МВС України

Національний університет внутрішніх справ

Інститут перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників ОВС

І. В. БАНІКЕВИЧ

Правове регулювання

застосування сили
працівниками правоохоронних органів

Науково-практичний посібник

Видавництво

Національного університету внутрішніх справ

Харків 2001

ББК 88я73 Б 27

Рекомендовано до друку вченою радою Інституту перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників ОВС Національного Університету внутрішніх справ 02.10.2001 р. Протокол №3

Рецензенти: нач. кафедри спеціальної та фізичної підготовки Нац. ун-ту внутр. справ канд. юрид. наук Савченко А.О.; заст. нач. УДСО при УМВС України в Харківській області по роботі з особовим складом Жилін А.О.

Б 27 Банікевич І.В.

Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів: Наук.-практ. посібник. – Х.: Вид-во НУВС, 2001. – 84 с.

У посібнику на засадах чинного законодавства, що регламентує підстави для застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї, а також встановлює заходи безпеки при поводженні зі зброєю працівниками правоохоронних органів та деякими категоріями посадових осіб, викладені теоретичні та практичні положення, пов’язані з виконанням обов’язків по охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю.

Для курсантів, слухачів навчальних закладів, практичних працівників органів внутрішніх справ МВС України, а також усіх, хто володіє спеціальними засобами та вогнепальною зброєю (працівники податкової міліції та митної служби, охоронці, мисливці тощо).

ББК 88я73

© Банікевіч І.В., 2001

© Національний університет внутрішніх справ, 2001

Вступ

Останнім часом усе частіше у міліцейських зведеннях з’явля­­­­ються дані про застосування злочинцями зброї під час скоєння злочинів та про її вилучення у злочинних угрупувань. Так, за даними МВС України, за минулий рік було здійснено низку заходів щодо роззброєння криміналітету. З незаконного обігу вилучено понад
5 тис. одиниць вогнепальної зброї, у тому числі 14 гранатометів, 47 кулеметів, 104 автомати, 575 гвинтівок, 806 пістолетів, понад
480 тис. набоїв, понад 500 кг вибухових речовин. Завдяки цьому злочинів з використанням зброї вчинено на 8,9% менше, а з використанням вибухових пристроїв – на 32,5% менше, ніж у 1999 р.¹

У той же час відносини, що виникають внаслідок поширення інституту приватної власності, потребують нових підходів у справі захисту особи та її інтересів, у тому числі життя, здоров’я, честі, гідності й майна. З метою охорони майна та самооборони громадяни вживають заходів щодо придбання спеціальних засобів індивідуального захисту, вогнепальної зброї, наймають особистих охоронців тощо.

Так, лише протягом 2000 р. 730 громадян Харківської області звернулися за отриманням дозволу на придбання газових пістолетів, а згідно з чинним законодавством для придбання газових балончиків зі сльозоточивою та дратівною дією дозволи непотрібні. За станом на 1 січня 2001 р. в області зареєстровано 46 850 мисливців, а деякі з них мають і не одну одиницю зареєстрованої зброї.

Деякі правопорушники після «скорочення» Збройних Сил СРСР незаконно заволоділи вогнепальною зброєю, тобто викрали її. До цього слід додати зброю або пристрої для стрільби, виготовлені кустарним способом. Застосування такої зброї завжди буде неправомірним, тобто незаконним.

На сучасному етапі керівництвом комерційних структур вживаються заходи щодо забезпечення своїх охоронців спеціальними засобами та вогнепальною зброєю.

Окрім цього, представники «силових структур» – міліція, СБУ, податкова міліція, прикордонники, військовослужбовці Збройних Сил України, працівники митної служби, деякі інші категорії посадових осіб – відповідно до чинного законодавства, мають право на носіння, зберігання, застосування спеціальних засобів та вогнепальної зброї. На більшість з цих категорій осіб розповсюджуються підстави для застосування спеціальних засобів та вогнепальної зброї, передбачені Законом України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що незнання законів не звільняє від відповідальності за їх порушення, слід відзначити, що зараз існує необхідність у проведенні правової роз’яснювальної роботи серед працівників правоохоронних органів.

На жаль, внаслідок різних причин під час виконання службових обов’язків у справі боротьби зі злочинністю минулого року загинуло 54 працівники та 356 працівників міліції отримали поранення¹.

До основних причин, що призводять до тяжких наслідків, можна віднести такі як:

– недостатність часу для прийняття рішення про застосування спеціальних засобів, вогнепальної зброї;

– нестандартність ситуації, що виникла;

– низький рівень професійної підготовки деяких працівників міліції;

– нечітке знання правових підстав для застосування спеціальних засобів та вогнепальної зброї;

– психологічна непідготовленість окремих працівників міліції до боротьби з правопорушником віч-на-віч;

– відсутність спеціальних засобів та вогнепальної зброї;

– самонадіяність, необережність тощо.

З метою запобігання порушенням заходів безпеки при поводженні з вогнепальною зброєю та встановлених законодавством підстав для застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї як працівниками правоохоронних органів, так і громадянами, до складу посібника включено Інструкцію про заходи безпеки при поводженні з вогнепальною зброєю, розглянуто питання та подано ввідні завдання для перевірки знань вимог цієї Інструкції працівниками міліції, курсантами та слухачами навчальних закладів МВС України. А для закріплення знань правових засад застосування сили – ввідні завдання та витяги з Кримінального кодексу України (далі КК України) та Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КпАП України).

Цей науково-практичний посібник буде корисним як для керівників правоохоронних органів під час проведення занять, працівників дозвільної системи в їх бесідах з громадянами, що мають на меті придбати спеціальні засоби чи зброю, так і в цілому для особового складу органів МВС. Він стане у нагоді всім, хто володіє спеціальними засобами та зброєю.

Це видання допоможе зрозуміти, усвідомити та глибше вивчити правові аспекти застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї як одного з видів адміністративного примусу.

Правові засади застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї

Ще в 1886 р. ординарний професор, доктор поліцейського права Росії І. Тарасов писав: «Лучшею общею полицией считается полиция не вооруженная, но раз она вооружена с головы до ног не только холодным, но и огнестрельным оружием, то употребление в действие этого оружия должно быть тотчас же нормировано законом, а потому закон 1879 г. нельзя не назвать законом несколько запоздалым, имея в виду, что новое оружие дано было в 1859 г.»¹.

Звертаючись до історії, слід відзначити, що ще 10 жовтня 1879 р. в Російській імперії були закріплені законом правила про застосування зброї поліцейськими та жандармськими чинами. Відповідно до цих правил вони могли застосовувати зброю в наступних випадках:

1) коли на них здійснено озброєний напад;

2) коли здійснено неозброєний напад, але групою осіб, і іншого способу відбити цей напад не було;

3) для оборони інших осіб від нападу;

4) при затриманні злочинців, коли вони будуть протидіяти цьому насильницькими діями, або коли буде неможливим переслідувати або наздогнати втікаючих;

5) при втечі арестантів, коли неможливо наздогнати їх або коли вони чинять опір насильницькими діями².

Після Жовтневої революції в Росії протягом певного часу у вжитку радянської міліції існували дещо інші підстави для застосування зброї. Наприклад:

«На убийство в с. Чеберяках мы ответили расстрелом трех кулаков, помогавших бандитам: Войтенко, Рябенького и Янцулы. Кроме того, за террор и за нападения в Перекоповской, Бацмановской и Глинской волостях расстреляны в ночь с 15 на 16 августа 6 заложников из концентрационного лагеря: Носенко П., Ищенко Иван, Ковбаса Олекса (Бацмановской волости), Скоромец Протас (Перекоповской волости), Волнянский Павел (Глинской волости), Тележенко Семен (Андреевской вол. Гадячского уезда). В концентрационном лагере сидит еще много заложников.

Уездный исполком доводит до общего сведения, что за каждое убийство советского работника, незаможника, красноармейца, которое произойдет после объявления этого сообщения, исполком ответит расстрелом десяти заложников»¹.

Або: «Исключительное время требует исключительных мер. За пьянство, продажу вина, водки – расстрел... Это необходимо, потому что без революционного порядка, повторяем, немыслимо существование твердой Рабоче-Крестьянской власти»²; «Все неизвестные личности, пытающиеся бежать при задержании их милиционерами, должны расстреливаться на месте»³.

І лише 13 грудня 1923 р. наказом начальника міліції та розшуку з оголошенням Інструкції начальнику районної міліції (пункт 16), дія якої розповсюджувалася на усіх працівників міліції, було визначено правові підстави застосування вогнепальної зброї. Такими підставами були:

«Начальник раймилиции при исполнении служебных обязанностей может употребить оружие в следующих случаях:

а) при вооруженном на него нападении или при вооруженном сопротивлении его законным требованиям;

б) для отражения произведенного на него нападения, хотя и не вооруженного, но угрожающего опасности его жизни, здоровью, свободе или сделанного с целью отбить препровождаемых арестантов или отнять находящееся у него по делам службы имущество, деньги, бумаги либо оружие, когда другое средство защиты не было возможно;

в) для защиты других лиц от застигнутого нападения, угрожающего опасностью их жизни, здоровью и личной неприкосновенности, если прибегнуть к другим средствам защиты не представляется возможным;

г) для прекращения насильственного посягательства на имущество, если прекратить это посягательство другими средствами нельзя;

д) для задержания преступника и поимки арестанта, дезертира,

бежавших из-под стражи, когда настичь и задержать их нельзя иначе, как путем применения оружия»¹.

8 червня 1973 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про загальні обов’язки та права радянської міліції по охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю»² як крайній захід працівникам міліції було надано право застосовувати зброю в наступних випадках:

а) для захисту громадян від нападу, що загрожує їх життю чи здоров’ю, якщо іншими способами та засобами їх неможливо захистити;

б) для відбиття нападу на особливо важливі чи інші важливі об’єкти, а також для відбиття озброєного нападу на охоронювані об’єкти;

в) для відбиття нападу на працівника міліції, коли його життю загрожує безпосередня небезпека, а також при нападі на конвой міліції, якщо він не може бути відбитий іншими заходами;

г) для затримання злочинця, який чинить збройний опір чи застигнутий при скоєнні особливо небезпечного злочину, чи злочинця (за винятком жінок та неповнолітніх), що намагається втекти з-під варти, коли іншими способами і засобами затримати цих злочинців неможливо.

Правовими засадами застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї (далі – застосування сили) є законні та підзаконні нормативні акти, якими регулюються підстави, порядок та дії посадових осіб, працівників правоохоронних органів до, під час та після застосування сили.

Перш за все слід відзначити, що спектр питаннь у галузі застосування сили регламентовано Законами та підзаконними актами, які не суперечать Конституції України.

Безпосередньо повноваження у сфері застосування сили регламентовані Законами України:

– «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. (зі змінами та доповненнями)¹;

– «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. (зі змінами та доповненнями)²;

– «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 р. (зі змінами та доповненнями);

– «Про оперативно-розшукову діяльність» від 17 лютого 1992 р. (зі змінами та доповненнями);

– «Про війська внутрішньої та конвойної охорони від 26 березня 1992 р. (зі змінами та доповненнями)²;

– «Про державну податкову службу в Україні» від 24 грудня
1993 р. (зі змінами та доповненнями)³;

– «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 р. (зі змінами та доповненнями)⁴;

– «Про підприємництво» від 7 листопада 1991 р. (зі змінами та доповненнями)⁵;

та іншими Законами України, на підставі яких приймаються Постанови Кабінету Міністрів України. Ось деякі з цих нормативних актів:

– Постанова Ради Міністрів УРСР «Про затвердження Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Україні» від 27 лютого 1991 р. (зі змінами та доповненнями)⁶;

– «Положення про дозвільну систему» від 12 жовтня 1992 р. (зі змінами та доповненнями)⁷;

– «Положення про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії» від 7 вересня 1993 р. (зі змінами та доповненнями)⁸ ;

– «Положення про порядок застосування вогнепальної зброї» від 12 жовтня 1992 р.⁹; інші постанови уряду.

Різновидом нормативно-правової бази можуть бути Укази та розпорядження Президента України. Наприклад, Указ Президента України від 29 квітня 1995 р. «Про заснування відзнаки Президента України «Іменна вогнепальна зброя»¹, яким затверджене Положення про цю відзнаку.

До підзаконних актів з питань урегулювання відносин по застосуванню сили слід віднести і низку наказів МВС України, вимоги яких розповсюджуються не лише на працівників органів і підрозділів внутрішніх справ, а іноді й на громадян, посадових осіб, підприємства, установи і організації незалежно від форм власності.

Так, наприклад, чинним законодавством передбачено видачу в користування вогнепальної зброї деяким категоріям осіб (Указ Президента України «Про заснування відзнаки Президента України «Іменна вогнепальна зброя», Постанова Президії Верховної Ради України від 10 листопада 1994 р. «Про забезпечення безпеки народних депутатів України та окремих посадових осіб апарату Верховної Ради України»² та ін.).

Однією з умов закріплення вогнепальної зброї за вищевказаною категорією осіб є обов’язкове складання заліку зі знання Інструкції про заходи безпеки при поводженні з вогнепальною зброєю, затвердженої наказом МВС України від 21 лютого 1996 р. №115 (зі змінами та доповненнями).

Наказом МВС України від 18 жовтня 1993 р. №643 затверджено Інструкцію про порядок видачі суб’єктам підприємницької діяльності ліцензії на виробництво, ремонт і реалізацію спортивної, мисливської вогнепальної зброї, виготовлення і реалізацію спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту активної оборони та засобів для виконання спеціальних операцій і оперативно-розшукових заходів, створення та утримання стрілецьких тирів, стрільбищ, мисливських стендів і штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів.

Приймання від працівників міліції, посадових осіб чи громадян вилученої, добровільно зданої, знайденої зброї і боєприпасів до неї та її оформлення регулюється відповідною Інструкцією, затвердженою наказом МВС України від 31 травня 1993 р. №314.

Порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення і використання вогнепальної зброї, боєприпасів до неї та вибухових матеріалів здійснюється відповідно до інструкції, затвердженої наказом МВС України від 21 серпня 1998 р. №622.

Закріплення вогнепальної зброї за працівниками міліції здійснюється відповідно до вимог наказу МВС України № 54/2001.

Дії працівника міліції після застосування сили визначаються Статутом патрульно-постової служби міліції України (наказ від 28 липня 1994 р. №404).

Ряд наказів та рішень Колегії МВС України вимагають від працівників міліції дотримання заходів безпеки при поводженні з вогнепальною зброєю.

Обставини, що виключають застосування сили

Обставини, що виключають застосування сили, можна виділити в три групи:

а) категорії осіб, відносно яких заборонено або обмежено право застосування сили;

б) місця, де є заборона застосування сили;

в) інша заборона і обмеження застосування сили.

Розглянемо першу групу, тобто категорії осіб, відносно яких чинним законодавством та іншими нормативними актами (Закон України «Про міліцію», Постанова Ради Міністрів України «Про затвердження правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Українській РСР» (зі змінами та доповненнями)¹, Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження положення про порядок застосування вогнепальної зброї») забороняється або обмежується застосування сили. Такими категоріями є:

– жінки з явними ознаками вагітності;

– малолітні

– інваліди з явними ознаками інвалідності;

– особи похилого віку;

Відносно цих категорій осіб силу може бути застосовано лише у випадках вчинення ними групового (дві й більше особи) чи збройного нападу або збройного опору. Характер та види озброєння у більшості випадків не мають значення.

Особами похилого віку, інвалідами, малолітніми можуть бути особи як чоловічої, так і жіночої статі.

Якщо працівнику міліції, посадовій особі чи громадянину непотрібно додаткового дізнання, щоб визначити виражені ознаки вагітності, інвалідності, то такі поняття як «малолітні» та «особи похилого віку» потребують додаткового пояснення.

Чинним законодавством України не розкривається поняття «особа похилого віку». Законом України від 5 листопада 1992 р. «Про пенсійне забезпечення» (зі змінами та доповненнями)¹ передбачається призначення пенсій за віком при досягненні чоловіками віку 60, а жінками – 55 років. Для деяких категорій працівників зі шкідливими умовами праці (шахтарі, робітники хімічної промисловості, сталевари та ін.) призначення пенсії здійснюється значно раніше. Військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ може бути призначена пенсія при наявності вислуги 20 років, у тому числі й у пільговому обчисленні, незалежно від досягнення пенсійного віку.

Ось чому буде помилковим вважати особою похилого віку таку, яка досягла пенсійного віку, тобто пенсіонерів. Автори «Науково-практичного коментаря до Закону України «Про міліцію» до осіб похилого віку відносять осіб, яких працівник міліції сприймає як неспроможних внаслідок вікових змін створювати небезпеку для життя та здоров’я громадян і працівників міліції².

Закон також не роз’яснює, яких громадян необхідно вважати малолітніми. Враховуючи процеси, що прискорюють розвиток молоді, до таких слід відносити тих, хто через малолітній вік не можуть створювати небезпеку життю чи здоров’ю громадян чи працівнику міліції. Більшість авторів науково-практичних коментарів до старого Кримінального кодексу України 1960 р. (ст.117) відносили до малолітніх тих осіб, які не досягли 14-річного віку.

Жінками з явними ознаками вагітності вважаються особи, які візуально можуть бути визнані вагітними.

Як відомо, при відсутності одного ока у людини вона є інвалідом. Але це не є гарантом того, що відносно такої особи не може бути застосовано силу. Явними ознаками інвалідності визнаються такі каліцтва чи вроджені вади, з огляду на які особа не може створювати небезпеку життю чи здоров’ю працівника міліції або інших громадян.

Відповідно до порядку застосування спеціальних засобів само­оборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, який визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 р. (зі змінами та доповненнями) «Про затвердження положення про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії», громадянам категогорично забороняється застосовувати спеціальні засоби самооборони до працівників правоохоронних та природоохоронних органів під час виконання ними своїх службових обов’язків, так само як і застосування інших насильницьких дій.

Місця, де заборонено застосовувати силу (друга група).

Відповідно до Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР від 27 лютого 1991 р. (зі змінами та доповненнями), забороняється застосовувати спеціальні засоби:

– у приміщеннях і на земельних ділянках, які закріплено за дипломатичними, консульськими та іншими представництвами іноземних держав, за винятком випадків, коли від глави дипломатичного або глави іншого відповідного представництва надійде прохання застосувати вказані засоби проти правопорушників;

– у приміщеннях або на виробництвах, пов’язаних з виготовленням вибухових чи легкозаймистих речовин, у дитячих і лікувальних закладах;

– пристрій типу «Ёж-М» для примусової зупинки автотранспорту, в тому числі вантажних автомобілів, що здійснюють перевезення людей; автотранспорту, який належить дипломатичним, консульським та іншим представництвам іноземних держав; мотоциклів, мотоколясок, моторолерів, мопедів, а також на гірських шляхах або ділянках шляхів з обмеженою видимістю, залізничних переїздах, мостах, шляхопроводах, естакадах, у тунелях;

– світлошумові засоби відволікаючої дії (світлошумова граната «Заря», світлошумовий пристрій «Пламя») застосовуються на відстані не ближче двох метрів від людини;

– малогабаритні підривні пристрої «Ключ», «Импульс» для відкриття приміщень, захоплених правопорушниками, де перебувають заручники;

– прицільна стрільба по правопорушниках, розкидання і відстрілювання гранат у натовп, повторне застосування їх у межах зони ураження в період дії цих речовин;

– «Черемуха-1», «Черемуха-4», «Черемуха-12», «Сирень-3» та «Облако» застосовуються тільки на відкритій місцевості;

– патрони з гумовою кулею ударної непроникної дії «Волна-Р» відстрілюються з допомогою спеціального карабіна з відстані понад 40 метрів від людини і тільки по нижній частині ніг.

Законодавством забороняється застосовувати вогнепальну зброю при значному скупченні людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи.

До третьої групи (інші обмеження) перш за все
слід віднести такі:

– спеціальні засоби видаються працівникам міліції лише після складання кожним з них заліків з правил та порядку їх застосування;

– рішення про застосування спеціальних засобів приймає службова особа, відповідальна за забезпечення громадського порядку, або керівник конкретної операції. Працівники міліції, які діють індивідуально, такі рішення приймають самостійно;

– кожен працівник міліції, що застосовує спеціальні засоби або вогнепальну зброю, зобов’язаний мати навички надання невідкладної долікарської допомоги;

– забороняється завдавати удари гумовим кийком по голові, шиї, ключичній області, животу, статевих органах;

– при застосуванні наручників потрібна періодична (не рідше як через 2 години) перевірка стану фіксації замків;

– водомети застосовуються для розосередження учасників масового безладдя при температурі атмосферного повітря не нижче 0 °С;

– використанню спеціальних засобів, за винятком необхідності відбиття раптового нападу на працівника міліції та звільнення заручників, має передувати попередження про намір їх застосування.

Попередження може бути зроблене голосом, а при значній відстані або зверненні до великої групи людей – через гучномовні пристрої, підсилювачі мови, і в кожному випадку бажано рідною мовою осіб, проти яких ці засоби застосовуються, та українською і російською мовами не менше як 2 рази з наданням часу, достатнього для припинення правопорушення.

Забороняється застосовувати вогнепальну зброю при спробі втечі особи, яка відбуває покарання за адміністративні правопорушення.

Порядок застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів
та вогнепальної зброї

Відповідно до чинного законодавства, застосуванню заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї повинно передувати попередження про намір їх використання або застосування, якщо дозволяють обставини. Без попередження такі заходи примусу можуть бути застосовані у випадках виникнення безпосередньої реальної загрози життю або здоров’ю громадян чи працівника міліції.

Як зазначалося вище, в залежності від обставин, попередження може бути зроблене голосом, або голосом з використанням гучномовців.

При застосуванні вогнепальної зброї попередження може мати три форми: попередження голосом про її застосування; оголення та приведення у готовність вогнепальної зброї, щоб це бачив правопорушник; попереджувальний постріл. Більшість правопорушників та правоохоронців вважають, що попереджувальний постріл завжди здійснюється вгору, але більшого психологічного впливу на правопорушника можна досягти пострілом у щільну площину, яка «виконає роль кулеуловлювача» (поверхня землі, дерев’яна підлога, стовбур дерева тощо).

Слід пам’ятати, що у разі неможливості уникнути застосування сили, вона не повинна перевищувати ступеня, необхідного для виконання покладених на міліцію обов’язків і має зводитись до мінімуму можливості завдання шкоди здоров’ю правопорушників та інших громадян.

Такі ж вимоги стосуються й інших посадових осіб та громадян.

Без попередження силу може бути застосовано у випадках, коли виникає безпосередня загроза життю чи здоров’ю працівника міліції, людей або збройного нападу чи опору.

Як уже відзначалося, забороняється застосовувати зброю при значному скупченні людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи.

Але застосування сили (у тому числі й зброї) в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що загрожує інтересам держави, громадським інтересам, особі чи правам цієї людини або інших громадян, якщо цю небезпеку за даних обставин не можна було усунути іншими засобами і, якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернута шкода, не буде порушенням Закону і буде визнане правомірним.

Розглянемо таку ситуацію: працівник міліції, у форменному одязі, під час несення служби по охороні громадського порядку на центральному майдані населеного пункту, де відбувався концерт зі значною кількістю глядачів, помітив, що поруч з ним виникла бійка між двома невідомими і один з них замахнувся для завдання удару ножем іншому. Міліціонер, маючи тверді навички в поводженні зі зброєю, і з переконанням, що від її застосування ніхто із сторонніх осіб не постраждає, оголяє вогнепальну зброю, приводить зброю у готовність і падає на землю для виконання пострілу в правопорушника знизу з метою максимального зменшення ризику для життя і здоров’я потерпілого та сторонніх осіб. Внаслідок виконаного під кутом 40–45° пострілу нападника поранено в плече.

У цьому випадку для потерпілого виникла безпосередня, реальна, очевидна загроза життю та здоров’ю від нападника і такі дії працівника міліції будуть визнані правомірними.

У більшості випадків сила застосовується як працівниками міліції, так і посадовими особами, громадянами у разі виникнення ситуації необхідної оборони, тобто дії, вчинені з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання шляхом завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання (див. Додаток 2, ст.36 нового КК України).

Отже, працівник міліції, громадянин, потрапивши в ситуацію необхідної оборони, може заподіяти шкоду нападникові, у тому числі, наприклад, і завдати удар гумовим кийком у життєво важливі органи.

У разі застосування спеціальних засобів та вогнепальної зброї, маючи на те відповідні підстави, службові та посадові особи, в залежності від конкретних обставин, повинні проявляти витримку, виходячи із ступеня небезпечності правопорушення і тієї законної мети, яку має бути досягнуто і з заподіянням найменшої шкоди, завдання найлегших поранень та збереження життя.

Особливості застосування заходів фізичного впливу

Працівники міліції мають право застосовувати заходи фізичного впливу, в тому числі й прийоми рукопашного бою, для припинення адміністративних правопорушень (протиправної, винної – умисної або необережної – дії чи бездіяльності, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність), чи злочинів (передбачене КК України суспільно небезпечне винне діяння – дія або бездіяльність, – вчинене суб’єктом злочину.

Окрім цього такий примус може бути застосований для подолання протидії законним вимогам працівника міліції.

Права та обов’язки для працівників міліції встановлені відповідними Законами України, Указами та розпорядженнями Президента України, Постановами Уряду та наказами МВС України.

Про застосування заходів фізичного впливу працівник міліції доповідає письмовим рапортом своєму безпосередньому начальнику.

Особливості застосування спеціальних засобів

Порядок придбання, реєстрації, обліку, зберігання та застосування спеціальних засобів суб’єктами підприємницької діяльності, громадянами та юридичними особами встановлено Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 р. (зі змінами та доповненями)¹, законами України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів» і «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» (зі змінами та доповненнями) та деякими іншими нормативними актами.

Спеціальні засоби можуть бути застосовані громадянами у наступних випадках:

– для захисту від злочинних посягань на своє життя і здоров’я, житло та майно чи життя і здоров’я, житло та майно інших громадян;

– для захисту від нападу на приміщення організації, установи та суб’єкта підприємницької діяльності, де вони працюють;

– для затримання особи, яка скоїла злочин і намагається втекти або вчинити опір, з наступною передачею її працівникам органів внутрішніх справ.

Перед застосуванням спеціальних засобів громадянин, якщо є можливість, зобов’язаний попередити нападника про свій намір їх застосування.

Якщо внаслідок застосування спеціальних засобів нападникові заподіяно тілесні ушкодження або він помер, громадянин, що застосував такі засоби, зобов’язаний негайно викликати карету швидкої медичної допомоги, вжити заходів до забезпечення охорони місця події та зручним способом сповістити про це органи внутрішніх справ та прокуратури.

Для працівників органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, на яких розповсюджуються вимоги Закону України «Про міліцію», наприклад, на особовий склад Державної фельд’є­герської служби України при Державному комітеті зв’язку та інформатизації України, працівників податкової служби міліції ДПА України тощо.

Підстави та порядок застосування спеціальних засобів регламентують ст.14 Закону України «Про міліцію» та Статут патрульно-постової служби міліції України.

Працівники міліції мають право застосовувати наручники, гумові кийки, засоби зв’язування, сльозоточиві речовини, світлозвукові пристрої відволікаючої дії, пристрої для відкриття приміщень і примусової зупинки транспорту, водомети, бронемашини та інші спеціальні й транспортні засоби, а також використовувати службових собак у таких випадках:

1) для захисту громадян і самозахисту від нападу та інших дій, що створюють загрозу їх життю або здоров’ю;

2) для припинення масових заворушень і групових порушень громадського порядку;

3) для відбиття нападу на будівлі, приміщення, споруди і транспортні засоби, незалежно від їх належності, або їх звільнення у разі захоплення;

4) для затримання і доставки в міліцію або інше службове приміщення осіб, які вчинили правопорушення, а також для конвоювання і тримання осіб, затриманих і підданих арешту, взятих під варту, якщо зазначені вище особи чинять опір працівникам міліції або якщо є підстави вважати, що вони можуть вчинити втечу чи завдати шкоди оточуючим або собі;

5) для припинення масового захоплення землі та інших дій, що можуть призвести до зіткнення груп населення, а також діянь, які паралізують роботу транспорту, життєдіяльності населених пунктів, посягають на громадський спокій, життя і здоров’я людей;

6) для припинення опору працівникові міліції та іншим особам, які виконують службові або громадські обов’язки по охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю;

7) для звільнення заручників.

Шостим пунктом цієї статті передбачена можливість застосування спеціальних засобів для припинення опору працівнику міліції та іншим особам. Чинним законодавством передбачена відповідальність як за опір, так і за злісну непокору. Яка ж між ними різниця? Перш за все, злісна непокора – це адміністративне правопорушення, яке скоюється у пасивній формі (див. Додаток 1, Ст.185 КпАП України).

Кримінальним законодавством встановлена відповідальність за активні дії правопорушника проти представників влади та громадян, що виконують громадський обов’язок, форми якої визначені ст.ст. 342, 343, 346, 347, 348, 349, 350, 352 КК України (див. Додаток 2).

Застосування вогнепальної зброї

Порядок застосування вогнепальної зброї військовослужбовцями Міністерства оборони України, Держкомкордону, Служби безпеки України, Управління державної охорони та МВС України визначаються відповідними законодавчими актами.

Працівник міліції, посадова особа ОВС, як крайній захід, має право застосовувати вогнепальну зброю у випадках і лише на підставах, передбачених Законом України «Про міліцію» (зі змінами і доповненями), і Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р., тобто:

1) для захисту громадян від нападу, що загрожує їх життю і здоров’ю, а також звільнення заручників;

2) для відбиття нападу на працівника міліції або членів його сім’ї, якщо їх життю або здоров’ю загрожує небезпека;

3) для відбиття нападу на охоронювані об’єкти, конвої, жилі приміщення громадян, приміщення державних і громадських підприємств, установ і організацій, а також звільнення їх у разі захоплення;

4) для затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого злочину і яка намагається втекти;

5) для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що загрожує життю і здоров’ю працівника міліції;

6) для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій своїми діями створює загрозу життю чи здоров’ю громадян або працівника міліції.

Працівники міліції мають право використовувати зброю для подання сигналу тривоги або виклику допомоги, для знешкодження тварини, яка загрожує життю і здоров’ю громадян або працівника міліції.

Розглянемо більш детально підстави для застосування зброї, передбачені ст.15 Закону України «Про міліцію» (зі змінами та доповненнями) та їх особливості.

В п.1 ст.15 йдеться про захист громадян від нападу.

Напад повинен бути суспільно небезпечним, протиправним, явно загрозливим для життя та здоров’я громадянина. Працівник міліції або інша особа, що вживає заходів для захисту громадянина, не мусить чекати реалізації цієї загрози (пострілу з рушниці, завдання удару ножем чи іншим знаряддям, пристосованим для заподіяння шкоди здоров’ю та життю тощо).

При звільненні заручників законодавець не передбачає якихось додаткових видів протиправних дій стосовно захоплених. Сам факт захоплення в заручники дає підставу для застосування сили під час їх звільнення.

Якщо озброєний працівник міліції перебуває в цивільному одязі, то в разі нападу на нього працівник, якщо є можливість, повинен попередити нападника: «Міліція! Не рухатись!». У випадку перебування його у форменому одязі в такому попередженні немає потреби.

До 1995 р. передбачалась можливість застосування зброї у випадку озброєного чи групового нападу на працівника міліції та членів його сім’ї. В діючій редакції п.2 ст.15 такою підставою є відбиття нападу на них, що загрожує життю чи здоров’ю.

Напад на працівника міліції та членів його сім’ї не обов’язково повинен бути груповим чи озброєним. Правопорушники можуть нападати, створюючи небезпеку для життя чи здоров’я, використовуючи для цього транспортні засоби, натренованих собак чи інших тварин, будівельні споруди (влаштувавши завал) тощо.

Чинним законодавством прямо визначається тільки таке поняття, як «близькі родичі», тоді як поняття «члени сім’і» витлумачене Конституційним судом України.

Так, в Законі України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» указані особи, які відносяться до «близьких родичів» (батько, мати, діти, брат, сестра, онуки, дід, баба по лінії чоловіка та дружини). Слід відзначити, що близькі родичі не завжди є членами сімї’і, в той же час, членами сім’ї можуть бути і не близькі родичі (тітка, дядько, двоюрідні брати та сестри тощо), але які постійно спільно проживають і ведуть спільне господарство.

В 1999 р. Конституційний Суд України (при вирішенні спірних питань про пільги) визначив, що:

«Під членом сім’ї військовослужбовця, працівника міліції, особового складу Державної пожежної охорони за змістом пункту 6 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та частини шостої статті 22 Закону України «Про пожежну безпеку» треба розуміти особу, що перебуває з суб’єктом права на пільги щодо оплати користування житлом і комунальними послугами у правовідносинах, природа яких визначається: кровними (родинними) зв’язками або шлюбними відносинами; постійним проживанням з військовослужбовцем, працівником міліції, особового складу Державної пожежної охорони; веденням з ним спільного господарства. Такі ознаки (вимоги) застосовуються диференційовано при конкретному визначенні членів сім’ї, які мають право на названі пільги.

До кола членів сім’ї військовослужбовця, працівника міліції, особового складу Державної пожежної охорони належать його (її) дружина (чоловік), їхні діти і батьки. Щодо них ознака (вимога) ведення спільного господарства з суб’єктом права на пільги в оплаті користування житлом і комунальними послугами застосовується лише у передбачених законом випадках. Діти є членами сім’ї незалежно від того, чи є це діти будь-кого з подружжя, спільні або усиновлені, народжені у шлюбі або позашлюбні.

Членами сім’ї військовослужбовця, працівника міліції, особового складу Державної пожежної охорони можуть бути визнані й інші особи за умов постійного проживання разом з суб’єктом права на пільги і ведення з ним спільного господарства, тобто не лише його (її) близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід, баба) але й інші родичі або особи, які не перебувають з військовослужбовцем, працівником міліції, особового складу Держаної пожежної охорони у безпосередніх родинних зв’язках (неповнорідні брати, сестри; зять, невістка; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки та ін.)¹.

Отже, згідно з п.2 ст.15 Закону, зброю може бути застосовано для відбиття нападу на членів сім’ї працівника міліції, а у разі нападу на родичів, котрі не є близькими та не є членами сімї, слід керуватися п.1 цієї статті, тобто як для захисту громадян від нападу.

У разі виникнення обставин для захисту об’єктів, що перебувають під охороною працівника міліції або іншої посадової особи, можуть виникнути обставини для застосування зброї (п.3 ст.15), але обов’язковою умовою є те, що нападник повинен реально усвідомлювати наявність такого охоронюваного об’єкта, для чого облаштовуються огорожі з попереджувальними знаками «Прохід заборонено!», «Об’єкт охороняється», «Стій! Заборонена зона!», охоронна сигналізація, встановлюються вишки для охорони, з озброєними чатовими та ін.

Законодавцем не передбачається характер нападу (озброєний чи ні), основний критерій – вчинення нападу на об’єкт, що охороняється.

Відповідно до Кримінального законодавства (ст.ст.36–39, 42 нового КК України), не є злочином застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів, незалежно від наслідків, якщо ці дії було вжито для захисту від нападу озброєної особи чи нападу групи осіб, відвернення протиправного насильницького проникнення у житло чи інше приміщення або якщо особа, яка зазнала нападу, не могла внаслідок переляку або сильного душевного хвилювання, спричиненого суспільно небезпечними діями, оцінити відповідність захисту характерові посягання.

Застосування зброї для відбиття нападу на конвой (п.4 ст.15) може мати місце при спробі осіб конвойованих звільнитися або звільнити затриманих, заволодіти зброєю (як конвойованими особами, так і зовні – сторонніми особами), тобто протидіяти виконанню функціональних обов’язків, покладених на конвой. Тут не мають значення ані чисельність нападників, ані характер їх озброєння, ані ступінь загрози для життя чи здоров’я конвойованих осіб так і конвоїрів.

Приміщеннями державних, громадських підприємств, установ і організацій є усі приміщення, що не підпадають під ознаки житлового фонду і призначені для виконання адміністративно-господарчих функцій незалежно від форми їх приналежності.

Але при звільненні таких приміщень у разі їх захоплення однією з умов можливості застосування зброї є необхідність проведення додаткових заходів: ведення переговорів, надсилання листів про звільнення таких приміщень тощо.

Законодавством для працівників міліції та осіб, на яких розповсюджується дія п.4 ст.15 Закону України «Про міліцію», передбачається і така підстава, як застосування зброї для затримання особи, яку застали під час скоєння тяжкого злочину і яка намагається втекти.

У той же час, новим КК України, в ст.12 «Класифікація злочинів», в залежності від ступеню тяжкості злочинів, передбачено їх поділ на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Працівники міліції мають право застосовувати зброю саме у випадках скоєння тяжкого та особливо тяжкого злочину.

Однак для працівника міліції та інших осіб майже завжди виникають об’єктивні труднощі під час кваліфікації скоюваного в цей момент злочину як тяжкого чи особливо тяжкого. Наприклад, у момент застання злочинця на місці скоєння злочину він не може знати, чи відповідають обставинам скоєння такі кваліфікуючі ознаки тяжкого чи особливо тяжкого злочину, як: чи вчинює такий злочин особа, що вже має судимість за умисний злочин (рецидив); якою є сума щойно викраденого майна; чи йдеться про зґвалтування особи, яка не досягла повноліття і т. ін.

Крім того, при вирішенні питання про правомірність застосування зброї відповідно до цього пункту, особа, яка має намір застосувати зброю, повинна безпосередньо застати злочинця під час скоєння злочину, а у випадках, коли злочинець виконує вимогу правоохоронця здатися, застосування зброї буде визнане протиправним, неправомірним.

Згідно з п.5 ст.15 Закону України «Про міліцію», обов’язковою підставою для застосування зброї працівником міліції є вчинення злочинцем збройного опору, при чому характер озброєння, чисельність осіб, що чинять опір, не мають значення.

Застосування зброї для затримання особи, яка намагається втекти з-під варти, може мати місце, коли відносно такої особи обрано запобіжний захід «утримання під вартою» або особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі (окрім заарештованих за скоєння адміністративних правопорушень, осіб що відбувають кримінальні покарання у вигляді громадських робіт, арешту, обмеження волі). При цьому сама особа, яка намагається втекти, повинна усвідомлювати, що вона перебуває під вартою. Тобто її має бути ознайомлено з постановою про обрання запобіжного заходу утримання під вартою, протоколом про затримання у порядку, передбаченому ст.115 чинного Кримінально-процесуального кодексу України. Самі погрози слідчого, прокурора та іншої посадової особи на кшталт «я тебе посаджу» не дають підстави для застосування зброї у разі втечі особи, яка затримана правоохоронними органами.

Спроби добитися у примусовій формі відмовитися від виконання покладених на працівника міліції або іншу посадову особу обов’язків по охороні громадського порядку (звільнити затриманого, віддати зброю чи спеціальні засоби, майно чи документи тощо) з погрозою зброєю чи іншими предметами, що загрожують життю чи здоров’ю працівника міліції, дають підставу для застосування зброї з метою припинення протиправних дій правопорушника.

У разі створення загрози життю чи здоров’ю працівника міліції чи іншим громадянам водієм, який керує транспортним засобом, зброю може бути застосовано для примусової зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження. Особливістю цієї підстави, передбаченої п.6 ст.15, є те, що водій може й ненавмисно створювати таку загрозу. Можна пригадати керування інвалідною коляскою персонажем Бувалим (актор Євгеній Моргунов) у фільмі «Кавказька полонянка» під дією снотворних речовин.

У тих же випадках, коли стало відомо, що водій навмисно створює загрозу життю чи здоров’ю працівника міліції чи громадянина, застосування зброї є ще більш виправданим. Дії водія, відповідно до кримінального законодавства, в подальшому можуть кваліфікуватися як готування до злочину або замах на злочин.

Готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину (ст.14 нового КК України).

Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України, якщо при цьому злочине не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі цієї особи (ст.15 нового КК України).

Покарання за готування до злочину і за замах на злочин призначається за законом, який передбачає відповідальність за даний злочин (Особлива частина КК України) окрім випадків, коли має місце його невелика тяжкість, що не може бути підставою для порушення кримінальної справи.

Державою передбачаються заходи щодо гарантування безпеки працівників міліції. Згідно зі ст.15-1 Закону України «Про міліцію» («Гарантії особистої безпеки озброєного працівника міліції»), працівник міліції має право оголити вогнепальну зброю і привести її у готовність, якщо вважає, що в обстановці, яка склалася, можуть виникнути підстави для її застосування. При затриманні злочинців чи правопорушників або осіб, яких працівник міліції запідозрив у скоєнні злочинів чи правопорушень, а також при перевірці документів у підозрілих осіб, працівник міліції може привести у готовність вогнепальну зброю, що є попередженням про можливість її застосування.

Спроба особи, яка затримується працівником міліції із вогнепальною зброєю в руках, наблизитись до нього, скоротивши при цьому визначену ним відстань, чи доторкнутись до зброї, дають працівникові міліції право застосувати вогнепальну зброю.

Дії громадянина, посадової особи та працівника міліції після застосування сили

Вже цитований вище дореволюційний професор І.Тарасов писав про те , що після озброєння поліції холодною та вогнепальною зброєю, з 1879 року на неї було покладено обов’язок: «Об употреблении в дело оружия должно быть немедленно доложено ближайшему начальству»¹.

На працівників радянської міліції, яка теж була озброєна холодною та вогнепальною зброєю з 13 грудня 1923 року Інструкцією начальникам районної міліції було покладено такий обов’язок:

«О всех случаях употребления оружия начальник раймилиции доносит начальнику окружной милиции с указанием числа израсходованных огнестрельных припасов.

Если применение оружия имело последствием причинение кому-либо смерти или ранения, начальник раймилиции немедленно составляет о том протокол, с изложением обстоятельств дела, с указанием числа убитых или раненных и с обозначением их личности. Означенный протокол начальник раймилиции немедленно препровождает участковому помощнику губернского прокурора, а копию его – начальнику окружной милиции и предисполкома»².

Відповідно до вимог Закону України «Про міліцію» (зі змінами та доповненнями) і Статуту патрульно-постової служби міліції України, про застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї працівник міліції зобов’язаний рапортом доповісти своєму безпосередньому начальнику, а у разі поранення або смерті затриманого чи сторонніх осіб, що сталися внаслідок їх застосування, негайно доповісти письмово для сповіщення прокурора.

Громадяни у разі виникнення таких наслідків зобов’язані зручним способом негайно сповістити органи внутрішніх справ та прокурора.

Більшість нормативних актів, що регламентують застосування сили працівниками міліції, посадовими особами, покладають на них обов’язок надання невідкладної долікарської допомоги.

Неможливо нормативно закріпити перелік черговості дій працівника міліції після застосування сили, але приблизно їх можна окреслити в такому порядку:

– оцінити обстановку (припинено напад чи ні, від чого зупинився транспортний засіб, чи є потерпілі від застосування сили тощо);

– вирішити питання, що робити зі спеціальними засобами, вогнепальною зброєю (тримати в готовності чи вкласти в кобуру);

– зручним способом (коли є можливість, запросити сторонніх осіб, очевидців, іншого працівника міліції) сповістити про це чергового територіального органу внутрішніх справ;

– за потреби вжити заходів щодо надання невідкладної долікарської допомоги, дотримуючись при цьому заходів особистої безпеки, викликати карету швидкої медичної допомоги. При наданні допомоги працівник міліції може запропонувати правопорушнику або вимагати від нього лягти на землю, руки витягнути уздовж тулубу, підійти до нього від голови, за потреби застосувати наручники або засоби зв’язування і лише після цього надати долікарську допомогу;

– зафіксувати дані свідків, очевидців (прізвище, імя, по батькові, рік і місце народження, місце проживання, домашній та службовий номери телефонів);

– вжити заходів до забезпечення охорони місця події (стріляні гільзи знаходяться на тих же місцях і не збираються!), до його охорони, в залежності від обставин, можна залучити тих же свідків, попередивши їх перед цим, організувати обмеження доступу і т.ін.); – в залежності від обставин ужити заходів щодо затримання і, в подальшому, доставлення правопорушника до органу внутрішніх справ;

– дочекатись прибуття до місця події слідчо-оперативної групи
органу внутрішніх справ, керівництва ОВС, представника прокуратури і доповісти старшому про подію, що трапилась;

– по прибутті до органу внутрішніх справ письмово доповісти керівникові (у тих випадках, коли працівник міліції застосовує або використовує зброю поза межами території, що обслуговується цим ОВС, він доповідає своєму безпосередньому керівникові і керівникові органу, на території обслуговування якого її було застосовано).

У рапорті працівник міліції вказує: коли, де, за яких обставин, відносно кого було застосовано зброю, до яких наслідків це призвело, яку допомогу надано потерпілому, де перебуває потерпілий або транспортний засіб, кількість використаних набоїв, наявність свідків та їх дані, кому передано зброю, дату складання рапорту, особистий підпис).

Здійснення перевірки правомірності
застосування сили

Положенням про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 р. (зі змінами та доповненнями) на громадян та юридичних осіб, у разі заподіяння тілесних ушкоджень або смерті нападникові, покладено обовязок негайного сповіщення про це органи внутрішніх справ і прокуратури.

Відповідно до кримінально-процесуального законодавства Украї­­ни, органами попереднього слідства і дізнання, що можуть здійснювати перевірку і з’ясовувати причини заподіяння таких наслідків, є:

1) міліція;

2) командири військових частин, з’єднань, начальники військових установ – у справах про всі злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов’язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені працівниками і службовцями Збройних Сил України у зв’язку з виконанням службових обов’язків або в розташуванні частини, з’єднання, установи;

3) слідчі прокуратури.

Дізнання у справах закінчується складанням постанови про направлення справи для провадження попереднього слідства, яка затверджується прокурором.

За наявності обставин, передбачених Кримінальним Кодексом, орган дізнання закриває справу мотивованою постановою, копію якої в добовий строк надсилає прокуророві.

Наказом МВС України від 6 грудня 1991 р. №552 надається право перевірки правомірності застосування або використання спеціальних засобів та вогнепальної зброї інспекіям по особовому складу управлінь (відділів) по роботі з особовим складом органів та підрозділів МВС.

За дорученням інспекцій з особового складу (у разі відсутності тілесних ушкоджень та матеріальних збитків) такі перевірки можуть проводитись керівництвом, працівниками кадрових апаратів органів та підрозділів внутрішніх справ. Матеріали перевірки та висновок надсилається для узгодження і затвердження до інспекцій з особового складу.

Під час проведення перевірки необхідно з’ясувати такі питання:

а) дані про працівника міліції: спеціальне звання; прізвище, ім’я, по
батькові; час служби в органах внутрішніх справ і на посаді, яку він займає; рік народження; освіта; сімейний стан, наявність дітей; рівень професійної підготовки за час служби (у тому числі знання матеріальної частини зброї, заходів безпеки при поводженні зі спеціальними засобами та вогнепальною зброєю та правових підстав їх застосування); підстава отримання та носіння спеціальних засобів та вогнепальної зброї; у якому стані він перебував (відсутність чи наявність алкоголю в крові); як він характеризується за місцем служби;

б) дані про правопорушника: прізвище, ім’я, по батькові; рік і місце народження; освіта; місце роботи; місце проживання; характеристика з місця роботи; сімейний стан; чи притягався раніше до адміністративної чи кримінальної відповідальності; у якому стані перебував (відсутність чи наявність алкоголю в крові);

в) наслідки застосування спеціальних засобів чи вогнепальної зброї (ступінь тілесних ушкоджень, поранення, причина смерті);

г) як попереджувався правопорушник про можливість застосування зброї чи специальних засобів, кількість використаних набоїв при застосуванні зброї;

д) яку долікарську допомогу конкретно надано;

є) яким чином сповіщено керівництво, чергову частину ОВС;

ж) куди направили потерпілого (до якої лікарні, який лікар здійснював огляд потерпілого, хто здійснював конвоювання та його охорону і т.ін.);

з) хто з керівництва ОВС виїжджав на місце пригоди;

а також з’ясовуються інші питання, що можуть мати значення для вирішення правомірності застосування спеціальних засобів та вогнепальної зброї посадовою особою чи працівником міліції.

На підставі цих даних посадовою особою робиться висновок про правомірність застосування спеціальних засобів чи вогнепальної зброї.

У той же час, кримінально-процесуальним законодавством України передбачається винесення органом дізнання постанови про порушення або відмову в порушенні кримінальної справи, копія такої постанови надсилається прокурору (ст.ст. 104, 109 КПК України).

Відповідальність за неправомірне застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів
та вогнепальної зброї

Вважати, що громадянин чи посадова особа, працівник міліції можуть притягатися до відповідальності лише за неправомірне застосування сили, буде помилковим. І ось чому. Відповідно до Закону України «Про міліцію» (зі змінами та доповненнями), одним з обов’язків, покладених на міліцію по охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю, є надання невідкладної долікарської допомоги.

Розглянемо таку теоретичну ситуацію: під час несення служби озброєний працівник міліції не вжив заходів до припинення злочину, внаслідок якого потерпілого смертельно травмовано ножем. Працівник міліції мав реальну можливість попередити цей злочин, застосувавши зброю проти нападника.

У цьому випадку теоретично його можна притягти до відповідальності за скоєння злочинів, передбачених ст.136 нового КК України («Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані»), якщо службовець міг надати таку допомогу, або якщо він не повідомив про такий стан особи належним установам чи особам, коли внаслідок цього сталася смерть або тяжкі тілесні ушкодження, а також за ст.367 «Службова недбалість», тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов’язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб, чи спричинило тяжкі наслідки.

Чому мова йде про теоретичну кримінальну відповідальність? Тому що це дуже складна справа для збирання доказів та пред’явлення звинувачення, і така відповідальність може наступати лише у випадку тяжких наслідків для потерпілого (тяжкі тілесні ушкодження або смерть). А звинуватити у скоєнні злочину, передбаченого ст.136 нового КК України, у цій ситуації майже зовсім неможливо – необхідно мати спеціального суб’єкта, наприклад, лікаря.

За порушення законодавства про розробку, виготовлення, реалізацію, встановлений порядок придбання, реєстрацію, зберігання, носіння, застосування зброї та боєприпасів громадяни, юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності можуть притягатися до цивільної (матеріальної), адміністративної та кримінальної відповідальності, працівники міліції – до дисциплінарної, матеріальної та кримінальної і у випадках, спеціально передбачених законодавством – до адміністративної відповідальності.

Посадових осіб може бути притягнуто до адміністративної відповідальності за такі правопорушення, як: стрільба з вогнепальної чи пневматичної зброї в населених пунктах і в невідведених для цього місцях або з порушенням встановленого порядку (ст.174 КпАП України); порушення правил придбання, зберігання, передачі або продажу вогнепальної чи пневматичної зброї та бойових припасів (ст.190 КпАП України); порушення правил зберігання, носіння або перевезення вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і правил взяття її на облік (ст.192 КпАП України); ухилення від реалізації вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї та бойових припасів (ст.193 КпАП України) та інші порушення, передбачені КпАП України (див. Додаток 1).

До кримінальної відповідальності можуть бути притягнені громадяни, посадові особи, суб’єкти підприємницької діяльності, працівники правоохоронних органів при вчиненні злочинів, передбачених Особливою частиною нового КК України.

Так, наприклад, встановлена кримінальна відповідальність за неправомірне поводження зі зброєю, вибуховими пристроями та речовинами: ст.113 «Диверсія»; ст.248 «Незаконне полювання»; ст.257 «Бандитизм»; ст.258 «Терористичний акт»; ст.260 «Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань»; ст.261 «Напад на об’єкти, на яких є предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення»; ст.262 «Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства»; ст.263 «Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами»; ст.264 «Недбале зберігання вогнепальної зброї або бойових припасів»; ст.267 «Порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами» та деякими іншими статтями КК України (див Додаток 2).

Дії громадянина, представника правоохоронного органу при поводженні з вогнепальною зброєю, боєприпасами, вибуховими пристроями, внаслідок чого заподіяно шкоду життю чи здоров’ю громадянина, будуть кваліфікуватися в залежності від мети, способу їх застосування, наслідків, що наступили (ступінь тілесних ушкоджень, смерть громадянина, матеріальні збитки тощо), передбаченими відповідними статтями Особливої частини КК України.

Коли від неправомірного застосування спеціальних засобів або зброї мають місце майнові збитки, то у цьому випадку може бути встановлена матеріальна відповідальність з метою їх відшкодування.

Рекомендована література

1. Конституція України. К., 1996.

2. Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. зі змінами та доповненнями.

3. Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. (зі змінами та доповненнями).

4. Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 р. (зі змінами та доповненнями).

5. Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 24 грудня 1993 р. (зі змінами та доповненнями).

6. Постанова Кабінету Міністрів УРСР від 27 лютого 1991 р. «Про затвердження правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Українській РСР» (зі змінами та доповненнями).

7. Кримінальний Кодекс України.

8. Кримінально-процесуальний Кодекс України.

9. Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ.

10. Статут патрульно-постової служби міліції України.

11. Бандурка О.М. Управління в органах внутрішніх справ України. X., 1998.

12. Ануфрієв М.І. Чужі серед своїх // Іменем закону. 1999. №15. 16 квітня.

13. Звіт перед українським народом про оперативно-службову діяльність органів внутрішніх справ України в 2000 році // Іменем закону. 2001. №4. 26 січня.

14. Зброя: придбання, зберігання, використання: Зб. норм. актів / Укл.: А.С.Мацко, І.В.Бойко. К., 1998.

15. Административное право Украины (Общая часть): Учеб. пособие. Х., 1999.

16. Наказ МВС України від 21.02.1996 р. №115.

17. Наказ МВС України від 24.07.1997 р. №493.

18. Наказ МВС України від 21 серпня 1998 р. №622.

19. Наказ МВС України від 6 грудня 1991 р. № 552.

Додатки

Додаток 1

Кодекс України
про адміністративні правопорушення

Введений в дію Постановою ВР Української РСР від 7 грудня 1984 р.
№8074-10 (зі змінами та доповненнями)

(витяги)

Стаття 174. Стрільба з вогнепальної, холодної метальної чи пневматичної зброї в населених пунктах і в не відведених для цього місцях або з порушенням установленого порядку

Стрільба з вогнепальної чи холодної метальної зброї або пневма-тичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду в населених пунктах і в не відведених для цього місцях, а також у відведених місцях з порушенням установленого порядку

– тягне за собою накладення штрафу від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зброї і бойових припасів або без такої.

Стаття 185. Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку, військовослужбовця

Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції при виконанні ним службових обов’язків, а також вчинення таких же дій щодо члена громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця у зв’язку з їх участю в охороні громадського порядку

– тягне за собою накладення штрафу від восьми до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, а в разі, якщо за обставинами справи, з урахуванням особи порушника, застосування цих заходів буде визнано недостатнім, – адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.

Стаття 190. Порушення громадянами порядку придбання, зберігання, передачі іншим особам або продажу вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї

Придбання, зберігання, передача іншим особам або продаж громадянами вогнепальної гладкоствольної мисливської чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду без дозволу органів внутрішніх справ

– тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зброї або без такої.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті,

– тягнуть за собою накладення штрафу від чотирьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зброї.

Стаття 191. Порушення громадянами правил зберігання, носіння або перевезення вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів

Порушення правил зберігання, носіння або перевезення вогнепальної гладкоствольної мисливської чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду і бойових припасів громадянами, які мають дозвіл органів внутрішніх справ на зберігання зазначеної зброї,

– тягне за собою накладення штрафу від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з оплатним вилученням зброї і бойових припасів або без такого.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті,

– тягнуть за собою накладення штрафу від чотирьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зброї і бойових припасів або без такої.

Стаття 192. Порушення громадянами строків реєстрації (перереєстрації) вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і правил взяття її на облік

Порушення громадянами встановлених строків реєстрації (перереєстрації) вогнепальної гладкоствольної мисливської чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду або правил взяття їх на облік в органах внутрішніх справ у разі зміни місця проживання

– тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 193. Ухилення від реалізації вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів

Ухилення від реалізації вогнепальної гладкоствольної мисливської чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду і бойових припасів громадянами, у яких органами внутрішніх справ анульовано дозвіл на їх зберігання і носіння,

– тягне за собою накладення штрафу від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з оплатним вилученням зброї і бойових припасів.

Стаття 194. Порушення працівниками торговельних підприємств (організацій) порядку продажу вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів

Продаж працівниками торговельних підприємств (організацій) вогнепальної гладкоствольної мисливської чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду і бойових припасів підприємствам, установам, організаціям та громадянам, що не мають на це відповідного дозволу органів внутрішніх справ,

– тягне за собою накладення штрафу від чотирьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 195. Порушення працівниками підприємств, установ, організацій правил зберігання або перевезення вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів

Порушення правил зберігання або перевезення вогнепальної чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду і бойових припасів працівниками підприємств, установ, організацій, відповідальними за їх охорону, а так само використання ними зазначеної зброї і бойових припасів не за призначенням

– тягнуть за собою накладення штрафу від чотирьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті,

– тягнуть за собою накладення штрафу від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 195-1. Порушення порядку розробки, виготовлення, реалізації спеціальних засобів самооборони

Порушення порядку розробки, виготовлення, реалізації спеціальних засобів самооборони

– тягне за собою накладення штрафу від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією спеціальних засобів самооборони або без такої.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за порушення, передбачене частиною першою цієї статті,

– тягнуть за собою накладення штрафу від чотирьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією спеціальних засобів самооборони.

Стаття 195-2. Порушення порядку придбання, зберігання, реєстрації або обліку газових пістолетів і револьверів та патронів до них

Порушення порядку придбання, реєстрації або обліку газових пістолетів і револьверів та патронів до них

– тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією газових пістолетів і револьверів та патронів до них або без такої, а на посадових осіб – від двох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією газових пістолетів і револьверів та патронів до них або без такої.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за порушення, передбачене частиною першою цієї статті,

– тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією газових пістолетів і револьверів та патронів до них, а на посадових осіб – від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією газових пістолетів і револьверів та патронів до них.

Стаття 195-3. Порушення правил застосування спеціальних засобів самооборони

Застосування спеціальних засобів самооборони з порушенням установлених правил

– тягне за собою накладення штрафу від чотирьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією спеціальних засобів самооборони.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за порушення, передбачене частиною першою цієї статті,

– тягнуть за собою накладення штрафу від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією спеціальних засобів самооборони.

Стаття 195-4. Порушення порядку виробництва, придбання, зберігання чи продажу електрошокових пристроїв і спеціальних засобів, що застосовуються правоохоронними органами

Порушення порядку виробництва, придбання, зберігання чи продажу електрошокових пристроїв і спеціальних засобів, що застосовуються правоохоронними органами,

– тягне за собою накладення штрафу від чотирьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією електрошокових пристроїв і спеціальних засобів.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті,

– тягнуть за собою накладення штрафу від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією електрошокових пристроїв і спеціальних засобів.

Стаття 196. Порушення правил навчання карате

Порушення встановлених правил відкриття секцій спортивного карате або набору до них громадян чи навчання в секціях прийомів, заборонених спортивними правилами, а також самовільне, без дозволу відповідних органів, навчання прийомів карате

– тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Додаток 2

Кримінальний кодекс України

Прийнятий Верховною Радою України 31 березня 2001 р.

Введений в дію з 1 вересня 2001 року Указом Президента України від 5 квітня 2001 р. № 2341 – 111.

(витяги)

Загальна частина

Стаття 11. Поняття злочину

1. Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

2. Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Стаття 12. Класифікація злочинів

1. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

2. Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м’яке покарання.

3. Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років.

4. Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років.

5. Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

Стаття 36. Необхідна оборона

1. Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів, інтересів територіальної громади чи інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

2. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

3. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу.

4. Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.

5. Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

Стаття 37. Уявна оборона

1. Уявною обороною визнаються дії, пов’язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

2. Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обставини, що склалися, давали особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення.

3. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони.

4. Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вона підлягає відповідальності за заподіяння шкоди через необережність.

Стаття 38. Затримання особи, що вчинила злочин

1. Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи.

2. Перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, визнається умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця. Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, має наслідком відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу.

Стаття 39. Крайня необхідність

1. Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

2. Перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди правоохоронюванним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода.

3. Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці.

Стаття 40. Фізичний або психічний примус

1. Не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.

2. Питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, вирішується відповідно до положень статті 39 цього Кодексу.

Стаття 42. Діяння, пов’язане з ризиком

1. Не є злочином діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети.

2. Ризик визнається виправданим, якщо мету, що була поставлена, не можна було досягти в даній обстановці дією (бездіяльністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.

3. Ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій.

Стаття 51. Види покарань

До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані лише такі види покарань:

1) штраф;

2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

4) громадські роботи;

5) виправні роботи;

6) службові обмеження для військовослужбовців;

7) конфіскація майна;

8) арешт;

9) обмеження волі;

10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

11) позбавлення волі на певний строк;

12) довічне позбавлення волі.

Стаття 60. Арешт

1. Покарання у виді арешту полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється від одного до шести місяців.

2. Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті.

3. Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до семи років.

Стаття 61. Обмеження волі

1. Покарання у вигляді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов’язковим залученням засудженого до праці.

2. Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п’яти років.

3. Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи.

Особлива частина

Стаття 113. Диверсія

Вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров’ю, на зруйнування або пошкодження об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, а також вчинення з тією самою метою дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій, –

карається позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

Стаття 118. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця

Умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, а також у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, –

карається виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

Стаття 124. Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця

Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони, або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, –

карається громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

Стаття 135. Залишення в небезпеці

1. Завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов’язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, –

карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, вчинені матір’ю стосовно новонародженої дитини, якщо матір не перебувала в обумовленому пологами стані, –

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть або інші тяжкі наслідки, –

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

Стаття 136. Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані

1. Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан особи належним установам чи особам, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження, –

караються штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

2. Ненадання допомоги малолітньому, який завідомо перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан дитини належним установам чи особам, –

караються штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть потерпілого, –

караються обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

Стаття 146. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини

1. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини –

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі діяння, вчинені щодо малолітнього або з корисливих мотивів, щодо двох чи більше осіб або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або таке, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або здійснюване протягом тривалого часу, –

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Стаття 147. Захоплення заручників

1. Захоплення або тримання особи як заручника з метою спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної, або службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

2. Ті самі дії, якщо вони були вчинені щодо неповнолітнього або організованою групою, або були поєднані з погрозою знищення людей, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, –

караються позбавленням волі на строк від семи до п’ятнадцяти років.

Стаття 201. Контрабанда

1. Контрабанда, тобто переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, вчинене у великих розмірах, а також незаконне переміщення історичних та культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, радіоактивних або вибухових речовин, зброї та боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), а так само контрабанда стратегічно важливих сировинних товарів, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі України, –

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років з конфіскацією предметів контрабанди.

2. Ті самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією предметів контрабанди та з конфіскацією майна.

Примітка. Контрабанда товарів вважається вчиненою у великих розмірах, якщо їх вартість у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Стаття 248. Незаконне полювання

1. Порушення правил полювання, якщо воно заподіяло істотну шкоду, а також незаконне полювання в заповідниках або на інших територіях та об’єктах природно-заповідного фонду, або полювання на звірів, птахів чи інші види тваринного світу, що занесені до Червоної книги України, –

караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або обмеженням волі на строк до трьох років, з конфіскацією знарядь і засобів полювання та всього добутого.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені службовою особою з використанням службового становища, або за попередньою змовою групою осіб, або способом масового знищення звірів, птахів чи інших видів тваринного світу, або з використанням транспортних засобів, або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, –

караються штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією знарядь і засобів полювання та всього добутого.

Стаття 249. Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом

1. Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом, якщо воно заподіяло істотну шкоду, –

карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян , або обмеженням волі на строк до трьох років, з конфіскацією знарядь і засобів промислу та всього добутого.

2. Ті самі діяння, якщо вони вчинені способом масового знищення риби, звірів чи інших видів тваринного світу або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, –

караються штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією знарядь і засобів промислу та всього добутого.

Стаття 250. Проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів

Проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів або диких водних тварин –

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк від двох до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Стаття 262. Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем

1. Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї
(крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства –

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, а також заволодіння предметами, що перелічені в частині першій цієї статті, шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

3. Дії, передбачені частинами першою чи другою цієї статті, якщо вони вчинені організованою групою, розбій з метою викрадення вогнепальної зброї ( крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або радіоактивних матеріалів, а також вимагання цих предметів, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров’я, –

караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна.

Стаття 263. Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами

1. Носіння, зберігання, придбання, виготовлення, ремонт, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу –

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

2. Носіння, виготовлення, ремонт або збут кинджалів, фінських ножів, кастетів чи іншої холодної зброї без передбаченого законом дозволу –

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

3. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила злочин, передбачений частинами першою або другою цієї статті, якщо вона добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вібухові пристрої.

Стаття 264. Недбале зберігання вогнепальної зброї або бойових припасів

Недбале зберігання вогнепальної зброї або бойових припасів, якщо це спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, –

карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

Стаття 294. Масові заворушення

1. Організація масових заворушень, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя, а також активна участь у масових заворушеннях –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

2. Ті самі дії, якщо вони призвели до загибелі людей або до інших тяжких наслідків, –

караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти

років.

Стаття 296. Хуліганство

1. Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, –

карається штрафом до п’ятидесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені групою осіб, –

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк до чотирьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони були вчинені особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов’язані з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії, –

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, –

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

Стаття 342. Опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військослужбовцеві

1. Опір представникові влади під час виконання ним службових обов’язків, –

карається штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов’язків, а також члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військослужбовцеві під час виконання цими особами покладених на них обов’язків щодо охорони громадського порядку, –

карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

3. Дії, передбачені частинами першої або другої цієї статті, поєднані з примушенням цих осіб шляхом насильства або погрозою застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій, –

караються обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

Стаття 343. Втручання в діяльність працівника правоохоронного органу

1. Вплив у будь-якій формі на працівника правоохоронного органу з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися прийняття незаконних рішень –

карається штрафом від п’ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

2. Ті самі дії, якщо вони перешкодили запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила, або вчинені службовою особою з використанням свого службового становища, –

караються позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльностю на строк до п’яти років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років.

Стаття 345. Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу

1. Погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо працівника правоохоронного органу, а також щодо його близьких родичів у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків –

карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на срок до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків –

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам тяжкого тілесного ушкодження у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, вчинені організованою групою, –

караються позбавленням волі на строк від семи до чотирнадцяти років.

Стаття 346. Погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча

1. Погроза вбивством, заподіянням шкоди здоров’ю, знищенням або пошкодженням майна, а також викраденням або позбавленням волі щодо Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем’єр-міністра України, члена Кабінету міністрів України, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України чи вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахункової палати, Голови Національного банку України, керівника політичної партії України, а також щодо їх близьких родичів, вчинена у зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю, –

караються позбавленням волі на строк до п’яти років.

2. Умисне заподіяння особам, зазначеним в частині першій цієї статті, середньої тяжкості тілесних ушкоджень чи легких тілесних ушкоджень, нанесення побоїв чи вчинення інших насильницьких дій у зв’язку з їх державною та громадською діяльністю, –

караються позбавленням волі на строк від чотирьох до семи років.

3. Умисне заподіяння особам, зазначеним в частині першій цієї статті, тяжких тілесних ушкоджень у зв’язку з їх державною або громадською діяльністю, –

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.

Стаття 347. Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу

1. Умисне знищення або пошкодження майна, що належить працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам, у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків –

караються штрафом від п’ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років.

2. Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом, або такі, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки, –

караються позбавленням волі на строк від шести до п’ятнадцяти років.

Cтаття 348. Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця

Вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків, а також члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв’язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку –

караються позбавленням волі на строк від дев’яти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

Стаття 349. Захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника

Захоплення або тримання як заручника представника влади, працівника правоохоронного органу чи їх близьких родичів з метою спонукання державної чи іншої установи, підприємства, організації або службової особи вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника –

караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

Стаття 350. Погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обовязок

1. Погроза вбивством, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або знищенням чи пошкодженням майна загальнонебезпечним способом щодо службової особи чи її близьких або щодо громадянина, який виконує громадський обов’язок, застосована з метою припинення діяльності службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок, або зміни її характеру в інтересах того, хто погрожує, –

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на срок до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

2. Умисне нанесення побоїв або заподіяння легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов’язок у зв’язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення таких дій щодо їх близьких, –

караються обмеженням волі на срок від трьох років до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов’язок у зв’язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення такої дії щодо їх близьких –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

Стаття 352. Умисне знищення або пошкодження майна службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок

1. Умисне знищення або пошкодження майна, що належить службовій особі чи громадянинові, який виконує громадський обов’язок у зв’язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення такої дії щодо їх близьких родичів –

караються штрафом від п’ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до чотирьох років.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статі, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом, або такі, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки, –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

Стаття 353. Самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи

Самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, поєднане із вчиненням будь-яких суспільно небезпечних діянь, –

карається штрафом до п’ятидесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Стаття 364. Зловживання владою або службовим становищем

1. Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, –

карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльностю на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, –

карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльностю на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені працівником правоохоронного органу, –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльностю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Примітка 1. Службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господар­ських обов’язків, або виконують такі обов’язкі за спеціальним повноваженням.

2. Службовими особами також винаються іноземці або особи без громадянства, які виконують обов’язки, зазначені в пункті 1 цієї примітки.

3. Істотною шкодою у статтях 364, 365, 367, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

4. Тяжкими наслідками у статтях 364–367, якщо вони полягають у заподіянні матеріальних збитків, вважаються такі, які у двісті п’ятдесят і більше разів перевищують неоподаткуваний мінімум доходів громадян.

Стаття 365.Перевищення влади або службових повноважень

1. Перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне чинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, –

карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльностю на строк до трьох років

2. Перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством, застосуванням зброї або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, –

карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльностю на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, –

караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльностю на строк до трьох років.

Стаття 367. Службова недбалість

1. Службова недбалість, тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов’язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб, –

карається штрафом від п’ятдесяти до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльностю на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, –

карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльностю на строк до трьох років, та зі штрафом від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або без такого.

Стаття 393. Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти

1. Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти, вчинена особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту чи перебуває в попередньому ув’язненні, –

карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров’я інших осіб, або поєднані із заволодінням зброєю чи з її використанням, або із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, або шляхом підкопу, а також з пошкодженням інженерно-технічних засобів охорони, –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

Стаття 405. Погроза або насильство щодо начальника

1. Погроза вбивством або заподіяння тілесних ушкоджень чи побоїв начальникові або знищенням чи пошкодженням його майна у зв’язку з виконанням ним обов’язків з військової служби –

карається триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Заподіяння тілесних ушкоджень, побоїв або вчинення інших насильницьких дій щодо начальника у зв’язку з виконанням ним обов’язків з військової служби –

карається позбавленням волі на строк від двох до семи років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені групою осіб, або із застосуванням зброї, або в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, –

караються позбавленням волі від п’яти до десяти років.

Стаття 406. Порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості

1. Порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності між ними відносин підлеглості, що виявилося в завданні побоїв чи вчиненні іншого насильства, –

карається арештом на строк до шести місяців або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до одного року, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно вчинене щодо кількох осіб або заподіяло легкі чи середньої тяжкості тілесні ушкодження, а також таке, що має характер знущання або глумлення над військовослужбовцем, –

карається триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені групою осіб, або із застосуванням зброї, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, –

караються позбавленням волі на строк від трьох до десяти років.

Стаття 408. Дезертирство

1. Дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез’явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу –

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

2. Дезертирство із зброєю або за попередньою змовою групою осіб –

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

3. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, –

карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

Стаття 410. Викрадення, привласнення, вимагання віськовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем

1. Викрадення, привласнення, вимагання віськовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, або заволодіння ними шляхом шахрайства –

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

2. Ті самі дії, вчинені військовою службовою особою із зловживанням службовим становищем, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або такі, що заподіяли істотну шкоду, –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статі, якщо вони вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, розбій з метою заволодіння зброєю, бойовими припасами, вибуховими чи іншими бойовими речовинами, засобами пересування, віськовою та спеціальною технікою, а також вимагання цих предметів, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров’я потерпілого, –

караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.

Стаття 411. Умисне знищення або пошкодження військового майна

1. Умисне знищення або пошкодження зброї, бойових припасів, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна –

караються службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом, або якщо вони спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки,–

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Стаття 412. Необережне знищення або пошкодження військового майна

1. Необережне знищення або пошкодження зброї, бойових припасів, засобів пересування військової і спеціальної техніки чи іншого військового майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах, –

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або службовим обмеженням на строк до двох років, або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до одного року.

2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки, –

караються триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років.

Стаття 413. Марнотратство або втрата військового майна

1. Продаж, застава, передача в користування військовослужбовцем строкової служби виданих йому для особистого користування обмундирування або спорядження (марнотратство), а також втрата або зіпсування цих предметів внаслідок порушення правил їх зберігання –

караються арештом на строк до шести місяців або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років.

2. Втрата або зіпсування ввірених для службового користування зброї, бойових припасів, засобів пересування, предметів технічного постачання або іншого військового майна внаслідок порушення правил їх зберігання –

караються арештом на строк до шести місяців або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, –

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

Стаття 414. Порушення правил поводження зі зброєю, а також із речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення

1. Порушення правил поводження зі зброєю, а також із боєприпасами, вибуховими, радіоактивними та іншими речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення, якщо це заподіяло потерпілому тілесні ушкодження, –

карається службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, що заподіяло тілесні ушкодження кільком особам або смерть потерпілого, –

карається позбавленням волі на строк від двох до десяти років.

3. Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, що спричинило загибель кількох осіб чи інші тяжкі наслідки, –

карається позбавленням волі на строк від трьох до дванадцяти років.

Стаття 424. Перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень

1. Перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень, тобто умисне вчинення дій, які явно виходять за межі наданих цій особі прав чи повноважень, крім передбачених частиною другою цієї статті, якщо ці дії заподіяли істотну шкоду, –

карається обмеженням волі на строк від двох до п’яти років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Застосування нестатутних заходів впливу щодо підлеглого або перевищення дисциплінарної влади, якщо ці дії заподіяли істотну шкоду, а також застосування насильства щодо підлеглого –

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

3. Діяння, передбачені частинами другою цієї статті, вчинені із застосуванням зброї, а також діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

4. Діяння, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, –

караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років.

Стаття 429. Самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю

Самовільне залишення поля бою під час бою або відмова під час бою діяти зброєю –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Додаток 3

Інструкція
Про заходи безпеки
при поводженні з вогнепальною зброєю

(затверджена наказом МВС України від 21 лютого 1996 р № 115, зі змінами та доповненнями)

1. Загальні положення

1.1. Табельна вогнепальна зброя закріплюється за працівниками органів внутрішніх справ, які прийняли Присягу, закінчили навчальні заклади МВС України або пройшли початкову підготовку і допущені до самостійного несення служби, а також засвоїли матеріальну частину зброї, підстави та порядок її застосування і використання, заходи безпеки при поводженні з нею.

1.2. Працівник органів внутрішніх справ, за яким закріплена зброя, повинен:

1.2.1. Точно і безумовно виконувати встановлені цією Інструкцією заходи безпеки при поводженні з вогнепальною зброєю;

1.2.2. Отримавши вогнепальну зброю, перевірити, чи вона не заряджена; оглянути її в зібраному стані та патрони. Вважати зброю зарядженою до тир пір, доки вона не буде перевірена і розряджена.

1.2.3. Розрядивши вогнепальну зброю, поводитися з нею як з зарядженою.

1.2.4. Під час виконання службових обов’язків, проведення учбових стрільб, змагань, пістолет носити в кобурі на ремені, який має бути надійно пристьобнутий.

Забороняється без потреби виймати вогнепальну зброю з кобури.

1.3. Категорично забороняється:

1.3.1. При поводженні з вогнепальною зброєю безпідставно направляти ствол у бік людей, транспорту, будинків, інших будівель та споруд. В разі необхідності вогнепальна зброя повинна бути спрямована на поверхню, яка зможе прийняти кулю, наприклад: у землю, стовбур дерева, кулеуловлювач або вверх під кутом 45–60°.

1.3.2. Залишати зброю без нагляду, де б це не було, а також передавати її іншим особам.

1.3.3. Користуватись без необхідності чужою зброєю та зброєю, навички поводження з якою відсутні.

1.3.4. Проводити чистку зброї бензином та іншими легкозаймистими речовинами, а також абразивними матеріалами, палити під час чистки.

1.3.5. Без необхідності палець не повинен знаходитись на спусковому гачку.

1.4. У всіх випадках, не пов’язаних зі стрільбою, запобіжник повинен бути в положенні «запобігання» .

1.5. Для попередження роздуття або розриву ствола під час стрільби забороняється затикати або закривати чимось канал ствола.

1.6. При поводженні з патронами не допускати пошкоджень, берегти їх від ударів, вологи, забруднення і т.ін.

2. Заходи безпеки при поводженні з вогнепальною зброєю під час її отримання та здачі працівником у чергову частину органу.

2.1. Порядок отримання табельної вогнепальної зброї і боєприпасів.

2.1.1. Згідно з наказом МВС України від 18.08.92 № 485 в органах внутрішніх справ вся зброя та боєприпаси зберігаються в залізних шафах у спеціально обладнаній кімнаті чергової частини органу.

2.1.2. Для виконання службових завдань, відповідно до Закону України «Про міліцію», а також в інших випадках, передбачених нормативними актами, працівникам видаються закріплена за ними табельна вогнепальна зброя і боєприпаси.

2.1.3. Для отримання табельної вогнепальної зброї і боєприпасів начальник органу, служби (командир підрозділу) або один з заступників повідомляє оперативного чергового по органу про необхідність їх видачі.

2.1.4. З дозволу оперативного чергового по органу під контролем начальника органу, служби (командира підрозділу), або його заступника працівники по одному заходять до спеціально обладнаної кімнати для отримання (здачі) зброї. Отримавши зброю і патрони, працівник підходить до кулеуловлювача і оглядає зброю в зібраному стані та патрони. Перед оглядом необхідно перевірити наявність патрона в патроннику, для цього: витягти магазин із основи рукоятки, вимкнути запобіжник (опустити флажок вниз), тримаючи пістолет у правій руці відвести лівою рукою затвор у крайнє заднє положення, поставити його на затворну затримку й оглянути патронник. Нажавши великим пальцем правої руки на затворну затримку, відпустити затвор, включити запобіжник. При цьому ствол зброї повинен бути направлений тільки в кулеуловлювач, а вказівний палець правої руки постійно повинен знаходитись на запобіжній спусковій скобі.

2.1.5. При огляді зброї необхідно перевірити:

– чи відповідають номери на затворі, запобіжнику та магазинах номеру на рамі;

– чи нема на металевих частинах наліту іржі, бруду, подряпин, тріщин, в якому стані знаходиться змазка;

– чи справно діє затвор, магазин, ударно-спусковий механізм, запобіжник і затворна затримка;

– чи справні мушка і цілик;

– чи утримується магазин в основі рукоятки;

– чи чистий канал ствола.

Виявлені несправності пістолета повинні бути усунені терміново. Якщо в підрозділі вони не можуть бути усунені, пістолет необхідно відправити в ремонтну майстерню.

Після огляду працівник кладе пістолет у кобуру.

2.1.6. При огляді патронів необхідно перевірити:

– чи нема на гільзах іржі й зеленого наліту, особливо на капсулі, вм’ятин, подряпин, що перешкоджають входженню патрона в патронник;

– чи не витягується куля з гільзи рукою;

– чи не виступає капсуль вище поверхні дна гільзи; патрони з вказаними дефектами повинні бути відібрані й здані в чергову частину;

– чи нема серед бойових патронів учбових.

Якщо патрони забруднені, покриті невеликим зеленим нальотом або іржею, їх необхідно обтерти сухою чистою ганчіркою. Після цього працівник самостійно споряджає магазин патронами.

Один магазин з патронами вставляється в основу рукоятки пістолета не виймаючи пістолета з кобури, а другий магазин з патронами кладеться в кишеню для запасного магазину кобури.

2.1.7. Видача особовому складу закріпленої за ним зброї й боєприпасів здійснюється оперативним черговим на підставі письмової вказівки керівника органу (підрозділу) внутрішніх справ в обмін на картку-замісник і при наявності підпису особи, яка отримує озброєння, у Книзі видачі й прийому озброєння та спецзасобів або у Книзі служби нарядів.

2.1.8. Забороняється видача табельної вогнепальної зброї працівнику без наявності у нього відповідного спорядження для її носіння.

2.2. Порядок здачі табельної вогнепальної зброї і боєприпасів.

2.2.1. Після виконання службових завдань та в разі відсутності потреби в вогнепальній зброї і боєприпасах вони здаються на зберігання до чергової частини органу.

2.2.2. Про необхідність здачі табельної вогнепальної зброї і боєприпасів начальник органу, служби (командир підрозділу), або його заступник повідомляє оперативного чергового по органу, який повинен без зволікань їх прийняти.

2.2.3. З дозволу оперативного чергового по органу під контролем начальника органу, служби (командира підрозділу), або його заступника, працівники по одному заходять в спеціально обладнану кімнату для отримання (здачі) зброї, розряджають пістолети і здають їх та патрони оперативному черговому. Розряджання зброї проводиться біля кулеуловлювача. при цьому ствол повинен бути направлений тільки в кулеуловлювач.

Для розряджання зброї необхідно:

– витягти магазин із основи рукоятки;

– вимкнути запобіжник (опустити флажок вниз);

– перевірити наявність патрона у патроннику, для цього:

– тримаючи пістолет у правій руці за рукоятку, лівою рукою відвести затвор назад і поставити його на затворну затримку, оглянути чи нема патрона у патроннику, якщо нема, то зняти з затворної затримки, зробити контрольний спуск курка у бік кулеуловлювача;

– якщо є патрон у патроннику, вийняти його, зняти затвор з затворної затримки, зробити контрольний спуск;

– включити запобіжник;

– вийняти патрони із магазинів.

2.2.4. При прийманні від працівників табельної зброї і патронів оперативний черговий по органу звіряє їх номери й кількість, перевіряє стан та справність, розкладає по встановлених для зберігання шафах і місцях, повертає працівнику картку-замісник.

2.2.5. Про факти втрати, затримки із здачею табельної вогнепальної зброї і боєприпасів працівниками оперативний черговий доповідає рапортом начальнику органу (особі, яка його заміщає) і далі діє за його вказівкою.

3. Заходи безпеки при поводженні з вогнепальною зброєю під час несення працівником служби.

3.1. Табельна вогнепальна зброя видається особисто під відповідальність працівникові, який зобов’язаний обачливо поводитись з нею та суворо дотримуватись заходів безпеки при поводженні з вогнепальною зброєю.

3.2. Керівникам усіх рівнів під час інструктажу нарядів на службу обов’язково проводити тренування по швидкісному діставанню пістолета з кобури (без магазину) і прицілюванню, перевіряти знання ними підстав і порядку застосування зброї, правил поводження з вогнепальною зброєю.

3.3. Забороняється досилати патрон до патронника, якщо нема необхідності в застосуванні зброї. Варто пам’ятати, що недбале або необережне поводження зі зброєю, особливо якщо патрон знаходиться в патроннику, може призвести до випадкового пострілу.

3.4. У форменому одязі пістолет носиться в шкіряній кобурі на надійно пристьобнутому шкіряному ремені. Кобура з пістолетом повинна знаходитися спереду з правого боку.

3.5. У цивільному одязі пістолет носиться на спеціальному спорядженні з заходами запобігання його випаданню або витягуванню із кобури.

3.6. У процесі несення служби необхідно постійно контролювати наявність пістолета в кобурі.

3.7. Забороняється під час несення служби розбирати зброю, без потреби вимикати запобіжник, досилати патрон до патронника, виймати магазин з рукоятки пістолета та патрони з магазину.

3.8. Ведення рукопашного бою, застосування спеціальних засобів, подолання перешкод – можливі лише після того, як працівник сховає пістолет у кобуру і вживе заходів щодо охорони його від випадання або витягування з кобури.

Після застосування прийомів рукопашного бою, падінь, подолання перешкод, виходу з місць значного скупчення людей, міського та іншого транспорту, слід терміново перевірити наявність зброї, а також стан кобури, ременя, спорядження та їх кріплення.

4. Заходи безпеки при поводженні з вогнепальною зброєю під час проведення учбово-тренувальних і спортивних стрільб.

4.1. Для проведення учбово-тренувальних або спортивних стрільб видається наказ про їх проведення, в якому вказується:

– дата та час проведення;

– місце проведення;

– керуючий стрільбами;

– роздавач боєприпасів;

– медичне обслуговування;

– керуючий оточенням (якщо того вимагають умови стрільб);

– вправи курсу стрільб або спортивні вправи, які будуть виконуватись.

4.2. Безпека при стрільбі забезпечується чіткою організацією, безумовним виконанням вимог Курсу стрільб і встановлених заходів безпеки, високим станом дисципліни осіб рядового та начальницького складу.

Особи, які не засвоїли «заходів безпеки», до стрільб і забезпечення стрільб не допускаються.

4.3. Перед початком стрільб необхідно ретельно оглянути територію стрільбища (тиру). Під час проведення стрільб на стрільбищі виставити спостерігача, оточення, призначити старшого оточення, вказівників мішеней, провести їх інструктаж і розвести по місцях виконання обов’язків, перевірити зв’язок з ними.

4.4. Дозвіл на відкриття вогню дає керівник стрільб. Вести вогонь у тирі (на стрільбищі) дозволяється тільки після сигналу «Вогонь». Стрільба припиняється по команді «Відбій» або «Стій! Припинити вогонь». Від команди «Відбій» до команди «Вогонь» забороняється будь-кому знаходитись на вогневому рубежі, підходити та торкатися зброї і боєприпасів, що там знаходяться.

4.5. Ведення вогню повинно бути терміново припинено кожним стріляючим самостійно або по команді керівника у випадках:

– появи людей, машин, тварин у зоні вогню, низько літаючих літаків чи вертольотів над районом стрільб;

– підняття білого прапора (включення білого ліхтаря) на командному пункті;

– виникнення пожежі від стрільби;

– втрати орієнтиру під час нічних стрільб.

4.6. Категорично забороняється:

– виймати зброю з кобури без дозволу керівника стрільб;

– направляти зброю (незалежно від того, заряджена вона чи ні) в бік людей та місць, де вони можуть з’явитися;

– заряджати зброю бойовими чи холостими патронами до команди керівника стрільб;

– відкривати і вести вогонь без команди керівника стрільб, у небезпечних напрямках, з несправної зброї та коли піднято білий прапор (ліхтар) на командному пункті стрільбища (тиру);

– залишати зброю на рубежі відкриття вогню.

Додаток 4

Контрольні запитання для перевірки знань Інструкції про заходи безпеки при поводженні з вогнепальною зброєю

1. Яким нормативним актом затверджена інструкція «Про заходи безпеки при поводженні з вогнепальною зброєю» ?

2. За ким з працівників органів внутрішніх справ може бути закріплена вогнепальна зброя?

3. Який встановлено порядок носіння вогнепальної зброї при несенні служби працівником ОВС?

4. З яких розділів складається інструкція «Про заходи безпеки при поводженні з вогнепальною зброєю» ?

5. Чого не має права робити працівник ОВС з метою запобігання роздуття або розриву ствола пістолета?

6. Який встановлено порядок отримання закріпленої за працівником ОВС табельної зброї?

7. Який встановлено порядок огляду закріпленої вогнепальної зброї?

8. Що перевіряється під час огляду вогнепальної зброї після її отримання працівником ОВС, який заступає на службу?

9. Яким є порядок огляду патронів, дії працівника ОВС при виявленні дефектів патронів?

10. Який порядок встановлено для здачі вогнепальної зброї по закінченні несення служби?

11. Порядок розряджання вогнепальної зброї перед здачею до чергової частини.

12. Як повинен діяти оперативний черговий по ОВС під час видачі табельної зброї працівникам?

13. Як повинен діяти оперативний черговий по ОВС під час здачі табельної вогнепальної зброї?

14. Які передбачаються заходи безпеки при поводженні з вогнепальною зброєю під час отримання та здачі вогнепальної зброї?

15. Які передбачаються заходи безпеки при поводженні з вогнепальною зброєю під час несення служби?

16. Які обов’язки покладаються Інструкцією на начальників (командирів) під час проведення інструктажів нарядів, що заступають на службу?

17. Який порядок застосування заходів фізичного впливу та спецзасобів встановлено Інструкцією для озброєних працівників?

18. Що повинно передбачатися в наказі про проведення учбово-тренувальних стрільб з особовим складом ОВС?

19. Чим забезпечується безпека особового складу при проведенні учбово-тренувальних стрільб?

20. Які дії керівника учбово-тренувальних стрільб передбачаються Інструкцією перед проведенням занять?

21. Які команди і в яких випадках подаються керівником учбово-тренувальних стрільб під час проведення занять?

22. У яких випадках працівник міліції під час учбово-тренувальних стрільб повинен самостійно або за командою керівника стрільб припинити ведення вогню?

23. Що забороняється працівнику міліції при виконанні учбово-тренувальних стрільб?

24. Відповідальність працівників міліції за порушення вимог Інструкції.

Додаток 5

Ввідні ситуаційні завдання
(для перевірки знань Інструкції про заходи безпеки при поводженні з вогнепальною зброєю)

Завдання №1

Близько 14.00 15 червня поточного року під час відкриття ведення вогню з пістолета Макарова при проведенні учбово-тренувальних стрільб на стрільбищі, міліціонер роти ППСМ сержант міліції Петренко побачив під мішенню зайця. Він переніс точку прицілювання з мішені в зайця, першим пострілом застрелив його, а інші постріли виконав у мішень.

При огляді мішеней міліціонер забрав убиту тварину і відніс на рубіж відкриття вогню, а також доповів про це керівникові стрільб.

Які порушення Інструкції допущені міліціонером ППСМ та які заходи повинен вжити керівник учбово-тренувальних стрільб?

Завдання №2

З 20 вересня 1980 року на посаді міліціонера-кінолога одного з ОВС УМВС області проходив службу старшина міліції Онопченко, який звільнився з органів внутрішніх справ за хворобою 2 січня 1989 року. Після завершення лікування, проходження ВЛК 1 жовтня поточного року Онопченка було призначено на ту ж саму посаду підрозділу ОВС.

З урахуванням того, що останній добре знав матеріальну частину зброї, відмінно володів нею, позитивно характеризувався по службі, раніше проходив курси початкової підготовки, керівництво ОВС в день прийняття на службу закріпило за Онопченко табельну вогнепальну зброю.

Які порушення Інструкції допущені керівництвом органу внутрішніх справ?

Завдання №3

Близько 7.00 29 грудня минулого року по завершенні несення служби прибули міліціонери ППСМ Сапожников та Осипенко, доповіли оперативному черговому про результати служби і попросили прийняти у них табельну вогнепальну зброю.

Оперативний черговий по ОВС Гудименко надіслав міліціонерів до кімнати отримання (здачі) табельної вогнепальної зброї і запросив почекати відповідального від керівництва по ОВС, який в цей час знаходився в іншому приміщенні адмінбудинку ОВС (500–600 метрів від ОВС), а сам зайшов до кімнати зберігання зброї, щоб перерахувати її перед здачею чергування.

О 7.03 оперативний черговий по ОВС почув постріл. При з’ясуванні обставин встановлено, що Сапожников під час розрядження зброї смертельно травмував пострілом в голову Осипенка.

Які порушення Інструкції допущені міліціонерами ППСМ, оперативним черговим та відповідальним від керівництва по ОВС?

Завдання №4

О 9.00 6 листопада поточного року у зв’язку з терміновим виїздом до м. Львова на затримання злочинця оперуповноважений відділення карного розшуку ОВС м. Харкова Семеренко в присутності і під контролем свого начальника відділення в кімнаті отримання (здачі) табельної зброї по картці-заміснику отримав ПМ, швидко спорядив 2 магазини. Запасний магазин сховав у внутрішню кишеню цивільного піджака, а ПМ просунув за брючний ремінь попереду себе і вирушив на затримання.

Які порушення Інструкції допущені оперативним черговим ОВС, начальником відділення карного розшуку та оперуповноваженим карного розшуку?

Завдання №5

Близько 19 години 5 вересня поточного року дільничний інспектор міліції Ленінського ОВС м. Харкова Криленко зайшов додому повечеряти, кобуру з пістолетом та запасним магазином сховав під подушку ліжка, роздягнувся, помив руки і сів вечеряти. Через деякий час до кухні зайшов його 6-річний син з пістолетом у руці (кобура залишилась у спальній кімнаті).

Які порушення Інструкції допущені дільничним інспектором міліції?

Завдання №6

О 16 годині 20 червня поточного року під час проведення інструктажу наряду ППСМ на подвір’ї ОВС, який проводив командир взводу Мухін, останній вишикував особовий склад в одну шеренгу (обличчям до огорожі території ОВС) і дав команду провести тренування по швидкісному доставанню пістолета з кобури і прицілюванню.

Через декілька хвилин пролунав постріл. Постраждалих від пострілу немає.

Яке порушення Інструкції допущене командиром взводу, міліціонером ППСМ. Як повинен діяти в подальшому в цій ситуації командир взводу та керівництво ОВС?

Завдання №7

О 9 годині 20 серпня поточного року оперуповноважений відділення карного розшуку Самусенко П.І. під контролем першого заступника начальника РВ отримав закріплену за ним табельну зброю (ПМ та 16 патронів). Перевірив зброю, патрони. Один магазин з 8 патронами вставив в основу рукоятки пістолету, а інший з 8 патронами в кишеню для запасного магазину кобури. Протягом усього дня зброю і магазин Самусенко П.І. не діставав.

Під час здачі зброї о 19 годині під контролем відповідального від керівництва ОВС начальника відділення дізнання Самусенко П.І. виявив недостачу одного патрона.

Як це могло трапитись? Які порушення Інструкції були допущені?

Завдання №8

18 червня поточного року під керівництвом і контролем командира взводу роти ППСМ було проведено чистку зброї міліціонерами. 20 червня під час отримання зброї міліціонер Смірнов виявив невідповідність номеру на одному з магазинів з номером на затворі.

Як повинен діяти в цій ситуації Смірнов? Які були допущені порушення інструкції Смірновим, командиром взводу та оперативним черговим ОВС?

Завдання №9

О 7 годині 1 липня поточного року оперуповноважений відділення карного розшуку Трусов отримав в установленому порядку табельну зброю (ПМ та 16 патронів). Близько 14 години в службове приміщення ОВС ним було доставлено підозрюваного у скоєнні злочинів. Під час спілкування із затриманим Трусов поклав кобуру зі зброєю і патронами до звичного металевого сейфа, опечатав його і продовжував бесіду з підозрюваним, якого відпустив о 16.30: виїхав за викликом керівництва до міського ОВС, де знаходився до 20.00. З міського управління Трусов зателефонував до чергової частини і попередив оперативного чергового про те, що його зброя знаходиться в закритому опечатаному металевому сейфі, а на місце служби він прибуде наступного дня о 8 годині.

Які порушення Інструкції допущені Трусовим і оперативним черговим ОВС?

Додаток 6

Завдання для перевірки та закріплення знань правових підстав застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї

Завдання № 1

Близько 16.00 15.12.1999 р. о/у ВКР лейтенантом міліції В. Труновим та дільничним інспектором міліції Д. Сайком за підозрою у скоєнні крадіжки до службового приміщення ДІМ с. Комсомольське Балаклійського району було доставлено неодноразово засудженого гр. К.

О 16.10 надійшло повідомлення про розбійний напад на місцевий магазин «Одяг». Співробітники пристібнули наручниками гр. К до батареї парового опалення і вирушили на затримання злочинця. О 16.40, повернувшись з затримання, працівники міліції побачили відірвану батарею і лежачого на підлозі без ознак життя гр. К. Смерть настала від больового шоку внаслідок отримання значних опіків тіла.

Дати правову оцінку застосуванню спеціальних засобів.

Завдання №2

10.09.1999 р. близько 16.00 дільничим інспектором міліції Балаклійського РВ молодшим лейтенантом міліції В. Тарановим на вул. Балаклійській було затримано за підозрою в скоєні тяжкого злочину неодноразово засудженого гр. К., 1920 р. н., ніде не працюючого.

В. Таранов в присутності понятих здійснив зовнішній догляд гр. К., застосував наручники (руки назад) і доставив до чергової частини РВ, склав відповідні документи.

Визначити правомірність застосування спеціальних засобів.

Завдання № 3

23.02.1999 р. о 21.10 за вказівкою начальника Червонозаводського РВ м. Харкова з метою припинення групової (25–30 чол.) бійки молоді під час проведення дискотеки в танцювальному залі ПК будівників ім. М. Горького на місце події було надіслано оперативну групу з 5 працівників міліції.

Неодноразові попередження і вимоги працівників міліції про припинення групового правопорушення бажаної мети не досягли. Начальник відділення дільничних інспекторів міліції тричі попередив про застосування спеціальних засобів, після чого застосував «Черемуху 4» .

Правопорушників затримано та доставлено до чергової частини РВ, постраждалим надано долікарську медичну допомогу.

Дати правову оцінку застосуванню спеціальних засобів.

Завдання № 4

Близько 10.00 15.10.1999 р. молодший сержант міліції А. Пузач, рядовий О. Ротов, міліціонери відділу міліції по охороні Харківського метрополітену, згідно з орієнтировками за словесним портретом, затримали та доставили до кімнати міліції станції Барабашова трьох підозрюваних у скоєнні тяжких злочинів гр. гр. А., Б., В.

А. Пузач запропонував гр. гр. А. і Б. сісти на лавку, а сам сів за стіл складати протокол зовнішнього догляду гр. В., який провадив О. Ротов у присутності двох понятих (гр. гр. Петрової та Леонової, які працюють прибиральницями станції).

Під час проведення зовнішнього догляду гр. А. підбіг до Ротова і схопився за кобуру, в якій знаходився ПМ. Молодший сержант Пузач миттєво, без попередження, наніс нападникові удар ГК-73 і перебив йому ключицю.

З метою гарантування особистої безпеки працівники міліції всім затриманим одягли наручники, доповіли черговому по відділу міліції, викликали лікаря, відібрали пояснення у понятих.

Визначити правомірність застосування спеціальних засобів та назвати тактичні помилки і порушення працівників міліції.

Завдання № 5

Міліціонер 9-ої роти полку ППСМ ХМУ УМВС області сержант міліції Петренко після закінчення несення служби, повертаючись додому, близько 23.40 15.12.1999 р. на вул. Плеханівській біля магазину «Продукти» побачив, що невідомий б’є жінку.

Сержант Петренко попередив голосом про припинення правопорушення, на що невідомий належно не зреагував, натомість дістав з кишені якийсь блискучий предмет, схожий на ніж, і замахнувся для нанесення удару по голові жінці. Петренко гумовим кийком завдав удару по голові невідомого. Після сигналу свистком до працівника міліції підійшов охоронець магазину, який по телефону сповістив чергового по РВ та викликав швидку допомогу. Злочинця після надання медичної допомоги доставлено до чергової частини РВ.

Визначити правомірність застосування спеціальних засобів.

Завдання № 6

Близько 14.00 27.12.1999 р., під час несення служби на маршруті, міліціонери ППСМ рядові міліції Р. Булах та Ю. Сафронов на подвір’ї школи №46 м. Харкова побачили бійку між двома учнями 4–5 класів. Міліціонери вжили заходів до припинення бійки, застосували до кожного з них наручники і, з метою з’ясування осіб правопорушників, завели їх до кабінету директора школи.

Визначити правомірність застосування спеціальних засобів.

Завдання № 7

Близько 23.00 01.12.1999 р., під час руху в підрозділ по завершенні несення служби, сержант міліції Петров, міліціонер ППСМ Комінтернівського РВ м. Харкова, звернув увагу на невідомого, що знаходився в автомобілі ВАЗ-2106, закріпленому за слідчим відділом, який стояв поруч з РВ.

Петров підійшов до автомобіля і через щілину в боковому склі запитав у хлопчика 10–12 років про мету його перебування в автомобілі запропонував відчинити двері і вийти з машини. Після відмови вийти працівник міліції тричі попередив про застосування спецзасобів в разі невиконання його вимог. Після чого через щілину в вікні застосував «Черемху-10» . Доставив невідомого до чергової частини, склав необхідні документи.

Визначити правомірність застосування спецзасобів та назвати тактичні помилки в діях працівника міліції.

Завдання № 8

Близько 16.00 01.09.1999 р. сержант міліції А. Порохня, міліціонер ППСМ Київського РВ м. Харкова, прямуючи на службу до РВ, звернув увагу на викинуту через кватирку вікна 1-го поверху дев’ятиповерхового будинку по вул. Чернишевській, 87 речову сумку. Через 3–5 хвилин через кватирку виліз і плигнув на землю хлопчик 10–15 років. Біля будинку в цей час більше нікого не було. А.Порохня, застосувавши прийом рукопашного бою, затримав невідомого, загнув за спину руку, а в ліву руку наказав узяти речову сумку і привів невідомого до чергової частини, склав відповідні документи. Медична допомога затриманому не надавалась.

Визначити правомірність застосування заходів фізичного впливу та назвати тактичні помилки працівника міліції.

Завдання № 9

Під час несення служби по пров. Короленка м. Харкова, близько 22.30 15.12.1999 р., у міліціонерів ППСМ сержантів міліції С. Обухова та В. Матрохіна викликав підозру невідомий, який перед міліціонерами повернув і пішов у зворотному напрямку. С. Обухов запропонував невідомому пред’явити документи, на що той похитав головою і розводив у сторони руками, не погоджуючись пройти до РВ. Після чого В. Матрохін вдарив по спині ГК-73 невідомого, застосував наручники і доставив до чергової частини РВ. При проведенні зовнішнього догляду у невідомого знайдено посвідчення про призначення пенсії за каліцтвом (глухонімий).

Визначити правомірність застосування спеціальних засобів.

Завдання № 10

29.01.1999 р. дільничні інспектори міліції Київського РВ лейтенанти міліції О. Краснов та О. Забашта за підозрою в скоєнні тяжких злочинів із застосуванням прийомів рукопашного бою затримали двох неповнолітніх. З метою доставити підозрюваних в РВ посадили їх на заднє сидіння автомобілю ВАЗ-2107, що належав О. Краснову, куди сів О. Забашта, і попрямували до РВ.

Під час руху один з підозрюваних дістав з кишені саморобний пристрій для стрільби малокаліберними патронами і пострілом смертельно поранив водія, а ножем травмував О. Забашту. Після втрати управління автомобіль травмував неповнолітню, а потім, вдарившись об опору, зупинився. Підозрювані втекли, але через деякий час іншими працівниками міліції їх знову затримали і доставили до чергової частини РВ.

Визначити правомірність застосування заходів фізичного впливу та назвати тактичні помилки працівників міліції.

Завдання № 11

Під час несення служби на маршруті в парку ім. Горького міліціонери-кавалеристи 2-ої роти полку ППСМ ХМУ УМВС України в Харківській області сержанти міліції С.Бойнов та О.Конєв, близько 22.00 23.08.1999 р. на танцювальному майданчику побачили групову (15–20 чол.) бійку неповнолітніх. В цей час на відстані 200–300 метрів від майданчика несли службу 2 наряди ППСМ. З метою припинення правопорушення С. Бойнов подав сигнал свистком, зробив 1 постріл з ПМ вгору.

Спільними діями нарядів бійку припинено, правопорушників затримано.

Визначити правомірність використання (застосування) табельної вогнепальної зброї та назвати дії нарядів міліції при отриманні сигналів свистком.

Завдання № 12

О 16.00 15.08.1999 р., під час несення служби капітани міліції П.Лобов та В. Панаско, ст. інспектори ВДАІ Балаклійського РВ, отримали повідомлення від чергового РВ про те, що між 15.30 і 15.45 після вживання спиртних напоїв на березі річки Балаклійка троє невідомих зарізали ножем гр. К. і на його автомобілі ВАЗ-2101 (номери А 18-50 ХА) рухаються в напрямку м. Балаклія. О 16.20 від чергового надійшло доповнення інформації: після зіткнення автомобіля ВАЗ-2101 (номери А 18-50 ХА) з трактором «Бєларусь» на вул. Балаклійській, трьома невідомими угнано автомобіль ВАЗ-2103 (номери Б 13-00 ХА), і який на великій швидкості рухається в напрямку м. Ізюм. Під час переслідування на службовому автомобілі ВАЗ-21099 з включеним світлопроблисковим маячком через засоби посилення мови підозрюваним пропонували зупинити автомобіль і попередили, що в разі невиконання цієї вимоги, буде застосована зброя. Три влучних постріли капітана міліції В. Панаско вимусили автомобіль зупинитися (пошкоджені задні колеса автомобіля). Підозрювані затримані й доставлені до РВ.

Визначити правомірність застосування вогнепальної зброї.

Завдання № 13

Близько 5.00 29.12.1999 р., під час розряджання ПМ, в кімнаті для отримання та заряджання зброї чергової частини Київського РВ
м. Харкова, в якій знаходились міліціонери ППСМ сержант П. Іванов та І.Сидоренков, смертельно травмовано міліціонера І.Сидо­ренкова. Відповідальний від керівництва РВ в цей час відпочивав у службовому приміщенні РВ, що знаходиться на відстані 500 м від приміщення РВ.

Які порушення допущені працівниками міліції? Визначити правомірність застосування табельної вогнепальної зброї.

Завдання № 14

До чергової частини Зміївського РВ надійшло повідомлення про те, що близько 20.30 22.06.1999 р. дільничний інспектор лейтенант міліції П.Воронін зайшов до двору гр. Чуба О.О., який знаходився під адміністративним наглядом. Побачивши дільничного, Чуб нацькував неприв’язаного собаку командою: «Фас! Чужий!» і показав рукою в бік міліціонера, а сам почав наближатися до Вороніна зі словами: «Зараз я тебе – твоїм же пістолетом». П.Воронін застрелив собаку, поранив у стегно Чуба, зв’язав його і надав йому долікарську медичну допомогу.

Визначити правомірність застосування табельної вогнепальної зброї.

Завдання № 15

Під час несення служби на посту ДАІ «Високий» близько 19.00 22.06.1999 р. до ст. інспектора ДПС ДАІ капітана міліції І. Клепця звернулась схвильована гр-ка Н. в розірваній блузці і, показуючи рукою на автомобіль «Тойота», що стояв на узбіччі дороги на відстані 40–50 м, в який сідав невідомий, повідомила про те, що той під загрозою фізичної сили зґвалтував її. І. Клепець зробив 5 пострілів з ПМ по колесах набираючого швидкість автомобіля, але не влучив. Автомобіль зник з поля зору.

Визначити правомірність застосування вогнепальної зброї та назвати тактичні помилки працівника міліції.

Завдання № 16

Згідно з вказівкою начальника Балаклійського РВ, о 16.15 02.06.1999 р. до Балаклійського цементно-шиферного комбінату прибула екіпірована оперативна група з метою пошуку та затримання правопорушника, який на території комбінату вчинив безладну стрільбу з рушниці.

Прапорщик міліції С. Герасименко першим побачив на відстані 15–20 м невідомого з рушницею в руках. Голосом подав команду кинути зброю і попередив, що в разі невиконання цієї вимоги буде стріляти. Після чого оголив ПМ та привів у готовність. Невідомий підняв рушницю і зробив постріл у бік працівника міліції. Тоді Герасименко трьома пострілами тяжко поранив правопорушника. Від отриманих поранень правопорушник помер.

Визначити правомірність застосування зброї працівником міліції та правопорушником.

Завдання № 17

О 19.30 24.12.1999 р. до чергової частини Великобурлуцького РВ надійшло повідомлення про хуліганські дії та групову бійку (25–30 чол.) в залі ресторану, розташованого на відстані 50–60 м від приміщення РВ, де «святкували» представники комерційних структур
м. Харкова.

За вказівкою начальника РВ о 19.35 до місця події прибуло 8 працівників оперативної групи. З метою припинення правопорушення працівниками міліції зроблено 24 постріли з АКСУ та 13 з ПМ в стелю приміщення. Хуліганські дії та бійку припинено. Правопорушники доставлені в РВ. Постраждалих від застосування вогнепальної зброї немає.

Визначити правомірність застосування вогнепальної зброї працівниками міліції.

Завдання № 18

Міліціонери 9-ої роти ППСМ ХМУ УМВС України в Харківській області молодші сержанти міліції І.Куш та В. Плюта, повертаючись по завершенню несення служби для здачі зброї в РВ, 23.08.1999 р. в 22.50 зайшли до кафе «У моста», де вжили по 250 гр. горілки. Залишивши кафе близько 23.00, побачили бійку між 2 громадянами біля кінотеатру «Москва». Один з них вигукнув: «Уб’ю, тварина!» і з чимось блискучим наближався до іншого. Т.Куш подав команду голосом: «Припинити бійку! Стояти! Міліція! Не рухатись, буду стріляти!». Коли невідомий замахнувся рукою з блискучим предметом на громадянина, І.Куш зробив попереджувальний постріл, а другим пострілом поранив у стегно нападника. Правопорушників затримано, вилучено мисливський ніж.

Визначити правомірність застосування зброї. Дати оцінку діям міліціонерів.

Завдання № 19

Близько 23.00 20.09.1999 р., під час операції «Урожай», міліціонери ППСМ Краснокутського РВ сержанти міліції Попов та Павлов, знаходячись на в’їзді в районний центр, в неосвітленому місці вулиці побачили мотоцикл з коляскою, який рухався до населеного пункту. Павлов показав пофарбованим дерев’яним жезлом мотоциклісту на місце зупинки. Той не зупинився і, коли знаходився на відстані 40–45 м від працівників міліції, С.Попов, з метою примусової зупинки, зробив один постріл з ПМ по колесах, але куля влучила в коляску, змінила напрямок і влучила в стегно гр. К., що йшов по вулиці. Мотоцикліст не зупинився. Потерпілого К. доставлено до лікарні.

Визначити правомірність застосування вогнепальної зброї та назвати тактичні помилки працівників міліції.

Завдання № 20

07.02.1999 р. близько 3.15, під час конвоювання 5 заарештованих від РВ по вул. Чкалова до залізничної станції м. Балаклія один з засуджених вдарив ногою конвоїра і почав бігти по вул. Матросова. Старший конвою майор міліції О. Самохін дав команду затриманим лягти на землю, а конвоїру О. Борисову наказав переслідувати і затримати втікача. На попередження голосом і два попереджувальних постріли вгору засуджений не реагував. З відстані 35–40 м О. Борисов лише четвертим пострілом поранив втікача у ногу. Втечу попереджено. Про надзвичайну подію повідомлено чергового РВ, надано невідкладну до лікарську допомогу пораненому. Усіх конвойованих повернено до РВ.

Визначити правомірність застосування зброї. Назвати порушення, допущені працівниками міліції.

Завдання № 21

07.06.1999 р. близько 19.30 до дільничного інспектора міліції Кегичівського РВ капітана міліції С.Коваля звернулась громадянка і попередила про те, що її сусід Моторін, знаходячись у нетверезому стані на тракторі «Бєларусь», ганяє навкруги власного будинку матір своєї дружини і погрожує задавити. Знаходячись в форменому одязі, С.Коваль зайшов у двір, по якому рухався Моторін, подав сигнал свистком і рукою вказав місце для зупинки. Тракторист не реагував, продовжуючи рух навкруги будинку за тещею. С.Коваль зробив два попереджувальних постріли вгору, після чого трьома пострілами влучив у праве переднє колесо. Трактор зачепив ріг та розвалив частину будинку і зупинився. Моторіна затримано і доставлено до чергової частини РВ. Потерпілих немає.

Визначити правомірність застосування вогнепальної зброї працівником міліції.

Завдання № 22

Старший оперуповноважений відділення карного розшуку Васильков доповів черговому по Шевченківському РВ про те, що під час доставлення в лікарню 4-річного сина для надання останньому невідкладної медичної допомоги, знаходячись в форменому одязі, на службовому автомобілі УАЗ 469 АП на вул. Чапаєва, його обігнав автомобіль ВАЗ-2199 без держзнаків, білого кольору і вимусив його зупинитися. Після зупинки автомобілів водій ВАЗ-2199 через відчинене вікно зробив постріл з пістолета у напрямку УАЗу і почав рух. Васильков розпочав переслідування і зробив 3 постріли по колесах, але не влучив. Автомобіль з поля зору зник. Васильков доставив сина до лікарні та повернувся до місця пригоди.

Визначити правомірність застосування зброї працівником міліції та правильність його тактичних дій.

Завдання № 23

За вказівкою чергового Московського РВ м. Харкова близько 20.00 25.12.1999 р. дільничний інспектор капітан міліції В.Чорний і о/у відділу карного розшуку лейтенант міліції О.Садовник прибули до побутової кімнати гуртожитку політехнічного університету для припинення групової бійки (5–6 чол.). В.Чорний оголив зброю і привів у готовність, дав команду правопорушникам не рухатись і стояти на місці, а найбільш активному дав команду лягти на підлогу і загнути руки за спину. Тримаючи зброю в лівій руці, В.Чорний нахилився, щоб одягти наручники. О.Садовник взявся йому допомогти. Під час застосування наручників один з хуліганів упустив на підлогу металеву телескопічну палицю. В.Чорний двічі вистрілив з ПМ (постріли нагадували автоматичну стрільбу). Перша куля влучила в стінку, а другим пострілом смертельно поранено в голову О.Садовника. Експертом винесено висновок про справність ПМ. Правопорушників затримано та доставлено до ОВС.

Визначити правомірність застосування спецзасобів та вогнепальної зброї, назвати тактичні помилки і порушення працівників міліції.

Завдання № 24

15.03.1999 р. близько 16.00 міліціонери 1-ої роти полку ППСМ
м. Харкова сержанти міліції Г. Орелько та С. Пастушенко почули дзвін розбитого скла і крик про допомогу. Коли вони підбігли до кіоску, що знаходиться на пр. Леніна поруч із зупинкою тролейбуса «Інтурист», то побачили, що троє невідомих стоять біля кіоску, а один з них бере пачку цигарок «Ватра» через розбите вітринне скло. Побачивши міліціонерів, невідомі почали тікати. Г. Орелько наздогнав одного з невідомих, застосував прийом рукопашного бою, збив його з ніг, але той підвівся і зробив спробу вдарити міліціонера. Орелько дістав зброю і привів її у готовність, попередивши голосом: «Стояти! Буду стріляти! Не підходь!» Але невідомий порушив встановлену дистанцію і поліз рукою в кишеню куртки. Орелько одним пострілом з ПМ поранив у голінь невідомого, але той знову розмахнувся, другий постріл було зроблено в живіт. Від отриманих поранень невідомий помер у лікарні.

Визначити правомірність застосування табельної зброї.

Завдання № 25

О 17.45 19.01.1999 р. черговий Київського РВ м. Харкова отримав повідомлення від сержанта міліції Т. Трусова, який ніс службу по охороні, про те, що в 17.43 до обмінного пункту валюти «Б», що знаходиться по вул. Пушкінській 43, зайшли троє невідомих у масках. Застосувавши прийоми рукопашного бою, один із них збив з ніг сержанта міліції В.Симоненка, наніс ногою удар по голові і забрав у нього табельну вогнепальну зброю, з якою всі троє пішли до кабінету президента пункту. Сам Т. Трусов до цього знаходився в кабінеті заступника президента, в який зайшов зателефонувати, а коли почув сторонній шум, сховав ПМ під свій стіл. Черговий направив до місця події оперативну групу. Злочинців затримано лише в лютому 1997 р.

Визначити тактичні помилки працівників міліції та які порушення ними допущені.

Завдання № 26

О 18.00 09.05.1999 р. на пост ДАІ «Високий» від чергового УДАІ надійшла інформація про те, що близько 17.45 на Сімферопольському шосе м. Харкова внаслідок ДТП смертельно травмовано невідомого. Правопорушник залишив місце пригоди на мотоциклі «Ява-350» червоного кольору, без коляски. Держ. номер 50-30 ХАА, одягнений в куртку жовтого кольору.

Інспектор ДПС ДАІ сержант міліції Сурнін П.В. з метою зупинки мотоцикла застосував спеціальний засіб «Діана», після наїзду на який мотоцикл перекинувся, водій транспортного засобу від отриманих травм загтнув.

Визначити правомірність застосування спеціальних засобів та назвати тактичні помилки працівників міліції.

Зміст

Навчальне видання

БАНІКЕВИЧ ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ

Правове регулювання застосування сили

працівниками правоохоронних органів

Редактор – С.М. Гук

Комп’ютерна верстка – Л.В. Фірсова

Підп. до друку 6.10.2001. Формат 84х108 ¹/_32. Друк офсет. Папір газет. Гарнітура «Тimes». Обл.-вид. арк. 3,88. Ум. друк. арк. 4,41. Тираж 300 прим. Зам. №2/4.

Видавництво Національного університету внутрішніх справ

Харків, 310080, пр. 50-річчя СРСР, 27.