,_.

4. Майновi правовiдносини

селянського (фермерського) господарства

1. Майновi правовiдносини селянського (фермерського)

господарства вiдрiзняються вiд земельних.

Субєктом земельних правовiдносин є громадянин, якому

земельну дiлянку передано для ведення селянського (фермер-

1-ого) господарства у власнiсть або надано в користування,

Пору i., чудлi д "а умовах оренди. Земельнi правовiдносини

дiлянки <..їдком (користувачем) земельної дiлянки i членами

колективно> Аермерського) господарства здiйснюються за

Для квДвїме правилами, встановленими Земельним

можуiЛШвЛ.

Правове становище селянського (фермерського) господарства 163

Субєктом же майнових правовiдносин вiдповiдно до ста-

тей 14 i 15 Закону "Про селянське (фермерське) господар-

ство" є саме господарство як юридична особа. А якщо госпо-

дарство складається з однiєї особи, таким субєктом може бу-

ти i власник (користувач) земельної дiлянки одноособове.

За загальними правилами у власностi осiб, якi ведуть се-

лянське (фермерське) господарство, крiм землi, можуть бути

житловi будинки, квартири, предмети особистого вжитку, до-

машнього господарства, продуктивна i робоча худоба, наса-

дження на земельних дiлянках, засоби виробництва, виробле-

на продукцiя, транспортнi засоби, кошти, акцiї, iншi цiннi

папери, а також iнше майно споживчого i виробничого при-

значення. Таке майно належить цим особам за правом спiль-

ної власностi, якщо iнше не передбачено угодою мiж ними. У

Законi "Про селянське (фермерське) господарство" пiдкрес-

лено, що майно такого господарства перебуває пiд захистом

держави нарiвнi з iншими формами власностi.

Селянське (фермерське) господарство як юридична особа

i субєкт права власностi користується всiма правами власни-

ка майна, передбаченими Цивiльним кодексом України. Во-

лодiння, користування i розпорядження майном здiйснюють-

ся за взаємною домовленiстю мiж його членами. Управлiння

майном вiд iменi господарства здiйснює його голова, яким,

зазвичай, є громадянин, котрому належить земельна дiлянка

за правом приватної власностi чи користування, в тому числi

й на умовах оренди.

2. Майно селянського (фермерського) господарства (СФГ)

становить собою спiльну сумiсну сiмейно-трудову власнiсть.

Як зазаначає проф. Н.1. Титова, майно у цьому господарствi

належить на правi спiльної сумiсної власностi всiм його чле-

нам, якщо iнше не передбачено угодою мiж ними. Спiльна

власнiсть є переважаючим рiзновидом власностi в цих госпо-

дарствах1.

Майновi правовiдносини селянського (фермерського) гос-

подарства регулюються Цивiльним кодексом i Законом

України "Про селянське (фермерське) господарство". Май-

новi спори мiж його членами вирiшуються судом. При цьому

суд керується правилами цивiльного законодавства про спiль-

. ( Див.: Тшпова Н. Фермерство в Українi: основнi правовi засади. - Львiв,

iЇ98.-С.65.

Й

Роздiл УiУ

ну сумiсну чи спiльну часткову власнiсть, а також правилами,

передбаченими Кодексом про шлюб та сiмю України, що

стосуються вiдносин мiж подружжям.

3. Успадковування землi та майна селянського (фермер-

ського) господарства здiйснюється вiдповiдно до Закону

"Про селянське (фермерське) господарство" (ст. 18) i заповiту

в порядку, встанонлсному цииiльним законодавством. Що ж

до земельних дiлянок, то при їх усi пiдкопуваннi слiд виходити

з вимог ст. 52 Земельного кодексу України, згiдно з якими зе-,

мельнi дiлянки громадян, котрi исдуть селянське (фермеру

ське) госнодарстио, нодiлонi не пiдлягають, ц

За таких обставин у разi смертi iромадянина, який вiв се-,

лянськс (фермерське) господарство, право власностi на зе-

мельну дiлянку передається одному з його спадкоємцiв - дiє-.

здатному громадяниновi України, який досяг 18-рiчного вiку

i виявив бажання виробляти товарну сiльськогосподарську

продукцiю, займатися її переробкою i реалiзацiєю. При цьому

перевага надається членовi господарства - одному з подруж-

жя, дiтям, батькам, родичам, якi проживали i вели господар-

ство разом iз громадянином, що помер.

Спори мiж спадкоємцями, а також мiж ними та iншими

громадянами з питань переважного права на подальше веден-

ня селянського (фермерського) господарства вирiшуються су-

дом. У разi вiдмови спадкоємцiв вiд ведення селянського

(фермерського) господарства, а також за їх вiдсутностi питан-

ня про подальше використання земельної дiлянки вирiшуєть-

ся мiською (районною) радою народних депутатiв.

За такими ж правилами, але за участю рад народних депу-

татiв вирiшуються питання успадкування права користування

земельними дiлянками, в тому числi при укладеннi договорiв

їх оренди.

5. Господарська дiяльнiсть

селянського (фермерського) господарства

1. Як i кожний пiдприємець, селянське (фермерське) гос-

подарство займається господарською дiяльнiстю самостiйно.

Головне в нiй - виробництво та реалiзацiя товарної сiльськб-

господарської продукцiї з метою одержання прибуткiв i роз-

ширення виробництва. Виходячи з цього принципу, госпо-

дарство самостiйно визначає напрями своєї дiяльностi, спецi-

алiзацiю, органiзує виробництво, переробку та реалiзацiю

Правове становите селянського (фермерського) господарства 165

сiльськогосподарської продукцiї. Воно на власний розсуд пiд-

бирає партнерiв по економiчних звязках i реалiзацiї продук-

цiї, в тому числi й iноземних. Нарiвнi з сiльськогосподар-

ським виробництвом це господарство може займатися будь-

-яким iншим видом дiяльностi, не забороненим законодав-

ством України. При цьому воно мусить додержувати вимог

ст. 40 Земельного кодексу України, згiдно з якою власники

земельних дiлянок i землекористувачi зобовязанi забезпечу-

вати ефективне використання землi вiдповiдно до її цiльового

призначення i проекту внутрiгосподарського землеустрою,

пiдвищувати її родючiсть, застосовувати природоохороннi

технологiї виробництва, не допускати погiршення екологiчної

ситуацiї, здiйснювати комплекс заходiв щодо охорони земель-

них дiлянок.

1. З метою забезпечення своєї дiяльностi селянськi (фер-

мерськi) господарства можуть набувати матерiально-технiчнi

ресурси в системi державних постачальницьких органiзацiй,

якi видiляються цiльовим призначенням для цих господарств

за рахунок ресурсiв, передбачених для сiльського господар-

ства. В умовах переходу до ринкової економiки дедалi бiльше

застосовується практика придбання матерiально-технiчних

ресурсiв через бартерний обмiн, вiльну купiвлю на бiржах, у

кооперативних i державних пiдприємств, приватних осiб.

Селянське (фермерське) господарство може брати технiчнi

засоби в довгострокову оренду i напрокат. Ремонт i технiчне

обслуговування належних господарству тракторiв, iншої сiльсь-

когосподарської технiки та устаткування, вантажних автомо-

бiлiв, агрохiмiчне, зоотехнiчне i ветеринарне обслуговування

здiйснюються агросервiсними та iншими пiдприємствами i

органiзацiями за цiнами, розцiнками i тарифами, встановле-

ними для колективних i державних сiльськогосподарських

пiдприємств, а також iншими органiзацiями i громадянами за

цiнами згiдно з домовленiстю.

3. Одним з елементiв захисту права власностi селянського

(фермерського) господарства є його право самостiйно розпо-

ряджатися виробленою продукцiєю. Господарство може на

добровiльних засадах укладати з державними, кооперативни-

ми i громадськими органiзацiями, якi здiйснюють заготiвлю i

переробку сiльськогосподарської продукцiї, договори на про-

даж своєї продукцiї, а також реалiзовувати її будь-яким iн-

шим споживачам i на колгоспному ринку.

166

Роздiл VIII

Законом "Про селянське (фермерське) господарство"

(ст. 21) встановлено, що продукцiя, яка продається цим гос-

подарством державним оргаїїiїлцiям вiдповiдно до укладених

договорiв, оплачується за держанi i й ми заготiвельними або до-

говiрними цiнами i на умонах, передбачених для колективних

i державних сiльськогосподарських пiдприємств. Цiни на

решту продукцiї господарство нстиноплює самостiйно. При

цьому воно повинно додержувати iснуючих нормативiв якостi

продукцiї, санiтарних та iнiїїих вимог. Постачання виробле-

ної продукцiї на експорт, а також розрахунки з iноземними

партнерами здiйснюються вiдповiдно до законодавства

України.

4. У разi виробничої потреби селянське (фермерське) гос-

подарство має право залучати до роботи в ньому iнших гро-

мадян за трудовим договором (контрактом, угодою). Трудовi

вiдносини в господарствi визначаються i регулюються його

членами, а щодо осiб, залучених до роботи за трудовим дого-

вором (контрактом, угодою), - законодавством України про

працю.

Доходи селянського (фермерського) господарства форму-

ються за рахунок виручки вiд реалiзацiї продукцiї (робiт, по-

слуг), iнших надходжень i використовуються членами госпо-

дарства на власний розсуд. Селянське (фермерське) господар-

ство здiйснює облiк результатiв своєї роботи за господар-

ський рiк, веде звiтнiсть. За подання недостовiрної звiтностi

голова господарства несе вiдповiдальнiсть у встановленому

порядку.

6. Взаємовiдносини селянського

(фермерського) господарства з бюджетом,

банкiвськими установами 1 страховими органами

1. Селянське (фермерське) господарство має право вiдкри-

вати на свiй вибiр у будь-якiй банкiвськiй установi розрахун-

ковi та iншi рахунки включно з валютними, i вiльно розпоря-

джатися коштами, що є на цих рахунках. Списання коштiв iз

розрахункового рахунку, крiм платежiв до бюджету, може

провадитись тiльки за згодою господарства, за рiшенням суду

або на пiдставi виконавчого напису у встановлених законо-

давством випадках.

Оподаткування доходiв селянських (фермерських) госпо-

дарств провадиться у порядку, встановленому для сiльсько-

Уравове становище селянського (фермерського) господарства 167

господарських пiдприємств. Як й iншi сiльськогосподарськi

пiдприємства, цi господарства та створенi на їх базi асоцiацiї,

господарськi товариства, селянськi спiлки згiдно iз Законом

"Про прiоритетнiсть соцiального розвитку села та агропро-

мислового комплексу в народному господарствi" (ст. 19)

звiльняються вiд оподаткування доходiв, одержаних вiд

сiльськогосподарської та несiльськогосподарської дiяльностi,

крiм випадкiв, передбачених iншими актами законодавства.

Вони сплачують земельний податок у розмiрах i в строки, пе-

редбаченi Законом "Про плату за землю".

i Новостворенi селянськi (фермерськi) господарства звiльня-

ються вiд оподаткування на три роки, а в тих селах, де не вис-

тачає робочих рук, - на пять рокiв. Члени господарства

шiiiьiiикггьсн вiд сплати прибуткового податку з доходiв, одер-

жунлiiих ними киї ро0<уги в цих господарствах.

2. (.<лмнсiїкс (фермерське) господарство має право одер-

жуїшiи її установах банкiв, вiд пiдприємств i кооперативiв по-

зички на пiдставi кредитного договору з визначенням умов

кредитування. На селянськi (фермерськi) господарства поши-

рюються пiльги та прiоритети щодо державних iнвестицiй,

передбаченi Законом "Про прiоритетнiсть соцiального роз-

витку села та агропромислового комплексу в народному гос-

подарствi".

Селянське (фермерське) господарство може одержувати

кредит пiд заставу майна, поруку та iншi види забезпечення

зобовязань. За договором iпотеки пiд заставу можуть здава-

тись землi та нерухоме майно. При цьому земля та/або май-

но, що є предметом застави, залишається у заставодавця або

у третьої особи. Вiдносини застави як спосiб забезпечення зо-

бовязань, у тому числi й iпотеки, регулюються Законом "Про

заставу".

Для пiдтримки селянських (фермерських) господарств i

створення стабiльних фiнансових умов при одержаннi ними

банкiвського кредиту створено Український державний фонд

пiдтримки селянських (фермерських) господарств, розмiр

якого щорiчно визначається Кабiнетом Мiнiстрiв України.

Вiн, а також мiсцевi ради народних депутатiв можуть надавати

допомогу чи вiдшкодовувати господарству повнiстю або част-

ково витрати, повязанi з виплатою вiдсоткiв за користування

позичками банкiв.

3. З метою зменшення втрат вiд стихiйного лиха, iнших

страхових випадкiв селянське (фермерське) господарство мо-

168 РоадiЯУiii

же страхувати своє майно: будiвлi, споруди, технiку, тварин,

посiви, насадження тощо. Страхування всiх видiв майна може

здiйснюватись на добровiльних засадах вiдповiдно до законо-

давства України.

Члени селянського (фермерського) господарства, почи-

наючи з 16-рiчного вiку, ти особи, якi працюють у ньому за

трудовим договором (коїiтриктом, угодою), пiдлягають дер-

жавному соцiальному стрихунiїшiю 1 пенсiйному забезпечен-

ню нарiвнi з працiвникими сiльсiїкоiо господарства. Для

цього господарстно рсгстру>"п,ся як платник внескiв на дер-

жавне соцiальне сгрнхуиаiiнн її органах Пенсiйного фонду i

Фонду соцiального страхування України за своїм мiсцезнахо-

дженням. У встановленому порядку воно сплачує внески ввд

усiх видiв заробiтку за своїх членiв та осiб, якi працюють у

ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Час ро-

боти в господарствi членiв останнього та осiб, якi працюють

у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою), зарахо-

вується до їх загального та безперервного стажу роботи на

пiдставi записiв у трудовiй книжцi та документiв, що пiд-

тверджують сплату внескiв на соцiальне страхування. Селян-

ське (фермерське) господарство вiдповiдно до чинного зако-

нодавства несе матерiальну вiдповiдальнiсть за шкоду, запо-

дiяну його членам i особам, якi працюють у ньому за трудо-

вим договором (контрактом, угодою), за калiцтво або iншi

ушкодження здоровя, повязанi з виконанням ними своїх

трудових обовязкiв,

7. Припинення дiяльностi

селянського (фермерського) господарства

1. Вiдповiдно до Закону "Про селянське (фермерське) гос-

подарство" (ст. 29) дiяльнiсть господарства припиняється у

таких випадках:

1) добровiльної вiдмови голови господарства вiд земельної

дiлянки, наданої йому в користування, в тому числi вiд її

оренди, а також при вiдчуженнi земельної дiлянки, що нале-

жить йому за правом приватної власностi;

2) прийняття членами господарства рiшення про припи-

нення його дiяльностi;

3) ведення господарства переважно за рахунок працi най-

маних працiвникiв;

Правове становище селянського (фермерського) господарства 169

4) використання землi не за її цiльовим призначенням або

способами, що призводять до зниження родючостi грунтiв, їх

хiмiчного i радiоактивного забруднення, погiршення еколо-

гiчної ситуацiї;

5) несплати земельного податку, а також орендної плати у

встановленi строки;

6) невикористання земельної дiлянки для сiльськогосподар-

ського виробництва протягом року вiд дня її надання;

7) вилучення земельної дiлянки у встановленому законом

порядку для державних i громадських потреб;

8) визнання господарства неплатоспроможним (банкрутом);

9) якщо немає жодного члена господарства або спадкоєм-

ця, який бажає продовжити його дiяльнiсть.

1. Рiшення про припинення дiяльностi селянського (фер-

мерi моiо) господарства приймається районною (мiською)

ряднi> ii.iiюдних депутатiв, а в разi його неплатоспроможностi

(б.i 11 крук тiш) - судом. Спори про припинення дiяльностi

господарства вирiшуються судом.

Вилучення або примусовий викуп у господарства землi у

встановленому порядку для державних i громадських потреб

провадиться за його згодою пiсля видiлення йому вiдповiд-

ною радою народних депутатiв рiвноцiнної земельної дiлян-

ки, будiвництва на новому мiсцi органiзацiями, для яких вiд-

водиться дiлянка, житлових, виробничих та iнших будiвель

замiсть вилучених i вiдшкодування в повному обсязi збиткiв

включно з упущеною вигодою.

3. Майно господарства, яке припиняє свою дiяльнiсть, ви-

користовується насамперед для розрахункiв з оплати працi

найманих осiб, виконання зобовязань перед бюджетом, бан-

ком та iншими кредиторами. Решта майна залишається у

спiльнiй власностi членiв господарства або розподiляється

мiж ними за домовленiстю.

4. В разi припинення дiяльностi господарства до закiнчен-

ня строку надання йому податкових пiльг воно сплачує до

мiсцевого бюджету за весь перiод його дiяльностi суму подат-

ку, обчислену в повному розмiрi, встановленому для госпо-

дарства, за винятком тих випадкiв, коли земельна дiлянка ви-

лучається у встановленому порядку для державних i громад-

ських потреб; господарство визнається неплатоспроможним

(банкрутом); немає жодного члена господарства або спадко-

ємця, який бажав би продовжити його дiяльнiсть.

ж Роздiл ЇХ

ПРАВОВЕ СТАНОВИ ЩЕ ПРИВАТНОГО

ПiДСОБНОГО ГОСПОДАРСТВА

{ 1. Поняття приватного пiдсобного господарства

1. За сучасних умов важливим джерелом забезпечення

функцiонування робочої сили в аграрному секторi економiки,

в насиченнi ринку України продуктами харчування рослин-

ного i тваринного походження є праця у приватних пiдсобних

господарствах найманих працiвникiв i членiв КСГП (СпС,

ВСГК). учасникiв АСГТ, ТОВ, а також трудiвникiв ДСГП та

iнших громадян, що проживають у сiльськiй мiсцевостi. В

умовах неплатоспроможностi сiльськогосподарських пiдпри-

ємств, вiдсутностi у них коштiв на оплату працi своїх членiв

(учасникiв) та найманих працiвникiв приватнi пiдсобнi гос-

подарства залишаються практично єдиним джерелом нату-

рального самозабезпечення селян продуктами харчування,

постачальниками цих продуктiв на ринки мiст.

За своєю соцiально-економiчною i правовою сутнiстю

приватне пiдсобне господарство громадян (ППГГ) є, насам-

перед, сукупнiстю певного нерухомого i рухомого майна, що

має вартiсну оцiнку (цiну), яке призначено для задоволення

їх матерiальних i побутових потреб. Крiм того, ознакою

ППГГ є певна дiяльнiсть сiмейно-трудового обєднання лю-

дей, що складають сiмю члена КСГП (СпС, ВСГК учасника

АСГТ (ТОВ), працiвника ДСП - та iнших громадян. Вироб-

лена цим господарством iромаднн продукцiя використовуєть-

ся, насамперед, для власного споживання. За сучасних умов

ППГГ є складовою частиною багатоукладного аграрного ви-

робництва продуктiв харчування та сировини рослинного i

тваринного походження. Це утворення є ефективним джере-

лом натурального господарювання за умови надання йому

допомоги з боку сiльськогосподарських пiдприємств у веден-

нi пiдсобного господарства. Як колективнi (кооперативнi),

корпоративнi, так i державнi сiльськогосподарськi пiдприєм-

ства сприяють у веденнi ППГГ не тiльки їх членам, учасни-

Правове становище приватного пiдсобного господарства 171

кам i трудiвникам, а й вчителям, сiльським медикам, пен-

сiонерам та iншим громадянам, що проживають на їхнiй

територiї.

Участь власникiв приватних пiдсобних господарств у задо-

воленнi суспiльних потреб у сiльськогосподарськiй продукцiї

полягає в продажу (здачi) останньої заготiвельним органiзацi-

ям споживчої кооперацiї, самим КСГП, СпС, АСГТ, ДСГП

на договiрних умовах, самостiйнiй реалiзацiї продуктiв своєї

працi на ринку та iн.

Сучасне ППГГ України характеризується такими ознака-

ми: по-перше, це - форма виробництва, яка грунтується на

рiвноправних формах власностi на землю, на приватнiй влас-

ностi громадян, а також на особистiй їх працi та працi членiв

їхнiх сiмей, тобто має виключно трудовий характер; по-друге,

Цв - сукупнiсть майна, що має вартiсний вираз, цiну i нале-

жить гтюмадяннм за правом спiльної сумiсної власностi; по-

третє, ППГГ доповнює суспiльне виробництво, має пiдсоб-

ний до нього характер, є додатковим (а не основним) джере-

лом прибуткiв; по-четверте, воно в основному має спожив-

чий характер, оскiльки вироблювана ним продукцiя (70-90

вiдсоткiв), як правило, споживається безпосередньо самими

виробниками; по-пяте, його можна на взаємовигiдних засадах

використовувати для збiльшення виробництва товарної маси

продуктiв харчування та сировини рослинного i тваринного пот

ходження.

2. Визнання i вiдродження приватного (до липня 1992 р. -

особистого) пiдсобного господарства пройшло складний

шлях, оскiльки з суто полiтичною метою, починаючи з рокiв

"суцiльної колективiзацiї", було прийнято i впроваджено в

життя руйнiвнi рiшення щодо згортання i обмеження дiяль-

ностi цих господарств. Формально право громадян на особис-

те пiдсобне господарство визнавалося Конституцiєю УРСР

(ст. 13). Правове регулювання вiдносин у цих господарствах

здiйснювалося як за нормами Цивiльного та Земельного ко-

дексiв, так i за рiшеннями партiйних та урядових органiв

СРСР та УРСР, за нормами Примiрного статуту та статутiв

колгоспiв, нацiлених на колгоспне i радгоспне будiвництво:

Здiйснювана в тi роки полiтика призвела до занепаду госпо-

дарств колгоспникiв i працiвникiв радгоспiв, стала однiєю з

причин негативних демографiчних i соцiальних наслiдкiв для

сiл України.

Вперше позитивну оцiнку i визнання необхiдностi розвит-

ку особистих пiдсобних господарств було дано в постановi

ЦК КПРС i Уряду СРСР вiд 14 вересня 1977 р. "Про особистi

пiдсобнi господарства колгоспникiв i службовцiв та iнших

громадян i колективне садiпництпо". Постановою тих же ор-

ганiв вiд 8 сiчня 1981 р. "Про додатковi заходи по збiльшенню

виробництва продукцiї в особистих пiдсобних господарствах

громадян" було передбачено, що цi господарства як виробни-

ки тоиирної маси продуктiв харчування тваринного похо-

дження можуть вступати а доiонiрпi вiдносини зi споживчою

кооперацiєю. Полiтичне i економiчне визнання пiдсобних

господарств громадян сталося напередоднi "перебудови". По-

становою ЦК КПРС i Ради Мiнiстрiв СРСР вiд 20 березня

1986 р. "Про дальше вдосконалення економiчного механiзму

господарювання в агропромисловому комплексi країни"

вперше за 60 рокiв радянської влади особистi пiдсобнi госпо-

дарства громадян були визнанi "складовою частиною соцiа-

лiстичного сiльського господарства, покликанi повнiше за-

довольняти потреби сiльських жителiв у мясi, молоцi, карто-

плi, овочах, плодах та iнших продуктах харчування".

2. Вiд часу проголошення незалежностi України сталися

значнi змiни в правовому регулюваннi дiяльностi пiдсобних

господарств членiв КСГП, СпС, ВСГК, працiвникiв АСГТ,

ДСГП. Цi господарства вiдповiдно до Закону "Про власнiсть"

з липня 1992 р. є приватними. Цим Законом скасовано обме-

ження кола i кiлькостi майна, що може перебувати у приват-

нiй власностi громадян, що мають таке господарство. З Ци-

вiльного кодексу виключено статтi, що встановлювали статус

колгоспного двору, i вiдтепер усi громадяни, що мають при-

ватне пiдсобне господарство у сiльськiй мiсцевостi, урiвненi в

правах незалежно вiд того, чи є вони членами КСГП, СпС,

ВСГК, учасниками i/чи робiтниками АСГТ, ДСГП.

Чинним законодавством України, статутами КСГП (СпС,

ВСГК, АСГТ, ТОВ) на цi субєкти пiдприємницької дiяльнос-

тi покладаються обовязки створювати умови для розвитку

пiдсобних господарств, надавати їм допомогу в обробiтку зе-

мельних дiлянок, у забезпеченнi їх добривами, засобами за-

хисту рослин, насiнням, садивним матерiалом, кормами, зер-

ном i пасовищами, у придбаннi молодняка худоби та птицi, в

Правове становище приватного пiдсобного господарства____173

агрохiмiчному i зооветеринарному обслуговуваннi, а також у

реалiзацiї виробленої продукцiї та в її переробцi.

Приватне пiдсобне господарство громадян має чiтко ви-

значену земельну, майнову (речову та зобовязальну) право-

субєктнiсть, що визначає особливiсть цього iнституту аграр-

ного права.

2. Земельнi правовiдносини

у приватному пiдсобному господарствi

1. Земельна правосубєктнiсть приватних пiдсобних госпо-

дцет громадян має грунтовну правову базу, чiтко окресле-

мЛiСКТИВиий склад iз вiдповiдним розмежуванням ле-

н|м одержимим земельних дiлянок i правовим

iИИЇтЯм цiєї привосубсктностi, i знаходить свiй вияв

Через реалiзацiю цими субєктами земельних та iнших, повя-

заних iз земельними, прав та обовязкiв.

Безпосереднiм носiєм земельних прав у ППГГ є фiзичнi

особи, яким надано земельнi дiлянки для ведення господар-

ства, а не ППГГ. Згiдно з Конституцiєю i Земельним кодек-

сом України носiєм земельних i повязаних з ними прав та

обовязкiв у ППГГ є громадяни України. Ними можуть бути

також iноземцi та особи без громадянства i, вiдповiдно, бiпат-

риди. Залежно вiд громадянства особи законодавство України

розмежовує легальнi форми виникнення земельної право-

субєктностi у цих фiзичних осiб i форми закрiплення їхнiх

прав на земельнi дiлянки.

Так, вiдповiдно до ст. 6 Земельного кодексу тiльки грома-

дяни України мають право на одержання у власнiсть земель-

них дiлянок, зокрема для ведення свого приватного пiдсобно-

го господарства, для будiвництва та обслуговування житлово-

го будинку i господарських будiвель (присадибна дiлянка) то-

що.. Громадяни України мають право отримувати земельнi

дiлянки для ведення пiдсобного господарства з правом влас-

ностi, користування (безстрокового, строкового, в тому числi

й на умовах оренди). Виходячи зi змiсту ст. 6 Земельного ко-

дексу, iноземнi громадяни i, вiдповiдно, особи без громадян-

ства та бiпатриди мають право отримати земельнi дiлянки для

174 Роздiл IX

ведення ППГГ тiльки на умовах права користування (постiй-

ного чи строкового, в тому числi й на умовах оренди).

2. Земельна правосубєктнiсть ППГГ залежно вiд грома-

дянства, а вже потiм вiд бажання фiзичних осiб, виникає: для

громадян України за наявностi у них Державного акта на пра-

во приватної власностi тi ;>смслi>ну дiлянку; для громадян

України, що мають оформленi дiлянки у користування - за

наявностi Дсржiїїiiiого пктiї цiї нриiiо постiйного користуван-

ня нею чи договору оренди Форми цих Державних актiв за-

твердженi постановою Верховної Ради України вiд 13 березня

1992 р., а форма договору - постановою Кабiнету Мiнiстрiв

України вiд 17 березня 1993 р.

3. Для ведення ППГГ, iндивiдуального житлового будiв-

ництва громадяни можуть одержати земельнi дiлянки в розмi-

рах, визначених Земельним кодексом України. Так, на пiдс-

тавi ст. 56 для ведення пiдсобного господарства за рiшенням

сiльської, селищної, мiської ради народних депутатiв земельнi

дiлянки передаються безоплатно у власнiсть в межах населе-

них пунктiв, у розмiрах, визначених у земельно-облiкових

документах.

За бажанням громадян їм додатково можуть надаватись у

користування земельнi дiлянки, загальна площа яких не по-

винна перевищувати 1 га. Збiльшення розмiрiв земельних дi-

лянок до 2 га може мати мiсце за умови погодження з облас-

ною радою народних депутатiв. Водночас Указом Президента

України вiд 10 листопада 1994 р. "Про невiдкладнi заходи що-

до прискорення земельної реформи у сферi сiльськогосподар-

ського виробництва" при приватизацiї землi граничний роз-

мiр загальної площi земельної дiлянки, що може бути у при-

ватнiй власностi громадянина, не повинен перевищувати

1 У звязку з викладеним слiд мити на увазi, що в тому разi, коли громадя-

нин України вiдступає iноземному громиляпинонi чи бiпатридовi, наприклад,

свiй будинок та земельну дiлянку, на яку пiн має Державний акт на право

приватної власностi, то набувач цього будинку стає власником останнього

(пiсля належного оформлення всiх документiв, зокрема реєстрацiї договору

купiвлi-продажу в бюро технiчної iнвентаризацiї). Що ж до земельної дiлянки,

то на виконання умов ст. б Земельного кодексу такий набувач не може стати

субєктом права приватної власностi на земельну дiлянку; вiн (iноземець, бi-

патрид) може одержати земельну дiлянку тiльки на правi користування, а ра-

нiше виданий громадянином України Державний акт на право приватної

власностi має бути вилучений та анульований.

Правове становище приватного пiдсобного господарства 175

i

норм, встановлених Земельним кодексом для селянських

(фермерських) господарств.

Дещо в iншому розмiрi земельнi дiлянки надаються дйя iн-

дивiдуального житлового будiвництва (ст. 67 Земельного ко-

дексу). Так, за рiшенням сiльської, селищної, мiської ради

народних депутатiв громадянам передаються у власнiсть або

надаються в користування земельнi дiлянки, зокрема для спо-

рудження iндивiдуальних житлових будинкiв i господарських

примiщень. Розмiр дiлянок для зведення та обслуговування

житлового будинку, господарських примiщень i споруд (при-

садибна дiлянка) має бути не бiльше: у сiльських населених

пунктах - 0,25 га, селищах мiського типу - 0,15 га, для чле-

нiв колективних сiльськогосподарських пiдприємств i працiв-

НИКiЛРiiАi <" нi" - не бiльше 0,25 га, а в мiстах - 0,1 га.

|Дi (ти iдiйснсиня компактної забудови сiльських насе-

ленїщпуiiмi" сiльська рада надає громадянам бiля їх житло-

вих будинкiв (квартир) присадибнi земельнi дiлянки у мен-

шому розмiрi, а решту - за межами житлової зони населено-

го пункту. Так, Правилами забудови сiльських населених

пунктiв (п. 43) за компактної їх забудови, а також для змен-

шення витрат на благоустрiй та iнженернi комунiкацiї реко-

мендовано вiдводити бiля будинку приквартирнi земельнi дi-

лянки в таких розмiрах: для одноквартирних будинкiв -

0,08-0,12 га (на поливних землях - 0,06-0,08 га); для дво-

квартирних одно- та двоповерхових будинкiв - 0,06-0,08 га

(на поливних землях вони не надаються); для блокових бага-

токвартирних будинкiв (3 квартири та бiльше) - 0,03-0,06 га

(на поливних землях не надаються). Решта присадибної дi-

лянки вiдводиться в межах житлової зони. При цьому важли-

во, щоб ця решта надавалася або як на найтривалiший строк

(що оформлюється вiдповiдним письмовим договором), або в

порядку ст. 56 Земельного кодексу у власнiсть чи в безстроко-

ве користування (що також слiд оформляти вiдповiдними

державними актами).

5. Земельний кодекс передбачає можливiсть продажу дер-

жавних земельних дiлянок громадянам. Так, їм за плату пере-

даються у власнiсть для ведення селянського (фермерського)

господарства земельнi дiлянки, розмiр яких перевищує серед->

ню земельну частку (ст. 6 Земельного кодексу). Можливiсть

продажу державою земельних дiлянок для ведення пiдсобного

господарства земельним законодавством прямо не передбаче">

176

Роздiл IX

на. Проте це не позбавляє громадян України права купувати

в iнших громадян України земельнi дiлянки, на якi є установ-

чi документи про передачу їх у приватну власнiсть громадян.

6. Законодавством установлено єдинi за змiстом права для

всiх власникiв земельних дiлянок i землекористувачiв. Так,

згiдно зi ст. 39 Земельного кодексу вони мають право само-

стiйно господарювати на землi; надiленi правом власностi на

вироблену сiльськогосподарську продукцiю i доходи вiд її

реалiзацiї, можуть використовувати у встановленому порядку

для потреб господарства наявнi на земельнiй дiлянцi загаль-

нопоширснi кориснi копалини, торф, лiсовi угiддя, воднi об-

єкти, а також експлуатувати iншi кориснi властивостi землi:

зводити житловi, виробничi, культурно-побутовi та iншi бу-

дiвлi й споруди за погодженням iз сiльською, селищною, мi-

ською радою народних депутатiв. Зведення на орендованiй

земельнiй дiлянцi примiщень виробничого та невиробничого

призначення, у тому числi житла, орендарi погоджують iз

сiльською, селищною, мiською, районною радою народних

депутатiв або iншим орендодавцем, їхньою власнiстю є посi-

ви й посадки сiльськогосподарських культур i насаджень. Во-

ни мають право одержати вiд нового власника землi, землеко-

ристувача або мiсцевої ради народних депутатiв компенсацiю

за пiдвищення родючостi грунтiв у разi вилучення або добро-

вiльної вiдмови вiд земельної дiлянки. Громадянин України,

якому земельна дiлянка належить за правом приватної влас-

ностi, може укладати договiр застави з кредитною установою.

7. Усi власники (в тому числi спiввласники) земельних дi-

лянок i землекористувачi згiдно зi ст. 40 Земельного кодексу

України зобовязанi забезпечувати використання землi вiдпо-

вiдно до цiльового призначення та умов її надання; ефектив-

но використовувати землю згiдно з проектом внутрiшньогос-

подарського землеустрою, пiдвищувати її родючiсть, застосо-

вувати природоохороннi технологiї виробництва, не допуска-

ти погiршення екологiчної ситуацiї на територiї внаслiдок

своєї господарської дiяльностi; здiйснювати комплекс заходiв

щодо охорони земель, передбачених ст. 84 Земельного кодекс-

су; своєчасно вносити земельний податок або орендну плату

за землю; не порушувати прав власникiв iнших земельних дi-

лянок i землекористувачiв, у тому числi орендарiв; зберiгати

геодезичнi знаки, протиерозiйнi споруди, мережi зрошуваль-

Прааовв становище приватного пiдсобного господарства 177

них i осушувальних систем; додержувати режиму санiтарних

зон i територiй, що особливо охороняються.

Крiм того, вони зобовязанi додержувати правил добросу-

сiдства: не перешкоджати власникам i користувачам земель-

них дiлянок проходити до дорiг загального користування, а

також споруджувати або ремонтувати межовi знаки та спору-

ди; не чинити перешкод у прокладеннi до сумiжної земельної

дiлянки необхiдних комунiкацiй; вживати заходiв до недопу-

щення стоку дощових i стiчних вод, проникнення отрутохiмi-

катiв i мiнеральних добрив на сусiдню земельну дiлянку.

8. У разi зруйнування будiвлi внаслiдок пожежi або стихiй-

ного лиха право на земельну дiлянку зберiгається за власни-

ком або землекористувачем, в тому числi й орендарем, якщо

протягом трьох рокiв розпочато вiдбудову зруйнованої або

спорудження нової будiвлi, крiм випадкiв, коли проектом

планування i забудови населеного пункту передбачено iнiїїе

використання земельної дiлянки. У цьому разi землекористу-

вачевi у встановленому порядку надається iнша земельна дi-

лянка для забудови.

9. Законодавством визначено також порядок розпоряд-

ження i використання земельних дiлянок громадянами, яким

житловий будинок, господарськi будiвлi та споруди належать

за правом спiльної (часткової або сумiсної) власностi. Так,

громадяни, яким житловий будинок, господарськi будiвлi та

споруди i земельна дiлянка належать за правом спiльної су-

мiсної власностi (саме таким є ППГГ), використовують i роз-

поряджаються нею спiльно. Використання i розпорядження

земельною дiлянкою, що належить громадянам за правом

спiльної часткової власностi, визначаються спiввласниками

цих обєктiв i земельної дiлянки пропорцiйно розмiровi час-

ток у спiльнiй власностi на даний будинок, будiвлю, споруду.

Статтею 41 Земельного кодексу передбачено, що наступнi

змiни в розмiрi часток у спiльнiй власностi на житловий бу-

динок i господарськi будiвлi, що сталися у звязку з прибудо-

вою, надбудовою або перебудовою, не тягнуть за собою змiн

установленого порядку використання та розпорядження зе-

мельною дiлянкою. Угода про порядок використання i розпо-

рядження земельною дiлянкою є обовязковою для особи, яка

агодом придбала вiдповiдну частку у спiльнiй власностi на

житловий будинок i господарськi будiвлi. Якщо згоди на ви-

178 Роздiл ЇХ

користання та розпорядження спiльною земельною дiлянкою

не досягнуто, спiр вирiшується судом.

10. Законодавством встановлено надiйний захист земель-

них i повязаних iз ними прав власникiв ППГГ. Так, їхнi пра-

ва як власникiв земельних дiлянок i як землекористувачiв

охороняються законом. Ирипиiiсшiч права власностi на зе-

мельну дiлянку або прини корисгунйннн нею чи її частиною

може мати мiсце лише у винидких, передбачених статтями 27

i 28 Земельного кодексу.

Втручання й дiяльнiсть нлцсникiи аемельних дiлянок i зем-

лекористувачiв, повязану з використанням землi, з боку дер-

жавних, господарських та iнших органiв i органiзацiй заборо-

няється, за винятком випадкiв порушення власниками землi

та землекористувачами земельного законодавства.

Права власникiв земельних дiлянок i землекористувачiв

можуть бути обмеженi лише у випадках, передбачених Зе-

мельним кодексом.

11. Надана громадяниновi у власнiсть земельна дiлянка

може бути обєктом застави лише за зобовязанням з участю

кредитної установи. Законодавством передбачено, що звер-

нення стягнення на земельну дiлянку за претензiями креди-

торiв може бути здiйснено за рiшенням суду, арбiтражного

суду лише в разi вiдсутностi у боржника iншого майна, на яке

може бути звернуто стягнення. ;

Звернення стягнення за претензiями кредиторiв на зе-1

мельну дiлянку, що належить громадяниновi за правом прй

ватної власностi, не допускається, крiм випадкiв, коли зе

мельна дiлянка є обєктом застави. {

12. Земельним законодавством врегульовано питання пре

поновлення земельних прав громадян, що ведуть ППГГ, як

прав власникiв земельних дiлянок, так i землекористувачiв

(от. 44 Земельного кодексу). Порушенi їхнi права пiдлягають

поновленню, що здiйснюється радами народних депутатiв

вiдповiдно до їх компетенцiї, судом, арбiтражним судом або

третейським судом.

13. Однiєю з важливих умов нормального ведення ППГГ е

встановленi законодавством гарантiї прав власникiв земель-

них дiлянок i землекористувачiв. Так, вилучення (викуп) зе-

мельних дiлянок у громадян для державних або громадським

потреб - будiвництва на них пiдприємствами, установами i

органiзацiями житлових, виробничих та iнших споруд - про>

Правове становище приватного пiдсобного господарства 179

вадиться пiсля видiлення власникам вилучених дiлянок но-

вих; в iншому мiсцi з повним вiдшкодуванням iнших збиткiв

згiдно з роздiлом VI Земельного кодексу України. Статтею 46

також передбачено, що вилучення (викуп) для державних або

громадських потреб земель колективних сiльськогосподар-

ських пiдприємств, радгоспiв, сiльськогосподарських науко-

во-дослiдних установ i навчальних господарств, iнших сiльсь-

ко- та лiсогосподарських пiдприємств i органiзацiй може про-

вадитися за умови будiвництва за їх згодою житлових, вироб-

ничих та iнших будiвель замiсть тих, що вилучаються, i

вiдшкодування в повному обсязi iнших збиткiв згiдно з роздi-

лом IV Земельного кодексу України.

14. Громадянам, якi не мають у власностi або в користу-

ваннi земельних дiлянок для ППГГ, а також громадянам, якi

мають земельнi дiлянки менших розмiрiв, нiж це встановлено

Земельним кодексом, можуть надаватися в користування

земельнi дiлянки для iндивiдуального городництва. Громадя-

нам, якi мають у власностi худобу, надаються земельнi дiлян-

ки для сiнокосiння i випасання худоби. Розмiри земельних дi-

лянок, що надаються їм у користування, не повиннi переви-

щувати: для городництва - 0,15 га, для сiнокосiння i випа-

сання - 1 га.

15. Законодавством України встановлено принциповi пра-

вила щодо захисту прав нинiшнiх власникiв землi. Так, вiдпо-

вiдно до ст. б Земельного кодексу колишнiм власникам землi

(їхнiм спадкоємцям) або землекористувачам земельнi дiлянки

не повертаються. За їхнiм бажанням їм може бути передано у

власнiсть або надано в користування iншi земельнi дiлянки на

загальних пiдставах.

3. Майновi правовiдносини

у приватному пiдсобному господарствi

1. Майновi правовiдносини у ППГГ - це фактично iсную-

чi, врегульованi нормами цивiльного та аграрного права

суспiльнi вiдносини, що складаються в ППГГ мiж його чле-

нами з приводу майна та майнових прав. Майновi вiдносини

у ППГГ характеризуються їх спiльнiстю з вiдносинами, якi

виникають мiж iншими громадянами, незалежно вiд їх грома-

дянства, соцiального статусу, роду дiяльностi тощо. Майновi

вiдносини у ППГГбудуються на пiдставi Закону "Про влас-

180 Роздiл IX

нiсть", Кодексу про шлюб та сiмю України, Земельного ко-

дексу, шлюбного контракту та iнших правових актiв.

В основу цих вiдносин покладено право приватної влас-

ностi громадянина. Оскiльки ППГГ - це сiмейно-трудове

обєднання, майновi вiдносини, що складаються в ньому, бу-

дуються також на основi нрiїїiа спiльної сумiсної власностi

подружжя - чоловiка i жiнки, якщо iнше не встановлено i не

конкретизовано шлюбним контрактом. Вiдповiдно до чинно-

го законодавств ти постшiопи Пленуму Верховного Суду Ук-

раїни вiд 22 i рудi iн 1995 р. № 20 "Про судову практику у

справах за позовами про захист права приватної власностi"

(п. 5) спiльною сумiсною власнiстю є: майно, нажите подруж-

жям пiд час шлюбу (ст. 16 Закону "Про власнiсть"; ст. 22 Ко-

дексу про шлюб та сiмю України); майно, придбане внаслi-

док спiльної працi членiв сiмї, якщо письмовою угодою мiж

членами сiмї не передбачено iнше, а також майно, придбане

внаслiдок спiльної працi громадян, що обєдналися для спiль-

ної дiяльностi, коли укладеною мiж ними письмовою угодою

визначено, що воно є спiльною сумiсною власнiстю (п. 1

ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону "Про власнiсть"); квартира

(будинок), передана при приватизацiї з державного житлово-

го фонду (наприклад, у радгоспi - В. Я.) за письмовою зго-

дою членiв сiмї наймача у Їхню спiльну сумiсну власнiсть

(ст. 8 Закону "Про приватизацiю державного житлової фон-

ду"). Ще однiєю особливiстю майнових взаємин, що можуть

складатися в цьому господарствi, є те, що мiж членами ППГГ

(не подружжям) майновi правовiдносини можуть грунтувати-

ся й на основi права спiльної часткової власностi, якщо iнше

не передбачено письмовою угодою мiж ними. Саме тому

Пленум Верховного Суду України у постановi вiд 22 грудня

1995 р. зауважив, що в усiх iнших (крiм наведених вище) ви-

падках спiльна власнiсть громадян с частковою. Якщо розмiр

часток у такiй власностi не було визначено i учасники спiль-

ної власностi при придбаннi майна не виходили з рiвностi

їхнiх часток, розмiр частки кожного з них визначається сту-

пенем його участi працею й коштами у створеннi спiльної

власностi.

2. Особливiстю субєктного складу власникiв ППГГ, їхньої

правосубєктностi є те, що субєктом права власностi ППГГ є

в одних випадках подружжя, а в iнших - усi члени сiмї. Так,

майно, зокрема ППГГ,, нажите подружжям пiд час шлюбу

Правове становище приватного пiдсобного господарства 181

належить їм за правом спiльної сумiсної власностi, якщо iнше

не визначено письмовою угодою мiж ними. Здiйснення ними

цього права регулюється Законом "Про власнiсть", а щодо

власностi подружжя - також i Кодексом про шлюб та сiмю.

У разi, коли особи, що спiльно ведуть ППГГ, не перебува-

ють у шлюбi, субєктом права власностi виступає обєднання

громадян без утворення юридичної особи, а майно ППГГ,

утворене спiльною працею осiб, що обедналися для спiльної

дiяльностi, є їхньою спiльною частковою власнiстю, якщо iн-

ше не визначено письмовою угодою мiж ними. Розмiр частки

кожного визначається ступенем трудової участi.

3. Чинне законодавство України визначає коло обєктiв,

що можуть бути у власностi громадян, якi складають обєк-

тивну частину ППГГ i можуть використовуватися громадяна-

ми для його ведення. Так, ст. 13 Закону "Про власнiсть" вста-

iюнлено, що обєктами права приватної власностi є житловi

будинки, квартири, предмети особистого користування, дачi,

садовi будинки, предмети домашнього господарства, продук-

тивна i робоча худоба, земельнi дiлянки, насадження на них,

засоби виробництва, вироблена продукцiя, транспортнi засо-

би, -грошовi кошти, акцiї, iншi цiннi папери, а також iнше

майно споживчого i виробничого призначення.

Законом "Про власнiсть" (ст. 14), Земельним кодексом (у

редакцiї вiд 13 березня 1992 р.) самостiйним обєктом права

приватної власностi визнано земельнi дiлянки, одержанi гро-

мадянами для ведення ППГГ. Громадяни як власники мо-

жуть здiйснювати зi своєю власнiстю - земельними дiлянка-

ми практично всi основнi види цивiльно-правових угод, як i з

будь-яким iншим нерухомим майном (продавати, заповiдати,

обмiнювати, закладати, здавати в оренду тощо).

Важливою правовою новелою щодо правомочностей гро-

мадян, якi ведуть ППГГ, є норма п. З ст. 13 Закону "Про

власнiсть", згiдно з якою склад, кiлькiсть i вартiсть майна, що

може бути у власностi громадян, не обмежується, крiм випад-

кiв, передбачених законом.

4. Пiдстави виникнення права приватної власностi грома-

дян на ППГГ є загальними для всiх громадян України. Вiдпо-

вiдно до ст. 12 Закону "Про власнiсть" праця громадян є ос-

новою створення i примноження їхньої власностi. Громадя-

нин набуває права власностi на доходи вiд участi в суспiльно-

му виробництвi, iндивiдуальної працi, пiдприємницької

182 Роздiл IX

дiяльностi, вкладення коштiв у кредитнi установи, акцiонери>

товариства, а також на майно, одержане успадкуванням або

укладенням iнших угод, не заборонених законом.

Крiм одержання у приватну иласнiсть земельних дiлянок у

порядку, встановленому чинним земельним законодавством,

громадяни набувають прано иласностi на земельнi дiлянки в

разi: одержання їх у спадщину; одержання частки землi у

спiльному майнi подружжя; способом купiвлi-продажу, дару-

вання та обмiну.

5. Громадяни мають праио никористовувати належне їм

майно для ведення господарської та iншої, не забороненої за-

коном, дiяльностi. Громадяни мають право передавати майно

у тимчасове користування iншим громадянам, юридичним

особам i державi, вiдчужувати його. Умови i порядок вiдчу-

ження нацiональних, культурних та iсторичних цiнностей ви-

значаються спецiальним законодавством України.

Право приватної власностi може бути передано у спадщи-

ну громадянам, юридичним особам, державi.

6. При подiлi майна, видiлi його зi спiльного майна, звер-

неннi стягнення на майно учасника спiльної власностi за йо-

го боргами, вiдкриттi пiсля нього спадщини визначається

частка учасника спiльної сумiсної власностi.

Оскiльки праця є основою створення i примноження влас-

ностi громадян, розмiр частки учасника спiльної сумiсної

власностi визначається ступенем його трудової участi, якщо

iнше не випливає з законодавства України. Розмiр часток у

спiльнiй сумiснiй власностi подружжя на майно ППГГ визна-

чається нормами Кодексу про шлюб та сiмю України. За вад-

сутностi доказiв про те, що участь когось iз учасникiв спiльної

сумiсної власностi (крiм сумiсної власностi подружжя)у

надбаннi майна була бiльшою або меншою, частки визнача-

ються рiвними.

Згiдно з законодавством положення статей 17 та 18 Закону

"Про власнiсть" щодо спiльної сумiсної власностi поширю-

ються на правовiдносини, що виникли пiсля введення в дiю

цього Закону (тобто з 15 квiтня 1991 р.). Воднораз Пленум

Верховного Суду України у постановi вiд 22 грудня 1995 р.

"Про судову практику у справах за позовами про захист права

приватної власностi" спецiально зазначає, що до правовiдно-

син, якi виникли ранiше, застосовується чинне на той час за-

конодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього кол-

Д|зааоае становище приватного пiдсобного господарства 183

госпного двору, яке було придбане до 15 квiтня 1991 р., мають

вирiшуватися за нормами, що регулювали власнiсть цього

двору, а саме:

а) право власностi на майно, яке належало колгоспному

двору та збереглося пiсля припинення його iснування, мають

тi члени двору, котрi до 15 квiтня 1991 р. не втратили права

На частку в його майнi. Такими, що втратили це право, вва-

жаються працездатнi члени двору, якi не менше трьох рокiв

пiдряд до цiєї дати не брали участi своєю працею i коштами у

веденнi спiльного господарства двору (в цей строк не включа-

ється час перебування на дiйснiй строковiй вiйськовiй службi,

6 навчальному закладi, хвороби);

б) розмiр частки члена двору визначається виходячи з рiв-

ностi часток усiх його членiв включно з неповнолiтнiми та

непрацездатними. Частку працездатного члена двору може

бути зменшено або вiдмовлено у ЇЇ видiленнi в разi недовго-

часного його перебування у складi двору або незначної участi

працею чи коштами в господарствi двору.

Особам, якi вибули з членiв двору, але не втратили права

ца частку в його майнi, вона визначається виходячи з того

майна двору, яке було на час їх вибуття i яке збереглося;

в) у випадках, коли за рахунок майна колгоспного двору

було внесено вклад у кредитну установу на iмя члена двору>

його частка має бути зменшена на суму вкладу, а якщо вклад

перевищує належну цьому членовi частку, з нього стягуються

вiдповiднi грошовi суми на користь iнших членiв колгоспного

Двору;

г) згiдно зi ст. 4 постанови Верховної Ради України "Про

введення в дiю Закону "Про власнiсть" загальнi правила

спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майнi

двору застосовуються з 1 липня 1990 р. При спадкуваннi пiсля

смертi останнього члена колгоспного двору, що мала мiсце до

цiєї дати, частка в майнi двору, належна особi, яка вибула з

членiв двору, але не втратила на неї права на час смертi ос-

таннього члена двору, не входить до спадкового майна.

На витребування частки з майна колишнього колгоспного

двору, що збереглося на 15 квiтня 1991 р., поширюється за-

гальний трирiчний строк позовної давностi. Розгляд позову

про право на майно колишнього колгоспного двору залежить

вiд вирiшення питань землекористування. >

184 Розд<я ОС

7. Вiдповiдно до от. 55 Закону "Про власнiсть" громадянин

не може бути позбавлений права власностi на своє майно,

крiм випадкiв, передбачених цим Законом та iншими законо-

давчими актами України.

Оскiльки за чинним законодавством суд вирiшує спори

учасникiв спiльної власностi щодо розпорядження чи корис-

тування майном, то не слiд розглядати як неправомiрне по-

збавлення права власностi присудження грошової компенса-

цiї за частку у спiльнiй пласкостi, якщо її не можливо виок-

ремити або подiлити майно в натурi чи спiльно користуватися

ним.

8. Пленум Верховного Суду України у постановi вiд

22 грудня 1995 р. зазначає, що передбаченi Законом "Про

власнiсть" положення щодо спiльної власностi громадян на

майно, надбане внаслiдок їхньої спiльної працi, поширюють-

ся на придбання його як при веденнi особистого пiдсобного

господарства, в тому числi членами колишнього колгоспного

двору, так i в iнших випадках.

Згiдно з цими положеннями право на майно може бути

визнане не лише за громадянами, якi є родичами, а й за iн-

шими особами, коли буде встановлено, що вони входили до

складу сiмї та брали трудову участь у його придбаннi.

Вiдповiдно до чинного законодавства власником вкладу,

внесеного у кредитну установу (крiм нажитого подружжям), е

особа, на iмя якої його внесено, тому iншi члени сiмї не мо-

жуть вимагати визнання за ними права на цей вклад з мотивiв

внесення його за рахунок спiльної працi. В цьому разi частка

коштiв, належна iншим членам сiмї, може бути стягнена з

вкладника за їхнiм позовом.

4. Договiрнi зобовязання

приватного пiдсобного господарства

1. Приватнi пiдсобнi господарства громадян беруть участь

у сучасних товарно-грошових вiдносинах через укладання до-

говорiв як правової форми регулювання цивiльно-майнових

вiдносин. Змiстом цих вiдносин є придбання матерiалiв для

iндивiдуального будiвництва житлового будинку i господар-

ських будiвель, придбання речей домашнього вжитку, транс-

портних засобiв тощо. Серед таких договорiв є й такi, що без-

посередньо повязанi iз здiйсненням господарювання грома-

Правове становище приватного пiдсобного господарства 185

дян у своїх приватних пiдсобних господарствах. За останнi

10-15 рокiв визначився не тiльки субєктний склад договiр-

них зобовязань, а й їх предмет та змiст зобовязань. Основою

таких договiрних зобовязань є взаємини з приводу реалiзацiї

вирощених у ППГГ на присадибнiй дiлянцi продуктiв харчу-

вання та продовольства рослинного i тваринного походжен-

ня. Так, нинi iснують три основнi рiзновиди предметiв дого-

ворiв, а саме: закупiвля в ППГГ великої рогатої худоби i сви-

ней, фруктiв, ягiд, картоплi, часнику, цибулi тощо; дорощу-

вання i вiдгодiвля в цих господарствах молодняка великої

рогатої худоби, свиней, птицi; здача (продаж-закупiвля) ко-

ровячого молока.

Цi договори укладаються на взаємовигiдних умовах. Од-

нiєю з сторiн у них виступає ППГГ в особi власника, iншою

стороною можуть бути як заготiвельнi органiзацiї споживчої

кооперацiї, так i безпосередньо самi субєкти аграрного пiд-

приємництва усiх форм власностi та органiзацiйно-правових

форм (КСГП, СпС, АСГТ, ДСГП).

Особливiстю цих договiрних вiдносин є те, що ППГГ мо-

жуть реалiзовувати продукцiю не тiльки через "замовникiв" -

КСГП (СпС, ДСГП, АСГТ тощо), а й вiд їхнього iменi в ра-

хунок укладених "замовниками" договорiв контрактацiї (дер-

жавних контрактiв, державних замовлень) сiльськогосподар-

ської продукцiї. iншими словами, цi договори передбачають

можливiсть передачi субєктами пiдприємництва (КСГП,

СпС, АСГТ, ДСГП) боргу-зобовязання i прийняття цього

боргу ППГГ.

2. Юридичну основу регулювання договiрних вiдносин

мiж субєктами аграрного пiдприємництва та заготiвельними

органiзацiями споживчої кооперацiї, з одного боку, та ППГГ

- з iншого, становлять закони "Про власнiсть", "Про пiд-

приємництво", "Про пiдприємства в Українi", "Про колек-

тивне сiльськогосподарське пiдприємство", "Про господар-

ськi товариства", "Про споживчу кооперацiю", а також Ци-

вiльний кодекс України.

3. Одне з важливих мiсць посiдають договори з участю

ППГГ, за яким власники цих господарств продають КСГП

(СпС, ВСГК, ДСГП, АСГТ) та заготiвельним пiдприємствам

споживчої кооперацiї (ЗПСК) велику рогату худобу i свиней,

фрукти, ягоди, картоплю, часник, цибулю тощо. За своєю

юридичною суттю вони є договорами купiвлi-продажу, їхнiм

186 Роздiл М

предметом є обовязок власника ППГГ продати обумовлений

договором асортимент та обсяг, а КСГП (СпС, ВСГК, ДСГП,

АСГТ, ЗПСК) - прийняти й сплатити вартiсть отриманого

асортименту та обсягу продуктiв харчування, продовольства

рослинного i/чи тваринного походження.

4. Важливо мiсце посiдають догонори власникiв ППГГ iз

приводу вирощуноiши н ник молодняка великої рогатої худо-

би, свиней, птицi, К(н>лiн, що належать КСГП (СпС, АСГТ,

ТОВ, ВСГК.ДСПi). Пiм-дметом цього договору є трудЬва дi-

яльмiсть влйсникiп 111111, скрямпнана на вирощування, вiд-

годiїино худоби й птицi, та передача їх пiсля цього КСГП

(СнС, НСГК, ДСГП, АСГТ). У договорi зазначається кiль-

кiсть худоби чи птицi, що передаються на дорощування й вiд-

годiвлю, строк передачi їх виконавцевi та наступне повернен-

ня КСП (СпС, ВСГК, ДСГП, АСГТ), а також жива вага кож-

ної голови молодняка худоби або птицi, що вiдгодовувати-

меться, та їхня загальна вага на час передання на

дорощування. Згiдно з договором на КСГП (СпС, ВСГК,

ДСГП, АСГТ) покладається обовязок передати власниковi

ППГГ худобу й/чи птицю на дорощування, продати корми

власного виробництва й зерно, за iснуючими закупiвельними

цiнами (наприклад, державного контракту), iншi корми - за

їх плановою собiвартiстю, а покупнi корми - за цiнами при-

дбання включно з витратами на доставку.

За договором на КСГП (СпС, ВСГК, ДСГП, АСГТ) може

бути покладений обовязок надавати допомогу власникам

ППГГ у будiвництвi та обладнаннi примiщень для худоби

й/чи птицi, видiляти коней, транспортнi засоби для обробiтку

земельних дiлянок, заготiвлi сiна, iнших кормiв та їх доставки

до мiсця тримання i вiдгодiвлi худоби й/чи птицi. На нього

покладається обовязок забезпечити своїми силами чи кошта-

ми зоонетсринарнс обслуговування худоби й/чи птицi, що

знаходяться на дорощуваннi.

Колективне сiльськогосподарське пiдприємство (СпС,

ВСГК, ДСГП, АСГТ) зобовязане також прийняти худобу

й/чи птицю в кiлькостi та в строки, обумовленi договором, i

розрахуватися зi своїм контрагентом - власником ППГГ у

Ю-денний строк. Воно зобовязане оплатити кожний кiло-

грам живої ваги починаючи вiд поставної (ваги на час пере-

дання худоби в ППГГ) зi знижкою на вагу наповнення шлун-

ково-кишкового тракту за цiнами згiдно з домовленiстю (на

Правове становище приватного пiдсобного господарства 187

практицi - не бiльше закупiвельних цiн за державним замов-

ленням на худобу й/чи птицю вiдповiдної кондицiї).

Цiни на худобу й/чи птицю вiдповiдної кондицiї визнача-

ються договором як його принципова умова. За бажанням

власника ППГГ замовник - КСГП (СпС, ВСГК, ДСГП,

АСГТ), розраховуючись iз ним, зобовязаний продати власни-

ковi ППГГ до 20 вiдсоткiв одержаної ваги з кожного виду ху-

доби й/чи птицi або продуктiв забою в перерахунку за вiдпо-

вiдними коефiцiєнтами для кожного виду худоби, за цiнами,

встановленими для розрахункiв iз громадянами - власника-

ми ППГГ.

Чинним Типовим договором (п. 2.1) встановлено обовя-

зок КСГП (СпС, ВСГК, ДСГП, АСГТ) надати власниковi

ППГГ право на одержання додатково до присадибної земель-

ної дiлянки певної земельної площi, в тому числi: рiллi, лукiв,

iнших угiдь на строк дiї договору. Додатковi земельнi дiлянки

зазвичай становлять вiльну частину присадибних земель або

земель, що тимчасово не використовуються КСГП (СпС,

ВСГК, ДСГП). Останнi можуть дозволяти громадянам, якi

займаються за договором дорощуванням молодняка й/чи

птицi, випасати власну худобу (птицю) на пасовищах. Сiно-

коси i випаси надаються з таким розрахунком, щоб власники

ППГГ могли ними скористатись i для власної худоби та

птицi. На КСГП (СпС, ВСГК, ДСГП, АСГГ) покладаються

обовязки здiйснювати вiдповiднi роботи для полiпшення цих

угiдь.

У разi виникнення страхового випадку КСГП (СпС,

ВСГК, ДСГП, АСГТ) зобовязане виплачувати власникам

ППГГ страхову винагороду в частцi, що випадає на нестрима-

ний прирiст ваги худоби чи птицi.

Згiдно з договором власник ППГГ, який займається доро-

щуванням худоби й/чи птицi, зобовязаний прийняти їх та ут-

римувати вiдповiдно до зоотехнiчних i ветеринарних вимог.

Вiн зобовязаний виростити й передати КСГП (СпС, ВСГК,

ДСГП, АСГТ) поголiвя худоби й/чи птицi обумовленої ваги i

кондицiї, оплатити отриманi послуги, що надавало йому

КСГП (СпС, ВСГК, ДСГП, АСГТ), а також будiвельнi мате-

рiали: власного виробництва замовника - за плановою собi-

вартiстю, а придбанi замовником - за цiною придбання

включно з витратами на їх доставку власниковi ППГГ. .

188

5. Вiдносини з приводу закупiвлi молока у власникiв

ППГГ регулюються вiдповiдним договором, сторонами якого

є власник ППГГ, в якому с молочна худоба, а також КСГП

(СпС, ВСГК, АСГТ, ТОВ) чи ДСГП. iнiцiатором укладення

такого договору мають бути iiiдпоиiднi представники правлiн-

ня КСГП (СпС. ВСГК, ЛСГТ) ги дирекцiї ДСГП чи АСГТ.

Субєктивнi прiївн та юридичнi обовязки сторiн виника-

ють на основi укладеного ними договору, змiст якого визна-

чається Типовим договором i сторонами. Згiдно з договором

власник ППГГ бере на себе зобовязання продати господар-

ству (КСГП, СнС, ДСГП тощо) лишки молока у визначенiй

договором кiлькостi протягом року, з конкретизацiєю обсягiв

поставки щоквартально. При державних закупiвлях молоко

має вiдповiдати вимогам, що ставляться до нього (жирнiсть,

охолодженiсть, непрокислiсть тощо) та до продуктивноїхудо-

би (стан здоровя та iн.). На власникiв корiв покладається та-

кож обовязок оплатити наданi їм господарством послуги

(оранка i боронування земельних дiлянок, заготiвля i достав-

ка кормiв тощо). Оплачуються цi послуги за їх фактичною со-

бiвартiстю. Власники ППГГ зобовязанi також оплатити вар-

тiсть отриманих кормiв за цiнами, що визначенi в договорi.

Згiдно з договором господарство зобовязане своєчасно

прийняти молоко та оплатити його вартiсть за цiнами, визна-

ченими договором (на практицi - не вище iснуючих закупi-

вельних цiн). Розрахунки мiж сторонами мають проводитись

не рiдше одного разу на мiсяць.

За договором на господарство покладаються обовязки

продавати власникам ППГГ корми власного виробництва,

зокрема зерно - за iснуючими закупiвельними цiнами, iншi

корми - за їх фактичною собiвартiстю, а покупнi - за цiна-

ми придбання, включаючи витрати на доставку в кiлькостi,

обумовленiй договором.

На господарство покладається також обовязок надавати

власникам ППГГ земельну дiлянку для сiнокосiння i випа-

сання худоби на визначений договором строк i, в разi необ-

хiдностi, сприяти власникам ППГГ у пiдвищеннi родючостi

угiдь. Господарство може взяти на себе обовязок надати

ППГГ допомогу в заготiвлях i доставцi кормiв, обробiтку при-

садибної дiлянки. З метою сприяння розвитковi ППГГ на

КСГП i ДСГП, що є сторонами в договорi, покладається

Правове становище приватного пiдсобного господарства 189

обовязок забезпечувати власникiв послугами спецiалiстiв

сiльського господарства, зокрема зооветслужби.

КСГП (СпС, ВСГК, АСГТ, ДСГП) можуть за волевияв-

ленням власникiв ППГГ надавати останнiм грошовий аванс

для придбання необхiдних для виробництва продукцiї тва-

ринництва, iнвентарю, матерiалiв та засобiв малої механiзацiї

сiльськогосподарських робiт.

6. За невиконання або неналежне виконання взятих зо-

бовязань сторони несуть майнову вiдповiдальнiсть згiдно з

нормами чинного цивiльного законодавства. Так, у разi заги-

белi (падежу) худоби й птицi з вини власника ППГГ останнiй

зобовязаний вiдшкодувати КСГП (СпС, ВСГК, ДСГП,

АСГТ) збитки, виходячи з вартостi поставної ваги тварин i

нтипi чi iснуючими державними закупiвельними цiнами. В

рвм инмуiiк ного лiбою худоби (птицi) його продукти, при-

данiї пдя i пожинання, здаються КСГП (СпС, ВСГК, ДСГП,

А(-1 1) ш цiнами ,л цiно з домовленiстю (на практицi -не ви-

ще iснуючих закупiвельних за державним замовленням на ху-

добу i птицю у живiй вазi). При цьому оплачується лише вага,

яку становить одержаний прирiст живої ваги, починаючи вiд

поставної зi знижкою на вагу наповнення шлунково-кишко-

вого тракту. Сторони за договором зобовязанi додержувати

вимог оформлення випадку загибелi худоби або птицi спецi-

альним актом. В цьому актi зазначається Причина загибелi

або вимушеного забою худоби, з чиєї вини трапився випадок

тощо. До складу створюваної у цьому випадку комiсiї залуча-

ються спецiалiсти КСГП (СпС, ВСГК, ДСГП, АСГТ) i дер-

жавної ветеринарної служби. Складений акт розглядається i

затверджується виконавчим органом КСГП (СпС, ДСГП,

АСГТ).

р--

Роздiл Х

ДЕРЖАВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

СiЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

| 1. Характеристика дерхавно правового

регулювання сiльського господарства

1. Україна - аграрно-промислова держава, а це зумовлює

суспiльну необхiднiсть вiдповiдного державно-правового ре-

гулювання сiльського господарства, обсягового аграрного за-

конодавства та сучасної системи органiв державного управ-

лiння цiєю першорядною галуззю народного господарства.

Саме вона виробляє продукти харчування, сiльськогосподар-

ську сировину для легкої промисловостi. Виходячи iз дiалек-

тичного взаємозвязку i взаємозалежностi цiлого ряду сус-

пiльних економiчних виробничо-господарських i ринково-

економiчних i соцiальних факторiв, державно-правове регу-

лювання спрямоване на визначення цiлей, завдань i змiсту

аграрної полiтики держави та забезпечення її реалiзацiї. Ос-

тання зумовлена суспiльною потребою вiдповiдного законо-

творчого i нормативно-правового закрiплення та належного

правозастосування в цих ланках державних владних i вико-

навчих структур, усiй системi колективних, державних i при-

ватних товаровиробникiв та пiдприємцiв.

Державно-правове регулювання сiльського господарства

становить собою сукупнiсть заходiв щодо визначення систе-

ми органiв державного управлiння, якi вiдають цiєю складо-

вою народного господарства, прийняття i належного вико-

нання аграрних законiв i нормативно-правових актiв про

сiльське господарство, закрiплення кола повноважень (ком-

петенцiї) цих органiв. Державне регулювання сiльського гос-

подарства охоплює систему державних iнспекцiй i контролю

за дiяльнiстю колективних, державних, приватних товарови-

Докладнiше про сутнiсть сучасної аграрної полiтики див.: Сучасна аграр-

на полiтика України: Проблеми становлення / За рсд. академiкiв УААН Саб-

лука П. Т. та Юрчишина В. В. - К., 1996.

Державно-правове регулювання сiльського господарства 191

робникiв, а також визначення кола i правосубєктностi сiль-

ськогосподарських державних i колективних пiдприємств,

установ, органiзацiй, дiяльнiсть яких здiйснюється з участю

державно-правового регулювання сiльського господарства.

Державно-правовому регулюванню пiдлягає розвязання

питань, повязаних з пiдготовкою спецiалiстiв сiльського гос-

подарства i-IV рiвнiв акредитацiї, укомплектуванню ними як

органiв державного управлiння сiльським господарством, так

i пiдприємств, установ, органiзацiй цього профiлю. Воно по-

ширюється на ветеринарну службу, врегулювання проблем

зовнiшнiх аграрно-економiчних та iнших звязкiв. Цим регу-

люванням охоплюється дiяльнiсть науково-дослiдних установ

(Академiї аграрних наук, науково-дослiдних iнститутiв, нау-

ково-дослiдних станцiй).

НироДинцтво сiльськогосподарської продукцiї рослинного

i тваринного походження зумовило потребу в iснуваннi цiєї

системи органiв державного управлiння i здiйснення держав-

ного-правового регулювання цих суспiльних вiдносин та їх

Правового регулювання.

2. Субєктами державного управлiння сiльського господар-

ства є тi органи державного управлiння, що здiйснюють дер-

жавно-правове регулювання сiльським господарством, забез-

печують належне виконання положень аграрного законодав-

ства, здiйснення повсякденного управлiння пiдлеглими по

вертикалi управлiнськими структурами, виробничо-господар-

ськими, виробничо-обслуговуючими сiльське господарство

службами (наприклад, ветеринарна служба), а також органи

сiльськогосподарських iнспекцiй i контролю за дiяльнiстю

сiльськогосподарських пiдприємств i обєднань. Обєктами

державно-правового регулювання сiльського господарства

матерiальнi засоби i форми ведення сiльськогосподарського

виробництва. ¦

. Першорядним обєктом державно-правового регулювання

у сiльському господарствi є землi сiльськогосподарського

призначення, що становлять основу сiльськогосподарського

виробництва i матерiальну базу для розмiщення виробничих

та обслуговуючих пiдприємств, науково-дослiдних i навчаль-

них установ. Державне управлiння землями сiльськогоспо-

дарського призначення здiйснює Державний комiтет України

в справах земельних ресурсiв, .у.; <,.,...,

192

Роздiл X

Обєктами державно-правового регулювання є також усi

галузi та пiдгалузi сiльськогосподарського виробництва. В

рослинництвi - виробництво кiркових i зернобобових куль-

тур, цукрових бурякiв, соняшника, ефiро-олiйних культур,

кукурудзи, хмiлю, льону-iiнсiїчiя i льону-трести; в садiвництвi

та огородництвi - вирощу iшн i їй овочiв, плодiв, ягiд, вино

граду, баштанних культур ш iн.; н тваринництвi - вiдгодiвля>-;

мясо-молочної худоби, спиксй, овець, кiз, птахiв та вироб-

ництво продукцiї цих пiдгилу сй (молока, мяса, яєць, шерстi,

хутра та iн.).

Державно-правове регулюнаїжя сiльського господарства

спрямоване на визначення правового режиму найважливiших

засобiв сiльськогосподарського виробництва. Зокрема,

15 грудня 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон

"Про насiння". Цей Закон мiстить основне положення, що

регулює виробництво, реалiзацiю та використання насiння i

садивного матерiалу сiльськогосподарських декоративних, лi-

карських та лiсових рослин, на якi затверджено державнi

стандарти i правовi вiдносини мiж виробниками та спожива-

чами насiння i садивного матерiалу, а також охороняє їх пра-

ва. 21 квiтня 1993 р. було прийнято Закон "Про охорону прав

на сорти рослин", який має за мету регулювати вiдносини,

що виникають у звязку з одержанням, використанням, за-

хистом, вiдчуженням i припиненням дiї права на сорти рос-

лин в Українi. Безпосереднє вiдношення до рослинництва

має Закон України "Про карантин рослин", що прийнятий

Верховною Радою України ЗО червня 1993 р. Цей акт визна-

чає загальнi правовi, органiзацiйнi та фiнансово-економiчнi

основи карантину рослин, дiяльнiсть державних органiв, пiд-

приємств. установ, органiзацiй, посадових осiб та громадян,

спрямовану на запобiгання швсзенню та поширенню вiдсут-

нiх на територiї України небезпечних шкiдникiв, хвороб рос-

лин i бурянiв.

В порядку державно-правового регулювання сiльського

господарства приймаються i застосовуються законодавчi ак-

ти, спрямованi на регулювання правових вiдносин, повяза-

них з державною реєстрацiєю, виробництвом, закупiвлею,

транспортуванням, зберiганням, реалiзацiєю та безпечним

для здоровя людини i навколишнього природного середови-

ща застосуванням пестицидiв i агрохiмiкатiв. Саме цим щ-.

танням придiлена увага в Законi "Про пестициди i агрохiмб-

Державно-правове регулювання сiльського господарства_____193

кати", що був прийнятий Верховною Радою України 2 берез-

ня 1995 р. Цей Закон також визначає права i обовязки пiд-

приємств, установ, органiзацiй, власникiв селянського (фер-

мерського) господарства, iнших громадян, крiм цього визна-

чає повноваження органiв державної виконавчої влади i поса-

дових осiб щодо застосування названого Закону.

За допомогою актiв аграрного законодавства регулюються

виробничi вiдносини в сферi тваринництва. Характерним у

цьому вiдношеннi є Закон "Про племiнне тваринництво" вiд

15 грудня 1993 р. Своїм призначенням цей акт має визначити

загальнi, правовi, економiчнi та органiзацiйнi основи племiн-

ного тваринництва. Вiн регламентує дiяльнiсть у галузi пле-

мiнного тваринництва, визначає правове становище субєктiв

i структур племiнного тиаринництва, встановлює вимоги до

Яцгмiипих (юсурвiй i основи контролю за їх дотриманням.

3. Сип> рiдний обєкт державно-правового регулювання

сiльською господарства становлять вiдносини ветеринарного

обслуговування сiльськогосподарських товаровиробникiв i

громадян як власникiв худоби i птицi. Правове регулювання

цих вiдносин проводиться у вiдповiдностi до норм Закону

"Про ветеринарну медицину", що прийнятий Верховною Ра-

дою України 25 червня 1992 р. Як зазначено в преамбулi

закон визначає загальнi, правовi, органiзацiйнi та фiнансовi

основи ветеринарної медицини. Його норми регламентують

дiяльнiсть галузi ветеринарної медицини згiдно з мiжнарод-

ними вимогами, визначає правове становище структур вете-

ринарiї, встановлює необхiднi ветеринарно-санiтарнi вимоги

i основи ветеринарного контролю. Суспiльна значущiсть

ветеринарiї полягає в забезпеченнi безпосереднього звязку

ветеринарного обслуговування тваринництва, профiлактич-

них i лiкувальних заходiв i станом забезпечення охорони здо-

ровя людей, як учасникiв сiльськогосподарського вироб-

ництва продуктiв харчування, так i громадян як споживачiв

цих продуктiв, недопущення захворювання людей тими ж

хворобами на якi хвбрiють тварини i птицi.

4. Предметом державно-правового регулювання сiльського

господарства є вйсокопрофесiональна обiзнанiсть iз еконо-

мiчним станом цiєї галузi народного господарства, станом

продуктивних сил сiльськогосподарського виробництва, його

матерiально-технiчним забезпеченням, кiлькiсть i якiсть зе-

мель сiльськогосподарського призначення, рiвень наявних у

7 В. Янчук

994

кожному пiдприємствi спецiалiстiв та робочої сили, а також

стан соцiального розвитку села i агропромислового комплек-

су в народному господарстнi. i

Метою держанно-ираноного рсiупювання є створення ви-

сокопродуктивного сiльськогосподарського виробництва для

задоволення потреб породу її продуктах харчування та вирi-

шеннi соцiальних умо> життя народу. Для досягнення цiєї

мети необхiдно i>сiчi купити аграрну проi-раму держави, здiйс-

нити земельну реформу, пригнути оптимального стану пiд-

пригмиицчiа i нрибуткопостi сiльськогосподарських товаро-

виробникiв, забезпечити матерiальну зацiкавленiсть працiв-

никiв сiльського господарства, впровадити активнi i прогре-

сивнi ринковi економiчнi вiдносини в АПК.

5. В якостi принципу державно-правового регулювання

сiльського господарства пiдставне розглядати положення ста-

тей 26 i 27 Закону "Про колективне сiльськогосподарське пiд-

приємство". По-перше, держава гарантує додержання прав i

законних iнтересiв пiдприємства та його членiв; по-друге,

держава забезпечує пiдприємству рiвнi з iншими товарови-

робниками правовi та iншi умови господарювання; по-третє,

органи державного управлiння будують свої вiдносини з пiд-

приємством, використовуючи економiчнi методи - податки,

позички, дотацiї, компенсацiї i цiни, що забезпечують еквiва-

лентний обмiн мiж сiльським господарством i промисловiстю.

Наведенi принципи лежать в основi державно-управлiн-

ської дiяльностi всiх ланок Мiнагропрому України.

Застосовування в сiльському господарствi форми колек-

тивної, державної i приватної власностi i вiдповiдних право-

вих iнститутiв права колективної власностi, права державної

власностi i права приватної власностi селянського (фермер-

ського) господарства i громадян визначають характер i змiст

державно-правового регулювання сiльського господарства. В

свою чергу вони зумовлюють доцiльнiсть визнання i напов-

нення вiдповiдним змiстом таких термiнiв: по-перше, для

регулювання аграрних вiдносин в сферi взаємин з участю дер-

жавних пiдприємств, установ, органiзацiй, обєднань - дер-

жавне управлiння сiльським господарством, по-друге, для регу-

лювання аграрних вiдносин з участю колективних пiдприєм-

ств i селянських (фермерських) господарств та громадян -

державне керiвництво сiльським господарством.

Державно-правове регулювання сiльського господарства_____195

2. Органи державного управлiння

сiльським господарством та їхнi повноваження

1. Центральним органом державного управлiння сiльським

господарством є Мiнiстерство агропромислового комплексу

України, як орган виконавчої влади. Мiнiстерство забезпечує

проведення в життя державної полiтики у сферi сiльського

господарства, садiвництва, виноградарства, харчової, пере-

робної та виноробної промисловостi, здiйсненнi заходiв для

гарантування продовольчої безпеки держави. Мiнагропрому

України пiдпорядкованi Комiтет харчової промисловостi Ук-

раїни i Комiтет з питань садiвництва, виноградарства та вино-

робної промисловостi України.

iiршюно стинонищс та його правомочностi визначаються

Цол<Ж9нн)iм про Мiнiстерство иiропромислового комплексу

Укрйiии, ЩО витверджено Указом Президента України вiд

15 листопада 1997 р. Цим актом визначено основнi правомоч-

ностi Мiнагропрому як субєкта адмiнiстративного права.

Положенням визначаються основнi завдання Мiнагропро-

му, з яких видно той великий обсяг органiзацiйно-управлiн-

ського розвитку, що його має здiйснювати це мiнiстерство.

На Мiнагропром покладаються такi завдання:

розроблення пропозицiй щодо основних напрямiв аг-

рарної полiтики, реалiзацiя державної полiтики з питань роз-

витку сiльського господарства, садiвництва, виноградарства,

харчової, переробної та виноробної промисловостi;

органiзацiя виконання актiв аграрного законодавства з

питань агропромислового комплексу i контроль за їх реалi-

зацiєю;

розроблення та координацiя виконання загально-держав-

них, регiональних програм, поточних планiв економiчного i

соцiального розвитку галузей агропромислового комплексу,

соцiальної сфери села;

здiйснення науково-технiчної i технологiчної полiтики в

галузях агропромислового комплексу;

розроблення пропозицiй щодо оптимiзацiї територiально-

го розмiщення сiльськогосподарського виробництва;

розроблення та реалiзацiя заходiв щодо запровадження су-

часних механiзмiв вираження функцiональних питань галузе-

вого i мiжгалузевого характеру, структурної перебудови галу-

зей агропромислового комплексу, реформування майнових i

земельних вiдносин на основi збереження та якiсного онов-

196

лення наявного ресурсного поте 11 пiїту, подолання негатив-

них явищ кризового характеру;

органiзацiя продовольчого ринку, маркетингу у сферi ма-

терiально-технiчного посточiїїiiiи, активiзацiя зовнiшньоеко-

номiчної дiяльностi;

здiйснення заходi> щодо дсржшiiiої пiдтримки вiтчизняних

товаровиробникi>, цiлi.опого використання бюджетних кош-

тiв, створення рiвних умпи для роїнитку цих форм власностi i

ГОСПОДНрiОiiiiiiiiН;

органi iiiiци роботи дсржiїпних служб з питань насiнництва

i розсади й цтпо, сорговипробунання i захисту рослин, ветери-

нарної медицини, племiнної справи, заготiвлi та якостi про-

дукцiї, наукового i кадрового забезпечення стандартизацiї,

карантинного режиму, охорони працi, технiки безпеки, наг-

ляду за технiчним станом машин i обладнання.

Мiнагропром спрямовує свою дiяльнiсть на реалiзацiю цих

основних завдань через систему пiдроздiлiв у виглядi голов-

них управлiнь, управлiнь, вiддiлiв та органiв контролю, спе-

цiалiзованих iнспекцiй, структуру якого складають:

/. Головнi управлiння:

Головне управлiння економiки

Головне управлiння фiнансово-кредитної та ! податкової

полiтики

Головне управлiння виробництва i маркетингу продукцiї

тваринництва з державною племiнною iнспекцiєю

Головне управлiння зовнiшнiх економiчних звязкiв

Головне управлiння технiчної полiтики, енергетики, ба-

лансiв i маркетингу матерiально-технiчних ресурсiв

Головне управлiння кадрової полiтики i аграрної освiти

Головне управлiння реформування вiдносин власностi i

нових форм госiюдарюиання

, Головне упраалiннн землеробства i маркетингу продукцiї

рослинництва

Головне управлiння ринкових вiдносин, маркетингу та; ба-

лансiв продовольчих ресурсiв ;

Головне управлiння iноземних кредитiв, iнвестицiй та

лiзингу ,...

Головне управлiння iнвестицiйної полiтики в капiтально-

му будiвництвi

2 Управлiння:

Управлiння координацiї i освоєння науково-технiчного

прогресу та звязкiв з УААН з>

Державно-правове регулювання сiльського господарства 197

Управлiння по соцiальному розвитку села

Управлiння соцiально-трудових вiдносин i оргструктур

Управлiння органiзацiї та методологiї бухгалтерського

облiку i звiтностi

Управлiння iнформатики та виставкових заходiв з iнфор-

мацiйно-комунiкацiйним центром

Юридичне управлiння Мiнiстерства агропромислового

комплексу України

Управлiння органiзацiї ревiзiйної роботи

Управлiння справами Мiнiстерства агропромислового

комплексу України

3. Вiддiли:

Вiддiл розвитку виробництва продуктiв дитячого харчування

Цовiл охорони працi, пожежної безпеки i безпеки дорож-

Цi-у. !

ИКiСЯiЮОбких промислових пiдприємств i промислiв

iiддiл органiзацiйних питань фермерських та пiдсобних

сiльських господарств

Вiддiл науково-обгрунтованого ведення сiльського госпо-

дарства в зонi аварiї ЧАЕС.

Кожний iз цих пiдроздiлiв провадить свою дiяльнiсть на

пiдставi вiдповiдних положень.

У своїй дiяльностi Мiнагропром керується Конституцiєю

України, законами України, постановами Верховної Ради Ук-

раїни, указами i розпорядженнями Президента України, декре-

тами, постановами i розпорядженнями Кабiнету Мiнiстрiв Ук-

раїни та Положенням про мiнiстерство.

2. На Мiнагропром покладається обовязок складати разом

з вiдповiдними центральними органами виконавчої влади

баланси забезпечення галузей трудовими, сировинними та

енергетичними ресурсами, а з мiсцевими органами влади i са-

моврядування - регiональнi забезпечення пiдприємств цими

ресурсами.

1; Важливими завданнями Мiнагропрому є опрацювання за-

ходiв, спрямованих на поглиблення економiчної реформи i

забезпечення впровадження в дiяльностi аграрних товарови-

робникiв засад ринкових економiчних вiдносин. Мiнагроп-

ром вносить у встановленому порядку пропозицiї щодо змiни

умов функцiонування галузей стосовно оподаткування, одер-

жання пiльгових кредитiв, державної пiдтримки сiльськогос-

подарських товаровиробникiв усiх форм власностi, визначен-

роздiл Х

98

ня особливостей приватизацiї, демонополiзацiї пiдприємств,

Мiнагропром сприяє розвитконi виробничо-пiдприємницької

самостiйностi iнiцiативи, прибугковостi пiдприємств, роз-

витковi конкуренцiї, формуiчiiiiiю ринкової iнфраструктури

та економiчних взасмонiдносии у виробничiй та соцiальнiй

сферах.

До компетенцiї Мiнаїроiiрому пiднесено обовязок брати

активну учисть у роiнн шинi iшпiiiь роздержавлення i прива-

тизацiї мийки, иiбсчпсчуiшти рсшiiзацiю полiтики антимоно-

польного рсi-улюиання галузей, сприяти розвитковi конку-

ренцiї, встановлений структур ринкового типу у сферi вироб-

ництва та послуг. Складову його повноважень становлять пи-

тання формування резервного та елiтного насiннєвих фондiв,

а також генетичного фонду у тваринництвi. Мiнiстерство ко-

ординує дiяльнiсть пiдприємств, повязану з проведенням

державних випробувань сортiв i гiбридiв сiльськогосподар-

ських культур та селекцiйних станцiй у тваринництвi, здiйс-

нює державний контроль за якiстю насiння, племiнних ресур-

сiв, органiзовує роботу, спрямовану на розвиток насiнництва,

| розсадпицiна та племiнної справи.

| Мiнафопром вирiшує питання про створення, реорганiза-

| цiю, лiквiдацiю пiдприємств, установ i органiзацiй, заснова-

них на державнiй власностi. Вiн затверджує статути (поло-

ження) пiдприємств, контролює їх додержання та приймає

рiшення у разi повернення статутiв (положень), а також вико-

нує iншi функцiї, передбаченi чинним законодавством.

3. За умов впровадження ринкових економiчних вiдносин

Мiнагропром сприяє виробництву та закупiвлi сiльськогоспо-

дарської продукцiї. Вiн бере участь у формуваннi державного

резервного i елiтного насiннєвих фондiв та формує генетич-

ний фонд у тваринництвi через державне замовлення у межах

коштiв, якi видiленi на це з державного бюджету України. На

Мiнагропром покладається обовязок допомагати виробни-

кам сiльськогосподарської продукцiї у її реалiзацiї, у тому

числi i в її державнiй закупiвлi. З цiєю метою Мiнагропром

формує та розмiщує в установленому порядку державне за-

мовлення у межах коштiв, якi видiленi на це з державного

бюджету України в передбачених контрактами обсягах i на

землях, що придатнi для безпечного ведення сiльського гос-

подарства i за площею не перевищують лiмiтiв розораностi та

сiльськогосподарської освоєностi вiдповiдних територiй, воно

Державно-правове регулювання сiльського господарства_____199

координує дiяльнiсть пiдприємств i органiзацiй, спрямовану

на виконання цих контрактiв.

iстотною правомочнiстю мiнiстерства слiд розглядати його

активну участь в забезпеченнi своєчасного укладання догово-

рiв щодо реалiзацiї сiльськогосподарської продукцiї та додер-

жання її виробниками та заготiвельниками належної договiр-

ної дисциплiни.

Мiнагропром розробляє порядок укладання договорiв на

закупiвлю сiльськогосподарської продукцiї i сировини до дер-

жавного i регiональних фондiв, державного резерву та умови

переробки продукцiї з державних ресурсiв в межах державно-

го замовлення на давальницьких умовах. На Мiнагропром по-

<я обовязок створювати умови товаровиробникам i

ним прiаiiiзицiнм для реалiзацiї сiльськогосподар-

iукцiї через ринковi iнфраструктури на бiржах, через

>ми. фiрмову торгiвлю та iнше.

цсними органами управлiння сiльським господар-

ством областi є обласнi управлiння агропромисловим ком-

плексом. Правомочностi цього управлiння визначенi Типо-

вим положенням про управлiння агропромислового комплек-

су обласної, Севастопольської мiської державної адмiнiстра-

цiї. Цей акт затверджено постановою Кабiнету Мiнiстрiв

України вiд 4 листопада 1998 р. Воно пiдпорядковане головi

iвдмiнiстрацiї та Мiнагропрому України. Обласне управлiння є

юридичною особою i має самостiйний баланс i рахунки в

установах банкiв.

Свою управлiнську дiяльнiсть управлiння здiйснює вiдпо-

вiдно до завдання та компетенцiї визначених Типовим поло-

женням. Найважливiшими з них слiд визнати повноваження

стосовно його участi у розробленнi та забезпеченнi виконан-

ня прийнятих державних та регiональних програм розвитку

сiльського господарства, пiдприємств, установ i органiзацiй

мясної, молочної, плодоовочевої, елеваторної, борошно-

мельно-крупяної, хлiбопекарської, макаронної та iнших га-

лузей промисловостi. Управлiння визначає потребу областi в

сiльськогосподарськiй продукцiї i сировинi, органiзує закла-

дання i зберiгання продовольства i сировини до державного

резерву, своєчасне їх освiження вiдповiдно до встановлених

Урядом та Мiнагропромом завдань.

Обласне управлiння Мiнагропрому готує пропозицiї,

спрямованi на поглиблення економiчної реформи i подає їх

200 Роздiл X

на розгляд керiвництва обласної (мiської) державної адмiнiст-

рацiї, аналiзує тенденцiї розпитку галузей. Воно подає пропо-

зицiї Мiнагропрому з питанi, прогнозування розвитку галу-

зей, лiквiдацiї застарiлих та розмiщення нових виробництв,

вдосконалення аналiзу i планунпння п сiльському господар-

ствi, на переробних та обслугонуючих пiдприємствах, в уста-

новах i орiипiшцiях АПК. До його компетенцiї вiднесено

сприяння забезпеченню сiльськогосподарських товаровироб-

никiв усiх форм власностi сортовим насiнням, дiяльностi

сiльськогосподарських пiдприємств, установ i органiзацiй, якi

належать до сфери управлiння щодо державного випробуван-

ня сортiв i гiбридiв сiльськогосподарських культур, а також

здiйсненню державного контролю за якiстю насiння, розвит-

ку насiнництва i розсадництва.

Воно придiляє увагу питанням механiзацiї, електрифiкацiї,

автоматизацiї виробництва, транспортного обслуговування

сiльськогосподарських товаровиробникiв, надає їм допомогу

в експлуатацiї, ремонтi, технiчному обслуговуваннi сiльсько-

господарської та дощувальної технiки i обладнання, розвитку

матерiально-технiчної бази.

Обласне управлiння АПК здiйснює управлiння та конт-

роль за лiсами сiльськогосподарських лiсокористувачiв, орга-

нiзує ведення в цих лiсах лiсового господарства i захисного

лiсорозведення, а також збереження, охорону вiд пожежi, за-

хист вiд шкiдникiв i хвороб.

iстотним слiд вважати повноваження управлiння аналiзу-

вати i подавати Мiнагропрому пропозицiї щодо проведення

цiнової полiтики з метою дотримання цiнового паритету на

сiльськогосподарську продукцiю (роботи, послуги) iнших га-

лузей економiки, а також пропозицiї з питань податкової

полiтики, фiнансування i кредитування державних i регiо-

нальних програм. Управлiння надає допомогу пiдприємствам,

установам i органiзацiям галузi з питань юридичного обслуго-

вування, а також домагається в межах їхньої компетенцiї за-

безпечення додержання ними вимог законодавства, належно-

го захисту майнових прав та iнтересiв сiльськогосподарських,

товаровиробникiв. :

У процесi своєї дiяльностi обласне управлiння взаємодiє з

iншими пiдроздiлами обласної (мiської) державної адмiнiст-:

рацiї, представницькими органами та органами мiсцевого са-

Двржавно-правове регулювання сiльського господарства

201

моврядування, а також пiдприємствами, установами, органi-

зацiями, обєднаннями громадян.

5. Основним засобом сiльськогосподарського виробництва

i базою для розмiщення його виробничих примiщень є землi

сiльськогосподарського призначення. Органом державного

управлiння цими землями є державнi Комiтети по земельних

ресурсах (Держкомзем). Вiн є центральним органом держав-

ної виконавчої влади, пiдпорядкованим Кабiнету Мiнiстрiв

України i входить до складу агропромислового комплексу Ук-

раїни. Правове становище i компетенцiя Держкомзему визна-

ченi Положенням про державний комiтет України по земель-

них ресурсах, затвердженим Указом Президента України вiд

iЗ травня 1996 р.

Держкомзем у межах спосї компетенцiї здiйснює державне

управлiння земельними ресурсами, спрямовує дiяльнiсть пiд-

порядкованих йому державних органiв земельних ресурсiв з

проведення земельної реформи, забезпечення рацiонального

використання та охорони земельних ресурсiв. В межах своїх

повноважень Держкомзем органiзовує виконання та узагаль-

нює практику застосування актiв законодавства України,

щiйснює систематичний контроль за їхреалiзацiєю, розроб-

ляє пропозицiї щодо вдосконалення законодавства i в уста-

новленому порядку вносить їх на розгляд Президентовi Ук-

раїни та Кабiнету Мiнiстрiв України.

Держкомзем вiдповiдно до покладених на нього завдань

бере участь у формуваннi державної полiтики щодо регулю-

вання земельних вiдносин i проведення земельної реформи,

забезпечує належне функцiонування механiзму її запрова-

дження, забезпечує прогнозування розвитку земельних вiдно-

син, а також опрацьовує заходи економiчної реформи з пи-

тань земельних вiдносин для включення їх до плану дiяльнос-

тi Уряду України та iн. Всю свою дiяльнiсть Держкомзем про-

водить спiльно з Мiнiстерством агропромислового комплексу

України.

На Держкомзем покладається Обовязок здiйснювати

контроль за цiльовим використанням коштiв, що надходять у

порядку вiдшкодування витрат сiльськогосподарського i лiсо-

господарського виробництва та плати за землю, дбати про до-

держання норм Земельного кодексу України та належне вирi-

шення земельних спорiв,що виникають в процесi здiйснення

земельної реформи, "i" ;- :. .

202

- \i

Держкомзем здiйснює державний контроль за додержан-

ням власниками землi та землекористувачами земельного за-

конодавства, встановленого режиму використання земельних

дiлянок вiдповiдно до їх цiльового призначення i умов надан-

ня. Держкомзем забезпечує iщосконилення методики та про-

ведення робiт з iтюпювої оцiнки iсмсль, бере участь у форму-

ваннi iнвестицiйної полiтики, ниходнчи з прiоритетних на-

прямiв струкi-урної iiс[)с()удо>и економiки.

Дсржком >см має приiю iiидiиш й нормитивно-правовi акти

i давати вка-мнки ч питань рсформуiiйiiня земельних вiдносин,

якi є обовязковими для виконання центральними та мiсце-

вими органами державної виконавчої влади, органами мiсце-

вого самоврядування, власниками землi та землекористувача-

ми. Вiн уповноважений вносити на розгляд вiдповiдних дер-

жавних адмiнiстрацiй i рад подання про зупинення рiшень, їх

дiй або бездiяльностi з питань регулювання земельних вiдно-

син, що суперечать законодавству, пропозицiї про припинен-

ня права власностi або права користування землею у випад-

ках, передбачених земельним кодексом України, а також про

вжиття заходiв до полiпшений якостi землi та має iншi права.

б. Державне упрашiiнця землями в межах областi здiйснює

обласне управлiння земельних ресурсiв. Його повноваження

визначаються Положенням про обласне управлiння земель-

них ресурсiв, затвердженим постановою Кабiнету Мiнiстрiв

України вiд 7 серпня 1996 р. № 930. Згiдно з цим Положен-

ням основним завданням цього управлiння є координацiя

проведення земельної реформи, створення умов для рiвно-

правного розвитку всiх форм власностi на землю i господарю-

вання; органiзацiя робiт, повязаних iз роздержавленням i

приватизацiєю землi; здiйснення державного контролю за ви-

користанням i охороною земель, а також заходiв щодо еконо-

мiчного стимулювання рацiонального використання i охоро-

ни земельних ресурсiв та iншi завдання.

Цим Положенням окреслена компетенцiя управлiння зе-

мельними ресурсами. Зокрема, управлiння бере участь у пере-

дачi земельних дiлянок у власнiсть i надання у користування,

в тому числi в оренду. Управлiння здiйснює державний конт-

роль за рацiональним використанням i охороною земельних

ресурсiв; воно виявляє землi, що використовуються не за цi-

льовим призначенням, з порушенням установлених вимог

або нерацiонально, з метою створення їх запасу для насту-

пного перерозподiлу та iн.

i

Державно-правове регулювання сiльського госпоiдартва______203

Згiдно з Положенням управлiння мас; iраво внести на

розгляд рад народних депутатiв пропозицiї iро припинення

права власностi або права користування зенлею у випадку,

передбаченому Земельним кодексом України, а також про

вжиття заходiв щодо створення охоронник "ериторiй, полiп-

шення i освоєння земель. Йому надано гжраю перевiряти на

пiдприємствах, в установах i органiзацiїсх, у тому числi на

вiйськових i оборонних обєктах, додержання вимог земель-

ного законодавства та iн.

7. Мiсцевим органом державного управлння є районний

вiддiл земельних ресурсiв, вiн входить до складу районної

державної адмiнiстрацiї за принципом подвйного пiдпоряд-

к у тi пня. Положення про цей вiддiл затверджено постановою

КiiПiисiу Мiнiстрiв України вiд 7 серпня 19)6 р. Вiддiл утво-

(iкитм ДсрiкмЦремом i iiiдiшрндконустьсi як Комiтетовi,

ПiК 1 овлииiiимуЦiиiiнню земельних ресусiв.

ЇТ г.

3. Органи державного контролю тi iнспекцiї

в сiльському господарств

Державно-правове регулювання сiльсьюго господарства

включає в себе здiйснення органами державного управлiння

державного контролю та керiвництво гровадським контро-

лемi в системi колективно-кооперативнк i акцiонерних

сiльськогосподарських пiдприємств i товариств, спiлок та

обєднань. За своїм характером i змiстом деркавний контроль

спрямований забезпечити повну обiзнанiсть органiв держав-

ного управлiння iз станом виробничо-г-осюдарського фун-

кцiонування кожної iз галузей сiльського псподарства, кож-

ного окремого самостiйного виробниїо-iiдприємницького

пiдприємства як субєкта аграрного права. iiн включає в себе

перевiрку виконання цими пiдприємствамксвоїх виробничо-

господарських бiзнес-планiв, додержання iравового режиму

майна i коштiв, як субєктiв права власиогi або ж субєктiв

права повного господарського належного Опiку i звiтностi за

1 Термiн "контроль" (з франц.) буквально означа подвiйний список. В

сучасний перiод вiн наповнений значно бiльшим змiсга, а саме: це перевiрка,

облiк, спостереження за чим-небудь; це вiдповiднi -устиови, особи, що пере-

вiряють дiяльнiсть будь-якої iншої органiзацiї або вiдювiдальної особи, звiт-

ностi тощо; це заключна функцiя управлiння.

<.-г_____________ Роздiл Х

результатами господарювання, придiляючи особливу увагу

стану охорони i схоронностi колективно-кооперативної та

державної власностi.

Важливим компонентом контрольно-ревiзiйних функцiй

цих органiв є перевiрки додержання фiнансово-кредитної

дисциплiни в процесi здiйснення вИробничо-госпрозрахунко-

вої i пiдприємницької дiяльностi кожного господарюючого

субєкта. Це стосується як внутрiшньогосподарської дiяль-

ностi, так i його юiиiiiiiiiiх .шнчкiн у сферi ринкових еконо-

мiчних вiдносин, стану додержання господарсько-договiрної

дисциплiни 1 забезпечення правового захисту майнових iнте-

ресiв сторiн.

В умовах надання на правi колективної власностi земель

сiльськогосподарського призначення КСГii, ВСГК i АСГТ

набуває особливої значущостi здiйснення державного конт-

ролю за рацiональним використанням цих земель кожним

колективним, кооперативним i акцiонерним сiльськогоспо-

дарським утворенням, забезпечення недопустимостi їх розба-

зарювання або ж невикористання. Таким же актуальним для

державного контролю є обiзнанiсть iз станом додержання

екологiчного законодавства в усiх галузях сiльського госпо-

дарства.

2. Змiст державного управлiння сiльським господарством

охоплює контрольно-наглядовi функцiї дiяльностi колектив-

них i державних сiльськогосподарських пiдприємств, держав-

них i госпрозрахункових органiзацiй, установ, обєднань.

Згiдно з Положенням МiнагрОїiром здiйснює на пiдприєм-

ствах цих форм власностi державний контроль за якiстю

сiльськогосподарської продукцiї та сировини пiд час їх вироб-

ництва, зберiгання та реалiзацiї, в тому числi пiд час прове-

дення експсртно-iмпортних операцiй (п. 4). Мiнагропром

Здiйснює державний контроль за якiстю насiння i племiнних

ресурсiв.

Державний контроль спрямований на запобiгання i бо-

ротьбу зi зловживаннями i порушенням державної дисциплi-

ни, на виявлення i використання резервiв виробництва, пiд-

вищення його економiчної ефективностi, забезпечення схо-

ронностi майна i коштiв кожним сiльськогосподарським то-

варовиробником.

Досягненню цiєї мети придiляється увага Управлiнням ор-

ганiзацiї ревiзiйної роботи Мiнiстерства агропромислового

комплексу України. Положення про це Управлiння затвер-

зжавно-правове регулювання сiльського господарства

205

джено наказом Мiнагропрому України вiд 19 грудня 1997 р.

Згiдно з цим Положенням Управлiння є самостiйним струк-

турним пiдроздiлом центрального апарату Мiнагропрому.

Цим Положенням окреслено основнi завдання Управлiння, в

тому числi на нього покладаються узагальнення стану збере-

ження державної та колективної форм власностi i за наслiдка-

ми ревiзiй та перевiрок пiдприємств, установ та органiзацiй,

Управлiння вносить пропозицiї на розгляд керiвництву мiнiс-

терства- Воно здiйснює контроль за усуненням недолiкiв i по-

рушень, виявлених ревiзiями i перевiрками; вживає iншi захо-

ди з питань органiзацiї збереження державної та колективної

форм власностi в умовах ринкової економiки.

Управлiння має право давати вказiвки в межах своєї ком-

петенцiї i питанi, органiзацiї ревiзiйної роботи, контролю за

Збереженням топарно-матсрiальних цiнностей та коштiв, якi

обоїiязкопi для виконання всiма структурними пiдроздiлами

Мiнагропрому. Воно повноважне предявляти керiвникам та

iншим посадовим особам обєктiв, що ревiзуються чи перевi-

ряються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законо-

давства з питань збереження i використання державної i ко-

лективної власностi.

3. В системi Мiнагропрому на виконання Закону "Про ка-

рантин рослин" функцiонує державна служба з карантину

рослин. Ця служба провадить свою дiяльнiсть на пiдставi Ста-

туту державної служби з карантину рослин України, який Ка-

бiнет Мiнiстрiв затвердив своєю постановою вiд 28 жовтня

1993 р. На цю державну службу покладено обовязок здiйсню-

вати систему державних заходiв, спрямованих на захист рос-

лин, продукцiї їх перероблення, сировини, окремих вантажiв

тощо вiд карантинних обєктiв1.

1 При цьому мається на увазi, що термiни в ньому вживаються в такому

значеннi: карантин рослин - правовий режим, що передбачає систему дер-

жавних заходiв, спрямованих на захист рослин, продукти їх переробки, сиро-

вини, окремих вантажiв тощо вiд карантинних обєктiв. Особливий

карантинний режим - особливий правовий режим дiяльностi державних ор-

ганiв, органiв мiсцевого i регiонального самоврядування, пiдприємств, уста-

нов i органiзацiй, спрямованих на локалiзацiю та лiквiдацiю вогнищ

карантинних обєктiв i на тимчасове встановлення передбачених законом об-

мгжень у здiйсненнi прав громадян, а також прав юридичних осiб. Карантин-

ний обєкт - шкiдник, збудник хвороби рослин чи бурян, який вiдсутнiй або

обмежено поширений на територiї України, але може завдати значної шкоди

i" -слинам або рослиннiй продукцiї.

206

Державно-правове регулювання сiльського господарства 20Т

Роздiл X

Державна служба з карантину рослин складається iз цен-

трального спецiально уповноваженого органу з карантину

рослин - Головної державної iнспекцiї з карантину рослин

та Центральної науково-дослiдної карантинної лабораторiї,

Центрального фумiгацiйного загону Мiнагропрому та iнших

спецiальних органiв у галузi карантину рослин, пiдпорядкова-

них Головнiй державнiй iнспекцiї з карантину рослин.

Статут дсржапної служби пизначас такi основнi завдання з

карантину рослин, як:

охорона територiї країни вiд занесення або самостiйного

проникнення з-за кордону або з карантинної зони карантин-

них обєктiв; своєчасне виявлення, локалiзацiя i лiквiдацiя

карантинних обєктiв, а також запобiгання проникненню їх в

регiони країни, де вони вiдсутнi, здiйснення державного

контролю за додержанням особливого карантинного режиму

i проведенням заходiв щодо карантину рослин пiд час виро-

щування, заготiвлi, вивезення, ввезення, перевезення, зберi-

гання, перероблення, реалiзацiї та використання пiдкаран-

тинних матерiалiв та обєктiв.

Цим же Статутом визначено компетенцiю органiв держав-

ної служби з карантину рослин. До її повноважень вiднесено,

зокрема, проведення експертизи пiдкарантинних матерiалiв

та обєктiв, видача карантинних документiв на iмпорт насiн-

ня, рослин i продукцiї рослинного походження; внесення по-

дання до Кабiнету Мiнiстрiв України про запровадження

особливого карантинного режиму, здiйснення контролю за

додержанням законодавства з карантину рослин, у тому числi

пiд час укладання договорiв (контрактiв) на завезення з-за

кордону продукцiї рослинного походження; державний конт-

роль за проведенням карантинних заходiв пiдприємствами,

установами, органiзацiями та громадянами. Цi органи повно-

важнi вживати вiдповiдно до законодавства термiнових захо-

дiв для локалiзацiї та лiквiдацiї карантинних обєктiв, запобi-

гання їх поширенню.

Карантинна перевiрка насiння i посадкового матерiалу

проводиться вiдповiдно до Положення про порядок каран-

тинної перевiрки iмпортного насiннєвого i посадкового мате-

рiалiв на територiї України, що затверджується Мiнагропро-

мом України. Статут державної служби з карантину рослин

мiстить в собi права та обовязки посадових осiб державної

служби з карантину рослин та професiйнi вимоги до спецi-

алiстiв в галузi карантину рослин.

4. У системi державно-правового регулювання сiльського

господарства iстотне мiсце належить ветеринарнiй справi, яка

потребує спецiального державного управлiння. Таким само-

стiйним органом центрального апарату Мiнагропрому є Дер-

жавний департамент ветеринарної медицини.

Правове становище i правомочностi цього органу затвер-

джено постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 17 листо-

пада 1997 р. №1277.

Вiдповiдно до цього положення основними завданнями

Державного департаменту визначено такi напрямки дiяль-

ностi, як:

Профiлпктика, дiагностика, лiкування iнфекцiйних, iнва-

4i|||й<i iiскiртних вор(iб свiйських iiiiiрип та дикої фауниi -

iЮЯТролi. чд иип<ЖМїiпном та випуском для реалiзацiї доб

роякiсних у ветеринарному i санiтарному вiдношеннi сирови-

ни i продуктiв тваринного походження;

захист населення вiд хвороб, спiльних для тварин i людей;

охорона територiї України вiд занесення iнфекцiйних хво-

роб тварин з територiї iнших держав;

контроль за якiстю виробництва лiкарських, дiагностич-

них, профiлактичних засобiв i кормових добавок, призначе-

них для ветеринарної медицини;

радiологiчний i токсикологiчний контроль продуктiв тва-

ринного i рослинного походження на ринках, мясокомбiна-

тах, холодильниках i базах заготiвлi, зберiгання i реалiзацiї

продуктiв тощо;

проведення незалежної ветеринарно-санiтарної експерти-

зи тварин, сировини i продуктiв тваринного i рослинного по-

ходження, кормiв i препаратiв, призначених для цiлей ветери-

нарної медицини, в разi їх експорту та iмпорту; ,

визначення основних напрямiв i координацiя проведеннд

заходiв, повязаних iз мiжнародним спiвробiтництвом з пиi

тань ветеринарної медицини;

впровадження в практику досягнень ветеринарної науки.

Цим Положенням окреслена компетенцiя Державного де-

партаменту i пiдпорядкованих йому органiв i установ. Ними

здiйснюється ветеринарний контроль за виконанням актiв за-

конодавства з ветеринарної медицини.

Повноваження обласної i районної ланки управлiння вете-

ринарної дисциплiни визначено спецiальними положеннями,

якi затвердженi постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд

19 квiтня 1993 р., а саме. Положення про управлiння ветери-

нарної медицини з державною ветеринарною iнспекцiєю об-

ласної державної адмiнiстрацiї i Положення про районне пiд-

приємство державної петеринарної медицини.

Обласне управлiння ветеринарної медицини з державною

ветеринарною iнспекцiєю с мiсцевим органом Головного уп-

равлiння Мiнагропрому i йому пiдпорядковується, а також

входить до складу обласної державної адмiнiстрацiї за прин-

ципом подвiйного пiдпорядкування. Воно здiйснює функцiї i

повноваження обласної державної адмiнiстрацiї у галузi конт-

ролю та органiзацiї заходiв щодо профiлактики, дiагностики,

лiкування та лiквiдацiї iнфекцiйних iнвазiйних i незаразних

хвороб тварин. Компетенцiєю ветеринарної iнспекцiї є пра-

вове, органiзацiйне i матерiально-технiчне забезпечення уста-

нов та органiзацiй державної ветеринарної медицини областi,

Обласному управлiнню пiдпорядковуються обласнi та мiськi

державнi пiдприємства (лiкарнi ветеринарної медицини, ра-

йоннi державнi пiдприємства (лiкарнi) ветеринарної медици-

ни на правах управлiння, обласних та районних лабораторiй

ветеринарної медицини, контроль за додерженням юридич-

ними та фiзичними особами ветеринарно-санiтарних вимог,

спрямованих на захист навколишнього природного середови-

ща та iн.

Районне пiдприємство (лiкарня) державної ветеринарної

медицини на правах управлiння районної державної адмiнiст-

рацiї є мiсцевим органом, державної мережi ветеринарної ме-

дицини, входить до складу районної державної адмiнiстрацiї

та пiдпорядковується обласному управлiнню державної вете-

ринарної медицини з державною ветеринарною iнспекцiєю з

питань, вiднесених до його компетенцiї. Районному управ-

лiнню пiдпорядковуються дiльничi лiкарнi з дiльницями та

пунктами, державна лабораторiя ветеринарної медицини з

лабораторiями ветеринарно-санiтарної експертизи на рин

кахта iн.

Районне управлiння (пiдприємство) має право давати роз-

порядження щодо виконання протиепiзоотичних i ветеринар-

но-санiтарних заходiв> якi обовязковi для виконання керiв"

никами господарств, пiдприємствами, органiзацiями та гро-

Державно-правове регулювання сiльського господарства_____209

мадянами. При встановленнi випадкiв заразних хвороб чи

появi пiдозрювання про наявнiсть особливо небезпечного

захворювання тварин районне управлiння вповноважене ви-

давати розпорядження про їх забiй, знезараження продуктiв i

сировини тваринного походження, переробку їх чи утилiза-

цiю. Воно має право забороняти використання для спожи-

вання продуктiв тваринного походження, а також переробку

тваринницької сировини, що не вiдповiдають ветеринарно-

санiтарним вимогам. Районне управлiння має право наклада-

ти адмiнiстративнi стягнення на посадових та iнших осiб за

порушення закону України "Про ветеринарну медицину".

5. Рiзновидом державної служби є державнi iнспекцiї в

сiльському господарствi. Термiн "iнспекцiя" в перекладi з

латинської мови означає огляд, розгляд i вживається в сучас-

ний перiод для найменування державного або громадського

органу, який покликаний здiйснювати державно-наглядову

функцiю iз специфiчних питань у сферi сiльськогосподар-

ського виробництва i повязаних з ним виробничо-техноло-

гiчних та соцiальних проблем (охорона навколишнього сере-

довища, охорона здоровя людини, захищенiсть флори i фау-

ни та iн.).

Державно-правове регулювання сiльського господарства

включає в себе визначення сфери сiльськогосподарського ви-

робництва, у якого є необхiднiсть нормативно-правовими за-

собами регулювати питання державного насiннєвого контро-

лю. Правове становище цiєї iнспекцiї визначено Положенням

про Українську державну насiннєву iнспекцiю Мiнiстерства

сiльського господарства i продовольства України, що затвер-

джене 27 липня 1992 р.

Названа iнспекцiя здiйснює державний насiннєвий конт-

роль в науково-дослiдних i навчально-виробничих обєднан-

нях i системах, колективних сiльськогосподарських пiдпри-

ємствах, радгоспах, заготiвельних та iнших пiдприємствах i

органiзацiях, незалежно вiд їх вiдомчої належностi, а також в

асоцiацiях, органiзацiях орендарiв, орендних пiдприємствах,

сiльськогосподарських кооперативах, акцiонерних сiльсько-

господарських товариствах, селянських (фермерських) госпо-

дарствах, в органiзацiяхДнших форм господарювання i в гро-

мадян, якi займаються виробництвом, заготiвлею, обробкою,

зберiганням i реалiзацiєю насiння, сiльськогосподарських

культур та садивного матерiалу картоплi.

210

Важливим повноваженням державної насiннєвої iнспекцiї

є визначення перспектив розвитку насiннєвого контролю на

основi науково-технiчного проiрссу, розробка i реалiзацiя

науково-технiчної полiтики її насiннєвому контролi, направ-

леної на створення насiпнсiїих фондiв з високими сортовими

i посiвними якостями. iнспекцiя чабсяiечує державний конт-

роль в органiзацiях України iи якiстю насiння всiх сiльсько-

господарських культур i спливного матерiалу картоплi. Зона

надiлена правом iiiiклплiiти зiiборону до прийняття необхiд-

них заходi> i НiД110ПiДИИХ рiшень iiа використання для посiву

некондицiйного насiння, а також складських примiщень, та-

ри, транспортних засобiв в разi непридатностi їх для зберiган-

ня i транспортування насiння та iн. ,

В системi Мiнагропрому України функцiонує сiм спецiалi-

зованих державних iнспекцiй:

- Українська державна насiннєва iнспекцiя (Укрдержна-

сiнiнспекцiя) входить до складу Головного управлiння земле-

робства та маркетингу продовольства й рослинництва Мiнiс-

терства АПК України;

- Державна племiнна iнспекцiя (Держплемiнспекцiя) вхо-

дить до складу Головного управлiння виробництва маркетин-

гу продовольства та тваринництва з державною племiнною

iнспекцiєю Мiнiстерства АПК України;

- Державна iнспекцiя по заготiвлях i якостi продукцiї

(Держзаготiнспекцiя) є окремим вiддiлом Мiнiстерства Аi%

України; ,,i

- Державна хлiбна iнспекцiя (Держхлiбiнспекцiя) є окреїо

мим вiддiлом Мiнiстерства АПК України; ,

- Державна iнспекцiя по нагляду за технiчним станом ма-

шин, обладнання та якiстю пально-мастильних матерiалiв

(Держтсхнагляд) е окремим нiддiлдом Мiнiстерства АПК

України;

- Ветеринарна iнспекцiя Державного департаменту вете-

ринарної медицини;

- Головна державна iнспекцiя України з карантину

рослин.

Практично можна видiлити три форми (види) правового

становища вказаних iнспекцiй:

1) iнспекцiї, якi входять до складу структурних пiдроздiлiв

МiнАПК України - Головних управлiнь МiнАПК України;

-правове регулювання сiльського господарства 211

i 2) iнспекцiї, якi самi є структурними пiдроздiлами (само-

стiйними вiддiлами) МiнАПК;

3) iнспекцiї, якi за правовим статусом не входять до Мi-

нiстерства АПК України.

б. На виконання Закону "Про особливостi приватизацiї

майна в агропромисловому комплексi" вiд 10 липня 1996 р. в

Українi здiйснена приватизацiя заготiвель сiльськогосподар-

ської продукцiї з усiєю й матерiальною базою. Держава зали-

шила за собою лише контроль за належним Її зберiганням i

забезпечення додержання вимог щодо її якостi. З метою

здiйснення державно-правового регулювання суспiльних вiд-

носин з цього приводу Мiнагропром України утворив дер-

жавну iнспекцiю з питань заготiвлi i якостi продукцiї i визна-

чив її правове становище завдяки Положенню про державну

iнспекцiю по заготiвлях i якостi продукцiї (вiддiл) Мiнiстер-

ства агропромислового комплексу України. Це Положення

затверджено наказом вiд 19 грудня 1997 р.

Названа iнспекцiя (вiддiл) становить собою мiжгалузевий

орган агропромислового комплексу України з питань держав-

ного контролю заготiвель i якостi сiльськогосподарської про-

дукцiї; вона є самостiйним структурним пiдроздiлом цен-

трального апарату Мiнiстерства агропромислового комплексу

України. Держзаготiнспекцiя здiйснює координацiю дiяль-

ностi iнспекцiї заготiвель i якостi сiльськогосподарської про-

дукцiї обласних i Севастопольської мiської державної адмi-

нiстрацiї. Серед її повноважень основними завданнями є ор-

ганiзацiя роботи вiдповiдних державних служб з питань заго-

тiвель та якостi продукцiї, сприяння здiйсненню заходiв щодо

державної пiдтримки виробникiв, цiльового використання

бюджетних коштiв. iнспекцiя надiлена правом розробляти

умови заготiвель сiльськогосподарської продукцiї i сировини

та iнших нормативних документiв, що регламентують її за-

купiвлю заготiвельними органiзацiями, а також вимог, повя-

заних з якiстю i сертифiкацiєю сiльськогосподарської продук-

цiї та iн.

Самостiйним структурним пiдроздiлом центрального апа-

рату Мiнiстерства агропромислового комплексу України є

державна хлiбна iнспекцiя. Правове становище цiєї iнспекцiї

визначено вiдповiдним Положенням, яке затверджене нака-

зом вiд 19 грудня 1997 р.

212

На хлiбну iнспекцiя покладається обовязок здiйснювати

державний контроль за якiстю, збереженням та рацiональним

використанням зерна i продуктiв його переробки, насiння

олiйних культур, сировини для комбiкормового виробництва

i комбiкормiв.

Хлiбна iнспекцiя контролює дотримання пiдприємствами

галузi встановленого порядку приймання, розмiщення, збере-

ження та рацiонального никористиння зерна, продуктiв його,

переробки, а також правильнiсть ии шачення якостi зерна i

розрахункiв за нього при закупiвлях. На хлiбну iнспекцiю по-

кладено обовязок аналiзувати причини зараження зерна при

зберiганнi, визначати здiйснення необхiдних заходiв по лiквi-

дацiї зараженостi та захисту хлiбопродуктiв вiд шкiдникiв та iн.

4. Державно-економiчне сприяння

розвитку сiльського господарства

1. Державно-правове регулювання охоплює собою засоби

державно-економiчного сприяння розвитку сiльського госпо-

дарства шляхом матерiальної пiдтримки, фiнансово-кредит-

них засобiв, налагодженню органiзацiйно-правових форм

реалiзацiї сiльськогосподарської продукцiї на засадах ринко-

вих економiчних вiдносин. Зазначене сприяння безпосеред-

ньо стосується усiх колективних i державних сiльськогоспо-

дарських пiдприємств та селянських (фермерських) госпо-

дарств. Його метою є змiцнення їхнього економiчного та

прибуткового господарювання. Завдання i цiлеспрямованiсть

державно-економiчних методiв полягає у сприяннi i допомозi

держави вийти iз того кризового становища, в якому опини-

лися нинi сiльськогосподарськi товаровиробники.

2. За сучасних умов стану економiки одержання кредитiв

(позичок) набуває значення необхiдної умови господарюван->

ня колективних i державних сiльськогосподарських пiдпри-

ємств i селянських (фермерських) господарств. Кредиторами

виступають Нацiональний банк України, комерцiйний агро-

банк "Україна" та iншi комерцiйнi банки. Кожний з них за

надану пiдприємству суму кредиту одержує вiд нього гарантiю

її повернення та забезпечення максимального доходу (маржi)

вiд цiєї операцiї. Залежно вiд цiлей використання кредитiв во-

ни подiляються на довгостроковi i короткостроковi. Першi

Державно-правове регулювання сiльського господарства 213

головним чином використовуються на капiталовкладення

(придбання комбайнiв, тракторiв, iншої сiльськогосподар-

ської технiки, племiнної худоби, будiвництво господарських

споруд i примiщень i т. iн.). Короткостроковий кредит вико-

ристовується головним чином як обiговi кошти господарства.

За сучасних скрутних економiчних умов кошти позичаються

на сiльськогосподарськi поточнi потреби: придбання пально-

мастильних матерiалiв для проведення весняних польових ро-

бiт, збирання врожаю, придбання Мiнеральних добрив, запас-

них частин для ремонту машин та покриття iнших необхiдних

витрат.

Сiльськогосподарське виробництво без фiнансової пiд-

тримки держави iснувати не може, i держава покликана

сприяти тому, щоб сiльськогосподарськi товаровиробники

одержували кредитнi ресурси на прийнятних для них умовах.

Державi доцiльно економiчне сприяння пiдприємствам орга-

нiзовувати таким чином, щоб платежi повертались своєчасно,

невиправдано не збiльшувались неплатежi, оскiльки це при-

зведе до некерованостi економiкою сiльського господарства;

Назрiлою є необхiднiсть удосконалення фiнансово-кредитно-

го механiзму шляхом встановлення вiдсоткових ставок за кре-

дити, якi надаються сiльськогосподарським пiдприємствам на

виробничi потреби, необхiдно враховувати термiни кругообiгу

обiгових коштiв, знайти джерела для покриття рiзницi мiж

ставками, встановленими Нацiональним банком України i

пiльговими ставками одержання кредитiв.

Економiчним методом сприяння збереженню вiдповiдного

рiвня сiльськогосподарського виробництва є дотацiї i ком-

пенсацiї. Дотацiї за своїм призначенням i змiстом становлять

собою виплати (доплати), що їх держава надає товаровироб-

никовi з метою заохотити i допомогти йому результативно

вести своє господарство, пiдтримувати можливий для нього

рiвень одержання молока, мяса, зернової продукцiї i т. iн.

Компенсацiї - засiб повернення (вiдшкодування) коштiв

державою власниковi пально-мастильних матерiалiв, якi на-

давалися колективним i державним сiльськогосподарським

пiдприємствам для проведення весняних або осiннiх польо-

вих робiт та збирання врожаю, а також в iнших випадках. В

Докладнiше цi питання див.: Демяненко М. Я. "Сучасна аграрна полiтика

України: проблеми становлення, - К., 1996.:-С. 169.

214

Роздiл X

умовах економiчної скрути держава фактично не усувалася

вiд регулювання цiн на сiльськогосподарську продукцiю. Од-

наче, дотацiї i компенсацiї, виплати вводились безсистемне,

без належного управлiння самим цим процесом, пiд тиском

нагальних вимог щодо потреб виробництва i реалiзацiї вироб-

леної продукцiї.

3. У визначеннi економiчного стану сiльського господар-

ства в цiлому i стану економiки кожного окремого колектив-

ного або державного сiльськогосподарського пiдприємства

важливе значення належить закупiвлi виробленої ними

сiльськогосподарської продукцiї держаною для задоволення

своїх невiдкладних потреб (продукти харчування для зброй-

них сил, потреб Мiнiстерства охорони здоровя; Мiнiстерства

внутрiшнiх справ та iн.). Щ закупiвлi здiйснюються на пiдста-

вi державного замовлення. Для сiльськогосподарських това-

ровиробникiв державнi замовлення є гарантованим засобом

реалiзацiї виробленої продукцiї. Держава гарантує вiдповiдну

оплату за цю продукцiю.

Завдяки державним замовленням i системi укладеним з

сiльськогосподарськими виробниками договорiв реалiзується

лише частина виробленої продукцiї. Зазначена сiльськогоспо-

дарська продукцiя (продукти харчування) i сiльськогосподар-

ська сировина для переробної промисловостi є предметом

вiльної купiвлi-продажу, тобто предметом ринкових еконо-

мiчних вiдносин. За цих умов виникла цiла система спецiаль-

них утворень - бiрж та їм подiбних органiзацiй, у створеннi

яких держава бере участь. Таким чином, державно-правове

регулювання стосується не лише виробництва сiльськогоспо-

дарської продукцiї, а й її реалiзацiї. Ця дiяльнiсть також є

обєктом державно-правового регулювання сiльського госпо-

дарства. Проводячи закупiвлю сiльськогосподарської продук-

цiї шляхом державних замовлень i спецiальних договорiв мiх

заготiвельними органiзацiями i виробниками, держава бере

безпосередню участь у реалiзацiї цiєї продукцiї i здiйснює

державно-економiчне сприяння цiй галузi народного госпо-

дарства. Виробництво продуктiв харчування i сiльськогоспо-

дарської сировини для переробної промисловостi є товарним

виробництвом. Характеризуючи економiчнi методи держав-

ного управлiння сiльським господарством, необхiдно зазна-

чити, що компонентом цього управлiння є проблема цiни на

сiльськогосподарську продукцiю. За умов товарного вироб-

Державно-правове регулювання сiльського господарства 215

ництва цiна становить собою грошовий вираз вартостi товар-

ного продукту,

Визначення вартостi за сучасних економiчних умов госпо-

дарювання є справою складною i практично неможливою, а

положення п. 2 ст. 27 Закону "Про колективне сiльськогоспо-

дарське пiдприємство" щодо того, що зазначенi в цiй нормi

складовi економiчного методу забезпечують обмiн мiж сiль-

ським господарством i промисловiстю є спiрним.

4. Усi колективнi i державнi сiльськогосподарськi пiдпри-

И ємства, кожне селянське (фермерське) господарство i кожний

громадянин як працiвник сiльського господарства зобовяза-

ний сплачувати державi податки i податковi платежi. Цей

обовязок закрiплено в ст. 67 Конституцiї України. Одержанi

й порядку оподаткування суми призначенi для поповнення

держашюго бюджету. Види, порядок i розмiри податкiв та

збори визначенi вiдповiдними законами. Аграрнi товарови-

робники, їхнi працiвники - члени колективних сiльськогос-

подарських пiдприємств i трудiвники державних пiдприємств,

селянськi (фермерськi) господарства та iншi громадяни в

обовязковому порядку сплачують податок на прибуток пiд-

приємств i органiзацiй - 23,1%, податок на додану вартiсть -

21,6%, акцизний збiр - 1,9%, податок з громадян - 7,7%.

Податки - найбiльш iстотний i вирiшальний засiб регулю-

вання економiчних вiдносин i iнтересiв держави, важливе

джерело коштiв для розвязання соцiальних проблем народу.

Зазначенi особливостi i призначення податкiв надiляють їх

рисами фiскального характеру.

Багаторiчний досвiд використання податкiв i зборiв пiд-

твердив, що податки i збори суспiльство (держава) спроможнi

використовувати як фiнансовий засiб для обмеження або ж

стимулювання окремих видiв суспiльного виробництва, за до-

помогою такого важеля як податки i збори регулювати вiдпо-

вiднi виробничi вiдносини. За умов сiльського господарства

такий податково-фiнансовий важiль застосовується шляхом

зменшення розмiру оподаткування при виробництвi еколо-

гiчно чистої сiльськогосподарської продукцiї, тобто тих про-

_ дуктiв харчування, що вирощуються на лише органiчних доб-

ривах. Цей же засiб, як свiдчить досвiд, застосовується при

ЦВ одержаннi продукцiї високопородного тваринництва, при

впровадженнi посiвiв сортових високоцiнних культур. Лише

стосовно наведених випадкiв пiдставне твердити про стиму-

216

4 "ЯИОiЧоСi

Роздiл X

люючу i регулюючу роль для товаровиробника сiльськогоспо-

дарської продукцiї встановлених державою податкiв i зборiв.

Лише у цьому разi податки i збори пiдставне розглядати еко-

номiчним методом державного управлiння сiльським госпо-

дарством.

б 5. Правовi методи

регулювання сiльського господарства

1. У науцi аграрного права наповненi певним правовим

змiстом поняття методiв аграрного права. Поряд з цим у нiй

розмежовуються правовi методи, властивi правовим методам

регулювання суспiльних вiдносин, що становлять змiст аграр-

них правовiдносин, мають свiй власний предмет, характери-

зуються певними суспiльними правовими ознаками. Такий

своєрiдний метод правового регулювання є властивим i пра-

вовому iнституту аграрного права - державно-правовому ре-

гулюванню сiльського господарства.

Правовi методи регулювання перебувають у прямiй залеж-

ностi вiд тих двох основних складових цього правового iнсти-

туту - державного управлiння сiльським господарством, що

стосується дiяльностi державних сiльськогосподарських пiд-

приємств, та колективних сiльськогосподарських пiдпри-

ємств i приватних селянських (фермерських) господарств.

Змiст i особливостi правових методiв регулювання сiльсь-

кого господарства безпосередньо залежать вiд суспiльного

призначення цiлей, змiсту законiв i пiдзаконнйх (норматив-

но-правових) актiв, що становлять у своїй єдностi джерела аг-

рарного права. Враховуючи недержавний характер колектив-

них сiльськогосподарських пiдприємств i селянських (фер-

мерських) господарств вiдповiдну правову значимiсть при

цьому має юридична сила норм, вмiщених у цих джерелах аг-

рарного права.

У процесi здiйснення державно-правового регулювання дi-

яльностi колективних i державних сiльськогосподарських пiд-

приємств i господарювання селян-фермерiв застосовуються

правовi методи прямого велiння (iмперативу) i метод порад,

рекомендацiй.

2. Правовий метод прямого велiння в першу чергу стосу-

ється додержання вимог Конституцiї України. Усi громадяни,

а ними є працiвники державних сiльськогосподарських пiдт

Державно-правове регулювання сiльського господарства 217

приємств, члени колективних сiльськогосподарських пiдпри-

ємств i власники селянського (фермерського) господарства,

згiдно з ст. 67 Конституцiї України зобовязанi сплачувати

податки i збори. Згiдно з чинним податковим законодавством

тдповiднi податки i збори сплачують усi субєкти аграрного

права, що мають права юридичної особи.

На субєктiв аграрного права поширюються норми адмi-

нiстративного права. За умов визначених законом, вони є

субєктами адмiнiстративних правовiдносин i вiдповiдно до

них застосовується правовий метод прямого велiння. Зокре-

ма, метод прямого велiння застосовується у взаєминах орга-

нiв державного контролю i державних iнспекцiй з колектив-

ними i державними сiльськогосподарськими пiдприємствами,

(слянськими (фермерськими) господарствами, власниками

нриштцiх пiдсобних особистих господарств.

3. Конституцiя України становить основу державно-пра-

нивого регулювання сiльського господарства. Властива її нор-

мам юридична сила акта прямої дiї означає, що тi правовi

норми, якi безпосередньо повязанi з правомочностями

сiльськогосподарських пiдприємств та їхнiх працiвникiв (пра-

цiвникiв державних i членiв колективних сiльськогосподар-

ських пiдприємств є нормами прямого велiння (iмперативни-

ми). Такими конституцiйними нормами належить розглядати

норму ст. 36, в якiй йдеться про право громадян вступати в

обєднання з метою здiйснення i захисту своїх економiчних,

трудових, соцiальних прав та iнтересiв. Волевиявлення

вступати в члени КСГП, ВСГК, СпС, АСГТ є справою доб-

ровiльною. Нiхто не може бути примушений до вступу в

обєднання.

Стосовно працiвникiв сiльськогосподарських пiдприємств

юридичну силу прямої дiї має норма ст. 48, згiдно з якою

кожному громадянину належить право на достатнiй життєвий

рiвень для себе i своєї сiмї, що включає достатнє харчування,

одяг, житло. За сучасних умов суспiльного спiвжиття життє-

вий рiвень громадян головним чином визначає одержувана

заробiтна плата працiвника державного i оплата працi члена

колективного сiльськогосподарського пiдприємства. Одержу-

вана переважною бiльшiстю працiвникiв сiльського господар-

ства плата за працю є невисокою. Чинне трудове законодав-

ство з метою гарантування певного розмiру оплати працi пра-

цiвникам за виконану ними роботу встановлює мiнiмальну

218

заробiтну плату. Згiдно з Законом України "Про оплату пра-

цi" вiд 24 березня 1995 р. мiнiмальна заробiтна плата в Украї-

нi визначається у розмiрi не нижчому за вартiсну величину

межi малозабезпеченостi з розрахунку на працездатну особу.

Розмiр мiнiмальної заробiтної плати встановлюється Верхови-

ною Радою України один раз на рiк при затвердженнi держав-

ного бюджету.

Мiнiмальна заробiтна плита с соцiальною гарантiєю,

обовязковою на всiй територiї України для пiдприємств,

установ, органiзацiй i обєднань усiх форм власностi i госпо-

дарювання.

Обовязковою для державних i колективних сiльськогос-

подарських пiдприємств та селянських (фермерських) госпо-

дарств є норма ст. 49 Конституцiї України про охорону здо-

ровя громадян. У цих виробничо-господарських утвореннях

громадяни виступають як їхнi робiтники, спецiалiсти i члени

КСГП. На них повною мiрою поширюються норми Закону

"Про охорону працi" та ряд нормативно-правових актiв,

спрямованих на додержання технiки безпеки i виробничої са-

нiтарiї. Зазначенi правовi норми i правовiдносини, якi при

цьому виникають є адмiнiстративно-правовими i внаслiдок

цього є iмперативними. Адмiнiстративно-правова вiдповi-

дальнiсть настає в разi вчинення адмiнiстративного проступ-

ку. Порушення аграрно-правових норм, що стосуються пра-

вил технiки безпеки працi i виробничої санiтарiї i визначенi

внутрiшньогосподарськими локальними правовими норма-

ми, тягнуть за собою дисциплiнарну вiдповiдальнiсть. За сво-

єю правовою сутнiстю такi локальнi правовi норми є нормами

прямого велiння, застосовуваними в межах пiдприємства.

4. Колективнi сiльськогосподарськi пiдприємства, сiльсь-

когосподарськi кооперативи, спiлки селян, сiльськогосподар-

ськi акцiонернi товариства - всi вони є органiзацiйною фор-

мою виробиичо-господарського спiлкування з метою ство-

рення свого колективно-кооперативного пiдприємства, для

одержання продуктiв харчування i сiльськогосподарської си-

ровини, для задоволення своїх потреб та їх реалiзацiї, для

одержання прибуткiв, досягнення iнших статутних цiлей, їх-

ня виробничо-пiдприємницька дiяльнiсть базується на їх пра-

вi власностi на засоби i продукти виробництва, колективної

трудової участi на засадах самоврядування, на правi спiльної

Державно-правове регулювання сiльського господарства 2\9

колективної i особистої власностi членiв пiдприємства на

землю сiльськогосподарського призначення.

Ця дiяльнiсть провадиться на пiдставi чинного аграрного

законодавства i за умовою певного державного керiвництва.

Суспiльство в особi держави i органiв державного управлiння

сiльським господарством, виходячи iз вищенаведених органi-

зацiйно-правових, економiчних i соцiальних ознак колектив-

них пiдприємств має враховувати їх при визначеннi правових

методiв державного керiвництва цими колективними пiдпри-

ємствами.

Нагромаджений за багато рокiв досвiд взаємин мiж держа-

ною з її органами державного управлiння i колективними

гiпьськогосполарськими утвореннями свiдчить про доцiль-

чiть iастiнупанiїй прiпюпого методу рекомендацiй, порад.

НМ iяiриймннпмяi кожним конкретним КСГП як такi, що

КiЩiт-по прийняти i iнстосонупати в своєму пiдприємствi.

5ИЇк>мс11iцiї, поради за своїм змiстом стосуються пи-

i.iнь, якi згiдно з Статутом пiдприємства вiднесенi до компе-

и-нцiї органiв самоврядування колективного пiдприємства.

Чiльне мiсце серед рекомендацiй належить внутрiшньогоспо-

царським правовим актам. З метою забезпечення вiдповiд-

ностi цих актiв вимогам закону або пiдзаконного акта, прий-

нятого державою з питань дiяльностi колективного сiльсько-

господарського пiдприємства, досягнення юридичних поло-

жень (норм) в цих актах, впровадження передового досвiду

вирiшення i нормативного врегулювання окремих питань цi

акти приймаються як внутрiшньо-господарськi локальнi пра-

вовi акти. Першорядними серед них є Статут пiдприємства,

що вiдповiдає вимогам Закону "Про колективне сiльськогос-

подарське пiдприємство". Закону "Про сiльськогосподарську

кооперацiю" та iн. i Примiрному зразку Статуту колективного

сiльськогосподарського пiдприємства.

6. Цiлком виправданою є практика розробки i прийняття

рекомендацiйних актiв науковими установами. Зокрема, ме-

тодичнi рекомендацiї по приватизацiї майна колективних

сiльськогосподарських пiдприємств. Цей акт схвалено сек-

цiєю економiки науково-технiчної ради Мiнiстерства сiльсь-

кого господарства i продовольства 2 жовтня 1992 р. З ураху-

ванням зазначених рекомендацiй кожне КСГП розробляє вiд-

повiдне Положення як внутрiшньогосподарський локальний

правовий акт i керується ним при паюваннi майна членiв пiдт

220 РоздiлХ

приємства залежно вiн їхньої частини в основних засобах ви-

робництва.

Юридичної сили локального правового акта рекомендацiї

набувають з часу їх прийняття або затвердження органами са-

моврядування колективного сiльськогосподарського пiдпри-

ємства. З цього моменту нони набувають значення джерела

аграрного права i ними повиннi керуватися органи самовря-

дування i посадовi особи КСГП, а також враховувати їхнi

субєкти, що вступають у припонiдносини з КСГП, ВСГК,

АСГТтаiн.

Мiнагропром України в межах своїх повноважень на вико-

нання актiв аграрного законодавства видає накази, органiзо-

вує i контролює їх виконання. Визначенi ними рiшення є

обовязковими для виконання центральними i мiсцевими ор-

ганами виконавчої влади, органами мiсцевого самоврядуван-

ня, пiдприємствами, установами, органiзацiями усiх форм

власностi та громадянами. У процесi їх виконання колективнi

i державнi сiльськогосподарськi пiдприємства враховують свої

конкретнi умови виробничо-пiдприємницької дiяльностi, до-

тримуються свого Статуту, вимог госпрозрахункової результа-

тивностi та забезпечення iнтересiв працiвникiв пiдприємства.

Вказiвки Мiнагропрому та його органiв, обласної i район-

ної ланки органiв державного управлiння з питань забезпе-

чення схоронностi їхнього майна, коштiв, цiнних паперiв,

усунення порушень Статуту пiдприємства, забезпечення ра-

цiонального використання земель сiльськогосподарського

призначення, додержання вимог екологiчного законодавства

та iнших пiдлягають виконанню пiдприємствами в першу

чергу.

6. Здiйснення державно-правового

регулювання сiльського господарства

1. Державно-правове регулювання сiльського господарства

Провадиться шляхом органiзацiйно-правового забезпечення

виконання норм аграрного права, що вмiщенi в актах аграр-

ного законодавства. Поняття i сутнiсть належного виконання

цих норм полягає в окресленому нормами права колi субєк-

тiв, якi згiдно з своїм правовим становищем зобовязанi вико-

нувати вимоги аграрних правомочностей, визначеннi обєк-

тiв, тобто галузей i ланок сiльськогосподарського виробницт-

Двржавно-правове регулювання сiльського господарства 221

ва, на якi цi норми спрямованi i покликанi їх регулювати; в

тому, якими правовими засобами, способами i методами ре-

гулюються суспiльно-виробничi вiдносини у регульованiй

сферi; у визначеннi i реалiзацiї органiзацiйно-управлiнських,

економiчних, майнових, трудових, господарсько-договiрних

вiдносин, що регулюються у кожному конкретному випадку.

При цьому необхiдно визначати ефективнiсть i результатив-

нiсть застосування цих норм.

Норми аграрного права визначають лише основоположнi

риси сiльського господарства. Процес господарювання поряд

i виконанням (додержанням) вимог права включає в себе

широку активнiсть i iнiцiативу керiвникiв, спецiалiстiв i пра-

цiвникiв - виконавцiв сiльськогосподарських робiт, сфери

i)|нм|МММмхнiiн<>iо обслуговування, збереження i схорон-

iiiЦВiРлткої продукцiї. Тi ефективної реалiза-

СцИНЯрЯО її господарської дiяльностi в цiлому. Здiйс-

нення державно-правового регулювання охоплює собою реа-

лiзацiю субєктивних прав i юридичних обовязкiв кожним iз

учасникiв сiльського господарства.

2. Належне виконання аграрно-правових актiв забезпечу-

ється шляхом прийняття їх щодо правового становища поса-

i дових осiб (керiвникiв i спецiалiстiв сiльського господарства),

| правового режиму майна (фондiв), що належить колективно-

| кооперативним та державним пiдприємствам, визначення

| правосубєктностi окремих виробничо-господарських пiдроз-

i дiлiв та iн. Наприклад, таким актом є Положення про спецi-

алiста сiльського господарства. Положення про паї та розпо-

дiл дивiдендiв у КСГП та iн. Серед внутрiшньогосподарських

(локальних) актiв особливу значущiсть має Положення про

оплату працi в колективно-кооперативному пiдприємствi. За

сучасних скрутних економiчних умов виконанню цього акта

органи державного управлiння сiльським господарством на-

лежної уваги не придiляють, до питань оплати працi членiв

КСГП, ВСГК, АСГТ, СпС ставляться байдуже, виправдову-

ють своє невтручання виробнйчо-господарською самостiй-

нiстю цих пiдприємств.

3. В науцi теорiї права вкладається вiдповiдний змiст в по-

няття виконання вимог правової норми i права застосування

юридичної норми. Виконання вимог правової норми є

обовязковою правомочнiстю сiльськогосподарського пiдпри-

ємства як юридичної особи. Такими ж обовязковими є вiд-

Роздiл XI

ПРАВО ВЛАСНОСТi КОЛЕКТИВНОГО

СiЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПiДПРИ¦МСТВА

i. Поняття права власностi

колективного сiльськогосподарського пiдприємства

i. Наукою полiтичної економiї власнiсть розглядається як

суспiльно-економiчнi вiдносини з приводу iсторично кон-

кретної форми привласнення, розпорядження i використання

матерiальних благ i, насамперед, засобiв виробництва. Влас-

нiсть лежить в основi виробничих вiдносин i проявляється у

вiдповiдних формах. Форма власностi зумовлює, кому нале-

жать засоби виробництва - всьому суспiльству (народу), дер-

жавi, колективу чи окремим особам. Основною у вiдносинах

власностi є обставина, яка визначає, хто привласнює засоби

виробництва. Форма власностi на засоби виробництва обу-

мовлює форму власностi на продукти виробництва i форму їх

розподiлу мiж членами суспiльства.

Суспiльнi вiдносини власностi i права власностi врегульо-

ванi Конституцiєю України. В Основному Законi нашої дер-

жави визнається право державної, комунальної та приватної

власностi (ст. 41). У цьому актi не згадується про колективну

i кооперативну власнiсть. Одначе це не означає, що в Українi

не iснують iншi форми (види) власностi i права власностi, в

тому числi i права колективної власностi. Зокрема, Закон Ук-

раїни "Про власнiсть" вiд 7 лютого 1991 р. мiстить в собi роз-

дiл ГУ-й про колективну власнiсть. Закон "Про колективне

сiльськогосподарське пiдприємство" вiд 14 лютого 1992 р.

цьому праву придiляє статтi 7-9. Згiдно з Законом "Про

сiльськогосподарську кооперацiю" вiд 17 липня 1997 р.

субєктом права власностi визнається кооператив. Законом

України "Про господарськi товариства" вiд 19 вересня 1991 р.

визнано, що товариство є власником майна, переданого йому

засновниками i учасниками у власнiсть; продукцiї, виробле-

ної товариством в результатi господарської дiяльностi; дохо-

дiв, iншого майна, набутого на пiдставах, не заборонених

законом.

Право власностi КСГП 225

Слова "колектив" i "кооператив" латинського походження

i являють собою синонiми. Такими ж синонiмiчними нале-

жить розглядати поняття права колективної власностi i права

кооперативної власностi. Цi види власностi розглядаються як

тотожнi в чинному аграрному законодавствi, в управлiнськiй

дiяльностi органiв державного управлiння сiльським госпо-

дарством, у процесi розгляду судових i арбiтражних спорiв

КСГП i сiльськогосподарських кооперативiв.

2. Суспiльна колективна (кооперативна) власнiсть має вiд-

повiдне полiтичне, соцiально-економiчне, правове i наукове

значення. Вона становить економiчну основну виробничо-

господарської дiяльностi КСГП, ВСГК, СпС, АСГТ, колек-

тивною самоврядування, органiзацiю й особливостi оплати

працi, паювання i одержання дивiдендiв, вирiшення соцiаль-

них проблем селян - членiв колективно-кооперативних пiд-

приємств.

Поняття права власностi колективних пiдприємств харак-

теризується особливостями її речового, матерiально-вироб-

ничого i матерiально-невиробничого складу, з одного боку, i

власностi як системи суспiльно-виробничих вiдносин - з iн-

шого.

Першi становлять зумовленi характером i особливостями

сiльськогосподарського виробництва та iншою, повязаною з

ним виробничо-господарською дiяльнiстю, конкретнi засоби

i знаряддя виробництва - обєкти речового права, обєкти

права власностi пiдприємства. Перелiк таких обєктiв законо-

давче закрiплено в статтях 22-28 Закону "Про власнiсть" та

в ст. 7 Закону "Про колективне сiльськогосподарське пiд-

приємство".

Друга особливiсть власностi колективного пiдприємства

полягає в її суспiльно-економiчнiй сутностi як комплексi

своєрiдних суспiльно-економiчних вiдносин конкретно ви-

значеної форми привласнення, розпорядження i використан-

ня засобiв та продукцiї виробництва, коштiв та iнших матерi-

альних благ. Суспiльно-економiчний змiст форми колектив-

ної власностi зумовлюється i визначається таким принципом:

кому належать засоби виробництва, тому належать i продукти

виробництва. Зокрема, лише пiдприємству належить делего-

ване його членам право володiти, користуватися i розпоря-

8 В. Янчук

226

Роздiл XI

джатися власнiстю; лише пiдприємство може бути господарем

i має право розпоряджатися стиорсним у ньому додатковим

продуктом; виходячи з наведених засад може брати участь у

товарно-грошових ринкових вiдносинах.

Цими властивостями тi> особливостями власностi колек-

тивного сiльської осподщкч.кого пiдприємства визначаються

характер i змiст його иринощитностi як юридичної особи, йо-

го правове становище у процесi иiiйснення внутрiшньогоспо-

дарської дiяльностi тп цiлої сфери -iовнiшнiх економiчно-

юридичних ЛiЯЗКiВ.

3. Власнiсть кожного окремого пiдприємства утворювалась

i створюється в процесi виробничо-господарської дiяльностi

його трудового колективу - членiв цих пiдприємств через ви-

користання земель сiльськогосподарського призначення, що

використовуються ним як субєктом права колективної влас-

ностi на землю. Все це в сукупностi призводить до виникнен-

ня комплексу наукових суспiльно-майнових вiдносин. Новi

виробничi вiдносини породжують новi правовi норми, покли-

канi закрiпити i ефективно регулювати цi вiдносини. iснуван-

ня власностi колективних пiдприємств викликало прийняття

ряду нормативних актiв i окремих правових норм, якi в су-

купностi та єдностi визначили правовий режим основних

субєктiв права колективної власностi i склали його iнститут.

4. Субєкт права колективної (кооперативної) власностi

здiйснює свої правомочностi власника залежно вiд сфери їх

застосування - чи в процесi внутрiшньогосподарської дiяль-

ностi, чи зовнiшнiх пiдприємницьких, в тому числi ринкових

економiчних вiдносинах. При здiйсненнi внутрiшньогоспо-

дарської дiяльностi у вiдповiдностi iз Статутом i на основi

волевиявлення вищого та iнших органiв самоврядування

КСГП, ВСГК, провадиться володiння, користування i розпо-

рядження окремими обєктами права власностi (використову-

ється насiння в рiльничiй бригадi, згодовуються корми в тва-

ринницькiй фермi та iн.) реалiзовується бiзнес-план, буду-

ються господарськi примiщення.

Для здiйснення правомочностей власника в сферi зовнiш-

нiх позагосподарських вiдносин колективне сiльськогоспо-

дарське пiдприємство надiлено правом юридичної особи.

Зокрема, в ст. 7 п. 2 Закону "Про колективне сiльськогоспо-

дарське пiдприємство" записано, що останнє визнається

субєктом права власностi як юридична особа. Згiдно з Зако-

Право власностi КСГП_________________________227

ном "Про сiльськогосподарську кооперацiю" кооператив ви-

знається субєктом права власностi на майно кооперативу. У

цьому законi вiдсутня правова норма однозначна п. 2 ст. 7 За-

кону "Про колективне сiльськогосподарське пiдприємство".

Це право належить також i акцiонерному товариству, що ви-

значено Законом "Про господарськi товариства" вiд 19 верес-

ня 1991 р.

Колективна (кооперативна) власнiсть становить економiч-

ну основу дiяльностi КСГП, ВСГК i акцiонерного сiльсько-

господарського товариства. Ця дiяльнiсть охоплює собою як

внутрiшню господарську, так i зовнiшню, головним чином,

пiдприємницьку дiяльнiсть. Вiдносини колективної (коопера-

тивної) власностi у цих двох сферах характеризуються певним

складом обєктiв i змiстом, майновим наповненням. Право-

субскт КСГП, ВСГК, АСГТ як субєкт права власностi ви-

значається через категорiю юридичної особи. Застосування

категорiї (правового феномена) юридичної особи є правовим

засобом забезпечення їхньої участi у зовнiшнiх, в тому числi,

ринкових економiчних вiдносинах, у визначеннi його право-

здатностi, укладання виробничо-пiдприємницьких договорiв,

юридичної вiдповiдальностi у взаєминах з iншими субєктами

права власностi або ж права повного господарського вiдання

у державному пiдприємствi.

Наявнiсть у колективного сiльськогосподарського пiдпри-

ємства права юридичної особи є неодмiнною умовою реалiза-

цiї його правоздатностi. Однак для здiйснення права власнос-

тi в системi внутрiшньогосподарських правовiдносин КСГП,

ВСГК, АСГТ їхня ознака юридичної особи не є необхiдною.

Кожне iз названих сiльськогосподарських пiдприємств має

свого господаря в особi загальних зборiв членiв утворення

(зборiв уповноважених). Кожне таке пiдприємство має систе-

му самоврядування. Виходячи iз засад права самоврядування

кожне колективне сiльськогосподарське пiдприємство має

властиву йому систему органiв управлiння, якi в межах своєї

компетенцiї забезпечують реалiзацiю права власностi, органi-

зовують належне здiйснення права володiння, права користу-

вання, права розпорядження обєктами права власностi, роз-

поряджаються коштами, продукцiєю сiльськогосподарського

виробництва, беруть участь у ринкових економiчних право-

вiдносинах. Субєктом права власностi є виключно саме ко-

лективне сiльськогосподарське пiдприємство, а право юри-

228 Роздiл XI

дичної особи, яке йому належить, є засобом реалiзацiї права

власностi, правовим методом, що забезпечує КСГП, ВСГК,

АСГТ у суспiльному спiвжиттi виробникiв сiльськогосподар-

ської продукцiї.

Правом колективної власностi юридичне закрiплюються,

зокрема, правомочностi колективного пiдприємства як влас-

ника. Виходячи > його мсiи i iавл;iпь, визначається коло зна-

рядь i засобi>, необхiдних дли ведення громадського госпо-

дарства, здатнiсть никористовувати i розпоряджатися ними в

iнтересах КСГП, забезпечувати його пiдприємництво. В нор-

мах права визначено, що засоби виробництва i вироблена

продукцiя належать виключно пiдприємству. На кожне пiд-

приємство як субєкт права власностi повною мiрою поши-

рюються положення ст. 4 Закону "Про власнiсть", згiдно з

яким власник на свiй розсуд має право вчиняти щодо свого

майна будь-якi дiї, що не суперечать законовi. Вiн може ви-

користовувати це майно для здiйснення господарської чи iн-

шої не забороненої законом дiяльностi.

5. Економiчна сутнiсть i природа права колективної влас-

ностi визначають характер i змiст правоздатностi колектив-

них сiльськогосподарських пiдприємств. Однак, здiйснюючи

свою виробничо-господарську дiяльнiсть, користуючись i

розпоряджаючись її окремими обєктами, цi пiдприємства ви-

ходять iз своєї статутної правоздатностi. Змiст їхнiх правомоч-

ностей зумовлено економiчним змiстом власностi: володiнню

в економiчному розумiннi вiдповiдає право володiння; корис-

туванню - право користування; розпорядженню - право

розпорядження знаряддями, засобами i продуктами колек-

тивного виробництва. Зазначенi правомочностi пiдприємство

здiйснює на свiй розсуд, як у власних iнтересах, так i в iнте-

ресах членiв КСГП, не протиставляючи свої пiдприємницькi

iнтереси iнтересам усього суспiльства.

Результативне господарювання i примноження власностi

КСГП забезпечується завдяки досконалому застосуванню

економiчних методiв господарювання та професiонального

пiдприємництва, участi в ринкових iнфраструктурах.

Колективне сiльськогосподарське пiдприємство, ВСГК,

АСГТ користується своїми правами власника для оптималь-

ного в межах цих прав задоволення матерiально-побутових i

соцiальних потреб своїх членiв, акцiонерiв та iнших найманих

працiвникiв.

Право власностi КСГП 229

У визначеннi правового режиму обєктiв права власностi

КСГП значне мiсце належить правовим нормам, покликаним

охороняти майновi права пiдприємств.

6. Колективне пiдприємство як субєкт права власностi бе-

ре участь у майнових правовiдносинах з державними i коопе-

ративними органiзацiями, iншими пiдприємствами, фiнансо-

во-кредитними установами i громадянами. В основi цих пра-

вовiдносин лежить iнститут права власностi колективного

пiдприємства. При цьому залежно вiд характеру цi правовiд-

носини регулюються нормами аграрного права в поєднаннi з

нормами нацiонального цивiльного, фiнансового, земельного,

адмiнiстративного та iншого законодавства. Цим самим вiдно-

сини власностi КСГП та їх правова регламентацiя стають пов-

нiшими i змiстовнiшими.

Отже. право власностi КСГП, ВСГК, АСГТ - це сукуп-

нiсть правових норм, покликаних регулювати майновi вiдно-

сини кожного конкретного пiдприємства як юридичної особи

щодо володiння, користування i розпорядження засобами i

продукцiєю виробництва та iншим майном на свiй розсуд, у

власних iнтересах, забезпечення оптимальної прибутковостi

пiдприємства, задоволення матерiальних i соцiально-побуто-

вих потреб його членiв, примноження i схоронностi його

майна.

2. Субєкти права власностi

колективного сiльськогосподарського пiдприємства

1. Закономiрностi функцiонування суспiльно-економiчних

вiдносин власностi зумовлюють потребу в правовому визна-

ченнi й закрiпленнi кола їхнiх учасникiв, тобто кола субєктiв

права власностi. Визначенню кола субєктiв права власностi

присвячено ст. З Закону "Про власнiсть", згiдно з якою таки-

ми субєктами визнаються: народ України, громадяни, юри-

дичнi особи та держава. Вiдповiдно до ст. 24 цього Закону

субєктом права колективної власностi визнається також

кожний окремо взятий колгосп.

Закон "Про колективне сiльськогосподарське пiдприєм-

ство" (ст. 7) субєктом права колективної власностi визнає

пiдприємство та його членiв як юридичну особу - в частинi

майна, яку вони одержують при виходi з пiдприємства. Ос-

кiльки рiвноправними видами колективного сiльськогосгiо-

228 РОЗДiЛ XI

дичної особи, яке йому належить, є засобом реалiзацiї права

власностi, правовим методом, що забезпечує КСГП, ВСГК,

АСГТ у суспiльному спiвжиттi виробникiв сiльськогосподар-

ської продукцiї.

Правом колективної нлiiсностi юридичне закрiплюються,

зокрема, правомочностi колективного пiдприємства як влас-

ника. Виходячи з його мети i iгiи,д;iпь, визначається коло зна-

рядь i засобiп, необхiдних для нодспнн громадського госпо-

дарства, зд.iтнiсть никорнстонувити i розпоряджатися ними в

iнтересах КСГП, зiiбеiiiсчунаги його пiдприємництво. В нор-

мах права визначено, що засоби виробництва i вироблена

продукцiя належать виключно пiдприємству. На кожне пiд-

приємство як субєкт права власностi повною мiрою поши-

рюються положення ст. 4 Закону "Про власнiсть", згiдно з

яким власник на свiй розсуд має право вчиняти щодо свого

майна будь-якi дiї, що не суперечать законовi. Вiн може ви-

користовувати це майно для здiйснення господарської чи iн-

шої не забороненої законом дiяльностi.

5. Економiчна сутнiсть i природа права колективної влас-

ностi визначають характер i змiст правоздатностi колектив-

них сiльськогосподарських пiдприємств. Однак, здiйснюючи

свою виробничо-господарську дiяльнiсть, користуючись i

розпоряджаючись її окремими обєктами, цi пiдприємства ви-

ходять iз своєї статутної правоздатностi. Змiст їхнiх правомоч-

ностей зумовлено економiчним змiстом власностi: володiнню

в економiчному розумiннi вiдповiдає право володiння; корис-

туванню - право користування; розпорядженню - право

розпорядження знаряддями, засобами i продуктами колек-

тивного виробництва. Зазначенi правомочностi пiдприємство

здiйснює на свiй розсуд, як у власних iнтересах, так i в iнте-

ресах членiв КСГП, не протиставляючи свої пiдприємницькi

iнтереси iнтересам усього суспiльства.

Результативне господарювання i примноження власностi

КСГП забезпечується завдяки досконалому застосуванню

економiчних методiв господарювання та професiонального

пiдприємництва, участi в ринкових iнфраструктурах.

Колективне сiльськогосподарське пiдприємство, ВСГК,

АСГТ користується своїми правами власника для оптималь-

ного в межах цих прав задоволення матерiально-побутових i

соцiальних потреб своїх членiв, акцiонерiв та iнших найманих

працiвникiв.

Право власностi КСГП 229

У визначеннi правового режиму обєктiв права власностi

КСГП значне мiсце належить правовим нормам, покликаним

охороняти майновi права пiдприємств.

6. Колективне пiдприємство як субєкт права власностi бе-

ре участь у майнових правовiдносинах з державними i коопе-

ративними органiзацiями, iншими пiдприємствами, фiнансо-

во-кредитними установами i громадянами. В основi цих пра-

вовiдносин лежить iнститут права власностi колективного

пiдприємства. При цьому залежно вiд характеру цi правовiд-

носини регулюються нормами аграрного права в поєднаннi з

Юрмами нацiонального цивiльного, фiнансового, земельного,

(iдмiнiстративного та iншого законодавства. Цим самим вiдно-

Сини власностi КСГП та їх правова регламентацiя стають пов-

Йiшими i змiстовнiшими.

Отже, право власностi КСГП, ВСГК, АСГТ - це сукуп-

нiсть правових норм, покликаних регулювати майновi вiдно-

сини кожного конкретного пiдприємства як юридичної особи

щодо володiння, користування i розпорядження засобами i

продукцiєю виробництва та iншим майном на свiй розсуд, у

власних iнтересах, забезпечення оптимальної прибутковостi

Пiдприємства, задоволення матерiальних i соцiально-побуто-

вих потреб його членiв, примноження i схоронностi його

майна.

2. Субєкти права власностi

колективного сiльськогосподарського пiдприємства

1. Закономiрностi функцiонування суспiльно-економiчних

вiдносин власностi зумовлюють потребу в правовому визна-

ченнi й закрiпленнi кола їхнiх учасникiв, тобто кола субєктiв

права власностi. Визначенню кола субєктiв права власностi

присвячено ст. З Закону "Про власнiсть", згiдно з якою таки-

ми субєктами визнаються: народ України, громадяни, юри-

дичнi особи та держава. Вiдповiдно до ст. 24 цього Закону

субєктом права колективної власностi визнається також

кожний окремо взятий колгосп.

Закон "Про колективне сiльськогосподарське пiдприєм-

ство" (ст. 7) субєктом права колективної власностi визнає

пiдприємство та його членiв як юридичну особу - в частинi

майна, яку вони одержують при виходi з пiдприємства. Ос-

кiльки рiвноправними видами колективного сiльськогосйо-

230 Роздiл XI

дарського пiдприємства є переважно КСГП (колишнi колгос-

пи), спiлки селян, пайовi товариства, агрофiрми, сiльськогос-

подарськi кооперативи, аграрно-виробничi асоцiацiї та iншi

подiбнi утворення, то кожний iз них, будучи згiдно з законом

i власним статутом юридичною особою, визнається субєктом

права колективної власностi. Закрiплення на рiвнi закону

зближення виробничо-господарської правомочностi пiдпри-

ємства як юридичної особи та ii|шiюмочностi юридичної осо-

би як субєкта прана колективної власностi сприятиме пiд-

вищенню ролi пiдприємств у сферi ринкових економiчних

вiдносин.

Визнання правовою нормою (ст. 7 Закону "Про колектив-

не сiльськогосподарське пiдприємство") члена пiдприємства

субєктом права колективної власностi, а, отже, його права на

пай, як належну йому частку в колективнiй власностi пiдпри-

ємства, розширює коло майна, що є його особистою приват-

ною власнiстю. Таке визнання права на пай є економiчним i

юридичним засобом забезпечення його права як спiввласни-

ка колективного господарства. Належне йому право на пай.i

нараховуванi систематично залежно вiд розмiру такого паю

дивiденди сприяють динамiцi вiдносин власностi у процесi

виробничо-пiдприємницької дiяльностi пiдприємства, напов-

ненню вiдносин колективної власностi новим соцiально-еко-

номiчним змiстом.

2. За iснуючими формами органiзацiї колективної працi на

пiдприємствах функцiонують вiдповiднi виробничо-господар-

ськi пiдроздiли. Виходячи з виробничої доцiльностi та згiдно

зi статутом, за ними закрiплюються, як уже зазначалося, зе-

мельнi угiддя, необхiднi засоби i знаряддя виробництва, ви-

робничi примiщення, споруди та iнше майно. Цi майновi цiн-

ностi є власнiстю пiдприємства. Лише йому належить право

розпорядження ними, а також продукцiєю, виробленою бри-

гадами, фермами та iншими пiдроздiлами. Останнiм нале-

жить право повного господарського вiдання цим майном,

тобто їм надаються вiдповiднi правомочностi щодо рацiональ-

ного використання та розпорядження як засобами, так i про-

дукцiєю виробництва; на них покладаються обовязки щодо

належної їх схоронностi. Але як субєкти права повного гос-

подарського вiдання, а не права власностi, вони не можуть

вирiшувати питання щодо самостiйного розпорядження за-

Право власностi КСГП 231

крiпленим за ними майном або ж виробленою сiльськогоспо-

дарською продукцiєю.

4. КСГП, ВСГК, АСГТ як юридична особа є субєктом

права спiльної часткової власностi в тому разi, коли воно об-

єднує частину своїх засобiв виробництва (наприклад, цегель-

ний завод) i коштiв при створеннi мiжгосподарського пере-

робного пiдприємства, агропромислового обєднання чи iн-

шого спецiалiзованого пiдприємства. У таких випадках пiд-

приємство стає спiввласником як майнових цiнностей, так i

тих доходiв, що набуваються завдяки виробничо-господар-

ськiй дiяльностi зазначених агропромислових утворень. Пiд-

приємство може бути спiввласником збудованих i функцi-

онуючих з його участю мiжгосподарських санаторiїв, будин-

кiв вiдпочинку, культурно-спортивних обєктiв. Частка пiд-

приємства у спiльнiй власностi належить йому за правом

колективної нласностi.

5. Право власностi є абсолютним правом. Пiдприємство

здiйснює його лише через свої органи управлiння - загальнi

.iбори членiв пiдприємства, збори уповноважених, правлiння,

Голову правлiння. В межах, установлених законом i статутом,

дише цi органи можуть вирiшити, як використовувати майно,

засоби i продукти виробництва, кошти.

Абсолютнiсть права власностi пiдприємства полягає в його

недоторканностi, в недопустимостi фактичного усунення

субєкта цього права вiд здiйснення ним правомочностi роз-

поряджатися своїми коштами або засобами, переданими йо-

му для участi у створеннi статутного фонду (мiжгосподар-

ських органiзацiй або обєднань). Зокрема, пiдприємства, якi

взяли участь у створеннi статутного фонду мiжгосподарських

будiвельних органiзацiй, з роками були позбавленi права на

частину чистого прибутку, одержуваного цими органiзацiями,

а з утворенням, наприклад, концерну Украгропромбуду, як

державно-кооперативного формування, фактично були по-

збавленi права власностi на свою частку в основних та обiго-

вих коштах цього концерну.

Державнi органи не можуть втручатися в здiйснення

КСГП або мiжгосподарськими органiзацiями свого права

власностi, в цiлому, i права розпорядження його окремими

обєктами. Зокрема, Законами "Про власнiсть", "Про колек-

тивне сiльськогосподарське пiдприємство" забороняється

мiсцевим органам влади та iншим державним органам i ко-

232 Роздiл XI

лективним органiзацiям розпоряджатися майном та проводи-

ти вилучення майна, яке належить недержавним пiдприєм-

ствам, розпоряджатися коштами, робочою худобою та про-

дукцiєю, зобовязувати цi пiдприємства надавати грошовi су-

ми i натуральнi засоби на погреби, прямо не передбаченi за-

конами України.

3. Обєкти прина нлисностi

колективних сiльськогосподарських пiдприємств

1. Обєктами суспiльних економiчних i юридичних вiдно-

син власностi здебiльшого виступають речi. Вони є обєктами

цих вiдносин внаслiдок саме їх властивостей задовольняти

потреби людини. Окрему рiч, кошти, матерiальнi цiнностi або

ж їх сукупнiсть прийнято називати майном, а юридичнi вiд-

носини, що виникають стосовно цього майна, - майновими.

Обєктами права власностi колективного пiдприємства також

є цiннi папери, акцiї. Майно, що належить, зокрема, колек-

тивному пiдприсмстпу, вiдповiдає цiлям, завданням i характе-

ровi його пiдприємницької виробничо-господарської та куль-

турно-побутової дiяльностi, його правоздатностi. Подiбно до

того, як правоздатнiсть колективного пiдприємства визна-

чається нормами права, так i норми права встановлюють коло

речей та майна, якi можуть належати до обєктiв права його

власностi.

2. Обєкти права власностi КСГП визначено ст. 24 Закону

"Про власнiсть", а також ст. 7 Закону "Про колективне

сiльськогосподарське пiдприємство". Перелiк обєктiв права

власностi в цих статтях вiдрiзняється, що пояснюється, на

наш погляд, полiтичними, психологiчними та економiчними

змiнами, якi стались у перiод мiж прийняттям цих Законiв.

Так, згiдно зi ст. 24 Закону "Про власнiсть" обєктами пра-

ва власностi кооперативу (колгоспу) (нинi - колективне сiль-

ськогосподарське пiдприємство) в 1991 р. визнавалися лише:

будiвлi, споруди, грошовi та майновi внески його членiв, ви-

роблена ним продукцiя, доходи, одержанi вiд її реалiзацiї та

iншої дiяльностi, передбаченої статутом кооперативу (колгос-

пу), а також iнше майно, придбане за пiдстав, прямо не забо-

ронених законом.

3. Вiдповiдно до ст. 7 Закону "Про колективне сiльсько-

господарське пiдприємство" починаючи з лютого 1992 р.

Право власностi КСГП 233

i

обєктами права власностi у КСГП, ВСГК, АСГТ визнаються:

земля та обiговi засоби виробництва, грошовi та майновi

внески його членiв, вироблена ним продукцiя, одержанi дохо-

ди, майно, придбане на законних пiдставах.

Обєктами права власностi колективного пiдприємства є

також частки у майнi та прибутках мiжгосподарських пiдпри-

ємств та обєднань, членом яких воно є. Обєкти права колек-

тивної власностi кожного конкретного пiдприємства визнача-

ються згiдно з чинним законодавством та його статутом. Але

ижне пiдприємство може бути власником будь-якого майна,

i необхiдного йому для аграрного та будь-якого iншого пiдпри-

< мництва (бiзнесу), зокрема ведення громадського господар-

< i на, переробки сiльськогосподарської продукцiї, задоволен-

ня своїх виробничих потреб, а також для задоволення куль-

турно-побутових запитiв членiв свого пiдприємства.

КСГП складається з виробничих пiдроздiлiв: дiльниць,

пiлдiлень, цехiв, пiдрядно-орендних угворень, комплексних

iракторних, рiльничих, кормозаготiвельних, садiвницьких та

штих спецiалiзованих бригад, а також тваринницьких ферм.

Чи цими пiдроздiлами закрiплюються земельнi площi, тракто-

ри, машини та iнвентар, робоча i продуктивна худоба, необ-

хiднi господарськi будiвлi та iншi засоби виробництва. Вироб-

ничi пiдроздiли пiдприємства здiйснюють свою дiяльнiсть на

основi внутрiшньогосподарського розрахунку. В бригадах для

регулювання економiчних взаємин мiж ними застосовуються

чековi та iншi форми розрахункiв. Вони використовуються i

як засоби облiку та контролю за результатами виробничо-гос-

подарської дiяльностi.

Обєктами права власностi КСГП слiд вважати лише такi

виробничо-господарськi пiдроздiли, яким повною мiрою

властива виробничо-господарська самостiйнiсть, чiтка вiдок-

ремленiсть майна i окресленiсть майнових вiдносин стосовно

всього громадського господарства пiдприємства. Наприклад,

маслозавод, виноробний чи цегельно-черепичний заводи, цех

iз виробництва плодово-овочевих консервiв, тваринницька

ферма та iн.

Обєктивною ознакою того чи iншого пiдроздiлу як обєк-

та права власностi пiдприємства належить вважати таку озна-

ку, вiдповiдно до якої цей виробничий пiдроздiл може бути

використаний для застосування пiдрядно-орендної форми

органiзацiї виробництва на пiдприємствi. В iнших випадках

234 Роздiл XI

окремi виробничо-господарськi пiдроздiли є лише формою

органiзацiї працi, а надане їм майно є власнiстю пiдприємства

i перебуває в їхньому використаннi на правi повного госпо-

дарського вiдання. Наприклад, рiльничi бригади, обєднанi в

цех рiльництва.

4. Власнiстю КСГП є пiдсобнi виробництва з переробки

продуктiв сiльського господарства: млини, круподернi, мас-

лоробнi, молокозаводи, плодоовочесушарнi, цехи з переробки

плодiв та овочiв, сироварнi й т. iн. Крiм того, для обслугову-

вання виробничих потреб пiдирисмстпо має власнi кузнi,

слюсарнi, деревообробнi майстернi, лимарнi. Для працiвникiв

пiдприємства збудовано клуби та бiблiотеки, майстернi побу-

тового обслуговування, хлiбопекарнi, їдальнi, дитячi заклади,

перукарнi, лазнi. Власнiстю колективних пiдприємств є також

устаткування пiдсобних виробництв та iнше майно мiсцевих

промислiв.

5. Пiдприємства є власниками виробленої ними сiльсько-

господарської продукцiї: зерна, мяса, технiчних культур,

молока, масла, картоплi, овочiв, фруктiв та iн. Поряд iз про-

дукцiєю, яку одержують пiдприємства вiд основних галузей

виробництва, вони є власниками продукцiї та виробiв, що ви-

робляються пiдсобними й допомiжними галузями виробниц-

тва (борошно, масло, олiя, сухофрукти, риба, мед, вина,

вироби мiсцевих промислiв), а також доходiв, одержаних вiд

лiсокористування, загальнопоширених копалин, торфу, та iн-

ших доходiв вiд правомiрної експлуатацiї природних багатств.

6. Встановленi нормами зазначених вище законiв правила

щодо таких обєктiв права власностi колективного пiдприєм-

ства, як грошовi та майновi внески членiв пiдприємства, тор-

каються, головним чином, новостворюваних недержавних

субєктiв аграрного пiдприємництва: сiльськогосподарських

кооперативiв, фермерiв, аiрприо-пиробпичих асоцiацiй та iн-

ших утворень. Переважно такi угпорсння є вузькоспецiалiзо-

ваними i з незначними обсягами виробництва.

4. Змiст права власностi колективного

сiльськогосподарського пiдприємства

1. Поняття права колективної власностi певною мiрою ха-

рактеризується його змiстом. Змiст права власностi КСГП,

ВСГК, АСГТ становлять його права та обовязки щодо воло-

Право власностi КСГП 235

дiння, користування i розпорядження засобами та продук-

цiєю колективного виробництва. Це - сукупнiсть правомоч-

ностей щодо здiйснення прав володiння, користування i роз-

порядження всiма обєктами права колективної власностi.

Визначенню змiсту права власностi присвячена ст. 8 Закону

"Про колективне сiльськогосподарське пiдприємство", нор-

ми якої грунтуються на засадах Закону "Про власнiсть". Зок-

рема, пiдприємство самостiйно володiє, користується i розпо-

ряджається належними йому обєктами власностi.

Право володiння - юридичне забезпечена можливiсть

Господарського володiння пiдприємством тими чи iншими

;мсобами i продуктами виробництва, коштами або iншими

матерiальними цiнностями начебто власними. Право воло-

дiння являє собою початкову правомочнiсть, необхiдний

юридичний лiсiб досягнення певної економiчної цiлi, є пере-

думоiюю права пiдприємства користуватися i розпоряджатися

належним йому майном.

Володiння тим чи iншим майном є юридичне правомiр-

iiим, якщо воно здiйснюється самим власником-пiдприєм-

i ном, його виробничо-господарським пiдроздiлом або вiдпо-

иiдiю до волевиявлення першого iншою особою. В рештi

нiчiадкiв матиме мiсце фактичне володiння рiччю, що здiй-

снюється проти волi власника. Практичне значення вiдмежу-

вання права володiння вiд iнших правомочностей власника

полягає в його правi вимагати захисту свого права володiння

у порядку, передбаченому законом, - у порядку вiндикацiї.

Пiдставою для такого захисту є право володiння, а не сам

факт заволодiння майном.

Пiдприємство має право володiти лише майном, необхiд-

ним йому для господарської дiяльностi в межах його право-

здатностi. Володiння засобами i продуктами сiльськогоспо-

дарського виробництва є не тiльки правом, а й вiдповiдним

обовязком пiдприємства.

2. Право користування - це юридичне забезпечена мож-

ливiсть i обовязок експлуатацiї речей через одержання вiд

них корисних властивостей для досягнення певного матерi-

ального результату. Виходячи з цього загального положення,

таким правом для КСГП, СпС, ВСГК є виробниче користу-

вання знаряддями i засобами виробництва, господарськими

спорудами i технiкою, експлуатацiя робочої худоби, викорис-

тання iншого майна (зокрема виробiв пiдсобних цехiв, пiд-

236 Роздiл XI

приємств), а також одержання вiдповiдних господарських ре-

зультатiв: урожаю сiльськогосподарських культур, продуктiв

тваринництва, приросту жиної ваги стада тварин, плодiв са-

дiвництва i виноградарства, прибуткiв вiд зданих в оренду ху-

доби, засобiв виробництва, примiщень тощо. Отже, внаслiдок

права користування колектинним майном створюються новi

матерiальнi цiнностi, на якi у пiдприємства виникає право

власностi.

Належне пiдприємству iiрiшо користування здiйснюється

застосуванням працi його члгпiн тп осiб, якi працюють на

ньому за трудовим договором. Майно КСГП, СпС, ВСГК по-

винно використовуватись вiдповiдно до його цiльового при-

значення - для подальшого розвитку господарства. Водночас

пiдприємство може надавати своє майно безоплатно або за

невелику плату в користування (оренду, прокат) своїм членам

або iншим особам для одержання прибутку, задоволення їх

матерiальних i культурно-побутових потреб (як-от допомога

членам пiдприємства у будiвництвi або ремонтi житлових бу-

динкiв, обробiтку присадибних земельних дiлянок тощо).

В аграрному законодавствi закрiплюється вимога рацiо-

нально використовувати належнi пiдприємству знаряддя i за-

соби виробництва, дбайливо зберiгати, своєчасно ремонтува-

ти i доглядати трактори, комбайни та iнше сiльськогосподар-

ське знаряддя, а також належним чином зберiгати насiння i

корми.

3. Право розпорядження - це можливiсть вчинення юри-

дичних дiй щодо певного майна, коштiв або iнших матерiаль-

них цiнностей. Наслiдком цих дiй є виникнення, змiна або

припинення права власностi пiдприємства на майно (його

привласнення), надання цього майна iншiй особi на правi ко-

ристування, в тому числi в оренду, прийняття рiшення про

використання коштiв на придбання майна. Право розпоря-

дження майном i кощi.iми пiдприємства належить тiльки

самому пiдприємству як юридичнiй особi, його органам

управлiння.

У науцi аграрного права право розпорядження розмежову-

ється за двома аспектами: а) як органiзацiя або встановлення

порядку внутрiшньогосподарського використання колектив-

ного майна, закрiплення його за виробничими пiдроздiлами i

окремими членами пiдприємства з метою одержання вiд

нього корисних властивостей (цi розпорядчi дiї називають та-

Право власностi КСГП 237

кож правом управлiння майном); б) як передача обєктiв пра-

ва колективної власностi у власнiсть або користування iншiй

особi. Саме цiєю частиною права розпорядження зумовлено

участь пiдприємства як субєкта права власностi та юридичної

особи в ринкових економiчних вiдносинах.

4. Право розпорядження майном криє в собi здiйснення

органами самоврядування управлiнських дiй, спрямованих на

визначення цiльового призначення конкретних обєктiв пра-

на власностi пiдприємства, закрiплення майна за його вироб-

ничими пiдроздiлами, визначення порядку i умов викорис-

тання корисних властивостей того чи iншого майна. Право

розпорядження в цьому аспектi охоплює дiї пiдприємства як

власника щодо облiку i зберiгання одержаної натуральної

продукцiї, розподiлу одержаних доходiв, утворення внутрiш-

ньогосподарських фондiв для задоволення поточних вироб-

ничих потреб. У цьому випадку право розпорядження не

спричиняє змiну субєкта права власностi. Останнiм, як i ра-

нiше, залишається пiдприємство. Внаслiдок цих розпорядчих

дiй пiдприємство надiляє свої виробничi пiдроздiли правом

повного внутрiшньогосподарського вiдання згiдно з цiлями їх

дiяльностi i господарського призначення майна, забезпечен-

ня внутрiшньогосподарського розрахунку i пiдприємництва.

Для вiдносин, що складаються у процесi реалiзацiї пiдпри-

ємством своїх правомочностей власника, характерне злиття в

тих самих дiях двох правомочностей: права користування i

права розпорядження. Наприклад, використовуючи насiння

для посiву, пiдприємство водночас здiйснює i право користу-

вання, i право розпорядження ним.

5. Змiст права власностi кожного окремого пiдприємства

визначається нормами Закону "Про власнiсть", де поняття

змiсту права власностi трактується у ст. 4 "Здiйснення права

власностi", згiдно з якою власник на свiй розсуд володiє, ко-

ристується i розпоряджається належним йому майном. Влас-

ник має право вчиняти щодо свого майна будь-якi дiї, що не

суперечать законовi. Вiн може використовувати його для

здiйснення господарської та iншої, не забороненої законом,

дiяльностi. Закон проголошує, по-перше, принцип - усiм

власникам рiвнi умови здiйснення своїх прав i, по-друге, га-

рантує, що держава безпосередньо не втручатиметься в госпо-

дарську дiяльнiсть субєктiв права власностi.

238 Роздiл XI

6. Правомочностi пiдприємства як власника визначаються

його статутом, зокрема вони полягають: у набуттi у власнiсть

матерiально-технiчних засобiв i ресурсiв, будiвельних та iн-

ших матерiалiв, залученнi при необхiдностi на добровiльнiй

основi грошових i майнових инсскiїї членiв пiдприємств, ор-

ганiзацiй та громадян, у розподiлi мiж ними частини доходiв

або продукцiї пропорцiйно до розмiрiв зроблених внескiв, а

також у створеннi пайового фонду членiв пiдприємства.

iстотним елементом прiїїш розпорядження власнiстю пiд-

приємства с встановленi його статутом правила, що регулю-

ють розподiл валової продукцiї та доходiв. Правове регулю-

вання розподiлу здiйснюється таким чином, щоб iз виробле-

ної власної продукцiї вiдшкодовувалися матерiальнi витрати

на її виробництво (амортизацiя основних засобiв, витрати на

насiння, корми, добрива, пальне, витрати на поточний ре-

монт тощо). Валовий дохiд пiдприємство використовує для

розрахункiв за своїми зобовязаннями перед бюджетом i бан-

ками, спрямовує на розширення виробництва, оплату працi,

здiйснення соцiального розвитку, утворення страхових фон-

дiв, а також для участi своїми коштами у створеннi й дiяль-

ностi мiжгосподарських пiдприємств, органiзацiй, обєднань.

Своє право розпоряджатися коштами пiдприємство здiйснює

так, щоб своєчасно внести платежi державi та повернути гро-

шовi позики, не допускати дебiторської заборгованостi, своє-

часно розраховуватися з працiвниками i кредиторами, утво-

рювати й поповнювати громадськi фонди. В сучасних умовах

впровадження нових форм i методiв ринкової економiки

особливого значення набувають вiдрахування дивiдендiв на

рахунки пайовикiв i кошти для участi недержавних субєктiв

аграрного пiдприємництва у приватизацiї, зокрема перероб-

них пiдприємств.

Здiйснюючи право розпорядження майном i коштами,

пiдприємство виходить iз своєї господирської самостiйностi,

економiчної незалежностi та правоздатностi як юридичної

особи.

5. Правовий режим майна колективного

сiльськогосподарського пiдприємства

1. Власнiсть колективного сiльськогосподарського пiдпри-

ємства складається з майна, коштiв, цiнних паперiв (акцiй,

валюти, векселiв, облiгацiй) та iнших матерiальних та немате-

Право власностi КСГП 239

рiальних цiнностей. Все майно залежно вiд ролi та цiльового

призначення обєктiв права власностi подiляється на окремi

складовi частини - господарськi фонди. Науково-обгрунто-

вана класифiкацiя майнових цiнностей КСГП, ВСГК, АСГТ

спрямована на оптимальне одержання вiд майнових фондiв

найбiльшої ефективностi, досягнення прибутковостi кожної з

галузей сiльського господарства, належної матерiальної заiн-

тересованостi, задоволення життєвих потреб членiв i працiв-

никiв колективного сiльськогосподарського пiдприємства.

Правовий режим фондiв - це сукупнiсть усiх правомоч-

ц остей власника, взятих у їх єдностi, з приводу кожного або

i рули обєктiв права власностi, крiм того, визначений норма-

ми права режим певної, вiдокремленої за своїми економiчни-

ми властивостями частини майна, яка характеризується єди-

ним для неї пршначснням, однорiдними правами та обовяз-

ками КСГП, ВСГК, АСГТ щодо володiння, користування i

розпорядження засобами цього фонду. Дане поняття охоплює

iХiiр.iктернi для засобiв цiєї групи джерела їх утворення, спо-

Ь(>о(н виникнення на них права власностi i способи його при-

iЩiiсння, а також властивi цiй групi засобiв правовi форми

Чминсння ними юридичних дiй та правової її охорони. Своє-

рiдним моментом у визначеннi правового режиму фондiв є те,

що пiдприємство надiлено такими правомочностями одно-

часно як колективне пiдприємство i як юридична особа.

2. Примiрний зразок статуту КСГП (п. 1.14), вiдповiднi

її ому пункти є в статутах кожного, окремо взятого КСГП, та-

кож вiдповiдно до рiчних виробничо-фiнансових планiв та

форм рiчної звiтностi про дiяльнiсть господарства в КСГП

визначають такi громадськi фонди: основнi виробничi фонди

i ромадського призначення, основнi виробничi фонди несiль-

ськогосподарського призначення, основнi невиробничi фон-

ди, фонд власних оборотних засобiв, натуральний i грошовий

фонд оплати працi, фонди економiчного стимулювання та iн-

шi спецiальнi фонди.

Серед обєктiв права власностi КСГП, ВСГК, АСГТ про-

вiдну роль вiдiграють виробничi фонди. Зокрема, це виробни-

чий фонд сiльськогосподарського призначення. Згiдно з за-

конами "Про власнiсть" (ст. 25), "Про колективне сiльсько-

господарське пiдприємство" (п. 1 ст. 7), п. 4.1 Примiрного

зразка статуту до нього належать: земля, будинки, споруди,

трактори, комбайни та iншi машини, устаткування, транс-

240 Роздiл XI

портнi засоби, робоча i продуктивна худоба, багаторiчнi пло-

довi, ягiднi, винограднi та лiсовi насадження, мелiоративнi та

зрошувальнi споруди, кошти, переданi КСГП для утворення

статутного фонду мiжгосподарських пiдприємств (органiза-

цiй), а також частка (пай) в майнi дгрокомбiнатiв, мiжгоспо-

дарських пiдприємств т;< iнших субєктiв пiдприємництва.

До основних виробничих фондi> несiльськогосподарсько-

го призначення належать: промислонi виробничi основнi за-

соби (наприклад, пiдсобнi пиробнинтна i промисли), засоби

будiвництва, заклади торгiилi i громадського харчування то-

що.

Доосновних невиробничих фондiв КСГП, ВСГК, АСГТ

належать: жилi примiщення, обладнання та iнше майно жит-

лового призначення; обєкти комунального та побутового об-

слуговування населення; клуби, бiблiотеки, школи, спортивнi

споруди, дошкiльнi дитячi заклади, медпункти, iншi обєкти

культури, мистецтва, органiзацiй охорони здоровя, фiзичної

культури та соцiального забезпечення.

3. Правовий режим основних фондiв КСГП, ВСГК, АСГТ

характеризується такими ознаками: а) засоби основного фон-

ду повиннi використовуватися колективним сiльськогоспо-

дарським пiдприємством виключно за їхнiм господарським

призначенням; б) основнi засоби повиннi бути в економiчно

доцiльнiй кiлькостi та видах, у разi потреби вони можуть

зростати або зменшуватися (коли вони зайвi та негативно

впливають на собiвартiсть продукцiї, яка виробляється).

Кошти, одержанi вiд реалiзацiї основних засобiв (через їх не-

придатнiсть, неможливiсть або економiчну недоцiльнiсть ви-

користання), витрачаються за розсудом власника, зокрема

для, поповнення основних засобiв; в) у разi добровiльного ви-

ходу (а не виключення за дисциплiнарнi правопорушення) з

колективного сiльськогосподарського пiдприємства громадя-

нин має право на видiл належного йому паю; г) у випадку

лiквiдацiї колективного сiльськогосподарського пiдприєм-

ства, майно, що залишилося пiсля розрахункiв з бюджетом,

банками та iншими кредиторами, розподiляється мiж члена-

ми цього КСГП, СпС, ВСГК тощо. Це правило встановлено

в законах "Про власнiсть" (ст. 25), "Про колективне сiльсь-

когосподарське пiдприємство" (ст. 33) i є обовязковим.

4. Правовий режим основних виробничих i невиробничих

фондiв визначає правомочностi КСГП щодо полiпшення ви-

Право власностi КСГП 241

користання та зберiгання цих фондiв. Так, наприклад, на

КСГП покладаються обовязки бiльш продуктивно викорис-

товувати трактори, автомобiлi, сiльськогосподарськi машини

i устаткування тваринницьких ферм. КСГП зобовязанi поси-

лити контроль за зберiганням сiльськогосподарської технiки i

правильнiстю її вибраковки та списання. Аграрне законодав-

ство передбачає вiдповiдальнiсть осiб, винних у негосподар-

ському використаннi, розукомплектуваннi, передчасному

списаннi названих основних засобiв.

На основнi засоби виробництва пiдприємства може бути

ввернено стягнення за претензiями кредиторiв (ст. 7 Закону

"Про власнiсть").

Серед обєктiв права власностi КСГП важливу роль вiдiг-

рають фонди власних оборотних засобiв, якi використовують-

ся протягом одного виробничо-господарського року. Це, зок-

реми. фонди: основний насiннєвий, основний фуражний, по-

точних виробничих затрат, вирощування i вiдгодiвлi худоби,

майбутнiх виробничих затрат на покриття витрат незаверше-

ного виробництва.

Статути окремих колективних пiдприємств покладають на

останнiх обовязок створити основнi насiннєвi фонди у роз-

мiрi повної потреби. Чинне законодавство зобовязує КСГП

щорiчно забезпечувати себе власним високоякiсним насiн-

ням урожайних i пристосованих до мiсцевих умов сортiв зер-

нових, зернобобових, олiйних культур, посадковим матерiа-

лом картоплi та iнших овочевих культур.

Для досягнення цiєї мети розроблено комплекс заходiв

щодо докорiнного полiпшення органiзацiї селекцiйно-насiн-

ницької роботи зернових, олiйних i овочевих культур та трав,

впровадження у виробництво нових високопродуктивних їх

сортiв.

Статут КСГП, ВСГК, АСГТ покладає на останнiх обовя-

зок створювати насiнний фонд у розмiрi повної потреби, за-

безпечувати пiдвищення урожайностi сiльськогосподарських

культур на основi пiднесення культури землеробства, додер-

жання сiвозмiн, полiпшення насiнництва, застосування сис-

теми добрив i здiйснення iнших заходiв.

Чинним законодавством господарства зобовязанi щорiч-

но забезпечувати себе власним високоякiсним насiнням уро-

жайних i пристосованих до мiсцевих умов сортiв зернових,

зернобобових, олiйних культур i трав, вважаючи це одним iз

242 Роздiл XI

найважливiших засобiв для виконання завдань по дальшому

пiдвищенню врожайностi всiх сiльськогосподарських культур

i всебiчному розвитку громадського тваринництва.

Насiннєвi фонди сiльськогосподарських пiдприємств не-

доторканнi, їх слiд ретельно оберiгати i витрачати тiльки на

посiвнi цiлi. Особи, виннi я порушеннi встановленого поряд-

ку створення в КСГП (СпС, ВСТК тощо) власних насiннєвих

ФОНДiВ, ПРИТЯГУЮТЬСЯ ДО ВiДiЮЦiДiiЛЬНОСТi. ВiДПОВiДНО ДО СТ. 7

Закону "Про власнiсть" нинi i нн основнi насiннєвi фонди

може бути звернено стягнення :>а претензiями кредиторiв.

Основний фуражний фонд утворюється з одержаного уро-

жаю для годiвлi худоби у розмiрi рiчної повної потреби. Вiд-

повiдно до пунктiв 5.14 i 9.5 Примiрного зразка статуту КСГП

видiляє корми для громадського поголiвя худоби i птицi в

розмiрi повної потреби, а для худоби i птицi, якi знаходяться

в особистих пiдсобних господарствах його членiв та iнших

громадян, - на договiрнiй основi.

5. У колективному сiльськогосподарському пiдприємствi

також утворюється страховий насiннєвий фонд, який вико-

ристовується у випадку неврожаю. Вiн повинен щорiчно

оновлюватися шляхом його замiни та поповнення насiнням

нового врожаю. Цей фонд зберiгається i облiковується окре-

мо вiд основного насiннєвого фонду i може бути використа-

ний лише за цiльовим призначенням.

Основний фуражний фонд утворюється з одержаного уро-

жаю для годiвлi худоби в розмiрi рiчної потреби. Пiдприєм-

ство видiляє корми для видачi або продажу його членам та

працiвникам.

Грошовий фонд оборотних коштiв КСГП, ВСГiС АСГТ

створюється в таких розмiрах, якi забезпечують його нор-

мальну господарську дiяльнiсть, для задоволення поточних

потреб i проведення всiєї сукупностi витрат в незавершене

виробництво в усiх галузях громадського виробництва.

У системi громадських фондiв КСГП, ВСГК, СпС, АСГТ

першорядне мiсце належить фондам оплати працi i економiч-

ного стимулювання. Правове реiулювання вiдносин з оплати

працi провадиться вiдповiдно до ст. 19 Закону "Про колек-

тивне сiльськогосподарське пiдприємство", ст. 24 Закону

"Про сiльськогосподарську кооперацiю" та на пiдставi Стату-

ту i Положення про оплату працi членiв колективних сiль-

ськогосподарських пiдприємств.

Право власностi КСГП 243

Для задоволення власних культурно-побутових потреб

членiв i працiвникiв пiдприємства та їх рiдних, пiдготовки

молодих спецiалiстiв сiльського господарства, механiзаторiв,

пiдвищення квалiфiкацiї, а також придбання обладнання для

культурно-побутових установ пiдприємство утворює культур-

но-побутовий фонд.

У колективних сiльськогосподарських пiдприємствах мо-

жуть утворюватися й iншi громадськi фонди, необхiднi для за-

безпечення виробничої дiяльностi та задоволення матерiаль-

них i культурних потреб їхнiх членiв та працiвникiв, що пра-

цюють за трудовим договором.

6. Право власностi сiльськогосподарського кооперативу

иизнається за ним вiдповiдно до ст. 20 Закону "Про сiльсько-

господарську кооперацiю". У цiй статтi мiститься правова

норма, тотожна за змiстом ст. 7 Закону "Про колективне

сiлi.ськогисiюдарське пiдприємство". Поряд з цим ст. 20 ви-

цi.iiис розмежування власностi сiльськогосподарського коо-

перативу на пайовий i неподiльний фонди. Порядок форму-

пан ця i розмiри неподiльного фонду встановлюються Стату-

сом кооперативу.

Цивiльно-правова охорона - це примусове витребування

йiдприємствам майна iз чужого незаконного володiння, вiд-

шкодування завданої шкоди i застосування майнових санкцiй

за порушення договорiв КСГП, ВСГК, АСГТ. Так, згiдно зi

ст. 440 Цивiльного кодексу України, шкода, завдана пiдпри-

ємству пiдлягає вiдшкодуванню у повному обсязi особою, яка

заподiяла шкоду.

Кримiнально-правовi заходи застосовуються до осiб, якi

здiйснили злочин" проти власностi i майнових iнтересiв

КСГП, ВСГК, АСГТ. Аграрно-правовiй вiдповiдальностi при-

свячено спецiальний роздiл цього пiдручника.

6. Пайовий фонд майна

членiв Сiльськогосподарського пiдприємства

та його правовий режим

1. Визначальною ознакою сiльськогосподарського пiдпри-

ємства, заснованого на частковiй (пайовiй) власностi його

членiв (наприклад, у КСГП, СпС, ВСГК тощо), є iснування

пайового фонду майна членiв цих пiдприємств з вiдповiдним

правовим режимом.

244

Роздiл XI

Згiдно з законодавством i статутами КСГП, СпС, ВСГК

пайовий фонд майна членiв зазначених субєктiв пiдприєм-

ництва складають знаряддя та засоби виробництва. До пайо-

вого фонду майна членiв пiдприємства включаються: вартiсть

основних виробничих i обiгових фондiв, створених за рахунок

дiяльностi пiдприємства, цiннi папери, акцiї, грошi та вiдпо-

вiдна частка вiд участi в дiяльностi iнших пiдприємств i орга-

нiзацiй. Сума пайових фондiп мийна, яка належить членам

КСГП, СпС, ВСГК, стпнонить їх пайовий фонд.

Майновi, пайовi вiдносини регулюються нормами Закону

"Про колективне сiльськогосподарське пiдприємство" (ст. 9),

Статутом i Положенням про пайовий фонд майна членiв ко-

лективного сiльськогосподарського пiдприємства. Залежно

вiд мети використання пайового фонду, його матерiального

характеру та правового режиму iснує два види пайових фондiв

членiв пiдприємства.

2. Перший з пайових фондiв iснував уроки заснування ко-

лективних господарств у виглядi сiльськогосподарських артi-

лей. Порядок створення такого фонду передбачався При-

мiрним статутом сiльськогосподарської артiлi, прийнятим у

1930 р. i у 1935 р. Згiдно з цим нормативно-правовим актом i

Статутом сiльськогосподарської артiлi селяни, якi ставали

членами артiлi, усуспiльнювали належнi їм на правi власностi

знаряддя виробництва. Усуспiльнене майно згiдно iз статутом

переходило у власнiсть артiлi (колгоспу). Частина вартостi

цього майна зараховувалась до неподiльного фонду колгоспу,

а частина була пайовим внеском селянина-колгоспника,

який вступав до колгоспу. Колгоспниковi за статутом надава-

лося право одержати пай в разi виходу зi складу колгоспу.

Будь-яких матерiальних винагород селянин-колгоспник за

усуспiльнене майно не одержував. Примiрний статут колгос-

пу, прийнятий у 1969 р. (а вiн також мав юридичну силу пiд-

законного акта), не мiстив згадки про пайовий фонд. Внаслi-

док цього члени колгоспу, якi усуспiльнювали знаряддя i за-

соби виробництва при створеннi колгоспу, по сутi, були по-

збавленi права на усуспiльнене майно, яке в такий спосiб

перетворювалось на виключну власнiсть колгоспу.

3. iстотно вiдмiнним економiчним змiстом i правовим ре-

жимом характеризуються пайовi фонди майна членiв КСГП,

про якi йдеться в ст. 9 Закону "Про колективне сiльськогос-

подарське пiдприємство" та у внутрiшньогосподарських ло-

Право власностi КСГП 245

кальних правових актах. Основна мета i ознака цього фонду

полягає у пiднесеннi ролi майнових прав кожного окремого

члена пiдприємства як субєкта права власностi на його май-

но, наближення його матерiальних iнтересiв до громадського

виробництва та пiдприємницьких результатiв. До пайового

фонду майна членiв пiдприємства включають: балансову вар-

тiсть основних виробничих та обiгових фондiв, створених за

рахунок дiяльностi пiдприємства; цiннi папери, акцiї, кошти i

вiдповiдну частину коштiв вiд участi в дiяльностi iнших пiд-

приємств i органiзацiй.

Пайовий фонд майна - це балансова вартiсть основних

виробничих та обiгових фондiв, створених за рахунок дiяль-

ностi КСГП, СпС. Пайовий фонд закрiплюється за членами

КСГП, СпС, ВСГК пропорцiйно їхньому конкретному трудо-

вому внесковi та записується на особових рахунках. Саме па-

йовий фонд майна членiв КСГП, який складається з суми

часток (паїв) у майнi членiв цього пiдприємства, стає тепер

єдиною основою для утворення колективної власностi його

членiв. Саме це, передане власниками (громадянами-члена-

ми пiдприємства), майно тепер становить соцiально-еконо-

мiчну основу для iснування i дiяльностi КСГП як юридичної

особи, котра господарює самостiйно, i вiдповiдає за своїми

зобовязаннями лише в межах свого наявного майна. iншими

словами, колективне пiдприємство як юридична особа i

субєкт господарювання, по сутi, є "пiдприємством з обмеже-

ною вiдповiдальнiстю", коли власники переданого майна не

несуть вiдповiдальностi за зобовязаннями створених ними

субєктiв пiдприємництва (юридичних осiб) усiм своїм наяв-

ним майном.

Вiдродження та функцiонування пайового фонду КСГП,

СпС, ВСГК врегульовано нормами права, серед яких чiтко

простежуються три групи джерел, за якими формується пайо-

ва власнiсть.

До першої групи належать закони. Насамперед, закони

"Про власнiсть" (пункти 2, 3 ст. 25), "Про колективне сiль-

ськогосподарське пiдприємство" (ст. 9). До другої групи на-

лежать локальнi внутрiшньопiдприємницькi акти, зокрема

прийнятi вищими органами самоврядування КСГП, СпС,

ВСГК (наприклад. Положення про пайовий фонд майна чле-

нiв цих КСГП, СпС, ВСГК). До третьої групи вiдносяться ак-

ти рекомендацiйно-примiрного характеру. Серед них, зокре-

назвати Методичнi рекомендацiї з приватизацiї май-

колективних сiльськогосподарських пiдприємств1. Реко-

мендацiї з реформування колгосп iг i радгоспiв, схваленi З

жовтня 1992 р. Науково-технiчною радою МСРП тощо.

4. Пайовий фонд КСГП, СпС, ВСГК визначається за рiч-

ними звiтами у такому порядку: вiл вартостi наявних основ-

них засобiв виробництиа пiдприємспиi наприкiнцi року вiднi-

мається вартiсть осноiiних шиибiп, одержаних за попереднiй

перiод бенкоцгшвно нОо стнорених iд рахунок бюджетних

асш иунпкiї, а також (iрилГшiтх ш рихунок непогашених кре-

дитiи бннку, та сума її аморти:шцiйiют iносу.

Пийикнй фонд членiв колсктииного пiдприємства визна-

чається вiдповiдно до дiючого в ньому Положення про пайо-

вий фонд. Нинi, як свiдчить узагальнений досвiд, iснує де-

кiлька методик розрахунку пайового (часткового) фонду май-

на членiв КСГП.

Загалом усi цi методики зводяться до визначення пайового

(часткового) фонду, виходячи: по-перше, з майна, внесеного

при утвореннi такого колективного пiдприємства його члена-

ми (в тому числi при створеннi в 30-тi роки сiльгоспартiлей,

колгоспiв), - це майно обраховується за його сьогоднiшньою

вартiстю; по-друге, виключно з трудової участi кожного члена

колективного пiдприємства (колишнього колгоспу) в громад-

ському виробництвi; по-третє, таке визначення здiйснюється

поєднанням наведених вище двох методик.

В Українi, на наш погляд, найбiльш виправдано застосову-

вати другу методику,оскiльки нинi надто складно встанови-

ти, хто, скiльки i яке саме майно внiс при вступi в ЗО-тiта на-

ступнi роки до колгоспу.

Конкретний трудовий внесок кожного члена колишнього

колгоспу (а зараз - колективного пiдприємства) визначаєть-

ся (за другою методикою), починаючи з пiслявоєнного

(1943-1944 рр.) перiоду до нинiшнього часу. Визначена нап-

рикiнцi року сума пайового фонду розподiляється мiж члена-

ми пiдприємства пропорцiйно їхнiм трудовим затратам i заро-

бiткам або лише заробiткам. Затрати працi та заробiтки членiв

Цi рекомендацiї схвалено секцiєю економiки Науково-технiчної ради

Мiнiстерства сiльського господарства 1 продовольства України 25 жовтня

1992 р. i опублiковано у Збiрнику нормативних актiв з ресрормування влас-

ностi; - К., 1993.

Право власностi КСГП

пiдприємства обраховуються на пiдставi даних бухгалтерсько-

го облiку i визначаються не менш як за трьома перiодами, в

яких застосовувалися рiзнi рiвнi оплати працi, зокрема:

а) перiод до введення гарантованої грошової оплати працi

(до середини 60-х рр.);

б) перiод вiд, введення грошової оплати працi (з 1966 р.) до

введення в 1973 р. оплати працi вiд кiнцевого результату, вi-

дображеного i розвиненого в Рекомендацiях щодо оплати

працi в колгоспах;

в) перiод (1972-1986 рр.), коли було впроваджено новi та-

рифнi ставки працiвникiв виробничих галузей народного гос-

подарства.

Оплата працi кожного члена пiдприємства в першому пе-

рiодi визнпчасться множенням вiдпрацьованих у цьому перiо-

дi лкмхиноднiй (трудоднiв) на середню оплату людино-дня в

останньому перiодi. У другому перiодi проводиться коригу-

нання фонду оплати працi членiв колективних пiдприємств

на основi коефiцiєнта, обчисленого зiставленням середнiх

i (жпiв оплати людино-дня в другому i останньому (третьому)

перiодах. Оплата працi в третьому перiодi не коригується i за-

питається незмiнною.

Оплата працi кожного члена (за всi перiоди роботи, почи-

наючи з пiслявоєнних) пiдсумовується i в такий спосiб визна-

чається пайовий (частковий) фонд, який розраховується на

кiнець року. Паралельно з цим пайовий фонд колективного

пiдприємства дiлиться на кiлькiсть вiдпрацьованих за всi пе-

рiоди роботи людино-днiв. Особистий пайовий фонд визна-

чається як середюГвеличина мiж цими двома сумами.

При розподiлi пайового фонду обовязково враховується

трудова участь колишнiх колгоспникiв (вибулих iз господар-

ства з рiзних причин, померлих). В загальнiй сумi пайового

фонду їхня частка визначається як рiзниця мiж загальною

кiлькiстю трудозатрат i трудовим внеском наявних членiв ко-

лективного сiльгосппiдприємства. Сума паю, який припадає

на трудовий внесок вибулих iз господарства з рiзних причин

колишнiх колгоспникiв та дiйсних членiв колективного пiд-

приємства, становить його резервний пайовий фонд, який

використовується в iнтересах соцiального розвитку всього ко-

лективу, села для надання матерiальної допомоги ветеранам

працi, iнвалiдам, а також як джерело для встановлення (вiд-

248 Роздiл XI

новлення) пайового фонду тим колишнiм колгоспникам, якi

повертаються до КСГП.

6. Пайовий фонд майна членiв колективного пiдприємства

розподiляється мiж його членами. Це право громадян реалiзу-

ється через вiдкриття особового рахунку члена колективного

господарства i нарахування на нього вiдповiдних особистому

трудовому внесковi у громадське виробництво коштiв iз пайо-

вого (часткового) фонду колективного пiдприємства. Сума,

нарахована на особовий рахунок, с особистим пайовим фон-

дом майни кожного члена цього пiдприємства. Останнiй мо-

же визначатися способом розподiлу пайового фонду майна

цього пiдприємства лише на скоригованi заробiтки його чле-

нiв. Коригування має здiйснюватись у наведеному вище

порядку.

Чинним законодавством врегульовано порядок визначен-

ня та розподiлу прибутку на пайовий фонд КСГП i нараху-

вання вiдсоткiв (дивiдендiв) на особистi пайовi фонди кожно-

го з його членiв. Так, сума чистого прибутку, який видiляєть-

ся для розподiлу на пайовий фонд колективного пiдприєм-

ства, може визначатися за питомою вагою амортизацiї

основних фондiв у загальнiй сумi витрат виробництва щорiч-

но або встановлюватися на пiдставi середньорiчних даних

сталою величиною (нормативом) на декiлька рокiв.

Наприклад, у загальних витратах виробництва (собiвар-

тiсть вирощеної продукцiї) по колективних сiльськогосподар-

ських пiдприємствах, зокрема Вiнницької областi, амортиза-

цiя фондiв у 1988-1990 рр. в середньому становила 10 вiдсот-

кiв. iншими словами, основнi засоби виробництва, беручи

участь у виробничому процесi, зношувалися (амортизували-

ся), але, при цьому, як i iншi статтi затрат, сприяли вироб-

ництву продукцiї, вiд рсалiчацiї якої в цiлому отримано певну

суму прибуткiв. А тому 10 вiдсоткiв чистого прибутку (пiсля

зменшення прибутку на суму обовязкових платежiв) пiдляга-

ють розподiловi на пайовий фонд майна мiж усiма власника-

ми особистих паїв, а також на резервний пайовий фонд ко-

лективного пiдприємства. Враховуючи те, що питома вага

амортизацiї в сукупних затратах виробництва з роками змi-

нюється мало, за рiшенням загальних зборiв (зборiв уповно-

важених) колективного пiдприємства такий норматив - не

менше 10 вiдсоткiв вiдрахування чистого прибутку на пайо-

Право власностi КСГП 249

вий фонд - колективнi пiдприємства Вiнниччини правомiр-

но приймають на декiлька рокiв.

7. По закiнченнi господарського року з нарахованої части-

ни прибутку на суму пайового фонду майна колективного

пiдприємства нараховуються: а) вiдсотки (дивiденди) на осо-

бистi пайовi фонди кожного члена колективного пiдприєм-

ства, в тому числi й тих, якi проходять дiйсну вiйськову стро-

кову службу, обранi на виборнi посади, поступили на навчан-

ня з вiдривом вiд виробництва, направленi на роботу в iншi

пiдприємства, пенсiонерiв та iнших осiб, якi мають особовий

рахунок - особистий пайовий фонд; б) вiдсоток, який при-

падає на iснуючий резервний пайовий фонд колективного

пiдприємства.

Нарахування дивiдендiв на пайову участь кожного власни-

ка особистого пайового фонду в майнi колективного пiдпри-

ємства проводиться один раз на рiк пiсля затвердження за-

гальними зборами (зборами уповноважених) рiчного звiту ко-

лективного пiдприємства. Цi дивiденди кожний власник та-

,ого фонду може отримати готiвкою (сплативши вiдповiдний

йибутковий податок) або приплюсувати до суми, яка знахо-

РГГЬСЯ на особистому пайовому фондi (особовому рахунку).

(ласник цього пайового фонду в майнi колективного пiдпри-

ємства може здiйснювати з належним йому паєм будь-якi ци-

вiльно-правовi угоди (заповiдати спадкоємцям, у разi виходу

з пiдприємства, вимагати видачi свого паю в натурi, у грошах,

у цiнних паперах тощо).

7. Охорона права власностi колективного

сiльськогосподарського пiдприємства

1. Охорона права власностi та iнших майнових прав

КСГП, СпС, ВСГК, АСГТ є важливим завданням держави,

законодавства України. Обовязок берегти, охороняти i змiц-

нювати державну i колективну власнiсть, не допускати без-

господарностi i недбайливого ставлення до громадського доб-

ра покладається на членiв КСГП Примiрним Статутом

КСГП.

Так, в Статутi мiститься правова норма про те, що право

розпорядження майном i коштами належить тiльки самому

КСГП - його органам управлiння. Пiдприємства не вправi

250 Роздiл XI

використовувати кошти, майно на цiлi, не повязанi з його

дiяльнiстю.

2. Важливий засiб охорони майнових прав КСГП - недо-

пущення дебiторської заборгованостi перед КСГП. Дебiтор-

ська заборгованiсть колективним пiдприємствам може ви-

никнути внаслiдок неналежного контролю передусiм з боку

головного бухгалтера i голови (правлiння) КСГП, правлiння i i

ревiзiйної комiсiї за своєчаснiстю розрахункiв з пiдприєм-

ствами. Це свiдчить про недостатнiсть фiнансової дисциплiни

як в самих пiдприємствах, так i у їхнiх дебiторiв.

Дебiторами можуть бути держаннi, колективнi, приватнi

пiдприємства, приватнi особи - пiдприємцi, iншi громадяни,

їх обєднання, а також члени даного КСГП, якi одержали вiд

нього грошовi суми, будiвлi i матерiали, продукти харчування

(в кредит), корми для худоби, молодняк худоби для вирощу-

вання i вiдгодiвлi в своєму пiдсобному господарствi або iншi

матерiальнi засоби; дебiторами можуть бути особи, якi корис-

тувалися певними послугами КСГП та не повернули свiй

борг. Дебiторами бувають i органiзацiї, установи, члени та не

члени КСГП, якi не вiдшкодували йому збитки за заподiяну

шкоду. Найбiльш поширеними є випадки дебiторської забор-

гованостi пiдзвiтних осiб КСГП - експедиторiв, матерiально

вiдповiдальних та посадових осiб. Особливо неприпустимою є

практика, коли боржниками перед КСГП протягом рокiв за-

лишаються окремi керiвники КСГП, якi зобовязанi слiдкува-

ти за своєчасною лiквiдацiєю дебiторської заборгованостi.

Якщо дебiторами є органiзацiя або установа, то КСГП по-

винно своєчасно предявити до них претензiю у встановлено-

му порядку i вимагати негайної лiквiдацiї заборгованостi. При

несплатi боргу пiдприємство має право звертатися за сприян-

ням до органу, у якому дебiтор пiдпорядкований. У випадку,

коли вимога до дебiтора не д.iла позитивного результату,

КГСП предявляє вiдповiдний позов у судому порядку.

Дебiторська заборгованiсть членiв КСГП перед пiдприєм-

ством лiквiдується, як правило, при оплатi працi. Однак стяг-

нення боргу з коштiв, належних члену КСГП як оплата за

працю, дозволяється, якщо вiн визнав борг i не заперечує

проти утримання. У випадку невизнання боргу в усiй сумi або

в її частинi заборгованiсть лiквiдується в судовому порядку

шляхом звернення до суду з позовною заявою, пiдписаною

Право власностi КСГП 251

керiвником та головним бухгалтером пiдприємства iз подан-

ням документiв, якi пiдтверджують борг.

Суди при розглядi справ за позовами iвдприємств до своїх

членiв або найманих працiвникiв, iнших громадян про стяг-

; нення сум дебiторської заборгованостi i вiдшкодування май-

нової шкоди вживають заходи до забезпечення позову. Знач-

ну допомогу КСГП по лiквiдацiї дебiторської заборгованостi

надають юрисконсульти i мiжгосподарськi юридичнi групи,

| якi здiйснюють їх юридичне обслуговування.

3. КСГП мають право продавати та позичати сiльськогос-

подарськi продукти, що їм належать, фураж, худобу, iншу

продукцiю. У випадку несвоєчасного повернення або неспла-

ти продукцiї пiдприємство має право звернутися в суд iз

i позовом про стягнення вартостi продукцiї або повернення в

натурi.

i При вирiшеннi подiбних спорiв суди керуються нормами

i цивiльного права i статутами пiдприємств.

| При розглядi цих справ судам рекомендується таке:

| а) вартiсть вироблених КСГП сiльськогосподарських про-

[дуктiв, худоби, птицi, а також продукцiї пiдсобних пiдпри-

| смств i промислiв визначається за встановленими цiнами, а у

випадках коли таких цiн немає, - за цiнами, передбаченими

i за погодженням сторiн;

! б) насiння, фураж та iнше майно, яке надане пiдприєм-

| ством у позичку, повиннi присуджуватися з боржникiв у на-

| турi чи у виглядi грошової компенсацiї, що обчислюється за

державними роздрiбними цiнами, а при вiдсутностi їх - за цi-

нами, iснуючими на ринку в данiй мiсцевостi на день

предявлення позову;

в) худоба, продукти та iнше майно, одержане органiзацiя-

ми або окремими особами вiд пiдприємств без оплати або по

явно заниженiй цiнi, повиннi присуджуватися на користь пiд-

приємства в натурi. За згодою пiдприємства, а також у тих ви-

падках, коли майна в натурi немає, з вiдповiдачiв стягується

вартiсть продуктiв, майна, худоби чи майна за державними

роздрiбними цiнами, а коли таких цiн немає - за цiнами, iс-

нуючими на ринку в данiй мiсцевостi на день предявлення

позову.

4. Право колективної власностi охороняється за допомо-

гою адмiнiстративно-правового, цивiльно-правового та аграр-

но-правового методiв.

252 Роздiл XI

Адмiнiстративно-правова охорона полягає у скасуваннi

незаконних актiв або дiй посадових осiб або органiв управлiн-

ня КСГП, ВСГК, СпС, АСГТ спецiальними актами (рiшен-

нями) органiв державної влади або державного управлiння

сiльським господарством, а також при покладаннi у випадках,

передбаченних законодавством, на винних осiб пiдприємства

штрафiв (наприклад, ча порушення правил протипожежної

охорони, правил карантину та iн.).

Адмiнiстр.пишш iiiдпопiдiиiьнiсть осiб, якi вчинили адмi-

нiстративне прiїпочорупiення - адмiнiстративний проступок

- встановлюється Кодексом України про адмiнiстративнi

правопорушення. У цьому Кодексi вмiщено правовi норми,

якi спрямованi на захист колективної власностi та майнових

iнтересiв КСГП, ВСГК, СпС, АСГТ.

Першорядна з них адмiнiстративна вiдповiдальнiсть - за

вчинення дрiбної крадiжки колективного майна, що передба-

чено ст. 51 цього Закону. Дрiбне розкрадання державного або

колективного майна шляхом крадiжки, шахрайства, привлас-

нення, розтрати або зловживання посадовим станом - тягне

за собою накладення штрафу вiд трьох до десяти неоподатко-

вуваних мiнiмумiв доходiв громадян або виправнi роботи на

строк вiд одного до двох мiсяцiв з утриманням двадцяти вiд-

соткiв заробiтку. Дрiбне розкрадання державного або колек-

тивного майна, що призвело до розукомплектування автомо-

бiлiв, тракторiв, сiльськогосподарської технiки при переве-

зеннi залiзничним, водним, iншим транспортом, а також у

мiсцях постiйного або тимчасового зберiгання - тягне за со-

бою накладення штрафу вiд восьми до двадцяти неоподатко-

вуваних мiнiмумiв доходiв громадян.

Розкрадання майна, що тягне за собою адмiнiстративно-

правову вiдповiдальнiсть визнається дрiбним, якщо вартiсть

викраденого не перевищує трьох неоподатковуваних мiнiму-

мiв доходiв громадян, пстаноплсних чинним законодавством

України. При ньому, крiм вартостi викраденого, також врахо-

вується кiлькiсть викрадених предметiв у натурi (вага, кiль-

кiсть) та їх значущiсть для народного господарства.

З метою забезпечення виконання постанов про майнову

вiдповiдальнiсть адмiнiстративне законодавство встановлює

вiдповiдальнiсть за ухилення вiд вiдшкодування майнової

шкоди, заподiяної злочином пiдприємству, установi, органi-

зацiї. Особа, яка зобовязана за вироком суду вiдшкодувати

Право власностi КСГП 253

таку шкоду, несе вiдповiдальнiсть у виглядi попередження або

накладення штрафу вiд трьох до семи неоподатковуваних мi-

нiмумiв доходiв громадян або карається виправними робо-

тами на строк до двох мiсяцiв з вiдрахуванням двадцяти вiд-

соткiв заробiтку.

Адмiнiстративно-правову вiдповiдальнiсть встановлено в

разi потрави посiвiв, зiпсування або знищення зiбраного вро-

жаю сiльськогосподарських культур, що знаходяться в полi,

пошкодження насаджень КСГП, ВСГК, СпС, АСГТ, радгос-

пiв та iнших державних та громадських господарств худобою

чи птицею. Цi правопорушення тягнуть за собою накладення

штрафу на громадян у розмiрi вiд одного до пяти неоподат-

ковуваних мiнiмумiв доходiв громадян, а на посадових осiб -

вiд трьох до семи неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв гро-

мадян.

Цивiльно-правова охорона - це примусове витребування

пiдприємством майна iз чужого незаконного володiння, вiд-

шкодування завданої шкоди i застосування майнових санкцiй

за порушення договорiв з КСГП, ВСГК, СпС, АСГТ. Так,

згiдно зi ст. 440 Цивiльного Кодексу України, шкода, завдана

пiдприємству пiдлягає вiдшкодуванню у повному обсязi осо-

бою, що її заподiяла.

Кримiнально-правовi заходи застосовуються до осiб, якi

здiйснили злочини або замах на злочин(-и) проти власностi i

майнових iнтересiв КСГП, ВСГК, СпС, АСГТ. Аграрно-пра-

вовiй вiдповiдальностi присвячено спецiальний роздiл цього

пiдручника.

Роздiл XII

ПРАВОВИЙ РЕЖИМ МАЙНА

ДЕРЖАВНИХ СiЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ

ПiДПРИ¦МСТВ

1. Державне сiльськогосподарське

пiдприємство як субєкт майнових прав

1. Пiд правовим режимом майна державного сiльськогос-

подарського пiдприємства розумiється сукупнiсть правових

норм, якими забезпечується поєднання права державної

власностi з правом повного господарського вiдання пiдпри-

ємства закрiпленим за ним державним майном; права та

обовязки пiдприємства як юридичної особи, його органiв уп-

равлiння i трудового колективу щодо використання майна i

розпорядження ним у процесi виробництва i соцiальної дiяль-

ностi; майновi вiдносини з iншими юридичними особами i

громадянами, а також встановленi правовими засобами поря-

док i умови гарантування права державної власностi та май-

нових прав ДСГП, захисту права державної власностi i май-

нових прав та iнтересiв пiдприємства, його трудового колек-

тиву i працiвникiв.

Право власностi в Конституцiї України розглядається

крiзь призму права його субєктiв. У ст. 13 Основного Закону

записано, що всi субєкти права власностi рiвнi перед зако-

ном. Про право державної та комунальної власностi йдеться в

ст. 40 Конституцiї, в якiй сказано, що громадяни для задово-

лення своїх потреб можуть користуватися обєктами права

державної та комунальної власностi вiдповiдно до закону.

Згiдно з Законом "Про власнiсть" (ст. 31) державна власнiсть

в Українi за видами дiлиться на загальнодержавну (республi-

канську) i комунальну.

Державне сiльськогосподарське пiдприємство є субєктом

майнових прав у цiлому як юридична особа. Пiдприємство

виступає як субєкт господарювання, створений власником.

Правомочнiсть пiдприємства як субєкта майнових прав у

господарськiй i соцiальнiй дiяльностi визначається його галу-

зевою право- i дiєздатнiстю. Це означає, що пiдприємство як

255

Правовий режим майна ДСГП

субєкт права, маючи в своєму користуваннi й розпорядженнi

майно, повинно використовувати його виключно на цiлi, пе-

редбаченi статутом господарства, в першу чергу на вироблен-

ня сiльськогосподарської продукцiї з метою отримання при-

буткiв i забезпечення країни продовольством i сировиною для

легкої, харчової та iнших галузей промисловостi. Крiм цього,

[ пiдприємство як самостiйний i повновладний субєкт речо-

вих, майнових прав може вступати в майновi вiдносини з iн-

шими юридичними особами (державними, колективними i

громадськими органiзацiями), а також iз громадянами, в тому

числi з працiвниками i державними органами, мати повязанi

i цим права i обовязки, вiдповiдати за своїми зобовязання-

ми, вимагати захисту порушених прав. Оскiльки майновi вiд-

носини пiдприємства регулюються не тiльки цивiльним, а й

iншими галузями права, то й правосубєктнiсть його як учас-

ника майнових вiдносин грунтується на нормах рiзних галу-

;iей права.

| 2-У нормах цивiльного права закрiплено основнi поло-

ження права державної власностi та права повного господар-

ського вiдання майном, основнi завдання пiдприємства як

виробника товарної сiльськогосподарської продукцiї, основи

взаємовiдносин iз радами, з iншими державними органами i

громадянами. Норми цього права дають визначення юридич-

ної особи, розкривають змiст i обсяг прав та обовязкiв пiд-

приємства як юридичної особи в майнових вiдносинах, кон-

кретизують поняття права державної власностi та права пов-

ного господарського вiдання, регулюють взаємовiдносини

пiдприємства як юридичної особи з власником, iншими юри-

дичними особами i громадянами, встановлюють порядок i

правила участi пiдприємства в господарсько-майнових вiдно-

синах в умовах переходу до ринкової економiки, вiдповiдаль-

нiсть за невиконання зобовязань, передбачають захист май-

нових прав радгоспу у вiдносинах з iншими юридичними осо-

бами i громадянами.

Вiдносини власностi завжди мають обєктом речi, матерi-

альнi предмети. Цi положення повною мiрою стосуються й

характеристики обєкта майнових вiдносин пiдприємств, за

якими майно закрiплено з правом повного господарського вi-

1 Див.: Семччк В. Й. Имущественмяе правоотношения в сельском хозяи-

<. гве. - К., 1984. - С. 64-67.

256

Роздiл XII

дання. Суспiльнi вiдносини, обєктом яких є предмети мате-

рiального свiту, розумiються як вiдносини мiж людьми, юри-

дичними особами щодо речей, предметiв у звязку зi здiй-

сненням права володiння, користування i розпорядження

ними.

До обєктiв права державної власностi належать основнi

засоби виробництва у сiльському господарствi, транспорт, а

також iнше майно, необхiдне для :iдiйснення статутних зав-

дань пiдприсмстиа. Майно дсржiичiого сiльськогосподарсько-

го пiдприємства склiiдапi.ся :i основних фондiв i обiгових за-

собiв, а також iнших цiнностей, вартiсть яких вiдповiдно до

ст. 10 Закону "Про пiдприємства в Українi" вiдображається в

самостiйному балансi пiдприємства.

3. Перелiк обєктiв майнових прав пiдприємства спрямо-

ваний на забезпечення майновими засобами виконання зав-

дань сiльськогосподарської дiяльностi. Це повязано з вико-

ристанням землi для виробництва сiльськогосподарської про-

дукцiї, iнших видiв дiяльностi, не забороненої законодав-

ством. У законодавчих актах немає перелiку майна, яке

належало б виключно до обєктiв майна сiльськогосподар-

ських пiдприємств.

Проте, виходячи зi статутних цiлей i завдань пiдприємства,

можна говорити про його основний перелiк. До нього вiдно-

сять будiвлi та споруди, зокрема ферми, комори, гаражi, май-

стернi, електричнi мережi, трактори, комбайни, устаткуван-

ня, транспортнi засоби, робочу i продуктивну худобу, багато-

рiчнi насадження, мелiоративнi та iригацiйнi споруди, вироб-

лену продукцiю, грошовi кошти, акцiї та iншi цiннi папери,

iнше майно, закрiплене за пiдприємством або ж придбане

ним на законних пiдставах.

Основним критерiєм подiлу майнових прав пiдприємства

на вiдповiднi майновi обєкти є правова оцiнка джерел фор-

мування майна. Вiдповiдно до п. З ст. 10 вищезгаданого Зако-

ну такими джерелами можуть бути:

- грошовi кошти i матерiальнi внески засновникiв;

- доходи, одержанi вiд реалiзацiї продукцiї, робiт, послуг,

а також вiд iнших видiв господарської дiяльностi; у

- доходи вiд цiнних паперiв;

- кредити банкiв та iнших кредиторiв;

- капiтальнi вкладення й дотацiї з бюджетiв;

257

Правовий режим майна ДСГП

- безкоштовнi чи благодiйнi внески органiзацiй, пiдпри-

ємств i громадян;

- iншi джерела, не забороненi законодавчими актами.

Законодавче закрiплення джерел формування майна пiд-

приємства є однiєю з форм розширення господарської само-

стiйностi ДСГП. Тепер вони самi вирiшують питання про тi

чи iншi види майна, що їх пiдприємство може придбати з

правом повного господарського вiдання. Причому, виходячи

з мiркувань розвитку пiдприємництва, пiдприємство може

вступати в майновi вiдносини з iншими юридичними особа-

ми i громадянами та разом iз ними набувати окремi майновi

обєкти. Закон "Про власнiсть" (ст. 3) передбачає, що майно

може належати за правом спiльної (часткової або сумiсної)

власностi юридичним особам i громадянам.

Це припиле стосуспля i прана повного господарського вi-

дiпшя в радi, якщо пiдприємство набуває певне майно спiль-

но з iншими державними пiдприємствами. Дане майно може

належати декiльком державним пiдприємствам за правом

спiльного (часткового або сумiсного) повного господарського

пiдниня. На таких правових засадах окремий будинок чи iншi

споруди можуть бути на балансi двох чи трьох пiдприємств,

органiзацiй. На базi обєднання майна рiзних форм власностi

(iмiшана форма власностi) можуть створюватись i функцiо-

нувати спiльнi пiдприємства з участю державних i недержав-

них пiдприємств.

Як субєкт права пiдприємство має право в межах, перед-

бачених Законом "Про пiдприємства в Українi" i своїм стату-

том, продавати i передавати iншим пiдприємствам, органiза-

цiям i установам, обмiнювати, здавати в оренду, надавати без-

коштовно в тимчасове користування чи позичати належнi йо-

му будови, споруди, устаткування, транспортнi засоби,

iнвентар, сировину та iншi матерiальнi цiнностi, а також спи-

сувати їх з балансу, якщо iнше не передбачено законодавчи-

ми актами i Статутом радгоспу.

4. Пiдприємство має право, якщо iнше не передбачено

його статутом, здавати в оренду громадянам засоби вироб-

ництва та iншi матерiальнi цiнностi, за винятком тих, якi вiд-

повiдно до законодавства не можуть бути в їх власностi чи ко-

ристуваннi. Воно може передавати громадянам окремi матерi-

альнi цiнностi й безкоштовно. Майно може передаватись гро-

мадянам, по-перше, - з дозволу власника, а по-друге - у

Ч i). Янчук

258

РОЗДiЛ XII

випадках, не заборонених законодавством. А втiм, Декретом

Кабiнету Мiнiстрiв України пiд 15 iрудня 1992 р. "Про управ-

лiння майном, що є у загально-державнiй власностi" заборо-

нено пiдприємствам, майно яких належить до загальнодер-

жавної власностi, передавати безоплатно закрiплене за ними

майно iншим пiдприсмстним, органiзацiям i установам, а та-

кож громадянам.

За певних умоп майновi нiлносини можуть складатись мiж

пiдприємством i його трудовим колективом. Це специфiчна

форма таких вiдносин. Як пiдемо, трудовий колектив не є

юридичною особою, а тому ча шгпльними правилами само-

стiйно не може вступати в майновi вiдносини, мати певнi

права i нести вiдповiдальнiсть. Але законодавчi акти передба-

чають винятки. Перший iз них, коли вiдповiдно до п. З ст. 18

Закону "Про пiдприємства в Українi" у випадках, передбаче-

них статутом, частина чистого прибутку може передаватись у

власнiсть трудового колективу. Другий: вiдповiдно до ст. 37

Закону "Про власнiсть" колектив державного пiдприємства

має право вимагати передачi пiдприємства в оренду або ж пе-

ретворення його в iнше пiдприємство, засноване на колек-

тивнiй власностi, у разi прийняття рiшення державним орга-

ном, уповноваженим управляти державним майном, або ж

якщо державне пiдприємство буде визнане неплатоспромож-

ним (банкрутом) за умови прийняття на себе боргiв банкрута

i згоди кредиторiв. При задоволеннi вимог трудового колек-

тиву вiн проводить органiзацiйнi заходи щодо створення но-

вого пiдприємства, яке буде функцiонувати на правi колек-

тивної власностi. Третiй випадок: за часткового викупу майна

пiдприємства його колектив вiдповiдно до п. З ст. 15 вищезга-

даного Закону набуває права спiввласника, а пiдприємство -

статус спiльного власника. У цьому разi змiнюється структура

органiв управлiння пiдприємством та їх компетенцiя по уп-

равлiнню майном.

Одним iз важливих напрямiв розширення прав i самостiй-

ностi пiдприємства як державного є його право на випуск

цiнних паперiв, а також на залучення додаткових грошових

коштiв iнших пiдприємств i громадян з метою розширення i

вдосконалення виробництва та соцiального розвитку трудо-

вого колективу.

5. Пiдприємство реалiзує свою продукцiю за цiнами i тари-

фами, якi встановлюються самостiйно чи на договiрнiй осно-

Прааовий режим майна ДСГП 259

вi. Державнi цiни i тарифи застосовується лише у випадках,

передбачених законодавчими актами, наприклад, у разi реалi-

зацiї окремих видiв продукцiї державi на виконання держав-

ного замовлення.

В умовах ринкової економiки пiдприємство здiйснює ма-

терiально-технiчне забезпечення власного виробництва i ка-

пiтального будiвництва через систему прямих угод (контрак-

тiв) або ж через товарнi бiржi та iншi посередницькi органiза-

цiї. Матерiальними ресурсами централiзовано воно забезпе-

чується в обсягах i номенклатурi, потрiбних для виконання

державного замовлення.

Розподiл одержаних доходiв та порядок їх використання

встановлюється власником або ж уповноваженим органом

вiдповiдно до статуту пiдприємства. Державний вплив на ви-

бiр напрямiв i обсягiв використання прибуткiв здiйснюється

через податки, податковi пiльги, а також економiчнi санкцiї.

Трудовий колектив самостiйно розпоряджається лише тiєю

частиною прибутку, яка у випадках, передбачених статутом,

i Передається в його власнiсть. Порядок розподiлу i викорис-

|мiiпя її вирiшується радою чи зборами (конференцiєю) ко-

|рвктиву пiдприємства.

р> 9. Правовий режим майна пiдприємства визначається пра-

вилами, якими регулюються його майновi вiдносини з пра-

цiвниками i, насамперед, iз питань оплати працi та розподiлу

i мiж ними частини прибутку. В умовах розширення господар-

ських прав пiдприємства i трудового колективу пiдприємство

самостiйно встановлює фонд оплати працi без обмеження йо-

го зростання з боку державних органiв.

При переходi до ринкової економiки складаються майновi

вiдносини також у процесi зовнiшньоекономiчних звязкiв

.пiдприємства. Його права i з цих питань значно розширенi.

Такi вiдносини здiйснюються згiдно iз спецiальними законо-

давчими актами, зокрема Законом "Про зовнiшньоекономiч-

ну дiяльнiсть", прийнятим Верховною Радою України 16

квiтня 1991 р. Одними з основних принципiв майнових вiд-

носин пiдприємства є: принцип суверенiтету народу України

у здiйсненнi зовнiшньоекономiчної дiяльностi, принцип сво-

боди зовнiшньоекономiчного пiдприємництва, принцип

юридичної рiвностi й недискримiнацiї всiх учасникiв зовнiш-

ньоекономiчних звязкiв та принцип еквiвалентностi обмiну,

неприпустимостi демпiнгу при вивезеннi товарiв. Для право-

9

РоздiлXII

вого режиму майна пiдприємства важливе значення мають та-

кi вимоги Закону, як виключне право власностi субєктiв та-

кої дiяльностi на всi одержанi ними результати дiяльностi та

забезпечення рiвного захисту псiх субєктiв зовнiшньоеконо-

мiчної дiяльностi. Одним iз засобiв захисту майнових прав

пiдприємства є правило, за яким валютна виручка зарахову-

ється на його валютний балансовий рахунок i використову-

ється ним самостiйно.

2. ПранониЙ режим основних

та iнших фондiв державного

сiльськогосподарського пiдприємства

1. Майно будь-якого пiдприємства, незалежно вiд форми

власностi, виходячи з його цiльового призначення у процесi

виробництва i в невиробничiй сферi, подiляється на фонди.

Це робиться за рiзними ознаками. Зокрема, майно може по-

дiлятись на фонд нагромадження i фонд споживання. Такий

подiл застосовується при оцiнцi економiчної дiяльностi пiд-

приємства, ефективностi використання доходiв та iншого

майна, а також у процесi виробництва. З цих позицiй майно

пiдприємства подiляється на основнi виробничi фонди i ос-

новнi фонди невиробничого (соцiального) призначення, а та-

кож на обiговi фонди. Формування основних i обiгових фон-

дiв здiйснюється за однаковими вимогами в усiх пiдприєм-

ствах. В основi їх - характер виробництва, потреби мате-

рiальних ресурсiв для виробництва певної продукцiї,

вiдповiдної якостi та визначеної кiлькостi. За такими ж на-

прямами формуються i обiговi фонди. Основнi фонди, вира-

женi в грошовiй формi, називаються основними засобами.

Звiдси - термiн "основнi засоби" не вживається для позна-

чення майна в натурi. Водночас правовий режим фондiв зале-

жить вiд форми власностi, до якої належить майно.

Для правового режиму майнових фондiв ДСГП вирiшаль-

не значення має те, що вони формуються за рахунок держав-

ної та комунальної власностi.

Закрiпленi за пiдприємством на правi повного господар-

ського вiдання, основнi та обiговi засоби утворюють його ста-

тутний фонд, розмiр якого вiдображається на самостiйному

балансi. Основнi та обiговi засоби, обчисленi за балансовою

Правовий режим майна ДСГП 261

вартiстю, вiдображаються у бухгалтерському балансi, який

складається за звiтний перiод (квартал, рiк). Основнi засоби

показують на балансi в їх початковiй вартостi, що складається

з витрат на їх придбання (спорудження, виготовлення) та до-

ставляння.

Тривалiсть використання основних фондiв у виробничому

процесi з урахуванням змiни рiвня продуктивностi працi, за-

робiтної плати i цiн, а також витрат на їх ремонт потребує ви-

користання ще одного виду оцiнки - вiдновної вартостi ос-

новних засобiв. Таке обчислення обумовлено необхiднiстю

переоцiнки засобiв на певну дату. Пiсля переоцiнки їх вiдоб-

ражають на балансi за вiдновною вартiстю. Остання встанов-

люється, наприклад, при приватизацiї майна державних пiд-

приємств.

Переоцiнка характеризує обєктивно необхiднi кошти для

вiлiчкодушiиня витрат на вiдтворення основних засобiв на

псиному етапi. Остаточна вартiсть цих засобiв визначається

i їй рахуванням од вiдновної вартостi сум встановленого зносу.

i <вдане основних фондiв застосовується для планування i об-

ику, вiдтворення, оновлення та ефективного використання

основних засобiв i здiйснення економiчного аналiзу пiдпри-

< мства.

Диференцiацiя майна на окремi фонди викликається

i практичною доцiльнiстю, обумовленою напрямами i змiстом

| виробничо-господарської дiяльностi пiдприємства. Будь-яка

виробничо-господарська дiяльнiсть поєднує в собi процес ви-

робництва й розподiлу товарно-майнових цiнностей та благ.

Закрiплення в законодавчих актах права пiдприємства са-

мостiйно вирiшувати питання про поновлення й вiдновлення

чи списання основних фондiв i обiгових засобiв створює для

керiвника пiдприємства можливостi здiйснення прав повного

господарського вiдання та ефективного використання майна

в процесi виробничої та соцiальної дiяльностi.

2. У виробничому аспектi майно пiдприємства подiляється

на основнi фонди та обiговi засоби, готову продукцiю, грошо-

вi кошти, спецiальнi фонди. До останнiх належать: амортиза-

цiйний фонд; фонд розвитку виробництва, науки i технiки;

фонд оплати працi й матерiального стимулювання; резервний

чи страховий фонд, фонд соцiального розвитку. В сiльсько-

господарському пiдприємствi утворюються ще й натуральнi

фонди: насiннєвий i фуражний у розмiрi повної потреби; на-

262 Роздiл XII

туральний фонд зерна та iншої продукцiї для видачi (прода-

жу) працiвникам у рахунок оплати працi, а також страховi й

перехiднi фонди - насiннєвий, фуражний, продовольчий то-

що. Кожний з них має свою специфiку утворення i викорис-

тання, свiй правовий режим.

Основнi засоби державного сiльськогосподарського пiд-

приємства визначаються згiдно ;i Положенням про органiза-

цiю бухгалтерського облiку i чиiтностi в Українi, затвердже-

ним постановою КиОiнсту Мiнiстрiв України вiд 3 квiтня

1993 р. Так до оснiжних фондi> кшiежить сукупнiсть матерi-

ально-речових цiнностей, що дiють у натуральнiй формi i

протягом тривалого часу як у сферi матерiального виробни-

цтва, так i в невиробничiй сферi. До них також вiдносяться

капiтальнi вкладення в багаторiчнi насадження, на полiпшен-

ня земель (мелiоративнi, осушувальнi та iншi роботи) i орен-

дованi будiвлi, споруди, обладнання та iншi обєкти, що нале-

жать до основних засобiв.

Капiтальнi вкладення в багаторiчнi насадження, на полiп-

шення земель включаються до складу основних засобiв що-

рiчно в сумi затрат, якi належать до прийнятих в експлуата-

цiю площ, незалежно вiд закiнчення всього комплексу робiт.

Основнi фонди подiляються на фонди виробничого i соцi-

ального призначення.

3. До складу обiгових фондiв, що облiковуються як засоби

в обiгу, належать: предмети, зi строком використання менше

одного року незалежно вiд їхньої вартостi; предмети вартiстю

за станом на 1 грудня 1994 р. до 5 млрд крб. за одиницю по

цiнi придбання незалежно вiд термiну використання, за ви-

нятком сiльськогосподарських машин i знарядь, будiвельного

механiзованого iнструменту, робочої та продуктивної худоби,

якi є основними засобами незалежно вiд їхньої вартостi. Гра-

нична вартiсть предметiв, iдо не належать до основних засо-

бiв, може змiнюватися Мiнфiном України.

До обiгових фондiв належать: знаряддя лову риби (тропи,

неводи, сiтi та iн.) незалежно вiд їхньої вартостi й термiну ви-

користання; бензомоторнi пилки, тимчасовi будiвлi в лiсi тер-

мiном експлуатацiї до двох рокiв; спецiальнi iнструменти i

спецiальний одяг, спецiальне взуття, а також постiльна бiлиз-

на незалежно вiд їх вартостi й термiну служби; тимчасовi (не-

титульнi) споруди, пристосування i пристрої; тара для зберi-

гання товарно-матерiальних цiнностей на складах; молодняк

Правовий режим майна ДСГП 263

тварин i тварин на вiдгодiвлi, птиця, кролi, хутровi звiрi, сiмї

бджiл, а також пiддослiднi тварини; багаторiчнi насадження,

що вирощуються в розсадниках як посадковий матерiал.

До важливих обєктiв основних виробничих фондiв нале-

жать: будови i споруди, передавальнi механiзми, верстати, ма-

шини, устаткування, транспортнi засоби, робоча i продуктив-

на худоба, багаторiчнi насадження тощо. До їх числа входять

тi предмети виробничого i господарського iнвентарю та iнст-

рументу, вартiсть яких перевищує встановлену на даний пе-

рiод цiну незалежно вiд строку використання.

i До основних фондiв соцiального призначення в пiдприєм-

ствах вiдносять житловi будинки, належнi їм пансiонати,

лiкувальнi заклади, а також обєкти соцiально-культурного,

оздоровчого, фiзкультурного та iншого соцiального при-

няченнн.

Овiговi виробничi фонди подiляються на виробничi запаси

1 незавершене виробництво, а також на власнi й позиченi

кошти. Товарна частина виробленої продукцiї, яка пiдлягає

еалiзацiї за договорами на виконання державних замовлень

Й на умовах ринкової торгiвлi з метою одержання прибуткiв,

Ьлежить до готової продукцiї. Разом iз грiшми готова про-

укцiя утворює фонди обiгу, якi є складовою обiгових засобiв.

г В й роблена пiдприємством продукцiя, потрiбна для внутрiш-

ньогосподарського споживання в процесi виробництва (кор-

ми, насiння, молодняк тварин i птицi тощо), не належить до

готової продукцiї. Вона може бути вiднесена або до виробни-

чих запасiв, або до незавершеного виробництва.

Основнi виробничi фонди закрiплюються, як правило, за

внутрiшнiми структурними пiдроздiлами пiдприємства (бри-

гадами, фермами, дiльницями, цехами тощо). i якщо основнi

фонди свою вартiсть на готовий продукт, виконанi роботи,

наданi послуги переносять частинами, то обiговi - повнiстю

споживаються в кожному циклi виробничого процесу i втра-

чають свою натурально-речову форму. Їхня вартiсть включа-

ється повнiстю в затрати виробництва.

Виступаючи як особлива економiко-правова категорiя для

забезпечення фiнансування, облiку i контролю, аналiзу i

оцiнки господарської дiяльностi пiдприємства, обiговi засоби

одночасно не утворюють самостiйного фонду в його майнi.

Вкладенi в запаси сировини, матерiалiв, незавершеного ви-

робництва, готової продукцiї, осiдаючи на рахунках у банках,

264 Роздiл XII

вони пiдпорядковуються правовому режимовi обiгових ви-

робничих фондiв чи фондiв обiгу залежно вiд стадiї обертан-

ня, в якiй вони в даний час перебувають. Обiговi засоби подi-

ляються на власнi та позиченi. Власнi кошти формуються за

рахунок прибутку пiдприємства, а позиченi - за рахунок кре-

дитiв банку, авансiв заготiвельник! її чи фiнансової допомоги

державних органiв.

В умовах переходу до ринкової економiки, приватизацiї

пiдприємств подiл мийна ни осноннi та обiговi фонди посту-

пово втрачає епос нраiiонс значення i залишається як еконо-

мiчна категорiя. Для майнових вiдносин у нинiшнiх умовах

бiльшого правового значення набуває подiл майна на статут-

ний фонд, рухоме i нерухоме майно. Це дозволяє повнiше та

обгрунтованiше вирiшувати питання про захист майнових

прав власника чи державної органiзацiї, за якою державне

майно закрiплене на правi повного господарського вiдання,

забезпечити цiлiснiсть i неподiльнiсть майна, потрiбного для

нормального виробництва.

4. Статутний фонд, - це сукупнiсть вкладу (у грошовому

вираженнi) власника в майно ДСГП при його створеннi для

забезпечення дiяльностi останнього в розмiрах, визначених

установчими документами.

Державне сiльськогосподарське пiдприємство, якщо це

передбачено статутом, створює з прибутку резервний фонд

для покриття непередбачених втрат i збиткiв. Залишки неви-

користаних коштiв цього фонду переходять на наступний рiк.

Здiйснюючи право повного господарського вiдання, пiд-

приємство самостiйно вирiшує питання про основнi напрями

використання наявного у нього майна, капiтальних вкладень,

подiлу майна за фондами, подiлу його на фонди нагрома-

дження i споживання.

У фонди нагромадження спрямовуються майно i кошти,

що використовуються на розширене вiдтворення виробницт-

ва, розвиток науки i технiки, капiтальне будiвництво виробни-

чого i соцiального призначення, спорудження пансiонатiв, фiз-

культурно-оздоровчих закладiв тощо.

Впровадження в господарську практику на рiвнi пiдпри-

ємств фондiв споживання обумовлено необхiднiстю впливу

держави на стан обiгу i стабiлiзацiю iнфляцiйних процесiв.

Пiд коштами фонду споживання розумiють сукупнiсть пря-

мих i непрямих грошових сум, витрата яких має iндивiдуаль-

Правовий режим.майна ДСГП 265

ний характер. Вони включають усi види витрат на оплату пра-

цi працiвникiв, у тому числi нештатних. До цього фонду

включаються трудовi й соцiальнi пiльги, наданi грiшми чи на-

туральною продукцiєю, доходи (дивiденди), що виплачуються

по акцiях i вкладах трудового колективу. З уведенням в обiг

фондiв споживання зявилася можливiсть забезпечити регу-

лювання витрат на оплату працi та на iншi витрати спожив-

чого характеру.

3. Особливостi приватизацiї

державного майна радгоспiв

1. Реформа аграрного сектора в цiлому неможлива без ре-

формупишiи иiдносип власностi. Змiна форм власностi на

майно в АПК повинна здiйснюватися шляхом роздержавлен-

ня економiки, створення приватної та широкого спектра ко-

./iсктивних форм власностi. Роздержавлення створює умови

Ш вивiльнення економiчних процесiв з-пiд адмiнiстративно-

Дiандного регулювання, передбачає застосування економiч-

1| методiв управлiння господарським комплексом країни.

|риватизацiя майна державних пiдприємств - це змiна форм

Шсностi, тобто вiдчуження майна, що перебуває у державнiй

иiасностi, на користь фiзичних i недержавних юридичних

| осiб. Вона є одним iз шляхiв до багатоукладної соцiальне

орiєнтованої економiки. Мета приватизацiї - вiдродження

господаря на землi, яким забезпечується пiдвищення ефек-

тивностi господарювання на селi, збiльшення виробництва

сiльськогосподарської продукцiї, випуск продуктiв харчуван-

| ня високої якостi.

| Приватизацiя повинна здiйснюватися згiдно з такими ос-

новними принципами: законнiсть, забезпечення соцiальної

i захищеностi та рiвностi прав громадян України у процесi при-

ватизацiї; прiоритетне надання прав громадянам України на

придбання державного майна; безоплатна передача частки

державного майна кожному громадяниновi України; прива-

тизацiя майна на платнiй основi iз застосуванням приватиза-

цiйних паперiв, додержання антимонопольного законодав-

ства, повного, своєчасного iнформування громадян про всi дiї

щодо приватизацiї. Цi та iншi принципи закрiплено в законах

про приватизацiю. Але їх реалiзацiя у процесi приватизацiї

малоефективна через суперечливiсть. Так, законодавче про-

266 Роздiл XII

голошується, що забезпечується надання пiльг трудовим ко-

лективам пiдприємств, якi приватизуються, i рiвнiсть прав

громадян України. Зрозумiло, що одночасно реалiзувати цi

два базиснi принципи неможливо, оскiльки вони передбача-

ють рiзнi пiдходи до процесу приватизацiї.

Приватизацiя в АПК може бути проведена успiшно, досяг-

нуто її цiлей за умови, якщо цей процес супроводжуватиметь-

ся вiдповiдним праiюпим яiбсiпсчснням. Необхiдну правову

базу припiiтизшiiї склоцiїїотi. чнкони "Про приватизацiю май-

на державних iiiдприсмстп", "Про приватизацiю невеликих

державних пiдприємств (милу принатичацiю)", а також Дер-

жавнi програми приватизацiї, якi щорiчно приймаються Вер-

ховною Радою України.

2. Необхiднiсть розкриття основних положень, закрiпле-

них у загальних законах про приватизацiю, викликається тим,

що протягом значного перiоду - до прийняття (17 травня

1993 р.) спецiальних нормативно-правових актiв про прива-

тизацiю в АПК, остання здiйснювалася вiдповiдно до вище-

зазначених законiв. Значну частину пiдприємств АПК, особ-

ливо в переробнiй промисловостi, було передано в оренду з

умовою викупу орендованого майна. Його приватизацiя, як

було зазначено в постановi Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 10

жовтня 1994 р. "Про особливостi приватизацiї в агропромис-

ловому комплексi майна, що перебуває в загальнодержавнiй

та комунальнiй власностi", здiйснювалась вiдповiдно до Дек-

рету Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 20 травня 1993 р. "Про

приватизацiю цiлiсних майнових комплексiв державних пiд-

приємств та їх структурних пiдроздiлiв, зданих в оренду".

Загальнi законодавчi акти про приватизацiю дають її по-

няття i визначають коло субєктiв, їхнi права та обовязки у

процесi приватизацiї, встановлюють способи i порядок її про-

ведення, називають майно, яке не пiдлягає приватизацiї.

На пiдприємствах АПК поширюються основнi принципи

приватизацiї державного майна, передбаченi законами Украї-

ни. Але приватизацiя майна в АПК має свої вiдмiнностi вiд

загального порядку. Вони визначенi Законом вiд 10 липня

1996 р. "Про особливостi приватизацiї майна в агропромисло-

вому комплексi".

До прийняття цього Закону приватизацiя здiйснювалася згiдно з одно-

йменним Декретом Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 17 травня 1993 р.

Правовий режим майна ДСГП 267

Недержавним сiльськогосподарським пiдприємствам пе-

редається безоплатно 51 вiдсоток акцiй пiдприємств, що при-

ватизуються, включно з розмiщенням приватизацiйних май-

нових сертифiкатiв, а також власних коштiв i компенсацiйних

сертифiкатiв працiвникiв вiдповiдних сiльськогосподарських

пiдприємств та прирiвняних до них осiб через довiрчi това-

риства, створенi в колективах товаровиробникiв. У планi при-

иатизацiї пiдприємств, якi переробляють сiльськогосподар-

ську сировину та виконують роботи i надають послуги сiльсь-

когосподарським товаровиробникам, передбачається вiдпо-

вiдна квота для дiючих радгоспiв та iнших державних

сiльськогосподарських пiдприємств для подальшої передачi

пiдповiдної частки пiсля їх приватизацiї та розмiщення прива-

тизацiйних майнових сертифiкатiв Їхнiх працiвникiв.

Недержавнi сiльськогосподарськi пiдприємства мають

пряпо тi придбання акцiй за номiнальною вартiстю в межах

i зпчначених квот у разi, коли трудовi колективи пiдприємств,

якi приватизуються, сiльськогосподарськi товаровиробники i

11 и рiвнянi до них особи не викупили цих акцiй у межах уста-

ш пiнених квот.

iозподiл акцiй мiж державними, колективними та iншими

iiи.ськогосподарськими пiдприємствами, селянськими (фер-

и-рськими) господарствами здiйснюється пропорцiйно до

iбсягiв сировини, зданої на обєкт приватизацiї, виконаних

робiт i наданих послуг у середньому за пять рокiв, що пере-

дують роковi приватизацiї, а тi, якi iснують менше 5 рокiв, -

за час їх дiяльностi.

Акцiї, що не були викупленi на пiльгових умовах протягом

одного року вiд дня початку їх продажу, реалiзуються на за-

гальних пiдставах згiдно з чинним законодавством.

У разi приватизацiї майна пiдприємств i органiзацiй, що

пiдлягають приватизацiї за погодженням iз Кабiнетом Мiнiст-

рiв України, визначається частка акцiй, яка тимчасово зали-

шається у власностi держави.

3. Чинним законодавством встановлено, що приватизацiя

майна радгоспiв та iнших державних сiльськогосподарських

пiдприємств i органiзацiй здiйснюється шляхом перетворення

їх у колективнi сiльськогосподарськi пiдприємства або у вiд-

критi акцiонернi товариства за рiшенням загальних зборiв

(зборiв уповноважених).

268 Роздiл XII

З метою правового i органiзацiйно-методичного забезпе-

чення реалiзацiї приватизацiї радгоспiв Мiнсiльагропромом,

Держхарчопромом, Фондом державного майна, Мiнекономi-

ки i Мiнюстом України 27 сiчня 1994 р. затверджено Поло-

ження про порядок перетворення радгоспiв та iнших держав-

них сiльськогосподарських пiдприємств i органiзацiй у колек-

тивнi сiльськогосподарськi пiдприємства. В порядку, перед-

баченому цим Положенням, нрацiнникам пiдприємства, що

приватизується, та прирiвняним до них особам безоплатно

передасться частка державного мийна, розмiр якої визна-

чається як добуюк ииртостi мийна, що припадає на одного

члена колективного сiльськогосподарського пiдприємства по

областi (Автономнiй Республiцi Крим), i кiлькостi працiвни-

кiв пiдприємства, що приватизується, та прирiвняних до них

осiб. Решта державного майна понад зазначену вище частку

приватизується за приватизацiйнi майновi сертифiкати. Пра-

во на першочергове придбання цього майна мають працiвни-

ки цього пiдприємства та прирiвнянi до них особи.

Якщо пiсля використання працiвниками радгоспу чи iн-

шого державного сiльськогосподарського пiдприємства, що

приватизується, права на придбання державного майна за

приватизацiйнi майновi сертифiкати залишається не викупле-

ною частка майна, орган приватизацiї за згодою загальних

зборiв (зборiв уповноважених) передає їм залишки майна для

придбання за власнi кошти на виплату до 5 рокiв (без нараху-

вання вiдсоткiв, але з урахуванням змiни цiн на момент вику-

пу майна). У разi вiдсутностi такої згоди орган приватизацiї

приймає рiшення про перетворення цього пiдприємства у вiд-

крите акцiонерне товариство в зазначеному вище порядку.

При цьому право на придбання майна на пiльгових умовах за

приватизацiйнi майновi сертифiкати, крiм членiв трудового

колективу та прирiвняних до них осiб, мають члени сiмей

трудового колективу дiїного пiдприємства, якi проживають

разом iз ними, та особи, зайнятi в соцiальнiй сферi на селi. Не

реалiзоване за майновi сертифiкати майно приватизується на

загальних пiдставах вiдповiдно до законодавства України.

Приватизацiя майна радгоспiв та iнших державних сiль-

ськогосподарських пiдприємств, створених на базi колгоспiв

без викупу державою їх майна, якi за перiод своєї дiяльностi

Не одержували бюджетних коштiв для придбання основних

фондiв та будiвництва, здiйснюється через перетворення їх за

Правовий режим майна ДСГП 269

рiшенням загальних зборiв (зборiв уповноважених) у колек-

тивнi сiльськогосподарськi пiдприємства або у вiдкритi акцiо-

нернi товариства з наступною безоплатною передачею майна

працiвникам пiдприємств-засновникiв.

Приватизацiя майна радгоспiв та iнших державних сiльсь-

когосподарських пiдприємств, що були створенi на базi мiж-

господарських пiдприємств, заснованих колгоспами i радгос-

| пами, якi за перiод своєї дiяльностi не одержували бюджетних

i коштiв, для придбання основних фондiв та будiвництва, здiй-

снюється перетворенням у вiдкритi акцiонернi товариства з

наступною безоплатною передачею акцiй цих товариств зас-

новникам мiжгосподарського пiдприємства.

У разi використання коштiв на зазначенi цiлi, в тому числi

у випадках, передбачених п. 7, створена за їх рахунок частка

мийна приватизується на умовах i в порядку, передбачених

загальними правилами приватизацiї радгоспiв та iнших дер-

Ь жавних сiльськогосподарських пiдприємств, що викладенi

пнiце.

4. Реалiзацiя законодавства про приватизацiю державного

мийна вимагає вiдповiдного органiзацiйно-правового врегу-

|юнання. З цiєю метою Фонд державного майна України

iрийняв 8 грудня 1997 р. в новiй редакцiї Положення про по-

рядок приватизацiї майна радгоспiв та iнших державних

(сiльськогосподарських пiдприємств, а також заснованих на їх

разi орендних пiдприємств. Як зазначено в цьому Положеннi,

обєктом приватизацiї є майно радгоспiв як цiлiсних майно-

вих комплексiв. Обєктом приватизацiї орендних пiдпри-

ємств, створених на базi радгоспiв, є майно цiлiсних майно-

вих комплексiв цих радгоспiв. Приватизацiя майна радгоспiв

здiйснюється шляхом перетворення їх у колективнi сiльсько-

господарськi пiдприємства, або у вiдкритi акцiонернi това-

риства за рiшенням загальних зборiв (зборiв уповноважених).

При цьому таке колективне сiльськогосподарське пiдприєм-

ство або вiдкрите акцiонерне товариство є правонаступником

майнових прав та зобовязань радгоспу, що приватизується.

Орган приватизацiї приступає до здiйснення приватизацiї

на пiдставi вiдповiдної заяви радгоспу. Цей орган протягом ЗО

днiв з дня прийняття рiшення про приватизацiю радгоспу,

створює комiсiю з приватизацiї пiдприємства. До складу ко-

мiсiї з приватизацiї входять за принципом однакового пред-

ставництва, представники трудового колективу радгоспу, що

270

Роздiл XII

приватизується (в тому числi i вiд представницького органу

трудового колективу - профспiлкового комiтету або iншого

уповноваженого ним органу), покупцi, якi подали заяву на

приватизацiю; представники мiсцевих рад, фiнансових орга-

нiв, державного органу приватиiацiї, антимонопольного ко-

мiтету України або його територiального вiддiлення та вiдпо-

вiдного органу, уповнонiїжсного управляти державним май-

ном. За рiшенням комiсiї до Тi роботи можуть залучатися

представники землевпорядного та iнших державних органiв,

експерти, консультанти та iншi спецiалiсти, яким на засiдан-

нях комiсiї з приватизацiї надасться право дорадчого голосу.

Головою комiсiї призначається представник органу привати-

зацiї або уповноважена ним особа.

Повiдомлення про прийняте комiсiєю рiшення щодо при-

ватизацiї цього радгоспу розглядається загальними зборами

(зборами уповноважених). Вони приймають рiшення про ви-

бiр способу приватизацiї, в разi, якщо колектив згiдно з чин-

ним законодавством України має право такого вибору. Рi-

шення загальних зборiв (зборiв уповноважених) посилається

до вiдповiдного органу приватизацiї.

Приватизацiя майна радгоспу проводиться з урахуванням

волевиявлення трудового колективу радгоспу вiдповiдно до

рiшення його загальних зборiв або зборiв уповноважених. Ор-

ган приватизацiї на пiдставi рiшення загальних зборiв (зборiв

уповноважених) приймає рiшення про органiзацiйно-правову

форму реорганiзацiї - колективне сiльськогосподарське пiд-

приємство або вiдкрите акцiонерне товариство. У разi пере-

творення радгоспу у колективне сiльськогосподарське пiд-

приємство вiдповiдно до рiшення загальних зборiв (зборiв

уповноважених), орган приватизацiї укладає з колективним

сiльськогосподарським пiдприємством, створеним працiвни-

ками радгоспу та прирiвняними до них особами, договiр про

безоплатну передачу майна або договiр купiвлi-продажу.

5. Договiр безоплатної передачi майна укладається вiдпо-

вiдно до статей 6, 8 Закону України "Про особливостi прива-

тизацiї майна в афопромисловому комплексi", якi визна-

чають частку державного майна, що пiдлягає приватизацiї в

тому числi з урахуванням особливостей, визначених ст. 10

цього Закону, якщо, наприклад, частка державного майна пе-

ревищує вартiсть майна радгоспу, що пiдлягає приватизацiї,

271

Правовий режим майна ДСГП

згiдно з актом оцiнки вартостi цiлiсного майнового комплек-

су, то укладається договiр безоплатної передачi майна.

У договорi про безоплатну передачу державного майна заз-

начається частка державного майна, що передається безоп-

латно для подальшого розподiлу серед працiвникiв радгоспу

та прирiвняних до них осiб, вiдповiдно до рiшення загальних

зборiв (зборiв уповноважених).

По iншому визначається обсяг майна, що приватизується

за договором купiвлi-продажу державного майна. У цьому до-

говорi визначається:

- частка державного майна, що передається безоплатно

для подальшого розподiлу серед працiвникiв радгоспу та при-

рiвняних до них осiб, вiдповiдно до рiшення загальних зборiв

(зборiв уповноважених);

- частка державного майна, що передається на виплату

строком на 5 рокiн за власнi кошти, в тому числi компенса-

цiйнi сертифiкати, у разi, якщо зазначена частка залишилася

пiсля безоплатного передання державного майна та придбан-

ня частки державного майна за приватизацiйно-майновi сер-

шфiкати.

Прийнявши рiшення про перетворення радгоспу у вiдкри-

и акцiонерне товариство (ВАТ) орган приватизацiї:

- у 10-денний термiн з дня затвердження плану привати-

i.i цiї радгоспу затверджує Статут вiдкритого акцiонерного то-

нариства - пiсля державної реєстрацiї вiдкритого акцiонер-

ного товариства, а також реєстрацiї випуску акцiй та iнфор-

мацiї про їх випуск, здiйснює розмiщення акцiй.

У приватизованому радгоспi розмiщення акцiй здiйсню-

ється таким чином: по-перше, укладається договiр про безоп-

латну передачу акцiй працiвникам радгоспу та прирiвняним

до них особам;

- по-друге, здiйснюється пiльговий продаж акцiй працiв-

никам радгоспу та прирiвняним до них особам за приватиза-

цiйнi майновi сертифiкати, у разi, якщо залишилися акцiї пiс-

ля проведення безоплатної передачi. Право на придбання ак-

цiй на пiльгових умовах належить також членам сiмей працiв-

никiв радгоспу, якi проживають разом з ними, особам, якi

зайнятi у соцiальнiй сферi на селi, а також спецiалiстам вете-

ринарної медицини. Список зазначених осiб засвiдчується

вiдповiдним органом мiсцевого самоврядування.

272

Роздiл XII

Як зазначається в п. 7 Положення, розмiр частки держав-

ного майна (акцiй), що передається безоплатно, визначається

як добуток вартостi майна, що припадає на одного члена ко-

лективного сiльськогосподарського пiдприємства по областi

(Автономнiй Республiцi Крим), i наявної кiлькостi працiвни-

кiв радгоспу, що приватизустiля, та прирiвняних до них осiб

на дату оцiнки майна. Платежi >а майно (акцiї), яке привати-

зується, здiйснюються за приватизацiйнi майновi сертифiка-

ти, а у разi складання договору купiвлi-продажу майна (акцiй)

на виплату строком до 5 рокiн. також власними коштами, в

тому числi компенсацiйними сертифiкатами. Компенсацiйнi

сертифiкати використовуються як засiб платежу протягом

термiну їх обiгу, вiдповiдно до законодавства України.

Цим Положенням врегульовано й iншi питання, якi по-

требують вирiшення в процесi приватизацiї майна радгоспiв.

Роздiл XIII

ПРАВОВi ЗАСАДИ ВИКОРИСТАННЯ

ЗЕМЕЛЬ ТА iНШИХ ПРИРОДНИХ

РЕСУРСiВ В АГРАРНОМУ ВИРОБНИЦТВi

1. Органiзацiйно-правове забезпечення

використання земель та iнших природних

ресурсiв в аграрному виробництвi

Органiзацiйно-правове забезпечення ефективного вико-

ристання земель та iнших природних ресурсiв в аграрному

виробництвi - цс сукупнiсть органiзацiйно-правових засобiв,

що забезпечують продуктивне, ощадливе, економне, еколо-

гiчно безпечне використання земель та iнших природних ре-

сурсiв, їх постiйне вiдтворення i захист вiд погiршення якостi

у процесi сiльськогосподарського виробництва. Юридичною

базою правового забезпечення такого ощадливого викорис-

тання земель i природних ресурсiв є чинне законодавство.

1. Вiдповiдно до Закону про колективне сiльськогосподар-

ське пiдприємство вiд 14 лютого 1992 р. земля передається у

колективну власнiсть або надається у постiйне чи тимчасове

користування, в тому числi на умовах оренди. Колективне

сiльськогосподарське пiдприємство має право використову-

вати у встановленому порядку для потреб господарства наяв-

нi на землi кориснi копалини мiсцевого значення, торф, лiсо-

вi угiддя, воднi обєкти та експлуатувати iншi кориснi власти-

востi землi. Правовi засади ефективного природокористуван-

ня у сiльському господарствi передбачаються також щодо

iнших субєктiв господарювання - державних сiльськогоспо-

дарських пiдприємств, селянських (фермерських) госпо-

дарств тощо. Згiдно з Законом "Про пiдприємства в Українi"

вiд 27 березня 1991 р. користування землею та iншими при-

родними ресурсами пiдприємство здiйснює у встановленому

порядку за плату, а у випадках, передбаченим законодавчими

актами України, на пiльгових умовах.

Сiльськогосподарське пiдприємство зобовязане своєчасно

здiйснювати природоохороннi заходи, спрямованi на знижен-

ня i компенсацiю негативного впливу його виробництва на

274_____________________________Роздiл ХiН

природне середовище, здоровя людей. Фiнансування таких

заходiв робиться за рахунок власних коштiв вiд продажу його

майна або ж за рахунок бюджету иiдповiдної мiсцевої ради

або держави. В той же час такс пiдприємство несе вiдповi-

дальнiсть за додержання вимог i норм щодо охорони, рацiо-

нального використання та вiдновлення до рiвня встановлених

нормативiв земель, вод, надр, лiсi>, iнших природних ресур-

сiв, вiдшкодовує збитки, чаплинi и результатi його дiяльностi.

Закон "Про селянське (фермерське) господарство" (в редак-

цiї вiд 22 червня 1993 р.) передбачає порядок надання земель

для його ведення, встановлює конкретнi розмiри дiлянок, якi

можуть передаватися у власнiсть та користування, визначає

права i обовязки щодо ефективного використання та охоро-

ни земель, закрiплює право селянського (фермерського) гос-

подарства на використання загальнопоширених корисних ко-

палин, водних обєктiв, лiсових, мисливських угiдь та iнших

природних ресурсiв.

Право на одержання дiлянок, iнших природних ресурсiв,

необхiдних для здiйснення пiдприємницької дiяльностi, га-

рантує субєктам такої дiяльностi у сiльському господарствi

Закон "Про пiдприємництво" вiд 7 лютого 1991 р. Створення

необхiдної природноресурсової бази для всебiчного задово-

лення виробничих потреб, розвитку соцiальної iнфраструкту-

ри передбачається законодавством про прiоритетнiсть соцi-

ального розвитку села i агропромислового комплексу в на-

родному господарствi. Забезпечення ефективного викорис-

тання земель та iнших природних ресурсiв здiйснюється за

допомогою законодавства про використання природних ре-

сурсiв, охорону навколишнього середовища та забезпечення

екологiчної безпеки.

Закон "Про охорону навколишнього природного середо-

вища" вiд 25 червня 1991 р. визначає форми власностi на

природнi ресурси, прана громадян, якi працюють у сiльському

господарствi, на участь у розробцi та здiйсненнi заходiв щодо

рацiонального i комплексного використання природних ре-

сурсiв, здiйснення громадянами та юридичними особами аг-

ропромислового комплексу спецiального, а у випадках, пе-

редбачених законом, i загального природокористування, га-

рантiї їх реалiзацiї, закрiплює компетенцiю рад та виконавчо-

розпорядчих органiв у галузi природокористування, функцiї

управлiння в цiй сферi тощо. Законодавство регламентує

Правовi засади використання земель...________________275

використання природних ресурсiв, їх подiл на ресурси рес-

публiканського i мiсцевого значення, додержання екологiч-

них вимог при їх використаннi у сiльському господарствi,

економне та ефективне природокористування, здiйснення

екологiчної експертизи у разi надання ресурсiв у користуван-

ня, проведення контролю за їх використанням та визначає

види вiдповiдальностi за порушення вимог природокористу-

вання у сiльському господарствi.

Земельний кодекс (в редакцiї Закону вiд 13 березня

Г)92 р.) визначає мiсце земель сiльськогосподарського при-

чiачення в складi земель України, використання, порядок пе-

iiсдачi їх у власнiсть, надання у користування i в оренду,

особливостi їх правового режиму, порядок використання,

ир;iп;i i обовязки землевласникiв та землекористувачiв по ра-

нiш цiльному пикористанню, вiдтворенню i охоронi цих зе-

м> iи., пiдстппи припинення права колективної i приватної

iчiасностi, користування землями сiльськогосподарського

призначення та форми охорони порушених прав землевлас-

никiв, користувачiв таких земель. Закон України "Про плату

нi землю" (в редакцiї 1996 р.) визначає розмiри i порядок пла-

i й за використання земель сiльськогосподарського та iншого

призначення, форми використання рентних платежiв, конт-

роль та види вiдповiдальностi за порушення порядку обчис-

лення i справляння земельного податку.

Водний кодекс вiд 6 червня 1995 р. та водне законодавство

закрiплюють основнi вимоги по ефективному використанню

та охоронi вод для потреб сiльського господарства, встанов-

люють режим i право сiльськогосподарського використання

вод, визначають права i обовязки субєктiв цього виду водо-

користування, умови, пiдстави для його припинення та вiд-

повiдальнiсть за неналежне користування ними.

Лiсовий кодекс вiд 27 сiчня 1994 р., лiсове законодавство

визначають можливостi ведення лiсового господарства сiльсь-

когосподарськими пiдприємствами, встановлюють порядок

подiлу лiсiв на групи, особливостi та режим лiсовикористан-

ня, зокрема порядок здiйснення таких лiсових користувань,

як сiнокосiння i випасання тварин, збирання лiсової пiдстил-

ки тощо сiльськогосподарськими пiдприємствами, установа-

ми, органiзацiями i громадянами, зайнятими в сiльському

господарствi, передбачають форми та методи забезпечення

Роздiл XIII

рацiонального використання лiсiв для сiльськогосподарських

потреб.

Кодекс про надра вiд 27 липня 1994 р. та законодавство

про надра передбачають прано сiльськогосподарських пiдпри-

ємств, установ, органiзацiй, iнших юридичних осiб i грома-

дян, якi проживають в сiльських поселеннях, використовува-

ти надра в межах наданих їм земельних дiлянок, добувати ко-

риснi копалини мiсценого iначсння i торф. Законодавство

встановлює порядок видобування прiсних пiдземних вод у

межах наданих дiлянок для сiльськогосподарських та побуто-

вих потреб, а також вiд попiдальн їсть за порушення режиму

використання корисних копалин.

Законодавство про тваринний свiт визначає види права

колективної та приватної власностi i правила користування

тваринним свiтом сiльськогосподарськими пiдприємствами,

установами, органiзацiями, iншими юридичними особами i

громадянами, зокрема, норми щодо ведення мисливства, ри-

бальства, використання корисних властивостей життєдiяль-

ностi тварин -грунтоутворювачiв, природних санiтарiв сере-

довища, запилювачiв рослин та iншi, регламентують режим

рацiонального використання тваринного свiту для потреб

сiльського господарства.

2. У системi органiзацiйно-правового забезпечення рацiо-

нального використання земель та iнших природних ресурсiв

чiльне мiсце посiдають норми законодавства про екологiчну,

в тому числi радiацiйну безпеку. Так, Закон "Про правовий

режим територiї, яка зазнала радiоактивного забруднення

внаслiдок Чорнобильської катастрофи" вiд 28 лютого 1991 р.

визначає категорiї зон радiоактивного забруднення, радiацiй-

но небезпечних i радiоактивне забруднених земель. Зокрема,

до радiацiйне небезпечних вiдносяться землi, на яких немож-

ливе подальше проживання населення, одержання сiльсько-

господарської та iншої продукцiї, продуктiв харчування, якi

вiдповiдали б державним та мiжнародним допустимим рiвням

вмiсту радiоактивних речовин, або використання яких недо-

цiльно за iншими екологiчними умовами. Такi землi пiдляга-

ють виключенню з сiльськогосподарського обiгу. До них на-

лежать дiлянки, що включають зону вiдчуження та зону без-

умовного (обовязкового) вiдселення.

Важливе значення для забезпечення ефективного i безпеч-

ного використання земель та iнших природних ресурсiв має

Правовi засади використання земель... 277

Закон "Про пестициди i агрохiмiкати" вiд 2 березня 1995 р.,

Закон "Про карантин рослин" вiд ЗО червня 1993 р., iншi ак-

ти спецiального законодавства. Зокрема, у захищеному грун-

тi, на землях водного фонду, водоохоронних зонах, iнших

територiях, якi пiдлягають особливiй охоронi, забороняється

застосування пестицидiв, а в окремих випадках їх застосуван-

ня можливе за наявностi позитивних висновкiв державної

санiтарної i екологiчної експертизи за дозволом Укрдержхiм-

комiсiї.

У разi застосування пестицидiв i агрохiмiкатiв вiдповiднi

власники земель i землекористувачi мають здiйснювати захо-

ди вiдповiдно до регламентiв, встановлених для певної грун-

тово-клiматичної зони, з урахуванням попереднього агрохi-

мiчного обстеження грунтiв, даних агрохiмiчного паспорта

земель, стану посiвiв, дiагностики мiнерального живлення

рослин, прогнозу розвитку шкiдникiв i хвороб.

Розповсюдження шкiдникiв, збудникiв хвороб рослин та

пiших карантинних обєктiв можуть створити умови для за-

провадження карантинного режиму з обмеженням викорис-

i.шня природних ресурсiв. Так, зокрема сiльськогосподарська

i провина для виготовлення продуктiв дитячого i дiєтичного

\,iрчування може вироблятися у спецiальних сировинних зо-

и. їх, правовий режим яких визначається Кабiнетом Мiнiстрiв

України.

3. Складовою органiзацiйно-правового механiзму забезпе-

чення ефективного природокористування у сiльському госпо-

дарствi є управлiння, тобто цiлеспрямована дiяльнiсть упов-

новажених органiв, направлена на забезпечення додержання

всiма пiдприємствами, органiзацiями, установами, iншими

юридичними особами i громадянами агропромислового ком-

плексу. приписiв i вимог чинного законодавства по ефектив-

ному використанню земель, iнших природних ресурсiв, вжит-

тя необхiдних заходiв щодо попередження, припинення i

встановлення правопорушень у цiй сферi, вiдновлення пору-

шених прав та законних iнтересiв власникiв i користувачiв зе-

мель та iнших природних ресурсiв.

Управлiння природокористуванням у сiльському госпо-

дарствi передбачає досягнення ефективного, збалансованого,

науково обгрунтованого, комплексного i цiльового викорис-

тання земель та iнших природних ресурсiв, стимулювання

вiдтворення цих ресурсiв, захисту агроландшафтiв, як склад-

278 Роздiл ХНi

них природних (природноантропогенних) утворень (екосис-

тем), гарантування сприятливої екологiчної обстановки i без-

пеки в процесi ведення сiльського господарства.

Цьому сприятиме координацiя сiльськогосподарської дi-

яльностi субєктiв агропромислового комплексу по ефектив-

ному використанню i вiдтворенню природних ресурсiв з боку

органiв загального управлiння: органiзацiя комплексного

прогнозування в цiй сферi, облiк i ведення земельного та iн-

ших природноресурсоних кiiдастрiн, збалансований розподiл

та перерозподiл природних ресурсiв мiж субєктами сiльсько-

господарського природовикористаиня, органiзацiя землевпо-

рядних та iнших територiально-планувальних робiт, екологiч-

ної та землевпорядної експертизи щодо обгрунтувань переда-

чi у власнiсть та надання у використання природних ресурсiв,

проведення екологiчного контролю, стандартизацiї i норму-

вання, встановлення лiмiтiв використання природних ресур-

сiв, систематичне iнформування населення та органiв держа-

ви про можливi змiни внаслiдок здiйснення сiльськогоспо-

дарської дiяльностi, монiторингу i вирiшення спорiв у галузi

природовикористання.

Залежно вiд повноважень, структури, мети i завдань, якi

реалiзують державнi органи у сферi органiзацiї ефективного

використання природних ресурсiв, можна видiлити такi фор-

ми управлiння: загальне, спецiальне i галузеве.

Загальне управлiння здiйснюється Кабiнетом Мiнiстрiв

України, урядом Автономної Республiки Крим, мiсцевими

органами державної виконавчої влади, мiсцевими органами

самоврядування.

Спецiальне управлiння покладається на уповноваженi ор-

гани - Мiнiстерство охорони навколишнього природного се-

редовища та ядерної безпеки. Державний комiтет земельних

ресурсiв. Державний комiтет лiсового господарства, Держав-

ний комiтет по геологiї i використанню надр. Державний ко-

мiтет по водному господарству тощо.

Галузеве управлiння забезпечує Мiнiстерство агропромис-

лового комплексу.

Центральне мiсце у системi органiзацiйно-правового меха-

нiзму (КСГП, ВСГК, АСГТ, ДСГТ) належить внутрiшньогос-

подарському управлiнню щодо ефективного використання

земель та iнших природних ресурсiв. Йдеться, насамперед,

про вищi органи самоврядування - загальнi збори членiв ко-

Правовi засади використання земель... 279

лективного сiльськогосподарського пiдприємства або збори

уповноважених, правлiння цих пiдприємств, а також про го-

лову акцiонерного сiльськогосподарського товариства. Вони

здiйснюють управлiнськi функцiї у сферi внутрiшньогоспо-

дарського використання належних їм земель вiдповiдно на

правi колективної, приватної власностi на землю або на правi

користування окремими земельними дiлянками, природними

ресурсами вiдповiдно до земельного законодавства.

Такi функцiї передбачають внутрiшньогосподарське зону-

вання земель вiдповiдно до структури, спецiалiзацiї господар-

ської дiяльностi i внутрiшньогосподарського проекту земле-

устрою, первинного облiку земель та iнших природних ресур-

сiв щодо їх кiлькiсного та якiсного використання, пiдготовки

та своєчасного подання статистичної звiтностi про порядок

використання, вiдтворення i охорони земель та природних

ресурсiв, участi у здiйсненнi монiторингу, контролю за цiльо-

ним i господарським природокористуванням, веденням ка-

астрiв природних ресурсiв тощо.

4. У системi органiзацiйно-правового механiзму забезпе-

Ьння ефективного природокористування в сiльському госпо-

Врствi широкого застосування набувають заходи стимулю-

вння, зокрема, економiчнi важелi. Йдеться про нормативи

iiлати i розмiри платежiв за використання земель та iнших

Природних ресурсiв, погiршення якостi цих ресурсiв, викиди

i скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне сере-

довище. Економiчнi заходи застосовуються при встановленнi

лiмiтiв використання природних ресурсiв, наданнi можливос-

тi отримання останнiх пiд заставу, наданнi пiльг при оподат-

куваннi сiльськогосподарським юридичним особам та грома-

дянам, зайнятим у сiльськогосподарському виробництвi, у ра-

зi реалiзацiї ними заходiв щодо рацiонального природокорис-

тування, надання на пiльгових умовах короткострокових i

довгострокових позичок для реалiзацiї заходiв з метою вiд-

шкодування збиткiв, заподiяних порушенням законодавства

про використання природних ресурсiв, а також застосовують-

ся iншi економiчно-правовi заходи.

Запровадження плати за землю, iнших економiчних засад

у формi рiзних платежiв у даний механiзм сприяє розвитку

нових, незалежних звязкiв управлiнської, науково-технiчної i

господарської дiяльностi сiльськогосподарських пiдприємств,

установ, органiзацiй, iнших юридичних осiб i громадян, зай-

280_____________________________Роздiл XIII

нятих у сiльськогосподарському виробництвi, стимулює

ощадливе використання землi та iнших природних ресурсiв,

створює умови для нових форм органiзацiї працi i господарю-

вання та найбiльш продуктивного природокористування i за-

доволення матерiальних, естетичних, оздоровчих, пiзнаваль-

них та iнших потреб субєктiв агропромислового комплексу.

Стимулюючим чинником ефективного використання зе-

мель та iнших природних ресурсi> у механiзмi органiзацiйно-

правового забезпечення є юридична вiдповiдальнiсть за зе-

мельнi та iншi правопорушення у цiй сферi.

Залежно вiд характеру вчиненого правопорушення, еколо-

гiчного ризику i ступеня суспiльної та екологiчної небезпеки

юридична вiдповiдальнiсть може наставати за виннi i проти-

правнi дiї власникiв земель i природокористувачiв у формi ад-

мiнiстративної, кримiнальної та майнової вiдповiдальностi

шляхом вiдшкодування заподiяних збиткiв.

2. Правовi форми використання земель

та iнших природних ресурсiв

в аграрному виробництвi

1. Використання земель та iнших природних ресурсiв

субєктами сiльськогосподарської дiяльностi може здiйснюва-

тися на правi колективної i приватної власностi на землю та

права природокористування, в тому числi орендного. Основ-

ними користувачами земель сiльськогосподарського призна-

чення є колективнi та iншi сiльськогосподарськi пiдприєм-

ства, сiльськогосподарськi кооперативи i акцiонернi това-

риства, а також сiльськогосподарськi науково-дослiднi й нав-

чальнi заклади.

, На правi колективної власностi можуть використовуватись

землi, якi передаються безкоштовно колективним сiльсько-

господарським: пiдприємствам, кооперативам, акцiонерним

товариствам, у тому числi створеним на базi радгоспiв та iн-

ших державних сiльськогосподарських пiдприємств. Переда-

ча дiлянок у колективну власнiсть провадиться мiсцевими ра-

дами народних депутатiв, на територiї яких вони розташованi.

Разом з тим, не можуть передаватись у таку власнiсть землi

загального користування населених пунктiв, землi гiрничодо-

бувної промисловостi, єдиної енергетичної системи, транс-

Правовi засади використання земель...________________281

порту, звязку, оборонного, природоохоронного, оздоровчо-

го, рекреацiйного та iсторико-культурного призначення, лi-

сового фонду, за винятком невеликих дiлянок до 5 га; водно-

го фонду, за винятком невеликих до 3 га, земельних дiлянок,

що входять до складу сiльськогосподарських угiдь, та землi

сiльськогосподарських науково-дослiдних установ, навчаль-

них закладiв тощо. Розпорядження землями, якi перебувають

у колективнiй власностi, здiйснюється за рiшенням загальних

зборiв колективу спiввласникiв.

Кожний член колективу сiльськогосподарського пiдпри-

ємства, кооперативу, акцiонерного товариства має право на

земельну частку (пай) землi, яка перебуває у власностi вiдпо-

вiдного пiдприємства, кооперативу, товариства. Це право по-

свiдчується Сертифiкатом на право на земельну частку (пай)

iз зшначенням у ньому рочмiру частки в умовних кадастрових

гектпр.iх та вартiсному виразi, яке може бути обєктом купiв-

i, лi-продажу, дарування, мiни, успадкування й застави. В той

ке час цi особи можуть безперешкодно вийти з вiдповiдного

щриємства, кооперативу, товариства та одержати безкош-

|но у приватну власнiсть належний їм пай у натурi на мiс-

Ьостi i отримати на цю частку Державний акт на право при-

гної власностi на землю.

Разом з тим, власникам таких земель можуть передаватися

Гдля використання дiлянки для сiльськогосподарських цiлей

на правi постiйного або тимчасового користування, у тому

числi на правi орендного використання земель.

Розмiщення обєктiв внутрiшньогосподарського будiв-

ництва на землях сiльськогосподарських кооперативiв, пiд-

приємств, товариств проводиться вiдповiдно до затверджува-

них проектiв внутрiшньогосподарського землеустрою. Однак,

як правило, не допускається використання для будiвництва

цих обєктiв зрошувальних i осушених земель, рiллi, дiлянок,

iайнятих багаторiчними плодовими насадженнями, тощо.

Громадяни, зайнятi у сiльському господарствi, або тi, якi

проживають у селах, можуть використовувати землi на правi

приватної власностi для ведення селянського (фермерського)

господарства, особистого пiдсобного господарства, для будiв-

ництва та обслуговування жилого будинку i господарських

будiвель, садiвництва, дачного i гаражного будiвництва.

Зокрема, громадянам, якi виявили бажання вести селян-

ке (фермерське) господарство, що грунтується переважно

282 Роздiл ХНi

на особистiй працi та працi членiв їх сiмей, передаються за їх

заявами земельнi дiлянки у власнiсть або користування вiдпо-

вiдними районними (мiськими) радами. Якщо члени колек-

тивного сiльськогосподарського пiдприємства та працiвники

iнших сiльськогосподарських пiдприємств (крiм дослiдних

господарств), члени сiльськогосподарських кооперативiв та

акцiонерних точаристн побажають вийти з їх складу i вести

особисте селянське (фермерське) господарство, то за рiшен-

ням ВiДiiОi1iДiЮЇ районної, мiської ради їм передаються дiлян-

ки iз земель зазначених юридичних осiб безплатно або за пла-

ту, якщо розмiр дiлянки перевищує середню земельну частку.

Всiм iншим громадянам для ведення селянського (фермер-

ського) господарства дiлянки повиннi надаватися iз земель

запасу та резервного фонду. Переважне право на одержання

земельної дiлянки для ведення селянського (фермерського)

господарства мають громадяни, у яких є досвiд роботи у

сiльському господарствi i необхiдна квалiфiкацiя. У разi вiд-

мови такi громадяни вправi оскаржити це питання в судовому

порядку.

Для ведення селянського господарства використовуються

земельнi дiлянки, розмiр яких не повинен перевищувати 50 га

сiльськогосподарських угiдь i 100 га усiх iнших земель. Кон-

кретнi розмiри дiлянок в межах норм визначають вiдповiдно

районнi, мiськi ради, з урахуванням регiональних особливос-

тей, спецiалiзацiї селянського господарства i можливостей

обробiтку наданих земель переважно членами даних госпо-

дарств. До того ж цi дiлянки не пiдлягають подiлу.

Поряд з названою формою права власностi законодав-

ством передбачається передача безоплатно земельної дiлянки

у розмiрi не бiльше 0,6 га громадянам для ведення особистого

пiдсобного господарства на пiдставi рiшень сiльської, селищ-

ної, мiської ради. Збiльшення розмiру таких дiлянок до 2 га

може провадитись за погодженням з обласною радою.

У сiльських населених пунктах громадянам за рiшенням

сiльської ради можуть надаватися у власнiсть земельнi дiлян-

ки для будiвництва та обслуговування жилого будинку у роз-

мiрi не бiльше 0,25 га, для будiвництва гаражiв - площею не

бiльше 0,01 га та для iндивiдуального дачного будiвництва -

дiлянки, розмiр яких не повинен перевищувати 0,10 га.

Земельнi дiлянки для ведення садiвництва використову-

ються громадянами при умовi, що вони не мають на правi

Правовi засади використання земель... 283

власностi або в користуваннi дiлянок для ведення селянсько-

го (фермерського) господарства, особистого пiдсобного гос-

подарства та дачного будiвництва. Для iндивiдуального садiв-

ництва використовуються дiлянки, розмiр яких не повинен

перевищувати 0,12 га; а для ведення колективного садiвницт-

иа кооперативам громадян передаються i використовуються в

подальшому дiлянки, розмiр яких не повинен перевищувати

(>, 12 га на одного члена кооперативу. Для зайняття традицiй-

ними народними промислами використовуються земельнi дi-

лянки, якi надаються громадянам у сiльськiй мiсцевостi за рi-

шенням сiльських рад. Розмiри їх встановлюються вiдповiд-

ними радами з урахуванням мiсцевих умов.

2. Поширеною формою використання природних ресурсiв

i убєктами сiльського господарства є право користування

iгмлсю. водами, лiсами, надрами та iншими природними ре-

( урснми. Сiльськогосподарським державним, кооперативним

i.i iншим господарюючим пiдприємствам, установам i органi-

цiнм земля у користування надається для сiльськогосподар-

i>ких цiлей, несiльськогосподарським пiдприємствам, орга-

щiям i установам надаються землi сiльськогосподарського

(значення для ведення пiдсобного господарства, а грома-

iам та їх обєднанням - для городництва, сiнокосiння i

пасання худоби, ведення пiдсобного господарства тощо.

аття 38 Закону "Про охорону навколишнього природного

Середовища" передбачає, що використання природних ресур-

сiв здiйснюється у загальному i спецiальному порядку. Грома-

цянам, зайнятим у сiльському господарствi, гарантується пра-

но загального використання природних ресурсiв для задово-

iгння життєво необхiдних потреб (естетичних, оздоровчих,

рекреацiйних, матерiальних тощо) безоплатно, без закрiплен-

ня цих ресурсiв за ними та надання вiдповiдних дозволiв, за

винятком обмежень, передбачених законодавством України.

Для спецiального використання земель та iнших природ-

них ресурсiв громадянам та сiльськогосподарським пiдприєм-

ствам, установам, органiзацiям передаються у встановленому

порядку землi та iншi природнi ресурси у власнiсть або нада-

ються у користування чи оренду на пiдставi спецiальних доз-

волiв, зареєстрованих у вiдповiдних органах мiсцевої вико-

навчої влади, за плату для здiйснення виробничої та iншої дi-

яльностi, а у випадках, передбачених законодавством - на

пiльгових умовах.

284

РОЗДiЛ XIII

Чинне законодавство передбачає такi види використання

природних ресурсiв: право землекористування, водокористу-

вання, лiсокористування, право користування надрами, ко-

рисними копалинами мiсцсного значення, торфом тощо, пра-

во користування тваринним снiтом для потреб сiльського гос-

подарства. Право користунiїнпя землею може бути постiйним

або тимчасовим з нстяпонлспиям строку до трьох рокiв (ко-

роткостроковим) ти пiд трьох до десяти рокiв (довгостроко-

вим). Зокрсм.i, i-ромiїднiїiiм можуть надаватися в користуван-

ня земельнi дiлянки для iпдинiдуiїльпого городництва у розмi-

рi, що не перевищує 0,15 i а. Кооперативам громадян нада-

ються дiлянки для колективного городництва. Якщо

громадяни мають у власностi худобу, то їм надаються в ко-

ристування дiлянки для сiнокосiння i випасання худоби у

розмiрi, який не перевищує 1 га.

Користування водами для потреб сiльського господарства

здiйснюється у порядку загального i спецiального водокорис-

тування. Пiд час зрошення земель сiльськогосподарського

призначення водокористувачi повиннi здiйснювати заходи

щодо попередження пiдтоплення, заболочення, засолення та

забруднення земель. Для зрошення таких земель використо-

вуються води, якiсть яких повинна вiдповiдати встановленим

нормативам. Зрошення сiльськогосподарських угiдь та ски-

дання дренажних вод у воднi обєкти провадиться на пiдставi

дозволу на спецiальне водокористування. Зрошення цих угiдь

стiчними водами може дозволятися тiльки органами охорони

навколишнього природного середовища за погодженням з

органами санiтарного i ветеринарного нагляду.

У разi проведення осушення земель сiльськогосподарсько-

го призначення слiд вживати заходiв щодо запобiгання дегра-

дацiї та вiтровiй ерозiї цих земель, а також погiршення стану

водних обєктiв.

Для потреб сiльського господарства можуть здiйснюватися

такi види використання земель лiсового фонду та лiсокорис-

тування: заготiвля деревини, другорядних лiсових матерiалiв,

побiчнi лiсокористування. Заготiвля деревини у порядку спе-

цiального використання може здiйснюватися пiд час рубок

головного користування в стиглих деревостанах, у винятко-

вих випадках - у пристигаючих деревостанах у лiсах другої

групи та iнших рубок (санiтарних, з метою прокладення про-

сiк, реконструкцiї деревостанiв, лiсовiдновних робiт тощо) за

Правовi засади використання земель... 285

лiсорубним квитком чи ордером, що видаються органами, ягi

ведуть лiсове господарство.

Найбiльш поширеними є побiчнi лiсовi користування: ви-

пасання худоби, розмiщення пасiк, заготiвля сiна, деревних

сокiв, дикорослих плодiв, горiхiв, грибiв, ягiд, лiсової пiд-

стилки та очерету на пiдставi лiсових квиткiв. Для заготiвлi сi-

на i випасання худоби постiйним лiсокористувачам щороку

визначаються земельнi дiлянки лiсового фонду на пiдставi лi-

] совпровадження або спецiального обстеження.

Використання надр субєктами, що ведуть сiльське госпо-

|днрство, може здiйснюватися шляхом користування ними для

[ сноїх господарських i побутових потреб, не повязаних з добу-

канням корисних копалин, користування з метою добування

для своїх потреб корисних копалин мiсцевого значення i тор-

фу4ц кидання гiрничих вiдводiв та промислова розробка та-

киИвпалин 1 торфу на пiдставi гiрничих вiдводiв.

Зокрема, нони мають право в межах наданих їм земельних

дiлянок користуватися надрами для своїх господарських та

побутових потреб шляхом видобування корисних копалин

гцсвого значення без отримання спецiальних дозволiв (лi-

тiй). Користування з метою добування таких копалин i

,)фу без надання гiрничого вiдводу дозволяється за умови,

i о це має здiйснюватися в межах наданих дiлянок загальною

i i ибиною розробки до 2 м i прiсних пiдземних вод до 20 м. У

iчiпадках застосування спецiальних технiчних засобiв ко-

11 нотування надрами має погоджуватися з мiсцевими радами

народних депутатiв та органами Мiнiстерства охорони навко-

нишнього природного середовища та ядерної безпеки на

мiсцях.

Вiдповiдно до законодавства допускається використання

сiльськогосподарськими пiдприємствами, кооперативами та

акцiонерними товариствами корисних властивостей життєдi-

яльностi тварин - природних санiтарiв середовища, запилю-

вачiв рослин, а також використання тварин з метою одержан-

ня продуктiв їх життєдiяльностi (меду i воску диких бджiл то-

що) без їх вилучення та знищення, погiршення середовища

перебування i без заподiяння їм шкоди.

Не виключаються й iншi види користування тваринним

свiтом для потреб сiльськогосподарського виробництва - до-

бування диких тварин з метою утримання i розведення у не-

волi чи напiвневiльних умовах, ведення рибальства у рибогос-

подарських водоймах, в тому числi - i на умовах оренди тощо.

286 роздiл хiи

3. Права i обовязки власникiв

i користувачiв земель та природокористувачiв

в аграрному виробництвi

1. Вiдповiдно до законодавства землевласники i землеко-

ристувачi мають право самостiйно господарювати на землi,

використовувати для потреб господарства наявнi на земель-

нiй дiлянцi кориснi копалини мiсцевого значення, торф, лiсо-

вi угiддя, воднi обєкти, а також експлуатувати iншi кориснi

властивостi землi, нюдити у <становленому порядку жилi, ви-

робничi, культурно-побутоцi та iншi будiвлi i споруд. Власни-

ки фермерських земель можуть передавати у тимчасове ко-

ристування дiлянку або її частину у разi втрати працездатнос-

тi або досягнення пенсiйного вiку за рiшенням вiдповiдної

ради одному з членiв сiмї, який веде спiльно з ним селянське

господарство. У разi вiдсутностi таких осiб фермер має право

передати у тимчасове користування земельну дiлянку iншим

членам сiмї, якi не ведуть разом з ним господарство, але

мають необхiдну квалiфiкацiю, досвiд роботи в сiльському

господарствi i бажають вести це господарство, чи iншим осо-

бам, якi беруть участь у веденнi господарства i мають вiдпо-

вiдний досвiд роботи в цiй галузi. Вони мають також право

надати дiлянку у тимчасове користування цим особам на

пiдставi договору при тимчасовiй втратi працездатностi або з

iнших поважних причин.

Землевласникам i землекористувачам сiльськогосподар-

ських пiдприємств, кооперативiв, товариств надається право

одержувати вiд нового землевласника, землекористувача або

мiсцевої ради компенсацiю за пiдвищення родючостi землi у

разi вилучення або добросовiсної вiдмови вiд дiлянки, право

власностi на вироблену сiльськогосподарську продукцiю i до-

ходи вiд її реалiзацiї та на посiви i посадки сiльськогосподар-

ських культур та насаджень.

Землевласники i землекористувачi вправi використовувати

землю вiдповiдно до умон її надання, використовувати наявнi

на дiлянцi природнi ресурси та експлуатувати iншi кориснi

властивостi землi, одержувати при припиненнi користування

землею вiдшкодування вартостi полiпшень, проведених за

власний рахунок, реалiзувати право власностi на посiви, по-

садки вiдповiдних культур та вироблену продукцiю. На земле-

власникiв i користувачiв покладаються обовязки по ефектив-

Правовi засади використання земель... 287

ному використанню земель вiдповiдно до проекту внутрi-

шньогосподарського землеустрою, пiдвищенню її родючостi,

застосуванню природоохоронних технологiй виробництва,

недопущенню погiршення екологiчної обстановки на терито-

рiї в результатi господарської дiяльностi, здiйсненню ком-

плексу заходiв щодо охорони земель, своєчасному внесенню

чемельного податку та орендної плати за землю.

Вони зобовязанi використовувати землю за цiльовим при-

чiаченням, додержуватись прав iнших землевласникiв та ко-

ристувачiв, включаючи орендарiв, не чинити перешкод у про-

нсденнi до сумiжної дiлянки необхiдних iнженерних комунi-

к.iiiiй, дотримуватися вимог санiтарноохоронних режимiв, не

допускати забруднення та iншого негативного впливу на

й кiсть земель.

ОЦтема ефекти пi юго пикористання земель та iнших при-

р<ЦОИiХ ресурсiв попитiв мати природоохоронний, ресурсо-

i(юрiгаючий, иiдтворювальний характер i передбачати збере-

ження грунтiв, обмеження негативного впливу на них, а та-

кож на рослинний i тваринний свiт, геологiчнi породи, воднi

їжсрела та iншi компоненти навколишнього середовища.

iокрема, землевласники i землекористувачi, в тому числi

iрендарi, зобовязанi здiйснювати рацiональну органiзацiю

рериторiї, збереження i пiдвищення родючостi грунтiв, захист

[земель вiд водної i вiтрової ерозiї, селю, пiдтоплення, заболо-

чення, вторинного засолення, висушення, ущiльнення, за-

бруднення вiдходами виробництва, хiмiчними i радiоактивни-

ми речовинами, захищати землi вiд iнших процесiв руйнуван-

ня; а також орендарi землi мають не допускати заростання

сiльськогосподарських угiдь чагарником i дрiбнолiссям, попе-

реджувати погiршення культурно-технiчного стану земель.

У разi необхiдностi на власникiв i землекористувачiв по-

кладається вжиття заходiв щодо рекультивацiї порушених зе-

мель, пiдвищення їх родючостi та iнших корисних властивос-

тей землi, зняття, використання i збереження родючого шару

фунту при проведеннi робiт, повязаних з порушенням зе-

мель, тимчасову консервацiю деградованих сiльськогосподар-

ських угiдь, якщо iншими способами неможливо вiдновити

родючiсть грунтiв.

2. У процесi використання вод для потреб сiльського гос-

подарства сiльськогосподарськi колективнi пiдприємства,

кооперативи, акцiонернi товариства i громадяни мають право

288 Роздiл ХiН

користуватися поверхневими, пщземними та iншими водами

для задоволення питних, господарсько-побутових та сiль-

ськогосподарських потреб, споруджувати гiдротехнiчнi та во-

догосподарськi споруди i пристрої, здiйснювати їх реконст-

рукцiю та ремонт, передавати у користування воду за плату

iншим водокористувачам, вимагати вiд власника водного

обєкта пiдтримання належної якостi води за умовами корис-

тування тощо.

В той же час, використовуючи води для сiльськогосподар-

ських потреб, водокористувачi зобовязанi економне вико-

ристовувати воднi ресурси, дбати про їх вiдновлення та полiп-

шення, дотримуватися умов цiльового водокористування,

встановлених нормативiв скидання забруднюючих речовин та

лiмiтiв забору води, здiйснювати заходи щодо запобiгання їх

забрудненню стiчними (дощовими, снiговими) водами, не до-

пускати порушення прав iнших водокористувачiв та заподiян-

ня шкоди водогосподарським обєктам, утримувати в належ-

ному станi прибережнi захиснi смуги та смуги вiдведення, бе-

реговi смуги водних шляхiв, очиснi й водогосподарськi спору-

ди i технiчнi пристрої.

Поряд з цим вони мають здiйснювати спецiальне водоко-

ристування лише за наявностi спецiального дозволу (лiцен-

зiї), проводити комплекс заходiв щодо охорони, вiдновлення

вод, своєчасно сплачувати платежi за спецiальне водокорис-

тування, виконувати iншi вимоги щодо використання, охоро-

ни вод та вiдтворення водних ресурсiв.

Користування корисними копалинами субєктами сiль-

ськогосподарського виробництва повинно здiйснюватися iз

забезпеченням цiльового, рацiонального та комплексного ви-

користання надр, безпеки для працюючих та населення, охо-

рони навколишнього природного середовища, приведення

порушених земельних дiлянок у придатний для подальшого

використання стан тощо.

3. При здiйсненнi тимчасового лiсокористування сiль-

ськогосподарськi пiдприємства, кооперативи, акцiонернi то-

вариства i громадяни мають право використовувати лiсовi ре-

сурси для спецiальних потреб, користуватися дiлянками лiсо-

вого фонду для культурно-оздоровчих, рекреацiйних та iнших

цiлей, прокладати дороги, обладнувати лiсовi склади, стоянки

для автотранспорту, зводити господарськi будiвлi та споруди

для зберiгання i первинної обробки заготiвельної сировини.

Правовi засади використання земель... 289

При цьому вони зобовязанi забезпечувати користування

дiлянками лiсового фонду вiдповiдно до умов їх надання, вес-

ти роботи способами, якi забезпечували б збереження оздо-

ровчих i захисних властивостей лiсiв, створювали сприятливi

умови для вiдновлення насаджень, охорони, захисту, вико-

ристання та вiдтворення лiсiв, охорони рiдкiсних видiв флори

i фауни, своєчасно вносити плату за спецiальне використан-

ня лiсових ресурсiв, не порушувати права iнших лiсокорис-

тувачiв.

Використання обєктiв тваринного свiту повинно здiйсню-

ватися з додержанням встановлених правил, норм, лiмiтiв i

i трокiв, способами, що не допускають порушення цiлiсностi

природних угрупувань i забезпечують їх збереження i про-

игiкння комплексних заходiв щодо вiдтворення, збереження

i полiпшений середовища їх перебування, охорони цих

<<1><КГiВ,

Користувачi зобовязанi також своєчасно вносити плату за

тi ористання обєктiв тваринного свiту, не допускати погiр-

iii пня стану середовища перебування тварин внаслiдок

i iч.ськотосподарської дiяльностi, застосовувати природоохо-

i" i тi i технологiї пiд час здiйснення виробничих процесiв та

i>имчувати iншi зобовязання вiдповiдно до вимог законе-

Аства.

4. Особливостi права орендного

землекористування в аграрному виробництвi

Субєкти аграрних правовiдносин в сучасних умовах надi-

тяються також правом використання земель на орендних

умовах. Ця можливiсть сiльськогосподарських товаровироб-

никiв передбачена Земельним Кодексом України (в редакцiї

пiд 13 березня 1992 р.) та спецiальним Законом України "Про

оренду землi" вiд б жовтня 1998 р.

Орендне землекористування може здiйснюватися сiльсь-

когосподарськими колективними пiдприємствами, коопера-

тивами, акцiонерними товариствами, селянськими (фермер-

ськими) господарствами та iншими товаровиробниками аг-

рарного сектору економiки для виконання основних статут-

них завдань, залучення допомiжних земельних дiлянок для

потреб виробництва, розширення мережi сiнокiсних та пасо-

вищних угiдь, зайняття традицiйними народними промисла-

10 В. Янчук

290 роздiл тая

ми у сiльському господарствi, створення належної соцiальної

iнфраструктури для працiвникiв та iнших потреб сiльського

населення.

Право орендного землекористування сiльськогосподар-

ських товаровиробникiв - це юридична можливiсть цих

субєктiв тимчасово володiти та користуватися земельною дiї-

лянкою на пiдставi договору оренди за вiдповiдну плату для

здiйснення господарської (пiдприємницької) та iншої дiяль-

ностi.

Обєктами орендних чемельних правовiдносин є земельнi

дiлянки, що перебувають на правi власностi держави, терито-

рiальних громад, сiл, селищ, мiст (комунальної власностi) та

iнших юридичних i фiзичних осiб як зайнятих так i не зайня-

тих вiдповiдними будiвлями, спорудами, iншими обєктами

чи розташованими на них лiсовими i нелiсовими насаджен-

нями та водоймами.

Новацiєю сучасного правового регулювання орендних зе-

мельних правовiдносин є той факт, що в якостi таких обєктiв

можуть бути також земельнi дiлянки громадян, що належать

їм на правi на земельну частку (пай) у недержавному сiльсь-

когосподарському пiдприємствi вiдповiдно до спецiальних

землевпорядних проектiв, якi пiдлягають затвердженню за-

гальними зборами членiв сiльськогосподарського пiдприєм-

ства або вiдповiдних сiльськогосподарських товариств.

Обєктом орендних земельних правовiдносин може бути й

земельна дiлянка, яка обмежена заставою, але виключно за

згодою заставодержателя.

Вказана земельна дiлянка сiльськогосподарського призна-

чення може, в свою чергу, передаватися орендарем у суборен-

ду, але за умов його тимчасової непрацездатностi (хвороби),

iнвалiдностi, призову на строкову вiйськову службу до Зброй-

них сил України, навчання з вiдривом вiд виробництва, об-

рання на виборну посаду в органи мiсцевого самоврядування,

державної влади України.

Субєктами земельних орендних правовiдносин в аграрно-

му виробництвi виступають орендодавцi та орендарi. Вiдпо-

вiдно орендодавцями є юридичнi та фiзичнi особи, у яких

вказанi земельнi дiлянки перебувають на правi власностi. Так,

орендодавцями земельних дiлянок, якi перебувають у кому-

нальнiй власностi є сiльськi, селищнi та мiськi ради, а земель-

них дiлянок, якi перебувають у власностi держави визнаються

Правовi засади використання земель... 291

районнi, обласнi, мiськi (Київська, Севастопольська) держав-

нi адмiнiстрацiї. Рада мiнiстрiв Автономної Республiки Крим,

Кабiнет Мiнiстрiв України.

Орендарями земельних дiлянок в аграрному виробництвi

можуть бути юридичнi особи (сiльськогосподарськi колектив-

нi пiдприємства, кооперативи, акцiонернi товариства, селян-

ськi (фермерськi) господарства тощо) та громадяни, якi орен-

iiують такi дiлянки для сiльськогосподарського виробництва,

ведення особистого пiдсобного господарства та iнших аграр-

них потреб. При цьому варто зазначити, що орендарями зе-

Иельних дiлянок сiльськогосподарського призначення для ве-

дення товарного сiльськогосподарського виробництва можуть

(>ути тiльки юридичнi особи, установчими документами яких

передбачено здiйснення цього виду дiяльностi, або фiзичнi

ОООби, якi миють необхiдну квалiфiкацiю або досвiд роботи в

сiльському господарствi.

Виникають оренднi земельнi правовiдносини в аграрному

(робництвi з часу укладання та реєстрацiї договору оренди.

той же час пiдставою для укладання такого договору має

й рiшення орендодавця. У разi набуття права на оренду зе-

;ьної дiлянки сiльськогосподарського призначення на кон-

ентних засадах пiдставою для укладання цього договору

зть бути результати конкурсу або аукцiону.

Договiр оренди земельної дiлянки в аграрному виробницт-

є рiзновидом угоди про взаємнi зобовязання, вiдповiдно до

iiких орендодавець за плату передає орендаревi у володiння i

користування земельну дiлянку для сiльськогосподарського

використання на обумовлений договором термiн. Вiн уклада-

ється у письмовiй формi i пiдлягає нотарiальному посвiдчен-

ню. Невiдємною частиною такого договору має бути план,

або схема земельної дiлянки.

Договiр оренди земельної дiлянки сiльськогосподарського

призначення набирає чинностi з часу досягнення домовле-

ностi з усiх iстотних умов, пiдписання його сторонами i дер-

жавної реєстрацiї. iстотними умовами договору визнаються

земельна дiлянка, її розмiр та мiсце розташування, термiн до-

говору дiї, форма, розмiр, порядок орендної плати та термiн

внесення платежу, цiльовий характер використання, умови

забезпечення якостi, повернення дiлянки орендодавцевi, iс-

нуючi обмеження щодо використання дiлянки, ризик випад-

кового пошкодження чи її знищення, та вiдповiдальнiсть сто-

10

Роздiл XIII

рiн договору. Недотримання iстотних умов договору є пiдста-

вою вiдмови у його реєстрацiї або визнання недiйсним.

У договорi оренди земельної дiлянки сiльськогосподар-

: ського призначення можуть визначатися сторонами й iншi

умови, що не суперечать чинному законодавству, якi вплива-

ють на характер i змiст зобовязань або змiну та припинення

договiрних домовленостей сторiн.

, Якщо земельнiї дiлянка передається сiльськогосподар-

ським товаровиробникам у порядку вiдведення, то договiр

оренди на неї пiдписується пiсля перенесення її меж на мiс-

цевiсть. Варто додати, що надання земельної дiлянки в орен-

ду сiльськогосподарським товаровиробникам без змiни цiльо-

вого призначення, межi якої визначенi на мiсцевостi, здiй-

снюється без розроблення проекту її вiдведення. За iнших

умов має розроблятися проект вiдведення земельної дiлянки,

який стає складовою частиною договору оренди землi.

За загальним правилом договiр оренди земель сiльськогос-

подарського призначення визначається сторонами, але не

бiльш як на пятдесят рокiв. В той же час термiн суборенди

цiєї категорiї земель не може перевищувати строку дiї догово-

ру оренди земельної дiлянки. Такi договори пiдлягають дер-

жавнiй реєстрацiї шляхом засвiдчення печаткою реєструючо-

го органу з пiдписом уповноваженої особи та зазначення

форми реєстрацiї на всiх примiрниках договору. Договiр суб-

оренди земельної дiлянки може бути також нотарiально по-

свiдчений за бажанням однiєї iз сторiн.

Обовязковою складовою частиною договору земельної дi-

лянки сiльськогосподарського призначення є встановлення

прав та обовязкiв орендодавця i орендаря. Зокрема, орендо-

давець зобовязаний передати у користування земельну дiлян-

ку у станi, придатному для цiльового використання, не вчи-

няти дiй, якi б перешкоджали орендарю у користуваннi нею

та володiннi на час чинностi договору, обумовити у договорi

права третiх осiб на земельну дiлянку, яка орендується. В той

же час орендодавець має право вимагати вiд орендаря вико-

ристання орендованої земельної дiлянки за її цiльовим при-

значенням, своєчасного внесення орендної плати, форма

якої встановлена законом або договором. Крiм того, законо-

давство передбачає грошову, натуральну та вiдробiткову фор-

му орендної плати та допускає їх поєднання. У разi оренди зе-

мельних дiлянок, якi перебувають у державнiй або комуналь-

Правовi засади використання земель...

нiй власностi, плата за оренду земель може справлятися ви-

ключно у грошовiй формi.

Орендодавець має також право вимагати вiд орендаря до-

держання вимог екологiчної безпеки землекористування та

збереження родючостi грунтiв, державних стандартiв, норм i

правил, проектних рiшень, мiсцевих правил забудови населе-

них пунктiв, режиму використання водоохоронних зон, при-

бережних захисних смуг, зон санiтарної охорони та територiй,

якi особливо охороняються.

Вiдповiдно, орендар зобовязаний виконувати та дотриму-

ватися вищезазначених вимог, забезпечувати режим викорис-

тання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреацiйно-

го та iсторико-культурного призначенця. Йому надається

прано на поновлення договору оренди земельної дiлянки

сiльськогосподарського призначення, за умови належного

виконання попереднiх договiрних орендних зобовязань вiн

може самостiйно визначати напрями своєї сiльськогосподар-

ської дiяльностi, одержувати продукцiю i доходи, здiйснювати

i.i згодою орендодавця вiдповiднi мелiоративнi роботи, ство-

рювати ставки та водойми, iншi обєкти виробничого, житло-

iюго та культурно-побутового призначення, закладати багато-

iччнi насадження; орендар має право на вiдшкодування ви-

i рат щодо полiпшення стану земельної дiлянки, проведеного

i;i попередньою згодою з орендодавцем, приступати до вико-

ристання земельної дiлянки пiсля державної реєстрацiї дого-

нору оренди землi. Орендар має право на захист його земель-

них прав, в тому числi на витребування орендованої дiлянки

з будь-якого незаконного володiння та користування, усунен-

ня перешкод у її використаннi, вiдшкодування збиткiв, запо-

дiяних його правам та iнтересам, повязаним iз орендою та-

ких земель.

Сторони земельних орендних правовiдносин мають право

змiнювати за взаємною згодою умови договору, а в разi недо-

сягнення такої згоди - вирiшувати спiр у судовому порядку.

Розiрвання договору оренди земельної дiлянки також

можливе за взаємною згодою сторiн або на вимогу однiєї iз

сторiн, за рiшенням суду у разi невиконання орендних зо-

бовязань чи випадкового знищення або пошкодження зе-

мельної дiлянки, яке суттєво перешкоджає її використанню

за умовами договору.

294__________________________роздiл хш

У передбачених законом випадках договiр оренди земель

сiльськогосподарського призначення може бути припинений,

зокрема, у разi дострокового розiрвання, закiнчення термiну

чинностi, одержання орендарем орендованої земельної дiлян-

ки у власнiсть, примусового викупу (вилучення) земельної дi-

лянки для забезпечення суспiльного iнтересу, вiдмови вiд ви-

конання умов договору, лiквiдацiї сiльськогосподарських то-

варовиробникiв як юридичних осiб або смертi громадян-

орендарiв, засудження до iюiбiїнлсння волi тощо.

Усi розбiжностi сторiн орендних земельних правовiдносин

в аграрному виробництвi пiдлягають вирiшенню у судовому

порядку, а виннi особи можуть притягатися до рiзних видiв

юридичної вiдповiдальностi за невиконання чи неналежне

виконання орендних зобовязань.

5. Вiдповiдальнiсть за порушення вимог

ефективного використання земель та iнших

природних ресурсiв в аграрному виробництвi

Вiдповiдальнiсть за порушення вимог ефективного приро-

докористування в сiльському господарствi складає сукупнiсть

юридичних засобiв, якi забезпечують примусове виконання

санкцiй, що накладаються на винних осiб. Найбiльш поши-

реними є майнова, адмiнiстративна та кримiнальна вiдповi-

дальнiсть.

1. Майнова вiдповiдальнiсть передбачає можливiсть ком-

пенсацiї шкоди, заподiяної порушенням законодавства про

використання земель та iнших природних ресурсiв. Компен-

сацiя може мати мiсце внаслiдок правомiрних дiй у разi вилу-

чення земель та iнших природних ресурсiв для громадських i

державних потреб, винного заподiяння шкоди власнику чи

користувачам природних ресурсiв i компенсацiї державою

шкоди, яка виникла з вини екологiчно шкiдливих вироб-

ництв, тобто компенсацiя шкоди за "чужу вину".

Майнова вiдповiдальнiсть сприяє вжиттю заходiв щодо

вiдновлення якостi земель та iнших природних ресурсiв, за-

хисту майнових та екологiчних прав людини залежно вiд унi-

кальностi, природної та наукової цiнностi знищених чи по-

шкоджених природних ресурсiв i обєктiв та передбачає еле-

менти штрафного компенсування шкоди, а в рядi випадкiв

Правовi засади використання земель...

i заходи стимулювання, спрямованi на заохочення органiв,

якi здiйснюють контроль у цiй сферi та використання засобiв

на оздоровлення навколишнього середовища i здiйснення

природоохоронних заходiв.

Визначення шкоди проводиться на основi рiзноманiтних

методiв: таксового, витратного, розрахункового, нормативно-

го. Таксовий метод базується переважно на застосуваннi такс,

тобто встановленої через нормативно-правовий порядок гро-

шової суми по вiдношенню до розмiру неоподатковуваного

мiнiмуму доходiв громадян за одиницю знищеного чи по-

шкодженого природного ресурсу. Цей порядок запроваджено

при визначеннi шкоди, заподiяної лiсовому господарству,

тваринному свiту тощо.

Субєкти права власностi на землю сiльськогосподар-

сисого призначення або ж державнi пiдприємства, яким зе-

мельна дiлянка надана на правi користування зазнають май-

нової шкоди внаслiдок псування чи iншого пошкодження

земельної дiлянки, безгосподарного використання земель,

|псування сiльськогосподарських земель, забруднення Їх

риробничими та iншими вiдходами та стiчними водами. Ця

Пикода заподiюється тому, що не вживаються обовязковi

заходи полiпшення земель i охорони грунтiв вiд вiтрової, вод-

ної ерозiї та iнших процесiв, що погiршують стан грунтiв.

Господарство несе певнi збитки вiд несвоєчасного повернен-

ня зайнятих земель або невиконання обовязкiв щодо приве-

дення їх у стан, придатний для використання за призначен-

ням, та з iнших причин.

Вiдшкодування збиткiв, що їх зазнали власники, користу-

вачi, орендарi внаслiдок порушення земельного законодавст-

ва, передбачено ст. 88 Земельного кодексу України. Цiєю

нормою визначається, що збитки, заподiянi вилученням (ви-

купом) або тимчасовим зайняттям земельних дiлянок, а

також обмеженням прав власника землi та землекористувачiв,

в тому числi орендарiв, погiршення якостi земель або приве-

дення їх у непридатнiсть для використання за цiльовим

призначенням у результатi негативного впливу, спричинено-

го дiяльнiстю пiдприємств, установ, органiзацiй та громадян,

пiдлягають вiдшкодуванню в повному обсязi власникам землi

та землекористувачам, в тому числi орендарям, якi зазанали

цих збиткiв. У разi обчислення обсягу збиткiв враховуються

Роздiл XIII

проведенi витрати на полiпшення якостi землi за час вико"

ристання земельних дiлянок, а також неодержанi доходи.

Витратний метод визначення шкоди застосовується на ос-

новi даних про витрати, необхiднi для здiйснення заходiв що-

до вiдновлення природних ресурсiв, зокрема, у разi заподiян-

ня шкоди лiсовим ресурсам внаслiдок забруднення їх стiчни-

ми водами, хiмiчними, фiзичними, бiологiчними впливами,

якi призводять до їх знищення (наприклад, шкода, заподiяна

внаслiдок пiдпалу лiсових ресурсiв, компенсується у розмiрi

вартостi втрат товарної дсрснини, що вираховується згiдно з

розцiнками для цiєї мiсцевостi, грошовими сумами, необхiд-

ними для вирощування нових лiсових культур чи молодняку

природного походження замiсть знищених, робiт по очистцi

територiї та затрат на гасiння пожежi).

Розрахунковий метод базується на системi розрахункiв об-

числення шкоди. Вiн широко застосовується при визначеннi

шкоди, заподiяної власнику порушенням водного законодав-

ства, та збиткiв, завданих рибному господарству внаслiдок

Скидання в рибогосподарськi водойми неочищених вод та iн-

ших вiдходiв, обчислення розмiру шкоди, заподiяної пору-

шенням земельного законодавства.

В основу нормативного методу покладенi економiчнi нор-

мативи плати за лiмiтне та понадлiмiтне використання при-

родних ресурсiв, зниження (погiршення) їх якостi та платежi

за викиди забруднюючих речовин у навколишнє середовище,

в яких враховуються особливостi природних ресурсiв чи їх

комплексу, склад i властивостi викидiв, а також затрати, не-

обхiднi для лiквiдацiї чи попередження забруднення, вiднов-

лення якостi природних ресурсiв. Такi нормативи диферен-

цiюються щодо природних ресурсiв державного i мiсцевого

значення, окремих регiонiв держави i встановлюються на

прогнозний перiод з урахуванням рiчних викидiв забруднюю-

чих речовин чи шкiдливих фiзичних, бiологiчних та iнших

впливiв. Джерелом нормативних платежiв можуть бути витра-

ти виробництва та доходи сiльськогосподарських пiдпри-

ємств, кооперативiв i акцiонерних товариств.

У практицi нормативного визначення шкоди, заподiяної

власником землi та користувачем земель й iнших природних

ресурсiв, знайшли нормативне закрiплення такi рiзновиди

платежiв: базовi, що встановлюються в межах погоджених

нормативiв викидiв (скидiв) i лiмiтiв використання природ-

Правовi засади використання земель... 297

них ресурсiв та плату за землю, пятикратнi i десятикратнi

розмiри платежiв за перевищення граничне допустимих кон-

центрацiй i тимчасово погоджених скидiв (викидiв), переви-

щення лiмiтiв використання природних ресурсiв.

Важливим вiдновлювальним заходом є компенсацiя шко-

ди, заподiяної здоровю та майну громадян, майну сiльсько-

господарських, колективних пiдприємств, кооперативiв i

акцiонерних товариств, екологiчно небезпечними обєктами

(АЕС) тощо.

- 2. Адмiнiстративна вiдповiдальнiсть передбачається при-

iродноресурсовим законодавством та Кодексом про адмiнiст-

ративнi правопорушення. Пiдставою для притягнення вин-

них до такої вiдповiдальностi є адмiнiстративне правопору-

шення, тобто протиправна, винна (навмисна або необереж-

на) дiя чи бездiяльнiсть, яка посягає на право власностi на

природнi ресурси, встановлений порядок управлiння, приро-

докористування, права та iнтереси субєктiв природокориету-

ц.iння i передбачений режим використання, вiдтворення та

чорони даних ресурсiв чи порушення при цьому норм еко-

)гiчної безпеки.

Адмiнiстративна вiдповiдальнiсть може наставати за само-

шпьне зайняття земель, самовiльне користування водними

пЬєктами, надрами, самовiльну передачу лiсокористування,

V кладання угод, якi в прямiй чи прихованiй формi порушують

право власностi на води, надра, лiси, тваринний свiт, псуван-

ня i забруднення сiльськогосподарських земель, забруднення

iсмель хiмiчними та радiоактивними речовинами, виробни-

чими вiдходами, стiчними водами, невиконання вимог при-

родоохоронного режиму по використанню земель; невико-

нання умов щодо зняття, зберiгання i нанесення родючого

шару грунту, а також iншi правопорушення.

Вiдповiдальнiсть може наставати i за воднi правопорушен-

ня, зокрема, за забруднення i засмiчення вод, порушення во-

доохоронного режиму на водозаборах, яке призводить до за-

бруднення чи до водної ерозiї грунтiв; введення в експлуата-

цiю споруд та iнших будiвель без водоохоронних пристроїв,

порушення правил первинного облiку кiлькостi вод, що заби-

раються з водних обєктiв або скидаються в них, порушення

правил експлуатацiї водогосподарських споруд тощо.

Порушення допускаються внаслiдок недодержання вимог

лiсокористування - незаконної порубки та знищення дере-

298 Роздiл ХiН

вини i чагарникiв, самовiльного збору дикорослих плодiв,

грибiв, ягiд, горiхiв на заборонених дiлянках, знищення лiсiв

стiчними водами, хiмiчними речовинами тощо. Негативнi на-

слiдки наступають також при порушеннi законодавства про

надра, а саме: при самовiльнiй забудовi площ залягання ко-

рисних копалин, невиконаннi вимоги щодо охорони надр,

вибiрковому добуваннi корисних копалин мiсцевого значен-

ня i торфу, порушеннi правил геологiчного вивчення надр та

iнших правопорушеннях.

Адмiнiстративна вiдповiдальнiсть може застосовуватись i

за порушення вимог щодо використання i охорони тваринно-

го свiту, зокрема, правил мисливства, рибальства, правил

охорони середовища перебування i шляхiв мiграцiї тварин,

навмисному знищеннi обєктiв тваринного свiту, занесених у

Червону книгу, жорстокому поводженнi з тваринами, пору-

шеннi правил транспортування, зберiгання засобiв захисту

рослин, стимуляторiв їх росту, мiнеральних добрив та iнших

препаратiв, що завдає шкоди тваринному свiту, та iншi.

Встановлена адмiнiстративна вiдповiдальнiсть за порушен-

ня норм екологiчної обстановки при виробництвi i реалiзацiї

сiльськогосподарської продукцiї в спецiально визначених зо-

нах радiацiйного забруднення. За загальним правилом адмi-

нiстративний штраф може накладатися на громадян та поса-

дових осiб. У передбачених же законом випадках (ст. 63

КоАП) на громадян може накладатися штраф у розмiрi вiд

пяти до десяти неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв грома-

дян i на посадових осiб - вiд десяти до двадцяти неоподатко-

вуваних мiнiмумiв доходiв громадян (наприклад, за незаконне

використання земель лiсового фонду тощо). В окремих ви-

падках передбачається адмiнiстративне попередження чи за-

стосування додаткових санкцiй (конфiскацiя знарядь неза-

конного полювання, рибальства тощо).

3. Кримiнальна вiдповiдальнiсть передбачена за вчинення

екологiчних злочинiв, якими визнаються встановленi кримi-

нальним законом суспiльнi i екологiчно небезпечнi дiї (бездi-

яльнiсть), що посягають на встановлений режим використан-

ня, вiдтворення i охорону земель, iнших природних ресурсiв,

екологiчний правопорядок та нормативи екологiчної безпеки.

Кримiнальний кодекс злочинами у сферi рацiонального при-

родокористування визнає виннi, протиправнi, суспiльнi еко-

Правовi засади використання земель... 299

логiчно небезпечнi дiяння, якi можна згрупувати за такими

рiзновидами:

а) злочини, що порушують порядок ефективного викорис-

тання природних ресурсiв: самовiльне зайняття земельної дi-

лянки, незаконна порубка лiсу, потрава посiвiв i знищення

. насаджень, незаконне полювання, незаконне зайняття риб-

[ ним, звiриним та iншими промислами;

б) злочини, що порушують режим охорони природних ре-

сурсiв i обєктiв, як складової рацiонального природокористу-

iння: навмисне знищення чи пошкодження лiсових масивiв

ляхом пiдпалу або iншим загальнонебезпечним способом,

iдбале знищення чи пошкодження лiсових масивiв, пору-

ення правил боротьби з шкiдниками рослин, проведення

вибухових робiт з порушенням правил охорони рибних запа-

(їв, порушення законодавства про континентальний шельф,

порушення правил боротьби з епiдемiями, жорстоке пово-

дження з тваринами, знищення природних обєктiв;

[ в) злочини, що порушують норми екологiчної безпеки: за-

бруднення водойм i атмосферного повiтря, забруднення моря

речовинами, шкiдливими для здоровя людей або живих ре-

сурсiв моря, незаконне придбання, зберiгання, транспорту-

вання, використання, передача i знищення радiоактивних ма-

терiалiв, приховання або перекручення вiдомостей про стан

екологiчної обстановки чи захворюваностi населення, заго-

тiвля, переробка або збут радiоактивне забруднених продуктiв

харчування та iншої продукцiї, ввезення на територiю Украї-

ни речовин та матерiалiв, якi належать до категорiї небезпеч-

них вiдходiв тощо.

Залежно вiд характеру вчиненого злочину, його суспiльної

i i екологiчної небезпеки, квалiфiкуючих ознак, обєктiв пося-

| гання - субєктами кримiнальної вiдповiдальностi можуть

| бути громадяни i посадовi особи. Кримiнальнi санкцiї перед-

i бачають основнi покарання у формi виправних робiт, штра-

фу, позбавлення волi та додатковi покарання у виглядi по-

збавлення права займати певнi посади, конфiскацiї майна i

предметiв злочину.

Роздiл XIV

ПРАВО КОЛЕКТИВНОГО САМОВРЯДУВАННЯ

1. Поняття права

колективного самоврядування

1. Колективне самоврядування - система суспiльних

владно-управлiнських вiдносин, що iснують у кожному ко-

лективному сiльськогосподарському пiдприємствi як само-

стiйному колективному утвореннi (формi) сiльськогосподар-

ського виробництва. Це вiдносини зi здiйсненням владно-уп-

равлiнських функцiй найвищого та пiдлеглих йому органiв

управлiння дiяльнiстю колективного сiльськогосподарського

пiдприємства, визначенням повноважень цих органiв, їхньої

взаємодiї, розмежування й вiдповiдальностi за ефективнiсть

управлiння, провадження контрольно-ревiзiйної дiяльностi.

Вiдносини самоврядування своєю органiзацiйною основою

мають членство в КСГП усiх членiв-пiдприємств; економiчну

основу становить власнiсть колективного сiльськогосподар-

ського пiдприємства, а соцiально-трудову - колективна пра-

ця його членiв, особиста участь останнiх у веденнi громад-

ського сiльськогосподарського виробництва, вирiшеннi проб-

лем соцiального становища та його подальшого розвитку.

Найбiльш важливi вiдносини колективного самоврядуван-

ня закрiплюються законами i Статутом колективного сiль-

ськогосподарською пiдприємства. Взятi у своїй єдностi й

сукупностi, правовi норми, покликанi регулювати владно-

управлiнськi вiдносини у КСГП, становлять право колектив-

ного самоврядування, що є самостiйним iнститутом аграрно-

го права, елементом останнього.

2. Правову основу колективного самоврядування станов-

лять положення ст. 22 Закону "Про колективне сiльськогос-

подарське пiдприємство". Цiєю правовою нормою визначено:

самоврядування у пiдприємствi забезпечується на основi пра-

ва членiв пiдприємства брати участь у вирiшеннi всiх питань

його дiяльностi, виборностi й пiдзвiтностi виконавчо-розпо-

Право колективного самоврядування

рядчих органiв, обовязковостi рiшень, прийнятих бiльшiстю

для всiх членiв пiдприємства. Викладенi засади вiдповiдним

чином розвиваються i деталiзуються у статутi кожного кон-

кретного КСГП.

Правову основу самоврядування в сiльськогосподарському

кооперативi становлять норми статей 13-19 Закону "Про

сiльськогосподарську кооперацiю" вiд 17 липня 1997 р.

Колективне самоврядування - це соцiально-органiзатор-

ська владно-управлiнська дiяльнiсть членiв колективного

сiльськогосподарського пiдприємства способом власного во-

левиявлення через систему органiв управлiння, яка вирiшує

свої справи в межах статутної правоздатностi. Самоврядуван-

ня в КСГП колективно-демократичне, позаяк останнє є ко-

лективним пiдприємством i громадською органiзацiєю: в

ньому виключається можливiсть експлуатацiї людини люди-

ною, забезпечується рiвноправнiсть усiх членiв колективу у

никористаннi власностi колективного сiльськогосподарського

пiдприємства та розпорядження нею, на задоволення матерi-

альних, соцiальних, побутових, культурно-виховних потреб

членiв КСГП та їхнiх родин, а також реалiзацiї права кожного

його члена на управлiння дiяльнiстю колективного сiльсько-

господарського пiдприємства.

Додержання вимог демократiї означає обовязкове вико-

нання принципiв та процедурно-процесуальних правил,

спрямованих на органiзацiйно-правове забезпечення гарантiй

повного самоврядування, демократiї в кожному колективi.

Поняття "колективного самоврядування" i "демократiї" за

своїм соцiально-управлiнським призначенням i змiстом, пра-

вовим визначенням i закрiпленням та здатнiстю бути засобом

здiйснення аграрної полiтики держави є тотожними.

3. Сутнiсть колективного самоврядування полягає в таких

її ознаках i складниках:

у вирiшеннi всiх найважливiших питань дiяльностi КСГП

безпосередньо його членами незалежно вiд стану їх праце-

i здатностi, вiку i статi;

| у виборностi виконавчо-розпорядчих i контрольно-ревi-

зiйних органiв, а також окремих посадових осiб КСГП;

i у додержаннi вимог гласностi при обговореннi та прийнят-

( тi рiшень iз питань дiяльностi КСГП;

i у поєднаннi колегiальностi та єдиноначальностi при здiй-

сненнi своїх функцiй органами управлiння i контролю, де

Роздiл XIV

кожний окремий член КСГП зобовязаний пiдкорятися утво-

реним органам управлiння i сумлiнно дотримуватись вказiвок

осiб, яких самi члени КСГП обрали до органiв управлiння;

в обовязковостi рiшень, прийнятих бiльшiстю, для всiх

членiв конкретного КСГП;

у вiдповiдальностi та пiдзвiтностi перед членами КСГП ви-

конавчих органiв управлiння i посадових осiб пiдприємства;

у свободi критики з боку членiв КСГП i обовязку керiвни-

кiв та iнших посадових осiб пiдприємства своєчасно врахову-

вати у своїй роботi критичнi зауваження i громадську думку

колективу.

4. Закон "Про колективне сiльськогосподарське пiдприєм-

ство" мiстить правову форму гарантiй самоврядування. Згiдно

зi ст. 24 цього Закону демократичне самоврядування на пiд-

приємствi забезпечується додержанням закрiпленої в його

статутi системи органiзацiйно-управлiнських i процедурно-

правових норм.

Субєктивнi права i юридичнi обовязки членiв колектив-

ного сiльськогосподарського пiдприємства на участь у само-

врядуваннi є єдиним цiлим суспiльно-соцiального i правового

поняття. Точне дотримання в КСГП правомочностей з управ-

лiння забезпечується органiзацiйними i правовими гарантiя-

ми. Вони такi:

вичерпне визначення повноважень (компетенцiї) органiв

управлiння i посадових осiб пiдприємства;

своєчаснiсть скликання i дотримання регламенту роботи

загальних зборiв членiв КСГП, зборiв уповноважених, бри-

гадних зборiв, правлiння i ревiзiйної комiсiї пiдприємства;

дотримання правил голосування - вiдкритого або таємно-

го - при обраннi голови, правлiння i ревiзiйної комiсiї КСГП

та при вирiшеннi iнших найважливiших питань дiяльностi

пiдприємства;

право членiв КСГП в особi загальних зборiв, зборiв упов-

новажених, бригадних зборiв за наявностi належних пiдстав

достроково вiдкликати з органiв управлiння i ревiзiйної комi-

сiї або з посади керiвника виробничого пiдроздiлу тих осiб,

якi не виправдовують довiри членiв КСГП i належно не вико-

нують своїх обовязкiв;

виборнiсть складу виконавчо-розпорядчих органiв i ревi-

зiйної комiсiї та визначенiсть строку перебування на певнiй

Право колективного самоврядування 303

посадi вiдповiдно до Статуту КСГП та iнших локально-право-

вих актiв;

додержання належного кворуму при проведеннi загальних

зборiв (2/3 всiх членiв КСГП), зборiв уповноважених (3/4

уповноважених), бригадних зборiв i правлiння пiдприємства

- бiльшiсть складу бригади i членiв правлiння;

обраними до органiв управлiння i на посади можуть бути

лише члени даного пiдприємства;

правочиннiсть колегiальних органiв самоврядування за на-

явностi не менше 2/3 їхнього складу i прийняття ними рiшен-

ня бiльшiстю присутнiх;

дострокове вiдкликання виборних посадових осiб у разi,

якщо вони не виправдали довiри членiв КСГП;

право припинення або скасування незаконних рiшень ор-

ганiв упраилiння КСГП сiльською i районною радами народ-

них депутатiв.

Згiдно зi ст. 14 Закону України "Про сiльськогосподарськi

кооперацiї" вибори голови, членiв правлiння i членiв ревiзiй-

ної комiсiї (ревiзора) кооперативу провадяться шляхом пря

мого таємного голосування,

Важливою гарантiєю додержання колективної демократiї є

керiвництво колективним сiльськогосподарським пiдприєм-

ством з боку держави, контроль органiв прокуратури за до-

держанням статуту, демократичних основ управлiння i закон-

ностi в кожному пiдприємствi.

2. Система органiв управлiння в колективному

сiльськогосподарському пiдприємствi

1. Колективне самоврядування характеризується вiдповiд-

ною системою, основнi засади якої визначено ст. 23 Закону

"Про колективне сiльськогосподарське пiдприємство".

Право колективного самоврядування здiйснюється через

систему органiв управлiння. Утворення цих органiв визна-

чається особливостями застосування демократичних основ

управлiння через скликання загальних зборiв членiв КСГП як

найвищого органу управлiння, змiстом функцiй цих органiв

(управлiнської та контрольно-ревiзiйної), а також залежно вiд

потреб здiйснювати управлiння галузями i виробництвом (це-

хом при цеховiй органiзацiї виробництва, бригадою, фермою,

304 Роздiл XIV

пiдрядно-орендними формуваннями та iншими виробничими

пiдроздiлами). Потреби здiйснення самоврядування, яке вiд-

повiдало б вимогам сучасної аграрної полiтики, зумовлюють

систему (структури) органiв управлiння за вертикальною i го-

ризонтальною ознаками.

Класифiкацiя органiв управлiння проводиться залежно вiд

їх правового становища та юридичної сили рiшень, якi вони

можуть приймати. За цiсю ознакою органи управлiння розме-

жовуються на основнi, рiшення яких вiдповiдно до Статуту

колективного сiльськогосподарського пiдприємства та iнших

колективно-правових актiв с обовязковими в межах пiдпри-

ємства, i допомiжнi, рiшення яких є дорадчими, тобто останнi

набувають юридичної сили лише пiсля їх пiдтвердження або

прийняття рiшення основними органами.

До останнiх належать: загальнi збори членiв колективного

сiльськогосподарського пiдприємства, збори уповноважених,

правлiння, голова правлiння (пiдприємства), головнi (старшi)

спецiалiсти, збори виробничого пiдроздiлу, начальники цехiв,

бригадир, завiдувач ферми та керiвники iнших виробничих

пiдроздiлiв. Дорадчими є такi, зокрема, органи: економiчна

рада КСГП, рада найстарiших членiв пiдприємства, рада со-

цiального захисту пiдприємства, громадський iнспектор iз

технiки безпеки працi та iншi.

2. Загальнi збори членiв колективного сiльськогосподар-

ського пiдприємства керують усiма справами пiдприємства i є

його найвищим органом управлiння. Вони скликаються прав-

лiнням, коли в цьому виникає потреба, але не рiдше одного

разу на квартал. Правлiння членiв пiдприємства також зо-

бовязане скликати загальнi збори членiв КСГП, якщо цього

вимагають не менше 1/3 його членiв або ревiзiйна комiсiя.

Недодержання цих вимог призводить до замiни загальних

зборiв правлiнням пiдприємства i є грубим порушенням ста-

туту i колективної демократiї.

Заходи з укрупнення колгоспiв i подальший розвиток кол-

госпного виробництва привели до утворення великих госпо-

дарств, якi нараховують тисячу i понад членiв i розташованi в

декiлькох населених пунктах. Оскiльки в таких господарствах

скликати загальнi збори практично неможливо або важко, то

правами найвищого органу управлiння надiлено збори упов-

новажених. Згiдно зi Статутом колективного сiльськогоспо-

дарського пiдприємства, де скликання загальних зборiв чле-

305

Право колективного самоврядування

нiв пiдприємства має труднощi, для вирiшення питань, вiдне-

сених до компетенцiї загальних зборiв, можуть скликатися

збори уповноважених. Це означає, що в таких пiдприємствах

найвищим органом управлiння є збори уповноважених, а не

загальнi збори, про що мусить бути зазначено у статутi.

Збори уповноважених є представницьким органом. Упов-

новаженi обираються на зборах членiв КСГП у бригадах, на

фермах та в iнших пiдроздiлах пiдприємства з числа членiв

їхнього трудового колективу на такий строк, який визначають

загальнi збори. Норми представництва i порядок обрання

уповноважених визначаються правлiнням з урахуванням мак-

|симально можливого залучення членiв пiдприємства до уп-

Г равлiння його справами. Голова КСГП, члени правлiння,

члени ревiзiйної комiсiї до складу уповноважених входять без

обрання.

З метою залучення загалу членiв колективного сiльсько-

господарського пiдприємства до вирiшення питань дiяльностi

пiдприємства, якi мають обговорюватися на зборах уповнова-

жених, вони попередньо заслуховуються на зборах трудового

колективу цехiв, бригад, ферм та iнших пiдроздiлiв. На упов-

новажених покладається обовязок доводити до вiдома колек-

тиву виробничих пiдроздiлiв про рiшення, прийнятi зборами

уповноважених.

Загальнi збори повноважнi вирiшувати питання, якщо на

них присутнi не менше 2/3 всiх членiв КСГП. Збори уповно-

важених є правочинними, коли на них присутнi не менше 3/4

всiх уповноважених.

Рiшення цих органiв вважаються прийнятими при бiль-

шостi голосiв. На правлiння пiдприємства покладається

обовязок завчасно повiдомляти про скликання загальних

зборiв членiв пiдприємства або зборiв уповноважених не пiз-

нiш, як за сiм днiв до них.

3. Заслуговує на увагу практика КСГП, якi, виходячи з

мiсцевих умов, у своєму статутi передбачили поряд iз загаль-

ними зборами, як найвищим органом управлiння, утворення

зборiв уповноважених - додаткового органу управлiння, про-

мiжного мiж загальними зборами i правлiнням пiдприємства.

Як свiдчить досвiд, утворення цього органу сприяє дiєвiшiй

реалiзацiї демократичних засад при здiйсненнi управлiння дi-

яльнiстю пiдприємства. Оскiльки загальнi збори членiв ко-

лективного сiльськогосподарського пiдприємства скликають-

306

Роздiл XIV

ся рiдко, то розгляд питань на зборах уповноважених бiль-

шою мiрою забезпечує волевиявлення всiх членiв трудового

колективу, нiж при вирiшеннi цих питань правлiнням. Ком-

петенцiя таких зборiв мусить бути чiтко визначена Статутом

КСГП.

Загальнi збори мають вирiшувати основнi, визначальнi пи-

тання дiяльностi пiдприємства. Це, наприклад, прийняття

статуту, вибори правлiння, голови i ревiзiйної комiсiї та рiч-

ного виробничо-фiнаиоового плану, затвердження рiчного

звiту i розмiрiв натуральних та грошових фондiв, розукруп-

нення пiдприємства, перетворення колгоспу на спiлку селян,

агрофiрму та iнше аграрно-виробниче утворення. Решту пи-

тань мають право розглядати i вирiшувати збори уповноваже-

них, якi при цьому виступають як промiжний орган управлiн-

ня мiж загальними зборами i правлiнням.

4. Визначна роль в управлiннi дiяльнiстю пiдприємства на-

лежить правлiнню. Останнє - колегiальний виконавчо-роз-

порядчий орган, вiдповiдальний перед найвищим органом -

загальними зборами або зборами уповноважених. Воно здiй-

снює повсякденне керiвництво всiєю органiзацiйною, вироб-

ничо-збутовою, договiрною, фiнансовою, виховною i куль-

турно-побутовою дiяльнiстю пiдприємства.

Головою правлiння є голова колективного сiльськогоспо-

дарського пiдприємства. Правлiння обирається загальними

зборами членiв КСГП або ж зборами уповноважених i пiд-

звiтне у своїй виконавчо-розпорядчiй дiяльностi найвищому

органовi управлiння. Воно обирається строком на три роми.

Статут покладає на правлiння обовязок щорiчно звiтувати

про свою дiяльнiсть перед загальними зборами i зборами

уповноважених. Свої рiшення воно приймає на засiданнях,

якi скликаються в разi потреби, але не рiдше одного разу на

мiсяць.

Пiд час прийняття рiшень на засiданнi мають бути присут-

нiми не менше 3/4 членiв правлiння. Його рiшення прийма-

ються простою бiльшiстю голосiв.

5. Залежно вiд обсягу виробничо-господарської дiяльностi,

розташування населених пунктiв пiдприємства та кiлькостi їхнiх

членiв система органiв управлiння дiє за такою структурою.

По вертикалi: \

загальнi збори членiв КСГП - правлiння - голова прав-

лiння - його заступники i головнi (старшi) спецiалiсти, вони

Право колективного самоврядування 307

ж є керiвниками галузей виробництва (цехiв) - збори працiв-

никiв цеху, бригади, ферми та iнших пiдроздiлiв - бригадир,

завiдувач ферми та iнших виробничих пiдроздiлiв - рада ви-

робничого пiдроздiлу;

збори уповноважених як найвищий орган управлiння, а

далi за такою ж схемою, як наведено вище;

загальнi збори - збори уповноважених - правлiння - го-

лова правлiння - його заступники i головнi (старшi) спецi-

алiсти - збори працiвникiв цеху, бригади, ферми та iнших

виробничих пiдроздiлiв - бригадир, завiдувач ферми та iн-

ших виробничих пiдроздiлiв - рада виробничого пiдроздiлу.

По горизонталi:

загальнi збори - збори уповноважених, правлiння - ревi-

зiйна комiсiя; бригади - ферми - iншi виробничi пiдроздiли

(iбори трудового колективу пiдроздiлiв, завiдувачi ферм, ке-

рiвники виробничих пiдроздiлiв, i вiдповiдно ради цих вироб-

ничих пiдроздiлiв).

3. Повноваження найвищого органу управлiння

колективного сiльгосппiдприємства

1. Найвищим органом управлiння колективного сiльсько-

господарського пiдприємства вiдповiдно до ст. 23 Закону

"Про колективне сiльськогосподарське пiдприємство" i Ста-

туту КСГП є загальнi збори членiв КСГП. Саме вони можуть

розглядати i приймати рiшення з найважливiших питань

дiяльностi пiдприємства.

З прийняттям цього Закону належить по-новому розмежо-

вувати повноваження найвищого органу управлiння колек-

тивного сiльськогосподарського пiдприємства в двох його ви-

дах.

По-перше, повноваження, визначенi ст. 23 та iншими

статтями цього Закону, якi, в свою чергу, закрiплюються в

Статутi пiдприємства. По-друге, повноваження, визначенi та

закрiпленi в статутi як локальному правовому актi КСГП.

Згщно зi ет. 23 загальнi збори (збори уповноважених)

мають право:

приймати Статут пiдприємства, вносити до нього змiни та

доповнення;

вирiшувати питання про обрання правлiння, його голови

та ревiзiйної комiсiї пiдприємства;

308

РоздiлХiУ

приймати рiшення про реорганiзацiю i лiквiдацiю пiдпри-

ємства, про його участь в акцiонерних товариствах, корпора-

цiях, асоцiацiях, концернах та iнших обєднаннях;

вирiшувати iншi важливi питання дiяльностi пiдприємства.

З прийняттям цього Закону правовою основою Статуту

кожного окремого пiдприємства є закон, а не пiдзаконний

акт у виглядi Примiрного статуту колгоспу, як це було впро-

довж понад 60 рокiв. Визначена Законом повна самостiйнiсть

i вiдповiдна правоздатнiсть колективного сiльськогосподар-

ського пiдприємства гарантує їм право визначати своїм стату-

том необмежену самостiйнiсть у визначеннi повноважень

свого найвищого органу самоврядування.

Перерахованi в статутi питання залежно вiд предмета регу-

лювання можна розмежувати так: прийняття внутрiшньогос-

подарських локальних правових актiв, органiзацiйно-правовi

питання, врегулювання питань особового складу самовряду-

вання пiдприємства, розпорядження колективною власнiстю,

питання внутрiшньогосподарських трудових правовiдносин,

земельно-правовi питання, питання соцiально-побутового ха-

рактеру та iншi. Необхiдно пiдкреслити, що прийняття рi-

шень iз питань, наведених у статутi, належить до виключної

компетенцiї найвищого органу управлiння - загальних зборiв

членiв КСГП. Прийнятi з цих питань рiшення правлiння без

затвердження їх загальними зборами або зборами уповнова-

жених (коли вони в цьому пiдприємствi виконують функцiю

найвищого органу управлiння) є недiйсними.

2. До повноважень найвищого органу управлiння нале-

жить прийняття таких внутрiшнiх (локальних) правових актiв:

Статуту колективного сiльськогосподарського пiдприємства,

Правил внутрiшнього розпорядку пiдприємства. Положення

про оплату працi, Положення про пайовий фонд, Положення

про внутрiшньогосподарський розрахунок, Положення про

персональнi пенсiї та доплати до державної пенсiї, договiр

про пiдрядно-оренднi вiдносини, посадовi iнструкцiї та iн.

Розвиток виробничо-господарської самостiйностi та еко-

номiчної незалежностi пiдприємств привiв до поширення

практики перетворення колгоспiв у спiлки селян, сiльсько-

господарськi кооперативи, агрофiрми та iншi аграрно-вироб-

ничi утворення, викликав розукрупнення i припинення дi-

яльностi колгоспiв. Вирiшення цих питань - безпосередня

компетенцiя найвищого органу управлiння.

Право колективного самоврядування 309

Найвищий орган управлiння вирiшує такi органiзацiйно-

правовi питання, як: обирає голову правлiння i ревiзiйну ко-

мiсiю, розглядає i затверджує плани економiчного i соцiаль-

ного розвитку пiдприємства. На звiтних зборах розглядає i за-

тверджує рiчний звiт, встановлює порядок розподiлу доходiв,

види, розмiри та напрями використання фондiв i резервiв пiд-

приємства, а також положення про пайовий фонд i розподiл

дивiдендiв мiж власниками паїв. До його компетенцiї вiднесе-

но комплектування штатiв працiвникiв апарату, визначення

заходiв щодо соцiального розвитку села, затвердження угод iз

соцiальних питань та охорони здоровя членiв колективного

сiльськогосподарського пiдприємства з участю профспiлко-

вих комiтетiв та правлiння пiдприємства.

Важливою правочиннiстю найвищого органу управлiння є

комплектування особового складу колективного господар-

ства: прийняття в члени та розгляд заяви про вихiд з членiв

КСГП, вирiшення питання про виключення з даного колек-

тиву.

Найвищий орган управлiння розглядає пропозицiї прав-

лiння щодо прийняття рiшення про затвердження заступни-

кiв голови колективного сiльськогосподарського пiдприєм-

ства, призначення головних спецiалiстiв i головного бухгалте-

ра пiдприємства та звiльнення їх вiд займаних посад.

У даному разi привертає увагу своєрiдна природа такого

рiшення: з одного боку, воно є органiзацiйно-правовим засо-

бом замiщення посади, а з iншого - мiж працiвником i пiд-

приємством на пiдставi зазначеного акта управлiння виника-

ють або припиняються трудовi правовiдносини.

3. В сучасних умовах особливого значення набули повно-

важення загальних зборiв, спрямованi на забезпечення рацiо-

нального використання земельних угiдь пiдприємства, додер-

жання вимог природоохоронного законодавства. Такими ж

важливими є повноваження найвищого органу управлiння

щодо створення пiдсобних промислових виробництв i про-

мислiв, участi КСГП в агропромислових обєднаннях.

Закон України "Про колективне сiльськогосподарське

пiдприємство" надає КСГП право на добровiльних засадах

обєднуватися в спiлки (обєднання), бути засновниками ак-

цiонерних товариств, якi дiють на основi своїх статутiв (ст. 1).

Це питання вирiшується загальними зборами членiв пiдпри-

ємства. Таке ж право надано загальним зборам членiв сiль-

310

Роздiл XIV

ськогосподарського кооперативу. Вiдповiдно до ст. 14 Закону

"Про сiльськогосподарську кооперацiю" загальнi збори вирi-

шують питання про входження кооперативу до обєднання

кооперативiв, створення пiдприємств рiзних типiв.

4. Пiдприємство в своєму статутi передбачає правила про

вирiшення майнових, трудових, земельних та iнших супере-

чок, що можуть виникнути в процесi внутрiшньо-господар-

ської дiяльностi. Зокрема, йдеться про вирiшення спорiв що-

до пiдрядних i орендних колективiв, а також членiв пiдприєм-

ства стосовно трудових правовiдносин iз правлiнням. Такими

i суперечки щодо розмiру орендної плати, цiн, згiдно з якими

повиннi вестись розрахунки за сiльськогосподарську продук-

цiю, вироблену пiдрядно-орендним пiдроздiлом пiдприєм-

ства, про розмiри оплати працi членiв КСГП тощо.

5. Найвищий орган управлiння повноважний вирiшувати

й iншi питання дiяльностi пiдприємства. Зокрема, приймати

рiшення про встановлення порядку та умови заохочення пра-

цiвникiв за досягнення високих показникiв у виробництвi;

розробляти i впроваджувати рацiоналiзаторськi пропозицiї;

встановлювати персональнi пенсiї окремим членам колектив-

ного сiльськогосподарського пiдприємства за їхнi заслуги та

багаторiчну сумлiнну роботу в громадському виробництвi;

приймати постанову про доплати до пенсiї за рахунок КСГП;

розробляти заходи змiцнення дисциплiни працi; надавати до-

помогу в будiвництвi житлового будинку; направляти на нав-

чання за рахунок пiдприємства; розглядати заяви i скарги

членiв колективного сiльськогосподарського пiдприємства;

сприяти розвитковi виробничо-господарської дiяльностi

орендарiв, селян-фермерiв та iншi.

6. Умовою суворого додержання вимог колективної де-

мократiї є чiтке розмежування повноважень мiж загальними

зборами членiв КСГП i зборами уповноважених.

4. Повноваження правлiння колективного

сiльськогосподарського пiдприємства

1. У своїй повсякденнiй роботi правлiння, як виконавчо-

розпорядчий орган управлiння колективного сiльськогоспо-

дарського пiдприємства, постiйно спирається на громадський

актив, рацiонально використовує знання i досвiд спецiалiстiв

Право колективного самоврядування

сiльського господарства, розвиває i пiдтримує творчу iнiцiа-

тиву членiв КСГП з удосконалення органiзацiї громадського

виробництва i пiдвищення продуктивностi працi, виявляє по-

стiйну турботу про полiпшення умов працi i побуту трудiвни-

кiв; уважно ставиться до пропозицiй та прохань своїх членiв.

2. Правлiння органiзовує виконання планiв виробництва i

договорiв на продаж сiльськогосподарської продукцiї, забез-

печує ефективне використання землi, трудових, матерiальних

i фiнансових ресурсiв, дотримання прав та iнтересiв членiв

КСГП, працiвникiв, якi уклали з ними трудовий договiр, ви-

рiшує питання про встановлення цiн на вироблену продук-

цiю. Закрiпленi в статутi повноваження визначають основи

управлiнської дiяльностi правлiння.

З метою успiшного виконання цих повноважень правлiн-

ня зобовязане забезпечити повну господарську самостiйнiсть

i додержання правових актiв, якi мають регулювати дiяльнiсть

пiдприємства.

Правлiння колективного сiльськогосподарського пiдпри-

ємства:

залучає актив трудового колективу для участi в розроблен-

нi проектiв планiв економiчного i соцiального розвитку пiд-

приємства, положення про оплату працi та iнших локальних

правових актiв i вносить їх на розгляд i затвердження найви-

щого органу управлiння;

готує i скликає загальнi збори членiв КСГП, збори упов-

новажених, проводить засiдання, звiтує про свою дiяльнiсть

протягом кожного господарського року, а також наприкiнцi

його;

органiзовує впровадження комплексної механiзацiї вироб-

ничих процесiв, внутрiшньогосподарського розрахунку, до-

сягнень науки i передового досвiду в громадське господарство

свого пiдприємства, забезпечує високопродуктивну i технiчно

грамотну експлуатацiю i зберiгання тракторiв, комбайнiв,

сiльськогосподарських машин, автомобiлiв, робочої худоби;

органiзовує працю членiв КСГП i спецiалiстiв, належний

облiк виконаної роботи i вживає всiх передбачених законом

заходiв для змiцнення трудової дисциплiни, в тому числi й

правомiрне притягнення до дисциплiнарної та матерiальної

вiдповiдальностi;

312

"(..(В>Пї;-

Роздiл XIV

органiзовує облiк виробленої в КСГП продукцiї, її госпо-

дарського використання i забезпечує належну охорону колек-

тивної власностi, майнових та iнших громадських iнтересiв

пiдприємства;

вiдповiдно до статутної правоздатностi, плану економiчно-

го i соцiального розвитку КСГП i чинного законодавства вiд

менi пiдприємства укладає договори оптимального вiдобра-

ження в умовах договору економiчних iнтересiв господарства

i забезпечує їх належне виконання та обовязкове застосу-

вання майнових санкцiй в разi порушення договiрних зо-

бовязань;

розглядає акти ревiзiй, проведених ревiзiйною комiсiєю

пiдприємства, i вживає необхiдних заходiв до усунення вияв-

лених вад у дiяльностi виробничих пiдроздiлiв КСГП;

органiзовує юридичне обслуговування господарства;

вживає необхiдних заходiв для пiдвищення трудової квалi-

фiкацiї спецiалiстiв, механiзаторiв та iнших виробничникiв,

охорони здоровя, культурно-побутових умов життя, технiки

безпеки працi та виробничої санiтарiї, своєчасного пенсiйно-

го забезпечення i соцiального страхування та iнших потреб

членiв КСГП.

3. Наведенi повноваження правлiння зумовлено багато-

гранною дiяльнiстю пiдприємства. Водночас у статутi визна-

чено повноваження з конкретних питань, зокрема: правлiння

розглядає заяви громадян про прийняття до колективного

сiльськогосподарського пiдприємства i виходу з нього й готує

щодо цього документацiю до подання найвищому органовi

управлiння. На правлiння покладається обовязок визначати

розмiр дiйсної шкоди, заподiяної громадському майну чи iн-

тересам господарства неправомiрними дiями членiв КСГП, а

в разi виникнення спору воно предявляє позов до суду; прав-

лiнням затверджуються або ж переглядаються норми виробiт-

ку i розцiнки на сiльськогосподарськi та iншi роботи.

Згiдно зi статутом правлiнню надаються повноваження ук-

ладати договори про колективний, бригадний, сiмейний, iн-

дивiдуальний орендний пiдряд. Воно зобовязане забезпечити

дотримання цих договорiв як пiдприємством, так i пiдрядни-

ками-орендарями.

Право колективного самоврядування 313

5. Повноваження голови, спецiалiстiв

та iнших керiвникiв колективного

сiльськогосподарського пiдприємства

1. Голова колективного сiльськогосподарського пiдприєм-

ства здiйснює повсякденне керiвництво дiяльнiстю пiдприєм-

ства, забезпечує своєчасне проведення загальних зборiв, засi-

дань правлiння та виконання їх рiшень, несе вiдповiдальнiсть

перед членами КСГП за результати роботи господарства,

представляє пiдприємство у дiлових вiдносинах iз державни-

ми органами, пiдприємствами, органiзацiями, установами,

укладає договори, вчиняє iншi дiї. Вiн є законним представ-

ником КСГП як юридичної особи.

Як голова колективного сiльськогосподарського пiдпри-

ємства вiн - головна посадова особа пiдприємства i єдинона-

чальник, а тому його розпорядження i вказiвки обовязковi

для всiх членiв i посадових осiб КСГП. Юридичну основу

повноважень голови становлять Закон "Про колективне

сiльськогосподарське пiдприємство", Статут конкретного

пiдприємства i вiдповiдна частина Примiрного положення

про основнi функцiї керiвних працiвникiв i спецiалiстiв кол-

госпу, схваленого ще Радою колгоспiв УРСР вiд 20 грудня

1971 р. i рекомендованого колгоспам республiки для впрова-

дження.

Здiйснюючи полiтичнi, соцiально-економiчнi та держав-

но-правовi реформи, прагнучи до нацiонального суверенiтету

i економiчної самостiйностi України, члени пiдприємства

ставлять особливi вимоги до добору кандидатур на посаду го-

лови колективного сiльськогосподарського пiдприємства. Та-

кi працiвники повиннi характеризуватися високою полiтич-

ною свiдомiстю, освiченiстю, принциповiстю, бути вмiлими

органiзаторами, носiями культури i моралi, пройматися по-

чуттям громадського обовязку.

На посаду голови КСГП обирають спецiалiста з вищою

або, як виняток, середньою спецiальною освiтою (агроном,

зоотехнiк, економiст тощо), який має достатнiй практичний

досвiд роботи i органiзаторськi здiбностi.

Основним його завданням є: забезпечення економiчного i

соцiального розвитку пiдприємства, його економiчної само-

стiйностi та незалежностi через iнтенсифiкацiю сiльськогос-

подарського виробництва i вдосконалення товарно-грошо-

314

вих, ринкових, договiрно-господарських вцщосин, впрова-

дження справжнього самоврядування, демократiї та гласнос-

тi, задоволення матерiальних, соцiально-побутових i культур-

них потреб членiв КСГП та їхнiх родин, забезпечення право-

вої охорони матерiальних i духовних iнтересiв працiвникiв,

здiйснення тих цiлей i завдань, якi визначенi Законом i ста-

тутом.

Розпорядження i вказiвки голови в уснiй або письмовiй

формi в межах його компетенцiї, вiдповiдно до статуту i зако-

нодавства, обовязковi для всiх членiв КСГП, працiвникiв, якi

залучаються до участi в громадському господарюваннi за тру-

довим договором.

Вiн звiльняється з посади тiльки за рiшенням загальних

зборiв або зборiв уповноважених, коли вони мають право

найвищого органу управлiння, таємним або вiдкритим голо-

суванням.

-У реалiзацiї цих завдань належну участь повиннi брати i

допомагати головi правлiння його заступники.

Зазначенi питання Законом України "Про сiльськогоспо-

дарську кооперацiю" вiднесено до повноважень голови

сiльськогосподарського кооперативу. На вiдмiну вiд КСГП у

сiльськогосподарському кооперативi допускається залучення

до керiвної роботи виконавчого директора. Вiдповiдно до

ст. 17 вищезазначеного закону правлiння кооперативу може

мати виконавчого директора для оперативного управлiння дi-

яльнiстю кооперативу. Вiн не може бути членом кооперативу.

Свої обовязки виконавчий директор виконує вiдповiдно за

контрактом. Цей акт породжує трудовi правовiдносини мiж

ВСГК i цiєю посадовою особою. Вiн несе вiдповiдальнiсть пе-

ред кооперативом.

2. Повноваження головного бухгалтера пiдприємства ви-

значаються нормами Положення про органiзацiю бухгалтер-

ського облiку i звiтностi в Українi, затвердженого постановою

Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 3 квiтня 1993 р.

Головний бухгалтер пiдприємства органiзує i несе вiдповi-

дальнiсть за стан i достовiрнiсть облiку та звiтностi в КСГП.

Вiн здiйснює повсякденний контроль за правильним витра-

чанням коштiв i матерiальних цiнностей, активно сприяє

впровадженню госпрозрахунку i самофiнансування, вживає

заходiв до запобiгання безгосподарностi та марнотратству.

Право колективного самоврядування 315

Вiн призначається на посаду з числа членiв КСГП або

приймається на роботу за трудовим договором (контрактом),

> звiльняється на пiдставi рiшення загальних зборiв (зборiв

уповноважених) за пропозицiєю правлiння пiдприємства. У

процесi виконання своїх обовязкiв пiдпорядковується безпо-

середньо головi пiдприємства, а щодо питань органiзацiї по-

рядку i методики ведення бухгалтерського облiку, контролю i

складання звiтностi - податковiй iнспекцiї району та голов-

! кому бухгалтеровi районного управлiння сiльським господар-

ством. Головний бухгалтер разом iз головою правлiння пiдпи-

сує рiчний звiт пiдприємства i документи з надходження i ви-

трачання коштiв та матерiальних цiнностей.

3. Проблеми зростання виробництва сiльськогосподар-

ської продукцiї, впровадження ринково-економiчних вiдно-

син та iадонолення потреб громадян у продуктах харчування

висувають значнi вимоги до спецiалiстiв сiльського господар-

ства, якi працюють в КСГП, потребуючи вдосконалення їх

правового статусу. Згiдно зi статутом заступники голови i го-

ловнi спецiалiсти пiдприємства несуть вiдповiдальнiсть за

| стан керованої ними галузi або дiлянки роботи. Останнiм пiд-

| леглi галузевi спецiалiсти i керiвники виробничих пiдроздiлiв

пiдприємства, їхнi вказiвки з вiдповiдних питань обовязковi

для членiв КСГП i осiб, якi працюють на пiдприємствi за тру-

довим договором. Невиконання розпоряджень i вказiвок го-

ловних спецiалiстiв розглядається як порушення трудової

| дисциплiни. У великих господарствах правами головного спе-

| цiалiста надiляється головний юрисконсульт пiдприємства.

4. Галузевими спецiалiстами є економiст iз нормування,

органiзацiї та оплати працi, iнженер (технiк)-нормувальник,

агроном-насiннєвод, агроном-плодоовочiвник, зоотехнiк iз

племсправи, iнженер (технiк) iз технiки безпеки працi, iнже-

нер (технiк)-елекгрик та iншi. На цю посаду призначаються

i спецiалiсти з вищою або середньою спецiальною освiтою.

| Призначення на посаду або звiльнення з неї вiдбувається за

рiшенням правлiння та за згодою головного спецiалiста.

Правове становище спецiалiстiв сiльського господарства

регламентоване правилами, викладеними в Положеннi про

спецiалiста сiльського господарства.

i До названих спецiалiстiв висуваються наступнi вимоги: бу-

ти достатньо пiдготовленими для вирiшення спецiальних пи-

тань, якi випливають з особливостей сiльськогосподарського

316

Роздiл XIV

виробництва; бути активними, енергiйними i цiлеспрямова-

ними провiдниками в життя завдань з iнтенсифiкацiї вироб-

ництва сiльськогосподарської продукцiї, впровадження рин-

кової економiки, забезпечення соцiального розвитку села; бу-

ти вмiлими органiзаторами i компетентними квалiфiковани-

ми порадниками керiвникiв пiдприємства тощо.

Щодо особливостей галузей сiльськогосподарського ви-

робництва визначається коло прав i посадовi обовязки спе-

цiалiстiв.

5. Вони мають право:

використовувати вiдповiдно до чинного законодавства ма-

терiальнi, трудовi та фошовi ресурси для вирiшення питань

органiзацiї та управлiння галуззю, визначати технологiю ви-

робництва i вносити до неї змiни з урахуванням конкретних

умов;

вносити пропозицiї щодо добору, розстановки i звiльнен-

ня працiвникiв, розподiлу їх посадових обовязкiв, вдоскона-

лення форм i методiв економiчної роботи, органiзацiї та оп-

лати працi, норм виробiтку, премiювання та iнших видiв ма-

терiального i морального заохочення;

не допускати до роботи осiб, якi не мають вiдповiдної ква-

лiфiкацiї, а також не допускати використання машин i облад-

нання, якi не вiдповiдають технiчним i технологiчним вимо-

гам, правилам технiки безпеки i протипожежної охорони,

вживати заходiв до порушникiв трудової та виробничої дис-

циплiни в порядку, передбаченому законодавством;

не приймати недоброякiсно виконаної роботи i вимагати її

перероблення, перевiряти додержання агротехнiчних, зоове-

теринарних i технологiчних правил, зупиняти виконання ро-

боти у разi порушення цих правил;

контролювати виконання чинних положень рацiонального

використання, облiку i фiнансування виробництва, додер-

жання режиму економiї, бережливостi у використаннi трудо-

вих ресурсiв, матерiальних засобiв i коштiв, забезпечення збе-

рiгання колективного майна, активно сприяти пiдвищенню

ефективностi ринкових економiчних вiдносин через додер-

жання договiрної дисциплiни, вживати заходiв щодо юридич-

ної охорони iнтересiв пiдприємства.

6. Чинними нормативно-правовими актами визначається

компетенцiя спецiалiстiв матерiально-побутового характеру.

Зокрема, їх надiлено правами:

аво колективного самоврядування 317

на забезпечення необхiдним транспортом для службових

Поїздок;

на пiльгове забезпечення житлом у будинках, якi належать

Пiдприємствам;

на забезпечення (придбання) в господарствi (за встановле-

ними цiнами) продуктами харчування, якi виробляються пiд-

приємством, а також кормами для худоби, що належать їм за

правом приватної власностi.

Наведенi та iншi права спецiалiстiв поширюються i на тих

iз них, якi стали пенсiонерами.

7. Посадовими особами колективного сiльськогосподар-

ського пiдприємства є заступники голови, завiдувачi дiль-

ниць, керiвники цехiв, бригадири, завiдувачi ферм, майсте-

рень i пiдсобних виробництв та керiвники iнших виробничих

пiдроздiлiв i культурно-побутових закладiв. Цi посади є ви-

борними - названi керiвники обираються на зборах працiв-

никiв виробничого пiдроздiлу, рiшення яких затверджується

правлiнням. При замiщеннi посади надаються переваги осо-

бам iз спецiальною освiтою i значним досвiдом юридичної дi-

яльностi.

Розпорядження керiвника виробничого пiдроздiлу є

обовязковими для всiх працiвникiв, якi трудяться в даному

пiдроздiлi. У своїй керiвнiй дiяльностi вiн звiтує правлiнню i

головi КСГП, у спецiальних питаннях виконує вказiвки голов-

ного (старшого) спецiалiста вiдповiдної галузi виробництва.

6. Повноваження зборiв працiвникiв

виробничого пiдроздiлу та його ради

1. Впровадження в управлiнськiй дiяльностi пiдприємства

справжнього самоврядування, демократiї, гласностi, активної

участi працiвникiв у розвязаннi всiх питань внутрiшньоко-

лективного життя забезпечується згiдно зi статутом залучен-

ням до самоврядування трудових колективiв у бригадах, фер-

мах, пiдрядно-орендних та iнших виробничс-господарських

пiдроздiлах. Органiзацiйно-управлiнською формою такого за-

лучення працiвникiв є збори трудового колективу кожного

виробничого пiдроздiлу i його рада.

Збори працiвникiв бригади, ферми, iншого пiдроздiлу

скликаються за необхiднiстю, але не рiдше одного разу на

квартал радою бригади, або за вимогою не менше 1/3 загаль-

318 Роздiл XIV

ної чисельностi колективу, або з iнiцiативи правлiння чи його

голови.

2. До повноважень даних зборiв належать:

обрання бригадира (керiвника пiдроздiлу) на розсуд пра-

цiвникiв вiдкритим або таємним голосуванням iз числа членiв

колективного сiльськогосподарського пiдприємства строком

на три роки з наступним затвердженням правлiння;

розгляд пропозицiй щодо госпрозрахункових завдань щд-

роздiлу, накреслення заходiв щодо їх виконання;

розгляд пропозицiй ревiзiйної комiсiї щодо перевiрок i ре-

вiзiй, питання збереження колективної власностi, пiдрядно-

орендних вiдносин, iнтенсивних технологiй, полiпшення ста-

ну охорони працi i технiки безпеки, iншi питання життя i дi-

яльностi бригади, ферми;

заслуховування звiтiв ради, керiвника, спецiалiстiв та iн-

ших членiв бригади, внесення до правлiння або загальних

зборiв членiв КСГП (зборiв уповноважених) пропозицiй про

заохочення членiв колективу, якi сумлiнно працюють, про

притягнення порушникiв дисциплiни до вiдповiдальностi;

внесення правлiнню пропозицiй про накладення стягнен-

ня на бригадира (керiвника пiдроздiлу) або про звiльнення iз

займаної посади, якщо вiн не виправдав довiри колективу.

Рiшення зборiв бригади є дiйсним, тобто має силу управ-

лiнського акта в разi, коли на них є присутнiми та беруть

участь у голосуваннi не менше як 2/3 працiвникiв пiдроздiлу.

Воно приймається бiльшiстю голосiв.

3. Статут передбачає практику створення поряд зi зборами

працiвникiв бригади ради трудового колективу виробничого

пiдроздiлу пiдприємства. Згiдно зi статутом збори колективу

бригади обирають раду виробничого пiдроздiлу на строк,

який визначається зборами i закрiплений у Положеннi про

раду.

Радою колгоспiв Української РСР прийнято Примiрне по-

ложення про ради виробничих бригад (пiдроздiлiв) колгоспiв.

Саме цим рекомендацiйним актом визначається порядок їх

утворення, права та обовязки. Рада i голова ради обираються

вiдкритим голосуванням за участю не менше 2/3 членiв бри-

гади (пiдроздiлу) бiльшiстю голосiв на строїв що визначається

зборами.

4. Рада бригади, ферми, iншого пiдроздiлу є колегiальним

виборним органом самоврядування в колективному сiльеько-

Право колективного самоврядування 319

господарському пiдприємствi, її права та обовязки закрiпле-

но в Положеннi про неї, яке набирає сили локального акта з

моменту його затвердження правлiнням.

Компетенцiю ради становлять такi питання:

планування своєї роботи, скликання зборiв трудового ко-

лективу бригади;

заслуховування iнформацiї бригадира, завiдувача ферми,

галузевих спецiалiстiв про стан господарювання, а також звi-

ти окремих працiвникiв про виконання трудових обовязкiв

та iншi питання, вiднесенi до повноважень цих зборiв.

Засiдання ради бригади скликаються в разi потреби. Її рi-

шення приймається бiльшiстю голосiв.

Роботою ради керує бригадир (керiвник пiдроздiлу). На

нього покладається обовязок органiзувати виконання рiшень

1 пропозицiй, прийнятих радою, доповiдати про їх виконання

на чергових засiданнях i звiтувати про її роботу на зборах тру-

дового колективу бригади, ферми та iншого виробничого пiд-

роздiлу пiдприємства.

7. Ревiзiйна комiсiя колективного

сiльськогосподарського пiдприємства

та її повноваження

1. Контроль за всiєю виконавчо-розпорядчою дiяльнiстю

органiв управлiння i посадових осiб пiдприємства, насампе-

ред, покликанi здiйснювати самi члени КСГП. Як колектив-

ний спецiальний контрольний орган ревiзiйна комiсiя у пов-

ному її складi i очолювана головою здiйснює контрольно-ре-

вiзiйнi функцiї. Данi функцiї є найпершою умовою органiзацiї

виробничо-господарської дiяльностi та управлiння нею на

пiдприємствi. У своїй роботi вона пiдзвiтна лише тому орга-

новi, який її створив, - загальним зборам або зборам упов-

новажених.

Ревiзiйна комiсiя - орган для здiйснення контролю за гос-

подарською i фiнансовою дiяльнiстю правлiння та посадових

осiб пiдприємства, її правове становище визначається стату-

том i спецiальним Положенням про ревiзiйну комiсiю КСГП,

яке приймається вiдповiдно до Примiрного положення про

ревiзiйну комiсiю.

320 Роздiл XIV

2. Комiсiя обирається найвищим органом управлiння вiд-

критим або таємним голосуванням строком на три роки. Її

очолює голова, який обирається зi складу комiсiї. Число чле-

нiв ревiзiйної комiсiї визначається пiд час виборiв. До її скла-

ду можуть бути обранi лише члени даного КСГП.

3. Ревiзiйна комiсiя здiйснює контроль: за додержанням

Статуту колективного сiльськогосподарського пiдприємства,

Правил внутрiшнього розпорядку, Положення про оплату

працi, Положення про пайовий фонд i розподiл дивiдендiв,

про внутрiшньогосподарський розрахунок; за збереженням

сiльськогосподарської продукцiї, насiння, фуражу, матерiаль-

но-технiчних засобiв, робочої та продуктивної худоби, будин-

кiв, споруд та iншого майна, законнiстю договорiв i господар-

ських операцiй, витрачанням коштiв i матерiальних цiннос-

тей, правильнiстю облiку, звiтностi й розрахункiв iз членами

колективного пiдприємства; за своєчасним розглядом скарг i

заяв працiвникiв.

На ревiзiйну комiсiю покладається обовязок проводити

ревiзiї фiнансово-кредитної дiяльностi пiдприємства, перiо-

дично перевiряти господарську дiяльнiсть бригад, ферм, пiд-

рядно-орендних та iнших виробничих пiдроздiлiв i робити

висновки з рiчного звiту КСГП. Акти комiсiї пiдлягають за-

твердженню загальними зборами або зборами уповноваже-

них.

Свою контрольно-ревiзiйну дiяльнiсть комiсiя проводить у

двох напрямах: по-перше, ревiзує господарсько-фiнансову дi-

яльнiсть пiдприємства в цiлому i, по-друге, перевiряє госпо-

дарську дiяльнiсть його виробничих пiдроздiлiв. Вона не мо-

же втручатись у виконавчо-розпорядчу, оперативну дiяльнiсть

правлiння i брати участь в оформленнi документiв на списан-

ня матерiальних цiнностей i коштiв пiдприємства.

4. За ревiзiї господарсько-фiнансової дiяльностi пiдприєм-

ства перевiряється виконання договорiв контрактацiї; при

цьому звертається особлива увага на цiни, стан взаєморозра-

хункiв, додержання договiрної дисциплiни, зобовязань iз

прибуткового податку i страхування колективного майна.

Перевiрцi пiдлягає додержання порядку зберiгання грошей

у касi, правила їх облiку, витрачання; операцiй поточного со-

цiального рахунку з капiтальних вкладень та iнших рахункiв в

установi банку; своєчасне i повне оприбуткування грошових

надходжень, документiв та бланкiв суворої звiтностi; повнота

Право колективного самоврядування 321

i правильнiсть оформлення касових i банкiвських операцiй

первинними документами та вiдображення їх в облiку i

звiтностi.

Ревiзiйна комiсiя здiйснює контроль за своєчасним вико-

ристанням за призначенням як власних коштiв, так i креди-

тiв, за своєчасним стягненням дебiторської заборгованостi та

оплатою кредиторської заборгованостi.

5. На неї покладаються обовязки систематично i грунтов-

но перевiряти господарську дiяльнiсть бригад, ферм, пiдсоб-

них пiдприємств, майстерень та iнших виробничих пiдроздi-

ii i в пiдприємства, в тому числi здiйснювати контроль за якiс-

но проведення iнвентаризацiї громадського майна; комiсiя

пгревiряє правильнiсть оприбуткування, зберiгання i витра-

чання зерна, всiх видiв кормiв, картоплi, овочiв, фруктiв та

iншої продукцiї, органiчних та мiнеральних добрив, пально-

мастильних матерiалiв, запасних частин, будiвельних матерiа-

лi>, дрiбного iнвентарю; вона контролює стан облiку пого-

нi i>я громадської худоби i продуктiв тваринництва (надоїв

молока, приросту живої ваги i приплоду худоби, одержання

ж ць i вовни тощо).

У роботi комiсiї на особливу увагу заслуговує перевiрка

< i: i ну, порядку зберiгання та експлуатацiї технiки, машинно-

11 <акторного парку в пiдприємствi, а також виявлення причин

i и задовiльного використання технiки i наявностi невстанов-

п i кого обладнання. Вона контролює якiсть робiт i виробленої

< i иьськогосподарської продукцiї вiдповiдно до встановлених

нимог i стандартiв, виявляє факти виробництва нестандартної

продукцiї та винних у цьому посадових осiб, звертає увагу на

вiдповiднiсть якостi продукцiї екологiчним вимогам, спрямо-

ваним на охорону здоровя споживачiв.

6. За сучасних умов важливими є повноваження комiсiї

перевiряти: правильнiсть дотримання норм виробiтку i розцi-

нок, своєчаснiсть i правильнiсть нарахувань i розрахункiв з

оплати працi з членами КСГП за пiдсумковi результати, за-

коннiсть трудових договорiв iз працiвниками колективного

сiльськогосподарського пiдприємства, обгрунтованiсть вiдра-

хувань коштiв на поповнення громадських фондiв пiдприєм-

ства, витрат на виробництво продукцiї та її рентабельнiсть.

Комiсiя має також належним чином перевiряти правильнiсть

i своєчаснiсть взаєморозрахункiв iз державними, кооператив-

ними, мiжгосподарськими та iншими органiзацiями, дотри-

11 В. Янчук

322

. .i.

Роздiл XIV

мання договiрних зобовязань мiж пiдприємством i пiдрядно-

орендними формуваннями, недопустимiсть обрахувань пра-

цiвникiв при пiдведеннi пiдсумкiв їхньої виробничо-госпо-

дарської дiяльностi.

На неї покладається обовязок систематично контролюва-

ти виконання рiшень загальних зборiв членiв КСГП (зборiв

уповноважених), перевiряти стан ведення справ у правлiннi

та його виробничих пiдроздiлах, правильнiсть оформлення

трудових книжок працiвникiв, листкiв непрацездатностi та

пенсiйних справ.

Своєчасним i дiйовим повинен бути контроль за розгля-

дом правлiнням i посадовими особами колективного госпо-

дарства скарг, заяв i пропозицiй працiвникiв.

Пiдсумки перевiрок та iнших контрольних дiй ревiзiйна

комiсiя оформляє спецiальним актом, знайомить iз ним чле-

нiв правлiння та осiб, робота яких перевiрялась, i доповiдає

загальним зборам або ж зборам уповноважених, котрi прий-

мають рiшення про затвердження цього акта.

7. При встановленнi фактiв розкрадань, розтрат, нестач та

iнших зловживань комiсiя (через правлiння КСГП) вживає

заходiв до стягнення заподiяної шкоди i притягнення винних

до вiдповiдальностi, а в необхiдних випадках повiдомляє про

правопорушення правоохоронним органам.

Головi та членам ревiзiйної комiсiї забороняється брати

участь у складаннi документiв про списання нестач грошей,

iнвентарю, продуктiв i матерiалiв, а також майнової шкоди,

заподiяної внаслiдок нестачi, псування майна i сiльськогоспо-

дарської продукцiї, розбазарювання, марнотратства, розтрат i

розкрадань. Голова i члени комiсiї несуть вiдповiдальнiсть за

навмисне приховування фактiв зловживань з боку посадових

осiб пiдприємства.

8. Представницькi органи колективних

сiльськогосподарських пiдприємств

1. Колективно-кооперативна природа i сутнiсть КСГП, їх-

ня виробничо-господарська самостiйнiсть i право юридичної

особи, надiлення кожного з пiдприємств правами субєкта

права колективної власностi та субєкта права колективного

самоврядування становлять загалом основу для створення

ними власних представницьких органiв.

Право колективного самоврядування 323

Представницьких органiв колективних сiльськогосподар-

ських пiдприємств, якi могли б зацiкавлено представляти iн-

тереси пiдприємств, захищати їхнi права, охороняти права

членiв КСГП, ранiше фактично не було.

2. В умовах розширення виробничо-господарської само-

стiйностi колективних сiльськогосподарських пiдприємств,

спiлок селян, агрофiрм, сiльськогосподарських кооперативiв,

асоцiацiй та формування ринкових економiчних вiдносин

зростає необхiднiсть не залишити дiяльнiсть аграрних пiдпри-

ємств без уваги. Назрiлим є завдання утворити нову форму

органiзацiйно-управлiнського обєднання їхнiх виробничо-

пiдприємницьких можливостей, забезпечити керiвництво

їхньою дiяльнiстю, особливо у сферi позагосподарських еко-

номiчних вiдносин. Це керiвництво повинно проводитись на

достатньо вiдпонiдальному професiйному рiвнi з участю пред-

ставникiв КСГП усiх видiв. Виходячи з наведеного, ст. 25 За-

кону "Про колективне сiльськогосподарське пiдприємство"

мiстить спецiальнi норми щодо створення представницьких

органiв колективних сiльськогосподарських пiдприємств Ук-

раїни. Цiєю правовою нормою передбачено, що для органiза-

цiйно-правового забезпечення економiчною самостiйнiстю

пiдприємства та охорони його прав, узагальнення досвiду ро-

боти та представлення iнтересiв пiдприємств у вiдносинах з

органами влади i управлiння можуть створюватись їхнi пред-

ставницькi органи. Як бачимо, в Законi не наведено, якими

цi представницькi органи повиннi бути. Так само не зазначе-

но, який орган повинен визначити систему представницьких

органiв колективних сiльськогосподарських пiдприємств.

3. Положенням про представницькi органи колективних

сiльськогосподарських пiдприємств передбачено, що такими

органами є районнi, обласнi ради колективних сiльськогоспо-

дарських пiдприємств i Всеукраїнська рада колективних сiль-

ськогосподарських пiдприємств, якi мають вiдповiдний мiс-

цевий i всеукраїнський статус.

Кожне окреме сiльськогосподарське пiдприємство як

юридична особа передає цим органам функцiї органiзацiйно-

правового забезпечення економiчної самостiйностi, охорони

прав, узагальнення досвiду роботи та можливiсть представ-

лення його iнтересiв у вiдносинах з органами державної вла-

ди, державного управлiння тощо.

її

324 Роздiл XIV

Згiдно з Положенням до компетенцiї представницьких ор-

ганiв вiднесено такi питання:

представляти i захищати законнi iнтереси пiдприємств у

державних органах i громадських органiзацiях;

здiйснювати контроль за дiяльнiстю створених ними мiж-

господарських формувань;

вирiшувати майновi питання при їх реорганiзацiї чи лiквi-

дацiї, набувати майновi та немайновi права;

брати участь у полiтичнiй дiяльностi, проводити масовi за-

ходи (збори, мiтинги, демонстрацiї);

вносити пропозицiї до органiв ради i управлiння та iншi

правомочностi вiдповiдно до своїх статутiв.

Правове становище представницького органу визначаєть-

ся його статутом, у якому передбачається вмiстити:

а) статус i юридичну адресу;

б) мету i завдання;

в) порядок утворення i дiяльностi статутних органiв;

г) джерела надходження i порядок використання коштiв та

iншого майна представницького органу, порядок звiтностi й

контролю, здiйснення господарської та комерцiйної дiяль-

ностi, необхiдної для виконання статутних завдань;

д) порядок внесення змiн i доповнень до статуту;

в) порядок припинення дiяльностi представницького орга-

ну i вирiшення майнових питань, повязаних iз його лiквi-

дацiєю.

Статутом можуть бути передбаченi iншi положення, якi не

повиннi суперечити чинному законодавству.

Представницькi органи створюються на добровiльних за-

садах за територiальним принципом.

4. Положенням визначається порядок створення районних

i обласних представницьких органiв КСГП. При них функцiо-

нує виконавчий апарат, який дiє на пiдставi вiдповiдного по-

ложення, затвердженого постановою обласної або районної

ради. На його працiвникiв поширюється законодавство Ук-

раїни про працю, соцiальний захист i соцiальне страхування.

5. Представницькi органи колективних сiльськогосподар-

ських пiдприємств реєструються мiсцевими органами держав-

ної виконавчої влади у порядку, встановленому для "їх реєст-

рацiї. Пiсля реєстрацiї представницькi органи набувають пра-

вового становища юридичної особи.

Право колективного самоврядування 325

Закон "Про пiдприємства в Українi" мiстить правовi нор-

ми про порядок їх створення. Виходячи з них, статут визна-

чає порядок обрання Всеукраїнської ради колективних

сiльськогосподарських пiдприємств Всеукраїнською конфе-

ренцiєю представникiв пiдприємств таємним або вiдкритим

голосуванням делегатами, яких обирають ради Автономної

Республiки Крим та областей, у рiвнiй кiлькостi та вiдповiдно

до встановленої квоти. Рада визначає також чисельнiсть i

обирає вiдкритим або таємним голосуванням зi свого складу

президiю ради, її голову, який є водночас головою ради, за-

ступникiв голови та затверджує вiдповiдального секретаря.

6. Положення про представницькi органи КСГП є осно-

вою правових актiв, якi визначають повноваження цих орга-

нiв. Всеукраїнська рада колективних сiльськогосподарських

пiдприємств 16 фудня 1992 р. прийняла Статут Всеукраїн-

ської ради колективних сiльськогосподарських пiдприємств.

Цим правовим актом визначено її правове становище i пов-

новаження. Названа рада є представницьким органом КСГП

i правонаступницею Ради колгоспiв України. Свою дiяльнiсть

та повноваження вона здiйснює вiдповiдно до Конституцiї

України, Закону "Про колективне сiльськогосподарське пiд-

приємство", Положення про представницькi органи та iншо-

го чинного законодавства України. Вiдповiдно до свого стату-

ту рада користується правами юридичної особи.

Статутом визначено мету, завдання, права цього представ-

ницького органу. Рада створюється для органiзацiйно-право-

вого забезпечення економiчної самостiйностi колективних

сiльськогосподарських пiдприємств, охорони їхнiх прав, уза-

гальнення досвiду роботи та представлення iнтересiв пiдпри-

ємств у вiдносинах з органами державної влади та державного

управлiння.

Основними завданнями ради є:

захист законних прав та iнтересiв пiдприємств, надання їм

органiзацiйної та юридичної допомоги;

представлення iнтересiв пiдприємств у Верховнiй Радi Ук-

раїни, .Кабiнетi Мiнiстрiв України, мiнiстерствах, вiдомствах

України при розглядi питань i проектiв нормативних актiв,

якi стосуються дiяльностi пiдприємств, укладання з Урядом

генеральних договорiв про взаємнi зобовязання;

Роздiл XIV

внесення до Верховної Ради України i Кабiнету Мiнiстрiв

України пропозицiй щодо подальшого розвитку сiльськогос-

подарського виробництва, полiпшення умов працi та життя

трудових колективiв пiдприємств, участь у розробленнi орiєн-

товних економiчно обгрунтованих закупiвельних цiн на

сiльськогосподарську продукцiю, вжиття заходiв щодо полiп-

шення матерiально-технiчного постачання тощо.

7. Статут визначає цивiльно-правову правосубєктнiсть ра-

ди, як-от: можливiсть виступати учасником цивiльно-право-

вих вiдносин, набувати майнових i немайнових прав, пред-

ставляти i захищати свої законнi iнтереси та законнi iнтереси

пiдприємств у державних органах i громадських органiзацiях.

Всеукраїнська рада колективних сiльськогосподарських

пiдприємств є субєктом права власностi. Зокрема, вона має у

власностi кошти, в тому числi валютнi, та iнше майно, необ-

хiдне для здiйснення її статутної дiяльностi. Радi як представ-

ницькому органовi, за правом власностi належать також кош-

ти й iнше майно, передане їй пiдприємствами або державою.

Роздiл XV

УПРАВЛiННЯ ДЕРЖАВНИМ

СiЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМ ПiДПРИ¦МСТВОМ

1. Характеристика управлiння державним

сiльськогосподарським пiдприємством

1. У загальному планi соцiальне управлiння розглядається

як дiяльнiсть держави, її органiв, недержавних субєктiв уп-

равлiнської дiяльностi, що спрямована на органiзацiю соцi-

альних i виробничих процесiв, виконання завдань i функцiй

обєкта управлiння. За допомогою управлiння забепечується

узгодженiсть мiж iндивiдуальними дiями, роботами; цiлеспря-

мований вплив на осiб, котрi цi дiї, роботи виконують.

Управлiння сiльським господарством i державними сiльсь-

когосподарськими пiдприємствами, здебiльшого радгоспами,

належить до одного з видiв соцiального управлiння. Йому

притаманнi бiльшiсть тих же принципiв, що й управлiнню iн-

шими субєктами господарювання. Це пояснюється тим, що

технологiя сiльськогосподарського виробництва (тварин-

ництва i рослинництва), яка стосується технiчного аспекту

органiзацiї, за своїм змiстом є незалежною вiд форм власностi

та обумовлених ними форм господарювання.

Сiльськогосподарська дiяльнiсть, як обєкт управлiння в

сiльськогосподарському пiдприємствi (державному чи колек-

тивному), кооперативi, в пiдсобному господарствi промисло-

вого пiдприємства, в селянському (фермерському) господар-

ствi, неодмiнно повязана з використанням землi як засобу

виробництва, його сезоннiстю, клiматичними факторами то-

що. В кожному з цих субєктiв господарювання потрiбно: до-

тримуватись викликаних клiматичними умовами строкiв по-

сiвiв, догляду за ними i збиранням врожаю, забезпеченням

чергування сiвозмiн, правил пiдвищення родючостi грунтiв i

боротьби зi шкiдниками; добором сортiв насiння i посадково-

го матерiалу, дотриманням правил селекцiї, а також правил

ведення тваринництва i племiнної справи та вимог ветери-

нарної медицини.

328 Роздiл XV

Дотримування суто сiльськогосподарських правил має по-

єднуватись iз вжиттям заходiв щодо зберiгання i реалiзацiї

сiльськогосподарської продукцiї, закупiвлi сiльськогосподар-

ської технiки, устаткування i, нарештi, з отриманням прибут-

ку як узагальнюючою ознакою господарської дiяльностi.

Отже, обєктом управлiння в сiльськогосподарському пiд-

приємствi, незалежно вiд форми власностi, є сiльськогоспо-

дарська дiяльнiсть, то здiйснюється переважно селянами,

працiвниками, якi безпосередньо займаються сiльським гос-

подарством. До нього належать: земля, на якiй ця дiяльнiсть

здiйснюється, а також рослини i тварини, технiка, хiмiчнi за-

соби захисту рослин, органiчнi та мiнеральнi добрива, тва-

ринницькi ферми, склади, iншi господарськi будiвлi, готова

продукцiя рослинництва i тваринництва, грошовi кошти.

Що стосується працiвникiв радгоспiв та iнших ДСГП, то

обєктами управлiння вони виступають як працiвники, зай-

нятi рослинництвом, тваринництвом, як механiзатори, будi-

вельники, водiї, обслуговуючий персонал, керiвники пiдпри-

ємств i пiдроздiлiв, спецiалiсти сiльського господарства. Ке-

рiвники пiдприємств i пiдроздiлiв та окремi спецiалiсти одно-

часно виступають i як обєкти управлiння, i як його субєкти.

Головним в обєктi управлiння є людина - працiвник

сiльського господарства, який виступає перед управлiнням у

рiзних ролях, його поведiнка.

2. В умовах ринкової економiки, її багатоукладностi

субєктний склад управлiння розширюється. Основною ри-

сою, яка характерна для будь-якого пiдприємства, є те, що

ним управляє його власник або уповноважена ним особа. З

цього випливає, що державним сiльськогосподарським пiд-

приємством управляє держава. Оскiльки держава - поняття

узагальнююче, широке i вживається для рiзних аспектiв її дi-

яльностi, то правильним буде сказати, що державним пiдпри-

ємством управляє уповноважений нею орган. Таким виступає

директор радгоспу чи iншого ДСГП, призначений (найнятий)

на цю посаду мiнiстерством, вiдомством, якому пiдпорядко-

ване пiдприємство. Здебiльшого - це Мiнiстерство агро-

промислового комплексу України, якщо пiдприємство засно-

ване на загальнодержавнiй власностi, або ж обласна чи

районна рада та мiсцева державна адмiнiстрацiя.

Якщо побудувати структуру органiв управлiння державним

сiльськогосподарським пiдприємством, яке пiдпорядковане

Управлiння ДСГП 329

Мiнiстерству сiльського господарства i продовольства, то во-

на буде такою:

Верховна Рада України;

Президент України;

Кабiнет Мiнiстрiв України, Фонд державного майна Ук-

раїни;

Мiнiстерство агропромислового комплексу України;

обласне управлiння сiльського господарства, обласна рада;

районне управлiння сiльського господарства, районна

рада;

державне сiльськогосподарське пiдприємство.

Можна зробити декiлька модифiкацiй цих схем, виходячи

з того, що окремi пiдприємства пiдпорядкованi безпосередньо

районнiй радi, iншi - обласнiй радi, а деякi з них - Мiн-

агропрому.

Таким чином, директор ДСГП вiд iменi органу державного

управлiння уповноважений управляти державним майном,

i загальнодержавною чи комунальною власнiстю, а також ви-

робництвом. Призначення заступникiв керiвника пiдприєм-

ства, спецiалiстiв i керiвникiв пiдроздiлiв здiйснюється керiв-

ником пiдприємства вiдповiдно до Закону "Про пiдприємства

в Українi" i КЗпП України.

3. За умов ринку державнi сiльськогосподарськi пiдприєм-

ства мають пристосовуватись до нових взаємовiдносин iз спо-

I живачами сiльськогосподарської продукцiї, постачальниками

| технiки, мiнеральних добрив, iнших матерiально-технiчних

ресурсiв, з пiдприємствами та органiзацiями, а також iз гро"

i мадянами. Якщо принциповi планово-регулювальної еконо-

мiки вiдповiдали командно-адмiнiстративнi методи управлiн-

ня, жорсткий централiзм, то принциповi товарно-грошових

вiдносин притаманнi економiчнi методи управлiння, госпо-

дарська самостiйнiсть пiдприємства та його керiвника, свобо-

да маневру, пiдвищення ролi власника майна i трудових ко-

лективiв у розвязаннi виробничих i соцiальних питань пiд-

приємства.

Звуження сфери вертикальних i розширення горизонталь-

них звязкiв ДСГП, перехiд на повний госпрозрахунок i само-

фiнансування створюють передумови для забезпечення поєд-

нання прав власника щодо господарського використання

свого майна i самоврядування трудового колективу, розши-

рення господарської самостiйностi пiдприємства у вирiшеннi

330 Роздiл XV

внутрiшньогосподарських i зовнiшнiх питань, для зменшен-

ня, а згодом i усунення впливу мiнiстерств i вiдомств, терито-

рiальних державних органiв.

Згiдно з законодавством сiльськогосподарськi пiдприєм-

ства незалежно вiд форми власностi, на базi якої вони функ-

цiонують, користуються рiвними правами у вирiшеннi своїх

виробничих i соцiальних питань. Вони мають рiвнi можли-

востi для органiзацiї сiльськогосподарського виробництва,

створення умов для задоволення економiчних i соцiальних iн-

тересiв пiдприємства i членiв трудового колективу.

4. Основнi принципи управлiнської дiяльностi на пiдпри-

ємствах незалежно вiд форм власностi закрiплено в Законi

"Про пiдприємства в Українi", їх слiд вважати вiдправними

при розглядi спецiальних принципiв управлiнської дiяльностi

на державних сiльськогосподарських пiдприємствах, якi вип-

ливають iз специфiки органiзацiї аграрного виробництва,

повязаного з рiльництвом.

До основних принципiв управлiння ДСГП, якi виплива-

ють iз законодавчих актiв про пiдприємства, належать:

а) поєднання прав власника щодо використання свого

майна i самоврядування трудового колективу;

б) розмежування форм i методiв участi в управлiннi влас-

ника майна, уповноважених ним органiв i колективу. Для

державного сiльськогосподарського пiдприємства субєктом

власностi буде адмiнiстративно-територiальна одиниця. Авто-

номна Республiка Крим або держава Україна в цiлому залеж-

но вiд пiдпорядкування пiдприємства. Уповноваженими влас-

ником органами будуть директор (керiвник пiдприємства),

вищестоящi органи державного управлiння. Компетенцiя ке-

рiвника та уповноважених органiв визначається вiдповiдними

органами, якi виступають вiд iменi держави, а компетенцiя

трудового колективу - законодавчими актами та статутами;

в) поєднання i розмежування в управлiннi iнтересiв влас-

ника i колективу. Узгодження таких iнтересiв забезпечується

трудовими i колективними договорами, створенням умов для

участi колективу в управлiннi пiдприємством;

г) контрактна форма призначення мiнiстерством чи iншим

органом керiвника пiдприємства, який виступає в ролi упов-

новаженого власником органу;

д) пiдзвiтнiсть керiвника власниковi та трудовому колективу,

Управлiння ДСГП

заi

є) законнiсть в управлiннi та вiдповiдальнiсть органiв уп-

равлiння i посадових осiб за результатами управлiння i госпо-

дарської дiяльностi, а також вiдповiдальнiсть власника за за-

коннiсть прийнятих ним рiшень i створення умов для належ-

ної органiзацiї виробництва.

Поєднання прав власника щодо господарського викорис-

тання свого майна i самоврядування трудового колективу пiд-

приємства - основний принцип управлiнської дiяльностi

власника, уповноважених ним органiв i колективу, поклика-

ний забезпечити у процесi сiльськогосподарського вироб-

ництва рацiональне використання майна, землi та iнших при-

родних ресурсiв, майнових прав власника, майнових i трудо- -

вих прав колективу та його членiв. Надiляючи ДСГП землею

в постiйне користування, закрiплюючи за ними засоби ви-

робництва, iнше майно з правом повного господарського вi-

дання, вносячи в розвиток господарства капiтальнi вкладен-

ня, iншi форми iнвестицiй, власник (у даному разi держава)

може розраховувати на певну вiддачу вiд господарської дiяль-

i постi, досягнення закрiплених у Статутi пiдприємства цiлей i

завдань, на одержання запрограмованої кiлькостi сiльсько-

господарської продукцiї вiдповiдної якостi, прибуткове гос-

подарювання i розвязання соцiальних завдань.

5. Розмежування форм i методiв управлiння пiдприєм-

ством - один iз важливих принципiв управлiння.

Управлiння сiльським господарством за дорученням дер-

[ жави-власника здiйснюють Мiнагропром України, вiдповiднi

органи на обласному i районному рiвнях. Уповноваженим

i представником власника на рiвнi пiдприємства буде дирек-

тор, який призначається тим державним органом районного,

обласного чи республiканського i загальнодержавного рiвня,

котрому пiдпорядковане господарство. Той орган, що при-

значає директора, встановлює i його компетенцiю. Залежно

i вiд економiчної ситуацiї в країнi держава може замiнити один

орган, який виконує функцiї управлiння державним майном,

iншим. У першi днi становлення економiки незалежної Ук-

раїни державним майном на всiх рiвнях розпоряджались мi-

нiстерства i вiдомства, певнi права надавались державним

пiдприємствам.

332 Роздiл XV

6. Кожний з учасникiв господарських вiдносин (власник i

трудовий колектив) повинен знати, яка частка майнових i со-

цiальних благ, одержаних унаслiдок аграрного виробництва,

має належати державi як власниковi землi та майна, а котра

- колективовi, завдяки працi якого досягнуто кiнцевих ре-

зультатiв, певного економiчного ефекту. Це досягається за-

вдяки: справедливим пропорцiям розподiлу мiж власником i

колективом одержаного прибутку i виробленої продукцiї, за-

безпеченню еквiвалентного обмiну мiж сiльським господар-

ством i промисловiстю, пiльговим податкам, iнвестицiям i

кредитуванню.

Найбiльш повно даний принцип проявляється у прийняттi

управлiнського рiшення про розподiл прибуткiв. Вiдповiдно

до Закону "Про пiдприємства в Українi" порядок викорис-

тання прибутку (доходу) визначається власником пiдприєм-

ства або уповноваженим ним органом. За загальними прави-

лами вирiшення цього питання належить до компетенцiї ди-

ректора. У випадках, передбачених Статутом пiдприємства,

частина чистого прибутку передається у власнiсть трудового

колективу. Вiд правильностi прийняття рiшення про розподiл

прибуткiв залежить узгодження iнтересiв власника i колекти-

ву. Особистий iнтерес кожного члена колективу полягає що-

найперше в тому, що певна частка доходу утворює його вне-

сок у спiльне майно пiдприємства, на яке вiн щорiчно одер-

жує, вiдсотки (дивiденди).

7. Контрактний порядок призначення директора пiдпри-

ємства - новий принцип управлiння, встановлений законо-

давчими актами України в процесi посилення ролi власника

щодо вирiшення питань управлiння пiдприємством.

Контрактний порядок призначення директора ставить йо-

го в залежнiсть вiд органу, уповноваженого власником доби-

рати кадри керiвникiв i укладати з ними контракти. В разi

призначення директора на посаду з ним укладається контракт

(договiр, угода), в якому визначаються права, обовязки i вiд-

повiдальнiсть, умови його матерiального забезпечення i звiль-

нення з посади з урахуванням гарантiй, передбачених контр-

актом i законодавством. Сторони обумовлюють i строк

контракту. З укладенням контракту керiвник у письмовiй

формi бере на себе зобовязання досягти певних результатiв

господарської дiяльностi. В ньому визначається також вiдпо-

вiдальнiсть керiвника за його невиконання.

Управлiння ДСГП 333

Принцип пiдзвiтностi директора пiдприємства власниковi

майна i трудовому колективовi органiчно доповнює вищезга-

данi принципи. Вiн є формою реалiзацiї забезпечення в уп-

равлiннi прав власника i самоврядування колективу. Власни-

ковi майна директор пiдзвiтний, оскiльки вiн призначається

ним на посаду. Пiдзвiтнiсть колективовi визначається ст. 15

Закону "Про пiдприємства в Українi" i колективним догово-

ром (ст. 17). Останнiй регулює виробничi, трудовi та еконо-

мiчнi вiдносини колективу з адмiнiстрацiєю пiдприємства,

питання охорони працi, соцiального розвитку, участi працiв-

никiв у використаннi прибутку господарства. Законом вста-

новлено, що сторони, якi уклали колективний договiр, не

менше двох разiв на рiк взаємозвiтують про його виконання

на зборах (конференцiї) колективу.

8. Принципи законностi в управлiннi та вiдповiдальностi

органiв управлiння i посадових осiб за результати управлiння

i господарської дiяльностi, а також вiдповiдальностi власника

i.i законнiсть прийнятих ним рiшень i створення умов для на-

нежної органiзацiї виробництва вiдповiдають вимогам право-

iюї держави про необхiднiсть забезпечення додержання зако-

нодавства як органами управлiння, посадовими особами, так

1 громадянами України, особами без громадянства та iнозем-

ними громадянами.

З поняттям законностi узгоджуються вимоги необхiдностi

; додержання технологiї сiльськогосподарського виробництва,

органiзацiї трудового процесу, захисту трудових прав працiв-

i никiв, створення належних умов працi та вiдпочинку, оплати

Працi, забезпечення соцiальних благ. Принцип законностi уз-

годжується з такими правовими категорiями, як державна,

виробнича i трудова дисциплiна, правопорядок. Без точного i

неухильного додержання державою, власником, його уповно-

важеними органами, керiвниками i посадовими особами

принципу законностi неможливий перехiд до ринкової еко-

номiки, забезпечення сталих господарських вiдносин, дого-

вiрної дисциплiни.

Додержання цього принципу забезпечується посиленням

[ | вiдповiдальностi за правильнiсть i законнiсть прийнятого уп-

равлiнського рiшення. В разi прийняття державним чи iншим

юрганом, у тому числi й уповноваженим власником, акта (уп-

авлiнського рiшення), що не вiдповiдає його компетенцiї чи

цмогам законодавства, пiдприємство може звернутися в дер-

жавний арбiтражний суд для визнання його недiйсним. Збит-

ки включно з очiкуваними, але не одержаними доходами

(прибутком), заподiянi пiдприємству внаслiдок виконання

вказiвок державних чи iнших органiв, їхнiх посадових осiб,

якими порушенi права господарства, а також унаслiдок нена-

лежного здiйснення такими органами або їхнiми посадовими

особами передбачених -iаконодавством обовязкiв щодо пiд-

приємства, пiдлягають вiдшкодуванню за їх рахунок. Вiдпо-

вiдно до п. 5 ст. 48 Закону "Про власнiсть" пiдприємство має

право на захист права повного господарського вiдання не

тiльки вiд уповноважених державою органiв, а й безпосеред-

ньо вiд власника.

2. Система органiв управлiння в державних

сiльськогосподарських пiдприємствах

1. Структура виробництва та обумовлена нею система ор-

ганiв управлiння в радгоспах утворюється згiдно з вимогами

Закону "Про пiдприємства в Українi" з урахуванням особли-

востей сiльськогосподарського виробництва i мiсцевих вимог,

якi в переважнiй бiльшостi закрiплюються в Статутi пiдпри-

ємства. До останнього часу порядок органiзацiї виробництва

i утворення системи органiв управлiння на державних пiдпри-

ємствах жорстко .регламентувався вiдомчими актами (мiнiс-

терствами i вiдомствами), грунтувався на загальних пiдходах

до побудови органiзацiйної структури: виробничих пiдроздi-

лiв, допомiжних служб, адмiнiстрацiї радгоспу.

В процесi економiчної реформи, впровадження повного

госпрозрахунку, який супроводжується розширенням прав

пiдприємства i трудового колективу, пiдприємства стали са-

мостiйнiше вирiшувати питання побудови органiзацiйної

структури виробництва i управлiння. При його вирiшеннi за-

конодавство висуває лише одну вимогу: щоб система органiв

управлiння будувалася з додержанням принципу поєднання

прав власника вiдносно господарського використання землi

та майна i самоврядування колективу.

В державному пiдприємствi структура виробництва i сис-

тема органiв управлiння утворюється власником i трудовим

колективом у межах їхньої компетенцiї.

Вiдповiдно до ст. 14 Закону "Про пiдприємства в Українi"

пiдприємство самостiйно визначає структуру управлiння,

Управлiння ДСГП__________________________335

встановлює штати. Безпосередньо питання структури управ-

лiння i штатiв можуть вирiшувати ради пiдприємства, яким

власник делегує свої права i в якому беруть участь представ-

ники колективу. Порядок самоврядування трудового колек-

тиву встановлюється самим колективом i закрiплюється в

Статутi пiдприємства (п. 2 ст. 15 Закону "Про пiдприємства в

Українi"). Створена на принципах самоврядування з участю

уповноважених представникiв власникiв, структура вироб-

ництва i управлiння вiдображає їхнi iнтереси з питань органi-

зацiї виробництва i соцiального розвитку.

Розширення прав пiдприємства у питаннях утворення

структури виробництва i управлiння сприяло тому, що в них

тепер утворюються рiзноманiтнi внутрiшнi пiдроздiли госпо-

дарювання та обумовленi цим структури управлiння.

2. Вiдповiдно до Закону "Про пiдприємства в Українi" ди-

ректор призначається на посаду власником пiдприємства i

виступає в ролi уповноваженого власником органу. З ним ук-

ладається контракт. Призначення на посаду заступникiв ди-

ректора, керiвникiв i спецiалiстiв пiдроздiлiв апарату управ-

лiння i структурних пiдроздiлiв (виробництва, цехiв, вiддiлiв,

вiддiлень, дiльниць, ферм тощо), а також майстрiв i старших

майстрiв здiйснюється директором пiдприємства. До його

компетенцiї належить i звiльнення цих працiвникiв iз посади.

Дещо по-iншому будується структура виробництва i уп-

равлiння у спiльних пiдприємствах i органiзацiях, де є частки

як державного, так i недержавного майна.

Вони утворюються здебiльшого за рахунок майна i внескiв

державних i недержавних пiдприємств. Спiльне пiдприємство

(органiзацiя) в сiльському господарствi може бути утворене у

формi господарського товариства. Воно здiйснює права пов-

ного господарського вiдання закрiпленим за ним майном, яке

належить за правом спiльної власностi державi, колективним,

кооперативним i громадським пiдприємствам i органiзацiям у

розмiрах, якi вiдповiдають часткам пiдприємств-учасникiв.

Закон "Про власнiсть" i Закон "Про пiдприємства в Українi"

дозволяють брати участь у спiльних пiдприємствах i окремим

громадянам, трудовим i селянським (фермерським) господар-

ствам, орендним колективам.

Найвищим органом управлiння спiльного пiдприємства є

збори уповноважених представникiв пiдприємств-учасникiв

336 Роздiл XV

(власникiв майна). Вони мають кiлькiсть голосiв залежно вiд

розмiрiв i частки майнової участi.

Збори уповноважених представникiв пiдприємств-учасни-

кiв обирають раду пiдприємства, її голову - директора i чле-

нiв ревiзiйної комiсiї. Вiдповiдно до статуту виробнича струк-

тура спiльного пiдприємства, а також штатний розпис i пра-

вила внутрiшнього трудового розпорядку затверджуються йо-

го радою або ж зборами учасникiв пiдприємства.

3. Компетенцiя зборiв колективу державного i спiльного

пiдприємства випливає з Закону "Про пiдприємства в Украї-

нi", зокрема з його вимог, що управлiння господарством здiй-

снюється на основi поєднання принципу самоврядування ко-

лективу i прав власника щодо господарського використання

майна.

До компетенцiї зборiв трудового колективу пiдприємства,

зокрема, належить:

а) вирiшення питання, повязаного з викупом майна пiд-

приємства. Воно вирiшується в разi переходу останнього в цi-

лому на оренду, перетворення його в колективне пiдприєм-

ство, господарське або ж акцiонерне товариство;

б) вирiшення питання про укладення з адмiнiстрацiєю пiд-

приємства колективного договору, розгляд його проекту i пе-

редача повноважень профспiлковому комiтетовi або iншому

органовi пiдписати той вiд iменi колективу;

в) обрання (вiдкликання) представникiв до ради пiдприєм-

ства вiд трудового колективу (в кiлькостi, передбаченiй стату-

том), заслуховування звiтiв про їхню дiяльнiсть;

г) обрання ради колективу i встановлення її функцiй;

д) розгляд i вирiшення вiдповiдно до Статуту пiдприємства

питання самоврядування трудового колективу;

е) визначення i затвердження перелiку i порядку надання

працiвникам пiдприємства соцiальних пiльг;

є) участь у матерiальному i моральному стимулюваннi пра-

цi, заохочення винахiдницької та рацiоналiзаторської дiяль-

ностi; порушення клопотання про представлення працiвникiв 11

до державних i урядових нагород.

Окремi з цих повноважень можуть належати до компетен-

цiї ради або ж вирiшуватись в iншому порядку, передбачено-

му Статутом пiдприємства.

Трудовий колектив державного чи спiльного пiдприєм-

ства, в якому частка держави чи мiсцевої ради у вартостi май-

Управлiння ДСГП 337

на складає бiльше 50 вiдсоткiв, а також колектив спiльного

пiдприємства, де частка у вартостi майна господарств-учасни-

кiв становить понад 50 вiдсоткiв, разом iз засновником роз-

глядає змiни й доповнення до Статуту пiдприємства, визна-

чає умови наймання керiвника, бере участь у вирiшеннi пи-

тання про видiл iз складу пiдприємства одного чи декiлькох

структурних пiдроздiлiв для створення нового пiдприємства.

Разом iз власником трудовий колектив вирiшує питання

про вступ i вихiд з обєднання пiдприємств, про оренду пiд-

приємства, створення на базi колективу орендарiв для пере-

ходу на оренду i викупу пiдприємства. При частковому викупi

майна трудовий колектив набуває права спiввласника, а пiд-

приємство - статус спiльного. Пiсля повного викупу колек-

тив набуває прав колективного власника.

4. Законом "Про пiдприємства в Українi" законодавче ви-

рiшено питання про поєднання в управлiннi прав власника

майна i самоврядування трудового колективу. Пункт 1 ст. 14

передбачає, що власник чи уповноважений ним орган можуть

делегувати свої права з управлiння радi (правлiнню) пiдпри-

ємства або iншому органовi, передбаченому Статутом пiдпри-

ємства, який представляє iнтереси власника i колективу. Та-

ким чином, у своїй дiяльностi рада виражає iнтереси власни-

ка i трудового колективу. Виходячи з цього, визначається

компетенцiя ради пiдприємства i порядок її утворення.

5. З урахуванням основних положень законодавчих актiв i

практики їх застосування щодо делегування власником окре-

мих повноважень радi пiдприємства в Статутi пiдприємства

можна передбачити питання, що нею вирiшуються:

визначення загальних напрямiв економiчного i соцiально-

го розвитку пiдприємства, порядку розподiлу чистого прибут-

ку; прийняття рiшення про випуск цiнних паперiв пiдприєм-

ства, а також про придбання цiнних паперiв iнших пiдпри-

ємств i органiзацiй; вирiшення питання про утворення i дi-

яльнiсть дочiрнiх пiдприємств, фiлiй та iнших вiдособлених

пiдроздiлiв, входження пiдприємства в асоцiацiї та обєднан-

ня i вихiд з них; прийняття рiшення щодо зовнiшньоеконо-

мiчної дiяльностi пiдприємства; розгляд конфлiктної ситуацiї

мiж адмiнiстрацiєю i трудовим колективом, вжиття заходiв

для їх вирiшення; вирiшення iнших питань, передбачених

статутом.

338

Уоауул XV

Рада пiдприємства вирiшує вiднесенi до її компетенцiї пи-

тання на своїх засiданнях. Правила i порядок прийняття рi-

шень радою регламентуються Статутом. В ньому, зокрема,

може бути визначено, що рада правомочна приймати рiшен-

ня, якщо на її засiданнях присутнi не менше 2/3 обраних чле-

нiв. Рiшення приймаються простою бiльшiстю голосiв. Мо-

жуть бути встановленi й iншi правила в обсягах, делегованих

радi власником майна, тобто державним органом.

3. Правове становище директора (керiвника)

радгоспу та iншого державного сiльськогосподарського

пiдприємства i його компетенцiя

1. Чинне законодавство визнає директора радгоспу, iншо-

го ДСГК уповноваженою власником посадовою особою, якiй

довiрено безпосереднє управлiння господарством, його ви-

робничо-господарською i соцiальною дiяльнiстю, а також

державною власнiстю. Одночасно директор радгоспу, iншого

державного пiдприємства є членом трудового колективу i в

його складi бере участь у самоврядуваннi пiдприємства.

В умовах ринкової економiки, посилення методiв захисту

прав та iнтересiв власника змiнився порядок призначення ке-

рiвника пiдприємства, визначення його функцiй i компетен-

цiї, вiдповiдальностi за результати управлiнської дiяльностi, за

стан справ на пiдприємствi.

2. Вiдповiдно до Закону "Про пiдприємства в Українi" ке-

рiвник пiдприємства наймається (призначається) власником

чи обирається власниками майна. Виходячи з цього, директор

державного пiдприємства призначається уповноваженим дер-

жавою органом. Постановою Кабiнету Мiнiстрiв України

"Про застосування контрактної форми трудового договору з

керiвником пiдприємства, що є у державнiй власностi" вiд

19 березня 1993 р. встановлено, що найняття керiвника дер-

жавного пiдприємства, яке перебуває в державнiй власностi

та дiє на основi Закону "Про пiдприємства в Українi", здiй-

снюється мiнiстерством, вiдомством або iншим органом,

уповноваженим управляти цим пiдприємством, через пiдпи-

сання з ним контракту i призначення його на посаду.

Контракти як особлива форма трудового договору спрямо-

вуються на забезпечення умов для iнiцiативностi та самос-гiй-

Упраолiння ДСГП

ностi працiвника з урахуванням його iндивiдуальних здiбнос-

тей i професiйних навичок, пiдвищення взаємної вiдповiдаль-

ностi сторiн, правову й соцiальну захищенiсть керiвника пiд-

приємства. В них рекомендовано передбачати строк дiї

контракту, результати виробничо-господарської та комерцiй-

ної дiяльностi пiдприємства, досягнення яких має забезпечи-

ти керiвник, права, обовязки й вiдповiдальнiсть сторiн, умо-

ви органiзацiї та оплати працi, соцiально-побутовi та iншi

умови, необхiднi керiвниковi для виконання зобовязань, якi

беруться ним з урахуванням стану справ на пiдприємствi, йо-

го виробничих i фiнансових можливостей, пiдстави для розiр-

вання контракту. При цьому умови контракту не можуть по-

гiршувати становище керiвника державного пiдприємства,

визначене чинним законодавством.

Найняття i звiльнення керiвникiв державних пiдприємств,

якi перебувають у загальнодержавнiй власностi та входять до

складу обєднань, може здiйснюватися за дорученням мiнiс-

терства чи вiдомства його генеральним директором.

Контракт пiдписується керiвником уповноваженого орга-

ну та особою, яка призначається на посаду керiвника пiдпри-

ємства, i набуває чинностi з моменту його пiдписання сторо-

нами. Вiн може бути змiнений тiльки за згодою сторiн. Розiр-

вання контракту проводиться на пiдставах, встановлених

чинним законодавством, а також передбачених сторонами в

ньому. При цьому треба враховувати, що коло основних пи-

тань, якi належать до компетенцiї директора, встановлено за-

конодавчими актами, зокрема його право самостiйно вирiшу-

вати питання дiяльностi пiдприємства, за винятком тих, якi

вiднесенi статутом до компетенцiї iнших органiв управлiння

пiдприємством.

Детальнiше компетенцiя керiвника може бути визначена в

Статутi пiдприємства. В ньому можна, наприклад, вказати,

що керiвник без доручення дiє вiд iменi пiдприємства, пред-

ставляє його iнтереси в усiх вiтчизняних та iноземних пiдпри-

ємствах, у фiрмах, органiзацiях, розпоряджається майном пiд-

приємства, укладає договори, в тому числi трудовi, видає до-

вiреностi, вiдкриває в банках розрахунковий та iншi рахунки,

користується правом розпорядження коштами, затверджує

штати виконавчого апарату дирекцiї, видає накази, дає вка-

зiвки, обовязковi для всiх працiвникiв пiдприємства.

Роздiл Ж

3. В Законi "Про пiдприємства в Українi" (п. 2 ст. 16) за-

писано, що власник не має права втручатись в оперативну дi-

яльнiсть керiвника пiдприємства. Це застереження особливо

важливе для спiльних пiдприємств, найвищий орган управ-

лiння яких утворюється з представникiв господарств-учасни-

кiв, якi не беруть безпосередньої участi в управлiннi пiдпри-

ємством.

Важливою гарантiєю забезпечення прав керiвника пiдпри-

ємства з управлiння ним с встановлене Законом правило, що

керiвник пiдприємства може бути звiльнений з посади до за-

кiнчення строку контракту на пiдставах, передбачених у

контрактi або чинному законодавствi.

У статутi або в контрактi можуть бути визначенi права та

обовязки директора, якi випливають з мiсцевих умов госпо-

дарювання, специфiки дiяльностi пiдприємства. Для директо-

ра сiльськогосподарського пiдприємства, наприклад, можуть

бути додатково передбаченi такi обовязки:

забезпечувати рацiональне i високоефективне використан-

ня землi, iнших природних ресурсiв, пiдвищення врожайнос-

тi сiльськогосподарських культур i продуктивностi тварин-

ництва;

забезпечувати прибутковiсть сiльськогосподарського ви-

робництва, збереження майна: належного власниковi та тру-

довому колективовi.

Ефективна дiяльнiсть керiвникiв середньої ланки вироб-

ництва i спецiалiстiв забезпечується встановленням i чiтким

розмежуванням функцiй, прав i обовязкiв кожного керiвника

i спецiалiста.

4. Вiдповiдно до Закону "Про пiдприємства в Українi"

встановлено, що при найняттi на роботу керiвникiв структур-

них пiдроздiлiв державних пiдприємств, якi перебувають у за-

гальнодержавнiй власностi, з ними, за їхнiм бажанням, мо-

жуть укладатися трудовi договори у формi контракту на умо-

вах, передбачених цiєю постановою.

Дiяльнiсть керiвникiв середньої ланки виробництва (цехiв,

дiльниць, ферм, бригад, вiддiлень тощо), вiддiлiв апарату уп-

равлiння, а також спецiалiстiв, iнших працiвникiв регламен-

тується, як правило, положеннями про вiдповiднi пiдроздiли,

служби, посадовими iнструкцiями, якi розробляються i за-

тверджуються директором пiдприємства.

Управлiння ДСГП

В положеннях чи посадових iнструкцiях визначається мiс-

це i роль кожного керiвника чи спецiалiста в структурi управ-

лiння пiдприємства, основi завдання, обовязки, права i вiд-

повiдальнiсть. Пiсля введення контрактного порядку найман-

ня керiвникiв в окремих пiдприємствах його впроваджено

щодо наймання на роботу також керiвникiв середньої ланки

виробництва i спецiалiстiв. За таких умов вiдпадає потреба у

прийняттi окремих положень та посадових iнструкцiй. Ос-

новнi вимоги до їхньої дiяльностi, права i обовязки визнача-

ються в договорi або угодi.

5. З метою повнiшої оцiнки квалiфiкацiї спецiалiста, його

ставлення до своїх обовязкiв можуть встановлюватися квалi-

фiкацiйнi категорiї за посадами, зайнятими спецiалiстами з

вищою i середньою спецiальною освiтою.

Спецiалiстам, якi виконують особливо складнi обовязки,

може встановлюватися перша квалiфiкацiйна категорiя, а

тим, що виконують обовязки пiдвищеного ступеня склад-

ностi, - друга. Квалiфiкацiйнi категорiї встановлюються спе-

цiалiстам за результатами атестацiй, якi перiодично прово-

дяться атестацiйними комiсiями.

Спецiалiстам, котрi очолюють бригади в рослинництвi й

тваринництвi в сiльськогосподарських пiдприємствах, можуть

присвоюватися класнi звання (i та II класу). Це робиться в

такому ж порядку, як i встановлюються квалiфiкацiйнi кате-

горiї з оплати працi.

Присвоєння спецiалiстам класних звань i квалiфiкацiйних

категорiй враховується директором при встановленнi розмiрiв

оплати працi, iнших видiв матерiального стимулювання.

Роздiл XVI

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

ВИРОБНИЧО-ГОСПОДАРСЬКОЇ

ДiЯЛЬНОСТi СiЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ

ПiДПРИ¦МСТВ

1. Поняття виробничо-господарської

дiяльностi, її правове регулювання

1. У сiльському господарствi України виробничо-госпо-

дарська дiяльнiсть здiйснюється колективно-кооперативними

i державними сiльськогосподарськими пiдприємствами, ак-

цiонерними сiльськогосподарськими товариствами, селян-

ськими (фермерськими) господарствами. Сiльське господар-

ство України характеризується наявнiстю великого вироб-

ництва на промисловiй основi, чiтко вираженого зонального

його розмiщення, розвинутою внутрiшньорайонною та галу-

зевою спецiалiзацiєю. Зокрема, Полiська зона спецiалiзується

на виробництвi картоплi, льону, продукцiї мясного скотар-

ства. У степових районах України найбiльше розвинуте ви-

робництво цукрових бурякiв, зерна, продукцiї скотарства i

свинарства, в степовiй зонi виробляється основний обсяг

плодiв i винограду, продукцiї вiвчарства, значна кiлькiсть зер-

на, продукцiї свинарства i скотарства, у примiськiй зонi - ве-

ликий обсяг овочiв, молока для промислових центрiв,

Спецiалiзацiя в сiльському господарствi - це форма (про-

цес) суспiльного подiлу працi, що дiстає вияв у територiаль-

ному розмiщеннi та розчленуваннi галузi на окремi види ви-

робництва сiльськогосподарської продукцiї й сировини. Спе-

цiалiзацiя на основi впровадження досягнень науково-технiч-

ного прогресу, рацiонального використання агроклiматичних

умов, матерiально-технiчних i трудових ресурсiв, iнтенсифi-

кацiї виробництва сприяє його концентрацiї та є важливим

чинником пiдвищення ефективностi сiльського господарства.

2. В аграрному секторi економiки розрiзняють зональну

(внутрiшньозональну), галузеву (внутрiшньо- й мiжгалузеву),

мiжгосподарську, господарську (внутрiшньогосподарську),

Правове регулювання виробничо-господарськоТ дiяльностi СГП 343

технологiчну, функцiональну та iншi форми спецiалiзацiї ви-

робництва.

Спецiалiзацiю (виробничу спрямованiсть) сiльськогоспо-

дарського пiдприємства визначають за основною (провiдною)

галуззю, на яку випадає найбiльша (вiд 25 вiдсоткiв i вище)

питома вага в товарнiй продукцiї, а рiвень останньої - за сис-

темою показникiв (коефiцiєнтiв).

Розрiзняють зерновi, овочевi, овочево-молочнi, птахiв-

ницькi, вiдгодiвельнi та iншi спецiалiзованi господарства, а

також їх типи, що утворилися внаслiдок рiзного поєднання

основних i додаткових галузей.

Спецiалiзацiя виробництва - один iз вагомих чинникiв iн-

тенсифiкацiї сiльського господарства. Її основними напря-

мами є: вдосконалення територiального розмiщення вироб-

ництв на основi регiональної (мiкрозональної) концентрацiї;

розвиток вертикальних звязкiв сiльського господарства з га-

лузями переробної промисловостi, створення продуктових

комплексiв, виконання цiльових монопродуктових програм;

формування iндустрiально-виробничої системи з виробницт-

ва окремих видiв продовольства i сировини на основi впрова-

дження iндустрiальних методiв та автоматизацiї сiльського

господарства i промислових циклiв виробництва: поглиблен-

ня спецiалiзацiї колективних i державних сiльськогосподар-

ських пiдприємств через полiпшення окремих видiв вироб-

ництва продуктiв харчування рослинного i тваринного похо-

дження, збiльшення їх обсягiв, здешевлення собiвартостi, пiд-

вищення екологiчної якостi та безпечностi.

Одним iз проявiв спецiалiзацiї є створення спецiалiзовано-

го господарства, що являє собою велике сiльськогосподар-

ське пiдприємство, яке спецiалiзується на виробництвi одно-

рiдної продукцiї. Це сприяє найбiльш ефективному викорис-

танню землi, трудових ресурсiв, основних та обiгових фондiв,

що у свою чергу забезпечує пiднесення продуктивностi сус-

пiльної працi, прискорення темпiв зростання виробництва

продуктiв харчування i сировини.

Розрiзняють три типи спецiалiзованих господарств. До

першого належать глибокоспецiалiзованi господарства з од-

нiєю основною галуззю, вiд якої одержують 60-70 вiдсоткiв

денних надходжень, та з трьома-чотирма додатковими галузя-

ми. Такими, наприклад, є господарства з вiдгодiвлi свиней,

великої рогатої худоби, птахiвницькi, виноградарськi, рисiв-

344

Роздiл XVI

ницькi, хмiльницькi тощо. Другий тип - це спецiалiзованi

господарства з двома основними галузями (зазвичай рослин-

ницькою i тваринницькою), кожна з яких забезпечує не мен-

ше ЗО вiдсоткiв денних надходжень, та з трьома-пятьма до-

датковими галузями. Це, примiром, тваринницько-бурякiв-

ничi, овочево-молочнi, садiвницько-молочнi, молочно-кар-

топлярськi та iншi господарства. До третього типу належать

господарства комбiнованої спецiалiзацiї з трьома основними

галузями, кожна :> яких забезпечує не менш як 20 вiдсоткiв

денних надходженi>, та з трьома-чотирма додатковими. Таки-

ми є тиаринпицько-зерново-бурякiвничi, овоче-молочно-

картоплярськi, тваринницько-льонарсько-картоплярськi гос-

подарства.

3. Правове регулювання спецiалiзацiї сiльськогосподар-

ського виробництва здiйснюється за допомогою правових

норм як загальних, так i спецiальних законiв та пiдзаконних

актiв.

Так, вiдповiдно до ст. 20 загального Закону "Про пiдпри-

ємства в Українi", ст. 1 спецiального Закону "Про прiоритет-

нiсть соцiального розвитку села та агропромислового комп-

лексу в народному господарствi" та ст. 13 спецiального Зако-

ну "Про колективне сiльськогосподарське пiдприємство"

сiльськогосподарськi пiдприємства самi визначають напрями

i структуру сiльськогосподарського виробництва, а отже i йо-

го спецiалiзацiю та обсяги. Вони можуть здiйснювати свою дi-

яльнiсть як самостiйно, так i через кооперування з промисло-

вими пiдприємствами та iншими субєктами пiдприємництва.

На рiвнi спецiальних актiв, скажiмо. Законiв "Про насiння",

"Про охорону прав на сорти рослин", "Про племiнне тварин-

ництво", визначаються спецiальнi субєкти, правомочнiсть

останнiх та основнi вимоги до них. Так, згiдно зi ст. З Закону

"Про племiнне тваринництво" субєктами цiєї галузi визна-

ються пiдприємства, селекцiйно-гiбриднi центри, iподроми,

лабораторiї iмуногенетичного контролю, контрольно-випро-

бувальнi станцiї, центри трансплантацiї ембрiонiв, iншi пiд-

приємства, установи та органiзацiї незалежно вiд форм влас-

ностi, а також селянськi (фермерськi) господарства, якi мають

свiдоцтва на право займатися племiнною справою.

На рiвнi пiдзаконних актiв спецiалiзацiя сiльськогосподар-

ських пiдприємств визначається урядовими та локальними

актами. Зокрема, постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд

Правове регулювання виробничо-господарської дiяльностi СГП 345

i 16 червня 1993 р. "Про заходи щодо полiпшення насiнництва

сiльськогосподарських культур" пiдтримано iнiцiативу сiль-

ськогосподарських пiдприємств i органiзацiй, якi займаються

виробництвом, переробкою i реалiзацiєю насiння, про ство-

рення державно-кооперативного виробничого обєднання

"Насiння України" та встановлено, що генеральний директор

останнього та його заступники за умовами медичного i транс-

Портно-побутового обслуговування прирiвнюються вiдповiд-

но до голови державного комiтету та його заступникiв.

i Виробничо-господарська дiяльнiсть сiльськогосподар-

ських пiдприємств спрямована на розвиток основних галузей

(рослинництво i тваринництво) i додаткових (садiвництво,

бджiльництво, ставкове рибництво, тепличне i парникове

господарство, вирощування овочiв, хмелярство тощо). Поряд

i ними розвиваються допомiжнi галузi - переробка продо-

вольства i сировини власного виробництва, мiсцевi промис-

| ли, торгiвля через власну або орендовану торговельну мережу

тощо.

Виробничо-господарська дiяльнiсть сiльськогосподар-

ських товаровиробникiв визначається спецiальними правови-

ми актами. Згiдно з ст. 13 Закону "Про колективне сiльсько-

господарське пiдприємство" останнє самостiйно визначає на-

прями сiльськогосподарського виробництва, його структуру i

обсяг, самостiйно розпоряджається виробленою продукцiєю

та доходами, здiйснює будь-яку дiяльнiсть, що не суперечить

законодавству України.

Законом "Про сiльськогосподарську кооперацiю" визна-

ченi господарськi правомочностi кооперативу (ст. 28). Коопе-

ратив (обєднання) вiдповiдно до свого статуту самостiйно

визначає основнi напрями господарської дiяльностi, здiйснює

її планування i реалiзацiю. Вiн самостiйно реалiзує свою про-

дукцiю, майно, надає послуги за цiнами i тарифами, якi вста-

новлюються ним самостiйно або на договiрнiй основi. Вироб-

ничо-господарська правосубєктнiсть акцiонерного сiльсько-

господарського товариства визначена нормами Закону "Про

господарськi товариства".

4. Здiйснення виробничо-господарської дiяльностi сiльсь-

когосподарських пiдприємств провадиться на засадах само-

окупностi, самофiнансування i прибутковостi. Прибутковiсть

кожного з них досягається шляхом пiдприємництва. Зазначе-

на правосубєктнiсть основана на Законi "Про пiдприєм-

346

Роздiл XVI

ництво", прийнятому Верховною Радою України 7 лютого

1991 р. За своїм змiстом цей закон поширюється на дiяльнiсть

усiх типiв сiльськогосподарських товаровиробникiв. Згiдно з

ст. 1 пiдприємництво становить собою самостiйну iнiцiативу,

повязану з систематичною на власний ризик дiяльнiстю по

виробництву продукцiї, виконанню робiт, наданню послуг та

заняттю торгiвлею з мстою одержання прибутку.

Виробничо-господарська дiяльнiсть, додержання у по-

всякденнiй роботi засад пiдприємництва зумовленi такими

першорядними субєктивними i обєктивними факторами.

Серед них першорядне значення має фактор необхiдного ма-

терiально-технiчного забезпечення господарства, рацiональне

використання всiх сiльськогосподарських угiдь, використан-

ня прогресивних технологiй, залучення до керiвництва ви-

робництвом високопрофесiональних спецiалiстiв сiльського

господарства та активно-творчих керiвникiв галузей, обкла- ,

дання сiльськогосподарського пiдприємства помiрними по-

датками (зокрема введення єдиного земельного податку), за-

стосування зважених цiн на пальне i мастильнi матерiали, за-

паснi частини до сiльськогосподарської технiки, заснованi на

засадах ринково-економiчних вiдносин умови i порядок реа-

лiзацiї виробленої сiльськогосподарської продукцiї та iн. Не-

додержання цих вимог за сучасних умов призвело до занепа-

ду, збитковостi i банкрутства значної частини як колектив-

них, так i державних сiльськогосподарських пiдприємств i то- i

вариств. |

Рiвень виробничо-господарської дiяльностi сiльськогоспо-

дарських пiдприємств перебуває в прямiй залежностi вiд |

впровадження у виробництво досягнень сiльськогосподар- i

ської, економiчної науки, високоврожайних сортiв сiльське- !

господарських культур, нових i полiпшених порiд тварин, су- i

часної сiльськогосподарської технiки (включаючи досягнення

зарубiжних країн).

Нарiвнi з розвитком рослинництва i тваринництва сiльсь-

когосподарськi пiдприємства мають право здiйснювати про-

мислову переробку своєї продукцiї - як самостiйно, так i на

основi мiжгосподарської кооперацiї як агропромислової iн-

теграцiї. Для бiльш повного й рiвномiрного використання

трудових ресурсiв i мiсцевих джерел сировини, пiдвищення

своєї прибутковостi вони можуть створювати i розвивати пiд-

собнi виробництва, а також рiзнi промисли; вступати в дого-

Правове регулювання виробничо-господарсько! дiяльностi СiТi 347

вiрнi вiдносини з будь-якими субєктами пiдприємництва

(фiзичними i юридичними особами, у тому числi з iноземни-

ми) з метою створення фiлiй, цехiв iз виготовлення рiзних то-

варiв. Така дiяльнiсть є допомiжною, оскiльки основною, ста-

тутною дiяльнiстю є виробництво продуктiв харчування рос-

линного i тваринного походження.

5. Сферою виробничо-господарської дiяльностi сiльсько-

господарських пiдприємств є як внутрiшньогосподарськi, так

i мiжгосподарськi вiдносини.

Зазначена правомочнiсть цих пiдприємств випливає зi

змiсту ст. 13 Закону "Про колективне сiльськогосподарське

пiдприємство", згiдно з якою таке пiдприємство має право

кооперуватися з промисловими пiдприємствами та установа-

ми при переробцi сiльськогосподарської продукцiї, виготов-

леннi промислових та iнших товарiв, розширеннi сфери соцi-

ально-культурного, комунально-побутового обслуговування

сiльського населення, пiдготовцi й перепiдготовцi кадрiв. Як

юридичнi особи колективнi сiльськогосподарськi пiдпри-

ємства, спiлки селян, сiльськогосподарськi виробничi коо-

перативи, акцiонернi товариства, товариства з обмеженою

вiдповiдальнiстю можуть брати участь у мiжгосподарськiй дi-

яльностi через створення спiльних пiдприємств або на дого-

вiрних засадах. Вони є учасниками рiзноманiтних органiза-

цiйно-майнових вiдносин, що формуються в процесi їхньої

основної, статутної дiяльностi. Сюди входить i наступна їхня

дiяльнiсть, повязана з реалiзацiєю вироблених ними продук-

тiв харчування рослинного i тваринного походження (в тому

числi в переробленому виглядi), яка за своїм змiстом нале-

жить до майнових вiдносин, що мають товарно-грошовий

характер.

Впровадження зазначених засад у практику господарської

дiяльностi сiльськогосподарських пiдприємств забезпечує ос-

таннiм оперативно-господарську самостiйнiсть i пiдприєм-

ницьку свободу дiй.

Виробничо-господарська дiяльнiсть колективних i держав-

них сiльськогосподарських пiдприємств та iнших субєктiв аг-

рарного пiдприємництва здiйснюється на планових засадах.

Так, ст. 20 Закону "Про пiдприємства в Українi" встановлено

спiльне для всiх субєктiв правило, згiдно з яким вони само-

стiйно планують свою дiяльнiсть i визначають перспективи

розвитку виходячи з попиту на вироблювану продукцiю, ро-

348 РОЗДiЛ XVI

боти, послуги та необхiднiсть забезпечення їх виробничого та

соцiального розвитку, пiдвищення доходiв. Основу планiв

становлять договори, укладенi зi споживачами (покупцями)

продукцiї, робiт, послуг i постачальниками матерiально-тех-

нiчних ресурсiв.

6. Ефективнiсть виробничо-господарської дiяльностi сiль-

ськогосподарських пiдприємств перебуває у прямiй залеж-

ностi вiд реалiзацiї комерцiйного планування тобто вiд вико-

нання його бiзнес-плану. У процесi здiйснення своїх органi-

зацiйно-управлiнських посадових функцiй керiвники i спе-

цiалiсти пiдприємства зобовязанi використовувати всi

доступнi їм органiзацiйно-управлiнськi, економiчнi та трудовi

заходи за умови їхньої реалiзацiї вiдповiдних правових засо-

бiв. З цiєю метою пiдприємство як пiдприємець визначає за-

гальнi свої цiлi на 2-5-10 рокiв, опрацьовує шляхи їх здiй-

снення, а також забезпечує постiйний контроль за виконан-

ням зазначених у бiзнес-планi показникiв. У бiзнес-планi

окреслюються тi конкретнi завдання, якi ставляться перед

пiдприємством, визначається доцiльнiсть та обсяги залучення

капiталовкладень (iнвестицiй). Цi завдання повиннi бути кон-

кретними з визначенням певних строкiв виконання, мати

розроблену маркетингову стратегiю пiдприємства.

За умов впровадження ринкових економiчних вiдносин

набуває особливої значущостi пошук покупцiв своєї продук-

цiї, виявлення запитiв та потреб споживача, органiзацiйно-

правове забезпечення збуту виробленої продукцiї, рентабель-

нiсть виробництва i прибутковостi. При розробцi комерцiй-

ного плану пiдприємство-пiдприємець зобовязанi мати пов-

ну уяву стосовно наступного звернення до банкiвських

кредиторiв.

Комерцiйнi або бiзнес-плани характеризуються такими

складовими:

1) короткий висновок - резюме; 2) пiдприємство, його

продукцiя чи окремий продукт; 3) цiлi i стратегiя; 4) дослiд-

ження ринку; 5) оцiнка конкурентiв; 6) план маркетингу;

7) план виробництва; 8) органiзацiя i управлiння; 9) юридич-

ний план; 10) фiнансовий план; 11) програма iнвестування;

12) вплив на навколишнє середовище; 13) програма змен-

шення ризику i страхування.

У бiзнес-планi зазначаються обсяги виробництва у кожнiй

iз галузей, прибуток, строки повернення iнвестицiй за умови

їх залучення для розвитку господарства.

Правове регулювання вчробничо-господарсько! дiяльностi СГП 341i

2. Органiзацiйно-правове забезпечення

впровадження господарського розрахунку

i рентабельностi

1. Головне призначення правосубєктностi сiльськогос-

подарського пiдприємства, акцiонерного товариства i се-

лянського (фермерського) господарства як пiдприємцiв i

юридичних осiб полягає в органiзацiйно-правовому управлiн-

ському забезпеченнi розвитку сiльського господарства, ефек-

тивної їхньої виробничо-господарської (економiчної) дiяль-

ностi. Для досягнення цiєї мети набувають практичної значу-

щостi i належного економiчного наповнення такi категорiї як

вартiсть, собiвартiсть, господарський розрахунок, рентабель-

нiсть, прибутковiсть. Названi категорiї є економiчними мето-

дами, за допомогою яких можливо здiйснювати рацiональне i

ефективне будь-яке господарювання взагалi, доцiльною є са-

ма пiдприємницька дiяльнiсть i ведення кожної iз галузей

сiльського господарства.

Виробничо-господарська дiяльнiсть сiльськогосподар-

ських пiдприємств, акцiонерних товариств, селянських (фер-

мерських) господарств провадиться на засадах оптимального

господарського розрахунку. Останнiй становить собою еко-

номiчний метод господарювання, з допомогою якого реалiзу-

ється рацiональне i цiльове використання знарядь i засобiв

сiльськогосподарського виробництва, впроваджуються сучас-

нi форми органiзацiї працi) найновiшi технологiї, новi сорти

сiльськогосподарських культур та племiнного тваринництва,

забезпечується просте i розширене вiдтворення. Вiд рiвня гос-

подарського розрахунку у господарствi залежать економiчний

i соцiальний стан працiвникiв сiльського господарства, їхня

матерiальна зацiкавленiсть у подальшому розвитку свого пiд-

приємства i товариства, розмiри винагороди за вкладену пра-

цю членiв колективно-кооперативних пiдприємств ВСГК, се-

лянського (фермерського) господарства. В цiлому ж стан гос-

подарського розрахунку має безпосереднє вiдношення до

рентабельностi i прибутковостi господарства як мети пiдпри-

ємницької дiяльностi кожного конкретного господарюючого

субєкта. Кожний з них самостiйно здiйснює свою оператив-

но-господарську дiяльнiсть щодо використання коштiв i за-

безпечення самоокупностi кожної галузi виробництва, додер-

жання оптимально допустимої собiвартостi виробництва

350

Роздiл XVI

кожного виду вироблюваної сiльськогосподарської продукцiї

або ж виду продуктiв переробних пiдприємств.

2. Господарський розрахунок охоплює використання нау-

ково-обгрунтованих обсягiв робочої сили, рацiонального

використання спецiалiстiв, високоврожайних сiльськогоспо-

дарських культур, високопродуктивного тваринництва. Гос-

подарський розрахунок спрямований на забезпечення вико-

ристання найсучаснiших засобiв транспортування сiльсько-

господарської продукцiї, засобiв її зберiгання i схоронностi,

своєчасного i економiчно вигiдного збуту виробленої продук-

цiї, продуктiв її перероблення та iн.

Економiчна ефективнiсть господарського розрахунку пе-

ребуває у прямiй залежностi вiд собiвартостi складової части-

ни (компонентiв) виробництва кожного з видiв сiльськогос-

подарської продукцiї чи видiв продуктiв переробки. Поняття

собiвартостi охоплює вартiсть працi i засобiв на одиницю

продукцiї, вона визначається з урахуванням як виробничих

затрат, так i затрат, що виникають в результатi її реалiзацiї.

При визначеннi виробничої собiвартостi продукцiї включа-

ються всi затрати виробника, повязанi з виробництвом про-

дукцiї. При цьому використовується поняття калькуляцiї, як

засiб визначення собiвартостi продукцiї або одиницi робiт.

Залежно вiд економiчної природи затрати обєднуються в од-

норiднi групи - статтi затрат i розмежовуються на простi i

комплекснi.

При визначеннi собiвартостi сiльськогосподарської про-

дукцiї i продукцiї вироблюваної колективно-кооперативними

i державними пiдприємствами, акцiонерними товариствами i

селянськими (фермерськими) господарствами першорядним

є питання про таку складову собiвартостi сiльськогосподар-

ської продукцiї як вартiсть земельних угiдь, без яких таке ви-

робництво взагалi неможливе. Протягом багатьох рокiв гос-

подарювання колгоспiв i радгоспiв при визначеннi вартостi

вироблюваної ними сiльськогосподарської продукцiї вартiсть

земель не враховувалась, вона не бралась до уваги при визна-

ченнi цiни на усi види сiльськогосподарської продукцiї, пред-

метiв її переробки на продукти харчування, а також як сиро-

вини для легкої промисловостi.

У теоретичному i практичному вiдношеннi при вирiшеннi

питання про собiвартiсть сiльськогосподарської продукцiї не

має значення форма власностi i право власностi на земельнi

Правове регулювання виробнино-господарськоi дiяльностi СГЛ-- 351

дiлянки, що належали i належать нинi КСГП, ДСГП, ВСГК,

АСГТ, селянським (фермерським) господарством i власникам

приватних пiдсобних господарств. У цьому звязку є безпiдс-

тавним твердження про те, що включення вартостi земельних

угiдь при визначеннi вартостi сiльськогосподарської продукцiї

є неможливим без визнання землi товаром, тобто обєктом

права купiвлi-продажу i права закладу при одержаннi кредиту.

При застосуваннi господарського розрахунку i використаннi

економiчної категорiї собiвартостi i рентабельностi є реально

можливим, доцiльним i суспiльне необхiдним використання

вартостi землi як засобу сiльськогосподарського виробництва.

Лише за цiєї умови господарський розрахунок стане повним i

неформальним.

У виробничо-господарськiй дiяльностi сiльськогосподар-

ських пiдприємств значне мiсце належить мясо-молочному

тваринництву. Протягом багатьох рокiв воно забезпечувало

потреби країни у цих продуктах харчування. Йому належить

важлива роль у господарському розрахунку пiдприємства, у

визначеннi собiвартостi цього виду продукцiї, рентабельностi

тваринницьких ферм. Як i в попереднi роки, а особливо за су-

часних умов наведенi питання є надзвичайно складними як

для кожного пiдприємства, так i для всiєї тваринницької га-

лузi. Перш за все звертає на себе увагу невiдповiднiсть мiж со-

бiвартiстю виробництва молока i мяса i цiнами, за якими

КСГП, ВСГК, ДСГТ, ДСГП реалiзують цi продукти; невiдпо-

вiднiсть мiж цiнами, за якими господарства закуповують ком-

бiкорми; виходячи iз сучасних цiн на пально-мастильнi мате-

рiали для господарства є значними витрати на виробництво

власних кормiв для худоби. Внаслiдок таких обставин у знач-

нiй частинi господарств тваринницька галузь є збитковою,

про її рентабельнiсть, а тим бiльше про прибутковiсть i гово-

рити не доводиться.

Негативний вплив на реалiзацiю господарського розрахун-

ку, собiвартiсть вироблюваної сiльськогосподарської продук-

цiї мають цiни на мiнеральнi добрива, отрутохiмiкати, пести-

циди, вартiсть агрохiмiчного i ремонтно-технiчного обслуго-

вування пiдприємств.

Сучасне скрутне економiчне становище сiльськогосподар-

ських пiдприємств призвело до порушення вимог аграрного

законодавства стосовно оплати працi членiв КСГП, як тих,

що iснують з часу колективiзацiї, так i тих, що створенi на ба-

352 Роздiл ХУГ

зi радгоспiв. У переважнiй бiльшостi КСГП оплата працi є

низькою, видається не регулярно, з великою затримкою. Рi-

вень винагороди є довiльним, нормативи Положення про оп-

лату працi не дотримуються. Наведене є також однiєю з iстот-

них причин недодержання i неможливостi дотримуватися

господарського розрахунку у пiдприємствi i рентабельностi

галузей сiльського господарства i пiдприємства в цiлому.

3. У значнiй чистинi колгоспiв України ще в роки, що пе-

редували проголошенню її незалежностi, був поширений про-

гресивний досвiд внугрiшцьобригадного господарського роз-

рахунку. За цих умов виробничо-господарський структурний

пiдроздiл користувався майном на засадах права повного гос-

подарського вiдання, мав вiдповiдний склад працiвникiв, якi,

будучи членами колективного пiдприємства, становили осо-

бовий склад цього пiдроздiлу, їм належали вiдповiднi права

органу, самоврядування. Мiж виробничими структурними

пiдроздiлами вiдбувались вiдповiднi виробничо-господарськi

стосунки, застосовувалась система розрахункiв чеками.

На вiдмiну вiд самих субєктiв пiдприємництва (колектив-

них сiльськогосподарських пiдприємств, спiлок селян, акцiо-

нерних товариств, державних сiльськогосподарських пiдпри-

ємств тощо) як юридичних осiб, що дiють на засадах повного

госпрозрахунку, їхнi структурнi виробничi пiдроздiли госпо-

дарюють на принципах внутрiшньогосподарського розрахун-

ку. Вони використовують рiзнi його форми, правове закрiп-

лення яких залежить вiд юридичного статусу госпрозрахунко-

вої ланки. В основi останнього лежать повноваження право-

субєктностi, яка характеризує госпрозрахункову ланку у

сферi виробничо-господарських вiдносин. Структурнi вироб-

ничi пiдроздiли господарюють на принципах внутрiшньогос-

подарського розрахунку, який доповнює повний госпрозраху-

нок. Вiн обєднує планування та облiк, оперативний конт-

роль i аналiз, матерiальну заiнтересованiсть i вiдповiдальнiсть

за певну дiлянку роботи. Його впровадження забезпечує орга-

нiзацiйно-господарську самостiйнiсть при виробництвi про-

дукцiї, пiдвищеннi її якостi та зниженнi собiвартостi, розподi-

лi доходiв, використаннi внутрiшнiх резервiв виробництва,

порiвняннi затрат i результатiв виробництва, створеннi для

всiх госпрозрахункових ланок однакових економiчних умов.

4. Правове регулювання госпрозрахунку здiйснюється вiд-

повiдно до спецiального Положення про внутрiшнiй госпо-

Правове регулювання виробничо-господарської дiяльностi СГП 353

дарський розрахунок, затвердженого загальними зборами i

членiв колективного сiльськогосподарського пiдприємства

(зборами його уповноважених), директором радгоспу або ке-

рiвником iншого сiльськогосподарського пiдприємства. Це

Положення за своїм змiстом належить до локальних правових

актiв.

Основою господарської дiяльностi структурних виробни-

чих пiдроздiлiв сiльськогосподарських пiдприємств є рiчнi

госпрозрахунковi виробничi завдання, якi розробляються од-

ночасно з рiчними поточними планами їх економiчного i со-

цiального розвитку. Правлiння колективних сiльськогоспо-

цiiрських пiдприємств або керiвники iнших сiльськогосподар-

ських пiдприємств на договiрних засадах забезпечують їх не-

обхiдними матерiально-технiчними засобами, закрiплюють за

ними земельнi дiлянки, трактори, iншу сiльськогосподарську

технiку, робочу i продуктивну худобу тощо.

Розрахунковi операцiї мiж учасниками внутрiшньогоспо-

дарських вiдносин рекомендується здiйснювати за допомогою

розрахункових чекiв. Суть цих вiдносин полягає в тому, що

надання послуг одним госпрозрахунковим структурним ви-

робничим пiдроздiлом iншому, в тому числi передавання ви-

робленої продукцiї та iнших матерiалiв з пiдроздiлу в пiдроз-

дiл або правлiнню колективного сiльськогосподарського пiд-

приємства здiйснюється за допомогою розрахункових чекiв, в

яких зазначається, кому, за що i на яку суму їх видано. Чеки

призначенi для оперативного облiку затрат на продукцiю i ви-

конання робiт. Не виключається можливiсть застосування за-

мiсть внутрiшньогосподарських розрахункових чекiв розра-

хункових знакiв - своєрiдних внутрiшньогосподарських гро-

шей. Останнi, як i чеки, використовують як засiб плати при

внутрiшньогосподарському обiгу матерiальних засобiв i кош-

тiв. Така практика забезпечує формування у трудового колек-

тиву в цiлому i в кожного працiвника окремо почуття повно-

владного господаря колективного надбання.

Виробничi структурнi госпрозрахунковi пiдроздiли мають

змогу в межах пiдприємства самостiйно розпоряджатися не

тiльки засобами виробництва, а й одержуваною продукцiєю.

В окремих випадках господарство може на договiрних засадах

передавати таким трудовим колективам право самостiйно

реалiзовувати вироблену ними продукцiю (роботи, послуги),

використовувати одержанi прибутки, у тому числi для оплати

12 В. Янчук

354

Роздiл XVI

працi, сплати податкiв i вiдрахувань до державного фонду со-

цiального страхування, а також вiдкривати рахунки в устано-

вах банкiв чи фiнансово-розрахункових центрах.

Впровадження внутрiшньогосподарського розрахунку пе-

редбачає матерiальне заохочення працiвникiв виробничих

пiдроздiлiв вiдповiдно до результатiв їхньої працi. Одночасно

вони несуть матерiальну вiдповiдальнiсть за порушення тех-

нологiї та збiльшення собiвартостi продукцiї. Саме тому ши-

роке впровадження внутрiшньогосподарського розрахунку

сприяє значному пiднтцснню ефективностi аграрного вироб-

ництва та матерiальної заiнтересованостi членiв пiдприємств,

учасникiв i працiвникiв акцiонерних товариств (пiдприємств)

у результатах своєї працi.

Складниками повного госпрозрахунку сiльськогосподар-

ського пiдприємства є самоокупнiсть та самофiнансування.

Економiчнi закони вимагають, щоб виробничо-господарська

дiяльнiсть здiйснювалася на засадах не тiльки покриття затрат

власними доходами, а й одержання коштiв, необхiдних для

забезпечення розширеного вiдтворення цього пiдприємства.

Це необхiдна умова конструювання ринкових вiдносин, все-

бiчного застосування засад пiдприємництва, здiйснення ви-

робничо-господарської дiяльностi таким чином, щоб кожна

галузь була прибутковою i лише вiд цього залежала матерiаль-

на заiнтересованiсть працiвникiв1.

3. Правове регулювання дiяльностi пiдсобних

промислових пiдприємств i промислiв

1. Виробничо-господарська правосубєктнiсть сiльськогос-

подарських пiдприємств охоплює також створення i дiяль- \

нiсть пiдсобних промислових виробництв (пiдприємств) i

промислiв як елемента їхньої внутрiшньогосподарської пра-

восубєктностi. Створення цих господарських структур в пер-

шу чергу мало на метi одержання вiд такого товарного вироб-

ництва вiдповiдних доходiв (прибутку) для поповнення своїх

грошових надходжень. Функцiонування подiбних виробничих

Про формування внутрiшньогосподарського розрахунку за сучасних

умов див. статтю Рябчика О. А. у книзi "Пiдприємництво в аграрнiй сферi еконо-

мiки". - К" 1997. - С. 319 та iн.

Правове регулювання виробничо-господарської дiяльностi СГП 355

i пiдроздiлiв сприяє забезпеченню зайнятостi членiв КСГП,

i ВСГК, АСГТ особливо в перiоди вiльнi вiд основних сiльсь-

когосподарських робiт. А це в свою чергу дає можливiсть пра-

цюючим у цих пiдроздiлах селянам мати вiдповiдний заробi-

|iток i таким чином полiпшувати своє матерiальне становище.

i Як свiдчить досвiд у рядi пiдприємств створюються пiдсобнi

i промисловi виробництва у виглядi виробничих звязкiв мi-

ських промислових пiдприємств, якi створюють на селi свої

пiдроздiли (цехи) з використанням працi громадян, що пра-

цюють в сiльському господарствi, проживають на селi, забез-

I печенi житлом i мають можливiсть набути фах для роботи в

цих цехах i одержувати певну плату за свою роботу. За своїм

господарським призначенням такi внутрiшньогосподарськi

пiдприємства переробляють сiльськогосподарську продукцiю

у виглядi оночсво-фруктоиих консервантiв або сокiв, виготов-

ляють молочнi або ж ковбаснi вироби для задоволення потреб

мiсцевих жителiв i жителiв мiст. До цiєї групи виробничо-гос-

подарських структур належать також майстернi мiсцевих про-

мислiв. В областях Захiдної України цi промисли набули зна-

1 чень джерела надходжень власних прибуткiв, включаючи i ва-

I лютнi надходження. Таким чином, створення i функцiону-

вання пiдсобних промислових виробництв (пiдприємств) i

мiсцевих промислiв є справою суспiльне корисною i сприяє

вирiшенню нових соцiально-економiчних завдань.

Пiдсобнi виробництва i промисли за своєю сутнiстю нале-

жать до допомiжних галузей виробництва всiх сiльськогоспо-

дарських пiдприємств, що зумовлено його сезонним характе-

ром i особливостями промислу. Крiм задоволення iнтересiв

своїх членiв i виробництва сiльськогосподарської продукцiї та

сировини головним їхнiм завданням є забезпечення найбiльш

повного й продуктивного використання трудових ресурсiв

(особливо сезонного надлишку робочої сили), використання

наявних мiсцевих матерiальних i сировинних ресурсiв або вiд-

ходiв промислового виробництва i приведення в такий спосiб

у дiю значних резервiв збiльшення товарної продукцiї, при-

бутковостi господарств i задоволення iнтересiв власникiв

останнiх.

2. За правовим становищем такi виробництва i промисли

подiляють на внутрiшнi та мiжгосподарськi. Обидва види є

власнiстю сiльськогосподарських пiдприємств у цiлому або

пропорцiйно внесенiй ними частцi майна чи коштiв.

12

300_________________. _______________Роздiл XVI

Пiдсобнi промисловi виробництва i промисли функцiо-

нують, зазвичай, на правах структурних виробничих пiдроздi-

лiв субєктiв аграрного пiдприємництва. Вони створюються в

колективних сiльськогосподарських пiдприємствах, спiлках

селян, сiльськогосподарських виробничих товариствах, това-

риствах з обмеженою вiдповiдальнiстю за рiшенням їхнiх ви-

щих органiв управлiння (загальних зборiв членiв, акцiонерiв,

учасникiв чи iнших орiанiн, уповноважених на те статутами

зазначених приiиiпiих юридичних осiб), а в радгоспах та iн-

ших державних сiльськогосподарських пiдприємствах - за

наказом директора. Всi дiї пiдсобних виробництв i промислiв

завдяки їх промисловому статусовi здiйснюються господар-

ством як юридичною особою.

На вiдмiну вiд внутрiшньогосподарських пiдсобних вироб-

ництв i промислiв, мiжгосподарськi пiдприємства утворюють-

ся (засновуються) сiльськогосподарськими пiдприємствами i 1|

функцiонують як самостiйнi субєкти пiдприємництва зi ста-

тусом юридичної особи. Вони дiють на засадах пiдприєм-

ництва (у тому числi повного госпрозрахунку, самоокупностi,

самофiнансування).

Дiяльнiсть пiдсобних виробництв i промислiв характеризу-

ється рядом особливостей i має вiдповiдати певним вимогам.

Так, у виробничiй дiяльностi сiльськогосподарських пiдпри-

ємств частка прибутку вiд них має бути незначною. Це озна-

чає, що основнi та додатковi галузi не повиннi поглинатися

допомiжною галуззю або зводитися до її рiвня. Загальний об-

сяг виробництва i прибутки вiд пiдсобних виробництв i про-

мислiв мають бути значно нижчими вiд основних i сприяти

розвитковi сiльськогосподарського виробництва. Робота в

пiдсобних виробництвах i промислах має виконуватися не на

шкоду основним i додатковим галузям. Для забезпечення

професiонального керiвництва дiяльнiстю пiдсобних вироб-

ництв i промислiв за трудовими договорами залучаються

спецiалiсти.

4. Пiдсобнi виробництва i промисли створюють в основ-

ному з метою промислової переробки виробленої власними

силами продукцiї рослинництва i тваринництва, дикорослих

плодiв, ягiд, грибiв, виробництва мiсцевих будiвельних мате-

рiалiв, виготовлення з мiсцевої сировини товарiв народного

споживання та художнiх виробiв, їх виробничi плани розроб-

ляють самi субєкти аграрного пiдприємництва.

Правове регулювання виробничо-господарської дiяльностi СГП 357

5. Державне управлiння пiдсобними промисловими вироб-

ництвами i процесами сiльськогосподарських пiдприємств i

товариств покладається на спецiальний вiддiл Мiнагропрому

України. Цей вiддiл дiє у вiдповiдностi з Положенням про

Вiддiл, про пiдсобнi промисловi пiдприємства i промисли Мi-

нiстерства агропромислового комплексу України, яке затвер-

джене 19 грудня 1997 р. Цей вiддiл є самостiйним структур-

ним пiдроздiлом центрального апарату Мiнагропрому. На

нього покладається правомочнiсть забезпечення державної

пiдтримки щодо сприяння розвитку цих пiдприємств i про-

мислiв, сiльськогосподарських пiдприємств, органiзацiї робо-

ти з питань iнтеграцiї основного сiльськогосподарського i

пiдсобного промислового виробництва, а також участi у реа-

лiзацiї державної полiтики у сферi зайнятостi сiльського на-

селення. Вiддiл узагальнює практику застосування аграрного

законодавства щодо дiяльностi пiдсобних промислових

виробництв i промислiв, та вживає заходи щодо його вдос-

коналення.

Своєю дiяльнiстю вiддiл надає допомогу органам управлiн-

ня агропромислового комплексу, пiдприємствам i органiзацi-

ям у виконаннi цiльових програм розвитку пiдсобних про-

мислових пiдприємств i промислiв, у вишукуваннi додаткових

резервiв щодо збiльшення виробництва продукцiї, будiвницт-

ва нових i реконструкцiї дiючих пiдприємств. Вiддiл розроб-

ляє та затверджує в установленому порядку нормативно-тех-

нiчну документацiю на продукцiю, що виробляється на пiд-

собних промислових пiдприємствах i промислах. До його

компетенцiї вiднесена участь в розробцi нових технологiчних

комплексiв машин i обладнання малої потужностi для пере-

робки сiльськогосподарської сировини. Ним вивчається ри-

нок збуту продукцiї i вносяться пропозицiї щодо розширення

асортименту i переорiєнтацiї виробництва щодо випуску то-

варiв пiдвищеного попиту, сприяє забезпеченню пiдсобних

промислових пiдприємств i промислiв обладнанням, запасни-

ми частинами та матерiалами.

6. Враховуючи сучаснi економiчнi труднощi, що склалися

у дiяльностi сiльськогосподарських пiдприємств створена i

налагоджена виробничо-господарська дiяльнiсть пiдсобних

промислових виробництв i промислiв може стати вагомим

джерелом грошових надходжень для пiдприємств. Правовим

засобом забезпечення ефективної їхньої дiяльностi є застосу-

Роздiл XVI

вання аграрно-договiрних зобовязань сiльськогосподарсько-

го пiдприємства як власника пiдсобних промислових внут-

рiшньогосподарських пiдприємств i набувача вироблюваної

продукцiї.

У таких договорах зазначається вид продукцiї (предмет до-

говору), цiни на неї, строки виготовлення продукцiї, вимоги

до її якостi, порядок i умони розрахункiв, а також юридична

вiдповiдальнiсть в рачi порушення стороною своїх договiрних

зобовязань.

Для ефективного використання договорiв як форм ринко-

вих економiчних вiдносин чинне аграрне законодавство на-

дає власниковi продукцiї пiдсобних промислових виробництв

i товарiв мiсцевих промислiв усi необхiднi правовi засоби. За-

кон "Про пiдприємництво" гарантує застосування самостiй-

ної iнiцiативи i забезпечення прибутковостi; Закон "Про ко-

лективне сiльськогосподарське пiдприємство" надає йому

право укладати будь-якi договори, самостiйно вибирати парт-

нерiв, в тому числi зарубiжних (ст. 14). Прагнення не лише

виробити продукцiю, а й умiло її реалiзувати, одержати вiдпо-

вiдний доход, забезпечити прибутковiсть вiд кожного вироб-

люваного товару є неодмiнною умовою економiчного змiц-

нення сiльськогосподарського пiдприємства.

4. Додержання законодавства щодо якостi

i безпеки харчових продуктiв, продовольчої

сировини та супутнiх матерiалiв

1. Виробництво високоякiсної продукцiї є першорядним

обовязком кожного сiльськогосподарського товаровиробни-

ка. Залежно вiд якостi цiєї продукцiї визначається попит на

неї споживачiв, реалiзацiя i одержання прибутку, наступне її

виробництво, спроможнiсть бути конкурентоздатною на рин-

ку, як на внутрiшньому, так i на зовнiшньому.

За загальним поняттям якiсть продукцiї (у тому числi

сiльськогосподарської) - це сукупнiсть споживчих власти-

востей товарiв, продуктiв, що забезпечують певнi потреби на-

селення та народного господарства вiдповiдно до її призна-

чення. Водночас, Декрет Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 8

квiтня 1993 р. "Про державний нагляд за додержанням стан-

дартiв, норм i правил та вiдповiдальнiсть за їх порушення" дає

Правове регулювання виробничо-господарсько! дiяльностi СГП 359

пiдстави стверджувати, що якiсть сiльськогосподарської про-

дукцiї - це система рiзноманiтних показникiв, яким має вiд-

повiдати остання i якi повиннi впроваджуватись у процесi ви-

робництва. Такий висновок випливає зi змiсту ст. 1 цього

Декрету, де зазначено, що якiсть продукцiї - це сукупнiсть

властивостей, якi вiдображають безпечнiсть, новизну, довго-

вiчнiсть, надiйнiсть, економiчнiсть, енергоємнiсть, естетич-

нiсть, екологiчнiсть продукцiї тощо, якi надають їй здатностi

задовольняти споживача вiдповiдно до її призначення.

Визначення поняття якостi дане в Мiжнародному стандар-

тi 150 9001.87 за яким якiсть - сукупнiсть властивостей, ха-

рактеристик продукцiї чи послуги, котрi надають цим власти-

востям можливiсть задовольняти обумовленi потреби, якi пе-

редбачаються, вiдповiдно iдеологiєю стандартiв серiї 9000.

| i Системи якостi повинна функцiонувати таким чином, щоб

забезпечити упевненiсть у тому, що протягом певного часу

пiсля її використання не виявляться недолiки.

Серед правових актiв, що стосуються якостi визначним є

Закон "Про якiсть та безпеку харчових продуктiв i продо-

вольчої сировини", прийнятий Верховною Радою України

23 грудня 1997 р. У ст. 1 цього Закону викладено поняття

якостi продуктiв харчування, а саме: якiсть харчового продук-

ту являє собою сукупнiсть властивостей харчового продукту,

що визначає його здатнiсть забезпечувати потребу органiзму

людини в енергiї, поживних та ароматизованих речовинах,

безпеку для її здоровя, стабiльнiсть складу i споживчих влас-

тивостей протягом строку придатностi до споживання. У

цьому Законi наведенi термiни та дається пояснення щодо їх

значення стосовно якостi i безпеки харчових продуктiв i про-

довольчої сировини. Зокрема, безпека останнiх ознак, вiдсут-

нiсть токсичної, канцерогенної, мутагенної, алергенної чи

iншої несприятливої для органiзму людини дiї харчових про-

дуктiв при їхньому споживаннi у загальноприйнятних кiль-

костях, межi яких встановлюють Мiнiстерством охорони здо-

ровя України та iн. Цей Закон встановлює правовi засади за-

безпечення якостi i безпеки харчових продуктiв, продовольчої

сировини для здоровя населення, регулює вiдносини мiж

органами виконавчої влади i виробниками, продавцями (по-

стачальниками i споживачами) пiд час розробки, виробницт-

ва, ввезення на митну територiю України, закупiвлi, поста-

чання, зберiгання, транспортування, реалiзацiї, використан-

360 РоздiлXVI

ня, споживання та утилiзацiї харчових продуктiв, продоволь-

чої сировини, а також надання послуг у сферi громадського

харчування.

2. Забезпечення належної якостi вирощуваної сiльськогос-

подарської продукцiї, харчових продуктiв i продовольчої си-

ровини має визначне системне значення i характеризується

вiдповiдними принципами. Закон "Про якiсть та безпеку хар-

чових продуктiв i продовольчої сировини", прийнятий Вер-

ховною Радою України 23 грудня 1997 р., закрiпив вiдповiднi

принципи у ст. З Закону. Основними заходами державної по-

лiтики щодо забезпечення якостi та безпеки харчових продук-

тiв i продовольчої сировини є:

створення гарантiй безпеки для здоровя людини пiд час

виготовлення, ввезення, транспортування, зберiгання, реалi-

зацiї, використання, споживання, утилiзацiї або знищення

харчових продуктiв i харчової сировини;

державний контроль i нагляд за їх виробництвом, перероб-

кою, транспортуванням, зберiганням, реалiзацiєю, викорис-

танням, утилiзацiєю або знищенням, якi забезпечують збере-

ження навколишнього природного середовища, ввезення в

Україну, а також наданням послуг у сферi громадського

харчування;

стимулювання впровадження нових безпечних науково-

обгрунтованих технологiй виготовлення (обробки, перероб-

ки) харчових продуктiв, продовольчої сировини i супутнiх ма-

терiалiв та виробництва нових видiв спецiальних i екологiчно

чистих харчових продуктiв, продовольчої сировини i супутнiх

товарiв;

пiдтримка контрольної якостi харчових продуктiв з боку

громадських органiзацiй;

координацiя дiй органiв виконавчої влади при розробцi i

реалiзацiї полiтики щодо забезпечення належної якостi хар-

чових продуктiв i продовольчої сировини;

встановлення вiдповiдальностi виробникiв, продавцiв (по-

стачальникiв) харчових продуктiв, продовольчої сировини i

супутнiх товарiв за забезпечення їх належної якостi та безпе-

ки для здоровя людини пiд час виготовлення, приготування,

зберiгання та реалiзацiї, а також за реалiзацiєю всiєї продукцiї

у разi її невiдповiдностi стандарту, санiтарним, ветеринарним

та фiтосанiтарним нормам.

Правове регулювання виробничо-господарської дiяльностi СГП 361

3. Згiдно з цими правовими нормами визначаються повно-

важення органiв державного управлiння щодо забезпечення

якостi сiльськогосподарської продукцiї. Зокрема, в Мiнагро-

промi України функцiонує Державна iнспекцiя по заготiвлях

i якостi продукцiї Мiнiстерства агропромислового комплексу

України. Вiдповiдно до Положення ця Державна iнспекцiя є

мiжгалузевим органом АПК України з питань державного

контролю щодо заготiвель i якостi сiльськогосподарської про-

дукцiї, а також самостiйним структурним пiдроздiлом цен-

трального апарату Мiнагропрому України. Цей орган здiй-

снює контроль за якiстю сiльськогосподарської продукцiї та

сировини пiд час їх виробництва i збереження та реалiзацiї, у

тому числi при проведеннi експортно-iмпортних операцiй.

До його компетенцiї вiднесено здiйснення контролю за

дотриманинм пiдприємствами i органiзацiями галузi встанов-

леного порядку визначення якостi i кiлькостi сiльськогоспо-

дарської продукцiї, що закуповується у товаровиробникiв,

правила зберiгання, проведення своєчасних розрахункiв за

неї.

Положенням про цю iнспекцiю передбаченi i права (п. 6).

їй надано право проведення перевiрок господарств, заготi-

вельних органiзацiй всiх форм власностi з питань дотримання

ними вимог стандартiв, технiчних умов якостi сiльськогоспо-

дарської продукцiї i сировини при здачi-прийманнi, тран-

спортуваннi, розмiщеннi, зберiганнi та розрахунках за неї, а

також при переробцi сировини у власних цехах товаровироб-

никiв. У разi виявлення порушень iнспекцiя складає акти з

вiдповiдними вимогами, якi є належними до виконання.

Органом державного контролю є Державна хлiбна iнспек-

цiя, що також є структурним пiдроздiлом Мiнагропрому

України. Вона дiє на пiдставi вiдповiдного Положення вiд

19 грудня 1997 р. На iнспекцiю накладається обовязок здiй-

снювати аналiз стану, кiлькiсного, якiсного зберiгання зерна

та продуктiв його переробки, бобових та олiйних культур i си-

ровини при виникненнi спiрних питань у процесi їх прий-

мання пiдприємствами галузi тощо.

Аграрне законодавство накладає на сiльськогосподарсько-

го товаровиробника першорядний обовязок - виробляти

сiльськогосподарську продукцiю, харчовi продукти i продо-

вольчу сировину високої якостi. Виконанню цих обовязкiв

сприяють вiдповiднi виробничо-господарськi передумови в

362 Роздiл ХМ

тому числi використання нових високоврожайних сiльсько-

господарських культур, племiнної худоби, прогресивних тех-

нологiй, сучасних збиральних машин, таких мiнеральних доб-

рив, пестицидiв, що не шкодять здоровю людини, як спожи-

вача продуктiв харчування.

4. Чиннi норматипно-тсхнiчнi документи насамперед пе-

редбачають вимоги до вирощування та виробництва продук-

цiї росли нництiяi i тварин ницiка. Вони встановлюють показ-

ники, яким мають вiдпопiдати насiння та сiльськогосподар-

ська технiка, що вiдiїрають важливу роль у процесi вирощу-

вання сiльськогосподарських рослин. Причому нинi, коли

надто часто використовується iмпортне насiння, треба, щоб

воно в повному обсязi вiдповiдало щонайперше стандартам

країни вирощування, а також України з огляду на можливiсть

його використання в наших природно-клiматичних умовах.

Для вiдтворення поголiвя худоби велике значення має систе-

ма показникiв, додержання яких може забезпечити вирощу-

вання високопродуктивної худоби i високу якiсть продукцiї

тваринництва.

На рiвнi законодавчих актiв та нормативно-технiчних до-

кументiв встановлено також конкретнi вимоги до екологiчної

безпеки вирощуваної в Українi та iмпортованої сировини

продукцiї рослинництва i тваринництва, в тому числi й у пе-

реробленому виглядi. Грунтовнiсть таких вимог обумовлена

застосуванням хiмiчних засобiв захисту i стимулювання росту

рослин, впровадженням у країнах-iмпортерах генної iнжене-

рiї, використанням рiзних (iнколи заборонених у цих країнах)

стимуляторiв росту в галузях мясного скотарства i птахiв-

ництва.

Скажiмо, Законом "Про пестициди i агрохiмiкати" врегу-

льовано правовi вiдносини, повязанi з державною реєстра-

цiєю, виробництвом, закупiвлею, транспортуванням, зберi-

ганням, реалiзацiєю та безпечним для здоровя людини i

навколишнього природного середовища застосуванням пес-

тицидiв i агрохiмiкатiв. Ним спецiально визначено права та

обовязки пiдприємств, установ, органiзацiй i громадян, а та-

кож повноваження органiв державної виконавчої влади i по-

садових осiб у вiдповiднiй сферi.

Цей Закон закрiпив вимоги до якостi за критерiями без-

печностi сiльськогосподарської сировини i харчових продук-

тiв. Так у ст. 18 даного акта зазначено, що сiльськогосподар-

Правове регулювання виробничо-господарської дiяльностi СГП 363

ська сировина i харчовi продукти рослинного i тваринного

походження, при виробництвi, зберiганнi й транспортуваннi

яких використовувалися пестициди i агрохiмiкати, мусять вiд-

повiдати санiтарно-гiгiєнiчним вимогам, що має бути пiд-

тверджено сертифiкатом вiдповiдностi. Рiшення про порядок

використання сiльськогосподарської сировини i харчових

продуктiв, що не вiдповiдають санiтарно-гiгiєнiчним вимо-

|гам, приймають органи Державного санiтарного нагляду i

| державної ветеринарної медицини. Сiльськогосподарська си-

iровина i харчовi продукти, що не можуть бути використанi>

| пiдлягають вилученню, утилiзацiї та знищенню в порядку,

| встановленому Урядом України.

! Крiм того, цим Законом (ст. 19) визначено вимоги до

якостi .iа критерiями безпечностi iмпортованої сiльськогоспо-

-рської сировини i хпрчових продуктiв. У ньому зазначено,

що вони ч> цими критерiями мають вiдповiдати державним

[ стандартам України та iншим нормативним документам, суп-

i роводжуватися сертифiкатами вiдповiдностi.

| 5. Суспiльнi вiдносини, що виникають з приводу якостi

| сiльськогосподарської продукцiї, значною мiрою мають регу-

| люватися нормами цивiльного права i є цивiльно-правовими,:

i зокрема це стосується таких понять як iдентифiкацiя i серти-

фiкацiя. iдентифiкацiя як термiн означає визначення вiд-

I повiдностi показникiв якостi харчових продуктiв i продоволь-

чої сировини показникам, встановленим у нормативнiй i тех-

| нiчнiй документацiї виробника харчових продуктiв чи наве-

денням в iнформацiї про цi продукти, а також визначенням

вiдповiдностi харчових продуктiв i продовольчої сировини у

Е звичайнiй загальнiй назвi з метою сертифiкацiї.

| Вiдповiдно пiд сертифiкацiєю розумiється процедура, в

процесi якої уповноважений (акредитований) Державним ко-

мiтетом по стандартизацiї, метрологiї та сертифiкацiї орган

документально засвiдчує, що харчовi продукти або продо-

| вольча сировина вiдповiдає встановленим вимогам.

i Згiдно зi ст. 15 Закону "Про якiсть та безпеку харчових

продуктiв i продовольчої сировини" встановлена обовязко-

вiсть сертифiкацiї харчових продуктiв, продовольчої сирови-

ни, супутнiх матерiалiв, послуг у сферi громадського харчу-

1 вання та сертифiкацiя системи якостi їх виробництва.

Порядок i правила сертифiкацiї встановлюються Держав-

ним комiтетом України по стандартизацiї, метрологiї та сер-

тифiкацiї. /цi,

364

РОЗДiЛ XVI

Обовязкова сертифiкацiя харчових продуктiв, продоволь-

чої сировини, супутнiх матерiалiв, послуг у сферi громадсько-

го харчування, а також сертифiкацiя систем якостi цих про-

дуктiв, сировини, матерiалiв, надання послуг здiйснюється

органами сертифiкацiї, акредитованими Державним комiте-

том України по стандартизацiї, метрологiї та сертифiкацiї.

6. Важливим етапом чахисту прав споживачiв, збереження

належної якостi сiльськогосподарської сировини i харчових

продуктiв с цiлесiїрямонаiiа угилiзацiя вiдходiв виробництва

та екологiчної безпечностi сировини i харчових продуктiв,

зокрема тих, що не вiдповiдають санiтарно-гiгiєнiчним вимо-

гам (надмiрний вмiст нiтратiв, молоко i мясо хворих тварин

тощо).

На сiльськогосподарськi пiдприємства, сiльськi (фермер-

ськi) господарства як виробникiв сiльськогосподарської про-.

дукцiї i сировини поширюються норми Закону "Про якiсть та

безпеку харчових продуктiв, продовольчої сировини" стосов-

но їхнiх правомочностей як виробникiв i постачальникiв цих

товарiв. Вiдповiдно до ст. 19 субєкти пiдприємницької дiяль-

ностi - фiзичнi та юридичнi особи усiх форм власностi,

якi займаються розробленням, виробництвом, зберiганням,

транспортуванням, ввезенням в Україну, використанням, а

також реалiзацiєю харчових продуктiв продовольчої сирови-

ни, мають право: одержувати в установлений строк неодмiнну

та достовiрну iнформацiю вiд вiдповiдних органiв виконавчої

влади про можливiсть реалiзацiї, використання i споживання

харчових продуктiв, продовольчої сировини i супутнiх мате-

рiалiв в Українi i в разi потреби звертатися за захистом своїх

прав до суду.

Поряд з цим субєкти пiдприємницької дiяльностi зобовя-

занi реалiзовувати та використовувати харчовi продукти, про-

довольчу сировину i супутнi матерiали лише за наявностi до-

кументального пiдтвердження їхньої якостi та безпеки: забез-

печувати безперешкодний доступ на вiдповiднi обєкти пра-

цiвниками, якi здiйснюють державний контроль i нагляд, для

проведення перевiрки вiдповiдностi виробництва, зберiгання,

транспортування, реалiзацiї, використання харчових продук-

тiв i продовольчої сировини вимогам, нормам i правилам що-

до якостi та безпеки цих продуктiв i сировини. Необхiдно та-

кож вiдшкодувати споживачам шкоду, заподiяну внаслiдок

Правове регулювання виробничо-господарської дiяльностi СГП 365

порушення законодавства України про якiсть та безпеку хар-

чових продуктiв i продовольчої сировини.

7. За порушення законодавства про додержання вимог що-

до якостi та безпеки харчових продуктiв i продовольчої сиро-

вини передбачено цивiльно-правову, адмiнiстративну або

кримiнальну вiдповiдальнiсть вiдповiдно до законiв України.

Комплекс наведених заходiв розробляється сiльськогоспо-

дарським пiдприємством i закрiплюється в системi управлiн-

ня якiстю продукцiї. Такi системи декiлька рокiв тому були

розробленi та досить успiшно використовувалися. Кризовi

явища якоюсь мiрою загальмували цю досить важливу дiяль-

нiсть. Одначе боротьба за ринки збуту змусить українських

аграрних товаровиробникiв пiдвищити вимоги до якостi та

екологiчної безпеки своєї продукцiї, перейти на новий рiвень

використання системи управлiння її якiстю, здiйснюваного з

додержанням мiжнародних вимог.

Одне з чiльних мiсць у системi забезпечення якостi сiль-

ськогосподарської продукцiї та безпеки споживачiв посiдає

iнститут вiдповiдальностi (насамперед, цивiльно-правової та

адмiнiстративної, а вже потiм i кримiнальної).

Таку вiдповiдальнiсть за шкоду, заподiяну життю, здо-

ровю або майну споживача, на рiвнi законiв встановлено,

зокрема. Законом "Про захист прав споживачiв". Декретом

Кабiнету Мiнiстрiв України "Про державний нагляд за додер-

жанням стандартiв, норм та правил та вiдповiдальнiсть за їх

порушення", а на рiвнi локальної правотворчостi - умовами

конкретних договорiв, конкретних контрактiв купiвлi-прода-

жу, контрактацiї, мiни, кредиту пiд заставу майбутнього вро-

жаю, фючерсних та iн. угод.

8. Законом "Про захист прав споживачiв" (ст. 17), зокре-

ма, встановлено майнову вiдповiдальнiсть за шкоду, заподiя-

ну товарами (роботами, послугами) неналежної якостi. Вiдпо-

вiдно до нього шкода, заподiяна життю, здоровю або майну

споживачна товарами, що мiстять недолiки, пiдлягає вiдшко-

дуванню в повному обсязi, якщо законодавством не передба-

чено бiльш високої мiри вiдповiдальностi. Право вимагати

вiдшкодування заподiяної шкоди визначається за кожним по-

терпiлим споживачем незалежно вiд того, перебував вiн чи нi

у договiрних вiдносинах iз виготовлювачем. Таке право зберi-

гається протягом встановленого термiну служби (термiну

придатностi);

366 Роздiл XVI

Згiдно з п. 4 ст. 17 Закону "Про захист прав споживачiв"

виготовлювач несе вiдповiдальнiсть за шкоду, заподiяну жит-

тю, здоровю або майну споживача у звязку з використанням

матерiалiв, обладнання, приладiв, iнструментiв та iнших засо-

бiв, необхiдних для виробництва товарiв незалежно вiд рiвня

його наукових i технiчних знань.

Недолiк - окрема нснiднопiднiсть товару вимогам норма-

тивних документiв, умовам доi опорiв або вимогам, що став-

ляться до нього, й також iнформацiї про товар, яка надана ви-

готовлювачем (пиконiнiцем. продавцем). iстотний недолiк -

чнедолiк. який робить нсможлиiiим чи недопустимим вико-

ристання товару вiдповiдно до його цiльового призначення,

або який не може бути усунутий цим споживачем, або для

його усунення необхiднi великi затрати працi й часу, або вiн

робить товар iншим, нiж передбачено договором, або прояв-

ляється знову пiсля його усунення (преамбула Закону "Про

захист прав споживачiв").

; Декретом Кабiнету Мiнiстрiв України "Про державний

iнагляд за додержанням стандартiв, норм i правил та вiдповi-

дальнiсть за їх порушення" (роздiл 5) передбачено також вiд-

повiдальнiсть за порушення стандартiв, норм i правил, яка

повною мiрою поширюється й на сiльськогосподарськi пiд-

приємства.

Вiдповiдно до ст. 8 цього Декрету субєкт пiдприємницької

дiяльностi (пiдприємець) несе вiдповiдальнiсть за порушення

стандартiв, норм i правил. Зокрема, за реалiзацiєю продукцiї,

що не вiдповiдає їх вимогам, вiн сплачує штраф у розмiрi 25

вiдсоткiв вартостi реалiзованої продукцiї: за ухилення вiд

предявлення органам державного нагляду продукцiї, яка пiд-

лягає контролю, - штраф у розмiрi 25 вiдсоткiв вартостi про-

дукцiї, що випущена з моменту ухилення: за реалiзацiю про-

дукцiї, яка пiдлягає обовязковiй сертифiкацiї, але не про-

йшла її, - штраф у розмiрi 25 вiдсоткiв вартостi реалiзованої

продукцiї; за реалiзацiю експортної продукцiї, яка не вiдповi-

дає вимогам стандартiв, форм i правил, про що є письмове

пiдтвердження споживача. - штраф у розмiрi 25 вiдсоткiв

вартостi реалiзованої продукцiї; за реалiзацiю продукцiї, забо-

роненої до випуску i реалiзацiї органами державного нагляду,

- штраф у розмiрi 100 вiдсоткiв вартостi реалiзованої продук-

цiї: за випуск, реалiзацiю продукцiї, яка внаслiдок порушення

вимог стандартiв, норм i правил є небезпечною для життя,

Правове регулювання виробничо-господарськоi дiяльностi СГЛ---367

здоровя i майна людей та навколишнього природного сере-

довища, - штраф у розмiрi 100 вiдсоткiв вартостi випущеної

або реалiзованої продукцiї.

Сплата зазначених штрафiв не звiльняє пiдприємця вiд

обовязку вiдшкодувати споживачам продукцiї збитки, яких

вони зазнали внаслiдок порушення стандартiв, норм i правил,

невиконання умов договору на поставку продукцiї. Постано-

ви про накладення штрафiв видають головний державний iн-

спектор Автономної Республiки Крим, областi, мiста або його

заступник, а в окремих випадках - головний державний iн-

спектор України або його заступники. Один примiрник по-

станови надсилається державнiй податковiй iнспекцiї за мiс-

цезнаходженням пiдприємця для контролю за надходженням

штрафу. В разi невиконання порушником постанови протя-

гом 15 днiв вiд дня її видання сума штрафу стягується у без-

заперечному порядку державною iнспекцiєю.

Треба, однак, зазначити, що вiдповiдно до п. 7 ст. 8 вказа-

ного декрету штрафи не накладаються, якщо є рiшення уряду

України про дозвiл реалiзовувати сiльськогосподарську про-

дукцiю з вiдхиленням щодо якостi вiд вимог стандартiв у ра-

хунок виконання державного замовлення: пiдприємець має

дозвiл на тимчасове вiдхилення вiд вимог вiдповiдних стан-

дартiв щодо якостi продукцiї, виданий Держстандартом Ук-

раїни за наявностi клопотання заiнтересованого органу дер-

жавної виконавчої влади, згоди споживача та спецiально

уповноваженого органу, який здiйснює державний нагляд за

безпечнiстю цiєї продукцiї. При цьому пiдприємець вiдрахо-

вує в порядку, встановленому Мiнфiном України, в дохiд дер-

жавного бюджету 10 вiдсоткiв вартостi такої продукцiї протя-

гом строку дiї дозволу.

5. Органiзацiя збуту (продажу)

сiльськогосподарської продукцiї

1. Виробничо-господарська дiяльнiсть колективно-коопе-

ративних сiльськогосподарських пiдприємств i товариств се-

лянських (фермерських) домашнiх пiдсобних господарств

охоплює собою цiлеспрямовану з метою забезпечення реалi-

зацiї i одержання прибутку органiзацiю збуту (продажу) ви-

робленої сiльськогосподарської продукцiї. Здiйснення збуту

(продажу) вироблених i виготовлених продуктiв харчування

Роздiл )0>

та сiльськогосподарської сировини становить собою, по-пер-

ше, реалiзацiю виробником належного йому права власностi

на цю продукцiю, реалiзацiю його права розпорядження нею;

по-друге, органiзацiя збуту (продажу) своєї продукцiї є про-

явом його права на пiдприємницьку дiяльнiсть; по-третє, ра-

цiональна органiзацiя збуту (продажу) продукцiї забезпе-

чується одержання її власником вiдповiдного прибутку (дохо-

ду), без чого ниробпичо-господарська дiяльнiсть була б недо-

цiльною i непотрiбною,

Закон України "Про пiдприємництво" вiд 7 лютого 1991 р.

поширює свою чиннiсть на юридичнi i фiзичнi особи, якi зай-

маються пiдприємницькою дiяльнiстю, а тому його норми

становлять собою правову основу регулювання вiдносин

сiльськогосподарських товаровиробникiв щодо органiзацiї

збуту (продажу) продукцiї, яку вони виробляють i виготовля-

ють. З прийняттям нового Цивiльного кодексу України вiдпо-

вiднi правовi норми про пiдприємництво будуть закрiпленi в

ньому, а потреба в Законi "Про пiдприємництво" вiдпаде.

2. За своїм економiко-соцiальним змiстом вiдносини орга-

нiзацiї збуту (продажу) продукцiї ототожнюються iз термiном

маркетинг, що походить вiд англiйського слова тагкеї -

ринок.

Питання належної органiзацiї збуту (продажу) сiльсько-

господарської продукцiї мають важливе виробничо-господар-

ське економiчне значення як для виробникiв, так i для орга-

нiв державного управлiння сiльським господарством. Цим

питанням придiлена увага в правових актах, якими визначенi

повноваження органiв державно-правового регулювання

сiльського господарства. Так зокрема, це - Положення про

Головне управлiння ринкових вiдносин, маркетингу та балан-

сiв продовольчих ресурсiв Мiнiстерства агропромислового

комплексу України, яке затверджене наказом вiд 19 грудня

1997 р.

Головне управлiння органiзовує систему маркетингу у

сферi виробництва i реалiзацiї сiльськогосподарської продук-

цiї та продуктiв її переробки, сприяє iнформуванню товаро-

виробникiв усiх форм власностi з цих питань, створенню

умов для реалiзацiї продукцiї через ринкову iнфраструктуру,

вiдновленню традицiйних i освоєнню нових ринкiв збуту.

Про доцiльнiсть застосування маркетингу йдеться в Поло-

женнi про Головне управлiння землеробства i маркетингу

Правове регулювання виробничо-господарської дiяльностi СГП 369

продукцiї рослинництва Мiнагропрому України, в Положеннi

про Головне управлiння виробництва i маркетингу продукцiї

тваринництва з державною племiнною iнспекцiєю Мiнагро-

прому України. У вирiшеннi питань маркетингу зацiкавленi й

iншi структурнi пiдроздiли мiнiстерства.

Органiзацiя збуту (продажу) сiльськогосподарської про-

дукцiї є складним управлiнсько-розпорядчим, економiчним i

комерцiйним процесом. Кожний з видiв сiльськогосподар-

ської продукцiї, зокрема, продукцiя переробки, будучи това-

ром, пiдпорядкована загальним засадам реалiзацiї, що вiдпо-

вiдає вимогам ринкових економiчних вiдносин. Практичне

застосування маркетингу потребує спецiальної комерцiйно-

методичної розробки науково-практичних засад, умов, по-

рядку i особливостей реалiзацiї сiльськогосподарської про-

дукцiї та продукцiї її переробки. Потреба в таких рекоменда-

цiях методики є вкрай необхiдною i тому, що в сiльському

господарствi України вiдсутнiй певний досвiд здiйснення на-

лежної органiзацiї збуту (продажу) цих товарiв внаслiдок цi-

лого ряду причин.

3. За теперiшнiх часiв органи державно-правового регулю-

i вання сiльського господарства фактично не є пiдготовленими

(до застосування сучасних методiв органiзацiї збуту (продажу)

| сiльськогосподарської продукцiї. Першопричина цього поля-

| гає у вiдсутностi умов i навичок до впровадження засад рин-

кової економiки у сферi сiльськогосподарського виробництва

i споживання.

У першi роки проголошення незалежностi України йшло-

ся про пiднесення значущостi приватної власностi, перехiд до

ринкових економiчних вiдносин у -сiльському господарствi.

Однак економiка сiльського господарства занепадала, дедалi

бiльше поширювалися бартернi (договiрнi) вiдносини, вироб-

ничо-господарськi потужностi не розвивалися, продуктив-

нiсть сiльського господарства катастрофiчне зменшувалась,

оподаткування сiльськогосподарського товаровиробника не-

помiрно зростало, колгоспники i працiвники державних сiль-

ськогосподарських пiдприємств роками не одержували гро-

шової оплати за свою працю.

Внаслiдок наведених причин, факторiв i умов щодо засто-

сування такого методу органiзацiї збуту (продажу) продуктiв

харчування i продовольчої сировини, як маркетинг, його

впровадження на вiдповiдному рiвнi виробниками цих това-

370

рiв передчасне. Для цього необхiдно здiйснити цiлий ком-

плекс заходiв: органiзацiйно-правових, органiзацiйно-управ-

лiнських, агротехнологiчних, матерiально-технiчних, змiцни-

ти економiку сiльськогосподарських пiдприємств, iстотно

пiдвищити рiвень професiоналiзму спецiалiстiв i керiвникiв.

4. Маркетинг як суспiльно-економiчна система - це су-

купнiсть методiв, способiв, засобiв, спрямованих на органiза-

цiю збуту (продажу) сiльськогосподарської продукцiї (продук-

тiв харчування) i сiльськогосподарської сировини з метою за-

доволення споживчого попиту та одержання прибутку. Мар-

кетинг являє собою наукову концепцiю та засновану на нiй

систему управлiння виробничою та збутовою дiяльнiстю пiд-

приємств АПК, що забезпечує виявлення потреб споживачiв,

виробництво вiдповiдних цим потребам видiв сiльськогоспо-

дарської продукцiї, просування товарiв до споживачiв та

одержання на цiй основi максимального прибутку.

Здiйснення маркетингу охоплює собою наступнi складовi

частини: по-перше, дослiдження ринку; по-друге, сегменту-

вання та вiдбiр цiльових ринкiв; по-третє, розробка комплек-

су заходiв щодо вивчення товару, покупцiв, конкурентiв, рин-

ку, прогнозування наявного та наступного попиту, органiзацiї

виробництва та збуту товару, фiнансування своєї дiяльностi;

по-четверте, реалiзацiя кожного iз зазначених заходiв.

Ефективне застосування маркетингу на пiдприємствах

АПК перебуває у безпосередньому звязку з досконалим ме-

неджментом, тобто управлiнням його дiяльнiстю. Таке управ-

лiння охоплює собою органiзацiю керiвниками i спецiалiста-

ми АПК рацiональної та якiсної роботи спiвробiтникiв, цiле-

спрямований вплив менеджера на пiдлеглих йому працiвникiв

(персонал) в iнтересах успiшного вирiшення завдань, що по-

ставленi перед ними, та результативної роботи пiдприємства.

iстотним компонентом маркетингу є попит. Попит - це

суспiльна або особиста потреба в матерiальних благах та по-

слугах, засобах виробництва та предметах вжитку, забезпе-

ченнi грошовими коштами. В процесi органiзацiї збуту (про-

дажу) сiльськогосподарської продукцiї має значення форму-

вання попиту. Йому сприяє обiзнанiсть покупцiв про пожив-

нi якостi товару, про наявнiсть на ринку необхiдного

покупцевi товару, про потреби, якi цей товар задовольняє,

про наявнiсть у цього товару рис якостi, що задовольняють

потреби покупця; про якiсть задоволення потреб, опис спо-

Правовв регулювання виробничо-господарської дiяльностi СГП 371

живання якостей товару, про гарантiї захисту покупцiв, якщо

вони не будуть задоволенi якiсними властивостями товару.

Умовою застосування маркетингу треба розглядати спосо-

би iнформування потенцiйних споживачiв. З цiєю метою про-

водиться вiдповiдна реклама цього виду товару через всi до-

ступнi її засоби: виставки, ярмарки, аукцiони, плакати, фiль-

ми, рекламнi буклети, каталоги, рекламнi планшети та лис-

тiвки. Наведенi та iншi способи iнформацiї призначенi в

першу чергу для тих, хто приймає рiшення щодо придбання

товару. Заходи щодо формування попиту мають за мету забез-

печити ввезення на ринок товарiв ринкової новизни, зокре-

ма, новi сорти сiльськогосподарських культур, новi породи

тварин, найсучаснiшi види сiльськогосподарської технiки

(комбайни, сiвалки), отрутохiмiкати та iн.

Результативнiсть маркетингу настає за умови стимулюван-

ня збуту (продажу) сiльськогосподарської продукцiї залежно

вiд призначення товарiв чи то для виробничого чи особистого

користування. Стимулювання полягає в заiнтересованостi по-

середникiв продавати товар з максимальною енергiєю, роз-

ширювати коло його покупцiв, надавати цiновi знижки най-

бiльш необхiдним товарам. Стимулювання реалiзацiї продук-

цiї можливе внаслiдок рiзкого збiльшення оплати працi посе-

редникiв, якщо ними забезпечено збут (продаж) зумовленої

кiлькостi товару.

Застосування заходiв, спрямованих на стимулювання

своєчасного i вигiдного для виробника сiльськогосподарської

Продукцiї або ж сiльськогосподарської технiки повною мiрою

залежить вiд нього самого. Поряд iз звичайними факторами

забезпечення ефективного збуту (продажу) продукцiї iснують

чинники, якi виходять за межi внутрiшньогосподарської дi-

яльностi виробника. До цих чинникiв слiд вiднести врахуван-

ня виробником конкуренцiї як фактору, що функцiонує по-

ряд з виробником конкретного виду товару. Цей чинник по-

лягає в тому, що на ринку товарiв - видiв продукцiї сiльсько-

го господарства або ж товарiв для цiєї галузi народного

господарства є iншi виробники такого роду продукцiї. Саме

вони виступають на ринку конкурентами, тобто виникає фак-

тор конкуренцiї, який має безпосереднiй вплив на маркетинг

усiх виробникiв.

За своїм суспiльно-економiчним змiстом конкуренцiя ста-

новить собою суперництво мiж товаровиробниками за кращi

372 Роздiл XVI

економiчно вигiднiшi умови виробництва i реалiзацiї продук-

цiї. Це суперництво полягає в дiяльностi, обумовленiй належ-

ною обiзнанiстю щодо попиту на ринку вiдповiдних товарiв

сiльськогосподарської продукцiї i товарiв для сiльськогоспо-

дарських виробникiв, з якiсними показниками i наявними

можливостями для задоволення потреб покупцiв, з цiновим

фактором, тривалiстю зберiгання i придатнiстю для спожи-

вання та iн.

Характеристику маркетингу як суспiльно-економiчного

явища та його науково-практичне обгрунтування доцiльно

доповнити наведенням оцiнок зарубiжних авторiв. Вiдомий

американський економiст Ф. Котлер визначає маркетинг як

людську дiяльнiсть, спрямовану на задоволення потреб за до-

помогою обмiну. А провiдний теоретик з проблем управлiння

Друкер про основну мету маркетингу висловився таким чи-

ном: "Мета маркетингу - зробити зусилля по збуту непотрiб-

ними. Його мета - так добре пiзнати i зрозумiти, що товар чи

послуга будуть так пiдходити споживачевi, що вони будуть

продавати себе самi. Маркетинг не починається там, де завер-

шується виробництво. Вiн повнiстю базується на вивченнi

споживчого попиту i його основна мета - виробляти i пропо-

нувати споживачам такий товар, послуги, iнфраструктуру,

сервiс тощо, якi вiдповiдають платоспроможному попиту".

Британський iнститут маркетингу визначає маркетинг як

функцiю управлiння, що полягає в органiзацiї i координацiї

всiх форм дiлової активностi, повязаної з оцiнкою плато-

спроможностi споживанням i перетворенням її ефективного

попиту на певний товар, просуванням товару чи послуги до

кiнцевого споживача або клiєнта з метою досягнення прибут-

ку чи iнших цiлей, намiчених компанiєю.

У зарубiжнiй лiтературi щодо маркетингу визначаються та-

кi засади - правила:

- виробляйте те, що можна продати, замiсть того, щоб

прагнути продати те, що можете виробляти;

- вивчайте потреби i задовольняйте їх;

- любiть клiєнта, а не товар.

Безперечно, що зарубiжний досвiд треба вивчати, уза-

гальнювати i впроваджувати.

Роздiл XVII

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

ФiНАНСОВОЇ ДiЯЛЬНОСТi

СiЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПiДПРИ¦МСТВ

1. Поняття фiнансової дiяльностi

та її правове регулювання

1. Фiнансовою дiяльнiстю сiльськогосподарських пiдпри-

ємств є виконання фiнансової частини їхнiх виробничо-гос-

Йодарських бiзнес-планiв. Саме тому її правовому регулюван-

ню вiдводиться значне мiсце в аграрному правi. Як i виробни-

чо-господарська, фiнансова дiяльнiсть є найважливiшим iн-

ститутом вказаної галузi нацiонального права.

Виробничо-господарська i фiнансова-економiчна пiдпри-

ємницька дiяльнiсть сiльськогосподарських пiдприємств ста-

новить єдине цiле. Фiнансово-економiчнi вiдносини у сферi

цiєї дiяльностi охоплюють ту їхню частину, яка стосується за-

безпечення її коштами (грiшми, фiнансами). Це в першу чер-

гу грошова оцiнка усiх основних, обiгових фондiв та спецiаль-

них фондiв, наявної готiвки, вартостi у грошовому виразi усiх

тих знарядь i заходiв, що набуваються, використовуються i

списуються в результатi виробничо-господарської дiяльностi;

це кошти на оплату працi усiх категорiй працiвникiв i це гро-

шова оцiнка тiєї сiльськогосподарської продукцiї, яку сiльсь-

когосподарське пiдприємство реалiзувало або ще має реалiзу-

вати.

Обєктом фiнансово-кредитних правовiдносин є грошовi

суми, одержанi сiльськогосподарським пiдприємством в по-

рядку його кредитування. З моменту одержання цих сум пiд-

приємство набуває на них право власностi i розпоряджається

ними в iнтересах пiдприємства, тобто для задоволення його

потреб.

2. Фiнансова дiяльнiсть товаровиробникiв охоплює як

внутрiшнi, так i зовнiшнi фiнансовi вiдносини. Метою пер-

ших є створення необхiдної фiнансової бази для виробництва

продуктiв харчування, продовольства i сировини рослинного

та тваринного походження структурними виробничими пiд-

374 Роздiл XVII

роздiлами, а метою других вiдносин - сприяння аграрним

товаровиробникам (через надання їм кредитiв, страхування

врожаю тощо) в їхнiй статутнiй дiяльностi, а також у реалiза-

цiї виробленої ними продукцiї (продовольства, сировини, у

тому числi й пiсля їх переробки) вiдповiдно до вимог сучасної

ринкової економiки. Правове регулювання фiнансової дiяль-

ностi сiльськогосподарських пiдприємств характеризується

певними ознаками, йому притаманнi правовi норми ряду га-

лузей права. Внутрiшнi фiнансовi вiдносини за своєю суттю є

вiдносинами пчугрiїпньогосподарськими. Саме тому вони

охоплюються предметом аграрного права. Зовнiшнi фiнансовi

вiдносини частково регламентуються нормами цивiльного,

господарського, адмiнiстративного i фiнансового права. Це

дає пiдставу стверджувати, що iнститут фiнансової дiяльностi

субєктiв аграрного права належить до комплексних правових

iнститутiв.

Фiнансова дiяльнiсть сiльськогосподарських пiдприємств

пiдпорядкована їхнiм статутним цiлям i завданням. Цi пiд-

приємства вiдкривають в установах банку рахунки для зберi-

гання коштiв i проведення всiх касових, розрахункових та iн-

ших операцiй вiдповiдно до встановлених чинним законодав-

ством правил.

3. Правове регулювання фiнансової дiяльностi сiльсько-

господарських пiдприємств здiйснюється згiдно iз загальними

i спецiальними законами i пiдзаконними актами.

Найважливiшими з них є закони: "Про пiдприємства в

Українi", "Про господарськi товариства", "Про колективне

сiльськогосподарське пiдприємство", "Про селянське (фер-

мерське) господарство" i "Про сiльськогосподарську коопе-

рацiю", якi визначають загальну правову основу спецiальної

право- та дiєздатностi цих субєктiв щодо здiйснення фiнан-

сової дiяльностi. Вони є тiєю правовою базою, на основi якої

розвивається спецiальне законодавство, що регулює саме фi-

нансовi вiдносини п усiй їхнiй багатогранностi. До нього>

зокрема, належить Закон "Про банки i банкiвську дiяль-

нiсть", а також правовi акти (рiшення, постанови, iнструкцiї

та iн.) Нацiонального банку України та його правлiння про

ведення касових операцiй, вiдкриття рахункiв тощо. !и

У цих законах вмiщено правовi норми стосовно фiнансо

вої дiяльностi сiльськогосподарських пiдприємств. Найповнi

ше цi питання врегульовано в ст. 24 Закону "Про пiдприєм-

Правове регулювання фiнансової дiяльностi СГП 375

ства в Українi", де йдеться про фiнанси та кредитнi вiдноси-

ни. Згiдно з цiєю нормою джерелом формування фiнансових

ресурсiв пiдприємства є прибуток (доход), амортизацiйнi вiд

рахування, кошти, одержанi вiд продажу цiнних паперiв, па-

йовi внески членiв трудового колективу, пiдприємств, органi-

зацiй, громадян та iншi надходження. Пiдприємство користу-

ється також банкiвським кредитом на комерцiйнiй договiрнiй

основi. Воно може надавати банку на договiрнiй основi право

використовувати свої тимчасово вiльнi кошти i отримувати

вiдсотки за їх використання.

Аналогiчна правова норма викладена в ст. 17 Закону "Про

колективне сiльськогосподарське пiдприємство". Питань фi-

нансової дiяльностi господарських товариств стосується ст. 15

Закону "Про господарськi тонариства", правомочностi вироб-

ничого сiльськогосподарського кооперативу стосовно його

фiнансової дiяльностi визiшчено в ст. 29 Закону "Про сiльсь-

когосподарську кооперацiю". Цiєю правовою нормою перед-

бачено обовязки сiльгоспкооперативу щодо сплати податкiв i

зборiв (обовязкових платежiв) до вiдповiдних бюджетiв; по-

гашення кредитiв, покриття збиткiв, проведення вiдрахуван-

ня у фонди кооперативу та iн.

4. Предметом спецiального регулювання є органiзацiйно-

правовi, кредитнi та страховi вiдносини, що виникають у сфе-

рi взаємодiї всiх сiльськогосподарських пiдприємств мiж со-

бою, з iншими спецiальними субєктами (банками, страхови-

ми компанiями тощо), а також iз державою та мiсцевими ра-

дами народних депутатiв. Цi вiдносини регулюються низкою

нормативних актiв, зокрема Положенням про органiзацiю

бухгалтерського облiку i звiтностi в Українi, затвердженим

постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 3 квiтня 1993 р.,

Законом "Про систему оподаткування".

5. Вiдповiдно до Законiв "Про колективне сiльськогоспо-

дарське пiдприємство", "Про сiльськогосподарську коопера>

цiю" i "Про господарськi товариства" особливостi фiнансової

дiяльностi цих субєктiв пiдприємництва полягають у тому,

що їхнi фiнансовi ресурси формуються за рахунок доходiв,

амортизацiйних вiдрахувань, коштiв, одержаних вiд продажу

майна, цiнних паперiв, пайових та iнших внескiв. Вказанi

субєкти мають право одержувати кредити, зокрема, пiд за-

ставу. Причому держава не несе вiдповiдальностi за їхнiми

кредитними зобовязаннями.

Фiнансовi правовiдносини державних сiльськогосподар-

ських i мiжгосподарських пiдприємств, спiвзасновником яких

є держава, грунтуються на нормах Закону "Про пiдприємства

в Українi", в якому передбачаються джерела фiнансування, а

також можливiсть користування кредитом. Їхнi фiнансовi

ресурси формуються за рахунок прибутку, внаслiдок реалiза-

цiї рiзноманiтних договорiв, державної пiдтримки та iнших

джерел. Селянське (фермерське) господарство вiдповiдно до

ст. 20 Закону "Про селянське (фермерське) господарство"

формує свої фiнанси за рахунок власних доходiв, тобто при-

буткової господарської дiяльностi.

6. Предметом правового регулювання законодавства про

фiнансову дiяльнiсть субєктiв аграрного пiдприємництва є

сукупнiсть фiнансових вiдносин, якi виникають у процесi ор-

ганiзацiї та виконання ними фiнансових зобовязань та пiд-

приємництва. У цьому процесi виникають, зокрема:

1) фiнансовi вiдносини, що складаються мiж субєктами

аграрного пiдприємництва i фiнансовими органами щодо по-

даткiв з прибутку, котрi повиннi сплачувати цi пiдприємства,

тощо;

2) розрахунковi вiдносини, що виникають мiж аграрними

та iншими субєктами пiдприємництва у процесi господар-

ської дiяльностi та виконання договiрних зобовязань;

3) кредитнi вiдносини, що виникають мiж субєктами

аграрного пiдприємництва, установами банкiв та iншими

субєктами у звязку з одержанням позичок.

7. Безпосереднє вiдношення до фiнансової дiяльностi сiль-

ськогосподарських товаровиробникiв має Мiнагропром Ук-

раїни i його органи на мiсцях. До структури Мiнагропрому

України належить Головне управлiння фiнансово-кредитної

та податкової полiтики. Положення про це Головне управлiн-

ня затверджене Наказом нiд 19 грудня 1997 р. Згiдно з цим ак-

том Головне управлiння в межах своїх повноважень узагаль-

нює практику застосування законодавства з питань, якi нале-

жать до його компетенцiї, розробляє пропозицiї щодо вдоско-

налення законодавства та у встановленому порядку вносить

їх керiвництву мiнiстерства, органiзовує виконання законо-

давчих актiв, здiйснює систематичний контроль за їх реалiза-

цiєю. Воно надiлене правом розробляти рiчнi та перспективнi

плани економiчного i соцiального розвитку сiльського гос-

подарства.

Правове регулювання фiнансової дiяльностi СГП

Головне управлiння здiйснює заходи щодо державної пiд-

тримки товаровиробникiв, цiльового використання бюджет-

них коштiв, створення рiвних умов для розвитку усiх форм

власностi i господарювання. До його повноважень вiднесена

участь у розробцi нових i вдосконалення дiючих форм фiнан-

сових взаємовiдносин держави з пiдприємствами i органiза-

цiями усiх форм управлiння, проведення гнучкої цiнової i по-

даткової полiтики, спрямованої на створення належних умов

для розширення виробництва. На нього покладається завдан-

ня готувати пропозицiї щодо вдосконалення ринкових меха-

нiзмiв, регулювання цiн i тарифiв на сiльськогосподарську

продукцiю i продукцiю її переробки, а також послуги вироб-

ничо-технiчного призначення, податкової полiтики, фiнансу-

вання i кредитування державних програм; захищати iнтереси

товаровиробникiв системи мiнiстерства. Головне управлiння

бере участь у розробцi економiчних та органiзацiйно-право-

вих заходiв, спрямованих на захист вiтчизняних товаровироб-

никiв, стимулювання їхньої iнтеграцiї та кооперування, залу-

чення кредитних ресурсiв щодо прiоритетних напрямiв роз-

витку агропромислового комплексу, а також проводить пере-

вiрку фiнансової дiяльностi державних пiдприємств, установ i

органiзацiй, якi входять до сфери управлiння мiнiстерства,

органiв управлiння агропромисловим комплексом, без особ-

ливого на це доручення; воно перевiряє законнiсть викорис-

тання асигнувань з державного бюджету, коштiв централiзо-

ваних фондiв.

Головне управлiння в разi виявлення порушень i зловжи-

вань вимагає вiд керiвникiв негайного їх усунення, має пода-

вати керiвництву мiнiстерства, правоохоронним органам про-

позицiї щодо притягнення до адмiнiстративної, матерiальної

та кримiнальної вiдповiдальностi посадових осiб, винних у по-

рушеннi державної фiнансової дисциплiни.

2. Фiнансовi правомочностi

сiльськогосподарського пiдприємства

1. Колективно-кооперативнi i державнi сiльськогосподар-

ськi пiдприємства проводять свою виробничо-господарську i

фiнансово-економiчну дiяльнiсть на засадах сучасних ринко-

вих економiчних вiдносин. Правову основу цiєї дiяльностi

становить Конституцiя України, ст. 42 якої надiляє громадян

Роздiл ХУИ

правом займатися пiдприємницькою дiяльнiстю. Держава за-

безпечує захист пiдприємницької дiяльностi. У нiй беруть

участь колективно-кооперативнi сiльськогосподарськi пiд-

приємства та їхнi члени, нони реалiзовують наявне в них пра-

во власностi на вироблену сiльськогосподарську продукцiю i

право розпорядження майном i коштами; державнi сiльсько-

господарськi пiдпригмстй> здiйснюють свої фiнансовi право-

мочностi на основi прiїиа повного господарського вiдання.

Поряд iз законами кожне ч сiльськогосподарських пiдпри-

ємств при здiйсненнi своїх фiнансових прав та обовязкiв ке-

рується Статутом пiдприємства.

У процесi цiєї дiяльностi пiдприємства виходять iз наявних

ресурсiв земель сiльськогосподарського призначення, матерi-

ально-технiчного забезпечення, фiнансових коштiв, витрат на

оплату працi спецiалiстiв i працiвникiв пiдприємства, аморти-

зацiйних вiдрахувань, витрат на ремонт технiки, сплати по-

даткiв i зборiв, у сучасних умовах сiльськогосподарськi това-

ровиробники мають здiйснювати збут (продаж) виробленої

продукцiї i вивчати можливостi переходу вiд виробництва до

маркетингової концепцiї їх пiдприємництва.

Для кожного з товаровиробникiв є необхiдним пошук по-

купцiв, виявлення запитiв i потреб споживача. За умов ста-

новлення ринкових економiчних вiдносин набуває особливої

значущостi для товаровиробника закрiплене (приналежне) своє

мiсце на ринку, а також рiвень його конкурентоздатностi.

Зазначенi фактори обовязково враховуються при складан-

нi плану економiчного i соцiального розвитку сiльськогоспо-

дарського пiдприємства або його бiзнес-плану.

В планi економiчного i соцiального розвитку сiльськогос-

подарського пiдприємства викладено кiлькiсть i види сiль-

ськогосподiїглької продукцiї, яку пiдприємство планує реалi-

зувати, основнi економiчнi показники (валова продукцiя в

рослинництвi, тваринництвi), чисельнiсть зайнятих працiв-

никiв. В планi зазначаються фонди споживання (всього ти-

сяч), фонд оплати працi, в тому числi доходи вiд iндексацiї;

фонд оплати працiнникiп, зайнятих в сiльськогосподарському

виробництвi; грошовi виплати i заохочення; середнiй доход

одного працiвника (в гривнях), в тому числi зайнятого у ви-

робництвi, рiвень продуктивностi його працi (в гривнях).

У планi придiляється увага виробництву i собiвартостi про-

дукцiї рослинництва (зайнятi пiд ними земельнi площi, уро-

Правове регулювання фiнансової дiяльностi СГП 379

жайнiсть сiльськогосподарських культур, собiвартiсть повно-

цiнного зерна), потреба в насiннi та посадковому матерiалi

для посiву й посадки в наступному роцi; баланс продукцiї

рослинництва.

i В планi спецiальним резервом викладено програму розвит-

ку тваринництва: виробництво продукцiї, вирощування худо-

би i птицi, реалiзацiя худоби i птицi в живiй вазi, реалiзацiя на

мясо, виробництво молока, яєць; поголiвя тварин, птицi та

кiлькiсть бджолосiмей; кiлькiсть свиней, молодняка (всього

голiв); розрахунок продуктивностi худоби i птицi, їхня собi-

нартiсть; забезпечення худоби i птицi кормами; виробництво

промислової продукцiї i реалiзацiя (мукомельно-крупяна,

нипiкання хлiба, iн.), (цегла та iн.).

i В планi також зазначаються питання щодо соцiального

i розвитку сели, Зансршустьсн план даними про валовий i чис-

тий доход пiдприсмстна.

Питанням виробничо-господарської i фiнансової дiяль-

ностi придiляється увага i у бiзнес-планi пiдприємства. Пока-

жемо яким є змiст бiзнес-плану на прикладi цього акта у вiд-

критому акцiонерному товариствi агрофiрми "Першотравне-

на" Василiвського району Запорiзької областi.

[ В роздiлi i бiзнес-плану викладається юридичний статус

(пiдприємства: його назва, адреса, код агрофiрми, розрахунко-

| вий рахунок в АПБ "Україна", форма власностi - колектив-

| на; виробничий напрям - продовольчий; статутний фонд -

[7998390 грн.; кiлькiсть акцiонерiв дорiвнює 31993560. Номi-

| пальна вартiсть 1 акцiї - 0,25 грн.

i Роздiл II. Коротка характеристика товариства. Загальна

земельна площа - 3935 га; сiльськогосподарських угiдь -

3504 га; в тому числi орних земельних насаджень - 1014 га;

природнi пасовиська - 213 га; iнтенсивний сад 1124 га для

i постачання м. Запорiжжя свiжими фруктами. Поряд з садiв-

ництвом у господарствi розвивається тваринництво; ;

| роздiл III - характеристика продукцiї, що виробляється, i

| ринкiв збуту;

| роздiл IV - характеристика конкурентного середовища;

| роздiл V - план маркетингової дiяльностi, в якому наво-

|диться перелiк наявних на пiдприємствi маркетингових служб

| (служба збуту);

| роздiл VI мiстить план виробничої дiяльностi пiдпри-

iїмства;

880 РОЗДiЛ ХУН

роздiл VII присвячено охоронi оточуючого середовища

(зокрема, перехiд господарства на бiологiчнi засоби захисту

саду вiд шкiдникiв i хвороб, впровадження iмунних сортiв

сiмячкових порiд, в результатi чого будуть створенi умови для

бiльш рацiонального використання хiмiчних i бiологiчних

препаратiв, в економiчному, екологiчному i гiгiєнiчному ас-

пектах.

Спецiальний рощiл VIII присвячено фiнансовому плану i

програмi iнвестицiй.

Бiзнес-план низначас мету i концепцiю розвитку пiдпри-

ємства та необхiднi умови i ресурси для здiйснення заплано-

ваних заходiв. При його складаннi необхiдно зробити аналiз

мiсця i стану пiдприємства в iснуючому економiчному сере-

довищi (оцiнка поточного стану), по-друге, слiд визначити

той рiвень, якого збирається досягти пiдприємство (бажаний

стан) i по-третє - зайнятися розробкою найбiльш ефектив-

них заходiв для переходу поточного в бажаний стан. При

складаннi бiзнес-плану враховуються зовнiшнi i внутрiшнi

чинники дiяльностi сiльськогосподарського пiдприємства та

планованi його надзвичайнi i стратегiчнi заходи по його фi-

нансовому оздоровленню та визначенню джерел iнвестицiй-

них ресурсiв. Надаючи кредит, банк звертає увагу на стабiль-

нiсть i безпеку бiзнесу, яким займається пiдприємство. Для

зменшення ризику банки можуть вимагати вiд кредитоодер-

жувача додаткових гарантiй, якi потрiбно записати у бiзнес-

планi. Ризиковий капiтал (векгури) - їхнього прiоритетного

отримання значного прибутку, контроль лiквiднiсть (40 вiд-

соткiв для малих пiдприємств).

3. Фiнансово-економiчна дiяльнiсть сiльськогосподарсь-

кого пiдприємства основана на виконаннi бiзнес-плану, має

своїм завданням його фiнансове забезпечення i головним чи-

ном регулює внутрiшньогосподарськi фiнансовi вiдносини.

Цi правовiдносини виникають, знижуються i припиняються в

процесi фiнансового забезпечення усiх складових частин бiз-

нес-плану, фiнансування коштами пiдприємства, придбання

основних та обiгових засобiв виробництва, поповнення фон-

ду коштiв для проведення оплати працi членiв КСГП, ВСГП,

Див.: Посiбник про формування ринкового середовища пiдприємств

АПК / За ред. академiка Соблука її. Т; член-кор. Демяненка М. Я. - К.,

1997.-С. 151.

Правове регулювання фiнансової дiяльностi СГП 381

АСГТ, працiвникiв радгоспiв та найманих трудiвникiв, за ра-

хунок грошових надходжень поповнюється фонд амортиза-

цiйних вiдрахувань i покриваються витрати на соцiальне стра-

хування, поповнюються фонди пенсiйного забезпечення,

вiдраховуються кошти на розширене вiдтворення, для наступ-

ного фiнансування капiтального будiвництва та на iншi

внутрiшньогосподарськi витрати пiдприємства. До внутрiш-

ньогосподарських належить вiднести вiдрахування коштiв для

оплати за одержанi i використанi кредити, кошти для оплати

за одержанi пiдприємством виробничогосподарськi послуги, в

тому числi на пiдготовку i пiдвищення квалiфiкацiї механiза-

торiв, тваринникiв, спецiалiстiв та iн.

Безпосереднє вiдношення до фiнансової дiяльностi сiль-

ськогосподарських пiдприємств мають цiни. Вiдповiдно до

ст. 15 Закону "Про колективне сiльськогосподарське пiдпри-

ємство" останнє реалiзує свою продукцiю та надає послуги

пiдприємствам, органiзацiям i громадянам за цiнами i тари-

фами, якi встановлюються ним самостiйно або на договiрнiй

основi, що вiдповiдає засадам ринкових економiчних вiдно-

син. В разi регулювання цiн державою гарантуються однаковi

права та обовязки сiльськогосподарських товаровиробникiв,

незалежно вiд форм господарювання. При цьому слiд виходи-

ти з того, що закупiвельнi цiни на сiльськогосподарську про-

дукцiю, оптовi цiни на засоби виробництва, матерiальнi ре-

сурси i тарифи на послуги для села повиннi бути науково об-

грунтованими i виходити з еквiвалентного спiввiдношення

мiж всiма формами суспiльного виробництва i сiльського гос-

подарства, постiйно зростаючими витратами народного гос-

подарства на задоволення соцiальних потреб сучасного сус-

пiльства та iншими обєктивними факторами.

Основнi засади здiйснення внутрiшньогосподарських фi-

нансових правомочностей сiльськогосподарських пiдпри-

ємств закрiпленi в ст. 17 Закону "Про колективне сiльсько-

господарське пiдприємство". Джерелами утворення фiнансо-

вих ресурсiв пiдприємства є доход, амортизацiйнi вiдрахуван-

ня, кошти, одержанi вiд продажу майна, цiнних паперiв,

пайовi та iншi внески членiв пiдприємства, пiдприємств i ор-

ганiзацiй, а також iншi надходження. Як i iншi пiдприєм-

ницькi утворення сiльськогосподарськi пiдприємства мають

право випускати цiннi папери. З метою забезпечення рацiо-

нального використання i схоронностi коштiв пiдприємство

382 Роздiл XVII

самостiйно визначає розмiр готiвки на поточнi витрати, яка

постiйно перебуває в його касi. Вiдповiднi фiнансовi право-

мочностi сiльськогосподарських товаровиробникiв визначенi в

законах про банки та їхню дiяльнiсть, в Законi України "Про лi-

зинг" вiд 16 грудня 1997 р., "Про товарну бiржу" вiд 10 грудня

1991 р. та iн.

3. Фiниiiсоно-крсдитнi правомочностi

сiльськогосподарських товаровиробникiв

1. Фiнансово-економiчна дiяльнiсть сiльськогосподар-

ських товаровиробникiв охоплює собою як внутрiшньогоспо-

дарськi фiнансовi вiдносини пiдприємства, так i вiдносини з

банкiвськими установами щодо зберiгання коштiв цих утво-

рень на своїх рахунках в банках управлiння цими коштами,

одержання i своєчасного повернення кредитiв, врегулювання

вiдносин з iнвесторами i використання одержаних сум на ка-

пiталовкладення та iншi потреби. Через систему банкiвських

установ провадяться розрахунки, одержанi вiд сплати подат-

кiв i зборiв (обовязкових платежiв) до загальнодержавного i

мiсцевих бюджетiв. У наведених взаємовiдносинах сiльсько-

господарськi пiдприємства користуються рiвними правами з

усiма iншими субєктами ринкових економiчних вiдносин -

клiєнтами банку. Для них є обовязковими усi тi правовi нор-

ми, якi видає Нацiональний банк України, i тi правовi форми

(договори, угоди), якi застосовуються банками.

Головне мiсце в системi банкiв держави належить Нацiо-

нальному банку України. Вiдповiдно до ст. 8 Закону "Про

банки i банкiвську дiяльнiсть", прийнятого Верховною Радою

України 20 березня 1991 р. Нацiональний банк є центральним

банком України. Вiн проводить єдину державну полiтику в

галузi гропiоного обiгу, кредиту, змiцнення грошової одиницi,

органiзує мiжбанкiнськi розрахунки, координує дiяльнiсть

банкiвської системи в цiлому, визначає курс грошової одини-

цi вiдносно валют iнших країн. Цим же Законом (ст. 25) ви-

значено статус та функцiї комерцiйного банку. Комерцiйнi

банки здiйснюють на договiрних умовах кредитно-розрахун-

кове, касове та iнше банкiвське обслуговування пiдприємств,

установ, органiзацiй i громадян шляхом виконання операцiй

i наданням послуг.

З метою унiфiкацiї розрахункiв у народному господарствi,

Правове регулювання фiнансової дiяльностi СГП 383

оптимiзацiї використання фiнансових ресурсiв субєктiв пiд-

приємницької дiяльностi та спрощення контролю за фiнансо-

вою дiяльнiстю сiльськогосподарських товаровиробникiв роз-

рахунки в народному господарствi ведуться через банкiвськi

установи, в яких зберiгаються кошти виробникiв сiльськогос-

подарської продукцiї.

Зазначена правомочнiсть сiльськогосподарського пiдпри-

ємства передбачена "iнструкцiєю про безготiвковi розрахунки

в господарському оборотi України", яка затверджена Прав-

лiнням Нацiонального банку України вiд 2 серпня 1996 р.

Згiдно а п. 4 цього акта кошти пiдприємств пiдлягають

обовязковому зберiганню в банках, за винятком залишкiв го-

тiвки в їхнiх касах у межах встановленого банком лiмiту та

норм витрат з виручки, якi передбаченi дiючим порядком ве-

дення касових операцiй у господарствах України. Банк на до-

говiрнiй основi здiйснює розрахунково-касове обслуговуван-

ня своїх клiєнтiв i виконує їх розпорядження щодо перераху-

вання коштiв з рахункiв. Вiдповiднi правила закрiпленi в

законах, що визначають правоздатнiсть сiльськогосподар-

ських пiдприємств: ст. 24 Закону "Про пiдприємства в Украї-

нi", єт. 7 Закону "Про колективне сiльськогосподарське

пiдприємство", ст. 25 Закону "Про селянське (фермерське)

господарство".

2. Самостiйна фiнансова дiяльнiсть виробничо-господар-

ських пiдроздiлiв сiльськогосподарського пiдприємства забез-

печується шляхом вiдкриття для них самостiйного поточного

рахунку або рахункiв у банку.

Правове регулювання розрахункових вiдносин сiльсько-

господарських пiдприємств з банком провадиться вiдповiдно

з iнструкцiєю № 3 "Про вiдкриття банками рахункiв у нацiо-

нальнiй та iноземнiй валютi" (в редакцiї Постанови Нацiо-

нального банку України вiд 4 лютого 1998 р.) та iнструкцiєю

"Про безготiвковi розрахунки в господарському оборотi

України", затвердженою Правлiнням Нацiонального банку

України вiд 2 серпня 1996 р.

iнструкцiя № 3 регулює вiдносини, якi виникають при вiд-

криттi клiєнтами банкiв поточних, депозитних (вкладних),

кредитних рахункiв у нацiональнiй та iноземнiй валютi, а та-

кож бюджетних рахункiв у нацiональнiй валютi України. Вона

мiстить в собi характеристику рахункiв, якi можуть вiдкрити

клiєнти, в тому числi i сiльськогосподарськi пiдприємства.

384 Роздiл ХУН

Поточний рахунок в банку вiдкривається для зберiгання кош-

тiв i проведення безготiвкових розрахункiв. Цi кошти є влас-

нiстю колективно-кооперативного сiльськогосподарського

пiдприємства. Державнi сiльськогосподарськi пiдприємства

(радгоспи) розпоряджаються коштами, що знаходяться на

цьому рахунку як субєкти права повного господарського вi-

дання. Цi кошти використовуються на поточнi господарськi

витрати пiдприємства, оплату працi як членiв колективно-

кооперативних i акцiонерних утворень, так i найманих пра-

цiвникiв, на соцiально-побутовi потреби та iн. Самостiйнi по-

точнi рахунки можуть вiдкривати пiдсобнi виробництва, цехи,

якi виробляють товарну продукцiю (ковбаси, плодоконсерви,

макароннi вироби та iншу продукцiю), якщо вони надiленi

правами юридичної особи незалежно вiд пiдприємства, у

складi якого вони перебувають.

Сiльськогосподарськi пiдприємства правомочнi покласти

належнi їм кошти i цiннi папери на депозитний рахунок у

банку. Для зберiгання коштiв на депозитному рахунку сiльсь-

когосподарське пiдприємство i банк укладають депозитний

договiр. Кошти на депозитний рахунок перераховуються з по-

точного рахунку сiльськогосподарського пiдприємства i пiсля

закiнчення строку зберiгання повертаються на поточний ра-

хунок. За перебування коштiв на депозитному рахунку влас-

никовi нараховуються вiдсотки. З депозитного рахунку забо-

роняється проведення розрахункiв та видача коштiв готiвкою.

Бюджетнi рахунки вiдкриваються на пiдставi платiжного

доручення фiнансового органу, органу Державного казначей-

ства України, вiдповiдного розпорядника бюджетних коштiв з

наданням в установу банку картки iз зразками пiдписiв та вiд-

битком печатки. У разi, якщо в цiй установi банку вiдкрито

поточний рахунок клiєнта, надання картки не обовязкове.

Розрахунконi правовiдносини сiльськогосподарських пiд-

приємств є самостiйним видом грошових вiдносин, якi вини-

кають у процесi дiяльностi цих пiдприємств i здiйснюються

через банкiвськi установи. Для реалiзацiї своїх взаємин з бан-

ком (вiдкриття рахунку в банку) сiльськогосподарське пiд-

приємство повинне подати до банку такi документи:

а) заяву на вiдкриття поточного рахунку. Вона пiдписуєть-

ся керiвником i головним бухгалтером самостiйного пiд-

приємства;

б) копiю свiдоцтва про державну реєстрацiю в органi дер-

регулювання фiнансової дiяльностi СiТi 385

,ної виконавчої влади, в iншому органi, уповноваженому

iйснювати державну реєстрацiю, засвiдчену нотарiально чи

>ганом, який видав свiдоцтво про державну реєстрацiю;

в) копiю статуту (положення), належним чином зареєстро-

вану, засвiдчену нотарiально чи реєструючим органом. Уста-

нова банку, в якiй вiдкриваються поточнi рахунки, ставить

вiдмiтку про вiдкриття такого рахунку на тому примiрнику

статуту (положення), на якому стоїть оригiнал вiдмiтки про

взяття пiдприємства на облiк в податковому органi, пiсля чо-

го цей примiрник повертається власниковi рахунку;

г) копiю документа, що пiдтверджує в повному обсязi i у

низначений кредитною угодою строк (термiн) для розрахунку

i.> своїми борговими зобовязаннями. При цьому позичаль-

ник повинен бути платоспроможним, тобто бути здатним

сiкнiчисно здiйснювати розрахунки за всiма видами своїх зо-

бовязань господарської дiяльностi;

д) картку iз зразками пiдпису осiб, яким вiдповiдно, до

чинного законодавства чи установчих документiв пiдприєм-

ства надано право розпорядження рахунком та пiдпису розра-

хункових документiв. У картку включається також зразок вiд-

битка печатки, присвоєної пiдприємству;

е) копiю документа про реєстрацiю в органах Пенсiйного

фонду України, засвiдчену нотарiально або органом, що ви-

дав вiдповiдний документ.

Фiнансовi правомочностi сiльськогосподарських пiдпри-

ємств та їхнiх вiдокремлених пiдроздiлiв, якi мають права

Юридичної особи, визначаються iнструкцiєю № 7 "Про безго-

тiвковi розрахунки в господарському оборотi України", за-

твердженою постановою Правлiння Нацiонального банку Ук-

раїни вiд 2 серпня 1996 р. № 204. Згiдно з п. 5 цього акта банк

на договiрнiй основi здiйснює розрахунково-касове обслуго-

вування своїх клiєнтiв i виконує їх розпорядження щодо пе-

рерахування коштiв з рахункiв. У разi виникнення спорiв мiж

платником i одержувачем коштiв, взаємних претензiй вiдно-

сини мiж ними розглядаються в претензiйно-позовному по-

рядку без участi банку.

3. Французькому фiлософу Декарту належить вислiв: ви-

значайте поняття речей i ви позбавите свiт вiд половини його

помилок. Цей вислiв має безпосереднє вiдношення до права

застосування тлумачення змiсту правової норми, вкладення в

нього того значення, яке мав на увазi законодавець, при-

ймаючи вiдповiдну правову норму як правило обовязкової

13 В, Янчук

386 Роздiл ХУН

поведiнки до того змiсту, який вкладається у термiни, наведе-

нi в законах. Зазначене стосується усiх галузей права, в тому

числi фiнансово-кредитного законодавства. Належне застосу-

вання норм права щодо внутрiшньогосподарських i зовнiш-

ньофiнансових правовiдносин залежить вiд правового розу-

мiння вiдповiдних термiнiв. Виходячи з цiєї правозастосу-

вальної вимоги в рядi законiв викладено змiст таких термiнiв,

що, зокрема, передбачено в Положеннi Нацiонального банку

України "Про кредитуїшния". Згiдно з цим актом пiд креди-

том слiд розумiти по-жчконий капiтал банку в грошовiй фор-

мi, що надається позичальнику в тимчасове користування на

умовах забезпеченостi, повернення, строковостi, оплатностi

та цiльового використання. Субєкт кредитних вiдносин,

який надає кредити iншому субєкту господарської дiяльностi

у тимчасове користування вважається кредитором. Субєкт

кредитних вiдносин, який отримав у тимчасове користування

грошовi кошти на умовах повернення, оплатностi, строковос-

тi вважається позичальником. Ним може бути сiльськогоспо-

дарське пiдприємство, акцiонерне товариство, селянське

(фермерське) господарство як субєкти банкiвсько-кредитних

правовiдносин.

У процесi цих вiдносин провадяться кредитнi операцiї,

тобто реалiзовується договiр щодо надання кредиту, який

супроводжується записами за банкiвськими рахунками, вiд-

повiдним вiдображенням у балансах кредитора i позичальни-

ка. Необхiдною умовою виникнення мiж ними взаємин є

кредитоспроможнiсть позичальника, пiд якою розумiють його

здатнiсть повернути отриманi кредити i виконати iншi умови

кредитного договору.

Кожний позичальник може скористатися рiзними видами

кредитiв. За строками користування кредити подiляються на:

а) короткостроковi - до року; б) середньостроковi - до 3 ро-

кiв; в) довгостроковi - понад 3 роки. Строк кредиту, а також

вiдсотки за його використання (якщо iнше не передбачено

умовами кредитного договору) розраховуються з моменту

отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати

платiжних документiв з позичкового рахунку позичальника)

до повного погашення кредиту за його використання.

Короткостроковi кредити, як правило, можуть надаватися

банками у разi тимчасових фiнансових труднощiв, що вини-

кають у звязку iз витратами виробництва та обiгу, не забез-

печених надходженням коштiв у вiдповiдному перiодi. Серед-

Правове регулювання фiнансової дiяльностi СГП 387

ньостроковi кредити можуть надаватися на оплату нового об-

ладнання, на поточнi витрати, на фiнансування капiтальних

вкладень. Довгостроковi кредити надаються для формування

основних фондiв.

Цим Положенням визначено основнi обєкти кредитуван-

ня. Ними можуть бути капiтальнi витрати на реконструкцiю,

модернiзацiю та розширення вже дiючих основних фондiв, на

нове будiвництво та iн. За сучасних скрутних економiчних

умов першорядним обєктом короткострокового кредитуван-

ня є одержання коштiв для придбання пального, отрутохiмi-

катiв, ремонту сiльськогосподарської технiки. Довгостроковi

кредити головним чином потрiбнi на придбання комбайнiв

для збирання зернових, цукрових бурякiв, картоплi, для виро-

щування молодняка племiнної худоби, на оновлення фрукто-

вих садiв i виноiраду, а також на ремонт тваринницьких при-

| Мiшень, покриття iнших виробничо-господарських витрат.

4. В остiнiнi роки фiнансово-економiчна дiяльнiсть сiльсь-

когосподарських товаровиробникiв характеризується вико-

ристанням лiзингових правовiдносин. Вони становлять собою

певну форму фiнансування капiталовкладень з метою при-

дбання сiльськогосподарської технiки (комбайнiв, тракторiв

та iн.), обладнання та устаткування, товарiв довгострокового

використання та наступного надання цих товарiв в оренду (на

прокат) безпосередньо виробнику сiльськогосподарської про-

дукцiї. Термiн "лiзинг" означає вiдносини мiж виробником

зазначеної продукцiї, власником коштiв i пiдприємством-

споживачем як виробником сiльськогосподарської продукцiї,

тобто лiзинг - це передача майна в оренду на вiдповiдний

строк. Лiзинговi правовiдносини повязанi iз широким про-

никненням банкiв на ринок лiзингових послуг. Оскiльки лi-

зинг є капiталообсяговим видом пiдприємницької дiяльностi,

а банки є основними держателями грошових ресурсiв, то

1 Див.: Фiнансово-кредитнi вiдносини в АПК- У цiй книзi наводиться iн-

формацiя про те, що перше лiзингове товариство було створено в Сан-фран-

цiско (США) у 1952 р. американською компанiєю "Юнайтед Стейтс лiзинг

корпорейшн". У серединi 60-х рокiв лiзинговi операцй в цiй країнi складали

1 млрд доларiв, а в кiнцi 80-х рокiв вони перевищили 110 млрд доларiв. Таким

чином, за чверть столiття їх обсяг збiльшився бiльше нiж у сто разiв. Подiбна

тенденцiя використання лiзингових правовiдносин стала характерною i для

iнших країн з розвинутою економiкою. У загальнiй сумi капiталовкладень в

машини i обладнання на лiзинг припадає: в Австралiї - 33 вiдсотки, у США -

25-30; Англiї, Францiї, Швецiї, iспанiї - 13-17 вiдсоткiв.

iЗ

388 Роздiл ХУП

найбiльшу частину серед несiльськогосподарських товаром

виробникiв-учасникiв цих вiдносин становлять банки.

Досвiд зарубiжних країн свiдчить, що лiзинг найбiльшого

застосування набув у галучях iз швидко змiнюваною техноло-

гiєю. У лiзингових правовiдносинах розрiзняються рiзностро-

ковi операцiї: короткострокова оренда (рейтинг) ~ на строк

вiд одного дня до одного року; середньострокова оренда

(хайринг) - на строк пiд одного року до трьох рокiв; довго-

строкова оренди (;iпиш) - пiд 3 до 20 рокiв i бiльше.

Основоположною властивiстю застосування лiзингу у за-

рубiжнiй практицi с його фiнинсона сутнiсть. Лiзингодавець

надає користувачевi майна (орендарю) вiдповiдну фiнансову

послугу, тобто вiн придбає майно у власнiсть за повну вар-

тiсть i за рахунок перiодичних внескiв вiдшкодовує цю вар-

тiсть. За цих умов лiзинг розглядається як одна iз форм кре-

дитування, що використовується для придбання машин i об-

ладнання у тимчасове користування.

Правова норма щодо лiзингу вперше у законодавствi

України наведена в Законi "Про банки i банкiвську дiяль-

нiсть", прийнятому Верховною Радою України 20 березня

1991 р. У п. 9 ст. З цього Закону зазначено, що серед здiйсню-

ваних банком операцiй є право банку придбавати за власнi

коштi засоби виробництва для передачi їх в оренду (лiзинг).

Виходячи iз зростаючої значущостi лiзингових фiнансово-

економiчних операцiй для народного господарства, Верховна

Рада України 16 грудня 1997 р. прийняла Закон "Про лiзинг".

Цей Закон визначає поняття лiзингу, а також загальнi правовi

та економiчнi засади його здiйснення. Згiдно зi ст. 1 цього За-

кону лiзинг становить собою рiзновид пiдприємницької дi-

яльностi, спрямованої на iнвестування власних чи залучених

фiнансових коштiв i полягає в наданнi лiзингодавцем у ви

ключне користування на визначений строк лiзингоодержува-

чу майна, що с власнiстю лiчингодавця або набувається ним у

власнiсть за дорученням i погодженням з лiзингоодержувачем

у вiдповiдного продавця майна за умови сплати лiзингоодер-

жувачем перiодичних лiзингових платежiв.

Названим законом циїначено коло субєктiв лiзингових

правовiдносин. Ними є: лiзингодавць - це субєкт пiдприєм-

ницької дiяльностi, в тому числi банкiвська або небанкiвська

фiнансова установа, яка передає в користування обєкти лi-

зингу за договором лiзингу; лiзингоодержувач - це субєкт

пiдприємницької дiяльностi, який одержує в користування

Правове регулювання фiнансової дiяльностi СГП 389

обєкти лiзингу за договором лiзингу; продавець лiзингового

майна - це субєкт пiдприємницької дiяльностi, який виго-

товляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає

власне майно, яке є обєктом лiзингу. Субєктом лiзингових

правовiдносин може бути кожне окремо взяте сiльськогоспо-

дарське пiдприємство як товаровиробник-пiдприємець. Змiс-

товi лiзингових правовiдносин з участю сiльськогосподар-

ських пiдприємств придiлена увага в роздiлi XXVII цього

пiдручника.

За умов ринкових економiчних вiдносин кожний сiльсько-

господарський товаровиробник бере участь у зовнiшнiх фi-

нансових правовiдносинах, без чого є неможливою його

внутрiшньогосподарська фiнансова дiяльнiсть. Такою є дiяль-

нiсть, повязана з процедурою iнвестування сiльськогоспо-

диi< i.коiо нироГжицтнi), порядком одержання, витрачання i

роїрiїхунками аа iнвестицiї та кредити. За своєю економiко-

праiижою природою зовнiшнiми є вiдносини з приводу спла-

ти кожним сiльськогосподарським пiдприємцем-товарови-

робником податкiв i зборiв (обовязкових платежiв) до загаль-

нодержавного i мiсцевого бюджетiв. Зовнiшнiми є також

фiнансовi правомочностi щодо страхування майна сiльсько-

господарських пiдприємств i селянських (фермерських) гос-

подарств. Зокрема, згiдно зi ст. 23 Закону "Про сiльськогос-

подарську кооперацiю" кооператив може застрахувати своє

майно i майновi права. Страхування здiйснюється добровiль-

но за рiшенням загальних зборiв кооперативу. Подiбну фi-

нансову правомочнiсть має сiльськогосподарське пiдприєм-

ство. Зокрема, п. З ст. 17 Закону "Про сiльськогосподарське

пiдприємство" передбачає його право самостiйно вибирати

страхову органiзацiю для страхування свого майна. Названи-

ми законами визначено фiнансово-кредитну правомочнiсть

сiльськогосподарського товаровиробника (п. 2 ст. 17). Це

його право визначено також статутом кожного сiльськогоспо-

дарського пiдприємства i акцiонерного товариства.

4. Оподаткування сiльськогосподарського

товаровиробника

1. Оподаткування сiльськогосподарського товаровиробни-

ка є засобом поповнення державного бюджету. Внаслiдок

оподаткування мiж державою i конкретним товаровиробни-

ком на основi закону виникають вiдповiднi грошовi вiдноси-

390 Роздiл XV>

ни. Вони для сiльськогосподарського товаровиробника поля-

гають у вiдчуженнi певної частки коштiв у виглядi податкiв та

зборiв, а для держави - у присвоєннi (набуттi) права власнос-

тi на частину вартостi нацiонального продукту. В результатi

цих державно-правових дiй створюється державний фонд фi-

нансових ресурсiв.

Основоположнi правовi нормативи та- обовязки щодо

оподаткування закрiпленi в ст. 67 Конституцiї України. Згiд-

но з цiєю нормою кожен юбоцячаний сплачувати податки i

збори в порядку i розмiрах, нсгшюнлених законами. Податки

i збори сплачуються державi щорiчно вiдповiдно до поданих

iнспекцiям за мiсцем проживання громадян декларацiй про

їхнiй майновий стан та доходи за минулий рiк у порядку,

встановленому законом. Доходи громадян становлять суми,

одержуванi за їхню працю в державних установах, на пiдпри-

ємствах або в органiзацiях, винагороди внаслiдок iнтелекту-

альної або творчої дiяльностi. Стосовно громадян, якi працю-

ють у сферi сiльського господарства як члени колективних i

кооперативних сiльськогосподарських пiдприємств або акцiо-

нерних товариств, колишнiх державних приватизованих пе-

реробних пiдприємств та iнших. Субєктами податкового пра-

ва є юридичнi особи, їхня правосубєктнiсть щодо оплати

податкiв i зборiв, визначається законом про обєкт опо-

даткування.

2. Безперечно умовою функцiонування будь-якої держави

є наявнiсть у неї державного бюджету, цiлої системи законо-

давчих i пiдзаконних актiв, спрямованих на утворення подат-

кового законодавства, регулювання податкових вiдносин, ви-

значення обєктiв оподаткування, кола платникiв податкiв i

зборiв - юридичних i фiзичних осiб як субєктiв оподатку-

вання. Усi правовi норми, якi регулюють податковi вiдноси-

ни, взятi у сукупностi, становлять податкове право - складо-

ву частину фiнансовою права.

Податкове прано України охоплює собою цiлий ряд зако-

нiв, що визначають правовий режим конкретних податкiв i

зборiв (обовязкових платежiв) бюджету. Розмежовують бюд-

жет на загальнодержавний i мiсцевий. Серед цих законодав-

чих актiв особливе значення має Закон "Про систему оподат-

кування", прийнятий Верховною Радою України 25 червня

1991 р. з цiлим рядом змiн i доповнень. Останнiми з них є

змiни i доповнення вiд 5 березня 1998 р. Цей Закон визначає

Правове регулювання фiнансової дiяльностi СГП 391

принципи побудови системи оподаткування України, подат-

ки i збори (обовязковi платежi) до бюджету та до державних

цiльових фондiв, а також права, обовязки i вiдповiдальнiсть

платникiв. Вмiщенi в цьому Законi норми по сутi є загальною

частиною до податкового законодавства України. Свiдченням

того, що цей Закон є основою серед цих актiв про оподатку-

вання є те, що будь-якi податки i збори (обовязковi платежi),

якi запроваджуються законами України, мають бути включенi

до цього Закону. Всi iншi закони України про оподаткування

мають вiдповiдати принципам, закладеним у Законi "Про

систему оподаткування". Згiдно зi ст. 2 Закону сукупнiсть по-

даткiв i зборiв (обовязкових платежiв) до бюджету та держав-

них цiльових фондiв, якi справляються у встановленому зако-

нами України порядку становлять систему оподаткування.

3. Ннуконо-нрiїктичiпi обгрунтованiсть системи оподатку-

вання, застосовунана i> Українi, забезпечується додержанням

принципiв побудови i призначення системи оподаткування

(ст. 3). Згiдно з цiєю правовою нормою цi принципи є такими:

- стимулювання пiдприємницької виробничої дiяльностi

та iнвестицiйної активностi, введення пiльг щодо оподатку-

вання прибутку (доходу), спрямованого на розвиток вироб-

ництва;

- обовязковiсть - впровадження норм щодо сплати по-

даткiв i зборiв (обовязкових платежiв), визначених на пiдста-

вi достовiрних даних про обєкти оподаткування за звiтний

перiод, та встановлення вiдповiдальностi платникiв податкiв

за порушення податкового законодавства;

- рiвнозначнiсть i пропорцiйнiсть - справляння податкiв

з юридичних осiб здiйснюються у певнiй частцi вiд окремого

прибутку i забезпечення плати рiзних податкiв i зборiв

(обовязкових платежiв) на рiвнi прибуткiв i пропорцiйно

бiльших податкiв i зборiв (обовязкових платежiв) на бiльшi

доходи;

- рiвнiсть, недопущення будь-яких проявiв податкової

дискримiнацiї - забезпечення однакового пiдходу до обєктiв

господарювання (юридичних i фiзичних осiб, включаючи не-

резидентiв) при визначеннi обовязкiв щодо сплати податкiв i

зборiв (обовязкових платежiв);

- соцiальна справедливiсть - забезпечення соцiальної

пiдтримки малозабезпечених верств населення шляхом за-

провадження економiчно обгрунтованого неоподаткованого

392 МУ. Роздiл XVII

мiнiмуму доходiв громадян та застосування диференцiйовано-

го i прогресивного оподаткування громадян, якi отримують

високi i надвисокi доходи;

- стабiльнiсть - забезпечення нестiйкостi податкiв i збо-

рiв (обовязкових платежiв) i їх ставок, а також податкових

пiльг протягом бюджетного року;

- економiчна обгрунтованiсть - встановлення податкiв i

зборiв (обовязкових платежiв) на пiдставi показникiв розвит-

ку нацiональної економiки та фiнансових можливостей з ура-

хуванням необхiдностi досягнення збалансованостi витрат

бюджету з його доходами;

- рiвномiрнiсть плати - встановлення строкiв сплати по-

даткiв i зборiв (обовязкових платежiв), виходячи з необхiд-

ностi забезпечення своєчасного надходження коштiв до бюд-

жету для фiнансування витрат;

- компенсацiя - встановлення i скасування податкiв i

зборiв (обовязкових платежiв), а також пiльг їх платникам

здiйснюється вiдповiдно до законодавства про оподаткування

виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Ав-

тономної Республiки Крим i сiльськими, районними, мiськи-

ми радами;

- єдиний пiдхiд - забезпечення єдиного пiдходу до роз-

робки податкових законiв з обовязковим визначенням плат-

ника i зборiв (обовязкового платежу), обєкта оподаткуван-

ня, джерел сплати податку i збору (обовязкового платежу)

податкового перiоду, ставок податку i збору (обовязкового

платежу), строкiв та порядку сплати податку, пiдстав для на-

дання податкових пiльг;

- доступнiсть - забезпечення дохiдливостi норм податко-

вого законодавства для платникiв податкiв i зборiв (обовяз-

кових платежiв).

4. Питанню оподаткування прибутку сiльськогосподар-

ських товаровиробникiв присвячена ст. 14 цього Закону. Пiд-

приємства, основною дiяльнiстю яких є виробництво сiльсь-

когосподарської продукцiї, сплачують податок на прибуток у

порядку i розмiрах, передбачених цим Законом за пiдсумками

звiтного податкового року. При обчисленнi суми податку ва-

ловi доходи i витрати пiдприємства - виробника сiльськогос-

подарської продукцiї, утриманi (понесенi протягом звiтного

податкового року), пiддягають iндексуванню, виходячи з офi-

цiйного iндексу iнфляцiї за перiод мiсяця, наступного за мi-\

Правове регулювання фiнансової дiяльностi СГП 393

сяцем понесення таких витрат (отримання доходiв) до кiнця

звiтного податкового року. З метою забезпечення коштiв над-

ходження до фонду, що створюється внаслiдок сплати зе-

мельного податку суми нарахованого податку сiльськогоспо-

дарського виробника зменшуються на суму податку на землю,

що використовується у сiльськогосподарському виробничому

оборотi.

У системi оподаткування сiльськогосподарських товарови-

робникiв важливе мiсце належить земельному податку. Цей

податок встановлено Земельним кодексом України i Законом

"Про плату за землю", прийнятим Верховною Радою України

З липня 1992 р. Плата за землю справляється у виглядi зе-

мельного податку або орендної плати, що визначається за-

лежно пiд якостi та мiсця знаходження дiлянки, виходячи з

iКiдастрогюї оцiнки землi. До системи оподаткування сiльсь-

когосподарського товаровиробника, що видно нижче iз

схеми 6.

5. Сiльськогосподарськi товаровиробники за сучасних

умов перебувають у скрутному економiчному станi i не мають

реальної можливостi належним чином скасувати свої подат-

ковi зобовязання перед державою. З метою погашення по-

даткового тиску на їхню економiку i забезпечення своєчасно-

го надходження до державного бюджету податкiв i зборiв

(обовязкових платежiв) вiд КСГП, ДСГП, ВСГК, АСГТ, се-

лянських (фермерських) господарств та iнших Верховна Рада

України 17 грудня 1998 р. прийняла Закон "Про фiксований

сiльськогосподарський податок". Цей Закон визначає меха-

нiзм справляння названого податку, передбачає поряд з гро-

шовою формою натуральний податок у виглядi поставок

сiльськогосподарської продукцiї i головне - встановлює

принцип визначення суми податку залежно вiд кiлькостi i

якостi земель сiльськогосподарського призначення, якими

володiє платник податку. Платниками цього податку є лише

виробники товарної сiльськогосподарської продукцiї, тобто

продукцiї, призначеної для реалiзацiї. Згiдно зi ст. 1 Закону

фiксованим сiльськогосподарським податком є податок, який

не змiнюється протягом визначеного цим Законом термiну

(тобто 5 рокiв) i справляється з одиницi земельної площi.

Цей закон надає можливiсть сiльськогосподарському това-

ровиробниковi в разi вiдсутностi грошей сплачувати цей

податок у виглядi поставок сiльськогосподарської продукцiї.

СИСТЕМА ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНi

-

Загальнодержавнi податки та збориМiсцевi податки те збориВнески до державних цiльових фондiв

ПДВПодаток з рекламиФонд для здiйснення заходiв щодо лiквiдацiї наслiдкiв аварiї на Чорнобильськiй АЕС i соцiального захисту населення

Акцизний збiрКомунальний подток

Податок ча прибутокГотельний збiрНа ремонт та будiвництво автомобiльних дорiг

Державне митоЗбiр за паркування автотранспортуПенсiйний фонд

Податок на нерухоме майноРинковий збiрФонд соцiального страхування

Плата за землюЗбiр за участь у бiгах на iподромii

Рентнi платежiЗбiр за право використання мiсцевої символiки

Податок з власникiв транспортних засобiвЗбiр за право проведення кiно-та вiдеозйомок

Податок на промиселЗбiр за проведення мiсцевого аукцiону

Збiр за геологорозвiдувальнi роботиЗбiр за проїзд територiєю прикордонних областей

Збiр за спецiальне використання природних ресурсiвiншi

Плата за забруднення навколишнього природного середовище

iншi

Схема 6. Система оподаткування в Українi

Правове регулювання фiнансової дiяльностi СГП 395

Згiдно зi ст. 5 поставка зерна в рахунок фiксованого

сiльськогосподарського податку здiйснюється сiльськогоспо-

дарськими товаровиробниками у визначенi ними за погод-

женням з районною державною адмiнiстрацiєю строки, але

не пiзнiше 15 жовтня - з продукцiї раннiх зернових культур;

до 1 грудня - з продукцiї пiзнiх зернових та технiчних куль-

тур; а поставку продукцiї тваринництва - щомiсяця, але не

пiзнiше останнього дня поточного мiсяця.

Сплата фiксованого сiльськогосподарського податку на-

туральною сiльськогосподарською продукцiєю являтиме со-

бою важливе джерело надходження сiльськогосподарської

продукцiї i продовольства.

Окремi норми, повязанi з питаннями оподаткування, якi

охоплюються Законом "Про фiксований сiльськогосподар-

ський податок", у бiльш конкретизованому виглядi викладено

зокрема у таких нормативних актах як:

Закон "Про джерела фiнансування дорожнього господар-

ства України";

Закон "Про плату за землю";

Закон "Про оподаткування прибутку пiдприємств";

Закон "Про збiр на обовязкове державне пенсiйне стра-

хування";

Закон "Про формування Фонду для здiйснення заходiв

щодо лiквiдацiї наслiдкiв Чорнобильської катастрофи та соцi-

ального захисту населення";

Закон "Про збiр на обовязкове соцiальне страхування";

Закон "Про податок з власникiв транспортних засобiв та

iнших самохiдних машин i механiзмiв";

Декрет Кабiнету Мiнiстрiв "Про мiсцевi податки i збори";

Закон "Про патентування деяких видiв пiдприємницької

дiяльностi" в частинi придбання торгового патенту для здiйс-

нення торговельної дiяльностi;

пункт 4 роздiлу II Закону "Про внесення змiн до Закону

України "Про систему оподаткування" щодо запровадження

загальнодержавного єдиного (фiксованого) податку на тери-

торiї Глобинського району Полтавської областi, Старобешiв-

ського району Донецької областi та Ужгородського району

Закарпатської областi;

Закон "Про систему оподаткування" у частинi сплати сум

податкiв i зборiв (обовязкових платежiв), включених до скла-

ду фiксованого сiльськогосподарського податку, передбаче-

ного цим Законом;

396 Роздiл ХУii

Закон "Про запровадження в порядку експерименту єди-

ного (фiксованого) податку для сiльськогосподарських това-

ровиробникiв".

6. Платниками фiксованого сiльськогосподарського по-

датку є сiльськогосподарськi пiдприємства рiзних органiза-

цiйно-правових форм. передбачених законами України, се-

лянськi та iншi господнрстна, якi займаються виробництвом

(вирощуванням), переробкою та збутом сiльськогосподар-

ської продукцiї, п яких суми одержана вiд реалiзацiї сiльсько-

господарської продукцiї власного виробництва та продуктiв її

переробки за попереднiй звiтний (податковий) рiк, переви-

щує 50 вiдсоткiв загальної суми валового доходу пiдприєм-

ства. У разi, коли у звiтному перiодi валовий доход вiд опера-

цiй з реалiзацiї сiльськогосподарської продукцiї власного ви-

робництва та продуктiв її переробки становить менше як 50

вiдсоткiв загального обсягу реалiзацiї, пiдприємство сплачує

податки у наступному звiтному перiодi на загальних пiдста-

вах. Платниками фiксованого сiльськогосподарського подат-

ку є також власники земельних дiлянок та землекористувачi,

в тому числi орендарi, якi виробляють товарну сiльськогоспо-

дарську продукцiю, крiм власникiв та землекористувачiв зе-

мельних дiлянок, переданих для ведення особистого пiдсоб-

ного господарства, будiвництва та обслуговування жилого бу-

динку. господарських будiвель (присадибна дiлянка), садiв-

ництва, дачного будiвництва, а також наданих для

городництва, сiнокосiння та випасання худоби.

Законодавство враховує труднощi сiльськогосподарських

товаровиробникiв, повязанi iз збутом вироблюваної ними

продукцiї i надає їм можливiсть сплатити податки натурою.

Закон надає їм право вибору форми сплати фiксованого

сiльськогосподарською податку у грошовiй формi або у ви-

глядi поставок сiлiлькогосiюдiїрської продукцiї, чи в грошо-

вiй формi та поставок сiльськогосподарської продукцiї.

7. Новим принципом оподаткування сiльськогосподар-

ських товаровиробникiв є визначення оподаткування залеж-

но вiд земельної площi, власником чи користувачем якої є

виробник - КСГП, ВСГК, АСГТ, ДСГП, селянин-фермер.

Кiлькiсть сiльськогосподарської продукцiї з одного гектара

сiльськогосподарських угiдь встановлюється на початку року

i не пiдлягає коригуванню залежно вiд змiни цiни на сiль-

ськогосподарську продукцiю протягом податкового року.

Правове регулювання фiнансової дiяльностi СГП 397

Обрахування кiлькостi сiльськогосподарської продукцiї з

одного гектара сiльськогосподарських угiдь, що має поставля-

тися в рахунок фiксованого сiльськогосподарського податку

здiйснюється виходячи з еквiваленту - однiєї тони пшеницi

мякої третього класу за цiнами, якi щорiчно визначаються

Кабiнетом Мiнiстрiв України. При цьому мається на увазi, що

кiлькiсть сiльськогосподарської продукцiї з одного гектара

сiльськогосподарських угiдь, яка має поставлятися в рахунок

фiксованого сiльськогосподарського податку, визначається

як спiввiдношення вартостi однiєї тони вiдповiдної продукцiї.

Таке спiввiдношення встановлюється щорiчно Верховною

Радою Автономної Республiки Крим, обласними. Київською

та Севастопольською мiськими радами до затвердження

вiдповiдного бюджету, але не пiзнiше 1 сiчня. Змiна порядку

сплiни податкiв i зборiв (обовязкових платежiв) протягом

звiтного (податкового) року не допускається.

Обєктом оподаткування є площа сiльськогосподарських

угiдь, переданих сiльськогосподарському товаровиробнику у

власнiсть або наданих йому у користування, в тому числi на

умовах оренди. Ставка фiксованого сiльськогосподарського

податку з одного гектара сiльськогосподарських угiдь вста-

новлюється у вiдсотках до їх грошової оцiнки, яка проводить-

ся вiдповiдно до методики, затвердженої Кабiнетом Мiнiстрiв

України, у таких розмiрах:

для рiллi, сiножатей та пасовищ - 0,5;

для багаторiчних насаджень - 0,3.

Грошова оцiнка сiльськогосподарських угiдь в разi необ-

хiдностi може уточнюватися згiдно iз законодавством.

Цей Закон мiстить в собi правовi норми стосовно порядку

зарахування i строкiв сплати названого податку, про порядок

його зарахування до бюджетiв i державних цiльових фондiв.

Платники податку перераховують у визначений строк кошти

на окремий рахунок вiддiлень Державного казначейства Ук-

раїни у районах. Останнi наступного дня пiсля надходження

коштiв перераховують суми фiксованого сiльськогосподар-

ського податку у таких розмiрах: до мiсцевого бюджету -

ЗО вiдсоткiв, на обовязкове державне пенсiйне страхування -

68 вiдсоткiв, на обовязкове соцiальне страхування - 2 вiд-

сотки. Про цi надходження своєчасно повiдомляється у вiд-

повiдний орган державної податкової служби про загальну су-

му податку та її розмежування.

398 Роздiл XVII

Контроль за своєчасним i повним надходженням фiксова-

ного сiльськогосподарського податку здiйснюють органи дер-

жавної податкової служби.

8. Визначна суспiльна сутнiсть фiксованого сiльськогоспо-

дарського податку полягає у його спрямованостi на фiнансову

податкову пiдтримку сiльськогосподарського товаровиробни-

ка. Вiн сприятиме пийiлпяцiї сiльськогосподарського вироб-

ництва. Цим Законом iиiльпяються з 1 сiчня 1999 р. до 1 сiч-

ня 2001 р. вiд счлпти фiксоипного сiльськогосподарського по-

датку сiльськоiосподiїрськi точарониробники, якi вiдповiдно

до норм цього Закону с платниками вказаного податку.

Вiд сплати фiксованого сiльськогосподарського податку

звiльняються вiтчизнянi дослiднi господарства науково-дос-

лiдних установ i навчальних закладiв, професiйно-технiчних

училищ сiльськогосподарського профiлю та сортово-випро-

бувальнi станцiї (дiльницi). Незначнi пiльги встановлено i для

iнших платникiв цього податку.

9. На виконання вимог статей 2 i 9 Закону "Про фiксова-

ний сiльськогосподарський податок" Кабiнет Мiнiстрiв

України прийняв постанову, якою затвердив Положення про

порядок справляння та облiку фiксованого сiльськогосподар-

ського податку вiд 23 квiтня 1999 р. Цiєю постановою (п. 2)

визначено цiну однiєї тони пшеницi мякої III класу як

еквiвалент для обчислення кiлькостi сiльськогосподарської

продукцiї з одного гектара сiльськогосподарських угiдь, що

має поставлятися в рахунок фiксованого сiльськогосподар-

ського податку з урахуванням податку на додану вартiсть. На

1999 р. ця цiна дорiвнює 220 гривням.

Назване Положення мiстить в собi визначення валового

доходу. Валовий дохiд становитиме собою загальну суму до-

ходу платника податку вiд усiх видiв його дiяльностi, отрима-

ного (нараховоного) протягом звiтного перiоду у грошовiй,

матерiальнiй або нематерiальних формах як на територiї

України, її континентальному шельфi, виключнiй (морськiй)

економiчнiй зонi, так i за їх межами. У валовий дохiд вiд

реалiзацiї сiльськогосподарської продукцiї власного вироб-

ництва включаються: i

вартiсть реалiзованої продукцiї рослинництва i тваринни- |

гггва власного виробництва;

вартiсть реалiзованої сiльськогосподарської продукцiї,

Правове регулювання фiнансової дiяльностi СiТi 399

виробленої iз сiльськогосподарської сировини власного

виробництва на власних переробних пiдприємствах;

вартiсть реалiзованої продукцiї, виробленої з власної сиро-

вини на давальницьких умовах, незалежно вiд територiаль-

ного розмiщення переробного пiдприємства;

вартiсть наданих послуг (послуги машинно-тракторного

парку, будiвельних i ремонтних бригад, iншi послуги), повя-

заних iз сiльськогосподарським виробництвом;

Вiдповiдно до п. 4 Положення сума фiксованого сiльсько-

господарського податку на поточний рiк визначається плат-

ником податку, виходячи з площi сiльськогосподарських угiдь

та їх грошової оцiнки, проведеної станом на 1 липня 1995 р.,

Постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 23 березня

1995 р. та ставки фiксованого сiльськогосподарського подат-

ку, Розрахунок фiксованого сiльськогосподарського податку

здiйснюється за формою, затвердженою Державною податко-

вою адмiнiстрацiєю i подається органу державної податкової

служби за мiсцем знаходження платника щороку до 1 лютого

поточного року.

5. Банкрутство

сiльськогосподарського пiдприємства

1. Виробничо-фiнансова дiяльнiсть сiльськогосподарсько-

го пiдприємства охоплює собою суспiльнi вiдносини, що ви-

никають в разi банкрутства. Банкрутство розглядається як

економiчно-фiнансове, правове i соцiальне явище. Його еко-

номiчно-фiнансова сутнiсть полягає у вiдсутностi або недос-

татнiй наявностi у пiдприємствах необхiдних коштiв для своєї

фiнансової дiяльностi, належного i своєчасного розрахунку за

своїми фiнансовими, в тому числi кредитними зобовязання-

ми, тобто вiдповiдальностi за свої борги. При банкрутствi

першорядною є кредитна заборгованiсть перед банком, у яко-

го пiдприємство брало кредит, його заборгованiсть перед сто-

роною, з якою воно перебуває у договiрних вiдносинах, та iн

шими субєктами. За сучасних умов особливо поширеною є

заборгованiсть перед фiнансово-податковими органами щодо

сплати податкiв, розрахункiв за мiнеральнi добрива, отрутохi-

мiкати, пальне, а також заборгованiсть сiльськогосподарсько-

го пiдприємства перед своїми членами КСГП (ВСГК, АГСТ)

i перед працiвниками державного сiльськогосподарського

400

РОЗДiЛ XVII V

пiдприємства. Подiбною може бути також заборгованiсть се-

лянського (фермерського) господарства.

З правого аспекту банкрутство має безпосереднє вiдно-

шення до правового становища i реалiзацiї сiльськогосподар-

ським пiдприємством своєї правосубєктностi. Йдеться про

те, що внаслiдок банкрутства, тобто припинення дiяльностi

пiдприємства як юридичної особи i покладання на нього

особливого порядку ро-iрахункiн за всiма видами його боргу

перед кредиторами, в першу чергу, нормами права, регулю-

ються правовi наслiдки визнання субєкта права пiдприєм-

ництва банкрутом.

Становище збанкрутiлого сiльськогосподарського пiдпри-

ємства має соцiальну значущiсть. Остання в першу чергу по-

лягає в ущемленнi всiх конституцiйних прав членiв колектив-

но-кооперативних i державних сiльськогосподарських пiд-

приємств. В разi банкрутства пiдприємства його працiвники

залишаються без роботи. Банкрутство настає не за один день

господарювання. На протязi останнiх двох-трьох рокiв цi

господарства не проводять належної оплати працi членiв

КСГП, ВСГК, АСГТ. Особливо в жалюгiдному станi опини-

лися працiвники радгоспiв, якi в останнi роки i нинi функцiо-

нують як колективнi або ж акцiонернi сiльськогосподарськi

утворення. Затримка або невиплата заробiтку пiдприємством,

з яким вони перебувають у трудових правовiдносинах, при-

зводить до злиденного iснування їхнiх родин, погiршення

їхнього соцiально-побутового стану. Збанкрутiлiсть сiльсько-

господарських пiдприємств призводить до зменшення обсягiв

суспiльно-необхiдної працi, до неповної зайнятостi працiвни-

кiв i безробiття на селi. В соцiально-побутовому аспектi бан-

крутство сiльськогосподарських пiдприємств є наслiдком

економiчної розрухи сiльського господарства в цiлому. В еко-

номiко-правовому аспектi банкрутство є дiйовим засобом, що

призводить до занепаду сiльськогосподарського пiдприєм-

ництва i прибутковостi у ниробничо-господарськiй дiяльностi

аграрних пiдприємств.

2. У законодавствi про банкрутство розрiзняють головнi i

допомiжнi акти. Головним серед них є Закон України "Про

банкрутство", прийнятий Верховною Радою України 14 трав-

ня 1992 р. Як правило усi пiдприємства, установи, органiзацiї

користуються послугами банкiв, i в разi настання банкрутства

спiрнi питання вирiшуються з участю банкiв. А тому в Законi

Правове регулювання фiнансової дiяльностi СiТi 401

України "Про банки i банкiвську дiяльнiсть" вiд 20 березня

1991 р. (iз змiнами i доповненнями) є спецiальнi правовi нор-

ми про банкрутство, що дає пiдстави цей закон теж вiднести

до головних актiв. До цих же актiв належить вiднести i Арбiт-

ражний процесуальний кодекс України, прийнятий Верхов-

ною Радою України.

Правова норма про банкрутство знайшла своє закрiплення

у рядi законiв, що визначають правове становище окремих

видiв пiдприємств, у тому числi сiльськогосподарських.

Зокрема, це Закон "Про пiдприємства в Українi" (статтi 24 i

34); Закон "Про колективне сiльськогосподарське пiдприєм-

ство (ст. 31); на дiяльнiсть акцiонерного сiльськогосподар-

ського товариства поширюється дiя ст. 19 Закону "Про гос-

подарськi товариства", в якiй є посилання на Закон "Про

банкрутство". У Законi "Про сiльськогосподарську коопера-

цiю" вiдсутня згадка про банкрутство, а є лише в ст. 38 норма

про те, що сiльськогосподарськi кооперативи (обєднання)

припиняють свою дiяльнiсть на пiдставi рiшення арбiтражно-

го суду. Про припинення дiяльностi селянського (фермер-

ського) господарства внаслiдок банкрутства йдеться в п. З

ст. 29 Закону "Про селянське (фермерське) господарство".

Наведенi правовi норми i закони визначають правосубєкт-

i нiсть сiльськогосподарських товаровиробникiв у разi припи-

нення їхньої дiяльностi внаслiдок настання банкрутства i то-

| му цi правовi акти пiдставне вважати допомiжними.

3. Банкрутство становить собою вагомий економiчно-пра-

вовий фактор, який потребує вiдповiдного правового регулю-

вання. Сiльськогосподарське пiдприємство i селянське (фер-

мерське) господарство можуть бути визнанi банкрутом лише

на пiдставi рiшення арбiтражного суду. Це рiшення за своєю

правовою природою i значущiстю є вiдповiдним юридичним

фактом, лише на пiдставi якого настають правовi наслiдки

визнання учасника товарно-грошових вiдносин банкрутом. У

преамбулi до Закону України "Про банкрутство" зазначено,

що цей закон визначає умови i порядок визначення юридич-

них осiб - субєктiв пiдприємницької дiяльностi - банкрута-

ми з метою задоволення претензiй.

Пiд банкрутством розумiється повязана з недостатнiстю

активiв (майна, коштiв) у лiквiдацiйнiй формi неспромож-

нiсть юридичної особи - субєкта пiдприємницької дiяльнос-

тi - задовiльнити в установленi для цього строки предявленi

402

Роздiл хуа

до нього з боку кредиторiв вимоги i виконати зобовязання

перед бюджетом.

Субєктами банкрутства е боржники (банкрути) - юри-

дичнi особи (що є субєктами пiдприємницької дiяльностi),

неспроможнi своєчасно виконати свої зобовязання перед

кредитором або бюджетом. Стосовно сiльського господарства

банкрутом може бути лише сiльськогосподарське пiдприєм-

ство, що здатне займатися пiдприємницькою дiяльнiстю, тоб-

то вiдповiдно до ст. i Закону "Про пiдприємництво" прован

дити дiяльнiсть по виробництву продукцiї, виконанню робiт,

наданню послуг та заняттю торгiвлею з метою одержання

прибутку.

4. Провадження справ про банкрутство пiдвiдомче арбiтраж-

ному суду. Цей суд приймає ухвалу про визнання сiльськогос-

подарського пiдприємства (боржника) банкрутом.

Арбiтражний суд надсилає боржниковi, кредиторам та

банкам, що здiйснюють розрахунково-касове обслуговування

боржника, ухвалу про порушення провадження у справi, про-

водить попереднє засiдання арбiтражного суду. За результата-

ми попереднього засiдання арбiтражний суд в разi необхiд-

ностi призначає розпорядника майном боржника, а також зо-

бовязує заявника подати до офiцiйного друкованого органу

Верховної Ради України чи Кабiнету Мiнiстрiв України ого-

лошення про порушення справи про банкрутство, в якому

повинно мiститися: повне найменування боржника, його

юридична адреса, банкiвськi реквiзити; найменування та ад-

реса арбiтражного суду.

Завдяки такому оголошенню можуть виявитися новi кре-

дитори оголошеного банкрута, кожний з цих кредиторiв про-

тягом мiсяця надсилає до зборiв або комiтету кредиторiв вiд-

повiднi пiдстави зяборгоианостi збанкрутiлого сiльськогоспо-

дарського нiдприї мствн.

У зазначений мiсячний строк поряд з кредиторами можуть

зявитися громадяни i юридичнi особи, якi заявили про своє

бажання стати санатором боржника. Санацiя в буквальному

розумiннi означає оздоровлення. Санацiя пiдприємства поля-

гає в тому, що названi субєкти задовольняють вимоги креди-

торiв до боржника i виконують його зобовязання перед бюд-

жетом, за умови згоди зборiв (комiтету) кредиторiв iз строка-

ми виконання цих зобовязань i на переведення боргу. Сана-

торами визнаються особ;(>, якi здатнi здiйснити заходи, що

. Правове регулювання фiнансової дiяльностi СГП

403

проводяться для вiдведення банкрутства сiльськогосподар-

ських товаровиробникiв, промислових, торгових пiдприємств

або обєднань, банкiвських установ. Санацiя може здiйснюва-

ти шляхом злиття пiдприємств, що знаходяться на гранi бан-

крутства, з бiльш мiцними пiдприємствами чи обєднаннями.

Згiдно зi ст. 12 Закону "Про банкрутство" санацiї можуть бу-

ти пiдданi лише державнi пiдприємства. Стосовно можливого

настання банкрутства колективно-кооперативного сiльсько-

господарського пiдприємства, то дуже сумнiвним є сподiван-

ня, що знайдеться юридична особа, яка виявить бажання ста-

ти його санатором.

5. Постанову про визнання боржника банкрутом приймає

арбiтражний суд. З цього моменту вiдповiдно до ст. 15 Закону

"Про банкрутство" припиняється пiдприємницька дiяльнiсть

боржника - збанкрутiлого пiдприємства; право розпоряджа-

тися майном пiдприємства-банкрута, а також i всi Його май-

новi права та обовязки переходять до лiквiдацiйної комiсiї;

строки всiх боргових зобовязань боржника вважаються таки-

ми, що минули.

З метою захисту прав кредиторiв i бюджету визнається не-

дiйсною будь-яка угода щодо продажу майна боржника, здiй-

сненого протягом трьох мiсяцiв до початку провадження у

справi про банкрутство, якщо її здiйснено в iнтересах заiнте-

ресованої особи з боку боржника. Також визнається недiй-

сною будь-яка угода боржника щодо продажу майна чи прий-

няття боржником на себе зобовязань протягом одного року

до початку провадження у справi про банкрутство, якщо про-

даж майна здiйснено з метою приховання цього майна або

несплати боргiв, якщо боржник в результатi угоди отримав

дабагато менше, коли вже був неплатоспроможним чи став

неплатоспроможним в результатi виконання цiєї угоди.

Виконання постанови арбiтражного суду про банкрутство

покладається на лiквiдацiйну комiсiю. Вона визначає i оцiнює

майно, на яке звертаються стягнення, органiзовує його реа-

лiзацiю.

Вся процедура щодо притягнення боржника-банкрута до

майнової вiдповiдальностi, повернення боргiв кредиторам за-

вершується роботою лiквiдацiйної комiсiї по розподiлу кош-

тiв, виручених вiд продажу майна пiдприємства-банкрута. Цi

кошти спрямовуються на задоволення претензiй кредиторiв,

покриття витрат, повязаних з провадженням справи про бан-

,>1-

40¦

Роздiл XVIII

2. Предметом правового регулювання внутрiшньогоспо-

дарської органiзацiї працi в сiльськогосподарських пiдприєм-

ствах є суспiльнi вiдносини, що функцiонують у сферi вироб-

ництва i опосередковують звязки мiж людьми з органiзацiї

трудового процесу. Правовi вiдносини щодо органiзацiї працi

в сiльськогосподарських пiдприємствах є складовою трудових

вiдносин. Вони виникають мiж сiльськогосподарськими пiд-

приємствами, з одною боку, i працiвниками - з iншого, i ре-

гулюються нормами iiгрiїрiїого права.

Органiзацiя працi її агропромисловому комплексi буду-

ється на таких єдиних принципах: загальностi працi, оплатi її

вiдповiдно до кiлькостi та якостi, правильного поєднання

громадських i особистих iнтересiв, матерiальнiй заiнтересова-

ностi працiвникiв, охоронi працi, свiдомiй трудовiй дисциплi-

нi, планомiрному використаннi трудових ресурсiв, вiдносинах

товариського спiвробiтництва i взаємодопомоги, творчому ха-

рактерi працi, активнiй участi колективу трудящих в управ-

лiннi виробництвом, можливостi поєднання працi й навчан-

ня, матерiальнiй забезпеченостi за непрацездатностi та в ста-

ростi. Воднораз здiйснення зазначених принципiв органiзацiї

працi в колективних сiльськогосподарських пiдприємствах

має деякi особливостi, зумовленi кооперативною природою

останнiх i особливостями виробництва.

На сучасному етапi розвитку агропромислового комплексу

суспiльнi вiдносини з органiзацiї працi в державних i колек-

тивних сiльськогосподарських пiдприємствах дедалi бiльше

зближуються, унiфiкуються. Ця тенденцiя знайшла своє вi-

дображення в законодавствi. Останнiми роками прийнято

значну кiлькiсть нормативних актiв, якi з єдиних позицiй ре-

гулюють трудовi вiдносини в тих i в тих пiдприємствах.

3. Закон "Про прiоритетнiсть соцiального розвитку села та

агропромислового комплексу > народному господарствi" на-

дає аграрним товаровиробникам право вiльного вибору форм

i напрямiв трудової та господарської дiяльностi, повної влас-

ностi на результати своєї працi. Вiдповiдно до ст. 13 Закону

"Про колективне сiльськогосподарське пiдприємство" це пiд-

приємство самостiйно визначає напрями сiльськогосподар-

ського виробництва, його структуру i обсяг. У п. З ст. 1 Зако-

ну передбачено також, що такi пiдприємства можуть на доб-

ровiльних засадах обєднуватись у спiлки (обєднання), бути

засновниками акцiонерних товариств, якi дiють на пiдставi

Правове регулювання органiзацiї та дисциплiни працi в СГП____407

своїх статутiв. Сiльськогосподарськi пiдприємства можуть та-

кож виступати засновниками або учасниками iнших сiльсько-

господарських товариств. Закон "Про господарськi товарист-

ва" визначає поняття i види цих товариств, правила їх ство-

рення та дiяльностi, а також права i обовязки їх учасникiв та

засновникiв. Господарськими товариствами визнаються пiд-

приємства, установи, органiзацiї, створенi на засадах угоди

мiж юридичними особами i громадянами через обєднання їх

майна та пiдприємницьку дiяльнiсть iз метою одержання при-

бутку. До господарських товариств належать акцiонернi това-

риства, товариства з обмеженою або додатковою вiдповiдаль-

нiстю, повнi й командитнi товариства. Товариства є юридич-

ними особами i можуть займатися будь-якою пiдприємниць-

кою дiяльнiстю, яка не суперечить законодавству України.

4. Первинною ланкою трудового колективу сiльськогоспо-

дарського пiдприємства є колектив виробничої бригади чи iн-

шого структурного пiдроздiлу. В державних сiльськогосподар-

ських пiдприємствах органiзуються вiддiлення, ферми, брига-

ди, дiльницi, виробництва та iншi структурнi пiдроздiли.

Структура господарства залежить вiд його розмiрiв, виробни-

чого напряму, внутрiшньогосподарської спецiалiзацiї, форм

органiзацiї працi, розмiщення та iнших умов виробництва. За

пiдроздiлами державних сiльськогосподарських пiдприємств

закрiплюються земельнi дiлянки, будiвлi, споруди, худоба та

iншi матерiальнi цiнностi. Положення про пiдроздiли держав-

ного сiльськогосподарського пiдприємства затверджуються

директором господарства.

У колективних сiльськогосподарських пiдприємствах за-

лежно вiд конкретних умов господарства, його спецiалiзацiї

та технологiї виробництва створюються дiльницi, цехи, бри-

гади, ферми, ланки, загони, комплекси тощо, якi дiють, як

правило, на принципах колективного, сiмейного, iндивiду-

ального, орендного пiдряду. За колективами структурних пiд-

роздiлiв господарства закрiплюються (або надаються їм в

оренду) земельнi дiлянки, необхiдна технiка й iнвентар, робо-

ча та продуктивна худоба, будiвлi, iншi засоби виробництва i

матерiальнi ресурси.

Основними формами органiзацiї працi в державних i ко-

лективних сiльськогосподарських пiдприємствах є постiйнi

виробничi бригади, ланки, механiзованi загони з виконання

спецiалiзованих робiт. Постiйна виробнича бригада - най-

408

Роздiл ХМ>

бiльш поширена тепер форма органiзацiї працi в сiльськогос-

подарських пiдприємствах. Вона складається з колективу пра-

цiвникiв, який своїми силами або в кооперуваннi з iншими

пiдроздiлами, а також з iншими пiдприємствами й органiза-

цiями виконує весь цикл сiльськогосподарських робiт iз ви-

робництва певної продукцiї. Саме ця форма органiзацiї працi

переважає у тваринництвi, де постiйнi виробничi бригади

займаються вирощуванням телят, молочного стада, вiдгодiв-

лею худоби на мясо тощо.

У великих сiльськогосподарських пiдприємствах iснують

спецiалiзованi виробничi бригади - як галузевi, так i багато-

галузевi. Вони, зазвичай, обслуговують окремi галузi госпо-

дарства i складаються з працiвникiв однорiдних професiй

(спецiальностей), що займаються виробництвом певного виду

продукцiї (рису, винограду, розсади овочiв, свинини, молод-

няка худоби тощо). До галузевих належать рослинницькi i

тракторно-рiльничi, овочiвницькi та iншi бригади.

Комплекснi бригади обслуговують рослинництво й тварин-

ництво, виробляють декiлька видiв продукцiї цих галузей.

Нарiвнi з виробничими бригадами у сiльськогосподар-

ських пiдприємствах застосовуються такi форми органiзацiї

працi, як механiзованi загони, збирально-транспортнi ком-

плекси, загони з заготiвлi та внесення органiчних, мiнераль-

них добрив i т. д.

2. Пiдрядно-оренднi утворення

як форми органiзацiї працi

в сiльськогосподарських пiдприємствах

1. Форми органiзацiї працi в сiльськогосподарських пiд-

приємствах не є застиглими. Вони постiйно змiнюються,

вдосконалюються, що е обєктивною необхiднiстю i однiєю з

головних передумов швидкого пiднесення сiльського госпо-

дарства.

На сучасному етапi розвитку сiльськогосподарських пiд-

приємств основною формою органiзацiї працi став пiдряд,

який забезпечує досягнення високих результатiв у вироб-

ництвi сiльськогосподарської продукцiї з меншими затратами

працi й коштiв.

ввове регулювання органiзацiї та дисциплiни працi в СГП <409

Порядок формування пiдрядних колективiв, планування

! їхньої виробничої дiяльностi, органiзацiя облiку, оплата працi

та iншi органiзацiйнi питання регулюються вiдповiдними ре-

комендацiями.

Пiдряд має рiзноманiтнi органiзацiйнi форми: бригадну,

ланкову, бригадно-ланкову, операцiйну, сiмейну, особисту,

орендну.

Суть колективного пiдряду полягає в тому, що трудовий

колектив укладає з керiвництвом пiдприємства договiр, за

яким зобовязується виробити певну кiлькiсть сiльськогоспо-

дарської продукцiї, а господарство гарантує йому створення

умов для успiшного вирiшення цього завдання, своєчасне на-

дання необхiдних виробничих ресурсiв i оплату працi за одер-

жану продукцiю за наперед установленими розцiнками i в пе-

редбаченому договором порядку.

2. Значного розвитку набув орендний пiдряд, за якого ко-

лективовi передають в оренду землю, виробничi примiщення,

технiку та iншi основнi фонди, необхiднi для виконання дого-

вiрних зобовязань. Вiдтворення цих фондiв колектив забез-

печує за рахунок власних засобiв.

Орендний пiдряд є вищою порiвняно з колективним пiд-

рядом формою госпрозрахункових вiдносин. Це перехiдна

форма органiзацiї працi - вiд пiдряду до оренди. Маючи од-

накову економiчну природу, оренда й орендний пiдряд iстот-

но вiдрiзняються один вiд одного як за рiвнем самостiйностi

в органiзацiї господарської дiяльностi, так i в питаннях пла-

нування, органiзацiї виробництва, реалiзацiї продукцiї, вико-

ристання госпрозрахункового прибутку. Якщо за оренди

орендар є вiльним товаровиробником, який будує свої вiдно-

сини з партнерами, керуючись лише мiркуваннями економiч-

ного характеру, то в умовах орендного пiдряду зберiгається

його залежнiсть вiд орендодавця, який встановлює не лище

завдання на виробництво певної продукцiї, а й цiни, за якими

її купуватиме.

Взаємовiдносини правлiння колективного господарства,

дирекцiї державного сiльськогосподарського пiдприємства з

орендними колективами або окремими орендарями визнача-

ються договором, який складається в трьох примiрниках (два

- орендодавцевi, один - орендаревi). Орендар приймає зо-

бовязання виробити й реалiзувати орендодавцевi (замовни-

ковi) або заготiвельнiй органiзацiї вiдповiдну продукцiю. Вся

4К410 Роздiл ХУПi

продукцiя, вироблена понад зазначений у договорi обсяг, реа-

лiзується орендарем на свiй розсуд. В договорi визначаються

взаємнi обовязки орендодавця i орендаря. У разi недодер-

жання договiрних зобовязань кожен iз них має право в одно-

сторонньому порядку розiрвати договiр (як правило, пiсля за-

вершення сiльськогосподарського року), попередньо повiдо-

мивши про це другу сторону не пiзнiше як за два мiсяцi.

3. В оренднi вiдносини з колективними господарствами,

державними сiльськогосподарськими пiдприємствами та iн-

шими землекористувачами можуть вступати кооперативи й

окремi громадяни, якi не є працiвниками зазначених госпо-

дарств. Вони укладають з господарствами (зазвичай на кон-

курснiй основi) договори оренди. При цьому враховуються

певнi особливостi. Орендарi (кооператив, окремi громадяни

або їх група) користуються правами юридичної особи i мають

рахунок у вiддiленнi банку; розпоряджаються всiєю виробле-

ною продукцiєю на власний розсуд; для реалiзацiї прав iз со-

цiального страхування i соцiального забезпечення самостiйно

проводять вiдрахування вiд своїх доходiв у державний фонд

соцiального страхування i сплачують державi прибутковий

податок у порядку, встановленому для колективних госпо-

дарств; купують матерiальнi ресурси, необхiднi для вироб-

ництва продукцiї (на пiдприємствах i в органiзацiях системи

Мiнiстерства сiльського господарства i продовольства Украї-

ни-за оптовими цiнами, на iнших пiдприємствах i в органi- i

зацiях - за договiрними цiнами).

4. Набуло поширення створення в сiльськогосподарських

пiдприємствах внутрiшньогосподарських орендних пiдроздi-

лiв. На орендному пiдрядi можуть працювати окремi працiв-

ники господарства, їх групи, цiлi колективи пiдроздiлiв.

Орендний колектив бере на себе за договором зобовязання

виробити й передати господарству або реалiзувати iншим пiд-

приємствам чи громадянам певну продукцiю. При цьому пiд-

роздiли або окремi працiвники, якi працюють на орендному

пiдрядi, можуть залишатись у складi господарства, зберiгаючи

трудовi вiдносини з ним, але користуючись при цьому госпо-

дарською й фiнансовою самостiйнiстю. Якщо на внутрiшньо-

господарську оренду переходять усi структурнi пiдроздiли гос-

подарства, вищим органом управлiння орендних колективiв

стають загальнi збори орендарiв, якi для керiвництва поточ-

ними справами обирають правлiння (раду).

Правове регулювання органiзацiї та дисциплiни працi в СГП____411

; Внутрiшньогосподарськi оренднi колективи самостiйно

розробляють i затверджують виробничу програму (з урахуван-

ням зобовязань за договором), визначають чисельнiсть пра-

цiвникiв, форми й системи оплати працi, розпорядок робочо-

го дня, змiннiсть роботи, в разi необхiдностi приймають рi-

шення про введення пiдсумованого облiку робочого часу,

встановлюють порядок надання вихiдних днiв i вiдгулiв. Зара-

хування до складу орендного колективу нових працiвникiв

проводиться тiльки з його згоди.

Для впровадження внутрiшньогосподарських орендних

вiдносин i контролю за станом даної роботи на пiдприємствi

створюється комiсiя, яку очолює керiвник пiдприємства або

його заступник. До складу комiсiї входять насамперед керiв-

ники та спецiалiсти планово-економiчної, бухгалтерської

служби, профкому i пiдроздiлiв, якi виявили бажання укласти

з господарством договiр орендного пiдряду.

Сiльськогосподарськi пiдприємства за погодженням iз

профспiлковим комiтетом затверджують Положення про

внутрiшньогосподарський орендний пiдряд, внутрiшньогос-

подарськi розрахунковi цiни й тарифи на продукцiю (роботи,

послуги), форми облiку матерiальних та iнших витрат оренд-

ними колективами.

Рiшення про перехiд на внутрiшньогосподарський оренд-

ний пiдряд приймається загальними зборами колективу

структурного пiдроздiлу. За їх дорученням керiвник пiдроздi-

лу укладає з адмiнiстрацiєю господарства вiдповiдний договiр.

Перехiд пiдроздiлу на внутрiшньогосподарський орендний

пiдряд оформляється наказом директора державного сiльсь-

когосподарського пiдприємства, рiшенням правлiння колек-

тивного сiльськогосподарського пiдприємства. Одночасно

складається i пiдписується акт, за яким орендному колекти-

вовi передаються примiщення, обладнання та iнше майно,

необхiдне для господарсько-виробничої дiяльностi.

5. Важливою формою господарювання i роздержавлення

майна є оренда. Вiдносини, повязанi з передачею в оренду

майна державних пiдприємств i органiзацiй, а також майновi

вiдносини мiж орендодавцями та орендарями щодо викорис-

тання цього майна регулює Закон "Про оренду державного

майна". Згiдно зi ст. 2 цього Закону орендою є засноване на

договорi строкове платне володiння i користування майном,

412 РоздiлХУiН

необхiдним орендаревi для здiйснення пiдприємницької та

iНШОЇ ДiЯЛЬНОСТi. У

Дiя Закону поширюється й на державнi сiльськогосподар-\

ськi пiдприємства. Оренда майна iнших форм власностi регу-

люється положеннями цього Закону, якщо iнше не передба-

чено законодавством України та договором оренди (ст. 1 За-

кону). Орендувати майно сiльськогосподарських пiдприємств

можуть органiзацiї орендарiв, створенi членами трудового ко-

лективу пiдприємства, його структурних пiдроздiлiв, громадя-

ни та юридичнi особи України,

Рiшення трудового колективу про оренду майна вважаєть-

ся прийнятим, якщо за нього проголосувало бiльше половини

його членiв. При цьому особи, котрi бажають стати орендаря-

ми, створюють органiзацiю орендарiв, загальнi збори (збори

уповноважених) якi обирають її керiвнi органи, затверджують

положення про органiзацiю орендарiв, яке пiдлягає державнiй

реєстрацiї у виконавчому комiтетi ради народних депутатiв за

мiсцем знаходження обєкта оренди. Одночасно в зазначених

органах проводиться державна реєстрацiя органiзацiї оренда-

рiв, яка з цього моменту набуває прав юридичної особи

(пункти 4, 5 ст. 9 названого Закону).

Перехiд до орендних вiдносин в агропромисловому ком-

плексi означає повну самостiйнiсть орендарiв у здiйсненнi

виробничої дiяльностi (у плануваннi, управлiннi, органiзацiї

виробничих процесiв, реалiзацiї продукцiї, використаннi

доходу).

Основним правовим документом, який регулює вiдповiднi

взаємовiдносини сторiн, є договiр оренди. Перелiк iстотних

умов договору оренди мiститься у ст. 10 Закону "Про оренду

державного майна". У ньому передбачаються; строки оренди;

склад i вартiсть майна, що передається в ореаду; розмiр

орендної плати; розподiл обовязкiв сторiн щодо повного вiд-

новлення i ремонту майна; обовязки орендодавця видiлити

орендаревi майно у станi, що вiдповiдає умовам договору;

обовязки орендаря вносити орендну плату i повернути майно

орендодавцевi пiсля закiнчення строку ореади в обумовлено-

му договором станi. До договору оренди можна включати

обовязки орендодавця з матерiально-технiчного забезпечен-

ня, сприяння розвитковi виробництва, впровадження науко-

во-технiчних досягнень i передових технологiй, технiчного пе-

еямяi>>-

Правове регулювання органiзацiї га дисциплiни працi в СГП_____413

реозброєння виробництва, соцiального розвитку, пiдготовки

кадрiв тощо.

Вiдповiдно до ст. 8 Земельного кодексу земля може нада-

ватися в короткострокове користування - до трьох рокiв (для

випасання худоби, сiнокосiння, городництва, державних та

громадських потреб), у довгострокове - до десяти i в ореаду

- до пятдесяти рокiв. Орендодавцями землi є сiльськi, се-

лищнi, мiськi, районнi ради народних депутатiв та її власни-

ки. Умови, строки ореади землi, а також плата за це визнача-

ються за угодою сторiн i обумовлюються в договорi. Колек-

тивнi сiльськогосподарськi пiдприємства, радгоспи, iншi дер-

жавнi й кооперативнi сiльськогосподарськi пiдприємства

можуть закрiплювати землю за окремими працiвниками та

орендними кооперативами в порядку внутрiшньогосподарсько-

го землеустрою. Вiдповiдно до ст. 36 Земельного кодексу

орендар сплачує за землю орендну плату, розмiр якої визна-

чається за погодженням сторiн. Граничнi розмiри цiєї плати

встановлюються Верховною Радою України.

Ореада землi, iнших природних обєктiв, пiдприємств,

примiщень, споруд повинна мати, як правило, довгостроко-

вий характер - не менше пяти рокiв. З урахуванням виду

майна i цiлей оренди договiр може бути короткостроковим -

до пяти рокiв. Змiна умов договору ореади, його розiрвання

або припинення допускаються за згодою сторiн. У разi пору-

шення якоюсь стороною умов договору вiн може бути розiр-

ваний на вимогу iншої сторони за рiшенням суду чи арбiт-

ражного суду.

Пiсля закiнчення строку договору орендар має право на

його поновлення. За вiдсутностi заяви однiєї зi сторiн про

припинення чи змiну договору пiсля закiнчення його строку

вiн вважається продовженим на той же строк i на тих самих

умовах. У разi припинення договору з орендарем-громадяни-

ном переважне право на укладення договору оренди мають

члени його сiмї, якi спiльно з ним проживають i працюють.

У разi смертi орендаря його права за договором ореади пере-

ходять до одного з членiв його сiмї, якi жили й працювали

разом iз ним (якщо той погоджується стати орендарем).

Орендарi земельних дiлянок сiльськогосподарського призна-

чення мають переважне право на одержання орендованих зе-

мельних дiлянок у власнiсть - крiм випадкiв, передбачених

законом, :i,."

414

5. Таким чином, особливiсть правового становища пiдряд-

но-орендних колективiв у сiльському господарствi полягає в

тому, що вони формуються на основi договiрних вiдносин iз

сiльськогосподарськими пiдприємствами i здiйснюють свою

практичну дiяльнiсть як структурнi пiдроздiли останнiх iз пев-

ною господарською самостiйнiстю.

Пiдрядно-оренднi колективи самостiйно вирiшують усi

питання органiзацiї та режиму працi, а також вiдпочинку.

При цьому їх трудова дiяльнiсть повинна бути планомiрною й

узгодженою за виробничою технологiєю, розпорядком робо-

чого дня з роботою всього колективу сiльськогосподарського

пiдприємства. Органiзацiя працi починається з формування

пiдрядних колективiв на суто добровiльнiй основi. Цим вони

вiдрiзняються вiд iнших виробничих пiдроздiлiв (вiддiлень,

бригад, цехiв, ланок, ферм), котрi, як правило, утворюються

за рiшенням правлiння колективного сiльськогосподарського

пiдприємства та адмiнiстрацiї державного сiльськогосподар-

ського пiдприємства.

Вступаючи до пiдрядно-орендного колективу, його пра-

цiвники мають право на переважне виконання обраної ними

постiйної роботи (вiдповiдно до їх професiї, роду занять). Рiв-

ночасно, працюючи спiльно на кiнцевий результат, вони доб-

ровiльно, в договiрному порядку беруть на себе обовязок ви-

конувати також iншу роботу за тимчасово вiдсутнього працiв-

ника, якщо цього вимагають iнтереси пiдрядного колективу.

В пiдрядно-орендних колективах розрiзняють постiйних i

тимчасових працiвникiв (останнi можуть запрошуватися в пе-

рiоди напружених польових робiт з iнших структурних пiд-

роздiлiв i господарств).

Умови працi в сiльському господарствi, як вiдомо, мають

певну специфiку, обумовлену сезоннiстю виробництва, за-

лежнiстю його вiд клiмату, гюгодних умов. Ця специфiка ви-

магає застосування гнучкого режиму робочого часу, при яко-

му затрати працi повиннi здiйснюватись у строки, що їх дик-

тують погода, земля, агрономiя, досвiд i практика рiльника.

Тому графiк роботи i режим робочого часу стосовно до кон-

кретних умов виробництва та переробки сiльськогосподар-

ської продукцiї можуть розробляти й успiшно застосовувати

лише самi пiдрядно-оренднi колективи.

:,> . .. я>>>1--

Правове регулювання органiзацiї та дисциплiни працi в СГП .15

3. Правове регулювання iiйiiiЙ

внутрiшнього трудового розпорядку "

в сiльськогосподарських пiдприємствах

1. Спiльна виробничо-господарська дiяльнiсть працiвникiв

сiльськогосподарських пiдприємств обєктивно потребує уз-

годженостi, органiзованостi. Регулювання поведiнки цих пра-

цiвникiв здiйснюється через установлення певних правил i

норм, якi регламентують внутрiшньогосподарськi вiдносини,

тому їх прийнято називати Правилами внутрiшнього розпо-

рядку. Вони складаються як необхiдна умова спiльної працi.

Саме Правила внутрiшнього трудового розпорядку визна-

чають належну поведiнку працiвникiв сiльськогосподарських

пiдприємств, виступаючи iдеальною моделлю, зразком пове-

дiнки учасникiв трудових правовiдносин. Приписи цих Пра-

вил, визначаючи вихiдне становище працiвникiв сiльського

господарства, їхнiй правовий статус, є нормативною основою

для виникнення рiзноманiтних правовiдносин. Вони закрiп-

люють права та обовязки працiвникiв i адмiнiстрацiї держав-

ного сiльськогосподарського пiдприємства (або органiв уп-

равлiння i службових осiб колективного пiдприємства), регла-

ментують взаємовiдносини мiж ними в процесi працi.

2. На пiдставi Правил внутрiшнього трудового розпорядку

i вiдповiдно до них виникає система внутрiшньогосподар-

ських органiзацiйних, управлiнських, трудових, соцiально-

побутових та iнших правовiдносин, сукупнiсть яких i стано-

вить внутрiшнiй трудовий розпорядок пiдприємства. Остан-

нiй являє собою необхiдний порядок у вольових вiдносинах

працiвникiв, який складається пiд впливом правових норм.

Вiн забезпечує необхiдну узгодженiсть у спiльнiй дiяльностi

працiвникiв i досягається внаслiдок точного виконання по-

кладених на них юридичних прав та обовязкiв. Метою внут-

рiшнього трудового розпорядку є змiцнення трудової дисцип-

лiни, органiзацiя працi на наукових засадах, рацiональне ви-

користання робочого часу, висока якiсть робiт, пiдвищення

продуктивностi працi та ефективностi суспiльного вироб-

ництва.

3. Внутрiшнiй трудовий розпорядок є правовою основою

трудової дисциплiни в сiльськогосподарських пiдприємствах.

Тому неухильне його додержання - це обовязкова умова

змiцнення дисциплiни працi. Належне регулювання внутрiш-

нього трудового розпорядку справляє безпосереднiй вплив на

416

розаiц XV>

пiдвищення ефективностi та якостi працi. У звязку з циi не-

обхiдно вдосконалювати правове регулювання внутрiшнього

трудового розпорядку сiльськогосподарських пiдприємств.

4. Спiльнiсть основних принципiв органiзацiї працi в/дер-

жавних i колективних сiльськогосподарських пiдприємствах

обумовлює багато спiльного в регулюваннi їх внутрiи/нього

трудового розпорядку. Тому колективнi сiльськогосподарськi

пiдприємства завжди використовували й використовують як

зразок для своєї правотворчостi законодавство про працю ро-

бiтникiв i службовцiв. /

Вихiднi положення внутрiшнього трудового розпорядку

сiльськогосподарських пiдприємств закрiплено в Конституцiї

України (право на працю, вiдпочинок, охорону працi, обовя-

зок неухильно додержуватися Конституцiї та закбнiв України

тощо). Конституцiйнi права i обовязки працiвникiв сiльсько-

господарських пiдприємств конкретизуються в КЗпП (ст. 2),

Статутах i Правилах внутрiшнього трудового розцорядку гос-

подарств, службових iнструкцiях i положеннях!; технiчних

правилах, колективних договорах, стандартах пiдприємств та

iнших правових актах. Серед названих нормативних актiв

Правила внутрiшнього трудового розпорядку займають особ-

ливе мiсце, оскiльки саме в них сконцентрованi норми, що

встановлюють режим працi в сiльськогосподарських пiдпри-

ємствах. /

Вiдповiдно до ст. 142 КЗпП, в державних сiльськогоспо-

дарських пiдприємствах цей важливий локальний норматив-

ний акт затверджується за поданням власника або уповнова-

женого ним органа i профспiлкового комiтету/трудовими ко-

лективами. При його розробленнi пiдприємства беруть за ос-

нову Типовi правила внутрiшнього трудовогорозпорядку для

робiтникiв i службовцiв пiдприємств, установ, органiзацiй, за-

твердженi 20 липня 1984 р,, а також Галузевi правила внут-

рiшнього трудового розпорядку для робiтникiв i службовцiв

радгоспiв, племiнних, кiнних заводiв, птахофабрик, науково-

дослiдних установ, навчальних закладiв, iнших пiдприємств,

установ, органiзацiй вiд 10 сiчня 1985 р.

Крiм закрiплення основних обовязкiв працiвникiв та

власника в трудовому процесi, Правила внутрiшнього тру-

дового розпорядку регулюють аспекти приймання i звiльнень

ня працiвникiв, робочого часу та його використання, заохо--

чення за успiхи в працi та вiдповiдальностi за порушення

дисциплiни.

Правове регулювання органiзацiї та дисциплiни Гiiрацi д дт 417

5. У колективних сiльськогосподарських пiдприємствах

Правила внутрiшнього розпорядку приймаються загальними

зборами (зборами уповноважених) на пiдставi Примiрних

правил внутрiшнього розпорядку, затверджених Всеукраїн-

ською радою колгоспiв 31 березня 1982 р. (з наступними змi-

нами i доповненнями вiд 13 грудня 1983 р).

Правилами внутрiшнього розпорядку Регулюються трива-

лiсть i розпорядок робочого дня на пiдприємствi, порядок на-

дання вихiдних днiв, щорiчних оплачуваних вiдпусток а та-

кож порядок проходження випробувального строку накла->

дення i зняття дисциплiнарних стягнень та iншi питання пе- i

редбаченi Статутом пiдприємства. |

Правила внутрiшнього розпорядку вiдiграють важливу

роль в органiзацiї виробництва i працi в колективних сiль-

ськогосподарських пiдприємствах. За значущiстю вони є дру-

гим пiсля статуту нормативним актом, що регулює внут-

рiшньогосподарськi вiдносини. Правила внутрiшнього роз-

порядку повиннi вiдповiдати статутовi, а також Примiрним

правилам.

Примiрнi правила мiстять, по-перше. Норми, що перено-

сяться у правила окремих господарств без змiн, оскiльки їхнi

положення не вимагають урахування специфiка останнiх (це

норми, що регулюють охорону працi, заходи стягнення i по-

рядок їх застосування тощо), по-друге, тi iюрми, якi повиннi

бути конкретизованi у Правилах внутрiшнього розпорядку

конкретного пiдприємства з урахуванням Його особливостей

Правила внутрiшнього розпорядку колективного сiльсько-

господарського пiдприємства не тiльки конкретизують деякi

положення статуту i Примiрних правил, а й можуть мiстити

первиннi норми, якi заповнюють наявнi прогалини в регулю-

ваннi внутрiшньогосподарських вiдносин.

6. Внутрiшнiй розпорядок колективного сiльськогосподар-

ського пiдприємства охоплює ширше (порiвняно з держав-

ним пiдприємством) коло питань. Так, оiфiм трудових вiн

регулює також управлiнськi, майновi, земельнi, соцiально-по-

бутовi та iншi вiдносини. Член колективного господарства

має додержувати правил поведiнки, встановлених для нього

як для працiвника i члена колективного господарства Тому в

таких господарствах iснують внутрiшнiй трудовий розпорядок

i внутрiшнiй розпорядок, трудова i статутна дисциплiна.

14 В. Янчук

Роздiл XVIII

ЙШввi (локальнi) правила сiльськогосподарських пiд-

не повиннi механiчно вiдтворювати текст Галузевих

ИХ (Примiрник) правил внутрiшнього розпорядку, а

Жроко вiдображати специфiку умов/працi на конкрет-

iисмствi. При цьому вони не можуть суперечити

Галузевим правилам та iншому чинному законодав

>тi у встановленому порядку Правила внутрiшнього

розпорядку є важливим органiзацiйно-правовим за-

Кiiня трудової дисциплiни в сiльськогосподарських

X. /

4. Поняття дисциплiни працi

їй правове забезпечення її додержання

. її сiльськогосподарських пiдприємствах

/

гькогосподарських пiдприємств мусять

дисциплiни працi, без якої не можли-

вуадвие виробництво. Це їхнiй важ-

ВТЙТУГНИЙ обовязок.

> ГОЛОДврстiїа виробляється працiв-

рiзнi трудовi колективи. Спiльна пра-

КОЛектипiп людей пбтрсбує цiлеспрямованої i

iМДiНки кожного працiвника, зайнятого в су-

(юбництиi. Саме дисциплiна працi забезпечує

МЦiю i субординацiю в поведiнцi працiвникiв.

- складне й багатогранне явище. Обєктивно

_Для функцiонування будь-якої соцiальної

iня спрямована на забезпечення єдностi

ОТО процесу, виступає необхiдною умо-

Яiтїрвчурi термiн "дисциплiна" тракту-

1 ллнот боку, - як форма суспiльного

"ЯiвЯМии я процесi спiльної працi, з iншого - як

Мння мсiх ирлцiвникiв загальному порядковi пра-

ржйннн ними <становлених правил поведiнки пiд час

рп процесу. При цьому поняття трудової дисциплiни

iм-тмм у нуи.кому й Широкому розумiннi. У вузькому

iАокцюк кожного/працювати, суворо додержувати

трудовою рочпорящку. якi дiють на пiдприємствах, в

iiмщiях. У широкому розумiннi дисциплiна

Правове регулювання органiзацiї та дисциплiни працi в СГП_____4Г9

працi є формою суспiльного звязку мiж людьми в процесiї

спiльної працi, який обєктивно виникає i служить для пiд-

тримання необхiдного при цьому порядку.

Однi автори вважають за необхiдне розглядати дисциплiну

тiльки в субєктивному розумiннi - як фактичне додержання

встановлених правил поведiнки, пiдпорядкування працiвника

встановленому розпорядковi. На думку iнших, поняття дис-

циплiни мусить бути ширшим i охоплювати два взаємоповя-

занi аспекти - обєктивний i субєктивний. В обєктивному

розумiннi дисциплiна - це передбачений соцiальними нор-

мами порядок в органiзацiї та дiяльностi якого-небудь колек-

тиву, в субєктивному - пiдкорення цьому порядковi, додер-

жання його всiма членами колективу. Дисциплiну працi в

обєктивному розумiннi визначають рiзнi юридичнi приписи,

якi в сукупностi складають її правову основу.

Трудова дисциплiна - це сукупнiсть дiй або утримання вiд

дiй, що становлять змiст трудових прав та обовязкiв членiв

колективних сiльськогосподарських пiдприємств i акцiо-

нерних товариств. Коло цих правомочностей визначається

вiдповiдними специфiчними умовами виробничо-господар-

ської дiяльностi й нормами права. Додержання вимог дис-

циплiни працi в сiльськогосподарському пiдприємствi зумов-

люється пiдпорядкуванням рядових членiв КСГП, ВСГК,

АСГТ i працiвникiв ДСГП керiвникам цих пiдприємств, а

також в свою чергу вiдповiдальнiсть цих керiвникiв бригад,

фермерських пiдроздiлiв за доручену дiлянку роботи перед

органами самоврядування, перед загальними зборами (збо-

рами уповноважених), правлiнням, бригадним зборам.

3. Дисциплiна працi - це, передусiм, сукупнiсть певних

правил поведiнки, встановлених для учасникiв трудового

процесу, i необхiднiсть додержання цих правил, пiдпорядку-

вання внутрiшньому трудовому розпорядковi. Та дисциплiна

працi полягає не тiльки в суворому додержаннi Правил внут-

рiшнього розпорядку, а й у свiдомому, творчому ставленнi до

своєї роботи, забезпеченнi її високої якостi, продуктивному

використаннi робочого часу.

Вiд дисциплiни працi слiд вiдрiзняти виробничу дисциплi-

ну. Цi поняття можна розмежовувати не тiльки за змiстом, а

, Див.: Янчук В.З. Ответственносгь юмхоаннков за нарушение трудовой

диодиплинм.-М.,1962.-С.9. ;

14 - - _

Роздiл XVIII

й за субєктами. Виробнича дисциплiна/за змiстом значно

ширша вiд трудової. Це - виконання длану виробництва,

плану нагромадження, ритмiчнiсть роботи пiдприємства, до-

держання технологiчної дисциплiни, правил сiвозмiни тощо.

Її субєктами є пiдприємство, адмiнiстрацiя, колектив у цiло-

му. Виробнича дисциплiна охоплює переважно технiчну, а та-

кож виробничо-технiчну грань суспiльного виробництва

включно з виконанням встановлених строкiв роботи. Трудова

дисциплiна, як уже зазначалося, - це дисциплiна працiвника

як учасники трудового процесу, належне виконання ним сво-

їх трудових обовязкiв.

4. Правове регулювання трудової дисциплiни являє собою

органiзований вплив на учасникiв трудового процесу з метою

приведення їх поведiнки у вiдповiАнiсть iз нормами i прави-

лами, що закрiплюють порядок спiльної працi.

Пiд правовим регулюванням у юридичнiй науцi прийнято

розумiти спецiальний юридичний вплив обєктивного i

субєктивного права, всiєї системи юридичних засобiв на су-

спiльнi вiдносини з метою досягнення вiдповiдних результа-

тiв. Взятi в єдностi та взаємодiї, цi засоби утворюють механiзм

правового регулювання. Його складають нормативнi акти,

правовiдносини, акти реалiзацiї пЬава, правосвiдомiсть i пра-

вова культура, i

5. Особливе мiсце серед нормативних актiв, якi регулюють

дисциплiну працi в сiльськогосподарських пiдприємствах, на-

лежить Правилам внутрiшнього (фудового) розпорядку. Во-

ни є головною ланкою нормативної основи, яка обєднує в

єдину органiчну систему всi локальнi акти, що регулюють

здiйснення трудового процесу. Обумовлено це тим, що Пра-

вила внутрiшнього (трудового) розпорядку нiби акумулюють

всi основнi положення законодавства, котрi встановлюють

трудовий розпорядок у сiльськогосподарських пiдприємствах.

6. Норми, що складають правовий iнститут дисциплiни

працi, можна класифiкувати за способом регулювання на

правовстановлюнальнi, заохочувальнi та правоохороннi. Їх

можна роздiлити на такi основнi гр\пи: норми, що регулюють

внутрiшнiй трудовий розпорядок через закрiплення загальних

прав i обовязкiв працiвникiв сiльськогосподарських пiдпри-

ємств; органiзацiйнi норми, якi регулюють органiзацiю працi

та взаємовiдносини учасникiв трудового процесу; норми, що

регулюють здiйснення технологiчного режиму, порядок вико-

/

Правове регулювання органiзацiї та дисциплiни працi в СГП____421

ристання засобiв працi; норми, якi передбачають заходи зао-

хочення за сумлiнну працю i порядок їх застосування; норми,

що встановлюють заходи впливу за порушення трудової дис-

циплiни i порядок їх застосування.

Подальше вдосконалення суспiльних вiдносин на селi має

привести до формування комплексного правового iнституту

трудової дисциплiни працiвникiв сiльськогосподарських пiд-

приємств.

7. Трудова дисциплiна в сiльськогосподарських пiдприєм-

ствах, як i на iнших пiдприємствах, в установах, органiзацiях,

забезпечується створенням необхiдних органiзацiйних та еко-

номiчних умов для нормальної високопродуктивної працi,

свiдомим ставленням до неї, методами переконання, вихо-

вання, а також заохочення за сумлiнну працю. До окремих

несумлiнних працiвникiв у разi необхiдностi застосовуються

заходи дисциплiнарного i громадського впливу.

КЗпП i Закон "Про колективне сiльськогосподарське пiд-

приємство" не визначають заходiв матерiального стимулю-

вання i морального заохочення сумлiнних працiвникiв. Тому

до працiвникiв сiльськогосподарських пiдприємств можуть

застосовуватися будь-якi заходи заохочення, передбаченi в

Правилах внутрiшнього розпорядку цього пiдприємства коо-

перативного типу.

Належний рiвень трудової дисциплiни в сiльськогосподар-

ських пiдприємствах забезпечується за допомогою комплекс-

ного пiдходу до її змiцнення. Особливу увагу слiд придiляти

впровадженню прогресивних форм органiзацiї та оплати пра-

цi, чiткому регулюванню внутрiшнього трудового розпорядку,

полiпшенню культурно-побутового обслуговування працiв-

никiв, пiдвищенню їхньої квалiфiкацiї, поєднанню заходiв

матерiального i морального заохочення iз заходами дисциплi-

нарного впливу тощо.

Роздiл XIX

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОПЛАТИ ПРАЦi

В СiЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ

ПiДПРИ¦МСТВАХ

i 1. Поняття оплати працi

в сiльськогосподарських пiдприємствах

1. Оплата працi являє собою винагороду за живу (профе-

сiонально-технiчну, розумову) та уречевлену працю, вкладену

в сiльськогосподарське виробництво. За своїм соцiально-еко-

номiчним зйiстом вона є економiко-правовою категорiєю, в

основi якої у сiльськогосподарських пiдприємствах коопера-

тивного типу лежить право власностi КСГП (СпС, СВК). Та-

ке пiдприємство зобовязане винагородити своїх членiв за їх-

ню трудову участь у громадському виробництвi вiдповiдно до

кiлькостi та якостi вкладеної працi за попередньо встановле-

ними у йьому пiдприємствi розмiрами (нормами) оплати.

Працiвник державного чи корпоративного сiльськогосподар-

ського пiдприємства працює в ньому на основi трудового до-

говору i одержує за свою працю винагороду у виглядi заробiт-

ної плати.i Остання являє собою грошове вираження основної

форми винагороди, яку пiдприємство зобовязане виплачува-

ти працiвникам за їхню працю протягом встановленого робо-

чого часу вiдповiдно до її кiлькостi та якостi за попередньо

встановленою нормою i не нижче визначеного державою мi-

нiмального!> розмiру.

Оплата працi працiвникiв колективних сiльськогосподар-

ських пiдприємств - як членiв цих пiдприємств, так i осiб,

що працюють у них за трудовою угодою (договором), прова-

диться згiдну з принципом розподiлу за працею з фонду, що

є власнiстю КСГП (СпС, СВК), а рiвень оплати працi в

кожному такому пiдприємствi залежить безпосередньо вiд

одержаного Обсягу валової продукцiї та валового доходу

пiдприємства.

Оплата працi працiвникiв сiльського господарства стано-

вить основну форму винагороди i є головним джерелом кош-

тiв для вiдтворення робочої сили. :

Правове регулювання оплати працi в СГП 423

Розподiл за працею обєктивно зумовлює матерiальну заiн-

тересованiсть працiвникiв у розвитку як колективних, так i

державних сiльськогосподарських пiдприємств. Матерiальна

заiнтересованiсть взагалi є визначальним фактором успiшної

виробничо-господарської дiяльностi колективних i державних

сiльськогосподарських пiдприємств, рушiйною силою еконо-

мiки. Оплата працi є складовою собiвартостi вироблюваної

сiльськогосподарської продукцiї та функцiонує як засiб мате-

рiальної заiнтересованостi в системi трудових вiдносин. У

своєю чергу, матерiальна заiнтересованiсть виявляється через

систему власностi та права власностi, паювання основних за-

собiв виробництва, нарахування та одержання дивiдендiв за

рахунок частини чистого прибутку пiдприємства. Вона може

бути реалiзована через закрiплення за працiвниками сiльсько-

го господарства (членами колективного пiдприємства) права

власностi на частку в земельному фондi пiдприємства i одер-

жання земельної ренти, визначеної залежно вiд розмiру зе-

мельної дiлянки i чистого прибутку КСГП. За своєю економi-

ко-правовою природою одержанi в такий спосiб кошти не є

винагородою за працю, що характерно для економiко-право-

вої сутностi оплати працi працiвникiв сiльськогосподарських

Пiдприємств.

2. Застосовувана в сiльськогосподарських пiдприємствах оп-

лата працi розмежовується на основну й додаткову.

Основна оплата працi - це винагорода, що її одержує пра-

цiвник сiльськогосподарського пiдприємства залежно вiд

кiлькостi та якостi вкладеної ним суспiльне корисної працi та

її результатiв, вiдповiдно до систем оплати працi, тарифних

ставок, вiдрядних розцiнок, посадових окладiв, а також над-

бавок i доплат у розмiрах, встановлених вiдповiдними право-

вими актами.

Додаткова оплата - це додаткова до основної оплати зао-

хочувальна винагорода, що видається працiвниковi в заздале-

гiдь передбачених розмiрах за вироблену сiльськогосподарську

продукцiю з урахуванням її кiлькостi та якостi.

Джерелом матерiальних засобiв основної та додаткової оп-

лати працi в сiльськогосподарських пiдприємствах є фонд оп-

лати працi, вiдповiдна частина натуральної продукцiї, вало-

вий дохiд.

З метою матерiального й морального стимулювання бiльш

сумлiнного ставлення працiвникiв до виконання своїх трудо-

вих обовязкiв, застосування прогресивних технологiй, збере-

ження та рацiонального використання матерiально-технiчних

засобiв, полiпшення якостi сiльськогосподарської продукцiї,

насiння, кормiв, пiдвищення продуктивностi тварин тощо

пiдприємство застосовує премiювання, нагородження та iншi

види заохочення. На вiдмiну вiд оплати працi джерелом кош-

тiв для цих заохочень є чистий прибуток та iншi понадплановi

надходження вiд запроваджуваного виду пiдприємництва.

У колективних сiльськогосподарських пiдприємствах за-

лежно вiд умов i результатiв їхньої виробничо-господарської

пiдприємницької дiяльностi використовуються такi форми

оплати працi працiвникiв: грошова чи натуральна, або обидвi

одночасно.

2. Правовi акти про оплату працi

працiвникiв сiльськогосподарського пiдприємства

1. За сучасних умов, коли основними виробниками сiльсь-

когосподарської сировини i продуктiв харчування є колектив-

нi та державнi сiльськогосподарськi пiдприємства, трудовi

вiдносини щодо оплати працi їх працiвникiв є настiльки

складними, що потребують детального правового регулюван-

ня за допомогою законiв, нормативно-правових (пiдзакон-

них) i локальних правових актiв. Цi правовi акти мають своїм

завданням врегулювати суспiльнi вiдносини з питань оплати

працi, врахувати особливостi останньої залежно вiд галузi

сiльськогосподарського виробництва i забезпечити матерiаль-

ну заiнтересованiсть працiвникiв у пiдвищеннi рiвня вироб-

ничо-господарської дiяльностi, гарантувати за допомогою

правових засобiв права працiвникiв сiльського господарства.

У життi суспiльства та дiяльностi держави вiдносини з пи-

тань оплати працi громадян є настiльки важливими, що по-

требують спецiального прогулювання на рiвнi Конституцiї, де

передбачено, що кожен має право на працю, а це включає

можливiсть заробляти собi на життя працею, яку кожен вiль-

но обирає або на яку вiльно погоджується, а також на заро-

\ бiтну плату, не нижчу вiд визначеної Законом (ст. 43).

\ Верховна Рада України 24 березня 1995 р. прийняла Закон

Шро оплату працi". Цей Закон визначає економiчнi, правовi

та органiзацiйнi засади оплати працi працiвникiв, якi на пiд-

ставi трудового договору перебувають у трудових вцщосинах

Правове регулювання оплати працi в СГП 425

iз пiдприємствами, установами, органiзацiями всiх форм

власностi та господарювання i з окремими громадянами, а та-

кож сфери державного й договiрного регулювання оплати

працi. Закон спрямований на забезпечення вiдновлювальної

та стимуляцiйної функцiй заробiтної плати.

2. Закон "Про оплату працi" мiстить легальне визначення

основної категорiї iнституту правового регулювання оплати

працi - заробiтної плати. Заробiтна плата - це винагорода,

обчислена, як правило, у грошовому вираженнi, яку власник

або уповноважений ним орган виплачує за трудовим догово-

ром працiвниковi за виконувану ним роботу. Розмiр заробiт-

ної плати залежить вiд складностi та умов виконуваної робо-

ти, професiйно-дiлових якостей працiвника, результатiв його

працi та господарської дiяльностi пiдприємства.

Стаття 2 Закону визначає структуру заробiтної плати, роз-

межовуючи її на основну i додаткову. Основна заробiтна пла-

та являє собою винагороду за виконану роботу вiдповiдно до

встановлених норм працi (норм часу, виробiтку, обслугову-

вання, посадових обовязкiв). Вона встановлюється у виглядi

тарифних ставок (окладiв) i пiдрядних розцiнок для робiтни-

кiв i посадових окладiв для службовцiв. Додаткова заробiтна

плата - це винагорода за працю понад установленi норми, за

трудовi успiхи та винахiдливiсть i за особливi умови працi. Во-

на включає доплати, надбавки, гарантiйнi та компенсацiйнi ви-

плати, передбаченi чинним законодавством. Рiзновидом до-

даткової заробiтної плати е премiї, повязанi з виконанням

виробничих завдань.

3. Особливе значення має твердження Закону про

мiнiмальну заробiтну плату. Як зазначено в ст. З, мiнiмальна

заробiтна плата - це законодавче встановлений розмiр заро-

бiтної плати за просту, неквалiфiковану працю, нижче якого

не може проводитись оплата за виконану працiвником мiсяч-

ну, годинну норму працi (обсяг робiт). Мiнiмальна заробiтна

плата є державною соцiальною гарантiєю, обовязковою на

всiй територiї України для пiдприємств усiх форм власностi та

господарювання. Однак у Законi не передбачено, яким чином

ця правова норма має здiйснюватися, скажiмо, при вирiшеннi

питань оплати працi найманих працiвникiв колективних

сiльськогосподарських пiдприємств i селянських (фермер-

ських) господарств.

426 Роздiл XIX

Законом "Про оплату працi" передбачено правила держав-

ного регулювання оплати працi (ст. 8). Держава регулює оп-

лату працi працiвникiв пiдприємств усiх форм власностi та

господарювання через установлення розмiру мiнiмальної за-

робiтної плати, iнших державних норм i гарантiй, умов i роз-

мiрiв оплати працi працiвникiв установ i органiзацiй, що фi-

нансуються з бюджету, керiвникiв державних пiдприємств, а

також оподаткуванням доходiв працiвникiв. Закон регламен-

тує умови визначення розмiру мiнiмальної заробiтної плати.

Це робиться з урiїхунiпшнм:

- вартiсної величини мiнiмального споживчого бюджету з

поступовим зближенням рiвнiв цих показникiв у мiру стабiлi-

зацiї та розвитку економiки країни;

загального рiвня середньої заробiтної плати;

продуктивностi працi, рiвня зайнятостi та iнших економiч-

них умов.

Мiнiмальна заробiтна плата встановлюється в розмiрi, не

нижчому за вартiсну величину межi малозабезпеченостi в роз-

рахунку на одну працездатну особу.

У названому Законi викладено основнi правовi норми

(правила) щодо регулювання трудових вiдносин iз приводу

оплати працi. Застосування цих правових норм щодо працiв-

никiв сiльськогосподарського виробництва вимагає враху-

вання особливостей (специфiки) цiєї галузi народного гос-

подарства.

4. Законом "Про колективне сiльськогосподарське пiдпри-

ємство" вперше на такому рiвнi визначаються правовi засади

органiзацiї та оплати працi членiв цього пiдприємства. Вiдпо-

вiдно до ст. 19 трудовi вiдносини членiв такого пiдприємства

визначаються цим Законом i Статутом пiдприємства, а грома-

дян, якi працюють за трудовим договором або контрактом, -

законодавстiюм про працю України. Що стосується вiдносин

щодо оплати працi, то кожне колективне сiльськогосподар-

ське пiдприємство самостiйно визначає форми, системи i

розмiри оплати працi його членiв та iнших працiвникiв. Оп-

лата працi в таких пiдприємствах здiйснюється залежно вiд

кiлькостi та якостi трудового внеску кожного члена пiдприєм-

ства i зумовлюється пiдсумковими результатами. Розмiр при-

бутку, одержуваного в порядку оплати працi, не обмежується.

1(им Законом передбачено також форми оплати працi - гро-

шову i натуральну. Визначенi цiєю правовою нормою правила

Правове регулювання оплати працi в СiТi 427

вiдповiдним чином закрiплюються в Статутi конкретного пiд-

приємства та в чинних у ньому локальних правових актах про

оплату працi.

Правове регулювання оплати працi працiвникiв державних

сiльськогосподарських пiдприємств здiйснюється вiдповiдно

до положень ст. 19 Закону "Про пiдприємства в Українi".

Згiдно з цiєю правовою нормою пiдприємство самостiйно ви-

значає фонд оплати працi без обмеження його зростання з

боку державних органiв, встановлює форми, системи i розмi-

ри оплати працi, а також iншi види доходiв працiвникiв. Пiд-

приємству надано право використовувати державнi тарифнi

ставки, посадовi оклади як орiєнтир для диференцiацiї оплати

працi залежно вiд професiї, квалiфiкацiї працiвникiв, склад-

ностi та умов виконуваних ними робiт.

5. Суспiльно-полiтичне, економiчне, соцiальне i правове

становище колективних сiльськогосподарських пiдприємств е

таким, що кожне з них правомочне регулювати суспiльнi вiд-

носини з питань оплати працi його членiв через прийняття

його органами самоврядування вiдповiдних локальних право-

вих актiв. За своїм змiстом вони повиннi вiдповiдати Консти-

туцiї України, Законовi "Про оплату працi". Статутовi даного

пiдприємства. З метою забезпечення науково-практичної об-

грунтованостi цих локальних правових актiв, зокрема Поло-

ження про оплату працi в колективному сiльськогосподар-

ському пiдприємствi, органи державного управлiння сiль-

ським господарством, представницькi органи таких пiдпри-

ємств спiльно з прогресивними керiвниками останнiх i

науковцями розробили Рекомендацiї про оплату працi в кол-

госпах Української РСР, якi були прийнятi Радою колгоспiв

УРСР i схваленi Радою Мiнiстрiв УРСР. Керуючись ними,

кожне пiдприємство розробляє на пiдставi свого статуту i

приймає на загальних зборах Положення про оплату працi в

пiдприємствi. За своєю юридичною природою Рекомендацiї є

рекомендацiйним актом. Це означає, що правила, якi вони

мiстять, не породжують субєктивних прав та юридичних

обовязкiв нi для органiв самоврядування, нi для членiв пiд-

приємства. Права субєктивного характеру для пiдприємства

та його членiв (а також громадян, якi працюють за трудовим

договором) створюють норми Положення про оплату працi в

конкретному колективному сiльськогосподарському пiдпри-

ємствi. Кожне таке Положення як локальний правовий акт е

428 Роздiл XIX

правовою основою для вирiшення трудових спорiв з питань

оплати працi, що виникають мiж правлiнням i членом пiд-

приємства.

У Рекомендацiях мiстяться пропозицiї, якi, будучи перене-

сенi в Положення, набувають принципового значення для

належного регулювання i гарантування прав членiв даного

пiдприємства з питань оплати їх працi. Це пропозицiї про

створення фонду оплати працi та визначення нормативiв вiд-

рахувань до нього, про звязок i взаємозалежнiсть його зрос-

тання та пiднесення продуктивностi працi. Варта уваги i така

пропозицiя: якщо внаслiдок стихiйного лиха, неврожаю або

iнших причин не буде одержано запланованого валового до-

ходу i в звязку з цим виникне розбiжнiсть мiж фондом опла-

ти працi та видiленими для цього з валового доходу коштами,

то сума, якої бракує, покривається за рахунок коштiв, одер-

жаних вiд органу страхування на вiдшкодування збиткiв вiд

стихiйного лиха та iнших несприятливих умов. Рекомендацiї

мiстять й iншi правила, спрямованi на забезпечення матерi-

альної заiнтересованостi працiвникiв колективного сiльсько-

господарського пiдприємства у пiднесеннi громадського ви-

робництва та на охорону трудових прав.

6. За сучасних умов у вирiшеннi питання оплати працi в

колективних сiльськогосподарських пiдприємствах певну роль

вiдiграють i рекомендацiї, викладенi в Методичному посiбни-

ку з органiзацiї та оплати працi в колгоспах, радгоспах та iн-

ших сiльськогосподарських пiдприємствах, розробленому з

iнiцiативи Мiнiстерства сiльського господарства i продоволь-

ства України в 1991 р. За своїм призначенням i змiстом вiн

має розглядатись як рекомендацiї щодо розроблення i прий-

няття положень про оплату працi членiв колективних сiльсь-

когосподарських пiдприємств i працiвникiв радгоспiв.

7. Закон "Про оплату працi" пiдлягає застосуванню щодо

осiб, якi працюють у колективному сiльськогосподарському

пiдприємствi на пiдставi трудового договору, контракту або

угоди. Але вiн не мiстить вiдповiдi на запитання: чи поширю-

ється його дiя на членiв КСГПi Оскiльки таке пiдприємство

провадить свою дiяльнiсть па основi поєднання колективної

йласностi, яка належить йому як юридичнiйособi, i приватної

власностi його членiв, то державна влада не правомочна регу-

лювати трудовi вiдносини мiж ним та його членами. Тому

названим Законом регулюються лише трудовi вiдносини, якi

Правове регулювання оплати працi в СiТi 429

виникають, змiнюються i припиняються вiдповiдно до трудо-

вого договору або контракту з особами, якi не є членами пiд-

приємства. Закон не мiстить твердження про те, що його нор-

ми поширюють свою чиннiсть на трудовi вiдносини, якi

виникають на пiдставi членства у колективному сiльськогос-

подарському пiдприємствi. Такi пiдприємства взагалi не

згадуються в цьому Законi. Це дає пiдстави вважати, що За-

кон "Про оплату працi" не поширюється на КСГП та їхнiх

членiв. Та все ж його доцiльно враховувати при розробленнi

та прийняттi Рекомендацiй щодо оплати працi в колективних

сiльськогосподарських пiдприємствах або вiдповiдного При-

мiрного положення, а також Положення про оплату працi в

кожному такому пiдприємствi.

Зокрема, виходячи зi ст. 43 Конституцiї України про те,

iцо заробiтна плата не може бути нижчою вiд визначеної за-

коном, та положення ст. З Закону "Про оплату працi" щодо

мiнiмальної заробiтної плати, до локальних правових актiв

колективних i державних сiльськогосподарських пiдприємств

слiд включати правову норму про мiнiмальний щомiсячний

заробiток їх працiвникiв - як членiв колективного пiдприєм-

ства, так i робiтникiв та службовцiв радгоспу.

3. Системи оплати працi

працiвникiв сiльськогосподарських пiдприємств

1. Одержаний внаслiдок виробничо-господарської пiдпри-

ємницької дiяльностi колективних i державних сiльськогос-

подарських пiдприємств госпрозрахунковий дохiд є джерелом

коштiв для оплати працi та iнших видiв матерiального стиму-

лювання членiв колективних пiдприємств i працiвникiв рад-

госпiв. Цей дохiд визначається як рiзниця мiж сумою виручки

вiд реалiзацiї сiльськогосподарської сировини i продовольчих

продуктiв (прибутку вiд виконаних робiт i наданих послуг), а

також iнших грошових надходжень i матерiальними витрата-

ми на виробництво продукцiї, виплатами вiдсоткiв за кредит,

страховими платежами, вiдрахуваннями за спецiальним стра-

хуванням членiв колективних пiдприємств та iншими обо-

вязковими вiдрахуваннями. Виплата винагороди за працю

провадиться таким чином, щоб забезпечити пряму залежнiсть

II

даю

Роздiл )Щ

я розмiру вiд внеску конкретного працiвника в пiдсумковi ре-

зультати дiяльностi пiдприємства.

2. Матерiальною основою оплати працi та iнших видiв

матерiального стимулювання є єдиний фонд оплати працi

кожного окремого колективного i державного сiльськогоспо-

дарського пiдприємства. Цей фонд має своїм завданням по-

силення госпрозрахункових принципiв у дiяльностi виробни-

кiв сiльськогосподарської продукцiї та становить залишок

госпрозрахункового доходу пiсля вiдрахування вiд нього кош-

тiв, якi повиннi використовуватись для розвитку виробницт-

ва, науки i проiрссивних технологiй, а також на соцiальнi

потреби.

Крiм цього, до єдиного фонду оплати працi пiдприємства

спрямовуються також кошти, що їх перераховують заготiвель-

нi та переробнi пiдприємства на премiювання працiвникiв за

окремi види продукцiї; кошти на оплату працi, передбаченi в

кошторисах на утримання невиробничих пiдроздiлiв пiдпри-

ємства, джерелами фiнансування яких є фонди економiчного

стимулювання; кошти на оплату працi, якi видiляються на ка-

пiтальне будiвництво господарським способом за рахунок усiх

джерел фiнансування. ¦диний фонд оплати працi використо-

вується для авансування i для оплати працi за пiдсумковi ре-

зультати роботи, для матерiального заохочення членiв колек-

тивних сiльськогосподарських пiдприємств, надання матерi-

альної допомоги, для оплати працiвникам чергових вiдпус- Д

ток, виплат (надбавок) за стаж роботи, для забезпечення

iнших соцiальних пiльг, а також для утворення резерву з

оплати працi.

3. Сiльське господарство України - це сполучення основ-

них (зернове господарство, тваринництво, овочiвництво) та

допомiжних галузей сiльськогосподарського виробництва, що

виробляють продукти харчування i сировину для переробної

промисловостi. Кожна ч цих галузей характеризується своїми

виробничо-технiчними умовами та особливостями. Зазначенi

та iншi фактори зумовлюють потребу у використаннi вiдпо-

вiдних систем оплати працi працiвникiв сiльського господар-

ства. Системою оплати працi прийнято вважати певне спiв-

вiдношення мiж затраченою працею, вимiрюваною згiдно з

певними показниками, i нарахованими за неї розмiрами ви-

нагороди. Обрання форми, системи оплати працi та її розмiру

вiднесено до повноважень пiдприємства (ст. 96 КЗпП).

Правове регулювання оплат працi в СГП 431

В сучасних умовах колективнi й державнi сiлiїсiїкогоспо-

дарськi пiдприємства використовують для оплати ii))ицi своїх

працiвникiв, зайнятих в основних, допомiжних та iнших галу-

зях виробництва, такi системи оплати працi: вiдрядну, ниорц-

ну, вiдрядно-премiальну, акордно-премiальну, попiдинiМИ

премiальну та iншi.

4. Вадрядно-лремiальна система передбачає оплату прйцi

за виконання денної норми виробiтку або її частини, а також

за обслуговування тварин i птицi за встановленою нормою,

виходячи з визначеного для цiєї роботи тарифного розряду та

вiдповiдної денної тарифної сiтки оплати працi. За якiсне i

своєчасне виконання робiт нараховується премiя у вiдсотках вiд

основного заробiтку за вiдрядною розцiнкою. Цю систему оплати

працi доцiльно застосовувати тодi, коли немає можливостi ви-

користовувати акордно-премiальну систему.

5. При акордно-премiальнiй системi оплата працi прова-

диться за пiдсумковими результатами роботи, тобто за вироб-

лену продукцiю або за певний закiнчений цикл робiт. Крiм

оплати за встановленими розцiнками, за одиницю продукцiї

виплачуються премiї у вiдсотках вiд вартостi надпланової про-

дукцiї або вiд суми економiї прямих затрат (зниження собi-

вартостi продукцiї).

6. Погодинно-премiальна система оплати працi передбачає

оплату за вiдпрацьованi години, виходячи з розряду викону-

ваної роботи i погодинної (денної) тарифної станки, що

цьому розрядовi вiдповiдає. За якiсне виконання робiт ннра-

ховується премiя у вiдсотках вiд одержуваного члробiтку. Тику

систему оплати працi рекомендується застосонупсiти на робо-

тах, на яких не можна встановити норми виробiтку або норми

обслуговування (робота облiковця, касира, сторожа тощо).

7. Засобом ефективного використання наведених систем

оплати працi є тарифнi сiтки, тарифнi ставки, схеми посадо-

вих окладiв i тарифно-квалiфiкацiйнi характеристики, а та-

кож вiдповiдним чином визначений фонд заробiтної плати -

в державному та фонд оплати працi - в колективному сiльсь-

когосподарських пiдприємствах. Питання визначення розмi-

ру виплати заробiтку вирiшуються директором радгоспу, ТО В

або правлiнням КСГП, АТ.

Фонд оплати працi у рослинництвi визначається за техно-

логiчними картами, складеними для кожної культури на ос-

новi запланованого обсягу роботи (включно з незавершеним

432 Роздiл XIX

виробництвом), встановлених норм виробiтку i вiдповiдних

тарифних ставок. У тваринництвi вiн розраховується виходя-

чи з нормативної кiлькостi працiвникiв, розрахованої за тех-

нiчно обгрунтованими нормами, професiйного складу тва-

ринникiв i вiдповiдних тарифних ставок.

8. Норма виробiтку для розрахунку розцiнок встановлю-

ється в сiльськогосподарських пiдприємствах вiдповiдно до

конкретних умов виробництва (технологiї, норми внесення

добрив, сортiв насiння, умов утримання тварин, ступеня ме-

ханiзацiї тощо) з урахуванням рiвня врожайностi та продук-

тивностi, досягнутих за попереднi три-пять рокiв, або пла-

нових показникiв.

Дiленням збiльшення тарифного фонду на вартiсть про-

дукцiї за нормою виробiтку визначається розцiнка, яка ви-

плачується пiдрядному колективовi за вироблену ним одини-

цю продукцiї.

9. Для нарахування оплати за вироблену продукцiю пiд-

рядному колективовi видiляється фонд авансування. Вiн не

може перевищувати суми тарифного фонду з урахуванням

надбавок за класнiсть, звання "Майстер", пiдвищеної оплати

працi на збираннi врожаю i додаткової оплати за якiсть про-

дукцiї. Конкретний порядок авансування визначається самим

колективом пiдрядного пiдроздiлу. Розмiр авансу може бути

встановлено однаковий для всiх працiвникiв або диференцi-

йований залежно вiд складностi виконуваних робiт, квалiфi-

кацiї працiвникiв, видiв i марок закрiплених за ними тракто-

рiв i сiльськогосподарських машин.

У галузях тваринництва, де продукцiя надходить протягом

усього року (молоко, яйця тощо), оплата нараховується за

встановленими розцiнками на продукцiю за результатами ро-

боти за мiсяць. Авансування при цьому не застосовується.

Пiсля завершення сiльськогосподарських робiт iз пiдряд-

ним колективом проводиться остаточний розрахунок за ви-

роблену та оприбутковану продукцiю. iз суми колективного

заробiтку, нацiнок за продукцiю вираховується (без урахуван-

ня надбавок) виданий аванс включно iз сумою заробiтної

плати осiб, залучених на сiльськогосподарськi роботи.

Праця пiдрядних колективiв може оплачуватися залежно

вiд валового доходу пiдприємства. Фонд для оплати працi

працiвникiв радгоспiв, членiв КСГП обчислюється як рiзни-

ця мiж вартiстю виробленої продукцiї та матерiальними ви-

Правове регулювання оплати працi в СГП

тратами на її виробництво. При цьому можуть використову-

ватись рiзнi варiанти його обчислення: на основi показникiв

вартостi продукцiї, що фактично склалася (матерiальних ви-

трат i оплати працi) в кожному окремому пiдроздiлi за останнi

три-пять рокiв, або ж на основi нормативних (планових)

показникiв.

Нормативи (розцiнки) оплати працi вiд одержаного вало-

вого доходу визначаються за формулою:

ФО

;х 100,

ВП-МЗ

де Р - норматив у вiдсотках або розцiнка за 100 грн. вало-

вого доходу;

ФО - фонд оплати працi;

ВП - вартiсть валової продукцiї;

МЗ - матерiальнi затрати на виробництво продукцiї.

Нормативи (розцiнки) оплати працi вiд валового доходу

встановлюються на кiлька рокiв. Пiдрядному колективовi га-

рантується виплата всього акордного фонду оплати працi не-

залежно вiд одержаного пiдсумкового результату. До остаточ-

ного розрахунку за пiдсумками роботи за рiк членам цього

колективу виплачується аванс.

10. Для розрахунку фонду оплати працi й винагороди за

непiдряднi роботи в сiльському господарствi використовую-

ться вiдрядна й погодинна системи. При вiдряднiй системi

праця винагороджується за тарифними ставками за виконан-

ня норми, при погодиннiй оплатi - за пiдпрацьований час. У

державних сiльськогосподарських пiдприємствах технiчно об-

грунтованi норми працi встановлюються адмiнiстрацiєю за

погодженням iз профспiлковим комiтетом. У КСГП норми

працi (норми виробiтку, часу, обслуговування, кiлькостi) роз-

робляються з урахуванням конкретних органiзацiйно-технiч-

них умов i в мiру полiпшення останнiх переглядаються за

участю членiв пiдприємства i спецiалiстiв. Вони затверджу-

ються рiшенням загальних зборiв або (за їх дорученням)

правлiнням пiдприємства.

11. Норми працi встановлюються щодо кожного виду ро-

бiт. Всi роботи в сiльському господарствi тарифiкуються за

шiстьма тарифними розрядами. За виконану норму (на вiд-

рядних роботах) або за робочий день (робочий час) на пого-

динних роботах працiвниковi виплачується тарифна ставка. ..

434

Вiдповiдна сiтка дiє для працiвникiв тваринницьких пiд-

роздiлiв, для працiвникiв, зайнятих на виконаннi кiнно-руч-

них робiт. Для працiвникiв майстерень i цехiв iз ремонту

сiльськогосподарської технiки, устаткування та iнструменту

застосовуються погодиннi тарифнi ставки.

12. Праця осiб управлiнсько-обслуговуючого персоналу

винагороджується, як правило, на основi посадових окладiв

або вiдповiдно до контракту. Державне пiдприємство само-

стiйно визначає структуру управлiння i встановлює штати. У

колективному сiльськогосподарському пiдприємствi штатну

чисельнiсть управлiнсько-обслуговуючого персоналу встанов-

люють загальнi збори членiв пiдприємства.

Системи й форми оплати працi працiвникiв, спецiалiстiв

сiльськогосподарськi пiдприємства теж визначають тепер са-

мостiйно.

Для пiдвищення заiнтересованостi керiвникiв i спецiалiс-

тiв державних i колективних сiльськогосподарських пiдпри-

-ємств у пiдсумкових результатах працi визнано за доцiльне

проводити оплату їхньої працi за рахунок вiдповiдної частини

фонау оплати працi, що затверджується власником пiдприєм-

ства або за погодженням iз ним) радою трудового колективу.

13. Тарифна система розцiнок i окладiв винагороджує фак-

тичну працю працiвникiв сiльського господарства, яка вiдпо-

вiдає суспiльне визначеному рiвневi складностi робiт i дає се-

реднi соцiальне необхiднiрезультати. Через рiзноманiтнiсть

конкретних видiв сiльськогосподарських робiт i субєктивних

здiбностей кожного працiвникавинагорода за тарифними

ставками вимагає додаткових засобiвбдiку кiлькоспякостi

та результатiв суспiльне корисної працi. ДоповненняТкорек-

тиви тарифної системи особливо важливi й необхiднi при

оцiнцi робiт, результативнiсть яких багато в чому повязана з

погодними, iншими природними та бiологiчними факторами

сiльськогосподарського виробництва, строками виконання

найважливiших робiт. Тому в практицi сiльськогосподарських

пiдприємств склалися традицiйнi доплати i надбавки, що ко-

ригують тарифнi виплати.

14. iнтенсивнiсть i тяжкiсть працi, швидкiсть виконання

робiт, тобто праця в умовах, що вiдрiзняються вiд нормаль-

них, винагороджується звичайно збiльшенням тарифних ста-

вок за норму виробiтку, вiдпрацьований час або встановлен-

ням доплат до тарифних ставок, розрахованих на нормальнi

а

увдиї1"8

Правове регулювання оплати працi в СГП

435

умови працi. Так, пiдвищенi тарифнi ставки застосовуються у

сiльськогосподарських пiдприємствах на роботах iз важкими i

шкiдливими умовами працi, з особливо важкими i особливо

шкiдливими умовами працi щодо працiвникiв майстерень i

цехiв iз ремонту сiльськогосподарських машин, обладнання

та iнструменту-Запiдвищенимисiавками проводиться оплата

працi такождфацiвникiв тваринництва,.зайнятих на роботах з

обслуговування бруцельозної худоби i тварин, хворих на

ящур, худоби на вiдгiнних пасовищах та бджiя пiд час кочiвлi

з ними/за межами землекористування пiдприємства.

iнтенсивнiсть працi найочевиднiше виявляється при роз-

ширеннi зон обслуговування, обсягу робiт. Керiвник держав-

ного пiдприємства за погодженням iз профспiлковим комiте-

том/може вводити за рахунок економiї фонду оплати надбав-

ки до тарифiв i окладiв працiвникiв за сумiщення професiй i

виконання робiт меншою кiлькiстю працiвникiв.

/ 15. Враховуючи особливо важливе значення збираний вро

жаю та заготiвлi кормiв, державнi й колективнi сiльськогспо

дарськi пiдприємства можуть встановлювати пiдвищенi рi

пiнки за такi роботи. Зокрема, трактористам-машинiстам,

працюють на збираннi врожаю, оплата збiльшується на 601

100 вiдсоткiв (залежно вiд району), всiм iншим працiвни-)

кам - на 15 або ЗО вiдсоткiв.

Аби матерiально зацiкавити трактористiв-машинiстiв сiль

ськогосподарських пiдприємств, їм присвоюють, залежно вi;

рiвня їхнiх знань i досвiду роботи, i, II, III класи квалiфiкацiї!

На механiзованих роботах, що оплачуються за тарифною сiтi

кою, трактористовi-машинiстовi i класу виплачується надбав!

ка за класнiсть у розмiрi 20 вiдсоткiв, II класу - 10 вiдсоткiв!

Роздiл XX

ПРАВОВА ОХОРОНА

ЗДОРОВЯ ПРАЦiВНИКiВ

СiЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПiДПРИ¦МСТВ

1. Поняття, принципи, змiст

правової охорони здоровя

1. Правова охорона працi являє собою дiючу на основi вiд-

повiдних законодавчих та iнших нормативних актiв систему

соцiально-економiчних, органiзацiйних, технiчних, гiгiєнiчт7

них i лiкувально-профiлактичних заходiв i способiв, що обу-

мовлюють безпеку, збереження здоровя i працездатностi Лю-

дини у процесi працi. Таке розумiння даного поняття є харак-

терним для всiх галузей права, в першу чергу, трудового та

аграрного. /-

Регулювання суспiльних вiдносин, якi винюоубть при реа-

лiзацiї названих заходiв щодо створення безпечних для здо-

ровя умов працi у сiльськогосподарських танших пiдприєм-

ствах АПК здiйснюється за допомогою законодавчих та iн-

ших нормативних актiв загального i спецiального призначен-

ня. Загальнi норми поширюються на забезпечення охорони

працi у всiх галузях народного господарства. До них вiдно-

сяться Закон України "Про ох)0рону працi" вiд 14 жовтня

1992 р.. Кодекс Законiв про йрацю України (в редакцiї вiд

28 лютого 1995 р.). Закони України "Про пiдприємства в

Українi", "Про пiдприємництво", "Про колективнi сiльсько-

господарськi пiдприємства", "Про селянськi (фермерськi)

господарства", "Про пестициди i агрохiмiкати" вiд 2 березня

1995 р., "Про дорожнiй рух" вiд ЗО червня 1993 р., "Про

пожарну безпеку" вiд 17 грудня 1993 р., "Про забезпечення

санiтарного та епiдемiчного благополуччя населення" вiд

24 лютого 1994 р. тощо.

iз врахуванням специфiки сiльськогосподарського вироб-

ництва загальнi вимоги названих законодавчих актiв конкре-

тизуються у спецiальних (галузевих) нормативних актах, а са-

ме: в рiзних правилах, iнструкцiях, положеннях стосовно ви-

Правова охорона здоровя працiвникiв СГП 437

конання робiт з сiльгоспмашинами, отрутохiмiкатами, твари-

нами тощо. Серед цих актiв слiд назвати:

а) Правила технiки безпеки при роботi на тракторах,

сiльськогосподарських i спецiалiзованих машинах вiд 24 жов-

тня 1969 р., якi регламентують органiзацiю роботи по охоронi

працi, обовязки i вiдповiдальнiсть посадових осiб, вимоги

технiки безпеки при виконаннi механiзованих робiт, зокрема

спецiалiзованих сiльськогосподарських, а також вимоги, що

ставляться до технiчного стану машин, пiдготовки машинно-

трактбрногогрегату для його роботи, пожежної безпеки

тощо. \

б) Правила технiки\ безпеки у тваринництвi вiд 16 травня

1969 р., в яких перераховуються обовязки посадових осiб по

технiцi безпеки i виробничiй санiтарiї у тваринництвi, перед-

бачається проведення заходiв по благоустрою територiї ферм,

будiвництву й обладнанню тваринницьких примiщень, ви-

кладаються правила технiки безпеки при роботi з сiльськогос-

подарськими тваринами та при обслуговуваннi машин i об-

ладнання, що використовується у тваринництвi. У Правилах

є спецiальнi роздiли про експлуатацiю водонагрiвальних та

парових котлiв, теплогеиераторiв, про заходи пожежної без

пеки на тваринницьких/фермах.

в) Правила технiки цезпеки при виконаннi ремонтних ро

бiт у державних пiдприємствах i органiзацiях Мiнсiльгосппро

ду України i колгоспах вiд 8 червня 1970 р.

г) Правила технiчної експлуатацiї електроустановок спо

живачiв i правила технiки безпеки при експлуатацiї електро-

установок споживачiв, затвердженi Держенергонаглядом Ук-

раїни 12 квiтня 1969р.

д) Порядок одержання дозволу (свiдоцтва) на право

роботи, повязаної/з транспортуванням, зберiганням, застосу-

ванням i торгiвлею пестицидами i агрохiмiкатами, затвердже-

ний постановою .абiнету Мiнiстрiв України вiд 18 вересня

1995 р. \

Названий перелiк нормативних актiв спецiального при-

значення не є вичерпним. При виконаннi робiт, якi не охоп-

люються цими правилами, сiльськогосподарськi товарови-

робники мають користуватись загальними i галузевими пра-

вилами технiки безпеки iнших вiдомств, якi поширюються на

сiльське господарство постановами ЦК профспiлки працiв-

никiв сiльського господарства.

438

До системи нормативних актiв, що забезпечують належнi

умови працi у сiльськогосподарських та iнших пiдприємствах

АПК можна вiднести також локальнi нормативнi акти, якi

приймаються органами управлiння сiльськогосподарських

пiдприємств. Серед цих актiв можна назвати Статути, Прави-

ла внутрiшнього розпорядку колективних пiдприємств, ви-

робничi iнструкцiї, памятки та iншi посiбники по технiцi

безпеки i виробничiй санiтарiї тощо. Розробка локальних

правових актiв на пiдприємствах незалежно вiд форми влас-

ностi та видiв дiяльностi має здiйснюватись з додержанням

вимог, передбачених у Порядку опрацювання i затвердження

власником нормативних актiв про охорону працi, якi дiють

на пiдприємствi, затвердженому Держкомнагладохоронпрацi

України вiд 21 грудня 1993 р.

2. Чинне законодавство про охорону працi поширюється

на всiх працiвникiв, якi перебувають у трудових вiдносинах з

пiдприємствами, установами, органiзацiями незалежно взд

форм власностi i господарювання, в тому числi з окремими

(приватними) роботодавцями, селянськими (фермерськими)

господарствами членiв кооперативiв, працiвникiв орендних

пiдприємств тощо.

Державна полiтика в галузi охорони працi передбачає єд-

нiсть дiй пiдприємств, рад народних депутатiв всiх рiвнiв що-

до полiпшення умов i охорони працi, попередження виробни-

чого травматизму i професiйних захворювань, i базується на

таких принципах:

- прiоритет життя й здоровя працiвникiв по.вiдношенню

до результатiв виробничої дiяльностi пiдприємства;

- координацiя дiяльностi в галузi охорони працi з iншими

напрямами економiчної i соцiальної полiтики, з дiяльнiстю в

галузi охорони навколишнього середовища;

- встановлення єдиних вимог в галузi охорони працi для

всiх пiдприємств, незалежно вiд форм власностi i господарю-

вання;

- здiйснення незалежного i дiєвого нагляду i контролю

за широким виконанням вимог охорони працi на пiдприєм-

ствах;

- широкого використання досягнень науки, технiки i пе-

редового вiтчизняного i зарубiжного досвiду по охоронi працi;

Правою охорона здоровя працiвникiв СГП

iiiг \тiМШi!яИЗИШi

МИЯИiЯИрт

439

- стимулювання розробок i впроваджень безпечної технi-

ки, технологiй i засобiв захисту працюючих;

- участi держави у фiнансуваннi охорони працi;

- проведення податкової полiтики, що сприяла б створен-

ню здорових i безпечних умов працi на пiдприємствах;

- безкоштовного забезпечення працiвникiв спецiальниг

одягом i взуттям, засобами iндивiдуального захисту, лiкувала

но-профiлактичним харчуванням;

- обовязковостi розслiдування i облiку кожного нещас-

ного випадку на виробництвi i кожного професiйного захво-

рювання i на цiй основi iнформування населення про рiвнi

виробничого травматизму та професiйної захворюваностi;

- соцiального захисту iнтересiв працiвникiв, якi постраж-

дали вiд нещасних випадкiв на виробництвi чи одержали щ

фесiйне захворювання;

- пiдготовки спецiалiстiв по охоронi працi у вищих i се-

реднiх спецiальних навчальних закладах;

- всебiчної пiдтримки дiяльностi профспiлок та iншi

громадських органiзацiй, пiдприємств i окремих осiб, направ-|

лених на забезпечення охорони працi;

| - мiжнародного спiвробiтництва при вирiшеннi проблеї

|охорони працi.

i Розробка i реалiзацiя державної полiтики у галузi охорони

(життя людей на виробництвi та профiлактики побутового

травматизму, створення системи державного управлiння цiєю

галуззю покладається чинним законодавством на Нацiональ-

ну раду з питань безпечної життєдiяльностi населення, право-

ве становище якого визначається у постановi Кабiнету Мi-

.нiстрiв України вiд 15 вересня 1993 р.

Державне управлiння охороною працi в Українi здiйснюють:

Кабiнет Мiнiстрiв України;

Державний комiтет України по нагляду за охороною працi;

\ мiнiстерства та iншi центральнi органи державної вико-

навчої влади;

\ мiсцева державна адмiнiстрацiя, мiсцевi ради народних де-

путатiв. Компетенцiя Кабiнету Мiнiстрiв України та повнова-

ження державного комiтету України по нагляду за охороною

працi,мiнiстерств, мiсцевих органiв державної влади та мiс-

цевого самоврядування визначенi у статтях 38-41 Закону Ук-

раїни "Про охорону працi".

440 Роздiл XX

2. Правове забезпечення органiзацiї охорони працi

у сiльськогосподарських та iнших пiдприємствах АПК

1. Реалiзацiя вищеназваних принципiв державної полiтики

у галузi охорони працi в значнiй мiрi залежатиме вiд належно-

го правового забезпечення органiзацiї заходiв щодо створення

здорових i безпечних умов працi у сiльськогосподарських та

iнших пiдприємствах АПК незалежно вiд їх форм власностi i

господарювання. Органiзацiя охорони працi у сiльському гос-

подарствi i АПК включає н себе комплекс заходiв щодо дер-

жавного регулювання охорони здоровя працiвникiв АПК, за-

безпечення виконання основних вимог законодавства з охо-

рони працi безпосередньо на пiдприємствах, додержання

кожним працiвником правил i норм з охорони працi. Так, на-

приклад, держава в особi уповноважених нею органiв вста-

новлює рiвнi вимог, необхiдних для забезпечення безпеки

працi на виробництвi, шляхом розробки й прийняття науково

обгрунтованих стандартiв, правил i норм, а також розробляє i

фiнансує державнi цiльовi програми щодо запобiгання вироб-

ничому травматизму, професiйним захворюванням i конт-

ролює їх виконання.

2. Вiдповiдно до п. 2 ст. 26 Закону України "Про пiдпри-

ємства в Українi" вiд 27 березня 1991 р. (з наступними змiна-

ми та доповненнями), пiдприємство зобовязане забезпечити

для всiх працюючих на пiдприємствi безпечнi та нешкiдливi

умови працi i несе вiдповiдальнiсть у встановленому законо-

давством порядку за шкоду, заподiяну їх здоровю та праце-

здатностi. Ця норма закону є обовязковою для всiх пiдпри-

ємств АПК незалежно вiд форм власностi. Аналогiчнi поло-

ження названого закону мiстяться у законах України "Про

колективне сiльськогосподарське пiдприємство", "Про се-

лянське (фермерське) господарство".

3. Чинним законодавством України про охорону працi пе-

редбачається, що власник або уповноважений ним орган,

який утворив нове пiдприємство, зобовязаний одержати вiд

органiв державного нагляду за охороною працi дозвiл на по-

чаток його роботи. Порядок одержання такого дозволу регу-

люється вiдповiдним Положенням, затвердженим постано-

вою Кабiнету Мiнiстрiв України № 831 вiд 6 жовтня 1993 р.

Дозвiл на початок роботи пiдприємства є офiцiйним доку-

ментом, який дозволяє експлуатацiю пiдприємства у робочих

режимах. Вiн видається органами Держнаглядохоронпрацi за

Правова охорона здоровя працiвникiв СГП 441

наявностi позитивних висновкiв органiв державного пожеж-

ного нагляду, санiтарно-епiдемiологiчної служби, а в разi по-

треби -- органiв нагляду з ядерної та радiацiйної безпеки про

готовнiсть пiдприємства до роботи. Дозвiл на початок роботи

пiдприємства базисною кошторисною вартiстю будiвництва

(основних фондiв) у цiнах 1992 р. понад 25 млн карбованцiв

видаєтьс безпосередньо Держнаглядохоронпрацi, а до 25

млн карбованцiв включно - його територiальними органами,,

Якщо характер робiт на пiдприємствi незалежно вiд його i

кошторисної вартостi має пiдвищену небезпеку, дозвiл на по-

чаток роботи видається Держнаглядохоронпрацi або за його

дорученням i- територiальним органом державного нагляду

за охороною працi.

4. Вiдповiдно до ст. 17 Закону України "Про охорону пра-

цi" власник зобовязаний створити в кожному структурному

пiдроздiлi i на робочому мiсцi умови працi згiдно з вимогами

нормативних актiв, а також забезпечити додержання прав

працiвникiв, гарантованих законодавством про охорону пра-

цi. З цiєю методо власник забезпечує функцiонування системи

управлiння охойоною працi, для чого:

створює вiдповiднi служби i призначає посадових осiб, якi

забезпечують вирiшення конкретних питань охорони працi,

затверджує iнструкцiї про їх обовязки, права та вiдповiдальнiї

нiсть за виконаная покладених на них функцiй; ||

розробляє за участю профспiлок i реалiзує комплекснi заЦi

ходи для досягнення встановлених нормативiв з охорони пра-

цi, впроваджує прогресивнi технологiї, досягнення науки i

технiки тощо; \

забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних

випадкiв, професiйних захворювань i виконання профiлак-

тичних заходiв, визначених комiсiями за пiдсумками розслi-

дування цих причин; \

органiзовує проведення лабораторних дослiджень умов

працi, атестацiї робочих "мiсць на вiдповiднiсть нормативним

актам про охорону працi; \

i розробляє i затверджує положення, iнструкцiї, iншi норма-

тивнi акти про охорону пращ,\що. дiють у межах пiдприємств

та встановлюють правила виконання робiт i поведiнки пра-

цiвникiв на територiї пiдприємства, у виробничих примiщен-

нях, на будiвельних майданчиках, робочих мiсцях вiдповiдно

442 Роздiл XX

до державних мiжгалузевих i галузевих нормативних актiв про

охорону працi;

здiйснює постiйний контроль за додержанням працiвника-

ми технологiчних процесiв, правил поводження з машинами,

механiзмами, устаткуванням та iншими засобами виробницт-

ва, використанням засобiв колективного та iндивiдуального

захисту, виконанням робiт вiдповiдно до вимог щодо охорони

працi тощо.

5. Органiзацiя роботи по охоронi працi у сiльськогосподар-

ських пiдприємствах здiйснюється вiдповiдно до ст. 23 Закону

України "Про охорону працi" та Типового положення про

службу охорони працi, затвердженого наказом Державного

комiтету України по нагляду за охороною працi вiд 3 серпня

1993 р. Структура та чисельнiсть служби охорони працi ви-

значається згiдно з вiдповiдними Рекомендацiями вiд 3 серп-

ня 1993 р.

Служба охорони працi створюється власником або упов-

новаженим ним органом на пiдприємствах, установах, органi-

зацiях незалежно вiд форм власностi та видiв їх дiяльностi з

числом працюючих 50 i бiльше чоловiк для органiзацiї вико-

нання правових, органiзацiйно-технiчних, санiтарно-гiгiєнiч-

них, соцiально-економiчних i лiкувально-профiлактичних за-

ходiв, спрямованих на запобiгання нещасним випадкам, про-

фесiйним захворюванням i аварiям у процесi працi. На пiд-

приємствi виробничої сфери з кiлькiстю працюючих не

менше 50 чоловiк, функцiї цiєї служби можуть виконувати в

порядку сумiсництва особи, якi мають вiдповiдну пiдготовку.

Служба охорони працi пiдпорядковується безпосередньо ке-

рiвниковi пiдприємства i прирiвнюється до основних вироб-

ничо-технiчних служб.

Спецiалiсти з охорони працi мають право видавати керiв-

никам структурних пiдроздiлiв пiдприємства обовязковi для

виконання приписи щодо усунення наявних недолiкiв, одер-

жувати вiд них необхiднi вiдомостi, документацiю i пояснення

з питань охорони працi, вимагати вiдсторонення вiд роботи

осiб, якi не пройшли медичного огляду, навчання, iнструкта-

жу, перевiрки знань i не мають допуску до вiдповiдних робiт

або не виконують нормативiв з охорони працi; зупиняти ро-

боту виробництв, дiльниць, машин, механiзмiв, устаткування

та iнших засобiв виробництва у разi порушень, якi створюють

(Загрозу життю або здоровю працюючих; надсилати керiвни-

Правова охорона здоровя працiвникiв Сi i УЯЦЯiЯi 443

ковi пiдприємства подання про притягнення до вiдповiдаль-

ностi працiвникiв, якi порушують вимоги щодо охорони пра-

цi. Припис спецiалiстiв з охорони працi може скасувати лише

керiвник пiдприємства.

Лiквiдацiя служби охорони працi допускається тiльки у ра-

зi лiквiдацiї пiдприємства.

Проведення всiєї роботи з охорони працi оформляється як

план заходiво охоронi працi, що включається в колективнi

договори, якi щорiчно укладаються у сiльськогосподарських

пiдприємствах (у колгоспах - угоди з соцiальних питань i

охорони працi. Проекти заходiв по забезпеченню здорових i

безпечних умов працi попередньо повиннi обговорюватись на

зборах працiвникiв структурних пiдроздiлiв, профспiлки i

всього колективу.

Вiдповiдно до ст.26 Закону України "Про охорону працi",

на пiдприємствi з кiлькiстю працюючих 50 i бiльше чоловiк

рiшенням трудового колективу може створюватися комiсiя з

питань охорони працi, як консультативно-дорадчий орган

трудового колективу та власника. До складу комiсiї, крiм

представника трудового колективу та власника, можуть бути

включенi також представники профспiлок, спецiалiстiв з без-

пеки, гiгiєни працi\> представникiв iнших служб пiдприєм-

ства. Порядок органiзацiї та дiяльностi названої комiсiї ви-

значається у Типовому положеннi про службу охорони працi

вiд 3 серпня 1993 р.

Включенi до плану по, охорон> працi заходи мають бути за-

безпеченi технiчною документацiєю, кошторисом витрат,

джерелами фiнансування (матерiальними ресурсами. Вiдпо-

вiдно до ст. 21 Закону України "Про охорону працi", кожне

пiдприємство щорiчно видiляє на охорону працi необхiднi

кошти в обсязi, що визначається колективним договором.

Працiвники пiдприємств не несуть будь-яких додаткових ви-

трат на цi цiлi. Пiдприємство вправi створювати фонди по

охоронi працi за рахунок прибутку (доходiв) вiд їх господар-

ської, комерцiйної, зовнiшньоекЬномiчної та iншої дiяльнос-

тi, а також iнших джерел. Прибуток, що направляється у

фонд оплати працi, не пiдлягає оподаткуванню при умовi йо-

го використання виключно з метою охорони працi.

Пiдприємство зобовязане здiйснювати пiдготовку кадрiв

для роботи по забезпеченню здоровiв та безпечних умов пра-

цi у процесi сiльськогосподарського виробництва.

444 Роздiл XX

3. Гарантiї прав на охорону здоровя i безпечнi

умови працi сiльськогосподарських працiвникiв

1. Чинне законодавство визначає двi групи гарантiй щодо

забезпечення реалiзацiї права працiвникiв сiльськогосподар-

ських пiдприємств АПК на охорону здоровя i створення без-

печних умов працi.

До першої групи вiдносяться гарантiї права на охорону

працi при прийомi на роботу. До другої групи - гарантiї пра-

ва працiвникiв сiльського господарства на охорону працi у

процесi трудової дiяльностi.

2. При прийомi на роботу законодавець вимагає, щоб умо-

ви трудового договору вiдповiдали у всiх його формах вимо-

гам законодавчих та iнших нормативних актiв по охоронi

працi. При цьому прийом на роботу громадян, яким вона

протипоказана за станом здоровя, забороняється.

При прийомi на роботу iз заздалегiдь вiдомим високим

ступенем потенцiйного ризику виникнення професiйного

захворювання адмiнiстрацiя пiдприємства зобовязана попе-

редити працiвника про найбiльш вiрогiдний строк виникнен-

ня такого захворювання i укласти з ним трудовий договiр, що

дiє до цього строку, з наданням йому у майбутньому iншої

роботи iз збереженням попереднього заробiтку.

При укладеннi трудового договору пiдприємство зобовя-

зане, якщо це зумовлено особливостями того чи iншого ви-

робництва, органiзувати проведення медичного огляду. Вiд-

повiдно до ст. 19 Закону України "Про охорону працi", влас-

ник зобовязаний за свої кошти органiзувати проведення по-

переднього (при прийняттi на роботу) i перiодичних

(протягом трудової дiяльностi) медичних оглядiв працiвникiв,

зайнятих на важких роботах, роботах iз шкiдливими чи небез-

печними умовами працi або таких, де є потреба у професiй-

ному доборi, а також щорiчного обовязкового медичного ог-

ляду осiб вiком до 21 року. Перелiк професiй, працiвники

яких пiдлягають медичному огляду, термiн i порядок його

проведення встановлюються Мiнiстерством охорони здоровя

України за погодженням з Державним комiтетом України по

нагляду за охороною працi. Власник має право притягнути

працiвника, який ухиляється вiд проходження обовязкового

медичного огляду, до дисциплiнарної вiдповiдальностi i зо-

бовязаний вiдсторонити його вiд роботи без збереження

заробiтної плати. За час проходження медичного огляду за

Правова охорона здоровя Працiвникiв СГП 445

працiвником зберiгаєтьгiя мiсце роботи (посада) i середнiй

заробiток, i

Укладаючи трудовий договiр, громадяни мають право ви-

магати, а пiдприємство зобовязане надати їм необхiдну iн-

формацiю про стан умов i охорону працi на робочих мiсцях,

про пiльги i компенсацiї.

3. У ходi реалiзацiї трудового договору адмiнiстрацiя сiль-

ськогосподарського та iншого пiдприємства АПК зобовязана

впроваджувати сучаснi засоби охорони працi i забезпечувати

санiтарно-гiгiєнiчнi умовипрацi, що запобiгають виробничо-

му травматизму i професiйнiй захворюваностi. При виявленнi

у працiвника ознак професiйного захворювання адмiнiстрацiя

на пiдставi медичного висновку зобовязана перевести його

на iншу роботу в установленому порядку.

Для осiб, якi вперше поскупають на роботу, а також тих,

хто переводиться на iншу роботу, адмiнiстрацiя зобовязана

проводити iнструктаж по охоронi працi, органiзовувати нав-

чання безпечним прийомам виконання робiт i надання пер-

шої допомоги потерпiлим вiд нещасних випадкiв. КЗпП Ук-

раїни вимагає, щоб нi один працiвник не був допущений до

самостiйної роботи без iнструктажу з технiки безпеки (ввiд-

ний iнструктаж). Крiм того, має проводитись iнструктаж на

робочому мiсцi, перiодичний iнструктаж i позаплановий iн-

структаж у випадках, коли зафiксованi факти порушення пра-

вил технiки безпеки. На кожного працiвника оформляються

особистi картонки, у яких записуються вiдомостi про прове-

дений iнструктаж i про виданi допуски до роботи. Для удос-

коналення системи навчання у галузi охорони працi з квiтня

1983 р. введено в дiю галузерий стандарт ОСТ 46.0.126-82

ССБТ "Органiзацiя навчання/ з охорони працi у сiльському

господарствi. Загальнi положення". Вiдповiдно до цього стан-

дарту всi керiвники i спецiалiсти не частiше двох разiв на рiк

повиннi проводити iз своїми/пiдлеглими iнструктаж на робо-

чих мiсцях. Щорiчно всi трудiвники сiл в робочий час зо-

бовязанi навчатись за затвердженими програмами в обсязi

32 год., а спецiалiсти i керiвнi працiвники залежно вiд квалi-

фiкацiї - не менше одного Ьазу на шiсть рокiв з вiдривом вiд

виробництва на один-три цiсящ на ФПК сiльськогосподар-

ських вузiв, у школах управлiння.

Роздiл ХХ

4. Вiдшкодування шкоди,

заподiяної ушкодженням здоровя, повязаним

з виконанням працiвником трудових обовязкiв

1. Власник сiльськогосподарського та iншого пiдприєм-

ства, установи, органiзацiї АПК несе матерiальну вiдповiдаль-

нiсть за шкоду, заподiяну працiвниковi калiцтвом або iншим

ушкодженням здоровя, повязаним з виконанням ним трудо-

вих обовязкiв, а також за моральну шкоду, заподiяну потер-

пiлому внаслiдок фiзичного чи психiчного впливу небезпеч-

них або шкiдливих умов працi. Правовi пiдстави та порядок

притягнення до вiдповiдальностi винних осiб визначений вiд-

повiдними Правилами, затвердженими постановою Ради Мi-

нiстрiв УРСР вiд 23 червня 1973 р. (iз змiнами i доповнення-

ми до них, затвердженими постановою Кабiнету Мiнiстрiв

України вiд 18 липня 1994 р.).

2. Власник звiльняється вiд вiдшкодування шкоди, якщо

доведе, що шкода заподiяна не з його вини, а умови працi не

є причиною моральної шкоди. Вiдповiдно до п. 2 названих

Правил, доказами вини власника можуть бути:

акт про нещасний випадок на виробництвi або акт про

професiйне захворювання;

висновок службових осiб (органiв), якi здiйснюють кон-

троль i нагляд за охороною працi та дотриманням законодав-

ства про працю, або профспiлкового органу щодо причин уш-

кодження здоровя;

медичний висновок про професiйне захворювання;

вирок або рiшення суду, постанова прокурора, висновок

органiв дiзнання або попереднього слiдства;

рiшення про притягнення винних осiб до адмiнiстративної

або дисциплiнарної вiдповiдальностi;

рiшення органiв соцiального страхування про вiдшкоду-

вання власником витрат на допомогу працiвниковi в разi тим-

часової непрацездатностi у звязку з ушкодженням здоровя;

показання свiдкiв та iншi докази.

3. Вiдшкодування шкоди, заподiяної працiвнику ушкод-

женням здоровя складається з:

виплати втраченого заробiтку (або вiдповiдної його части-

ни) залежно вiд ступеня втрати потерпiлим професiйної пра-

цездатностi;

виплати в установлених випадках одноразової допомоги

потерпiлому (членам сiмї та утриманцям померлого);

Правова охорона здоровя працiвникiв СГП 447

компенсацiї витрйт на медичну та соцiальну допомогу (по-

силене харчування, iфотезування, стороннiй догляд тощо).

За наявностi фак-у моральної шкоди потерпiлому вiдшко-

довується моральна шкода.

Ступiнь втрати працездатностi визначається медико-соцi-

альною експертною Комiсiєю (МСЕК) у вiдсотках до профе-

сiйної працездатностi, яку мав потерпiлий до ушкодження

здоровя.

4. Розмiр вiдшкодування втраченого потерпiлим заробiтку

встановлюється вiдповiдно до ступеня втрати професiйної

працездатностi i середньомiсячного заробiтку, який вiн мав

до ушкодження здоровя.

5. Моральна шкода вiдшкодовується за заявою потерпiло-

го про характер моральної втрати чи висновком медичних ор-

ганiв у виглядi одноразової грошової виплати або в iншiй ма-

терiальнiй формi, розмiр якої визначається в кожному кон-

кретному випадку на пiдставi:

домовленостi сторiн (власника, профспiлкового органу i

потерпiлого або уповноваженої ним особи);

рiшення Комiсiї по( трудових спорах;

рiшення суду. \

Розмiр вiдшкодування моральної шкоди не може переви-

щувати двохсот мiнiмальних розмiрiв заробiтної плати неза-

лежно вiд iнших будь-яких виплат.

6. Власник вiдшкодовує потерпiлому витрати на медичну

та соцiальну допомогу (на додаткове харчування, придбання

лiкiв, спецiальний медичний та звичайний догляд, побутове

обслуговування, протезування, санаторно-курортне лiкуван-

ня, придбання спецiальних засобiв пересування тощо). При

визначеннi розмiрiв витрат на медичну та соцiальну допомогу

ступiнь вини потерпiлого в ушкодженнi його здоровя не вра-

ховується. Названi витрати вiдшкодовуються, якщо потреба в

них обумовлена висновками МСЕК.

7. Розмiр компенсацiї витрат на додаткове харчування ви-

значається на пiдставi рацiону харчування, розробленого

МОЗ, i довiдки мiсцевих органiв державної виконавчої влади

про середнi цiни на/продукти у вiдповiдний перiод їх при-

дбання, а за згодою власника - довiдки органiзацiй торго-

вельної мережi чи управлiнь ринками.

Витрати на лiки,/лiкування, протезування (крiм протезiв з

дорогоцiнних металiв), придбання санаторно-курортних путi-

448 Роздiл XX.

вок, речей догляду за потерпiлим визначаються на пiдставi

рецептiв лiкарiв, довiдок або рахункiв про їх вартiсть.

8. Спори мiж потерпiлим або iншими заiнтересованими

особами i власником щодо права на вiдшкодування шкоди,

визначення, або перерахування її розмiру, а також наявностi

порушення правил охорони працi, визначення ступеня про-

вини власника i потерпiлого та iнших умов, вiд яких залежить

розмiр вiдшкодування шкоди, вирiшуються в порядку, вста-

новленому для розгляду трудових спорiв.

5. Державний нагляд i громадський контроль

за охороною працi

1. Вiдповiдно до ст. 44 Закону України "Про охорону пра-

цi", державний нагляд за додержанням законодавчих та iн-

ших нормативних актiв про охорону працi здiйснюють:

Державний комiтет України - по нагляду за охороною

працi;

Державний комiтет України з ядерної та радiацiйної безпеки;

органи державного пожежного нагляду управлiння пожеж-

ної охорони Мiнiстерства внутрiшнiх справ України;

органи та заклади санiтарно-епiдемiологiчної служби Мi-

нiстерства охорони здоровя.

Вищий нагляд за додержанням i правильним застосуван-

ням Законiв про охорону працi здiйснюється Генеральним

прокурором i пiдпорядкованими йому прокурорами.

Органи державного нагляду за охороною працi не залежать

вiд будь-яких господарських органiв, обєднань громадян, по-

лiтичних формувань, мiсцевих державних адмiнiстрацiй i рад

народних депутатiв та дiють вiдповiдно до положень, що за-

тверджуються Кабiнетом Мiнiстрiв України.

2. Згiдно зi ст. 45 Закону України "Про охорону працi",

посадовi особи орi пнiв державного нагляду за охороною пра-

цi (державнi iнспектори) мають право:

безперешкодно в будь-який час вiдвiдувати пiдконтрольнi

пiдприємства для перевiрки дотримання законодавства про

охорону працi, одержувати вiд власника необхiднi пояснення,

матерiали та iнформацiю з даних питань;

надсилати керiвникам пiдприємств, а також їх посадовим

особам, керiвникам структурних пiдроздiлiв уряду Республiки

Крим, мiсцевих рад народних депутатiв, мiнiстерств та iнших

Правова охорона здоровя працiвникiв СГП

449

центральних ррганiв державної виконавчої влади обовязковi

для виконання розпорядження (приписи) про усунення пору-

шень i недолйсiв у галузi охорони працi;

зупиняти експлуатацiю пiдприємств, окремих виробництв,

цехiв, дiльниiь, робочих мiсць i обладнання до усунення по-

рушень вимої" щодо охорони працi, якi створюють загрозу

життю або здоровю працюючих;

притягати до адмiнiстративної вiдповiдальностi працiвни-

кiв, винних у порушеннi законодавчих та iнших нормативних

актiв про охорону працi;

надсилати власникам, керiвникам пiдприємств подання

про невiдповiднiсть окремих посадових осiб займанiй посадi,

передавати в необхiдних випадках матерiали органам проку-

ратури для притягнення їх до кримiнальної вiдповiдальностi.

Органи держЕВНого нагляду за охороною працi встановлю-

ють порядок опрацювання i затвердження власниками по-

ложень, iнструкцiй та iнших актiв про охорону працi, що

дiють на пiдприємствах, розробляють типовi документи з цих

питань. \

3. Громадський контроль за додержанням законодавства

про охорону працi здiйснюють:

трудовi колективи через обраних ними уповноважених;

професiйнi спiлки - в особi своїх виборних органiв i пред-

ставникiв. \

Правове становище уповноважених трудових колективiв з

питань охорони працi визначається ст.47 Закону України

"Про охорону працi" та Типовим положенням про роботу

уповноважених трудових колективiв з питань охорони працi,

затвердженим наказом Державного комiтету України по наг-

ляду за охороною працi вiд 28 грудня 1993 р. Уповноваженi

трудових колективiв з питань охорони працi мають право без-

перешкодно перевiряти на пiдприємствi виконання вимог

щодо охорони працi i вносити обовязковi для розгляду влас-

ником пропозицiї про усунення виявлених порушень норма-

тивних актiв з безпеки i гiгiєни працi. Уповноваженi з питань

охорони працi виконують свої обовязки, як правило, в про-

цесi виробництва, безпосередньо на своїй дiльницi, в своєму

цеху, змiнi, бригадi, ланцi тощо. Цi уповноваженi не рiдше

одного разу на рiк звiтують про свою роботу на загальних збо-

рах (конференцiї) трудового колективу, котрим вони обранi.

15 В. Янчук (

450

4. Професiйнi спiлки здiйснюють контроль за додержан-

ням власниками законодавчих та iнших нормативних актiв

про охорону працi, створенням безпечних i нешкiдливих умов

працi, належного виробничого побуту для працiвникiв i

забезпечення їх засобами колективного та iндивiдуального

захисту.

Професiйнi спiлки мають право безперешкодно перевiря-

ти стан умов i безпеки працi на виробництвi, виконання вiд-

повiдних програм i зобовязань колективних договорiв (угод),

вносити власникам, державним органам управлiння подання

з питань охорони працi та одержувати вiд них аргументовану

вiдповiдь.

5. За порушення законодавчих та iнших нормативних актiв

про охорону працi, створення перешкод для-Дiяльностi поса";

дових осiб органiв державного нагляду за охороною працi i

представникiв професiйних спiлок виннi працiвники притя-

гуються до дисциплiнарної, адмiнiстративної, матерiальної,

кримiнальної вiдповiдальностi згiдно iз законодавством.

Роздiл З

ДИСЦИПЛiНАРНА Й

ВiДПОВiДАЛЬНiСТЬ

СiЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ

ЛЇАТЕРiАЛЬНА

ПРАЦiВНИКiВ

ПiДПРИ¦МСТВ

1. Поняття i види вiдповiдальностi

в аграрному правi

i

1. У правовiй науцi України поняття юридичної вiдповi-

дальностi трактується як установлення правовою нормою ча-

ходiв державного примусу, що застосовується до особи, яка

вчинила правопорушення. Заходи примусу зумовлюються ха-

рактером суспiльних вiдносин i правовими методами їх регу-

лювання, ступенем суспiльної небезпечностi протиправного

дiяння, природою правовiдносин,/ субєктом яких виступає

правопорушник у даному конкретному випадку, колом його

субєктивних прав та юридичних обовязкiв. У правовiй нормi

визначаються коло органiв i службових осiб, яким закон на-

дає право застосовувати заходи правового впливу, та порядок

(процедура) здiйснення функцiї застосування права. Юри-

дична вiдповiдальнiсть полягає в установленнi для правопо-

рушника певних негативних наслiдкiв особистого i/або мате-

рiального характеру i служить вiдновленню порушених осо-

бистих i майнових прав. Наведенi положення стосуються i

юридичної вiдповiдальностi в аграрному правi.

2. У колишньому колгоспному Правi юридична вiдповi-

дальнiсть регулювалася Статутом i Правилами внутрiшнього

розпорядку окремого колгоспу. У правових нормах цих актiв,

якими регламентувалася дисциплiнарна вiдповiдальнiсть чле-

нiв колгоспу, передбачалися види гiравопорушень i правовi

санкцiї, що застосовувалися до осiб, котрi вчинили цi право-

порушення. Питання матерiальної вiдповiдальностi регулюва-

лося п. 15 Примiрного статуту колгоспу. Встановленi цими

правовими нормами санкцiї були заходами державного при-

мусу, оскiльки Статут колгоспу мав силу локального правово-

го акта. Поряд iз цим їм були також притаманнi й властивостi

громадського примусу, оскiльки названi правовi акти при-

15

452

Роздiл XXI

ймалися i застосовувалися органами управлiння колгоспу та

його посадовими особами.

Згiдно з чинним законодавством України при вчиненнi

правопорушення працiвниками сiльськогосподарського пiд-

приємства всiх форм власностi i форм господарювання засто-

совуються вiдповiднi норми КЗпП, за певних умов Статути, а

також Правила внутрiшнього трудового розпорядку цих пiд-

приємств.

3. Соцiально-економiчна i правова природа членських, ор-

ганiзацiйно-управлiнських, трудових i майнових вiдносин ви-

значає коло правомочностей учасникiв аграрно-колективних

правовiдносин i тим самим - коло правопорушень, якi мо-

жуть вчинятися в пiдприємствi. Наприклад, порушення ком-

петенцiї органiв управлiння КСГП з вини його керiвникiв яв-

ляє собою порушення норм колективної демократiї, а звiдси

- й норм Статуту пiдприємства. Органи управлiння КСГП

мають право притягнути особу, винну в такому правопору-

шеннi, до дисциплiнарної вiдповiдальностi. Природа право-

вiдносин, якi при цьому виникають, має особовий характер,

а тому заходам впливу (дисциплiнарним стягненням) власти-

вий моральний, а не матерiальний характер. Дисциплiнарна

вiдповiдальнiсть як вiдповiдальнiсть особового характеру на-

стає також при порушеннi умов працi, якi не викликали ма-

терiальних наслiдкiв. Порушення норм Статуту або Правил

внутрiшнього розпорядку пiдприємства, внаслiдок якого за-

подiяно матерiальну шкоду, має майновий характер i тягне за

собою матерiальну вiдповiдальнiсть. У даному разi також ви-

являється тiсний звязок мiж характером порушених право-

мочностей i передбаченими правовою нормою заходами юри-

дичного впливу на правопорушника.

Наведене спiпнiдношення мiж характером, видом право-

порушення i правовими наслiдками властиве й дисциплiнар-

ним та матерiальним правопорушенням, що їх можуть вчини-

ти працiвники сiлiїськогосподарських пiдприємств усiх форм

власностi й господарювання.

4. В аграрному i трудовому правi розрiзняють два види вiд-

повiдальностi: дисциплiнарну та матерiальну.

Дисциплiнарна вiдповiдальнiсть полягає у притягненнi

члена або посадової особи КСГП (СпС, СВК), працiвникiв

ДСП, АТ, ТОВ, винних у вчиненнi дисциплiнарного проступ-

ку, до дисциплiнарної вiдповiдальностi через застосування за-

гiнарна й матерiальна вiдповiдальнiсть працiвникiв СiТi 453

ходiв рсобового, морального впливу

нарноо стягнення.

накладення дисциплi-

Матерiальна вiдповiдальнiсть - це покладення на особу

(члена ССГП, СпС, СВК, працiвника, посадову особу ДСП,

АТ, ТО) у звязку iз вчиненням нею протиправного винного

дiяння, внаслiдок якого пiдприємству було заподiяно майно-

ву шкоду чи порушено його майновi iнтереси, обовязку ком-

пенсувати цю шкоду в натурi або сплатити завданi збитки.

5. У громадському господарствi КСГП беруть участь своєю

особистою працею на основi трудового договору спецiалiсти

сiльського \господарства, технiчнi керiвники пiдсобних пiд-

приємств, iнженери, технiки, будiвельники та iншi робiтники

i службовцi, акi не побажали стати членами пiдприємства, їх-

нi трудовi вiдносини з КСГП регулюються нормами трудово-

го права. Цi особи також повиннi додержувати Правил внут-

рiшнього розпорядку КСГП i вiдповiдно до їх норм можуть

притягатися до дисциплiнарної вiдповiдальностi. Матерiальна

вiдповiдальнiсть даної категорiї працiвникiв настає на пiдставi

норми трудовогб права. Трудовим законодавством регламен-

тується дисциплiнарна i матерiальна вiдповiдальнiсть працiв-

никiв (у тому числi й членiв КСГП) мiжгосподарських будi-

вельних органiзацiй, мiжгосподарських пiдприємств i обєд- |||

нань. \

Згiдно зi Статутом КСГП питання про притягнення до И|

дисциплiнарної та матерiальної вiдповiдальностi членiв пiд- "

приємства та осiб, якi не є його членами, а працюють у ньому

за договорами, вирiшується правлiнням пiдприємства або

загальними зборами Членiв останнього (зборами уповнова-

жених). \

2. Пiдстави вiдповiдальностi в аграрному правi

i. Пiдставами юридi

юридичних фактiв, якi, в

рушення. Пiдставу дисциплiнарної

вить дисциплiнарний прзступок

вiдальностi - правопор

шкоди.

правопорушення

[чної вiдповiдальностi є сукупнiсть

взятi в їх єдностi, складають правопо-

ної вiдповiдальностi стано-

пiдставу матерiальної вiдпо-

яке призвело до майнової

2. Дисциплiнарний п

правностi та винностi дЬ

ти встановленi як юридичнi

проступок має мiсце за умови проти-

iнь правопорушника, якi повиннi бу-

i факти. Коло протиправних дiянь,

454 Роздiл XXI

вчинення яких тягне дисциплiнарну вiдповiдальнiсть, визна-

чається в Статутi i Правилах внутрiшнього розпорядку кож-

ного окремого КСГП. Ними є: недодержання Статуту, Пра-

вил внутрiшнього розпорядку пiдприємства або його вироб-

ничого пiдроздiлу; невиконання рiшень загальних зборiв,

правлiння пiдприємства, розпоряджень службових осiб; пору-

шення виробничої та трудової дисциплiни (запiзнення, неви-

хiд на роботу без поважних причин, самовiльне залишення

роботи, поява на роботi в нетверезому станi тощо); невико-

нання без поважних причин обовязкового мiнiмуму трудової

участi в громадському виробництвi; недбале ставлення до ко-

лективного майна; самовiльне використання технiки та iншо-

го майна пiдприємства в особистих iнтересах; недодержання

встановлених норм i правил технiки безпеки, протипожежних

заходiв та iншi порушення.

Юридичними можуть бути визнанi лише тi факти, що

встановленi правлiнням i загальними зборами (зборами упов-

новажених) КСГП.

Протиправними є дiї, вчиненi з порушенням установлених

правовими нормами трудових обовязкiв. Бездiяльнiсть - це

невчинення дiй, що їх працiвник мав учинити вiдповiдно до

своїх трудових обовязкiв i посадового становища. За юридич-

ними наслiдками i правовою квалiфiкацiєю протиправнi дiї та

бездiяльнiсть є тотожними - i тi, i тi тягнуть дисциплiнарну

та матерiальну вiдповiдальнiсть.

Прикладом протиправної бездiяльностi може бути випа-

док, коли сторож уночi заснув, а в цей час на фермi виникла

пожежа, якої вiн без особливих зусиль мiг би не допустити,

якби не спав. До випадкiв протиправної бездiяльностi можна

вiднести також несумлiнне, недбале ставлення до своїх служ-

бових обовязкiв iз боку керiвникiв i спецiалiстiв. Скажiмо,

зберiгання в не придатному для цього примiщеннi зерна та

iнших продуктiв, що призвело до їх псування; невжиття своє-

часних заходiв до органiзацiї боротьби зi шкiдниками сiльсь-

когосподарських культур.

3. Для визнання вчиненого дiяння дисциплiнарним про-

ступком орган управлiння КСГП або адмiнiстрацiя державно-

го сiльськогосподарського пiдприємства повиннi встановити

вину правопорушника як юридичний факт, тобто визначити,

чи вчинено даний проступок умисно, чи з необережностi.

Коли буде встановлено, що особа, яку притягають до вiдповi-

ш|И|_

ШповiдальнiЩКикiв С

Дисциплiнiрна й матерiальна вiд,

СГП 455

дальноетi,\ вчинила проступок, знаючи про наслiдки своєї по-

ведiнки, i гiчого не зробила, аби їм запобiгти, а навпаки, ба-

жала їх наiстання, робиться висновок, що дане протиправне

дiяння вчинено умисно. Якщо порушник не передбачав на-

слiдкiв свого\проступку i не бажав їх настання, хоча повинен

був їх передбачити, або ж передбачав, але легковажно сподi-

вався їм запобiгти, робиться висновок, що таке протиправне

дiяння вчинено з необережностi.

4. Для настання матерiальної вiдповiдальностi необхiдно

поряд iз такищi юридичними фактами, як протиправнiсть

дiяння i вина правопорушника, встановити факт заподiяння

матерiальної цгiсоди або ущемлення майнових iнтересiв

КСГП, визначити розмiр шкоди, а також встановити причин-

ний звязок мiж Нею i протиправним вчинком (дiєю чи бездi-

яльнiстю).

5. Розмiр заподiяної шкоди визначається правлiнням пiд-

приємства або адмiнiстрацiєю радгоспу. Вони мають устано-

вити, що шкода настала через конкретне правопорушення,

яке ставиться правопорушниковi за провину. Тiльки зясував-

ши всi обставини i встановивши юридичний склад правопо-

рушення, правлiння аро адмiнiстрацiя радгоспу (а коли спра-

ву буде передано до суду - то суд) вирiшують питання про

притягнення працiвника або посадової особи до матерiальної

вiдповiдальностi.

i>

3. Дисциплiнарна вiдповiдальнiсть

працiвника колективного

сiльськогосподарського пiдприємства

1. Дисциплiнарна вiдпорiдальнiсть полягає в накладеннi на

членiв КСГП, якi вчинили дисциплiнарний проступок, дис-

циплiнарних стягнень, передбачених Статутом i Правилами

внутрiшнього розпорядку/пiдприємства. Ними є: догана, по-

передження про виключення з членiв i виключення з членiв

КСГП. /

Виключення з членiв /КСГП є надзвичайним заходом дис-

циплiнарного впливу, який застосовується до осiб, котрi сис-

тематично порушують трудову дисциплiну або статут навiть

пiсля накладення на них iнших дисциплiнарних стягнень.

456 Роздiл XXI

Особа може бути виключена з членiв КСГП лише за рiшен-

ням загальних зборiв.

2. Вiдповiдно до Статуту i Правил внутрiшнього розпоряд-

ку пiдприємства члени КСГП можуть притягатися до дисцип-

лiнарної вiдповiдальностi правлiнням або загальними збора-

ми (зборами уповноважених). Порядок накладення стягнень i

встановлено Правилами внутрiшнього розпорядку пiдприєм-

ства. Згiдно з ними збори бригади (ферми) або рада виробни-

чого пiдроздiлу розглядають та обговорюють усi випадки по-

рушення трудової дисциплiни, допущенi окремими членами

колективу даного пiдроздiлу, i залежно вiд ступеня порушен-

ня вносять до правлiння КСГП свої пропозицiї про притяг-

нення винних до вiдповiдальностi.

Перед тим, як розглянути питання про накладення стяг-

нення на засiданнi правлiння або загальних зборах (зборах

уповноважених), член правлiння, якому доручено пiдготувати

дане питання, має одержати вiд порушника письмове пояс-

нення. Пiсля уважного розгляду обставин вчинення пору-

шення правлiння може застосувати догану або попередження

про виключення членiв КСГП, а загальнi збори або збори

уповноважених - будь-яке зi стягнень аж до виключення з

членiв КСГП.

За кожен вчинений дисциплiнарний проступок застосову-

ється лише одне стягнення. Воно накладається не пiзнiше од-

ного мiсяця вiд дня виявлення проступку i шести мiсяцiв вiд

дня його вчинення. Якщо протягом року члена пiдприємства

не буде пiддано новому дисциплiнарному стягненню, вiн ува-

жається таким, що не мав стягнень. За заявою притягнутого

до вiдповiдальностi члена пiдприємства i клопотанням зборiв

або ради виробничого пiдроздiлу стягнення може бути знято

до закiнчення рiчного строку.

Застосування до членiв КСГП заходiв дисциплiнарного

стягнення не звiльняє їх вiд матерiальної вiдповiдальностi за

недбале ставлення до колективного майна чи до роботи, як-

що це призвело до загибелi тварин чи рослин, псування або

втрати майна.

На голову правлiння, голову ревiзiйної комiсiї, членiв

правлiння i членiв ревiзiйної комiсiї дисциплiнарнi стягнення

накладаються загальними зборами (зборами уповноважених),

а на головних (старших) спецiалiстiв - загальними зборами,

зборами уповноважених або правлiнням сiльськогосподар-

Дисциплiнарна й

. iДдйiiiиЙйиДЙiВЙЙiiiйiЙМЙЙяi--

iповйЯiГОИГОЯитастй

ського пiдприємства. Данi особи притягаються до дисциплi-

нарної вiдповiдальностi за пропозицiєю органiв державної .

влади або управлiрня, виконкому районної ради народних де-

путатiв, органiв суду i прокуратури. Вiдповiднi органи управ-

лiння КСГП зобовязанi розглянути данi пропозицiї та при-

йняти за ними рiшення. Але перелiченi органи притягати наз- |||

ваних осiб до дисциплiнарної вiдповiдальностi права не гаї

мають, тому що/пiдприємство є кооперативною органiзацiєю, р

члени якої вiдповiдають у дисциплiнарному порядку тiльки [

перед її органами управлiння.

3. Законодавство надає i захищає право оскарження рi-

шення про накладення дисциплiнарного стягнення; будь-якi

вiдступи вiд його вiдповiдних вимог слiд розглядати як пору-

шення правопорядку.

Порядок накладання i зняття стягнень визначається Пра-

вилами внутрiшнього розпорядку КСГП. У цьому актi запи-

сано, що скарi(и членiв КСГП на неправомiрнi дiї керiвникiв

виробничих пiдроздiлiв та iнших службових осiб подаються

правлiнню КС)ГП, а в разi неправильного накладення стяг-

нення правлiнцям пiдприємства або неправильних дiй прав-

лiння i ревiзiйної комiсiї - загальним зборам (зборам уповно-

важених). Статут КСГП передбачає, що постанова загальних

зборiв про виключення з членiв пiдприємства може бути ос-

каржена до суду.

4. Дисциплiнарна вiдповiдальнiсть працiвникiв

державних i мiжгосподарських пiдприємств

1. Дисциплiнарна вiдповiдальнiсть працiвникiв радгоспiв i

мiжгосподарських пiдприємств (органiзацiй) здебiльшого

повязана з порушенням вимог щодо дисциплiни працi та ре-

гулюється нормами трудового права. Як зазначено у ст. 147

КЗпП Українгi, за порушення трудової дисциплiни адмiнiст-

рацiя пiдприємства, установи, органiзацiї застосовує вiдповiд-

нi заходи стягнення. Нарiвнi з нормами КЗпП України пи-

тання дисциплiнарної вiдповiдальностi працiвникiв регулю-

ються спецiальними нормативними актами.

2. При прийняттi рiшення про притягнення працiвника до

дисциплiнарйої вiдповiдальностi керiвник (директор) радгос-

пу чи мiжгосподарського пiдприємства має додержувати ви-

моги суворо iндивiдуалiзацiї стягнень залежно вiд тяжкостi

458 роздiл ххi

проступку, конкретних обставин його вчинення, сумлiнностi

порушника при виконаннi трудових i громадських обовязкiв,

його попередньої поведiнки. Перед накладенням дисциплi-

нарного стягнення адмiнiстрацiя повинна одержати вiд пра-

цiвника, який вчинив дисциплiнарний проступок, письмове

пояснення своєї поведiнки. Накладення дисциплiнарного

стягнення проводиться не пiзнiше мiсячного строку вiд дня

виявлення проступку, не приховуючи часу тимчасової непра-

цездатностi або нерсбуїиiнин у вiдпустцi. Керiвництво пiдпри-

ємства не мас права iiаюiадати дисциплiнарне стягнення, як-

що вiд часу вчинення просiупку минуло шiсть мiсяцiв. При

притягненнi працiвника до дисциплiнарної вiдповiдальностi

належить керуватися правилом: за кожне порушення трудової

дисциплiни може бути застосовано лише одне дисциплiнарне

стягнення.

Коли вчинений дисциплiнарний проступок мав своїм на-

слiдком заподiяння майнової шкоди або ущемлення майно-

вих iнтересiв пiдприємства, правопорушник поряд iз

дисциплiнарною мусить притягатися i до матерiальної вiдпо-

вiдальностi.

У виховних цiлях наказ про дисциплiнарну вiдповiдаль-

нiсть адмiнiстрацiя оголошує всьому трудовому колективовi

радгоспу чи мiжгосподарського пiдприємства (органiзацiї), а

до вiдома правопорушника цей наказ доводиться пiд розпис-

ку. В разi вiдмови працiвника пiдтвердити своїм пiдписом

факт ознайомлення з наказом або розпорядженням склада-

ється вiдповiдний акт. Згiдно зi ст. 151 КЗпП України, якщо

працiвник протягом року вiд дня накладення дисциплiнарно-

го стягнення не буде пiдданий новому дисциплiнарному стяг-

ненню, вiн уважається таким, що не мав стягнення.

5. Матерiальна вiдповiдальнiсть

працiвникiв сiльського господарства

1. Правову основу матерiальної вiдповiдальностi членiв

КСГП та найманих працiвникiв сiльськогосподарських пiд-

приємств, агрогосподарських товариств усiх форм власностi

та органiзацiйно-правових форм становлять вiдповiдний

пункт Статуту конкретного господарства та роздiл IX КЗпП

України, яким передбачено правовi гарантiї при покладеннi

на працiвникiв матерiальної вiдповiдальностi за шкоду, запо-

\

Дисциплiнарна й матерiальна вiдповiдальнiсть працiвникiв СГП 459

дiяну пiдприємству, установi, органiзацiї. Зазначенi правовi

норми являють собою вiдповiднi iнститути аграрного права i

трудового права. \

Соцiальне-економiчне та юридичне значення i функцiя

цих iнститутiв полягають у правовому забезпеченнi схорон-

ностi колективної та державної власностi, здiйснюваному по-

кладенням матерiальнЬї вiдповiдальностi на членiв КСГП i

працiвникiв радгоспу, винних у заподiяннi господарству май-

нової шкоди (збиткiв).\ Передбачаючи матерiальну вiдповi-

дальнiсть працiвникiв, законодавець виходить iз того, що

вони сумлiнно ставляться до виконання своїх трудових

обовязкiв, а факти заподiяння шкоди, безгосподарностi й

марнотратства мають випадковий характер. Проте жодний!

протиправний вчинок працiвника не повинен залишатися без i

уваги з боку органiв управлiння КСГП та адмiнiстрацiї рад-)

госпу, а заподiяна шкодi обовязково має бути компенсована.

В цьому й полягає суть застосування правових заходiв щодо

правопорушника. Цi заходи мають справляти виховний вплив

як на працiвника, який заподiяв шкоду КСГП або радгосповi,

так i на iнших членiв колективу. Соцiально-економiчне i

юридичне значеннi застосування правових норм про матерi-

альну вiдповiдальнiсть працiвникiв полягає саме у виконаннi

цими нормами вiдшкодувальної функцiї, забезпеченнi охоро-

ни майна i правовому захистi майнових iнтересiв КСГП чи

радгоспу, а також у здiйсненнi виховної функцiї права.

Суспiльнi вiдносини, що виникають при заподiяннi шкоди

з вини працiвникiв, є аграрними трудовими вiдносинами. За-

стосування правових норм про матерiальну вiдповiдальнiсть

обовязково/має вiдповiдати вимогам законодавства - саме

таким чином забезпечується охорона трудових прав працiв-

никiв.

Згiднозi Статутом КСГП, член пiдприємства, винний у

заподiяннi шкоди, несе вiдповiдальнiсть лише за прямi дiйснi

збитки./"Вiн не вiдповiдає за ту шкоду, яка є для пiдприємства

упущеною вигодою, i не зобовязаний її вiдшкодовувати. До

збиткiв не включаються тi доходи або прибутки, що їх пiд-

приємство могло б (планувало) одержати, якби не було вчи-

ненi правопорушення. Отже, iснуючий порядок i умови при-

тягнення працiвникiв, винних у заподiяннi шкоди, до вiдпо-

вiдальностi лише за пряму дiйсну шкоду гарантують членовi

460 Роздiл XXI

КСГП його право на одержання заробiтку вiд трудової участi

в громадському господарствi.

Такою ж важливою гарантiєю є положення закону про те,

що працiвник, який притягається до матерiальної вiдповi-

дальностi, несе її в обмеженому розмiрi - не бiльше серед-

ньомiсячного заробiтку. Аналогiчну правову норму про обме-

ження матерiальної вiдповiдальностi встановлено трудовим

законодавством для працiвникiв, якi заподiяли шкоду пiдпри-

ємству, установi, органiзацiї при виконаннi своїх трудових

обовязкiв. Цс означає, що при правовому регулюваннi мате-

рiальної вiдповiдальностi трудiвникiв законодавець виходить

з єдиних принципiв такої вiдповiдальностi як для працiвникiв

державних пiдприємств, установ, органiзацiй, так i для членiв

колективного сiльськогосподарського пiдприємства i громад-

ської органiзацiї. Такими ж рисами характеризується повна

матерiальна вiдповiдальнiсть названих груп працiвникiв.

2. Згiдно зi статутом члени КСГП, виннi в загибелi, недос-

тачi, псуваннi або втратi колективного майна, самовiльному

використаннi тракторiв, автомобiлiв, сiльськогосподарських

машин, робочої худоби, а також тi, що завдали пiдприємству

iншої майнової шкоди, мають її компенсувати. Розмiр дiйсної

шкоди визначає правлiння КСГП. Стягнення шкоди прово-

диться в розмiрi прямої дiйсної шкоди, але не бiльше серед-

ньомiсячного заробiтку члена КСГП, якщо шкода заподiяна

невиконанням або неналежним виконанням покладених на

нього трудових обовязкiв. У разi навмисного заподiяння

шкоди, а також у випадках, передбачених законодавством, на

членiв КСГП покладається матерiальна вiдповiдальнiсть у

повному або пiдвищеному розмiрi. Заподiяна шкода стягуєть-

ся з члена КСГП у повному обсязi також у разi, якщо вiн пе-

ребував у нетверезому станi.

3. Поняття шкоди i класифiкацiя збиткiв за видами повнi-

ше й чiткiше визначенi нормами цивiльного законодавства

України. Пiд збитками розумiють видатки i не одержанi кре-

дитором прибутки, що їх вiн одержав би, якби зобовязання

було виконано боржником. Пiд дiйсною матерiальною шко-

дою слiд розумiти псування, втрату, загибель колективного

майна, а також витрати, якi пiдприємство змушене було зро-

бити з вини працiвника. Маються на увазi тi дiйснi, реальнi,

прямi збитки, що заподiянi членом КСГП при виконаннi сво-

їх трудових обовязкiв (пошкодження сiльськогосподарських

Дисциплiнарна й матерiальна вiдповiдальнiсть працiвникiв СГП 461

машин або самовiльне їх використання, недостача або заги-

бель худоби, пошкодження або втрата iнвентарю, недостача

майнових цiнностей i коштiв тощо). При визначеннi шкоди

не враховуються прибутки (доходи), що їх пiдприємство одер-

жало б, якби не було вчинено правопорушення (неодержання

запланованого врожаю, збiльшення маси худоби, надою мо-

лока та його жирностi, грошових прибуткiв), тобто упущена

вигода.

Позов про вiдшкодування збиткiв предявляється незалеж-

но вiд притягнення винних (за наявностi пiдстав) до кримi-

нальної вiдповiдальностi.

4. Члени КСЩ або працiвники радгоспу, виннi в розкра-

даннi або недосїачi промислових товарiв та сiльськогосподар-

ської продукцiї що належить господарству, поряд iз кримi-

нальною притягаються до матерiальної вiдповiдальностi. З

них у судовому порядку стягується на користь потерпiлих ор-

ганiзацiй заподiяна шкода в розмiрi вартостi викрадених або

тих, що не вистачає, товарiв за державними роздрiбними цi-

нами. Керiвники господарства в усiх випадках порушення

кримiнальної справи повиннi подати позов про стягнення з

винних заподiяних збиткiв.

5. Законодавство передбачає два види матерiальної вiдпо-

вiдальностi працiвникiв державних пiдприємств, установ, ор-

ганiзацiй та/членiв КСГП: обмежену i повну.

Обмежена матерiальна вiдповiдальнiсть працiвникiв ви-

значається/в розмiрi дiйсної шкоди, але не бiльше середньо-

мiсячного заробiтку, якщо шкода заподiяна недбалiстю в ро-

ботi, невиконанням або неналежним виконанням своїх тру-

дових обовязкiв. В разi притягнення до обмеженої матерiаль-

ної вiдпбвiдальностi членiв КСГП стягнення заподiяної

шкоди має провадитися з урахуванням їх середньомiсячного

основного заробiтку, а не тiльки з посадового окладу або та-

рифної ставки.

Повна матерiальна вiдповiдальнiсть полягає в обовязко-

вому вiдшкодуваннi членом КСГП або працiвником радгоспу

всiх фактично заподiяних збиткiв незалежно вiд заробiтку.

ВiдповiдалiiiНiсть у повному обсязi настає у випадках, коли:

а) шкоду\ заподiяно навмисно;

б) самовiльно використовувались трактори, автомобiлi,

сiльськогосподарськi машини, робоча худоба;

в) це спецiально передбачено законодавством;

462 Роздiл XXI

г) шкоду заподiяно дiями, що мiстять склад злочину;

д) шкоду заподiяно не у звязку з виконанням трудових

обовязкiв;

е) має мiсце недостача матерiальних цiнностей, прийнятих

пiд звiт за разовим дорученням або iншим разовим доку-

ментом.

6. Матерiальна вiдповiдальнiсть у повному розмiрi покла-

дається також на матерiально вiдповiдальних осiб. Вона на-

стає в разi недостач> матерiальних цiнностей, прийнятих пiд

вiдповiдальнiсть працiвниками, що займають посади: касирiв;

завiдувачiв комор, їхнiх помiчникiв, комiрникiв, що вiдають

окремими коморами; завiдувачiв нафтових господарств (при

виконаннi ними службових обовязкiв, повязаних iз при-

йманням, видачею та облiком нафтопродуктiв та iнших мате-

рiальних цiнностей); завiдувачiв їдалень (що перебувають на

балансi КСГП); завiдувачiв господарств i кастелянцi дитячих

дошкiльних закладiв; заправникiв, облiковцiв-заправникiв

(при виконаннi ними службових обовязкiв, повязаних iз

прийманням, видачею та облiком пального i мастильних

матерiалiв); водiїв вантажних автомобiлiв, що сумiшують

обовязки агентiв-експедиторiв iз приймання i видачi ванта-

жiв; провiдникiв худоби при перевезеннi її залiзницею, гур-

топравiв.

7. Юридичною пiдставою повної матерiальної вiдповiдаль-

ностi є письмовi договори (угоди) мiж правлiнням КСГП, ак-

цiонерного товариства (дирекцiєю державного сiльськогоспо-

дарського пiдприємства, товариства з обмеженою вiдповi-

дальнiстю) i матерiально вiдповiдальними особами. До остан-

нiх належать:

а) завiдувачi кас, комор, складiв та їхнi заступники;

б) старшi контролери-касири, контролери-касири та iншi

працiвники, якi виконують обовязки касира;

в) директори i iанiдуиачi магазинiв (за вiдсутностi завiдува-

чiв вiддiлiв i секцiй) та їхнi заступники, завiдувачi товарних

секцiй, начальники цехiв пiдприємств торгiвлi та їхнi за-

ступники;

г) завiдувачi пiдприємств громадського харчування та їхнi

заступники, завiдувачi виробництва, начальники цехiв (дiль-

ниць) та їхнi заступники;

д) завiдувачi заготiвельних пунктiв, сепараторних вiд-

дiлень;

\

Дисциплiнарна й матерiальна вiдповiдальнiсть працiвникiв СГП 463

е) завiдувачi господарства та коменданти будинкiв, де збе-

рiгаються матерiальнi цiнностi;

є) агенти з постачання, експедитори вантажiв, iнкасатори.

Перелiк осiб, з якими правлiння може укладати договори

про повну матерiальну вiдповiдальнiсть за незабезпечення

схоронностi цiнностей, переданих для зберiгання, оброб-

лення, продажу (вiдпуску), перевезення або використання,

визначається спецiальною постановок загальних зборiв (збо-|Ь|

рiв уповноважених) колективного сiльськогосподарськогоiр

пiдприємства. Практично це означає, що в кожному КСГПi

цей перелiк треба обговорити на засiдацнi правлiння та збо-

рах трудових колективiв, бригад, ферм, iнших виробничих

пiдроздiлiв i винести його на обговорення загальних зборiв

або зборiв уповноважених, якi приймуть (Остаточне рiшення з

цього питання. ,

8. Повна матерiальна вiдповiдальнiсть працiвникiв радгос-

пiв, iнших державних сiльськогосподарсьiсих i мiжгосподар-

ських пiдприємств (органiзацiй) регулюється ст. 134 КЗпП

України. |

9. Справи про матерiальну вiдповiдальнiсть членiв КСГП

суд розглядає за аналогiєю з трудовим законодавством. Вiн

має право в разi необхiдностi зменшити розмiр шкоди, який

пiдлягає компенсацiї, виходячи зi ступеня вини, конкретних

обставин, за яких було заподiяно шкоду, матерiального ста-

новища члена КСГП з наведенням у рiшеннi мотивiв частко-

вого задоволення позову. Правовi норми про зменшення роз-

мiру шкоди не застосовуються, якщо шкода була заподiяна

злочином, вчиненим iз корисливою метою, а також при стяг-

неннi з працiвникiв коштiв, одержаних ними у пiдзвiт або як

аванс. У справах про стягнення дебiторської заборгованостi

сума боргу може зменшуватися залежно вiд майнового i ро-

динного стану боржника.

10. Посадовi особи КСГП несуть матерiальну вiдповiдаль-

нiсть за заподiяну шкоду на пiдставi 1их самих нормативних

актiв, що й рядовi члени цього пiдприємства. Питання про

притягнення до вiдповiдальностi окремих посадових осiб ви-

рiшують органи самоврядування (наприклад, правлiння

КСГП), якi призначили дану особу на посаду.

При розглядi позовiв КСГП до його членiв i посадових

осiб (голови, бригадирiв, завiдувачiв ферм та iнших спецiалiс-

тiв) про компенсацiю за заподiяну шкоду необхiдно врахову-

464 Роздiл Х)9

вати, що на них не можна покладати матерiальну вiдповiдаль-

нiсть за таку шкоду, яка не повязана з їхньою безпосеред-

ньою виною i може бути вiднесена до категорiї нормального

виробничо-господарського ризику. Статтею 130 КЗпП Украї-

ни, яка встановлює пiдстави матерiальної вiдповiдальностi

працiвникiв радгоспiв, iнших державних i мiжгосподарських

пiдприємств, передбачено, зокрема, що на робiтникiв i служ-

бовцiв не може бути покладено вiдповiдальностi за шкоду,

яка належить до категорiї нормального виробничо-господар-

ського ризику; за нсодсржiжня пiдприємством, установою,

органiзацiєю прибутку; за шкоду, заподiяну працiвником,

котрий перебував у станi крайньої необхiдностi. Визначенi

цiєю нормою правила застосовуються за аналогiєю закону i

щодо членiв КСГП.

Члени правлiння несуть матерiальну вiдповiдальнiсть у ви-

падках, коли внаслiдок їхньої бездiяльностi, недбалого став-

лення до своїх обовязкiв було заподiяно шкоду галузi або дi-

лянцi виробництва, закрiпленiй за даною особою при розпо-

дiлi обовязкiв мiж членами правлiння.

Якщо при пiдготовцi до судового розгляду справи за позо-

вом КСГП до членiв пiдприємств про стягнення з них збиткiв

або в процесi самого розгляду виявиться, що шкоду було за-

подiяно не тiльки з вини вiдповiдача, а й внаслiдок незакон-

них дiй, безгосподарностi, несумлiнного ставлення до вико-

нання своїх обовязкiв окремих посадових осiб пiдприємства,

останнi мають притягатися до вiдповiдальностi як спiввiдпо-

вiдачi. При стягненнi шкоди з посадових осiб КСГП суди по-

виннi зясовувати, хто конкретно вiдповiдає за дану дiлянку

роботи i в чому саме полягає його вина.

Правлiння зобовязане притягати до матерiальної вiдповi-

дальностi тих осiб, з вини яких пiдприємство платить штраф,

пеню, неустойку i вiдшкодовує збитки за порушення умов до-

говору з будь-якою органiзацiєю i громадянином. У цьому ра-

зi КСГП, виконавши свої зобовязання перед стороною за до-

говором, подає до винної посадової особи регресний позов

про стягнення з нього майнових санкцiй, сплачених за пору-

шення договору.

11. З метою покриття заподiяних збиткiв вiдповiдно до

ст. 404 ЦПК України проводиться вiдрахування коштiв iз за-

робiтку працiвника в розмiрi не бiльше 20 вiдсоткiв од суми,

що має бути виплачена йому кожного разу, а якщо шкоду за-

ДисциплiнаОна й матерiальна вiдповiдальнiсть працiвникiв СГП 465

подiяно розкраданням, а також за наявностi iнших вiдраху-

вань за виконавчими документами - не бiльше 50 вiдсоткiв.

Не допускаються вiдрахування з вихiдної допомоги, компен-

сацiйних ти iнших виплат, на якi згiдно з законодавством

стягнення не накладається.

6. Вiдшкодування збиткiв, що сталися внаслiдок

загибелi або розкрадання худоби та птицi

\

1. Члени КСГП, працiвники радгоспiв, якi виннi в загибе-

лi, нестачi або розкраданнi худоби та iнших тварин, несуть

вiдповiдальнiсть згiдно з нормами законодавства про працю i

Статутом КСГЩ

Тваринництва колективних i державних сiльськогосподар-

ських пiдприємств iнодi зазнає значної шкоди внаслiдок по-

рушення особами, якi обслуговують худобу й птицю, вимог

виробничої та трудової дисциплiни. Цi порушення полягають

у вiдсутностi належного догляду за тваринами i птицею в нiч-

ний час, ненаданнi необхiдної уваги опаленню тваринниць-

ких примiщень/взимку, особливо тих, де утримується молод-

няк. У разi вчинення такого правопорушення спецiальною

комiсiєю, створеною за розпорядженням правлiння, склада-

ється акт, який є пiдставою для притягнення винних осiб до

матерiальної вiдповiдальностi.

При визначеннi вартостi худоби слiд керуватися постано-

вою Мiнiстерства економiки України "Про порядок оцiнки

шкоди вiд розкрадання, недостачi, знищення та псування ма-

терiальних цiнностей" вiд ЗО квiтня 1992 р. № 16, у п. 8 якої

сказано, що р разi розкрадання чи загибелi худоби сума збит-

кiв визначається за закупiвельними цiнами, якi склалися на

момент виявлення даного факту. При цьому вiдшкодову-

ються вони її розмiрi, що в пiвтора рази перевищує вартiсть

худоби.

Вiдшкодування збиткiв, заподiяних тваринництву, регулю-

ється постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 22 сiчня

1996 р. "Про порядок визначення розмiру збиткiв вiд розкра-

дання, нестачi, знищення (псування) матерiальних цiннос-

тей". Згiдно з Її п. 5 в разi розкрадання чи загибелi тварин су-

ма збиткiв визначається за закупiвельними цiнами, що скла-

лися на момент вiдшкодування збиткiв iз застосуванням кое-

фiцiєнта 1,5.

466 Роздiл XXI

2. Збитки, викликанi нестачею великої рогатої худоби,

свиней, овець i коней через недбалiсть винних осiб, вiдшко-

довуються в розмiрi вартостi тварин за державними закупi-

вельними цiнами. В разi розкрадання цих видiв тварин сума

збиткiв зростає в пiвтора рази проти їхньої вартостi за тими ж

цiнами.

Правлiння КСГП та адмiнiстрацiя радгоспу може дозволи-

ти особам, винним у загибелi коней, великої рогатої худоби,

свиней, овець i кiз, вiдшкодувати заподiянi збитки здачею

пiдприємству рiвноцiнних тварин, а також списати з працiв-

никiв заборгованiсть за поданими позовами, якщо вони по-

вернули худобу чи виплатили її вартiсть.

3. Позов про вiдшкодування збиткiв подається незалеж-

но вiд притягнення винних осiб до кримiнальної вiдповi-

дальностi.

Особи, виннi в загибелi худоби, завiдувачi ферм i члени

правлiння, на яких покладено вiдповiдальнiсть за громадське

тваринництво, повиннi вживати всiх можливих у конкретнiй

ситуацiї заходiв, аби запобiгти шкодi, по-господарському ви-

користовувати мясо та шкiру загиблих тварин. При цьому

кошти вiд реалiзацiї цих продуктiв не включаються в суму,

яку повинна вiдшкодувати особа, що заподiяла збитки.

4. Розмiр збиткiв, заподiяних КСГП через крадiжку, заги-

бель або недостачу свiйської птицi, бджiл, хутрових звiрiв,

кролiв та iнших тварин, слiд визначати за державними цiна-

ми, що склалися на день подання позову.

5. Згiдно з законодавством про страхування майна страху-

ванню пiдлягають сiльськогосподарськi тварини, домашня

птиця, хутровi звiрi, бджоли тощо. В разi загибелi будь-якого

з цих видiв тварин i птицi важливо визначити, мав мiсце стра-

ховий випадок або ж є причинний звязок мiж неналежним

ставленням до своїх трудових обовязкiв працiвникiв, якi до-

глядали худобу i птицю, i тим шкiдливим наслiдком, що при-

звiв до загибелi останнiх. При розглядi подiбних справ у судi

необхiдно забезпечити охорону майнових прав як працiвни-

кiв, так i органiв державного страхування. Цi питання мають

велике практичне значення. Саме тому суд повинен повiдо-

мити зазначенi органи про час судового розгляду справи. Як-

що в заподiяннi шкоди господарству винен працiвник, орган

державного страхування, який виплатив КСГП страхову ви-

нагороду, має право (i зобовязаний - В. Я.) брати участь у

Дисциплiнарна й матерiальна! вiдповiдальнiсть працiвникiв СГП 467

розглядi справи як третя особа iз самостiйними вимогами про

повернення виплачених коштiв. Наявнiсть страхового випад-

ку звiльняє члена КСГП/ вiд матерiальної вiдповiдальностi.

Належному застосуванню правових норм, якi передбача-

ють притягнення працiвникiв сiльського господарства до ма-

терiальної вiдповiдальцостi, покликанi сприяти розяснення

Пленуму Верховного Суду України, викладенi в постановi вiд

29 грудня 1992 р. "Про судову практику в справах про вiдшко-

дування шкоди, заподiяної пiдприємствам, установам, орга-

нiзацiям їх працiвниками".

Згiдно з цими розясненнями судам належить зясовувати

обставини, вiд яких зi лежить вирiшення питань про покла-

дення матерiальної вiдповiдальностi та про розмiр шкоди, яку

слiд компенсувати. Зркрема, встановлювати: наявнiсть пря-

мої дiйсної шкоди та її розмiр; якими неправомiрними дiями

її заподiяно та чи входили до функцiй працiвника обовязки,

неналежне виконання яких призвело до заподiяння шкоди; в

чому полягала його вина; в якiй конкретнiй ситуацiї заподiя-

но шкоду; чи було створено умови, якi забезпечували б схо-

роннiсть матерiальних цiнностей i роботу з ними; яким є

майновий стан працiвника. В разi заподiяння шкоди кiлькома

працiвниками в рiшеннi суду має бути зазначено, якi кон-

кретнi порушення допустив кожен iз них, ступiнь його вини

та пропорцiйну їй частку загальної шкоди, за яку може бути

застосовано матерiальну вiдповiдальнiсть (вiдповiдного виду i

в певних межах).

У постановi зазначено, що за шкоду, заподiяну зайвими

грошовими виплатами, неправильною постановкою облiку i

зберiгання матерiальних чи грошових цiнностей, невжиттям

необхiдних заходiв до запобiгання простою, випуску недоб-

роякiсної продукцiї, 1 знищення й псування матерiальних чи

грошових цiнностей несуть матерiальну вiдповiдальнiсть (у

межах прямої дiйсної шкоди, але не бiльше середньомiсячно-

го заробiтку) виннi в цьому директори, начальники та iншi

керiвники пiдприємсргв, установ, органiзацiй та їхнi заступ-

ники, а також керiвники й заступники керiвникiв будь-яких

структурних пiдроздiлiв, передбачених Статутом пiдпри-

ємства, установи, органiзацiї чи iншим вiдповiдним Поло-

женням.

Роздiл XXII

ТРУДОВi СПОРИ ПРАЦiВНИКiВ

СiЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПiДПРИ¦МСТВ

1. Поняття i види трудових спорiв, що виникають

у сiльськогосподарських товаровиробникiв

1. Одним з дiєвих способiв захисту трудових прав окремих

працiвникiв чи колективiв сiльськогосподарських пiдпри-

ємств в умовах ринкової економiки має стати визначений у

законодавствi порядок розгляду трудових спорiв, що виника-

ють мiж власниками сiльськогосподарських та iнших пiдпри-

ємств АПК i їх працiвниками у процесi виробничо-господар-

ської дiяльностi.

Трудовi спори - це розбiжностi, що виникають мiж влас-

никами пiдприємства чи уповноваженим ним органом i пра-

цiвником чи колективом працiвникiв з питань застосування

законодавства про працю, реалiзацiї колективних та трудових

договорiв, встановлення нових чи змiни iснуючих умов працi

тощо. Розгляд трудових спорiв має здiйснюватись на засадах

гласностi, доступностi, демократичностi, законностi.

2. Порядок розгляду трудових спорiв, що виникають у дi-

яльностi сiльськогосподарських та агропромислових товаро-

виробникiв, незалежно вiд форми власностi, регулюється

нормами чинного трудового законодавства України.

За субєктним складом їх можна класифiкувати як: а) iн-

дивiдуальнi; б) колективнi.

Залежно вiд виду трудового спору чинним законодавством

визначаються органи, якi вирiшують розбiжностi мiж субєк-

тами аграрно-трудових вiдносин i вiдповiдний порядок роз-

гляду трудових спорiв. Законом України "Про внесення змiн

i доповнень, що стосуються розгляду iндивiдуальних трудових

спорiв, до Кодексу законiв про працю Української РСР та ви-

знання такими, що втратили чиннiсть деяких законодавчих

i iМйТДiiйїiiДii

iЯ---н-

"iiiРЯЯЯЯВiРЯ16"-"

Трудовiї (ятори працiвникiв СГП

469

актiв" вiд її лютого 1992 р., закрiплено новий порядок роз-

гляду iндивiїуальних трудових спорiв1.

3. Вiдповдно до ст. 221 КЗпП України, iндивiдуальнi тру-

довi спори розглядаються:

а) комiсiє ми по трудових спорах;

б) районними (мiськими) судами (iз змiнами згiдно iз За-

коном - Верховної Ради вiд 19 сiчня 1995 р.).

Такий порядок розгляду трудових спорiв, що виникають

мiж працiвником i власником або уповноваженим ним орга-

ном, застосовується незалежно вiд форми трудового договору.

4. Особливий порядок та органiзацiя розгляду колективних

трудових спорiв визначається у Законi України "Про порядок

вирiшення колективних трудових спорiв (конфлiктiв)" вiд З

березня 1998 р.

ганiзацiйно-правовi засади утворення

ьностi комiсiй по трудових спорах

2.

iД

1. Згiдно зi\ст. 223 КЗпП України, комiсiя по трудових

спорах обирається загальними зборами (конференцiєю) тру-

дового колективу пiдприємства, установи, органiзацiї з чис-

лом працюючих не менш як 15 чоловiк. Порядок обрання,

чисельнiсть, склад\i строк повноважень комiсiї визначаються

загальними зборами (конференцiєю) трудового колективу

пiдприємства, установи, органiзацiї. При цьому кiлькiсть ро-

бiтникiв у складi коiсiї по трудових спорах пiдприємства по-

винна бути не менше\половини її складу. Комiсiя обирає iз

свого складу голову, його заступникiв i секретаря.

2. За рiшенням загальних зборiв (конференцiї) трудового

колективу сiльськогосподарського пiдприємства, обєднання,

установи, органiзацiї можуть бути створенi КТС у цехах та iн-

ших аналогiчних пiдроздiлах. Цi комiсiї обираються колекти-

вами пiдроздiлiв i дiють на\тих же пiдставах, що й комiсiї по

трудових спорах пiдприємств, установ, органiзацiй.

Органiзацiйно-технiчне забезпечення комiсiї по трудових

спорах (надання обладнаного, примiщення, друкарської та iн-

шої технiки, необхiдної лiтератури, органiзацiя дiловодства,

облiк та зберiгання заяв працiвникiв i справ, пiдготовка та ви-

Вiдомостi Верховної Ради. - 1992\- № 22. - Ст.302.

470

Роздiл ЮОi

дача копiй рiшень тощо) здiйснюється власником або упов-

новаженим ним органом. КТС пiдприємства має печатку

встановленого зразка.

3. Згiдно зi ст. 224 КЗпП України, комiсiя по трудових

спорах є обов"язковим норми i їй им органом по розгляду тру-

дових спорiв, що виникають на пiдприємствах, за винятком

спорiв, передбачених у ститгнх 222, 232 названого кодексу. Це

означає, що бе:i роглнду спору у КТС працiвник позбавля-

ється прана на знсриспня безпосередньо до суду за захистом

своїх прiїїi.

Трудоиий спiр иiлiiяик розглядовi й комiсiї по трудових

спорих, якщо прицiиник самостiйно або з участю профспiлко-

вої органiзацiї, що представляє його iнтереси, не врегулював

розбiжностi при безпосереднiх переговорах з власником або

уповноваженим ним органом.

Стаття 225 КЗпП визначає конкретний строк звернення

працiвника до КТС для захисту своїх трудових прав - три мi-

сяцi вiд дня, коли вiн дiзнався або повинен був дiзнатися про

порушення свого права. Пропуск указаного строку позбавляє

працiвника права вiдстояти свої права чи законнi" iнтереси.

Однак КТС може поновити пропущений строк для звернення

до комiсiї, якщо працiвник доведе, що пропуск стався з по-

важних причин.

Заява працiвника, що надiйшла до комiсiї, пiдлягає

обовязковiй реєстрацiї.

3. Порядок i строки розгляду трудового спору

у комiсiї по трудових спорах

1. Вiдповiдно до ст. 226 КЗпП України, КТС зобовязана

розглянути трудовий спiр у десятиденний строк з дня подан-

ня заяви. Спори мають розглядатися у присутностi працiвни-

ка, який подав заяву, представника власника або уповнова-

женого органу. Робити це за вiдсутностi працiвника допуска-

ється лише за його письмовою заявою. За бажанням працiв-

ника при розглядi спору вiд його iменi може виступати

представник профспiлкового органу або за вибором працiв-

ника iнша особа, в тому числi адвокат.

У разi незявлення працiвника або його представника на

засiдання комiсiї розгляд заяви вiдкладається до наступного

Трудовiї працiвникiв СГП 471

засiдання. \Пр> повторному незявленнi працiвника без по-

важних причин комiсiя може винести рiшення про зняття цiєї

заяви з розгляду, що не позбавляє працiвника подати заяву

знову в межах тримiсячного строку з дня, коли працiвник дiз-

нався або повинен був дiзнатися про порушення свого права.

КТС має, право викликати на засiдання свiдкiв, доручати

спецiалiстам проведення технiчних, бухгалтерських таiнших

перевiрок, вимагати вiд власника або уповноваженого ним

органу необхiднi розрахунки та документи.

Працiвник i власник мають право заявити мотивований

вiдвiд будь-якму члену комiсiї. Питання про вiдвiд вирiшу-

ється бiльшiстй голосiв членiв комiсiї, присутнiх на засiданнi.

Член комiсiї, якому заявлено вiдвiд, не бере участi у вирiшен-

нi питання про вiдвiд.

На засiданнi комiсiї ведеться протокол, який пiдписується

головою або його заступником i секретарем.

2. Комiсiя по/трудових спорах приймає рiшення бiльшiстю

голосiв її членiй, присутнiх на засiданнi.

У рiшеннi зазначаються повне найменування пiдприєм-

ства, установи, органiзацiї; призвiще, iмя та по-батьковi пра-

цiвника, який звернувся до комiсiї, або його представника,

дата звернення до комiсiї i дата розгляду спору; суть спору;

призвiща членiв комiсiї, власника або уповноваженого ним

органу; результати голосування i мотивоване рiшення комiсiї.

Копiї рiшення комiсiї у триденний строк вручаються працiв-

никовi, власниковi або уповноваженому ним органу.

3. В разi незгоди з рiшенням комiсiї по трудових спорах

працiвник або уповноважений ним орган можуть оскаржити

її рiшення до суду в десятиденний строк з дня вручення їм

виписки з протоколу засiдання комiсiї чи його копiї. Пропуск

вказаного строку яе є пiдставою для вiдмови у прийняттi зая-

ви. Визнавши причини пропуску поважними, суд може поно-

вити цей строк i розглянути спiр по сутi. В разi, коли пропу-

щений строк не буде поновлено, заява не розглядається, i за-

лишається в силi рiшення КТС.

4. Вiдповiдно до ст. 229 КЗпП України, рiшення КТС пiд-

лягає виконанню власником або уповноваженим ним орга-

ном у триденний строк по закiнченнi десяти днiв, передбаче-

них на їх оскарження, за винятком випадкiв, передбачених

ч. 5 ст. 235 цього Кодексу.

472 " Роздiл XXII

У разi невиконання власником або уповноваженим ним

органом рiшення КТС у встановлений строк, працiвниковi

видається посвiдчення, що має силу виконавчого листа.

На пiдставi посвiдчення, предявленого не пiзнiше тримi-

сячного строку до районного (мiського) суду, судовий вико-

навець виконує рiшення комiсiї по трудових спорах у приму-

совому порядку.

4. Правовi пiдстави розгляду трудових спорiв

у районних (мiських) судах

1. Чинне законодавство України передбачає два шляхи

звернення працiвникiв до районного (народного) суду для за-

хисту своїх порушених трудових прав i законних iнтересiв.

Перший спосiб застосовується у тих випадках, коли пра-

цiвник не може звернутись безпосередньо до суду, оскiльки

чинним законодавством встановлений обовязковий поперед-

нiй розгляд трудового спору у комiсiї по трудових спорах.

Другий спосiб передбачає безпосереднє звернення працiв-

ника до районного (мiського) суду в разi виникнення трудо-

вого спору.

2. Вiдповiдно до ст. 231 КЗпП України, у районних (мi-

ських) судах розглядаються трудовi спори за заявами:

- працiвника чи власника або уповноваженого ним орга-

ну, коли вони не згiднi з рiшенням комiсiї по трудових спорах

пiдприємства, установи, органiзацiї (пiдроздiлу);

- прокурора, якщо вiн ввжає, що рiшення комiсiї по тру-

дових спорах суперечить чинному законодавству.

3. Згiдно зi ст. 232 КЗпП України, безпосередньо в район-

них (мiських) судах розглядаються трудовi спори за заявами:

- працiвникiв пiдприємств, установ, органiзацiй, де комi-

сiї по трудових спорах не обираються;

- працiвникiв про поновлення на роботi незалежно вiд

пiдстав припинення трудового договору, змiну дати i форму-

лювання причини звiльнення, оплату за час вимушеного про-

гулу або виконання нижчеооплачуваної роботи;

- керiвника пiдприємства, установи, органiзацiї (фiлiалу,

представництва, вiддiлу та iншого вiдокремленого пiдроздi-

лу), його заступникiв, головного бухгалтера пiдприємства,

установи, органiзацiї, його заступникiв з питань звiльнення,

змiни дати i формулювання причин звiльнення, переведення

Трудовi спори працiвника СГП 473

на iншу роботу, опл iти за час вимушеного прогулу i накла-

дення дициплiнарнис стягнень;

- власника або i<повноваженого ним органу про вiдшко-

дування працiвниками матерiальної шкоди, заподiяної пiд-

приємству, установi, органiзацiї;

- працiвникiв у питаннi застосування законодавства про

працю, яке вiдповiдно до чинного законодавства попередньо

було вирiшено власником або уповноваженим ним органом i

профспiлковим органом пiдприємства, установи, органiзацiї в

межах наданих їм прав.

4. Безпосередньо в районних (мiських) народних судах роз-

глядаються також спори про вiдмову у прийняттi на роботу:

- працiвникiв, запрошених на роботу в порядку переве-

дення з iншого пiдприємства, установи, органiзацiї;

- молодих спецiалiстiв, якi закiнчили вищий навчальний

заклад i в установленому порядку направленi на роботу на да-

не пiдприємство, в установу, органiзацiю;

- вагiтних жiнок, жiнок, якi мають дiтей вiком до трьох

рокiв або дитину-iнвалiдА, а одиноких матерiв - при наяв-

ностi дитини вiком до чотирнадцяти рокiв;

- виборних працiвникiв пiсля закiнчення строку повнова-

жень; \

- працiвникiв, яким надано право поворотного прийнят-

тя на роботу; \

- iнших осiб, з якими Власник або уповноважений ним

орган вiдповiдно до чиннрго законодавства зобовязаний

укласти трудовий договiр.

5. Вирiшення спотiв про оплату працi

в сiльськогосподарських пiдприємствах

1. Згiдно зi ст. 43 Конституцi> України право на своєчасне

одержання винагороди за працюзахищається законом. Спори

про одержання винагороди працiвникiв державних сiльсько-

господарських пiдприємств, члевдв та iнших працiвникiв ко-

лективних сiльськогосподарських пiдприємств вирiшуються у

встановленому чинним законодавством порядку комiсiями з

трудових спорiв, а також судами.

474 Роздiл ХХii

Безпосередньо в районних (мiських) судах розглядаються

трудовi спори за заявами: \

а) працiвникiв сiльськогосподарських\пiдприємств, де ко-

мiсiї з трудових спорiв не обираються; \

б) працiвникiв пiдприємств, зазначених у пунктах 2, З

ст. 232 КЗпП, про оплату за час вимушйного прогулу або

виконання роботи з нижчою оплатою та в деяких iнших

випадках. ;

Встановлений чинним трудовим законодавством порядок

розгляду спорiв не поширюється на спори, що виникають

мiж працiвниками та власником пiдприємства чи уповнова-

женим ним органом з приводу встановлення нових або змiни

iснуючих умов працi, не врегульованих законодавством або

iншими нормативними положеннями про працю.

2. Спори про одержання винагороди є рiзновидом спорiв

про грошовi вимоги. Органи, якi розглядають спiр про оплату

працi, мають виходити з того, що згiдно з Законами "Про пiд-

приємства в Українi", "Про господарськi товариства", Про

колективне сiльськогосподарське пiдприємство", "Про се-

лянське (фермерське) господарство", "Про оплату працi" та-

iншими законодавчими i пiдзаконними актами форми, систе-

ми, розмiри i порядок оплати працi членiв i працiвникiв

сiльськогосподарських пiдприємств визначаються останнiми

самостiйно. Виходячи з цього, предметом спору можуть бути

як основна заробiтна плата, так i додаткова (в грошовiй або

натуральнiй формi), а також вимоги про забезпечення вста-

новленого законодавством мiнiмального розмiру заробiтної

плати та її iндексацiї.

При вирiшеннi спорiв про одержання винагороди мають

бути застосованi прийнятi в господарствах локальнi правовi

акти - Статут колективного сiльськогосподарського пiдпри-

ємства, Положення (Правила) про оплату працi, трудовий

контракт, а також колективний договiр у частинi визначення

конкретних розмiрiв тарифних ставок i окладiв (ст. 96 КЗпП).

3. Вiдповiдно до ч. 2 ст. 235 КЗпП при винесеннi рiшення

про поновлення на роботi орган, який розглядає трудовий

спiр, одночасно вирiшує вимоги про виплату працiвниковi

середнього заробiтку за час вимушеного прогулу або рiзницi в

заробiтку за час виконання роботи з нижчою оплатою, але не

бiльш як за один рiк.

475

Трудовi спори працiвникiв СГП

У постановi Пленуму Верховного Суду України вiд 6 лис-

топада 1992 р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових

спорiв" (зi змiнами, внесеними постановами Пленуму вiд 1

квiтня 1994 р. № 4 та вiд 26 жовтня 1995 р. № 18) розяснено,

що, поновлюючи на роботi працiвника, звiльненого без за-

конних пiдстав чи з порушенням встановленого порядку або

незаконно переведеного на iншу роботу, суд виносить рiшен-

ня про виплату йому заробiтної плати чи рiзницi в заробiтнiй

платi на роботi з нижчою оплатою. Якщо ж працiвника не-

можливо поновити на попереднiй роботi, суд визнає звiль-

нення неправильним i зобовязує лiквiдацiйну комiсiю, а в

належних випадках - правонаступника чи вищестоящий у

порядку пiдлеглостi орган виплатити йому заробiтну плату за

час вимушеного прогулу.

4. Оскiльки згiдно зi ст. 235 КЗпП оплатi пiдлягає вимуше-

ний прогул, вимоги працiвника про стягнення середнього за-

робiтку за час затримки розрахунку пiдлягають задоволенню в

тому разi й за той перiод, протягом якого з вини власника або

уповноваженого ним органу була затримана видача трудової

книжки або ж неправильне формулювання у нiй причин

звiльнення перешкоджало працевлаштуванню.

При присудженнi оплати працi за час вимушеного прогулу

враховується заробiток за мiсцем нової роботи (одержана до-

. помога з тимчасової непрацездатностi, вихiдна допомога, се-

реднiй заробiток на перiод працевлаштування, допомога з

безробiття), що працiвник мав на той час.

У випадках стягнення на користь працiвника середнього

заробiтку за час вимушеного прогулу цей заробiток визнача-

ється за загальними правилами його обчислення - виходячи

з заробiтку за два останнi календарнi мiсяцi роботи.

Для працiвникiв, якi пропрацювали на даному пiдпри-

ємствi менше двох мiсяцiв, обчислення проводиться з розра-

хунку середнього заробiтку за фактично вiдпрацьований час.

При цьому враховуються також положення Порядку обчис-

лення середньої заробiтної плати, затвердженого постановою

Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 8 лютого 1995 р. ;

5. Вiдповiдно до ч. 2 ст. 235 КЗпП у разi розгляду заяви

про поновлений на роботi довше одного року не з вини пра-

цiвника орган, який розглядає трудовий спiр, виносить рi-

шення про виплату середнього заробiтку за весь час вимуше-

ного прогулу. В разi часткової вини працiвника оплата виму-

Роздiл XXII

шеного прогулу за цей перiод може бути вiдповiдно зменшена

судом. У випадiв затримки з вини власника або уповноваже-

ного ним органу видачi трудової книжки працiвниковi теж

виплачується середнiй заробiток за весь час вимушеного

прогулу.

При розглядi трудових спорiв про грошовi вимоги (крiм

названих вищ< вимог про виплату працiвниковi середнього

заробiтку за ЧЕiС вимушеного прогулу або рiзницi в заробiтку

за час виконання роботи з нижчою оплатою) орган, який роз-

глядає спiр, має прано винести рiшення про виплату належ-

них сум без обмеження будь-яким строком.

У разi скасування виконаних судових рiшень про стягнен-

ня заробiтної грiати чи iнших виплат, що випливають iз тру-

дових правовiдносин, поворот виконання допускається лише

тодi, коли скасоване рiшення грунтується на повiдомлених

позивачем неправдивих вiдомостях або поданих ним пiдроб-

лених документах. Також допускається стягнення сум, випла-

чених йому вiдповiдно до ранiше прийнятого рiшення комiсiї

з трудових спорiв, при повторному розглядi спору (ст. 239

КЗпП). \

6. Порядок вирiшення

колективних спорiв (конфлiктiв),

що виникають у сiльському господарствi

\

1. Правовi i органiзацiйнi засади функцiонування системи

заходiв по вирiшенню колективних трудових спорiв (кон-

флiктiв) у сiльському господарствi передбаченi у ст. 44 Кон-

ституцiї України, Законi України "Про порядок вирiшення

колективних трудових спорiв (конфлiктiв)" вiд 3 березня 1998

року, ст. 14 КЗпП, а також у Законi "Про колективнi догово-

ри i угоди".

Названi законодавчi акти спрямованi на забезпечення вза-

ємодiї сторiн соцiально-трудових вiдносин у процесi врегулю-

вання колективних трудових спорiв (конфлiктiв), що виник-

ли мiж ними. \

Закрiпленi у чинному законодавствi України норми щодо

вирiшення колективних трудових спорiв поширюються на:

- власникiв пiдприємств, установ,\органiзацiй незалежно

вiд форми власностi, виду дiяльностi та галузевої належностi;

477

Трудовi спори працiвникiв СГП

- на органiзацiї власникiв; найманих працiвникiв - фi-

зичних осiб, якi працюють за трудовим договором на пiдпри-

ємствi, в установi та органiзацiї, в їх обєднаннях або у фiзич-

них осiб, якi використовують найману працю; органiзацiї

найманих працiвникiв, що утворенi вiдповiдно до законодав-

ства для представництва i захисту їх iнтересiв.

Визначення поняття "колективний трудовий спiр (конф-

лiкт)" дається у ст. 2 Закону України "Про порядок вирi-

шення колективних трудових спорiв". При цьому поняття

"трудовий спiр" i "конфлiкт" використовуються у законi як

синонiми.

Колективний трудовий спiр (конфлiкт) - це розбiжностi,

що виникли мiж сторонами соцiально-трудових вiдносин щодо:

а) встановлення нових або змiн iснуючих соцiально-ско-

номiчних умов працi та виробничого побуту;

б) укладення чи змiни колективного договору, угоди;

в) виконання колективного договору, угоди або окремих їх

положень;

г) невиконання вимог законодавства про працю.

Змiст кожної з названих вимог визначається нормами тру-

дового та iншими галузями законодавства України.

Колективнi трудовi спори можуть виникати i вирiшуватись

на виробничому, галузевому, територiальному та нацiональ-

ному рiвнях.

В залежностi вiд рiвня, на якому виник колективний тру-

довий спiр (конфлiкт), законодавством України визначаються

сторони такого спору, а також порядок формування вимог

найманих працiвникiв чи профспiлок, порядок та строки

розгляду цих вимог, послiдовнiсть вирiшення колектиних

трудових спорiв.

Сторонами колективного трудового спору (конфлiкту) є:

- на виробничому рiвнi - найманi працiвники (окремi

категорiї найманих працiвникiв) пiдприємства, установи, ор-

ганiзацiї чи їх структурних пiдроздiлiв або профспiлкова чи

iнша уповноважена найманими працiвниками органiзацiя та (

власник пiдприємства, установи, органiзацiї або уповноваже-

ний ним орган чи представник;

- на галузевому, територiальному рiвнях - найманi пра-

цiвники пiдприємств, установ, органiзацiї однiєї або декiль-

478

Роздiл ХХii

кох галузей (професiй) або адмiнiстративно-територiальних

одиниць чи профспiлки, їх обєднання або iншi уповноваженi

цими найманими працiвниками органи та власники. Обєд-

нання власникiв або уповноваженi ними органи чи пред-

ставники; i,

- на нацiональному рiвнi - найманi працiвники однiєї

або декiлькох галузей (професiй) чи профспiлки або їх обєд-

нання чи iншi уповноваженi найманими працiвниками орга-

ни та власники, об"вднання власникiв або уповноваженi ни-

ми органи (представники) на територiї бiльшостi адмiнiстра-

тивно-територiальний одиниць, передбачених ч. 2 ст. 133

Конституцiї України-

2. Аналiз змiсту Закону України "Про порядок вирiшення

колективних трудових спорiв (конфлiктiв)" дозволяє визна-

чити такi стадiї вирiшення розбiжностей, що виникають мiж

сторонами соцiально-трудових вiдносин:

- формування i i розгляд вимог найманих працiвникiв,

профспiлок;

- примирна комiсiя;

- трудовий арбiтраж;

- страйк; ,

- суд (Верховний Суд Автономної Республiки Крим, об-

ласний, Київський Ц Севастопольський мiський суд).

3. Розбiжностi, що виникають мiж сторонами соцiально-

трудових вiдносин на рiзних рiвнях не завжди призводять до

виникнення колективного трудового спору (конфлiкту).

До моменту виникнення колективного трудового спору

Законом України "Про порядок вирiшення колективних тру-

дових спорiв (конфлiктiв), передбачена обовязкова процеду-

ра формування i розгляду вимог найманих працiвникiв,

профспiлок.

Згiдно зi статтями 4, 5 Закону "Про порядок вирiшення

колективних трудових спорiв (конфлiктiв)", вимоги найма-

них працiвникiв на виробничому рiвнi формуються i затвер-

джуються загальними зборами (конференцiєю) найманих

працiвникiв або формуються шляхом збору пiдписiв i вва-

жаються чинними за наявностi не менше нiж половини пiд-

писiв членiв трудового колеiЬиву пiдприємства, установи, ор-

ганiзацiї чи їх структурного їiiдроздiлу. Разом iз Висуненням

: .iнВi.,-

Трудовi спори працiвникiв СГП 478

вимог збори (конференцiя) найманих працiвникiв визнача-

ють орган чи особу, якi будуть представляти їх iнтереси.

Вимоги найманих працвникiв на галузевому, територiаль-

ному чи нацiональному рiвнях формуються i затверджуються:

- у випадках, коли iнтереси найманих працiвникiв пред-

ставляє профспiлка, обєднання профспiлок - рiшенням ви-

борного органу вiдповiдної профспiлки, обєднання проф-

спiлок;

- у випадках, коли iнтереси найманих працiвникiв пред-

ставляють iншi уповноваженi ним органiзацiї (органи) -

конференцiєю представникiв пiдприємств, установ, органiза-

цiй, якi перебувають у станi трудового спору (конфлiкту).

Вимоги найманих працiвникiв, профспiлки чи обєднання

профспiлок оформляються вiдповiдним протоколом i надси-

лаються власнику або уповноваженому ним органу, який зо-

бовязаний протягом трьох днiв розглянути Цi вимоги i повi-

домити уповноважених представникiв заявника про своє рi-

шення. Якщо задоволення вимог виходить за межi компетен-

цiї уповноваженого власником органу, вiн зобовязаний

надiслати їх у триденний термiн з дня одержання вимог влас-

нику або до вiдповiдного вищестоящого органу управлiння,

який має приймати рiшення. При цьому строк розгляду ви-

мог найманих працiвникiв кожною iнстанцiєю не повинен

перевищувати трьох днiв. Загальний строк розгляду вимог i

прийняття рiшення (з урахуванням часу пересилання) не по-

винен перевищувати тридцяти днiв з дня одержання цих ви-

мог власником або уповноваженим ним органом до моменту

одержання найманими працiвниками чи профспiлкою повi-

домлення вiд власника або вiдповiдного вищестоящого орга-

ну про прийняте ним рiшення.

В разi задоволення власником чи уповноваженим ним ор-

ганом заявлених вимог найманих працiвникiв, профспiлки

колективний трудовий спiр (конфлiкт) не виникає.

4. Згiдно зi ст. 6 Закону "Про порядок вирiшення колек-

тивних трудових спорiв (конфлiктiв)", такий конфлiкт вини-

кає з моменту, коли уповноважений представницький орган

найманих працiвникiв, категорiї найманих працiвникiв, ко-

лективу працiвникiв або профспiлки одержав вiд власника чи

уповноваженого ним органу повiдомлення про повну або

часткову вiдмову у задоволеннi колективних вимог i прийняв

480 Роздiл XXII

рiшення про незгоду з рiшенням власника чи уповноважено-

го ним органу (представника) або коли строки розгляду вимог

закiнчилися, а вiдповiдi власника не надiйшло.

Колективнi трудовi спори (конфлiкти) вирiшують такi

органи:

а) примирна комiсiя;

б) трудовий арбiтраж;

в) суд.

5. Примирна комiсiя є обовязковим первинним органом, /

завданням якого с вироблення рiшення, що може задоволь-/ \

нити сторони колективного трудового спору (конфлiкту) з ;

питань встановлення нових або змiни iснуючих соцiальне- {

економiчних умов працi та виробничого побуту, укладення чи

змiни колективного договору, угоди. /

Незалежно вiд того, на якому рiвнi виник колективний

трудовий спiр (конфлiкт), примирна комiсiя створюється за

iнiцiативою однiєї iз сторiн i складається з однакової кiлькос-

тi представникiв сторiн, якi визначаються кожною стороною

самостiйно. Строки утворення комiсiї визначаються рiвнем

колективного трудового спору (конфлiкту). Зокрема, на ви-

робничому рiвнi примирна комiсiя створюється у триденний,

на галузевому чи територiальному рiвнi т"- у пятиденний, на

нацiональному рiвнi - у десятиденний строк з моменту ви-

никнення колективного трудовго спору. Права примирної

комiсiї, а також процедура i строки вирiшення колективного

трудового спору (конфлiкту) визначенi у статтях 8-9 Закону

України "Про порядок вирiшення колективних трудових спо-

рiв (конфлiктiв)".

Рiшення комiсiї є обовязковим для сторiн, оформляється

протоколом i виконується в порядку, передбаченому цим рi-

шенням. Пiсля прийннтя рiшення примирна комiсiя припи-

няє свою роботу. И разi неприйняття рiшення з питань, пе-

редбачених пунктами "а" i "б" ст. 2 Закону "Про порядок ви-

рiшення колективних трудових .спорiв (конфлiктiв)", колек-

тивний трудовий спiр розглядається трудовим арбiтражем.

6. Правовий статус трудовго арбiтражу має суттєвi вiдмiн-

ностi вiд примирної комiсiї, зумовленi особливим порядком

його створення та вирiшення колективних трудових спорiв

(конфлiктiв).

/Трудовi спори працiвникiв СГП 481

До складу трудовго арбiтражу входять не представники

сторiн, як це вимагається для примирної комiсiї, а залученi

сторонами фахiвцi, експерти та iншi особи.

iнiцiатива щодо створення трудового арбiтражу може на-

лежати як сторонам колективного трудового спору, так i не-

залежному посереднику- визначенiй за спiльним вибором

сторiн особi, яка сприяє встановленню взаємодiї мiж сторо-

нами, проведенню переговорiв, бере участь у виробленнi при-

мирною комiсiєю взаємоприйнятного рiшення.

Трудовий арбiтраж створюється з iнiцiативи вказаних осiб

у триденний строк в разi:

- неприйняття примирною комiсiєю погодженого рiшен-

ня щодо вирiшення колективного трудовго спору (конфлiкти

з питань встановлення нових або змiни iснуючих соцiально-

економiчних умов працi та виробничого побуту, укладення чи

змiни колективного договору, угоди;

- виникнення колективного трудовго спору (конфлiкту) з

питань виконання колективного договору, угоди або окремих

їх положень; невиконання вимог законодавства про працю.

На вiдмiну вiд примирної комiсiї, трудовий арбiтраж - ор-

ган, який самостiйно приймає бiльшiстю голосiв його членiв

рiшення по сутi трудового спору (конфлiкту). Таке рiшення є

обовязковим для виконання, якщо сторони про це поперед-

ньо домовилися.

7. Особливе правове становище в розглядi колективних

трудових спорiв займає Нацiональна служба посередництва i

примирення, яка створюється вiдповiдно до ст. 15 Закону Ук-

раїни "Про порядок вирiшення колективних трудових спорiв

(конфлiктiв). Дiяльнiсть такої служби має бути спрямована на

запобiгання виникненню колективних спорiв i конфлiктiв, їх

прогнозування та сприяння своєчасному їх вирiшенню,

здiйснення посередництва для вирiшення таких спорiв.

До компетенцiї Нацiональбної служби посередництва i

примирення вiдноситься:

- реєстрацiя висунутих прцiвниками вимог та колектив-

них трудових спорiв (конфлiктiв);

- аналiз вимог, виявлення та узагальнення причин колек-

тивних трудових спорiв (конфлiктiв), пiдготовка пропозицiй

дня їх усунення;

4 9- Янчук

482

- пiдготовка посередникiв та арбiтрiв, якi спецiалiзуються

на вирiшеннi колективних спорiв (конфлiктiв);

- перевiрка, в разi необхiдностi, повноважень представник

кiв сторiн колективного трудовго спору;

- посередництво у вирiшеннi колективного трудового

спору (конфлiкту) тощо. ;

Представники нацiональної служби посередництва i при-

мирення можуть брати участь у вирiшеннi колективного тру-

довго спору (конфлiкту) на всiх його стадiях.

Сторони пiсля додержання примирної процедури мають

право звертатися для сприяння у вирiшеннi колективного

трудового спору (конфлiкту) до Нацiональної служби посе-

редництва i примирення, яка розглядає всi матерiали i в деся-

тиденний строк надсилає сторонам свої рекомендацiї.

8. Особливою стадiєю вирiшення колективних трудових

спорiв (конфлiктiв) є страйк - тимчасове колективне добро-

вiльне -припинення роботи працiвниками (невихiд на роботу,

невиконання своїх трудових обовязкiв) пiдприємства, уста-

нови, органiзацiї (структурного пiдроздiлу).

Вiдповiдно до ст. 44 Конституцiї України тi, хто працює,

мають право на страйк для захисту своїх економiчних i соцi-

альних iнтересiв. /

Реалiзацiя права на страйк здiйснюється вiдповiдно до За4-

кону України "Про порядок вирiшення колективних трудо-

вих спорiв (конфлiктiв)". /

Страйк може бути розпочато, якщо примирнi процедури

не привели до вирiшення колективного трудового спору

(конфлiкту) або власник чи уповноважений ниХорган (пред-

ставник) ухиляється вiд примирних процедур або не виконує

угоди, досягнутої в ходi вирiшення колективного трудового

спору (конфлiкту).

Вiдповiдно до ст. 24 Закону України "Про порядок вирi-

шення колективних трудових спорiв (конфлiктiв)", забороня-

ється проведення страйку за умов, якщо припинення працiв-

никами роботи створює загрозу життю i здоровю людей, дов-

кiллю або перешкоджає запобiганню стихiйному лиху, аварi-

ям, катастрофам, епiдемiям та епiзоотiям чи лiквiдацiї їх

наслiдкiв. Законом предбаченi й iншi випадки заборони про-

ведення страйку. /

Трудовi спори працiвникiв СГП 483

9. Колективний трудовий спiр може бути переданий на

розгляд/до Верховного Суду Автономної Республiки Крим,

обласного. Київського i Севастопольського мiського суду у

передбачених законом випадках заборони проведення страй-

ку i коли рекомендацiї Нацiональної служби посередництва i

примирення щодо вирiшення колективного трудового спору

(конфлiкту) сторонами не враховано. За таких умов право на

звернення до суду iз заявою про вирiшення колективного

трудового спору має лише Нацiональна служба посередницт-

ва/i примирення.

/ В разi оголошення страйку власник або уповноажений

ним орган (представник) вправi звернутися до суду iз заявою

про визнання страйку незаконним. Рiшення суду про визнан-

ня страйку незаконним з пiдстав, передбачених ст. 23 Закону

України "Про порядок вирiшення колективних трудових спо-

рiв (конфлiктiв), учасники страйку зобовязанi прийняти рi-

шення про припинення або вiдмiну оголошеного страйку, а

працiвники мають розпочати роботу не пiзнiше наступної до-

би пiсля дня вручення копiї рiшення суду органовi (особi), що

очолює страйк.

Збитки, заподiянi в результатi страйку iншим пiдпри-

ємствам, установам, органiзацiям чи громадянам, вiдшкодо-

вуються за рiшенням суду згiдно iз законодавством України.

iб

Роздiл XXIII

ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

СОЦiАЛЬНОГО РОЗВИТКУ СЕЛА

1. Поняття соцiального розвитку села

1. В сучасних селах України проживають її громадяни -

працiвники колективно-кооперативних i акцiонерних дер-

жавних сiльськогосподарських пiдприємств, кооперативних

товариств; колишнi їхнi трудiвники, а нинi - люди похилого

вiку, представники сiльської iнтелiгенцiї та iншi громадяни.

Все їхнє життя - це благородна трудова дiяльнiсть.

Аграрне право як самостiйна галузь права регулює сусрiль-

нi вiдносини, що виникають мiж субєктами права у процеси

здiйснення державної соцiальної полiтики, спрямованої на

формування повноцiнного життєвого середовища, забезпе-

чення економiчних i соцiальних iнтересiв сiльського населен-

ня, комплексний розвиток сiльських територiй, збереження

сiльської поселенської мережi, розвиток обєктiв соцiальної

iнфраструктури, сучасних систем звязку та iнформатiики,

транспорту, житлово-комунального та водного господарства,

шляхового будiвництва.

Розвиток соцiальної сфери села є одним з основнщс на-

прямiв соцiальної полiтики держави i залежить вiд наслiдкiв

здiйснення аграрної i земельної реформи в Українi. /

Реформування аграрних i земельних вiдносин на ринкових

засадах, приватизацiя пiдприємств АПК, реструктуризацiя

недержавних сiльськогосподарських пiдприємств на /основi

паювання земель, погiршення фiнансового стану та знижен-

ня платоспроможностi сiльськогосподарських i агропромис-

лових товаровиробникiв, недосконалiсть кредитно-фiнансо-

вої системи, демографiчна криза здiйснення соцiальних пере-

творень на селi в нових умовах, суттєво змiнюють змiст i ха-

рактер суспiльних вiдносин у соцiальнiй сферi села, якi

потребують правової регламентацiї.

Основнi напрями, стратегiчнi цiлi та завдання державної

соцiальної полiтики в Українi визначенi в Указi Президента

Правове забезпечення соцiального розвитку села 485

України "Про основнi напрями соцiальної полiтики на 1997-

2000 роки" вiд 18 жовтня 1997 р., а також в Указi Президента

України "Про основнi напрями розвитку агропромислового

комплексу України" вiд 29 квiтня 1998 року. Вказанi норма-

тивнi акти визначають коло органiзацiйно-правових заходiв

щодо здiйснення соцiальних перетворень на селi, а саме:

- змiна соцiально-демографiчної ситуацiї у сiльськiй мiс-

цевостi;

- здiйснення протекцiонiстської полiтики щодо поселень,

якi занепадають;

- переорiєнтацiя державної мiграцiйної полiтики вiд за-

гальної пiдтримки переселенцiв у сiльську мiсцевiсть до сти-

мулювання мiграцiї з метою сприяння зростанню сiльсько-

господарського виробництва, полiпшення обслуговуваншЦ

сiльського населення; |

- формування повноцiнного життєвого середовища на С8i

лi через стимулювання всiх форм житлового будiвництва, роз-Р

виток матерiальної бази закладiв соцiально-культурного при-

значення;

- комплексне облаштування сiльських населених пунктiв,

полiпшення їх планування й забудови;

- фiнансування розвитку соцiальної сфери села;

- залучення безробiтних та незайнятих громадян i вивiль-

нюваних працiвникiв до виконання оплачуваних громадських

робiт;

- розробка регiональних i районних програм "Власний

дiм" та створення фондiв пiдтримки iндипiдуольного житло-

вого будiвництва на селi;

- забезпечення функцiонування у сiльськiй мiсцевостi ме-

режi медичних амбулаторiй, фельдшерських i акушерських

пунктiв;

- сприяння першочерговiй передачi обєктiв соцiальної

iнфраструктури, птахофабрик, спецiалiзованих пiдприємств з

виробництва тваринницької продукцiї, iнших пiдприємств

АПК до комунальної власностi;

- створення у селах госпрозрахункових пiдроздiлiв з утри-

мання обєктiв невиробничої сфери та надання житлово-ко-

мунальних послуг тощо.

2. Юридичне забезпечити реалiзацiю визначених органами

влади й управлiння України органiзацiйно-економiчних на-

прямiв земельної реформи i соцiального розвитку села покли-

i48б

РОЗДiЛ XXIII

канi закони та iншi нормативно-правовi акти. Одним iз пер-

ших актiв законодавчого органу стар Закон "Про прiори-

тетнiсть соцiального розвитку села та агропромислового

комплексу в народному господарствi України" вiд 17 жовтня

,1990 р., введений у дiю з 1 листопада 1990 р. (з наступними

змiнами i доповненнями).

Сукупнiсть правопих норм, якi регулюють суспiльнi вiдно-

сини у соцiальнiй сферi сслiї, складають правовий iнститут

.соцiального розвитку села о системi аграрного права України.

Аналiз норм чинною закоподiiпстнiї України дозволяє ви-

значити основнi засади, на яких здiйснюється правове забез-

печення розвитку соцiальної сфери села, а саме:

- гарантованiсть реалiзацiї субєктами аграрного пiдпри>

ємництва i громадянами конституцiйних прав на формування

повноцiнного життєвого середовища у сiльськiй мiсцевостi;

- прiоритетнiсть соцiального розвитку села i агропромис-

лового комплексу;

- державна пiдтримка прiоритетного розвитку соцiальної

сфери села через систему органiзацiйних, фiнансових, матерi-

альних, правових та iнших заходiв;

- недопустимiсть змiни профiлю дiяльностi i цiльового

призначення обєктiв соцiальної сфери села у процесi при-

ватизацiї;

- законнiсть.

Конституцiя України закрiплює широке коло соцiально-

економiчних прав, якi можуть бути реалiзованi субєктами аг-

рарного права з метою створення належних умов соцiального

розвитку села. Вiдповiдно до ст. 13 Конституцiї України, дер-

жава забезпечує захист прав усiх субєктiв права власностi i

господарювання, соцiальну спрямованiсть економiки.

3. Чинне законодавство України вживає такi поняття, як

"соцiальний розвиток села", "соцiальна сфера села", "обєк-

ти соцiальної сфери села", однак не визначає цих понять як

самостiйних правових категорiй. З правової точки зору цi по-

няття необхiдно розумiти як коло суспiльних вiдносин, що

виникають у процесi реалiзацiї юридичними та фiзичними

особами соцiально-економiчних прав, державної пiдтримки

прiоритету соцiальних перетворень у сiльськiй мiсцевостi i

врегульованi нормами права.

Правове регулювання соцiального розвитку села необхiдно

розмежовувати з поняттям "правове забезпечення соцiально-

Правове забезпечення соцiального розвитку села 487

го захисту", оскiльки право на соцiальний захист включає в

себе право на забезпечення громадян у разi повної, часткової

або тимчасової втрати працездатностi, втрати годувальника,

безробiття з незалежних вiд них обставин, а також у старостi

та в iнших випадках, передбачених законом. Право на соцi-

альний захист є складовою частиною гарантованого Консти-

туцiєю України права на соцiальний розвиток села.

Аналiз норм чинного законодавства України дозволяє зро-

бити висновок про те, що соцiальна сфера села є самостiйним

обєктом правового регулювання i її слiд розглядати через

призму правового режиму обєктiв, за наявностi яких i ство-

рюються належнi соцiальнi умови на селi.

Х 1. Правовий режим

обєктiв соцiальної сфери села

1. Розгляд правового режиму обєктiв соцiальної сфери се-

ла передбачає зясування питання щодо визначення поняття

таких обєктiв, проведення їх класифiкацiї, аналiзу права

власностi i права користування обєктами соцiальної сфери,

правовi пiдстави змiни їх функцiонального використання то-

що. Визначення поняття перелiку обєктiв соцiальної сфери є

важливим для державного регулювання основних напрямiв

економiки шляхом прийняття бюджету та фiнансування соцi-

альної сфери, встановлення фiнансових i матерiальних пiльг i

переваг для тих субєктiв, якi спрямовують свої кошти на

реалiзацiю програм прiоритетного розвитку соцiальної сфери

села.

Чинне законодавство України не визначає єдиного понят-

тя "обєкти соцiальної сфери". У законах про прiоритетнiсть

соцiального розвитку села i агропромислового комплексу,

про охорону здоровя, про освiту, про культуру та iнших за-

конах i пiдзаконних актах вживаються рiзнi термiни щодо

визначення обєктiв соцiальної сфери, зокрема, "обєкти

соцiально-культурного призначення", "обєкти соцiальної

iнфраструктури", "обєкти охорони здоровя, фiзкультури i

спорту", "обєкти iнженерної iнфраструктури", "обєкти жит-

лового фонду" тощо. З метою забезпечення єдиного пiдходу

до визначення обєктiв соцiальної сфери у практичнiй дiяль-

йостi, Мiнiстерство фiнансiв разом з податковою адмiнiстра-

цiєю пвдготували листи вiд 9 квiтня 1993 р. та вiд 10 сiчня

488

< ЙМИУ- -"--"дч"- Яоздм ХХiii

1997 р., у яких визначили Тимчасовий Перелiк обєктiв, якi

вiдносяться до соцiальної сфери.

Вiдповiдно до вказаного Перелiку, обєкти соцiальної сфе-

ри подiленi на такi групи:

- житлово-комунальне господарство i побутове обслуго-

вування населення (житловi будинки, гуртожитки для робiт-

никiв i службовцiв, студентiв вищих i середнiх спецiальних та

загальноосвiтнiх нанчшiьних закладiв, школи-iнтернати, во-

догони, обєкти гiг>оiiост;iч;iнпн i теплозабезпечення тощо);

- охорона здоровя, фiзична культура i соцiальне забезпе-

чення (лiкарнi, станцiї швидкої допомоги, лiкувально-фiз-

культурнi заклади, протитуберкульознi, наркологiчнi диспан-

сери, полiклiнiки, пункти охорони здоровя, фельдшерсько-

акушерськi пункти, санаторiї-профiлакторiї, пансiонати, спе-

цiалiзованi санаторiї, пiонерськi табори, будинки вiдпочинку,

пансiонати, стадiони, спортивнi зали, воднi басейни, дитячi

< спортивнi школи, спортивнi клуби тощо).

- народна освiта (академiї, унiверситети, iнститути, технi-

куми, професiйнi училища, курси, учбовi комбiнати, курси

пiдвищення квалiфiкацiї, методичнi кабiнети, навчальнi шко-

ли, школи-iнтернати, дитячi садки, дитячi садки-ясла (комбi-

нат), дитячi майданчики, ясла, дитячi будинки тощо);

-д культура i мистецтво ( бiблiотеки, фiльмотеки, будинки

культури, клуби, будинки художнього виховання дiтей, кiно-

театри тощо). Крiм названих груп обєктiв соцiальної сфери,

вказаЦий Перелiк визначає також i види робiт, виконання

яких вважається "будiвництвом обєктiв соцiальної сфери се-

ла" за умови їх бюджетного фiнансування.

2. За своїм правовим режимом обєкти соцiальної сфери

по кожнiй з названих груп можна класифiкувати на:

- матерiальнi обєкти, якi вiдносяться до основних фондiв

юридичних осiб - субєктiв пiдприємництва, рахуються на їх

балансi i є власнiстю цих пiдприємств;

- обєкти соцiальної сфери, якi перебувають на балансi

мiсцевих рад i є комунальною власнiстю, утримання яких фi-

нансується з вiдповiдного бюджету;

- обєкти соцiальної сфери як самостiйнi юридичнi осо-

би, заснованi на державнiй, комунальнiй або недержавнiй

власностi (органiзацiї, пiдприємства, установи).

Залежно вiд того, до якої з названих груп вiдносяться

обєкти соцiальної сфери, у чинному законодавствi визнача-

Правове забезпечення соцiального розвитку села 489

ються особливостi їх правового режиму, зумовленi законодав-

чою забороною на змiну функцiональнрго призначення (пе-

репрофiлювання) окремих обєктiв соцiальної сфери в проце-

сi приватизацiї державного i комунального майна i цiлiсних

майнових комплексiв, а також передачею обєктiв соцiальної

сфери з балансу недержавних сiльськогосподарських i агро-

промислових пiдприємств на баланс мiсцевих рад. Заборона

на змiну функцiонального призначення обєктiв соцiальної

сфери законодавче визначена лише для окремих груп таких

обєктiв. Так, згiдно зi ст. 6 Закону України "Про прiоритет-

нiсть соцiального розвитку села i агропромислового комплек-

су у народному господарствi", не дозволяється у сiльськiй

мiсцевостi лiквiдацiя, реорганiзацiя i перепрофiлювання за-

кладiв охорони здоровя, освiти, соцiального захисту населен-

ня (будинки-iнтернати для людей похилого вiку та iнвалiдiв),

якi утримуються за рахунок бюджету. Окремi обєкти освiти,

фiзичної культури та спорту, якi належать пiдприємствам,

можуть приватизуватись за умови збереження їх призначен-

ня. Вiдповiдно до ст. 14 Закону України "Про бiблiотеку i бiб-

лiотечну справу" вiд 27 сiчня 1995 р., забороняється привати-

зацiя i перепрофiлювання бiблiотек, якi є юридичними особа-

ми i заснованi на державнiй формi власностi. У разi привати-

зацiї майна юридичної особи, у складi якої є бiблiотека,

одночасно можуть бути приватизованi бiблiотечнi фонди та

iнше майно, необхiдне для її дiяльностi, за умови зобовязан-

ня нового власника продовжувати подальше функцiонування

бiблiотеки протягом десяти рокiв. У разi вiдсутностi такого

зобовязання вказане майно не пiдлягає приватизацiї, а рi-

шення про його використання приймає орган приватизацiї.

Як зазначається у ст. 29 Закону України "Про фiзичну куль-

туру i спорт", перепрофiлювання та лiквiдацiя дiючих бюд-

жетних фiзкультурно-оздоровчих i спортивних споруд без

створення рiвноцiнних споруд не допускається.

У чинному законодавствi не досить чiтко визначенi пiдста-

ви i умови змiни функцiонального призначення, вiдчуження

обєктiв соцiальної сфери, якi перебувають на балансi недер-

жавних сiльськогосподарських пiдприємств. Утримання та-

ких обєктiв вимагає значних фiнансових витрат субєктiв аг-

рарного пiдприємництва. Тому з метою створення сприятли-

вих умов для сiльськогосподарських пiдприємств, переробних

та обслуговуючих пiдприємств i органiзацiй АПК, заснованих

Роздiл XXIII

на Колективнiй та iнших формах недержавної власностi, ком

плетеного розвитку соцiальної сфери сiльських населених

пункгiв, збереження функцiонального призначення обєктiв

соцiальної сфери Уряд України визнав за необхiдне провести

передачу таких обєктiв у комунальну власнiсть.

3. Йостановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 5 вересня

1996 року "Про поетапну передачу у комунальну власнiсть

обєктiв соцiальної сфери, житлового фонду сiльськогоспо-

дарських, переробних, обслуговуючих пiдприємств, установ,

органiзацiй агропромислового комплексу, заснованих на ко-

лективнiй та iнших формах власностi" визначено умови такої

передачi, а саме:

- поетапна передача, починаючи з 1997 до 2001 року, на

основi розроблених i затверджених у встановленому порядку

перелiкiв обєктiв соцiальної сфери;

- безоплатна передача.

Передачi у комунальну власнiсть пiдлягають:

- житловий фонд (крiм гуртожиткiв);

- дитячi дошкiльнi заклади, школи та iншi заклади освiти,

табори вiдпочинку i оздоровлення дiтей, обєкти культури та

аматорського спорту, примiщення будинкiв-iнтернатiв для

престарiлих та iнвалiдiв, обєкти охорони здоровя i побуту;

- мережi електро-, тепло-, газо-, водопостачання i водо-

вiдведення, а також iнженернi будiвлi та споруди, призначенi

для обслуговування житлового фонду i соцiальної сфери

(бойлериi, котельнi, тепловi, каналiзацiйнi та водопровiднi

мережi i споруди, збудованi та прибудованi примiщення, об-

ладнання тощо).

Вказанi обєкти передаються у комунальну власнiсть за рi-

шенням загальних зборiв членiв пiдприємства чи зборiв упов-

новажених колективних сiльськогосподарських пiдприємств

або за рiшенням органiв, уповноважених розпоряджатися

майном пiдприємств iнших форм недержавної власностi.

Передача обєктiв соцiальної сфери у комунальну влас-

нiсть, адмiнiстративно-територiальних одиниць здiйснюється

лише за згодою органiв мiсцевого самоврядування.

Передача обєктiв соцiальної iнфраструктури у комунальну

власнiсть здiйснюється вiдповiдно до Положення про поря-

док передачi у комунальну власнiсть загальнодержавного

житлового фонду, що перебував у повному господарському

Правове забезпечення соцiального розвитку села 491

вiдданнi або в оперативному управлiннi пiдприємств, установ,

органiзацiй, затвердженого постановою Кабiнету Мiнiстрiв

України вiд 6 листопада 1995 року.

3. Правове забезпечення наукових дослiджень

та пiдготовки кадрiв для села "

1. Нацiональною програмою розвитку сiльськогосподар-

ського виробництва України передбачається спрямувати нау-

кове забезпечення на створення умов для агропромислового

виробництва до передових науково-технiчних розробок i тех-

нологiй, ефективного використання i дальшого розвитку нау-

ково-технiчного потенцiалу країни. Кадровий потенцiал аг-

рарної науки передбачається зосередити на розробцi ноних та

удосконаленнi iснуючих виробництв наукомiсткої i експорт-

но потенцiйної продукцiї, реалiзацiї цiльових комплексних

програм "Агропродкомпдекс", "Енергозбереження", створення

нацiональних аграрних науково-технiчних центрiв тощо.

Правове забезпечення наукових дослiджень та пiдготовки

кадрiв для села здiйснюється перш за все за нормами чинного

законодавства України щодо розвитку науки та науково-тех-

нiчного прогресу, про освiту, зайнятiсть населення, нормами

соцiально-трудового законодавства, iншими законодавчими

актами.

Вiдповiдно до ст. 21 Закону України "Про прiоритетнiсть

соцiального розвитку села" фiнансування наукових дослiд-

жень з проблем соцiального розвитку села та аїропромисло-

вого виробництва здiйснюється в основному за рахунок дер-

жавного бюджету.

Дослiднi та дослiдно-експериментальнi господарства i са-

мостiйними у визначеннi своєї господарської дiяльностi, роз-

витку звязкiв з промисловими пiдприємствами та зарубiжни-

ми партнерами. Доходи вiд освоєння науково-технiчних но-

вовведень в агропромисловому виробництвi протягом 5 рокiв

не оподатковуються.

2. Належне функцiонування складових економiчного ме-

ханiзму АПК в умовах запровадження ринкових вiдносин i

соцiальний розвиток неможливi без адекватного кадрового i

наукового забезпечення. Тому не випадково чинне законо-

давство про пiдприємства, освiту, працю, пiдприємництво,

соцiальний розвиток села тощо передбачає основнi форми

пiдготовки спецiалiстiв для потреб народного господарства i

соцiального розвитку. Згiдно з п. З ст. 26 Закону України

"Про пiдприємства в Українi" вiд 27 березня 1991 р. (з на-

ступними змiнами i доповненнями), пiдприємство здiйснює

пiдготовку квалiфiкованих робiтникiв та спецiалiстiв, їх еко-

номiчне i професiйне iiiiнчання у власних навчальних закла-

дах або за угодами й шiпчiїльних закладах, пiдпорядкованих

державним органам освiти, iншим вiдомствам i пiдприєм-

ствам. Пiдприсмстоо надає пiльги прпцюючим випускникам

Професiйно-технiчних, середнiх спецiальних та вищих нав-

чальних закладiв.

Пiдготовка i перепiдготовка спецiалiстiв для соцiальної

сфери села здiйснюється за рахунок коштiв державного бюд-

жету через систему державних закладiв освiти i науки. Зако-

нодавством України визначаються основнi форми пiдготовки

спецiалiстiв i пiдвищення їх квалiфiкацiї. Вiдповiдно до ста-

тей 25, 28, 31-33, 40 Закону України <Про освiту" вiд

23 травня 1991 р. (з наступними змiнами i доповненнями),

пiдготовка спецiалiстiв для села може здiйснюватись через за-

гальну середню освiту, професiйнi навчально-виховнi закла-

ди, вищу освiту, пiдвищення квалiфiкацiї i перепiдготовки

кадрiв. Професiйнi навчально-виховнi заклади здiйснюють

пiдготовку, перепiдготовку i пiдвищення квалiфiкацiї грома-

дян за державним замовленням, а також за договорами з пiд-

приємствами, установами, органiзацiями, окремими громадя-

нами. Професiйнi навчально-виховнi заклади можуть мати

одне або декiлька базових пiдприємств (обєднань, органiза-

цiй), для яких вони готують робiтничi кадри i вiдносини з

якими регулюються на основi договорiв. Учнi державних про-

фесiйних навчально-виховних закладiв термiном навчання 10

i бiльше мiсяцiв перебувають на повному утриманнi держави.

Законом України "Про освiту" визначаються види вищих

навчальних закладiв, у яких можуть здiйснюватись пiдготовка

i перепiдготовка кадрiв: технiкум (училище), коледж, iнсти-

тут, консерваторiя, академiя, унiверситет та iншi).

3. Вiдповiдно до ст. 22 Закону України "Про прiоритет-

нiсть соцiального розвитку села та АПК у народному госпо-

дарствi, в усiх вищих навчальних закладах (унiверситети, iн-

ститути, коледжi, технiкуми тощо) встановлюється квота

прийому сiльської молодi, яка є обовязковою для виконання.

>

Правове забезпечення соцiального розвитку < 493

Порядок та умови квотування, а також використання випуск-

никiв визначаються Урядом.

Пiдготовка, перепiдготовка i пiдвищення квалiфiкацiї спе-

цiалiстiв та робiтничих кадрiв для виробничої i соцiальної

сфери села у державних навчальних закладах проводяться за

рахунок державного i мiсцевого бюджетiв, а також на пiдставi

договорiв мiж навчальними закладами, пiдприємствами, ор-

ганiзацiями.

Перепiдготовка i пiдвищення квалiфiкацiї спецiалiстiв ро-

бiтничих кадрiв є обовязковими i здiйснюються перiодично в

строки, визначенi державними органами. В разi невиконання

договорiв на перепiдготовку i пiдвищення квалiфiкацiї пра-

цiвникiв колективнi сiльськогосподарськi пiдприємства, рад-

госпи, iншi державнi пiдприємства, селянськi (фермерськi)

господарства вiдшкодовують матерiальнi витрати у державний

i мiсцевий бюджети в порядку, визначеному Урядом.

4. Правове регулювання

житлового будiвництва на селi

i. Одним з головних напрямiв вiдродження сiл України,

полiпшення демографiчної ситуацiї у державi чинне законо-

давство визначає будiвництво житла для працiвникiв сiльсь-

кого господарства, пiдприємств агропромислового комплек-

су, освiти, культури, побутового обслуговування тощо. Нацiо-

нальною програмою розвитку сiльськогосподарського вироб-

ництва ставиться завдання досягти введення в дiю щорiчно до

2000 року 4,2 млн кв. метрiв житла зi збiльшенням до 5,6 млн

кв. метрiв у наступнi роки; при цьому будуть створенi умови,

при яких переважна бiльшiсть житла споруджуватиметься iн-

дивiдуальними сiльськими забудовниками, яким будуть нада-

ватись довгостроковi пiльговi державнi кредити залежно вiд

демографiчної ситуацiї населених пунктiв та регiонiв.

Регулювання суспiльних вiдносин, якi виникають у проце-

сi будiвництва житла у сiльськiй мiсцевостi здiйснюється нинi

Законом України "Про прiоритетнiсть соцiального розвитку

села та агропромислового комплексу", нормами земельного,

цивiльного законодавства i спецiальних нормативних актiв.

При цьому слiд мати на увазi, що правове регулювання жит-

лового будiвництва на селi залежить вiд виду вiдносин,

субєктного складу останнiх та ряду iнших обставин. Нинi бу-

404

РОЗДiЛ ХХМ

дiвництво житла у сiльськiй мiсцевостi може проводитись пiд-

рядним способом пiдприємствами системи Украгробуду як за

кошти державного бюджету, так i окремих товаровиробникiв;

господарським способом за рахунок коштiв сiльськогоспо-

дарських товаровиробникiв; а також шляхом iндивiдуального

житлового будiвництва. Тому при регулюваннi вiдносин, якi

виникають при реалiзацiї перших двох способiв будiвництва

житла слiд застосонуїмчи норми цинiльного законодавства

про договори на капiтальне будiвництво та мiстобудiвельнi

законодавчi акти, повязанi з проектуванням i забудовою

сiльських населених пунктiв. Що стосується правового забез-

печення iндивiдуального будiвництва, то крiм мiстобудiвель-

ного законодавства, регулювання суспiльних вiдносин має

здiйснюватись нормами Закону "Про прiоритетнiсть соцiаль-

ного розвитку села та АПК", а також прийнятою на його ви-

конання постановою Ради Мiнiстрiв України вiд 15 грудня

1990 р. "Про додатковi заходи щодо розвитку iндивiдуального

будiвництва на селi та полiпшення соцiально-демографiчної

ситуацiї у трудонедостатнiх господарствах4.

2. Чинним законодавством України передбачається, що

селу має надаватись перевага над мiстом (з розрахунку на ду-

шу населення) у спорудженнi житла та iнших обєктiв соцi-

ально-культурного i побутового забезпечення. Цi переваги

полягають у матерiально-технiчному i ресурсному забезпе-

ченнi, оподаткуваннi, кредитуваннi iндивiдуальних забудов-

никiв тощо. Вiдповiдно до ст. 11 Закону України "Про прi-

оритетнiсть соцiального розвитку села i АПК", Уряд України

та мiсцевi ради народних депутатiв покликанi сприяти роз-

витковi iндивiдуального житлового будiвництва на селi, ство-

рювати забудовникам, в тому числi працiвникам соцiальної

сфери i сфери обслуговування сiльського населення, якi про-

живають у селi, пiлi.гонi умови по забезпеченню будiвельними

матерiалами й обладнанням, надавати їм послуги i пiльговi

довгостроковi кредити. При цьому названий Закон передба-

чає компенсацiю за рахунок республiканського чи мiсцевого

бюджетiв половини одержаних кредитiв через 5 рокiв пiсля

введення будiвлi в експлуатацiю. Така пiльга надається, якщо

власник будинку бере участь у сiльськогосподарському ви-

Урядовий курєр. - 1991. - N2 2.

495

сала

Правове забезпечення соцiального i

робництвi або у переробнiй промисловостi та соцiальнiй

сферi села.

Сiмям, якi мають дiтей i працюють у зазначених галузях у

сiльськiй мiсцевостi, половина пiльгових банкiвських креди-

тiв компенсується пiсля введення будiвель в експлуатацiю.

Молодим сiмям, якi мають двох дiтей вiком понад один рiк,

погашається половина залишку кредиту, а при наявностi у

сiмї трьох i бiльше дiтей вiком понад один рiк - весь зали-

шок кредиту. Цi пiльги надаються за рахунок державного i

мiсцевого бюджетiв. Порядок надання пiльгових довгостро-

кових банкiвських кредитiв для iндивiдуальних сiльських за-

будовникiв визначаються Урядом України.

При спорудженнi житла в сiльськiй мiсцевостi пiдрядним

способом за рахунок власних коштiв iндивiдуального забудов-

ника йому компенсується з державного бюджету частина

кошторисної вартостi житлового будинку i господарських бу-

дiвель, що не належать до прямих витрат пiдрядних будiвель-

них органiзацiй i включається до кошторисiв будiвництва

згiдно з чинними нормативними актами.

iндивiдуальнi забудовники, якi споруджують житловi бу-

динки i господарськi споруди, не користуються кредитами i

працюють у сiльському господарствi, переробнiй галузi або

соцiальнiй сферi села, отримують компенсацiю за рахунок

держави у розмiрi 35 вiдсоткiв їх кошторисної вартостi. Зазна-

ченi пiльги зберiгаються також за вказаними особами у разi

спорудження житла та господарських будiвель на кооператив-

них засадах.

Надання селу переваг у житловому та iншому будiвництвi

передбачає створення необхiдної мережi цехiв i дiльниць на

селi по виготовленню деревяних i металевих виробiв за за-

мовленням населення, забезпечення цих виробництв меха-

нiзмами й iнструментами, а також спецiалiзованих торговель-

них баз, магазинiв-складiв, майданчикiв по торгiвлi будiвель-

ними матерiалами й обладнанням. Для доставки матерiалiв

сiльському населенню планується додатково залучати на до-

говiрних умовах, в тому числi у вихiднi днi, вантажно-розван-

тажувальнi механiзми й автотранспорт стороннiх пiдприємств

i органiзацiй, перелiк яких визначається мiсцевими радами

народних депутатiв.

3. Чинне законодавство України нинi не регламентує роз-

мiри iндивiдуальних житлових будинкiв i господарських спо-

496 Роздiл ХХiii

руд, що зводяться у сiльськiй мiсцевостi. Тому громадяни та

юридичнi особи вправi замовляти для себе новi проекти iнди-

вiдуальних житлових будинкiв i надвiрних будiвель для всiх

природно-клiматичних зон республiки, якi забезпечують ве-

дення рiзних форм господарювання, пiдвищення якостi архi-

тектурного вирiшення i добротностi споруд, створення не-

обхiдного iнженерного обладнання, широке застосування

мiсцевих будiвельних матерiалiв, ефективних конструкцiй,

виробiв та iнженерною облiiднання, вiдображення нацiо-

нально-побутових особливостей i реалiзацiї побажань забу-

довникiв.

Законом України "Про прiоритетнiсть соцiального розвит-

ку села i АПК" передбачається, що особи, якi переселяються

у трудонедостатнi населенi пункти, i мiсцеве населення вiком

до 40 рокiв, зайняте в сiльському господарствi, переробних i

обслуговуючих галузях агропромислового комплексу або со-

цiальнiй сферi цих сiл, забезпечуються житлом i господар-

ськими будiвлями за рахунок державного бюджету. Житло,

збудоване в сiльськiй мiсцевостi за рахунок бюджетних кош-

тiв, через 10 рокiв передається в особисту власнiсть цим гро-

мадянам за умови їх постiйної роботи в зазначених галузях.

Критерiї трудонедостатнiх населених пунктiв з урахуван-

ням чисельностi працездатних жителiв та iнших факторiв, а

також види пiльг визначаються Урядом України, а перелiк

цих населених пунктiв -мiсцевими радами народних депу-

татiв.

Крiм того, названим переселенцям може надаватись одно-

разова грошова допомога на обзаведення господарством у

встановлених розмiрах з розрахунку на голову сiмї та окремо

на кожного члена сiмї. Вказанi суми допомоги погашаються

у половинному розмiрi за рахунок пiдприємств i органiзацiй,

куди працевлшптонуються особи, якi переселяються, а друга

половина ~ за рахунок республiканського бюджету (при мiж-

обласному переселеннi) та мiсцевого (при внутрiобласному

переселеннi) бюджетiв.

Для заохочення молодi до 30-рiчного вiку, яка залишаєть-

ся працювати у сiльському господарствi або переїхала у

сiльську мiсцевiсть на постiйне мiсце проживання i побудува-

ла житло, рекомендується сiльськогосподарським та iншим

товаровиробникам АПК виплачувати грошову допомогу на

обзаведення господарством. Банкам рекомендовано видавати

Правове забезпечення соцiального розвитку сам 497

господарствам, якi не мають власних коштiв, довгостроковi

кредити з погашенням їх протягом 5 рокiв, починаючи з на-

ступного року пiсля одержання позики.

4. Чинним законодавством України передбачається захист

прав сiльськогосподарських пiдприємств щодо збудованого

ними житла та iнших обєктiв соцiально-культурного та побу-

тового призначення. Так, наприклад, Закон України "Про

пiдприємства" забороняє вилучення обєктiв соцiально-куль-

турного та побутового призначення, житла, яке збудоване за

рахунок коштiв пiдприємств, мiсцевими радами народних де-

путатiв або iншими органами без згоди власника та трудового

колективу пiдприємства. Сiльськогосподарськi пiдприємства

вправi за рiшенням своїх органiв управлiння проводити реалi-

зацiю чи безкоштовну передачу збудованих житлових будин-

кiв та iнших споруд своїм працiвникам. Зокрема, дозволено

радгоспам та iншим державним товаровиробникам i рекомен-

довано колективним сiльськогосподарським пiдприємствам,

кооперативам продавати своїм працiвникам житловi будинки

присадибного типу з надвiрними будiвлями, зведеними за ра-

хунок коштiв господарства i кредитiв банку, з оплатою цим

працiвникам залежно вiд їх ставлення до працi, стажу роботи

на пiдприємствi та на пiдставi рiшення трудового колективу

не менше 40 вiдсоткiв вартостi житлового будинку з нидиiр-

ними будiвлями щомiсячно рiвними частинами протягом 50

рокiв вiд дня продажу. При цьому вартiсть будiнпицi на обчис-

люється в порядку, за цiнами i нормами, истиiiоiiлоними для

визначення кошторисної вартостi дсржавноi-о житлоного бу-

дiвництва.

Законом України "Про прiоритетнiсть соцiального розвит-

ку села та АПК в народному господарствi" передбачається

збереження i розвиток поселенської мережi. Зокрема, у ст. 10

названого Закону зазначається, що держава захищає сiльську

поселенську мережу незалежно вiд категорiї, величини й мiс-

ця розташування сiльських населених пунктiв. Будь-якi пере-

творення сiльських поселень (обєднання, розєднання, пере-

йменування в iншу категорiютощо) можуть здiйснюватись за

рiшенням сесiй районних рад народних депутатiв лише з волi

жителiв цих поселень. В Українi запроваджується органiзацiя

постiйного обстеження та паспортизацiї сiльської поселен-

ської мережi (монiторинг). Порядок здiйснення монiторингу

i-встановлюється Урядом.

г

498 Роздiл Х)ОУ

5. Правове регулювання шляхового

будiвництва в сiльськiй мiсцевостi

1. Розвиток соцiальної iнфраструктури сiльських населе-

них пунктiв передбачає також будiвництво i реконструкцiю,

розширення мереж шлихiї>:>твердим покриттям. Тому Нащо;-,

нальна програма розвитку сiльськогосподарського виробни-

цтва спрямована на прискорення темпiв спорудження в сiльр

ськiй мiсцевостi чiляхiн, перегляд порядку їх фiнансування >

утримання, уточнення рацiональної мережi i програми будiв-

ництва. Вже в 1996 роцi передбачається побудувати пiдїзди

з твердим покриттям до 240-300 сiл i ввести в дiю понад

3000 км дорiг, а в наступнi роки збiльшити цi обсяги до 1,2-

1,3 раза.

Чинним законодавством України встановлено порядок,

строки та форми залучення сiльськогосподарських та iнших

пiдприємств АПК до будiвництва та ремонту автомобiльних

шляхiв.

Вiдповiдно до ч. 6 ст.б Закону України "Про прiоритет-

нiсть соцiального розвитку села та АПК в народному госпо-

дарствi" усi шляхи, якi звязують сiльськi населенi пункти

(у т. ч. у межах цих населених пунктiв) з мережею шляхiв за-

гального користування i разом з усiма пiдїзними шляхами до

сiльських населених пунктiв передаються Українському дер-

жавному концерну по будiвництву, ремонту й утриманню ав-

томобiльних шляхiв (Укравтодор). Останнiй має до 1997 року

завершити приймання на баланс усiх шляхiв, що зєднують

села з мережею шляхiв загального користування.

Шляхи загального користування перебувають на балансi

спецiалiзованих шляхових органiзацiй концерну, який несе

вiдповiдальнiсть за їх розвиток та технiчний стан. Законода-

вець зобовязує наiпаний концерн виконати державну про-

граму будiвництва шлнхiп в Українi до 2000-2005 року.

2. Фiнансування шляхового будiвництва у сiльськiй мiсце-

востi має здiйснюватись у прiоритетному порядку за рахунок

централiзованих капiталовкладень та мiсцевого бюджету. Ра-

зом з тим, чинне законодавство передбачає можливостi фi-

нансування дорожнього будiвництва за рахунок iнших дже-

рел. Так, наприклад, Законом України "Про мiсцеве само-

врядування", органи мiсцевого самоврядування органiзують

благоустрiй населених пунктiв, залучаючи для цього кошти,.

трудовi й матерiальнi ресурси пiдприємств (обєднань, органi-

Правове забезпечення соцiального розвитку села 499

зацiй i установ), а також населення. Названi мiсцевi орЙани

самоврядування забезпечують також розвиток на вiдповiднiй

територiї мережi автомобiльних шляхiв загального користу-

вання та їх утримання, обладнання технiчними засобами ре-

гулювання дорожнього руху i засобами звязку, спорудження

будинкiв i примiщень для служби ремонту i утримання шля-

хiв, а також пiдприємств громадського харчування, автосервi-

су i вiдпочинку пасажирiв.

Стабiльнi джерела фiнансування визначаються за рахунок

бюджетних, а також спецiальних позабюджетних коштiв для

реалiзацiї програм розвитку шляхового господарства з метою

пiдвищення соцiального рiвня життя населення, особливо в

сiльськiй мiсцевостi, оздоровлення екологiчної обстановки,

створення на шляхах належних умов безпеки руху та сучасних

елементiв шляхового сервiсу, зменшення збиткiв через неза-

довiльнi шляховi умови.

Промисловi, транспортнi, будiвельнi та iншi пiдприємства,

колективнi сiльськогосподарськi пiдприємства, радгоспи,

кооперативи i господарськi товариства, незалежно вiд вiдом-

чої пiдпорядкованостi та форм власностi вiдраховують кошти

на шляховi роботи у вiдсотковому вiдношеннi до обсягу ви-

робництва (виконаних робiт чи наданих послуг) з вiднесен-,

ням нарахованих i сплачених сум на витрати виробництва. ,

Вiдповiдно до чинного законодавства України, функцiї,

розпорядника цiльових державних централiзованих капiта-

ловкладень у соцiальну сферу села покладаються на органи

мiсцевого i регiонального самоврядування i мiсцеву державну

адмiнiстрацiю, якi несуть однакову iццiїовiдшiьнiсч. з iншими

учасниками iнвестицiйного процесу за цiльове й ефективне їх

використання.

6. Правове забезпечення культурно-побутового

та спортивно-оздоровчого обслуговування жителiв села

1. Вiдродження українського села нинi потребує не лише

будiвництва житла i шляхiв сполучення, а й створення для се-

лян комплексу необхiдних культурно-побутових та спортив-

но-оздоровчих та iнших суттєво важливих умов.

Чинне законодавство України передбачає рiзнi способи i

джерела спорудження палацiв культури, клубiв, шкiл, бiблiо-

тек, комунально-побутових комбiнатiв, будинкiв вiдпочинку,

профiлакторiїв, лiкарень тощо. При цьому треба мати на ува<

500 Роздiл )ОвН

зi, що в теперiшнiх умовах центр ваги у вирiшеннi питань

культурно-побутового, спортивно-оздоровчого та iншого со-

цiального призначення переноситься на мiсцевi ради як орга-

ни територiального самоврядування. Зумовлено це тим, що в

умовах панування адмiнiстративно-командних методiв управ-

лiння колгоепно-радгоспноiо системою господарювання, ос-

новнi обовязки щодо забезпечення сiльських жителiв куль-1

турно-побутовими, спортипно-оздоровчими та iншими закла-

дами покладались на самi колгоспи i радгоспи. Якщо враху-

вати, що у той час переважна бiльшiсть господарств були

збитковими i перебували на дотацiї у держави, то стає зрозу-

мiлим, чому українськi села перебували у станi занепаду.

2. Вiдповiдно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про прiоритет-

нiсть соцiального розвитку села i АПК у народному господар-

ствi", будiвництво обєктiв освiти, охорони здоровя, культу-

ри i спорту, служби побуту, благоустрiй територiй здiйсню-

ється за рахунок державного i мiсцевого бюджетiв. Спору-

дження названих у законi обєктiв може здiйснюватись як

пiдрядним, так i господарським способами. Однак це не оз-

начає, що господарства, маючи власнi кошти, не можуть здiй-

снювати аналогiчну дiяльнiсть. Так, наприклад, колективнi

сiльськогосподарськi пiдприємства можуть споруджувати й

обладнувати клуби, будинки культури, бiблiотеки та iншi

культурно-освiтнi заклади, санаторiї-прфiлакторiї, будинки

вiдпочинку, дитячi ясла i садки, будинки для людей похилого

вiку та iнвалiдiв, спортивнi споруди, сприяти розвитковi

культури i спорту. Аналогiчнi правомочностi у розглядуванiй

сферi мають iншi сiльськогосподарськi пiдприємства, в т. ч. й

державнi сiльськогосподарськi пiдприємства АПК. З цiєю ме-

тою колективнi сiльськогосподарськi пiдприємства та iншi

товаровиробники вправi на договiрних засадах обєднувати

кошти з мiсцевими радами народних депутатiв, або самостiй-

но фiнансувати роботи по спорудженню обєктiв культурно-

побутового та спортивно-оздоровчого призначення. Спору-

дженi сiльськогосподарськими товаровиробниками обєкти

культурно-побутового призначення та спортивно-оздоровчо-

го характеру, збудованi за рахунок власних коштiв колектив-

них сiльськогосподарських пiдприємств та iнших товарови-

робникiв належать останнiм на правi власностi, якщо iнше не

передбачене законом чи договором.

Витрати, повязанi з утриманням i обслуговуванням впас

них обєктiв соцiально-культурного призначення, вiдносяться

Правове забезпечення соцiального розвитку села 501

на витрати виробництва. Вiдповiдно до п. 3.1.2 ст. З Закону

України вiд 28 грудня 1994 року "Про оподаткування прибут-

ку пiдприємств", балансовий прибуток зменшується на суму

витрат на утримання обєктiв соцiально-культурного призна-

чення, якi перебувають на балансi пiдприємств.

Згiдно з п. 10 Правил застосування Закону України "Про

оподаткування прибутку пiдприємств", затверджених поста-

новою Верховної Ради України вiд 27 червня 1995 року, до

обєктiв соцiально-культурного призначення належать обєк-

ти охорони здоровя, будинки-iнтернати для престарiлих та

iнвалiдiв, дитячi дошкiльнi заклади, табори вiдпочинку та оз-

доровлення дiтей, обєкти культури i аматорського спорту, за-

клади освiти, якi перебувають на балансi пiдприємств. Пунк-

том 3 зазначеної постанови також встановлено, що до пере-

дачi обєктiв житлового фонду, якi перебувають на балансi

пiдприємств, мiсцевим радам народних депутатiв вони нале-

жать до обєктiв соцiально-культурного призначення i з ме-

тою оподаткування балансовий прибуток зменшується на су-

му витрат по їх утриманню вiдповiдно до ст. З Закону України

"Про оподаткування прибутку пiдприємств".

В умовах проведення приватизацiї майна державних

сiльськогосподарських пiдприємств доля обєктiв соцiально-

культурного та побутового призначення, якi вiдносяться до

загальнодержавної i комунальної власностi, визначається на

законодавчому рiвнi. Вiдповiдно до Закону України "Про

особливостi приватизацiї в агропромисловому комплексi" вiд

5 жовтня 1995 р., названi обєкти за згодою пiдприємств пе-

редаються на баланс органiв мiсцевого самонридування. По-

рядок такої передачi визначається Кабiнетом Мiнiстрiв Украї-

ни. Так, наприклад, стосовно вiдомчого житла 6 листопада

1995 р. Кабiнет Мiнiстрiв України постановою № 891 затвер-

див Положення про порядок передачi в комунальну власнiсть

загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повно-

му господарському вiданнi або в оперативному управлiннi

пiдприємств, установ та органiзацiй. Положення визначає

правовi пiдстави та процедуру передачi у комунальну влас-

нiсть загальнодержавного житлового фонду в разi банкрут-

ства, змiни форми власностi або лiквiдацiї пiдприємств, уста-

нов та органiзацiй. Передача в комунальну власнiсть вiдомчо-

го житлового фонду в iнших випадках здiйснюється в такому

Ж порядку з дотриманням вимог абз. першого п. 4 ст. 33 За-

iюну України "Про пiдприємства в Українi". Вiдомчий жиг-

802

Роздiл ххт

ловий фонд передається у власнiсть вiдповiдних мiст, селищ i

сiл безоплатно.

3. Крiм названих способiв i форм забезпечення сiльського

населення обєктами культурно-побутового чи спортивно-оз-

доровчого призначення необхiдно назвати також i участь у

реалiзацiї цих заходiв пiдприємств промисловостi та iнших га-

лузей народного господарства, що безпосередньо не повязанi

з сiльськогосподарським та iiiропромисловим виробництвом.

З метою залучення таких пiдприємств до участi в розвитку со-

цiальної сфери села чинне мконоллвство закрiплює вiдповiд-

нi економiчнi стимули. Зокрема, вiдповiдно до ст. 7 Закону

України "Про прiоритетнiсть соцiального розвиту села та

АПК у народному господарствi", непрофiльнi пiдприємства,

що виконують державне замовлення на проектування та ви-

готовлення машин, обладнання i запасних частин для агро-

промислового комплексу, включаючи обєкти соцiально-

культурного призначення, забезпечуються матерiалами цен-

тралiзовано. Одержанi за рахунок цього доходи не оподат-

ковуються.

Доходи будiвельних, монтажних, проектних та iнших пiд-

приємств i органiзацiй, одержанi в результатi спорудження в

сiльськiй мiсцевостi житла, обєктiв побуту, культури, торгiв-

лi, охорони здоровя, фiзкультури i спорту, освiти, звязку,

шляхiв, енергетичних, газових i водороздiльних систем, тва-

ринницьких примiщень, iнженерно-технiчних комплексiв ма-

шинно-тракторного парку та iнших обєктiв, якi впливають

на полiпшення соцiального становища села, не оподаткову-

ються. Не оподатковується частина доходу пiдприємств, орга-

нiзацiй, що витрачається на розвиток та утримання соцiаль-

ної сфери села, обєктiв торгiвлi i побутового обслуговування,

фiзичної культури i спорту в сiльськiй мiсцевостi.

4. Прiоритетнiсть соцiального розвитку села включає та-

кож надання сiльським жителям i працiвникам сiльськогос-

подарських пiдприсмстн переваг щодо водо- електропоста-

чання, телефонiзацiї та звязку, забезпечення рiвних з мiстом

умов постачання промисловими i продовольчими товарами,

медичного, культурного, побутового, транспортного та iнших

видiв обслуговування. Законодавством України передбача-

ються пiльги щодо плати за електроенергiю. Зокрема, сiльськi

жителi та працiвники агропромислового комплексу, якi про-

живають у селищах мiського типу, використовують електро-

енергiю за пiльговими тарифами. Кiлькiсть електроенергiї,

Правове забезпечення соцiального розвитку сала 503

яка оплачується за пiльговими тарифами, встановлюються

Урядом. Вiдповiдно до ст. 12 Закону України "Про прiоритет-

нiсть соцiального розвитку села та АПК", вказанi пiльги по-

ширюються також на пенсiонерiв, якi перед виходом на пен-

сiю працювали в сiльськогосподарському виробництвi та со

цiальнiй сферi села не менше 15 рокiв i мають особовий раху-

нок на використання житла, а також працiвникiв селянських

(фермерських) господарств, радгоспiв, колективних та iнших

сiльськогосподарських пiдприємств, якi проживають у мiстах

обласного i районного пiдпорядкування.

Вiдпуск електроенергiї зазначеним споживачам за пiльго-

вими тарифами здiйснюють пiдприємства Мiнiстерства енер-

гетики i електрифiкацiї України, а також всi пiдприємства,

що виробляють i передають електроенергiю, незалежно вiн їх

вiдомчого пiдпорядкування, зокрема пiдприємства, не пiд-

ключенi до електричних лiнiй електропередач цього мiнiстер-

ства. Порядок пiдключення споживачiв до електричних ме-

реж електроопалювальних приладiв пiдвищеної потужностi

визначається Мiненерго України.

Чинне законодавство України передбачає вiдповiдальнiсть

пiдприємств Мiненерго України за неналежне забезпечення

споживачiв електроенергiєю. Збитки, завданi сiльським спо">

живачам позаплановим чи аварiйним вiдключенням електро-

енергiї, компенсуються у пiвторакратному розмiрi за рахунок

винних у цьому пiдприємств i органiзацiй Мiнiстерства енер-

гетики i електрифiкацiї України.

5. Правове регулювання вiдносин, якi нипикакггь при за-

безпеченнi сiльського населення i топяровиробиикiв телефон-

ним звязком, регулюються Законом України "Про прiори-

тетнiсть соцiального розвитку села та АПК у народному гос-

подарствi", а також Правилами користування мiською i

сiльською телефонною мережею в Українi. Сiльськогосподар-

ськi пiдприємства й органiзацiї можуть брати участь у телефо-

нiзацiї населених пунктiв та господарств. Роботи по будiв-

ництву лiнiйних та стацiонарних споруд внутрiшньовиробни-

чого телефонного звязку в колективних та iнших сiльсько-

господарських пiдприємствах за рахунок їх власних коштiв

виконуються силами будiвельно-монтажних органiзацiй Мi-

нiстерства звязку України. Сiльськогосподарськi товарови-

робники вправi обєднувати капiтальнi вкладення на будiв-

ництво загальних обєктiв телефонного звязку. При цьому

розмiр пайової участi визначається проектною органiзацiєю

504 .нуцiЕпд пiч-1дц1 -"у Роздiл ХХНi

пропорцiйно до потреб господарств - пайовикiв у послугах

телефонного звязку.

6. Вiдповiдно до ч. З ст.13 Закону України "Про прiоритет-

нiсть соцiального розвитку села i АПК у народному господар-

ствi", обгрунтована потреба сiльських жителiв у паливi забез-

печується у повному обсязi. Порядок забезпечення паливом

сiльських жителiв i сiльськогосподарських товаровиробникiв

визначається на загальнодержавному та мiсцевому рiвнi через

визначення потреб населення i сiльськогосподарських пiд-

приємств у палицi та встановлення компенсацiй громадянам

для придбання палива. Вiдповiдальнiсть за забезпечення па-

ливом сiльського населення несуть обласнi та районнi дер-

жавнi адмiнiстрацiї, а також органи мiсцевого самоврядуван-

ня. Облiк громадян для забезпечення твердим паливом здiй-

снюється за мiсцем постiйного проживання органами мiсце-

вого самоврядування.

7. Взаємовiдносини щодо забезпечення сiльських населе-

них пунктiв та сiльськогосподарських товаровиробникiв га-

зом регулюються чинними законодавчими та пiдзаконними

актами. Подача i приймання газу здiйснюється на пiдставi до-

говорiв, що укладаються щорiчно мiж газопостачальними

органiзацiями, постачальниками i споживачами - пiдприєм-

ствами сiльського господарства, якi одержують газ безпосе-

редньо вiд газозабезпечувальної органiзацiї чи постачальника,

мiж газозабезпечувальними органiзацiями i газозбутовими ор-

ганiзацiями, що експлуатують газове господарство у мiстах,

селищах мiського типу i сiльських населених пунктах. У назва-

них договорах, крiм iнших умов, визначаються також пiдстави i

види майнової вiдповiдальностi за порушення зобовязань.

8. Закон, України "Про прiоритетнiсть соцiального роз-

витку села i АПК" (ст. 13) закрiплює переваги щодо забезпе-

чення жителiв села товарами масового вжитку, автотранспор-

том i будiвельними матерiалами. Зокрема, товари масового

споживання для села i мiста реалiзуються за єдиними цiнами.

Забезпечення ними пенсiонерiв, ветеранiв та iнвалiдiв, вдiв,

дiтей-сирiт та багатодiтних сiмей здiйснюється за однаковими

для мiста i села нормативами. Сiльським жителям, якi працю-

ють в агропромисловому комплексi та соцiальнiй сферi села,

видiляється половина державних ринкових лiмiтiв на авто-

транспорт i 90 вiдсоткiв - на будiвельнi матерiали. При цьому

їм гарантується першочерговий продаж сiльськогосподар-

ської технiки, iнвентаря та iнших товарiв.

Частина третя

Аграрнi

господарчо-пiдприємницькi

правовiдносини

Роздiл XXIV

СУБ¦КТИ ГОСПОДАРЧО-ПiДПРИ¦МНИЦЬКИХ

ПРАВОВiДНОСИН

1. Характеристика аграрних господарчо-

пiдприємницьких правовiдносин

Виробництво товарної сiльськогосподарської продукцiї

являє собою передумову виникнення i економiчну основу

функцiонування ринкових економiчних вiдносин мiж учасни-

ками цього виробництва. У сiльському господарствi України

такими учасниками є колективнi i державнi сiльськогоспо-

дарськi пiдприємства, орендарi сiльськогосподарських зе-

мельних угiдь, селянськi (фермерськi) господарства, особистi

(власнi) пiдсобнi домашнi господарства громадян. Виробни-

цтво сiльськогосподарської продукцiї як товару є першоряд-

ним завданням i метою виробничо-господарської дiяльностi

(окрiм власникiв особистих пiдсобних господарств). Останнi

займаються виробництвом сiльськогосподарської продукцiї,

головним чином, для задоволення своїх власних потреб у цiй

продукцiї. Вони беруть участь у ринкових товарно-грошових

вiдносинах шляхом реалiзацiї лишкiв цiєї продукцiї -ваготi-

вельним органiзацiям споживчої кооперацiї i на мiсцевому

ринку.

Модель (структуру) ринкових аграрно-економiчних вза-

ємин, що виникають у процесi виробництва сiльськогоспо-

дарської продукцiї та її реалiзацiї, доцiльно визначати, по-

клавши в основу економiчне та правове становище її вироб-

никiв. Для цього необхiдно проаналiзувати i синтезувати їхнi

виробничо-господарськi, фiнансовi та господарсько-договiрнi

вiдносини.

В умовах функцiонування аграрного сектора України основ-

ними виробниками сiльськогосподарської продукцiї є колек-

тивнi та державнi сiльськогосподарськi пiдприємства.

Субєкти господарчо-пiдприємницьких правовiдносин

зд

507

Ринковi економiчнi вiдносини є лише частиною тих

складних виробничо-господарських вiдносин, у якi доводить-

ся вступати виробникам сiльськогосподарської продукцiї.

Виробництво останньої - це предмет ринкових економiчних

вiдносин, якi за своїм економiчним характером та змiстом

є товарно-грошовими. Користуючись вiдомою формулою

Т-Г-Т (товар-грошi-товар) можна стверджувати, що ринко-

вi економiчнi вiдносини - це вiдносини мiж товаром до гро-

шей i мiж грiшми до товару.

Метод виробничо-господарської дiяльностi виробникiв

сiльськогосподарської продукцiї є одержання прибутку, на

що й спрямована їх пiдприємницька дiяльнiсть. Згiдно iз ст. i

закону "Про пiдприємництво" остання здiйснюється шляхом

виробництва продукцiї, надання послуг, вимжнння робiт.

Кожному з даних видiв пiдчриї мницької дiяльностi ЕiЛiiСТИВi

свої види, форми, засоби участi у ринкових економiчних >iд-

носинах.

Виробники сiльськогосподарської продукцiї займаються

пiдприємницькою дiяльнiстю i за потребою користуються по-

слугами пiдприємств (органiзацiй), що спецiально утворенi

для їхнього обслуговування (ремонтно-технiчнi пiдприєм-

ства, мiжгосподарськi пiдрядно-будiвельнi органiзацiї, аїрохi-

мiчнi пiдприємства). У зазначених випадках iснуючi мiж ни-

ми пiдприємницько-економiчнi вiдносини є тонiїрно-грошо-

вим i, у свою чергу, юридичне оформляються шляхом укла-

дання договорiв. Без одержання таких послуг виробник

сiльськогосподарської продукцiї не змiг би здiйснювати свою

власну виробничо-господарську дiяльнiсть.

Самостiйний вид ринкових економiчних вiдносин i пiд-

приємницької дiяльностi становить сфера матерiально-тех-

нiчного забезпечення сiльськогосподарського виробництва.

Саме завдяки цим вiдомствам забезпечується матерiально-

технiчне постачання колективних i державних сiльськогоспо-

дарських пiдприємств тракторами, комбайнами, iншою технi-

кою, мiнеральними добривами, отрутохiмiкатами, пальним i

мастильними матерiалами, насiнням зернових, олiйних та iн-

ших культур, племiнною худобою, електроенергiєю тощо.

Сучаснi форми матерiально-технiчного забезпечення сiль-

ськогосподарського виробництва є рiзновидом ринкових еко-

номiчних вiдносин i, у свою чергу, мають власгииий кожному

з них договiрний засiб регулювання цих вiдносин. Крiм того,

Роздiл XXIV

Їм притаманнi вiдповiднi предмет дiяльностi, характер пiд-

приємництва, своєрiднiсть цiнових i розрахункових компо-

нентiв.

Специфiчну передумову i своєрiдну сферу ринкових еко-

номiчних вiдносин за участю виробникiв сiльськогосподар-

ської продукцiї являє їхня фiнансово-кредитна дiяльнiсть.

Це, по-перше, внутрiпiїнюгосподарське фiнансове забезпе-

чення дiяльностi виробникiв у виглядi наявних власних фi-

нансових ресурсiв, заборi оiш постi по кредитах, потреби в

кредитах для здiйснення тоннрного виробництва. По-друге, в

умовах впровадження i функцiонування ринкових економiч-

них вiдносин грошi самi стають товаром, а їхнiй господар

(банк) - учасником цих вiдносин. По-третє, в умовах впро-

вадження ринкових економiчних вiдносин iстотно змiнились

функцiї кредитора. Зараз вiн як субєкт пiдприємницької дi-

яльностi прагне мати вiд неї свiй власний прибуток, а не тiль-

ки контролювати стан виробничо-господарської й фiнансо-

во-кредитної дiяльностi виробникiв, яким надано кредити.

Змiнилась сама сутнiсть. Здiйснюваний кредиторами конт-

роль у першу чергу спрямований на захист своїх власних iн-

тересiв. Для недержавних банкiв держава є лише однiєю iз

сторiн їхнiх кредитних правовiдносин.

2. Виробники сiльськогосподарської продукцiї стають

учасниками власне ринкових економiчних вiдносин лише на

стадiї реалiзацiї виготовленої ними продукцiї або на стадiї

придбання необхiдної для них продукцiї iнших виробникiв.

Специфiка конкретних ринково-економiчних взаємин ви-

являється в результатi аналiзу зовнiшнiх економiчних звязкiв

кожного окремого виробника.

Предметом цих вiдносин є товарна частина цiєї продукцiї

та матерiальна вигода (грошi, одержанi вiд її реалiзацiї). В

цьому випадку виникають вiдносини Т-Г (товар-грошi).

Вони, у свою черiу, предмет вiдповiдного правового регу-

лювання.

Пiд час придбання виробником сiльськогосподарської

продукцiї необхiдних йому матерiально-технiчних засобiв

створюються вiдносини Г-Т (грошi-товар), що також є рин-

ково-економiчними i юридичне регульованими, властивими

для них аграрними договiрними зобовязаннями.

Розвиток суспiльного виробництва в цiлому i аграрного

виробництва зокрема, привiв до розширення кола виробникiв

Субєкти господарчо-пiдприємницьких правовiдносч 509

i споживачiв сiльськогосподарської продукцiї та до появи по-

середника бiльш досконалого i органiзацiйно ефективнiшого

регулювання процесу суспiльного обмiну, фуiiкцiонушiиня

посередника в системi ринкових економiчних взаємин викли-

кало потребу у його правовiй персонiфiкацiї як учасники пра-

вовiдносин процесу обмiну.

Грошова i натуральна форми розрахункiв за сiльськогоспо-

дарську продукцiю з її виробниками є своєрiдною особливiс-

.тю ринкових товарно-грошових вiдносин.

Колективнi та державнi сiльськогосподарськi пiдприєм-

ства, селянськi (фермерськi), оренднi господарства виробля-

ють ще й таку продукцiю, на яку державнi замовлення не пе-

редбачаються. В результатi цього її виробники як субєкти

права власностi (а радгоспи як субєкти приiiи (iонного госпо-

дарського вiдання) користуються правом реалiзувати цю про-

дукцiю за допомогою iнших правових засобiв. Економiчнi

вiдносини, що при цьому виникають, за своїм економiчним

правовим змiстом також є ринковими товарно-грошовими

вiдносинами.

Предметом ринкових вiдносин є продукцiя допомiжних

галузей сiльського господарства, товарна продукцiя пiдсобних

виробництв та мiсцевих промислiв, продукцiя заводiв, цехiв

по виробництву консервiв, вина, мясо-молочної продукцiї,

борошна, олiї, меду тощо.

У процесi закупiвель є загальнопоширсним обмеження

прав виробникiв сiльськогосподарської ii|юдукцiї з боку заго>-

тiвельних органiзацiй i переробних пiдприємств. У першу

чергу воно виявляється через навмисне виправленi показни-

ки якостi сiльськогосподарської продукцiї (завищення кис-

лотностi, цукристостi бурякiв, даних про вгодованiсть худоби,

зменшення жирностi молока, вологостi зернових культур та

iн.). Така практика призводить до утворення на складах заго

гiвельних органiзацiй лишкiв продукцiї, а на переробних пiд-

приємствах створюються можливостi для одержання необлi-

кованої продукцiї реалiзацiї її рiзними неправомiрними спо-

собами та одержання додаткових прибуткiв за рахунок вироб-

никiв сiльськогосподарської сировини.

3. iснуючi економiчнi й правовi обмеження виробникiв за

умов реалiзацiї сiльськогосподарської продукцiї шляхом ви-

конання державних замовлень i договорiв контрактацiї при-

мушують розвивати допомiжнi галузi сiльськогосподарського

Роздiл XXIV

виробництва i повнiше використовувати можливостi вiльних

ринкових економiчних взаємин. Виникає потреба в удоско-

наленнi органiзацiйно-правових ((юрм розширення допомiж-

них галузей i пiдсобних виробництв, в пошуку нових засобiв

пiдприємництва та нових джерел прибуткiв з метою еконо-

мiчного змiцнення кожного господарства.

Впровадження ринкових аграрно-скономiчних вiдносин

буде результативним лише за умони повної господарської са-

мостiйностi виробника при пиiнпчспiй спецiалiзацiї його пiд-

приємницької дiяльностi, прямiй зацiкавленостi виробляти

таку сiльськогосподарську продукцiю, яка забезпечить одер-

жання найбiльшого прибутку.

Успiшний розвиток виробничо-господарської дiяльностi

виробникiв сiльськогосподарської продукцiї прямо залежить

вiд попиту на ринку. Потреби ринку стають визначальним

фактором виробничо-господарської дiяльностi пiдприємств.

Впровадження ринкових економiчних вiдносин вимагатиме

вiд виробника пiдвищення ефективностi виробничих проце-

сiв, збiльшення кiлькостi вироблюваної продукцiї, полiпшен-

ня її якостi та асортименту, вдосконалення системи розподiлу

одержуваних прибуткiв. Зумовлена закономiрностями ринко-,

вих економiчних засад еволюцiя виробництва сприятиме

збiльшенню товарiв, виникненню у споживачiв можливостi

купувати товари з меншими затратами, активiзацiї товарно-

грошових вiдносин у сферi виробництва i збуту товарної

сiльськогосподарської продукцiї, а в цiлому - подальшому

розвитку сiльськогосподарського виробництва.

Аграрнi ринковi економiчнi вiдносини мають своєю еко-

номiчно-правовою основою здiйснювану сiльськогосподар-

ським товаровиробником усю свою господарську дiяльнiсть.

За своєю сутнiстю вона с своєрiдною зовнiшньою економiко-

правовою дiяльнiстю, характеризується вiдповiдними органi-

зацiйно-правовими елементами i економiко-правовим змiс-

том господарчо-пiдприємницьких аграрно-ринкових право-

вiдносин.

4. У процесi реалiзацiї цих правовiдносин застосовуються

норми аграрного права, цивiльного права, земельно-еконо-

мiчного права, адмiнiстративного права, фiнансового права,

банкiвського i податкового законодавства у тiй їхнiй частинi,

що спрямована на забезпечення функцiонування аграрних

Субєкти господарчо-пiдгузиємнищькйх правовiдносин 511

товаровиробникiв як юридичних осiб та їхньої безпосередньої

участi у ринкових економiчних вiдносинах. ,

Аграрнi ринковi економiчнi вiдносини i правовiдносини

характеризуються рiвноцiнним, побудованим на одноманiт-

ному застосуваннi усiх видiв (форм) власностi i праiiа iиiас-

ностi. Для споживача сiльськогосподарської продукцiї харчо-

вих продуктiв, продуктiв рослинного i тваринного походжен-

ня, в тому числi i для пiдприємств легкої промисловостi, не

має значення, яким з iснуючих у суспiльствi власникiв (ко-

лективно-кооперативне або державне сiльськогосподарська

пiдприємство, селянське (фермерське) або селянське приватг

не пiдсобне господарство виробило i пропонує йому придба-

ти будь-який вид сiльськогосподарської продукцiї. Такими ж

рiвноправними в сферi аграрних ринкових економiчних пра-

вовiдносин є система застосовуваного в сiльському господар-

ствi органiзацiйно-правового виду обслуговування i способiв

реалiзацiї сiльськогосподарської продукцiї i сировини.

Теорiєю права України однозначно визнано те, що пред-

метом самостiйної галузi аграрного права є внутрiшньогоспо-

дарськi органiзацiйно-правовi, членськi, управлiнськi, майно-

вi, земельнi, трудовi та соцiальнi вiдносини i вся внутрiшньо-

господарська дiяльнiсть сiльськогосподарських, пiдприємств

як товаровиробникiв, пiдприємств i суспiльних утворень,

(КСГТ, ВСГК, АСГТ) покликаних задовольняти життєвi по-

треби працiвникiв сiльського господарства. Аграрнi господар-

чо-пiдприємницькi (зовнiшнi вiдносно внутрiшньо-господар-

ських) вiдносини є складовою частиною сiльського господар-

ства як галузi народного господарства в цiлому. Виходячи iз

засад нерозривного дiалектичного звязку i взаємодiї, що є ха-

рактерними для народного господарства в цiлому, у такiй же

взаємозалежностi перебувають аграрнi господарчо-пiдприєм-

ницькi правовiдносини. Специфiка сiльськогосподарських

виробничих вiдносин зовнi вiдповiдає особливостi сiльсько-

господарських (аграрних) взаємин в системi, в першу чергу,

цивiльного права, що головним чином проявляється в iсну-

ваннi таких видiв договiрних зобовязань, без застосування

яких було б неможливим iснування зовнiшнiх аграрних пра-

вовiдносин. Саме такi види договiрних правовiдносин, безпе-

речно цивiльно-правових за своєю правовою природою i сут-

нiстю, є пiдстави визнавати аграрно-договiрними зобовязан-

нями. Решта договорiв, сторонами яких можуть бути сiль-

512 роздiл ххiу

ськогосподарськi пiдприємства, подiбних рис не мають i роз-

глядаються як цивiльно-правовi договори. До них, зокрема,

правомочно вiднести договори оренди земельної дiлянки або

майна, фiнансово-кредитнi зобовязання, включаючи договiр

лiзингу та iн.

За сучасних умов впровадження ринкових економiчних за-

сад, застосовуваних при реалiзацiї сiльськогосподарської про-

дукцiї i в тому числi сiльськогосподарської сировини для пе-

реробної харчової i легкої промисловостi, використання то-

варних торгових бiрж та iнше обслуговування сiльського гос-

подарства також можна розглядати як зовнiшнi аграрнi або ж

цивiльно-правовi зобовязання.

Своєрiдною правовою природою i юридичною сутнiстю

характеризуються адмiнiстративно-правовi вiдносини, учас-

никами яких з одного боку є органи державної влади i дер-

жавного управлiння, а з iншого сiльськогосподарськi пiдпри-

ємства. Аграрно-адмiнiстративними пiдставне розглядати вiд-

носини з права державно-правового регулювання сiльського

господарства. Саме внаслiдок їхнiх властивостей охоплюванi

ними державно-правовi норми, в тому числi адмiнiстративно-

правовi, становлять собою iнститут державно-правового регу-

лювання сiльського господарства. За своїм мiсцем в системi

права України вони є iнститутом аграрного права. Маються

на увазi органи, що здiйснюють державне управлiння сiль-

ським господарством та державнi iнспекцiї, що проводять

державний контроль i функцiонують для охорони здоровя

громадян, додержання вимог виконання законодавства про

ветеринарiю, стан карантину рослин, насiнництва, застосу-

вання отрутохiмiкатiв, iмпорт сiльськогосподарської продук-

цiї та iншої сiльськогосподарської сировини. Правовiдноси-

ни, що при цьому виникають, мають безпосереднє вiдношен-

ня до дiяльностi сiльськогосподарських товаровиробникiв i на

цiй пiдставi розглядаються як адмiнiстративно-правовi вiдно-

сини. Тi ж адмiнiстративнi правовiдносини з органами держа-

ви та її управлiння стосуються сiльськогосподарських пiдпри-

ємств як будь-яких iнших державних або громадських органi-

зацiй i є чисто адмiнiстративними правовiдносинами. До дi-

яльностi сiльськогосподарських пiдприємств як до субєктiв

аграрного права вони прямих правомочностей не мають.

Оути господарчо-пiдприємницьких правовiдносин

513

81 2. Субєкти зовнiшнiх аграрних правовiдносин

в агропромисловому комплексi

ї. Життєдайну складову народного господарства України

становить сiльське господарство з його мiльйонами гектарiв

благодатних земель сiльськогосподарського призначення,

вiдданими справi землеробства селян-трудiвникiв сiльського

господарства, пiдприємств, фермерських i приватних пiдсоб-

них господарств, що функцiонують з властивими їм внутрiш-

ньогосподарськими правовiдносинами, полiтичними, еконо-

мiчними, соцiальними проблемами. Високiй ефективностi

сiльськогосподарського виробництва обєктивно сприяють

при належнiй допомозi i вiдповiдному цiлеспрямованому уп-

равлiннi з боку держави сучаснi форми органiїпцiї дiяльностi

колективно-кооперативних i державних сиiьськоiх>сiiолар-

ських товаровиробникiв, акцiонерних товариств, селянських

(фермерських) господарств.

Сiльське господарство вiдповiдатиме сучасному рiвню ли-

ше за умови його тiсного звязку з утвореннями агропромис-

лового комплексу. Останнiй становить собою поєднання в

єдиному органiзацiйно-правовому сполученнi i управлiннi та-

ких суттєвих факторiв у виглядi обєднань, якi забезпечують

науково-програмнi розробки i їх впровадження i забезпечен-

ня рацiонального використання сiльськогосподарських угiдь,

сучасних технологiй.

Серед субєктiв зовнiшнiх аграрних правопiдiїосип першо-

рядне мiсце належить утворенням, що охоплюються Держав-

ним комiтетом харчової промисловостi Укрпїни, Пртюний

статус цього вiдомства визначений Положенням про Комiтет

харчової промисловостi України, затвердженим Указом Пре-

зидента України вiд 5 лютого 1998 р. Укрхарчопром є цен-

тральним органом виконавчої влади, який пiдпорядковується

Мiнiстерству агропромислового комплексу України та безпо-

середньо забезпечує реалiзацiю державної полiтики у сферi

харчової i переробної промисловостi, здiйснює заходи щодо

гарантування продовольчої безпеки держави. Основними зав-

даннями Укрхарчопрому є участь у розробленнi пропозицiй з

основних напрямiв аграрної та промислової полiтики, реалi-

зацiї державної полiтики у сферi розвитку харчової та пере-

робної промисловостi, вiн бере участь у безпосереднiй органi-

зацiї i контролi за виконанням загальнодержавних i регiо-

нальних програм, поточних планiв економiчного та соцiаль-

17 В. Янчук

514

ного розвитку харчової i переробної промисловостi, соцiаль"

ної сфери села та iн.

Укрхарчопром також удосконалює механiзм вирiшення

функцiональних (управлiнських) питань галузевого i мiжгалу-

зевого характеру, структурної перебудови харчової i перероб-

ної промисловостi, бере участь у реформуваннi майнових i зе"

мельних вiдносин на оснонi збереження та якiсного оновлен-

ня наявного ресурсною потенцiалу, у подоланнi негативних

кризових явищ. Особливої значущостi набуває його участь в

органiзацiї продовольчою ринку, маркетингу у сферi матерi-

ально-технiчного постачання i збуту продукцiї, розробленнi

заходiв, спрямованих на активiзацiю зовнiшньоекономiчної

дiяльностi- До повноважень Укрхарчопрому вiднесено рад iн-

ших важливих завдань, в тому числi безпосередню органiза-

цiю роботи, спрямованої на забезпечення дотримання вимог

законодавства у процесi експлуатацiї природоохоронних

обєктiв, рацiонального використання водних та iнших при-

родних ресурсiв.

Укрхарчопром у межах своїх повноважень на основi та на

виконання актiв законодавства видає накази, органiзовує i

контролює їх виконання. Нормативно-правовi акти цього вi-

домства пiдлягають державнiй реєстрацiї. Рiшення Укрхар-

чопрому, прийнятi в межах його повноважень, є обовязкови-

ми для виконання центральними i мiсцевими органами вико-

навчої влади, органами мiсцевого самоврядування, пiдприєм-

ствами, установами та органiзацiями всiх форм власностi та

громадянами.

2. У системi субєктiв зовнiшнiх аграрних правовiдносин

важливе мiсце належить еуспiльно-державним органам, що

вiдають продовольством.

Нинi в Українi, замiсть Головного управлiння хлiбопро-

дуктiв, Головного управлiння комбiкормової промисловостi,

функцiонує Державна акцiонерна компанiя "Хлiб України",

заснована 22 серпня 1996 р. Правосубєктнiсть цiєї компанiї

визначається її Статутом, затвердженим постановою Кабiнету

Мiнiстрiв України 12 листопада 1996 р., завдяки чому вiн має

юридичну силу пiдзаконного акта.

Як i належить подiбного роду актам Статут мiстить в собi

положення про повну i скорочену назву компанiї, її юридич-

ну адресу. Компанiя має права юридичної особи вiд дня її

державної реєстрацiї. Вона має право вiдкривати рахунки (у

Субєкт госпаїдарчо-пiдприємницьюiх правовiдносин 515

валютi України та iноземнiй валютi) для зберiгання коштiв i

здiйснення усiх видiв розрахункових, кредитних, касових опе-

рацiй, у будь-яких установах банкiв як за мiсцем реєстрацiї

компанiї, так i в мiсцях розташування її фiлiй та представ-

ництв, вiдповiдно до законодавства України. Майно компанiї

становлять основнi фонди та оборотнi кошти, а також цiн-

ностi, вартiсть яких вiдображається в балансах компанiї, її

майно є власнiстю держави i закрiплюється за нею на правi

повного господарського вiдання.

Як субєкт управлiнської та господарської дiяльностi ком-

панiя "Хлiб України" забезпечує iнтереси держави щодо заку-

пiвлi до державних ресурсiв за державним замовленням зерна,

елiтного i сортового насiння, його зберiгання та розподiлу

мiж споживачами за погодженням з Кабiнетом Мiнiстрiв Ук-

раїни, а також бере участь у посередницьких операцiях щодо

закупiвлi зерна, продуктiв його переробки, незсрнової сиро-

вини, сiльськогосподарської продукцiї для загальнодержав-

них, регiональних та iнших потреб на внутрiшньому ринку та

з метою одержання прибутку.

Правомочнiстю компанiї є здiйснення експортно-iмпорт-

них операцiй iз зерном, продуктами його переробки, незерно-

вою сировиною, сiльськогосподарською продукцiєю та тех-

нологiчним обладнанням як за своїми, так i мiжурядовими

угодами-

Статутом визначається предмет дiяльностi компанiї

(п. 18). Це перш за все розроблення билинсiи держимних ре-

сурсiв зерна та насiння для АВТОНОМНОЇ Республiки Крим i

областей, органiзацiя виконання державного замовлення та

використання державних ресурсiв зерна i насiння за пого-

дженням з Кабiнетом Мiнiстрiв України; зберiгання закупле-

ного до державних ресурсiв елiтного i сортового насiння; про-

вадження посередницької та торгiвельно-закупiвельної дiяль-

иостi, спрямованої на задоволення потреб пiдприємств i ре-

гiонiв у продовольчому та фуражному зернi, продуктах його

переробки, незерновiй сировинi, елiтному i сортовому насiн-

нi, вивченнi конюнктури ринку. На компанiю покладається

обовязок забезпечувати виробництво борошна, крупiв, хлi-

бобулочних i макаронних виробiв, комбiкормiв та iнших хар-

чових i кормових продуктiв. Важливою правомочнiстю ком-

панiї слiд вважати визначення та вивчення основних напря-

мiв технологiї удосконалення, технологiї приймання, оброб-

17

516

ки, зберiгання зерна, борошномельно-крупяногр, комбiкор-

мового, хлiбопекарського i макаронного виробництва, та iн-

ших питань. ;

Статут мiстить в собi правовi норми про права акцiонерiв,

органи управлiння та їхнi повноваження.

3. Успiшна виробничо-господарська пiдприємницька дi-

яльнiсть сiльськогосподарських товаровиробникiв перебуває

в прямiй залежностi пiд стану їхнього матерiально-технiчного

забезпечення, рсмонтно-тсхпiчного та iншого обслуговуван-

ня. За сучасних умов й Українi зазначенi функцiї виконує Ук-

раїнський державний концерн матерiально-технiчного i сер-

вiсного забезпечення агропромислового комплексу. Створен-

ня концерну схвалено постановою Ради Мiнiстрiв України

"Про створення Українського державного концерну по мате-

рiально-технiчному i сервiсному забезпеченню агропромис-

лового комплексу" вiд ЗО березня 1991 р. Його дiяльнiсть рег-

ламентується чинним законодавством України i Статутом

концерну.

Як зазначено в Статутi, концерн створений для координа-

цiї дiяльностi, захисту прав, представлення загальних iнтере-

сiв учасникiв концерну у державних та iнших органах, мiжна-

родних органiзацiях на основi виконання добровiльної цен-

тралiзацiї функцiй науково-технiчного i виробничого розвит-

ку, а також iнвестицiйної, фiнансової, зовнiшньоекономiчної

дiяльностi. Концерн є юридичною особою, володiє власним

вiдокремленим майном, що складає його статутний фонд. Вiн

дiє на принципах господарського розрахунку, має самостiй-

ний баланс, розрахунковий та iншi рахунки в банку, в тому

числi для здiйснення зовнiшньоекономiчних розрахункiв.

Пiдприємства та обєднання - засновники, а також iншi пiд-

приємства, що добровiльно входять до складу концерну, збе-

рiгають свою самостiйнiсть, права юридичної особи вiдповiд-

но до чинного законодавства.

Концерн "Украгротехсервiс" разом з пiдприємствами та

обєднаннями, що входять до його складу, виконує вiдповiднi

) Концерн "Украгротехсервiс" створено на пiдставi рiшення установчої

конференцiї представникiв республiканських i обласних виробничих обєд-

ань та пiдприємств, а також представникiв колгоспiв, радгоспiв та iнших

пiдприємств, обєднань та формувань агропромислового комплексу. Концерн

"Украгротехсервiс", що входить в систему управлiння агропромисловим

комплексом України.

Субєкти госпсщарчо-пiдприєиницьких правовiдносин 517

функцiї. Основними серед них є: по-перше, виявлення по-

треб пiдприємств агропромислового комплексу в матерiаль-

но-технiчних ресурсах i забезпечення КСГП, ВСГК, АСГТ,

ДСГП та селянських фермерських господарств, орендарiв

землi, переробних, будiвельних та iнших пiдприємств та орга-

нiзацiй АПК тракторами, автомобiлями, причепами, сiльсь-

когосподарськими машинами, мелiоративною i землерийною

технiкою, металами, трубами, будiвельними ресурсами та iн.;

по-друге, здiйснює комплектування сiльськогосподарських та

iнших будов агропромислового комплексу технологiчним та

сантехнiчним обладнанням, кабельно-провiдниковою про-

дукцiєю та iншими виробами i матерiалами по всiй номенкла-

турi замовника та iн.

Концерн "Украгротехсервiс" вступає в договiрнi вiднеси

ни з посередницькими органiзацiями i пiдприємствами з чи

тань делегованих засновниками, органiзує роботу по свосчас

ному укладанню договорiв з пiдприємствами та обєднаннями

концерну, забезпечує поставку матерiально-технiчних ресур-

сiв згiдно з договорами. Концерн бере на себе зобовязання

розмiщувати замовлення та здiйснювати централiзованi за-

купки, розподiл i реалiзацiю ресурсiв для забезпечення вироб-

ничої дiяльностi пiдприємств агропромислового комплексу.

Вiдповiдно iз чинним законодавством концерн провидить

зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть i виконує функцiї замонника

щодо iмпортних поставок матерiально-технiчних ресурснi.

Концерн "Украгротехсервiс" має право купувати, продава-

ти, здавати в оренду iншим юридичним особпм належнi без-

посередньо йому споруди, устаткування, транспортнi засоби,

iнвентар, сировину, iншi матерiальнi цiнностi, а також спису-

вати їх з балансу.

Внаслiдок складних економiчних умов, в яких нинi пере-

бувають сiльськогосподарськi товаровиробники, дiлова ак-

тивнiсть пiдприємств та обєднань концерну "Украгротехсер-

вiс" значною мiрою зменшилась.

4 В кiнцi 90-х рокiв Україна мала високо розвинуту мере-

жу мiжколгоспних будiвельних органiзацiй, заснованих на

правi спiльної часткової власностi колгоспiв; громадське тва-

ринництво мало добротнi тваринницькi примiщення, значну

кiлькiсть птахофабрик, розвивалось житлове будiвництво для

селян-колгоспникiв. У цi роки вiдбулось злиття мiжколгосп-

них будiвельних органiзацiй з державними науково-проект-

518 Роздiл ХХЩ

ними i будiвельними органiзацiями. На цiй основi 29 травня

1991 р. установча конференцiя органiзаторiв-засновникiв

кооперативно-державної корпорацiї "Украгропромбуд" при-

йняла i затвердила свiй Статут. Ця корпорацiя обєднала в со-

бi засоби i кошти, належнi мiжколгоспним будiвельним орга-

нiзацiям, що складають 72 вiдсотки i 28 вiдсоткiв коштiв Мi-

нiстерства сiльського будiвництва України. Таким чином, це

утворення становить собою спiльну часткову колективно-

державну власнiсть. Уряд України надiлив корпорацiю права-

ми органу дсржанiюю уiiрпiїлiiiня майном, яке є державною

власнiстю i належить корпорацiї на правi повного господар-

ського вiдання.

Статутом Української кооперативно-державної корпорацiї

по агропромисловому будiвництву "Украгропромбуд" визна-

чено, що корпорацiя є самостiйним обєднанням i має права

юридичної особи.

Корпорацiя має статус самостiйного позавiдомчого госпо-

дарського обєднання i без згоди засновникiв не може входи-

ти до складу державних, громадських та iнших структур уп-

равлiння (мiнiстерств, вiдомств), що виключає їх втручання в

дiяльнiсть корпорацiї.

Вiдповiдно до наданих засновниками функцiй корпорацiя

забезпечує координацiю дiй учасникiв мiж собою та зовнiш-

нiми i внутрiшнiми спецiалiзованими органiзацiями, пiдпри-

ємствами, науково-дослiдними i проектними iнститутами,

установами, iншими пiдроздiлами з метою бiльш ефективного

використання їх можливостей. Корпорацiя вiдає питаннями

iнвестицiйного процесу в спiльних iнтересах учасникiв кор-

порацiї; вдосконалення фiнансово-кредитного механiзму,

розробки та реалiзацiї цiльових програм в розвитку виробни-

чої та соцiальної бази з урахуванням конюнктури ринку.

Корпорацiя займається забезпеченням виробництва матерi-

ально-технiчними ресурсами, устаткуванням i основними

фондами, а також захистом обсягiв державного замовлення.

Наведене передбачено Декретом Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 15 груд-

ня 1992 р. "Про управлiння майном, що є у загально-державнiй власностi";

Декретом Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 19 лютого 1993 р. "Про управлiння

майном, що є у загально-державнiй власностi в будiвництвi та промисловостi

будiвельних матерiалiв", рiшеннями Ради корпорацiї з питань управлiння май-

ном мiжгосподарських пiдприємств i органiзацiй республiканського значення

та делегованих їй засновниками повноважень.

Субєкти господарчо-пiдприємницьких правовiдносин 519

Вищими органами управлiння в корпорацiї є Установча

конференцiя, а в наступний перiод - Рада корпорацiї. Статут

корпорацiї передбачає збереження економiчної самостiйностi

засновникiв на основi договiрної госпрозрахункової системи,

"й взаємодiї у виробничiй, науковiй, соцiальнiй та iнших сфе-

рах дiяльностi.

У визначеннi правового становища корпорацiї певну роль

вiдiграє Установчий договiр про створення української коо-

перативно-державної корпорацiї по агропромисловому будiв-

ництву "Украгропромбуд",який складають 8 його статей- Ос-

новнi положення цього договору знайшли своє закрiплення в

Статутi корпорацiї. Згiдно з п. 6 договору корпорацiя в разi

необхiдностi створює за рiшенням засновникiв свiй галузевий

комерцiйний (iнвестицiйний) банк, дiяльнiсть якого здiйсню-

ється за його Статутом, випускає цiннi папери i здiйснює

операцiї на ринку цiнних паперiв. У разi порушення Установ-

чого i господарчих договорiв, а також Статуту корпорацiї її

учасники можуть бути виключенi Радою з корпорацiї з вiд-

шкодуванням заподiяної їхнiми неправомiрними дiями шко-

ди з обовязковим виконанням їх договiрних зобовязань до

кiнця дiї договорiв.

У системi субєктiв зовнiшнiх аграрних правовiдносин

важливе мiсце належить установам банку, яких в Українi на-

раховується близько 160. Провiдну роль серед установ банкiв

займає Нацiональний банк України.

У забезпеченнi фiнансової дiяльностi сiльськогосподар-

ських товаровиробникiв певну роль вiдiїрає Акцiонерний ко-

мерцiйний агропромисловий банк "Україна". Правове стано-

вище цього банку визначається Законом "Про банки та їх дi-

яльнiсть", що прийнятий 20 березня 1991 р. i Статутом цього

банку. Статут акцiонерного комерцiйного агропромислового

банку "Україна" затверджено загальними звiтно-виборними

зборами акцiонерiв банку 26 квiтня 1996 р. iз змiнами i допов-

неннями, затвердженими загальними зборами акцiонерiв

банку 10 квiтня 1998 р. Цей банк належить до єдиної банкiв-

ської системи України гє акцiонерним товариством вiдкрито-

го типу.

Банк на комерцiйних засадах здiйснює комплексне обслу-

говування резидентiв та нерезидентiв України, забезпечуючи

прiоритетне обслуговування агропромислового сектора еко-

номiки. Згiдно з Статутом банк є економiчно самостiйним вiд

520

Роздiл XXIV

виконавчих i розпорядчих органiв державної влади в рiшен-

нях, повязаних з його оперативною дiяльнiстю, а також щодо

вимог i вказiвок, якi не вiдповiдають чинному законодавству.

Банк є юридичною особою з моменту реєстрацiї в Нацiональ-

ному банку i має самостiйний баланс. Банк володiє, користу-

ється i розпоряджається майном: будiвлями, спорудами, ос-

новними засобами, обладнанням, iнвентарем, iншими фон-

дами i коштами, що належать банку на правах колективної

власностi. Банк може використовувати своє майно для здiй-

снення господарської та iншої не забороненої законодав-

ством дiяльностi, зокрема, передавати його за плату чи без-

оплатно у володiння, користування або у власнiсть iншим

юридичним або фiзичним особам.

Банк несе повну вiдповiдальнiсть за використання i зберi-

гання довiрених йому клiєнтами грошових коштiв, цiнностей

i майна. Вiн несе вiдповiдальнiсть по своїх зобовязаннях усiм

належним йому майном, на яке за чинним законодавством

може бути звернено стягнення.

Правомочностi банку полягають у здiйсненнi ним вiдпо-

вiдних операцiй, а саме: залученнi i розмiщеннi грошових

вкладiв та кредитiв; здiйсненнi розрахункiв за дорученням

клiєнтiв, банкiв-кореспондентiв та їх касовому обслуговуван-

нi; веденнi рахункiв банкiв-кореспондентiв; фiнансуваннi ка-

пiтальних вкладень за дорученням власникiв або iнвестованих

коштiв; випуску платiжних документiв i цiнних паперiв (че-

кiв, акредитивiв, акцiй, облiгацiй, векселiв); купiвлi-продажу

i зберiганнi платiжних документiв, цiнних паперiв, а також

операцiй з ними; видачi поручительств, гарантiй та iнших зо-

бовязань за третiх осiб, що передбачають їх виконання в гро-

шовiй формi; придбаннi права вимоги поставки товарiв i на-

дання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та

iнкасацiї таких вимог (факторинг); придбаннi за власнi кошти

засобiв виробництна для передачi їх в оренду (лiзинг); купiвлi

органiзацiями i громадянами та продажу їм iноземної валюти

готiвкою i валюти, що знаходиться на рахунках i вкладах; ку-

пiвлi i продажу в Українi i за кордоном монетарних металiв;

залученнi i розмiщеннi дорогоцiнних металiв на рахунку i

вкладах та iнших операцiй з цими цiнностями вiдповiдно до

мiжнародної банкiвської практики.

Крiм цього до функцiй банку належать довiрчi операцiї

(залучення та розмiщення коштiв, управлiння цiнними папе-

Оубєкги господарчо-пiдприємнмцьких правовiдносин 521

рами та iншi) за дорученням клiєнтiв; надання консультацiй-

них послуг; проведення операцiй по касовому никонанню

державного бюджету за дорученням Нацiонал ьпого банку;

здiйснення iнших операцiй з дозволу Нацiонал ьного бшiку

України. Банк здiйснює банкiвськi операцiї на пiдставi дого-

ворiв, якими визначаються права та обовязки, вiдповiдилi

нiсть сторiн, строки, процентна ставка, розмiр плати за пс

слуги, санкцiї, способи забезпечення зобовязань та iншi уме

ви, що. не суперечать законодавству.

Серед дiючих в Українi комерцiйних банкiв слiд вiдзначи-

ти Акцiонерний комерцiйний банк розвитку нафтогазового

комплексу "Укрнафтогазбанк", обласнi та територiальнi ко-

мерцiйнi банки. ,;

3. Правосубєктнiсть переробних пiдприємств

Україна гiiдставно вважається аграрно-промисловою дер-

жавою. На її територiї функцiонують пiдприємства, що пере-

робляють сiльськогосподарську сировину i спроможнi вироб-

ляти основнi види продуктiв харчування, не лише для свого

населення, а й для продажу на мiжнародному ринку. Вона

має можливiсть виробляти вироби легкої промисловостi з

льону i конопель i задовольняти потреби в своїх оригiнальних

товарах свiтових покупцiв. Протягом останнiх десятилiть пе-

реробнi пiдприємства України були дсржимною власнiстю.

Виробники сiльськогосподарської сировини фактично були

позбавленi можливостi використовувати iначну чистину дохо-

дiв, одержуваних державою вiд реалiзацiї продуктiв переробки

(цукру, олiї, масла, молока, мясопродуктiв, тканин i виробiв

легкої промисловостi).

Не полiпшився економiчний стан сiльськогосподарських

виробникiв сировини i працiвникiв цих переробних пiдпри-

ємств i за сучасних умов, тобто пiсля роздержавлення i при-

ватизацiї майна цих пiдприємств.

Роздержавлення i приватизацiя майна переробних пiдпри-

ємств здiйснена вiдповiдно до Закону "Про приватизацiю

майна державних пiдприємств", прийнятого Верховною Ра-

дою України 4 березня 1992 р.. Закону "Про приватизацiю

невеликих державних пiдприємств (малу приватизацiю)",

прийнятого Верховною Радою України б березня 1996 р., а

також Закону "Про особливостi приватизацiї майна в агро-

522

промисловому комплексi, прийнятого Верховною Радою

України 10 липня 1996 р.

Органiзацiйно-правова основа роздержавлення i привати-

зацiї визначена Державною програмою приватизацiї майна

державних пiдприємств, затвердженою Верховною Радою Ук-

раїни 7 липня 1992 р. Вони передбачала змiну вiдносин влас-

ностi на засоби виробництва з метою їх якiсного вiдтворення

та ефективного використання; створення прошарку недер-

жавних власникiп як основи багатоукладної соцiально-орiєн-

тованої економiки; структурної перебудови економiки; стабi-

лiзацiї економiчного становища; розвитку конкуренцiї та

обмеження монополiзму; залучення iноземних iнвестицiй.

Наведенi вихiднi положення лягли в основу наступного зако-

нодавчого i нормативно-правового регулювання роздержав-

лення i приватизацiї.

Роздержавлення майна державних пiдприємств має забез-

печити перехiд права власностi вiд, держави до недержавних

структур i таким чином сприяти виникненню нових субєктiв

права власностi на роздержавлене майно. Першочерговiсть

встановлення майна, яке пiдлягає приватизацiї, перебуває в

прямiй залежностi вiд того, якою мiрою цi обєкти найбiльше

впливають на розвиток споживчого ринку: стримують процес

стабiлiзацiї державного бюджету чи гальмують економiчний

розвиток України, формуючи її ринкову економiку.

Приватизацiя являє собою такий суттєвий економiчний,

соцiальний i правовий фактор, внаслiдок здiйснення якого

визначається новий субєкт власностi i права власностi на

майно, яке було пiддане роздержавленню. Її результатом є ви-

никнення нових субєктiв права власностi - фiзичних або

юридичних осiб. Приватизацiя майна державних пiдприємств

агропромислового комплексу провадиться згiдно з Законом

"Про особливостi приватизацiї майна в агропромисловому

комплексi". Вiдповiдно до ст. 2 цього Закону в першу чергу

передбачено приватизацiю майна пiдприємств харчової про-

мисловостi, якi переробляють сiльськогосподарську сирови-

ну; борошномельно-крупяної та комбiкормової промисло-

востi, а також сервiсних, будiвельних, фiрмових торговель-

них, iнших несiльськогосподарських пiдприємств та органiза-

цiй агропромислового комплексу, якi виконують роботи i

надають послуги сiльськогосподарським товаровиробникам

незалежно вiд вартостi обєктiв приватизацiї. Приватизацiя їх

Субєкти юсподарчо-пiдприємнииiаких правовiдносин

523

здiйснюється шляхом перетворення у вiдкритi акцiонернi то-

вариства у порядку, що визначається Кабiнетом Мiнiстрiв

України, i ,

Утворення акцiонерних товариств на базi переробних пiд-

приємств зумовлено потребою надання кожному з його пра-

цiвникiв чи колишнiх їхнiх працiвникiв (якi стали пенсiоне-

рами) вiдповiдної частки у майнi пiдприємства у виглядi при-

ватної власностi.

Право на пiльгове придбання акцiй за номiнальною вар-

тiстю (за приватизацiйнi майновi сертифiкати, а також за

власнi кошти, компенсацiйнi сертифiкати у розмiрi, що не

перевищує половину вартостi приватизацiйних майнових сер-

тифiкатiв), мають працiвники пiдприємств, що приватизу-

ються. Працiвники сiльськогосподарських пiдприємств також

мають право на пiльгове придбання акцiй (за приватизацiйнi

майновi сертифiкати, а також за власнi кошти i компенсацiй-

нi сертифiкати у розмiрi, що не перевищує половину вартостi

приватизацiйних майнових сертифiкатiв).

Виходячи з засад трудового законодавства України правом

бути акцiонером переробного пiдприємства, як акцiонерного

товариства, надiленi особи, якi вийшли з цих пiдприємств на

пенсiю, звiльненi у звязку iз скороченням штатiв i не працю-

ють з моменту звiльнення на iнших пiдприємствах, особи, якi

мають право вiдповiдно до законодавства України повернути-

ся на попереднє мiсце роботи на цьому пiдприємствi, та iнва-

лiди, звiльненi у звязку з калiцтвом або професiйним захво-

рюванням за станом здоровя.

Майно, приватизоване у вiдповiдностi з Законом "Про

особливостi приватизацiї майна в агропромисловому ком-

плексi" характеризується певним правовим режимом.

Утворенi внаслiдок приватизацiї переробнi пiдприємства

за своєю суто виробничою ознакою є акцiонерними пiдпри-

ємствами. Стосовно ж своєї органiзацiйно-правової сутностi

обєднання акцiонерiв становить акцiонерне товариство, на-

дiлене правами юридичної особи.

В основi приватизацiйного процесу є засоби виробництва

та iнше майно переробного пiдприємства, що приватизуєть-

ся, як єдине цiле. Вони стають власнiстю колективу акцiоне-

рiв, а кожному окремому акцiонеру належать на правi приват-

ної власностi одержанi ним акцiї. Мiж пiдприємством i пра-

цiвником виникають трудовi правовiдносини, основанi на

524

Роздiл XXIV

трудовому договорi. Вiдносини, що випливають з права влас-

ностi на акцiї i трудовi вiдносини мiж собою не повязанi. Ак-

цiонер не зобовязаний брати участь у виробничiй дiяльностi

переробного пiдприємства своєю особистою працею. Тодi як

у колективному сiльськогосподарському пiдприємствi член

КСГП зобовязаний брати участь у колективному господарю-

ваннi особистою працею. Управлiння дiяльнiстю акцiонерно-

го переробного пiдприємства здiйснюють загальнi збори влас-

никiв акцiй (акцiонерiп) та обранi ними органи управлiння i

посадовi особи (керiвники, спецiалiсти). Цi органи управлiн-

ня здiйснюють керiвництво дiяльнiстю акцiонерного пере-

робного пiдприємства, визначають правовий режим статутно-

го виробничого i невиробничих фондiв, фонду оплати працi,

розмiру дивiдендiв на акцiї та iнших спецiальних фондiв, тоб-

то реалiзують право колективної власностi акцiонерного това-

риства. Правовiдносини, що виникають мiж державними i

акцiонерними утвореннями, якi здiйснюють керiвництво (уп-

равлiння) пiдпорядкованими їм переробними акцiонерними

товариствами (пiдприємствами) - оскiльки вони покликанi

здiйснювати виробничо-господарськi звязки i обслуговуван-

ня сiльськогосподарського пiдприємства - пiдставне вважати

аграрно-адмiнiстративними правовiдносинами.

Цi правовiдносини функцiонують по вертикалi. Правовiд-

носини мiж переробними i сервiсними пiдприємствами i

сiльськогосподарськими товаровиробниками (КСГП, ВСГК,

АСГТ, ДСГП) функцiонують по горизонталi, а за своєю

юридичною природою вони є аграрно-цивiльними правовiд-

носинами.

2. Переробнi пiдприємства i сiльськогосподарськi товаро"

виробники є субєктами пiдприємництва i на них повною мi-

рою поширюються вимоги щодо державної реєстрацiї (пере-

Науково-практичнiй проблемi колективної власностi в Українi була при-

свячена дискусiя, оргинiзоїшiш журналом "Право України" (Див. ж. "Право

України. 1996, № 1, с. 5-30). Окремi цивiлiсти твердили, що правовi норми з

приводу колективної власностi входять до правового iнституту приватної влас-

ностi на правi спiльної часткової власностi; юристи-аграрники визнають пра-

во колективної власностi самостiйним правовим iнститутом; фахiвцi з

господарчого права вважають, що колективну власнiсть розглядати рiзнови-

дом приватної власностi немає достатнiх пiдстав, оскiльки основанi на нiй

колективнi пiдприємства є надмiрно одержавленi (Див.: ПилипенкоА. Я., Щер-

бина В.С. Основи господарського права України. - К., 1998. - С. 21).

ИЯК> "ИИ-

х праi 525

реєстрацiї), що визначенi Полонкенням про державну реєст-

рацiю субєктiв пiдприємницької! дiяльностi. Воно затвердже-

но постановою Кабiнету Мiнiстрнв України 25 травня 1998 р.

Згiдно з цiєю постановою державнiй перереєстрацiї пiдляга-

ють тi субєкти пiдприємницької; дiяльностi, якi буди зареєст-

рованi до 1994 р.

Переробними та обслуговуючiими пiдприємстваши є хлiбо-

приймальнi пiдприємства, цукроьi комбiнати (заводи), масло-

заводи, мясокомбiнати, комбiкормовi заводи, птахофабрики,

консервнi та виноробнi пiдприємiства, утворення, що викону-

ють зрошувальнi роботи, здiйснвоють агрохiмiчне обслугову-

вання сiльськогосподарських пiдiдриємств. Правосубєктнiсть

кожного з них визначається аграрним законодавством стату-

том кожного товариства. Моментом виникнення правоздат-

ностi кожного утворення є час проведеної ним державної ре-

єстрацiї. З цього моменту у кожного з них виникають права

юридичної особи.

Вживаючи термiн "товаристiво" мають на увазi його

субєктний склад, учасниками iговариства, як певного су-

спiльного утворення, можуть бутщ громадяни i юридичнi осо-

би; вони обєднанi своєю спiльною метою, мають однакову

спецiальнiсть (професiю). Органiзацiйно-управлiнська особ-

ливiсть акцiонерного товариства полягає в тому, то пiдста-

вою створити i бути учасником товариства є наявнiсть У Гро-

мадянина або юридичної особи акцiї, яка належить йому на

правi власностi. Наявнiсть акцiй Породжує вiдповiднi майновi

наслiдки: залежно вiд вартостi i кiлькостi акцiй у їхнього влас-

ника виникають вiдповiднi майновi права. Залежно вiд кiль-

костi акцiй у їх власника виникає право управлiння майном,

дiяльнiстю акцiонерного товариства. Однак, на ВiДМiНУ вiд ут-

ворення (КСГП, ВСГК) вони не створюють для власника ак-

цiй трудових правомочностей; аюдц вiдокремлюють їх влас-

ника вiд матерiально-майнового субстрату акцiонерного това-

риства (фабрики, заводу, iншого виробничо-господарського

утворення). Наявнiсть акцiй безпосередньо визначає межу

майнових повноважень i майнової вiдповiдальностi акцiоне-

ра, наприклад, у разi невдалого господарювання, завершення

господарського року iз збитками, банкрутства i т. iн,

Одночасно термiн товариство (акцiонерне товариство)

охоплює собою вiдповiдний матерiально-майновий субстрат.

У ст. 1 Закону "Про господарськi товариства" господарським

526 РОЗДiЛ ХМУ

визнається кожне акцiонерне товариство, визнаються пiдпри-

ємства, установи, органiзацiї, створенi на засадах угоди мiж

юридичними особами i громадянами шляхом обєднання їх

майна i пiдприємницької дiяльностi з метою одержання при-

бутку. Характерною особливiстю акцiонерного товариства як

господарюючого субєкта є те, що в ньому сполучаються два

<види власностi i два субєкти права власностi. Акцiонер є

власником акцiї i субєктом права приватної власностi на неї.

Акцiонерне товариство обсднус власникiв акцiй у вiдповiд-

ний колектив i таким чином в особi акцiонерного товариства

виникає (створюється власниками акцiй) субєкт права ко-

лективної власностi. Оскiльки кожне акцiонерне товариство

надiлене правами юридичної особи, то субєктом права влас-

ностi є акцiонерне товариство як юридична особа. Реалiза-

цiєю права власностi вiдають органи управлiння акцiонерного

товариства i в першу чергу його вищий орган управлiння -

загальнi збори акцiонерiв.

Обєктом права власностi кожного акцiонера є приналеж-

на йому на правi приватної власностi акцiя. i як такий вiн бе-

ре участь в управлiннi справами акцiонерного товариства.

Обєктом права власностi акцiонерного товариства є його

статутний фонд, основнi й оборотнi фонди, фонд оплати пра-

цi, одержуванi доходи, цiннi папери, включаючи ту частину

акцiй, що залишилися у вiданнi товариства.

Право приватної власностi на акцiю може бути ним реалi-

зоване у випадках, передбачених Статутом (при одержаннi

дивiдендiв, при переуступцi (продажi) акцiї третiй особi та iн).

У системi економiчних вiдносин власностi акцiонерного това-

риства функцiя акцiї є подiбною до функцiї паю, приналеж-

ного в КСГП кожному його членовi, що є свiдченням одно-

рiдностi економiко-чравової сутностi колективної власностi.

3. Статут кожного аїрарного акцiонерного товариства вiд-

повiдає змiстовi Закону "Про господарськi товариства" та iн-

шим актам чинного законодавства. Виходячи iз ст. 12 цього

Закону визначається коло обєктiв права власностi товарист-

ва. Воно є субєктом права власностi майна, переданого йому

засновниками i учасниками у власнiсть; продукцiї, виробле-

ної товариством у результатi господарської дiяльностi, одер-

жаних доходiв; iншого майна, набутого на пiдставах, не забо-

ронених законом.

Субєкти господарчо-пiдприємницьких правовiдносин

527

Ризик випадкової загибелi або пошкодження майiа, що є

власнiстю товариства, або передане йому у користування не-

се товариство, якщо iнше не передбачено установчими доку-

ментами.

Правовий режим майна визначено, наприклад. Статутом

виробничо-торговельного товариства "Жмеринський; мясо-

комбiнат". Зокрема, майно i засоби виробництва товариства

е його власнiстю. Товариство дiє на принципах самофiнансу-

вання, самоокупностi i повної господарської самостiйностi.

Майно товариства складають його основнi i оборотнi кошм,

а також iншi цiнностi, вартiсть яких вiдтворюється в iiого ба-

лансi (п. б. i). Джерелами формування майна є: статутний

фонд - 18 мiльйонiв гри., який вноситься учасниками. Ста-

тутний фонд створюється вiдповщно до Засновнмцьiшї уро-

ди. Згiдно з Статутом закритого акцiонерного товариства "Вi-

та" (Бiлоцеркiвський маслозавод), створеного згiдно з нака-

зом фонду комунального майна Бiлоцеркiвського району вiд

5 грудня 1994 р. статутний фонд цього товариства Дорiвнює

25513250 тис. грн. Цей статутний фонд подiлено на Ю20530

простих iменних акцiй номiнальною вартiстю 25 тiс. грн.

кожна. Власник акцiй розпоряджається ними на свiй розсуд з

вiдома правлiння товариства.

Закон "Про господарське товариство" мiстить норму про

прибутки. Згiдно з ст. 15 прибуток товариства утворiоється з

надходжень вiд господарської дiяльностi пiсля покриття мате-

рiальних та прирiвняних до них витрат i витрат на оплату пра-

цi. З балансового прибутку товариства сплачуються (цдсотки

по кредитах банкiв та по облiгацiях, а також вносяться перед-

баченi законодавством України податки та iншi платежi до

бюджету. Чистий прибуток, одержаний пiсля зазначених роз-

рахункiв, залишається у повному розпорядженнi товариства,

яке вiдповiдно до установчих документiв визначає Напрями

його використання.

Статутом акцiонерного товариства "Жмеринський мясо-

комбiнат" (п. 6.11) передбачено, що iз коштiв статутного

фонду провадиться оплата тiльки господарської дiяльностi.

Виплата засновникам iз коштiв статутного фонду приводить-

ся у випадку безпосередньої участi у виробничо-господар-

ськiй дiяльностi, при узгодженому учасниками зниженнi за-

гального обсягу статутного фонду при лiквiдацiї товариства.

528 Роуiiл хяу

Статут сiльськогосподарського акцiонерного товариства

по вирощуванню насiння цукрових бурякiв "Жданiвське

мiстить в собi положення про статутний фонд. Початковий

статутний фонд товариства становить 80346 грн. i розподiля-

ється мiж його акцiонерами у виглядi 200870 простих iменних

акцiй. Номiнал кожної акцiї 0,40 грн. Товариство має право

збiльшувати або зменшувати розмiр статутного фонду. Рiшен-

ня про збiльшення статутного фонду приймається вищим ор-

ганом управлiння товариства. У Статутi мiститься норма що-

до розподiлу дивiдендiв. Розподiл i виплата дивiдендiв прово-

диться за рiшенням вищого органу управлiння товариства

пiсля складання рiчного звiту, його прийняття ревiзiйною ко-

мiсiєю i затвердження зборами уповноважених акцiонерного

товариства. Статут визначає порядок виплати дивiдендiв.

Спочатку нараховуються дивiденди акцiонерам, якi володiють

привiлейованими акцiями. iз суми, що залишилася, нарахо-

вуються дивiденди акцiонерам, якi володiють простими ак-

цiями пропорцiйно їх вартостi. Дивiденди, що припадають на

державну частину майна перераховуються в бюджет. Дивiден-

ди, що належать до виплати акцiонерам - власникам простих

iменних акцiй, розподiляються на двi частини, з яких одна

частина розподiляється мiж працюючими акцiонерами, про-

порцiйно отриманiй заробiтнiй платi за рiк, решта суми -

мiж всiма акцiонерами пропорцiйно вартостi їхнiх акцiй.

4. Неодмiнною складовою правосубєктностi акцiонерного

переробного товариства є його управлiнська дiяльнiсть. Ця

дiяльнiсть провадиться на засадах колективного самовряду-

вання, виборностi керiвних органiв, пiдзвiтностi цих органiв i

посадових осiб перед акцiонерами, гласностi, дотримання усiх

вимог колективної демократiї. Принциповi вимоги щодо

здiйснення управлiння дiяльнiстю товариства викладенi в

ст. 23 Закону України "Про господарськi товариства". В нiй,

зокрема, визначено, що управлiння товариством здiйснюють

його органи управлiння, склад i порядок обрання (призна-

чення) яких провадиться вiдповiдно до виду товариства. У за-

конi окреслено, якi саме органи управлiння i посадовi особи

функцiонують у товариствах. Так, посадовими особами в то-

вариствi визнаються голова та члени виконавчого органу, го-

лова ревiзiйної комiсiї, голова та члени спостережної ради.

Закон дає перелiк працiвникiв органiв виконавчої влади, пра-

Субєкти господарчо-пiдприємницьких правовiдносин 529

воохоронних органiв та iнших, якi не можуть бути членами

виборних органiв управлiння товариства.

Правомочностi стосовно управлiнської дiяльностi в. акцiо-

нерному товариствi визначаються Статутом вiдповiдного то-

вариства. Так, Статутом виробничо-торговельного товариства

"Жмеринський мясокомбiнат" передбачено, що органами

управлiння i контролю є: рада учасникiв; директор; ревiзiйна

комiсiя. Вищим органом управлiння товариства є рада учас-

никiв, яка складається iз самих учасникiв чи їх представникiв,

директора, який може бути як учасником, так i не учасником

товариства. Рада обирає свого голову i секретаря строком на

один рiк.

Статут визначає повноваження ради учасникiв. Рада надi-

лена правом вирiшувати будь-якi питання дiяльностi това-

риства. До виключної компетенцiї ради вiдносяться такi

питання:

прийняття до складу товариства iнших учасникiв;

вибори голови ради;

внесення змiн i доповнень до Статуту;

визначення основних напрямiв дiяльностi товариства, за-

твердження його виробничо-фiнансового плану i звiтiв про

господарську дiяльнiсть;

виключення учасникiв iз складу товариства;

затвердження нормативних документiв, що регулюють вiд-

носини в товариствi, визначають штатну структуру в това-

риствi;

призначення i звiльнення з посади директор>, головного

бухгалтера, керiвникiв пiдроздiлiв;

визначення розмiру оплати працi працiвникiв i вiдшкоду-

вання ними заподiяної майнової шкоди;

призначення i дострокове вiдкликання членiв ревiзiйної

комiсiї, затвердження її звiтiв i висновкiв;

визначення розмiру, порядку i строкiв внесених учасника-

ми додаткових внескiв, а також виплата їм дивiдендiв при

розподiлi прибутку, визначення порядку покриття шкоди, ви-

значення режиму створення i припинення структурних пiд-

роздiлiв, фiлiй, представництв;

прийняття рiшень про одержання кредитiв;

надання дозволу на укладання угод на певну, визначену

Статутом, суму;

вирiшення питання про переуступку частки iншим учас-

никам та iншим чи третiм особам;

1530

припинення дiяльностi товариства, затвердження лiквiда-

цiйного балансу;

визначення кола обовязкiв учасникiв перед товариством;

розглядає проект колективного договору i надає повнова-

ження директору на його пiдписання.

Згiдно зi ст. 42 Закону "Про господарське товариство" i

вiдповiдного Статуту рiшення загальних зборiв акцiонерiв

приймається бiльшiстю у 3/4 вiд кiлькостi акцiонерiв, якi бе-

руть участь у зборах, з таких питань: а) змiна статуту това-

риства; б) прийняття рiшення про припинення дiяльностi то-

вариства; в) створення та припинення дiяльностi дочiрнiх

пiдприємств, фiлiй та представництв товариства.

З решти питань рiшення приймається простою бiльшiстю

голосiв акцiонерiв, якi беруть участь у зборах.

Голосування на загальних зборах акцiонерiв проводиться

за принципом одна акцiя - один голос. ;

У акцiонерному товариствi виконавчо-розпорядчими пра-

вомочностями надiленi правлiння i галова правлiння това-

риства. Голова правлiння акцiонерного товариства вправi без

довiреностi здiйснювати дiї та. iменi товариства (ст. 48).

Субєктивнi правомочностi голови i правлiння акцiонерного

товариства визначаються Статутом акцiонерного товариства.

Наприклад, у Статутi закритого акцiонерного товариства "Вi-

та" (Бiлоцеркiвський маслозавод) зазначено, що члени прав-

лiння акцiонерного товариства призначаються головою прав-

лiння у кiлькостi чи складi, необхiдному для нормальної ро-

боти правлiння, але не бiльше як 7 осiб з числа акцiонерiв.

Компетенцiю та обовязки членiв правлiння визначає галова

правлiння (п. 8).

Акцiонерне товариство є колективним утворенням акцiо-

нерiв, що зумовлює потребу у здiйсненнi контрольно-ревiзiй-

них функцiй виборним органом - ревiзiйною комiсiєю, згiд-

но зi ст. 49 Закону "Про господарське товариство".

Контроль за фiнансово-господарською дiяльнiстю прав-

лiння акцiонерного товариства здiйснюється ревiзiйною комi-

сiєю, яка обирається з числа акцiонерiв. Порядок дiяльностi

ревiзiйної комiсiї та її кiлькiсний склад затверджується за-

гальними зборами акцiонерiв згiдно iз статутом товариства.

.и

Роздiл ХХУ

АГРАРНО-ДОГОВiРНi ЗОБОВЯЗАННЯ

1. Поняття i види

аграрно-договiрних зобовязань

1. За умов становлення i розвитку ринкових вiдносин аг-

рарнi пiдприємцi рiзних форм власностi та органiзацiйно-

правових форм господарювання як субєкти господарювання

вступають у вiдносини зi споживачами їхньої продукцiї (робiт

та послуг), мiж собою, з постачальниками, банками, iнвесто-

рами, бiржами, пiдприємствами агросервiсу, а також iз будь-

якими iншими субєктами пiдприємницької дiяльностi з ме-;

тою одержання вiд цього прибутку. Юридичним засобом i

правовою формою регулювання цих вiдносин є договiр.

Договiр є головною правовою формою регулювання зов-

нiшнiх i внутрiшнiх пiдприємницьких, зокрема виробничо-

господарських, вiдносин аграрних пiдприємцiв як виробникiв

товарної маси продуктiв харчування i сировини рослинного i

тваринного походження. Вiн використовується субєктами аг-

робiзнесу в разi потреби врегулювання їхнiх вiдносин з iнши-

ми легальними субєктами пiдприємництва.

Основою правосубєктностi кожного аграрного пiдприєм-

ця є як загальнi цивiльно-правовi засади, так i конкретнi пра-

вовi норми, що стосуються кожної зi сторiн указаних договiр-

них вiдносин. Так, Законом "Про пiдприємництво" (ст. 2)

субєктами агробiзнесу в Українi визнаються всi юридичнi

особи (незалежно вiд форм власностi) та фiзичнi право- i дiє-

здатнi особи (незалежно вiд громадянства). Згiдно зi статтями

19-21 Закону "Про селянське (фермерське) господарство",

ст. 21 Закону "Про пiдприємства в Українi", ст. 14 Закону

"Про колективне сiльськогосподарське пiдприємство"

субєкти аграрного пiдприємництва всiх форм власностi та

органiзацiйно-правових форм господарювання надiленi пра-

вомочнiстю налагоджувати пiдприємницькi звязки в усiх

сферах дiяльностi на пiдставi договорiв. Правовою основою

532 РоздiлХХУ

договiрної правосубєктностi аграрних пiдприємцiв зi стату-

сом юридичної особи, крiм наведених вище правових норм

законiв України, є також такий локальний правовий акт, як

статут кожного окремо взятого субєкта агробiзнесу, яким

визначенi його завдання, предмет i види пiдприємницької

дiяльностi та правомочнiсть щодо укладання господарських

договорiв.

Договiрна правоздатнiсть кожного окремо взятого субєкта

аграрної iiiдiiрш:мниц(>кої дiяльностi визначається, по-пер-

ше, н -шкошiх України, по-друге, в пiдзаконних президент-

ських та урядових актах, по-третє, в статутах аграрних iвд-

приємцiв, якi мають статус юридичної особи. З прийняттям в

Українi законодавчих i пiдзаконних актiв, орiєнтованих на

створення ринкових вiдносин, аграрнi пiдприємцi набули

практично необмеженої договiрної правоздатностi. Так, Зако-

нами "Про пiдприємництво" (ст. 5), "Про пiдприємства в

Українi" (ст. 21), "Про господарськi товариства" (ст. 1), "Про

селянське (фермерське) господарство" (ст. 19), "Про колек-

тивне сiльськогосподарське пiдприємство" (ст. 14) визначе-

но, що будь-якi приватнi, колективнi, державнi, спiльнi та

iншi аграрнi товаровиробники як пiдприємцi мають гаранто-

ване державою право вступати в договiрнi вiдносини з будь-

якими державними, кооперативними, приватними i громад-

ськими пiдприємствами та з окремими громадянами, а також

самостiйно обирати партнерiв, у тому числi й iноземних, для

укладання i виконання договорiв.

2. Аграрне товаровиробництво характеризується багатога-

лузевiстю. Кожна з його галузей являє собою виробництво

певного гатунку i видiв продуктiв харчування та сировини

рослинного i тваринного походження. Виробництво цих про-

дуктiв i сировини потребує вiдповiдного виробничого забез-

печення, виробничо-тсхиiчного та iншого обслуговування.

Своєрiднiсть продуктiв i сировини, що виробляються вна-

слiдок здiйснення рiльництва, рибальства, мисливства, зу-

мовлює характер пiдприємницьких договiрних вiдносин,

повязаних iз порядком, правовими формами та умовами їх

реалiзацiї.

Зазначенi виробничо-господарськi та iншi чинники поро-

джують i визначають рiзновиди предмета господарсько-дого-

вiрних звязкiв, учасниками яких є аграрнi пiдприємцi як ви-

робники цих продуктiв харчування i сировини. Специфiка

Лграрно-договл./рж зобовязання 533

предмета доцовiрних зобовязань позначається на змiстi кон-

кретного родзу (групи) i виду договорiв, тобто на тих конкрет-

них правах i обовязках, котрi передбачаються конкретним

договором даля кожної з його сторiн. Певне юридичне значен-

ня для характеристики правової природи i класифiкацiї дого-

вiрних зобоввязань мають особливостi правового становища

кожної зi створiн як субєкта договiрних правовiдносин.

Залежно вiд наведених ознак можна вирiзнити основнi

групи договорiв (див. схему 7), що застосовуються в аграрно-

му пiдприємiництвi та закрiплюють зобовязання у цiй сферi:

фiнансов-ого та матерiального забезпечення виробничої дi-

яльностi, зокрема з приводу матерiально-технiчного, електро-

енергетичного та фiнансово-кредитного забезпечення субєк-

тiв аграрного пiдприємництва; надання послуг (ссрвiсу)ь

субєктам аiграрного пiдприємництва, зокрема з приводу ви"

робничо-технiчного, мелiоративного (культуртехнiчного, гiд-]

ромелiоративного, агрохiмiчного обслуговування); реалiзацiї)

вироблених продуктiв харчування i сировини рослинного i

тваринного походження; наукового забезпечення аграрних

пiдприємцiв (запровадження наукових розробок, сортового

насiння, ноїих порiд худоби, птицi та риби тощо)1.

у. 2. Договори кредитування

1. Довго- й короткострокове кредитування аграрних пiд-

приємцiв усiх форм власностi та органiзацiйио-прiїїювих

форм господарювання - важлива та обєктивно нсоОхiдна

форма фiнансової допомоги виробникам товарних продуктiв

харчування i сировини у здiйсненнi ними виробничо-госпо-

дарської та пiдприємницької дiяльностi. Воно вiдiграє важли-

ву роль у розвитку аграрного пiдприємництва, якщо врахову-

вати, по-перше, сезонний розрив мiж поточними виробни-

чими затратами i надходженням ресурсiв включно з коштами

на оплату працi, по-друге, iнфляцiйнi процеси, що призво-

дять до знецiнення коштiв, що їх мають одержати аграрнi

товаровиробники пiсля продажу вироблених ними продуктiв

1 Для ознайомлення з науково-практичними проблемами игрирно-дого-

вiрних зобовязань рекомендується монографiя Статшка А. М. Договори а

агропромьпшiенном комплексе в условиях рьiнка. - Харьков: Право, 1997.

Аграрно-договiрнi зобовязання

харчування та сировини, до пiдвищення цiн на мнтсрiально-

"гехнiчнi засоби ведення аграрного виробництва, i, по-третє;

необхiднiсть розвитку матерiально-технiчної бази свмого аг-

рарного виробництва незалежно вiд очiкуваних прибуткiв вiд

реалiзацiї продуктiв харчування й сировини рослинного i тва-

ринного походження.

Вiдповiдно до ст. 382 Цивiльного кодексу кредитування

аграрних пiдприємцiв має прямий (здiйснюється саме для

аграрного товаровиробника), цiльовий (позичка використо-

вується тiльки за призначенням, скажiмо, на оплату працi),

строковий (отриманi кошти мають бути повернутi в строки,

встановленi договором позички) i зворотний (за користуван-

ня коштами банк списує вiдповiднi вiдсотки) характер.

Залежно вiд банкiвської установи кредитнi дотиiрнi вiд-

носини аграрних пiдприємцiв виникають на рiїних правових

пiдставах. Так, на виконання рiшень Верховної Ради про вiд-

криття кредитних лiнiй аграрним товаровиробникам здiйсню-

ється їх цiльове кредитування. Кредитнi вiдносини аграрних

пiдприємцiв iз Нацiональним банком України, установами

АКБ "Україна" виникають на пiдставi заяви-зобовязання,

без укладення спецiального письмового договору. З iншими

комерцiйними банкiвськими установами аграрнi пiдприємцi

укладають договiр на одержання кредиту.

2. Виникнення кредитних вiдносин мiж аграрними пiд-

приємцями i АКБ "Україна" по урядових кредитних лiнiях -

це результат подання цими субєктами аїробiчнссу днини-за-

мовлення на позичку, яка складається на пiдстниi ниробничо-

фiнансового плану або бiзнес плану (для юридичних осiб усiх

форм власностi) та подання клопотання про надання позички

на певний термiн i для певних цiлей. Умови такого кредиту-

вання частково передбаченi Законом "Про прiоритетнiсть со-

цiального розвитку села i агропромислового комплексу в на-

родному господарствi", постановою Верховної Ради України

"Про порядок введення в дiю Закону "Про селянське (фер-

мерське) господарство", iншими законодавчими актами та

Правилами довгострокового i короткострокового кредитуван-

ня. Повiдомлення вiддiлення АКБ "Україна" про суму видi-

леної позички (кредиту) є не тiльки виявом згоди укласти до-

говiр позички (кредитування), а й констатацiєю факту його

укладення. V

536

У разi укладення договорiв позички (кредитування) з ко-

мерцiйними банками аграрнi пiдприємцi беруть на себе зо-

бовязання повернути позичку в установлений термiн i спла-

тити визначенi договором вiдсотки рiчних. Одержання цих

коштiв має бути забезпечено власними основними та обiгови-

ми засобами для розширеного вiдтворення, а також для по-

вернення одержаної позички через заставу цього майна вiд-

повiдно до вимог Закону "Про заставу". Згiдно з нормами Зе-

мельного кодексу України селянськi (фермерськi) господар-

ства i громадяни вже надiленi правом закладати свої земельнi

дiлянки для одержання позички за умови, що цi дiлянки пе-

редано їм у приватну власнiсть (що пiдтверджено вiдповiдним

Державним актом). У постановi Верховної Ради вiд 27 червня

1995 р. "Про затвердження Правил застосування Закону

України "Про оподаткування прибутку пiдприємств" (зi змi-

нами, внесеними постановою Верховної Ради України вщ

14 липня 1995 р. пiдкреслено, що застава є засобом забезпе-

чення зобовязань. У разi невиконання боржником (застав-

одавцем) забезпеченого заставою зобовязання, заставотри-

мач має переважне перед iншими кредиторами право одержа-

ти задоволення з вартостi заставленого майва. iпотекою ви-

знається застава землi, нерухомого майна, за якої земля

та/або майно, що є предметом застави, залишаються у застав-

одавця чи третьої особи.

3. За умов становлення ринкових економiчних засад сiль-

ськогосподарськi пiдприємства з метою одержання кредитiв

укладають договори лiзингу як новий вид договiрних зобовя-

зань. Правове регулювання суспiльних вiдносин при цьому

провадиться вiдповiдно до норм Закону "Про лiзинг", що

прийнятий Верховною Радою України 16 грудня 1997 р. Цей

Закон визначає поняття лiзингу, як рiзновиду цивiльно-пра-

вового договору, його економiчнi i правовi засади, правомоч-

ностi сторiн та їхню вiдповiдальнiсть в разi порушення умов;

договору. Лiзингове зобовязання покликане регулювати вiд-

носини з приводу пiдприємницької дiяльностi, яка спрямова-

на на iнвестування власних чи залучених фiнансових коштiв.

Вона полягає в наданнi лiзингодавцем у виключне користу-

вання на визначений строк лiзингоодержувачу нерухомого

або рухомого майна (сiльськогосподарських машин, устатку-

вання, обладнання, транспортних засобiв).

Аграрно-договiрнi зобовязання 537

., .Сiльськогосподарське пiдприємство правомочне укладати

здiзингодавцем фiнансовий лiзинг, тобто договiр, її результа-

тi укладення якого лiзингоодержувач на своє замовлення от-

римує в платне користування вiд лiзингодавця обєкт лiзингу

на строк, не менший строку, за який амортизується 60 вiд-

соткiв вартостi обєкта лiзингу, визначеної в день уклiiдсинн

договору. При цьому сума вiдшкодування вартостi обєкту

лiзингу в складi лiзингових платежiв за перiод дiї договору

фiнансового лiзингу повинна включати не менше 60 вiдсоткiв

вартостi обєкта лiзингу, визначеної в день укладення дого-

вору.

При використаннi фiнансового лiзингу строк, на який

обєкт лiзингу (майно) передається в тимчасове користуван-

ня, передбачає виплату лiзингових платежiв, якi покривають

повну вартiсть амортизацiї обладнання або бiльшу частину,

додатковi витрати i прибуток лiзингодавця. Пiсля завершення

строку договору лiзингоодержувач може придбати обєкт до-

говору за залишковою вартiстю, укласти новий договiр на.

Менший термiн i за пiльговою ставкою, повернути обєкт

угоди лiзингодавцю. Зазначена правомочнiсть лiзингоодержу-

вача передбачена ст. 4 Закону "Про лiзинг" вiд 16 грудня

1997 р.

Лiзингоодержувач має право придбати майно (обєкт лi-

зингу) у свою власнiсть i як субєкт права власностi передати

його в лiзинг iншiй сторонi. В цьому випадку мас мiсце так

званий зворотнiй лiзинг. Пайовим вважається лiзинг в разi

здiйснення лiзингу за участю субєктiв лiзингу на основi укла-

дення багатостороннього договору на залучення одного або

кiлькох кредиторiв, якi беруть участь у здiйсненнi лiзингу, iн-

вестуючи свої кошти. При цьому сума iнвестованих кредито-

рами коштiв не може становити бiльше 80 вiдсоткiв вартостi

набутого для лiзингу майна.

Виконання договору лiзингу охоплює момент передач>

обєкта лiзингу лiзингодавцем лiзингоодержувачу вiдповiдно

до строку i умов, визначених договором. Одержане на пiдставi

договору майно зараховується на баланс лiзингоодержуиача з

позначенням, що це майно взято у фiнансовий лiзинг. При

оперативному лiзингу майно залишається на балансi лiзинго-

давця iз зазначенням, що це майно передано у лiзинг. Воно

зараховується на позабалансовий рахунок лiзингоодержувача

iз зазначенням, що це майно одержано в лiзинг.

538 Роздiл ХХУ

Договором лiзингу на лiзингоодержувача покладається

обовязок вносити перiодичнi лiзинговi платежi. Величина

перiоду, за який вноситься лiзинговий платiж, встановлюєть-

ся сторонами за договором лiзингу i може бути нерiвномiр-

ною. Розмiр платежiв становлять суми, по-перше, що сплачу-

ються лiзингодавцю як процент за залучений ним кредит для

придбання майна за договором лiзингу; по-друге, платiж як

винагороду за отримане в лiзинг майно; по-третє, вiдшкоду-

вання страхових платежiв за договором страхування обєкта

лiзингу, якщо обєкт застрахований лiзингодавцем; а також

iншi витрати лiзингодавця. Договором лiзингу визначаються

розмiри, спосiб, форма i строки внесення лiзингових платежiв

та умови їх перегляду.

Результативнiсть лiзингових правовiдносин повязана з

здiйсненням певних юридичних дiй, зокрема, укладенням лi-

зингового договору, договору купiвлi-продажу обєкта лiзин-

гу, складання акту про прийняття Обєкта лiзингу в експлу-

атацiю, укладення договору на технiчне обслуговування пере-

даного на пiдставi договору лiзингу майна, укладення догово-

ру на страхування обєкта лiзингу.

Виконання лiзингових операцiй безпосередньо повязане з

використанням обєкта лiзингу. Сюди входить вiдображення

лiзингових операцiй в бухгалтерському облiку i звiтностi. На

цьому етапi провадиться виплата лiзингодавцю лiзингових

платежiв, а пiсля закiнчення строку лiзингу вирiшується пи-

тання щодо подальшого використання обєкта лiзингу.

4. Вiдповiдно до ч. 2 ст. 384 Цивiльного кодексу кредиту-

вання однiєю органiзацiєю iншої є винятком iз загального

правила. У бiльшостi випадкiв таке кредитування набуває

форми авансування. Так, нацiональним законодавством пе-

редбачались виплати установами банкiв вiд iменi заготiвель-

них органiзацiй (по спецiальних лiнiях) авансiв за договорами

контрактацiї сiльськогосподарської продукцiї в рахунок дер-

жавних ресурсiв у 1993-1995 рр. та 1996 р.

Такi виплати можуть мати мiсце i в разi авансування будiв-

ництва, що його здiйснюють державнi пiдряднi будiвельнi й

монтажнi органiзацiї в колективних сiльськогосподарських

пiдприємствах, сiльськогосподарських виробничих коопера-

тивах, аграрних акцiонерних товариствах i товариствах з об-

меженою вiдповiдальнiстю, М1<"

639

юговiрнi зобовязання

Законодавством України не заборонено кредитування в

натуральнiй формi. Зокрема, це має мiсце при наданнi одним

аграрним пiдприємцем iншому виробничої допомоги. Мож-

ливiсть такого кредитування була передбачена ще постано-

вою уряду УРСР вiд 17 грудня 1963 р., якою були затвердженi

умови i порядок кредитування одним колгоспом iншого при

наданнi виробничої допомоги. Кредитування, передбачене

ч. З ст. 382 Цивiльного кодексу, може здiйснюватись i переда-

чею насiння, кормiв тощо. З цiєю метою мiж аграрним пiд-

приємцем, який надає кредит у натуральнiй формi, i тим, хп

його одержує, як правило, має укладатися договiр. Вiн пови-

нен затверджуватися вищими органами самоврядування аг

рарних пiдприємцiв, а в акцiонерних товариствах i товарист

вах з обмеженою вiдповiдальнiстю залежно вiд вартостi по

зички - вiдповiдно правлiннями чи директорами або органи

ми самоврядування цих господарських товариств. Предмстої

такого договору може бути також продаж або дача в борг на-

сiння, кормiв, надання в тимчасове користування транспорт-

них засобiв, iнвентарю, засобiв культурного обслуговування

членiв (учасникiв) та найманих працiвникiв аграрних пiдпри-

ємцiв, робочої сили та iнших засобiв, необхiдних для вико-

нання планiв аграрного виробництва, механiзованих та iнших

робiт.

У такому договорi визначаються строк його дiї, порядок

розрахункiв за надану допомогу, а також вiдповiдальнiсть сто-

рiн за невиконання або неналежне виконання договiрних зо-

бовязань. Оплата за виконанi роботи (налiiiii послуги) прово-

диться за домовленiстю сторiн. Однак попи не повинна пере-

вищувати собiвартостi виконаних робiт (наданих послуг).

3. Договори на використання

науково-технiчної продукцiї

1. Потреба у веденнi рентабельного i конкурентоспромож-

ного вiтчизняного виробництва продуктiв харчування та си-

ровини змушує аграрних пiдприємцiв активно використову-

вати досвiд вiтчизняної та закордонної аграрної науки i новiт-

нi енергозберiгальнi, екологобезпечнi технологiї. Саме засто-

сування цих досягнень i технологiй є одним iз важливих

факторiв збiльшення обсягiв i здешевлення виробництва про-

дуктiв харчування та сировини. Завдяки цьому аграрнi пiд-

540 Роздiл XXV

приємщ можуть утриматися на ринку, уникнути загрози не-

платоспроможностi.

Вiдносини, що складаються мiж аграрними пiдприємцями

усiх форм власностi та органiзацiйно-правових форм господа-

рювання i виконавцями - власниками науково-технiчної

продукцiї, регулюються договором на створення (передачу)

науково-технiчної продукцiї.

Згiдно зi ст. 23 Цивiльного кодексу. Законами "Про пiд-

приємництво", "Про аудиторську дiяльнiсть" сторонами в та-

ких договорах можуть виступати не тiльки юридичнi, а й фi-

зичнi особи. Вони iменуються "виконавець" i "замовник".

Так, виконавцями науково-технiчної продукцiї можуть бути

науковi органiзацiї (установи), заснованi на рiзних формах

власностi (як-от науково-дослiднi iнститути, вузи, в тому чис-

лi мiжнароднi, конструкторськi, проектнi, технологiчнi орга-

нiзацiї, а також окремi громадяни i/чи група громадян - нау-

ковi творчi тимчасовi колективи). Визначальним при цьому є

те, що на виконання певних видiв науково-технiчної продук-

цiї виконавцi повиннi мати дозволи (лiцензiї). Науковi уста-

нови, iншi виконавцi, зокрема фiзичнi особи, тимчасовi твор-

чi колективи несуть усю повноту вiдповiдальностi за реалiза-

цiю в дослiдженнях i розробках вимог до технiчного рiвня i

якостi такої продукцiї, за вiдповiднiсть останньої свiтовим ви-

могам i, за її конкурентоспроможнiсть. Вони зобовязанi за-

безпечити задоволення вимог замовникiв, рентабельну робо-

ту, виконання зобовязань перед бюджетом, банками й ви-

щестоящими органами чи засновниками-власниками (за на-

явностi останнiх).

Замовниками за таким договором можуть бути аграрнi пiд-

приємцi всiх форм власностi та органiзацiйно-правових форм

господарювання, а також органи державного управлiння

сiльським господарством, усiлякi обєднання аграрних пiд-

приємцiв.

Предметом договору виступають потрiбнi замовниковi

певнi результати - науково-технiчна продукцiя. Зокрема, в

рослинництвi нею можуть бути адаптованi до мiсцевих умов

iнтенсивнi технологiї вирощування певних культур.

2. У договорах на створення (передачу) науково-технiчної

продукцiї, крiм обовязкових положень (найменування сто-

рiн, предмет договору, порядок передачi та прийняття про-

дукцiї, оплата, вiдповiдальнiсть сторiн, їхнi поштовi та банкiв-

Аграрно-договiрнi зобовязання 541

ськi реквiзити), мають бути зазначенi також право сторiн що-

до використання продукцiї та розпорядження нею. умови

конфiденцiйностi, умови, необхiднi для впроїшджсiiпн цiєї

продукцiї, сфери її застосування, масштаби та обсяги нпрона-

дження, назва кожного етапу (роздiлу) iз зазначенням визна-

чених у договорi результатiв роботи в цiлому й по кожному

етапу (роздiлу), умови матерiально-технiчного забезпечення

науково-пошукових, дослiдно-конструкторських, технологiч-

них робiт. Обовязково мають бути визначенi права виконав-

цiв щодо розпорядження науково-технiчною продукцiєю та

право на залишення у себе переданого замовником i придба-

ного для виконання замовлення майна (устаткування, прила-

дiв, iнструментiв, матерiалiв), а також iншi умови, i

3. Характерною особливiстю цього договору є встаноклсн>

ня (визначення) сторонами вартостi науково-технiчної про"

дукцiї. Чинним законодавством передбачено, що догонiрн

цiна на таку продукцiю встановлюється на стадiї укладання

договору й оформляється вiдповiдним протоколом. Вона не

пiдлягає змiнi, крiм випадкiв, коли укладається додаткова

угода про це. Для досягнення згоди про договiрну цiну за ос-

нову беруть попередню цiну, обчислену замовником або ви-

конавцем з обовязковим урахуванням рiвня науково-технiч-

ної продукцiї, її конкурентоспроможностi, ефективностi та

перiоду ефективного використання.

Чинним законодавством визначено порядок передачi нау-

ково-технiчної продукцiї замовниковi. Так, науково-дослiднi

й конструкторськi роботи або їх етапи, що мають самостiйне

значення, вважаються закiнченими й приймаються замовни-

ком у разi, якщо їх виконано вiдповiдно до технологiчного

завдання (умов договору), коли одержано конкретнi результа-

ти, що мають теоретичне або практичне (за умовами договору

чи технiчного завдання) значення, коли складено вiдповiдний

звiт або/та надано iншi обумовленi договором документи,

проведено вiдповiднi випробування й прийняття зразкiв ма-

шин, технологiй, устаткування, сортiв гiбридiв, порiд худоби

1 В українськiй юридичнiй лiтературi було зроблено спробу на пiдставi уча-

гальнення досвiду запропонувати методик., обчислення договiрної цiни на

науково-технiчну продукцiю дня аграрних пiдприємцiв. (Див. Япчук В. В. Пра-

вовое обеспечение интенсивньи технологiй в растенисводстис. - К., 1990. -

С. 18-21).

542

тощо приймальною комiсiєю визначеного в договорi рiвня:

Передача i прийняття оформляються складанням акта пере-

дачi-прийняття науково-технiчної продукцiї (повнiстю або

закiнчених етапiв). Цей акт мають пiдписати обидвi сторони i

скрiпити своїми печатками.

4. Договори щодо виробництва цукру,

мясо-молочних та iнших харчових продуктiв

1. Серед цих видiв виробничо-господарськмх договорiв

провiдне мiсце належить договорам, що їх укладають КСГП,

ВСГК, ДСГП, АСГТ та селянськi (фермерськi) господарства з

пiдприємствами, на яких переробляється сiльськогосподар-

ська сировина i виготовляються продукти харчування. В пер-

шу чергу - це цукрокомбiнати i цукрозаводи. Вони виробля-

ють цукор як найважливiший продукт харчування для людей,

мелясу - для виготовлення рiзного виду печива та iнших ви-

робiв; жом - корисний вид кормiв для великої рогатої худо-

би. На мясокомбiнатах провадиться забiй великої рогатої

худоби i свиней, виробляються мяснi продукти для харчуван-

ня людей, а також сировина для легкої промисловостi. Ви-

значне мiсце серед продуктiв харчування належить продукцiї

з молока, а також продукцiї з овочiв та фруктiв, винограду та

iн. Виробництво цiєї продукцiї є основними напрямами гос-

подарювання сiльськогосподарських пiдприємств, воно за-

безпечує роботою працiвникiв сiльського господарства i пра-

цiвникiв переробної промисловостi. Виробництво згаданої

продукцiї становить собою економiчну основу внутрiшньо-

господарської дiяльностi пiдприємств-товаровиробникiв у

сферi внутрiшньогосподарської дiяльностi, надає їм можли-

вiсть стати товаровиробником i брати участь у ринкових еко-

номiчних вiдносинах. Вона забезпечує їхню участь у сферi

зовнiшнiх господарчо-пiдприємницьких стосунках з перероб-

ними пiдприємствами як другою стороною в системi госпо-

дарчо-пiдприємницьких вiдносин i таким чином призводить

до наповнення розвинутих ринкових економiчних вiдносин в

суспiльствi в цiлому.

Правове забезпечення функцiонування зазначених госпо-

дарчо-пiдприємницьких вiдносин здiйснюється на основi

чинного законодавства, статуту кожного з субєктiв господар-

чо-пiдприємницької дiяльностi i цiлого ряду аграрно-договiр-

Агрзрно-договiрнi зобовязання

них зобовязань. Саме договори мiж товаровиробником i пе-

реробним пiдприємством забезпечують достатньо йичерпяб

правове регулювання ринкових економiчних вiдносин м||(

ними. >!

Виробничо-пцшриємницька дiяльнiсть цукропереробних

заводiв, мясокомбiнатiв, маслозаводiв, овочеконсервних, ви-

норобних та iнших пiдприємств, їхня органiзацiйно-комер-

цiйна дiяльнiсть щодо збуту (продажу) виробленої продукцiї

провадиться при обовязковому додержаннi законодавства

про якiсть та безпеку харчових продуктiв. Вiдповiднi право-

мочностi з цих питань визначенi Законом "Про якiсть i без-

пеку харчових продуктiв i продовольчої сировини", прийня-

тим Верховною Радою України 23 грудня 1997 р.

2. Аграрно-договiрнi зобовязання цукрокомбiнатiв (цук-

розаводiв) i сiльськогосподарських пiдприємств, що займа-

ються вирощуванням цукрових бурякiв, визначаються дого-

вором про вирощування, збирання i переробку цукрових бу-

рякiв. Предметом договору є спiвробiтництво сторiн по виро-

щуванню i збиранню цукрових бурякiв, яке здiйснюється

сiльськогосподарським пiдприємством як товаровиробником,

що охоплюється вiдповiдним виробничим процесом видiлен-

ня найбiльш придатних для цього земельних площ, посiву,

обробiтку, боротьби з шкiдниками, збирання i зберiгання, до-

ставки до переробного пiдприємства - цукрозаводу. Завод як

друга сторона приймає сировину, переробляє її i виробляє на-

лежну продукцiю. Метою договору є досягнення сторонами

оптимально можливої прибутковостi вiд, цього виробництва.

Термiн договору - один рiк.

Договором визначаються права та обовязки сторiн. Зок-

рема, господарство за власний рахунок доставляє буряки на

цукровий завод згiдно з дiючим стандартом i певної кiлькостi.

Наприклад, АСГТ "Карапишi" Миронiвського району Київ-

ської областi у 1998 р. поставив на завод 60 тис. кг бурякiв з

площi 400 га. Обсяг цукросировини визначається виходячи з

середньопосiвної площi та урожайностi за останнiх 5 рокiв.

Договором передбачено обовязок господарства вибрати рiв-

, номiрно належну кiлькiсть готової продукцiї, завершити ви-

робництво цукру i жому до 1 квiтня, меляси - до 1 травня.

Якщо господарство з своєї вини не вибрало належну йому

продукцiю у зазначений термiн, воно передає заводу право її

продати по цiнi за домовленiстю.

544

Згiдно з договором вироблена продукцiя iз зданих на пере-

робку цукрових бурякiв, крiм втрат при їх зберiганнi i залише-

них в рахунок вартостi технiчної переробки є власнiстю гос-

подарства. Розрахунки за вартiсть технiчної переробки цукро-

вих бурякiв проводиться на давальницьких умовах: цукром,

жомом, мелясою, 31 вiдсоток - заводовi, а 69 вiдсоткiв -

господарству. При невиконаннi зазначених обсягiв розрахун-

ки проводяться у спiiiпiдноiисннi: 40 вiдсоткiв на 60 вiдсоткiв

- цукром, жомом, мелясою. Вiдповiдно до договору Турбiв-

ського цукрового заводу (замовник) i бурякосiючими К.СГП

Липовецького району Вiнницької областi, як виробниками

цукросировини, однiєю з його умов є визначення цукристостi

бурякiв. Виробники цукросировини зобовязанi доставляти

замовниковi цукровi буряки за загальною квотою базисної

цукристостi у 16 вiдсоткiв.

Договором мiж цукрозаводом (Замовником) i виробником

цукрових бурякiв (Господарством) визначаються умови i

порядок оплати вартостi зданої цукросировини. Так, згiдно з

договором мiж ВАТ Томашпiльського цукрового заводу i

КСГП iм. Котовського с. Комаргород Томашпiльського району

Вiнницької областi, на замовника накладається обовязок

оплатити виробниковi цукровi буряки, прийнятi для вироб-

ництва цукру за встановленою цiною в залежностi вiд цук-

ристостi, але не нижче рiвня мiнiмальної оптової вiдпускної

цiни на цукровi буряки, встановленою мiжвiдомчою комiсiєю

з питань регулювання ринку цукру (84 гри., включаючи ПДВ,

за одну тону при базиснiй цукристостi).

Розрахунки з Виробником цукросировини здiйснюються

по мiрi надходження коштiв вiд реалiзацiї цукру на,

спецiальний рахунок Замовника, з якого 60 вiдсоткiв суми

одразу перераховується на спецiальний рахунок Виробника

цукросировини, а остаточнi розрахунки здiйснюються не пiз-

нiше 1-го травня ннсгунноiо року. В разi немовкливостi реалi-

зацiї цукру Замоиником, залишки передаються Виробниковi

цукросировини за його згодою за цiною мiнiмального рiвня

(190 грн., включаючи ПДВ, за одну тону) на суму еквiвалент-

ну вартостi зданих бурякiв.

У звязку з фiнансовими труднощями, якi в цей час за-

знають сiльськогосподарськi пiдприємства i цукровi заводи,

вони змушенi застосовувати взаєморозрахунки на даваль-

ницьких умовах, наприлад, визначенi договором мiж АСГТ

Аграрно-договiрнi зобовязання 545

"Карагiишi" Миронiвеького району Київської областi i ВАТ

"Лукацукор". Договором мiж ними передбачено, iцо розра-

хунки за технiчну переробку цукрових бурякiв провадять на

давальницьких умовах: цукром, жомом, пелясою у спiввiдно-

шеннi 31 вiдсоток заводовi, а 69 вiдсоткiв - господарству.

При остаточних взаєморозрахунках замовник повертає то-

варовиробнику 50 вiдсоткiв вартостi доставки бурякосирови-

ни на цукровий завод.

Шляхом укладання договорiв регулюються взаємовiдноси-

ни мiж. сiльськогосподарським пiдприємництвом i СФГ, з од-

ного боку, молокозаводом, надiленого правомочностями по-

купця молокосировини. Предметом таких договорiв є види

молокосировини, що її виробляє постачальник. Зокрема, мо-

локо незбиране, молоко знежирене, вершки тощо. Постачай

ня на завод молокосировини провадиться за графiком, по.

годженим мiж сторонами. Постачальник зобовязаний поста

чати молокосировину за такою якiстю, яка визначаєтьсi

ГОСТом, наприклад, вершки iз коровячого молока -

ТУ 10.02.867-90. Кiлькiсть i якiсть сировини визначається у

присутностi представника покупця згiдно з чинними стандар-

тами України.

На покупця покладаються обовязки вчасно прийняти си-

ровину за узгодженим графiком, остаточно визначити кiль-

кiсть i якiсть у вiдповiдностi до вимог стандартiв, забезпечити

розвантаження, миття та дезинфекцiю автомолокоцистерн з

вiдмiткою у вiдповiдних документах, а також необхiднiстю на-

давати у разi необхiдностi транспорт для перевезення сирови-

ни. Результати приймання сировини оформляються актом,

який своєчасно надсилається постачальником.

Згiдно з договором цiни на сировину формуються в залеж-

ностi вiд якостi, кiлькостi та перiодичностi постачання. Поку-

пець зобовязується своєчасно платити за сировину за погод-

женими сторонами цiнами, оформленi протоколом погод-

ження цiн. Цiни на сировину вiдповiдно до взаємної домо-

вленостi можуть змiнюватися залежно вiд сезону, умов ринку,

якостi i кiлькостi сировини. У випадках, коли сировина пере-

возиться транспортом товаровиробника, покупець вiдшкодо-

вує витрати на автотранспорт вiдповiдно до калькуляцiї, але

не вище зазначених розцiнок з урахуванням ПДВ.

Сторона, яка заподiяла другiй сторонi своїми дiями збит-

їзи, зобовязана вiдшкодувати їх у повному обсязi.

18 В. Янкук

546 Роздiл XXV

3. За умов становлення ринкових економiчних вiдносин

сiльськогосподарськi пiдприємства з метою одержання кре-

дитiв укладають договори лiзингу як новий вид договiрних зо-

бовязань. Правове регулювання суспiльних вiдносин при

цьому провадиться у вiдповiдностi з нормами Закону "Про лi

зинг", який прийнятий Верховною Радою України 16 грудня

1997 р. Цей Закон визначає поняття лiзингу як рiзновиду ци-

вiльно-правового договору, його економiчнi i правовi засади,

правомочностi сторiн та їхню вiдповiдальнiсть в разi пору-

шення умов договору. Лiзингове зобовязання покликане

регулювати вiдносини з приводу пiдприємницької дiяльностi,

яка спрямована на iнвестування власних чи залучених фi-

нансових коштiв. Вона полягає в наданнi лiзингодавцем у ви-

ключне користування на визначений строк лiзингоодержу-

вачу нерухомого або рухомого майна (сiльськогосподар-

ських машин, устаткування, обладнання, транспортних засо-

бiв тощо), г

Сiльськогосподарське пiдприємство правомочне укладати

з лiзингодавцем фiнансовий лiзинг, тобто договiр, в результат

тi укладення якого лiзингоодержувач на своє замовлення

отримує в платне користування вiд лiзингодавця обєкт лiзин-

гу на строк, не менший вiд строку, за який амортизується 60

вiдсоткiв вартостi обєкта лiзингу, визначеної в день укладен-

ня договору. При цьому сума вiдшкодування вартостi обєкту

лiзингу в складi лiзингових платежiв за перiод дiї договору фi-

нансового лiзингу повинна включати не менше 60 вiдсоткiв

вартостi обєкта лiзингу, визначеної в день укладення договору.

При використаннi фiнансового лiзингу строк, на який

обєкт лiзингу (майно) передається в тимчасове користуван-

ня, передбачає виплату лiзингових платежiв, якi покривають

повну вартiсть амортизацiї обладнання або бiльшу частину,

додатковi витрати i прибуток лiзингодавця. Пiсля завершення

строку договору лiзингоодержувач може придбати обєкт до-

говору за залишковою вартiстю, укласти новий договiр на

менший термiн i за пiльговою ставкою, повернути обєкт уго-

ди лiзингодавцю. Зазначена правомочнiсть лiзингоодержува-

ча передбачена ст. 4 Закону "Про лiзинг". ,

Лiзингоодержувач має право придбати майно (обєкт лi-

зингу) у свою власнiсть i як субєкт права власностi передати

його в лiзинг iншiй сторонi. В цьому випадку має мiсце, так

званий зворотнiй лiзинг. Пайовим вважається лiзинг в раз>

Жграрно-договiрнi зобовязання 547

здiйснення його за участю субєктiв лiзингу на основi укла-

дення багатостороннього договору на залучення одного або

кiлькох кредиторiв, якi беруть участь у здiйсненнi лiзингу, iн-

вестуючи свої кошти. При цьому сума iнвестованих кредито-

рами коштiв не може становити бiльше 80 вiдсоткiв вартостi

набутого для лiзингу майна.

Виконання договору лiзингу охоплює момент передачi

обєкта лiзингу лiзингодавцем лiзингоодержувачу вiдповiдно

до строку i умов, визначених договором. Одержане на пiдставi

договору майно зараховується на баланс лiзингоодержувача з

позначенням, що це майно взято у фiнансовий лiзинг. При

оперативному лiзингу майно залишається на балансi лiзинго-

давця iз зазначенням, що це майно передано у лiзинг. Воно

зараховується на позабалансовий рахунок лiзингоодержувача

також iз зазначенням, що цс майно одержано в лiзинг,

Договором лiзингу на лiзингоодержувача покладається

обовязок вносити перiодичнi лiзинговi платежi. Величина

перiоду, за який вноситься лiзинговий платiж, встановлюєть-

ся сторонами за договором лiзингу i може бути нерiвномiр-

ною. Розмiр платежiв становлять суми, по-перше, що сплачу-

ються лiзингодавцю як вiдсоток за залучений ним кредит для

придбання майна за договором лiзингу; по-друге, платiж як

винагороду за отримане в лiзинг майно; по-третє, вiдшкоду-

вання страхових платежiв за договором страхування обєкта

лiзингу, якщо обєкт застрахований лiзингодавцем; а також

iншi витрати лiзингодавця. Договором лiзингу визначаються

розмiри, спосiб, форма i строки внесення лiзингових платежiв

та умови їх перегляду.

Результативнiсть таких правовiдносин повязана iз здiй-

сненням певних юридичних дiй, зокрема, укладенням лiзин-

гового договору, договору купiвлi-продажу обєкта лiзингу,

складання акту про прийняття обєкта лiзингу в експлуата-

цiю, укладення договору на технiчне обслуговування переда-

ного на пiдставi договору лiзингу майна, укладення договору

на страхування обєкта лiзингу.

Виконання зазначених операцiй безпосередньо повязане

з використанням обєкта лiзингу. Сюди входить вiдображен-

ня лiзингових операцiй в бухгалтерському облiку i звiтностi.

На цьому етапi провадиться виплата лiзингодавцю лiзингових

платежiв, а пiсля закiнчення строку лiзингу вирiшується пи-

тання щодо подальшого використання обєкта лiзингу.

18

548

4. В системi аграрно-договiрних зобовязань сiльськогос-

подарських товаровиробникiв визначне мiсце належить їхнiм

договорам з мясокомбiнатами. Згiдно з договором товарови-

робник (господарство) доставляє на мясокомбiнат заздале-

гiдь пiдготовлену для здачi партiю худоби, яку супроводжує

для здачi спецiальний представник. Здавана в обумовленi

строки худоба, птиця i мясо, мають вiдповiдати за.якiстю

дiючим стандартам, технiчним умовам, ветеринарним вимо-

гам для забiйних ширин. Цiни на здавану живу худобу визна-

чаються за домовленiстю мiж сторонами. ; , , :

Заготiвельник дотримується правил щодо прийняття худо-

би на забiй i переробки худоби не пiзнiше однiєї доби пiсля

закiнчення пятигодинного передзабiйного витримування,

необхiдного для проведення ветеринарного контролю. Мясо-

комбiнат розраховується за прийняту худобу згiдно з її вагою

та якiстю мяса, одержаного пiсля забою, не пiзнiше 10 днiв

пiсля переробки i оформлення приймально-здавальних доку-

ментiв. Переробне пiдприємство зобовязане продати товаро-

виробниковi мясопродукти за оптово-вiдпускними цiнами в

межах 10 вiдсоткiв вiд вартостi проданої худоби.

За порушення договiрного зобовязання сторони несуть

певну вiдповiдальнiсть. За невиконання зобовязання по

прийманню худоби, передбаченого договором, заготiвельник

сплачує товаровиробниковi неустойку в розмiрi вартостi не-

прийнятої продукцiї за цiнами, визначеними в договорi. При

невиконаннi обсягiв, зазначених у договорi товаровиробник

сплачує мясокомбiнату неустойку в розмiрi вартостi недопос-

тавленої продукцiї, за цiнами, обумовленими у договорi.

В умовах економiчних негараздiв сiльськогосподарськi

пiдприємства реалiзовують вироблену ними продукцiю тва-

ринництва шляхом її обмiну на пальне i мастильнi матерiали,

запаснi частини до сiльськогосподарських машин, в порядку

плати за проведений ремонт технiки, автопокришки та iншi

подiбнi потреби. Так, мiж Вознесенською продовольчою ком-

панiєю Миколаївської областi i колективним сiльськогоспо-

дарським пiдприємством у с. Воронiвка Вознесенського ра-

йону була укладена угода, згiдно з якою продовольча компа-

нiя брала на себе зобовязання поставити КСГП дизельне па-

ливо, в кiлькостi 18205 лiтрiв за цiною 43 коп. за один лiтр,

включаючи ПДВ. КСГП с. Воронiвка розраховується за ди-

зельне паливо мясом свиней у живiй вазi ii-и ВД-Ї категовїї

МгрЯнв-договiрнi зобовязання 549

за цiною 2,75 грн. за 1 кг, включаючи ПДВ, Всього >агя мяса

2847 кг. У разi невиконання договору сторони несуть мшнiоiiу

вiдповiдальнiсть згiдно з чинним законодавством,

5. Впровадження ринкових економiчних вiдносин нiигвлi

а R сiльському господарствi зокрема, є можливим при иiдiк

; бiдному розвитку продуктивних сил i виробничих пiдноси>!

певному станi економiки сiльськогосподарського тон.iронiї

робника, належному рiвневi рентабельностi i прибутко постi.

Вiдсутнiсть цих критерiїв у переважнiй частинi сiльськогос-

подарських пiдприємств (КСГП, ДСГП, ВСГК, АСГТ) та се-

лянських (фермерських) господарств змусили цих товарови-

робникiв у своїх економiчних вiдносинах застосовувати дого-

вiр мiни (так званий бартер). Цi вiдносини за своєю юри-

дичною сутнiстю є цивiльно-правовими вiдносинами i

регулюються нормами Цивiльного кодексу України (от. 241).

Згiдно з цiєю нормою за договором мiни проводиться обмiн

одного майна на iнше. Кожний з тих, хто бере участь у мiнi,

вважається продавцем того майна, яке вiн дає в обмiн, i по-

купцем майна, яке вiн одержує. У системi АПК внаслiдок за-

стосування мiни майно переходить у власнiсть вiд однiєї сто-

рони до другої. У разi, коли субєктом договору мiни є дер-

жавне пiдприємство, майно переходить в його розпоряджен-

ня на правi повного господарського вiдання. За договором

мiни кожна iз сторiн взаємно стає власником майна, одержа-

ного нею в обмiн.

До взаємовiдносин, що складаються внаслiдок мiни майна

застосовуються вiдповiдно правила про договiр куiпiиii-чро-

дажу, якщо iнше не випливає iз змiсту вiдносин сторiн.

У сучасних скрутних економiчних умовах сiльськогоспо-

дарськi пiдприємства, якщо в них немає коштiв, змушенi за-

стосовувати обмiн своєї продукцiї на необхiднi для них виро>

би промисловостi (запаснi частини, автопокришки, пальнсi

мастильнi матерiали та iн.). Цi взаємовiдносини оформляюч-i

ся вiдповiдним договором. г1

Наведемо приклад такого договору. Мiж Вознесенською

продовольчою компанiєю (постачальник) i КСГП "Дружба"

(пiдприємець) було укладено договiр про те, що постачальник

надає господарству дизельне паливо, а господарспю за це

розраховується таким чином: за 1 кг яловичини 1 категорiї -

5,5 кг палива; за 1 кг яловичини II категорiї - 4,9 кг палива;

у грошовому виразi 1 кг яловичини i категорiї оцiнюється у

550

2,863 грн.; 1 кг яловичини II категорiї - у 2,55 iрн.iвжгято-

вичини худої - 1,3 грн. .. .; .i;,

У виробничо-пiдприємницькiй практицi трапляються ви-

падки придбання сiльськогосподарської продукцiї також

шляхом обмiну. Так, АСГТ "Карапишi" Миронiвського райо-

ну Київської областi 20 листопада 1998 р. уклало договiр мiни

з ДП "Ера". Згiдно з договором ДП "Ера" реалiзує покуп-

цевi комбайн "Рось-2", а покупець надає за цей комбайн

14,5 тис. кг цукру. г

Ще один приклад. У 1997 р. ПВФ "Елен-96" уклало дого-

вiр мiни з СФГ "Скiф", згiдно з яким останнє передає своєму

контрагенту сiльськогосподарську продукцiю в обмiн на наф-

топродукти. Нафтопродукти повиннi вiдповiдати вимогам

ГОСТу. Господарство по факту одержання нафтопродуктiв

передає до 1 жовтня 1998 р., у спiввiдношеннi: за 1 т дизель-

ного палива 2,1 т насiння соняшнику. Господарство здiйснює

оплату за навантаження насiння соняшнику.

З метою лiквiдацiї заборгованостi мiж пiдприємством-

боржником i пiдприємством-кредитором укладаються вiдпо-

вiднi угоди. Так, Українсько-югославсько-лiванське спiльне

пiдприємство "Хортиця-Агро" i ВАТ "Родiна" Василiвського

району Запорiзької областi уклали додаткову угоду про лiквi-

дацiю заборгованостi з боку ВАТ "Родiна". Останнє бере на

себе зобовязання поставляти сiльськогосподарську продук-

цiю на переробнi пiдприємства в межах Запорiзької областi.

Господарство "Родiна" за свiй рахунок доставляє насiння со-

няшнику i самостiйно здає його на рахунок (картку) "Хорти-

ця-Агро". Якiсть здаваного насiння соняшнику повинна вiд-

повiдати вимогам ГОСТу на вiдповiдну продукцiю.

Розмiр заборгованостi, що переходить на 1998 р., фiксуєть-

ся в актi звiрки, який пiдписується сторонами за результатами

розрахункiв у 1997 р. Заборгованiсть становить 47,23 т насiн-

ня соняшнику. Покриття заборгованостi в 1998 р. прова-

диться в розмiрi заборi он.iностi за 1997 р., збiльшеної в 1,5 ра-

за, що становитиме 70,845 т насiння соняшнику на суму

22320 грн., у тому числi ПДВ в сумi 3720 грн. по цiнi

315,08 грн. за 1 тону. Згiдно з договором, в першу чергу опла-

чуються штрафнi санкцiї, а пiсля цього - основний борг.

iз змiсту цiєї угоди стосовно санкцiї в розмiрi 50 вiдсоткiв

необхiдно зробити висновок, що спiльне українсько-югослав-

сько-лiванське пiдприємство "Хортиця-Агро" по-хижацько-

Аграрно-договiрнi зобовязання

му обирає ВАТ "Родiну", що в цьому районi панує байдуже

ставлення до стану сiльського господарства п цiлому i захисту

майнових прав та iнтересiв сiльськогосподарських товарови-

робникiв та їх працiвникiв, вiдсутня елементарнiї юридична

грамотнiсть керiвникiв ВАТ та таке необхiдне при подiбного

роду укладаннi договорiв юридичне обслуговування акцiонер-

них товариств.

5. Договори виробничо-технiчного обслуговування

1. Належне та безперебiйне виробниче функцiонування

сiльськогосподарських пiдприємств можливе за наявностi

розгалуженої системи їх високоякiсного та своєчасного ни-

робничо-технiчного обслуговування (технiчного сервiсу). Ни-

нi його здiйснюють державнi, державно-коопсративнi, коопе-

ративнi та приватнi агротехсервiснi пiдприємства, а також ок-

ремi громадяни.

"Технiчний сервiс" - ємке поняття, що охоплює комп-

лекс робiт процедурного i власне виробничого характеру, на-

дання рiзних послуг, навчання i перепiдготовку кадрiв. Крiм

того, воно поширюється на передпродажну процедуру, пiдпи-

сання приймально-передавальних документiв, доставляння

споживачевi машин та устаткування, навчання керуванню

транспортними засобами з видачею вiдповiдних документiв,

припинення експлуатацiї цих засобiв пiсля 50 та 200 годин

роботи, їх технiчний огляд, дiагностику тощо. Технiчний сер-

вiс сiльськогосподарських пiдприємств здiйснкмться на пiд-

ставi договору виробничо-тсхнiчного обслуговування (сервiс,

виконуваний окремими громадянами, - на пiдставi договору

пiдряду).

За договором на ремонт i технiчне обслуговування внут-

рiшньогосподарських мелiоративних мереж виконавець зо-

бовязаний, зокрема, виконувати весь комплекс робiт у стро-

ки, передбаченi вiдповiдною проектно-кошторисною доку-

ментацiєю та графiком. Так, вiн має проводити очищення ка-

налiв, а також ремонт гiдроспоруд, стацiонарних насосних

станцiй, свердловин вертикального дренажу, закритої мережi;

здiйснювати пусконалагоджувальнi роботи i профiлактичне

обслуговування насосних станцiй та свердловин вертикально-

го дренажу; виконувати ремонтнi роботи i технiчне обслуго-

вування з додержанням ТУ, норм i правил, а також доглядати

552

за мелiоративними системами i готувати проектно-ковїторис-

ну документацiю на ремонт i догляд за системами.

Замовник зобовязаний повiдомляти виконавця про готов-

нiсть площ для проведення робiт iз ремонту й технiчного об-

слуговування, надавати цi площi виконавцевi у строки, обу-

мовленi графiком, своєчасно проводити комплекс агромелiо-

ративних робiт iз догляду за посiвами i вирощування сiльсь-

когосподарських культур, контролювати виконання робiт

виконавцем, приймати виконанi роботи й оплачувати їх.

Договiр виробничо-тсхнiчного обслуговування передбачає

ремонт тракторiв, автомобiлiв, комбайнiв, iншої технiки, дви-

гунiв, агрегатiв, вузлiв, устаткування; технiчне обслуговуван-

ня (ТО) машинно-тракторного парку, автомобiлiв, устатку-

вання тваринницьких ферм i нафтогосподарств; виконання

монтажних, спецiальних будiвельних, пусконалагоджуваль-

них робiт; перевезення вантажiв транспортними засобами ви-

конавця; пiдготовку i перепiдготовку водiїв, механiзаторiв,

робiтникiв iнших професiй. Залежно вiд потреби зазначенi

види робiт можуть бути як самостiйним, так i комплексним

предметом договору.

Так, ремонтнi роботи передбачаються виходячи з потреб

аграрного пiдприємця. В договорi зазначаються стандарти i

ТУ, яким мають вiдповiдати машини та агрегати при здаваннi

в капiтальний i/чи поточний ремонт i при випуску з нього.

Види i якiснi показники ремонтних робiт, що на них вiдсутнi

стандарти i ТУ, визначаються замовленням, погоджуються з

виконавцем i додаються до договору. Ремонт виконується з

суворим додержанням стандартiв i ТУ та в чiтко визначенi

строки вiд дня прийняття машин та агрегатiв. Зокрема, капi-

тальний ремонт тракторiв, автомобiлiв i комбайнiв має вико-

нуватись у строк до ЗО днiв, а поточний - до 15 днiв; капi-

тальний ремонт автомобiлiв КамАЗ, тракторiв типу К-700,

К-701, Т-4, Т-100, Т-150К - у строк до 40 днiв, поточний -

до 25 днiв; капiтальний ремонт електродвигунiв - у строк до

20 днiв, а водонагрiвальних котлiв - до ЗО днiв. Ремонт ком-

плекту технологiчного устаткування тваринницьких ферм

(комплексiв), пiдприємств зi зберiгання й переробки сiльсь-

когосподарської продукцiї має здiйснюватись у межах техно-

логiчної перерви, але не повинен перевищувати 45 днiв.

Здавання-приймання в ремонт машин i агрегатiв оформ-

ляється актом на кожну машину i агрегат, що пiдписується

Агрврно-договiрнi зобовязання 553.

уповноваженими представниками замовника i виконавця. В

актi зазначаються технiчний стан i комплектнiсть машин (аг-

регатiв) та вид ремонту.

Якщо при здаваннi технiки в капiтальний ремонт буде ви-

явлено потребу у проведеннi її поточного ремонту, уповнова-

женi представники сторiн мають скласти вiдомiсть дефектiв,

яку слiд враховувати при визначеннi кошторису ремонтних

робiт. ,

У договорi визначаються обсяг (кiлькiсть машин, агрега-

тiв, що потребують ремонту), види, календарнi строки (час

здачi в ремонт i термiн його закiнчення) i загальна вартiсть

робiт.

На виконавця покладається обовязок провести роботи у

визначений договором строк i пiдготувати вiдремонтованi ма-

шини та агрегати до передачi замовниковi з додержанням ви-

мог стандартiв i ТУ. Вiдремонтована технiка має бути вiдрегу-

льованою, змащеною, заправленою маслом i пальним згiдно з

ТУ. Виконавець повинен гарантувати належну роботу машин

i агрегатiв при додержаннi замовником правил їх технiчної

експлуатацiї протягом строку, передбаченого ТУ.

Аграрнi пiдприємцi зобовязанi пiдготувати машини та аг-

регати до ремонту вiдповiдно до ТУ i доставити їх у пункт, пе-

редбачений договором. У зазначений в договорi строк пiсля

одержання повiдомлення вони мають прийняти вiдремонто-

ванi машини та агрегати, оплатити вартiсть робiт i вивезти їх.

Якщо при прийманнi вiдремонтованої технiки буде виявлено

її невiдповiднiсть стандартам чи ТУ, виконавець повинен тер-

мiново усунути вади за власний рахунок. Ра:юм iз капiтально

вiдремонтованими тракторами, автомобiлями, комбайнами,

складським обладнанням i двигунами виконавець передає аг-

рарному пiдприємцевi заповнений паспорт (формуляр) i га-

рантiйний талон, а разом з iншими вузлами та агрегатами i

нескладським устаткуванням - гарантiйний талон.

2. Технiчне обслуговування може бути самостiйним пред-

метом договору. Згiдно з ГОСТом 18.322-78 система технiч-

ного обслуговування машин - це сукупнiсть взаємоповяза-

них засобiв, документацiї з технiчного обслуговування i ре-

монту, а також виконавцiв для пiдтримання i вiдновлення

.Якостi виробiв. Пiд технiчним обслуговуванням слiд розумiти

комплекс операцiй з вiдновлення працездатностi або справ-

жностi машин чи iншого устаткування пiд час їх використання

554

Роздiл!ЗЙУ

за призначенням. Вiдповiдно до ГОСТу 27.002-83 працездат-

нiстю обєкта визнається такий його стан, за якого всi пара-

метри, що характеризують здатнiсть виконувати завдання та

функцiї, вiдповiдають вимогам нормативно-технiчної або

конструкторської документацiї. Справнiсть обєкта не завжди

означає його працездатнiсть.

За договором, предметом якого є виконання робiт iз тех-

нiчного обслуговування машинно-тракторного парку, авто-

мобiлiв, устаткування тваринницьких ферм i нафтогоспо-

дарств, виконавець бере на себе зобовязання забезпечити ви-

сокоякiсне технiчне обслуговування машин та устаткування

вiдповiдно до стандартiв, ТУ, правил та iнструкцiй, а також

здiйснити своєчасне усунення несправностей машин у проце-

сi їх експлуатацiї. Роботи здiйснюються як у майстернях ви-

конавця, так i безпосередньо на мiсцi (в аграрному пiдприєм-

ствi) силами i засобами спецiалiзованих бригад виконавця.

Поставлення тракторiв, автомобiлiв, комбайнiв та iнших

машин на технiчне обслуговування здiйснюється вiдповiдно

до стандартiв, правил та iнструкцiй. Строки поставлення ви-

значаються за фактичним наробiтком (у кiлограмах викорис-

таного дизельного палива, мотогодинах, умовних еталонних i

фiзичних гектарах оранки), а також за встановленою стандар-

тами i ТУ перiодичнiстю. Поставлення машин i устаткування

на комплексну дiагностику здiйснюється пiсля вироблення

гарантiйного залишкового ресурсу, зазначеного в актi технiч-

ного стану. Машини та устаткування ставляться на ремонт

тiльки пiсля закiнчення мiнiмально допустимого гарантiйного

залишкового ресурсу за висновком майстра-дiагностика.

Перiодичне технiчне обслуговування автомобiлiв iз по-

елементною та/чи комплексною дiагностикою виконується

вiдповiдно до стандартiв, ТУ, правил та Положення про тех-

нiчне обслуговування i ремонт рухомого складу автомобiль-

ного транспорту в сiльському господарствi в такi строки вiд

дня їх прибуття на станцiю технiчного обслуговування: ТО-1

всiх автомобiлiв, крiм автобусiв, - не бiльше 3 годин; ТО-1

всiх автобусiв - не бiльше 6 годин; ТО-2 всiх автомобiлiв,

крiм автобусiв, - не бiльше 8 годин; ТО-2 всiх автобусiв - не

бiльше 12 годин.

Пiдприємства-виконавцi гарантують безвiдмовну роботу

вузлiв i агрегатiв автомобiлiв, якi пройшли ТО-2, до чергового

такого обслуговування. Виконання робiт iз технiчного обслу-

,,</1 г

555

Аграрно-договiрнi зобовязання

говування, усунення несправностей машин, ЬiТКування i

поточного ремонту автомобiлiв, якi виконуються силами i

коштом виконавця, оформляється актом, що пiдписується

представниками обох сторiн.

На кожну машину, устаткування, що пройшли комплекс-

ну технiчну дiагностику, виконавець видає замовниковi акт

технiчного стану з зазначенням гарантованого залишкового

ресурсу, а на машини та обладнання, що пiдлягають ремонто-

вi, -- акт технiчного стану з зазначенням виду i перелiку ос-

новних ремонтних робiт, у яких є потреба. Належним чином

Оформлений акт є пiдставою для надiслання виконавцем за-

мовниковi рахунку на оплату виконаних робiт.

Якщо при прийманнi робiт буде встановлено, що вони ви-

конанi недоброякiсно, сторони мусять скласти акт, у якому

мають бути зазначенi виявленi дефекти i строки їх усунення.

При виникненнi спору створюється комiсiя з представникiв

сторiн, райуправлiння сiльського господарства та держтехнаг-

ляду. Рiшення комiсiї є остаточним. Вади усуваються за раху-

нок виконавця.

6. Договори матерiально-технiчного забезпечення

1. Пiдприємницька дiяльнiсть виробникiв продуктiв харчу-

вання i сировини рослинного i тваринного походження знач-

ною мiрою залежить вiд рiвня Їхнього матерiально-технiчного

забезпечення продукцiєю виробничо-технiчного призначення

(сiльськогосподарськими машинами, устаткуванням, запас-

ними частинами до них, пально-мастильними матерiалами,

мiнеральними добривами, засобами захисту рослин тощо). Це

забезпечення здiйснюється: по-перше, через систему Мiнаг-

ропрому України та концерну "Украгротехсервiс"; по-друге,

здiйсненням оптової торгiвлi; по-третє, завдяки постачанню

за прямими довгостроковими господарськими звязками; по-

четверте, придбанням на бiржах та в iнших пiдприємств

(установ, органiзацiй) i громадян.

Основною правовою формою, яка юридичне опосередко-

вує вiдносини, повязанi з матерiально-технiчним забезпечен-

ням аграрних пiдприємцiв, є договiр постачання продукцiї

виробничо-технiчного призначення, змiст i порядок укладан-

ня якого мають вiдповiдати вимогам Цивiльного кодексу

(статтi 245-253), Арбiтражного процесуального кодексу Ук-

556

;->>йТй~,-Сi.

РОЗДiЛ XXV

раїни. Указiв Президента України вiд 4 жовтня 1994 р. "Про

застосування Мiжнародних правил iнтерпретацiї комерцiйних

термiнiв", "Про заходи щодо впорядкування розрахункiв за

договорами, що укладаються субєктами пiдприємницької дi-

яльностi України" та вiд 7 листопада 1994 р. "Про облiк окре-

мих видiв зовнiшньоекономiчних договорiв (контрактiв); в

Українi", а в разi здiйснення iмпортних, у тому числi бартер-

них, поставок - iще й Положення про форму зовнiшньоеко-

номiчних договорiв (контрактiв), затвердженого наказом Мi-

нiстерства зовнiшнiх економiчних звязкiв i торгiвлi України

вiд 5 жовтня 1995 р., та iнших правових актiв.

У договорi постачання мають зазначатися: 1) найменуван-

ня, кiлькiсть, номенклатура продукцiї, а в разi потреби -

комплекти машин та устаткування, державний стандарт або

технiчнi умови, зареєстрованi в органi Держстандарту;

2) якiсть i комплектнiсть продукцiї; 3) .термiн дiї договору;

4) цiна продукцiї, порядок i форми взаєморозрахункiв (за зов-

нiшньоекономiчними контрактами розрахунки мають здiй-

снюватися виключно вiдповiдно до Унiфiкованих правил та

звичаїв для документарних акредитивiв Мiжнародної торго-

вельної палати та Унiфiкованих правил з iнкасо Мiжнародної

торговельної палати (далi - Унiфiкованi правила); 5) умови

постачання з обовязковим застосуванням Мiжнародних правил

iнтерпретацiї комерцiйних термiнiв (Правила iНКОТЕРМС)

Мiжнародної торговельної палати (1953 р.), а в разi потреби

- також обовязки аграрного пiдприємця щодо облаштуван-

ня i оснащення (самостiйно чи разом iз постачальником)

площадок для розвантаження, порядок затвердження графiкiв

доставляння продукцiї; 6) строки повернення тари багатора-

зового використання; 7) поштовi та банкiвськi реквiзити сто-

рiн; 9) за мiжнародними контрактами - арбiтражнi застере-

ження та iншi реквiзити, передбаченi зазначеним вище нака-

зом Мiнiстерства зовнiшнiх економiчних звязкiв i торгiвлi;

9) iншi умови, що їх сторони визнають за потрiбне передба-

чити в договорi.

Договiр постачання вважається укладеним i набуває юри-

дичної сили вiд дня його пiдписання сторонами. За наявностi

заперечень до умов договору при його укладаннi складається

протокол розбiжностей. Якщо постачальник, одержавши про-

токол розбiжностей щодо умов договору, який грунтується на

державному замовленнi, не передасть розбiжностi, що зали-

Аграрно-договiрнi зобовязання 557

шилися неврегульованими, на вирiшення арбiтражного> суду в

20-денний строк вiд дня одержання протоколу, пропозицiї

аграрного пiдприємця вважаються прийнятими. В iницх ви-

падках договiр вважається неукладеним. У разi невiдпоiiдцос-

тi договору Унiфiкованим правилам зовнiшньоекономiчнi

контракти постачання у встановленому порядку визнаються

недiйсними. В разi ухилення постачальника вiд укладання до-

говору, що випливає з державного замовлення, арбiтражний

суд змушує його укласти цей договiр.

2. Важливою правовою формою, яка юридичне опосеред-

ковує матерiально-технiчне забезпечення аграрних пiдприєм-

цiв, є договiр постачання споживачам продукцiї виробничо-

технiчного призначення в порядку оптової торгiвлi.

У цьому договорi зазначаються сторони (з поштовими та

банкiвськими реквiзитами), код продукцiї, її найменування,

марка (тип, ГОСТ, ТУ), код одиницi вимiру, кiлькiсть замов-

леної продукцiї (всього та по роках), кiлькiсть прийнятої до

постачання продукцiї (всього та по роках), її вартiсть. Визна-

чаються також порядок повернення тари i засобiв пакетуван-

ня, доставляння продукцiї з обовязковим застосуванням

Правил iНКОТЕРМС, а в разi потреби - й порядок затвер-

дження графiкiв доставляння продукцiї, зобовязанню сторiн

щодо її вiдвантаження, страхування та оформлення тiварно-

транспортних документiв. У договорi фiксуються порядок i

форми взаєморозрахункiв (за мiжнародними контрактами - з

обовязковим застосуванням Унiфiкованих правил i арбiтраж-

них застережень), а також додатковi умови. Треба зазначити,

що прийняте до виконання постачальником iамовл(;цня на

постачання продукцiї в порядку оптової торгiвлi мє силу

договору.

3. В умовах розвитку ринкових вiдносин одне з провiдних

мiсць належить налагодженню прямих звязкiв аграрних пiд-

приємцiв iз безпосереднiми виробниками технiки, запасних

частин до неї, Мiнеральних добрив та iншої продукцiї вироб-

ничо-технiчного призначення. Юридичне оформленая таких

вiдносин здiйснюється на пiдставi договору постачання про-

дукцiї за прямими довгостроковими господарськими звязка-

ми. За цим договором дiють двi сторони: пiдприємство-поста-

чальник i покупець, якi укладають договiр на певни строк.

Постачальник зобовязується поставити, а покупець прийня-

ти i оплатити продукцiю чiтко визначеного перелiку (за оди-

558

Роздiл ХХУ

ницями вимiру i обсягом, у тому числi й з розбивкою по ро-

ках). Кiлькiсть i детальний асортимент продукцiї передбача-

ються сторонами у щорiчно погоджуваних специфiкацiях, якi

є невiдємною частиною договору. Специфiкацiю покупець

має передати постачальниковi до термiну, зазначеного в дого-

ворi. Вона вважається прийнятою, якщо постачальник протя-

гом 20 днiв пiсля її одержання не передасть розбiжностi, що

залишилися неврегульованими, на розгляд арбiтражного суду.

При цьому дiють правила ст. 10 Арбiтражного процесуального

кодексу України. В договорi чiтко визначаються вимоги до

якостi та комплектностi продукцiї (зазначаються вид норма-

тивно-технiчних документiв - стандарти, ТУ та iншi доку-

менти, їхнi номери та iндекси). Постачальник гарантує висо-

ку якiсть i надiйнiсть продукцiї протягом строку, визначеного

конкретним стандартом або ТУ, дає додатковi гарантiї, зо-

бовязується усунути виробничi дефекти при прийманнi про-

дукцiї, її монтажi, налагодженнi та експлуатацiї в перiод га-

рантiйного строку, який зазначається в текстi договору.

У договорi детально визначаються строки й порядок по-

стачання продукцiї з використанням Правил iНКОТЕРМС,

цiни й порядок розрахункiв (за мiжнародними контрактами

- з обовязковим застосуванням Унiфiкованих правил), по-

рядок спiвробiтництва сторiн щодо забезпечення цих звязкiв,

їх майнова вiдповiдальнiсть, додатковi умови та заключнi по-

ложення (за мiжнародними контрактами - й арбiтражнi за-

стереження).

4. З 1992 р. матерiально-технiчне забезпечення аграрних

пiдприємцiв ресурсами, технiкою, будiвельними матерiалами,

пальним, мiнеральними добривами стало здiйснюватися че-

рез бiржi. Останнiм актом було схвалено Концепцiю органiза-

цiї бiржового сiльськогосподарського ринку.

Вiдповiдно до чинного законодавства субєкти аграрного

пiдприємництва як клiєнти за свiй рахунок через брокера чи

брокерську контору мають право купувати на бiржах, в iнших

пiдприємств (установ, органiзацiй) потрiбну їм технiку, запас-

нi частини до неї, пальне та iншу продукцiю. Аграрнi пiдпри-

ємцi укладають договори з брокерськими конторами або ку-

пують брокерськi мiсця; завдяки цьому реалiзують виробленi

ними продукти харчування i сировину та отримують через ку-

пiвлю-продаж чи бартер (мiну) потрiбну їм продукцiю вироб-

ничо-технiчного призначення. В договорi з брокерською кон-

559

Аграрно-догоаiрнi зобовязання

торою (брокером) пiдприємець обумовлює свої вимоги та ви-

нагороду для контори чи брокера.

5. З 1996 р. матерiально-технiчне забезпечення аграрних.

пiдприємцiв здiйснюється також через систему надання i по-

вернення бюджетної позички на постачання технiки. Так, на

виконання постанови Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 10 сiчня

1996 р. "Про забезпечення технiкою та обладнанням сiль-

ськогосподарських товаровиробникiв у 1996 роцi" та "Поряд-

ку надання i повернення бюджетної позички за поставленi

сiльськогосподарським товаровиробникам технiку i облад-

нання", затвердженого спiльним наказом Мiнагропрому,

Мiнекономiки, Мiнфiну, Мiнiстерства машинобудування,

вiйськово-промислового комплексу i конверсiї України вiд

22 липня 1996 р. з аграрними товаровиробниками почали

укладатися договори постачання сiльськогосподарської технi-

ки на умовах розстрочення платежу за неї в рахунок держ-

контракту як плати за одержану технiку.

Цей договiр є багатостороннiм i рiзнопредметним. Його

укладають мiж собою райфiнвiддiл, постачальник, борошно-

мельне пiдприємство та аграрний товаровиробник. Предмет

договору становлять взаємнi зобовязання сторiн щодо забез-

печення за рахунок бюджетної позички аграрних товарови-

робникiв технiкою, а потiм - постачання зерна в рахунок

держконтракту як плати за технiку. Згiдно з договором рай-

фiнвiддiл надає постачальниковi бюджетну позичку для при-

дбання технiки з наступною її передачею аграрним товарови-

робникам на умовах оплати технiки рiвномiрним постачан-

ням упродовж 1996-1998 рр. зерна до державних ресурсiв.

Постачальник зобовязується поставити товаровиробниковi у

повнокомплектному й високоякiсному станi визначену в до-

говорi кiлькiсть технiки певного асортименту, а також забез-

печити в гарантiйний перiод безплатне проведення її обслуго-

вування та ремонту.

7. Договiрна дисциплiна

та вiдповiдальнiсть за її порушення

1. Особливого значення додержання договiрної дисциплi-

ни набуває в умовах впровадження засад ринкових економiч-

них вiдносин. Втiлення в практику цих засад в першу чергу

зумовлене рiвноправнiстю усiх форм власностi - приватної,

ево

Роздiл ЮСУ

колективної i державної, якi становлять економiчну основу

правосубєктностi всiх учасникiв договiрних вiдносин. Рiв-

ноправнiсть усiх учасникiв в системi договiрних взаємовiдно-

син сiльськогосподарських товаровиробникiв є свого роду

економiчною i юридичною гарантiєю ефективної господарчо-

пiдприємницької дiяльностi; вона виключає допустимiсть

протиставлення економiчних iнтересiв усiх субєктiв цих вiд-

носин за договорами. Державно-правовою гарантiєю захисту

майнових прав сторiн за договором є спiльний i єдиний поря-

док вирiшення майнових спорiв у разi порушення аграрно-

договiрних зобовязань в арбiтражному судi, оскiльки сторони

за цими договорами є юридичними особами. Додержання до-

говiрної дисциплiни в однаковiй мiрi вiдповiдає iнтересам

кожної iз сторiн i iнтересам держави.

За сучасних умов договiрна дисциплiна набуває принци-

пово нових рис. Вона грунтується не на режимi встановлення

державою договiрних вiдносин, а на засадах пiдприємництва,

якi передбачають вiльний вибiр видiв дiяльностi та асорти-

менту продукцiї залежно вiд попиту на ринку; пошук надiй-

них партнерiв i налагодження з ними взаємовигiдних звязкiв;

набуття репутацiї вiдповiдального за своє слово i дiло партне-

ра, пiдтримання i збереження такої репутацiї; визначення

повноважень державних iнституцiй та їх вiдповiдальностi пе-

ред субєктами пiдприємництва.

Як i ранiше, договiрна дисциплiна грунтується на закрiп-

леному у правових нормах порядку реалiзацiї договiрних вiд-

носин, додержання яких гарантується та забезпечується дер-

жавою в особi її виконавчої, а вiдтепер - i судової влади.

Воднораз нинi субєкт пiдприємництва має можливiсть розiр-

вати укладений договiр, сплативши контрагентовi всi збитки.

Такi дiї, як свiдчить свiтова практика, треба також квалiфiку-

вати як додержання договiрної дисциплiни, а не як її пору-

шення, оскiльки при цьому шкода вiдшкодовується вiдразу.

З урахуванням наведеного є пiдстави розглядати сучасну

договiрну дисциплiну як усвiдомлене пiдпорядкування сторо-

нами своїх дiй сумлiнному виконанню взятих на себе за дого-

вором зобовязань, здiйснюване з обовязковим додержанням

певних вимог, порядку i правил як пiд час укладання, так i пiд

час виконання договору з метою збереження дiлової (бiзнесо-

вої) гiдностi та репутацiї. Крiм того, її треба розглядати як за-

крiплений у правових нормах мiжнародних договорiв, чинних

i---

iня яиии

Аграрио-договiрнi зобовязання

561

нацiональних законодавчих та господарських, у тому числi

зовнiшньоекономiчних, договорiв, порядок реалiзацiї дого-

вiрних зобовязань, додержання яких визнається i гарантуєть-

ся; державою та забезпечується судовою владою.

2. Зворотним боком договiрної дисциплiни є майнова вiд-

повiдальнiсть сторiн за порушення договiрних зобовнiинь.

.Вона являє собою правовiдносини, що складаються з приводу

порушень, договiрних зобовязань i дiстають вияв у несприят-

ливих; для винної сторони наслiдках, зумовлених реалiзацiєю

умов договору про вiдповiдальнiсть, договiрних санкцiй та

санкцiй, встановлених чинним законодавством.

Характерною особливiстю цiєї вiдповiдальностi є те, що з

одного боку умови договору, а з iншого - норми законiв,

президентських та iнших нормативно-правових актiв є "дже-

релами" визначення пiдстав настання такої вiдповiдальностi

та звiльнення вiд неї, обрання виду i розмiру штрафних

санкцiй.

3. За невиконання або неналежне виконання договiрних

зобовязань, тобто за порушення договiрної дисциплiни, сто-

рони несуть майнову вiдповiдальнiсть, яка визначається умо-

вами конкретного договору. Саме договiр сторiн є їхньою вза-

ємною згодою на визначення пiдстав настання вiдповiдаль-

ностi чи звiльнення вiд неї, видiв правопорушень, за якi на-

стає вiдповiдальнiсть, а також видiв i розмiру штрафних

санкцiй за конкретнi правопорушення.

4. За загальним правилом сторона, яка порушила зобовя-

зання за договором> мусить вiдшкодувати iншiй сторонi зав-

данi їй збитки. Тому вiдсутнiсть у договорi роздiлу про вiдпо-

вiдальнiсть сторiн не звiльняє порушника вiд неї. Саме за-

гальне правило породжує обєктивне право на вiдшкодування

збиткiв будь-якої сторони в разi порушення її Прав i заподiян-

ня їй шкоди iншою стороною. Вiдповiдно до ст. 203 Цивiль-

ного кодексу вiдповiдальнiсть має наставати у повному обся-

зi, в тому числi й за неодержанi прибутки.

> Рiвночасно за низку порушень договiрної дисциплiни, якi

зачiпають й iнтереси держави, остання встановлює свої межi

вiдповiдальностi.

; Так, порушення фiнансово-розрахункової дисциплiни

иризводить до порушення не тiльки прав афарних пiдприєм-

цiв, а й iнтересiв держави в цiлому. Саме тому згiдно з зако-

< йодавством винна сторона, крiм вiдшкодування збиткiв, му-

562

сить також сплачувати спецiальнi штрафнi санкцiї. Так, вiд-

повiдно до Указу Президента України вiд 16 березня 1995 р.

"Про заходи щодо нормалiзацiї платiжної дисциплiни в на-

родному господарствi України" (п. 2) до вересня 1997 р. за

несвоєчасну сплату заборгованостi, що виникла пiсля 10 квiт-

ня 1995 р., пiдприємства-боржники сплачували на користь

кредиторiв, крiм суми заборгованостi, пеню в розмiрi 0,5 вiд-

сотка вiд суми заборгованостi за кожен день прострочення

платежу, якщо бiльший розмiр пенi не було передбачено уго-

дою сторiн. .i

5. За невиконання або неналежне виконання зобовязанi

за договором на створення (передачу) науково-технiчної про-

дукцiї на винну сторону покладається обовязок вiдшкодувати

потерпiлiй сторонi всi збитки включно з неодержаними при-

бутками. Виконавець за цим договором за невиконання зо-

бовязань має ще вiдшкодувати замовниковi вартiсть одержа-

них для виконання замовлення матерiальних цiнностей. За

використання переданої замовниковi науково-технiчної про-

дукцiї з порушенням умов договору (скажiмо, продаж її iн-

шим клiєнтам) виконавець повинен передати замовниковi всi

кошти, одержанi вiд цього, а також компенсувати моральну

шкоду. Якщо замовник на порушення умов договору пере-

дасть (перепродасть) науково-технiчну продукцiю, вiн також

мусить вiдшкодувати виконавцевi всi збитки в повному обсязi

(за порушення умов договору i авторських прав виконавця). У

договорi на використання науково-технiчної продукцiї сторо-

ни можуть передбачати й штрафнi санкцiї.

6. За невиконання або неналежне виконання зобовязань

за договором на реалiзацiю сiльськогосподарської продукцiї

та сировини субєкти аграрного пiдприємництва сторони-ви-

робника також несуть вiдповiдальнiсть у повному обсязi.

Крiм того, сторони в договорах можуть встановлювати й

штрафнi санкцiї (наприклад, за несвоєчасне виконання зо-

бовязань iз забезпечення аграрного товаровиробника тарою,

па-кувальним матерiалом, за порушення графiка вивезення

прюдукцiї та сировини, продаж продукцiї та сировини гiршої

якостi, нiж це передбачено умовами договору, порушення

розрахункової дисциплiни тощо).

З метою пiдвищення вiдповiдальностi субєктiв пiдприєм-

ницької дiяльностi за виконання договiрних зобовязань Ука-

зом Президента України "Про заходи щодо нормалiзацiї пла-

563

грарно-дрговiрнi зобовязання

тiжної дисциплiни в народному господарствi України" (п. 4)

встановлено, що боржники-пiдприємства роздрiбної торгiвлi

(незалежно вiд форм власностi) сплачують на користь вироб-

ника сiльськогосподарської продукцiї та продовольства суму

заборгованостi та пеню в розмiрi 1,5 вiдсотка, а також до мiс-

цевого бюджету пеню в розмiрi 1,5 вiдсотка вiд суми платежу

за кожен день його банкiвського прострочення, якщо бiль-

ший розмiр пенi не передбачено угодою сторiн.

За порушення сторонами умов договору на користування

електроенергiєю майнова вiдповiдальнiсть настає на пiдставi

Правил користування електричною енергiєю, а не норм ци-

вiльного законодавства.

Так, вiдповiдно до цих Правил та договору на користуван-

ня електричною енергiєю енерго постачальна органiзацiя

-(райенерго), винна у виникненнi перерв в енергопостачаннi,

-сплачує її споживачевi 10-кратну вартiсть невiдпущеної енер-

гiї. Треба пiдкреслити, що Правила не передбачають вiдшко-

дування споживачевi заподiяної вiдключеннями електроенер-

гiї навiть прямої шкоди. Виплата символiчної 10-кратної

вартостi невiдпущеної енергiї, певна рiч, не покриває шкоди,

заподiяної, особливо взимку, наприклад, вiдключенням елек-

троенергiї в iнкубаторах, теплицях тощо.

Майнову вiдповiдальнiсть несуть також субєкти аграрного

пiдприємництва i як сторони договору про спiльну дiяльнiсть.

- i№№"04

. --- -- - .- ...... .- , . -АїВ>>>"i---,,

."т--.ч -ч., i.,4

Роздiл XXVI

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РЕАЛiЗАЦiЇ

СiЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦiЇ я i;; :

. , . . .я

\;ДНфi. . с

; Я.даi.йрСїi

. : -..<й.iП ЯiЗД.

1. Правовi форми реалiзацiї ,,<

сiльськогосподарської продукцiї гзд<ш дi,

1. Реалiзацiя сiльськогосподарської продукцiї є одним ї

нагальних питань, що стоять перед нацiональним сiльсько-

господарським товаровиробником. Суспiльнi взаємовiдноси-

ни мiж сiльськогосподарськими товаровиробниками i держа-

вою в особi її органiв державного управлiння, що вiдають за-

купiвлями хлiбопродуктiв, завжди були полiтичне важливи-

ми, економiчно складними i юридичне iстотними особливо

для селян-товаровиробникiв. У кожному iсторичному про-

мiжку часу вони мали свої характернi властивостi, по-рiзному

представляли iнтереси учасникiв цих правовiдносин. За роки

з часу колективiзацiї сiльського господарства до 1958 р. пану-

вала система обовязкових поставок державi виробленої кол-

госпами сiльськогосподарської продукцiї. За своєю полiтико-

економiчною i правовою сутнiстю обовязковi поставки ста-

новили адмiнiстративно-податкове позбавлення колгоспiв

(трудового селянина) своєї власностi. Та плата за продукцiю,

здану в порядку виконання обовязкових поставок мiсцевiй

заготiвельнiй органiзацiї Мiнiстерства заготiвель СРСР не ма-

ла нiчого спiльного з такою економiчною категорiєю як цiна.

Суми, одержуванi вiд держави середньо-економiчними кол-

госпами, поверталися до бюджету у виглядi прибуткового по-

датку. Внаслiдок цього обовязковi поставки по сутi були на-

туральним податком для колгоспiв. За своїми розмiрами ця

плата була нижчою вiд собiвартостi сiльськогосподарської

продукцiї, що її здавали колгоспи.

У 1958 р. обовязковi поставки було скасовано i введено

систему державних закупiвель сiльськогосподарської продук-

цiї за договорами контрактацiї. Державно-правове регулюван-

ня цих закупiвель було покладено на Мiнiстерство заготiвель

СРСР. Хоч при закупiвлях застосовувалась правова форма до-

говорiв контрактацiї, типовi (примiрнi) договори розробяя-

_____565

Правове регулювання ралiзацiТ сiльгосппродукцiї -~------

лись Мiнiстерством заготiвель в односторо1 д укладан-

Прикладом можна назвати Положення про .дподарської

ня i виконання договорiв контрактацiї "уи заготiвель

продукцiї, яке було затверджено Мiнiстер д колгоспи

21 грудня 1976 р. У зимовий, наприклад, "очну продук-

продавали за договором контрактацiї мясо- продув.

цiю за цiнами значно меншими, нiж собiварт1-" виробником

цiї. Економiчнi вiдносини, що виникали да виступала

сiльськогосподарської продукцiї, державок> (р уду вважати

як посередник) i споживачем також не моХ правова фор-

ринковими, хоч i використовувалась пря цьо1"

ма договорiв, вiчних вiдносин |Ц

2. В умовах становлення ринкових еiкон "-цель сiльське- В

держава застосовує рiзнi правовi форми ю ланкою на В

господарської продукцiї. При цьому о<iобїi~озгїутввпьнi

ринку сiльськогосподарської продукцiї є -дуженої тери-

пiдприємства. Нинi в нашiй країнi немає Р03" елеватори.

торiальної системи пiдприємств, якi б мали "рд народного

Це повязує новi сiльськогосподарськi СТРУ"истемоюхлi-

господарства України з колишньою дерзi13R101.,, господар-

бозаготiвель. Адже ще й досi iснує усталена елеватором

ських звязкiв мiж виробником та, наприк/1

що складалася протягом багатьох десятилiть. ,цд(цого сiльсь-

При використаннi невласних елеваторiв У дилема вибору

когосподарського господарства виникне Послуги по збе-

конкретного пiдприємства, яке б надало ЙоУ ,"ому постає

рiганню виробленої ним продукцiї. Адс п Р1"..,, ц того в

проблема - кого обрати: чи того, що є найбЛ -ддри так зва-

кого цiни на послуги є бiльш привабливими чщ виграє бiль-

ної "усушки/утруски" є меншими. На жаль, тог вступає

ше територiально-ближнє пiдприємство, ОСIалобхiдно витра-

в дiю такий фактор як вартiсть палива, яке iїу фактори не-

тити на перевезення виробленої продукiдiї. ьськогосподар-

гативно позначаються на цiнi виробленюї сїляiсож це справ-

ської продукцiї та похiдної вiд неї продустiї- 1 конкретного

ляє неабиякий негативний вплив на Рмробника зок-

нацiонального сiльськогосподарського товарО

рема та АПК взагалi. , .щбозаготiвель-

При розглядi питання правосубєюiнгост ./".х розвитку та

них пiдприємств є важливим розумiння iстор" ядмiнiстратив-

становлення, характеру попереднiх аграрiно- ."умiння iсторiї

но-правових вiдносин, оскiльки саме через Р

566

Роздiл ХХУi

становлення цих правовiдносин є можливим їх., всебiчний

аналiз, вдосконалення та шляхи їх подальшого розвитку, адже

все це необхiдно для забезпечення нацiональної полiтичної та

економiчної, а насамперед, продовольчої безпеки України, ".

3. Правове регулювання державних закупiвель сiльськр;-

господарської продукцiї та продовольства нинi набуло знач-

них масштабiв. Адже державнi закупiвлi сiльськогосподар-

ської продукцiї мають на мстi згiдно зi ст. 1 Закону України

"Про поставки продукцiї для державних потреб" вiд 22 грудня

1995 р. є розвязання соцiально-економiчних проблем, пiд-

тримання обороноздатностi країни та її безпеки, створення i

пiдтримання на належному рiвнi державних матерiальних ре-

зервiв, реалiзацiї державних i мiждержавних цiльових про-

грам, забезпечення функцiонування органiв державної влади,

що утримуються за рахунок Державного бюджету України.

Особливу увагу держава придiляє закупiвлям до державних

резервiв зернових та олiйних культур, адже саме зерно, голов-

ним чином пшениця, соняшник, бобовi культури та олiя є як

одними з головних продуктiв харчування населення країни,

так i одними з головних експортних товарiв. Хоча слiд зазна-

чити, що експорт цих культур є безсистемним, адже, наприк-

лад, безконтрольний експорт соняшнику в минулi роки при-

зводив до зупинки олiє-жирових пiдприємств країни та чис-

ленних зловживань i порушень порядку ведення зовнiшньо-

економiчної дiяльностi, податкового законодавства тощо.

Яскравим прикладом стурбованостi держави з цього питання

є Указ Президента України "Про заходи щодо регулювання

вивезення з України насiння соняшнику" вiд 8 липня 1998 р.

Також велике значення має можливiсть фiнансування

державою виробництва сiльськогосподарської продукцiї, щодо

якої було укладено державний контракт. Така можливiсть була

закладена ще в постановi Кабiнету Мiнiстрiв України "Про дер-

жавний контракт на сiльськогосподарську продукцiю, сировину

i продовольство на 1994 рiк" вiд 12 листопада 1993 р.

4. iншим важливим аспектом державного контракту на

сiльськогосподарську продукцiю є регулювання закупiвель-

них цiн, якi в iдеалi повиннi були б забезпечувати селянам до"

статнiй рiвень прибутку шляхом встановлення прибуткової

для сiльськогосподарського пiдприємства цiни та/або закрiп-

лення цiнового рiвня на матерiально-технiчнi ресурси. При-

кладом цього є "Порядок визначення середньозважених цiн

на зерно по наслiдках бiржових торгiв в Українi за спотовими

Правове регулювання ралiзацiї сiльгосптюдукцiТ

567

контрактами", затверджений спiльним наказом Мiнiстерства

фiнансiв України та Мiнiстерства сiльського господарства i

продовольства України вiд 29 березня 1996 р. на виконання

постанови Кабiнету Мiнiстрiв України "Про задоволення

державних потреб у сiльськогосподарськiй продукцiї на 1996

рiк" вiд 12 березня 1996 р. Згiдно з "Порядком формування

обсягiв i виконання закупiвлi сiльськогосподарської продукцiї

та продовольства за державним замовленням у 1996 роцi", за-

твердженим тiєю ж постановою та постановою Кабiнету Мi-

нiстрiв України "Про хiд заготiвлi зерна до державних та ре-

гiональних ресурсiв" вiд 6 серпня 1996 р. товаровиробники

повиннi виходити з рiвня середньозважених цiн, що склада-

ються на бiржових торгах України за спотовими контрактами

на момент одержання авансу кожним виконавцем контракту,

а остаточний розрахунок за все зерно, поставлене в рахунок

державного замовлення, проводиться, виходячи з рiвня се-

редньозважених цiн, що складуться на бiржових торгах Украї-

ни за спотовими контрактами з початку року на момент оп-

лати, за вирахуванням ранiше виданого авансу, яке деякою

мiрою вже захищає iнтереси нацiонального сiльськогосподар-

ського товаровиробника1.

Аналiзуючи чинне нацiональне законодавство щодо дер-

жавних закупiвель сiльськогосподарської продукцiї ми може-

мо зробити висновок, що при всiх негативних його моментах

воно поступово наближається до бажаного для наших нацiо-

нальних сiльськогосподарських товаровиробникiв європей-

ського стандарту у вiдносинах iз держаною в цiй сферi сус-

пiльних вiдносин.

Нинi у свiтовiй практицi по реалiзацiї будь-яких товарiв

бiржова торгiвля стає головною. Однiєю з основних функцiй

бiржової торгiвлi при цьому є формування ринкових цiн.

iншою ланкою ринку сiльськогосподарської продукцiї є

товарнi бiржi. Їх дiяльнiсть в Українi регламентується Зако-

ном України "Про товарну бiржу" вiд 10 грудня 1991 р. Цей

закон визначає поняття товарної бiржi, основнi засади прова-

дження бiржової торгiвлi, як то: умови створення товарної

бiржi, її правосубєктнiсть, членство в нiй, правовий статус

майна товарної бiржi умови провадження бiржових торгiв то-

що. Так, згiдно зi ст. 1 Закону "Про товарну бiржу" вона дiє

Див.: "Аграрне законодавство України: проблеми ефективностi" / ПiД

ред. проф. В. i. Семчика. - К., 1998. - С. 146.

568___________..._____:. А>ЮО|п

на основi самоврядування, господарської самостiйностi, є ,

юридичною особою, має вiдокремлене майно, самостiйний

баланс, власний розрахунковий, валютний та iншi рахунки в

банках, печатку iз своїм найменуванням. Товарна бiржа не

займається комерцiйним посередництвом i не має на мета

одержання прибутку. Дiяльнiсть товарної бiржi здiйснюється

вiдповiдно до чинного законодавства України, статуту бiржi,

правил бiржової торгiвлi та бiржового арбiтражу.

Правила бiржової торгiвлi сiльськогосподарською продук-

цiєю були бiльш широко врегульованi Типовими правилами

бiржової торгiвлi сiльськогосподарською продукцiєю, затвер-

дженими наказом Мiнiстерства сiльського господарства i

продовольства України, Мiнiстерства економiки України та

Мiнiстерства фiнансiв України вiд 3 квiтня 1996 р.

Програмним документом щодо подальшого розвитку бiр-

жового ринку стала Концепцiя розвитку бiржового сiльсько-

господарського ринку, схвалена постановою Кабiнету Мiнiст-

рiв України вiд 5 серпня 1997 р., яка визначила критичнi для

розвитку бiржової торгiвлi моменти, що потребують нагаль-

ного розвязання та врегулювання. Концепцiя спрямована на

удосконалення бiржової торгiвлi для розвязання проблем то-

варного обмiну, адаптацiї сiльського господарства до умов

ринкового середовища, формування ринкових iнструментiв

управлiння та механiзмiв бiржової торгiвлi, монiторингу ре-

ального економiчного i товарного обiгу. Концепцiя по ново-

му визначила принципи розвитку бiржового ринку, держав-

ного регулювання його дiяльностi, позначила шляхи та етапи

удосконалення i розвитку бiржової торгiвлi.

Головним державним органом, дiяльнiсть якого .спрямова-

на на вдосконалення бiржового ринку є Державна комiсiя з

питань органiзацiї бiржового сiльськогосподарського ринку,

що дiє на пiдставi Положення про державну комiсiю з питань

органiзацiї бiржового сiльськогосподарського ринку, затвер-

джена постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 11 квiтня

1996 р., яка визначає правосубєктнiсть, компетенцiю, струк-

туру комiсiї, визначає порядок спiвпрацi з iншими державни-

ми органами, дiяльнiсть яких повязана з розвитком бiржово-

го ринку сiльськогосподарської продукцiї.

2. Бiржа - органiзатор реалiзацiї сiльгосппродукцiї

iснують два типи бiржових угод щодо реалiзацiї сiльсько-

господарської продукцiї, якi в свою чергу мають декiлька ви-

оодукцїї 569

Правовб регулювання ралiзацїї с1льгосп(.

аром, що в свою чергу по-

дiв, а саме: А) Угоди з реальним то-троком поставки - спо-

дiляються на: 1) угоди з короткий"i04R"010 поставкою -

товi або касовi угоди; 2) угоди з 1ою 4) бартернi угоди, та

форварднi угоди; 3) угоди з умоз104""110"на: 1) Фючерсж

Б) Угоди без реального товару, що аi вiдносини, якi виника-

угоди та 2) опцiоннi угоди. ОскiльїT змiни та припинення

ють в процесi укладання, виконав10" аграрного права, то є

договiрних правовiдносин, є предм111R-

доцiльним розглянути їх дещо шир51T1 продукцiї з коротким

1. Угоди щодо сiльськогосподар1011"1i6T"11. в т"0 числi

строком поставки нинi є найбiльш iiльськогосподарської про-

й на сучасному бiржовому ринку о УїД починається вiдразу

дукцiї України. Виконання таких iравило, 5-15 днiв. Меха-

пiсля їх пiдписання протягом, як i поставляє товар на бiр-

нiзм цiєї угоди є таким: продавец""> товару, пiсля чого от-

жовий склад або iнше мiсце зберiгай ш0 пiдтверджує його пра-

римує документ - складську довiдку знаходиться у продавця аж

во власностi на товар. Цей документ >ди- Особливiстю цiєї угоди

до моменту виконання укладеної угоДй щодо неї через короткий

є обмеженiсть спекулятивних операц)"1T8111 операцiї при цьому

строк її виконання. Можливi спекулT" иiни-

обмежуються лише грою на пiдвище" поставкою (форвард-

При укладеннi угоди iз вiдстрочеT" форма договору по-

на угода)! традицiйно використовуоговору є значна рiзниця

ставки. Особливiстю цього виду дб( йог0 виконання. Цей пе-

мiж часом його укладення та часом

------- 1994 р. "Про оподаткування при-

1 (ЗаконУкраїни-З-ВРвшдняi-Ї

бутку пiдприємств" п. 1.5.1 // ВВР - 1995 ""У"R"який засвiдчує зооов я

контраст (форвардна угода) - стандартний дтов)фи а60 кошти у визначего1й

зання особи придбати (продати) цiннi папери, 3 Ф""10 шн такого продажу

час та на визначених умовах у майбуппюму иу. При цьому будь-яка сторона

пiд час укладення такого форвардного контраї ввд його ВiiКОНання виключно

форвардного контракту має право вiдмовитас/ а60 у втаIX визначених ци-

за наявностi згоди iншої сторони контрасту иконшня а60 неналежного вико-

вiльним законодавством. Претензiї щодо неви/"1T"T011 аиклю4"0 <-мтснту

нання форвардного кошракiу можуть преР""0110 <"У нс може

такого форвардного кошракiу. Продавець ф/Р11 цшшм особам бс3 згод"

передати (продати) зобовязання за цим Утотонгракгу має право

покупця форвардного контракту. Покупець ф в будь-який момент до закiнчен-

без погодження з iншою стороною контракгув1"30T такий "йT1" будь-

ня строку дiї (лiквiдацiї) форвардного контракт ФМ""" <к"Ра"У-

Якiй iншiй особi, включаючи продавця такого <

570 Роздiл XXVI

рiод встановлюється кожною бiржею окремо залежно вiд ви-

дiв товарiв, якими торгують на нiй. Так, для сiльськогоспо-

дарської продукцiї цей строк становить 3, 6 та 9 мiсяцiв. Пе-

ревагою цього виду бiржової угоди є економiя на зберiганнi

виробленої продукцiї, можливiсть авансування процесу ви-

робництва як у формi авансування, так i у формi передплати,

в тому числi 100 вiдсоткової. При використаннi такої угоди

iснують декiлька видiв ризикiв, а саме: iнфляцiйнi процеси,

ризики, обумовленi характером товару - сiльськогосподар-

ської продукцiї (є можливим поставка товару неналежної

якостi та/або кiлькостi чи непоставка взагалi), невиконання

угоди продавцем, який отримав попередню оплату. Для уник-

нення або зменшення таких ризикiв застосовується укладен-

ня угоди за умовами. Так, угоди з вiдстроченою поставкою

можуть укладатися за умовами двох видiв: угода iз заставою

або угода з премiєю.

При укладеннi угоди iз заставою передбачається сплата

одним контрагентом iншому грошової застави як гарантiї ви-

конання ним своїх зобовязань за угодою. iснують як угоди iз

заставою на покупку, так i угоди iз заставою на продаж. Су-

ма застави може становити вiд 1 до 100 вiдсоткiв вiд суми

угоди.

Угода з премiєю передбачає виплату однiєю iз сторiн угоди

обумовленого рiвня премiї з наданням останнiй права вису-

вання контрагенту за угодою вимог щодо виконання нею сво-

їх зобовязань аж до вiдмови вiд них. Модель використання

такої угоди обирається кожною бiржею окремо. Ця угода має

декiлька рiзновидiв: 1) простi угоди з премiєю; 2) подвiйнi

угоди з премiєю; 3) складнi угоди з премiєю; 4) кратнi угоди з

премiєю; 5) угоди з кредитом.

При укладаннi угоди з умовою поставка одного товару

супроводжується одночасною купiвлею iншого товару. На-

приклад, продаж зерна чи олiї може супроводжуватися купiв-

лею паливно-мастильних матерiалiв, мiнеральних добрив,

засобiв захисту рослин тощо. Особливiстю цiєї угоди є склад-

нiсть для брокера одночасно забезпечити максимально при-

йнятний для клiєнтiв варiант взаємного задоволення iнтере-

сiв. Саме через цю особливiсть частка таких угод на бiржi є

незначною. При укладаннi цiєї угоди також постає питання

i>>-< Ж

Правове регулювання ралiзаiуТ сiльгосппродукцiї

571

щодо, нееквiвалентнос-п цiнових параметрiв сiльськогоспо-

дарської та промислової продукцiї, оскiльки цiна на сiльсько-

господарську продукцiю вдвiчi чи втричi є нижчою нiж цiна

на промислову продукцiю. При цьому постає питання щодо

запровадження врiвноважуючого коефiцiєнта та його норма-

тивного закрiплення.

Бартернi угоди щодо сiльськогосподарської продукцiї ук-

ладаються на умовах передачi прав власностi на бiржовий то-

вар без грошової оплати або з додатковою до товару грошо-

вою оплатою. Вони можуть укладатися як за участю брокера,

так i без його участi за умови обовязкової реєстрацiї такої

угоди як бiржової. За сучасних умов становлення ринкової

економiки України взагалi та сiльського господарства чокрс-

ма, питома вага бартерних угод серед усiх iнших е бiльш нiж

великою - подекуди вона сягає 60-70 вiдсоткiв. Однак засто-

сування таких угод не сприяє розвитку бiржi, оскiльки нега-

тивно впливає на формування реальної цiни на бiржовi това-

ри та зменшує темпи росту виробництва.

2. На вiдмiну вiд попереднiх бiржових угод укладання

фючерсної угоди1, в тому числi й щодо сiльськогосподар-

ської продукцiї не передбачає майбутньої поставки тонару.

Головною суттю цiєї бiржової операцiї є страхування тонару

вiд несприятливої змiни цiн на ринку. Як i в бiльшостi бiржо-

вих угод обєктом фючерсної угоди може бути тiльки один

вид бiржового товару - сiльськогосподарська продукцiя

(пшениця, насiння соняшнику тощо).

Майже всi параметри фючерсного контракту є стандарти-

зованими, як то: обсяг (лот) контракту, якiсний стандарт то-

вару, базис поставки, строк контракту (довжина позицiї), ос-

таннiй день торгiвлi фючерсним контрактом, останнiй день

Фючерсний контракт (фючерсна угода) - стандартний документ, який

засвiдчує зобовязання придбати (продати) цiннi папери, товари або кошти у

визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фiксацiєю цiн на

момент виконання зобовязань сторонами контракту. При цьому будь-нкл сто-

рона фючерсного контракту має право вiдмовитися вiд його виконання ви-

ключно за наявностi згоди iншої сторони контракту або у пшпiдках,

визначених цивiльним законодавством. Покупець фючерсного контрикту має

право продати такий контракт протягом строку його дiї iншим особам без

погодження умов такого продажу з продавцем контракту (Закон України "Про

оподаткування прибутку пiдприємств" п. 1.5.2).

672

поставки товару при реалiзацiї такого контракту. В бiльшостi

фючерсних контрактiв також стандартизованi форма оплати

за контрактом, гарантiї його виконання, санкцiї за його неви-

конання, порядок арбiтражу. При укладаннi фючерсного

контракту сторона повинна внести на свiй розрахунковий ра-

хунок гарантiйний внесок (його веде Розрахункова палата

бiржi), що становить вiд 5 до 18 вiдсоткiв вiд номiнальної вар-

тостi контракту (розмiр такого внеску залежить вiд ступеня

ризику конкретної операцiї (контракту), крiм того їх розрiз-

няють на хеджовi та спекулятивнi. У зазначений мiсяць по-

ставки товару по конкретному контракту гарантiйний внесок

повинен становити 100 вiдсоткiв вiд суми контракту.

Фючерсний контракт лiквiдується двома шляхами: укла-

денням оберненої (офсетної) угоди або поставкою реального

товару. Поставкою товару закiнчується лише близько 2 вiд-

соткiв угод вiд загальної кiлькостi фючерсних угод. У випад-

ку невиконання (нелiквiдацiї) членом бiржi будь-якого

фючерсного контракту Розрахункова палата бiржi iнформує

виконавчий орган бiржi, який публiкує протягом 2-х днiв у

бiржовому бюлетенi розрахункову цiну за всiма контрактами

цього члена бiржi, i вони термiново лiквiдуються за цiєю роз-

рахунковою цiною. Подiбний механiзм забезпечує стабiль-

нiсть бiржового ринку та знижує ризик операцiй на ньому з

таким нестабiльним товаром як сiльськогосподарська про-

дукцiя за умов кризи в агропромисловому секторi економiки

України.

Правовою природою опцiону є купiвля права покупки або

продажу зобовязання укладати бiржовий контракт за вказа-

ною цiною протягом строку, визначеного контрактом. Оп-

цiоннi угоди укладаються як на реальний товар, так i на

Фючерсний контракт. Вартiстю опцiону є премiя, яка зале-

жить вiд змiни поточної бiржової цiни на даний товар вiд цi-

ни, вказаної в контрактi, конюнктури ринку, рiвня облiкової

ставки тощо. Розрiзняють простi, подвiйнi та кратнi опцiонй.

Простi опцiонй ще подiляються на опцiон продавця та опцiон

покупця. Суть опцiону полягає в страхуваннi сторiн угоди вiд

Лравове.регулювання ралiзацiї сiльгосппродукцiї 573

значних фiнансових втрат через коливання цiни та конюнк-

тури на ринку сiльськогосподарської продукцiї, одержання

додаткового прибутку.

3. Окрiм укладання зазначених вище угод бiржа характе-

ризується ще двома явищами, а саме: хеджуванням i спеку-

ляцiєю.

г Першеполягає в страхуваннi цiнового ризику учасникiв

бiржової торгiвлi, яке дозволяє мiнiмiзувати їх фiнансовi

втрати. Основоположним в цьому видi бiржових операцiй є

одночасне укладання форвардної та фючерсної угоди на од-

наковий обсяг однакового товару. Розрiзняють два види хе-

джування: хеджування продажем (коротке) та хеджування по-

купкою (довге). Взагалi хеджування сприяє збалансованостi

бiржового ринку, зокрема ринку сiльськогосподарської про-

дукцiї.

Друге є прямо протилежним першому, оскiльки є вигiд-

ним за умови розбалансованостi бiржового ринку i сприяє

цьому. Цей вид бiржових операцiй - спекуляцiя є одним з

найскладнiших i при вдалому її проведеннi - найприбутковi-

шим. Однак враховуючи "негативну" природу спекуляцiї на

кожному бiржовому ринку iснують обмеження, якi стосують-

ся одноденних рiзких коливань цiн на бiржовi товари та iншi

фактори функцiонування бiрж, адже саме в цiй сферi бiржо-

вої дiяльностi кiлькiсть правопорушень є чи не найбiльшою.

Тому дана сфера бiржової дiяльностi пiдлягає самому жорст-

кому контролю з боку бiржових i державних органiв в усiх

країнах з розвиненою ринковою економiкою, як то у США,

Англiї, Францiї, Нiмеччинi, Японiї тощо.

,, 1 Опцiон (опцiонна угода) - стандартний документ, який засвiдчує право

придбати (продати) цiннi папери (товари, кошти) на визначених умовах у май-

бутньому, з фiксацiєю цiни на час укладення такого опцiону або на час такого

придбання за рiшенням сторiн контракту. Перший продавець опцiону (емi-

тент) несе безумовне та безвiдкличне зобовязання щодо продажу цiнних па-

перiв (товарiв, коштiв) на умовах укладеного опцiонного контракту.

Будь-який покупець опцiону має право вiдмовитися у будь-який момент пiд

придбання таких цiнних паперiв (товарiв, коштiв). Претензiї стосонно нена-

лежного виконання або невиконання зобовязань опцiонного контракту мо-

жуть предявлятися виключно емiтенту опцiону. Опцiон може бути проданий

без обмежень iншим особам протягом строку його дiї (Закон України "Про

оподаткування прибутку пiдприємств" п. 1.5.3).

Загалом бiржова торгiвля є одним з тих ринкових iнстру-

ментiв, завдяки якому економiка кожної країни взагалi, а

конкретнi субєкти пiдприємницької дiяльностi зокрема от-

римують iнвестицiйнi кошти, що збiльшує нацiональний доб-

робут та соцiально-полiтичну ситуацiю в будь-якiй країнi/з

ринковою економiкою.

Новелою в законодавствi щодо реалiзацiї сiльськогоспо-

дарської продукцiї є Закон України "Про фiксований сiль-

ськогосподарський податок", прийнятий Верховною Радою з

17 грудня 1998 р. Цей закон надає можливiсть сiльськогоспо-

дарському товаровиробниковi в разi вiдсутностi грошей спла-

чувати цей податок у виглядi поставок сiльськогосподарської

продукцiї. Згiдно зi ст. 5 поставка зерна в рахунок фiксовано-

го сiльськогосподарського податку здiйснюється сiльськогос-

подарськими товаровиробниками у визначенi ними за пого-

дженням з районною державною адмiнiстрацiєю строки, але

не пiзнiше 15 жовтня - з продукцiї раннiх зернових культур,

до 1 грудня - з продукцiї пiзнiх зернових та технiчних куль-

тур, щомiсяця, але не пiзнiше останнього дня поточного

мiсяця.

Сплата фiксованого сiльськогосподарського податку нату-

ральною сiльськогосподарською продукцiєю являтиме собою

важливе джерело надходження сiльськогосподарської продук-

цiї i продовольства.

3. Правосубєктнiсть

хлiбозакупiвельних пiдприємств

1. Правосубєктнiсть становить собою визначення тих

прав юридичних обовязкiв, якi покладаються нормами чин-

ного права на пiдприємства, установи, органiзацiї, що займа-

ються заготiвлею сiльськогосподарської продукцiї i закупiв-

лею хлiбопродуктiв. Це в першу чергу їхнi правомочностi як

юридичної особи, їхнi функцiональнi права та обовязки, якi

в цiлому складають компетенцiю цих господарчо-пiдприєм-

ницьких утворень, тобто державних пiдприємств або акцiо-

нерних товариств. Цi правомочностi включають в себе поря-

док i умови укладання договорiв як на придбання хлiбопро-

дуктiв, так i на їх реалiзацiю споживачевi: сюди входять пра-

вила, що визначають змiст договiрних зобовязань та норми

Правове регулювання ра/таацл сiльгосппродукц)7

575

про юридичну вiдповiдальнiсть сторiн у разi невиконання або

неналежного виконання своїх договiрних зобовязань.

З проголошенням незалежностi України одним iз перших

законiв було передбачено роздержавлення державних пiдпри-

ємств, що здiйснювали заготiвлю хлiбопродуктiв. Законом

України "Про особливостi приватизацiї майна в агропромис-

ловому комплексi", прийнятому Верховною Радою 10 липня

1996 р., передбачалась приватизацiя майна пiдприємств, якi

переробляють сiльськогосподарську сировину та виконують

роботи i надають послуги сiльськогосподарським товарови-

робникам. Уряд України з метою забезпечення державного

управлiння дiяльнiстю малих пiдприємств прийняв Постано-

ву вiд 12 листопада 1996 р., якою затвердив Статут державної

акцiонерної компанiї "Хлiб України". Основне повноважен-

ня цiєї Компанiї полягає у здiйсненнi керiвництва усiма мiс-

цевими хлiбозакупiвельними пiдприємствами.

Кожне з цих державних акцiонерних товариств згiдно з

чинним законодавством i Статутом товариства надiлено пра-

вами юридичної особи. Правосубєктнiсть юридичної особи

настає з моменту вiдповiдної державної реєстрацiї акцiонер-

ного товариства. Як правило, цi акцiонернi товариства є вiд-

критими. Наприклад, товариство "Бiлоцеркiвський елеватор"

засновано вiдповiдно до наказу регiонального вiддiлення

Фонду державного майна України по Київськiй областi шля-

хом перетворення орендного пiдприємства "Бiлоцеркiвський

елеватор" у вiдкрите акцiонерне товариство згiдно iз Законом

України "Про особливостi приватизацiї майна в АПК" вiд

10 липня 1996 р., постанови Кабiнету Мiнiстрiв України вiд

19 липня 1996 р. "Про прискорення приватизацiї майна в аг-

ропромисловому комплексi та спрощення процедури її про-

ведення" та "Порядком перетворення у процесi приватизацiї

державних орендних пiдприємств i пiдприємств iз змiшаною

формою власностi у вiдкритi акцiонернi товариства", затвер-

дженим постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 11 верес-

ня 1996 р. На пiдставi зазначених правових актiв було створе-

не дочiрнє пiдприємство Державної акцiонерної компанiї

"Хлiб України" - Вознесенський комбiнат хлiбопродуктiв.

За своєю господарчо-пiдприємницькою сутнiстю цi акцiо-

нернi товариства є пiдприємствами. Як зазначається в статутi

кожного з цих товариств, вони створенi з метою одержання

прибутку шляхом закупки зерна, сортового i гiбридного на-

сiння зернових i олiйних культур, Їх зберiгання i вiдпуску, за-,

безпечення збереження i правильного використання держав-

них хлiбних ресурсiв, реалiзацiї в установленому порядку хлЇ-

бопродуктiв, зернофуражу, сировини для виготбвлбння ком-

бiкормiв, борошна, крупи i вiдходiв.

Статутом такого акцiонерного товариства визначаються

його повноваження, що одночасно складають основнi наї-

прями дiяльностi товариства. Вони, зокрема, такi: закупка,

збереження i реалiзацiя зерна, сортового i гiбридного насiння

зернових та олiйних культур; виробництво, переробка i реалi-

зацiя сiльськогосподарської продукцiї; виробництво i реалiза-

цiя продуктiв харчування; органiзацiя та проведення селек- ;

цiйної роботи; спiвробiтництво з науковими закладами в га- !

лузi селекцiї; органiзацiя посередницької дiяльностi та про-

мислового виробництва; комерцiйна i зовнiшньоекономiчна

дiяльнiсть; проведення оптової та роздрiбної торгiвлi сiльсь-

когосподарською продукцiєю та товарами народного спожи-

вання i виробничого призначення; органiзацiя магазинiв

дрiбно-оптової торгiвлi сiльськогосподарською продукцiєю та

iншими товарами народного споживання; робота з акцiями та

iншими цiнними паперами вiдповiдно до чинного законодав-

ства; здiйснення iнвестицiйної дiяльностi; iншi види дiяль-

ностi, що передбаченi та вiдповiдають чинному законодавству

України i метi створення товариства. Товариство надiлено

правом самостiйно визначати стратегiю i тактику свого|

розвитку i розвитку дочiрнiх пiдприємств, фiлiй та пред-1 i

ставництв.

Для хлiбозаготiвельних пiдприємств є характерним те, що

створюванi на їхнiй основi акцiонернi товариства мають своїм

засновником державу Україну в особi регiонального вiддiлен-

ня Фонду державного майна України по вiдповiднiй областi.

Згiдно з Статутом акцiонерами є: держава Україна в особi ре-

гiонального вiддiлення Фонду державного майна по данiй об-

ластi, фiзичнi та юридичнi особи, якi набули права власностi

на акцiї товариства в процесi приватизацiї, випуску нових ак-

цiй та операцiй на вторинному ринку цiнних паперiв. Усi ак--

цiонери товариства повиннi бути внесенi до реєстру власни-

кiв цiнних паперiв товариства.

Чинне законодавство i Статут такого акцiонерного това-

риства визначає правовий режим майна, права товариства та

його акцiонерiв як субєктiв права власностi. Товариство

ЇЇравове регулювання i зцiї СiЛЬГОСППРОДУКЦiЇ

здiйснює володiння; користування i розпорядження своїм

майном вiдповiдно до цiлей своєї дiяльностi. Майно това-

риства складається з основних та обiгових коштiв, iнших цiн-

ностей, вартiсть яких вiдображена в балансi товариства. Воно

є власником майна, що належить органiзацiї орендарiв, та

майна переданих йому засновником у власнiсть. Йому нале-

жить продукцiя, вироблена товариством внаслiдок господар-

ської дiяльностi, а також одержанi доходи вiд iншого майна,

набутого на пiдставах, не заборонених чинним законодав-

ством України.

Кожне акцiонерне товариство має свiй статутний фонд,

який визначається для створення товариства та забезпечення

його дiяльностi, його розмiр визначений i вiдображений в актi

оцiнки майна цiлiсного майнового комплексу орендного пiд-

приємства (наприклад, Бiлоцеркiвського елеватору), що скла-

дений згiдно iз Методикою оцiнки вартостi майна пiд час

приватизацiї.

У своєму Статутi акцiонерне товариство визначає розмiр

статутного фонду. Наприклад, у Статутi дочiрнього пiдприєм-

ства Державної акцiонерної компанiї "Хлiб України" Возне-

сенського комбiнату хлiбопродуктiв розмiр статутного фонду

дорiвнює 5704148,00 гривень. Майно пiдприємства складаєть-

ся з основних фондiв та обiгових коштiв, iнших цiнностей>.

вартiсть яких вiдображається в самостiйному балансi пiдпри-

ємства. Майно пiдприємства, що є власнiстю компанiї, за-

крiплюється за акцiонерним товариством, належить йому на

правi повного господарського вiдання. Здiйснюючи це право,

пiдприємство володiє i користується зазначеним майном.

Прибуток акцiонерного товариства є власнiстю компанiї i

утворюється з надходжень вiд господарської та комерцiйної

дiяльностi пiсля покриття матерiальних та прирiвняних до

них витрат на оплату працi, а також розрахункiв з бюджетом

та внесення й iнших обовязкових платежiв, встановлених

чинним законодавством. Частина чистого прибутку, одержа-

ткйго пiсля зазначених розрахункiв, якi передаються у розпо-

рядження акцiонерного товариства, визначається правлiнням

компанiї.

Статут Вознесенського комбiнату хлiбопродуктiв визначає

компетенцiю органiв управлiння (пункт 6). Органами управ-

лiння є: вищий орган управлiння компанiєю, правлiння, го-

лова правлiння, директор пiдприємства. Повноваженнями

вищого органу управлiння є: затвердження рiчних результатiв

19 В. Янчук

578

РОЗДiЛ XXVI

дiяльностi пiдприємства, звiтiв, висновкiв ревiзiйної комiсiї

компанiї щодо дiяльностi пiдприємства; прийняття рiшення

про реорганiзацiю та лiквiдацiю пiдприємства; затвердження

Статуту пiдприємства та змiн i доповнень до нього та iн. До

компетенцiї правлiння компанiї належить також визначення

основних напрямiв дiяльностi пiдприємства; затвердження

граничних рiвнiв розцiнок на послуги пiдприємства щодо

збереження, переробки i реалiзацiї зерна, борошна, комбiкор-

мiв та олiйних культур; прийняття рiшення про створення фi-

лiй, представництв, дочiрнiх пiдприємств Вознесенського

комбiнату хлiбопродуктiв; затвердження планiв розподiлу

прибуткiв та покриття збиткiв пiдприємства; доведення пiд-

приємству обовязкових для виконання завдань та замовлень;

затвердження матерiалiв ревiзiй i перевiрок, звiтiв директора

пiдприємства; призначення незалежної аудиторської фiрми

для перевiрки дiяльностi пiдприємства.

Статутом визначаються повноваження голови правлiння

компанiї i директора пiдприємства.

Правове регулювання трудових взаємовiдносин мiж акцiо-

нерним товариством i його працiвниками провадиться вiдпо-

вiдно з трудовим договором i КЗпП України.

4. Договори про закупiвлю зерна i олiйних культур

1. З метою задоволення потреб у продовольствi держава

дає сiльськогосподарським товаровиробникам вiдповiдне за-

мовлення. Завдяки цим замовленням забезпечуються продо-

вольством мiнiстерство оборони, мiнiстерство охорони здо-

ровя, мiнiстерство внутрiшнiх справ, обновляються i попов-

нюються державнi запаси. На основi цих замовлень дочiрнi

пiдприємства Державної акцiонерної компанiї "Хлiб Украї-

ни" з однiєї сторони та сiльськогосподарськi товаровиробни-

ки (КСГП, ВСГК, АСГТ, ДСГП та селянськi (фермерськi)

господарства) з iншої, укладають договори на закупiвлю пше-

ницi, жита, ячменю, гречки, проса, сої i олiйних культур (на-

сiння соняшнику, рапсу) та iн. Аграрно-договiрнi правовiдно-

сини, якi виникають при цьому, є предметом аграрного пра-

ва, а за своєю економiко-правовою сутнiстю розглядаються

як господарчо-пiдприємнцькi вiдносини.

Суспiльнi вiдносини щодо закупiвель зерна i олiйних куль-

тур мають важливе значення, вони потребують державно-

Правове регулювання ралiзацii сiльгосппродукцiї 579

правового врегулювання на рiвнi законiв i пiдзаконних актiв.

З цiєю метою Кабiнет Мiнiстрiв України 12 листопада 1993 р.

прийняв постанову "Про Державний контракт i державне за-

мовлення на сiльськогосподарську продукцiю, сировину i

продовольство на 1994 р." i "Про порядок формування та

розмiщення державного контракту i державного замовлення у

1994 роцi". Останньою передбачено, що пiдприємства неза-

лежно вiд форм власностi можуть подавати органам держав-

ної виконавчої влади, якi формують державний контракт i

державне замовлення, пропозицiю про включення їхньої про-

дукцiї в обсяг майбутнiх закупiвель. При цьому має бути

письмове пiдтвердження держзамовником потреби в цiй про-

дукцiї та наявностi коштiв на її оплату виконавцем держ-

контракту i щоб держзамовлення забезпечувалось матерiаль-

но-технiчними ресурсами. Для укладання договору до сторiн

доводяться обсяги держконтракту i держзамовлення.

Регулюванню суспiльних вiдносин стосовно державних за-

купiвель сiльськогосподарської продукцiї i продовольства

придiляє увагу Закон "Про поставки продукцiї для державних

потреб", прийнятий Верховною Радою України 22 грудня

1995 р. Цей Закон визначає державних замовникiв, виконав-

цiв державного замовлення, регулює iншi важливi питання.

Згiдно з цим Законом виконавець державного замовлення в

разi невиконання зобовязань за державним контрактом, крiм

сплати неустойки, вiдшкодовує замовниковi збитки в повно-

му обсязi, якi були завдано неналежним виконанням (ст. 4)

У цiй статтi закону передбачено можливiсть вiдмови замовни-

ка вiд закупiвлi продукцiї, що виготовлена за держконтрактом

навiть i не з причини невiдповiдностi вимогам якостi (абз. 2

п. 5). При цьому виконавець самостiйно реалiзовує продукт

на свiй розсуд, а замовник вiдшкодовує виконавцевi додатко-

вi витрати, повязанi з реалiзацiєю, а в разi неможливостi реа-

лiзацiї - завданi йому збитки i неодержанi прибутки.

2. На подальше вдосконалення закупiвель сiльськогоспо-

дарської продукцiї i продовольства спрямована постанова Ка-

бiнету Мiнiстрiв України "Про затвердження Порядку фор-

мування обсягiв сiльськогосподарської продукцiї i продоволь-

ства для державних потреб та їх реалiзацiї з державних ресур-

сiв через бiржовий товарний ринок" вiд 19 грудня 1997 р.

Згiдно з затвердженим Порядком формування обсягiв

сiльськогосподарської продукцiї i продовольства для держав-

них потреб їх реалiзацiя з державних ресурсiв через бiржовий

19

.Роздiл ХХУi

товарний ринок проводиться за окремими видами сiльсько-

господарської продукцiї i продовольства, перелiк яких затвер-

джується Кабiнетом Мiнiстрiв України на кожний бюджет-

ний рiк на пiдставi пропозицiй Державної комiсiї з питань

ринку продовольства. Цей перелiк затверджується щорiчно у

мiсячний термiн пiсля прийнятого Верховною Радою України

"Закону України про державний бюджет України". Закупiвля

та реалiзацiя сiльськогосподарської продукцiї i продовольства

для державних потреб здiйснюються на бiржовому-товарному

ринку шляхом укладення контрактiв на товарних бiржах. Щ

операцiї можуть виконувати державнi та недержавнi пiдпри

ємства, установи i органiзацiї, визначенi на конкурсних заса-

дах. Цiєю постановою Уряду на Державну комiсiю з питань

ринку продовольства покладається обовязок здiйснювати

оперативне-управлiння i контроль за дотриманням порядку

формування та закупiвлi сiльськогосподарської продукцiї i

продовольства у визначених обсягах та їх реалiзацiю з держав"

них ресурсiв через бiржовий товарний ринок.

При виконаннi аграрно-договiрних зобовязань особливо

важливим є питання про цiни, за якими товаровиробники

сiльськогосподарської продукцiї i продовольства реалiзують

свiй товар закупiвельниковi. Нормативно-правовому вирi-

шенню питання про цiни придiлена увага в Постановi Кабi-

нету Мiнiстрiв України "Про затвердження Порядку форму-

вання обсягiв та закупiвлi зерна i сортового насiння зернових

культур за державним замовленням" вiд 4 лютого 1997 р.

Цiєю постановою передбачено, що вартiсть зерна i сортового

насiння зернових культур, яке надiйшло вiд сiльськогоспо-

дарських товаровиробникiв за державним замовленням в ра-

хунок наданих авансiв грошима та насiнням, закупiвельнi

пiдприємства зараховують до державних ресурсiв, виходячи iз

середньозважених цiн, що фактично склалися на бiржових

торгах України та застосованi контрактами на момент постав-

ки зерна i сортового насiння. Решта зерна i сортового насiння

пiсля погашення авансiв сплачується з розрахунку середньо-

зважених цiн, якi склалися на бiржових торгах України, за-

стосованi контрактами на момент його оплати, але не нижче

цiн, то дiяли на момент його поставки <п. 9.).

3. Рiзновидом аграрно-договiрних зобовязань пiдставне

розглядати державний контракт на закупiвлю сiльськогоспо-

дарської продукцiї i продовольства, який укладається мiж за-

купiвельною органiзацiєю в особi дочiрнього пiдприємства

Правове регулювання ралiзацiї сiльгосппродукцiї

581

Державної акцiонерної компанiї "Хлiб України", яким є мiс-

цеве закупiвельне пiдприємство. Таким пiдприємством є дер-

жавне акцiонерне товариство, наприклад, Вознесенська про-

довольча компанiя. Обовязковими елементами договору є:

визначення сторiн за договором, предмет договору, строки

виконання зобовязання, цiна на товарну продукцiю, порядок

взаєморозрахункiв, майнова вiдповiдальнiсть в разi невико-

нання або неналежного виконання договору.

При укладаннi договору сторони, як правило, зважають на

економiчний стан сiльськогосподарського товаровиробника i

в рядi випадкiв надають йому в порядку виконання умов до-

говору аванс у виглядi пального та/або запасних частин до

сiльськогосподарської технiки, якi використовуються сiльсь-

когосподарським пiдприємством. Так, контрактом мiж КСГП

"Нiбулон" i Вознесенським державним хпiбопродуктовим

пiдприємством передбачено, що товаровиробник має продати

в рахунок державного замовлення продукцiю, що має вiдпо-

вiдну якiсть, в кiлькостi, асортиментi та в обумовленi строки:

одну тисячу тонн. Цiна за одну тонну - 270 гривень. Строк

продажу - до 1 вересня 1997 р. Заготiвельник зобовязується

перерахувати товаровиробнику 135 гривень за одну тонну за-

контрактованого зерна та сортового насiння. За контрактом з

КСГП "Трудове" Вознесенського району Миколаївської об-

ластi передбачено, що заготiвельник в свою чергу бере на себе

зобовязання видати аванс у виглядi нафтопродуктiв у розмiрi

50 вiдсоткiв вартостi законтрактованої продукцiї не пiзнiше

15 червня 1997 р. за еквiвалентами; за 1 тонну дизельного па-

лива - 2,55 тонн пшеницi третього класу, 2,65 тонн пшеницi

пятого класу; за одну тонну бензину - 2,35 тонни пшеницi

третього класу та 3,0 тонни пшеницi пятого класу.

У заготiвлi сiльськогосподарської продукцiї i продоволь-

ства беруть участь також селянськi (фермерськi) господар-

ства. Так, мiж Василiвським елеватором Запорiзької областi i

селянським (фермерським) господарством "Скiф" 6 липня

1998 р. було укладено договiр на зберiгання зерна. Згiдно з

договором СФГ "Скiф" здало на елеватор 150 тонн пшеницi

та 150 тонн насiння соняшнику. СФГ взяло на себе зобовя-

зання забрати належну йому продукцiю до 1 травня 1999 р.

У процесi здiйснення закупiвель заготiвник: також надас послуги щодо

зберiгання зданої продукцiї, оскiльки бiльшiсть СФГ не можуть забезпечити

належнi умови для зберiгання виробленої продукцiї.

582

Плата за наданi елеватором послуги проводиться вiдповiдно

до цiн, що склалися на Українськiй Аграрнiй Бiржi, виходячи

з вартостi 1 тонни зерна, включаючи ПДВ. Зокрема, за при-

йняття - 3 грн.; за очистку - 1 грн. i за сушку - 1,54 грн.;

зберiгання за перший мiсяць - 2 грн., за другий i третiй мi-

сяцi - 2,5 грн., за наступнi мiсяцi - 3 грн., вiдгрузка - 5 грн.

Вiдповiднi цiни встановлено за послуги, якi надаються

КСГП, АСГТ та iншим виробникам продовольства.

У випадку несвоєчасних розрахункiв елеватор або при не-

виконаннi зобовязань за договором клiєнт (СФГ, КСГП,

АСГТ та iн.) вiдшкодовує збитки у повному обсязi з урахуван-

ням неодержаної вигоди.

Важливим видом дiяльностi хлiбопродуктового пiдприєм-

ства (елеватора), який, як правило, охоплюється його право-

здатнiстю, є помол зерна, належного сiльськогосподарському

пiдприємству, на борошно, i виробництво хлiбокормiв, що

також регулюється вiдповiдними угодами. Так, мiж згаданим

вище Василькiвським елеватором i СФГ "Скiф" було укладе-

но договiр про те, що СФГ передає елеватору зерно (пшени-

цю), яка вiдповiдає державним стандартам ГО, а пiдприєм-

ство бере на себе зобовязання прийняти його для виготов-

лення борошна, зважити, провести лабораторний аналiз, пе-

реробити пшеницю на борошно вiдповiдно державним

стандартам ГО за цiнами, що дiють на момент одержання бо-

рошна, i передати борошно СФГ вiдповiдно до розрахунку

його виходу по сортах. СФГ залишає пiдприємству без оплати

18 вiдсоткiв зерна вiд кiлькостi зданого на переробку, яка в

наступному стає власнiстю пiдприємства (елеватора). Вироб-

лене борошно СФГ одержує в строки, визначенi графiком,

який є невiдємною частиною договору. В разi неодержання

борошна у дводенний строк, зерно, що належить СФГ, офор-

мляється на зберiгання i СФГ зобовязане заплатити пiдпри-

ємству суму фактичних витрат за зберiгання з урахуванням

рентабельностi пiдприємства в розмiрi ЗО вiдсоткiв. Оплата за

договором проводиться в натурi за цiнами Української Аграр-

ної бiржi на момент здачi пшеницi.

Роздiл XXVII

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

ЗОВНiШНЬОЕКОНОМiЧНОЇ

ДiЯЛЬНОСТi СУБ¦КТiВ АГРОБiЗНЕСУ

1. Поняття, правовi засади

i форми зовнiшньоекономiчної дiяльностi

субєктiв агробiзнесу

1. Одним iз основних напрямiв розвитку АПК України

1998-2000 рр. є законодавче забезпечення зовнiшньоеконо-

мiчної дiяльностi субєктiв агробiзнесу, регулювання експорту

та iмпорту сiльськогосподарської продукцiї, здiйснення захо-

дiв щодо захисту вiтчизняного продовольчого ринку, створен-

ня умов для залучення iнвестицiй, здiйснення державногопе.

гулювання зовнiшньоекономiчної дiяльностi в аграрному сек-

торi економiки на основi загальноприйнятих мiжнародних

принципiв.

Здiйснюючи виробничо-господарську дiяльнiсть субєкти

аграрного пiдприємництва мають гарантованi чинним зако-

нодавством України права щодо укладення зовнiшньоеконо-

мiчних угод, надання послуг iноземним субєктам пiдприєм

ництва, проведення товарообмiнних операцiй тощо.

2. Зовнiшньоекономiчна дiяльнiсть субєктiв агробiзнесу

потребує комплексного правового регулювання. Юридичне

визначення цього поняття, його видiв та форм здiйснення да-

не у чинному законодавствi України. Вiдповiдно до ст. i за-

кону України "Про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть". Такого

виду дiяльнiсть - це дiяльнiсть субєктiв бiзнесу України та

iноземних, що побудована на взаємовiдносинах мiж ними та

має мiсце як на територiї України, так i за її межами.

3. Правовi засади зовнiшньоекономiчної дiяльностi субєк-

тiв агробiзнесу визначенi у законах України "Про зонiш

ньоекономiчну дiяльнiсть", "Про пiдприємства в Українi"

"Про колективне сiльськогосподарське пiдприємство", <Поо

сiльськогосподарську кооперацiю", "Про селянське (фермер-

ське) господарство" та в iнших законодавчих i нормативно-

правових актах.

584 Роздiл ХХУН

Суть основних принципiв зовнiшньоекономiчної дiяль-

ностi сiльськогосподарських та агропромислових товарови-

робникiв розкрита в ст. 2 Закону України "Про зовнiш-

ньоекономiчну дiяльнiсть". Субєкти агробiзнесу вправi доб-

ровiльно вступати у зовнiшньоекономiчнi звязки та здiйсню-

вати їх у будь-яких формах, якi прямо не забороненi чинними

законами України. Юридичнi особи незалежно вiд форм

власностi, а також пiдприємцi в системi АПК є рiвними перед

законом при здiйсненнi зовнiшньоекономiчної дiяльностi.

Регулювання зовнiшньоекономiчної дiяльностi забезпечу-

ється тiльки законами України i забороняється застосування

пiдзаконних актiв та актiв управлiння мiсцевих органiв, якi у

будь-який спосiб створюють для субєктiв зовнiшньоеконо-

мiчної дiяльностi умови менш сприятливi, нiж тi, якi встанов-

ленi законами України. Держава забезпечує рiвний захист iн-

тересiв усiх субєктiв на її територiї згiдно з законами України

та за кордоном згiдно з нормами мiжнародного права; захи-

щає державнi iнтереси України як на її територiї, так i за її

межами лише вiдповiдно до законiв України, умов мiжнарод-

них договорiв та норм мiжнародного права, пiдписаних дер-

жавою. В Українi не допускається обмеження прав та дискри-

мiнацiя субєктiв зовнiшньоекономiчної дiяльностi, в тому

числi iноземних субєктiв господарювання за формами влас-

ностi, мiсцем розташування чи iншими ознаками, якщо це

прямо не передбачено в законi.

4. Коло субєктiв агробiзнесу, якi можуть бути учасниками

зовнiшньоекономiчних вiдносин у процесi здiйснення своєї

виробничо-господарської i фiнансової дiяльностi наведено у

ст. З Закону України "Про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть",

ними можуть бути:

- фiзичнi особи - громадяни України, iноземнi громадя-

ни та особи без громадянства, якi мають цивiльну правоздат-

нiсть i дiєздатнiсть згiдно з законами України i постiйно про-

живають на територiї України;

- юридичнi особи, зареєстрованi як такi в Українi i якi

мають постiйне мiсцезнаходження на територiї України (пiд-

приємства, органiзацiї та обєднання всiх видiв, включаючи

акцiонернi та iншi види господарських товариств, асоцiацiї,

спiлки, концерни, консорцiуми, торговельнi доми, посеред-

ницькi та консультацiйнi фiрми, кооперативи, кредитно-фi-

нансовi установи, мiжнароднi обєднання, органiзацiї та iн-

Г)равове регулювання зовнiшньоекономiчної дiяльностi... 585

ргi), в тому числi юридичнi особи, майно та/або капiтал яких

є повнiстю у власностi iноземних субєктiв господарської дi-

яльностi;

- обєднання фiзичних, юридичних, фiзичних i юридич-

них осiб, якi не є юридичними особами згiдно з законами Ук-

раїни, але якi мають постiйне мiсцезнаходження на територiї

України i яким цивiльно-правовими законами України не за-

боронено здiйснювати господарську дiяльнiсть;

- структурнi одиницi субєктiв господарської дiяльностi

iноземних субєктiв господарської дiяльностi, якi не є юри-

дичними особами згiдно з законами України (фiлiї, вiддiлен-

ня, тощо), але мають постiйне мiсцезнаходження на територiї

України;

- спiльнi пiдприємства за участю субєктiв господарської

дiяльностi України та iноземних субєктiв господарської дi-

яльностi, зареєстрованi як такi в Українi i якi мають постiйне

мiсцезнаходження на територiї України;

- iншi субєкти господарської дiяльностi, передбаченi за-

конами України.

Україна в особi її органiв, мiсцевi органи влади i управлiн-

ня в особi створених ними зовнiшньоекономiчних органiза-

цiй, якi беруть участь у зовнiшньоекономiчнiй дiяльностi, а

також iншi держави, якi беруть участь у господарськiй дiяль-

ностi на територiї України, дiють як юридичнi особи згiдно з

ч. 4 ст. 2 цього Закону i законами України.

Щодо фiзичних осiб, то треба вiдзначити, що нони визна-

ються субєктами зовнiшньоекономiчної дiяльностi в структу-

рi афарних правовiдносин за умови, якщо вони зареєстрованi

на територiї України як субєкти пiдприємницької дiяльностi;

5. Всi субєкти агробiзнесу незалежно вiд форм власностi

та iнших ознак мають рiвне право здiйснювати будь-якi види

зовнiшньоекономiчної дiяльностi, прямо не забороненi зако-

нами України.

Фiзичнi особи мають право здiйснювати зовнiшньоеконо-

мiчну дiяльнiсть з моменту набуття ними цивiльної дiєздат-

ностi згiдно з законами України. Фiзичнi особи, якi мають

постiйне мiсце проживання на територiї України, мають за-

значене право, якщо вони зареєстрованi як пiдприємцi згiдно

з Законом України "Про пiдприємництво". Фiзичнi особи,

якi не мають постiйного мiсця проживання на територiї Ук-

раїни, мають зазначене право, якщо вони є субєктами госпо-

586 Роздiл XXVII

дарської дiяльностi за законом держави, в якiй вони мають

постiйне мiсце проживання або громадянами якої вони є.

Юридичнi особи мають право здiйснювати зовнiшньоеконо-

мiчну дiяльнiсть вiдповiдно до їх статутних документiв з мо-

менту набуття ними статусу юридичної особи.

Субєкти зовнiшньоекономiчної дiяльностi здiйснюють

вищезазначене право пiсля державної реєстрацiї їх як учасни-

кiв зовнiшньоекономiчної дiяльностi. Реєстрацiю здiйснює

Мiнiстерство зовнiшньоекономiчних звязкiв України на

пiдставi подання до нього заяви подателя у довiльнiй формi,

нотарiально завiрених копiй статутних документiв або нотарi-

ально завiрених документiв фiзичної особи про її реєстрацiю

як пiдприємця. Мiнiстерство зовнiшньоекономiчних звязкiв

України не може вiдмовити подателю в реєстрацiї, якщо по-

датель вiдповiдає вимогам, зазначеним у цiй статтi.

Реєстрацiя має бути здiйснена протягом 25 робочих днiв з

моменту подання зазначених документiв.

6. Вiдповiдно до ст. 4 Закону України "Про зовнiшньоеко-

номiчну дiяльнiсть" субєкти аграрного пiдприємництва всiх

форм власностi та органiзацiйно-правових форм господарю-

вання можуть здiйснювати такi види зовнiшньоекономiчної

дiяльностi:

- експорт та iмпорт товарiв, капiталiв та робочої сили;

- надання субєктами зовнiшньоекономiчної дiяльностi

України послуг iноземним субєктам господарської дiяльнос-

тi, в тому числi: виробничих, транспортно-експедицiйних,

страхових, консультацiйних, маркетингових, експортних, по-

середницьких, брокерських, агентських, консигнацiйних, уп-

равлiнських, облiкових, аудиторських, юридичних, туристич-

них та iнших, що прямо i виключно не забороненi законами

України; надання вищезазначених послуг iноземними субєк-

тами господарської дiяльностi субєктам зовнiшньоекономiч-

ної дiяльностi України;

- наукову, науково-технiчну, науково-виробничу, вироб-

ничу, навчальну та iншу кооперацiю з iноземними субєктами

господарської дiяльностi; навчання та пiдготовку спецiалiстiв

на комерцiйнiй основi;

- мiжнароднi фiнансовi операцiї та операцiї з цiнними па-

перами у випадках, передбачених законами України;

- кредитнi та розрахунковi операцiї мiж субєктами зов-

нiшньоекономiчної дiяльностi та iноземними субєктами гос-

Правове регулювання зовнiшньоекономiчної дiяльностi... 587

подарської дiяльностi; створення субєктами зовнiшньоеко-

номiчної дiяльностi банкiвських, кредитних та страхових

установ за межами України; створення iноземними субєкта-

ми господарської дiяльностi зазначених установ на територiї

України у випадках, передбачених законами України;

- спiльну пiдприємницьку дiяльнiсть мiж субєктами зов-

нiшньоекономiчної дiяльностi та iноземними субєктами гос-

подарської дiяльностi, що включає створення спiльних пiд-

приємств рiзних видiв i форм, проведення спiльних господар-

ських операцiй та спiльне володiння майном як на територiї

України, так i за її межами;

- пiдприємницьку дiяльнiсть на територiї України, повя-

зану з наданням лiцензiй, патентiв, ноу-хау, торговельних

марок та iнших нематерiальних обєктiв власностi з боку iно-

земних субєктiв господарської дiяльностi; аналогiчну дiяль-

нiсть субєктiв зовнiшньоекономiчної дiяльностi за межами

України;

- органiзацiю та здiйснення дiяльностi в галузi проведен-

ня виставок, аукцiонiв, торгiв, конференцiй, симпозiумiв, се-

мiнарiв та iнших подiбних заходiв, що здiйснюються на ко-

мерцiйнiй основi, за участю субєктiв зовнiшньоекономiчної

дiяльностi; органiзацiю та здiйснення оптової, консигнацiй-

ної та роздрiбної торгiвлi на територiї України за iноземну ва-

люту у передбачених законами України випадках;

- товарообмiннi (бартернi) операцiї та iншу дiяльнiсть,

побудовану на формах зустрiчної торгiилi мiж субєктами зов-

нiшньоекономiчної дiяльностi та iноземними субєктами гос-

подарської дiяльностi;

- оренднi, в тому числi лiзинговi, операцiї мiж субєктами

зовнiшньоекономiчної дiяльностi та iноземними субєктами

господарської дiяльностi;

- операцiї по придбанню, продажу та обмiну валюти на

валютних аукцiонах, валютних бiржах та на мiжбанкiвському

валютному ринку;

- роботи на контрактнiй основi фiзичних осiб України з

iноземними субєктами господарської дiяльностi як на тери-

торiї України, так i за її межами; роботи iноземних фiзичних

осiб на контрактнiй сплатнiй основi з субєктами зовнiш-

ньоекономiчної дiяльностi як на територiї України, так i за її

межами;

588 Роздiл юанi!

- iншi види зовнiшньоекономiчної дiяльностi, не заборо-

ненi прямо i у виключнiй формi законами України.

Посередницькi операцiї, при здiйсненнi яких право влас-

ностi на товар не переходить до посередника (на пiдставi ко-

мiсiйних, агентських договорiв, договорiв доручення та iн-

ших), здiйснюються без обмежень.

7. Основнi правовi форми зовнiшньоекономiчної дiяль-

ностi субєктiв агробiзнесу визначенi в чинному законодав-

ствi України. Серед них можна назвати:

- зовнiшньоекономiчний договiр (контракт);

- iнвестування розвитку АПК.

Так, наприклад, експорт-iмпорт товарiв, виконання робiт,

надання послуг, бартернi та лiзинговi операцiї реалiзуються

шляхом укладення i виконання зовнiшньоекономiчних

контрактiв. Субєкти агробiзнесу мають право укладати будь-

якi види зовнiшньоекономiчних договорiв, крiм тих, якi пря-

мо чи у винятковiй формi забороненi законами України.

Зокрема, не може бути предметом зовнiшньоекономiчного

контракту купiвлi-продажу земельна дiлянка на територiї Ук-

раїни, оскiльки чинним земельним законодавством України

iноземнi фiзичнi i юридичнi особи не можуть мати у власностi

земельнi дiлянки. Основнi правовi вимоги щодо укладення

зовнiшньоекономiчного контракту закрiпленi у ст. 6 Закону

України "Про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть" та в iнших

нормативно-правових актах.

Зовнiшньоекономiчна дiяльнiсть у формi iнвестицiй ви-

значається в Законi України "Про режим iноземного iнвесту-

вання" та в iнших законодавчих актах. Найпоширенiшою

формою iнвестицiй є створення спiльних пiдприємств за

участю iноземних юридичних i фiзичних осiб.

2. Законодавство про зовнiшньоекономiчну

дiяльнiсть субєктiв агробiзнесу

1. У системi аграрного права закони, пiдзаконнi та iншi

нормативно-правовi акти про зовнiшньоекономiчну дiяль-

нiсть сiльськогосподарських пiдприємств, фермерських гос-

подарств, агропромислових обєднань та iнших субєктiв аг-

робiзнесу складають окремий iнститут законодавства, норми

якого мають загальнi ознаки законодавства про зовнiш-

ньоекономiчну дiяльнiсть та свої особливi, повязанi зi специ-

Уравове регулювання зовнiшньоекономiчної дiяльностi... 589

фiкою сiльськогосподарського та агропромислового вироб-

ництва.

2. Законодавство про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть

субєктiв агробiзнесу можна подiлити на певнi групи залежно

вiд критерiю, який покладається в основу такого подiлу. Так;

за змiстом закони та нормативно-правовi акти можна подiли-

ти на загальнi (комплекснi) та спецiальнi, в тому числi про

особливостi здiйснення окремих видiв зовнiшньоекономiчної

дiяльностi. Залежно вiд форми зовнiшньоекономiчної дiяль-

ностi законодавство подiляється на контрактне (договiрне) та

iнвестицiйне. Законодавство про зовнiшньоекономiчну дiяль-

нiсть можна також квалiфiкувати за субєктним складом, ви-

дами зовнiшньоекономiчної дiяльностi тощо.

3. У структурi законодавства важливе мiсце займають нор-

ми загального законодавства, якi визначають унiфiкованi

принципи, форми, способи здiйснення зовнiшньоекономiч-

ної дiяльностi. Серед таких актiв особливу роль вiдiграють За-

кони України "Про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть" вiд

16 квiтня 1991 р., "Про режим iноземного iнвестування" вiд

19 березня 1996 р., "Про порядок здiйснення розрахункiв у

iноземнiй валютi" вiд 23 квiтня 1994 р., "Про захист нацiо-

нального товаровиробника вiд демпiнгового iмпорту" вiд 22

грудня 1998 р., "Про застосування спецiальних заходiв щодо

iмпорту в Україну" вiд 22 грудня 1998 р., "Про захист нацiо-

нального виробника вiд субсидованого iмпорту" вiд 22 грудня

1998 р., "Про єдиний митний тариф" вiд 11 сiчня 1993 р.

(зi змiнами i доповненнями вiд 22 грудня 1998 р.) та iншi зат

конодавчi акти. Серед спецiальних законодавчих актiв можна

назвати Закон України "Про державне регулювання iмпорту

сiльськогосподарської продукцiї" вiд 17 липня 1997 р. (iз змi-

нами та доповненнями вiд 18 березня 1999 р.), який встанов-

лює порядок тарифного i нетарифного регулювання iмпорту

сiльськогосподарської сировини та продуктiв її переробки

(далi - сiльськогосподарська продукцiя) для створення рiв-

них умов конкуренцiї мiж продукцiєю вiтчизняного вироб-

ництва та продукцiєю нерезидентiв, а також деякi методи пiд-

тримки сiльськогосподарських товаровиробникiв України. До

спецiальних законодавчих актiв вiдносяться також Закон Ук-

раїни "Про державне регулювання виробництва i торгiвлi

спиртом етиловим, коньячним i плодовим, алкогольними на-

поями та тютюновими виробами" вiд 19 грудня 1995 р., а та-

i 590 Роздiл XXVII

.кож Закон України "Про вивiзне (експортне) мито на живу

худобу та шкiряну сировину" вiд 7 травня 1996 р.

Особливе мiсце в структурi законодавства щодо регулю-

; вання зовнiшньоекономiчної дiяльностi субєктiв агробiзнесу

мають укази та розпорядження Президента України. Так, на-

приклад, 4 жовтня 1994 р. Президент України видав Укази

"Про заходи щодо впорядкування розрахункiв за договорами,

якi укладають субєкти пiдприємницької дiяльностi України"

та "Про застосування мiжнародних правил, iнтерпретацiю ко-

мерцiйних термiнiв". З метою сприяння розвитку пiдприєм-

ництва в Українi Президент України 3 лютого 1998 р. видав

Указ "Про усунення обмежень, що стримують розвиток пiд-

приємницької дiяльностi", яким передбачаються додатковi

заходи щодо усунення перешкод для вiльної зовнiшньоеконо-

мiчної дiяльностi резидентами України. З метою посилення

.захисту внутрiшнього ринку i пiдтримки вiтчизняних товаро-

виробникiв сiльськогосподарської продукцiї та продовольства

7 травня 1999 р. Президент України видав розпорядження

"Про заходи щодо захисту внутрiшнього ринку вiд iмпортної

сiльськогосподарської продукцiї та продовольства", яким зо-

бовязав Кабiнет Мiнiстрiв України подати на розгляд Вер-

ховної Ради України проекти законiв, у яких пропонувалося

передбачити пiдвищення ставок ввiзного мита на сiльсько-

господарську продукцiю та продовольство, якi у достатнiй

кiлькостi виробляються в Українi, а також пiдготувати пропо-

зицiї про вдосконалення законодавства щодо врегулювання

питань ввезення продуктiв продовольства як гуманiтарної до-

помоги, забезпечити виконання норм законiв України щодо

антидемпiнгових, спецiальних та компенсацiйних заходiв для

захисту економiчних iнтересiв вiтчизняних товаровиробникiв

сiльськогосподарської продукцiї та продовольства.

Зовнiшньоекономiчна дiяльнiсть регулюється також по-

становами Кабiнету Мiнiстрiв України, актами Нацiонально-

го Банку України, Державного митного комiтету, iншими ак-

тами мiнiстерств i вiдомств, якi видаються на виконання ви-

мог чинних законiв у цiй сферi. Наприклад, Кабiнет Мiнiст-

рiв України 14 квiтня 1999 р. прийняв постанову "Про

сприяння зовнiшньоекономiчнiй дiяльностi", у якiй визначив

порядок нетарифного регулювання зовнiшньоекономiчної дi-

яльностi окремо визначеними пiдприємствами - резидента-

ми України, для яких встановлюється режим сприяння такiй

Правове регулювання зовнiшньоекономiчної дiяльностi... 591

дiяльностi. 29 квiтня 1999 р- Кабiнет Мiнiстрiв України видав

постанову "Про деякi питання регулювання товарообмiнних

(бартерних) операцiй у галузi зовнiшньоекономiчної дiяль-

ностi, якою затвердив перелiк товарiв (робiт, послуг), з ви-

користанням яких здiйснення товарообмiнних (бартерних)

операцiй у галузi зовнiшньоекономiчної дiяльностi заборо-

няється.

Важливу роль в регулюваннi зовнiшньоекономiчної дiяль-

ностi субєктiв агробiзнесу вiдiграють договори України з

iншими державами та мiжнародними органiзацiями щодо

економiчного спiвробiтництва, торгiвлi, захисту iнвестицiй,

уникнення подвiйного оподаткування тощо. Мiжнароднi уго-

ди та акти мiжнародних органiзацiй, до яких приєдналась Ук-

раїна, є частиною нацiонального законодавства України,

якою Верховна Рада України згiдно зi ст. 9 Конституцiї Ук-

раїни згодилась на їх обовязковiсть на територiї України. Се-

ред таких угод можна назвати Конвенцiю 00Н "Про догово-

ри мiжнародної купiвлi-продажу товарiв" 1980 р. та "Мiжна-

роднi правила по тлумаченню термiнiв iЇ4СОТЕКМ8" в ре-

дакцiї 1990 р., прийнятi Мiжнародною торговою палатою.

На правове регулювання зовнiшньоекономiчної дiяльностi

субєктiв агробiзнесу впливають i норми мiжнародного при-

ватного права при укладеннi договорiв купiвлi-продажу, пере-

везення, лiзингу тощо1.

3. Правове регулювання експортно-iмпортних

-; операцiй субєктiв агробiзнесу

:"с

1. Правове регулювання експортно-iмпортних операцiй

здiйснюється в рамках аграрної зовнiшньоторговельної полi-

тики держави i має бути спрямоване на забезпечення актив-

ного зовнiшньоекономiчного балансу України. З урахуванням

природно-клiматичних умов в Українi є значна кiлькiсть га-

лузей АПК, якi спроможнi випускати конкурентоспроможну

продукцiю на зовнiшнiй ринок: зернове господарство (зерно,

борошно), бурякiвництво (цукор, спирт), олiйнi культури

(олiя), виноградарство (винна продукцiя), плодоовочiвництво

Див.: Аграрне законодавство України: проблеми ефективностi. - К.,

1998. - С. 182.

1i92

-..<, иу-,-,; едзд.сдайч i:-.

Роздiл ХХШ

(плоди, овочi, консерви), картоплярство (крохмаль, спирт),

скотарство, вiвчарство, птахiвництво (мясо-молочна продук-

цiя, вовна, овчина, шкiра тощо). На сучасному етапi вже

практично сформована концепцiя аграрної зовнiшньоторго-

вельної полiтики, яка грунтується, по-перше, на розвитку в

Українi вiльної i регульованої державної системи мiжнародної

торгiвлi ресурсами у сферi агропромислового виробництва,

по-друге, створеннi спiльних пiдприємств для виробництва

сiльськогосподарської продукцiї i виробництва матерiально-

технiчних засобiв, по-третє, на залученнi iноземного капiталу,

мiжнародних фiнансових iнститутiв, банкiв, приватного бiз-

несу для iнвестування агропромислового комплексу, по-чет-

верте, на розширеннi науково-технiчних звязкiв з метою пiд-

вищення наукоємностi та конкурентоздатностi виробництва1.

2. Вiдповiдно до п. 1. ст. 1 Закону України "Про зовнiш-

ньоекономiчну дiяльнiсть", експорт (експорт товарiв) - про-

даж товарiв українськими субєктами зовнiшньоекономiчної

дiяльностi iноземним субєктам господарської дiяльностi (у

тому числi з оплатою в негрошовiй формi) з вивезенням або

без вивезення цих товарiв через кордон України, включаючи

реекспорт товарiв. При цьому термiн "реекспорт" (реекспорт

товарiв) означає продаж iноземним субєктам господарської

дiяльностi та вивезення за межi України товарiв, якi були ра-

нiше iмпортованi на територiю України.

Згiдно з п. 2 ст. 1 названого Закону iмпорт (iмпорт товарiв)

- це купiвля (в тому числi з оплатою в негрошовiй формi) ук-

раїнськими субєктами зовнiшньоекономiчної дiяльностi в

iноземних субєктiв господарської дiяльностi товарiв з ввезен-

ням або без ввезення цих товарiв на територiю України,

включаючи купiвлю товарiв, призначених для власного спо-

живання установами та органiзацiями України, розташовани-

ми за її межами.

3. Правове регулювання експортно-iмпортних операцiй

субєктiв агробiзнесу здiйснюється способами, передбачени-

ми в законодавствi щодо зовнiшньоекономiчної дiяльностi, а

саме:

-лiцензуванням;

у-квотуванням;

1 Див.-. Сучасна аграрна полiтика України: проблеми становлення. - К.,

1996.-С 614. р;

вравове регулювання зовнiшньоекономiчна дальностi..

593

- забороною на здiйснення окремих видiв зовнiшньоеко-

номiчної дiяльностi;

- позбавленням режиму найбiльшого сприяння або пiль-

гового спецiального режиму;

- запровадженням спецiальногго мита;

- запровадженням iндикативнiих цiн щодо iмпорту та/або

експорту товарiв;

- iншими способами, передбаченими законами та мiжна-

родними договорами України.

4. З метою стимулювання експорту або iмпорту продукцiї

сiльського господарства i АПК а<бо встановлення обмежень

щодо вивозу чи ввозу окремих вщдiв продуктiв харчування та

сiльськогосподарської сировини, адхисту вiтчизняних товаро-

виробникiв в Українi запроваджено режим лiцензування, пе-

редбачений ст. 16 Закону Україниi "Про зовнiшньоекономiч-

ну дiяльнiсть", а також запровадженi механiзми захисту iнте-

ресiв нацiонального товаровиробника вiд субсидованого та

демпiнгового iмпорту, вiдповiдно> до прийнятих Верховною

Радою України 22 грудня 1998 р. названих вище спецiальних

законiв з цих питань.

5. Лiцензiя - це оформлений належним чином дозвiл на

експорт-iмпорт певної продукцiї, товару, iншого майна про.

тягом певного перiоду. Залежно Евд термiну дiї, iменного ха-

рактеру, обсягу продукцiї, товару, щодо яких встановлюється

режим лiцензування, експортнi (iмпортнi) лiцензiї подiляють-

ся на: генеральнi та iндивiдуальна разовi та вiдкритi. Серед

iмпортних лiцензiй розрiзняють також: антидемпiнговi, ком-

пенсацiйнi, спецiальнi.

Лiцензування i квотування експорту та iмпорту запрова-

джуються Україною самостiйно в особi її державних органiв у

таких випадках:

i - у разi рiзкого погiршення розрахункового балансу Ук-

раїни, якщо негативне сальдо його перевищує на вiдповiдну

здату 25 вiдсоткiв вiд загальної суц валютних вимог України;

- у разi досягнення встановленого Верховною Радою Ук-

раїни рiвня зовнiшньої заборгованостi;

- у разi значного порушення Ьiвноваги щодо певних това-

рiв на внутрiшньому ринку України, особливо сiльськогоспо-

дарської продукцiї, продуктiв рибальства, продукцiї харчової

промисловостi та промислових т<їварiв широкого вжитку;

594 Роздiл ХХУ>

- при необхiдностi забезпечити певнi пропорцiї мiж iм-

портною та вiтчизняною сировиною у виробництвi;

- при необхiдностi здiйснення заходiв у вiдповiдь на дис-

кримiнацiйнi дiї iнших держав;

- у разi порушення субєктом зовнiшньоекономiчної дi-

яльностi правових норм цiєї дiяльностi, встановлених цим

Законом (у виглядi санкцiї запроваджується режим лiцензу-

вання);

- вiдповiдно до мiжнародних товарних угод, якi укладає

або до яких приєднується Україна (запроваджується режим

квотування).

В Українi запроваджуються такi види експортних (iмпорт-

них) лiцензiй: генеральна, разова (iндивiдуальна), вiдкрита

(iндивiдуальна).

По кожному виду товару встановлюється лише один вид

лiцензiї.

6. Лiцензування здiйснюється в межах квот. Квота - це

граничний обсяг певної категорiї продукцiї, товарiв, в розмiрi

якого дозволено експортувати з України, iмпортувати в Ук"

раїну протягом встановленого термiну без зазначення чи з ви-

значенням конкретних країн, куди вони експортуються чи з

яких вони iмпортуються. В Законi України "Про зовнiш-

ньоекономiчну дiяльнiсть" квоти подiляються на антидемпiн-

говi, компенсацiйнi, спецiальнi.

По кожному виду товару може встановлюватись лише

один вид квоти.

Вiдповiдно до ст. З Закону України "Про державне регулю-

вання iмпорту сiльськогосподарської продукцiї" вiд 17 липня

1997 р. Кабiнет Мiнiстрiв України встановлює щорiчнi квоти

(кiлькiснi обмеження) на ввезення продукцiї, що пiдпадає пiд

визначення першої та другої груп Товарної номенклатури

зовнiшньоекономiчної дiяльностi та оподатковується ввiзним

митом за пiльговою ставкою у встановленому цим Законом

розмiрi.

Зокрема, постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд

24 травня 1997 р. "Про регулювання ринку цукру" встановле-

но загальну квоту поставки цукру на внутрiшнiй ринок для

задоволення внутрiшнiх потреб держави, визначено порядок

формування i розмiщення квоти на виробництво цукру, який

поставляється на внутрiшнiй ринок.

Правове регулювання зовнiшньоекономiчної дiяльностi... 595

Загальна квота поставки цукру на внутрiшнiй ринок (за-

гальна квота на цукор) - максимальна кiлькiсть цукру, яка

.має бути поставлена на внутрiшнiй ринок з 1 вересня поточ-

ного року до 1 вересня наступного року. Пiд час визначення

загальної квоти на цукор враховуються такi критерiї:

- мiсткiсть внутрiшнього ринку цукру (обсяги цукру, якi

можуть бути реалiзованi протягом одного року з урахуванням

попиту);

- роздрiбна цiна на цукор та закупiвельна цiна на цукровi

буряки;

- виробництво цукру в середньому за останнi три роки,

iмпорт його та цукровмiсних продуктiв;

- рiвень платоспроможностi населення;

- рiвень попиту на цукор (обсяги цукру, що забезпеченi

платоспроможнiстю населення).

Загальна квота на цукор визначається Мiжвiдомчою комi-

сiєю з питань регулювання ринку цукру. Цукор, вироблений

понад загальну квоту, пiдлягає вiльнiй реалiзацiї лише за ме-

жами держави. Обсяги поставок цукру на експорт виробники

визначають самостiйно з урахуванням необхiдних ресурсiв

для виконання зобовязань за загальною квотою.

Вiдповiдно до постанови Кабiнету Мiнiстрiв України вiд

6 квiтня 1998 р. (дiю постанови продовжено до 31 березня

1999 р. згiдно з постановою Кабiнету Мiнiстрiв вiд 28 сiчня

1999 р.1) на виконання ст. 2 Протоколу вiд 14 листопада

1997 р. до Угоди мiж Урядом України та Урядом Росiйської

Федерацiї про вiльну торгiвлю вiд 24 червня 1993 р. та Прото-

колу мiж Урядом України i Урядом Росiйської Федерацiї вiд

26 грудня 1997 р. про механiзм поставок українського цукру

бiлого, який ввозитиметься у 1998 роцi на територiю Росiй-

ської Федерацiї без обкладення митом запроваджено режим

лiцензування цукру бiлого, що походить i поставляється з те-

риторiї України на територiю Росiйської Федерацiї у 1998 р.

без обкладення митом у межах квоти, встановленої за домов-

ленiстю з Росiйською Стороною. Експорт цукру до Росiй-

ської Федерацiї в межах квоти здiйснюється на основi лiцен-

зiй, виданих Мiнiстерством зовнiшнiх економiчних звязкiв i

торгiвлi, з термiном дiї не бiльш як 90 календарних днiв, згiд-

но з договорами купiвлi-продажу за попереднiм погодженням

Див. Урядовий курєр вiд 3 лютого 1999 р.

596

_Роздiл ХХУН

заявок субєктiв зовнiшньоекономiчiчної дiяльностi iз Мiнiс-

терством АПК в порядку, визначекному чинним: законодав-

ством. Даною постановою передбачяається також: встановлен-

ня iндикативних цiн на зазначений ц цукор бiлий бе-з обкладен-

ня митом в межах квоти.

Квоти у поточному роцi дiють до > дня проведеїпня аукцiону

з їх продажу на наступний рiк та псхоширюються та iмпортнi

поставки продукцiї тваринництва з з усiх країн. Їiри цьому

сiльськогосподарська продукцiя, яка а пiдлягає квотгуванню, не

звiльняється вiд обкладення ввiзним < (iмпортним) ямитом.

Обсяг квоти стосовно окремого вийду (типу, сорту) продук-

цiї тваринництва не може перевищуваати 10 вiдсотк-зiв вiд обся-

гу виробництва аналогiчної продукцщ.iї в Українi ро>ку, що пе-

редує поточному. Конкретний обсяг г квоти в межах зазначе-

них 10 вiдсоткiв визначається Кабiнсїетом Мiнiстра ;iв України

вiдповiдно до обсягiв вiтчизняного виїиробництва окзремого ви-

ду продукцiї тваринництва та обсягiїчв її споживаЕжня (вклю-

чаючи iмпортовану) у роцi, який пероедує поточноi-ту.

Квоти вважаються винятком з префференцiйних або пiльго-

вих режимiв, у тому числi з угод про о вiльну торгiдлю, митнi

союзи, виробничу кооперацiю та iнiщцих подiбних -мiжнарод-

них угод, якщо це передбачено такимни угодами.

Щорiчнi квоти на ввезення iмпорт-гної продую-даї тварин-

ництва реалiзуються за кошти на аукiсiдiонах, якi пооводяться

Мiнiстерством сiльського господарств-ва i продово-пкьства Ук-

раїни протягом 60 календарних днiв з дня оприлюдж-iення ста-

тистичних даних щодо фактичних об<5сягiв вiтчизнк-яного ви-

робництва продукцiї тваринництва та а обсягiв її сгж-оживання

(включаючи iмпортовану) у роцi, якими передує гсвоточному.

Квоти, що залишаються нереалiзованиими протяговi>" зазначе-

ного строку, подальшiй реалiзацiї або > використаннг-ю не пiд-

лягають. За проведення аукцiону з поокупцiв iмпорктгних квот

стягується державне мито у розмiрi, ппередбаченомгу законо-

давством. ,

Доходи, отриманi вiд продажу квот, зараховуютьсз=я до Дер-

жавного бюджету України. iнформаццiя щодо дати: заiгрова-i

дження та розмiру квот на продукцiю т -гваринництвiж, а також

вiдомостi щодо проведення аукцiонiв ; з продажу топких квот

оприлюднюються в офiцiйних перiодиччних видання-хх: Верхов-

ної Ради України та Кабiнету .МiнiстрЬiв Україн-и: н>ее; пiзнiше

нiж за ЗО календарних днiв до дня прооведення вiдп-товiдного

регулювання зоющшньовкономiчноi"10-

Правове

597

аукцiону. Квота вважається реалiзоваi<ЇК) тiльки пiсля повної

сплати її вартостi ос-о>бою, яка виграв аукцiон. Подальший

перепродаж квот не дозволяється, при цьому вантажоодержу-

вачем iмпортної продїацiї, що пiдлягає квотуванню, може бу-

ти виключно особа, ж кя виграла аукцi011-

Квоти встановлюксугься на ввезення кожного виду продук-

цiї окремої чотиризн(ної товарної по31!"." груп i та И, згiдно

з Товарною номенк-тиатурою зовнiшньоекономiчної дiяльнос-

тi, i пiдроздiляються ца лоти, кожний з яких має становити

один вiдсоток вiд загального обсягу квоти на таку товарну

позицiю.

Для проведення аiукцiону Мiнiстерство сiльського госпо-

дарства i продовольства України створює з числа своїх пра-

цiвникiв, якi мають статус державний службовцiв, аукцiонну

комiсiю, що дiє вiд i:иенi та за дорученням зазначеного Мiнiс-

терства.

Участь в аукцiонах з продажу квот може взяти будь-яка

особа, яка подала а-утсвдоннiй комiсiї заявку про свою участь

за формою, встано явленою Мiнiстер0T01 сiльського госпо-

дарства i продовольства України, внесла реєстрацiйну плату

та заставний внесок у сумах, що визначаються мiнiстерством.

Встановлення додатгасових вимог до учасникiв аукцiонiв з про-

дажу квот, обмеження їх кiлькостi або вiдмова у допуску їх до

участi в аукцiонi за iншими причинами не дозволяється.

Реєстрацiйна плсаїта встановлюється на рiвнi, достатньому

для покриття витрат Мiнiстерства сiльського господарства i

продовольства України з органiзацiї та проведення аукцiону в

розрахунку на одного учасника. Реє<"Фi"йна плата не пiдля-

гає поверненню учасникам аукцiону або врахуванню у цiнi

продажу квоти.

Заставний внесок пiдлягає поверненню учасникам, якi не

перемогли в аукцiонних торгах, або враховується при змен-

шеннi суми вартостi придбаної квоїи для переможцiв аукцi-

онних торгiв. Заста.вний внесок не повертається переможцю

аукцiонних торгiв, який протягом пяти робочих днiв, наступ-

них за днем провеiдення аукцiоннiй торгiв, не сплачує повну

вартiсть придбаної iсвоти. При цьому сума заставного внес-

ку такого учасника спрямовується До Державного бюджету

"України. у с. >

З урахуванням положень цiєї стат" кабiнет Мiнiстрiв Ук-

раїяи встановлює порядок проведе""1 аукцiонiв з продажу

598

квот на ввезення продукцiї твариннинад на територiю Украї-

ни та оприлюднює його.

Спори мiж покупцями ввiзних йот та Мiнiстерством

сiльського господарства i продовольста України вирiшують-

ся в судовому порядку.

Кабiнет Мiнiстрiв України подає Крховнiй Радi України

до i березня чергового року письмовiй звiт про виконання

вимог цiєї статтi стосовно продажу квiт на поточний рiк.

7. Протягом останнiх рокiв здiйснено ряд заходiв щодо лi-

бералiзацiї експорту шляхом скасування експортних квот та

лiцензiй, оскiльки законодавчi акти о(межували експорт то-

варiв, сiльськогосподарської продукцii (тварини, мясо, мо-

лочнi продукти, зерновi культури, iукор, спирт). Однак,

здiйснюючи курс на лiбералiзацiю зомiшньої торгiвлi, вжи-

ваються заходи щодо обмеження експорту сiльськогосподар-

ської сировини, iмпорту продуктiв харчування та створення

посильного протекцiонiзму щодо експорту готової продукцiї

сiльського господарства i АПК. Вiдповiїйо до Закону України

"Про державне регулювання виробництва i торгiвлi сциртом

етиловим, коньячним i плодовим, алкогольними напоями та

тютюновими виробами" (iз наступними змiнами та допов-

неннями), його експорт-iмпорт здiйсноють спецiально упов-

новаженi органiзацiї, пiдприємства.

Вiдповiдно до Закону України "Про вивiзне (експортне)

мито на живу худобу та шкiряну сировину" вiд 7 травня

1996 р., постановою Кабiнету Мiнiстри України вiд 21 лютого

1997 р. "Про порядок експорту живої худоби сiльськогоспо-

дарськими товаровиробниками - юридичними особами без

сплати вивiзного (експортного) мита" звiльнено сiльськогос-

подарських виробникiв вiд сплати мита при експортi живої

худоби. При цьому пiдставою для митного оформлення екс-

порту живої худоби сiльськогосподарсноiми товаровиробни-

ками - юридичними особами без сплаги вивiзного (експорт-

ного) мита є довiдка, видана управлiнням сiльського госпо-

дарства та продовольства обласної державної адмiнiстрацiї (а

для сiльськогосподарських товаровиробникiв, працюючих на

територiї Автономної Республiки Крим - органами, визначе-

ними Радою мiнiстрiв АР Крим) за фiрмою, встановленою

даною постановою. Довiдка видається за наявностi у юридич-

ної особи документiв, якi пiдтверджують, що продукцiя, яка

експортується без сплати вивiзного (експортного) мита, є то-

Правове регулювання зовнiшньоекономiчної дiяльностi...

599

варом власного виробництва, а юридична особа - експортер

є сiльськогосподарським товаровиробником. Згiдно з вище-

згаданою постановок> довiдка оформляється в трьох примiр-

никах, два з яких видаються заявнику, третiй зберiгається в

органiзацiї, яка видала довiдку. Довiдка подається митному

органу разом з вантажною митною декларацiєю та карткою

реєстрацiї - облiку зовнiшньоекономiчного договору (контр-

акту), що видається Мiнiстерством зовнiшнiх економiчних

звязкiв i торгiвлi.

Важливим елементом експортно-iмпортних операцiй є

встановлення субєктом зовнiшньоекономiчної дiяльностi цi-

ни на експортний (iмпортний) товар. Цiни та експортнi чи

iмпортнi товари визначаються самостiйно сторонами зовнiш-

ньоекономiчних контрактiв. При цьому варто враховувати,

що у випадках, передбачених чинним законодавством Украї-

ни та мiжнародними угодами, регулювання цiноутворення

при експортно-iмпортних операцiях в Українi здiйснюється

шляхом встановлення нормативно-правовими актами iндика-

тивних, фiксованих або граничних (нижнiх) рiвнiв цiн по зов-

нiшньоторговельних угодах.

Так, Указом Президента України "Про заходи щодо вдос-

коналення конюнктурно-цiнової полiтики у сферi зовнiш-

ньоекономiчної дiяльностi" вiд 10 лютого 1996 р. було затвер-

джено Положення про iндикативнi цiни у сферi зовнiш-

ньоекономiчної дiяльностi, яке встановлює порядок запро-

вадження iндикативних цiн, визначення їх рiвнiв та

застосування таких цiн. Пiд iндикативними розумiються цiни

на товари, якi вiдповiдають цiнам, що склалися чи складають-

ся на вiдповiдний товар на ринку експорту або iмпорту на мо-

мент здiйснення експортної (iмпортної) операцiї з урахуван-

ням умов поставки та умов здiйснення розрахункiв, визначе-

них згiдно з законодавством України. iндикативнi цiни мо-

жуть запроваджуватись на товари:

- щодо експорту яких застосовано антидемпiнговi заходи

або розпочато антидемпiнговi розслiдування чи процедури в

Українi або за її межами;

- щодо яких застосовуються спецiальнi iмпортнi процеду-

ри вiдповiдно до ст. 19 Закону України "Про зовнiшньоеко-

номiчну дiяльнiсть";

- щодо експорту яких встановлено режим квотування, лi-

цензування;

600 Роздiл XXVII

- щодо експорту яких встановлено спецiальнi режими;

- експорт яких здiйснюється у порядку, передбаченому

ст. 20 Закону України "Про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть";

- в iнших випадках на виконання мiжнародних зобовя-

зань України.

iндикативнi цiни розробляє Мiнiстерство зовнiшнiх еко-

номiчних звязкiв i торгiвлi України та уповноваженi ним ор-

ганiзацiї на базi результатiв аналiзу iнформацiї, одержаної вiд

митних, фiнансових, статистичних державних органiв, бан-

кiвських, iнформацiйних та iнших установ i органiзацiй Ук-

раїни, з iнших джерел, за вiдповiдними методиками. При

цьому враховуються стандарти якостi товарiв, чиннi в Українi

та визнанi у свiтовiй практицi, передбаченi законодавством

України умови поставки i розрахункiв, стан конюнктури зов-

нiшнiх та внутрiшнiх ринкiв, цiнова iнформацiя та прогнози !|

щодо можливих цiнових коливань, контрактна практика що-

до вiдповiдного товару на вiдповiдному ринку та iнша iнфор-

мацiя конюнктурно-цiнового характеру. iндикативнi цiни,

запровадженi вiдповiдно до цього Положення, є обовязкови-

ми до використання субєктами зовнiшньоекономiчної дiяль-

ностi всiх форм власностi при укладеннi та здiйсненнi зов-

нiшньоекономiчних угод (контрактiв). Рiшення про запрова-

ження iндикативних цiн приймає та перелiки iндикативних

цiн затверджує Мiнiстерство зовнiшнiх економiчних звязкiв i

торгiвлi України. Таке рiшення та перелiки iндикативних цiн

публiкуються Мiнiстерством зовнiшнiх економiчних звязкiв i

торгiвлi України або уповноваженими ним органiзацiями в

газетi "Урядовий курєр" не менш як раз на мiсяць. Наприк-

лад, постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 15 сiчня

1996 р. "Про впорядкування експорту живої худоби" зобовя-

зано встановлювати iндикативнi цiни на живу худобу, що

експортується.

З метою захисту iнтересiв вiтчизняних товаровиробникiв

України та її субєктiв господарської дiяльностi скорочення

дефiциту торговельного балансу держави, забезпечення спри-

ятливих умов для експорту запроваджено державний конт-

роль за експортом та iмпортом товарiв. Порядок його здiй-

снення встановлено Законами України "Про застосування

спецiальних заходiв щодо iмпорту в Україну" вiд 22 грудня

1998 р., "Про внесення змiн до Закону України "Про зовнiш-

ньоекономiчну дiяльнiсть" вiд 22 грудня 1998 р., "Про захист

Правове регулювання зовнiшньоекономiчної дiяльностi... 601

нацiонального товаровиробника вiд субсидованого iмпорту"

таЗаконом України "Про захист нацiонального товаровироб-

ника вiд демпiнгового iмпорту" вiд 22 грудня 1998 р.

При експортi, iмпортi сiльськогосподарської продукцiї

державними органами (митною службою, ветеринарною ме-

дициною) України згiдно з вимогами законiв України "Про

державне регулювання iмпорту сiльськогосподарської про-

дукцiї", "Про ветеринарну медицину", "Про карантин рос-

лин", ст. 18 Закону "Про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть"

здiйснюється ветеринарний, фiтосанiтарний контроль пiдка-

рантинних товарiв, обєктiв тваринного свiту. Вiдповiдно до

ст. 4 Закону України "Про державне регулювання iмпорту

сiльськогосподарської продукцiї", сiльськогосподарська про-

дукцiя, яка ввозиться на митну територiю України, пiдлягає

обовязковiй сертифiкацiї, санiтарно-епiдемiологiчному, ра-

дiологiчному, а в разi ввезення товарiв 1 та 11 груп Товарної

номенклатури зовнiшньоекономiчної дiяльностi - ветери-

нарному контролю. При цьому iноземнi сертифiкати беруться

до уваги виключно у випадках, коли взаємне визнання таких

сертифiкатiв передбачено нормами вiдповiдних мiжнародних

договорiв. Пiдставою для перевезення через митний кордон

України продукцiї i-XXIV груп Товарної номенклатури зов-

нiшньоекономiчної дiяльностi є сертифiкат вiдповiдностi, ви-

даний уповноваженим згiдно з чинним законодавством орга-

ном, або свiдоцтво про визнання iноземного сертифiката.

Кабiнет Мiнiстрiв України може тимчасово обмежувати вве-

зення сiльськогосподарської продукцiї з країн, де був оголо-

шений або стосовно яких був оголошений Україною або iн-

шими країнами карантин. Рiшення щодо зазначеного обме-

ження має бути оприлюдненим.

Продукти, призначенi для продажу населенню, якi пiдпа-

дають пiд визначення II-XXI груп Товарної номенклатури

зовнiшньоекономiчної дiяльностi, можуть бути випущенi

з-пiд митного контролю на територiї України з країн, вiльних

вiд карантину, за умови наявностi на тарi (коробах, упаков-

ках, розфасовках), а у випадках, визначених Кабiнетом Мi-

нiстрiв України, безпосередньо на продуктi, вiдомостей про

назву продукту, масу (обєм), склад, iз зазначенням перелiку

використаних у процесi виготовлення iнших продуктiв харчу-

вання, харчових добавок (консервантiв), барвникiв тощо,

вмiсту хiмiчних речовин або сполук, а також сертифiката п6-

602 роздiл )О(Уii

ходження таких продуктiв. Окремо наводяться вiдомостi про

енергомiсткiсть, дату граничного строку використання, по-

бiчнi ефекти споживання або про їх вiдсутнiсть, назву харчо-

вих добавок (консервантiв) за їх наявностi, мiсце виготовлен-

ня, найменування й адресу виробника таких продуктiв та по-

силання на власника торгової марки за його наявностi, а по

вiднесених до пiдакцизних товарiв - вiдомостi зазначаються

згiдно iз законами України. Зазначенi вiдомостi мають бути

виконанi українською мовою за винятком торгової марки,

логотипу компанiї чи її назви або власної назви продукту, що

можуть виконуватися iноземними мовами.

Продукти, якi продаються населенню iз порушенням ви-

мог, встановлених цiєю статтею, вважаються такими, що були

ввезенi в Україну iз порушенням митних правил.

Ввезення сiльськогосподарської продукцiї, що пiдпадає

пiд визначення i-XXI груп Товарної номенклатури зовнiш-

ньоекономiчної дiяльностi, громадянами на митну територiю

України у межах неторгового (туристичного) обороту у будь-

яких обсягах без сертифiката встановленого зразка не дозво-

ляється. Це обмеження не поширюється на продукти харчу-

вання в упаковцi виробника, що надходять на адресу фiзич-

них осiб у мiжнародних поштових вiдправленнях вагою до

10 кiлограмiв.

Кабiнет Мiнiстрiв України визначає та оприлюднює пере-

лiк харчових добавок (консервантiв), продукти iз вмiстом!

яких не можуть бути ввезенi на територiю України, i

При здiйсненнi зовнiшньоекономiчної дiяльностi, зокрема

експорту (iмпорту) продукцiї агропромислового комплексу,

мiж субєктами зовнiшньоекономiчної дiяльностi виникають

розрахунковi, кредитнi та iншi фiнансовi вiдносини, повязанi

з використанням iноземної валюти. Цi вiдносини регулюють-

ся спецiальними законодавчими актами про валютно-розра-

хунковi операцiї. Основними формами розрахункiв у здiй-

сненнi експорту (iмпорту) продукцiї, в тому числi сiльсько-

господарської, є акредитивна, iнкасова, попередня (авансова)

оплата, розрахунки продукцiєю, товарами на еквiвалентну су-

му по бартернiй (товарообмiннiй) угодi.

Порядок оплати, застосування форм розрахункiв залежить

вiд нацiональної приналежностi контрагента українського

учасника, умов зовнiшньоторгових угод. Так, згiдно з Декре-

том Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 19 грудня 1993 р. "Про

Правове регулювання зовнiшньоекономiчної дiяльностi... 603

систему валютного регулювання i валютного контролю" та

Закону України вiд 23 вересня 1994 р. iз змiнами, внесеними

Законом України вiд 7 травня 1996 р. "Про порядок здiйснен-

ня розрахункiв в iноземнiй валютi", у розрахунках мiж укра-

їнськими та iноземними субєктами зовнiшньоекономiчної

дiяльностi у межах торговельного обороту використовується

як засiб платежу iноземна валюта. Такi розрахунки здiйсню-

ються через уповноважений банк, яким є будь-який комер-

цiйний банк, офiцiйно зареєстрований в Українi. У контрактi

на експорт продукцiї, товарiв український субєкт зовнiш-

ньоекономiчної дiяльностi повинен передбачити обовязок

iноземного господарюючого субєкта щодо проведення опла-

ти експортної продукцiї в термiни, що не перевищують

90 днiв вiд дати митного оформлення продукцiї, яка експор-

тується.

Указом Президента України "Про заходи впорядкування

розрахункiв за договорами, що укладають субєкти пiдприєм-

ницької дiяльностi України" вiд 4 жовтня 1994 р. встановле-

но, що розрахунки за зовнiшньоекономiчними договорами,

предметом яких є товари (роботи, послуги), здiйснюються

вiдповiдно до Унiфiкованих правил та звичаїв для докумен-

тальних акредитивiв. Унiфiкованих правил з iнкасо, прийня-

тих Мiжнародною торговою палатою.

При експортi (iмпортi) продукцiї в країни СНД, куди екс-

портується бiльша частина сiльськогосподарської продукцiї,

українськi субєкти зовнiшньоекономiчної дiяльностi зо-

бовязанi в розрахунках з господарськими субєктами цих

країн застосовувати акредитивну чи попередню форму оплати

продукцiї, товарiв.

При здiйсненнi бартерних (товарообмiнних) операцiй роз-

рахунки у валютi не провадяться, якщо цiни експортної та iм-

портної продукцiї еквiвалентнi. Цiна продукцiї визначається у

вiльно конвертованiй валютi.

Чинне законодавство України закрiплює способи захисту

прав власностi на сiльськогосподарську продукцiю, прав на

вiльний вибiр переробникiв та покупцiв сiльськогосподар-

ської продукцiї. Вiдповiдно до ст. 5 Закону України "Про дер-

жавне регулювання iмпорту сiльськогосподарської продук-

цiї", з метою запобiгання створенню штучного дефiциту

сiльськогосподарської продукцiї в Українi та спекулятивного

збiльшення цiн на продукти першої необхiдностi забороня-

604 Роздiл XXVII

ється введення обмежень на вiльне перемiщення сiльськогос-

подарської продукцiї вiтчизняного виробництва на всiй тери-

торiї України, визначення сiльськогосподарському товарови-

робнику конкретних переробникiв або споживачiв, а також

встановлення обовязкових мiнiмальних цiн їх реалiзацiї

(продажу).

Рiшення органiв виконавчої влади або органiв мiсцевого

самоврядування, прийнятi всупереч положенням цiєї статтi,

не пiдлягають виконанню. Посадовi особи зазначених органiв

за видання (пiдписання) рiшень, що суперечать положен-

ням цiєї статтi, несуть вiдповiдальнiсть згiдно iз законами

України.

4. Правове регулювання здiйснення

iноземних iнвестицiй в АПК

З метою створення умов для iнвестування АПК, Указом

Президента України "Про основнi напрями розвитку агро-

промислового комплексу України" вiд 29 квiтня 1998 р. пе-

редбачено комплекс заходiв щодо полiпшення iноземного

iнвестування у сiльське господарство, а саме:

- спрямувати iнвестицiйну полiтику держави на пiдтрим-

ку виробництва насамперед продукцiї критичного iмпорту,

розвиток переробної i харчової промисловостi, розроблення i

освоєння наукоємних технiчних засобiв i технологiй;

- залучати iноземний капiтал мiжнародних фiнансових

iнститутiв, приватного бiзнесу для iнвестування сiльськогос-

подарського машинобудування та розвитку агропромислово-

го виробництва;

- визначити iнвестицiйнi прiоритети в агропромисловому

комплексi, пiдготувати та затвердити порядок розроблення та

реалiзацiї галузевих i спецiальних цiльових iнвестицiйних

програм;

- створити умови для залучення коштiв пiдприємств на

iнвестування ресурсного потенцiалу, впровадження наукоєм-

них i прогресивних технологiй виробництва та переробки

сiльськогосподарської продукцiї.

Крiм того, передбачено вдосконалити регулювання екс-

порту та iмпорту сiльськогосподарської продукцiї та сирови-

ни для харчової i переробної промисловостi з метою зростан-

ня обсягiв переробки та експорту продуктiв харчування, вжи-

Правове регулювання зовнiшньоекономiчної дiяльностi... 605

ти заходiв до пiдвищення конкурентоспроможностi харчових

продуктiв на внутрiшньому i зовнiшньому ринках за рахунок

зниження собiвартостi, полiпшення якостi та зовнiшнього

оформлення продукцiї, iстотного зменшення витрат енерго-

ресурсiв.

Правове забезпечення iноземних iнвестицiй в АПК нашої

держави здiйснюється як загальними нормами чинного зако-

нодавства про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть, так i спецi-

альними законами, зокрема - Законом України "Про режим

iноземного iнвестування" вiд 19 березня 1996 р., а також мiж-

народними угодами, обовязковiсть яких схвалена Верховною

Радою України згiдно зi ст. 9 Конституцiї України. На мiжна-

родному рiвнi пiдписанi: у 1965 р. Вашингтонська конвенцiя

про порядок вирiшення iнвестицiйних спорiв мiж державами

та iноземними особами i в 1985 р. Сеульська конвенцiя про

страхування iнвестицiй. Колiзiї мiж нормами законодавчих

актiв України i мiжнародними договорами щодо iнвестицiй

повиннi вирiшуватись на користь останнiх як це передбачено

в ст. 6 Закону України "Про режим iнвестування".

До нацiонального законодавства, що регулює iноземнi iн-

вестицiї, належать договори України з iноземними державами

про взаємний захист iнвестицiй, ратифiкованi Верховною Ра-

дою України.

Поняття, види, форми, порядок здiйснення iноземних iн-

вестицiй визначаються i регулюються Законом України "Про

режим iноземного iнвестування".

Вiдповiдно до названого закону, iноземнi iнвестицiї - це

цiнностi, що вкладаються iноземними iнвесторами в обєкти

iнвестицiйної дiяльностi вiдповiдно до законодавства України

з метою отримання прибутку або досягнення соцiального

ефекту.

При цьому iноземними iнвесторами визнаються субєкти,

якi провадять iнвестицiйну дiяльнiсть на територiї України, а

саме:

- юридичнi особи, створенi вiдповiдно до законодавства

iншого, нiж законодавство України;

- фiзичнi особи - iноземцi, якi не мають постiйного

мiсця проживання на територiї України i не обмеженi у

дiєздатностi;

- iноземнi держави, мiжнароднi. урядовi та неурядовi

органiзацiї; ;

606 Роздiл XXV>

- iншi iноземнi субєкти iнвестицiйної дiяльностi, якi ви-

знаються такими вiдповiдно до законодавства України.

Види iноземних iнвестицiй визначенi в ст. 2 Закону "Про

режим iноземного iнвестування". iноземнi iнвестицiї можуть

здiйснюватися у виглядi:

- iноземної валюти, що визнається конвертованою На-

цiональним банком України;

- валюти України - при реiнвестицiях в обєкт первин-

ного iнвестування чи в будь-якi iншi обєкти iнвестування

вiдповiдно до законодавства України за умови сплати податку

на прибуток (доходи);

- будь-якого рухомого i нерухомого майна та повязаних

з ним майнових прав;

- акцiй, облiгацiй, iнших цiнних паперiв, а також корпо-

ративних прав (прав власностi на частку (пай) у статутному

фондi юридичної особи, створеної вiдповiдно до законодав-

ства України або законодавства iнших країн), виражених у

конвертованiй валютi;

- грошових вимог та права на вимоги виконання договiр-

них зобовязань, якi гарантованi першокласними банками i

мають вартiсть у конвертованiй валютi, пiдтверджену згiдно з

законами (процедурами) країни iнвестора або мiжнародними

торговельними звичаями;

- будь-яких прав iнтелектуальної власностi, вартiсть яких

у конвертованiй валютi пiдтверджена згiдно з законами (про-

цедурами) країни iнвестора або мiжнародними торговельни-

ми звичаями, а також пiдтверджена експертною оцiнкою в

Українi, включаючи легалiзованi на територiї України автор-

ськi права, права на винаходи, кориснi моделi, промисловi

зразки, знаки для товарiв i послуг, ноу-хау тощо;

- прав на здiйснення господарської дiяльностi, включаю-

чи права на користування надрами та використання природ-

них ресурсiв, наданих вiдповiдно до законодавства або дого-

ворiв, вартiсть яких у конвертованiй валютi пiдтверджена

згiдно з законами (процедурами) країни iнвестора або мiжна-

родними торговельними звичаями;

- iнших цiнностей вiдповiдно до законодавства України.

Вказанi види iноземних iнвестицiй можуть здiйснюватись

у вiдповiдних правових формах. Закон України "Про режим

iноземного iнвестування" до таких форм вiдносить:

Правове регулювання зовнiшньоекономiчної дiяльностi... 607

- часткову участь у пiдприємствах, що створюються

спiльно з українськими юридичними i фiзичними особами,

або придбання частки дiючих пiдприємств;

- створення пiдприємств, що повнiстю належать iнозем-

ним iнвесторам, фiлiй та iнших вiдокремлених пiдроздiлiв

iноземних юридичних осiб або придбання у власнiсть дiючих

пiдприємств повнiстю;

- придбання не забороненого законами України нерухо-

мого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири,

примiщення, обладнання, транспортнi засоби та iншi обєкти

власностi, шляхом прямого одержання майна та майнових

комплексiв або у виглядi акцiй, облiгацiй та iнших цiнних

паперiв;

- придбання самостiйно або за участю українських юри-

дичних або фiзичних осiб прав на користування землею та

використання природних ресурсiв на територiї України;

- придбання iнших майнових прав;

- в iнших формах, якi не забороненi законами України, в

тому числi без створення юридичної особи на пiдставi дого-

ворiв iз субєктами господарської дiяльностi України.

Найбiльш поширеною в Українi формою залучення iно-

земних iнвестицiй в агропромисловий комплекс є створення

спiльних пiдприємств з iноземними iнвестицiями з участю

українських субєктiв пiдприємництва, проведення спiльних

господарських операцiй на основi кооперування майна i кош-

тiв субєктiв зовнiшньоекономiчної дiяльностi.

Законом України "Про режим iноземного iнвестування"

до пiдприємств з iноземними iнвестицiями вiдносяться юри-

дичнi особи будь-якої органiзацiйно-правової форми, створе-

нi вiдповiдно до законодавства України, iноземна iнвестицiя

в статутному фондi яких, за його наявностi, становить не

менше 10 вiдсоткiв. При цьому пiдприємство набирає статусу

пiдприємства з iноземними iнвестицiями вiд дня зарахування

iноземної iнвестицiї на його баланс. Починаючи з 1991 року

в Українi створенi i функцiонують пiдприємства з iноземними

iнвестицiями, якi забезпечують сiльськогосподарськi пiд-

приємства, фермерськi господарства засобами захисту рос-

лин, сучасними сiльськогосподарськими машинами та iнши-

ми матерiально-технiчними засобами, насiннєвим матерiалом

тощо.

608 Роздiл ХХЙГ

З метою полiпшення iноземного iнвестування у сiльське

господарство та агропромисловий комплекс в чинному зако-

нодавствi України передбачаються державнi гарантiї захисту

прав iноземних iнвесторiв у разi змiни законодавства, Щодо

примусових вилучень iнвестицiй, а також незаконних дiй дер-

жавних органiв та їх посадових осiб, компенсацiї i вiдшкоду-

вання збиткiв iноземним iнвесторам, у разi припинення iн-

вестицiйної дiяльностi, переказу прибуткiв, доходiв та iнших

коштiв, одержаних внаслiдок здiйснення iноземних iнвести-

цiй. Вказанi гарантiї дозволяють iноземним iнвесторам захис-

тити свої фiнансовi, майновi та iншi iнтереси у встановлено-

му законом порядку.

Вiдповiдно до ст. 7 Закону України "Про режим iноземно-

го iнвестування", для iноземних iнвесторiв на територiї Ук-

раїни встановлюється нацiональний режим iнвестицiйної та

iншої господарської дiяльностi, за винятками, передбаченими

законодавством України та мiжнародними договорами Украї-

ни. Для окремих субєктiв пiдприємницької дiяльностi, якi

здiйснюють iнвестицiйнi проекти iз залученням iноземних iн-

вестицiй, що реалiзуються вiдповiдно до державних програм

розвитку прiоритетних галузей економiки, соцiальної сфери i

територiй, може встановлюватися пiльговий режим iнвести-

цiйної та iншої господарської дiяльностi. ;

В разi змiни законодавства про iноземнi iнвестицiї на ви-

могу iноземного iнвестора можуть бути застосованi державнi

гарантiї захисту iнвестицiй протягом десяти рокiв з моменту

здiйснення iноземної iнвестицiї в Україну.

iноземнi iнвестицiї в Українi не пiдлягають нацiоналiзацiї.

Державнi органи не мають права реквiзувати iноземнi iнвес-

тицiї, за винятком випадкiв здiйснення рятiвних заходiв у разi

стихiйного лиха, аварiй, епiдемiй, епiзоотiй. Зазначена реквi-

зицiя може бути проведена на пiдставi рiшень органiв, упов-

новажених на це Кабiнетом Мiнiстрiв України. Рiшення про

реквiзицiю iноземних iнвестицiй та умови компенсацiї мо-

жуть бути оскарженi в судовому порядку вiдповiдно до ст. 26

Закону України "Про режим iноземного iнвестування".

iноземнi iнвестори мають право на вiдшкодування збит-

кiв, включаючи упущену вигоду i моральну шкоду, завданих

їм внаслiдок дiй, бездiяльностi або неналежного виконання

державними органами України чи їх посадовими особами пе-

редбачених законодавством обовязкiв щодо iноземного iн-

Правове регулюваннi зовнiшньоекономiчної дiяльностi... 609

вестора або пiдприємства з iноземними iнвестицiями, вiдпо-

вiдно до законодавства України.

У разi припинення iнвестицiйної дiяльностi iноземний iн-

вестор має право на повернення не пiзнiше шести мiсяцiв вiд

дня припинення цiєї дiяльностi своїх iнвестицiй у натураль-

нiй формi або у валютi iнвестування в сумi фактичного внеску

(з урахуванням можливого зменшення статутного фонду) без

сплати мита, а також доходiв з цих iнвестицiй у грошовiй чи

товарнiй формi за реальною ринковою вартiстю на момент

припинення iнвестицiйної дiяльностi, якщо iнше не встанов-

лено законодавством або мiжнародними договорами України.

iноземним iнвесторам пiсля сплати податкiв, зборiв та iн-

ших обовязкових платежiв гарантується безперешкодний i

негайний переказ за кордон їх прибуткiв, доходiв та iнших

коштiв в iноземнiй валютi, одержаних на законних пiдставах

внаслiдок здiйснення iноземних iнвестицiй. Порядок перека-

зу за кордон прибуткiв, доходiв та iнших коштiв, одержаних

внаслiдок здiйснення iноземних iнвестицiй, визначається На-

цiональним банком України.

5. Правове регулювання лiзингових операцiй

в зовнiшньоекономiчнiй дiяльностi

субєктiв агробiзнесу

1. Правовi засади регулювання лiзингових операцiй в зов-

нiшньоекономiчнiй дiяльностi визначено в Законi України

"Про лiзинг" вiд 16 грудня 1997 р, з наступними змiнами та

доповненнями вiд 19 сiчня 1999 р., iншими нормативно-пра-

вовими актами України та укладеними вiдповiдно до них до-

говорами лiзингу, крiм вiдносин, урегульованих нормативно-

правовими актами про оренду та приватизацiю державного

майна.

У чинному законодавствi України лiзинг визначається як

пiдприємницька дiяльнiсть, яка спрямована на iнвестування

власних чи залучених фiнансових коштiв i полягає в наданнi

лiзингодавцем у виключне користування на визначений

строк лiзингоодержувачу майна, що є власнiстю лiзингодавця

або набувається ним у власнiсть за дорученням i погоджен-

ням з лiзингоодержувачем у вiдповiдного продавця майна, за

умови сплати лiзингоодержувачем перiодичних лiзингових

платежiв. Лiзинг здiйснюється за договором лiзингу, який ре-

10 в. янчук

610 РОЗДiЛ XXV>

гулює правовiдносини мiж субєктами лiзингу, i, залежно вiд

особливостей здiйснення лiзингових операцiй, може бути

двох видiв - фiнансовий чи оперативний. Залежно вiд форми

здiйснення лiзинг може бути зворотним, пайовим, мiжнарод-

ним тощо.

Однiєю з важливих органiзацiйно-правових форм реалiза-

цiї лiзингу в зовнiшньоекономiчнiй дiяльностi субєктiв агро-

бiзнесу є мiжнародний лiзинг, тобто договiр лiзингу, що здiй-

снюється субєктами лiзингу, якi перебувають пiд юрис-

дикцiєю рiзних держав, або в разi, якщо майно чи платежi

перетинають державнi кордони. Мiжнародний лiзинг здiй-

снюється вiдповiдно до цього Закону, законодавства України,

мiжнародних договорiв, у яких бере участь Україна, та дого-

ворiв, укладених субєктами лiзингу. Мiжнародний лiзинг мо-

же бути як оперативним, так i фiнансовим.

З урахуванням п. 1 ст. 4 Закону України "Про лiзинг",

мiжнародний фiнансовий лiзинг можна визначити як договiр

лiзингу, в результатi укладення якого лiзингоодержувач на

своє замовлення отримує в платне користування вiд лiзинго-

давця обєкт лiзингу на строк, не менший строку, за який

амортизується 60 вiдсоткiв вартостi обєкта лiзингу, визначе-

ної в день укладення договору. При цьому сума вiдшкодуван-

ня вартостi обєкта лiзингу в складi лiзингових платежiв за пе-

рiод дiї договору фiнансового лiзингу повинна включати не

менше 60 вiдсоткiв вартостi обєкта лiзингу, визначеної в день

укладення договору.

Мiжнародний оперативний лiзинг - це договiр лiзингу, в

результатi укладення якого лiзингоодержувач на своє замов-

лення отримує у платне користування вiд лiзингодавця обєкт

лiзингу на строк, менший строку, за який амортизується 90

вiдсоткiв вартостi обєкта лiзингу, визначеної в день укладен-

ня договору.

2. Майно, передане за договором мiжнародного фiнансо-

вого лiзингу, зараховується на баланс лiзингоодержувача з по-

значенням, що це майно взято у фiнансовий лiзинг. Майно,

передане за договором оперативного лiзингу, залишається на

балансi лiзингодавця iз зазначенням, що це майно передано у

лiзинг, та зараховується на позабалансовий рахунок лiзингоо-

держувача iз зазначенням, що це майно одержано у лiзинг.

Пiсля закiнчення строку договору фiнансового лiзингу

обєкт лiзингу, переданий лiзингоодержувачу згiдно з догово-

ром, переходить у власнiсть лiзингоодержувача або викупову-

Правовв регулювання зовнiшньоекономiчної дiяльностi... 6Т1

ється ним за залишковою вартiстю. Водночас пiсля закiнчен-

ня строку договору оперативного лiзингу вiн може бути про-

довжений або обєкт лiзингу пiдлягає поверненню лiзинго-

давцю i може бути повторно переданий у користування iншо-

му лiзингоодержувачу за договором лiзингу.

За користування обєктом лiзингу лiзингоодержувач вно-

сить лiзинговi платежi. Величина перiоду, за який вноситься

лiзинговий платiж, встановлюється за договором лiзингу i мо-

же бути нерiвномiрною.

Лiзинговi платежi включають:

- суму, яка вiдшкодовує при кожному платежi частину

вартостi обєкта лiзингу, що амортизується на строк, за який

вноситься лiзинговий платiж;

- суму, що сплачується лiзингодавцю як процент за залуче-

ний ним кредит для придбання майна за договором лiзингу;

- платiж, як винагороду лiзингодавцю за одержане у лi-

зинг майно;

- вiдшкодування страхових платежiв за договором страхуван-

ня обєкта лiзингу, якщо обєкт застрахований лiзингодавцем.

Склад лiзингових платежiв визначається у договорi лiзингу

i визначається за погодженням сторiн. При цьому необхiдно

мати на увазi, що розмiри, спосiб, форми i строки внесення

платежiв та умови їх перегляду визначаються у договорi лi-

зингу також за домовленiстю сторiн. Лiзинговi платежi вiдпо-

вiдно до законодавства України вiдносяться на валовi витрати

виробництва та обiгу лiзингоодержувача.

3. Обєкт лiзингу протягом усього строку дiї договору лi-

зингу є власнiстю лiзингодавця. Вiдповiдно до ст. 2 Закону

України "Про лiзинг", обєктом лiзингу може бути будь-яке

нерухоме i рухоме майно, яке може бути вiднесене до основ-

них фондiв вiдповiдно до законодавства, в тому числi продук-

цiя, вироблена державними пiдприємствами (машини, устат-

кування, транспортнi засоби, обчислювальна та iнша технiка,

системи телекомунiкацiй тощо), не заборонене до вiльного

обiгу на ринку i щодо якого немає обмежень про передачу

його в лiзинг (оренду). Якщо вказане майно перебуває у дер-

жавнiй власностi, то воно може бути обєктом лiзингу лише

за умови погодження з органом, що здiйснює управлiння цим

майном в порядку, передбаченому Кабiнетом Мiнiстрiв України.

При цьому не можуть бути обєктами лiзингу обєкти

оренди державного майна, визначенi в ст. 4 Закону України

"Про оренду державного майна", крiм окремого iндивiдуаль-

20

Роздiл ХХУИ

но визначеного майна державних пiдприємств, а також зе-

мельнi дiлянки та iншi природнi обєкти. Право власностi на

обєкт фiнансового лiзингу набувається лiзингоодержувачем

пiсля сплати повної вартостi обєкта лiзингу вiдповiдно до до-

говору лiзингу та законодавства України.

Ризик випадкового знищення або пошкодження обєкта

фiнансового лiзингу несе лiзингоодержувач, якщо iнше не пе-

редбачено договором лiзингу. Щодо оперативного лiзингу, то

такий ризик несе лiзингодавець, якщо iнше не передбачено

договором лiзингу. Якщо продавець або лiзингодавець про-

строчили строк передачi обєкта лiзингу, ризик його випадко-

вого знищення або випадкового пошкодження у перiод про-

строчення несе сторона, яка допустила прострочення строку

передання. З метою забезпечення iнтересiв субєктiв лiзингу

пiд час виконання ними лiзингових операцiй обєкт лiзингу

та ризики, повязанi з виконанням лiзингових договорiв, ри-

зики випадкового знищення або випадкового пошкодження

обєктiв лiзингу пiдлягають страхуванню за домовленiстю

сторiн договору лiзингу вiдповiдно до законодавства.

При фiнансовому лiзингу всi витрати на утримання обєк-

та лiзингу, повязанi з його страхуванням, експлуатацiєю, тех-

нiчним обслуговуванням та ремонтом, несе лiзингоодержу-

вач, якщо iнше не передбачено договором лiзингу.

6. Правове регулювання зовнiшньоекономiчної

дiяльностi субєктiв агробiзнесу

у вiльних економiчних зонах

Одним з напрямiв подолання економiчної, фiнансової, со-

цiальної кризи, у якiй опинилась Україна за останнi роки пiс-

ля проведення "ринкових реформ", є впровадження на окре-

мих територiях нашої держави сприятливого iнвестицiйного

клiмату з метою залучення протягом певного перiоду внут-

рiшнiх i зовнiшнiх iнвестицiй, ефективного розвитку пiдпри-

ємництва, вiдродження прiоритетних галузей промисловостi,

сiльського господарства, створення сучасної виробничої,

транспортної i ринкової iнфраструктури, органiзацiї макси-

мальної зайнятостi населення, полiпшення навколишнього

природного середовища. Особливий режим iнвестицiйної дi-

яльностi на окремих територiях може здiйснюватись у поряд-

ку, передбаченому чинним законодавством України.

Правовi регулювання зовнiшньоекономiчної дiяльностi... 613

Законами України "Про загальнi засади створення i функ-

цiонування спецiальних (вiльних) економiчних зон" вiд

13 жовтня 1992 р., "Про спецiальнi економiчнi зони та спецi-

альний режим iнвестицiйної дiяльностi в Донецькiй областi"

вiд 24 грудня 1998 р. визначено основнi засади та органiзацiй-

но-правовi форми iнвестицiйної дiяльностi зi спецiальним

правовим режимом. До таких форм належать:

- вiльнi економiчнi зони рiзних функцiональних типiв

(вiльнi митнi зони i порти, експортнi, транзитнi, митнi скла-

ди, технологiчнi парки, технополiси, комплекснi виробничi

зони, туристсько-рекреацiйнi, страховi, банкiвськi тощо);

- територiї прiоритетного розвитку, тобто територiї в ме-

жах мiста, району, на яких склалися несприятливi соцiально-

економiчнi умови та на яких запроваджується спецiальний

режим iнвестицiйної дiяльностi з метою створення нових ро-

бочих мiсць;

- спецiальний режим iнвестицiйної дiяльностi, тобто ре-

жим, який передбачає введення податкових, митних, та iн-

ших пiльг для субєктiв пiдприємницької дiяльностi, якi реа-

лiзують iнвестицiйнi проекти, схваленi органом управлiння

спецiальною (вiльною) економiчною зоною.

Першi кроки до утворення вiльних економiчних зон та те- ,

риторiй з спецiальним режимом iнвестицiйної дiяльностi в

Українi зробленi пiсля прийняття Президентом України Ука-

зiв з цих питань для Донецької, Луганської, Закарпатської

областей1.

Див.: Закони України "Про спецiальнi економiчнi зони та спецiальний |

режим iнвестицiйної дiяльностi в Донецькiй областi" вiд 24 грудня 1998 р., i

"Про спецiальний режим iнвестицiйної дiяльностi в Закарпатськiй областi" вiд |

24 грудня 1998 р. та Укази Президента України "Про спецiальну економiчну |

зону "Закарпаття" вiд 9 грудня 1998 р., "Про спецiальний режим iнвестицiйної>i

дiяльностi на територiях прiоритетного розвитку у Луганськiй областi" вiд

18 грудня 1998 р. Зокрема, у Донецькiй областi створенi двi спецiальнi еконо-

мiчнi зони - "Донецьк" загальною площею 466 га, i "Азов" загальною пло-

щею 314,8 га, а також територiї прiоритетного розвитку iз спецiальним

режимом iнвестицiйної дiяльностi у Волноваському та Мар"їнському районах,

а також у мiстах Вугледар, Горлiвка, Дзержинськ, Димитров, Добропiлля, До-

нецьк, ¦накiєво, Жданiвка, Кiровське, Красноармiйськ, Макiївка, Марiуполь,

Новогродiвка, Селидове, Снiжне, Торез, Шахтарськ. До територiй прiоритет-

ного розвитку у Луганськiй областi належать мiста Брянка, Первомайськ, Ста-

ханов. У Закарпатськiй областi створено вiльну економiчну зону "Закарпаття"

площею 737,9 та.

614

Роздiл XXVII

Створення вiльних економiчних зон та запровадження

спецiального режиму iнвестицiйної дiяльностi на територiях

прiоритетного розвитку у вказаних регiонах передбачає вико-

ристання земель для реалiзацiї iнвестицiйних проектiв, що не

може не впливати на структуру i змiст зовнiшньоекономiчних

правовiдносин, якi виникатимуть мiж субєктами iнвестицiй-

ної дiяльностi.

Не лише для практики, а й для теорiї аграрного права, ре-

гулювання зовнiшньоекономiчних вiдносин у вказаних зонах

та на названих територiях є новим явищем, яке потребує ви-

вчення, ретельного аналiзу, розробки пропозицiй щодо удос-

коналення чинного законодавства у цiй сферi.

Перш за все, для практики регулювання зовнiшньоеконо-

мiчних вiдносин в окремих мiсцевостях, регiонах iз спецiаль-

ним режимом економiчної та iнвестицiйної дiяльностi вбача-

ється важливим зясування питання про спiввiдношення

норм чинного законодавства iз нормативними актами, якi ви-

значають загальнi засади та правовий режим окремо взятих

спецiальних економiчних зон та територiй прiоритетного роз-

витку. Необхiднiсть у такому дослiдженнi зумовлена ст. 1 За-

кону України "Про загальнi засади створення i функцiону-

вання спецiальних (вiльних) економiчних зон", вiдповiдно до

якої спецiальна економiчна зона являє собою частину терито-

рiї України, на якiй встановлюється i дiє спецiальний право-

вий режим економiчної дiяльностi та порядок застосування i

дiї законодавства України.

Прийнятi Закони України про загальнi засади створення

вiльних економiчних зон та про конкретнi економiчнi зони, а

також Укази Президента України з цих питань вмiщують нор-

ми, якi спрямованi на регулювання зовнiшньоекономiчних

вiдносин на таких територiях. При цьому названi закони та

нормативнi акти за юридичною силою мають переваги перед

нормами галузевого законодавства (цивiльного, земельного,

господарського, фiнансового, адмiнiстративного тощо) Так, у

ст. 4 Закону України "Про спецiальнi економiчнi зони та спе-

цiальний режим iнвестицiйної дiяльностi в Донецькiй облас-

тi" зазначається, що законодавство України у спецiальних

економiчних зонах i на територiях прiоритетного розвитку на

перiод запровадження спецiального режиму iнвестицiйної дi-

яльностi дiє з урахуванням особливостей, передбачених цим

Законом. Подiбнi норми вмiщенi в Указi Президента України

-м iМП.

шньоеконЗиЧчноГ д/ялiЛаЖ.;

У1|равове регулювання зовнiї

615

щодо спецiальної економiчної зони "Закарпаття", спецiаль-

ного режиму iнвестицiйної дiяльностi у Луганськiй областi.

Це означає, що у спецiальних (вiльних) економiчних зонах

та на територiях прiоритетного розвитку регулювання зов-

нiшньоекономiчних вiдносин має здiйснюватись на основi

норм Конституцiї України та чинного аграрного та iнших га-

лузей законодавства з обовязковим врахуванням вимог зако-

нодавства щодо територiй зi спецiальним iнвестицiйним ре-

жимом. Аналiз прийнятих законiв та пiдзаконних актiв про

вiльнi економiчнi зони та територiї прiоритетного розвитку

дозволяє визначити особливостi у правовому регулюваннi

зовнiшньоекономiчних вiдносин у таких зонах, повязанi з

обєктами, субєктами, змiстом зовнiшньоекономiчних пра-

вовiдносин. У спецiальних (вiльних) економiчних зонах ство-

рюються сприятливi митнi умови та режим митного оподат-

кування: пiльговий режим та рiвень оподаткування, специ-

фiчнi валютно-фiнансовi умови, банкiвсько-кредитна систе-

ма, система кредитування i страхування, умови окремих видiв

платежiв та система державного iнвестування.

На всi обєкти та субєкти економiчної дiяльностi спецi-

альної (вiльної) економiчної зони поширюється система дер-

жавних гарантiй захисту iнвестицiй, передбачена законодав-

ством України про iнвестицiйну дiяльнiсть та iноземнi iнвес-

тицiї. Держава гарантує субєктам господарської дiяльностi

спецiальної (вiльної) економiчної зони право на вивезення

прибуткiв i капiталу, iнвестованого н спецiальну (вiльну) еко-

номiчну зону, за межi спецiальної (вiльної) економiчної зони

України. Субєкти економiчної дiяльностi, що дiють на тери-

торiї спецiальної (вiльної) економiчної зони, здiйснюють ма-

терiально-технiчне постачання i реалiзацiю продукцiї, а також

одержують та надають послуги у формах i на умовах, якi вони

визначають самостiйно на основi договорiв iз своїми контр-

агентами. Органи державної виконавчої влади не мають права

застосовувати у вiдносинах iз зазначеними субєктами обо-

вязкове державне замовлення. Субєкти економiчної дiяль-

ностi спецiальної (вiльної) економiчної зони мають право

брати участь у конкурсах на державнi замовлення, що оголо-

шуються державними установами України. У вiльних еконо-

мiчних зонах субєкти агробiзнесу здiйснюють зовнiшньоеко-

номiчну дiяльнiсть на засадах свободи економiчної дiяльнос-

тi. На територiї спецiальної (вiльної) економiчної зони мають

616

Роздiл XXVII

право функцiонувати будь-якi субєкти економiчної дiяльнос-

тi згiдно iз законодавством України та законом про створення

цiєї зони.

Субєкти економiчної дiяльностi мають право самостiйно

обирати види, форми i методи своєї дiяльностi на територiї

спецiальної (вiльної) економiчної зони, що не суперечать за-

конодавству України. На територiї спецiальної (вiльної) еко-

номiчної зони не дозволяється дiяльнiсть, що суперечить

мiжнародним угодам, учасником яких є Україна.

iноземним працiвникам гарантується переведення їх дохо-

дiв, одержаних вiд роботи у спецiальнiй (вiльнiй) економiчнiй

зонi, за кордон, включаючи накопичення та вiдсотки на них

у фiнансово-кредитних установах спецiальної (вiльної) еко-

номiчної зони. Громадяни України, якi працюють у спецiаль-

нiй (вiльнiй) економiчнiй зонi, мають право вiдкривати у вка-

заних установах спецiальної (вiльної) економiчної зони та за

її межами на територiї України рахунки заробiтної плати у ва-

лютi. Українськi та iноземнi громадяни, якi працюють у спе-

цiальнiй (вiльнiй) економiчнiй зонi, можуть вкладати свої

кошти в будь-якi не забороненi законом види пiдприємниць-

кої дiяльностi як на територiї спецiальної (вiльної) економiч-

ної зони, так i за її межами на територiї України. На спецiаль-

ну (вiльну) економiчну зону поширюються положення кон-

венцiй Мiжнародної органiзацiї працi, ратифiкованi Украї-

ною. Пiдприємства, що дiють у спецiальнiй (вiльнiй)

економiчнiй зонi, повиннi дотримувати принципiв тристо-

ронньої декларацiї Мiжнародної органiзацiї працi про багато-

нацiональнi пiдприємства i соцiальну полiтику. Законодавчий

акт про створення кожної спецiальної (вiльної) економiчної

зони має визначати конкретнi вимоги, що випливають з

положень зазначених конвенцiй i принципiв згаданої дек-

ларацiї.

В законодавствi України про вiльнi економiчнi зони за-

крiплено гарантiї забезпечення iнтересiв економiчної дiяль-

ностi такої зони. Держава вiдповiдно до законодавства Украї-

ни гарантує збереження у повному обсязi всiх майнових i не-

майнових прав субєктiв економiчної дiяльностi спецiальної

(вiльної) економiчної зони при її лiквiдацiї. Спори, що вини-

кають у звязку з лiквiдацiєю спецiальної (вiльної) економiч-

ної зони мiж органом господарського розвитку i управлiння,

субєктами економiчної дiяльностi спецiальної (вiльної) еко-

Правове регулювання зовнiшньоекономiчної дiяльностi...

617

немiчної зони та лiквiдацiйною комiсiєю, пiдлягають розгля-

ду в судових або арбiтражних органах України, а спори за

участю iноземного субєкта економiчної дiяльностi, що дiє в

цiй зонi, - в судових та арбiтражних органах за погодженням

сторiн, у тому числi й за кордоном.

У вiльнiй економiчнiй зонi обєктами правового регулю-

вання є всi землi в межах, визначених на картi, яка є не-

вiдємною частиною закону про ту чи iншу спецiальну зону.

Карти територiй вiльних економiчних зон зберiгаються в об-

ласних радах. До складу земель вiльних економiчних зон мо-

жуть входити землi рiзних категорiй земельного фонду Украї-

ни (населених пунктiв, сiльськогосподарського призначення,

промисловостi, транспорту, звязку, природоохоронного i

рекреацiйного призначення, водного та лiсового фондiв, за-

пасу). Тому реалiзацiя iнвестицiйних проектiв у вiльних еко-

номiчних зонах має здiйснюватись з додержанням вимог чин-

ного земельного, мiстобудiвельного, екологiчного законодав-

ства щодо правового режиму окремих категорiй земель у цих

зонах, якщо iнше не передбачено у законах про статус цих

зон. Зокрема, у спецiальному законодавствi про вiльнi еконо-

мiчнi зони закрiпленi норми про передачу земель у вiдання

органiв господарського розвитку цих зон, а також вносяться

змiни щодо надання земельних дiлянок в оренду субєктам

пiдприємницької дiяльностi, якi здiйснюють iнвестицiйнi

проекти. Субєктами зовнiшньоекономiчних правовiдносин у

вiльних економiчних зонах є органи мiсцевого самоврядуван-

ня та мiсцевi державнi адмiнiстрацiї в межах своїх повнова-

жень, юридичнi i фiзичнi особи - субєкти пiдприємництва,

в тому числi iноземнi, а також спецiально утворенi органи уп-

равлiння вiльною економiчною зоною.

Крiм органiв мiсцевого самоврядування, органiв господар-

ського розвитку, субєктами зовнiшньоекономiчних правовiд-

носин у спецiальних економiчних зонах та на територiях прi-

оритетного розвитку таких зон є також юридичнi особи та

громадяни - субєкти пiдприємництва, якi одержали право

на здiйснення iнвестицiйного проекту. При цьому необхiдно

зазначити, що не кожна юридична особа чи пiдприємець мо-

жуть бути субєктом зовнiшньоекономiчних правовiдносин у

вiльнiй економiчнiй зонi чи на територiї прiоритетного роз-

витку. Правове становище таких субєктiв має певнi особли-

востi, передбаченнi у чинному законодавствi про спецiальнi

618 РЗДУЛ XXV>

(вiльнi) економiчнi зони. Зокрема, згiдно зi ст. 9 Закону Ук-

раїни "Про спецiальнi економiчнi зони та спецiальний режим

iнвестицiйної дiяльностi в Донецькiй областi", субєкти пiд-

приємницької дiяльностi можуть одержати земельнi дiлянки в

спецiальних економiчних зонах i на територiях прiоритетного

розвитку, якщо вони мають вiдповiдний дозвiл ради з питань

спецiальних економiчних зон та спецiального режиму iнвес-

тицiйної дiяльностi на провадження пiдприємницької дiяль-

ностi на територiї зони, мають свiдоцтво названої ради про

схвалення iнвестицiйного проекту, а також уклали договiр

оренди земельної дiлянки з органом господарського розвитку

вiльної економiчної зони. Враховуючи, що чинне законодав-

ство передбачає можливiсть створення вiльних економiчних

зон рiзного функцiонального призначення, то юридичнi i фi-

зичнi особи можуть одержати земельнi дiлянки лише для тих

видiв iнвестицiйної дiяльностi, на якi вони одержали спецi-

альний дозвiл. Так, наприклад, на територiї спецiальної еко-

номiчної зони "Азов" розмiщуються пiдприємства, якi здiй-

снюють операцiї з обслуговування транзитних вантажiв, їх

зберiгання, дроблення, сортування, пакування, надання

транспортно-агентських та експедиторських послуг, торгiвлi;

також розташованi пiдприємства, якi застосовують новiтнi

технологiї з метою виробництва товарiв на експорт та частко-

во на внутрiшнiй ринок. На територiях спецiальних економiч-

них зон можуть розмiщуватися обєкти виробничої та неви-

робничої iнфраструктури, у тому числi офiснi будiвлi, готелi,

житловi будинки тощо. Разом з тим необхiдно зазначити, що

не можуть одержати земельнi дiлянки у користування юри-

дичнi особи, дiяльнiсть яких заборонена на територiї спе-

цiальної економiчної зони (наприклад, казино, будинки для

азартних iгор та iншi субєкти грального бiзнесу).

Для субєктiв пiдприємницької дiяльностi у чинному зако-

нодавствi України про вiльнi економiчнi зони закрiплено ли-

ше одну правову форму використання землi - оренду. При

цьому нiчого не сказано про можливiсть реалiзацiї iнших пра-

вових форм використання землi у процесi здiйснення iнвес-

тицiйних проектiв, зокрема - права власностi на землю юри-

дичних осiб та громадян України - субєктiв пiдприємницт-

ва. Адже не виключається, що для реалiзацiї iнвестицiйного

проекту у спецiальнiй економiчнiй зонi юридичнi чи фiзичнi

особи - пiдприємцi виявлять бажання придбати земельнi дi-

Правове регулювання зовнiшньоекономiчної дiяльностi... 619

лянки у власнiсть, а не орендувати їх. Оскiльки регулювання

земельних вiдносин на територiї спецiальної економiчної зо-

ни за чинним законодавством України вiдноситься лише до

компетенцiї органiв мiсцевого самоврядування> то ради, якi є

одночасно органами управлiння вiльною економiчною зо-

ною, вправi приймати рiшення про вiдчуження земельних дi-

лянок у власнiсть юридичних i фiзичних осiб-пiдприємцiв у

порядку, передбаченому чинним земельним законодавством

України. В таких випадках правовою основою для набуття i

юридичними i фiзичними особами - пiдприємцями права

власностi на землю є Конституцiя України (ст. 14), Укази

Президента України щодо приватизацiї земельних дiлянок

несiльськогосподарського призначення для здiйснення пiд-

приємницької дiяльностi, приватизацiї автозапрiївних стан-

цiй, якi реалiзують пально-мастильнi матерiали виключно на-

селенню, приватизацiї обєктiв незавершеного будiвництва,

продажу земельних дiлянок несiльськогосподарського при-

значення, Земельний кодекс України - в частинi, що не су-

перечить Конституцiї України та iншi законодавчi акти.

Надання земельних дiлянок в оренду, а також вiдчуження

земельних дiлянок у власнiсть субєктам пiдприємництва у

вiльних економiчних зонах має здiйснюватись з додержанням

основних засад щодо порядку набуття i оформлення права на

земельну дiлянку, а саме:

- обовязкового визначення цiльового призначення зе-

мельної дiлянки;

- розробки i затвердження проекту вiдведення земельної

дiлянки;

- платностi використання землi;

- законностi використання земельної дiлянки.

Порядок надання земельних дiлянок в оренду, а також їх

продажу юридичним i фiзичним особам-пiдприємцям визна-

чено у чинному Земельному кодексi України, Законi України

"Про оренду землi", названих вище Указах Президента Ук-

раїни та iнших нормативно-правових актах i має застосовува-

тись при наданнi в користування або вiдчуженнi у власнiсть

земельних дiлянок на територiї вiльних економiчних зон з

урахуванням норм чинного законодавства щодо делегування

повноважень про укладення договорiв оренди землi органам

господарського розвитку спецiальної економiчної зони. Вiд-

повiдно до ст. 8 Закону України "Про спецiальнi економiчнi

620 Роздiл XXVII

зони та спецiальний режим iнвестицiйної дiяльностi в До-

нецькi областi", орган господарського розвитку може уклада-

ти договори оренди земельних дiлянок iз субєктами пiдпри-

ємницької дiяльностi в межах повноважень, наданих органа-

ми мiсцевого самоврядування. Коло таких повноважень має

бути визначено в угодi мiж сiльською, селищною, мiською ра-

дою та органом господарського розвитку. Так, наприклад, ор-

ган господарського розвитку вiльної економiчної зони може

давати дозвiл на попереднє погодження мiсця розташування

земельної дiлянки пiд розмiщення того чи iншого обєкта i

здiйснювати таке погодження, затверджувати проекти вiдве-

дення земельної дiлянки, вчинювати iншi дiї, передбаченi

угодою. Враховуючи, що органи господарського розвитку

спецiальної економiчної зони не в змозi виконувати необхiднi

землевпоряднi дiї, доцiльно було б органам мiсцевого само-

врядування розробляти Положення щодо порядку надання

земельних дiлянок в оренду на територiї вiльних економiчних

зон або ж приймати спецiальнi положення з питань регулю-

вання земельних вiдносин у спецiальних економiчних зонах.

З урахуванням викладеного можна зробити загальний вис-

новок про те, що розвиток вiльних економiчних зон в Українi

потребує належного правового регулювання зовнiшньоеконо-

мiчних вiдносин, якi виникають мiж субєктами у процесi

здiйснення iнвестицiйних проектiв.

Роздiл XXVIII

ЮРИДИЧНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ

СiЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПiДПРИ¦МСТВА |

1. Поняття юридичного обслуговування

сiльськогосподарського пiдприємства

1. За сучасних умов Україна перебуває в стадiї становлен- |

ня правової держави. Ця суспiльно-правова категорiя охоп- i

лює собою сполучення, єднiсть i розмежування трьох влад - i

законотворчої, виконавчої, судової, їхнiй змiст полягає в сус- i

пiльнiй необхiдностi належного правозастосування в усiх|

ланках (галузях) законодавства та в його окремих видах (фор- |

мах), якими слiд розглядати юридичне обслуговування i

субєктiв виробничо-господарської, обслуговуючої, торго-в

вельної дiяльностi в народному господарствi в цiлому i в i

сiльському господарствi зокрема.

Українська держава зацiкавлена у функцiонуваннi сучас-

ної юридичної служби. Уряд України постановою вiд 27 серп-

ня 1995 р. затвердив "Загальне положення про юридичну

службу мiнiстерства, iншого центрального органу державної

виконавчої влади, державного пiдприємства, установи, орга-

нiзацiї", у якому зазначив про необхiднiсть вдосконалення

правової роботи у сферi громадського виробництва, створена

ня правових i органiзацiйних основ для ефективної дiяльностi

юридичної служби щодо забезпечення законностi в роботi мi-

нiстерства як центрального органу державної виконавчої вла-

ди, щодо попередження порушення прав i законних iнтересiв

пiдприємств, установ, органiзацiй.

Юридичне обслуговування сiльськогосподарських пiдпри-;

ємств - це засiб, за допомогою якого збираються необхiднi

докази для пiдтвердження юридичних фактiв та iнших аргу-

ментiв, на пiдставi яких провадиться застосування норм пра-

ва. Завдяки цьому досягаються цiлi та завдання щодо охорони

прав i захисту iнтересiв сiльськогосподарських утворень, а са-

ме реально використовуються норми аграрного права в про-

622 Роздiл ХХУИ

цесi виробничо-пiдприємницької дiяльностi сiльськогоспо-

дарського пiдприємства.

Юридичне обслуговування сiльськогосподарських пiдпри-

ємств спрямоване на змiцнення законностi в сiльському гос-

подарствi. Його забезпечення досягається, по-перше, шляхом

забезпечення виконання i додержання вимог норм аграрного

права, по-друге, практичною правовою роботою юрискон-

сультiв, спрямованою на належне правозастосування, тобто

завдяки їхнiй роботi загальнi i арбiтражнi суди мають можли-

вiсть належним чином розiбратися у конкретнiй справi, дати

оцiнку юридичним фактам, врахувати певнi особливостi в

субєктних правомочностях сторiн i прийняти правильне рi-

шення. Додержання законностi полягає у виконаннi цих рi-

шень, що також входить до кола обовязкiв юрисконсульта

сiльськогосподарського пiдприємства.

2. Особливої значущостi обслуговування кожного окремо-

го КСГП, СпС, ВСГК, АСГТ, ДСГП набуває в умовах впро-

вадження в економiку ринкових економiчних чинникiв, ви-

знання сiльськогосподарських пiдприємств i фермерiв субєк-

тами пiдприємницької дiяльностi, укладання договорiв, якi е

правовою формою основного регулювання вiдносин цих

субєктiв пiдприємництва, здiйснення внутрiшньогосподар-

ського паювання, надання виробникам сiльськогосподарської

продукцiї допомоги у приватизацiї майна ДСГП та державних

переробних пiдприємств тощо. i

Сучасне юридичне обслуговування цих субєктiв усiх форм

власностi є, з одного боку, важливим елементом органiзацiй-

но-управлiнської дiяльностi органiв управлiння КСГП, СпС,

ВСГК, АСГТ, ТОВ i ДСГП, а з iншого, - формою надання

юридичної допомоги субєктовi пiдприємництва фахiвцем,

який володiє спецiальними знаннями. Характер i змiст юри-

дичного обслуговування випливає з правоздатностi аграрних

товаровиробникiв як юридичних осiб - субєктiв аграрного,

цивiльного, фiнансового та iнших галузей права України, а

також спецiальної правоздатностi осiб (фiзичних та юридич-

них), якi надають такi послуги. Таке обслуговування, по-пер-

ше, полягає у веденнi певної правової роботи i, по-друге;

здiйснюється в рiзних органiзацiйно-правових формах.

Головними напрямами, якi визначають характер i змiст

юридичного обслуговування, є: правильне застосування i до-

держання чинних правових норм у процесi вйробничо-госпо-

Юридтне обслуговування СГП 623

дарської й пiдприємницької дiяльностi; забезпечення право-

вими засобами схоронностi власностi пiдприємця; вiдсто-

ювання iнтересiв останнього як при укладеннi, так i при ви-

конаннi договорiв (контрактiв) iз заготiвельними, переробни-

ми, агросервiсними, постачальницькими пiдприємствами, за-

хист його iнтересiв у разi порушення цих договорiв тощо;

запобiгання порушенням законодавства при трудових вiдно-

синах iз найманими працiвниками з боку господарства-пра-

цедавця. Конкретний змiст i види правової роботи, залежно

вiд органiзацiйної форми юридичного обслуговування, визна-

чаються чинним законодавством, посадовими iнструкцiями

про функцiї осiб, якi здiйснюють обслуговування, чи умовами

договору (контракту) з юридичною або фiзичною особою на

виконання роботи з правового обслуговування.

3. Юридична служба i здiйснюване нею юридичне обслу<

говування є обовязковою умовою для забезпечення належної

дiяльностi правоохоронних органiв i, в першу чергу, загаль-

них i арбiтражних судiв при здiйсненнi правозастосування.

Визначальне призначення юридичного обслуговування

субєкта аграрного пiдприємництва полягає в органiзацiйно-

управлiнському забезпеченнi ефективного застосування пра-

вових норм у процесi повсякденної його (субєкта) дiяльностi.

Юридичне обслуговування служить також забезпеченню ви-

робничо-господарської самостiйностi кожного субєкта пiд-

приємництва, юридичне грамотного i економiчно обгрунто-

ваного оформлення та виконання ним своїх договiрних зо-

бовязань, виконання договору кожним iз його контрагентiв,

застосування майнових санкцiй в разi невиконання або не-

належного виконання зобовязань кожної зi сторiн за дого-

вором.

Юридичне обслуговування покликане забезпечити право-

вий захист майнових, земельних, фiнансових та iнших прав та

iнтересiв кожного субєкта аграрного пiдприємництва через

систему правоохоронних органiв i, в першу чергу, в арбiтраж-

ному, а також у мiжнародному арбiтражному судi чи загаль-

ному судi. Юридична служба зобовязана найактивнiшим чи-

ном сприяти схоронностi майна i здiйснювати правовий за-

хист майнових iнтересiв субєктiв аграрного пiдприємництва.

Юридичне обслуговування сiльськогосподарських пiдпри-

ємств охоплює правомочностi щодо застосування процедур-

но-процесуальних правил. Високий професiоналам є неоч

624 Роздiл XXV>

хiдним при пiдготовцi дiлових паперiв - листiв пiдприємства

у рiзнi iнстанцiї в справах пiдприємства, позовних заяв до за-

гального або до арбiтражного судiв, вiдповiдей та пояснень

щодо претензiй тих же позовних заяв, пояснень до комiсiї з

трудових спорiв та iн. Знання процесуального права є необ-

хiдним в разi участi юрисконсульта пiдприємства в засiданнях

загального або арбiтражного судiв при зверненнi в касацiйнi

iнстанцiї або ж до мiсцевої адмiнiстрацiї.

Юридичне обслуговування сiльськогосподарського пiд-

приємства становить собою складову частину (елемент) уп-

равлiнської дiяльностi пiдприємства, а суттєвi вiдносини, якi

виникають при цьому є управлiнськими. Субєктом цих вiд-

носин може бути член КСГП, ВСГК, АСГТ. У державному

сiльськогосподарському пiдприємствi i тих же КСГП, ВСГК,

АСГТ функцiї юрисконсульта може виконувати громадянин,

який має вищу юридичну освiту i працює в цьому пiдприєм-

ствi за трудовим договором (контрактом). Нарештi, юридичне

обслуговування сiльськогосподарського пiдприємства може

здiйснювати працiвник вiдповiдної статутної органiзацiї (мiж-

господарської юридичної групи).

Юрисконсульт сiльськогосподарського пiдприємства за

своїм правовим статусом є лише радником органiв управлiн-

ня, керiвника та iнших посадових осiб цього пiдприємства, як

такого, що має права юридичної особи, свiй Статут, пiдпадає

пiд чиннiсть аграрного законодавства. Юрисконсульт зо-

бовязаний неодмiнно додержуватись вимог аграрного зако-

нодавства i не допускати вiдхилень вiд його вимог з боку

сiльськогосподарського пiдприємства, його органiв управлiн-

ня, керiвника i посадових осiб. В разi прийняття вищим орга-

ном управлiння юридичної особи рiшення (ухвали), яке за

своїм змiстом, спрямоване на порушення закону i Статуту,

що призведе до ущемлення членських, майнових, управлiн-

ських, трудових прав громадян (членiв КСГП, ВСГК, АСГТ

чи працiвникiв ДСГК) юрисконсульт доводить до вiдому ке-

рiвника (посадових осiб) пiдприємства про таке вiдхилення

вiд вимог закону i Статуту пiдприємства.

4. За своїм змiстом дiяльнiсть сiльськогосподарських пiд-

приємств розмежовується на внутрiшньогосподарську i зов-

нiшню позагосподарську. Цим обєктивним фактором зумов-

люється потреба вiдповiдно розмежовувати (подiляти) систе-

му юридичного обслуговування цих пiдприємств на внутрiш-

Л ,.,,,.,

|г Юрууiичнб Ьбслуговування СГП

625

ньогосподарськi питання, що потребують юридичного обслу-

говування, i юридичнi питання, що регулюються нормами

права i також потребують вирiшення з допомогою юриста,

тобто вирiшення питань у сферi аграрних зовнiшнiх право-

вiдносин.

У сферi внутрiшньогосподарських правовiдносин юридич-

не обслуговування полягає у вирiшеннi внутрiшнiх господар-

ських органiзацiйно-правових питань, вiдносин членства в

КСГП, ВСГК, АСГТ, системи трудових правовiдносин, пра-

вомiрного вирiшення питань майнових прав, зокрема, сто-

совно паювання i одержання дивiдендiв, схоронностi майно-

вих фондiв, забезпечення належного їх правового захисту i

охорони.

Юридичне обслуговування в сферi аграрних зовнiшнiх

правовiдносин в першу чергу полягає у забезпеченнi належ-

ної договiрної дисциплiни мiж цими пiдприємствами та їхнi-

ми контрагентами, своєчасному i належному вирiшеннi їхнiх

спорiв у загальних i арбiтражних судах. Ефективнiсть юри-

дичного обслуговування - це забезпечення своєчасного i

повного вiдшкодування збиткiв i сплати майнових санкцiй в

разi порушення аграрно-договiрних зобовязань. Юридична

служба бере саму активну участь у захистi майнових прав та

iнших iнтересiв сiльськогосподарських пiдприємств у разi ви-

никнення питання про їхнє банкрутство та iн. Такi ж питання

виникають i при юридичному обслуговуваннi селянського

(фермерського) господарства. Зокрема, при порушеннi зо-

бовязань щодо придбання сiльськогосподарської технiки,

при реалiзацiї товарної сiльськогосподарської продукцiї,

одержаннi коштiв у кредит або ж несвоєчасному розрахунку

за цей кредит та в iнших випадках.

2. Нормативно-правовi акти про юридичну службу

в сiльському господарствi

1-У сiльському господарствi дiє цiлий ряд правових норм,

визначених спецiальними законами i нормативно-правовими

актами. За своїм призначенням i змiстом цi правовi норми

визначають предмет аграрного та iнших галузей права. Для

ефективного застосування цих норм на практицi виникає по-

треба у створеннi спецiальної юридичної служби, дiяльнiсть

якої була б спрямована на органiзацiйно-управлiнське забез-

цi><i. <"

626 Роздiл ХХУН

печення правомiрного застосування норм аграрного права.

Для цього необхiдно прийняти нормативно-правовi акти,

норми яких регламентували б повноваження юридичної

служби органiв державного управлiння сiльським господар-

ством. У використаннi вiдповiдних засобiв - юридичної

служби - мають потребу i сiльськогосподарськi пiдприєм-

ства, тобто вони користуються засобами юридичного обслу-

говування. Саме для забезпечення цих юридичних засобiв

Кабiнет Мiнiстрiв України видав 27 серпня 1995 р. постанову,

якою затвердив "Загальнi положення про юридичну служ-

бу..." мiнiстерства, iншого центрального органу центральної

виконавчої влади, державного пiдприємства, установи, ор-

ганiзацiї.

Цим пiдзаконним актом передбачено, що основне завдан-

ня юридичної служби полягає в органiзацiї правової роботи,

спрямованої на правильне застосування, бездоганне додер-

жання i попередження невиконання актiв законодавства, iн-

ших нормативних документiв мiнiстерством, пiдприємством,

а також їхнiми керiвниками i працiвниками при виконаннi

ними покладених на них завдань i функцiональних обовяз-

кiв. Зазначенi загальнi вимоги повною мiрою поширюються

на Мiнiстерство агропромислового комплексу України, усi

державнi сiльськогосподарськi пiдприємства та їхнiх керiвни-

кiв i працiвникiв.

Юридична служба мiнiстерства пiдпорядкована безпосе-

редньо керiвниковi мiнiстерства (мiнiстру) або ж за його рi-

шенням одному iз його заступникiв. На посаду керiвника

юридичної служби, його заступника, головного юрисконсуль-

та юридичної служби мiнiстерства призначаються особи з ви-

щою юридичною освiтою i стажем роботи за спецiальнiстю не

менше трьох рокiв, а провiдного юрисконсульта i вiдповiдної

категорiї юрисконсультiв, якi входять до складу юридичної

служби, - особи, якi мають вищу юридичну освiту або ж нав-

чаються на останнiх курсах вищих юридичних навчальних

закладiв.

Отримання юридичних послуг вiд субєктiв пiдприємницт-

ва, якi займаються юридичною практикою, також у загальних

рисах урегульовано Законом "Про пiдприємництво", ст. 4

якого вiднесла здiйснення юридичної практики до такого ви-

ду дiяльностi громадян i юридичних осiб, що може здiйсню-

ватися виключно за наявностi спецiального дозволу (лiцензiї).

Юридичне обслуговування СГП

Цi субєкти пiдприємництва мають бути зареєстрованi у дер-

жавних органах виконавчої влади.

Формуванню юридичної служби, зокрема в сiльському

господарствi, присвячено також пiдзаконнi, урядовi та прези-

дентськi акти загального значення.

2. Повноваження юридичної служби Мiнiстерства агро-

промислового комплексу України визначено спецiальним

Положенням про юридичне управлiння цього мiнiстерства,

затвердженим наказом Мiнагропрому України вiд 19 грудня

1997 р. Основу цього акта становить наведене вище Загальне |

положення про юридичну службу вiд 27 серпня 1995 р. Згiдно

з Положенням юридичне управлiння визнається самостiйним

структурним пiдроздiлом центрального апарату Мiнагропро-

му України.

Основне завдання Управлiння полягає в органiзацiї право-

вої роботи, спрямованої на правильне застосування, неухиль-

не додержання та запобiгання невиконанню вимог актiв зако-

нодавства, iнших нормативно-правових актiв мiнiстерством,

а також його керiвництвом та працiвниками пiд час виконан-

ня покладених на них завдань i функцiональних обовязкiв.

Управлiння вiдповiдно до покладених на нього завдань орга-

нiзує i бере участь у забезпеченнi реалiзацiї державної право-

вої полiтики у галузi захисту законних iнтересiв мiнiстерства,

забезпечує правильне виконання законодавства, зокрема iн-

формує керiвництво мiнiстерства про необхiднiсть вжиття за-

ходiв до скасування актiв, прийнятих з порушенням законо-

давства. Разом з вiдповiдними структурними пiдроздiлами,

Управлiння узагальнює практику застосування законодавства

в галузi, готує пропозицiї щодо його вдосконалення, подає їх

на розгляд мiнiстерства для вирiшення питання стосовно не-

обхiдностi пiдготовки проекту акта законодавства та внесення

його в установленому порядку до директивних органiв. Уп-

равлiння перевiряє вiдповiднiсть законодавству проектiв на-

казiв та iнших нормативних актiв, якi подаються на пiдпис

керiвництву, вiзує їх за наявностi вiз керiвникiв заiнтересова-

них структурних пiдроздiлiв або осiб, що їх замiщують. У разi

невiдповiдностi проекту наказу чи iншого нормативного акта

законодавству, якщо внесенi до нього юридичним Управлiн-

ням зауваження не враховано. Управлiння, не вiзуючи про-

ект, подає письмовий висновок з пропозицiями щодо закон-

628

- №4" й Роздiл ХХУН

ного вирiшення вiдповiдного питання для прийняття оста-

точного рiшення мiнiстерством.

Управлiння бере участь у пiдготовцi проектiв актiв законо-

давства, господарських та iнших видiв договорiв (контрактiв),

розглядає проекти нормативно-правових актiв, якi надiйшли

для погодження з питань, що належать до компетенцiї гос-

подарства, готує проекти письмових висновкiв чи зауважень

до них. ,г.

Такими ж важливими є й iншi питання, вiднесенi до ком;-

петенцiї мiнiстерства. ,.:

3. Загальне положення про юридичну службу визначає за-

сади юридичного обслуговування державних пiдприємств.

Згiдно з цим актом юридична служба пiдприємства має такi

повноваження:

1) органiзовує i забезпечує правильне виконання норма-

тивно-правових актiв, подає керiвництву пiдприємства про-

позицiї щодо вирiшення правових питань виробничої, еконо-

мiчної i соцiальної дiяльностi пiдприємства;

2) координує роботу i бере безпосередню участь у пiдго-

товцi наказiв та iнших актiв пiдприємства, якi регулюють вiд-

носини структурних пiдроздiлiв i майнову вiдповiдальнiсть;

,3) перевiряє вiдповiднiсть законодавству проектiв наказiв

та iнших актiв, якi подаються на пiдпис керiвниковi пiдпри-

ємства, вiзує їх при наявностi погодження цих проектiв iз за-

iнтересованими пiдроздiлами. Прийняття рiшення керiвни-

ком пiдприємства без попередньої перевiрки юридичною

службою не допускається.

На юридичну службу державного пiдприємства поклада-

ються обовязки стосовно її участi у пiдготовцi, проведеннi

контролю за виконанням господарських договорiв (контрак-

тiв) з iншими пiдприємствами, установами i органiзацiями;

вона дає правову оцiнку проектам таких договорiв, органiзо-

вує претензiйну роботу, веде позовну роботу; представляє в

установленому законодавством порядку iнтереси пiдприєм-

,ства в судах (загальних i арбiтражних), iнших органах пiд час

розгляду правових питань i спорiв; дає правову оцiнку пре-

тензiям, якi предявляються до пiдприємства, або ж висуває

вимоги у звязку з порушенням майнових прав i законних iн-

тересiв пiдприємства. Юридична служба контролює додер-

жання структурними пiдроздiлами встановленого на пiдпри-

ємствi порядку висунення i вирiшення претензiй. На основi

629

Юридичне обслуговування СГП

проведеного аналiзу результатiв вирiшення претензiй) позовiв

та iнших справ, практики укладання i виконання договорiв

(контрактiв) подає керiвниковi пiдприємства вiдпоРШ11 "ро-

позицiї щодо полiпшення правового забезпечення господар-

сько-договiрної дiяльностi.

iстотну правомочнiсть юридичної служби становить необ-

хiднiсть збереження майна i захист майнових прав iтiдприєм-

ства. Ця служба дає юридичнi висновки щодо правомiрностi

списання матерiальних цiнностей, дебiторської заборгованос-

тi, нерацiональних витрат, а також правову оцiнку фактам не-

достач, розкрадання, безгосподарностi, випуску недоброякiс-

ної продукцiї, псування майна i продукцiї. Юристи зобовяза-

нi розглядати матерiали щодо вiдшкодування шкоди за раку-

нок винних. Юридична служба готує такi матерiали спiльно з

вiдповiдними пiдроздiлами пiдприємства на основi економi-

ко-правового аналiзу даних бухгалтерського звiту i статистич-

ної звiтностi, iнших документiв фiнансово-господарської дi-

яльностi пiдприємств i матерiалiв, поданих правоохоронними

i контролюючими органами.

Загальне положення про юридичну службу мiстiть в собi

правову норму стосовно юридичної вiдповiдальностi її пра-

цiвникiв (п. 12). Працiвник юридичної служби, який не вико-

нав передбачених цим актом заходiв по усуненню порушень

законодавства, якi призвели до негативних економiчних на-

слiдкiв, ущемлення прав i законних iнтересiв пращв6 лД"

приємства несе вiдповiдальнiсть в установленому законодав-

ством порядку.

4. Загальне положення про юридичну службу поширює

свою чиннiсть лише на органи державного управлiння сiль-

ським господарством i продовольством України i державного

сiльськогосподарського пiдприємства, установи, органiзацiї, а

також на державнi пiдприємства, якi переробляють сiльсько-

господарську сировину i виготовляють харчовi продукти-

Цей акт не торкається таких основних виробникiв сiльсь-

когосподарської продукцiї рослинного i тваринного похо-

дження, сiльськогосподарської сировини для тiiдїiрiлеистй

легкої i харчової промисловостi, якими є колективно-коопе-

ративнi сiльськогосподарськi пiдприємства i товариства

(КСГП, ВСГК, СпС, АСГТ).

В Українi колективнi сiльськогосподарськi утворення

(колгоспи) мають значний досвiд юридичного обслїоиун-

630

Роздiл ХХУН

ия. Починаючи з 1960 р., юрвдичне обслуговування колгоспiв

здiйснювали адвокати як члени юридичних консультацiй.

Згодом цi функцiї успiшно виконували юристи, якi працюва-

ли в складi мiжгосподарських юридичних груп при районних

управлiннях сiльського господарства.

Основнi права та обовязки юрисконсульта колгоспу були

вмiщенi у "Примiрному положеннi про основнi функцiї ке-

рiвникiв i спецiалiстiв колгоспiв Української РСР", прийня-

тому Радою колгоспiв 20 грудня 1971 р. Цей акт дiє i нинi. У

загальних положеннях цього акта визначено, яка особа може

займати посаду юрисконсульта колгоспу, її основнi обовяз-

ки, права та вiдповiдальнiсть. Згiдно з цим актом юрискон-

сульт вiдповiдає за: 1) своєчасну постановку питання перед

органами управлiння господарства та вiдповiдними держав-

ними установами про усунення допущених порушень чинно-

го законодавства, положень Статуту колгоспу; 2) правиль-

нiсть i достовiрнiсть поданих довiдок, висновкiв, порушення

встановленого законом строку давностi щодо подання позову

до суду або строку щодо оскаржень судових рiшень; 3) своє-

часне подання слiдчим органам матерiалiв про вчиненi злочи-

ни та прийняття залежних вiд нього заходiв по вiдшкодуван-

ню матерiальних збиткiв, заподiяних господарству.

Вiдповiдальнiсть юрисконсульта згiдно з аграрним законо-

давством може бути такою як i вiдповiдальнiсть iнших поса-

дових осiб, тобто дисциплiнарною, матерiальною.

Враховуючи сучаснi скрутнi економiчнi умови для iснуван-

ня колективно-кооперативних сiльськогосподарських пiд-

приємств i товариств, ринковi економiчнi вiдносини при при-

дбаннi ними технiки i пально-мастильних матерiалiв i впрова-

дження торгових агробiржових форм реалiзацiї сiльськогоспо-

дарської продукцiї, безвiдповiдальне ставлення до оплати

працi членiв КСГП, ВСГК, СпС, АСГТта iнших працiвникiв

сiльськогосподарського виробництва вкрай необхiдно забез-

печити юридичне обслуговування сiльськогосподарських то-

варовиробникiв. У цьому звязку потрiбно розробити i прий-

няти рекомендацiйний правовий акт "Про юридичну службу,

колективно-кооперативних сiльськогосподарських пiдпри-

ємств". При розробцi проекту цього акта доцiльно врахувати

досвiд попереднiх рокiв, новi економiко-правовi обставини

сучасної дiяльностi цих товаровиробникiв i такий пiдзакон-

ний акт, яким є Загальне положення про юридичну службу

Юридичне обслуговування СГП 631

мiнiстерства, iншого центрального органу державної вико-

навчої влади, державного пiдприємства, установи, органiза-

цiї, затверджене постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд

27 серпня 1995 р.

3. Субєкти - виконавцi юридичного обслуговування

сiльськогосподарського пiдприємства

1. Економiчна виробничо-пiдприємницька дiяльнiсть сiль-

ськогосподарських пiдприємств може стати оптимально

ефективно-результативною лише за умови досконалого юри-

дичного обслуговування. Це можливо при наявностi у сiльсь-

кому господарствi субєктiв - виконавцiв юридичного обслу-

говування, як таких, що сумлiнно здiйснюють свої посадово-

трудовi обовязки, складають досконалi органiзацiйно-управ-

лiнськi документи, отримують постiйну пiдтримку з боку

вiдповiдних органiв державної влади i державного управлiння

сiльським господарством та керiвникiв сiльськогосподар-

ських пiдприємств, яким вони надають свої послуги юриста-

консультанта.

Субєкти - виконавцi роботи по юридичному обслугову-

ванню органiв державного управлiння сiльським господар-

ством i сiльськогосподарськими пiдприємствами залучаються

на посаду з урахуванням засад, визначених постановою Кабi-

нету Мiнiстрiв України вiд 27 серпня 1995 р. Згiдно з цiєю по-

становою i загальним положенням про юридичну службу, за-

лежно вiд обсягу, характеру i складностi правової роботи

створюється, як правило, у формi самостiйного структурного

пiдроздiлу юридичне управлiння (вiддiл, сектор, бюро, група

i т. д.), або вводиться посада юрисконсульта вiдповiдної ка-

тегорiї.

Надання юридичної допомоги пiдприємству може здiй-

снюватися на пiдставi договору, укладеного юридичною або

фiзичною особою, - субєктом пiдприємницької дiяльностi,

який має спецiальний дозвiл (лiцензiю) на здiйснення юри-

дичної практики, або з адвокатом, адвокатами бюро, фiрмою,

конторою або iншим адвокатським утворенням.

Основнi завдання юридичної служби викладенi у Загаль-

ному положеннi про юридичну службу. Вони полягають в ор-

ганiзацiї правової роботи, спрямованої на правильне застосу-

вання, бездоганне додержання ними вимог актiв законодав-

632 Роздiл XXVII

ства, i попередження невиконання iнших нормативних доку-

ментiв мiнiстерством, сiльськогосподарським пiдприємством,

а також їхнiми керiвниками i працiвниками пiд час виконан-

ня покладених на них завдань i функцiональних обовязкiв. У

процесi здiйснення юридичного обслуговування сiльськогос-

подарських пiдприємств особлива увага повинна придiлятися

питанням, якi безпосередньо повязанi iз участю пiдприєм-

ства в ринкових економiчних вiдносинах (своєчасне i належ-

не виконання аграрно-договiрних зобовязань щодо видiв,

кiлькостi i якостi продукцiї, розрахункiв за неї, повернення

кредитiв i т. iн.). Таким же важливим завданням є забезпе-

чення належної охорони державного i колективно-коопера-

тивного майна та захисту трудових прав працiвникiв сiльсько-

го господарства.

2. У здiйсненнi юридичного обслуговування важливе зна-

чення має кожна, окремо взята, його органiзацiйна форма.

Нинi, вiдповiдно до чинного законодавства, субєкти аграрного

пiдприємництва мають можливiсть забезпечуватись юридичним

обслуговуванням через рiзнi форми (див. схему 8).

, На вiдмiну вiд монопольних форм юридичного обслугову-

вання колгоспiв i радгоспiв мiжколгоспними (мiжгосподар-

ськими) (1960-1985 рр.) юридичними групами, а пiзнiше

(1984-1990 рр.) - мiжгосподарськими юристами, а також

штатними юрисконсультами радгоспiв i юридичними кон-

сультацiями колегiй адвокатiв, юридичне обслуговування су-

часних аграрних товаровиробникiв може здiйснюватись у рiз-

номанiтних формах. Вiдповiдно до Загального положення про

юридичну службу, так як i ранiше, це може бути штатний

юрисконсульт господарства, мiжгосподарський юрискон-

сульт, а також приватний адвокат, який має вiдповiднi лiцен-

зiю та свiдоцтво; адвокатське бюро, контора чи iнше адвокат-

ське обєднання, юридична фiрма (в тому числi й iноземна

або мiжнародна), юридичний кооператив тощо, якi мають

вiдповiднi лiцензiї та свiдоцтва (сертифiкати). Юридичну до-

помогу субєктам аграрного пiдприємництва можуть надавати

також i окремi фiзичнi особи (незалежно вiд громадянства),

якi виконують юридичнi дiї в iнтересах клiєнта - КСГП,

СпС, ВСГК, АСГТ, ДСГП на пiдставi цивiльно-правового

договору пiдряду чи доручення, без будь-яких лiцензiй та

СВiДОЦТВ.

ФОРМИ ЮРИДИЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ

За договором iзштатний працiвник субєкта пiдприємництваЮридична служба органiв державного управлiння

приватним адвокатом. який має вiдповiдне свiдоцтво адвокатаМiнiстерства Агропромислового комплексу України

юридичною консультацiєюобласних управлiнь

юридичною фiрмою, юридичним кооперативом тощо, що мають вiдповiднi лiцензiїрайонних управлiнь

громадянином, який не має лiцензiї та свiдоцтва адвоката, наприклад, за договором пiдряду, дорученням тощо

Схема 8. Легальнi форми здiйснення юридичного обслуговування

634 Роздiл ХХУИ

Юридичну допомогу (а не обслуговування), головним чи-

ном методичну, можуть надавати юридична служба Мiнаг-

ропрому України, юристи вiдповiдних управлiнь сiльського

господарства чи районних та обласних державних адмiнiстра-

цiй, оскiльки цi штатнi юристи, по-перше, мають обслугову-

вати саме апарат мiнiстерства (управлiння) i, по-друге, вони є

державними службовцями, котрим заборонено сумiсництво

(за чiтко визначеними винятками з цього правила).

Вiдповiдно до чинного законодавства в системi державно-

го керiвництва сiльським господарством мають мiсце рiзнi

органiзацiйнi форми юридичної служби. Так, у Мiнагропромi

України функцiонує юридичне управлiння, пiдпорядковане

першому заступниковi мiнiстра. Статус, права та обовязки

цього управлiння визначаються наказом мiнiстра. Воно має

два пiдроздiли: секцiю правової роботи i третейський суд. Де-

що iнша форма iснує на обласних i районних рiвнях. Така рiз-

номанiтнiсть на середину 1995 р. обумовлювалася трьома

причинами: статутом обласного i районного органiв та пiдпо-

рядкованiстю їх виключно вiдповiднiй державнiй адмiнiстра-

цiї; ставленням керiвництва обласних i районних управлiнь та

державних адмiнiстрацiй до юридичної служби та юристiв;

кадровим забезпеченням юридичної служби органiв держав-

ного керiвництва сiльським господарством.

Станом на середину 1995 р. в Українi на обласних рiвнях

працювали юридичнi вiддiли, пiдвiддiли, юридичнi групи та

юрисконсульти. У рядi обласних управлiнь юридична служба

(юристи) безпiдставно включена до складу iнших служб,

зокрема до ревiзiйної служби, вiддiлiв кадрiв тощо.

3. Безпосереднє юридичне обслуговування сiльськогоспо-

дарського пiдприємництва здiйснюється, головним чином,

силами штатних i мiжгосподарських юристiв, а також колегiя-

ми адвокатiв, юридичними фiрмами, кооперативами i окре-

мими громадянами.

Юрисконсульт КСГП та iнших субєктiв сiльськогоспо-

дарських пiдприємств є посадовою особою i за своїм право-

вим статусом вважається спецiалiстом сiльського господар-

ства. Це означає, що на нього поширюються всi загальнi пра-

вомочностi такого спецiалiста.

Видiлення штатної юридичної служби в ДСГП здiйсню-

ється на пiдставi урядового акта "Загального положення про

юридичну службу мiнiстерства, iншого центрального органу

Юридичне обслуговування СГП 635

державної виконавчої влади, державного пiдприємства, уста-

нови, органiзацiї", затвердженого постановою Кабiнету Мi-

нiстрiв України вiд 27 серпня 1995 р.

Формуванню юридичної служби в сiльськогосподарських

пiдприємствах певною мiрою присвячено рекомендацiйнi ак-

ти представницьких органiв, адресованi недержавним субєк-

там аграрного пiдприємництва. Серед них можна назвати зга-

дане вище "Примiрне положення про основнi функцiї керiв-

них працiвникiв i спецiалiстiв колгоспу", схвалене ще Радою

колгоспiв УРСР 20 грудня 1971 р. У цьому рекомендацiйно-

му, фактично єдиному, українському актi викладено завдання

саме сiльського юриста, його обовязки, права та коло пи-

тань, за правильне вирiшення яких вiдповiдальнiсть поклада-

ється на нього. Цим рекомендацiйним актом штатного юрис-

консульта колгоспу, а вiдтепер КСГП, СпС, ВСГК вiднесено

до кола посадових осiб цих недержавних сiльськогосподар-

ських пiдприємств.

Згiдно з названим вище актом на юрисконсульта поклада-

ються такi обовязки: неухильно слiдкувати за дотриманням

законностi та положень Статуту в усiх сферах органiзацiї i

господарсько-фiнансової дiяльностi колгоспу, захищати за-

коннi права та iнтереси колгоспу в судi та адмiнiстративних

органах, змiцнювати господарсько-договiрну i фiнансову дис-

циплiну, сприяти посиленню контролю за дотриманням по-

ложень про працю, збереженням колективно-кооперативного

майна, i своєчаснiстю вiдшкодування заподiяних господар-

ству матерiальних збиткiв, а також брати участь у розробцi i

здiйсненнi в господарствi заходiв щодо змiцнення законностi,

трудової i виробничої дисциплiни, збереження громадської та

державної власностi.

На юрисконсульта покладається обовязок давати правлiн-

ню, громадським органiзацiям та окремим працiвникам гос-

подарства консультацiї, висновки з усiх правових питань, якi

виникають у процесi господарської дiяльностi, брати участь у

складаннi проектiв рiшень загальних зборiв (зборiв уповнова-

жених) членiв колгоспу i правлiння та iнших управлiнських

актiв, якi ним приймаються i вiзувати їх вiдповiднiсть чинно-

му законодавству, постановам та iнструкцiям, вiзувати дого-

вори, якi укладає господарство, а в разi потреби брати участь

у їх щдготовцi (розробцi) та iн.

636 Роздiл XXVII

Юрисконсульту надано право вiдмовлятися вiд порушення

судових справ i скарг, вiд захисту дiй правлiння та керiвникiв

колгоспу при вiдсутностi законних для цього пiдстав, викла-

даючи в письмовiй формi мотиви вiдмови. Вiн вживає заходiв

по скасуванню проектiв рiшень та iнших документiв, якi

мають прийматись або прийнятi правлiнням колгоспу, якщо

вони суперечать чинному законодавству, вiдповiдним нака-

зам та iнструкцiям, викладаючи при цьому письмово причи-

ни вiдмови. Юрисконсульту надано право ставити перед

правлiнням колгоспу питання про внесення змiн та допов-

нень у дiючих рiшеннях правлiння та розпорядження керiв-

никiв господарства, якщо цього вимагають чиннi закони або

iнтереси виробництва.

4. Посадово-трудова дiяльнiсть субєктiв юридичного об-

слуговування сiльськогосподарського пiдприємства безпосе-

редньо повязана iз забезпеченням шляхом органiзацiйно-уп-

равлiнських дiй членських, управлiнських, майнових, трудо-

вих, виробничо-технологiчних, господарсько-договiрних, фi-

нансово-кредитних, земельних, соцiальних правовiдносин.

Самi по собi субєкти - виконавцi юридичного обслуговуван-

ня не є учасниками аграрних правовiдносин, вони лише

представляють iнтереси субєктiв аграрних правовiдносин,

беруть участь у цивiльно-процесуальних правовiдносинах як

юридичнi представники субєктiв правовiдносин. Вiд рiвня

їхньої квалiфiкацiї i сумлiння певною мiрою залежить змiст i

якiсть рiшення загального або арбiтражного суду, обгрунтова-

нiсть вирiшення справи в адмiнiстративних органах.

За умови суттєвих змiн у правовому режимi земель сiль-

ськогосподарського призначення, визнання поряд з правом-

державної власностi на землю права колективної власностi на

землю сiльськогосподарського призначення, наданням зе-

мельних дiлянок селянам-фермерам i встановлення права

приватної власностi на земельнi дiлянки для селянського

(фермерського) господарства, права приватної власностi на

присадибнi земельнi дiлянки набули особливої значущостi

проблеми юридичного обслуговування усiх субєктiв права

власностi на землi сiльськогосподарського призначення. За

допомогою юрисконсульта вирiшуються питання земельної

реформи: замiна сертифiкатiв на державнi акти про право

приватної власностi на земельну дiлянку, якi видаються гро-

мадянам; вирiшення земельних спорiв; земельнi повноважен-

Юридичнв обслуговування СГП

ня органiв мiсцевої влади та органiв, якi вiдають земельними

справами; вирiшення земельних питань (у загальних i арбiт-

ражних судах).

5. Результативнiсть юридичного обслуговування сiльсько-

господарського пiдприємства перебуває в прямiй залежностi

вiд забезпеченостi юрисконсультiв необхiдними законодавчи-

ми i нормативно-правовими актами, збiрниками посадових

iнструкцiй, науково-методичними матерiалами, юридичною i

економiчною лiтературою, рiзного роду юридичними, еконо-

мiчними i сiльськогосподарськими довiдниками. Всi цi скла-

довi роботи юрисконсульта повиннi вiдповiдно облiковувати-

ся, зберiгатися i передаватися вiд працiвника, який звiльня-

ється, працiвниковi, який приймається на посаду юрискон-

сульта пiдприємства, установи, органiзацiї,

Успiшне здiйснення юридичного обслуговування залежить

вiд вiдповiдної систематизацiї нормативно-правових актiв, за-

конiв, пiдзаконних актiв i в першу чергу Указiв Президента

України, якi стосуються сiльського господарства, питань кре-

дитування i оподаткування як сiльськогосподарських пiдпри-

ємств так i селян-працiвникiв сiльського господарства.

Юрисконсульт зобовязаний бути достатньо ознайомленим з

чинним законодавством i повсякденно використовувати змi-

ни, якi вносяться в нормативно-правовi акти.

У своїй роботi юрисконсульт користується картотекою, в

якiй систематизуються правовi акти, постанови Пленумiв

Верховного Суду України i Вищого арбiтражного суду, акти

Мiнагропрому України та iнших центральних органiв вико-

навчої влади, а також видання контрольних примiрникiв пра-

вових актiв. За сучасних умов для вдосконалення юридичного

обслуговування необхiдним є використання компютерiв, об-

числювальних машин та iнших сучасних досягнень науки i

технiки.

До своїх посадово-трудових обовязкiв юрисконсульт по-

винен ставитись максимально сумлiнно й творчо. Зокрема,

йому слiд аналiзувати стан додержання законностi на пiдпри-

ємствi, правового режиму майнових фондiв i забезпечення

його схоронностi, трудової дисциплiни у виробничих пiдроз-

дiлах господарства i контролю за своєчасною оплатою працi

членiв КСГП, ВСГК, АСГТ, ДСГП. Юрисконсульт зобовяза-

ний робити подання на iмя адмiнiстрацiї (правлiння) пiдпри-

ємства або його керiвниковi вiдповiдних доповiдних записок

638

з пропозицшми про шляхи усунення виявлених ним недолi-

кiв, фактiв розкрадання чи iнших правопорушень.

Нинi, як свiдчить практика, через складний економiчний

стан сiльськогосподарських пiдприємств, де у переважнiй їх

бiльшостi юридичнiй службi уваги не придiляється, має мiсце

значна плиннiсть кадрiв цих спецiалiстiв. У звязку з цим

юрисконсультовi, який приступає до виконання своїх

обовязкiв у такому господарствi слiд у першу чергу ознайо-

митись з тим, чи не призначено в найближчi днi слухання

справи цього пiдприємства (за його позовом або ж позовом

до нього), потрiбно негайно ознайомитися iз цiєю справою i

зробити все можливе, щоб захищати майновi права i законнi

iнтереси цього пiдприємства.

Такими ж нагальними є питання про стан дебiторської та

кредиторської заборгованостi пiдприємства, визначення кола

субєктiв цiєї заборгованостi, суми боргiв i строкiв їхнього по-

гашення. У цьому ж аспектi заслуговують першорядної уваги

питання про виконання аграрно-договiрних зобовязань,

включаючи бартернi угоди, має бути обiзнанiсть у тому, чи

укладено договори про повну матерiальну вiдповiдальнiсть

матерiально-вiдповiдальних працiвникiв (членiв КСГП,

ВСГК, АСГТ) та iн.

6. Чинне аграрне законодавство мiстить правову норму

про недопустимiсть втручання органiв державного управлiння

в оперативну дiяльнiсть сiльськогосподарського пiдприєм-

ства. Мiж тим у системi сiльського господарства України ос-

новними виробниками сiльськогосподарської продукцiї, про-

дуктiв харчування i сiльськогосподарської сировини є колек-

тивно-кооперативнi i акцiонернi товаровиробники.

З метою забезпечення полiпшення роботи сiльськогоспо-

дарських пiдприємств доцiльно, щоб органи державного уп-

равлiння придiляли бiльше належної уваги. За цих обставин

виникла потреба у створеннi громадської органiзацiї юристiв-

аграрникiв. Така громадська органiзацiя була створена

17 грудня 1992 р. Всеукраїнський зїзд юристiв-аграрникiв

України прийняв рiшення про створення Спiлки юристiв-аг-

рарникiв України. Її Статут був зареєстрований Мiнiстер-

ством юстицiї України 7 червня 1993 р.

Згiдно зi Статутом Спiлка юристiв-аграрникiв України є

добровiльною, громадською, недержавною, професiональною

органiзацiєю, яка обєднує юристiв, що працюють в аграрно-

Юридичне обслуговування СГП 639

му секторi економiки України, В першу чергу це юристи, якi

здiйснюють юридичне обслуговування сiльськогосподарських

товаровиробникiв, перебувають у штатi органiв державного

управлiння сiльським господарством, тобто в системi Мiнаг-

ропому України i агросервiсних утвореннях, агробудiвельних

органiзацiях, цукрозаводах, мясокомбiнатах та iнших дер-

жавних i акцiонерних пiдприємствах (товариствах), на пiд-

приємствах харчової промисловостi та в iнших органiзацiях

АПК. Основною метою Спiлки є забезпечення охорони прав,

захист спiльних iнтересiв юристiв-аграрникiв, сприяння роз-

будовi правової демократичної держави, надання юридичної

допомоги всiм без виключення сiльськогосподарським това-

ровиробникам незалежно вiд форм власностi, членам колек-

тивно-кооперативних i працiвникам державних сiльськогос-

подарських пiдприємств i товариств.

Органiзацiйно-правовою основою Спiлки є первинна ор-

ганiзацiя, яка утворюється за територiальною ознакою та мiс-

цем працi при наявностi не менше трьох членiв. Первиннi ор-

ганiзацiї обєднуються у мiськi, районнi, обласнi. Пiсля вiдпо-

вiдної державної реєстрацiї первинна органiзацiя набуває

прав юридичної особи.

Управлiння дiяльнiстю первинної органiзацiї Спiлки

юристiв-аграрникiв провадиться на засадах самоврядування.

Спiлка сприяє неухильному проведенню в життя вимог зако-

ну про незалежнiсть юриста-аграрника, нк члена первинної

органiзацiї Спiлки при виконаннi своїх професiйних функцiй

та iн.

За сучасних скрутних економiчних умов виробничо-пiд-

приємницької дiяльностi сiльськогосподарських пiдприємств

i товариств, обмеженого застосування товарно-грошових еко-

номiчних вiдносин i поширення бартерних договiрних вiдно-

син, створення первинних органiзацiй юристiв-аграрникiв не

набуло ще значного поширення на мiсцях. Велика частина

КСГП, СпС, ВСГК i АСГТ не користується послугами юрис-

тiв взагалi, що безперечно не сприяє додержанню i виконан-

ню норм аграрного законодавства. Вiдновлення ролi юридич-

ної служби настане лише внаслiдок полiпшення економiчно-

го стану сiльськогосподарських пiдприємств, пiдвищення

їхньої рентабельностi i прибутковостi, розширення економiч-

них звязкiв. Лише повсюдне оздоровлення економiки цих

пiдприємств забезпечить пiднесення значущостi юристiв-аг-

640 РОЗДiЛ XXVII

рарникiв i можливе їх обєднання в мiсцевi мiжгосподарськi

або районнi бюро юридичного обслуговування сiльськогоспо-

дарських товаровиробникiв.

4. Юридичне обслуговування

з питань внутрiшньогосподарської дiяльностi

сiльськогосподарського пiдприємства

1. Внутрiшньогосподарська дiяльнiсть сiльськогосподар-

ських пiдприємств (КСГП, ДСГП, ВСГК, АСГТ) має своїм

предметом сукупнiсть суспiльно-аграрних вiдносин: органiза-

цiйно-правових, членських, засновницьких, управлiнських,

майнових, трудових i соцiальних. Кожний з видiв цих вiдно-

син вiдповiдним чином врегульований нормами права, в пер-

шу чергу - нормами аграрного права. Суспiльство i держава,

кожне окремо взяте сiльськогосподарське пiдприємство, се-

лянське (фермерське) господарство i конкретний працiвник

цих виробничо-господарських утворень є вкрай зацiкавлени-

ми в оптимально можливому правовому врегулюваннi їхнiх

вiдносин. Враховуючи сучаснi суспiльнi труднощi, цi вiдноси-

ни вимагають високопрофесiйного застосування правових

норм щодо дiяльностi (функцiонування) усiх названих вище

субєктiв аграрного права. Вiдповiдне забезпечення i сприян-

ня належного застосування цих правових норм певною мiрою

покладається на юридичну службу i здiйснюване нею юри-

дичне обслуговування виробничо-господарської дiяльностi

сiльськогосподарських пiдприємств. Юридичне, як i еконо-

мiчне, обслуговування цих пiдприємств безумовно сприятиме

полiпшенню роботи трудового колективу i спецiалiстiв назва-

них пiдприємств, уникненню порушень норм аграрного пра-

ва, юридичному захисту i охоронi прав та iнтересiв як пiдпри-

ємства в цiлому, так i його працiвникiв зокрема.

2. Особливо практичної значущостi набуває користування

послугами юрисконсультiв у разi вчинення органiзацiйно-

правових дiй при створеннi, реорганiзацiї (укрупненнi, розук-

рупненнi) або ж лiквiдацiї сiльськогосподарського пiдприєм-

ства. При вчиненнi цих дiй доводиться вирiшувати питання

майнових, земельних вiдносин, зокрема, виникають питання

про розподiл майнових фондiв у разi розукрупнення колек-

тивного i кооперативного пiдприємства, закрiплення земель-

Ормдичне обслуговування СГП 641

них дiлянок мiж господарствами, якi розукрупнилися, мiж

КСГП та його членами, що вирiшили замiнити земельний

сертифiкат на державний; порушуються питання про скла-

дання акту про право власностi на земельну дiлянку, про роз-

подiл коштiв або ж майна мiж його пайщиками i т. п Такi пи-

тання поряд з працiвниками державної земельної служби по-

виннi вирiшуватися також з участю юрисконсультiв. З участю

останнiх обовязково повиннi вирiшуватись судовi i арбiтраж-

нi спори, що виникають в разi лiквiдацiї сiльськогосподар-

ських пiдприємств. З участю юрисконсультiв належить роз-

робляти i приймати Статут сiльськогосподарського пiдприєм-

ства та передавати необхiднi документи для здiйснення його

державної реєстрацiї.

Юридичне обслуговування сiльськогосподарського пiд-

приємства має на метi сприяти додержанню прiти самовряду-

вання. Йдеться про регулярне скликання загальних зборiв

членiв КСГП, СпС, ВСГК, АСГТ, розгляд на них тих питань,

що вiднесенi до їхньої компетенцiї, зокрема, належне оформ-

лення протоколiв загальних зборiв i засiдань правлiння цих

колективно-кооперативних утворень.

Юрисконсульт сiльськогосподарського пiдприємства зо-

бовязаний звернути увагу голови правлiння КСГП, виконав-

чого директора ВСГК або АСГТ на певнi прогалини в прото-

колах або ж порушення Статуту, або норм чинного аграрного

законодавства. Наприклад, притягнення члена КСГП до ма-

терiальної вiдповiдальностi в разi заподiяння ним майнової

шкоди може бути вчинене лише за умони прийняття про це

вiдповiдного рiшення правлiнням, а не одноосiбного розпо-

рядження керiвника пiдприємства.

3. Сiльськогосподарське пiдприємство має потребу в по-

слугах юрисконсульта у випадках заподiяння майнової шкоди

з вини пiдприємства iншiй юридичнiй або фiзичнiй особi, або

ж заподiяння цими особами майнової шкоди (збиткiв) само-

му пiдприємству. Саме з допомогою юриста визначаються

пiдстави i склад майнового правопорушення. Факт вчинення

правопорушення має мiсце в разi встановлення протипран-

ностi вчинку, який призвiв до заподiяння шкоди, при цьому

визначається розмiр заподiяної шкоди (або збитку як Тi гро-

шового виразу), встановлюється причинний звязок мiж про-

типравною дiєю або бездiяльнiстю та шкiдливим наслiдком i,

нарештi, вина особи, що завдала шкоду (заподiяла збитки).

21 В- Янчук

642 Роздiл ХХУИ

Юрисконсульт готує позовну заяву i додає до неї документи,

що пiдтверджують юридичнi факти заподiяння шкоди. В разi

заподiяння шкоди юрист зобовязаний подати документи, на

пiдставi яких можна зробити висновок про ступiнь причет-

ностi пiдприємства в особi його працiвникiв до скоєного пра-

вопорушення i залежно вiд цього визначити розмiр шкоди,

заподiяної в цьому випадку з вини пiдприємства тобто, з вини

його працiвникiв.

У виробничо-господарськiй дiяльностi сiльськогосподар-

ського пiдприємства побутують характернi заподiяння шкоди

iншим особам такi як: своєчасний i неналежний розрахунок

за своїми грошовими або натуральними зобовязаннями (де-

бiторська заборгованiсть); потрава посiвiв i пошкодження на-

саджень на угiддях пiдприємства; загибель тварин i птицi;

поломка сiльськогосподарських машин з вини працiвника

(члена) пiдприємства; розкрадання посiвного матерiалу, зiб-

раного врожаю сiльськогосподарських культур або ж продук-

цiї тваринництва; привласнення громадських коштiв та iншi

правопорушення. Наведенi та iншi подiбнi їм спори, що ви-

никають на такому грунтi, вiдносяться до сфери майнових

правомочностей сiльськогосподарських пiдприємств.

При здiйсненнi юридичного обслуговування сiльськогос-

подарських пiдприємств неодмiнно враховується тiсний

звязок майнових i трудових правовiдносин. До цих правовiд-

носин в першу чергу належить вiднести взаємини мiж пiдпри-

ємством i його працiвниками в разi заподiяння шкоди членам

КСГП, ВСГК, АСГТ, а також працiвникам ДСГП, тобто за-

подiяння шкоди їхньому здоровю внаслiдок калiцтва, одер-

жаного ними при виконаннi своїх трудових обовязкiв. Мате-

рiальна шкода, що настала в цих випадках, полягає у витратах

працiвника на лiкування та втратах рiзницi мiж одержуваним

заробiтком i розмiром пенсiї, яка виплачується працiвниковi

при встановленнi йому групи iнвалiдностi.

Такою ж матерiальною визнається вiдповiдальнiсть члена

колективно-кооперативного пiдприємства або акцiонерного

товариства, а також працiвника ДСГП за шкоду, заподiяну

ним своєму пiдприємству, або ж товариству при виконаннi

своїх трудових обовязкiв. У зазначених випадках настає юри-

дична вiдповiдальнiсть. У правомiрному вирiшеннi цiєї спра-

ви однаково заiнтересованi i пiдприємство i його керiвник

(член товариства). Це i зумовлює потребу при вирiшеннi по-

Юрiуунне обслуговування СЩ. 643

дiбних спорiв матерiального характеру користуватися послу-

гами юрисконсульта пiдприємства.

4. Юрисконсульт сiльськогосподарського пiдприємства

здiйснює контроль за додержанням встановленого чинним

законодавством порядку продажу i приймання продукцiї i то-

варiв за кiлькiстю i якiстю. За дорученням керiвника пiдпри-

ємства юрисконсульт проводить з членами КСГП, ВСГК,

АСГТ, якi вiдправляють i приймають товарно-матерiальнi

цiнностi, iнструктаж про порядок оформлення цих операцiй,

складання актiв у випадках нестач, некомплектностi, псуван-

ня поварiв i вантажiв; складає висновок про законнiсть спи-

сання матерiальних цiнностей.

Представник юридичної служби надає правову допомогу

ревiзiйнiй комiсiї КСГП, СпС, ВСГК, АСГТ та iншим гро-

мадським органiзацiям пiдприємства. Вiн сприяє вжиттю за-

ходiв правового характеру, спрямованих на рацiональне вико-

ристання належних господарству земель, на охорону їх вiд

розбазарювання, на своєчасне повернення самовiльно захоп-

лених земель, а також тих земель, якi тимчасово використо-

вуються для несiльськогосподарських потреб. Особливу увагу

слiд придiлити питанням вiдшкодування збиткiв, завданих

вилученням землi, а також розробцi заходiв по додержанню

законодавства про охорону природи, рекультивацiю земель.

Цi дiї юрисконсульт вiдтворює у складаннi необхiдних доку-

ментiв до подання земельних i правоохоронних органiв.

Юрисконсульт сiльськогосподарського пiдприємства бере

безпосередню участь у пiдготовцi до розгляду трудових спорiв

мiж правлiнням (адмiнiстрацiєю) пiдприємства i його члена-

ми (працiвниками).

5. Джерелами аграрного права є державнi i локальнi (внут-

рiшнi) правовi акти. У безпосередньому регулюваннi внутрiш-

ньогосподарської дiяльностi сiльськогосподарського пiдпри-

ємства (КСГП, СпС, ВСГК, АСГТ, ДСГП) особлива роль на-

лежить саме локальним правовим актам. У розробцi проектiв

цих актiв беруть активну участь юристи-практики, якi здiй-

снюють юридичне обслуговування сiльськогосподарських пiд-

приємств, працюють у юридичних вiддiлах районної i облас-

ної ланки державного управлiння сiльським господарством.

Серед локальних правових актiв першорядне мiсце нале-

жить статутовi кожного з названих вище пiдприємств. За чин-

ним афарним законодавством статут сiльськогосподарського

21

644 Роздiл XXVII

пiдприємства є необхiдним реквiзитом кожного пiдприєм-

ства, умовою його державної реєстрацiї. Цей внутрiшньогос-

подарський акт вважається джерелом аграрного права в цiло-

му i джерелом права того пiдприємства, яке його ухвалило.

З метою визначення правового режиму пайових внескiв

членiв колективно-кооперативних пiдприємств у господар-

ствах розроблено i прийнято Положення про пайовий фонд i

виплату дивiдендiв. Цей акт покликаний сприяти стверджен-

ню права власностi членiв КСГП, СпС, ВСГК у його стосун-

ках iз своїм колективно-кооперативним пiдприємством.

Локальний правовий акт - Положення про внутрiшньо-

господарський розрахунок покликаний сприяти впроваджен-

ню ефективного пiдприємництва у кожному господарствi.

Цей акт тiсно повязаний з Положенням про оплату працi у

пiдприємствi. За сучасних скрутних економiчних умов у пере-

важнiй бiльшостi колективних i кооперативних сiльськогос-

подарських пiдприємств цей акт практичного наповнення i

виконання немає.

Завданням правового забезпечення схоронностi колектив-

но-кооперативної власностi i правового гарантування одер-

жання оплати за працю в колективному господарствi є рацiо-

нальне практичне розроблення i прийняття такого локально-

го правового акта, як Положення про матерiальну вiдповi-

дальнiсть за заподiяння шкоди. В Українi є назрiлою потреба

розробити i прийняти Положення про спецiалiста сiльського

господарства.

Беручи активну участь у розробцi i прийняттi локальних

правових актiв юрисконсульт сiльськогосподарського пiдпри-

ємства тим самим сприяє бiльш досконалому правовому за-

безпеченню законностi у дiяльностi пiдприємства, i цим са-

мим сприяє додержанню правопорядку у цiй сферi суспiльно-

го життя. Вiн сприяє виконавчим i розпорядчим органам i по-

садовим особам у забезпеченнi суворого додержання Статуту

та iнших локальних актiв, що визначають права та обовязки

членiв КСГП, СпС, ВСГК, АСГТ, ДСГП та iнших, у тому

числi найманих працiвникiв.

Юридичне обслуговування сiльськогосподарського пiд-

приємства полягає також в тому, що юрисконсульт представ-

ляє в установленому порядку iнтереси пiдприємства в судi i

арбiтражi, а також в iнших органах при розглядi правових

питань.

Юридичне обслуговування СГП

5. Юридичне обслуговування iiДОУГ-

з питань зовнiшнiх правовiдносин

1. Аграрнi зовнiшнi правовiдносини з одного боку своїми

субєктами мають сiльськогосподарськi виробничо-пiдприєм-

ницькi утворення, а з другого - державнi i акцiонернi (кор-

поративнi) переробнi, агросервiснi, постачальницькi, банкiв-

ськi та iншi обєднання, установи, органiзацiї. Взаємини мiж-

ними за правовою формою головним чином є договiрними,;

Ця форма визначає змiст, характер i правову природу право-

вiдносин мiж ними. Вона також характеризує змiст прав i

обовязкiв юридичної служби та здiйснюваного нею юридич-

ного обслуговування цих субєктiв.

В умовах переходу України до ринкових вiдносин значно

зростає роль усiх без винятку господарських договорiв. Вiдпо-

вiдно до загальних законiв "Про пiдприємництво", "Про пiд-

приємства в Українi" та спецiальних - "Про сiльськогоспо-

дарську кооперацiю" тощо всi зовнiшньогосподарськi вiдно-

сини виробника продукцiї, робiт та послуг регулюються ви-

ключно на договiрних засадах.

Аналiз правозастосовчої практики в Українi свiдчить про

те, що сiльськогосподарськi пiдприємства (кожне з них) укла-

дають щороку вiд 20 до 200 господарських договорiв, залежно

вiд розмiру господарства. А тому юристи, якi обслуговують цi

пiдприємства, обовязково мають брати участь в процесi регу-

лювання зовнiшньогосподарських вiдносин, починаючи з

пiдготовки проекту договору (угоди, контракту), його укла-

дення та виконання.

Питання про значущiсть укладання господарських догово-

рiв, активне ставлення до їхнього виконання, предявлення

претензiй i застосування майнових санкцiй в разi невиконан-

ня або неналежного виконання договiрних зобовязань зазна-

чаються у Загальному положеннi про юридичну службу.

2. Вiдповiдно до чинного законодавства на юрисконсульта

; покладено обовязок брати участь у пiдготовленнi та укладен-

нi договорiв, стороною в яких є господарство, що обслугову-

ється ним. Це означає, що юрисконсульт, беручи участь у

цьому процесi, повинен виявити, насамперед, свою обiзна-

нiсть у законодавчих актах, умiння їх використовувати при

пiдготовцi проекту договору чи при вивченнi проекту, який

надiйшов вiд iншої сторони. Зокрема, юрисконсульт має ке-

руватися, передусiм, законами, а не пiдзаконними актами, якi

кг

646

iнодi суперечать їм. Це, зокрема, стосується проблеми укла-

дання договорiв на реалiзацiю продукцiї. Традицiйно (у гiр-

шому розумiннi) склалося так, що господарствам накидають

реалiзацiю продукцiї виключно за договорами контрактацiї.

Але ж за чинним цивiльним законодавством є ще чимало за-

конних способiв реалiзацiї: через договори купiвлi-продажу

(найбiльш перспективний спосiб, оскiльки сторони можуть

самостiйно домовитися про цiну), постачання, комiсiї, мiни

(бартерна угода) та iншi. Юрисконсульт має довести своєму

працедавцевi-пiдприємцю в чому полягає перевага того чи iн-

шого способу реалiзацiї продукцiї, пiдготувати проект догово-

ру, який вiдповiдатиме чинному законодавству, i, звичайно,

iнтересам пiдприємця.

При розглядi проектiв договорiв, якi надiйшли в господар-

ство вiд заготiвельникiв, постачальникiв, агросервiсних орга-

- нiзацiй (установ, пiдприємств), юрисконсульт має перевiрити

їх вiдповiднiсть чинному законодавству, доповiсти керiвнико-

вi про юридичну та економiчну доцiльнiсть укладання таких

договорiв, або про негативнi для його господарства умови.

Якщо юрисконсульт вважає укладання договору недоцiль-

ним, вiн повинен дати правовий висновок на проект i пере-

дати останнiй керiвниковi свого господарства. Наприклад,

старший юрисконсульт агрофiрми iм. Крупської (Крим)

О. О. Москаленко в разi, коли проект запропонованого дого-

вору був невигiдним для господарства, на ньому вiдверто за-

значив: "Договiр кабальний, укладенню не пiдлягає". Так

робить бiльшiсть квалiфiкованих юристiв, i до їхньої думки

уважно прислуховуються керiвники господарств.

Якщо проект договору, що надiйшов, у рядi пунктiв не вiд-

повiдає чинному законодавству, юрисконсульт складає про-

токол розбiжностей, вiзує договiр i передає на пiдпис керiвни-

ковi господарства разом iз протоколом розбiжностей. На

практицi заготiвельнi органiзацiї часто пропонують проекти

договорiв контрактацiї, якi не вiдповiдають чинному законо-

давству. Зокрема зазначають, наприклад, що половину за-

контрактованої продукцiї вивозитиме своїм транспортом гос-

подарство, а решту - заготiвельник. Погодитися на цi умови

е правом господарства. Але слiд мати на увазi, що вивезення

законтрактованої продукцiї - це обовязок заготiвельника.

КСГП, СпС, АТ, ДСГП можуть (але не зобовязанi) надавати

допомогу у вивезеннi продукцiї. Отже, юристи субєктiв аг-

Юридичне обслуговування СГП

рарного пiдприємництва можуть у протоколi розбiжностей

пiдставне зазначати, що продукцiя (сировина) має вивозити-

ся лише заготiвельником.

Квалiфiкованi юристи мають консультувати керiвника

субєкта пiдприємництва, давати йому пораду, "не засвiдчува-

ти" такий договiр своїм пiдписом, а повертати його заготi-

вельникам iз супроводжувальним листом, у якому зазначати:

"Договiр складено з порушенням чинного законодавства.

Пiдготуйте належним чином проект договору для укладення".

Такi пiдходи юристiв до питань належного укладання догово-

рiв привели б до того, що господарства не укладали б кабаль-

них, не забезпечених лiмiтами та фондами пiд замовлення до-

говорiв.

Якщо ж перевiрений проект договору вiдповiдає чинному

законодавству, юрист вiзує його i передає на пiдпис керiвни-

ковi господарства.

Юрист здiйснює контроль за виконанням укладених дого-

ворiв, висловлює пропозицiї керiвництву по застосуванню

санкцiй щодо контрагентiв, якi порушили договiрнi зобовя-

зання. Зважаючи на те, що господарства в середньому укла-

дають близько 100 господарських договорiв iз рiзних галузей

виробничо-господарської дiяльностi та обєктивної неможли-

востi для юриста одноособове здiйснити контроль за вико-

нанням усiх договорiв, велике значення належить орт i ти цiї

контрольних функцiй з боку адмiнiстрацiї з постiйним iнфор-

муванням юриста вiдповiдними спецiалiстами господарства

про перебiг виконання (або iiсникоiiаiiпя) договiрних зо-

бовязань. Такий досвiд нагромаджено в Києво-Святошин-

ському районi Київщини та в рядi iнших районiв країни. Тут

наказами керiвникiв господарства на конкретних спецiалiстiв

покладено обовязок письмово iнформувати юриста про ви-

конання або невиконання договорiв за галузями та напря-

мами виробничо-господарської дiяльностi. Такий порядок

дисциплiнує спецiалiстiв, дає можливiсть юристовi своєчасно

застосовувати штрафнi санкцiї та iн. Якщо ж спецiалiст не-

своєчасно повiдомив про порушення контрагентом умов до-

говору чи приховав вiдомостi про наявнiсть порушень, то на

нього накладається дисциплiнарне стягнення, а якщо строк

позовної давностi для стягнення штрафних санкцiй уже ми-

нув, то спецiалiста можна притягти ще й до матерiальної вiд-

повiдальностi.

648

Роздiл XXVII

Подання допомоги з боку спецiалiстiв сiльськогосподар-

ського пiдприємства не звiльняє юриста вiд здiйснення конт-

рольних функцiй за виконанням договiрних зобовязань iз

боку як самого господарства, так i контрагента.

3. У процесi юридичного обслуговування важливе мiсце

належить виконанню договiрних зобовязань i застосуванню

майнових санкцiй. Додержання цих правомочностей юрис-

консультами пiдкреслюється у Загальному положеннi про

юридичну службу.

На юридичну службу покладається обовязок вести позов-

ну роботу, що полягає у представленнi в установленому зако-

ном порядку iнтересу пiдприємств у судах та iнших органах

пiд час розгляду правових питань i спорiв; у поданнi правової

оцiнки претензiй, якi заявленi пiдприємством у звязку з по-

рушенням його майнових прав i законних iнтересiв. Юрис-

консульти використовуючи свiй практичний досвiд подають

вiдповiднi пропозицiї з питань удосконалення правового за-

безпечення господарської дiяльностi пiдприємств.

Частина четверта

Аграрне право

зарубiжних країн

Роздiл XXIX

АГРАРНЕ ПРАВО ЗАРУБiЖНИХ КРАЇН

1. Поняття, змiст i джерела аграрного права

Аграрне право як самостiйна галузь науки i навчальна дис-

циплiна iснує в багатьох зарубiжних країнах. iнститути аграр-

ного права являють собою або спецiалiзованi форми iнститу-

тiв цивiльного, адмiнiстративного, торговельного, судового

права, або сукупнiсть нових для буржуазного права iнститу-

тiв, якi регулюють виробничi вiдносини у сiльському госпо-

дарствi.

Подiляючись на такi його частини як приватне i публiчне,

сiльськогосподарське право охоплює значну групу правових

вiдносин. Одна його частина - приватне сiльськогосподар-

ське право у своїй бiльшостi становить сукупнiсть "сiльсько-

господарських" норм цивiльного права, що видiлилася в са-

мостiйну пiдгалузь. Головний змiст цiєї частини сiльськогос-

подарського права становлять норми, якi регулюють право-

вий режим сiльськогосподарської власностi i перш за все

земельної власностi, його основнi iнститути, правове стано-

вище субєктiв у сiльськогосподарському виробництвi (юри-

дичних i фiзичних осiб). Сюди входить сiльськогосподарське

право (право власностi, сервiтутiв, застави, узуфрукта, спад-

щини та iн.), а також сiльськогосподарськi договори.

iснування приватної власностi на землю, всупереч побою-

ванням деяких теоретикiв, не вступає у протирiччя з громад-

ськими iнтересами, оскiльки вона давно втратила "необмеже-

ний характер" i служить обєктом активного i рiзнобiчного

державного регулювання, яке контролює земельний ринок i

обмежує можливiсть зловживань i негативних процесiв, що

мали мiсце в минулому.

Що ж до досить широкої публiчної частини аграрного

права, то її виникнення повязане з активним втручанням

держави у розвиток сiльськогосподарських вiдносин. Багато

проблем, якi не в змозi вирiшити приватнi сiльськогосподар-

Аграрне право зарубiжних країн 651

ськi пiдприємцi почала брати на себе держава. Це - перш за

все, регулювання вiдносин щодо створення сiльськогосподар-

ської iнфраструктури (дороги, мелiорацiя, електрифiкацiя,

комунальне обслуговування, загальнонацiональна органiзацiя

науково-дослiдних робiт, впровадження нової технiки i тех-

нологiї, створення системи збуту, транспортування i перероб-

ка сiльськогосподарської продукцiї). Публiчне втручання ре-

гулює розвиток низки галузей сiльськогосподарського вироб-

ництва, коли вони стають нерентабельними або стратегiчно

важливими. Тут застосовуються спецiальнi вiдносини щодо

фiнансування, кредитування i оподаткування, регулювання

розмiрiв сiльськогосподарського виробництва, структурної

перебудови сiльського господарства, регулювання сiльсько-

господарського землекористування, основних умов працi в

сiльському господарствi.

Значне мiсце у публiчному втручаннi займає економiчне

стимулювання розвитку сiльського господарства i заохочення

державою господарств через субсидiї та кредити для прове-

дення виробничих процесiв, збуту продукцiї, вдосконалення

сiльської iнфраструктури.

Крiм економiчних методiв iснує ряд адмiнiстративно-при-

мусових засобiв здiйснення аграрного законодавства, в тому

числi: кооперування, здiйснення заходiв щодо консолiдацiї та

мелiорацiї земель, органiзацiї сiльськогосподарського ринку

збуту сiльськогосподарських культур тощо. Значного поши-

рення набула практика виробництва щодо лiцензiй сiльсько-

господарських продуктiв, установлення збутових квот та

культур тощо. Значне поширення має практика виробництва

щодо лiцензiй сiльськогосподарських продуктiв, установлен-

ня збутових квот та збутових пулiв по продажу сiльськогоспо-

дарських продуктiв, примусове пiдпорядкуання їх правилам,

не кажучи вже про правила карантиннi, зонування тощо, за

порушення яких установлюються кримiнальнi та адмiнiстра-

тивнi заходи покарання. До заходiв адмiнiстративного впливу

вiдносяться i здiйснюванi багатьма капiталiстичними держа-

вами планування або програмування розвитку сiльського гос-

подарства. Протягом останнього десятилiття у капiталiстич-

них країнах набуло широкого застосування планування аг-

рарних перетворень у нацiональному i мiждержавному мас-

штабi. Особливо слщ зазначити "зеленi плани" Захiдної

652 Роздiл ХХЙГ

¦вропи: план Любке та Ертеля в ФРН, план Веделя у Фран-

цiї, план Мансхолта для ¦ЕС та iн.

У зарубiжному правi поки не утвердилась єдина назва га-

лузi права, що регулює вiдносини у сiльському господарствi.

i наука за рубежем однаково використовує в рядi мов термiн

аграрне, сiльськогосподарське право, якi найчастiше вжива-

ються як синонiми.

Поряд з аграрним правом i перетинаючись з ним, видiля-

ється сiльське право, ставиться питання про утворення агро-

продовольчого права2, що призводить до плутанини.

У бiльшостi випадкiв пiд аграрним правом розумiють су-

купнiсть норм, що вiдносяться до сiльського господарства,

приватного i публiчного права, якi регулюють вiдносини у

сiльському господарствi. Однак таке визначення встановлює

лише межi мiж правом, що регулює вiдносини в промисло-

востi i сiльському господарствi, не визначаючи обсяг регу-

люючих вiдносин. Сфера дiї аграрного права по-рiзному

трактується зарубiжними законодавцями i теоретиками права.

До сфери регулювання аграрного права вiдносять перш за все

рiльництво, лiсове господарство, внутрiшнє риболовство, пе-

реробку i збут сiльськогосподарської продукцiї виробниками.

Аграрне право регулює дiяльнiсть сiльськогосподарського

пiдприємства i сiльськогосподарського пiдприємця, колек-

тивнi iнтереси у сiльському господарствi, їх виробничу дiяль-

нiсть i саме функцiонування колективiв.

У США дiє кiлька концепцiй аграрного права. Одна з них,

наприклад, як на критерiй спирається на сферу дiї аграрних

вiдносин. Вона спецiально пiдкреслює, що аграрне право яв-

ляє собою таку особливу сферу вiдносин, яка дiє лише в

сiльському господарствi i мiстить спецiальнi сiльськогоспо-

дарськi норми i правовi акти, i де своєрiдно переломлюються

загальнi принципи дiючого права. Друга концепцiя характер-

ною рисою визнає додаток цiєї галузi права до специфiчних

субєктiв права, якими є сiмейнi ферми. iншi концепцiї ви-

знають лише окремi групи вiдносин в галузi сiльського госпо-

дарства й обмежують його вiдносинами в галузi сiльськогос-

подарського оподаткування, використання сiльськогосподар-

ської власностi. У рядi випадкiв сюди вiдносять лише правовi

еап Мегеї. \л гiгоii пiгаї. - Рагiв: Р.Н.Е, 1979.

2 "ОегесЬо Авгагiо у Аiiтепiагiа". - Магiгiгi. Оiсї.-Оес. 1985.

Аграрне право зарубiжних країн 653

акти сiльськогосподарських органiв, таких як федеральне

мiнiстерство сiльського господарства та його периферiйних

органiв.

Переважна бiльшiсть аграрникiв-юристiв у США сходять;

ся на тому, що до аграрного права вiдносяться три правовi ка

тегорiї:

- загальнi правовi акти i норми, якi традицiйно стосуютiс

ся чотирьох основних правових джерел: конституцiйного пра

ва, писаних законодавчих актiв, судових рiшень i, нарештi,

адмiнiстративного або вiдомчого законодавства, що застосо-

вуються й в iнших галузях (наприклад, регулюючi права при-

дбання ферми), така бiльшiсть норм Унiфiкованого торгового

кодексу США;

- спецiалiзованi правовi норми призначенi для регулю-

вання вiдносин сiльськогосподарських виробникiв, якi низна-

ються винятком у системi загальних норм права;

- спецiальнi правовi норми, що становлять систему дер-

жавного регулювання сiльського господарства.

До сфери аграрного права перш за все вiдносять рiль-

ництво та тваринництво. Крiм того, сюди часто включають

рибальство та лiсове господарство, полювання, транспорту-

вання, переробку i збут сiльськогосподарської продукцiї, що

здiйснюється самими виробниками.

Термiн "аграрне право" вживається iнколи у широкому

значеннi, охоплюючи сукупнiсть норм, що належать до сiль-

ського господарства. Сюди вiдноситься в цьому випадку все

законодавство, яке регулює сiльське господарство.

"аграрне право" вживається iнколи у широкому

Межi аграрного права особливо розпливчастi на стиках

сiльськогосподарського виробництва i промислової перероб-

ки сiльськогосподарської продукцiї, iндустрiального i тради-

цiйного виробництва сiльськогосподарської продукцiї. Тут

немає достатньо однакового i точного визначення економiч-

них i соцiальних вiдносин, якi входять до поняття сiльського

господарства, що регулюються сiльськогосподарським пра-

вом i становлять змiст його норм.

Звичайно з метою розмежування вдаються до визначення,

запропонованого в законодавствi або виробленого в процесi

кодифiкацiї. В iталiї при цьому посилаються на Цивiльний

кодекс 1942 р., який визначає сiльське господарство як "об-

роблення землi, лiсоводство, тваринництво i повязанi з ним

заняття". Французьке законодавство про сiльське господар-

654

ство, кодифiковане в таких документах як Сiльськогосподар-

ський i Лiсовий кодекси i яке мiстить норми цивiльного,

адмiнiстративного та iнших галузей права, вiдносить у сiль-

ськогосподарському кодексi до аграрного права регулювання

правового режиму земель (консолiдацiя, мелiорацiя земель-

них дiлянок), сiльськi дороги, воднi джерела; регулювання

сiльськогосподарського виробництва, полювання i рибаль-

ства, функцiонування обєднань у сiльському господарствi,

правовий режим сiльськогосподарського кредитування,

сiльськогосподарської оренди: працi i соцiального забезпе-

чення, професiйної пiдготовки, проведення наукових робiт i

викладання сiльськогосподарських предметiв у навчальних

закладах, органiзацiю i дiяльнiсть державних служб. У лiсових

кодексах регулюється порядок надання i використання лiсiв,

власнiсть на лiси тощо.

На думку проф. Ж. Мегре, центральну i основоположну

групу у французькому аграрному правi утворює сiльськогос-

подарське право. Сюди вiдноситься перш за все право влас-

ностi на землю, що обробляється, i вiдповiднi iнститути: про

збiльшення земельних дiлянок, законодавство про землi, про

сiльськогосподарськi обєднання, лiсовi дiлянки, товариства з

освоєння земель, про полювання. Сюди ж вiн вiдносить зако-

нодавство про тваринництво i сiльськогосподарську продук-

цiю, соцiальне законодавство й законодавство, що регулює

виробничi вiдносини всерединi селянської сiмї, законодав-

ство про сiльськогосподарськi кооперативи, приватнi акцiо-

нернi товариства у сiльському господарствi, обєднання сiль-

ськогосподарських виробникiв, рiзнi товариства, якi мають

економiчнi iнтереси у сiльському господарствi, в тому числi й

у галузi ринкових вiдносин щодо збуту сiльськогосподарської

продукцiї, страхування вiд стихiйного лиха, законодавство

про працю у сiльському господарствi, про органiзацiю управ-

лiння сiльським господарством".

До сiльськогосподарського законодавства Ж. Мегре вiдно-

сить також i вiдносини в галузi мелiорацiї земель, вилучення

земельних дiлянок для суспiльних потреб, про сiльськогоспо-

дарськi узуфрукти, спадщину сiльськогосподарської власнос-

тi, оподаткування.

Мекки. Ье гiгоii пiгаї. - Рагii: Р.Ц.Р, 1976. - РР. 3-4.

Аграрне право зарубiжних країн 655

Видiляючи аграрне право у самостiйну галузь, ряд фран-

цузьких юристiв пiдкреслюють видання в останнi роки вели-

ких сiльськогосподарських законодавчих актiв, якi мають са-

мостiйне значення, i суттєво виходять за межi колишнього аг-

рарного законодавства. Бiльше того, самостiйнiсть його у цiй

країнi пiдкреслюється створенням спецiального судового та

управлiнського апарату, який слiдкує за виконанням сiльсь-

когосподарського законодавства.

У бiльшостi зарубiжних країн аграрне законодавство ста-

новить окрему галузь законодавства. Воно включає аграрнi,

земельнi, лiсовi та воднi кодекси, роздiли цивiльного законо-

давства, що стосуються успадкування сiльськогосподарської

власностi.

В основi цих галузей у багатьох країнах лежать аграрнi ко-

декси (Францiя, Мексика, Уругвай, Аргентина та iн.). Там, де

сiльськогосподарське законодавство не кодифiковано, iсну-

ють досить розвинутi форми iнкорпорацiї сiльськогосподар-

ського законодавства, наприклад, у США. У багатьох країнах

видано обширнi спецiалiзованi сiльськогосподарськi закони

(ФРН, Францiя, Англiя, iталiя). Джерелами сiльськогоспо-

дарського права в системi континентального права є сiль-

ськогосподарськi закони, норми наднацiонального права на

основi пiдписаних урядами угод, норми звичаєвого права,

корпоративнi та адмiнiстративнi норми, прийнятi синдиката-

ми виробникiв, державними i судовими органами з питань

сiльського господарства.

Аграрне законодавство ФРН будується на основi розроб-

лених у 1955 р. плану Любке, потiм у 1971 р. - плану Ертеля

щодо реорганiзацiї структури сiльського господарства. Цен-

тральне мiсце в аграрному законодавствi ФРН займає аграр-

ний закон вiд 5 вересня 1955 р., який називався ще Великою

Хартiєю "Маепа Спаiїа"i. Вiн створює загальнi правовi рамки

для державного регулювання у сiльському господарствi. Ра-

нiше виданi закони про кредитування орендаторiв вiд 5 серп-

ня 1995 р.2, про сiльськогосподарську оренду вiд 25 червня

1 Вип(iе8ее8еi2Ь1а<. Теii 1. - Вошi, 1955. - 8. 565.

2 Там само. - 1951. - 8. 494.

6561

Роздiл XXIX

1952 р.i, про структуру ринку вiд 16 травня 1969 р.2, про збу-

товi фонди вiд 26 червня 1969 р.3, про регулювання сiльсько-

господарської заборгованостi вiд 26 червня 1957 р.4, детально

регулюють окремi положення в галузi сучасних аграрних вiд-

носин. Цi закони являють собою спецiальнi акти, присвяченi

питанням перебудови аграрних вiдносин в галузi реорганiзацiї

сiльськогосподарського виробництва i сiльськогосподарських

ринкових вiдносин.

Основу французького аграрного законодавства становлять

сiльськогосподарський, лiсовий та цивiльний кодекси, якi ре-

гулюють питання сiльськогосподарської власностi, оренди,

трудових вiдносин, кредитування та iн. Аграрне законодав-

ство Францiї зосереджує свою увагу на регулюваннi питань

структури сiльськогосподарської власностi5, удосконалення

орендних вiдносин6, створеннi сiльськогосподарських спiлок

та органiв управлiння сiльським господарством7. При цьому

основнi напрями аграрної полiтики Францiї, сформульованi у

Законi про сiльськогосподарську орiєнтацiю вiд 4 липня

1980 р. i спрямованi у достроковому планi на розвиток еконо-

мiчного i демографiчного розвитку країни i передбачає пiдви-

щення конкурентоздатностi сiльського господарства, його

вклад у розвиток економiки країни, збiльшення його екс-

портної власностi, закрiплення молодi в сiльському господар-

ствi, з метою стабiлiзацiї сiльськогосподарського населення,

полiпшення умов життя землевласникiв через стимулювання

розвитку сiмейних господарств, якi становлять основу сiльсь-

когосподарського виробництва.

iстотно впливає на iталiйське аграрне право i законодав-

ство проголошення i здiйснення з початку 60-х рокiв так зва-

них "зелених планiв" у нацiональному масштабi, а також пла-

нiв у цiй галузi, що виробляються в рамках ¦ЕС. Це i мiжна-

цiональнi стандарти i цiни на сiльськогосподарську продук-

Випгiе58¦5еi2Ь1аи. Теii 1. - Воїш, 1952. - 8. 343.

2 Там само. - 1969. - 8.423.

3 Там само. - 1969. - 8. 635.

4 Там само. - 1957. - 8. 861, 937.

5 iоигпаї ойiсiаi гiе 1а КериЬiiвче Ргагваке. - Рат, 1960. - № 7.

6 Там само.-10.08.1957.

7 Там само.-04.12.1959,12.04.1970.

657

Аграрне право зарубiжних країн

цiю, i рекомендацiї щодо органiзацiї i структури виробництва

та багато iншого, повязаного з обсягом виробництва та орга-

нiзацiєю сiльськогосподарського ринку цих країн.

Англо-американське аграрне право включає крiм статут-

ного законодавства велику кiлькiсть судових прецедентiв. Во-

но менш кодифiковане, але в цiлому досить добре системати-

зоване в рамках статутного законодавства, де аграрне законо-

давство видiляється окремими великими роздiлами. Аграрне

законодавство СiЛА являє собою одне з найбiльш детально

розроблених у системi законодавства розвинених країн. Нинi

воно вийшло далеко за межi цивiльного права. Федеральне

публiчне законодавство сьогоднi - це в основному зосере-

дження в рiзних роздiлах зводу законiв Сполучених Штатiв з

питань сiльськогосподарської дiяльностi. У зводi законiв

США регулюються питання правового режиму сiльськогоспо-

дарської дiяльностi, використання державних земель, лiсiв,

вод, кредитування, виробництва i збуту сiльськогосподар-

ської продукцiї, розвитку сiльськогосподарської iнфраструк-

тури, сiльськогосподарського експорту та iн.i. Власне сiльсь-

когосподарським або фермерським правом регулюються пи-

тання сiльськогосподарської власностi, земельної оренди, до-

говiрних вiдносин фермерiв в межах вертикальної iнтеграцiї,

що розвивається. Однак цi питання пiддаються сильному

впливу державного публiчного регулювання. Значне мiсце в

регулюваннi сiльськогосподарських вiдносин займає i преце-

дентне право.

Бiльшу частину в зарубiжному аграрному законодавствi

займає законодавство про примусове регулювання сiльсько-

господарського виробництва в масштабах галузi сiльського

господарства або його окремих частин, таких як зернове,

мясне, молочне виробництво тощо, регулювання збуту

сiльськогосподарської продукцiї, встановлення стандартиза-

цiї цiн на сiльськогосподарськi продукти.

У США перiодично, починаючи з 30-х рокiв, видається за-

конодавство, яке регламентує обсяги виробництва i збуту ос-

новних сiльськогосподарських культур. Спочатку воно було

спрямоване на обмеження виробництва сiльськогосподар-

ської продукцiї в умовах перевиробництва, нинi воно стиму-

лює розвиток сiльськогосподарського виробництва заходами

1 ТЬе Соае оГЙiе Бате оГЙiе Ц8А. ТМе 7, 43 еiс

658

Роздiл XXIX

субсидування i кредитування виробництва i збуту сiльсько-

господарської продукцiї. Суворi заходи щодо регламентацiї

виробництва i збуту проводить Англiя, ФРН, Японiя, Фран-

цiя та iншi країни.

Аграрне законодавство в основному здiйснюється двома

методами. По-перше, адмiнiстративно-публiчним впливом на

проведення структурних змiн через оренду, упорядкування

розмiрiв сiльськогосподарських пiдприємств, примусове

здiйснення мелiорацiї i заходiв щодо усунення черезсмужжя i

збiльшення земельних володiнь, по-друге, економiчним

впливом, через систему кредитування, надання податкових

привiлеїв, регулювання ринкових вiдносин i головним чином

цiн. Причому, в рамках ¦ЕС ця галузь аграрних вiдносин, як

правило, регулюється на загальноєвропейському рiвнi.

Аграрне право як господарське i торговельне становить са-

мостiйну галузь права, однак питання щодо його самостiй-

ностi до цього часу залишається спiрним. Бiльшiсть зарубiж-

них аграрникiв вважають, що нинi аграрне право, яке склада-

ється з двох частин - приватного i публiчного права, - є в

певному аспектi обєднаним i має високий ступiнь самостiй-

ностi, оскiльки у кожнiй самостiйнiй галузi економiки i соцi-

альному життi суспiльства завжди виникає особлива галузь

права. Визнання самостiйностi аграрного права призводить

до видiлення його i як самостiйної навчальної дисциплiни. У

Францiї, ФРН, США, iталiї, iспанiї та iнших країнах створенi

посiбники i навчальнi курси аграрного права, якi вивчаються

у сiльськогосподарських i юридичних навчальних закладах.

Серед цих робiт, зокрема, у Францiї треба видiлити тритом-

ний курс аграрного права проф. Жанна Мегре, курс аграрно-

го права Л. Лорвелле, пiдручник аграрного права Жанна Мо-

ро, в iталiї - нариси аграрного права проф. Джигастонне

Болла, пiдручник проф. Джованi Галлонi, працю Д. Вiнколi

"Право сiльськогосподарського виробника", у ФРН - курс

аграрного права проф. К. Крешеля, в iспанiї - пiдручник аг-

рарного права проф. Бальярiна Марсиаля i курс аграрного

права Санза Харкi, в Англiї - курс аграрного права Дж. Сте-

фансона, у США - пiдручник аграрного права Дж. Юргенс-

мейєра та сiльськогосподарське право в матерiалах i судових

рiшеннях групи авторiв, а також сiльськогосподарське право

на допомогу правознавцям, якi представляють iнтереси фер-

Аграрне право зарубiжних краШ Й59

мерiв пiд редакцiєю декана юридичного факультету Арканза-

ського унiверситету Дж. Лунi1.

2. Правове становище сiльськогосподарського

товаровиробника в умовах ринкових вiдносин

Аграрне право розвинених країн виходить з передумови

перш за все тiсного звязку сiльськогосподарського вироб-

ництва з ринковими вiдносинами. Воно орiєнтоване на нор-

мальне функцiонування приватної власностi, перш за все на

землю, засоби виробництва, на самостiйнiсть господаря, який

рацiонально використовує наявнi можливостi сiльськогоспо-

дарського виробництва, на свободу пiдприємницької дiяль-

ностi, економiчну зацiкавленiсть сiльськогосподарського ви-

робника, цiни i ринкову конкуренцiю, захищену вiд монопо-

лiзму з обмеженим державним регулюванням.

Усе це формує систему стимулiв розвитку ринкового

сiльськогосподарського виробництва i цi положення рiдко ос-

порюються. При можливостi вiльно розпоряджатися власнiс-

тю i можливiстю вiльно реалiзувати цi права, вiдбувається

бiльш рацiональний розподiл ресурсiв, нiж при плановiй еко-

номiцi. Внаслiдок цього виходить бiльш високий доход як

сiльськогосподарських виробникiв, так i в цiлому нацiональ-

ний доход i доход на душу населення.

Роль держави ефективно проявляється у створеннi умов

стабiльного виробництва, заохочення довгострокових капiта-

ловкладень, якi дозволяють сiльськогосподарському вироб-

никовi сподiватися на одержання вигоди вiд зроблених вкла-

дiв. Законодавство, яке застосовується для регулювання вiд-

1 Мегеї iеап. Огоii аегаiге. Тотев 1-3. - Рагiв, 1973-1978; iотеiiесЬ.

Огоii гигаї. - Рагiа, 1988; Могсачх iеап Рiег. Мапиеi (iе гiгоii гигаї. - Рагiв, 1974;

Оаiiопi О. Оiгiйi авгагiо. - Мiiапо, 1963; УiпсоШi. Соїiiуаiоге (ЦгеНо. - Мiiапо,

1969; КгоежНеii К. i-апАуiгКсЬай гесЬi. - Коїп-Вопп-МiiпсЬеп, 1966; Ваiiагiп

Магсiаi, СаНох ЗауаНег РиепуiiiпЛа. ОiгесЬо авгагiо. - Магiгiа, 1978; Кат Саг-

Кие. ОiгесЬо авгагiо. - Магiгiгi, 1975; 8iерНеп5оп 1 8. ТЬс iд> КсiаЧпв (о Авгiсиi-

iиге. - 1971; Лiiап С. Лепiеттеуег ашi iУасiїеу /. В. АвгiсиКигаї iаж. - 1982;

"Аегiсиїїигаї ЇУМ" (Саяех апй таїегiаїв). - Зi.Раиi. Мiпп. 19Й5, гiу Мауег К. апiї

оiЬег; Ьоопу . АегiсиїШгаї 1а\у. Ьаууегв Оиiгiе iо Кергсiiспiiiiв Ригiп Сiiепiв. -

и8А, Сiисаео, iiiiпов, 1990.

А.ЛМйщ

.iДЦ-

660

РОЗДiЛ XXIX

носин, у цiй системi виступає як додатковий регулятор вико-

ристання альтернативних можливостей у тих випадках, коли

наявних ринкових вiдносин недостатньо для забезпечення

нормального розвитку сiльськогосподарського виробництва.

При цьому i наявнiсть розвинених ринкових вiдносин не за-

перечує iснування окремих сфер вiдносин, де повинно пану-

вати законодавство з прямим регулюванням i його способами

примусу, у тому числi i в економiчних вiдносинах.

Забезпечення дотримання нормальних ринкових вiдносин

базується на дотриманнi умов нормальної конкуренцiї, де па-

нують вiдносини попиту i пропозицiї, i де до обовязкiв дер-

жави входить пiдтримання тут нормальних умов. Разом з тим

аграрне право виходить з передумови державного втручання у

питання обмеження прав приватної власностi, регулювання

економiчних процесiв з метою найбiльш ефективного з точки

зору суспiльства використання наявних можливостей i перш

за все у тих випадках, коли ринок не може нормально функ-

цiонувати.

Що ж стосується регулювання чисто ринкових вiдносин,

то в цiй сферi правовий вплив на сiльськогосподарськi вiдно-

сини найбiльш значний. Йдеться про велику кiлькiсть законiв

i державних програм, якi регулюють розвиток сiльськогоспо-

дарських ринкових вiдносин. Основне регулювання тут сто-

сується порядку встановлення цiн на сiльськогосподарську

продукцiю, закупiвлю, збереження i упаковку сiльськогоспо-

дарської продукцiї, стандартизацiю i iнспектування якостi,

особливо щодо продукцiї, яка швидко псується.

Слiд зауважити, що iстотно почав впливати на розвиток

сiльського господарства та становище фермера у кожнiй ок-

ремо взятiй країнi не тiльки внутрiшнiй ринок, а й вся полi-

тика загального ринку ¦вропейського спiвтовариства з його

новими стандартами i регулюванням цiн та iнших умов євро-

пейського сiльськогосподарського ринку. Сучасна держава за

рубежем намагається втручатися в аграрнi вiдносини лише в

тих випадках, коли порушується встановлений законодав-

ством порядок або виникає загроза суспiльної небезпеки.

Останнiм часом проблемам зарубiжного аграрного права

присвячена монографiя проф. Г. Ю. Бистрова1.

" ) Бнстров Г.Е. Земельньїе й аграрнне реформи в зарубежннх странах. -

Минск, 1999. - 196 с.

Аграрне право зарубiжних країн 661

3. Правове становище

сiльськогосподарського пiдприємства

Головним iнститутом сiльськогосподарського права є iн-

ститут сiльськогосподарського пiдприємства, правове стано-

вище якого визначається законодавчими приписами, судово-

арбiтражною практикою та виконавчою дiяльнiстю держав-

них органiв. iнститут сiльськогосподарського пiдприємства

включає правовий режим власностi, повноваження сiльсько-

господарського пiдприємця щодо сiльськогосподарського ви-

робництва, найманої працi, правила передачi пiдприємства з

одних рук в iншi.

Центральне мiсце у системi вiдносин щодо регулювання

сiльськогосподарського пiдприємства займають вiдносини

власностi та користування рухомим i нерухомим майном i,

перш за все, землею. В основi аграрних вiдносин i нинi ле-

жить право приватної власностi, яке бере свiй початок вiд

римського права з його повноваженнями володiння, користу-

вання i розпоряджання. Цi положення зберегли своє значен-

ня аж до Цивiльного кодексу Наполеона 1804 р. Де у ст. 544

було записано, що власник має право розпоряджатися i ко-

ристуватися речами найбiльш абсолютним чином.

Однак подальший розвиток вiдносин власностi i перш за

все земельної власностi внiс i суттєвi змiни. Вони повязанi з

визнанням землi особливим обєктом власностi, у викорис-

таннi якого належним чином зацiкавлене суспiльство. Такий

розвиток вiдносин призвiв до ряду обмежень. Перш за все за-

конодавець встановив, що власнiсть не повинна використо-

вуватися всупереч закону. Це стосувалося обмежень в публiч-

них iнтересах, через встановлення сервiтутiв (право проходу,

Проїзду, прогону худоби, право вiд платної реквiзицiї земель-

ної дiлянки для задоволення публiчних iнтересiв), потiм про-

слiдували обмеження, повязанi з неналежним використан-

ням земель.

- У бiльшостi країн було прийнято закони, якi дозволяли

вилучати або примусово передавати у користування iншим

особам за плату невикористовуванi або неналежним чином

Використовуванi сiльськогосподарськi землi. Потiм були об-

меження, повязанi з вимогою належним чином обробляти

землю, використовувати її за призначенням. Невиконання

цих вимог могло призвести до вилучення земель у нсрадивих

господарiв, якi погано обробляли землю, як це передбачено i

662 Роздiл ХХК

зараз в Англiї, Францiї, ФРН та iнших країнах. Поступово бу-

ло запроваджено обмеження у правi розпоряджання землею,

яке законодавче виражалося в неподiлi, невiдчуженнi, прави-

лах щодо введення обмежень у земельному оборотi, з надан-

ням значних прав державi, аж до її фактичного контролю за

цими процесами.

Аграрне законодавство континентальних країн ¦вропи

почало регулювати способи придбання, спрямування корис-

тування, розмiри земель, виходячи з "соцiальної функцiї" зе-

мельної власностi. iстотнi змiни вiдбулися у поглядах юристiв

на повноваження земельного власника. З римської трiади

ПОВНОВажеНЬ: ВОЛОДiННЯ ()Ц5 р05¦85iОПi), Користування (]Ц5

иiепоi), i розпорядження (iиа аЬиiепаi iстотне значення почало

визнаватися лише за правом користування i правом розпоря-

дження, оскiльки право володiння, обмежене законодав-

ством, може i повинно здiйснюватися у формi користування.

Володiння ж як пiдстава i титул, на думку багатьох аграрникiв

за кордоном, є або пережитком права феодального землево-

лодiння i його пiдправлених форм в англосаксонських кра-

їнах, або вiдмираючим видом землеволодiння у континен-

тальних країнах - емфiтевзиса, своєрiдною довгостроковою

або постiйною формою оренди землi з правом переважного

викупу її у власнiсть емфiтефтом довiчного або заповiданого

власником.

iз розвитком процесiв агропромислової iнтеграцiї перегля-

дається сама поява сiльськогосподарського пiдприємства. Та-

кий перегляд призводить до визнання основним субєктом

правового регулювання не тiльки сiльськогосподарського пiд-

приємства, а й агропромислового пiдприємства з поширен-

ням на нього всiх пiльг, призначених для сiльського гос-

подарства, промисловiсть вносить у сiльськогосподарське

виробництво свою потужну iндустрiальну базу, великi капiта-

ловкладення, досягнення науково-технiчного прогресу, своє-

часну органiзацiю управлiння виробничими процесами, що

справляє великий вплив на весь процес сiльськогосподар-

ського виробництва. У звязку з цим зявляється нова система

виробничо-економiчних i правових вiдносин.

Зарубiжнi юристи-аграрники зазначають, що законодавець

нинi модернiзує юридичнi форми пiдприємства, пристосовує

їх до вимог виробництва i ринку i надає прерогативи власнв-

ц i ь-

Аграрне право зарубiжних країн

i663

-в--

ка щодо власника землi, оскiльки останнiй не є господарем

одержуваного доходу.

Збiльшення вартостi i значення у сiльськогосподарському

пiдприємствi таких елементiв, як машини, капiтал змiнює

вiдношення до пiдприємства як до землеволодiння за перева-

гою. У новому аграрному законодавствi правовий режим

власностi спрямований бiльшою мiрою на захист iнтересiв

власника машин i капiталу. Поєднання в агропромисловому

пiдприємствi промислових, торгових i сiльськогосподарських

функцiй призводить до того, що у цих пiдприємствах посту-

пово втрачається значення специфiки сiльськогосподарсько-

го виробництва i його дiяльнiсть наближається до дiяльностi

пiдприємства будь-якого виду i профiлю2.

Визнання в аграрному правi i законодавствi пiдприємства

сiльськогосподарським призводить до поширення на нього

пiльг, установлених державою, оскiльки вважається, що

сiльськогосподарське пiдприємство дiє у несприятливих ви-

робничих (грунто-клiматичних) i економiчних умовах. Ви-

знання специфiки сiльськогосподарського пiдприємства при-

зводить в аграрному правi до визнання необхiдностi спецiаль-

ного регламентування дiяльностi сiльськогосподарського пiд-

приємства i встановлення особливих заходiв захисту прав

сiльськогосподарської власностi. iз розвитком товарного ха-

рактеру сiльськогосподарського виробництва предметом за-

конодавчого регулювання в аграрному законодавствi стає i

сiльськогосподарське виробництво, його окремi сторони i

функцiї. Серед них особлива увага придiляється правому ре-

гулюванню використанню земель, регулювання кредитних,

орендних i трудових вiдносин.

Характерною рисою сучасного законодавства, яке регулює

дiяльнiсть сiльськогосподарського пiдприємства, є суворе ре-

гулювання дiяльностi сiльськогосподарського пiдприємця.

Воно поширюється на вiдносини в галузi органiзацiї i дiяль-

ностi самого сiльськогосподарського пiдприємства. У сучас-

них умовах вона детально регламентується особливо у питан-

нях, що вiдносяться до кiлькостi продукцiї, яка виробляється,

стандартiв i умов виробництва. Аграрне законодавство у цiй

1 Вигеоае А. М. Ьехрiоiiаiiоп аегiсоїе гiаїв iа iеiвiасiопе гесепiв. - Рагiв,

1967.-Р. 10.

2 УогМ АегiсцiШге. - \Уаii1iiiтеЮп, 1973. - Уоi. XXI, № 8. - Р. 19.

664

Роздiл XXIX

галузi спрямоване на стимулювання процесiв спецiалiзацiї i

концентрацiї сiльськогосподарського виробництва в межах

окремих районiв, зон, країни i навiть цiлої групи країн.

Особливiстю сучасного сiльськогосподарського пiдприєм-

ства є здiйснення ним поряд з основними сiльськогосподар-

ськими функцiями комерцiйних та iнших функцiй, якi ранi-

ше виходили за межi сiльськогосподарської дiяльностi. До

сфери дiяльностi сiльськогосподарського пiдприємства тепер

входить не тiльки дiяльнiсть в галузi власного землеробства i

тваринництва, а й транспортування, зберiгання i переробка

сiльськогосподарської продукцiї, кредитнi операцiї тощо.

Сфера дiяльностi сучасного сiльськогосподарського пiдпри-

ємства включає широке коло питань планування сiльськогос-

подарського виробництва, фiнансування, органiзацiї управ-

лiння пiдприємством тощо.

4. Правове регулювання

сiльськогосподарської оренди

Оренда землi, яка має багатовiкову iсторiю, продовжує вi-

дiгравати важливу роль у системi аграрно-правових вiдносин.

У розвитку сiльськогосподарських вiдносин оренда має певнi

переваги перед власнiстю, не вимагаючи великих коштiв на

придбання землi, що неприпустиме для малоiмущих i моло-

дих фермерiв.

Оренда у сiльському господарствi набула великого поши-

рення у СiЛА, де близько половини фермерiв-власникiв при-

орендовують землю. На пiвднi США бiльше 50 вiдсоткiв фер-

мерiв є орендаторами у найрiзноманiтнiших її формах. Орен-

да землi у США розглядається як невiльне володiння на вiд-

мiну вiд власностi, згiдно з яким орендодавець передає

орендатору або пiдприємство повнiстю, або частину пiдпри-

ємства, або тiльки земельну дiлянку, за користування якою

орендатор вносить орендну плату.

Серед поширених умов орендного договору є такi, коли

власник зобовязаний утримувати будинки i споруди, дороги

i мелiоративнi споруди, якi здаються у власнiсть. На нього по-

кладається обовязок ремонтувати, виправляти прихованi не-

долiки, сплачувати страховi внески. Орендатор повинен своє-

часно зробити розрахунок, потурбуватися про утримання ка-

нав i огорож у належному станi, не допускати зниження ро-

Аграрне право зарубiжних країн 665

дючостi грунтiв, пiсля закiнчення строку оренди вiн має пере-

дати ферму власнику. На вiдмiну вiд iнших країн, де вiдноси-

ни в галузi земельної оренди регулюються державою, США

характеризується свободою орендних договорiв, хоча багато в

чому вiдносини оренди у США регулюються законодавством

штатiв. Важливу роль вiдiграє у цих питаннях i судова прак-

тика, мiсцевi звичаї. Згiдно з цим у кожному штатi склалися

свої форми i порядок розгляду спiрних питань у судi. При

цьому досить чiтко роздiляють оренду сiльськогосподарського

пiдприємства з правом володiння (еаiаiе) i рiзнi види здоль-

щини.

У системi англосаксонського права сiльськогосподарська

оренда вiдноситься до одного з видiв узуфруктних прав, тобто

права на одержання вигоди. На цiй пiдставi орендатору нада-

ється право самому встановлювати спосiб одержання вигоди

iз землi, що використовується. Основним є правило, за яким

орендатор не повинен завдавати збитки джерелам доходiв.

Останнiми роками сiльськогосподарська оренда у Великобри-

танiї характеризується появою законiв щодо закрiплення ста-

бiльностi цих вiдносин. Переважнi права на продовження

сiльськогосподарської оренди з 1976 р. почали поширюватися

на два поколiння сiмї орендатора, пiдвищено вимоги до

орендодавця, а саме до обгрунтованостi його бажань припи-

нити оренду.

У рядi зарубiжних країн iснує оренда землi i сiльськогоспо-

дарських пiдприємств у держави, у власностi якої перебува-

ють землi i ферми.

Значну специфiку мають оренднi вiдносини у Францiї.

Оренда тут характеризується тим, що режим сiльськогоспо-

дарської оренди детально i всеохоплююче урегульований дер-

жавою. Законом вiд 17 жовтня 1945 р. був затверджений ти-

повий Статут сiльськогосподарської оренди, до якого закона-

ми постiйно вносяться змiни та доповнення. За Статутом

припускається оренда ферми, оренда земельної дiлянки або

оренда ферми з половини. У першому випадку оренда вста-

новлюється на пiдставi твердих платежiв, у другому залежно

вiд одержаного врожаю i пропорцiйно до внесеного у госпо-

дарство вкладу. При цьому розмiри орендної плати можуть

регламентуватися в адмiнiстративному порядку. Договiр

оренди на пiдставi Статуту дає чiткий перелiк обовязкових

умов сiльськогосподарської оренди, що стосуються обєктiв

666

оренди, особи орендатора, обовязкiв сторiн, орендної плати,

строкiв оренди. Договiр оренди може бути письмовим або ус-

ним. В останньому випадку вiн повинен вiдповiдати нормам

типового Статуту сiльськогосподарської оренди.

Французьке законодавство дуже детально регламентує по-

рядок i процедуру одержання оренди, її подовження i припи-

нення. Правом на переважне одержання оренди мають особи,

якi володiють сiльськогосподарською спецiальнiстю, мають

стаж роботи у сiльському господарствi1.

У системi правових вiдносин сiльськогосподарської орен-

ди зарубiжних країн важливе значення надається договору

оренди. Договiр оренди регламентує використання орендова-

ного сiльськогосподарського пiдприємства повнiстю, окремої

дiлянки землi, худоби, за користування якими орендатор

сплачує певну орендну плату або ренту. З проголошеною у

багатьох країнах свободою орендних вiдносин дiйсно iснує

досить сувора регламентацiя орендних умов. У ФРН, наприк-

лад, оренднi договори подаються на реєстрацiю до вiдповiд-

них державних органiв, якi можуть не затвердити договiр, як-

що встановлена надмiрна орендна плата, коли договiр веде до

недоцiльного роздрiбнення дiлянки, до надмiрної концентра-

цiї землекористування в одних руках, завдає шкоди сiльсько-

господарському виробництву тощо2. В орендних договорах

цiна, як правило, визначається вiльною згодою. Також вiльно

визначається пiдприємцем форма i методи експлуатацiї фер-

ми, яка орендується. Вiдповiдно до сiльськогосподарського

кодексу, орендатор зобовязаний так органiзувати ведення

господарства, щоб воно вiдповiдало його призначенню. Од-

ним iз основних положень законодавства про сiльськогоспо-

дарську оренду у Францiї Ж. Мегре вважає можливiсть гаран-

тувати орендатору достатню стабiльнiсть договору для веден-

ня сучасного господарства3. З цiєю метою законодавство

встановлює мiнiмальнi i максимальнi строки оренди. Взагалi,

встановлення тривалих строкiв сiльськогосподарської оренди

у Францiї i Бельгiї не менше нiж на 9 рокiв, у ФРН - корот-

костроковий термiн на 9 i довгостроковий на 18 рокiв, в iта"

1 Павлова 3. Й. Государстаенное регулирование сельского хозяйстаа во

Франции. - М,; Наука. - 1988,

2 Вип<iе5В¦8еi2Ь1аК. Теїi 1. - Вошi, 1952. - 8. 343.

3 Мекгеi i Ье гiгоii пiгаї. - Рагiа: Р.Ц.Е, 1976. - Р. 77.

Аграрне право зарубiжних країн 667

дiї - на 15, Португалiї - на 10, iспанiї i Люксембурзi - на 6

рокiв, Австрiї - на 5 рокiв. Як правило, передбачається i пра-

во переважного подовження оренди, що визнається в аграр-

ному правi найпрогресивнiшою рисою сучасного законодав-

ства. Законодавство у багатьох країнах встановлює межi

орендної плати, за якi сторони, що домовляються, не мають

права виходити. Законодавство Францiї, Голландiї, Бельгiї,

iталiї передбачає переважне право орендатора на придбання

дiлянки, яка орендується, у випадку її продажу або будь-яко-

го iншого перетворення.

5. Договори сiльськогосподарських пiдприємств

Ринковий характер сучасного сiльськогосподарського пiд-

приємства надає надзвичайно великого значення договiрним

вiдносинам, якi в системi аграрного права набули першочер-

гового значення.

Розвиток аграрних вiдносин призвiв до виникнення цiлої

групи договiрних вiдносин, що називаються "сiльськогоспо-

дарськi вимоги". До таких типiв договорiв належать договори

сiльськогосподарської оренди, сiльськогосподарського креди-

ту, збуту сiльськогосподарської продукцiї, договори купiвлi-

продажу сiльськогосподарських пiдприємств, договори ви-

робництва сiльськогосподарської продукцiї за контрактами

тощо. Сфера цих вiдносин з включенням специфiчних вимог

постiйно розширюється, а регламентацiя вiдносин стає бiльш

деталiзованою. Слiд вiдзначити як одну з важливих рис дого-

вiрних вiдносин перетворення багатьох iз них з двостороннiх

у типовi з елементами публiчно-правового регулювання. У

договорах аграрного права все бiльше знаходять вiдображен-

ня положення технiчної i економiко-соцiальної своєрiдностi

сiльського господарства.

У рядi країн держава встановлює коло субєктiв певних до-

говiрних вiдносин (спадкування, сiльськогосподарського кре-

дитування), ставить певнi умови здiйснення договорiв (згода

на укладення договору оренди повнолiтнiх членiв сiмї), зем-

левласника, згода державних органiв на надання кредиту, ви-

конання вимог щодо якостi договiрної продукцiї, встановле-

них державою для договорiв купiвлi-продажу, додержання

встановлених державних цiн або їх рiвнiв. У рядi країн держа-

ва створює спецiальнi фонди, виступає гарантом при наданнi

668

кредиту, або встановлює види i форми заставного майна. У

США, наприклад, поширена така форма кредитування фер-

мерiв як кредит пiд заставу зерна, що залишається на фермах

або у сховищах державної органiзацiї, товарно-кредитної кор-

порацiї зi збереженням права на викуп цього зерна фермером.

Такi форми договору iснують в Австралiї, Англiї, Францiї,

ФРН, Голландiї та iнших країнах.

Важливою рисою сучасних договiрних вiдносин є перетво-

рення договорiв на iнструмент публiчно-правового втручання

держави у сiльськогосподарську дiяльнiсть, при цьому ство-

рюється суворий режим виробничої дiяльностi, який контро-

люється, згiдно з розробленими програмами1.

Протягом останнiх десятилiть рiзко посилилося втручання

держави в договiрну практику сiльськогосподарського пiд-

приємства, в укладення договорiв, їх змiст, розширення сфе-

ри впливу на галузi, де ранiше вони не використовувалися.

Сталися значнi змiни в колi субєктiв договiрних вiдносин,

умовах i гарантiях забезпечення виконання. По деяких оренд-

них вiдносинах держава нинi визначає субєктний склад та

умови укладення договорiв, строки їх дiї та порядок продов-

ження, види i форми вiдповiдальностi, нерiдко встановлює

обовязковiсть їх реєстрацiї. Таким чином, рiзними засобами

держава контролює iстотнi сторони змiсту договорiв. У дого-

ворах збуту сiльськогосподарської продукцiї державою вста-

новлюються якiснi показники i стандарти, яким повинна вiд-

повiдати продукцiя, що продається, та цiни на неї. У догово-

рах застави законодавством встановлюються форми i види за-

стави. У США увесь режим заставних операцiй щодо зерна,

як i щодо ряду iншої сiльськогосподарської продукцiї деталь-

но регламентований законодавством.

6. Правовi форми агропромислової iнтеграцiї

На сучасному етапi iндустрiального розвитку сiльськогос-

подарського виробництва на правову систему вiдносин у 1|

сiльському господарствi iстотно впливають процеси верти-

кальної i горизонтальної iнтеграцiї. Вони вiдображають тен-

Апiопiо Сагова. iя соуекiопе iеваїе (iесопiгаїїо ргiуаiо соп iпагшпепiо

гiiпiегуепiо риЬiiс) iп аегiсиїїиге. - Мiiапо, ОiпГегге е<1., 1964.

Аграрне право зарубiжних країн 669

денцiю до злиття промисловостi i сiльського господарства.

iнiцiатива iнтеграцiї виходить вiд переробних та iнших ком-

панiй та фiрм агробiзнесу, якi намагаються впливати на

сiльськогосподарське виробництво. Останнiми десятилiттями

особливо iстотно впливає на сiльськогосподарське пiдприєм-

ство виробництво за контрактами. У системi iнтеграцiйних

вiдносин iнтегратори найчастiше утримуються вiд прямої

участi у сiльськогосподарському виробництвi, а намагаються

пiдпорядкувати собi сiльськогосподарських виробникiв шля-

хом укладення договорiв. Таким чином, iнтеграцiя здiйсню-

ється через скуповування, переробку та збут сiльськогоспо-

дарської продукцiї, шляхом укладення з сiльськогосподар-

ськими виробниками спецiальних договорiв. Тому не випад-

ково вертикальна iнтеграцiя називається ще й системою

сiльськогосподарського виробництва на пiдставi договорiв.

Такi вiдносини звичайно називають "завчасною контракта-

цiєю", "виробництвом за договором", "авансованим контр-

актуванням".

Включаючись у систему вертикальної iнтеграцiї сiльсько-

господарський пiдприємець багато в чому втрачає свою само-

стiйнiсть, залишаючись лише юридичне власником землi, бу-

дов, обладнання, насаджень. Договори з iнтегратором регла-

ментують майже всю його виробничо-господарську дiяль-

нiсть. Сiльськогосподарський виробник починає фактично

працювати за програмою фiрми-iнтегратора, а виконання

програми постiйно контролюється фiрмою. Договори дають

можливiсть фiрмi-iнтегратору контролювати прийняття ос-

повних рiшень за веденням виробництва на фiрмi.

Основу договорiв контрактацiї становлять перш за все

умови щодо виду i обсягу продукцiї, що постачається, техно-

логiї її виробництва та вiдповiднiсть продукцiї встановленим

стандартам i вимогам фiрми-iнтегратора. У договорах деталь-

но регулюється порядок i форми розрахункiв, фiнансової та

матерiальної участi сторiн на всiх етапах дiї договору. Догово-

ром передбачено, що фiрма надає сiльськогосподарському

виробнику в кредит насiння, саджанцi, посадковий матерiал,

племiнний молодняк, добрива, хiмiкати, корми, лiки, кредит,

надає йому науково-технiчну допомогу. При цьому договiр

суворо обумовлює умови та порядок використання одержа-

них матерiалiв i коштiв i за порушення цих умов виробник

пiдлягає штрафу. За контрактовану продукцiю сiльськогоспо-

670

Роздiл ЛХУХ

дарський виробник одержує плату в розмiрi, який залежить

вiд виконання умов договору.

Значну групу договорiв становлять договори i угоди, якi

мають на метi органiзацiю широкої сфери вiдносин щодо збу-

ту i виробництва продукцiї, i якi по сутi справи є гiбридною

системою, що поєднує профами державного регулювання i

приватних угод. iнакше вони називаються ще "колективними

угодами" на виробництво i продаж продукцiї. Подiбнi угоди

поширенi щодо основних сiльськогосподарських культур у

США, Францiї та iнших країнах. Набуваючи юридичного зна-

чення, такi угоди регулюють кiлькiсть i якiсть сiльськогоспо-

дарської продукцiї. Вони передбачають можливiсть широкого

iнспектування виробництва, накладення санкцiй за порушен-

ня умов.

7. Правове регулювання кредитування

сiльськогосподарського виробника

Аграрне право визнає сiльськогосподарський кредит дiє-

вим стимулом розвитку сiльського господарства, його струк-

турних перетворень, пiдвищення ефективностi сiльськогоспо-

дарського виробництва. Тому кредитнiй полiтицi у сiльському

господарствi придiляється належна увага.

Основним способом фiнансового впливу на розвиток сiль-

ського господарства у бiльшостi країн є не безоплатне фiнан-

сування, а сплатне кредитування. Формою кредитiв надiленi

багато державних програм у сiльському господарствi. При

цьому у багатьох країнах кредит виступає не як самостiйна

форма фiнансування, а як форма стимулювання власних

вкладiв сiльськогосподарського виробника.

Система сiльськогосподарського кредитування, що дiяла в

¦вропейськiй правовiй системi, була створена ще в серединi

минулого столiття Раффайзеном у Нiмеччинi й заснована на

взаємному кредитуваннi. Створена ним система функцiону-

вала без власного капiталу i дивiдендiв, а члени кредитних

кооперативiв несли неподiльну солщарну вiдповiдальнiсть.

iнша органiзацiя сiльськогосподарського кредитування була

також створена у Нiмеччинi Шульцем, який створив това-

риство, надiлене капiталом. Члени його товариства несли

обмежену вiдповiдальнiсть пропорцiйно своїм вкладам, дивi-

денди i прибутки виплачувалися вкладникам, структура то-

Аграрне право зарубiжних країн 671

вариств за своїми характеристиками наближалася до акцiо-

нерних товариств. Обидвi вказанi форми знайшли широке за-

стосування в європейських країнах з тими чи iншими особли-

востями. У Францiї перевага вiддавалася системi Раффайзена,

на принципах якого створювалися мiсцевi каси сiльськогос-

подарського кредиту. На початку столiття каси сiльськогос-

подарського кредиту були визнанi у Францiї законодавче. Во-

ни одержали право на державне авансування i обєднанi у На-

цiональну федерацiю сiльськогосподарського кредиту, яка в

свою чергу була частиною Конфедерацiї взаємного страху-

вання, кооперацiї та сiльськогосподарського кредиту зi стату-

сом державних, промислових i торгових пiдприємств.

Кооперативи та органiзацiї сiльськогосподарського креди-

ту стають впливовою фiнансовою силою, яка визначає темпи

та рiвень розвитку сiльськогосподарського виробництва. У

звязку з цим держава все частiше бере пiд свiй контроль iс-

нуючi у сiльському господарствi кредитнi системи та їх дiяль-

нiсть. У Францiї кредитнi вiдносини бiльше нiж в iнших кра-

їнах поставленi пiд державний контроль i погоджуються з

планами перетворення та економiчного розвитку сiльського

господарства.

Описанi каси надають короткостроковi, середньостроковi

та довгостроковi сiльськогосподарськi кредити на пiдставi га-

рантiй, вiдомих цивiльному праву Францiї (iпотека, спецiаль-

нi гарантiї для сiльськогосподарського кредиту). Крiм цього,

каси нацiлюють своїх членiв на вкладення капiталiв у сiльсь-

когосподарськi фiнансовi операцiї. Кола кредитiв у цих касах

значно ширшi нiж у сiльськогосподарських виробникiв або

осiб, якi займаються сiльським господарством. В останнi ро-

ки каси вiдiграли значну роль у розвитку сiльськогосподар-

ської економiки Францiї i становленнi її промисловостi по

переробцi сiльськогосподарської продукцiї. Значну роль крiм

державної кредитної системи вiдiграє i вiльний взаємний

сiльськогосподарський кредит, використання якого регулю-

ється роздiлом V сiльськогосподарського кодексу Францiї.

Кредитнi органiзацiї цiєї системи дiють на мiсцевому, окруж-

ному i нацiональному рiвнях.

Сучасне сiльськогосподарське виробництво великою мi-

рою залежить вiд кредитiв i особливо на етапi його становлен-

ня, тому у рiзних країнах значна увага придiляється пробле-

мам регулювання кредитних вiдносин. В цiлому кредитнi вiд-

672

носини регулюються як нормами зобовязального права, так i

права власностi (майнового права) i в цьому розумiннi вони

мають складний механiзм формування та захисту обовязко-

вих i майнових вiдносин.

Правове регулювання кредитних вiдносин звичайно регу-

люється загальними нормами цивiльного права. Однак врахо-

вуючи специфiку сiльськогосподарського кредитування май-

же всi держави прийняли спецiальнi закони про кредитування

в сiльському господарствi, запровадили системи сiльськогос-

подарського кредитування, якi спираються, як правило, на

державнi спецiалiзованi кредитнi установи.

Дещо iнакше вiдбувалося формування кредитних систем у

США. Держава виступила у цiй сферi перш за все як iнiцiатор

створення кредитної системи фiнансово-кредитних установ,

вкладаючи початковий капiтал у систему банкiвсько-кредит-

них установ. У цьому звязку досить показовими є те, що дер-

жава, яка в галузi сiльськогосподарського кредитування ство-

рила систему федеральних кредитних банкiв (1932 р.), феде-

ральну страхову корпорацiю (1934 р.), федеральну ощадну

страхову корпорацiю (1934 р.), експортно-iмпортний банк

(1934 р.), федеральну асоцiацiю iпотечного кредиту (1938 р.),

федеральний банк для кредитування телефонiзацiї форм

(1971 р.), де фермери могли одержати кредити нарiвнi з iнши-

ми категорiями одержувачiв. Спецiально для кредитування

фермерiв були створенi у 1916 р. фермерська кредитна систе-

ма, куди входять система федеральних земельних банкiв, сис-

тема промiжних банкiв для кредитування фермерських зе-

мельних банкiв, а також асоцiацiя кредитування виробничих

потреб (1933 р.), система банкiв для фермерських кооперати-

вiв (1933 р.). До цього часу майже всi кредитно-банкiвськi

установи повернули державi наданий їм початковий капiтал i

перейшли на операцiї iз власними коштами.

Держава, створюючи кредитну систему намагалася не пiд-

мiнити i не витiснити систему приватних кредитних установ i

нинi кредитування фермерiв здiйснюється з багатьох джерел.

Субєктами-кредиторами є система органiв федерального зе-

мельного банку, служби управлiння фермерського кредиту,

рiзноманiтнi комерцiйнi приватнi банкiвськi i кредитнi уста-

нови i страховi компанiї та iн. Як правило, системи сiльсько-

господарського кредитування у багатьох державах бiльш спе-

цiалiзованi, нiж iншi кредитнi системи. Вони завжди орiєнто-

Аграрне право зарубiжних країн 673

ванi на надання пiльгових кредитiв по бiльш низьких про-

центних ставках, нiж у комерцiйних банках i страхових ком-

панiях, бiльш тривалi тут i строки надання кредитiв.

Найзначнiша у цих системах практика надання кредитiв

пiд зобовязання або тверде забезпечення у виглядi застави

нерухомостi, страхування ризику тощо. У правовiй системi

США як забезпечення виплати позики прийнято надавати

позичальнику частки в нерухомостi або рухомiй власностi.

При цьому законодавство бiльшостi країн дає можливiсть

стягувати борги не вдаючись до суду i через судовi процедури

у випадку, коли позичальник не сплачує борг, а також прода-

вати або по-iншому розпоряджатися нерухомiстю або рухо-

мою власнiстю, в яких була надана частка, для використання

за обовязками боржника у випадку несплати ним заборго-

ваностi.

Кредитна система для сiльського господарства переслiдує

мету надання пiльгових кредитiв для будiвництва, придбання

обладнання, а також на поточнi виробничi потреби. Спочатку

орiєнтованi на фермерiв, кредити почали поширюватися i на

решту сiльськогосподарських пiдприємств i поступово почали

ставати менше пiльговими, наближаючись до ставок комер-

цiйних банкiв.

Що ж до довгострокових кредитiв, то вони, як правило,

надаються пiд заставу нерухомостi або за договором про ви-

куп землi у виглядi договору про довiрчу власнiсть. При заста-

вi найчастiше оформляється договiр застави нерухомостi,

умов купiвлi-продажу i переуступки боргу. Високий рiвень

потреби в кредитах пiдтримує i високий рiвень процентної

ставки, який у системi сiльськогосподарського кредитування

коливається у межах близько 10 вiдсоткiв за iпотечним креди-

том i продовжує пiдвищуватися.

У багатьох державах законодавство не визначає граничних

строкiв надання кредитiв, як до речi й iнших обмежень для

одержання кредиту, i процентних ставок, мети надання кре-

диту, порядку повернення заставних коштiв тощо. Конкурен-

цiя на iнвестицiйному ринку на практицi призводить до

збiльшення строкiв надання кредитiв, але разом з цим i до

бiльш жорсткого контролю за використанням коштiв, а не-

рiдко i за виробничою дiяльнiстю сiльськогосподарського ви-

робника в цiлому, це дає можливiсть втручатися у виробни-

чий процес i давати рекомендацiї щодо його ведення. Зо-

22 В. Янчук.

674 роздiл юах

бовязання наслiдувати рекомендацiї банкiвсько-фiнансових

органiв призводить до формування спецiалiзованих служб у

банках i надання їм прав втручатися у дiяльнiсть сiльськогос-

подарських виробникiв, що часто i записується у заставних та

кредитних зобовязаннях. Бiльшiсть таких договорiв має ти-

повий характер i їх форми затверджуються на рiвнi держав

або їх автономiй.

У США ця група вiдносин регулюється як федеральним

законодавством (Единообразньїм торговьiм кодексом США),

так i законодавством штатiв. Стаття 9 цього кодексу передба-

чає, що майно, яке визначається як заставне, знаходиться пiд

побiчним управлiнням кредитора i боржник не вправi переда-

вати його iншiй особi. Що ж до продажу сiльськогосподар-

ської технiки у кредит, то постачальник сiльськогосподар-

ської технiки залишається її власником до того часу, поки

фермер не сплатить усiєї її вартостi.

Законодавство ряду країн при заставi пiд врожай визнає

сiльськогосподарського виробника особливим субєктом кре-

дитних вiдносин. Гарантiї кредитора забезпечуються додатко-

вою системою публiчних повiдомлень про продаж заставного

майна, що полегшує стягнення боргу.

Значна практика короткострокового кредитування здiй-

снюється i без будь-якого забезпечення i подiбнi позики на-

зиваються "незабезнеченими". У цих випадках позичальник

обiцяє виплатити позику, скрiплюючи свою обiцянку прос-

тим векселем. При неповерненнi у строк одержаної позики,

кредитор не має переважного права на власнiсть боржника i

повинен стягувати борг через суд. Як правило закладна пiд

нерухомiсть реєструється у спецiальних реєстрацiйних бюро

за мiсцем перебування нерухомостi. Це робиться для повiдом-

лення про право вимоги позикодавця на дану нерухомiсть i

для надання позикодавцю переважного права щодо всiх iн-

ших осiб, якi потiм можуть висунути вимоги на дану неру-

хомiсть.

Майже вiкова практика сiльськогосподарських iнвестицiй

в основному у виглядi кредитiв дає можливiсть говорити про

високу ефективнiсть цих вкладень, i чималу роль тут вiдiгра-

ють державнi кошти, якi видiляються у виглядi стартових ка-

пiталiв кредитних установ. Це призвело не тiльки до виник-

нення органiзацiй сiльськогосподарського кредиту, а й до

планування iнвестицiй у державному масштабi, практики ло-

Яграрне право зарубiжних країн 675

кального розподiлу i контролю за їх використанням. Значно

розвивалися в останнi десятилiття у цiй сферi функцiї мiнiс-

терств сiльського господарства як гарантiв наданих сiльсько-

господарських кредитiв. При цьому є тенденцiя до зниження

участi державних коштiв у кредитуваннi i збiльшення коштiв

взаємного кредитування.

8. Правове регулювання оподаткування

у сiльському господарствi

iстотний вплив на розвитої сiльського господарства

справляє система законодавства щодо оподаткування, яка

теж має певну специфiку в аграрнiй сферi. В цiлому вона згiд-

но з проголошеними цiлями повинна бути справедливою,

ефективною i простою. Принцип справедливостi розумiється

як встановлення однакового податкового тягаря за однакових

обставин, або збiльшення податкового тягаря при зростаннi

бази оподаткування окремої особи. Порушення цього прин-

ципу майже завжди призводить до саботажу i боротьби прав

проти несправедливого оподаткування. В цiлому якщо опо-

даткування сiльськогосподарського виробника визнається

справедливим, то це багато в чому сприяє добровiльнiй згодi

сплачувати такi податки. Економiчними параметрами спра-

ведливостi при оподаткуваннi вважаються норми оподатку-

вання з особистого прибуткового податку до 30-40 вiдсоткiв,

а ставки податку з корпорацiй вiд 35 вiдсоткiв до 50 вiдсоткiв.

Ефективнiсть як мета означає зведення до мiнiмуму пере-

кручень економiчної дiяльностi, викликаної нерозмiрнiстю

високих податкiв до доходiв i спрямованої на вирiвнювання

сприятливих i несприятливих, з точки зору оподаткування,

секторiв економiки, а також створення такої системи, яка по-

легшує процес запровадження i стягнення податкiв. Просте

стягнення податкiв - це доступнiсть для розумiння системи i

її вимог та контроль з боку платникiв податкiв.

Як правило, системи оподаткування у федеративних дер-

жавах мають кiлька рiвнiв, включаючи федеральнi податки,

податки земель або штатiв i мiсцевi податки. У бiльшостi кра-

їн оподаткування сiльського товаровиробника с бiльш пiльго-

вим або бiльш орiєнтованим на сприятливий розпиток цiєї га-

лузi, стратегiчно важливої для забезпечення економiчної без-

пеки держави. Податкове законодавство у сiльському госпо-

А 2,2i иииниьнi

"тiНЯЯ"

676 Роздiл ххк

дарствi подiляється на законодавство про оподаткування до-

ходiв i на оподаткування майна. Воно багато в чому залежить

вiд форми органiзацiї i управлiння виробництвом.

Незважаючи на спроби його спростити, податкове законо-

давство надто обємне (закони про податки займають як пра-

вило сотнi i навiть тисячi сторiнок) i складне. Воно видiляє

багато субєктiв оподаткування, надаючи їм ряд привiлеїв,

можливiсть вибрати ту чи iншу систему оподаткування, той

чи iнший метод обчислення вартостi доходiв i майна, якi опо-

датковуються. Частина цього законодавства спецiалiзована i

присвячена безпосередньо регулюванню фермерського опо-

даткування, iнша - являє собою загальнi норми, якi застосо-

вуються й до iнших галузей i сфер.

Детально розроблене i пристосоване до сучасних потреб

сiльського господарства податкове законодавство у США, на

характеристицi якого ми зупинимося детальнiше. У 1915 р.

фермерам США було надано можливiсть обрати систему роз-

рахункiв для оплати податкiв за касовими книгами або за

збiльшеною вартiстю. У 1919 р. казна дозволила фермерам

списувати, як це робилося в iнших галузях економiки, капi-

тал, вкладений у виробництво. Пiсля закону про податки

1969 р. привiлейованою щодо оподаткування стала така фор-

ма у фермерському господарствi, як партнерство, що особли-

во привабливо для несiльськогосподарських партнерiв (iнвес-

торiв), якi вкладають свої кошти i заощадження у сiльськогос-

подарське виробництво фермерiв-родичiв або просто дiло-

вих партнерiв.

У федеральному законодавствi США є три головнi прави-

ла, якi застосовуються до розрахункiв фермерського доходу й

iстотно залежать вiд форми органiзацiї i управлiння фермер-

ським виробництвом. Цi правила не використовуються в iн-

ших сферах i не поширюються на дiяльнiсть фермерiв, не

повязану з сiльськогосподарським виробництвом. Згiдно з

цими правилами:

а) платник податкiв може обрати систему розрахунку або за

касовою готiвкою надходжень, або за системою накопичень для

визначення податкових сум вiд фермерської дiяльностi;

б) вибiр системи звiтностi за податками дозволяє ферме-

рам вибрати роки, в яких робилися закупiвля i продаж. У сис-

темi накопичень при розрахунку оплати податкiв беруться до

уваги змiни у готiвцi фермерського майна;

Аграрне право зарубiжних країн 677

в) у податковому законодавствi вживається i шкала амор-

тизацiйних вiдрахувань за роками.

При оподаткуваннi нерухомостi, прибуток капiталу опо-

датковується нижче нiж звичайний доход. У звязку з цим ба-

гато надходжень визначаються, як прибуток з капiталу для

зниження норм податкiв.

Серед важливих для сiльськогосподарських виробникiв

правил оподаткування треба зазначити, що податкове законо-

давство передбачає зниження податкiв на нерухомiсть для

господарств, якi займаються фермерством, але не квалiфiку-

ються як сiльськогосподарськi. У випадку смертi власника

податок може бути сплачений його спадкоємцями, якi всту-

пили в спадщину, протягом наступних 10 рокiв. При оплатi

податку з нерухомостi, пiсля її оцiнки, вiн може бути випла-

чений протягом 5 рокiв.

Податкове законодавство направлено також на створення

сiльськогосподарського пiдприємства корпоративного типу,

що призводить до концентрацiї капiталу i збiльшення розмi-

рiв фермерського виробництва. Крiм порiвняно низьких

норм оподаткування корпорацiй порiвняно з iндивiдуальною

власнiстю, рiвень податкiв з корпорацiй був значно заниже-

ний податковим законом 1978 р.

Спонукає до корпоративної форми й те, що за податковим

кодексом фермерським корпорацiям дозволено не платити

федеральний податок, якщо вiн виплачується акцiонерами з

прибутку. Податкове законодавство надає також можливiсть

вираховувати витрати на харчування, будiвництво житла для

працiвникiв корпорацiї тощо. Корпорацiя може вiльнiше роз-

порядитися своїми коштами, нiж iндивiдуальний власник.

Крiм того, податок на корпорацiї зростає не в такiй високiй

прогресiї зi збiльшенням податкової суми, як це має мiсце

щодо iндивiдуальних власникiв. Корпорацiї мають й iншi по-

датковi заохочення, якi роблять цю форму привабливою для

фермера. Саме це визначає швидке зростання i партнерiв, i

корпорацiй у сiльському господарствi США.

Характерною рисою податкового законодавства США є i

його спрямованiсть на прискорення процесiв амортизацiї ка-

пiталiв у сiльському господарствi. Починаючи з 30-х рокiв,

там встановлюються строки служби основного капiталу i сис-

тема амортизацiйних вiдрахувань, що оподатковуються.

678 Роздiл ХХК

Так, у 1962 р. законодавче були введенi "Правила i норми

амортизацiї", що ознаменувало перехiд вiд окремих розрiзне-

них заходiв щодо прискорення амортизацiї до загальнодер-

жавної полiтики прискореного оновлення нового капiталу.

Амортизацiйнi норми скорочувалися на ЗО-40 вiдсоткiв по-

рiвняно з ранiше встановленими, i це вiдкривало потiк нових

iнвестицiй на технiчне переозброєння i модернiзацiю облад-

нання, прискорене оновлення капiталу, для переходу до са-

мофiнансування, розширеного вiдтворення основного капiта-

лу. "Правила i норми амортизацiї" мiстили вже новi строки

служби сiльськогосподарської технiки i обладнання у сiльсь-

кому господарствi, видiленого в особливу групу. У нових пра-

вилах було передбачено методи адмiнiстративного контролю,

ступенi списання, детальнi iнструкцiї щодо визначення роз-

мiрiв амортизацiйних вiдрахувань з урахуванням строкiв

служби.

Подальшим кроком у розвитку амортизацiйної полiтики

стала система АДР1 - система строкiв служби основного ка-

пiталу, яка стала основним регулятором вiдтворення основ-

ного капiталу урядом. Вона вiдображає прагнення держави

створити сприятливi умови i для виробникiв сiльськогоспо-

дарської технiки i обладнання. Головною передумовою прий-

няття цього законодавства стало посилення стимулюючої

ролi iнвестицiй для швидкого економiчного розвитку, зрос-

тання валового нацiонального продукту, ефективного вико-

ристання наявних потужностей. Система стала одним з най-

важливiших регуляторiв розвитку сiльськогосподарського ви-

робництва.

Нормативнi строки служби у сiльському господарствi

встановлювалися для машин i обладнання - 10 рокiв, будi-

вель - до 26 рокiв.

Строк служби основного капiталу встановлювався рiвним

нормативному або перевищував його, i порядок його вибуття

або замiни погодження з прийнятим строком служби. Ферме-

ру надавалося право вибирати бiльш тривалi або бiльш корот-

кi строки списання на основi таблиць перерахунку темпiв

амортизацiї, що пропонувалися.

При розрахунку доходу, який оподатковується, податкове

законодавство дає можливiсть робити з нього вiдрахування на

Айеi Осргесiаiiоп Капзуїiет. ТЬе Пер. оГСопiтегсе, такiї. 1971.

Аграрне право зарубiжних країн 679

амортизацiю капiталу, спрямованого на одержання доходу.

Метою таких вiдрахувань є надання сiльськогосподарському

виробнику можливостi вiдшкодувати вартiсть капiталу шля-

хом щорiчного списання протягом його економiчного вико-

ристання. Таким чином, у податковiй системi утверджується

полiтика, заснована на облiку амортизацiйних строкiв. Ви-

значення самого податку вiдбувається на основi Федерально-

го кодексу внутрiшнiх доходiв, яким схвалена амортизацiйна

система основного капiталу. Отже, у податковому законодав-

ствi США амортизацiя розглядається як вiдрахування на ви-

черпання, зменшення, знос (включаючи i моральний) основ-

ного капiталу. Сiльськогосподарському товаровиробниковi

регулярно, щороку дозволяється вираховувати iз прибутку не-

обхiднi суми на ремонт, списання в резерв, на компенсацiю

витрат енергiї, а також на заробiтну плату. Якщо фермер ку-

пує машину, то вартiсть машини являє собою витрати функ-

цiонуючого пiдприємства i повинна бути вiдшкодована з при-

бутку. Вартiсть машини розглядається як витрата на рiк її

придбання, оскiльки це зменшує доход пiдприємця. Аморти-

зацiйнi вiдрахування дають можливiсть розподiлити вартiсть

машини на ряд рокiв, якi називаються строком служби ос-

новного капiталу. Для визначення строку служби i викорис-

товується система АДР.

По сутi справи податкова реформа особливо активiзувала-

ся в перiод президентства Р. Рейгана. Вона була спрямована

на розвиток iнвестицiй у сiльське господарство та його ре-

конструкцiю i передбачала:

- по-перше, скорочення строкiв списання, амортизацiї та

оподаткування;

- по-друге, зниження податкових ставок на доходи з ме-

тою кредитування на пiльгових пiдставах цiльових iнвестицiй:

Вона закрiплювала зниження податку на б вiдсоткiв на бу-

дiвлi i транспортнi засоби. Списання вартостi машин за цим

законодавством встановлювалося протягом 5 рокiв. Вiдсоток

пiльгового кредитування - вiд 6,5 вiдсоткiв до 10 вiдсоткiв.

При цьому акцент у податковому законодавствi робився на

стимулювання капiтальних вкладень на виробниче обладнан-

ня, машини i цiлi технологiчнi лiнiї первинної обробки та пiд-

готовки сiльськогосподарської продукцiї до реалiзацiї.

Прийняте в тi роки законодавство дозволяло сiльськогос-

подарському виробнику списувати вартiсть капiталовкладень

680

РОЗДiЛ XXIX

вiдповiдно до змiшаної процедури, яка вiдносила машини i

обладнання на фермах до рiзних категорiй згiдно зi строками

їх продуктивної дiяльностi. iснуючi ранiше строки списання

до 4 рокiв для обєктiв будiвництва i до 28 рокiв для облад-

нання були визнанi як такi, що не вiдповiдали швидкому його

оновленню. Система була спрощена i всi капiталовкладення,

що оподатковувалися, були подiленi на класи iз зазначенням

для кожного класу строку амортизацiї. Були встановленi на-

ступнi три строки амортизацiї:

а) трирiчний - для вантажiвок, обладнання для НШР i

контролю за строками погашення амортизацiї в перший рiк

дорiвнював 33 вiдсотки, другий рiк - 45 вiдсоткiв, третiй

рiк - 22 вiдсотки.

Податкове законодавство передбачає можливiсть надання

пiльг при сплатi податку для скорочення строкiв погашення

кредиту пiд 6 вiдсоткiв зi збiльшенням на 2-3 пункти порiв-

няно з дiючим розмiром податку;

б) пятирiчний - для сiльгоспмашин i обладнання, суми

погашення дорiвнювали 20 вiдсоткiв, 32 вiдсотки, 24 вiд-

сотки, 1 вiдсоток i 8 вiдсоткiв. Кредит на погашення податку

надавався з 10 вiдсоткiв порiвняно з ранiше встановленим у

6,5 вiдсоткiв;

в) десятирiчний - для споруд, магазинiв, складiв, в якому

податок на амортизацiю повинен погашатися за роками на

10 вiдсоткiв, 18 вiдсоткiв, 1 вiдсоток, 14 вiдсоткiв, 12 вiдсот-

кiв, 12 вiдсоткiв, 12 вiдсоткiв, 10 вiдсоткiв, 8 вiдсоткiв, 2 вiд-

сотка вiдповiдно. Як бачимо, найтривалiший строк амортиза-

цiї встановлювався для нерухомостi. Треба зазначити, що така

система законодавства iстотно пiдвищила залучення вкладiв у

сiльське господарство i призвела до притоку значних капiта-

лiв з iнших галузей економiки. Що ж стосується податкової

полiтики i законодавства штатiв, то треба зазначити, що в ря-

дi штатiв дiє рiзноманiтне законодавство штатного рiвня що-

до оцiнки сiльськогосподарського майна, яке також має на

метi стимулювати сiльськогосподарське використання земель

або використання їх для рекреацiйних цiлей, щодо бiльш

вiльної передачi земель з метою консолiдацiї землекористу-

вання.

ХРОНОЛОГiЧНИЙ ПЕРЕЛiК

ОСНОВНИХ НОРМАТИВНИХ АКТiВ,

ВИКОРИСТАНИХ ПРИ ПiДГОТУВАННi

ЦЬОГО ВИДАННЯ

До 1990 р.:

Положення про соцiалiстичний землеустрiй i про заходи

переходу до соцiалiстичного землеробства, прийняте ВЦВК

14.02.19 р.// СУРСФСР. - 1919. - № 4. - Ст. 43.

Про колективнi господарства - Постанова ЦВК i РНК

СРСР вiд 16.03.27 р. // СЗ СССР. - 1927. -№15.- Ст. 161.

Про радянськi господарства - Постанова ЦВК i РНК

СРСР вiд 16.03.27 р.// СЗ СССР. - 1927. -№15.- Ст. 162. -

№ 47. - ст. 474. - 1928. - № 55. - Ст. 41.

Положення про фiрму - Постанова ЦВК i РНК СРСР вiд

22.06.27 р.// Известия ЦИК Союза ССР й ВЦИК № 153 вiд

8.06.27р.

Женевська Конвенцiя з унiфiкацiї права, що належить до

векселiв - Оепеуа Сопуепїiопа оп Ше ипiйсаїiоп оГ Йiе Ьа

геїаiiпе Ю Вi1i5 оГЕхспапее вiд 7.06.30 р.// СЗ СРСР. - 1937. -

т. II. - № 18. - Ст. 108.

Примiрний статут сiльськогосподарської артiлi, прийня-

тий II зїздом колгоспникiв - ударникiв 17.02.35 р. i затверд-

жений РНК СРСР i ЦК ВКП(б) // СЗ СССР. - 1935. -

№ 11. - Ст. 82.

Унiфiкованi правила та звичаї для документарних акреди-

тивiв - затв. Мiжнародною торгiвельною палатою (ЦСР

1951) (редакцiя 1993 р.) // Урядовий курєр вiд 5.01.94 р.,

№ 172.

Унiфiкованi правила та звичаї для документарних акреди-

тивiв - (Редакцiя 1993 р.)

Мiжнароднi правила iнтерпретацiї комерцiйних термiнiв

(Правила iНКОТЕРМС - ШКОТЕКМ8 - iпiетаїiопаї Киїеа

Гог iпе iпїегргеїаiiоп оГ Тгайе Теппв), пiдготовленi Мiжна-

родною торговельною палатою в 1953 р. (редакцiя 1990 р.) //

Урядовий курєр вiд 6.10.94 р.

682_________________________________

Про визнання та виконання iноземних арбiтражних

рiшень - Конвенцiя вiд 29.12.58 р. (Док. 00Н. Оiкiг. Оепегаї

А/С№/9. - 1353. - 5.06.91 р. // ВВР. СРСР. - 1960. -

№ 46. - Ст. 421.

Цивiльний кодекс Української РСР - Закон УРСР № б/н

вiд 18.07.63 р. iз змiнами i доповненнями, внесеними Указами

Президiї Верховної Ради Української РСР вiд 23.11.66 р. //

ВВР. - 1966 - № 46. - Ст. 284.

Про порядок введення вдiю Цивiльного i Цивiльного про-

цесуального кодексiв Української РСР - Указ Президiї Вер-

ховної Ради Української РСР № б/н вiд 9.12.63р.

Про затвердження умов i порядку кредитування одним

колгоспом iншого при наданнi виробничої допомоги -

Постанова РМ УРСР № 1365 вiл 17.12.63 р. // ЗП УРСР. -

1963. - № 12. - Ст. 140.

Про порядок вирiшення iнвестицiйних спорiв мiж держа-

вами та iноземними особами - Конвенцiя вiд 01.01.1965 р.

Про заходи щодо полiпшення охорони працi в сiльському

господарствi - Постанова РМ СРСР i ВЦРПС вiд

Ї5.07.67 р. // СП СССР. - 1976. - № 18. - Ст. 12.

Правила технiчної експлуатацiї електроустановок

споживачiв i правила технiки безпеки при експлуатацiї енер-

гоустановок споживачiв (рос. мовою), затв. Держенергона-

глядом СРСР вiд 12.04.69 р. // В кн.: "Охрана труда е сельском

хозяйстве. Справочник". - М., 1975. - С. 399.

Про затвердження Кодексу про шлюб та сiмю Української

РСР - Закон Української РСР № 2006-VII вiд 20.06.69 р. //

ВВР. - 1969. -№26.- Ст. 204.

Правила технiки безпеки у тваринництвi (рос. мовою),

затв. МСГ СРСР i Президiєю ЦК профспiлки робiтникiв i

службовцiв сiльського господарства i заготiвель 16.05.69 р. //

Там же. - С. 311.

Правила технiки безпеки при роботi на тракторах,

сiльськогосподарських i спецiалiзованих машинах (рос.

мовою), затв. МСГ СРСР, Всесоюзним обєднанням "Союз-

сiльгосптехнiка" та Президiєю ЦК профспiлки робiтникiв i

службовцiв сiльського господарства i заготiвель 24.10.69 р. //

Там же. - С. 221. ч

_________________________________683

Примiрний статут колгоспу, прийнятий III зїздом кол-

госпникiв i затв. Постановою ЦК КПРС i РМ СРСР № 910

вiд 28.11.69 р. // СП СССР. - 1969. -№26.- Ст. 156.

Правила технiки безпеки при виконаннi ремонтних робiт

у державних пiдприємствах i органiзацiях Мiнiсiльгоспу

СРСР i колгоспах (рос. мовою), затв. МСГ СРСР i Президiєю

ЦК профспiлки робiтникiв i службовцiв сiльського господар-

ства i заготiвель 8.06.70 р. // Там же. - С. 260.

Про затвердження Кодексу законiв про працю Української

РСР - Закон Української РСР № 322-VIII вiд 12.10.71 р. //

ВВР. - 1971. - № 50. - Ст. 375.

Примiрне положення про основнi функцiї керiвних

працiвникiв i спецiалiстiв колгоспу - схвалене рiшенням

Ради колгоспiв УРСР вiд 20.12.71 р.

Санiтарнi правила по зберiганню, транспортуванню та за-

стосуванню пестицидiв (отрутохiмiкатiв) в сiльському госпо-

дарствi (рос. мовою), затв. Наказом МОЗ СРСР 28.09.73 р. //

В кн.: Охрана труда в сельском хозяйстве. Справочник. - М.,

1975. - С. 365.

Примiрне положення про ради виробничих бригад (пiд-

роздiлiв) колгоспiв - схвал. Радою колгоспiв Української

РСР рiшенням вiд 6.10.70 р. // В кн.: "Правовi акти про дiяль-

нiсть колгоспiв". - К., 1978. - С. 178.

Конвенцiя МОП № 144 "Про тристороннi консультацiї

(мiжнароднi трудовi норми)" // Прийнята Генеральною кон-

ференцiєю МОП 21.06.76 р. та ратифiкована ВР України Пос-

тановою ВР України № 3732-Х11 вiд 17.12.93 р. // ВВР. -

1993. -№52.- Ст. 494.

Рекомендацiї по оплатi працi в колгоспах Української

РСР // В кн. "Рекомендацiї по оплатi працi в колгоспах

Української РСР". - К., 1976. - С. 6-12, 148-150.

Про особистi пiдсобнi господарства колгоспникiв,

робiтникiв i службовцiв та iнших громадян i колективне

садiвництво i городництво - Постанова ЦК КПРС i РМ

СРСР № 843 вiд 14.09.77 р. // В кн.: Ленинская аграрная

политика КПСС (Сб. важнейших документовi март 1965 -

июль 1978). - М., 1978. - С. 632.

Про затвердження Положення про мiжгосподарськi

пiдприємства - Постанова РМ СРСР вiд 23.11.77 р. // СП

СССР. -1977. - № 12. - Ст. 116.

Положення про спецiалiста сiльського господарства, що

працює в колгоспi, радгоспi, iнших сiльськогосподарських

пiдприємствах - затв. Наказом МСГ СРСР вiд 19.12.77 р. //

Зконолшка сельского хазяйства. - 1978. - № 4. - С. 85-87.

Унiфiкованi правила по iНКАСО - ипiГопп Кдiев Гог Сої-

iесiiопв (1978 Кеуiаiоп) - Набули чинностi з 1.01.79 р. // Уря-

довий курєр вiд 5.01.94р.

Про додатковi заходи по збiльшенню виробництва про-

дукцiї в особистих пiдсобних господарствах громадян - Пос-

танова ЦК КПРС i Ради Мiнiстрiв СРСР № 27 вiд 8.01.81 р.//

СП СССР. - 1981. - Отд. 1. - № 6. - Ст. 37.

Примiрнi правила внутрiшнього трудового розпорядку -

затв. рiшенням Ради колгоспiв СРСР вiд 31.03.82 р. // В кн.

Довiдник голови колгоспу. - К., 1985. - С. 18.

Типовi правила внутрiшнього трудового розпорядку для ;

робiтникiв та службовцiв пiдприємств, установ, органiзацiй -

затв. Постановою Державного комiтету з працi та соцiальних

питань СРСР № 213 вiд 20.07.84 р. // Бюллетень Госкомтруда

СССР. - 1984. - № 11. - С. 3.

Про затвердження Положення про органiзацiю роботи

щодо охорони працi на пiдприємствах, в органiзацiях i уста-

новах Мiнiстерства сiльського господарства України, а також

у колгоспах - Постанова РМ УРСР 16.11.84 р. // ЗПУРСР. -

1984. - № 12. - Ст. 79.

Кодекс України про адмiнiстративнi правопорушення -

Закон України № б/н вiд 1.06.85 р. // ВВР. - 1984. - додаток

до №51.- Ст. 1122.

Про дальше вдосконалення економiчного механiзму гос-

подарювання в агропромисловому комплексi країни - Пос-

танова ЦК КПРС i РМ СРСР № 358 вiд 20.03.86 р. // СП

СССР. - 1986. - Отд. 1. - № 17. - Ст. 90.

Про затвердження норм природного убутку продовольчих

товарiв у торгiвлi та iнструкцiї з їх застосування - Наказ Мiн-

торгу СРСР № 88 вiд, 2.04.87 р.// Галицькi контракти. - 1996. -

№№ 16, 17, 20.

Про кооперацiю в СРСР - Закон СРСР вiд 26.05.88 р.//

ВВР СРСР. - 1988. -№22.- Ст. 355.

_________________________________685

1990 рiк:

Про власнiсть в СРСР - Закон ВР СРСР № 1305-1 вiд

6.03.90 р.

Статут професiйної спiлки працiвникiв агропромислового

комплексу України, затв. i зїздом профспiлок АПК України

вiд 30.05.90 р. // В кн. "Матерiали i зїзду профспiлки

працiвникiв АПК України"- К., 1990. - С. 35.

Основнi напрями дiяльностi професiйної спiлки

працiвникiв агропромислового комплексу України", затв.

i зїздом профспiлок АПК України вiд 30.05.90 р.// Там же.

Декларацiя про державний суверенiтет України -

декларацiя ВР України № 55-XII вiд 17.07.90 р. // ВВР. -

1990. - № Зi. - Ст. 429.

Про економiчну самостiйнiсть Української РСР - Закон

УРСР вiд 3.08.90 р. // ВВР. - 1990. - № 34. - Ст. 449.

Про прiоритетнiсть соцiального розвитку села та агро-

промислового комплексу в народному господарствi - Закон

України № 400-Хii вiд 17.10.90 р, // ВВР. - 1990. - № 45. -

Ст. 602.

Про додатковi заходи щодо розвитку iндивiдуального

житлового будiвництва на селi та положення щодо соцiально-

демографiчної ситуацiї в трудонедостатнiх господарствах -

Постанова РМ УРСР № 369 ввд 15.12.90 р. // Урядовий курєр. -

1990. - № 2.

Про земельну реформу - Постанова ВР УРСР вiд

18.12.90 р. // ВВР. - 1991. -№10.- Ст. 100.

1991 рiк:

Про власнiсть - Закон України № 697-12 вiд 7.02.91 р. //

ВВР. - 1991. - № 20. - Ст. 249.

Про пiдприємництво - Закон України № 698-XII вiд

7.02.91 р. // ВВР. - 1991. - № 14. - Ст. 168.

Про затвердження Положення про Фонд державного

соцiального страхування - Постанова РМ УРСР i Ради Фе-

дерацiї незалежних профспiлок № 25 вiд 11.02.91 р. // ЗП

УРСР. - 1991. - № 2. - Ст. 10.

Про правовий режим територiї, що зазнала радiоактивного

забруднення внаслiдок Чорнобильської катастрофи - Закон

686________________________________

України № 791а-Хii вiд 28.02.91 р. // ВВР. - 1991. - № 16. -

Ст. 198.

Про статус i соцiальний захист громадян, що постраждали

внаслiдок Чорнобильської катастрофи - Закон України

№ 796-12 вiд 28.02.91 р. // ВВР. - 1991. - № 16. - Ст. 200.

Про банки i банкiвську дiяльнiсть - Закон України

№ 872-Хii вiд 20.03.91 р. // ВВР. - 1991. -№25.- Ст. 281.

Про основи соцiальної захищеностi iнвалiдiв України -

Закон УРСР № 875-Хii вiд 21.03.91 р. // ВВР. - 1991. -

№ 21. - Ст. 252.

Про пiдприємства в Українi - Закон України № 887-Хii

вiд 27.03.91 р. // ВВР. - 1991. - № 24. - Ст. 272.

Про форму договору на право тимчасового користування

землею (в тому числi на умовах оренди) - Постанова РМ

УРСР № 90 вiд 10.04.91 р. // ЗП УРСР. - 1991. - № 4. -

Ст. 35.

Про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть - Закон України

№ 959-Хii вiд 16.04.91 р. // ВВР. - 1991. - № 29. - Ст. 377.

Про захист прав споживачiв - Закон України № 1023-XII

вiд 12.05.91 р. // ВВР. - 1991. - № ЗО. - Ст. 379.

Про освiту - Закон України № 1060-Хii вiд 23.05.91 р. //

ВВР. - 1991. - № 34. - Ст. 451.

Про цiннi папери та фондову бiржу - Закон України вiд

18.06.91 р. // ВВР. - 1991. - № 38. - Ст. 508.

Про систему оподаткування - Закон УРСР № 1251-XII

вiд 25.06.91 р. // ВВР. - 1991. -№39.- Ст. 510.

Про охорону навколишнього природного середовища -

Закон УРСР № 1264-Хii вiд 25.06.91 р. // ВВР. - 1991. -

№ 41. - Ст. 546.

Декларацiя про державний суверенiтет вiд 16-07.91 р. //

ВВР. - 1991. - № З]. - Ст. 429.

Про джерела фiнансування дорожнього господарства

України - Закон України № 1562-Хii вiд 18.09.91 р. // ВВР. -

1991. - № 47. - Ст. 648.

Про господарськi товариства - Закон України № 1576-Хii

вiд 19.09.91 р. // ВВР. - 1991. -№49.- Ст. 682.

Про пенсiйне забезпечення - Закон України № 1788-Хii

Вiд 5.11.91 р. // ВВР. - 1992. - № 3. - Ст. 10.

_________________________________687

Про розмежування державного майна України мiж загаль-

нодержавною (республiканською) власнiстю i власнiстю адмi-

нiстративно-територiальних одиниць (комунальною) влас-

нiстю - Постанова КМ № 311 вiд 5.11.91 р. // ЗП. - 1991. -

№ 127. - Ст. 124.

Арбiтражний процесуальний кодекс України - Закон

.України № 1798-Хii вiд 6.11.91 р. // ВВР. - 1992. - № 6. -

Ст. 56.

Про захист прав споживачiв - Закон України № 1023-Хii

ввiд 5.12.91 р. // ВВР. - 1991. -№30.- Ст. 379.

Про товарну бiржу - Закон України № 1956-Хii вiд вiд

10.12.91 р. // ВВР. - 1992. - № 10. - Ст.139.

Про податок з власникiв транспортних засобiв та iнших

самохiдних машин i механiзмiв - Закон України № 1963-Хii

вiд 11.12.91 р. // ВВР. - 1992. -№11.- Ст.150.

Про селянське (фермерське) господарство - Закон

України № 2008-12 вiд 20.12.91 р. // ВВР. - 1992. - № 14. -

Ст. 186.

Про затвердження Положення про механiзм економiчного

стимулювання укладання договорiв контрактацiї сiльськогос-

подарської продукцiї на 1992 рiк - Постанова КМ вiд

30.12.91 р. // ЗП. - 1992. - № 2. - Ст. 29.

1992 рiк:

Про загальнi засади створення i функцiонування

спецiальних (вiльних) економiчних зон - Закон України

№ 2673-Хii вiд 13.02.92 р. // ВВР. - 1992. -№50.- Ст. 676.

Про колективне сiльськогосподарське пiдприємство -

Закон України № 2114-Хii вiд 14.02.92 р. // ВВР. - 1992. -

№ 20. - Ст. 272.

Про управлiння майном пiдприємств, установ i органiза-

цiй, що є у загальнодержавнiй власностi - Постанова ВР

України № 2116-ХП вiд 14.02.92 р. // ВВР. - 1992. - № 20. -

Ст. 27.

Про внесення змiн i доповнень, що стосуються розгляду

iндивiдуальних трудових спорiв, до Кодексу законiв про пра-

цю Української РСР та визнання такими, що втратили чин-

нiсть, деяких законодавчих актiв - Закон ВР України

688

№ 2134-ХП вiд 18.02.92 р. // ВВР. - 1992. - № 22. -

Ст. 302.

Про затвердження Положення про медико-соцiальну

експертизу i Положення про iндивiдуальну програму реабi-

лiтацiї та адаптацiї iнвалiдiв - Постанова КМ № 83 вiд

22.02.92 р. // ЗП. - 1992. - № 3. - Ст. 68.

Про приватизацiю майна державних пiдприємств - Закон

України № 2163-Хii вiд 4.03.92 р. // ВВР. - 1992. - № 24. -

Ст. 348.

Про приватизацiю невеликих державних пiдприємств

(малу приватизацiю) - Закон України № 2171-XII вiд

6.03.92 р. // ВВР. - 1992. - № 24. - Ст. 350.

Про внесення змiн i доповнень до Земельного кодексу

Української РСР - Закон України № 2196-12 вiд 13.03.92 р. //

ВВР. - 1992. - № 25. - Ст. 354.

Про прискорення земельної реформи та приватизацiю

землi - Постанова ВР України № 2200-Хii вiд 13.03.92 р. //

ВВР. - 1992. -№25.- Ст. 355.

Про форми державних актiв на право власностi на землю i

право постiйного користування землею - Постанова ВР

України № 2201-Хii 13.03.92 р. // ВВР. - 1992. - № 25. -

Ст. 356.

Про компенсацiю грошових втрат сiльськогосподарським

товаровиробникам i банкам - Указ Президента №208/92 вiд

03.04.92р.

Про споживчу кооперацiю - Закон України № 2265-Хii

вiд 10.04.92 р. // ВВР. - 1992. - № ЗО. - Ст. 414.

Про оренду державного та комунального майна - Закон

України № 2269-ХП вiд 10.04.92 р. // ВВР. - 1992. - № ЗО. -

Ст. 416.

Про заходи щодо виконання Указу Президента України

"Про компенсацiю грошових втрат сiльськогосподарським

товаровиробникам i банкам" - Постанова КМ № 209 вiд

25.04.92 р. // Урядовий Курєр. - 1992. - № 19.

Вказiвки про порядок оцiнки шкоди вiд розкрадання, не-

достачi, знищення та псування матерiальних цiнностей, затв.

Постановою Головного управлiння цiнової полiтики Мiнiс-

терства економiки України № 16 вiд 30.04.92 р.

689

Про банкрутство - Закон України № 2343-Хii вiд

14.05.92 р. // ВВР. - 1992. - № 31. - Ст. 440.

Про застосування векселiв у господарському оборотi

України - Постанова ВР України № 2470-12 вщ 17.06.92 р. //

ВВР. - 1992. - № 35. - Ст. 516.

Про приватизацiю державного житлового фонду - Закон

ВР України № 2482-Хii вiд 19.06.92 р. // ВВР. - 1992. -

№ 36. - Ст. 524.

Про ветеринарну медицину - Закон України № 2488-12

вад 25.06.92 р. // ВВР. - 1992. -№36.- Ст. 531.

Про плату за землю - Закон України вiд 03.07.92 р. //

ВВР. - 1992. - № 38. - Ст. 560.

Про Державну профаму приватизацiї майна державних

пiдприємств - Постанова ВР України № 2545-ХП вiд

7.07.92 р. // ВВР. - 1992. -№38.- Ст. 567.

Про заставу - Закон України № 2651-12 вiд 2.10.92 р. //

ВВР. - 1992. - № 47. - Ст. 642.

Методичнi рекомендацiї по приватизацiї майна ко-

лективних сiльськогосподарських пiдприємств i Рекомендацiї

по реформуванню колгоспiв i радгоспiв - схвал. рiшенням

секцiї економiки НТР МСГП України вщ 3.10.92 р. // В кн.:

"Збiрник нормативних актiв по реформуванню власностi" за

ред. ВД Грєвцова. - К., 1993. - С. 211-255.

Про загальнi засади створення i функцiонування спецiаль-

них (вiльних) економiчних зон - Закон України № 2673-Хii

вщ 13.10.92 р. // ВВР. - 1992. -№50.- Ст. 676.

Про охорону працi - Закон України № 2694-Хii вiд

14.10.92 р. // ВВР. - 1992. - № 49. - Ст. 688.

Порядок обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи

.припинення дiяльностi пiдприємств, установ, органiзацiй i

й! <їбєктiв у разi порушення ними законодавства про охорону

навколишнього природного середовища - затв. Постановою

Верховної Ради України № 2751-Хii вiд 29.10.92 р. // ВВР. -

1992. - №46. - Ст. 637.

Про практику розгляду судами трудових спорiв - Поста-

нова Пленуму Верховного Суду України № 9 вiд 6.11.92 р.//

В кн.: "Цивiльний кодекс. Цивiльний процесуальний кодекс. Пос-

танови Пленуму Верховного Суду України в цивiльних справах"

за ред. ПiШевчук. - К., 1999. - С. 395.

23 В. Янчук

690

Про державну допомогу сiмям з дiтьми - Закон України

№ 2811-Хii вiд 21.11.92 р. // ВВР. - 1993. - № 5. - Ст. 21.

Про управлiння майном, що є у загальнодержавнiй влас-

ностi - Декрет КМ № 8-92 вiд 15.12.92 р.// ЗП. - 1993. -

№ 1-2. - Ст. 8.

Про приватизацiю земельних дiлянок - Декрет КМ № 15-

92 вiд 26.12.92 р. // ВВР. - 1993. - № 10. - Ст. 79.

Про судову практику в справах про вiдшкодування шкоди,

заподiяної пiдприємствам, установам i органiзацiям їх пра-

цiвниками - Постанова Пленуму Верховного Суду України

№ 14 вiд 29.12.92 р. // Бюл. законодавства i юридичної практи-

ки України. Постанови Пленуму Верховного Суду України в ци-

вiльних справах, ч. 2. - К., 1993. - С. 67.

Про впорядкування дiяльностi субєктiв пiдприємницької

дiяльностi, створених з участю державних пiдприємств -

Декрет КМ № 24-92 вiд 31.12.92 р. // ЗП. - 1993. - № 3. -

Ст. 37.

Про перелiк майнових комплексiв державних пiд-

приємств, органiзацiй, їх структурних пiдроздiлiв основного

виробництва, приватизацiя або передача в оренду яких не до-

пускається - Декрет КМ № 26-92 вiд 31.12.92 р. // ВВР.

1993. -№11.- Ст. 96.

1993 рiк:

Про єдиний митний тариф України - Декрет КМ № 4-93

вiд 11.01.93 р. // ВВР. - 1993. - № 12. - Ст. 107. i |

Про Державну мiжвiдомчу комiсiю у справах випробувань

i реєстрацiї засобiв захисту та регулювання росту рослин i

добрив - Постанова КМ № 155 вiд 17.02.93 р. // ЗП. - 1993. -

№6.- Ст. 103.

Про систему валютного регулювання i валютного контро-

лю - Декрет КМ № 15-93 вiд 19.02.93 р. // ВВР. - 1993. -

№17.- Ст.184.

Про управлiння майном, що є у загальнодержавнiй влас-

ностi, в будiвництвi та промисловостi будiвельних матерiалiв

Декрет КМ № 19-93 вiд 19.02.93 р. // ВВР. - 1993. - № 17.

Ст. 188.

Про тваринний свiт - Закон України № 3041-12 в

3.03.93 р. // ВВР. - 1993. - № 18. - Ст. 191.

691

Про обєднання державних пiдприємств транспорту i до-

рожнього господарства - Декрет КМ № 20-93 вiд

17.03.93 р. // ВВР. - 1993. - № 19. - Ст. 204.

Про довiрчi товариства - Декрет КМ № 23-93 вiд

17.03.93 р. // ВВР. - 1993. - № 19. - Ст. 207.

Про надання державних гарантiй щодо iноземних

кредитiв, якi надаються Українi вiдповiдно до мiжнародних

договорiв - Декрет КМ № 25-93 вiд 17.03.93 р. // ВВР. -

1993. -№19.- Ст. 209.

Про форму договору на право тимчасового користування

землею (в тому числi на умовах оренди) - Постанова КМ

№ 197 вiд 17.03.93 р. // ЗП. - 1993. - № 9. - Ст. 168.

Про Програму державної пiдтримки пiдприємництва в

Українi - Постанова КМ № 201 вад 17.03.93 р. // ЗП. - 1993. -

№ 9. - Ст. 171.

Про застосування контрактної форми трудового договору

з керiвником пiдприємства, що є у державнiй власностi -

Постанова КМ № 203 вiд 19.03.93 р. // ЗП. - 1993. - № 6. -

Ст. 121.

Положення про органiзацiю бухгалтерського облiку i

звiтностi в Українi, затв. Постановою КМ № 250 вiд

3.04.93 р. // ЗП. - 1993. - № 9. - Ст. 186.

Про державний нагляд за додержанням стандартiв, норм i

правил та вiдповiдальнiсть за їх порушення - Декрет КМ

№ 30-93 вiд 8.04.93 р. // ВВР. - 1993. - № 23. - Ст. 247.

Тимчасовий перелiк обєктiв, якi вiдносяться до

соцiальної сфери - затв. листом Мiнiстерства України у

справах будiвництва i архiтектури та Мiнiстерства фiнансiв

України №№ 11/38, 34-100 вiд 09.04.93 р.

Про ставки платежiв по державному обовязковому стра-

хуванню майна, врожаю сiльськогосподарських культур i

багаторiчних насаджень у радгоспах та iнших державних

сiльськогосподарських пiдприємствах на 1993 рiк - Постано-

ва КМ № 282 вад 19.04.93 р. // ЗП. - 1993. - № 9. - Ст. 191.

Про затвердження положень про обласнi управлiння вете-

ринарної медицини з державною ветеринарною iнспекцiєю,

Київське i Севастопольське мiськi управлiння державної

ветеринарної медицини, районнi пiдприємства (лiкарнi) дер-

жавної ветеринарної медицини - Постанова КМ № 285 вiд

19.04.93 р. // ЗП. - 1993. - № 10. - Ст. 194.

23

692_____________________________

Про охорону прав на сорти рослин - Закон України

№ 3116-12 вiд 21.04.93 р. // ВВР. - 1993. - №21. - Ст. 218.

Про аудиторську дiяльнiсть - Закон України № 3125-ХП

вiд 22.04.93 р. // ВВР. - 1993. - № 23. - Ст. 243.

Про забезпечення єдностi вимiрювання - Декрет КМ

№ 40-93 вiд 26.04.93 р. // ВВР. - 1993. - № 26. - Ст. 278.

Про мiсцевi податки i збори - Декрет КМ № 56-93 вiд

20.05.93 р. // ВВР. - 1993. -№30.- Ст. 336.

Про приватизацiю цiлiсних майнових комплексiв дер-

жавних пiдприємств та їх структурних пiдроздiлiв, зданих в

ореаду - Декрет КМ № 57-93 вiд 20.05.93 р. // ВВР. - 1993. -

№ ЗО. - Ст. 337.

Про заходи щодо полiпшення насiнництва сiльськогоспо-

дарських культур - Постанова КМ № 459 вiд 16.06.93 р. //

ЗП. - 1993. -№ 11. - Ст. 273.

Про науково-технiчну iнформацiю - Закон України

№ 3322-Хii вiд 25.06.93 р. // ВВР. - 1993. -№33.- Ст. 345,

Угода мiж Урядом України та Урядом Росiйської Феде-

рацiї про вiльну торгiвлю - Двостороння угода вiд 24.06.93 р.

Про норматив обiгу платiжних документiв в Українi -

Постанова ВР України вiд 25.06.93 р. // ВВР. - 1993. -№30.-

Ст. 334.

Про карантин рослин - Закон України № 3348-ХХП вiд

30.06.93 р. // ВВР. - 1993. - № 34. - Ст. 352.

Про дорожнiй рух - Закон України № 3353-ХП вiд

30.06.93 р. // ВВР. - 1993. - № 31. - Ст. 338.

Про колективнi договори та угоди - Закон України

№ 3356-ХП вiд 1.07.93 р. // ВВР. - 1993, - № 36. - Ст. 361.

Положення про порядок корпоратизацiї пiдприємств -

Постанова КМ № 508 вiд 5.07.93 р. // ЗП. - 1993. - № 11. -

Ст. 250.

Про типове положення про комiсiю з питань охорони

працi пiдприємства - Наказ Державного комiтету України по

нагляду за охороною працi № 72 вiд 3.08.93 р. "

Про типове положення про службу охорони працi - Наказ

Державного комiтету України по нагляду за охороною працi

№ 73 вiд 3.08.93 р.

Про затвердження типового статуту вiдкритого акцiонер-

ного товариства, створеного шляхом корпоратизацiї держав-

______________________,_________693

ного пiдприємства - Наказ Мiнiстерства економiки України,

Фонду державного майна України, Мiнiстерства юстицiї

України № 55/365/10/5 вiд 31.08.93 р.

Про створення Нацiональної ради з питань безпечної

життєдiяльностi населення - Постанова КМ № 733 вiд

15.09.93 р. // Урядовий курєр вiд 21.09.93р.

Про затвердження Положення про видачу Державним

комiтетом по нагляду за охороною працi власниковi

пiдприємства, установи, органiзацiї або уповноваженому ним

органу дозволу на початок роботи пiдприємства, установи,

органiзацiї - Постанова КМ № 831 вiд 6.10.93 р. // ЗП. -

1994. - № 2. - Ст. 49.

Про забезпечення формування державних продовольчих i

фуражних ресурсiв - Указ Президента України № 464/93 вiд

16.10.93 р. // Голос України вiд 22.10.93р.

Про державний контракт i державне замовлення на сiль-

ськогосподарську продукцiю, сировину i продовольство на

1994 рiк - Указ Президент України № 489/93 вiд 28.10.93 р. //

Голос України вiд 12.11.93р.

Про Статут Державної служби з карантину рослин

України - Постанова КМ № 892 вiд 28.10.93 р. // ЗП. - 1994. -

№3.- Ст. 64.

Про державний контракт i державне замовлення на сiль-

ськогосподарську продукцiю, сировину i продовольство на

1994 рiк - Постанова КМ № 929 вiд 12.11.93 р, // ЗП. - 1994. -

№ 4. - Ст. 76,

Про реєстр сортiв рослин України - Постанова КМ

№ 935 вiд 22.11.93 р. // ЗП. - 1994. - № 4. - Ст. 78.

Про Антимонопольний комiтет України - Закон України

№ 3659-Хii вiд 26.11.93 р. // ВВР. - 1993. - № 50. - Ст. 472.

Про порядок оплати робiт, що виконуються проектно-роз-

вiдувальними станцiями хiмiзацiї сiльського господарства -

Наказ Мiнiстерства сiльського господарства i продовольства

України № 321 вiд ЗО. 11.93 р.

Агрохiмiчний паспорт поля, земельної дiлянки - затв. На-

казом Мiнiстерства сiльського господарства i продовольства

України № 321 вiд.30.11.93 р.

Про насiння - Закон України № 3690-ХП вiд, 15.12.93 р. //

ВВР. - 1994. - № 2. - Ст. 5. Ж"

694

Про племiнне тваринництво - Закон України № 3691-XII

вiд 15.12.93 р. // ВВР. - 1994. - № 2. - Ст. 7.

Про пожежну безпеку - Закон України № 3745-Хii вад

17.12.93 р. // ВВР. - 1994. - № 5. - Ст. 21.

Про порядок опрацювання i затвердження власником нор-

мативних актiв про охорону працi, що дiють на пiдприєм-

ствi - Наказ Державного комiтету України по нагляду за охо-

роною працi № 132 вiд 21.12.93 р.

Про фiзичну культуру i спорт - Закон України № 3808-

XII вiд 24.12.93 р. // ВВР. - 1994. - № 14. - Ст. 80.

Про типове положення про роботу уповноважених тру-

дових колективiв з питань охорони працi - Наказ Державно-

го комiтету України по нагляду за охороною працi № 135 вад

28.12.93р.

1994 рiк:

Про невiдкладнi заходи щодо пiдготовки i проведення вес-

няних польових робiт, догляду за посiвами та збирання уро-

жаю сiльськогосподарських культур у 1994 роцi - Указ

Президента України № 3/94 вiд 03.01.94 р. // Голос України вiд

12.01.94р.

Положення про порядок реалiзацiї на зовнiшньому ринку

сiльськогосподарської продукцiї, затв. Наказом МСГП,

Мiнекономiки, МЗЕЗ, Держмиткому № 37-19-1-12/314 вщ

18.01.94 р. // Бизнес вiд 8.02.94р., №5.

Лiсовий кодекс - Закон України № 3852-Хii вiд

21.01.94 р. // ВВР. - 1994. - № 17.

Про введення в дiю Лiсового кодексу України - Постано-

ва ВР України № 3853-Хii вiд 21.01.94 р. // ВВР. - 1994. -

№ 17. - Ст. 100.

Механiзм формування державних ресурсiв сiльськогоспо-

дарської продукцiї i сировини у 1994 роцi - затв. Наказом

МСГП № 28 вiд 27.01.94 р.

Про виконання Указiв Президента i Постанов Уряду i

питань формування державних ресурсiв i матерiально-

технiчного забезпечення АПК в 1994 роцi - Постанова ко-

легiї Мiнсiльгосппроду № 4 вiд 11.02.94 р.

695

Угода на постачання матерiально-технiчних ресурсiв

(примiрна форма) - додаток до форм контрактiв, затв. Нака-

зом Колегiї Мiнсiльгосппроду вiд 11.02.94 р.

" Про забезпечення санiтарного та епiдемiчного благополуч-

чя населення - Закон України № 4004-Хii вiд 24.02.94 р. //

ВВР. - 1994. - № 27. - Ст. 218.

Про порядок опрацювання, прийняття, перегляду та ска-

сування державних мiжгалузевих i галузевих нормативних

актiв про охорону працi - Постанова КМ № 135 вiд

02.03.94 р.

Положення про опрацювання, прийняття, перегляд та

скасування державних мiжгалузевих i галузевих нормативних

актiв про охорону працi - затв. Наказом держнаглядохорон-

працi № 19 вiд 16.03.94 р.

Положення про порядок укладання контрактiв при

прийняттi (найманнi) на роботу працiвникiв, затв. Постано-

вою КМ № 170 вiд 19.03.94 р. // ЗП. - 1994. - № 7. -

Ст. 172.

Про ставки платежiв по державному обовязковому стра-

хуванню сiльськогосподарських культур i багаторiчних насад-

жень у радгоспах та iнших державних сiльськогосподарських

пiдприємствах - Постанова КМ № 234 вiд 14.04.94 р. // Уря-

довий курєр. - 1994. - № 71.

Про порядок здiйснення розрахункiв в iноземнiй валютi -

Закон України № 185/94-ВР вiд 23.04.94 р. // ВВР, - 1994. -

№40. - Ст.364.

Про затвердження Положення про державну реєстрацiю

субєктiв пiдприємницької дiяльностi та про реєстрацiйний

збiр за державну реєстрацiю субєктiв пiдприємницької

дiяльностi - Постанова КМ № 276 вiд 29.04.94 р. // ЗП. -

1994. - № 8. - Ст. 210.

Про зустрiчний продажу продуктiв переробки за

реалiзовану у державнi ресурси сiльськогосподарську

Продукцiю i сировину в 1994 роцi - Постанова КМ № 303 вiд

12.05.94 р. // ЗП. - 1994. - № 9. - Ст. 219.

Про цiноутворення на сiльськогосподарську продукцiю i

сировину - Постанова КМ № 496 вiд 21.07.94 р.

Кодекс України про надра - Закон України № 132/94-ВР

вiд 27.07.94 р. // ВВР. - 1994. - № 36. - Ст. 341.

Про випуск в обiг векселiв для покриття взаємної заборго-

ваностi субєктiв пiдприємницької дiяльностi України - Указ

Президента України № 530/94 вiд 14.09.94 р. // Урядовий

курєр вiд 20.09.94р.

Про порядок здiйснення розрахункiв в iноземнiй валютi --

Закон України № 185/94-ВР вiд 23.09.94 р. // ВВР. - 1994. -

№ 40. - Ст. 364.

Про заходи щодо впорядкування розрахункiв за догово-

рами, що укладають субєкти пiдприємницької дiяльностi

України - Указ Президента № 566/94 вiд 04.10.94 р. // Уря-

довий курєр вiд 06.10.94 р.

Про облiк окремих видiв зовнiшньоекономiчних договорiв

(контрактiв) в Українi - Указ Президента України № 569/94

вiд 7.11.94 р. // Голос України вiд 16.11.94р.

Про невiдкладнi заходи щодо прискорення земельної

реформи у сферi сiльськогосподарського виробництва - Указ

Президента України № 666/94 вiд 10.11.94 р. // Збiрник Указiв

Президента України, - 1994. - №4.

Про асоцiацiю товарної нумерацiї України (¦АН -

Україна) - Постанова КМ № 821 вiд 12.12.94 р. // Бизнес вiд

20.12.94р.

Про порядок опрацювання i затвердження власником нор-

мативних актiв про охорону працi, що дiють на пiдприєм-

ствi - Наказ Держнаглядохоронпрацi № 132 вiд 21.12.94 р.

Про оподаткування прибутку пiдприємств - Закон Украї-

ни № 334/94-ВР вiд 24.12.94 р. // ВВР. - 1995. - № 4. -

Ст. 28.

1995 рiк:

Про державний контракт на сiльськогосподарську

продукцiю на 1995 рiк - Указ Президента України № 51/95

вiд 16.01.95 р. // Урядовий курєр вiд 21.01.95р.

Про державний контракт на 1995 рiк - Указ Президента

України № 62/95 вiд 18.01.95 р. // Урядовий курєр вiд

21.01.95р.

Про заходи щодо реформування аграрних вiдносин -

Указ Президента України № 63/95 вiд 18.01.95 р. // Урядовий

курєр вiд 21.01.95 р.

Про регулювання бартерних (товарообмiнних) операцiй в

галузi зовнiшньоекономiчної дiяльностi - Указ Президента

України № 84/95 вiд 27.01.95 р. // Урядовий курєр вiд 2.02.95р.

Про бiблiотеки i бiблiотечну справу - Закон України

№ 32/95-ВР вiд 27.01.95 р. // ВВР. - 1995. - Мз 7. - Ст. 45.

iнструкцiя про порядок ведення касових операцiй в наро-

дному господарствi України - Постанова НБУ № 21 вш

2.02.95р.

Порядок обчислення середньої заробiтної плати - затв.

Постановою КМ № 100 вiд 08.02.95 р. // ЗП. - 1995. - № 4. -

Ст. 111.

Про заходи щодо вдосконалення конюнктурно-цiнової

полiтики у сферi зовнiшньоекономiчної дiяльностi - Поста-

нова КМ № 124/96 вiд 10.02.96 р. // Урядовий курєр вiд

13.02.96р.

Про пестициди i агрохiмiкати - Закон України № 86/95-

ВР вад 2.03.95 р. // ВВР. - 1995. -№14.- Ст. 91.

Про затвердження тимчасового порядку проведення робiт

по видачi державних актiв колективним сiльськогосподар-

ським пiдприємствам, сiльськогосподарським кооперативам,

сiльськогосподарським акцiонерним товариствам, у тому чис-

лi створеним на базi радгоспiв та iнших сiльськогоспо-

дарських пiдприємств, на право колективної власностi на

землю - Наказ Державного комiтету України по земельних

ресурсах № 18 вiд 15.03.95 р.

Про заходи щодо нормалiзацiї платiжної дисциплiни в на-

родному господарствi України - Указ Президента № 227/95

вщ 16.03.95 р. // Урядовий Курєр вiд 18.03.95р.

Про Методику грошової оцiнки земель сiльськогосподар-

ського призначення та населених пунктiв - Постанова КМ

№ 213 вiд 23.03.95 р. // ЗП. - 1995. - № 6. - Ст. 151.

Про оплату працi - Закон України № Ю8/95-ВР взд

24.03.95 р. // ВВР. - 1995. - № 17. - Ст. 121.

Про додатковi заходи щодо пiдтримки розвитку особистих

пiдсобних господарств громадян i селянських (фермерських)

господарств - Постанова КМ МЇ 381 вiд 31.05.95 р. // Уря-

довий курєр вiд 08.06.95р.

Про затвердження порядку органiзацiї державного нагляду

за охороною працi в системi Держнаглядохоронпрацi - Наказ

698______________________________

Державного комiтету України по нагляду за охороною пращ

№ 82 вiд 31,05.95 р.

Водний Кодекс України - Закон України № 213/95-ВР

вiд 6.06.95 р. // ВВР. - 1995. -№24.- Ст. 189.

Про типовi платiжнi умови зовнiшньоекономiчних догово-

рiв (контрактiв) i типовi форми захисних застережень до

зовнiшньоекономiчних договорiв (контрактiв), якi передбача-

ють розрахунки в iноземнiй валютi - Постанова КМ України

та Нацiонального банку України № 44 вiд 21,06.95 р. // ЗП. -

1995. - № 9. - Ст. 243.

Про затвердження Методики оцiнки вартостi основних

фондiв, придбаних (введених у дiю) за рахунок бюджетних

коштiв у радгоспах та iнших державних сiльськогосподар-

ських пiдприємствах, органiзованих на базi колгоспiв та за-

снованих ними мiжгосподарських сiльськогосподарських

пiдприємств без викупу державою їх майна - Постанова КМ

№ 447 вiд 21.06.95 р.

Про затвердження Правил застосування Закону України

"Про оподаткування прибутку пiдприємств" - Постанова ВР

України № 247/95-ВР вiд 27.06.95 р. // ВВР. - 1995. - № 26. -

Ст. 197.

Про Типову форму контракту з керiвником пiдприємства,

що є у загальнодержавнiй власностi - Постанова КМ № 597

вiд 2.08.95 р. // ЗП. - 1995. -№11.- Ст. 264.

Про порядок паювання земель, переданих у колективну

власнiсть сiльськогосподарським пiдприємствам i органiза-

цiям - Указ Президента України № 720/95 вiд 8.08.95 р. //

Урядовий курєр вiд 12.08.95 р.

Про забезпечення господарств агропромислового комп-

лексу кормозбиральною технiкою - Постанова КМ № 668

вiд 23.08.95 р.

Про Загальне положення про юридичну службу мiнiстер-

ства, iншого центрального органу державної виконавчої

влади, державного пiдприємства, установи, органiзацiї -

Постанова КМ № 690 вiд 27.08.95 р. // ЗП. - 1996. - № 1. -

Ст. 20.

Про операцiї з давальницькою сировиною у зовнiшньо-

економiчних вiдносинах - Закон України вiд 15.09.95 р. //

ВВР. - 1995. -№32.- Ст. 225.

_________________________________699

Про затвердження Порядку одержання допуску (посвiд-

чення) на право роботи, повязаної з транспортуванням,

зберiганням, застосуванням та торгiвлею пестицидами i агро-

хiмiкатами - Постанова КМ № 746 вiд 18.09.95 р. // ЗП. -

1996. - № 2. - Ст. 38.

Про затвердження положення про форму зовнiшньоеко-

номiчних договорiв (контрактiв) - Наказ Мiнiстерства зов-

нiшнiх економiчних звязкiв i торгiвлi України № 75 вiд

5.10.95 р.

Порядок приймання, зберiгання, переробки i розрахункiв

за молочну сировину на давальницьких умовах - затв. Нака-

зом Мiнiстерства сiльського господарства i продовольства

України № 269 вiд 10.10.95 р.

Про затвердження Положення про порядок передачi в ко-

мунальну власнiсть загальнодержавного житлового фонду, що

перебував у повному господарському вiданнi або в опе-

ративному управлiннi пiдприємств, установ та органiзацiй -

Постанова КМ № 891 вiд 6.11.95 р. // ЗП. - 1996. - № 3. -

Ст. 92.

Про вiдпустки - Закон України № 504/96-ВР вщ

15.11.96 р. // ВВР. - 1997. - № 2. - Ст. 4.

Про прискорення органiзацiї бiржового сiльськогосподар-

ського ринку - Постанова № 916 вiд 17.11.95 р. // Урядовий

курєр вiд 9.01.96р.

Про державне регулювання виробництва i торгiвлi спир-

том етиловим, коньячним i плодовим, алкогольними напоя-

ми та тютюновими виробами - Закон України № 481/95-ВР

вiд 19.12.95 р. // ВВР. - 1995. -№46.- Ст. 345.

Про поставки продукцiї для державних потреб - Закон

України № 493/95 вiд 22.12.95 р. // ВВР. - 1996. - № 3.-

Ст. 9.

Про забезпечення господарств агропромислового комп-

лексу кормо- i бурякозбиральною технiкою - Постанова КМ

№ 1034 вiд 22.12.95 р.

Про судову практику у справах за позовами про захист

права приватної власностi - Постанова Пленуму Верховного

Суду України № 20 вiд 22.12.95 р.// В кн.: "Цивiльний кодекс.

Цивiльний процесуальний кодекс. Постанови Пленуму Верховно-

го Суду України в цивiльних справах" за ред. П, i. Шевчук. - К;

1999. - С. 438.

Про звiльнення натуральної оплати сiльськогосподарських

пiдприємств вiд оподаткування прибутковим податком -

Постанова КМ № 1059 вiд 28.12.95 р. // Урядовий курєр вiд

04.01.96р.

Тимчасовi правила проведення бiржових торгiв на

Українськiй Аграрнiй Бiржi (1995 р.)

1996 рiк:

Про забезпечення пiдготовки машинно-тракторного парку

до польових робiт у 1996 роцi - Постанова КМ № 16 вiд

9.01.96р. // Урядовий курєр вiд 11.01.96р.

Про забезпечення технiкою i обладнанням сiльськогоспо-

дарських товаровиробникiв у 1996 роцi - Постанова КМ

№ 40 вiд 10.01.96 р. // ЗП. - 1996. - № 5. - Ст. 165.

Про затвердження Типового положення про iнспекцiю

державного технiчного нагляду обласної, Київської та Севас-

топольської мiської державної адмiнiстрацiї - Постанова КМ

№ 59 вiд 12.01.96 р. // ЗП. - 1996. - № 5. - Ст. 170.

Про затвердження Типового положення про iнспекцiю за-

готiвель i якостi сiльськогосподарської продукцiї обласної,

Київської та Севастопольської мiської державної адмiнiстра-

цiї - Постанова КМ № 63 вiд 12.01.96 р. // ЗП. - 1996. -

На5. - Ст. 172.

Про впорядкування експорту живої худоби - Постанова

КМ № 71 вiд 15.01.96 р. // ЗП. - 1996. - № 5. - Ст. 176.

Про затвердження Порядку -визначення розмiру збиткiв

вiд розкрадання, нестачi, знищення (псування) матерiальних

цiнностей - Постанова КМ № 116 вiд 22.01.96 р. // ЗП. -

1996. -№6. - Ст.192.

Про задоволення державних i регiональних потреб у сiль-

ськогосподарськiй продукцiї на 1996 рiк - Указ Президента

України № 62/96 вiд 18.01.96 р. // Урядовий курєр вiд

23.01.96р.

Порядок визначення розмiру збиткiв вiд розкрадання, не-

стачi, знищення (псування) матерiальних цiнностей, затв.

Постановою КМ № 116 вiд 22.01.96 р. // ЗП. - 1996. - № 6. -

Ст. 192.

Про заходи щодо вдосконалення конюнктурно-цiнової

полiтики у сферi зовнiшньоекономiчної дiяльностi - Указ

Президента № 124/6 вiд 10.02.96 р. // Урядовий курєр вiд

13.02.96р.

Про державний нагляд i державний контроль за додержан-

ням законодавства про пестициди i агрохiмiкати - Постанова

КМ № 226 вiд 19.02.96 р. // ЗП. - 1996. - № 7. - Ст. 224.

Про порядок формування та розмiщення державних за-

мовлень на поставку продукцiї для державних потреб i кон-

троль за їх виконанням - Постанова КМ № 266 вiд

29.02.96 р. // ЗП. - 1996. - № 8. - Ст. 239.

Про затвердження Порядку проведення державних випро-

бувань, державної реєстрацiї i перереєстрацiї, видання пере-

лiкiв пестицидiв i афохiмiкатiв, дозволених до використання

в Українi - Постанова КМ № 296 вщ 4.03.96 р. // ЗП. - 1996. -

№ 8. - Ст. 254.

Про страхування -- Закон України вiд 7.03.96 р. // ВВР. -

1996. - № 18. - Ст. 78.

Про задоволення державних потреб у сiльськогоспо-

дарськiй продукцiї на 1996 рiк - Постанова КМ № 323 вiд

12.03.96 р. // Урядовий курєр вiд 28.03.96р.

Про Закон України "Про поставки продукцiї для дер-

жавних потреб" - лист ВАС № 01-8/110 вiд 12.03.96 р.

Правила торгiвлi на ринках, затв. Наказом МЗЕЗiТ

України № 157 вiд 12.03.96 р. // Галицькi контракти. - 1996. -

№ 21. - С. 50-54; Бизнес вiд 2.04.96р.

Про затвердження типового положення про мiжрегiо-

нальний та районний агроторговий дiм - затв. Наказом Мiн-

сiльгосппроду України та Української академiї аграрних наук

№ 85/17 вiд 18.03.96 р.// Бизнес вiд 22.04.96р.

Про режим iноземного iнвестування - Закон України

№ 93/96-ВР вiд 19.03.96 р. // ВВР. - 1996. -№19.- Ст. 80.

Про патентування деяких видiв пiдприємницької дiяль-

ностi - Закон України № 98/96-ВР вiд 23.03.96 р. // ВВР. -

1996. - № 20. - Ст. 82.

Про заходи щодо полiпшення стану агропромислового

комплексу України - розпорядження Президента України

№ 75/96-рп вiд 28.03.96 Р. // Урядовий курєр вiд 2.04.96р.

702_________________________________

Про затвердження порядку визначення середньозважених

цiн на зерно по наслiдках бiржових торгiв в Українi за спо-

товими контрактами - Наказ Мiнiстерства фiнансiв України,

Мiнiстерства сiльського господарства i продовольства

України № 54/98 вiд 29.03.96 р.

Про Концепцiю державної полiтики розвитку малого пiд-

приємництва - Постанова КМ № 404 вiд 3.04.96 р. // ЗП. -

1996. -№10.- Ст. 287.

Про затвердження типових правил бiржової торгiвлi

сiльськогосподарською продукцiєю - Наказ Мiнiстерства

сiльського господарства i продовольства України, Мiнiс-

терства економiки України, Мiнiстерства фiнансiв України №

103/44/62 вад 3.04.96 р. // Бизнес вад 22 .04.96 р.

Про Державну комiсiю з питань органiзацiї бiржового

сiльськогосподарського ринку - Постанова КМ № 425 вiд

11.04.96р.

Типове положення з планування, облiку i калькуляцiї

собiвартостi продукцiї (робiт, послуг) сiльськогосподарських

пiдприємств, затв. Постановою КМ № 452 вад 23.04.96 р. //

ЗП. - 1996. - № 11. - Ст. 319.

Про перелiк сiльськогосподарських товаровиробникiв -

лист Мiнсiльгосппроду України № 37-21-1-15/3410 вiд

24.04.96 р. // Бизнес вiд 4.06.96р.

Про вивiзне (експортне) мито на живу худобу та шкiряну

сировину - Закон України № 180/96-ВР вiд 07.05.96 р. //

ВВР. - 1996. -№28.- Ст. 133.

Про затвердження Положення про Державний комiтет

України по земельних ресурсах - Указ Президента України

№ 340/96 вад 13.05.96 р.

Про Положення про Державний комiтет України по стан-

дартизацiї, метрологiї та сертифiкацiї - Указ Президента

№ 375/96 вiд 24.05.96 р.

Конституцiя України - Закон України вiд 28.06.96 р. //

Голос України вiд 13.07.96 р.

Про особливостi приватизацiї майна в агропромисловому

комплексi - Закон України № 290/96-ВР вiд 10.07.96 р. //

ВВР. - 1996. -№41.- Ст. 188.

Перелiк державних пiдприємств та органiзацiй агропро-

мислового комплексу, приватизацiя майна яких здiйснюється

________________________________703

погодженням з Кабiнетом Мiнiстрiв України - затв. Пос-

тановою ВР "Про порядок введення в дiю Закону України

"Про особливостi приватизацiї майна в агропромисловому

комплексi" № 291/96-ВР вiд 10.07.96 р. // ВВР. - 1996. -

№ 41. - Ст. 189.

Про прискорення приватизацiї майна в агропромисловому

комплексi та спрощення процедури й проведення - Поста-

нова КМ № 755 вад 19.07.96 р. // Урядовий Курєр вiд

01.08.96р.

Про затвердження порядку надання i повернення бюджет-

ної позички за поставлену технiку i обладнання сiльськогос-

подарським товаровиробникам - Наказ Мiнiстерства сiль-

ського господарства i продовольства України, Мiнiстерства

фiнансiв України, Мiнiстерства економiки України, Мiнiс-

терства машинобудування, вiйськово-промислового комп-

лексу i конверсiї України № 227/150/99/231 вад 22.07.96 р.

Про затвердження Правил користування електричною

енергiєю - затв. Постановою Нацiональної комiсiї з питань

регулювання електроенергетики № 28 вiд 31.07.96 р.

Про безготiвковi розрахунки в господарському оборотi

України - iнструкцiя затв. Постановою НБУ № 204 вiд

2.08.96 р.

Про хiд заготiвлi зерна до державних та регiональних

ресурсiв - Постанова КМ № 920 вiд 6.08.96 р.

Про затвердження типових положень про мiсцевi державнi

органи земельних ресурсiв - Постанова КМ № 930 вад

7.08.96 р. // ЗП. - 1996. -№16.- Ст. 441.

Про поетапну передачу у комунальну власнiсть обєктiв

соцiальної сфери, житлового фонду сiльськогосподарських,

переробних та обслуговуючих пiдприємств, установ i

органiзацiй агропромислового комплексу, заснованих на

колективнiй та iнших формах недержавної власностi -

Постанова КМ № 1060 вад 5.09.96 р. // Урядовий курєр вiд

19.09.96р.

Про затвердження Порядку перетворення у процесi прива-

тизацiї державних, орендних пiдприємств i пiдприємств iз

змiшаною формою власностi у вiдкритi акцiонернi товарист-

ва - Постанова КМ № 1099 вiд 11.09.96 р, // Урядовий курєр

вiд 19.09.96р.

704__________". .."...

-----------------------------------------------------------------------------__________ -

Про скасування положень про особливостi приватизацiї

майна в агропромисловому комплексi, що перебуває у

загальнодержавнiй власностi - Наказ Мiнiстерства сiльсько-

го господарства i продовольства України, Державного комiте- ,

ту України по харчовiй промисловостi, Фонду державного

майна України, Мiнiстерства економiки України, Мiнiстер-

ства юстицiї України № 302/73/1126/129/37/5 вiд 24.09.96 р.

Про затвердження порядку забезпечення сiльськогоспо-

дарських товаровиробникiв нафтопродуктами в рахунок

фiнансування заготiвлi сiльськогосподарської продукцiї за

державним замовленням 1996 року та проведення за них

розрахункiв шляхом поставки зерна до державних ресурсiв -

Наказ Мiнiстерства сiльського господарства i продовольства

України, Мiнiстерства фiнансiв України, Мiнiстерства

економiки України № 301/202/130 вiд 24.09.96 р.

Про затвердження Статуту Державної акцiонерної ком-

панiї "Хлiб України" - Постанова КМ № 1375 вiд 12.11.96 р.

Про вiдповiдальнiсть за несвоєчасне виконання грошових

зобовязань - Закон України № 543/96-ВР вiд 22.11.96 р. //

ВВР. - 1997. - № 5. - Ст. 28.

1997 рiк:

Про доповнення до "Тимчасового перелiку обєктiв, якi

вiдносяться до соцiальної сфери - Лист Держкоммiстобу-

дування, Мiнфiну, Мiнекономiкиу, МЗЕЗторгу, ДПАУ

№ 9/4-4; 11-303/8-4983/5; 41-37/13; 08-28/11; 16-1321/11-405

вiд 10.01.97р.

Про порядок експорту живої худоби сiльськогосподар-

ськими товаровиробниками - юридичними особами без

сплати вивiзного (експортного) мита - Постанова КМ № 182

вiд 21.02.97 р. // Офiцiйний вiсник України.- 1997. - № 8-2.

Про податок на додану вартiсть - Закон України № 168/97-\

ВР вiд 3.04.97 р. // ВВР. - 1997. - № 21. - Ст. 156. ...:

Про затвердження Правил користування мiсцевим теле-

фонним звязком - Постанова КМ № 385 вiд 22.04.97 р. //

Офiцiйний вiсник України. -1997. -№17. ;

Про Державну програму приватизацiї на 1997 рiк - Указ

Президента України № 385/97 вiд 5.05.97 р. // Офiцiйний

вiсник України. - 1997. -№ 22.

_________________________________705

Про мiсцеве самоврядування в Українi - Закон України

№ 280/97-ВР вiд 21.05.97 р.// ВВР. - 1997. - № 24. - Ст. 170.

Про регулювання ринку цукру - Постанова КМ № 490 вiд

24.05.97 р. // Офiцiйний вiсник України. - 1997. - № 21.

Про Методику грошової оцiнки земель несiльськогоспо-

дарського призначення (крiм земель населених пунктiв) -

Постанова КМ № 525 вiд 30.05.97 р. // Офiцiйний вiсник

України. - 1997. - № 23.

Про сiльськогосподарську кооперацiю - Закон України

№ 469/97-ВР вiд 17.06.97 р. // ВВР. - 1997. - N5 39. - Ст. 261.

Про формування Фонду для здiйснення заходiв щодо

лiквiдацiї наслiдкiв Чорнобильської катастрофи та соцiаль-

ного захисту населення - Закон України № 386/97-ВР вiд

20.06.97 р. // ВВР. - 1997. - № 36. - Ст. 229.

Про збiр на обовязкове державне пенсiйне страхування -

Закон України № 400/97-ВР вiд 26.06.97 р. // ВВР. - 1997. -

№ 37. - Ст. 237.

Про збiр на обовязкове соцiальне страхування - Закон

України № 402/97-ВР вiд 26.06.97 р. // ВВР. - 1997. - № 37. -

Ст. 238.

Про державне регулювання iмпорту сiльськогосподарської

продукцiї - Закон України № 468/97-ВР вiд 17.07.97 р. //

ВВР. - 1997. -№44.- Ст. 281.

Про Концепцiю розвитку бiржового ринку сiльськогоспо-

дарської продукцiї - Постанова КМ № 848 вiд 05.08.97 р.

Про Основнi напрями соцiальної полiтики на 1997-2000

роки - Указ Президента України № 1166/97 вiд 18.10.97 р. //

Урядовий курєр вiд ЗО. 10.97р.

Протокол до Угоди мiж Урядом України та Урядом

Росiйської Федерацiї про вiльну торгiвлю вiд 24 червня

1993 р. - Протокол Вiд 14.11.97 р. до Угоди мiж Урядом

України та Урядом Росiйської Федерацiї про вiльну торгiвлю

вiд 24 червня 1993 р.

Про Положення про Мiнiстерство агропромислового ком-

плексу України - Указ Президента України № 1282/97 вiд

15.11.97 р. // Офiцiйний вiсник України. - 1997. - № 47.

Питання Державного департаменту ветеринарної медици-

ни- Постанова КМ України № 1277 вiд 17.11.97 р. // Офi-

цiйний вiсник України. - 1997. - № 47.

706__________________________________

Про затвердження Спискiв виробництв, робiт, цехiв,

професiй i посад, зайнятiсть працiвникiв в яких дає право на

щорiчнi додатковi вiдпустки за роботу iз шкiдливими i

важкими умовами працi та за особливий характер працi -

Постанова КМ України № 1290 вiд 17.11.97 р. // Офiцiйний

вiсник України. - 1997. - № 48.

Положення про порядок приватизацiї майна радгоспiв та

iнших державних сiльськогосподарських пiдприємств, а

також заснованих на їх базi орендних пiдприємств - затв. на-

казом Фонда державного майна України № 1398 вiд 8.12.97 р. //

Офiцiйний вiсник України. - 1998. - № 5.

Про лiзинг - Закон України № 723/97-ВР вiд 16.12.97 р.//

ВВР. - 1998. -№16.- Ст. 68.

Про затвердження Порядку формування обсягiв сiльсько-

господарської продукцiї i продовольства для державних по-

треб та Їх реалiзацiї з державних ресурсiв через бiржовий то-

варний ринок - Постанова КМ № 1417 вiд 19.12.97 р. //

Офiцiйний вiсник України. - 1997. - № 52.

Про затвердження положень про структурнi пiдроздiли

центрального апарату МiнАПК України - Наказ МiнАПК

№ 115 вiд 19.12.97р.

Про якiсть та безпеку харчових продуктiв i продовольчої

сировини - Закон України № 771/97-ВР вiд 23.12.97 р. //

ВВР. - 1998. -№19.- Ст. 98.

Протокол мiж Урядом України i Урядом Росiйської Феде-

рацiї про механiзм поставок українського цукру бiлого, що

ввозитиметься у 1998 роцi на територiю Росiйської Федерацiї

без обкладення митом - Протокол вiд 26.12.97 р. до Угоди

мiж Урядом України та Урядом Росiйської Федерацiї про

вiльну торгiвлю вiд 24.06.93 р.

1998 рiк:

Про запровадження в порядку експерименту єдиного

(фiксованого) податку для сiльськогосподарських това-

ровиробникiв - Закон України № 25/98-ВР вiд 15.01.98 р. //

ВВР. - 1998. - № 25. - Ст. 147.

Про Державну програму приватизацiї на 1998 рiк - Указ

Президента України № 40/98 вiд 21.01.98 р. // Офiцiйний

вiсник України. - 1998. - № 3..\.

707

ї!< Про Положення про Комiтет з питань садiвництва, вино-

градарства та виноробної промисловостi України - Указ

Президента України № 73/98 вiд 3.02.98 р. // Офiцiйний вiсник

України. - 1998. - № 5.

Про усунення обмежень, що стримують розвиток пiд-

приємницької дiяльностi - Указ Президента № 79/98 вiї

03.02.98 р. // Офiцiйний Вiсник України. - 1998. - № 5.

Про Державну програму приватизацiї - Закон України

№ 124/98-ВР вiд 12.02.98 р. //ВВР.- 1998. - №33. - Ст. 222.

Про порядок вирiшення колективних трудових спорiв

(конфлiктiв) - Закон ВР України № 137/98-ВР вiд

3.03.98 р. // ВВР. - 1998. - № 34. - Ст. 227.

Про лiцензування експорту цукру бiлого, що постав-

лятиметься до Росiйської Федерацiї у 1998 роцi без обкладен-

ня ввiзним митом - Постанова КМ № 443 вiд 06.04.98 р. //

Офiцiйний вiсник України. - 1998. - № 14.

Про Основнi напрями розвитку агропромислового ком-

плексу України - Указ Президента України № 389/98 вiд

29.04.98 р. // Урядовий курєр вiд 05.05.98р.

Про порядок державної реєстрацiї субєктiв пiдприєм-

ницької дiяльностi - Постанова КМ України № 740 вiд

25.05.98 р. // Урядовий курєр вiд 02.06.98р.

Про оренду землi - Закон України № 161-XIV вiд

06.10.98 р. // ВВР. - 1998. - № 46-47. - Ст. 280.

Про затвердження Типового положення про управлiння

агропромислового комплексу .обласної, Севастопольської

мiської державної адмiнiстрацiї та Типового положення про

управлiння агропромислового комплексу районної державної

адмiнiстрацiї - Постанова КМ України № № 1745 вiд

4.11.98 р. // Офiцiйний вiсник України. - 1998. - № 44.

Про спецiальну економiчну зону "Закарпаття" - Указ

Президента вiд 9.12.98 р. // Офiцiйний вiсник України. - 1998. -

№ 49.

Про фiксований сiльськогосподарський податок - Закон

України № 320-ХiУ вiд 17.12.98 р.// ВВР. - 1999. - № 5-6. -

Ст.39.

Про затвердження iнструкцiї про вiдкриття банками

рахункiв у нацiональнiй та iноземнiй валютi - Постанова

708

Правлiння НБУ № 527 вiд 18.12.98 р. // Офiцiйний вiсник

України. - 1999. - № 1.

Про спецiальний режим iнвестицiйної дiяльностi на

територiях прiоритетного розвитку в Луганськiй областi ->

Указ президента № 1359/98 вiд 18.12.98 р. // Офiцiйний вiсник

України. - 1998. -№51.

Про захист нацiонального товаровиробника вiд демпiн-

гового iмпорту - Закон України № 330-ХiУ вiд 22.12.98 р. //

Офiцiйний Вiсник України. - 1999. - № 36.

Про захист нацiонального товаровиробника вiд субсидова-

ного iмпорту - Закон України № 331-XIV вiд 22.12.98 р. //

Офiцiйний Вiсник України. - 1997. - № 7.

Про застосування спецiальних заходiв щодо iмпорту в

Україну - Закон України № 332-ХГУ вiд 22.12.98 р. //

Офiцiйний Вiсник України. - 1999. - № 7.

Про спецiальнi економiчнi зони та спецiальний режим

iнвестицiйної дiяльностi в Донецькiй областi - Закон

України № 356-ХiУ вiд 24.12.98 р. // ВВР. - 1999. - № 7. -

Ст. 50.

Про спецiальний режим iнвестицiйної дiяльностi у Закар-

патськiй областi - Закон України № 357-ХГУ вiд 24.12.98 р.//

ВВР. - 1999. - № 7. - Ст. 51.

Про Державну програму приватизацiї на 1999 рiк - Указ

Президента України №1405/98 вiд 30.12.98 р. // Офiцiйний

вiсник України. - 1999. - № 1.

1999 рiк:

Про розмiри та порядок зарахування плати за видачу та

переоформлення лiцензiй на провадження певних видiв

пiдприємницької дiяльностi - Постанова КМ України № 6

вiд 4.01.99 р. // Офiцiйний вiсник України. - 1999. - № 1.

Про Державну програму приватизацiї на 1999 рiк - Указ

Президента України № 209/99 вiд 24.02.99 р. // Офiцiйний

вiсник України. - 1999. - № 8.

Про сприяння зовнiшньоекономiчнiй дiяльностi - Поста-

нова КМ № 593 вiд 14.04.99 р. // Офiцiйний Вiсник України. -

1999. - № 15.

Про затвердження Положення про порядок справляння та

Облiку фiксованого сiльськогосподарського податку - Поста-

_________________________________709

йова КМ № 658 вiд 23.04.99 р. // Офiцiйний вiсник України. -

1999. -№16.

Про деякi питання регулювання товарообмiнних (бар-

терних) операцiй у галузi зовнiшньоекономiчної дiяльностi -

Постанова КМ № 756 вiд 29.04.99 р. // Офiцiйний вiсник

України. - 1999. - № 18.

Про заходи щодо захисту внутрiшнього ринку вiд iмпорт-

ної сiльськогосподарської продукцiї та продовольства - Указ

Президента № 98/99-рп вiд 07.05.99 р. // Урядовий курєр вiд

03.06.99р.

Про Нацiональний банк України - Закон України № 679-

XIV вiд 20.05.99 р.// ВВР. - 1999. - № 29. - Ст. 238.

Про спецiальний режим iнвестицiйної дiяльностi на

територiях прiоритетного розвитку в Луганськiй областi -

Закон України № 970-ХiУ вiд 15.07.99 р. // Офiцiйний вiсник

України. - 1999. - № 31.

Про затвердження Правил користування електричною

енергiєю для населення - Постанова КМ № 1357 вiд

26.07.99 р. // Офiцiйний вiсник України. - 1999. -№30.

ЗМiСТ

Аграрне право України як навчальна дисциплiна

Частина перша

Загальна теорiя аграрного права

Роздiл i. Предмет i система аграрного права

1. Поняття i предмет аграрного права .........

2. Методи регулювання в аграрному правi .......

3. Принципи аграрного права .............

4. Система аграрного права ..............

5. Визначення аграрного права, його завдання

та функцiї ........................

Роздiл II. Джерела аграрного права

1. Поняття i види джерел аграрного права ....

2. Конституцiя України i закони -

основа аграрного права ..............

3. Пiдзаконнi акти ................

4. Внутрiшньо-господарськi нормативнi акти ...

5. Проблеми i шляхи вдосконалення аграрного

законодавства України ................

Роздiл III. Аграрнi правовiдносини

1. Поняття i особливостi аграрних правовiдносин .

2. Розмежування аграрних правовiдносин .....

3. Види i структура внутрiшнiх правовiдносин . . .

4. Структура внутрiшнiх правовiдносин у державних

сiльськогосподарських пiдприємствах ........

5. Правовiдносини в аграрно-виробничих

та iнших агропромислових утвореннях ........

6. Спiльнiсть галузей права i спiввiдношення

аграрних та iнших правовiдносин ..........

Роздiл IV. Правосубєктнiсть аграрних

товаровиробникiв-пiдприємцiв

1. Поняття i класифiкацiя правосубєктносгi

аграрних товаровиробникiв .............

2. Правосубєктнiсть колективних i кооперативних

сiльськогосподарських пiдприємств .........

12

18

26

32

36

40

44

50

54

57

63

69

71

76

79

82

87

99

3. Правосубєктнiсть акцiонерних сiльськогосподарських

товариств ......................

4. Правосубєктнiсть державних аграрних

товаровиробникiв ..................

5. Особливостi правосубєктностi мiжгосподарських

пiдприємств i обєднань..............

6. Реорганiзацiя, лiквiдацiя i банкрутство субєктiв

аграрного пiдприємництва ............

Роздiл V. Право членства громадян

у сiльськогосподарських пiдприємствах

кооперативного тилу

1. Поняття права членства в сiльськогосподарських

пiдприємствах кооперативного типу .........

2. Права та обовязки членiв сiльськогосподарських

пiдприємств кооперативного типу ..........

3. Пiдстави й порядок припинення права членства

в сiльськогосподарських пiдприємствах .......

Роздiл VI. Право засновництва i участi в аграрних

корпоративних правовiдносинах

1. Поняття права засновництва i права участi

в аграрних корпоративних правовiдносинах .........

2. Права та обовязки учасникiв аграрних

(сiльськогосподарських) пiдприємств (товариств)

корпоративного типу ....................

3. Пiдстави, порядок i правовi наслiдки припинення

права участi в аграрних пiдприємствах (товариствах) . . . .

Роздiл VII. Правове становище працiвникiв

державних сiльськогосподарських пiдприємств

1. Сiльськогосподарськi працiвники як субєкти

аграрних правовiдносин ...................

2. Права та обовязки сiльськогосподарських працiвникiв

як членiв виробничих пiдроздiлiв пiдприємств ........

3. Особливiсть правового становища працiвникiв

мiжгосподарських пiдприємств в аграрному секторi .....

Роздiл VIII. Правове становище селянського

(фермерського) господарства

1. Поняття селянського (фермерського)

господарства та його правовi ознаки ..........

712

2. Порядок створення селянського (фермерського)

господарства ........................ 157

3. Земельнi правовiдносини в селянському (фермерському)

господарствi ......................... 159

4. Майновi правовiдносини селянського (фермерського)

господарства ........................ 162

5. Господарська дiяльнiсть селянського (фермерського)

господарства ........................ 164

6. Взаємовiдносини селянського (фермерського)

господарства з бюджетом, банкiвськими установами

i страховими органами .................... 166

7. Припинення дiяльностi селянського

(фермерського) господарства ................ 168

Роздiл IX. Правове становище

приватного пiдсобного господарства

1. Поняття приватного пiдсобного господарства . .

2. Земельнi правовiдносини у приватному

пiдсобному господарствi ...............

3. Майновi правовiдносини у приватному

пiдсобному господарствi ...............

4. Договiрнi зобовязання приватного пiдсобного

господарства ....................

Роздiл X. Державно-правове регулювання

сiльського господарства

1. Характеристика державно-правового регулювання

сiльського господарства ..................

2. Органи державного управлiння сiльським господарством

та їхнi повноваження ...................

3. Органи державного контролю та iнспекцiї в сiльському

господарствi .........................

4. Державно-економiчне сприяння розвитку сiльського

господарства ........................

5. Правовi методи регулювання сiльського господарства . .

6. Здiйснення державно-правового регулювання сiльського

господарства .............,......---

Частина друга

Аграрнi внутрiшньогосподарськi правовiдносини

Роздiл XI. Право власностi колективного

сiльськогосподарського пiдприємства

1; Поняття права власностi колективного

сiльськогосподарського пiдприємства ...........

2. Субєкти права власностi колективного

сiльськогосподарського пiдприємства ...........

3. Обєкти права власностi колективного

сiльськогосподарського пiдприємства ...........

4. Змiст права власностi колективного

сiльськогосподарського пiдприємства ...........

5. Правовий режим майна колективного

сiльськогосподарського пiдприємства ...........

6. Пайовий фонд майна членiв сiльськогосподарського

пiдприємства та його правовий режим ..........

7. Охорона права власностi колективного

сiльськогосподарського пiдприємства ...........

Роздiл XII. Правовий режим майна державних

сiльськогосподарських пiдприємств

1. Державне сiльськогосподарське пiдприємство

як субєкт майнових прав .................

2. Правовий режим основних та iнших фондiв

державного сiльськогосподарського пiдприємства .....

3. Особливостi приватизацiї державного майна

радгоспiв ...............;.........

Роздiл XIII. Правовi засади використання земель

та iнших природних ресурсiв в аграрному виробництвi

1. Органiзацiйно-правове забезпечення використання земель

та iнших природних ресурсiв в аграрному виробництвi ... :

2. Правовi форми використання земель та iнших природних

ресурсiв в аграрному виробництвi .............. :

3. Права i обовязки власникiв i користувачiйармель

та природокористувачiв в аграрному виробництвi ...... ;

4. Особливостi права орендного землекористування

в аграрному виробництвi .................. :

5. Вiдповiдальнiсть за порушення вимог ефективного

використання земель та iнших природних ресурсiв

в аграрному виробництвi ..................

714____________________________

Роздiл XIV. Право колективного самоврядування

1. Поняття права колективного самоврядування .....

2. Система органiв управлiння в колективному

сiльськогосподарському пiдприємствi ...........

3. Повноваження найвищого органу управлiння

колективного сiльгосппiдприємства ............

4. Повноваження правлiння колективного

сiльськогосподарського пiдприємства ...........

5. Повноваження голови, спецiалiстiв та iнших керiвникiв

колективного сiльськогосподарського пiдприємства ....

6. Повноваження зборiв працiвникiв виробничого

пiдроздiлу та його ради ..................

7. Ревiзiйна комiсiя колективного сiльськогосподарського

пiдприємства та її повноваження .............

8. Представницькi органи колективних

сiльськогосподарських пiдприємств ............

300

303

307

310

313

317

319

322

Роздiл XV. Управлiння державним

сiльськогосподарським пiдприємством

1. Характеристика управлiння державним

сiльськогосподарським пiдприємством ...........

2. Система органiв управлiння в державних

сiльськогосподарських пiдприємствах ...........

3. Правове становище директора (керiвника) радгоспу

та iншого державного сiльськогосподарського пiдприємства

i його компетенцiя ....................

327

334

338

Роздiл XVI. Правове регулювання

виробничо-господарської дiяльностi

сiльськогосподарських пiдприємств

1. Поняття виробничо-господарської дiяльностi.

Й правове регулювання ..................

2. Органiзацiйно-правове забезпечення впровадження

господарського розрахунку i рентабельностi ........

3. Правове регулювання дiяльностi пiдсобних промислових

нiдприємств i промислiв ..................

4. Додержання законодавства щодо якостi i безпеки

харчових продуктiв, продовольчої сировини та супутнiх

матерiалiв .........................

5. Органiзацiя збуту (продажу) сiльськогосподарської

продукцiї ........................... . . .

342

349

354

358

367

________________________________715

Роздiл XVII. Правове регулювання фiнансової дiяльностi

сiльськогосподарських пiдприємств

1. Поняття фiнансової дiяльностi та її правове

> регулювання ........................ 373

2. Фiнансовi правомочностi сiльськогосподарського

пiдприємства ........................ 377

3. Фiнансово-кредитнi правомочностi сiльськогосподарських

товаровиробникiв ...................... 382

4. Оподаткування сiльськогосподарського

товаровиробника ...................... 389

5. Банкрутство сiльськогосподарського

пiдприємства ........................ 399

Роздiл XVIII. Правове регулювання органiзацiї

та дисциплiни працi в сiльськогосподарських пiдприємствах

1. Характеристика органiзацiї працi в сiльськогосподарських

пiдприємствах, її правове регулювання ........... 405

2. Пiдрядно-оренднi утворення як форми органiзацiї

працi в сiльськогосподарських пiдприємствах ........ 408

3. Правове регулювання внутрiшнього трудового

розпорядку в сiльськогосподарських пiдприємствах ..... 415

4. Поняття дисциплiни працi та правове забезпечення

її додержання в сiльськогосподарських пiдприємствах .... 418

Роздiл XIX. Правове регулювання оплати працi

в сiльськогосподарських пiдприємствах

1. Поняття оплати працi в сiльськогосподарських

пiдприємствах .......................

2. Правовi акти про оплату працi працiвникiв

сiльськогосподарського пiдприємства ............

3. Системи оплати працi працiвникiв сiльськогосподарських

пiдприємств ........................

422

424

429

Роздiл XX. Правова охорона здоровя працiвникiв

сiльськогосподарських пiдприємств

1. Поняття, принципи, змiст правової охорони здоровя . .

2. Правове забезпечення органiзацiї охорони працi у

сiльськогосподарських та iнших пiдприємствах АПК ....

3. Гарантiї прав на охорону здоровя i безпечнi умови працi

сiльськогосподарських працiвникiв .............

4. Вiдшкодування шкоди, заподiяної ушкодженням

здоровя, повязаним з виконанням працiвником трудових

обовязкiв .........................

436

440

444

446

5. Державний наглад i громадський контроль

за охороною пращ ...................... 44)

Роздiл XXI. Дисциплiнарна й матерiальна вiдповiдальнiсть

працiвникiв сiльськогосподарських пiдприємств

1. Поняття i види вiдповiдальностi в аграрному правi .... 451

2. Пiдстави вiдповiдальностi в аграрному правi ....... 453

3. Дисциплiнарна вiдповiдальнiсть працiвника колективного

сiльськогосподарського пiдприємства ............ 455

4. Дисциплiнарна вiдповiдальнiсть працiвникiв

державних i мiжгосподарських пiдприємств ......... 457

5. Матерiальна вiдповiдальнiсть працiвникiв

сiльського господарства ................... 458

6. Вiдшкодування збиткiв, що сталися внаслiдок загибелi

або розкрадання худоби та птицi ............. Ак11

Роздiл XXII. Трудовi спори працiвникiв

сiльськогосподарських пiдприємств

1. Поняття i види трудових спорiв, що виникають

у сiльськогосподарських товаровиробникiв .......

2. Органiзацiйно-правовi засади утворення дiяльностi

комiсiй по трудових спорах ..............

3. Порядок i строки розгляду трудового спору

у комiсiї по трудових спорах .........;....

4. Правовi пiдстави розгляду трудових спорiв

у районних (мiських) судах ...............

5. Вирiшення спорiв про оплату працi

в сiльськогосподарських пiдприємствах .........

6. Порядок вирiшення колективних спорiв (конфлiктiв),

що виникають у сiльському господарствi .........

Роздiл XXIII. Правове забезпечення

соцiального розвитку села

1. Поняття соцiального розвитку села ...........

2. Правовий режим обєктiв соцiальної сфери села ... . .

3. Правове забезпечення наукових дослiджень та пiдготовки

кадрiв для села .......................

4. Правове регулювання житлового будiвництва на селi . . .

5. Правове регулювання шляхового; будiвництва в сiльськiй

мiсцевостi ..........................

б. Правове забезпечення культурно-побутового

та спортивно-оздоровчого обслуговування жителiв села , . .

Частина третя

; Аграрнi господарчо-пiдариємницькi правовiдносини

Роздiл XXIV. Субєкти господарчо-пiдприємницькмх

правовiдносин

, 1. Характеристика аграрних господарчо-пiдприємницьких

правовiдносин ....................... ,506

2. Субєкти зовнiшнiх аграрних правовiдносин

в агропромисловому комплексi ............... 513

3. Правосубєктнiсть переробних пiдприємств ....... 521

Роздiл ХХУ. Аграрно-договiрнi зобовязання

1. Поняття i види аграрно-договiрних зобовязань ..... 531

2. Договори кредитування ................. 53!

3. Договори на використання науково-технiчної

продукцiї .......................... 539

4. Договори щодо виробництва цукру, мясо-молочних

та iнших харчових продуктiв ................

5. Договори виробничо-технiчного обслуговування .

6. Договори матерiально-технiчного забезпечення . >

7. Договiрна дисциплiна та вiдповiдальнiсть Ч

за її порушення .................. .Щ

Роздiл XXVI. Правове регулювання

реалiзацiї сiльськогосподарської продукцiї

1. Правовi форми реалiзацiї сiльськогосподарської

продукцiї ........................

2. Бiржа - органiзатор реалiзацiї сiльгосппродукцiї . .

3. Правосубєктнiсть хлiбозакупiвельних пiдприємств .

4. Договори про закупiвлю зерна i олiйних культур . .

Роздiл XXVII. Правове регулювання зовнiшньоекономiчної

дiяльностi субєктiв агробiзнесу

1. Поняття, правовi засади i форми зовнiшньоекономiчної

дiяльностi субєктiв агробiзнесу ............... 583

2; Законодавство про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть

субєктiв агробiзнесу ...................

3; Правове регулювання експортно-iмпортних

операцiй субєктiв агробiзнесу ..............

4. Правове регулювання здiйснення iноземних iнвестицiй

вАПК ..........................

5. Правове регулювання лiзингових операцiй

в зовнiшньоекономiчнiй дiяльностi субєктiв агробiзнесу .

6. Правове регулювання зовнiшньоекономiчної дiяльностi

субєктiв агробiзнесу у вiльних економiчних зонах .....

Роздiл XXVIII. Юридичне обслуговування

сiльськогосподарського пiдприємства

1. Поняття юридичного обслуговування

сiльськогосподарського пiдприємства ...........

2. Нормативно-правовi акти про юридичну службу

в сiльському господарствi .................

3. Субєкти - виконавцi юридичного обслуговування

сiльськогосподарського пiдприємства ...........

4. Юридичне обслуговування з питань

внутрiшньогосподарського пiдприємства ..........

5. Юридичне обслуговування з питань зовнiшнiх

правовiдносин ................

Роздiл XXIX. Аграрне право зарубiжних країн

1. Поняття, змiст i джерела аграрного права ......

2. Правове становище сiльськогосподарського

товаровиробника в умовах ринкових вiдносин .......

3. Правове становище сiльськогосподарського

пiдприємства .......................,(

4. Правове регулювання сiльськогосподарської оренди . . . (

5. Договори сiльськогосподарських пiдприємств ......(

6. Правовi форми агропромислової iнтеграцiї........ б

7. Правове регулювання кредитування сiльськогосподарського

виробника .......................... 670

8. Правове регулювання оподаткування у сiльському

господарствi ......................... 675

Хронологiчний перелiк основних нормативних актiв,

використаних при пiдготовцi цього видання ......... 681