Біржовий ринок

Солодкий М. О.

2005 р.

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Розвиток і сучасний стан світового біржового ринку
1.1. Еволюція оптової торгівлі
1.2. Сучасний стан світового біржового ринку

Розділ 2. Становлення та розвиток біржового ринку в Україні

2.1. Формування національного біржового ринку

2.2. Історія розвитку вітчизняних бірж
2.3. Біржова торгівля в Радянській Україні
2.4. Становлення біржової торгівлі в незалежній Україні

Розділ 3. Законодавчо-правове регулювання біржової діяльності
3.1. Загальна характеристика
3.2. Регулювання біржової діяльності в США
3.3. Регулювання біржової діяльності в Україні
3.4. Оподаткування біржової діяльності

Розділ 4. Товарна біржа як елемент інфраструктури ринку
4.1. Класифікація бірж
4.2. Принципи діяльності та організаційна структура товарних бірж

Розділ 5. Організація і технологія біржової торгівлі
5.1. Організація біржових торгів
5.2. Технологія біржової торгівлі на вітчизняних товарних біржах
5.3. Організація біржової торгівлі на ф'ючерсних біржах
5.4. Біржові товари

Розділ 6. Біржова торгівля сільськогосподарською продукцією і продовольством

6.1. Формування ринку сільськогосподарської продукції як умова діяльності аграрних бірж
6.2. Концепція розвитку біржового сільськогосподарського ринку
6.3. Основні напрямки розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції

Розділ 7. Види біржових угод

7.1. Складові біржової угоди та їх сутність
7.2. Види біржових угод на товарній біржі
7.3. Види угод на ф'ючерсному ринку

Розділ 8. Основи ф'ючерсної торгівлі

8.1. Виникнення ф'ючерсної торгівлі

8.2. Технологія біржової ф'ючерсної торгівлі

8.3. Функції спекулянтів на біржовому ринку

8.4. Шляхи розвитку ф'ючерсної торгівлі в Україні

Розділ 9. Концепція хеджування. Практика сільськогосподарського хеджування

9.1. Хеджування та хеджери
9.2. Базисний ризик у хеджуванні
9.3. Хеджування при торгівлі опціонами
9.4. Переваги і недоліки хеджування

Розділ 10. Кліринг і розрахунки на біржовому ринку

10.1. Особливості розрахунків на біржах реального товару та функції клірингу
10.2. Кліринг і розрахунки на ринку ф'ючерсних угод

10.3. Кліринг і розрахунки на ринку цінних паперів
10.4. Напрямки розвитку систем клірингу і розрахунків

Розділ 11. Брокерська діяльність

11.1. Брокерська контора, роль і місце її в біржовій діяльності

11.2. Види брокерських угод

11.3. Брокерське обслуговування за договором
11.4. Брокерське обслуговування за дорученням

Розділ 12. Фондові біржі та їх діяльність

12.1. Фондова біржа і фондовий ринок

12.2. Цінні папери як біржовий товар

12.3. Учасники фондового ринку, фінансові посередники

12.4. Сутність біржової угоди та її види
12.5. Види заявок на здійснення біржових угод
12.6. Процедура лістингу
12.7. Котирування цінних паперів
12.8. Оформлення і виконання біржової угоди

Розділ 13. Основи функціонування валютної біржі

13.1. Розвиток валютного ринку

13.2. Організація валютної біржі

13.3. Види валютних операцій

13.4. Технологія біржової торгівлі валютою

Список використаної і рекомендованої літератури

ВСТУП

Біржовий ринок у світі давно вже став центром ринкової економіки. Нагромаджено великий досвід роботи бірж, що пройшли історичний розвиток від торгівлі наявною сільськогосподарською продукцією до торгівлі ф'ючерсами й опціонами на всі види товарів і фінансових інструментів. Це сприяло перетворенню бірж з одного із головних каналів оптової торгівлі товарами на центри ціноутворення і страхування ризику.

Упродовж понад чотирьохсотрічної історії розвитку біржі зазнавали піднесення і занепаду. Стаючи центрами ринкової економіки, біржі впроваджували у взаємовідносини учасників ринку нові правила, нові можливості.

Біржа сьогодні - це приклад дієвого ринку, на якому щоденно зустрічаються інтереси виробників, споживачів, фінансистів, спекулянтів, банків, компаній та організацій.

Особливе місце бірж у розвитку ринкової економіки потребує детального вивчення історії їх становлення, механізму створення, функціонування і технології біржової торгівлі. Висвітленню зазначених проблем присвячено цей посібник. Автор на основі практичного досвіду розглядає проблеми розвитку біржової торгівлі, а також сутність і організацію біржової діяльності.

У пропонованому посібнику узагальнено досвід роботи як зарубіжних, так і вітчизняних бірж, а також викладено власний погляд автора на ці проблеми.

Біржова діяльність розглядається в її еволюційному розвитку: від контрактів на наявний товар до форвардних контрактів, через них до ф'ючерсних і, нарешті, до опціонної торгівлі, що дає змогу значно знизити ризики.

Спеціальний розділ присвячено розвитку біржового ринку в Україні. Детально висвітлено історію становлення, особливості, структуру і можливі напрямки розвитку цього ринку.

Особливу увагу приділено законодавчо-правовому регулюванню

біржової діяльності. Висвітлено механізм правового регулювання біржового товарного ринку в нашій країні, детально проаналізовано систему регулювання біржового ринку в країнах з глибокими традиціями біржової діяльності, а також показано роль держави у регулюванні діяльності бірж.

Окремий розділ присвячено вивченню бірж як складового елементу інфраструктури ринку, їх класифікації, розглянуто класичні функції товарних бірж у ринковій економіці та принципи їх діяльності.

У посібнику глибоко проаналізовано організацію біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією, розкрито історію та принципи формування біржового аграрного ринку, окреслено шляхи майбутнього розвитку.

Спеціальний розділ присвячено вивченню основ ф'ючерсної торгівлі. Незважаючи на вкрай повільне впровадження на біржах України ф'ючерсних контрактів і опціонів, необхідно вивчати механізм роботи ф'ючерсного ринку, що сприятиме зниженню ризику несприятливих коливань цін, прискоренню повернення авансового капіталу, здешевленню кредитної торгівлі, зниженню витрат обігу.

З метою одержання найбільш повного уявлення про роль ф'ючерсного ринку в захисті учасників біржових торгів від непередбачуваних коливань цін детально висвітлюється концепція хеджування. Як відомо, хеджування впроваджувалося для торгівлі сільськогосподарською продукцією, а сьогодні його широко застосовують у торгівлі не тільки всіма видами біржових товарів, а й фінансовими інструментами, зокрема такими, як курс валют, цінні папери. Детально, з використанням конкретних прикладів, розглядається і хеджування при торгівлі сільськогосподарською продукцією, що робить відповідний розділ привабливим і практичним.

Відомо, що основною особою на біржовому ринку є брокер, який, представляючи в біржовому залі інтереси клієнтів, виконує їх замовлення. Організації роботи цієї служби на біржовому ринку присвячено окремий розділ.

Поруч із висвітленням діяльності товарних бірж окремо розглядається організація роботи фондової біржі, а також спеціалізованої валютної біржі, які виконують на ринку конкретні функції і мають власний організаційний механізм.

Автор, щоб наочно показати рівень розвитку біржового ринку в Україні, використовує матеріали, що розкривають досвід функціонування бірж країн з високорозвиненою ринковою економікою. А тому значну частину прикладів і розрахунків наведено в оригінальному варіанті зі збереженням одиниць вимірювання та грошових одиниць. Це стосується передусім прикладів, що розкривають діяльність ф'ючерсного і опціонного ринків, механізм хеджування тощо. Через слаборозвиненість цих ринків у нашій країні неможливо і нереалістично штучно адаптувати такі приклади.

У підготовці книги автор широко використовував як вітчизняну літературу з біржової проблематики, так і монографії і статті зарубіжних спеціалістів, особливо з організації ф'ючерсної торгівлі. У висвітленні багатьох питань використано власний досвід автора, набутий при детальному ознайомленні з організацією роботи біржового ринку США, Японії, Угорщини, Польщі. Особливо корисним виявився досвід вивчення роботи найбільших бірж світу - Чиказької товарної біржі, Токійської товарної біржі і Товарної біржі Канзас-Сіті.

Автор висловлює вдячність рецензентам за допомогу й поради і сподівається, що книга стане корисною для всіх, хто професійно цікавиться біржовим ринком: спеціалістам, студентам, аспірантам, викладачам і науковим співробітникам. Особлива подяка автора за добру пам'ять всім, хто разом з ним у 1995-1997 роках відроджував біржовий товарний ринок країни.

Особливу подяку автор висловлює доктору біології Чекалюку Петру Богдановичу (США) за надання фінансової підтримки у виданні книги.

РОЗДІЛ 1

РОЗВИТОК І СУЧАСНИЙ СТАН СВІТОВОГО БІРЖОВОГО РИНКУ

1.1. Еволюція оптової торгівлі

Сучасна товарна біржа є результатом довготривалої еволюції торгівлі від початкових примітивних форм до високоорганізованого оптового ринку.

Виникнення торгівлі пояснюється потребою розвитку як виробництва, так і власне торгівлі. Тому торгівлю розглядають як сполучну ланку, що пов'язує виробництво з навколишнім середовищем.

І оскільки виробництво і торгівля тісно взаємопов'язані, то в процесі взаємодії вони висувають один до одного певні вимоги.

Для сталого функціонування виробництва необхідно, щоб певні ресурси обумовленої якості в погодженому обсязі й асортименті були доставлені в умовлений термін.

Безпосередній зв'язок з виробництвом здійснюється, як правило, через оптову торгівлю. Основні функцій оптової торгівлі:

• вивчення і прогнозування основних тенденцій розвитку економічної кон'юнктури ринку;

• робота з продукцією у достатньо широкій номенклатурі;

• формування партій товару за обсягами і бажанням покупця;

• пакування партій товару та зберігання його;

• доставка (транспортування) товару до місця призначення;

• надання клієнтам товарного кредиту;

• надання орендних послуг;

• надання інформації і консультаційних послуг (цінової, технічної інформації, рекомендацій щодо обслуговування і продажу товарів).

Дію цих функцій легко простежити на прикладі оптово-роздрібних баз, які існували ще за планово-розподільної системи і мали чітку спеціалізацію за товарами. В умовах перехідної економіки ці бази трансформувались у ринки оптової торгівлі.

Кожному виду виробленого товару відповідає певний канал його збуту і організаційна форма оптової торгівлі. В Україні в умовах перехідної економіки продукцію часто реалізують безпосередньо виробники, причому останніми роками всебічно заохочується організація фірмової торгівлі, де виробник є водночас і продавцем. Це сприяє економії затрат на організацію збуту. Однак потрібно пам'ятати, що дешевше не означає краще і що глибока спеціалізація завжди є запорукою високої продуктивності праці і відповідно якості процесу виробництва і збуту. Найбільш поширеною формою оптової торгівлі можна вважати таку:

Не вдаючись у детальну характеристику кожної із зазначених форм оптової торгівлі, зауважимо, що біржова торгівля є невід'ємною складовою частиною оптової торгівлі. Зародження елементів біржової торгівлі починалося з елементарного локального ринку (базару), причому в країнах з високорозвиненою ринковою економікою базари, як один із напрямків реалізації продукції, припинили існування.

Для ринку (базару) характерні такі ознаки: торгівля здійснюється регулярно (щоденно) на основі публічних (відкритих) торгів і за відсутності обмежень на товари, які є об'єктом купівлі і продажу; товар обов'язково присутній під час торгу; як правило, торгівля здійснюється невеликими партіями і після операції купівлі-продажу товар негайно передається з рук в руки, що виключає необхідність оформлення спеціальних документів, які підтверджують зміну власника товару. Ціна на товар встановлюється на основі попиту і пропозиції, покупець товару, як правило, є його споживачем. Локальні ринки обслуговують невеликі території [4].

Наступною складовою частиною оптового ринку, що включає в себе значну частину елементів біржової торгівлі, є ярмарок. Основні характеристики ярмарку:

• епізодичний характер (як правило, раз на рік);

• ведення публічних торгів (з голосу);

• торгівля специфічними товарами за зразками, каталогами; як правило, товар на цих торгах відсутній.

У зв'язку з тим, що продаж здійснюється великими партіями з відстроченим терміном їх передачі покупцеві, необхідні спеціальні документи (договір, контракт), що підтверджують передачу права власності на товар, особливі норми і правила ведення торгів та органи, що регулюють і вирішують спори. У цьому разі ціни на товар встановлюються залежно від попиту і пропозиції; покупцем на ярмарку, як правило, є не безпосередньо споживач, а посередник або спекулянт. Ярмарки обслуговують великі території і стимулюють розвиток торгового обороту.

Аукціони, для яких характерні ті самі риси, що й для ярмарків, мають водночас певні відмінності [4]:

• систематичність (не рідше, ніж раз на тиждень);

• контроль за здійсненням платежів і гарантій виконання угод;

• участь у торгах виробників, споживачів і посередників;

• відкритість торгів;

• постійна номенклатура товарів.

Аукціони - прообраз біржової торгівлі. Відродження біржового агропромислового ринку в Україні починалось з організації акціону з продажу сільськогосподарської продукції.

Біржова торгівля ввібрала в себе особливості як звичайної ринкової, так і аукціонної торгівлі. Торгівці організовують її для полегшення власне процесу торгівлі, створення більш ефективного

механізму торгівлі, а також з метою вироблення механізму захисту інтересів як продавців, так і покупців від несприятливих змін цін.

Отже, біржова діяльність є самостійною формою комерційної діяльності з метою одержання прибутку. Тим часом біржі не є прибутковими організаціями. Це місце, де здійснюються комерційні операції.

Біржова діяльність, як і біржі загалом, має такі особливості [4]:

• концентрується в місцях виробництва і споживання товару, тобто у великих промислових, сільськогосподарських і торгових центрах (наприклад, Чикаго, Токіо, Дніпропетровськ, Одеса, Київ);

• торгівля здійснюється специфічними видами товарів, так званими біржовими товарами, великими партіями;

• торгівлю здійснюють за відсутності товару, тобто за взірцями, описанням, каталогами, а також за контрактами і договорами на поставку товарів у майбутньому з правом укладення таких договорів у майбутньому;

• торги ведуться регулярно, враховується можливість концентрації попиту і пропозиції продавців і покупців у часі і просторі;

• відзначається відкритістю торгів, тобто всі, хто бажає, можуть отримати вичерпну інформацію про обсяги товарів, проданих на торгах, і ціни, що склалися;

• характеризується вільним ціноутворенням, тобто ціни формуються залежно від попиту і пропозиції за наявності конкуренції; ціни не постійні і змінюються залежно від кон'юнктури ринку;

• здійснюється, як правило, біржовими посередниками, які можуть виступати від імені і в інтересах товаровиробників або споживачів товару. Біржове посередництво в біржовій торгівлі здійснюється виключно біржовими посередниками - брокерськими фірмами, конторами і незалежними брокерами. Сама біржа не може бути біржовим посередником;

• передбачає відсутність прямого державного втручання у процес біржових торгів;

• здійснюється за єдиними історично сформованими і законодавче затвердженими правилами, дію яких регулює ринок (з використанням типових документів для оформлення контрактів), і

певними вимогами до умов поставки проданих товарів;

• виробляє два основних стандарти - щодо якості і ціни товару, який є об'єктом купівлі-продажу.

Таким чином, біржова діяльність, а відтак і біржі є класичним інститутом ринкової економіки, який формує оптовий ринок товарів і має організаційну, економічну і юридичну (правову) основи.

Проте до сучасного рівня розвитку біржовий ринок ішов еволюційним шляхом. Товарні біржі за п'ятивікову історію у своєму розвитку пройшли кілька етапів - від звичайних форм оптового до сучасного ф'ючерсного ринку змінювався характер угод, їх економічна сутність та організаційна структура.

Щоб краще зрозуміти особливості бірж, розглянемо стисло історію їх розвитку. З давніх-давен купці збиралися в певному місці, щоб знайти покупця, отримати ділову інформацію і насамперед відомості про останні ціни на ті чи інші товари. Відомо, що такі збори у Стародавньому Римі відбувалися вже наприкінці II ст. н.е.

У 1553 р. марсельські купці почали вимагати для себе "місце, яке б служило їм приміщенням для зустріч, щоб уникнути дискомфорту, який вони відчували, перебуваючи на вулиці".

Поступово складався порядок здійснення біржових торгів, їх учасники зрозуміли, що зовсім не обов'язково привозити товар із собою. Досить домовитись про його ціну. Все інше має бути обумовлено в підсумковому договорі. На біржових зборах, крім купівлі-продажу, вирішувались питання страхування, перепродажу векселів та ін.

Походження слова "біржі" пов'язане з назвою найбільшого торгового пункту Фландрії - Брюгге. Тут торгова штовханина відбувалася біля готелю "Буреє". Ван де Бурсе - так звали господаря готелю - побудував будинок для приїжджих. Його фронтон він прикрасив власним гербом, на якому було зображено три гаманці.

Іноземні комерсанти, що прибували до Брюгге, часто зупинялися в цьому готелі, знайомились там з іншими торговцями, укладали угоди, дізнавалися про останні новини. "Буреє" був вигідний для торговців ще й тим, що поряд із ним розмішувалося

представництво найбільших торгових центрів - Флоренції та Генуї. Так склався вираз "йти до Буреє", тобто брати участь в торгових зборах. Від слова "Буреє", найімовірніше, і пішло сучасне "біржа".

Поняття "біржа" як місце зустрічі ділових людей поширилось досить швидко, хоча в багатьох місцях збереглися попередні назви. Так, у Ліоні біржу називали площею обмінів, у ганзейських містах - купецькою колегією, в Барселоні - лохією.

Перша спеціальна будівля для біржі була споруджена в 1556 р. в Антверпені, конкуренті міста Брюгге. Стрункий ряд колон цієї будови багато століть був символом біржі. На його фронтоні було висічено напис: "Для торгових людей усіх країн і мов".

На початку XVII ст. центр торгової та фінансової діяльності перемістився в Амстердам. У 1602 р. тут було створено одну з найбільших на той час бірж у світі. Завдяки успіхам цієї біржі Нідерланди стали світовою фінансовою державою. В Амстердамі перетинались шляхи всіх ділових операцій. Близько 5 тисяч людей збиралося щодня на місцевій біржі з дванадцятої до другої години. Тут підтримувався суворий порядок. Кожній комерційній галузі відводилось певне місце. Майже тисяча маклерів та присяжних обслуговували відвідувачів біржі. У цій штовханині покупцям і продавцям було досить непросто знайти один одного. Майже вся Європа була боржником Амстердама.

Родоначальником ринку цінних паперів теж вважається Амстердам. У XVII ст. тут виникла перша фондова біржа. Хоча ще раніше облігаціями державних позик торгували у Венеції та Флоренції. В Генуї існував активний ринок розписок та платіжних зобов'язань. На Лейпцігських ярмарках котирувались "частки" (акції) німецьких родовищ.

На початку XVIII ст. центром світової торгівлі стає Лондон. Біржа стала місцем зустрічі тих, хто, уже маючи гроші, бажав мати їх ще більше.

Головна заслуга згаданих бірж полягала у забезпеченні швидкого переходу від цінних паперів до грошей і навпаки.

Справжній розквіт світової біржової торгівлі припадає на XIX

ст. Пальму першості захоплює Лондонська біржа. Однак з часом найпрестижнішою стає Нью-Йоркська біржа, що розмістилася на відомій усім сьогодні Уолл-стрит.

Перша товарна біржа в США була відкрита в 1848 р. в Чикаго, її засновники ставили за мету "забезпечити впорядковану систему торгівлі зерном, а також захистити виробників та покупців від негативних наслідків змін цін".

Завдяки особливій ролі і місцю Чиказької торгової біржі у розвитку біржового ринку, а також великій частці її у світовому біржовому товарообороті доцільно розглянути історію становлення та принципи діяльності цієї біржі. Чикаго перетворилося в найбільший центр торгівлі зерном у 1830 - 1840 рр., коли швидко починає розвиватися американський Середній Захід - найбільший сільськогосподарський район. Крім того, стратегічне розташування міста (на початку Великих Озер) сприяло швидкому його зростанню і перетворенню на зерновий термінал, а завдяки водним і транспортним системам з Чикаго можна було легко доставляти зерно в інші райони країни. У міру розширення торгівлі зерном, в умовах реалізації його на спот-ринку, коли продаж здійснювався з негайною поставкою, фермери змушені були приїздити у місто з зерном, сподіваючись вигідно продати його. Але їх сподівання не завжди справджувалися. Наприклад, якщо рік був урожайний, а фермер приходив на ринок із запізненням, то часто виявлялось, що він приїздив даремно. Бувало, що фермери на знак протесту буквально засипали вулиці Чикаго своїм зерном, бо ціни були такими низькими, що навіть не компенсували транспортних витрат. Поряд з проблемами попиту і пропозиції гострим було питання транспортування та зберігання зерна.

З метою стабілізації становища в 1848 р. 82 торговці створили централізований ринок - Чиказьку торгову біржу. Першим кроком із стабілізації ринку зерна на цій біржі було впровадження спотових контрактів.

Діяльність товарних бірж починалася з укладання угод на реальний товар широкого асортименту (усі види сільськогосподарської

продукції, лісоматеріали, текстильна сировина тощо) за умови його термінової поставки. Механізм був дуже простий: за укладеною на біржі угодою покупець на одному із складів одержував оплачений ним товар або посвідчення про його поставку негайно. Такі угоди з реальним товаром у разі його термінової поставки називають угодами з коротким терміном поставки, або угодами на спот.

Продавець реального товару, доставивши його на склад біржі, одержував складське посвідчення, що підтверджувало кількість і якість товару. Після укладання угоди продавець передавав це посвідчення покупцю, одержуючи в обмін платіжний засіб (чек покупця).

Отже, біржа в цьому разі була лише місцем укладення угод, а всі подальші відносини з приводу контракту сторони регулювали між собою. Угоду гарантувала не біржа, а самі учасники. Інша особливість цієї угоди полягала в тому, що обсяги угод, а також умови поставок обумовлювалися покупцем і продавцем, тобто контракт мав значною мірою індивідуальний характер. Для покупців мета таких угод полягала в реальній закупівлі товару, а для продавців - у реальній негайній його реалізації. Через зазначені умови платежу такі угоди унеможливлювали здійснення гри на зміні цін.

Основне значення тогочасних бірж полягало в тому, що за частих коливань цін лише біржа могла дати термінові відомості про ціни і забезпечити торговцю можливість своєчасно здійснювати закупівлю і продаж. Проте найважливіша функція біржі полягала у централізації попиту і пропозиції. Торговець терміново у доступній формі дізнавався на торговому ринку про його настрої і прагнення.

З часом світовий біржовий ринок сягнув від торгівлі спотовими контрактами, тобто торгівлі реальним товаром з коротким терміном поставки, до торгівлі угодами з відстроченою поставкою, тобто форвардними, коли забезпечується поставка товару відповідної якості у визначений термін (на більш тривалий період) за цінами на момент укладення угоди, які, як правило, гарантують товаровиробникам певний рівень прибутку. Перша така угода була укладена в 1730 р. на Токійській рисовій біржі "Доджіма" і названа завчасною контрактацією.

У США такі контракти вперше були укладені на Чиказькій торговій біржі з кукурудзи. Торговці зерном одержували його від фермерів восени або на початку зими, але повинні були зберігати його доти, доки кукурудза достатньо висохне для навантаження на судно, а ріка звільниться від криги. Проте ціна за цей час могла змінитися. Щоб зменшити ризик падіння цін за період зимового зберігання, торговці відправлялися в Чикаго й укладали з переробниками кукурудзи контракти на поставку їм зерна навесні. Перший з відомих зареєстрованих контрактів датується 1851 р.

Форвардний контракт являв собою торгову угоду, згідно з якою продавець поставляє конкретну продукцію покупцю у визначений термін у майбутньому. В момент укладення контракту сторони домовляються про обсяг поставки і якість товару (беручи за основу біржовий стандарт), про час і місце поставки, а також про ціну.

Як бачимо, у форвардних угодах купівля-продаж товару відбувалася заздалегідь, до поставки товару, а можливо, і до його виробництва. Ці угоди часто були кращими, ніж угоди спот, тому що давали учасникам можливість планувати свій прибуток у майбутньому. Продавець реального товару завдяки форвардній операції міг заздалегідь зафіксувати ціну і покрити свої витрати, а покупець убезпечувався від ризику підвищення цін і, крім того, заощаджував на оренді складських приміщень і гарантував наявність товару.

Економічна суть такої торгівлі на обумовлений термін полягала в тому, що в умовах коливання цін і через непередбачуваність ситуації на ринку вона давала можливість продавцю одержати прибуток від угоди, а покупцю - максимальний спекулятивний прибуток, рівень якого залежав від оборотності угоди. До того ж спекуляцію почали розглядати як бажану умову при укладанні угод з відстроченою поставкою. Зазначимо, що елемент спекуляції присутній і на біржі реального товару, але він обмежений грою лише на підвищення ціни, тоді як при угодах із відстроченою поставкою використовується гра і на їх пониженні.

Укладання угод з відстроченою поставкою на реальний товар прискорило оборот капіталу і забезпечило приплив спекулятивних капіталів, що розширило місткість ринку.

Проте форвардні угоди мали і негативні моменти. Так, форвардні контракти не були стандартизовані. Такі умови, як обсяг поставок, якість товару, терміни поставок, ціна товару погоджувалися безпосередньо покупцем і продавцем. На багатьох товарних біржах форвардні угоди могли укладатися на будь-який сорт товару і на будь-яких умовах поставок, а їхня тривалість інколи досягала 24 місяці.

Форвардні угоди містили також певний ризик, оскільки не було гаранта їх виконання. Одна із сторін могла порушити в будь-який момент взяті зобов'язання або якісь події в майбутньому могли перешкодити обом сторонам виконати контракт. Відомо, що при падінні цін на зерно торговці у США часто ухилялися від виконання форвардних контрактів, залишаючи фермерів з їхньою продукцією. У свою чергу, при підвищенні цін фермери вважали за краще продати зерно іншому покупцю за вищу ціну і не виконувати форвардний контракт.

У західноєвропейських країнах з розвиненою ринковою економікою практично не працюють біржі реального товару, але в окремі періоди за відсутності інших форм організації ринку біржі реального товару можуть відігравати помітну роль. Так, у середині 70-х років на нафтовій біржі в Лондоні торгові обороти з танкерними партіями на англійську нафту сорту "брент" досягай великих розмірів, здійснювалися операції з наявним зерном на біржі в Мілані. У всіх європейських країнах дотепер існують товарні біржі, що об'єднують торговців, маклерів, транспортні і переробні фірми, наприклад Брюссельська, Страсбурзька, Роттердамська, Мюнхенська. Всі вони співпрацюють у межах об'єднання "Європейські товарні біржі". Ці біржі, що збереглися з часів розквіту спотової біржової торгівлі, займаються зараз в основному інформаційною діяльністю щодо ринків сільськогосподарської продукції. Торгові операції на них здійснюються рідко.

1.2. Сучасний стан світового біржового ринку

Інтенсивний розвиток ринкової економіки, а отже, збільшення масштабів торгівлі унеможливили організацію всього товарообігу через біржі. Торгівля реальним товаром остаточно перемістилася в

позабіржовий товарообіг. Водночас удосконалення технологій біржової торгівлі сприяло появі ф'ючерсних, опціонних контрактів.

У 1865 р. на Чиказькій товарній біржі вперше було розроблено і впроваджено стандартний типовий контракт на поставку зерна в майбутньому, який дістав назву "ф'ючерсний". Такий контракт містив стандарти на якість, розмір партії товару, строки та місце його доставки.

Ф'ючерсний контракт, на відміну від контракту на реальний товар, не передбачає зобов'язання сторін про поставку або прийом реального товару, а тільки купівлю-продаж прав на цей товар. Результатом такої угоди є можливість виплати або одержання різниці між ціною контракту на день його укладення та ціною на день його виконання. Опанування технології торгівлі ф'ючерсними контрактами зумовило витіснення з бірж спотових і форвардних контрактів.

Розвиток торгівлі ф'ючерсними контрактами і їх поширення на всі активи, якими колись торгували окремо товарні, ф'ючерсні і валютні біржі, сприяли стиранню відмінностей між зазначеними видами бірж і появі або ф'ючерсних бірж, на яких торгують лише ф'ючерсними контрактами, або універсальних бірж, на яких торгують як ф'ючерсними контрактами, так і іншими біржовими активами, наприклад акціями, валютою і навіть окремими товарами.

Зміни, що відбулися у становищі товарних бірж, а також поява нових об'єктів торгівлі, що не є товаром у прямому розумінні, а тільки фінансовими інструментами, сприяли різкому збільшенню товарообігу. На товарних біржах почали здійснюватися операції з торгівлі індексами цін, банківськими відсотками, іпотекою, валютою, контрактами на фрахтування.

На розвиток ф'ючерсних ринків вплинули зміни у світовій економіці в 70-ті роки, коли почали коливатися фіксовані обмінні курси між доларом США і західноєвропейськими валютами. Валютні курси плавали не тільки внаслідок мінливості грошових курсів, а й через зміни курсів інших фінансових засобів, наприклад облігацій і казначейських білетів. Це, а також державний борг США, який раптово збільшився, вплинули на відносно нестабільні процентні ставки, що призвело до встановлення змінних (непостійних) ставок.

Головні біржі світу поширили ф'ючерсні контракти на фінансові інструменти, надавши тим самим можливість фінансовим інститутам управитися з ціновими ризиками. Перші ф'ючерсні контракти на фінансові інструменти були укладені на заставні сертифікати Урядової національної заставної асоціації (США) і на іноземну валюту в 70-ті роки. Такі контракти стали можливими внаслідок спільних зусиль Чиказької торгової біржі і підприємців, діяльність яких була пов'язана зі сферою заставного бізнесу. Для розробки ф'ючерсних контрактів знадобилось кілька років інтенсивної роботи, і торгівля цими контрактами почалася в жовтні 1975 р.

Торгівля ф'ючерсами на фінансові інструменти поступово розширювалася й охоплювала дедалі більше видів різноманітних фінансових засобів, включаючи довгострокові казначейські зобов'язання і казначейські білети, ф'ючерси на акції, на облігації муніципалітету і ф'ючерси на свопи (купівля іноземної валюти з оплатою протягом 1-2 днів та продажем її на більш довгий термін або, навпаки, викупом).

Товарні ф'ючерсні контракти відігравали основну роль на біржах до кінця 70-х років. Поступово їхня частка знизилася, а частка фінансових ф'ючерсів різко збільшилася. Сьогодні на них припадає понад 70% загальної кількості угод на ф'ючерсних біржах.

У 1982 р. у практику біржової торгівлі було впроваджено новий вид контрактів - опціони на ф'ючерси. На противагу ф'ючерсам, опці-они на ф'ючерси дають інвесторам право встановлювати ступінь ризику і обмежувати його вартістю премії, що виплачується за надання права продавати або купувати ф'ючерсний контракт. Придбавши опціон за спеціальною ціною-премією, покупець має можливість з часом купити реальний товар за попередньою ціною, встановленою на момент купівлі опціону, тобто володіючи опціоном, покупець володіє правом купівлі за вигідною для нього у певний момент ціною.

Вперше опціонні контракти були укладені на Чиказькій торговій біржі на сою (1984 р.) і кукурудзу (1985 р.).

Серед товарних ф'ючерсних і опціонних контрактів важливе місце сьогодні займають паливо, дорогоцінні і кольорові метали.

Обсяг торгівлі ф'ючерсами на сільськогосподарські товари, особливо на каву, какао, бавовну, цукор, значно менші. Загалом обсяги торгівлі ф'ючерсними контрактами на сільськогосподарські товари сильно коливаються у різні роки, що пов'язано значною мірою з природою сільського господарства.

У сучасних умовах зв'язок між ф'ючерсною біржею і ф'ючерсними контрактами ускладнився. Ф'ючерсним контрактам потрібна біржа як місце їх укладення, а ф'ючерсній біржі потрібні вигідні ф'ючерсні контракти. Зі зміною ситуації на біржах замість застарілих ф'ючерсних контрактів запроваджуються нові.

На початку 70-х років у торговому обороті Нью-Йоркської товарної біржі провідне місце (понад 70%) займала торгівля ф'ючерсними контрактами на картоплю, а через десять років їх витіснила торгівля ф'ючерсами на нафту і нафтопродукти. Міжнародна біржова торгівля має також яскраво виражену географічну концентрацію.

Майже весь біржовий оборот на світовому товарному ринку, а саме 98%, забезпечується завдяки діяльності п'ятдесяти бірж: 84% цього обороту припадає на біржі США, 8% - Великобританії, 6% -Японії і 2% - на товарні біржі інших країн. Обсяг світового біржового обороту оцінюється в $3,5-5,0 трлн.

Товарні біржі США традиційно спеціалізувалися на сільськогосподарській продукції, Великобританії- на дорогоцінних і кольорових металах та енергоносіях, Японії- на аграрній продукції, хоча зараз ця спеціалізація не має такого яскраво вираженого характеру.

Незважаючи на провідну роль у світовій торгівлі бірж США, Великобританії, Японії, Франції, важливі міжнародні товарні біржі розміщуються і в Сінгапурі, Бразилії, Філіппінах. Помітну роль у світовій біржовій торгівлі відіграють також біржі, що функціонують в Аргентині, Австралії та східноєвропейських країнах.

Структура світового товарообороту за останні роки змінюється в бік зростання частки кольорових та дорогоцінних металів, енергоносіїв і значного зменшення частки цукру, кави, какао, бавовни, вовни [55].

Рис. 1., 2. Структура угод, що укладаються на міжнародних

товарних біржах

Як уже зазначалося, у світі спостерігається територіальна спеціалізація біржової торгівлі, що залежить передусім від економічного розвитку тієї чи іншої країни. Розподіл центрів світової біржової торгівлі за напрямками спеціалізації показано в табл. 1 [6].

З урахуванням історичного досвіду і темпів розвитку біржового ринку,'а також того, що провідні біржі країни мають статус міжнародних, заслуговує на увагу досвід побудови цього ринку в США.

Міжнародний статус біржі передбачає вільний валютний, торговий і податковий режими, що сприяє участі в біржовій торгівлі іноземних учасників, вільному розподілу прибутків за біржовими операціями.

Територіальне розташування бірж залежно від спеціалізації

Таблиця 1

Назва товару	Розташування біржі
Кольрові метали	Лондон, Нью-Йорк, Пинанг
Натуральний каучук	Сінгапур, Малайзія, Лондон, Нью-Йорк
Какао-боби	Лондон, Нью-Йорк, Париж, Амстердам
Зернові та олійні культури	Чикаго, Міннеаполіс, Канзас-Сіті, Вінніпег, Лондон, Ліверпуль, Мілан, Антверпен, 'оттердам, Дортмунд, Токіо, Нью-Орлеан
Цукор тростинний, буряковий, цукор-сирець, цукор-рафінад	Лондон, Нью-Йорк, Париж
Кава	Лондон, Нью-Йорк, Ліверпуль, Париж, Роттердам, Гамбург, Амстердам, Маніла
Бавовна	Нью-Йорк, Нью-Орлеан, Чикаго, Ліверпуль, Олександрія, Сан-Пауло, Бомбей, Сідней, Бремен
Бавовняна олія	Нью-Йорк, Лондон, Амстердам
Джут	Калькутта, Карачі, Лондон
Вовна	Нью-Йорк, Лондон, Антверпен, Рубе, Мельбурн, Сідней
Рис	Мілан, Нью-Орлеан, Амстердам, Роттердам, Токіо, Бомбей
Соєва і соняшникова олія	Лондон, Чикаго
Худоба, продукція тваринництва	Чикаго, Сан-Пауло, Лондон, Амстердам, Сідней
Дорогоцінні метали	Нью-Йорк, Чикаго, Вінніпег, Амстердам, Токіо, Ріо-де-Жанейро, Сінгапур
Нафта і нафтопродукти	Лондон, Нью-Йорк, Сінгапур

За даними американської Комісії з товарної ф'ючерсної торгівлі, на біржовому ринку США в 1998 р. працювало дев'ять бірж, якими було укладено 625 млн. ф'ючерсних і опціонних контрактів (табл. 2).

Найбільшою товарною біржею світу є Чиказька торгова біржа, на якій здійснюються ф'ючерсні й опціонні угоди із зерновими (пшениця, кукурудза, овес), соєвими бобами, олією, дорогоцінними металами (золото, срібло), казначейськими білетами й облігаціями США, муніципальними облігаціями, індексами акцій і облігацій. Ця біржа перша започаткувала торгівлю процентними ф'ючерсами, виборовши в 1975 р. контракт на іпотечні сертифікати Урядової національної іпотечної асоціації. На біржі здійснюються операції за 37 ф'ючерсними контрактами і 39 видами опціонів. Обсяг торгівлі в 1998 р. досягнув 218,2 млн. ф'ючерсних контрактів і 61,4 млн. опціонів.

Наступна за розміром на американському ринку є Чиказька товарна біржа. Предметами угод на ній є велика рогата худоба і пиломатеріали. Основна кількість угод припадає на казначейські папери США, валюту (австралійські долари, французькі і швейцарські франки, німецькі марки, фунти стерлінгів, японські єни), євродолари, індекси акцій та ін. У 1998 р. на цій біржі здійснювалися операції з купівлі-продажу 52 видів ф'ючерсних контрактів і 39 видів опціонів, а оборот становив 181,1 млн. контрактів і 42,2 млн. опціонів.

Нью-Йоркська товарна біржа за кількістю укладених угод та обсягом товарообороту вийшла на третє місце серед бірж країни. Це сталося після об'єднання її з товарною біржею "КОМЕКС". На об'єднаній біржі здійснюється торгівля 17 видами ф'ючерсних контрактів і 19 видами опціонів. Предметом угод є нафта і нафтопродукти, дорогоцінні метали та ін. Загалом ця біржа стала провідною у торгівлі сировинними ресурсами. Обсяг торгівлі за 1998 р. сягнув 94 млн. контрактів.

Однією з характерних особливостей американських бірж є великий перелік товарів (близько 40), що охоплює торгівлю спотовими контрактами. Причому кількість їх постійно змінюється.

Останнім часом спостерігається тенденція до концентрації

оборотів на біржах, що мають найбільшу ліквідність. У результаті активні біржі розвиваються більш динамічно, а менш активні втрачають своє значення в термінових і ефективних оборотах.

Показники роботи бірж США за кількістю укладених угод, млн.

контрактів

Таблиця 2

Біржі	1998р.			Частка в оборотах по країні, %
	Разом контрактів	в тому числі
		ф'ючерсних	опціонних
Чиказька торгова біржа	279,5	218,2	61,3	44,7
Чиказька товарна біржа	223,3	181,1	42,2	35,7
Нью-Иоркська товарна біржа (об'єднана)	93,7	78,4	15,3	15,1
Біржа кави, цукру, какао	13,2	9,8	3,4	2,1
Нью-Иоркська біржа бавовни, цитрусових, включаючи Нью-Йоркську ф'ючерсну біржу	8,2	6,5	1,7	1,3
Середньоамериканська товарна біржа	3,42	3,4	0,02	0,6
Торгова біржа в Канзас-Сіті	2,2	2,1	0,1	0,3
Торгова біржа в Міннеаполісі	1,1	1,0	0,1	0,2
Торгова біржа в Філадельфії	0,06	0,06	—	—
Разом у країні	624,68	500,56	124,12	100

Концентрація оборотів є наслідком гострої конкуренції між біржами за учасників угод. За багатьма товарами конкуренція між біржами триває протягом тривалого часу. Зберіганню однотипних

угод на різних біржах сприяє певна диференціація товарів. Це призводить до того, що конкуренція не має прямого характеру. Прикладом цього є американський ринок пшениці.

Пшеницею за спотовими і ф'ючерсними контрактами в країні торгують чотири торгові біржі - Чиказька і Середньоамериканська та біржі в Канзас-Сіті і в Міннеаполісі. Але торгівля різними видами і сортами та відмінність в умовах контрактів не створює між ними прямої конкуренції. Так, на Середньоамериканській біржі розмір лота становить 1000 бушелів, тоді як на решті - 5000, завдяки цьому біржа приваблива для клієнтів з меншою купівельною спроможністю або з меншими можливостями. Крім того, якщо на Чиказькій біржі торгують в основному м'якою пшеницею продовольчих сортів, то торгова біржа в Канзас-Сіті продає пшеницю лише твердих сортів. Послаблює конкуренцію і дає можливість розвиватися всім чотирьом ринкам пшениці їх географічна віддаленість. Ще одним способом зберігання порівняно сильних ринкових позицій конкуруючих бірж є відмінність термінів виконання угод.

Прагнучи посилити свої позиції, багато американських бірж починають робити деякі кроки до кооперування, що в майбутньому може стати причиною злиття бірж. Найбільш чітко така тенденція простежується на нью-йоркських біржах. Наприклад, Нью-Йоркська комерційна біржа уклала угоду з Нью-Йоркською біржею бавовни, на основі якої члени обох бірж можуть торгувати ліцензованими товарами кожної біржі.

Чільне місце в розвитку біржового ринку посідають і товарні біржі Великобританії. Лондон багато століть був і залишається важливим світовим фінансовим центром, де розташовані численні фірми послуг, такі, як банки, страхові компанії, експедиційні і фрахтові компанії, що набагато полегшує організацію міжнародного товарообігу.

Проте останніми роками у зв'язку зі значним зниженням економічної ролі Великобританії у світі, економічними труднощами цієї країни, зменшенням значення британської валюти у світовій валютній системі, а також через інші чинники, що прямо впливають на біржову торгівлю, частина товарних бірж у Великобританії

переживає кризу. Це виявляється у скороченні оборотів і послабленні позиції британських бірж порівняно з американськими.

До бірж світового значення належить Лондонська міжнародна фінансова ф'ючерсна біржа (до вересня 1982 р. вона називалася Лондонською товарною біржею). Предметом обороту на цій біржі є сільськогосподарські продукти: кава сорту "Робуста", какао, білий цукор і цукор-сирець, картопля, насіння олійних культур та олія (соняшникова, соєва, кокосова, рапсова, арахісова і з льону), соєвий шрот і каучук [6].

Угоди з перелічених товарів укладаються в ході ранкових і пообідніх сесій, що дає можливість здійснювати операції під час функціонування чиказьких і нью-йоркських бірж, у тому числі за арбітражними угодами.

Лондонська біржа першою у Європі почала з 1987 р. застосовувати електронну систему у здійсненні комерційних операцій. На цій біржі після переобладнання почали інтенсивно торгувати фінансовими інструментами, зокрема державними цінними паперами, валютою, індексами акцій. Нині Лондонська біржа стала провідною європейською біржею фінансових ф'ючерсів і опціонів і другою у світі після Чиказької торгової біржі. У 1998 р. на біржі було укладено 200 млн. контрактів.

До провідних у світовому біржовому ринку належить і Лондонська біржа металів, яка є традиційно основним ринком кольорових металів, править за барометр цін у світовій торгівлі кольоровими металами, використовується для хеджування, розробляє стандартні умови біржових контрактів.

Об'єктом торгівлі на цій біржі є мідь, алюміній, цинк, свинець, олово, нікель і срібло. Укладаються як ф'ючерсні, так і реальні угоди, причому частка других досить висока. Значну частину оборотів становлять угоди закордонних контрагентів, у тому числі західноєвропейських, американських і японських, а також східноєвропейських. Щоденні котирування згаданих металів на біржі є одним з найважливіших коефіцієнтів світової ціни, прийнятої в міжнародній торгівлі. Обсяг торгівлі в 1998 р. досягнув 57,4 млн. контрактів.

Лондон є також важливим центром торгівлі зерном, особливо пшеницею і ячменем. Реальні і ф'ючерсні угоди укладаються за принципами, визначеними Асоціацією торгівлі зерном і кормами. Тут розміщені два центри торгівлі зерном - біржа "Марко Лейн" і "Болтик ф'ючерс ексчейндж ".

Біржа "Марко Лейн", на якій продається в основному зерно місцевого виробництва, була організована в 1928 р. Вона характеризується порівняно невеликим обсягом торгівлі зерном.

На біржі "Болтик ф'ючерс ексчейндж" поряд із зерном здійснюється торгівля свининою, картоплею, соєвим шротом.

Провідне місце в Європі посідає і французька біржа МАТІФ (Міжнародний ф'ючерсний ринок Франції). Основна частка операцій МАТІФ припадає на ф'ючерсні контракти на довготермінові (7-10 років) облігації, процентні ставки, довготермінові контракти на французький франк, ЕКЮ, іноземну валюту. Ф'ючерсні контракти на цукор, картоплю і каву мають незначний обсяг і поки що не можуть змагатися з аналогічними лондонськими ринками [16].

Серед французьких бірж велике значення має Паризька комерційна біржа, на якій здійснюється торгівля рафінованим цукром, кавою в зернах (сорт "Робуста") і какао-бобами, а також у великих обсягах соєвим шротом. Це єдина у світі біржа рафінованого цукру міжнародного масштабу, тому вона притягує хеджерів на цей вид цукру майже з усього світу.

Хоча Паризька біржа не належить до світових лідерів ф'ючерсних угод, але останніми роками її частка і значення в міжнародній торгівлі значно збільшилися. Французький уряд і ділові кола зацікавлені в розвитку біржової торгівлі, у створенні противаги англосаксонським біржам. У зв'язку з цим удосконалено систему біржових розрахунків, організацію комісії, що контролює функціонування паризьких формальних ринків.

На біржах Амстердама (Голландія) акивним нині є ф'ючерсний ринок картоплі, великої рогатої худоби. Проте торгівля, що ведеться за допомогою телефону і телексу, на думку спеціалістів, обмежує

сферу ринку. Зменшуються масштаби ф'ючерсних угод з яйцями, телятиною, какао-бобами, припинено ф'ючерсну торгівлю свининою.

В Австралії найбільш активною є Сіднейська ф'ючерсна біржа. Основним об'єктом торгівлі (у тому числі ф'ючерсної) є немита вовна. Пожвавлений біржовий арбітраж здійснюється тут з Лондоном і Нью-Йорком, Австралійські торговці і закордонні виробники, яким вовна потрібна як сировина, укладають на цій біржі угоди з метою хеджування. На цій біржі здійснюються також ф'ючерсні операції з худобою, відгодованими ягнятами, золотом, сріблом, а останніми роками також з фінансовими інструментами.

У Японії діє багато бірж місцевого значення. Арбітраж здійснюється щодо таких товарів, як цукор, насіння сої, вовни, які є об'єктом міжнародної торгівлі. Здійснюються також ф'ючерсні угоди з бобами, сортною бавовною, бавовняною пряжею, картопляним крохмалем, сирим і штучним шовком, паприкою, цукром, каучуком. Особливе міжнародне значення має ф'ючерсний ринок золота. Найбільшими японськими біржами є Токійська фінансова ф'ючерсна біржа і Токійська товарна біржа.

Певний вплив на біржову торгівлю має, зокрема, біржа в Сан-Пауло (Бразилія), на якій здійснюються ф'ючерсні операції з кавою в зернах, худобою, соєвими бобами, а також золотом. Біржа-конкурент, що в Ріо-де-Жанейро, здійснює нині тільки ф'ючерсні угоди із золотом, хоча планує здійснювати ф'ючерсні угоди на какао і каву.

Загалом потрібно наголосити, що за останні 10 років біржовий ринок значно розширився, всюди у світі почали з'являтися нові біржі. Між ними виникає жорстока конкуренція. У перспективах цієї конкурентної боротьби необхідно зазначити два важливих моменти. По-перше, багато бірж сьогодні пропонують однакові ф'ючерсні контракти, і оскільки ефективність ф'ючерсного ринку залежить від ліквідності, важливо, щоб він не став настільки фрагментарним, що не зможе більше функціонувати. Досить сумнівне існування контрактів, що дублюють один одного, в періоди стабільних цін і процентних ставок та невеликого обсягу операцій. По-друге, після запровадження єдиної європейської валюти біржі змушені будуть

створювати нові інструменти для заміни тих, що зникатимуть.

Поруч із жорстокою конкуренцією на біржовому ринку відбувається й процес об'єднання бірж. У 1997 р. внаслідок об'єднання двох нью-йоркських бірж - Біржі кави, какао і цукру та Біржі бавовни і цитрусових - народилася нова біржа - Торгівельна палата Нью-Йорка. І це не поодинокий приклад.

Як бачимо, суперництво і співробітництво на ф'ючерсних ринках здійснюються паралельно. У цілому подальші перспективи світової ф'ючерсної галузі залежать від ситуації на реальних ринках, нестабільності цін товарних і фінансових активів і від необхідності страхування відповідних ризиків. Проте, аналізуючи ситуацію, що склалася у світі, можна прогнозувати активний розвиток цих ринків.

РОЗДІЛ 2

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК БІРЖОВОГО РИНКУ В УКРАЇНІ

2.1. Формування національного біржового ринку

Історія формування національного біржового ринку тісно пов'язана з багатовіковим перебуванням України у складі Російської імперії.

Як відомо, перші біржі в царській Росії були організовані не з ініціативи торговців товаром, як це відбувалося на Заході та в США, а за наказом царя Петра І, котрий довгий час перебував за кордоном, особливо в Голландії, і бачив, як здійснюється організована (ринкова) торгівля сільськогосподарською продукцією. Він не до кінця розумів економічну сутність цього явища, але боровся за впровадження у тогочасній Росії всього передового, що нагромадила Європа. За розпорядженням Петра І в 1703 р. було відкрито першу біржу в Петербурзі. Для неї було побудовано спеціальне приміщення. Петро І особисто встановив порядок роботи біржових зборів на зразок іноземного. Аналогічні біржові заклади він наказав створити по всій країні. Однак тогочасне ділове життя характеризувалося незначними обсягами угод, примітивними організаційними формами торгівлі, нерозвиненістю кредитування та ін. Тому за наступні сто років було створено лише чотири біржі - Одеську, Варшавську, Московську і Рибінську [20].

Пожвавлення в біржову торгівлю внесли реформи 1861 р. Вони прискорили перехід до ринкового господарювання, створили сприятливі передумови для подальшого розвитку біржової торгівлі. Біржі відкриваються в Казані, Ризі, Києві, а пізніше в Астрахані, Саратові, Харкові, Миколаєві, Баку, Єльці. З'являються елеватори, створюються комерційні банки, починають діяти товарні кредити під хліб, створюються залізничні мережі, удосконалюються транспортні засоби.

Новий етап у розвитку біржової торгівлі Росії припадає на початок XX ст. і особливо на передвоєнні - 1905-1913 - роки. За цей період відкрилося понад 50 бірж, а загальна їх кількість досягла 115.

Російська дореволюційна біржа мала деякі особливості, які робили її привабливою для Заходу; вона була досить незалежною організацією.

Місцева урядова влада, як правило, не втручалась у біржову діяльність. Крім того, на російських біржах, на відміну від західних, була майже відсутня спекуляція.

Загалом біржа в царській Росії стала не тільки організованим оптовим ринком, а й, що було зумовлено певними історичними умовами, органом представництва і захисту інтересів торгівлі та розвитку ринкової інфраструктури.

Біржа займалася питаннями залізничного та водного транспорту, хлібної торгівлі, митниці, податками та іншими проблемами ринкового характеру.

До 30-х років минулого сторіччя, на початку свого розвитку, російські біржі були переважно товарними. Пізніше вони почали освоювати торгівлю облігаціями державних позик та акціями.

На початку Першої світової війни царський уряд закрив усі біржі, але "чорна" біржа діяла майже до жовтня 1917р.

2.2. Історія розвитку вітчизняних бірж

Важливу роль у розвитку біржової торгівлі в Україні відіграли Одеська і Миколаївська біржі, а пізніше помітний внесок у становлення біржових товарних відносин зробила і Київська біржа [20; 39; 41; 55; 64].

Одеська біржа

Історія розвитку Одеської біржі тісно пов'язана з динамікою торгово-економічних зв'язків Одеси із зовнішнім світом та її географічним положенням.

Інтенсивний розвиток землеробства, особливо виробництва зерна, на півдні та Правобережній Україні зробили Одеський порт зручним і перспективним місцем для виходу на зарубіжні ринки зерна. У зв'язку з цим експортна торгівля хлібом одразу ж посіла провідне місце в господарському житті Одеси. У 1775 р. Одеса, за торговими оборотами обігнала Херсон, Керч, Феодосію, Севастополь, Євпаторію і стала найбільшим торговельним центром на Чорному морі.

Невпорядкованість торгівлі зерном, великі його потоки, що надходили з різних кінців країни, призводили до хаотичності як у ціновій політиці, так і в організації торгівлі. Враховуючи досвід організації біржової торгівлі, що вже був нагромаджений у Росії, ЗО жовтня 1796 р. міська влада міста видала наказ про створення біржі, яка розмістилась у будинку пана Дофіне. Одразу був затверджений статут біржі, в якому обумовлювалося, що Одеська біржа є місцем постійних зборів торгових справ людей для взаємного спілкування і укладання угод за всіма напрямками торгівлі і промисловості, а також отримання інформації.

Призначення днів і часу торгівлі входило в обов'язки біржових зборів з обов'язковим повідомленням про це завчасно в місцевій пресі.

Цікаво зазначити, що чітко регламентувався порядок роботи. Час відкриття і закриття торгів (зборів) фіксувався особливими дзвінками. За прихід на біржу після дзвінка, так само, як і за перебування в торговельному залі після повідомлення про закриття торгів, накладались штрафи у великих розмірах. Про самостійність біржі і її самоврядність промовисто свідчить той факт, що біржа хоч і перебувала у віданні департаменту торгівлі і мануфактури Міністерства фінансів Росії, але безпосереднє керівництво нею здійснював Біржовий комітет. В статуті біржі, який був затверджений біржовими зборами і погоджений з департаментом, чітко визначено, що ніякі розпорядження стосовно діяльності Одеської біржі не можуть виконуватися без участі та згоди Біржового комітету.

До складу Біржового комітету входило шість членів і голова, яких обирали терміном на три роки. Торги (збори) відбувалися щоденно. Від російської громади купців маклерами були призначені три чоловіки, від іноземної - два, а також по одному нотаріусу від кожної з громад. До обов'язків маклерів і нотаріусів входило укладення угод-договорів з товарами, запис векселів та ін.

За порядком наглядав поліцмейстер або начальник карантину, а для різних доручень командирувались сержант і 10 рядових.

Винагорода за укладення біржових торгових угод встановлювалась у розмірі по одній копійці з рубля з покупця, а за укладення інших угод - по одній копійці з кожної сторони угоди.

На посаду маклера і нотаріуса призначали людей, які добре зарекомендували себе під час торгів. Ті, хто бажав обійняти ці посади, повинні були сплачувати в міський бюджет щорічно 350 рублів і 50 копійок. Те, що ці посади були високодоходними і популярними, засвідчує такий факт: посаду маклера обійняв прапорщик Масако, який зобов'язався вносити 600 рублів щорічно, а маклери Георгій Петаркі та Іван Легутко зобов'язувалися щороку добровільно вносити в міську казну по 800 рублів.

З перших днів заснування біржа займала провідне місце в торгівлі сільськогосподарською продукцією та організацією її експорту, тісно співпрацюючи з морським портом.

Для підвищення ролі Одеського порту та залучення більшого обсягу товарів у 1819 р. Одесу було проголошено вільною пристанню. У межах міста дозволялося продавати та зберігати товари без стягнення митних зборів. Посилення ролі Одеси як торгового центру і, відповідно, Одеської біржі сприяло створенню Новоросійського генерал-губернаторства (до його складу входили сьогоднішні Одеська, Кіровоградська, Херсонська, Миколаївська, Дніпропетровська, Запорізька, Кримська, частина Донецької, Луганської і Ростовської областей).

Одеський порт займав стабільне місце у вантажообороті експорту та імпорту, поступаючись тільки Петербурзькому порту, і не мав серйозних конкурентів на Чорному та Азовському морях.

Як хлібоекспортний центр Одеса не має суперників, а з 1847 р. посідає перше місце у Європі. У цей період через Одесу проходить близько 37% усього російського зерна і майже 60% - з півдня Росії.

У 1834 р. з метою збільшити торгові площі було закладено будівництво нового приміщення Одеської товарної біржі. У цей період затверджується новий статут біржі, створюється відділ Комерційної ради для забезпечення місцевого кредитування та обговорення комерційних питань.

Активізації торгівлі на Одеській товарній біржі сприяла

побудова залізниці до Києва та відкриття Суецького каналу, що давало можливість розгорнути широкомасштабне вивезення через Одесу товарів із східної частини Балканського півострова, Галичини та Буковини у країни Близького Сходу. На біржі поряд із зерном розвивається торгівля борошном, цукром, спиртом. Через порт у країну ввозиться бавовна, чай, джут, пробкова кора, фрукти та ін.

Про збільшення обсягів зовнішньої торгівлі в Одесі та про величезну роль у цьому місцевої біржі писав і популярний російський журнал "Нева" в № 24 за 1899 р.: "Досить порівняти обсяги зовнішньої торгівлі м. Одеса за останні 75 років. Якщо в 1822 році експорт становив 4 мільйони рублів, а імпорт - 2 мільйони рублів, то через 75 років експорт досяг 100 мільйонів рублів, а імпорт наблизився до 40 мільйонів рублів. Якщо півстоліття назад м. Петербург і навіть м. Рига мали більші обсяги зовнішнього товарообороту, то за останні п'ятнадцять років м. Одеса за обсягами цієї торгівлі вийшло на перше місце в Росії".

Торгівля основними обсягами товарів, що ввозилися і вивозилися через Одеський порт здійснювалась на місцевій біржі, де були постійно взірці товарів, особливо тих, що експортувались, де виробник і покупець могли безпосередньо контактувати.

Про обсяги роботи біржі свідчить факт, що на ній у цей період здійснювали торгівлю 60 маклерів. За їх роботу встановлювалась така плата:

• за товарні угоди - порівну з покупця і продавця: по піввідсотка з кожного;

• за перевідними векселями - по одній восьмій відсотка з продавця або векселеутримувача;

• за іншими грошовими та цінними паперами, так само, як і за страхування, - по одній восьмій відсотка з позичальника грошей і продавця кредитних зобов'язань, монет, золота, срібла;

• за оренди будинків, магазинів та ін. - один відсоток з кожної із сторін угоди.

До речі, біржовим маклерам дозволялося знижувати плату за послуги. З ініціативи одеських купців у цей період будується нове

приміщення біржі (тепер тут філармонія) площею 1300 кв. м з верхнім і нижнім ярусами. Тут розміщувались торговий зал, кімната зразків товарів і виробів, приміщення для Арбітражної комісії, зборів купців та ін.

З інтенсифікацією розвитку портів Чорного моря серйозними конкурентами Одеського порту стають Миколаївський, Херсонський та Новоросійський порти, внаслідок чого значно знизилися обсяги товарообороту не тільки самого порту, а й Одеської біржі.

Якщо у 1890 - 1900 рр. щорічно в середньому експортувалось 90 млн. пудів зерна, то в 1913 р. - лише 70 млн. пудів. Роль зернового порту, а відтак і біржі перебирає на себе Миколаїв. Водночас різко збільшуються обсяги торгівлі борошном, цукром, олійними культурами, вовною, спиртом та ін. За експортом борошна твердих сортів пшениці Одеса вийшла на перше місце в Росії (1912 р. - 65,8%, 1913 р. - 58,4% загальноросійського експорту). Проте з початком Першої світової війни Одеська біржа закривається.

У 1923 р. біржа відновила свою діяльність, але вже під назвою Одеська товарна біржа, яка збереглася донині. Основним завданням біржі було вивчення попиту і пропозиції на сільськогосподарську продукцію та інші товари, цінні папери, фрахт суден, обслуговування покупців і продавців на біржових торгах, встановлення і котирування цін на біржові товари, активізація міжбіржових операцій для поповнення місцевого ринку дефіцитними товарами і вивезення надлишків місцевих товарів, особливо сільськогосподарської продукції, в інші регіони.

У 1924-1925 рр. різко активізується робота біржі, що пов'язано з реалізацією планів нової економічної політики. Лише за один рік товарообіг на Одеській біржі збільшився з 25 млн. до 76 млн. рублів, або майже втричі.

У структурі біржової торгівлі і надалі провідне місце належить продовольчим і сільськогосподарським товарам [39].

Зменшення обсягів реалізації зерна і продуктів його переробки було зумовлено не зниженням врожайності, а початком державного регулювання ринку зерна (табл. 3).

Перелік та структура товарів, що реалізовувались на Одеській біржі, за роками,%

Таблиця З

Товари	1923-1 924рр.	1924-1925 рр.
Зерно	15,7	13,8
Інша сільськогосподарська продукція	7	5,9
Консерви та бакалійні товари	22,6	29,3
Текстиль (вовна, льон, коноплі та ін.)	11,3	18,6
Шкіра	2,6	4,8
Промислові товари, цінні папери та ін.	40,8	27,6

Однак через запровадження державного регулювання економіки та згортання ринкових відносин, що стали наслідком нової економічної політики, розквіт біржової діяльності тривав недовго. Відповідь партійно-державної монополії була однозначна -плановому господарству не потрібна біржова посередницька діяльність. Така державна політика призвела до закриття не тільки Одеської, а й інших бірж.

Миколаївська хлібна біржа

В історії розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції особливе місце посідає Миколаївська біржа. Виникнення цієї біржі тісно пов'язане з розвитком Миколаєва як центру торгівлі зерном та відвантаження його на експорт. Незважаючи на близькість Одеського порту, в Миколаєві концентрувалися значні обсяги зерна. Хлібна торгівля тут була досить своєрідна. Зерно (пшеницю, жито, овес, ячмінь) продавали місцеві селяни, колоністи (німці, греки, болгари), а також поміщики. Зерно у мішках підводами доставлялось за десятки, а то й сотні кілометрів. Частина зерна доставлялась водними шляхами. Коні і воли, гарби і вози, човни і малі судна - все рухалось з хлібом до Миколаєва. Борошно і крупи доставлялись з Київської, Чернігівської і Курської губерній. Ринок був переповнений пропозиціями, що призводило до зниження цін. Значну частину зерна посередники перекуповували за низькими цінами і відправляли до Одеського порту [41].

З відкриттям Миколаївського комерційного порту місто позбулося замкнутості, і вже з цього порту почали відправлятись торгові судна -як іноземні, так і вітчизняні. Значення Миколаєва як торговельного порту підвищилось після сполучення його залізницею з Кривим Рогом, Харковом, Дніпропетровськом. Усе це сприяло активному розвитку експорту зерна та продуктів його переробки. Вже в 1828 р. через Миколаївський порт на експорт було відправлено 33,6 млн. пудів зерна.

Починаючи з цього періоду, бурхливо розвивається експорт зерна з України. Майже половину валового збору пшениці, а в окремі роки і значно більше, відправлялось на світовий ринок. Особливо популярною у зарубіжних покупців була ярова пшениця сортів "Гірка" і "Сандомирка", що вирощувались у південних районах країни. Сорт "Гірка" за високий вміст клейковини дуже цінували мукомели європейських країн, особливо Англії. Основними конкурентами українського зерна на світовому ринку в цей період були США, Аргентина та Австралія.

Незважаючи на те, що зерно, вирощене на українських чорноземах, за своїми показниками не поступалося конкурентам, за чистотою, засміченістю воно було значно гіршим, що істотно позначалося на його ціні. Вже тоді зерно країн-конкурентів сортувалось за класами, за чистотою, вмістом клейковини, особливо те, що надходило з Американського континенту.

Великою проблемою як для Миколаївського порту, так і для інших портів, що здійснювали експорт зерна, була відсутність ємкостей для його накопичення і зберігання та організації завантаження на судна, тимчасом як у країнах-конкурентах уже були збудовані елеватори, які здійснювали всі операції, пов'язані з експортом зерна. Тільки в Чикаго, де вже успішно здійснювала торгівлю товарна біржа, в 1880 р. було 23 елеватори місткістю майже 31 млн. пудів зерна. У США була розроблена і чітко діяла система попереднього кредитування товаровиробників зерна.

Місцеві та іноземні купці зрозуміли, що проблеми, пов'язані з організацією торгівлі зерном і його експортуванням неможливо вирішити без створення в місті біржі.

Миколаївська біржа була заснована наприкінці 1885 р., що засвідчує і статут біржі, затверджений 13 грудня того ж року миколаївським градоначальником. Миколаївська біржа, як і всі інші біржі, що утворювались тоді в царській Росії, була підпорядкована Міністерству фінансів. Поточною діяльністю біржі керував Біржовий комітет, що обирався загальними зборами біржового товариства на три роки. Учасниками біржового товариства були купці першої та другої гільдій незалежно від їхнього місця проживання, які внесли встановлений Біржовим комітетом річний розмір плати за відвідання біржі.

З перших днів роботи біржа займається упорядкуванням торгівлі зерном та створенням необхідних умов для його реалізації на експорт. З ініціативи Біржового комітету в Миколаївському комерційному порту для розв'язання проблеми зберігання зерна було збудовано елеватор місткістю 760 тисяч пудів. Він був обладнаний найсучаснішим устаткуванням для розвантаження та завантаження зерна на баржі і пароплави, доочистки зерна і його сортування, що значно поліпшило кондиції експортного зерна. Для зручності користувачів воно могло зберігатись на елеваторі окремо за сортами і партіями кожного господаря. Розвантаження та приймання зерна здійснювалось із залізничних вагонів, возів та гарб, а також з водного транспорту. Велика увага приділялась зниженню тарифів за перевезення і фрахтування суден, упорядкуванню доставки зерна вантажним транспортом та боротьбі з перекупниками, котрі за безцінь скуповували зерно у селян.

Налагоджується випуск бюлетеня біржі, де для широкого загалу дається інформація про ціни на зерно, про зернові ринки світу та ін.

Загалом робота Біржового комітету полягала у вирішенні таких проблем [41]:

• організація біржової торгівлі та захист інтересів виробників і споживачів зерна;

• здійснення контролю за якістю зерна завдяки організації відповідних лабораторій;

• удосконалення вантажно-розвантажувальних робіт;

• захист інтересів миколаївських експортерів на зарубіжних ринках;

• розробка біржових сертифікатів на зерно та їх упровадження;

• поліпшення роботи порту і залізниці.

Завдяки здійсненню комплексу заходів Миколаївський порт, а отже, і Миколаївська біржа зайняли панівне місце в торгівлі зерном у царській Росії. Якщо за перший рік роботи біржі було продано (експортовано) 235 тис. тонн зерна, то в 1911 р. - 2,1 млн. тонн.

1886р.	1896р.	1906 р.	1911 р.	1914р.
14,7	69,0	119,0	133,4	54,8

Експорт зерна через Миколаївський комерційний порт, млн. пудів

Незважаючи на те, що біржа й далі здійснювала торгівлю зерном, друкувала звіти і котировки цін, уже наприкінці липня 1914р. торгове мореплавання і вивезення зерна на експорт припинилися у зв'язку з початком воєнних дій. Згодом і біржа перестала працювати.

Відродження діяльності Миколаївської біржі припадає на 1923 р. Проте через певні причини вона не зуміла відродити активну діяльність, і через чотири роки її було закрито.

Лише через 64 роки в Миколаєві було створено Чорноморську товарну біржу агропромислового комплексу, яка продовжує славні традиції Миколаївської хлібної біржі.

Київська біржа

З розвитком капіталізму в Росії Київ втратив не тільки історичне значення, а й почав перетворюватися на провінційне місто. Місцеві купці та банкіри звернулися до Київської міської думи з проханням заснувати в місті біржу, що дало б можливість залучити іногородніх купців або їхніх агентів, сприяло розвитку промисловості і встановленню більш стабільних та об'єктивних цін на основні продукти місцевого виробництва в інтересах виробників та покупців. Це й стало основним мотивом організації біржі, що помітно вплинула на розвиток біржової торгівлі в Україні.

Якщо Одеська і Миколаївська біржі спеціалізувались передусім на торгівлі хлібом на експорт, то Київська біржа займалася торгівлею цукром, зерном, насінням соняшнику, цінними паперами, векселями.

Київську біржу було засновано в 1865 р. Затверджений статут, окрім загальних правил, надавав Біржовому комітету право призначати та відкривати біржові збори на свій погляд. До компетенції біржового товариства входили обговорення справ, що стосувалися організації та утримання біржі, а також розгляд питань Біржового комітету, встановлення збору за відвідування біржі. Статутом визначався порядок взаємовідносин Біржового комітету з державними закладами та посадовими особами.

Статут давав можливість судити про організацію діяльності біржі. Він складався з чотирьох розділів: "Про біржу та її значення", "Про осіб, що відвідують біржу", "Про біржове товариство", "Про Біржовий комітет, його права та обов'язки". Як свідчить перший розділ, Київська біржа підпорядковувалась Міністерству фінансів, була відкрита щоденно, крім вихідних і святкових днів. Біржу мали право відвідувати особи всіх національностей і здійснювати торгівлю, укладати угоди в межах наданих їм прав; вони повинні були сплачувати щорічно певну плату на утримання біржового будинку та інші господарські потреби. Біржовий рік розпочинався 1 січня.

Як відомо, організовували торги на біржі маклери, чисельність яких регламентувалась Міністерством фінансів. На початку діяльності на біржі працювало 10 маклерів, з часом їх кількість збільшилася до 15. Заслуговує на увагу й організація такої служби на біржі, як артілі.

Біржові артілі функціонували при біржах, митницях, пристанях, залізничних станціях та в інших місцях оптової торгівлі для здійснення завантажувально-розвантажувальних робіт, надання транспортно-експедиторських послуг, охорони, пакування. Артілі підпорядковувалися безпосередньо Біржовому комітету. До їх складу входило не менш ніж 25 членів. На етапі створення кожен член артілі повинен був внести до її статутного фонду не менше 200 рублів.

Статутний фонд призначався для виплати збитків, що виникали з вини артілі або її членів, його не можна було використовувати з іншою метою. Коли статутний фонд досягав 1000 рублів на кожного члена, внески більше не робилися.

Вищим органом артілі були збори членів артілі, кожен з яких мав один голос. Рішення приймалися простою більшістю. Для вирішення важливих питань потрібно було 2/3 голосів присутніх. До таких Питань належали:

• обирання старости, секретаря, кандидатів;

• збільшення або зменшення чисельності артілі;

• прийом нових членів;

• накладення штрафів;

• зміна статуту та внесення доповнень;

• ліквідація артілі.

Прибуток розподілявся поміж членів артілі на загальних зборах артільників.

Контроль за діяльністю артілі здійснював Київський біржовий комітет. Його розпорядження були обов'язковими для виконання. Біржовий комітет контролював порядок проведення загальних зборів артільників, здійснював ревізії.

Найважливішим товаром біржових угод, що укладалися на Київській біржі, був, звичайно, цукор. Окрім того, на біржі торгували зерном, спиртом, цінними паперами. На Київську біржу припадало понад 30% цукру, що реалізовувався Російською імперією. Експортувався лише цукор, вироблений на території України.

Слід зазначити, що в царській Росії були розроблені заходи, які стимулювали виробництво цукру. Так, наприклад, купців, що будували нові заводи, звільняли повністю від сплати акцизів перші три роки, а наступні чотири роки вони платили лише половину акцизу. Цукор з Київської біржі експортувався до Персії (близько 60%), Фінляндії, Китаю, Туреччини, Афганістану, Німеччини. Проте основна кількість угод здійснювалася на цукор, що реалізовувався на внутрішньому ринку.

Другими за значенням у торгівлі біржі були угоди із зерном.

Однак відсутність зерносховищ і високоякісних сортів ускладнювали торгівлю. Незважаючи на це, Біржовий комітет приділяв багато уваги торгівлі зерном. Про це свідчить його участь у загальнодержавних заходах щодо розвитку торгівлі, збільшення виробництва та поліпшення якості зерна і хлібопродуктів.

Обсяги реалізації на Київській товарній біржі були невеликими порівняно з провідними на той час біржами Одеси та Миколаєва. Та непересічне значення Київської біржі полягало в тому, що вона була основним центром біржової торгівлі цукром у Росії.

У 1913 р. в Україні діяло 11 бірж - у Києві, Миколаєві, Одесі, Харкові, Херсоні, Маріуполі, Дніпропетровську, Запоріжжі, Бердянську, Кременчуку. Всі вони здійснювали торгівлю, як правило, сільськогосподарською продукцією, і лише на Київській, Харківській та Одеській біржах здійснювалися операції з цінними паперами.

Біржі цього періоду стають невід'ємною складовою ринкової економіки, їм належить істотна частка в оптовому товарному ринку.

Незважаючи на складний розвиток ринкової економіки у царській Росії, біржі, що функціонували на території України, відіграли важливу роль у становленні біржового ринку. Проте вже тоді рівень розвитку таких бірж, як Чиказька торгова, Лондонська цукрова, Токійська рисова "Доджіма", був набагато вищим. На цих біржах були освоєні форвардні контракти і розпочиналася торгівля ф'ючерсними контрактами з відповідною організацією торговельного процесу.

2.3. Біржова торгівля в Радянській Україні

Впровадження радянською державою нової економічної політики, що базувалась на певних елементах ринкової економіки, природно, сприяло відродженню біржової діяльності в усіх регіонах радянської імперії. Відновили свою діяльність і 11 товарних бірж, що діяли на території нашої країни до жовтневого перевороту 1917 р. Це було зумовлено тим, що державна торгівля була в зародковому стані, а державна промисловість ще не вийшла на ринок. У цій ситуації Рада праці і оборони СРСР, якій пізніше були підпорядковані біржі,

видає постанову "Про біржі", в якій чітко формулюються принципи їх діяльності. Було рекомендовано всім організаціям вступити в члени біржі, відвідувати біржові торги, всі торгові операції здійснювати переважно через біржу і керуватись біржовими цінами. Жодне державне підприємство не мало права реалізувати свою продукцію за цінами, нижчими за біржові.

У цей час на оптових ринках поруч з кооперативними організаціями з'явилися державна торгівля і промисловість. Вони, як правило, і ставали засновниками бірж. Основними товарами біржового обігу були на той час продовольство і фуражне зерно, частка яких досягла 80%. Здійснювалась торгівля також вовною, текстильною сировиною, шкірою та виробами з неї, металопродукцією і паливом.

На біржовому ринку працювали в основному державні структури, що були, як правило, в ролі покупців. Частка приватних учасників була низькою через їх нечисельність, а також небажання показати на біржах обсяги своїх угод. Держава використовувала біржі як систему контролю за державною торгівлею, з цією метою було прийнято постанову про обов'язкову реєстрацію на біржі всіх угод, що їх укладали державні підприємства.

Радянська біржа була в залежному становищі в системі торгівлі внаслідок жорсткої контрольної та законодавчої регламентації її діяльності органами влади. Держава, з одного боку, прагнула регулювати розвиток цього процесу, з іншого - визначати економічну сутність біржі.

Заборонялись спекулятивні операції, в тому числі термінові угоди з товаром і цінними паперами, суворо дотримувався принцип збереження контрольних позицій державних та змішаних підприємств на загальних зборах і в біржових комітетах товарних бірж.

Особливість тогочасних бірж полягала й у тому, що вони були не тільки організованим ринком, а й складовою процесу державного регулювання ринку. Організаційною особливістю радянських бірж було й те, що при них існували реєстраційні бюро позабіржових угод, які враховували і контролювали позабіржовий оптовий товарообіг.

Незважаючи на деякі демократичні поступки, товарна біржа дедалі більше характеризувалася як додатковий інструмент реалізації тогочасної планової економічної політики держави.

На посередницьку діяльність бірж негативно впливали жорстке планування і монополізація збуту. Держава однозначно заявила, що ринок як вільна гра сил повинен мати переваги соціалістичної спрямованості за рахунок прогресуючого зменшення несоціалістичних моментів. Посилюється тиск на біржі і з боку контролюючих органів, величезної армії чиновників різних рівнів. Доходило навіть до того, що біржі були зобов'язані погоджувати випуск інформаційного бюлетеня з котируваннями цін з місцевими чекістами. Повсюдно велись розмови про планове господарювання, ліквідацію куркулів, ворогів побудови нової держави.

У міру зміцнення принципів централізованого планування збут промислових товарів почав здійснюватися на основі державних планів ввезення і генеральних договорів. Монопольним з боку держави стало і вивезення продукції. Здійснювався комплекс заходів, щоб забезпечити державне керівництво і на ринку сільськогосподарської продукції.

Таким чином, торговельне посередництво бірж і їх роль у становленні ринкових відносин почали обмежуватись лише не запланованими в централізованому порядку товарами. А через постійне перевищення попиту над пропозицією товару визначення цін та розподіл товарних потоків ставали неактуальним.

Біржовий ринок, а отже, і біржі звинувачували в тому, що вони протиставляють себе інтересам держави, яка бореться зі стихійним ринком; призводять до ускладнень у роботі з Наркомторгом, адміністративні функції якого більш ефективно діють на ринок, ніж один моральний авторитет біржі; що біржі дорого обходяться державі. Зусилля державного регулювання економіки під однопартійним диктатом призвело до згортання нової економічної політики.

У 1927 р. на засіданні Раднаркому було прийнято рішення про перегляд функцій бірж і скорочення їх кількості. У результаті з 18 бірж, що діяли на той час в Україні, залишилось лише чотири, а до кінця 1930 р. перестали працювати й вони.

Так і не розвинувшись, біржовий ринок України зупинився більш ніж на півстоліття, тоді як у країнах з ринковою економікою він продовжував розвиватись і вдосконалюватись.

2.4. Становлення біржової торгівлі в незалежній Україні

Відродження біржової торгівлі в незалежній Україні почалося в 90-х роках. Здійснення економічних реформ у країні призвело до порушення традиційних систем збуту продукції і забезпечення підприємств матеріально-технічними ресурсами. У біржах багато підприємств і економістів почали вбачати заміну планово-розподільчої системи. Внаслідок цього в країні почався "біржовий бум". У 1991 р. було зареєстровано понад 50 бірж. Однією з перших товарних бірж стала Київська універсальна біржа, де було акредитовано понад півтори тисячі брокерських контор, більша половина з яких брала участь у торгах двічі на тиждень.

Проте більшість бірж не відповідали світовим стандартам і були звичайними ринковими посередниками. Створювалися вони, як правило, з ініціативи підприємств, а також місцевих органів влади як альтернатива централізованій системі забезпечення. Засновники бірж намагалися з максимальною вигодою для себе використати переваги біржової торгівлі, тому всі біржі до виходу Закону "Про товарну біржу" реєструвались як комерційні організації. Використовуючи недосконале законодавство, багато засновників зуміли отримати для своїх бірж вагомі пільги, а для себе - необгрунтовані переваги. Деякі засновники обумовлювали в договорі право на фіксовані дивіденди в певному розмірі, право на відкриття великої кількості брокерських контор та ін. Ці численні контори, створені засновниками, не займались біржовими операціями, їх здавали, як правило, в оренду або продавали з хорошим прибутком.

Основна частка в асортименті більшості бірж припадала не на біржові товари, а на машини, устаткування, товари народного споживання та будівельні матеріали (рис. 3). Частка сільськогосподарської продукції була незначна і становила близько 6% [55].

У перші роки діяльності торгівля на біржах здійснювалась в основному спотовими контрактами з негайною поставкою проданого товару. Від продавця не вимагалась поставка товару на біржовий склад, тому що таких складів на той час на біржах не існувало. Покупець сам транспортував куплений товар зі складу продавця. З огляду на високий рівень інфляції і фінансові проблеми більшість продавців встановлювала стовідсоткову попередню оплату.

Рис. 3. Структура біржового обігу в Україні у 1991 р., %

Угоди укладалися в торговому залі біржі у процесі торгівлі, після чого брокери двох сторін оформляли угоду та інші необхідні документи і реєстрували її у маклера. У зв'язку зі специфічною фінансовою ситуацією та гострим товародефіцитом широкого розвитку на біржах набула бартерна торгівля. Ці угоди були дуже вигідні для біржових брокерів, через те що клієнти в заявці вказували не цінові ліміти для купівлі і продажу, а лише співвідношення обміну. Використовуючи цю ситуацію, брокери часто отримували величезні прибутки.

Поруч з товарними біржами широко організовуються біржі універсальні, товарно-сировинні, нерухомості, товарно-фондові та інші, внаслідок чого на кінець 1992 р. в країні налічувалося 65 бірж.

Біржа перестає бути тільки символом ринкової економіки і набуває тих специфічних функцій, які вона традиційно виконує в країнах з ринковою економікою і на світових товарних ринках. Тепер торгівля на товарних біржах організовується не за всіма представленими товарами, а виключно біржовими. Вся інша продукція проходить через позабіржовий оптовий ринок.

Окрім того, з введенням в дію 28 лютого 1992 р. Закону "Про оподаткування доходів підприємств і організацій" податок на прибуток від посередницької діяльності, а саме: від аукціонів, біржових торгів, закупівельно-торгівельної діяльності, було встановлено у межах 75%. Тільки з прийняттям Закону України "Про оподаткування доходів підприємств" від 28 грудня 1994 р. створюється законодавча основа для відродження біржової діяльності в Україні, оскільки податок на посередницьку діяльність знижено до 45%.

Створення сприятливої законодавчої бази, певні успіхи в здійсненні ринкових реформ різко активізували біржову діяльність в Україні. Так, якщо, за даними Міністерства статистики, в 1995 р. в країні працювало 88 бірж, з яких 67 належали до ринку торгівлі промисловими товарами, 14 фондових і товарно-фондових і 7 бірж нерухомого майна, то в 1999 р. кількість бірж збільшилася до 365. За поточний період було створено нові валютні біржі, які відіграли важливу роль у стабілізації вітчизняної грошової одиниці.

Засновниками більшості бірж є організації з недержавною формою власності, частка яких різко збільшилася за останні п'ять років і становить 87%.

Незважаючи на велику кількість бірж, що існують в країні, показники їх діяльності дещо поліпшились. Середній розмір статутного фонду однієї біржі в 1995 р. становив $3500, а в 1999 р.

- $6095.; кількість торгів, проведених однією біржею, відповідно в 1995 р. - 14, а в 1999 р. - 68; середній розмір однієї угоди в 1995 р. -$340, а в 1999р.-$1053.

Збільшився середній розмір статутного фонду біржі, регулярніше почали здійснюватися торги і помітно збільшився обсяг угод, укладених на біржах.

На біржах України в 1999 р. було укладено 117 844 угоди на суму 6749,7 млн. грн., у тому числі 1146 форвардних на суму 12,9 млн. грн., тоді як у 1995 р. було укладено 73,7 тис. угод, а загальний біржовий оборот становив понад 557 млн. грн. (табл. 5).

Кількість і напрямок спеціалізації бірж в Україні у 1999 р.

Таблиця 4

Вид діяльності бірж	Разом бірж	В тому числі		Структура по видах бірж, %
		діючі	недіючі
Універсальні біржі	88	60	28	24,1
Товарно-сировинні і
товарні біржі	146	116	ЗО	40,0
Спеціалізовані біржі	8	3	5	2,2
Агропромислові
біржі	28	19	9	7,7
Фондові біржі та їх
філії	26	17	9	7,1
Біржі нерухомості	67	46	21	18,4
Валютні біржі	2	2	-	0,5
Разом	365	263	102	100,0

При цьому слід зазначити, що при загальному дванадцятикрат-ному збільшенні біржового обороту обсяг торгівлі товарами і продуктами практично залишився на тому самому рівні, а обороти з сільськогосподарською продукцією і продовольством знизились майже в 3,6 раза.

Позитивним моментом сучасного розвитку біржового ринку загалом слід вважати освоєння таких прогресивних напрямків, як торгівля цінними паперами, векселями, акціями, облігаціями місцевих державних позик, обсяги торгівлі якими за останні роки збільшилися і майже в сім разів перевищили торгівлю товарами і продовольством.

На окремих біржах було зроблено спроби освоїти торгівлю ф'ючерсними контрактами. І якщо ці спроби на валютній і фондовій біржах позитивно вплинули на подальший розвиток біржової торгівлі, то на товарних і аграрних біржах спроби практично не робилися. У своєму розвитку ці біржі зупинились на стадії, характерній для бірж країн з розвиненою економікою початку XX ст.

Обсяг угод, укладених на біржах України за 1995-1999 рр.,

млн. грн.

Таблиця 5

Показники				1999р., % до
	1995 р.	1996о.	1999 р.	1995 р.	1996р.
Разом біржовий обіг	557,8	1293.6	6749,7	12,1 раза	5,2 раза
Продукція і товари	271,4	493,2	274,5	101,1	55,6
У тому числі: метал і металопродукція	0,5	0,9	71,6	143 рази	79,5 раза
Транспортні засоби	41.0	125.1	100.7	2.4 раза	80
Ліс і лісоматеріали	0,3	0,1	0,1	33,0
Паливо	2,8	48,2	32,0	1 1 ,4 раза	66,3
Товари народного споживання	0,7	0,7	6,9	9,8 раза	9,8 раза
Сільськогосподарська продукція	220,8	312,7	48,5	21,9	15,5
Продукти харчування	5,3	5,5	14,7	2,8 раза	2,7 раза
Нерухомість	257,4	600,6	677,8	2,6 раза	112,8
Цінні папери	5,5	33,5	907	1 64 рази	27 разів
Векселі	21,2	64,3	397,1	18,7 раза	6,2 раза
Акції	2,3	15,8	368,7	160,3 раза	23,3 раза
Облігації місцевих державних позик	—	—	140,3	—	—
Валюта, інші	-	86,2	3984,3	-	46,2 раза

Намагання за допомогою адміністративних методів підвищити рівень роботи бірж та їх роль у побудові ринкової економіки не могли дати позитивних результатів, тому що ці зусилля спрямовані передусім на розвиток спотового біржового ринку.

1995 р.

1999 р.

Рис. 4. Структура угод, укладених на біржах України в 1995 і 1999 рр.

РОЗДІЛ З

ЗАКОНОДАВЧО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БІРЖОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

3.1. Загальна характеристика

Біржова діяльність у світі ринкової економіки суворо регулюється як з боку держави, так і безпосередньо з боку учасників біржового процесу шляхом вироблення та впровадження системи біржових правил. У процесі еволюційного розвитку біржового ринку держава постійно змінювала ставлення до нього. Так, у більшості країн континентальної Європи біржі з самого початку були під наглядом держави, яка чітко контролювала їхню діяльність. У разі надмірної спекуляції і маніпулювання цінами уряди деяких країн закривали біржі або забороняли торгувати певними видами продукції. У Німеччині та Австрії на початку XX ст. було заборонено біржову торгівлю зерном та олійними культурами. В Індії в 1960 р. було закрито біржі бавовни, джуту, олії та олійних культур.

Залежно від ступеня втручання держави у сферу біржового обігу та форм організації бірж як відкритих або закритих ринків їх поділяли на такі типи:

• доступні для всіх збори. Такі біржі або взагалі не мали якихось законодавчих норм, що регламентували їхню діяльність, або регулювання було дуже обмежене. Уряд брав на себе функцію тільки загального нагляду за порядком на біржах. Усі бажаючі мали можливість стати учасником біржового торгу, а біржове приміщення надавалось або урядом, або приватною компанією. Біржі такого типу існували в Голландії і Франції;

• збори, що всебічно регламентувалися державою. Біржова торгівля регулювалась законодавством і була під суворим контролем адміністрації. Відвідувачі й учасники біржі не були організовані в корпорації, біржа являла собою відкриті збори, а члени Біржового

комітету призначались не біржею, а відповідною державною інстанцією. До такого типу належала більшість німецьких бірж;

• біржі закритого типу, регламентовані державою. Учасники біржової торгівлі об'єднані в корпорацію. Біржовий комітет обирався з учасників і підпорядковувався урядовому органу. Як і в біржах другого типу, діяльність цих бірж регламентувалася законом і була під адміністративним контролем. Крім членів біржових корпорацій, на торги допускалися сторонні особи, але, як правило, за особливим дозволом і з обмеженими правами. Такий тип бірж зустрічався в Австро-Угорщині.

• вільна корпорація або приватна установа. Біржа створювалась без втручання держави і була приватною компанією. Спеціального біржового законодавства в цьому разі могло не бути або воно було дуже обмежене. Керівництво біржею здійснював Біржовий комітет, що наділявся широкими повноваженнями й обирався загальними зборами членів біржі. Такі біржі належали, природно, до закритого типу.

Такий різнобічний підхід до розвитку біржового ринку був виправданий на початковому етапі його становлення. Виходячи з сучасного рівня функціонування бірж, специфіки законодавства кожної країни та ступеня розвитку вільної економіки в них можна виокремити такі національні моделі, що характеризують рівень державного впливу на роботу біржового ринку.

Американська модель біржі - самостійне об'єднання професійних посередників з внутрішньобіржовим регулюванням діяльності. Відповідний державний орган - Комісія з товарної ф'ючерсної торгівлі США - виконує в основному спостережні функції, координує діяльність усіх біржових ринків, здійснює юридичну експертизу всієї біржової документації з метою забезпечення рівних умов для розвитку конкуренції.

Англійська модель біржі характеризується поєднанням значного впливу державних установ з широким членством бірж і брокерів у неурядовій і некомерційній організації, що координує діяльність біржового ринку, — Управлінні з цінних паперів і ф'ючерсів.

Французька модель біржі передбачає визначальну функцію держави з контролю за діяльністю біржових структур і ринку.

Східноєвропейська модель має скоріше міжнаціональний, аніж національний характер; властива для країн з перехідною економікою, передусім для східноєвропейських. Характеризується відсутністю чіткого правового поля для діяльності бірж та жорстким і непослідовним регулюванням ринкових процесів з боку державних структур.

3.2. Регулювання біржової торгівлі в США

Враховуючи великий досвід побудови біржового ринку, а також те, що в США найбільш чітко розроблена система регулювання цього ринку, розглянемо, як здійснюється законодавчо-правове регулювання біржової діяльності в цій країні [13; 21; 22; 40].

Як уже зазначалось, біржовий ринок США давно працює в основному у режимі ф'ючерсних контрактів, а отже, і вся законодавчо-правова база створена для ф'ючерсних бірж. Ф'ючерсні ринки країни майже півстоліття після їх появи не мали федерального законодавства; кожна біржа виробляла власні правила.

Сьогодні вся біржова діяльність регламентується федеральними законами США і законами відповідних штатів, на території яких розташовані біржі. Ці закони вимагають від бірж чітко регламентувати поведінку своїх членів і персоналу через систему біржових правил та інструкцій. Перший федеральний закон, що регулював ф'ючерсну торгівлю, був прийнятий Конгресом США у 1921 р., але Верховний суд оголосив його неконституційним. У 1922 р. згаданий закон було доопрацьовано, і Конгрес затвердив закон про ф'ючерсні контракти на зерно, який базувався на статті конституції про торгівлю між штатами країни. Згідно з цим законом ф'ючерсну торгівлю конкретними товарами можна було здійснювати тільки на біржах, що мають на це дозвіл федеральних органів управління. У цьому законодавчому акті акцентувалась відповідальність бірж за маніпулювання ринком з боку членів - приватних осіб та фірм і службовців бірж. Якщо біржа не виконувала потрібного нагляду за діяльністю ринку, виданий їй

дозвіл (ліцензія) міг бути відкликаний. Цей закон регулював торгівлю на Чиказькій товарній біржі та інших дев'яти біржах.

У результаті здійснених міністерством сільського господарства США протягом ряду років досліджень було запроваджено кілька поправок для посилення повноважень уряду з регламентування. У 1936 р. поправки та доповнення до закону було об'єднано в новий законодавчий акт — закон про товарну біржу, згідно з яким регулюванню підлягала не лише торгівля зерном та соєю, а й бавовною та іншими товарами аграрного сектора.

Новим законом було також передбачено створення Комісії з товарних бірж, до якої увійшли міністри сільського господарства, торгівлі, юстиції або їх уповноважені представники. До обов'язків Комісії входили:

• видача дозволів (ліцензій) ф'ючерсним біржам на право здійснювати торгівлю тим чи іншим видом продукції;

• визначення процедур реєстрації оптових торговців, торговців-комісіонерів та біржових брокерів;

• захист коштів клієнтів;

• встановлення обмежень ("позицій") та торгових угод при спекулятивній торгівлі;

• заборона на маніпулювання цінами, неправдиву інформацію про ринок та незаконну (нелегальну) торгівлю;

• втілення в життя закону і боротьба з порушеннями.

Питаннями практичного застосування Закону про товарну біржу Комісія займалась до 1947 р., коли було створено Адміністрацію товарних бірж у складі міністерства сільського господарства, яка, крім виконання цих функцій, інформувала суспільство про стан ф'ючерс-ної торгівлі.

З часом у діяльності Адміністрації товарних бірж виявились два серйозні недоліки: її влада не поширювалась на увесь спектр ф'ючерсної торгівлі, оскільки вона займалася в основному сільськогосподарськими товарами, і її повноваження вже не відповідали рівню розвитку біржової торгівлі.

Крім того, в цей період відбуваються серйозні структурні зміни на

світовому ринку сільськогосподарської продукції. Вони стимулювали різке збільшення експорту кормового і продовольчого зерна з країни, внаслідок чого перехідні запаси його скоротились майже втричі, що стало загрозливим для національної безпеки. Все це викликало підвищену увагу Конгресу США до існуючих систем регулювання ринків біржової торгівлі і, зокрема, до закону про товарну біржу.

Уряд США розпочав серію парламентських слухань і запропонував змінити систему регулювання. В результаті в 1974 р. було прийнято закон про Комісію з товарної і ф'ючерсної торгівлі. Цей закон вніс зміни до закону про товарну біржу і санкціонував створення незалежної державної Комісії з товарної і ф'ючерсної торгівлі (КТФТ) замість Адміністрації товарних бірж міністерства сільського господарства. Персонал, інформаційні фонди та асигнування Адміністрації бірж було передано новій Комісії.

Основною функцією Комісії з товарної ф'ючерсної торгівлі було попередження маніпулювання ринком, захист клієнтів і забезпечення виконання ф'ючерсним ринком функцій перенесення ризику та виявлення ціни.

Повноваження Комісії регулярно продовжуються кожні 4 роки. Таким чином, цей орган регулювання ф'ючерсної торгівлі США діє в постійному режимі [69].

Закон про ф'ючерсну торгівлю 1978 р. розширив юрисдикцію КТФТ, висвітливши деякі більш ранні положення про товарні біржі.

Було переглянуто також закон про товарну біржу, і КТФТ було надано повноваження регламентувати торгівлю всіма ф'ючерсними контрактами - як поточними, так і майбутніми. До 1974 р. деякі види ф'ючерсних контрактів з коштами, валютою, фінансовими інструментами та металами не регламентувалися федеральним урядом.

Комісія має широкі повноваження і права стосовно учасників біржової торгівлі. Згідно із законом ф'ючерсні контракти укладаються лише на ф'ючерсних біржах, а КТФТ - єдиний орган, що має право реєструвати ф'ючерсні біржі. Це право є важливим інструментом контролю над ф'ючерсним ринком, якщо врахувати, що згідно із законом реєстрації підлягає кожний ф'ючерсний контракт. Комісія розробила

вимоги до ф'ючерсних бірж. Ці вимоги передбачають як детальне обгрунтування пропонованих ф'ючерсних контрактів, так і встановлення правил ведення торгів за ними. Ф'ючерсна біржа не може вносити будь-яких змін у свої правила без погодження з Комісією.

Встановлюючи правила торгівлі, Комісія прагне, щоб вони не обмежували конкуренції, і може вимагати від бірж внести поправки до запропонованого нею варіанта. Інструкції біржі, що мають важливе економічне значення, повинні стати надбанням широкої громадськості і публікуватися у федеральному реєстрі.

Комісія також регламентує пункти доставки товарів, передбачених ф'ючерсними контрактами, і має право вимагати від біржі доповнити або змінити місця поставки товарів, якщо це необхідно.

До обов'язків Комісії входить також розгляд дій біржі у разі відмови в членстві, надання привілеїв або дисциплінарних стягнень з членів. Вона може затвердити, змінити або скасувати рішення біржі. Комісія уповноважена, крім того, вживати екстремальних заходів щодо ринку за певних умов, наприклад у разі маніпуляції ринком або навіть її загрози, у деяких інших ситуаціях, які перешкоджають відображати на ринку реальні фактори попиту та пропозиції.

Комісія має широкі повноваження щодо регламентації дій біржових брокерів у торгових залах, оптових торговців-комісіонерів, асоційованих осіб, операторів товарного фонду, торгових радників-товаро-знавців, брокерів-ознайомлювачів та інших учасників ринку. Так, Комісія уповноважена реєструвати асоційованих осіб і конторських менеджерів, а також встановлювати вимоги до претендентів на посади, у тому числі й здійснювати тестування на професійну придатність.

Комісія передбачає процедуру компенсацій інвесторам для задоволення позовів на відшкодування збитків внаслідок порушення федерального законодавства щодо товарів. Претензії заслуховуються суддею адміністративного права, а його рішення може переглянути Комісія. Процедура розгляду позовів гнучка, залежить від суми грошового відшкодування та спору між сторонами.

Якщо попередня Адміністрація товарних бірж не мала права контролю над біржами та її членами в частині дотримання Закону про товарну біржу, то КТФТ має такі повноваження і може вимагати від них певних дій аж до припинення торгів. У разі порушення, яке вважається також кримінальним злочином, може бути застосоване відповідне покарання.

Комісія вимагає від бірж та їх рахункових палат щоденно реєструвати товарні угоди. Окрім того, біржі зобов'язані публічно інформувати про обсяги денних угод до відкриття біржі наступного дня. Для контролю за дотриманням законодавства на кожній біржі присутній постійний представник Комісії.

Комісія має право переглядати всі міри покарання, що виносяться біржами до своїх членів, а також змінити прийняте рішення. Показовим є те, що Комісія може тимчасово припинити або відкликати реєстрацію будь-кого на ф'ючерсному ринку. Регулювання цього процесу передбачає дворівневу систему використання цієї санкції. У разі серйозних порушень (кримінальна відповідальність) реєстрація припиняється негайно. Менш серйозні порушення (наприклад, відсутність необхідної служби контролю) спочатку розглядають, а потім ухвалюють рішення. Комісія уповноважена вимагати від федерального суду виписати ордер на припинення дії покарання за порушення закону про ф'ючерсну торгівлю і водночас сама наділена правами виписати ордер на того, хто підозрюється в порушенні закону.

На початку 90-х років законодавство з ф'ючерсної торгівлі було доповнено в напрямку посилення регуляторних механізмів. У 1992 р. було прийнято закон про практику ф'ючерсної торгівлі, яким брокерам було заборонено виступати одночасно посередником і торговцем за свій рахунок. Були затверджені вимоги щодо розширення представництва в керівних органах бірж та дисциплінарних комітетах. Законом передбачено, щоб не менше 20 відсотків Ради директорів становили нечлени біржі і 10 відсотків - виробники, торгові фірми і експортери товарів, якими торгують на біржі.

За деякі порушення закону підвищено ступінь відповідальності. Усе це свідчить про намагання державних органів не керувати біржовим процесом, а створити прозорий ринок з вигідними умовами для всіх учасників.

Комісія з товарної ф'ючерсної торгівлі є незалежним федеральним органом, який призначається Конгресом.

Комісія складається з п'яти членів. Голова Комісії представляє ту політичну партію, що й президент. Члени Комісії, як і її голова, призначаються президентом на п'ятирічний термін і погоджуються із Сенатом. Згідно із законом до одної політичної партії може належати не більше трьох членів Комісії. Штат Комісії - 550 чоловік.

У Комісії три відділи: економіки та аналізу, торгівлі та ринків, порушень, а також три офіси - виконавчого директора, генерального радника і голови.

Відділ економіки та аналізу відповідає за аналіз ф'ючерсних ринків, сприяння вільній конкуренції ринків шляхом виявлення і припинення маніпулювання цінами та іншої шкідливої торговельної практики.

Відділ торгівлі та ринків відповідає за виконання ф'ючерсними біржами країни своїх обов'язків та контролю за ринками. Цей підрозділ також переглядає правила бірж і розглядає прохання про реєстрацію нових ф'ючерсних контрактів і нових ф'ючерсних бірж.

Відділ порушень займається реалізуванням покарань за порушення законів і норм КТФТ. У разі встановлення фактів порушень відділ звертається до Комісії для встановлення межі адміністративних дій або передання матеріалів до федерального суду.

Офіс виконавчого директора виконує різні адміністративні послуги Комісії у відносинах з бюджетом, персоналом та аудитом.

І, нарешті, офіс голови Комісії виконує численні функції, пов'язані з надходженням документів, а також підтримує діловий зв'язок з урядовими органами.

Згідно із законом про Комісію з торгівлі ф'ючерсними товарами біржам з метою саморегулювання своєї діяльності було дозволено створити Національну асоціацію ф'ючерсної торгівлі (НАФТ).

Національна асоціація ф'ючерсної торгівлі є самостійною організацією в масштабах країни і підтримується системою ф'ючерсної торгівлі. Офіційно її зареєстровано в 1981 р. як асоціацію ф'ючерсної торгівлі, але практичну діяльність вона розпочала в 1982 р. До обов'язків НАФТ входить:

• законодавча ініціатива;

• втілення у життя етичних норм і правил, що захищають права клієнта;

• відбір професіоналів у ф'ючерсній торгівлі для введення до складу членів біржі;

• контроль і нагляд за діяльністю професіоналів ф'ючерсного профілю щодо її відповідності правилам фінансового та загального характеру;

• забезпечення арбітражного вирішення спорів;

• сприяння споживачам та членам у вивченні ролі НАФТ у сфері ф'ючерсної торгівлі (навчання, надання інформації).

Асоціація широко представлена на ф'ючерсному ринку країни, її члени працюють в усіх сферах ф'ючерсного бізнесу, включаючи торгові фірми, банки. Вона має повноваження від Комісії з торгівлі ф'ю-черсними товарами щодо регулювання багатьох питань ф'ючерсної торгівлі, оскільки, вважає КТФТ, їх краще вирішуватимуть самі учасники ф'ючерсного ринку.

Так, НАФТ здійснює спостереження за торгівлею на ф'ючерсному ринку і вживає необхідних дисциплінарних заходів впливу щодо її учасників. До її обов'язків належить реєстрація членства в Асоціації оптових торговців-комісіонерів, торгових радників-товарознавців, операторів товарного фонду та брокерів, які працюють з рахунками клієнтів. Реєстрація як асоційованих членів у НАФТ є обов'язковою для більшості асоційованих осіб, що працюють у сфері отримання замовлень (наказів) клієнтів або коштів клієнтів для оптових торговців-комісіонерів, торгових радників-товарознавців, операторів товарного фонду та брокерів. Членство в Асоціації добровільне лише для ф'ючерсних бірж, комерційних банків та комерційних фірм.

Асоціація організовує навчання як для членів біржі, так і для широкого загалу інвесторів. Членам біржі надається допомога в питаннях дотримання правил біржі та при реєстрації. Для інвесторів вона готує матеріали про засади ф'ючерсної торгівлі та методи визначення випадків шахрайства.

Регламентація щодо службовців-професіоналів з ф'ючерсної

торгівлі починається з вивчення та відбору заяв претендентів. Крім схвалення на вступ у члени НАФТ, Асоціація уповноважена відбирати та розглядати заяви для реєстрації федеральними органами. Вимоги та критерії відбору жорсткі і специфічні, їх мета -забезпечити високий рівень професійної поведінки та фінансової відповідальності. Персонал НАФТ займається початковим відбором кандидатур. Якщо претенденту відмовлено у членстві або реєстрації, остаточне рішення приймає комітет з питань членства НАФТ.

Визначення професіональних якостей - ще один обов'язок Асоціації щодо тих, хто хоче зареєструватись. Претенденти на реєстрацію повинні скласти державний іспит з ф'ючерсної торгівлі. Одна з основних функцій НАФТ - контроль (ревізія) та примушування брокерів і торговців-комісіонерів виконувати мінімальні фінансові вимоги.

Фінансові вимоги Асоціації відповідають чинним стандартам для ф'ючерсних контрактів, затвердженим КТФТ.

У складі НАФТ є відділ відповідності вимогам, до обов'язків якого входять фінансові ревізії, нагляд за дотриманям норм етики. Якщо ревізія встановила порушення правил НАФТ, про них повідомляють одному з трьох регіональних Комітетів з питань ділової поведінки. Кожний комітет складається з осіб, пов'язаних з членами НАФТ у регіоні проживання члена Асоціації. Комітет або закриває справу, або офіційно порушує позов щодо звинуваченого в порушенні правил. Якщо Комітет приймає рішення не на користь члена, він може звернутися до апеляційного комітету, рішення якого остаточне.

Ще однією важливою функцією НАФТ є забезпечення централізованої однотипної системи арбітражного вирішення спорів. Здебільшого на вимогу клієнта арбітраж обов'язковий для всіх членів-фірм та їх працівників.

Зустрічні позови, що висуваються членами і вирішуються між членами НАФТ, також можуть розглядатися арбітрами Асоціації. Рішення арбітрів, як правило, остаточне і не підлягає апеляції. Альтернативні варіанти арбітражного розгляду в НАФТ - це процедура відшкодування в КТФТ, арбітраж на біржі або будь-яка

інша арбітражна система, визначена членом або клієнтом.

Згідно з правилами будь-який член НАФТ або співробітник фірми-учасниці підлягає дисциплінарному впливу за невиконання рішення арбітражу.

Роботою НАФТ керує Рада директорів, яка виробляє рішення за пріоритетами, політикою, планами, фінансуванням, бюджетом та підзаконними актами. Рада представляє усі сектори (групи членів) НАФТ і приймає найважливіші рішення в повному складі. Управління та нагляд за щоденними операціями здійснює виконавчий комітет з 10 членів, включаючи президента НАФТ, голову Ради директорів та представників різних секторів.

Як бачимо, робота біржового ринку в країнах з розвиненою ринковою економікою чітко регламентована законами, а виконання їх контролюється як державним органом, так і біржами через Національну асоціацію ф'ючерсної торгівлі.

3.3. Регулювання біржової діяльності в Україні

Біржова діяльність в Україні регулюється відповідно до чинного законодавства і здійснюється у взаємодії двох регуляторів, які органічно поєднуються і взаємодоповнюються:

• регулювання біржової діяльності з боку держави;

• регулювання, або, як прийнято називати, регламентація, з боку власне біржі чи біржового ринку.

Досвід країн ринкової економіки свідчить про досить тісну взаємодію держави і ринкової системи взагалі та в регулюванні біржової діяльності зокрема. У процесі такої взаємодії на державу покладаються обов'язки забезпечувати ринок і біржову торгівлю законодавчою базою, що дає змогу виробити і встановити єдині правила для всіх суб'єктів, які беруть участь в економічному процесі.

Загальновизнано, що законодавче поле біржової діяльності створюється насамперед не для професійних посередників, а для їхніх клієнтів, які довіряють їм право на свою продукцію і прагнуть мати надійні гарантії.

Регулювання біржової діяльності з боку держави не повинно мати характеру заборон, а виключно забезпечувати рівність прав для всіх учасників торгівлі водночас контролюючи дотримання визначених правил. Це досягається завдяки створенню єдиної правової системи для діяльності товарних бірж, і насамперед таких, що торгують агропродукцією, через їх ліцензування, систему спеціального пільгового оподаткування та інші заходи.

В Україні відродження біржової торгівлі в 90-ті роки відбулося за відсутності єдиного правового поля для такої діяльності. Проте 10 грудня 1991 р. було прийнято Закон України "Про товарну біржу", який визначив правові умови створення та діяльності товарних бірж на території країни. Він став основним документом, що регулює юридичну сторону створення товарної біржі.

Закон України "Про товарну біржу" визначає правове становище біржі і роз'яснює основні засади її організації та функціонування:

• товарна біржа є організацією, яка поєднує юридичних і фізичних осіб і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій;

• товарна біржа діє на принципах самоврядування, господарської самостійності, є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, власний розрахунковий, валютний та інші рахунки в банках, печатку зі своїм найменуванням;

• товарна біржа не займається комерційним посередництвом і не має на меті одержання прибутку;

• діяльність товарної біржі здійснюється відповідно до цього Закону та чинного законодавства України, статуту біржі, правил біржової торгівлі та біржового арбітражу.

Отже, Законом України "Про товарну біржу" біржам забороняється займатися комерційною діяльністю і одержувати від цього прибуток. Таке формулювання у правовому становищі біржі дещо змінило її статус. Так, значна кількість бірж, які діяли до того як акціонерні товариства закритого чи відкритого типу, змушені були набути статусу інших організаційно-правових форм, наприклад товариство з обмеженою відповідальністю. Це було пов'язане, як відомо, з тим, що акціонерне товариство зобов'язане виплачувати своїм членам дивіденди за рахунок власного прибутку.

Згідно із згаданим Законом товарна біржа в країні створюється на засадах добровільного об'єднання юридичних і фізичних осіб, яким це не забороняється чинним законодавством. При цьому встановлюється обмеження для засновників товарної біржі, а саме: засновниками і членами товарної біржі не можуть бути органи державної влади та управління, а також державні установи (організації), що перебувають на державному бюджеті (ст. 5 Закону України "Про товарну біржу").

Запровадження цього законодавчого положення зумовило суттєві зміни у складі засновників товарних бірж, оскільки на момент набуття чинності Законом "Про товарну біржу" практично на кожній з них співзасновниками були ті, хто тепер мав вийти з її складу. Як правило, це були державні установи, що перебували на бюджетному фінансуванні.

У Законі України "Про товарну біржу" в досить стислій формі регламентуються такі питання:

• членство в товарній біржі;

• управління товарною біржею;

• майно товарної біржі та гарантії її майнових прав;

• біржові операції та правила біржової торгівлі;

• заключні положення.

Закон також містить загальні положення про створення товарної біржі, порядок її реєстрації.

Законом визначено основні принципи діяльності товарної біржі, рівноправність учасників біржових торгів, застосування вільних (ринкових) цін та публічного ведення біржових торгів, а також зазначено права та обов'язки товарної біржі. Товарна біржа має право:

• встановлювати власні правила біржової торгівлі та біржового арбітражу, які є обов'язковими для всіх учасників торгів;

• створювати підрозділи біржі та затверджувати положення про них;

• розробляти з урахуванням державних стандартів власні стандарти і типові контракти;

• зупиняти на деякий час біржову торгівлю, якщо ціни біржових угод протягом сесії відхиляються більше ніж на визначений біржовим комітетом (радою біржі) розмір;

• встановлювати вступні та періодичні внески для членів біржі, плату за послуги, що надаються біржею;

• встановлювати і стягувати відповідно до статуту біржі плату за реєстрацію угод на біржі, штрафи та інші санкції за порушення статуту біржі та біржових правил;

• встановлювати інші грошові збори;

• створювати арбітражні комісії для вирішення спорів у торговельних угодах;

• укладати міжбіржові угоди з іншими біржами, мати своїх представників на них, у тому числі на біржах, розташованих за межами України;

• вносити в державні органи пропозиції з питань, що стосуються біржової діяльності;

• видавати біржові бюлетені, довідники та інші інформаційні і рекламні видання;

• здійснювати інші функції, передбачені статутом біржі. Основні обов'язки товарної біржі:

• створення умов для здійснення біржової торгівлі;

• регулювання біржових операцій;

• регулювання цін на основі співвідношення попиту та пропозиції на товари, що допускаються до обігу на біржі;

• надання членам і відвідувачам біржі організаційних та інших послуг;

• збір, обробка і поширення інформації, пов'язаної з кон'юнктурою ринку.

Заснування товарної біржі здійснюється шляхом укладення засновниками угоди, яка визначає порядок та принципи її

створення, склад засновників, їхні обов'язки, розмір і терміни сплати пайових, вступних та періодичних внесків.

Товарна біржа діє на основі статуту, який затверджується засновниками біржі. У статуті визначається:

• найменування та місцезнаходження біржі;

• склад засновників;

• предмет і цілі діяльності біржі;

• види фондів, що утворюються біржею, та їхні розміри;

• органи управління біржею, порядок їх утворення та компетенція, організаційна структура біржі;

• порядок прийняття у члени біржі та припинення членства;

• права та обов'язки членів біржі перед третіми особами, а також членів біржі перед біржею та біржі перед її членами;

• порядок і умови застосування санкцій;

• майнова відповідальність членів біржі;

• порядок припинення діяльності.

Щодо органів управління товарною біржею Законом передбачено, що вищим органом управління товарною біржею є загальні збори її членів.

У період між загальними зборами членів товарної біржі управління нею здійснює Біржовий комітет (Рада біржі).

Контролюючим органом товарної біржі є Контрольна (Ревізійна) комісія.

Біржовий комітет (Рада біржі) і Контрольна (Ревізійна) комісія обираються загальними зборами членів товарної біржі, компетенція та повноваження Комітету і Комісії визначаються статутом товарної біржі.

Для управління товарною біржею та забезпечення її функцій на біржі створюються виконавча дирекція та спеціальні підрозділи: розрахункова палата, біржовий арбітраж, котирувальна комісія та інші підрозділи і допоміжні служби, необхідні для її діяльності.

Підрозділи біржі діють на основі положень, що затверджуються загальними зборами членів товарної біржі або уповноваженим ними органом.

З працівниками біржі, які працюють за наймом, за згодою сторін можуть укладатися трудові контракти.

В Законі також в стислій формі регламентуються такі питання, як майно товарної біржі та гарантії майнових прав, біржові операції та правила біржової торгівлі, дається чітке визначення поняття "біржовий брокер".

У заключному положенні Закону "Про товарну біржу" висвітлюється питання оподаткування товарної біржі та її членів, коротко визначається порядок розгляду спорів, обліку і звітності та припинення діяльності товарної біржі.

Закон "Про товарну біржу" відіграв позитивну роль у становленні і впорядкуванні біржового ринку країни, посилив довіру до бірж з боку клієнтів-користувачів. Проте законодавчо-правова база й надалі відстає від потреб біржового товарного ринку, що гальмує більш активний розвиток цьому ринку.

Передусім потребує законодавчого закріплення система державного управління біржовим ринком, система контрактів та гарантій виконання угод, затвердження вимог до біржового ринку. Та попри певні недоліки у державно-правовому полі діяльності бірж, Президент і уряд працюють над його удосконаленням. У січні 1995 р. Президент України видав Указ "Про заходи щодо врегулювання аграрних відносин", в якому поруч з важливими питаннями реформування сільськогосподарського сектора, зазначалось:

• підтримати ініціативу сільськогосподарських товаровиробників щодо створення відповідно до чинного законодавства України системи спеціалізованих аграрних бірж. Національному банку України до утворення цих бірж забезпечити організацію і проведення на Українській міжбанківській валютній біржі торгів ф'ючерсними та форвардними контрактами під закупівлю сільськогосподарської продукції, її переробки із залученням до цього комерційних банків як агентів-брокерів з подальшим проведенням таких торгів на спеціалізованих товарних біржах;

• Міністерству зовнішніх економічних зв'язків України, Міністерству сільського господарства і продовольства України, Міністерству

економіки України та Державному комітету харчової промисловості України за погодженням з Національним банком України розробити і затвердити у двотижневий термін Правила організації та проведенням торгів ф'ючерсними та форвардними контрактами під закупівлю сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки, передбачивши при цьому перелік їх основних видів.

Важливу роль у формуванні біржового ринку відіграла постанова Кабінету Міністрів України "Про прискорення організації біржового сільськогосподарського ринку" від 27 листопада 1995 р. № 916. Постановою передбачено механізм формування організаційних основ біржового сільськогосподарського ринку та економічні відносини на принципах взаємодії державних, біржових та інших структур.

Було передбачено підвищити роль виробників сільськогосподарської продукції у процесі формування біржового ринку шляхом обов'язкової участі як засновників біржі вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників та підприємств переробної промисловості.

Цією ж постановою було схвалено Концепцію організації біржового сільськогосподарського ринку, якою визначались принципи побудови біржового сільськогосподарського ринку з урахуванням реальної економічної ситуації і яка була спрямована на децентралізацію системи товарно-фінансових ринкових відносин без втрати державою можливості регулювати і контролювати баланси продовольчих ресурсів країни, на забезпечення їх державних закупівель, здійснення аграрної протекціоністської політики.

Необхідністю посилити державний вплив на формування та роботу біржового ринку країни було створення в 1996 р. Державної комісії з питань організації біржового сільськогосподарського ринку. Цю Комісію було створено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про прискорення організації біржового сільськогосподарського ринку" від 11 квітня 1996 р. № 425.

На Комісію покладались такі завдання:

• координація діяльності центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, пов'язаної з організацією біржового сільськогосподарського ринку;

• сприяння в реалізації Концепції розвитку біржового сільськогосподарського ринку в Україні;

• вивчення, узагальнення і поширення позитивного досвіду формування та розвитку конкурентного середовища на ринку України;

• сприяння формуванню загальнонаціонального та регіонального товарно-фінансового обігу.

Комісія відповідно до покладених на неї завдань виконує такі функції:

• аналізує процес реалізації Концепції розвитку біржового сільськогосподарського ринку за звітами керівників центральних і місцевих органів державної влади;

• вивчає стан ринку сільськогосподарської продукції у країні та готує пропозиції щодо способів реалізації основних напрямків розвитку державної аграрної політики через систему біржового сільськогосподарського ринку, підвищення ефективності продажу цієї продукції та досягнення паритету цін на продукцію сільського господарства і промисловості;

• готує пропозиції щодо обсягів і джерел формування інтервенційного продовольчого фонду та визначає граничний рівень цін на сільськогосподарську продукцію, що підлягають регулюванню шляхом інтервенції, сприяє забезпеченню збереження, поповнення та використання державних ресурсів продовольства, сільськогосподарської продукції та сировини.

Комісії було надано право:

• подавати в установленому порядку пропозиції щодо удосконалення законодавства з питань організації біржового сільськогосподарського ринку;

• одержувати у встановленому законодавчому порядку від міністерств і відомств, інших органів державної виконавчої влади необхідну для виконання покладених на неї завдань інформацію та статистичні дані;

• утворювати тимчасові робочі групи, залучати до участі в їх роботі працівників органів державної виконавчої влади, а також фахівців наукових та інших установ (за згодою їх керівників);

• заслуховувати інформацію керівників центральних і місцевих органів державної виконавчої влади з питань, що належать до її компетенції.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про склад Державної комісії з питань організації біржового сільськогосподарського ринку" від 2 грудня 1996 р. № 1436 було визначено персональний склад Комісії. Очолював Комісію перший заступник прем'єр-міністра, а до її складу входили міністри або перші заступники міністрів міністерств економіки, фінансів, зовнішньоекономічної діяльності, сільського господарства, банкіри, вчені.

Таким чином, було зроблено спробу зорганізувати біржовий ринок у єдине державне правове поле.

Водночас було розроблено Типові правила біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією, які затверджено спільним наказом Мінсільгосппроду та Мінфіну і зареєстровано в Міністерстві юстиції України.

Враховуючи світовий досвід роботи бірж в умовах правового поля за умови збереження повної самостійності і самоуправління на зборах провідних бірж країни, що відбулися 1 квітня 1996 р., було засновано Національну асоціацію бірж України. Засновниками асоціації стали 23 найбільші біржі України:

• Вінницька товарна універсальна біржа;

• Волинська спеціалізована аграрна біржа;

• Донецька товарна біржа;

• Західноукраїнська регіональна агропромислова біржа;

• Маріупольська універсальна товарна біржа;

• Одеська товарна біржа;

• Полтавська регіональна агропромислова біржа;

• Придніпровська товарна біржа;

• Українська аграрна біржа;

• Українська універсальна товарна біржа;

• Харківська товарна біржа та інші.

Основні завдання Національної асоціації бірж України:

• сприяння формуванню ринкових відносин, подальшому роз-

витку біржової торгівлі щляхом запровадження нових та вдосконалення діючих технологій, систем науково-технічного обслуговування;

• розробка навчальних програм для працівників бірж і брокерів, організація і проведення їх навчання та видача сертифіката брокерам, організація стажування;

• представництво та реалізація прав і законних інтересів учасників Асоціації в органах державної влади та управління, судах, у тому числі в іноземних, міжнародних та інших організаціях;

• підготовка пропозицій щодо уніфікації нормативних документів, які регламентують біржову діяльність;

• розробка типових правил торгівлі на товарних біржах та змін і доповнень до них, фінансових механізмів, які забезпечують виконання угод, укладених на біржах - учасниках Асоціації;

• організація та сприяння розвитку інформаційних систем;

• розробка та подання проектів законодавчих актів. та нормативних документів, які регулюють біржову діяльність;

• надання допомоги у вирішенні спірних питань (спорів), що виникають між учасниками Асоціації;

• визначення критеріїв та вимог до сертифікації учасників Асоціації щодо офіційного визнання їх як таких, що відповідають вимогам організаційно-правових норм діяльності, гарантують виконання біржових контрактів, мають належне фахове та технічне забезпечення;

• організація рекламної та інформаційно-видавничої діяльності Асоціації.

Незважаючи на виконану роботу з формування нормативно-правової бази, діяльність товарних бірж залишалась низькоефективною. Кабінет Міністрів України у зв'язку з цим прийняв ряд постанов, спрямованих на пожвавлення функціонування біржового ринку. Зокрема постанову "Про активізацію діяльності біржового ринку продукції агропромислового комплексу та необхідних для його потреб матеріально-технічних ресурсів" від 19 жовтня 1999 р. № 1928, якою було встановлено, що закупівля сільськогосподарської продукції та продовольства для державних потреб, їх реалізація з державних ресурсів і з державного резерву, а також поставка підприємствам

агропромислового комплексу матеріально-технічних ресурсів, що придбаються за рахунок коштів державного бюджету, здійснюються лише через товарні біржі за гроші. На Міністерство аграної політики було покладено функції щодо координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади з питань організації та регулювання біржового ринку продукції агропромислового комплексу та необхідних для його потреб матеріально-технічних ресурсів; затвердження правил випуску та обігу товарних деривативів у сфері біржового ринку, що стосуються товарних базових активів; сприяння учасникам біржового ринку в міжнародній біржовій діяльності; інформування разом з Національною асоціацією бірж України учасників біржового ринку про результати біржових торгів, а також про рівні цін, що склалися на них, з метою їх використання як орієнтовних під час укладання сільськогосподарськими товаровиробниками та іншими суб'єктами господарювання прямих договорів купівлі-продажу; координації роботи з підготовки фахівців біржового ринку.

Позитивну роль відіграла також постанова Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо вдосконалення регулювання ринку зерна" від 20 липня 2000 року № 1148.

Таким чином, було сформовано систему законодавчо-правового регулювання біржової діяльності.

Однак сьогодні законодавче поле не тільки не задовольняє, а в багатьох напрямках і стримує біржову діяльність. Необхідно розробити гнучку законодавчу систему стосовно регламентування біржової діяльності загалом і щодо агропродукції зокрема.

3.4. Оподаткування біржової діяльності

Товарні біржі функціонують в загальному податковому полі, яке формується відповідними законами України.

Загальні принципи системи оподаткування в Україні, які поширюються і на товарні біржі, закладені Законом України "Про систему оподаткування", введеного в дію постановою Верховної Ради України від 25 червня 1991 р., та змінами, доповненнями до Закону України "Про систему оподаткування", що приймалися Верховною Радою України протягом останніх років. Законом передбачено, що встановлення і скасування податків, зборів, інших обов'язкових платежів до бюджетів та внесків до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюється Верховною Радою України.

Під податком, іншим обов'язковим платежем до бюджету розуміють обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами.

Система оподаткування будується за принципами обов'язковості, економічної доцільності, соціальної справедливості, поєднання інтересів держави, регіонів, підприємств і громадян і забезпечує надходження коштів до бюджетів відповідних рівнів і державних цільових фондів.

Облік платників податків та інших обов'язкових платежів здійснюється державними податковими інспекціями та іншими державними органами відповідно до законодавства. Банки та кредитні установи відкривають рахунки платникам податків та будь-яких обов'язкових платежів лише за умови пред'явлення ними документа, який підтверджує те, що вони взяті на облік у державній податковій інспекції, і у триденний термін повідомляють про це державну податкову інспекцію.

Об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість певних товарів тощо.

Ставки податків та розміри інших обов'язкових платежів встановлюються Верховною Радою України і місцевими радами народних депутатів відповідно до законодавства України про оподаткування.

У країні справляються два види податків і зборів (обов'язкових платежів):

• загальнодержавні;

• місцеві.

Діяльність товарних бірж в основному регламентується загальнодержавними податками. До них належать:

• податок на додану вартість;

• податок на доходи підприємств І організацій;

• мито;

• державне мито;

• податок на майно підприємств;

• плата за землю;

• податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

• внески до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

• внески до Фонду сприяння зайнятості населення;

• збір на обов'язкове соціальне страхування;

• збір на обов'язкове пенсійне страхування;

• акцизний збір.

Податок на додану вартість і мито включаються до ціни товарів (робіт, послуг) і сплачуються юридичними особами за рахунок виручки від реалізації незалежно від результатів їх фінансово-господарської діяльності. Податок на доходи підприємства сплачується юридичними особами за рахунок доходу (прибутку), що залишається у їх розпорядженні після сплати обов'язкових платежів.

Державне мито сплачується за рахунок коштів юридичних осіб, а також громадян, які зареєстровані як суб'єкти підприємництва; відноситься на собівартість продукції (робіт, послуг).

Сплата податків та інших обов'язкових платежів провадиться у порядку, встановленому згаданим Законом та іншими законодавчими актами України.

Податки та інші обов'язкові платежі, які включаються до ціни товарів (робіт, послуг) або відносяться на їх собівартість, сплачуються незалежно від результатів фінансово-господарської діяльності.

Слід зазначити, що вперше законодавче поле з метою досягнення чіткості при оподаткуванні виокремлює операції, пов'язані з біржовою діяльністю, як окремий суб'єкт оподаткування з усієї сукупності операцій особливого виду.

Крім того, законодавче трактуються такі поняття біржової

торгівлі, як "форвардна операція", "ф'ючерсна операція", "операція з опціоном", і визначаються особливості обчислення прибутку (збитку) від здійснення перелічених видів операцій.

Форвардна операція - це господарча операція суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає придбання (продаж) форвардної угоди, тобто зобов'язання придбати (продати) продукцію сезонного виробництва, цінні папери або валютні цінності у визначений час у майбутньому, з фіксацією ціни реалізації на дату укладання (придбання) форвардної угоди. При цьому продавець (покупець) форвардної угоди має право на відмову від її виконання виключно за наявності згоди іншої сторони форвардної угоди.

Розрахунки за форвардною операцією з продукцією сезонного виробництва здійснюються у термін, що перевищує ЗО календарних днів з моменту укладення форвардної угоди. Розрахунки за форвардною операцією з цінними паперами і валютними цінностями здійснюються на дату реалізації цінних паперів і валютних цінностей.

Премія за придбання форвардної угоди сплачується під час такого придбання.

Ф'ючерсна операція - це господарча операція суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає придбання (продаж) ф'ючерсної угоди, тобто зобов'язання придбати (продати) продукцію сезонного виробництва, цінні папери або валютні цінності у визначений час у майбутньому, з фіксацією ціни реалізації на дату здійснення операції. Продавець (покупець) ф'ючерсної угоди має право на відмову від її виконання тільки за наявності згоди іншої сторони ф'ючерсної угоди.

Розрахунки за ф'ючерсною операцією здійснюються на дату реалізації продукції сезонного виробництва, цінних паперів або валютних цінностей.

Премія за придбання ф'ючерсної угоди сплачується під час такого придбання.

Операція з опціоном - це господарча операція суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає купівлю (продаж)

опціону, тобто зобов'язання придбати (продати) продукцію сезонного виробництва, цінні папери або валютні цінності у будь-який момент протягом визначеного часу, з фіксацією ціни реалізації на дату укладання (придбання) опціону.

При цьому продавець опціону несе зобов'язання щодо збереження безумовної і безвідкличної пропозиції про реалізацію права покупця опціону на придбання (продаж) продукції сезонного виробництва, цінних паперів або валютних цінностей протягом терміну дії опціону. Покупець опціону має право на відмову від придбання (продажу) продукції сезонного виробництва, цінних паперів або валютних цінностей протягом терміну дії опціону.

Розрахунки за операціями з опціонами здійснюються на дату реалізації продукції сезонного виробництва, цінних паперів або валютних цінностей.

Платниками прибуткового податку є суб'єкти підприємницької діяльності, що складають окремий баланс і мають розрахунковий (поточний) рахунок. Законом передбачено особливості обчислення прибутку (збитку) від здійснення форвардних, ф'ючерсних операцій, а також операцій з опціонами. Вони полягають у тому, що прибутком (збитком) від здійснення форвардних, ф'ючерсних операцій, а також операцій з опціонами є різниця між звичайною ціною продукції сезонного виробництва, цінних паперів або валютних цінностей на дату закінчення форвардної, ф'ючерсної угоди, а також опціону та сумою, що була сплачена покупцем такої продукції, збільшеною на середньозважену ставку рефінансування Національного банку України, чинну протягом терміну дії форвардної, ф'ючерсної угоди та опціону, сумою форвардної, ф'ючерсної премії, а також премії з опціону та інших витрат, пов'язаних з цими операціями.

Прибутком (збитком) від торгівлі цінними паперами, включаючи торгівлю борговими вимогами та зобов'язаннями, є різниця між вартістю їх придбання і ціною продажу, включаючи норму дисконту (облікову ставку) від вексельних операцій, зменшену на суму витрат, пов'язаних з цими операціями.

Ставка оподаткування біржової діяльності за період

формування бірж в Україні дещо змінилася. Так, згідно з п. 6 ст. 4 Закону України "Про оподаткування доходів підприємств і організацій" (введений в дію 21.02.92) доходи від посередницької діяльності аукціонно-біржової, торговельно-закупівельної та іншої, а також участь у розрахунках при виконанні угод та додаткові доходи підприємств від продажу на аукціоні товарів, продукції, майна оподатковуються за ставкою 75%.

Ця надзвичайно велика ставка оподаткування завдала значної шкоди біржовій діяльності України, через що зазнала гострої критики з боку фахівців.

Внаслідок цього у ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (введений в дію 28.12.94) ставку податку знижено і диференційовано: за базовою ставкою в розмірі 30% оподатковується прибуток від біржової діяльності; прибуток від посередницької діяльності (брокерські контори, аукціонні торги) оподатковується за ставкою 45%.

Принципи системи оподаткування біржової діяльності розглянемо на прикладі Української аграрної біржі [55].

Приклад. При виконанні контракту на пшеницю третього класу на суму 333 333 грн. надходження біржі становили 0,3% у вигляді комісійних відрахувань від загальної суми угоди (0,15% за рахунок продавця і 0,15% за рахунок покупця) - 1000 грн. (ПДВ у тому числі). З цієї суми біржа сплачує:

• податок на додану вартість (16,67%) (20%) - 167 грн.;

• заробітну плату - 490 грн.;

• нарахування на оплату праці в розмірі 51% (відрахування на соціальне та пенсійне забезпечення - 37%, покриття наслідків Чорнобильської катастрофи - 12%, фонд зайнятості -2%) - 250 грн.;

• інші податки - 2,2% (охорона праці, інноваційний фонд, відрахування на дороги) - 22 грн.

Прибуток становить 71 грн. (1000 - 167 - 490 - 250 - 22); з цієї суми виплачується 21 грн. податку на прибуток (71x30% ). Отже, залишок оборотних коштів становить 50 грн. (71 - 21).

Принципи оподаткування послуг брокерської контори при

Українській аграрній біржі майже однакові. Відмінність полягає лише в розмірі відрахувань на ставки податку.

Приклад. Брокерські послуги на біржі становлять 1%. Отже, при угоді в розмірі 333 333 грн. відрахування становитимуть 3333 грн. (ПДВ в тому числі). З цієї суми виплачується :

• податок на додану вартість (16,67%) - 556 грн.;

• заробітна плата - 667 грн.;

• нарахування на оплату праці (51%) - 340 грн.;

• загальногосподарські витрати - 669 грн.;

• інші податки - 50 грн.

Отже, прибуток становить 1051 грн. (3333 - 556 - 667 - 340 -669 - 50), податок на прибуток (1051x45%) - 473 грн., залишок оборотних коштів - 578 грн. (1051 - 473).

Багато товарних бірж з метою залучення клієнтів для участі в біржових торгах взагалі відмовилися від плати за комісійні послуги. Покриття витрат, пов'язаних з функціонуванням біржі, здійснюється за рахунок таких надходжень:

• членські внески брокерів;

• реалізація котирувань;

• послуги з експертної оцінки майна;

• послуги банкам з оцінки майна, що береться під заставу;

• навчання, семінари, курси;

• проведення аукціонних торгів;

• консультації.

При цьому основними джерелами надходжень, на які припадає понад 60% їх загальної кількості, є експертна оцінка майна і здійснення аукціонних торгів.

Недоліки існуючої податкової системи значною мірою стримують біржову торгівлю, сприяють торгівлі за іншими каналами. Це пов'язано насамперед з тим, що посередники в біржовій торгівлі, юридичні особи, які є членами біржі, сплачують 45% податку на прибуток. Крім того, біржі сплачують у бюджет 0,1% митних зборів від вартості угоди. У разі здійснення цих операцій за межами біржі ці податки не надходять до бюджету, а є основою тіньової економіки.

РОЗДІЛ 4

ТОВАРНА БІРЖА ЯК ЕЛЕМЕНТ ІНФРАСТРУКТУРИ РИНКУ

4.1. Класифікація бірж

Сучасна товарна біржа виникла в процесі еволюції різних форм оптової торгівлі і являється одним із видів організованого товарного ринку. Тому біржу як класичний інститут ринкової економіки, що формує сучасний оптовий ринок, слід розглядати в організаційному, економічному та юридичному аспектах її діяльності [2; 4; 14; 22; 55]:

• з організаційного погляду - це добре обладнане "ринкове місце", що надається учасникам біржового торгу;

• з економічного погляду - це організований у певному місці регулярно діючий за встановленими правилами оптовий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами, оптова торгівля товарами за зразками та стандартами і контрактами на їх поставку в майбутньому, а також валютою, дорогоцінними металами за цінами, що офіційно встановлені на основі попиту та пропозиції;

• в юридичному аспекті - це організація, що об'єднує фізичних і юридичних осіб, які володіють відокремленим майном і мають майнові та власні немайнові права та обов'язки.

Відповідно до Закону України "Про товарну біржу" товарна біржа - це Організація, що поєднує юридичних та фізичних осіб і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, встановлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, впорядкування і спрощення товарообігу і пов'язаних з ним операцій.

Розвиток світової торгівлі сприяв виникненню різних видів бірж. Для того щоб краще зрозуміти особливості функціонування та призначення бірж, їх необхідно класифікувати.

Як правило, біржі класифікують за такими критеріями (ознаками): видом біржового товару; організаційно-правовою формою біржі;

формою участі в біржових торгах; номенклатурою товарів, що є об'єктом біржового торгу; переважаючим видом біржових угод; місцем і роллю у торгівлі; сферою діяльності; характером діяльності та ін. Розглянемо основні з них (рис. 5).

Залежно від виду біржового товару у світовій практиці біржі поділяють на товарні, фондові, валютні, фрахтові та біржа праці.

Товарна біржа здійснює операції із купівлі-продажу масових однорідних товарів з певними параметрами чи за зразками; характеризується регулярністю торгівлі у суворо визначеному місці, уніфікацією основних вимог до якості товару, умов та термінів постачання.

Фондова біржа спеціалізується на купівлі-продажу цінних паперів, акцій, облігацій, що випускаються урядом, місцевими органами влади та приватними підприємствами. Призначення фондової біржі - мобілізація тимчасово вільних коштів через продаж цінних паперів, встановлення їх ринкової вартості, переливання капіталу між галузями, компаніями та сферами. Обслуговує в основному вторинний ринок цінних паперів.

Валютна біржа здійснює угоди з іноземною валютою і визначає поточний курс вітчизняної грошової одиниці щодо іноземної валюти.

Фрахтова біржа — це постійно діючий ринок фрахтованих суден, де концентрується уся інформація про попит на тоннаж та його пропозицію, про рівень фрахтових ставок, про умови угод фрахтування тощо.

Біржа праці - це установа (здебільшого державна), яка надає посередницькі послуги на ринку праці між працівниками та підприємцями у здійсненні угод купівлі-продажу робочої сили; займається працевлаштуванням безробітних, а також осіб, які бажають змінити роботу; вивчає попит та пропозицію робочої сили, веде облік безробітних.

За організаційно-правовою формою біржі можуть бути зареєстровані як акціонерні товариства (відкритого чи закритого типу) або як товариства з обмеженою відповідальністю.

Організаційно-правова форма біржі як товариства з обмеженою відповідальністю відповідає Закону України "Про товарну біржу".

За формою участі у біржових торгах біржі поділяються на відкриті (публічні) та закриті.

Біржа відкритого типу (публічна) - це біржа прямих, безпосередніх контактів виробників та споживачів; на ній діє вільний доступ до біржового кола клієнтів-продавців та замовників-покупців; продавець уособлює пропозицію, покупець - попит. На біржах відкритого типу в торгах беруть участь і брокери.

Біржа закритого типу - це біржа, на якій усі операції здійснюються тільки через брокерські контори, які створюються членами (учасниками) біржі. Діє заборона на доступ до біржового кола покупців та продавців; необхідна спеціальна система збирання та добіржової обробки замовлень за межами біржі; передбачається наявність органів посередників-професіоналів, які обслуговують процес купівлі-продажу.

За номенклатурою товарів, що є об'єктом біржового торгу, виокремлюють універсальні, спеціалізовані та вузько-спеціалізовані біржі.

На універсальних біржах торги ведуться за широким колом різноманітних біржових товарів.

Спеціалізовані біржі мають потоварну спеціалізацію за групами товарів. Наприклад, товарно-сировинна біржа спеціалізується на купівлі-продажу переважно сировини та сільськогосподарської продукції (паливно-енергетичні ресурси, метали, бавовна, зерно, цукор, кава та ін.).

Вузькоспеціалізовані товарні біржі спеціалізуються на купівлі-продажу одного виду товару (сирої нафти, твердої пшениці та ін.).

За переважаючим видом біржових угод вирізняють біржі реального (наявного) товару; строкові або ф'ючерсні; комплексні (змішані).

Біржа реального (наявного) товару здійснює купівлю-продаж товарів, що є у наявності, а не за зразками.

Ф'ючерсна біржа - це біржа, на якій укладаються ф'ючерсні угоди з поставки товару та платежами у визначений угодою термін

за курсом, що зафіксований на момент укладення угоди; виконує ціноутворюючу, цінострахуючу та цінопрогнозуючу функції.

Комплексна біржа - це біржа, де укладаються всі види угод -від спотових до опціонних.

Залежно від місця та ролі в торгівлі, виконуваних функцій біржі поділяють на міжнародні, національні, міжрегіональні та регіональні.

Міжнародні біржі - це особливий вид постійно діючого оптового ринку, що охоплює кілька країн (держав), де укладаються угоди купівлі-продажу на певні біржові товари. Міжнародні біржі обслуговують конкретні світові товарні та фондові ринки. У роботі бірж можуть брати участь представники ділових кіл різних країн.

Основні особливості міжнародних бірж: забезпечення вільного переказування прибутку, що отримується у біржових операціях; укладання спекулятивних (арбітражних) угод, які дають можливість отримати прибуток на різниці котирувальних цін на біржах різних країн.

Міжнародні товарні біржі зосереджені головним чином у трьох країнах - Англії, США, Японії. На частку цих країн у 90-х роках XX ст. припадало понад 80% усього міжнародного біржового обороту.

Національні біржі діють у межах однієї окремої країни (держави), враховують особливості розвитку виробництва, обігу та споживання матеріальних ресурсів, властивих цій країні. Законодавство країни обмежує доступ до біржового ринку нерезидентів.

Національні біржі можна умовно поділити на центральні та регіональні (локальні).

Географічне положення бірж в Україні пов'язане з адміністративно-територіальним принципом управління. Значна частина бірж зосереджена у Києві; до участі у біржових торгах залучаються продавці та покупці з різних регіонів України, тому їх можна зарахувати до центральних. Біржі, розташовані в обласних центрах, належать до регіональних, або локальних.

Узагальнюючи зарубіжний і вітчизняний досвід, можна виокремити основні і допоміжні характерні функції товарних бірж, що виникли у процесі вдосконалення біржової діяльності (рис. 6).

Рис. 5. Класифікація товарних бірж

До основних функцій бірж належать [55; 2]:

• концентрація попиту і пропозиції в єдиному місці;

• формування ринкових цін на основі співвідношення попиту і пропозиції;

• регулювання оптового товарообігу на основі ринкових законів;

• зближення продавців і покупців у просторі і часі;

• мінімізація комерційного і фінансового ризиків;

• боротьба проти монополізму на товарному ринку;

• прискорення товарообігу з урахуванням світового розподілу праці;

• кваліфіковане посередництво між продавцями і покупцями;

• інформаційне забезпечення учасників товарних ринків.

Допоміжні функції формуються залежно від ступеня розвитку ринкових відносин у країні та рівня державно-правового регулювання біржової діяльності.

До допоміжних функцій насамперед зараховують:

• стандартизацію біржових контрактів;

• арбітраж між учасниками біржових угод;

• розрахункові операції;

• різноманітні послуги клієнтам;

• формування державного і місцевого бюджетів.

На особливу увагу заслуговують функції товарних бірж, що виникають у процесі становлення ринкової економіки.

Перехідний період від централізованої планово-розподільчої економіки до ринкової характеризується втратою державного регулювання цін на товари, розподілу товарних ресурсів, товарообігу, стабільних господарських зв'язків тощо. І в цій ситуації товарні біржі беруть на себе значну частину цих функцій.

Рис. 6. Класичні функції товарних бірж

4.2. Принципи діяльності та організаційна структура товарних бірж

Як відомо, товарна біржа сприяє формуванню оптового ринку через організацію і регулювання біржової торгівлі, яку здійснюють у формі публічних торгів у наперед визначеному місці і часі за встановленими нею правилами. Виходячи з цього визначення та відповідно до чинного законодавства, що регламентує діяльність товарної біржі, вона забезпечує:

• створення умов для здійснення біржової торгівлі;

• регулювання біржових операцій;

• регулювання цін на основі співвідношення попиту та пропозиції на товари, що допускаються до обігу на біржі;

• надання членам і відвідувачам біржі організаційних та інших послуг;

• збирання, обробку і поширення інформації стосовно кон'юнктури ринку.

Таким чином, біржа - це самостійна спеціалізована установа, юридична особа, що виражає інтереси добровільного об'єднання комерційних посередників, банків, виробників для здійснення торгових операцій. Самі біржі не здійснюють комерційної діяльності, що чітко визначено законодавством.

У країнах зі сталою ринковою економікою товарні біржі функціонують як безприбуткові організації. Біржі, так само, як добродійні і релігійні організації, мають некомерційний статус. Часто біржам надають істотні податкові пільги.

У США окремі біржі, особливо найбільші, для підвищення власного престижу іноді вказують у своїх річних звітах, маючи обороти в мільярди доларів, чисто символічний прибуток, наприклад $500-1000. У цій країні біржам дозволяється також продавати і купувати на інших біржах (в основному фондових) цінні папери товарних бірж.

Звичайно, сучасний некомерційний статус головних бірж світу не був таким завжди. В епоху становлення біржової торгівлі їхній комерційний характер не викликав сумніву й у країнах з розвиненою ринковою економікою. Проте надалі відбулася зміна в розумінні функцій біржі її членами.

Діяльність біржі як комерційної організації допускає, що її учасники - це інвестори, котрі очікують прибутків на вкладений капітал. Можливим засобом збільшення прибутків інвесторів у такому разі стає подорожчання послуг біржової торгівлі для її клієнтів, тобто збільшення різноманітних платежів, зборів тощо. На певному етапі це починає гальмувати подальше зростання операцій на біржі, а відповідно і надходжень від торгової діяльності у вигляді комісійних з клієнтів. У результаті члени біржі дійшли висновку, що більш раціональним є існування біржі як безприбуткового підприємства, основна мета якого - забезпечувати торгову діяльність своїх членів, а прибутки від членства на біржі збільшуватимуться завдяки активній роботі з клієнтами.

Не отримання прибутку самими біржами, а надання можливостей своїм членам отримувати прибуток за рахунок торгівлі або виконання наказів клієнтів - основна мета біржі. Саме тому, що членство на біржі дає можливість одержувати прибуток, окремі особи й організації погоджуються сплачувати за привілей бути членом біржі.

Товарна біржа створюється шляхом укладення засновниками відповідної угоди.

Засновники біржі - це, як правило, члени ініціативної групи, що є організаторами її створення.

Засновники біржі формують з власних внесків статутний фонд, призначений для придбання основних фондів, формування оборотних засобів та резервного фонду, достатнього для страхування ризиків.

Членами товарної біржі є засновники, а також прийняті до її складу згідно зі статутом біржі вітчизняні та іноземні юридичні й фізичні особи, які зацікавлені у придбанні, реалізації та обміні профільної для біржі продукції на постійній основі.

У разі прийняття нового члена біржі на місце, що звільнилося, або, як виняток, на додатково створене місце він має права і обов'язки засновника.

Членство на біржі визначається паями, які забезпечують право на участь у біржовій діяльності та управлінні біржею, а також на першочергове користування її послугами.

Вступний внесок члена біржі має дорівнювати вартості "біржового місця", що визначається, виходячи з попиту та пропозиції.

Члени товарної біржі мають законодавче визначені права і можуть самі або через свого посередника виконувати такі дії:

• здійснювати біржові операції на біржі та одержувати за це винагороду;

• брати участь у вирішенні питань діяльності біржі, бути обраними до її керівних органів;

• здійснювати всі правочинності, що випливають зі сплати пайового або вступного внеску;

• відкривати брокерські контори;

• користуватись всіма послугами біржі. Член товарної біржі зобов'язаний:

• дотримуватися статуту біржі, Правил біржової торгівлі, рішень загальних зборів членів біржі та Біржового комітету (Ради біржі);

• провадити розрахунки за своїми угодами відповідно до правил біржової торгівлі та своєчасно інформувати Біржовий комітет (Раду біржі) про зміни у своєму фінансовому становищі, що можуть негативно вплинути на виконання його зобов'язань перед третіми особами та біржею;

• сплачувати членські внески;

• вести облік здійснюваних угод за формою, визначеною Правилами біржової торгівлі;

• не розголошувати конфіденційні відомості та комерційну таємницю про діяльність.

Кількість членів біржі регулюється її засновниками або за дорученням Біржовим комітетом і встановлюється, виходячи з максимального поєднання інтересів усіх учасників біржових торгів.

На товарних біржах нашої держави, як правило, кількість членів біржі становить 60-80 юридичних осіб. Так, на Українській аграрній біржі - 56 юридичних осіб, а вартість місця становить 29 тис. грн. Кількість повних членів на товарних біржах США залежить від багатьох чинників і коливається від 1402 на Чиказькій торговій біржі з вартістю місця $340 тис. до 192 - на Товарній біржі Канзас-Сіті і відповідно вартістю місця $30 тис.

Крім того, в роботі американських товарних бірж практикується асоційоване членство, а також "членство за інтересами". Власники цих місць мають право здійснювати торгівлю лише за окремими видами товарів і в окремих "біржових ямах". Проте це дає змогу додатково залучати значну кількість брокерів до біржової торгівлі.

На Чиказькій торговій біржі загальна кількість членів становить 3490, з них повних членів - 1402, асоційованих - 716 і 1372 члени з різним статусом (члени за інтересами). Як бачимо, загальна кількість учасників біржових операцій на цій біржі набагато перевищує встановлену офіційно кількість повних членів біржі.

У діяльності товарних бірж нашої країни, таких, як Одеська, Вінницька, Українська аграрна біржа, також практикується надання права неповного членства при здійсненні торгівлі на біржі. Згідно з Тимчасовими правилами проведення торгів на Українській аграрній біржі поряд з членами біржі, що мають повні брокерські місця типу "А", запроваджено брокерські місця типу "Б", що дає право власнику такого місця здійснювати операції виключно з продажу сільськогосподарської продукції і сировини без права здійснювати операції з реалізації інших видів біржових товарів та купівлі будь-якого біржового товару. Право на використання брокерського місця типу "Б" регламентується на 360 днів, а вартість цього місця у 5 разів менша порівняно з брокерським місцем типу "А".

Управління товарною біржею здійснюють три органи, які мають різний рівень компетенції:

• загальні збори членів товарної біржі;

• Біржовий комітет;

• Виконавча дирекція.

Типову структуру товарної біржі показано на рис. 7 [55].

Загальні збори членів біржі, як вищий орган управління товарною біржею та законодавчий орган внутрішньобіржової діяльності, виконують такі функції:

• здійснюють загальне керівництво біржею і біржовою торгівлею;

• затверджують і вносять зміни і доповнення до статуту біржі;

• обирають і відкликають голову Біржового комітету, членів Ревізійної комісії, членів Біржового арбітражу;

• обирають Біржовий комітет;

• призначають і звільняють виконавчого директора;

• розглядають і затверджують правила біржових торгів, регламенти, положення та інші рішення, обов'язкові для виконання суб'єктами біржових правовідносин;

Рис. 7. Типова структура товарної біржі

• затверджують організаційну структуру біржі, річний звіт голови Біржового комітету про результати фінансово-господарської діяльності біржі;

• створюють, реорганізують і ліквідують філії та представництва, затверджують їх статутні документи;

• затверджують рішення голови Біржового комітету та Біржового арбітражу про виключення з членів біржі;

• встановлюють розмір плати за брокерське місце, інші внески та порядок їх сплати;

• приймають рішення про припинення діяльності біржі, призначають ліквідаційну комісію, затверджують ліквідаційний баланс;

• затверджують кошторис на утримання Біржового комітету та персоналу біржі.

Постійно діючим органом управління в період між загальними зборами членів товарної біржі є Біржовий комітет (Рада біржі), який формується з членів біржі і обирається загальними зборами. Компетенція та повноваження Біржового комітету визначаються статутом товарної біржі.

На Біржовий комітет товарної біржі покладено такі функції:

• внесення поправок до Правил біржової торгівлі;

• встановлення розмірів внесків, грошових виплат і комісійних зборів;

• заслуховування та оцінка звітів;

• підготовка рішень про прийом у члени або виключення з членів біржі;

• визначення і встановлення розміру оплати для постійних і разових відвідувачів;

• встановлення кошторису витрат для виконавчої дирекції.

До складу Біржового комітету входять тільки члени біржі.

Для управління товарною біржею, здійснення біржової діяльності та виконання рішень загальних зборів і Біржового комітету формують Виконавчу дирекцію біржі і спеціальні підрозділи.

Виконавча дирекція виконує функції, які не увійшли до компетенції загальних зборів і Біржового комітету:

• поточне керівництво підрозділами біржі;

• налагодження комерційних зв'язків з клієнтами біржі;

• підготовка і розповсюдження між членами біржі економічної інформації;

• контроль за дотриманням правил біржової торгівлі та ін.

Для управління товарною біржею та забезпечення її функцій на біржі створюються спеціальні підрозділи: розрахункова палата, біржовий арбітраж, Котирувальна комісія та інші підрозділи і допоміжні служби, необхідні для її діяльності.

Підрозділи біржі діють на основі положень, що затверджуються загальними зборами членів товарної біржі або уповноваженим ними органом.

Виконавча дирекція встановлює розмір заробітної плати спеціалістам товарної біржі.

На товарній біржі біржові посередники реєструються як брокерські контори або фірми, яким надається індивідуальний код.

Брокерські контори є колективними членами товарної біржі. Всі угоди на товарній біржі укладаються тільки через брокерські контори. Це стосується як реалізації продукції членів біржі, так і виконання доручень відвідувачів на купівлю чи реалізацію продукції на певних умовах.

Брокерська контора зобов'язана перевіряти рахунки своїх клієнтів і визначати їх платоспроможність.

На загальних зборах членів біржі обирається також Контрольна (Ревізійна) комісія, яка здійснює контроль за Виконавчою дирекцією в межах її фінансової і господарської діяльності та подає звіт про це для розгляду на загальних зборах її членів.

Контроль за фінансовою звітністю Ревізійна комісія здійснює за такими напрямками:

• виконання затверджених кошторисів, дотримання нормативів і лімітів;

• своєчасність платежів до бюджету;

• правильність нарахування та своєчасність виплати дивідендів;

• дотримання біржею та її органами управління законодавчих актів, рішень загальних зборів членів біржі;

• правильність ведення оперативного, бухгалтерського та статистичного обліку й звітності.

До складу Ревізійної комісії не можуть бути обрані члени Біржового комітету або Виконавчої дирекції.

Котирувальна комісія визначає котирувальні ціни, аналізуючи ціни біржових угод, ціни продавців, покупців на підставі єдиних критеріїв та спеціальних методів.

До функцій цієї комісії входить:

• складання біржових бюлетенів цін на продукцію, підставою для розрахунків яких є угоди певного дня (періоду), заявки про попит і пропозицію та інші відомості;

• нагляд за своєчасним наданням брокерами, членами та відвідувачами біржі відомостей про укладені за їх участю угоди;

• надання інформаційно-довідковому відділу інформації про ціни і кон'юнктуру щодо товарів, які не включені в котирування цін;

• надання Біржовому комітетові пропозицій про зміни або доповнення до порядку котирування чи зміни форм бюлетеня, а також про способи та засоби його публікації.

Котирувальну комісію очолює один із членів Біржового комітету. До її складу входять, як правило, кілька брокерів.

Котирувальна комісія разом з Арбітражною комісією встановлює рівень ціни у разі виникнення спірних питань.

Арбітражна комісія створюється для вирішення спірних питань, які виникають як між учасниками зареєстрованих на біржі угод, так і між ними і брокерами та відповідальними співробітниками служб біржі. Арбітражна комісія не має повноважень зобов'язувати сторони виконувати її рішення і по суті є узгоджувальною. Арбітражна комісія надає консультаційні послуги з питань, що входять до її компетенції, аналізує правову практику діяльності біржі і розробляє напрямки її вдосконалення.

Комісія з торгової етики забезпечує дотримання товарними біржами встановлених правил діяльності і насамперед з біржової торгівлі.

Комісія з прийому нових членів аналізує фінансово-господарську діяльність нових членів, які бажають стати членами біржі.

У складі товарної біржі функціонують різні за структурою спеціальні підрозділи; їх склад залежить від обсягів угод, кількості брокерських контор, видів продукції.

Розрахункова палата - єдиний розрахунково-фінансовий центр, який обслуговує біржову торгівлю, тобто реєструє, оперативно здійснює контроль і розрахунки за внутрішньо- і міжбіржовими операціями, одержує гарантійні внески за контрактами, готує матеріали з угод для Котирувальної комісії.

Експертне бюро здійснює експертну оцінку умов купівлі-продажу товарів, а також експертизи та консультації з техніко-економічних характеристик товарів, якими торгують на біржі.

Основні функції експертного бюро:

• визначення якісних характеристик товару, його виду, походження, стану на момент експертизи;

• встановлення приблизної вартості товару;

• консультації із загальних та спеціальних питань у спірних випадках;

• розробка біржових стандартів, типових біржових контрактів;

• реєстрація, тобто прийняття до обігу і котируваня товарів на біржі.

Експертизу чи консультації здійснюють у разі подання заяви членів біржі, Біржового комітету, Котирувальної та Арбітражної комісій, постійних і разових відвідувачів та ін.

Підрозділи товарної біржі функціонують на основі відповідних положень про їх діяльність, затверджених загальними зборами членів товарної біржі або уповноваженим ними органом.

Інформаційно-довідковий відділ забезпечує членів та відвідувачів біржі інформацією про кон'юнктуру біржових товарів та умови торгівлі на біржі. У складі Інформаційно-довідкового відділу функціонують оперативний і довідковий підвідділи.

Функції оперативного підвідділу:

• реєстрація заявок на купівлю-продаж товарів на біржі та

розповсюдження біржового бюлетеня;

• консультації з питань брокерського складу біржі та розподіл заявок за брокерськими контрактами;

• збирання інформації про попит і пропозицію на біржі, ціни продавців і покупців, про заявки, що виставляються на торги;

• контроль за достовірністю інформації на інформаційному табло;

• визначення у відповідних випадках необхідності втручання Експертного бюро і Арбітражної комісії. Функції довідкового відділу:

• консультування з правил укладання і реєстрації угод на біржі, правил біржової торгівлі, біржової практики, питань правового і податкового характеру;

• консультування з питань цін біржових та позабіржових угод, цін на товари, які котируються і не котируються;

• надання учасникам біржової торгівлі інформації про поточний і прогнозний стан співвідношення попиту і пропозиції, кількості і складу укладених угод.

Видавничо-статистичний відділ організовує публікацію бюлетеня та довідкових матеріалів для учасників біржі, збирає, аналізує статистичні дані про діяльність біржі, розробляє рекламу.

Відділ технічних засобів та програмного забезпечення підтримує у справному стані технічні засоби біржі (інформаційне табло, комп'ютери, засоби зв'язку), забезпечує розробку програмних матеріалів.

Відділ міжбіржових операцій здійснює координацію міжбір-жової господарської діяльності, є посередником у торговому обміні через мережу товарних бірж.

Відділ ярмарків та аукціонної торгівлі організовує позабіржові форми торговельної діяльності - ярмарки та аукціони.

Відділ зовнішніх зв'язків здійснює весь комплекс зовнішньоекономічної діяльності товарної біржі.

Планово-економічний віддйі займається необхідними розрахунками, веденням фінансової документації, нараховує заробітну плату.

Наведено лише перелік комісій і відділів, що можуть діяти на товарних біржах. На окремих зарубіжних товарних біржах створюються так звані тимчасові відділи і комітети, спеціалізовані або галузеві, залежно від товарної номенклатури, з якою працює біржа (рис. 8).

Рис. 8. Структура управління Токійської товарної біржі

Основним документом, що регламентує організацію біржової торгівлі, є правила біржової торгівлі, які розроблюються і затверджу-

ються кожною біржею окремо. Правила визначають види стандартних товарів, якими здійснює торгівлю конкретна біржа, порядок організації торгівлі та перелік угод, що укладаються на біржі. Визначаються також учасники, які можуть укладати угоди на біржі. Особливу увагу в правилах біржової торгівлі приділяють порядку розрахунків за біржовими угодами. У правилах чітко регламентуються порядок подання заявок на участь у біржових торгах і технологія проведення біржових торгів. Так, на Українській аграрній біржі в розділі "Порядок проведення біржових торгів" передбачено:

• перед кожною торговою сесією оголошується стартова ціна і обсяги продукції, виставлені на торги;

• біржа залишає за собою право встановлювати мінімальні ціни на продукцію, яка виставляється на біржові торги;

• брокер-покупець, якщо його задовольняють заявки на продаж, подає біржовому маклеру заявку на купівлю;

• після проведення всіх запланованих торгових сесій брокери-покупці підписують з брокерами-продавцями угоди відповідно до своїх торгових карток. Якщо брокер відмовляється підписувати угоду, його не допускають до участі в подальших біржових торгах;

• у разі відвантаження купленої продукції на експорт дозволом на переміщення через митний кордон України є оригінал біржової угоди, підписаної з нерезидентом або з брокером, який діє від імені нерезидента, завірений підписом уповноваженої особи Української аграрної біржі та скріплений її печаткою.

Багато уваги в Правилах приділено організації виконання укладених на біржі угод та застосування санкцій у разі невиконання угоди однією зі сторін.

РОЗДІЛ 5

ОРГАНІЗАЦІЯ І ТЕХНОЛОГІЯ БІРЖОВОЇ ТОРГІВЛІ

5.1. Організація біржових торгів

Організація біржових торгів та їх ефективність залежать від багатьох чинників - спеціалізації біржі, особливостей біржового товару, механізму ведення торгів і власне технології торгів. Основним документом, який регламентує організацію біржової торгівлі, є правила біржової торгівлі, що розробляються і затверджуються кожною біржею самостійно, але з урахуванням чинного законодавства, що регулює біржову діяльність у країні [2; 14; 20; 44; 50; 55].

Біржовий процес поєднує взаємопов'язані операції, що виконуються в певній послідовності з урахуванням специфіки біржових торгів. Залежно від технології проведення біржових торгів значною мірою побудована організація торгів на біржі. Для всіх технологій проведення біржових торгів характерні такі операції:

• вивчення попиту і пропозиції товару за межами біржі і вихід брокера на біржу;

• узгодження умов угоди між брокером-продавцем і брокером-покупцем, укладення біржової угоди у процесі біржового торгу;

• оформлення та реєстрація біржової угоди, біржового контракту і розрахунок з біржею;

• розрахунок клієнта з брокером за здійснення біржової угоди;

• поставка та одержання товару, розрахунок за нього між клієнтами брокерів.

На успішне здійснення біржової торгівлі поряд із зазначеними чинниками істотно впливає форма проведення торгів, ширина, глибина та опірність ринку.

Глибина ринку визначається розміром партії товару, що пропонується (або реалізується), ширина - кількістю продавців та покупців на ринку, опірність (опір ринку) - діапазоном цін, у якому учасники торгів висловлюють готовність укладати угоди. Разом із поняттям "опірність" (опір ринку) слід розглянути поняття "спред".

Спред - це розрив між мінімальною ціною продавця та максимальною ціною покупця. Виокремлюють спред позитивний і негативний залежно від величини різниці (розриву).

Скорочення діапазону цін, концентрування їх навколо об'єктивних цін досягається за допомогою аукціону. Отже, ефективність біржових торгів залежить від форми аукціону.

Розрізняють такі форми біржового аукціону:

• простий (англійський, голландський);

• заочний, або "натемну";

• подвійний (безперервний, або "вигуків" чи "натовпу").

За невеликого обсягу попиту та пропозиції біржові торги можуть мати форму простого аукціону. Така форма може бути організована продавцем чи покупцем.

Біржова торгівля почала зароджуватись з простого аукціону за типом англійського. Його суть полягає в тому, що продавці до початку сесії подають свої заявки на продаж, які зводяться у котирувальні бюлетені (або на електронно-інформаційному табло). Під час аукціону за наявності конкуренції покупців ціна послідовно зростає крок за кроком (розмір кроку встановлюється до початку торгів), поки не залишитися один покупець, і товар продається за найвищою ціною пропозиції.

Голландський аукціон - початкова ціна продавця є максимальною; маклер, що веде торги, послідовно пропонує меншу. Товар продається першому покупцеві, котрого влаштовує запропонований курс ціни.

Аукціон заочний (або "натемну") - усі покупці пропонують свої ставки одночасно. Товар придбає той, хто зробив найвищу пропозицію.

Подвійний аукціон. Простий аукціон передбачає конкуренцію або продавців, або покупців. За відсутності цього фактора і за достатньої глибини та ширини ринку найбільш ефективною є система послідовного аукціону. Вона передбачає наявність конкуренції між продавцями та покупцями одночасно. Подвійний аукціон - це збільшення пропозиції покупців за одночасного зниження пропозиції продавців. Коли пропозиції цін покупця та продавця збігаються, укладається угода.

Безперервний аукціон є різновидом форми подвійного (типу "натовпу" або "вигуків"). За такої форми аукціону брокери збираються біля маклера, який веде торги і лише оголошує товар, а потім проводять самостійно торг - вигукують ціни (котирування) і відшукують контрагента. Один покупець може укласти з різними продавцями угоди за різними цінами.

У світовій практиці біржової торгівлі застосовуються всі типи аукціонів - від англійського до подвійного, а також безперервний. Технологія і організація біржової торгівлі на товарних біржах України побудована за типом англійського аукціону, тоді як більшість американських і європейських бірж віддають перевагу аукціонам подвійним та безперервним. Розглянемо форми організації біржової торгівлі.

5.2. Технологія біржової торгівлі на вітчизняних товарних біржах

Біржова торгівля на вітчизняних товарних біржах поєднує послідовні і взаємодоповнюючі операції, завдяки яким забезпечується результативність біржових торгів. Послідовність і зміст цих операцій показано на рис. 9 [20].

Специфіка вітчизняного біржового ринку полягає в тому, що основна робота, яка визначає успіх і ефективність біржової торгівлі, здійснюється за межами біржі. Брокери вивчають реальний ринок, попит і пропозицію на ньому, здійснюють пошук продавців, з'ясовують їх потреби, узгоджують з ними угоди купівлі-продажу й укладають угоди (договори, доручення).

Залучаючи клієнтів, брокерські контори обов'язково орієнтуються на порядок і правила біржової торгівлі, умови і техніку її здійснення. Зміст угоди-доручення на продаж чи купівлю конкретного товару обов'язково повинен враховувати зміст біржового контракту, яким завершується оформлення біржової угоди і відповідно до умов якого відбувається поставка (передача) товару і виконуються розрахунки за нього між клієнтами брокерів.

Прикладом такого договору може бути договір-доручення, укладений брокерською конторою № 27 СП ЗАТ "Украгробізнес", що акредитована на Українській аграрній біржі, та ТОВ "Дабл ю Джей Юкрейн ЛТД".

Процес біржової торгівлі включає в себе три послідовні операції: підготовку біржових торгів, проведення біржових торгів (сесій, зборів), реєстрацію і оформлення угод на біржі [32].

Порядок і послідовність виконання окремих операцій можуть різнитися і регламентуються правилами, прийнятими на конкретній біржі.

Підготовка біржових торгів починається з подання брокерськими конторами і фірмами в інформаційно-довідковий відділ біржі офіційних письмових заяв за встановленою формою на продаж чи купівлю товару.

Згідно із затвердженої формою брокерські контори, відповідно до біржових правил, подають заявку на біржу, реєструють її і вводять у банк даних біржі. Такі заявки грунтуються на договорах-дорученнях, укладених брокерськими фірмами (конторами) зі своїми клієнтами. Заявка може бути передана в інформаційно-довідковий відділ біржі представником (брокером) фірми безпосередньо чи біржовим інформаційним каналом. Кількість товарів в одній заявці регламентується правилами біржової торгівлі.

На окремих товарних біржах України практикується подання письмових заявок встановленої форми на продаж чи купівлю товару юридичними або фізичними особами біржовому брокеру - представнику однієї з брокерських контор, що торгують на біржі, у передбачений правилами торгівлі термін, який звичайно трохи перевищує (на 1 день) термін, встановлений для подання заявок брокерськими конторами. Оформлення взаємовідносин між брокерами і клієнтами в таких випадках здійснюється у порядку, прийнятому брокерськими конторами. За кожну заявку, подану брокером чи відвідувачем, біржа справляє окрему плату.

Своєчасно подані заявки реєструються і вводяться в банк даних біржі. Біржа приймає заявки, якщо вони складені за встановленою формою і містять усю необхідну інформацію.

Правила біржової торгівлі можуть передбачати винятки. Наприклад, на Українській аграрній біржі наявні товари, що потребують негайної реалізації (протягом одного дня), можуть виставлятися на торги без попереднього введення в біржовий інформаційний канал, їх безпосередньо передають брокеру, який веде біржовий торг, але не пізніше, ніж за одну годину до його початку. З огляду на нетривалий період становлення біржового ринку в країні деякі товарні біржі, особливо ті, що спеціалізуються на торгівлі агропромисловою продукцією, часто відступають від визначених для них умов торгівлі і допускають до торгів практично всі товари, запропоновані в заявках брокерам відвідувачами біржі, аж до самого початку біржових торгів.

Одержані біржею від брокерів заявки, що надійшли в її інформаційно-довідковий відділ в обумовлений термін, після їх реєстрації узагальнюються в інформаційному листку за видами товарів, виставлених на торги на наступний день. Такі листки рекомендованих на торги товарів, попередньо роздаються брокерам, розміщуються на стендах у торговельному залі біржі та в її офісі, а також розсилаються біржовими інформаційними каналами, в тому числі електронною поштою, брокерським фірмам і фірмам (підприємствам), які купують у біржі інформацію чи займаються її платним розповсюдженням.

Якщо в інформаційному бюлетені допущено неточності, виправлення, що впливають на зміст заявки, брокер, що подає її, зобов'язаний повідомити про це біржового брокера до початку торгів з метою усунення неточностей.

У заявках та інформаційному біржовому листку не зазначається продавець чи покупець товару (це становить комерційну таємницю біржових угод), а лише номер брокерської контори, яка подала заявку.

Важливим елементом технології організації біржової торгівлі є обов'язкове повідомлення через інформаційні листки, бюлетені не тільки змісту заявок на продаж продукції, а й інформації на її купівлю. Це істотно сприяє підвищенню ефективності ведення біржових торгів.

Брокери та їхні клієнти повинні добре знати не тільки встановлений на біржі порядок подання заявок на участь у торгах, а й зміни їх умов та інформацію про зняття товарів з торгу.

На деяких біржах зміна початкової інформації (умов угоди), зазначеної у заявці брокера, виконується тільки в торговому залі біржі (в біржовому колі) і лише після обговорення початкового варіанту пропозиції (в такому разі брокер-продавець може, наприклад, зменшити ціну на свій товар, якщо на його пропозицію під час торгу не було реакції інших брокерів) або протягом кількох годин після закінчення розпочатого торгу. Брокер-продавець може запропонувати, наприклад, маклеру, який веде торги, чи його помічнику іншу ціну, з якої почнеться обговорення його заявки наступного біржового дня. За відсутності попиту або пропозицій на товар на біржі продавець чи покупець можуть анулювати свою заявку.

На багатьох біржах існують правила не тільки виставляти товари, а й знімати їх з біржових торгів. Ці правила запроваджено для того, щоб обмежити позабіржові торги. Біржа має грошові надходження з кожної укладеної на ній угоди, тому вона зацікавлена у збільшенні кількості учасників торгів та кількості укладених угод. З цією метою окремі біржі практикують дні "відкритих" торгів, у яких беруть участь всі особи, що бажають продати чи купити партію товару. При цьому угоди в обов'язковому порядку оформлюються через біржу. Проте й нині трапляються випадки, коли брокер або відвідувач, отримавши інформацію на біржі, укладає угоду не на біржі, а "за рогом", на вулиці або у власному офісі.

На першому етапі роботи бірж в Україні часто спостерігалась ситуація, коли брокер, що запропонував для продажу товар, негайно знімав свою пропозицію або раптово зникав з торгів, тому правилами біржової торгівлі передбачено, що брокер не може зняти заявлений на продаж товар протягом певного часу від дня подання заявки чи до закінчення певної кількості торгів. Про це брокер обов'язково повинен інформувати свого клієнта при укладенні з ним договору-доручення і відобразити цей момент у договорі. Проте наявні товари, призначені для негайної реалізації (якщо вони виставлені тільки в один біржовий день), не продані протягом цього біржового дня, можуть бути зняті з торгів або з дозволу біржового брокера-продавця введені в біржовий інформаційний канал для виставлення на наступний біржовий день (торг).

Якщо товар не продано на кількох торгах і брокер не зняв його з продажу, правила біржової торгівлі можуть передбачати вилучення такої заявки з біржового інформаційного каналу без згоди брокера після певної кількості торгів з участю зазначеного в ній товару (наприклад, після восьми торгів).

Порядок, техніка і рівень організації проведення торгів, у процесі яких безпосередньо стикаються попит і пропозиція на товари і встановлюються ціни на них, регламентуються правилами біржової торгівлі і істотно різняться на різних товарних біржах. Розбіжності в них зумовлені не тільки відмінністю у правилах біржової торгівлі, а й відхиленнями від них (з різних причин, у тому числі через відсутність належних технічних умов, а часом і внаслідок ігнорування біржами власних правил). Останнє особливо неприпустимо, оскільки відхилення самої біржі від прийнятих на ній правил спричинює інші порушення, що призводить як до зниження рівня торгівлі, так і до різних зловживань.

Час проведення торгів суворо лімітований і встановлюється Біржовим комітетом. З огляду на "млявий" період у розвитку вітчизняного біржового ринку, торги на більшості бірж відбуваються раз або двічі на тиждень.

Вхід у частину залу, де проводяться торги, дуже обмежений. Як правило, тут можуть бути лише брокери (учасники біржових торгів) та їхні помічники. Обмежено також доступ і в зали біржі (у правилах біржової торгівлі є перелік осіб, яким дозволяється входити в торговельний зал).

Брокер (помічник брокера) зобов'язаний бути біля біржового кола в момент оголошення його пропозиції на торги біржовим маклером. Його відсутність у цей час розцінюється як неявка на торг, і запропонований ним товар знімається з торгів, що проводяться в цей біржовий день, а до брокера застосовуються санкції (його брокерська контора відшкодовує витрати біржі, пов'язані з підготовкою торгів за зазначеною пропозицією).

Брокер також не може зняти свою заявку у процесі торгу.

Веде торг біржовий маклер (з помічниками), які сидять у біржовому колі. Про початок біржового торгу повідомляють потрійним звуковим сигналом. Третій сигнал означає початок біржового торгу; біржовий маклер представляє нових брокерів, робить оголошення, пов'язані з особливостями проведення торгу. Потім починається власне торг, техніка проведення якого передбачає певні дії.

На біржах, де встановлено інформаційне табло, товари, виставлені на торги і включені в інформаційний листок, послідовно (по три позиції) висвічуються на табло. Повідомляється номер кожної позиції, номер брокера-продавця, найменування товару, ціна пропозиції, умови розрахунків. Товари, не включені в інформаційний листок, але прийняті до реалізації на цих торгах, оголошуються біржовим маклером через певні проміжки часу за допомогою табло і з голосу.

На біржах, де відсутнє інформаційне табло, торги здійснюються з голосу, тобто маклер біржі почергово виголошує пропозиції на продаж товару.

Під час оголошення біржовим маклером товару брокер-продавець і брокер-покупець, який виявив інтерес до оголошеної позиції, з допомогою голосу і професійних жестів протягом ЗО секунд домовляються про угоду. Цей процес, який називається обмірковуванням умов угоди, регламентується правилами біржової торгівлі і здійснюється залежно від ситуації, що складається у процесі дискусії, перебуває під наглядом біржового маклера, який веде торг, та його помічників. Досягнута у процесі публічної дискусії усна згода брокерів фіксується біржовим маклером (він оголошує про цю згоду та її деталі) і стає підставою для укладення біржової угоди.

Зафіксована біржовим маклером усна згода між брокером-продавцем і брокером-покупцем оформляється та реєструється на біржі відповідно до правил біржової торгівлі.

Угода вважається біржовою, якщо її подано на реєстрацію і зареєстровано на біржі не пізніше наступного за днем укладення угоди дня, і є дійсною з моменту реєстрації на біржі.

Попереднє оформлення відбувається у результаті складання торгового листка, брокерської записки чи тікету (у трьох примірниках), які підписують брокери і передають у реєстраційне бюро біржі для реєстрації угоди (додаток 3). Угоду необхідно зареєструвати у встановлений правилами біржової торгівлі проміжок часу (наприклад, не пізніше двох годин після закриття цього торгу).

Якщо у процесі біржового торгу усна згода брокерів досягнута і зафіксована біржовим маклером, проте одна із сторін чи обидві сторони відмовляються оформити чи зареєструвати угоду, на них накладаються санкції за порушення правил торгівлі.

Біржовий контракт сторони можуть оформити і пізніше (наприклад, протягом чотирьох днів після закінчення торгу).

Брокери мають право переконатися в наявності і якості запропонованого товару, а також у платоспроможності покупця. Безпосередньо на біржі це право може бути реалізоване як вимога до брокера-продавця надати гарантії поставки товару (наприклад, протягом трьох діб з моменту завершення біржових торгів). Розрахунковий відділ біржі передає сторонам (брокерам) угоди платіжні документи на стягнення біржового збору за надану послугу після здійснення угоди (у відсотках від суми угоди з обох сторін), а також за реєстрацію угоди. Після оплати брокерам видається оформлений біржовий контракт, який вони направляють своїм клієнтам (безпосередньо або через брокерські контори) для виконання.

Після одержання клієнтами від брокерів укладеного ними біржового контракту клієнти зобов'язані виконати його відповідно до умов і правил біржової торгівлі (додаток 4). За відмову в реалізації (виконанні) затвердженої брокерами і зареєстрованої на біржі угоди продавець чи покупець товару, крім санкцій щодо біржового контракту, може бути позбавлений права здійснювати операції на біржі, про що робиться прилюдне оголошення на біржі. На брокерську фірму, яка після цього надає послуги такому клієнту, може накладатися біржовий штраф.

Відмова клієнта брокера виконати угоду після її реєстрації не звільняє від сплати біржового мита і комерційної винагороди брокеру.

Спори, що виникають між брокерами, а також при виконанні

біржових контрактів або відмові від них, вирішуються згідно з чинним законодавством та правилами біржової торгівлі. Нагляд і контроль за проведенням біржових торгів здійснюються в порядку, передбаченому правилами біржової торгівлі. Ці функції повинні покладатися на спеціальний Біржовий комітет і Виконавчу дирекцію. Біржа не несе відповідальності за невиконання контрагентами зобов'язань. Щоб надати широкому загалу користувачів інформацію про ціни, товарну кон'юнктуру, динаміку та структуру попиту і пропозиції біржі, брокерські контори систематично друкують відповідні інформаційні матеріали та надсилають їх споживачам. Заборонено підвищувати місткість ринку та розголошувати інформацію про стан біржового ринку.

5.3. Організація біржової торгівлі на ф'ючерсних біржах

Як уже зазначалося, зарубіжні біржі у процесі еволюційного розвитку пройшли шлях від торгівлі спотовими контрактами до ф'ючерсів і опціонів. Відповідно вдосконалювалась і система організації біржової торгівлі та технологія торгів [4; 21; 40; 69; 70].

Біржа, як і раніше, є насамперед місцем, куди учасники торгівлі звертаються для здійснення тих чи інших комерційних операцій. Проте якщо у період зародження бірж усі стадії операцій відбувалися в будинку біржі, то тепер у всіх головних бірж світу є розвинена служба, що приймає замовлення від клієнтури.

Отже, нині існують дві групи робочих органів біржі: периферійні і центральні. Периферійні служби обслуговують клієнтуру на місцях, тобто приймають замовлення клієнтів і передають їх до виконання на біржу. Периферійні служби мають відділення і філії брокерських фірм і контор, а іноді й окремих незалежних агентів, що називаються брокерами - приймальниками замовлень.

Завдання периферійних служб полягає в оперативній роботі з клієнтами й оформленні їхніх замовлень. Центральні служби біржі розміщуються безпосередньо в головній будівлі. Серед цих служб загальними є операційний зал, головні офіси брокерських фірм, реєстраційне бюро, інформаційна служба.

Операційний зал. Ф'ючерсні, а також спотові угоди з кожного товару здійснюються в окремих операційних залах. Іноді операційний зал розділений на спеціалізовані секції, де здійснюються угоди на певні товари і їх групи. В операційному залі торгівля ведеться як мінімум у чотирьох секціях. Такий порядок характерний для бірж США. Наприклад, на Чиказькій торговій біржі в операційному залі з шести секцій торгівля ведеться ф'ючерсними контрактами на сільськогосподарську продукцію, іноземну валюту, процентні ставки за облігаціями і дивіденди за акціями (фото 2.). Кількість секцій визначається звичайно керівництвом біржі залежно від номенклатури товарів, якими здійснюється торгівля.

На західноєвропейських біржах, як правило, для кожного товару виділяють окремий зал або кімнату.

Розміри, планування й обладнання операційних залів можуть різнитися, але загалом мають відповідати визначеним критеріям зручності роботи: зали і секції повинні бути просторими, вміщувати десятки і сотні брокерів; здійснення торгівлі в одній секції не повинно заважати вести операції в інших; зведення про всі угоди, що укладаються на біржі, мають бути доступні всім учасникам. На перший погляд ці вимоги здаються очевидними, але насправді вони надзвичайно важливі. Навіть найкраще укладені ф'ючерсні контракти не матимуть успіху, якщо торгове місце занадто мале, територіальне недоступне для членів біржі та їх службовців або має дефекти акустики, що перешкоджає торгівлі методом "відкритого вигуку".

Зі збільшенням обсягів торгівлі обладнання біржі стало важливою проблемою, потрібно було більше місця для членів біржі, їх службовців і технічного персоналу біржі. Приміром, високі стелі необхідні для розташування інформаційного табло. Такі труднощі спонукали дві чиказькі біржі збудувати власні будівлі з відповідним плануванням приміщень.

Операційні зали найбільших бірж мають величезну площу - від кількох десятків до кількох сотень квадратних метрів. Площа торгових залів найбільшої Чиказької торгової біржі досягає 5 тис. кв. м.

Такі самі проблеми стали причиною будівництва Торгового центру в Нью-Йорку. У цьому Центрі, відкритому в 1977 р., розміщуються біржі Комекс, Нью-Йоркська товарна біржа, Біржа кави, цукру і какао-бобів та Біржа бавовни.

Операційний зал і його секції сплановані так, щоб максимально полегшити учасникам торгівлі техніку укладання угод. На біржах США спеціалізовані секції називаються ямами. Це піднята восьмикутна платформа зі сходинками вниз до рівня операційного залу. Таке розташування дає можливість всім покупцям і продавцям бачити один одного. Кількість сходинок у ямі відповідає кількості місяців, за якими ведеться торгівля ф'ючерсними контрактами, при цьому верхня сходинка призначена

Рис 10. Схема біржової ями (місце для торгів)

для найближчої позиції, а нижня - для найвіддаленішої, за якою, як правило, укладається менше угод. У ямі торговці розташовуються залежно від місяця постачання, у якому вони ведуть торгівлю. Тим самим торговець, який зайняв у ямі певне місце, уже повідомив колегам, за яким товаром і в якому місяці постачання він збирається здійснювати операції (рис. 10).

На європейських біржах місце ведення торгів іноді

організовується у формі каблучки (рингу), навколо якого розташовуються учасники торгівлі. Така організація залу, наприклад, на Лондонській біржі металів.

Головні офіси брокерських фірм часто розміщуються не в головному будинку біржі, а окремо. У цьому випадку в приміщенні біржі є, як правило, службові площі для співробітників брокерських фірм і комерційних домів.

Брокерське місце на біржі - це окремий столик або конторка, обладнані телефонним і телексним зв'язком та комп'ютером з виходом на інформаційне табло. Кожне місце на біржі має свій номер. Таким місцем на постійній основі володіють її члени. Інші учасники можуть орендувати брокерське місце на певний період.

Реєстраційне бюро повинно своєчасно фіксувати всі угоди, що здійснюються, і подавати інформацію про них на інформаційне табло. Для цього біля піту, або рингу, (іноді в їхньому центрі) перебувають співробітники біржі, що фіксують здійснювані угоди і зміни цін. Це обліковці цін, представники органів контролю за дотриманням торгових процедур, представники клірингової палати, що усувають можливі торгові помилки.

Важливе значення мають засоби зв'язку й інформації. Кожна біржа повинна забезпечувати інфраструктуру зв'язку торгового залу з рештою світу. Члени біржі повинні мати можливість швидко одержувати накази від клієнтів і повідомляти про укладені угоди та поточну інформацію. Для цього необхідна мережа телефонів, телексів та інших засобів зв'язку. Нині використовують, як правило, дисплеї і відеомонітори, на яких з'являються повідомлення найбільших телеграфних агентств про найрізноманітніші події, що впливають на торгівлю. Інформаційне табло в операційному залі звичайно розташоване в центрі залу так, щоб кожний учасник торгів у будь-який момент міг одержати необхідну інформацію про угоди біржового дня. На це табло постійно надходить інформація з реєстраційного бюро, інформаційної служби і від учасників торгів.

Відповідно щодо кожного місяця, на який укладається контракт, табло показує:

• ціну, яка зафіксована в момент відкриття торгів;

• найвищу ціну протягом дня;

• найнижчу ціну протягом дня;

• вартісне значення обсягів торгівлі;

• ціни останніх семи угод із зазначенням, є вони цінами угод чи цінами пропозицій;

• останню зареєстровану ціну (пропозиції чи угоди);

• різницю між останньою ціною і підсумковою ціною попереднього дня;

• максимальну ціну з початку торгівлі контрактом;

• мінімальну ціну з початку торгівлі контрактом або товарами.

На більшості бірж світу табло показує також інформацію з угод з рештою товарів, за якими ведеться торгівля на цій біржі, ціни ф'ючерсних угод на інших товарних, фондових і валютних біржах, а також різноманітні поточні повідомлення (політичні події, погоду, страйки, ціни продажів за готівку, відвантаження товару та ін.).

Водночас біржа не тільки одержує інформацію, а й передає її. Поточні і підсумкові котирування розсилаються постачальникам комерційної інформації, які, у свою чергу, надають її клієнтам за відповідну плату. Так, Чиказька торгова біржа розсилає таку інформацію за більш ніж 50 адресами.

Найважливішим моментом у технології біржової торгівлі є власне процедура здійснення торгівлі. У торгівлі ф'ючерсними контрактами й опціонами беруть участь члени біржі - клірингові і брокерські фірми, що одержали право мати своїх представників у торгових секціях біржі.

У біржовій ямі торгівля ведеться у суворо встановлений час, який називають біржовою сесією, за чітко встановленими правилами. Біржова сесія обмежена у часі, її початок і закінчення жорстко фіксовані. Про них, як правило, сповіщають дзвониками. Так, на Чиказькій торговій біржі кожного біржового деня торгівлю офіційно відкривають звуками великого дзвона, що використовується в цією метою понад 80 років і вже увійшов в історію. Угоди за ф'ючерсними контрактами не можна укладати до повідомлення про початок сесії, а

також після її закриття. За правилами інших американських бірж угоди, здійснені до початку і після закінчення біржових зборів, не вважаються біржовими і не реєструються. До учасників торгівлі, що порушують правила, застосовують штрафні санкції для забезпечення концентрації попиту і пропозиції в часі і просторі.

У Великобританії деякі біржі ставляться до торгівлі до і після сесії більш ліберальне. Так, Лондонська біржа металів у своєму розкладі навіть передбачає певний час (10-15 хв. до початку і після закінчення сесії) для позабіржової торгівлі, що називається "керб". Проте такі угоди не реєструються і не гарантуються біржею.

Визначення часу біржової сесії- не просто організаційний момент. Для кожного товару на біржі встановлюється розклад, у якому враховується режим роботи інших бірж, що торгують цим товаром (як національних, так і міжнародних). Такий порядок дає можливість враховувати інформацію про ціни, що склалися на інших ринках, і сприяє здійсненню арбітражних операцій. Таке узгодження прийнято на біржах Нью-Йорка і Лондона, що торгують нафтою і нафтопродуктами. Розклад встановлений так, щоб закінчення торгівлі у Лондоні збігалося з її початком у Нью-Йорку. Тим самим на ринку цього товару забезпечується практично цілодобова можливість ведення біржових операцій.

Торги на біржах провадяться звичайно двічі на день, як правило, із заздалегідь встановленою тривалістю біржової сесії. Під час торгової сесії часто роблять перерву (5-10 хв.).

На біржі США під час сесії угоди укладаються між усіма членами біржі. На деяких біржах Японії і Великобританії біржові сесії розбито на кілька спеціальних сесій, під час яких угоди між членами біржі здійснюються тільки через голову сесії по черзі, тобто в порядку надходження наказів на продаж і купівлю. У проміжках між спеціальними сесіями ведеться вільна торгівля.

Існують і приклади вільної торгівлі під час спеціальних сесій. У такий спосіб ведуться торги на Токійській біржі і на Лондонській біржі металів. Наявність спеціальних сесій у таких випадках зумовлена
іншими причинами. Наприклад, на Лондонській біржі металів в одній ямі укладаються угоди з кількох товарів, але не одночасно, а по черзі.

Тому там виділено спеціальні 5-хвилинні сесії для торгівлі кожним металом. Пройшовши перше коло торгів, після невеличкої перерви операції відновлюються знову за 5-хвилинними сесіями.

У біржовій ямі під час торгів можна спостерігати дію закону попиту і пропозиції, ціни укладаються під впливом власних оцінок брокерами поточної ситуації.

У світовій практиці існує кілька методів ведення біржових торгів, але найбільш поширений - публічний, при якому угоди укладаються за допомогою вигуків, що дублюються іноді сигналами певних положень рук і пальців. Метод торгівлі "пошепки" використовується дуже рідко і застосовується у практиці торгівлі окремих бірж Японії та Пів-денно-Східної Азії. Останнім часом набувають поширення електронні торги. За таким принципом торгує Токійська товарна біржа (фото 4).

При публічному веденні торгів брокери подають свої пропозиції за допомогою вигуків та стандартних сигналів, що подаються руками для уточнення словесних пропозицій щодо ціни та обсягів купівлі-продажу, коли торги стають дуже активними.

Положення рук показує, що робить маклер: продає чи купує. Коли у маклера долоня повернута до себе - це пропозиція для купівлі, а коли вона спрямована від себе - пропозиція для продажу. Протягуючи руку і всі пальці горизонтально, брокер подає сигнал пальцями про ціну продажу чи купівлі. Сигнал рукою також показує на кількість контрактів, які маклер хоче купити чи продати.

Наприклад, для зернових культур кожен палець у вертикальному положенні означає 5000 бушелів (розмір лота), або один контракт. Положення пальців характеризує також кількісний вимір обсягу і ціни контракту (рис. 11, 12).

Обов'язковість проведення торгів вигуками пов'язана з тим, щоб кожний бажаючий, який перебуває у біржовій ямі, міг зробити власну пропозицію.

Продавці і покупці вигукують пропозиції одночасно. Технологія ведення торгів передбачає підсумкове зближення цін. Для зручності ведення торгів на кожній біржі встановлюється мінімальний розмір зміни ціни, так званий крок у торгівлі з партнером.

При цьому у правилах звичайно обумовлюється, що у процесі торгу продавці не можуть називати ціну більшу, а покупці - меншу за ту, що вже була оголошена. Наприклад, якщо хтось із продавців назвав ціну $4,5, а крок становить 10 центів, то інші можуть пропонувати ті ж $4,5 або $4,4, але не $4,6. Якщо покупець називає $3,9, то інші покупці можуть дати ту ж ціну або $4,0, але не меншу. У результаті ціни пропозицій сторін рухаються назустріч одна одній.

Іноді у процесі аукціону кілька учасників роблять пропозиції за однаковою ціною. У цьому разі пріоритетне право одержує торговець, який першим викрикнув цю ціну. Якщо ж першість визначити неможливо, то перевага віддається брокеру, який зробив вагомішу пропозицію, тобто на більшу кількість контрактів. У такому разі для інших брокерів невиконання замовлення своїх клієнтів вважається об'єктивною причиною і відповідні брокерські контори не несуть перед клієнтом відповідальності за невиконання замовлення.

Для ідентифікації пропозицій продавців і покупців встановлено певний порядок вигуків: покупці викрикують спочатку ціну, потім кількість, а продавці, навпаки, спочатку - кількість, потім ціну, при цьому ціна вказується звичайно скорочено. Наприклад, торговець, бажаючи купити 4 вересневі контракти на кукурудзу по $20 за контракт, вигукує "4 по 20".

Особлива увага приділяється зовнішньому вигляду брокерів. У зв'язку з тим, що всі угоди повинні бути негайно зареєстровані, брокери в біржовій ямі мусять швидко впізнати один одного. З цією метою всі вони мають розпізнавальні значки, що вказують на їх привілегії при здійсненні угод. На кожному значку зазначено біржові ініціали з трьох букв, за якими брокерів впізнають і реєструють при угодах. Ініціальні скорочення ніколи не повторюються. Правила біржі також вимагають, щоб співробітники залу носили піджаки з галстуками. Піджаки у брокерів, як правило, легкі і вільного покрою, що дає їм можливість легко рухатися в залі.

Члени - брокерські фірми мають великий штат співробітників у біржовому залі. Для того, щоб вони могли легко відшукати один одного, піджаки брокерського штату фірми однакового кольору, на цих піджаках, як правило, розміщується емблема з назвою компанії.

Незалежні маклери часто носять піджаки яскравих кольорів, щоб їх можна було легко помітити в залі. Інколи вони носять піджаки таких самих кольорів, що й представники фірми, які здійснюють розрахунки за їхніми угодами.

Для успішної діяльності біржового ринку важливо своєчасно і якісно виконати замовлення учасників біржових торгів. Існує відпрацьований, чіткий механізм одержання, виконання замовлень та розрахунків за ними.

Замовлення, одержане від клієнта, негайно направляється брокерською фірмою при біржі в біржовий зал для виконання. На краю біржового залу розташовані телефонні станції, які негайно обробляють численні замовлення, що надходять на біржу від компаній та окремих осіб.

На шляху проходження замовлення на кожному з етапів зазначається час виконання замовлення, для того щоб воно було виконане якомога швидше. Одержавши замовлення, телеграфний службовець біржового залу ставить на ньому штамп про час одержання і з посильним відправляє його брокеру, який перебуває в піті (ямі).

Рис. 13

Посильний знаходить потрібного брокера і показує йому наказ (форму) (рис. 13).

При цьому посильний складає цю форму і підносить її прямо до обличчя брокера, якщо той зайнятий. Це робиться для того, щоб, по-перше, брокер міг миттєво побачити написаний у формі наказ і оцінити наскільки він близький до ринкової ціни і, по-друге, щоб інші брокери не могли прочитати цей наказ. Якщо ціна, зазначена в наказі, близька до ринкової, тобто до тієї, за якою саме укладається контракт, брокер відразу поспішає укласти відповідну угоду. Він голосом і подаючи сигнали рукою показує свою пропозицію брокерам-продавцям. Далі надходить сигнал "продано" від одного з брокерів-продавців, що продає, і замовлення вважається виконаним.

Уклавши угоду, брокер одразу пише на формі-наказі ціну, за якою укладено угоду, свої ініціали і назву клірингової фірми, яка веде його розрахунки щоденно. Після цього брокер кидає форму-наказ на підлогу.

Посильні клірингових фірм, що постійно ходять навколо біржової ями, вишукують замовлення-накази, піднімають їх з підлоги і несуть до телефонного клерка. Клерк ставить на наказі штамп, де зазначається час виконання наказу, з'єднується по телефону з торговим представником, від якого він отримав наказ, і сповіщає, що угоду укладено і за якою ціною. Після цього клерк обводить ціну на формі-наказі кружечком. Це означає, що інформацію про ціну вже передано.

Отже, протягом усього дня клірингова фірма збирає інформацію про всі угоди, що стосуються її клієнтів, і відсилає її спеціальному клерку, який заносить інформацію в комп'ютер фірми. В комп'ютер заносять кількість проданого і купленого товару, ціну відповідної угоди, номер брокера - члена біржі, який уклав відповідну угоду, і назву клірингової фірми.

Брокер, який уклав відповідну угоду в біржовій ямі, теж має протягом дня передати всю інформацію у свою клірингову фірму. У торговельну картку брокер заносить позицію контракту, ціну, ініціали брокера - партнера по угоді, назву клірингової фірми, що обслуговує партнера, а також код із зазначенням часу укладення угоди. Ці торговельні картки є первинною обліковою документацією, з якої дані передаються в розрахункові фірми продавців і покупців. Брокери щоденно звіряють ідентичність записів у картці з інформацією, що є на фірмі. У разі виявлення розбіжностей він узгоджує їх зі своїм партнером. Якщо питання неможливо вирішити позитивно, справа передається в Арбітражний комітет. Процес укладення угоди показано на рис. 14.

5.4. Біржові товари

Торгівля на біржах здійснюється товарами, що дістали назву біржових. До біржових належать товари, що відповідають таким вимогам [2; 6; 20; 21; 22; 55; 70; 71]:

• характеризуються масовістю випуску, великою кількістю виробників і призначаються для широкого кола споживачів;

Рис. 14. Шлях проходження укладення угоди

• є стандартними, тобто відповідають встановленим вимогам щодо якості та інших параметрів, передбачених чинним законодавством, і взаємозамінними у межах певних груп і видів товарів;

• характеризуються вільним ціноутворенням, тобто ціни на

них встановлюються на основі попиту і пропозиції в умовах здорової конкуренції.

У практиці світової біржової торгівлі виокремлюють три основні класи біржових товарів:

• речові;

• цінні папери;

• іноземна валюта.

У кожному із названих класів не всі вироблені товари можуть стати об'єктом біржової торгівлі, а лише ті, що відповідають зазначеним вимогам.

З розвитком біржової торгівлі перелік біржових товарів збільшується і ускладнюється. Насамперед це стосується класу цінних паперів. З появою ф'ючерсних контрактів на індекси фондового ринку і процентних ф'ючерсів перелік класів можна було б збільшити в кілька разів. Розглянемо основні класи біржових товарів.

Основну питому вагу у світовому біржовому товарообігу займає торгівля речовими товарами. До біржового товару, яким здійснюють торгівлю на товарних біржах, належить не вилучений з обігу товар певного виду і якості, а також стандартний контракт на зазначений товар, допущений до торгів біржею згідно з правилами біржової торгівлі.

Характерні особливості речового біржового товару :

• масовий характер виробництва і споживання;

• стандартність;

• добра збережуваність;

• транспортабельність;

• незалежність якісних характеристик товару від конкретного споживача;

• змінність цін під впливом природних, сезонних, політичних та інших чинників.

Отже, біржовий товар є масовим, однорідним, кількісно і якісно стандартизованим, взаємозамінним, знеособленим і з огляду на високий рівень попиту і пропозиції ним торгують у великих обсягах, що дає змогу виявити його більш реальну рівноважну (ринкову) ціну.

Біржовий товар, як правило, є сировиною або напівфабрикатом, оскільки основним при його класифікації є те, що такий продукт повинен пройти тільки технологічну стадію первинної обробки.

Згідно з правилами біржової торгівлі у США та інших країнах з усталеними ринковими відносинами готові до споживання продукти промислового виробництва не допускаються на біржові торги, оскільки вважається, що регулювання обсягів виробництва таких товарів залежить від волі їх виробників, які відтак можуть істотно впливати на рівень біржових цін.

Товари, за якими здійснюються торги на товарних біржах, об'єднують у п'ять груп, що охоплюють понад 70 найменувань товарного асортименту на біржах реального товару і 148 - на ф'ючерсних біржах.

1. Сільськогосподарська продукція і сировина:

• зернові культури (пшениця, кукурудза, рис, овес, ячмінь, жито);

• насіння олійних і продукти їх переробки (насіння соняшнику, льону і бавовнику, соєві боби, шрот);

• текстильна сировина сільськогосподарського виробництва (бавовна, джут, натуральний і штучний шовк, пряжа, мита вовна, льон);

• натуральний каучук.

2. Продовольчі товари:

• цукор;

• рослинна олія;

• арахіс;

• концентрат апельсинового соку;

• кава;

• какао-боби;

• мясо.

3. Лісоматеріали:

• пиломатеріали;

• фанера.

4. Кольорові і дорогоцінні метали:

• кольорові метали (мідь, олово, свинець, нікель, цинк, алюміній);

• дорогоцінні метали (золото, платина, срібло). 5. Енергоносії:

• сира нафта;

• скраплений газ;

• мазут;

• дизельне паливо;

• бензин;

• газойль;

• газ.

Істотною властивістю біржового товару поряд із масовим характером його виробництва і споживання, вільним встановленням цін є його якість. До якості біржового товару висуваються особливі вимоги.

Як відомо, якість продукції - це сукупність характеристик щодо її спроможності задовольняти встановлені потреби.

Якість товару залежить від фізичних, хімічних і біологічних властивостей, а також від відповідності товару функціональним, естетичним, ергономічним, економічним та іншим вимогам. Кожний вид товару можна характеризувати з погляду його властивостей, якості і показників якості. Проте товар може мати корисні властивості, але не мати високої якості. У зв'язку з цим біржова торгівля ставить жорсткі вимоги до інформації про якість товару. Такими вимогами є повнота інформації, її достовірність, єдність в оцінюванні якості товару всіх учасників біржової торгівлі.

Нині існує багато джерел інформації про якість продукції, але у біржовій торгівлі найчастіше використовують рекламні дані про товар, експертні висновки товариств і спілок споживачів, стандарти. Найповнішу і найдостовірнішу інформацію про якість продукції містять стандарти, більшість з яких (близько 80%) регламентують вимоги до продукції, їх ще називають стандарти або технічні умови.

Для зниження ризику невиконання біржових операцій інформації про якість продукції, що міститься в стандартах, недостатньо,

оскільки біржа відповідає перед клієнтами не за інформацію про товар, а за сам товар, його кількість і якість. Для того щоб біржа була упевнена в адекватності товару, здійснюють експертизу цього товару. Однієї з форм експертизи в цивілізованому світі є сертифікація продукції і систем якості на підприємствах, що виробляють її. Сертифікація продукції є дієвим інструментом управління якістю і чинником, що зміцнює упевненість продавців, покупців і споживачів у якості товару.

Для оцінювання якості біржового товару варто орієнтуватися на такі джерела:

• інформацію про якість, що міститься у стандартах та інших нормативно-технічних документах;

• сертифікацію продукції як засіб кваліфікованого й обгрунтованого визначення відповідності якості продукції вимогам стандартів і контрактів;

• сертифікацію систем якості як засіб підтвердження спроможності виготовлювача забезпечувати високу якість продукції і стабільність її виробництва.

Дуже часто товари втрачають свою якість і знецінюються через порушення правил пакування, неправильне збереження, транспортування, коли під впливом різноманітних зовнішніх чинників - механічних, кліматичних, біологічних та інших - відбуваються кількісні і якісні зміни. У таких випадках необхідно здійснювати вхідний контроль якості продукції при надходженні її на біржовий склад.

Незважаючи на широкий асортимент товарів, що отримують біржову сертифікацію, в обсязі торгів на біржах світу сільськогосподарська продукція і матеріали займатимуть і надалі центральне місце і їх обсяг перевищуватиме половину біржового обігу. У групі товарів сільськогосподарської продукції понад 50% усього асортименту припадає на такі підгрупи: насіння олійних і продукти їх переробки, зернові культури, живі тварини і м'ясо.

Поруч з речовими товарами, яким належить чільне місце в біржовій торгівлі, на біржовому ринку важливим товаром г. цінні папери.

Поняття цінного паперу багатогранне, оскільки пов'язані з ним економічні відносини дуже складні, постійно видозмінюються і розвиваються. А це породжує нові форми цінних паперів.

Цінний папір - це особливий товар, що обертається на власному ринку - ринку цінних паперів. Цінні папери не мають ні речової, ні грошової споживчої вартості, тобто не є ні фізичним товаром, ні послугою. У широкому розумінні цінний папір - це будь-який документ (папір), що продається і купується за відповідною ціною.

Цінний папір виконує такі суспільне важливі функції [4, 42]:

• перерозподіляє кошти (капітали) між галузями і сферами економіки, між територіями і країнами, між групами і верствами населення, між населенням і сферами економіки, між населенням і державою та ін.;

• встановлює певні додаткові права для його власника (крім права на капітал), наприклад права на участь в управлінні, на відповідну інформацію, на деякі переваги у певних ситуаціях тощо;

• забезпечує одержання прибутку на капітал і (або) повернення капіталу та ін.

Як економічна категорія цінний папір має відповідні характеристики: часові, просторові, ринкові.

Часові характеристики:

• термін існування цінного паперу: коли випущений в обіг і на який період (або безстроково);

• походження: цінний папір є похідною від своєї первісної основи (товару, грошей) або від інших цінних паперів. Просторові характеристики:

• форма існування: паперова (документарна) або безпаперова (бездокументарна);

• національна належність: цінний папір вітчизняний або іншої держави, тобто іноземний;

• територіальна належність: у якому регіоні країни випущений цінний папір.

Ринкові характеристики:

• тип активу, що лежить в основі цінного паперу, або його вихідна основа (товари, гроші, сукупні активи фірми тощо);

• форма володіння: цінний папір на подавця або на конкретну особу (юридичну, фізичну);

• форма випуску: емісійна, тобто випускається окремими серіями, всередині яких усі цінні папери однакові за своїми характеристиками, або неемісійна (індивідуальна);

• форма власності і вид емітента, тобто хто випускає на ринок цінний папір: держава, корпорації, приватні особи;

• характер оборотності: вільно обертається на ринку або є обмеження;

• економічна сутність з погляду, що дає цінний папір її власнику;

• рівень ризику: високий, низький та ін.;

• наявність прибутку: виплачується за цінним папером прибуток чи ні;

• форма вкладення коштів: при купівлі цінного паперу гроші беруться в борг або набувається право власності.

Цінний папір має певні властивості, основна з яких - можливість обміну на гроші найрізноманітнішими способами (погашення, купів-ля-продаж, повернення емітента, переуступка тощо). Його можна використовувати в розрахунках, як заставу, зберігати протягом кількох років або безстрокове, передавати в спадщину, дарувати тощо.

Спочатку всі цінні папери випускалися тільки в паперовій формі (звідки і пішла їхня назва - папір), але їх ціна відповідала вартості паперових грошей. Вартість цінних паперів визначається або зазначеною на них сумою, або ринковим шляхом. Завдяки розвитку ринкових відносин в останні десятиліття з'явилася нова форма існування цінного паперу - безпаперова, або бездокументарна.

Перехід від паперової форми цінного паперу до безпаперової пов'язаний, по-перше, із збільшенням кількості цінних паперів в обігу, насамперед таких відомих їх видів, як акції та облігації (десятки і сотні мільйонів штук).

По-друге, багато прав, що закріплюються за власником цінного паперу, можуть здійснюватися незалежно від його форми. Наприклад, виплата прибутку за цінним папером, купівля-продаж цінного паперу тощо можуть провадитися без наявності його як

матеріального носія цих прав.

По-третє, безпаперова форма цінного паперу може прискорювати, спрощувати й здешевлювати його обіг в частині розрахунків, передачі від одного власника до іншого, збереження й обліку, оподатковування та ін.

По-четверте, перехід до безпаперової форми пов'язаний зі змінами в структурі всієї сукупності цінних паперів, що бувають в обігу (зокрема із збільшенням кількості іменних цінних паперів і зниженням частки цінних паперів на подавця).

Іменний цінний папір - це цінний папір, ім'я власника якого зафіксовано в бланку і (або) в реєстрі його власників, що може вестися в звичайній документарній та електронній формах.

Цінний папір на подавця - це цінний папір, ім'я власника якого не фіксується безпосередньо в ньому, а при здійсненні операції не потрібна реєстрація.

Розподіл цінних паперів на іменні і на подавця має глибокі корені. Деякі види цінних паперів існують сьогодні у формі іменних (або їхнього різновиду - ордерних) паперів, наприклад векселі, коносаменти, хоча і вони можуть існувати у формі на подавця.

З погляду учасників біржового ринку, цінний папір на подавця має істотні переваги перед іменним, тому що перехід прав на капітал відбувається "миттєво" шляхом передачі цінного паперу від його продавця до покупця, тобто швидкість його обігу і розрахунків за ним максимально висока. Крім витрат на друкування такого цінного паперу, їх обіг майже не потребує інших витрат учасників ринку, пов'язаних з "технікою і технологією" ринкового процесу.

Безпаперовий цінний папір - це завжди іменний документ, тому що в електронній пам'яті він зареєстрований на певну юридичну або фізичну особу.

Завдяки безпаперовій формі володіння капіталом ще більше формалізується і тим самим розширюються можливості для біржової торгівлі цінними паперами. Цінні папери як біржовий товар умовно можна поділити на два великих класи залежно від того, на що частково або цілком поширюється майнове право – на власне актив чи на зміну його ціни:

• перший клас - основні цінні папери;

• другий клас - похідні цінні папери. '

В основі основних цінних паперів лежать майнові права на якийсь актив, зазвичай на товар, гроші, капітал, майно, різноманітні ресурси.

Основні цінні папери, у свою чергу, поділяють на первинні і вторинні (рис. 15).

Рис. 15. Класифікація біржової торгівлі цінними паперами [4]

Первинні цінні папери базуються на активах, до яких не входять власне цінні папери, наприклад акції, облігації; векселі, заставні та ін

Вторинні цінні папери випускаються на основі первинних- це цінні папери на власне цінні папери: варранти на цінні папери депозитарні розписки та ін.

Похідний цінний папір - це:

- бездокументарна форма відображення майнового права (зобов'язання), що виникає у зв'язку зі зміною ціни, що закладена в основі цього цінного паперу біржового активу;

• цінний папір на якийсь ціновий актив: на ціни товарів (зерно, м'ясо, нафту, золото та ін.), на ціни основних цінних паперів (звичайно на індекси акцій, на облігації), на ціни кредитного (процентні ставки) та валютного (валютні курси) ринків тощо.

До похідних цінних паперів належать: ф'ючерсні угоди (товарні, валютні, процентні, індексні та ін.) та опціони, що вільно обертаються. Основні види цінних паперів, як правило, є ринковими, тобто їх можна вільно продавати і купувати на біржі або поза нею. Проте в окремих випадках обіг цінних паперів обмежений, і цінний папір можна продати тільки тому, хто його випустив, до того ж через обумовлений термін. Такі папери вважаються неринковими і не можуть бути біржовим товаром. Не можуть продаватись на біржі й цінні папери, емітовані в обмеженому обсязі або в одиничному примірнику. Для того щоб стати біржовим товаром, той чи інший цінний папір має бути випущений в обіг в обсязі, достатньому для забезпечення постійного попиту і пропозиції цих паперів на біржі.

І, нарешті, до групи товарів, що класифікуються як біржові і якими здійснюється регулярна торгівля на біржах світу, належить валюта.

Наявність національних валют і відсутність єдиного платіжного засобу, який можна було б використовувати як міжнародний засіб платежу при розрахунках у зовнішній торгівлі, за кредитами, інвестиціями, міждержавними платежами, зумовлюють необхідність обміну однієї валюти на іншу. Під терміном "валюта" розуміють звичайно всі іноземні грошові одиниці, виражені в них цінні папери, засоби платежу, а також дорогоцінні метали. Валюта іменується за назвою грошової одиниці: долар США, швейцарський франк, австрійський шилінг, німецька марка, шведська крона, українська гривня та ін.

Валюта є своєрідним товаром. Для здійснення операцій купівлі-продажу валюти необхідно мати чітке уявлення про валютний курс.

Валютний курс визначає співвідношення між двома валютами, на основі якого відбувається обмін однієї валюти на іншу, інакше кажучи, це ціна, за якою можна продати або купити валюту однієї

країни, виражену у валюті іншої країни. Валютний курс визначається попитом і пропозицією валюти на відкритому необмеженому ринку або встановлюється державою.

Здебільшого курс валюти визначається залежно від співвідношення попиту і пропозиції валюти. І оскільки попит і пропозиція на валютному ринку постійно змінюються, то й валютний курс не може бути постійним. Курс валюти, пропозиція якої обмежена, підвищується, тоді як курс валюти з надлишковою пропозицією падає.

Варто мати на увазі, що при визначенні курсу валюти може застосовуватися пряме й обернене котирування (дається з точністю до чотирьох знаків після коми). Більш поширене пряме котирування. Це означає, що певна сума іноземної валюти, як правило 100 одиниць, є основою для вираження розміру відповідної суми національної валюти. Наприклад, курс української гривні до американського долара 555,5001 означає, що за сто доларів можна купити 555,5001 українських гривень.

Рідше застосовується обернене котирування. Його основою є тверда сума національної валюти. Обернене котитування - це розмір, обернений прямому котируванню. У внутрішньому обороті США обернене котирування використовується частково.

Валютні курси різняться також залежно від того, відбувається купівля чи продаж валюти.

1. Банк купує валюту за курсом покупця. Наприклад, курс 72,5305 швейцарського франка за 100 українських гривень означає, що банк готовий купити 100 гривень, запропонувавши 72,5305 швейцарського франка. Отже, за одиницю іноземної валюти пропонується певна кількість національної валюти, розмір якої постійно змінюється.

2. Банк продає валюту за курсом продавця. Наприклад, курс продавця 72,5505 швейцарського франка за 100 гривень означає, що банк готовий продати 100 українських гривень за 72,5505 швейцарського франка. Різниця між курсами продавця і покупця використовується для покриття витрат банку і становить

банківський прибуток. Точно встановленого розміру цієї різниці, яку називають маржею, немає. Для кожної конкретної валютної операції маржа залежить від часу і місця здійснення операції. Останніми роками різниця між курсами покупця і продавця для основних валют скоротилася. Витрати, пов'язані зі здійсненням валютних операцій, знизилися за рахунок впровадження комп'ютерної техніки і значного збільшення оборотів цієї торгівлі.

3. Для економічних зіставлень за тривалі проміжки часу використовують середній курс, який визначають як середнє арифметичне між курсами покупця і продавця. Такого курсу насправді не існує, проте його розмір щодня повідомляють засоби масової інформації.

При здійсненні валютних операцій широко використовують крос-курси, що є котируванням двох іноземних валют. При цьому жодна з них не є національною валютою учасника угоди, що встановлює курс.

Якщо, наприклад, швейцарський банк хоче одержати курс швейцарського франка до шведської крони, то, виходячи з курсів обох валют до долара США, він виводить крос-курс швейцарського франка до шведської крони:

х швейцарських франків =100 шведським кронам;

3,7946 шведської крони = 1 долар США;

1, 9872 швейцарського франка = 1 долар США;

100 шведських крон = 52,3692 швейцарського франка.

Біржова торгівля іноземною валютою може бути організована лише тоді, коли валюта вільно (або частково) конвертована, тобто якщо відсутні державні обмеження на її купівлю-продаж населенням та організаціями.

Біржовий клас іноземної валюти звичайно становлять: американський долар, англійський фунт стерлінгів, німецька марка, французький франк, японська єна і деякі інші валюти.

РОЗДІЛ 6

БІРЖОВА ТОРГІВЛЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЮ ПРОДУКЦІЄЮ І ПРОДОВОЛЬСТВОМ

6.1. Формування ринку сільськогосподарської продукції як умова діяльності аграрних бірж

Торгівля сільськогосподарською продукцією відіграла ключову роль у зародженні і становленні біржового ринку як у цілому світі, так і в нашій країні. З розвитком біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією пов'язано становлення таких всесвітньо відомих бірж, як Чиказька торгова біржа, Чиказька товарна біржа, Нью-Йоркська біржа кави, цукру і какао, Лондонська ф'ючерсна і опціонна біржа, Токійська рисова біржа, а в Україні - Одеська товарна біржа, Чорноморська регіональна товарна біржа АПК (Миколаївська) та ін.

Сьогодні 30% усього світового товарообігу припадає на біржовий ринок, причому на сільськогосподарську продукцію - 64% цього обігу. Структура світового біржового обігу має такий вигляд:

• насіння олійних культур та продукти їх переробки - 25%;

• зернові культури - 14%;

• жива худоба і м'ясо - 12%;

• цукор, кава та інші продовольчі товари - 13%;

• кольорові метали - 7%;

• нафта і нафтопродукти - 19%;

• дорогоцінні метали - 10%.

Як свідчить досвід країн з розвиненою ринковою економікою, біржі у процесі еволюції перетворилися з барометра економіки в її регулятор. Тобто товарні біржі з оптових ринків перетворились на місце, де формуються середні ціни, на які згодом орієнтуються всі суб'єкти ринку. Товаровиробникові і споживачеві біржовий ринок і участь у ньому дає можливість забезпечити захист проти значних коливань цін. Отже, система біржових торгів перебирає на себе значну частину цінового ризику без необхідності залучення державного бюджету.

Крім того, впровадження ф'ючерсних і опціонних операцій, об'єктом яких є не самі товари, а лише права на них, перетворили біржу в один з потужних фінансових інститутів. А зв'язок бірж з банками сприяє стабілізації фінансово-банківської системи.

Удосконалення процесу біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією та продовольством у країнах з розвиненою ринковою економікою дало можливість стабілізувати сільськогосподарське виробництво і виробити механізм захисту товаровиробників і споживачів цієї продукції від різкого коливання цін. В Україні біржовий ринок почав відроджуватися з перших років здобуття незалежності, що було пов'язано насамперед з переходом від планово-розподільчої до ринкової економіки.

Уже на початку 1992 р. в країні функціонувало понад 70 товарних бірж, обіг яких становив близько 10 млн. грн., але в структурі їхнього обороту на сільськогосподарську продукцію і продовольство припадало лише 600 тис. грн. Однак уже наприкінці 1992 р. спостерігається різкий спад біржової діяльності. Скорочуються обсяги біржових угод, зменшується кількість діючих бірж. Це було обумовлено введенням у дію з 28 лютого 1992 р. Закону "Про оподаткування доходів підприємств і організацій". Згідно з цим Законом податок на прибуток від посередницької діяльності, а саме: від аукціонів, біржових торгів, закупівельно-торгівельної діяльності, встановлювався в розмірі 75%. Крім того, недосконалість законодавчої бази біржової діяльності, "романтичне" впровадження елементів ринкової економіки, а також інші фактори, що негативно впливали на розвиток ринкових взаємовідносин у сфері виробництва і збуту продукції, істотно знизили активність біржового товарного ринку. Значна частина товарних бірж перейшла на торгівлю нерухомістю, автомобілями. Тим часом розвиток біржового сільськогосподарського ринку був тісно пов'язаний з тим, що після набуття незалежності одним зі своїх обов'язків уряд України вважав створення всеохопної системи забезпечення населення продовольством, що завжди уявлялося як доступ усього населення у будь-який час до достатньої кількості продуктів харчування для забезпечення активного та здорового способу життя. Певна річ, якби це свідчи-

ло, що Україна потенційно є висококонкурентоспроможним виробником зернових на експорт, використовуючи можливості, які надає зовнішня торгівля, задоволенням національних потреб не можна нехтувати. Однак у політиці в Україні спостерігалися тенденції до обмеження прибутковості експортного виробництва з метою утримання низьких споживчих цін на зернові. Це сталося тоді, коли частка витрат на продовольство в середньому сімейному бюджеті досягла 78% у 1995р. порівняно з 35% у 1990 р., причому хлібопродукти становили 44% раціону. Проте основними інструментами, що їх застосував уряд, залишалися втручання держави у зерновий сектор та обмежувальна торговельна політика, спрямована на маніпулювання пропозицією та рівнем цін. Внаслідок такої політики ціни на хліб утримувалися заниженими і економіка зазнала великих збитків.

Політика країни щодо забезпечення продовольством розвивалася кількома етапами. На кожному з них основними інструментами цієї політики були державні закупівлі, субсидії, маніпулювання цінами і торгівлею, а також державний контроль над активами та підприємствами аграрного сектора.

На першому етапі, який умовно можна означити 1991-1994 рр., урядова політика була спрямована на виконання таких умов:

• виробники обов'язково продавали державі приблизно 30% загального врожаю зернових;

• обмеження експорту, збереження адміністративного ціноутворення на найважливіші продукти харчування, в тому числі хліб, впровадження норми прибутковості для підприємств усіх рівнів ринкової системи;

• державний контроль над сектором економіки через заборону приватизації у тих частинах сектора, які вважалися стратегічними (передусім в елеваторній промисловості).

Усе це обґрунтовувалося необхідністю підтримувати високий рівень виробництва і забезпечити доступ споживачів до продуктів харчування за низькими цінами з метою гарантування забезпечення продовольством.

Завдання забезпечення продовольством було виконане, але за

рахунок значних економічних та фінансових витрат. Обов'язковий продаж державі зерна за цінами, нижчими за ринкові, та експортні обмеження стримували бажання більше виробляти. Впровадження норми прибутковості призвело до зниження стимулів зменшувати собівартість і завадило залученню іноземних та внутрішніх інвестицій. Урядова політика приватизації перешкоджала посиленню конкуренції, реструктуризації та розвитку недержавних каналів збуту. Окрім того, політика щодо забезпечення продовольством сприяла збереженню високого рівня інфляції на початку перехідного періоду, що, у свою чергу, підірвало купівельну спроможність споживача. У високоінфляційному середовищі, де більшість цін були вільними, але зерновий сектор залишався контрольованим, умови торгівлі для виробників постійно погіршувалися, що ставило виробництво у загрозливе становище.

На початку 1992 р. більшість цін на споживчі товари було лібералізовано, хоча ціни на зерно, м'ясо, молоко та продукти їх переробки залишилися фіксованими. Пізніше було знято контроль над цінами на м'ясо та молочні продукти, але ціни на зернові і надалі були контрольованими.

Держава купувала зерно за цінами, встановленими в адміністративному порядку. Ціни на продукцію виробників зернових формувалися на основі компенсації витрат з урахуванням норми прибутковості.

У 1993 р. було зроблено спробу поліпшити умови торгівлі для виробників через підвищення закупівельних цін. Це підвищення відбилося на споживачах у вигляді десятикратного підвищення цін на хліб. Для того щоб пом'якшити потенційно нищівний удар цього підвищення цін на забезпечення продовольством, уряд вдався до "майже універсального" заходу - субсидування.

З огляду на критичність ситуації 1994 р. було розпочато з впровадження нової закупівельної політики, що означало зміну політики щодо забезпечення продовольством. Передбачалося, що державну закупівлю буде зменшено до рівня, необхідного для задоволення потреб громадського сектора (армії, міліції, лікарень тощо).

Ціни на продукти поступово було лібералізовано, контроль за цінами на більшість продуктів знято, а субсидування споживачів на придбання продуктів харчування та енергоносіїв на національному рівні припинено. Було залишено контроль за цінами на хліб, а експорт зернових далі обмежувався квотами.

Передбачалося, що держава скасує монопольне становище в галузі закупівлі та переробки сільськогосподарської продукції у 1995 р. Виробники мали самі укладати угоди щодо продукції, яка залишалася після закупівлі державою, з підприємствами приватного та громадського сектора.

Проте нова політика не принесла вагомих зрушень у розбудову аграрного ринку. Враховуючи вкрай повільне впровадження в аграрному секторі ринкових відносин, Президент України у січні 1995 р. видав Указ "Про заходи щодо реформування аграрних відносин". Цей Указ мав доленосне значення у розбудові біржового ринку сільськогосподарської продукції. В Указі, зокрема, передбачалися такі заходи:

• виробники сільськогосподарської продукції самостійно розпоряджаються власною продукцією, реалізуючи її за контрактами (включаючи державні) та іншими договорами через біржі, торговельні та контрактові доми, заготівельні та посередницькі організації;

• іноземні інвестори, які вкладають інвестиції у технологічні проекти вирощування сільськогосподарської продукції та її переробки і зберігання, самостійно розпоряджаються одержаною у рахунок інвестицій продукцією, включаючи її експорт (без квотування і ліцензування), за винятком зернових;

• підтримати ініціативу сільськогосподарських товаровиробників щодо створення, відповідно до чинного законодавства України, системи спеціалізованих аграрних бірж.

Національному банку України до створення цих бірж забезпечити організацію і проведення на Українській міжбанківській валютній біржі торгів ф'ючерсними та форвардними контрактами під закупівлю сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки із залученням до цього комерційних банків як агентів-брокерів з подальшим проведенням таких торгів на спеціалізованих товарних біржах.

Згідно з цим Указом на відповідні міністерства і відомства було покладено такі завдання:

• розробити і затвердити у двотижневий термін Правила організації та проведення торгів ф'ючерсними та форвардними контрактами під закупівлю сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки, передбачивши при цьому перелік їх основних видів;

• визначити у двотижневий термін перелік підприємств та організацій, що зберігатимуть і поставлятимуть за призначенням сільськогосподарську продукцію та продукти її переробки, одержані за ф'ючерсними та форвардними контрактами;

• з участю Української міжбанківської валютної біржі розробити і затвердити у двотижневий термін методику та порядок визначення цін на сільськогосподарську продукцію та продукти її переробки, якими слід керуватися при укладанні ф'ючерсних та форвардних контрактів;

• хлібоприймальні підприємства, елеватори і комбінати хлібопродуктів, холодокомбінати та переробні підприємства в договорах на зберігання та переробку сільськогосподарської продукції передбачають оплату за послуги сільськогосподарськими товаровиробниками усіх форм власності чи уповноваженими ними посередниками (резидентами і нерезидентами) у розмірах, що не перевищують фактичні витрати та граничний рівень рентабельності 10%.

Отже, у січні 1995 р. було започатковано проведення аукціонних торгів сільськогосподарською продукцією. Було розроблено правила біржової торгівлі, визначено сертифіковані склади, перелік продукції, що виставляється на торги, та забезпечено навчання всіх бажаючих.

Оскільки аграрники не мали досвіду аукціонної торгівлі, було вирішено, що інтереси товаровиробників на торгах представлятимуть заступники начальників обласних управлінь сільського господарства і продовольства з питань економіки, які через районні структури збирали заявки на продаж продукції від товаровиробників. Від імені покупців та їх гарантом виступали банки, що мали певний досвід біржової торгівлі, набутий на Міжбанківській валютній біржі.

Використання Міжбанківської валютної біржі як розрахункової палати дало змогу вже на перших торгах забезпечити дієвий контроль за своєчасним надходженням коштів до товаровиробників за продану продукцію, створити чітку систему контролю за виконанням укладених угод. На перших торгах було продано продукції на $312 тис., а на наступних ця сума збільшилася майже в 10 разів. Причому поряд зі спотовими контрактами почали укладатися й форвардні з поставкою продукції через шість місяців.

Проте вже перші торги виявили й істотні недоліки і неузгодження. Йдеться передусім про гарантування угод, укладених на біржових торгах, особливо з форвардними контрактами, можливість експортувати продукцію. Якщо з боку покупців гарантом їх платоспроможності були банки, то з боку продавців сільгосппродукції гарантій не було. Крім того, існуюча система видавання ліцензій і реєстрації контрактів у Міністерстві зовнішніх зв'язків різко охолоджувала ентузіазм покупців продукції, особливо зарубіжних. Уже наприкінці березня обсяги реалізації продукції істотно зменшились. Для усунення цих недоліків 25 березня 1995 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про гарантування угод, укладених на аукціонах сільськогосподарської продукції", де функції гаранта належного виконання зобов'язань продавців сільськогосподарської продукції покладалися на Міністерство сільського господарства і продовольства за рахунок державних ресурсів.

Водночас було вирішено, що на сільськогосподарську продукцію, яка продається на умовах спотових або форвардних контрактів на аукціоні сільськогосподарської продукції, не поширюється режим ліцензування і квотування. Підставою для її пропуску через митний кордон України є оригінал аукціонної угоди, укладеної з резидентом чи нерезидентом або з брокером.

Заодно було внесено зміни і до правил проведення аукціонів. Усе це разом з іншими заходами помітно пожвавило торги і дало змогу досягти рекордного рівня для одних торгів - $35 млн. Одержані кошти товаровиробники спрямовували на придбання пально-мастильних матеріалів, засобів захисту рослин та інших матеріально-технічних ресурсів для забезпечення весняно-польових робіт. Крім того, залучення коштів комерційних структур, зарубіжних партнерів значно знизило навантаження на державний бюджет і допомогло уникнути різких сплесків інфляції.

Проте на подальше удосконалення аукціонної торгівлі сільськогосподарською продукцією істотно вплинуло протекціоністське рішення Аукціонного комітету, який з квітня 1995 р. поклав на корпорацію "Украгропромбіржа" функції організатора проведення торгів, усунувши від цієї роботи Міжбанківську валютну біржу.

Відсутність у корпорації "Украгропромбіржа" розрахункової палати, яка б здійснювала чіткий контроль за своєчасністю проходження коштів, призвела до неконтрольованості платежів, укладання нежиттєвих контрактів і, природно, до певної втрати авторитету в товаровиробників. А через відсутність чіткої розгалуженої ринкової мережі з продажу сільськогосподарської продукції на аукціонні торги у великих обсягах почали виставлятися дрібні партії товарів, які, як правило, повинні були реалізовуватися на регіональному рівні. Здебільшого ці товари не продавалися, і це викликало невдоволення у продавців. Крім того, в таких умовах неможливо було створити нормальний ринок попиту і пропозиції і відповідно сформувати ринкову ціну. Невідрегульованість біржового механізму призвела до масових прямих контрактів господарств зі споживачами та посередниками, включаючи товарообмінні, що сприяло неконтрольованості цін та унеможливило здійснення антидемпінгової політики. Це посилило такі негативні явища, як неплатежі, обдурювання товаровиробників, втрати від непристосованості транспортно-складських умов до прямих торгових операцій.

Разом з тим функціонування аукціону засвідчило, що ринок сільськогосподарської продукції сприйняв такий інструмент, як біржова торгівля. Завдяки набутому досвіду проведення аукціонних торгів за короткий період практично вдалося сформувати інститут брокерів і брокерських контор, залучити велику кількість сільськогосподарських товаровиробників до нових ринкових каналів збуту власної продукції і зробити рішучий крок до впровадження

біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією. На базі аукціону було створено Українську аграрну біржу, засновниками якої стали провідні компанії, що здійснювали торгівлю на аукціоні. Крім того, аукціонні торги стимулювали роботу товарних бірж, де було створено секції з торгівлі сільськогосподарською продукцією.

Так, на початку 1996 р. в Україні працювало 23 біржі, що реалізовували сільськогосподарську продукцію та продовольство. Зокрема, було створено 10 спеціалізованих аграрних бірж -Дніпропетровську, Івано-Франківську, Подільську, Волинську та ін.

Загалом через товарні біржі в 1995 р. було реалізовано 3 млн. Т зерна, 455 тис. т насіння соняшнику, 45 тис. т цукру, 350 тис. т олії.
Відбулись помітні зміни в шляхах реалізації сільськогосподарської продукції і продовольства. Якщо в 1994 р. лише один відсоток зерна було реалізовано через біржовий ринок (рис. 16), то в 1996 р. питома
вага зерна, реалізованого через біржовий ринок, становила 23%.

Рис. 16. Зміна шляхів продажу зерна на ринках України за

1994-1996 pp.

Організація продажу сільськогосподарської продукції через біржовий ринок дала можливість значно підвищити ціни на неї і певною мірою наблизити їх до рівня світових. Так, ціна на пшеницю м'яку 3 класу збільшилася зі 170 до 340 грн. за тонну (рис. 17).

Рис. 17. Зміна середньої ціни на пшеницю м'яку на біржовому ринку

Рис. 18. Зміна середньої ціни на ячмінь фуражний на біржовому ринку

Майже вдвічі підвищилися ціни на ячмінь фуражний і пивоварний (рис. 18, 19). Значно збільшилися вони й на інші види сільськогосподарської продукції.

Рис. 19. Зміна середньої ціни на ячмінь пивоварний на біржовому ринку

Причому ціни на більшість видів продукції на біржовому ринку були вищі, ніж ті, за якими експортувалася продукція за прямими та бартерними контрактами з товаровиробниками.

Так, середня ціна на ячмінь, що був експортований з України протягом чотирьох місяців 1996 p., становила $91 за тонну, а на біржовому ринку його продавали по $94, ціни на овес становили відповідно $72 і $75.

За обсягами реалізації на біржовому ринку на першому місці були пшениця продовольча, ячмінь фуражний (рис. 20). Це відповідало структурі виробництва зерна, що склалася на той час в Україні.

Водночас реалізація продукції в ринкових умовах виявила багато серйозних недоліків і проблем.

Основні обсяги сільськогосподарської продукції і далі реалізовувалися через систему дрібних посередників, як правило, за знижени-

ми цінами, а купівля матеріально-технічних ресурсів здійснювалася за завищеними цінами, і всіх втрат від таких операцій зазнавали товаровиробники. Особливо не дотримувалась паритетність цін при бартерних контрактах, питома вага яких у торгівлі сільськогосподарською продукцією досягала 54%.

Рис. 20. Структура зерна, реалізованого на біржовому ринку України в 1995 р.

Отже, одним з основних завдань біржового ринку, особливо в умовах цілковитої відсутності нормального ринкового середовища в нашій країні, стало формування реальних прозорих цін на основі співвідношення попиту і пропозиції не тільки на внутрішньому, а й на світовому ринку.

Недосконалість законодавчих актів стосовно організації і функціонування бірж, повільний приватизаційний процес (визначення конкретного господаря), відсутність інформації про стан внутрішнього і зовнішнього ринку та перспективи їх розвитку призводили до різкого коливання цін на сільськогосподарську продукцію як на різних біржах України, так і на окремо взятій біржі протягом однієї торгової сесії. Відхилення в ціні досягало 30% і більше .

Особливу тривогу викликала ситуація, пов'язана з реалізацією форвардних контрактів на біржовому ринку. Так, на Українській аграрній біржі 12.06.96 за форвардним контрактом було продано 5 тис. т ячменю фуражного по 13 млн. крб. за одну тонну, що дорівнює $71, що було значно нижче за світову ціну.

Діяльність багатьох організацій, зареєстрованих як біржі, була несумісна з їх статусом і дискредитувала біржовий рух.

Ситуація ускладнювалася також через відсутність концепції побудови біржового сільськогосподарського ринку. Окремі спроби з боку відповідних міністерств створити таку концепцію не дали бажаного результату, тому що їхні структури не були пристосовані як у правовому, так і у функціональному плані до виконання цієї роботи.

Усе це потребувало впровадження комплексу заходів, спрямованих на підвищення ефективності і стабільності роботи біржового ринку сільськогосподарської продукції.

6.2. Концепція розвитку біржового сільськогосподарського ринку

У зв'язку з активізацією біржового ринку сільськогосподарської продукції необхідно було чітко визначити напрямки його подальшого розвитку.

З урахуванням цього в Українській аграрній біржі під керівництвом автора була розроблена концепція організації біржового сільськогосподарського ринку. На наведеній нижче моделі біржовий сільськогосподарський ринок показано як взаємопов'язану систему державних, біржових та інших структур і учасників сільськогосподарського ринку. Основу моделі становлять Міністерство сільського господарства і продовольства, його обласні і районні управління, Українська аграрна біржа, регіональні біржі (аграрні секції), торгові доми (районні, міжрайонні, міські).

Структура організації передбачає взаємозв'язок бірж, які діють в аграрній сфері, через обмін інформацією та координацію торгів у режимі реального часу з урахуванням регіональних особливостей та спеціалізації; створення гарантійного товарного та фінансового механізму стимулювання учасників сільськогосподарського ринку для проведення торгів безпосередньо в сільських районах за правилами, які визначають торгові доми; участь держави у створенні, функціонуванні та розвитку біржового сільськогосподарського ринку як гаранта дотримання законності через структури Міністерства сільського господарства і продовольства (далі - Мінсільгосппрод).

Функціональна модель біржового сільськогосподарського ринку

(Функції учасників) Мінсільгосппрод

• здійснення аграрної державної політики через біржову систему, контроль за дотриманням нормативних актів;

• збереження, поповнення і використання державних резервів продовольства, сільськогосподарської продукції та сировини;

• сприяння приватизації і модернізації в галузі виробництва продовольства, сільськогосподарської продукції та сировини підприємствам і організаціям, які їх зберігають і здійснюють оптову торгівлю сільськогосподарською продукцією і сировиною;

• закупівля на біржовому ринку України сільськогосподарської продукції до стабілізаційного фонду, здійснення товарних і фінансових інтервенцій з метою регулювання цін та інших умов на сільськогосподарському ринку;

• забезпечення гарантій належного виконання строкових угод, укладених у біржовій системі, за рахунок обсягів стабілізаційного фонду сировини і продовольства, сільськогосподарської продукції і сировини, а також накладання санкцій на майно суб'єктів підприємницької діяльності за невиконання чи неналежне виконання біржових угод, що призвело до зменшення обсягів стабілізаційного фонду;

• аналіз і прогнозування ринку сільськогосподарської продукції.

Українська аграрна біржа

• організація проведення торгів великими оптовими партіями сільськогосподарської продукції, форвардних і ф'ючерсних торгів стандартним товаром;

• створення (оренда, викуп) та організація роботи сертифікованих біржових складів;

• обробка і надання Мінсільгосппроду інформації з біржових торгів через мережу своїх філій, представництв;

• організація проведення спеціалізованих і міжрегіональних торгів спільно з регіональними біржами;

• забезпечення умов для державного регулювання та контролю цін, експорту сільгосппродукції, внутрішнього виробничого балансу через єдиний біржовий механізм.

Регіональні біржі

• організація проведення спотових і форвардних торгів середньооптовими партіями сільгосппродукції відповідно до єдиних біржових правил;

• взаємодія на договірних умовах з аграрною біржею, її філіями та представництвами, створення необхідних умов для контролю за біржовими операціями з сільгосппродукцією;

• взаємодія з районними і міжрайонними торговими домами в питаннях організації біржового товару.

Торгові доми

• збирання інформації про реальний стан локального (районного, міжрайонного) ринку сільгосппродукції, антидемпінговий та інший контроль з боку місцевих органів самоврядування;

• надання покупцям (брокерам) документів про наявність товару із сертифікатом якості і гарантією відвантаження;

• формування районних лотів сільгосппродукції, що виставляється на торги, узгодження цін та інших умов, забезпечення збирання та відвантаження сільгосппродукції покупцями;

• забезпечення розрахунків з пайовиками торгового дому з урахуванням інтересів товаровиробників, споживачів сільгосппродукції та постачальників матеріальних ресурсів для села;

• організація та контроль місцевих товарообмінних операцій на компенсаційній основі з дотриманням паритету цін і відповідальності за зобов'язаннями учасників.

Механізм функціонування

Робота біржової системи спирається на низові ланки - торгові доми. Пайовиками торгових домів у районах можуть стати товаровиробники, районні споживачі-переробники, торгово-закупівельні організації, елеватори, нафтобази, транспортні організації, включаючи брокерські контори регіональних і центральних бірж.

Основне завдання районних торгових домів - організувати локальний аграрний ринок та забезпечити його взаємодію з регіональними, міжрегіональними та національними оптовими ринками з біржових товарів. Місцеві сільгоспвиробники через торговий дім здійснюють операції з реалізації власної продукції та забезпечення

виробництва необхідними матеріальними ресурсами. Орієнтиром є ринкові ціни, які формуються за спотом, форвардом і ф'ючерсом біржовою системою, з якою безпосередньо пов'язаний торговий дім.

Представник сільгоспуправління стежить за дотриманням учасниками єдиних правил торгівлі.

Для виходу на великооптові операції торговий дім здійснює заходи щодо стандартизації товару, його збирання, зберігання та щодо можливостей відвантаження і виходить на регіональні та міжрегіональні брокерські контори аграрних бірж. При цьому загальний оптовий лот складається з паїв учасників торгового дому. Операції з великими судновими партіями зі споту, форварду з використанням стандартизованих біржових складів здійснює Українська аграрна біржа. Для цього торговий дім укладає контракт-дорученнч з брокерською конторою аграрної біржі, якщо біржа не має власної, направляє товар на біржовий склад з оформленням відповідних документів, після чого брокери забезпечують реалізацію за біржовими цінами. Внесені покупцем кошти надходять через розрахункову палату аграрної біржі в торговий дім, який здійснює розрахунки з пайовиками (через транзитний рахунок, відкритий у районному банку - учаснику торгового дому). Аналогічно здійснюються операції на регіональних біржах, але зі збереженням товару на регіональних елеваторах.

Українська аграрна і регіональні біржі організовують торги за єдиними біржовими правилами. При спотових торгах на нинішньому етапі розвитку відмінність може полягати в тому, що аграрна біржа оперує великими експортними лотами стандартизованого товару, який зберігається на біржових складах, а регіональні біржі видають покупцям документи на товар від районних торгових домів, і обсяг їх лотів, природно, нижчий (а за необхідності його спеціально знижують), порівняно з аграрною біржею.

Українська аграрна біржа організовує єдину інформаційну систему, яка функціонує через уніфіковані засоби і правила зв'язку, з концентрацією інформації безпосередньо від торгових домів і регіональних бірж на спеціалізовані представництва (філії) та центральну (аграрну) біржу.

Міністерство та його підрозділи мають доступ до інформаційної біржової системи для здійснення функцій аналізу, регулювання та контролю. Вплив на ринкові процеси при цьому забезпечується насамперед через Спостережну раду та Біржовий комітет Української аграрної біржі, її філій (представництв), а також через спостерігачів районних управлінь сільського господарства в районних торгових домах. Операції з купівлі-продажу сільгосппродукції здійснюються через спеціальні брокерські контори - державних агентів, які діють на Українській аграрній біржі, а в разі необхідності - на регіональних біржах і в торгових домах.

Обгрунтування моделі

Модель біржового сільськогосподарського ринку має такі характеристики: ознаки системи, яка дає змогу створити єдиний механізм організації і функціонування оптового біржового сільськогосподарського ринку; формує мережу ринків з урахуванням адміністративно-територіального поділу України; є національним біржовим ринком; служить для міжрегіональних ринків економічним та інформаційним зв'язком біржових структур, об'єднаних спільними завданнями й інтересами на договірній основі, які координує Українська аграрна біржа; забезпечує функціонування регіональних ринків за спеціалізованими і територіальними ознаками, які організовані регіональними біржовими структурами, спеціалізованими філіями та їхніми асоціаціями; проводить локальні ринки, організовані відповідно до існуючого поділу сільськогосподарських районів України, учасники яких функціонально скооперовані типовими умовами районних торгових домів; дає змогу децентралізувати систему товарно-фінансових ринкових відносин без втрати державою можливості регулювати і контролювати баланс продовольчих ресурсів країни, виконувати державні закупівлі, здійснювати аграрну протекціоністську політику; допомагає експортувати сільгосппродукцію з урахуванням світових стандартів, що забезпечує реалізацію біржових товарів за світовими цінами; створює умови для розробки і здійснення

заходів щодо захисту внутрішнього сільськогосподарського ринку, підтримки вітчизняних сільгоспвиробників, стимулювання виробництва необхідних товарів та вироблення гарантійного механізму для учасників біржових угод; забезпечує умови іншим органам державного управління, переробним, транспортним, контрольним та іншим відомствам для планування своєї діяльності, використовуючи інструментарій біржового сільськогосподарського ринку.

Взаємозв'язок біржового ринку з іншими сільськогосподарськими ринками

(Короткий огляд оптових ринків і взаємозв'язку між ними)

Крім біржового ринку на загальну організацію сільськогосподарського ринку помітно впливають оптові ринки матеріально-технічних і хімічних ресурсів для сільського господарства, тваринницької та плодоовочевої продукції.

Щоб розв'язати проблему співвідношення цін між сільгосппродукцією та матеріально-сировинними ресурсами, для села найопти-мальнішою формою оптового продажу ресурсів є реалізація їх через спеціалізовані секції товарних бірж, причому торги ресурсних і аграрних секцій можуть проводитись паралельно з визначенням за результатами торгів паритетних ринкових коефіцієнтів.

Таким чином, нафтопродукти, мінеральні добрива, засоби захисту рослин та інша агрохімічна продукція можуть реалізовуватися чи обмінюватися оптовими партіями на компенсаційній основі на сільгосппродукцію.

Сільгосптехніка і запчастини реалізуються через оптових дилерів-постачальників, мережа яких може бути створена з урахуванням регіональних особливостей на всій території України. При цьому виставкова форма продажу може бути підсилена демонстраційними ярмарками, які проводяться у рамках "Дня поля", куди дилери запрошують потенційних покупців для огляду й оцінювання техніки в дії. З урахуванням нинішнього економічного становища сільськогосподарських товаровиробників найефектив-

нішими можуть стати лізингова форма реалізації сільгосптехніки і розрахунок за неї на компенсаційній основі сільгосппродукцією.

Якщо дилерська фірма, що реалізує техніку, має брокерську контору на біржі, проблеми платіжного обороту легко розв'язуються.

Оптова торгівля живими сільськогосподарськими тваринами здійснюється через виставки-аукціони та ліцензійні господарства. Виставки-аукціони необхідно організовувати в 5-6 основних регіонах України з урахуванням спеціалізації і сезонних особливостей. Центральна виставка в Новоолександрівці (Бориспільський район Київської області) може виконувати координаційну роль у системі тваринницьких виставок-ярмарків - на її основі можна створити Центр оптової торгівлі. Ліцензійні, передусім племінні, господарства, мережа яких повинна охоплювати всі області України, зв'язані єдиною системою з Центром оптової торгівлі і мають забезпечувати поставку худоби за оптовими контрактами. При цьому контракти можуть укладатися через біржову систему, через виставки, ярмарки і аукціони, через районні та міжрайонні торгові доми й безпосередньо господарствами регіону, які забезпечують покупців необхідними послугами при відборі, підготовці та відправленні товарних і племінних тварин.

Оптові плодоовочеві ринки створюються при великих містах. Прикладом такої організації може бути Будапештський плодоовочевий оптовий ринок в Угорщині. Окрім основного завдання - забезпечення населення продовольством та збуту продукції сільських господарств через оптово-посередницьку мережу, оптовий плодоовочевий ринок дає змогу стандартизувати за кількістю та якістю дрібнооптові норми товарів, а отже, встановити ринкові ціни на ці норми.

Усі оптові ринки об'єднує те, що вони визначають якісні стандарти на продукцію, згідно з якими через ринковий механізм встановлюються оптові ціни, які є орієнтиром для всіх учасників сільськогосподарського ринку. Оскільки оптові ринки є організованими, то їх функціонування дає змогу через біржовий ринок, як найбільш організований, створити єдину інформаційно-аналітичну мережу, яка забезпечить прогнозування і регулювання ситуації на сільськогосподарському ринку.

Концепція була затверджена постановою Кабінету Міністрів від 17 листопада 1995 р. № 916 "Про прискорення організації біржового сільськогосподарського ринку". Вона відіграла поряд з іншими заходами, що здійснювалися як урядовими структурами, так і безпосередньо учасниками біржового процесу, позитивну роль у становленні біржового ринку агропромислової продукції, що забезпечило помітне збільшення обсягів реалізації продукції на біржовому ринку та сприяло встановленню цін на сільськогосподарську продукцію на ринкових умовах, особливо у 1995-1996 рр. (табл. 7).

Динаміка товарообігу на біржах країни та обсяги реалізації зерна в 1994-1997 рр.

Таблиця 7

	І994о	199*	І1<«ІО.	Ш7т>.
Вартість реалгюнаної ... : ч.Ін. гри. продукції ра'Ю.м ; г	376,6	5-14	ІІ4Ч.З	729.9
сільськогосподарської м:ш ГрН продукції і	10.1	221	312,0	208
Питома вага сільсько- І п, господарської продукції	3,0	40,6	27.2	29.3
Решііадвано зерна.на внутрішньому і здвнішніх тис. т ринках і	17000	15200	1431»	15100
В тому числі: на експорт : тис. т	115	1512	2113	Р74
Реалітовано черна на І біржах і ™ т	140	2990	842	465
Реалі-ювапо Ісрна на ; біржах до реалпаїїії ; "л. всього зерна !	0.8	19.7	5,9	3.1
Іш скспорі "»	121.3	197.8	39.8	26,2

Концепція організації біржового сільськогосподарського ринку, безумовно, відіграла позитивну роль. Однак, виходячи з критеріїв розвитку ринкових відносин, що постійно змінюються, вона потребувала певних змін і доповнень. Саме це, а також процеси еволюції біржового ринку зумовили необхідність нової редакції Концепції розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції.

Нову редакцію Концепції розвитку біржового ринку було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1997 р. "Про концепцію розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції"'. Водночас цією ж постановою повторно було

порушено питання про створення Державного інтервенційного фонду сільськогосподарської продукції і доручено виробити механізм формування державного замовлення на сільськогосподарську продукцію та її реалізацію з державних ресурсів через біржовий ринок. Було зроблено чергову спробу підвищити ефективність роботи біржового ринку за допомогою адміністративних методів.

Концепцію було суттєво доповнено новими розділами, зокрема принципами розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції. Концепція містить шість розділів. Перший розділ висвітлює необхідність створення та мету Концепції.

Принципи розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції, які викладено у другому розділі Концепції, розкривають основні засади побудови біржового ринку. До них належать:

• використання важелів державного регулювання розвитку біржового ринку як одного з елементів інфраструктури, що найповніше забезпечує співвідношення пропозиції і попиту, адекватне відображення цін, гарантію виконання угод, легальність і прозорість трансакцій;

• координація діяльності бірж з питань цінової політики, організації та проведення торгів, стандартизації біржових товарів, сертифікації бірж і діяльності біржових посередників та з інших питань немонополістичного характеру;

• відкритість і прозорість біржового ринку для продавців, покупців, податкових, банківських, страхових і статистичних установ;

• регулювання біржового ринку шляхом впровадження системи державних інтервенцій.

Третій розділ визначає роль і участь держави в регулюванні діяльності біржового ринку сільськогосподарської продукції. Участь держави у процесі формування і розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції здійснюється за допомогою законодавчого та нормативного регулювання, забезпечення умов вільної конкуренції товаровиробникам, захисту їх економічних прав і свобод, дотримання всіма конкурентами економічного правопорядку.

Четвертий розділ, що описує структуру біржового сільськогосподарського ринку, складається з двох підрозділів; перший - "Організаційна структура координації біржового ринку", характеризує складові цього процесу:

• Державна комісія з питань організації біржового сільськогосподарського ринку при Кабінеті Міністрів України;

• Міністерство агропромислової політики, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади;

• Державний інтервенційний фонд.

Другий підрозділ, що характеризує інфраструктуру ринку сільськогосподарської продукції, включає товарні біржі, аукціони худоби, агроторгові доми, допоміжну базу біржового ринку (елеватори, сховища, складські приміщення, транспортні структури тощо), добровільні об'єднання (асоціації, спілки тощо).

П'ятий розділ Концепції характеризує функції кожного з учасників структури біржового сільськогосподарського ринку, що випливають з їх функціональних обов'язків.

У шостому заключному розділі Концепції зроблено спробу спрогнозувати етапи розвитку біржового ринку. Етапність цього розвитку визначена таким чином.

Перший етап:

• забезпечення вільного вибору учасниками торгів форм торгівлі, видів угод, механізму розрахунків;

• вільне формування пропозиції і попиту, перехід від платного членства на біржі до комісійних надходжень від торгових оборотів;

• укладення різних видів угод на реальний товар з метою залучення більшої кількості учасників торгів, зниження ризику контрагентів;

• розробка і запровадження типових положень сертифікації діяльності біржових посередників і аграрних бірж та інших елементів інфраструктури біржового ринку;

• створення системи моніторингу біржової діяльності, аналізу і прогнозу цих процесів. Для цього залучаються фахівці та науково-технічна допомога в межах діяльності в Україні іноземних програм і фондів;

• надання і розширення клієнтам біржі послуг з безплатного арбітражного та іншого правового обслуговування.

Другий етап:

• забезпечення ситеми страхування від фінансового ризику на біржовому ринку сільськогосподарської продукції шляхом запровадження ф'ючерсних угод та опціонів. Це потребує розробки законодавчих і нормативних актів та створення організаційно-технологічних умов для такої торгівлі і насамперед обов'язкової стандартизації основних елементів біржової торгівлі, ситеми клірингового обслуговування тощо.

Третій етап:

• торгівля ф'ючерсними угодами на світових товарних біржах за одним або кількома видами сільськогосподарської продукції та запровадження їх на аграрних біржах України з використанням при цьому всіх економічних можливостей здійснення біржової операції.

Загалом доповнена Концепція враховує нагромаджений досвід і позитивні зміни, що відбулися в процесі впровадження ринкових реформ в агропромисловому комплексі. Проте окремі позиції в ній викликають сумнів щодо правильності обраного шляху. Особливо це стосується визначення етапності розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції. Досвід країн, що пройшли всі "етапи" розвитку біржового ринку від торгівлі спотовими контрактами до ф'ючерсів та опціонів, засвідчує необхідність і обов'язковість самостійного освоєння цих процесів, що дає можливість поряд з вивченням процесу торгівлі одночасно створити необхідну ринкову інфраструктуру для біржової діяльності. Будь-яке штучне впровадження може призвести лише до дискредитації. Тому, на наш погляд, досить ризикованими видаються рекомендації щодо освоєння торгівлі ф'ючерсними контрактами на аграрних біржах країни через практику торгівлі ними на зарубіжних біржах.

6.3. Основні напрямки розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції

Незважаючи на те, що Концепція розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції була затверджена постановою Кабінету Міністрів України, вона серйозно не вплинула на розвиток біржового ринку. Це зумовлено передусім повільними темпами впровадження економічних реформ на селі. Проголошена програма реформування колгоспів і державних господарств здійснювалася формально. Затягнулося реформування постачально-збутової системи хлібозаготівельних підприємств. Змінюючи назву, сільськогосподарські підприємства не міняли своєї суті, а організація роботи в них базувалася на ідеології планово-розподільчої системи.

В умовах різкого підвищення цін на матеріально-технічні ресурси, високої вартості кредитних ресурсів, слабкої державної підтримки багато керівників колективних сільськогосподарських підприємств стали на шлях виживання методом екстенсивного господарювання, що призвело до істотного зменшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції.

Селяни, володіючи формально правами на землю і майно, не впливали активно на формування політики ведення їх господарств, не здійснювали контролю за їх виробничо-фінансовою діяльністю.

Широких обсягів набула бартерна система взаємовідносин між колективними сільськогосподарськими підприємствами та постачальниками матеріально-технічних ресурсів, які, як правило, були представлені комерційними структурами. Причому від такої співпраці товаровиробники недоотримували у великих обсягах кошти за вироблену продукцію. Незважаючи на проголошений державою курс вільного руху сільськогосподарської продукції, у цей процес активно втручалися місцеві органи влади, часто на шкоду товаровиробникам. Керівники колективних сільськогосподарських підприємств, практично не відповідаючи за результати роботи господарств, часто здійснювали операції зі збуту продукції за сумнівними цінами.

Отже, значна частина сільськогосподарської продукції, насампе-

ред зерна, насіння соняшнику, рапсу, переходила у власність комерційних структур не за відкритими цінами, що мають формуватися на біржовому ринку, а за так званими цінами домовленості. Посередник між товаровиробником і споживачем продукції більше не був зацікавлений у реалізації продукції через біржовий ринок, а знаходив шляхи збуту її на експорт, розраховуючись нею за імпортовані пально-мастильні матеріали, техніку, засоби захисту рослин або використовуючи її для виробництва продуктів та збуваючи їх як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Так, з урожаю 1998 р. для різних цілей було реалізовано 10 340 тис.т пшениці, в тому числі:

• реалізовано для продовольчих цілей на внутрішньому ринку 7100 тис. т;

• використано для промислової переробки 410 тис. т;

• відправлено на експорт 2770 тис. т.

З усієї кількості пшениці, реалізованої за різними каналами збуту, лише 66,3 тис. т було продано через біржовий ринок. Аналогічною була ситуація з реалізацією іншої сільськогосподарської продукції.

Обсяги реалізації продукції на біржах країни не змінилися істотно і в 1999 р. (табл. 8).

Реалізація продовольства на біржах України в 1999 р.

Таблиця 8

Вид продукції	Реалізовано на біржах, тис. т	Експортовано, тис. т	Реалізація на біржах, у % до
			експорту
Зерно, разом Насіння соняшнику Цукор-пісок Олія соняшникова	170,0 15,0 8,6 1,0	6200,0 1000,0 124,7 197,8	2,7 1,5 6,9 0,5

Слід зазначити, що на внутрішньому ринку в 1999 р. було реалізовано понад 16 млн. т зерна, 1,7 млн. т цукру, близько 500 тис. т олії. Невеликі обсяги реалізації продукції на агропромислових біржах країни, недосконалість правил проведення торгів на них призводять до

викривлення механізму ціноутворення, а задекларовані ціни на них не завжди відображають стан ринку сільськогосподарської продукції. Так, ціна реалізації цукру-піску на 03.12.99 становила $210 за одну тонну на Волинській спеціалізованій товарній біржі і $370,7 на Полтавській агропромисловій біржі (табл. 9).

Порівняльні ціни реалізації цукру-піску

(станом на 03.12.99) та фуражного ячменю (станом на 15.12.99) на біржах України під час однієї торгової сесії

Таблиця 9

Назва біржі	Цукор-пісок Ціна на одну тонну, $	Ячмінь фуражний Ціна за одну тонну, $
Вінницька універсальна товарна біржа	214,96	49,18
Волинська спеціалізована аграрна біржа	210	71,65
Придніпровська товарна біржа	-	52,11
Полтавська агропромислова біржа	370,75	-
Сумська товарна біржа "Сумиагропромбіржа"	-	63.89
Харківська товарна біржа	229,5	-
Тернопільська агропромислова біржа	216	-
Відхилення в ціні	тіп 210 тах 370,7 +/- 160,75 76,5%	тіп 49, 18 тах 71,65 +/- 22.47 45,7%

Наведені факти свідчать, що біржовий ринок сільськогосподарської продукції, як і загалом товарний біржовий ринок, перестав відігравати активну роль у здійсненні оптової торгівлі і не виконує основної ціноутворюючої функції.

Поряд з недосконалістю і відставанням розвитку біржового ринку основним гальмом становлення ринкової економіки стало вкрай повільне реформування агропромислового комплексу. Прискоренню цього процесу сприяло видання Указу Президента

України від 3 грудня 1999 р. "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки". Зокрема Указом передбачалося реформувати протягом грудня 1999 р. - квітня 2000 р. колективні сільськогосподарські підприємства на засадах приватної власності на землю та майно.

Водночас усім членам колективних сільськогосподарських підприємств було надано право вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, заснованих на приватній власності. Це право, гарантоване частиною другою ст. 14 Конституції України, не може бути обмежене рішенням загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств або будь-якими іншими рішеннями.

Цей Указ сприяв створенню в країні приватного сектора товаровиробників сільськогосподарської продукції, підвищив їх роль у питаннях збуту продукції, закупівлі матеріально-технічних ресурсів, прискорив створення ринкового середовища в агропромисловому комплексі.

В Указі наголошено на нагальності формування необхідної інфраструктури аграрного ринку, в тому числі товарних бірж, оптових ринків, агроторгових домів, аукціонів, ярмарків, заготівельних кооперативів, підприємств фірмової торгівлі тощо, яка б забезпечувала заготівлю і реалізацію продукції всіх секторів агропромислового виробництва і постачання їм необхідних матеріально-технічних ресурсів та сировини.

Одночасно з активним впровадженням у життя нових сільськогосподарських формувань, що базуються на приватній власності на землю, виконується широкомасштабна робота з удосконалення ринків збуту продукції.

Так, Указом Президента України "Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна" передбачено впровадження системи таких заходів:

• стимулювання продажу зерна за гроші через прозору ринкову інфраструктуру (біржі, аукціони, торгові доми);

• подолання негативних наслідків сезонних і кон'юнктурних коливань обсягів продажу і цін на зерно і хлібопродукти шляхом впровадження механізму закупівлі зерна, який передбачає закупівлю зерна у сільськогосподарських товаровиробників у сезон збирання за заставними цінами та гарантування їм права подальшого продажу цього зерна за ринковими цінами, якщо вони перевищуватимуть заставні ціни, за умови відшкодування вартості зберігання такого зерна;

• кредитування заставних закупівель зерна, а починаючи з 2001 р. -їх бюджетне фінансування;

• пряма закупівля зерна в сезон його збирання за поточними ринковими цінами та його подальший продаж у разі необхідності для забезпечення потреб регіонів, що недостатньо забезпечені зерном та хлібопродуктами;

• закупівля чи продаж зерна з інтервенційною метою для стабілізації внутрішнього ринку зерна і хлібопродуктів;

• недопущення обмежень щодо міжрегіональної закупівлі зерна та адміністративного втручання у формування ринкових цін на зерно і хлібопродукти;

• сприяння закупівлі зерна суб'єктами підприємницької діяльності за власні кошти для подальшого продажу зерна і продуктів його переробки на внутрішньому ринку України;

• розробити і затвердити програму стабілізації і поступового збільшення обсягів виробництва зерна, розвитку інфраструктури та економічних механізмів оптимізації ринку зерна і хлібопродуктів на 2001-2004 рр.;

• передбачити у проекті Державного бюджету України на 2001 р. окремим рядком асигнування на регулювання ринку зерна та забезпечити впровадження механізму заставних закупівель зерна;

• покласти на Державну акціонерну компанію "Хліб України" функції державного агента із забезпечення державної заставної закупівлі зерна.

На превеликий жаль, в Указі Президента є пункти, що посилюють адміністративний вплив на розбудову ринкової економіки, це передусім :

• обов'язкове декларування суб'єктами підприємницької діяльності обсягів зерна, що зберігається ними;

• запровадження реєстру суб'єктів підприємницької діяльності, що зберігають зерно, та запровадження порядку, за яким експорт зерна здійснюється лише за експортними контрактами, укладеними та зареєстрованими на акредитованих для таких операцій біржах.

Спроби адміністративного впливу на підвищення біржового обігу сільськогосподарської продукції здійснювались і до згаданого Указу Президента України. Так, Кабінет Міністрів України постановою від 19 жовтня 1999 р. № 1928 "Про активізацію діяльності біржового ринку продукції агропромислового комплексу та необхідних для його потреб матеріально-технічних ресурсів" встановив, що закупівля сільськогосподарської продукції та продовольства для державних потреб, їх реалізація з державних ресурсів і державних резервів, а також поставка підприємствами агропромислового комплексу матеріально-технічних ресурсів, що закупляються за рахунок коштів державного бюджету, здійснюються лише через товарні біржі за кошти.

Цією ж постановою зроблено спробу "загнати" в біржовий ринок ресурси зерна, що надходять від товаровиробників у рахунок погашення заборгованості перед Пенсійним фондом, податковою інспекцією та ін.

Усе це свідчить про застійні процеси в розвитку біржового ринку та намагання адміністративними методами створити ринок спотових контрактів. На наше переконання це помилковий шлях, що і підтверджують результати роботи бірж за останні роки. Ринок наявного товару почне нормально функціонувати з відповідною роллю в ньому бірж лише після здійснення комплексу необхідних ринкових реформ агропромислового комплексу, істотної зміни товарно-грошових відносин загалом у державі.

Що стосується біржового ринку сільськогосподарської продукції, то тут поруч з розробкою та створенням нормативно-правової бази необхідно приступити до освоєння та впровадження торгівлі форвардними і ф'ючерсними контрактами, що дасть можливість вивести біржовий ринок на новий рівень і зацікавить усіх учасників ринку. Перші спроби в цьому напрямку вже зроблено. Згаданою постановою Кабінету Міністрів України на Міністерство аграрної політики було покладено функції затвердження правил випуску та обігу товарних деривативів у сфері біржового ринку щодо товарних базових активів.

Товарний базовий актив - це предмет товарного деривативу, який є біржовим товаром і визначається як основні (наприклад, акції підприємств, земля) та оборотні матеріальні (вироблена продукція, валюта) активи з можливими умовами їх поставки. Умови організації біржової торгівлі товарними деривативами визначено в Законі України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". При цьому товарний дериватив визначається як стандартний документ, який засвідчує право продати або купити біржовий товар на обумовлених стандартних умовах у майбутньому. До товарних деривативів належить форвардний, ф'ючерсний контракт та опціон.

Ініціатором і безпосереднім розробником механізму випуску та обігу товарних деривативів у сфері біржового ринку, утворення та проведення фінансового та розрахункового обслуговування стала корпорація "Украгропромбіржа". Акцент у впровадженні торгівлі товарними деривативами на цьому етапі зроблено на форвардні контракти, тому що вони мають суттєві переваги. По-перше, форвардний контракт згідно з чинним законодавством України належить до деривативів, через що оподаткування здійснюється після закінчення терміну його дії. По-друге, механізм обігу форвардного контракту створює певні товарні базові активи у майбутньому за ціною, яка фіксується на момент укладення. По-третє, можна відкласти у часі реалізацію великих партій готової продукції. І останнє: згідно з теорією маркетингу виробництво товарних базових активів орієнтується на попит.

Зрозуміло, що форвардні угоди становлять форму економічних відносин, завдяки якій можуть виконуватися біржові операції тільки на основні певні товарні базові активи (пшеницю, цукор, дизпаливо тощо) у великих обсягах для потреб держави як суб'єкта організованого біржового ринку, а також трейдерів, включаючи переробників.

Отже, зроблено перший крок, а точніше, спробу перевести біржовий товарний ринок сільськогосподарської продукції на якісно новий рівень відносин, завдяки чому з'явиться можливість зменшити ризики втрат та отримувати гарантований прибуток за обумовленою ціною.

РОЗДІЛ 7

ВИДИ БІРЖОВИХ УГОД

7.1. Складові біржової угоди та їх сутність

Кінцевою метою торгів на біржі є укладення угоди між продавцями і покупцями. Проте необхідно зазначити, що укладення угоди стосується інтересів не тільки безпосередніх учасників, а й тих, хто за ними стоїть (виробників і споживачів), тому біржові угоди потрібно ретельно вивчати й аналізувати.

Біржова угода - це угода про взаємну передачу прав і обов'язків стосовно біржового товару, допущеного до торгівлі на біржі, що втілюється у біржовому договорі (контракті), укладеному учасниками біржової торгівлі.

Біржові угоди характеризуються з погляду юридичного, організаційного, економічного й етичного.

З юридичного погляду під угодою розуміють дію, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Правова (юридична) сторона біржових угод також стосується прав і обов'язків учасників (контрагентів) таких угод.

З організаційного боку біржова угода передбачає встановлення їх учасників, вид біржових угод, а також порядок (черговість) виконання певних дій, що ведуть до укладення біржових угод, які відображаються у конкретних документах.

Економічна сторона відображає мету укладення біржової угоди (засвідчення конкретних потреб, реалізація виробленої продукції й одержання прибутку, вкладення грошей, спекуляція тощо).

З етичного погляду біржові угоди відбивають ставлення суспільства до них і біржової торгівлі загалом, дотримання традицій, норм і правил поведінки, що знайшли відображення у законі і є обов'язковими для дотримання. У результаті біржових угод їхні учасники, відповідно до прийнятого законодавства, одержують певний прибуток.

Для угод, укладених на товарних біржах, характерні такі ознаки:

• угода повинна становити договір про купівлю-продаж біржового товару з негайною поставкою або в певний обумовлений термін у майбутньому;

• порядок укладення угоди відповідає законодавству про біржову торгівлю, а також правилам торгівлі конкретної біржі;

• учасники біржової угоди є учасниками біржових торгів;

• угода виконується (здійснюється) поза біржею;

• угода підлягає обов'язковій реєстрації відповідно до встановлених правил;

• біржа є гарантом виконання угод, зареєстрованих на її торгах;

• біржа має право застосовувати санкції до учасників біржової торгівлі, які укладають позабіржові угоди;

• біржові угоди не можуть здійснюватися від імені і за рахунок біржі, укладення угод - функція учасників біржових торгів, звичайно членів біржі і брокерів, що виконують роль фахових посередників.

Для того щоб угоди мали єдину правову основу, кожна біржа розробляє біржові правила, що регулюють відносини між контрагентами з таких питань:

• підготовка угоди;

• безпосереднє укладення угоди;

• оформлення укладеної угоди;

• виконання угоди;

• розрахунки за угодами;

• відповідальність за їх виконання і дозвіл вирішувати спірні питання за угодами.

Таким чином, законодавчі правила укладення угод є своєрідною боротьбою проти торгової (комерційної) недобросовісності.

Основна підготовча робота з укладення угоди, як правило, виконується поза біржею, а укладається угода в процесі біржових торгів відповідно до норм і правил, що діють на конкретній біржі.

Підставою для укладення угоди є усна згода брокерів, оголошена ними у процесі публічно проведених торгів і зафіксована маклером, що обслуговує товарну секцію на біржі.

Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. При здійсненні угоди сторони погоджують між собою її зміст, тобто коло питань, які вирішуються під час її укладення. До умов змісту угоди належать:

• найменування товару;

• якість товару;

• кількість товару (партія товару, лот);

• ціна і форма оплати за куплений товар;

• базис (форма) поставки (розподіл витрат на транспортування, зберігання і страхування товару, що є об'єктом угоди між покупцем і продавцем);

• місцезнаходження (пункт доставки) товару;

• термін виконання угоди та умови постачання.

Щодо угод, укладених на біржах, обов'язковому оголошенню підлягають три аспекти - найменування купленого товару, його кількість і ціна. Інші умови укладення угоди можуть не оголошуватися, оскільки вони становлять комерційну таємницю.

Товар, що є об'єктом угоди на біржах України, постійно змінюється і дедалі більше наближається до традиційного біржового товару, прийнятого в країнах з ринковою економікою.

На початковому етапі розвитку біржового ринку в Україні (1991-1993 рр.) біржі торгували усіма видами товарів, що вироблялися в країні, - від незначних партій зерна до будинків, квартир і автомобілів. Розвиток світового біржового ринку теж починався з торгівлі реальним товаром, а відповідно і спотовими контрактами, і лише згодом на зміну спотовим контрактам прийшли ф'ючерсні угоди й опціони.

Торгівля ф'ючерсними контрактами й опціонами здійснюється за окремими видами сільськогосподарської продукції і продовольства (пшениця, жито, ячмінь, рис, кукурудза, овес, соя, цукор, какао, кава, бавовна, картопля, жива велика рогата худоба, олія та ін.); за енергоресурсами (нафта, бензин, газ); за металами (платина, золото, срібло, мідь, нікель, свинець, алюміній); конвертованою валютою; індексами акцій; державними цінними паперами.

Якість товару засвідчується спеціальними документами, що їх продавець зобов'язаний подати до початку торгів при здійсненні торгівлі реальним товаром, а якщо це ф'ючерсний контракт, то його якісні параметри регламентуються стандартами.

Нині вітчизняні біржі не мають чітко встановлених вимог щодо кількості товару, що виставляється на торг. У зарубіжній практиці партія товару, включеного в один контракт, суворо визначена і враховує потреби певних груп покупців і продавців, орієнтована на місткість основних транспортних засобів, що їх використовують для перевезення цих вантажів. Так, наприклад, для пшениці в США розмір партії споту становить 5000 бушелів (близько 138,9 т). На Чиказькій товарній біржі партія великої рогатої худоби становить 34-38 голів.

Важливим моментом угоди є ціна товару. Клієнт брокерської контори, який доручає укласти угоду, може обумовити (поставити певні вимоги) ціну купівлі (продажу). При цьому мається на увазі, що угода може бути укладена:

• за поточною ціною біржового дня (ціна, зафіксована в момент укладення угоди, - оголошена або встановлена під час аукціону);

• за заданою ціною;

• за лімітною ціною (в обумовлених межах коливання цін: від і до);

• за ціною на певну дату (перший день, другий, ... , останній день торгу);

• за довідковою ціною, зафіксованою на момент відкриття або закриття біржі.

Щодо ціни товару, виставленого на торги на зарубіжних біржах, встановлено чіткі правила: ціна пропозиції не може перевищувати ціну попиту більш ніж на встановлений біржею розмір. Так, наприклад, на Лондонській біржі металів ціна пропозиції може перевищувати ціну попиту у таких межах:

• щодо міді - від 0,5 до 1 ф. ст. за тонну;

• олова - від 1 до 2 ф. ст. за тонну;

• цинку - від 0,25 до 0,5 ф. ст. за тонну.

Розподіл витрат на транспортування, зберігання і страхування

визначається умовами поставки. Залежно від виду франко розподіляються господарські зобов'язання й економічна відповідальність постачальника і покупця, а також визначаються витрати, включені в продажну ціну (вартість самого товару, витрати на транспортування і розвантаження, а також страхування). Наприклад, якщо під час укладення угоди базис постачання визначено як франко-склад виробника (продавця), то це означає, що покупець зобов'язаний організувати вивезення купленої продукції за свій рахунок (самовивезення) і нести подальші витрати щодо його транспортування, розвантаження, зберігання, а також відшкодування ризику.

Місцезнаходження товару, його термін та умови постачання щоразу обумовлюються сторонами угоди при спотовому контракті, на відміну від ф'ючерсу, де умови контракту суворо стандартизовані, а змінною його частиною є ціна, що встановлюється в момент укладення угоди.

Отже, укладення угоди для різних видів контрактів та умови її виконання мають багато відмінностей.

7.2. Види біржових угод на товарній біржі

Біржові угоди, що укладаються на товарній біржі, класифікуються за певними видами ознак. Однією з основних ознак, що характеризує біржову угоду, є об'єкт торгу. Це може бути як реальний товар, так і контракт, що дає право на володіння цим товаром або право на його укладення. Відповідно до цієї ознаки біржові угоди поділяють на дві групи [4]:

• угоди з реальним товаром;

• угоди без реального товару.

Розвиток біржової торгівлі починався саме з угод із реальним товаром, метою яких було постачання реально існуючого товару. У процесі розвитку біржовий ринок виробив своєрідний механізм, що дає можливість укладати угоди на товар, що буде вироблений у майбутньому і реальне постачання якого здійснюватиметься не на біржовому, а на так званому наявному (реальному) ринку.

Нині на біржах України в основному укладаються угоди з реальним товаром. Існує кілька різновидів таких угод.

Найпростішою угодою з реальним товаром вважається угода з негайним постачанням (з коротким терміном постачання - спот). Угодами на наявний товар називаються такі угоди, що укладаються на товар, який перебуває під час торгу на території біржі в її складах або його прибуття на біржу очікують в день торгу до закінчення біржових зборів, а також: на товар, який на момент укладення угоди перебуває в русі; не відвантажений або готовий до відвантаження товар, що перебуває на складі продавця. Згідно із законодавством України угоди з наявним товаром можуть здійснюватися на основі попереднього огляду товару (за зовнішнім виглядом, за даними біржової або незалежної експертизи) і без попереднього огляду (за зразками, стандартами, обумовленою середньою або мінімальною якістю товару).

Метою угод з негайним постачанням є фізичний перехід товару від продавця до покупця на умовах, передбачених у договорі купівлі-продажу.

Оплата товару може здійснюватися як у момент передачі товару, так і відповідно до домовленості (передоплата або оплата після одержання товару). Виконання угоди починається з моменту її укладення, що унеможливлює біржову гру на зміні ціни. Тому ці угоди вважають найбільш надійними. За умовами договору постачання може здійснюватися від 1 до 5 днів. При укладенні таких угод звертають увагу на розподіл витрат із зберігання товару на складі біржі. Мається на увазі, що до укладення угоди ці витрати оплачує продавець, а після підписання угоди - покупець.

Іншим різновидом угод з реальним товаром є форвардні, або строкові, контракти, тобто взаємна передача прав і обов'язків щодо реального товару з відстроченим терміном постачання. Такі угоди оформляються договором постачання. Згідно з таким договором продавець зобов'язується поставити (передати у власність) закуплені товари покупцю в термін, обумовлений у договорі (контракті). У свою чергу, покупець зобов'язується прийняти й оплатити придбаний товар на умовах і за ціною, задекларованою в контракті. Особливістю форвардних угод є те, що момент взяття зобов'язань не збігається з моментом їх виконання. Крім того, об'єктом таких угод може бути як наявний товар, так і товар, що буде вироблений на термін, встановлений договором.

У цій ситуації важливо також і те, що здійснення купівлі-продажу товару, який ще буде вироблений, дає можливість учасникам торгів наперед планувати свій прибуток. Так, продавець реального товару завдяки форвардній операції може заздалегідь зафіксувати ціну і покрити свої витрати на виробництво, а покупець гарантований від ризику підвищення ціни і, крім того, економить на зберіганні товару.

До позитивних особливостей форвардних контрактів необхідно зарахувати й те, що їх виконання протягом обумовленого терміну дає можливість здійснювати спекулятивні операції з ними, що, у свою чергу, сприяє розширенню місткості ринку, стабілізації ціноутворюючих факторів, зменшенню від зміни ціни. У зв'язку з відстроченим терміном поставки товару стає можливим здійснювати спекулятивні операції на різниці цін при угодах на спот і форвард. При цьому стратегія гри залежить від ситуації з цінами на цих ринках. На біржових ринках можливі два варіанти співвідношення цін - контанго і беквардейшен [4; 12; 22].

Ситуація контанго (або форвардейшен) передбачає, що ціни на наявний товар нижчі за ціни терміну поставки (форвард). Ця ситуація характерна для такого стану ринку, коли пропозиція в певний момент повністю забезпечує поточний попит або достатній запас цього товару. Такий ринок називається нормальним, тому що враховує в ціні затрати на зберігання продукції. Він характерний для товарів з тривалим терміном зберігання (зернові, цукор, насіння соняшнику, бавовна, кава, нафта і нафтопродукти, метали). У цьому разі гра полягає в тому, що закуповується наявний товар і продаються форвардні контракти: якщо різниця в ціні перевищує накладні витрати, то спекулянт отримує прибуток.

Розглянемо приклад. На ринку пшениці ціна за угодами спот становить $115 за тонну, а з поставкою через три місяці - $127.

Припустімо, спекулянт купив 100 т пшениці з негайною поставкою і продав її з поставкою через три місяці. Якщо на момент виконання форвардної угоди на ринку спот ціна залишиться незмінною, тобто $115, то його виграш становитиме $12 на тонні з вирахуванням накладних витрат, що можуть включати затрати на зберігання, страхування, відсотки за користування кредитом тощо. Якщо ціна на ринку спот перевищить ціну його форвардного контракту і дорівнюватиме $130, то, маючи уже прибуток від першого етану угоди в розмірі $12, спекулянт буде мати втрачену вигоду в розмірі $3, оскільки він уже продав своє зерно по $127. Не маючи цього зобов'язання, він би зміг куплене зерно продати на ринку спот по $130.

При ситуації беквардейшен ціни на наявний товар (спот) вищі за ціни форвардного ринку. Таке спостерігається, коли на ринку товару дуже мало і запаси його невеликі. Це явище характерне для сільськогосподарського ринку нашої країни, коли ціни на зернові, насіння соняшнику в травні-червні на спотовому ринку перевищують на 20-30% ціни на ці види продукції, що продаються за форвардними контрактами. В цій ситуації у виграшному становищі спекулянт, що має наявний товар. Він може реалізувати його за наявними цінами і купити форвардний контракт, отримуючи на різниці цін значний прибуток за мінімальних накладних витрат.

Розглянемо концепцію встановлення форвардних цін на прикладі. Уявімо фермера, який вирощує бавовну і наприкінці літа оглядає свої поля і оцінює, що в жовтні він може зібрати 23 т бавовни. Він знає, що зараз торговці бавовною готові платити по $1350 за тонну. Його затрати на виробництво бавовни становлять $980. Прогнозуючи можливе падіння цін, що призведе до неотримання запланованого прибутку, фермер телефонує текстильному фабриканту і запитує, яку ціну той гарантує йому зараз (бо навіть недозріла бавовна є запасом товару, вартість якого зменшується із зниженням ціни) за бавовну, яку він поставить через два місяці. Текстильний фабрикант, що вже має зобов'язання на поставку тканини, прогнозуючи можливе підвищення ціни на бавовну в жовтні, пропонує фермеру ціну $1350 за тонну. Таку ціну і називають форвардною, оскільки вона становить (виражає) вартість чогось, що поставлятиметься в майбутньому.

Форвардна ціна будь-якого товару змінюється згідно зі зміною очікуваної ситуації в майбутньому. Повідомленнями про запаси, врожайність, прогноз погоди визначають тенденцію у зміні цін. Із збільшенням кількості учасників ринку, як продавців, так і покупців, складається загальна оцінка вартості товару на ту чи іншу дату в майбутньому. З цього моменту на товар появляється багато цін: ціна негайної поставки, ціна з поставкою в майбутньому.

Якщо ми повернемося до угоди фермера з текстильним фабрикантом, то умови цієї угоди зазначаються у форвардному контракті. Форвардний контракт містить такі умови:

• кількість товару, що поставляється;

• якість (сорт бавовни);

• місяць, коли буде поставлений товар (дата, час);

• пункт, куди буде доставлений товар;

• умови платежу;

• ціна.

Отже, форвардний контракт - це угода між двома сторонами про поставку певної кількості товару обумовленої якості у певне місце та зазначений термін у майбутньому.

Уклавши форвардний контракт, фермер переклав ціновий ризик, пов'язаний з володінням бавовною, на текстильного фабриканта. Водночас контракт гарантував фабриканту джерело надходження бавовни за прийнятною ціною. Таким чином, форвардний контракт став фундаментом, на якому тримається ф'ючерсний ринок.

Для того щоб до кінця зрозуміти суть концепції форвардного контракту і відповідно форвардної ціни, продовжимо наш приклад. Припустімо, гарна погода спричинює падіння цін на бавовну до $1200 за тонну. В цій ситуації фермер дуже задоволений своїм рішенням про продаж бавовни, а текстильний фабрикант шкодує про зроблену купівлю. Припустімо, він переконаний, що гарна погода призведе до подальшого падіння ціни на бавовну, і хоче зменшити свої втрати від падіння ціни. Це можна зробити двома засобами:

По-перше, попросити фермера анулювати контракт. Проте якщо той і погодиться, то попросить виплатити штраф у розмірі різниці між контрактною ($1350) і існуючою ($1200) цінами. Але навіть одержавши суму штрафу, фермер не матиме гарантії, що знайде іншого покупця, тому він наполягатиме на виконанні контракту.

По-друге, текстильний фабрикант може знайти покупця на свій контракт. Але він повинен заплатити $150 за тонну (різницю в ціні 1350 і 1200). І він платить, тому що переконаний: ціна впаде до $1100 в найближчий тиждень.

Спекулянт погоджується викупити контракт. Він переконаний, що ціни на момент збору врожаю почнуть зростати і, викупивши контракт за фактичною ціною $1200 за тонну ($1350 заплатить фермеру, з них $150 - компенсація від фабриканта), він зможе продати його з прибутком.

Наприкінці вересня ціни на бавовну справді підвищилися до $1400 за тонну, і спекулянт перепродує цей контракт іншому текстильному фабриканту, одержавши по $50 прибутку з тонни бавовни.

Увесь цей період фермер був інформований, хто є другою стороною контракту, і в першу неділю жовтня, як і передбачалося контрактом, він повідомляє останньому покупцеві (текстильному фабриканту), що бавовна буде поставлена 15 жовтня.

Проаналізуємо цей приклад:

• форвардний контракт дав можливість фермеру перекласти ризик від зниження ціни на бавовну на текстильного фабриканта і гарантував йому ціну $1350 за тонну;

• форвардний контракт гарантував текстильному фабриканту поставку бавовни по $1350 за тонну, але зниження ціни змусило його продати контракт зі збитком $150 на тонні;

• місцевий спекулянт перекупив на себе контракт; він одержав прибуток $150 за тонну, коли купив контракт, плюс $50 за тонну від перепродажу контракт)'; разом - $200;

• другий текстильний фабрикант, купивши контракт, забезпечив собі поставку сировини за ціною $1400 за тонну ($1350 він сплатив фермеру, а $50 - спекулянту).

• аналізуючи рахунки кожного власника, ми бачимо, що сума їх доходів і платежів дорівнює нулю:

фермер одержав $1350 за тонну (+1350);

перший текстильний фабрикант заплатив по $150 за

тонну (-150);

спекулянт отримав $200 за тонну (+200);

другий текстильний фабрикант заплатив $1400 за тонну

(-1400).

Отже, можна зробити висновок, що на кожній стадії існування форвардний контракт приносив користь власнику, проте його практична корисність була обмежена відсутністю пластичності. Так, перший фабрикант знайшов спекулянта для передачі контракту, але цього могло і не трапитись, і він змушений в жовтні прийняти бавовну за ціною $1350 за тонну. Простота всіх цих процесів полягала у тому, що їх проходження залежало від ліквідності -ступеня легкості, з якою фінансовий інструмент або активи можуть бути продані або куплені.

Загалом форвардний контракт є перехідним етапом у розвитку біржового ринку до складніших і ефективніших форм біржової торгівлі. З огляду на сучасний рівень розвитку ринкової економіки в Україні форвардні контракти мають стати одними з основних у торгівлі на біржах.

Ринок форвардних контрактів за свою тривалу історію розробив широку систему різновидів угод, що дає можливість максимально уникнути ризикових операцій при їх здійсненні [4].

До різновидів форвардних біржових контрактів, що не змінюють їх суті, але покликані знизити ступінь ризику контрагентів у біржовій торгівлі, належать такі угоди.

Угода із заставою - це договір, у якому один контрагент виплачує іншому контрагенту в момент його укладення суму, взаємовизначену договором між ними як гарантії виконання своїх зобов'язань. Застава може забезпечувати як інтереси продавця, так і інтереси покупця. Тому розрізняють угоди із заставою на купівлю та угоди із заставою на продаж.

Рис. 21. Види форвардних угод

В угоді із заставою на купівлю її платником є покупець, і в цьому разі застава забезпечує інтереси продавця.

В угоді із заставою на продаж її платником є продавець, і в цьому разі застава забезпечує інтереси покупців. В угоді із заставою на продаж заставою може бути частина товару, предмета продажу. Розмір застави встановлюється угодою сторін. Він може коливатися від 1 до 100% вартості угоди.

Угода з премією - це договір, у якому один із контрагентів на підставі особливої заяви на певний день за встановлену винагороду (премію) одержує право зажадати від свого контрагента або виконання зобов'язань за договором, або цілком відмовитися від угоди. Угода з премією не змінює її змісту, а тільки зменшує ризик для контрагентів, що вступають у біржову торгівлю. Коли продавцю вигідніше сплатити премію, ніж виконати зобов'язання з поставки товарів, використовують форвардні, або строкові, угоди з премією.

На біржах можуть запроваджуватися різноманітні обмеження для угод із премією. Наприклад, право вибору щодо виконання

угоди (виконання угоди або відмова від неї) може належати тільки покупцю. Якщо такі обмеження не встановлюються, то право вибору може належати обом контрагентам.

Розрізняють кілька видів угод з премією.

/. Прості угоди з премією. У цих угодах сторона - платник премії одержує так зване право відступлення, тобто контрагент за сплату раніше встановленої суми відступає від виконання договору у разі його невигідності або втрачає певну суму в разі виконання договору. Угоди із премією залежно від того, хто є платником премії (продавець чи покупець), бувають двох видів - угоди з умовним продажем та угоди з умовною купівлею.

В угоді з умовним продажем продавець готовий сплатити премію за те, що в момент, коли настане день поставки, знайдеться більш вигідний покупець або ціна збільшиться. Продавець вважає, що йому вигідніше сплатити премію за умовний продаж свого товару і при цьому мати покупця. Якщо в день поставки товару покупцю продавець знайде більш вигідного споживача або ціна товару збільшиться, продавець має право відмовитися від поставки продукції першому покупцю (втративши при цьому обумовлену премію) і продати більш вигідному споживачу (з вирахуванням витрат, тобто премії першого покупця).

Угода з умовною купівлею полягає в інтересах покупця і можлива тоді, коли споживач не впевнений, буде потрібен йому замовлений товар чи він може знайти більш вигідного постачальника такого товару, на який було укладено просту угоду з премією. Позицію покупця в цьому разі можна подати так: сплачу премію, але в цього постачальника замовлений товар не куплю; якщо не знайду більш вигідного постачальника, товар куплю в обумовленого постачальника, але сплачу за нього більше, ніж він коштує, на розмір премії.

Премія в цих випадках обумовлюється або як окрема сума від вартості угоди, або як розмір, що враховується у вартості.

У першому випадку премія сплачується при укладенні угоди.

У другому - сума угоди з умовною купівлею збільшується на розмір премії, а сума угоди з умовним продажем зменшується на

величину премії. Оплата премії відкладається у разі відступу від угоди до дня заяви про це (у формі відступної премії), і навпаки -до дня виконання угоди.

Угоди з премією на купівлю і продаж істотно відрізняються від угод із заставою на купівлю і продаж. Угоди із заставою є так званими твердими угодами, тобто застава є гарантією її виконання, а угоди з премією належать до умовних угод: вони можуть бути виконані, а можуть і не виконуватися.

2. Подвійні угоди з премією - це договори, у яких платник премії одержує право на вибір між позицією покупця і позицією продавця, а також право (якщо на це є згода його контрагентів) відмовитися від угоди.

Оскільки права платника премії збільшуються в таких угодах вдвічі порівняно з його правами в простих угодах, то розмір премії встановлюється також вдвічі більшим.

Ця премія може враховуватися окремо від суми угоди або ж включатися в суму угоди.

У разі врахування подвійної премії у вартості товару остання як сума угоди на купівлю збільшується і, навпаки, як сума угоди на продаж зменшується на розмір цієї премії.

Складні угоди з премією - це договори, що є поєднанням двох протилежних угод з премією, які укладаються однією брокерською фірмою з двома іншими учасниками біржової торгівлі.

Залежно від того, чи є брокерська фірма, що укладає складну угоду з премією, платником або одержувачем останньої, угода набуває двоїстого характеру, де в першому випадку право відступу від угод належить брокерській фірмі, а в другому - її контрагентам.

Кратні угоди з премією - це договори, у яких один із контрагентів одержує право (за певну премію на користь іншої сторони) збільшити в стільки-то разів кількість товару, що підлягає, згідно зі змістом угоди, передачі або прийому.

Кратні угоди з премією бувають двох видів: угоди з вибором покупця та угоди з вибором продавця.

Вони є поєднанням твердої угоди з умовною, тобто певна

мінімальна кількість товару в будь-якому разі повинна бути передана або прийнята.

Кратність полягає в тому, що більша кількість товару, який його уповноважений контрагент може оголосити об'єктом виконання, повинно бути в кратному відношенні до обов'язкового (твердого) мінімуму, тобто перевищувати його в два, три, чотири і більше разів у межах максимуму, установленого договором.

Премія враховується в сумі угоди, що збільшується при продажу, але виплачується у разі відмови контрагента, який має право на збільшення кількості, предмета передачі або прийому товару.

Премія виплачується тільки за неприйняту або передану кількість товару.

Форвардні угоди мають ще один різновид -угоди з кредитом. Це угоди між брокером і клієнтом, згідно з якими брокер зобов'язується в обмін на товар, запропонований клієнтом, надати йому товар, що цікавить його. З цією угодою брокер звертається в банк, де одержує кредит на здійснення угоди. Використовуючи кредит, брокер купує на торгах товар, що цікавить клієнта, після цього одержує той товар, що його пропонував клієнт. Отриманий товар, як правило, дефіцитний, брокер самостійно продає його на біржі і повертає кредит банку.

Угода з кредитом дає можливість законно здійснювати чисто бартерні операції. Гроші в цьому разі для клієнта фактично втрачають функцію засобу платежу і служать лише мірою вартості.

Незважаючи на те, що в процесі вдосконалення біржової торгівлі було створено багато різновидів форвардних угод, що дало змогу дещо наблизитись до створення суспільне прийнятних стандартних угод і виробити певний механізм гарантування виконання їх, форвардні угоди не змогли стати переуступними видами зобов'язань. При укладанні форвардного контракту партнери погоджують умови, зручні лише для них. Через те такий контракт не може вважатися стандартизованим, а отже, доступ на вторинний ринок для нього звужений або й взагалі відсутній, оскільки важко знайти клієнта, інтереси якого повністю збігалися б з умовами контракту.

Про обмеженість і неможливість форвардних контрактів стати

самостійним об'єктом біржової торгівлі свідчить порівняльна характеристика форвардних і ф'ючерсних угод (табл.10) [22].

7.3. Види угод на ф'ючерсному ринку

У міру розвитку біржовий ринок почав втрачати початкове призначення організованого ринку реалізації реального товару, що поступово переміщався в позабіржову торгівлю. У біржовому ринку виробники і споживачі почали шукати передусім захисту від непередбачуваних змін цін на товари, уникнення ризику від здійснення операцій та прогнозованого ціноутворення.

Вирішення цих проблем відбувалося в двох напрямках. З одного боку, біржі почали створювати страхові, гарантійні запаси біржових товарів; з другого - широкого розвитку дістало впровадження механізму перепродажу раніше укладених біржових контрактів, який давав можливість продавцю або покупцю замість відмови від виконання біржового контракту продати своє договірне зобов'язання або купити нове. Запровадження цього механізму сприяло обігу біржових контрактів як самостійних об'єктів біржової торгівлі. Так виникли ф'ючерсні контракти.

Ф'ючерсний контракт - це стандартизована угода на купівлю або продаж конкретного товару, в конкретне місце і час у майбутньому за ціною, встановленою на вільних біржових торгах у централізованому регульованому місці за правилами цього ринку.

Особливістю ф'ючерсного контракту є цілковита стандартизація всіх його параметрів, за винятком ціни, що встановлюється шляхом попиту і пропозиції. Стандартизація ф'ючерсного контракту означає уніфікацію таких його умов, як споживча вартість товару, базисна якість і розмір доплат за відхилення від неї, умови і термін поставки, форма оплати, санкції за порушення умов контракту, порядок арбітражу тощо. Кожний контракт представлений двома сторонами: покупцем і продавцем. Покупця ф'ючерсного контракту називають стороною, що має довгу позицію, а продавця - стороною, що має коротку позицію. Позиція продавця вважається короткою, тому що він

продає товар, яким не володіє. Позиція покупця називається довгою, тому що він укладає угоду на купівлю товару в майбутньому.

Операції за ф'ючерсними контрактами поділяють на відкриття і закриття, або ліквідацію, позиції. Початкова купівля або продаж ф'юче-рсного контракту означає відкриття позиції для продавця чи покупця.

Ф'ючерсні угоди не передбачають обов'язкової поставки товару в термін, обумовлений контрактом. У процесі купівлі-продажу ф'ючерсних контрактів здійснюються так звані паперові угоди, предметом яких є не товар, а права на нього. Такі контракти можна ліквідувати шляхом укладання зустрічної угоди на таку саму кількість товару з тим самим місцем поставки. Учасник біржі, який продав ф'ючерсні контракти, може не виконувати свої зобов'язання, якщо не пізніше певного встановленого терміну купить таку саму кількість таких самих типових контрактів і здійснить залік. Продавець може виконати свої зобов'язання також і шляхом поставки товару покупцю.

Суть ф'ючерсної торгівлі полягає в отриманні доходу за рахунок різниці між ціною куплених і проданих контрактів. Для спрощення обігу кожний ф'ючерсний контракт має стандартну, встановлену біржею кількість товару, що називається одиницею контракту. Наприклад, в угодах на зернові (кукурудза, пшениця, соєві боби) на більшості бірж США одиниця контракту становить 5000 бушелів (138,9 т), в угоді на мідь на Лондонській біржі металів - 25 т.

Важливим показником у ф'ючерсному контракті є якість товару. Для стандартизації цього показника у ф'ючерсних контрактах, на відміну від ринку наявного товару, де зустрічається велика кількість сортів одного товару, у ф'ючерсному контракті декларується окремий сорт цього товару (наприклад, пшениця тверда червонозерна з вмістом клейковини 27%).

Серед умов ф'ючерсного контракту важливу роль відіграє встановлення терміну, на який дозволяється укладати угоду і поставки. Наприклад, на ф'ючерсному ринку кукурудзи в США торгівля ведеться за п'ятьма позиціями (липень, вересень, грудень, березень, травень).

Важливою характеристикою ф'ючерсного контракту є тривалість його дії, тобто періоду від відкриття торгівлі контрактом на конкретний місяць до закінчення торгівлі цим контрактом. Загалом цей період задекларований на різних біржах по-різному, але в середньому торгівля відкривається за 4--18 місяців до закінчення терміну контракту. На сільськогосподарські товари він обмежується 4—8 місяцями.

Важливим елементом ф'ючерсного контракту є умова поставки. У зв'язку з тим, що на ф'ючерсному ринку працюють тисячі учасників, більшість з яких не зацікавлена в реальному виконанні укладених угод, було вироблено два способи їх ліквідації: перший -укладення зворотної угоди, другий - поставки реального товару. Основна кількість ф'ючерсних контрактів закривається шляхом зворотної угоди, і тільки 2% їх завершуються реальною поставкою товару. Для ліквідації зобов'язань за контрактом учасник угоди дає наказ брокеру щодо здійснення зворотної операції:

• власникові довгої позиції - наказ на продаж такого контракту;

• власникові короткої позиції - наказ на купівлю контракту.

Різниця у вартості контракту на момент його укладення і ліквідації становить або прибуток учасника, або збиток, що також списується з його рахунку.

Куди зникає контракт після його ліквідації?

Наприклад, власник довгої позиції може реалізувати контракт або новому учаснику, який не має зобов'язань на ф'ючерсному ринку, або власнику короткої позиції, який таким способом закриває свою позицію.

Що стосується ліквідації угоди шляхом реальної поставки товару, то кожна біржа регулює її конкретними правилами. Однаковим залишається те, що дія більшості ф'ючерсних контрактів закінчується в другій половині місяця поставки. Наприклад, дія грудневого контракту на кукурудзу закінчується приблизно за тиждень до останнього дня цього місяця. Для ф'ючерсних контрактів характерно, що час поставки вибирає продавець у межах встановленого періоду.

Як правило, продавцю дозволяється вибирати конкретний сорт товару, оскільки в контракті обумовлюється можливість поставки кількох сортів вищої і нижчої якості того, що закріплено в

контракті. Біржа також встановлює не один, а кілька пунктів доставки, що дає можливість виробнику вибирати залежно від його географічного положення. Всі ці моменти роблять контракти більш привабливими для виробників сільськогосподарської продукції.

Основні характеристики форвардних і ф'ючерсних контрактів

Таблиця 10

Складові контракту	Форвардний	Ф'ючерсний
Сторони контракту	два конкретні контрагенти	знеособлені партнери
Вид зобов'язань	непереуступнии	вільнозамінюваний
Гарант	відсутній	розрахункова палата
Метод торгівлі	договірна процедура між двома сторонами	відкрите оголошення на подвійному аукціоні
Товарне покриття	реальної якості	базової якості
Обсяг поставки	погоджується сторонами	стандартизований біржею
Якість	погоджується сторонами	стандартизована біржею, допускаються незначні відхилення
Час поставки	договірний	стандартизований біржею
Розмір застави	залежить від ступеня довіри сторін	визначається ступенем зміни ціни
Частота реального виконання	100%	до 2 %
Спосіб виконання	реальна поставка, оплата в різних формах проти поставки	ліквідація угоди в двох формах: офшорна угода або
Ціна товару	визначається сторонами на основі попиту	визначається в процесі відкритих торгів у біржовій ямі
Публікація інформації про угоду	пропозиція обмежена	обов'язкова
Ризик	присутні всі види ризиків, рівень залежить від кредитного рейтингу клієнта	відсутній
Ліквідність	часто обмежена	залежить від біржового активу, але загалом дуже висока
Розрахунки за контрактом	в кінці терміну контракту	щоденно

Поряд з масовою торгівлею ф'ючерсними контрактами на всі види товарів, цінних паперів, валюти в практику біржової торгівлі на початку 90-х років почали впроваджуватися опціони на ф'ючерсні контракти.

Опціонні угоди є логічним продовженням ф'ючерсних угод. Відмітною їх особливістю є те, що об'єктом угод стає зобов'язання (право) купити або продати певну кількість ф'ючерсних або наявних контрактів за заданою ціною протягом обумовленого терміну в майбутньому (тобто відступу прав на майбутню передачу прав і обов'язків щодо біржового товару або контракту на його поставку).

Згідно з іншим визначенням опціон є форвардним або ф'ючерс-ним контрактом, який може бути припинений до настання терміну його виконання, якщо одна із сторін угоди забажає цього. Сторона, що має переваги у призупиненні зобов'язань, є покупцем опціону.

Об'єктом опціону може бути як реальний товар, так і цінні папери або ф'ючерсний контракт. За технікою виконання вирізняють такі види опціонів [4; 12; 13]:

• з правом купівлі, або на купівлю;

• з правом продажу, або на продаж;

• подвійний.

Опціон на купівлю дає покупцю опціону право (але не обов'язок) купити (надовго) особливий ф'ючерсний контракт за спеціальною ціною в будь-який час протягом терміну дії опціону. Покупець опціочу на купівлю отримує захист в довгому хеджуванні за допомогою ф'ючерсів, але без відмови від можливої вигоди внаслідок збільшення цін.

Опціон на продаж дає його покупцю право (але не обов'язок) продати ф'ючерсний контракт за відповідною ціною протягом терміну дії цього опціону.

Подвійний опціон - це комбінація опціону на купівлю і на продаж; дає можливість його покупцю купити чи продати контракт за відповідною ціною. Він використовується при дуже нестійкій ринковій кон'юнктурі, коли неможливо прогнозувати рух цін. Торгівля подвійними опціонами здійснюється лише на біржах Великобританії.

Більшість опціонів припиняють дію у зазначений час протягом місяця, що передує даті настання ф'ючерсного контракту. Опціон до березневого ф'ючерсного контракту виконується в лютому, але неетично дотримувати його до кінця лютого, оскільки у березні

потрібно знайти рішення щодо березневої ф'ючерсної позиції.

Покупець опціону може ліквідувати свою опціонну позицію шляхом продажу такого самого опціону в будь-який час до настання терміну опціону. Він може дочекатися настання терміну дії опціону або запропонувати на продаж свій опціон. Якщо покупець опціону використає своє право отримати особливу ф'ючерсну позицію, протилежну ф'ючерсну позицію за такою ж ціною має вибрати продавець опціону. Тим часом продавець опціону може ліквідувати свою опціонну позицію шляхом купівлі такого самого опціону в будь-який час відповідно до повідомлення Клірингової корпорації. Однак, коли йому надіслано попередження про здійснення опціону, він втрачає альтернативу купити інший опціон. Йому автоматично визначають ф'ючерсну позицію, яку він може утримувати або ліквідувати шляхом компенсації ф'ючерсною операцією.

Торгівля різноманітною кількістю опціонів на купівлю і опціонів на продаж, які різняться місяцями доставки і цінами виконання, відбувається постійно.

Протягом січня, наприклад, може відбутися торгівля опціонами (як на купівлю, так і на продаж) на березневі, травневі, липневі, серпневі, вересневі і листопадові соєбобові ф'ючерсні контракти.

Торгівля опціонами розпочинається до ф'ючерсних контрактів окремо для різних опціонів залежно від запропонованих цін: нижчих, приблизно однакових і вищих від поточних запропонованих цін на ф'ючерсний контракт. Наприклад, якщо січнева соєбобова ф'ючерсна ціна становить $8,00 за бушель, то вона с початковою для торгівлі січневими опціонами. Січневі опціони (як на продаж, так і на купівлю) пропонуються за цінами $6,75, $7,00, $7,25, $7,50, $7,75, $8,00, $8,25, $8,50, $8,75, $9,00 і $9,25. їх заносять до бюлетеня, так забезпечуються гнучкість торгівлі.

Якщо ф'ючерсні ціни згодом збільшуються, додаткові опціони будуть мати вищу ціну. І навпаки, якщо ф'ючерсні ціни згодом знижуються, додаткові опціони будуть з нижчими цінами виконання.

Ціна, за якою утримувач опціону на купівлю (або продаж) може використати своє право купити (або продати) відповідний ф'ючерсний контракт, називається базисною, або ціною виконання.

Справжня цінність - це сума грошей, яку міг би запропонувати будь-хто у процесі поточної реалізації опціону. Опціонна справжня цінність вимірюється різницею прибутку між ціною виконання опціону і поточною ринковою ціною. Таким чином, опціон на купівлю має справжню цінність, якщо його ціна виконання нижча за поточну ф'ючерсну ціну. Наприклад, якщо соєбобовий опціон на купівлю має ціну виконання $7,00, а ф'ючерсна ціна становить $8,00, то опціон на купівлю має справжню цінність $1,00. Опціон на продаж має справжню цінність, якщо його ціна виконання перевищує поточну ф'ючерсну ціну. Якщо соєбобовий опціон на продаж має ціну виконання $7,00, а ф'ючерсна ціна становить $6,75, то опціон на продаж матиме справжню цінність $0,25. Опціон не варто виконувати, якщо він не має справжньої цінності.

Опціон "при грошах" - на жаргоні опціонної торгівлі означає такий опціон, що має справжню цінність і тому вартий виконання. Його називають "при грошах", маючи на увазі суму його справжньої цінності. При настанні терміну дії такого опціону, його цінність якраз і дорівнюватиме цій сумі (табл.11).

Опціон "без грошей" - це такий опціон на купівлю, коли ф'ючерсна ціна нижча за ціну виконання опціону. Опціон на продаж "без грошей" виникає тоді, коли ф'ючерсна ціна вища за ціну виконання опціону на продаж. Наприклад, якщо ф'ючерсна ціна становить $8,50, а опціон на продаж має ціну виконання $8,00, то він залишається опціоном "без грошей" в сумі $0,50. Опціон "без грошей" , термін дії якого закінчується, не має ніякої цінності, а той, хто його утримує, не матиме ніякої користі від його виконання.

Опціон "при своїх" - це такий опціон, коли ціна його виконання і ф'ючерсна ціна співпадають. Про такий опціон кажуть, що він "при своїх". Опціон "при своїх" не має справжньої цінності і в цьому плані схожий на опціон "без грошей". Власник опціону "при своїх" не буде виконувати його і не отримає від нього ніякої користі (табл.11).

Класифікація грудневих опціонів на купівлю і продаж

залежно від співвідношення цін виконання цих опціонів і

листопадових ф'ючерсних цін, $/буш.

Таблиця 11

Ф'ючерсна ціна	Ціна виконання	Типи опціонів
		На купівлю	На продаж
7.00	6.50	"При грошах"	"Без грошей"
7.00	7.00	"При своїх"	"При своїх"
7.00	7.50	"Без грошей"	"При грошах"

Тимчасова цінність - сума, яку покупці в даний час прагнуть сплатити за отримання опціону, який перевищує будь-яку справжню цінність, але передбачається, що після закінчення певного часу ф'ючерсна ціна зміниться, що стане причиною зниження цінності опціону.

Відколи на ринку діють продавці і покупці, премія, що є сумою тимчасової і справжньої цінності, також відображає ціну, яку прагнуть отримати продавці.

Опціонна премія - ціна опціону, яка визначається ринковою конкуренцією, що складається в процесі торгівлі у біржовій ямі. Опціонна премія - сума грошей, яку сплачує покупець опціону продавцю за право гарантії, що діє в опціоні.

Торгівля опціонами така сама, як і ф'ючерсна торгівля з вимогами очікуваної маржі (прибутку). Покупець опціону сплачує повністю продавцю опціону суму премії. Він не оголошує будь-яку маржу, а змушений зважати на ціни в процесі торгівлі. Тим часом продавець опціону повинен відкрито оголошувати маржу, як і кожний учасник ф'ючерсного ринку, що страхує себе від несприятливих змін ціни. Це відбувається тому, що продавець опціону "при грошах" завжди стикається з можливістю виконання опціону проти нього і, отже, його маржа відображає потенційні збитки, пов'язані зі щоденним базисом.

РОЗДІЛ 8

ОСНОВИ Ф'ЮЧЕРСНОЇ ТОРГІВЛІ

8.1. Виникнення ф'ючерсної торгівлі

Ф'ючерсний ринок на початку свого розвитку був створений, щоб допомогти фермерам, керуючим елеваторів і споживачам зерна поліпшити маркетинг і торговельну практику.

Створення ф'ючерсного ринку завершило грандіозну роботу з налагодження нового механізму взаємовідносин виробник - споживач.

І якщо форвардні контракти допомогли вирішити проблему укладання договірно-мінових угод між покупцями і продавцями, що дало можливість дещо посилити контроль за фінансовим ризиком і запобігти непередбачуваним змінам цін у зв'язку з особливостями ведення сільського господарства і витратами при зберіганні та транспортуванні сільськогосподарської продукції, то впровадження ф'ючерсної торгівлі допомогло до мінімуму звести витрати, пов'язані з ціновим ризиком, тобто в процесі руху товару від виробника до споживача. Загалом слід зауважити, що в основу механізму регулювання (мінімізації) цінового ризику покладено процес хеджування.

Однак ціновий ризик є фактом повсякденного життя, і він існує незалежно від того, хоче цього хтось чи ні. Питання лише в тому, хто візьме на себе цей ризик і як він буде поділений. Ф'ючерсні біржі й створили такий механізм.

У своїй класичній роботі "Про багатства народів", надрукованій у 1776 р., основоположник ринкової економіки Адам Сміт запровадив поняття "невидима рука", яка рухає систему вільного ринку до загального благополуччя, хоча кожний з учасників ринку дбає про власний інтерес. За словами А. Сміта, учасник системи вільного ринку, скерований цією "невидимою рукою", допомагає в підсумку тому, що не входило в його наміри. Але дбаючи про власний інтерес, він часто допомагає інтересам суспільства більш ефективно, ніж тоді, коли б він реально збирався зробити це. Особливо виразно виявляється дія цієї

"невидимої руки" на прикладі ф'ючерсного ринку. Більшість учасників цього ринку дбають про власні інтереси і перспективи власних торгових операцій. Ніхто з них спеціально не ставить за мету підвищити ефективність економіки або ж поліпшити функціонування ринку загалом. Навпаки, кожний керується власним інтересом, проте їх взаємодія приносить результати, які йдуть в цілому на благо суспільства.

Основна причина і необхідність розвитку ф'ючерсної торгівлі полягає в тому, що вона забезпечує зняття обмежень, що їх має торгівля безпосередньо біржовим товаром. Сам товар як матеріальне благо несе в собі обмеження для розвитку біржової торгівлі. Позбутися їх можна шляхом організації торгівлі не самим товаром, а лише правами на товар, тобто ф'ючерсними контрактами. Купівля-продаж товарів на біржі поступається місцем біржовому обороту ф'ючерсних контрактів, зв'язок яких із ринком реального товару має в основному непрямий характер, бо лише кілька відсотків загальної кількості ф'ючерсних контрактів завершуються реальним постачанням товару. Непрямий зв'язок полягає в тому, що власники контрактів постійно продають і купують ці контракти відповідно до впливу мінливої ринкової кон'юнктури на їхню комерційну або іншу діяльність.

Ф'ючерсна торгівля з'явилася в другій половині XIX ст. її виникнення і розвиток були зумовлені тим, що вона дала можливість знизити ризик несприятливих коливань цін на обіг капіталу, зменшити розмір резервного капіталу, необхідного на випадок несприятливої кон'юнктури, прискорити повернення в грошовій формі авансованого капіталу, здешевити кредитну торгівлю, знизити витрати обігу. Торгівлю на ф'ючерсній біржі порівняно з біржею реального товару вирізняють переважно фіктивний характер угод (лише кілька відсотків угод завершуються постачанням товару, а решта - виплатою різниці в цінах); в основному непрямий зв'язок з ринком реального товару через хеджування; цілковита уніфікація всіх умов контрактів, крім ціни і терміну постачання; знеособленість угод, бо вони реєструються не між окремим покупцем і продавцем, а між ними і розрахунковою палатою. Угоди на ф'ючерсній біржі укладаються як на товар, так і на валюти, індекси акцій, процентні

ставки тощо. Обсяг операцій на ф'ючерсній біржі, як правило, набагато перевищує обсяги торгівлі реальними товарами.

Основними товарами, за якими укладаються угоди на ф'ючерсних біржах, є зернові та олійні культури, олія, нафта і нафтопродукти, дорогоцінні і кольорові метали, бавовна, цукор, кава, какао-боби, жива худоба.

Отже, виокремлюють такі основні функції ф'ючерсного ринку:

• перенесення ризику з учасників ринку, які не бажають нести ризик, на тих, хто бажає цього. Внаслідок цього збільшується кредитоспроможність підприємств, які без механізму хеджування були б дуже уразливими перед ціновими змінами. Банки і фінансові інститути, кредитуючи клієнтів, менше піддаються ризику на більш сприятливих умовах. Для останніх - це зменшення фінансових витрат, а для споживачів - це більш низькі ціни;

• підвищення стабільності цін. Дослідження показали, що ліквідні ф'ючерсні ринки в цілому сприяють стабільності цін на ринку реальних товарів;

• визначення ціни. Щоденно ф'ючерсні котирування виявляють угоди учасників ринку щодо майбутньої ціни товарів або фінансових інструментів, що дає можливість більш чітко планувати виробничу і фінансову діяльність;

• встановлення певного порядку в торговельній практиці різних учасників ринку. Правила бірж сприяють чесній і впорядкованій торгівлі;

• доступність і відкритість інформації для всіх учасників біржової торгівлі змушує їх вести конкуренцію в рівних умовах.

Мету ф'ючерсної торгівлі варто розглядати з позиції біржі [4].

З позиції біржі ф'ючерсна торгівля - це результат природної еволюції розвитку біржової торгівлі в умовах ринкового господарства, тобто в процесі постійної конкурентної боротьби різноманітних типів ринкових посередницьких структур. Завдяки великим перевагам перед торгівлею реальним товаром, ф'ючерсна торгівля дала можливість біржам вижити в умовах становлення ринкової економіки, заробляти і нагромаджувати капітали для свого існування і розвитку.

Інакше кажучи, мета, яку ставила перед собою біржа, розвиваючи ф'ючерсну торгівлю, полягає в одержанні прибутків у розмірах, необхідних для існування в ринковому середовищі.

Це завдання біржа могла реалізувати тільки в тому разі, якщо вона відповідала вимогам ринкового середовища загалом на конкретних етапах його розвитку.

З погляду ринкового середовища метою ф'ючерсної торгівлі є задоволення інтересів широкого загалу підприємців у страхуванні можливих змін цін на ринку реального товару, у прогнозуванні цін на основні сировинні і паливні товари, а в кінцевому рахунку в одержанні прибутку від біржової торгівлі.

Можливість прогнозувати ціни у ринковій економіці зумовлюється високим рівнем розвитку й усуспільнення виробництва, його міжнародною інтеграцією. Ф'ючерсна біржова торгівля, базуючись на зазначених передумовах, створює механізм такого ринкового прогнозування цін. Товар ще не створений (не вирощений, не добутий), а ціни на нього через купівлю-продаж ф'ючерсних контрактів уже є і живуть реальним життям, зазнаючи впливу всіх процесів, що відбуваються в навколишньому світі.

Можливість страхувати зміну цін на ринку реального товару з'являється завдяки тому, що ф'ючерсний ринок відособлений від ринку реальних товарів. Крім того, ф'ючерсний ринок виробив особливий вид контракту та механізм його здійснення, що забезпечив можливість страхувати зміну цін на ринку реального товару. Це було досягнуто передусім шляхом:

• стандартизації контракту, тобто продавці і покупці уклали контракт, у якому було стандартизовано, точніше обумовлено, кількість продукції, якість, термін поставки і місце поставки;

• для зміцнення довіри до такого контракту (його виконання) біржі встановили певні фінансові вимоги до всіх учасників торгів, включаючи внесення депозиту кожною стороною контракту. Крім того, біржа встановила правила, які регулювали механізм укладення таких угод, а також порядок розгляду спірних питань, що виникали в процесі діяльності.

Біржі назвали такі контракти ф'ючерсними.

Ф'ючерсний контракт є юридичне зафіксованим зобов'язанням доставити у зазначене місце товар стандартної кількості і якості за ціною, узгодженою в торговельній ямі чи кільці товарної біржі протягом часу, зазначеного в контракті. Наприклад, якщо продано один грудневий ф'ючерсний контракт, то це означає, що потрібно виконати зобов'язання доставити протягом грудня 500 т кукурудзи, що має не більше 15,0% вологості, з реєстрацією виконання цього контракту на складі товару. Це пов'язано з тим, що контракт стандартизований щодо кількості, якості, часу і місця доставки (премія і скидки є компенсацією за якість зерна і місце доставки). Єдиний елемент контракту, що встановлюється в процесі переговорів, - це ціна, яка уточнюється шляхом відкритого оголошення в ямі товарної біржі.

Ф'ючерсні ринки різняться складом учасників, рівнем динаміки цін та ін.

Основною складовою ф'ючерсного ринку є Клірингова корпорація (розрахункова палата), яка за своєю природою незалежна від біржі. Як тільки операція здійснюється в торговельній ямі, одним із членів біржі або за його допомогою негайно ж повинні бути проведені безготівкові розрахунки фірмою, яка є членом Клірингової корпорації. Після закінчення торгів здійснюються всі остаточні розрахунки, всі зв'язки між первинним продавцем і покупцем, а Клірингова корпорація при цьому бере на себе зобов'язання протилежної сторони в торгівельних угодах, тобто вона є покупцем щодо кожного продавця і продавцем щодо кожного покупця.

Другим обов'язковим елементом ф'ючерсного ринку є маржа.

Маржа - це сума грошей, яку повинні внести покупці і продавці ф'ючерсних контрактів у вигляді депозиту на свої рахунки з метою гарантування виконання контрактів. Брокерські фірми отримують маржу від своїх клієнтів, що повинні забезпечувати певний рівень депозитів, який, у свою чергу, залежить від мінімального рівня, встановленого товарною біржею, що про чала контракт.

У ф'ючерсній торгівлі існують два види маржі [6; 21; 22]:

• початкова маржа - депозит, що вноситься при відкритті ф'ючерсної позиції;

• варіаційна маржа - переказ грошових коштів, що забезпечує відповідність вартості забезпечення нової вартості контракту після зміни цін.

Як початкова, так і варіаційна маржа виникають у взаємовідносинах біржі й учасників ф'ючерсних операцій, а також у взаємовідносинах Клірингової палати і її фірм-членів. Це можна сформулювати в такий спосіб:

• ф'ючерсна біржа встановлює вимоги щодо мінімального розміру початкової і варіаційної маржі, і ці вимоги члени біржі повинні висувати до своїх клієнтів (залежно від того, є ці клієнти самі членами або нечленами біржі). Цей вид маржі можна умовно назвати маржею біржі;

• розрахункова (клірингова) палата встановлює вимоги щодо рівня маржі, який клірингові (розрахункові) фірми повинні підтримувати в розрахунковій палаті. Ці цифри звичайно (але не завжди) такі самі або менше за ті, що вимагають від клієнтів члени біржі. Цей вид маржі можна умовно назвати кліринговою маржею.

Слід зазначити, що член біржі може і не бути членом розрахункової палати. Але якщо він член розрахункової палати, то застосовує вимоги біржі щодо маржі для своїх клієнтів у розрахунках з розрахунковою палатою. Якщо член біржі не є членом розрахункової палати, він повинен бути клієнтом члена розрахункової палати. У цьому випадку він застосовує біржові вимоги до своїх клієнтів, а до нього застосовуються ті ж вимоги, що й до клієнта клірингової фірми.

Деякі брокерські фірми ведуть ф'ючерсні рахунки для клієнтів, але самі не є членами ні біржі, ні розрахункової палати. Такі брокерські фірми самі є клієнтами клірингових фірм.

Оскільки біржі існують незалежно одна від одної, одна фірма може мати різноманітний механізм переказу маржі в операціях з різними біржами.

Кожний учасник, який купує або продає ф'ючерсні контракти, незалежно від того, здійснює він торгівлю самостійно чи через брокера, має спеціальний рахунок для обліку суми застави.

Сума грошей, яку клієнт повинен внести брокерській фірмі, коли відкриває свою позицію, називається початковою маржею. При розміщенні замовлення клієнт направляє чек про оплату маржі своєму брокеру або кліринговій фірмі. Це є фінансовою гарантією (необхідною як від покупців, так і від продавців), яка підтверджує, що зобов'язання щодо ф'ючерсного контракту будуть виконані.

Біржа, на якій відбувається операція, встановлює мінімальний рівень маржі у вигляді фіксованої суми на кожний контракт, що залежить від рівня і стабільності цін та інших чинників. Початкова маржа, яка встановлюється у вартісному вираженні, звичайно становить 2-10% вартості ф'ючерсного контракту. Вимоги щодо такої маржі змінюються тільки за істотних змін рівня котирувань контракту. У нормальних умовах розмір початкової маржі збільшується або зменшується всього кілька разів протягом року, проте в періоди дуже різких і швидких змін цін розміри маржі можуть уточнюватися щотижня, а іноді й щодня.

Крім рівня ціни, на маржу впливає цінова нестійкість. Маржа 2-10% від вартості контракту - нормальне явище. У періоди високої нестійкості цін і високого ризику біржа може встановити маржу на верхній межі - 10% і навіть вище.

Встановлюючи рівень маржі, ф'ючерсні біржі і Розрахункові палати перебувають під впливом суперечливих факторів. З одного боку, маржа повинна бути достатньо низькою, щоб забезпечити ширшу участь, що збільшує ліквідність ринку. З іншого боку, вона повинна бути достатньо високою, щоб забезпечити фінансову цілісність контракту.

Важливо розуміти, що застава (депозит) не є вартістю операції з торгівлі ф'ючерсами. Гроші, що їх клієнт перераховує на спеціальний рахунок, є його власністю доти, доки в результаті якоїсь невдалої операції він їх не втратить.

Маржа брокерського дому

Біржа встановлює мінімальні вимоги щодо початкової маржі, а

кожна брокерська фірма - член біржі може запровадити вищі вимоги до своїх клієнтів. Маржа брокерського дому - це сума початкової маржі, яку брокерський дім вимагає від середнього клієнта. Звичайно, для спекулятивних операцій маржа брокерського дому вища за мінімальний рівень, встановлений біржею, хоча конкуренція серед брокерських фірм, як правило, перешкоджає встановлювати рівень маржі набагато вищий за мінімальний. І, звичайно, у жодному разі маржа брокерського дому не може бути нижчою за мінімум, встановлений біржею.

Маржа брокерського дому може бути підвищена і знижена брокерською фірмою в будь-який момент і на будь-яку суму, поки вона не наближається до мінімуму, встановленого біржею. Наприклад, маржа брокерського дому може бути підвищена, хоча біржова маржа залишиться на старому рівні. Якщо біржа підвищує рівень маржі, брокерський дім не зобов'язаний підвищувати свою маржу доти, доки вона не стане меншою за мінімум біржі. Проте брокерські фірми часто підвищують свої вимоги на ту саму суму, що й біржа, навіть якщо ці вимоги вже перевищують мінімум.

На рівень брокерської маржі можуть вплинути й інші фактори. Найбільш загальний з них - близьке настання місяця поставки. Досить часто брокерські фірми змінюють рівень початкової маржі залежно від часу, що залишився до настання терміну контракту.

Поповнення початкової маржі

Вимога про поповнення початкової маржі направляється брокерською фірмою своєму клієнту, якщо через якісь причини клієнт відкрив ф'ючерсну позицію, маючи недостатньо коштів на своєму рахунку. Причини можуть бути такі.

1. Клієнт відкрив ф'ючерсну позицію, маючи недостатньо коштів на своєму рахунку.

2. Клієнт відкрив ф'ючерсну позицію в день, коли несприятлива зміна цін за раніше відкритими позиціями зменшує кошти на його рахунку до рівня, коли на нову позицію не залишається коштів.

3. Біржа збільшує маржу з оберненою дією.

Правила ф'ючерсних бірж єдині щодо однієї важливої умови -початкової маржі: коли від клієнта потрібно довнесення коштів на рахунок до початкової маржі, то ліквідація позиції, щодо якої це довнесення було потрібно, не заміняє цього. Вимога про довнесення залишається, навіть якщо позиція була клієнтом у цьому інтервалі закрита. Причина подібного підходу зрозуміла. Здійснення операцій без необхідної суми початкової маржі є серйозним порушенням. Якби учасникам дозволяли виконувати вимогу про поповнення шляхом простої ліквідації позиції, ця практика призвела б до відкриття позицій без відповідної маржі, що поставило б під загрозу фінансову безпеку всієї системи ф'ючерсного ринку. Тому клієнт повинен виконати цю вимогу швидко, незалежно від прибутковості позиції, що викликала цю вимогу.

Початкову маржу можна внести у такий спосіб:

• готівкою. Від індивідуальних клієнтів і невеликих інституціональних клієнтів достатньо чека. Від значних інституціональних клієнтів потрібно банківський переказ;

• державними цінними паперами. Більшість американських бірж обмежують використання державних цінних паперів для початкової маржі паперами з терміном погашення менше одного року;

• переказом надлишкових коштів або цінних паперів з інших рахунків. Якщо клієнт має інші ф'ючерсні рахунки або рахунки на цінні папери в тій самій фірмі, він може доручити виконавцю рахунків переказати надлишок коштів на дефіцитний рахунок;

• акредитивом. Деякі біржі дозволяють використовувати акредитив як початкову маржу. Проте не всі брокерські фірми приймають акредитиви, оскільки процедура ця достатньо складна;

• складським посвідченням. Деякі біржі дозволяють своїм членам приймати складське посвідчення як початкову маржу.

При невиконанні вимоги про поповнення початкової маржі брокерські фірми мають право ліквідувати позицію клієнта після належного повідомлення (звичайно телеграмою), якщо вважають це необхідним для власного захисту.

Варіаційна маржа

Після відкриття позиції і внесення початкової маржі зміни ціни ф'ючерсного контракту будуть призводити до відповідного зменшення або збільшення вартості позиції клієнта. Після визначення розрахункової ціни дня щодо кожного з контрактів і кожної позиції підраховується зміна вартості кожного біржового контракту за різницею між розрахунковою ціною цього дня і попереднього дня або ціною, за якою було укладено угоду. Якщо ситуація на ф'ючерсному ринку на якийсь день змінюється в сприятливий для клієнта бік, сума грошей на рахунку з обліку маржі збільшується на розмір потенційного виграшу.

Якщо ці цінові зміни несприятливі для позиції клієнта, то його початкова маржа зменшується. Всі біржі встановлюють, що як тільки сума початкової маржі клієнта зменшиться до визначеного рівня, названого варіаційним, або підтримуючою маржею, брокер може зажадати від клієнта додаткових коштів. Це називається вимогою поповнення варіаційної (підтримуючої) маржі. На відміну від вимоги про поповнення початкової маржі, ця вимога викликана несприятливою зміною цін ф'ючерсного контракту, а не відсутністю в клієнта достатніх коштів на рахунку для початку операції.

Таким чином, маржа, як барометр, показує прибутки і збитки клієнта за день. Ті кошти, що перевищують необхідну суму, клієнт може відкликати, проте частіше клієнти вважають за краще залишати їх на рахунку свого брокера як резерв.

Більшість бірж встановлює підтримуючу маржу на рівні 75% від початкової. Якщо сума коштів клієнта зменшиться до 75% або нижче, то брокерська фірма попросить клієнта внести суму, що відновлює його кошти до початкового рівня.

Незважаючи на те, що сума застави на рахунку обчислюється двома способами, призначення їх одне - гарантувати виконання контрактів на ф'ючерсному ринку.

Вимога про варіаційну маржу може бути виконана двома способами: внесенням необхідних коштів і ліквідацією або зменшенням позиції.

Варіаційна маржа має ще одну особливість, що виявляється на багатьох біржах: якщо після вимоги про внесення варіаційної маржі відбуваються сприятливі для клієнта зміни цін, то зазначена вимога не ліквідується.

Варіаційна маржа вноситься тільки готівкою (чеком, переказом). Цим вона відрізняється від початкової маржі, що може бути внесена цінними паперами або іншими коштами. Для такої відмінності є підстави. Початкова маржа є насамперед заставою доброї волі, що тримає брокерська фірма або розрахункова палата. Варіаційний маржа є поточною вартістю ф'ючерсної позиції клієнта. Якщо ця позиція прибуткова, клієнт може забрати надлишок. Як буде показано далі, кошти для тих, хто виграє, надходять через Розрахункову палату від клієнтів протилежної (що програє) сторони. Якщо дозволити поповнювати рахунок цінними паперами, акредитивами тощо, то брокерська фірма повинна буде займатися перетворенням цінних паперів у готівкові кошти для учасників, які потенційно виграли.

Якщо в результаті змін ф'ючерсних цін виникають збитки на відкритих ф'ючерсних позиціях, то вони відшкодовуються за рахунок сплаченої покупцями маржі. Якщо депозитний рахунок зменшується нижче за звичайний рівень, то покупець повинен поповнити його так, щоб досягти встановленого мінімального рівня маржі. На жаргоні (спеціальній мові) ф'ючерсної торгівлі він дістав назву маржа-"кол" -вимога гарантованого внеску, вимога про додаткове забезпечення, вимога сплати різниці.

З іншого боку, коли в результаті зміни ціни на ф'ючерсній відкритій позиції утворюється прибуток, то сума цього прибутку перераховується на кредитний рахунок маржі покупця. Маржа вираховується на основі щоденного базису. Покупець може повернути кошти з рахунку маржі в будь-який час за умови, що таке повернення не знижує баланс цього рахунку нижче за встановлений мінімальний рівень. Після того, як відкрита позиція закривається шляхом залікової торгівлі, будь-які кошти на рахунку маржі, які не є необхідними для покриття поточних збитків (або для забезпечення маржі для інших відкритих позицій), можуть бути повернені покупцеві.

Учасники ф'ючерсного ринку:

Хеджери - виробники або споживачі товарів, які шукають на ф'ю-черсному ринку засобів захисту від цінових змін порівняно з початковими позиціями шляхом тимчасової заміни реального контракту продажу чи купівлі товару на відповідний ф'ючерсний контракт.

Відкриті спекулянти - приватні інвестори, які прагнуть отримати прибуток за рахунок очікуваних змін цін на товари. Вони розміщують свої замовлення на ринку через комісійні доми і не беруть безпосередньої участі у торгівлі на біржовому кільці.

Торговці "на долівці" - приватні інвестори, які є учасниками біржової торгівлі у спеціальному місці (біржова яма, долівка, ринг, кільце) і прагнуть отримати прибуток за рахунок передбачення цінових змін.

До групи хеджерів належать:

• фермери - шукають захисту від зниження цін на зерно, що зберігається в сховищі, або врожаю в полі;

• керуючі (власники) сільськогосподарських елеваторів -шукають захисту від змін цін у період з часу купівлі контракту і отримання зерна від фермерів до часу використання товару;

• переробники - шукають захисту від підвищення ціни на сировину або зниження вартості запасів;

• експортери - шукають захисту від підвищення ціни на товари, які ще не куплені ними, але під них уже укладено контракти на майбутню доставку імпортеру.

Через те, що кількість фізичних осіб чи фірм, які шукають захисту від зниження цін у будь-який час, рідко збігається з кількістю тих, хто шукає захисту від підвищення цін, виникає потреба в інших учасниках ринку - спекулянтах. Винагорода спекулянта за забезпечення ліквідності - це можливість досягнення найвищого прибутку, якщо він правильно передбачить напрямок і час цінових змін. А торговець "на долівці", який прагне купити і продати товар за ціною, що змінюється якомога менше, також забезпечує ринкову ліквідність.

8.2. Технологія біржової ф'ючерсної торгівлі

Основні елементи механізму біржової ф'ючерсної торгівлі [6; 14; 21]:

• організація біржової торгівлі ф'ючерсними контрактами;

• порядок розрахунків і порядок ліквідації ф'ючерсних контрактів;

• організація виконання ф'ючерсних контрактів.

Торгівля ф'ючерсним контрактом починається з подачі клієнтом заявки представнику брокерської фірми, що торгує на біржі. Форма заявки може бути письмовою або усною залежно від того, клієнт постійний для фірми чи разовий, чи є договір між клієнтом і фірмою на надання йому біржових послуг. Заявка включає дані про товар, термін постачання, кількість контрактів і ціну. Щодо ціни клієнт обумовлює або її граничні значення, або дає наказ купити (продати) контракти з поточною біржовою ціною.

Представник брокерської фірми передає заявку (звичайно телефоном) або безпосередньо в біржовий зал брокеру, який працює на фірму, або у свій інформаційний центр, якщо час роботи біржі вже закінчився.

Біржовий брокер у процесі торгів викрикує своє замовлення на купівлю (продаж) контрактів: запропоновану ним ціну і їх кількість. У свою чергу, інші брокери, які одержали замовлення на продаж (купівлю) цього ж виду контрактів, пропонують свою ціну. При збігу ціни купівлі і ціни продажу угода вважається укладеною і негайно реєструється біржовими системами.

Після закінчення біржових торгів брокери перевіряють всі дані укладення угод, потім ця інформація доводиться до клієнтів.

Порядок розрахунків у ф'ючерсній торгівлі досить складний. Матеріальною базою, серцевиною всіх розрахунків за ф'ючерсними контрактами є клірингова (розрахункова) палата, - ключова технічна ланка в організації ф'ючерсної торгівлі. Розрахункова палата покликана забезпечувати фінансову стабільність ринку ф'ючерсних контрактів, захист інтересів клієнтів, контроль за біржовими операціями. Розрахункова палата реєструє результати біржових

торгів; визначає і стягує заставні суми за укладеними ф'ючерсними контрактами; визначає і перераховує суми виграшів і програшів членів розрахункової палати при відхиленні поточної біржової ціни від контрактної, при цьому виграш одного клієнта є програшем іншого в такому самому розмірі; здійснює ліквідацію контрактів, що взаємопогашаються, і розрахунки за ними; організовує виконання ф'ючерсних контрактів; гарантує виконання ф'ючерсних контрактів.

Члени розрахункової палати - це звичайно брокерські фірми, що торгують на біржі. Якщо брокерська фірма з певних причин не є членом розрахункової палати, то її розрахунки за біржовими угодами із розрахунковою палатою може здійснювати тільки її представник за договором на обслуговування з цією брокерською фірмою.

Розрахункова палата звичайно є або структурним підрозділом біржі, або самостійною комерційною організацією, заснованою біржею або групою бірж. Як правило, вона обслуговує розрахунки за ф'ючерсними контрактами відразу декількох бірж, тому що в цьому разі збільшується кількість її клієнтів - брокерських фірм - членів палати, а отже, збільшуються і обороти, прибутки, резервні і страхові фонди, підвищується стабільність цін у ф'ючерсній торгівлі окремими видами контрактів при несприятливих змінах ринкової кон'юнктури.

Усі члени розрахункової палати відкривають у ній свої рахунки, за допомогою яких здійснюються миттєві розрахунки між брокерською фірмою і біржею, між брокерською фірмою і розрахунковою палатою, між брокерськими фірмами з купівлі-продажу контрактів.

Розрахункова палата реєструє укладений на торгах ф'ючерсний контракт як подвійне зобов'язання продавця поставити товар біржі, а покупця - прийняти товар від біржі й оплатити його. При реєстрації контракту кожна зі сторін угоди вносить на спеціальний рахунок розрахункової палати заставну суму зі свого розрахункового рахунку, розмір якої встановлюється біржею з урахуванням ринкових характеристик товару, на який укладено ф'ючерсний контракт.

У свою чергу, брокерські фірми стягують зі своїх клієнтів зазначені заставні суми в порядку, передбаченому їхніми договорами з клієнтами на обслуговування.

Кожний день біржової торгівлі розмір заставних сум може змінюватися, якщо ціна укладеного контракту починає відхилятися від біржової ціни на момент закінчення торгів. У цьому випадку розрахункова палата перераховує заставні суми своїх членів, а вони, у першу чергу, здійснюють перерахунок із їхніми клієнтами.

Власник контракту, який бажає відмовитися від виконання своїх зобов'язань щодо нього до закінчення терміну дії контракту, повинен здійснити протилежну операцію: купити контракт, якщо до цього він його продав, або продати контракт, якщо до цього він його купив, заплативши або отримавши різницю між цінами контрактів.

Біржові торги ф'ючерсними контрактами з постачанням товару на певну дату припиняються за кілька днів до настання терміну виконання. У цьому випадку кожна зі сторін контракту зобов'язана виконати всі умови укладеної угоди, тобто виконання контракту з обох сторін обов'язкове і контролюється біржовими правилами.

Продавець, відповідно до наявного біржового контракту, зобов'язаний поставити товар (якщо йдеться про товарний ф'ючерс) споживачу, визначеному відповідним органом біржі з числа учасників ф'ючерсної торгівлі з протилежною позицією. Зазначений споживач зобов'язаний сплатити поставку відповідно до ціни, зареєстрованої у ф'ючерсному контракті.

Порушення зобов'язань за ф'ючерсної торгівлі однієї зі сторін призводить до великих штрафних санкцій, а виконання зобов'язань гарантується біржею за рахунок її страхових запасів або фондів.

Біржа торгує відразу кількома (іноді десятками) видами товарів на основі укладення ф'ючерсних контрактів. Для кожного товару відводяться своє місце і час.

Укладення угод на біржових торгах в умовах стабільної ринкової економіки полегшується тим, що звичайно різниця між запропонованими продажною ціною і ціною купівлі становить десяті відсотка.

Угода, укладена в процесі біржових торгів, відразу фіксується спеціальними службовцями біржі і висвітлюється на електронному табло, далі її реєструють, і вона надходить у розрахункову систему.

Порядок реєстрації угод на кожній біржі організований відповідно до норм і правил конкретної біржі і може відрізнятися від документообігу інших бірж. При обробці документації велике значення має рівень комп'ютеризації: чим він вищий, тим менший паперовий документообіг. Однією з кращих вважається така організація документообігу, за якої службовці біржі реєструють контракт одразу в комп'ютері, а брокери-продавці і покупці заносять у його пам'ять необхідні реквізити угоди і перевіряють зміст вихідних даних. Доповнення реквізитами початкових (взятих з біржових торгів) даних про угоду означає її підтвердження кожною зі сторін.

В окремих випадках біржі різних регіонів або навіть країн співробітничають між собою, погоджуючи час проведення торгів. Момент закінчення біржового торгу однією біржею є його початком на іншій біржі, забезпечуючи безперервність торгівлі.

Брокерів, які працюють у біржовому залі, звичайно поділяють на дві групи. Перші укладають угоди з доручення клієнтів: продають і купують для них ф'ючерсні контракти. Комісійну винагороду клієнти сплачують за договором брокерській фірмі, що їх обслуговує.

Друга група брокерів здійснює угоди для своїх брокерських фірм, тобто працює дилерами. Користуючись безпосередньою присутністю в біржовому залі (місці торгів) під час торгів, вони мають тимчасову перевагу перед клієнтами біржі, що перебувають поза її межами. Дилери купують або продають контракти від свого імені і тримають їх протягом кількох хвилин або навіть секунд, використовуючи будь-які, найнезначніші коливання цін для одержання щоденних прибутків.

Хоча переважна кількість ф'ючерсних контрактів ліквідується до моменту їх виконання, у чому, власне, і полягає суть ф'ючерсної торгівлі, спрямованої на одержання прибутку від угод за ф'ючерсними контрактами, деяка частина їх підлягає виконанню (зазвичай кілька відсотків від загальної кількості укладених контрактів), ф'ючерсний контракт, що виконується, - це, по суті, уже форвардний контракт, що гарантується біржею.

Механізм виконання ф'ючерсного контракту суворо регламентується біржею і великою мірою відображається у ф'ючерсному контракті. Місцем постачання товару за ф'ючерсним контрактом (або місцем одержання) звичайно є складські приміщення (наприклад, елеватор), з якими біржі укладають угоди, що передбачають виконання всіх вимог завершального етапу ф'ючерсної торгівлі. Самі собою умови постачання товарів по суті аналогічні правилам постачання продукції, що застосовуються в нашій країні. Розрахунки за постачання товарів можуть здійснюватися безпосередньо між продавцем і покупцем, минаючи Розрахункову палату. Форми розрахунків залежать від їх застосування в певній країні. Зазвичай це розрахунки чеками. Біржі дуже ретельно ставляться до вибору місця поставки (одержання) товару, тому що це само собою є гарантією виконання ф'ючерсного контракту. Велика увага приділяється місцю розташування складських потужностей, їхньому фінансовому стану, рівню розцінок за послуги, якості їх виконання, чіткості роботи персоналу тощо.

Як уже зазначалося, існування ф'ючерсного ринку неможливе без хеджування [4; 25; 26].

Хеджування - це засіб одержання прибутку у процесі біржової ф'ючерсної торгівлі, що базується на відмінностях у динаміці цін реальних товарів і цін ф'ючерсних контрактів на цей же товар [6; 22].

У практиці біржової торгівлі розрізняють хеджування і спекуляцію. Біржова спекуляція - це засіб одержання прибутку в процесі біржової ф'ючерсної торгівлі, що базується на відмінностях у динаміці цін ф'ючерсних контрактів у часі, просторі і на різні види товарів.

У політико-економічному змісті і хеджування, і біржова спекуляція є просто спекуляцією, тобто засобом одержання прибутку, що базується не на виробництві, а на різниці в цінах. Хеджування і біржова спекуляція - дві форми спекуляції на біржі, що співіснують і доповнюють одна одну, але водночас і відрізняються між собою. Це дві сторони однієї медалі. Хеджування неможливе без біржової спекуляції, і навпаки.

Слід зазначити, що учасники біржової торгівлі здійснюють свою діяльність відразу у багатьох напрямках, використовуючи всі наявні види ф'ючерсних контрактів і їх комбінації. При цьому відбувається біржове цінове страхування взагалі, тобто страхування від змін цін на ф'ючерсні контракти, а не страхування, пов'язане зі зміною цін на ринку реального товару. У цьому розумінні хеджуванням починають займатися не тільки власники реального товару, а й самі біржові спекулянти, а тому стираються відмінності між хеджуванням і біржовою спекуляцією. Хеджування здійснюється з метою забезпечення одержання додаткового прибутку від біржових угод, а біржова спекуляція перетворюється у форму хеджування.

8.3. Функції спекулянтів на біржовому ринку

Операції на ф'ючерсних ринках, пов'язані зі страхуванням фінансових ризиків, неможливі без існування особливої групи учасників, які беруть на себе цей ризик. Таку функцію у ф'ючерсній торгівлі виконують спекулянти. Вони беруть на себе частину ризиків хеджерів та торговців біржового залу, що в результаті веде до збільшення обсягу капіталу, що обертається на ринку, і підвищення його ліквідності.

Спекулянти - це найчисельніша і, можливо, найменш щаслива група учасників ф'ючерсного ринку. Хоч не існує офіційної статистики успіхів і невдач спекулянтів на ф'ючерсних ринках, проте деякі експертні оцінки усе ж робилися. За цими оцінками, лише від 10 до 30% усіх спекулянтів мали щорічний прибуток від своєї діяльності. Але це не заважає новим групам учасників ф'ючерсного ринку пробувати свої сили в спекулятивних операціях [4; 8; 11; 20; 21].

Спекулянтами називають учасників ф'ючерсних операцій, які не зацікавлені у відповідному спотовому ринку, але здійснюють торгівлю ф'ючерсами, сподіваючись отримати прибуток внаслідок правильного передбачення цін.

На відміну від торговців біржового залу, спекулянти сподіваються отримати прибуток від зміни рівня цін, а не від різниці цін покупців і продавців, і, на відміну від хеджерів, вони

сподіваються отримати прибуток за рахунок збільшення ризику коливання цін. Стратегією спекулянтів є купівля контрактів за низькими цінами і продаж їх за вищими цінами.

Більшість спекулянтів керується сподіваннями на швидкий прибуток, а не турботою про добробут економіки, проте в цілому спекулянти виконують на ф'ючерсних ринках кілька життєво необхідних функцій, що полегшує торгівлю біржовими товарами і фінансовими інструментами.

Насамперед, як уже зазначалося, спекулянти беруть ризик хеджерів на себе. Без них хеджерам було б дуже важко, а може, навіть і неможливо узгодити ціну, тому що продавці (власники коротких позицій) хочуть отримати найвищу ціну, тоді як покупці (власники довгих позицій) хочуть заплатити найменшу ціну. Врегулювати ці взаємні вимоги досить складно. Без спекулянтів продавці були б змушені приймати пропозиції, незважаючи на низькі ціни, а покупці - незважаючи на високі. Спекулянти є нібито містком між цим ціновим розривом пропозиції і попиту, що збільшує в цілому цінову ефективність ринку.

Спекулянти сприяють підвищенню ліквідності ринку, тобто створюють такий ринок, що дає можливість швидко продавати і швидко купувати. З появою на ринку спекулянтів збільшується кількість реальних покупців і продавців, і хеджери вже не обмежуються просто хеджуванням ризиків інших. На ліквідному ринку з великою кількістю продавців і покупців можна здійснювати операції в будь-яких масштабах при незначній зміні ціни.

Водночас прихід спекулянтів, сприяє конкуренції, а отже, більш ефективному виявленню об'єктивної ціни.

Діяльність спекулянтів сприяє відносній стабільності ринку і в цілому усуває різкі перепади цін. Купуючи ф'ючерсні контракти за низькими цінами, спекулянти сприяють збільшенню попиту, що зумовлює збільшення ціни. Продаж спекулянтами ф'ючерсних контрактів за високими цінами знижує попит і, отже, ціни. Тому різкі коливання цін пом'якшуються спекулятивною діяльністю.

Спекуляція на ф'ючерсних ринках, як і спекуляція з реальним

товаром, може бути як прибуткова, так і збиткова. Але, на відміну від спекулянтів реальним товаром, у ф'ючерсних спекулянтів дуже рідко виникає потреба в придбанні реального товару або фінансового інструменту, щоб закрити ф'ючерсний контракт. Вони купують контракти, сподіваючись, що ціни збільшаться, щоб продати їх за вищою ціною і отримати прибуток. Вони продають контракт, очікуючи, що ціни впадуть, щоб придбати його за нижчою ціною і знову отримати прибуток.

Унікальною рисою ф'ючерсної торгівлі є те, що спекулянт може почати грати на біржі, як купивши, так і продавши ф'ючерсний контракт. Рішення спекулянтів про те, будуть вони продавати чи купувати, залежить від прогнозування ринкової ситуації.

Потенційний прибуток залежить від розміру ризику, який спекулянт бере на себе, і від його прогнозу ринкової ситуації, точніше, від його досвіду та вміння правильно передбачити рух цін. Можливий прибуток і втрати однаково великі як для спекулянтів-покупців, так і для спекулянтів-продавців.

Не останню роль в отриманні прибутку при здійсненні спекуляції відіграє добре володіння технікою спекулятивних операцій. За технікою здійснення вони розподіляються на прості і комбіновані. При простій операції спекуляція здійснюється за однією ф'ючерсною позицією, а при комбінованій - за кількома взаємопов'язаними позиціями. Техніка здійснення спекулятивних операцій на перший погляд здається дуже простою. Якщо на першому етапі спекулянт продає ф'ючерсний контракт, то на другому - купує його. А якщо на першому етапі гравець починає з купівлі ф'ючерсного контракту, то на другому - він продає контракт.

Приклад. Розглянемо грудневі ф'ючерсні контракти на тверду продовольчу пшеницю по $3 за бушель. Спекулянт вважає, що внаслідок багатьох обставин ціни на пшеницю збільшуватимуться. Він купує три контракти за зазначеною ціною, витрачаючи на купівлю $45000 (3 контр.х 5000 буш. = 15000 буш.х$3). Згодом ціни на пшеницю справді почали збільшуватися і досягай рівня $3,2 за бушель. Спекулянт приймає рішення про термінову реалізацію своїх контрактів. У результаті від реалізації трьох контрактів він отримує $48000 (3x5000 буш.= 15000х$3,20 = $48000). Загалом від цієї операції спекулянт отримав 3000 дол. прибутку.

Коли спекулянт прогнозує, що ціни на ф'ючерсному ринку тенденційно знижуються, він продає три ф'ючерсні контракти по Здол. за бушель і загальною вартістю $45000. Ціни на грудневий ф'ючерс досягай $2,90 за бушель. Він купує 3 контракти за зазначеною ціною, витративши на цю операцію $43500. Загальний результат від здійснення цієї операції - $ 1500 прибутку.

Від здійснення цих операцій спекулянт отримав добрий прибуток, тому що він правильно спрогнозував рух цін на ф'ючерсному ринку пшениці. У наведеному прикладі спекулянт здійснив дві операції на зниження і на підвищення ціни. За цим принципом і класифікуються спекулянти на ф'ючерсному ринку.

Спекулянтів, що продають ф'ючерсні контракти з метою їх подальшої купівлі за вищою ціною, називають "ведмедями".

Спекулянтів, що купують ф'ючерсні контракти з метою їх подальшого продажу за вищою ціною, називають "биками".

Спекулятивний прибуток можливий як при грі на підвищення, так і при грі на зниження. Водночас варто наголосити, що в спекулятивних операціях можливі і збитки, часто дуже значні. Тому спекулятивна діяльність і інвестиції в неї- справа з високим ступенем ризику.

Спекулянтами на товарних біржах можуть бути різні категорії учасників. Дуже часто цим займаються фахові дилери - члени ф'ючерсних бірж, що здійснюють угоди від власного імені на свій страх і ризик. Це можуть бути і "непрофесіонали" - різноманітні організації й окремі особи (так звана "публіка"), які торгують за посередництва брокерських фірм.

Спекулянтів можна класифікувати на великих і дрібних. Проте ці поняття дуже умовні і їх по-різному розуміють на різних біржах. Наприклад, у США до великих спекулянтів належать ті, у кого відкрита позиція досягає ліміту звітності, встановленого Комісією з товарної ф'ючерсної торгівлі. Спекулянтів, що мають обсяг операцій менший за цей рівень, вважають дрібними.

Певною мірою спекулянтів можна класифікувати і за різними методами прогнозу ринкової кон'юнктури, якими вони користуються. Так, одна група спекулянтів використовує фундаментальний аналіз ринку, тобто приділяє особливу увагу зміні чинників, що впливають на попит і пропозицію на ринку. Інша група застосовує прикладний аналіз, який грунтується на інформації про динаміку цін, обсяги угод, рівні процентних ставок.

Різняться спекулянти і за методом здійснення операцій, за стратегією і практикою торгівлі. З цього погляду їх можна класифікувати так:

• позиційні спекулянти - можуть бути як професіоналами, так і непрофесіоналами. Вони, як правило, утримують свою позицію протягом кількох днів, тижнів або навіть місяців. При вироблені такої стратегії користуються аналізом цін за тривалий період і не реагують на тимчасові коливання;

• одноденні спекулянти - утримують позицію протягом одного дня торгів, очікуючи серйозних змін цін протягом дня, і дуже рідко переносять позицію на наступний день. Багато хто з них є членами біржі і здійснює свої угоди в залі;

• скалпери - ведуть торгівлю в залі винятково у своїх інтересах. Використовують найменші коливання цін. Протягом дня продають і купують велику кількість контрактів, до кінця дня їх закривають. При невеликому прибутку (або збитках) на одній операції забезпечують собі необхідний рівень прибутку за рахунок обсягу операцій. Таку тактику також використовують в основному фахові трейдери, що торгують за власний рахунок;

• спредери - використовують різниці цін на різні, але взаємозалежні ф'ючерсні контракти. Прибуток спредера може виникати при використанні певного співвідношення цін на контракти з одного товару з різними термінами або за різними товарами з одним терміном.

Успішні операції потребують розробки стратегії спекуляції, аналізу і прогнозу цін і вміння ефективно управляти виділеним для операцій капіталом.

Для успішної спекулятивної торгівлі трейдер повинен, по-перше, спеціалізуватися на певному ринку і, по-друге, обмежити кількість одночасно контрольованих ним відкритих позицій. Кількість одночасно контрольованих позицій встановлюється з урахуванням часу, який трейдер може присвятити спекулятивній діяльності. Так для спекулянтів-непрофесіоналів, які не мають можливості присвятити цьому заняттю весь свій час, вважається за доцільне мати одночасно не більше п'яти відкритих позицій. Для фахових трейдерів, які мають у своєму розпорядженні спеціальне устаткування і штат співробітників, таким лімітом може бути сто позицій.

Важливу роль в успішній ф'ючерсній торгівлі відіграє тактика здійснення операцій і раціональне керування наявними грошовими ресурсами. Звичайно, ефективне керування капіталом не зможе забезпечити прибуток при непрофесійних рішеннях, але воно може полегшити вплив збиткових операцій на стан спекулянта.

У використанні грошових ресурсів співвідносяться три чинники: ризик, можливий прибуток і розмір наявного капіталу.

Спекулянти на ф'ючерсних ринках часто оцінюють ризик, порівнюючи лише контрактну ціну і розмір початкової маржі. Насправді це неправильно. Межа ризику або становить повну вартість контракту (у разі довгої позиції), або необмежена (у разі короткої позиції).

Проте це тільки теоретичний розмір ризику, тому що ціни рідко зменшуються до нуля. Ризик ф'ючерсної позиції складається з двох частин:

• суми, яку спекулянт готовий втратити перед тим, як віддасть наказ на закриття позиції;

• чинника змінності, що враховує можливість того, що умови ринку можуть призвести до істотної відмінності реальної ціни закриття угоди від запланованої ціни закриття.

Як уже зазначалося, важливим моментом у роботі спекулянтів є ефективне використання готівкових коштів. Практика здійснення спекулятивних операцій на ф'ючерсних ринках уже відпрацювала обов'язкові умови, яких необхідно дотримуватись для успішного здійснення цих операцій. Зокрема, необхідно:

• здійснювати спекулятивні операції лише тим обсягом коштів, які гравець може дозволити собі втратити;

• перед початком кожної операції визначати рівень ризику і очікуваний обсяг прибутку;

• одержувати максимум прибутку за мінімуму втрат;

• за кожною операцією ризикувати не більш як 5% спекулятивного капіталу;

• при здійсненні спекулятивної операції чітко усвідомлювати, що середній прибуток у 10-15 разів перевищує можливі втрати;

• не збільшувати кількості позицій доти, доки остання з відкритих позицій не покаже прибуток;

• не додавати щоразу контрактів більше, ніж їх було на момент початкового відкриття позицій.

8.4. Шляхи розвитку ф'ючерсної торгівлі в Україні

За багато років успішного функціонування ф'ючерсної торгівлі у світовій практиці нагромаджено величезний досвід, дуже корисний сьогодні для України. Початком розвитку ф'ючерсного ринку в нашій країні можна вважати середину 90-х років XX ст. З цього часу починаються перші кроки українських бірж з упровадження ф'ючерсних контрактів.

Уповільнений розвиток ф'ючерсного ринку пов'язаний зі складними умовами становлення ринкової економіки України, відсутністю необхідної інфраструктури ф'ючерсної торгівлі, кваліфікованих кадрів біржовиків, спроможних організувати біржову діяльність, з інфляцією, кризою виробництва.

Головна причина, що перешкоджає розвитку ф'ючерсної торгівлі в Україні, - це повільний розвиток безпосередньо ринкових відносин, створення ринкового середовища. Ринкова структура економіки перебуває ще тільки в стадії народження.

Слаборозвинена інфраструктура ф'ючерсного ринку в нашій країні перешкоджає залученню у ф'ючерсну торгівлю підприємств, фірм, компаній і широких верств населення. На більшості українсь-

ких підприємств і організацій немає спеціалістів з необхідним рівнем знань і розумінням важливості ф'ючерсної торгівлі. Як правило, відсутні спеціалісти-біржовики, які спроможні брати участь у розбудові біржового ринку.

У країні повільно створюється нормативно-правова база для розбудови біржового ринку загалом і для ф'ючерсної торгівлі зокрема. На сьогодні дуже мало зроблено для широкого впровадження форвардних контрактів з різними умовами виконання, що є передумовою впровадження ф'ючерсних контрактів. Нерозвиненість товарно-грошових відносин і приватної власності істотно впливає на процес впровадження і розвитку ф'ючерсного ринку.

З викладеного випливає, що процес розвитку ф'ючерсної торгівлі в українській економіці триватиме ще багато років і буде мати свою історію й етапи становлення, що випливають із реальної обстановки.

Еволюція розвитку ринкових відносин веде до стирання відмінностей між товарною, фондовою і валютною біржами за механізмом і характером їх діяльності. Проте історично сформована спеціалізація конкретних бірж збережеться з урахуванням місця, яке вони займають на біржовому ринку країни. Ф'ючерсна торгівля переважає над усією іншою діяльністю бірж. Біржі перестають бути тільки складовою частиною оптової торгівлі, їх роль в оптовій торгівлі має тенденцію до скорочення. Вони стають центрами ф'ючерсної торгівлі в широкому значенні слова, тобто ціноутворюючими центрами, центрами страхування прибутку і такої комерційної діяльності, яка давала б можливість одержувати додатковий прибуток.

Відповідно до наявних тенденцій у світовій економіці варто очікувати подальшого становлення ф'ючерсної торгівлі і розвитку її нових форм. У структурі товарної ф'ючерсної торгівлі збільшується питома вага більш дорогих товарів, а також частка кормових культур і продукції тваринництва. На ф'ючерсному ринку підвищується частка нетоварних цінностей, що пояснюється великими коливаннями цін у зв'язку з інфляцією і подальшим знецінюванням валют.

На основі розвитку засобів зв'язку і комп'ютеризації всіх розрахунків повинна відбуватися концентрація ф'ючерсної торгівлі в основних фінансово-кредитних центрах країни. Біржі вже створюють спільні розрахункові центри і спільно використовують новітню електронно-обчислювальну техніку.

Нині розвиток ринку фіктивного капіталу більшою мірою грунтується на збільшенні ф'ючерсної торгівлі і її похідних форм.

Важливою умовою існування ф'ючерсного ринку в українській економіці є його самоокупність. Біржова ф'ючерсна торгівля повинна бути організована, щоб одержувані прибутки покривали витрати біржі на її проведення. Останнє можливе тільки за умови великих обсягів біржових угод на ф'ючерсному ринку.

В Україні впровадженням ф'ючерсних контрактів у біржовий оборот займаються багато біржових структур. Нині розроблено ф'ючерсні контракти на зерно, валюту та інші біржові товари. Біржі освоюють механізм ф'ючерсної торгівлі і створюють необхідні передумови для майбутнього розвитку ф'ючерсного ринку.

РОЗДІЛ 9

КОНЦЕПЦІЯ ХЕДЖУВАННЯ. ПРАКТИКА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО

ХЕДЖУВАННЯ

9.1. Хеджування та хеджери

Ринкова економіка характеризується нестабільністю цін практично на всі види товарів. Для мінімізації ризиків цінових коливань як щодо наявних запасів товарів, так і товарів, що є предметом майбутніх поставок, багато підприємців звертаються до ф'ючерсних ринків.

Операції страхування цінового ризику за допомогою торгівлі ф'ючерсними контрактами називають хеджуванням.

Хеджування зароджувалося з торгівлі сільськогосподарською продукцією, але з часом, коли визначили джерело і розмір ризиків, хеджування почали застосовувати не лише у торгівлі товарами, а й у торгівлі фінансовими інструментами, зокрема курсами валют, цінними паперами. Це зумовлено тим, що підвищення процентних ставок, сплата курсів валют роблять володіння наявними запасами або зобов'язаннями надати кошти більш ризикованим, ніж на початковому етапі розвитку ринкової економіки. Таким чином, хеджування, зародившись з торгівлі зерном, охопило практично всі сфери біржової торгівлі.

Хеджерами є учасники ринку, які використовують ф'ючерси і опціони для зменшення ризику цінових коливань. Учасник ринку може вважатися хеджером лише тоді, коли його дії базуються на таких принципових моментах:

• присутність на ринку наявного товару;

• зацікавленість у зменшенні ризику.

Для глибшого розуміння цієї ситуації розглянемо мотивації участі в хеджуванні фермера, комерційного банку та вітчизняного імпортера обладнання.

Фермер, зайнятий вирощуванням пшениці, використовує ф'ючерсний контракт для захисту запланованої виручки від реалізації пшениці. Як виробник пшениці, він, природно, є учасником реального ринку цієї продукції. Водночас він залежний від можливого зниження ціни на пшеницю на цьому ринку. Операції на ринку ф'ючерсних контрактів на пшеницю захищають його від такого зниження і тим самим зменшують ризик цінових коливань.

Що стосується комерційного банку, то він використовує ф'ючерсні контракти на процентні ставки, при цьому має на меті зменшити тимчасову невідповідність між своїми активами і пасивами. Банк одночасно є кредитором і позичальником і бере участь у бізнесі, що пов'язаний з процентними ставками. Залежно від співвідношення термінів його кредитів і депозитів (довгих, коротких) банк продає або купує ф'ючерси на процентні ставки з метою понизити для себе їх коливання.

Нарешті, вітчизняний імпортер закуповує обладнання у США. Він використовує ф'ючерси для здійснення оплати своєму американському партнеру. Проплату, як і передбачено контрактом, він повинен здійснити в американських доларах. Уявімо, що за час від підписання контракту і до проплати долар різко подорожчає щодо української гривні і йому необхідно витратити на обладнання значно більшу суму гривень, ніж планувалося. Участь у ф'ючерсних операціях з доларами США зменшує для вітчизняного імпортера ризик коливання курсу і відповідно захищає його від непередбачуваних витрат.

У кожному з розглянутих випадків хеджер бере участь на реальному ринку і використовує ф'ючерси для зменшення ризику. Зрозуміло, якщо банк продає ф'ючерси на пшеницю, то його не можна вважати хеджером, оскільки він не залучений до наявного ринку пшениці. Аналогічно можна сказати і про фермера, який здійснює на ф'ючерсному ринку операції з платиною. Хеджери є поставщиками реальних товарів і послуг, а ф'ючерсні і опціонні ринки сприяють підвищенню ефективності діяльності.

Отже, хеджер використовує ф'ючерсний ринок для власного захисту проти ризику від несприятливих цінових змін на наявному товарному ринку. З цією метою він купує або продає ф'ючерсні контракти і тримає їх доти, доки не буде куплено чи продано наявний товар.

Наявна ціна грунтується на поточній ціні, за якою буде куплено реально існуючий товар. Ф'ючерсна ціна визначається у процесі переговорів між покупцями і продавцями на товарній біржі, які розраховують на поставку в майбутньому відповідного товару.

Хеджування допомагає захистити наявну ціну, оскільки в майбутньому наявна і ф'ючерсна ціни будуть збільшуватися або знижуватися разом. Якщо на наявному ринку ціна знижується, ф'ючерсна ціна також знижуватиметься. Коли виробник реально продає зерно на наявному ринку за нижчою ціною і несе певні збитки, він відшкодовує їх у майбутньому таким самим прибутком на операції з ф'ючерсними контрактами, які він раніше продавав за вищу ціну, а тепер купує їх за нижчу ціну.

Існує два види хеджування - продажем і купівлею [46; 58].

Щоб глибше зрозуміти складність процесу хеджування, що пов'язано з впливом великої кількості факторів, дію і характеристики яких ми вивчатимемо далі, розглянемо на простому прикладі кроки фермера на ф'ючерсному ринку для захисту своїх інтересів. Фермер спеціалізується на вирощуванні пшениці. Припустімо, зараз перше квітня і пшениця лише зеленіє. Фермер очікує, що до кінця липня він може зібрати близько 10 000 бушелів пшениці (приблизно 277,8 т). З певних причин фермер ні з ким не уклав форвардного контракту на її реалізацію. Але він хоче знати, якою буде ціна пшениці на момент збирання врожаю. Щоб визначити цю ціну, необхідно звернутися до ф'ючерсного ринку і подивитись, яка ціна на ньому на той місяць, коли він збере врожай і буде готовий його реалізувати. У нашому прикладі це липень.

Згідно з ф'ючерсними котируваннями, ціна липневого ф'ючерсного контракту на пшеницю у квітні становить $3/бушель. Така ціна влаштовує фермера, тому що компенсує всі витрати і дає певний прибуток.

Для того щоб захистити себе від можливого зниження ціни, фермер звертається до біржового ринку, продаючи ф'ючерсний контракт на 10 000 бушелів липневої пшениці по $3/бушель. Таким чином, він стає хеджером з короткою позицією. Але щоб узяти участь у хеджуванні, не досить лише продати ф'ючерсний контракт. Фермер повинен депонувати гроші кліринговій компанії, яка є членом біржі і через яку він здійснює реалізацію свого контракту.

Як правило, розмір застави (маржі) становить 2-10% суми угоди. У нашому прикладі це $3000 (10000 бушелів х $3 = $30000 х х 10%). Необхідність внесення такої суми пов'язана з тим, що з часом ціни на ф'ючерсному ринку змінюються і біржа постійно перерозподіляє кошти між учасниками ф'ючерсного ринку, які виграють чи програють, залежно від зміни ціни. У нашому прикладі біржа вимагає від фермера внести на свій рахунок $3000, а також називає іншу цифру - $2000. Це сума, нижче за яку не може опускатися рахунок фермера, щоб він міг підтримувати участь на ф'ючерсному ринку.

Перша цифра називається початковим депозитом (початковою маржею), а друга відповідно підтримуючою, або варіаційною, маржею.

Отже, фермер увійшов до ф'ючерсного ринку, продаючи 10000 бушелів пшениці за ціною $3 за бушель, і вніс на свій рахунок початкову маржу в розмірі $3000. Якщо тепер ціна на пшеницю почне знижуватися, то за кожний цент зменшення ціни одного бушеля на рахунок фермера буде надходити по $100 (0,01x10000). Ці кошти перераховуються з рахунків інших учасників, які є покупцями ф'ючерсних контрактів. Аналогічно, якщо ціна збільшується і фермер виступає в ролі продавця тих же 10000 бушелів пшениці, біржа зніматиме з рахунка фермера по $100 кожного разу, коли ціна збільшуватиметься на один цент за бушель. Ці кошти, у свою чергу, перераховуються на рахунок тих учасників, які є покупцями.

Та повернімося до нашого прикладу. Минає кілька місяців. У кінці липня весь врожай зібрано. На жаль, з початку квітня ціна знизилася з $3 до $2,5/бушель. Так чи інакше, а фермер вирішує продати зерно. Для цього він доставляє його на місцевий елеватор і отримує за нього поточну ціну - $2,5/бушель.

Якби вся комерція цим завершилася, фермер, найімовірніше,

зазнав би в цьому році збитків або щонайменше не мав би прибутку. Але операція на реальному ринку є тільки частиною справи. Він ще мусить вийти з гри - ліквідувати свою позицію на ф'ючерсному ринку. Для цього фермер купує на ф'ючерсному ринку ф'ючерси на 10000 бушелів липневої пшениці за поточною ціною $2,5/бушель. За правилами гри за цей час біржа перерахувала на його рахунок по 50 центів за кожний із 10 000 бушелів його попереднього ф'ючерсу. Додаючи 50 центів, зароблені ним на торгівлі ф'ючерсними контрактами, до тих грошей, які він отримав за свій врожай на реальному ринку, фермер в сумі матиме: $2,5 + $0,5 = $3,0 (табл.12).

Приклад хеджування при зниженій ціні

Таблиця 12

НАЯВНИЙ		Ф'ЮЧЕРС
1 квітня
фермер очікує врожай	ІООООбуш.,	Фермер продає липневі ф'ючерси на
але не має контракту	на продаж	пшеницю: 10 000 буш. по $3,0/буш.
тим часом
ціна знижується		ціна знижується
15 липня
фермер збирає врожай	і продає його	фермер купує липневі
місцевому елеватору по $2,5/буш.		ф'ючерси: 10000 буш. по $2,5/буш. і
		ліквідує свою позицію
	$2,5/буш. Ціна реальної продукції
	+
	$0,5/буш. Прибуток від ф'ючерсної угоди
$3,0/буш. Гарантована цільова ціна фермера

Отже, остаточно фермер отримав по $3,0 за бушель. А це якраз та вигідна для нього ціна, про яку він мріяв першого квітня. Він зумів отримати цю ціну, незважаючи на те що ціна на реальному ринку на пшеницю впала. І якби фермер не взяв участі у згаданій грі, він зазнав би великих збитків.

Фермер досяг успіху завдяки тому, що одночасно брав участь у двох незалежних процесах, що відбувалися в абсолютно різних сферах: реальному світі і світі гри, яка віддзеркалює реальний світ.

Ми розглянули приклад, коли ціни на ринку реального товару і на ф'ючерсному ринку знижувалися одночасно. Тепер розглянемо випадок, коли ціна на пшеницю на ф'ючерсному ринку збільшилася. З метою захисту від непередбачуваних змін цін фермер продає липневі ф'ючерсні контракти з пшениці на 10 000 бушелів за ціною $3,0/бушель і відповідно вносить в клірингову фірму заставу в розмірі $3000.

У кінці липня, коли врожай було зібрано, виявилося (на відміну від попереднього прикладу), що ціна на пшеницю піднялася до $3,26 за бушель. Фермер негайно продає своє зерно на реальному ринку: доставляє його на місцевий елеватор і отримує за нього поточну ціну $3,26/бушель.

Якби він на цьому завершив операції на реальному ринку, то отримав би значно більший прибуток, ніж планував. Але це тільки частина бізнесу. Фермер мусить ще вийти з гри, тобто ліквідувати свою позицію на ф'ючерсному ринку.

Для того щоб вийти з ф'ючерсного ринку, фермер купує ф'ючерси на 10 000 бушелів липневої пшениці. Але він змушений робити це за поточною ціною $3,26/бушель. І оскільки, входячи в гру, фермер продав їх по $3,О/бушель, а тепер змушений купити за $3,26 за бушель, то він втратив по 26 центів на кожному бушелі, що в підсумку становить $2600.

Технічно це роблять так: поки ціна липневих ф'ючерсів піднімалася, клірингова фірма, куди фермер вніс депозит, знімала з його рахунку гроші, і на момент, коли ціна дійшла до $3,1, фермер втратив уже $1000, тобто на його рахунку залишилося $2000. Це величина підтримуючого депозиту, нижче за яку рахунок не має права знижуватися. Службовець клірингової фірми відразу ж сповістив про це фермера по телефону. Щоб мати право і надалі брати участь у торгівлі, фермер змушений був внести на свій рахунок додатково кошти в розмірі $ 1000.

Коли ціна ф'ючерсу збільшилася до $3,20, фермер знову додатково вніс $1000. Тож коли фермер вирішив ліквідувати свою позицію при ціні $3,26/бушель, на його рахунку залишилося $2400. їх і повернула йому клірингова фірма, утримуючи, звичайно, певну невелику суму за обслуговування.

Отже, на ф'ючерсному ринку фермер втратив на кожному бушелі по 26 центів. Тепер, щоб визначити результат його комерції на реальному і ф'ючерсному ринку, потрібно відняти 26 центів від $3,26, які він отримав за кожний бушель, проданий на реальному ринку. У підсумку фермер (табл.13) отримав за один бушель:

$3,26 - $0,26 = $3.

Приклад хеджування при підвищенні ціни

Таблиця 13

НАЯВНИЙ	Ф'ЮЧЕРС
1 квітня
фермер очікує врожай 10 000 буш., але не мас	Фермер продає липневі ф'ючерси на пшеницю: 10
контракту на продаж	000 буш. по $3,0/буш.
тим часом	ціна збільшується
ціна збільшується
15 липня
фермер збирає врожай і продає його місцевому	фермер купує липневі ф'ючерси: 10000 буш. по
елеватору по $3,26/буш.	53,26/буш. і ліквідує свою позицію
$0,26/буш. збиток
$3,26/буш. Ціна реальної продукції
$0,26/буш. Збиток від ф'ючерсної угоди
$3,0/буш. Гарантована цільова ціна фермера

Як бачимо, фермер отримав $3,0, які він планував отримати ще у квітні. Ця ціна його повністю влаштувала, хоч і виявилася нижчою за ту, яку можна було отримати, якби він не зайнявся хеджуванням.

У наведених прикладах було встановлено продажну ціну на рівні $3/бушель. Але можливу перевагу від збільшення ціни було упущено з метою захисту від її зниження.

Інші учасники ринку (переробники, експортери) прагнуть захиститися від збільшення цін і можуть досягти цього завдяки хеджу-ванню купівлею (довгому хеджуванню). Наведемо приклад хеджу-вання купівлею. Припустімо, в травні переробник планує купити соєві боби у серпні. Ціна наявного ринку у травні становить $5,0 /бушель, але переробник побоюється, що в серпні закупівельна ціна збільшиться. Він захищається від зростання цін довгим хеджуванням, купуючи ф'ючерсні контракти на соєві боби по $5,3/бушель. Наведений розрахунок показує результат, коли наявна і ф'ючерсна ціни соєвих бобів збільшились на $1/буш (табл.14).

Хеджування при рівнозначному зростанні ціни

Таблиця 14

НАЯВНИЙ	Ф'ЮЧЕРС
1 травня
Хоче зафіксувати ціну сосвих бобів на рівні	Купує серпневий соебобовий контракт за
$5/буш.	$5,3/буш.
1 серпня
Купує сосві боби за ціною $6,0/буш.	Продає серпневий соєбобовий контракт за
	$6,3/буш. і робить залік попередньої
	ф'ючерсної позиції
$1/буш. прибуток
РЕЗУЛЬТАТ
наявна купівельна ціна $6/буш
ф'ючерсний прибуток $1/буш.
чиста купівельна ціна $5/буш.

У цьому разі вища ціна соєвих бобів на наявному ринку була компенсована прибутком на ф'ючерсному ринку. В результаті переробник зберіг ціну на рівні $5/буш., чого він прагнув у травні.

Результат у разі зменшення ціни на $0,5/буш. дивись у табл.15.

І хоча переробник не зміг скористатися перевагою від зниження ціни соєвих бобів на наявному ринку, йому вдалося утримати її на рівні $5/буш., чого він і прагнув у травні.

Хеджування при рівнозначному зменшенні ціни

Таблиця 15

НАЯВНИЙ	Ф'ЮЧЕРС
1 травня Хоче зафіксувати ціну соєвих бобів на рівні $5/буш.	Купує серпневий соєбобовий контракт за $5,3/буш.	ціною
1 серпня Купує соєві боби за ціною $4,5/буш.	Продає серпневий соєбобовий контракт за $4,8/буш. і робить залік попередньої ф'ючерсної позиції	ціною довгої
$0,5/буш. збиток
РЕЗУЛЬТАТ наявна купівельна ціна $4,5/буш ф'ючерсний збиток $0,5/буш. чиста купівельна ціна $5/бушель

Розглянуті приклади належать до так званого досконалого хед-жування. Відмінність між наявною і ф'ючерсною цінами залишалась однаковою протягом усього періоду хеджування. Звичайно, одна з цін (наявна чи ф'ючерсна) знижуватиметься або збільшуватиметься швидше за іншу.

У широкому розумінні ф'ючерсне хеджування не є лише формою страхування. Наприклад, за шість місяців до збирання кукурудзи виробник укладає форвардні контракти на її продаж з місцевим елеватором, що також є страхуванням, оскільки у такий спосіб керуючий елеватором перебирає ризик на себе.

Керуючий елеватором здійснює хеджування на ф'ючерсному ринку, адже, як власник наявного зерна, він є незастрахованим учасником ринку і ризикує так само, як і спекулянт, що володіє тільки товарними ф'ючерсними контрактами, тобто, як особи незахищені, вони аналізують товарні ціни.

Хеджування на ф'ючерсному ринку є також інструментом управління ризиком, і споживачі товарів використовують його, дбаючи про розвиток власних маркетингових програм. Але перед хеджуванням потрібно визначити ціну товару. Рішення щодо

необхідності хеджування буде залежати від оборотності коштів. Слід зазначити, що хеджування, гарантуючи ціну, не гарантує прибутку. Для досягнення гарантованої ціни інколи доводиться поступатися частиною прибутку.

9.2. Базисний ризик у хеджуванні

Ціни ф'ючерсних ринків - не продукт випадкового взаємовпливу спекулятивних сил на них, а результат взаємодії попиту і пропозиції реальних товарів або фінансових інструментів на наявному ринку, спроектованих на майбутнє. Реальні товари можна продати або купити на двох окремих, але взаємопов'язаних ринках - спотовому і ф'ючерсних контрактів.

Спотовий ринок - це місце, де товар переходить до іншого власника за певну ціну. На спотовому ринку укладаються угоди на купівлю чи продаж наявного товару за поточними цінами з поставкою негайно або протягом кількох днів після укладення угоди. В кожний момент існує багато наявних цін, які залежать від якості товару, місця поставки, глибини переробки. Наприклад, ціна бушеля жовтої кукурудзи № 2 у фермера в штаті Іллінойс становить $2,25. Того ж дня бушель кукурудзи в Чикаго може продаватися за $2,35, тому що ціна в Чикаго буде відображати додаткові затрати на перевезення. Аналогічно на ціну буде впливати і якість.

В умовах ф'ючерсного ринку поставка товару здійснюється в майбутньому в обумовлений термін. На відміну від спотового, ф'ючерсний ринок має один набір цін. Ф'ючерсна ціна є поточною в тому розумінні, що вона відображає, скільки буде коштувати товар певної якості з певними умовами поставки в певний час у майбутньому. Ціна $2,45/буш. грудневого контракту на кукурудзу означає, що в очікуванні ринку з поставкою в Чикаго в грудні вона буде коштувати $2,45/буш. Ця ж кукурудза на спотовому ринку може мати ціну $2,35/буш. Час і очікування учасників ринку - це два фактори, які визначають відмінність цін на ф'ючерсному і спотовому ринках.

Обидва ринки існують паралельно, проте наприкінці кожного місяця вони начебто з'єднуються, усуваючи існуючу різницю цін. Паралельний рух цих ринків відбувається внаслідок того, що фактори, які впливають на підвищення або зниження наявних цін, діють також на ф'ючерсні ціни. Тільки цей взаємозв'язок між спотовими і ф'ючерсними ринками уможливлює операції хеджування.

Розуміння базису і базисного ризику фундаментальне для проведення операцій хеджування. Різниця між наявною ціною реального товару у конкретному місці і ф'ючерсною ціною на цей товар називається базисом.

Основні фактори, що впливають на базис сільськогосподарських товарів [4; 46; 58]:

• співвідношення пропозиції і попиту на товар;

• загальний попит і пропозиція на товари-замінники і порівняльні ціни на них;

• наявні можливості транспортування і постачання;

• структура транспортних цін;

• наявні можливості сховищ;

• якісні фактори і умови забезпечення якості;

• очікувані ціни;

• процентні ставки.

Коливання базису мають тенденцію до зменшення порівняно з коливаннями наявних чи ф'ючерсних цін, що дає змогу використовувати хеджування на практиці.

Розрізняють базис позитивний, від'ємний і нульовий. Якщо ціна спотового ринку перевищує ф'ючерсну ціну - базис позитивний. Наприклад, у червні ціна місцевого наявного ринку на кукурудзу дорівнює $1,9/буш., а липнева ф'ючерсна ціна - $1,8/буш. Це означає, що базис позитивний і становить 10 центів (відображається як +10 до липня). Базис від'ємний, якщо наявна ціна нижча від ф'ючерсної. У січні ціна місцевого наявного ринку на кукурудзу становить $1,7/буш., а ціна березневого ф'ючерсу - $1,9/буш. Наявна ціна нижча за ф'ючерсну, отже, березневий базис від'ємний і становить 20 центів (-20 центів до березня). Якщо наявна ціна збігається з ф'ючерсною - базис нульовий.

Усвідомлення важливості базису в хеджуванні сприяє розумінню основ і ролі страхування, є одним з факторів, що забезпечує виконання хеджувальної програми.

Як зазначалося, базис є різницею між наявною і ф'ючерсною ціною. Більш сприятливий базис створюється за рахунок вищої наявної ціни. І навпаки, несприятливий базис випливає із нижчої (слаб
шої) ціни. Цей приклад ілюструє рис.22. Якщо базис змінюється від $0,05 до $0,02 нижче ціни ф'ючерсного контракту, то наявна ціна дає прибуток порівняно з ф'ючерсною, тому що базис посилюється. Як
що ж базис змінюється від $0,09 до $0,02 вище ф'ючерсного контракту, то наявна ціна є збитковою щодо ф'ючерсної через послаблення базису. Терміни "посилення" і "послаблення" описують рух базису.

Рис.22. Напрямки зміни базису

Хеджер, що використовує довге хеджування, прагне послаблення базису, тоді як хеджер, що здійснює коротке хеджування, прагне посилення базису. Це ілюструється так:

	Довге хеджування	Коротке хеджування
Базис послаблюється	Базисний дохід	Базисний збиток
Базис посилюється	Базисний збиток	Базисний дохід

Попри певні розбіжності стосовно того, яка ціна лідирує, як змінюються ф'ючерсні контракти у міру закінчення їх термінів і наближення місяця поставки товару, існує чітка тенденція до зближення наявних ф'ючерсних цін, що означає наближення базису до нуля (рис. 24). Це відбувається тому, що пропозиція і попит залежать від цін як на наявні товари, так і на ф'ючерсні контракти, терміни яких закінчуються. Незабаром ціни відповідають тим, за якими потрібно буде поставляти реальні товари. Транспортні витрати на доставку товару до зазначеного пункту є основним чинником, що визначає різницю між цими цінами.

Рис.24 Зближення наявної і ф'ючсрсної цін.

У багатьох літературних джерелах на прикладах хеджування висвітлюється, як саме відбувається спільний рух вгору і вниз наявної і ф'ючерсної цін і як утворюється однакова сума базису під час хеджування. Реально у ринковій ситуації таке трапляється рідко. Однак наведена на рис. 20 модель руху базису для сільськогосподарських товарів дає можливість зробити базис більш передбачуваним з року в рік порівняно з рухом як наявних, так і ф'ючерсних цін. З огляду на повторюваність і передбачуваність базису для сільськогосподарських товарів,

що здатні зберігатися, хеджер може визначити очікувану наявну ціну.

Виробник кукурудзи, який, наприклад, підраховує власні затрати, бажаний прибуток і встановлює ринкову цільову ціну $2,10/буш., може використати ф'ючерсну ціну і середній історичний базис для визначення наявної ціни в його місцевості. Спробуємо проаналізувати плани фермера продати зерно кукурудзи в кінці листопада. Він має дані про історичний середній рівень базису і знаходить рівень цього базису в останньому тижні місяця, який у середньому на $0,30 нижчий за грудневу ф'ючерсну ціну. Якщо ціна грудневих кукурудзяних ф'ючерсів у квітні становить $2,4/буш., а потім виробник визначив локальну наявну ціну для продажу у листопаді, то вона становитиме у його розрахунках $2,10/буш. (табл. 16)

Таблиця 16

НАЯВНИЙ	Ф'ЮЧЕРС		БАЗИС
Квітень Хоче зберегти ціну на кукурудзу $2,Ю/буш.	Продає грудневий ф'ючерсний контракт за ціною $2,40/буш.		Очікуваний базис $0,30 нижчий за грудневий
Листопад Продає зерно кукурудзи за ціною $2,05/буш.	Купує грудневий ф'ючерсний контракт за ціною $2,35/буш. і робить залік попередньої короткої ф'ючерсної позиції.		Дійсний базис $0,30 нижчий за грудневий
	$0,05/буш. прибуток		Базис не змінився
РЕЗУЛЬТАТ Наявна продажна ціна Ф'ючерсний прибуток	$2,05/буш. + $0,05/буш.	Цільова ціна $2,ІО/буш. + Базис, шо не змінився $0,00/буш.

Чиста продажна ціна	$2,10дол./буш.	Чиста продажна ціна $2,Ш/буш.

Отже, якщо фермер здійснює хеджування, то він прагне реалізувати зерно тільки за ціною $2,10/буш. і йому вдається зробити це за рахунок додаткового прибутку від операцій з грудневими ф'ючерсними контрактами. Іншими словами, очікувана наявна ціна є такою ціною,, якою вона повинна бути в цей момент. Дійсна ж наявна ціна буде однією з можливих визначених наявних цін, що становлять разом з різними базисами очікуваний рівень. У наведеному прикладі дійсна наявна ціна в листопаді становить $2,05/буш. Разом з наведеним значенням базису $0,05/буш. вона становить очікувану цільову ціну $2,10/буш.

Якщо, наприклад, в останньому тижні листопада дійсний базис 38 центів буде нижчим за грудневий, то чиста ф'ючерсна ціна становитиме $2,02/буш., що не збігатиметься з цільовою ціною $2,Ю/буш(табл.17).

Таблиця 17

НАЯВНИЙ	Ф'ЮЧЕРС		БАЗИС
Квітень Хоче зберегти ціну на кукурудзу $2.10/буш. (цільова ціна)	Продає грудневий ф'ючерсний контракт за ціною $2.40/буш.		Очікуваний базис 0,30 нижчий за грудневий
Листопад Продає зерно кукурудзи за ціною $2,00/буш.	Купує грудневий ф'ючерсний контракт за ціною $2,38/буш. і робить залік попередньої короткої ф'ючерсної позиції.		Дійсний базис 0,38 нижчий за грудневий
	$0,02/буш. прибуток		0,08 базисний збиток
РЕЗУЛЬТАТ наявна продажна ціна $2.00/6уш. + ф'ючерсний прибуток $0,02/буш.		цільова ціна $2,ІО/буш. $0.08/буш.
чиста продажна ціна $2,02/буш.		чиста продажна ціна $2,02/буш.

Різниця $0,08/буш. між цільовою і дійсною наявною ціною така сама, як і різниця між очікуваним базисом (ЗО центів) і дійсним (38 центів), які були нижчими за грудневий. Зазначене послаблення базису на $0,08 перевищило очікуване, внаслідок чого виробник отримав на $0,08 менше доходу з розрахунку на бушель кукурудзи порівняно з очікуваною ціною. Така ціна, звичайно, не враховує затрат на хеджування, процент, комісійні доходи інших учасників ринку.

Цей приклад допомагає методично показати, як саме зміна базису впливає на загальні результати, тобто на прибуток чи збиток.

Дані про минулий базис, як правило, відомі, і виробники зерна використовують їх для визначення середніх ринкових відхилень і обгрунтування рішень щодо купівлі чи продажу наявного товару. Фермери можуть використати дані про базис минулих років і для того, щоб визначити, коли саме буде прибутковим зберігання зерна у сховищі з пізнішим його продажем, а також встановити таку ціну наявного

форвардного контракту, що забезпечив би прибутковість хеджування.

Історичні дані про базис дають змогу виробнику зерна оцінювати, який саме базис буде посилювати його хеджування при купівлі чи продажу наявного товару. Завдяки використанню таких даних за останні три-чотири врожайні роки можна встановити середній історичний базис.

Купівельне (довге) хеджування означає захист від підвищення цін на наявні товари. Коли покупець вдається до довгого хеджування, його першою операцією на ф'ючерсному ринку є купівля. Купівля на ф'ю-черсному ринку є тимчасовою зміною купівлі наявного товару, який хеджер, використовуючи довге хеджування, збирається купити пізніше.

Довге хеджування часто використовують бройлерні птахофабрики. Відтоді як шрот став важливою добавкою в комбікормах, а витрати на його придбання досягли значних розмірів у процентному відношенні до загальних витрат на корми, птахофабрики приділяють велику увагу ризикові, пов'язаному із збільшенням кормових затрат. Завдяки довгому хеджуванню затрати контролюються ф'ючерсами на шрот.

Уявімо, що на початку жовтня бройлерна птахофабрика планує потребу у соєвих шротах на січень наступного року обсягом 100 т. Наявний корм у цей час продається за ціною $148/т. Птахофабрику така ціна влаштовує, але вона не має вільного сховища. З огляду на очікуване підвищення ціни у січні вона вирішує здійснити хеджування. Бройлерна птахофабрика купує простий контракт (100 т) січневих соєвих шротів. У жовтні ф'ючерс на соєвий шрот продається за ціною $153/т. Розрахунок буде таким (табл. 18):

Таблиця 18

НАЯВНИЙ	Ф'ЮЧЕРС	БАЗИС
Жовтень Наявна ціна соєвого шроту становить $148/т	Купує один січневий контракт за ціною $153/т	$5 нижчий за січневий

Припустімо, протягом наступних місяців попит на соєвий шрот значно перевищив передбачуваний, тому що урожай соєвих бобів зібрано нижчий за очікуваний, що й спричинило підвищення

цін на соєвий шрот. У грудні бройлерна птахофабрика повинна купувати корми для задоволення виробничих потреб. Що станеться, коли обидві ціни - наявна і ф'ючерсна - збільшаться на $8/т? Зробимо розрахунки (табл.19)

Таблиця 19

НАЯВНИЙ	Ф'ЮЧЕРС		ЬАЗИС
Жовтень Наявна ціна соєвого шроту становить $148/т	Купує один січневий контракт за ціною $153/т		$5 нижчий за січневий
Листопад Купує соєвий шрот їа ціною $І56/т	Продає один січневий контракт за ціною 5161/т і робить залік попередньої довгої ф'ючерсної позиції $8/т прибуток		$5 нижчий за січневий Базис без змін
РЕЗУЛЬТАТ наявна купівельна ціна $1 56/т ф'ючерсний прибуток $8/т		цільова ціна $148/т незмінний базис 0,00
чиста купівельна ціна $148/т		чиста купівельна ціна $148/т

У цьому прикладі прибуток на ф'ючерсному ринку точно компенсував збиток на наявному ринку, оскільки базис залишався однаковим $5 і був нижчим за січневий ф'ючерс як під час хеджування у жовтні, так і під час купівлі у грудні. Бройлерній птахофабриці довелося б платити на $8/т більше, якби вона не здійснила хеджування. Розглянемо приклад, коли наявна ціна підвищується повільніше, ніж ф'ючерсна, спричинюючи послаблення базису (табл. 20).

Базис послабився з $5 до $9 січневого ф'ючерсу на соєвий шрот. У довгому хеджуванні це послаблення перетворюється на базисний прибуток для хеджера. Отже, бройлерна птахофабрика отримала можливість купити соєвий шрот на $4/т дешевше, ніж планувала.

Останній приклад дає уявлення про результати хеджування в умовах, коли базис посилюється.

Тут базис посилився з 55 до 52 нижче за січневий ф'ючерс на соєвий шрот. Під час довгого хеджування це призвело до базисного збитку для хеджера. Отже, бройлерна птахофабрика повинна платити на $3/т більше за соєвий шрот, ніж очікувала (табл. 21).

Таблиця. 20

НАЯВНИЙ	Ф'ЮЧЕРС		БАЗИС
Жовтень Наявна ціна соєвого шроту становить $І48/т	Купує один січневий контракт за ціною $І53/т		$5 нижчий за січневий
Листопад Купує соєвий шрот за ціною $І51/т	Продає один січневий контракт за ціною $І60/т і робить залік попередньої довгої ф'ючерсної позиції $7/т прибуток		$9 нижчий за січневий $4 базисний прибуток
РЕЗУЛЬТАТ наявна купівельна ціна $15]/т ф'ючерсний прибуток $7/т		цільова ціна $І48/т $4 базисний прибуток $4/т
чиста купівельна ціна $144/т		чиста купівельна ціна $144/т

Таблиця 21

НАЯВНИЙ	Ф'ЮЧЕРС		БАЗИС
Жовтень Наявна ціна соєвого шроту становить $148/т Листопад	Купує один січневий контракт за ціною$153/т		$5 нижчий за січневий
Купує соєвий шрот за ціною $156/т	Продає один січневий контракт за ціною 5158/т і робить залік попередньої довгої ф'ючерсної позиції		$2 нижчий за січневий
	$5/т прибуток		Базис посилився (збиток)
РЕЗУЛЬТАТ наявна купівельна ціна $156/т ф'ючерсний прибуток $5/т		цільова ціна $І48/т + базисний збиток $3/т
чиста купівельна ціна $15]/т		чиста купівельна ціна $151/т

9.3. Хеджування при торгівлі опціонами

Більшість продавців і покупців опціонів вибирають для ліквідації своїх опціонних позицій шлях заліку продажем або купівлею до настання терміну дії опціону. Оскільки виконання опціону залежить тільки від покупця, якщо опціон має для нього справжню цінність, то протилежна ф'ючерсна позиція, визначена для продавця опціону, за умови виконання опціону буде містити в собі збиток. Але це не обов'язково означає, що продавець матиме тільки чистий збиток. Отримана продавцем (підписувачем) опціону премія може бути набагато вагомішою, ніж збиток на ф'ючерсній позиції, яка призначається йому під час виконання опціону [4; 21; 22; 28].

Уявімо, що виробник соєвих бобів отримав премію у розмірі $0,15/буш. за випуск в обіг (підписку, продаж) опціону на купівлю соєбобового ф'ючерсу з ціною виконання $8,00/буш. Коли ф'ючерсна ціна контракту підвищиться до $8,10/буш., опціон на купівлю може бути виконано. Продавець отримає таким чином коротку ф'ючерсну позицію з ціною виконання $8,00/буш. Після збільшення ф'ючерсної ціни до $8,10/ буш. він отримає $0,10/буш. збитку на своїй ф'ючерсній позиції. Але оскільки цей збиток менший за премію у розмірі $ОД5/буш., яку він отримав як продавець (засновник) опціону, то він має $0,05/буш. чистого прибутку. Він може вилучити для себе прибуток, ліквідуючи коротку ф'ючерсну позицію за допомогою продажу такого самого ф'ючерсного контракту.

Щодо продавця опціону, який уникає виконання опціону "при грошах", то він може зробити тільки одне - купити опціон для здійснення заліку до того, поки Клірингова корпорація попередить про виконання опціону. Якщо це зробити не вдасться, він змушений буде ліквідувати ф'ючерсну позицію, отриману за допомогою виконання операції заліку. Однак якщо опціон "без грошей", продавець може чекати настання терміну дії опціону, дати змогу опціону вичерпати свою знеціненість і зберегти отриману премію.

Опціонні премії

Опціонна премія - це сума справжньої і тимчасової цінності. Якщо конкретний опціон в конкретний час не вдалося перетворити на опціон "при грошах", то цей опціон є або опціоном "при своїх", або опціоном "без грошей". У такому разі справжня цінність дорівнює нулю, а премія може бути отримана лише за рахунок тимчасової цінності.

Під час закінчення терміну дії опціону премія може бути отримана лише за рахунок справжньої цінності. Такий опціон не має

тривалої тимчасової цінності. Розглянемо це на конкретній ситуації, взявши для прикладу травневий день, коли листопадові соєбобові ф'ючерси пропонуються за ціною $8,10. Припустімо, у листопаді соєбобові опціони на купівлю будуть мати ціну виконання $8,25. Оскільки це опціон "без грошей", він не має справжньої цінності в даний час. Однак покупець може прагнути сплатити $8,10/буш. за опціон, оскільки опціон має ще п'ять місяців до настання терміну дії у жовтні. Покупець сподівається, що ф'ючерсна ціна протягом цього часу перевищить ціну виконання ($8,25). Якщо вона підніметься, наприклад, до $8,37 (ціна виконання $8,25 плюс премія $0,12), то утримувач опціону хотів би отримати прибуток.

Чому саме $0,12, а не $0,10 чи $0,30? Іншими словами, що впливає на тимчасову опціонну цінність?

В основному діють такі фактори:

• Відрізок часу, що залишився до настання терміну дії опціону.

• Зміна ф'ючерсної ціни.

• Співвідношення ціни виконання і ринкової ціни.

• Короткотермінові ризики, пов'язані зі зміною процентної ставки.

Відрізок часу, що залишився до настання терміну опціону. Чим більше часу залишається до настання терміну дії опціону, тим вищою буде премія. Це пов'язано з тим, що він має більше часу, протягом якого підвищується в ціні. Опціонна тимчасова цінність знижується (зменшується) в міру того, як настає термін припинення дії опціону. Це відбувається тому, що опціони інколи описують як активи, що бідніють. Опціон, термін дії якого настав, не має тимчасової цінності.

Зміна ф'ючерсної ціни. Опціонні премії будуть вищими протягом періодів нестабільності ф'ючерсних цін, оскільки існує більше можливостей перетворити опціон на опціон "при грошах". Витрати на створення захисту шляхом використання опціонів найменші, а премія буде найвища. Створення найкращих можливостей для підвищення справжньої цінності опціону пов'язано з нестабільністю ф'ючерсних цін після їх відносної стабільності. В результаті покупці прагнуть сплатити більше за опціон. Оскільки опціон "при грошах" ймовірніший при нестабільних цінах, продавці менше прагнуть їх продавати і, звичайно, вимагають більшої премії.

Отже, опціон з тримісячним терміном дії може забезпечити вищу премію в нестабільному ринку, ніж опціон із шестимісячним терміном дії у стабільному ринку.

Співвідношення ціни виконання і ринкової ціни. Опціонна премія залежить також від співвідношення між ф'ючерсною ціною і опціонною ціною виконання. За інших рівних умов (таких, як нестабільність і відрізок часу до завершення періоду дії опціону) опціон "при своїх" матиме більшу тимчасову цінність, ніж опціон "без грошей". Припустімо, ф'ючерсна ціна становить $7,00. Опціон на купівлю з ціною виконання $7,00 (опціон "при своїх") буде мати більшу тимчасову цінність і дасть можливість отримати вищу премію, ніж тоді, коли опціон на купівлю матиме виконання $7,25 (опціон на купівлю "без грошей").

Покупець, наприклад, міг би сплатити $0,15 премії за опціон на купівлю "при своїх" і тільки $0,05 за опціон на продаж "без грошей". Причина полягає в тому, що премія опціону на продаж "при своїх" частіше збігається з його цінністю.

Опціон "при своїх" має більше тимчасової цінності, ніж опціон, який тяжіє до опціону "при грошах" (так званого глибокого опціону "при грошах"). Опціон, який буде продано за ціною не нижчою, ніж справжня цінність, має премію глибокого опціону "при грошах", яка набагато більша, ніж для опціону "при своїх". Отже глибокий опціон "при грошах" дає менший дохід, ніж опціон "при своїх". Оскільки різниця доходу опціону "при своїх" є більш привабливою для покупця, то цей опціон має більшу тимчасову цінність, ніж опціон "при грошах".

Короткотермінові ризики, пов'язані зі зміною процентних ставок. Процентні ставки також впливають на тимчасові цінності опціонів, хоча і не віддаляють часу настання терміну дії опціону і не змінюють цього терміну. Купівля опціону є інвестицією, і опціон повинен прирівнюватись до інших інвестицій у державні чи приватні інститути. Коли короткотермінові процентні ставки підвищуються,

потік інвестиційних коштів спрямовується у напрямі, що відображає виший дохід. Опціонні премії повинні в цьому разі знижуватись, щоб залишитись конкурентоспроможною інвестицією. Дійсно, у цьому разі можна купити більше опціонів за таку саму суму грошей.

Це означає, що підвищення процентної ставки призводить до зниження опціонних премій. І, звичайно, зниження процентної ставки супроводжується підвищенням опціонних премій. Однак фактор процентної ставки має допоміжний вплив на цінність опціону. Зміни в ціні опціону можуть бути легко приховані чи компенсовані коливаннями процентної ставки.

Опціонна премія визначається залежно від співвідношення цінностей покупця чи продавця ф'ючерсного контракту за конкретною ціною і відповідного їх руху. Право продати що-небудь за низьку ціну щодо ф'ючерсу має відносно низьку цінність. Навпаки, опціони на продаж з високою ціною виконання мають високу премію.

Водночас право купити товар за низькою ціною має вищу цінність, ніж право купити товар за високою ціною. Отже, опціони на купівлю з низькою ціною виконання мають вищі премії.

Коли поточна ф'ючерсна ціна дорівнює ціні виконання, цінність "пут"-опціону буде дорівнювати цінності "кол"-опціону. Іншими словами, за такий опціон слід сплачувати таку ж саму ціну, як і для отримання права купити чи продати ф'ючерсний контракт, ціна якого дорівнюватиме ціні виконання опціону.

Розглянемо деякі методи використання опціонів, що дасть змогу глибше зрозуміти, завдяки чому опціони допомагають їх користувачам спільно досягати ринкових цілей шляхом здійснення заліку опціону (більшість хеджерів залучають ф'ючерсні контракти для здійснення заліку ф'ючерсних операцій частіше, ніж поставки реальних товарів).

Стратегія купівлі опціону на продаж ("пут"-опціону)

Опціон на продаж ("пут"-опціон) є опціоном з продажу ф'ючерсного контракту за фіксованою ціною (ціна виконання опціону). Виробник соєвих бобів може прагнути купити "пут"

протягом весни чи літа для того, щоб зафіксувати мінімальну ціну для продажу свого врожаю під час його збирання. За винятком суми опціонної премії покупець "пута" не хотів би втратити можливості отримати прибуток від збільшення ціни (як при ф'ючерсному хеджуванні чи форвардній угоді) [4; 6; 22].

Якщо, наприклад, у травні виробник сплачує премію у розмірі $0,25 за листопадовий "пут" ціною $7,50, то це дає йому право отримати коротку ф'ючерсну позицію на ринку за ціною $7,50. Це право діє стільки, скільки він тримає опціон, тобто доти, доки він продасть чи виконає його або дочекається настання терміну виконання у жовтні.

Зверніть увагу на те, як "пут" забезпечує захист ціни, коли, наприклад, у листопаді ф'ючерсна ціна знижується до $6,50. В такому разі "пут" із ціною виконання $7,50 повинен мати справжню цінність у розмірі $1,00. Така цінність утворюється із "пут"-опціону при здійсненні його заліку. Збиток на наявному ринку в такому разі дасть змогу фермерові захистити свою ціну.

Стратегія захисту ціни через купівлю ("пут"-опціону)

Таблиця 22

НАЯВНИЙ	ОПЦІОН
Травень Ціна нового врожаю соєвих бобів становить $7,25/буш.	Купує листопадовий $7,50 "пут"-опціон виплати премії у розмірі $0,25/буш.	шляхом
Листопад Продає 5000 бушелів соєвих бобів за $6,50/буш.	Продає листопадовий $7,50 "пут"-опціон, отримує премію у розмірі $І,00/буш. і здійснює залік попередньої довгої опціонної позиції
+ $0.75 (прибуток після відшкодування попередніх витрат на купівлю опциону)
РЕЗУЛЬТАТ чиста продажна ціна $6,50/буш. + опціоннпй прибуток $0.75/буш.
чиста продажна ціна $7.25/6уш.

Нижня межа різниці між цією стратегією і хеджуванням на ф'ючерсному або форвардному контракті потребує від фермерів плати у розмірі $0,25 за опціон. Таким чином, купівля "пут"-опціону дає йому ідентичний захист.

Цю операцію відображено в табл. 22.

Припустімо, під час жнив попит вищий, ніж очікувалось, а тому листопадова ф'ючерсна ціна підвищилася до $8,00/буш. В цьому разі фермер запропонує вважати свій "пут"-опціон недійсним, залишаючи за собою право продати врожай за вищою ринковою ціною. Попередню опціонну премію можна вважати затратами на цінове страхування.

Результат цієї операції розкрито в табл. 23.

Стратегія підвищення прибутку через купівлю ("пут"-опціону)

Таблиця 23

НАЯВНИЙ	ОПЦІОН
Травень Ціна на новий врожай сосвих бобів становить $7,25/буш.	Купує листопадовий $7,50 "пут"-опціон шляхом виплати премії у розмірі $0,25/буш.
Листопад Продає 5000 бушелів соєвих бобів за $8,00/буш.	Пропонує опціон вважати недійсним
	+ $0,25 (прибуток після відшкодування попередніх витрат на купівлю опціону)
РЕЗУЛЬТАТ наявна продажна ціна витрати на опціонну премію чиста продажна ціна	8,00/буш. - 0,25/буш. $7.75/буш.

Якби виробник здійснив хеджування ф'ючерсами або уклав форвардні контракти, йому довелося б відмовитися від можливості отримати прибуток за рахунок збільшення ціни. Купивши "пут"-опціон, він зберіг цю можливість. В другому випадку виробник також мав форвардний контракт, а потім втратив свій врожай, хоча йому потрібно виконувати свої зобов'язання шляхом купівлі і поставки

зерна. Якщо ціни на нього збільшаться, то виробник зазнає серйозних фінансових збитків. А коли він має "пут"-опціон, то зможе виконати свої зобов'язання щодо купівлі і поставки товару за старою ціною.

Стратегія придбання опціону на купівлю ("кол"-опціону)

Припустімо, виробник соєвих бобів готовий збирати врожай. Він прагне одержати вигоду від будь-якого істотного підвищення цін протягом зимових і весняних місяців. Водночас він хотів би отримати виручку від продажу свого врожаю, а також, можливо, сплатити борг чи зменшити виплати з процентів за кредит. Мало того, якщо його врожай зберігався у сховищі, він прагнув би запобігти ризику, зумовленому зменшенням ціни на соєві боби.

Альтернативним варіантом є продаж врожаю і купівля "кол"-опціону. В такому разі виробник отримує доходи від продажу його негайно, уникає ризику, пов'язаного з триманням врожаю у сховищі, а також набуває прибуткової позиції, якщо зростання ціни відбувається більшою мірою, ніж витрати на опціон. Додатково він втратить значно більше, якщо ціни зменшаться порівняно з витратами на опціон (на фоні потенційно необмежених збитків, якби він зберігав у сховищі свій врожай для пізнішого продажу).

У жовтні виробник продає соєві боби місцевому покупцю. В цей час ф'ючерсна ціна для поставки наступного травня (тобто травневий ф'ючерсний контракт) встановлена на рівні $8,00/буш. Виробник купує травневий $8,00 "кол"-опціон "при своїх", сплачуючи премію в розмірі $0,15/буш. Якщо травнева ф'ючерсна ціна становить $8,50 у квітні, коли закінчується термін дії опціону, "кол"-опціон буде мати дійсну цінність на рівні $0,50. Якщо виробник продає (ліквідує) цей опціон за дійсною цінністю, він отримує чистий прибуток у розмірі ($0,50 залишалось, коли він продав опціон, $0,15 необхідно відмінусувати як попередню опціонну премію) (табл. 24).

Припустімо, у квітні травнева ф'ючерсна ціна становить $8,10. Тоді "кол"-опціон із $8,00 ціною виконання буде мати дійсну цінність тільки на рівні $0,10/буш. А оскільки виробник попередньо сплатив $0,15, він матиме чистий збиток у розмірі $0,15 як плату за опціон і

не хотів би втрачати нічого, якщо тільки травнева ф'ючерсна ціна не буде вище $8,00 ціни виконання на момент припинення терміну дії опціону (коли опціон не матиме ніякої дійсної цінності).

Стратегія захисту ціни через придбання опціону на купівлю

("кол"-опціону>

Таблиця 24

НАЯВНИЙ	ОПЦІОН
Жовтень Травневий соєбобовий ф'ючерс становить $8.00/буш.	Купус травневий $8,00 "пут"-опціон, сплачуючи за нього премію у розмірі $0,15/буш.
Квітень Травневий сосбобовий ф'ючерс становить $8,50/буш.	Продає травневий $8,00 "пут"-опціон, отримуючи премію в розмірі $0,50/буш, і здійснює залік попередньої довгої опціонної позиції
РЕЗУЛЬТАТ прибуток із опціонної позиції затрати на премію чистий прибуток	$0,50/буш. $0,І5/буш. $0,35/буш.

Стратегія продажу опціону на купівлю ("кол"-опціону)

Основна причина продажу (підписки) опціону полягає в отриманні премії. Для цього використовується продаж як "кол"-опціонів, так і "пут"-опціонів. І все ж таки рішення про те, який саме опціон продавати - "кол" чи "пут", залежить переважно від стану наявного ринку і цінової перспективи.

Взагалі "кол"-опціони продаються учасниками ринку, які не очікують істотного зростання ціни. Вони можуть мати завжди цінові очікування, зорієнтовані на пониження.

У будь-якому разі вони не очікують зростання ф'ючерсних цін до рівня, який може спричинити виконання опціону. Якщо закінчення терміну дії опціону настає без його виконання, то прибуток продавця опціону формується за рахунок опціонної премії, а користувача - за рахунок поточного доходу.

Уявімо, що наприкінці літа виробник соєвих бобів очікує відносно незмінних цін на врожай. Листопадова поточна ф'ючерсна ціна становить $7,50, і виробник може отримати $0,25/буш. премії шляхом продажу листопадового "кол"-опціону $7,50 "при своїх". У жовтні ф'ючерсна ціна все ще становила $7,50. Утримувач "кол"-опціону використовує його до настання терміну, а виробник отримує опціонну премію у повному розмірі $0,25.

Така стратегія, коли продавець "кол"-опціону встановлює відносини із власником товару (врожаю в полі чи у сховищі), відома як підписка (продаж) "покритого" "кол"-опціону. Вона існує тому, що будь-який збиток, який міг би виникнути для власників товарів за умов підвищення цін і виконання опціону, є "покритим" приблизно однаковою компенсацією підвищення цін наявного ринку. Однак, якщо ринкові ціни знижуються, наявний врожай залишається захищеним тільки сумою отриманої премії.

Можливий також продаж (підписка) "голого", або "непокритого", опціону, який не має покриття наявною ринковою товарною позицією. Це є цілком спекулятивний опціон з потенційно необженим ризиком. Якщо такий опціон виконується, продавець опиняється перед загрозою втрати будь-якої суми, що перевищує поточну ф'ючерсну ціну над ціною виконання опціону, а також зменшує премію під час здійснення заліку. Така стратегія властива особам, які глибоко розуміють ці процеси і можуть дозволити собі ризики.

Стратегія продажу опціону на продаж ("пут"-опціону)

Судячи з вищенаведеного, продавці "пут"-опціонів мають такі ж мотиви, як і продавці "кол"-опціонів": отримати опціонну премію -суму грошей, що виступає як прибуток у тому випадку, коли настання терміну дії опціону не супроводжується його виконанням. Взагалі "пут"-опціони продаються особами, які не очікують істотного зниження цін. Торговець худобою, що сподівається на постійні ціни на кукурудзу, міг би продати "пут"-опціон, сподіваючись, що опціонна премія допоможе йому знизити чисті затрати на корми, які

потрібно буде купувати протягом найближчих місяців.

Важливо пам'ятати, що, коли виконується "пут"-опціон, його продавець буде отримувати довгу ф'ючерсну позицію, а не наявну позицію. Однак після попередження Клірингової корпорації про необхідність виконання такого опціону продавець "пут"-опціону може продати ф'ючерсний контракт на товар з тим же самим місяцем поставки, і це буде означати здійснення заліку довгої позиції, якого потребує виконання опціону.

9.4. Переваги і недоліки хеджування

Безперечно те, що всі учасники ф'ючерсного ринку віддають перевагу хеджуванню, тому що воно забезпечує багато позитивних моментів [21].

1. При торгівлі товарами або фінансовими інструментами істотно знижується ціновий ризик. Звичайно, повністю позбутися ризику неможливо, але добре виконане хеджування на ринку з відносно стабільним базисом забирає значну частину ризику. Хеджування підвищує фінансову стабільність бізнесу, мінімізує коливання прибутку, викликане змінами цін на сировину, відсоткові ставки або курси валют.

2. Хеджування не перетинається зі звичайними операціями і дає можливість забезпечити постійний захист ціни без необхідності змінювати політику запасів ресурсів або використовувати гнучку систему форвардних контрактів.

3. Забезпечується велика передбачуваність у плануванні. Ф'ючерсні контракти укладаються для поставки в майбутньому на багато місяців наперед, що дає змогу чітко планувати діяльність. Скажімо, переробне підприємство повинно забезпечити себе сировиною і зберігає готову продукцію доти, доки її не куплять. Маючи відповідні ф'ючерсні контракти, воно може управляти фінансовим ризиком шляхом заміни угоди на сировину і готову продукцію на ф'ючерсному ринку. Завдяки цьому можна ефективно регулювати надлишок запасів або їх дефіцит.

4. Хеджування полегшує фінансування операцій. У бізнесі прийнято надавати під забезпечення позики запаси товарів, і хеджування відіграє істотну роль у визначенні обсягів такого кредитування.

Для нехеджованих запасів товарів зарубіжний банк надає кредит у розмірі коштів, виділених компанією на ці цілі, тобто у співвідношенні 50:50. Якщо ці запаси хеджуються, то частка банківського кредиту може досягати 90%, а решта фінансується компанією.

До того ж банк більше довіряє кредитам, які видані під зобов'язання, покриті ф'ючерсними контрактами.

Якщо хеджування розпочате, зовсім не обов'язково ліквідувати його тільки після здійснення угоди на реальному ринку. Можна вести операції "всередині" хеджування, викуповуючи частину контрактів раніше визначеного терміну і потім знову продаючи їх, якщо ціни збільшуються. Проте ці операції набирають спекулятивного характеру, оскільки ф'ючерсна позиція за кількістю і напрямком не відповідала реальному ринку.

5. Хеджування забезпечує можливість зберігати в таємниці присутність на ринку відомих компаній завдяки великій місткості біржі порівняно з ринком реального товару та анонімності біржових операцій.

Хеджування найбільш активно використовують торгові і посередницькі фірми, компанії, що займаються зберіганням, переробкою і доробкою товарів, а також ті, що випускають готову продукцію.

Водночас потрібно зазначити певні проблеми, що виникають при здійсненні операцій хеджування. Через зміну базису ф'ючерсні контракти не завжди повністю захищають від цінових коливань наявного ринку. Базовий ризик тим більший, чим більше сорт наявного товару відрізняється від специфікації ф'ючерсного контракт)'.

До негативних моментів можна зарахувати також несумісність спотового і ф'ючерсного ринків. У зв'язку з тим, що ф'ючерсні контракти є стандартними, вони не завжди ідентичні з особливими умовами зобов'язань спотового ринку. Так, кількість може не відповідати одиниці ф'ючерсного контракту. Можуть бути відмінності в якості, в термінах форвардної угоди наявного ринку і місяцях поставки ф'ючерсного контракту.

Проблема лімітування цін на ф'ючерсних біржах може створювати складнощі хеджеру при відкритті або закритті позиції в певні дні через викривлення співвідношення цін реального ринку і ф'ючерсних котирувань.

І, нарешті, якщо хеджер здійснює операції на кількох біржах, він повинен ретельно вивчати правила торгівлі кожної біржі, бо, попри загальні принципи побудови біржової торгівлі, кожна біржа встановлює власні правила і регламент.

РОЗДІЛ 10

КЛІРИНГ І РОЗРАХУНКИ НА БІРЖОВОМУ РИНКУ

10.1. Особливості розрахунків на біржах реального товару та функції клірингу

Сутність усіх процесів, що відбуваються в торговельному залі біржі, полягає в тому, що товар, цінні папери, контракти, валюта переходять від одного власника до іншого. Проте основним чинником у цьому процесі залишається безумовне виконання зобов'язань за взаєморозрахунками між сторонами, що уклали контракт.

На початковому етапі розвитку біржового ринку покупець товару перераховував кошти безпосередньо на рахунок продавця протягом 1-10 днів на підставі підтверджувальних документів про наявність товару. З часом посередником у цих операціях став брокер, який брав на себе зобов'язання не тільки укладати угоду, а й здійснювати проплати і вести рахунки своїх клієнтів. Такий метод в основному використовували у торгівлі спотовими та форвардними контрактами. Враховуючи запізнілий етап розвитку біржового ринку, в Укра'їні нині використовують такий самий метод розрахунків, але, як правило, для гарантій виконання угод від покупця вимагають підтвердження наявності на рахунку вільних коштів для закупівлі товару або гарантії оплати банком, а також інших умов, що регламентуються на кожній біржі правилами біржової торгівлі. Так, на Українській аграрній біржі встановлено такий порядок розрахунків за біржовими угодами.

Покупці протягом восьми робочих днів після проведення біржових торгів повинні перерахувати відповідні кошти на рахунок біржі:

• за спотовими угодами - 100% від суми угоди з урахуванням комісійної винагороди біржі;

• за форвардними угодами - 50% від суми угоди з урахуванням комісійної винагороди біржі.

За спотовими угодами кошти на рахунок продавця біржа перераховує після надання покупцем акта прийому-передачі товару, але не пізніше 10 робочих днів після підписання угоди. В разі відсутності на біржі зазначеного акта кошти на рахунок продавця перераховуються тільки за письмовою згодою на це покупця.

За форвардними угодами сума авансового платежу перераховується біржею на рахунок продавця протягом двох робочих днів після зарахування відповідної суми на рахунок біржі. Решту суми форвардної угоди покупець перераховує на рахунок біржі протягом восьми робочих днів після підписання акта прийому-передачі. Біржа протягом двох робочих днів перераховує кошти, що надійшли, на рахунок продавця.

Потвердження угоди печаткою і підписом уповноваженої особи здійснюється тільки після перерахування повної суми угоди на рахунок біржі.

Розмір комісійної винагороди біржі, що стягується і з продавця, і з покупця, становить 0,15% суми біржової угоди для кожної зі сторін угоди. До суми комісійної винагороди згідно з декретом Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21 січня 1993 р., враховано ставку державного мита, що справляється за операції на товарних біржах і становить 0,05% суми біржової угоди для кожної зі сторін угоди. Біржа перераховує зазначене мито до державного бюджету.

Загальна сума, яку перераховує покупець на рахунок біржі на користь продавця, складається із суми біржової угоди, збільшеної на 0,15%. Продавець отримує від біржі зазначену в біржовій угоді суму, зменшену на 0,15%.

Усі розрахунки здійснюються через один банк, що визначається Біржовим комітетом. Такий метод розрахунків можна зарахувати до прогресивного. Він відповідає вимогам ринкової економіки, але не враховує позитивного досвіду розвитку світового біржового ринку. На етапі, коли угоди мали суто торговий характер, тобто за купівлею і продажем стояла реальна необхідність у товарі або безпосередньо товар, гарантування виконання угод здійснювалося через "ринок принципалів". Він передбачав, що члени біржі, які уклали угоди в біржовій ямі за дорученням клієнтів, виконували зобов'язання за цими контрактами як безпосередні учасники угоди (принципали). Вони несли всю відповідальність за виконання зобов'язань за угодами обох сторін. При такій системі розрахунків клієнти мали перевагу в тому, що не потрібно було вносити власні кошти як фінансову гарантію виконання біржового контракту, що значно знижувало їх затрати на біржову торгівлю.

Впровадження такого методу розрахунків на сучасному етапі розвитку біржового товарного ринку в Україні могло відіграти позитивну роль, тому що в нас членами біржі, як правило, є великі комерційні структури, що мають достатні фінансові ресурси, а виробники і споживачі продукції обмежені в них. Крім того, завдяки покладенню відповідальності за виконання угод на брокерські контори вдалося підвищити рівень ліквідності угод, вдосконалити і сформувати сучасний вітчизняний біржовий ринок.

Відігравши позитивну роль у гарантуванні біржових угод та веденні розрахунків, "ринок принципалів" у світовій біржовій торгівлі був витіснений системою розрахункових палат. Це було зумовлено істотною зміною власне біржового ринку, переходом на торгівлю ф'ючерсами, опціонами, збільшенням кількості спекулятивних операцій. На відміну від "ринку принципалів" в основу системи клірингових розрахунків (розрахункових палат) було прокладено систему депозитів, або гарантійних внесків учасників біржових операцій. У біржовій практиці ці депозити називаються маржею.

Біржовий кліринг - це залік взаємних вимог і зобов'язань між учасниками біржової торгівлі, що грунтується на встановленні того, хто, що, кому і в який термін винен [4; 6; 22; 46].

Розрахунки - це процес виконання зобов'язань, визначених у процесі біржового клірингу, кінцевим результатом якого звичайно є передача об'єкта біржової угоди (наприклад, цінних паперів) від пррдавця до покупця, а також грошовий розрахунок покупця з продавцем відповідно до умов контракту.

Сучасні біржові системи клірингу і розрахунків стали можливі в результаті існування таких передумов. По-перше, наявність відповідних технологічних можливостей для досягнення таких завдань:

• подолання чинника простору і скорочення часу для передачі інформації (наприклад, існування глобальних швидкодіючих систем зв'язку);

• обробки величезних масивів біржової і супутної інформації (створення електронних систем розрахунків і збереження баз даних);

• швидкої і безпомилкової передачі коштів (національні і міжнародні банківські системи розрахунків).

По-друге, створення спеціалізованих організацій і біржових структур для клірингу і розрахунків: клірингові (розрахункові) палати, фонди-депозитарії, реєстроутримувачі та ін.

По-третє, розробка і постійне удосконалювання механізмів клірингу і розрахунків.

В узагальненому вигляді виокремлюють такі основні функції біржового клірингу і розрахунків:

• забезпечення процесу реєстрації укладених біржових угод (передача й одержання інформації про угоди, її перевірка і підтвердження, реєстрація тощо);

• врахування зареєстрованих угод (за видами ринку, учасниками, термінами виконання та ін.);

• залік взаємних зобов'язань і платежів учасників біржового ринку;

• гарантійне забезпечення біржових угод (у різноманітних формах);

• організація грошових розрахунків;

• забезпечення постачання біржового товару за укладеною біржовою угодою.

Організація клірингу і розрахунків базується на дотриманні таких принципів:

• кліринг і розрахунки здійснюються звичайно спеціалізованим органом;

• захист інтересів клієнтів біржі веденням рахунків коштів клієнтів окремо від рахунків біржових посередників;

• біржові угоди надходять у розрахунково-клірингову систему тільки після їх реєстрації І уточнення всіх реквізитів. Інакше вони до клірингу не допускаються;

• наявність жорсткого розкладу клірингу і розрахунків у часі. Кожна операція в процесі клірингу і розрахунків має суворо обмежений часовий інтервал, порушення якого загрожує значними штрафними санкціями для порушника;

• система гарантування виконання укладених на біржі угод. Механізм клірингу і розрахунків гарантує, що, коли одна зі сторін біржової угоди виявиться неспроможною виконати свої зобов'язання, біржова структура візьме на себе виконання зазначеного зобов'язання перед іншою стороною цієї біржової угоди.

Отже, створення клірингових (розрахункових) палат зумовлене необхідністю забезпечення фінансової стійкості бірж, захисту інтересів клієнтів і посилення контролю держави за біржовими операціями.

До системи клірингу належать розрахункова палата, члени розрахункової палати (клірингові фірми) і розрахунковий банк. Членами розрахункової палати можуть бути лише члени біржі, які відповідають встановленим фінансовим вимогам. Ці фінансові вимоги дуже високі. Завдяки фінансовій надійності членів розрахункової палати забезпечується надійність розрахункової палати.

Структура розрахункової палати буває різна. Палата функціонує як у складі біржі, так і як самостійний підрозділ.

Так, розрахункова палата Чиказької торгової біржі, створена ще в 1925 р., є незалежною організацією. Діяльністю палати керують 9 провідних членів біржі, які обираються терміном на три роки. З метою забезпечення максимальної конфіденційності роботи розрахункової палати тільки президент, віце-президент і окремі службовці мають доступ до інформації про стан справ членів палати.

На відміну від біржі, де членами можуть бути тільки фізичні особи, розрахункова палата відкрита для вступу як фізичних, так і юридичних осіб, які повинні зареєструвати необхідну кількість своїх службовців - членів біржі. Усіх кандидатів у члени розрахункової палати, затверджує Рада директорів біржі.

На Нью-Йоркській товарній біржі розрахункова палата є структурним підрозділом біржі. Кількість членів розрахункової палати не постійна і залежить від багатьох чинників.

10.2. Кліринг і розрахунки на ринку ф'ючерсних угод

Вирізняють дві основні особливості розрахунково-клірингового процесу на ринку ф'ючерсних угод. По-перше, розрахункова палата стає стороною кожного укладеного і зареєстрованого на біржі ф'ючерсного контракту [4].

Рис.24. Роль розрахункової палати на ринку біржових ф'ючерсних угод

По-друге, вона є гарантом виконання укладених угод, використовуючи механізм маржових зборів (застав).

Загалом розрахункова палата здійснює кліринг і розрахунки за всіма купленими і проданими біржовими ф'ючерсними угодами, гарантує й організує їх виконання (рис.24). Виокремлюють такі основні етапи розрахунково-клірингового процесу на ринку ф'ючерсних угод (рис.25) [4: 11; 46]:

• реєстрація угоди;

• здійснення розрахунків маржі;

• повідомлення членів розрахункової палати (а через них -клієнтів) про внесення маржі;

• внесення маржі клієнтами членам розрахункової палати, а членами палати - у розрахункову палату;

• контроль за фінансовим станом рахунків учасників торгівлі ф'ючерсними угодами протягом біржових торгів;

• розрахунки за закритими позиціями;

• виплата прибутків і стягнення збитків;

• організація поставок за незакритими у встановлений термін угодами;

• відправлення повідомлень про прийняття або поставку (відвантаження) товару за угодою;

• поставка за угодою;

• прийняття поставок за угодою;

• розрахунки за поставками.

Рис.25. Основні етапи розрахунково-клірингового процесу на ринку ф'ючерсних угод

Біржова діяльність не обмежується переліченими етапами розрахунково-клірингового процесу на ринку ф'ючерсних угод. Наприклад, реєстрація біржової угоди технологічно може містити такі підетапи:

занесення угоди в комп'ютерну систему, її перевірка і звіряння реквізитів, реєстрація і розподіл за ринками і учасниками та ін.

Коли з'ясовується, що угода помилкова, то залежно від ситуації її або скасовують, або записують у збиток винуватцю (наприклад, брокеру).

Слід зазначити, що розрахункова палата робить розрахунки маржі як початкової, так і змінної. Методи розрахунку маржі різняться на біржах, тому що в окремих випадках ф'ючерсні біржі створюють власну систему розрахунків або кілька бірж використовують єдиний механізм розрахунку і стягнення маржових зборів.

10.3. Кліринг і розрахунки на ринку цінних паперів

У біржовій діяльності єдиної типової системи біржового клірингу і розрахунків поки що не розроблено. Кліринг і розрахунки на кожній великій біржі організовуються самостійно і мають як спільні, так і відмінні ознаки. Крім того, існують принципові відмінності у клірингу і розрахунках на ринку цінних паперів і ринку ф'ючерсних капіталів.

Основна особливість розрахунково-клірингового процесу на ринку цінних паперів полягає в необхідності перереєстрації проданого цінного паперу з одного власника на іншого.

Основні етапи розрахунково-клірингового процесу укладених угод із цінними паперами на фондовій біржі [4: 42; 54]:

• реєстрація угоди на біржі;

• підтвердження учасниками угоди її реквізитів;

• передача коштів і цінних паперів від клієнтів до брокерів;

• передача коштів і цінних паперів брокерами в розрахункову палату біржі;

• передача цінних паперів розрахунковою палатою в депозитарний центр для їх перереєстрації на нового власника;

• перереєстрація цінних паперів у депозитарії на нового власника;

• повернення цінних паперів (нових) у розрахункову палату біржі;

• передача коштів і цінних паперів з розрахункової палати відповідним брокерам;

• передача брокерами коштів і цінних паперів їхнім новим власникам.

Час, що займає клірингово-розрахунковий цикл, тобто час між укладенням угоди і розрахунками за нею, називають розрахунковим періодом.

У країнах з розвиненою інфраструктурою фондового ринку розрахунковий період, як правило, фіксований, хоча може залежати від типу цінного паперу.

Дата розрахунків (розрахунковий день) (Д) визначається за формулою:

Д = Т + П,

де Т - дата укладання угоди; П - кількість днів, що даються на виконання розрахункових операцій.

Наприклад, в Англії для розрахунків за цінними паперами встановлено п'ять днів, за облігаціями - два, за ф'ючерсними контрактами - один день.

Протягом розрахункового періоду відповідні брокери повинні одержати від своїх клієнтів за куплені для них акції, з одного боку, кошти, а з іншого - продані цінні документи або документи, що заміняють їх (сертифікати, свідоцтва, трансфертні документи тощо).

У розрахунковий день брокер-продавець передає в розрахункову палату цінні папери й одержує за них з розрахункової палати відповідні кошти (наприклад, чек). Водночас брокер-покупець передає в розрахункову палату кошти за куплені цінні папери, але одержати ці папери, зареєстровані на нового власника, він зможе лише через кілька днів, які необхідні для їх перереєстрації в депозитарії. Покупець акції дістає право одержувати дивіденди за акцією з моменту укладення угоди на її купівлю, але право власника акції він одержує лише з дати реєстрації акції відповідного акціонерного товариства в реєстрі його акціонерів. Реєстр (регістр) акціонерів ведеться реєстратором, обраним компанією.

10.4. Напрямки розвитку систем клірингу і розрахунків

Подальший розвиток клірингових систем на біржовому ринку відбувається за такими напрямками:

• скорочення витрат на кліринг і розрахунки, що припадають на одну угоду (або стримування їх збільшення);

• прискорення процесу клірингу і розрахунків за допомогою скорочення термінів здійснення клірингових і розрахункових операцій;

• інтернаціоналізація клірингу і розрахунків на світовому фондовому і ф'ючерсному ринках.

Шляхи досягнення зазначених цілей:

• дематеріалізація цінних паперів;

• перехід на електронну торгівлю цінними паперами і ф'ючерсними контрактами;

• уніфікація розрахункових періодів на світовому біржовому ринку.

Дематеріалізація цінних паперів, тобто їх існування в безпаперовій формі, е формою електронних записів на рахунках у комп'ютерних системах, що уможливлює перехід до створення єдиного національного (а в перспективі і світового!) електронного депозитарію цінних паперів. Це істотно спрощує і здешевлює процеси, пов'язані з перереєстрацією іменних цінних паперів під час їх купівлі-продажу. Використання безпаперової форми цінних паперів дасть можливість уникнути проблем, пов'язаних із втратою цінних паперів, їх підробкою, затримкою постачань тощо.

Перехід на електронну форму біржових торгів стає можливим завдяки комп'ютеризації економіки і розвитку засобів зв'язку. Це сприяє розширенню біржового ринку і його глобалізації, здешевленню торгівлі, спрощенню багатьох процедур біржового торгу, автоматизації процесів клірингу і розрахунків. У перспективі за допомогою електронних торгів кожен клієнт зможе безпосередньо укладати угоди на фондовому ринку, минаючи інститути біржових посередників.

Уніфікація розрахункових періодів у різних країнах є необхідною основою інтернаціоналізації національних ринків.

РОЗДІЛ 11

БРОКЕРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

11.1. Брокерська контора, роль і місце її в біржовій діяльності

Біржову торгівлю на біржі здійснюють брокерські контори і незалежні брокери. Брокерська контора - підприємство з правами юридичної особи, створене іншим підприємством, членом біржі або їх незалежними підрозділами. Як правило, на товарній біржі кожнен її член відкриває власну брокерську контору незалежно від величини паю, внесеного до статутного фонду. Крім того, до брокерської контори можуть бути зараховані юридичні особи (за винятком нерезидентів), які уклали угоду з біржею про придбання права на використання біржового місця.

Брокерська контора, як підприємство з правами юридичної особи, підлягає державній реєстрації в порядку, передбаченому Законом України "Про підприємства". Вона функціонує відповідно до зазначеного закону і статуту, затвердженого підприємством. Підприємство надає конторі майно у володіння на правах власності або тільки на правах оперативного управління. Брокерська контора, згідно зі статутом, має право самостійно укладати посередницькі та інші господарчі договори, відкривати власний розрахунковий та інший рахунки в банках, бути платником податку та інших обов'язкових платежів до бюджету з прибутку. Відповідальність за результати роботи брокерської контори несе підприємство, її власник. Особливість використання чистого прибутку брокерською конторою полягає в тому, що він належить власнику цього підприємства.

За організаційно-правовою формою згідно із законодавством України брокерські контори можуть бути організовані як акціонерні товариства або товариства з обмеженою відповідальністю.

До штату брокерської контори входять керівник, брокери та необхідний технічний персонал. Керівник брокерської контори та

брокери призначаються членом біржі, який створив брокерську контору, якщо інше не передбачено у договорі між брокерською конторою та членом біржі. Кількість персоналу, що працює на біржовому ринку визначає член біржі, який створив брокерську контору, виходячи з обсягів біржового обороту.

Члени біржі можуть здати в оренду створену ними брокерську контору і одержувати прибуток у формі орендної плати.

Поряд з організацією самостійної брокерської контори члени біржі практикують створення відокремленого госпрозрахункового підрозділу у межах власного підприємства, який виконує функції брокерської контори.

Відокремлений госпрозрахунковий брокерський підрозділ підприємства не підлягає державній реєстрації, діє на основі положення, затвердженого підприємством, і не є юридичною особою. Такий підрозділ може відкривати рахунки в банках, укладати посередницькі та інші угоди, передбачені положенням, від імені підприємства. Підприємство передає йому майно в оперативне управління. Підрозділ веде завершений облік своєї діяльності, має баланс. Порядок управління і планування діяльності підрозділу, а також оплати праці, ціноутворення, формування доходів, витрат і прибутку визначаються в положенні про підрозділ. Прибуток, одержаний від діяльності відокремленого брокерського підрозділу, належить і передається підприємству, що є платником податку та інших обов'язкових платежів до бюджету. Підприємство несе відповідальність за результати діяльності підрозділу.

Брокерська служба, організована у формі внутрішнього структурного підрозділу підприємства, функціонує відповідно до статуту цього підприємства, а також положення про такий підрозділ. Підрозділ здійснює посередницькі операції від імені і за дорученням підприємства, користується його рахунками в банку. Підприємство несе повну відповідальність за результати роботи такого підрозділу.

Під час реєстрації брокерської контори на товарній біржі для роботи на біржовому ринку їй присвоюють номер і комерційний код.

Організаційно-виробничі відносини між товарною біржею і

брокерськими конторами регламентуються статутом і правилами проведення біржових торгів.

Брокерські контори несуть повну адміністративну та фінансову відповідальність перед біржею за зобов'язаннями брокерів, що випливають з характеру їх діяльності.

Центральною фігурою брокерської фірми є брокер, від якого залежить успішна її робота і вся біржова торгівля. Тому формуванню штату і організації роботи брокерів необхідно приділяти постійну увагу.

Штат брокерів формується головним чином за критеріями здатності, "схильності" кандидатів до діяльності у сфері бізнесу, за їх потенційними діловими якостями і спеціальною професійною підготовкою.

Насамперед рекомендується виявляти в кандидатів у брокери здібності до такої діяльності (наприклад, тестуванням). Здебільшого вітчизняні брокерські фірми практикують таку форму, як зарахування кандидатів у штати з випробувальним терміном (наприклад, на три місяці), протягом якого претендент повинен забезпечити фірмі конкретну суму прибутку і виконувати інші умови, після чого приймається остаточне рішення - зарахувати кандидата в брокери чи комерційним агентом фірми (без введення до штату, за трудовою угодою або тимчасовим контрактом) та ін.

Атрибутами ділових якостей, візитною карткою цивілізованого бізнесмена є такі його моральні якості, як чесність, порядність, вірність слову. Брокерські фірми в цілому повинні будувати всю свою діяльність на цих принципах, без чого неможливо забезпечити конкурентоспроможність в умовах ринку. Поряд зі схильністю до бізнесу, високими моральними якостями важливою умовою ефективної роботи брокера є високий рівень його професійної підготовки, професіоналізм.

Багато брокерських фірм використовують у своїй роботі, крім штатних брокерів, які є постійними службовцями цих фірм, комерційних агентів, що працюють за трудовою угодою, визначають для них райони обслуговування, спеціалізують окремих брокерів або їх невеликі групи на торгівлі конкретними видами (групами) товарів, щотижня планують їх діяльність, практикують індивідуальну (колективну) форму організації праці брокерів. Найздібніших комерційних агентів використовують для роботи на реальному ринку, поза біржею (як "брокерів біля столу", "брокерів біля телефону").

У фірмах з добре організованою роботою брокерів до планів їх роботи включають не тільки найістотніші показники (наприклад, забезпечити фірмі протягом місяця певну суму прибутку), а й такі "дрібниці", як дослідити протягом тижня підприємства, що можуть бути потенційними клієнтами, розташовані в конкретному регіоні. При цьому акцент у роботі брокерів робиться на підбір, формування постійної клієнтури, підтримання з нею тісних регулярних контактів, ділових зв'язків. Оплата праці штатних брокерів часто залежить від суми зароблених ними прибутків для фірми (аванс або зарплата у твердій сумі певного процента від прибутку, одержаного фірмою за укладеними з допомогою брокера угодами, наприклад, 10-20%). Комерційним агентам зарплата нараховується, як правило, у відсотках від прибутку, принесеного фірмі. Окремі фірми практикують оплату брокерів у відсотках від суми угод. Але такий підхід не завжди економічно виправданий і обгрунтований. Біржові брокери мають переважно встановлену зарплату і премії, які залежать від прибутку фірми за укладеними на біржі угодами.

У роботі з брокерами, в організації і оплаті їх праці важливо, щоб окремі брокери фірми передавали клієнтів не свого "профілю" відповідно іншим брокерам. Сумарний кінцевий результат фірми від цього набагато більший, ніж коли з клієнтом працює недостатньо компетентний брокер, який не знає конкретного товару або виду угоди. Для усунення нераціональної внутрішньої конкуренції між брокерами фірми доцільніше використовувати колективну (групову) форму організації оплати праці та преміювання з урахуванням внеску кожного в укладення угод. Важливо, щоб брокер не залишав поза увагою розпочату з клієнтом угоду відразу після укладання з ним договору-доручення, а відстежував її до повного завершення і активно сприяв цьому.

У діяльності брокерських фірм щодо виявлення попиту і пропозиції важливо широко використовувати різні методи вивчення ринку, систематично аналізуючи якнайбільший обсяг комерційної інформації, а також ефективно використовувати рекламу. Основою роботи фірми повинна бути маркетингова діяльність. Як свідчить досвід, успіхів досягають ті фірми, які створили в своїй структурі маркетингові служби (відділи вивчення ринків товару, реклами та ін.), комп'ютерні підрозділи і широко користуються послугами структур з поширення комерційної інформації з використанням сучасних засобів зв'язку і обчислювальної техніки.

Кожна брокерська фірма повинна намагатися сформувати й розширити мережу постійних клієнтів. Цього можна досягти за допомогою їх пошуку брокерами та реклами, встановлення ділових контактів з представниками підприємств і підприємцями, які безпосередньо звертаються на фірму.

Проміжним результатом цієї роботи і важливим початковим компонентом біржової торгівлі є укладання договору з клієнтами на брокерське обслуговування.

Перш ніж розпочати пошук клієнтури на реальному ринку, брокер повинен набути певних знань [9; 20; 58; 59]:

• вивчити зміст законів, якими регламентується біржова торгівля, посередництво та діяльність підприємств - потенційних клієнтів (про підприємство, господарське товариство, про біржу, про податки та ін.). Необхідно звернути особливу увагу на відмінності в правах підприємств різних форм власності і господарювання;

• дослідити економіку регіону своєї діяльності, скласти перелік підприємств, що функціонують (з адресами, прізвищами керівників, відповідальних посадових осіб, номерами телефонів тощо, встанови
ти предмет їх діяльності, оцінити потенційні можливості збуту і потреб у сировині, інших матеріально-технічних ресурсах та ін.). Особливу увагу потрібно звернути на платноспроможність потенційних
клієнтів, не тільки покладаючись на аіасну інтуїцію або випадкову інформацію, а й звертаючись до платних послуг відповідних банківських установ, що надають таку інформацію. Важливо намагатися
наперед виявити імідж окремих підприємств і підприємців району діяльності (виконання ними своїх договірних зобов'язань, порядність, вірність слову посадових осіб тощо);

• вивчити кон'юнктуру торгівлі, добре орієнтуватись у цінах (не тільки на окремих біржах, а й на ринках, в окремих посередницьких структурах на основі біржової інформації про результати останніх торгів і пропозицій на наступні торги, аналітичних біржових оглядів, реклами в засобах масової інформації, матеріалів спеціальних комерційно-інформаційних систем та їх підприємств). Тут важливе значення має спеціалізація брокерів на окремих групах товарів;

• ознайомитися з правилами торгівлі на біржах, де представлена фірма, а також зі змістом документів, якими оформлюються взаємовідносини брокерів з клієнтами, з вимогами і порядком їх заповнення;

• продумати і виробити тактику входження в контакт і ведення переговорів з конкретними клієнтами. Потрібно пам'ятати, що в бізнесі для успіху важливе, а інколи й вирішальне значення мають такі "дрібниці", як комунікабельність, швидке входження в контакт зі співрозмовником, зовнішній вигляд брокера, професійна, грамотна, чітка мова, вміння вести ділові розмови, культурна, тактична, але впевнена манера поведінки.

Неодмінною умовою успішної, ефективної роботи кожного брокера є його постійна робота з відповідною інформацією за допомогою персонального комп'ютера.

Брокери-початківці повинні оволодівати цими вміннями як самостійно, так і з допомогою фірми, її керівників, провідних спеціалістів, досвідчених брокерів (пряме навчання, бесіди, обмін думками, досвідом, інформацією тощо).

При безпосередньому відвідуванні підприємства - потенційного клієнта брокер повинен звертатися до керівника, його заступника з комерційних питань або до керівників служб (відділів збуту і постачання). При цьому потрібно мати доручення від брокерської фірми на право посередництва, а також бланки договорів на брокерське обслуговування і договорів-доручень, інформаційні матеріали про попит і пропозицію товарів, які можуть зацікавити клієнтів (біржові бюлетені, пропозиції на біржові торги тощо).

Розмову слід починати зі знайомства, пред'явлення доручення, презентації своєї фірми, інформування співрозмовника про можливості біржі і брокера. Потім потрібно з'ясувати потреби клієнта, які може задовольнити фірма. При цьому слід зробити акцент на вигоді, яку може одержати підприємство від співробітництва з фірмою, якщо скористається її послугами, стане її постійним клієнтом, з'ясувати, з якою метою укладається угода на брокерське обслуговування. Важливо також роз'яснити клієнту порядок та основні правила біржової торгівлі, значення і зміст окремих документів, якими оформлюються відповідні операції, та ін.

11.2. Види брокерських угод

В умовах налагодженого механізму зарубіжної біржової торгівлі, що грунтується на багаторічних традиціях та високому рівні стандартизації товарів, взаємовідносини брокерів з клієнтами порівняно прості і не супроводжуються оформленням великої кількості різних документів. На весь цикл біржової угоди (від моменту вказівки клієнта своїй брокерській фірмі на здійснення угоди, переданої по телефону, до моменту повідомлення клієнту по телефону брокерською фірмою про укладену на біржі угоду) потрібно кілька хвилин, незалежно від того, де розміщується клієнт і біржа. Крім сучасних засобів зв'язку і комп'ютерної техніки, на це впливає бажання бізнесменів підтримувати власний високий імідж, що потребує ведення всіх операцій на принципах чесності, порядності, вірності слову. В зарубіжній практиці взаємовідносини брокерів з клієнтами оформлюються угодами. Основною і часто єдиною умовою такої угоди є угода на брокерське обслуговування.

У практиці вітчизняної біржової торгівлі між брокерською фірмою (конторою) та її клієнтом переважає укладання і оформлення таких основних документів:

• угода на брокерське обслуговування;

• угода-доручення клієнта брокерської фірми (контори) на здійснення біржової угоди;

• звіт брокера (брокерської фірми, контори) клієнту про виконану роботу згідно з дорученням.

Відносини між продавцем (покупцем) товару - членом біржі (власником або орендарем біржового місця без права членства в біржі) і створеною ним власною брокерською конторою службовою угодою на брокерське обслуговування, як правило, не оформлюються. Вони можуть будуватися на основі статуту (положення) про брокерську контору (службу) цього підприємства. В таких випадках теж не обов'язково оформлювати угоди: брокер напряму виконує доручення свого підприємства-власника і зацікавлений у вигідному завершенні таких угод.

У взаємовідносинах брокерських фірм (контор) з іншими підприємствами, як правило, оформлюються перелічені документи, але можливі й інші варіанти: укладення угоди-доручення без договору на брокерське обслуговування, видача брокеру гарантійного листа замість договору-доручення та ін.

11.3. Брокерське обслуговування за договором

Договір на брокерське обслуговування укладається між брокерською конторою і підприємством, підприємцем (юридичною або фізичною особою), які бажають продавати або купувати товари через біржу чи конкретну брокерську фірму (контору). Це, як правило, договір на тривале обслуговування, тобто безстроковий. Основна його особливість, відмінність від інших договорів, полягає в тому, що сам собою він не передбачає виконання ніяких платежів і розрахунків, що важливо дати зрозуміти клієнтам при налагодженні ділових контактів. Цей договір регламентує взаємовідносини, обов'язки і відповідальність сторін лише в тому разі, якщо клієнт доручає брокеру укласти від його імені конкретну угоду. Інакше кажучи, договір на брокерське обслуговування набуває юридичної сили лише тоді, коли між клієнтом і брокером укладено інший договір - договір-доручення або доручення оформлено іншим обумовленим у договорі на брокерське обслуговування способом (наприклад, гарантійним листом).

Потенційно укладення договору на брокерське обслуговування має на меті, з одного боку, підбір і формування брокерами постійної клієнтури, а з другого - вибір підприємствами (підприємцями) брокерської фірми (контори), яка здійснювала б їх обслуговування на постійній основі і якій можна було б довіряти.

На практиці ця мета не завжди досягається і договір на брокерське обслуговування укладається тільки у випадкових, разових контактах. При цьому договір виконує другу важливу функцію - є правовою основою, що визначає обов'язки і відповідальність сторін при здійсненні конкретних угод.

Після укладення угоди на брокерське обслуговування або догово-ру-доручення клієнт повинен надати брокерській фірмі (конторі) доручення на право укладати угоди від його імені. Тільки за наявності такого доручення може бути дійсним біржовий контракт, яким оформлюється укладена брокером за дорученням клієнта біржова угода.

До підписання угоди на брокерське обслуговування і видачі доручення брокеру на здійснення від його імені біржових угод клієнт повинен уважно вивчити зміст цього договору. Клієнт, зокрема, повинен знати, що зміст такого договору не регламентується і не обов'язково має бути єдиним для всіх клієнтів брокера. Всі умови договору погоджуються між сторонами (незважаючи на те, що на практиці часто використовуються "типові" договори, зміст яких становить "інтелектуальну власність" брокера). Винятком можуть бути лише положення угоди, передбачені правилами біржової торгівлі на тих біржах, на які виходить представник біржової фірми (контори) для укладання доручених йому клієнтом угод.

Важливими умовами угоди, на які необхідно звернути особливу увагу при підготовці до її укладення, є форми і розміри брокерської винагороди та відповідальність сторін.

Брокерська винагорода є ціною послуги брокерської фірми (контори) і відповідно до Закону України "Про підприємство" встановлюється за згодою між сторонами, в тому числі і на основі співвідношення попиту і пропозиції, в конкретному випадку - на посередницькі послуги.

На нинішньому етапі брокерські фірми (контори) стягують плату з клієнтів за надані їм послуги переважно у двох формах:

• відсоток від суми здійсненої угоди (в середньому 2-10%, найчастіше - 4-6%);

• частина різниці між сумою угоди за ціною клієнта і сумою здійсненої угоди за фактичною ціною (часто ця частина винагороди становить 50% від суми "виграшу").

Конкретний рівень брокерської комісії, як свідчить практика, залежить від багатьох чинників: щільності і конкуренції на ринку брокерських послуг, від досвідченості і конкретних інтересів клієнтів, їх фінансового стану, від конкретної ситуації та інтересів брокера. Рівень брокерської винагороди залежить і від типу угоди. Наприклад, при угоді з умовою (купівля на виручені від продажу запропонованого товару гроші іншого товару на біржі) рівень брокерської комісії може бути вищим, оскільки тут, по суті, наявні дві угоди - на продаж і на купівлю.

В угоді на брокерське обслуговування обумовлено форми і розміри відповідальності сторін у разі невиконання умов цього договору (за конкретним дорученням), а також гарантії відшкодування збитків, яких зазнала одна сторона з вини іншої сторони у разі невиконання нею договірних зобов'язань.

Однією з форм гарантії для брокера є внесення клієнтом на його рахунок застави щодо прийнятого до виконання договору-доручення. Критерієм розміру такої застави може бути рівень брокерської винагороди плюс передбачений в угоді штраф за невиконання клієнтом зобов'язання.

Наприклад, брокерські комісійні при виконанні угоди передбачено в розмірі 5% її суми, а штраф, що виплачується клієнтом за порушення зобов'язань, - 50% суми винагороди (відповідно до умови угоди на брокерське обслуговування). Якщо, наприклад, попередня сума угоди становить 2000 грн., то сума застави, що вноситься клієнтом на рахунок брокерської фірми за цією угодою до її виконання, буде дорівнювати 150 грн.

Після виконання угоди сума цієї застави повертається клієнту (шляхом відрахування із загальної суми винагороди брокерській фірмі).

Внесення застави брокеру дисциплінує клієнта і посилює гарантію виконання ним умов угоди. Але поки що ця форма широко не практикується у відносинах між брокерськими фірмами (конторами) та їх клієнтами. Причиною цього є переваги випадкових, разових зв'язків та невпевненість багатьох підприємств у послугах брокерів.

При укладанні угоди на брокерське обслуговування брокер зобов'язаний попередити клієнта про порядок виставлення товару на біржові торги і знімання з них. На деяких біржах діє правило, за яким заявлений або проданий протягом біржового торгу товар переноситься на наступний торг і не може бути знятий з торгів, якщо не буде проданий, наприклад, протягом 3 місяців.

11.4. Брокерське обслуговування за дорученням

Угода-доручення (у зарубіжній практиці наказ-доручення клієнта брокеру, що узгоджується переважно по телефону) укладається між клієнтом і брокерською фірмою (конторою) на здійснення конкретної угоди купівлі-продажу товару на біржі. По суті, ця угода є частиною угоди на брокерське обслуговування, його продовженням, конкретизацією.

При цьому практично можливі два варіанти:

• укладення угоди-доручення, виходячи з умов, передбачених в угоді на брокерське обслуговування;

• укладення угоди-доручення без укладання угоди на брокерське обслуговування за разовими контрактами між брокером і клієнтом або при здійсненні угоди брокерською конторою. Цей варіант супроводжується для брокера підвищеним ризиком у разі невиконання клієнтом зобов'язань, тому особливі умови угоди рекомендується доповнити положенням про відповідальність сторін і санкції в разі невиконання взятих зобов'язань. Це дасть змогу брокерській фірмі позбутися ненадійних клієнтів (так званих повітряних продавців, які не мають власного товару і лише намагаються заробити на нелегальному посередництві).

В умовах, коли переважають випадкові, разові зв'язки, клієнти і брокери повинні особливо уважно підходити до заповнення угоди-доручення та її документального підтвердження, оскільки, на відміну від угоди на брокерське обслуговування, угода-доручення передбачає реальні дії і зобов'язання, за невиконання яких сторони несуть повну відповідальність. Потрібно пам'ятати, що умови угоди-доручення в майбутньому стають основою для оформлення біржового контракту.

При укладенні угоди-доручення брокер повинен вимагати від клієнта оформлення доручення на право здійснення угоди від його імені, якщо угода на брокерське обслуговування раніше не укладалася і такого доручення не було. Слід перевірити повноваження представника клієнта, який відвідав брокерську фірму.

При оформленні угоди-доручення важливо не забувати про зазначення коду клієнта і порядкового номера угоди (згідно з реєстрацією у брокерській фірмі), запис даних посадових осіб, які мають право укладати угоди від імені клієнта (директор, його заступник).

Перед укладенням угоди брокер повинен переконатися, що керівник підприємства, з яким він вступає в договірні відносини, має право підпису угоди.

Щоб уникнути можливих непорозумінь і збитків при укладанні угод, які підписує директор із посиланням на те, що він діє відповідно до статуту підприємства, необхідно вимагати надання статуту і уважно ознайомитися з його текстом. При цьому слід з'ясувати, чи справді статутом надано право керівнику укладати такі угоди і чи не потрібно заручитись ще дозволом відповідного органу управління підприємством.

Важливо також звернути увагу на обумовлення статутом майнових прав підприємства. Підприємство-власник має право здійснювати будь-які не заборонені статутом угоди щодо власного майна. Підприємство, яке не є власником майна, яким воно користується (державні підприємства, кооперативні підприємства), може робити це на правах управління або повного господарського ведення. У першо-

му випадку власник майна, переданого підприємству, визначає в статуті режим його використання і посадову особу, яка має право укладати відповідні угоди щодо розпорядження майном. У другому випадку, коли власник не визначив у статуті обмежень на розпорядження майном, переданим підприємству, він, по суті, передав йому всі права на володіння ним. Тобто в цьому разі підприємство — невлас-ник майна може його продавати, обмінювати, здавати в оренду тощо.

В угоді-дорученні ціна товару, його кількість, сума угоди, розмір брокерської винагороди повинні зазначатись цифрами і літерами. У пункті "Якість товару" потрібно зазначити номер стандарту або технічної умови, стан продукції тощо.

Формулювання окремих умов угоди не повинно допускати двозначності їх тлумачення, що на практиці часто призводить до виникнення суперечок при виконанні біржових контрактів і розрахунків клієнтів з брокерами.

При оформленні доручення необхідно чітко зазначити такі умови:

• місцезнаходження товару (при оформленні угоди-доручення на продаж), документально підтвердити продавцем надання брокеру складської розписки, а також письмової гарантії покупця товару на його оплату (складська розписка не обов'язкова, якщо в угоді обумовлено стягнення штрафу з продавця за недопоставку товару);

• конкретний термін і умови поставки товару (самовивезення тощо), умови франкування (відповідальні за транспортні витрати, витрати на завантаження-розвантаження товару), форми розрахунків за поставлений (переданий) товар (попередня оплата, акредитив, інкасо та ін.);

• форми і розміри оплати за брокерські послуги, а також умови розрахунків клієнта з брокером (брокери віддають перевагу акредитивній формі).

За наявності угоди на брокерське обслуговування, особливо у відносинах з постійними клієнтами, необхідність у деяких документах відпадає. Так, якщо в договорі на брокерське обслуговування обумовлено всі гарантії виконання угод і відповідальність клієнта, то немає необхідності брати з нього складську розписку або гарантійний лист.

При укладанні договорів між брокерами і клієнтами потрібно запобігати можливості диктування клієнтами не завжди реальних умов (особливо тих, що стосуються цін, способу доставки товару і форм розрахунків за нього). У таких випадках, незважаючи на безумовне право клієнта пропонувати власні умови і на включенні їх в угоду, брокер повинен оцінювати їх реальність, враховуючи кон'юнктуру біржової торгівлі, і обирати оптимальний варіант вигідних для обох сторін вимог.

Необхідно враховувати, що брокер зобов'язаний переконатися в наявності і якості запропонованого товару, а також у платоспроможності покупця, пропонувати альтернативні умови угод.

Угода-доручення або інший документ, що його замінює, є підставою для подання брокером заявки на участь у біржових торгах.

Після здійснення брокером угоди, її реєстрації на біржі, внесення біржового збору за угодою та оформлення біржового контракту по одному примірнику контракту направляють кожному клієнту (контрагенту) для виконання поставки або подання товару і розрахунків за нього.

Разом з біржовим контрактом брокерська фірма передає клієнту звіт брокера про виконану роботу відповідно до укладеної з ним угоди-доручення. У звіті брокера подається розрахунок остаточної суми винагороди брокерській фірмі за надану нею посередницьку послугу (з урахуванням фактичної ціни і суми угоди).

Окремі брокерські фірми не вважають звіт брокера документом, який є підставою для оплати клієнтом їх послуг, а лише "кошторисом витрат", і практикують складання і підписання сторонами акта здачі-приймання робіт, передбачених угодою чи договором-дорученням, на основі якого клієнт оплачує послуги брокера. Існує також варіант, коли за домовленістю сторін керівник підприємства-клієнта на звіті брокера пише резолюцію про свою згоду із змістом звіту і дорученням бухгалтерії виплатити брокерській фірмі зазначену у звіті суму.

Поруч з брокерами, що торгують на біржі і виконують тільки замовлення, що надійшли від їх брокерських контор, у біржовій ямі працюють так звані незалежні брокери (дилери-спекулянти), що

займаються виключно спекуляціями, використовуючи для цього власний капітал. Ця категорія брокерів працює, як правило, на ф'ючерсному ринку. Вони купують і продають або продають і купують багато разів упродовж дня, намагаючись до кінця дня вийти з ринку (ліквідувати свої позиції на ринку). Ці люди залучають для торгівлі на ринку власний капітал і тим самим забезпечують йому додаткову ліквідність.

Оплата діяльності дилера залежить винятково від прибутку, який він одержує у процесі діяльності, оскільки самостійно організовує і здійснює підприємницьку діяльність і, виходячи з цього, визначає власний рівень доходу.

РОЗДІЛ 12

ФОНДОВІ БІРЖІ ТА ЇХ ДІЯЛЬНІСТЬ

12.1. Фондова біржа і фондовий ринок

Фондовий ринок, або ринок цінних паперів, становить систему відносин купівлі-продажу різноманітних фінансових активів або фондових цінностей. Фондовий ринок поділяється на первинний і вторинний. На первинному ринку здійснюється продаж, первинне розміщення нових випусків (емісії) цінних паперів з метою одержання емітентом фінансових ресурсів. Емітентами можуть бути уряд, місцеві органи влади, різноманітні підприємства, організації. Покупцями на цьому ринку є індивідуальні та інституційні інвестори. До них належать державні установи, інвестиційні і пенсійні фонди, інвестиційні банки, страхові компанії, трастові відділи комерційних банків, траст-компанії та ін. [4; 35; 61].

Після того як цінні папери нових випусків розміщені на первинному ринку, вони стають об'єктом перепродажу. Перепродаж цінних паперів здійснюється на так званому вторинному ринку.

Як на первинному, так і на вторинному ринку є багато способів продажу і купівлі цінних паперів. Основним з них є торгівля цінними паперами на фондовій біржі.

Фондова біржа - це організаційно оформлений постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами та іншими фінансовими інструментами.

З організаційно-правового погляду фондова біржа є фінансовою посередницькою установою з регламентованим режимом роботи, де відбуваються торгові угоди між продавцями і покупцями фондових цінностей з участю біржових посередників за офіційно закріпленими правилами. Ці правила встановлюються як біржовим (Статут біржі), так і державним законодавством. Варто мати на увазі, що фондова біржа, як і її персонал, не здійснює угод з цінними паперами. Вона лише створює умови, необхідні для їх здійснення, обслуговує ці угоди, зв'язує продавця і покупця, надає приміщення, консультаційні та арбітражні послуги, технічне обслуговування, тобто все необхідне для того, щоб угода могла відбутися.

З погляду правового статусу у світовій практиці існують три типи фондових бірж: публічно-правові, приватні і змішані.

Як публічно-правова організація фондова біржа перебуває під постійним державним контролем. Держава бере участь у складанні Правил біржової торгівлі і контролює їх виконання, забезпечує правопорядок на біржі під час торгів, призначає біржових маклерів і усуває їх від роботи. Публічно-правовий тип фондової біржі поширений у таких європейських країнах, як Німеччина і Франція.

Фондові біржі як приватні компанії створюються у формі акціонерних товариств. Такі біржі абсолютно самостійні в організації біржової торгівлі. Всі угоди на біржі здійснюються відповідно до чинного у країні законодавства, порушення якого передбачає правову відповідальність. Держава не бере на себе ніяких гарантій із забезпечення стабільності біржової торгівлі і зниження ризику торгових угод. Цей тип бірж характерний для Англії, США.

Якщо фондові біржі створюються як акціонерні товариства, але при цьому не менше 50% їхнього капіталу належить державі, їх відносять до типу змішаних. На чолі таких бірж стоять виборні біржові органи. Проте Біржовий комісар здійснює нагляд за біржовою діяльністю й офіційно реєструє біржові курси. Такі біржі функціонують в Австрії, Швейцарії і Швеції.

Фондова біржа в Україні, згідно з чинним законодавством, створюється як акціонерне товариство, що зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до Закону України "Про цінні папери та фондову біржу" і Статуту та Правил біржової торгівлі.

Фондова біржа може бути створена не менш як 20 засновника-ми-торговцями цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної і комісійної діяльності з цінними паперами, за умови внесення ними до статутного фонду не менш як 10 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Фондова біржа обов'язково підлягає реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Тільки після реєстрації в Державній комісії вона має право здійснювати операції з цінними паперами.

У чинному законодавстві також зазначено, що фондова біржа створюється не з метою одержання прибутку, а займається виключно організацією укладання угод купівлі-продажу цінних паперів та їх похідних. Вона не може здійснювати операцій з цінними паперами від власного імені та за дорученням клієнтів, а також виконувати функцію депозитарію.

Нині у світі налічується близько 200 фондових бірж. В окремих країнах існує власна національна історично сформована система бірж, що визначає характер функціонування біржової системи країни загалом і місце кожної конкретної біржі зокрема.

Розрізняють моноцентричні і поліцентричні біржові системи. У моноцентричній біржовій системі абсолютне домінуюче становище займає одна біржа, розташована у фінансовому центрі країни, а інші фондові біржі мають місцеве значення, її прикладом є біржова система Англії, яку очолює Міжнародна Лондонська фондова біржа, а всі провінційні біржі, позбавлені фактичної самостійності, приєднані до неї. Моноцентрична модель характерна також для Франції і Японії.

В умовах поліцентричної системи, крім головної фондової біржі, в країні можуть функціонувати ще кілька великих бірж. Як приклад такої системи є Австралія, Німеччина і Канада.

У США розвиток біржової торгівлі зумовив становлення своєрідної біржової системи, яку не можна з повною впевненістю зарахувати ні до моноцентричної, ні до поліцентричної моделі. У цій країні при беззастережному лідерстві Нью-Йоркської фондової біржі регіональні біржові інститути не перетворилися в її придаток, а зберегли самостійність і стабільно функціонують у межах загальнодержавної біржової системи.

Що стосується нашої країни, то, згідно із статистичною звітністю за 1999 р., в Україні діяло 26 фондових бірж та їх філій, які розміщені в 20 областях та містах Києві і Севастополі. Загальний обіг за цей період становив 1,8 млрд. грн., з яких половина припадає на цінні папери, а половина - на акції та векселі. З них 7% припадає на облігації державних і місцевих позичок. Лідером на фондовому ринку країни є Українська фондова біржа.

Фондова біржа є одним із регуляторів фінансового ринку. Основна роль біржі полягає в обслуговуванні потоків фінансових і позичкових капіталів: нагромадженні і концентруванні капіталів, з одного боку, і кредитуванні і фінансуванні держави і різноманітних господарських структур - з другого.

Роль фондової біржі в економіці країни визначається насамперед ступенем роздержавлення власності, а точніше, частки акціонерної власності у виробництві валового національного продукту. Крім того, роль біржі залежить від рівня розвитку ринку цінних паперів загалом.

До основних функцій фондової біржі належать:

• мобілізація і концентрація вільних грошових капіталів і нагромаджень за допомогою продажу цінних паперів;

• кредитування і фінансування держави й інших державних організацій шляхом купівлі їх цінних паперів;

• забезпечення високого рівня ліквідності вкладень в цінні папери.

Фондова біржа дає можливість забезпечити концентрацію попиту і пропозиції цінних паперів, де збалансованість на основі біржового ціноутворення реально відбиває рівень ефективності функціонування акціонерного капіталу.

12.2. Цінні папери як біржовий товар

Цінні папери - грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових або інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Згідно із Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" № 1201-ХІІ від 18 червня 1991 р. та доповненнями до нього до цінних паперів належать:

• акції;

• облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик;

• облігації місцевих позик;

• облігації підприємств;

• казначейські зобов'язання держави;

• ощадні сертифікати;

• інвестиційні сертифікати;

• векселі;

• приватизаційні папери.

В більшості країн розрізняють грошові й інвестиційні (капітальні) цінні папери, що обертаються відповідно на грошовому ринку і ринку капіталів.

Грошові цінні папери - комерційні і фінансові векселі; банківські акцепти; короткострокові комерційні папери, що емітуються підприємствами і корпораціями; короткострокорі ощадні і депозитні сертифікати, що емітуються банками різних типів; казначейські векселі, що емітуються від імені уряду на термін до одного року. Головна особливість цих паперів полягає в тому, що вони можуть водночас виконувати і функції грошей (тобто бути кредитними грошима), і бути інструментом короткострокового інвестування капіталу з метою отримання прибутку. Всі угоди з грошовими цінними паперами здійснюються в межах кредитно-банківської системи.

До інвестиційних цінних паперів належать акції, коротко- і довгострокові облігації уряду, місцевих органів влади, банків і промислових корпорацій, паї кооперативів, інвестиційні сертифікати, іпотеки (заставні під нерухомість). Економічна роль інвестиційних цінних паперів полягає у створенні значних капіталів для фінансування виробництва шляхом акумуляції дрібних капіталів і заощаджень.

Інвестиційні цінні папери, у свою чергу, можуть бути борговими або частковими зобов'язаннями. Похідні від боргових чи часткових зобов'язань, або "гібридні", фінансові інструменти є цінними паперами другого порядку і виконують в основному посередницьку роль при здійсненні угод із первинними (борговими і частковими) цінними паперами. Часткові цінні папери підтверджують право

їхнього власника на частку в реальній власності.

Характерною ознакою всіх боргових зобов'язань є повернення (вкладений капітал повертається власнику після закінчення певного терміну) і фіксований прибуток. До боргових цінних паперів належать різноманітні види облігацій, сертифікати, іпотеки.

Цінні папери можуть бути шенними або на пред'явника.

Для реалізації цінних паперів на пред'явника досить простого пред'явлення і підтвердження прав власників (до них належать акції й облігації на пред'явника, прості складські свідчення (варранти), коносамент на пред'явника, пред'явницькі чеки та ін.).

Іменні цінні папери, якщо в них спеціально не зазначено, що вони не підлягають передачі, передаються шляхом повного індосаменту (передатним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи). До цієї категорії цінних паперів належать іменні акції, облігації та сертифікати.

Цінні папери за зовнішнім виглядом і способом випуску поділяються на основні, в яких записано основне майнове право або вимога, і допоміжні, що підтверджують додаткові права, вимоги й умови. Характерним прикладом допоміжних цінних паперів є купон, що дає право його власнику на періодичний прибуток у вигляді відсотка або дивіденда. Навіть якщо основний папір (акція або облігація) іменний, купон найчастіше видається на пред'явника. Допоміжні цінні папери обертаються на ринку незалежно від їх основного цінного паперу.

Залежно від характеру операцій і угод, а також мети випуску цінних паперів вони поділяються на комерційні папери, що обслуговують процес товарообігу і певні майнові угоди (векселі, чеки, коносаменти, складські і заставні свідчення, заставні та ін.), і фондові, які, у свою чергу, поділяються на папери, що обертаються на фондовій біржі, і папери, включені в позабіржовий обіг. Через позабіржовий ринок проходить основний продаж облігацій державних позик і акцій дрібних фірм, не включених у біржові списки. Позабіржова торгівля цінними паперами здійснюється за допомогою особистих і телефонних контактів, а також через електронний позабіржовий ринок, що включає в себе спеціальні комп'ютерні телекомунікаційні системи. В країнах з розвиненим фондовим ринком обсяги позабіржових угод у багато (часом у десятки) разів перевищують біржові обороти. Проте це не свідчить про незначущість біржового ринку, оскільки тільки на ньому представлені всі основні компанії країни.

Аналізуючи вимоги, яким повинен відповідати біржовий товар, легко переконатися в тому, що цінні папери є класичним біржовим товаром. До основних характеристик цінних паперів варто зарахувати їх масовість, стандартність і взаємозамінність. Цінні папери у великій кількості емітуються численними акціонерними товариствами, підприємствами та організаціями. Тому їх загальна маса, що обертається на ринку, є достатньо репрезентативною. Відповідність емітованих цінних паперів вимогам і параметрам, передбаченим чинним законодавством, робить їх взаємозамінними І стандартними в межах певних груп і видів цінних паперів. Особливо важливою обставиною, що характеризує одні цінні папери біржовим товаром на відміну від інших цінних паперів, є ідентичність кожної акції (облігації) одного випуску іншій, а також те, що їм належить певна частка в акціонерному (облігаційному) фонді. Цінні папери, що обертаються на фондовій біржі, мають ще одну властивість: змінюваність цін на ці папери, як правило, повинна бути постійною і мінімальною. Фондова біржа спроможна забезпечити саме таку концентрацію попиту і пропозиції цінних паперів, що дає можливість встановити ціни на них, які реально відбивають економічну ситуацію.

Біржова торгівля цінними паперами пов'язана з ризиком втрати прибутку, а можливо, й самого капіталу. Тому дуже важливо правильно оцінити біржові цінні папери за ризиками, які характерні для тих чи інших цінних паперів. За рівнем ризику цінні папери можна розмістити, виходячи з принципу, що вища дохідність, то більший ризик; і що вища гарантована дохідність (надійність) цінного паперу, то нижчий ризик (рис.27).

Основні ознаки цінних паперів, якими здійснюється торгівля на біржах:

• вільна купівля-продаж без обмежень з боку органу (емітента), що випустив цей цінний папір;

• надійність емітента, його беззбиткова діяльність і виконання узятих ним зобов'язань;

• розмір компанії-емітента, кількість акцій, облігацій, що перебувають у вільному обігу. Ризик

Доходність

Рис. 26. Залежність ризику цінних паперів від їх дохідності 12.3. Учасники фондового ринку, фінансові посередники

Біржовий ринок, як уже зазначалося, є складовою цілісної системи фондового ринку. Учасники ринку цінних паперів - це фізичні особи або організації, які продають, або купують цінні папери, або обслуговують їх обіг та розрахунки за ними. Учасники біржового ринку вступають між собою в певні економічні взаємовідносини з приводу обігу цінних паперів [4; 35; 54; 61]. Основні учасники ринку цінних паперів:

• емітенти;

• інвестори;

• фондові посередники;

• організації, що обслуговують фондовий ринок;

• державні органи регулювання і контролю.

Охарактеризуємо детальніше окремих учасників ринку цінних паперів. Почнемо з емітентів, оскільки вони першими виходять на ринок, пропонуючи на продаж власні цінні папери.

Емітентом цінних паперів є держава в особі центрального або місцевого органу влади (управління) або юридична особа (підприємство, установа, організація, компанія), що випускає (емітує) цінні папери і несе зобов'язання за ними перед власниками цінних паперів. Відповідно до чинного законодавства в Україні емітентами можуть бути державні органи, органи місцевої адміністрації, підприємства та інші юридичні особи (включаючи спільні й іноземні підприємства), а також фізичні особи, зареєстровані на території України. Неодмінною умовою допуску емітента на фондовий ринок є державна реєстрація його правового статусу. Здійснення випуску та обігу цінних паперів як виключної діяльності допускається на основі дозволу, що видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Інвестор - юридична або фізична особа, що придбала цінні папери від свого імені і за свій рахунок з метою одержання прибутку відповідно до чинного законодавства. Інвесторами можуть бути не тільки вітчизняні юридичні і фізичні особи, а й іноземні. Інвестори поділяються на:

• індивідуальні (приватні особи);

• корпоративні (підприємства, організації, установи тощо);

• інституціональні.

Серед перелічених найбільшою і впливовою є група інституціо-нальних інвесторів. Інституціональними інвесторами можуть бути різноманітні фінансові інститути: пенсійні фонди, страхові компанії, траст-компанії. З одного боку, вони залучають кошти своїх клієнтів, з

другого - значну частину залучених коштів з урахуванням інтересів клієнтів інвестують у різноманітні фондові цінності.

Інституціональними інвесторами на ринку цінних паперів можуть бути компанії споживчого кредиту, кредитні спілки, а також численні інвестиційні фонди. Інвестиційні фонди, випускаючи власні акції і продаючи їх населенню, вкладають кошти, отримані від продажу власних акцій, у цінні папери держави й інших підприємств від імені фонду, тобто формують власний портфель цінних паперів. Прибуток інвестиційного фонду залежить від того, наскільки ефективно його керуючі формують інвестиційний портфель і оперують ним. Доходи за акціями прямо залежать від розміру сукупного прибутку інвестиційного фонду. Цей прибуток після покриття всіх витрат фонду і збитків, пов'язаних з інвестиційним ризиком, розподіляється як дивіденди власникам акцій інвестиційного фонду.

І емітенти, і інвестори, як правило, рідко виходять на фондовий ринок самостійно, а здебільшого даються до допомоги фахових посередників.

Фахові посередники на ринку цінних паперів:

• фінансові брокери;

• інвестиційні консультанти;

• інвестиційні компанії, що поєднують функції фінансового посередника та інституціонального посередника.

Крім того, на ринку цінних паперів як фахові посередники можуть діяти і комерційні банки.

Фінансовий брокер на ринку цінних паперів бере участь в угодах купівлі і продажу цінних паперів за рахунок і за дорученням клієнта на підставі договору-доручення.

Інвестиційний консультант в угодах з цінними паперами не бере участі, а лише надає клієнтам консультаційні послуги з питань випуску й обігу цінних паперів.

Спектр діяльності інвестиційної компанії набагато ширший: вона організовує випуск цінних паперів і видає гарантії щодо їх розміщення на користь третіх осіб; вкладає кошти в цінні папери, купуючи їх від свого імені і за свій рахунок. Інвестиційні компанії формують

свої ресурси тільки за рахунок власних коштів, а власні цінні папери вони розміщують тільки серед юридичних осіб. Інвестиційним компаніям заборонено продавати власні цінні папери населенню, але вони мають право надавати йому брокерські і консультаційні послуги.

Діяльність комерційних банків як фахового посередника на ринку цінних паперів регулюється Законом України "Про банки і банківську діяльність". Конкретний перелік послуг і операцій з цінними паперами, що їх здійснює банківська установа, передбачений її статутом.

Будь-який інвестиційний інститут може діяти на ринку цінних паперів як фаховий посередник тільки на основі ліцензії, виданої йому в порядку державної реєстрації.

Численні інвестиційні посередники формують ринкову інфраструктуру фондового ринку, невід'ємною частиною якого є також фондова біржа.

Учасників біржової торгівлі цінними паперами потрібно відрізняти від учасників біржових угод. У фондовій угоді, незалежно від того, укладена вона в біржовому залі чи поза ним, завжди задіяні три сторони - продавець, покупець, посередник. А в біржових торгах беруть участь головним чином посередники. Операції на фондовій біржі можуть здійснювати тільки її члени.

У біржових торгах, крім брокерів і дилерів, бере участь ще й маклер. До його функцій входять збирання заявок, їх узагальнення, класифікація, котирування цінних паперів і оголошення їхнього курсу.

Існує кілька варіантів взаємодії продавців і покупців з посередниками. Наприклад, один посередник може привести і покупця, і продавця; продавця і покупця знаходять різні посередники, а потім обидва посередники зустрічаються на біржі та ін.

12.4. Сутність біржової угоди та її види

Біржові угоди не такі різноманітні, як банківські операції з фондовими цінностями, але й вони досить численні.

Угодами з цінними паперами вважаються дії учасників операцій з цінними паперами, спрямовані на встановлення, припинення або зміну їхніх прав і обов'язків щодо цінних паперів. Залежно від змісту угоди до неї можуть бути застосовані правила про відповідний договір (купівля-продаж, комісія, ціна тощо). Під біржовими розуміють торгові угоди, укладені в біржовому приміщенні у встановлені часи роботи біржі, предметом яких є замінні фондові цінності, допущені до котирування й обігу на біржі. Біржові угоди укладаються з допомогою офіційного курсового маклера або дилера, або іншої особи - повноважного представника біржі, який організовує біржовий торг і котирування. Принципову схему технології біржового процесу показано на рис. 27.

Рис.27. Принципова схема технології біржового процесу

Обов'язковим при укладенні угоди є таке:

• предмет угоди - цінні папери купуються чи продаються;

• обсяг угоди - кількість цінних паперів, яка запропонована для продажу або необхідна для купівлі;

• ціна, за якою укладатиметься угода;

• термін виконання угоди, тобто коли продавець повинен надати, а покупець прийняти цінні папери;

• термін розрахунків за угодою, тобто коли покупець повинен заплатити за цінні папери.

Залежно від способу укладення угоди з цінними паперами класифікують на затверджені і незатверджені. До затверджених належать угоди, укладені в письмовій формі, комп'ютерні тощо, що мають взаємне погодження умов угоди. Незатверджені угоди

здійснюються по телефону, за усною домовленістю і вимагають додаткового узгодження умов угоди.

Кожна біржа самостійно визначає регламент укладення угоди. Проте біржа не має права встановлювати рівень і межі цін на цінні папери, допущені до котирування. Водночас порядок укладення угод на біржі спирається на загальні вимоги до угод з інвестиційними цінними паперами. До них, зокрема, належить правило: угоди з інвестиційними цінними паперами повинні здійснюватися в письмовій формі і особи, які укладають ці угоди, зобов'язані зберігати документи, що підтверджують їх укладення, протягом встановленого терміну. На першу вимогу вони повинні пред'являти їх уповноваженим співробітникам податкових служб і фінансових органів.

Принципову організацію біржового процесу на фондовій біржі показано на рис. 28. Технологія здійснення біржового процесу на фондовій біржі передбачає етапність виконання процесів. Початковим етапом є оформлення і реєстрація заявок на купівлю і продаж цінних паперів, введення заявок в біржові торги та їх виконання шляхом укладення біржової угоди, реєстрація угоди на біржі і здійснення розрахунків за нею.

Угоди на фондовій біржі класифікують залежно від термінів їх виконання та змісту на касові, що підлягають негайному виконанню в залі біржі або протягом 2-3 днів після їх укладення. У практиці біржової торгівлі використовують два різновиди касових операцій [4; 54; 61].

Купівля з частковою оплатою позичковими коштами. Ці угоди укладаються переважно гравцями на підвищення ("биками"). Покупка на позичкові кошти дозволяється біржовими правилами. У цьому разі клієнт сплачує тільки частину вартості акцій, а решта покривається кредитом, що його надає брокер або банк. Інша назва цих угод - угоди з маржею. Варто врахувати, що фондові купівлі в кредит досить небезпечні, тому що в них втягуються не тільки покупці і продавці, а й кредитори-брокери і, що особливо небезпечно, комерційні банки.

У багатьох країнах (наприклад, у США і Японії) вироблені надійні захисні механізми стосовно фондових угод з частковою оплатою позичковими коштами. Практично у всіх країнах угоди з

маржею є об'єктом суворого регулювання з боку урядових органів, бірж і безпосередньо брокерів.

Введення заяв у систему біржової торгівлі

Рис. 28. Принципова схема організації біржового процесу на фондовій біржі

Продаж цінних паперів, узятих у борг, - другий різновид касових операцій. Цей вид касових операцій використовують, навпаки, гравці на пониження ("ведмеді"). Вони продають взяті в

борг акції, якими фактично не володіють. Якщо очікування продавця справджуються і курс взятих у борг акцій знижується, він купує їх і повертає брокеру, який їх йому позичив.

Продаж паперів, узятих напрокат, називається на біржовому лексиконі "коротким продажем". На відміну від нього, купівля акцій у розрахунку на подальше підвищення їхнього курсу називається "довгою угодою".

Другим різновидом угод на фондовому ринку є термінові угоди. Вони мають складну структуру і класифікуються залежно від способу встановлення ціни, часу і механізму здійснення розрахунків за куплені цінні папери, параметрів, передбачених при їх укладенні.

Існує кілька основних способів встановлення ціни на фондові цінності, що продаються на термін [4; 54]:

• ціна фіксується на рівні курсу біржового дня укладення термінової угоди;

• ціна на фондові цінності не обумовлюється, а розрахунки здійснюються за курсом, що встановлюється на останній біржовий день для певного виду цінних паперів на конкретній біржі, тобто на момент ліквідації (виконання) угоди;

• за ціну на фондові цінності може бути взято її курс будь-якого, але заздалегідь обумовленого біржового дня в період від дня укладення угоди до дня виконання розрахунків;

• умовами угоди передбачається встановлення максимальної ціни, за якою цінні папери можуть бути куплені, і мінімальної ціни, за якою можливий їх продаж.

Механізм виконання розрахунків за терміновими угодами, наприклад, має такі тимчасові конфігурації. Виконання угоди прив'язане до дня її укладення і настає через певну кількість днів, встановлених у контракті.

Залежно від часу виконання розрахунків термінові угоди поділяються на угоди з оплатою в середині місяця (угода ліквідується 13-го числа зазначеного місяця) і з оплатою наприкінці місяця (угода ліквідується наприкінці місяця 30-го або 31-го числа).

За механізмом укладення термінові угоди поділяються на тверді (прості), ф'ючерсні, умовні (опціони) і пролонгаційні.

Тверді угоди обов'язкові до виконання у встановлений у договорі термін і за твердою ціною. Вони стандартизовані за формою. Перевагою твердих угод порівняно з опціонами і ф'ючерсами є те, що вони укладаються на різноманітні види й обсяги фондових цінностей, а також у терміни, що відповідають реальним потребам контрагентів. Тому тверді термінові угоди прийнятні тоді, коли відомий рух готівки.

Фінансовий ф'ючерс - це стандартна угода, що має додаткові переваги порівняно з простою терміновою угодою. Така угода укладається за встановленими біржею правилами, і партнером у кожній угоді є біржа в особі клірингової (розрахункової) палати. Біржа визначає правила, що встановлюють стандартні обсяги контрагентів; стандартні дати постачання; види надійних цінних паперів, що гарантують надійне постачання.

Ринок ф'ючерсів має велику ліквідність, тому що стандартні правила забезпечують вільну торгівлю будь-якої кількості учасників. А отже, торгівля фінансовими ф'ючерсами розвивається високими темпами.

Розглядаючи питання спрощено, можна констатувати, що коли до ф'ючерсного контракту додати таку умову, як право вибору за певну винагороду (премію) купити (продати) цінний папір за наперед обумовленою в контракті ціною або відмовитися від угоди, то цей додатковий параметр характеризує опціон.

Умовні угоди, або угоди з премією - це строкові біржові угоди, в яких один з контрагентів за встановлену винагороду (премію) набуває права на підставі особливої заяви, приуроченої до певного дня, зробити той або інший вибір (що стосується умов виконання угоди): виконати угоду або відмовитися від її виконання.

Ці угоди грунтуються на тому, що курс цінних паперів у момент остаточних розрахунків напевне зміниться порівняно з існуючим, і стороні, що програла, іноді вигідніше заплатити премію й одержати право відмовитися від придбання або продажу цінних паперів.

Умовні угоди, або угоди з премією, поділяються на:

• прості угоди з премією;

• кратні угоди з премією;

• стелаж.

Рис.29. Біржові угоди на фондовій біржі [4]

Розрізняють прості угоди з премією, у яких платник премії має право зажадати виконання угоди без права вибору або цілком від неї відмовитися (це називається правом відступу).

У будь-якому разі стороні, що програла, вигідніше піти, ніж виконати угоду.

Другий вид - короткі угоди з премією, при яких платник премії має право зажадати від свого контрагента передачі йому цінних паперів, що у два, три і більше разів перевищують встановлену при укладенні угоди їхню кількість за курсом, встановленим під час її укладення.

Третій вид угод з премією - стелаж, коли платник премії набуває права сам визначати своє становище в угоді, тобто при настанні терміну її виконання оголосити себе або покупцем, або продавцем. Причому він зобов'язаний або купити у свого контрагента -одержувача премії цінні папери за вищим курсом, або продати їх за нижчим курсом, зафіксованим у момент укладення угоди. Термінові угоди з преміями можуть оформлятися опціоном.

Опціон (з англ. орсіоп - вибір) - це контракт між учасниками угоди - продавцем (або автором) опціону і покупцем (або власником) опціону, що дає покупцю право купити, а продавцю - продати цінні папери за наперед узгодженою при укладенні контракту ціною або право відмовитися від угоди протягом або після закінчення зазначеного періоду. Право вибору залишається за покупцем опціону, що заплатив у момент укладення угоди премію або його ціну. Можливими втратами покупця опціону є сплачувана премія.

Важливим критерієм класифікації опціонів є термін їх виконання. Як правило, фіксуються кінцевий термін дії через тримісячний інтервал. Встановлюються і певні дні тижня для їх ліквідації.

Іншою характеристикою біржових опціонів є фіксовані обсяги контракту. На західних біржах переважають контракти з опціонами на акції, індекси, валюту, облігації, ф'ючерсні контракти, на стократну або кратну ста кількість цінних паперів (круглий лот).

Особливістю біржових опціонів вважається також термін їх погашення, який, як правило, не перевищує двох років.

Важливо зазначити, що біржові опціони продаються на організованих ринках - фондових біржах, стороною угоди для кожного її учасника є розрахункова палата, що робить ризик несплати за угодою стандартизованим і лімітованим. Щоб виконати опціонний контракт за бажанням його покупця, розрахункова палата навмання вибирає одного з продавців стандартного контракту. Таким чином, для покупця система біржової торгівлі опціонами дає чимало переваг, гарантується висока ліквідність контракту і його виконання, а також відсутня необхідність у перевірці фінансового стану контракту.

Біржові опціони стандартизовані за термінами дії (звичайно через тримісячні інтервали), за типами цінних паперів: звичайні (прості) акції, біржові індекси цінних паперів держави й іноземної валюти. Контрактні ціни визначаються через фіксовані інтервали публічно, угоди між маклерами здійснюються у відкриту, ціни

повідомляються разом з обсягами угод, друкуються у фінансовій пресі. Це робить біржовий ринок опціонів більш ліквідним.

Цілком інший механізм дії мають пролонгаційні угоди. Вони не укладаються безпосередньо на біржі, але обслуговують біржовий оборот цінних паперів.

Пролонгаційна угода являє собою позабіржову термінову угоду. Однією стороною угоди є біржовий спекулянт, що уклав на біржі угоду на термін з метою одержання курсової різниці. Потреба в пролонгаційній угоді виникає в біржового гравця, якщо прогнозована ним зміна курсу не відбулася і ліквідація термінової угоди не принесе прибутку. Проте біржовий спекулянт розраховує, що його прогноз щодо зміни курсу виправдається в найближчому майбутньому, тому йому необхідно продовжити умови угоди, тобто її пролонгувати. Таким чином, пролонгаційна угода укладається біржовим гравцем з метою одержання прибутку наприкінці її терміну від проведених ним біржових спекуляцій за договором термінової угоди, укладеної раніше.

12.5. Види заявок на здійснення біржових угод

Сучасний інвестор має можливість давати найрізноманітніші доручення своєму брокеру щодо укладення угод з цінними паперами, що котируються на біржі. Заявки подаються або напередодні, або в процесі біржового торгу.

Наказ, оформлений у формі заявки, - це конкретна інструкція клієнта через брокера, що надходить до місця торгівлі.

Заявку (замовлення) може оформити будь-яка фізична або юридична особа (клієнт), яка уклала договір з брокером про те, щоб представити дане замовлення на біржі. Проте, щоб замовлення було виконане, клієнт повинен надати гарантії оплати куплених цінних паперів. Такими гарантіями є надання брокеру простого векселя на повну суму угоди; перерахування на рахунок брокера суми в розмірі певного відсотка від суми угоди, що є запорукою і може бути використана брокером, якщо клієнт не виконає своїх зобов'язань;

відкриття брокеру поточного рахунку (з правом розпорядження) на суму, яка становить певний відсоток від суми угод, що доручаються брокеру протягом півріччя. Проте найефективнішим засобом розрахунку є банківська гарантія, що містить безумовне зобов'язання банку оплатити усю його заборгованість на першу вимогу брокера. Така форма розрахунків не вилучає фінансові ресурси з обороту брокера або його клієнта і максимально наближає час укладення угоди і час платежу.

Відповідно до чинних нормативних документів фахові учасники ринку цінних паперів, що здійснюють брокерську діяльність, під час укладення угод з цінними паперами за дорученням клієнта можуть відмовитися від прийому доручень на купівлю будь-яких цінних паперів, якщо немає впевненості, що клієнт оплатить угоду.

При продажу цінних паперів клієнт водночас направляє брокеру як заявку-пропозицію з дорученням про їх продаж, так і самі цінні папери, призначені для продажу, або відповідно оформлену зберігальну розписку. Зберігальна розписка містить зобов'язання видати цінні папери на першу вимогу брокеру або іншій особі, що має доручення від брокера. Брокер не приймає доручення на продаж цінних паперів, якщо відсутня гарантія того, що клієнт має цінні папери.

Техніка передачі біржових заявок дуже різна. Можна скористатися послугами кур'єра, відправити рекомендований лист або завірену телеграму поштою, послати телекс або телефакс, скористатися взаємопогодженим документом, що підтверджує періодичну силу заявок по телефону або мережами комп'ютерного зв'язку. Інвестор може доручити брокеру не тільки купити ті чи інші цінні папери найкращого, на його думку, емітента, а й навести в заявці умови, за яких повинна відбутися угода. Тому текст заявки повинен містити необхідну інформацію у формі наказів для брокера, що укладає угоду. Заявка повинна містити п'ять груп вказівок [4; 42; 54; 61].

По-перше, варто визначити вид замовлення, що зазначає становище клієнта в угодах як покупця або продавця (замовлення

або пропозиція), зафіксувати номер договору, код брокера, вид цінного паперу, найменування. Якщо брокер одержав контингентне замовлення, то він повинен одночасно купувати одні цінні папери і продавати інші фондові цінності.

По-друге, необхідно зазначити кількість цінних паперів, тобто визначити обсяг заявки.

По-третє, у кожній заявці має бути зазначений термін її виконання: поточне засідання біржі, перенесення термінів, умови продовження цих термінів і тип угоди (касова операція - "спот", термінова угода - "форвард"; опціон).

За часом дії заявки класифікуються на наказ, який чинний один день; до моменту виконання наказу або закінчення терміну -відкритий наказ; на момент відкриття або закриття біржі.

Заявки, що підлягають виконанню протягом дня, а також усі накази, у яких термін не зазначений, у світовій практиці вважаються денними. На відміну від денних, відкриті заявки залишаються чинними доти, доки вони не виконані або скасовані. Звичайно брокер обмежує термін такого наказу до 6,13,60 або 90 днів, а потім запитує свого клієнта, чи бажає він продовжити термін. Наказ на момент закриття може бути введений у біржовий торг у будь-який час робочого дня, але буде виконаний протягом усього робочого дня до закриття торгів, наскільки це можливо за умовами угоди. Наказ на момент відкриття має бути виконаний протягом кількох хвилин після відкриття біржі і введений у систему біржового торгу до строго фіксованого часу.

По-четверте, важливою умовою кожної заявки є рівень ціни.

Накази класифікуються за типом:

• ринковий наказ;

• наказ, обмежений умовами (лімітний);

• "стоп-замовлення" (буферний).

Типи наказів відбивають конкретну стратегію клієнта на фондовому ринку.

Якщо клієнт доручає брокеру купити або продати певну кількість цінних паперів за поточним ринковим курсом, купити або продати певні цінні папери на фіксовану суму на розсуд брокера або надає

право брокеру діяти в межах визначеної клієнтом суми, залишаючи вибір цінних паперів, їхню кількість, напрямок угоди, ціну на розсуд брокера, то брокер має право брати ціну з ринку і, отже, виконувати заявку як ринкову. Якщо клієнт хоче купити цінні папери для інвестицій, тобто збільшити капітал протягом тривалого періоду, то поточна ціна не є істотним чинником, а заявка містить ринковий наказ.

Брокер у будь-якому разі постарається одержати найкращу можливу ціну. Всі накази, де відсутні ціни, вважаються ринковими. Клієнт, що має короткострокову мету і бажає одержати прибуток від перепродажу цінних паперів, встановлює ціновий ліміт, тобто ціну, за якою повинна відбутися угода, якщо брокер не зможе одержати кращу. В цьому разі він пропонує брокеру купити цінні папери за фіксованим курсом або нижчим або продати цінні папери за фіксованим курсом або вищим. Навряд чи такі замовлення будуть здійснюватися відразу ж після прибуття на біржу, тому їх заносять у книгу "ліміт замовлень".

Наказ, що містить "стоп-замовлення", дає можливість зупинити торгівлю цінними паперами клієнта, як тільки їхня ціна виходить за визначений інтервал. До такого прийому клієнт вдається тоді, коли бажає, щоб брокер продавав його акції, але доти, доки ціна знизиться до встановленого у "стоп-замовленні" рівня, з метою зменшення збитків від зниження цін; навпаки, якщо ціна акції збільшується, а інвестор бажає придбати цінні папери, то його брокер купує їх у той момент, коли курс цінних паперів збігається з "лімітом-ціною", на якій клієнт просив зупинити купівлю.

Таким чином, інвестиційні цілі клієнта завжди конкретні. Разом з тим, віддаючи наказ як ринковий або лімітний, брокер не може врахувати їх повною мірою. Тому існує п'ята група вказівок до класифікації наказів - за конкретним розпорядженням:

• наказ на власний вибір;

• "найліпший наказ";

• наказ "виконати по можливості, решту відмінити";

• "виконати або відмінити";

• "не знижувати", "не підвищувати";

• наказ "або - або";

• наказ "із переключенням";

• "усе або нічого";

• наказ "прийму в будь-якому вигляді".

Наказ на власний вибір віддається тоді, коли між брокером і його клієнтом встановилися довірчі відносини і клієнт покладається на знання брокером кон'юнктури фондового ринку. У його заявці може бути зазначено:

• купити певні цінні папери на фіксовану суму на розсуд
брокера;

• продати певні цінні папери на розсуд брокера.

Клієнт може передати "дискретне доручення", що надає брокеру право діяти в межах певної суми. Причому в останньому випадку вибір цінних паперів, їх кількість, напрямок угоди ціни і час виконання вибирає брокер. Таке замовлення фактично означає передачу брокеру всіх повноважень щодо прийняття інвестиційних рішень. Необмежені повноваження потребують високої кваліфікації І бездоганної репутації брокера.

Інші види наказів обмежують повноваження брокера і по суті потребують від нього знання сучасної кон'юнктури фондового ринку для успішного визначення курсу і часу здійснення угоди

Найліпший наказ" зобов'язує брокера завжди прагнути одержати ціну кращу, ніж ціна обмеженого наказу. Наказ, оцінений як кращий , показує, що ціна обмеженого наказу вища за ринкову (при купшлі) по нижча (у разі продажу). Якщо брокер одержав наказ виконати по можливості, решту відмінити", він виконується негайно або цілком, або частково, а невиконана частина скасовується. Можлива і більш жорстка форма наказу - "виконати або відмінити". Цей наказ виконується цілком і негайно після одержання, Інакше він повинен бути відмінений.

Наказ "не знижувати" містить вказівку про те, щоб обмеження за наказом не були знижені на суму дивіденду якщо з цінними паперами здійснюються угоди без його виплати готівкою. Наказ "не знижувати" застосовується тільки до звичайних готівкових дивідендів.

Клієнту, зокрема, дається право узалежнити укладення однієї угоди від укладення або неукладення іншої. Наказ "або-або" припускає, що укладення однієї з угод автоматично скасовує всі інші замовлення. Наказ "із переключенням" означає, що виторг від продажу одних цінних паперів може бути використаний на купівлю інших. Виконуючи наказ "усе або нічого", брокер повинен купити або продати всі акції, зазначені в замовленні, перед тим як клієнт погодиться з виконанням заявки. Наказ "прийму в будь-якому вигляді" передбачає, що клієнт купує будь-яку кількість цінних паперів, зазначених ним у заявці, аж до замовленого максимуму.

Попередньою фазою торгів є період реєстрації (прийому) заявок. У цей час брокер аналізує ситуацію, що складається на ринку, переглядає всі подані заявки, вносить у них корективи за певними параметрами, необхідні на його думку, уточнює склад відкритих наказів. Проте зазначимо, що формування заявок на купівлю-продаж цінних паперів брокер здійснює на основі наказів клієнтів. Вони несуть повну відповідальність за відповідність поданих заявок цим дорученням.

Виконання заявок здійснюється в процесі біржового торгу. Існують певні особливості, що відрізняють процес виконання заявок під час біржової сесії від біржового обороту. До них відноситься той факт, що на головних біржах світу угоди в основному здійснюються з цінними паперами, які пройшли процедуру лістингу.

12.6. Процедура лістингу

Режим, що регулює допуск цінних паперів до котирування, разом з порядком здійснення операцій з фондовими цінностями утворює серцевину біржового механізму, що обслуговує і регулює спрямування фінансового капіталу. Біржовий обіг, здійснення операцій з фондовими цінностями неможливі без котирування -особливого засобу формування, врахування і публікації біржових цін. Під котируванням розуміють такі дії Котирувальної комісії біржі:

• допуск цінних паперів на фондову біржу для здійснення з ними

різноманітних операцій після відповідної перевірки і вивчення фінансового стану фірм, що пропонують ці фондові цінності;

• визначення розміру курсу цінних паперів, а також реєстрація і публікація курсів (цін) на фондові цінності в біржових бюлетенях.

Процес обігу фондових цінностей на всіх офіційно зареєстрованих фондових біржах може здійснюватися тільки з цінними паперами, що успішно пройшли спеціальну біржову процедуру, тобто лістинг (буквально "внесення в список"). Компанії повинні внести в список відповідної біржі свої цінні папери, що є обов'язковою передумовою для допуску до торгівлі. Іноді біржа не тільки не допускає фондові цінності, які відсутні в списках, до процесу біржового торгу, а й під страхом найсуворіших санкцій категорично забороняє зареєстрованим на них членам здійснювати будь-які операції з такими цінностями навіть з ініціативи клієнтів. Всі угоди з цінними паперами, які не пройшли лістинг, підлягають обговоренню і виконанню винятково у приватному порядку тільки між самими учасниками поза будівлею біржі. Біржа не несе відповідальності за надійність і законність таких угод, що не підпадають під її юрисдикцію і не відповідають встановленим біржовим правилам і положенням [4; 54; 61].

Лістинг конкретних видів цінних паперів, тобто факт їх появи в біржових списках, означає дозвіл на участь у торгах і дає їм усі привілеї, якими наділяються будь-які інші цінні папери, задіяні у біржовій торгівлі.

З юридичного погляду жодне акціонерне товариство аж ніяк не зобов'язане вносити свої акції й інші цінні папери в ті або інші біржові списки; воно лише має на це право, що зовсім не обов'язкове для реалізації. Проте біржова торгівля настільки вигідна, що, як правило, більшість компаній завжди прагне розмістити свої цінні папери на якійсь одній або навіть кількох різних біржах. Причиною є певні вигоди і переваги, що випливають з реалізації цього права.

До переваг лістингу і відповідно участі в біржових торгах належить насамперед висока мартабельність, тобто придатність для реалізації на ринку, підвищений рівень ліквідності цінних паперів, а також очевидні вигоди від відносної стабільності їхньої

ціни. Процес створення фондових цінностей перебуває під постійним контролем і безпосередньо регулюється самою біржею, що у такий спосіб охороняє укладені на торгах угоди від появи в них елементів шахрайства і зловживань.

Інвестор, що купує цінні папери, включені в котирувальний список біржі, може бути впевнений, що одержить достовірну і своєчасну інформацію про компанію-емітента і ринок її цінних паперів. Він повинен мати можливість оцінювати перспективи економічного розвитку емітента і якість його цінних паперів.

Таким чином, зазначимо, що будь-який інвестор, який вирішив вкласти свій капітал у внесені в списки фондові цінності, разом з ними автоматично одержує і повний набір усіх переваг, що містить комплекс засобів захисту, запропонований фондовими біржами.

Однак фондова біржа не гарантує прибутковість інвестицій в акції компанії, що пройшли лістинг.

Аналогічно безперечні вигоди і привілеї від внесення власних цінних паперів у біржові списки офіційно зареєстрованих фондових бірж також одержують компанії. Так, компанії, внесені в такі списки, стають популярними, зокрема, і серед осіб, зайнятих у сфері інвестицій. Як правило, банки, фінансові інститути і власне брокери вкрай неохоче погоджуються займатися підпискою на нові випуски акцій та інших цінних паперів тих компаній, що відмовляють від пропозиції про внесення їх у біржові листи хоча б на одній офіційно зареєстрованій біржі. Котирування акцій на біржі дає можливість компаніям зайняти стабільні позиції на ринку.

Біржа - це система підтримки ринкової вартості акцій. При поглинанні і злитті компаній в оцінюванні активів орієнтується на курсову ринкову вартість акцій, а не на книжкову, балансову, що у таких компаній, як правило, нижча. Лістинг у багатьох країнах є підставою для надання компанії певних більш істотних знижок при оподатковуванні. І, нарешті, компаніям, що включені в такі списки, як правило, легше домогтися довіри і прихильного ставлення банків і фінансових інститутів у разі виникнення в них потреби в позиках І кредитах, а також полегшується розміщення нових випусків

облігацій, конвертованих в облікові (лістингові) акції. Отже, лістинг-це система підтримки ринку, що створює сприятливі умови для організованого ринку, дозволяє виявити найбільш надійні і якісні цінні папери і сприяє підвищенню їхньої ліквідності.

В Україні лістинг поки що не має якогось значного впливу на оцінювання якості цінного паперу як з погляду інвестора, так і емітента. Проте дедалі частіше в нормативних документах згадуються цінні папери, що мають ринкове котирування.

Покупці (власники) цінних паперів, що мають ринкове котирування, як правило, мають перевагу в резервуванні під їх забезпечення порівняно з цінними паперами без котирування.

Біржа сама встановлює правила для компаній-емітентів, що бажають включити свої акції до біржового списку, тому на кожній біржі своя "технологія" допуску цінних паперів до котирування. Відмінні й вимоги до компаній, що бажають котирувати свої акції на конкретній біржі.

Розвиток процесу лістингу на вітчизняному фондовому ринку в цілому відповідає світовій практиці. Водночас спостерігається значне відхилення у показниках, прийнятих за критерій лістингу як у кількісному (від семи до трьох), так і в якісному аспекті. Це відрізняє процедуру лістингу на вітчизняних фондових біржах від допуску цінних паперів до облікової біржової торгівлі акціями в розвинених країнах, де критерії лістингу в основному уніфіковані.

Практично на всіх вітчизняних біржах процедура лістингу починається з подання заявки у відділ лістингу біржі нотаріально завірених документів. Заявку може подавати тільки той емітент, цінні папери якого випущені і зареєстровані відповідно до чинного законодавства. Заявка подається на фірмовому бланку, має печатку і підпис керівника, дані про реєстрацією випуску цінних паперів, найменування, номер випуску, номінал, гарантію достовірності документів, що подаються у відділ лістингу, а також повідомлення про згоду з існуючими правилами допуску до котирування (лістингу). Крім того, рекомендуються установчі документи, довідка про внесений статутний фонд, копії проекту емісії, встановленого законом взірця. Якщо акціонерне товариство функціонує більше одного року або є правонаступником іншої юридичної особи, то додатково рекомендуються бухгалтерський баланс і звіт про розподіл прибутку за останній фінансовий рік, завірений незалежними аудиторами. Як правило, біржа лишає за собою право вимагати від емітента надання інших документів та інформації, необхідної для здійснення експертної оцінки і допуску цінних паперів до котирування. Розгляд заявки звичайно не перевищує один місяць.

Рішення про внесення в біржовий список приймають послідовно три інстанції: відділ лістингу, Комісія з допуску цінних паперів і Біржова рада.

Сьогодні у світовій практиці широкого розвитку набув процес демократизації біржової справи. На великих біржах організовуються другі і треті біржові ринки, основною відмінністю яких є відсутність процедури лістингу. Оформлення угод здійснюється за тією самою формою. Угоди укладаються на будь-які фондові цінності, але ризик інвестора в цьому разі підвищується.

12.7. Котирування цінних паперів

Якщо процедура лістингу, допуск цінних паперів до котирування, - одночасний акт, то визначення ціни або курсу цінного паперу - це постійно поновлювана операція на кожних біржових зборах у процесі аукціону.

Котирування цінного паперу - це механізм виявлення ціни, її фіксація протягом кожного дня роботи біржі і публікація в біржових бюлетенях. Магічна поява ціни в процесі біржового торгу є результатом взаємодії зареєстрованих торговців. Біржа лише її виявляє, об'єктивно сприяє її формуванню [4; 61; 62].

Біржа концентрує попит і пропозицію на купівлю і продаж цінних паперів, визначає співвідношення між поточним попитом і пропозицією, у результаті якого виявляється ціна як вираження рівноваги тимчасового і відносного, але достатнього для здійснення тієї чи іншої угоди.

Ціна, за якою укладаються угоди і цінні папери переходять з рук у руки, називається курсом. Біржовий курс використовується як орієнтир при укладенні угод як у біржовому, так і в позабіржовому обігу. При цьому "залповий аукціон" дає можливість виявити єдину ціну, що буде існувати до такого "залпу", а безупинний -співвідношення між поточним попитом (ціна попиту - найвища ціна, запропонована покупцем) і пропозицією на цінний папір (ціна пропозиції - мінімальна ціна продажу цінного паперу).

Слід зазначити, що біржове законодавство, як правило, не фіксує порядок визначення біржового курсу цінних паперів. Проте залежно від принципів, покладених в основу котирування, розрізняють метод єдиного курсу, що грунтується на встановленні єдиної (типової) ціни, і реєстраційний метод, що базується на реєстрації фактичних цін угод, попиту і пропозиції (цін продавців і покупців).

Як правило, біржові торги починаються з оголошення цін, що склалися наприкінці попередньої сесії. Вони визначаються спеціальною котирувальною комісією за результатами попереднього торгу (наприклад, учорашнього дня) і роздаються його учасникам у вигляді котирувального списку. На біржах, де використовують спосіб формування єдиної біржової ціни (торгівля здійснюється за допомогою залпового аукціону), ціну встановлюють на основі усунення суб'єктивної оцінки становища ринку з боку осіб, що роблять котирування.

Насамперед становить інтерес метод фондового котирування, використовуваний на німецьких біржах, де при встановленні біржових цін враховують тільки угоди, укладені за допомогою офіційних, так званих курсових маклерів. Для кожної групи фондових цінностей є спеціальні маклери, які приймають заявки попиту і пропозиції. В точно визначений час вони сходяться у певному місці біржового залу і в присутності всіх осіб, зацікавлених у тих чи інших цінних паперах, приступають до встановлення того курсу, при якому вони змогли б покрити максимальну суму попиту і пропозиції.

Цілком очевидно, що при встановленні курсу необхідно дотримуватися певних правил:

• біржовий курс встановлюється на рівні, що забезпечує найбільшу кількість угод;

• заявки "продати за будь-яким курсом", "купити за будь-яким курсом" здійснюються тільки після першої пропозиції ціни;

• здійснення заявок, що містять максимальні ціни під час купівлі і мінімальні під час продажу;

• заявки, у яких зазначаються ціни, що наближаються до максимальних при купівлі і мінімальних при продажу, можуть реалізовуватися частково;

• заявки, де зазначені ціни нижче бажаного курсу під час купівлі або вище при продажу, не реалізуються.

Аналізуючи дані реєстрації угод і заявки інвесторів, котирувальна комісія визначає верхній і нижній рівень цін за видами цінних паперів. При цьому вона виключає ціни, непоказові для ринкової кон'юнктури.

Звичайно в біржових бюлетенях реєструються не всі ціни угод, а лише граничні, які якнайповніше характеризують динаміку цін у процесі біржового дня. Граничні ціни беруться у вертикальному і горизонтальному розтинах: вища і нижча упродовж біржового дня, початкова в перші хвилини і остання ціна наприкінці біржового дня.

На фондових біржах економічно розвинених країн Заходу торгівля цінними паперами ведеться за допомогою автоматизованих систем, що дає можливість з кількох місць вводити замовлення на купівлю або продаж фондових цінностей. Якщо вони збігаються за ціною, то автоматично здійснюється й інформація про укладення угоди, що надійде на робоче місце, а також висвітлюється на тикері - біржовому апараті, що передає котирування цінних паперів.

Перевищення курсу акції над її номіналом називається ажіо; відхилення курсу вниз від номіналу - дизажіо.

12.8. Оформлення і виконання біржової угоди

Отже, якщо в результаті біржових торгів заявки з протилежних сторін ринку знайшли одна одну, угоду потрібно зафіксувати.

Реєстрація угод залежить від організації біржової торгівлі відповідно до вимог біржового статуту та інших внутрішніх документів фондової біржі. У світовій практиці укладені угоди фіксуються в різноманітних формах. Якщо торгівля ведеться "голосом", то біржову угоду оформлюють за допомогою упорядкування маклерського запису ордера на угоду (звичайно електронним шляхом), підписану посередником, який її здійснив від імені і в інтересах сторін. Можна укласти угоду і шляхом обміну паперовими документами, що дають можливість точно фіксувати і відтворювати волевиявлення сторін. Таким паперовим документом, зокрема, є біржова заявка на участь у конкурентних торгах - конкурсі заявок. Угоди здійснюються і за допомогою комп'ютерного забезпечення. Проте в будь-якому разі угоди з цінними паперами, що укладаються на фондовій біржі, підлягають обов'язковій реєстрації на ній: після її укладення брокери повідомляють контрагентів за цією угодою про виконання доручень.

До початку або в процесі реєстрації біржових угод біржа або клірингова організація здійснює звірку параметрів незатверджених угод. Угода вважається затвердженою, коли вона зафіксована контрактом, підписаним обома сторонами угоди, або укладена в комп'ютерній системі. В інших випадках є можливість технічної помилки як щодо контрагента за угодою, так і щодо окремих параметрів угоди. З метою усунення цих помилок і контролю здійснюється взаємоперевірка сторонами укладення угоди.

Цю функцію в розвинених країнах з ринковою економікою може виконувати біржа. Звичайно підтвердженням і розрахунками за біржовими угодами займаються клірингові організації, що можуть входити в структуру біржі або функціонувати як самостійні юридичні особи. Залежно від організації процесу звірки інформація в клірингову палату може надходити від брокерів і з біржі.

Після взаємоперевірки документи, що підтверджують укладення угоди, передаються в секцію розрахунків, клірингову (розрахункову) палату або організацію, що здійснює розрахунки.

Організація розрахунків визначає рівень цивілізованості біржової торгівлі. Якщо кліринг у системі біржового механізму зводиться лише до організації обчислення із застосуванням взаємозаліку або багатостороннього заліку, то клірингова палата є лише виконавцем усіх зареєстрованих угод, але не їхнім гарантом.

У цьому разі функції клірингової організації зводяться до розрахунку позиції. При багатосторонньому заліку вираховується чисте сальдо усіх вимог і зобов'язань, тобто визначається позиція кожного учасника клірингових розрахунків. Коли учасник має позицію, рівну нулю, тобто його вимоги рівні його зобов'язанням, вважається, що він перебуває в закритій позиції.

Якщо чисте сальдо вимог і зобов'язань не дорівнює нулю, то позиція учасника відкрита. Відкрита позиція може бути короткою або довгою. Коротка позиція передбачає платіж з боку цього учасника розрахунків, тому що його вимоги менші за зобов'язання.

У довгій позиції перебуває той учасник розрахунків, у якого вимоги більші за зобов'язання.

Функції клірингової палати як виконавця всіх зареєстрованих на біржі угод полягають у передачі вимог до оплати фірмам, тобто врегулюванні позиції.

Для здійснення цих функцій клірингова палата повинна одержувати фінансові ресурси на врегулювання, виконання, перерахування рахунків тощо.

Проте така система організації розрахунків не гарантує виконання угоди і призводить до появи нових ризиків, пов'язаних із заміною контракту за угодою ("новейшн"). Для створення системи контролю за розрахунками і підвищення ефективності функціонування біржового механізму клірингова палата бере на себе функцію гаранта всіх зареєстрованих угод і стає ризиковим центром. Зобов'язання кожного учасника біржової угоди гарантоване членом розрахункової (клірингової) палати, що має рахунок клієнта - учасника біржової угоди. До відкриття біржового торгу клірингова палата оплачує всі угоди попереднього біржового дня і збирає маржинальні вимоги з учасників розрахунків.

Таким чином, клірингова палата бере на себе певний кредитний ризик.

РОЗДІЛ 13

ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ВАЛЮТНОЇ БІРЖІ

13.1. Розвиток валютного ринку

З розширенням міжнародних зв'язків, інтенсифікацією торгівлі виникає гостра потреба в заміні однієї валюти на іншу. Вирішення цієї проблеми взяла на себе біржова торгівля. Перші спроби організації такої торгівлі були здійснені в Лондоні, який і до цього часу залишився провідним центром світового валютного ринку. Валютна торгівля сьогодні здійснюється на багатьох біржах США, в Європі і інших регіонах світу.

Світовий валютний ринок здійснює в основному торгівлю спотовими і форвардними контрактами. Операції на цьому ринку, як правило, здійснюється по телефону і включають всі доступні угоди по обміну валюти однієї країни на валюту іншої. При спотових угодах на іноземну валюту розрахунки здійснюються протягом двох днів. Операції спот використовуються для того, щоб задовольнити біжучий попит, і для розрахунків між банками протягом двох днів. Спотові операції включають все: від купівлі валюти туристами до купівлі іноземної валюти транснаціональними корпораціями з метою розрахунків за імпорт обладнання.

Протягом майже піввіку долар США зберігає панівне становище на світовому валютному ринку, і в більшості випадків валютні дилери котирують ринок кількістю іноземної валюти за один долар США. На міжбанківському валютному ринку широкого розмаху набули форвардні угоди, що передбачають поставку валюти в певний період в майбутньому. Більшість банків, котрі мають справу з іноземною валютою, укладають угоди з клієнтами по продажу і купівлі будя-якої кількості валюти на визначену дату в майбутньому, що влаштовує клієнта. Цей форвардний ринок є складовою міжбанківського, який включає також і угоди-спот серед банків і серйозних клієнтів. Операції форварду на валютному ринку подібні до таких же операцій з фізичним товаром.

Це угоди за дорученням клієнта за його рахунок, який вимагає певної кількості валюти по визначеному курсу і на вказану дату. На валютних ринках основними учасниками виступають міжнародні і національні фінансові структури.

Національні банки країн виходять на валютний ринок для вдосконалення розрахунків між собою, здійснення платежів за державни-им боргами, а також для підтримки валютного курсу за допомогою валютних інтервенцій. Комерційні й інвестиційні банки працюють на цьому ринку як за дорученням клієнтів, так і самостійно, намагаючись отримати прибуток на зміні валютного курсу. Сектор капіталу, що включає інвесторів і спекулянтів, використовує валютний ринок для розрахунків і платежів при купівлі або продажу товарів, послуг, активів за кордоном і для спекулятивних операцій. Подібно до інших цін обмінні курси різних країн визначаються співвідношенням попиту і пропозиції. На обмінний курс впливають такі фактори, як стан платіжного балансу, політика уряду і національного банку, ринкові очікування відносно політичної і економічної ситуації в тій чи іншій країні. В певних випадках діють і сезонні фактори. Так, попит на валюту буде високим в період різкого зростання експорту з цієї країни, оскільки іноземним покупцям необхідна валюта для оплати товару. Аналогічне зростання імпорту негативно вплине на обмінний курс.

У країнах з високим рівнем розвитку туризму надходження валюти часто залежить навіть від погодних умов. Міжбанківський форвардний валютний ринок, природно, є конкурентом ф'ючерсного валютного ринку. Наявність ефективного форвардного ринку стримує розвиток ф'ючерсного, тому при здійсненні ф'ючерсних контрактів необхідне обов'язкове внесення гарантійної застави і виплати комісійних витрат. Крім того, валютні ф'ючерсні контракти мають стандартні місяці поставки і стандартні обсяги контракту. Практично неможливо, щоб окремі зобов'язання експортерів та імпортерів на ринку наявної валюти точно відповідали умовам ф'ючерсного ринку. В той же час на форвардному ринку дилери приймають зобов'язання на будь-який час і на будь-яку суму.

У практичній роботі валютні дилери віддають перевагу тримі-

сяйному найактивнішому форвардному ринку, не ризикуючи працювати з шестимісячним менш активним ф'ючерсним ринком. Ці незначні переваги поки що стримують розвиток ф'ючерсного валютного ринку в нашій країні.

13.2. Організація валютної біржі

Надання підприємствам і комерційним банкам права здійснювати валютні операції і міжнародні розрахунки потребувало створення внутрішнього міжбанківського валютного ринку. Вперше в 1993 році в Україні було створено Міжбанківську валютну біржу (МВБ). Завдання її полягало у створенні необхідних умов для нормальної і регулярної роботи цивілізованого міжбанківського валютного ринку, а також, щойно з'являться відповідні передумови, - у розвитку різноманітних інструментів валютної торгівлі (опціони, строкові угоди, сучасні методи страхування валютних ризиків).

Основні функції МВБ:

• акумулювання попиту і пропозиції на валютні ресурси;

• встановлення єдиного ринкового курсу гривні за безготівковими операціями банків;

• забезпечення додаткових гарантій при здійсненні валютних операцій;

• організація торгів і укладення угод з купівлі і продажу іноземної валюти з учасниками торгів;

• організація і проведення розрахунків в іноземній валюті і в гривнях за угодами;

• визначення поточного курсу іноземних валют до гривні;

• збирання й аналіз інформації про процеси, що відбуваються на валютному ринку.

Міжбанківська валютна біржа має статус акціонерного товариства закритого типу. Фундатори МВБ - юридичні особи: 20 головних банків (у тому числі Національний банк України).

У члени МВБ можуть бути прийняті банки та інші фінансові установи (компанії), що мають ліцензію на здійснення валютних операцій, отриману, відповідно до чинного законодавства, не менш ніж за 6 місяців до подачі заяви про прийом у члени біржі. Хто бажає стати членом валютної біржі, до заяви додає такий пакет документів:

• нотаріально засвідчену копію статуту;

• нотаріально засвідчену копію свідоцтва про реєстрацію;

• нотаріально засвідчену копію ліцензії на здійснення валютних операцій;

• завірений аудитом річний баланс за останній повний квартал;

• реєстраційну картку;

• список кореспондентських рахунків;

• показники обсягу банківського обслуговування клієнтури;

• список представників (дилерів), уповноважених на здійснення операцій.

Подані документи ретельно перевіряє комісія з нагляду за практикою біржової діяльності. Особливу увагу вона звертає на те, що ті, хто вступає в члени біржі, повинні мати не менш ніж річний досвід здійснення операцій з валютою і гривнями. Крім того, ретельно розглядаються фінансове становище претендента і проведені ним валютні операції. Велике значення мають респектабельність претендента, його "ім'я", дотримання ним валютного законодавства, ступінь довіри до нього інших членів банківського співтовариства.

Рішення про прийняття у члени біржі ухвалює Біржова рада, що видає свідоцтво члена біржі і присвоює новому члену реєстраційний номер.

Члени валютної біржі мають право:

• брати участь у здійсненні біржових операцій від свого імені і за свій рахунок і від свого імені і за рахунок своїх клієнтів;

• користуватися системою розрахунків за торгами МВБ;

• одержувати від дирекції і Біржової ради інформацію про рішення, що стосуються діяльності членів МВБ на біржі. Обов'язки члена валютної біржі:

• дотримання положень внутрібіржових нормативних документів;

• виконання рішень Біржової ради і Дирекції, що регламентують діяльність учасників торгів на МВБ;

• своєчасне виконання зобов'язань за угодами, укладеними на МВБ;

• щорічна публікація у пресі зведень про результати діяльності за рік і річний баланс;

• сплата вступних і цільових членських внесків, розмір яких встановлюється Біржовою радою.

13.3. Види валютних операцій

Торгівля валютою здійснюється у формі касової або термінової валютної операції. За касовою валютною угодою, тобто угодою "спот", валюта поставляється відразу, як правило, не пізніше, ніж через два робочих дні після здійснення угоди. Валюта перераховується звичайно електронною поштою. Якщо валюта перерахована невчасно, то винна сторона сплачує відсотки за прострочення. Касові валютні операції застосовуються насамперед для своєчасного одержання іноземної валюти, необхідної для здійснення зовнішньоторговельних операцій. З переходом до плаваючого валютного курсу посилився спекулятивний елемент касової торгівлі валютою.

Існують різні способи отримання додаткової вигоди з курсових коливань на валютному ринку, наприклад використання тимчасового розриву між надходженням валюти і її реалізацією. Поширена практика дострокового платежу або, навпаки, максимального його затягування залежно від очікуваної динаміки процентних ставок і валютних курсів. Імпортер бажає оплатити рахунок максимально швидко, якщо очікується ревальвація встановленої валюти платежу (при фіксованих валютних курсах) або динаміка змінного курсу цієї валюти підвищується. При зворотних тенденціях розвитку курсу валюти платежу оплата буде максимально затягуватися. В обох варіантах імпортер намагається одержати курсовий прибуток. Експортер буде відразу ж обмінювати отриману іноземну валюту на національну, якщо курс його валюти підвищується щодо курсу іноземної валюти.

У протилежній ситуації він почекає з таким обміном з метою одержання курсового прибутку за рахунок пізнішої реалізації валюти.

Інша можливість використання курсових коливань пов'язана зі зміною позицій на валютних рахунках у національних (валютні рахунки) або закордонних (інвалютні рахунки) банках. Угода "спот" може бути як двостороння, так і багатостороння. При двосторонній торгівлі обмінюються національні валюти, що беруть участь в угоді сторін.

У міжнародній торгівлі валютою склалися певні норми і правила, які не встановлені в законодавчому або договірному порядку, але майже завжди їх дотримуються при укладенні угод. Поряд з усталеним правилом перерахування встановленої суми за касовою операцією не пізніше двох днів після її укладення великого значення набули традиційні правила, яких необхідно дотримуватися в щоденній практиці. Поряд з валютною операцією "спот" широко застосовується форвардна валютна операція.

Необхідність таких угод викликана прагненням її учасників заздалегідь встановити курс, за яким здійснюватимуться розрахунки за валютними операціями у майбутньому. Суть форвардної валютної операції полягає в тому, що продавець бере на себе зобов'язання через певний термін передати покупцю валюту, а покупець зобов'язується прийняти її й оплатити відповідно до умов угоди.

При форвардних угодах встановлюється курс, за яким здійснюватимуться розрахунки в майбутньому. Він має назву термінового (форвардного) курсу. В його основі лежить курс касових операцій, що склався на момент укладення форвардної угоди, а також надбавки (репорт, ажіо) або знижки (депорт, дизажіо).

З переходом до плаваючих валютних курсів необхідність термінових операцій для страхування ризику підвищилася. При укладенні форвардної угоди проміжок часу між укладенням і її виконанням істотно більший, ніж при касовій операції, і може становити кілька місяців (до року). Звичайно термін і курс форвардної угоди обумовлюється під час підписання контракту. Крім того, до касового курсу встановлюються надбавки (репорт, ажіо) або знижки (депорт, дизажіо). Розмір репорту або депорту залежить не тільки від обсягу форвардних угод, а й від різниці процентних ставок за окремими валютами. Ці надбавки і називають ставками "своп". Курс за терміновою угодою визначається як співвідношення попиту і пропозиції на валютному ринку в момент укладення угоди, різницею в процентних ставках за окремими валютами.

Ці чинники не можна розглядати ізольовано. Наприклад, якщо процентні ставки за іноземною валютою значно збільшуються, то підвищується і попит на цю валюту на касовому ринку, а отже, збільшується курс "своп". Водночас знижується попит на терміновому валютному ринку, а отже, і форвардний курс. У такій ситуації має місце по форвардному курсу депорт стосовно касового курсу. При плаваючих валютних курсах від характеру існуючої тенденції його напрямку (нагору або вниз) залежить як попит, так і пропозиція цієї валюти.

Використання форвардних валютних операцій вигідне для імпортерів і експортерів одержанням більш надійної основи для калькуляції угоди, тому що вже при укладанні договору, незалежно від співвідношення курсів валют на момент оплати, в обох його сторін існує впевненість в одержанні встановленої суми. Угоди здійснюються за оголошеними комерційним банком форвардними курсами з депортом або репортом до касового курсу.

Угода "своп" - це валютна операція, що укладається між банками і становить комбінацію купівлі і продажу однієї і тієї самої валюти, але в різні терміни. Певна сума валюти в межах однієї угоди купується на термін і продається на касовому ринку або навпаки. При цьому сума іноземної валюти, одержувана до встановленого терміну, збільшується (зменшується) на розмір ставки "своп" при обміні валюти з депортом (репортом). Як правило, у великих обсягах угоди "своп" укладаються між центральними банками.

13.4. Технологія біржової торгівлі валютою

Розвиток ринкової інфраструктури, використання сучасних засобів зв'язку сприяють збільшенню частки угод з валютою на міжбанківському валютному ринку.

Учасниками угод із валютою на біржовому ринку є дилери і брокери, що виконують замовлення клієнтів. Угоди між ними укладаються за допомогою переговорів по телефону, телексу, телефаксу або з використанням системи дилінгу, що обслуговується агентствами. Біржові торги на валютній біржі проводяться відповідно до Статуту біржі, а також законодавства країни, що регулює здійснення валютних операцій. Право брати участь у торгах на біржі мають її засновники, а також організації, прийняті у її члени.

Учасникам торгів дозволено здійснювати операції двох видів:

• від свого імені за дорученням клієнтів;

• від свого імені і за свій рахунок.

Учасники торгів можуть довірити здійснення операцій на валютній біржі своїм представникам - дилерам. Проте дилер на валютній біржі не може здійснювати угоди для себе, він є лише представником учасника торгів.

У біржових торгах його учасники можуть бути представлені очно або заочно.

Валютні операції на біржі укладаються за такою схемою [4; 46]:

• клієнт приймає рішення про купівлю або продаж іноземної валюти і вибирає учасника торгів, через якого будуть здійснюватися угоди. Таким чином, клієнт виступає в ролі продавця або покупця валюти, її продавцем або покупцем може бути як підприємство, організація, так і будь-який банк, що має ліцензію Національного банку України на здійснення операцій з іноземною валютою. У зв'язку зі спекулятивним характером валютних операцій банку разом із ліцензією одночасно встановлюється ліміт на здійснення операцій з валютою;

• укладення угоди між клієнтом і учасником торгів. Якщо учасник торгів при укладенні угод з валютою виступає від свого імені за дорученням клієнта і за його рахунок, то угода з клієнтом оформлюється за його розсудом письмово, тобто документально (письмове поручительство, факс, телекс), або усно;

• блокування коштів клієнта для виконання угод. Оскільки учасник торгів на валютній біржі несе фінансову відповідальність за

невиконання клієнтом своїх зобов'язань, він має право вимагати від нього блокування перед початком торгів всієї або частини суми угоди, заявленої клієнтом до торгів в іноземній валюті або в гривнях;

• формування заявки клієнта. Для купівлі (або продажу) іноземної валюти клієнт подає учаснику торгів заявку.

У цій заявці клієнт повинен зазначити валюту операції або її код, розмір угоди і запропонований валютний курс (якщо заявка "лімітована"), за яким він згоден її купити (або продати). Якщо заявка "нелімітована", зазначається, що валюта може бути куплена (або продана) за поточним біржовим курсом.

У заявці на покупку іноземної валюти клієнт декларує мету її використання. Як правило, метою можуть бути розрахунки за такими валютними операціями:

• купівля товарів і послуг, прав на інтелектуальну власність, розрахунки, за якими здійснюються на умовах без відстрочення платежу і не припускають залучення позичкових коштів в іноземній валюті;

• спрямування дивідендів від інвестицій в економіку країни;

• здійснення поточних платежів з виплати відсотків і основного боргу за залученими позичковими коштами.

Відкриття в уповноваженому банку спеціального рахунку клієнта. Спеціальні рахунки служать для обчислення іноземної валюти, купленої для клієнтів на валютній біржі і відкриваються в уповноважених банках, що одержали доручення клієнта на купівлю іноземної валюти. Уповноважений банк здійснює контроль за цільовим використанням коштів, що містяться на зазначеному рахунку, враховує надходження і списання фінансових ресурсів після пред'явлення клієнтами відповідних документів.

Якщо іноземна валюта куплена на валютній біржі з пред'явленням відповідних документів, клієнт повинен використати її упродовж не більш як двох місяців від дати її зарахування на спеціальний рахунок. Але якщо валюта куплена без наявності відповідних документів, її необхідно реалізувати протягом не більш як 15 робочих днів від дати її зарахування на зазначений рахунок. Після закінчення термінів зберігання невикористану валюту клієнта уповноважений

банк зобов'язаний продати на валютній біржі на чергових торгах.

Заявка учасника торгів на купівлю і (або) продаж іноземної валюти. Для участі в купівлі або продажу іноземної валюти перед початком торгів її учасники подають курсовому маклеру, який веде біржовий торг, попередні заявки і зведення про наявність коштів на їхніх кореспондентських рахунках в банках, що їх обслуговують. Кожна валютна біржа може рекомендувати учасникам торгів відкрити кореспондентські рахунки в зазначених банках. У заявках учасників торгів не робиться розбивка на операції, здійснені за свій рахунок, а також за дорученням клієнтів або уповноважених банків, що не є членами валютної біржі. Розрізняють два види попередніх заявок від учасників торгів:

• на особисту участь у торгах;

• на заочну участь у торгах.

У заявці учасника торгів зазначається сума купівлі або продажу іноземної валюти, а також її курс, за яким він готовий купити або продати валюту. Сума купівлі або продажу іноземної валюти зазначається в доларах США. Протягом усього біржового дня його учасники через своїх представників можуть подавати додаткові заявки, змінювати суми купівлі або продажу, а також курс раніше поданих заявок.

Попередні заявки повинні бути подані учасниками торгів не пізніше, ніж за одну годину до початку аукціону.

Біржовий торг на валютній біржі проводиться у формі аукціону, що його веде курсовий маклер. До його обов'язків також входить визначення поточного курсу іноземної валюти до вітчизняної грошової одиниці.

При проведенні аукціону важливо встановити початковий курс валюти, з якого починається аукціон. У якості початкового курсу можуть використовуватися:

• курс, зафіксований на попередніх торгах даної валютної біржі;

• останній курс Міжбанківської валютної біржі;

• офіційний курс Національного банку України. Який із зазначених курсів брати за початковий курс -встановлює Біржова рада.

Перед початком торгу курсовий маклер повідомляє суми заявок на продаж і купівлю. Заявки на продаж становлять пропозицію, на купівлю - попит.

Обов'язок маклера полягає у встановленні балансу між попитом і пропозицією, тобто він повинен домогтися фіксингу.

Фіксинг - це стан торгів, при якому обсяг заявок на продаж іноземної валюти стає рівним обсягу заявок на її купівлю. Момент досягнення фіксингу є моментом завершення торгів (аукціону). Фіксинг характеризується певним курсом іноземної валюти до національної, що стає єдиним курсом укладення угод і здійснення розрахунків за ними на цих торгах. Фіксинг не досягається автоматично. Існують певні правила, що дають можливість його встановити.

Якщо пропозиція перевищує попит, то маклер понижує курс валюти; при перевищенні попиту над пропозицією маклер, навпаки, підвищує курс іноземної валюти щодо національної.

Наприклад, обсяг купівлі становить 1200 у.о. валюти, а обсяг продажу - 800, тобто обсяг купівлі перевищує обсяг продажу, що створює умови для збільшення курсу валюти. У цьому разі для досягнення фіксингу необхідно: а) зняти (зменшити) обсяг купівлі; б) збільшити обсяг продажу.

Якщо ж обсяг купівлі буде становити 800 у.о. валюти, а обсяг продажу - 1200, то обсяг продажу перевищить обсяг купівлі, тобто курс валюти почне падати. У цьому разі для досягнення фіксингу необхідно: а) зняти (зменшити) обсяг продажу; б) збільшити обсяг купівлі.

Не допускається зміна напрямку курсу іноземної валюти до національної після першої зміни початкового (стартового) курсу.

Одиниця зміни курсу іноземної валюти до національної у процесі торгів визначається курсовим маклером. Залежно від різниці між попитом і пропозицією вона може встановлюватися від 0,1 до 10 одиниць.

Додаткові заявки при зміні суми купівлі або продажу подаються учасниками торгів через своїх дилерів.

Коригування додаткової заявки, що змінює співвідношення попиту і пропозиції на обернене, полягає у виконанні її частини в обсязі, якого не вистачає для її задоволення.

Використовуються такі види коригування заявок:

• збільшення валюти на продаж;

• збільшення обсягу купівлі валюти;

• зменшення обсягу купівлі валюти;

• зняття валюти з продажу.

При одночасному надходженні однієї із заявок від різних дилерів пріоритет має заявка, максимальна за розміром.

Виходячи з правил досягнення фіксингу, можливі два альтернативних варіанти встановлення біржового курсу.

Варіант перший. За заявками, що надійшли на біржу до початку торгів, курсовий маклер (офіційна особа біржі) встановлює верхню і нижню межі ("курсова такса"), У рамках яких напевне має бути зафіксований остаточний курс торгів, наприклад, за 1 долар США - 5,5424 грн. - курс продавця (за цим курсом подано найбільшу кількість заявок на продаж), 5,3999 грн. - курс покупця (за цим курсом надійшла найбільша кількість заявок на купівлю).

Розглянемо дії курсового маклера та учасників торгів.

Дії курсового маклера. Кожні три хвилини курсовий маклер змінює курс гривні у бік підвищення (якщо попит перевищує пропозицію) або зниження (якщо пропозиція перевищує попит). Курсовий маклер (його помічники) фіксує у процесі торгів усі зміни, внесені її учасниками щодо кількості заявленої валюти й умов її продажу.

Дії учасників торгів. Після оголошення "курсової такси" учасники торгів подають нові заявки або відкликають раніше подані через дилерів, що перебувають у біржовому залі, з якими вони контактують через засоби зв'язку. Подача нових заявок або відкликання старих здійснюється періодично (? інтервалом три хвилини) у міру зміни валютного курсу.

Подача нових і відкликання старих заявок залежить від співвідношення попиту і пропозиції.

У разі перевищення попиту над пропозицією:

• продавці валюти можуть лише збільшити кількість запропонова-

ної валюти, а також змінити умови раніше поданих заявок у бік підвищення курсу гривні для того, щоб збалансувати попит і пропозицію;

• покупці валюти можуть лише зменшити кількість валюти, що купується, а також змінити умови раніше поданих заявок у бік зниження курсу валюти щодо гривні.

У разі перевищення пропозиції над попитом:

• продавці валюти звичайно зменшують кількість валюти, що продається, а також змінюють умови раніше поданих заявок у бік підвищення курсу гривні;

• покупці валюти, як правило, збільшують кількість валюти, що купується, а також змінюють умови раніше поданих заявок у бік зниження курсу гривні.

При здійсненні фіксингу курсовий маклер прагне задовольнити максимально можливу кількість заявок при єдиному курсу.

Варіант другий. Аукціон починається зі стартового курсу. Попит і пропозиція регулюються в межах різниці між попитом і пропозицією. На момент, коли попит і пропозиція врівноважуються або різниця між ними змінюється в протилежний бік, відбувається фіксинг і торги закінчуються. Всі конкретні угоди на заявлені суми здійснюються за зафіксованим курсом.

Наприклад, попит становить 1535 тис. грн.; пропозиція - 772 тис. грн. Після фіксингу курси відразу вписуються в таблиці валютного залу. Біржа організовує оперативну публікацію середнього курсу продавця і покупця.

Реєстрація операцій з купівлі-продажу. Всі операції учасників торгів з купівлі-продажу іноземної валюти щотижня реєструються на валютній біржі з висвітленням:

• обсягів купівлі і продажу іноземної валюти (із зазначенням операцій, здійснених за свій рахунок і за доручення клієнтів);

• обсягів продажу іноземної валюти зі спеціальних рахунків;

• валютного курсу за укладеними угодами.

Проте слід зазначити, що згідно з законодавством країни така інформація про учасників торгів є комерційною таємницею і розголошенню не підлягає.

Розрахунок за угодами. Після закінчення біржових торгів укладені угоди оформлюються біржовими посвідченнями, що мають силу договору. Вони виписуються в двох примірниках, підписуються курсовим маклером і учасниками торгу. Розрахунки учасників торгів за угодами, укладеними на валютній біржі, здійснюються на підставі біржових посвідчень відповідно до встановленого порядку розрахунків за біржовими операціями з іноземною валютою, яким визначаються:

• банк, що відкриває рахунки для учасників торгів і бере участь у розрахунках;

• терміни здійснення розрахунків за угодами;

• відповідальність учасників торгів і валютної біржі за порушення порядку і терміну здійснення розрахунків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ І РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Барановський О. Біржі товарні в Україні: вчора, сьогодні і завтра // Вісник податкової служби України. - 1999. - № 6. - С.44-46.

2. Бевз О.П., Скотнікова М.М. Економіка і організація біржової торгівлі: Навч. посіб. - К., 1996.

3. Беликова Е.А. Торговля на мировых биржах, фантастика или реальность // Фондовый рынок. - 1998. - № 10. - С.23-24.

4. Биржевая деятельность /Под ред. А.Г. Грязновой и др. - М., 1995.

5. Биржевая торговля. Что это такое? / А.В.Быков и др. -Красноярск, 1991.

6. Биржевое дело: Учебник / Под ред. В.А.Галанова, А.И.Босова. -М.: Финансы и статистика, 1999.

7. Биржевые учреждения США // АПК: экономика управления. -1992.-№4-10.

8. Блек Дебора Дж. Успіх та невдача ф'ючерсних контрактів: Теорія і практика // Матеріали компанії Кемонікс. - 1995.

9. Брокерам и их клиентам / К.А.Улыбин, И.С.Андрошина, Н.П.Харисова и др. - М.: Институт молодежи, 1991.

10. Брокер и дилер - биржевые дельцы: Руководство по биржевой деятельности. -М.: Частное право, 1991.

11. Брызгин О.Р. Основы биржевой деятельности. - К., 1995.

12. Буренин А.Н. Ф'ючерсные, форвардные и опционные рынки. - М.: Тривола, 1995.

13. Васильев Г.А., Каменева Н.Г. Товарные биржи. - М.: Высш. школа, 1991.

14. Гайдуцький П.І., Бузовий Є.А., Тимченко В.Н. Біржова торгівля. Основа ринку. - К.: Вид-во УСГА, 1992.

15. Гайнетдинов М. Биржевые торги в АПК // Хозяйство и право. -№ 6. -С.41.

16. Гайнетдинов М. Хеджирование фьючерсных сделок // Хозяйство и право. - 1993. - № 9-11.

17. Галушко В.П., Ковтун О.А. Ціноутворення і маркетинг в АПК розвинутих країн // Економіка АПК. - 1995. - № 9.

18. Голубович А.Д., Мирская О.М. Биржевая торговля и инвестиции в США. - М., 1991.

19. Горовий В.П. Передумови розвитку біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією в Україні // Фондовий ринок. -1999.-№ 11.-С.42-48.

20. Губський Б.В. Біржові технології ринку - К.-Нора-принт, 1997.

21. Дегтярева О.И. Биржевое дело. Учебник. - М.: ЮНИТИ, 2000.

22. Дегтярева О.И., Капдинская О.А. Биржевое дело. Учебник. -М.: ЮНИТИ, 1997.

23. Дерябин А.В. Биржи в инфраструктуре рынка // Экономист. -1992.-№3.-С.41^46.

24. Дудар Т.Г. Маркетингова діяльність в агропромислових підприємствах // Економіка АПК. - 1996. - № 4. - С.28-31.

25. Иванов К.М. Фьючерсы и опционы: механизм хеджирования. - М.: Изд-во МГУ, 1993.

26. Иващенко А.Т. Товарная биржа (За кулисами биржевой торговли). - М.: Международные отношения, 1991.

27. Карлор Б. Деловая стратегия. - М.: Экономика, 1991.

28.Карников Е.И., Рубин Ю.Б., Солдаткин В.И. Товарная и фондовая биржи. - М.: СОМИНТЭКС, 1991.

29. Клочко А.Н., Вилодцев В.Н. Оптовые ярмарки. - М.: Экономика, 1997.

30. Ковни Де Ш., Такки К. Стратегия хеджирования. - М.: ИНФРА-М, 1996.

ЗІ.Кролли О.А. Биржевой механизм в рыночной экономике: создание и перспективы развития. - Л., 1990.

32.Лисенков Ю., Кабулов Д. Фондовий ринок - довірчо-правове забезпечення. - К.ТОВ Задруга, 1998.

33.Любченко В.И., Кошева О.Н. Современные формы биржевой торговли в Украине. - Харьков, 1996.

34. Любченко В.И., Чуркина Л.Г. Информатизация биржевой деятельности. - Харьков, 1996.

35. Майборода Т.А. Українській фондовій біржі 5 років // Фінанси України. - 1997. - № 4. - С.89-91.

36. Маслов А. Товарні біржі на Україні в період НЕПу // Економіка України. - 1995. - № 3. - С.62-66.

37. Международные товарные биржи и биржевые операции. -М.:ФАКТ, 1991.-Вып. 1,2.

38. Механізм біржової торгівлі продукцією АПК - елемент ринкової інфраструктури / Під ред. О.М.Шпичака. - К.,1995.

39. Михайленко И.А., Бащак Ю.В., Посполитак А.А. История биржевой торговли в Одессе. - Одесса: Крона, 1996.

40. Мусатов В.Т. США: биржа и экономика. - М.: МГУ, 1985.

41. Никитин В.И. Николаевская хлебная биржа, прошлое и настоящее. - Николаев, 1993.

42. Оскольський В.В. Українська фондова біржа: працюємо на економіку // Фінанси України. - 2000. - № 2. - С.46-49.

43. Пособие для брокера / К.А.Улыбин и др. - М., 1991. - T.I, 2.

44. Рабштина В.М., Шугалко А.Г. Биржа: сущность, организация и функционирование. - Полтава: Изд-во Полт. СХИ, 1993.

45. Роде Э. Банки, биржи, валюта современного капитализма. -М.: Финансы и статистика. - 1986.

46. Руководство по биржевому делу: товарные сделки, ценные бумаги.-М., 1991.

47. Рэдхэд К. и Хьюс С. Управление финансовыми рисками. -М.: ИНФРА-М, 1996.

48. Сахацька О.М. Зарубіжні фінансові ринки // Фінанси України. - 2000. - № 4. - С.59-66.

49. Соколенке С.И. Современные мировые рынки и Украина. -К., 1995.

50. Солодкий М.О. Біржовий сільськогосподарський ринок та його організація // Економіка АПК. - 1995. - № 9. С. 77-82

51. Солодкий М.О. Біржовий товарний ринок набуває ходи // Пропозиція. - 1996 №7. - С.74-75

52. Солодкий М.О. Організація біржового сільськогосподарського ринку - крок уперед на шляху ринкових реформ // Пропозиція. -1996. -С.70-71.

53. Товарная биржа: Как её создать? Как организовать работу? Как участвовать в биржевых торгах? - М.: Экономика, 1991.

54. Товарная биржа, рынок ценных бумаг. - М.: Экономика, 1992.

55. Товарні біржі в Україні: Аналіз діяльності, законодавче поле, перспективи розвитку / За ред. акад. УААН П.Т.Саблука, член-кор. УААН О.М.Шпичака. - К., 1997.

56. Товарные биржи: Организация, типовые операции, зарубежный опыт и специфика работы в советских условиях / С.Б.Андреев, М.Ю.Кобищанов и др. - М.: Минатеп, 1991.

57. Узун В.Я. Товарная биржа.-М.: Знание, 1991. -№ 9.-С. 64

58. Ульріх X., Єгорова І.Б., Новицький В.Т. Брокер і товарна біржа.-К., 1992.

59. Улыбин К.А., Андрошина И.С., Харисова Н.Л. Брокер и биржа: Пособие для брокеров и их клиентов. - М.: Информбизнес, 1991.

60. Фединский Ю.И., Юлдашев Р.Т. Биржа: вчера, сегодня и завтра. -М.: Знание, 1991.

61. Фондовий ринок України / В.В.Оскольський та ін. - К.: УФБ, Скарбниця. - 1994.

62. Ціноутворення в умовах формування ринкових відносин в АПК / Під ред. П.Т.Саблука, О.М.Шпичака. - К.: Віпол, 1997.

63. Черчикова И.Н. Маркетинг и международное коммерческое дело. - М.: Внешторгиздат, 1990.

64. Шкапова О., Кузнецова О. Київська біржа (1865-1913 pp.) // Бізнес. -1992. -№ 1.

65. Эрлих Анна. Технический анализ товарных и финансовых рынков. - М.: ИНФРА-М, 1996.

66. Andersen Т. Currency and Interest Rate Hedging. - New York Institute of Finance, 1993.

67. Arthur Henry D. Commodity Futures as a Business Management Tool. - Cambridge, Mass. Harvard University Press, 1981.

68. Besant Lloyd, et al., eds. Commodity Trading Manual. -Chicago, Chicado Board of Trade, 1980.

69. Commodity Exchange Act. As Amended and Regulations Therender. - CCH Incorporated Chicago. - September., 1995.

70. Contrakt Specifications. - Chicago Board of Trade, 1996.

71. Franklin R. Edwards, Gingy W. Ma. Futures and Options. -New York, McGrow-Hill, 1993.

72. Horn Frederik. Trading in Commodity Futures. - New York, Institute of Finance, 1989.

73. Walmsly Julian. The New Financial Instruments. - New York, John Willey & Sons, 1992.