Найбільш видатні вчені-статистики цього періоду — В. Немчинов (1894-1964), М. Птуха (1884-1964), Є. Слуцький (1880-1948), С. Струмилін (1877-1974), М. Четверіков (1885-1973), Б. Ястремський (1877-1962) та ін. Особливістю розглядуваного періоду було те, що в більшості усі вчені працювали в різних дер­жавних установах, але це не заважало їм плідно розвивати статис­тичну науку Особливих успіхів вони досягли у розробці проблем індексного методу, вибіркового спостереження, методів кореляції, типологічних групувань.

II етап (1931-1954) характеризується підпорядкуванням ста­тистики органам планування, перетворенням її на народногоспо­дарський облік, ізольованістю статистики від суспільства (змен­шення значення соціальної статистики, перетворення правової статистики із загальнодержавної повністю на внутрішньовідомчу). Цей період охоплює значний час. І лише наприкінці цього етапу починають проводити аналітичні дослідження.

Найбільш видатні вчені-статистики цього періоду — В. Немчинов (1894-1964), Л. Некраш (1886-1949), О. Петров (1897-1980), О. Ротштейн (1891-1976), Д. Савінський (1885-1959) та ін. В цей час з’являються перші підручники з окремих галузей статистики. Значним досягненням цього періоду було проведення в 1954 р. наукової нара­ди з теоретичних питань статистики, де було сформульовано поняття статистики, визначено її предмет, що дало змогу уточнити теоретичні погляди на статистику як науку і стимулювати її подальший розвиток.

III етап (1955-1985) відзначається формуванням технічної бази державної статистики, завершенням централізації статистики заходами, спрямованими на повернення їй аналітичних функцій, а також подолання пасивного ставлення суспільства до статисти­ки, розквітом прикладної статистики. В цей час починає виходити щорічний статистичний збірник “Народне господарство України”. В ньому наводяться фактичні дані по окремих галузях і всьому гос­подарству країни. Істотно підвищується рівень механізації та авто­матизації статистичних робіт.

11 січня 1960 р. Радою Міністрів СРСР затверджено “Положен­ня про Центральне статистичне управління”, в якому були визначені загальні принципи організації державної статистики і основні зав­дання статистичних органів на відповідному етапі розвитку країни.

У наукових колах тривала дискусія про значення закону вели­ких чисел у статистиці, застосування кореляційного аналізу в ста­тистиці, була значно розвинута теорія індексів, а також вирішува­лися проблеми статистики галузей матеріального виробництва. Ва­гомий внесок у розвиток цих питань зробили А. Боярський (1906-1985), Л. Володарський (1911-1989), Л. Казінец (1917-1979), Ф. Ліфшіц (1897-1975), Я. Лукомський (1906-1961), П. Маслов (1902-1978), І. Пасхавер (1907 - 1980), Т. Рябушкін (1915-1986), Б. Урланіс (1906-1981). В цей період почали систематично прово­дитися всесоюзні наради статистиків з різних проблем теорії і прак­тики статистичної роботи. На них ставилися питання впроваджен­ня в практику міжнародних стандартів обліку.

IV етап (з 1986 р. по теперішній час) знаменується початком перебудови державної статистики, істотним розширенням аналітич­них функцій, поверненням до повної централізації статистичних органів (усі правоохоронні органи зараз звітують органам держав­ної статистики), підвищенням суспільної значущості державної статистики, гласності, відкритості всіх зведених даних, звільненням від адміністративних та ідеологічних пут.

17 вересня 1992 р. прийнято Закон України “Про державну статистику”, відповідно до якого було створено Міністерство статис­тики України. Указом Президента України від 29 липня 1997 р. “Про утворення Державного комітету статистики Україні” керівництво усією статистичної роботою в Україні покладалося на Державний комітет статистики України. З 1998 р. починає видаватися щоквар­тальний науково-інформаційний журнал “Статистика України”, засновниками якого є Державний комітет статистики України, НДІ статистики Державного комітету статистики України, Українська академія державного управління при Президентові України.

В сучасному розумінні термін “статистика” застосовується для характеристики статистичних даних, які отримані шляхом масових спостережень; практики діяльності статистичних установ; статис­тичних досліджень, а також у цілому статистичної науки. Кожен із цих термінів характеризує різні сторони статистичної науки.

Отже, статистика — це самостійна суспільна наука, яка досліджує суспільні і природні явища для вивчення і підвищення якості суспіль­ного життя.

§ 2. Предмет статистичної науки

Статистика в XX ст. стала всеосяжною. Відомий англійський вче­ний в галузі економічної статистики У. Дж. Рейхман писав, що ми живемо в еру статистики, зараз кожен з аспектів явищ природи, а також людська й інша діяльність піддаються виміру за допомогою статистичних показників.

Дійсно, про будь-яке явище ми можемо судити лише на базі тих чи інших статистичних показників.

Предмет статистичного пізнання за своєю природою є склад­ним і суперечливим. Досліджувані сукупності постійно змінюють­ся і розвиваються. Разом з тим на певний історичний період вони залишаються стійкими і незмінними. Все це існує в реальній дійсності об’єктивно. Таким чином, об’єктом дослідження статис­тичної науки є явища, які, з одного боку, стабільні, а з іншого — знаходяться у постійному розвитку і зміні у часі і просторі. Крім того, кожна сукупність є носієм різноманітних властивостей і яко­стей, які взаємодіють у варіаційному співвідношенні, породжую­чи нові типи явищ. До того ж слід звернути увагу і на вивчення інтенсивності такої взаємодії і розподіл помилок, які залежать від кількості спостережень.

Статистика вивчає кількісну сторону масових явищ суспільно­го життя в нерозривному зв’язку з їх якісною стороною в конкрет­них умовах простору і часу.

Існують й інші точки зору на предмет статистичної науки. Одні вчені вважають, що статистика — це універсальна наука, тому вона повинна вивчати усі явища в повному обсязі; на думку інших, ста­тистика є лише методом пізнання дійсності. Такі визначення пред­мета статичної науки не відповідають реаліям сьогодення і завдан­ням наукового пізнання. Дійсно, деякі науки (фізика, хімія, біоло­гія та ін.) застосовують статистичні методи при дослідженні явищ, але це свідчить лише про те, що існує тісний зв’язок між науками. Явища природи статистика, з нашої точки зору, вивчає лише в тому разі, коли вони вплинули на рівень суспільного явища (наприклад, кількість автотранспортних пригод, вчинених внаслідок несприятливих погодних умов).

3 наведеного тлумачення предмета статистичної науки можна зрозуміти, що статистика вивчає лише суспільні явища, але не по-одинокі, а обов’язково масові. Вона вивчає закономірності в розвитку того чи іншого суспільного явища з точки зору його кількісної характеристики, використовуючи свої специфічні прийоми. Але вивчення кількісної сторони явища обов’язково доповнює і якісні властивості сукупності, бо кількість завжди переходить в якість при достатньо значній кількості одиниць сукупності. Кількісна сторо­на суспільних явищ — це перш за все їх розміри. Коли змінюється кількість, то обов’язково змінюється і якість, і цей процес є невідво­ротним.

Під якістю ми розуміємо внутрішню сутність і особливість усієї сукупності явищ та їх природну розмірність, завдяки чому всі яви­ща відрізняються одне від одного, а також те, що робить їх тим, чим вони є в реальній дійсності. Так, адміністративні правопорушення і злочини відрізняються за ступенем суспільної небезпечності, тобто за якісною ознакою. Але завжди треба мати на увазі, що якість не існує окремо від кількості.

Кількість — це така характеристика явища, яка характеризує і відображає сукупність у числах — показниках і відрізняє конкрет­ну міру явищ, встановлює загальні властивості, виявляє схожість і відмінність окремих рис. Завдяки цьому сукупність можна поділити на однорідні частини, а також виявити певні типи явищ і об’єдна­ти їх в інші групи.

Істотним у визначенні предмета статистики є те, що вона вив­чає явища в конкретних умовах простору і часу Це в першу чергу обумовлено тим, що явища суспільного життя безперервно зміню­ються, розвиваються, тому для їх вимірювання і встановлення за­кономірностей обов’язково необхідно конкретизувати, на якій те­риторії (наприклад, район міста або області, області в цілому чи вся Україна) і за який проміжок часу (місяць, квартал, рік) або на яку дату (на 1 січня або на 15 січня чи на якусь іншу) ми вивчатимемо явище.

Таким чином, предметом статистичної науки є кількісна сторона різноманітних масових суспільних і природних явищ в їх нерозривно­му зв’язку з якісною стороною в конкретних умовах простору і часу.

§ 3. Методологія, методи та етапи статистичної науки

Поняття методології охоплює головні світоглядні, філософські та загальнотеоретичні позиції, які впливають на розгляд конкретних проблем. Методологія дослідження — це сукупність керівних по­ложень або система принципів наукового пізнання, яка викорис­товується на шляху досягнення істинного і практично ефективно­го знання дійсності. Методологія може мати теологічне, позитиві­стське або діалектичне спрямування.

Теологічна методологія надає нам лише один орієн­тир для формування світогляду — віру в сутність явищ та їх запрог­рамованість, започаткованість божою волею. Але для цілей вирішен­ня наукових питань і повсякденної орієнтації у безлічі суспільних проблем, навіть якщо така воля і є, такої методології недостатньо.

Позитивістська методологія надає нам критерії для формування світогляду і наукових висновків виключно із чут­тєвих сприйнять фактичних проявів соціальної природи дійсності.

Однак чуттєві сприйняття не в змозі реально відтворити фізичні, хімічні, математичні та інші закономірності у проявах масових сус­пільних явищ. Для цього треба їх узагальнити і абстрактно осмис­лити. А це ми можемо зробити лише на основі статистичних даних.

Першочерговим джерелом всякого пізнання є наші почуття, які ми отримуємо із фізіологічного статусу, досвіду і спостереження. Але це тільки перший крок до пізнання. Другим кроком є узагаль­нення одержаних даних та їх математично-логічне оброблення з ме­тою одержання наукових висновків. Однак наукова теорія має зна­чення лише тоді, коли вона застосовується на практиці. Тому третім кроком пізнання є застосування теорії у практичній діяльності. і Такою є логіка статистичного осмислення.

Абстрактне осмислення — це більш високий ступінь відобра­ження у нашій свідомості закономірностей і зв’язків об’єктивного світу, ніж наявне сприйняття.

Методологічною основою статистичної науки з самого почат­ку її зародження був діалектичний матеріалізм. Він дав змогу об’єднати реальні прояви суспільної дійсності з їх чуттє­вим сприйняттям на рівні осмисленого розуміння закономірностей у проявах різноманітних суспільних і природних явищ.

Відповідно до цієї методологічної основи всі явища та процеси, які відбуваються в реальній дійсності і детермінують різноманітні соціальні і природні явища, необхідно розглядати в їх взаємозв'язку та взаємообумовленості, переході кількісних змін у якісні з дотриманням закону єдності та боротьби протилежностей, суперечності як джерела розвитку системно-структурному аналізі зв'язків між явищами, з використанням усіх законів і категорій діалектики.

В Законі України “Про внесення змін до Закону України “Про державну статистику” наводиться таке визначення статистичної методології: статистична методологія — сукупність науково обгрунтованих способів, правил і методів статистичного вивчення масових соціально-економічних явищ та процесів, які встановлюють порядок збирання, опрацювання і аналізу статистичної інформації.

Методика статистичних досліджень — це сукупність способів, заходів, методів, які використовуються для збирання, оброблення та аналізу інформації. При проведенні різноманітних статистичних досліджень використовуються й різні методики.

Метод — це конкретний захід або засіб, який застосовується для збирання, оброблення та аналізу статистичної інформації. В статистиці на базі загальних принципів діалектичного методу розроблені такі специфічні методи: 1) масового статистичного спостережен­ня; 2) групування; 3) табличний; 4) графічний; 5) відносних величин; 6) середніх величин; 7) індексний; 8) кореляційний; 9) інші матема­тичні методи, які використовуються у різних галузях статистики для більш поглибленого вивчення взаємозв’язків між різноманітними явищами. Однак у правовій статистиці вони мають обмежене ви­користання, оскільки процедура їх застосування є складною (для цього необхідно використовувати закони вищої математики і теорії ймовірності).

Метод статистичного спостереження — планомірний, науко­во організований процес збирання даних щодо масових явищ і про­цесів, які відбуваються в економічній, соціальній та інших сферах життя України та її регіонів, шляхом їх реєстрації за спеціальною програмою, розробленою на основі статистичної методології.

Метод групування — це спосіб утворення груп із різноманітних досліджуваних явищ за істотними ознаками, тобто він дає змогу виділити найважливіші типи, характерні групи та підгрупи у стати­стичній сукупності. Це один із основних методів статистичного дослідження, завдяки якому сукупність розбивається на групи за певними ознаками.

Табличний і графічний методи — це способи раціонального зображення отриманих результатів статистичного дослідження.

Метод відносних величин дає змогу охарактеризувати кількісне співвідношення різних суспільних явищ, а також встановити склад сукупності та її структурні зрушення.

Метод середніх величин дає змогу охарактеризувати типовий розмір ознаки сукупності в конкретних умовах простору і часу.

Індексний метод — це характеристика зміни рівня суспільного явища в часі, просторі чи порівняно із плановим завданням, нор­мою або стандартом.

Кореляційний метод — це встановлення та обчислення щільності взаємозв’язку явищ суспільного життя.

Техніка дослідження — це сукупність спеціальних технічних прийомів і засобів по збиранню, обробленню, використанню та аналізу статистичної інформації. Вона може бути машинною (ме­ханізованою чи автоматизованою) і ручною.

Існує також поняття “процедура дослідження”.

Процедура дослідження — це послідовність застосування окре­мих методів і технічних прийомів оброблення статистичної інфор­мації у кожному конкретному дослідженні. Процедура досліджен­ня підпорядковується стратегії дослідження, відпрацьованій гіпо­тезі і загальній його спрямованості.

Усі перелічені методи застосовуються на різних етапах статистичного дослідження. У деякій навчальній літературі етапи і методи повністю збігаються. Ми вважаємо, що поняття етапів ста­тистичного дослідження значно ширше, ніж поняття методів ста­тистики, оскільки кожний етап включає використання різних ме­тодів статистики.

Етапи статистичного дослідження — це послідовність проведення усієї статистичної роботи. Вони пов’язані між собою; кожний наступний починається після закінчення попереднього. Якщо на якомусь із етапів припущено помилок, то їх дуже важко запобігти на наступному етапі. На нашу думку, кожне статистичне дослідження проходить такі етапи: 1) підготовчий; 2) статистичне спостере­ження; 3) зведення та групування даних статистичного спостере­ження; 4) аналіз статистичних даних та обчислення узагальнюючих показників; 5) науково-теоретичний аналіз; 6) друкування зведених статистичних даних.

Підготовчий етап включає до себе вивчення проблеми дослід­ження, розробку його напрямків, визначення понятійного апара­ту і низку інших питань методологічного і матеріально-технічного забезпечення дослідження.

Статистичне спостереження охоплює безпосередньо збирання статистичної інформації. Це етап планомірного, систематичного, науково організованого збирання даних про явища суспільного життя шляхом реєстрації їх істотних ознак.

Етап зведення та групування даних статистичного спостереження полягає в підсумовуванні даних статистичного спостереження в цілому і по окремих групах за істотними ознаками, а також вклю­чає систематизацію та класифікацію досліджуваних суспільних явищ.

Етап аналізу статистичних даних та обчислення узагальнюючих показників — це подальше оброблення статистичних даних з метою виявлення і вимірювання конкретного прояву закономірностей і взаємозв’язків у досліджуваних явищах і характеристики їх типових рис.

Етап науково-теоретичного аналізу — це формування висновків та рекомендацій відносно явищ суспільного життя, що аналізуються.

Етап друкування зведених статистичних даних — це заключний етап статистичного дослідження, який включає до себе друкуван­ня наслідків статистичного дослідження на сторінках преси, у ста­тистичних збірниках та їх наукову інтерпретацію.

§ 4. Види господарського обліку

Для того щоб правильно і своєчасно впливати на процеси, які відбу­ваються в житті суспільства, треба мати вірогідну і вичерпну інфор­мацію про розвиток і тенденції цих соціальних явищ. Таку мож­ливість може дати лише належним чином побудований в державі облік.

Державний облік — це планомірна організована система підрахунків, реєстрації, систематизації, контролю, управління та актив­ного впливу на розвиток суспільних явищ і процесів. Облік — го­ловне джерело інформації. За допомогою належним чином побу­дованого обліку можна здійснювати прогнозування, планування та передбачення змін у розвитку суспільних явищ і процесів, виявля­ти мету, пропорції та темпи цього розвитку, регулювати кількісні і якісні ознаки показників розвитку та управляти цим процесом в усіх галузях суспільного життя.

Єдина система обліку включає до себе три взаємопов'язані і внутрішньо узгоджені види обліку: 1) оперативний; 2) бухгалтер­ський; 3) статистичний.

Оперативний облік — це реєстрація окремих фактів у момент їх здійснення або відразу після їх проведення. Знання цих фактів не­обхідно для проведення оперативного управління. Наприклад, щоденний облік виробленої продукції, присутність студентів на заняттях, щодобова кількість народжених і померлих тощо. Завдан­ня цього виду обліку — безпосередня первинна характеристика спостережуваних фактів. Порівняно з іншими видами обліку він має перевагу терміновості. За його допомогою ми одержуємо відо­мості негайно після реєстрації того чи іншого факту. Але він посту­пається перед іншими видами обліку в питаннях якості аналізу та узагальнення. Саме тому його матеріали використовуються бухгал­терським і статистичним видами обліку лише для вирішення зав­дань поточного обліку.

Бухгалтерський облік — це безперервне, суцільне, документаль­не відображення господарських засобів та джерел їх створення, які узагальнюються в грошовому виразі. Основна його мета — визна­чення фінансових результатів роботи установи або підприємства. Але сфера його застосування обмежується лише тими явищами і процесами, які мають грошовий вираз, тому деякі явища, такі, на­приклад, як використання виробничого устаткування, робочої сили, не можуть вивчатися бухгалтерськім обліком. Крім того, він, фіксуючи багато фактів суспільного життя, не дає кількісного ви­раження закономірностей їх розвитку. Бухгалтерський облік, відображаючи рух грошових і матеріальних засобів виробництва, засто­совується для аналізу економічних і службових корисливих злочинів, а також є теоретичною і практичною базою проведення судово-бухгалтерської експертизи.

Статистичний облік — це реєстрація фактів і явищ соціально-економічного життя за затвердженими формами звітності, які пода­ються в суворо обумовлені строки статистичним органам, що дає змогу провадити всебічний облік явищ у масштабі всієї держави або окре­мих її територій чи галузей. Базою для статистичного обліку є дані оперативного та бухгалтерського обліків, які в подальшому при про­веденні статистичного аналізу обробляються за допомогою спеціаль­них засобів і методів статистики. Статистичний аналіз охоплює свої­ми показниками різні сторони соціально-економічного життя країни.

Всі ці види обліку створюють єдину систему обліку завдяки тому, що для них характерно:

1) єдність методології та постановки обліку для всіх установ та підприємств країни;

2) взаємоув'язування даних окремих видів обліку;

3) єдність первинної облікової та статистичної документації.

§ 5. Галузі статистичної науки та їх взаємозв'язок з іншими науками

Статистика є багатогалузевою наукою і складається з окремих розділів або галузей залежно від того, яку сферу суспільного життя вона відтворює своїми показниками. Всі ці галузі тісно пов’язані між собою. В літературі стосовно галузей статистичної науки існу­ють різні точки зору.

В підручнику С. Остроумова “Советская судебная статистика”, який тривалий час вважався головним для студентів юридичних спеціальностей, виділялися шість основних галузей: статистика народного господарства, статистика культури, демографічна ста­тистика, санітарна статистика, статистика державного управління, статистика правопорушень та аморальних явищ.

Автор підручника “Правовая статистика” Л. Савюк вважає, що існують три рівні статистичної науки. Перший рівень — це загальна теорія статистики; другий рівень — економічна та соціальна статис­тики; третій рівень — галузі економічної і соціальної статистик. Ця точ­ка зору є досить спірною, оскільки економічна статистика охоплює зовсім інші явища, ніж перелічені у цьому підручнику, і вона аж ніяк не може своїми показниками підміняти окремі галузі статистики. Тим паче, що саме поняття рівнів у статистичній науці є дуже проблема­тичним, оскільки всі галузі статистики взаємопов’язані.

На нашу думку, найбільш раціональним є поділ на галузі відпо­відно до об’єкта пізнання. Такий підхід наведено в підручнику за редакцією С. Герасименка (2000 р.) “Статистика”. Автори цього підручника вважають, що існують чотири складові частини стати­стичної науки: 1) загальна теорія статистики; 2) економічна статис­тика; 3) галузеві статистики; 4) соціальна статистика.

Загальна теорія статистики розглядає категорії статистичної на­уки, спільні для будь-яких масових суспільних явищ принципи, правила, методи і засоби аналізу для їх кількісної характеристики. Інакше кажучи, цей розділ статистичної науки займається вивчен­ням сутності узагальнюючих показників, абсолютних, відносних, середніх величин, індексів, а також розробкою і визначенням за­гальних принципів і методів статистичного дослідження. В усіх ви­щих навчальних закладах країни (крім юридичних спеціальностей) спочатку обов'язково вивчається загальна теорія статистики як те­оретична база усієї статистичної науки, а потім особливості її застосування в окремих галузях.

Економічна статистика вивчає явища і процеси, що характери­зують особливості розвитку економіки країни, розробляє систему економічних показників і методи вивчення господарства країни або окремих її регіонів як єдиного цілого (наприклад, такі показники, як національний дохід, сукупний валовий продукт, показники відтворення населення тощо).

Галузеві статистики розробляють зміст і методи обчислення показників, які відображають особливості окремої галузі господар­ства (наприклад, статистика промисловості, статистика сільсько­го господарства, статистика капітального будівництва, статистика населення, комунальна статистика, правова статистика та ін.).

Соціальна статистика вивчає соціальні умови і характер праці, рівень життя, прибутків, споживання матеріальних благ і послуг населенням.

Вивчаючи кількісну сторону масових суспільних явищ, усі га­лузі статистики тісним чином пов'язані з іншими суспільними на­уками, оскільки тільки вони дають якісну характеристику дослід­жуваним суспільним явищам.

Тісний взаємозв’язок існує між статистикою та філософією, яка за допомогою своїх законів і категорій розкриває природу, сутність та закони розвитку суспільства, а також стадії та форми, які вони проходять на своєму історичному розвитку. Ними обов'язково не­обхідно керуватися при статистичному дослідженні, якщо ми ба­жаємо одержати вірогідне знання.

Статистика тісним чином пов’язана з конкретними економічни­ми науками. Кожна з них використовує статистичні дані для підтверд­ження та ілюстрації своїх теоретичних положень і висновків. У свою чергу, висновки цих наук статистика використовує для більш раціо­нального застосування статистичних методів дослідження.

Статистичні методи істотно відрізняються від методів, які застосовуються в окремих галузях природознавства та техніки, але ці науки завжди використовують статистичні методи для дослідження своїх об’єктів. І, використовуючи статистичні методи, вони відкри­вають нові закономірності у розвитку природних і соціальних явищ.

Статистика тісно пов’язана з математикою. Не можна прогно­зувати суттєвий наступний розвиток цієї науки без використання досягнень теорії імовірності та математичної статистики. В останні роки статистика широко застосовує методи математичної статис­тики для дослідження своїх об’єктів з метою встановлення законо­мірностей розвитку різноманітних суспільних і природних явищ.

Не можна прогнозувати і розвиток теорії інформатики без використання статистичних даних. Застосування сучасної обчис­лювальної техніки дає змогу істотно розширити впровадження ма­тематичного апарату і значно швидше отримати тільки якісні ре­зультати дослідження.

Як один з видів обліку статистика пов’язана з бухгалтерським обліком і аналізом господарської діяльності. Статистика викорис­товує ці дані для всебічного аналізу економічних процесів у життє­діяльності суспільства.

Статистика має велике значення і для планування загальних засад суспільного розвитку. Планування має охоплювати усі сфери життєдіяльності суспільства. Статистика потрібна як для розробки цих планів, так і для оцінки їх ефективності, якості роботи, особ­ливо для прогнозування результатів суспільного розвитку.

Наведене дає можливість зробити висновок про те, що статис­тика тісним чином пов'язана з усіма науками, які вивчають зако­номірності суспільно-економічного життя держави, окремих спільнот і окремої людини.

§ 6. Нормативне забезпечення та організація статистики в Україні

Питання функціонування та організації державної статистики в Україні регламентуються законами України «Про внесення змін до Закону України «Про державну статистику», «Про національну про­граму інформатизації», Указом Президента України «Про утворен­ня Державного комітету статистики України» від 29 липня 1997 р. № 734/97, «Положенням про Державний комітет статистики Украї­ни», затвердженим Указом Президента України від 6 листопада 1997 р. № 1249/97, різними відомчими інструкціями і положення­ми окремих міністерств і державних комітетів.

Відповідно до цих нормативних актів керівництво статистич­ною роботою в масштабі усієї держави проводить Державний комі­тет статистики України, в масштабах кожної області, міст Києва і Севастополя, а також в Автономній Республіці Крим — статистичні управління відповідного рівня.

Згідно із змінами до Закону України «Про державну статисти­ку» сформульовано поняття «органи державної статистики» — це спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі статистики та створювані ним органи, що підпорядковані йому або знаходяться у сфері його управління. У ст. 12 цього Зако­ну сформульовано такі головні завдання державної статистики:

1) реалізація державної політики в галузі статистики;

2) збирання, опрацювання, аналіз, поширення, збереження, захист та використання статистичної інформації щодо масових еко­номічних, соціальних, демографічних, екологічних явищ і процесів, які відбуваються в України та в її регіонах;

3) забезпечення надійності та об’єктивності статистичної інфор­мації;

4) розроблення, вдосконалення і впровадження статистичної методології;

5) забезпечення розроблення, вдосконалення і впровадження системи державних класифікаторів техніко-економічної та соціальної інформації, які використовуються для проведення статистичних спостережень;

6) створення і введення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України;

7) впровадження новітніх інформаційних технологій з опрацювання статистичної інформації;

8) взаємодія інформаційної системи органів державної статистики з інформаційними системами органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб, міжнародних організацій та статистичних служб інших країн шляхом взаємного обміну інформацією, проведення методологічних, про­грамно-технологічних та інших робіт, спрямованих на ефективне використання інформаційних ресурсів;

9) координація дій органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інших юридичних осіб у питаннях організації діяльності, пов'язаної із збиранням та використанням адміністра­тивних даних;

10) забезпечення доступності, гласності і відкритості статистич­ної інформації, її джерел та методології складання;

11) збереження та захист статистичної інформації.

У цьому Законі, який набрав чинності з 1 січня2001 р., чіткосфор-мульовані права органів державної статистики, їх основні обов'язки, а також планування і фінансування статистичних державних органів.

В Україні продовжується перехід на міжнародну систему обліку і статистики і зараз вже введено в дію понад 150 міжнародних стандартів,

Управління державою і соціальними процесами, які відбувають­ся в ній, неможливо без достовірних статистичних даних. Тому будь-яка управлінська структура вкрай в них зацікавлена, а з боку держави встановлюються різні види відповідальності за умисне перекручення звітних статистичних даних.

Тривалий час (1961 — 1992 рр.) в Україні існувала кримінальна відповідальність за приписки та інші перекручення звітності про виконання планів. Відповідно до ст. 147¹ КК України (1960 р.), яка була введена в дію 27 червня 1961 р., за приписки в державній звітності та подання інших умисно перекручених звітних даних про виконання планів передбачалося позбавлення волі на строк до трьох років. Але в умовах переходу до ринкових відносин у 1992 р. вона була вилучена із чинного кримінального законодавства і натомість встановлювалася адміністративна відповідальність за такі дії.

Зараз відповідно до Кодексу про адміністративні правопору­шення України відповідальність за такі дії передбачена ст. 186³ «По­рушення порядку подання даних державних статистичних спосте­режень», в якій встановлено: «Неподання органам державної ста­тистики даних для проведення державних статистичних спостережень або подання їх недостовірними, не в повному обсязі, не за формою, передбаченою звітно-статистичною документацією, чи із запізненням; незабезпечення належного стану первинного обліку; порушення порядку ведення Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України — тягне за собою накладення штрафу на громадян — від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб та громадян-суб'єктів підприємницької діяльності — від десяти до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, — тягнуть за собою накладення штрафу на громадян — від п'яти до десяти неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб та громадян-суб’єктів підприємницької діяльності — від п’ятнадцяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення порядку використання конфіденційної інформації, приховування або перекручення даних державних статистичних спостережень, а також використання їх в засобах масової інформації, для поширення в інформаційних мережах, на паперових, магнітних та інших носіях, в наукових працях тощо без посилання на їх джерело — тягне за собою накладення штрафу на громадян — від п'яти до деся­ти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб та громадян-суб'єктів підприємницької діяльності — від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян» (Кодекс доповнено ст. 186³ згідно із Законом № 2992-12 від 04.02.93 р., із зміна­ми, внесеними згідно із Законом від 07.02.97 р., в редакції Закону від 13.07.2000 р.).

Питання та завдання для самоконтролю

1. Від якого латинського слова походить термін «статистика» і що він означає?

2. До якого періоду можна віднести формування ста­тистики як науки?

3. Перерахуйте основні етапи становлення і розвит­ку статистичної науки.

4. Чому статистику можна віднести до суспільних наук?

5. Дайте визначення предмета статистики.

6. В чому полягає особливість статистичної методо­логії?

7. Перерахуйте специфічні методи та етапи статис­тичного дослідження.

8. Перерахуйте види господарського обліку

9. Назвіть галузі статистичної науки та розкрийте їх взаємозв'язок.

10. В чому полягає взаємозв'язок статистичної науки з іншими науками і якими?

11. Які принципи покладено в основу організації ста­тистики в Україні?

12. Дайте визначення завдань, які стоять перед орга­нами державної статистики в Україні.

Завдання 1. До якого виду обліку слід віднести: а) облік вчинених злочинів у районі протягом доби; б) облік осіб, яких притягнуто до відповідальності за адміністративні правопорушення протягом року; в) кількість нерозглянутих цивільних справ наприкінці року; г) суми сплаченої заробітної плати працівникам районного відділу внутрішніх справ; ґ) суми відшкоду­вання збитків за півріччя.

Завдання 2. Усвідомте зміст і обсяг таких понять, як економічна статистика, соціальна статистика, пра­вова статистика, загальна теорія статистики, статис­тика промисловості, статистика охорони здоров'я. Схематично зобразіть співвідношення цих понять.

Розділ ІІ

Предмет і метод правової статистики та значення

її показників у забезпеченні правопорядку

§ 1. Поняття правової статистики та історія її розвитку в Україні

В попередньому розділі було визначено, що правова статистика є однією із галузей статистичної науки. На території нашої країни термін «правова статистика» почав застосовуватися лише з 1980 р., коли впер­ше було опубліковано навчальний посібник з такою назвою. Раніше, тобто до 1980 р., навчальна дисципліна і підручники мали назву «Су­дова статистика». Але як навчальна дисципліна правова статистика в навчальних закладах почала викладатися лише з 1986 р.

Термін «правова статистика» на відміну від терміна «судова статистика» значно краще характеризує сутність даної галузі статис­тики, яка своїми показниками відображає кількісну сторону різних соціальних явищ, пов'язаних із застосуванням норм права і реалі­зацією правової відповідальності: характеризує рівень, структуру і динаміку, причини та умови проявів різних правопорушень і захо­ди по боротьбі з ними в конкретних умовах простору і часу.

Історично назва «судова статистика» склалася за часів царської Росії. Тоді ще не існували статистика органів дізнання і досудового слідства, адміністративно-правова статистика та інші галузі ста­тистики. В науковий обіг у колишньому СРСР цей термін було вве­дено на початку 30-х років XX ст., коли виникла концепція так зва­ного «судового права», яке повинно було повністю замінити такі наукові дисципліни, як кримінальний і цивільний процес, а також організація судових і правоохоронних органів. Проте ця концепція не витримала перевірки часом і повністю зникла із наукового обі­гу наприкінці 30-х років, а назва навчальної дисципліни «Судова статистика» зберігалася до середини 80-х років.

Велике значення для розвитку саме правової статистики мають праці О. Радищева (1749-1802). Беручи участь у роботі державної комісії по складанню законів, він у 1802 р. підготував проект «О законоположении», який істотно вплинув на початок організації збирання звітних даних міністерствами внутрішніх справ і юстиції. О. Радищев розкрив можливості і зміст кримінальної статистики для законотворчої діяльності. Він вважав, що розробка нових гу­манних законів можлива лише тоді, коли в розпорядженні комісії будуть знаходитися статистичні дані, які в повному обсязі висвіт­люватимуть злочинність з різних боків, запропонував систему таб­лиць («відомостей»), які необхідні, з його точки зору, для розробки нових законів у сфері окремих галузей права, а також розробив програму статистичного дослідження злочинів і покарань, випере­дивши в цьому питанні на багато років західноєвропейських вче­них. Але владні структури того часу не звернули на це ніякої уваги. Його проект не був оприлюднений.

Вважаємо, що організаційно кримінально-правова статистика на території Російської імперії, до складу якої входила й Україна, почала формуватися з 1802 р., коли були започатковані Міністер­ство внутрішніх справ і Міністерство юстиції. Вони стали система­тично одержувати і досліджувати дані про різні кримінально-пра­вові явища.

Збирання різних статистичних даних практикувалося і до цьо­го часу, але воно не мало систематичного характеру. Як правило, в цих даних не було відомостей про злочини, осіб, які їх вчинили, а також про діяльність щодо виявлення цих фактів.

Тому і вважається, що маніфестом від 8 вересня 1802 р. було покладено початок нової системи державної кримінально-право­вої статистики. Цим маніфестом вся статистика Міністерства внутрішніх справ поділялась на основну і поточну, яка включала повідомлення «по предметах поліції». Ці «предмети» повинні були виявити всі діяння, які порушували правопорядок, а також нада­вати дані про результати роботи органів поліції.

В цих звітах зустрічається незначна кількість цифр, але вони є, і за їх допомогою можна провести деякі порівняння, а також обчис­лити узагальнюючі показники, наприклад, кількість вбивств і са­могубств на 10 тис. населення.

Позитивним в цей час було і те, що такі звіти міністерств оприлюднувалися.

В цей же час статистика як обов’язковий предмет вводиться в гімназіях і університетах. У 1804 р. в імператорській Академії наук відкривається кафедра статистики, вченим якої було дозволено користуватися офіційними матеріалами в казенних установах, хоча дані про політичні злочини і фінанси вважалися державною таємницею.

З 1804 до 1917 р. усі губернатори повинні були подавати Міністерству внутрішніх справ, а потім Міністерству поліції (воно було засновано в 1811 р.) щорічні звіти з числовими додатками. На базі цих даних можна було встановити кількість злочинів, кількість злочинців та їх ценз. Крім того, вони надсилали щомісячні звіти про «особливі події», на базі яких розроблявся і складався звіт «Особ­ливі події в імперії».

В 1823 р. дійсний член Російської академій наук К. Герман до­повів про кількість вбивств та самогубств у Росії за 1819-1820 рр. В своїй доповіді він значно раніше, ніж А. Кетле (на 13 років), вису­нув ідею про закономірності розвитку злочинності та її причинної обумовленості. К. Герман довів зв'язок насильницької смертності від соціальних явищ. Доповідь було надіслано президенту академії А-Шишкову, який визнав її політичне шкідливою, що призвело до того, що ім’я К.Германа на тривалий час було забуто.

Основним джерелом даних про злочинність була статистика Міністерства юстиції, яке відповідно до маніфесту від 25 червня 1811 р. проводило устрій судів цивільних і кримінальних. На базі одержаних з місць (губернські судові органи) матеріалів Міністер­ство складало щорічні звіти про свою діяльність. Усі справи по кожній губернії поділялися на шість груп: 1) «цікаві», тобто цивільні; 2) кримінальні; 3) слідчі; 4) про заборгованість по вексе­лях та запозичених листах; 5) спірні та апеляційні; 6) безспірні по приписах, вимогах і клопотаннях. По кожній губернії також наво­дилися дані про кількість підсудних, а також про кількість осіб, які утримувалися під вартою.

Починаючи з 1830 р. звіти Міністерства юстиції стають дійсно статистичними, вони включають до себе від 25 до 40 таблиць, які супроводжуються пояснювальною запискою. Ці таблиці було скон­струйовано за балансовим методом, що давало змогу контролюва­ти достовірність заповнення граф. При цьому ніхто не звертав ува­гу на те, що деякі справи обліковувалися у зв'язку з переходом із однієї інстанції до іншої по декілька разів, що істотно спотворю­вало реальну картину.

Після організації в 1834 р. губернських статистичних комітетів з’являються огляди з питань злочинності, які вони оприлюднювали.

В 1852 р. статистичне відділення Міністерства внутрішніх справ було реорганізовано в статистичний комітет, який з 1857 р. став називатися Центральним статистичним комітетом. Цьому коміте­ту доручалося збирати, критично перевіряти, приводити в порядок і обробляти усі статистичні дані, які необхідні уряду.

З метою контролю за діяльністю слідчого апарату, який з 1860 р. було відділено від поліції і підпорядковано судовим органам, з цього періоду Міністерство юстиції встановило спеціальну звітність (за два місяці і щорічну), яка дозволяла контролювати діяльність органів досудового слідства.

Облік злочинів, крім зазначених міністерств, у цей період здійснювали і тюремні органи.

В цей час з'являється багато праць з так званої моральної ста­тистики, важливим розділом якої є кримінально-правова статисти­ка. На І Міжнародному статистичному конгресі в Гаазі А. Кетле у 1853 р. поінформував, що в той час існувало 180 різних визначень моральної статистики. Поняття моральної статистики, а також її найменування в науковий обіг ввів французький адвокат при апе­ляційному суді в Парижі А. Геррі (1802 — 1867), який в 1833 р. оп­рилюднив працю під назвою «Досвід моральної статистики Франції», хоча деякі дослідники вважають «батьком моральної ста­тистики» У. Петті. А. Геррі писав, що в кожному суспільстві є певна схильність до злочинів, і шляхом оброблення чималого криміналь­но-статистичного матеріалу можна визначити найважливіші сторо­ни злочинності. Питаннями моральної статистики ще раніше зай­малися представники школи політичної арифметики — Д. Граунт, Е. Галлей, У. Петті, Е. Дюкпетьо (1804 — 1868) та багато інших захі­дноєвропейських дослідників. Усі ці дослідження знаменували собою перший етап у розвитку моральної статистики — пошук но­вих чинників, які підтверджують наявність закономірностей в роз­витку суспільних явищ. Вважається, що цей період тривав до сере­дини XIX ст.

Найбільш істотне значення в дослідженні соціально-правових явищ мають праці бельгійського вченого А. Кетле, який звернув увагу на повторюваність кримінальник явищ, встановив зако­номірність у проявах злочинності. Він був переконаний в тому, що існує стабільність кількості щорічно вчинюваних злочинів і на цій основі намагався вивести закономірності руху злочинності.

Значний внесок у розвиток правової статистики було зроблено у 60-ті роки XIX ст. В цей період з’явилась значна кількість науко­вих праць, завдяки яким кримінальну статистику було суттєво вдосконалено. В першу чергу слід назвати праці Е.Анучіна про засланих, Н. Неклюдова про вік злочинців. Кримінально-статис­тичними дослідженнями займалися П.Ткачев, Ю.Янсон, А.Чупров та ін.

Судовою реформою 1864 р. було передбачено щорічні публікації даних про всі кримінальні справи. В 70-ті роки стали формуватися офіційні збірники статистичних відомостей по кримінальних справах, вступні нариси до яких писав професор Є.Тарновський. Відомості про злочинність за 1874— 1894 рр. було надруковано в збірнику «Итоги русской уголовной статистики», а за 1905— 1915рр. —у «Ежегодных сборниках статистических сведений Министерства юстиции».

З 1872 до 1909 р. діяла «купонна система» реєстрації кримінальних справ, що дозволяло Міністерству юстиції стежити за рухом кожної кримінальної справи. Сутність «купонної системи» полягала в тому, що до кожної порушеної кримінальної справи підшивався спеціальний зошит (відомості про провадження справи), який складався із 12 ку­понів. Кожний купон відображав ту чи іншу процесуальну стадію роз­гляду кримінальної справи. Заповнення купонів було обов'язковим. їх заповнювали особи, які розглядали кримінальну справу, і вони ж несли персональну відповідальність за повноту і достовірність відпо­відних даних. Таким чином, «купонна система» дозволяла контролю­вати рух кожної кримінальної справи і встановлювати, які про­цесуальні дії щодо неї проваджено. Але після скасування «купонної системи» важко було встановити, де знаходиться та чи інша кримінальна справа і які процесуальні дії щодо неї було проваджено. Проте ця сис­тема мала і негативний момент — виключну складність і громіздкість.

«Купонна система» не була єдино можливою системою в органі­зації кримінально-правової статистики цього періоду Міністерство юстиції одночасно з нею збирало складну звітність від усіх закладів, яка в більшості своїх показників дублювала «купонну систему». За даними М. Гернета, в 1914 р. до Міністерства юстиції подавалося 4407 річних, піврічних та інших звітів судових установ за 83 формами.

Таким чином, у XIX ст. на території Російської імперії було зак­ладено основи обліку правових явищ та їх наукового аналізу. Але його організація в цей час не давала змоги встановити дійсні розмі­ри злочинності в країні. Підтвердженням значного погіршення організації кримінально-правової статистики може також бути ліквідація «купонної системи» в 1909 р. Міністерство юстиції пов­ністю її ліквідувало і залишило систему децентралізації звітності, що призвело до обчислення злочинності лише по особах, а також до неможливості одержання даних про рух кримінальних справ.

За радянських часів у 1918р. було прийняте перше положення про організацію державної статистики в країні. Відповідно до цьо­го положення в органах державної статистики при ЦСУ РРФСР, а потім у 1923 р. при ЦСУ СРСР було створено відділи «моральної статистики», які збирали дані про всі аморальні явища: правопору­шення, злочини, алкоголізм, самогоноваріння, безпритульність неповнолітніх тощо. Ці відділи одержували відомості від усіх органів, які вели боротьбу з тим чи іншим аморальним проявом.

Відомості про злочинність, судимість та інші правопорушення аналізувалися за участю видатних вчених: М. Гернета, Є. Тарновсь-кого, Ю. Рядіна, О. Герцензона, Я. Куфаєва, В. Харфіна та ін.

Для статистики злочинності найважливішою була монографія М. Гернета (1874-1953) «Моральная статистика», яку було опри­люднено в 1922 р. і в якій на значному статистичному матеріалі до­революційної Росії було здійснено детальний аналіз злочинності, включаючи аналіз сезонності злочинів, їх розподіл за часом доби.

Наприкінці 30-х років відділи «моральної статистики» в орга­нах державної статистики було ліквідовано. Вся правова статисти­ка організаційно стала будуватися лише за відомчою підпорядко­ваністю. Органи, що вели боротьбу з правопорушеннями, надсила­ли звіти тільки своєму вищому органу Тривалий час навіть бланки документів первинного обліку не були уніфіковані. З кінця 30-х до початку 60-х років XX ст. статистичні дослідження правових явищ зводилися переважно до аналізу їх у рамках діяльності правоохо­ронних і судових органів. При цьому всі ці відомості мали гриф «Для службового користування» або «Таємно після заповнення».

І лише у 1961 р. за ініціативою органів прокуратури було впро­ваджено єдині бланки первинних документів для реєстрації злочинів в органах внутрішніх справ і прокуратури. З цього часу і починає функціонувати єдина система реєстрації злочинів у цих органах.

Починаючи з 1988 р. усі правоохоронні органи повинні подава­ти до обласних управлінь державної статистики (або до управлінь статистики Києва, Севастополя, Автономної Республіки Крим) звіти про виявлені факти правопорушень і свою діяльність, крім даних про оперативно-розшукову діяльність. З цього ж року було знято і завісу таємності з показників правової статистики.

На сучасному етапі в Україні з кожним роком розширюється інформаційне поле статистичних даних про правові явища. Але влас­не відомчою статистична звітність так і залишилася, оскільки уніфі­кованого централізованого збирання статистичних даних про правові явища в країні налагоджено не було. У зв'язку із змінами законодав­ства проводиться робота щодо уніфікації статистичної звітності, змен­шення її обсягів, було вдосконалено, уніфіковано та змінено докумен­ти первинного обліку в усіх правоохоронних органах країни.

Проте, як і раніше, документи первинного обліку і статистич­на звітність органів суду істотно відрізняються від документів, які заповнюються в органах, що проводять досудове слідство і дізнан­ня. Це істотно ускладнює можливості подальшого порівняння ста­тистичних показників для аналізу Хоча, починаючи з 2002 р., усі органи досудового слідства незалежно від відомчої належності за­повнюють однакові документи первинного обліку

§ 2. Предмет, завдання та мета правової статистики

Показники правової статистики дають змогу визначити рівень правопорядку в суспільстві завдяки цифровій характеристиці усіх правопорушень, розглянутих правоохоронними органами. Викори­стовуючи дані правової статистики, можна також охарактеризува­ти діяльність органів внутрішніх справ, прокуратури, органів суду, виправно-трудових установ, господарських судів, нотаріату та інших органів, які виконують функції юрисдикції, виявити недо­ліки, які мали місце у роботі цих органів.

Предмет правової статистики — це кількісна сторона тих явищ і процесів, які належать до сфери діяльності правоохоронних органів і пов’язані із застосуванням норм права та реалізацією правової відповідальності у нерозривному зв’язку з їх якісною стороною в конкретних умовах простору і часу.

Особливістю предмета правової статистики є те, що вона харак­теризує лише ті правові явища, які розглядалися правоохоронни­ми органами. Якщо ті чи інші явища з якихось причин не зареєст­ровано, то правова статистика їх не вивчає. Для встановлення рівня цих фактів необхідно проводити кримінологічні та соціологічні дослідження. В кримінології, наприклад, існує термін «латентна злочинність». Він характеризує ті злочини, які внаслідок дії різних причин і умов не були зареєстровані, але фактично вчинені. Пра­вова статистика про ці злочини не має ніякого уявлення.

Предмет правової статистики обумовлює і основні завдання, які має вирішувати ця галузь статистичної науки.

1. Показники правової статистики повинні бути надійною базою для розробки державної політики у сфері боротьби із злочинністю та іншими правопорушеннями, сприяти побудові правової держави.

2. Здійснення всебічного обліку, збирання, аналізу та узагаль­нення статистичної інформації про правові явища.

3. Розроблення і впровадження в практичну діяльність правоохоронних органів системи обліку і обчислення показників, які базуються на результатах наукових досліджень, міжнародних стан­дартах та рекомендаціях.

4. Забезпечення вірогідності, об'єктивності, оперативності, стабільності та цілісності статистичної інформації з метою розроблен­ня єдиної програми статистичного обліку правових явищ, які ви­користовуватимуться і для розроблення нових законодавчих актів.

5. Забезпечення доступності, гласності та відкритості зведених статистичних даних про правові явища.

На нашу думку, для реалізації цих завдань в повному обсязі тре­ба побудувати єдину, а не відомчу систему органів правової стати­стики, а також вдосконалити роботу аналітичних підрозділів у си­стемі правоохоронних органів.

Перша, головна мета правової статистики — це цифрова харак­теристика і облік усіх правопорушень, які розглядаються в право­охоронних органах (органах внутрішніх справ, прокуратури, орга­нах суду, органах державної безпеки, виправно-трудових установах, господарських судах, нотаріаті та інших державних органах, які зай­маються розглядом правових явищ), а також заходів, спрямованих на боротьбу з цими правопорушеннями.

Друга мета правової статистики — дати цифрову характеристи­ку діяльності усіх правоохоронних органів, оцінити її ефективність завдяки розробленій системі показників, а також визначити додер­жання законності в їх роботі.

§ 3. Взаємозв'язок правової статистики і загальної теорії статистики

Правова статистика тісно пов'язана із загальною теорією статисти­ки. Загальна теорія статистики на основі математичних методів розробляє теоретичні основи побудови тих чи інших показників, які можна використовувати незалежно від галузі статистики. Зас­тосовуючи методи загальної теорії статистики і показники, розроб­лені нею, правова статистика має змогу вивчати правові явища та їх прояви з різних сторін.

Наприклад, у загальній теорії статистики розроблено механізм обчислення відносної величини інтенсивності. Правова статисти­ка, використовуючи цей показник, обчислює коефіцієнт злочин­ності для характеристики криміногенності регіонів та їх порівнян­ня, а також коефіцієнт поширеності цивільних і адміністративних справ у регіоні. Загальна теорія статистики розробила механізм обчислення та використання відносної величини структури, а пра­вова статистика, застосовуючи її, має змогу обчислити структуру кримінальних, цивільних та адміністративних справ за різними класифікаційними ознаками, визначити відсоток розкриття зло­чинів, який на практиці враховується для характеристики якості роботи органів досудового слідства та карного розшуку.

Загальна теорія статистики — це теоретична основа правової статистики.

§ 4. Етапи та методи правової статистики

Кожне статистичне дослідження в правовій статистиці проходить шість етапів: підготовчий; статистичне спостереження; зведення та групування даних статистичного спостереження; аналіз статистич­них даних та обчислення узагальнюючих показників; науково-тео­ретичний аналіз; друкування зведених статистичних даних (деталь­ніше ці етапи висвітлено в попередньому розділі).

При проведенні статистичного дослідження в правовій статис­тиці можна використовувати різні методи: 1) метод масового ста­тистичного спостереження; 2) метод групувань; 3) табличний ме­тод; 4) графічний метод; 5) метод відносних величин; 6) метод се­редніх величин; 7) індексний метод; 8) метод кореляції; 9) інші математичні методи.

Один із найголовніших методів статистики — метод масового статистичного спостереження. Значення даного методу полягає в тому, що, використовуючи закон великих чисел, правова статистика має змогу одержати вірогідні, науково вагомі та об'єктивні первинні дані про правові явища і процеси, які нас цікавлять. Подальше об­роблення цих даних дає можливість виявити і встановити існуван­ня їих чи інших статистичних закономірностей. Лише тоді, коли зібрано достатню кількість фактів, можна дійсно встановити існу­вання або відсутність закономірностей. Сутність статистичного спостереження полягає в науково організованому збиранні і реєст­рації різних фактів правових явищ за розробленими до початку спо­стереження документами первинного обліку. На цьому етапі на ос­нові єдиних первинних документів обов'язково проводяться реєст­рація всіх виявлених злочинів, усіх осіб, які вчинили злочин і встановлені в процесі розслідування кримінальних справ, а також реєстрація усіх інших виявлених правових явиш. За результатами спостереження, наприклад, ми можемо встановити, що в 2002 р. в регіоні було зареєстровано 57598 злочинів, а також виявлено 33006 осіб, які їх вчинили.

Метод групувань — це виділення в досліджуваному явищі найважливіших типів, характерних груп та підгруп за істотними оз­наками (наприклад, групування усіх вчинених злочинів за їх видами; розподіл осіб, які вчинили злочини, за віком, статтю, родом занять; розподіл усіх адміністративних справ за видами правопорушень тощо). Застосування цього методу дає можливість здійснити класи­фікацію та типологізацію правових явищ та процесів, що вивчають­ся. На цьому етапі ми завжди можемо одержати і одержуємо дані про абсолютну кількість різних правових явищ за істотними для них оз­наками. Наприклад, у 2002 р. було виявлено 37239 неповнолітніх осіб, що вчинили злочини, з яких було засуджено 20016 осіб.

Табличний та графічний методи дають змогу одержати наочне і раціональне викладення статистичних даних, які одержані внаслі­док або проведеного статистичного спостереження, або в резуль­таті статистичного зведення, або після проведеного статичного ана­лізу даних.

Метод відносних величин — це спосіб відображення кількісного

співвідношення між правовими та іншими соціальними явищами. Залежно від того, з якою метою застосовується цей метод, можна здійснити територіальні порівняння, охарактеризувати склад сукуп­ності, зробити висновки про зміну явища протягом певного періоду

Наприклад, нам потрібно встановити питому вагу тяжких зло­чинів у загальній кількості зареєстрованих злочинів. Для цього не­обхідно поділити кількість зареєстрованих тяжких злочинів (21513) на загальну кількість зареєстрованих злочинів (57598), і ми встанов­люємо, що в 2002 р. тяжкі злочини складали 37,4 % від загальної кількості зареєстрованих злочинів . Таким чином, ми одержали відносну величину структури.

Аналогічно можна обчислити питому вагу неповнолітніх (37239) у загальній кількості осіб (309106), які вчинили злочини у 2002 р., — 9,6 % . Це також буде відносна величина структури.

Метод середніх величин полягає в обчисленні узагальнюючих показників, які характеризують типовий розмір ознаки в конкрет­них умовах простору і часу Завдання цього методу — одним показ­ником дати характеристику рівня розвитку ознаки у всіх одиниць однорідної статистичної сукупності. Наприклад, протягом року в регіоні виявлено 1157 організованих злочинних угруповань, якими вчинено 9273 злочини, тобто в середньому кожним угрупованням вчинено 8 злочинів.

Індексний метод дає змогу охарактеризувати зміну рівня сукуп­ності явищ у часі чи просторі або порівняти його з плановим зав­данням, нормою, стандартом.

Кореляційний метод — це встановлення і вимірювання щільності взаємозв'язку між різноманітними явищами суспільного життя.

Інші математичні методи залежно від галузей правової статис­тики застосовуються у міру необхідності.

Не перевірено

§ 5. Галузі правової статистики та їх взаємозв’язок з іншими правовими науками

Правова статистика вивчає різні правові явища. Залежно від характеру, обсягу і органів, які одержують і подають статистичну інформацію, пра­вову статистику можна поділити на такі галузі: 1) статистика конститу­ційного судочинства; 2) кримінально-правова статистика; 3) цивільно-правова статистика; 4) адміністративно-правова статистика; 5) статис­тика дисциплінарних правопорушень; 6) статистика прокурорського нагляду; 7) господарсько-правова статистика; 8) митна статистика.

В деяких літературних джерелах можна зустріти й інший роз­поділ правової статистики на галузі. Вважаємо, що виділення на­ведених галузей є найбільш вдалим і відповідає дійсному рівню розвитку правової статистики на сучасному етапі, а також структурі правоохоронних і правозастосовних органів держави.

Статистика конституційного судочинства характеризує своїми показниками діяльність Конституційного Суду України: скільки було виявлено порушень конституційного законо­давства, скільки справ було розглянуто Конституційним Судом і які рщіення були прийняті.

Кримінально-правова статистика характеризує весь комплекс заходів по боротьбі зі злочинністю, дає кількісно-як­існу характеристику всіх вчинених злочинів, осіб, які вчинили зло­чини, а також покарань. Своїми показниками вона характеризує і відтворює усі стадії кримінального процесу, дає характеристику рівня, структури і динаміки злочинності. Кримінально-правова ста­тистика є основною інформаційною базою кримінології. Слід звер­нути увагу на те, що кримінально-правова статистика характеризує не всі вчинені злочини, а лише ті, які були виявлені, зареєстровані і по яких провадилися ті чи інші слідчі дії або застосовувалися заходи адміністративного чи громадського впливу.

Кримінально-правова статистика залежно від стадій кримінально­го процесу складається із таких розділів, органічно пов'язаних між собою: а) статистика органів дізнання та досудового слідства; б) ста­тистика кримінального судочинства; в) статистика виконання вироків.

Статистика органів дізнання та досудового слідства характери­зує різні сторони діяльності державних органів, які займаються розслідуванням злочинів і виявленням осіб, що їх вчинили. До них належать органи дізнання, які функціонують відповідно до ст. 101 Кримінально-процесуального кодексу України; органи досудово­го слідства, які функціонують відповідно до ст. 102 Кримінально-процесуального кодексу України. До цього розділу кримінально-правової статистики входять показники про кількість зареєст­рованих злочинів, кількість виявлених осіб, які вчинили злочини, а також облік заходів по розслідуванню злочинів, про строки розс­лідування, кількість розкритих злочинів, характеристику застосу­вання запобіжних заходів тощо.

Статистика кримінального судочинства досліджує роботу органів суду по розгляду кримінальних справ. Завдяки цьому роз­ділу можна охарактеризувати кількість кримінальних справ, які надійшли до суду; кількість підсудних; кількість засуджених осіб; кількість виправданих осіб; кількість поданих апеляцій; кількість справ, які були розглянуті в касаційній інстанції, і наслідки цього розгляду; строки розгляду справ; процесуальні дії суду.

Статистика виконання вироків дає уявлення про діяльність органів, які виконують визначені судовими вироками покарання. Цей розділ характеризує облік усіх засуджених з розподілом за ви­дами покарань; облік діяльності органів суду і виправно-трудоаих установ по умовно-достроковому звільненню від покарань і заміні покарання більш м'яким, а також рішення про переведення з однієї виправно-трудової установи до іншої тощо.

Таким чином, показники кримінально-правової статистики, з одного боку, характеризують рівень, структуру і динаміку злочин­ності та судимості, а з іншого — діяльність органів дізнання, органів досудового слідства, органів суду, органів виконання вироків по здійсненню кримінальної правозастосовної практики.

Цивільно-правова статистика характеризує облік усіх цивільних справ, які знаходилися на розгляді в судових орга­нах, облік наслідків судової діяльності по розгляду цивільних справ, а також облік цивільних правовідносин, що посвідчуються в адмі­ністративному, нотаріальному або безспірному судовому провад­женні (наприклад, посвідчення нотаріусом заповіту, посвідчення судом стажу роботи і т. под.).

Відповідно до вимог цивільного процесу і характеру установ, які його здійснюють, цивільно-правова статистика поділяється на такі два підрозділи: а) статистика цивільного судочинства; б) статисти­ка виконання судових рішень.

Статистика цивільного судочинства відображає роботу органів суду по розгляду цивільних справ, які надійшли до них; облік основ­них процесуальних дій; строки розгляду цивільних справ; кількість винесених судових рішень; облік кількості справ, які були розглянуті апеляційними судами і судами касаційної інстанції і які рішення по них було прийнято; облік діяльності нотаріальних органів тощо.

Статистика виконання судових рішень відображає діяльність державних виконавців по виконанню рішень суду з цивільних справ.

Адміністративно-правова статистика харак­теризує кількість виявлених і зареєстрованих правопорушень; кількість осіб, які вчинили ці правопорушення; види адміністративних стягнень, які було накладено на осіб, а також показники діяльності різних держав­них органів, які мають право накладати адміністративні стягнення.

Статистика дисциплінарних правопору­шень від ображає трудову дисципліну на державних підприємствах. Ці дані повинні подаватися керівниками підприємств, вони обов'яз­ково вносяться до статистичної звітності різних міністерств і відомств.

Статистика прокурорського нагляду характе­ризує діяльність органів прокуратури по нагляду за додержанням законності в різних сферах життя держави.

Господарсько-правова статистика характери­зує діяльність господарських судів по розгляду господарських спорів між юридичними особами.

Митна статистика характеризує інформацію про пе­реміщення товарів через митний кордон України шляхом збиран­ня, формування, опрацювання, узагальнення, всебічного аналізу та зберігання статистичної інформації з питань митної справи та зов­нішньої торгівлі товарами. Вона складається з митної статистики зовнішньої торгівлі і спеціальної митної статистики. Митна стати­стика зовнішньої торгівлі являє собою узагальнену та відповідним чином систематизовану інформацію про переміщення товарів че­рез митний кордон. Спеціальна митна статистика складається з таких частин: статистика декларування; статистика справляння податків і зборів; статистика з питань боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил; статистика пасажиропотоків; стати­стика міжнародних перевезень та інші види, які містять відомості з кадрових питань, питань боротьби з правопорушеннями в митних органах, адміністративно-господарських питань та інші відомості.

Схематично всі зазначені галузі правової статистики з урахуван­ням їх значення можна подати у вигляді такої схеми (рис. 1).

Таким чином, правова статистика, поділяючись на наведені га­лузі, дає змогу вивчати правові явища з різних сторін, але завжди галузі правової статистики пов'язані між собою, а їх комплексне застосування дозволяє вивчати закономірності в розвитку право­вих явищ.

Наведені галузі правової статистики дають змогу дійти виснов­ку про те, що правова статистика тісно пов'язана з усіма науками кримінально-правового, цивільно-правового та адміністративно-правового циклів. Цей зв'язок проявляється у тому, що, з одного боку, конструювання системи показників правової статистики ба­зується на теоретичних узагальненнях і положеннях різноманітних правових наук, а з іншого — висновки, одержані внаслідок статис­тичного аналізу правових явищ, дають змогу оцінити ефективність дії правових норм, практики їх застосування і більш обгрунтовано здійснювати теоретичні узагальнення і подавати законодавчі про­позиції про необхідність їх зміни.

Отже, результати статистичних досліджень широко застосову­ються усіма юридичними науками при вирішенні своїх специфіч­них завдань.

§ 6. Структура статистичного апарату в органах суду, органах прокуратури та органах внутрішніх справ

Керівництво статистичною роботою судових органів (крім Консти­туційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спе­ціалізованих судів) відповідно до Закону України від 7 лютого 2002 р. «Про судоустрій України» з 1 січня 2003 р. покладено на Державну судову адміністрацію. Управління судової статистики та звітності Державної судової адміністрації організує роботу по веденню ста­тистики судів, діловодству та архіву, контролює стан діловодства в судах загальної юрисдикції, розробляє табель статистичної звітності, розробляє і друкує інструкції по їх заповненню, одержує і зводить статистичні дані про діяльність органів суду по розгляду кримінальних, цивільних та адміністративних справ.

З 2003 р. Міністерство юстиції одержує і зводить статистичні дані про діяльність органів нотаріату, адвокатів і експертних установ.

В територіальних управліннях державної судової адміністрації контролюють надходження первинних документів і звітності місце­вих судів; проводять інструктаж працівників місцевих судів віднос­но того, як треба вести первинний облік, заповнювати документи первинного обліку і бланки статистичної звітності.

За усі статистичні дані, які надсилаються до територіальних уп­равлінь Державної судової адміністрації, несе персональну відпо­відальність голова місцевого суду.

За усі статистичні дані, які надсилаються до обласного відділу ;' юстиції, несуть персональну відповідальність керівник нотаріальної І контори, голова адвокатської контори і голова експертної установи. І Персональну відповідальність несе і кожна окрема особа, яка заповнила і підписала той чи інший документ первинного обліку. Тому, наприклад, заповнювати статистичну картку на підсудного повинен лише суддя, який розглядав кримінальну справу по суті.

У Верховному Суді Україні функціонує управління узагальнен­ня судової практики та аналітичної роботи з питань застосування законодавства, на яке покладено завдання узагальнення статисти­ки судимості та призначення мір кримінального покарання з метою друкування цих даних на шпальтах преси, сторінках журналу «Вісник Верховного Суду Україні».

Керівництво статистичною роботою в органах прокуратури здійснюється відділом статистики, який підпорядковується одно­му із заступників Генерального прокурора України. Цей відділ роз­робляє показники статистичної звітності органів прокуратури, роз­робляє і друкує бланки статистичної звітності та інструкції по їх заповненню і поданню органами прокуратури. На основі узагаль­нення та аналізу статистичних даних цей відділ готовить і друкує аналітичні збірники, доповіді.

В прокуратурі області наказом прокурора області призначається спеціальний помічник прокурора області, який відповідає за всю статистичну роботу: перевіряє, як організовано первинний облік в прокуратурах районів області, проводить інструктаж щодо поряд­ку ведення обліку та заповнення документів первинного обліку для районних прокуратур області, аналізує всі звіти районних прокура­тур, а також складає статистичні звіти про роботу прокуратури об­ласті, які в суворо встановлені строки подаються у відділ статисти­ки Генеральної прокуратури України.

В районних та міських прокуратурах відповідальність за всю статистичну роботу несе прокурор відповідного рівня. Він повинен контролювати порядок ведення документів первинного обліку в межах конкретної прокуратури, а також складати усі бланки статистичної звітності, яка подається до прокуратури області. Перекла­дати цю роботу на інших осіб прокурор району (міста) області не має права, оскільки він завжди несе персональну відповідальність за якість поданих первинних і зведених статистичних даних.

Керівництво статистичною роботою в органах внутрішніх справ на підставі внутрішнього наказу покладено на Департамент інфор­маційних технологій Міністерства внутрішніх справ. Цей підрозділ розробляє бланки документів первинного обліку (документів, які характеризують роботу органів досудового слідства і органів дізнан­ня, з 1961 р. — разом з відділом статистики Генеральної прокурату­ри), друкує інструкції по їх заповненню (також разом з прокурату­рою), одержує і зводить показники статистичної звітності, які по­дані в масштабах окремих областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя, здійснює їх аналіз, обчислює всі показ­ники (деякі лише цей Департамент обчислює, наприклад, ко­ефіцієнт злочинності в Україні в цілому і в межах окремих тери­торій; починаючи з 1999 р. він його обчислює щомісячно нароста­ючим підсумком), складає щорічні огляди про рівень злочинності, її структуру, динаміку, тенденції її зміни і наслідки боротьби із зло­чинністю в масштабах окремих територій і усієї країни в цілому, щорічно друкує експрес-інформацію про стан злочинності на те­риторії України.

В Управлінні Міністерства внутрішніх справ тієї чи іншої об­ласті всією статистичною роботою займається управління (відділи або відділення) інформаційних технологій, яке здійснює постійний контроль за поданням та якістю заповнення документів первинного обліку, які щодобово надходять із рай(міськ)відділів внутрішніх справ, а також зведенням усіх даних в масштабах області.

В районних, міських відділах внутрішніх справ статистичну ро­боту проводить співробітник по веденню обліково-реєстраційної та статистичної роботи (старший інспектор або інспектор по обліко­во-реєстраційній, статистичній та оперативній інформації). Він по­винен своєчасно збирати і реєструвати документи первинного об­ліку в журналі реєстрації і щодобово передавати їх до управління інформаційних технологій Управління Міністерства внутрішніх справ області.

Персональну відповідальність за своєчасне і якісне заповнен­ня та реєстрацію всіх первинних документів несе особа, яка розг­лядає кримінальну справу по суті (працівник органу дізнання, слідчий або інша особа).

Звіт про роботу районного, міського відділу органу внутрішніх справ складається його начальником, який несе персональну відпо­відальність за всі надані статистичні дані.

Починаючи з 1988 р. усі правоохоронні органи повинні подава­ти звітність в органи державної статистики. Так, усі 29 органів та установ, які мають право накладати адміністративні стягнення, обов'язково щорічно надсилають звіт по формі 1 -АП в обласне ста­тистичне управління, управління соціальної статистики (раніше надсилали двічі на рік, тобто за півріччя і рік в цілому).

Таким чином, організація статистичного апарату в органах суду, прокуратурі та органах внутрішніх справ забезпечує збирання, об­роблення та аналіз статистичних даних, які необхідні для: а) все­бічної характеристики їх діяльності; б) більш ефективного виконан­ня покладених на них завдань.

§ 7. Значення даних правової статистики для зміцнення правопорядку в країні

Статистика взагалі — це барометр соціального життя країни. Пра­вова статистика своїми показниками завжди характеризує тенденції і характер законодавчої, правоохоронної та правозастосовної діяль­ності державних органів. Тому вона має велике наукове і практич­не значення при вирішенні різноманітних проблем розбудови пра­вової держави.

Статистичні дані — це джерело для оперативного керівництва правоохоронними органами, оскільки вони характеризують їх діяльність. Це дає змогу керівництву відповідного міністерства або відомства систематично контролювати діяльність підвідомчих органів, виявляти позитивні та негативні сторони статистичної ро­боти та приймати відповідні рішення для її вдосконалення.

Наприклад, показники, що характеризують роботу органів внутрішніх справ, дають змогу встановити, які недоліки наявні в їх роботі, які досягнення вони мають у справі розкриття злочинів, якими є тенденції в тому чи іншому регіоні стосовно зниження або зростання криміногенної обстановки і які заходи необхідні для її поліпшення.

Дані статистики органів суду дають змогу встановити обсяг і якість роботи судів по здійсненню правосуддя: тривалість судочинства, навантаження на кожного окремого суддю, тривалість розг­ляду справ, якість їх розгляду, характер судової репресії, застосуван­ня тих чи інших видів покарань.

Відомості статистики Державного департаменту з питань вико­нання покарань характеризують склад засуджених за різними по­казниками (наприклад, за статтю, віком, кількістю попередніх су­димостей і т.под.), містять дані про кількість засуджених до різних видів покарань, а також про наповнюваність місць позбавлення волі засудженими тощо.

Статистичні звіти дають змогу керівним органам встановлюва­ти основні тенденції в діяльності органів суду, прокуратури, міліції та виправно-трудових установ, виявляти типові недоліки в їх діяль­ності і застосовувати заходи щодо їх ліквідації та недопущення в майбутньому.

Статистичні дані мають дуже велике значення у справі контро­лю і визначення напрямку діяльності органів правосуддя. Зрозумі­ло, що це не єдина форма такого контролю, але разом з іншими матеріалами (обстежень, ревізій та вивчення окремих категорій справ) статистичні показники становлять найважливіше джерело для контролю за роботою цих органів.

Реально статичний аналіз діяльності правоохоронних органів проводиться головним чином на базі існуючої статистичної звітності, яка охоплює усі стадії кримінального, цивільного та адміністративного процесу.

Наприклад, для оцінки якості роботи місцевих судів можна вико­ристовувати такі показники, як кількість скасованих та змінених ви­років і рішень, встановлення реальності виконання судових рішень, особливо про відшкодування збитків, види та розміри покарань.

Показники правової статистики широко використовуються при узагальненні судової та прокурорської практики. Статистика дає, наприклад, змогу визначити основні напрямки в розвитку судової репресії, виявити, наскільки типові недоліки при встановленні кри­мінальних покарань. Тому важливо постійно використовувати такі дані, що дозволяють виявити основні недоліки в роботі, а також їх причини та вжити заходів щодо їх усунення.

Але обмежуватися при оцінці роботи правоохоронних органів лише даними правової статистики було б невірним. Вони завжди повинні підсилюватися поглибленим вивченням конкретних кри­мінальних справ. Тому керівні органи, особливо Верховний Суд України, часто запитують через апеляційні суди кримінальні, цивільні та адміністративні справи по окремих категоріях для узагальнення практики.

Виключно великою є роль правової, в першу чергу криміналь­но-правової, статистики при вивченні та попереджені злочинності. Кримінально-правова статистика дає вичерпну інформацію про стан злочинності, її структуру та динаміку, особу злочинця, пози­тивні та негативні моменти в діяльності міліції, прокуратури, суду та установ виконання покарання, прогнозування динаміки злочин­ності. Статистичний метод — це один із основних методів кримі­нологічних досліджень. Відрив цих наук може привести лише до схоластичних побудов завдань і програм боротьби зі злочинністю.

Статистичні дані дають змогу вирішити питання про матеріаль­но-фінансове забезпечення правоохоронних органів, вірну дисло­кацію судових, слідчих та виправно-трудових установ для проекту­вання штатів, проведення фінансування та підготовки кадрів судо­во-слідчих працівників, підвищення їх кваліфікації тощо. Всі ці питання можна вирішити лише на базі даних статистики. Так, вста­новивши обсяг роботи слідства або судді якогось району, можна вирішити питання про зміни в штатному розкладі.

Наступна форма використання правової статистики — це сфе­ра законодавства. Проекти законів не можуть розроблятися без аналізу низки показників правової статистики. Статистичні дані в деяких випадках обґрунтовують необхідність введення змін до того чи іншого закону, тобто підтверджують доцільність чи недоцільність дії в даний проміжок часу конкретного закону та його ефективність.

Остання форма використання правової статистики — це сфера науково-теоретичного дослідження. Правова статистика має велике значення при науково-дослідницькій роботі по вивченню злочин­ності та інших питань кримінології, кримінального, цивільного та адміністративного права і процесу, криміналістики та інших пра­вових наук. На базі аналізу даних правової статистики та за допо­могою інших наукових джерел обґрунтовуються відповідні поло­ження та висновки цих наук. Правова статистика, таким чином, є одним із важливіших джерел, які забезпечують юридичну науку фактичним матеріалом для теоретичного узагальнення.

Отже, основними формами використання даних правової стати­стики є: загальна характеристика рівня, структури і динаміки пра­вових явищ; характеристика правоохоронної діяльності; оператив­не керівництво правоохоронними органами; контроль за їх діяль­ністю та напрямками цієї діяльності; узагальнення судової, слідчої і прокурорської практики; вивчення та попередження злочинності та інших правопорушень; вирішення питань матеріально-технічно­го і фінансового забезпечення діяльності правоохоронних органів; вирішення питань внесення змін до чинного законодавства; прове­дення наукових досліджень.

Недостатнє використання кримінально-правової статистики в недалекому минулому, її таємність та закритість були однією із сут­тєвих причин відриву правової науки від практики боротьби зі зло­чинністю та іншими правопорушеннями. Тільки застосовуючи ма­сові дані статистичного спостереження, можна виявити основні тенденції в розвитку кримінально-правових, цивільно-правових та адміністративно-правових явищ в країні та окремих її регіонах.

Питання та завдання для самоконтролю

1. Розкрийте основні віхи становлення правової ста­тистики в нашій країні.

2. Висвітліть сутність, позитивні і негативні сторо­ни «купонної системи», яка існувала протягом 1872 - 1909 рр.

3. Дайте визначення поняття правової статистики як однієї із галузей статистичної науки.

4. Що являє собою предмет правової статистики? В чому полягає його особливість?

5. Визначте мету та основні завдання правової ста­тистики.

6. Розкрийте взаємозв'язок правової статистики із загальною теорією статистики.

7. Назвіть основні етапи статистичного досліджен­ня правової статистики.

8. Перерахуйте методи правової статистики.

9. Перерахуйте основні галузі правової статистики.

10. Розкрийте зміст кримінально-правової статисти­ки за стадіями кримінального процесу.

11. Розкрийте зміст цивільно-правової статистики за стадіями цивільного процесу.

12. Розкрийте зміст адміністративно-правової стати­стики за стадіями адміністративного процесу.

13. Розкрийте структуру статистичного апарату в органах суду.

14. Розкрийте структуру статистичного апарату в органах прокуратури.

15. Розкрийте структуру статистичного апарату в органах внутрішніх справ.

16. Розкрийте значення даних правової статистики для зміцнення правопорядку в країні.

17. Розкрийте значення даних правової статистики для практики протидії злочинності в країні.

Завдання 1. Розкрийте зміст і обсяг таких понять: соціальна статистика, моральна статистика, кримі­нальна статистика, кримінологічна статистика, судо­ва статистика, кримінально-правова статистика, ад­міністративно-правова статистика, цивільно-право­ва статистика, статистика прокурорського нагляду, статистика конституційного судочинства, віктимоло-гічна статистика, юридична статистика, правова ста­тистика. Зобразіть схематично співвідношення цих понять.

Завдання 2. Обгрунтуйте необхідність статистич­ного обліку правових явищ.

Завдання 3. Обгрунтуйте послідовність етапів ста­тистичного дослідження правових явищ.

Завдання 4. Охарактеризуйте наукову доцільність методів правової статистики.

Розділ ІІІ

Статистичне спостереження

§ 1. Сутність і організаційні форми статистичного спостереження

Другим етапом статистичного дослідження є статистичне спосте­реження, з якого і починається збирання первинних статистичних даних.

Статистичне спостереження — це планомірне, систематичне, науково організоване збирання даних про явища суспільного жит­тя шляхом реєстрації їх істотних ознак. В Законі України «Про вне­сення змін до Закону України «Про державну статистику» дається таке його визначення: статистичне спостереження — планомірний, науково організований процес збирання даних щодо масових явищ та процесів, які відбуваються в економічній, соціальній та інших сфе­рах життя України та її регіонів, шляхом їх реєстрації за спеціальною програмою, розробленою на основі статистичної методології.

Всі дані, які ми одержуємо під час проведення статистичного спостереження, на наступних етапах статистичного дослідження можуть істотно вплинути на вірогідність теоретичних і практичних висновків. У цілому статистичне спостереження відіграє особливу роль, оскільки помилки, яких припустилися під час спостережен­ня, дуже важко, а іноді неможливо виправити на наступних етапах статистичного дослідження. Тому при організації і проведенні ста­тистичного спостереження необхідно чітко додержуватися правил і вимог статистичної науки.

Найважливішими завданнями статистичного спостереження є досягнення: 1) повноти одержаних даних з тим, щоб усі явища і процеси були зареєстровані в повному обсязі; 2) вірогідності, об'єк­тивності їх відображення; 3) порівняності одержаних даних з тими, які були одержані раніше і в інших територіальних одиницях. Відповідно до Закону обов'язково складається план державних ста­тистичних спостережень — офіційний документ, що містить перелік статистичних спостережень, які проводяться органами державної статистики, з визначенням порядку та строків їх проведення.

Статистичне спостереження відповідно до вимог статистичної науки має бути всебічно продуманим, добре підготовленим і чітко організованим. Воно складається із чотирьох етапів: проектування спостереження, підготовка спостереження, проведення спостере­ження та контроль одержаних даних. Всі ці етапи тісно пов'язані між собою, тому недоліки на одному з них псують усю роботу.

Проектування спостереження — це розроблення плану статис­тичного спостереження, який обов'язково охоплює програмно-методологічні та організаційні питання його проведення.

Підготовка спостереження полягає у підготовці інструментарію спостереження (друкування бланків, перевірка реєстрів об'єктів, які повинні подавати дані, підготовка осіб, які будуть проводити спос­тереження, а також проведення пробного спостереження, якщо це потрібно). Як правило, перед проведенням перепису населення в країні необхідно здійснити пробне спостереження з метою перевірки надійності розроблених документів і програми перепису

Проведення спостереження — це процес безпосередньої реєст­рації фактів і'явищ.

(Контроль одержаних даних зводиться до перевірки достовірності ; одержаних даних у результаті проведеного спостереження. Статистичне спостереження завжди становить кількісну реєст­рацію окремих явищ, які відбираються дослідниками за якісно виз­наченими ознаками. При статистичному спостереженні реєстру­ються індивідуальні явища досліджуваної сукупності (наприклад, злочини, особи, що їх вчинили, причини злочинів, цивільні право­порушення тощо) або окремі їх ознаки (юридична кваліфікація зло­чину, соціально-демографічні дані осіб, що вчинили злочини, види та строки покарання і т.под.).

Схематично всі види та форми статистичного спостереження, його класифікацію за різними ознаками можна подати у вигляді схеми (рис. 2), яка наочно характеризує всі класифікаційні ознаки даного етапу статистичного дослідження.

До організаційних форм проведення статистичного спостере­ження належать звітність і спеціально організоване статистичне спостереження.

Звітність — це така форма статистичного спостереження, яка характеризує систему взаємопов'язаних показників, що дають змогу одержати дані наслідків роботи підприємства, установи або організації за звітний період, і періодично подається у вигляді вста­новлених законодавством звітних документів (статистичних звітів) статистичним, контролюючим та вищим органам за підписом осіб, які відповідають за своєчасне подання і вірогідність цих даних. Інак­ше кажучи, це така форма статистичного спостереження, при якій кожна установа за єдиними бланками в точно затверджені строки (кожний квартал, півріччя або за рік) надає своєму вищому органу і органу державної статистики документально підтверджені дані.

У правовій статистиці звітність є основною організаційною формою статистичного спостереження, оскільки вона дає змогу одержати дані, які характеризують діяльність правоохоронних і правозастосовних органів з різних сторін, оперативно управляти розвитком правових явищ і процесів у суспільстві. Ці дані широко застосовуються для проведення різноманітних наукових дослід­жень. Зміст звіту, його форма та строк подання встановлюються вищим статистичним органом країни — Державним комітетом ста­тистики України.

Проте у реальній дійсності не всі суспільні явища і процеси можна охопити статистичною звітністю. Є такі сфери діяльності суспільства, які можна встановити лише шляхом опитування гро­мадян (наприклад, структура прибутків і витрат населення, особ­ливості детермінації окремих видів злочинів). Для одержання да­них, які не відображені в звітності, здійснюються спеціально організо­вані статистичні спостереження. Вони також можуть проводитися для уточнення і перевірки звітних даних та даних, одержаних при проведенні перепису. В цьому разі таке спостереження називаєть­ся контрольним. Спеціально організовані статистичні спостере­ження проводяться і для вирішення самостійних наукових завдань, і для обґрунтованого прийняття важливих управлінських чи пол­ітичних рішень.

До спеціально організованих статистичних спостережень нале­жать переписи, різні види опитувань, одноразові обліки, несуціль-не обстеження. Але найбільше значення мають різноманітні пере­писи, які дають всебічну характеристику масового явища станом на ту чи іншу дату або певний момент часу Класичний приклад — пе­репис населення, в результаті якого можна одержати демографічні характеристики громадян (дані про склад та родинні стосунки членів домогосподарства), соціально-економічні умови їх існуван­ня та багато інших показників, які можна одержати лише при про­веденні перепису всього населення країни.

19 жовтня 2000 р. прийнято Закон України «Про Всеукраїнсь­кий перепис населення». Цей Закон було спрямовано на: створен­ня необхідних законодавчих передумов для проведення суцільно­го статистичного спостереження, яке передбачає одержання від респондентів первинних (персональних) даних щодо них; визна­чення спеціальних повноважень органів, що залучаються до робіт із перепису населення, а також порядку використання його результатів та гарантій щодо збереження і захисту конфіденційної інформації пе­репису населення; забезпечення правової узгодженості у чинному за­конодавчому полі України щодо питань статистики та інформації, а також здійснення послідовної гармонізації та адаптації національно­го статистичного законодавства до міжнародних норм і стандартів; надання Всеукраїнському перепису населення загальнодержавної ваги, підвищення його суспільно-політичного значення і формуван­ня позитивного ставлення до нього громадськості.

Закон України «Про Всеукраїнський перепис населення» скла­дається із шести розділів, які містять: загальні положення щодо перепису населення; методологічно-організаційні принципи його . проведення; повноваження, обов'язки та заходи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо організаційного, матері­ально-технічного та фінансового забезпечення підготовки і прове­дення перепису населення, оброблення, узагальнення, поширення та використання його результатів; регламентацію основних прав, обов'язків та відповідальності суб'єктів перепису населення; нор­ми щодо порядку використання результатів перепису населення; прикінцеві положення.

На думку більшості вчених, в майбутньому спеціально органі­зовані спостереження матимуть значно більше значення, ніж зараз. Тому і вважається за доцільне розроблення редакції закону, який регламентує не тільки проведення якогось конкретного перепису населення, а й є загальноприйнятним для правового забезпечення здійснення такого спостереження протягом тривалого часу. Саме такі підходи було використано під час підготовки Закону України «Про Всеукраїнський перепис населення».

§ 2. Мета та план статистичного спостереження

Формулювання мети є вихідним пунктом при організації статистич­ного спостереження. При цьому головне — це чітке визначення мети спостереження, тому що кожне явище можна вивчати з різних сторін залежно від того, що ми хочемо пізнати в тому чи іншому явищі. На­приклад, вивчаючи особу злочинця, слід спочатку з'ясувати, які Я прояви нас найбільше цікавлять. Якщо ми будемо вивчати причини і умови окремих видів злочинів, нас будуть цікавити зовсім інші ха­рактеристики. Тому залежно від сформульованої мети необхідно реє­струвати різні ознаки досліджуваного явища.

Мета спостереження — це пізнавальне завдання і кінцевий ре­зультат спостереження. Метою статистичного спостереження є не­ обхідність збирання високоякісного статистичного матеріалу на базі обгрунтованого визначення ознак досліджуваного явища, щоб внаслідок проведеного аналізу можна було одержати реальну харак­теристику розглядуваних явищ і процесів.

У загальному вигляді мета спостереження завжди формулюється в документах, на підставі яких організується проведення статистич­ного спостереження (у правовій статистиці, як правило, це поста­нови і розпорядження Кабінету Міністрів України, накази міністерств і відомств тощо).

Прийняття нових нормативних актів обумовлює необхідність зміни облікових даних. Так, поява організованої злочинності на теренах колишнього Радянського Союзу призвела до внесення змін до звітності у другій половині 80-х років XX ст., а поширення ко­рупції серед державних службовців — у 90-ті роки XX ст. Вступ в дію з 1 вересня 2001 р. нового Кримінального кодексу України, Особ­лива частина якого істотно відрізняється від кримінального зако­нодавства, що діяло раніше, вимагав перегляду всієї системи реє­страції та обліку кримінальних злочинів, злочинності і протидії їй. Тому з 1 січня 2003 р. облік злочинів, осіб, які їх вчинили, кримі­нальних справ в органах прокуратури (включаючи і військові про­куратури), внутрішніх справ, податкової міліції та Служби безпе­ки України здійснюється на підставі єдиних облікових документів. Аналогічно змінена і «Статистична картка на підсудного (обвину­ваченого)», яка заповнюється в органах суду.

Науково організоване статистичне дослідження неможливе без розробки його детально продуманого плану, особливо без розроб­ки плану статистичного спостереження, який складається з двох груп питань: програмно-методологічних та організаційних.

Програмно-методологічні питання спостереження включають до себе: формулювання гіпотези, розроблення понятійного апарату дослідження, з'ясування мети спостереження, визначення джерел інформації, розроблення програми та процедури спостереження, визначення методів і засобів аналізу одержаних статистичних даних та інші питання методологічного забезпечення дослідження.

Організаційні питання спостереження включають до себе: виз­начення органів, які здійснюватимуть спостереження, час його проведення (реєстрації), джерела і засоби одержання даних, графік підготовки кадрів та їх інструктаж, визначення строків подання даних та інші питання, пов'язані з практичною підготовкою, органі­зацією та проведенням статистичного спостереження (наприклад, вирішення питань матеріально-технічного забезпечення дослід­ження).

Планом спостереження визначаються права, обов'язки та взаємостосунки органів, які здійснюватимуть спостереження. За­гальнодержавні спостереження завжди організує і проводить Дер­жавний комітет статистики України.

Місцем проведення спостереження є пункт, де безпосередньо реєструються ознаки окремих одиниць сукупності. Це може бути місце роботи або місце проживання (наприклад, при перепису на­селення, як правило, це місце постійного проживання). Перепис населення проводиться шляхом обходу (безпосереднім відвідуван­ням) жилих будинків та житлових приміщень в інших будівлях тим­часовим переписним персоналом.

Важливе значення має і визначення часу спостереження — пе­ріоду, протягом якого збираються дані. Іноді його поділяють на об'єктивний і суб'єктивний. Об'єктивний — це той час (момент або період), до якого належать статистичні дані, що реєструються. На­приклад, кількість зареєстрованих злочинів можна враховувати за певний проміжок часу (добу, тиждень, декаду, місяць, рік), а кількість нерозглянутих справ — на певну дату.

Момент часу, станом на який проводиться реєстрація ознак еле­ментів сукупності, називається критичним. Так, критичним момен­том перепису населення 1989 р. була 12 година ночі з 11 на 12 січня. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 лю­того 2001 р. № 51-р «Про організацію проведення Всеукраїнського перепису населення» критичним моментом перепису населення 2001 р. було 0 годин 5 грудня 2001 р.

Період, протягом якого реєструються ознаки об'єкта спостере­ження, називається суб'єктивним часом. При перепису населення 1989 р. він становив 8 днів (з 12 до 19 січня), при перепису населення 2001 р. склав 10 днів (з 5 по 14 грудня 2001 р.). Наприклад, якщо строк подання місячного звіту 5 лютого, то суб'єктивний час, тоб­то час складання звіту, буде з 1 по 5 лютого, а об'єктивний — один місяць (січень). Суб'єктивний час повинен бути по можливості нетривалим і наближуватися до критичного моменту.

План статистичного спостереження завжди є складовою части­ною плану статистичного дослідження.

Схематично план статистичного спостереження можна подати у вигляді такої схеми (рис. 3).

§ 3. Об'єкти правової статистики. Особливості відображення об'єктів у правовій статистиці

Після з'ясування мети статистичного спостереження необхідно визначити об'єкти спостереження.

Об'єкт спостереження — це сукупність явищ, що вивчаються. Без чіткого відокремлення об'єкта статистичного спостереження завжди є небезпека або зареєструвати факти, які не мають ніякого відношення до сукупності, що вивчається, або, навпаки, пропустити факти, які на­лежать до цієї сукупності. Зрозуміло, що це не дасть змогу вивчити су­купність у повному обсязі і може призвести до спотворення дійсності.

Об'єктом статистичного спостереження є така сукупність оди­ниць досліджуваного суспільного явища, яка має якісну своєрідність і яку необхідно піддати статистичній реєстрації для реалізації мети і завдань статистичного дослідження.

Іноді дуже важко відмежувати безпосередній об'єкт спостере­ження від пов'язаних з ним суміжних явищ. У цих випадках в ста­тистиці використовують механізм застосування «цензу», згідно з яким об'єкт відокремлюється низкою обмежувальних ознак.

Об'єкти правової статистики диференціюються залежно від га­лузей правової статистики:

об'єкти кримінально-правової статистики: 1) злочини, тобто передбачені кримінальним законом суспільне небезпечні винні діяння, вчинені суб'єктами злочину; 2) суб'єкти злочину (особи, які вчинили злочин); 3) покарання;

об'єкти цивільно-правової статистики: 1) цивільні правовідноси­ни, які посвідчуються в адміністративному, нотаріальному або без-спірному судовому провадженні, або цивільні справи; 2) сторони цивільного процесу, тобто позивачі і відповідачі; 3) судові рішення;

об'єкти адміністративно-правової статистики: 1) адміністра­тивні правопорушення; 2) особи, які вчинили адміністративні пра­вопорушення; 3) адміністративні стягнення.

Аналогічні об'єкти спостереження є і в інших галузях правової статистики. Вони відрізняються лише якісною своєрідністю фактів, що реєструються.

Головна особливість відображення об'єктів у правовій статис­тиці полягає в тому, що статистика обліковує лише ті злочини, ци­вільно-правові відносини та адміністративно-правові делікти, з приводу яких відбувся офіційний судовий розгляд або вони були зареєстровані в правозастосовних чи правоохоронних органах. Якщо з якихось причин і умов той чи інший факт не зареєстрова­но, то для правової статистики він не існує.

Всім об'єктам правової статистики притаманна значна ла­тентність, інакше кажучи, діяння вчиняється, але воно не реєст­рується в установленому порядку. Найбільша латентність притам?ч-на адміністративно-правовим, цивільно-правовим і дисциплінар­ним деліктам. Виявлення рівня латентності здійснюється при проведенні спеціально організованих статистичних досліджень.

Деякі види злочинів можуть при цьому бути зареєстровані не­вірно. Наприклад, злочин вчинено організованою групою, а його враховують як групову злочинність. Іноді злочин обліковується як тяжке тілесне ушкодження, що призвело до загибелі особи, а на справді — це вбивство. Такі розбіжності, притаманні криміналь­но-правовій статистиці, призводять до певного викривлення її по­казників.

Використовуючи показники правової статистики, слід завжди пам'ятати, що вони неповністю відображають дійсну, реальну ха­рактеристику всіх правових явищ. Вибіркові спостереження можуть істотно доповнити дані офіційної правової статистики. Інша річ, що при цьому не змінюється рівень латентності, якщо не відбулось нія­ких змін у законодавстві чи правозастосовній діяльності правоохо­ронних органів. Таким чином, офіційні статистичні дані своїми показниками хоча і відображають значну кількість одиниць статистичних сукупностей, але при проведенні статистичного ана­лізу їх обов'язково слід доповнювати даними про рівень латентності тих чи інших правових явищ, оскільки вони можуть істотно впли­нути на його наслідки.

§ 4. Одиниці сукупності, спостереження, виміру

Після визначення мети та об'єкта спостереження треба обрати оди­ниці сукупності та одиниці спостереження. Об'єкт — це маса ок­ремих індивідуальних явищ і процесів, статистична сукупність дос­ліджуваних одиниць. Тому, щоб мати уявлення про об'єкт, спочат­ку необхідно вивчити окремі одиниці.

Одиниця сукупності — це первинний елемент об'єкта спостере­ження, який існує в дійсності і ознаки якого реєструються. В кри­мінально-правовій статистиці одиницею сукупності буде кожний окремий злочин, кожна окрема особа, яка вчинила злочин; у ци­вільно-правовій статистиці — кожна окрема цивільна справа, кож­ний окремий відповідач і позивач; в адміністративно-правовій ста­тистиці — кожне окреме адміністративне правопорушення, кожна особа, яка вчинила адміністративне правопорушення. Інакше ка­жучи, одиниця сукупності завжди є носієм ознаки, що підлягає реєстрації. Саме одиниці сукупності становлять основу обліку і підлягають безпосередньому обстеженню, бо сума таких одиниць сукупності обов'язково дає статистичну сукупність явищ.

Для кожного статистичного спостереження його одиниці сукуп­ності повинні бути чітко відокремлені від суміжних понять, сфор­мульовані відокремлюючі ознаки, оскільки тільки в цьому разі ми матимемо змогу вивчити той об'єкт спостереження, який нас ціка­вить. Наприклад, вивчаючи злочинність, ми мусимо бути впевнені, Що до сукупності не були включені адміністративно-правові делікти. Це обов'язково треба враховувати, аналізуючи кількість зареє­строваних злочинів та адміністративно-правових правопорушень. Систематична зміна законодавства призводить до того, що в той чи інший проміжок часу один і той же делікт може належати або до злочинів, або до адміністративно-правових правопорушень.

Одиниця спостереження — це джерело інформації, тобто первин­ний заклад або установа, від якої одержують необхідні статистичні дані. Наприклад, при вивченні промисловості одиницею спостереження є промислове підприємство (завод, фабрика, фірма). В правовій стати­стиці одиницею спостереження є місцевий суд, відділ внутрішніх справ, прокуратура, господарський суд, виправно-трудова установа, органи РАГС, нотаріат тощо. Одиницею спостереження в адміністра­тивно-правовій статистиці можуть бути десятки різних контролюю­чих і наглядових установ, які мають право виявляти адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення.

Одиниця виміру характеризує, в яких одиницях обчислюється досліджувана сукупність. Наприклад, у кримінально-правовій ста­тистиці злочинність вимірюється кількістю зареєстрованих зло­чинів, кількістю осіб, які їх вчинили і які виявлені в процесі роз­слідування кримінальних справ, кількістю розкритих і нерозкритих злочинів, кількістю кримінальних справ, розглянутих судовими органами, і т. под. Одиниці виміру повністю залежать від одиниці сукупності, іноді вони можуть бути однакові, але це різні поняття. Одиниці виміру можуть бути різні (тонни, метри, кілограми, роки, кількість осіб тощо), вони обов'язково залежать від того, яке яви­ще вивчається. Одиниці виміру можуть бути натуральними, трудо­вими та вартісними (грошовими). В правовій статистиці викорис­товуються натуральні одиниці виміру, які відображають притаманні правовим явищам фізичні або якісні властивості, і грошові, які да­ють змогу узагальнити і зіставити різноманітні явища.

Вміння вірно визначити межу між одиницями виміру має важли­ве науково-практичне значення. Наприклад, не можна порівнювати злочинність у кількості виявлених злочинів, кримінальних справ та осіб, що вчинили злочини, оскільки в кожній кримінальній справі ) може бути декілька злочинів, один злочин може бути вчинений гру­пою осіб або одна особа може вчинити декілька злочинів. Також не можна порівнювати і суб'єктів на різних стадіях кримінального проце­су. Аналогічно це відбувається і в інших галузях правової статистики.

Головна вимога статистичного спостереження — це порівняність одиниць виміру.

§ 5. Програма статистичного спостереження

Статистичне спостереження завжди здійснюється згідно із зазда­легідь розробленою програмою спостереження.

Програма спостереження — це перелік питань, на які треба одер­жати відповіді при даному статистичному спостереженні. Це сис­тема показників, яка всебічно характеризує об'єкт і відповідає меті дослідження. Від того, наскільки якісно розроблено програму спо­стереження, залежать успіх проведення всього статистичного дос­лідження і об'єктивність одержаних даних. Виконання програми статистичного спостереження залежить й від того, що прийнято за одиницю сукупності, яка завжди підпорядковується меті та завдан­ням дослідження.

А.Кетле у свій час сформулював три правила створення програ­ми спостереження: 1) необхідно включати лише ті питання, на які потрібно отримати відповіді для вирішення поставленого завдан­ня; 2) не треба включати питання, на які не можна отримати відповіді достатньої якості; 3) не повинні включатися питання, які можуть визвати недовіру обстежуваних суб'єктів відносно мети спостереження. Ці правила не втратили свого значення і зараз.

Програма статистичного спостереження має відповідати таким вимогам:

1) вона повинна містити тільки необхідні та істотні питання, і не слід включати до неї зайві питання, які можуть ускладнити одер­жання і розроблення даних;

2) редакція питань мусить бути конкретною і ясною, щоб всі розуміли їх значення однозначно. Недоцільно вносити до програ­ми іншомовні слова;

3) питання програми слід записувати у логічній послідовності (спочатку — загальні питання, а потім — більш конкретні), а також таким чином, щоб можна було відповідями на одні питання конт­ролювати відповіді на інші питання, тобто програма має містити контрольні питання;

4) програма по можливості повинна забезпечувати порівняність даних з попереднім дослідженням цього об'єкта та з іншими дослід­женнями, які були проведені в інших країнах.

Питання програми спостереження розміщуються в статистич­них формулярах, які часто називають бланками. Застосовуються два види формулярів: індивідуальний (картковий) та списковий.

Зрозуміло, що як би добре не були сформульовані питання про­грами спостереження, забезпечити найбільш чіткі відповіді на по­ставлені питання завжди може допомогти інструкція. Інструкція — сукупність роз'яснень та вказівок щодо програми спостереження. Її можна надрукувати на формулярі спостереження або вона може бути окремим документом. У ній наводяться відповіді на питання, а іноді й приклади заповнення. Її значення особливо зростає тоді, коли ста­тистичне спостереження проводиться особами, які не мають спе­ціальної статистичної освіти (наприклад, при перепису населення).

Основна мета програми спостереження в кримінально-правовій статистиці — це побудова системи показників таким чином, щоб вони відображали весь процес боротьби зі злочинністю. Тому про­грама повинна включати до себе показники, які характеризувати­муть: 1) рівень, структуру і динаміку злочинності, причини і умови злочинності, особливості особи злочинців; 2) діяльність усієї сис­теми правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю.

Програма спостереження у цивільно-правовій статистиці по-винна ділитися на дві частини з метою характеристики: 1) стану цивільних правовідносин, які розглядаються правозастосовними органами (органами суду, нотаріату), їх структури і динаміки; при­чин, що сприяли порушенню цивільного законодавства; складу сторін (відповідачів та позивачів) і 2) діяльності цих органів.

Аналогічно мають розроблятися і програми спостереження в-інших галузях правової статистики.

§ 6. Види статистичного спостереження

Крім організаційних форм, розрізняють також види статистично­го спостереження.

За часом його проведення, за моментом реєстрації статистич­не спостереження поділяється на поточне і перервне.

Поточне (безперервне) спостереження полягає в безперервній реєстрації фактів у міру того, як вони виникають, наприклад, реє­страція актів громадянського стану, облік зареєстрованих злочинів, пожеж тощо. При поточному спостереженні факти реєструються постійно. Зрозуміло, що злочинність можна спостерігати лише шляхом поточного (безперервного) спостереження.

Перервне спостереження відображає рівень того чи іншого пра­вового явища на якусь-то дату чи момент часу. Воно завжди про­водиться з метою одержання даних, які не можна одержати іншим шляхом. При перервному спостереженні реєстрація фактів здійснюється або регулярно через певні проміжки часу, або в разі необхідності одержати ті чи інші дані. Якщо спостереження прово­диться регулярно через певні проміжки часу, то воно називається періодичним (наприклад, перепис населення проводиться один раз через десять років). Якщо спостереження здійснюється епізодич­но з метою вирішення певних соціально-економічних завдань, то воно називається одноразовим (наприклад, перепис плодово-ягід­них насаджень, облік і характеристика особи жебрака). Застосуван­ня того чи іншого виду статистичного спостереження залежить від природи досліджуваного явища суспільного життя і мети дос­лідження. Періодичне спостереження забезпечує послідовність і можливість порівняння одержаних результатів, що дуже важливо при вивченні тенденцій в зміні населення країни.

В правовій статистиці використовуються всі види статистичного спостереження.

За охопленням одиниць сукупності розрізняють суцільне і не-суцільне спостереження.

При суцільному спостереженні обліку підлягають усі без винят­ку одиниці сукупності (наприклад, при перепису населення обліку підлягають усі респонденти — громадяни України, в тому числі ті, що на встановлену дату перепису населення перебувають за її ме­жами, а також іноземці та особи без громадянства, які на встанов­лену дату перепису населення перебувають на території України). Суцільним має бути облік усіх правових явищ, тобто усі вони (про які стало відомо правоохоронним органам) обов'язково повинні бути зареєстровані. Суцільне спостереження найбільш чітко ха­рактеризує рівень, структуру, динаміку та взаємозв'язки явищ. Поточне спостереження завжди будується на принципах суціль­ного спостереження, оскільки воно повинно охоплювати усі оди­ниці сукупності.

Несуцільне спостереження застосовується внаслідок низки при­чин (з метою економії часу, зусиль і коштів, а також у зв'язку з не­можливістю проведення суцільного спостереження). В правовій статистиці таке спостереження використовується в достатньо ши­роких масштабах, оскільки дає змогу швидше одержати результати статистичного дослідження і зекономити значну частину зусиль і коштів. Як правило, воно проводиться для одержання даних, відсутніх у офіційній звітності, які одержати суцільним способом дорого, довго, складно і практично неможливо. В правовій стати­стиці до несуцільного спостереження вдаються не дуже часто, ос­кільки, по-перше, кожне правове явище може істотно відрізняти­ся від іншого і тому закономірність можна встановити лише у значній кількості явищ; по-друге, проведення і поширення вис- , новків несуцільного спостереження повинні спиратися на знання і законів вищої математики; по-третє, при несуцільному статистич­ному спостереженні реєстрації підлягають не всі одиниці сукупності, а якась їх частина, що обумовлює і певні відхилення у показниках досліджуваного явища.

Несуцільне спостереження поділяється на такі види: спостере­ження основного масиву, монографічне, вибіркове. Деякі вчені відносять до нього і моніторинг.

Спостереження основного масиву охоплює переважну частину елементів сукупності. При цьому поза спостереженням залишаєть­ся та частина одиниць сукупності, про яку заздалегідь відомо, що вона не може істотно вплинути на характеристику досліджуваного явища в цілому. Раніше це спостереження часто застосовувалося для вивчення цін на ринках (вивчалися ціни на великих ринках міста, а на малих за розміром ринках не вивчалися).

Твердження деяких вчених, що у перспективі цей вид спостережен­ня буде ширше застосовуватися, не відповідає дійсності, оскільки всі країни світу при вивченні цін застосовують вибіркове спостереження.

Монографічне спостереження — це ретельне вивчення окремих типових елементів сукупності. Воно може застосовуватися для більш повного вивчення питань, які не можливо з'ясовувати при суцільному спостереженні (наприклад, детальне вивчення діяль­ності всіх підрозділів органу внутрішніх справ конкретного регіо­ну з метою поширення його наслідків на всі інші органи внутрішніх справ країни; обстеження стану справ збанкрутілої компанії з ме­тою недопущення подібних наслідків в інших фірмах). Цей вид спостереження широко застосовується для характеристики досві­ду роботи виправно-трудових установ. Його застосування допусти­мо лише при типовості (або атиповості) об'єктів, вивчивши які можна встановити причини особливостей цих об'єктів.

Вибіркове спостереження — це такий спосіб несуцільного спос­тереження, при якому реєструється деяка частина одиниць сукуп­ності, відібрана у випадковому порядку. Проведення вибіркового спостереження Грунтується на знаннях математичної статистики і теорії імовірності. Таким чином можна вивчати характеристику суб'єкта злочину, обстежити рівень знань студентів, бюджетів до­машніх господарств тощо.

Моніторинг — це спеціально організоване систематичне спостереження за станом певного середовища. Проводиться моніторинг бюджетів окремих соціальних груп населення (фермерів, пенсіо­нерів, студентів тощо).

Контрольне спостереження — це спостереження, яке проводить­ся з метою перевірки матеріалів уже проведеного спостереження. За його результатами здійснюються відповідні зміни у матеріалах проведеного спостереження, вносяться поправки до загальних ре­зультатів. Контрольне спостереження може бути як суцільним, так і несуцільним (вибірковим). Як правило, його обов'язково засто­совують після проведення перепису населення для перевірки пра­вильності реєстрації населення. Відповідно до розпорядження Ка­бінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 51-р «Про органі­зацію проведення Всеукраїнського перепису населення» для перевірки правильності проведення перепису було здійснено ви­бірковий контрольний обхід жилих будинків та житлових при­міщень в інших будівлях з 16 по 20 грудня 2001 р.

Пробне спостереження — це таке статистичне спостереження, яке здійснюється при підготовці до основного спостереження з метою уточнення і відпрацювання його програмно-методологічних і організаційних питань. Як правило, цей вид спостереження зас­тосовують при підготовці до проведення перепису населення.

§ 7. Способи статистичного спостереження

Існують три способи одержання статистичних даних: 1) безпосе­реднє спостереження; 2) документальний спосіб; 3) опитування.

Безпосереднє спостереження — це реєстрація окремих ознак і явищ шляхом їх безпосереднього обстеження (особистого переліку, вимірювання, зважування, підрахунку тощо). Цей спосіб у правовій статистиці застосовується рідко. В інших галузях він застосовуєть­ся часто, оскільки при його правильній організації він дає змогу одержати найбільш достовірні дані.

Основна перевага безпосереднього спостереження — це мож­ливість вивчення об'єкта спостереження з різних боків. Об'єктами такого спостереження можуть бути: поведінка окремих осіб або їх групи в умовах конкретної обстановки чи певної ситуації; суджен­ня окремих осіб; результати дії (або бездіяльності) осіб, які прово­дять профілактику злочинності; середовище, оточуюча досліджува­ний контингент обстановка. Зрозуміло, що все це вивчається при кримінологічних дослідженнях. Тому за участю спостерігача кри­мінологічне спостереження може бути повним (невключеним), включеним і спостереженням-участю. При повному спостереженні дослідник вивчає явище з боку, тобто пасивно, не включаючись у розвиток подій. Включене спостереження — це спостереження за явищем зсередини. Спостерігач знаходиться у постійному контакті, але не бере активної участі у життєдіяльності групи. При спостере­женні-участі спостерігач імітує входження до групи тих, чию діяльність він вивчає. В цьому випадку спостерігач аналізує події як би зсередини, стає активним учасником групи, за якою проводить­ся спостереження.

До числа негативних моментів цього виду спостереження необ­хідно віднести перш за все те, що воно потребує значної витрати часу. Крім того, на його результати можуть вплинути особисті якості спостерігача.

Документальний спосіб спостереження — це одержання необхід­них даних на підставі використання різних документів. Цей спосіб спостереження іноді називають звітним, оскільки він передусім застосовується при заповненні статистичної звітності. Він забезпе­чує одержання найбільш достовірних даних. Наприклад, у кримі­нально-правовій статистиці такими документами є статистичні картки, журнали реєстрації, кримінальні справи, особиста справа засудженого і т. под.

Іноді деякі факти і ознаки явищ, що вивчаються, неможливо встановити шляхом безпосереднього спостереження (наприклад, вчинення злочину), тому виникає потреба в проведенні опитуван­ня. При опитуванні статистичні дані одержують шляхом реєстрації відповідей осіб, яких опитують. Опитування може бути усним (екс­педиційним), самореєстрацією, кореспондентським та анкетним.

Усне опитування полягає в тому, що спеціально підготовлені працівники (реєстратори, обліковці) одержують статистичні дані шляхом безпосереднього опитування осіб. Цей спосіб спостережен­ня називається експедиційним. Відповіді опитуваних осіб реєстра­тори заносять з їх слів у спеціально розроблені бланки. При усно­му опитуванні реєстратори не тільки ставлять питання, а й контро­люють правильність відповідей на них. Цей спосіб опитування за­стосовується при проведенні переписів, вибіркових статистичних спостережень. Його ефективність дуже істотна, оскільки він про­водиться тільки спеціально підготовленими особами.

При самореєстрації опитувані особи самі заповнюють форму­ляри. Представники статистичних органів спочатку лише прово-дять інструктаж з метою роз'яснення опитуваним особам, як слід заповнювати бланки і відповідати на питання, і контролюють пов­ноту і правильність статистичних даних при збиранні заповнених бланків. Цей спосіб спостереження застосовується в нашій країні при дослідженні бюджетів населення. Якість одержаних результатів залежить від того, як ведеться роз'яснювальна робота серед респон­дентів, а також від ступеня їх громадської свідомості. В більшості розвинутих країн світу, наприклад у США, таким чином проводять­ся переписи населення.

Сутність кореспондентського способу полягає в тому, що статис­тичним органам необхідні відомості повідомляють добровільні ко­респонденти за домовленістю з ними. Статистичні органи, які про­водять спостереження, надсилають кореспондентам бланки та інструкції по їх заповненню. Особи або установи, які одержали формуляри, повинні їх заповнити і повернути в точно встановлені строки. Цей спосіб застосовується для вивчення тривалих процесів.

Анкетний спосіб полягає в тому, що одержання даних здійснюєть­ся шляхом розсилання спеціальних анкет, які заповнюються та повертаються на добровільних засадах. Його недоліком є те, що не всі анкети повертаються, а деякі з них заповнюються невірно. За способом розповсюдження анкет можна виділити такі: 1) пресовий (анкети друкуються на шпальтах газет і журналів); 2) роздавальний (дослідник роздає анкети); 3) поштовий (анкети надсилаються поштою). Залежно від способу розповсюдження назад повертається 5 %, 90 %, 30 % анкет відповідно. Цей спосіб збирання даних по­требує мінімальних витрат коштів. На жаль, якість його також не­значна, оскільки відсутність інструктажу або інструкції щодо запов­нення анкет призводить до появи значної кількості невірно запов­нених анкет.

Іноді використовується і такий метод, як інтерв'ю, тобто співрозмова, яка передбачає прямий контакт дослідника і опиту­ваного. З нашої точки зору це метод соціології, а не статистики. Вважаємо, що для одержання статистичних даних ним користуватися не можна.

Обрання способу спостереження залежить насамперед від сут­ності досліджуваних явищ, об'єкта статистичного спостереження, висунутих вимог до ступеня точності одержаних даних, а також від фінансових можливостей.

§ 8. Помилки спостереження і види контролю даних

Точність та вірогідність статистичних даних є найважливішою ви­могою статистики. Будь-яке статистичне спостереження ставить завдання одержати такі дані, які б точно відображали дійсність. Розбіжності між даними, одержаними при проведенні спостере­ження, і дійсними значеннями показників вважаються помилками спостереження. Розрізняють похибки репрезентативності та по­милки реєстрації.

Похибки репрезентативності — це певні розбіжності між показ­никами вибіркового і суцільного дослідження. Вони виникають лише в разі вибіркового спостереження і існують через не-суцільність реєстрації даних. Докладніше про похибки репрезента­тивності буде говоритися в розділі IX цього підручника. Вони завж­ди існують при вибірковому спостереженні, оскільки вибіркова сукупність завжди відрізняється від генеральної сукупності.

Помилки реєстрації — це такі помілки, які виникли внаслідок невірного встановлення фактів або їх неправильної реєстрації (за­пису). Вони можуть бути випадковими і систематичними.

Випадкові помилки виникають внаслідок дії випадкових причин і спричиняють спотворення даних в тій чи інший бік. Їх можуть припускатися як особи, котрі відповідають на питання, так і осо­би, які заповнюють формуляри, наприклад, помилки в написанні (так звані описки). Ці помилки можуть бути спрямовані в бік як зменшення, так і збільшення. При збиранні даних про масові яви­ща такі помилки не становлять небезпеки, оскільки їх вплив на уза­гальнюючі показники урівноважується, і вони майже повністю погашаються у сукупності.

Систематичні помилки обов'язково спрямовані в один певний бік, призводять до значних відхилень в результатах статистичного спостереження. Вони можуть бути обумовлені несправністю вимі­рювальних приладів, опущенням даних, а також не досить чітким формулюванням програми спостереження. В свою чергу система­тичні помилки поділяються на неумисні та умисні.

Неумисні систематичні помилки пов'язані в першу чергу зі звич­ками. Більшість населення на питання про вік завжди заокруглює його до чисел, кратних 5 або 10. Уникнути таких помилок допома­гають роз'яснювальна робота, а також спеціальні таблиці, які ви­користовуються при проведенні перепису населення (на перехре­щенні стовпчика і рядку встановлюємо за датою і роком народжен­ня кількість повних років).

Умисні систематичні помилки виникають внаслідок свідомого, умисного викривлення фактів з метою прикрашення дійсності. Це в першу чергу різні види викривлення даних у статистичних звітах, зроблені умисно. Службові особи, які несвоєчасно подали державні статистичні звіти або з даними, що не відповідають дійсності, при­тягаються до дисциплінарної, адміністративної або матеріальної відповідальності в межах чинного законодавства.

Помилки спостереження виявляють внаслідок проведення най-ретельнішої перевірки і контролю вірогідності даних. Насамперед здійснюють зовнішній контроль бланків: перевіряють правильність їх оформлення, наявність і повноту записів, охоплення усіх оди­ниць сукупності, наявність відповідей на всі питання програми спостереження, точність їх оформлення. Після проведення зовнішнього контролю здійснюють логічний і арифметичний контроль.

Логічний контроль полягає в зіставленні відповідей на взаємопов'язані питання програми спостереження, що дає змогу виявити несумісність відповідей. Наприклад, якщо 13-річна особа одружена і має середню освіту, то зрозуміло, що помилка була допущена при реєстрації її віку. Електронно-обчислювальна техніка в уп­равлінні інформаційних технологій обласного управління внутрішніх справ обов'язково здійснює логічний контроль усіх документів пер­винного обліку перед початком їх зведення. Аналогічним чином цей контроль провадиться і в органах Міністерства юстиції, і в терито­ріальних управліннях Державної судової адміністрації за допомо­гою обчислювальної техніки.

Арифметичний контроль — це перевірка усіх показників з точки зору їх підсумків. Інакше кажучи, це перевірка і повторення всіх арифметичних дій, які провадилися при заповненні бланків. Зав­дання арифметичного контролю — виправлення підсумків і окре­мих кількісних показників. У правовій статистиці арифметичний контроль застосовується лише для перевірки звітних даних, наве­дених у різних бланках звітності.

Якість контролю статистичних даних значною мірою залежить від рівня підготовки осіб, що перевіряють дані, їх знання тих фактів, які висвітлені в документах, а також від програми, закладеної в па­м'ять електронно-обчислювальної техніки.

Питання та завдання для самоконтролю

1. Дайте визначення статистичного спостереження.

2. Яким вимогам повинно відповідати статистичне спостереження?

3. Які існують основні етапи проведення статистич­ного спостереження?

4. Дайте характеристику основних організаційних форм проведення статистичного спостереження.

5. Охарактеризуйте Закон України «Про Всеукраїн­ський перепис населення».

6. Що таке мета і план статистичного спостережен­ня?

7. Дайте характеристику мети статистичного спосте­реження в окремих галузях правової статистики.

8. Що таке об'єкти спостереження і в чому полягає особливість відображення їх у правовій статис­тиці?

9. Визначте конкретні об'єкти спостереження у всіх галузях правової статистики.

10. Що таке одиниця спостереження, одиниця сукуп­ності та одиниця виміру в правовій статистиці?

11. Дайте визначення програми статистичного спос­тереження.

12. Яким вимогам повинна відповідати програма ста­тистичного спостереження?

13. Які існують види статистичного спостереження з? моментом реєстрації (за часом його проведення)?

14. Які існують види статистичного спостереження за охопленням одиниць сукупності?

15. Які існують способи статистичного спостережен­ня?

16. Які помилки спостереження Ви знаєте?

17. Які види контролю за наслідками статистичного спостереження Ви знаєте?

Завдання 1. Визначте об'єкт, одиницю спостере­ження та одиницю сукупності при: а) перепису насе­лення; б) обліку злочинності; в) обліку засуджених.

Завдання 2. До якого виду статистичного спостере­ження необхідно віднести: а) реєстрацію актів грома­дянського стану; б) реєстрацію вчинених злочинів; в) облік з'явлення на роботу працівників правоохоронних органів; г) реєстрацію кримінальних справ, які надійшли до місцевого суду; г) перепис населення?

Завдання 3.3 метою вивчення соціально-демогра­фічного складу засуджених до позбавлення волі за корисливі злочини передбачено проведення спеціаль­ного статистичного спостереження. Які питання тре­ба внести до програми спостереження?

Завдання 4.3 метою вивчення соціально-демогра­фічного складу студентів на різних формах навчання (денній, вечірній та заочній) передбачено проведен­ня спеціального статистичного спостереження. Які питання треба внести до програми спостереження?

Завдання 5. Визначте об'єкт, мету та одиницю спо­стереження під час перепису населення України у 2001 р.

Завдання 6. Яка дата була критичним моментом перепису населення України у 2001 р.? Чому, як пра­вило, на території України критичний момент пере­пису населення призначається взимку?

Завдання 7. В який спосіб були одержані дані під час перепису населення України у 2001 р.? Поясніть, в чому його переваги над іншими способами одер­жання даних.

Розділ ІV

Документи первинного

обліку та статистична

звітність правоохоронних органів

§ 1. Поняття про статистичні формуляри

В статистиці всі дані, зібрані в процесі спостереження, прийнято реєструвати в документах, які мають назву статистичного форму­ляра. Статистичний формуляр — це документ, в якому реєструють­ся відповіді на питання програми статистичного спостереження. Вони можуть мати форму статистичного звіту, переписного або опитного листа, анкети, картки чи бланка.

Розрізняють дві системи формулярів — карткову (індивідуаль­ну) і спискову При картковій системі кожна картка-формуляр при­значається для реєстрації однієї одиниці сукупності та її ознак. При списковій системі в одному формулярі реєструються відомості про декілька одиниць сукупності.

Кожний із цих видів формулярів має свої недоліки і переваги. При картковій системі спостереження можна одержати дані за значно більшою кількістю ознак, ніж при списковій. При підбитті підсумків спостереження, яке було проведено за картковою системою, можна безпосередньо підрахувати картки за групувальними ознаками. Недо­лік карткової системи — істотні витрати часу на заповнення кожної картки і значні матеріальні витрати на їх виготовлення і оброблення.

Спискова форма статистичного формуляра є більш економіч­ною, ніж карткова, і зручнішою для перевірки і машинної оброб­ки. Недоліки спискової системи полягають в тому, що про окрему , одиницю сукупності ми одержуємо значно менше інформації, ніж при картковій системі.

Внаслідок цього в правоохоронних органах карткова система використовується ширше, а спискова — переважно для реєстрації фактів, подій, заяв у різних журналах реєстрації, які найчастіше застосовуються з метою контролю повноти відображення тих чи інших фактів у різних документах карткової системи.

Обов'язковим атрибутом кожного формуляра є його адресна частина, до якої заносяться відомості про джерело інформації, місце і час збирання даних. У формах статистичної звітності виз­начають також адресу і строк її подання. Адресна частина викори­стовується переважно у контрольних цілях, а іноді і для одержан­ня додаткових відомостей.

Забезпечити правильні відповіді на поставлені в статистично­му формулярі питання допомагає інструкція («Інструкція про по­рядок заповнення та подання документів первинного обліку зло­чинів, осіб, які їх вчинили, руху кримінальних справ» та «Інструк­ція про єдиний облік злочинів» від 26 березня 2002 р., які введені в дію з 1 квітня 2002 р. спільним наказом Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства юстиції України № 20/84/293/126/18/5). Відповідно до них були введені в дію нові документи первинного обліку карткової форми в правоохоронних органах. Зараз в правоохоронних органах Украї­ни проводяться первинний облік і реєстрація всіх вчинених зло­чинів за цими документами. Їх значення полягає в тому, що якісно побудований облік дає змогу одержати достовірні показники, які характеризують стан, структуру і динаміку злочинності в країні в цілому і окремих її територіальних одиницях за різні проміжки часу.

Первинний облік і реєстрація злочинів відрізняються тим, що первинний облік проводиться шляхом заповнення органами дізнання і досудового слідства відповідних карток первинного обліку згідно з «Інструкцією про порядок заповнення та подання документів первин­ного обліку злочинів, осіб, які їх вчинили, руху кримінальних справ», а реєстрація — шляхом внесення відомостей у реєстраційні журнали.

Основні правила заповнення та подання документів первинного обліку для забезпечення достовірності статистичної звітності в су­дових органах регламентуються «Інструкцією щодо заповнення статистичної картки на підсудного (обвинуваченого)» від 19 трав­ня 2003 р., «Інструкцією щодо заповнення форм статистичної звітності про роботу судів загальної юрисдикції (крім господарсь­ких судів)» від 27 травня 2002 р., «Інструкцією про порядок скла­дання статистичної звітності щодо роботи державної виконавчої служби (форма 4)» від 20 березня 2001 р.

В кожній із зазначених інструкцій наводяться роз'яснення стосов­но вірного заповнення тих чи інших документів, що дає змогу уник­нути помилок і доброякісно провести статистичне спостереження.

§ 2. Види документів первинного обліку для реєстрації та обліку злочинів в органах внутрішніх справ, прокуратури, податкової міліції та Служби безпеки України

Первинний облік і реєстрація злочинів в органах внутрішніх справ, прокуратури, податкової міліції та Служби безпеки України' здійснюються за такими документами карткової системи:

форма № 1 (статистична картка на виявлений злочин);

форма №1.1 (статистична картка про наслідки розслідування злочину);

форма № 1.2 (статистична картка про результати відшкодуван­ня матеріальних збитків та вилучення предметів злочинної діяль­ності) ;

форма № 2 (статистична картка на особу, яка вчинила злочин);

форма № 3 (статистична картка про рух кримінальної справи);

форма № 4 (статистична картка на злочин, за вчинення якого особі пред'явлено обвинувачення);

форма № 6 (довідка про наслідки розгляду кримінальної спра­ви судом).

Документом спискової форми, який заповнюється в районних, міських і лінійних відділах внутрішніх справ, є Єдиний журнал об­ліку злочинів, кримінальних справ і осіб, які вчинили злочин. Для Служби безпеки України форма цього журналу розробляється са­мостійно.

Первинні облікові документи повинні відповідати єдиним вимо­гам і містити реквізити, необхідні для автоматизованого оброблен­ня на всіх рівнях їх аналізу і оцінки. Забороняється вносити в стати­стичні картки будь-які зміни і доповнення. Документи первинного обліку злочинності можуть змінюватися і доповнюватися, оскільки вони єдині для всіх органів прокуратури та правоохоронних органів, тільки за узгодженням з Генеральною прокуратурою України.

Реєстрація злочинів, осіб, які їх вчинили, кримінальних справ, що розслідуються прокурорами, слідчими прокуратури, слідчими і працівниками органів дізнання МВС, податкової міліції, їх облік, оброблення, ведення статистичної звітності здійснюються органа­ми внутрішніх справ. Злочини, у справах яких проводиться розслі­дування органами Служби безпеки України, обліковуються в цих органах. Військові та інші злочини у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, дислокованих в Україні, вчинені військовослужбовцями, військовозобов'язаними під час проход­ження зборів, та службовцями Збройних Сил України та інших військових формувань у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків або вчинені в розташуванні військових частин, установ, навчальних закладів, підприємств чи організацій обліковуються військовими прокуратурами відповідно до цих же правил.

Журнал обліку злочинів у тому регіоні, де це необхідно, може складатися із двох розділів (двох томів): у першому реєструються виявлені злочини, особи, що їх вчинили, і справи органів внутрішніх справ та податкової міліції, у другому — органів прокуратури.

У межах Автономної Республіки Крим, областей, території, яка обслуговується органами внутрішніх справ на транспорті, встанов­люється єдина для органів внутрішніх справ і прокуратури нумера­ція справ.

Обліково-реєстраційні підрозділи органів внутрішніх справ для реєстрації кримінальних справ щорічно виділяють для міськрай-лінорганів внутрішніх справ, підрозділів податкової міліції, органів прокуратури і оперативних відділів установ виконання покарань, які ведуть розслідування за кримінальними справами, необхідну кількість реєстраційних номерів.

У районі (місті) кількість виділених номерів з урахуванням об­сягу роботи розподіляється між органами внутрішніх справ, подат­кової міліції і органами прокуратури, про що повідомляється в об­ліково-реєстраційні підрозділи.

Слідчий і працівник органу дізнання органів внутрішніх справ, податкової міліції одночасно з заповненням картки за формою № 1 на виявлений злочин одержують у міськрайліноргані внутрішніх справ порядковий номер справи.

Слідчий прокуратури одержує порядковий номер справи, пору­шеної і прийнятої ним до провадження, у прокуратурі.

В обліково-реєстраційних підрозділах органів внутрішніх справ на підставі статистичних карток ведуться .контрольні журнали обліку злочинів, кримінальних справ і осіб, які їх вчинили, по кож­ному району, місту, лінійному органу окремо, а також спеціальні журнали обліку злочинів, при реєстрації яких у органах внутрішніх справ були допущені порушення законності та обліково-реєстра­ційної дисципліни. Це здійснюється для контролю за своєчасним надходженням первинної облікової інформації, підбору окремих відомостей про злочини і наслідки їх розслідування та для інших довідкових завдань.

На кожний злочин, особу, яка його вчинила, кримінальну спра­ву, які підлягають обліку, прокурор, слідчий прокуратури або пра­воохоронного органу, а також працівник органу дізнання, які ви­несли постанову про порушення кримінальної справи чи інший процесуальний документ про прийняте рішення по суті, складають документи первинного обліку за формами №№ 1,1.1, 1.2, 2, 3,4 та особисто їх підписують. У випадках, коли справа порушена судом з направленням її для провадження досудового слідства або дізнан­ня, а також коли справа надійшла від Служби безпеки України, підрозділів податкової міліції, військової прокуратури або навпа­ки для подальшого розслідування, картку на виявлений злочин форми №1 заповнює і подає слідчий або працівник органу дізнан­ня, який прийняв справу до свого провадження.

Статистичні картки заповнюються негайно після прийняття рішення щодо вчиненого злочину та особи, яка його вчинила, відповідно до чинного законодавства. Заповнені і підписані слідчим (працівником органу дізнання) картки підписуються також проку­рором або його заступником і тільки після цього можуть передава­тися в прокуратурі працівнику правоохоронного органу, на якого покладено обліково-реєстраційну та статистичну роботу. Слідчі після заповнення карток разом з кримінальною справою подають їх прокурору. Працівник органу дізнання після заповнення і підпису карток подає їх начальнику органу внутрішніх справ для заповнен­ня ним свого розділу, перевірки достовірності та повноти відобра­ження в них відповідних відомостей і підписання, а потім разом з,' кримінальною справою подає їх прокурору Документи первинно­го обліку, складені слідчим, перевірки і підписання начальником органу внутрішніх справ не потребують. Він заповнює і підписує тільки свій розділ цих облікових документів.

Картки, заповнені прокурором, підписуються тільки прокурором.

Слідчі та працівники органу дізнання протягом доби після прийняття рішення про злочин, особу, яка його вчинила, чи рішення по кримінальній справі повинні подати прокурору для підписання картки первинного обліку разом з кримінальною справою та копіями процесуальних документів відповідно до чин­ного законодавства.

Прокурори підписують картки після перевірки відповідності їх матеріалам кримінальних справ і при наявності поданих до проку­ратури передбачених законом копій процесуальних документів. Якщо картки подаються без цих документів, прокурори зобов'язані вжити заходів щодо усунення порушень закону При підписанні карток прокурори повинні перевірити відповідність даних у карт­ках матеріалам кримінальної справи.

Підписані прокурором картки негайно передаються в прокура­турі безпосередньо працівнику з обліково-реєстраційної роботи.

Працівник з обліково-реєстраційної роботи зобов'язаний пере­вірити в картках правильність дублювання відомостей відповідних пунктів цифровими індексами, які розміщені в графоклітках з пра­вого боку карток, та правильність заповнення даних, які відмічають­ся в картках за довідниками, зробити відповідні відмітки в докумен­тах первинного обліку Протягом 24-х годин з моменту одержання кар­ток у прокуратурі працівник з обліково-реєстраційної роботи повинен зробити в єдиному журналі обліку злочинів, кримінальних справ і осіб, що вчинили злочини, необхідні записи і надіслати облікові докумен­ти безпосередньо до обліково-реєстраційного підрозділу

Обліково-реєстраційні підрозділи зобов'язані негайно врахува­ти всі надіслані і підписані прокурором документи первинного об­ліку і не мають права відкладати постановку на облік або виключа­ти їх з обліку У разі відсутності підпису прокурора або його заступ­ника чи неможливості врахувати картку в зв'язку з неналежним її оформленням вона повертається для дооформлення через відповід­ного прокурора, з забезпеченням контролю за її поверненням. В об­ліково-реєстраційних підрозділах повинен бути запроваджений облік карток, повернутих для дооформлення. Скасувати облік карток може тільки прокурор, який їх підписав, або прокурор вищого рівня.

Документи первинного обліку за формами №№ 1,1.1,1.2,2,3, 4 і 6 підлягають зберіганню в обліково-реєстраційних підрозділах упродовж одного року після складання на їх підставі статистичної звітності про злочини і осіб, що вчинили злочин за минулий рік, за умови, що по справах, які було надіслано до суду, в обліково-реєстраційний підрозділ надійшла із суду довідка про наслідки розгляду кримінальної справи судом (форма № 6) та по закритих кримінальних справах при їх наявності в архівах інформаційних підроз­ділів.

Документи первинного обліку на нерозкриті злочини, по яких справи зупинено за п. п. 1, 3 ст. 206 КПК України, не знищуються, а зберігаються в спеціальній картотеці обліково-реєстраційного підрозділу до розкриття злочину або закриття справи на підставі, що виключає кваліфікацію діяння як злочину.

Статистичні картки залежно від форми складаються з розділів: форми №№ 1,1.2 і 3 — з двох; форми №№ 1.1,2 і 4 — з трьох. Розділ 1 усіх карток заповнюються співробітником з обліково-реєстраційної роботи правоохоронного органу. Пункти 1, 2 та розділ 2 усіх карток заповнюються прокурором, слідчим або працівником органу дізнан­ня на підставі фактичних даних, які містяться в кримінальній справі. Розділ 3 карток форм №№ 1.1,2,4, у тому числі й по справах органів прокуратури, заповнюється начальником правоохоронного органу на підставі необхідної інформації про конкретний злочин, яка є в його розпорядженні. У розділі 2 статистичних карток пункти, які відмічаються за довідниками, також заповнюються особою, яка веде розслідування справи або розглянула матеріали.

Усі необхідні записи в картках повинні виконуватися ручкою, розбірливо і без скорочень. При цьому прізвище, ім'я та по бать­кові особи, яка вчинила злочин, записують друкованими літерами. Прізвища осіб, які підписали документи первинного обліку, слід вказувати повністю і чітко.

Статистичні картки заповнюються негайно після прийняття відповідно до чинного законодавства рішення про злочин і особу, яка його вчинила. Слідчі та працівники органу дізнання після прийнят­тя процесуального рішення повинні протягом доби подати прокуро­ру для підписання картки первинного обліку разом з кримінальною справою або матеріалом з протоколом та копіями процесуальних документів, подання яких до прокуратури передбачено законом.

Для здійснення належного нагляду за достовірністю обліку зло­чинів і своєчасним поданням документів первинного обліку в усіх органах прокуратури повинен бути заведений журнал обліку стати­стичних карток, підписаних прокурором. До журналу необхідно вносити такі дані: дата порушення справи, у тому числі відповідно до ст. 430 КПК України, номер справи, прізвище слідчого чи осо­би, яка провадила дізнання, дата надходження картки від слідчого (працівника органу дізнання) і дата передачі картки працівнику з обліково-реєстраційної роботи під підпис.

Працівник з обліково-реєстраційної роботи правоохоронного органу одержує в канцеляріях прокуратур усі картки (слідчих про­куратури, слідчих і працівників органу дізнання органів внутрішніх справ та податкової міліції), підписані прокурором, під підпис у зазначеному журналі.

Після одержання в прокуратурі документів первинного обліку працівник з обліково-реєстраційної роботи заповнює в них не­обхідні позначки у розділі 1 усіх карток, на підставі їх робить усі необхідні записи в журналі обліку злочинів і протягом 24-х годин надсилає їх безпосередньо до обліково-реєстраційного підрозділу.

При цьому, якщо правоохоронний орган знаходиться у тому ж самому місті, де і обліково-реєстраційний підрозділ, документи первинного обліку здаються працівником з обліково-реєстраційної роботи правоохоронного органу особисто до обліково-реєстрацій­ного підрозділу під підпис в реєстрі, в якому вказуються: назва карт­ки, номер справи та дата одержання карток. Якщо правоохоронний орган і обліково-реєстраційний підрозділ знаходяться в різних на­селених пунктах, документи первинного обліку можуть надсилати­ся працівником з обліково-реєстраційної роботи начальнику об­ліково-реєстраційного підрозділу поштою із супровідним листом, в якому вказуються ті ж реквізити, що і в реєстрі.

На підставі оброблення карток первинного обліку в обліково-реєстраційних підрозділах органів внутрішніх справ проводиться первинне формування статистичної звітності про злочинність.

Складена статистична звітність про злочини, осіб, які їх вчини­ли, та про проведену роботу з розслідування підписується началь­ником обліково-реєстраційного підрозділу та начальниками управ­ління відповідного рангу МВС України, начальниками управлінь податкової міліції Державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, начальни­ком обліково-довідкового підрозділу і начальником управління Служби безпеки України, військовим прокурором регіонів та інших органів і передається вищим органам за підвідомчістю та прокуро­рам областей, управлінню Держкомстату області.

В Департаменті інформаційних технологій МВС України, архів­но-обліковій службі Служби безпеки України вказані звіти оброб­ляються на ЕОМ, зведені статистичні показники у вигляді звітів, підписаних начальниками облікових підрозділів і керівників пра­воохоронних органів, надсилаються Держкомстату України, Гене­ральній прокуратурі України.

Порядок заповнення та подання статистичної картки на виявле­ний злочин (форма № 1). Статистична картка на виявлений злочин за формою №1 є підставою для реєстрації і взяття на облік кожно­го злочину, про вчинення якого стало відомо у звітному періоді прокурору, слідчому або працівнику органу дізнання, незалежно від того, коли цей злочин мав місце і встановлені чи не встановлені особи,які його вчинили.

Картка форми № 1 може бути основною і додатковою. Основ­ною є картка, яка складається на виявлений злочин вперше. Додат­ковими є картка, яка складається з метою внесення в облік і звітність необхідних змін про раніше вчинений злочин та його на­слідки, а також картка, яка складається на виявлений у ході розслі­дування за основною справою інший, раніше не зареєстрований злочин, якщо розслідування об'єднано в одній справі.

Основна картка складається у разі:

1) порушення кримінальної справи;

2) направлення справи прокурором до суду відповідно до ст. 430 КПК України;

3) звільнення особи, що вчинила злочин, при направленні спра­ви (матеріалу) до суду від кримінальної відповідальності внаслідок акта амністії;

4) прийняття до провадження кримінальної справи, порушеної судом, а також справи, що надійшла від Служби безпеки України, підрозділів податкової міліції і військової прокуратури або навпаки;

5) прийняття до провадження кримінальної справи, що на­дійшла в установленому законом порядку за територіальною підслідністю від органів прокуратури або органів внутрішніх справ інших областей, Автономної Республіки Крим, інших держав, за місцем вчинення злочину або УМВС на транспорті, якщо злочин, що розслідується у даному звітному періоді, раніше не був зареєст­рований і поставлений на облік;

6) виділення справи про злочин із іншої кримінальної справи. Додаткова картка складається у разі:

1) приєднання до розслідуваної справи іншої справи або мате­ріалу про інший, раніше не зареєстрований злочин;

2) виявлення у ході розслідування справи про основний злочин додаткового, раніше не зареєстрованого злочину, якщо розсліду­вання об'єднано в одній справі;

3) поновлення провадження за раніше закритою кримінальною справою із зняттям злочину з обліку;

4) перекваліфікації при розслідуванні вчиненого діяння з менш тяжкого на більш тяжкий злочин і навпаки;

5) необхідності повного відображення у звітності кількості осіб, які загинули в результаті вчиненого злочину, якщо хто-небудь із потерпілих помер у процесі розслідування кримінальної справи після її порушення.

В основній картці враховується основний, найбільш тяжкий зло­чин. У додаткових картках враховується кваліфікація інших злочинів, які складають реальну сукупність, по якій враховуються ці злочини.

Якщо кримінальні справи об'єднуються в одну справу в зв'яз­ку з тим, що злочини вчинені однією особою, то в основних карт­ках форми № 1 робляться відповідні позначки про об'єднання цих справ, але зміни в звітність про кількість зареєстрованих злочинів не вносяться.

У п. п. 10 і 12 картки зазначається дата (день і час) вчинення злочину, коротко вказуються подія злочину, місце і спосіб його вчи­нення, характерні особливості та інші суттєві обставини, прізвища та ініціали потерпілих, наслідки злочину, дані про осіб, що вчини­ли злочин.

У п. 8 картки повинні зазначатися відомості про попередження злочину. При цьому треба мати на увазі, що ці відомості вказуються тільки за наявності незакінченого злочину. Не підлягають обліку в числі попереджених злочинів діяння, які не містять в собі ознаки готування чи замаху на злочин, зазначені у ст.ст. 14,15 КК України.

Порядок заповнення та подання статистичної картки на злочин, за вчинення якого особі пред'явлено обвинувачення (форма № 4). Для контролю за процесом розкриття злочинів та вжиття відповідних заходів з цього питання передбачено облік злочинів, за вчинення яких особам пред'явлено обвинувачення. Облік цих злочинів здійснюється шляхом заповнення статистичної картки форми № 4. Картка заповнюється особою, яка провадить розслідування кри­мінальної справи, після пред'явлення обвинувачення в порядку ст, 140 КПК України особі (особам), щодо якої (яких) винесено по­станову про притягнення як обвинуваченого (обвинувачених) за да­ним злочином. Картка складається на кожний злочин, а не на особу.

До обліку беруться тільки ті злочини, за вчинення яких особам пред'явлено обвинувачення, котре вказано в постанові про притяг­нення як обвинуваченого. Тому винесення тільки постанови без пред'явлення особі обвинувачення в порядку ст. 140 КПК України ще не дає підстав для складання статистичної картки форми № 4.

У разі винесення постанови про притягнення як обвинуваченого особи, місце перебування якої не встановлено, статистична картка форми № 4 не складається. При зупиненні досудового слідства по таких справах на підставі п. 1 ст. 206 КПК України особа, яка прова­дить розслідування, зобов'язана скласти картки форм №№ 1.1 і 3.

Статистичну картку форми № 4 підписує прокурор (заступник прокурора) за умови подання до прокуратури згідно з ст. 132 КПК України копії постанови про пред'явлення особі обвинувачення і коли впевниться, що дійсно за злочином пред'явлено обвинувачен­ня в його вчиненні вказаній в картці особі (особам). Відповідно до вказівки Генерального прокурора України на цій картці на підпис прокурора обов'язково проставляється печатка.

Зняття з обліку злочинів, за якими особам пред'явлено обвинува­чення, здійснюється на підставі статистичних карток форм №№ 1.1, З, коли вони подаються у випадках закриття справи за відсутністю події, складу злочину або з інших підстав, що виключають оцінку діян­ня як злочинного, а також зупинення за п. З ст. 206 КПК України.

Одержані на підставі статистичної картки форми № 4 дані про злочин, по яких особам пред'явлено обвинувачення в його вчи­ненні, не підміняють статистичну звітність про розкриття злочинів та систему визначення і обчислення показників розкриття зло­чинів. Сам факт встановлення особи, що вчинила злочин, і пред'яв­лення їй обвинувачення без прийняття остаточного рішення по кримінальній справі не дає підстав для обліку розкритого злочину. Виходячи із наведеного, можна вважати цю форму № 4 допоміж­ною, оскільки вона лише дає змогу контролювати хід розслідуван­ня по кримінальній справі.

Розкритим може вважатися злочин, коли зібрані докази є дос­татніми для прийняття остаточного рішення по справі про винність особи у вчиненні злочину, коли заповнена та подана картка за фор­мою № 1.1.

Порядок заповнення та подання статистичної картки про на­слідки розслідування злочину (форма № 1.1). Статистична картка (форма № 1.1) є підставою для відображення в обліку і звітності таких відомостей про наслідки розслідування конкретних злочинів:

1) для обліку розкритого злочину, коли вона подається по закін­ченій провадженням справи одночасно з статистичною карткою форми № 2 на особу, яка вчинила злочин;

2) для обліку нерозкритого злочину, коли вона подається у разі винесення постанови про зупинення слідства за нерозшуком або невстановленням особи, яка підлягає притягненню як обвинуваче­ний;

3) для зняття злочину з обліку, коли вона подається у разі зак­риття кримінальної справи за відсутністю події, складу злочину або з інших підстав, що виключають оцінку діяння як злочинного. Статистична картка форми №1.1 може бути тільки основною. Дані про розкриття злочинів визначаються за кінцевими на­слідками розслідування кримінальних справ. Розкритим вважаєть­ся злочин, кримінальну справу по якому закінчено провадженням і у справі прийнято одне з таких рішень:

1) прокурором затверджено обвинувальний висновок і кримі­нальну справу надіслано до суду (ст. 232 КПК України);

2) особа, яка вчинила злочин, встановлена, але за згодою прокуро­ра на підставі ст.ст. 7²,8— 10 КПК України кримінальну справу надісла­но до суду для вирішення питання про звільнення цієї особи від кримі­нальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям, примиренням об­винуваченого з потерпілим, застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, передачею особи на поруки;

3) особа, яка вчинила злочин, відома і є достатньо доказів, які вка­зують на вчинення злочину цією особою, але кримінальну справу щодо цієї особи надіслано до суду для вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності згідно з п. 4 ст. 6,11' КПК України, внас­лідок акта амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчине­не діяння, чи у зв'язку із закінченням строків давності;

4) кримінальну справу за згодою прокурора надіслано до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 7 КПК України внаслідок зміни обстановки;

5) кримінальну справу закрито на підставі п.8 ст.6 КПК Украї­ни щодо померлого обвинуваченого;

6) прокурором складено обвинувальний висновок і кримінальну справу надіслано до суду відповідно до ст.430 КПК України.

У звітному періоді до числа розкритих злочинів включається злочин незалежно від часу його реєстрації, по якому подано запов­нені документи первинного обліку про розкриття злочину (картка форми № 1.1) і на особу, яка вчинила злочин (картка форми № 2), підписані відповідним прокурором (заступником).

Відсоток розкритих злочинів визначається співвідношенням числа розкритих злочинів, помноженого на 100, до суми розкритих і нерозкритих злочинів.

Затримання або арешт підозрюваної у вчиненні злочину особи, застосування до неї інших запобіжних заходів, а також пред'явлен­ня особі обвинувачення у вчиненому злочині, не дають підстав для обліку злочину як розкритого.

Картки форми № 1.1 на злочини у багатоепізодних криміналь­них справах складаються на кожний зареєстрований в них злочин із зазначенням у п. 4 порядкового номеру злочину в справі. По об'єд­наних кримінальних справах картки складаються на кожний зло­чин у такій справі і за тим номером справи, яка була приєднана до тієї, що розслідується.

Для відображення в обліку і статистичній звітності даних про закінчені провадженням злочини у картці форми № 1.1 робляться відповідні позначки в п. 18 (від 01 до 10) з одночасним поданням картки форми № 2.

Нерозкритим є злочин, справу по якому зупинено за п.п. 1, З ст. 206 КПК України (коли місцезнаходження обвинуваченого не­відоме або коли не встановлено особу, яка вчинила злочин). Крім того, до числа нерозкритих злочинів включаються також злочини, у справах по яких з моменту порушення пройшло більше двох місяців, але не подано документів первинного обліку про пред'яв­лення обвинувачення або продовження чи зупинення слідства за нерозшуком або невстановленням осіб, які вчинили злочини, та зло­чини, за вчинення яких з моменту пред'явлення обвинувачення пройшло більше двох місяців, але не подано документів первинно­го обліку про прийняття рішення по кримінальній справі. До підра­хунку включаються вказані злочини, справи щодо яких були пору­шені в поточному році, а також перехідний залишок злочинів мину­лого року, в справах, які були порушені після першого листопада.

Відсоток злочинів, що залишились нерозкритими у звітному періоді, визначається співвідношенням кількості нерозкритих зло­чинів, помноженої на 100, до суми розкритих і нерозкритих зло­чинів.

Відомості про злочини, кримінальні справи по яких зупинено за п.п. 1, 2, 3 ст. 206 КПК України (коли місцезнаходження обви­нуваченого невідоме або коли не встановлено особу, яка вчинила злочин, чи коли психічне або інше тяжке захворювання обвинува­ченого перешкоджає закінченню провадження у справі), формують­ся на підставі карток первинного обліку злочинів форми №1.1. Для відображення в обліку і статистичній звітності даних про зупинені злочини у картці за формою № 1.1 робляться відповідні позначки в пунктах 18.27, або 18.28, або 18.29 з одночасним поданням карт­ки форми № 3 про прийняте рішення по кримінальній справі.

Злочини, у справах про які досудове слідство зупинено у випад­ках, коли місцезнаходження обвинуваченого невідоме або коли не встановлено особу, яка вчинила злочин (п. 1, 3 ст. 206 КПК), зніма­ються з обліку зупинених не в момент відновлення слідства, а лише по закінчених та надісланих до суду або закритій справі, і до обліко­во-реєстраційних підрозділів надійшли документи первинного об­ліку про розкриття злочину (картки форм №№ 1.1,3).

Для відображення в обліку і статистичній звітності знятого з обліку злочину за відсутністю події, складу злочину або з інших підстав, вказаних у законі, в картці форми № 1.1 робляться відповідні позначки в одному з пунктів 18.11—18.22 або 18.23.

Порядок, заповнення та подання статистичної картки про резуль­тати відшкодування матеріальних збитків та вилучення предметів злочинної діяльності (форма № 1.2). Відомості про матеріальні збитки та їх відшкодування, вилучення предметів злочинної діяльності відображаються в статистичній картці форми № 1.2 всіма органами розслідування щодо кожного злочину, за наслідками якого заподі­яні матеріальні збитки або вилучені предмети злочинної діяльно­сті за справами, закінченими провадженням, надісланими до суду відповідно до ст.ст. 232, 430 КПК України та надісланими до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності за п. 4 ст.6, ст. 7, 7², 8—10, 1 Г КПК України або закриття справи щодо померлого обвинуваченого на підставі п.8 ст.6 КПК України. Статистична картка форми № 1.2 приєднується як додаток до статистичної картки форми № 1.1.

Порядок заповнення та подання статистичної картки на особу, яка вчинила злочин (форма № 2). Форма № 2 є підставою для реєст­рації, постановки на облік і відображення у статистичній звітності показників, що характеризують осіб, які вчинили злочин.

Картка форми № 2 може бути лише основною. Ця картка скла­дається у випадках, коли щодо винних осіб приймається одне із таких процесуальних рішень:

1) прокурором затверджено обвинувальний висновок і кримі­нальну справу надіслано до суду (ст. 232 КПК України);

2) прокурором складено обвинувальний висновок і кримінальну справу надіслано до суду відповідно до ст. 430 КПК;

3) кримінальну справу закрито щодо померлого обвинуваченого (п. 8 ст. 6 КПК) або надіслано до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності за однією з та­ких підстав:

— внаслідок акта амністії (п. 4 ст. 6 КПК),

— внаслідок зміни обстановки (ст. 7 КПК),

— у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 7² КПК),

— у зв'язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим, застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, передачею особи на поруки (ст. ст. 8—10 КПК),

— у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 11' КПК).

Якщо особа вчинила декілька злочинів, то на неї складається одна картка, де вказуються в п. п. 23 — 26 всі статті Кримінального кодексу України, за якими особі пред'явлено обвинувачення. У цьому випадку особа, яка вчинила злочин, повинна бути відобра­жена у звітності за більш тяжким злочином.

Відомості про вік злочинця показуються в повних роках. На­приклад, якщо злочинцю в момент вчинення злочину було 24 роки 11 місяців і 28 днів, то така особа повинна бути облікована в п. 15 картки віком «18—24 роки», тобто покажчик 3.

Відомості про працездатних осіб (16 років і більше), які не пра­цюють і не навчаються без поважних причин, показуються в усіх випадках, коли вони до моменту вчинення злочину ніде не працю­вали і не навчалися, незалежно від того, скільки часу пройшло з моменту залишення ними (їх звільнення) останнього місця робо­ти або навчання. У числі непрацюючих не слід вказувати пенсіо­нерів, утому числі інвалідів, осіб пенсійного віку, безробітних, хатніх господарок, вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною.

До числа осіб, які раніше вчиняли злочини, включаються всі особи, які раніше вчиняли злочини, незалежно від того, були вони засуджені чи звільнялись від кримінальної відповідальності за не-реабілітуючими підставами, а також незалежно від того, погашена чи знята з них судимість, або закривались щодо них справи із закін­ченням строків давності та внаслідок акта амністії. В цієї категорії окремо виділяються особи, щодо яких згідно із законом судимість не знято і не погашено.

У разі винесення судом виправдувального вироку або закриття кримінальних справ за пунктами 1, 2, 5—7,9—11 ст. 6, ст.ст. 7³,100, 421 КПК України особи по цих справах знімаються з обліку.

Порядок заповнення і подання статистичної картки прорухкриміналь-ної справи (форма №3). Статистична картка про рух кримінальної справи форми № 3 є підставою для відображення в обліку і звітності даних про рух кримінальної справи у процесі досудового слідства.

Картка форми № 3 складається після прийняття за криміналь­ною справою одного із таких процесуальних рішень:

а) про порушення кримінальної справи;

б) про передачу кримінальної справи за підслідністю згідно зі ст. 112 та ч. 2 ст. 104 і ст. 109 або за територіальністю відповідно до ст. 116 КПК України;

в) про об'єднання кримінальних справ згідно зі ст. 26 КПК;

г) про виділення із кримінальної справи іншої справи у само­стійне провадження відповідно до ст. 26 КПК;

ґ) про прийняття кримінальної справи до провадження: після скасування прокурором постанови про відмову в порушенні кри­мінальної справи, за постановою або ухвалою суду, при передачі справи із іншого органу, після повернення справи на додаткове розслідування та після відновлення слідства в закритій або зупи­неній справі та в інших випадках;

д) про направлення до суду та закриття справи;

е) про зупинення кримінальної справи за однією з трьох підстав, зазначених у ст. 206 КПК;

є) про продовження строку розслідування кримінальної спра­ви відповідно до ст.ст. 108,120 КПК;

ж) про повернення справи на додаткове розслідування проку­рором або судом будь-якої інстанції;

з) про відновлення слідства за раніше закритою кримінальною справою відповідно до ст. 216 КПК;

і) про відновлення слідства за раніше зупиненою справою за п. 1-Зет. 206 КПК;

ї) про пред'явлення для ознайомлення матеріалів справи обвинуваченому та його захиснику.

У випадках виділення із кримінальної справи в окреме провад­ження справи відповідно до ст. 26 КПК України одночасно з ста­тистичною карткою за формою № 3 складається і подається основ­на картка за формою № 1 для постановки злочину на облік (якщо раніше цей злочин був знятий з обліку).

В усіх випадках статистична картка форми № 3 складається слідчим або працівником органу дізнання, до провадження яких надійшла конкретна кримінальна справа.

У випадках прийняття до провадження кримінальної справи після повернення її на додаткове розслідування із суду будь-якої інстанції, якщо вона раніше надсилалась до суду в поточному звітному році, складається статистична картка за формою № 3. Усі злочини по цій справі повинні бути виключені з числа розслідува­них до моменту повторного закінчення справи.

У випадках, коли у процесі додаткового розслідування як за справами поточного року, так і за справами попередніх років відбу­ваються: перекваліфікація діянь з менш тяжких на більш тяжкі зло­чини або з більш тяжких на менш тяжкі злочини; виявлення додат­кових, раніше не зареєстрованих злочинів; зміна складу виявлених осіб, які вчинили злочини; зміна у розкритті злочинів і таке інше, то згідно з встановленими правилами за наслідками додаткового розслідування складаються і надсилаються до обліково-реєстра­ційного підрозділу картки форм №№ 1,1.1, 1.2 і 2.

Порядок заповнення і подання довідки про наслідки розгляду кримі­нальної справи судом (форма № 6). Довідка про наслідки розгляду кримінальної справи судом за формою № 6 є підставою для відоб­раження в обліку і звітності про злочинність наслідків судового роз­гляду кримінальної справи.

При надісланні прокурору кримінальної справи з подальшою її передачею до суду слідчий заповнює пункти 1-14 довідки за фор­мою № 6 на кожного обвинуваченого і приєднує їх до справи.

Після набрання вироком, постановою про закриття справи, постановою (ухвалою) про застосування примусових заходів медич­ного характеру законної сили секретар суду заповнює відповідні пункти про результати розгляду справи та подає на підпис судді. Перевіривши достовірність результатів розгляду справи, суддя підписує дану довідку.

Ці довідки з усіх розглянутих справ надсилаються судами до органів внутрішніх справ та податкової міліції, слідчих підрозділів органів Служби безпеки України за місцем проведення слідства не пізніше п'яти робочих днів з дня набрання рішенням суду (виро­ком, постановою, ухвалою) законної сили чи повернення справи після розгляду судом апеляційної інстанції (касаційної інстанції — у разі винесення вироку апеляційним судом).

Підрозділи податкової міліції після одержання довідок за фор­мою № 6 надсилають їх до міськрайлінорганів внутрішніх справ за місцем реєстрації кримінальних справ.

Міськрайліноргани внутрішніх справ, слідчі підрозділи органів Служби безпеки України, військові прокуратури після одержання цих довідок вносять відомості про судимість до журналу обліку зло­чинів і не пізніше трьох робочих днів з дня надходження довідок пересилають їх до обліково-реєстраційних підрозділів для викори­стання цих документів при статистичному і оперативно-довідково­му обліку осіб, які вчинили злочини.