МiНiСТЕРСТВО освити i НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦiОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМiЯ УКРАЇНИ

iменi ЯРОСЛАВА МУДРОГО

АКАДЕМiЯ ПРАВОВИХ НАУК УКРАЇНИ

Кримiнальний процес

України

ЗАГАЛЬНА

ЧАСТИНА

Роздiл 1

ОСНОВНi ПОЛОЖЕННЯ

КРИМiНАЛЬНО-

ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ТЕОРiЇ

§ 1. Судова влада: поняття, основнi ознаки та функцiї

Конституцiя України вперше на найвищому законодавчому рiвнi

закрiпила у нашiй країнi судову владу як рiвноправну i самостiйну

серед iнших гiлок влади - законодавчої i виконавчої (ст. 6). Але щоб

це сталося, потрiбнi були сторiччя.

З давнiх-давен у суспiльствi виникали суперечки з рiзних питань,

iснувала потреба у судових засобах їх вирiшення, а також у справед-

ливому покараннi злочинцiв. <Давнi царi, - писав з цього приводу

вiдомий державознавець М. М. Коркунов, - були насамперед суд-

дями, а не законодавцями, i в первiсному суспiльствi було повнiстю

вiдсутнє уявлення про можливiсть довiльно змiнити встановленi за-

чатки права. Початковою точкою прояву державного володарюван-

ня було судове рiшення, а не закон>'.

Проте iсторично вiдносини у суспiльствi визначалися навiть не

судовим рiшенням, а звичаєм. Вирiшення суперечок було, передусiм,

прерогативою старiйшин роду, якi виступали третейськими арбiтра-

ми. У бiльшостi випадкiв виконання рiшення забезпечувалося автори-

тетом старiйшин роду. Якщо цього не вистачало, люди нерiдко вдава-

лися до сили. Але вже в Стародавнiй Грецiї зародилися сумнiви сто-

совно доцiльностi поєднання владних i судових функцiй в одних

руках. Арiстотель, зокрема, розглядав суд як вiдносно самостiйний

елемент володарювання. Вiн класифiкував тодiшнi грецькi суди за

видами i пiдвидами дiяльностi, звернув увагу на порядок формуван-

ня судiв та можливостi об'єктивного вирiшення ними суперечок2.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Проблема мiсця i ролi судової влади в суспiльствi набула особ-

ливого значення у Захiднiй Європi в перiод буржуазних революцiй.

Загальновизнаним теоретиком концепцiї подiлу влади був Ш. Мон-

теск'є. На його думку, перша влада - законодавча - видає i скасо-

вує закони; друга - виконавча - вiдає зовнiшнiми зносинами i за-

безпечує безпеку держави; третя - судова - карає злочинцiв та

стримує зiткнення двох перших влад. Судова влада при цьому може

виконати дане призначення лише за умови її самостiйного iснуван-

ня. Якщо ж вона об'єднана з законодавчою владою, життя i свобода

суб'єктiв наражатимуться на свавiльний контроль, тодi суддя пере-

творюється на законодавця. Якщо ж вона об'єднана з виконавчою

владою, суддя може дiяти з усiєю люттю гнобителя'.

В iсторiї української державностi першi спроби конституцiйно-

го закрiплення судової влади пов'язанi з Конституцiєю прав i воль-

ностей Вiйська Запорозького Пилипа Орлика (1710 р. ). Тут були

закладенi певнi засади щодо подiлу влади. Судовi функцiї, зокрема,

надавалися гетьманському урядовi, який одночасно здiйснював i

виконавчу владу.

iдея створення в Українi справедливого суду знайшла своє вiдоб-

раження у Пi Унiверсалi Центральної Ради (1917 р. ), а потiм у Кон-

ституцiї Української Народної Республiки (1918 р. ). Вона (фактич-

но виходила з принципу подiлу влади, згiдно з яким судова влада в

рамках цивiльного, кримiнального та адмiнiстративного законодав-

ства мала здiйснюватися виключно судовими установами. В Консти-

туцiї УНР йшлося також про повноту, законнiсть та iншi принципи

здiйснення правосуддя в Українi.

У радянський перiод нi в Конституцiї Української Соцiалiстич-

ної Радянської Республiки 1919 року, нi в Конституцiї (Основному

Законi) Української Радянської Соцiалiстичної Республiки 1937 року,

нi в Конституцiї УРСР 1978 року принцип подiлу влади не одержав

свого втiлення. У них була закрiплена судова система, але нiчого не

говорилося про судову владу як окрему гiлку влади. Принцип подiлу

влади одержав вiдображення в Декларацiї про державний суверенi-

тет України.

iстотний крок вперед було зроблено у зв'язку з пiдписанням

8 червня 1995 року Конституцiйного договору про основнi засади

органiзацiї та функцiонування державної влади i мiсцевого самовря-

Роздiл 1

Основнi положення Крим iпсiльчо-процесуальпої теорiї

дування в Українi на перiод до прийняття нової Конституцiї Украї-

ни, за яким державна влада в Українi будується на засадах її подiлу

на законодавчу, виконавчу i судову. Останню здiйснюють виключно

суди. Конституцiйний Суд України, загальнi та арбiтражнi суди скла-

дають судову систему України (ст. 36. ). Таким чином, поняття <су-

дова влада> у сучасному його розумiннi вперше з'явилося в нашо-

му законодавствi саме у вказаному договорi. Цс був перший крок до

закрiплення даного поняття в Конституцiї України 1996 року.

Судова влада - це вид державної влади, яку здiйснюють вiд-

повiднi органи. Влада - це не тiльки та чи iнша установа, посадовi

особи, але й тi функцiї, якi їй притаманнi, та їх реалiзацiя.

Аналiзуючи поняття <судова влада>, К. Ф. Гуценко вважає, що буде

помилкою зведення судової влади до суду як до державного органу.

Владою є те, що даний орган має можливiсть i здатний зробити. По

сутi, це повноваження, 4)ункцiї, але не виконавець. В. i. Швецов вва-

жає, що слово <влада> слiд розумiти не як орган або систему органiв,

що її здiйснюють, а як право, засновану на законi можливiсть цих

органiв виконувати вiдповiднi дiяння i саме виконання цих дiянь'.

Бiльшiсть сучасних дослiдникiв судової влади визначають її як

сукупнiсть судiв, що здiйснюють правосуддя. iншi ототожнюють

судову владу з методом її реалiзацiї - правосуддям. Поняття <судова

влада> i <правосуддя> є близькими, але не тотожними. Основу судо-

вої влади складає сукупнiсть судових органiв, надiлених вiдповiдни-

ми повноваженнями. Головним призначенням цих органiв є розв'я-

зання правових конфлiктiв - мiж людьми, людиною i державою,

рiзними структурами держави. Суб'єктом судової влади є суд, на-

дiлений притаманними лише йому повноваженнями впливати на по-

ведiнку людей i соцiальнi процеси.

Владнi вiдносини як елемент судової влади, крiм того, характери-

зуються: наявнiстю правових норм, якi надають суду можливiсть ви-

носити рiшення, обов'язковi для виконання; вираженням волi суду,

забезпеченої застосуванням правових санкцiй до всiх учасникiв вiдно-

син у разi невиконання цiєї волi. Роль судової влади полягає також у

стримуваннi двох iнших гiлок влади в рамках законностi, у правi

здiйснення конституцiйного нагляду i судового контролю за ними.

Правосуддя передбачає законодавче регулювання всього поряд-

ку дiяльностi суду шляхом встановлення процесуальної процедури,

тивними актами. Формування системи органiв державної влади,

порядок їх органiзацiї та дiяльностi належать до вiдання законодав-

чої влади. Не допускається створення надзвичайних та особливих

судiв (ч. 4 ст. 125 Конституцiї України). Однак чинне законодавство

закрiплює можливiсть певної спецiалiзацiї судiв. Вони розрiзнюва-

тимуться за своєю предметною пiдсуднiстю та процесуальною фор-

мою правосуддя.

По-четверте, специфiку судової влади складає особливий поря-

док формування судового корпусу i притягнення суддiв до вiдповi-

дальностi. Вимоги, що ставляться до суддi, його обов'язки у здiй-

сненнi правосудця i поза судовою дiяльнiстю є специфiчними i чiтко

окресленими у чинному законодавствi.

По-п'яте, винятковiсть судової влади визначається i особливiстю

правового становища особи у сферi здiйснення правосуддя. Саме в

стадiї судового розгляду права та обов'язки учасникiв процесу де-

тально регламентованi i забезпеченi вiдповiдними гарантiями, зок-

рема передбаченими Кримiнально-процесуальним кодексом Украї-

ни (далi - КПК).

Вiдповiдно до ст. 62 Конституцiї України особа вважається не-

винуватою у вчиненнi злочину i не може бути пiддана кримiнальному

покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку i

встановлено обвинувальним вироком суду. Цьому передує ретельне

дослiдження судом обставин справи, у процесi якого враховуються

усi обставини, якi пом'якшують та обтяжують вину. У цьому поля-

гає специ4)iка правового статусу пiдсудного.

Незалежнiсть судової влади зумовлена конституцiйним принци-

пом подiлу влади. Кожна з гiлок влади самостiйно виконує лише їй

притаманнi функцiї. Судова влада покликана захищати свободи гро-

мадян, конституцiйний лад України, забезпечувати вiдповiднiсть

актiв законодавчої та виконавчої влади Конституцiї України. Рiшен-

ня, що виносяться органами судової влади, не потребують затверд-

ження iншими гiлками влади.

Самостiйнiсть судової влади означає, що судовi функцiї суд не

подiляє з iншими органами, а рiшення суду не потребує санкцiй або

затверджень. Суди, що здiйснюють судову владу, утворюють само-

стiйну гiлку державної влади.

i. Я. Фойницький, характеризуючи судову владу Росiї за Судовим

статутом 1864 року, вирiзнив зовнiшню та внутрiшню самостiйнiсть

судової влади. Зовнiшня самостiйнiсть означає незалежнiсть судової

влади вiд усiх влад, що iснують у державi, а внутрiшня залежить вiд

самих суддiв, їх моральних якостей, вiрностi закону. <Вона є плодом

твердого переконання та високої, бездоганної моралi>'.

Незалежнiсть судової влади - один з принципiв, що забезпечує

ефективнiсть дiяльностi суду. Цей принцип має два рiвнi - зовнiшнiй

i внутрiшнiй. Зовнiшнiй рiвень, у свою чергу, включає полiтичну i

соцiально-економiчну незалежнiсть. Рiвень полiтичної незалежностi

обумовлений суспiльно-полiтичною ситуацiєю, в якiй здiйснюється

дiяльнiсть суду. При цьому важливо наголосити, що реальна неза-

лежнiсть суду абсолютно виключає будь-який вплив полiтичних пар-

тiй, громадських рухiв та їх лiдерiв на судову владу (статтi 126, 127

Конституцiї України). Це положення набуває актуальностi в умовах

багатопартiйностi, полiтичного плюралiзму. Даний рiвень незалеж-

ностi зафiксований у ст. 11 Закону України вiд 15 грудня 1992 року

<Про статус суддiв>, яка встановлює, що всi державнi органи, устано-

ви, органiзацiї, органи мiсцевого самоврядування, громадяни та їх

об'єднання зобов'язанi поважати незалежнiсть судових органiв.

Внутрiшнiм рiвнем незалежностi судової влади обумовленi влас-

не дiяльнiсть суду у здiйсненнi правосуддя та статутнi гарантiї суддiв.

Правозабезпечувальними гарантiями режиму незалежного правосуд-

дя є, насамперед, Закон України <Про статус суддiв>, чинне кримi-

нальне, цивiльно-процесуальне, кримiнальне-процесуальне законо-

давство, що передбачає вiдповiдальнiсть за втручання у дiяльнiсть

суду, таємницю наради суддiв та заборону вимагати її розголошен-

ня. Суддi, крiм того, не зобов'язанi давати жодних пояснень по сутi

справ, якi перебувають у провадженнi, а також надавати їх будь-кому

для ознайомлення iнакше як у випадках i порядку, передбачених

процесуальним законом. Важливою гарантiєю незалежностi суддiв

є також норми цивiльно-процесуального, кримiнально-процесуаль-

ного, арбiтражно-процесуального законодавства. Вони забезпечують

рух справи у визначеному порядку, передбачають процесуальнi

санкцiї за невиконання закону i тим самим створюють умови, якi

дають змогу суддям розглядати i вирiшувати справи за внутрiшнiм

переконанням, спираючись лише на дослiдженi у судi докази й не-

залежно вiд будь-якого впливу. Торкаючись статутних аспектiв не-

залежностi судової влади, зазначимо, що у статтях 125 i 126 Консти-

туцiї України та у Законi України <Про статус суддiв> закрiплено

принципи побудови судової системи, порядок i строки обрання та

призначення суддiв. На нашу думку, перше призначення на посаду

професiйного суддi Президентом України є оптимальним i забезпе-

чує незалежнiсть суддi. Такий порядок дає змогу уникнути впливу

на суддiв з боку мiсцевих органiв влади. Звернення до зарубiжного

досвiду свiдчить, що призначення суддiв на невизначений термiн або

безстрокове теж є важливою гарантiєю незалежностi судової влади.

Вiдокремленiсть судової влади тiсно пов'язана з її незалежнiстю

i самостiйнiстю. Вона означає, що суди утворюють систему держав-

них органiв, якi не входять до жодної iншої державної структури.

Однак це не означає, що суди iзольованi вiд законодавчої та виконав-

чої влади. Проте їх взаємодiя з iншими гiлками державної влади

здiйснюється в межах законiв, що гарантують незалежнiсть судiв,

видiляючи їх у самостiйну, вiдокремлену систему.

Повнота судової влади пов'язана з межами компетенцiї, тобто

з обсягом судової влади i завершенiстю рiшень, що приймаються

вiдповiдними органами; обов'язковiстю цих рiшень (п. 9 ст. 129

Конституцiї України). У межах, визначених Конституцiєю, у вирi-

шеннi спорiв роль арбiтра без жодних застережень належить су-

довiй владi. У даному разi судова влада поширюється на коло вiдно-

син, що виникають мiж рiзними суб'єктами (мiж громадянами, гро-

мадянами i державою). Рiшення та iншi акти органiв судової влади

пiдлягають безумовному виконанню на усiй територiї України. Не-

виконання постановлених органами судової влади актiв, що набра-

ли чинностi, вимог суддiв тягне за собою вiдповiдальнiсть, перед-

бачену законом.

Процесуальний порядок дiяльностi - найважливiша ознака су-

дової влади. Його визначає тiльки закон, який чiтко регулює прави-

ла дiї суду та прийняття ним рiшень у конкретних справах. Закон

установлює процесуальну форму як судових дiй, так i судових рi-

шень та документiв. Процесуальний порядок, регулюючи правила

судової процедури, являє собою значну соцiальну цiннiсть. Вiн по-

кликаний забезпечити законнiсть усiєї дiяльностi органiв, що здiй-

снюють судову владу, законнiсть, обгрунтованiсть i справедливiсть

судових рiшень, охорону прав осiб, чиї iнтереси у той чи iнший

спосiб потребують захисту з боку судової влади.

Правосуддя - це дiяльнiсть, яка починається за наявностi обу-

мовлених законом пiдстав та приводiв. Ця дiяльнiсть розвивається

у послiдовностi, встановленiй процесуальним законом, та вiдбу-

вається у процесуальних формах. У нiй беруть участь заiнтересованi

особи та органiзацiї, що реалiзують свої права та виконують обов'яз-

ки. Вона може починатися ще до втручання суду. Наприклад, розслi-

дування злочину слiдчим, за термiнологiєю чинного закону, складає

частину судочинства. Але судочинство, про яке йде мова в Консти-

туцiї України, означає неодмiнно дiяльнiсть суду, який розглядає

конкретну справу та приймає рiшення на основi закону, формулюючи

його у встановленому порядку, здiйснюючи правосуддя.

Незаконнiсть судової влади полягає у вiдповiдностi законовi су-

дових структур та судових процедур. Судовi органи i суддi дiють на

основi Конституцiї i законiв України. Законодавчою основою функ-

цiонування судової влади в Українi є Конституцiя, Закони України

<Про судоустрiй>, <Про статус суддiв>, <Про Конституцiйний Суд Ук-

раїни>, <Про органи суддiвського самоврядування>, <Про квалiфi-

кацiйнi комiсiї, квалiфiкацiйну атестацiю i дисциплiнарну вiдповi-

дальнiсть суддiв України>, <Про арбiтражний суд> та iн. Цими норма-

тивними актами встановлюються компетенцiя, порядок утворення,

структура судiв та основнi функцiї суддiв, а також регулюються питан-

ня матерiального, соцiально-побутового, технiчного i органiзацiйно-

го забезпечення судiв i суддiв. Однi з них детально регламентують

статус носiїв судової влади, вимоги щодо них, мiстять гарантiї неза-

лежностi суддiв, iншi регулюють процедурнi аспекти дiяльностi судiв

- кримiнально-процесуальнi, цивiльно-процесуальнi, арбiтражно-

процесуальнi, що забезпечує цiлiснiсть судової влади в Українi.

Пiдзаконнiсть судової влади означає, що компетенцiя суддiв, їх

повноваження визначаються Конституцiєю України та iншими зако-

нами. Законодавчi органи, законодавча влада не можуть втручатися

у провадження по конкретних справах. Суддi всiх судiв, у тому числi

i Конституцiйного Суду України, незалежнi та пiдкоряються тiльки

Конституцiї України i закону.

Судова влада має свої функцiї. До них належать правосуддя i

контроль. Стаття 55 Конституцiї України проголошує: <Права i сво-

боди людини i громадянина захищаються судом. Кожному гаран-

тується право на оскарження в судi рiшень, дiй чи бездiяльностi

органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, поса-

дових i службових осiб>.

Функцiя правосуддя є визначальною, оскiльки органи судової

влади переважно розглядають по сутi усi правовi конфлiкти. Поняття

правосуддя - перш за все правове поняття. Тому його визначення

12 ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

и основнi елементи повиннi спиратися на вiдповiднi правовi норми

та iнститути.

Перша властивiсть правосуддя, його особливiсть полягає в тому,

що правосуддя здiйснюється тiльки судом i, отже, являє собою вид

державної дiяльностi, в якiй реалiзується судова влада; Здiйснення

правосуддя - виняткова компетенцiя суду.

Друга властивiсть правосуддя - це особливий процесуальний

порядок, чiтко регламентований законом, який встановлює процеду-

ру дiяльностi суду щодо розгляду та вирiшення конкретних справ,

рiшення з яких має право приймати тiльки суд. Цей порядок забез-

печує права та iнтереси, що охороняються законом, тих, кого сто-

сується дiяльнiсть суду, хто бере участь у данiй судовiй справi.

Правосуддя - дiяльнiсть, що грунтується на неухильному до-

триманнi законiв. Справжнє правосуддя iснує лише тодi, коли суд

правильно встановив iстотнi для даної справи обставини, безпомил-

ково застосував закон i прийняв на цiй основi справедливе рiшення.

Якщо суд приймає рiшення, що суперечать закону (наприклад, засуд-

жує невинного у вчиненнi злочину, то це не правосуддя, а беззакон-

ня, свавiлля). Правосуддя, з точки зору права i моралi, базується на

законi та справедливостi. Розгляд i вирiшення справ у судовому за-

сiданнi - спосiб здiйснення правосуддя.

Завданням правосуддя у державi є захист на засадах верховенства

закону та справедливостi прав i свобод людини i громадянина, прав

i законних iнтересiв юридичних осiб i держави, а також iснуючого

конституцiйного ладу в Українi.

Змiст кримiнального судочинства, зокрема, полягає у розглядi в

судових засiданнях кримiнальних справ, застосуваннi встановлених

законом мiр кримiнального покарання до осiб, винних у вчиненнi

злочину, або виправдання осiб, якi не є винними у пред'явлених їм

обвинуваченнях. Вина обвинуваченого у вчиненнi злочину може

бути встановлена тiльки вироком суду. У судовому порядку вирiшу-

ються й питання застосування примусових заходiв медичного харак-

теру до певних осiб, дострокового i умовно-дострокового звiльнен-

ня вiд покарання тощо.

Термiн <правосуддя> включає два поняття: <право> та <суд>.

Здiйснювати правосуддя - означає, таким чином, судити про пра-

во, застосовувати норми права до конкретних суспiльних вiдносин

i - у разi необхiдностi - заходи державного примусу, передбаченi

цими нормами, до правопорушникiв.

Роздi-i i iз,

Основнi положення кримчк.i.iьно-проиесуильїюї теорiї

Правосуддя служить справi змiцнення законностi i саме здiй-

снюється при суворому та неухильному виконаннi iаконiв.

Сутнiсть правосуддя полягає у застосуваннi судом передбачених

нормами права заходiв державного примусу до осiб, якi порушують

правопорядок, у вихованнi громадян в дусi точного виконання за-

конiв, попередженнi правопорушень.

Особливiсть правосуддя з кримiнальних справ полягає в тому, що

розгляду та вирiшенню справ судом передує, як правило, дiяльнiсть

органiв попереднього (досудового) розслiдування та прокуратури. В

ходi цiєї дiяльностi особа, що провадить дiзнання, слiдчий та про-

курор у встановлених законом процесуальних формах проводять

попередню роботу з виявлення, закрiплення та аналiзу доказiв, а

також дослiдження доказiв, якi пiдтверджують наявнiсть або вiд-

сутнiсть подiї злочину, виннiсть V iiого вчиненнi псиних осiб, та

iнших обставин, iцо мають значення V справi Здiйснення правосуд-

дя з кримiнальних справ без ЦiЄЇЛОСУПОВОЇ дiяльностi, яка називаєть-

ся попереднiм (досудовнм) розслiдуванням. V бiльшостi випадкiв

було б неможливим. Свою роль у вiдправленнi правосуддя, як i в

iнших галузях державної дiяльностi, вiдiграє громадськiсть.

Таким чином, правосуддя у кримiнальних справах - це один з

видiв правосуддя, яке здiйснюється судом та направлене на бороть-

бу зi злочиннiстю та її запобiгання шляхом розгляду та вирiшення у

судових засiданнях у встановленiй "законом процесуальнiй формi

кримiнальних справ з використанням передбачених заходiв держав-

ного примусу до обвинуваченого та виправдання невинних.

Визнати особу винною у вчиненнi злочину можна лише за обви-

нувальним вироком суду. Обвинувачення не може грунтуватися на

доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усi

сумнiви щодо доведеностi вини особи тлумачаться па її користь. У разi

скасування вироку суду як неправосудного держава вiдшкодовує ма-

терiальну i моральну шкоду, завдану безпiдставним 'осудженням.

Конституцiя України розглядає судовий контроль за законнiстю

у сферi кримiнального судочинства як функцiю судової влади. Заiн-

тересованi у справi особи можуть оскаржити до суду постанови про

вiдмову в порушеннi справи (ст. 236' КПК), санкцiю прокурора на

арешт (ст. 2363 КПК), постанову про лакриця сiiрани (сг. 2365 КПК).

Розглядаючи по сутi зазначенi скарги, суддя таким чином перевiряє

дотримання вимог закону у процесi провадження у справi, вiднов-

люєу разi необхiдностi порушенi гiрака особи

Вiдповiдно до п. 13 Перехiдних положень Конституцiї України

до 28 червня 2001 року зберiгається iснуючий порядок арешту, три-

мання пiд вартою i затримання осiб, пiдозрюваних у вчиненнi зло-

чину, а також порядок проведення огляду та обшуку житла або iншо-

го володiння особи. Пiсля цiєї дати нiхто не може бути заарештова-

ний або триматися пiд вартою iнакше як за вмотивованим рiшенням

суду i тiльки на пiдставах та в порядку, встановлених законом.

Проникнення до житла чи до iншого володiння особи, проведення

в них огляду чи обшуку може бути здiйснене лише за вмотивованим

рiшенням суду (ст. ЗО Конституцiї України). Кожному гарантується та-

кож таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та iншої

кореспонденцiї. Винятки з цього можуть бути встановленi лише судом

i у випадках, передбачених законом (ст. 31 Конституцiї України).

§ 2. Поняття кримiнального процесу

Поняття <кримiнальний процес> походить вiд латинських сгi-

- тобто злочинний, та процесус - проходження, просуван-

ня вперед. Цi слова у сполученнi набувають iншого, трохи вiдмiнного

вiд буквального змiсту: провадження з притягнення до кримiнальної

вiдповiдальностi та покарання за вчинений злочин. У цьому аспектi

як синонiм вживається <кримiнальне судочинство>.

Поняття <кримiнальний процес> вживається у кiлькох значеннях.

Перше значення пов'язано з розумiнням кримiнального процесу

як особливого виду державної дiяльностi.

Друге значення обумовлено тим, що кримiнально-процесуальна

дiяльнiсть, будучи врегульованою правом, має своєю правовою ос-

новою кримiнально-процесуальне право або галузь права як су-

купнiсть правових норм, що регулюють вказану дiяльнiсть.

Третє значення термiну - наука кримiнального процесу або одна

з галузей юридичної науки, яка становить систему понять, уявлень,

поглядiв та iдей, що розкривають сутнiсть кримiнального процесу,

закономiрностi його виникнення та розвитку.

i, останнє: слiд розрiзняти кримiнальний процес як науку i як на-

вчальну дисциплiну, що вивчається у закладах юридичного профiлю.

Кримiнальний процес є засобом захисту вiд злочинних посягань на

державний та суспiльний лад, правопорядок, права та iнтереси громадян.

Кримiнальний процес - це врегульована законом дiяльнiсть

органiв розслiдування, прокуратури та суду з розслiдування i вирi-

шення кримiнальних справ, спрямована на швидке та повне розкрит-

тя злочинiв, викриття винного та забезпечення правильного застосу-

вання закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був пiдданий

справедливому покаранню i нiхто з невинних не був притягнутий до

кримiнальної вiдповiдальностi та засуджений. У цiй дiяльностi бе-

руть участь громадяни, громадськi органiзацiї та колективи трудя-

щих, якi реалiзують свої права та виконують обов'язки.

Виконанню цих завдань служить весь порядок провадження у

кримiнальнiй справi, яке визначається Конституцiєю України, КПК

та iншими законами.

Важливо пiдкреслити, що кримiнальний процес - це один з видiв

державної дiяльностi. Саме держава через органи здiйснює боротьбу

зi злочиннiстю, охороняє вiд злочинних посягань конституцiйний лад,

соцiально-економiчнi, полiтичнi та особистi права та свободи грома-

дян, права та законнi iнтереси юридичних осiб. Цю дiяльнiсть здiй-

снюють державнi органи та посадовi особи в силу наданих їм повно-

важень. Вони надiленi необхiдною владою та при наявностi законних

пiдстав можуть застосовувати заходи державного примусу.

Кримiнально-процесуальну дiяльнiсть можуть здiйснювати лише

тi державнi органи, якi на це уповноваженi законом: суд, прокурор,

слiдчий, орган дiзнання та iншi. Рiшення, прийнятi ними в межах

своїх повноважень, обов'язковi для виконання всiма установами,

органiзацiями, посадовими особами та громадянами. Вирок суду

проголошується iменем держави (ст. 124 Конституцiї України) i є

обов'язковим для виконання нарiвнi з законом.

Органи розслiдування, прокуратури та суду спираються на пiд-

тримку громадськостi, взаємодiють з нею. Представники громадсь-

ких органiзацiй та трудових колективiв можуть брати участь у кри-

мiнальному процесi у визначених законом формах. Ця дiяльнiсть

представникiв громадськостi, а також громадян, якi беруть участь у

кримiнальному процесi, сприяє успiшному виконанню органами

держави їх функцiй. Представники громадськостi, окремi громадя-

ни, якi беруть участь у кримiнальному процесi, позбавленi владних

повноважень. Їх дiяльнiсть має iстотне значення, але в цiлому носить

допомiжнiй характер.

Порядок провадження у кримiнальнiй справi називають ще про-

цесуальною формою дiяльностi органiв дiзнання, попереднього слiд-

ства, прокуратури та суду, а також всiх осiб, якi беруть участь у справi.

Вiн передбачає коло державних органiв та посадових осiб, їх права та

обов'язки з розслiдування, розгляду та вирiшення кримiнальних справ;

коло учасникiв процесу та iнших осiб, якi беруть участь у справi, їх

процесуальне становище; послiдовнiсть та умови проведення окремих

слiдчих та судових дiй та їх змiст. Все цс у своїй сукупностi утворює

процесуальну форму, яка має велике значення для правильного вирi-

шення завдань кримiнального судочинства.

Кримiнально-процесуальному порядку притаманнi послiдовний

демократизм i гуманiзм, характернi для правової держави.

Специфiчнi завдання кримiнального процесу вiдрiзняють його

вiд iнших видiв державної дiяльностi. Кримiнально-процесуальна

дiяльнiсть виникає та здiйснюється лише у зв'язку зi злочином, який

вiдбувся або готується, при виявленнi ознак злочину. Лише тодi, коли

постає питання про можливiсть кримiнальної вiдповiдальностi за

дiяння, що заборонене кримiнальним законом, може мати мiсце кри-

мiнально-процесуальна дiяльнiсть, а органи розслiдування, проку-

ратури та суду одержують право реалiзовувати свої кримiнально-про-

цесуальнi повноваження, здiйснювати процесуальнi дiї.

Процесуальна форма гарантує додержання вимог повноти, все-

бiчностi та об'єктивностi розслiдування справ про злочини, поста-

новлення законного, обгрунтованого та справедливого вироку.

Додержання процесуальної форми забезпечує виховний вплив

судових процесiв. Зокрема, лише вiдкритий, прилюдний розгляд та

вирiшення кримiнальних справ за участю пiдсудних, а у необхiдних

випадках i представникiв громадськостi, шляхом безпосереднього

розгляду судом всiх необхiдних доказiв, публiчного обговорення

учасниками процесу результатiв проведеного дослiдження та оголо-

шення вироку, а також виконання всiх iнших вимог процесуального

закону можуть забезпечити успiшне здiйснення виховних та превен-

тивних функцiй суду.

Встановлена законом процесуальна форма гарантує права та за-

коннi iнтереси всiх осiб, якi беруть участь у справi, в тому числi

обвинуваченого (пiдсудного), потерпiлого, цивiльного позивача,

цивiльного вiдповiдача, свiдкiв, експертiв та iн. Успiшна реалiзацiя

передбачених процесуальним законом прав всiх цих осiб та сумлiн-

не виконання ними покладених на них обов'язкiв є найважливiши-

ми гарантiями здiйснення завдань кримiнального судочинства, а

отже, i завдань правосуддя в цiлому.

Використання особами, якi беруть участь у справi, наданих їм

прав у процесi, додержання цих прав особою, яка провадить дiзнан-

ня, слiдчим, прокурором i судом, наслiдки, передбаченi законом у

разi порушення цих прав та невиконання зобов'язань, утворюють

систему процесуальних гарантiй. Так, одним з найважливiших

суб'єктiв процесуальної дiяльностi є обвинувачений. З метою досяг-

нення завдань правосуддя вiн надiлений широкими правами, що ут-

ворюють у сукупностi право обвинуваченого на захист. Для його

реалiзацiї закон надiляє обвинуваченого реальними можливостями

захищатися вiд висунутого обвинувачення i в той же час гарантує

дiйсне втiлення в життя цих можливостей у кожнiй конкретнiй

справi. Гарантiями цього є, зокрема, вимоги закону про обов'язкове

повiдомлення слiдчим або особою, що проводить дiзнання, сутi об-

винувачення, за яким дана особа притягується до кримiнальної

вiдповiдальностi (ст. 140 КПК), обов'язок слiдчого допитати обви-

нуваченого негайно пiсля пред'явлення йому обвинувачення (ст. 143

КПК), ознайомлення обвинуваченого з усiма матерiалами справи

пiсля закiнчення попереднього слiдства (ст. 218 КПК), вручення

пiдсудному копiї обвинувального висновку не пiзнiше як за тридо-

бовий строк до дня розгляду справи у судовому засiданнi (статтi 254,

286 КПК), обов'язок суду допустити обраного пiдсудним захисни-

ка або призначити захисника, якщо того вимагає пiдсудний (ст. 45

КПК), тощо. Система процесуальних гарантiй забезпечує реальне

втiлення у життя прав i законних iнтересiв усiх учасникiв кримiналь-

ного процесу та всiх осiб, що беруть участь у справi, i тим самим є

загальною гарантiєю правосуддя з кримiнальних справ.

Таким чином, найважливiшими елементами, якi утворюють

поняття кримiнального процесу, є: 1) дiяльнiсть органiв, що ведуть

боротьбу зi злочиннiстю, - органiв дiзнання, попереднього слiдства,

прокуратури та суду, яка полягає у розслiдуваннi, розглядi та вирi-

шеннi кримiнальних справ; 2) демократичнi принципи, якi повиннi

лежати в основi органiзацiї та дiяльностi вказаних органiв; 3) завдан-

ня, що вирiшуються ними; 4) процесуальна форма їх дiяльностi.

Крiм органiв, що ведуть боротьбу зi злочиннiстю, тобто основ-

них суб'єктiв процесу, в кримiнальному судочинствi беруть участь

й iншi особи. До них належать обвинувачений та його захисник,

потерпiлий, цивiльний позивач та цивiльний вiдповiдач, представ-

ники їх iнтересiв та iншi особи. Однак в основi кримiнального про-

цесу лежить дiяльнiсть органiв, на якi законом покладена боротьба

зi злочиннiстю, органiв, що ведуть кримiнальний процес. Ця дiяль-

нiсть є найважливiшим обов'язковим елементом кримiнального су-

дочинства в цiлому. Саме у зв'язку з нею учасники кримiнального

процесу та iншi особи, що беруть участь у справi, реалiзують свої

права та виконують покладенi на них обов'язки. Вирiшальне значен-

ня дiяльностi органiв розслiдування, прокуратури та суду в кримi-

нальному судочинствi служить пiдставою для включення її як еле-

менту у визначення поняття кримiнального процесу.

При здiйсненнi покладених на них обов'язкiв i реалiзацiї прав з

розслiдування, розгляду та вирiшення кримiнальних справ вказанi

державнi органи вступають мiж собою та з iншими суб'єктами про-

цесуальної дiяльностi у певнi, передбаченi процесуальним законом

вiдносини - процесуальнi правовiдносини. Зокрема, мiж органом

i особою, що проводить дiзнання, та слiдчим виникають вiдповiднi

процесуальнi вiдносини не лише в ходi провадження оперативно-

розшукових та слiдчих дiй у справi, по якiй провадження поперед-

нього (досудового) слiдства є обов'язковим, але i пiсля передачi цiєї

справи слiдчому.

iншого характеру процесуальнi вiдносини виникають мiж орга-

ном дiзнання i прокурором, слiдчим i прокурором у ходi здiйснення

нагляду за додержанням законiв при розслiдуваннi кримiнальних

справ. Певнi процесуальнi вiдносини виникають також мiж вказани-

ми органами i судом. Кожний з цих суб'єктiв кримiнально-процесу-

альних вiдносин має передбаченi законом обов'язки, яким вiдповi-

дають конкретнi права iншого суб'єкта цих правовiдносин.

Суб'єкти процесуальних вiдносин, що розглядаються, здiйсню-

ють певнi владнi повноваження стосовно iнших осiб, якi беруть

участь у справi: обвинуваченого, свiдкiв, експертiв, перекладачiв

та iн. Цi повноваження включають застосування у разi необхiдностi

заходiв процесуального примусу щодо вказаних осiб. Так, слiдчий,

при наявностi достатнiх доказiв причетностi певної особи до вчи-

нення злочину, виносить постанову про притягнення її як обвину-

ваченого у справi i може застосовувати до неї один з передбачених

законом запобiжних заходiв або винести постанову про усунення

її вiд посади. Головуючий у судовому засiданнi керує ходом судо-

вого розгляду, спрямовуючи його на встановлення iстини у справi,

а також вживає заходiв до пiдтримання належного порядку в залi

судового засiдання.

Всi владнi повноваження суб'єктiв, що ведуть процес, регулю-

ються кримiнально-процесуальним законодавством. Особи ж, щодо

яких застосовуються заходи, що випливають з цих повноважень, ко-

ристуються вiдповiдними правами. Так, обвинувачений вправi зна-

ти суть пред'явленого йому обвинувачення, давати свiдчення з

приводу цього обвинувачення та заявляти клопотання про витре-

бування та приєднання до справи необхiдних доказiв, подавати

скарги на дiї слiдчого та особи, яка проводить дiзнання, та заявля-

ти вiдводи. З цього випливає, що мiж органами, якi ведуть процес,

та iншими суб'єктами процесуальної дiяльностi також виникають

процесуальнi вiдносини. Вони пов'язанi з багатогранною дiяльнi-

стю органiв по боротьбi зi злочиннiстю та виникають лише в ре-

зультатi цiєї дiяльностi. Ось чому саме дiяльнiсть вказаних органiв

i складає основний змiст кримiнального процесу.

§ 3. Система кримiнального процесу

Процесуальна дiяльнiсть органiв, що ведуть боротьбу зi злочин-

нiстю, розвивається i протiкає за певними етапами - стадiями, кож-

на з яких характеризується притаманними їй особливостями i разом

з тим служить досягненню цiлей i вирiшенню загальних завдань кри-

мiнального судочинства. Кримiнальна справа рухається послiдовно,

в своєму розвитку проходячи цi етапи-стадiї. Стадiї кримiнального

процесу тiсно пов'язанi мiж собою загальними для кримiнального

процесу принципами i завданнями, але в той же час кожна з них

протiкає в формах, характерних тiльки для неї.

Стадiями кримiнального процесу є: 1) порушення кримiнальної

справи; 2) попереднє (досудове) розслiдування; 3) вiддання до суду;

4) судовий розгляд; 5) провадження у касацiйнiй iнстанцiї; 6) вико-

нання вирокiв, ухвал i постанов суду; 7) перегляд вирокiв, ухвал i

постанов суду, що набрали законної сили; 8) вiдновлення справ у

зв'язку з нововиявленими обставинами.

Кожна стадiя передусiм вирiшує загальнi завдання кримiнально-

го процесу у властивiй цiй стадiї процесуальнiй формi, яка визначає

специфiку процесуального становища суб'єктiв кримiнально-проце-

суальної дiяльностi, засобiв доказування, правозахисник механiзмiв,

процесуальних рiшень i повноважень органiв i посадових осiб, що

ведуть кримiнальний процес.

Порушення кримiнальної справи - перша стадiя кримiналь-

ного процесу. Вона полягає в дiяльностi органiв дiзнання, поперед-

нього (досудового) слiдства, прокуратури i суду по виявленню ознак

злочину i прийняттю рiшення про початок провадження у справi.

Попереднє (досудове) розслiдування являє собою дiяльнiсть

органiв дiзнання i попереднього слiдства, спрямовану на збиран-

ня, закрiплення i дослiдження доказiв для розв'язання питання про

наявнiсть або вiдсутнiсть подiї злочину, вини певної особи в його

вчиненнi, про характер i розмiр шкоди, заподiяної злочином, та iншi

обставини, що пiдлягають доказуванню у справi. Попереднє розс-

лiдування проводиться до суду, i висновки органiв, що проводять

це розслiдування, мають лише попереднiй характер. Звiдси i назва

цiєї стадiї.

Вiддання до суду - дiяльнiсть суддi одноособове або суду ко-

легiально, спрямована на перевiрку повноти i правильностi прове-

деного попереднього (досудового) розслiдування i на розв'язання пи-

тання про наявнiсть всiх необхiдних даних i умов для розгляду i ви-

рiшення даної справи по сутi в судовому розглядi.

Судовий розгляд - основна i центральна стадiя кримiналь-

ного процесу, в якiй суд колегiальне або суддя одноособове у

вiдкритому судовому засiданнi, за участю сторiн розглядає i вирi-

шує кримiнальну справу по сутi, тобто про виннiсть або не-

виннiсть пiдсудного, застосування до нього покарання або виправ-

дання невинного.

Провадження в касацiйнiй iнстанцiї (касацiйний перегляд ви-

рокiв, ухвал i постанов суду першої iнстанцiї) - дiяльнiсть вищестоя-

щого суду, що вiдбувається у разi подання прокурора або оскарження

учасниками процесу вироку, ухвали або постанови суду першої iн-

станцiї, що полягає в перевiрцi законностi i обгрунтованостi цих актiв

на пiдставi матерiалiв, що є в справi, та додатково представлених.

Виконання вирокiв, що вступили в законну силу, ухвал i по-

станов суду - стадiя, в якiй суд вирiшує ряд питань процесуально-

го характеру, що виникають у зв'язку iз зверненням вироку до ви-

конання, або таких, що виникли вже в процесi самого виконання

вироку, а iнодi й пiсля його виконання (наприклад, про достроко-

ве зняття судимостi).

Як правило, кожна кримiнальна справа проходить цi стадiї. Од-

нак кримiнально-процесуальний закон передбачає й стадiї, в яких

перевiряються правосуднiсть вирокiв, ухвал i постанов суду, що на-

брали законної сили. Подiбного роду перевiрка (перегляд) має мiсце

при наявностi особливих умов, вказаних у законi.

Однiєю з таких стадiй є перегляд вироку, ухвали i постанови суду

в порядку судового нагляду. Це стадiя кримiнального процесу, що

вiдбувається в особливiй процесуальнiй формi, в якiй вищестоящий

суд за протестами уповноважених на те посадових осiб органiв

прокуратури i суду перевiряє правосуднiсть вирокiв, що вже вступи-

ли в законну силу, ухвал i постанов нижчестоящих судових органiв.

iншою такою стадiєю є вiдновлення справ у зв'язку з нововияв-

леними обставинами. Таке вiдновлення проводиться у разi виявлення

пiсля набрання законної сили вироком, ухвалою, постановою суду

обставин, якi ранiше не були вiдомi i не могли бути вiдомi суду i якi

самi по собi або в сукупностi з даними, що є у справi, встановлюють

неправосуднiсть винесеного вироку, ухвали, постанови.

Розглянутi стадiї складають єдину систему кримiнального процесу.

Система кримiнального процесу рацiональна i логiчна. Кожна поперед-

ня стадiя створює необхiднi передумови для успiшного вирiшення зав-

дань наступної стадiї. На кожнiй стадiї, як правило, пiдлягає контролю

законнiсть дiй i рiшень, що мали мiсце на попереднiх стадiях.

Однак далеко не кожна кримiнальна справа проходить всi вищезаз-

наченi стадiї. Так, порушена кримiнальна справа може бути закрита за

вiдповiдних пiдстав у стадiї попереднього (досудового) розслiдування.

Таке ж рiшення може бути прийняте прокурором при перевiрцi

справи, що надiйшла з обвинувальним висновком, або ж судом у

стадiї вiддання до суду. Просування кримiнальної справи може за-

кiнчитися винесенням судом вироку в стадiї судового розгляду, якщо

вирок не оскаржений i не опротестований у касацiйному порядку.

§ 4. Кримiнальио-процесуальнi функцiї

Конституцiя України визначає правовий змiст кримiнально-

процесуальних функцiй. Загальнi завдання кримiнального судочин-

ства, сформульованi у ст. 2 КПК, не виключають, а, навпаки, перед-

бачають рiзнi форми i методи їх реалiзацiї вiдповiдно судом, проку-

рором, слiдчим i органом дiзнання. Кожний з них має притаманну

саме йому спрямованiсть у вирiшеннi цих завдань. У свою чергу

учасники процесу (пiдозрюваний, обвинувачений, потерпiлий та iн.)

мають свою спрямованiсть у дiяльностi, яку вони здiйснюють i яка

обумовлена характером їх iнтересiв у справi. iз спрямованiстю тих

чи iнших видiв процесуальної дiяльностi i пов'язано поняття кри-

мiнально-процесуальних функцiй.

У теорiї вiдсутня єдина думка про поняття кримiнально-процесу-

альної функцiї. Найбiльш поширеним є погляд, який вперше висловив

М. С. Строгович, що кримiнально-процесуальнi функцiї - це окремi

види, окремi напрямки кримiнально-процесуальної дiяльностi'.

Для багатьох вчених це визначення є базовим, вихiдним, вони по

сутi його розвивають i конкретизують. Так, В. М. Савицький зазна-

чає, що процесуальна функцiя - це певний напрямок, особливим

чином вiдокремлена сторона, вид кримiнально-процесуальної дiяль-

ностi2. i. В. Тиричев вказує на те, що цим поняттям охоплюються

види, напрямки дiяльностi суб'єктiв кримiнального процесу, обумов-

ленi їх роллю, призначенням або метою участi у справi3. О. М. Ларiн

вважає, що процесуальнi функцiї у кримiнальному судочинствi - це

види (компоненти, частини) кримiнально-процесуальної дiяльностi,

якi розрiзняються за особливими, безпосереднiми цiлями, що дося-

гаються у пiдсумку провадження у справi4.

Своєрiдною є позицiя у цьому питаннi В. П. Нажимова. Вiдзнача-

ючи, що кримiнально-процесуальнi функцiї - цс найважливiший на-

прямок процесуальної дiяльностi, автор, однак, вважає, що здiйснення

конкретної процесуальної функцiї тим чи iншим суб'єктом грунтуєть-

ся не стiльки на положеннях кримiнально-процесуального закону,

скiльки на законах психологiї, на свободi вибору (обрання) функцiї, яку

вiн здiйснює, виборi, що обумовлений внутрiшнiм переконанням i об-

ставинами справи5. Такий погляд було пiддано обгрунтованiй критицi.

Якщо виходити з позицiї В. П. Нажимова, то вiдповiднi суб'єкти про-

цесу, психологiчно перебудувавшись у результатi виявлення нових об-

ставин, мали б можливiсть неодноразово змiнювати у ходi проваджен-

ня у справi характер процесуальних функцiй, якi вони здiйснюють.

Цiлком очевидно, що при такому розумiннi процесуальної функцiї вона

перестала б бути конкретною процесуальною категорiєю, втратила б

свою визначенiсть i перетворилася у щось розпливчасте, позбавлене

практичного значення. Кримiнально-процесуальнi функцiї перш за все

обумовленi специфiчним соцiальним i правовим змiстом, який визна-

чає i їх психологiчне значення. Видiлення тих чи iнших функцiй i мож-

ливiсть їх здiйснення конкретними суб'єктами процесу залежить не вiд

волi i бажання останнiх, а вiд законодавця, який, враховуючи низку фак-

торiв, у тому числi i закони психологiї, нормативне закрiплює вiдповi-

дну структуру судочинства, яка вiдбиває реальне становище речей, пра-

ва i законнi iнтереси суб'єктiв процесу, цiлi, до яких прагне. iншими

словами, кримiнально-процесуальна функцiя - цс об'єктивна катего-

рiя, яка вiдбита у чинному законi i визначає процесуальний статус да-

ного суб'єкта. Тому характер процесуальної функцiї, яку здiйснює

суб'єкт, не залежить вiд його конкретної позицiї у данiй справi'.

Таким чином, для характеристики процесуальних функцiй iстот-

но важливим є те, що вони:

- закрiпленi у законi певними видами, напрямками процесуаль-

ної дiяльностi;

- видiляються з усiєї процесуальної дiяльностi як основнi, ос-

кiльки кожна з них безпосередньо пов'язана з реалiзацiєю завдань

кримiнального судочинства;

- здiйснюються суб'єктами, якi уповноваженi на провадження у

справi або мають у нiй процесуальний iнтерес.

Отже, процесуальнi функцiї - це вираженi у законi основнi на-

прямки процесуальної дiяльностi, що здiйснюються з метою реалi-

зацiї завдань кримiнального судочинства суб'єктами, уповноважени-

ми на ведення процесу або надiленими правами для активної участi

у справi з метою захисту своїх законних iнтересiв.

З урахуванням такого розумiння сутi процесуальних функцiй до

їх числа в юридичнiй лiтературi найчастiше вiдносять як головнi три

функцiї: обвинувачення, захисту i вирiшення справи (правосуд-

дя). Основними їх справедливо називають тому, що вони завжди,

обов'язково виявляються в центральнiй стадiї процесу, i розрiзнен-

ня цих функцiй визначає змагальну побудову судового розгляду. При-

родно, що це ставить їх на особливе мiсце у загальнiй системi кри-

мiнально-процесуальних функцiй. Є достатньо пiдстав, щоб вiдне-

сти до них такi основнi напрямки процесуальної дiяльностi, як

розслiдування кримiнальної справи, нагляд за додержанням i пра-

вильним застосуванням законiв (прокурорський нагляд), пiдтриман-

ня цивiльного позову, заперечення проти цивiльного позову.

Детальну характеристику кожної з названих процесуальних функ-

цiй та суб'єктiв, що їх здiйснюють, буде дано у вiдповiдних роздiлах

пiдручника. Тут же зазначимо лише деякi положення, що мають зна-

чення для правильного розумiння питання, що розглядається.

Перш за все, названi кримiнально-процесуальнi функцiї здiйсню-

ються не iзольовано одна вiд одної, вони тiсно пов'язанi мiж собою,

перебувають у певному спiввiдношеннi i у сукупностi забезпечують

виконання завдань кримiнального процесу. Йдеться, отже, про сис-

тему процесуальних функцiй, яка має певнi особливостi. В нiй є

функцiї, що сполучаються, розвиваються i доповнюють одна одну, i

тому один суб'єкт може реалiзувати декiлька процесуальних функ-

цiй; однак iснують i функцiї несумiснi, якi один i той самий суб'єкт

виконати не може. Так, здiйснення прокурором функцiї нагляду за за-

коннiстю в досудових стадiях процесу не лише не виключає, але, навпа-

ки, передбачає здiйснення ним функцiї обвинувачення у судi. У ходi

реалiзацiї слiдчим функцiї розслiдування справи, коли ним встановле-

но особу, яка вчинила злочин, вiн притягує її як обвинуваченого, фор-

мулює i пред'являє їй вiдповiдне обвинувачення, а, значить, i реалiзує

з цього моменту i функцiю обвинувачення. У вказаних випадках йдеться

про сумiснi процесуальнi функцiї. Коли ж мова йде про функцiї обви-

нувачення, захисту i правосуддя, то вони суворо розрiзняються, i тому

суб'єкти, що здiйснюють обвинувачення (так само як i захист), не мо-

жуть здiйснювати правосуддя; той, хто обвинувачує, не може бути суд-

дею. iнша особливiсть цiєї системи полягає в тому, що в нiй є функцiї,

якi можна назвати <парними>, оскiльки вони необхiдно передбачають

одна одну i у реальнiй дiйсностi одна без другої не iснують. До таких

функцiй належать: обвинувачення - захист, а також пiдтримання ци-

вiльного позову - заперечення проти цивiльного позову.

Нарештi, ще одна особливiсть системи процесуальних функцiй:

обвинувачення, за загальним правилом, передує появленню функцiй

захисту та правосуддя i обумовлює їх виникнення. Сформульоване

i пред'явлене обвинувачення викликає до життя функцiю захисту,

спрямовану на його спростування, доказування невинностi або мен-

шої винностi обвинуваченого. Твердження про виннiсть особи, яке

мiститься у постановi про притягнення як обвинуваченого, є право-

вою пiдставою для здiйснення iнших функцiй - пiдтримання ци-

вiльного позову та заперечення проти позову.

Функцiя правосуддя здiйснюється не iнакше як на пiдставi сформу-

льованого i вже пред'явленого обвинувачення. Здiйснення її означає

правильне, згiдно iз законом i обставинами справи, вирiшення основ-

ного питання - про виннiсть чи невиннiсть пiдсудного i про застосу-

вання до винного справедливого покарання. Однак висновок про вин-

нiсть пiдсудного у вчиненнi злочину не означає, що суд є суб'єктом об-

винувачення. Суд - орган судової влади, який здiйснює правосуддя.

Твердження про виннiсть пiдсудного є пiдсумком дiяльностi суду. Воно

одержує свiй вираз у вироку - найважливiшому актi правосуддя. Згiдно

iз ст. 55 Конституцiї України суд у визначених законом випадках вико-

нує i функцiю контролю за правомiрнiстю постанов органiв поперед-

нього (досудового) розслiдування, якi обмежують права та свободи гро-

мадян, що беруть участь у кримiнальному судочинствi (наприклад, ос-

карження санкцiї прокурора в суд i в iнших випадках, передбачених

статтями 236', 2365 КПК України).

Наявнiсть процесуальних функцiй у кримiнальному процесi,

здiйснення їх рiзними органами i особами на справдi демократичних

засадах забезпечує виконання завдань кримiнального судочинства у

кожнiй кримiнальнiй справi, дiйсний захист прав i законних iнтересiв

громадян.

§ 5. Кримiнальне-процесуальне право

Кримiнально-процесуальне право - це галузь права, яка являє

собою сукупнiсть встановлених Конституцiєю України та чинними

мiжнародними договорами, згода на обов'язковiсть яких надана

Верховною Радою України, законiв, правових норм, що регулюють

порядок дiяльностi органiв розслiдування, прокуратури та суду при

провадженнi у кримiнальних справах. Кримiнальне-процесуальне

право є самостiйною галуззю права, бо має свiй предмет правового

регулювання (суспiльнi вiдносини, якi складаються при розглядi та

вирiшеннi питань про порушення кримiнальної справи, її розслiду-

ваннi, судовому розглядi, а також при виконаннi вироку, перевiрцi

його законностi та обгрунтованостi) та свiй, специфiчний, метод

правового регулювання (специфiчний спосiб юридичного впливу на

вiдповiднi суспiльнi вiдносини).

Для кримiнально-процесуального права є характерним свiй тип

правового регулювання (вiн зветься дозвiльним), оскiльки в його ос-

новi лежить формула: <допустимо лише те, що дозволено законом> (на

вiдмiну, скажiмо, вiд загальнодозвiльного типу регулювання, в основi

якого лежить формула: <дозволено все, крiм того, що заборонено>),

Кримiнальне-процесуальне право визначає завдання i систему

кримiнального процесу, порядок вiдносин суду, органiв прокурату-

ри, слiдства i дiзнання мiж собою та з громадянами, що беруть участь

у процесi, а також порядок i форму провадження процесуальних дiй.

Для правильного розумiння соцiальної сутностi кримiнально-

процесуальної дiяльностi в правовiй державi основним є визнання

принципу зв'язаностi держави правами й свободами людини i гро-

мадянина на конституцiйному рiвнi. Визнання невiдчужуваностi та

непорушностi прав i свобод людини, усвiдомлення приналежностi

їх людинi за самою її природою i вiдображення цього факту суспiль-

ною свiдомiстю створює передумови для дотримання державою, її

органами, посадовими та службовими особами прав i свобод люди-

ни та зв'язаностi їх цими правами i свободами.

Фундаментальним для розумiння сутностi правової зв'язаностi

держави правами та свободами людини i громадянина є положення

ч. 1 ст. З Конституцiї України, згiдно з яким <людина, її життя i здо-

ров'я, честь i гiднiсть, недоторканнiсть i безпека визнаються в Ук-

раїнi найвищою соцiальною цiннiстю>.

iдея людини не набуває виразу виключно нормативної державної

iдеологiї, як це було характерним для перiоду дiї радянських консти-

туцiй, а переводиться у площину реальних конституцiйно-правових

вiдносин, перетворюється на нормативну базову основу легiтимацiї

влади i конституцiйно-правового обгрунтування обов'язкiв держави

перед людиною. Згiдно з ч. 2 ст. З Конституцiї України права i свобо-

ди людини, їх гарантiї <визначають змiст i спрямованiсть дiяльностi

держави>, i держава <вiдповiдає перед людиною за свою дiяльнiсть>.

iдея гiдностi людини знаходить своє вiдображення i в iнших статтях

Конституцiї, зокрема у ст. 21, яка проголошує вiльнiсть людей i їх

рiвнiсть у гiдностi та правах, ст. 28, яка визнає за кожною людиною

право на повагу до її гiдностi, ст. 68, за якою кожен зобов'язаний не

посягати на права i свободи, честь i гiднiсть iнших людей. Цi положен-

ня визначають захист честi та гiдностi людини, її прав на рiвнi суб'єк-

тивних прав, у тому числi i судом (ч. 1 ст. 55 Конституцiї України).

Значення кримiнально-процесуального права, його позитивна

роль у життi суспiльства визначаються передусiм тим, що воно вста-

новлює ефективний порядок розслiдування та судового розгляду

кримiнальних справ, забезпечуючи умови для успiшної боротьби зi

злочиннiстю, надiляючи органи держави, посадових осiб необхiдни-

ми повноваженнями, створюючи передумови для виконання завдань

кримiнального судочинства. Кримiнально-процесуальне право вста-

новлює правила, дотримання яких необхiдно для достовiрного з'ясу-

вання обставин кожної справи, встановлення по нiй iстини, для спра-

ведливого здiйснення правосуддя.

Ця галузь права передбачає процесуальнi гарантiї прав особи, в

тому числi конституцiйного права громадян на судовий захист, на

особисту свободу, недоторканнiсть особи, житла, охорону особисто-

го життя громадян, таємницю листування, телефонних переговорiв

i телеграфних повiдомлень, а також права оскарження дiй посадо-

вих осiб. Важливе мiсце в системi цих гарантiй посiдає забезпечен-

ня права обвинуваченому на захист.

Регулюючи кримiнально-процесуальну дiяльнiсть, кримiнально-

процесуальне право надає їй правового характеру, лежить в основi

пiдтримання режиму законностi в боротьбi зi злочиннiстю, створює

передумови справедливого вирiшення кримiнальних справ. Консти-

туцiя України пiдняла до конституцiйних норм ряд найважливiших

положень кримiнально-процесуального права, що означає визнання

його високої соцiальної цiнностi.

Зараз для визначення самостiйного характеру будь-якої галузi

права використовуються також й iншi юридичнi ознаки. Поняттям

<режиму галузевого правового регулювання> охоплюється поряд з

особливим методом i специфiка системи принципiв галузi та iншi

властивостi порядку правового регулювання. Кримiнально-процесу-

альне право, хоча й має ознаки фундаментальних галузей права

(з огляду на первиннiсть його принципiв, способiв та iнших власти-

востей режиму правового регулювання), але до таких не може бути

вiднесено. Кримiнально-процесуальне право, його норми та їх реа-

лiзацiя, має комплексний характер, тобто взаємозв'язане з усiма

iншими галузями вiтчизняного права, а також з галузями iноземних

правових систем, норми яких в обов'язковому або факультативному

порядку звичайно реалiзуються в кримiнальному судочинствi держа-

ви. Але вiтчизняне кримiнальне-процесуальне право не може бути

вiднесене i до так званих <комплексних> галузей права (житлове,

прокурорський нагляд та iн.). Спiльно використовуючи особливостi

ряду режимiв правового регулювання фундаментальних i спецiаль-

них галузей, комплекснi галузi права є вторинними утвореннями, якi

не мають єдиного методу регулювання. Тому галузь права, що роз-

глядається, посiдає своє, особливе мiсце в класифiкацiйному ряду

самостiйних галузей права.

Комплекснiсть кримiнально-процесуального права зобов'язує

щоразу при реалiзацiї його норм з'ясовувати, якi конкретно норми i

якi галузi права необхiдно одночасно реалiзовувати. У разi розбiж-

ностi правил галузевих режимiв регулювання фундаментальнiсть

кримiнально-процесуального права за загальним правилом вказує на

прiоритетний характер процесуальних норм перед iншими (за рiдки-

ми винятками, прямо передбаченими Конституцiєю).

Кримiнально-процесуальне право регулює суспiльнi вiдносини,

що виникають i розвиваються у зв'язку з розслiдуванням та судо-

вим розглядом кримiнальних справ. Цi суспiльнi вiдносини, буду-

чи врегульованi законом, являють собою кримiнально-процесу-

альнi правовiдносини.

Як вказувалося, суб'єктами кримiнально-процесуальних вiдно-

син є державнi органи та посадовi особи, якi здiйснюють свої повно-

важення по розслiдуванню та судовому розгляду кримiнальних

справ, а також громадяни, юридичнi особи, громадськi органiзацiї,

їхнi представники, чиї iнтереси порушує вчинений злочин або на

яких поширюється кримiнально-процесуальна дiяльнiсть.

Об'єкт кримiнально-процесуальних правовiдносин - це все те,

з приводу чого данi вiдносини виникли й iснують, головним чином

очiкуваний результат поведiнки учасникiв кожного конкретного пра-

вовiдношення. Коло можливих об'єктiв кримiнально-процесуальних

вiдносин широке. Таким об'єктом може бути проведення дiй (явка

обвинуваченого до слiдчого за викликом, дача показань на допитi),

або певна поведiнка (неперешкодження встановленню iстини у ходi

слiдства з боку обвинуваченого), або тi чи iншi матерiальнi речi (при

вiдiбраннi пiд час обшуку цiнностей з метою подальшої їхньої кон-

фiскацiї або вiдшкодування матерiальних збиткiв чи при вилученнi

предмета як речового доказу) тощо. Будь-якi процесуальнi право-

вiдносини мають свою мету, свiй об'єкт.

Юридичними фактами, що спричиняють виникнення, змiни та

припинення кримiнально-процесуальних вiдносин, найчастiше є

процесуальнi дiї, рiдше - подiї (наприклад, скiнчення строку дав-

ностi), але щоразу у зв'язку з певними дiями. На вiдмiну вiд iнших

правовiдносин, юридичними фактами завжди виступають тiльки

складнi фактичнi сукупностi, тобто визначенi законодавством сукуп-

ностi тих чи iнших дiй (утримання вiд них) та подiй.

Правовi засоби, якi забезпечують всiм суб'єктам кримiнальної

процесуальної дiяльностi можливiсть реально виконувати свої обо-

в'язки та використовувати наданi права, являють собою кримiпаль-

но-процесуальнi гарантiї.

Найважливiшою рисою кримiнально-процссуальних гарантiй, їх

забезпечувальної властивостi є їх багаторiвнева системнiсть. Тому до

них належать приписанi законом процесуальнi дiї слiдчого, органу

дiзнання (особи, яка проводить дiзнання), суду та судцi, у провадженнi

якого знаходиться кримiнальна справа (матерiали про злочин). Далi -

приписанi законом процесуальнi дiї державних органiв та посадових

осiб, якi виконують свої контрольно-нагляднi функцiї (процесуальний

контроль начальника слiдчого вiддiлу, начальника органу дiзнання,

прокурорський нагляд та судовий контроль за додержанням законiв

органами дiзнання та попереднього (досудового) слiдства).

Процесуальнi гарантiї - це сукупнiсть встановлених законом

правових норм, що забезпечують законний i обгрунтований розгляд

кожної кримiнальної справи i виконання iнших завдань кримiналь-

ного судочинства.

Розрiзняються процесуальнi гарантiї в широкому значеннi i про-

цесуальнi гарантiї особи, або процесуальнi гарантiї у вузькому зна-

ченнi. В широкому розумiннi весь кримiнально-процесуальний по-

рядок значною мiрою являє собою систему процесуальних гарантiй.

Деякi процесуальнi дiї щодо громадян та державно-владнi рiшен-

ня процесуальних органiв, що приймаються, так чи iнакше зачiпа-

ють або обмежують конституцiйнi права i свободи особи. Тим самим

вони є засобами кримiнально-процесуального примусу, якi покли-

канi припиняти неправомiрнi дiяння учасникiв, що перешкоджають

нормальному ходу кримiнального процесу, або запобiгати їм. Серед

них найбiльш поширеними є запобiжнi заходи, затримання пiдозрю-

ваного, вiдсторонення обвинуваченого вiд посади та iншi засоби

кримiнально-процесуального (державного) примусу.

Характерна властивiсть кримiнально-процссуальних правовiдно-

син проявляється в тому, що у правовiдносинах, що виникли, для

реалiзацiї суб'єктивних прав i процесуальних обов'язкiв необхiдно

здiйснення певних дiй або їх системи. У сукупностi з iншими обста-

винами вони одночасно виступають як юридичнi факти, що пород-

жують новi правовiдносини, якi, в свою чергу, вимагають нових дiй.

Таким чином забезпечується рух справи за етапами та стадiями. Тому

коли говорять про кримiнальний процес як вид державної дiяльностi,

то звичайно розумiють i дiї, i правовiдносини. Однак, маючи на увазi,

що процесуальнi дiї виступають не лише як юридичнi (факти, але й

як змiст правовiдносин, ставити їх (дiї та правовiдносини) в один ряд

уявляється недопустимим, оскiльки вони - не самостiйнi елемен-

ти кримiнально-процесуальної дiяльностi, а двi сторони цiлого,

спiввiднесенi мiж собою як частина i цiле.

Кримiнально-процесуальне право спiввiдноситься з iншими га-

лузями права.

Найбiльш тiсним є зв'язок кримiнально-процесуального пра-

ва та кримiнального права. Обидвi цi галузi служать боротьбi зi

злочиннiстю, маючи загальну кiнцеву мету. Кримiнальне право за-

бороняє пiд загрозою кримiнального покарання певнi вчинки i

служить попередженню правопорушень. Воно виявляє свiй пози-

тивний вплив i поза прямим зв'язком з процесуальним правом.

Але якщо злочин вчинено, то й норми кримiнального права мо-

жуть бути застосованi лише в ходi кримiнально-процесуальної

дiяльностi, порядок якої передбачений процесуальними нормами.

В такому разi кримiнальне право не може бути застосоване без

процесуального права.

Призначенням кримiнально-процесуального права є також забез-

печення правильного застосування кримiнального права. Кримiналь-

не судочинство може мати мiсце лише тодi, коли було вчинено або

готувався вчинок, заборонений кримiнальним правом. Там, де немає

злочину, кримiнальний процес не ведеться. Сказане, однак, не озна-

чає, що кримiнальне-процесуальне право є лише формою застосу-

вання кримiнального права. В дiйсностi воно має власний змiст i

соцiальну цiннiсть. Кримiнальне право i криминально-процесуальне

право нерозривно пов'язанi, точно скоординованi i спiльно служать

боротьбi зi злочиннiстю.

Кримiнально-процесуальне право пов'язане з законодавством

про суд i прокуратуру, бо мiж правовими нормами, що регулюють

органiзацiю i порядок процесуальної дiяльностi суду, прокуратури,

органiв розслiдування, iснує тiсний зв'язок. Питання пiдсудностi,

пiдслiдностi, процесуальної компетенцiї судових iнстанцiй i органiв

прокурорського нагляду регулюються нормами, що мають органiза-

цiйне i функцiональне значення.

Вiдмiннiсть мiж кримiнально-процесуальним правом i законо-

давством про суд i прокуратуру полягає передусiм у предметi регу-

лювання. Кримiнально-процесуальне право регулює порядок дiяль-

ностi суду, прокуратури та органiв попереднього (досудового) роз-

слiдування. Законодавство про суд i прокуратуру визначає завдання,

органiзацiю i компетенцiю вiдповiдних органiв.

ї

§ 6. Норми кримiнально-процесуального права

Встановленi державою та вираженi в законi загальнообов'язковi

правила поведiнки суб'єктiв кримiнально-процесуальної дiяльностi,

виконання яких забезпечується державною владою, являють собою

норми кримiнально-процесуального права. Цi норми формулюють-

ся у вiдповiдних статтях законiв про кримiнальне судочинство, але

не завжди мiстяться в однiй конкретнiй статтi закону.

Структура кримiнально-процесуальної норми не в усiх випадках

очевидна, але, як i норми iнших галузей права, вона складається з

гiпотези, диспозицiї i санкцiї. Гiпотеза вказує умови, за яких дiє пра-

вова норма, диспозицiя - саме правило поведiнки, а санкцiя - на-

слiдки невиконання цього правила. Так, норма про таємницю нара-

ди суддiв може бути виражена у такому виглядi:

- якщо суддi постановляють вирок (гiпотеза);

- то вони повиннi радитися в окремiй нарадчий кiмнатi, де не

може перебувати нiхто, крiм суддiв, i не мають права розголошува-

ти судження, якi мають мiсце пiд час наради (диспозицiя);

- перебування пiд час наради суддiв у нарадчий кiмнатi будь-кого,

крiм суддiв, або розголошення суддею таємницi наради тягне за со-

бою обов'язкове скасування вироку (санкцiя).

Гiпотези та диспозицiї кримiнально-процесуальних норм визна-

чають умови i правила поведiнки учасникiв кримiнально-процесу-

альної дiяльностi пiд час провадження процесуальних дiй. Вони зви-

чайно чiтко вираженi у вiдповiдних статтях КПК (якщо слiдчий про-

водить слiдчий експеримент, то йому забороняється здiйснювати дiї,

що принижують гiднiсть та честь осiб, якi беруть у ньому участь, та

оточуючих, або створюють небезпеку для їх здоров'я; якщо суд ви-

правдав пiдсудного, який перебуває пiд вартою, то вiн зобов'язаний

негайно звiльнити його в залi судового засiдання, тощо).

Що стосується санкцiй кримiнально-процесуальних норм, то зви-

чайно вони не вказуються у тiй статтi процесуального закону, де ви-

кладена диспозицiя. Проте, вони обов'язково мiстяться в процесуаль-

ному законi. Специфiка крнмiнально-процесуальних норм обумовлює

i характер встановлених ними санкцiй. До їх числа належать: визнання

недiйсними результатiв процесуальних дiй, здiйснених з порушенням

процесуальних правил; застосування заходiв процесуального приму-

су до осiб, що порушують процесуальнi обов'язки (запобiжнi заходи,

приводи, виведення з залу суду тощо); повернення кримiнальної спра-

ви на вiдповiдну стадiю процесу для усунення порушень закону; ви-

несення окремих ухвал щодо таких порушень та iн.

Суспiльне небезпечнi порушення кримiнально-процесуальних

норм тягнуть за собою поряд з процесуальними санкцiями також

вiдповiдальнiсть i за кримiнальним законом (завiдомо незаконний

арешт, примушування дати свiдчення, завiдомо неправдивi свiдчення

та iншi злочини проти порядку правосуддя).

Бiльшiсть кримiнально-процесуальних норм за характером сфор-

мульованих у них правил належать до числа зобов'язуючих, iмпера-

тивних. Але кримiнально-процесуальне законодавство мiстить чима-

ло норм, що надають учасникам судочинства права, використання

яких залежить вiд їх бажання.

§ 7. Моральнi основи кримiиально-процесуальної дiяльностi

Засвоєння моральних основ кримiнально-процесуального права

i регульованої ним державної дiяльностi потрiбно розглядати як не-

обхiдну умову i методологiчний принцип формування професiйної

правосвiдомостi слiдчих, прокурорiв, суддiв, адвокатiв, виконання

ними їх професiйного обов'язку неухильно дотримуватися вимог

закону при розслiдуваннi i судовому розглядi кримiнальної справи.

Мораль (моральнiсть) як форма суспiльної свiдомостi у виглядi

сукупностi уявлень i переконань про добро, зло, справедливiсть,

честь, обов'язок i т. д., як i право, є регулятором суспiльних вiдно-

син, нормою поведiнки людей. У такому значеннi мораль виступає

однiєю з основ кримiнального судочинства.

Мораль або моральнiсть необхiдно вiдрiзняти вiд науки про мо-

ральнiсть, у якiй розрiзняють загальну етику i професiйну етику з

усiма її рiзновидами. Предметом етики є принципи i норми моралi,

регульованi ними суспiльнi вiдносини i етична свiдомiсть людей.

Моральнi норми, якi за своїм змiстом спiвпадають з правовими

нормами, лежать в їх основi. Тому кожна кримiнально-процесуаль-

на норма по сутi своїй є морально-правовою.

iєрархiя моральних цiнностей, якi охороняються i захищають-

ся, особливо у разi їх зiткнення i необхiдностi вибору прiоритет-

них, визначається, виходячи з iєрархiї правових норм (загальних i

окремих тощо).

Серед норм кримiнально-процесуального права привертають

увагу тi, диспозицiя яких включає моральнi норми як складову її

частину або повнiстю являють собою моральне правило. Так, при

провадженнi слiдчого експерименту, огляду та iнших слiдчих дiй не

допускаються дiї, пов'язанi з приниженням честi i гiдностi осiб, якi

беруть участь у них, а також оточуючих осiб. Заборона домагатися

показань обвинуваченого та iнших осiб, якi беруть участь у справi,

шляхом насильства, погроз та iнших подiбного роду дiй (ч. З ст. 22

КПК) має виключно моральну основу. Але в зв'язку iз втiленням її

в правову форму порушення даної моральної заборони спричиняє

кримiнальну вiдповiдальнiсть.

Моральнi норми, не регламентованi законом, частiше за все визна-

чають поведiнку слiдчого, особи, яка провадить дiзнання, прокурора i

суддi при використаннi тактичних прийомiв провадження окремих про-

цесуальних дiй або їх сукупностi, при встановленнi психологiчного

контакту з учасниками процесу тощо. Наприклад, з точки зору цих норм

слiд розцiнювати як аморальну обiцянку слiдчого зменшити мiру пока-

рання нижче вiд нижчої межi або обiцянку звiльнити вiд кримiнальної

вiдповiдальностi при вiдсутностi до того пiдстав при умовi визнання об-

винуваченим вчинення ним злочину, що йому iнкримiнується.

Професiйна юридична етика вивчає вимоги до окремих професiй-

них учасникiв кримiнального судочинства - суддi, прокурора, слiдчо-

го, адвоката та iнших суб'єктiв. Вiдповiдно до цього розрiзняють судо-

ву етику, прокурорську етику, слiдчу стику, адвокатську стику тощо.

Загальними моральними принципами i нормами для суддiв, про-

курорiв, адвокатiв, слiдчих i осiб, що провадять дiзнання, є: гуман-

ний та iндивiдуальний пiдхiд до людей, турбота про людину, шаноб-

ливе до неї ставлення. Особливо нетерпимими: є правовий^ нiгiлiзм i

професiйна неосвiдченiсть.

Конкретнi моральнi вимоги до окремих категорiй професiйних учас-

никiв процесу передбаченi в законах України про статус суддiв, про

прокуратуру, про адвокатуру; присяга, яку дають цi суб'єкти кримiналь-

но-процесуальної дiяльностi, мас глибокий моральний змiст, вимагає

чесно i сумлiнно виконувати покладенi на них обов'язки, пiдкорятися

тiльки закону, бути об'єктивними i справедливими.

§ 8. Джерела кримiнально-процесуального права України

Кримiнально-процссуальна дiяльнiсть та вiдносним регулюються

нормами права, якi вираженi, закрiпленi в кримынально-процесуаль-

ному законi. Згiдно з п. 14 ст. 92 Конституцiї України судоустрiй,'

судочинство, статус суддiв, засади судової експертизи, органiзацiя i

дiяльнiсть прокуратури, органiв дiзнання i слiдства, нотарiату, орга-

нiв i установ виконання покарань, основи органiзацiї та дiяльностi

адвокатури визначаються виключно законами України.

Норми кримiнально-процесуального права (кримiнально-процесу-

альнi норми) визначають завдання, принципи, правила здiйснення

кримiнального судочинства, права i обов'язки посадових осiб i дер-

жавних органiв, що його здiйснюють, а також фiзичних i юридичних

осiб, якi беруть участь у кримiнально-процесуальнiй дiяльностi або на

яких вона поширюється. Детально регулюючи всю дiяльнiсть по роз-

криттю злочинiв, викриттю винних i притягненню їх до вiдповiдаль-

ностi, кримiнально-процесуальнi норми створюють кримiнально-про-

цесуальний порядок, дотримання якого є необхiдним для успiшного

виконання завдань кримiнального судочинства i проведення в життя

принципу соцiальної справедливостi в сферi боротьби зi злочиннiстю.

Кримiнально-процесуальний закон створює умови для правильно-

го застосування кримiнального та iнших законiв. Якщо кримiнальний

закон встановлює пiдстави, межi i види кримiнальної вiдповiдаль-

ностi, то кримiнально-процесуальний закон визначає порядок, прави-

ла, процедуру притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi, форми

державної дiяльностi по розслiдуванню злочинiв i здiйсненню право-

суддя. При цьому вiд ефективностi процесуально-правового регулю-

вання i найсуворiшого дотримання всiх процесуальних норм залежить

правильне застосування кримiнального закону. Успiх боротьби зi зло-

чиннiстю за допомогою кримiнально-правових засобiв може бути

досягнутий шляхом застосування кримiнально-процесуальних норм.

Кримiнально-процесуальний закон надiляє державнi органи i суд

владними повноваженнями, необхiдними для боротьби зi злочиннi-

стю, одночасно зобов'язуючи їх швидко, повно i об'єктивно розкри-

вати всi злочини, притягувати винних до вiдповiдальностi.

Кримiнально-процесуальний закон передбачає правовi передумо-

ви, щоб висновки попереднього (досудового) розслiдування i суду

про обставини справи завжди вiдповiдали дiйсностi.

Встановленi кримiнально-процесуальним законом правовi нор-

ми створюють процесуальнi гарантiї найважливiших прав i свобод

громадян, встановлених Конституцiєю України, та iнших прав i iнте-

ресiв, що охороняються законом.

Кримiнально-процесуальнi норми регулюють процесуальнi засоби

попередження злочинiв, створюють правовi передумови вiдшкодуван-

ня шкоди, що заподiюється злочинами, а також забезпечення виховно-

го впливу кримiнально-процесуальної дiяльностi. Стаття 6 Конституцiї

України встановлює, що органи законодавчої, виконавчої та судової

влади здiйснюють свої повноваження у встановлених Конституцiєю

межах i вiдповiдно до законiв України, а ст. 19 Конституцiї України

особливо пiдкреслює, що правовий порядок в Українi грунтується на

засадах, вiдповiдно до яких нiхто не може бути примушений робити те,

що не передбачено законодавством. З цих конституцiйних положень

випливає, що джерелами кримiнально-процесуального права України

є Конституцiя нашої держави, закони та згiдно зi ст. 9 Конституцiї Ук-

раїни чиннi мiжнароднi договори, згода на обов'язковiсть яких надана

Верховною Радою України. Пiд джерелами кримiнально-процесуаль-

ного права розумiються форми закрiплення кримiнально-процесуаль-

них норм. Сучасним кримiнально-процесуальним системам вiдомi такi

джерела процесуальних норм, як кримiнально-процесуальнi звичаї,

судовий прецедент, акти законодавчої влади, рiшення Конституцiйних

Судiв або iнших органiв, що виконують їх функцiї.

Основним джерелом кримiнально-процесуального права Украї-

ни є закон.

Найвищу юридичну силу i пряму дiю на територiї України має

Конституцiя України (ст. 8). Закони та iншi нормативно-правовi акти

приймаються на основi Конституцiї України i повиннi їй вiдповiдати.

Згiдно зi ст. 8 Конституцiї України визнається i дiє принцип вер-

ховенства права. Звiдси випливає, що конституцiйнi права та свободи

людини i громадянина, в тому числi й у сферi кримiнально-проце-

суальної дiяльностi, є безпосередньо дiючими. Зокрема, вони визна-

чають цiлi i змiст кримiнально-процесуального закону, змiст i спря-

мованiсть дiяльностi органiв дiзнання, попереднього (досудового)

слiдства, прокуратури i суду.

Згiдно з постановою Пленуму Верховного Суду України вiд

1 листопада 1996 року № 9 <Про застосування Конституцiї України

при здiйсненнi правосуддя> суди при розглядi конкретних справ

мають оцiнювати змiст будь-якого закону чи iншого нормативно-пра-

вового акта з точки зору його вiдповiдностi Конституцiї i в усiх не-

обхiдних випадках застосовувати Конституцiю як акт прямої дiї.

Судовi рiшення мають грунтуватися на Конституцiї, а також на чин-

ному законодавствi, яке не суперечить їй.

У разi невизначеностi в питаннi про те, чи вiдповiдає Конституцiї

України застосований закон або закон, який пiдлягає застосуванню в

конкретнiй справi, суд за клопотанням учасникiв процесу або за влас-

ною iнiцiативою зупиняє розгляд справи i звертається з мотивованою

ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який вiдповiдно

до ст. 150 Конституцiї може порушувати перед Конституцiйним Судом

України питання про вiдповiднiсть Конституцiї законiв та iнших нор-

мативно-правових актiв. Таке рiшення може прийняти суд першої,

касацiйної чи наглядної iнстанцiї в будь-якiй стадiї розгляду справи.

Суд безпосередньо застосовує Конституцiю у разi:

1) коли зi змiсту норм Конституцiї не випливає необхiднiсть до-

даткової регламентацiї її положень законом;

2) коли закон, який був чинним до введення в дiю Конституцiї чи

прийнятий пiсля цього, суперечить їй;

3) коли правовiдносини, що розглядаються судом, законом Украї-

ни не врегульовано, а нормативно-правовий акт, прийнятий Верхов-

ною Радою або Радою мiнiстрiв Автономної Республiки Крим, су-

перечить Конституцiї України;

4) коли укази Президента України, якi внаслiдок їх нормативно-

правового характеру пiдлягають застосуванню судами при вирiшеннi

конкретних судових справ, суперечать Конституцiї України.

Якщо зi змiсту конституцiйної норми випливає необхiднiсть до-

даткової регламентацiї її положень законом, суд при розглядi спра-

ви повинен застосувати тiльки той закон, який грунтується на Кон-

ституцiї i не суперечить їй.

Згiдно з п. З цiєї ж постанови суд може на пiдставi ст. 144 Кон-

ституцiї визнати такими, що не вiдповiдають Конституцiї чи законам

України, рiшення органiв мiсцевого самоврядування, а на пiдставi

ст. 124 Конституцiї - акти органiв державної виконавчої влади:

мiнiстерств, вiдомств, мiсцевих державних адмiнiстрацiй тощо.

Чиннi мiжнароднi договори, згода на обов'язковiсть яких нада-

на Верховною Радою України, є частиною нацiонального законодав-

ства України'.

Серед мiжнародно-правових актiв, що регулюють кримiнально-

процесуальну дiяльнiсть, можуть бути видiленi окремi групи:

а) мiжнароднi конвенцiї, що визначають становище особи у сферi

кримiнального процесу та вимоги, що пред'являються до кримiналь-

Кримiнальний кодекс України. Кримiнально-пропесуальнчii кодекс України.

Постанови Пленуму Верховного Суду України iз загальних питань судової дiяль-

ностi та в кримiнальних справах (далi - постанови Пленуму Верховного Суду

України iз загальних питань судової дiяльностi та в кримiнальних справах). К.,

1999. С. 384-385.

но-процесуальних механiзмiв, якi забезпечують охорону прав i свобод

громадян у кримiнальному судочинствi. Зокрема, Верховною Радою

України ратифiкованi: Конвенцiя про захист прав та основних свобод

людини; Європейська конвенцiя про видачу правопорушникiв; Євро-

пейська конвенцiя про взаємну допомогу у кримiнальних справах;

Європейська конвенцiя про передачу провадження у кримiнальних

справах; Конвенцiя про вiдмивання, пошук, арешт та конфiскацiю

доходiв, одержаних злочинним шляхом; Конвенцiя про правову допо-

могу та правовi вiдносини у цивiльних, сiмейних i кримiнальних спра-

вах (Мiнська конвенцiя); Європейська хартiя регiональних мов або

мов меншин; Конвенцiя про передачу осiб, якi страждають психiчни-

ми розладами, для проведення примусового лiкування;

б) двостороннi договори України про надання правової допомоги

з кримiнальних справ, ратифiкованi Верховною Радою: Договiр мiж

Україною i Китайською Народною Республiкою про правову допомо-

гу у цивiльних та кримiнальних справах; Договiр мiж Україною i Рес-

публiкою Польща про правову допомогу та правовi вiдносини у цивiль-

них i кримiнальних справах; Договiр мiж Україною i Литовською Рес-

публiкою про правову допомогу та правовi вiдносини у цивiльних,

сiмейних i кримiнальних справах; Договiр мiж Україною i Республiкою

Молдова про правову допомогу та правовi вiдносини у цивiльних i кри-

мiнальних справах; Договiр мiж Україною i Республiкою Грузiя про

правову допомогу та правовi вiдносини у цивiльних та кримiнальних

справах; Договiр мiж Україною i Естонською Республiкою про право-

ву допомогу та правовi вiдносини у цивiльних та кримiнальних спра-

вах; Договiр мiж Україною i Латвiйською Республiкою про правову

допомогу та правовi вiдносини у цивiльних, сiмейних та кримiнальних

справах; Договiр мiж Україною i Монголiєю про правову допомогу у

цивiльних та кримiнальних справах; Договiр мiж Україною i Канадою

про взаємну правову допомогу у кримiнальних справах;

в) мiжнароднi договори, вiдносно яких Україна виступає право-

наступником: Договiр мiж СРСР i Угорською Народною Республiкою

про надання правової допомоги у цивiльних, сiмейних та кримiналь-

них справах; Договiр мiж СРСР i Фiнляндською Республiкою про

правовий захист та правову допомогу у цивiльних, сiмейних i кри-

мiнальних справах; Договiр мiж СРСР i Алжирською Народною

Демократичною Республiкою про взаємне надання правової допомо-

ги; Договiр мiж СРСР i Республiкою Кiпр про правову допомогу у

цивiльних та кримiнальних справах.

У цих двостороннiх договорах визначається порядок надання

правової допомоги у кримiнальних справах - провадження слiдчих

дiй, порядок видачi осiб, що вчинили злочин, та iншi питання, по-

в'язанi з провадженням у кримiнальнiй справi.

Залежно вiд характеру i рiвня систематизацiї кримiнально-про-

цесуальних норм серед законiв, що регулюють кримiнально-проце-

суальну дiяльнiсть, важливе мiсце займають кодифiкацiйнi акти

(Кримiнально-процесуальний кодекс України), iншi кодекси, що

мiстять кримiнально-процесуальнi положення (наприклад, Кримi-

нальний кодекс України, Митний кодекс України та iн. ).

Кримiнально-процесуальний кодекс України затверджений

Верховною Радою України 28 грудня 1960 року i введений в дiю з

1 квiтня 1961 року.

КПК мiстить двi частини - Загальну i Особливу. Загальну час-

тину складає роздiл перший: <Загальнi положення>. До нього вхо-

дять: глава 1. <Основнi положення>; глава 2. <Пiдсуднiсть>; глава 3.

<Учасники процесу, їх права i обов'язки>; глава 4. <Обставини, що

виключають можливiсть участi в кримiнальному судочинствi>; гла-

ва 5. <Докази>; глава 6. <Протоколи>; глава 7. <Строки i судовi вит-

рати>. Цi глави мiстять правила, що мають значення для всiх органiв,

якi ведуть боротьбу зi злочиннiстю, а також для iнших учасникiв про-

цесу у всiх стадiях провадження у справi. Тому вони систематизованi

в Загальнiй частинi кодексу.

iншi роздiли, починаючи з другого i по восьмий включно, станов-

лять Особливу частину кодексу. Всi вони присвяченi провадженню

у кримiнальнiй справi, тобто порядку провадження в рiзних стадiях

процесу або ж по окремих категорiях кримiнальних справ. Тут мiс-

тяться положення, що регламентують дiяльнiсть слiдчих i проку-

рорських органiв та судiв у вiдповiдних стадiях процесу i при про-

вадженнi тих або iнших слiдчих, прокурорських i судових дiй, по-

рядок вирiшення питань, якi виникають при провадженнi у справi,

права i повноваження вiдповiдних органiв i посадових осiб, а також

права i обов'язки всiх осiб, якi беруть участь в справi, та iн.

Особливу частину Кодексу складають такi роздiли:

2. Порушення кримiнальної справи, дiзнання i попереднє слiдство.

3. Провадження справ у судi першої iнстанцiї.

4. Провадження справ у касацiйнiй i нагляднiй iнстанцiях.

5. Виконання вироку, ухвали i постанови суду.

6. Застосування примусових заходiв медичного характеру.

7. Протокольна форма досудової пiдготовки матерiалiв.

8. Провадження в справах про злочини неповнолiтнiх.

Кожний роздiл Кодексу дiлиться на вiдповiдну кiлькiсть глав

залежно вiд складностi регульованих питань. Так, роздiл перший

включає вищезазначенi сiм глав. Роздiл другий - глави 8-22, роздiл

третiй - глави 23-28, роздiл четвертий - глави 29-32, роздiли п'я-

тий шостий, сьомий i восьмий включають по однiй главi - 33, 34,

35, 36 вiдповiдно. Кожна з глав мiстить вiдповiдну кiлькiсть статей,

що мають загальну для всього Кодексу нумерацiю.

Статтi КПК мають свою назву, що полегшує вивчення Кодексу i

користування його нормами. Бiльшiсть статей складається з декiль-

кох частин, що видiляються абзацами, або включає в себе декiлька

пунктiв, що мають цифрове або лiтерне позначення. У кожнiй статтi,

її частинi або пунктi сформульована правова норма, яка складаєть-

ся, як i будь-яка правова норма, з гiпотези, диспозицiї i санкцiї. Дис-

позицiя кримiнально-процесуальної норми буває простою, описо-

вою, вiдсилочною та бланкетною. Особливiстю санкцiї кримiналь-

но-процесуальної норми є те, що вона може бути сформульована в

iнших нормах, у тому числi i в тих, що мiстяться в iнших роздiлах,

главах i статтях Кодексу.

До чинного кримiнально-процесуального законодавства України

належать:

1. Закон України вiд 5 червня 1981 року <Про судоустрiй Украї-

ни> - визначає завдання, порядок органiзацiї, систему, компетенцiю

i принципи дiяльностi судових органiв. Цей Закон мiстить i ряд норм

кримiнально-процесуального характеру, наприклад, про застосуван-

ня судами iноземного законодавства у випадках, передбачених мiж-

народними угодами (ст. 7), про мову судочинства (ст. 13) та iн.

2. Закон України вiд 5 листопада 1991 року <Про прокуратуру

України> - визначає завдання, порядок органiзацiї, компетенцiю i

принципи дiяльностi прокурорських органiв i, зокрема, в сферi кри-

мiнального судочинства.

3. Закон України вiд 18 лютого 1992 року <Про оперативно-роз-

шукову дiяльнiсть> - визначає систему органiв, якi проводять опе-

ративно-розшукову дiяльнiсть, її завдання, принципи, основи провад-

ження оперативно-розшукових заходiв, їх систему, правове станови-

ще особи в цiй дiяльностi.

4. Закон України вiд 19 грудня 1992 року <Про адвокатуру>

мiстить ряд кримiнально-процесуальних норм, наприклад, про про-

фесiйнi права адвокатiв (ст. 6), про адвокатську таємницю (ст. 9), про

гарантiї адвокатської дiяльностi (ст. 10) та iн.

5. Закон України вiд ЗО червня 1993 року <Про органiзацiйно-

правовi засади боротьби з органiзованою злочиннiстю> - регулює

функцiї спецiальних пiдроздiлiв Мiнiстерства внутрiшнiх справ,

Служби безпеки, якi ведуть боротьбу з органiзованою злочиннiстю,

i, зокрема, порядок використання спецiальних технiчних засобiв у

боротьбi з органiзованою злочиннiстю (ст. 15).

6. Закон України вiд ЗО червня 1993 року <Про попереднє ув'яз-

нення> регулює порядок тримання пiд вартою в слiдчих iзоляторах

Державного департаменту України з питань виконання покарання i

Служби безпеки України, а також у в'язницях цього департаменту,

якi виконують функцiї слiдчих iзоляторiв, в iзоляторах тимчасово-

го утримання або на гауптвахтi осiб, вiдносно яких як запобiжний

захiд обрано тримання пiд вартою, їх права i обов'язки, введення

особливого режиму в мiсцях попереднього ув'язнення.

7. Закон України вiд 25 лютого 1994 року <Про судову експерти-

зу> визначає правовi, органiзацiйнi i фiнансовi основи судово-експерт-

ної дiяльностi з метою забезпечення органiв попереднього розслiду-

вання i суд незалежною квалiфiкованою експертизою, орiєнтованою

на максимальне використання досягнень науки i технiки.

Норми кримiнально-процесуального характеру закрiпленi в рядi

iнших Законiв України, наприклад, <Про банки i банкiвську дiяль-

нiсть>, <Про порядок вiдшкодування шкоди, завданої громадяниновi

незаконними дiями органiв дiзнання, попереднього слiдства, проку-

ратури i суду>, <Про мiлiцiю>, <Про Службу безпеки України>, <Про

Прикордоннi вiйська України>, <Про державну податкову службу в

Українi> та iн.

Згiдно зi ст. 152 Конституцiї України до джерел кримiнально-про-

цесуального права слiд вiднести i рiшення Конституцiйного Суду

України, якими визнаються неконституцiйними повнiстю чи в окремiй

частинi закони та iншi правовi акти, на пiдставi яких або у встанов-

леному кримiнально-процесуальному порядку органи попереднього

слiдства, прокурор або суд повиннi вирiшити дану кримiнальну справу.

Закони, iншi правовi акти або їх окремi положення, що визнанi некон-

ституцiйними, втрачають чиннiсть з дня прийняття Конституцiйним

Судом України рiшення про їх неконституцiйнiсть.

Так, в рiшеннi Конституцiйного Суду України у справi щодо

офiцiйного тлумачення статей 3, 23, 31, 47,48 Закону України <Про

iнформацiю> та статтi 12 Закону України <Про прокуратуру> (спра-

ва К. Г. Устименка) вiд ЗО жовтня 1997 року визнано неконститу-

цiйним положення ч. 4 ст. 12 Закону України <Про прокуратуру>

щодо можливостi оскарження прийнятого прокурором рiшення до

суду лише у передбачених законом випадках, оскiльки винятки з кон-

ституцiйних норм встановлюються самою Конституцiєю, а не iнши-

ми нормативними актами'.

У рiшеннi Конституцiйного Суду України у справi за конститу-

цiйним зверненням Нацiонального банку України щодо офiцiйного

тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституцiї України (справа про

зворотну дiю в часi законiв та iнших нормативно-правових актiв) вiд

9 лютого 1999 року пiдкреслено, що положення ч. 2 ст. 58 Консти-

туцiї України про те, що закони та iншi нормативно-правовi акти не

мають зворотної дiї в часi, крiм випадкiв, коли вони пом'якшують

або скасовують вiдповiдальнiсть особи, треба розумiти так, що вона

стосується людини i громадянина (фiзичної особи)2.

У рiшеннi Конституцiйного Суду України у справi за конститу-

цiйними поданнями Верховного Суду України та Служби безпеки

України щодо офiцiйного тлумачення ст. 86 Конституцiї України та

статей 12,19 Закону України <Про статус народного депутата Украї-

ни (справа про запити народних депутатiв України) вiд 19 травня

1999 року звернута увага на те, що кримiнальна вiдповiдальнiсть

настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком

суду, а притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi, як стадiя кри-

мiнального переслiдування, починається з моменту пред'явлення

особi обвинувачення у вчиненнi злочину3.

У рiшеннi по справi за конституцiйним поданням Мiнiстерства

внутрiшнiх справ України щодо офiцiйного тлумачення положень

ч. З ст. 80 Конституцiї України (справа про депутатську недотор-

каннiсть) вiд 27 жовтня 1999 року Конституцiйний Суд України

прийшов до висновку про тс, що народний депутат України не має

права звертатися з вимогами чи пропозицiями до судiв, до голiв судiв

та до суддiв стосовно конкретних судових справ4. Аналогiчними є

вимоги Конституцiйного Суду України щодо запитiв народних депу-

татiв в органи прокуратури.

Послiдовнiй реалiзацiї нормативного змiсту принципу нацiональ-

ної мови в кримiнальному судочинствi сприяє рiшення Конститу-

цiйного Суду України у справi за конституцiйним поданням 51 на-

родного депутата України про офiцiйне тлумачення положень ст. 10

Конституцiї України щодо застосування державної мови органами

державної влади, органами мiсцевого самоврядування та викорис-

тання її у навчальному процесi в навчальних закладах України (спра-

ва про застосування української мови) вiд 14 грудня 1999 року'.

У кримiнально-процесуальнiй теорiї не склалося єдиної думки

вiдносно того, чи є джерелом кримiнально-процесуального права

постанови Пленуму Верховного Суду України. Не розглядаючи тут

правову природу цих постанов, зазначимо лише, що вони є актами

судового тлумачення законiв стосовно судової практики i в цьому

зв'язку мають важливе значення для правильного розумiння су-

б'єктами кримiнально-процесуальної дiяльностi сутностi норматив-

них положень, якi мiстяться в законi, для пiдвищення ефективностi

дiяльностi органiв попереднього (досудового) слiдства, прокурату-

ри i суду та правильного вирiшення ними кримiнальних справ.

Однак згiдно зi ст. 46 <Обов'язкова сила судових рiшень та їх

виконання> роздiлу II <Європейський суд з прав людини> Конвенцiї

про захист прав i основних свобод людини держави, якi ратифiку-

ють цю Конвенцiю, зобов'язанi <виконувати остаточне рiшення

Суду у будь-якiй справi, в якiй вони є сторонами>. Отже, якщо Ук-

раїна є стороною при розглядi справи в Європейському судi з прав

людини, то рiшення цього суду є обов'язковим i для нацiональних

судiв. Таким чином, рiшення Європейського суду з прав людини є

джерелом кримiнально-процесуального права з питань, пов'язаних

з тлумаченням положень Конвенцiї про захист прав i основних сво-

бод щодо вiдповiдностi законодавства, на пiдставах якого нацiо-

нальним судом вирiшена вiдповiдна кримiнальна справа, вимогам

вказаної Конвенцiї.

При провадженнi у кримiнальнiй справi особа, яка провадить

дiзнання, слiдчий, прокурор та суддя приймають процесуальне рi-

шення, виконують рiзнi слiдчi дiї, якi є й актами тлумачення ними

тих чи iнших положень кримiнально-процесуального закону.

Тлумачення - важливий елемент процесу застосування будь-

якої правової норми. За допомогою тлумачення можна визначити

справжнє мiсце правової норми в системi права, її силу, межi дiї,

смисловi зв'язки з iншими нормами; чи є вiдповiднiсть мiж нею i

встановленими фактичними обставинами тощо.

Розрiзняються тлумачення - з'ясування змiсту правової норми

правозастосувачем; тлумачення - роз'яснення (пояснення) правової

норми, що дається тими або iншими державними органами i окре-

мими особами поза юридичним процесом; тлумачення з метою з'я-

сування спiввiдношення мiж змiстом правової норми та її текстуаль-

ним вираженням, або тлумачення за обсягом.

Велике значення для правильного з'ясування значення кримi-

нально-процесуальних норм мають постанови Пленуму Верховно-

го Суду України, в яких роз'яснюється змiст окремих кримiнально-

процесуальних норм i порядок застосування тих або iнших положень

КПК (наприклад, постанова Пленуму Верховного Суду України вiд

7 липня 1995 року № 10 <Про застосування законодавства, яке забез-

печує пiдозрюваному, обвинуваченому, пiдсудному право на захист>,

постанова Пленуму Верховного Суду Українi вiд 25 березня 1988

року № 3 <Про застосування судами Українi кримiнально-процесу-

ального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове

розслiдування> та iн.).

Тлумачення-з'ясування здiйснюється за допомогою граматично-

го, логiчного, систематичного й iсторико-полiтичного прийомiв (спо-

собiв). Особливостi комплексного правозастосування вимагають

кожного разу обов'язкового застосування систематичного способу

при використаннi будь-якого iншого прийому тлумачення. Обов'яз-

ковiсть систематичного способу пояснюється тим, що тiльки за до-

помогою цього способу можливе з'ясування справжньої сили право-

вих норм, що застосовуються, їх мiсця в iєрархiї системи права i

точних меж їх дiї.

Тлумачення-роз'яснення може бути офцiйним (нормативним, у

тому числi аутентичним i казуальним) i неофiцiйним (доктриналь-

ним, професiйним i т. п.).

Тлумачення може бути буквальним, обмежувальним або поши-

рювальним.

Суддя, слiдчий, прокурор у ходi правозастосування здiйснюють

тлумачення - з'ясування змiсту кримiнально-процесуальної норми.

Виникає лише питання про те, чи повинен правозастосовувач обме-

жуватися буквальним (адекватним) тлумаченням, чи вiн може вийти

за межi закону, тобто вдатися до обмежувального або поширюваль-

ного тлумаченняi Уявляється, що суперечностi мiж буквою i духом

закону правозастосовний орган вирiшити не вправi. Цс - компетен-

цiя законодавця або уповноваженого на те органу. Поширювальне

або обмежувальне тлумачення - виняткова сфера офiцiйного тлу-

мачення. i лише в такiй якостi його результати можуть використову-

ватися в правозастосовному процесi'.

Цi суперечностi вирiшуються за правилами, вказаними в п. 2

постанови Пленуму Верховного Суду України вiд 1 листопада 1996

року № 9 <Про застосування Конституцiї України при здiйсненнi

правосуддя>. Важливо мати на увазi, що

а) суперечностi мiж загальною нормою i окремою (конкретною)

вирiшуються на користь бiльш загальної норми;

б) суперечностi мiж загальними, звичайними правилами i спе-

цiальними (винятковими) пiдлягають вирiшенню на користь винят-

кових норм.

Якщо правозастосовувач зустрiвся з прогалиною, то вiн має пра-

во i зобов'язаний подолати її за правилами аналогiї закону, тобто

залучити для вирiшення ситуацiї, що склалася, iншу правову норму,

передбачену для регулювання найбiльш схожої з ситуацiєю, що ви-

рiшується. При неповнотi законодавства застосувати аналогiю не

можна, оскiльки заповнення її- виняткова прерогатива правотвор-

чого органу. При мовчаннi законодавця вдатися до аналогiї закону

правозастосовувач також не вправi. У зв'язку з цим з'ясування харак-

терних рис кожної з трьох ситуацiй, особливо прогалин у законi, ста-

новить важливе завдання правозастосовувача, бо тiльки прогалини

можуть долатися за правилами аналогiї закону.

Пiд прогалиною в законодавствi заведено розумiти вiдсутнiсть

будь-яких норм права, якi повиннi були бути в данiй правовiй сис-

темi2. На вiдмiну вiд <неповноти>, що звичайно утворюється внас-

лiдок природного вiдставання правотворчостi вiд розвитку суспiль-

них вiдносин, при прогалинах потреба у вiдсутнiй нормi зумовле-

на не лише рiвнем розвитку суспiльних вiдносин, але i прямо

випливає з вiдповiдних правових розпоряджень. Наприклад, в

Особливiй частинi КК передбаченi матерiально-правовi пiдстави

звiльнення вiд кримiнальної вiдповiдальностi за так званими <спецi-

альними> пiдставами (наприклад, ч. З ст. 57 КК та iн. ), а в крим-

iнально-процесуальному законi вiдповiдної норми, що визначає

процесуальну форму закриття справи, немає. Такi випадкики, безпе-

речно, вказують на наявнiсть прогалини, що дає пiдстави для зас-

тосування аналогiї закону.

Комплексний характер кримiнально-процесуального правозасто-

сування вимагає певного уточнення погляду на аналогiю в кримi-

нальному процесi. Визнаючи необхiднiсть її обмеження, навряд чи

можна погодитися з тенденцiєю повної вiдмови вiд аналогiї, що про-

гнозується'. У сучасних умовах докорiнного оновлення кримiнально-

процесуального законодавства в ньому неминучi прогалини i неузгод-

женостi з iншими галузями права, що також оновлюються. Надалi до

заповнення цих прогалин у законодавчому порядку правозастосовнi

органи мають долати їх (саме долати, а не заповнювати прогалини,

оскiльки заповнення законодавства - компетенцiя законодавця)

допустимими в правозастосовнiй дiяльностi засобами. Такими засо-

бами є застосування аналогiї закону i аналогiї права.

У кримiнально-процесуальному законодавствi є норми, що пря-

мо дозволяють застосування аналогiї закону. До таких норм нале-

жить ст. 432 КПК України, що визначає порядок провадження в спра-

вах про злочини неповнолiтнiх.

Норми кримiнально-процесуального права, за винятком передба-

чених в ньому заборон, можуть застосовуватися за аналогiєю зако-

ну. Аналогiя ж кримiнально-процесуального права внаслiдок доз-

вiльного типу кримiнально-процесуального регулювання (<заборо-

нено все, крiм того, що дозволено законом>) повнiстю виключається.

§ 9. Межi дiї кримiнально-процесуального закону

Стаття 3 КПК визначає, що провадження у кримiнальних справах

на територiї України здiйснюється за правилами КПК України неза-

лежно вiд мiсця вчинення злочину. При провадженнi в кримiнальнiй

справi застосовується кримiнально-процесуальний закон, який дiє

вiдповiдно пiд час дiзнання, попереднього слiдства або судового роз-

гляду справи. Звiдси випливає, що сфера реалiзацiї кримiнально-про-

цесуального закону визначається межами його дiї у часi i в просторi.

Якщо в кримiнальному правi як загальне правило застосовуєть-

ся закон часу вчинення злочинiв, то в кримiнальному процесi - за-

кон, який дiє в момент провадження у справi. Таким чином, при про-

вадженнi у справi можуть застосовуватися такi, що не спiвпадають

за часом дiї, кримiнальний i кримiнально-процесуальний закони.

Нормативно-правовi акти Верховної Ради Українi i Президента

Українi набирають чинностi через десять днiв вiд дня їх офiцiйного

оприлюднення, якщо iнше не передбачено самими актами, але не

ранiше дня їх опублiкування в офiцiйному друкованому виданнi.

Закони України, iншi акти Верховної Ради, акти Президента Українi,

Кабiнету Мiнiстрiв України не пiзнiше як у п'ятнадцятнденний строк

пiсля їх прийняття у встановленому порядку i пiдписання пiдлягають

оприлюдненню державною мовою в офiцiйних друкованих виданнях.

Офiцiйними друкованими виданнями є: <Офiцiйнiй вiсник Украї-

ни>; <Вiдомостi Верховної Ради Українi>; газета <Урядовий кур'єр>.

Акти Верховної Ради Українi, Президента Українi, Кабiнету

Мiнiстрiв України можуть бути в окремих випадках офiцiйно опри-

людненi через телебачення i радiо.

Офiцiйне оприлюднення нормативно-правових актiв здiйснюєть-

ся пiсля включення їх до Єдиного державного реєстру нормативних

актiв iз зазначенням присвоєного їм реєстрацiйного коду.

Привертає увагу питання про зворотну силу нового кримiналь-

но-процесуального закону. В юридичнiй лiтературi вiн трактується

неоднозначне. Можна зустрiти широкий спектр думок, вiд таких, що

повнiстю заперечують зворотну силу цього закону, до тих, якi без-

застережно визнають її. Є i <промiжнi> думки, згiдно з якими якщо

новим законом усунуто або обмежено те або iнше право учасника

процесу, то це право має зберiгатися за ним без всяких обмежень,

поки не закiнчиться провадження у справi'.

Уявляється, що погодитися з авторами, якi заперечують зворот-

ну силу кримiнально-процесуального закону, не можна. Новий закон,

безсумнiвно, поширюється як на тi провадження, якi виникли вже в

перiод його дiї, так i на провадження, не завершенi до моменту його

видання i вступу в законну силу.

Сказане повнiстю вiдповiдатиме ст. 58 Конституцiї України, яка

встановлює, що закони та iншi нормативно-правовi акти не мають

зворотної дiї в часi, крiм випадкiв, коли вони пом'якшують або ска-

совують вiдповiдальнiсть особи, тобто мова повинна йти про пом'як-

шення або скасування вiдповiдальностi особи.

У новому кримiнально-процесуальному законодавствi було б до-

цiльним обмежити зворотну силу кримiнально-процесуального зако-

ну лише у випадках, коли погiршується становище пiдозрюваного,

обвинуваченого, пiдсудного. Причому ст. 22 Конституцiї України пря-

мо вказала на те, що конституцiйнi права i свободи гарантуються i не

можуть бути скасованi, тобто закрiпленi в Конституцiї України кри-

мiнально-процесуальнi права пiдозрюваного, обвинуваченого, пiдсуд-

ного та iнших осiб, якi беруть участь у провадженнi у справi, їх кон-

ституцiйнi гарантiї не можуть бути вiдмiненi, а, отже, i погiршенi.

Сказане зумовлене тим, що кримiнально-процесуальний закон

регулює процедуру, порядок дiяльностi по розслiдуванню i розгля-

ду кримiнальних справ, вiдносин, що складаються пiд час провад-

ження вiдповiдних процесуальних дiй. Передбачається, що кожний

новий закон створює бiльш сприятливi умови для досягнення зав-

дань кримiнального судочинства i забезпечення прав заiнтересова-

них осiб. Процесуальнi дiї, що здiйснюються пiсля набуття чинностi

новим законом, повиннi проводитись вiдповiдно до цих нових норм,

а не за старими правилами, якi скасованi.

Стаття 3 КПК України встановлює, що, незалежно вiд мiсця зло-

чину, провадження в кримiнальних справах на територiї України в

усiх випадках здiйснюється за правилами цього Кримiнально-про-

цесуального кодексу. Тут формулюється принципове правило про

дiю кримiнально-процесуального закону в просторi, що визначається

територiєю провадження у справi.

Поняття територiї України в КПК, як i в КК, не розкрито. Воно

визначається Конституцiєю та iншими законами i включає розташо-

ванi в межах державних кордонiв України сухопутнi, пiдземнi, по-

вiтрянi i воднi простори.

Певнi проблеми виникають при визначеннi меж дiї кримiнально-

процесуального законодавства у водних просторах. Цi проблеми

пов'язанi з тим, що мiжнародно-правовими нормами в окремих ви-

падках (при вчиненнi злочину на борту iноземного торгового судна,

що перебуває у внутрiшнiх водах, а також у територiальних водах

України) передбачаються обмеження територiальної юрисдикцiї i

кримiнального та кримiнально-процесуального законодавства Украї-

ни. В iнших випадках норми мiжнародного права, навпаки, поширю-

ють дiю українського кримiнального i кримiнально-процесуально-

го законодавства i за межи територiї України.

За загальним правилом у разi вчинення злочину особами, якi

перебувають на суднi у вiдкритому морi, вони пiдлягають юрисдикцiї

держави прапора судна.

Стаття 3 КПК говорить про те, що українське кримiнальне-проце-

суальне законодавство застосовується при провадженнi у кримiналь-

них справах вiдносно iноземних осiб i осiб без громадянства, якщо

ними вчинено злочин на територiї України. Причому вiдповiдно до

ст. 26 Конституцiї України iноземцi та особи без громадянства, що

перебувають в Українi на законних пiдставах, користуються тими са-

мими правами i свободами, а також несуть такi самi обов'язки, як i

громадяни України, за винятками, встановленими Конституцiєю, за-

конами чи мiжнародними договорами Українi.

Судочинство у справах про злочини, вчиненi громадянами Украї-

ни, особами без громадянства i iноземними громадянами на тери-

торiї України, а також за її межами, у випадках, передбачених мiжна-

родним правом, провадиться у загальному порядку, за винятками,

встановленими для осiб, що мають дипломатичний iмунiтет i при-

вiлеї, а також для iнших осiб, надiлених iншими привiлеями i iмун-

iтетом (народнi депутати України, суддi, прокурори i т. д. ).

Поняття громадян України, осiб без громадянства, але таких, якi

постiйно проживають в Українi, громадян iноземної держави розк-

рито у Законi України <Про громадянство України> та Законi Украї-

ни <Про правовий статус iноземцiв>.

Частина 3 ст. З КпК, визначаючи дiю крiмiнально-процесуаль-

ного закону вiдносно громадян, застерегає, що норми КПК не мо-

жуть бути застосованi до осiб, якi користуються дипломатичним

iмунiтетом. Однак ця стаття не враховує положень ст. 32 Вiденської

конвенцiї про дипломатичнi зносини вiдносно того, що право вiдмо-

ви вiд юрисдикцiї iмунiтету належить акредитуючiй державi.

Це питання вирiшено п. 12 Положення про дипломатичнi пред-

ставництва та консульськi установи iноземних держав в Українi, зат-

вердженого Указом Президента Українi вiд 10 червня 1993 року,

згiдно з яким голова дипломатичного представництва та члени дип-

ломатичного персоналу користуються особистою недоторканнiстю

й не можуть бути заарештованi або затриманi.

Чинний КПК України не передбачає винесення процесуальних

рiшень на основi фактичних даних, отриманих вiдповiдно до iноземного

кримiнально-процесуального законодавства. Однак вищевказанi мiжна-

роднi договори про правову допомогу, укладенi Україною, передбача-

ють, що доручення, данi iншiй державi про слiдчi дiї. виконуються

згiдно з кримiнально-процесуальним законодавством цiєї держави.

Виходячи з нього, слiдчий прокурор, суд при прийняттi рiшень у кри

мiнальнiй справi має право спиратися i на докази, отриманi вiдповiдно

до вимог iноземного крнмiнально-процесуального закону.

З прийняттям 28 червня 1996 року Конституцiї України склали-

ся новi правовi умови реформування правоохоронної функцiї держа-

ви та її ключової ланки - судової влади, здiйснення правосуддя.

Основною метою цiєї реформи є створення системи ефективно-

го державного захисту прав, свобод та законних iнтересiв громадян,

а також суспiльних iнтересiв, попередження злочинних проявiв та

правопорушень, утвердження режиму законностi, забезпечення кон-

ституцiйного правопорядку. Зокрема, в ходi здiйснення судово-пра-

вової реформи повиннi бути вирiшенi такi основнi завдання:

- формування демократичної i вiдповiдальної судової влади, здат-

ної забезпечити захист прав i свобод громадян, прав та законних iнте-

ресiв юридичних осiб, суспiльства i держави на принципах справед-

ливостi, незалежностi, неупередженостi, доступностi i вiдкритостi;

- запровадження нової системи судочинства, в якiй реалiзують-

ся демократичнi iдеї правосуддя, виробленi свiтовою практикою i

наукою, системи, якою гарантується i забезпечується право грома-

дянина на оперативний розгляд та законне вирiшення його справи

компетентним судом;

-чiтке визначення статусу прокуратури в сучасних умовах, пiдви-

щення її ролi в забезпеченнi законностi та правопорядку;

- формування принципово нової системи попереднього розслi-

дування кримiнальних справ:

- посилення ролi адвокатури як професiйного правозахисного

iнституту у захистi прав i свобод громадян;

- формування системи незалежної судової експертизи.

Вiдповiдно до Конституцiї України в системi державної влади

має бути створена судова влада, покликана здiйснювати правосуддя

незалежно вiд будь-яких iнших органiв влади i посадових осiб.

Незалежнiсть i недоторканнiсть суддiв гарантується Конституцiєю

i законами України. Народ безпосередньо бере участь у здiйсненнi

правосуддя через народних засiдателiв i присяжних. Для вирiшення

питань внутрiшньої дiяльностi судiв дiє суддiвське самоврядування,

повиннi бути введенi процесуальнi системи оскарження рiшень судiв

першої iнстанцiї в апеляцiйному та касацiйному порядку.

У процесi судово-правової реформи повиннi бути розробленi та

прийнятi новi кримiнально-процесуальний, цивiльний процесуаль-

ний, адмiнiстративно-процесуальний та господарсько-процесуаль-

ний кодекси України. Має бути посилена роль прокурорського нагля-

ду у сферi боротьби зi злочиннiстю, особливо у забезпеченнi консти-

туцiйних прав i свобод громадян при провадженнi оперативно-роз-

шукових заходiв, дiзнання та досудового слiдства, при виконаннi

кримiнальних покарань, застосуваннi iнших заходiв, пов'язаних з

обмеженнями особистої свободи громадян.

З метою забезпечення гарантованих Конституцiєю України прав

i свобод людини i громадянина при притягненнi особи до кримiналь-

ної вiдповiдальностi повинна бути запроваджена нова система досу-

дового розслiдування. Чiтко диференцiюються форми попереднього

(досудового) розслiдування кримiнальних справ (дiзнання i досудове

слiдство), заснованого на приписах закону використання вiдповiдних

наукових положень та досвiду практичної дiяльностi, необхiдних для

вирiшення практичних завдань кримiнального судочинства. Мають-

ся на увазi такi комплекснi, прикладнi галузi наукового знання, як

судова медицина, судова психiатрiя, судова бухгалтерiя i тощо.

Наука кримiнального процесу теоретично узагальнює досвiд

кримiнально-процесуальної дiяльностi, аналiзує актуальнi питання

застосування кримiнально-процесуального законодавства, що мають

мiсце у практицi правоохоронних органiв та суду, розробляє науко-

во-практичнi рекомендацiї, спрямованi на пiдвищення ефективностi

кримiнально-процесуальної дiяльностi всiх суб'єктiв кримiнально-

го процесу.

Наука кримiнального процесу вивчає суть i принципи кримiналь-

ного процесу, розвиток i основнi риси кримiнально-процесуально-

го права, правове становище суб'єктiв процесу, проблеми теорiї до-

казiв, кримiнально-процесуального пiзнання iстини. Детально дос-

лiджується порядок кримiнально-процесуальної дiяльностi вiд її

початку до завершення, правила дiяльностi органiв розслiдування,

прокуратури i суду при провадженнi у кримiнальних справах.

Наука кримiнального процесу в Українi має багату i цiкаву iсто-

рiю. В її створеннi i розвитку беруть участь вченi, що представляють

рiзноманiтнi науковi напрямки, але мають загальнi цiлi, об'єднанi

загальною турботою про змiцнення законностi.

Об'єктивнi закономiрностi виникнення, розвитку i функцiонуван-

ня одних i тих же юридичних об'єктiв у сферi кримiнального судо-

чинства можуть бути предметом вивчення не лише кримiнально-

процесуальної науки, але й iнших, пов'язаних з нею галузевих юри-

дичних наук. Наука кримiнального процесу має тiсний зв'язок з

наукою кримiнального права, кримiналiстикою, науками цивiльно-

го права, цивiльного процесу, адмiнiстративного права i процесу,

теорiї оперативно-розшукової дiяльностi, їй притаманнi риси загаль-

ної теорiї держави i права, а також формальної логiки i дiалектико-ма-

терiалiстичної гносеологiї. Дана обставина свiдчить про системнiсть

кримiнально-процесуальної науки, зв'язок її положень з положення-

ми iнших наук, об'єднаних єдиною дiалектико-матерiалiстичною ме-

тодологiєю.

Предмет кримiнально-процесуальної науки визначає специфiку

застосування в нiй загальнонаукових, окремих наукових i спецiаль-

них методiв пiзнання, зумовлених загальним дiалектико-матерiалi-

стичним методом, що зобов'язує розглядати всi явища i процеси в

розвитку та протирiччях.

Серед загальнонаукових методiв - аналiз, синтез, iндукцiя, де-

дукцiя, аналогiя, порiвняння, системно-структурний та iншi.

Серед окремих наукових та спецiальних методiв, що застосову-

ються в галузевих юридичних науках, - наукове моделювання, ме-

тод конкретних соцiологiчних дослiджень, контент-аналiз, логiко-

юридичний, порiвняльно-лравовий та iншi.

У зв'язку з судовою реформою, що проводиться у країнi, поряд

з використанням порiвняльно-правового методу пiзнання загальних

i особливих закономiрностей iснування i розвитку кримiнально-про-

цесуальних систем рiзних держав однiєї суспiльно-економiчної фор-

мацiї став активнiше застосовуватися порiвняльно-iсторнчний метод

вивчення кримiнального процесу рiзних iсторичних типiв i форм.

Роздiл 2

ПРИНЦИПИ

КРИМiНАЛЬНОГО

ПРОЦЕСУ

§ 1. Поняття i значення принципiв кримiнального процесу

З прийняттям Конституцiї України створено правову основу для

реалiзацiї можливостей демократичного шляху розвитку суспiльства,

побудови правової держави. Саме в Основному Законi одержали свiй

прояв такi найважливiшi ознаки правової держави, як прiоритет прав

та iнтересiв особи над правами та iнтересами держави, взаємна

вiдповiдальнiсть держави i особи, пов'язанiсть держави правом,

прiоритет права над законом, незалежний суд як гарант прав особи.

Так, ст. З Конституцiї проголошує людину, її життя i здоров'я,

честь i гiднiсть, недоторканнiсть i безпеку найвищою соцiальною

цiннiстю, а утвердження i забезпечення прав i свобод людини -

головним обов'язком держави. Правова держава, таким чином, є

формою обмеження влади правами i свободами людини, що висту-

пають противагою всесиллю державної влади.

Однак прiоритет прав людини не знiмає з неї вiдповiдальностi за

належне використання своїх прав i свобод. Складається особливий

правовий зв'язок i взаємна вiдповiдальнiсть держави i громадянина,

яка не порушує свободи останнього, а лише прагне розумно поєдну-

вати свободи всiх iндивiдiв суспiльства.

Вiдповiдно до ст. 8 Конституцiї в Українi визнається i дiє принцип

верховенства права. Права i обов'язки людини визнаються такими, що

дiють безпосередньо. Це означає, що законодавець зобов'язаний роз-

робляти тiльки правовi, справедливi закони, такi, що вiдповiдають

природним правам людини. При прийняттi нових законiв або внесеннi

змiн до чинних законiв не допускається звуження змiсту та обсягу iсну-

ючих прав i свобод (ст. 22 Конституцiї України). Людина i громадянин

можуть здiйснювати свої права i свободи, а також захищати їх у разi

порушення, посилаючись на Конституцiю України, незалежно вiд

того, чи конкретизованi вони у чинному законодавствi.

У таких умовах надiйним гарантом прав i свобод особи стає не-

залежний суд, який у цивiлiзованих суспiльствах уособлює дiйсне

право, справжню справедливiсть, оскiльки чинить правосуддя, яке

є способом забезпечення прав i свобод особи.

Кримiнально-процесуальне законодавство має розроблятися

вiдповiдно до конституцiйних засад судочинства, якi обумовлюють

регулювання кримiнально-процесуальних вiдносин таким чином,

щоб здiйснення прав i законних iнтересiв особи по ставилося у за-

лежнiсть вiд дiяльностi органiв попереднього слiдства чи суду i мало

надiйний механiзм для реалiзацiї правозахисту. Для цього правова

держава повинна мати систему процедур, механiзмiв, iнститутiв, що

гарантують захист суб'єктивних прав людини.

Для сучасного розвитку державностi цс стає можливим за умо-

ви наявностi таких iнститутiв та регуляторiв, яким були б притаманнi

ознаки цивiлiзованостi i загальнолюдських цiнностей, своєрiдних

соцiальних орiєнтирiв, якi вiдтворюють закономiрностi суспiльно-

го життя. Концентрований вираз вимог суспiльної моралi, що вiдпо-

вiдає певному перiоду розвитку держави, мiститься саме у принци-

пах - приписах вищого ступеня нормативностi, якi вiдображають

напрямки соцiальної орiєнтацiї суспiльства.

Вiдтворення у принципах цiннiсних орiєнтирiв суспiльства для

сфери кримiнально-процесуальної дiяльностi означає, що принци-

пи кримiнального судочинства мають значення не лише для врегу-

лювання дiяльностi органiв та посадових осiб, якi ведуть процес, а

й для захисту прав i свобод людини i громадянина. Принципам при-

таманна форма правових норм, передбаченi законом санкцiї за їх

недотримання надають принципам кримiнального процесу значен-

ня вимог, обов'язкових для виконання.

Сам термiн <принцип> у перекладi з латинської означає начало,

основу. Широке розумiння принципу як основи становлення буття

послужило причиною наявностi в юридичнiй лiтературi численних

дефiнiцiй принципу права. В одних визначеннях звертається увага

на те, що принцип - категорiя об'єктивна, в iнших юридичний

принцип трактують як основну iдею i навiть поняття, яке виражає

сутнiсть права. Деякi вченi, виходячи з <широкого> розумiння пра-

ва, вважають принципами права також i тi, що iснують у сферах

правосвiдомостi i правовiдносин.

Стосовно кримiнального судочинства найбiльш поширеним є розу-

мiння принципiв як закрiплених у законi визначальних, фундаменталь-

них положень щодо закономiрностей i найбiльш суттєвих властивостей

кримiнального процесу, якi обумовлюють їх значення як засобу для за-

хисту прав i свобод людини i громадянина, а також для врегулювання

дiяльностi органiв та посадових осiб, якi ведуть кримiнальний процес.

Прийняття нової Конституцiї України обумовлює необхiднiсть

розроблення нової системи принципiв (засад) кримiнального проце-

су, якi б вiдповiдали змiнам у соцiальнiй орiєнтацiї суспiльства. З

огляду на це залишається актуальним вирiшення проблемних питань

щодо наявностi принципiв, притаманних окремим стадiям кримi-

нального процесу. Однi автори вважають, що принципами можуть

бути тiльки такi вiдправнi положення, якi проявляються в усiх ста-

дiях, iншi вбачають дiю деяких з них лише в окремих стадiях. Ос-

тання точка зору здається бiльш прийнятною з таких пiдстав.

Кримiнальний процес, як i всi iншi процеси, протiкає у часi i просторi.

Вiн являє собою систему стадiй, що послiдовно змiнюють одна одну i

мають визначене коло завдань, пiдсумкових документiв, суб'єктiв, якi

беруть у ньому участь. З загальнонаукової точки зору елементи дослiд-

жуваної системи (стадiї) - це рiзноманiтнi причинно-наслiдковi зв'язки,

що обумовлюють особливостi прояву загальних закономiрностей щодо

даної <системи параметрiв>. Тому логiчно буде стверджувати, що певному

типу вiдносин притаманнi свої закони, вiдтворенi в уже вiдомих сутнiс-

них характеристиках - принципах. Так, принцип змагальностi дiє лише

в судових стадiях, дiя принципу безпосередностi обмежена в стадiї по-

переднього розслiдування, а дiя принципу гласностi - майже повнiстю

виключена. Однак всi вони дiють у стадiї судового розгляду справи.

Принциповi положення не виключають наявностi виняткiв. Бiль-

ше того, вони об'єктивно обумовленi, передбачають їх, i, таким чи-

ном, лише пiдкреслюють, а не перекреслюють загальне правило.

Так, принцип всебiчного, повного i об'єктивного дослiдження обста-

вин справи обмежений забороною допиту як свiдка захисника обви-

нуваченого (ст. 69 КПК). Законодавець при цьому керувався цiнно-

стями бiльш високого порядку - нормами моралi, без яких не уяв-

ляється механiзм дiї принципу верховенства права, про який йдеться

у ст. 8 Конституцiї України. Провадження у справах приватного об-

винувачення майже виключає дiю принципу публiчностi, а принцип

законностi не поширюється на правозастосування за аналогiєю.

Юридична лiтература не мiстить загальновизнаної системи кри-

мiнально-процесуальних принципiв. Залежно вiд авторської точки

зору її склад є ширшим або вужчим.

Значення принципiв як норм вищого ступеня нормативностi по-

лягає перш за все у тому, що кожне рiшення правозастосувальника,

яке приймається з порушенням їх вимог, пiдлягає скасуванню, а

одержана iнформацiя не має доказового значення.

У гносеологiчному планi знання принципiв сприяє правильному

розумiнню змiсту звичайних правових норм. Нерiдко доцiльнiсть i

порядок їх практичного застосування визначається через норму-

принцип. У подiбних випадках принцип виступає як оцiночний кри-

терiй правильностi реалiзацiї правових норм i засiб для застереження

вiд механiчного застосування того чи iншого правового положення.

Значення принципiв полягає також у тiй ролi, яку вони вiдiграють

у ходi подолання прогалин у законодавствi. Будучи своєрiдними цiн-

нiсними орiєнтирами, принципи використовуються у разi правозасто-

сування за аналогiєю. Вони вносять впорядкованiсть i при субсидiар-

ному застосуваннi права (цивiльний позов у кримiнальному процесi).

§ 2. Система принципiв кримiнального процесу

З позицiї теорiї систем право в цiлому являє собою вiдкриту не-

завершену (динамiчну) систему, якiй властива деяка стабiльнiсть еле-

ментiв. Ця стабiльнiсть, що передбачає i змiнюванiсть, багато в чому

зумовлюється наявнiстю принципiв, внутрiшньоправова функцiя яких

полягає в об'єднаннi всiх компонентiв юридичної надбудови держа-

ви, внесеннi одноманiтностi в усю систему юридичних норм. Без єди-

них принципiв, що пронизують все право в цiлому, важко говорити про

єдину систему права, взаємовiдповiдностi окремих його частин.

Та чи iнша множиннiсть об'єктiв може бути визнана системою

лише при наявностi системоутворюючих зв'язкiв, якi забезпечують

системi властивiсть цiлiсностi. Щодо системи права, то ними є зв'яз-

ки генетичнi, структурнi (зв'язки побудови), субординацiї, коорди-

нацiї (взаємозв'язок), управлiння.

Для принципiв найбiльш характерними є зв'язки координацiї (взає-

модiї). Вiдносини доповнюваностi принципiв, притаманнi цiй сферi

правового регулювання, забезпечують в цiлому несуперечливiсть сис-

теми. Зв'язок мiж принципами настiльки безпосереднiй, що порушен-

ня одного неминуче тягне за собою порушення iншого. Так, недотри-

мання принципу нацiональної мови судочинства порушує принципи

публiчностi, <об'єктивної iстини>, забезпечення обвинуваченому пра-

ва на захист. iгнорування принципу безпосередностi створює перепо-

ни для дiї принципiв гласностi, змагальностi i, кiнець-кiнцем, обмежує

одне з найприроднiших прав людини - право на захист.

Таким чином, тiльки система права в цiлому обумовлює гуманiзм

кримiнально-процесуальної дiяльностi, достовiрнiсть i справед-

ливiсть остаточного рiшення у кримiнальнiй справi. Тому для осiб,

якi застосовують право, принципи є не лише керiвництвом до дiї, але

й вимогою йти у встановленому напрямку вiдповiдно до тiєї iдеї, яка

на цей час є провiдною у даному суспiльствi та державi.

Стосовно ж зв'язкiв субординацiї, то для принципiв вони не харак-

тернi. Принципи рiвновеликi i не перебувають у станi взаємопiдлеглостi.

Актуальним з цих позицiй є питання про доцiльнiсть подiлу принципiв

на тi, що закрiпленi у Конституцiї, та iншi, якi застосовуються в науцi

кримiнального процесу для вивчення вiдповiдних закономiрностей.

Така класифiкацiя має право на iснування, але це зовсiм не означає, що

є рiзниця в силi iмперативу, нормативностi закрiплених у Конституцiї

та iнших законах принципiв, оскiльки принцип - це завжди узагаль-

нена сутнiсть явища. А сутi не буває бiльше або менше, її завжди буває

стiльки, щоб надати явищу, предмету якiсної самобутностi.

На таких позицiях стоїть бiльшiсть вчених-процесуалiстiв. Тому

немає i не може бути пiдстав для визнання окремих принципiв про-

цесу <найважливiшими> або <провiдними>, <основними>. Принципи

тому й є найбiльш узагальненими нормами права, що вони однаковою

мiрою важливi, незалежно вiд правового вираження та дiапазону їх дiї.

Що стосується принципiв, закрiплених у Конституцiї, то нiяких

переваг, окрiм привiлею бути джерелом для майбутнього правотвор-

чого процесу, цi принципи не мають.

В юридичнiй лiтературi iснують рiзнi погляди на систему прин-

ципiв кримiнального процесу. Один з них полягає у тому, що у кри-

мiнальному процесi дiють двi системи принципiв: судоустрою та

суто кримiнально-процесуальнi. До принципiв судоустрою вiдносять

тi, що визначають компетенцiю рiзних ланок судової системи у ходi

розслiдування i вирiшення справи та вимог до органiзацiї самого

суду (органiзацiйнi, органiзацiйно-функцiональнi). Суто кримiналь-

но-процесуальними називаються принципи, якi пов'язанi з встанов-

ленням правового становища особи у кримiнальному процесi i та-

ким чином вiдображають державно-правовий статус особи.

Автори, що вiдстоюють iншу думку, зазначають наявнiсть двоякого

роду принципiв у кримiнальному процесi (судоустрою та судочин-

ства), якi утворюють єдину систему. Суть такої точки зору в тому, шо

система принципiв судочинства <поглинає> систему принципiв судо-

устрою як таку, що обслуговує систему судочинства при вирiшеннi

завдань кримiнального процесу. i в цьому розумiннi система прин-

ципiв кримiнально-процесуальної дiяльностi являє собою цiлiсний

комплекс взаємопов'язаних елементiв, що iснують в єдностi з середо-

вищем, i тому є елементом системи бiльш високого порядку.

При побудовi системи кримiнально-процесуальних принципiв

доцiльно не обмежуватися включенням у неї лише специфiчних прин-

ципiв судочинства, а вiдносити до системи поряд iз кримiнально-про-

цесуальними загальноправовi та загальнопроцесуальнi принципи.

Загальноправовi принципи закрiпленi у Конституцiї України та

вiдображенi у галузевому законодавствi. Їх дiя поширюється на всi га-

лузi права. До них вiдносять: принципи утвердження та забезпечення

державою прав i свобод людини, рiвностi громадян та держави перед

законом i судом, законностi, вiдповiдальностi держави перед людиною.

Загальнопроцесуальнi принципи - це тi, що дiють у декiлькох

галузях процесуального права та закрiплюють фундаментальнi по-

ложення становища особи i забезпечують законнiсть i ефективнiсть

вiдповiдних процесуальних процедур. До них можна вiднести прин-

ципи: забезпечення права на судовий захист; здiйснення правосуддя

тiльки судом; незалежностi суддiв та пiдкорення їх тiльки законовi;

змагальностi сторiн; гласностi судового розгляду справи; безпосеред-

ностi; обов'язковостi рiшень суду тощо.

До кримiнально-процесуальних принципiв, що дiють виключно

у кримiнальному процесi, належать принципи: забезпечення обви-

нуваченому права на захист; публiчностi, всебiчного, повного, об'єк-

тивного дослiдження обставин справи та iн.

Зважаючи на те, що багато з зазначених принципiв є об'єктом

вивчення iншими дисциплiнами, зупинемося на характеристицi кон-

кретних принципiв судочинства з урахуванням процесiв, що протiка-

ють на даному етапi розвитку суспiльства та держави.

§ 3. Принцип законностi

У кримiнальноiму процесi змiст принципу законностi слiд розкри-

вати у контекстi уявлень про закон як акт нормотворчостi загально-

обов'язкового характеру та про осiб, що його реалiзують i мають спе-

цифiчну правосуб'єктнiсть. З цiєї точки зору законнiсть як принцип

означає вимогу до всiх суб'єктiв судочинства дотримуватися певного

масштабу свободи поведiнки, офiцiйно встановленого державою.

Характеризуючи закон з точки зору спiввiдношення з iншими нор-

мативними актами, важливо зазначити його вищу юридичну силу, що

обумовлює верховенство закону над пiдзаконппми актами, що видають-

ся на основi закону для бiльш ефективної i цiлеспрямованої його реа-

лiзацiї. У кримiнальному процесi принциповим є виконання саме за-

конiв, а не пiдзаконних актiв, що зберiгають свою силу тiльки для вiдно-

син органiзацiйного характеру у сферi кримiнального судочинства.

Кримiнальне судочинство передбачає найсуворiшi заходи примусу,

що застосовуються в його ходi до учасникiв, у тому числi й для вста-

новлення їх вини у вчиненнi злочину. За цих умов вiдповiднi обмежен-

ня свободи особи повиннi регламентуватися нормативними актами ви-

нятково у ранзi закону, який дає найвищi гарантiї вiд свавiлля у сферi

кримiнального судочинства через особливий порядок прийняття на рiвнi

найвищого органу державної влади, що виключає поверховий або не-

компетентний пiдхiд до регулювання найважливiших вiдносин мiж

державою та особою. На рiвнi Конституцiї України це пiдтверджуєть-

ся змiстом ст. 129 про основнi засади судочинства та ч. З ст. 8, що вмiщує

положення про норми Конституцiї як норми прямої дiї.

Аналогiчнi мiркування покладенi i в основу правила, що дiє у

кримiнальному процесi: <допустимо тiльки те, що дозволено зако-

ном>. При цьому щодо посадових осiб, якi ведуть процес, законом

чiтко обумовлено форму процесуальних дiй уповноваженого суб'єк-

та, недотримання якої тягне за собою санкцiї, як правило, вiдновлю-

вального характеру.

Реалiзацiя принципу законностi передбачає забезпечення держа-

вою для всiх суб'єктiв повного та реального здiйснення суб'єктив-

них прав (статтi 3, 57, 59 Конституцiї України, ст. 2 Мiжнародного

пакту про громадянськi та полiтичнi права 1966 року).

Таким чином, принцип законностi можна визначити як вимогу

нормативного характеру, що зобов'язує суд, суддю, прокурора, слiдчо-

го, орган дiзнання, дiзнавача, а також всiх осiб, якi беруть участь у

справi, застосовувати, виконувати норми Конституцiї, кримiнального

та кримiнально-процесуального законодавства. При цьому треба мати

на увазi, що вiдповiдно до ч. 1 ст. 9 Конституцiї України частиною

нацiонального законодавства є також i чиннi мiжнароднi договори,

згода на обов'язковiсть яких надана Верховною Радою України.

Окремi рекомендацiї щодо застосування Конституцiї України,

законiв та мiжнародних договорiв викладенi у постановi Пленуму

Верховного Суду України вiд 1 листопада 1996 року № 9 <Про зас-

тосування Конституцiї України при здiйсненнi правосуддя>'. ;,

§ 4. Принцип публiчностi кримiнального процесу

Аналiз змiсту принципу публiчностi (офiцiйностi) приводить до

висновку, що саме вiн найбiльш повно вiдтворює взаємовiдносини

особи i держави. Стосовно кримiнального процесу цей принцип оз-

начає виконання вiдповiдними державними органами дiяльностi по

порушенню, розгляду i вирiшенню кримiнальних справ в iнтересах

суспiльства i держави незалежно вiд розсуду заiнтересованих осiб.

У найбiльш загальному виглядi принцип офiцiйностi викладено

в Загальнiй частинi КПК у ст. 4 i в Особливiй частинi конкретизова-

но щодо кожної стадiї.

В його основi лежить прагнення законодавця покласти саме на

державу одну з найбiльш важливих функцiй - охорону правопо-

рядку, оскiльки лише вона у змозi вирiшити цю проблему i орга-

нiзацiйно, i фiнансове.

Для органiв прокуратури, слiдства, дiзнання, суду з цього принци-

пу випливають такi обов'язки: 1) будучи поiнформованими про вчи-

нений злочин, посадовi особи цих органiв зобов'язанi порушити кри-

мiнальну справу, розслiдувати та передати на вирiшення суду незалеж-

но вiд того, чи є вiдповiдне прохання на це потерпiлого; 2) вияснити

всi суттєвi для справи обставини, спираючись перш за все на особис-

ту iнiцiативу; 3)на прокурора покладається обов'язок передати скiнче-

ну справу до суду, де вiн пiдтримує обвинувачення; 4)суд забезпечує

всебiчне i вичерпне дослiдження обставин справи; вiн не обмежений

доказами, що представленi обвинуваченим, захисником, пiдсудним, а

самостiйно перевiряє необхiднi докази, з'ясовує важливi для справи

обставини i тим самим забезпечує доведенiсть вини (п. З ч. 1 ст. 129

Конституцiї України); 5) суд зобов'язаний винести рiшення, не буду-

чи зв'язаним думкою iнших осiб, що ведуть справу.

Таким чином, особи, що ведуть процес, зобов'язанi в силу сво-

го посадового становища як уповноваженi державою всебiчно, по-

вно i об'єктивно дослiджувати обставини справи, проявляти iнiцiа-

тиву в провадженнi всiх необхiдних для досягнення iстини дiй.

Саме в силу принципу публiчностi питання про реалiзацiю прав,

що надаються обвинуваченому та iншим учасникам процесу, не є лише

їх приватною справою, байдужою для iншого суб'єкта - компетент-

ної офiцiйної особи. Така особа зобов'язана в необхiдних випадках

призначити обвинуваченому захисника, залучити перекладача для

провадження слiдчих дiй навiть i тодi, коли обвинувачений (пiдозрю-

ваний, пiдсудний) не тiльки не заявляє вiдповiдних клопотань, а й за-

перечує проти їх участi в процесi; роз'яснювати права особам, якi

беруть участь у справi, i тодi, коли цi особи не цiкавляться ними.

Як винятки з принципу публiчностi законодавець вбачає справи

так званого приватного обвинувачення (ст. 27 КПК). Вони порушу-

ються з iнiцiативи потерпiлого, який пiдтримує обвинувачення, i

можуть закриватись у разi, якщо сторони досягають примирення.

Досить широкi можливостi у справах приватного обвинувачен-

ня надаються потерпiлому, очевидно, через невелику суспiльну не-

безпеку конкретних правопорушень. Законодавець передбачає пра-

во потерпiлого у повному обсязi розпоряджатись обвинуваченням:

пiдтримувати чи вiдмовитись вiд нього на власний розсуд. Тому ло-

гiчним буде i такий порядок, коли потерпiлий правомiрно вiдмовить-

ся вiд обвинувачення щодо окремих осiб i пiдтримуватиме його щодо

решти. В теорiї кримiнального процесу такий порядок одержав на-

зву <дiлимiсть обвинувачення у справi>.

Цiлком вiд iнiцiативи потерпiлого залежить i порушення кримi-

нальної справи по обвинуваченню у злочинах, передбачених ч. 1

ст. 117 КК (справи приватно-публiчного обвинувачення). Але, на

вiдмiну вiд справ приватного обвинувачення, така справа не може

бути закрита у разi примирення сторiн.

Справи приватного та приватно-публiчного обвинувачення мо-

жуть набути публiчного характеру, коли прокурор або суддя визна-

ють це за необхiдне у випадках, перелiчених у ч. З ст. 27 КПК.

Закон також передбачає випадки, коли вiдмова в порушеннi або

закриття кримiнальної справи залежить вiд позицiї особи, яка вик-

ривається у вчиненнi злочину (ч. 2 ст. 8, ч. 4 ст. 6, статтi 7, 7' КПК).

§ 5. Принцип всебiчного, повного i об'єктивного

дослiдження обставин справи

Аналiз чинного законодавства дозволяє дiйти висновку про прин-

ципове значення для кримiнального судочинства всебiчного, повного

i об'єктивного дослiдження обставин справи для досягнення iстини

у справi (принцип <об'єктивної iстини>).

Пiд об'єктивною iстиною у кримiнальному процесi належить

розумiти повну i точну вiдповiднiсть висновкiв розслiдування i суду

обставинам конкретної кримiнальної справи в їх соцiально-значущiй

i юридичнiй оцiнцi.

Стадiйнiсть кримiнального процесу обумовлює такого роду пiз-

нання, коли пiдсумкове знання на попереднiй стадiї є достовiрним

для даної стадiї i ймовiрним для наступної.

iстина у кримiнальному процесi має деяку специфiку, яка, не роб-

лячи її якимось особливим видом iстини, вiдрiзняє її вiд будь-якої в

iншiй сферi суспiльного життя. Серед таких особливостей - предмет

пiзнання. Вiн окреслює специфiчне коло фактiв, що належать до подiї,

складу злочину, до осiб, якi вчинили злочин, та iнших обставин, що

пiдлягають з'ясуванню у кримiнальнiй справi. Засоби i методи досяг-

нення iстини (допити, обшуки, очнi ставки, впiзнання та iн.) також

характернi тiльки для кримiнально-процесуальної дiяльностi.

З метою встановлення iстини у справi КПК зобов'язує суд, про-

курора, слiдчого i особу, яка провадить дiзнання, вжити всiх перед-

бачених законом заходiв для всебiчного, повного i об'єктивного дос-

лiдження обставин справи, вивчити як тi обставини, що викривають,

так i тi, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що

пом'якшують i обтяжують його вiдповiдальнiсть (ч. 1 ст. 22 КПК).

Пiд всебiчнiстю дослiдження розумiють висунення всiх реально

можливих версiй, що стосуються подiї злочину, особи винного, мо-

тиву i мети вчинення злочину, виявлення обставин, що свiдчать як

проти, так i на користь пiдозрюваного чи обвинуваченого.

Повнота дослiдження - це правильне i повне визначення пред-

мета доказування, повне з'ясування всiх обставин, якi пiдлягають

доказуванню у справi, збирання, перевiрка та оцiнка всiєї сукупностi

доказiв, що належать до даної справи.

Об'єктивнiсть дослiдження означає пiзнання органами, що ве-

дуть процес, обставин кожної кримiнальної справи в точнiй вiдпо-

вiдностi з дiйснiстю, неупередженiсть їх у збираннi, перевiрцi та

оцiнцi доказiв, безстороннiсть щодо всiх учасникiв процесу та iнших

осiб, якi беруть участь у справi. Органи, що ведуть процес, повиннi

уникати як обвинувального, так i виправдувального ухилiв.

Закон забезпечує дотримання принципу вiдповiдними катего-

ричними вимогами не тiльки стосовно фактичної його дiї у ходi су-

дочинства, а навiть щодо створення умов для можливостi перешко-

дити всебiчному, повному i об'єктивному розгляду справи (ч. 1

ст. 370 КПК).

За наявностi обставин, якi викликають сумнiв в об'єктивностi

суддi, народного засiдателя, прокурора, слiдчого, дiзнавача, цi осо-

би пiдлягають вiдводу (статтi 54, 55, 58, 60 КПК).

На окремi питання реалiзацiї принципу <об'єктивної iстини>

звертає увагу Пленум Верховного Суду України у постановi вiд 25

березня 1988 року № 3 <Про застосування судами України кримi-

нально-процесуального законодавства, що регулює повернення

справ на додаткове розслiдування>'.

§ 6. Принцип здiйснення правосуддя лише судом

Стаття 15 КПК вiдтворює принцип, закрiплений у ст. 124 Консти-

туцiї України: <Правосуддя в Українi здiйснюється виключно суда-

ми. Делегування функцiй судiв, а також привласнення цих функцiй

iншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрис-

дикцiя судiв поширюється на всi правовiдносини, що виникають у

державi. Судочинство здiйснюється Конституцiйним Судом України

та судами загальної юрисдикцiї> (ст. 124 Конституцiї України).

<Створення надзвичайних та особливих судiв не допускається>

(ст. 125 Конституцiї України). Такi вимоги Конституцiї України

вiдповiдають положенням ст. 14 Мiжнародного пакту про грома-

дянськi та полiтичнi права 1966 року.

З огляду на це не мають перспективи функцiонування з вiдповi-

дними повноваженнями товариськi суди, комiсiї у справах непов-

нолiтнiх, якi до недавнього часу мали право остаточно вирiшувати

питання про виннiсть особи у вчиненнi дiяння, що мiстить у собi

ознаки злочину, який не являє великої суспiльної небезпеки.

Фактичне здiйснення правосуддя несудовими органами має мiсце

i у разi закриття кримiнальної справи в порядку пп. З, 4, 8 ч. 1 ст. 6,

статей 7, 10 КПК. У цих випадках слiдчий, прокурор звiльняють осо-

бу вiд кримiнальної вiдповiдальностi, тим самим визнаючи її винною,

i таким чином вирiшують усi питання кримiнальної справи.

Подiбнi винятки iз загального правила, що складає суть принци-

пу, потребують певних процесуальних гарантiй вiд можливих зловжи-

вань з боку вiдповiдних посадових осiб. На цей час КПК доповнено

ст. 2365 <Оскарження до суду постанови про закриття справи>, яка

надає право заiнтересованим особам оскаржити вказанi постанови в

районний (мiський) суд. Це свiдчить про реальну можливiсть викори-

стати владний незалежний орган для вiдповiдного контролю в спiрних

ситуацiях. З метою удосконалення судової дiяльностi у сферi захисту

прав та свобод людини Пленум Верховного Суду України у постановi

вiд ЗО травня 1997 року № 7 <Про посилення судового захисту прав

та свобод людини i громадянина> дає конкретнi настанови'.

§ 7. Принцип незалежностi суддiв i пiдкорення

їх лише закону

Основний принцип побудови правової держави - подiл влади на

законодавчу, виконавчу i судову - обумовлює загальне прагнення

наповнити останню конкретним змiстом, який полягає, зокрема, в

забезпеченнi незалежностi суддiв при вiдправленнi правосуддя.

Чинне законодавство закрiплює одне з провiдних положень су-

дочинства: при здiйсненнi правосуддя суддi i народнi засiдателi не-

залежнi i пiдкоряються лише закону (ст. 129 Конституцiї України).

Вирiшення кримiнальних справ вiдбувається на основi закону в умо-

вах, що виключають вплив на суддiв у будь-який спосiб (ст. 126 Кон-

ституцiї, ст. 18 КПК).

Незалежнiсть суддiв при здiйсненнi процесуальної дiяльностi

означає таке.

1. Розгляд i вирiшення конкретної кримiнальної справи вiдбу-

вається виключно на основi закону.

2. Незалежнiсть суддiв вiд впливу i думки рiзних органiв влади

i управлiння, суспiльства, окремих осiб.

Закон передбачає кримiнальну вiдповiдальнiсть за вчинення тис-

ку на суд у будь-якiй формi з метою перешкодити всебiчному, повно-

му i об'єктивному розгляду конкретної справи (статтi 176', 1762 КК).

Передбачено також адмiнiстративну вiдповiдальнiсть за прояв непо-

ваги до суду (ст. 1853 КпАП), перешкоду явцi до суду народному зас-

iдателю (ст. 1855 КпАП), незастосування заходiв по окремiй ухвалi

(ст. 1856 КпАП). Законом України вiд 23 грудня 1993 року <Про дер-

жавний захист працiвникiв суду i правоохоронних органiв>2 передба-

чено додатковi права цим категорiям працiвникiв, у тому числi право

<застосовувати заходи 4)iзичного впливу, спецiальнi засоби i зброю з

метою забезпечення вмконання правомiрних наказiв i усних вимог, що

добровiльно не виконуються, для захисту особистої безпеки, безпеки

близьких родичiв, а також свого житла i майна> (ст. З Закону).

3. Незалежнiсть суддiв вiд вищестоящого суду.

Скасовуючи вирок i направляючи справу на новий судовий

розгляд, вищестоящий суд не має права вирiшувати наперед пи-

тання про оцiнку доказiв i висновки суду (статтi 376, 395 КПК).

4. Незалежнiсть суду вiд висновкiв органiв попереднього слiдства

i прокурора, а також вiд висновкiв i поглядiв учасникiв судового за-

сiдання.

Суд (суддя) оцiнює докази за своїм внутрiшнiм переконан-

ням; нiякi докази для них не мають наперед встановленої сили

(ст. 67 КПК). Усi рiшення повиннi бути мотивованими i базу-

ватися на аналiзi всiх доказiв у сукупностi. Таким чином, не-

залежнiсть суду вiд поглядiв iнших посадових осiб має вiдпо-

вiдним чином оформлюватись у виглядi обгрунтування прийня-

тих рiшень.

Розглядаючи справу, суддi дослiджують не тiльки вже зiбранi у

справi докази, але й у разi потреби залучають i новi (ст. 296 КПК).

5. Незалежнiсть усерединi самої судової колегiї, зокрема народ-

них засiдателiв вiд суддiв, суддiв, якi входять до складу суду, вiд го-

ловуючого, тобто можливiсть кожного iз суддiв i народних засiда-

телiв брати участь у дослiдженнi доказiв, в обговореннi i прийняттi

рiшень за своїм внутрiшнiм переконанням.

Незалежнiсть суддiв i народних засiдателiв усерединi колегiї за-

безпечується, зокрема тим, що всi вони мають рiвнi права; голову-

ючий голосує останнiм (ст. 325 КПК), i суддя, який залишився у мен-

шостi, має право висловити письмово свою окрему думку (статтi 339,

380, 392 КПК).

Незалежнiсть i недоторканнiсть суддiв посилюються вiдповiдни-

ми положеннями Конституцiї України. Згiдно зi ст. 126 Конституцiї

України суддя не може бути без згоди Верховної Ради України за-

триманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку

судом. Суддi обiймають посади безстрокове, крiм суддiв Конститу-

цiйного Суду України та суддiв, якi призначаються на посаду суддi

вперше. Пленум Верховного Суду України у постановi вiд 12 квiтня

1996 року № 4 <Про застосування законодавства, що забезпечує не-

залежнiсть суддiв>', звертає увагу судiв на конкретнi питання реа-

лiзацiї вiдповiдних положень Конституцiї.

§ 8. Принцип гласностi судового розгляду справи

Принцип гласностi формулюється в ст. 20 КПК, вiдповiдно до

якої розгляд справ в усiх судах вiдкритий, за винятком випадкiв, коли

це суперечить iнтересам охорони державної таємницi. Конституцiєю

України реалiзацiя принципу гласностi судочинства забезпечується

наданою можливiстю повного його фiксування технiчними засоба-

ми (п. 7 ч. З ст. 129).

Кожний громадянин, що досяг 16 рокiв, має право бути при-

сутнiм у залi судового засiдання, де розглядається кримiнальна спра-

ва судом першої iнстанцiї або касацiйною iнстанцiєю (ст. 271 КПК).

Гласнiсть передбачає можливiсть висвiтлення процесу в засобах

масової iнформацiї, а також iншi способи повiдомлення населення

про хiд судового розгляду.

В усiх випадках, у тому числi i закритого судочинства, вироки про-

голошуються гласно. Оскiльки вiдкритий розгляд справи має не лише

позитивнi наслiдки (можливiсть контролю з боку суспiльства, виховного

впливу на присутнiх, забезпечення можливостi пiдсудному захищатись),

але й негативнi, КПК передбачає винятки з принципу гласностi, якщо

це не суперечить iншим правам, що охороняються державою, i суспiль-

ним iнтересам, iнтересам особи, бiльш значним, нiж саi\i принцип.

Так, наприклад, особи, молодшi 16 рокiв, можуть перебувати у

залi суду лише тодi, коли вони є пiдсудними, потерпiлими або свiдка-

ми (ч. 4 ст. 271 КПК). Закон передбачає такс обмеження з мстою за-

хисту пiдлiткiв вiд можливого негативного впливу на них кримiналь-

ного процесу, оскiльки вони можуть неправильно сприйнятiї обста-

вини справи через недостатню соцiальну зрiлiсть.

Обов'язок суду розглянутiї справу в закритому судовому засi-

даннi законом (ч. 1 ст. 20 КПК) передбачено лише в одному випад-

ку: коли вiдкритий розгляд суперечить iнтересам охорони держав-

ної таємницi. В iнших випадках питання про необхiднiсть розгляду

всiєї справи або її частини в закритому засiданнi вирiшується судом

за власною iнiцiативою або клопотанням учасникiв судового розгля-

ду. Про це суд (суддя) виносить мотивовану ухвалу (постанову).

Закритий судовий розгляд допускається у справах про злочини

осiб, якi не досяглiї 16-рiчного вiку, про статевi злочини га iншi з

метою попередження розголошення вiдомостей про iнтимнi сторо-

ни життя осiб, якi беруть участь у справi (ч. 2 ст. 20 КПК); у випад-

ках, коли цього вимагають iнтереси забезпечення безпеки потерпi-

лого, свiдка та iнших осiб, що беруть участь у справi, а також членiв

їх сiмей або близьких родичiв'.

Закритий судовий розгляд у справах про злочини осiб, якi не

досягай 16 рокiв, проводиться з метою створення найбiльш сприят-

ливих умов для одержання правдивих показань неповнолiтнього та

усунення можливого негативного впливу на нього публiки, присут-

ньої в залi судового засiдання. Такий порядок вiдповiдає положен-

ням ст. 6 Європейської конвенцiї з прав людини 1950 року.

Гласнiсть на стадiї попереднього слiдства значно обмежена пра-

вилом про недопустимiсть розголошення даних попереднього слiдства

(ст. 121 КПК). Але в тому обсягу, в якому визнають слiдчий, прокурор,

особа, що провадить дiзнання, данi попереднього слiдства можуть

бути повiдомленi iншим особам (ч. 2 ст. 10, ч. 1 ст. 121 КПК).

§ 9. Принцип нацiональної мови судочинства

Суть принципу полягає в тому, що у бiльшостi випадкiв судочин-

ство в Українi провадиться українською мовою. Однак у мiсцях про-

живання великих груп громадян iнших нацiональностей воно може

здiйснюватися мовою бiльшостi населення даної мiсцевостi.

Особам, якi не володiють мовою судочинства, забезпечується пра-

во робити заяви, давати показання, заявляти клопотання, знайомити-

ся з усiма матерiалами справи, виступати у судi рiдною мовою i кори-

стуватись послугами перекладача (ст. 19 КПК, Закон про мови в Ук-

раїнськiй РСР2, ст. 6 Європейської конвенцiї з прав людини 1950 року).

Закрiплюючи це принципове положення в Загальнiй частинi

КПК, законодавець керувався перш за все мiркуваннями про те, щоб

провадити судочинство мовою держави, вiд iменi якої проголошуєть-

ся вирок, а також зробити доступним кримiнальний процес населен-

ню даної мiсцевостi, тобто гласним, вiдкритим.

Змiст принципу, як видно з ч. 2 ст. 19 КПК, включає поняття <во-

лодiння мовою судочинства>, яке означає вмiння вiльно говорити i

розумiти змiст висловленого. Це сприяє досягненню iстини i, пере-

дусiм, забезпечує обвинуваченому право на захист, оскiльки закон-

ний iнтерес учасника процесу полягає не лише в тому, щоб розумi-

ти сказане, а й бути вiрно зрозумiлим.

Володiння мовою судочинства> - поняття оцiночне. Ступiнь

володiння мовою визначає особа, яка веде процес, у силу принципу

публiчностi, оскiльки саме на неї покладається обов'язок всебiчно-

го, повного i об'єктивного дослiдження обставин справи.

Для того щоб визначити, чи володiє учасник процесу мовою су-

дочинства, вiдповiдна посадова особа повинна перш за все з'ясу-

вати його особисту думку. Якщо суб'єкт процесу робить заяву про

те, що вiн не володiє мовою судочинства, то це означає, що незалеж-

но вiд внутрiшнього переконання, що склалось з даного приводу у

посадової особи, заiнтересованiй особi повинно бути надане право

користуватися послугами перекладача, оскiльки це процесуальне

право нiчим i нiким не може бути обмежене.

Якщо ж учасник процесу, особливо обвинувачений, пiдозрюва-

ний, пiдсудний вважають, що вони володiють мовою судочинства i

цим обгрунтовують свою вiдмову вiд послуг перекладача, то для

певної посадової особи ця думка не є обов'язковою, своє рiшення

вона приймає на основi глибокого вивчення особистостi учасника

процесу, його вiдповiдних здiбностей.

Уся iнформацiя, одержана з порушенням принципу нацiональної

мови судочинства, не має доказового значення, оскiльки в подiбних

випадках виникають сумнiви, якi не можуть бути усунутi, у тому, що

обвинувачений мав усi можливостi для захисту, а iншi учасники про-

цесу - для належної реалiзацiї своїх прав. На цi обставини наголо-

шує Пленум Верховного Суду України у постановi вiд 25 березня 1988

року № 3 <Про застосування судами України кримiнально-процесуаль-

ного законодавства, що регулює повернення справ на додаткове роз-

слiдування>'. З цього положення випливає важливе правило застосу-

вання даного принципу у практичнiй роботi: i попереднє слiдство, i

судовий розгляд справи повиннi вестись однiєю i тiєю ж мовою.

Послуги перекладача є безкоштовними. Неприпустимо виконан-

ня функцiй перекладача родичами учасникiв процесу, захисником або

iншими особами, заiнтересованими у результатах вирiшення справи.

Частина 3 ст. 19 КПК вимагає, щоб слiдчi i судовi документи

вiдповiдно до встановленого порядку вручалися пiдсудному, засуд-

женому i виправданому в перекладi на їх рiдну мову або iншу мову,

якою вони володiють. Переклад цих документiв покладається вiдпо-

вiдно на слiдчi чи судовi органи.

§ 10. Принцип недоторканностi особи

Недоторканнiсть особи - конституцiйний принцип - є складо-

вою частиною всiх прав особи. Основу системи особистих прав i

свобод громадянина складають такi найважливiшi права, як право на

недоторканнiсть особи (ст. 29 Конституцiї України), право на недо-

торканнiсть житла (ст. ЗО Конституцiї України), таємниця листуван-

ня, телефонних розмов, телеграфної та iншої кореспонденцiї (ст. 31

Конституцiї України). У КПК їм присвяченi статтi 14, 14'.

Стаття 29 Конституцiї України передбачає такий порядок обме-

ження свободи та особистої недоторканностi, при якому нiхто не

може бути заарештований або триматися пiд вартою iнакше як за

вмотивованим рiшенням суду i тiльки на пiдставах та в порядку, вста-

новлених законом. Як тимчасовий захiд у необхiдних випадках таке

обмеження свободи здiйснюється з послiдуючим отриманням санкцiї

вiд суду в чiтко визначений термiн, що вiдповiдає положенням ст. 9

Мiжнародного пакту про громадянськi та полiтичнi права 1966 року.

Це право не може бути обмежене (ст. 64 Конституцiї України).

Однак протягом п'яти рокiв пiсля набуття чинностi Конституцiєю

зберiгається iснуючий порядок арешту, тримання пiд вартою i за-

тримання осiб, пiдозрюваних у вчиненнi злочину (п. 13 Перехiдних

положень Конституцiї України, розд. XV). Нагляд за додержанням

законiв при застосуваннi заходiв примусового характеру, пов'язаних

з обмеженням особистої свободи громадян, покладається на проку-

ратуру (ст. 121 Конституцiї України).

За вмотивованим рiшенням суду допускається проникнення до

житла чи до iншого володiння особи, проведення в них огляду чи об-

шуку, крiм невiдкладних випадкiв, передбачених ст. ЗО Конституцiї.

Згiдно зi ст. 31 Конституцiї України кожному гарантується таєм-

ниця листування, телефонних розмов, телеграфної та iншої корес-

понденцiї. Винятки можуть бути встановленi лише судом у випад-

ках, передбачених законом, з метою запобiгти злочиновi чи з'ясува-

ти iстину пiд час розслiдування кримiнальної справи, якщо iншими

способами одержати iнформацiю неможливо.

Пленум Верховного Суду України у п. 22 постанови вiд 1 ли-

стопада 1996 року № 9 <Про застосування Конституцiї України

при здiйсненнi правосуддя> наголосив, що <дозвiл на проник-

нення до житла чи до iншого володiння особи, на накладення

арешту на кореспонденцiю, її виїмку в поштово-телеграфних

установах та зняття iнформацiї з каналiв зв'язку надається тiль-

ки судом>'.

Цiлком природно, що дiя принципу недоторканностi особи не

пов'язана з процесуальною роллю громадянина або посадової особи.

Вiн рiвною мiрою поширюється як на пiдозрюваного i обвинувачено-

го, так i на потерпiлого i всiх iнших осiб, якi беруть участь у справi.

§ 11. Принцип презумпцiї невинностi

Змiст цього принципу полягає у тому, що будь-яка особа вважаєть-

ся невинною у вчиненнi злочину i не може бути пiддана кримiналь-

ному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку

i встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62 Конституцiї Украї-

ни, ст. 6 Європейської конвенцiї з прав людини 1950 року. ст. 15 КПК).

У розгорнутому формулюваннi принципу йдеться про будь-яку

особу, яка опиняється у сферi кримiнального судочинства i на яку

будь-якою мiрою падає пiдозра у вчиненнi злочину. Крiм обвинува-

ченого, ними можуть бути пiдозрюванi, свiдки, особи, в помешкан-

нях яких провадиться обшук, щодо яких порушено кримiнальну

справу, накладено арешт на майно тощо.

Чинним законодавством передбачена можливiсть закриття справи

з нереабiлiтуючих особу пiдстав (пп. З, 4, 8 ч. 1 ст. 6; статтi 7-10 КПК)

у досудовiй стадiї слiдчим, а також суддею або судом у судових стадi-

ях. Фактично це означає, що остаточне рiшення про виннiсть приймаєть-

ся до винесення вироку. Таке положення, звiсно, входить у протирiччя

з принципом презумпцiї невинностi i повинно бути усунуте.

Що ж до заiнтересованих осiб у такiй ситуацiї, то на них також

повинен поширюватися принцип презумпцiї невинностi - до всту-

пу в силу такої постанови слiдчого або постанови (ухвали) суддi

(суду). Якщо закриття кримiнальних справ прокурором i слiдчим з

нереабiлiтуючих пiдстав протирiчить принципу, то закриття справ

цими особами з реабiлiтуючих обвинуваченого пiдстав цiлком вiдпо-

вiдає вказаному принципу. Посилання в постановi про закриття спра-

ви з реабiлiтуючої пiдстави вказує на невиннiсть обвинуваченого.

Таким чином, якщо виннiсть особи у вчиненнi злочину може вста-

новити тiльки суд своїм вироком, то невиннiсть констатується не

тiльки виправдувальним вироком, а й постановою про закриття спра-

ви, що виноситься вiдповiдними посадовими особами. Такий поря-

док дозволяє визнавати невинними обвинувачених на бiльш раннiй

процесуальнiй стадiї, нiж судовий розгляд справи, що має значення

для економiї часу i матерiальних витрат, а також концентрує увагу

суду на справах, якi вимагають його розгляду.

Суть презумпцiї невинностi полягає саме у тому, що нiхто не

може бути визнаний винним iнакше як за вироком суду, що вступив

у законну силу. При цьому не має значення, чи було призначено ви-

роком покарання. Обвинувальний вирок, визнаючи вину засуджено-

го, може в силу обставин, передбачених законом, звiльнити його вiд

вiдбування покарання. Однак таке рiшення суду аж нiяк не означає,

що особа, яка вчинила злочин, невинна i вирок вiд цього не втрачає

свого обвинувального напрямку.

Закономiрне питання щодо того, як обвинувачення, викладене в

обвинувальному висновку, узгоджується з принципом презумпцiї

невинностi, знiмається вимогами ст, 67 КПК. Вона зобов'язує осiб,

що ведуть процес, оцiнювати докази за своїм внутрiшнiм переконан-

ням, яке грунтується на всебiчному, повному i об'єктивному дослi-

дженнi всiх обставин в їх сукупностi, керуючись законом. Зрозумi-

ло, що вимоги ст. 67 КПК спонукають слiдчого при прийняттi вiдпо-

вiдного рiшення мотивувати його i висловити своє ставлення до

зiбраних доказiв. Вказуючи в постановi та обвинувальному виснов-

ку на конкретну особу - обвинуваченого, слiдчий не може не вис-

ловити свого переконання в його винностi. iнакше саме рiшення буде

незаконним з точки зору права i з позицiї моралi.

Мiркування, наведенi вище, одержують додаткове обгрунтуван-

ня, якщо мати на увазi, що знання, якi є змiстом процесуального акту,

що завершує кожну попередню стадiю кримiнального процесу, є

достовiрними для даної стадiї i ймовiрним - для наступної. Так,

докази обвинувального висновку не можуть бути наперед установ-

леними для суду. Суд зобов'язаний самостiйно дослiдити всi дока-

зи i тiльки на їх основi прийняти законне, обгрунтоване i справед-

ливе рiшення.

Презумпцiю невинностi, таким чином, характеризують такi оз-

наки:

1) обов'язок доказування винностi лежить на особi, яка прова-

дить дiзнання, слiдчому, прокуроровi, а у справах приватного обви-

нувачення - на потерпiлому або його представниковi; обвинуваче-

ний не зобов'язаний доводити свою невиннiсть;

2) вина повинна доводитись тiльки у порядку, передбаченому

законом, тобто за допомогою перелiчених у законi джерел доказiв i

з дотриманням передбаченої законом процесуальної форми. iнакше

одержана iнформацiя не буде мати доказового значення, а недоведена

вина рiвнозначна доведенiй невинностi;

3) висновок про виннiсть особи у вчиненнi злочину не може Грун-

туватися на припущеннях. Усi обгрунтованi сумнiви, що не вдаєть-

ся усунути, тлумачаться на користь обвинуваченого;

4) заперечення обвинуваченим своєї вини не повинне розцiню-

ватися як обставина, що обтяжує вiдповiдальнiсть. Зiзнання обвину-

ваченого може бути покладене в основу вироку лише за умови пiд-

твердження його iншими доказами у сукупностi;

5) до офiцiйного визнання обвинуваченого винним з ним не мож-

на поводитись як з винним, а також публiчно, в засобах масової

iнформацiї, в офiцiйних документах стверджувати про таку вину;

6) у разi скасування вироку суду як неправосудного держава

вiдшкодовує матерiальну i моральну шкоду, завдану безпiдставним

засудженням (ч. 4 ст. 62 Конституцiї України).

§ 12. Принцип забезпечення обвинуваченому права

на захист

Саме поняття захисту з точки зору кримiнально-процесуально-

го права означає функцiю, спрямовану на: 1) спростування обвину-

вачення; 2) приведення формулювання обвинувачення у вiдповiд-

нiсть iз доказами, що зiбранi у справi, тобто фактично доказову

дiяльнiсть вiдповiдних посадових осiб.

Захист вiд обвинувачення в матерiально-правовому значеннi пе-

редбачає заперечення стороною захисту фактiв, встановлених у

справi, їх юридичної квалi4iiкацiї, ознак, що характеризують суб'єкта

процесуальної дiяльностi.

Забезпечення обвинуваченому права на захист на вiдмiну вiд про-

сто права на захист, як елементу статусу особи, є поняттям бiльш

широким, оскiльки передбачає не тiльки особисту дiяльнiсть у вiдпо-

вiдному напрямку, а й дiяльнiсть iнших суб'єктiв процесу по реалiзацiї

прав i законних iнтересiв обвинуваченого з мстою правильного вирi-

шення справи i винесення законного i обгрунтованого вироку.

Публiчний характер кримiнального процесу визначає правила

вiдносин мiж його учасниками. Найважливiшi з них полягають у

тому, що лише особа, яка веде процес, вправi вирiшувати по сутi усi

питання, що виникають у ходi кримiнального судочинства. Обвину-

вачений, iншi особи реалiзують свої права через дiї i рiшення цих

посадових осiб.

Аналiз чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що кон-

кретнi права обвинуваченого кореспондують обов'язки вiдповiдних

посадових осiб по їх забезпеченню. Принциповим з точки зору зако-

нодавця є забезпечення права на захист саме обвинуваченому (пiдоз-

рюваному, пiдсудному), а не iншим учасникам процесу, вiдносно яких

КПК у ст. 2 ставить завдання лише <захисту прав i законних iнтересiв>.

Визначення поняття <законний iнтерес> в КПК вiдсутнє. Стосовно

обвинуваченого його змiст складають такi положення: 1) не бути при-

тягнутим до кримiнальної вiдповiдальностi за злочин, що його в дiй-

сностi вiн не вчинив; 2) домагатись встановлення обставин, що пом'як-

шують вiдповiдальнiсть; 3) зазнавати покарання вiдповiдно до суспiль-

ної небезпеки вчиненого злочину.

У загальному виглядi вимоги забезпечення обвинуваченому пра-

ва на захист закрiпленi у статтях 3, 55, 59, 129 Конституцiї України,

що вiдповiдають положенням ст. 6 Європейської конвенцiї з прав

людини 1950 року та ст. 21 КПК. У подальшому стосовно окремих

стадiй процесу вони конкретизованi i забезпеченi "вiдповiдними санк-

цiями на випадок їх недотримання.

Частина 2 ст. 21 КПК передбачає обов'язок вiдповiдних посадо-

вих осiб до першого допиту пiдозрюваного, обвинуваченого i пiдсуд-

ного роз'ясняти йому право мати захисника i скласти про це прото-

кол. Законом також передбачена можливiсть особистого захисту

встановленими засобами вiд пред'явленого обвинувачення.

Згiдно з чинним законодавством (ст. 45 КПК) участь захисника

при провадженнi дiзнання, попереднього слiдства та в розглядi кри-

мiнальної справи у судi першої iнстанцiї є обов'язковою, крiм ви-

падкiв вiдмови обвинуваченого вiд захисника, що передбачається у

вичерпному перелiку ст. 46 КПК.

Вiдмова вiд захисника допускається тiльки з iнiцiативи обвину-

ваченого (пiдозрюваного, пiдсудного) (ч. 1 ст. 46 КПК).

Оплата послуг захисника, якщо обвинувачений (пiдозрюваний,

пiдсудний) не в змозi це зробити самостiйно, провадиться за раху-

нок держави.

Суттєвою гарантiєю принципу є передбачена законом вимога до

прокурора, суду не висувати нових, додаткових обвинувачень по-

рiвняно iз сформульованими в обвинувальному висновку без повер-

нення справи на додаткове розслiдування (ст. 275 КПК). Сприяють

забезпеченню реалiзацiї принципу також положення закону щодо

дотримання процесуальних строкiв розгляду клопотань (ст. 129

КПК), обов'язкiв доказування (етап i 66, 67 КПК) та iншi.

Забезпечення обвинуваченому права на захист визначає в цiло-

му сутнiсть кримiнального процесу. Порушення даного принципу

уповноваженими суб'єктами кримiнально-процесуальної дiяльностi

є пiдставою для скасування вироку, iнших рiшень. Що ж стосуєть-

ся законодавства, то воно на прикладi Закону України вiд 23 грудня

1993 року <Про забезпечення безпеки осiб, якi беруть участь у кри-

мiнальному судочинствi>' дещо обмежує дiю принципу. Згiдно зi

ст. 16 Закону <для забезпечення безпеки свiдка чи потерпiлого суд

за власною iнiцiативою або за клопотанням прокурора чи iншого

учасника судового розгляду... виносить мотивовану ухвалу про про-

ведення допиту цих осiб за вiдсутностi пiдсудного>. Такий порядок

позбавляє пiдсудного можливостi особисто сприймати показання,

ставити запитання допитуваним i, тим самим, захищатись вiд пока-

зань, що є обвинувальними щодо нього. Можливiсть давати пояснен-

ня з приводу цих показань надається пiдсудному пiсля повернення

його до залу судового засiдання.

З метою забезпечення належної реалiзацiї положень ст. 59, ч. 2.

ст. 63, п. 6 ч. З ст. 129 Конституцiї України Пленум Верховного

Суду України у постановi вiд 7 липня 1995 року № 10 <Про засто-

сування законодавства, яке забезпечує пiдозрюваному- обвинуваче-

ному, пiдсудному право на захист>2 звертає увагу судiв на конкретнi

питання, що стосуються забезпечення вказаним особам вiдповiд-

ного права.

§ 13. Принцип змагальностi

Принцип змагальностi передбачає таку побудову кримiнального

процесу, при якiй функцiї обвинувачення i захисту вiдокремленi вiд

функцiї вирiшення кримiнальної справи, виконуються суб'єктами,

що користуються рiвними правами для вiдстоювання своїх iнтересiв

(обвинувач, захисник), а суд є головним суб'єктом, керує судовим за-

сiданням, активно дослiджує всi обставини справи i вирiшує саму цю

справу.

Змагальнiсть кримiнального процесу, таким чином, включає в

себе: 1) право суб'єктiв вiдстоювати свої iнтереси шляхом змаган-

ня мiж собою; 2) розмежування у судi функцiй обвинувачення, захи-

сту i вирiшення справи; 3) рiвнiсть прав носiїв функцiй обвинувачен-

ня i захисту; 4) активну роль суду у процесi.

Правила провадження в усiх кримiнальних справах без винятку

встановленi чинним кримiнально-процесуальним законодавством

для всiх громадян незалежно вiд їх походження, соцiального i май-

нового стану, расової i нацiональної належностi, статi, освiти, мови,

ставлення до релiгiї, мiсця проживання та iнших обставин. Також на

всiх без винятку громадян, якi проживають на територiї України,

поширюються норми матерiального кримiнального права. Бiльше

того, не iснує не лише нiякої особливої процедури провадження у

кримiнальнiй справi, але й немає спецiальних судiв для окремих

категорiй громадян, де б застосовувалась така процедура. Цi прави-

ла вiдповiдають положенням ст. 2 Мiжнародного пакту про грома-

дянськi i полiтичнi права 1966 року.

Рiвнiсть прав учасникiв судового розгляду, а саме в цiй стадiї

змагальнiсть проявляється найбiльш повно, має не формальний, а

реальний характер i спрямована на забезпечення рiвностi можливо-

стей при вiдстоюваннi iнтересiв перед судом.

Ця рiвнiсть виявляється у тому, що обвинувач, пiдсудний, захис-

ник, потерпiлий, а також цивiльний позивач, цивiльний вiдповiдач

та їх представники в судовому засiданнi користуються рiвними пра-

вами щодо подання доказiв, участi в дослiдженнi доказiв i заявленнi

клопотань (ст. 261 КПК).

Однiєю з проблем судово-правової реформи в Українi є визначен-

ня межi активностi суду при розглядi кримiнальних справ по сутi. Чин-

не законодавство зобов'язує суд продовжувати розгляд справи, навiть

якщо прокурор вiдмовився вiд пiдтримання державного обвинувачен-

ня (ч. 4 ст. 264 КПК). Крiм цього, суд надiлено широкими повноважен-

нями у витребуваннi не лише виправдувальних, а й обвинувальних

доказiв. Такий стан справ якоюсь мiрою є проявом обвинувального

ухилу в дiяльностi суду, i тому суд необхiдно звiльнити вiд функцiй,

що йому не притаманнi, перетворити його на орган правосуддя,

Змагальнiсть у касацiйнiй iнстанцiї виявляється в тому, що про-

курор пiдтримує принесене касацiйне подання, а засуджений i його

захисник заперечують проти доводiв подання. Аналогiчний спiр у

касацiйнiй iнстанцiї може мати мiсце мiж потерпiлим i представни-

ком його iнтересiв, з одного боку, та засудженим i його захисником

- з другого, а також мiж цивiльним позивачем i цивiльним вiдповi-

дачем та їх представниками.

Елементи змагальностi мають мiсце i на попередньому слiдствi.

Найбiльш рельєфно це виявляється у порядку оскарження постано-

ви про закриття кримiнальної справи i санкцiї на арешт. Цi рiшення

оскаржуються в суд згiдно зi статтями 2363, 2363 КПК. При цьому як

прокурор, так i особи, якi звернулися з даного приводу до суду, ма-

ють право бути присутнiми у судi i давати пояснення.

Та все ж очевидним є те, що на стадiї попереднього розслiдуван-

ня принцип змагальностi як такий не дiє. Не вiдповiдає вимогам

принципу змагальностi також i вiдсутнiсть у КПК норми про обов'яз-

ковiсть участi у судовому розглядi справи прокурора. Цю прогали-

ну тепер заповнює змiст пп. 4, 5 ч. З ст. 129 Конституцiї України про

змагальнiсть сторiн як основних засад судочинства та обов'язковiсть

пiдтримання державного обвинувачення у судi прокурором.

§ 14. Принцип безпосередностi ,

Одним з керiвних, основних правових положень кримiнального

судочинства є принцип безпосередностi. Вiн має самостiйний змiст

i не дублює iнших провiдних положень кримiнального судочинства.

У загальному виглядi його змiст визначений законом (ст. 257 КПК)

i виражається в обов'язках суду першої iнстанцiї при розглядi справи

безпосередньо дослiдити докази: допитати пiдсудних, потерпiлих,

свiдкiв, заслухати висновки експертiв, оглянути речовi докази, оголо-

сити протоколи та iншi документи. Суд обгрунтовує вирок, спираю-

чись лише на докази, що були дослiдженi в судовому засiданнi.

Принцип безпосередностi конкретизується в рiзноманiтних i

численних нормах, приписуючи суду i органам розслiдування дiяти

таким чином, щоб встановити iстину у справi й забезпечити реаль-

не здiйснення учасниками процесу прав i обов'язкiв у кримiнально-

му судочинствi, зокрема такого значущого, як забезпечення обвину-

ваченому права на захист. Саме у ходi безпосереднього дослiджен-

ня судом доказiв створюються можливостi пiдсудному спростування

чи пом'якшення обвинувачення: вiн має можливiсть поставити за-

питання тому, хто допитує, звернути увагу суддiв на слабкi сторони

деяких доказiв з точки зору поставлених до них вимог i цим сприя-

ти досягненню iстини у справi.

Дотримання принципу безпосередностi забезпечує найбiльш

правильну передачу вiдомостей про обставини, що з'ясовуються, у

справi. Вiн вимагає вiд вiдповiдних органiв не обмежуватись отри-

манням даних про факти злочину з похiдних джерел при наявностi

можливостi добувати їх з першоджерела. Користування похiдними

джерелами (показаннями свiдкiв <з чужих слiв>, оголошенням про-

токолiв замiсть допиту конкретних осiб) позбавляє суд i органи роз-

слiдування активного i дiйового дослiдження повноти та достовiр-

ностi цих доказiв.

Безпосереднє дослiдження доказiв - це правило, на вiдмiну вiд

опосередкованого їх дослiдження, що є винятком з правила. Один з

таких виняткiв передбачений п. 2 ст. 306 КПК, згiдно з яким оголошен-

ня в судi показань, даних свiдком на попередньому слiдствi, може мати

мiсце за вiдсутностi свiдка, <явка якого з тих чи iнших причин немож-

лива>. При цьому маються на увазi обставини, що виключають таку

явку свiдка i в подальшому (смерть, тяжкий фiзичний стан тощо).

Найбiльш повно i послiдовно принцип безпосередностi дiє на

стадiї судового розгляду. На стадiї попереднього розслiдування його

дiя iстотно обмежується передбаченою законом можливiстю пере-

дачi справи вiд одного слiдчого iншому (статтi 114, 227 КПК), про-

вадження розслiдування одночасно декiлькома слiдчими (ст. 119

КПК), збирання окремих доказiв шляхом направлення слiдчих дору-

чень (ст. 118 КПК). Проте неможливо повнiстю виключити вплив

цього принципу на суть розслiдування.

Принцип безпосередностi зобов'язує слiдчого так само, як i

суддiв пiд час судового розгляду, замiняти похiднi докази первинни-

ми. Слiдчий повинен намагатися забезпечити суд можливiстю без-

посереднього сприйняття засобiв доказування, процесуальне пра-

вильно оформити i зберегти докази. Органи розслiдування самi ма-

ють реальнi можливостi безпосередньо сприймати докази переважно

з першоджерела пiд час проведення слiдчих дiй, з результатами яких

суд нерiдко знайомиться лише за вiдповiдними протоколами. Але

якщо у суду пiд час судового розгляду виникне необхiднiсть у додат-

кових допитах або допитах нових свiдкiв, у силу принципу безпо-

середностi вiн не вправi давати подiбнi доручення iншому суду за

мiсцем знаходження свiдкiв або органам розслiдування, прокурору,

а повинен сам провести цi допити.

В обмеженому обсязi принцип безпосередностi дiє на стадiях

касацiйного i наглядного провадження, оскiльки справа не розгля-

дається по сутi. Але суд може дослiдити додатковi матерiали.

Дiя принципу безпосередностi дослiдження доказiв у судi першої

iнстанцiї зумовлює правила про безперервнiсть судового розгляду (ч. 2

ст. 257 КПК) та незмiннiсть складу суду (ст. 258 КПК). По сутi це оз-

начає, що в час мiж слуханням кримiнальної справи суд не повинен

вiдволiкатися на розгляд iнших, у тому числi i некримiнальних справ,

оскiльки в цьому разi цiлiсне сприйняття обставин справи стає надто

проблематичним. Законодавець, мiж тим, не вбачає в порушенi безпе-

рервностi безумовної пiдстави для скасування вироку у справi (ч. 2

ст. 370 КПК). Тому, якщо судовий розгляд у справi переривається, ви-

щестоящий суд повинен керуватися у кожному конкретному випадку

загальними пiдставами, що визначають iстотнiсть порушення правил

судочинства судом першої iнстанцiї (ч. 1 ст. 370 КПК).

Згiдно з правилом про незмiннiсть складу суду кожна справа

повинна бути розглянута одним i тим самим складом суддiв. Коли

хто-небудь iз суддiв позбавлений можливостi продовжувати брати

участь у судовому засiданнi, вiн замiнюється iншим, а розгляд справи

розпочинається з початку, за винятком випадкiв, коли у справi бере

участь запасний народний засiдатель (ст. 259 КПК). Це правило та-

кож гарантує безпосереднiсть сприйняття необхiдних доказiв усiм

складом суду, а не лише деякими з суддiв.

Найважливiшою умовою реалiзацiї принципу безпосередностi є

уснiсть у подачi доказiв та проведеннi процесуальних дiй.

Уснiсть - цс загальнопроцесуальна вимога, що має спої прояви

не лише на стадiї судового розгляду, а й на попередньому слiдствi.

Згiдно зi ст. 257 КПК допит учасникiв судового розгляду здiйснюєть-

ся усно. Виклад фактiв кримiнальної справи в письмовому виглядi

на попередньому слiдствi дозволяється лiпне пiсля подання усних

показань (статтi 145, 146, 170, 171 КПК). При проведеннi слiдчих дiй

за участю суб'єктiв кримiнального процесу спiлкування мiж ними i

особами, якi ведуть розслiдування, вiдбувається в уснiй формi, а не

шляхом подання процесуальних паперiв, листування (надання в

письмовому виглядi зауважень, заяв, клопотань з приводу процесу-

альної дiяльностi має мiсце поряд iз звичайним порядком).

Уснiсть е такою формою подання доказiв i обговорення питань

при провадженнi процесуальних дiй, яка найкращим чином впливає

на правильне сприйняття доказiв та встановлення безпосереднього

контакту мiж органами розслiдування, судом i учасниками процесу

i робить процес доступним.

Законом передбачається усне здiйснення не лише допитiв пiдсуд-

них, потерпiлих i свiдкiв. Показання потерпiлих i свiдкiв, що не з'я-

вились, якщо їх явка неможлива, висновки експертiв, протоколи

слiдчих дiй та iншi документи в обов'язковому порядку пiдлягають

оголошенню i дослiдженню в судовому засiданнi, iнакше вони втра-

чають силу доказiв i суд не вправi посилатись на них у вироку як на

такi, що пiдтверджують або спростовують тi чи iншi обставини.

У силу усностi неприпустиме приєднання до справи матерiалiв,

що не можуть бути оголошенi в судi, наприклад, нерозшифрованих

криптограм. Дослiдження протоколiв огляду речових доказiв також

провадиться усно. В цьому разi учасники судового розгляду, суддi

усно звертають увагу на тi мiсця, частки в речових доказах, якi ма-

ють значення для правильного вирiшення справи.

Не протирiчить вимогам усностi право свiдка, що дає показання в

судi, мати при собi нотатки в тих випадках, коли показання стосуються

будь-яких розрахункiв та iнших даних, якi важко тримати в пам'ятi (ч. 1

ст. 305 КПК), оскiльки i в цьому разi показання даються усно.

Питанням реалiзацiї принципiв безпосередностi та всебiчного,

повного, об'єктивного дослiдження обставин справи придiляє ува-

гу Пленум Верховного Суду України у постановi вiд 27 грудня 1985

року № 11 <Про додержання судами України процесуального зако-

нодавства, яке регламентує судовий розгляд кримiнальних справ>'.

Нормативнi властивостi принципiв, iмператив, закладений у них,

визнаються в юридичнiй лiтературi усiма авторами. Але залишають-

ся розбiжностi з приводу способiв нормативного закрiплення прин-

ципiв. Продовжуються дискусiї про те, чи можна вважати принци-

пом таке загальне положення, яке не одержало окремого формулю-

вання в законi, а нормативний його змiст закрiплений у низцi норм.

Кримiнально-процесуальний закон не мiстить конкретних вка-

зiвок щодо того, якi з його положень є принципами судочинства. Це

дозволяє будувати систему принципiв, враховуючи тi чи iншi припи-

си процесуального закону. При цьому, виходячи з нормативного ха-

рактеру принципiв процесу, необхiдно враховувати, що форма за-

крiплення їх в законi може бути рiзною. Однi принципи безпосеред-

ньо вираженi в конкретних правових нормах, наприклад, здiйснення

правосуддя виключно судом (ст. 124 Конституцiї України, ст. 15

КПК), гласнiсть судового розгляду (ст. 20 КПК, ст. 129 Конституцiї

України), iншi можуть випливати з ряду процесуальних норм, на-

приклад, публiчнiсть процесу (статтi 4, 29, 45, 47 КПК та iн. ), за-

коннiсть (статтi 1, 2, 5, 25 КПК).

Думається, розбiжностi в прийомах законодавчого закрiплення не

можуть бути пiдставою для визнання чи невизнання вiдповiдного

положення принципом права. Погляди деяких авторiв на те, що не

можна вважати закрiпленими положення, якi в ньому як такi не сфор-

мульованi, а випливають з ряду норм, спростовуються аналiзом чин-

ного законодавства.

Дiйсно, кримiнально-процесуальний закон не формулює, навiть

не мiстить такого поняття, як публiчнiсть. Однак вимоги щодо iнiцiа-

тиви офiцiйних осiб при розслiдуваннi ними кримiнальних справ

проглядаються у нормах закону, що регулюють кримiнальний про-

цес на всiх його стадiях. Аналогiчно вирiшується питання i про за-

коннiсть як принцип. У Конституцiї України в ст. 129 вiн не сфор-

мульований, а тiльки проголошується. Та змiст статей КПК свiдчить

про верховенство саме закону над iншими нормативними актами,

необхiднiсть додержання його всiма суб'єктами кримiнального про-

цесу. Безперечно, це не виключає необхiдностi бiльш чiткого закрiп-

лення їх у законi. Враховуючи значущiсть принципiв для кримiналь-

ного процесу, в кодифiкованому галузевому законi (Кримiнально-про-

цесуальному кодексi України) має бути окрема глава про принципи,

в якiй даватиметься визначення кожного з них.

Роздiл З

СУБ'ЄКТИ

КРИМiНАЛЬНОГО

ПРОЦЕСУ

§ 1. Поняття суб'єктiв кримiнального процесу,

їх класифiкацiя

Кримiнальне судочинство являє собою складну i багатосторон-

ню дiяльнiсть органiв i осiб, коло яких визначено законом. У нiй

беруть участь як державнi органи i посадовi особи, так i громадяни.

Вони виконують рiзнi процесуальнi функцiї i надiленi законом рiзни-

ми за характером i обсягом правами, рiзнi й їх обов'язки. Однак за-

гальним для них є те, що всi вони в тiй чи iншiй формi беруть участь

у справi, вступають мiж собою у процесуальнi правовiдносини i тому

є суб'єктами кримiнального процесу (суб'єктами кримiнально-про-

цесуальної дiяльностi).

Разом з тим не можна не враховувати характер дiяльностi того або

iншого суб'єкта процесу, значення її при провадженнi у кримiнальнiй

справi. Дiяльнiсть одних суб'єктiв справляє вирiшальний вплив на хiд

та результат руху справи; дiяльнiсть других, хоча i пов'язана з актив-

ною участю у процесi, такого значення не має; нарештi, дiяльнiсть

третiх пов'язана з виконанням конкретних, часом епiзодичних проце-

суальних дiй. Вказанi вiдмiнностi у правовому статусi суб'єктiв кри-

мiнального процесу дозволяють класифiкувати їх на такi три групи:

1) органи, якi ведуть кримiнальний процес (або основнi суб'єкти кри-

мiнально-процесуальної дiяльностi); 2) учасники кримiнального про-

цесу; 3) iншi суб'єкти кримiнального процесу'.

Особливе значення мають першi двi групи суб'єктiв вказаної кла-

сифiкацiї. Основними суб'єктами кримiнального процесу є суд, про-

курор, слiдчий, начальник слiдчого пiдроздiлу, органи дiзнання, осо-

ба, яка проводить дiзнання. Саме їх дiяльнiсть має першорядне, виз-

начальне значення для всього кримiнального процесу, з нею пов'язана

безпосередня реалiзацiя завдань кримiнального процесу.

До третьої групи суб'єктiв належать особи, чия дiяльнiсть, епiзодична за своїм

характером, покликана сприяти органам. що ведуть процес, у здiйсненнi завдань кри-

мiнального судочинства, - ^ свiдки, експерти, понятi, перекладачi та iн. Характеристику

правовою статусу цих суб'гктiв буде подано у наступних роздiлах пiдручника.

учасники процесу - це громадяни, установи, органiзацiї, пiдпри-

ємства, якi надiленi правами для активної участi у справi з мстою за-

хисту своїх прав i законних iнтересiв або прав i законних iнтересiв

осiб, яких вони представляють. До них належать пiдозрюваний, об-

винувачений, захисник, потерпiлий, цивiльний позивач, цивiльний

вiдповiдач, представники потерпiлого, позивача, вiдповiдача.

Розмежування понять <основнi суб'єкти процесу> та <учасники

процесу> має важливе теоретичне i практичне значення. Воно реаль-

но вiдбиває те, що закрiплено у чинному законi i практицi, яка роз-

вивається на його основi. Розмежування цих понять дозволяє не

лише визначити у теоретичному планi загальне i те характерне, що

притаманне кожнiй з указаних груп суб'єктiв процесуальної дiяль-

ностi, але й конкретно вирiшити практично важливi питання, якi

вiдносяться до характеристики повноважень основних суб'єктiв

процесу, з одного боку, а також прав i обов'язкiв учасникiв процесу

- з другого. Це у свою чергу створює необхiднi умови для бiльш

чiткої фiксацiї у законi правового статусу кожного з суб'єктiв, якi

входять до тiєї чи iншої групи, а отже, i для бiльш ефективної реа-

лiзацiї завдань кримiнального судочинства.

§ 2. Органи, якi ведуть крпмiнальннй процес

Суд-орган вiдправлення правосуддя. Згiдно зi ст. 124 Консти-

туцiї України правосуддя в Українi здiйснюється виключно судами.

Отже, суд є єдиним органом держави, уповноваженим здiйснювати

правосуддя, в тому числi i у кримiнальних справах. Конституцiя ка-

тегорично забороняє делегування функцiї судiв, а також привласнен-

ня цих функцiй iншими органами чи посадовими особами. Лише суд

у порядку, встановленому законом, своїм обвинувальним вироком при

доведеностi вини особи вправi визнати її винною у вчиненнi злочину

i пiддати кримiнальному покаранню (ст. 62 Конституцiї України).

Правосуддя у кримiнальних справах являє собою втiлену, в особ-

ливу процесуальну форму дiяльнiсть суду, яка здiйснюється ним на

демократичних засадах i полягає у розглядi i вирiшеннi кримiналь-

них справ i у застосуваннi на пiдставi закону i згiдно з правосвiдо-

мiстю покарання осiб, винних у вчиненнi злочину. Процесуальна

дiяльнiсть iнших суб'єктiв, у тому числi учасникiв кримiнального

процесу, покликана сприяти суду у повному, всебiчному, об'єктив-

ному здiйсненнi функцiй правосуддя.

82

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

При вирiшеннi кримiнальної справи суд не зв'язаний висновка-

ми органiв попереднього слiдства, а також думкою учасникiв проце-

су. Всi питання, що пiдлягають вирiшенню у судовому розглядi й у

вироку - найважливiшому актi правосуддя, - суддi вирiшують за

своїм внутрiшнiм переконанням, яке Грунтується на повному, все-

бiчному i об'єктивному розглядi всiх обставин в їх сукупностi, в

умовах, що виключають стороннiй вплив. Таким чином, у межах

своєї компетенцiї суд має всю повноту судової влади.

Рiшення судових органiв можуть бути скасованi або змiненi лише

вищестоящими судами в особливому процесуальному порядку. Ви-

рок суду, що набрав законної сили, є обов'язковим для виконання

всiма громадянами i посадовими особами.

Суди в Українi являють собою iнстанцiйну систему, рiзнi ланки

якої мають певне функцiональне призначення. Так, суд, який вирi-

шує у'судовому засiданнi питання про виннiсть пiдсудного та при-

значення покарання, в разi визнання його винним, є судом першої

iнстанцiї. Кримiнальнi справи розглядаються у судi першої iнстанцiї

одноособове суддею, який дiє вiд iменi суду, а у випадках, передба-

чених чч. 2 i 3 ст. 17 КПК, колегiальне у складi трьох професiональ-

них суддiв або двох професiональних суддiв i трьох народних засi-

дателiв. Конституцiєю України (ст. 127) передбачена можливiсть

участi у розглядi справи i присяжних.

Вищi суди перевiряють за касацiйним або окремим поданням

прокурора, касацiйною або окремою скаргою учасникiв процесу

законнiсть i обгрунтованiсть вироку, ухвал i постанов, якi прийнятi

судом першої iнстанцiї. Такi суди дiють у складi трьох професiональ-

них суддiв i є судом другої, касацiйної, iнстанцiї.

Вищi суди (суди вищої iнстанцiї) розглядають також у порядку

нагляду вироки, що набрали законної сили, ухвали i постанови судiв

нижчої iнстанцiї, опротестованi уповноваженими на те прокурора-

ми i головами вищестоящих судiв. У таких випадках суд також дiє у

складi професiональних суддiв i є наглядною iнстанцiєю.

Для забезпечення всебiчного, повного i об'єктивного дослiдження

i вирiшення кримiнальної справи необхiдно, щоб суддi не були нi пря-

мо, нi опосередковано заiнтересованi у її вирiшеннi, були об'єктивни-

ми та неупередженими. Тому процесуальним законом встановлено по-

рядок, за яким суддя або народний засiдатель не може брати участi в

розглядi справи i пiдлягає вiдведенню: 1) якщо вiн є потерпiлим, ци-

вiльним позивачем, цивiльним вiдповiдачем або родичем кого-небудь

Роздiл З

83

Суб 'єкти кримiнального процесу

з них, а також родичем слiдчого, особи, яка провадила дiзнання, обви-

нувача або обвинуваченого; 2) якщо вiн брав участь у данiй справi як

свiдок, експерт, спецiалiст, перекладач, особа, яка провадила дiзнання,

слiдчий, обвинувач, захисник або представник iнтересiв потерпiлого,

цивiльного позивача або цивiльного вiдповiдача; 3) якщо вiн особисто

або його родичi заiнтересованi у результатах справи; 4) при наявностi

iнших обставин, якi викликають сумнiв в об'єктивностi суддi або народ-

ного засiдателя. У складi суду, що розглядає кримiнальну справу, не

можуть бути особи, якi є родичами мiж собою (ст. 54 КПК).

Суддя, який брав участь у розглядi кримiнальної справи в судi

першої iнстанцiї або в касацiйному порядку чи переглядi справи у

порядку нагляду, не може брати участi у повторному розглядi тiєї

самої справи, якщо вирок, ухвалу або постанову у справi було ска-

совано судом вищестоящої iнстанцiї. Суддя також пiдлягає вiдведен-

ню, якщо вiн брав участь у вирiшеннi цiєї самої справи у вищiй су-

довiй iнстанцiї (ст. 55 КПК). Пояснюється це тим, що у такого суддi

вже склалася певна думка щодо справи, тому його точка зору при

повторному розглядi справи була б упередженою.

При наявностi будь-якої з указаних пiдстав суддя i народний засi-

датель зобов'язанi заявити самовiдвiд i вiдсторонитися вiд участi у

справi. З цих же пiдстав вiдвiд їм вправi заявити прокурор, громадсь-

кий обвинувач, пiдсудний, захисник, громадський захисник, а також

потерпiлий, цивiльний позивач, цивiльний вiдповiдач або їх представ-

ники. Вiдвiд має бути заявлений до початку судового слiдства; пiзнiша

заява про вiдвiд допускається лише у випадках, коли пiдстава для

вiдводу стала вiдома пiсля початку судового слiдства (ст. 56 КПК).

Вiдвiд суддi, який розглядає справу одноособове, вирiшується

постановою голови районного (мiського) суду, а вiдвiд, заявлений

головi цього суду при розглядi ним справи одноособове, - поста-

новою голови мiжрайонного (окружного) суду.

Якщо справа розглядається судом колегiальне, то вiдвiд, заявле-

ний суддi або народному засiдателю, вирiшується iншими суддями

без суддi, якому заявлено вiдвiд. Суддя, якого вiдводять, має право

дати пояснення з приводу заявленого вiдводу. При рiвностi голосiв

суддя або народний засiдатель вважається вiдведеним. Вiдвiд, заяв-

лений двом суддям або всьому складовi суду, вирiшується судом у

повному складi простою бiльшiстю голосiв. Питання про вiдвiд ви-

рiшується в нарадчiй кiмнатi (ст. 57 КПК) i виноситься ухвала про

вiдмову або задоволення заявленого вiдводу.

84

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Об'єктивнiсть i неупередженiсть суддiв при розглядi справи мають

виключно важливе значення, вони тiсно пов'язанi з незалежнiстю

суддiв i, як пiдкреслив Пленум Верховного Суду України у постановi

вiд 12 квiтня 1996 року № 4 <Про застосування законодавства, що за-

безпечує незалежнiсть суддiв>, є необхiдними передумовами для

пiдвищення авторитету судової влади i судових рiшень'. Звiдси -

особливi вимоги до законностi складу суду. Вирок, ухвала, постано-

ва пiдлягають обов'язковому скасуванню, якщо справу було розгляну-

то у незаконному складi (ст. 370 КПК).

Прокурор у кримiнальному процесi. Конституцiя України (ст. 121),

КПК (ст. 25) i Закон України вiд 5 листопада 1991 року <Про прокура-

туру>' визначають завдання i повноваження прокурора у сферi кримi-

нального процесу. Основним його обов'язком є своєчасне вжиття в усiх

стадiях кримiнального судочинства передбачених законом заходiв до

усунення всяких порушень закону, вiд кого б цi порушення не виходи-

ли. У цьому суть правоохоронної дiяльностi прокурора у кримiнально-

му процесi. Прокураiура у цiлому i кожний прокурор покликанi забез-

печити утвердження верховенства закону, змiцнення правопорядку i

захист вiд посягань на гарантованi Конституцiєю та iншими законами

України, а також мiжнародно-лравовимн актами соцiально-економiчнi,

полiтичнi i особистi права i свободи людини i громадянина, закрiпленi

Конституцiєю України незалежнiсть держави, її суспiльний i держав-

ний устрiй, полiтичну та економiчну системи, а також захист iнших

охоронюваних законом соцiальних цiнностей.

Специфiчними є методи вирiшення прокурором цих завдань у

кримiнальному судочинствi, вони втiлюються у рiзнi процесуальнi

форми залежно вiд тих конкретних завдань, якi стоять перед даною

стадiєю процесу.

Найбiльш широкими повноваженнями прокурор надiлений у

досудових стадiях кримiнального процесу - порушення кримiналь-

ної справи i попереднього (досудового) розслiдування, в яких вiн по-

вною мiрою реалiзує свої функцiї нагляду за виконанням закону: вiн

вправi (i зобов'язаний) безпосередньо вживати заходiв до усунення

порушень закону, якщо вони мали мiсце при провадженнi дiзнання

i попереднього слiдства, а також при провадженнi оперативно-роз-

шукової дiяльностi.

Постанови Пленуму Верховного Суду України iз загальних пiгтань судової

дiяльностi та в кримiнальних справах. (.'. 376 384.

Вiдомостi Верховної Ради України. 1991. № 53, Ст. 793.

Роздiл З

Суб 'єкти кримiнального принесу

85

У стадiї порушення кримiнальної справи прокурор здiйснює на-

гляд за законнiстю порушення кожної кримiнальної справи. Вiн вправi

i сам порушити кримiнальну справу. Якщо справу порушено слiдчим

чи органом дiзнання без законних пiдстав i приводiв, прокурор скасо-

вує постанову слiдчого чи органу дiзнання, вiдмовляючи тим самим

у порушеннi справи. В разi безпiдставної вiдмови в порушеннi спра-

ви прокурор своєю постановою скасовує постанову слiдчого або орга-

ну дiзнання i порушує кримiнальну справу (ст. 100 КПК).

У стадiї попереднього розслiдування кримiнальної справи про-

курор здiйснює нагляд за законнiстю дiяльностi органiв дiзнання i

попереднього слiдства.

Прокурор зобов'язаний вживати заходiв до того, щоб жодний зло-

чин не залишився нсрозкритим i жодний злочинець не ухилився вiд

вiдповiдальностi. Вiн зобов'язаний суворо наглядати за тим, щоб жо-

ден громадянин не був пiдданий незаконному i необгрунтованому при-

тягненню до кримiнальної вiдповiдальностi або незаконному обмежен-

ню у правах. Прокурор, зокрема, здiйснює нагляд за тим, щоб нiхто не

був пiдданий затриманню або арешту iнакше як на пiдставi i у поряд-

ку, передбаченому законом. Вiн зобов'язаний вживати заходiв до вияв-

лення умов, що сприяли вчиненню злочину, та до їх усунення, а також

залучення громадськостi до боротьби з правопорушеннями.

Прокурор у данiй стадiї процесу вправi давати органам дiзнання i

попереднього слiдства обов'язковi для них вказiвки щодо розслiдуван-

ня злочину та здiйснення необхiдних дiй (обрання запобiжного захо-

ду, притягнення як обвинуваченого, проведення експертизи тощо);

вимагати вiд них для перевiрки кримiнальнi справи, документи, ма-

терiали; скасовувати незаконнi та необгрунтованi постанови органiв

дiзнання i попереднього слiдства; усувати особу, яка проводить

дiзнання, i слiдчого вiд подальшого ведення дiзнання або слiдства,

якщо вони припустили порушення закону при розслiдуваннi справи;

закривати або зупиняти провадження у кримiнальних справах з пiд-

став, вказаних у законi; розглядати скарги на дiї слiдчого та особи, яка

проводить дiзнання. Прокурор вправi брати участь у провадженнi

дiзнання i попереднього слiдства, а в необхiдних випадках особисто

провадити розслiдування по будь-якiй справi або провадити окремi

слiдчi дiї. Прокурор вправi вилучити будь-яку справу вiд органу

дiзнання i доручити провадження попереднього розслiдування слiдчо-

му, а також передати справу вiд одного органу попереднього слiдства

iншому, вiд одного слiдчого iншому (ст. 227 КГТК).

86

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Пiсля закiнчення розслiдування справи прокурор вирiшує питан-

ня про затвердження обвинувального висновку й про направлення

справи до суду (ст. 229 КПК).

По справах про злочини, за якими як мiра покарання передбаче-

не довiчне ув'язнення, органом вiддання до суду є розпорядче засi-

дання суду. Розгляд справи в розпорядчому засiданнi вiдбувається з

участю прокурора, який дає свiй висновок з питань, що пов'язанi з

клопотаннями, заявленими в цьому засiданнi учасниками процесу

(статтi 239, 240 КПК).

У всiх судових стадiях прокурор, який бере участь у розглядi

справи, суворо додержуючись принципу незалежностi суддiв i пiдко-

рення їх лише закону, покликаний сприяти виконанню вимог зако-

ну про всебiчний, повний i об'єктивний розгляд справи та постанов-

лення судових рiшень, що грунтуються на законi (ст. 34 Закону Ук-

раїни <Про прокуратуру>).

Основною формою участi прокурора у стадiї судового розгляду є

пiдтримання ним державного обвинувачення. У зв'язку з цим вiн бере

участь у дослiдженнi доказiв, подає суду свої мiркування з приводу

застосування кримiнального закону i мiри покарання щодо пiдсудно-

го. Виходячи з вимог ст. 121 Конституцiї України, пiдтримання дер-

жавного обвинувачення у судi є виключною прерогативою прокура-

тури. З урахуванням положень ст. 129 Конституцiї про змагальнiсть у

судочинствi i забезпечення доведеностi вини Верховний Суд України

визнав обов'язковою участь прокурора у судовому розглядi по всiх

справах, що надiйшли до суду з обвинувальним висновком'.

Пiдтримуючи у судi державне обвинувачення, прокурор керуєть-

ся вимогами закону i своїм внутрiшнiм переконанням, яке грунтуєть-

ся на об'єктивнiй оцiнцi зiбраних по справi доказiв. Тому у випадках,

коли в результатi судового розгляду прокурор прийде до переконан-

ня, що данi судового слiдства не пiдтверджують пред'явленого обви-

нувачення, вiн не лише вправi, а й зобов'язаний вiдмовитися вiд об-

винувачення i викласти суду мотиви вiдмови. Однак така вiдмова про-

курора вiд обвинувачення не звiльняє суд вiд обов'язку подальшого

розгляду справи i вирiшення її на загальних пiдставах (ст. 264 КПК).

Поряд з пiдтриманням державного обвинувачення на прокурора

покладається обов'язок представляти у випадках, визначених зако-

ном, iнтереси громадянина або держави в судi (ст, 121 Конституцiї

Вiсник Верховного Суду України. 1996. № 2. С. 13.

Роздiл З

Суб 'єкти кримiнального пронесу

87

України). Однiєю з форм такого представництва є пред'явлення про-

курором або пiдтримання ним пред'явленого потерпiлим цивiльно-

го позову, якщо цього вимагає охорона державних чи громадських

iнтересiв або прав громадян (статтi 29, 264 КПК).

У стадiї касацiйного розгляду справи прокурор зобов'язаний

внести на кожний незаконний або необгрунтований вирок касацiй-

не подання на незаконнi i необгрунтованi ухвали i постанови суду

першої iнстанцiї.

При розглядi справи у касацiйнiй iнстанцiї прокурор обгрунто-

вує внесене касацiйне або окреме подання, а також висловлює своє

мiркування щодо законностi та обгрунтованостi вироку чи iншого

судового рiшення, оскарженого учасниками процесу (ст. 360 КПК).

Уповноважений на те прокурор опротестовує у порядку нагляду

вироки, ухвали i постанови суду, що набрали законної сили, а також

бере участь у розглядi справ наглядної iнстанцiї - пiдтримує при-

несений ним чи вищестоящим прокурором протест або робить вис-

новок по протесту голови вiдповiдного суду чи його заступника

(статтi 384, 390, 399, 400 КПК).

Прокурор здiйснює нагляд за законнiстю виконання вирокiв та

iнших судових рiшень (ст. 121 Конституцiї України, ст. 415 КПК).

Викладеним i визначається процесуальне становище прокурора.

Особливiсть його полягає в тому, що в до судових стадiях процесу

прокурор має широкi владнi повноваження, якi дозволяють йому прий-

няти рiшення з будь-якого питання, що виникає у справi. Вiд нього,

зокрема, як i вiд слiдчого, залежить подальший рух справи - закрит-

тя, зупинення, направлення для вiддання обвинуваченого до суду.

Однак суттєво змiнюється процесуальне становище прокурора з

того моменту, коли справа надходить до суду. У судових стадiях вся

повнота влади належить суду: саме вiн уповноважений прийняти

будь-яке рiшення у справi, здiйснюючи, таким чином, функцiю пра-

восуддя. Цим визначається i особливiсть тих процесуальних норм,

якими надiляється у судових стадiях дiяльнiсть прокурора. Як дер-

жавний обвинувач, одна iз сторiн у змагальному процесi, прокурор

прагне переконати суд першої iнстанцiї у правильностi своїх тверд-

жень щодо винностi пiдсудного та з iнших питань, якi виникають у

справi, але рiшення по них ухвалює не прокурор, а суд. Прокурор,

таким чином, покликаний сприяти суду у прийняттi рiшень, що

вiдповiдають вимогам закону. Повною мiрою сказане стосується

також дiяльностi прокурора в iнших судових стадiях.

88

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Слiдчий i його процесуальнi повноваження. Органами попе-

реднього слiдства є слiдчi територiальної i вiйськової прокуратури,

слiдчi органiв внутрiшнiх справ, слiдчi податкової мiлiцiї i слiдчi

органiв безпеки (ст. 102 КПК).

Слiдчий зобов'язаний повно i об'єктивно дослiдити всi обстави-

ни справи, виявити як обвинувальнi, так i виправдувальнi, а також

обтяжуючi та пом'якшуючi вину обставини. Вiн зобов'язаний також

оперативно i у встановлений законом строк розкритiї злочин та вик-

рити винних у його вчиненнi. При розслiдуваннi справи слiдчий зо-

бов'язаний виявити причини й умови, що сприяли вчиненню злочи-

ну, i вжити заходiв через вiдповiднi органи до їх усунення. Слiдчий

використовує допомогу громадськостi для виявлення та усунення

причин i умов, що сприяли вчиненню злочину, а також для припи-

нення i розкриття злочину та розшуку злочинцiв.

При провадженнi попереднього слiдства слiдчий надiлений широ-

кими повноваженнями. Вiн самостiйно приймає рiшення про спряму-

вання слiдства та провадження вiдповiдних слiдчих дiй, за винятком

випадкiв, коли законом передбачено одержання санкцiї вiд прокуро-

ра. Разом з тим процесуальна самостiйнiсть слiдчого поєднується з

його персональною вiдповiдальнiстю за своєчасне i правильне розс-

лiдування справи, прийняття по них законних i обгрунтованих рiшень.

Слiдчий взаємодiє з органами дiзнання у ходi провадження роз-

слiдування. Вiн вправi давати органам дiзнання доручення i вказiв-

ки про провадження розiиуковпх та слiдчих дiй, вимагати вiд них

допомоги при виконаннi окремих слiдчих дiй. Такi доручення i вка-

зiвки слiдчого є обов'язковими для органiв дiзнання (ч. З ст. 114

КПК). Владнi повноваження слiдчого виявляються в тому, що його

постанови, винесенi вiдповiдно до закону, в кримiнальнiй справi, яка

перебуває в його провадженнi, є обов'язковими для виконання всiма

пiдприємствами, установами, органiзацiями, посадовими особами i

громадянами (ч. 5 ст. 114 КПК).

Начальник слiдчого вiддiлу (пiдроздiлу). Закон (п. ба ст. 32

КПК) визначає коло осiб, якi iменуються начальниками слiдчого

вiддiлу (точнiше - пiдроздiлу), а саме: начальник слiдчого управлi-

ння, вiддiлення органiв внутрiшнiх справ, безпеки та ного заступни-

ки, а також податкової мiлiцiї, якi дiють у межах своєї компетенцiї; що

ж до начальникiв вiдповiдних слiдчих пiдроздiлiв прокуратури, то

вони надiленi повноваженнями прокурорiв i як прокурори здiйснюють

нагляднi функцiї за законнiстю провадження попереднього слiдства.

Роздiл З

Суд 'єкiпи кримiнального процесу

89

Повноваження начальника слiдчого вiддiлу визначенi ст. 114' КПК.

На нього покладено перш за все контроль за своєчаснiстю дiй слiдчого

по розкриттю злочинiв i запобiганню їм, вжиття заходiв до найбiльш

повного, всебiчного i об'єктивного провадження попереднього слiдства.

Вiн несе персональну вiдповiдальнiсть за належну органiзацiю дiяль-

ностi слiдчого апарату i її результати. Цим визначаються i його широкi

повноваження: вiн вправi перевiряти кримiнальнi справи, давати вка-

зiвки слiдчому про провадження попереднього слiдства, про притягнен-

ня як обвинуваченого, про квалiфiкацiю злочину та обсяг обвинувачен-

ня, про направлення справи, про провадження окремих слiдчих дiй, пе-

редавати справу вiд одного слiдчого iншому, доручати розслiдування

справи декiльком слiдчим; вiн вправi також брати участь у провадженнi

тих чи iнших слiдчих дiй та особисто провадити у повному обсязi по-

переднє слiдство, користуючись при цьому повноваженїiями слiдчого.

Начальник слiдчого вiддiлу забезпечує взаємодiю слiдчого апа-

рату з iншими службами органiв внутрiшнiх справ i безпеки.

Вказiвки начальника слiдчого вiддiлу даються слiдчому у пись-

мовiй формi i є обов'язковими для виконання. Оскарження слiдчим

цих вказiвок прокуроровi не зупиняє їх виконання, за винятком ви-

падкiв, передбачених ч. 2 ст. 114 КПК.

Вказiвки прокурора в кримiнальних справах, зробленi вiдповiд-

но до його процесуальних повноважень, обов'язковi для начальни-

ка слiдчого вiддiлу. Оскарження цих вказiвок вищестоящому проку-

роровi не зупиняє їх виконання.

Органи дiзнання i їх процесуальнi повноваження. Органами

дiзнання є: 1) мiлiцiя; Г) податкова мiлiцiя; 2) органи безпеки - у

справах, вiднесених законом до їх вiдання; 3) командири вiйськових

частин, з'єднань, начальники вiйськових установ - у справах про

всi злочини, вчиненi пiдлеглими їм вiйськовослужбовцями i вiйсько-

возобов'язаними пiд час проходження ними зборiв, а також у спра-

вах про злочини, вчиненi робiтниками i службовцями Збройних Сил

України у зв'язку з виконанням службових обов'язкiв або в розташу-

ваннi частини, з'єднання, установи; 4) митнi органи - в справах про

контрабанду; 5) начальники виправно-трудових установ, слiдчих iзо-

ляторiв, лiкувально-трудових профiлакторiїв i виховно-трудових

профiлакторiїв - у справах про злочини протiї встановленого поряд-

ку несення служби, вчиненi працiвниками цих установ, а також у спра-

вах про злочини, вчиненi у розташуваннi зазначених установ; 6) орга-

ни державного пожежного нагляду - у справах про пожежi i пору-

90

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

шення протипожежних правил; 7) органи прикордонної охорони -

у справах про порушення державного кордону; 8) капiтани морських

суден, що перебувають у далекому плаваннi (ст. 101 КПК).

Дiяльнiсть органiв дiзнання розрiзняється залежно вiд того,

дiють вони у справах про злочини, якi закон (ст. 7' КК) вiдносить до

тяжких, чи у справах, якi не є тяжкими.

За наявностi ознак злочину, що не є тяжким, орган дiзнання по-

рушує кримiнальну справу i, керуючись правилами кримiнально-

процесуального законодавства, проводить слiдчi дiї до встановлен-

ня особи, яка його вчинила; пiсля цього орган дiзнання протягом не

бiльше 10 днiв вiд дня встановлення особи, що вчинила злочин, скла-

дає постанову про передачу справи слiдчому, яку подає прокурору

для затвердження (ч. 1 ст. 104 КПК).

По другiй категорiї кримiнальних справ - про тяжкi злочини -

орган дiзнання пiсля порушення кримiнальної справи зобов'язаний

передати її слiдчому через прокурора пiсля виконання невiдкладних

слiдчих дiй у межах строку не бiльше 10 днiв з моменту порушення

кримiнальної справи (ч. 2 ст. 104 КПК). Якщо ж у справi про тяжкий

злочин, що передана слiдчому, не встановлено особу, яка його вчини-

ла, орган дiзнання продовжує виконувати необхiднi оперативно-роз-

шуковi дiї i повiдомляє слiдчого про їх наслiдки (ч. З ст. 104 КПК).

Таким чином, дiзнання за чинним законодавством завжди є роз-

слiдуванням, що передує попередньому слiдству. Винятками з цьо-

го правила є особливий порядок провадження по справах про зло-

чини, названi в ст. 425 КПК, який iменується протокольною формою

досудової пiдготовки матерiалiв (глава 35 КПК); зiбранi органом

дiзнання по цих справах матерiали не передаються слiдчому, а через

прокурора надсилаються безпосередньо до суду.

Слiд розрiзняти поняття орган дiзнання i особа, яка провадить

дiзнання (дiзнавач). Орган дiзнання представляє керiвник цього орга-

ну, його начальник. На ньому лежить прямий обов'язок забезпечи-

ти належне провадження дiзнання, його органiзацiю; через це вiн не

лише вправi сам провести дiзнання в повному обсязi чи виконати

окремi слiдчi дiї, а й доручити провадження дiзнання конкретнiй

посадовiй особi - особi, яка провадить дiзнання. Саме ця особа

безпосередньо розслiдує справу, керуючись вимогами кримiнально-

процесуального закону. Однак, на вiдмiну вiд слiдчого, особа, яка

провадить дiзнання, законом обмежена в своїх повноваженнях. Це

пояснюється самим характером дiзнання, його метою - забсзпечи-

Роздi.i З

Суб'єкти кримiнального процесу

91

ти шляхом провадження, як правило, невiдкладних слiдчих дiй збе-

реження <слiдiв> злочину, закрiплення доказiв i прийняття лише

таких рiшень, на пiдставi яких слiдчий мiг би приступити до повного

та всебiчного розгляду справи i завершити її провадження у досу-

довiй стадiї процесу. Звiдси - обмежене коло рiшень, яке орган

дiзнання i особа, яка його проводить, вправi прийняти у справi; на

вiдмiну вiд слiдчого, вони, зокрема, не можуть притягати особу як

обвинуваченого, завершувати розслiдування справи складанням

обвинувального висновку. Якщо слiдчий, як вже зазначалося, рiшен-

ня у справi за загальним правилом приймає самостiйно, то особi, яка

провадить дiзнання, для прийняття рiшення необхiдно одержати зго-

ду свого керiвництва, начальника органу дiзнання.

Пiдстави i порядок вiдводу прокурора, слiдчого i особи, яка

провадить дiзнання. Прокурор пiдлягає вiдводу у тих самих випад-

ках i з тих самих пiдстав, що i суддя. Однак, якщо прокурор брав

участь у проведеннi попереднього слiдства в справi, при розглядi

справи у судi першої iнстанцiї, у касацiйному порядку, то цi обста-

вини не є пiдставою для його вiдводу.

Питання про вiдвiд прокурора на попередньому слiдствi вирiшує

вищестоящий прокурор, а у судi - суд, який розглядає справу. Якщо

справа розглядається суддею одноособове, вiн одноособове вирiшує

питання про вiдвiд прокурора (ст. 58 КПК).

Слiдчий i особа, яка провадить дiзнання, пiдлягають вiдводу з

тих самих пiдстав, що i суддя. Однак їх участь у дiзнаннi i поперед-

ньому слiдствi, що проводилось ранiше по данiй справi, не є пiдста-

вою для вiдводу.

За наявностi зазначених у законi пiдстав слiдчий i особа, яка

провадить дiзнання, повиннi заявити самовiдвiд, не чекаючи заяви

про вiдвiд. Вiдвiд слiдчому i особi, яка провадить дiзнання, може

бути заявлений пiдозрюваним, обвинуваченим, їх захисниками, по-

терпiлим, цивiльним позивачем, цивiльним вiдповiдачем або їх пред-

ставниками. Заява про вiдвiд або самовiдвiд слiдчого i особи, яка

провадить дiзнання, подається прокуроровi, який розглядає i вирiшує

її протягом 24 годин (ст. 60 КПК).

§ 3. Учасники кримiнального процесу

Серед суб'єктiв кримiнального процесу закон видiляє тих, кого

iменують учасниками процесу.

92

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Учасники процесу - це громадяни, заклади, пiдприємства i органi-

зацiї, якi надiленi правами для активної участi у розслiдуваннi i роз-

глядi кримiнальних справ з метою захисту своїх прав i законних iнте-

ресiв або прав i законних iнтересiв осiб, яких вони представляють.

Коло учасникiв процесу визначено КПК (глава 3). До нього на-

лежать: обвинувачений, пiдозрюваний, захисник, потерпiлий, цивi-

льний позивач, цивiльний вiдповiдач, представники потерпiлого,

цивiльного позивача, цивiльного вiдповiдача.

Однi учасники процесу здiйснюють свої функцiї протягом всьо-

го провадження по справi (обвинувачений, захисник, потерпiлий,

цивiльний позивач, цивiльний вiдповiдач), iншi -лише на окремих

стадiях процесу (пiдозрюваний).

Всiх учасникiв процесу об'єднує наявнiсть у них охоронюваних

законом iнтересiв або iнтересiв, якi вони уповноваженi представляти.

Через таку їх правову спiльнiсть вони надiленi i рядом спiльних для

них прав, у тому числi правом представляти докази, заявляти клопо-

тання, вiдводи, оскаржувати дiї i рiшення суб'єктiв, якi здiйснюють

провадження у кримiнальнiй справi, та iншими правами.

Обвинувачений. Обвинуваченим визнається особа, щодо якої в ус-

тановленому законом порядку винесена постанова про притягнення як

обвинуваченого (ст. 43 КПК). Притягнення як обвинуваченого вiдбу-

вається на попередньому (досудовому) слiдствi, коли слiдчим зiбрано

достатньо доказiв, що вказують на вчинення злочину даною особою.

Обвинувачений пiсля вiддання до суду називається пiдсудним.

Притягнення особи як обвинуваченого ще не означає визнання

її винною. Тiльки суд своїм вироком може визнати обвинуваченого

(пiдсудного) винним у вчиненнi злочину i пiддати його кримiналь-

ному покаранню (ст. 62 Конституцiї України).

Засоби кримiнального покарання повиннi застосовуватися лише до

тих, хто дiйсно вчинив злочин; жоднi>"! невинний не повинен бути

притягнений до вiдповiдальностi i покараний. Досягнення цього зав-

дання забезпечується системою кримiнального процесу, його справдi

демократичними iнститутами i принципами, в тому числi i принципом

забезпечення пiдозрюваному, обвинуваченому, пiдсудному права на

захист, закрiпленого в статтях 63 i 129 Конституцiї України.

Обсяг процесуальних прав обвинуваченого рiзний у рiзних стадi-

ях процесу, однак обвинувачений незмiнне є суб'єктом права на захист.

Однiєю з тенденцiй розвитку кримiнально-процесуального зако-

нодавства України пiсля набуття нею в 1991 роцi державної незалеж-

Роздiл З

Суб'єкти кримiнального пронесу

93

ностi є незмiнне розширення прав учасникiв процесу, в тому числi

обвинуваченого. Обвинувачений має право: знати, в чому його обви-

нувачують; давати показання з пред'явленого йому обвинувачення або

вiдмовитися давати показання i вiдповiдати на запитання; мати захис-

ника i побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявля-

ти клопотання; ознайомлюватися пiсля закiнчення попереднього

слiдства або дiзнання з усiма матерiалами справи; брати участь у су-

довому розглядi в судi першої iнстанцiї; заявляти вiдводи; подавати

скарги на дiї i рiшення особи, яка провадить дiзнання, слiдчого, про-

курора, суддi та суду (ст. 43 КПК). Наведений тут загальний перелiк

прав обвинуваченого конкретизується при характеристицi його про-

цесуального статусу на досудовому слiдствi (ст. 142 КПК) i в стадiї

судового розгляду (ст. 263 КПК). Сукупнiсть цих процесуальних прав

дає обвинуваченому реальну можливiсть захищатися вiд пред'явлено-

го обвинувачення, доводити свою невиннiсть або меншу виннiсть.

Закон не тiльки надає обвинуваченому ряд прав, але й забезпе-

чує їх реальне здiйснення. Одним з проявiв принципу публiчностi

(офiцiйностi) кримiнального процесу є вимога закону, щоб прокурор,

органи розслiдування i суд виявляли активнiсть i iнiцiативу у захистi

прав i законних iнтересiв кожного учасника процесу, в тому числi

обвинуваченого. Тому вони зобов'язанi забезпечити йому мож-

ливiсть захищатися встановленими законом засобами вiд пред'явле-

ного обвинувачення; вживати необхiдних заходiв до охорони його

особистих i майнових прав; роз'яснювати його процесуальнi права

(статтi 21,53, 142, 294 КПК).

Право обвинуваченого на захист реалiзується як дiями самого

обвинуваченого, так i його захисника. Разом з тим важливо зазначи-

ти, що здiйсненню цього права сприяє i дiяльнiсть органiв розслiду-

вання, прокурора i суду, якi зобов'язанi всебiчно, повно i об'єктив-

но дослiдити кожну справу, виявити як тi обставини, шо викривають,

так i тi, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що

пом'якшують i обтяжують його вiдповiдальнiсть (ст. 22 КПК).

Пiдозрюваний. Пiдозрюваним є особа, затримана по пiдозрiн-

ню у вчиненi злочину, а також особа, до якої застосовано запобiж-

ний захiд до винесення постанови про притягнення її як обвинува-

ченого (ст. 43' КПК). У 1995 роцi було внесено ряд доповнень до кри-

мiнально-процесуального кодексу. В статтю 98 КПК було включено

норму, згiдно з якою якщо на момент порушення кримiнальної спра-

ви встановлено особу, яка вчинила злочин, кримiнальну справу по-

94

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

винно бути порушено щодо цiєї особи. Одночасно КПК було допов-

нено ст. 98', яка встановлює запобiжне обмеження щодо особи,

вiдносно якої порушено кримiнальну справу, а саме - заборона

такiй особi виїжджати за межi України до закiнчення попереднього

розслiдування чи судового розгляду, про що прокурором або суддею

виноситься мотивована постанова. Закон прямо не встановлює про-

цесуальний статус особи, щодо якої порушено кримiнальну справу.

Вбачається доцiльною пропозицiя про внесення в закон змiн, якими

надати цiй особi статус пiдозрюваного. В усiх iнших випадках, яки-

ми б не були пiдозрiння слiдчого, що злочин вчинено даною особою,

вiн не може у своїх слiдчих актах (наприклад, протоколi допиту)

називати цю особу пiдозрюваним, якщо до неї не було вжито одно-

го iз вказаних у ст. 43' КПК примусових заходiв.

Органи дiзнання вправi затримати особу, пiдозрювану у вчиненнi

злочину, за який може бути призначено покарання у виглядi позбав-

лення волi, лише за наявностi однiєї з умов, вказаних у ст. 106 КПК.

Про кожний випадок затримання особи, пiдозрюваної у вчиненнi

злочину, орган дiзнання зобов'язаний скласти протокол iз зазначен-

ням пiдстав, мотивiв, дня i години, року, мiсяця, мiсця затримання,

пояснень затриманого. Протокол затримання пiдписує особа, яка

його склала, i протягом 24 годин вона повинна зробити про цс пись-

мове повiдомлення прокурору. Протягом 48 годин з моменту одер-

жання повiдомлення про здiйснення затрИiмання прокурор зобов'я-

заний дати санкцiю на взяття пiд варту або звiльнити затриманого.

Право здiйснити затримання особи, пiдозрюваної у вчиненнi злочи-

ну, за пiдставами i в порядку, вказаному в законi, надається також

слiдчому (ст. 115 КПК),

Пiдозрюваному, щодо якого здiйснено затримання, повинно бути

роз'яснено право до першого його допиту мати побачення iз захис-

ником (ч. 2 ст. 21, ч. З ст. 106 КПК).

Як правило, запобiжний захiд застосовується до осiб, притягнутих

як обвинуваченi. Однак у виняткових випадках запобiжний захiд може

бути застосований щодо особи, пiдозрюваної у вчиненнi злочину, i до

пред'явлення їй обвинувачення (ч. 4 ст. 148 КПК). Слiд пiдкреслити,

що особа стає пiдозрюваним у результатi застосування до неї до

пред'явлення обвинувачення будь-якого iз запобiжних заходiв, перед-

бачених ст. 149 КПК. Застосування до пiдозрюваного запобiжного

заходу не може тривати бiльше 10 дiб. По закiнченнi цього строку

йому повинно бути пред'явлено обвинувачення i тодi пiдозрюваний

Роздiл З

Суб 'єкти кримiнального процес)'

95

стає обвинуваченим. Якщо у цей строк обвинувачення не буде пред-

'явлено, запобiжний захiд, обраний щодо даної особи, має бути ска-

совано i з цього моменту вона перестає бути пiдозрюваним.

Допит пiдозрюваного про обставини справи i обставини, пов'я-

занi з його затриманням або обранням як запобiжного заходу взяття

пiд варту, проводиться негайно, а в разi неможливостi негайного

допиту - не пiзнiше 24 годин з моменту його затримання. При до-

питi пiдозрюваного присутнiсть захисника є обов'язковою за винят-

ком випадкiв, передбачених ч. 1 ст. 46 КПК (ч. 2 ст. 107 КПК).

Пiдозрюваний, як i обвинувачений, є суб'єктом права на захист.

Вiн має право: знати, в чому вiн пiдозрюється; давати показання або

вiдмовитися давати показання i вiдповiдати на запитання; мати за-

хисника i побачення з ним до першого допиту; подавати докази; за-

являти клопотання i вiдводи; подавати скарги на дiї i рiшення осо-

би, яка провадить оперативно-розшуковi дiї та дiзнання, слiдчого i

прокурора, вимагати перевiрки прокурором правомiрностi затриман-

ня (ч. 2 ст. 43'КПК).

Захисник. Захисником є особа, на яку покладено обов'язок ви-

користати всi зазначенi в законi засоби захисту з метою з'ясування

обставин, що виправдовують пiдозрюваного, обвинуваченого i пiд-

судного або пом'якшують чи виключають їх вiдповiдальнiсть, i по-

давати їм необхiдну юридичну допомогу (ст. 48 КПК).

Участь захисника у кримiнальному процесi являє собою один iз

найважливiших проявiв реального забезпечення права пiдозрювано-

го, обвинуваченого, пiдсудного на захист, гарантованого Конститу-

цiєю України (статтi 59, 63, 129).

Як захисники пiдозрюваних, обвинувачених i пiдсудних допуска-

ються особи, якi мають свiдоцтво на право заняття адвокатською дiяль-

нiстю. У стадiї судового розгляду, за згодою пiдсудного, як захисники

можуть бути допущенi близькi родичi, опiкуни або пiклувальники (ч. 1

ст. 44 КПК). Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постановi

вiд 7 липня 1995 року № 10 <Про застосування законодавства, яке за-

безпечує пiдозрюваному, обвинуваченому, пiдсудному право на захист>,

повноваження захисника на участь у справi повиннi бути пiдтвердженi:

а) адвокатiв, якi займаються адвокатською дiяльнiстю iндивiдуально чи

в об'єднаннi, - вiдповiдним свiдоцтвом, а також ордером на наявнiсть

угоди чи доручення на участь у справi; б) близьких родичiв, опiкунiв або

пiклувальникiв - заявою пiдсудного на здiйснення ними його захис-

ту, а також дорученням та вiдповiдними документами, якi є пiдставою

96

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

для їх участi у справi. Зважаючи на те, що законом не обмежена

кiлькiсть захисникiв, на запрошення пiдозрюваного, обвинуваченого,

пiдсудного, його родичiв, законних представникiв чи iнших осiб до

участi в справi може бути допущено декiлька захисникiв'.

За загальним праврiлом захисник допускається до участi у справi

по всiх справах з моменту пред'явлення обвинувачення, а у разi за-

тримання особи, пiдозрюваної у вчиненнi злочину, або застосуван-

ня запобiжного заходу у виглядi взяття пiд варту - з моменту ого-

лошення їй протоколу про затримання або постанови про застосуван-

ня запобiжного заходу, але не пiзнiше 24 годин з моменту затримання

(ч. 2 ст. 44 КПК).

У справах про суспiльне небезпечнi дiяння, вчиненi особами у

станi неосудностi, а також про злочини осiб, якi захворiли на душев-

ну хворобу пiсля вчинення злочину, захисник допускається до участi

у справi з моменту отримання доказiв про душевне захворювання

особи (ч. З ст. 44 КПК).

У разi, коли дiзнання або попереднє слiдство не провадилось,

захисник допускається до участi в справi пiсля вiддання обвинува-

ченого до суду (ч. 4 ст. 44 КПК).

Вiдомо, що КПК (ч. 5 ст. 6) допускає можливiсть порушення

кримiнальної справи у разi вчинення суспiльне небезпечного дiян-

ня особою, яка досягла 11 рокiв, але до виповнення вiку, з якого за-

коном передбачена кримiнальна вiдповiдальнiсть; розслiдування i

вирiшення таких справ здiйснюється у порядку, передбаченому ст. 73

КПК. По справах цiєї категорiї закон встановлює, що захисник до-

пускається до участi з моменту ознайомлення неповнолiтнього та

його батькiв або осiб, що їх замiнюють, з постановою про закриття

справи i з матерiалами справи, а в разi помiщення неповнолiтнього

у приймальник-розподiльник - не пiзнiше 24 годин з моменту його

помiщення у цей заклад (ч. 5 ст. 44 КПК).

Допущення захисника до участi у справi вже на початкових ета-

пах попереднього розслiдування суттєво пiдсилює процесуальнi га-

рантiї прав пiдозрюваного i обвинуваченого, створює додатковi умо-

ви для повного i правильного розслiдування справи, забезпечення

режиму законностi в цiй стадiї процесу.

Принципово важливими є вимоги ст. 45 КПК щодо обов'язкової

участi захисника при провадженнi дiзнання, попереднього слiдства

Постанови Пленуму Верховного Суду України iч загальних ннташ, судової

дiяльностi та в кримiнальних справах. С. 652.

Ро-здiл З

Суб'єкти кримiнального пронесу

97

i розгляду кримiнальної справи в судi першої iнстанцiї, крiм випадкiв

вiдмови пiдозрюваного, обвинуваченого i пiдсудного вiд захисника

у порядку, передбаченому ч. 2 ст. 46 КПК.

Виходячи з конституцiйного положення, що кожна людина вiльна

у виборi захисника, вiн може бути запрошений пiдозрюваним, обви-

нуваченим чи пiдсудним, а також його законними представниками,

родичами або iншими особами за дорученням або на прохання пiдоз-

рюваного, обвинуваченого, пiдсудного (ч. 1 ст. 47 КПК). У зв'язку з

цим особа, яка провадить дiзнання, слiдчий, суд зобов'язанi забез-

печити право вiльного вибору захисника. Якщо, однак, явка для

участi в справi захисника, якого обрав пiдозрюваний, неможлива

протягом 24 годин, а захисника, обраного обвинуваченим чи пiдсуд-

ним, - протягом 72 годин, особа, яка провадить дiзнання, слiдчий,

суд чи суддя вiдповiдно повиннi роз'яснити вказаним особам їх пра-

во запросити iншого захисника i реально забезпечити їм таку мож-

ливiсть. Якщо ж пiдозрюваний, обвинувачений, пiдсудний не обе-

руть собi iншого захисника, орган, у провадженнi якого перебуває

справа, повинен призначити йому захисника, про що виносить вiдпо-

вiдне рiшення; обов'язок забезпечити участь захисника в такому

випадку покладається на керiвника адвокатського об'єднання за

мiсцем провадження справи (ч. З ст. 47 КПК). Аналогiчно вирiшуєть-

ся справа про призначення захисника i в тих випадках, коли пiдозрю-

ваний, обвинувачений, пiдсудний взагалi не обрав собi захисника.

Оплата працi захисника як у разi його участi у справi за призначенням.

так i у випадку, коли пiдозрюваному, обвинуваченому, пiдсудному

через малозабезпеченiсть юридична допомога надається безкоштов-

но, здiйснюється за рахунок держави'.

Закон допускає замiну одного захисника iншим, але не iнакше як

за клопотанням або за згодою пiдозрюваного, обвинуваченого або

пiдсудного (ч. З ст. 47 КПК).

Пiдозрюваний, обвинувачений i.пiдсудний мають право у будь-

який момент провадження у справi вiдмовитися вiд захисника. Така

вiдмова має бути суто добровiльною. Вона допускається лише за

Умови i порядок оплати працi адвокатiв у них випадках регулюються: Поста-

новою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 15 листопада 1991 року X" 315 <Про поря-

док оплати пранi адвокатiв по наданню юридичної допомоги у кримiнальних спра-

вах> та Положенням Мiнюсту i Мiнфiну України вiд 27 листопада 1997 року <Про

порядок оплати працi адвокатiв за надання юридичної допомоги громадянам у

кримiнальних справах>.

4 <Кримiнальний процес України"

98

ЗВАЛЬНА ЧАСТИНА

умови, що iнiцiатива виходить вiд вказаних учасникiв процесу i що

є реальна можливiсть участi захисника у справi (ч. 1 ст. 46 КПК).

Недопустимо, щоб особа, яка провадить дiзнання, або слiдчий реко-

мендував пiдозрюваному чи обвинуваченому, а суд - пiдсудному

вiдмовитися вiд захисника. Про вiдмову вiд захисника особа, яка

провадить дiзнання, або слiдчий складають протокол, суд виносить

ухвалу, а суддя - постанову. Вiдмова вiд захисника не може бути

перешкодою для продовження участi у справi прокурора або. гро-

мадського обвинувача, а також захисникiв iнших пiдозрюваних, об-

винувачених чи пiдсудних (ч. 1 ст. 46 КПК).

Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що при розглядi заяви

пiдозрюваного, обвинуваченого чи пiдсудного про вiдмову вiд участi у

справi захисника, особа, яка провадить дiзнання, слiдчий або суд повиннi

з'ясувати, вiдмовляється вiн вiд захисника i буде самостiйно здiйснюва-

ти свiй захист чи бажає замiнити даного захисника iншим. В останньо-

му випадку необхiдно надати йому можливiсть замiнити захисника'.

Надаючи можливiсть пiдозрюваному, обвинуваченому i пiдсуд-

ному вiдмовитися вiд участi захисника у справi, закон разом з тим

встановлює деякi випадки, коли вiдмова цих осiб не може бути прпн-

нята, а саме:

1) у справах осiб вiком до 18 рокiв, якi пiдозрюються або обви-

нувачуються у вчиненнi злочину;

2) у справах про злочини осiб, якi через свої фiзичнi або психiчнi

вади (нiмi, глухi, слiпi та iншi) не можуть самi реалiзувати своє право

на захист;

3) у справах осiб, якi не володiють мовою, якою ведеться судо-

чинство;

4) коли санкцiя статi, за якою квалiфiкується злочин, передбачає

довiчне ув'язнення;

5) при провадженнi справи про застосування примусових заходiв

медичного характеру.

Цiлком очевидно, що не може бути прийнята вiдмова вiд захис-

ника з боку неповнолiтнього (вiком вiд 11 до 14 рокiв) при розслi-

дуваннi i розглядi про нього справи у порядку, передбаченому стат-

тями 73, 447 КПК.

Чинне кримiнально-процесуальне законодавство чiтко визначає

обов'язки i права захисника.

Постанови Пленуму Верховного Суду України iз загальних питань судової

дiяльностi та в кримiнальних справах. С. 653.

Роздiл З

Суб 'єкти кримiнального процесу

99

Захисник не вправi вiдмовитися при провадженнi дiзнання, попе-

реднього слiдства i у судовому засiданнi вiд прийнятого на себе захи-

сту пiдозрюваного, обвинуваченого, пiдсудного i повинен здiйснювати

свої функцiї згiдно зi своїм процесуальним призначенням.

Захисник є самостiйним учасником кримiнального процесу, хоча

його самостiйнiсть має свої межi, що випливають iз специфiки його

процесуальних стосункiв з пiдзахисним. У своїй дiяльностi вiн не зав-

жди залежить вiд вимог i побажань останнього, не завжди зобов'яза-

ний подiляти i ту позицiю, яку займає пiдозрюваний, обвинувачений,

пiдсудний. Вiн вiльний у виборi засобiв захисту. Головне - щоб цi за-

соби були законними i повною мiрою вiдповiдали характеру тiєї функцiї,

яку має здiйснювати захисник. Тому, здiйснюючи захист, вiн повинен

керуватися законом, виходити з твердо встановлених фактiв i захища-

ти лише законнi iнтереси пiдозрюваного, обвинуваченого, пiдсудного,

задовольняти лише тi його вимоги, якi не розходяться iз законом.

На вiдмiну вiд органiв, що ведуть процес, - органiв дiзнання,

слiдчого, прокурора i суду - закон не поширює на захисника вимоги

ст. 22 КПК щодо виявлення всiх обставин, у тому числi i тих, що вик-

ривають обвинуваченого (пiдозрюваного, пiдсудного) i обтяжують його

вiдповiдальнiсть. З урахуванням характеру здiйснюваної ним процесу-

альної функцiї дiяльнiсть захисника має певною мiрою однобiчний ха-

рактер, адже вiн покликаний захищати i лише захищати свого пiдзахис-

ного. Однак у рамках цiєї дiяльностi вiн повинен повно, всебiчно i об'єк-

тивно дослiдити все, що сприяє пiдзахисному, виправдовує його або

пом'якшує Його вiдповiдальнiсть. З цим пов'язана i вимога закону про

те, що одна i та ж особа не може бути захисником двох або кiлькох пiдоз-

рюваних, обвинувачених, пiдсудних, коли iнтереси захисту одного з них

суперечать iнтересам захисту iншого (ч. 2 ст. 47 КПК).

Охороняючи процесуальну самостiйнiсть захисника, закон не

допускає внесення подання органу дiзнання, слiдчого, прокурора, а

також внесення окремої постанови суддi чи ухвали суду щодо пра-

вової позицiї захисника у справi (ч. 11 ст. 48 КПК).

Крiм вказаних, на захисника покладаються обов'язки:

- своєчасно з'явитися для участi у провадженнi тих процесуаль-

них дiй, в яких його участь є обов'язковою (ч. 5 ст. 48 КПК);

- не розголошувати без дозволу слiдчого або прокурора данi

попереднього слiдства (ст. 121 КПК);

- не розголошувати вiдомостi, що стали йому вiдомi у зв'язку з

виконанням своїх професiональних обов'язкiв; вiн не може бути до-

100 ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

питаний як свiдок про обставини, що стали йому вiдомi у зв'язку з

виконанням обов'язкiв захисника (п. 1 ст. 69 КПК).

З моменту допущення до участi у справi захисник згiдно зi ст. 48

КПК надiлений широкими процесуальними правами:

- до першого допиту пiдозрюваного чи обвинуваченого мати з

ним побачення вiч-на-вiч, а пiсля першого допиту - без обмежен-

ня їх кiлькостi i тривалостi;

- мати побачення iз засудженим i особою, до якої застосовано

примусовi заходи медичного характеру;

- бути присутнiм при допитах пiдозрюваного i обвинуваченого,

а також при провадженнi iнших слiдчих дiй, виконуваних з їх учас-

тю або за клопотанням пiдозрюваного, обвинуваченого чи його за-

хисника;

- з дозволу особи, яка провадить дiзнання, або слiдчого брати

участь i в iнших слiдчих дiях;

- застосовувати науково-технiчнi засоби при провадженнi тих

слiдчих дiй, в яких бере участь захисник, а також при ознайомленнi

з матерiалами справи - з дозволу особи, яка провадить дiзнання, чи

слiдчого, а у судi, якщо справа розглядається у вiдритому судовому

засiданнi, - з дозволу суддi чи суду;

- ознайомлюватися з матерiалами, якими обгрунтовується затри-

мання пiдозрюваного чи обрання запобiжного заходу або пред'явлен-

ня обвинувачення, а пiсля закiнчення дiзнання або попереднього

слiдства - з усiма матерiалами справи i виписувати з цих матерiалiв

необхiднi вiдомостi;

- брати участь у судовому розглядi справи;

- подавати докази i заявляти клопотання i вiдводи;

- подавати скарги на дiї та рiшення особи, яка провадить дiзнан-

ня, слiдчого, прокурора, суддi та суду;

- збирати вiдомостi про факти, що можуть бути використанi як

докази у справi, зокрема одержувати документи або їх копiї вiд

пiдприємств, установ, органiзацiй, об'єднань, а вiд громадян - за

їх згодою; ознайомлюватися на пiдприємствах, в установах i орга-

нiзацiях з необхiдними документами i матерiалами, за винятком тих,

таємниця яких охороняється законом; отримувати письмовi висновки

фахiвцiв з питань, що потребують спецiальних знань.

Вказанi права захисника одержують свою конкретизацiю у низцi

норм, що регулюють досудове провадження кримiнальної справи

(статтi 107, 129, 140, 143-145, 156,218-222, 2365 КПК), а також роз-

Роздiл З

Суб 'єкти кримiнального процесу

101

гляд їх у судових стадiях (статтi 2364,240, 261,266, 287, 296, 300, 303,

310, 311, 315, 318, 347, 353, 354, 360, 391, 411 та iншi КПК).

Потерпiлий. Потерпiлим визнається особа, якiй злочином запо-

дiяно моральну, фiзичну або майнову шкоду (ст. 49 КПК). Чинне

кримiнально-процесуальне законодавство як потерпiлого визнає

лише фiзичну особу. Це випливає з самого тексту ст. 49 КПК, де

йдеться про громадянина як про потерпiлого. В юридичнiй лiтера-

турi, однак, висловлюється думка щодо доцiльностi поширити понят-

тя <потерпiлий> на усiх осiб, у тому числi i юридичних, якщо їм зло-

чином заподiяно шкоду'.

Ця думка, зокрема, аргументується посиланням на цивiльне

законодавство, яке передбачає, що не лише громадянин, а й юри-

дичнi особи, вiдносно яких поширенi вiдомостi, що не вiдповi-

дають дiйсностi i завдають шкоди їх iнтересам, честi, гiдностi

або дiловiй репутацiї, вправi вимагати вiдшкодування майнової

i моральної (немайнової) шкоди, завданої їх поширенням (ч. З

ст. 7 ЦК).

Закон не визначає поняття моральної шкоди. Як роз'яснив Пле-

нуму Верховного Суду України у постановi вiд 31 березня 1995 року

№ 4 <Про судову практику у справах про вiдшкодування моральної

(немайнової) шкоди>, пiд моральною шкодою слiд розумiти втрати

немайнового характеру в результатi моральних або фiзичних страж-

дань чи iнших негативних явищ, завданих фiзичнiй або юридичнiй

особi незаконними дiями або бездiяльнiстю iнших осiб. Моральна

шкода може, зокрема, виражатися у приниженнi честi, гiдностi, пре-

стижу або дiлової репутацiї; у моральних переживаннях у зв'язку з

ушкодженням здоров'я; незаконному перебуваннi пiд вартою i судом

i в настаннi iнших негативних наслiдкiв2.

Фiзична шкода пов'язана з нанесенням громадяниновi тiлесних

ушкоджень, розладом здоров'я, фiзичних страждань.

Майнова шкода виявляється у рiзних формах i може мати мiсце

не лише при посяганнi на вiдносини власностi, але i при вчиненнi

iнших злочинiв; головне - вона завжди пов'язана з позбавленням

фiзичної або юридичної особи належних ЇЙ матерiальних благ, май-

Див.: Кокорев Л. Д. Потерпевший от преступления. Воронеж, 1964. С. 8;

Михеснко М. М., Нор В. Т., Шчбiко В. П. Кримiнальний процес України. К., 1992.

С. 82-83; Уголовньїй процесе // Под общси рсд. П. А. Луппнскоii. С. 74; та iншi

роботи.

Збiрник постанов Пленуму Верховного Суду України. Ч. 1. К., 1995. С. 32.

102

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

на, того, що має кiлькiсну характеристику i, отже, може бути вира-

жено у грошовому еквiвалентi'.

Потерпiлому може бути завдано як одну, так i кiлька з указаних

видiв шкоди. Про визнання як потерпiлого або про вiдмову в цьому

особа, яка провадить дiзнання, слiдчий, суддя виносять постанову,

а суд - ухвалу. Закон не вимагає для визнання особи потерпiлим

подання ним вiдповiдної заяви; i при вiдсутностi заяви слiдчий, суд-

дя, суд зобов'язанi за своєю iнiцiативою прийняти рiшення про виз-

нання особи потерпiлим, якщо є для цього законнi пiдстави.

Вiдповiдає вимогам закону визнання потерпiлим i в тих випадках,

коли йдеться про незакiнчений злочин, якщо при посяганнi на злочин

чи приготуваннi до нього було завдано той чи iнший вид шкоди2.

У випадках, коли внаслiдок злочину сталася смерть потерпiлого,

брати участь у справi можуть його близькi родичi, яким закон надає

такi ж права, як i самому потерпiлому (ч. 5 ст. 49 КПК). Такими близь-

кими родичами є: батьки, дружина, дiти, рiднi брати i сестри, дiд, баба,

внуки (п. 11 ст. 32 КПК). Перелiк цих осiб є вичерпним.

Спiрним є питання про процесуальне становище близьких ро-

дичiв. Однi автори вважають, що вони мають бути визнанi представ-

никами потерпiлого3, другi - що вони є потерпiлими i як потерпiлi

повиннi бути допущенi до участi у справi4, третi висловлюють дум-

ку, що близькi родичi є одночасно i представниками потерпiлого, i

потерпiлими3. Найбiльш правильним уявляється погляд, згiдно з

яким близькi родичi повиннi визнаватися потерпiлими, оскiльки у

вказаних випадках злочином безпосередньо їм завдано великої мо-

ральної, а iнодi i матерiальної шкоди.

Держава веде активну боротьбу зi злочиннiстю i, виходячи з кон-

ституцiйних положень про обов'язки захищати життя людини, її

здоров'я, честь, гiднiсть, iншi охоронюванi законом блага, покладає

на органи розслiдування, прокуратуру i суд поряд з iншими завдан-

нями також завдання всiляко захищати порушенi злочинами права i

Див.: Нор В. Т. Защита нмущественньїх прав в уголовном судопроизводстве.

К., 1989. С. 7-8.

'Цей погляд подiляють деякi автори. Див.: Савицкiiй В. М., Поiперужи Й. Й.

Потерпевший в советском уголовном процессе. М., 1963. С. 8-Ю; Кпкорев Л. Д.

Потерпевший от преступления. С. 9; Михеєнко М. М., Нор В. Т., Шибiко В. П. Кри-

мiнальний процес України. С. 82.

Савицкий В. М. Государственное обвиненпе в суде. М., 1971. С. 320.

Шпилев В. Н. Участники угодовного процесса. Минск, 1970. С. 98.

Строгович М. С. Курс советского уголовного процесса. Т. 1. С. 258.

Роздiл З

Суб 'єкти кримiнального пронесу

103

законнi iнтереси потерпiлого. При цьому дiяльнiсть цих органiв по

захисту прав i iнтересiв потерпiлого поєднується iз наданням i забез-

печенням широких можливостей самому потерпiлому для активної

участi у кримiнальному процесi i захистi своїх прав.

З моменту визнання особи потерпiлим вона стає учасником про-

цесу i набуває вiдповiднi права, на неї покладається i ряд обов'язкiв.

Громадянин, визнаний потерпiлим вiд злочину, вправi давати

показання у справi. Потерпiлий i його представник мають право:

подавати докази; заявляти клопотання; знайомитися з усiма матерi-

алами справи з моменту закiнчення попереднього слiдства, а у спра-

вах, в яких попереднє слiдство не провадилось, - пiсля вiддання

обвинуваченого до суду; заявляти вiдводи; подавати скарги на дiї

особи, яка провадить дiзнання, слiдчого, прокурора i суду, а також

подавати скарги на вирок або ухвали суду i постанови суддi; брати

участь у дослiдженнi доказiв на судовому слiдствi; особисто або

через свого представника пiдтримувати у судовому розглядi обвину-

вачення по справах приватного обвинувачення; брати участь у судо-

вих дебатах в усiх справах, в яких не виступає прокурор чи громадсь-

кий обвинувач (чч. З, 4 ст. 49 КПК).

Потерпiлий є самостiйним i рiвноправним учасником судового

розгляду i тому необгрунтоване ставити його участь у судових деба-

тах у залежнiсть вiд того, чи виступає у справi державний або гро-

мадський обвинувач та вiд їх позицiї.

Потерпiлий зобов'язаний: своєчасно з'являтися за викликом осо-

би, яка провадить дiзнання, слiдчого, прокурора i суду; не перешкод-

жати виконанню рiшень про освiдування, одержання зразкiв для

експертного дослiдження; пiдкорятися розпорядженням головуючо-

го у судовому розглядi i дотримуватися встановленого у ньому по-

рядку. За неявку без поважних причин за викликом органу дiзнання,

слiдчого i суду потерпiлий може бути пiдданий приводу (ч. З ст. 72

КПК). За злiсне ухилення вiд явки в суд, в орган попереднього

слiдства або дiзнання потерпiлий несе адмiнiстративну вiдповi-

дальнiсть за ч. 1 ст. 185^6007. ^"КпАП, а за дачу завiдомо неправ-

дивих показань - кримiнальну вiдповiдальнiсть за ст. 178 КК.

Цивiльний позивач. Особа, яка зазнала матерiальної шкоди вiд

злочину, вправi при провадженнi в кримiнальнiй справi пред'явити

до обвинуваченого або до осiб, що несуть матерiальну вiдповi-

дальнiсть за дiї обвинуваченого, цивiльний позов, який розглядається

судом разом з кримiнальною справою (ст. 28 КПК).

104

ЗАГАЛЬНА '-[АСТИНА

Значення цивiльного позову в кримiнальнiй справi як важливо-

го засобу усунення наслiдкiв злочину i поновлення порушених прав

громадян, пiдприємств, установ i органiзацiй пiдкреслено у поста-

новi Пленуму Верховного Суду України вiд 31 березня 1989 року

№ 3 <Про практику застосування судами України законодавства про

вiдшкодування матерiальної шкоди, заподiяної злочином, i стягнен-

ня безпiдставно нажитого майна>'.

Розгляд цивiльного позову разом з кримiнальною справою пояс-

нюється рядом причин. Встановлення розмiру шкоди, заподiяної

злочином, має значення для правильного вирiшення не тiльки ци-

вiльного позову, але й кримiнальної справи, оскiльки у деяких випад-

ках розмiр цього збитку є обставиною, вiд якої залежить квалiфiка-

цiя злочину, визначення ступеня винностi пiдсудного i мiри покаран-

ня. Тому розгляд цивiльного позову разом з кримiнальною справою

сприяє найповнiшому i всебiчному розслiдуванню i розгляду спра-

ви як у частинi обвинувачення, пред'явленого пiдсудному, так i у

частинi цивiльно-правових наслiдкiв злочину.

Розгляд цивiльного позову разом з кримiнальною справою збе-

рiгає час i засоби суду, учасникiв процесу, оскiльки виключає не-

обхiднiсть розгляду однiєї i тiєї самої справи двiчi: перший раз - у

зв'язку з обвинуваченням, пред'явленим пiдсудному, другий раз -

у зв'язку з цивiльним позовом.

Розгляд цивiльного позову разом з кримiнальною справою полег-

шує позивачевi можливiсть доводити як наявнiсть, так i розмiр

збиткiв, завданих злочином. iстотним є також i те, що цивiльний

позивач i цивiльний вiдповiдач при розглядi позову в кримiнальнiй

справi або позову про вiдшкодування збиткiв, завданих особою,

щодо якої справу закрито з пiдстав, зазначених у статтях 7 i 7' КПК,

звiльняються вiд сплати державного мита (ч. 5 ст. 28 КПК).

Позов про вiдшкодування збиткiв, завданих злочином, є позовом

про присудження, i як такий вiн має ряд рис, якi визначає цивiльне

процесуальне законодавство. Але у випадках, коли цей позов пред'яв-

лено в кримiнальному судочинствi, вiн неминуче стає iнститутом

кримiнально-процесуального права, оскiльки вихiднi його положен-

ня (перш за все - пiдстави i порядок його допущення, порядок до-

казування, обсяг процесуальних прав цивiльного позивача i цивiль-

ного вiдповiдача, вирiшення позову судом) регламентуються кримi-

Збiрник постанов Пленуму Верховного Суду України. Ч. 1. С. 81-82.

Роздiл З

Суб 'єкппi кримiнального пронесу

105

нально-процесуальним законодавством. Лише у випадках, коли те чи

iнше питання при розглядi позову в кримiнальнiй справi не урегу-

льовано КПК, можна керуватися вiдповiдними нормами Цивiльно-

го процесуального кодексу України'.

Цивiльний позов при провадженнi в кримiнальнiй справi має

право пред'являти фiзична або юридична особа, якiй завдано мате-

рiальної, тобто майнової, шкоди вiд злочину.

Спiльний розгляд цивiльного позову i кримiнальної справи допус-

кається лише тодi, коли цей позов випливає з факту злочину, коли май-

нова шкода, що становить предмет позову, безпосередньо заподiяна

злочином. Через це, зокрема, не можуть розглядатися одночасно з кри-

мiнальною справою позови осiб, яким завдано шкоди внаслiдок ку-

пiвлi викрадених речей, що потiм були у них вiдiбранi i повернутi за-

конним володiльцям. Такi позови безпосередньо не випливають з

факту злочину, в їх пiдставi лежать цивiльно-правовi вiдносини, i тому

цi позови можуть бути розглянутi лише у цивiльному судочинствi. З

тих самих причин, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України, у

кримiнальнiй справi не можуть розглядатися регреснi позови органiв

страхування, соцiального захисту, пiдприємств, установ або органi-

зацiй, якi вiдшкодували потерпiлому збитки до розгляду справи в судi.

Такi позови заiнтересованi особи можуть пред'являти у порядку ци-

вiльного судочинства2.

У випадках, передбачених ч. 1 ст. 93' КПК, допускається при

розглядi кримiнальної справи у судi пред'явлення позову про вiдшко-

дування коштiв, витрачених закладом охорони здоров'я на стацiонар-

не лiкування особи, яка потерпiла вiд злочину. Цi позови можуть

пред'являтися закладом охорони здоров'я, органом Мiнiстерства

фiнансiв України або прокурором.

Хоча за буквальним змiстом закону цивiльний позов може бути

пред'явлено у зв'язку з майновою шкодою, що вже сталася, однак

дiйсний смисл його полягає у тому, що потерпiлий вправi також

пред'являти позов про вiдшкодування збиткiв, якi вiн неминуче по-

винен буде понести у результатi вчиненого злочину.

Цивiльним позивачем є фiзична або юридична особа, яка зазнала

безпосередньо вiд злочину матерiальної (майнової) шкоди i пред'я-

вила вимогу про вiдшкодування цих збиткiв у порядку кримiналь-

ного судочинства (ст. 50 КПК).

Збiрник постанов Пленуму Верховного Суду України. Ч. 1. С. 83.

Там само.

106

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Заява про цивiльний позов подається тому органу, у провадженнi

якого перебуває справа. Особа, яка провадить дiзнання, слiдчий,

прокурор, суд або суддя (залежно вiд того, до кого саме надiйшла

заява) зобов'язанi перевiрити наявнiсть пiдстав для розгляду цивiль-

ного позову разом з кримiнальною справою. Про це особа, яка про-

вадить дiзнання, слiдчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд

- ухвалу (ч. 1 ст. 50 КПК). Лише пiсля визнання цивiльним вiдпо-

вiдачем дана особа стає учасником процесу i набуває вiдповiдних

процесуальних прав.

Процесуальнi права потерпiлого (ст. 49 КПК) i цивiльного пози-

вача (ст. 50 КПК) багато в чому подiбнi, але не збiгаються. В однiй

частинi вони є ширшими у потерпiлого, а в iншiй - у цивiльного

позивача. Ось чому у разi, коли особi злочином заподiяно матерiаль-

ної шкоди i пред'явлено позов про її вiдшкодування, слiд визнавати

особу одночасно i потерпiлим, i цивiльним позивачем, що дозволить

їй користуватися правами того й iншого.

У стадiї попереднього розслiдування цивiльний позивач, як осо-

бисто, так i через свого представника, має право подавати докази для

пiдтвердження пiдстав i розмiру позову, а також просити особу, яка

провадить дiзнання, або слiдчого про збирання доказiв. При цьому

вказанi особи не мають права вiдмовити цивiльному позивачевi в його

клопотаннi, коли обставини, про встановлення яких заявлено клопо-

тання, можуть мати значення для справи (ст. 129 КПК). Крiм того, в

стадiї попереднього розслiдування цивiльний позивач має право: кло-

потати перед слiдчим i особою, яка провадить дiзнання, про вжиття

заходiв до забезпечення заявленою ним позову шляхом опису i накла-

дення арешту на майно обвинуваченого; подавати скарги на дiї осо-

би, яка провадить дiзнання, слiдчого, прокурора, а також заявляти їм

вiдводи; ознайомлюватися з матерiалами справи з моменту закiнчен-

ня попереднього слiдства, а у справах, по яких попереднє слiдство не

провадилось, - пiсля вiддання обвинуваченого до суду.

У стадiї судового розгляду цивiльний позивач або його представ-

ник мають право бути присутнiми при розглядi справи в судi; заявля-

ти вiдводи i клопотання; висловлювати свою думку про клопотання

iнших учасникiв судового розгляду; давати пояснення; брати участь

у дослiдженнi доказiв i в судових дебатах щодо доведеностi вчинен-

ня злочину i його цивiльно-правових наслiдкiв (статi 50, 268 КПК).

Цивiльний позивач має право приносити скарги на вирок i ухва-

ли суду у частинi, що стосується цивiльного позову. Цивiльний по-

Роздiл З

Суб 'єкти кримiнального пронесу

107

зивач зобов'язаний на вимогу органу дiзнання, слiдчого прокурора

i суду пред'являти всi необхiднi документи, зв'язанi з заявленим

позовом (ст. 50 КПК).

Примикаючи до обвинувача, цивiльний позивач в той же час збе-

рiгає самостiйне становище у процесi. Вiн не зв'язаний позицiєю

обвинувача i може, незважаючи на вiдмову останнього вiд обвину-

вачення, доказувати факт вчинення пiдсудним злочину.

Забезпечуючи цивiльному позивачевi широкi процесуальнi пра-

ва, закон разом з тим покладає на органи розслiдування, прокурора

i суд обов'язок проявляти активнiсть i iнiцiативу в охоронi його май-

нових iнтересiв. Так, слiдчий, встановивши, що злочином завдана

майнова шкода громадяниновi, пiдприємству, установi чи органiзацiї,

зобов'язаний роз'яснити потерпiлому або його представниковi пра-

во заявити цивiльний позов (ст. 122 КПК).

Слiдчий, особа, яка провадить дiзнання, прокурор, а також суд зо-

бов'язанi роз'яснити цивiльному позивачевi його процесуальнi права

i забезпечити можливiсть їх здiйснення. Активнiсть органiв розслiду-

вання, прокурора i суду у частинi цивiльного позову виявляється i в

тому, що при наявностi достатнiх даних про завдану злочином мате-

рiальну шкоду вони зобов'язанi вжити заходiв до забезпечення ци-

вiльного позову, як вже заявленого, так i можливого у майбутньому.

Прокурор вправi пред'явити або пiдтримати поданий потерпiлим

цивiльний позов, якщо цього вимагає охорона iнтересiв держави, а

також громадян, якi за станом здоров'я та з iнших поважних причин

не можуть захистити свої права (ч. 2 ст. 29 КПК).

Якщо цивiльний позов не було подано, суд у випадках, зазначе-

них у ч. 2 ст. 29 КПК, зобов'язаний при ухваленнi вироку з власної

iнiцiативи вирiшити питання про вiдшкодування матерiальних збит-

кiв, завданих злочином (ч. З ст. 29 КПК).

Цивiльний вiдповiдач. Цивiльний позов про вiдшкодування

майнової шкоди, завданої злочином, звичайно пред'являють обвину-

ваченому; саме вiн, якщо за вироком суду буде визнаний винним, зо-

бов'язаний вiдшкодувати заподiянi збитки.

Цивiльний вiдповiдач як самостiйний учасник процесу з'являється

лише тодi, коли майнова вiдповiдальнiсть за позовом покладається не

на обвинуваченого, а на iнших осiб. Якщо ж позов у кримiнальному

процесi пред'явлено обвинуваченому, то вiн як цивiльний вiдповiдач

не виступає. Як обвинувачений, вiн у таких випадках притягується i

до крИiУiiнальної, i до цивiльно-правової вiдповiдальностi.

108

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Як цивiльних позивачiв може бути притягнуто батькiв, опiкунiв,

пiклувальникiв або iнших осiб, а також пiдприємства, установи та

органiзацiї, якi в силу закону несуть матерiальну вiдповiдальнiсть за

шкоду, завдану злочинними дiями обвинуваченого (ст. 51 КПК).

Питання про те, в яких саме випадках виникає вiдповiдальнiсть

за майнову шкоду, завдану дiями iнших осiб, вирiшується на пiдставi

цивiльного законодавства. Так, згiдно зi ст. 446 ЦК за шкоду, запо-

дiяну неповнолiтнiми, якi не досягли 15 рокiв, вiдповiдають їх бать-

ки, усиновителi, опiкуни, а також навчальнi заклади, виховнi або

лiкувальнi заклади, пiд наглядом яких перебував неповнолiтнiй у

момент заподiяння шкоди. У цих випадках вказанi особи, заклади,

установи повиннi бути притягнутi при провадженнi в кримiнальнiй

справi як цивiльнi вiдповiдачi. Згiдно зi ст. 447 ЦК за майнову шко-

ду, завдану неповнолiтнiм вiком вiд 15 до 18 рокiв, несе вiдповi-

дальнiсть сам неповнолiтнiй. Якщо ж вiн не має майна або заробiт-

ку для вiдшкодування завданої ним шкоди, остання має бути вiдшко-

дована у вiдповiднiй частинi його батьками, усиновителями або

пiклувальниками, яких слiд притягти як цивiльних вiдповiдачiв у

кримiнальнiй справi.

Як цивiльнi вiдповiдачi у кримiнальному процесi притягуються

фiзичнi i юридичнi особи, якi згiдно зi ст. 450 ЦК вiдповiдають за

шкоду, заподiяну джерелом пiдвищеної небезпеки. Наприклад, якщо

в результатi недодержання водiєм правил керування автомобiлем,

який належить транспортнiй органiзацiї, зроблено наїзд на потер-

пiлого i йому завдано поряд з тiлесними ушкодженнями майнової

шкоди, пов'язаної з витратами на поновлення здоров'я, то до кри-

мiнальної вiдповiдальностi притягується водiй, матерiальну ж вiдпо-

вiдальнiсть перед потерпiлим несе володар джерела пiдвищеної не-

безпеки - транспортна органiзацiя, яка i притягується до участi у

справi як цивiльний вiдповiдач.

Якщо для визнання цивiльним позивачем необхiдно, щоб вiн вис-

ловив про те своє бажання, iнакше кажучи, необхiдна ного позовна за-

ява, то цивiльний вiдповiдач стає учасником процесу незалежно вiд його

бажання, а нерiдко - i всупереч йому, в результатi вiдповiдної ухвали

суду або постанови особи, яка провадить дiзнання, слiдчого, прокуро-

ра, суддi. Цими актами юридичне оформляється притягнення особи як

цивiльного вiдповiдача i його участь у кримiнальнiй справi.

Цивiльний вiдповiдач або його представник мають право: запере-

чувати проти пред'явленого позову; давати пояснення по сутi пред'яв-

Роздiл З

Суб'єкти кримiнального пронесу

10.9

леного позову; подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлю-

ватися з матерiалами справи, що стосуються цивiльного позову, з

моменту закiнчення попереднього слiдства, а у справах, в яких по-

переднє слiдство не провадилося, - пiсля вiддання обвинувачено-

го до суду; брати участь у судовому розглядi; заявляти вiдводи; по-

давати скарги на дiї особи, яка провадить дiзнання, слiдчого, про-

курора i суду; подавати скарги на вирок i ухвали суду у частинi, що

стосується цивiльного позову (ч. 2 ст. 51 КПК).

Обов'язки цивiльного вiдповiдача аналогiчнi обов'язкам цивiль-

ного позивача: вiн зобов'язаний з'явитися за викликом органiв роз-

слiдування, прокурора, суддi; додержуватися порядку, встановленого

в судовому засiданнi; пiдкорятися розпорядженням головуючого. За

невиконання цих обов'язкiв вiн може бути притягнутий до адмiнi-

стративної вiдповiдальностi за ст. 1853 КпАП.

Представники обвинуваченого, потерпiлого, цивiльного пози-

вача, цивiльного вiдповiдача. Представництво як iнститут кримi-

нально-процесуального права має на метi належним чином забезпе-

чити захист прав i законних iнтересiв учасникiв процесу - обвину-

ваченого, потерпiлого, цивiльного позивача i цивiльного вiдповiдача.

Слiд розрiзняти поняття <законний представник> i <представ-

ник>. Законнi представники - це батьки, опiкуни, пiклувальники

даної особи або представники тих установ i органiзацiй, пiд опiкою

чи опiкуванням яких вона перебуває (п. 10 ст. 32 КПК). Вони пред-

ставляють при провадженнi у кримiнальнiй справi в силу прямих

вказiвок закону iнтереси неповнолiтнього обвинуваченого, а також

iнтереси потерпiлого, який не досяг повнолiття, або визнаного в ус-

тановленому порядку недiєздатним.

Законнi представники є самостiйними учасниками процесу i на-

бувають вiдповiдних прав пiсля того, як вони допущенi до участi у

справi постановою особи, яка провадить дiзнання, слiдчого, проку-

рора, суддi або ухвалою суду.

Неповнолiтнiй обвинувачений викликається до слiдчого, проку-

рора чи до суду, як правило, через його батькiв або законних пред-

ставникiв (ст. 437 КПК). Вони вправi бути присутнiми при пред'яв-

леннi обвинувачення неповнолiтньому, який не досяг 16 рокiв, або

неповнолiтньому, визнаному розумове вiдсталим, а також при їх

допитi (ст. 438 КПК). Законний представник вправi з дозволу слiдчо-

го бути присутнiм при ознайомленнi неповнолiтнього з матерiалами

справи (ст. 440 КПК). У судовому розглядi законнiї> представник має

1 10

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

право: заявляти вiдводи i клопотання; подавати докази, брати участь

у дослiдженнi доказiв (ч. 2 ст. 441 КПК); оскаржити вирок (ч. 1

ст. 347 КПК).

Неповнолiтнiй потерпiлий викликається до особи, яка провадить

дiзнання, слiдчого, прокурора i до суду, як правило, через його закон-

них представникiв; вони вправi бути присутнiми при його допитi, а

також з дозволу слiдчого бути присутнiми при ознайомленнi потер-

пiлого у порядку ст. 217 КПК з матерiалами закiнченого слiдства,

Законнi представники потерпiлого вправi брати участь у дослiдженнi

доказiв у судi i оскаржити вирок.

Що ж до представникiв потерпiлого, цивiльного позивача i цивiль-

ного вiдповiдача, то їх участь у справi грунтується, як правило, на

договiрних засадах з особами, чиї iнтереси вони представляють. Та-

кими представниками можуть бути адвокати, близькi родичi, законнi

представники та iншi особи, допущенi до участi у справi за постано-

вою особи, яка провадить дiзнання, слiдчого, прокурора, суддi або за

ухвалою суду. Коли цивiльним позивачем або цивiльним вiдповiдачем

є пiдприємство, установа чи органiзацiя, то представниками їх iнте-

ресiв можуть бути спецiально уповноваженi на те особи (ст. 52 КПК).

Обсяг процесуальних прав представникiв вiдповiдає правам тих учас-

никiв процесу, чиї iнтереси вони представляють.

Роздiл 4

ДЕРЖАВНИЙ ЗАХИСТ

СУДДiВ, ПРАЦiВНИКiВ СУДУ

i ПРАВООХОРОННИХ

ОРГАНiВ ТА ОСiБ,

ЯКi БЕРУТЬ УЧАСТЬ

У КРИМiНАЛЬНОМУ

СУДОЧИНСТВi

Проблема забезпечення безпеки суддiв, працiвникiв суду i пра-

воохоронних органiв та осiб, якi беруть участь у кримiнальному су-

дочинствi, в останнi роки набула особливого значення у зв'язку iз

загостренням кримiногенної ситуацiї у державi, появою нових небез-

печних форм злочинностi, зокрема органiзованої.

У зв'язку з цим постала нагальна потреба створення таких умов

для здiйснення судочинства i виконання правоохоронними органа-

ми їх повноважень, а також участi у кримiнальному судочинствi

суб'єктiв кримiнально-процесуальної дiяльностi, якi б забезпечува-

ли їх надiйний захист вiд тиску, погроз та посягань на життя, здоро-

в'я, житло чи майно при виконаннi ними своїх обов'язкiв i вiдповi-

дали б мiжнародно-правовим стандартам у галузi прав людини, зо-

крема Декларацiї основних принципiв правосуддя для жертв злочинiв

та зловживання владою (прийнята 29 листопада 1985 року резолю-

цiєю 40 /ЗО Генеральної Асамблеї 00Н).

Саме для вирiшення цих проблем законодавець за останнi роки

прийняв низку нормативних актiв, якi створюють нормативну базу

державного механiзму забезпечення безпеки суддiв, працiвникiв суду

i правоохоронних органiв та осiб якi беруть участь у кримiнально-

му судочинствi. Це Закони України вiд 23 грудня 1993 року <Про

державний захист працiвникiв суду i правохоронних органiв>, <Про

забезпечення безпеки осiб, якi беруть участь у кримiнальному судо-

чинствi>, вiдповiднi положення Законiв України <Про статус суддiв>,

<Про прокуратуру>, <Про мiлiцiю>, <Про Службу безпеки України>,

<Про оперативно-розшукову дiяльнiсть>, <Про внутрiшнi вiйська>,

Кодексу України про адмiнiстративнi правопорушення. Кримiналь-

ного, Кримiнально-процесуального, Виправно-трудового, Лiсового

кодексiв України.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Пiд поняттям забезпечення безпеки слiд розумiти виконання

уповноваженими на те правоохоронними органами правових, орга-

нiзацiйно-технiчних та iнших заходiв, спрямованих на захист жит-

тя, здоров'я та майна осiб, що взятi пiд державний захист, вiд про-

тивоправних посягань з мстою створення необхiдних умов для на-

лежного здiйснення правосуддя.

Виходячи з вищезазначеного, право на забезпечення безпеки вiдпо-

вiдно до законiв України, якi передбачають державний захист, мають:

1. Працiвники судiв i правоохоронних органiв (прокуратури, внут-

рiшнiх справ, Служби безпеки України, митих органiв, органiв охорони

державного кордону, державної податкової служби, органiв i установ

виконання покарань, державної контрольно-ревiзiйної служби, рибо-

охорони, державної лiсової охорони), iнших органiв, якi здiйснюють

правозастосовнi або правоохороннi функцiї, Антимонопольного комi-

тету України; близькi родичi цих осiб (статтi 1, 2 Закону України <Про

державний захист працiвникiв суду i правоохоронних органiв>).

Слiд зазначити, що працiвники суду i правоохоронних органiв пiдля-

гають захисту в разi, коли вони беруть безпосередню участь вiдповiдно:

а) у розглядi судових справ у всiх iнстанцiях; б) у провадженнi i розслi-

дуваннi кримiнальних справ та справ про адмiнiстративнi правопорушен-

ня; в) в оперативно-розшуковiй дiяльностi; г) в охоронi громадського

порядку i громадської безпеки; д) у виконаннi вирокiв, рiшень, ухвал i

постанов судiв, постанов органiв дiзнання, попереднього слiдства та про-

курорiв; е) у контролi за перемiщенням людей, транспортних засобiв,

товарiв та iнших предметiв чи речовин через державний i митний кордом

України; є) у наглядi i контролi за виконанням законiв.

2. Особа, яка заявила до правоохоронного органу про злочин або

в iншiй формi брала участь у виявленнi, запобiганнi, припиненнi i

розкриттi злочину чи сприяла цьому; потерпiлий або його представ-

ник у кримiнальнiй справi; пiдозрюваний, обвинувачений, захисники

i законнi представники; цивiльний позивач, цивiльний вiдповiдач та

їх представники у справi про вiдшкодування шкоди, завданої злочи-

ном; свiдок; експерт, спецiалiст, перекладач i понятий; члени сiмей

та близькi родичi вiщеназваних осiб, якщо шляхом погроз або iнших

противоправних дiй щодо них робляться спроби вплинути на учас-

никiв кримiнального судочинства (ст. 52' КПК).

3. Особи, якi надають допомогу, сприяють оперативно-розшу-

ковiй дiяльностi, члени їх сiмей та близькi родичi (п. 5 ст. 7 Закону

України <Про оiiсративно-розшукову дiяльнiсть>).

Роздiл 4

Державшiй захист суддiв, працiвникiв суду..

До державних органiв, що забезпечують безпеку зазначених осiб,

слiд вiдносити:

1) органи, якi приймають рiшення про застосування заходiв без-

пеки;

2) органи, якi здiйснюють цi заходи. ,

Рiшення про застосування спецiальних заходiв безпеки суддiв,

працiвникiв суду i правоохоронних органiв приймають:

- голова суду - по захисту працiвникiв вiдповiдного суду та

iнших органiв, зазначених у ст. 2 Закону <Про державний захист

працiвникiв суду i правоохоронних органiв>, та їх близьких родичiв;

- керiвники органiв внутрiшнiх справ - по захисту працiвникiв

вiдповiдного органу внутрiшнiх справ, державної лiсової охорони,

рибоохорони, митних органiв та їх близьких родичiв;

- керiвники прокуратури - по захисту працiвникiв прокуратури

та їх близьких родичiв;

- керiвники органiв охорони державного кордону України - по

захисту працiвникiв цих органiв та їх близьких родичiв.

Рiшення про застосування заходiв безпеки до осiб, якi беруть

участь у кримiнальному судочинствi, приймають органи дiзнання,

слiдчий, прокурор, суд (суддя), в провадженнi яких знаходиться кри-

мiнальна справа про злочин, у розслiдуваннi або судовому розглядi

якого бере або брала участь особа, а також органом (пiдроздiлом), який

здiйснює оперативно-розшукову дiяльнiсть, вiдносно осiб, якi брали

участь або сприяли з'ясуванню, розкриттю, попередженню злочину.

Застосування спецiальних заходiв забезпечення безпеки працiв-

никiв суду, правоохоронних органiв, осiб, якi беруть участь у кримi-

нальному судочинствi, членiв їхнiх сiмей покладено на спецiальнi

пiдроздiли органiв внутрiшнiх справ та Служби безпеки України за-

лежно вiд пiдслiдностi кримiнальної справи. Якщо кримiнальна спра-

ва знаходиться в провадженнi прокуратури або суду, застосування за-

ходiв безпеки здiйснюють також органи внутрiшнiх справ або Служ-

би безпеки України за рiшенням слiдчого, прокурора, суду або суддi.

Умовою для прийняття спецiальних заходiв безпеки є наявнiсть

пiдстав та приводiв для їх застосування.

Пiдставами для прийняття заходiв безпеки є фактичнi данi, якi

пiдтверджують наявнiсть реальної загрози життю, здоров'ю, житлу,

майну працiвникiв суду, правоохоронних органiв, осiб, якi беруть

участь у кримiнальному судочинствi, та їх близьких родичiв.

114

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Приводом для прийняття рiшення про застосування спецiальних

заходiв безпеки є:

1) заява особи, яка має право на захист;

2) звернення керiвника вiдповiдного державного органу;

3) отримання оперативної та iншої iнформацiї про наявнiсть за-

грози життю, здоров'ю, житлу чи майну особи, яка має право на захист.

У разi надходження заяви або повiдомлення особи, яка має пра-

во на державний захист, про загрозу життю, здоров'ю, житлу чи

майну цiєї особи або її близьких родичiв орган дiзнання, слiдчий,

прокурор, суд або органи, якi приймають рiшення про забезпечен-

ня безпеки суддiв, працiвникiв суду i правоохоронних органiв, зобо-

в'язанi перевiрити цю заяву (повiдомлення) i в строк не бiльше трьох

дiб, а у невiдкладних випадках - негайно прийняти рiшення про за-

стосування або вiдмову в застосуваннi заходiв безпеки. Вiдповiдно

до свого рiшення вони приймають мотивовану постанову чи ухвалу

i передають її для виконання органу, на який покладено здiйснення

заходiв безпеки. Ця постанова чи ухвала є обов'язковою для вико-

нання зазначеними органами.

Для виконання заходiв безпеки орган, якому доручено їх здiйсню-

вати, встановлює перелiк необхiдних заходiв i способiв їх реалiзацiї,

керуючись при цьому конкретними обставинами i необхiднiстю усу-

нення iснуючої загрози. Про заходи безпеки, умови їх здiйснення та

правила користування майном або документами, виданими з метою

забезпечення безпеки, повiдомляється особа, взята пiд захист.

Питання практичного застосування заходiв забезпечення безпеки

суддiв, працiвникiв суду, правоохоронних органiв та осiб, якi беруть

участь у кримiнальному судочинствi, знайшли своє вирiшення у по-

становi Пленуму Верховного Суду України вiд 18 червня 1999 року

№ 10 <Про застосування законодавства, що передбачає державний за-

хист суддiв, працiвникiв суду i правоохоронних органiв та осiб, якi

беруть участь у судочинствi>. Так, в п. 4 цiєї постанови Пленум заз-

начив, що вiдповiдно до ст. 16 Закону <Про державний захист працi-

вникiв суду i правоохоронних органiв> та ст. 22 Закону <Про забезпе-

чення безпеки осiб, якi беруть участь у кримiнальному судочинствi>

у разi надходження письмової чи усної заяви особи, яка має право на

державний захист, за наявностi загрози життю, здоров'ю, житлу чи

майну цiєї особи або її близьких родичiв голова суду або суд, у про-

вадженнi якого перебуває справа, зобов'язаний негайно прийняти

постанову (ухвалу) про застосування заходiв безпеки. У невiдкладних

Роздiл 4

Державний захист суддiв, працiвникiв суду..

115

випадках, коли згоду особи на її захист одержати неможливо, така по-

станова (ухвала) може бути винесена за iнiцiативою голови суду (суддi)

i за вiдсутностi заяви з обов'язковим повiдомленням про це особи, щодо

якої прийнято рiшення про її захист. У разi вiдмови такої особи вiд за-

хисту потрiбно керуватися ст. 17 Закону України <Про забезпечення без-

пеки осiб, якi беруть участь у кримiнальному судочинствi>'. Згiдно з

цим законом при вiдмовi особи, яка бере участь у кримiнальному судо-

чинствi, вiд захисту, засоби безпеки вiдносно такої особи не здiйсню-

ються. При наявностi загрози настання тяжких наслiдкiв з санкцiї про-

курора або ухвали суду вiдносно таких осiб можуть застосовуватися

заходи щодо особистої охорони, охорони житла i майна, використову-

ватися технiчнi засоби контролю i прослуховування телефонних та

iнших переговорiв. Про застосування цих засобiв, а також про право їх

оскарження повiдомляється особа, яка вiдмовилася вiд захисту.

Реальнiсть загрози встановлюється в кожному окремому випадку,

виходячи з конкретних обставин справи, з урахуванням як об'єктив-

ного, так i суб'єктивного критерiїв (змiсту, часу, способу, iнтенсивностi

погрози, даних, що характеризують особу, яка її висловлює, стосункiв

останньої з особою, яка бере участь у судочинствi). Термiновiсть за-

ходу безпеки означає негайне виконання постанови суду чи суддi

(п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України вiд 18 червня

1999 року № 10 <Про застосування законодавства, що передбачає дер-

жавний захист суддiв, працiвникiв суду i правоохоронних органiв та

осiб, якi беруть участь у судочинствi>).

Органи, якi здiйснюють заходи безпеки, та особи, взятi пiд дер-

жавний захист, мають певнi права i обов'язки, спрямованi на забез-

печення належної реалiзацiї заходiв безпеки.

Так, цi державнi органи мають право: визначати перелiк заходiв

безпеки, засоби i методи їх застосування, у разi необхiдностi змiнюва-

ти i доповнювати цi заходи; вимагати вiд осiб, взятих пiд захист, до-

тримання умов здiйснення заходiв безпеки, а також виконання законних

розпоряджень, пов'язаних iз застосуванням цих заходiв; звертатися до

органу, який приймає рiшення про застосування заходiв безпеки, з кло-

потанням щодо прийняття рiшення про їх застосування при виконаннi

ними службових обов'язкiв або про скасування здiйснюваних заходiв.

Обов'язками цих органiв є: негайне реагування на кожний випа-

док противоправних дiй, що став їм вiдомим, щодо осiб, якi мають

Вiсник Верховного Суду України. 1999. № 3(13). С. 23-24.

116

ЗВАЛЬНА ЧАСТИНА

право на державний захист; забезпечення захисту життя, здоров'я,

гiдностi, житла i майна осiб, взятих пiд захист, вiдповiдно до харак-

теру загрози; своєчасно повiдомляти осiб, взятих пiд захист, про

змiну або скасування заходiв щодо їх безпеки (ст. 18 Закону <Про

державний захист працiвникiв суду i правоохоронних органiв>, ст. 6

Закону <Про забезпечення безпеки осiб, якi беруть участь у кримi-

нальному судочинствi>).

Особи, взятi пiд державний захист, мають право подавати клопо-

тання про вжиття заходiв безпеки або про їх скасування; знати про

застосування щодо них конкретних заходiв безпеки; вимагати вiд

органу дiзнання, слiдчого, прокурора, суду застосування додаткових

заходiв безпеки або скасування здiйснюваних заходiв; оскаржити

незаконнi рiшення чи дiї органiв, якi забезпечують безпеку, до вiдпо-

вiдного органу вищого рiвня, прокурора або до суду.

Вони зобов'язанi: виконувати умови здiйснення заходiв безпеки

i законнi вимоги органiв, якi забезпечують безпеку; негайно iнфор-

мувати зазначенi органи про кожний випадок погрози або протиправ-

них дiй щодо них; поводитися з майном та документами, виданими

їм у тимчасове користування органом, який забезпечує безпеку,

згiдно з установленими законодавством правилами (ст. 521 КПК,

ст. 19 Закону України <Про державний захист працiвникiв суду i пра-

воохоронних органiв>).

Органи, якi забезпечують безпеку осiб, взятих пiд державний

захист, повиннi дотримуватися принципу законностi i ставитися з по-

вагою до прав i свобод громадян.

У зв'язку з цим вiдомостi про заходи безпеки та осiб, взятих пiд

захист, є iнформацiєю з обмеженим доступом i не пiдлягають роз-

голошенню. На документи, що мiстять таку iнформацiю, не поши-

рюються правила, передбаченi чч. 2 i 3 ст. 48 КПК, зокрема право за-

хисника знайомитися з матерiалами кримiнальної справи, брати

участь у слiдчих дiях, збирати вiдомостi про факти, якi можуть бути

доказами у кримiнальнiй справi, тощо, статтями 217-219 i 255 КПК,

тобто ознайомлення потерпiлого, цивiльного позивача i цивiльного

вiдповiдача та їх законних представникiв, обвинуваченого i його за-

хисника з матерiалами кримiнальної справи по закiнченнi поперед-

нього слiдства i в судовому розглядi справи. Матерiали про застосу-

вання заходiв безпеки щодо осiб, якi беруть участь у кримiнальному

судочинствi, для ознайомлення зазначеним особам не пред'являються

i зберiгаються окремо вiд кримiнальної справи.

Роздiл 4

Державний захист суддiв, працiвникiв суду..

!17

Чинним законодавством передбачено спецiальнi заходи забезпе-

чення безпеки, якi можуть бути застосованi до осiб, взятих пiд за-

хист. До них належать: особиста охорона, охорона житла та майна;

видача спецiальних засобiв iндивiдуального захисту i сповiщення

про небезпеку; використання технiчних засобiв контролю i прослу-

ховування телефонних та iнших переговорiв, вiзуальне спостережен-

ня; замiна документiв i змiна зовнiшностi; змiна мiсця роботи або

навчання; переселення в iнше мiсце проживання; помiщення до дош-

кiльної виховної установи або установи органiв соцiального захис-

ту населення; забезпечення конфiденцiйностi вiдомостей про особу;

закритий судовий розгляд. З урахуванням характеру i ступеня небез-

пеки для життя, здоров'я, житла i майна осiб, взятих пiд захист, мо-

жуть здiйснюватися й iншi заходи безпеки.

Цi заходи можна роздiлити на двi групи:

1) тi, що застосовуються на досудових стадiях кримiнального

судочинства;

2) заходи, якi застосовуються в судових стадiх кримiнального

судочинства.

Так, у досудових стадiях заходами безпеки можуть бути такi.

Особиста охорона, охорона житла та майна. При наявностi даних,

якi свiдчать про реальну загрозу посягань на особу, взяту пiд захист, її

житло та майно, органи, якi здiйснюють заходи безпеки, забезпечують

її особисту охорону, охорону її житла та манна. В разi необхiдностi

житло та майно цiєї особи обладнують засобами протипожежної та

охоронної сигналiзацiї, змiнюється номер домашнього телефону i дер-

жавнi номернi знаки транспортних засобiв, що їм належать.

Порядок забезпечення безпеки працiвникiв суду, правоохоронних

органiв, осiб, якi беруть участь у кримiнальному судочинствi, членiв

їхнiх сiмей та близьких родичiв спецпiдроздiлами мiлiцiї регулюєть-

ся вищезгаданими Законами України i Тимчасовою iнструкцiєю та

Порядком супроводження осiб, взятих пiд державний захист, пiд час

забезпечення заходiв особистої охорони, затвердженими Наказом

Мiнiстра внутрiшнiх справ України вiд 26 лютого 1998 року № 130.

Видача спецiальних засобiв iндивiдуального захисту i сповi-

щення про небезпеку. Здiйснюється з дотриманням чинного зако-

нодавства залежно вiд ступеня загрози для життя i здоров'я особи,

взятої пiд захист.

Використання технiчних засобiв контролю i прослуховуван-

нн телефонних та iнших переговорiв. Проводиться у разi загрози

118

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

вчинення насильства або iнших протиправних дiй щодо особи, взя-

тої пiд захист. У процесi прослуховування переговорiв осiб, якi взятi

пiд захист, може застосовуватися звукозапис. Згiдно зi ст. 31 Консти-

туцiї України, ст. 14' КПК прослуховування телефонних та iнших пе-

реговорiв здiйснюється виключно за рiшенням суду.

Крiм того, для забезпечення безпеки працiвникiв суду i правоохо-

ронних органiв та осiб, якi беруть участь у кримiнальному судо-

чинствi, членiв їх сiмей та близьких родичiв може проводитися вiзу-

альне спостереження.

Замiна документiв та змiна зовнiшностi. У разi необхiдностi

можуть бути проведенi замiна документiв, що посвiдчують особу,

iнших документiв, анкетних даних з видачею вiдповiдних документiв

особi, взятої пiд захист, а також змiна її зовнiшностi. Застосування

цих заходiв безпеки може поєднуватися зi змiною мiсця проживан-

ня, роботи або навчання особи.

Змiна мiсця роботи або навчання. За клопотанням або за зго-

дою особи, взятої пiд захист, якщо її безпека не може бути забезпе-

чена iншими заходами, вона тимчасово або постiйно переводиться

на iншу роботу або в iнше мiсце навчання. Цi заходи повиннi зас-

тосовуватися без будь-якого обмеження її трудових, пенсiйних та

iнших прав.

Час вимушеного прогулу особи, взятої пiд захист, включається

до трудового стажу, а за вказаний перiод виплачується компенсацiя,

при бiльш низькому заробiтку на новому мiсцi роботи виплачуєть-

ся рiзниця у заробiтнiй платi вiдповiдно до чинного законодавства i

в порядку, встановленому Кабiнетом Мiнiстрiв України.

Переселення в iнше мiсце проживання. Якщо безпека особи, взя-

тої пiд захист, не може бути забезпечена iншими заходами, вона може

бути тимчасово або постiйно переселена в iнше мiсце проживання.

В разi тимчасового переселення в iнше мiсце проживання жит-

лова площа за постiйним мiсцем проживання пiдлягає бронюванню.

Вказаний захiд безпеки особи, взятої пiд захист, повинен здiй-

снюватися без будь-якого обмеження її житлових та iнших прав.

Вирiшення питань про переселення в iнше мiсце проживання,

надання житлової площi, матерiальної допомоги та працевлаштуван-

ня регулюються постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 26 чер-

вня 1995 року № 454 <Про порядок вирiшення питань переселення

в iнше мiсце проживання, надання житла, матерiальної допомоги та

працевлаштування осiб, взятих пiд державний захист>.

Роздiл 4

Державний захист суддiв, працiвникiв суду..

119

Слiд зазначити, що замiна документiв, змiна зовнiшностi та пе-

реселення в iнше мiсце проживання можуть бути проведенi лише за

клопотанням або за згодою особи, взятої пiд захист, а також з санкцiї

прокурора або за постановою суду i тiльки у виняткових випадках,

за наявностi обставин, коли загроза життю та безпецi особи, взятої

пiд захист, не може бути усунута iншими заходами.

Помiщення до дошкiльної виховної установи або установи

органiв соцiального захисту населення. Застосовується для забез-

печення безпеки неповнолiтнiх за письмовою згодою їх батькiв або

iнших законних представникiв шляхом тимчасового помiщення їх у

дошкiльну виховну установу, а також забезпечення безпеки по-

внолiтнiх непрацездатних осiб - шляхом тимчасового помiщення їх

до установ органiв соцiального захисту населення.

Забезпечення конфiденцiйностi вiдомостей про особу. Вира-

жається в нерозголошеннi вiдомостей про особу, взяту пiд захист.

Цей захiд безпеки здiйснюється шляхом:

- обмеження вiдомостей про особу в матерiалах перевiрки (зая-

вах, поясненнях тощо), а також протоколах слiдчих дiй i судових

засiдань. Орган дiзнання, слiдчий, прокурор, суд (суддя), що прий-

няв рiшення про застосування заходiв безпеки, виносить мотивова-

ну постанову, ухвалу про замiну прiзвища, iменi, по батьковi особи,

взятої пiд захист, на псевдонiм. Надалi у процесуальних документах

зазначається лише псевдонiм, а справжнi прiзвище, iм'я, по батьковi

(рiк, мiсяць й мiсце народження, сiмейний стан, мiсце роботи, рiд

занять або посада, мiсце проживання та iншi анкетнi данi, що мiстять

iнформацiю про особу, яка перебуває пiд захистом) вказуються лише

у постановi (ухвалi) про замiну анкетних даних. Ця постанова (ух-

вала) до матерiалiв справи не приєднується, а зберiгається окремо в

органi, у провадженнi якого знаходиться кримiнальна справа. У разi

замiни прiзвища особи, взятої пiд захист, на псевдонiм протоколи

слiдчих дiй та iншi документи, в яких зазначено достовiрнi вiдомостi

про цю особу, з матерiалiв справи вилучаються i зберiгаються окре-

мо, а до матерiалiв справи приєднуються копiї цих документiв iз за-

мiною справжнього прiзвища на псевдонiм (ст. 523 КПК);

- проведення впiзнання поза вiзуальним спостереженням того,

кого впiзнають, з дотриманням вимог, передбачених ст. 174 КПК.

Про результати впiзнання обов'язково повiдомляється особа, яка

пред'являлася для впiзнання. Про умови i всi обставини проведен-

ня безконтактного впiзнання повинно бути зазначено в протоколi цiєї

120

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

слiдчої дiї, яка пiдписується учасниками впiзнання, в тому числi

понятими, яких повинно бути не менше двох, з тим, щоб вони мог-

ли пересвiдчитися у можливостi впiзнання поза вiзуальним спосте-

реженням того, кого впiзнають, i засвiдчити таке впiзнання;

- невключення до списку осiб, якi пiдлягають виклику в судове зас-

iдання, дiйсних анкетних даних про особу, взяту пiд захист. Замiсть

її справжнiх прiзвища, iм'я i по батьковi зазначається псевдонiм, а

замiсть адреси - назва органу, який здiйснює заходи безпеки, та його

адреса;

- накладенням тимчасової заборони на видачу вiдомостей про

особу, взяту пiд захист, адресними бюро, паспортною службою,

пiдроздiлами державтоiнспекцiї, довiдковою службою АТС та iнши-

ми державними iнформацiйно-довiдковими службами.

Оскiльки дотримання конфiденцiйностi вiдомостей про особу,

взяту пiд захист, є важливою гарантiєю забезпечення її безпеки, чин-

не законодавство передбачає адмiнiстративну i кримiнальну вiдпо-

вiдальнiсть за розголошення вiдомостей про заходи безпеки щодо

осiб, взятих пiд захист.

Згiдно зi ст. 185" КпАП розголошення вiдомостей про заходи без-

пеки щодо особи, взятої пiд захист, тягне за собою накладення штра-

фу до п'яти неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян.

Стаття 1812 КК України передбачає кримiнальну вiдповiдаль-

нiсть за разголошення вiдомостей про заходи безпеки особою, якою

прийнято рiшення про цi заходи, або особою, яка їх здiйснює, а так

само розголошення таких вiдомос тей особою, взятою пiд захист,

якщо цi дiї спричинили тяжкi наслiдки. Пiд останнiми розумiють

загибель особи, взятої пiд захист, або особи, якою здiйснювалися

заходи безпеки, а також заподiяння хоча б однiй iз цих осiб тяжких

або середньої тяжкостi тiлесних ушкоджень, спричинення значної

матерiальної шкоди.

У судових стадiях, крiм засобiв безпеки першої групи, застосовують-

ся також, виклик до суду та закрите судове засiдання та iншi заходи.

Виклик до суду особи, взятої пiд захист, здiйснюється виключ-

но через орган, який забезпечує заходи безпеки.

Закрите судове засiдання здiйснюється, як правило, з метою запо-

бiгання розголошенню показань потерпiлих i свiдкiв, якi викривають

пiдсудного (пiдсудних), за наявностi пов'язаної з цим реальної загрози

посягання на їх життя, здоров'я, житло чи майно. Пленум Верховного

Суду України в п. 6 постанови вiд 18 червня 1999 року № 10 <Про зас-

Роздiл 4

Державний захист суддiв, праиiвникiї-i суду..

121

тасування законодавства, що передбачає державний захист суддiв, пра-

цiвникiв суду i правоохоронних органiв та осiб, якi беруть участь у

судочинствi> пiдкреслив, що суди в цих випадках мають розглядати

кримiнальнi справи в закритому судовому засiданнi (особливо про зло-

чини, вчиненi органiзованими групами). Про проведення закритого су-

дового розгляду суд виносить мотивовану постанову або ухвалу.

iншi заходи, передбаченi кримiнально-процесуальним законо-

давством України: звiльнення судом у виняткових випадках потерпiлого

i свiдка, щодо яких здiйснюються заходи безпеки, вiд обов'язку з'явля-

тися в судове засiдання за наявностi письмового пiдтвердження показань,

даних ними ранiше (статтi 290, 292 КПК); допит свiдка судом (суддею)

за власною iнiцiативою або за клопотанням прокурора, адвоката чи са-

мого свiдка з використанням технiчних засобiв з iншого примiщення, у

тому числi за межами примiщення суду, та надання права учасникам про-

цесу слухати його показання, ставити запитання та слухати вiдповiдi на

них. Якщо iснує загроза iдентифiкацiї голосу свiдка, допит може супро-

воджуватися створенням акустичних перешкод (ст. 303 КПК); допит

свiдка судом у вiдсутностi пiдсудного (якщо допитати його з використан-

ням технiчних засобiв неможливо) (ст. 303 КПК).

Спецiальнi заходи безпеки передбаченi статтями 18,19 Зако-

ну України <Про забезпечення безпеки осiб, якi беруть участь у

кримiнальному судочинствi> для вiйськовослужбовцiв та осiб,

якi перебувають у мiсцях позбавлення волi або у мiсцях iЗ спе-

цiальним режимом тримання:

- до вiйськовослужбовцiв - крiм особистої охорони, охорони

їхнього житла та майна, якi здiйснюються з урахуванням перебуван-

ня їх на вiйськовiй службi, можуть бути застосованi також вiдряд-

ження до iншої вiйськової частини або вiйськової установи, або пе-

реведення на нове мiсце служби;

- до осiб, якi перебувають у мiсцях позбавлення волi або у мiсцях

iз спецiальним режимом тримання, - крiм особистої охорони, охо-

рони їхнього майна додатково застосовується переведення до iншо-

го мiсця позбавлення волi або в iнше мiсце iз спецiальним режимом

тримання, або окреме тримання.

За наявностi вiдповiдних пiдстав i приводiв заходи безпеки мо-

жуть бути скасованi. Порядок їх скасування регулюється ст. 524 КПК,

ст. 20 Закону України <Про державний захист працiвникiв суду i пра-

воохоронних органiв>, ст. 21 Закону України <Про забезпечення без-

пеки осiб, якi беруть участь у кримiнальному судочинствi>.

122

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розрiзняють такi пiдстави i приводи скасування заходiв безпеки.

Пiдставами можуть бути:

1) закiнчення строку конкретного заходу безпеки;

2) усунення загрози життю, здоров'ю, житлу i майну осiб, взя-

тих пiд захист;

3) систематичне невиконання особою, взятою пiд захист, закон-

них вимог органiв, що забезпечують безпеку, якщо ця особа письмо-

во була попереджена про можливiсть такого скасування.

Приводами можуть бути:

1) заява особи, взятої пiд захист,

2) отримання достовiрної iнформацiї про усунення загрози жит-

тю, здоров'ю, житлу i майну особи, взятої пiд захист.

За наявностi пiдстав для скасування заходiв безпеки органом

дiзнання, слiдчим, прокурором, судом (суддею) виноситься мотиво-

вана постанова про їх скасування, яка протягом доби письмово до-

водиться до вiдома особи, щодо якої були застосованi цi заходи.

Рiшення про вiдмову або скасування заходiв безпеки може бути

оскаржено особою, яка пiдлягає державному захисту. Оскарження

рiшень про вiдмову в застосуваннi заходiв безпеки або про їх скасу-

вання здiйснюється в порядку, передбаченому ст. 525 КПК, ст. 22 За-

кону України <Про забезпечення безпеки осiб, якi беруть участь у кри-

мiнальному судочинствi>, згiдно з якими постанова органу дiзнання

або слiдчого про вiдмову в застосуваннi заходiв безпеки або про їх ска-

сування може бути оскаржена до вiдповiдного прокурора або суду, а

якщо така постанова винесена прокурором, - до вищестоящого про-

курора або суду. Якщо рiшення про вiдмову або скасування заходiв

безпеки прийнято iншим органом, який має на це право, воно може

бути оскаржено вiдповiдно у вищий орган, який забезпечує безпеку.

Постанова про застосування заходiв безпеки є обов'язковою для

органiв, якi повиннi її виконати. Невжиття заходiв безпеки щодо осiб,

взятих пiд захист, посадовою особою органу, на який покладено

функцiї забезпечення безпеки зазначених осiб, якщо цi дiї спричи-

нили тяжкi наслiдки, тягне за собою кримiнальну вiдповiдальнiсть

винної особи.

Роздiл 5

ДОКАЗИ i ДОКАЗУВАННЯ

У КРИМiНАЛЬНОМУ

ПРОЦЕСi

§ 1. Загальнi положення

Для успiшного вирiшення завдань кримiнального судочинства

суд, суддя, прокурор, слiдчий, особа, яка провадить дiзнання, зобо-

в'язанi встановити: чи був вчинений злочин, який саме, хто винний

у його вчиненнi, та iншi обставини, що мають значення для закон-

ного i обгрунтованого вирiшення справи i захисту прав i законних

iнтересiв учасникiв процесу.

В основi процесу пiзнання у кримiнальнiй справi лежать загальнi

гносеологiчнi, соцiальнi, психологiчнi закономiрностi, притаманнi

процесу пiзнання у будь-якiй соцiальнiй сферi згiдно з законами

матерiалiстичної теорiї вiдображення. Метою кримiнально-процесу-

ального пiзнання є одержання знання про факти, що пiдлягають вста-

новленню у кримiнальнiй справi. У теорiї пiзнання поняття <факт>

розглядається як iдентичне поняттю <iстина>, що пiдкреслює його ре-

альнiсть на вiдмiну вiд iдеального'. Факт (iстина) як явище об'єктив-

ної дiйсностi є таким, що пiзнається. Будь-яка протиправна дiя або

бездiяльнiсть протiкає у матерiальному середовищi i є причиною

взаємодiї об'єктiв (предметiв, речовин), яка вiдбивається в матерiаль-

них i iдеальних вiдображеннях. Носiями матерiальних вiдображень

(слiдiв) є всi об'єкти неорганiчної й органiчної природи, а носiями

iдеальних вiдображень - люди, надiленi свiдомiстю i мисленням у

виглядi розумових образiв - <слiдiв пам'ятi>2.

Злочин для осiб, на яких законом покладено обов'язок розслiду-

вання i розгляду справи, завжди є подiєю минулого, яку вони повиннi

пiзнати. Згiдно з прямою вказiвкою закону (статтi 54, 58, 60 КПК),

якщо цi особи є очевидцями злочину, то вони не вправi здiйснюва-

ти свої процесуальнi функцiї у кримiнальнiй справi (обставини, що

виключають участь суддi, прокурора, слiдчого, особи, яка провадить

' Нарский Й. С. Диалектическое противоречие й логика незнання. М., 1969.

С. 67-85; КерiїмовД. А. Философские проблеми права. М., 1972. С. 40-51.

Див. детальнiше: Са'чпевськчй М. В. Про поняття доказiв у новому кримiнадь-

но-процесуальному законодавствi // Право України. 1996. X" 1. С. 52-54.

124

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

дiзнання, у кримiнальному процесi, викладенi у роздiлi <Суб'єкти

кримiнального процесу>), оскiльки вони можуть виступати як свiдки

у кримiнальнiй справi. Тому особа, яка провадить дiзнання, слiдчий,

прокурор, суддя при провадженнi розслiдування або розгляду спра-

ви повиннi пiзнавати факти, що вiдносяться до минулого, лише з

допомогою тих слiдiв, якi ця подiя залишила. На пiдставi найрiзно-

манiтнiших даних, фрагментарних, уривчастих свiдчень вони вiднов-

люють цiлiсну картину подiї, що вiдбулася, тобто встановлюють

обставини вчиненого злочину й осiб, якi його вчинили.

Основоположнi поняття матерiалiстичної теорiї пiзнання, що

лежать в основi вчення про докази, були сприйнятi не лише вiтчиз-

няною, але й європейськими кримiнально-процесуальними система-

ми лише у XIX столiттi. iсторiя розвитку кримiнально-процесуаль-

ного права i його складової частини - доказового права свiдчить,

що кожнiй iсторичнiй формi процесу - обвинувальнiй, iнквiзицiй-

нiй, змагальнiй або змiшанiй - вiдповiдала i своя система доказу-

вання, справедливiсть якої у громадськiй свiдомостi була обумовлена

рiвнем соцiального розвитку суспiльства, релiгiйними вченнями i

обрядами, становими i етнiчними традицiями.

Соцiально-скономiчнi перетворення ХУТП-ХiХ столiть потягли

за собою змiни сутностi i змiсту не тiльки кримiнально-процесуаль-

ного, але i доказового права'.

У крнмiнально-процесуальнiй теорiї доказовим правом iмену-

ються норми процесуального права, що регламентують цiлi, порядок,

засоби, способи, межi i змiст дiяльностi по доказуванню обставин,

достовiрне встановлення яких необхiдне для правильного вирiшен-

ня справи. Наука, що вивчає принципи доказування i механiзми їх

реалiзацiї, сукупнiсть i структуру доказування i доказiв, розробляє

рекомендацiї з формування доказiв i використання їх у кримiналь-

ному судочинствi, iменується теорiєю доказiв.

Теорiя доказiв (вчення про докази) подiляється на загальну i особ-

ливу частини. Загальна частина включає принципи доказового права,

поняття доказiв, їх властивостi i класифiкацiю; предмет i межi дока-

зування; сутнiсть i структуру доказування. Особлива частина дослiд-

жує окремi види доказiв i специфiку їх процесуального формування.

Значення кримiнально-процесуального доказування, яке здiйс-

нюється при розслiдуваннi злочинiв, обумовлено таким.

Див. про це детальнiше: Гродзиискчч М. М. Учсние о докачательстнах н его

зволюпия. Харьков, 1925; вiн же. Уппки в совстском уголовном пропессс. М., 1945.

Роздiл 5

Докази i доказування г кримiнальному процесi

125

Одержання iнформацiї про подiю (в тому числi про злочин), що

мала мiсце у минулому, можливе i без дiючої системи кримiнально-

процесуальних доказiв. Шляхи i способи одержання знань практично

не обмеженi, вони визначаються лише наявнiстю носiя iнформацiї

(фiзичної особи або предмета матерiального свiту) i можливiстю

виявлення, дiставання i сприйняття iнформацiї (вербальної або ви-

раженої у фiзичних, хiмiчних, бiологiчних та iнших ознаках).

Однак оскiльки пiзнання у кримiнальнiй справi являє собою

рiзновид соцiального пiзнання, особливостi якого визначаються зав-

даннями i предметом конкретної дiяльностi, вимогами, що пред'яв-

ляє суспiльство до його кiнцевого результату, а також засобами

пiзнання, притаманними тiльки цьому виду соцiальної дiяльностi',

воно повинно здiйснюватися за заздалегiдь встановленими правила-

ми, що вiдповiдають принципам конкретної правової системи сус-

пiльства i його соцiальним нормам. Правова регламентацiя процесу

пiзнання у кримiнальнiй справi встановлює таку процедуру пiзнан-

ня 4зактичних обставин справи, яка враховує не лише iснуючi у данiй

правовiй системi завдання судочинства, але й їх вiдносну прiори-

тетнiсть. Змiст доказового права вiдбиває гносеологiчну позицiю за-

конодавця, який стоїть перед проблемою встановлення iстини за

будь-яку цiну або свiдомою (свiдомо обраною) готовнiстю знизити

ймовiрнiсть її досягнення, щоб зменшити ризик засудження невин-

ного, а також звузити сферу обмеження конституцiйних прав грома-

дян. Нацiональне кримiнальне-процесуальне право вихiдним, визна-

чальним у доказовому правi вважає положення, закрiплене у консти-

туцiйнiй нормi, яка проголосила, що людина, її життя i здоров'я,

честь i гiднiсть, недоторканнiсть i безпека визнаються в Українi най-

вищою соцiальною цiннiстю (ч. 1 ст. З Конституцiї України).

Специфiка пiзнавальної дiяльностi в кримiнальному процесi, що

вiдбувається у формi судового доказування, виявляється в тому, що

вона має двi сторони: пiзнавальну i посвiдчуючу. Остання означає,

що фактичнi данi (свiдчення про факти), пiзнанi уповноваженими

особами у ходi розслiдування справи, повиннi бути зафiксованi у

такiй передбаченiй законом процесуальнiй формi, яка гарантує їх

достовiрнiсть, а також дозволяє будь-якому суб'єкту крпмiнально-

процесуальної дiяльностi користуватися ними незалежно вiд часу i

мiсця їх формування.

Гччдев П. Философня й соииальнос познанчс. М., 1977. С. 250.

126

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми доказового права визначають:

а) предмет пiзнавальної дiяльностi (статтi 23 i 64 КПК), який

конкретизується вiдносно справ про злочини неповнолiтнiх (ст. 433

КПК) i осiб, якi захворiли на душевну хворобу пiсля вчинення зло-

чину або вчинили суспiльне небезпечне дiяння в станi неосудностi

(статтi 417, 420 КПК);

б) вимоги, що ставляться до результату пiзнання (ст. 323 КПК);

в) органи i осiб, на яких покладено обов'язок по розслiдуванню

i вирiшенню кримiнальних справ (статтi 4, 101, 102 КПК);

г) повноваження цих осiб i органiв (наприклад, статтi 114,260 КПК);

г) способи i засоби, з допомогою яких встановлюються обстави-

ни, якi мають значення у справi (глави Хi-ХУШ КПК).

Отже, особливiстю кримiнально-процесуального пiзнання є його

сувора правова регламентацiя процесуальним законом. iнакше кажу-

чи, пiзнання у кримiнальнiй справi втiлюється у процесуальну фор-

му. В основi формування знання особи, яка провадить дiзнання, слiд-

чого, прокурора, суддi, суду про обставини вчиненого злочину повиннi

лежати фактичнi данi (вiдомостi про факти), одержанi в результатi

кримiнально-процесуального доказування, - стрижня, серцевини

кримiнально-процесуальної дiяльностi, що здiйснюється у передбаче-

ному законом порядку i полягає у збираннi, закрiпленнi, перевiрцi i

оцiнцi доказiв i обгрунтуваннi висновкiв по справi з метою досягнен-

ня iстини i вирiшення завдань кримiнального судочинства.

§ 2. Поняття доказiв

Успiшне здiйснення завдань кримiнального судочинства вимагає,

щоб у кожнiй розглядуванiй судом справi було винесено законний i

обгрунтований вирок, щоб у цьому вироку було дано правильну i таку,

що вiдповiдає об'єктивнiй дiйсностi, вiдповiдь на питання про те, чи

було вчинено злочин i який саме, якi його наслiдки, ким вiн учинений,

який ступiнь суспiльної небезпеки злочину, а також на iншi питання,

що мають значення для правильного вирiшення справи.

Оскiльки злочин завжди є подiєю минулого для тих, хто розслiдує

i розглядає справу, вони, як правило, не можуть безпосередньо спос-

терiгати обставини вчиненого злочину. Тому встановлення фактiв

об'єктивної дiйсностi у кримiнальному процесi здiйснюється голов-

ним чином опосередкованим шляхом, тобто шляхом використання

вiдповiдних доказiв, з допомогою яких цi факти пiзнаються.

Роздiл 5

Докази i доказування у кримiнальному процесi

127

Разом з тим у кримiнальному судочинствi iнодi можливе i безпР'

середнє пiзнання органами дiзнання, слiдства i судом деяких фактiв.

Йдеться про факти, якi i пiсля того, як вчинено злочин, продовжу-

ють iснувати у незмiнному виглядi або змiнилися, але не втратив11

все ж важливих для них якостей. Для безпосереднього сприйнят"1

органами розслiдування i суду доступнi, наприклад, факти що^0

матерiальних наслiдкiв вчиненого злочину (пошкоджений автР-

мобiль, спотворене обличчя потерпiлого), продукти злочинної дiяль-

ностi, що збереглися (пiдроблений документ), тощо. Таке безпосе-

реднє пiзнання слiдчим або суддею може здiйснюватися у рамкi^

кримiналiстичного процесу тiльки при виконаннi певних дiй, а са^є

огляду, освiдування, обшуку, виїмки, пред'явлення для впiзнаннi

затримання, перевiрцi показань на мiсцi.

Безпосереднє пiзнання здiйснюється у кримiнальному процесi У

дуже вузьких межах. Головне мiсце в ньому посiдає пiзнання оп°-

середковане. Саме шляхом опосередкованого пiзнання, що будуєть-

ся на використаннi доказiв, встановлюється у кожнiй кримiнальнiй

справi об'єктивна iстина. Таким чином, докази мають величезг^

значення в кримiнальному судочинствi, i тому закон детально вц3-

начає як саме поняття доказiв, так i весь процес їх використання У

кримiнальних справах.

Закон (ч. 1 ст. 65 КПК) називає доказами будь-якi фактичнi даг";

на пiдставi яких у визначеному законом порядку органи дiзнаннi

слiдчий i суд встановлюють наявнiсть або вiдсутнiсть суспiльне нЄ-

безпечного дiяння, виннiсть особи, яка вчинила це дiяння, та iнi^i

обставини, що мають значення для правильного вирiшення справ"-

Докази - це передусiм фактичнi данi, що встановлюють обста-

вини об'єктивної дiйсностi. Доказами, наприклад, є данi щодо перЄ-

бування обвинуваченого в тому мiсцi, де невдовзi було виявлено труп

потерпiлого; наявностi у обвинуваченого речей, що належали уб""

тому, та iншi, оскiльки вони можуть пiдтвердити участь обвинув3-

ченого у вчиненнi вбивства; i, навпаки, данi про перебування обви-

нуваченого в iншому мiсцi в момент вчинення злочину можуть буT

доказом його непричетностi до цього злочину.

Коло доказiв законом не обмежене, ними можуть бути найрiзно-

манiтнiшi за своїм характером фактичнi данi. Однак цi данi набув'1-

ють доказового значення при дотриманнi двох умов: по-перше, воi'"

повиннi належати до справи, мати значення для неї в силу того, нiо

встановлюють або спростовують обставини/якi пiдлягають доказУ-

128 ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

ванню з метою правильного вирiшення справи; по-друге, - i це

особливо важливо - фактичнi данi повиннi виявлятися i закрiп-

люватися тiльки в порядку, передбаченому кримiнально-процесуаль-

ним законом. iстотне порушення процесуального закону при провад-

женнi слiдчих дiй призводить до того, що зiбранi фактичнi данi внас-

лiдок цього не можуть мати доказової сили. Наприклад, впiзнання

свiдком або потерпiлим обвинуваченого не може бути доказом, якщо

пред'явлення для впiзнання було проведено з порушенням ст. 174

КПК, зокрема її вимог пред'явити особу для впiзнання разом з iнши-

ми особами тiєї ж статi у кiлькостi не менше трьох i при цьому та-

ких, якi не мають рiзких вiдмiнностей у зовнiшностi та одязi.

Другий приклад. Згiдно зi статтями 43 i 43' КПК пiдозрюваний,

обвинувачений мають право на побачення з захисником до першо-

го допиту i про це йому має бути повiдомлено. Така вимога покли-

кана забезпечити вказаним учасникам процесу реальну можливiсть

здiйснити своє право па захист. У зв'язку з цим Пленум Верховного

Суду України у постановi вiд 7 липня 1995 року № 10 <Про застосу-

вання законодавства, яке забезпечує пiдозрюваному, обвинувачено-

му, пiдсудному право на захист> зазначив, що суди повиннi ретель-

но перевiряти, чи було роз'яснено пiдозрюваному, обвинуваченому,

пiдсудному таке право та чи не були вони обмеженi у можливостi

його здiйснити. Тому у разi, коли особа, яка проводить дiзнання, або

слiдчий порушили зазначенi вимоги закону i за наявностi заяви пiдоз-

рюваного, обвинуваченого на побачення з захисником допитали його

без участi останнього, на цi показання не можна посилатися у вироку

на пiдтвердження винностi пiдсудного у вчиненнi злочину; iншими

словами, суттєве порушення вимог кримiнально-процесуального

закону позбавляє фактичнi данi, одержанi в результатi такого допи-

ту, доказової сили'.

Щоб встановити факти, необхiдно одержати про них вiдповiднi

вiдомостi. Наприклад, перебування обвинуваченого на мiсцi вчинен-

ня злочину може бути встановлено показаннями свiдкiв, якi бачили

обвинуваченого у вказаному мiсцi; наявнiсть у обвинуваченого ви-

крадених речей може бути встановлена протоколом обшуку, показан-

нями свiдкiв, якi засвiдчують, що пред'явленi речi належать потер-

пiлому, тощо. Згiдно з цим ч. 2 ст. 65 КПК вказує, що фактичнi данi

встановлюються показаннями свiдкiв, показаннями потерпiлого,

Постанови Пленуму Верховного Суду України iз загальних питань судової

дiяльностi та в кримiнальних справах. С. 652.

Роздiл 5

Покичи i докспукачня у кримiнальному процесi

129

показаннями пiдозрюваного, показаннями оовннувачсного, виснов-

ками експерта, речовими доказами, протоколами слiдчих i судових

дiй та iншими документами. Мова йде про джерела доказiв, перелiк

яких є вичерпним. Нi з яких iнших джерел органи дiзнання, слiдства

i суд не можуть одержувати фактичнi данi i обгрунтовувати на них

свої рiшення.

Передусiм слiд уяснитн смисл, який законодавець вкладає у по-

няття <фактичнi данi>. На думку деяких вчених, фактичнi данi - це

i вiдомостi про факти, i самi факти, оскiльки у кримiнальному судо-

чинствi iнодi можливе безпосереднє пiзнання особою, яка провадить

дiзнання, слiдчим, прокурором, суддею деяких фактiв, якi i пiсля

того, як злочин було вчинено, продовжують iснувати у незмiнному

виглядi або змiнилися, але не втратили важливих для справи якос-

тей (пошкоджена технiка, зруйноване примiщення, пiдроблений до-

кумент, залишена на мiсцi злочину зброя тощо)'.

На думку iнших такий дуалiзм є невиправданим. Тлумачення

доказiв як свiдчень про факти (вiдбита свiдомiстю людини об'єктив-

на реальнiсть) виключає їхнє одночасне розумiння як фактiв (сама

ця реальнiсть)2. Дiйсно, навiть при безпосередньому сприйняттi

цими особами матерiальних наслiдкiв злочинного дiяння вони не

можуть оперувати ними як доказами без додержання вiдповiдної

форми залучення iнформацiї про цi факти у кримiнальний процес (у

формi протоколiв обшуку, огляду, освiдування тощо). Розумiння фак-

тичних даних як вiдомостей про факти одержало своє втiлення у

проектi нового КПК.

У науцi кримiнального процесу не досягнуто єдностi поглядiв

щодо змiсту поняття <судовий доказ>. Цс, мабуть, одне з найбiльш

дискусiйних питань теорiї доказiв.

iснує кiлька усталених точок зору3. Однi автори пiд доказами ро-

зумiють лише 4)актичнi данi (ч. 1 ст. 65 КПК), виключаючи з струк-

Див.: Злькчнд П. С. Понятие доказатедьств, нх относимость, допустимость,

кдассификация // Проблемьi дохазатсльств в советском уголовном процессе. Воро-

неж, 1978.С. 102.

: Карнеева Л. М. Развитие основньїх понятий теории доказатсльств в советс-

ком уголовном процессе // Сов. юстиция. 1978. -№ 2. С. 28; Мiiхссiїко М. М. Дока-

зьiванис в советском угодовном сулопропзводстве. Кисв, 1984. С. 80; Ор/юе 10. К.

Заключеняе зксперта как iiсточник вмводного знання в судебном доказнванни.

Лвтореф. дис. ... д-ра юрид. наук. М., 1985. С. 15.

' Їхнiй детальний аналiз зроблено у роботi: /ричiстii'i 10. М. Поняття i класи-

фiкацiя засобiв доказування в кримiнальному процесi // Вiсник Академiї правових

наук України. № 3(10) С. 71.

5 "Кримiнальний процес України^

130 ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

тури доказiв їх джерела, перерахованi в ч. 2 ст. 65 КПК'. iншi вихо-

дять з <двоякого> розумiння доказiв, при якому доказами визнають-

ся як фактичнi данi (факти), так i джерела вiдомостей про них (по-

казання свiдка, потерпiлого, обвинуваченого, пiдозрюваного)2.

Прибiчники третьої точки зору вiдстоюють <єдине> поняття до-

казiв, вважаючи, що фактичнi данi i їх джерела об'єднанi в одному

поняттi як два необхiднi елементи, а доказами слiд вважати єднiсть

вiдомостей та їх джерел, що перебувають у вiдносинах форми i змiсту3.

Вiдомостi про факти самi по собi не матерiальнi. Вони не iсну-

ють без матерiального носiя iнформацiї i притаманного йому способу

її передачi або добування у передбаченiй законом формi. Так, вiд

особи iнформацiя передається у формi показань свiдка, потерпiло-

го, пiдозрюваного, обвинуваченого. Вiд предметiв (речовин) - у

формi опису ознак у протоколах слiдчих i судових дiй. Якщо ж для

одержання вiдомостей потрiбнi спецiальнi знання - призначається

судова експертиза i одержана пiсля її проведення iнформацiя залу-

чається до кримiнальної справи у формi висновку експерта.

Таким чином, якщо фактичнi данi (або iнформацiя) складають

змiст доказу, то названi джерела являють собою форму цього дока-

зу4. Фактичнi данi i джерела доказiв, з допомогою яких цi данi вста-

новлюються, перебувають у тiсному зв'язку, обумовлюють одне од-

ного i в реальнiй дiйсностi окремо не iснують. Як справедливо заз-

начається в лiтературi, <фактичнi данi i їх джерела самi по собi, у

вiдривi одне вiд одного, не складають доказiв>5.

У правильностi такого тлумачення поняття доказiв переконує i аналiз

статей Кримiнально-процесуального кодексу. Так, коли закон говорить

про збирання доказiв та їх пред'явлення (статтi 43,49-51, 66, 261 КПК),

про докази, що наводяться в обвинувальному висновку (ст. 223 КПК) або

Михеенко М. М. Доказьiвание в советском уголовном процессе. К., 1984.

С. 16; Фатку.iлин Ф. Н. Общие проблеми процессуального доказьiвашiя. Казань,

1976, С. 99.'

~ Строгович М. С. Курс советского уголовного процесса. Т. 1. С. 288-289.

Дорохов В. Я. Понятие доказательств в советском уголовном процессе // Сов.

гос-во й право. 1965. Х" 9. С. 110; КузнецовН. П. Доказьiвание в стадiш возбужде-

ния уголовного дела. Воронеж, 1993. С. 59; Орлов 10. Й. Заключение зксперта как

источник вьiводного знання в судебном доказьiваниию Автореф. дис. ... д-ра юрид.

наук. С. 15.

Ларин А. М., Мельникова 3. В., Савицкий В. М. Угодовньїй процесе России.

Лекцин,очеркн. М. 1997. С. 87.

КокоревЛ. Д., КузнецовН. П. Уголовньїи процесе: доказательства н доказьi-

вание. Воронеж, 1995. С. 114.

Роздiл 5

Докази i доказування у кримiнальному процесi

131

в описовiй (мотивувальнiй) частинi вироку (ст. 334 КПК), про оцiнку

доказiв (ст. 67 КПК), тут, як i в багатьох iнших випадках, мається на увазi

єдине поняття доказiв у вказаному значеннi. Справдi, коли слiдчий зби-

рає докази, то в закрiплених ним джерелах мiстяться певнi фактичнi данi

у справi; коли вiн оцiнює докази, то оцiнює двi їх сторони - як джерела

i як фактичнi данi, що в них мiстяться. Саме тому ст. 65 КПК охоплює у

своїй назвi термiном <докази> i фактичнi данi, i джерела, в яких цi данi

мiстяться. Таке розумiння доказiв обумовило вимогу Пленуму Верховного

Суду України, щоб суди при обгрунтуваннi вироку не обмежувалися

тiльки посиланнями на прiзвища свiдкiв, потерпiлого або назву проведе-

ної експертизи, але i аналiзували всi фактичнi данi, що мiстяться в указа-

них джерелах, якi пiдтверджують або спростовують обвинувачення'.

Таким чином, для розумiння сутностi судових доказiв слiд вихо-

дити з того, що:

- коло фактичних даних (вiдомостей) законом не обмежене. Вони

можуть бути найрiзноманiтнiшими за змiстом - важливо, щоб вони

мали вiдношення до обставин, що пiдлягають встановленню у кри-

мiнальнiй справi;

- перелiк джерел фактичних даних (показання свiдкiв, показан-

ня обвинуваченого, висновок експерта тощо), закрiплений в ч. 2

ст. 65 КПК, є вичерпним. Нi з яких iнших джерел особа, що прово-

дить дiзнання, слiдчий, суд не можуть одержувати фактичнi данi i

засновувати на них свої рiшення2;

- вiдомостi про обставини, що пiдлягають встановленню у кри-

мiнальнiй справi, якi мiстяться у законному джерелi, залучаються до

кримiнального процесу у визначеному законом порядку, тобто шляхом

провадження слiдчих, судових та деяких iнших процесуальних дiй.

§ 3. Предмет доказування. Належнiсть i допустимiсть

доказiв. Межi доказування

Коло обставин, що пiдлягають дослiдженню i встановленню в

кримiнальнiй справi з метою її правильного вирiшення, називаєть-

ся предметом доказування i визначається статтями 64 i 23 КПК.

При провадженнi дiзнання, досудового слiдства i розглядi справи

в судi пiдлягають доказуванню: 1) подiя злочину (час, мiсце, спосiб та

' Збiрник постанов Пленуму Верховного Суду України. Ч. 2. К., 1995. С. 269.

" Вiтчизняне доказове право грунтується на так званiй <закритiй> системi до-

казiв. Але це не означає, що перелiк джерел не може бути розширений. Так, перелiк,

що мiститься у проектi нового КПК, збiльшений у порiвняннi з чинним.

132 iЛГА^iЬНЛ ЧАСТИНА

iншi обставини вчинення злочину); 2) виннiсть обвинуваченого у вчи-

неннi злочину i мотиви злочину; 3) обставини, що впливають на

ступiнь i характер вiдповiдальностi обвинуваченого, а також iншi об-

ставини, якi характеризують особу обвинуваченого; 4) характер i

розмiр шкоди, заподiяної злочином, а також розмiр витрат закладу

охорони здоров'я на стацiонарне лiкування потерпiлого вiд злочинно-

го дiяння; 5) обставини, що сприяли вчиненню злочину.

Крiм цих, до предмета доказування входять також iншi обстави-

ни. До них, по-перше, належать так званi доказовi факти, тобто такi

факти, за допомогою яких встановлюються обставини, вказанi в стат-

тях 64 i 23 КПК. Вони повиннi бути належним чином зiбранi й до-

слiдженi, iншими словами -доказанi у справi. До них, наприклад, на-

лежить факт алiбi обвинуваченого, тобто 4)акт, який засвiдчує, що об-

винувачений на час вчинення злочину перебував в iншому мiсцi i,

таким чином, не мав можливостi вчинити даний злочин. Факт алiбi

слiдчий, прокурор i суд повиннi дослiдити, перевiрити, встановити або

спростувати. Отже, вiн є елементом предмета доказування. До дока-

зових фактiв належать i факти, якi також пiдлягають доказуванню у

справi. Так, наявнiсi ь плям кровi на одязi обвинуваченого i притому

тiєї ж кровi, що й кроь убитого, повинна бути встановлена, доведена.

Друга група обставин, що також входять до предмета доказуван-

ня, - це тi, за допомогою яких встановлюється об'єктивнiсть вiдо-

мостей, що мiстяться в тому чи iншому джерелi доказiв, наприклад.

характер стосункiв свiдка i обвинуваченого, потерпiлого i пiдоз-

рюваного, оскiльки встановлення цих обставин може вплинути на

правдивiсть їх свiдчень.

З предметом доказування тiсно пов'язана така властивiсть до-

казiв, як їх належнiсть. Для того щоб справа була всебiчно, повно i

об'єктивно дослiджена, необхiдно залучити всi докази, що дозволя-

ють установити обставини, якi входять у предмет доказування.

Належнiсть доказiв - цс iака внутрiшньо властива їм якiсть,

внаслiдок якої вони здатнi встановити обставини, необхiднi для по-

вного i правильного вирiшення даної справи. Вимога належностi

охоплює не весь доказ у цiлому, а його змiстовну частину - фак-

тичнi данi; вона поширюється i на встановленi в ходi процесуальної

дiяльностi доказовi факти.

Залучати, однак, слiд лише тi докази, якi необхiднi для правиль-

ного вирiшення справи. Надмiрне розширення кола доказiв вiддаляє

момент постановлсння вироку, веде до непродуктивних витрат дср-

Поздiл 5

Докпзii i доказування у кримiнальному процесi

133

жавних коштiв, марнування часу, захаращує справу зайвими мате-

рiалами. В той же час невикористання необхiдних доказiв може тягти

за собою однобiчнiсть, неповноту дослiдження i неправильнiсть

вирiшення справи. Все цс свiдчить про необхiднiсть залучення всiх

дiйсно належних до справи доказiв.

Належнiсть доказiв тiсно пов'язана iз складом конкретного зло-

чину, визначається ним. Оскiльки будь-який злочин i особа, яка його

вчинила, є iндивiдуальним, то є конкретним i змiст фактичних даних,

якi в кожнiй справi належить установити з мстою її правильного

вирiшення. iншими словами, питання про належнiсть доказiв у

кожнiй кримiнальнiй справi вирiшує слiдчий i суд, у провадженнi

якого вона знаходиться.

З належнiстю доказiв тiсно пов'язане поняття їх допустимостi.

Якщо належнiсть доказiв - цс внутрiшньо притаманна їм якiсть,

яка характеризує їх об'єктивний iнформацiйнпп зв'язок з обстави-

нами, що пiдлягають доказуванню у кримiнальнiй справi, то допус-

тимiсть доказiв - цс властивiсть, яка характсртує зовнiшнi умови

формування доказiв, механiзм залучення iнформацiї в процес. Вимо-

га допустимостi доказiв є настiльки важливою з позицiї захисту прав

i iнтересiв особи, що знайшла своє закрiплення в ч. З ст. 62 Консти-

туцiї України: <Обвинувачення не може грунтуватися на доказах,

одержаних незаконним шляхом>.

Сукупнiсть вимог, що пред'являються законом до процесу фор-

мування доказiв, складає iнститут процесуальної допустимостi, яка

полягає в тому, що належна до справи iнформацiя повинна бути одер-

жана з встановленого законом джерела управомочною на те особою

або органом, закрiплена у спосiб i у порядку, вказаному в законi.

Законнiсть джерела ^фактичних даних означає наявнiсть його у

перелiку ч. 2 ст. 65 КПК. Тому недопустимiсть доказу за ознакою

незаконностi джерела може мати мiсце у таких випадках:

а) джерело не вказане в ч. 2 ст. 65 КПК;

б) джерело вказане, але в силу ряду причин втрачає свої якостi

джерела фактичних даних.

Прикладом такої недопустимостi є заборона використовувати як

доказ вiдомостi, отриманi вiд осiб, якi у конкретнiй справi або у будь-

якiї! не можуть виступати як свiдки,

Так, згiдно зi ст. 69 КПК не можуть бути допитанi як свiдки i,

отже, не допускаються як джерела доказової iнформацiї:

134 ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

1) показання захисника пiдозрюваного, обвинуваченого чи пiд-

судного про обставини, якi стали йому вiдомi у зв'язку з виконанням

обов'язкiв захисника, зокрема зi слiв його пiдзахисного;

2) показання адвоката, представника професiйної спiлки та iншої

громадської органiзацiї про обставини, що стали йому вiдомi в зв'яз-

ку з виконанням ним обов'язкiв представника потерпiлого, цивiль-

ного позивача i цивiльного вiдповiдача;

3) показання особи, яка в зв'язку зi своїми фiзичними або пси-

хiчними вадами нездатна правильно сприймати обставини, що ма-

ють значення для справи, i давати про них показання.

Крiм того, не допускаються показання свiдка i потерпiлого, якi по-

вiдомляють вiдомостi, джерело яких невiдоме (ч. З ст. 68, ч. 2 ст. 72 КПК).

Так само не можна допускати в кримiнальному процесi вис-

новки експерта, який перебував у службовiй або iншiй залежностi

вiд обвинуваченого, потерпiлого, цивiльного позивача або цивiль-

ного вiдповiдача, а також коли вiн особисто або його родичi за-

iнтересованi в результатi справи (статтi 62 i 54 КПК); не допус-

кається i висновок експерта, коли його дано особою, яка ранiше

здiйснювала у справi ревiзiю (ч. 7 ст. 75 КПК) або виявила свою

некомпетентнiсть з тих питань, з яких вона повинна в силу ст. 75

КПК дати свiй висновок.

iнформацiя про обставини, що пiдлягають доказуванню, залу-

чається в кримiнальний процес у встановленiй у законi формi, яка

докладно регулює:

а) види слiдчих та деяких iнших процесуальних дiй, спрямова-

них на одержання доказової iнформацiї;

б) правовi пiдстави та порядок провадження кожної слiдчої дiї;

в) коло осiб i органiв, уповноважених на проведення слiдчих дiй,

їх права та обов'язки;

г) гарантованi законом права учасникiв слiдчих дiй.

Тому не може бути визнаний допустимим доказ, отриманий з пе-

редбаченого у законi джерела, однак процесуальне закрiплення якого

проведено з порушенням вимог процесуальної форми.

Характер порушення має iстотне значення для визначення до-

пустимостi доказiв. У лiтературi висловлюються двi точки зору з

цього питання. На думку одних авторiв, будь-яке порушення про-

цесуальної форми при формуваннi доказiв спричиняє визнання їх

недопустимими'.

Савицкий В. М. Уголовньїй процесе России на новом витке демократизации

// Государство й право. 1994. № 6.

Роздiл 5

Докази i доказування у кримiнальному процесi

135

На думку iнших, у чинному законодавствi iснує iєрархiя обов'яз-

кових процесуальних норм: процесуальною пiдставою скасування

вироку або направлення справи для проведення додаткового роз-

слiдування є не будь-якi, а тiльки iстотнi порушення форм судочин-

ства. iнакше кажучи, в законодавствi прослiдковується диференцiй-

ований пiдхiд до наслiдкiв процесуальних порушень'. На такий

пiдхiд орiєнтує судову практику i Верховний Суд України, який про-

понує приблизний перелiк iстотних порушень: <Докази повиннi виз-

наватись такими, що одержанi незаконним шляхом, наприклад, тодi,

коли їх збирання й закрiплення здiйснено або з порушеннями гаран-

тованих Конституцiєю України прав людини i громадянина, встанов-

леного кримiнально-процесуальним законодавством порядку, або не

уповноваженою на цс особою чи органом, або за допомогою дiй, не

передбачених процесуальними нормами>2. Виходячи з цього, Пле-

нум Верховного Суду України у своїй постановi вiд ЗО травня 1997

року № 7 <Про посилення судового захисту прав та свобод людини

i громадянина> орiєнтує суди на те, що при розглядi кожної справи

необхiдно перевiряти, чи були докази, якими органи попереднього

слiдства обгрунтовують висновки про виннiсть особи у вчиненнi

злочину, одержанi вiдповiдно до норм КПК України. <Якщо, -

пiдкреслює Пленум, - буде встановлено, що тi чи iншi докази були

одержанi незаконним шляхом, суди повиннi визнавати їх недопусти-

мими i не враховувати при обгрунтуваннi обвинувачення у вироку>3.

Очевидно, що мають бути зовсiм iншi процесуальнi наслiдки в

разi вiдсутностi пiдпису допитуваного на кожнiй сторiнцi протоко-

лу допиту або пiдпису понятого на протоколi слiдчої дiї i при пору-

шеннi конституцiйних прав громадян. Так, чинне кримiнально-про-

цесуальне законодавство не знає iмунiтету свiдка близького родича

обвинуваченого. У Конституцiї ж ця моральна вимога одержала нор-

мативне закрiплення. Тому, пропонуючи подружжю або близькому

родичу, коло яких визначено законом, дати пояснення або показання,

орган дiзнання, слiдчий, суд повиннi роз'яснити, що згiдно з вимога-

ми ст. 63 Конституцiї України (ст. 69' КПК) вони не несуть вiдповi-

дальностi за вiдмову давати показання щодо себе, членiв сiм'ї чи

' Грошевий Ю. М. Проблеми диференцiювання порушень кримiнально-проце-

суальних норму доказуваннi i 1 Вiсник Академiї правових наук. 1997.№ 2(9). С. 115.

^Вiсник Верховного Суду України. 1996. № 2. С. iЗ.

' Постанови Пленуму Верховного Суду України iз загальних питань судової

дiяльностi та в кримiнальних справах. С. 393. '

136

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

близьких родичiв. Якщо у ходi проведеного дiзнання або попереднього

слiдства пiдозрюваному, обвинуваченому, його подружжю або близь-

кому родичевi цього не було роз'яснено, показання вказаних осiб по-

виннi визнаватися судом такими, що одержанi з порушенням закону,

i це має наслiдком недопустимiсть їх використання як засобу доказу-

вання.

Значний теоретичний i практичний iнтерес становить питання

про процесуальну природу i доказове значення джерел iнформацiї,

що одержанi в ходi адмiнiстративного провадження та оперативно-

розшукової дiяльностi. Механiзм залучення вказаної iнформацiї у су-

дочинство в КПК вiдсутнiй.

Не регулюють вирiшення цього питання i спецiальнi закони:

Кодекс законiв про адмiнiстративнi правопорушення, Закон України

вiд 18 лютого 1992 року <Про оперативно-розшукову дiяльнiсть>,

Закон України вiд ЗО червня 1993 року <Про органiзацiйно-правовi

основи боротьби з органiзованою злочиннiстю>. Вiдсутнiсть чiткої

правової регламентацiї використання у судовому доказуваннi даних,

одержаних нспроцесуальннм способом, спричинила в науковiй лiте-

ратурi i судово-слiдчiй практицi рiзнi пiдходи. На нашу думку, пред-

мети i документи, виявленi посадовими особами або органами, упра-

вомочними здiйснювати адмiнiстративно-правову дiяльнiсть, i зафiк-

сованi за її процедурними правилами, можуть бути використанi як

речовi докази або документи т пiдставi актiв, що складаються у по-

рядку статей 264 та 265 Кодексу законiв про адмiнiстративнi право-

порушення. Звичайно гака ситуацiя складається тодi, коли вирiшуєть-

ся питання про достатнiсть пiдстав для порушення кримiнальної спра-

ви. Перевiрка вказаних видiв доказiв здiйснюється у подальшому за

правилами кримiнального судочинства шляхом провадження експер-

тиз, допиту свiдкiв, включаючи посадових осiб, якi безпосередньо

виявили предмети i документи.

Складнiше вирiшується питання про можливiсть використання

як доказiв предметiв i документiв, одержаних у ходi здiйснення опс-

ративно-розшуковнх заходiв.

Завданням оперативно-розшукової дiяльностi є пошук та фiкса-

цiя фактичних даних про протиправну дiяльнiсть з метою припинен-

ня правопорушень i в iнтересах кримiнального судочинства. Перелiк

цих дiй, закрiплений у ст. о Закону України <Про оперативно-розшу-

кову дiяльнiсть>, становить систему гласних i негласних пошукових,

розвiдувальних i коитррозвiдувальних заходiв, здiйснюваних iз зас-

Роз<)iл 5

Докази i доказування у кримiнальному процесi

137

тасуванням оперативних i оперативно-технiчних засобiв. Методи

пiзнання, що застосовуються при здiйсненнi опсративно-розшукових

дiй, аналогiчнi методам, якi застосовуються при пiзнаннi у ходi кри-

мiнально-процесуального доказування. Однак форма застосування

цих методiв рiзна, оскiльки для опсративно-розшукової дiяльностi

на вiдмiну вiд кримiнально-процесуальної є характерним менш фор-

малiзований режим одержання iнформацiї

Тому iнформацiя, що одержується вiд органiв, якi здiйснюють

оперативно-розшукову дiяльнiсть, в основному застосовується для

висування версiй, планування розслiдування i провадження слiдчих

та iнших процесуальних дiй у кримiнальнiй справi з метою одержан-

ня доказiв або їх перевiрки.

Чи означає мснпiа суворiсть щодо одержання iн4)0рмацiї абсо-

лютну неможливiсть використання її як одного ^ видiв доказiвi Як

уже зазначалося, обов'язковими властивостями доказу, крiм належ-

ностi, є його допустимiсть, тобто фактичнi ланi чля визнання їх до-

казом повиннi бути одержанi з належного джерела управомочною

особою, законним способом i у належнiй процесуальнiй формi.

З низки норм КПК випливає загальне правило, що не можуть

служити доказами фактичнi данi, джерело яких невiдоме, оскiльки

невiдоме походження спричиняє неможливiсть їх перевiрки. Для

фактичних даних, що одержуються у ходi опсративно-розшукових

дiй, характерним є те, що часто для цього застосовуються негласнi

дiї або такi, що здiйснюються на основi конфiденцiйностi. Тобто їх

розкриття може мати своїм наслiдком розсекречування осiб, якi про-

водять негласну дiяльнiсть або спiвробiтничають з органами, що

здiйснюють оперативно-розшукову дiяльнiсть. Тому у разi неможли-

востi розсекретити джерело одержання вiдомостей вони не можуть

бути використанi як докази.

Оцiнка законностi способу одержання фактичних даних визна-

чається тим, у якiй стадiї кримiнального судочинства вони одержанi.

Так, у стадiї порушення кримiнальної справи фактичнi данi мо-

жуть бути використанi як привiд (наприклад, рапорт оперативного

працiвника) i як пiдстава (змiст рапорту) для порушення кримiналь-

ної справи на пiдставi п. 5 ст. 94 КПК та п. 1 ст. 10 Закону України

<Про оперативно-розшукову дiяльнiсть>, тобто в результатi безпосе-

реднього виявлення органом дiзнання ознак злочину'.

Практично всi органи, надiленi правом провадження опсратнвно-розшукової

дiяльностi (за винятком Управлiння державної охорони), г органами дiзнання.

138

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

У стадiї попереднього (досудового) розслiдування способом за-

лучення фактичних даних у кримiнальне судочинство може бути

подання. Поданi фактичнi данi повиннi бути оцiненi слiдчим з по-

зицiї їх належностi i допустимостi i прилученi до справи вiдповiд-

ною постановою'.

Для вирiшення питання про те, у якiй процесуальнiй формi може

бути залучена iнформацiя, одержана в результатi оперативно-розшу-

кових дiй, у кримiнальне судочинство, необхiдно визначитися, як

який доказ вона може бути використана. Переважає погляд, що не-

процесуальна iнформацiя може бути залучена у виглядi не будь-якого

доказу, а лише у виглядi речових доказiв та iнших документiв. Це

пояснюється тим, що лише предмети (речi) i документи залучають-

ся у кримiнальний процес iз збереженням своєї первiсної форми2.

Крiм дотримання перелiчених правил для вирiшення питання

про можливiсть використання фактичних даних, одержаних у резуль-

татi оперативно-розшукових дiй, як доказiв, слiдчий, прокурор, суд

повиннi з'ясувати:

- чи проводилася оперативно-розшукова дiяльнiсть уповноваже-

ним на те пiдроздiлом, органом (ст. 5 Закону України <Про опсратпв-

но-розшукову дiяльнiсть>);

- чи одержана ця iнформацiя способами, вичерпний перелiк яких

дано у ст. 8 Закону України <Про оперативно-розшукову дiяльнiсть>;

- чи була попередня згода суду на такi оперативно-розшуковi дiї,

як негласне проникнення до житлового примiщення, вiзуальне спо-

стереження у них; зняття iнформацiї з каналiв зв'язку; контроль те-

леграфно-поштових вiдправлень (ст. 8 Закону України <Про опера-

тивно-розшукову дiяльнiсть>).

Дотримання всiх цих правил дає можливiсть слiдчому, прокурору

i суду визнати їх кримiнально-процссуальними доказами.

Таким чином, справедливим є висновок про тс, що не можуть

вважатися судовими доказами фактичнi данi:

- одержанi з невказаного у законi джерела;

- одержанi з передбаченого законом джерела, але при процесу-

альному формуваннi якого було припущено iстотне порушення кри-

мiнально-процесуального закону;

Див. докладнiше: Шейфер С. А. Использование непроцесуальньїх познава-

тельньїх мероприятий в доказьiвании по уголовному дсду /У Государство и право.

1997, №9. С. 60.

' Шейфер С. А. Вказана робота. С. 59. Золотих В. В. Проверка допустимостi! до-

казательств в уголовном процессе. М.,АСТ, Ростов-иа-Дону, Феникс, 1999. С. 211-212.

Роздiл 5-

Докази i доказування у кримiнальному процесi

139

- закрiпленi неналежним суб'єктом доказування;

- одержанi з встановленого у законi джерела i закрiпленi згiдно

з вимогами кримiнально-процесуального закону, але такi, що не не-

суть у собi iнформацiї, здатної встановити факти i обставини, що

мають значення для правильного вирiшення кримiнальної справи.

З предметом доказування тiсно пов'язане поняття межi доказування

(дослiдження). Межа доказування - це необхiдна i достатня сукупнiсть

доказiв, яка, будучи зiбраною у справi, забезпечує її правильне вирiшен-

ня. Якщо поняття предмета доказування вiдображає, що має бути з'ясо-

вано, встановлено у справi, то поняття межi доказування вiдображає межу,

обсяг та глибину дослiдження всiх iстотних обставин справи. Правиль-

но встановити межу доказування означає: а) забезпечити з необхiдною

повнотою з'ясування обставин, що входять у предмет доказування; б)

використовувати для цiєї мети тiльки допустимi докази i при цьому в

обсязi, необхiдному для достовiрних висновкiв у справi.

§ 4. Доказування в кримiнальному процесi

Доказування являє собою процесуальну дiяльнiсть органiв слiд-

ства, прокурора i суду по оперуванню доказами. Ця дiяльнiсть скла-

дається з ряду етапiв або елементiв.

Суб'єкти, якi ведуть процес, повиннi зiбрати необхiднi в справi

докази, закрiпити їх у порядку, встановленому законом, перевiрити

цi докази, вiдповiдним чином їх оцiнити i на цiй основi обгрунтува-

ти висновки у справi. Отже, доказування в кримiнальному процесi

полягає в збираннi доказiв, їх закрiпленнi, перевiрцi й вiдповiднiй

оцiнцi та в отриманнi таким чином обгрунтованих висновкiв у справi.

iншими словами, доказування в кримiнальному процесi являє собою

два взаємозв'язаних аспекти єдиного поняття: з одного боку, як про-

цесуальна дiяльнiсть по збиранню, аналiзу, перевiрцi доказiв i з дру-

гого - обгрунтування висновкiв по справi.

Доказування в кримiнальному судочинствi як рiзновид процесу

пiзнання є дiяльнiстю розумовою, що протiкає вiдповiдно до законiв

логiки, у певних логiчних формах. Але разом з тим це i практична

дiяльнiсть, суворо регламентована процесуальним законом. У зв'язку

з цим постає важливе питання про спiввiдношення доказування i

оперативно-розшукової дiяльностi. iнодi висловлюється думка, що

оперативно-розшукова дiяльнiсть повинна розглядатися як складо-

ва частина деяких етапiв доказування, пов'язана з виявленням до-

140

ЗАГАЛЬНА ЧА СТИНА

казiв. Таке судження видається неправильним. Виявлення доказiв

непроцссуальним шляхом, поза передбачених законом процесуаль-

них умов, неприпустиме. Доказування починається там, де починаєть-

ся процесуальна дiяльнiсть, регульована нормами КПК, де виявлен-

ня предметiв, документiв, слiдiв злочину проводиться в установленому

законом порядку i закрiплюється уповноваженими на це законом осо-

бами - слiдчим, особою, яка провадить дiзнання, прокурором, суд-

дями. Нi в якому разi не применшуючи значення опсративно-розшу-

кової дiяльностi в розкриттi злочину, виявленнi та затриманнi злочин-

ця, слiд пiдкреслити, що таку дiяльнiсть нi за яких умов не можна

розглядати як складову частину доказування. Вона сприяє виявленню

необхiдних джерел iнформацiї, але почерпнутiї з неї вiдповiднi вiдо-

мостi про факти, що мають доказове значення, можна тiльки внаслi-

док установлених законом слiдчих та судових дiй'.

Розглянемо тепер кожний з елементiв доказування.

Збирання доказiв полягає в їх виявленнi особою, яка провадить

дiзнання, слiдчим, прокурором i судом, а також у поданнi доказiв

учасниками процесу, установами, пiдприємствами, громадськими

органiзацiями i громадянами.

Збирання доказiв вiдбувається здебiльшого в стадiї попереднього

розслiдування, але суд може за власною iнiцiативою або за клопотан-

ням учасникiв процесу доповнювати матерiали попереднього слiд-

ства або дiзнання, викликаючи нових свiдкiв, призначаючи експер-

тизу, витребуючи новi документи та iн.

Стаття 66 КПК встановлює, що збирання доказiв вiдбувається

шляхом виклику осiб для допитiв або для дачi висновкiв, шляхом

провадження оглядiв, обшукiв та iнших слiдчих дiй, шляхом витре-

бування вiд громадян, службових осiб та органiзацiй необхiдних

предметiв i документiв.

Водночас пiдозрюваний, обвинувачений, захисник, обвинувач,

потерпiлий, цивiльний позивач, цивiльний вiдповiдач, їхнi представ-

ники, будь-якi громадяни й органiзацiї мають право подати особi, яка

провадить дiзнання, слiдчому, прокурору i суду докази для встанов-

лення обставин, шо мають значення в справi.

Р. С. Бслкiн цiлком слушно вважає, що виявлення .доказiв слiд вiдрiзняти вiд

виявлення об'єктiв -- носiїв iнформацiї -- осiб та речсii. Докази виявляються

тiльки гiропесуальнпм ш.тя.хом. вказанi об'єкти - як iiроцесуа-iьнii.м, так i нспро-

цссуадьшi.м шляхом. Дн>.: Бевкни Р. С. Собнрашiе. исс-тедои.iiїяс її оцснк.i ;юка-

затильств. М., 1966. С. 41 43.

г

Роздiл .i

Докази i доказування V кримiнальному процесi

141

Специфiка доказування в кримiнальному процесi полягає в тому,

що здiйснювана в ходi його ппнавааьн;i лiяпьнн-тi. повинна сполу-

чатися з дiяльнiстю посвiдчувальною 1 (е о чначаг шо фактичнi данi

(свiдчення про факти), виявленi уповноваженою на те особою в ходi

розслiдування або розгляду справи, повиннi бути зафiксованi в такiй

формi, яка гарантувала б їх достовiрнiсть. а також дозволяла як орга-

нам, що ведуть процес, так i учасникам процесу копистуватися ними,

посилатися на них при обгрунтуваннi своїх висновкiв незалежно вiд.

часу i мiсця їх формування.

З цим пов'язане закрiплення докачiв виявлених особами, якi ве-

дуть процес, або представлених їм яке пiгiбувагться тiльки такими

способами i в таких формах, що встановленi КПК Так, показання

свiдкiв, потерпiлих, пiдозрюваних i обвинувачених закрiплюються

шляхом Їх фiксацiї у вiдповiдних протокоiiах допитiв' виявленi ре-

човi докази не тiльки опису ються н протоко'ii ОПiЯП,У або обшуку, але

й можуть бути сфотографованi чнятi на вiдсо- кiноплiвку, з них

можуть бути зробленi вiдбитки та iц Ркгпг-ртччл пропалиться у пев-

ному порядку, що передбачає обсiв ячковс iiрiииачi'ння її постановою

слiдчого або ухвалою суду. учасп, г' її прорпджснчi пiдозрюваного

або обвинуваченого тощо.

Правильне закрiплення доказiв i сувоїх" виконання встановлених

КПК з цiєю метою вимог забсчпсчус як збереження доказiв, так i

можливiсть їх перевiрки ii вiдповiдної оцiнки.

Наступним елементом доказування с перевiрка доказiв. Всi зiбранi

в справi докази пiдлягають ретельнiй, всебiчнiй i об'єктивнiй пе-

ревiрцi особою, яка провадить дiзнання, слiдчим, прокурором i судом.

Перевiрка (дослiдження) доказiв провадиться шляхом їх аналi-

зу, зiставленнях з iншими доказами, а також шляхом проведення

додаткових слiдчих або судових дiй з мстою вiдшукання нових до-

казiв, пiдтвердження або, навпаки, заперечення доказiв, вже зiбра-

них у справi. Так, прп аналiзi показань свiдка з'ясовується, чи пра-

вильно вiн сприйняв спостережену ним подiю, чи немає протирiч в

його показаннях. Одночасно цi показання зiставляються, наприклад,

з показаннями обвинуваченого i. в разi виявлення протирiч мiж ними,

слiдчий для усунення цього протирiччя може поставити їм додатковi

запитання або провести очну ставку.

Перевiрка доказiв провадиться ^ метою з'ясування питання про

їх доброякiснiсть. При цьому слiд мати нп увазi, що перевiрка доказiв

тiсно пов'язана ч їх виявленням i ";пкрикiг'иня\i от по СУТi своїй всi

142

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

цi елементи доказування невiдривнi один вiд одного.

Перевiрка доказiв становить необхiдну передумову наступних

елементiв доказування - оцiнки доказiв i отрiпмання обгрунтованих

висновкiв у справi.

У процесi доказування вiдбувається накопичення фактичних да-

них, що дають можливiсть вiдновити картину вчиненого злочину. У

цiй дiяльностi велике значення має побудова i перевiрка версiй. Вер-

сiя - це обгрунтоване припущення про факти або обставини, що

належать до справи, припущення, яке пояснює походження цих

фактiв, зв'язок їх мiж собою та їх змiст.

Наприклад, версiя про тс, що вбивство потерпiлого вчинене

пiдозрюваним, повинна бути обгрунтована матерiалами справи i

перевiрена слiдчим.

По справi, як правило, висувається кiлька версiй, що потiм всебiчно

перевiряються. Тi версiї, що не пiдтвердилися, вiдкидаються i, кiнець

кiнцем, якась одна з версiй одержує своє пiдтвердження в справi, дiстає

своє остаточне виявлення у висновку слiдчого i вироку суду'.

§ 5. Оцiнка доказiв

Найважливiшим елементом (етапом) процесу доказування є

оцiнка доказiв. Оцiнити докази - означає з'ясувати їх перекон-

ливiсть, силу, їх придатнiсть бути пiдставою для висновкiв у справi.

iнакше кажучи, оцiнка доказiв - це здiйснювана в логiчних формах

розумова дiяльнiсть, пов'язана iз встановленням достовiрностi або

недостовiрностi доказiв, зiбраних у справi, а також визначенням їх

значення для вирiшення даної справи.

Оскiльки докази являють собою єднiсть фактичних даних i дже-

рел, що цi данi встановлюють, пiдлягають оцiнцi обидва цi елемен-

ти доказування. Вказане положення має важливе практичне значен-

ня, бо достовiрнiсть тих чи iнших фактичних даних значною мiрою

залежить вiд доброякiсностi джерела, з якого вони одержанi. Так,

оцiнюючи висновок експерта, суд з'ясовує, якi науковi данi були

покладенi експертом в основу його висновку, якi матерiали справи

були ним дослiдженi, встановлює внутрiшню узгодженiсть окремих

частин висновку експерта i таким чином визначає цiннiсть вiдомос-

тей, що мiстяться в даному джерелi доказiв, тобто вирiшує питання,

Бiльш докладно питання про версiї та їх значення вивчається в курсi кримi-

налiстики.

Роздiл 5

Докази i доказування у кримiнальному процесi

143

чи є цi вiдомостi правильними, чи вiдповiдають вони тому, що мало

мiсце в дiйсностi.

Оцiнка доказiв як один з етапiв доказування вiдбувається на всiх

стадiях кримiнального процесу. Цю обставину пiдкреслює закон

(ст. 67 КПК), який встановлює, що докази оцiнюються не тiльки су-

дом, але й прокурором, слiдчим або особою, яка провадить дiзнання.

У кожнiй стадiї процесу оцiнка доказiв має свої особливостi, що

пояснюються рiзними умовами i завданнями даної стадiї. Так, оцiнка

доказiв, яка здiйснюється в стадiї попереднього розслiдування, має

вiдносно судового розгляду попереднiй характер, хоча для слiдчого

вона за своїм характером є остаточною, оскiльки завершується ви-

роком, який вирiшує справу по сутi. Що ж до стадiй вiддання до суду

i перегляду вирокiв, то в них здiйснюється перевiрочна оцiнка до-

казiв - на основi письмових матерiалiв справи в першому випадку

перевiряється повнота i всебiчнiсть попереднього розслiдування, а

в другому - законнiсть та обгрунтованiсть вироку.

Незважаючи на особливостi, якi має оцiнка доказiв у рiзних про-

цесуальних стадiях, основнi, вихiднi її положення однаковi для всiх

стадiй кримiнального судочинства. Закон формулює їх таким чином:

<Суд, прокурор, слiдчий i особа, яка провадить дiзнання, оцiнюють

докази за своїм внутрiшнiм переконанням, що Грунтується на все-

бiчному, повному i об'єктивному розглядi всiх обставин справи в їх

сукупностi, керуючись законом. Нiякi докази для суду, прокурора,

слiдчого i особи, яка провадить дiзнання, не мають наперед встанов-

леної сили> (ст. 67 КПК).

Для кримiнального процесу України характерним є те, що закон

наперед не визначає сили i значення доказiв. Навпаки, сила, значен-

ня i достовiрнiсть того чи iншого доказу визначається щоразу тiєю

особою чи органом, якi провадять дiзнання, а саме слiдчим, проку-

рором i судом. Так, висновок, що дав на пiдставi проведеного до-

слiдження експерт, не є обов'язковим для органiв розслiдування, про-

курора i суду. Цi органи i особи, якщо для цього є вiдповiднi пiдста-

ви, мають право не погодитися з висновками експерта. Так, визнання

обвинуваченим своєї винностi не може розглядатися як доказ, що має

якесь особливе значення. Воно, як i всi iншi докази, повинно бути

оцiнене самими органами розслiдування i судом з урахуванням усiх

iнших наявних у справi доказiв.

Внутрiшнє переконання - впевненiсть, що склалася у суддiв, про-

курора, слiдчого та особи, яка провадить дiзнання, у тому, що ними дано

144

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

правильну оцiнку всiх наявних у справi засобiв доказування i всiх пста-

новлених у справi фактiв i що правильним є отриманий таким шляхом

висновок у всiх. питаннях, якi виникли у справi, то розслiдується i роз-

глядається. Внутрiшнє переконання - цс почуття суддi, прокурора,

слiдчого i особи, яка провадить дiзнання, що формується в процесi до-

слiдження доказiв i тому має бути обгрунтованим, воно є наслiдком ре-

тельного, критичного розгляду наявних у справi джерел доказiв i тих

фактичних даних, якi в них мiстяться. При цьому внутрiшнє переконан-

ня повинно спиратися на дослiдження кожного доказу окремо та всiх

доказiв у їх сукупностi i взаємозв'язку.

Внутрiшнє переконання в цьому своєму значеннi виступає як

метод, що ним користуються органи, якi ведуть процес, вирiшуючи

питання щодо достовiрностi наявних у справi доказiв'.

При оцiнцi доказiв суд, прокурор, слiдчий i осооа, яка провадить

дiзнання, повиннi керуватися законом. Це означає, що як сама оцiн-

ка, так i збирання, закрiплення та перевiрка доказiв повиннi вiдбува-

тися в порядку, а також в умовах, передбачених процесуальним зако-

ном. Так, слiдчий i суд, оцiнюючи показання обвинуваченого, повиннi

виходити з вказiвок закону про те, що визнання обвинуваченим своєї

вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при пi/цвср-

дженнi цього визнання сукупнiстю наявних у справi доказiв (ч. 2 ст. 74

КПК). Для оцiнки доказiв велике значення має вимога закону, яка по-

лягає в тому, щоб суд першої iнстанцiї безпосередньо дослiджував

докази у справi в умовах усностi судового розгляду (ст. 257 КПК).

Оцiнку доказiв закон пов'язує з дiяльнiстю органi> ризслiдування,

прокурора i суду. Проте це не означає, що докази не оцiнюються обви-

нуваченим, захисником, потерпiлим та iншими учасниками процесу.

При попередньому розслiдуваннi, а також при судовому розглядi i пе-

реглядi вироку учасники процесу можуть висловлювати свої мiркування

вiдносно сили i значення як окремих доказiв, так i їх сукупностi. Якщо,

однак, закон не говорить про оцiнку доказiв учасниками процесу, то цс

пояснюється двома обставинами. Насамперед для учасникiв процесу

оцiнка доказiв е їх правом, тодi як для органiв, що ведуть процес, -

правовим обов'язком. Крiм того, i це найголовнiше, якщо оцiнка доказiв

органами розслiдування, прокурором i судом пов'язана з прийняттям

певних рiшень у справi, то оцiнка доказiв учасниками процесу з прiїп-

няттям будь-яких рiшень у справi не пов'язана.

Про внутрiшнi' переконання див.: Грииiсжiи 10. М. Проблеми формировлчия

судейского убежденпя в угодовном судопропзiiодстке. X., !975.

Роздiл 5

'оказiї i доказування V кримiнальному процесi

145

Внутрiшнє переконання слiдчого, прокурора, суддi - цс не

тiльки метод оцiнки доказiв, але i'i результат цiєї оцiнки, її пiдсумок.

Оцiнивши всi наявнi у справi джерела доказi> i всi встановленi

ними фактичнi данi, особа, яка провадить дiзнання, слiдчиii, прокурор

i суд приходять до певних висновкiв. П,! висновки можуть бути рiзни-

ми за своїм 'змiстом i характером. В одному випадку оцiнка джерел

доказiв, зiбраних шляхом всебiчного i повного дослiдження справи, i

оцiнка фактичних даних, таким шляхом встаноилсннх, приводять до

висновку, що злочин вiдбувся i був вчинений обнияувачсиим, причо-

му правильнiсть цього висновку не викликає нiяких сумнiвiв. В iншо-

му випадку всебiчне i повне дослiдження справи i оцiнка всiх джерел

iнформацiї i всiх встановлених у цiй справi фактi> дають пiдставу

визнати, що злочин не було вчинено або було учинено, однак без уся-

кої в ньому участi обвинуваченого, причому цей висновок також є

єдино можливим i не викликає нiяких сумнiвiв щодо своєї правиль-

ностi. Обидва вказаних висновки прямо протилежнi за своїм змiстом,

через те, що один з них говорить про виннiсть, а другий про невиннiсть

обвинуваченого, однак обидва вони є достовiрними.

Поряд з цим зустрiчаються й такi випадки, коли пiсля всебiчно-

го i повного дослiдження справи та оцiiiкп всiх джерел доказiв i уста-

новлених у справi фактiв е певнi пiдстави вважати, що злочин було

вчинено i що обвинувачений ке прпчетнин до цього злочину. По-

дiбний висновок про виннiсть обвинуваченого є тiльки ймовiрним.

Достовiрнiсть та ймовiрнiсть - якiсно рiзнi. Ймовiрнiсть - цс

бiльш-менш обгрунтоване припущення про виннiсть обвинуваченого,

а достовiрний висновок яшiяє собою категоричне твердження про таку

виннiсть, що випливає з усiх наявних у справi доказiїi. Ймовiрнiсть

є там, де правильнiсть даного висновку викликає обгрунтований,

такий, що випливає з обставин справи, сумнiв, i тому можликi й iнше

вирiшення справи. Отже, обгрунтовувати вирок па пiдставi ймовiр-

них висновкiв про виннiсть обвинуваченого неприпустимо. Досто-

вiрним є такий висновок, який не викликає сумнiву в його правиль-

ностi, є єдино можливим у цiй справi i виключає будь-яке iнше її ви-

рiшення. Достовiрним є висновок, що вiдповiдає об'єктивнiй iстинi.

Оцiнка доказiв не вичерпується визпа'iспiiям спли, значення,

переконливостi зiбраних у справi джерел доказiв i встановлених

ними фактiв, але включає також оцiнку висновкiв, одержаних у

справi, визначення цих впсповкi;! як достовiрних або лише як ймо-

вiрних. Отримання остаточних ипсiюнкiв по сутi справи i оцiнка їх

146

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

як достовiрних або як ймовiрних становить завершальний момент

доказування в кожнiй справi.

§ 6. Презумпцiя невинностi i обов'язок доказування

Пiд презумпцiєю невинностi розумiють вимогу, згiдно з якою пiдоз-

рюваний, обвинувачений або пiдсудний вважається невинним, поки

його виннiсть у вчиненнi злочину не буде доведена у порядку, передба-

ченому законом, i встановлена вироком суду, що набрав законної сили.

Презумпцiя невинностi отримала своє безпосереднє вираження

в Конституцiї України (ст. 62). Вона випливає також з конституцiй-

ної вимоги забезпечення доведеностi вини (п. З ст. 129) i ряду норм

КПК, в тому числi ч. 2 ст. 327, яка зазначає, що обвинувальний ви-

рок не може грунтуватися на припущеннях i постановляється лише

за умови, коли в ходi судового розгляду виннiсть пiдсудного у вчи-

неннi злочину доведена. Отже, тiльки повна доведенiсть обвинува-

чення є пiдставою для по становлення обвинувального вироку i при-

значення покарання. Коли ж виннiсть пiдсудного не доведена, то

повинен бути постановлений виправдувальний вирок, за яким осо-

ба визнається невинною.

Презумпцiя невинностi виражена i у вимозi ст. 22 КПК, вiдповi-

дно до якої особи, що ведуть процес, зобов'язанi всебiчно, повно i

об'єктивно дослiдити справу, виявити як тi обставини, що викрива-

ють, так i тi, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини,

що обтяжують та пом'якшують його вiдповiдальнiсть. Тому при

розслiдуваннi i розглядi кримiнальної справи треба вживати заходiв

для перевiрки таких обставин, що вказують на можливу невиннiсть

обвинуваченого.

З презумпцiї невинностi випливає i вимога, щоб у ходi поперед-

нього розслiдування i при вiдданнi обвинуваченого до суду обвину-

вачення було обгрунтоване наявними у справi доказами. Так, слiдчий

вправi притягнути громадянина до вiдповiдальностi як обвинуваче-

ного, а потiм скласти обвинувальний висновок i направити справу

через прокурора до суду тiльки за наявностi достатнiх для цього

доказiв (статтi 131, 223 КПК).

Обвинувачений пiсля цього може бути вiдданий до суду лише

тодi, коли буде встановлено, що обвинувачення, с^iормульоване в

обвинувальному висновку, обгрунтоване доказами, зiбраними в ходi

попереднього розслiдування (статтi 237, 245 КПК). На необхiднiсть

Роздiл 5

Докази i доказування у кримiнальному проносi

147

найсуворiшого дотримання всiх вимог, що витiкають з презумпцiї

невинностi, звертає увагу i Пленум Верховного Суду України'.

Презумпцiя невинностi звернена до органiв держави, якi ведуть

кримiнальний процес. Особа, яка провадить дiзнання, слiдчий, про-

курор i суд зобов'язанi в силу вимог закону виходити з припущення

про невиннiсть пiдозрюваного або обвинуваченого доти, доки на

пiдставi зiбраних доказiв вони не прийдуть до достовiрного висновку

про його виннiсть i не с4юрмулюють цей висновок у вiдповiдному

процесуальному актi - обвинувальному висновку або вироку.

З презумпцiї невинностi випливають такi важливi положення.

1. Недоведена виннiсть обвинуваченого юридичне прирiвнюється

до доведеної невинностi. Тому закриття справи органом розслiдування

або винесення виправдувального вироку судом у зв'язку з тим, що не

доведена участь обвинуваченого у вчиненнi злочину (п. 2 ст. 213, ч. 4

ст. 327 КПК), означає визнання обвинуваченого невинним у вчиненнi

злочину i, таким чином, вiн вважається повнiстю реабiлiтованим.

2. Всi сумнiви щодо доведеностi вини, якщо вичерпанi можли-

востi їх усунення, а також сумнiви в тлумаченнi закону вирiшують-

ся на користь пiдозрюваного, обвинуваченого, пiдсудного. Органи

розслiдування i суд повиннi вживати всiх заходiв для повного до-

слiдження справи i безумовного досягнення доведеностi обвинува-

чення. Однак, коли вичерпано всi можливостi для збирання необхiд-

них доказiв винностi i виннiсть обвинуваченого у вчиненнi злочину

тим самим викликає обгрунтований, тобто такий, що витiкає з обста-

вин справи, сумнiв, обвинувальний вирок у справi не може бути по-

становлений i справа або припиняється розслiдуванням, або в нiй по-

становляється виправдувальний вирок.

3. Вiдповiдно до ст. 22 КПК доказування є обов'язком суду, про-

курора, слiдчого i особи, яка провадить дiзнання, вони повиннi ви-

являти свою iнiцiативу i активнiсть у збираннi, закрiпленнi i оцiнцi

доказiв, необхiдних для правильного розслiдування справи i для

правильного її вирiшення. Що стосується обов'язку доказування

обвинувачення, то вiн покладається вiдповiдно на слiдчого, проку-

рора, а по справах приватного обвинувачення - на потерпiлого. Ви-

ходячи з конституцiйного положення про те, що <нiхто не зобов'я-

заний доводити свою невинуватiсть у вчиненнi злочину> (ст. 62),

КПК (ст. 22) встановлює, що суд, прокурор, слiдчий i особа, яка про-

Постанови Пленуму Верховного Суду України iз загальних питань судової

Дiяльностi та в кримiнальних справах. С. 390-394.

148

ЗАГАЛЬНА ЧА С -ТИПА

вадить дiзнання, не йлравi перекладати обов'язок доказування на об-

винуваченого (як i на пiдозрюваного i на пiдсудного). Це означає, що

забороняється домагатися вiд цих осiб, щоб вони пред'являли докази

для свого захисту i спростовували висунутi їм обвинувачення.

Обвинувачений (пiдозрюваний, пiдсудний), зрозумiло, заiнтересо-

ваний у тому, щоб довести спою iгсвипжсть або меншу виннiсть, чс

рез що вiн найчастiше подає докази для свого захисту або посилаєть-

ся на них. Якщо обвинувачений пред'явить такi докази, що мають

значення для справи, вони повиннi бути розглянутi судом, прокурором,

слiдчим i особою, яка пронадить дiзнання. В тих випадках, коли об-

винувачений посилається на докази, якi вiн не має можливостi пода-

ти (наприклад, потрiбнi для справи документи), суд. прокурор, слiдчий

i особа, яка провадить дiзнання, зобов'язанi цi докази витребувати.

Вини повиннi також виявляти iнiцiативу i активнiсть у збираннi до-

казiв, якi виправдовують обвинуваченого та пом'якшують його вiдпо-

вiдальнiсть, незважаючи на тс, що навiть сам обвинувачений з яких-

небудь причин про витребування цих доказiв i не клопотав.

Доказуючи свою невиннiсть або меншу виннiсть, обвинувачений

(пiдозрюваний, пiдсудний) здiйснює таким шляхом своє право на

захист. iому доказуг5аiшя е праном цих осiб i нi V, якому разi не ста-

новить їх юридичної о обов'язку.

Категорично заборонж'ться домагатися показань обвинувачено-

го та iнших осiб, якi беруть участь у справi, шляхом насильства,

погроз та iнших незаконних заходiв (ч. З ст. 22 КПК). Такс iiриму-

шуiiаппя даiiати показання с таноїтть кри.миїалi.ио каране дiяння

(ст. 175КК).

§ 7. Класифiкацiй доказiв

Класифiкацiя доказiв мас велике теоретичне i практичне значен-

ня. В основу класифiкацiї iтошшпi бути покладенi об'єкгнвнi вiдмiн-

ностi явищ, що класифiкуються, з тим, щоб полегшити з'ясування

сутi кожного з доказiв, якi входять до вiдповiдної класифiкацiї, i та-

ким чином допомогти органам розслiдування, прокурору i суду в

прашiльному огiерувашп цимя доказами i па їх пiдставi одержанню

достовiрiшх шiсноикiц у справi. Класифiкацiя повинна вiдтворюва-

ти об'єктивне спiввiдношення, що iснує мiж окремими доказами, i

грунтуватися як на по-ло/ксннях лримiнально-процссузльного зако-

ну, так i на досвiдi слiдчопрокурорської i судової практики.

i-'о'їдiл 5

Докази i докi.i.у.'с.аiiпя V кримiнальному процесi

149

Докази можна класифiкувати по-рiзному. Так, можна подiляти

всi докази па <особистi>, тобто такi, що походять вiд осiб (показан-

ня свiдкiв i потерпiлих, показання пiдозрюваного i обвинувачено-

го, висновки експерта), i <речовi> (документи, предмети). Цей подiл

доказiв грунтується на рiзницi механiзму їх формування i викори-

стання, який передбачає встановлену законом вiдповiдну процесу-

альну форму їх закрiплення (наприклад, шляхом допиту свiдкiв i

обвинувачених, шляхом здiйснення виїмки предметiв i огляду до-

кументiв тощо).

Однак найбiльш складною, теоретичною i практично важливою

є класифiкацiя доказiв за iншими пiдстанами, а саме:

1) первiснi i похiднi;

2) обвинувальнi i винравдувальiii;

3) прямi i непрямi.

Первiснi i похiднi дока.iii. Первiсними с докази, отриманi з

першоджерела, тобто з таких джерел, у яких факт дiстав безпо-

середнє вiдбиття. Наприклад, показання свiдка, який спостерiгав

певну подiю i особисто повiдомив про спрпинятi ним факти, -

цс первiснi докази. Так само первiсними доказами с справжнi до-

кументи або нiж, виявлений на мiсцi подiї i який належить обви-

нуваченому.

Похiднi докази - такi доказi!, якi не є першоджерелами, а, як

говорять, одержанi з <других рук>. Так, показання свiдка про факти

i подiї, якi вiн особисто не спостерiгав, а про якi чув вiд iнших, -

це похiдний доказ. Похiдними доказами є також копiї документiв,

знiмки i вiдбитки слiдiв, вилученi на мiсцi подiї, та iн.

Таким чином, залежно вiд того, чи є даний доказ першоджере-

лом вiдомостей про факти, що мають значення в справi, або мiж

особою, яка сприймає цей доказ (слiдчим, суддею), i ного першо-

джерелом є промiжнi ланки (показання свiдка, який чув про тi або

iншi факти вiд iншої особи, копiя документа тощо), i розрiзняються

первiснi i похiднi докази.

Подiл доказiв на первiснi i похiднi вiдiграє велику роль у доказу-

ваннi. Принцип безпосередностi кримiнального процесу вимагає, щоб

слiдчi i судовi органи користувалися первiсними доказами, тобто одер-

жаними з першоджерела, без посереднiх лапок, оскiльки докази, одер-

жанi з <других рук>, легше пiддаються перекрученню, можуть вияви-

тися недостовiрпiiiМи. Цс, однак, не означає, шо у кримiнальному про-

цесi вiдкидаються похiднi докази. Навпаки, за псиних умоь цi докази

150

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

можуть i повиннi бути використанi для всебiчного, повного i об'єктив-

ного дослiдження справи, для правильного її вирiшення.

Якщо у свiдка є вiдомостi, якi мають значення для справи, але вiн

знає лише те, що йому повiдомила iнша особа, то допит такого свiдка

дає можливiсть встановити особу, вiд якої цi вiдомостi походять,

допитати її i таким шляхом одержати первiснi докази. В цьому разi

похiдний доказ використовується для вiдшукання первiсного. iнодi

вiн може стати пiдставою для перевiрки первiсних доказiв. Так, коли

свiдок, що безпосередньо сприймав подiю, дає на допитi показання,

якi суперечать тому, що вiн розповiдав iншiй особi, то мiж цiєю осо-

бою i свiдком може бути проведена очна ставка, внаслiдок якої i буде

перевiрена правильнiсть первiсного доказу.

Коли використати первiсний доказ з тих чи iнших причин немож-

ливо (наприклад, коли загублено або знищено оригiнал документа, по-

мер той, хто особисто спостерiгав подiю), то похiдний доказ у таких

випадках може замiнити собою первiсний. Замiсть оригiналу документа

буде використано належно оформлену його копiю; замiсть очевидця

буде допитано свiдка, який повiдомить необхiднi для справи вiдомостi,

що одержанi вiд очевидця. Отже, похiднi докази можуть бути викорис-

танi в кримiнальному процесi для вiдшукання первiсних доказiв, а за

певних умов - для перевiрки або навiть для замiни первiсних доказiв.

Обвинувальнi i виправдувальнi докази. Докази подiляються

на обвинувальнi i виправдувальнi щодо того обвинувачення, яке ста-

новить предмет розслiдування i розгляду в певнiй справi. Обвину-

вальними є докази, що обгрунтовують, пiдтверджують обвинувачен-

ня,,тобто встановлюють наявнiсть злочину i вчинення його обвину-

ваченим, а також обставини, якi обтяжують його вiдповiдальнiсть.

До виправдувальних доказiв належать тi докази, що спростовують

або пом'якшують обвинувачення, - заперечують наявнiсть подiї

злочину i виннiсть обвинуваченого, а також встановлюють обстави-

ни, якi пом'якшують його вiдповiдальнiсть. Зокрема, виправдуваль-

ними є докази, що встановлюють алiбi обвинуваченого.

Не завжди докази бувають тiльки обвинувальними або тiльки

виправдувальними. У практицi трапляються випадки, коли доказ є

обвинувальним в однiй своїй частинi i виправдувальним - в iншiй.

Це має мiсце, наприклад, у тих випадках, коли свiдок посвiдчує, що

особисто бачив, як обвинувачений ударив потерпiлого, i одночасно

вказує на обставини, що пом'якшують вiдповiдальнiсть обвинуваче-

ного: збуджений стан, викликаний образою з боку потерпiлого; ко-

Роздiл 5

Докази i доказування V кримiнальному процесi

151

лишня бездоганна поведiнка обвинуваченого на роботi i в побутi

тощо. Трапляється й так, що доказ є обвинувальним щодо одного

обвинуваченого i виправдувальним щодо iншої особи, притягнутої

в цiй самiй справi до кримiнальної вiдповiдальностi. Наприклад,

свiдок посвiдчує, що бачив, як даний обвинувачений вчинив бiйку i

вдарив потерпiлого, i що другий обвинувачений не тiльки не брав

участi в бiйцi, але, навпаки, намагався розняти тих, хто бився.

Як обвинувальнi, так i виправдувальнi докази залежно вiд походження

вiдомостей, що в них мiстяться, можуть бути первiсними або похiдними.

Подiл доказiв на обвинувальнi i виправдувальнi є загальновизна-

ним у кримiнально-процесуальнiй лiтературi i повнiстю вiдповiдає

слiдчiй i судовiй практицi. Адже змiстом кожної кримiнальної спра-

ви є обвинувачення певної особи у вчиненнi злочину, i тому докази,

наявнi в справi, або обгрунтовують i посилюють обвинувачення, або,

навпаки, заперечують чи пом'якшують його, тобто є або обвинуваль-

ними, або виправдувальними. Подiл доказiв на обвинувальнi i виправ-

дувальнi повнiстю вiдповiдає прямим вказiвкам закону, який вимагає,

щоб у кожнiй справi було виявлено всi обставини, як тi, що викрива-

ють, так i тi, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини,

що обтяжують i пом'якшують його вiдповiдальнiсть (ст. 22 КПК).

Прямi i непрямi докази. Докази подiляються на прямi i непрямi

залежно вiд їх вiдношення до головного факту, що пiдлягає встанов-

ленню в справi. Головний факт - це поняття збiрне. Воно включає

такi елементи предмета доказування, як подiя злочину й вчинення

його обвинуваченим. Саме тому, що цi питання - чи був злочин,

який саме i хто його вчинив - виникають у кожнiй кримiнальнiй

справi i складають першооснову правильного її вирiшення, в теорiї

кримiнального процесу їх справедливо вiдносять до головних.

Прямi докази безпосередньо встановлюють або заперечують

наявнiсть подiї злочину i вчинення його обвинуваченим. Такими,

наприклад, є показання свiдка, який посвiдчує, що бачив, як обви-

нувачений ударив ножем потерпiлого; показання обвинуваченого про

те, як вiн вчинив iнкримiнований йому злочин.

Непрямi докази на вiдмiну вiд прямих дозволяють встановити тi чи

iншi промiжнi факти, на пiдставi яких i встановлюються рiзнi елемен-

ти головного факту. Таким, наприклад, є показання свiдка про те, що вiн

бачив, як обвинувачений тiкав з того мiсця, де потiм було виявлено труп

потерпiлого; показання свiдка, який бачив у обвинуваченого речi, вик-

раденi у потерпiлого; речовi докази, наприклад, закривавлений одяг

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

обвинуваченого та iн. Подiбнi докази прямо не встановлюють елемен-

ти головного фаюу в справi, але побiчно вказують на можливiсть їх iсну-

вання. Наприклад, та обставина, що обвинувачений тiкав з мiсця, де було

знайдено труп потерпiлого, може свiдчити про тс, що обвинувачений є

вбивцею; виявлення у обвинуваченого викрадених речей може свiдчи-

ти про те, що вiн їх викрав; закривавлений одяг обвинуваченого може

бути непрямим доказом його причетностi до вбивства.

Залежно вiд того, якi обставини встановлює топ чи iнший доказ,

вiн може бути прямим в одному випадку i непрямим в iншому. Наприк-

лад, у справi про вбивство показання спiдка про те, то вiн чув, як об-

винувачений погрожунав потерпiлому позбавити його життя, буде

непрямим доказом. Але такс саме показання спiдка буде прямим до-

казом, коли обвинуваченому прсд'яплспо обвинувачення в тому, iдо вiн

погрожував убивством службовiй особi в зв'язку з її службовою дiяль-

нiстю (ст. 190 КК). Якщо в справi про вбивство є анонiмний лист, який

мiстить погрозу позбавити потерпiлого життя, то висновок експерта

про тс, що цей лист написав обгшпувачспяй, є непрямим доказом; коли

ж йдеться про пiдробку посвiдчення (ст. 194 КК), то висновок експер-

та про те, що текст цього документа написано рукою обвинувачено-

го, буде прямим доказом. Речовi докази майже завжди є непрямими до-

казами, але iнодi i вони можуть служити прямими доказами. Так, у

справi про вбивство пiстолет, знайдений в обвинуваченого, може по-

бiчпо вказувати на тс, що вбивство вчинено цiєю особою; в справi ж

про незаконне зберiгання зброї (ст. 222 КК) цей речовий доказ безпо-

середньо встановлює наяннiсть злочину i тому с прямим доказом.

Прямi i непрямi докази можугь бути исршсiiнми або похiдними. По-

казання свiдка, який повiдомляє, що особисто бачив, як обвинувачений

стрiляв у потерпiлого, с прямим i первiсним доказом, коли ж свiдок по-

вiдомляє цi вiдомостi зi слiв очевидця, маємо прямий i похiдний доказ.

i прямi, i непрямi докази можуть бути як обвинувальними, так i

виправдувальними. Прикладом прямого обвинувального доказу може

бути показання обвинуваченого, який визнав себе виннiш у вчиненнi

iнкримiнованого йому злочину; прикладом прямого виправдувального

доказу є показання свiдка, якпi'i посвiдчує алiбi обвинуваченого.

Непрямi обвинувальнi докази встановлюють такi промiжнi дока-

зовi факти, якi тiльки в своїй сукупностi прпiюдять до висновку про

внншсгь обвинуваченого, викривають його у вчиненнi злочину.

Подiбнi факти називаються непрямими обвинувальними доказами.

153

Коли в справi є прямi докази, наприклад, показання свiдкiв про

те, що на їхнiх очах обвинувачений нанiс потсрггiлому удар ножем,

суд повинен розглянути цi покаїання i оцiнити їх. -Якщо суд визнає.

що свiдки повiдомили те, що вiдбулося насправдi, то тим самим буде

доведено подiю злочину i вчинення iiого обпинурачецим, тобто буде

встановлено головний факт цiгї справi!.

Коли в справi є непрямi докази, вони також пiдлягають розгля-

довi та оцiнцi. Наприклад, у справi е показання свiдка, який по-

свiдчує, що бачив, як обвинувачений внходяп з будинку, де н той

час було вчинено крадiжку. Суд повинен розглянутiї i оцiнити цi по-

казання, але якщо ця оцiнка буде позитивною i вiдомостi, що iсну-

ють у показаннях, будуть визнанi правилi-пимiї. то питання про

виннiсть обвинуваченого в крадiжцi iцс не буде вирiшено, а буде

встановлено лише той 4)акт, що обiiинувачсiпiii у певний час пере-

бував у будинку, де було вчинено злочин. Цеп факт, в'зя пiй окремо,

сам по собi не дає, звичайно, пiдстав визнати обвинуваченого вин-

ним у крадiжцi, але ного виннiсть може бути сстапсжлсна за наяв-

ностi, крiм вказаних, те й iнших доказор.Еiх фактiв, iнших непря-

мих доказiв. Наприклад, якщо прн обшуку в обиннукачепого буде

виявлено деякi речi, викраденi у потерпiлого, якнiо у тому при-

мiщеннi, де вчинено крадiжку, буде зiiаiiдсiїо рiч. яка належить об-

винуваченому i була ним загублена, якщо бачили, як обвинуваче-

ний виходив з будинку, де було вчинено крадiжку, то псi цi докази

в їх сукупностi i взаємозв'язку можуть прнiчссїi! до достовiрного

висновку про тс, що крадiжку було вчинено обвинуваченим. Отже,

для отримання необхiдних висновкiв у справi на пiдставi непрямих

доказiв потрiбно приведення їх до псиної системи, що передбачає

наявнiсть об'єктивного зв'язку як мiж непрямим доказами, так i

мiж iншими доказами, наявними у справi, а також зв'язку всiх до-

казiв у справi з елементами головного факту.

Зв'язок мiж непрямими доказами, мiж ними -га iншими доказами,

зокрема прямими, може матi! рiзник характер. Найчастiше цс зв'язок

причини i наслiдку. Наприклад, неприязнi стосунки мiж обвинуваче-

ним i потерпiлим (непрямий доказ) можуть бути однiєю з причин вчи-

нення потiм убивства (наслiдок). Однак при оперуваннi доказами ви-

никають також iш-нi зв'язки, зокрема зв'язок функцiональнiш. Наприк-

лад, у випадку, коли за станом охолодження трупа робля ть висновок

про час настання смертi, якщо встановлення цього факту має значен-

154

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

ня для викриття обвинуваченого. iнодi зустрiчається i так званий

об'ємний зв'язок, коли, наприклад, встановлено, що слiд на фунтi за-

лишений взуттям, в якому ходить обвинувачений, i це тим самим оз-

начає, що вiн чи хтось iнший в його взуттi був на мiсцi подiї'.

У кримiнальнiй справi може iснувати не одна система непрямих

доказiв, а кiлька їх систем (або рядiв), що взаємно доповнюють та

пiдкрiплюють одна одну i встановлюють у своїй сукупностi тi чи iншi

елементи головного факту. Так, якщо в справi про вбивство у пiдозрю-

ваного на одязi виявлено плями кровi, подiбнi до групи кровi потерпi-

лого, а також виявлено знаряддя злочину, на якому знайдено частинки

волосся потерпiлого, то цю систему (ряд) непрямих доказiв пiдкрiплю-

ватимуть i доповнюватимуть такi непрямi докази, як частi сварки мiж

обвинуваченим i потерпiлим, погрози з боку обвинуваченого розправи-

тися з убитим, факт, що незадовго до виявлення в лiсi трупа потерпiло-

го вiн разом з обвинуваченим iшов у цьому напрямку, що невдовзi пiсля

цього свiдки бачили, як обвинувачений замивав свiй одяг у струмку. Цi

двi системи (ряди) непрямих доказiв у своїй сукупностi i взаємозв'яз-

ку з iншими доказами мають привести слiдчого або суд до достовiрно-

го висновку про вчинення обвинуваченим убивства.

Звичайно, дослiдження i вирiшення справи на пiдставi системи

непрямих доказiв є бiльш складним порiвняно з тими випадками,

коли в справi є прямi докази. Але це зовсiм не означає, що останнi є

переконливiшими, сильнiшими, <кращими> непрямих доказiв.

Сила, переконливiсть, значення всiх взагалi доказiв, у тому числi

прямих i непрямих, визначається в кожному конкретному випадку

особою, яка провадить дiзнання, слiдчим, прокурором i суддями за їх

внутрiшнiм переконанням, що базується на розглядi всiх обставин

справи в їх сукупностi i взаєiмозв'язку. Тому всебiчне, повне i об'єктив-

не дослiдження справи, правильне її вирiшення, встановлення в нiй

об'єктивної iстини однаково можливе шляхоїм використання як пря-

мих доказiв, так i непрямих, про що свiдчить судова практика2.

Див.: Хiiьiров А. А. Косвенньїе доказатсльства. М., 1979. Гл. 2.

2 Див.: Гродзинский М. М. Улнки в советском утоловном процессс. М., 1945;

Винберг А. Й., МиньковскчйГ. \1., Рсiхунов Р. Д. Косвенньїе доказательства в совет-

ском уголовном процессе. М.. 1956; iiiа.'iамов М. П. Теория удик. М., 1960.

Роздiл 6

ВИДИ ДОКАЗiВ

(ЗАСОБИ ДОКАЗУВАННЯ)

Частина 2 ст. 65 КПК мiстить вичерпний перелiк видiв доказiв

(засобiв доказування), за допомогою яких у кримiнальному процесi

можна встановити обставини, що мають значення для правильного

вирiшення кримiнальної справи. До них згiдно iз законом належать

показання свiдкiв i потерпiлого, показання пiдозрюваного, обвину-

ваченого, висновок експерта, речовi докази, протоколи слiдчих i су-

дових дiй та iншi документи. Розширення цього перелiку неможли-

ве. Отже, не можуть бути визнанi доказами, наприклад, свiдчення,

отриманi внаслiдок оперативно-розшукових дiй, iншi данi, джерела

яких не можуть бути вказанi, поведiнка розшукового собаки, поши-

рюванi чутки тощо. Визнання як засобу доказування джерел, не вка-

заних у ч. 2 ст. 65 КПК, є найгрубiшим порушенням процесуально-

го закону i абсолютно непипустиме.

§ 1. Показання свiдкiв

Незамiннiсть свiдка. Серед засобiв доказування велику роль

вiдiграють показання свiдкiв, тобто вiдомостi, що походять вiд них,

про факти, якi мають значення для справи.

Свiдок у кримiнальнiй справi - це особа, яка повiдомляє слiдчо-

му або судовi вiдомостi про такi обставини, що мають вiдношення

до даної справи, якi вiн особисто бачив, чув про них, iнакше кажу-

чи - сприйняв.

Оскiльки показання свiдкiв повиннi мiстити вiдомостi про фак-

ти, якi були сприйнятi даною особою, то як свiдок може i повинна

бути допитана тiльки ця особа. Навпаки, експерт, який залучається

до участi в справi для того, щоб дати висновок з певного питання,

може бути в разi потреби замiнений iншим експертом, який володiє

спецiальними знаннями в цiй самiй галузi, замiсть одного перекла-

дача може бути залучений до участi в справi iнший, який володiє

тими самими мовами. Таким чином, свiдка, на вiдмiну вiд експерта

або перекладача, замiнити не можна.

Принцип незамiнностi свiдка не порушується також i тодi, коли

замiсть очевидця допитується свiдок, який дає показання про подiю

15 й

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

з його слiв. В цьому разi вiдбувається не замiна одного свiдка iншим,

а внаслiдок неможливостi використай її початкове показання (смерть

очевидця, незнання мiсцеперебування iiого тощо) никористовується

похiдне, а саме - показання свiдка, який повiдомляє те, що вiн чув

особисто вiд очевидця.

Якщо виникає необхiднiсть допитата як свiдка особу, яка бере або

повинна брати будь-яку участь у справi, наприклад, експерта, перекла-

дача, слiдчого, прокурора, суддю, секретаря судового засiдання тощо,

то оскiльки всiх їх можна замiняти, замiсть них у справi братимуть

участь iншi особи, як; задовольняють вимогам закону; особа ж, яка

може i повинна дати вiдповiднi показання, буде допитана як свiдок.

Цс означає, то в усiх подiбних випадках перевага завжди надається

ролi свiдка i тим самим виключається будь-яка iнша участь даної осо-

би в цiй самiй справi (статгi 54. 5о-63 КПК).

У деяких випадках як снiдок може бути допитана особа, то ра-

нiше займала iнше процесуальне становище в данiй справi. Зокре-

ма, понятий, який брав участь у проведеннi обшуку, огляду, слiдчо-

го експерименту або iншої слiдчої дiї, може бути потiм допитаний

як свiдок, якщо виникає необхiднiсть з'ясувати обставини, за яких

провалилася ця слiдча дiя.

За певних умов як свiдок може бути допитана особа, яка ранiше

була в цiй справi обвинуваченим. Наприклад, у разi, якщо в ходi по-

переднього слiдства притягнуто до вiдповiдальностi двi чи бiльше

особи, а потiм одна з цих осiб була засуджена або ; тих чи iнших

причин справу щодо неї було закрито, то така особа може бути потiм

допитана н справi як свiдок.

Якщо обвинувачений має право вiдмовитися давати показання i не

несе кримiнальної вiдповiдальностi нi за цю вiдмову, нi за неправдивi

показання, то становище його не змiнюсться, коли ця особа перестає

бути обвинуваченим Тому, коли надалi, зокрема пiд члс судового роз-

гляду iншої справи, витiкає необхiднiсть допитати колишнього обви-

нуваченого з певних обставин справii, то його буде допитано як свiдка

на пiдставах i в порядку допиту обвинуваченого.

Свiдком у кримiнальному процесi є особа, яка має вiдомостi.

потрiбнi для справи, i може повiдомити їх у встановленому законом

порядку. Свiдками можуть бути особи як не заiнтересованi, так i за-

iнтересованi в результатах справи, в тому числi родичi i друзi обви-

нуваченого, як i особи, що перебувають з обвинуваченим у непри-

язних стосунках, родичi потерпiлого тощо.

Гочдi-i 6

Види ()iiка:}iк (иiсоои ('чiКiїзугцiiiiiя)

157

Всi цi обставини повиннi враховуватися при оцi.мц! показань зазна-

чених осiб, але вони не можуть бути пiдставою лля усунення їх вiд спра-

ви- Тому вiдвiд свiдкiв з мотивiв спорiдненостi, дружби, ворожнечi або

будь-якої iншої заiнтересованостi а результатах спрашi пс допускається.

Особи, якi не можуть бути допитанi в справi як свiдки. iсну-

ють деякi категорiї осiб, якi не можуть бути допитанi як свiдки, воло-

дiють iмунiтетом свiдка (вiд лат. ппiлип-iїаї) - звiльнення вiд чогось),

тобто звiльняються в силу закону вiд обов'язкiв свiдка. Можна розрi-

знити обов'язковий (абсолютний) i факультативний (вiдносний) iму-

нiтет свiдка. При обов'язковому iмунiтетi взагалi забороняється допит

певних осiб як свiдкiв у справi. При факультативному iмунiтетi у особи

є право вiдмовитися вiд обов'язкiв свiдка у справi, але вона може за

власним бажанням ним скористатися i дати показання.

Згiдно зi ст. 69 КПК установленi три категорiї осiб, якi нi за яких

обставин не можуть бути свiдками у справi, мають абсолютний iму-

нiтет свiдка.

1. Це, насамперед, захисник обвинуваченого - з приводу тих об-

ставин, що стали йому вiдомi у зв'язку з виконанням обов'язкiп захис-

ника в данiй справi. Забороняючи допит, закон виходить з такого. За-

хисник, запрошений обвинуваченим за його вибором або призначений

йому, має право розмовляти з обвинуваченим вiч-на-вiч лля з'ясуван-

ня всiх обставин, якi вважає потрiбними, i коли б було дозволено до-

питувати захисника як свiдка, то пiд час допиту захисник був би зо-

бов'язаний повiдомити тс, що йому вiдомо в справi, включаючи також

тс, що йому розповiв обвинувачений. Сама мо/клiнiiсть такого допи-

ту захисника викликала б до нього недовiру з боку обiшпуна'iсного,

примусила останнього поводитися обережно пiд час бесiди з захис-

ником i тим самим могла б перешкодити повному i правильному з'я-

суванню тих фактiв, якi могли мати значення для захисту обвинува-

ченого. А це могло б призвести до пiдриву авторитету iпстiпуту захи-

сту, обмеженню i порушенню прав обвинуваченого па захист.

Закон чiтко вказує, то iмунiтет захисника як спiдка має вiдно-

шення тiльки до випадкiв, коли тi чи iншi факти стали вiдомi захис-

нику Р зв'язку з виконанням обов'язкiв у справi, зокрема, коли захис-

ник одержав певнi вiдомостi шляхом бссiд'i i обвнiїукачсним.

Тому, коли налсжнии до справи факг етап вiдомий захнсннконi

ще до того, як його було тапроiнено або призначено для захисту об-

винуваченого, його можуть дочитати як скiдка на загальних пiдста-

вах, а обов'язки захисника буде виконувати iнша особа.

158

ЗАГАЛ ЬН.4. ЧАСТИНА

2. Не може бути допитаний як свiдок адвокат, представник про-

фесiйної спiлки та iншої громадської органiзацiї про обставини, якi

стали йому вiдомi в зв'язку з виконанням обов'язкiв представника

потерпiлого, цивiльного позивача i цивiльного вiдповiдача. Цiєю

забороною законодавець прагнув забезпечити iнтереси потерпiлого,

цивiльного позивача i цивiльного вiдповiдача.

Можливiсть допиту цих представникiв про факти i обставини, що

стали їм вiдомi вiд довiрителя, могли б спричинити грубе порушення прав

громадян, перекрутити роль представництва у кримiнальному процесi.

3. КПК далi вказує, що не можуть бути допитанi як свiдки також

особи, якi через свої фiзичнi або психiчнi вади нездатнi правильно

сприймати обставини, якi мають значення для справи, i давати про

них показання. Закон виходить з того, що виконувати свої обов'яз-

ки i повiдомляти правильнi вiдомостi про факти, якi стосуються

справи i мають для неї значення, свiдок може лише за умови, що вiн

здатний правильно сприймати цi факти, пам'ятати сприйняте i потiм,

пiд час допиту, пригадати сприйняте i правильно його викласти.

Проте iнодi зустрiчаються особи, якi не задовольняють цим вимогам

i тому повиннi бути виключенi з числа свiдкiв.

Неважко вирiшити, коли i якi фiзичнi вади позбавляють особу

здатностi бути свiдком. Цiлком зрозумiло, що немає рацiї допитува-

ти слiпого про те, що може бути сприйняте тiльки зором, але цiлком

можливо, а iнодi й необхiдно, ставити слiпому запитання про те, що

сприймається тiльки слухом. Навпаки, глухий здатний, зрозумiло,

давати показання про те, що вiн бачив, але вiн не може бути допи-

таний про те, що сприимається тiльки органом слуху; коли ж вини-

кає потреба з'ясувати ступiнь глухоти даної особи, зокрема, встано-

вити її нездатнiсть взагалi що-небудь чути, повинна бути проведена

експертиза (як експерт залучається лiкар вiдповiдного фаху).

Складнiшими є питання про психiчнi вади. Слiд мати на увазi,

що деякi форми психiчних хвороб на певнiй їх стадiї i в певнi перi-

оди не позбавляють людину здатностi правильно сприймати певнi

факти, пам'ятати сприйняте, у подальшому, при допитi, правильно

їх викласти. Тому наявнiсть тiєї чи iншої психiчної вади сама по собi

автоматично не виключає цю особу з числа свiдкiв, i для вирiшення

питання про її здатнiсть давати правильнi показання повинна бути

призначена психiатрична експертиза.

Факультативний iмунiтет вiд обов'язку свiдчити у справi мають

особи, перелiченi в ст. 63 Конституцiї України. У цiй статтi сказано,

Роздiл 6

Види доказiв (засоби доказування)

159

що <особа не несе вiдповiдальностi за вiдмову давати показання або

пояснення щодо себе, членiв сiм'ї чи близьких родичiв, коло яких

визначається законом>'.

У КПК подiбної норми не iснувало2 до прийняття ст. 69', i ст. 63

Конституцiї застосовувалася як норма прямої дiї. З неї прямо випливає

заборона допиту як свiдка особи, яка є членом сiм'ї або близьким ро-

дичем обвинуваченого, пiдозрюваного або потерпiлого. Цi особи мо-

жуть виступати як свiдки i давати показання тiльки в разi, якщо доб-

ровiльно побажають виконати цей обов'язок. Тому слiдчий, проку-

рор, суд зобов'язанi при виклику таких осiб повiдомити їм, що за

Конституцiєю вони мають право вiдмовитись вiд дачi показань у

справi. Така вiдмова в силу ст. 63 Конституцiї не веде до кримiналь-

ної вiдповiдальностi за ст. 179 КК i цi особи, таким чином, виключа-

ються з кола суб'єктiв злочину, який передбачається цiєю статтею КК.

Права i обов'язки свiдка. Дача показань як свiдка є обов'язком

громадянина. Особа, викликана органом дiзнання, слiдчим, прокуро-

ром або судом як свiдок, зобов'язана з'явитися в зазначенi мiсце й час

i дати правдивi показання про вiдомi їй обставини в справi. Обов'я-

зок свiдка прибути за викликом i дати правдивi показання є його гро-

мадянським обов'язком. Якщо свiдок порушує його, до нього можуть

бути застосованi встановленi законом заходи процесуального приму-

су. наприклад, привiд у разi неявки без поважної причини (ст. 70 КПК),

а iнодi i мiри кримiнального покарання при вiдмовi вiд дачi показань

i при завiдомо неправдивих показаннях (статтi 179, 178 КК).

Свiдок повинен зберiгати в таємницi i без вiдповiдного дозволу

не розголошувати змiсту показань, якi вiн дав на дiзнаннi i поперед-

ньому слiдствi (ст. 121 КПК). Невиконання цiєї вимоги передбачає

кримiнальну вiдповiдальнiсть за ст. 181 КК. У стадiї судового роз-

гляду допитанi свiдки залишаються в залi засiдання i не можуть по-

кинути його до закiнчення судового розгляду без дозволу головую-

чого (ч. 6 ст. 303 КПК).

Свiдок вправi: давати показання своєю рiдною мовою; написа-

ти своє показання власноручно; вимагати внесення в протокол допи-

У п. 11 ст. 32 КПК до близьких родичiв вiднесенi батьки, дружина, дiти, рiднi

брати i сестри, дiд, баба, внуки.

Зауважимо, що в Статутi кримiнального судочинства 1 864 року, який дiяв i в

Українi, в ст. 705 було вказано, що чоловiк або дружина пiдсудної особи, родичi її

по прямiй лiнiї, висхiднiй i низхiднiй, також рiднi її брати i сестри можуть усуну-

ти себе вiд свiдчення.

'iАГЛЛЬНА ЧАСТИНА

ту поправок i доповнень Сет. 1 70 КПЮ: мати при собi нотатки, коли

показання стосуються будь-яких розрахункiв та iнших даних, якi

важко тримати в пам'ятi (сг 305 КПК); подавати скарги на дiї осо-

би, яка провадить дiзнання, слiдчого i прокурора (статтi 234, 236

КПК). За свiдком зберiгається його середнiй заробiток за мiсцем

роботи на час, витрачений у зв'язку з явкою за викликом. Особам,

якi не є робiтниками i службовцями, виплачується винагорода за

вiдрив їх вiд занять. Крiм того, свiдок має право на вiдшкодування

витрат, що понесенi ним у зв'язку з явкою за викликом (ст. 92 КПК).

В разi погрози його безпецi йому можуть бути забезпеченi заходи

безпеки, в тому числi особиста охорона, охорона житла i майна, пе-

реселення в iнше мiсце проживання, змiна мiсця роботи тощо'.

Змiст показань свiдка. Змiстом (предметом) показання свiдка,

як уже зазначалося, є вiдомостi про факти, що мають вiдношення до

справи. Способом одержання цих вiдомостей є допит свiдка, спря-

мований разом з усiма iншими слiдчими i судовими дiями на все-

бiчне, повне i об'сктнннс дослiдження справи.

Однак тут необхiдно знову звернутися до ст. 63 Конституцiї Ук-

раїни. Нагадаємо, що в пiп -зазначено, пю <особа не несе вiдповiдаль-

ностi за вiдмову давати показання або пояснення щодо себе>. Звiдси

виходить, що свiдок може в ходi його допиту вiдмовитися вiд вiдпо-

вiдей на питання, спрямованi на його викриття. Стаття 63 Консти-

туцiї понинна покласти край практицi, то має мiсце, коли майбут-

нього пiдозрюваного або обрнпувачсного лопктують спочатку як

свiдка, застерiгають про вiдповiдальнiсть за вiдмону давати показан-

ня i ставлять питання, якi иикривають його у вчиненнi злочину. В

силу с'г. 63 Конституцiї свiдок має прано не вiдповiдати на такi пи-

тання. В проектi нового КПК України прямо вказується, що особа,

яка своїми показаннями викриває себе у вчиненнi злочину, має пра-

во вiдмовитись вiд дачi показань.

КПК чiтко визначає порядок допiггу свiдкiв на лi-знаннi, поперед-

ньому слiдствi i в стадiї судового розгляду (статтi 166-1 70, 302-307

КПК). При цьому процесуальний закон встановлює лише тi основнi

положення, на яких грунтується допит свiдкiв, i ту процесуальну

форму, в якiй вiн вiдбувається; що ж до прийоупв проведення допи-

ту, його тактики, то вони визначаються кримiналiстикою, яка ро'зроб-

i

Днн. Закон України Пiд 23 грудня 1 993 року <їїро забезпечення безпекii осiб.

якi беруть участь у кримiналмiому судочи'к'тнi> /'/ Вiдомостi Верховної Рад Украї-

ни. 1994. № i 1. Ст. 5!.

Роздiл 6

Види доказiв (засоби доказування)

;61

ляє цю тактику в межах кримiнально-процесуальних норм i вiдпо-

вiдно до них.

У зв'язку з допитом свiдка виникає питання про його обов'язок

повiдомляти вiдомостi, що складають таємницю.

У чинному КК встановлена вiдповiдальнiсть за розголошення дер-

жавної таємницi (ст. 67); службової таємницi (ст. 68'); вiдомостей про

освiдування на зараження вiрусом iмунодефiциту людини або захво-

рювання на СНiД (ст. 1084), розголошення таємницi усиновлення

(ст. 115'), комерцiйної таємницi (ст. 1487), вiйськової таємницi (ст. 253).

Порушується питання про встановлення вiдповiдальностi за роз-

голошення лiкарської таємницi, таємницi приватного життя. У спра-

вах про винесення суддями неправосудного вироку, рiшення, ухва-

ли або постанови (ст. 176 КК) може виникнути питання про таємни-

цю нарадчої кiмнати, коли необхiдно допитати суддю як свiдка, який

брав участь у нарадi суддiв. Принципове вирiшення цього питання

полягає в тому, що вiд правосуддя не може бути нiяких таємниць.

Суддi, яким пiдсуднi справи про вищевказанi злочини, правомочнi

дослiджувати питання, пов'язанi з розголошенням цих таємниць,

оскiльки саме вони є предметом злочинiв, у вчиненнi яких обвину-

вачуються конкретнi пiдсуднi. Що ж до лiкарської таємницi, то вiдо-

мий процесуалiст i. Я. Фойницький якось влучно зауважив, що обо-

в'язок лiкарської таємницi iснує тiльки до порогу судової зали. Це

можна сказати i про всi iншi таємницi. Тому свiдок може бути допи-

таний про будь-якi вiдомостi, що складають ту чи iншу таємницю.

У разi необхiдностi може бути проведено закрите судове засiдання.

Єдиний виняток слiд зробити лише щодо таємницi сповiдi. Не можна

зобов'язувати священнослужителя повiдомляти вiдомостi, якi вiн

отримав вiд вiруючого. Цього вимагають як моральнi засади, так i

вiдносини, що мають мiсце пiд час сповiдi мiж вiруючим i представ-

ником церкви. Проект КПК України мiстить таку норму.

Оцiнка показань свiдка. Вихiднi положення оцiнки показань

свiдкiв визначаються самою суттю цього засобу доказування. Ос-

кiльки свiдок повинен у своєму показаннi подати вiдомостi про тi чи

iншi сприйнятi ним факти, то особа, яка провадить дiзнання, слiдчий,

прокурор i суд, оцiнюючiї такс показання, повиннi в кожному конк-

ретному випадку встановити, повiдомляє свiдок всi, що вiн має, вiдо-

мостi про певний факт, або навмисно приховує (повнiстю або част-

ково) наявнiсть у нього таких вiдомостей; повiдомляє свiдок про те,

що, на його думку/вiдповiдає дiйсностi, або ж навмисно розповiдає

6 <Кримiнальний процес України>.

162

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

про те, що цiй дiйсностi суперечить. Залежно вiд того, як будуть

розв'язанi цi питання, показання свiдка буде визнане правдивим або,

навпаки, завiдомо неправдивим.

Завiдомо неправдиве показання, певна рiч, має бути вiдкинуте.

Однак i правдиве показання свiдка не завжди i не у всiх без винятку

випадках може повнiстю лягти в основу правильних висновкiв у

справi. Правдивим є показання, що мiстить у собi вiдомостi, якi сам

свiдок вважає правильними, проте свiдок може помилятися, i тодi

виявиться, що показання, суб'єктивно правдиве, не вiдповiдає тому,

що мало мiсце в дiйсностi. У зв'язку з цим оцiнка показання свiдка

передбачає вирiшення двох питань: дає свiдок правдиве показання

або завiдомо неправдиве, i в першому випадку - чи є правдиве по-

казання об'єктивно правильним.

Правдивi показання свiдка в кримiнальному процесi є правилом,

а показання завiдомо неправдивi - винятком. Виняток буває там, де

свiдок чомусь заiнтересований у прихованнi iстини, коли вiн, даючи

показання, керується мотивами, що суперечать закону. Заiнтересо-

ванiсть свiдка в справi може мати рiзнi пiдстави, зокрема, прагнення

приховати свою причетнiсть до розслiдуваного злочину; родиннi або

дружнi стосунки з обвинуваченим, завдяки яким свiдок намагається

допомогти винному уникнути вiдповiдальностi, ворожi стосунки з

обвинуваченим або потерпiлим, що можуть спонукати свiдка давати

неправдивi вiдомостi в справi, тощо. Враховуючи це, закон вимагає,

щоб перед допитом свiдка було з'ясовано його стосунки з обвинува-

ченим або потерпiлим (статтi 167, 303 КПК), а також встановлено, чи

не заiнтересований свiдок у справi, чи немає яких-небудь обставин, що

могли б спонукати його давати явно неправдивi показання.

Як вже зазначалося, в правдивих показаннях свiдкiв iнодi зуст-

рiчаються помилки у виглядi неправильних i неточних вiдомостей

про деякi факти, що стосуються справи. Цi помилки виникають при

формуваннi показання свiдка.

Щоб свiдок мiг дати в своїх показаннях правильнi вiдомостi про

певнi обставини, йому треба правильно сприйняти цю подiю свої-

ми органами чуттiв, зберегти сприйняту подiю у пам'ятi, а потiм, пiд

час допиту, пригадати i правильно її викласти. Вiдповiдно до цього

формування показання свiдка складається з трьох основних етапiв:

сприймання, запам'ятовування i вiдтворення'.

Бiльш докладно цi питання вивчаються в курсi судової психологiї. Тут ви-

кладенi лише загальнi положення.

Роздiл 6

Види доказiв (засоби доказування)

163

Сприймаючи те чи iнше явище, подiю, свiдок найчастiше вiдтво-

рює у своїй свiдомостi не всi моменти, подробицi даного факту, а

тiльки деякi з них, передусiм тi, якi чомусь привернули його особ-

ливу увагу. При цьому повнота i правильнiсть такого сприймання

залежить вiд рiзних умов як об'єктивного, так i суб'єктивного харак-

теру. До об'єктивних умов, зокрема, належать обстановка, в якiй

вiдбулася певна подiя (вiдстань, ступiнь освiтленостi мiсцевостi

тощо). Не менш важливе значення мають суб'єктивнi умови, що сто-

суються особи свiдка, - сила його зору, стан його слуху, ступiнь

спостережливостi, тобто здатнiсть свiдка в кожному окремому фактi

сприймати найiстотнiшi, характернi його ознаки; наявнiсть у свiдка

зосередженостi або, навпаки, розпорошеностi, стан, в якому перебу-

вав свiдок, а саме: був спокiйний чи схвильований, приголомшений,

наляканий i тому не мiг повно i достатньо чiтко помiтити такi под-

робицi, якi можна було б правильно сприйняти за iнших умов, тощо.

Повнота i правильнiсть сприймання значною мiрою залежать вiд

того, привернула певна подiя особливу увагу свiдка або вiн був лише

її байдужим спостерiгачем, причому ця особлива увага свiдка часто

визначається видом його занять, професiєю, завдяки чому вiн повно

i правильно сприймає те, чого не помiтили iншi особи.

Умови, в яких свiдок сприймає ту чи iншу подiю, iнодi призво-

дять до того, що воно виявляється неповним або в певнiй своїй час-

тинi навiть неправильним. При цьому усунути такi недолiки сприй-

няття неможливо, оскiльки повторне сприймання тiєї ж самої подiї

тим самим свiдком, за загальними правилом, виключається, а в тих

поодиноких випадках, коли воно має мiсце, це по сутi буде вже нове

сприйняття, яке може бути бiльш повним i точним, але iнодi може

мiстити в собi новi помилки i прогалини.

Запам'ятовування також залежить вiд рiзних об'єктивних i суб'єк-

тивних умов. Такою об'єктивною умовою передусiм є час, що вiддiляє

момент допиту вiд моменту сприймання. Чим тривалiше цей час, тим

легше свiдок може забути (i часто дiйсно забуває) багато з того, що вiн

ранiше сприйняв. До суб'єктивних умов, вiд яких залежить запам'я-

товування i якi мають важливе значення при формуваннi показань

свiдка, головним чином належить ступiнь мiцностi (тривалостi) пам'я-

тi свiдка, тобто наявнiсть або вiдсутнiсть у нього здатностi довго збе-

рiгати в пам'ятi сприйняття, а також точнiсть пам'ятi.

iстотне значення має i обсяг пам'ятi свiдка - здатнiсть утриму-

вати в пам'ятi бiльшу або меншу кiлькiсть сприйнятих фактiв i ок-

б*

164 ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

ремих їх подробиць. iнодi запам'ятовування залежить також вiд типу

пам'ятi свiдка, зокрема вiд того, чи має свiдок зорову пам'ять, при

якiй вiн краще запам'ятовує те, що бачив, або слухову пам'ять, що

дає йому змогу краще запам'ятовувати те, що вiн чув.

Вiдтворення є заключним етапом формування показань свiдка i

полягає в тому, що свiдок пiд час допиту пригадує, тобто вiдновлює в

своїй пам'ятi те, що вiн ранiш сприймав, i повiдомляє про це особi, яка

провадить дiзнання, слiдчому, прокуроровi або суду. Тому повнота їх i

правильнiсть вiдтворення залежить передусiм вiд того, наскiльки повно

i правильно свiдок сприйняв цей факт i наскiльки сприйняте зберегло-

ся в його пам'ятi. Проте поряд з цим вiдтворення залежить також вiд

рiзних об'єктивних i суб'єктивних умов. Найважливiшою об'єктивною

умовою правильностi вiдтворення того чи iншого факту є сама обста-

новка допиту, що дає свiдковi змогу зосередитися i спокiйно, без зов-

нiшнiх перешкод пригадати i викласти сприйняте, а також правильна

тактика допиту, чiтке i ясне формулювання запитань, вибiр найбiльш

доцiльного в кожному випадку порядку їх ставлення свiдку тощо. До

суб'єктивних умов належить, головним чином, здатнiсть свiдка вiдо-

кремити в своїй пам'ятi те, що вiн свого часу сприймав вiдносно пев-

ного факту, вiд того, що було ранiше чи пiзнiше сприйняте щодо яких-

небудь iнших фактiв, а також вiдокремити те, що свiдок сприйняв осо-

бисто, вiд того, що вiн дiзнався вiд iнших осiб. iстотне значення для

правильного вiдтворення має також здатнiсть свiдка чiтко i ясно фор-

мулювати свою думку пiд час дачi показань.

Вплив рiзних об'єктивних умов на сприймання, запам'ятовуван-

ня i вiдтворення тих чи iнших фактiв iнодi призводить до суттєвих

прогалин i навiть помилок у показаннях свiдка. З цього, однак, не

виходить, що показання свiдкiв не мають цiнностi як засiб доказу-

вання в кримiнальному процесi.

Насамперед слiд зважити, що прогалини i помилки в показаннях

свiдкiв хоч i можливi, але не є неминучими. Вони, як правило, мо-

жуть бути виявленi шляхом зiставлення показань свiдкiв з iншими

доказами, наявними в справi. Неправильне сприймання, а також за-

пам'ятовування i неточне вiдтворення свiдком того, що вiн ранiше

сприйняв, найчастiше має мiсце щодо подробиць малоiстотних або

навiть неiстотних, основнi ж моменти, що характеризують даний

факт i визначають його значення у справi, одержують у бiльшостi

випадкiв досить повне i правильне висвiтлення у показаннях свiдкiв.

Тому показання свiдкiв разом iз сукупнiстю iнших доказiв забсзпе-

Роздi.i 6

Види доказiв (засоби доказування)

165

чують повну можливiсть правильного вирiшення кримiнальних

справ. Про це свiдчить повсякденна слiдча i судова практика. Та ра-

зом з тим при оцiнцi показань свiдкiв i вирiшеннi питання про те,

наскiльки вони правильно вiдтворюють об'єктивну дiйснiсть, у

вiдповiдних випадках необхiдно враховувати тi умови, в яких фор-

мувалося це показання i якi могли б потягти за собою появу в них

тих чи iнших прогалин та помилок.

Оцiнка показань неповнолiтнього. Поряд з цими загальними

положеннями, що стосуються всiх показань свiдкiв, необхiдно вра-

ховувати деякi особливостi оцiнки показань неповнолiтнiх. Закон не

вказує, з якого вiку неповнолiтнi допускаються давати показання,

тому навiть дiти дошкiльного вiку можуть бути в окремих випадках

допитанi як свiдки в кримiнальнiй справi. Питання про те, чи здат-

ний неповнолiтнiй бути свiдком, вирiшується залежно вiд того. який

ступiнь його розумового розвитку, чи здатний вiн правильно сприй-

мати певнi факти, утримувати в пам'ятi сприйняте i потiм правиль-

но його викласти.

iстотне значення має i сам характер цих фактiв, доступнiсть їх

для розумiння дитини. При цьому слiд мати па увазi, що дiти часто

виявляються дуже спостережливими щодо фактiв, якi чомусь їх

особливо зацiкавили. В подiбних випадках дiти iнодi добре помiча-

ють i зберiгають у пам'ятi те, чого дорослi не помiтили i на що не

звернули уваги.

Використовуючи як засiб доказування показання неповнолiтнiх

свiдкiв, треба враховувати особливостi дитячої психiки. Дiти, як пра-

вило, вiдзначаються пiдвищеною вразливiстю i сугестивнiстю i тому

легко пiдпадають пiд вплив старших, причому цей вплив дорослi,

навiть непомiтно для себе, справляють на дiтей, розпитуючи про

подiю, яка потiм повинна бути з'ясована. Даючи показання, непов-

нолiтнi часто-густо плутають те, про що вони дiзналися з розпитувань

оточуючих, з тими обставинами, якi вони сприйняли особисто.

У дiтей часто виявляється схильнiсть до фантазування. Тому з

їхнiх розповiдей буває iнколи дуже важко встановити, що вони

дiйсно бачили або чули, а що ними вигадано.

Враховуючи все це, КПК (статтi 168, 307) встановлює такий по-

рядок допиту неповнолiтнiх свiдкiв, який забезпечує отримання яко-

мога повнiших i точнiших показань i правильну їх оцiнку, зокрема

виклик на подiбний допит педагога, лiкаря, батькiв чи iнших закон-

них представникiв неповнолiтнього.

166

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

§ 2. Показання потерпiлого

Показання потерпiлого - це його повiдомлення, зроблене слiд-

чому або суду про обставини, що мають значення для справи. Потер-

пiлому завжди або майже завжди обставини вчинення злочину вiдомi

краще, нiж будь-кому iншому, тому показання потерпiлого здебiль-

шого мають iстотне значення для справи. За своїм характером пока-

зання потерпiлого не вiдрiзняються вiд показань свiдкiв. Вони мiстять

у собi вiдомостi про рiзнi обставини справи. Вiдповiдно до цього до-

пит потерпiлого здiйснюється в такому самому порядку, що й допит

свiдка. КПК встановлює, що потерпiлий має право давати показання,

але не несе кримiнальної вiдповiдальностi за вiдмову давати показан-

ня. Однак, якщо потерпiлий дає показання в справi, вiн зобов'язаний

говорити тiльки правду i так само, як i свiдки, пiдлягає кримiнальнiй

вiдповiдальностi за завiдомо неправдивi показання, про що його по-

переджають перед допитом (статтi 178, 179 КК, ст. 171 КПК).

Показання потерпiлого оцiнюються на тих самих пiдставах, що

й показання свiдкiв. При цьому особа, як провадить дiзнання, слiд-

чий, прокурор i суд повиннi враховувати, що потерпiлому злочином

завдано певної шкоди, в зв'язку з цим вiн може бути заiнтересова-

ним у наслiдках справи i тому не досить об'єктивним при поданнi

вiдомостей, якi стосуються цiєї справи. Крiм того, слiд враховувати,

що з моменту закiнчення попереднього слiдства потерпiлому, на

вiдмiну вiд свiдка, стають вiдомi всi матерiали справи.

§ 3. Показання обвинуваченого

Показання обвинуваченого - це повiдомлення особи, притягну-

тої до кримiнальної вiдповiдальностi, про вiдомi їй обставини, якi

мають значення для справи.

Даючи показання, обвинувачений має право повiдомляти свiд-

чення про факти, що спростовують його вiдповiдальнiсть, тобто вiн

має можливiсть захищатися, доводити свою невиннiсть або меншу

виннiсть. У зв'язку з цим показання обвинуваченого в кримiнально-

му процесi є одночасно i засобом доказування, i засобом захисту

обвинуваченого.

Обвинувачений має право, але не зобов'язаний давати показання

i його нi за яких умов не можна до цього змушувати (ч. З ст. 22 КПК).

Обвинуваченого не можна пiддати покаранню нi за вiдмову вiд

дачi показань, нi за завiдомо неправдивi показання.

Роздiл 6

Види доказiв (засоби доказування)

167

У своїх показаннях обвинувачений або повiдомляє, що вiн дiйсно

вчинив певний злочин, або, навпаки, стверджує, що участi в цьому

злочинi не брав i до нього непричетний. Вiдповiдно до цього розрi-

зняються два основнi види показань обвинуваченого: визнання вини

(зiзнання обвинуваченого) i заперечення вини.

Однак показання обвинуваченого не завжди мiстять у собi тiльки

визнання або тiльки заперечення вини. На практицi часто зустрiча-

ються випадки, коли обвинувачений визнає пред'явлене йому обви-

нувачення правильним в однiй його частинi i неправильним - в

iншiй. Наприклад, особа, яку обвинувачують в умисному вбивствi,

визнає себе винною в заподiяннi смертi потерпiлому, але твердить,

що вона вчинила цей злочин через необережнiсть. У такому випад-

ку показання обвинуваченого в однiй своїй частинi мiстять визнан-

ня, а в iншiй - заперечення вини. Такi показання iнодi називають

частковим визнанням (частковим зiзнанням) обвинуваченого.

Визнаючи себе повнiстю або частково винним або не визнаючи

себе винним у вчиненнi злочину, обвинувачений говорить головним

чином про себе i свої дiї. Але поряд з цим обвинувачений повiдом-

ляє в своїх показаннях вiдомостi i про iнших осiб, притягнутих або

не притягнутих до кримiнальної вiдповiдальностi, при цьому або

заперечуючи виннiсть вказаних осiб, або приписуючи їм вчинення

того чи iншого злочину.

Показання обвинуваченого, який повiдомляє вiдомостi про вчи-

нення злочину iншою особою, однi юристи називають обмовою, не-

залежно вiд того, правильними вони є чи завiдомо неправильними;

iншi називають обмовою лише такi показання обвинуваченого, в яких

вiн завiдомо неправильно приписує iншiй особi вчинення злочину.

Слово <обмовити> означає очорнити, спаплюжити, звести наклеп

на кого-небудь. Згiдно з цим пiд обмовою слiд розумiти таке пока-

зання обвинуваченого, в якому вiн без будь-яких для того пiдстав

ганьбить iншу особу i завiдомо неправдиво стверджує, що ця особа

нiбито вчинила злочин. Саме в такому розумiннi термiн <обмова>

звичайно застосовується в практицi вищестоящих судових iнстанцiй.

Оцiнка показань обвинуваченого. Оцiнка показань обвинуваче-

ного вiдбувається на загальних пiдставах. Особа, яка провадить дiзнан-

ня, слiдчий, прокурор i суд, керуючись законом i своєю правосвiдомiс-

тю, оцiнюють кожне показання обвинуваченого за своїм внутрiшнiм

переконанням, що грунтується на всебiчному, повному i об'єктивно-

му розглядi всiх обставин справи в їх сукупностi (ст 67 КПК).

168

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Показання обвинуваченого, що стосуються iншої особи, розгля-

даються i оцiнюються в загальному порядку. У разi визнання їх об-

мовою вони, як завiдомо неправдивi, виключаються з числа тих до-

казiв, якими може бути обгрунтований обвинувальний вирок щодо

даної особи.

Особливiсть показань обвинуваченого як засобу доказування

полягає в тому, що вони походять вiд особи, безпосередньо заiнте-

ресованої в результатах справи. Тому кожне показання обвинуваче-

ного має бути особливо уважно розглянуте i глибоко проаналiзова-

не шляхом ретельного зiставлення його з усiма обставинами спра-

ви i з доказами, наявними в справi. Це однаковою мiрою стосується

як тих показань, в яких обвинувачений заперечує свою вину, так i

тих, де вiн визнає себе винним у вчиненнi злочину.

Повне або часткове заперечення обвинуваченим своєї вини дуже

часто пояснюється прагненням злочинця уникнути кримiнальної

вiдповiдальностi або, принаймнi, пом'якшити її. Тому такi показання

обвинуваченого потребують критичного ставлення до них, перевiрки.

Показання обвинуваченого, в тому числi й такi, в яких вiн заперечує

свою вину, повиннi бути всебiчно, повно i об'єктивно дослiдженi i

можуть бути спростованi лише пiсля того, як буде встановлено їх

неправдивiсть або будуть визнанi такими, що не заслуговують на до-

вiру, тi засоби доказування, якi обвинувачений навiв на пiдтверджен-

ня своїх показань. Якщо ж показання обвинуваченого, який запере-

чує свою вину, повнiстю вiдповiдають усiм обставинам справи i

нiчим не спростованi, то визнання таких показань неправдивими на

тiй лише пiдставi, що вони походять вiд особи, заiнтересованої в ре-

зультатi справи, є неправильним i суперечить вихiдним положенням

оцiнки доказiв.

Критичного ставлення потребують i показання обвинуваченого,

в яких вiн визнає себе винним у вчиненнi iнкримiнованого йому зло-

чину. Такi показання не завжди вiдповiдають дiйсностi. В практицi

трапляються випадки, коли вони виявляються неправдивими i є са-

мообмовою.

iнодi <визнання> обвинуваченого в уявному вчиненнi злочину є

виявленням патологiчних переживань психiчно неврiвноважених

осiб. Тому кожного разу, коли виникає сумнiв щодо психiчної повно-

цiнностi обвинуваченого, який приписує собi вчинення злочину,

повинна бути проведена судово-психiатрична експертиза для визна-

чення психiчного стану цiєї особи (ст. 76 КПК).

Роздiл 6

Види доказiв (засоби доказування)

169

Визнання уявної вини зустрiчається також i у осiб, психiчно абсо-

лютно здорових. Мотиви такого неправдивого зiзнання надзвичайно

рiзноманiтнi. iнодi обвинувачений визнає себе винним у вчиненнi менш

тяжкого злочину, в якому вiн нiякої участi не брав, щоб таким шляхом

встановити своє алiбi щодо iншого, бiльш тяжкого злочину, який вiн

дiйсно вчинив. Зустрiчаються випадки, коли обвинувачений дає неправ-

диве зiзнання про нiбито вчинений ним злочин з метою звiльнити вiд

кримiнальної вiдповiдальностi близьку йому особу, що вчинила цей

злочин. Практицi вiдомi випадки, коли обвинувачений пiд тиском не-

сприятливих обставин неправильно уявляє собi своє становище в справi

i неправдиво визнає себе винним у вчиненнi злочину, в якому вiн нiя-

кої участi не брав. Бувають й iншi причини, що спонукають обвинува-

ченого визнати себе винним у злочинi, який ним не було вчинено.

Показання обвинуваченого, що визнав себе винним у вчиненнi

злочину, пiдлягає, як i всi iншi докази, розгляду й оцiнцi на загаль-

них пiдставах, i тому було б неправильним будувати обвинувачення

тiльки на одному такому визнаннi без ретельної його перевiрки й

аналiзу, без зiставлення i пiдтвердження його iншими засобами до-

казування, наявними в справi.

Таким чином, зiзнання обвинуваченого є звичайним доказом i

нiяких переваг перед iншими доказами не має. Це положення пря-

мо закрiплене в кримiнально-процесуальному законi. Так, в ч. 2.

ст. 74 КПК зазначено, що <показання обвинуваченого, в тому числi

й такi, в яких вiн визнає себе винним, пiдлягають перевiрцi>. Тут же

говориться, що визнання обвинуваченим своєї вини може бути по-

кладено в основу обвинувачення лише при пiдтвердженнi цього виз-

нання сукупнiстю доказiв, що є в справi.

Обмова. Як уже вказувалося, обвинувачений, визнаючи або не

визнаючи себе винним, iнодi приписує певнiй особi вчинення того

ж або якого-небудь iншого злочину. Неправдивi показання обвину-

ваченого про вчинення злочину iншою особою можуть бути викли-

канi рiзноманiтними мотивами: помстою, бажанням приховати того,

хто є справжнiм учасником злочину, прагненням уникнути вiдповi-

дальностi шляхом обвинувачення iншої, нi в чому не винної особи,

сподiванням на пом'якшення вiдповiдальностi шляхом приписуван-

ня iншiй особi головної ролi в злочинi тощо. Тому показання обви-

нуваченого, який повiдомляє про вчинення злочину iншою особою,

потребує надзвичайно обережного i критичного ставлення, обов'яз-

ково вимагає ретельної i поглибленої перевiрки.

170

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

У тих випадках, коли показання обвинуваченого, який викриває

iншу особу у вчиненнi злочину, є правильним, вiдповiдає дiйсностi,

воно завжди знайде пiдтвердження в обставинах справи. Якщо ж

пiсля ретельної перевiрки такого показання обвинуваченого виявить-

ся, що воно не пiдтверджується обставинами справи i не пiдкрiп-

люється нiякими iншими засобами доказування, воно повинно бути

визнане обмовою i не може служити пiдставою для обвинувачення

особи, про яку було дано це показання.

§ 4. Показання пiдозрюваного

Показання пiдозрюваного - це повiдомлення особи, яка в уста-

новленому законом порядку була затримана органом дiзнання або

слiдчим, а також особи, до якої ще до винесення постанови про при-

тягнення як обвинувачуваного застосовано запобiжний захiд на вста-

новлений законом строк.

Пiдозрюваний має право знати, на якiй пiдставi його затримано

i чому до нього застосовано запобiжний захiд, а також вправi дава-

ти пояснення i подавати скарги на дiї особи, яка провадить дiзнан-

ня, та на всi дiї слiдчого. Оскiльки право пiдозрюваного давати по-

яснення i показання є одним iз засобiв його захисту, то вiн, як i об-

винувачений, не несе кримiнальної вiдповiдальностi нi за вiдмову

давати показання, нi за неправдивi показання.

Пiдозрюваний, як i обвинувачений, є особою, заiнтересованою

в результатах справи, тому оцiнка його показань вiдбувається на тих

самих пiдставах, що й оцiнка показань обвинуваченого.

§ 5. Висновок експерта

При розслiдуваннi i розглядi кримiнальних справ часто постають

питання, наприклад, про причини смертi потерпiлого, осуднiсть обви-

нуваченого, справжнiсть або пiдробленiсть документа, причини аварiї

на транспортi тощо, для правильного розв'язання яких потрiбнi спе-

цiальнi знання в певнiй галузi. В подiбних випадках особа, яка про-

вадить дiзнання, слiдчий, прокурор i суд доручають провести не-

обхiднi дослiдження вiдповiдному фахiвцю - експерту.

Експерт - це особа, яка володiє спецiальними знаннями в пев-

нiй галузi i залучається для дослiдження тих або iнших обставин

справи. Дiяльнiсть експерта, яка полягає в дослiдженнi вiдповiдних

Роздiл 6

Види доказiв (засоби доказування)

171

обставин та матерiалiв справи i вирiшеннi питань, що виникають у

цiй справi, називається експертизою.

Вiдповiдi експерта на питання, поставленi йому особою, яка

провадить дiзнання, слiдчим, прокурором або суддею, складають

його висновок.

Висновок експерта є одним з видiв доказiв у кримiнальному про-

цесi. Вiн являє собою певнi висновки про обставини справи, одер-

жанi в результатi дослiдження їх експертом на основi його спецiаль-

них знань. Такi висновки встановлюють певнi фактичнi данi, що

використовуються як докази.

Експерт у своєму висновку повiдомляє вiдомостi про певнi фак-

ти, що стосуються справи, наприклад, про наявнiсть отрути в нут-

рощах трупа, пiдчистки у документi тощо. iнодi цей складний про-

цес намагаються зобразити надто схематично, вважаючи, що експерт

робить вказанi висновки, обмежуючись повiдомленням слiдчому або

судовi дослiдного (наукового) положення з галузi своїх спецiальних

знань, пiд яке вiн пiдводить виявленi ним при дослiдженнi факти.

Таку точку зору висловив у серединi XIX столiття вiдомий юрист

В. Д. Спасович, у радянськiй лiтературi її розвивав М. О. Чельцов.

Але так можна якоюсь мiрою визначити тiльки кiнцевий результат

дослiдження, виконаного експертом. Саме ж дослiдження, його ме-

тоди, науковий шлях встановлення експертом певних фактiв, побу-

дова висновкiв на пiдставi спецiальних знань набагато складнiше i

багатограннiше, нiж умовивiд за типом силогiзму.

Вiдмiннiсть експерта вiд свiдка. Як зазначалося, свiдок у своїх

показаннях також повiдомляє вiдомостi про факти, що стосуються спра-

ви, проте мiж свiдком i експертом є суттєва рiзниця. Вона полягає у та-

кому. Свiдок подає вiдомостi про тi факти, якi вiн сприймав своїми орга-

нами чуттiв, експерт дає висновок про факти, якi вiн встановив за до-

помогою своїх спецiальних знань та шляхом дослiдження певних

обставин i матерiалiв справи. Свiдком може бути кожен, хто сприйняв

той або iнший факт, незалежно вiд розслiдування i розгляду справи i зде-

бiльшого навiть до того, як розпочалося провадження у справi; як екс-

перт у кримiнальнiй справi бере участь спецiалiст, якому доручено про-

вести вiдповiдне дослiдження у процесi розслiдування i розгляду справи

i вiдповiсти на поставленi питання. Подiбне доручення може бути дане

будь-якiй особi, яка задовольняє певним, вказаним у законi вимогам. У

зв'язку з цим на противагу свiдковi, який, як було сказано, є незамiнним,

експерт є особою, яка може бути замiнена.

172

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Цим визначається коло експертiв у кримiнальному процесi. Як

експерт у справi може брати участь той, хто володiє потрiбними у цiй

справi спецiальними знаннями i при цьому не викликає сумнiвiв

щодо своєї об'єктивностi. Коли ж певна особа не вiдповiдає який-

небудь з цих умов, вона не може бути залучена до справи як експерт.

Вiдвiд експерта. Експерт пiдлягає вiдводу в таких випадках:

1) якщо вiн є потерпiлим, цивiльним позивачем, цивiльним вiдповi-

дачем або родичем кого-небудь з них, а також родичем особи, яка

провадить дiзнання, слiдчого, прокурора, суддi, народного засiдате-

ля, обвинувача або обвинуваченого; 2) якщо вiн брав участь у справi

як свiдок, перекладач, особа, що провадила дiзнання, слiдчий, про-

курор, суддя, народний засiдатель, обвинувач, захисник, представ-

ник iнтересiв потерпiлого, цивiльного позивача або цивiльного

вiдповiдача (попередня участь цiєї особи в справi як експерта не є

пiдставою для її вiдводу); 3) якщо вiн особисто або його родичi за-

iнтересованi в результатах справи; 4) за наявностi iнших обставин,

якi викликають сумнiв в об'єктивностi експерта; 5) якщо буде вияв-

лено некомпетентнiсть цiєї особи в тих питаннях, якi пiдлягають ви-

рiшенню шляхом провадження експертизи. Крiм того, експертом не

може бути особа, яка перебуває у службовiй або iншiй залежностi вiд

обвинуваченого, потерпiлого, а також ранiше була ревiзором у цiй

справi (статтi 54, 62, ч. 7 ст. 75 КПК).

Питання про вiдвiд експерта на дiзнаннi i на попередньому слiд-

ствi вирiшує вiдповiдно особа, яка провадить дiзнання, слiдчий i

прокурор, а в стадiї судового розгляду - суд.

Проведення експертизи. Експертиза проводиться у випадках,

коли для вирiшення питань, що виникають у справi, потрiбнi науковi,

технiчнi та iншi спецiальнi знання. Згiдно з цим питання про те, чи

необхiдна експертиза в тiй чи iншiй справi, вирiшується тим орга-

ном дiзнання, слiдчим, прокурором або судом, у провадженнi якого

ця справа перебуває. Проте в деяких вказаних у законi випадках ек-

спертиза має бути проведена обов'язково. Так, експертиза обов'яз-

кова: 1) для встановлення причин смертi; 2) для встановлення харак-

теру i тяжкостi тiлесних ушкоджень; 3) для визначення психiчного

стану пiдозрюваного або обвинуваченого, якщо виникає сумнiв щодо

осудностi цих осiб; 4) для встановлення вiку пiдозрюваного або об-

винуваченого, якщо це має значення для вирiшення питання про його

кримiнальну вiдповiдальнiсть, а необхiднi документи про вiк вiд-

сутнi (ст. 76 КПК).

Роздiл 6

Види доказiв (засоби доказування)

173

Крiм того, КПК (п. 4 ст. 76) вимагає обов'язкового призначення

експертизи для встановлення статевої зрiлостi осiб у справах про

злочини, передбаченi ст. 120 КК (статевi зносини з особою, яка не

досягла статевої зрiлостi).

У другiй половинi нашого столiття експертиза внаслiдок бурхли-

вого розвитку природознавчих i технiчних наук отримала в своє роз-

порядження мiцну наукову базу. Широке використання цих наук, впро-

вадження в практику експертизи електронно-обчислювальної та лазер-

ної технiки, iнших сучасних машин i приладiв дають можливiсть

встановлювати факти i обставини справи, якi донедавна були недо-

ступнi для їх використання у справi як докази. Роль, види i сам обсяг

експертиз настiльки зросли, що навiть постало питання про створен-

ня особливої науки про експертизу та експертiв - експертологiю.

Експертизи в Українi здiйснюються спецiалiзованими державни-

ми установами i вiдомчими службами', до яких належать: науково-

дослiднi та iншi установи судової експертизи, якi iснують в системi

Мiнiстерства юстицiї України i Мiнiстерства охорони здоров'я Украї-

ни (наприклад. Київський i Харкiвський НДi судових експертиз та iн.);

експертнi служби МВС України, Мiноборони i СБУ України (наприк-

лад, науковi лабораторiї цих вiдомств з проведення експертиз).

Крiм того, експертиза може здiйснюватися на пiдприємницьких

засадах на пiдставi лiцензiї або навiть окремими громадянами за

разовими договорами, причому в цьому разi тiльки тодi, коли немож-

ливо провести експертизу в iншому порядку.

Залежно вiд того, якi спецiальнi знання потрiбнi для вирiшення

питань, що виникають в тiй або iншiй справi, у кримiнальному про-

цесi проводяться рiзноманiтнi експертизи: судово-медична, еконо-

мiчна, товарознавча, кримiналiстична (почеркознавча, трасологiчпа,

балiстична, дактилоскопiчна тощо), лiтературознавча, мистецтво-

знавча тощо. Не допускається тiльки експертиза з питань права.

Особа, яка проводить дiзнання, слiдчий, прокурор i суддi самi по-

виннi знати норми права i правильно їх застосовувати i тому не мо-

жуть залучати до участi як експертiв юристiв, щоб одержати їх вис-

новок про те, як слiд розумiти ту чи iншу правову норму i як її тре-

ба застосовувати. Пленум Верховного Суду України в постановi вiд

ЗО травня 1997 року № 8 <Про судову експертизу в кримiнальних i

цивiльних справах> прямо вказує на неприпустимiсть порушення

Див: Закон України вiд 25 лютого 1994 року <Про судову експертизу> // Вiдо-

мостi Верховної Ради України. 1994. № 28 Ст. 232.

174

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

перед експертом правових питань, вирiшення яких вiднесено зако-

ном до компетенцiї суду (зокрема, щодо впни, неосудностi чи не-

дiєздатностi особи тощо)'.

Дiяльнiсть експерта, як вказувалося, полягає в тому, що вiн, вико-

ристовуючи свої спецiальнi знання, дослiджує вiдповiднi обставини

i матерiали справи i на цiй пiдставi встановлює в своєму висновку новi

факти в справi (наприюiад, факт, що пiдроблений запис вчинено пiдоз-

рюваним). Це найпоширенiша форма експертизи в кримiнальному

процесi. Однак поряд з цим зустрiчається, хоч i не так часто, i така

форма експертизи, при якiй експерт, дослiджуючи будь-якi обстави-

ни i матерiали справи, у своєму висновку тiльки пояснює походження

i характер фактiв, якi вже були вiдомi слiдчому або суду. Так, експерт

- судовий медик може повiдомити про властивостi тiєї чи iншої

отрути, а експерт-лiкар-терапевт- пiдтвердити симптоми певної

хвороби - вiдомостi, до цього одержанi слiдчим пiд час допиту

свiдкiв або з iсторiї хвороби.

Рiзновиди експертиз. Розрiзняють такi рiзновиди експертиз:

первиннi та повторнi, основнi та додатковi, одноособовi та комiсiйнi,

а також комплекснi.

Якщо перша експертиза, зроблена в справi (первинна), буде виз-

нана неповною або не досить ясною, може бути призначена додат-

кова експертиза з участю тих самих або iнших експертiв.

Неповною вважається експертиза, коли не дослiдженi всi поданi

об'єкти або не дано вичерпної вiдповiдi на поставленi питання. Не-

ясним вважається висновок експерта, коли вiн не чiтко викладений

або має невизначений, неконкретний характер.

У тих випадках, коли особа, яка провадить дiзнання, слiдчий, про-

курор або суд визнають, що висновок експерта є необгрунтованим чи

суперечить обставинам i матерiалам справи або взагалi викликає

сумнiв у його правильностi, може бути призначена повторна експер-

тиза, яка проводиться iншими експертами без участi тих експертiв, якi

ранiше давали висновок у справi (чч. 5, 6 ст. 75, ст. 312 КПК).

Поряд з експертизою, що проводиться одночасно кiлькома екс-

пертами однiєї спецiальностi (так звана комiсiйна експертиза), слiд-

чiй i судовiй практицi вiдомi випадки призначення комплексної ек-

спертизи. При проведеннi комплексної експертизи спiльно дослi-

джується певний об'єкт спецiалiстами рiзних галузей знань.

Постанови Пленуму Верховного Суду України iз загальних питань судової

дiяльностi та в кримiнальних справах. С. 395.

Роздiл 6

Види доказiв (засоби доказування)

175

Комплексна експертиза законом прямо не передбачена, i в юри-

дичнiй лiтературi з цього питання iснували рiзнi погляди. Однi ав-

тори заперечували можливiсть її проведення, оскiльки вона, на їх

погляд, неминуче потягне за собою вихiд експерта за межi своїх

спецiальних знань. iншi допускали її проведення, обгрунтовано вва-

жаючи, що вона корисна для практики i не суперечить закону. Пле-

нум Верховного Суду у постановi вiд ЗО травня 1997 року визнав

правомiрним проведення комплексної експертизи.

Необхiднiсть комплексної експертизи викликається переважно

тим, що у деяких випадках пiсля дослiдження, проведеного одним

експертом, об'єкт, що вивчався, може стати непридатним для дослi-

дження iншим експертом. Наприклад, речовий доказ пiсля хiмiчної

експертизи може виявитися непридатним для експертизи кримiна-

лiстичної. Крiм того, спецiальнi знання, якими володiє експерт однiєї

спецiальностi, iнодi можуть виявитися недостатнiми для вирiшення

конкретного питання, яке цiкавить слiдчого або суд, i тому повиннi

бути доповненi й перевiренi знаннями експерта iншого фаху.

При призначеннi i здiйсненнi комплексної експертизи слiд керу-

ватися вимогами ст. 75 КПК, що є загальними для всiх видiв експер-

тиз. Оформлення результатiв комплексної експертизи залежить як вiд

характеру питань, поставлених перед експертом, так i вiд компе-

тенцiї спецiалiстiв, якi здiйснюють дослiдження.

Якщо в комплекснiй експертизi беруть участь спецiалiсти сумiж-

них галузей знань i кожний з них достатньо компетентний, щоб оцi-

нити результати проведених дослiджень, то в такому разi експерти

можуть скласти загальний висновок, в якому всi вони дадуть вiдповiдь

на кожне з поставлених перед ними питань. Наприклад, у справi про

кримiнальний аборт призначенi як експерти судовий медик, гiнеколог

i хiрург можуть дати загальний висновок про причину смертi потер-

пiлої. Зрозумiло, такий загальний висновок складається тiльки за умо-

ви, що у експертiв не виникає розбiжностей у результатах дослiджен-

ня, у противному разi кожен експерт складає окремий висновок.

Закон встановлює, що експерт не може виходити за межi своїх

спецiальних знань i несе особисту вiдповiдальнiсть за свiй висновок.

Тому, якщо в комплекснiй експертизi беруть участь спецiалiсти не-

сумiжних галузей знання i один з них не компетентний в оцiнцi дос-

лiдження, проведеного iншим, то кожний з експертiв пiдписує тiльки

ту частину висновку, в якiй вiдображено хiд особисто ним проведе-

ного дослiдження i тi висновки, до яких вiн прийшов.

176

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Експертизу проводять спецiалiсти, призначенi для цього постано-

вою особи, яка провадить дiзнання, слiдчого чи прокурора, або ухвалою

суду. Якщо експертизу виконує вiдповiдна спецiальна установа або

служба, то в таких випадках керiвництво цiєї установи (с.iгужби) дору-

чає одному або декiльком спiвробiтникам дослiдити матерiали справи

i дати вiдповiдь на поставленi питання. Цi спiвробiтники i будуть екс-

пертами в справi: висновок вони дають не вiд iменi установи, а вiд апаї -

ного iменi i несуть за нього особисту вiдповiдальнiсть (ст. 198 КПК).

Обов'язки i права експерта. Експерт має певнi обов'язки. Осо-

ба, залучена до участi в справi для здiйснення експертизи, зобов'я-

зана з'явитися за викликом органу дiзнання, слiдчого, прокурора,

суду, провести потрiбне дослiдження i дати правдивi вiдповiдi на

поставленi питання. Пiд час дiзнання i попереднього слiдства екс-

перт повинен зберiгати в таємницi i не розголошувати змiсту свого

висновку. Порушення цiєї вимоги веде до кримiнальної вiдповiдаль-

ностi (ст. 181 КК). Ухилення експерта вiд подання висновку тягне

кримiнальну вiдповiдальнiсть (ст. 179 КК). За завiдомо неправдивий

висновок експерт пiдлягає покаранню за ст. 178 КК.

Законом про експертизу та iншими нормативними актами вста-

новлено порядок оплати роботи експерта.

Для успiшного виконання експертом поставлених перед ним зав-

дань закон (ст. 77 КПК) надає йому такi права:

1) ознайомлюватися з матерiалами справи, якi стосуються пред-

мета експертизи i необхiднi для правильного здiйснення експерти-

зи;

2) порушувати клопотання про представлення нових матерiалiв,

необхiдних для дачi висновку;

3) з дозволу особи, яка провадить дiзнання, слiдчого, прокурора

або суду бути присутнiм при провадженнi допитiв, iнших слiдчих та

судових дiй i ставити особам, якi допитуються, запитання, що сто-

суються експертизи.

Якщо в справi беруть участь два експерти або бiльше, вони ра-

дяться один з одним. Якщо експерти прийшли до одностайної дум-

ки, вони дають один загальний висновок; у разi розбiжностей мiж

експертами кожний з них дає висновок окремо.

Експерт може подавати скарги на дiї особи, яка провадить дiзнан-

ня, слiдчого, прокурора, коли вважає, що цi дiї порушують його права.

Оцiнка висновку експерта. Висновок експерта, як i будь-який

iнший засiб доказування, пiдлягає оцiнцi па загальних пiдставах. Цс

Роздiл 6

Види доказiв (засоби доказування)

177

означає, що особа, яка провадить дiзнання, слiдчий, прокурор i суд по-

виннi, керуючись законом i своєю правосвiдомiстю, оцiнювати кожний

висновок експерта за своїм внутрiшнiм переконанням, що грунтується

на всебiчному, повному i об'єктивному розглядi всiх обставин справи

в їх сукупностi. Тому висновок експерта не є обов'язковим для особи,

яка провадить дiзнання, слiдчого, прокурора i суду, i вони, за наявностi

для цього пiдстав, можуть вiдхилити висновок експерта, визнати його

неправильним, необгрунтованим, непереконливим i, в разi потреби, при-

значити додаткову або повторну експертизу. При цьому закон вимагає,

щоб незгода з висновком експерта була докладно мотивована в поста-

новi особи, яка провадить дiзнання, слiдчого чи прокурора або в ухвалi

(постановi) суду (ч. 4 ст. 75 КПК). Необхiднiсть такого мотивування

пояснюється тим, що висновок експерта грунтується на даних науки,

технiки, мистецтва або ремесла, i тому вiдхилення висновку експерта

слiдчим або судом без достатнiх пiдстав не допускається.

Як вже зазначалося, завдання експерта в кримiнальному процесi

полягає в тому, щоб за допомогою спецiальних знань i наукових ме-

тодiв дослiдити обставини i матерiали справи i прийти до певних вис-

новкiв вiдносно фактiв, що мають значення в справi. Згiдно з цим для

правильної оцiнки висновку експерта треба проаналiзувати всi момен-

ти, всi сторони здiйснення експертизи. Необхiдно з'ясувати, чи володiє

експерт потрiбними спецiальними знаннями, iнакше кажучи, чи е вiн

достатньо компетентний у даному питаннi; яким методом користував-

ся експерт, дослiджуючiї матерiали справи, i чи був цей метод правиль-

но застосований; чи залишався експерт, даючи висновок, у межах своєї

компетенцiї; чи були в розпорядженнi експерта всi матерiали, не-

обхiднi для дачi обгрунтованого i правильного висновку; чи всi мате-

рiали було розглянуто експертом; чи є висновок експерта послiдовним

i узгодженим у всiх своїх частинах або в ньому мiстяться iстотнi про-

галини i суперечностi; чи випливає висновок експерта з матерiалiв

справи або вiн цими матерiалами спростовується.

Залежно вiд того, як будуть вирiшенi всi вказанi питання, висно-

вок експерта одержить позитивну оцiнку або, навпаки, буде вiдхи-

лений як необгрунтований, неправильний i непереконливий.

§ 6. Речовi докази

У кримiнальному процесi речовими доказами є рiзнi предмети

(речi), шляхом огляду i дослiдження яких можуть бути в установле-

178

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

ному законом порядку доведенi факти, що стосуються певної спра-

ви i мають значення для правильного її вирiшення. Закон (ст. 78

КПК) до речових доказiв вiдносить предмети, якi були знаряддям

вчинення злочину (наприклад, нiж, яким потерпiлому було нанесе-

не тiлесне ушкодження), зберегли на собi слiди злочину (наприклад,

закривавлений одяг вбивцi) або були об'єктом злочинних дiй (на-

приклад, пiдробленi документи). Речовими доказами є також грошi,

цiнностi та iншi речi, нажитi злочинним шляхом.

Речовими доказами може виявитися будь-який предмет, огляд i дос-

лiдження якого необхiднi для правильного вирiшення справи. Такими,

зокрема, є слiди нiг злочинця на снiгу або на м'якому грунтi, вiдбитки

пальцiв злочинця на склi в кiмнатi, де було вчинено злочин, недопалок,

залишений злочинцем на мiсцi вчинення злочину, тощо. Дати вичерп-

ний перелiк речових доказiв неможливо, i тому закон, перелiчуючи на-

веденi вище основнi їх види, додатково вказує, що речовими доказами

є також всi iншi предмети, якi можуть бути засобами для розкриття зло-

чину i виявлення винних або, навпаки, засобами спростування обвину-

вачення чи пом'якшення вiдповiдальностi обвинуваченого.

Похiднi речовi докази i зразки для порiвняльного дослiджен-

ня. Велике значення має питання про похiднi речовi докази. До них

належать, наприклад, злiпки слiдiв нiг та слiдiв зубiв, вiдбитки слiдiв

знарядь злому, фотознiмок, що передає ознаки об'єкта, тощо. При

цьому у зв'язку iз запровадженням у кримiналiстичну технiку бага-

тьох нових слiдокопiювальних матерiалiв сфера оперування похiдни-

ми речовими доказами значно розширюється. Можливiсть викори-

стання похiдних речових доказiв закрiплена в ч. 4 ст. 85 КПК, де

вказується про виготовлення слiдчими злiпкiв.

iнодi похiднi речовi докази викликають заперечення з тiєї пiдста-

ви, що слiдчий, наприклад, виготовляючи злiпок слiдiв нiг, своїми

дiями нiбито створює новий доказ, що законом не допускається.

Однак такий аргумент безпiдставний. Слiдчий у подiбних випадках

не створює нового доказу, а тiльки копiює реально iснуючi речовi

докази, адекватно вiдтворює їх iндивiдуальнi ознаки в злiпках,

вiдбитках, на фотознiмках, кiноплiвцi. Саме такi копiї i є похiдними

речовими доказами.

Не менш важливим є питання про процесуальну природу зразкiв

для порiвняльного дослiдження. Стаття 199 КПК надає слiдчому

право вiдiбрати у пiдозрюваного або обвинуваченого, а iнодi i у

свiдка або потерпiлого зразки почерку чи iншi зразки (вiдбитки

Роздiл 6

Види доказiв (засоби доказування)

179

пальцiв тощо), необхiднi для експертного дослiдження, наприклад,

порiвняння з почерком, яким зроблено пiдроблений документ, або з

вiдбитками пальцiв, залишеними на мiсцi подiї.

Висловлюється думка, що вказанi зразки не є речовими доказа-

ми, а являють собою самостiйний вид доказiв, самостiйний засiб

доказування. Така думка суперечить ч. 2 ст. 65 КПК, де дається ви-

черпний перелiк видiв доказiв. i хоча зразки для порiвняльного дос-

лiдження прямо не згаданi, вони охоплюються ст. 78 КПК, яка до

речових доказiв вiдносить будь-якi предмети, що можуть служити

засобами виявлення злочину, встановлення фактичних обставин

справи, викриття винних або спростування обвинувачення чи по-

м'якшення вини обвинуваченого. Нарештi, ст. 199 КПК прямо зазна-

чає, що процесуальний порядок зберiгання зразкiв для експертного

дослiдження є аналогiчним порядку зберiгання речових доказiв. Усе

сказане дає можливiсть розглядати зразки як речовi докази в справi i

поширювати на них правила, встановленi законом для речових доказiв.

Речовi докази мають велике значення, i їх роль у кримiнальному

процесi безумовно зростає, що пояснюється досягненням кримiналi-

стичної технiки, яка дозволяє знаходити i виявляти зараз такi речовi

докази, якi ранiше були недоступнi для слiдчих i суду. Це, звичайно,

не означає, що речовi докази витiсняють з кримiнального процесу iншi

докази. Немає нiяких пiдстав для того, щоб визнавати їх <кращими>,

вiддавати їм перевагу перед iншими видами доказiв. З розвитком кри-

мiналiстичної технiки можливостi використання речових доказiв по-

ряд з iншими доказами будуть дедалi бiльше розширюватися.

Процесуальне оформлення речових доказiв. Той чи iнший

предмет стає речовим доказом тiльки пiсля того, як вiн процесуаль-

не оформлений у порядку, встановленому законом. Це процесуаль-

не оформлення полягає в тому, що особа, яка провадить дiзнання,

слiдчий або прокурор виносять постанову про приєднання певного

предмета до справи як речового доказу, оглядають його, по можли-

востi фотографують i докладно описують в протоколi огляду. Якщо

цей предмет витребуваний судом або представлений йому пiд час

судового розгляду, вiн приєднується до справи як речовий доказ за

вiдповiдною ухвалою суду (ст. 79 КПК).

Коли справа переходить вiд одного до iншого органу (вiд орга-

ну дiзнання до слiдчого, вiд слiдчого до прокурора, вiд прокурора до

суду, з одного суду до iншого тощо), речовi докази передаються ра-

зом зi справою.

180

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

В окремих випадках предмети, що є речовими доказами, можуть

бути повернутi їх власнику ще до закiнчення провадження в справi,

коли це можливо без шкоди для успiшного розслiдування i розгля-

ду справи. iншi речовi докази зберiгаються при справi (наприклад,

пiдроблений документ) або в особи, яка провадить дiзнання, слiдчо-

го, прокурора чи в суддi або передаються для зберiгання вiдповiд-

ним установам чи органiзацiям. Порядок зберiгання речових доказiв

детально визначається iнструкцiями.

Вирiшення питання про речовi докази. Якщо речовi докази,

що швидко псуються, не можуть бути повернутi володiльцевi, вони

негайно здаються вiдповiдним державним або iншим органiзацiям

для реалiзацiї. Коли потiм виникає необхiднiсть повернути речовi до-

кази, то органiзацiї, якi їх одержали, замiсть них повертають такi самi

речi або сплачують їх вартiсть за державними цiнами на момент по-

вернення (ст. 80 КПК).

Оцiнка речового доказу полягає в тому, що особа, яка провадить

дiзнання, слiдчий, прокурор i суд встановлюють силу, значення, пе-

реконливiсть вiдомостей, одержаних шляхом огляду i дослiдження

даного предмета. Якщо речовий доказ пiддавався експертизi, то його

оцiнка фактично спiвпадає з оцiнкою висновку експерта.

Речовi докази зберiгаються до набрання вироком законної сили

або до закiнчення строку оскарження постанови чи ухвали про зак-

риття справи.

Питання про речовi докази вирiшується вироком, ухвалою чи поста-

новою суду або постановою органу дiзнання, слiдчого, прокурора про

закриття справи, при цьому: 1) знаряддя злочину, що належать обвину-

ваченому, конфiскуються; 2) речi, вилученi з обiгу, передаються вiдпо-

вiдним установам або знищуються; 3) речi, що не мають нiякої цiнностi

i не можуть бути використанi, знищуються, а у випадках, коли заiнте-

ресованi особи просять про це, можуть бути переданi їм; 4) грошi,

цiнностi та iншi речi, нажитi злочинним шляхом, передаються в дохiд

держави; 5) грошi, цiнностi та iншi речi, якi були об'єктом злочинних

дiй, повертаються їх законним володiльцям, а якщо їх не встановлено,

то цi грошi, цiнностi та речi переходять у власнiсть держави; 6) доку-

менти, що є речовими доказами, зберiгаються при справi. Заiнтересо-

ваним особам, пiдприємствам, установам i органiзацiям за їх клопотан-

ням можуть бути виданi копiї цих документiв (ст. 81, ч. 2 ст. 80 КПК).

Якщо виникає спiр про право власностi на предмети, якi є речо-

вими доказами, то вiн вирiшується в порядку цивiльного судочинства.

Роздiл 6

Види доказiв (засоби доказування)

181

В цьому випадку речовi докази зберiгаються при справi до вступу в

законну силу рiшення суду про належнiсть цих речей (ч. З ст. 80).

§ 7. Протоколи слiдчих i судових дiй та iншi документи

Стаття 82 КПК визнає протоколи слiдчих i судових дiй доказа-

ми в кримiнальнiй справi, коли вони засвiдчують обставини i фак-

ти, якi мають значення для справи. Однак за смислом цiєї статтi про-

токоли допиту свiдкiв, потерпiлих, пiдозрюваних i обвинувачених не

належать до вказаних в нiй видiв доказiв, а являють собою вiдповi-

дно похiднi докази, якi належать до того самого виду доказiв, що й

уснi показання зазначених осiб. .

Для використання протоколiв слiдчих i судових дiй як доказiв

велике значення має встановлений законом порядок їх складання i

наявнiсть у них всiх необхiдних реквiзитiв (ст. 85 КПК).

Додержання такого порядку слiдчим або судом не с питанням

лише технiчного характеру, а є гарантiєю повноти i достовiрностi

фактичних обставин, що фiксуються протоколом (наприклад, прото-

колом огляду, протоколом обшуку тощо). Тому недоброякiсне складен-

ня протоколу в рядi випадкiв повнiстю або частково зводить нанiвець

результати проведеної з подiбним порушенням слiдчої або судової дiї.

iстотне значення має питання про процесуальний характер до-

даткiв до протоколу. Згiдно зi ст. 85 КПК до протоколiв можуть бути

доданi фотографiчнi негативи i знiмки, кiноплiвки, дiапозитиви,

фонограми (звукозаписи) допиту, плани, схеми, злiпки i вiдбитки

слiдiв, зробленi при провадженнi слiдчих дiй.

Цi додатки або є похiдними речовими доказами (наприклад,

злiпки i вiдбитки слiдiв), або являють складову частину вiдповiдного

протоколу (наприклад, плани, схеми мiсця подiї, фонограми допиту

обвинуваченого тощо). Цi додатки мають доказове значення не ок-

ремо вiд протоколiв, а як їх складова частина.

Крiм протоколiв джерелом доказiв у справi вiдповiдно до ст. 83 КПК

визнаються також документи, в яких обставини i факги, що мають зна-

чення для справи, засвiдченi i викладенi установами, пiдприємствами,

органiзацiями, службовими особами i громадянами. До таких доку-

ментiв належать, наприклад, рiзнi довiдки, офiцiйнi листи, акти ревiзiй

та iнвентаризацiй, пояснення службових осiб, заяви громадян тощо.

Закон не встановлює порядку приєднання до справи таких доку-

ментiв. На практицi слiдчий i прокурор приєднують потрiбний до-

182

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

кумент до справи без особливої на те постанови; суд, приєднуючи

до справи який-небудь документ, виносить про це ухвалу.

Оцiнка документiв як джерел доказiв полягає в тому, що слiдчий,

прокурор i суд вирiшують питання про справжнiсть документа i виз-

начають силу, значення i переконливiсть тих вiдомостей, якi мiстять-

ся в цьому документi.

Якщо той чи iнший документ має значення для справи як предмет

з певними ознаками (наприклад, пiдроблений чек, пiдроблений пас-

порт) або має значення у зв'язку з обставинами, при яких був виявле-

ний (наприклад, лист обвинуваченого, загублений ним на мiсцi вчи-

нення злочину), вiн є не документом, а є речовим доказом. У цьому

випадку процесуальне оформлення i оцiнка документа провадяться в

такому самому порядку i на тих же пiдставах, що й процесуальне

оформлення i оцiнка всiх iнших речових доказiв (ст. 78 КПК).

О С ОБЛИВА

ЧАСТИНА

Роздiл 7

ПОРУШЕННЯ

КРИМiНАЛЬНОЇ СПРАВИ

§ 1. Суть, завдання i значення стадiї порушення

кримiнальної справи

Порушення кримiнальної справи є першою, початковою стадiєю

кримiнального процесу. Вона покликана виконувати загальнi завдан-

ня кримiнального судочинства, якi зазначенi в ст. 2 КПК, i, крiм того,

стає самостiйне завдання - вирiшувати питання про порушення

кримiнальної справи.

Суть цiєї стадiї полягає в тому, що органи дiзнання, слiдчий, проку-

рор, суд i суддя, виявивши в подiї, про яку їм стало вiдомо, ознаки злочи-

ну, приймають рiшення почати провадження у кримiнальнiй справi. В разi

вiдсутностi даних, якi вказують на ознаки злочину, а також за наявностi

обставин, що виключають порушення крїiмiнальної справи, приймаєть-

ся рiшення про вiдмову в порушеннi кримiнальної справи.

За своїм змiстом стадiя порушення кримiнальної справи зводить-

ся не тiльки до порушення кримiнальної справи або до вiдмови в цьо-

му. Вона мiстить у собi i процесуальну дiяльнiсть, в якiй розглядається

i вирiшується низка питань, що передують прийняттю постанови про

порушення кримiнальної справи. В цiй стадiї розглядаються i вирiшу-

ються питання, що мають iстотне значення для справи. Перевiрка

може стосуватися таких питань, якi виникають здебiльшого з конкрет-

них матерiалiв справи. До них можна вiднести вирiшення питань:

- чи достатньо приводiв до порушення кримiнальної справи;

- чи мiстять факти, про якi одержано вiдомостi, ознаки злочину;

- за якою статтею кримiнального закону може бути квалiфiковано

дiяння;

- за якими конкретними даними визнається, що факти, про якi

надiйшли вiдомостi, дiйсно мали мiсце;

- чи є необхiднiсть, з урахуванням обставин злочину, провести

iнвентаризацiю товарно-матерiальних цiнностей або документальну

ревiзiю (ч. 1 ст. 66 КПК);

184

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

- чи є необхiднiсть проводити дослiдну перевiрку i якщо є, то якi

дiї слiд виконати;

- чи вправi даний орган i конкретна посадова особа вирiшувати

питання про порушення кримiнальної справи;

- чи нема обставин, що виключають порушення кримiнальної

справи;

- кому належить вести дiзнання чи попереднє слiдство в разi

порушення кримiнальної справи;

- якi заходи мають бути вжитi суддею для примирення заявника

та особи, на яку подана скарга, в справах про злочини, передбаченi

ст. 106, ч. 1 ст. 107, ст. 125, ч. 1 ст. 126, ст. 198 КК;

- якi заходи слiд вжити для попередження або припинення зло-

чину для закрiплення та збереження слiдiв злочину.

Таким чином, стадiя порушення кримiнальної справи включає в

себе систему процесуальних дiй i правовiдносин, якi виникають при

їх виконаннi вiдповiдними компетентними органами.

При розглядi наведених питань провадяться передбаченi законом

дiї i складається низка документiв: протокол усної заяви з поперед-

женням про вiдповiдальнiсть за неправдивий донос (ст. 95 КПК);

протокол явки з повинною (ст. 96 КПК); вiдiбрання пояснень вiд

окремих громадян чи посадових осiб або витребування необхiдних

документiв (ч. 4 ст. 97 КПК); здiйснюється перевiрка заяв i повiдом-

лень про злочини шляхом проведення оперативно-розшукової дiяль-

ностi. Цi матерiали можуть використовуватись як приводи та пiдста-

ви до порушення кримiнальної справи (п. 1 ст. 10 Закону України вiд

18 лютого 1992 року <Про оператнвно-розшукову дiяльнiсть>, ст. 103

КПК). При попереднiй перевiрцi матерiалiв справи прокурор, слiд-

чий, орган дiзнання або суддя зобов'язанi приймати заяви i повiдом-

лення про вчиненi або пiдготовлюванi злочини, в тому числi i в спра-

вах, якi не пiдлягають їх вiданню, при необхiдностi складати прото-

кол огляду мiсця подiї (статтi 190, 195 КПК).

У стадiї порушення кримiнальної справи виконується велике

коло кримiнально-процесуальних дiй, складається низка процесуаль-

них документiв, якi породжують систему правовiдносин, суб'єктом

яких виступають заявник (громадянин, пiдприємство, установа,

органiзацiя), орган дiзнання, слiдчим, прокурор або суддя, а також

представники громадськостi.

Значення стадiї порушення кримiнальної справи полягає в тоїму,

що з неї починається процес судочинства в зв'язку з 4iактом вчинення

Роздiл 7

Порушення кримiнальної справи

185

злочину; ця стадiя забезпечує своєчасне реагування вiдповiдних дер-

жавних органiв на кожний злочин, вiд чого залежить швидке i повне

його розкриття, здiйснення необхiдних заходiв для додержання прав

людини, права на судовий захист вiд посягання на честь i гiднiсть,

життя i здоров'я, на особисту свободу та майно.

Якщо суду, прокурору, слiдчому i органу дiзнання стало вiдомо

про вчинений злочин, вони зобов'язанi в межах своєї компетенцiї

порушити кримiнальну справу, вжити всiх передбачених законом

заходiв до встановлення подiї злочину, осiб, винних у вчиненнi зло-

чину, i до їх покарання (ст. 4 КПК).

Таким чином, якщо постанову про порушення кримiнальної спра-

ви не винесено, то немає i кримiнальної справи, а, значить, i нiчого

приймати вiдповiднiй посадовiй особi до свого провадження, в зв'яз-

ку з чим i саме подальше провадження про злочин недопустиме'.

Змiстом цiєї стадiї є: а) попередня перевiрка наявностi законних

приводiв та пiдстав до порушення кримiнальної справи; б) безпосе-

реднє вирiшення питання про порушення кримiнальної справи.

Лише пiсля порушення законом кримiнальної справи можуть бути

застосованi передбаченi законом заходи процесуального примусу та

проведенi слiдчi дiї.

Виконуючи завдання швидкого i рiшучого реагування на зло-

чиннi прояви, ця стадiя кримiнального процесу в той же час стоїть

на сторожi прав i законних iнтересiв громадян.

Порушення кримiнальної справи має не лише юридичне, а й соц-

iальне значення. Рiшення про порушення кримiнальної справи,

швидка i рiшуча дiяльнiсть по розкриттю та припиненню злочинiв

формує громадську думку про е4iсктивнiсть боротьби з правопору-

шеннями. Своєчасне i обгрунтоване порушення кримiнальної спра-

ви сприяє змiцненню правопорядку, вихованню громадян у дусi су-

ворого додержання законiв.

§ 2. Органи та особи, якi мають право порушити

кримiнальну справу

Право порушити кримiнальну справу мають лише суд (суддя),

прокурор, слiдчий i орган дiзнання (статтi 4, 97, 98, 227 КПК). Право

порушити кримiнальну справу належить i начальнику слiдчого вiддiлу

Зеленеикий В. С. Возбуждение уголовного лсла. Харкiв. 1998. С. 214.

186

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

органiв МВС, податкової мiлiцiї i СБУ (згiдно з ч. 2 ст. 114' КПК). В

разi порушення кримiнальної справи начальником слiдчого вiддiлу вiн

користується при цьому повноваженнями слiдчого. Нiякi iншi органи

та особи не мають права порушувати кримiнальнi справи, вони можуть

лише повiдомити про вчинений злочин i надати необхiднi матерiали

для розгляду питання про порушення кримiнальної справи.

Суд (суддя) порушують кримiнальну справу в таких випадках:

а) коли порушена справа приймається безпосередньо до провад-

ження судом (справи приватного обвинувачення згiдно з ч. 1 ст. 27,

ст. 251 КПК i справи, досудова пiдготовка яких здiйснюється за так

званою протокольною формою вiдповiдно до ст. 425 та ч. 2 ст. 430

КПК). Цi справи порушуються тiльки вiдносно конкретних осiб, у

дiях яких вбачаються ознаки злочину;

б) коли данi судового слiдства вказують на те, що пiдсудний вчи-

нив ще й iнший злочин (ст. 276 КПК);

в) коли данi судового слiдства вказують на те, що злочин вчини-

ла особа, яка не була притягнута до кримiнальної вiдповiдальностi

(ст. 278 КПК). Суд вправi порушити кримiнальну справу при розглядi

цивiльної чи адмiнiстративної справи, якщо встановить при цьому

ознаки злочину.

Органи попереднього слiдства порушують кримiнальнi справи,

якi згiдно iз законом вiднесенi до їх пiдслiдностi. Якщо слiдчому

надiйшли первиннi матерiали про злочин, розслiдування якого нале-

жить до компетенцiї iншого органу попереднього слiдства, вiн має

право, не порушуючи справи, направити цi матерiали за пiдслiд-

нiстю. В такому разi вiн зобов'язаний вжити заходiв до запобiгання

або припинення злочину. Але якщо необхiдно виконати невiдкладнi

слiдчi дiї, то слiдчий повинен порушити справу i прийняти її до свого

провадження.

Серед органiв дiзнання важливу роль вiдiграє мiлiцiя, яка може

порушити справу про будь-який злочин.

Згiдно iз ст. 101 КПК органами дiзнання є також органи безпе-

ки, якi можуть порушити кримiнальну справу про злочини, вiднесенi

законом до їх вiдання (п. 2 ст. 101, ч. 2 ст. 112 КПК).

Командири вiйськових частин, з'єднань, начальники вiйськових

установ вправi порушити кримiнальну справу про злочини, вчиненi

пiдлеглими їм вiйськовослужбовцями i вiйськовозобов'язаними пiд

час проходження ними зборiв, а також у справах про злочини, вчи-

ненi працiвниками i службовцями Збройних Сил України у зв'язку

Роздiл 7

Порушення кримiнальної справи

187

з виконанням службових обов'язкiв або в розташуваннi частини,

з'єднання,установи.

Митнi органи вправi порушити кримiнальну справу про контра-

банду.

Начальники виправно-трудових установ, слiдчих iзоляторiв, лiку-

вально-трудових профiлакторiїв мають право порушити кримiналь-

ну справу про злочини проти встановленого порядку несення служ-

би, вчиненi працiвниками цих установ, а також у справах про зло-

чини, вчиненi в розташуваннi зазначених установ.

Органи державного пожежного нагляду вправi порушити кри-

мiнальну справу про пожежi i порушення протипожежних правил.

Органи прикордонної охорони можуть порушити кримiнальну

справу про порушення державного кордону.

Капiтани морських суден, що перебувають у далекому плаваннi,

також вправi порушити кримiнальну справу про будь-який злочин,

вчинений членами екiпажу i пасажирами пiд час перебування кораб-

ля в такому плаваннi.

§ 3. Приводи i пiдстави до порушення кримiнальної справи

Приводи до порушення кримiнальної справи - це передбаченi

законом джерела, з яких органи дiзнання, слiдчий, прокурор, суддя

i суд одержують вiдомостi про вчиненi або пiдготовлюванi злочини.

Наявнiсть приводу породжує обов'язок цих органiв розглянути пи-

тання про необхiднiсть порушити кримiнальну справу.

Згiдно зч.i. ст. 94 КПК приводами до порушення кримiнальної

справи є: 1) заяви або повiдомлення пiдприємств, установ, органi-

зацiй, посадових осiб, представникiв влади, громадськостi або окре-

мих громадян; 2) повiдомлення представникiв влади, громадськостi

або окремих громадян, якi затримали пiдозрювану особу на мiсцi

вчинення злочину або з поличним; 3) явка з повинною; 4) повiдом-

лення, опублiкованi в пресi; 5) безпосереднє виявлення органом

дiзнання, слiдчим, прокурором або судом ознак злочину. Перелiк,

передбачений ч. 1 ст. 94 КПК, є вичерпним.

Заяви або повiдомлення громадян є найбiльш поширеним при-

водом до порушення кримiнальних справ. У рядi випадкiв закон зо-

бов'язує громадян повiдомляти компетентним органам, якщо їм ста-

ло достовiрно вiдомо про те, що хтось готує або вчинив злочин, за

188

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

недонесення про який передбачено кримiнальну вiдповiдальнiсть

згiдно зi статтями 81', 187 КК.

Заяви або повiдомлення представникiв влади, громадськостi чи

окремих громадян про злочини можуть бути усними або письмовими.

Повiдомлення пiдприємств, установ, органiзацiй i службових осiб по-

виннi бути викладенi в письмовiй формi i пiдписанi (ч. З ст. 95 КПК).

iншi заяви або повiдомлення можуть бути усними або письмовими.

Закон вимагає, щоб письмова заява була пiдписана особою, вiд

якої вона подається. До порушення справи слiд пересвiдчитися в

особi заявника, попередити його про вiдповiдальнiсть за неправди-

вий донос i вiдiбрати вiд нього вiдповiдну пiдписку (ч. 2 ст. 95 КПК).

У чинному КПК немає посилання на анонiмнi заяви, тому вони

не можуть бути приводом до порушення кримiнальної справи. Ано-

нiмнi заяви юридичного значення не мають Отже вони самi по собi

не можуть бути приводом до порушення кримiнальної справи. Осо-

ба, яка одержала таку заяву, залежно вiд її змiсту, може або залиши-

ти анонiмну заяву без розгляду, або перевiрити її. Якщо в результатi

перевiрки будуть установленi фактичнi данi, що свiдчать про на-

явнiсть складу злочину, то справу належить порушувати не з приво-

ду анонiмки, а з приводу безпосереднього виявлення органом дiзнан-

ня, слiдчим, прокурором або судом ознак злочину (ч. 5 ст. 94 КПК).

У разi наявностi достатнiх пiдстав вважати, що суспiльне небез-

печне дiяння вчинене особою, яка досягла 11 рокiв, але до виповнен-

ня вiку, з якого законом передбачена кримiнальна вiдповiдальнiсть,

за фактом цього дiяння порушується кримiнальна справа, яка вирi-

шується у порядку, передбаченому ст. 73 КПК.

Явка з повинною - це добровiльна заява особи про вчинений

нею злочин. У разi явки з повинною належить установити:

а) особу того, хто з'явився з повинною;

б) чи мiстяться в дiях особи, про яку повiдомляється, ознаки зло-

чину;

в) мотиви, що спонукали особу до явки з повинною.

Необхiдно також дiзнатись про мiсце i час вчинення злочину, якi

наслiдки настали, кого належить допитати як свiдка, чи є речовi

докази тощо. Особливу увагу слiд придiлити особi, яка з'явилася з

повинною; з'ясувати мiсце її роботи та проживання, чи притягува-

лася вона до кримiнальної вiдповiдальностi ранiше.

Для явки з повинною характерними є факт явки самої особи i

заява про вчинений нею злочин.

Роздiл 7

Порушення кримiнальної справи

189

У протокол про явку з повинною необхiдно занести докладний

змiст зробленої заяви. Протокол пiдписується заявником i особою,

яка склала його.

Приводом до порушення кримiнальної справи можуть бути вiд-

повiднi повiдомлення, опублiкованi в пресi (статтi, дописи, iнтерв'ю,

фейлетони тощо).

Безпосереднє виявлення органом дiзнання, слiдчим, прокурором

або судом ознак злочину. Специфiка цього приводу полягає в тому, що

питання про порушення кримiнальної справи вирiшується не в зв'язку з

поданою заявою чи повiдомленням про вчинений або пiдготовлюваний

злочин, а з iнiцiативи органу дiзнання, слiдчого, прокурора, суддi (суду).

Особа, яка проводить дiзнання, а також слiдчий виявляють озна-

ки злочинiв у зв'язку з процесуальною дiяльнiстю при розслiдуваннi

кримiнальних справ, якi вже порушенi. Ознаки злочину можуть бути

виявленi i в результатi проведення оперативно-розшукових заходiв

органом дiзнання.

Прокурор безпосередньо виявляє ознаки злочину в процесi здiй-

снення загального нагляду, а також прокурорського нагляду за вико-

нанням законiв органами дiзнання та попереднього слiдства та при

розглядi справ у судах.

Орган дiзнання, слiдчий, прокурор i суддя зобов'язанi прийма-

ти заяви i повiдомлення про кожний вчинений або пiдготовлюваний

злочин, у тому числi i в справах, якi не пiдлягають їх вiданню (статтi

97.251КПК).

Письмовi та уснi заяви i повiдомлення про злочини, що надiйшли

до чергової частини або безпосередньо до працiвника мiлiцiї чи

слiдчого органу внутрiшнiх справ, незалежно вiд мiсця злочину

пiдлягають негайнiй реєстрацiї в книзi заяв i повiдомлень про зло-

чини. Пiсля реєстрацiї заява чи повiдомлення доповiдаються черго-

вим начальнику органу внутрiшнiх справ.

Найважливiшим завданням чергових частин є органiзацiя виїз-

ду на мiсце подiї, забезпечення негайного вжиття оперативно-розшу-

кових та iнших заходiв з метою попередження i розкриття злочинiв

по <гарячих слiдах>.

Одного приводу ще недостатньо для порушення кримiнальної

справи. Для цього необхiдно мати вiдповiдну пiдставу. Справа може

бути порушена тiльки в тих випадках, коли є достатнi данi, якi вка-

зують на наявнiсть ознак злочину (ст. 94 КПК). Такi данi повиннi

бути оцiненi юридичне з точки зору їх вiдповiдностi належнiй статтi

190

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Особливої частини КК. Це не значить, що для порушення кримiналь-

ної справи необхiдно встановити злочин у всiх деталях. Для пору-

шення кримiнальної справи необхiднi не тiльки достатнi данi, якi

вказують на наявнiсть ознак злочину, а й данi, що свiдчать про юри-

дичнi ознаки злочину. При порушеннi кримiнальної справи має бути

дана попередня квалiфiкацiя злочину, яка пiдлягає перевiрцi в ходi

наступного розслiдування кримiнальної справи.

У зв'язку з прийняттям Закону України вiд 5 жовтня 1995 року

<Про боротьбу з корупцiєю> внесенi змiни i доповнення до деяких

законодавчих актiв України. Доповнено, зокрема, ст. 98 КПК новою

частиною такого змiсту: <Якщо на момент порушення кримiнальної

справи встановлено особу, яка вчинила злочин, кримiнальну справу

повинно бути порушено щодо цiєї особи>.

§ 4. Обставини, що виключають порушення

кримiнальної справи

У ходi попередньої перевiрки можуть бути виявленi обставини, що

виключають порушення кримiнальної справи. Перелiк цих обставин

передбачений ст. 6 КПК. Згiдно з вимогами цiєї статтi кримiнальну

справу не можна порушити, а порушена справа пiдлягає закриттю:

1) за вiдсутнiстю подiї злочину;

2) за вiдсутнiстю в дiяннi складу злочину;

3) за скiнченням строкiв давностi;

4) внаслiдок акту амнiстiї, якщо вiн усуває застосування покаран-

ня за вчинене дiяння, а також у зв'язку з помилуванням окремих осiб;

5) щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспiльне небез-

печного дiяння одинадцятирiчного вiку;

6) за примиренням потерпiлого з обвинуваченим у справах, якi

порушуються не iнакше як за скаргою потерпiлого, крiм випадкiв,

передбачених чч. 2,3,4 i 5 ст. 27 КПК. Це стосується справ приват-

ного i приватно-публiчного обвинувачення;

7) за вiдсутнiстю скарги потерпiлого, якщо справу може бути

порушено не iнакше як за його скаргою, крiм випадкiв, коли проку-

роровi надано право порушувати справи i при вiдсутностi скарги

потерпiлого згiдно з ч. З ст. 27 КПК;

8) щодо померлого, за винятком випадкiв, коли провадження в

справi є необхiдним для реабiлiтацiї померлого або вiдновлення

справи щодо iнших осiб за нововиявленими обставинами;

Роздiл 7

Порушення кримiнальної справи

191

9) щодо особи, про яку є вирок по тому ж обвинуваченню, що

набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття

справи з тiєї ж пiдстави.

10) щодо особи, про яку є нескасована постанова органу дiзнан-

ня, слiдчого, прокурора про закриття справи по тому ж обвинувачен-

ню, крiм випадкiв, коли необхiднiсть порушення справи визнано

судом, у провадженнi якого перебуває кримiнальна справа (статтi

276, 278 КПК);

11) якщо про вiдмову в порушеннi справи по тому ж факту є не-

скасована постанова органу дiзнання, слiдчого, прокурора, крiм ви-

падкiв, коли необхiднiсть порушення справи визнано судом, у про-

вадженнi якого перебуває кримiнальна справа (статтi 276 i 278 КПК).

Якщо в ходi дiзнання або попереднього слiдства протягом строкiв,

зазначених у ст. 48 КК, не встановлено особу, яка вчинила злочин, кри-

мiнальна справа пiдлягає закриттю за пiдставою, передбаченою у п. З

ч. 1 цiєї статтi, за винятком випадку, коли за вчинення цього злочину до

винного за законом може бути застосовано довiчне позбавлення волi.

Виходячи з обставин, зазначених у пп. 1, 2 цiєї статтi, якщо вони

виявляються в стадiї судового розгляду, суд доводить розгляд спра-

ви до кiнця, постановляє виправдувальний вирок, а у випадках, пе-

редбачених пп. З i 4, - обвинувальний вирок iз звiльненням засуд-

женого вiд покарання.

Не допускається закриття кримiнальної справи i на пiдставах,

зазначених у пп. З i 4 ст. 48 КК, якщо обвинувачений проти цього за-

перечує. В цьому разi провадження у справi продовжується в звичай-

ному порядку.

Якщо в ходi дiзнання, попереднього чи судового слiдства або

перевiрки, що провадилась на пiдставах, передбачених ч. 4 ст. 97

КПК, поряд з обставинами, зазначеними у пп. 1-4, 6, 7, 9-11 ч. i цiєї

статтi, що виключають провадження у кримiнальнiй справi, у дiяннi

особи будуть виявленi ознаки адмiнiстративного правопорушення,

орган дiзнання, слiдчий, прокурор, суд або суддя зобов'язанi напра-

вити вiдповiднi матерiали органу (посадовiй особi), уповноважено-

му розглядати справу про таке адмiнiстративне правопорушення (ч. 6

ст. 6 КПК).

Якщо вiдсутнi законнi приводи i пiдстави, а також за наявностi

обставин, якi виключають порушення кримiнальної справи, проку-

рор, слiдчий, орган дiзнання, суддя виносять постанову, а суд -

ухвалу про вiдмову в порушеннi кримiнальної справи, про що по-

192

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

вiдомляють заiнтересованих осiб, пiдприємства, установи, органi-

зацiї. Постанова або ухвала про вiдмову в порушеннi кримiнальної

справи може бути оскаржена заявником вiдповiдному прокуроровi

або до вищестоящого суду. Строк оскарження постанови чи ухвала

про вiдмову в порушеннi справи в законi не передбачено. Що сто-

сується постанови суддi в справах, зазначених в ч. 1 ст. 27 КПК, то

вона може бути оскаржена в касацiйному порядку в семиденний

строк з дня її винесення (ч. 2 ст. 252, ч. 2 ст. 354 КПК).

§ 5. Процесуальний порядок порушення або вiдмови

у порушеннi кримiнальної справи

Закон зобов'язує всi органи, якi мають право порушувати кри-

мiнальнi справи, приймати заяви i повiдомлення про вчиненi або

пiдготовлюванi злочини, в тому числi i в справах, якi не пiдлягають

їх вiданню (ч. 1 ст. 97 КПК). Таким чином, виключається можливiсть

повернення заявнику його повiдомлення з пропозицiєю звернутись

<за належнiстю>; цим забезпечується швидкiсть реагування компе-

тентних органiв (посадових осiб) на сигнали про злочиннi прояви.

Якщо орган, до якого звернувся заявник, не компетентний вирi-

шувати заяву, вiн, не повертаючи матерiал заявнику, зобов'язаний

сам направити його компетентному органу. При цьому повиннi бути

вжитi заходи запобiгання злочиновi та припинення його.

По заявi або повiдомленню про злочин прокурор, слiдчий, орган

дiзнання або суддя зобов'язанi не пiзнiше триденного строку прий-

няти рiшення про порушення або про вiдмову в порушеннi кримi-

нальної справи чи про направлення заяви або повiдомлення за на-

лежнiстю (ч. 2 с'г. 97 КПК).

При розглядi заяви чи повiдомлення про злочин може виникну-

ти необхiднiсть перевiрити їх до порушення справи. Така перевiрка

здiйснюється в строк не бiльше десяти днiв.

Способами перевiрки одержаних вiдомостей про злочин є вi-

дiбрання пояснень вiд окремих громадян чи посадових осiб або вит-

ребування необхiдних документiв (ч. 4 ст. 97 КПК).

Компетентнi органи (посадовi особи) можуть звернутися до

вiдповiдних установ з пропозицiєю провести ревiзiю або вiдомчу

перевiрку для одержання необхiдних у справi фактичних даних (ч. 1

ст. 66 КПК). У невiдкладних випадках вони можуть провести огляд

мiсця подiї до порушення кримiнальної справи (ч. 2 с'г. 190 КПК). З

Роздiл 7

П(iр\'чк'iчiя крчм i на:i i.,i i')ї справи

193

мстою виявлення ознак злочину i осiб, якi його вчинили, можуть бути

вжитi необхiднi опсративно-розшуковi заходи (ч. 1 ст. 103 КПК).

При перевiрцi заяв i повiдомлень про злочини не можна провади-

ти обшуки, допити, очнi ставки та iншi процесуальнi дiї. оскiльки вони

можуть мати мiсце лише пiсля порушення кримiнальної справи.

При наявностi приводiв та пiдстав прокурор, слiдчий, орган

дiзнання або суддя виносять постанову, а суд - ухвалу про порушен-

ня кримiнальної справи.

Порушення кримiнальної справи оформляється постановою (ухва-

лою), реквiзити якої передбаченi ст. 98 КПК.

Якщо постанову виносить прокурор, вiн направляє справу для

провадження попереднього слiдства або дiзнання, керуючись при

цьому правилами про пiдслiднiсть згiдно iз ст. 112 КПК, але може

прийняти її i до свого провадження.

Якщо справу порушили слiдчий чи орган дiзнання, вони прий-

мають її до свого провадження i починають попереднє слiдство або

дiзнання, про що не пiзнiше доби зобов'язанi направити прокурору

копiю своєї постанови (ч. 2 ст. 100 КПК).

Суд або суддя, порушивши кримiнальну справу, направляють її

прокуроровi для провадження попереднього слiдства, а справи про

злочини, зазначенi в ч. 1 ст. 27 КПК, приймають для розгляду в судi.

Виняток складають справи про злочини, якi перелiченi у ст. 425 КПК,

i справи приватного обвинувачення згiдно з ч. 1 ст. 27 КПК.

Визнавши матерiали про злочини, перелiченi в ст. 425 КГiК, до-

статнiми для розгляду в судовому засiданнi, суддя виносить поста-

нову, а суд - ухвалу про порушення кримiнальної справи i вiддан-

ня правопорушника до суду (ст. 430 КПК).

Що стосується справ приватного обвинувачення, то суддя вино-

сить одну постанову про порушення кримiнальної справи i вiддан-

ня обвинуваченого до суду (ч. 1 ст. 251 КПК).

Таким чином, постанова (ухвала) - неодмiнний процесуальний

документ, який засвiдчує факт порушення кримiнальної справи та дає

право на здiйснення подальших кримiнально-процесуальних дiй. При

вiдсутностi пiдстав до порушення кримiнальної справи прокурор,

слiдчий, орган дiзнання або суддя своєю постановою, а суд - ухва-

лою вiдмовляють у порушеннi кримiнальної справи, про що повiдом-

ляють заiнтересованих осiб i пiдприємства, установи, органiзацiї.

Якщо в результатi перевiрки заяви чи повiдомлення, що на-

дiйшли, не встановлено пiдстав для порушення кримiнальної

7 <Кримiнальний процес України"

194

ОСОБЛИВА '-iАСП-ПiА

справи, але матерiали перевiрки мiстять данi про наявнiсть у

дiяннi особи адмiнiстративного або дисциплiнарного проступку

чи iншого порушення громадського порядку, прокурор, слiдчий,

орган дiзнання, суддя вправi, вiдмовивши в порушеннi кримiналь-

ної справи, надiслати заяву або повiдомлення на розгляд гро-

мадськiй органiзацiї, комiсiї в справах неповнолiтнiх, трудовому

колективу або адмiнiстрацiї пiдприємства, установи, органiзацiї

для вжиття вiдповiдних заходiв впливу або передати матерiали

для застосування в установленому порядку заходiв адмiнiстратив-

ного стягнення (ч. 2 ст. 99 КПК).

Суддя вправi вiдмовити в порушеннi кримiнальної справи про

злочини, передбаченi ч. 1 ст. 27 КПК. i передати матерiали на розгляд

товариського суду, якщо особа, на яку подана скарга, не заперечує

проти цього (ч. 2 ст. 8 КПК).

Вiдмова в порушеннi кримiнальної справи оформляється моти-

вованою постановою, про змiст якої повiдомляється особi, установi,

пiдприємству або громадськiй органiзацiї, вiд яких надiйшла заява

чи повiдомлення (ст. 99 КПК).

§ 6. Порядок оскарження постанови про вiдмову

в порушеннi кримiнальної справи

Згiдно з Конституцiєю України кожному гарантується право на

оскарження в судi рiшень, дiй чи бездiяльностi органiв державної

влади, органiв мiсцевого самоврядування, посадових i службових

осiб (ст. 55 Конституцiї України).

Постанову слiдчого i органу дiзнання про вiдмову в порушеннi

кримiнальної справи може бути оскаржено вiдповiдному прокуро-

ровi, а якщо таку постанову винесено прокурором - вищестоящо-

му прокуроровi. Скарга подається особою, iнтересiв якої вона сто-

сується, або її представником протягом семи днiв з дня одержання

копiї постанови (ч. 1 ст. 99' КПК).

Якщо прокурор заперечує проти скасування постанови про вiд-

мову в порушеннi кримiнальної справи, скарга на цю постанову по-

дається особою, iнтересiв якої вона стосується, або її представником

до суду в порядку, передбаченому ст. 236' КПК.

Що стосується постанови суддi або ухвали суду про вiдмову

в порушеннi кримiнальної справи, то вони можуть бути оскарженi

особою, iнтересiв якої стосуються, або її представником протягом

1\гЮii 7

Порушенi i я крiї.мiтi'iьчої сi i [>(i':и

195

семи днiв з дня одержання копiї постанови аоо ухвали до вищес-

тоящого суду в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 354 КПК (ч. З

ст. 99' КПК).

Заiнтересована особа або її представник вправi оскаржити до

суду постанову органу дiзнання, слiдчого, прокурора про вiдмову в

порушеннi справи лише пiсля оскарження її вiдповiдному прокуро-

ровi i залишення цiєї скарги без задоволення.

Законом визначено, що скарга на постанову районного, мiсько-

го та прирiвняного до них органу дiзнання, слiдчого, прокурора про

вiдмову в порушеннi кримiнальної справи у випадках, передбачених

ч. 2 ст. 9е)' КПК, подається особою, iнтересiв якої вона стосується,

або її представником до районного (мiського) суду за мiсцем розта-

шування органу або робот посадової особи, яка винесла постано-

ву. протягом семи днiї> з дня отримання повiдомлення прокурора про

ВiДМОВУ в скасуваннi постанови.

Такий же порядок оскарження постанови вшцссгояiцого органу

дiчнапня, слiдчого, прокурора вiдповiдно до об-'iасного. Київського

мiського суду (ст. 23(У КПК).

Одержавши скаргу на постанову прокурора, слiдчого, органу

дiзнання про вiдмову в порушеннi кримiнальної справи, суддя одно-

особоїю розглядає її не пiзнiше десяти днiв пiсля надходження скар-

ги до суду.

З мстою розгляду суддя нiп-рсбус матерiали, на пiдставi яких було

вiдмовлено в порушеннi сiiрани. iнаiiомiгiься ', ними i повiдомляє

прокурора та особу, яка подала скаргу, про час її розгляду. В разi

необхiдностi суддя заслуховує пояснення особи, яка подала скаргу.

Пiсля розгляду скарги суддя, керуючись вимогами ст. 99 КПК,

лриймас одне з таких рiшень:

1) скасовує постанову про вiдмову в порушеннi справи i повер-

гає матерiали для проведення дода'iкової перевiрки або порушує

справу:

2) залишає скаргу без задоволення.

Постанова суддi оскарженню в касацiйному порядку не пiдлягає.

Копiя постанови суддi надсилається особi, яка подавала скаргу, та

особi, яка винесла постанову, i прокуроровi (ст. 2362 КПК).

Постанова суддi може бути опротестована в порядку нагляду

вiдповiдними головами судiв, прокурорами або їх заступниками.

Особа, яка подала скаргу, може порушити перед ними клопотання

про принесення протесту.

ОСОБЛИВА ЧЛСП-iНЛ

§ 7. Прокурорський нагляд за законнiстю порушення

та вiдмови в порушеннi кримiнальної справи

Важливу роль у забезпеченнi законностi i обгрунтованостi пору-

шення та вiдмови в порушеннi кримiнальної справи вiдiграє проку-

рорський нагляд.

Прокурорський нагляд починається з моменту, коли компетент-

ним органам (посадовим особам) стає вiдомо про вчинений злочин.

З цього часу прокурор здii"iснює нагляд за законнiстю додержання

строкiв, визначених для перевiрки матерiалiв, якi мiстять вiдомостi

про злочин, i прийняття по них вiдповiдних рiшень, а також за закон-

нiстю i обгрунтованiстю порушення або вiдмови в порушеннi кри-

мiнальної справи.

Отримавши копiю постанови про порушення кримiнальної спра-

ви вiд слiдчого або органу дiзнання, прокурор розпочинає провад-

ження нагляду в справi.

Коли необхiдно перевiрити заяву або повiдомлення про злочин до

порушення справи, така перевiрка здiйснюється в строк не бiльше

десяти днiв шляхом вiдiбрання пояснень вiд окремих громадян чи

посадових осiб або витребування необхiдних документiв (ст. 97 КПК).

Вiдповiдно до ч. З ст. 100 КПК, якщо справу порушено без закон-

них пiдстав, прокурор закриває її, а у випадках, коли в цiп справi ще

не проводилося слiдчих дiй, скасовує постанову про порушення

справи.

Якщо постанова органу дiзнання або слiдчого про вiдмову в по-

рушеннi кримiнальної справи прогирiчи-гь наявним фактичним да-

ним i ьинесепа необгрунтоване, прокурор скасовує таку постанову

i порушує кримiнальну справу (ч. 4. ст. 100 КПК).

В Законi України <Про прокуратуру> зазначасi ься, що вказiвки

прокурора, його заступника органам дiзнання i попереднього слiд-

ства щодо порушення кримiнальних справ, якi даються вiдповiдно

до кримiнально-процссуального законодавства, є обов'язковими для

цих органiв (ст. 32).

Прокуроровi надано право вживати заходiв до того, щоб органи

дiзнання i попереднього слiдства додержували передбаченого зако-

ном порядку порушення кримiнальних справ (ст. ЗО).

Порушення чи вiдмова в порушеннi кримiнальної справи,

якi здiйснюються вiдповiдно до вимог крнмiнально-процссу-

ального кодексу, є невiд'ємним завданням кримiнального судо-

Роз^/i 7

197

Порушення кримiнальної справи

чинства по охоронi прав та законних iнтересiв фiзичних i юри-

дичних осiб з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притяг-

нутий до вiдповiдальностi i жоден невинний не був покараний

(ст. 2 КПК).

Постанова прокурора має бути мотивованою, а її змiст дове-

дено до вiдома заявника, за повiдомленням якого було порушено

справу. - - .

У разi безпiдставного порушення справи або безпiдставної

вiдмови в порушеннi справи суддею або судом прокурор прино-

сить подання на постанову суддi або ухвалу суду в порядку, вста-

новленому кпк.

Роздiл 8

ДОСУДОВЕ (ПОПЕРЕДНЄ)

РОЗСЛiДУВАННЯ:

ЗАГАЛЬНi ПОЛОЖЕННЯ

Повна характеристика такої складної дiяльностi, якою є досудо-

ве (попереднє) розслiдування кримiнальних справ, потребує комп-

лексного аналiзу її кримiнально-процесуального регулювання, кри-

мiналiстичного i органiзацiйного забезпечення, етики i психологiї

провадження тощо. Аналiз кожної з сторiн розслiдування робиться

теж системно, в певнiй послiдовностi.

Зокрема, розгляд питань кримiнально-процесуального регулю-

вання заведено розпочинати з викладу суттєвiших, визначальних

положень, якi в законодавствi i теорiї називаються загальними. За-

гальнi положення досудового (попереднього) розслiдування - цс

система визначених Конституцiєю, Кримiнально-процссуальним

кодексом та iншими законами України найбiльш суттєвих, обов'яз-

кових, узгоджених мiж собою вимог щодо форм, умов, строкiв i про-

цедур провадження розслiдування, дотримання яких забезпечує до-

сягнення цiлей i виконання завдань такої дiяльностi.

Значна частина таких положень сформульована в статтях, що

мiстяться в главах 9-11 КПК. Приписами цих статей:

- визначенi форми досудового (попереднього) розслiдування,

коло справ, провадження слiдства по яких є обов'язковим, строки

провадження дiзнання i слiдства, форми їх закiнчення;

-розмежованi пiдслiднiсть мiж- слiдчими пiдроздiлами та повно-

важення слiдчого, начальника слiдчого вiддiлу, прокурора;

- покладено обов'язок забезпечення цивiльного позову i можли-

вої конфiскацiї майна;

- викладенi правила залучення до участi в розслiдуваннi потер-

пiлого, цивiльного позивача ! цивiльного вiдповiдача, понятих, спе-

цiалiста, перекладача;

-регламентовано порядок прийняття i оскарження рiшень слiд-

чого i прокурора;

- сформульованi вимоги щодо недопустимостi розголошення

даних попереднього слiдства.

Суттєве значення для забезпечення законностi попереднього роз-

слiдування i належного проведення слiдчих та iнших процесуальних

дiй .мають також поиписи (кимоги) чинного законодавства щодо:

- умов i меж вторгнення в сферу конституцiйних прав людини;

-дотримання стичних норм та мiжнародних стандартiв посадо-

вими особами органiв розслiдування;

- чабезпечсння безпеки учасникiв процесу;

- використання спецiальних пiзнань;

- забезпечення вiдшкодування збиткiв, заподiяних незаконними

дiями i рiшеннями органiв досудового розслiдування;

- взаємодiї правоохоронних органiв у розкриттi злочинiв, у тому

числi в рамках мiжнародного спiвробiтництва.

Правовий рiвень вказаних вимог та їх бечпоссрсднiii зв'язок з

переважною бiльшiстю слiдчих лiн та рiшень дають пiдстави для

включення їх до загальних положень попередньою розслiдування.

Отже, загальне коло таких положень значно ширше за тi, шо вклю-

ченi в пiаву 11 КПК ^Основнi положення попередньої о слiдства> i якi

сформульованi лiнис вiдносно однiєї з форм розслiдування.

Зазначимо, iцо основнi положення, якi визначають характер i

завдання розслiдування, деякi вченi iменували його принципами.

М. С. Строгоинч вна/кан принципами попереднього слiдства об'єк-

тивнiсть. повноту, ак-шiiнiсiь i швидкiсть'. При дiйсному яiачсннi

цих вимог їх можна вважати вступною загальною харак гернстнкою

лише дiяльностi слiдчого. Загальнi положення попереднього роз-

слiдування Грунтуються на принципах кримiнального процесу, i ви-

користання поняття принципу для характеристики окремої його

стадiї вбачається тому не досить коректним. А втiм деякi принципи

кримiнального процесу можуть бути включенi до загальних поло-

жень попереднього розслiдування (принципи об'ектiтної iстини,

всебiчностi, повноти i об'с'ктiїнностi розслiдування тощо) за умо-

ви розрiзнення понятi, <принцип кримiнальною процесу> i <загаль-

не положення окремої стадiї або виду дiяльностi>.

Щоб уникнути дублювання положень, якi вивчаються за програ-

мами сумiжних дисциплiн, питання, пов'язанi ч органiзацiєю дiяль-

ностi органiв дiзнання i слiдства, тактикою i методикою розслiдуван-

ня. взаємодiї при розкритi i злочинiв i розслiдуваннi, розглядаються

у ньому роздiлi пiдручника -пише у межах, якi потрiбнi для роз'яс-

нення сутi вiдповiдних процесуа.-п.iпiх рiшень, дiй та процедур.

Правову основу досудового роiс.iiдунанпя складають Консти-

туцiя України, в якiїi визначена саме гака родова назва цiєї дiяльносгi

Спiii'i,'iiнiiч М С. Курс совстского уголонного процссса. Т. 1. С. 56.

200

ОСОБЛИВА '-МСГИНА

(ст. 121, п. 9 Перехiдних положень Конституцiї). Кримiнальний i

Кримiнально-процесуальний кодекси України, а також iншi закони,

нормами яких закрiплено правомочнiсть учасникiв цiєї дiяльностi та

органiзацiйнi особливостi її здiйснення. Детальний порядок вирi-

шення деяких питань, що стосуються органiзацiйного забезпечення

виконання приписiв законiв, регламентується наказами та iнструк-

цiями Генерального прокурора України, МВС, СБУ, податкової мi-

лiцiї (процедуру продовження строкiв слiдства i тримання обвину-

вачених пiд вартою, порядок взаємодiї слiдчих з пiдроздiлами дiзнан-

ня вiдповiдних структур, особливостi процедур виконання дiй, що

здiйснюються на пiдставi мiждержавних i мiжурядових угод у сферi

кримiнального судочинства, деякi iншi питання).

Форми досудового розслiдування i пiдслiднiсть визначаються

тiльки Кримiнально-процесуальним кодексом України.

Досудове розслiдування здiйснюється у двох формах: слiдство та

дiзнання.

Досудове слiдство провадиться слiдчими чотирьох вiдомств -

прокуратури, органiв внутрiшнiх справ, податкової мiлiцiї та Служ-

би безпеки України (ст. 102 КПК). Дiзнання провадиться посадови-

ми особами органiв дiзнання (в тому числi i начальниками цих

органiв), що перелiченi у ст. 101 КПК.

Процесуальний порядок здiйснення слiдчих дiй слiдчими i особа-

ми, якi провадять дiзнання, однаковi; у загальних рисах однаковi й пра-

вила прийняття ними процесуальних рiшень. Доказове значення фак-

тичних даних, встановлених у ходi слiдства i дiзнання, законнiсть дiй

суб'єктiв цього процесу оцiнюються за одними i тими ж критерiями.

Разом з тим є й iстотнi вiдмiнностi процесуального режиму в

пiдслiдностi, правомочностi дiзнання i слiдства по завершеннi роз-

слiдування, у процедурах прийняття рiшень у кримiнальнiй справi.

Вiдповiдно до ст. 111 КПК провадження слiдства обов'язкове у всiх

кримiнальних справах, за винятком справ про злочини, перелiченi у

ст. 425 КПК, у якiй передбачено протокольну форму досудової пiдго-

товки матерiалiв, а також у справах приватного обвинувачення (ч. 1

ст. 27 КПК).

У справах про цi злочини слiдство провадиться лише у випадках,

якщо цс визнають необхiдним суд або прокурор (ч. З ст. 27, ст. 431

КПК). Слiдство може бути завершено у будь-якiii з трьох форм, вка-

заних у ст. 212 КПК: складанням обвинувального висновку; поста-

новою про закриття кримiнальної справи за всiма передбаченими

Роздiл 8 201

Досудове (попереднє) розслiдування: загальнi положення

законом пiдставами або постановою про направлення справи до суду

для вирiшення питання про застосування примусових заходiв медич-

ного характеру. Дiзнання закiнчується винесенням постанови про

направлення кримiнальної справи для провадження попереднього

слiдства. Закрити кримiнальну справу орган дiзнання (особа, яка

провадить дiзнання) правомочний тiльки на пiдставах, передбачених

ст. 6 КПК. Всi процесуальнi рiшення особи, яка провадить дiзнання,

вимагають затвердження начальником органу дiзнання, а постано-

ва про передачу справи слiдчому пiдлягає затвердженню i прокуро-

ром (ст. 104 КПК).

Закон диференцiює порядок i строки провадження дiзнання у

кримiнальних справах залежно вiд тяжкостi злочину: справа про

тяжкий злочин повинна бути передана слiдчому не пiзнiше десяти

днiв з моменту порушення, а справа про злочини, що не є тяжкими,

- у строк не бiльше десяти днiв з моменту встановлення особи, яка

його вчинила. Якщо таку особу не встановлено, дiзнання зупиняється

до її встановлення (статтi 108, 209 КПК).

Орган дiзнання одночасно з розслiдуванням кримiнальної спра-

ви може провадити i оперативно-розшукову дiяльнiсть з мстою пов-

ного виявлення всiх обставин злочинної дiяльностi та розшуку об-

винувачених.

Таким чином, дiзнання в бiльшостi випадкiв являє собою почат-

ковий етап досудового розслiдування. Переважна бiльшiсь кримi-

нальних справ, якi розслiдуються за цiєю формою, порушуються

органами внутрiшнiх справ.

Аналiз приписiв закону про пiдслiднiсть дає пiдстави для такої

практично значущої класифiкацiї її видiв:

1) предметна (родова);

2) територiальна;

3) персональна;

4)альтернативна;

5) за зв'язком справ.

На пiдставi вiдповiдних приписiв, а також з урахуванням обставин,

внаслiдок яких слiдчий i особа, що провадить дiзнання, пiдлягають

вiдводу (ст. 60 КПК), визначається орган та посадова особа, якi вправi

провадити розслiдування у конкретнiй кримiнальнiй справi.

Предметна (родова) пiдслiднiсть визначається крямiнально-пра-

вовою квалiфiкацiєю дiяння. Залежно вiд цього розподiляється ком-

петенцiя по розслiдуванню кримiнальних справ мiж слiдчими пiдроз-

202

дiлами чотирьох вiдомств - прокуратури. МВС, СБУ. податкової

мiлiцiї (ч, 1 ст. 111, ст. 112 КПК).

Слiд зазначити, що до тексту ст. 112 КПК змiни вносяться пай-

час i iiнс, тому рекомендується счстсмiїїiiчио iнiряти чинну редакцiю

цiєї статтi з тiєю, що мiститься у робочому кодексi студента або прак-

тичного працiвника.

Пiдслiднiсть кримiнальних справ за предметною (родовою) оз-

накою визначена законом через перелiк складу злочинiв, розслiду-

вання яких вiднесено впк-'iючiю до компетенцiї слiдчих прокурату-

ри, а також розподiлом компетенцiї вiдносно решти справ мiж слiд-

чими органiв МВС, податкової мiлiцiї та СБУ. У той же час слiдчi

прокуратури правомочнi проводити рiгзс-плувания по всiх без винят-

ку категорiях кримiнальних справ: такою ж в принципi є компетен-

цiя i прокурора (статтi 112, 227 КПК).

Територiальна нiдслiдпiсi ь. Як правило, критерiєм для визна-

чення мiсця провадження слiдства є мiсце вчинення злочину. У ньо-

му випадку розслiдування доручається слiдчому того органу, до

юрисдикцiї якого вiднесено так зване обслуговування територiї,

якщо i за iншими критерiями (предметна, персональна) розслiдуван-

ня повинно провадишся, наприклад слiдчим даної (районної, мiж-

районної або мiської) прокуратури.

Стаття 116 КПК дає змогу вирiшити питання про мiсце провад-

ження попереднього слiдства залежно пiд мiсця виявлення злочину.

а також з урахуванням мiсця персбунаиня особи, яка вчiнпiла злочин,

або бiльшостi свiдкiв. Крiм того, необхiднiсть розслiдування спра-

ви не за мiсцем вчинення злочину може бути обумовлена вiдводом.

заявленим всiм слiдчим даного району, рiшенням вищестоящого

прокурора або иача-чьника нiццсстояiцого с-'iiдчого вiддiлу.

Правила про персональну пiдслiднiс 11, спiввiднесенi з особою

суб'єкта злочину. Розслiдування всiх справ про -злочини непов-

нолiтнiх, тобто осiб. якi не досягля 18 рокiв, зараз вiднесено ло ком-

петенцiї слiдчих органiв внутрiшнiх справ. Слiдчi вiйськової проку-

ратури розслiдують всi кримiнальнi справи про вiїiськовi злочини,

у вчиненнi яких брала участь хоча б одна особа з числа вiйськово-

службовцiв або тих вiйськовозобов'язаних, якi перебувають на на-

вчальних зборах, а також про злочини, вчиненi ср-'їлагами. матроса-

ми, сержантами та особами офiцерського складу СБУ. вiйськовими*

будiвельниками, роби пиками та с-iужбовпямп Збройних Сил у зв'яз-

ку з виконанням ними службових обов'язкiн або у розташуваннi

РоздЬ о 203

Досудове (попереднє) розслiдування: загальнi по.'iожсiчiя

вiйськової частини, вiйськово-навчального закладу або iншої уста-

нови Збройних Сил. Оскiльки нi в статтях 102, 112 КПК, нi в ст. 17

Закону України <Про прокуратуру> слiдчi вiйськових прокуратур

окремо не названi. Генеральний прокурор України наказом № 16 вiд

5 серпня 1994 року визначив такi особливостi розмежування їх

пiдслiдностi:

1) кримiнальнi справи по обвинуваченню цивiльних осiб у вчи-

ненi з участю вiйськовослужбовцiв за межами вiйськової частини

одного або кiлькох злочинiв, що не є вiйськовими, розслiдуються

слiдчими територiальних органiв вiдповiдно до ст. 112 КПК;

2) кримiнальнi справи про злочини, вчиненi особами пiд час про-

ходження ними вiйськової служби, розслiдуються слiдчими вiйськових

прокуратур i в тому разi, коли особа вже звiльнена з вiйськової служби:

3) кримiнальнi справи про злочини проти держави, вчиненi вiй-

ськовослужбовцями. розслiдуються слiдчими органiв безпеки.

Альтернативна пiдслiднiсть означає, то як виняток з правил

про предметну пiдслiднiсть справу повинен розслiдувати орган по-

переднього слiдства того вiдомства, яким цю справу порушено (ч. З

ст. 112 КПК). Перелiк таких справ вичерпується складами злочинiв,

визначеними статями 80. 80', о0\ 804, 84, 86. 86' КК.

Як вказано у ч. 5 с-г. 112 КПК, у справах про злочини, передба-

ченi статтями 178-182, 186, 187 КК, попереднє слiдство провадить-

ся тим органом, до пiдслiдностi якого вiдноситься злочин, у зв'язку

з яким порушено дану справу. Цс. зокрема, кримiнальнi справи про

дачу завiдомо неправдивих показань i вiдмову вiд дачi показань, якi

можуть мати мiсце при дослiдженнi справ про будь-якi злочини.

Зв'язок такого виду злочинiв з розслiдуванням або судовим розгля-

дом справи, у якiй особа дала завiдомо неправдивi показання, цiлком

очевидний, тому цей вид пiдслiдностi одержав у теорiї назву пiд-

слiдностi за зв'язком справ. У частинi 4 ст. 112 КПК вказанi лише

бсзальтернатпвнi наслiдки такого зв'язку, але при цьому говорить-

ся про пiдслiднiсть справи органу, а не тiй самiй особi, наприклад.

слiдчому, який допитував свiдка, показання якого згодом визнанi

судом як завiдомо неправдивi. Зв'язок мiж справами може бути i за

iнших ситуацiй: при встановленнi посадових злочинiв, вчинених "з

метою приховання розкрадань, контрабанди, злочинiв проти особи

тощо; при вчиненнi повторних, у тому числi так званих <ссрiiiнiїх>

злочинiв, у всiх зазначених випадках виникає потреба в об'єднаннi

справ (ч. 1 ст. 26 КПК).

204

Визначити пiдслiднiсть кримiнальної справи необхiдно без зво-

лiкання вiдповiдно до вимог КПК про своєчаснiсть початку розслi-

дування (ст. 97 КПК). Слiдчий або особа, яка провадить дiзнання,

зобов'язанi почати розслiдування вiдразу ж пiсля порушення кри-

мiнальної справи або прийняття її до свого провадження; одна з клю-

чових слiдчих дiй - огляд мiсця подiї - може бути проведена i до

порушення кримiнальної справи (ч. 2 ст. 190 КПК).

Розпочате розслiдування повинно бути здiйснене у встановленi

законом строки. Вiдповiдно до ст. 120 КПК попереднє слiдство у

кримiнальних справах повинно бути закiнчене протягом двох мi-

сяцiв. У цей строк включається час з моменту порушення справи до

її закриття або до направлення прокуроровi з обвинувальним виснов-

ком чи з постановою про застосування примусових заходiв медич-

ного характеру. У разi неможливостi закiнчити розслiдування цей

строк може бути продовжено районним, мiським прокурором, вiй-

ськовим прокурором армiї, флотилiї, з'єднання, гарнiзону та при-

рiвняним до них прокурором до трьох мiсяцiв.

В особливо складних справах строк попереднього слiдства, який

встановлено у ч. 1 ст. 120 КПК, може бути продовжено прокурором

Автономної Республiки Крим, прокурором областi, прокурором

мiста Києва, вiйськовим прокурором округу, флоту, прирiвняним до

них прокурором або їх заступниками на пiдставi мотивованої поста-

НОВРi слiдчого - до шести мiсяцiв.

Далi продовжувати строк попереднього слiдства можугь лише у ви-

няткових випадках Генеральний прокурор України або його заступники.

Час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матерiа-

лами кримiнальної справи не враховується при обчисленнi строкiв

попереднього слiдства.

При поверненнi судом справи для провадження додаткового

слiдства, а також при вiдновленнi закритої справи строк додатково-

го слiдства встановлює прокурор, який здiйснює нагляд за слiдством,

у межах одного мiсяця з моменту прийняття справи до проваджен-

ня. Далi строк продовжується на загальних пiдставах. Отже, можливi

ситуацiї, коли пiсля закiнчення продовженого районним прокурором

строку слiдства у такiй справi необхiдно звертатися з клопотанням

про подальше продовження строку не до прокурора областi, а до

Генерального прокурора чи його заступника.

Правила, викладенi у цiй статтi, не поширюються на справи, в яких

не встановлено особу, що вчинила злочин. Вирахування строку слiд-

ства у цих випадках починається з дня встановлення такої особи.

Роздiл 8

Досудоае (попереднє) розслiдування: загальнi положення

205

Ускладнення кримiногенної обстановки в Українi за останнi роки

призвело до зростання навантаження на слiдчих. Причинами пере-

вищення встановлених строкiв слiдства були як об'єктивнi фактори

(обсяг та складнiсть справ, тривалiсть провадження судово-психiат-

ричних та iнших експертиз тощо), так i недолiки в органiзацiї, пла-

нуваннi i контролi за здiйсненням слiдчої роботи, несвоєчасне вико-

нання окремих доручень, що так або iнакше спричиняло затримку

розслiдування. Дотримання строкiв слiдства є однiєю з необхiдних

умов виконання завдань швидкого i повного розкриття злочинiв, а

тому постiйно перебуває у полi зору прокурорського нагляду i вiдом-

чого контролю за слiдством; суди реагують на факти зволiкання ви-

несенням окремих ухвал на адресу органiв слiдства i прокуратури.

При найкращому плануваннi роботи виявляється практично не-

можливим одночасне i безперервне виконання слiдчих та iнших дiй

по всiх справах, то є у провадженнi слiдчого, тим бiльше, що це за-

лежить не тiльки вiд нього самого. Але всi такого ряду перерви у фак-

тичнiй роботi за конкретною справою iз загальних строкiв слiдства не

виключаються. До строку слiдства не зараховуються тiльки окремi,

точно визначенi перiоди: час, протягом якого розслiдування у справi

було зупинено, а також весь час перебування в судi кримiнальної спра-

ви, яка була судом повернута па додаткове розслiдування.

Як вже зазначалося, час ознайомлення обвинуваченого та його

захисника з матерiалами справи при обчисленнi строку попередньо-

го слiдства не враховується. Однак, якщо обвинувачений i його захис-

ник явно намагаються затягнути закiнчення справи, законом слiдчо-

му надано право встановлювати розумно визначений строк для оз-

найомлення цих осiб iз справою, щоб блокувати їх необгрунтованi

намагання зволiкати завершення слiдства. Слiдчий виносить про це

мотивовану постанову, яка пiдлягає затвердженню прокурором (ч. 6

ст. 218 КПК). У випадках, коли обвину вачсний тримається пiд вартою,

час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матерiалами

кримiнальної справи не враховується i при обчисленнi сгроку триман-

ня обвинуваченого пiд вартою як запобiжного заходу (ч. 6 ст. 156

КПК), але у загальний строк тримання обвинуваченого пiд вартою цей

час входить i враховується при призначеннi судом мiри покарання; вiн

входить i у строк вiдбування засудженим мiри покарання.

У випадках, коли строк слiдства закiнчився пiсля виконання вимог

статей 218-222 КПК, вiн повинен бути продовжений у належному по-

рядку на загальних пiдставах для складання обвинувального висновку.

Як свiдчить вивчення практики, досить частими є помилки або

свiдомi порушення закону при обчисленнi строкiв слiдства при об'єд-

наннi i видiленнi кримiнальних справ. Вiдповiдно до ст. 26 КГiК в од-

ному провадженнi можуть бути об'єднанi справи по обвинуваченню

декiлькох осiб - спiвучасникiв вчинення одною чи кiлькох злочинiв або

[iо обвинуваченню однiєї особи у вчиненi декiлькох злочинiв.

При об'єднанi кiлькох кримiнальних справ в одному провадженнi

строк слiдства повинен обчислюватися з дня порушення першої з цих

справ. Постанова про цс оголошується обвинуваченим, а копiя поста-

нови направляється прокурору. Об'єднанiй кримiнальнiй справi на-

дається номер, за яким ранiше було зареєстровано кримiнальну спра-

ву, порушену першою.

Видiлення справи допускається тiльки у випадках, коли цс не

може негативно вiдбитися на всебiчностi, повнотi i об'єктивностi

дослiдження та вирiшення справи.

При видiленнi кримiнальної справи сiрок слiдства у зареєстро-

ванiй за новим номером кримiнальнiй справi обчислюється: 1) з дня

порушення основної справи -- у всiх випадках видiлення з неї справ

про осiб, що брали участь у вчиненнi злочину, за фактом вчинення

якого було порушено основну кримiнальну справу; 2) з дня видiлення

в окреме провадження кримiнальної справи за (раюгом, якиii не був

пiдставою для порушення основної кримiнальної справп, -у випад-

ках. коли одночасно з видiленням цих матерiалiв порушується кри-

мiнальна спрапа про додатково встанов-iснпй у хо;ii с-iiдства злочин,

вчинений iншими особами. З моменту видiлення кримiнальної спра-

ви (вiн збiгається з часом порушення нової кримiнальної справи)

строк слiдства у видiленiй справi обчислюється тiльки 'iа умови, що

жодна з осiб, щодо яких матерiали видiляються в окреме проваджен-

ня, ранiш не була затримана, заарештована або притягнута як обви-

нувачений за основною справою: в iншому разi строк слiдства пови-

нен обчислюватися з моменту порушення першої (основної) справи.

Вiд випадкiв видiлення кримiнальних справ слiд вiдрiзняти ви-

дiлення матерiалiв з метою автономної перевiрки та визначення

пiдстав до порушення кримiнальної справи за вiдповiдним фактом.

Така необхiднiсть виникає, коли в поле зору органу слiдства потрап-

ляють дiяння, що вчиненi не обвинуваченим, а iншими особами, якi

до того ж не зв'язанi зi злочином, за яким провадиться слiдство.

Якщо у встановлений, у тому числi i продовжений строк слiдства, не-

можливо прийняти рiшення про порушення нової кримiнальної спра-

Роздi-i 8 207

Досудове (попереднє) розслiдування: 'загальнi па'iолгення

ви або про вiдмову в порушеннi кримiнальної справи, то виносить-

ся постанова про видiлення матерiалiв. При цьому такi матерiали або

зовсiм вилучаються з кримiнальної справи iз зазначенням їх повно-

го перелiку, або ж у справi залишаються їх копiї. Далi питання про

порушення кримiнальної справи вирiшується у загальному порядку

з дотриманням строкiв, передбачених ст. 97 КПК.

У разi необхiдностi продовження строкiв слiдства i тримання об-

винувачених пiд вартою слiдчий виносить постанову про порушення

клопотання про продовження одного або обох з названих строкiв.

Ця постанова разом з кримiнальною справою та iншими матерi-

алами (планами розслiдування, документами, що пiдтверджують

необхiднiсть продовження строкiв i можливiсть завершення розслi-

дування протягом вiдстрочки) доповiдається вiдповiдному прокуро-

ровi. Якщо клопотання про продовження строкiв порушується перед

Генеральним прокурором України, то матерiали попередньо допо-

вiдаються прокурорам нижчсстоящого рiвня, якi вiзують постанову

слiдчого, пiдтверджуючи свою згоду на не i пiдтримуючи клопотан-

ня слiдчого. Спiльними вказiвками Генерального прокурора та МВС

України передбачено, що матерiали про продовження строкiв до

прокуратури мають подаватися заздалегiдь. Для продовження стро-

кiв прокурором Автономної Республiки Крим, прокурорами облас-

тей або мiста Києва матерiали повиннi бути представленi не пiзнiше

нiж за 15 дiб до закiнчення строку слiдства, продовженого до цього

мiсцевим прокурором, що здiйснює безпосереднiй нагляд за слiд-

ством. В такий самiпi строк подаються матерiали i до Генеральної

прокуратури України; якщо про продовження строку подає клопотан-

ня слiдчий органiв МВС, то матерiали попередньо розглядаються у

Головному слiдчому управлiннi МВС України, куди вони повиннi

бути поданi ще ранiше -- за 20 днiв до закiнчення строку.

Той об'єктивний 4iакт. що iстину при розслiдуваннi не завжди

вдається встановити, а частина злочинiв залишаегься нсрозкритимп

i кримiнальнi справи припиняються пiзнiше за скiнченням строкiв

давностi (п. З ст. 6 КПК). не применшує значення кожної iз загальних

вимог. Невиконання, пасивнiсть, непрофссiоналiзм при вирiшеннi

завдань розслiдування конкретної кримiнальної справи безпосередньо

негативно вiдбиваються на якостi та строках розслiдування.

Правовi пiдстави взаємодiї слiдчих з оперативними пiдроздi-

лами встановленi Кримiнально-пронесуальннм кодексом та iншими

законами України (<Про оперативно-розшукову дiяльнiсть>. <Про

208 ОСОБЛИВА ЧАСШШ

мiлiцiю>, <Про Службу безпеки України> та iн. ). Окремi питання

здiйснення такої взаємодiї регулюється також вiдповiдними мiжна-

родними договорами та конвенцiями, учасницею яких є Україна.

Органiзацiйно така взаємодiя здiйснюється вiдповiдно до приписiв

вiдомчих нормативних актiв, у тому числi актiв обмеженого викори-

стання рiзного ступеня конфiденцiйностi. Не розглядаючи тут доклад-

но питання, якi вивчаються у програмi окремого спецкурсу з кримi-

нального процесу, зазначимо лише найбiльш характернi риси взаємодiї

слiдчих та оперативiiо-розпiуковпх пiдроздiлiв при розслiдуваннi та

розкриттi злочинiв:

- вiдповiднiсть мети, напрямку та форм взаємодiї тим приписам,

якi встановленi КПК (статтi 2, ] 04, 114, !39) i Законом України <Про

оперативно-розшукову дiяльнiсть>;

- узгодженiсть кримiнально-процесуальних i оперативно-розшу-

кових дiй з зазначених критерiїв i строкiв їх проведення;

- обов'язковiсть вказiвок слiдчого щодо напрямкiв оперативно-

розшукового пошуку:

-самостiйнiсть оперативно-розшуковпх пiдроздiлiв у виборi за-

собiв i способiв вирiшення питань, вiднесених до їх компетенцiї;

- взаємний обмiн iнгрормацiєю в обсязi i порядку, якi встановленi

законодавством та iншими нормативними актами;

- обов'язковiсть дотримання вимог конфiденцiйностi у межах, якi

встановленi КПК щодо недопустимостi несанкцiонованого розголо-

шення даних попереднього слiдства (ст. 121 КПК), а також про кон-

фiденцiйнiсть вiдомостей, якi вiдносяться до здiйснення оператнвно-

розшукової дiяльностi, що встановленi Законами України <Про дер-

жавну таємницю> та <Про оперативно-розшукову дiяльнiсть>.

Спецiальнi пiзнання при розслiдуваннi злочинiв використову-

ються шляхом:

- особистого застосування слiдчим кримiналiстичних знань,

умiнь,навичок;

- залучення до участi спецiалiстiв для провадження слiдчих дiм

(ст. 128' КПК);

- призначення експертиз (ст. 196 КПК).

Заходи щодо забезпечення безпеки осiб, якi беруть участь у кри-

мiнальному судочинствi, правоохороннi органи повиннi вживати

практично вiдносно всiх учасникiв процесу (ст. 52' КПК); встанов-

лена також дисциплiнарна i кримiнальна вiдповiдальнiсть за невжит-

тя або несвоєчасне вжиття достатнiх заходiв такого характеру (статтi

Роздiл 8

209

Досудове (попереднє) розслiдування: зсiги.чьт положення

181', 18РКК). Це свiдчить про те, що забезпечення безпеки осiб, якi

беруть участь у кримiнальному судочинствi, є однiєю з головних ви-

мог до провадження досудового слiдства, тобто одним з його загаль-

них положень.

Враховуючи, що змiст норм закрiплених у главi 11 КПК положень

про недопустимiсть розголошення даних попереднього слiдства

(ст. 121 КПК), залучення понятих (ст. 127 КПК), перекладача (ст. 128),

порядок розгляду клопотань (ст. 129 КПК), порядок фiксацiї рiшень

слiдчого (ст. 130 КПК) та iншi може бути усвiдомлений при само-

стiйному ознайомленнi з цими нормами, у пiдручнику лише обме-

жимося вказiвкою на них. Положення названих статей повнiстю вра-

хованi також при розглядi порядку провадження слiдчих та iнших

процесуальних дiй у даному пiдручнику; крiм того, необхiднi роз'яс-

нення щодо правового статусу названих та iнших учасникiв проце-

су наведенi у вiдповiдних роздiлах пiдручника.

Роздiл 9

СЛiДЧi ДiЇ

§ 1. Поняття i коло слiдчих дiй

Для встановлення iстини в ходi досудового (попереднього) роз-

слiдування органами дiзнання, попереднього слiдства i прокурату-

ри вiдповiдно до закону вживаються заходи, рiзнi за характером,

змiстом та процедурами. Юридичне неточним визначенням <слiдчi

дiї> iнодi окреслюються всi дiї слiдчого, якими забезпечується все-

бiчнiсть, повнота i об'єктивнiсть розслiдування.

Вiдмiннiсть у пiдходах до визначення кримiнальпо-процссуаль-

ного iнституту слiдчих дiй визначає i вiдмiннiсть висновкiв про коло

таких дiй'.

Нормативного визначення поняття <слiдчi дiї> закон не дає. хоч

цей термiн згадується у нормах КПК України понад 50 разiв для

спецiального позначення тiєї групи слiдчих дiй, що безпосередньо

призначенi для збирання i перевiрки доказiв у кримiнальних спра-

вах у стадiях попереднього розслiдування i судового розгляду.

Право на провадження дiй такого виду надано не лише слiдчо-

му, але також i особi, яка провадить дiзнання, прокурору, суду (суддi).

Порядок їх провадження у ходi дiзнання i попереднього слiдства

регламентовано нормами статей глав 10-18 КПК, а у ходi судового

розгляду - глави 26 КПК. Особливiсть юрисдикцiї вказаних органiв

дозволяє говорити про певну умовнiсть традицiйного найменуван-

ня цiєї групи процесуальних дiй лише слiдчими.

Умовами обгрунтованостi вiднесення тiєї чи iншої дiї до числа

слiдчих є iстотнiсть i внутрiшня узгодженiсть (нссупсрсчливiсть)

ознак дiї. Це означає, що до кола слiдчих дiй включають тiльки тi

процесуальнi дiї, що передбаченi КПК, якi: 1) мають однакове без-

посереднє призначення в системi крнмiнально-пронесуальної дiяль-

ностi; 2) за загальним правилом можуть бути використанi як спосiб

збирання або перевiрки доказiв тiльки пiсля порушення кримiналь-

ної справи; 3) вимагають застосування однакових форм фiксацiї ходу

Див.: Теория доказательств в советском угодовном процсссс. М., 1973. С. 383;

Следствснньїе дснствня. Волгоград, 1984. С. 5; Советскпii угодовньпi процесе / Под

ред. М. Й. Бажанова, Ю. М. Грошевого. Кисв. 1983. С. 202-203; М. М. Мчхеснко.

В. Т. Нор. В. П. Шибiко. Кримiнальний процес України. С. 210.

Роздiл 9

Слiдчi дiї

та наслiдкiв. Отже, процесуальнi рiшсня i органiзацiйнi лiї, пов'язанi

з пiдготовкою або провадженням слiдчих дiй, абсолютно виклю-

чається.

Викладене дає пiдстави для складання такого перелiку слiдчих

дiй, якi передбаченi КПК: допит потерпiлого, допит свiдка, допит

пiдозрюваного, допит обвинуваченого, огляд, ексгумацiя трупа, ос-

вiдування, пред'явлення для впiзнання, вiдтворення обстановки i

обставин подiї, обшук, виїмка, одержання зразкiв для експертного

дослiдження, допит експерта, накладення арешту на майно.

Законом вiд 12 червня 1990 року Основи кримiнального судочин-

ства були доповненi ст. 35', яка регламентує прослуховування телефон-

них та iнших переговорiв за порушеними кримiнальними справами'.

Хоча вiдповiдне доповнення не було внесено у КПК України, провад-

ження названої слiдчої дiї органами попереднього розслiдування Ук-

раїни є правомiрним, оскiльки вiдповiдає критерiям правонаступниц-

тва. якi визначенi Верховною Радою України'.

Затримання пiдозрюваного (статтi 106, 115 КПК), яке звичайно

включають до перелiку слiдчих дiй автори пiдручникiв та iнших

робiт з кримiнального процесу та кримiналiстики, цiлком законо-

мiрно вiднесено ч. З ст. 29 Конституцiї України до числа крнмiна-чь-

но-процесуальних запобiжних заходiв. Рiшення про затримання

може бути прийняте з мстою запобiгання i припинення спроби пiдоз-

рюваного перешкодити збиранню доказiв, а не для того, щоб приму-

сити його до дачi показань: такий примус прямо заборонений (ч. З

ст. 22 КПК). Слiдчими дiями е особистий обшук затриманого та його

допит, а не саме затримання.

§ 2. Пiдстави для провадження слiдчих дiй

Законнiсть i обгрунтованiсть провадження будь-якої слiдчої дiї

забсзпсчусгься дотриманням вимог закону i наявнiстю належних

фактичних передумов для цього у конкретному випадку.

Загальнi правовi пiдстави полягають у такому.

1. Слiдчi дiї дозволяється проводити лише пiсля порушення кри-

мiнальної справи. До порушення кримiнальної справи закон (ч. 2

ст. 190 КПК) припускає тiльки огляд мiсця подiї у випадках, що не

терплять зволiкання.

^ Ведомости сiезда народньїх депутаток СС'С'Р. 1990. X" 26. С"

Вiдомостi Верховної Ради України. iО')!. X" 46. Гт. 617.

495.

212

ОСОБЛИВА ^-iАСтНА

Пропозицiї розширити коло слiдчих дiй, якi можна проводити до

порушення кримiнальної справи, не знайшли законодавчої пiдтримки.

2. КПК встановлено дифсренцiйопанi правила прийняття рiшень

про провадження слiдчих дiй: без винесення i з винесенням поста-

нови. Постанови про провадження деяких слiдчих дiй потребують,

крiм того, санкцiонування прокурором: до передачi вирiшення таких

питань судом вiдповiдно до її. 13 Перехiдних положень Конституцiї

України цей порядок зберiгається на п'ятирiчний перiод з моменту

її прийняття, тобто до 28 червня 2001 року.

3. Повиннi бути дотриманi вимоги КПК про обов'язковiсть, час

i черговiсть про}задження, учасникiв i змiст слiдчої дiї.

4. Порядок провадження, фiксацiї ходу i результатiв слiдчих дiй

повиннi вiдповiдати всiм приписам КПК у цiй частинi.

5. Право на провадження слiдчих дiй конкретний працiвник орга-

ну дiзнання, попереднього слiдства чи прокурор одержують за однiєї

з таких умов:

а) прийняття справи до свого провадження (ст. 113 КПК);

б) включення до складу слiдчої групи (ст. 119 КПК);

в) вiдповiдно до пишюкажень начадi-шiка слiдчою вiддiлу (ст. i 14'

КПК) i прокурора (ст. 227 КПК):

г) виконання слiдчим окремих доручень iншого слiдчою (ст. 118

КПК);

i') виконання спiвробiтниким органу дiзнання доручення слiдчо-

го (ст. 104 КПК);

д) при розслiдуваннi у зв'язку з ПОiЮВНЯБЛСНИМК обставинами

(ст. 399 КПК);

е) при виконаннi доручень вiдповiдно до мiжнародних договорiв

України (ст. 31 КПК).

У будь-яких випадках повиннi викопуватися конституцiйнi вимо-

ги про повагу до гiдностi людини та гарантуватися iншi права лю-

дини i громадянина, закрiпленi в Конституцiї України.

Вмiщений у чинному законодавствi перелiк слiдчих дiй є вичерп-

ним. Цiлком визначеними є i правовi приписи про пiдстави, порядок

їх провадження i фiксацiї. Разом з тим слiдчий достатньо само-

стiйний у прийняти рiшень та їх вирюнаннi. Вiдповiдно до повнова-

жень (ст. 114 КПК) слiдчий вправi спланувати й провести будь-яку

дiю з урахуванням необхiдностi, викликаної обставинами розслiду-

вання; прийняти одне з допустимих законом альтернативних рiшень

(чи проводити очну станку, чи вiддати псрснагу виїмцi, а не обшу-

Роздп 9

Слiдчi дiї'

213

ку); обрати той або iнший з тактичних заходiв, що прямо вказанi у

законi (про виклик на допит i мiсце його проведення, чи проводити

обшук у разi вiддачi шуканого); випести постанову про проваджен-

ня слiдчих дiй, якщо обов'язкове винесення постанови законом не

передбачене (ст. 130 КПК). Рiшення слiдчого у вказаних ситуацiях i

випадках спiввiдносяться з кримiналiстичними рекомендацiями,

частина з яких включена до змiсту статей КПК. Цiлiсна система ви-

користання способiв i заходiв доказування у конкретнiй справi фор-

мується з урахуванням предмета i межi доказування.

Кримiнально-процесуальна характеристика окремих слiдчих дiй

тут викладається стосовно умов їх виконання на стадiї досудового

(попереднього) слiдства з урахуванням послiдовного розгляду трьох

груп питань: кримiнально-процссуальнi пiдстави, змiст дiї, порядок

фiксацiї її ходу i результатiв.

§ 3. Допити. Очнi ставки

У попереднiх роздiлах пiдручника викладено положення щодо

таких джерел доказiв, як показання свiдка, потерпiлого, пiдозрюва-

ного, обвинуваченого, а також розглянуто процесуальний статус цих

осiб. Показання учасникiв процесу можуть бути одержанi на допи-

тах, очних ставках, а також при оглядi, освiдуваннi, обшуку, виїмцi,

впiзнаннi, вiдтвореннi обстановки i обставин подiї.

Процедури одержання показань специфiчнi для кожної з назва-

них слiдчих дiй. Вони складають основини змiст приписiв КПК

щодо допитiв i очних ставок, порядок проведення яких багато в чому

обумовлений процесуальним становищем допитуваних осiб. Залеж-

но вiд процесуального становища допитуваного кожний вид допи-

ту становить самостiйну слiдчу дiю. Крiм того, КПК передбачає

можливiсть допиту експерта (ст. 201 КПК), показання якого не є са-

мостiйним джерелом доказу. Розглянемо процедури допитiв.

Допит свiдка. Без допиту свiдкiв не обходиться розслiдування

жодної кримiнальної справи. А втiм осiб, допитаних на попередньому

розслiдуваннi як свiдкiв, буває бiльше, нiж тих, чиї показання стають

доказами у кримiнальнiй справi, оскiльки припущення щодо обiзна-

ностi окремих викликаних на допит осiб не завжди пiдтверджується.

Але сам факт допиту фiксується хоча б заради вiдтворення зусиль по

виявленню доказiв при перевiрцi слiдчих версiй.

Пiдставою для виклику i допиту особи як свiдка є наявнiсть да-

них про те, що такiй особi вiдомi обстаниiiп, якi стосуються справи.

214

ОСОБЛИВА ЧАСтНА

Данi про це можуть бути одержанi з рiзних джерел: в одних випад-

ках вiдомостi про обiзнанiсть фiксуються у матерiалах справи (зая-

вах, протоколах допиту), а в iнших цього не робиться з рiзних при-

чин, в тому числi через необхiднiсть захисту джерела iнформацiї;

виклик особи може бути одним iз заходiв по перевiрцi типової версiї.

Тому у законi не встановленi будь-якi конкретнi приписи про правове

обгрунтування виклику i допиту особи як свiдка. Обгрунтованiсть

рiшення слiдчого оцiнюється переважно 'за наслiдками допиту.

Щодо порядку виклику свiдкiв, то вiн у ст. 166 КПК досить док-

ладно i чiтко регламентований, оскiльки цс пов'язано iз заподiянням

особi певних незручностей морального i матерiального характеру,

можливiстю застосування приводу, якщо свiдок не з'явиться без

поважних причин (ч. 2 ст. 70 КПК). Свiдок викликається до слiдчо-

го повiсткою, яка вручається пiд розписку, а в разi його тимчасової

вiдсутностi - комусь и дорослих членiв його сiм'ї, працiвникам

жнтлово-експлуатапiйної органiзацiї, виконкому селищної чи сiль-

ської ради або адмiнiстрацiї за мiсцем його роботи. Свiдок може бути

викликаний також телеграмою або телефонограмою. Крiм цих, виз-

начених законом форм виклику, слiдчий може i особисто повiдоми-

ти того, кого викликає, про необхiднiсть явки, обумовивши її час i

мiсце. У ра-ii необхiдностi свiдок може бути допитаний у мiсцi його

перебування без попереднього повiдомлення про це або з поперед-

женням, не порушуючи прав громадянина на недоторканнiсть жит-

ла. Рiшення про порядок виклику - цiлком у компетенцiї слiдчого.

При цьому необхiдно враховувати, що примусовий привiд на доiпгi

особи, яка не з'явилася за викликом без поважних причин, є закон-

ним, якщо у матерiалах слiдства iснують надiйно зафiксованi данi

про повiдомлення такої особи i про ухилення її вiд явки без поваж-

них, а не з iнших причин. У повiстцi або в iншому письмовому по-

вiдомленнi повинно бути вказано, хто викликається як свiдок (прiз-

вище, iм'я, по батьковi, а при необхiдностi - адреса та iншi данi),

до якого органу, до кого з працiвникiв, день i час явки, наслiдки не-

явки без поважних принин. Виправданим є вказiвка адреси та номера

телефону органу, до якого викликається свiдок, що дас можливiсть

уточнити або скоригунати час. а, можливо, i мiсце допиту.

Свiдок допитується в мiсцi провадження попереднього слiдства,

а в разi необхiдностi - в мiсцi його перебування (ч. 2 ст. 167 КПК).

Безпосереднє мiсце допиту обирається з урахуванням вимог закону

щодо дотримання прав громадянина, захист учасникiв процесу, так-

Роздiл 9

Слiдчi дiї

215

тичних i органiзацiйних особливостей розслiдування i всiх iнших об-

ставин, якi можуть вплинути на результати допиту.

Вирiшення питань про порядок виклику i мiсце допиту як свiдкiв

осiб, якi перебувають на стацiонарному лiкуваннi, утримуються пiд

вартою, перебувають в iншiй державi, має свої особливостi.

Можливiсть допиту особи, яка перебуває в медичному стацiо-

нарi, пiдтверджується довiдкою лiкуючого лiкаря; така довiдка обо-

в'язково приєднується до кримiнальної справи.

Допит свiдкiв з числа осiб, якi вiдбувають покарання за вироком

сулу, що набрав законної сили, провадиться з дозволу адмiнiстрацiї зак-

ладу, що виконує покарання: допит осiб, заарештованих за iншими спра-

вами, якi знаходяться у провадженнi iншого органу попереднього

слiдства або суду, може провадитися лише з їх письмового дозволу.

i iроцсдура виклику на допит в органи попереднього слiдства Укра-

їни громадян iнших держав, якi перебувають за кордоном, а також гро-

мадян України, то мають мiсце гюсгiiiної о перебування на територiї

iнших держав (у тому числi й тих. їло тримаються пiд вартою), перед-

бачена двостороннiми i багатостороннiми мiжнародними договорами

i угодами. Порядок вирiшення пов'язаних з цим питань передбачений

iнструкцiєю, узгодженою з Генеральним прокурором України i оголо-

шеною наказом МВС України ^"" 600 вiд 31 серпня 1995 року. Особи,

якi користуються дипломатичним iмунiтетом, можуть бути допитанi

як свiдки тiльки на їх прохання або в разi згоди давати показання. Про-

цедура виклику, мiсце допиту i склад осiб, якi п ньому беруть участь,

узгоджується ч МЗС України; право безпосереднiх зносин з цих пи-

тань органам попереднього слiдства не надано.

Слiд враховувати, що коло осiб, якi мають право дипломатично-

го iмунiтету, суворо iндивiдуальне щодо спiвробiтникiв дипломатич-

них i консульських установ кожної країни i мiжнародних органiзацiй.

Якщо предметом допиту можуть виявитися питання, що стосу-

ються державної таємницi, вiдповiдно до ст. 34 Закону України вiд

21 вересня 1999 року <Про державну таємницю> необхiдно з вiдпо-

вiдною особою держадмiнiстрацiї узгодити не лише коло питань, але

й саму можливiсть виклику на допнг конкретного спiвробiтника,

заходи забезпечення иерозголоиiсння таємницi i запобiгання її втратi.

Неповнолiтнiй свiдок викликається через законних представникiв

(ч. З ст. 166 КГiК). iншi особливостi виклику такого свiдка у законi

прямо не вказанi, однак одна з них виплiтає з положень ст. 168 КПК,

яка передбачає можливiсть допиту деяких неповнолiтнiх свiдкiв у

216

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

присутностi їх батькiв чи iнших законних представникiв, про що

останнi повиннi бути повiдомленi заздалегiдь.

У КПК немає спецiальної вказiвки про можливiсть приводу не-

повнолiтнього свiдка, але на цс немає й заборони. Уявляється, що

особа, яка досягла 16 рокiв i якiй видано паспорт громадянина Укра-

їни, повинна виконувати цей загальногромадянський обов'язок

нарiвнi з усiма iншими громадянами, а тому й привiд її вiдповiдно

до ст. 70 КПК є допустимим i законним.

Оскiльки виключити можливiсть спiлку>'"1T свiдкiв мiж собою

протягом всього часу провадження попереднього слiдства у справi

не реально i далеко не завжди потрiбно, закон (ч. З ст. 167 КПК) зо-

бов'язує слiдчого вжити заходiв до того, щоб свiдки, викликанi в

однiй справi, не могли зноситися мiж собою до закiнчення допиту.

Тим бiльше належить виключити можливiсть навiть випадкової

зустрiчi осiб, якi можуть бути пред'явленi для впiзнання одна однiй.

Порядок допиту свiдка на попередньому слiдствi регламентований

статтями 167-169 КПК. i хоча у ст. 167 такi приписи викладаються

щодо ситуацiї допиту вiч-на-вiч, у багатьох випадках присутнiсть i

участь у допитi й iнших осiб, крiм слiдчого, що проводить допит,

вiдповiдно до закону можливi i навiть обов'язковi. Крiм законних

представникiв неповнолiтнього, про якiгх зазначено вище, забезпе-

чення мовного контакту можливе лише за участi перекладача (ст. 19

КПК) або особи, яка розумiє нiмого або глухого свiдка (ст. 169 КПК).

Захисник пiдозрюваного або обвинуваченого може бути при-

сутнiм при допитi свiдкiв, якщо такий допит провадиться за його

клопотанням або клопотанням пiдозрюваного чи обвинуваченого

(ч. 2 ст. 48 КПК), до того ж слiдчий не має права ухилятися вiд про-

ведення допиту з участю захисника у цих випадках; дозвiл слiдчого

на присутнiсть захисника є необхiдним лише при провадженнi до-

питу свiдка (як i iнших слiдчих дiй), що проводяться за iнiцiативою

самого слiдчого.

Прокурор, начальник слiдчого вiддiлу, керiвник (старший слiд-

чий) слiдчої групи вправi брати участь у допитi свiдкiв в силу своїх

процесуальних повноважень (статтi 114', 119, ч. 1 ст. 157, п. 5 ст. 227

КПК). Експерт бере участь у допитi згiдно з ч. З ст. 77 КПК.

З усiма названими особами необхiдно узгодити питання про

мiсце, час i тактику допиту. Крiм того, необхiдно перевiрити право-

мочнiсть участi конкретного захисника, переконатися у компетенцiї

експерта i перекладача; зокрема, перекладач повинен добре розумi-

лiм 9

Слiдчi дiї

2 i 7

ти значення юридичних термiнiв i вмiти їх перекласти вiдповiдно до

точного значення у вiдповiдному контекстi.

Переконавшись у вiдсутностi перешкод до початку допиту свiдка,

слiдчий далi дiє у такiй послiдовностi: а) пересвiдчується в особi

свiдка; б) роз'яснює свiдку мету виклику, порядок ведення допиту,

називає присутнiх осiб; в) роз'яснює свiдку його обов'язки i права,

в тому числi у межах iмунiтету свiдка, якi гарантованi ст. 63 Консти-

туцiї України; г) заповнює вступну (анкетну) частину протоколу

допиту свiдка з урахуванням вимог ст, 15 Закону України вiд 23 груд-

ня 1993 року <Про забезпечення безпеки осiб, якi беруть участь у

кримiнальному судочинствi>; г) роз'яснює свiдку змiст статей 178,

179 КК України i попереджає його про кримiнальну вiдповiдальнiсть

за дачу завiдомо неправдивих показань або за вiдмову вiд дачi пока-

зань; д) конкретизує мету (предмет) допиту, попередньо уточнюючи

поiнформованiсть свiдка, характер його взаємовiдносин з пiдозрюва-

ними, обвинуваченими, потерпiлими; у разi необхiдностi слiдчий

може пояснити свiдку безпосереднiй привiд для саме його виклику;

с) пропонує свiдку дати показання з кола питань, якi iнтересують

слiдство; є) вислуховує вiдповiдi свiдка у формi так званої <вiльної

розповiдi>; ж) залежно вiд змiсту даних свiдком показань слiдчий

може оцiнити їх як вичерпнi i завершити допит або продовжити до-

пит i ставити додатковi питання; з) фiксує хiд i результати допиту.

Особливiсть змiсту кожного допиту, його проведення, фiксацiї

ходу i результатiв обумовлюються рiзноманiтними обставинами. У

КПК немає можливостi регламентувати порядок вирiшення всiх

можливих ситуацiй; рiшення про застосування тих чи iнших тактич-

них, психологiчних i органiзацiйних прийомiв, за рахунок яких за-

безпечується законнiсть i результативнiсть допиту, слiдчий приймає

самостiйно. Разом з цим доцiльно сказати про типовi пiдстави обран-

ня таких рiшень.

Так, при повторному (додатковому) допитi весь його змiст може

бути зведений до вiдповiдi на одне питання; не виключено, звичай-

но, i розширення предмета допиту у випадках, коли виникають об-

грунтованi сумнiви щодо повноти i достовiрностi попереднiх пока-

зань свiдка.

Слiдчий в разi необхiдностi має право поставити свiдку будь-яке

запитання стосовно справи, але нi за яких умов не має права ставити

навiднi питання, тобто такi, у яких прямо або побiчно мiститься пiдка-

зування вiдповiдi. Вплив навiдних питань буває досить сильним, що

218

ОСОБЛИВА ЧАСТИН.'}

призводить до негативних наслiдкiв. Їх поширенiсть у практицi можна

пояснити тим, що навiднi питання ставляться у виглядi уточнення, до-

повнення, нагадування, то у вiдповiдному контекстi цiлком допусти-

мо. Так, питання про колiр пальто можна ставити як уточнююче, якщо

свiдок ранiше сказав, що обвинувачений був одягнений у пальто; перед-

часне запитання про пальто, а не про одяг, якщо такий па ньому був, є

початком очiкуваної вiдповiдi на зразок <у пальто сiрого кольору>.

Умисне ставлення навiдних питань є однiєю з форм обману, тобто

отримання показань незаконними засобами (ч. З ст. 22 КПК). Слiд-

чий не лише сам не має права ставити такi питання, але повинен вжи-

вати заходiв i до того, щоб їх не поставив будь-хто з присутнiх на до-

питi осiб.

Протокол складається щонайменше у два прийоми: спочатку за-

повнюється анкетна частина допиту, вiдбирається пiдписка про по-

передження про кримiнальну вiдповiдальнiсть за статтями 178. 179

КК, а вже потiм записуються показання свiдка (вiдповiдi на запитан-

ня). Свiдку на його прохання може бути надана можливiсть написа-

ти свої показання особисто (ч. З ст. 170 КПК), однак цс не означає.

що протокол допиту складає сам свiдок. Перш за все, свiдок -запи-

сує цi показання в присутностi слiдчого, який може продовжити

подальший запис у 4зормi запитань i вiдповiдей; головне ж полягає

в тому, iдо саме слiдчий зобов'язаний забезпечи гя належне складан-

ня протоколу допиту. Крiм припису, який мiститься у ст. 170 КПК,

так само обов'язковi для виконання загальнi приписи закону про

змiст протоколiв слiдчих дiй (етапi 84, 85 КПК), правила фiксацiї,

застосування звукозапису, кiнозйомки, вiдеозапису (статтi 85', 852

КПК), про особливостi складання протоколiв допиту свiдкiв, яким

не виповнилося 16 рокiв, нiмих або глухих (статтi 16о, 169 КГiК).

Цiлком виправданим є диференцiйований пiдхiд до обсягу даних

про особу свiдка, що вказуються у протоколi допиту. Крiм перелiче-

них у ч. 1 ст. 170 КПК звичайно вказуються данi про документи, що

посвiдчують особу свiдка, номери домашнього та службового теле-

фонiв, мiсце тимчасового проживання. У протоколi додаткового (по-

вторного) допиту можна обмежитися лише зазначенням прiзвища,

iм'я та по батьковi свiдка. У необхiдних випадках данi про свiдка

вказуються з дотриманням вимог забезпечення його безпеки вiдпо-

вiдно до ст. 15 Закону України вiд 23 грудня 1993 року та ст. 52^ КПК.

Стаття 85 КПК приписує вiдображати у протоколi всi iстотнi у

справi обставини, виявленi при виконаннi слiдчих дiй. Досить повно

Роздiл 9

Слiдчi дiї

219

i докладно вiдомостi про такi обставини можуть бути вiдооражснi

у протоколi допиту свiдка, коли його показання викладаються вiд

першої особи i при можливостi дослiвно.

Протоколи допитiв, однак, майже нiколи не складаються як точ-

на стенограма дiалогу слiдчого i особи, яку допитують, оскiльки,

крiм слiв, обоє при спiлкуваннi використовують жести, мiмiку, iнто-

нацiї, паузи з мстою найбiльш точного i швидкого формулювання i

запитань, i вiдповiдей. Деякi запитання ставить слiдчому й свiдок,

(наприклад, для уточнення запитання, яке ставить слiдчий), але такi

запитання свiдка у протоколi допиту фiксуються звичайно лише у

випадках, якщо вони можуть бути пiдтвердженням непоiнформова-

ностi свiдка i недостовiрностi його показань. У безконфлiктнiй си-

туацiї допиту добросовiсного свiдка всi взаємнi роз'яснення i уточ-

нення, якi висловлюються в ходi допиту, у протоколi не вiдобража-

ються; це характерно для випадкiв, коли слiдчий попередньо робить

стислi письмовi нотатки, а формулювання вiдповiдей свiдка за не-

обхiдностi уточнює з свiдком, коли вносить їх до тексту протоколу.

У протоколi допиту припустимi порушення послiдовностi викладу

даних порiвняно з тим. як цс викладав свiдок, оскiльки вiн може

наприкiнцi допиту згаданi щось iстотне про тi обставини, якi вiн

викладав на початку допиту, атому у протоколi доцiльно об'єднати

обидва 4iрагменти показань в один повний.

Виклик i допит потерпiлого регламентовано ст. 171 КПК i

провадиться з дотриманням бiльшостi правил, встановлених для

виклику i допиту свiдка. Вiдмiннiсть полягає в такому: 1) особу до-

питують як потерпiлого лише пiсля винесення постанови про виз-

нання її потерпiлою; 2) потерпiлий не попереджається про кримi-

нальну вiдповiдальнiсть за вiдмову вiд дачi показань, тому що за-

кон (ч. З ст. 49 КПК), надавши потерпiлому право давати показання

у справi, не зобов'язує його це робити; 3) вiдмова потерпiлого вiд

явки на допит - це форма вiдмови вiд дачi показань, а тому потер-

пiлий не може бути пiдданий приводу або притягненню до адмi-

нiстративної вiдповiдальностi за неявку на допит, якщо вiн заявив

про вiдмову давати показання пiсля винесення постанови про виз-

нання його потерпiлим. З урахуванням цього i слiд вирiшувати

питання про можливiсть застосування заходiв процесуального при-

мусу або адмiнiстративного стягнення щодо потерпiлого, якi заз-

наченi у ст. 72 КПК. Цс вiдповiдає i закрiпленому у ч. 1 ст. 63 Кон-

ституцiї України положенню про тс, що особа не несе вiдповiдаль-

220

ОСОБЛИВА '-iАСТИШ

ностi за вiдмову давати показання або пояснення щодо себе, членiв

сiм'ї чи близьких родичiв.

Вiдмiнностi у формулюваннях, якi визначають предмет показань

свiдка i потерпiлого, цiлком логiчнi i можуть вважатися лише редак-

цiйними. Закон, указуючи на необхiднiсть з'ясування стосункiв мiж

потерпiлим i пiдозрюваним або обвинуваченим (ст. 171 КПК), не

ставить перешкоди i для з'ясування стосункiв потерпiлого з свiдка-

ми, тому що цс має значення для оцiнки показань i версiй, якi пере-

вiряються у розслiдуванiй справi.

У практицi трапляються випадки, коли особа допитується як

свiдок, а вже пiсля цього визнається потерпiлим: цс можуть бути

близькi родичi померлих потерпiлих, особи, якi сформулювали ви-

моги про вiдшкодування шкоди пiзнiше. Якщо пiд час допиту їх як

свiдкiв з достатньою повнотою з'ясованi всi обставини, що стосу-

ються справи, i немає необхiдностi у додатковому допитi, не слiд

цього робити через одну лише змiну їх процесуального статусу, i

достатньо лише вказати на цс у вiдповiдних процесуальних докумен-

тах (обвинувальному висновку, постановi).

§ 4. Затримання i допит пiдозрюваного

Затримання i допит пiдозрюваного -рiзнi за видом i призначен-

ням процесуальнi дiї; лише допит є слiдчою дiєю у повному значеннi

цього поняття. Затримання - цс короткостроковий арешт особи, яка

пiдозрюється у вчиненнi злочину, що є по сутi запобiжним заходом, який

вiдповiдно до закону може бути здiйснений з метою запобiгання i при-

пинення злочинної дiяльностi такої особи, її протиправної спроби чи-

нити опiр збиранню доказiв i можливих способiв ухилення вiд слiдства

i суду. Затримання не може бути вiднесене до заходiв, що безпосеред-

ньо призначенi для отримання одного з доказiв - показань пiдозрю-

ваного. Постановка такої мети при затриманнi є грубим порушенням

конституцiйних принципiв законностi, презумпцiї невинностi, поло-

жень нацiонального законодавства (i в першу чергу кримiнально-про-

цссуального), мiжнародних актiв про права i свободи людини.

Реальний нерозривний зв'язок цих процесуальних дiй (затриман-

ня i допиту) обумовлює розгляд питань, пов'язаних з пiдставами i

порядком затримання, у главi про слiдчi дiї.

Пiдстави до затримання встановленi ст. 106 КПК, ця ж стаття, а

також Положення про порядок короткочасного затримання осiб,

Роздiл 9

С.'iiСiЧi i)iї

її i

пiдозрюваних у вчиненнi злочину, регламентують питання, що сто-

суються реалiзацiї процесуального рiшення про затримання. Вiдпо-

вiдно до ст. 115 КПК слiдчий теж вправi затримука'ги i допитувати

пiдозрюваного на пiдставах i в порядку, передбачених ст. 106 КПК.

Згiдно зi ст. 106 КПК особа, пiдозрювана у вчиненнi злочину, за

який може бути призначено покарання у виглядi позбавлення волi,

може бути затримана лише за наявностi однiєї з таких пiдстав:

1) коли цю особу застали за вчиненням злочину або безпосередньо

пiсля його вчинення; 2) коли очевидцi, в тому числi й потерпiлi, пря-

мо вкажуть на дану особу, як на таку, що вчинила злочин; 3) коли на

пiдозрюваному або на його одязi, при ньому або в його житлi вияв-

ленi явнi слiди злочину.

За наявностi iнших даних, якi дають пiдстави пiдозрювати осо-

бу у вчиненнi злочину, вона може бути затримана лише у разi, якщо

ця особа зробила замах на втечу, або коли вона не має постiйного

мiсця проживання, або коли не встановлено особу пiдозрюваного.

Характер пiдстав затримання свiдчить, що цей захiд може бути

застосований лише у випадках, якi не терплять зволiкання.

Перелiк пiдстав до затримання, наведений у К1iК, є вичерпним.

Вiн забезпечує ефективне припинення злочинiв i у той же час гаран-

тує вiд необгрунтованого затримання громадян.

Разом з тим вбачається, що у разi порушення кримiнальної спра-

ви щодо певної особи (ст. 98' КПК) її належить допитувати як пiдоз-

рюваного у злочинi, оскiльки вона ставиться в такс процесуальне

становище ще до її допиту слiдчим. Рiшення про заборону такiй

особi виїжджати за межi України до закiнчення попереднього розс-

лiдування чи судового розгляду, яке вправi прийняти прокурор (суд-

дя) є своєрiдним аналогом або ж варiантом запобiжного заходу -

пiдписки про невиїзд.

Про кожний випадок затримання особи, яка пiдозрюється у вчи-

неннi злочину, орган дiзнання зобов'язаний скласти протокол iз зазна-

ченням пiдстав i мотивiв затримання i протягом 24 годин зробити про

це письмове повiдомлення прокурору. Протягом 48 годин з моменту

отримання повiдомлення про здiйснене затримання прокурор зобов'я-

заний дати санкцiю на кзя'гтя пiд варту або звiльнити затриманого.

Виклик i допит пiдозрюваного. Особливостi процесуального

статусу пiдозрюваного i фактична ситуацiя, у якiй вiн може опини-

тися на момент виклику на допит, дають пiдстави видiлити допит

пiдозрюваного як самостiйну слiдчу дiю, хоча виклпк i допит пiдоз-

222

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

рюваного i обвинуваченої о провадиться з дотриманням ряду одна-

кових вимог кримiнально-процесуальної о закону (ч. 1 ст. 107КiТК).

У той же час ст. 107 КПК мiстить ряд приписiв, дотримання яких с

обов'язковим тiльки при провадженнi допиту пiдозрюваного. Вра-

ховуючи й iншi приписи закону, є необхiднiсть i можливiсть розгля-

нути допити пiдозрюваного i обвинуваченого окремо.

Пiдозрюваним визнається: 1) особа, яку затримано вiдповiдно до

статей 106, 115 КПК за пiдозрою у вчиненнi злочину; 2) особа, до якої

застосовано будь-який з передбачених КПК запобiжних заходiв до

винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого. Тiльки

особа, щодо якої органами попереднього розслiдування вжитi названi

заходи, може бути допитана як пiдозрюваний; наявнiсть лише фактич-

них даних про причетнiсть особи до вчинення злочину не створює

достатнiх правових пiдстав для її допиту як пiдозрюваного,

Порядок провадження цiєї слiдчої дiї багато в чому обумовлений

i тим, чи перебуває пiдозрюваний пiд вартою.

Виклик пiдозрюваного, який перебуває пiд вартою, здiйснює i ься

через адмiнiстрацiю мiсця попереднього ув'язнення - iТУ або СПО (iзо-

лятор тимчасового утримання або слiдчий iзолятор) (ч. З ст. 134 КПК).

Пiдозрюваний, щодо якого обрано будь-який запобiжний захiд,

крiм взяття пiд варту, може викликатися на допит телефоном, теле-

фонограмою, телеграмою або повiсткою, яка вручається пiд розпис-

ку йому або кому-небудь з дорослих членiв сiм'ї, то проживає ра-

зом з ним, направлятись через житлово-сксплуатацiйну органiзацiю

або адмiнiстрацiю за мiсцем його роботи. Вибiр одного з способiв

виклику, вказаних у чч. 1 i 2 ст. 134 КПК, є компетенцiєю органу роз-

слiдування, але при будь-якому варiантi виклику пiдозрюваному

повиннi бути роз'ясненi наслiдки неявки без поважних причин -

доставка приводом або замiна запобiжного заходу на бiльш суворий

-тримання пiд вартою (статтi 135, 136, 138 КПК).

Пiдозрюванi, затриманi в порядку статей 106, 115 КПК, або за-

арештованi повиннi бути допитанi негайно, а при неможливостi не-

гайного допиту - не пiзнiше двадцяти чотирьох годин пiсля затри-

мання (ч. 2 ст. 107 КПК). Виклик на допит здiйснюється через адмi-

нiстрацiю мiсця ув'язнення, а сам допит може бути проведений як

у мiсцi тримання пiд вартою, так i у мiсцi знаходження органу роз-

слiдування, до якого пiдозрюванi доставляються конвоєм. Такий

стислий строк для проведення першого допиту пiдозрюваного вста-

новлений, у першу чергу, для забезпечення права пiдозрюваного на

Роздiл 9

Слiдчi дiї

223

захист; негайний допит пiдозрюваного виправданий i з тактичних

мiркувань. iстотною гарантiєю забезпечення прав пiдозрюваного,

який тримається пiд вартою, є i те, що захисник надається йому з

моменту оголошення протоколу про затримання або постанови про

обрання як запобiжного заходу тримання пiд вартою, до першого

допиту пiдозрюваний має право на побачення з захисником вiч-на-

вiч (статтi 21, 43', 48 КПК).

Строк, в який повинен бути допитаний пiдозрюваний, не взятий

пiд варту, законом не встановлений; вiдсутнiсть у такого пiдозрюва-

ного i права скористатися допомогою захисника знижує рiвень га-

рантiй законностi та об'єктивностi розслiдування.

Допит пiдозрюваного, крiм виняткових випадкiв, повинен про-

водитися вдень (ч. 2 ст. 143 КПК), тобто мiж 6 i 22 годинами. Закон

не забороняє проводити допит у вихiднi та святковi днi, тим бiльше,

що перший допит пiдозрюваного при взяттi ного пiд варту не може

бути вiдкладено бiльше нiж на двадцять чотири години, а святкови-

ми i вихiдними бувають кiлька днiв пiдряд.

Закон, надавшiй пiдозрюваному право давати показання, не ста-

вить це йому в обов'язок. Вiдповiдно до ст. 63 Конституцiї України

пiдозрюваний, як i iншi особи, не несе вiдповiдальностi за вiдмову

давати показання щодо себе, членiв сiм'ї, близьких родичiв. Пiдоз-

рюваний не несе вiдповiдальностi i за дачу неправдивих показань.

КПК регламентує всi процедури допиту пiдозрюваного стосовно

випадкiв, коли вiн згоден дати показання чи навiть наполягає на негай-

ному провадженi допиту. Якщо пiдозрюваний, якому роз'яснено мету

виклику i його права, вiдмовляється давати будь-якi показання, це по-

винно бути зафiксовано у протоколi допиту; тим самим пiдтверджуєть-

ся, що пiдозрюваному була надана можливiсть дати показання.

Оскiльки показання пiдозрюваного є одним iз засобiв захисту,

предмет його показань визначений у законi дуже широко. <Пiдозрю-

ваний вправi давати показання з приводу обставин, що сталiї пiдста-

вою для його затримання або застосування запобiжного заходу, а

також з приводу всiх iнших вiдомих йому обставин по справi> (ч. 1

ст. 73 КПК). Залежно вiд обраної позицiї пiдозрюваний може дати

показання про всi обставини, що стосуються справи, про деякi з них

або зовсiм вiдмовитися давати показання; належнiсть до справи i

можливiсть використання викладених у показаннях даних (вiдомо-

стен) для свого захисту - цс критерiї, враховуючи якi пiдозрюваний

обирає свою позицiю (лiнiю захисту).

ОПЖЧИКЛ ЧАСТИНА

Наведенi визначення предмета показань пiдозрюваного зобов'язу-

ють слiдчого на першому ж допитi надати можливiсть пiдозрюваному

викласти пояснення, як мiнiмум, вiдносно тих зафiксованих у матерiа-

лах справи обставин, якi стали пiдставою для затримання або застосу-

вання запобiжного заходу. Оскiльки захисник має право ознайомлюва-

тися з такими матерiалами (ст. 48 КЛК), а пiдозрюваний, який тримаєть-

ся пiд вартою, - право на побачення з захисником до першого допиту

(ч. 2 ст. 44 КПК), то змiст вказаних даних пiдозрюваному стає вiдомим.

У зв'язку з цим є необхiднiсть у доповненнi ст. 43' КПК прямою вказiв-

кою на право пiдозрюваного особисто знайомитися з названими мате-

рiалами. Повнiстю вiдповiдає закону практика пред'явлення пiдозрю-

ваному i захиснику всiх зiбраних до першого допиту матерiалiв такого

роду; при iншому пiдходi право на захист порушується. Певнi гарантiї

негайного подолання таких порушень, якi припущенi щодо арештова-

ного, передбаченi у законi (статтi 2363, 2364 КПК).

До моменту першого допиту пiдозрюваного слiдчий може мати

в своєму розпорядженнi данi про причетнiсть даної особи до вчинен-

ня й iнших злочинiв, крiм вказаних у протоколi затримання або у

постановi про застосування запобiжного заходу. Умовчання слiдчо-

го про це - питання тактичне; але якщо слiдчий за своєю iнiцiати-

вою має намiр з'ясувати причетнiсть допитуваного до вчинення й

iнших злочинiв, вiн зобов'язаний це робити з дотриманням всiх прав

пiдозрюваного на захист.

За аналогiєю з порядком лопиту обвинуваченого (ст. 143 КПК) на

початку допиту слiдчий повинен запропонувати пiдозрюваному дати

пояснення про обставини злочину, в причетностi до вчинення якого вiн

пiдозрюється. Попереднє ознайомлення пiдозрюваного з матерiалами

справи, достатня поiнформованiсть його про сутнiсть пiдозри не лише

дають можливiсть, але i зобов'язують формулювати запитання цiлком

визначено i однозначно; у бiльшостi випадкiв така ситуацiя знiмає про-

блему навiдних запитань. Вiдповiдь на перше запитання пiдозрюваний

може с4юрмушовати коротко (<пiдтверджую правильнiсть написаного у

рапортi, заявi потерпiлого>) i у виглядi докладної вiльної розповiдi; так

само вiдбувається i у разi повного або часткового заперечення проти ви-

сунутої iдчозри. Виклад вiдповiдi на поставленi запитання пiдозрюваним

власноручно, пiдписання пiдозрюваним вiдповiдi саме на це запитання

не суперечить нравршам ведення справи i протоколу (статтi 145, 146 КПК).

Зафiксованi у ч. З ст. 145 КПК приписи про викладення показань

вiд першої особи i по можливостi дослiвно вiдображають багаторi-

Роздiл 9

Слiдчi дiї

225

чний досвiд органiв розслiдування, який пiдтверджує надiйнiсть i

доцiльнiсть такого порядку фiксацiї показань.

Порядок посвiдчення (пiдтвердження) повноти i правильностi

даних, зафiксованих у протоколi допиту пiдозрюваного i за допомо-

гою додаткових технiчних засобiв, такий самий, як i при допитi

свiдкiв чи потерпiлих.

Предмет допиту пiдозрюваного i та обставина, що ця слiдча дiя

провадиться в один з найнапруженiших моментiв збирання i пере-

вiрки доказiв, впливає на змiст запитань, якi треба ставити пiдозрю-

ваному. З цих причин вбачати обвинувальний ухил, орiєнтуючись

тiльки на коло обставин i характер доказiв, якi перевiряються i вста-

новлюються (дiйсно, у бiльшостi випадкiв - обвинувальних), у та-

ких ситуацiях було б передчасно.

§ 5. Очна ставка

У статтi 172 КПК сказано: <Слiдчий вправi провести очну став-

ку мiж двома ранiше допитаними особами, в показаннях яких є су-

перечностi>. У наведеному формулюваннi, одному з найбiльш стис-

лих у КПК, вiдбитi всi суттєвi риси та процесуальнi пiдстави провад-

ження цiєї слiдчої дiї. Вихiдною процесуальною пiдставою для її

проведення є: 1) попереднiй допит кожної з двох осiб, викликаних

на очну ставку; 2) наявнiсть протирiч у показаннях цих осiб. Тiльки

за їх наявностi слiдчий вправi провести очну ставку; у той же час

закон не зобов'язує робити цс у всiх без винятку випадках, коли є

протирiччя мiж показаннями допитаних у справi осiб. Очнi ставки

проводяться в основному не для збирання доказiв, а з метою пере-

вiрки достовiрностi вже зiбраних; отримання додаткових вiдомостей,

якi мають вiдношення до справи, навряд чи можна вiднести до

найбiльш характерних наслiдкiв її проведення. Крiм проведення

очної ставки достовiрнiсть вiдомостей про тi чи iншi обставини

можна перевiрити й iншими передбаченими законом засобами. Про-

ведення очних ставок лише з метою гак званого закрiплення пока-

зань будь-якої особи, допитаної ранiше, обгрунтовано оцiнюється

судовою практикою як 4юрма завуальованого психологiчного тиску

або, iншими словами, насильства, яке заборонено законом.

Рiшення слiдчого про проведення очної ставки, як i про те, коли

i мiж ким її проводити, належить до тактичних. Найчастiше надхо-

дять такi клопотання вiд потерпiлих пiдозрюваних, обвинувачених,

8 <Кримiнальний процес України.

226

ОСОБЛИВА ЧАСТИШ

захисникiв. Вони пiдлягають задоволенню органами попереднього

розслiдування лише у випадках дiйсної необхiдностi з метою вста-

новлення iстини у справi. Зокрема, замiсть допиту на очнiй ставцi

може бути проведено додатковий опит окремих осiб, додатковi (по-

вторнi) огляди, експертизи, витребуванi документи i вжитi iншi дiї

вiдповiдно до закону, наслiдки яких дадуть пiдстави для правильних

висновкiв i без проведення очних ставок.

Вказiвка закону про те, що очна ставка проводиться мiж двома

особами, означає, що на кожнiй очнiй ставцi допитуються одночас-

но i у присутностi одна одної не бiльше двох осiб.

У випадках, коли на очну ставку з однiєю i тiєю ж особою вик-

ликано кiлька осiб, очна ставка з кожною з них проводиться i офор-

млюється як окрема слiдча дiя, хоча зовнi це має вигляд однiєї дiї з

послiдовним <уведенням> рiзних осiб.

Очна ставка може бути проведена мiж двома будь-якими особа-

ми, якi ранiше допитувались, за винятком експерта, показання яко-

го є лише роз'ясненням до поданих ним висновкiв i самостiйного

значення, як про це вже було сказано, не мають. Експерт не вступає

в суперечку з будь-ким з осiб, допитаних по справi, а подає свiй вис-

новок, процесуальне значущу оцiнку обгрунтованостi якого дають

органи i особи, якi проводять процес; з цiєю метою може бути про-

ведений лише допит експерта (ст. 201 КПК), проведення з ним оч-

них ставок закон не передбачає i не допускає.

З буквального змiсту ст. 173 КПК не випливає, що особи, якi допи-

туються на очнiй ставцi, знають одна одну. На практицi очна ставка мiж

такими особами проводиться пiсля впiзнання однiєї з них iншою.

Причиною протирiч показань може бути i заiнтересованiсть деяких

допитуваних осiб, i суб'єктивнi якостi людини; однак i точiннi ;пи по-

казань не виключає попередньої домовленостi про поведiнку на слiдствi

i в судi. Практика цiлком обгрунтовано визнає пiдставою для проведення

очної ставки наявнiсть лише суперечностей, якi iстотно впливають на

оцiнку доказiв. Зважаючи на рiзноманiтнiсть об'єктiв i ситуацiй таких

оцiнок, у ст. 172 КПК iстотнiсть як характеристика суперечностей не

називається; практика дає безлiч пiдтверджень помилковостi оцiнок за

таким критерiєм, але вона ж пiдтверджує i можливiсть прийняття так- '

тично обгрунтованих рiшень щодо проведення очних ставок.

Типовий порядок проведення очної ставки регламентовано ст. 173

КПК. Для забезпечення належного ходу цiєї слiдчої дiї слiдчий пе-

ред початком очної ставки роз'яснює особам та iншим присутнiм, якi

Роздiл 9

Слiдчi дiї

227

викликанi на допит (захиснику, законному представнику, експерту,

фахiвцю), змiст приписiв закону i попереджає про наслiдки умисного

iгнорування ними цих приписiв. При необхiдностi слiдчий вживає

заходiв для попередження небажаних ексцесiв, у тому числi спроби

розправи з особою, яка дає викривальнi показання.

Свiдки i потерпiлi до початку допиту попереджаються про їх

вiдповiдальнiсть за статтями 178, 179 КК.

Частина 1 ст. 173 КПК приписує на початку очної ставки встанови-

ти, чи знайомi мiж собою особи, викликанi на очну ставку, i в яких сто-

сунках вони перебувають. Хоча достатньо вiдомостей про це звичайно

є у матерiалах справи, такi запитання ставляться i у цьому випадку; з

вiдповiдей на них видно, що очна ставка проводиться саме мiж особа-

ми, якi вказанi у вступнiй частинi протоколу, а крiм того, з'ясовується,

чи не змiнився характер їх стосункiв на момент очної ставки.

Коло iнших питань обумовлене самою причиною проведення

очної ставки - наявнiстю протирiч у показаннях. Тому особам, вик-

ликаним на очну ставку, по черзi пропонується дати показання про

тi обставини, для з'ясування яких призначена очна ставка. Пiсля

цього слiдчий ставить запитання. Особи, викликанi на очну ставку,

з дозволу слiдчого можуть ставити запитання одна однiй (ч. 2 ст. 173

КПК). Черговiсть ставлення запитань кожному з допитуваних, як i

послiдовнiсть запитань, визначає слiдчий.

Вiдповiдно до ч. З ст. 173 КПК оголошення показань, даних учас-

никами очної ставки на попереднiх допитах, дозволяється лише

пiсля дачi ними показань на очнiй ставцi та запису їх до протоколу.

Тому спочатку повинно бути поставлено запитання про обставини

справи без будь-якого посилання на змiст попереднiх показань.

Вiдповiдь на таке запитання може бути надана i вiдповiдно записа-

на у виглядi повного або часткового пiдтвердження чи заперечення

ранiше даних показань.

Протокол очної ставки складається з дотриманням вимог до

фiксацiї показань пiд час iнших допитiв (свiдкiв, потерпiлих, пiдоз-

рюваних i обвинувачених). Однак своєрiднiсть ходу допиту, вiд-

мiнностi в обсязi показань кожної з опитуваної на очнiй ставцi осо-

би i характер цих показань впливають на вибiр форми описової ча-

стини протоколу i порядок його ведення. Хiд короткої очної ставки,

при якiй з'ясовувалися протирiччя у показаннях за однiєю-двома

обставинами, можна записати у точнiй вiдповiдностi з її послiдов-

нiстю. Щоб уникнути вiдмови одного з допитуваних пiдписати про-

228

ОСОБГШВА ЧАСШНА

токол, що мiстить показання iншої особи, з якими вiн не згоден, до-

цiльно викладати показання кожного з допитуваних, розмежувавши

аркушi протоколу за вертикаллю. Вiдповiдно один з допитуваних

буде пiдписувати показання на правому боцi аркуша протоколу, а

другий - на лiвому. Вибiр тiєї чи iншої форми ведення протоколу

очної ставки робиться i з урахуванням топографiї (розмiщення) рiзного

за обсягом тексту показань цих осiб. Посвiдчення пiдписом допиту-

ваних їхнiх вiдповiдей на попередньо поставленi запитання про харак-

тер їх стосункiв можна вiднести до найбiльш виправданих тактичних

прийомiв. Цього не можна сказати про випадки, коли допитуваним

пропонується пiдписати вiдповiдь на кожне запитання, оскiльки у

таких випадках втрачається психологiчний контакт слiдчого з допи-

туваними або одним з них, без особливої потреби посилюється загаль-

на напруженiсть i витрачається бiльше часу на ведення протоколу, до

змiсту якого все одно, можливо, доведеться вносити уточнення перед

пiдписанням пiсля завершення очної ставки.

§ 6. Пред'явлення для впiзнання

Ця слiдча дiя провадиться з метою встановлення тотожностi,

схожостi або вiдмiнностi пред'явленого об'єкта з тим, який особа,

що впiзнає, зберегла у пам'ятi.

При всiй рiзноманiтностi об'єктiв, якi пред'являються для впi-

знання, ознак таких об'єктiв i психологiчних особливостей проце-

су розпiзнавання у чинному кримiпально-процссуальному законi

закрiплено єдинi правила про порядок проведення впiзнання, надiй-

нiсть яких для доказування за кримiнальними справами пiдтверд-

жується багаторiчною практикою. У КПК цi правила викладаються

як приписи, що регламентують порядок впiзнання живих осiб (ст. 174

КПК) i предметiв (ст. 175 КПК). Видiлення у законi тiльки двох на-

званих видiв впiзнання можна вважати умовним, тому що з дотри-

манням цих правил проводиться впiзнання трупiв та тварин; крiм

того, за цими ж правилами на впiзнання пред'являються реальнi

об'єкти чи їх зображення, якi одержанi при фото- i вiдеозйомцi.

Обов'язковою процесуальною i фактичною пiдставою проведен-

ня впiзнання є те, що особа, яка впiзнає, повинна бути попередньо

допитана i при допитi назвати ознаки, за якими може впiзнати лю-

дину або предмет. Мiж цим допитом i пред'явленням для впiзнання

органи розслiдування не вправi прямо чи непрямо iнформувати того,

Роздiл 9

Слiдчi дiї

229

хто впiзнає, про будь-якi додатковi ознаки об'єкта впiзнання, а також

про осiб чи предмети, якi будуть пред'явленi разом з тими, що ото-

тожнюються.

Серед тих, хто впiзнає, а отже i має бути допитаний у зв'язку з

майбутнiм впiзнанням, у законi вказано свiдкiв, потерпiлих, пiдоз-

рюваного i обвинуваченого.

Для впiзнання пред'являються особи, якi мають рiзний процесу-

альний статус, а разом з ними - запрошенi тiльки для участi в цiй

дiї iншi особи, якi не мали нiякого вiдношення до справи, що розс-

лiдується, i не знайомi з тим, хто впiзнає. При впiзнаннi повиннi бути

присутнi не менше двох понятих.

Захисник має право бути присутнiм, коли впiзнання провадить-

ся за клопотанням його самого або пiдзахисного (ч. 2 ст. 28 КПК).

Пред'явлення для впiзнання живих осiб провадиться з дотриман-

ням правил ст. 174 КПК. Якщо той, хто впiзнає, є свiдком, вiн попе-

реджається про кримiнальну вiдповiдальнiсть за дачу завiдомо не-

правдивих показань i за вiдмову вiд дачi показань (в обох випадках

це може бути зроблено у формi заяви свiдка про те, що вiн нiбито не

впiзнав або не може впiзнати будь-кого з пред'явлених йому осiб);

потерпiлий попереджається тiльки про кримiнальну вiдповiдаль-

нiсть за завiдомо неправдивi показання, тобто завiдомо неправдиву

заяву про впiзнання (або нсвпiзнання). Таке попередження свiдку або

потерпiлому робиться до пред'явлення їм групи осiб, число яких

повинно бути не менше трьох, включаючи особу, котра, можливо,

може бути впiзнана. Зробити це попередження можна у присутностi

лише понятих, а потiм запросити того, хто впiзнає, разом з понятими

у примiщення, де знаходяться особи, якi пред'являються для впiзнан-

ня. При iншiй органiзацiї цiєї слiдчої дiї понятих запрошують до при-

мiщення, де вже знаходяться особи, якi будуть пред'явленi для впi-

знання. У будь-якому випадку особi, котра, як припускає слiдчий, може

бути впiзнана, пропонується зайняти будь-яке мiсце за її власним ви-

бором серед iнших пред'явлених осiб. Той, хто впiзнає, запрошуєть-

ся тiльки пiсля того, як пред'явленi для впiзнання особи займуть свої

мiсця; при цьому має бути виключено все, що може стати приводом

для заяви про iнформування того, хто впiзнає, щодо прикмет пред'яв-

лених осiб безпосередньо перед початком впiзнання.

Обов'язковим є додержання вимог ч. 2 ст. 174 КПК про те, щоб

особи, якi пред'явленi для впiзнання, були однiєї статi, не мали б

рiзких вiдмiн у зовнiшностi та одязi. Для практики стало фактичним

230

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

правилом кримiналiстична рекомендацiя про вiдповiдний добiр та-

ких осiб i з урахуванням їх вiку (для рiзних вiкових груп розрив у вiцi

буває неоднаковий).

Якщо той, хто впiзнає, впiзнав будь-кого з пред'явлених йому для

впiзнання, то вiдповiдно до закону вiн повинен пояснити, за якими

ознаками вiн його впiзнав, а у протоколi впiзнання детально виклада-

ються ознаки, якi ним названi (ч. З ст. 174, ч. 1 ст. 176 КПК). У випадку,

коли той, хто впiзнає, заявив, що нiкого з пред'явлених осiб вiн упiз-

нати не може, у протокол звичайно заноситься тiльки ця його заява.

У разi, коли додатково до ознак зовнiшностi той, хто впiзнає,

повiдомив, що вiн запам'ятав голос, ходу особи, про яку дає пока-

зання, всiм особам, пред'явленим для впiзнання, пропонується по

черзi вимовити будь-якi слова (фрази), пройтися чи зайняти положен-

ня, про яке говорив той, хто впiзнає.

Таким є звичайний хiд впiзнання живої особи. iснує ряд нестан-

дартних ситуацiй, до того ж несподiваних i не завжди передбачених.

Серед них: спроба пiдозрюваного або обвинуваченого дискредиту-

вати заздалегiдь прогнозований ними результат впiзнання, у зв'язку

з чим ця особа при появi того, хто впiзнає, заявляє, що саме її нiби-

то вже умовили впiзнати. Реакцiя того, хто впiзнає, може бути також

неоднозначною: вiн може спокiйно вiдповiсти, що нiхто його не

умовляв i що вiн твердо впiзнає цю особу, у тому числi i за голосом;

а може заявити, що нiкого ранiше не бачив. Будь-який з цих варiантiв

перебiгу впiзнання (фiксується у протоколi.

Трапляються випадки, коли той, хто впiзнає, ранiше зустрiчався

з кимось з осiб, пред'явлених для впiзнання разом з пiдозрюваним,

i упевнений у непричетностi цiєї особи до подiї, що перевiряється.

У такому разi впiзнання пiдозрюваного не може мати доказового

значення через неправильний добiр пред'явлених осiб.

Якщо той, хто впiзнає, заявляє, що серед осiб, якi пред'явленi для

впiзнання, вiн нiкого не знає, але впiзнає одного з понятих або навiть

працiвникiв, якi знаходяться тут з якої-небудь причини, то це повин-

но бути точно зафiксовано у протоколi впiзнання, яке фактично

вiдбулося. Надалi причетнiсть впiзнаного до вiдповiдної подiї належ-

ним чином перевiряється.

У законi не згадуються ситуацiї, коли той, хто впiзнає, нiкого не

може впiзнати, але хтось з пред'явлених, зокрема обвинувачений,

який щиросердно розкаявся, заявляє, що саме ця особа зазнала шко-

ди вiд його злочинних дiй. У цьому випадку має мiсце звичайний акт

Роздiл 9

Слiдчi дiї

231

узнавання, в зв'язку з чим обвинувачений повинен бути допитаний.

Доказами будуть показання, яких дано пiд час такого допиту; факт

узнавання знiмає перешкоди для проведення очної ставки мiж таки-

ми особами, показання ж, данi обвинуваченим пiд час упiзнання, не

мають самостiйного значення як докази. До цього ж закон взагалi не

передбачає занесення до протоколу показань особи, яка була пред'яв-

лена для впiзнання.

У виняткових випадках з метою забезпечення безпеки особи, яка

впiзнає, впiзнання проводиться поза вiзуальним спостереженням того,

кого впiзнають, з дотриманням вимог щодо проведення цiєї слiдчої дiї.

i в цих випадках про результати впiзнання обов'язково повiдомляється

особа, яка пред'являлась для впiзнання (ч. 4 ст. 174 КПК). У закон

включено ще ряд приписiв, що посилюють гарантiї достовiрностi

результатiв впiзнання i повноту фiксацiї обставин його проведення.

Зокрема, понятi повиннi пересвiдчитися у можливостi впiзнання поза

вiзуальним спостереженням того, кого впiзнають, причому впiзнання

належить проводити в присутностi не менше двох понятих (ч. 6 ст. 174

КПК). Це означає, що двоє понятих можуть знаходитися поруч з осо-

бами, якi пред'являються для впiзнання, а ще двоє - в мiсцi знаход-

ження того, хто впiзнає. Вiдповiдно, у протоколi належить докладно

вказати всi обставини i умови такого впiзнання (ч. 2 ст. 176 КПК).

Вiдповiдає закону i участь лише двох понятих.

Узнаванням, а не впiзнанням у процесуальному значеннi є випад-

ки, коли пiдозрюваного затримує сам потерпший, а також оперативнi

спiвробiтники у ходi розшуковик заходiв з участю потерпiлого; у

таких випадках обставини затримання викладаються у показаннях

потерпiлого, рапортах оперативних працiвникiв. Проведення пiсля

цього впiзнання було б вiдвертим фарсом.

Якщо з якихось поважних причин неможливо або недоцiльно

пред'являти для впiзнання саму людину, то проводиться її впiзнання

за фотознiмками (ч. 4 ст. 174 КПК). З урахуванням особливостей та-

кого впiзнання дотримання умов добору об'єктiв впiзнання полягає у

тому, що не повинно бути рiзких вiдмiнностей не лише у зовнiшностi

зафiксованих на фотознiмках осiб, але i у самому матерiалi i якостi

вiдбиткiв за кольором, контрастнiстю, чiткiстю; неприпустимо, зок-

рема, репродукцiю сигналiтичного знiмка розшукуваного з справи

заарештованого пред'являти разом з фотознiмками iншого жанру i

призначення. Фотознiмки осiб, що пред'являються, монтуються на

однiй фототаблицi, кожний знiмок належним чином фiксується i по-

232

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

свiдчується, нумерується. Слiдчий повинен мати вiдомостi про кож-

ну особу, яка зафiксована на знiмку. Нiкому з присутнiх на впiзнаннi,

як i особi, що пiзнає, вони не повiдомляються навiть у випадках, коли

когось iз зображених на знiмках осiб вiн упiзнав. Це робиться i в

iнтересах захисту прав громадянина, i з тактичних мiркувань, зок-

рема, через можливе пред'явлення потiм самої людини. Доказова

цiннiсть позитивних результатiв упiзнання особи, яка ранiше була

впiзнана за фотознiмком, нерiдко береться пiд сумнiв. Та обставина,

що впiзнання проводиться за цiлком iнших умов, до кiпця таких

сумнiвiв не знiмає. Тому впiзнання за фотознiмками слiд робити

лише у вкрай необхiдних випадках.

Трупи для впiзнання звичайно пред'являються близьким родичам

або iншим особам, якi добре знали не лише загальнi риси зовнiшностi

померлого, але й особливi прикмети. Враховуючи цс i об'єкт впiзнан-

ня, труп для впiзнання може бути пред'явлений лише один. Однак

поспiшнiсть проведення такого впiзнання може завести розслiдування

у глухий кут, а то й потягти за собою найважчi наслiдки, у тому числi i

засудження за вбивство осiб, якi потiм виявилися живими. Судовою

медициною розробленi методи часткового вiдновлення прижиттєвого

вигляду покiйного (так званий <туалет> або <реставрацiя> трупа).

Пред'явлення для впiзнання предметiв проводиться вiдповiдно

до ст. 175 КПК за правилами, аналогiчними встановленим для про-

ведення впiзнання осiб. Поряд з цим унiкальнiсть окремих пред-

метiв, через що аналог предмета буває вiдсутнiм, виключає прове-

дення його впiзнання за загальними правилами. Безглуздо також

провадити впiзнання сипучих, аморфних, нових серiйно виготовле-

них предметiв. У таких випадках належить зробити огляд, призна-

чити експертне чи iнше спецiальне дослiдження або аналiз.

Тварина пред'являється для впiзнання за тими ж правилами, що

i предмети.

Хiд i результати будь-якого виду впiзнання можна додатково

фiксувати за допомогою технiчних засобiв вiдповiдно до статей 85'

i852КПК.

§ 7. Обшук i виїмка

Проведення цих слiдчих дiй регламентовано положеннями ста-

тей, якi включенi у главу 16 КПК. За своєю основною мстою, а час-

то i за наслiдками обшук i виїмка iдентичнi. Бiльшiсть статей цiєї

РонУiл 9

Слiдчi дiї

233

глави мiстить приписи, що мають однакове вiдношення до проведен-

ня обох дiй, що очевидно з назви статей: <Час проведення обшуку i

виїмки> (ст. 180), <Особи, в присутностi яких провадиться обшук i

виїмка> (ст. 181) та iн., чи з їх змiсту (статтi 179, 185, 186 КПК).

Однак i обшук, i виїмка є самостiйними (окремими) видами

слiдчих дiй, i тому процесуальний порядок провадження кожної з

них розглядається окремо.

Обшук проводиться у випадках, коли є достатнi пiдстави вважа-

ти, що знаряддя злочину, речi i цiнностi, набутi злочинним шляхом,

а також iншi предмети i документи, якi мають значення для встанов-

лення iстини у справi, захованi в певному примiщеннi або мiсцi чи

в якої-небудь особи, а також що в певному примiщеннi або мiсцi

переховується злочинець (ст. 177 КПК). Аналогiчними є пiдстави для

пошуку трупа або окремих його частин. У законi вказано лише на

достатню обгрунтованiсть таких припущень, а джерела їх формуван-

ня не названi. Вiдомостi про можливе мiсце знаходження шуканого

об'єкта можуть бути отриманi з показань та iнших повiдомлень гро-

мадян i посадових осiб (заяви, пояснення, рапорти), а також унаслi-

док ранiше проведених слiдчих дiй (огляд, обшук та iн. ); цi вiдо-

мостi мiстяться у матерiалах кримiнальної справи. iншим приводом

для прийняття рiшення про обшук може стати не зафiксована у ма-

терiалах кримiнальної справи оперативпо-розшукова iнформацiя, а

також рiшення, якi приймаються згiдно з типовими кримiналiстич-

ними версiями. Пошуковий характер обшуку, ного фактичне призна-

чення як засобу виявлення i перевiрки доказiв обумовлює тс, що

друга група приводiв використовується практично найчастiше.

Характерними рисами обшуку є активний розшук i високий

ступiнь конфлiктностi, емоцiйної напруженостi. Обшук, що прово-

диться примусово i, як правило, раптово, є втручанням у розпорядок

життя або дiяльностi, якi устоялись, тому може зустрiчати активну

протидiю з боку не тiльки причетних до злочину приватних або по-

садових осiб, але i не причетних, стороннiх осiб.

Обшук - це слiдча дiя, яка полягає в примусовому обстеженнi

житлових та iнших примiщень, дiлянок мiсцевостi i окремих осiб з

метою виявлення i вилучення речових доказiв, нажитих злочинним

шляхом, грошей та iнших цiнностей, предметiв, якi вилученi з цивiль-

ного обiгу, знаходження трупiв, затримання осiб, якi розшукуються.

Цi головнi риси обумовлюють загальну процесуальну регламен-

тацiю проведення обшуку i його особливостi стосовно випадкiв про-

234

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

ведення обшуку як у примiщеннях та iнших мiсцях, якi займають

громадяни України, особи без громадянства i громадяни iнших дер-

жав, що не користуються дипломатичним iмунiтетом, так i в при-

мiщеннях, якi займають дипломатичнi представництва або де меш-

кають їх спiвробiтники.

Про фактичнi пiдстави до проведення обушку сказано вище.

Правовою пiдставою проведення обшуку є мотивована постанова

органу дiзнання, слiдчого або прокурора. За чинним законом поста-

нова про проведення обшуку повинна бути попередньо санкцiоно-

вана прокурором або його заступником. У невiдкладних випадках

обшук може бути зроблений без санкцiї прокурора, але з наступним

повiдомленням прокурора в добовий строк про зроблений обшук та

його результати (ст. 177 КПК). Право давати санкцiю на проведен-

ня обшуку зберiгається на п'ятирiчний строк з дня прийняття Кон-

ституцiї України, а у подальшому це право згiдно зi ст. ЗО Консти-

туцiї України буде надано тiльки судовi.

Проведення обшуку без санкцiї прокурора у випадках, коли не

було нiяких перешкод для попереднього одержання такої санкцiї, є

протизаконним з усiма наслiдками, якi з цього випливають.

Вiдповiдно до таких самих правил проводиться i обшук особи,

коли вiн здiйснюється як окрема слiдча дiя. Без винесення постано-

ви обшук особи можна проводити лише у трьох випадках:

1) при затриманнi особи згiдно зi статтями 106 чи 115 КПК;

2) при взяттi особи пiд варту у випадках згiдно зi статтями 155,

158КПК;

3) при наявностi достатнiх пiдстав вважати, що особа, яка зна-

ходиться у примiщеннi або iншому мiсцi, де провадиться обшук чи

виїмка, приховує при собi предмети або документи, що мають зна-

чення у справi. У всiх випадках, що вказанi у ст. 184 КПК, метою

проведення обшуку особи є також виявлення у неї зброї або iнших

засобiв, якi особа може використати для нападу на осiб, якi прибу-

ли для проведення обшуку. З огляду на це доцiльно внести вiдповiднi

доповнення у чинний закон.

Вказiвки закону про те, що обшук особи може проводити тiльки

особа тiєї самої статi, що й обшукування, у присутностi понятих тiєї

ж статi (ст. 184 КПК), i вжиття заходiв до того, щоб не були розго-

лошенi обставини особистого життя обшукуваного та iнших осiб, якi

проживають або тимчасово перебувають у примiщеннi, де прово-

диться обшук або виїмка (ст. 185 КПК), - це конкретнi гарантiї

Роздiл 9

Слiдчi дiї

235

конституцiйного права кожного на повагу до його гiдностi (ст. 28

Конституцiї України).

У випадках, коли для провадження обшуку особи не потрiбно

винесення постанови, прокурор повинен бути повiдомлений про нього

лише у разi, якщо обшук у примiщеннi проводився без його санкцiї.

Якщо виникає необхiднiсть у проведеннi обшуку осiб, якi знахо-

дяться на мiсцi проведення iнших, крiм обшуку i виїмки, слiдчих дiй,

то особистий обшук повинен бути проведений з дотриманням всiх

загальних правил, тобто в такому разi попередньо правомочною осо-

бою виноситься постанова про проведення обшуку особи.

Процесуальнi i зв'язанi з ними органiзацiйнi дiї, якими забезпе-

чується належне проведення обшуку, здiйснюються у такiй послiдов-

ностi:

- оцiнюється ситуацiя вiдносно необхiдностi i часу проведення

обшуку;

- виноситься постанова про проведення обшуку;

- матерiали справи доповiдаються прокурору для отримання

санкцiї на обшук;

- комплектується група для проведення обшуку;

- при прибуттi на мiсце обшуку зазначеним у законi особам оголо-

шується пiд розписку постанова про проведення обшуку з пропозицiєю

видати шукане або вказати мiсце знаходження розшукуваного;

- вилучається добровiльно видане, затримується розшукувана

особа, якщо вона тут виявлена;

- здiйснюються додатковi пошуковi дiї, у тому числi обшук осiб,

присутнiх на мiсцi обшуку;

- складається протокол обшуку, копiя протоколу вручається

вiдповiднiй особi (господарю квартири, керiвнику закладу);

- прокурор повiдомляється про проведений обшук i його наслiдки;

вiдповiдно до закону направлення такого повiдомлення обов'язкове

тiльки у випадках, коли обшук було проведено без санкцiї прокурора

або коли до протоколу були внесенi зауваження про неправильнi дiї

осiб, якi проводили обшук; однак прокурор вправi вимагати пред'яв-

лення повiдомлень про результати всiх проведених обшукiв.

Серед приписiв статей 177-189 КПК, вiдповiдно до яких тут

описана послiдовнiсть дiй, є однозначно безумовнi й альтернативнi.

Альтернативнi приписи дають можливiсть особi, яка керує обшуком

або проводить його, самостiйно визначати необхiднiсть i послi-

довнiсть деяких конкретних дiй (продовження обшуку пiсля добро-

236

ОССЖШ'iВА ЧАСТИНА

вiльної видачi шуканого, проведення обшуку осiб, що знаходяться

на мiсцi обшуку, iзоляцiя таких осiб одна вiд одної, присутнiсть са-

мого обшукуваного). Альтернативний характер таких приписiв дає

можливiсть обрати оптимальне для конкретної ситуацiї рiшення, у

тому числi щодо засобiв виконання деяких дiй (про застосування

спецiальних розшукових пристроїв, засобiв вiдкривання примiщень

i сховищ). Частина альтернативних вказiвок є факультативними, тоб-

то дають можливiсть приймати рiшення про проведення або вiдмо-

ву вiд проведення конкретної дiї, застосування вказаного у законi

тактичного заходу.

Конкретна мета обшуку полягає у виявленнi i вилученнi об'єктiв,

якi вказанi у ст. 177 КПК i мають значення для встановлення iстини

у справi. Безвiдносно для обставин i кримiнально-правової квалiфi-

кацiї факту, за яким порушена кримiнальна справа, пiдлягає вилучен-

ню пiд час обшуку (як i при виїмцi) зброя, на яку вiдсутнiй дозвiл у

особи або органiзацiї, закладу; вибуховi речовини, сильнодiючi от-

руйнi речовини, наркотичнi засоби i прекурсори, листування i лiте-

ратура з грифом обмеженого використання, чистi бланки, печатки i

штампи органiзацiй i закладiв, наявнiсть яких у даної особи або зак-

ладу є протиправною. Їх виявлення може стати пiдставою для пору-

шення нової кримiнальної справи.

Виїмка як слiдча дiя є аналогiчною обшуку за мстою, результа-

тами i порядком фiксацiї. iстотнi вiдмiнностi її вiд обшуку поляга-

ють у тому, що: 1) рiшення про її проведення повинно Грунтуватися

на точних вiдомостях про коло i мiсце знаходження об'єктiв, якi

пiдлягають виїмцi; 2) виїмка не може призначатися для затримання

осiб; 3) постанова слiдчого про проведення виїмки не потребує санк-

цiонування прокурором, за винятком спецiально обумовлених у за-

конi випадкiв - виїмки документiв, що становлять державну таєм-

ницю, проведення виїмки у дипломатичних представництвах i при-

мiщеннях, де проживають члени дипломатичних представництв та

їх сiм'ї, якi користуються правом дипломатичної недоторканностi,

у поштово-телеграфних установах. У кожному з цих випадкiв обо-

в'язковим є дотримання додаткових вимог про коло учасникiв виїм-

ки. Це, вiдповiдно: 1) керiвники установ (ч. З ст. 178 КПК); 2) проку-

рор i представник Мiнiстерства закордонних справ (ч. З ст. 182 КПК);

3) представники поштово-тслсiрафної установи (ч. 2 ст. 187 КПК).

Про право суду на прийняття рiшень щодо проведення виїмки у

чинному законi є вказiвка лише стосовно виїмки у поштово-телс-

Роздiл 9

Слiдчi дiї

237

графних установах. Вбачається незаперечним, що суд може винес-

ти ухвалу, а суддя - постанову i у разi необхiдностi зробити виїм-

ку у всiх iнших випадках.

На пiдставi власної оцiнки ситуацiї слiдчий замiсть виїмки може

витребувати предмети чи документи вiдповiдно до ст. 66 КПК. У тому

ж разi, коли предмети або документи, зазначенi у постановi слiдчого про

проведення виїмки, не видаються добровiльно i при цьому не виявля-

ються вiзуально у мiсцi проведення виїмки, повинно прийматись рiшен-

ня про проведення обшуку. Найчастiше мiсцями зберiгання документiв

у закладах i органiзацiях є примiщення бухгалтерiї, архiвосховище; у

приватному володiннi вiзуальний оiляд проводиться тiльки у тих мiсцях,

якi прямо вказанi у постановi (у квартирi, гаражi або iншому конкрет-

ному мiсцi). При виявленнi потрiбних предметiв i документiв у назва-

них мiсцях вони вилучаються незалежно вiд попередньої заяви про їх

вiдсутнiсть або вiдмови видати їх (ст. 179 КПК).

Стаття 186 КПК приписує проводити одночасно i огляд предметiв

i документiв, що вилучаються, щоб у протоколi виїмки були вiдоб-

раженi необхiднi їх iндивiдуалiзованi ознаки. Виправдано також

проведення огляду й iнших предметiв та документiв, наприклад,

частини документацiї, вилучення якої визнано недоцiльним, але

потрiбно зафiксувати сам факт їх наявностi; у цьому випадку необ-

хiдно скласти окремий протокол огляду (ст. 195 КПК).

Якщо виїмка проводиться за дорученням слiдчого посадовими осо-

бами органу дiзнання, вошi вправi дiяти лише у межах такого доручення

i не вправi приймати рiшення про проведення обшуку у разi, якщо по-

трiбне не виявлено i не видається. Слiдчий, передбачаючи таку ситуа-

цiю i уникаючи втрати часу i можливої втрати доказiв, може одночас-

но направити до органу дiзнання i належно оформлену постанову про

проведення обшуку, який спiвробiтники органу дiзнання можуть негай-

но розпочати пiсля вiдмови про добровiльне виконання постанови про

проведення виїмки. Якщо необхiдностi в цьому не виявиться, то поста-

нова передається прокурору, який санкцiонував обшук, з повiдомлен-

ням причин, з яких проведення обшуку стало непотрiбним.

На пошук i фiзичне вилучення предметiв i документiв при обшу-

ку i виїмцi може бути потрiбно значно менше часу, нiж на складан-

ня протоколiв, змiст яких достатньо повно регламентовано у статтях

186-188 КПК, а у ст. 189, крiм того, вказанi i додатковi умови, якi

гарантують достовiрнiсть цих протоколiв i правильнiсть їх складан-

ня. Як i протоколи iнших слiдчих дiй, змiст i форма названих про-

238

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

токолiв повиннi вiдповiдати також вимогам ст. 85 КПК i спiввiдно-

ситись iз загальними вимогами про допустимiсть доказiв. Всi вилу-

ченi документи i предмети слiдчий повинен пред'явити понятим та

iншим присутнiм особам i перелiчити у протоколi обшуку або виїмки

чи в приєднаному до нього опису з зазначенням кiлькiсних i якiсних

(у тому числi iндивiдуальних) ознак вилучених предметiв. Вказанi

у ч. 2 ст. 186 КПК ознаки - назва, кiлькiсть, мiра, вага, матерiал, з

якого вони виготовленi, вказуються з урахуванням того, наскiльки

точно це може бути визначено у момент вилучення: без зазначення

ваги можна вказати об'єм, розмiри, колiр та iншi ознаки. Так, нео-

бачно записувати у протоколi, що вилучено <золоту обручку з дiаман-

том>, бо це може бути бiжутерiя або iнша iмiтацiя, яка використовуєть-

ся при вчиненнi шахрайства. Достатньо надiйною гарантiєю вiд їх ви-

падкової або умисної пiдмiни є припис, що мiститься у названiй статтi,

про упакування i опечатування вилучених предметiв на мiсцi обшуку

або виїмки. На практицi до опечатаних предметiв прикрiплюються

бирки з пiдписом понятих i особи, у якої вони вилученi; такий прийом

варто було б вказати у законi, як обов'язковий до виконання. Додат-

ковою гарантiєю iдентичностi вилученого є фото-, кiно- чи вiдеозйом-

ка предметiв, яка проводиться у момент їх виявлення, а не лише у ходi

наступних оглядiв i дослiджень.

Окремий опис вилученого як додаток до протоколу складається

у разi, коли для складання повного перелiку вилученого потрiбно

багато часу, в усякому разi бiльше одного дня. До завершення опи-

су належить вiдкласти i повне оформлення протоколу.

Другий примiрник протоколу i опису вилученого вручається

особi, у якої проведено обшук або виїмку, в разi її вiдсутностi -

повнолiтньому членовi сiм'ї або представниковi житлово-експлуата-

цiйної органiзацiї або органу мiсцевого самоврядування, а якщо цi

дiї проводились в органiзацiї або установi, - то їх представнику.

При наявностi в протоколi зауважень на неправильнi дiї, допу-

щенi пiд час обшуку, слiдчий не пiзнiше двох днiв повiдомляє про

це прокурора, який здiйснює нагляд за слiдством (ст. 189 КПК). Вба-

чається доцiльним робити це негайно з представленням прокурору

копiй протоколiв.

Стаття 182 КПК встановлює особливий порядок проведення об-

шуку i виїмки в примiщеннях дипломатичних представництв, а та-

кож у примiщеннях, де проживають члени дипломатичних представ-

ництв та їх сiм'ї, якi користуються правом дипломатичної недотор-

Роздiл 9

Слiдчi дiї

239

канностi. Цi дiї проводяться лише за згодою дипломатичного пред-

ставника (тобто посла або особи, яка його замiнює, генерального

консула та iн. ); така згода запитується через МЗС України. Обшук i

виїмка в зазначених примiщеннях проводиться обов'язково в присут-

ностi прокурора i представника МЗС України.

Копiї належним чином оформлених протоколiв разом з перекла-

дом вручаються негайно пiсля закiнчення слiдчої дiї повноважному

спiвробiтнику представництва, який при цьому був присутнiм. Та-

кий порядок вiдповiдає ст. 22 Вiденської конвенцiї про дипломатичнi

зносини вiд 18 квiтня 1961 року i Положенню про дипломатичнi

представництва i консульськi установи iноземних держав в Українi

вiд 10 червня 1993 року.

Проведення обшуку i виїмки iнодi пов'язано з необхiднiстю

розкрити замкненi примiщення i сховища, порушенням цiлiсностi

стiн, пiдлоги та iнших елементiв конструкцiї для виявлення тайни-

ка, що можна робити при дiйснiй потребi. Слiдчий вiдповiдно до

ст. 185 КПК зобов'язаний також вжити заходiв, щоб не були розго-

лошенi (понад межу, яка обумовлена iнтересами судочинства) об-

ставини особистого життя обшукуваного та iнших осiб, якi прожи-

вають або тимчасово перебувають у примiщеннi, де проводиться

обшук або виїмка.

Опис майна, на яке накладено арешт, проводиться за прави-

лами, встановленими у ст. 126 КПК. Звичайно це робиться одночасно

з проведенням обшуку, мстою якого i є виявлення такого майна.

Арешт може бути накладено на майно пiдозрюваного i обвинуваче-

ного, а також на майно осiб, якi несуть за законом матерiальну вiдпо-

вiдальнiсть за дiї, вчиненi обвинуваченим або пiдозрюваним. Ос-

кiльки попередньо необхiдно встановити мiсце знаходження i вид

майна, на яке накладається арешт, то здiйснюються необхiднi захо-

ди розшуку з метою забезпечення вiдшкодування збиткiв, якi запо-

дiяв злочин, i можливої конфiскацiї. Слiдчий виносить постанову про

накладення арешту на вклад, цiнностi та iнше майно пiдозрювано-

го або обвинуваченого, де б вони не знаходилися. При накладеннi

арешту на нерухомiсть, автотранспорт документи на це майно у влас-

ника вилучаються для запобiгання продажу вказаного.

Рухоме i нерухоме майно, що виявлено i на яке накладено арешт,

описується. Залежно вiд виду майна воно може бути вилучено i пе-

редано для схову у мiсце, визначене вiдповiдними нормативними

документами (наказами, iнструкцiями). Майно, на яке накладено

240 ОСОБЛИВА ЧАСтiА

арешт, може бути передано на схов також членам сiм'ї пiдозрюваного

чи обвинуваченого або iншим особам, якi попереджаються пiд роз-

писку про кримiнальну вiдповiдальнiсть за незбереження майна.

Арешт майна i передача його для зберiгання оформлюється прото-

колом, який пiдписує слiдчий або iнша особа, яка проводить опис,

понятi i особа, яка приймає майно на зберiгання. Перелiк майна ро-

биться в протоколi або приєднується до нього окремим додатком,

пiдписаним зазначеними особами.

Для встановлення вартостi описаного майна у необхiдних випад-

ках запрошується спецiалiст, i тодi в протоколi зазначається вартiсть

кожної речi.

Не пiдлягають опису предмети першої необхiдностi, якi викори-

стовуються особою, у якої проводиться опис, i членами її сiм'ї. Пе-

релiк цих предметiв зазначено у додатку до КК України.

Накладення арешту на майно у перiод, поки справа перебуває у

провадженнi слiдчого, може бути скасоване постановою слiдчого,

коли у застосуваннi цього заходу вiдпадає потреба.

§ 8. Огляд

Огляд - це слiдча дiя, яка проводиться з мстою виявлення слiдiв

злочину та iнших речових доказiв, з'ясування обстановки злочину,

а також iнших обставин, що мають значення для справи (ст. 190

КПК).

У КПК вказанi рiзновиди огляду, кожний з яких може проводи-

тися як окрема слiдча дiя, - огляд мiсцевостi, примiщення, пред-

метiв та документiв (ст. 190 КПК), зовнiшнiй огляд трупа, ексгума-

цiя трупа (ст. 192 КПК); крiм того, окремо обумовленi пiдстави про-

ведення огляду мiсця подiї (ч. 2 сi. 190 КПК).

Кримiналiстичний термiн <мiсце подiї> у КПК введено без роз'яс-

нення цього поняття. З огляду на практику, що склалася, мiсцем подiї

вважається мiсце, на якому було вчинено злочин, або ж мiсце, де можуть

знаходитися слiди пiдготовки вчинення та приховання злочину. Тому

мiсцем подiї може стати будь-яка дiлянка мiсцевостi, примiщення рiзно-

го призначення i використання - житловi, промисловi тощо.

До порушення кримiнальної справи дозволяється тiльки прове-

дення огляду мiсця подiї. Здасться, однак, цiлком правомiрним про-

водити до порушення кримiнальної справи огляд предметiв i доку-

ментiв, якi подаються в органи розслiдування посадовими особами

Роздiл 9

Слiдчi дiї

241

i громадянами як додатки до заяв i повiдомлень про злочини; бiльше

того - витребуванi або поданi згiдно зi ст. 66 КПК предмети i до-

кументи не можуть бути використанi у доказуваннi без попередньо-

го ознайомлення з їх змiстом i станом.

Огляди декiлькох об'єктiв можуть проводитися одночасно, i за

пiдсумками огляду у таких випадках складається тiльки один загальний

протокол; найчастiше це робиться у ходi огляду мiсця подiї. В разi не-

обхiдностi пiзнiше може бути проведено додатковий чи повторний ог-

ляд. Потреба у додатковому оглядi може обумовлюватися тим, що при

первинному оглядi внаслiдок об'єктивних причин (метеоумови, влас-

тивостi об'єкту огляду) або через iншi причини деякi обставини не були

виявленi чи були недостатньо точно зафiксованi; повторний i додатко-

вий огляд може бути проведено як з iнiцiативи слiдчого, так i за клопо-

танням потерпiлого, пiдозрюваного, обвинуваченого, захисника, експер-

та, а також за вказiвкою начальника слiдчого вiддiлу або прокурора.

Зовнiшнiй огляд трупа може бути проведено у ходi огляду мiсця

подiї. Коли виникає необхiднiсть у бiльш детальному оглядi трупа,

вiн проводиться слiдчим з участю судово-медичного експерта у при-

сутностi двох понятих; коли неможливо викликати судово-медичного

експерта, то запрошується найближчий лiкар (ч. 1 ст. 192 КПК).

Огляд вже захороненого трупа проводиться на пiдставi постанови

про ексгумацiю, яка виноситься слiдчим i затверджується прокуро-

ром; таку постанову може винести i сам прокурор.

При ексгумацiї обов'язкова присутнiсть слiдчого, судово-медично-

го експерта i двох понятих (ч. 2 ст. 192). Характер цiєї слiдчої дiї вима-

гає дотримання етичних норм як при винесеннi рiшення про ексгума-

цiю, так i пiд час розкопування могили i наступного псрспоховання; при

неможливостi цiлком виключити моральну i матерiальну шкоду роди-

чам необхiдно вжити всiх заходiв, щоб вона була мiнiмальною.

У статтi 191 КПК вказанi такi загальнi приписи щодо порядку

проведення огляду:

- огляд проводиться в присутностi не менше двох понятих i, як

правило,удень;

- слiдчий може запросити для участi в оглядi спецiалiстiв, не

заiнтересованих у результатах справи;

- у необхiдних випадках слiдчий проводить вимiрювання, скла-

дає план i креслення оглянутого мiсця та окремих предметiв, а та-

кож по можливостi фотографує їх.

242

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

У цiй же статтi встановлено обов'язок органiв внутрiшнiх справ

надавати допомогу слiдчому у проведеннi огляду, а також допус-

кається можливiсть огляду предметiв i документiв, вилучених пiд час

огляду мiсця подiї, обшуку i виїмки не на мiсцi проведення названих

слiдчих дiй, а за мiсцем провадження у справi, тобто в органi розслi-

дування, в робочому кабiнетi слiдчого.

Як видно зi змiсту ст. 191 КПК, тiльки два її приписи виклада-

ються як загальнообов'язковi i безальтернативнi: кiлькiсть понятих

(не менше двох) i обов'язок органiв внутрiшнiх справ надавати до-

помогу слiдчому у проведенi огляду. iншi обов'язковi приписи -

вiдносно понятих та спецiалiста (судово-медичного експерта чи лiка-

ря), осiб, присутнiсть яких обов'язкова при оглядах, - вказанi у

статтях 182, 187, 192 КПК.

Наказами i iнструкцiями Генерального прокурора України, мi-

нiстра внутрiшнiх справ та начальника Служби безпеки, мiнiстра охо-

рони здоров'я урегульовано ряд конкретних питань, якi стосуються

участi спецiалiстiв з числа спiвробiтникiв названих вiдомств у прове-

деннi оглядiв i попередньої взаємодiї їх iз слiдчим та один з одним.

Право слiдчого провести освiдування обвинуваченого, пiдозрю-

ваного, потерпiлого i свiдка закон (ч. 1 ст. 193 КПК) обумовлює не-

обхiднiстю виявлення або засвiдчення наявностi у них тiльки особ-

ливих прикмет.

Крiм освiдування, яке проводить слiдчип, у законi (ч, 2 ст. 193

КПК) говориться про судово-медичне освiдування, що проводиться

за вказiвкою слiдчого експертом або лiкарем, але не вказано, якi саме

обставини або ознаки можуть бути при цьому встановленi. Особливi

прикмети, природженi або такi, що виникли пiзнiше, це стiйкi iнди-

вiдуальнi особливостi на тiлi людини; з давнiх часiв система таких

прикмет, яка визначається сучасним кримiналiстичним поняттям

<словесний портрет>, використовувалася з мстою розшуку чи впi-

знання. Слiдчий може виявити чи посвiдчити наявнiсть особливих

прикмет на тiлi конкретної людини. Коли, крiм того, необхiдно ще

виявити причини, час виникнення (появи) таких прикмет, потрiбне

освiдування лiкарем-спецiалiстом або й призначення судово-медич-

ної експертизи.

Освiдування, проведене самими слiдчим, може бути доповне-

не ще i судово-медичним освiдуванням; судово-медичне освiду-

вання, як правило, не потребує проведення подальшого освiдуван-

ня слiдчим, хоча у деяких випадках воно i не виключається, зок-

Роздiл 9

Слiдчi дiї

243

рема, у справах про зловживання або недбалiсть працiвникiв ме-

дичних установ.

§ 9. Вiдтворення обстановки i обставин подiї

Вiдтворення обстановки i обставин подiї - одна з найбiльш

складних за органiзацiєю i проведенням слiдчих дiй. У статтi 194

КПК вказано, що вона може бути проведена з метою перевiрки i

уточнення результатiв допиту свiдка, потерпiлого, пiдозрюваного чи

обвинуваченого або даних, одержаних при провадженнi огляду та

iнших слiдчих дiй. Фактично вона виконується також i з метою зби-

рання фактичних даних, якi через рiзнi обставини не були виявленi

або отриманi у ходi проведених ранiше слiдчих та iнших процесу-

альних дiй. Це пiдтверджено численними випадками виявлення пiд

час цiєї слiдчої дiї речових доказiв, у тому числi й знарядь злочину,

а також мiсць поховання трупiв.

Збирання i перевiрка доказiв є вичерпним i в той же час лаконi-

чним перелiком цiлей проведення цiєї, як i iнших слiдчих дiй. Уточ-

нення результатiв вже проведеної слiдчої дiї, про що сказано у ст. 194

КПК, можливе, строго кажучи, тiльки шляхом внесення поправок до

протоколу (ч. З ст. 85 КПК); за рахунок проведення iнших слiдчих

дiй може змiнюватись лише оцiнка ранiше зiбраних фактичних да-

них або результативностi дiй.

Залежно вiд мети слiдчої дiї обираються необхiднi прийоми i

способи реалiзацiї прийнятих рiшень. На використання одного з кри-

мiналiстичних методiв - методу моделювання у формi реконст-

рукцiї вказує саме найменування даної слiдчої дiї. Фактично ж у ходi

її застосовуються й iншi кримiналiстичнi методи - спостереження,

вимiрювання, експеримент'. Деякi з цих методiв згаданi у ст. 194

КПК, що регламентує вiдтворення обстановки i обставин подiї, але

докладних приписiв про умови i порядок їх застосування не подано.

Обсяг i порядок застосування методiв i прийомiв залежить вiд

характеру обставин, що перевiряються, i особливостей кожної з них.

Вiдтворення (реконструкцiя) обстановки подiї вимагає бiльшої

кiлькостi рiзноманiтних прийомiв, нiж вiдтворення окремої дiї. Якщо

дана слiдча дiя вичерпується проведенням одного i до того ж про-

стого експерименту з перевiрки можливостi побачити, почути, зро-

бити тощо, то вона провадиться за правилами ст. 194 КПК i вiдпо-

Лузгин О. М. Методологическпс проблеми расследованпя. М., 1973. С. 154.

244

ОСОБЛИВА ЧАСТРiИА

вiдно iменується; такої слiдчої дiї, як <слiдчий експеримент>, чин-

ний КПК України не передбачає.

Залежно вiд того, чи перевiряється сама можливiсть подiї (факту),

можливiсть її настання у конкретних умовах або можливiсть здiйснення

дiй, сприйняття будь-чого конкретною особою, вирiшується питання про

учасникiв, час та iншi умови провадження цiєї слiдчої дiї. Вона може

проводитися як у тому ж мiсцi, де вiдбувалася подiя, що перевiряється,

так i в iншому, якщо це не впливає на оцiнку результату; такими ж мiрку-

ваннями слiдчий обгрунтовує вибiр часу проведення даної дiї.

Коло обставин, що перевiряються, в принципi те саме, що й вста-

новлюється в ходi доказування, але реально, тобто по конкретнiй справi,

воно значно вужче, через те що не всi обставини, якi встановлюються

по справi, погребують перевiрки таким способом. iнiцiатором проведен-

ня даної слiдчої дiї може бути i сам слiдчий, i учасники процесу, за кло-

потанням або за вказiвкою яких вона здiйснюється. Для належного за-

безпечення її мети, умов i ходу у рядi випадкiв iнодi доцiльно винести

постанову, у якiй визначити порядок залучення спецiалiстiв i технiчних

засобiв, доступу на територiю та її блокування та iншi питання.

Належний процесуальний порядок проведення цiєї слiдчої дiї i

доказове значення її результатiв забезпечується дотриманням таких

передумов: наявнiстю потреби i можливiстю її проведення; наявнi-

стю згоди на участь у нiй особи, чиї показання належить перевiри-

ти. Необхiдно також вирiшити всi пов'язанi з проведенням слiдчої

дiї органiзацiйнi питання (щодо визначення мiсця, часу, умов прове-

дення, необхiдного числа учасникiв, технiчного спорядження тощо).

Саме вiдтворення обстановки i обставин подiї проводиться в

такiй послiдовностi; 1) безпосередньо на мiсцi проведення слiдчий

дає остаточнi роз'яснення учасникам щодо мсти i порядку виконан-

ня даної слiдчої дiї, прав i обов'язкiв кожної з присутнiх осiб; 2) за-

питує особу, чиї показання будуть перевiрятися, чи згодна вона взя-

ти участь у слiдчiй дiї при наявних умовах; 3) пiсля отримання такої

згоди пропонує дати показання про певнi обставини у присутностi

понятих та iнших учасникiв; 4) дає змогу вказанiй особi супровод-

жувати показання демонстрацiєю якихось дiй, навичок, вказати

мiсця знаходження схованок, слiдiв, окремих прикмет або позначок,

якi сприяють орiєнтацiї, тощо. Деякi дiї можуть бути проведенi нео-

дноразово зi змiною умов проведення.

Все це фiксується у такiй же послiдовностi в протоколi i за до-

помогою технiчних засобiв; можливим i доречним буває складання

також окремих протоколiв огляду виявлених або вилучених об'єктiв.

Роздiл 9

Слiдчi дiї

245

Виконання цих дiй допускається за умови, якщо вони не прини-

жують гiдностi осiб, якi беруть у них участь, i не є небезпечними для

їх здоров'я (ч. 2 ст. 194 КПК). Повною мiрою належить дотримува-

тися всiх вимог щодо екологiчної безпеки (нешкiдливостi) конкрет-

них дiй.

§ 10. Призначення i проведення експертизи

Призначення i проведення експертизи здiйснюється як комплекс

процесуальних i органiзацiйних дiй. Слiдчою дiєю у спецiальному

юридичному значеннi цього термiна є тiльки одержання зразкiв для

експертного дослiдження (ст. 199 КПК).

Сутнiсть висновку експерта як одного з джерел доказiв було ви-

кладено у 6 роздiлi даного пiдручника, тому тут розглядаються тiльки

правовi пiдстави та процедури призначення i проведення експертиз.

Вiдповiдно до ст. 75 КПК експертиза призначається у випадках,

коли для вирiшення певних питань при провадженнi в справi пот-

рiбнi науковi, технiчнi або iншi спецiальнi знання. До спецiальних

знань такого роду не належать правовi знання. У пунктi 2 постано-

ви Пленуму Верховного Суду України вiд ЗО травня 1997 року № 8

<Про судову експертизу в кримiнальних i цивiльних справах> вказа-

но на неприпустимiсть порушення перед експертом правових пи-

тань'. Наприклад, питань про причину недостачi цiнностей, впну об-

винуваченого у смертi потерпiлого або заподiяннi йому тiлесних уш-

коджень, про осуднiсть особи, а не її психiчний стан тощо.

Разом з цим закон (ст. 76 КПК) передбачає, що призначення ек-

спертизи обов'язкове для встановлення:

1) причин смертi;

2) тяжкостi i характеру тiлесних ушкоджень;

3) психiчного стану пiдозрюваного або обвинуваченого за наяв-

ностi в справi даних, якi викликають сумнiв щодо його осудностi;

4) статевої зрiлостi потерпiлої в справах про злочини, передба-

ченi ст. 120КК;

5) вiку пiдозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення

для вирiшення питання про його кримiнальну вiдповiдальнiсть i якщо

про це немає вiдповiдних документiв i неможливо їх одержати.

Постанови Пленуму Верховного Сулу України iз загальних питань судової

дiяльностi та в кримiнальних справах. С. 395.

246

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Крiм того, ст. 69 КПК передбачає, що експертизою встановлюєть-

ся i нездатнiсть свiдка правильно сприймати обставини, якi мають

значення для справи.

Вiдповiдно до вимог судової практики, методичних рекомендацiй

i вказiвок вiдомчих нормативних актiв фактично обов'язковим ста-

ло проведення всiх кримiналiстичних експертиз, дослiджень нарко-

тичних засобiв, фальшивих грошей. Орiєнтацiя на проведення екс-

пертних дослiджень для вивчення питань, якi мають значення у

справi i потребують спецiальних знань, а не тiльки у вказаних у ст. 76

КПК випадках у цiлому є правильною.

Рiшення про необхiднiсть експертизи слiдчий приймає найчастi-

ше з особистої iнiцiативи. Обов'язковими для виконання є i вказiвки

прокурора i начальника слiдчого вiддiлу, а також суду при поверненнi

справи на додаткове розслiдування. Експертиза може призначатися

також у зв'язку з клопотаннями, якi заявляють обвинувачений, захис-

ник, iншi учасники процесу. Особлива ситуацiя складається у випад-

ках, коли особа пiдозрюваного або зброя iдентифiкуються поперед-

ньо за кримiналiстичними облiками, про що складається документ,

який називається в органах внутрiшнiх справ довiдкою про дослiд-

ження. Такий документ не є висновком експерта у тому його зна-

ченнi, яке вказане у статтях 75 i 200 КПК, i не вiдповiдає вимогам

до форми висновку експерта; вiн належить до числа iнших доку-

ментiв, названих у ч. 2 ст. 65 КПК. Данi про перевiрку за облiками

(дактилоскопiчними, куле-гiльзотеки та iн.) або результати прове-

деного спецiального дослiдження (грошових купюр, предметiв, ре-

човин) далеко не однозначнi за характером висновкiв. Така довiд-

ка може пiдтверджувати належнiсть вiдбиткiв пальцiв конкретнiй

особi, наявнiсть ознак пiдробки купюри чи їх вiдсутнiсть, непри-

датнiсть вiдбитку для iдентифiкацiї об'єкта тощо. Залежно вiд цьо-

го вирiшуються i питання про призначення експертизи, її вид, а у

вiдповiдних випадках - i про порушення кримiнальної справи або

вiдмову в цьому.

Слiдчий, що визнав проведення експертизи необхiдним, виконує

процесуальнi дiї у такiй послiдовностi: 1) виносить постанову про

призначення експертизи; 2) ознайомлює з постановою обвинуваче-

ного (а у належних випадках - пiдозрюваного), роз'яснює йому

права, передбаченi ст. 197 КПК, i складає про це протокол; 3) прий-

має рiшення по клопотаннях, заявлених обвинуваченим (пiдозрюва-

ним) i захисником; 4) направляє постанову разом з об'єктами дослiд-

Роздiл 9

Слiдчi дiї

247

ження до експертної установи або викликає експерта для проведен-

ня експертизи за мiсцем розслiдування.

У тих випадках, коли для проведення експертизи потрiбнi зразки

почерку або iншi зразки для порiвняльного дослiдження, слiдчий ви-

носить окрему постанову: це може бути постанова про одержання

зразкiв вiд обвинуваченого або iнших осiб, постанова про проведен-

ня виїмки необхiдних предметiв, документiв; не виключена мож-

ливiсть їх одержання шляхом витребування вiдповiдно до ст. 66 КПК.

Одержання експериментальних зразкiв почерку реально можли-

ве лише за згодою на це особи; вiльнi зразки почерку, зразки предметiв,

виробiв, речовин можуть бути одержанi при виїмцi або обшуку, поданi

свiдком, потерпiлим. Якщо ця дiя здiйснюється як окрема слiдча дiя

- одержання зразкiв для експериментального дослiдження - скла-

дається протокол тiєї ж назви, в iнших випадках складаються прото-

коли виїмки, подання предметiв або документiв вiдповiдно до правил

проведення таких дiй.

При одержаннi зразкiв почерку не потрiбна присутнiсть понятих;

такi зразки, як слина, кров, сперма, злiпки зубiв можуть бути одер-

жанi лише з участю вiдповiдного лiкаря; питання про залучення

спецiалiстiв у рядi iнших випадкiв (при одержаннi вiдбиткiв пальцiв,

копiюваннi iнших слiдiв) вирiшується з урахуванням таких 4iакторiв,

як наявнiсть навику у самого слiдчого, мiсцезнаходження обвинува-

ченого, спосiб слiдокопiювання, iншi умови проведення цих дiй.

В експертну установу або експерту може бути направлена або

надана i кримiнальна справа; це звичайно i робиться при проведеннi

судово-психiатричних, автотехнiчних i цiлого ряду iнших експертиз.

Питання, пов'язанi з вибором експерта чи експертної установи

для проведення експертизи, призначеної вперше, належать до чис-

ла тих, якi мають в основному не процесуальний, а органiзацiйний

характер. Вiдповiдно до Закону України вiд 25 лютого 1994 року

<Про судову експертизу> вони можуть бути проведенi: державними

спецiалiзованими установами i вiдомчими службами, до яких нале-

жать: науково-дослiднi та iншi установи судових експертиз Мiнiстер-

ства юстицiї України i Мiнiстерства охорони здоров'я України, екс-

пертнi служби Мiнiстерства внутрiшнiх справ України, Мiнiстерства

оборони України, Служби безпеки України.

Судово-експертна дiяльнiсть може здiйснюватися на пiдприєм-

ницьких засадах на пiдставi спецiального дозволу (лiцензiї), а також

громадянами за разовими договорами. Видача лiцензiй i атестацiя

судових експертiв пiдприємницьких структур i громадян здiйснюєть-

248

ОСОБЛИВА ЧАСТИШ

ся Мiнiстерством юстицiї України i Мiнiстерством охорони здоро-

в'я України вiдповiдно до наданих повноважень

У вже згадуванiй постановi Пленуму Верховного Суду України <Про

судову експертизу в кримiнальному i цивiльному судочинствi> вказано,

що органи попереднього розслiдування вiдповiдно до ст. 4 Закону України

<Про судову експертизу> повиннi доручати проведення судових експер-

тиз переважно атестованим спецiалiстам. Тому проведення судової екс-

пертизи особi, яка не атестована i не має вiдповiдної лiцензiї, може до-

ручатися у виняткових випадках, коли в експертнiй установi або спецiа-

лiзованiй службi немає вiдповiдного спецiалiста або експертиза не може

бути проведена з поважних причин. Такий пiдхiд уявляється цiлком об-

грунтованим; слiд зазначити, що на керiвникiв державних експертних

установ i вiдомчих служб покладена персональна вiдповiдальнiсть за

наукову обгрунтованiсть i правильнiсть складання висновкiв працiвника-

ми цих установ. iснуюча в Українi мережа державних судово-експертних

установ, квалiфiкацiя спецiалiстiв, якi в них працюють, дозволяє забез-

печити проведення експертних дослiджень всiх видiв.

При призначеннi i проведеннi експертизи стаття 197 КПК надає

такi права обвинуваченому: 1) заявити вiдвiд експертовi; 2) проси-

ти про призначення експерта з числа вказаних ним осiб; 3) просити

про постановку перед експертизою додаткових питань; 4) давати по-

яснення експертовi; 5) пред'являти додатковi документи; 6) ознай-

омлюватися з матерiалами експертизи i висновками експерта пiсля

закiнчення експертизи; 7) заявляти клопотання про призначення

нової або додаткової експертизи. Обвинуваченому за його клопотан-

нями слiдчий може дозволити бути присутнiм при проведеннi екс-

пертом окремих дослiджень i давати пояснення.

У бiльшостi випадкiв проведення експертизи доручається одному

експерту. Експертизи, що проводяться кiлькома експертами однiєї спе-

цiальностi (спецiалiзацiї, профiлю), називають комiсiйними, а тi, що

проводяться експертами рiзних спецiальностей, - комплексними.

Якщо пiсля проведення будь-якої з названих експертиз виникає не-

обхiднiсть з'ясування нових питань шляхом дослiдження тих самих

об'єктiв, то призначається додаткова експертиза; у випадках, коли дос-

лiджуються новi об'єкти, проводиться не додаткова, а нова експертиза,

навiть якщо експерту ставляться запитання, аналогiчнi тим, якi стави-

лися пiд час ранiше проведеної експертизи. Наприклад, якщо експерту

ставиться питання про тс, чи не є вiдбиток слiду пальця, який виявле-

но на склянцi, що вилучена з мiсця подiї, вiдбитком пальця громадяни-

Роздi.ч 9

Слiдчi дiї

249

на А., то такс саме питання ставиться вiдносно слiду, який виявлено на

ножi, знайденому пiсля проведеного ранiше дослiдження склянки. До-

даткова експертиза може бути проведена тим самим експертом, який

проводив попередню; один експерт може провести кiлька експертиз по

однiй кримiнальнiй справi, зокрема, експертам-кримiналiстам видається

до шести лiцензiй (так званих допускiв) на проведення експертиз, об'єд-

наних загальною родовою назвою - кримiналiстичнi експертизи.

Повторна експертиза може бути призначена у тих випадках, коли

висновок експерта (групи експертiв) визнано необгрунтованим або

таким, що суперечить iншим матерiалам справи або викликає сум-

нiви у його правильностi внаслiдок iнших обставин.

У законi (ч. 6 ст. 75 КПК) говориться про можливiсть, а не обо-

в'язок призначення повторних експертиз з названих пiдстав у разi

незгоди з висновками експерта. При вирiшеннi цього питання слiд

враховувати наявнiсть у справi iнших доказiв про обставини, якi були

предметом експертизи.

Для прискорення проведення дослiджень експерт за погоджен-

ням iз слiдчим може запросити спецiалiста (для технiчного обслу-

говування апаратури, що використовується, проведення пiдрахункiв

у рамках методик дослiджень, якi використовує експерт). Така екс-

пертиза не є комiсiйною, однак 4)акт залучення спецiалiстiв до участi

у проведеннi експертизи зазначається у висновку експерта.

Особливiстю КПК України є те, що двi його статтi - 75 i 200 -

мають одну i ту ж назву <Висновок експерта> (це навряд чи доцiль-

но зберiгати у новому КПК). У цих статтях мiстяться приписи про

змiст висновку, порядок проведення й оцiнки, вказанi деякi реквiзити

даного документа. Практикою напрацьована i опробувана однакова

форма висновку експерта, вона достатньо унiверсальна i дозволяє

викласти у висновку всi iстотнi обставини проведення експертизи i

результати проведених дослiджень незалежно вiд того, проводилась

вона одним або кiлькома експертами, чи була експертиза первинною,

додатковою, повторною, комiсiйною або комплексною.

Висновок експерта (експертiв, експертизи) складається з трьох взає-

мозв'язаних частин: вступу, дослiдження i висновкiв. У вступi вказуєть-

ся, коли, де, ким (прiзвище, iм'я та по батьковi) проведена експертиза,

освiта, спецiальнiсть, науковий ступiнь, наукове звання особи, стаж ек-

спертної роботи, мiсце роботи i посада, а для осiб, якi не працюють у

державних експертних установах, номер лiцензiї ; на якiй пiдставi була

проведена експертиза; хто був присутнiм при її проведеннi; питання, якi

250

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

були поставленi експерту; якi об'єкти i матерiали справи були поданi

слiдчим i використанi у ходi дослiджень. У другiй частинi висновку

(дослiдження) описується весь хiд дослiджень з обгрунтуванням обра-

ної експертом методики. Третя частина (висновки) мiстить вiдповiдi на

питання, вказанi у постановi слiдчого i названi, крiм того, у вступнiй

частинi висновку. У статтi 200 КПК вказано, що коли при проведеннi

експертизи експерт виявить факти, якi мають значення для справи i з

приводу яких йому не були поставленi питання, вiн вправi на них вка-

зати в своєму висновку. Висновок пiдписується експертом (експертами).

У зв'язку iз специфiкою предмета дослiдження слiдчий, ознайомив-

шись з висновком експерта, має право допитати його з метою одержання

роз'яснення або доповнення висновку (ст. 201 КПК). Доповнення, про

якi йде мова у ст. 201 КПК, є фактично теж лише поясненнями щодо

опису методики дослiдження, змiсту спецiальних термiнiв; вони не по-

виннi ставити пiд сумнiв висновки або їм суперечити. Якщо потрiбно

з'ясувати додаткове питання, то призначається ще одна (нова чи додат-

кова) експертиза. Показання експерта серед джерел доказiв у ч. 2 ст. 65

КПК не називаються i самостiйного доказового значення не мають.

Матерiали експертизи пiсля її завершення пред'являються обвину-

ваченому. У випадках, коли експертиза поведена до притягнення осо-

би як обвинуваченого, висновок експертизи пред'являються пiдозрю-

ваному (ст. 202 КПК). Момент пред'явлення висновку визначає слiдчий.

Про пред'явлення обвинуваченому (пiдозрюваному) матерiалiв

експертизи слiдчий складає протокол, в якому зазначає пояснення,

а також зауваження та заперечення обвинуваченого (пiдозрюваного)

i його клопотання, якщо такi були ним заявленi. Питання про задо-

волення клопотання вирiшує слiдчий з дотриманням вимог ст. 129

КПК. Пред'явлення матерiалiв експертизи може бути проведено з

участю експерта, роз'яснення якого можуть зняти зауваження i кло-

потання обвинуваченого.

Необхiднiсть тривалого спостереження за обвинуваченим або

дослiдження його у зв'язку з проведенням судово-медичної або су-

дово-психiатричної експертизи потребує помiщення його до вiдпо-

вiдного медичного закладу, про що слiдчий складає постанову, яку

санкцiонує прокурор або його заступник (ст. 205 КПК). Такий поря-

док вирiшення питання обумовлений тим, що режим перебування у

спецiалiзованих медичних експертних установах фактично анало-

гiчний режиму, який встановлено для попереднього ув'язнення.

Роздiл 10

ПРИТЯГНЕННЯ

ЯК ОБВИНУВАЧЕНОГО

§ 1. Пiдстави i порядок притягнення як обвинуваченого

У статтях глав 12, 13 i 19 КПК викладено приписи, що регламен-

тують порядок пред'явлення обвинувачення, допиту обвинувачено-

го, застосування до обвинуваченого запобiжних заходiв та деяких

iнших заходiв процесуального примусу, проведення розшуку. Взає-

мозв'язок всiх цих процесуальних i розшукових дiй такий, що фак-

тично вони складають єдиний комплекс.

Цi дiї є передбаченими законом юридичними процедурами, якi

однаково необхiднi i для забезпечення всебiчностi, повноти i об'єк-

тивностi попереднього слiдства, i для забезпечення права обвинува-

ченого на захист. Всi вони, у тому числi i центральне процесуальне

рiшення - про притягнення особи як обвинуваченого, не суперечать

конституцiйному принципу презумпцiї невинностi. Вiдмова вiд про-

цедури притягнення як обвинуваченого на стадiї попереднього роз-

слiдування спричинила б покладання на суд невластивих йому функ-

цiй попереднього розслiдування i обвинувачення.

Сам факт виконання цiєї процедури не вирiшує наперед поста-

новлення обвинувального вироку судом - єдиним органом, який

вправi визнати особу винною вiд iменi держави. До винесення ви-

року суд перевiряє, чи виконано органами попереднього розслiдуван-

ня покладене на них завдання по встановленню всiх обставин, якi

пiдлягають доказуванню у кримiнальнiй справi.

Всi обставини, перелiк яких вказано у ст. 64 КПК, встановлюють-

ся лише наприкiнцi розслiдування i при тому не одночасно. Деякi з

них можуть бути встановленi задовго до закiнчення розслiдування.

Приймати рiшення про притягнення особи як обвинуваченого

слiдчий може тiльки пiсля того, як у нього склалося тверде внут-

рiшнє переконання про достатнiсть доказiв. З цим пов'язано i його

право на вiдмову вiд виконання вказiвок прокурора або начальника

слiдчого вiддiлу, якщо вони суперечать його оцiнкам i внутрiшньо-

му переконанню (ч. 2 ст. 114, ч. 2 ст. 114' КПК).

Безумовною законною перешкодою для притягнення як обвину-

ваченого особи, у чиїх дiях слiдчий вбачає склад злочину, є тiльки

252

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

обставини, що виключають провадження у кримiнальнiй справi

згiдно зi ст. 6 КПК.

Визнавши, що iснує достатньо доказiв, якi вказують на вчинення

злочину певною особою, i переконавшись у вiдсутностi пiдстав для

закриття кримiнальної справи, що вказанi у ст. 6 КПК, слiдчий вино-

сить постанову про притягнення особи як обвинуваченого. Основнi

приписи про змiст даної постанови вказанi у ст. 132 КПК. Сама поста-

нова складається з трьох частин: вступної, описово-мотивувальної

i резолютивної. Пiсля тексту постанови викладаються права обвину-

ваченого на попередньому слiдствi. Про роз'яснення обвинуваченому

його прав слiдчий зазначає в постановi про пред'явлення обвинувачен-

ня, що стверджує своїм пiдписом обвинувачений (ст. 142 КПК).

Пiсля заголовка (<Постанова про притягнення як обвинувачено-

го>) у вступнiй частинi вказується:

- мiсце складання (населений пункт, район, область);

- час складання (день, мiсяць, рiк);

- хто складав (винiс) постанову (посада, спецiальне звання,

прiзвище, iнiцiали посадової особи);

- найменування справи (достатнiм є зазначення реєстрацiйного

номера кримiнальної справи).

Вступна частина викладається у такому стандартному формулюваннi:

<Слiдчий прокуратури Київського району м. Харкова юрист i класу Пет-

ренко В. i., розглянувши матерiали кримiнальної справи №..., встановив:

Словом <встановив> закiнчується вступна частина постанови, воно ж

одночасно є i заголовком до описово-мотивувальної частини.

Описово-мотивувальна частина, як видно з її назви, мiстить

опис обставин дiяння, що встановленi розслiдуванням, i мотивування

кримiнально-правової квалiфiкацiї кожного дiяння. На вiдмiну вiд

обвинувального висновку, закон не вимагає в обов'язковому поряд-

ку робити в цiй постановi посилання на докази, якими пiдтверджу-

ються обставини iнкримiнованого дiяння, однак деякi з доказiв не-

обхiдно вказати для конкретизацiї обвинувачення. Наприклад, при

описi фактiв фiнансових зловживань необхiдно вказати документи,

якими оформлювалась платiжна операцiя, при описi вбивств - вка-

зати спосiб, знаряддя вбивства тощо. Обставини дiяння викладають-

ся з такою деталiзацiєю, яка потрiбна для опису всiєї системи злочин-

них дiй, наслiдкiв, що настали, дiй даного обвинуваченого, обгрунту-

вання квалiфiкацiї його дiй за вiдповiдними статтями iз зазначенням

пунктiв, частин статей КК.

Роздiл 10

Притягнення як обвинуваченого

Достатнiсть доказiв, якi пiдтверджують вчинення злочину пев-

ною особою, є пiдставою для притягнення такої особи як обвинува-

ченого (ст. 131 КПК). Посилання на це iнодi робиться на самому

початку описово-мотивувальної частини.

Опис злочинної дiї в описово-мотивувальнiй частинi постанови

логiчно i в точнiй вiдповiдностi до закону повинен завершитися вка-

зiвкою на норму кримiнального закону, яка передбачає вiдповi-

дальнiсть за це дiяння. Якщо обвинувачений притягається до вiдпо-

вiдальностi за вчинення декiлькох злочинiв, що пiдпадають пiд озна-

ки рiзних статей кримiнального закону, в постановi про притягнення

як обвинуваченого повинно бути вказано, якi саме дiї ставляться об-

винуваченому у вину по кожнiй з цих статей (ч. 2 ст. 132 КПК). Цей

припис закону неважко виконати при складаннi постанови, коли мова

йде про злочини, час та iншi обставини вчинення кожного з яких не

впливають на квалiфiкацiю жодного з iнших. У цих випадках вони

викладаються у постановi або у хронологiчному порядку або групу-

ються за родовими ознаками: в останньому випадку спочатку звичай-

но вказуються бiльш тяжкi злочини.

Мотивування квалiфiкацiї дiяння потребує посилання тiльки на

норми кримiнального закону; посилання на постанови Пленуму Вер-

ховного Суду України непотрiбнi.

Однак при складаннi постанови обов'язкове виконання вказiвок

i роз'яснень, якi даються з цих питань i Верховним Судом України i

Генеральним прокурором України. Зокрема, Пленум Верховного

Суду України у постановi вiд 25 березня 1988 року № 3 <Про засто-

сування судами України крпмiнально-процесуального законодавства,

що регулює повернення справ на додаткове розслiдування>, роз'яс-

нює, що коли пред'явлено неконкретне обвинувачення - не зазна-

чено час, мiсце, спосiб, мотив, а також iншi ознаки складу злочину,

стаття (її частина) закону, яким цей злочин передбачено, не дано

юридичної оцiнки кожного дiяння, якщо особа обвинувачується у

вчиненнi декiлькох злочинiв, - то це є iстотним порушенням крп-

мiнально-процесуального закону i безумовною пiдставою для повер-

нення справи па додаткове розслiдування (п. 13).

Слiд враховувати й те, що описово-мотивувальна частина поста-

нови про притягнення як обвинуваченого в подальшому переносить-

ся без змiн в обвинувальний висновок; якщо обвинувачення у ходi

подальшого розслiдування не було змiнено, ця частина постанови

стає резолютивною частиною обвинувального висновку.

254

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Резолютивна частина постанови є її логiчним завершенням, а

тому звичайно i починається з такого формулювання: <На пiдставi

викладеного i керуючись статтями 131, 132 КПК України, постано-

вив: ...>.

У резолютивнiй частинi спочатку викладаються основнi рiшен-

ня у такому формулюваннi: <Притягнути Сiренка Петра Герасимо-

вича, 11 червня 1973 року народження, як обвинуваченого за цiєю

кримiнальною справою i пред'явити йому обвинувачення у вчиненнi

злочинiв, передбачених ст. 94, ч. 1 ст. 81, ч. 2 ст. 140 КК України>.

Пiсля цього окремими пунктами вказується, що постанова пiдлягає

оголошенню обвинуваченому з одночасним роз'ясненням його прав,

а також про направлення копiї постанови прокуроровi.

Постанову пiдписує слiдчий або iнша особа, яка провадить роз-

слiдування у справi, - начальник слiдчого вiддiлу або прокурор

згiдно з їх повноваженнями (ч. 2 ст. 114', ч. 5 ст. 227 КПК).

Законодавством України передбачено особливий порядок притяг-

нення як обвинуваченого окремих категорiй громадян: Президента i

кандидатiв у Президенти України, народних депутатiв i кандидатiв у

депутати Верховної Ради, суддiв Конституцiйного Суду України i всiх

iнших суддiв, народних засiдателiв, прокурорiв i слiдчих прокуратури.

Стаття 133 КПК, яка має заголовок <Строк пред'явлення обвину-

вачення>, мiстить лише деякi приписи з цього питання. В принципi

обвинувачення може бути пред'явлено у будь-який момент у промiжок

часу вiд порушення кримiнальної справи i до закiнчення попереднього

слiдства. У статтi 133 КПК вказано, що обвинувачення повинно бути

пред'явлено не пiзнiше двох днiв з моменту винесення слiдчим поста-

нови про притягнення особи як обвинуваченого i в усякому разi не

пiзнiше дня явки обвинуваченого або його приводу.

Порядок пред'явлення обвинувачення регламентовано не тiльки

ст. 140 КПК, яка має саме таку назву, але i статтями 142-144 КПК, а

також рядом статей з iнших глав КПК (статтi 48, 61, 63, 119 КПК).

Враховуючи приписи, що мiстяться у цих статтях, слiдчий зобо-

в'язаний:

- роз'яснити мету виклику обвинуваченого та iнших осiб (захис-

ника, законного представника обвинуваченого, перекладача);

- вiдрекомендуватись їм i вiдрекомендувати прокурора, началь-

ника слiдчого вiддiлу, старшого слiдчої або слiдчо-оперативної гру-

пи, якщо хтось з цих осiб присутнiй;

- упевнитись в особi i правомочностi викликаних осiб;

Роздiл 10

Притягнення як обвинуваченого

255

- оголосити обвинуваченому постанову про притягнення як об-

винуваченого, роз'яснити суть пред'явленого обвинувачення та пра-

ва, передбаченi ст. 142 КПК, i вручити копiю цiєї постанови, про що

зробити вiдмiтку на постановi;

- запропонувати обвинуваченому засвiдчити виконання перелiче-

них вимог його пiдписом.

Ознайомлення обвинуваченого з постановою i роз'яснення йому

прав на попередньому слiдствi засвiдчується пiдписами також iнших

осiб, якi при цьому присутнi.

У разi вiдмови обвинуваченого поставити пiдпис у протоколi

слiдчий робить на ньому вiдмiтку про вiдмову вiд пiдпису i зазна-

чає мотиви вiдмови, про що сповiщає прокурора (ч. З ст. 140 КПК).

Заява вiдводу слiдчому не припиняє виконання ним жодної з

перелiчених дiй i процедури пред'явлення обвинувачення в цiлому.

§ 2. Допит обвинуваченого

Допит обвинуваченого є слiдчою дiєю, мета, хiд i змiст якої обу-

мовленi двома факторами: фактичною роллю цiєї особи в iнкримi-

нованому їй дiяннi та її процесуальним становищем. Якщо особа

брала участь у тiй чи iншiй формi у пiдготовцi, вчиненнi i прихову-

ваннi злочину, то вона має вiдповiднi вiдомостi. Як особа, щодо якої

повноважним державним органом висунуто обвинувачення у вчи-

неннi злочину, обвинувачений насамперед заiнтересований у точнiй

i повнiй iнформацiї про змiст обвинувачення для захисту вiд нього.

На попередньому слiдствi особа може допитуватися неодноразо-

во, але як обвинувачений особа допитується вперше тiльки пiсля

винесення постанови про притягнення як обвинуваченого. Предмет

першого допиту обвинуваченого об'єктивно наперед визначено

змiстом обвинувачення, а особливiсть даної процесуальної ситуацiї

суттєво впливає на порядок його проведення. Частина приписiв

ст. 143 КПК - про строк, протягом якого повинно бути проведено

допит, змiст запитань та черговiсть їх ставлення - стосується лише

першого допиту обвинуваченого.

Вiдповiдно до ч. 1 ст. 143 слiдчий зобов'язаний допитати обви-

нуваченого негайно пiсля його явки або приводу i в усякому разi не

пiзнiше доби пiсля пред'явлення йому обвинувачення. Проведення

першого допиту не пiзнiше доби пiсля пред'явлення обвинувачення

можливо, однак, лише у разi, якщо це не обмежує права на за-

256 ОСОБiШВА ЧАСТИНА

хист. i хоча захисник зобов'язаний своєчасно з'явитися для участi

у процесуальних дiях, в яких його участь є обов'язковою (ч. 5 ст. 48

КПК), законом передбачено обов'язок вiдкласти провадження про-

цесуальних дiй на строк до 72 годин у випадках, коли явка для

участi у справi захисника, якого обрав обвинувачений, неможлива

(ч. З ст. 47 КПК). Ця ситуацiя набуває особливої гостроти у разi,

коли вiдповiдно до ч. 4 ст. 148 КПК обвинувачення пiдозрювано-

му належить пред'явити не пiзнiше десяти дiб пiсля його взяття пiд

варту, тобто фактично - пiсля закiнчення десяти дiб пiсля затри-

мання на пiдставi ст. 106 КПК.

Допит обвинуваченого, крiм виняткових випадкiв, повинен про-

водитись удень. Необхiднiсть присутностi захисника на першому

допитi обвинуваченого практично робить неможливим проведення

такого допиту у нiчний час.

Обвинувачений допитується в мiсцi провадження попереднього

слiдства, а в разi необхiдностi - i в мiсцi його перебування (ч. 4 ст. 143

КПК). Конкретне мiсце проведення допиту визначає слiдчий, присто-

совуючись до ситуацiї (зокрема, у разi перебування обвинуваченого в

лiкарнi) i враховуючи при цьому можливiсть забезпечення належних

умов для його проведення, наприклад, якщо потрiбна присутнiсть

iнших осiб, використання технiчних засобiв фiксацiї допиту.

При допитуваннi обвинуваченого за його бажанням може бути

присутнiм захисник, а в усiх випадках, передбачених ч. З ст. 46 КПК,

присутнiсть захисника є обов'язковою.

За винятком допиту на очнiй ставцi обвинуваченi допитуються

окремо один вiд iншого. Слiдчий вживає заходiв, щоб обвинуваченi

в однiй i тiй же справi не могли зноситися мiж собою (ч. 5 ст. 143

КПК). В усiй повнотi цей припис реально можливо виконати лише

у разi тримання обвинувачених пiд вартою.

Допит починається iз з'ясування анкетних даних обвинувачено-

го, частина яких має значення для кримiнально-процесуальної ква-

лiфiкацiї дiяння (вiк, судимiсть, посадове становище) чи всiєї про-

цедури притягнення як обвинуваченого (депутатська недоторкан-

нiсть тощо). Обвинувачений не попереджається про кримiнальну

вiдповiдальнiсть за дачу завiдомо неправдивих показань або вiдмо-

ву вiд дачi показань, у зв'язку з чим вiн має право вiдмовитися да-

вати показання i вiдповiдати на запитання (ч. З ст. 142 КПК).

Заяву про вiдмову вiд дачi показань обвинувачений може зроби-

ти ще у момент ознайомлення з постановою про притягнення як

Роздiл 10

Притягнення як обаїпiуiиї'ч'погi)

обвинуваченого. Вiн не зобов'язаний мотивукати свою вiдмову, але

частiше за все причиною цього є незгода обвинуваченого з рiшен-

ням слiдчого, викладеним у постановi. iнколи обвинувачений робить

такий запис, посвiдчуючи факт ознайомлення з постановою. Тому

незалежно вiд категоричностi вiдмови обвинуваченого давати пока-

зання i обставин, за яких така заява була зроблена, слiдчий повинен

почати допит, роз'яснивши обвинувачсноiму несприятливi наслiдки

його поведiнки для нього ж самого. При цьому є недопустимим по-

грози обрати щодо обвинуваченого як запобiжний захiд взяття пiд

варту або вжиття iнших заходiв, що погiршують його становище, як

<покарання за непокору>. При повтореннi вiдмови вiд дачi показань

слiдчий записує цс у протокол допиту i завершує допит.

При вiдсутностi або нейтралiзацiї вказаної конфлiктної ситуацiї

пiсля ознайомлення обвинуваченого з постановою i роз'яснення

йому прав, передбачених ст. 142 КПК, слiдчий проводить допит у

такiй послiдовностi. Спочатку слiдчий повинен запитати обвинува-

ченого, чи визнає вiн себе винним у пред'явленому обвинуваченнi,

пiсля чого пропонує йому дати показання по сутi обвинувачення (ч. 6

ст. 146 КПК). Цi лаконiчнi приписи деякою мiрою доповнюються

тими, якi вказанi у статтях 145 i 146 КПК.

Практика пiдтверджує доцiльнiсть подiлу першого допиту обви-

нуваченого на два етапи, що наочно вiдбивається i у протоколi до-

питу. На першому етапi з'ясовується лише ставлення обвинуваченого

до висунутого проти нього обвинувачення. В зв'язку з цим обвину-

ваченому спочатку ставиться одне питання: <Чи визнаєте Ви себе

винним у пред'явленому обвинуваченнii> Варiантiв вiдповiдi на таке

запитання три: <Визнаю себе винним повнiстю>, <Винним визнаю

себе частково>, <Винним себе не визнаю>. Вiдповiдь на цс питання

обвинувачений засвiдчує своїм пiдписом, вiн може власноручно за-

писати i саму вiдповiдь. Слiд застерегти вiд негайного запису цiєї

стислої i, по сутi, попередньої вiдповiдi, оскiльки змiст наступних

показань може не пiдтвердити його вiдповiдi, про визнання вини.

Доказове значення має не ставлення обвинуваченого до обвину-

вачення, а фактичнi данi, якi вiн викладає у своїх показаннях. Змiст

цих показань не зводиться лише до тих даних, якi цiлком або част-

ково спростовують обвинувачення. При всiй значущостi найважли-

вiшого крнмiнально-процссуального положення про тс.. iдо обвину-

вачений не зобов'язаний доказувати '-вою невиннiсть, закон дає

широкi права обвинуваченому для здiйснення активного захисту вiд

9 "Кримiнальнип пронос України"

258 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

обвинувачення. Випадки, коли обвинувачений байдуже ставиться i

до обвинувачення в цiлому, i до тих даних, якими воно обгрунто-

вується, у практицi дiйсно трапляються, але є винятком. Поряд з

активним спростуванням обвинувачення достовiрними фактами

чимала частина обвинувачених вдається до неправдивих показань,

залякування i прямого насильства щодо свiдкiв i спiвучасникiв. З

iншого боку, практикою багаторазово пiдтверджена i зовсiм iнша

поведiнка обвинуваченого (так зване <дiяльне розкаяння>), коли вiн

дає докладнi показання не тiльки про обставини вчиненого злочину,

але також про мотиви, прихованi цiнностi, дає докази власної вин-

ностi i не просить поблажливостi нi на слiдствi, нi на судi. Незалежно

вiд позицiї обвинуваченого щодо пред'явленого обвинувачення -

заперечення або визнання вини, в його показаннях виявляється до-

статньо iнформацiї, яка пiдлягає перевiрцi. Особливої уваги потре-

бує заява про алiбi, тобто посилання на перебування в iншому мiсцi

в той час, коли було вчинено злочин.

Перевiрка показань обвинувачених провадиться i у ходi їх допи-

ту: ставляться уточнюючi запитання, пред'являються документи

тощо. Показання обвинуваченого та вiдповiдi на поставленi йому

запитання викладаються вiд першої особи i по можливостi дослiв-

но (ч. З ст. 145 КПК). Крiм того, вiдповiдно до ст. 146 КПК обвину-

ваченому може бути надана можливiсть написати свої показання

власноручно; це особливо виправдано при допитах, якi потребують

описування складних технологiчних процесiв.

У протокол необов'язково заносити всi питання, якi ставив слiд-

чий, оскiльки змiст їх буває цiлком зрозумiлий з вiдповiдей обвину-

ваченого. Однак, якщо запитання слiдчого фiксується у протоколi, то

воно повинно бути записане у тому формулюваннi, в якому було

поставлене.

Якщо у ходi допиту робляться посилання на iншi докази, у тому

числi i на показання самого обвинуваченого, якi вiн дав ранiше, у

протоколi необхiдно досить повно вказати данi про джерела доказiв,

документи, предмети та iн. Оскiльки до закiнчення розслiдування

матерiали справи не систематизуються в остаточному виглядi, то при

посиланнi на ранiше зробленi показання неможливо вказати, що

вони знаходяться у певному томi, або послатися на посторiнковий

опис, як це робиться в обвинувальному висновку; у цьому разi вка-

зується, що були зачитанi показання особи, зробленi нею у певний

день, дата якого зазначена у протоколi, а якщо пред'явлено документ,

Роздiл 10

Притягнення як обвинуваченого

259

то вказується його найменування, дата складання i змiст зафiксова-

ної в ньому операцiї або свiдчення.

В разi, якщо допит неможливо закiнчити протягом одного робо-

чого дня, вiн переривається, а протокол оформлюється за тими ж

загальними правилами; хiд i результати допиту, який проводиться

наступного дня, фiксується у протоколi додаткового допиту, в якому

зазначаються не всi анкетнi данi допитаного, а лише його прiзвище,

iм'я та по батьковi.

Загальнi правила оформлення допиту регламентуються ст. 145

КПК i є такими. По закiнченнi допиту слiдчий пред'являє протокол

обвинуваченому для прочитання. На прохання обвинуваченого про-

токол може бути прочитаний йому слiдчим. Обвинувачений має пра-

во вимагати внесення до протоколу доповнень i поправок. Доповнен-

ня i поправки пiдлягають обов'язковому занесенню до протоколу.

Якщо протокол написано на кiлькох сторiнках, обвинувачений пiдпи-

сує кожну сторiнку окремо, а у кiнцi протоколу перед пiдписом об-

винуваченого вказується, що протокол був прочитаний обвинуваче-

ним чи на його прохання слiдчим. Слiдчий пiдписує тiльки остан-

ню сторiнку протоколу, а також засвiдчує своїм пiдписом внесенi до

протоколу поправки. Якщо в допитi обвинуваченого брали участь

прокурор, експерт, спецiалiст, перекладач, захисник або iншi особи,

вони також пiдписують протокол.

Звукозапис допиту є додатковим засобом фiксацiї, прослуховуван-

ня його дозволяє уникнути неточностей при складаннi протоколу допиту

слiдчим, а згодом дає можливiсть оцiнити правильнiсть i повноту про-

токолу, перевiрити заяви пiдсудного з цього приводу. Однак найдоклад-

нiша стенограма, звукозапис не можуть передати всiх змiстових вiд-

тiнкiв запитань та вiдповiдей, тим бiльше, що безпосереднє спiлкуван-

ня супроводжується мiмiкою i жестами. Чималi можливостi для

адекватної фiксацiї ходу результатiв допиту дає вiдеозапис, кiнозйом-

ка з синхронним записом звуку, однак використання цих технiчних за-

собiв поки що дуже обмежене через технiчнi i 4iiнансовi труднощi.

Обов'язковою процесуальною умовою застосування цих технiч-

них засобiв є попереднє повiдомлення про намiр їх використати

(статтi 85' i 852 КПК). При допитi обвинуваченого також обов'язко-

вою передумовою для цього є згода обвинуваченого; iнколи iнiцiа-

тиву застосування таких засобiв виявляє сам обвинувачений.

Застосування технiчних засобiв фiксацiї повинно вiдображати-

ся у протоколi допиту. З їх допомогою фiксується весь хiд. а не ок-

260 ОСОБЛ14ВА ЧАСТИНА

ремi моменти допиту; закон забороняє повторення будь-якої части-

ни допиту спецiально для фiксацiї за допомогою технiчного носiя

iнформацiї. Перед закiнченням складання протоколу допиту запис

демонструється всiм присутнiм. У протоколi зазначається факт де-

монстрацiї i вiдповiднiсть протоколу тому, що i як вiдображено на

магнiтнiй, вiдео- або кiноплiвцi. Оскiльки цi записи можуть неодно-

разово використовуватися у ходi попереднього слiдства, вони опеча-

туються тiльки при передачi кримiнальної справи iншому слiдчому

або суду. При справi зберiгається лише оригiнал запису, технiчнi

характеристики якого внесенi у протокол допиту.

§ 3. Змiна i доповнення обвинувачення

Як вже було сказано, обвинувачення може бути пред'явлено один

раз безпосередньо перед закiнченням розслiдування. Але у бiльшостi

випадкiв пiсля пред'явлення обвинувачення розслiдування повинно

бути продовжено через одну лише необхiднiсть перевiрки показань

обвинуваченого. Результати такої перевiрки показань обвинувачено-

го, а також ряд iнших обставин можуть обумовити змiну обвинува-

чення; доповнення обвинуваченого - цс один з видiв його змiни.

Фактичними передумовами для змiни обвинувачення на поперед-

ньому слiдствi є:

- непiдтвердження якоїсь подiї злочину, який iнкримiнується

обвинуваченому;

- недоведенiсть участi обвинуваченого у вчиненнi одного або

кiлькох злочинiв з числа тих, що поставленi йому у вину за ранiше

винесеною постановою;

- вiдсутнiсть у дiях особи складу злочину;

- непiдтвердження обставин, якi обтяжують вiдповiдальнiсть;

- встановлення обставин, якi змiнюють оцiнку i квалiфiкацiю

дiяння (замах, злочин закiнчений, повторний, продовжений);

- встановлення обставин, якi спричиняють змiну оцiнки форми

спiвучастi обвинуваченого у злочинi (або деяких з них), у тому числi

закриття справи за рсабiлiтуючими пiдставами щодо iнших осiб;

- встановлення обставин, якi пом'якшують вiдповiдальнiсть;

- наявнiсть достатнiх доказiв, що вказують на вчинення обвину-

ваченим злочину, який не iнкримiнувався йому ранiше.

Безумовними фактичними передумовами, а одночасно i правовими

пiдставами змiни обвинувачення є змiни кримiнального законодавства.

Роздiл 10

Притягнення як обвинуваченого

261

Приводом до змiн i доповнень обвинувачення можуть стати вка-

зiвки прокурора, начальника слiдчого вiддiлу, постанова i ухвала суду.

Слiдчий приймає вiдповiднi рiшення, керуючись приписами

ст. 141 КПК. Вiдповiдно до них, якщо пiд час попереднього слiдства

виникає необхiднiсть змiнити пред'явлене обвинувачення або допов-

нити його, слiдчий зобов'язаний знову пред'явити обвинувачення з

виконанням вимог, встановлених статтями 131, 132. 133, 140 КГiК.

Якщо пiд час попереднього слiдства частина прсд'яiзлсного обвину-

вачення не знайшла свого пiдтвердження, слiдчий своєю постановою

закриває справу в цiй частинi обвинувачення, про що оголошує об-

винуваченому. Постанова про закриття справи в частинi обвинува-

чення виноситься також у зв'язку зi змiнами кримiнального законо-

давства або амнiстiєю.

У всiх випадках, коли формулювання обвинувачення iстотно змi-

нюється, незалежно вiд збереження попередньої юридичної квалiфi-

кацiї слiдчий повинен пред'явити нове обвннугзачсння. До цих ви-

падкiв належить i уточнення розмiру шкоди в бiк його збiльшення. На

вiдмiну вiд суду, який не може винести вирок без направлення кри-

мiнальної справи на додаткове розслiдування, слiдчий має можливiсть

i зобов'язаний змiнити обвинувачення, склавши нову постанову. Якщо

пiсля пред'явлення обвинувачення буде доведено, що шкода є меншою

за розмiром, то є можливiсть липести постанову не про закриття спра-

ви у частинi обвинувачення, а про змiну обвинувачення i у тому ви-

падку, коли цс не спричиняє змiни юридичної квалiфiкацiї злочину, i

коли цс обумовлює псрсквалiпрiкацiю ного на бiльш <простий> склад,

наприклад, з частини 2 па частину 1 ст. 84 КК України. Така постано-

ва оголошується обвинуваченому i засвiдчується його пiдписом, копiя

її повинна бути направлена прокуроровi.

Як сказано, допит обвинуваченого обов'язково проводиться що-

разу, коли йому пред'являється обвинувачення. Допит, що проводить-

ся в зв'язку зi змiною обвинувачення, не можна назвати повторним або

додатковим, це самостiйний допит, обумовлений новим обвинувачен-

ням. Як i у протоколi, складеному при допитi по ранiше пред'явленому

обвинуваченню, у ньому спочатку 4"ксується вiдповiдь обвинуваче-

ного на запитання про визнання вини, причому ця вiдповiдь часто

не збiгається з тiєю. яку обвинувачений дав пiд час допиту з попе-

реднього обвинувачення. У протоколi записується показання по кож-

ному пункту обвинувачення, незалежно вiд того, то вони збiгають-

ся з даними ранiше i обвинувачений пiдтверджує їх. Посилання у

262 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

протоколi на пiдтвердження обвинуваченим колишнiх його показань

не можуть замiнити самi показання, а тому недопустима пiдмiна

розгорнутого, докладного запису показань коротким посиланням на

тi, якi були данi ранiше. Слiд враховувати, що показання обвинува-

ченого при допитi, який проводиться в системi процесуальних дiй

по пред'явленню обвинувачення, - основне джерело доказiв дано-

го виду.

Притягнення як обвинуваченого дає пiдстави для застосування

щодо цiєї особи заходiв процесуального примусу з метою поперед-

ження i припинення можливостей сховатися або ухилитися вiд слiд-

ства i перешкодити встановленню iстини у справi. Цими заходами є

привiд, дiї по розшуку обвинуваченого, вiдсторонення обвинуваче-

ного вiд посади,запобiжнi заходи.

Привiд обвинуваченого здiйснюється у разi його неявки за вик-

ликом слiдчого без поважних причин. Поважними причинами неявки

обвинуваченого до слiдчого у призначений строк визнаються: не-

своєчасне отримання повiстки, хвороба та iншi обставини, якi фак-

тично позбавляють його можливостi своєчасно з'явитися до слiдчого

(ст. 135КПК).

iншими поважними причинами практика визнає також хворобу

члена сiм'ї, догляд за яким може здiйснювати тiльки особа, що вик-

ликається, стихiйне лихо, що створює непереборнi перешкоди для

явки, збiг iнших тяжких обставин - пожежа, необхiднiсть вжиття

термiнових заходiв по вiдновленню пошкодженого або викраденого

майна. Наявнiсть цих обставин повинна бути пiдтверджена матерiа-

лами справи. При вiдсутностi таких причин слiдчий виносить поста-

нову про привiд, яка направляється для виконання в орган внутрiшнiх

справ (мiлiцiю). Привiд обвинуваченого, крiм виняткових випадкiв,

здiйснюється удень. Без попереднього виклику привiд може бути за-

стосований тiльки у тих випадках, коли обвинувачений ухиляється вiд

слiдства або не має постiйного мiсця проживання (ст. 136 КПК).

Це ж правомiрно робити i у випадках, коли обвинувачений фак-

тично не проживає за вказаною ним адресою або мiсцем прописки.

Якщо заходи по встановленню мiсця перебування обвинувачено-

го, якi здiйснював сам слiдчий згiдно зi ст. 137 КПК (допит родичiв,

знайомих та iн.), не дали позитивного результату, слiдчий виносить

постанову про оголошення розшуку. Постанова про провадження

розшуку, а також постанова про обрання запобiжного заходу щодо

особи, яка розшукується, направляється в органи внутрiшнiх справ,

Роздiл 10

Притягнення як обвинуваченого

263

якi здiйснюють розшук вiдповiдно до вiдомчих наказiв про порядок

його провадження.

При затриманнi пiдозрюваного, якого розшукували i щодо яко-

го обрано як запобiжний захiд тримання пiд вартою, орган розшуку

негайно доповiдає про це прокуроровi за мiсцем затримання.

Прокурор протягом двадцяти чотирьох годин зобов'язаний пере-

вiрити, чи дiйсно затриманий є тiєю особою, яка розшукується, i,

упевнившись у наявностi законних пiдстав для арешту, дає санкцiю

на вiдправлення заарештованого етапом до мiсця провадження слiд-

ства (ч. З ст. 139КПК).

У межах України доставляння етапом може бути здiйснене спiвро-

бiтниками пiдроздiлу МВС, який здiйснював розшук або затримання.

Порядок затримання i розшуку обвинувачених, якi сховалися за

межами державного кордону України, регулюється двостороннiми

i багатостороннiми мiжнародними угодами i договорами.

Вiдсторонення обвинуваченого вiд посади - захiд процесуаль-

ного примусу, який може бути здiйснений лише щодо посадової осо-

би. Щодо пiдозрюваного вiн не може бути застосований, i це є од-

ним з аргументiв на користь своєчасного прийняття рiшення про

притягнення особи як обвинуваченого. Вiдсторонення обвинуваче-

ного вiд посади визнається допустимим у тих випадках, коли є

пiдстави вважати, що, залишаючись на посадi, обвинувачений буде

протидiяти встановленню iстини i нормальному ходу розслiдування

(приховувати або знищувати документи, перешкоджати виклику i

явцi пiдлеглих до органу розслiдування) або навiть може продовжити

злочиннi дiї. Вiдповiдно до ст. 147 КПК вiдсторонення обвинуваче-

ного вiд посади провадиться з санкцiї прокурора або його заступни-

ка. Копiя постанови надсилається для виконання за мiсцем роботи

обвинуваченого. Вiдсторонення обвинуваченого вiд посади скасо-

вується постановою слiдчого, коли в подальшому вiдпадає потреба

у застосуваннi цього заходу (ч. 2 ст. 147 КПК). Про згоду прокуро-

ра з цим рiшенням слiдчого в законi не вказано, в зв'язку з чим воно

не витребується на практицi. iстотною прогалиною у законодавчо-

му регулюваннi цього питання є i те, що не вказано строк дiї поста-

нови про вiдсторонення вiд посади.

Роздiл 11

ЗАПОБiЖНi ЗАХОДИ

§ 1. Сутнiсть та поняття запобiжних заходiв

Органам досудового слiдства, прокурору i суду чаком н'їдаб'

право застосовувати такi заходи, якi в примусовому порядку забез-

печують виконання учасниками процесу їх процесуальних обо-

в'язкiв, дають змогу виявляти, збирати i зберiгати докази, а також

виключають можливiсть з боку обвинуваченого чп пiдозрюнапого

продовжувати злочинну дiяльнiсть i перешкоджати у встановленнi

iстини або ухилятися вiд слiдства i суду. Такi заходи в кримiнально-

му процесi називаються заходами процесуального примусу. Серед

заходiв кримiнально-процесуального примусу значну частину скла-

дають запобiжнi заходи. Всi ознаки кримiнально-процссуальпого

примусу такою ж мiрою мають пряме вiдношення i до запобiжних

заходiв. У запобiжних заходiв є специфiчна мета. Аналiз ст. 14о КПК

дозволяє, видiлити такi складовi мети їх застосування: 1) поперед-

ження ухилення обвинуваченого (пiдозрюваного) вiд слiдсi на i суду;

2) недопущення того, щоб обвинувачений (пiдозрюваний) пере-

шкоджав встановленню iстини; 3) запобiгання злочнниii'i дiяль-

ностi; 4) забезпечення можливостi виконання вироку.

Виходячи з вищезазначеного пiд запобiжними заходами слiд

розумiти засоби кримiнально-процссуальпого примусу, якi -засто-

совуються при наявностi пiдстав i в порядку, встановленому зако-

ном, уповноваженими на те посадовими особами по пiдношенню

до обвинуваченого, пiдсудного, а у виняткових випадках i до пiдоз-

рюваного з метою перешкодити їм сховатися вiд дiзнання, слiдства

i суду, зашкодити встановленню iстини у справi, продовжувати зло-

чинну дiяльнiсть, а також для забезпечення виконання вироку.

Стаття 149 КПК закрiплює перелiк запобiжних заходiв: 1) пiд-

писка про невиїзд; 2) особиста порука; 3) порука громадської орга-

нiзацiї або трудового колективу; 4) застава; 5) взяття пiд варту; 6)

нагляд командування вiйськової частини. До неповнолiтнii; обвину-

вачених, крiм наведених, може застосовуватись вiддання їх пiд на-

гляд батькiв, опiкунiв або пiклувальникiв. До неповнолiтнiх, якi ви-

ховуються в дитячiй установi, - вiддання їх пiд наї-iяд адмiнiст-

рацiї цiєї установи (ст.436 КПК) .

Роздiл 11

Запобiжнi заходи

265

Органи дiзнання, слiдчий, прокурор та суд, виходячи iз цiлей та

завдань, правосуддя, мають право (але не обов'язок) застосовувати за-

побiжнi заходи. За загальним правилом право застосовувати запобiжнi

заходи належить тому, в чиєму провадженнi перебуває кримiнальна

справа: на досудовому розслiдуваннi - слiдчому, органу дiзнання, а в

судових стадiях - вiдповiднiй судовiй iнстанцiї. Прокурор має право

застосувати будь-який запобiжний захiд як у кримiнальнiй справi, прий-

нятiй до свого провадження, так i по iнших справах, що перебувають у

провадженнi слiдчих прокуратури, органiв внутрiшнiх справ, органiв

служби безпеки та податкової мiлiцiї, а також органiв дiзнання, на яких

поширюється юрисдикцiя цього прокурора.

При вирiшеннi питання про необхiднiсть застосування запобi-

жної о заходу, а також про обрання того чи iншого з них, особа, яка

провадить дiзнання, слiдчий, прокурор, суд зобов'язанi враховува-

ти тяжкiсть прсд'явлснного обвинувачення, особу пiдозрюваного чи

обвинуваченого, рiд його занять, вiк, стан здоров'я, сiмейний стан

та iншi обставини.

Якщо немає пiдстав або вони вiдпали для застосування до об-

винуваченого запобiжного заходу, то вiд нього слiд взяти лише зо-

бов'язання з'являтися за викликом i повiдомляти про змiну мiсця

проживання. Такс зобов'язання не є запобiжним заходом (ст. 148

КПК ) i не тягне за собою обмеження яких- нсбудь прав чи свобод

особи. Кожен iз зазначених у ст.149 КПК запобiжних заходiв може

бути застосований на будь-якiй стадiї кримiнального судочинства,

за винятком стадiї порушення кримiнальної справи, де взагалi вик-

лючене -застосування крнмiнально-процессуального примусу, а та-

кож при протокольнiй формi досудової пiдготовки матерiалiв.

§2. Види запобiжних заходiв

Пiдписка про невиїзд. Пiдписка про невиїзд полягає в тому,

що пiдозрюваний або обвинувачений дає письмове зобов'язання не

вiдлучатися з мiсця постiйного проживання або з мiсця тимчасово-

го знаходження без дозволу слiдчого чи суду.

Якщо пiдозрюваний або обвинувачений порушить дану ним

пiдписку про невиїзд, то її можна замiнити на бiльш суворий запо-

бiжний захiд, про що пiдозрюваному або обвинуваченому повинно

бути оголошено (ст. 151 КПК).

Як правило, пiдписка про невиїзд застосовується в справах про

нетяжкi кримiнальнi злочини як альтернатива арешту. При обраннi

266

ОСОБЛИВА ЧАСП-iНА

цього запобiжного заходу органи, якi ведуть процес, психологiчно

впливають на свiдомiсть обвинуваченого (пiдозрюваного) з урахування

моральних якостей особи, адже доцiльно застосовувати такi запобiжнi

заходи, якi найбiльш вдало поєднують у собi примус i переконання.

Строк дiї пiдписки про невиїзд законом неврегульований, i вона

має силу аж до виконання вироку суду, який вступив у законну силу,

або ж якщо виникли пiдстави для вiдмiни повнiстю чи змiни її на

бiльш суворий запобiжний захiд.

Слiд вiдрiзняти пiдписку про невиїзд вiд пiдписки про зобов'я-

зання з'являтися до слiдчого або в суд.

Особиста порука. Особиста порука полягає в тому, що особи,

якi заслуговують довiр'я, дають письмове зобов'язання про те, що

вони ручаються за належну поведiнку та явку обвинуваченого за

викликом i зобов'язуються при необхiдностi доставити його в орга-

ни дiзнання, попереднього слiдства чи в суд на першу про те вимогу

(ст. 152КПК).

Число поручителiв визначає слiдчий, але їх повинно бути не

менше двох. Поручителя повiдомляють про суть справи, по якiй

обирається запобiжний захiд, i попереджають про те, що коли обви-

нувачений, щодо якого обраний даний запобiжний захiд, буде ухи-

лятися вiд слiдства i суду, то на поручителя може бути накладене

грошове стягнення. Крiм грошового стягнення до поручителiв мо-

жуть бути застосованi i засоби громадського впливу. Питання про

направлення матерiалiв вiдносно поручителiв до суду або на роз-

гляд громадськостi вирiшує орган, у провадженнi якого перебуває

кримiнальна справа, з урахуванням конкретних обставин, особис-

тих якостей поручителiв, наслiдкiв, що настали через невиконання

поручителем своїх зобов'язань. У разi, якщо порука була прийнята з

метою сприяти обвинуваченому ухилитися вiд правосуддя, поручи-

телi можуть бути притягнутi до кримiнальної вiдповiдальностi за

приховування злочину (ст. 186 КК). При вiдмовi поручителiв вiд

взятого на себе зобов'язання особисту поруку слiд замiнити iншим

запобiжним заходом.

Особиста порука грунтується на тому, що за поведiнку обвину-

ваченого (пiдозрюваного) вiдповiдають iншi особи. Поручителi, як

правило, мають особистi чи службовi зв'язки з особою, за яку вони

поручились, i морально можуть впливати на неї.

Порука громадської органiзацiї або трудового колективу.

Порука громадської органiзацiї або трудового колективу полягає у

Роздiл i]

Запобiжнi заходи

267

винесеннi зборами громадської органiзацiї або трудового колективу

пiдприємства, установи, органiзацiї, колгоспу, цеху, бригади поста-

нови про те, що дана органiзацiя або трудовий колектив ручається

за належну поведiнку та своєчасну явку обвинуваченого до органу

дiзнання, слiдчого i в суд. Громадська органiзацiя або трудовий ко-

лектив трудящих повиннi бути ознайомленi з характером обвинува-

чення, пред'явленого особi, що вiддається на поруки (ст. 154 КПК).

Зрозумiло, що цей запобiжний захiд слiд застосовувати в тих

випадках, коли немає пiдстав вважати, що обвинувачений (пiдозрю-

ваний) порушить його i ухилиться вiд слiдства i суду або що вiн

буде приховувати слiди злочину чи вчинить новий злочин. iнiцiати-

ва обрання цього запобiжного заходу може виходити як вiд обвину-

ваченого (пiдозрюваного), так i вiд громадської органiзацiї чи ко-

лективу трудящих.

Про обрання запобiжного заходу в формi поруки громадської

органiзацiї або колективу трудящих складається мотивована поста-

нова, яка має бути оголошена обвинуваченому (пiдозрюваному) i

тiй громадськiй органiзацiї, яка взяла на себе громадську поруку.

Рiшення про поруку приймається на правомочних зборах членiв

органiзацiї або трудового колективу ( не менше 2/3 членiв громадсь-

кої органiзацiї), якщо за поруку голосувала бiльшiсть учасникiв

зборiв. Таке рiшення має право прийняти i виборний орган громадсь-

кої органiзацiї. Правовим документом, що пiдтверджує рiшення ко-

лективу, громадської органiзацiї, є протокол загальних зборiв (за-

сiдання виборного органу). Протокол перевiряється слiдчим та при-

єднується до кримiнальної справи. Про задоволення або вiдхилення

клопотання виноситься мотивована постанова, яка сповiщається

громадському поручителю. Громадська органiзацiя не несе вiдповi-

дальностi, якщо обвинувачений (пiдозрюваний) вчинить дiї, для

попередження яких заставаний цей запобiжний захiд, але кожний

факт порушення громадської поруки повинен бути предметом гро-

мадського обговорення.

Застава. Застава полягає у внесеннi на депозит органу попе-

реднього розслiдуваняя або суду пiдозрюваним, обвинуваченим,

пiдсудним, iншими фiзичними чи юридичними особами грошей або

передачi їм iнших матерiальних цiнностей з метою забезпечення

належної поведiнки, виконання зобов'язань не вiдлучатися з мiсця

постiйного проживання або з мiсця тимчасового знаходження без

дозволу слiдчого чи суду, явки за викликом до органу розслiдування

268

ОСОЕГ/ИВА ЧАСТiША

чи суду особи, щодо якої застосовано запобiжний захiд (ст. 154' КПК).

Застава є одним з ефективних засобiв, що спирається на економiчну

заiнтересованiсть у збереженнi гроiноної суми або цiнностей i на

моральнi зобов'язання обвинуваченого перед iншими особами або

органiзацiями, якi внесли заставу. За своїм змiстом застава спрямо-

вана на досягнення конкретної мети - забезпечити явку, неухилен-

ня обвинуваченого, пiдозрюваного вiд слiдства i суду. Крiм того, мож-

лива мета застосування застави - виконання вироку в частинi май-

нових стягнень. Можливiсть застосування в нацiональному

законодавствi такого запобiжного заходу як застава зумовлюється

тим, що застава є розумним правовим засобом, який при мiнiмаль-

них обмеженнях особистих прав громадян забезпечує належну по-

ведiнку обвинуваченого (пiдозрюваного).

Державний примус у процесi застосування застави i майнової

поруки породжується реальною загрозою втрати обвинуваченим

(заставодавцем ) майна, грошей, цiнностей, якi є предметом заста-

ви, у разi невиконання обвинуваченим зобов'язань явки за викли-

ком до органу слiдства чи суду. Свобода обвинуваченого, пiдозрю-

ваного, пiдсудного при застосуваннi цього запобiжного заходу об-

межується шляхом загрози майнових втрат, оскiльки внесенi на

депозит суду грошi чи цiнностi можуть бути зверненi на користь

держави (ст. 154' КПК). Тому, на наш погляд, вона є бiльш дiйовим

запобiжним заходом, нiж пiдписка про невиїзд.

Застава є засобом забезпечення неухилспня особи вiд органiв

кримiнального судочинства. Причому цс нсухплсння забезпечуєть-

ся не прямо, як цс має мiсце гiрк затриманнi чи взяттi пiд варту, а

через економiчнi, майновi важелi. Економiчнi мотиви, що примушу-

ють обвинуваченого виконувати зобов'язання по явцi i нсухилснню

вiд органiв кримiнального процесу, мабуть, можна назвати найбiльш

доцiльними.

При застосуваннi такого запобiжного заходу як застава забезпе-

чуються також права осiб, яким було спричинено майнову, моральну

шкоду вчиненим злочином, оскiльки вiдповiдно до ст. 154' КПК зас-

тава, внесена пiдозрюваним, обвинуваченим, пiдсудним, може бути

звернена судом на виконання вироку в частинi майнових стягнень.

Застава як запобiжний захiд не має негативного впливу на iнтере-

си кримiнального судочинства, оскiльки застосування вказаного запо-

бiжного заходу можливе тiльки щодо тих осiб, позбавлення свободи

яких як запобiжний захiд за обсташiпами справи не є обов'язковим.

Роздiл 11

Запобiжнi заходи

269

Пiдставами для застосування застави є укладення мiж судом i

органом слiдства, з одного боку, i обвинуваченим (третьою особою),

з iншого, угоди про застосування застави, що можливо лише на доб-

ровiльних засадах.

Для обрання застави як запобiжного заходу необхiдне дотри-

мання таких положень: 1) добровiльнiсть волевиявлення обвинува-

ченого (пiдозрюваного) при застосуваннi застави; 2) роз'яснення

заставодавцю прав i обов'язкiв, що випливають з акту застосування

розглядуваного запобiжного заходу; 3) винесення постанови (ухва-

ли) про застосування застави органом, який застосовує запобiжний

захiд; 4) з урахуванням обставин справи орган, який застосував

запобiжний захiд, виходячи з обставин справи, встановлює розмiр

застави; 5) обвинувачений бере на себе зобов'язання здiйснювати

або не здiйснювати конкретнi дiї - з'являтися за викликом особи,

яка проводить дiзнання, слiдчого, прокурора, суду або не ухиляти-

ся вiд явки за викликом цих осiб; 6) заставодавець зобов'язується

внести заставу - певну суму грошей (або iнших матерiальних цiнно-

стей) - на депозит суду у порядку майнового забезпечення явки

обвинуваченого за викликом особи, яка проводить дiзнання, слiдчо-

го, прокурора, суду; 7) заставодавець дає згоду на звернення застави

на користь держави постановою суддi або ухвалою суду при пору-

шеннi обвинуваченим взятих на себе зобов'язань по неухиленню вiд

явки, а також дає згоду на звернення судом застави у виконання ви-

року в частинi майнових стягнень.

Процедура вибору i застосування запобiжного заходу у виглядi

застави полягає у складаннi двох процесуальних документiв-по-

станови (рiшення) про застосування запобiжного заходу i протоко-

лу про прийняття застави. У постановi про застосування запобiжно-

го заходу вказується прiзвище, iм'я, по батьковi, вiк, мiсце народ-

ження обвинуваченого, вчинений ним злочин, стаття кримiнального

закону, яка передбачає даний злочин, обраний запобiжний захiд i

пiдстави його обрання. Крiм того, у постановi повинно вказуватись

мiсце i час винесення постанови, посада особи, яка виносить поста-

нову, її прiзвище, справа, за якою проводиться слiдство, обгрунту-

вання прийнятого рiшення.

Застава приймається у виглядi банкiвського документа про спла-

ту потрiбної грошової суми на депозит' органу попереднього слiдст-

ва або суду, що фiксується особою, яка провадить дiзнання, слiдчим,

прокурором i судом у протоколi про прийняття застави. Протокол i

270 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

банкiвський документ про прийняття застави повиннi бути приєднанi

до матерiалiв кримiнальної справи, а копiя протоколу вручена зас-

таводавцю.

Пiдставою для складання протоколу про прийняття застави є

подання заставодавцем банкiвського документа про сплату потрiбної

грошової суми або передачi ним iнших матерiальних цiнностей на

депозит органу попереднього слiдства або суду. У функцiї дiзнава-

ча, слiдчого, прокурора, суддi входить прийняття не заставних сум,

а банкiвських документiв про внесення застави на депозит суду.

Вибiр i застосування застави як запобiжного заходу, по сутi спра-

ви, супроводжується укладанням двостороннього або тристоронньо-

го акта, своєрiдної угоди мiж органом досудового слiдства i судом

та обвинуваченим (заставодавцем). Даний договiр вважається укла-

деним, коли мiж вказаними суб'єктами досягнута згода по всiх сут-

тєвих пунктах, зазначених у статтi 154' КПК. Угода набирає форми

постанови (рiшення) органу попереднього слiдства або суду.

У той же час пiдставу застосування застави слiд вiдрiзняти вiд

умов її застосування. Умовами застосування застави є: можливiсть

обвинуваченого (третьої особи) внести заставу; добровiльна згода

обвинуваченого (пiдозрюваного) на вступ до процесу третьої особи

як заставодавця; ступiнь суспiльної небезпечностi злочину; наявнiсть

обставин, якi вказують на необхiднiсть змiни запобiжного заходу взяття

пiд варту на заставу ( стан здоров'я, вiк, наявнiсть утриманцiв, про-

довження обвинуваченим навчання тощо). Наявнiсть вказаних умов

впливає на вибiр форми застави i на момент застосування застави.

Закон вказує, що крiм пiдозрюваного i обвинуваченого заставо-

давцем можуть бути третi особи, а також юридичнi особи. Разом з

тим необхiдно зазначити, що вказанi особи обмеженi у своїх правах

при внесеннi суми застави. Так, якщо обвинувачений чи пiдозрю-

ваний перебувають пiд вартою або затриманi у порядку статей 106

i 115 КПК, то вони не мають можливостi самостiйно внести заставу.

Виходячи iз специфiки дiяльностi державних пiдприємств, установ,

органiзацiй, вони не мають права бути заставодавцями, оскiльки

використання коштiв крiм їх цiльового призначення не допускаєть-

ся. На це звернув увагу Пленум Верховного Суду України у своїй

постановi вiд 26 березня 1999 року № 6 <Про практику застосуван-

ня судами застави як запобiжного заходу>: суди не можуть прийма-

ти заставу вiд державних пiдприємств, установ, органiзацiй. Разом з

тим до числа органiзацiй, якi мають право вносити заставу iз влас-

Роздiл 11

Запобiжнi заходи

271

них коштiв, належать громадськi органiзацiї, спiльнi пiдприємства,

господарськi товариства та iншi приватнi пiдприємства рiзних орга-

нiзацiйно-правових форм.

Якщо заставодавцем є не сам обвинувачений, а iнша особа чи

органiзацiя, то вони повиннi бути повiдомленi про суть справи, за

якою обирається даний запобiжний захiд, про тi правовi наслiдки та

вiдповiдальнiсть, якi можуть настати у разi невиконання зобов'я-

зання. Закон не розкриває порядку виконання заставодавцем зобо-

в'язання по явцi обвинуваченого.

Залежно вiд суб'єкта внесення застави є вiдмiнностi у проце-

суальному порядку її застосування i не однаковими є наслiдки за

порушення умов запобiжних заходiв. При застосуваннi застави, яка

вноситься обвинуваченим, останнiй пiдлягає примусу майнового

характеру, внаслiдок чого належна поведiнка забезпечується ризи-

ком майнової втрати. Коли ж застава вноситься третьою особою,

нiяких майнових втрат, навiть при неналежнiй поведiнцi, обвинува-

чений не несе i примусити його до належної поведiнки може лише

зобов'язання перед заставодавцем, яке має немайновий характер.

Закон встановив, що заставодавець втрачає заставну масу у тому разi,

якщо вiн не забезпечить явку обвинуваченого за викликом дiзнава-

ча, слiдчого, прокурора,суду.

Закон не передбачає будь-яких обмежень щодо застосовування

застави. За змiстом ст.154' КПК даний запобiжний захiд може засто-

совуватись по вiдношенню до всiх категорiй осiб, якi притягаються

до кримiнальної вiдповiдальностi, незалежно вiд тяжкостi злочину,

у вчиненнi якого вони пiдозрюються чи обвинувачуються.

Вирiшення питання про обрання чи необрання застави як запобiж-

ного заходу, так само як i iнших запобiжних заходiв, вiдповiдно до за-

кону повнiстю залежить вiд внутрiшнього переконання слiдчого, про-

курора чи суду i застосовується у кожному конкретному випадку за-

лежно вiд характеру та ступеня тяжкостi злочину, даних про особу,

притягнуту до кримiнальної вiдповiдальностi, а також iнших обставин.

Досить складним є питання про предмет застави. На практицi пред-

метом застави переважно є грошi в нацiональнiй валютi України. Пере-

лiку майна, яке може бути предметом застави, закон не мiстить, що

утруднює досягнення згоди мiж обвинуваченим, пiдозрюваним i орга-

нами, якi ведуть процес, при обраннi запобiжного заходу, що розгля-

дається. Крiм того, заставлене майно в подальшому вiдiграє iстотну

роль при забезпеченнi майнових вимог цивiльного позивача.

272 ОСОЇлiИВА ЧАСГИНА

Що стосується розмiру застави, то в кожному конкретному ви-

падку вiн визначається органом, який застосовує запобiжний захiд,

з урахунанням тяжкостi вчиненого злочину, особи обвинуваченого i

матерiального становища заставодавця.

Взяття пiд варту ( арешт). Взяття пiд варту -- цс запобiжний

захiд, який полягає в позбавленнi волi на певний строк обвинуваче-

ного (пiдозрюваного), пiдсудного i утримання їх у мiсцях поперед-

нього ув'язнення.

Застосування цього запобiжного заходу суттєво обмежує права

людний i в першу чергу право на свободу та особисту недотор-

каннiсть, яка гарантована Конституцiєю України (ст. 29), Загальною

декларацiєю прав людини (ст. 9), Європейською конвенцiєю про за-

хист прав i основних свобод людини (ст. 5). Положення про те, що

нiхто не може бути пiдданий безпiдставному арешту чи триманню

пiд вартою i не може бути позбавлений свободи iнакше як за таких

пiдстав i вiдповiдно до такої процедури, яка врегульована (встанов-

ленна) законом, є мiжнародним стандартом, закрiпленим у низцi

мiжнародних документiв з прав людини.

Правовi основи взяття пiд варту встановленi Конституцiєю Ук-

раїни (ст. 29), статтями 148, 155, 156, 157 КПК, Законами України

"Про попереднє ув'язнення", "Про прокуратуру" ( ст.31).

Вiдповiдно до ст. 29 Конституцiї України "нiхто не може бути

заарештований або триматися пiд вартою iнакше як за вмотивова-

ним рiшенням суду i тiльки на пiдставах та в порядку, встановлсн-

ннх законом". Разом с тим протягом п'яти рокiв пiсля набуття чин-

ностi Конституцiєю зберiгається iснуючий порядок арешту, тримання

пiд вартою (п. 13 Перехiдних положень).

Взяття пiд варту застосовується до обвинуваченого (пiдсудно-

го), у виняткових випадках - до особи, пiдозрюваної у вчиненнi

злочину, i до пред'явлення їй обвинувачення. У цьому разi обвину-

вачення повинно бути пред'явлене не пiзнiше десяти дiб з моменту

застосування запобiжного заходу. Якщо в цей строк обвинувачення

не буде пред'явлено, запобiжний захiд скасовується (ч. 4 ст. 148 КПК).

Взяття пiд варту як запобiжний захiд застосовується у справах

про злочини, за якi законом передбачено покарання у виглядi поз-

бавлення вол! на строк понад один рiк. У виняткових випадках цей

запобiжний захiд може бути застосовано в справах про злочини, за

якi законом передбачено покарання у виглядi позбавлення волi i на

строк не бiльше одного року (ч. 1 ст. 155 КПК ) (наприклад, вчинен-

Роздш 11

Запобiжи/ заходи

273

ця такого злочину осооливо небезпечним рецидивiстом; порушення

запобiжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волi; продовжен-

ня злочинної дiяльностi та iн.).

Однак вчинення особою злочину, за який передбачено покаран-

ня у виглядi позбавлення волi на строк бiльше одного року, не озна-

чає, що до нього автоматично повинно бути застосовано взяття пiд

варту. Необхiдна також одна з пiдстав обрання запобiжного заходу,

передбачених с-г. 148 КПК: наявнiсть достатнiх даних вважати, що

обвинувачений (пiдозрюваний), перебуваючи на волi, окриється вiд

слiдства i суду, або перешкодить встановленню iстини в кримiнальнiй

справi, або займатиметься злочинною дiяльнiстю. Запобiжний захiд

також може бути застосований для забезпечення виконання вироку.

Важливе значення при обраннi цього запобiжного заходу має

також оцiнка обставин, наведених у ст. 150 КПК, - тяжкостi вчи-

неного злочину, особи обвинуваченого (пiдозрюваного), його вiку,

стану здоров'я, сiмейного стану.

Таким чином, для обрання запобiжного заходу - взяття пiд

варту - необхiдна, як правило, сукупнiсть пiдстав та умов, псрсд-

бачснньїх ст. 148 КПК i ч. 1 ст. 155 КПК.

Виняток складають особи, обвинуваченi (пiдозрюванi) у вчи-

неннi тяжких злочинiв, перелiк яких мiститься в ч. 2 ст. 155 КПК,

оскiльки взятгя пiд варту може бути застосовано до них з мотиву

самої тiльки небезпечностi злочину. Закон у цьому випадку презю-

мує, що саме тяжкiсть вчиненого злочину може спонукати обвину-

ваченого сховатись, заважати встановленню iстини по кримiнальнiй

справi i перешкоджати виконанню вироку.

Постанова слiдчого про обрання запобiжного заходу - взяття

пiд варту - повинна бути санкцiонована прокурором. Прн вирiшеннi

питання про санкцiю на арешт прокурор зобов'язаний ретельно оз-

найомитись з усiма матерiалами, що мiстять пiдстави для взяття пiд

варту, i в необхiдних випадках особисто допитати пiдозрюваного або

обвинуваченого, а неповнолiтнього пiдозрюваного чи обвинувачено-

го - у всiх випадках (ст. 157 КПК). Предметом допиту є обставини,

пов'язанi з обранням запобiжного заходу та пред'явленим обвинува-

ченням. Як правило, допит обвинуваченого (пiдозрюваного)

здiйснюється в тих випадках, коли у прокурора виникають сумнiви

щодо обгрунтованостi i необхiдностi арешту. Допит прокурором всiх

осiб, якi можуть бути заарештованi (така практика все частiше зус-

трiчається в останнiй час), не суперечить закону i, бiльше того, є

274

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

гарантiєю недопущення незаконного чи необгрунтованого взяття пiд

варту, обрання цього запобiжного заходу лише в тих випадках, коли

є вказанi у законi пiдстави та застосування iншого запобiжного за-

ходу є нееффективним. При вирiшеннi питання щодо санкцiону-

вання арешту прокурор також повинен враховувати доцiльнiсть iзо-

ляцiї особи, необхiднiсть обмеження її особистої свободи, оскiльки

<взяття пiд варту осiб, котрi чекають судового розгляду, не повинно

бути загальним правилом> (п. З ст. 9 Мiжнародного пакту про гро-

мадянськi та полiтичнi права 1966 року).

До неповнолiтнiх взяття пiд варту може застосовуватися лише у

виняткових випадках, коли це викликається тяжкiстю вчиненого

злочину, при наявностi пiдстав i в порядку, що встановленi статтями

148, 155, 157 КПК. При вирiшеннi питання про арешт неповнолiтнiх

враховуються також i обставини, перерахованi в ст. 433 КПК.

У деяких випадках для застосування запобiжного заходу - взят-

тя пiд варту - закон встановив особливi гарантiї особистої недо-

торканностi.

Так, Президент України користується правом недоторканностi на час

виконання повноважень. Питання про притягнення народного депутата

України до кримiнальної вiдповiдальностi, його затримання, арешт або

застосування заходiв адмiнiстративного стягнення, що накладаються у

судовому порядку, не може бути вирiшено без згоди Верховної Ради Ук-

раїни. Право внесення подання для одержання згоди Верховної Ради на-

лежить виключно Генеральному прокуроровi України (статтi 27 i 28 За-

кону України "Про статус народного депутата України)'. До винесення

обвинувального вироку судом суддя не може бути затриманий або

заарештований без згоди Верховної Ради України (ст. 13 Закону Ук-

раїни "Про статус суддiв")2.

Крiм того, користуються iмунiтетом окремi категорiї iноземних

громадян. Вiдповiдно до ст. 29 Вiденської конвенцiї про диплома-

тичнi зносини особа дипломатичного агента є недоторканною. Вона

не пiдлягає арешту чи затриманню в будь-якiй формi. Це означає,

що дипломатичний представник не може бути пiдданий нiякiй формi

затримання (адмiнiстративного, кримiнально-процесуального в по-

рядку статей 106, 115 КПК) або арешту (адмiнiстративного чи запо-

бiжного заходу у кримiнальному процесi).

Вiдомостi Верховної Ради України. 1993. № 3. Ст. 17.

2 Вiдомостi Верховної Ради України. 1999. № 8. Ст. 56: 1999. № 50. Ст. 434.

Роздiл 11

Запобiжнi заходи

275

Право санкцiонувати арешт належить прокурорам, перелiченим

в ч. 2 ст. 157 КПК. До них належать Генеральний прокурор України,

прокурори Автономної Республiки Крим, областей, мiст Києва i

Севастополя, прирiвнянi до них прокурори та їх заступники, мiськi,

районнi, iншi прирiвнянi до них прокурори. Таке право надається

також заступникам прокурорiв мiст i районiв з населенням понад

150 тисяч, якщо це обумовлено спецiальним наказом Генерального

прокурора України.

Постанова про обрання запобiжного заходу - взяття пiд варту -

має юридичну силу i пiдлягає виконанню лише за умови санкцiону-

вання прокурором. На постановi прокурор ставить свiй пiдпис, пе-

чатку i дату арешту. Постанова про обрання запобiжного заходу i мо-

тиви арешту оголошуються обвинуваченому (пiдозрюваному) пiд роз-

писку. В постановi також зазначається пiд розписку обвинуваченого

про те, що йому роз'яснено порядок оскарження санкцiї на арешт.

Вiдмова прокурора в дачi санкцiї викладається в письмовiй

формi i приєднується разом з постановою до кримiнальної справи

та наглядного провадження.

Якщо у обвинуваченого, щодо якого як запобiжний захiд обрано

взяття пiд варту, є неповнолiтнi дiти, якi залишаються без нагляду,

слiдчий зобов'язаний передати їх пiд опiку родичiв або iнших осiб чи

установ. Про вжитi заходи слiдчий письмово повiдомляє прокурора, а

також заарештовану особу, а копiю листа приєднує до справи. Якщо у

особи, взятої пiд варту, майно або житло залишається без нагляду,

слiдчий зобов'язаний вжити заходiв до їх охорони (статтi 159,160 КПК).

Порядок тримання осiб, взятих пiд варту, передбачається Зако-

ном України <Про попереднє ув'язнення>. Установами для триман-

ня осiб, щодо яких як запобiжний захiд обрано взяття пiд варту, є

слiдчi iзолятори Державного департаменту України з питань вико-

нання покарань i Служби безпеки України, а також тюрми Держав-

ного департаменту України з питань виконання покарань, що вико-

нують i функцiї слiдчих iзоляторiв. В окремих випадках, при необ-

хiдностi проведення слiдчих дiй, цi особи можуть перебувати в

iзоляторах тимчасового тримання або на гауптвахтi'.

Якщо особи, якi вiдбувають покарання в мiсцях позбавлення

волi чи дисциплiнарних батальйонах, притягуються до кримiналь-

ної вiдповiдальностi за вчинення iншого злочину i по вiдношенню

до них як запобiжний захiд обрано тримання пiд вартою, то вони за

Вiдомостi Верховної Ради України. 1993. .V" 35. Ст. 360.

276

ОСОШiИВА '-iАСТИНА

постановою особи, що проводить розслiдування, можуть утримува-

тись у штрафному iзоляторi виправно-трудової колонiї або в дис-

циплiнарному iзоляторi виховно-трудової колонiї або на гауптвахтi.

Про арешт пiдозрюваного або обвинуваченого i його мiсце пе-

ребування слiдчий, у провадженнi якого знаходиться кримiнальна

справа, зобов'язаний повiдомити його дружину (чоловiка) чи iншо-

го родича, а також сповiстити за мiсцем його роботи. Якщо обвину-

вачений є iноземним громадянином, то постанова про арешт направ-

ляється до Мiнiстерства закордонних справ України (ст. 161 КПК).

Обвинувачений (пiдозрюваний), який тримається пiд вартою,

має право на побачення з захисником без обмеження їх кiлькостi та

тривалостi (ст. 44 КПК), з родичами або iншими особами - в ме-

жах вiд однiєї до двох годин, як правило, не бiльше одного разу на

мiсяць, з дозволу слiдчого (ст. 162 КПК).

Гарантiї особистої недоторканностi потребують суворого до-

тримання встановлених законом строкiв тримання пiд вартою обви-

нувачених (пiдозрюваних).

Тримання пiд вартою при розслiдуваннi злочинi> у кримiнальних

справах не може тривати бiльше двох .мiсяцiв. Цей строк може бути

продовжено районним, мiським прокурором, вiйськовим прокурором

армiї, флотилiї, з'єднання, гарнiзону та прирiвняним до них прокуро-

ром у разi неможливостi закiнчити розслiдування та iгри вiдсутностi

пiдстав для змiни запобiжного заходу-до трьох мiсяцiв. Дальше про-

довження строку може бути здiйснене лише через особливу складнiсть

справи прокурором Автономної Республiки Крим. областi, прокурором

мiста Києва, вiйськовим прокурором округу, флоту i прiїрiї.iняннм до

них прокурором - до шести мiсяцiв з дня взяття пiд варту.

Строк триiмання пiд вартою понад шiсть мiсяцiв може бути про-

довжений заступником Генерального прокурора України - до од-

ного року i Генеральним прокурором України - до пiвтора року

(ст.156КПК).

Дальше продовження строку не допускається, обвинувачений,

якого тримають пiд вартою, пiдлягає негайному звiльненню адмiнi-

страцiєю установи в перший же день закiнчення строку, якщо не

отримано повiдомлення слiдчого чи прокурора про закiнчення по-

переднього слiдства та пред'явлення його матерiалiв для ознайом-

лення особi, яка тримається пiд вартою.

Особи, яких звiльняють з-пiд варти, забезпечуються адмiнiст-

рацiєю мiсця попереднього увязнспня безплатним проїздим до мiсця

Роздiл II

Запобiжнi заходи

277

проживання. У необхiдних випадках їм видаються грошова допомо-

га, одяг (с'г. 20 Закону України <Про попереднє ув'язнення).

Клопотання слiдчого про продовження строку тримання обви-

нуваченого пiд вартою оформлюється у виглядi мотивованої поста-

нови, в якiй зазначаються слiдчi дiї, виконанi у кримiнальнiй справi,

докази, зiбранi слiдчим, слiдчi дiї, якi необхiдно виконати в додат-

ковий строк, обгрунтовується необхiднiсть продовження строку об-

раного запобiжного заходу i вiдсутнiсть пiдстав для його змiни.

Згiдно з наказами Генерального прокурора України, якi регулюють

порядок продовження строкiв тримання пiд вартою, у випадках, коли

строк необхiдно продовжити бiльше нiж на два мiсяцi, клопотання

повинно бути подано вiдповiдному прокурору за 10 днiв до закiн-

чення строку арешту; бiльше трьох мiсяцiв - за 15 днiв до закiн-

чення строку; бiльше шести мiсяцiв - за 20 днiв до закiнчення стро-

ку тримання пiд вартою. Якщо одночасно закiнчується строк попе-

реднього слiдства, то може бути складена єдина постанова про

порушення клопотання про продовження строку попереднього

слiдства i строку тримання пiд вартою. Якщо ставиться питання про

продовження строку тримання пiд вартою двох i бiльше обвинува-

чених, про це виноситься загальна постанова.

Про продовження строку тримання обвинуваченого пiд вартою

негайно повинна бути письмово iнформована адмiнiстрацiя слiдчих

iзоляторiв.

У разi неможливостi закiнчити розслiдування в повному обсязi

у наданий законом строк тримання пiд вартою i при вiдсутностi

пiдстав для змiни запобiжного заходу Генеральний прокурор Украї-

ни або його заступник дають згоду про направлення справи до суду

в частинi доказаного обвинувачення. Вiдносно нсрозслiдуваних зло-

чинiв справа видiляється в окреме провадження i закiнчується за-

гальним порядком (ч. 4 ст. 156 КПК).

При поверненнi судом на нове розслiдування справи, по якiй

строк тримання обвинуваченого пiд вартою скiнчився, а за обстави-

нами справи запобiжний захiд у виглядi тримання пiд вартою змiне-

ний бути не може, продовження строку тримання пiд вартою прова-

диться прокурором, який здiйснює нагляд за слiдством, у межах од-

ного мiсяця з моменту надходження до нього справи. Дальше

продовження зазначеного строку провадиться з урахуванням часу

перебування обвинуваченого пiд вартою до направлення справи до

суду в порядку i в межах, встановлених чинним законодавством.

278

ОСОБЛИВА ЧАСТИШ

Пiдставами для звiльнення з-пiд варти є: 1) скасування запобiж-

ного заходу; 2) змiна запобiжного заходу; 3) закiнчення передбачено-

го законом строку тримання пiд вартою як запобiжного заходу, якщо

цей строк не продовжений у встановленому законом порядку. Началь-

ник мiсця попереднього ув'язнення повинен не пiзнiше нiж за сiм дiб

до закiнчення строку тримання пiд вартою письмово повiдомити про

це слiдчого, в провадженнi якого знаходиться справа, а також проку-

рора, який здiйснює нагляд за його провадженням. У день закiнчення

строку тримання особи пiд вартою начальник мiсця попереднього

ув'язнення повiдомляє про це прокурора, який здiйснює нагляд за

дотриманням кримiнально-виконавчого законодавства.

Обчислення строкiв тримання особи пiд вартою починається з

моменту фактичного виконання санкцiонованої прокурором поста-

нови про взяття пiд варту i закiнчується датою направлення справи

до суду. До строку тримання пiд вартою не зараховується час ознайо-

млення обвинуваченого та його захисника з матерiалами кримiналь-

ної справи. Матерiали закiнченої розслiдуванням кримiнальної спра-

ви повиннi бути пред'явленi для ознайомлення обвинуваченому та

його захиснику не пiзнiше як за мiсяць до скiнчення граничного стро-

ку тримання пiд вартою (ч. 5, 6 ст. 156 КПК).

Тримання пiд вартою є єдиним запобiжним заходом, який зара-

ховується в строк призначеного судом покарання.

Слiд зазначити, що розглянутi правила обчислення строкiв три-

мання пiд вартою та їх продовження врегульованi процесуальним

законом лише стосовно стадiї досудового слiдства. В стадiї судово-

го розгляду при наявностi законних пiдстав суддя також має право

застосувати до пiдсудного як запобiжний захiд взяття пiд варту, а

також замiнити на нього менш суворий запобiжний захiд, який об-

рав слiдчий. Разом з тим строк тримання пiдсудного пiд вартою в

стадiї судового розгляду законом не передбачений (аж до звернення

обвинувального вироку до виконання чи проголошення виправду-

вального вироку). Вбачається, що з огляду на серйознiсть правооб-

межень у даному випадку потребують чiткої законодавчої регламен-

тацiї строки перебування пiдсудного пiд вартою, що дозволить уник-

нути невиправданого їхнього затягування.

Значним кроком на шляху створення в Українi дiючого механiз-

му забезпечення конституцiйних прав особи в кримiнальному судо-

чинствi є створення судового контролю за застосуванням слiдчим,

прокурором запобiжного заходу - тримання пiд вартою, вiдомого

Роздiл 11

Запобiжнi заходи

279

законодавству багатьох держав. У країнах з англо-саксонською сис-

темою права (Англiя, Сполученi Штати Америки) судовий контроль

виступає єдиною можливою формою контролю за законнiстю арешту

особи. В країнах континентальної Європи (ФРН, Францiя) судовий

контроль використовується поряд з наглядом прокуратури.

Процедура оскарження i судового розгляду скарги на незаконне

i необгрунтоване триiмання пiд вартою передбачена статтями 236,

2364 КПК.

Скарга може бути подана заарештованим, його захисником, за-

конним представником до районного (мiського) суду за мiсцезна-

ходженням прокурора, який дав санкцiю на арешт. Пленум Верхов-

ного Суду України у постановi вiд ЗО вересня 1994 року № 10 "Про

деякi питання, що виникають при застосуваннi судами законодав-

ства, яке передбачає оскарження до суду санкцiї прокурора на арешт"

роз'яснив, що вiдповiдно до ст. 2363 КПК до суду може бути оскар-

жена лише санкцiя прокурора на арешт пiдозрюваного або обвину-

ваченого, а не рiшення слiдчого про застосування як запобiжного

заходу взяття пiд варту, продовження строку тримання пiд вартою, а

так само не рiшення суду (суддi) про обрання такого запобiжного

заходу щодо пiдсудного'.

Заарештований, його захисник та законний представник мають

право оскаржити санкцiю прокурора на арешт у будь-який момент

розслiдування справи до направлення її прокуроровi з обвинуваль-

ним висновком.

Захисник i законний представник заарештованого подають скар-

гу до суду безпосередньо. Скарга заарештованого надсилається ад-

мiнiстрацiєю мiсця попереднього ув'язнення до вiдповiдного суду

протягом доби з часу її подачi, про що одночасно повiдомляється

прокуроровi (ч. 4 ст. 13 Закону <Про попереднє ув'язнення>).

Скарга на санкцiю прокурора на арешт розглядається суддею

одноособове. Матерiали, на пiдставi яких була дана санкцiя на арешт

пiдозрюваного або обвинуваченого, надаються суду прокурором, дiї

якого оскаржуються, пiсля одержання вимоги. При цьому надсила-

ються завiренi належним чином копiї матерiалiв, на пiдставi яких

була дана санкцiя на арешт, у тому числi обов'язково: копiї поста-

нов про порушення кримiнальної справи, про притягнення як обви-

нуваченого, обрання запобiжного заходу у виглядi взяття пiд варту,

Постанови Пленуму Верховного Суду України iз загальних питань судової

дiяльностi та в кримiнальних справах. С. 636.

280

ОСОЕГШВА ЧАСТШ-iА

копiї протоколiв затримання та допиту пiдозрюваного чи обвинуваче-

ного. В необхiдних випадках суддя вправi витребувати iншi матерiали,

якi можуть мати значення при вирiшеннi скарги, i зокрема, про сiмей-

ний стан та стан здоров'я заарештованою тощо.

Прокурор, дiї якого оскаржуються, зобов'язаний надiслати вит-

рсбуванi суддею матерiали справи не пiзнiше наступного дня пiсля

надходження такої вимоги.

Скарга призначається до розгляду а триденний строк з моменту

одержання матерiалiв, на пiдсгавi яких дано санкцiю на арешт. Про

день розгляду скарги суд повiдомляє особу, яка її подала, та проку-

рора, дiї якого оскаржуються. Неявка <казаних осiб у судове засi-

дання не є перешкодою для розгляду судом скарги, за винятком тих

випадкiв, коли суд визнає за необхiдне вислухати пояснення особи,

яка подала скаргу, в тому числi i заарештованого.

Розглянувши скаргу, суддя залежно вiд того, чи були при дачi

санкцiї на арешт виконанi вимоги статей 148, 150, 155, 156 i 157

КПК, приймає одне з таких рiшень: 1) залишає скаргу без задово-

лення; 2) скасовує санкцiю на арешт.

Постанова суддi повинна бути мотивована. Приймаючи рiшен-

ня за скаргою, суд не має права висловлювати думку щодо достовiр-

ностi, достатностi доказiв, доведеностi обвинувачення, ролi та сту-

пеня участi заарештованого у вчиненнi злочину.

В разi. скасування суддею рiшення про арешт заарештований пiдля-

гає негайному звiльненню з-пiд варти, а особа, у провадженнi якої знахо-

диться справа, зобов'язана протягом доби з моменту одержання поста-

нови суддi вирiшити питання про обрання iншого запобiжного заходу.

Постанова суддi надсилається особi, у провадженнi якої знаходиться

справа, прокуроровi, який дав санкцiю па арешт, та особi, яка подавала

скаргу, а також адмiнiстрацiї мiсця попереднього ув'язнення.

Постанова суддi оскарженню в касацiйному порядку не пiдля-

гає . Вона може бути опротестована в порядку нагляду особами, вка-

заними в ст. 384 КПК.

Вiдповiдно до вимог ст. 54 КПК суддя не може брати участь у

розглядi кримiнальної справи, якщо вiн розглядав по цiй справi скар-

гу на санкцiю прокурора на арешт.

Нагляд командування вiйськової частини. Нагляд команду-

вання вiйськової частини за обвинуваченим вiйськовослужбовцем

полягає у вжиттi заходiв, передбачених вiдповiдним статутом Зброй-

них Сил, з метою забезпечення належної поведiнки, а також явки

обвинуваченого за викликом слiдчого i суду.

Роздiл її

За побiленi заходi/

281

Цсїi запобiжний захiд, як правило, застосовується лише щодо

вiйськовослужбовцiв строкової служби, якi звичайно перебувають у

казармi. На весь час дiї запобiжного заходу вони позбавляяються

права носити зброю, постiйно перебувають пiд наглядом своїх на-

чальникiв або осiб добового наряду, не направляються на несення

караульної служби, не можуть вiдлучатися з пiдроздiлу без дозволу

командування, не вiдпускаються у звiльнення та вiдпустку.

Командуванню вiйськової частини повiдомляється про характер об-

винувачення, пред'явленого особi, до якої застосовано запобiжний захiд.

У КПК не встановлена вiдповiдальнiсть командування вiйськової части-

ни за невиконання чи неналежне виконання обов'язкiв по нагляду, це пи-

тання слiд вирiшувати, виходячи з положень статугiв Збройних Сил.

Вiддання неповнолiтнього обвинуваченого до дитячої уста-

нови або пiд нагляд батькiв чи опiкунiв. Суть цього запобiжного

заходу полягає в тому, що неповнолiтнього обвинуваченого переда-

ють адмiнiстрацiї дитячої установи, батькам чи опiкунам i беруть вiд

них письмове зобов'язання про забезпечення належної поведiнки i

явки неповнолiтнього обвинуваченого до слiдчого, прокурора i суду.

Вказаний запобiжний захiд застосовується на прохання чи за

згодою батькiв, опiкунiв, а вiд керiвникiв закритих дитячих закладiв

згоди не вимагається.

У постановi слiдчого чи ухвалi суду про вiддання пiд нагляд батькiв

чи опiкунiв вказується сутнiсть обвинувачення i пiдстави застосування

запобiжного заходу. Батькам, опiкунам роз'яснюється характер злочи-

ну, в якому обвинувачується чи пiдозрюється неповнолiтнiй, а також

вiдповiдальнiсть за невиконання взятого зобов'язання, при цьому ко-

жен з них може вiдмовитися пiд подальшого його виконання.

При порушеннi цього зобов'язання до батькiв i опiкунiв застосовуєть-

ся грошове стягнення. Питання про не вирiшується судом у судовому за-

сiданнi при розглядi справи або п iншому судовому засiданнi з викликом

останнiх (ст. 153 КПК). Ця мiра не застосовується до представникiв адмi-

нiстрацiї за^читнх дитячих закладiв, якi є посадовими особами. Залежно

вiд характеру порушень взятого зобов'язання, його наслiдкiв вони мо-

жуть нести як дисциплiнарну, так i кримiнальну вiдповiдальнiсть.

§ 3. Процесуальне оформлення запобiжного заходу

Рiшення про обрання запобiжного заходу оформляється моти-

вованою постановою органу дiзнання, слiдчого, прокурора, поста-

новою суддi чи ухвалою суду.

282

ОСОБЛИВА Ч^АСП-iНА

У цiй постановi (ухвалi), крiм загальних для всiх постанов да-

них, - часу i мiсця її складання, прiзвища особи, яка провадить

дiзнання, слiдчого чи прокурора, його класного чину (звання) - по-

винно бути наведено данi, що мiстять вказiвки про злочин, в якому

обвинувачується (пiдозрюється) певна особа, i пiдстави для обран-

ня запобiжного заходу. В постановi має бути викладено обставини,

якими викликано обрання того чи iншого запобiжного заходу, що є

однiєю з гарантiй права обвинуваченого на захист, оскiльки це дає

йому можливiсть оскаржувати таку постанову i клопотати про зас-

тосування бiльш м'якого запобiжного заходу.

Постанова про обрання запобiжного заходу пiдписується осо-

бою, яка провадить дiзнання, слiдчим або прокурором.

Постанова слiдчого про взяття пiд варту нiким не затверджуєть-

ся, але, як i постанова органу дiзнання, потребує санкцiї прокурора.

У випадках, коли запобiжний захiд обрано щодо пiдозрювано-

го, обвинувачення повинно бути пред'явлене йому не пiзнiше деся-

ти дiб з моменту застосування запобiжного заходу. Якщо в цей строк

обвинувачення не було пред'явлене, запобiжний захiд скасовується

(ст. 148КПК).

Запобiжний захiд скасовується або змiнюється, коли вiдпаде

необхiднiсть у запобiжних заходах взагалi або в ранiше обраному

запобiжному заходi. Скасування або змiна запобiжного заходу про-

вадиться за мотивованою постановою слiдчого. Копiя постанови

надсилається прокуроровi.

Прокурор вправi в письмовiй формi запропонувати слiдчому,

органу дiзнання скасувати обраний запобiжний захiд або замiнити

його iншим чи обрати запобiжний захiд, якщо вiн не був обраний

слiдчим, органом дiзнання. Така пропозицiя прокурора для слiдчо-

го, органу дiзнання є обов'язковою, i її належить негайно виконати.

Запобiжний захiд, що був обраний прокурором або за його сан-

кцiєю чи вказiвкою, слiдчий, орган дiзнання можуть скасувати або

змiнити тiльки за згодою прокурора.

Запобiжний захiд, обраний судом, може бути скасований або

змiнений судом, а в разi направлення ним справи для провадження

розслiдування, - також прокурором або за його згодою слiдчим чи

органом дiзнання, якщо вiдпаде потреба в цьому заходi, залежно вiд

обставин справи (ст. 165 КПК).

Роздiл 12

ЗУПИНЕННЯ i ЗАКiНЧЕННЯ

ПОПЕРЕДНЬОГО

(ДОСУДОВОГО) СЛiДСТВА

Встановленi у законi строки попереднього слiдства, приписи

щодо порядку i строкiв прийняття рiшень i виконання необхiдних

для їх реалiзацiї дiй є процесуальним засобом стимулювання актив-

ної роботи по розкриттю i розслiдуванню злочинiв. Нерiдко розкрит-

тя злочинiв потребує iнтенсивної цiлодобової роботи слiдчих i опе-

ративних працiвникiв. Тим не менш, перерви у провадженнi розслi-

дування через об'єктивнi i суб'єктивнi причини також неминучi,

однак перебiг строку попереднього слiдства може бути припинений

лише за наявностi передбачених законом пiдстав i умов.

Пiдстави зупинення попереднього слiдства вказанi у ст. 206 КПК.

Воно припиняється у випадках:

1) коли мiсцезнаходження обвинуваченого невiдоме;

2) коли психiчне або iнше тяжке захворювання обвинуваченого

перешкоджає закiнченню провадження в справi;

3) коли не встановлено особу, яка вчинила злочин.

Перелiк названих пiдстав - вичерпний. Будь-якi iншi обстави-

ни, якi також перешкоджають продовженню слiдства (вiд'їзд обви-

нуваченого у тривале вiдрядження або за кордон, хвороба потерпi-

лого, зайнятiсть слiдчого розслiдуванням iнших справ або його

вiдпустка), не є пiдставами для зупинення слiдства.

У КПК вказанi умови i регламентовано порядок зупинення слiд-

ства з названих пiдстав. Розглянемо змiст кожної з них.

У пунктах 1 та 2 ч. 1 ст. 206 КПК йдеться про обвинуваченого, тоб-

то про особу, щодо якої вже винесено постанову про притягнення як

обвинуваченого. Причини невiдомостi мiсцезнаходження обвинувачено-

го у законi не конкретизованi, хоча кожна з можливих причин тягне за

собою не однаковi наслiдки. Якщо у справi є данi, що обвинувачений схо-

вався, то перебiг строкiв давностi притягнення його до кримiнальної

вiдповiдальностi переривається. Не виключено, що обвинувачений уби-

тий, загинув за iнших обставин чи помер, про що слiдчому невiдомо; ос-

таточнi рiшення по справi у кожному з цих випадкiв будуть рiзнi.

284

ОСОШИВА ЧАСтНА

З огляду на практику, що склалася, факт психiчного або iншого

тяжкого захворювання повинен бути пiдтверджений довiдкою дер-

жавного медичного закладу, актом судово-медичного огляду або

висновком вiдповiдної експертизи. Уточнення формулювання дарюї

пiдстави зупинення попереднього слiдства уявляється необхiдним у

новому КПК України. Слiд звернути увагу i на редакцiю формулю-

вання даної пiдстави припинення: у точному розумiннi цього фор-

мулювання психiчне захворювання завiдомо вiднесено до числа тяж-

ких захворювань без розмежування випадкiв хронiчної хвороби i

короткочасного реактивного стану.

Невстановлення особи, яка вчинила злочин, означає, що злочин

не розкрито. Нерозкритим злочин вважається у всiх випадках, коли

обвинувачення у вчиненнi злочину не пред'являлось будь-кому або

таке обвинувачення вiдпало (тобто справа щодо особи була закрита

слiдчим, прокурором, судом, винесено виправдувальний вирок з

направленням справи на додаткове розслiдування для встановлення

осiб, якi вчинили злочин).

У законi вказанi також умови зупинення слiдства по справi. У

випадках, передбачених пп. 1 i 2 ст. 206 КПК, попереднє слiдство

може бути зупинено тiльки пiсля винесення постанови про притяг-

нення певної особи як обвинуваченого i виконання всiх слiдчих дiй,

проведення яких можливе за вiдсутностi обвинуваченого, а також

вжиття заходiв до збереження документiв та iнших можливих доказiв

у справi (ч. 2 ст. 206 КГiК).

До зупинення слiдства слiдчий може випсстп постанову про ого-

лошення розшуку обвинуваченого, а також повинен особисто вжи-

ти всiх необхiдних заходiв для встановлення мiсця його перебуван-

ня (статтi 137-139 КПК). Такi ж заходи слiдчий зобов'язаний вжи-

ти i у випадках невстановлсння особи, яка вчинила злочин (ст. 209

КГiК), у тому числi i шляхом дачi доручення органам дiзнання (ч. 4

ст. 104,ч.3ст. 114КПК).

Про зупинення попереднього слiдства слiдчий виносить поста-

нову, копiя якої направляється прокуроровi. Якщо пiдстави для зу-

пинення справи вiдносяться не до всiх обвинувачених, слiдчий

вправi видiлити i зупинити справу вiдносно окремих обвинувачених

або зупинити провадження в усiй справi (ч. 4 ст. 206 КПК).

Якiцо до зупинення слiдства на пiдставi п. 1 ст. 206 КПК запо-

бiжний захiд не був обрашiи, то його треба обрати; якщо справа зу-

пинена па пiдставi п. 2 цiєї статтi, то слiд вирiшити питання про

обрання, змiну або скасування запобiжного заходу з урахуванням

характеру i тривалостi захворювання. Якщо обвинувачений внаслi-

док душевної хвороби потребує застосування примусових заходiв

медичного характеру, то справа щодо нього не зупиняється, а направ-

ляється прокуроровi згiдно зi ст. 417 КПК.

Стаття 210 КПК передбачає право слiдчого вiдновити проваджен-

ня по справi у разi необхiдностi, про що виноситься мотивована по-

станова, копiя якої направляється прокуроровi. Слiд зазначити, що

постанова про вiдновлення слiдства може бути винесена також про-

курором (п. 4 ст. 227 КПК).

Вiдновлення попереднього слiдства не потрiбно для вжиття роз-

шукових заходiв, якi не вимагають проведення слiдчих дiй; звичайно

слiдчий обмежується при цьому тiльки направленням запитiв, перiо-

дичними бесiдами з родичами або iншими свiдками, про результати

яких може скласти довiдку, пiдготувати рапорт на iм'я начальника

слiдчого вiддiлу або прокурора.

Вiдновлення i зупинення слiдства по справi можуть провадити-

ся неодноразово, чергуючись у вiдповiднiii послiдовностi.

Вiдповiдно до ст. 211 КПК справа, в якiй слiдство зупинено, на-

лежить закриттю: 1) по закiнченнi строкiв давностi притягнення до

кримiнальної вiдповiдальностi, зазначених у ст. 48 КК, а у випадках,

зазначених у ч. 1 ст. 7 КГiК, - i до закiнчення цих строкiв; 2) у ви-

падках, передбачених пп. 4, 8, 9 i 11 ч. 1 та ч. 2 ст. 6 КГiК. Виносити

ще i постанову про вiдновлення попереднього слiдства в усiх цих

випадках не потрiбно.

Закiнчення попереднього слiдства означає повне завершення

процесуальної дiяльностi слiдчого у конкретнiй кримiнальнiй справi.

Рiшення про це приймається за наявностi фактичних передумов,

законних пiдстав i реалiзується у тому порядку, який регламентується

нормами глави 20 КПК (статтi 212-226).

Законом передбачено три форми закiнчення попереднього слiд-

ства: 1) складанням обвинувального висновку; 2) складанням поста-

нови про закриття кримiнальної справи; 3) складанням постанови

про направлення кримiнальної справи до суду для вирiшення питан-

ня про застосування до особи примусових заходiв медичного харак-

теру (ст. 212 КПК).

При закiнченнi попереднього слiдства у будь-якiй з цих форм

розслiдування не обмежується складанням вказаних у ст. 212 КПК

процесуальних документи',; на заключному етапi розслiдування сiiра-

286

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

ви потрiбне виконання i ряду iнших дiй, характер i обсяг яких зале-

жить вiд сутностi рiшення (форми закiнчення) i дiйсної повноти

розслiдування конкретної кримiнальної справи. Найбiльш значний

обсяг таких дiй виконується при закiнченнi попереднього слiдства

складанням обвинувального висновку. Закiнчення процесуальної

дiяльностi слiдчого у стадiї попереднього розслiдування означає або

завершення самої цiєї стадiї процесу, або ж свiдчить про повне ви-

конання завдань судочинства в даному разi.

Характер i вид рiшення про закiнчення досудового слiдства зале-

жить вiд результатiв всiєї попередньої роботи по розслiдуванню i роз-

криттю злочинiв. Значна частина кримiнальних справ закривається за

скiнченням строкiв давностi (п. З ст. 6 КПК), а особи, якi вчинили

злочин, на цей час не встановлюються i залишаються безкарними.

Тому твердження, що попереднє слiдство можна закiнчити тiльки тодi,

коли його завдання виконанi', потребує суттєвого уточнення.

Рiшення про закiнчення попереднього слiдства - одне з най-

бiльш iстотних процесуальних рiшень у кримiнальнiй справi через

тiльки одну ту обставину, що ним завершується ця дiяльнiсть. Вид

рiшення i момент його прийняття визначає сам слiдчий за своїм

внутрiшнiм переконанням, керуючись законом. Вказiвки прокурора

i начальника слiдчого вiддiлу з цього питання виконуються згiдно з

вимогами статей 114, 114' КПК.

iз трьох визначених у ст. 212 КПК форм закiнчення попередньо-

го слiдства у цьому роздiлi розглядаються двi перших; порядок за-

кiнчення справ про дiяння, вчиненi неосудними особами, викладе-

но в 23 роздiлi цього пiдручника.

§ 1. Правовi пiдстави i процесуальний порядок

закриття кримiнальних справ

Пiдстави i порядок закриття криiмiнальннх справ на стадiї попе-

реднього (досудового) розслiдування визначенi i регламентованi за-

конодавством України. Особливiстю правового регулювання умов

закриття кримiнальних справ є те, що вони передбаченi не лише у

КПК, але й в iнших законах, включаючи Конституцiю України. Тому

перелiк таких пiдстав, якi мiстяться у КПК, не є вичерпниiм. У КПК

вказанi такi з них: передбаченi ст. 6 КПК; передбаченi статтями 7-

^

Мiiхеєнко М. М., Нор В. Т., Шчбiко В. П. Кримiнальний процес України. К..

1999. С. 287.

Роздiл 12 287

Зупинення i закiнчення попереднього (досудового) слiдства

10 КПК. Обидвi цi групи пiдстав вказанi у п. 1 ст. 213 КПК. Ще одна

пiдстава - недоведенiсть участi обвинуваченого у вчиненнi злочи-

ну - передбачена п. 2 ст. 213 КПК.

За пiдставами, передбаченими ст. 6 i п. 2 ст. 213 КПК, пiдлягають

закриттю i кримiнальнi справи, вчиненi неосудними особами.

У Конституцiї України, а також у законах, якi визначають статус

i недоторканнiсть народних депутатiв, суддiв, регламентованi умо-

ви притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi вiдповiдних осiб

i тим самим - можливiсть продовження розслiдування у кримi-

нальнiй справi щодо них'.

Кримiнальний кодекс у рядi випадкiв передбачає можливiсть

звiльнення вiд кримiнальної вiдповiдальностi за такi злочини, як

дача хабара, незаконне зберiгання зброї, боєприпасiв i вибухових

речовин. Це ще одна група передбачених законом пiдстав для зак-

риття кримiнальної справи.

Названi тут положення, закрiпленi у Конституцiї, КПК, КК та

iнших законах України, утворюють загальну систему правових пiд-

став закриття кримiнальних справ. Уявляється необхiдним всi їх

включити до КПК.

Крiм наведеного нормативного розмежування даних пiдстав, якi

мають в основному орiєнтувальне призначення, теоретично i практич-

но значущим є їх подiл на такi види: 1) матерiально-правовi i проце-

суальнi; 2) безумовнi (зобов'язуючi) i допустимi (можливi); 3) реабi-

лiтуючi i нереабiлiтуючi. Крiм того, цi пiдстави можна спiввiднести з

колом суб'єктiв процесу, правомочних приймати рiшення про закриття

кримiнальної справи, що дозволяє вказати на вiдмiннiсть в обсязi та-

ких повноважень у слiдчого i органiв дiзнання, у начальника слiдчо-

го вiддiлу i прокурора та у суду. Недоведенiсть участi обвинувачено-

го у вчиненнi злочину може бути зведена до окремої групи - ситуа-

тивних пiдстав. Критерiї такої класифiкацiї можна використати при

доопрацюваннi проекту КПК.

Матерiально-правовi пiдстави закриття кримiнальної справи

виключають суспiльну небезпеку (злочиннiсть) дiяння (ч. 2 ст. 7 КК,

пп. 1, 2 ст. 6 КПК), а тому i його каранiсть, або тiльки каранiсть особи

(пп. З, 4, 5, 8 ст. 6 КПК). Включенi у перелiк обставин, якi згiдно з

КПК виключають провадження у справi i обумовлюють її закриття,

вони у цьому значеннi можуть вважатися i кримiнально-процесуаль-

Науково-практичнкй коментар Кримiнадьно-процссуа.тьного кодексу Украї-

ни. К., 1995. С. 31-33.

288

ОСОШИВА Ч4СТИН4

ними, поряд з усiма iншими, передбаченими статтями 6, 7-10 та п.

2ст. 213 КПК.

Безумовними пiдставам> закриття справи є всi тi обставини, якi

виключають провадження у кримiнальнiй справi (ст. 6 КПК); на-

явнiсть будь-якої з них зобов'язує слiдчого закрити кримiнальну спра-

ву в цiлому або ж вiдносно окремої особи. На вiдмiну вiд них на

пiдставi статей 7-10 КПК слiдчий вправi закрити кримiнальну спра-

ву, але не зобов'язаний це робити. Реабшiтуючими є такi пiдстави зак-

риття кримiнальних справ, за якими особа визнається невинною у

вчиненнi злочину, в зв'язку з чим вiдновлюється добре iм'я, репута-

цiя, i вiдносять до їх числа тiльки три: вiдсутнiсть подiї злочину;

вiдсутнiсть у дiяннi особи складу злочину i недоведенiсть участi об-

винуваченого у вчиненнi злочину (пп. 1 i 2 ст. 6 КПК, п. 2 ст. 213 КПК).

Всi iншi обставини - нереабiлiтуючi, i хоч особу звiльняють вiд кри-

мiнальної вiдповiдальностi, доведенiсть її вини у вчиненнi злочину

однак не ставиться пiд сумнiв. Цс не суперечить принципу презумпцiї

невинностi, згiдно з яким винною у вчиненнi злочину особа може бути

визнана лише за вироком суду вiдповiдно до закону, оскiльки суд че-

рез встановленi у тому ж законi обставини i на пiдставi чинного КПК

може вирiшити цс питання у вироку тiльки щодо осiб, справи яких

знаходяться на його розглядi. У зв'язку з рiзницею моральних i мате-

рiальних наслiдкiв закриття кримiнальних справ за тими чи iншими

пiдставами i з мстою посилення гарантiй прав особи назрiло питан-

ня про тс, щоб правом звiльнення вiд кримiнальної вiдповiдальностi

з усiх без винятку нерсабiлiтуючих пiдставах, а також у разi недове-

деностi участi особи у вчиненнi злочину був надiлений тiльки суд.

Для закриття кримiнальної справи на пiдставi п. 1 ст. 6 КПК у ходi

розслiдування безумовно слiд встановити вiдсутнiсть подiї як такої

(людина жива, речi не втраченi тощо) або нскримiнальний характер

подiї (людина загинула вiд ураження блискавкою, рiч загублена через

недбалiсть власника, а не викрадена, тощо). У цих випадках до кри-

мiнальної вiдповiдальностi не може бути притягнутий нiхто. Пiдкрес-

лимо, що'вiдсутнiсть подiї злочину є безумовною пiдставою для зак-

риття справи в цiлому, а не лише щодо окремої особи

З такою ж безсумнiвнiстю повинна бути встановлена вiдсутнiсть

складу злочину в дiяннях конкретної особи при обгрунтуваннi рiшен-

ня про закриття кримiнальної справи за п. 2 ст. 6 КПК.

За буквальним визначенням третьої з рсабiлiтуючих пiдстав для

закриття справи - при недоведеностi участi обвинуваченого у вчн-

Роздiл 12 289

Зупинення i закiнчення попереднього (досудового) слiдства

пеннi злочину (п. 2 ст. 213 КПК) - справа може бути закрита тiльки

щодо особи, яка ранiше притягувалась як обвинувачений у данiй

справi. На практицi така пiдстава тлумачиться у бiльш широкому

розумiннi: кримiнальнi справи закриваються також:

- щодо пiдозрюваних, тобто осiб, якi затримувалися на пiдставi

статей 106 та 115 КПК, або тих, щодо яких обирався будь-який за-

побiжний захiд (ст. 43' КПК);

- щодо iнших осiб, якi не притягувалися у справi як пiдозрюванi,

хоча певнi данi про їх причетнiсть до злочину у справi наявнi;

- щодо осiб, проти котрих порушувалася кримiнальна справа

(ст. 98' КПК).

Така ситуацiя у правозастосуваннi свiдчить не стiльки про пору-

шення з боку органiв розслiдування, скiльки про недосконалiсть

норми закону. Офiцiйної реабiлiтацiї (спростування) може вимага-

ти не тiльки обвинувачений i пiдозрюваний, але й iншi особи, данi

про причетнiсть яких до вчиненого злочину набрали розголосу. Тому

формулювання даної пiдстави потребує уточнення з тим, щоб вка-

зiвки у законi про недоведенiсть участi особи у вчиненнi злочину не

пов'язувалися з конкретизацiєю процесуального становища такої

особи. До того ж пiсля закриття кримiнальної справи за конкретним

обвинуваченням (епiзодом) така особа може залишатись обвинува-

ченим (але за iншi дiяння) i навiть може бути визнана потерпiлим у

цiй же справi. Закриття кримiнальної справи за недоведенiстю вини

конкретної особи не завжди приводить до закриття кримiнальної

справи в цiлому. Якщо не доведено, що злочин вчинила дана особа,

то потрiбно вжити заходiв до встановлення справжнього винного, i

у такому разi мова може йти лише про зупинення розслiдування

(п. З ст. 206, ст. 209 КПК). Тiльки в особливих випадках недове-

денiсть участi особи у вчиненнi злочину приводить i до закриття кри-

мiнальної справи: цс ситуацiї вчинення дiяння злочину <сам-на-сам>,

при яких причетнiсть будь-кого до дiяння абсолютно виключена, а

доказiв винностi вiдомої особи невистачає.

Статтi 7 i 7' КПК передбачають можливiсть закриття кримiналь-

ної справи:

1) внаслiдок змiни обстановки;

2) з притягненням особи до адмiнiстративної вiдповiдальностi;

3) з передачею матерiалiв справи на розгляд товариського суду;

4) iз застосуванням до неповнолiтнього примусових заходiв ви-

ховного характеру;

10 <Кримiнальний процес"

290 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

5) з передачею особи на поруки громадськiй органiзацiї або тру-

довому колективу.

У всiх цих випадках слiдчий може закрити кримiнальну справу

тiльки за згодою прокурора. До закриття кримiнальної справи особi

повинно бути роз'яснено суть дiяння, що мiстить ознаки злочину,

пiдстави звiльнення вiд кримiнальної вiдповiдальностi i право запе-

речувати проти закриття справи на цiй пiдставi. Закриття кримiналь-

ної справи за всiма цими пiдставами не допускається, якщо особа,

яка вчинила дiяння, що мiстить ознаки злочину, проти цього запере-

чує. У цьому разi провадження у справi продовжується звичайним

порядком (статтi 7, 7' КПК). Кримiнальна справа у цих випадках або

направляється до суду, або закривається за iншими пiдставами.

З цих положень закону виходить, що вiдсутнiсть попередньої

згоди особи, щодо якої слiдчий має намiр прийняти таке рiшення,

виключає можливiсть винесення постанови про закриття кримiналь-

ної справи, у тому числi i у випадках, якщо прокурор дав вказiвку

про закриття справи до з'ясування позицiї зазначеної особи.

При вирiшеннi питання про закриття кримiнальної справи

вiдповiдно до статей 7-Ю КПК слiдчий i прокурор зобов'язанi з'я-

сувати думку потерпiлого i в разi закриття справи повiдомити про

це потерпiлого та його представника (ч. 1 ст. 12 КПК). Незгода

потерпiлого з намiром слiдчого закрити кримiнальну справу не

становить правової перешкоди для прийняття такого рiшення, але,

зрозумiло, що обгрунтованi заперечення потерпiлого повиннi бра-

тися до уваги.

Приймаючи рiшення про закриття кримiнальної справи за цими

пiдставами, слiд мати на увазi таке. iз змiсту ст. 7 КПК випливає, що

рiшення про звiльнення особи вiд кримiнальної вiдповiдальностi

внаслiдок змiни обстановки може бути прийняте, якщо такi змiни

сталися пiсля вчинення суспiльне небезпечного дiяння, якими виз-

наються: iстотнi змiни соцiально-економiчної ситуацiї, полiтичного

устрою, умов життя, стану здоров'я даної особи, членiв її сiм'ї, так

зване активне розкаяння з цiлковитим вiдшкодуванням шкоди або

усуненням iнших негативних наслiдкiв злочину.

Вiдповiдно до приписiв кримiнального закону (ст. 51 КК) закрит-

тя кримiнальної справи з притягненням особи до адмiнiстративної

вiдповiдальностi допускається тiльки у справах про злочини, за якi

передбачено покарання у виглядi позбавлення волi на строк не

бiльше одного року або iнше бiльш м'яке покарання.

Роздiл 12 291

Зупинення i 'закiнчення попереднього (досудового) слiдства

Кримiнальна справа може бути закрита з передачею матерiалiв

справи на розгляд товариського суду лише вiдносно тих осiб, якi

вчинили злочин вперше.

Умовами передачi особи на поруки громадської органiзацiї або

трудовому колективу є: 1) щире розкаяння особи у вчиненому зло-

чинi; 2) наявнiсть клопотання громадської органiзацiї або трудово-

го колективу, яке прийнято правомочними зборами. Не може бути

закрита справа з цiєї пiдстави щодо особи, яка вдруге вчинила дiян-

ня, що мiстить ознаки злочину, або ранiше передавалася на поруки.

Процесуальними гарантiями законностi i обгрунтованостi закрит-

тя кримiнальної справи є:

- приписи закону про всебiчне, повне i об'єктивне дослiдження

обставин справи (ст. 22 КПК);

- надання пiдозрюваному, обвинуваченому i потерпiлому прав- на

активний захист своїх iнтересiв;

- вiдомчий контроль i прокурорський нагляд за дотриманням

законiв органами дiзнання i попереднього слiдства;

- судовий контроль.

З огляду на це вiдповiдно до закрiпленої у Конституцiї України

прiоритетностi прав i свобод людини повиннi застосовуватись поло-

ження КПК.

Отже, загальний перелiк i характеристика пiдстав закриття кри-

мiнальних справ такi:

Пiдстави закриття Видова характеристика

пп. 1 i 2 ст. 6 КПК

пп. 3-11 ст. 6 КПК

статтi 7-10 КПК

п. 2ст. 213 КПК

Передбаченi iншими законами

України

Безумовнi, реабiлiтуючi

Безумовнi, нереабiлiтуючi

Альтернативнi, нереабiлiтуючi

Ситуативнi, реабiлiтуючi

Ситуативнi, нереабiлiтуючi

Два останнi види пiдстав вiднесенi до числа ситуативних. На

вiдмiну вiд альтернативних, якi у визначених законом межах дають

можливiсть слiдчому вибирати одне з рiшень - закрити справу або

направити її до суду, ситуативнi пiдстави лише вказують на можливi

ю*

292 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

вiдмiнностi у сутностi рiшень. Якщо не усунутi сумнiви у винностi

особи (п. 2 ст. 213 КПК) або не переборенi заборони про особистий

iмунiтет народних депутатiв, суддiв та iнших осiб, то справа нале-

жить безумовному закриттю.

Про закриття кримiнальної справи слiдчий виносить мотивова-

ну постанову, основнi вимоги до змiсту якої вказанi у статтях 130,

214КПК.

Подiбно до iнших постанов слiдчого ця постанова складається

з трьох частин: вступної, описово-мотивувальної i резолютивної. До

особливих реквiзитiв цiєї постанови належать: 1) резолюцiя проку-

рора про згоду з рiшенням про закриття справи у всiх випадках, коли

цього вимагає скасування запобiжного заходу взяття пiд варту (чч. 4

i 5 ст. 165 КПК), а також у випадках закриття кримiнальних справ

вiдповiдно до статей 7, 72, 8, 9, 10 КПК; 2) у всiх випадках звiльнен-

ня обвинувачених з-пiд варти згода прокурора засвiдчується, крiм

того, ще й гербовою печаткою.

Вимоги до викладу змiсту вступної i описово-мотивувальної ча-

стини постанов практично однаковi. Тому доречним є розгляд особ-

ливостей змiсту лише резолютивної частини даної постанови, в якiй

викладається: 1) основне рiшення у виглядi формулювання <Кримi-

нальну справу № __ по обвинуваченню ___ подальшим провад-

женням закрити за вiдсутнiстю складу злочину> або з iнших пiдстав;

2) рiшення з iнших питань, обумовлених фактом закриття кримiналь-

ної справи. Серед останньої групи питань, кожне з яких зазначаєть-

ся як окремий пункт резолютивної частини, вказуються рiшення про

скасування запобiжних заходiв, арешту майна i вкладiв, вiдсторонен-

ня вiд посади, арешту поштово-телеграфної кореспонденцiї, прослу-

ховування телефонних та iнших переговорiв, про припинення роз-

шуку обвинуваченого, про заходи забезпечення безпеки учасникiв

процесу, про долю речових доказiв. Окремими пунктами обов'язко-

во вказується також на виконання вимог закону про повiдомлення

заiнтересованих осiб i прокурора щодо прийнятих у справi рiшень

та iнших заходiв по забезпеченню прав учасникiв процесу (вiдшко-

дування шкоди, заподiяної необгрунтованим притягненням до кри-

мiнальної вiдповiдальностi, арештом i затриманням, порядок ознайо-

млення з прийнятим рiшенням i матерiалами справи, порядок ос-

карження постанови про закриття кримiнальної справи).

Органи дiзнання мають право закрити кримiнальну справу тiльки

за пiдставами, передбаченими ст. 6 КПК (ч. 2 ст. 109 КПК).

Роздiл 12

Зупинення i закiнчення попереднього (досудового) слiдства

293

Копiя постанови про закриття справи надсилається прокуроровi,

особi, що притягалася до кримiнальної вiдповiдальностi, особi за

заявою якої була порушена справа, а також потерпiлому та цивiль-

ному позивачевi.

Порядок оскарження постанови про закриття кримiнальних справ

регламентований статтями 215 12365 КПК. Попереднє слiдство у кри-

мiнальнiй справi, яка закрита, може бути вiдновлено у межах встанов-

лених строкiв давностi притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi

постановою прокурора, начальника слiдчого вiддiлу, а у випадках,

передбачених ч. З ст. 2366 КПК, - постановою суддi (ст. 216 КПК).

Постанова слiдчого про закриття справи може бути оскаржена

прокуроровi у семиденний строк з дня одержання письмового по-

вiдомлення або копiї постанови про закриття справи. В разi оскар-

ження постанови слiдчого про закриття справи прокурор знайомить-

ся зi справою i не пiзнiше тридцяти днiв з дня надходження скарги

скасовує постанову про закриття справи i вiдновлює попереднє

слiдство або залишає скаргу без задоволення, про що повiдомляє

особi, яка подала скаргу (ст. 215 КПК). Щодо визначених у ст. 215

строкiв зазначимо такс. Звернення до прокурора пiзнiше семи днiв

не вплине на прийняття скарги та її розв'язання прокурором. Най-

частiше такi скарги розглядаються у строки до ЗО днiв, який є макси-

мальним i буває потрiбним лише для ознайомлення зi справами вели-

кого обсягу або значної складностi. Зазначимо, що строк розгляду

скарг на iншi дiї слiдчого - лише триденний (ч. 1 ст. 235 КПК).

Вiдповiдно до статей 2365, 2366 процедура розгляду i розв'язан-

ня судом скарг на рiшення органiв дiзнання, слiдчого i прокурора є

бiльш демократичною i швидкою. Такi рiшення можуть бути оскар-

женi заiнтересованою особою або її представником до районного

(мiського) суду за мiсцем розташування органу або роботи посадо-

вої особи, яка винесла постанову, протягом семи днiв з дня отриман-

ня повiдомлення прокурора про залишення скарги на цю постанову

без задоволення. Скарга на постанову вищестоящого органу дiзнан-

ня, слiдчого, прокурора подається у такому ж порядку вiдповiдно до

обласного, Київського мiського суду.

Скарги розглядаються суддею одноособове не пiзнiше п'яти днiв,

а у разi складностi справи - десяти днiв з дня надходження закри-

тої справи до суду У розглядi справи може взяти участь прокурор i

особа, яка подала скаргу. Скасовуючи постанову про закриття спра-

ви i вiдновлюючи попереднє слiдство або дiзнання, суддя вказує, якi

294 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

обставини належить з'ясувати при проведеннi попереднього розс-

лiдування. Постанова суддi оскарженню в касацiйному порядку не

пiдлягає, тобто набуває законної сили i пiдлягає виконанню негай-

но пiсля винесення.

§ 2. Закiнчення попереднього слiдства складанням

обвинувального висновку

Попереднє слiдство закiнчується складанням обвинувального

висновку, коли у справi зiбранi всi докази, якi пiдтверджують вину

обвинуваченого, мiсцезнаходження обвинуваченого вiдоме i вiдсутнi

будь-якi обставини, що виключають провадження в кримiнальнiй

справi згiдно зi ст. 6 КПК. Кримiнальна справа може бути направлена

для судового розгляду тiльки за названих умов.

Обсяг процесуальних i органiзацiйних дiй, якi потрiбно викона-

ти при такiй формi закiнчення розслiдування, дає пiдстави видiли-

ти їх як заключний етап (частину) попереднього слiдства.

Повний перелiк цих дiй такий: 1) ретельна перевiрка слiдчим по-

вноти i належного оформлення процесуальних дiй i рiшень; 2) систе-

матизацiя матерiалiв справи з складанням опису кожного тому, а при

необхiдностi - i орiєнтуючої загальної довiдки про основний змiст

кожного з томiв; 3) пiдготовка орiєнтовного (попереднього) графiка

ознайомлення учасникiв процесу з матерiалами справи; 4) повiдом-

лення учасникiв процесу про закiнчення розслiдування i виклик їх

для ознайомлення з матерiалами справи; 5) роз'яснення прав i поряд-

ку ознайомлення з матерiалами справи тим учасникам процесу з

числа перелiчених у ст. 217 КПК, якi з'явилися за викликом, ознай-

омлення їх з матерiалами справи; 6) складання протоколiв про вико-

нання вимог ст. 217 КПК, одночасне приєднання до справи копiй по-

вiдомлень тим учасникам, що не з'явилися за викликом; 7) прийняття

рiшень за клопотанням, заявленим при ознайомленнi зi справою, й

можливе проведення додаткових слiдчих дiй; 8) оголошення обви-

нуваченому (обвинуваченим) про завершення досудового (по-

переднього) слiдства, роз'яснення йому (їм) прав i порядку ознайом-

лення зi справою, складання про цс протоколу; 9) ознайомлення об-

винуваченого (обвинувачених), захисника (захисникiв) з матерiалами

справи, складання про це окремих протоколiв вiдповiдно до ст. 218

КПК; 10) прийняття рiшень за клопотанням, заявленим у ходi тако-

го ознайомлення, i можливе проведення слiдчих та iнших процесу-

Роздiл 12 295

Зупинення i закiнчення попереднього (досудового) слiдства

альних дiй; 11) ознайомлення цих учасникiв процесу з рiшенням по

заявлених клопотаннях i з додатковими матерiалами; 12) фiксацiя

вказаних процедур у протоколах i постановах вiдповiдно до статей

221-222 КПК; 13) складання обвинувального висновку; 14) направ-

лення кримiнальної справи з обвинувальним висновком прокурору

з одночасним повiдомленням про це адмiнiстрацiї закладу, де утри-

муються заарештованi обвинуваченi.

Вихiдною умовою закiнчення попереднього слiдства у такому разi

є переконанiсть слiдчого у доведеностi обвинувачення i достатностi

зiбраних доказiв для складання обвинувального висновку. Цей висно-

вок слiдчий повинен зробити на пiдставi об'єктивної оцiнки всебiчностi

i повноти результатiв всiєї попередньої роботи по розслiдуванню спра-

ви. З метою уникнення запiзнiлого виявлення прогалин у доказуваннi

слiдчий систематизує матерiали справи, щоб особисто ретельно пере-

вiрити повноту зiбраних доказiв, обгрунтованiсть попереднiх процесу-

альних рiшень i правильнiсть оформлення кожного процесуального

документа. Тим самим забезпечується належна пiдготовка матерiалiв

справи для ознайомлення з ними учасникiв процесу вiдповiдно до ста-

тей 217, 218 КПК. При цьому слiд мати на увазi, що матерiали про зас-

тосування заходiв безпеки щодо осiб, якi беруть участь у кримiнально-

му судочинствi, зберiгаються окремо вiд кримiнальної справи i для оз-

найомлення не пред'являються (ч. 4 ст. 217, ч. 5 ст. 218 КПК).

Комплектнiсть, системнiсть матерiалiв справи надають їм якiс-

но нових властивостей, що теж певною мiрою впливає на оцiнку

результатiв розслiдування. Практика пiдтверджує, що оцiнка самим

слiдчим ступеня завершеностi розслiдування може дещо змiнитися

пiсля систематизацiї матерiалiв справи, оскiльки слiдчий, по сутi

вперше так наочно бачить реальну сукупнiсть усiх результатiв попе-

редньої роботи у справi, в тому числi i прогалини розслiдування,

прогнозує їх наступну оцiнку захистом, прокурором та судом. Це

може мати суттєве процесуальне значення, i тому слiдування ар-

хаїчнiй рекомендацiї, яка мiстилась у Статутi кримiнального судо-

чинства (ст. 481), про те, що <папери, якi належать до слiдства, зши-

ваються у порядку часу складання або отримання>, неприйнятна пiд

час систематизацiї матерiалiв навiть невеликих за обсягом справ.

Рекомендацiї щодо особливостей систематизацiї матерiалiв кримi-

нальної справи викладаються детально в посiбниках з методики

розслiдування окремих видiв злочинiв. Тут розглядаються процесу-

альнi питання.

296

ОСОБЛИВА ЧАСТiША

Переконавшись у повнотi i правильностi оформлення всiх мате-

рiалiв справи, слiдчий нумерує кожний аркуш справи i робить її опис.

Якщо справа складається з кiлькох томiв, нумерацiя аркушiв у кож-

ному з них робиться автономно, тобто починається з першого арку-

ша у кожному томi. Опис пiдписується слiдчим, вiн є не лише довi-

дковим, а й процесуальним документом. У всiх процесуальних до-

кументах, що складаються пiсля цього (протоколах ознайомлення з

матерiалами справи, обвинувальному висновку), робляться посилан-

ня з зазначенням номера тому i аркуша справи, пiд яким той чи iнший

документ значиться в опису. Слiдчий перевiряє також наявнiсть i

стан речових доказiв, матерiалiв звукозапису, кiно- i вiдеозйомки,

оскiльки їх буде потрiбно пред'явити учасникам процесу при ознай-

омленнi з матерiалами справи (статтi 85', 852 КПК).

У такому виглядi матерiали справи вважаються належно пiдго-

товленими для пред'явлення учасникам процесу.

КПК передбачає таку черговiсть ознайомлення з матерiалами

справи: спочатку з ними знайомиться потерпiлий, цивiльний пози-

вач, цивiльний вiдповiдач i (або) їх представники, а пiсля цього -

обвинувачений i захисник (статтi 217,218 КПК). До участi в цих дiях

можуть бути залученi перекладачi i законнi представники обвинува-

чених i потерпiлих (ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 52, ч. 2 ст. 440 КПК). Врахо-

вуючи це, слiдчий i планує виконання необхiдних процесуальних дiй.

Визнавши попереднє слiдство у справi, яку належить направити

для вiддання обвинуваченого до суду, закiнченим i пiдготувавши ма-

терiали справи вiдповiдним чином, слiдчий повiдомляє потерпiлого i

його представника, цивiльного позивача, цивiльного вiдповiдача або

їх представникiв про час i мiсце ознайомлення з матерiалами справи.

Таке повiдомлення направляється незалежно вiд того, чи заявив ранi-

ше хтось з названих учасникiв про вiдмову вiд ознайомлення. Цим

особам доречно одночасно роз'яснити, що неявка у зазначений строк

не припиняє закiнчення попереднього слiдства, з матерiалами якого

вони можуть ознайомитися також у судi вiдповiдно до ст. 255 КПК.

Копiя письмового повiдомлення приєднується до справи.

У разi письмового або усного клопотання вказаних осiб про оз-

найомлення їх з матерiалами справи слiдчий зобов'язаний надати їм

таку можливiсть. Цивiльний вiдповiдач може ознайомитися з мате-

рiалами справи у межах, передбачених ч. 2 ст. 51 КПК, тобто тiльки

з матерiалами, що стосуються цивiльного позову. Невеликi за обся-

гом справи йому звичайно пред'являються повнiстю.

Роздiл 12

Зупинення i закiнчення попереднього (досудового) слiдства

Вказанi особи мають право робити виписки iз справи i заявляти

клопотання про доповнення слiдства. За правилами, передбаченими

ст. 129 КПК, слiдчий зобов'язаний: 1) розглянути такi клопотання в

строк не бiльше трьох дiб; 2) задовiльнити клопотання, якi мають

значення у справi, за рахунок провадження слiдчих дiй, витребування

додаткових документiв, прийняття або змiни ранiше винесених про-

цесуальних рiшень; 3) в iнших випадках винести мотивовану поста-

нову про повну або часткову вiдмову у задоволеннi клопотання.

Оголошення про закiнчення слiдства i пред'явлення матерiалiв

справи в порядку ст. 217 КПК фiксується в одному протоколi. Змiст

цього протоколу повинен вiдповiдати загальним вимогам до про-

токолiв (ст. 85 КПК), а також вимогам до даного виду протоколiв

(ст. 220 КПК). У протоколi про ознайомлення з матерiалами спра-

ви осiб, зазначених у ст. 217 КПК, вказується, якi саме матерiали

були пред'явленi для ознайомлення (з посиланням на номери томiв

i аркушi справи). У разi вiдмови вiд ознайомлення фiксується факт

i причина вiдмови. Якщо ж ознайомлення вiдбулося, то вказуєть-

ся, протягом якого часу, в якiй послiдовностi знайомився учасник

процесу з матерiалами, чи були ним заявленi клопотання i якщо

були заявленi, то якi саме. Протокол складається негайно пiсля за-

кiнчення ознайомлення зi справою i пiдписується вiдповiдним

учасником i слiдчим. Уснi клопотання фiксуються в протоколi, а

письмовi, крiм того, приєднуються до протоколу. Рiшення за заяв-

леними клопотаннями слiдчий фiксує також в iнших документах -

протоколах слiдчих дiй, постановi про повну або часткову вiдмо-

ву у задоволеннi клопотання та iнших постановах, якi можуть бути

винесенi в зв'язку з цим.

Виконавши вимоги ст. 217 КПК, слiдчий зобов'язаний оголоси-

ти обвинуваченому, що слiдство в його справi закiнчено i вiн має

право на ознайомлення з усiма матерiалами справи як особисто, так

i з допомогою захисника (ч. 1 ст. 218 КПК).

Якщо обвинувачений не виявив бажання ознайомитися з матерiа-

лами справи з участю захисника, йому пред'являються для ознайомлен-

ня всi матерiали справи. Це правило (ч. 2 ст. 218 КПК) потребує роз'-

яснень: 1) вiдмова вiд захисника не може бути прийнята у випадках,

вказаних у ст. 46 КПК; 2) вiдмова вiд захисника не може бути вимуше-

ною пiд тиском чи за умовлянням слiдчого; 3) форма вiдмови вiд захис-

ника повинна бути категоричною, тобто має бути зафiксована саме

вiдмова вiд захисника, а не згода обiйтися без його допомоги. Такий

298

ОСОБЛИВА ЧАСГИНА

пiдхiд неодноразово пiдтверджувався у постановах i ухвалах Верхов-

ного Суду України, у тому числi й постановах його Пленуму.

Якщо у справi бере участь захисник, обраний обвинуваченим, то

пред'явлення матерiалiв справи повинно бути вiдкладене до явки

цього захисника, але не бiльше як на три днi пiсля того дня, на який

слiдчим був призначений початок ознайомлення зi справою. У тих

випадках, коли явка захисника, обраного обвинувачем, у цей строк

неможлива, слiдчий одразу ж вправi запропонувати обвинувачено-

му запросити iншого захисника або забезпечити участь захисника,

надiславши запит до адвокатського об'єднання за мiсцем проваджен-

ня справи. Замiнити одного захисника iншим у цих випадках мож-

на лише за клопотанням або за згодою обвинуваченого (ч. З ст. 47,

ч.4ст.218КПК).

Закон не зв'язує вiдкладення строку початку ознайомлення з

матерiалами справи на три днi з будь-якими конкретними причина-

ми. Практика визнає обгрунтованiсть такого вiдкладення у зв'язку iз

зайнятiстю захисника в iншiй справi, його хворобою. Якщо строки

слiдства i утримання обвинуваченого пiд вартою не будуть порушенi

при явцi захисника i пiзнiше, нiж через три днi, слiдчий вправi про-

вести ознайомлення зi справою у прийнятнi, бiльш пiзнi строки.

Знайомитися зi справою обвинувачений i його захисник можуть i

окремо, i разом, причому це питання вони вирiшують за обопiльною

згодою; пропозицiї слiдчого щодо цього ними можуть бути взятi до

уваги, але обов'язкової сили вони нi для обвинуваченого, нi для захис-

ника не мають. Безпiдставними є однозначнi оцiнки окремого озна-

йомлення зi справою обвинуваченим i захисником як засобу навмис-

ного затягування закiнчення слiдства хоча б тому, що у деяких ситуа-

цiях за рахунок окремого ознайомлення з матерiалами справи воно

здiйснюється швидше, нiж при одночасному спiльному ознайомленнi.

Обвинуваченого i його захисника не можна обмежувати в часi,

потрiбному їм для ознайомлення з усiма матерiалами справи. Однак,

якщо обвинувачений i його захисник явно намагатимуться затягну-

ти закiнчення справи, слiдчий вправi своєю мотивованою постано-

вою визначити певний строк для ознайомлення з матерiалами спра-

ви. Така постанова пiдлягає затвердженню прокурором (ч. 6. ст. 218

КПК). На обгрунтованiсть рiшення про певний строк впливають

дефiцит часу, складнiсть справи, суб'єктивнiсть оцiнок щодо намiрiв

обвинуваченого i захисника, деякi iншi обставини, що обумовлюють

або провокують конфлiктнiсть даної ситуацiї.

Роздiл 12 299

Зупинення i закiнчення попереднього (досудового) слiдства

Вiдомим, наприклад, є випадок умисного затягування ознайом-

лення з матерiалами справи директора i головного бухгалтера одного

з центральних видавництв, якi вiдмовилися знайомитися з бiльше

нiж 24 сторiнками тексту щоденно, посилаючись на те, що саме та-

кий обсяг встановлений як одноденна норма при редагуваннi. Обсяг

справи складав кiлька десяткiв томiв, у бiльшостi яких були пiдшитi

рукописи, редагування яких не проводилось, а грошi за редагуван-

ня були нарахованi та привласненi обвинуваченими. Пiд час ознайо-

млення зi справою вони намагалися зробити позначки, якi мали

пiдтвердити роботу з редагування. Головним, однак, був розрахунок

обвинувачених на змiну запобiжного заходу до суду в зв'язку з за-

кiнченням строкiв тримання їх пiд вартою як запобiжного заходу.

Такий розрахунок мiг виправдатися до змiн, внесених у законодав-

ство 10 грудня 1991 року, вiдповiдно до яких час ознайомлення обви-

нуваченого i його захисника з матерiалами кримiнальної справи при

обчисленнi строкiв попереднього слiдства i тримання пiд вартою як

запобiжного заходу не враховується (ч. 1 ст. 120, ч. 6 ст. 156 КПК).

Законом України <Про попереднє ув'язнення>, прийнятим пiзнiше

(ЗО червня 1993 року), встановлено, що <особа, яка пiд час поперед-

нього слiдства в кримiнальнiй справi перебувала пiд вартою протягом

максимального строку, встановленого частиною 2 статтi 156 Кримi-

нально-процесуального кодексу України, пiдлягає негайному звiльнен-

ню адмiнiстрацiєю установи в перший день пiсля закiнчення цього

строку, якщо не отримано повiдомлення слiдчого або прокурора про

закiнчення попереднього слiдства i пред'явлення його матерiалiв для

ознайомлення особi, яку тримають пiд вартою> (ч. З ст. 20 названого

Закону). Текст наведеної норми не дозволяє однозначно усвiдомити,

про що йде мова: про закiнчення слiдства, як це закрiплено у ст. 217

КПК, чи про закiнчення ще й самого ознайомлення обвинуваченого з

матерiалами справи. Така правова ситуацiя лише посилює сумнiви

щодо конституцiйностi положення, яке мiститься в ч. 6 ст. 218 КПК i

яке, до речi, до цього часу лише цитується, а не коментується в пiдруч-

никах i коментарях до КПК України.

У разi неможливостi закiнчити розслiдування у повному обсязi

у наданий законом строк тримання пiд вартою i за вiдсутностi пiд-

став для змiни запобiжного заходу Генеральний прокурор України

або його заступник дають згоду про направлення справи до суду в

частинi доведеного обвинувачення. Вiдносно нерозслiдуваних зло-

чинiв справа видiляється в окреме провадження i закiнчується за-

300

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

гальним порядком (ч. 4 ст. 156 КПК). Крiм того, ч. 5 ст. 156 припи-

сує пред'явити для ознайомлення обвинуваченому та його захисни-

ку матерiали закiнченої розслiдуванням кримiнальної справи не

пiзнiше як за мiсяць до закiнчення граничного строку тримання пiд

вартою, який не може бути бiльшим як пiвтора року. Такий трива-

лий строк тримання обвинуваченого пiд вартою буває обумовлений

не тiльки складнiстю i обсягом деяких кримiнальних справ, але i

тривалiстю проведення судово-психiатричних експертиз, несвоєчас-

нiстю одержання матерiалiв вiд органiв юстицiї зарубiжних країн.

Встановивши граничний строк для ознайомлення зi справою,

слiдчий складає графiк, в якому вказує черговiсть надання матерiалiв

справи обвинуваченим i захисникам i оголошує їм гра4)iк, який вони

пiдписують.

Такий графiк рекомендується складати також у всiх випадках,

коли зi справою необхiдно ознайомитися кiльком учасникам проце-

су. Особливо актуальною є належна органiзацiя роботи на заключ-

ному етапi попереднього слiдства у справах з великою кiлькiстю

потерпiлих i цивiльних позивачiв (справи про так званi <фiнансовi

пiрамiди>, про зловживання з вкладами громадян та iн.) У всiх цих

випадках графiк ознайомлення має значення не лише як документ

органiзацiйного характеру, але i як процесуальний документ, змiст

якого дозволяє оцiнити ступiнь дотримання прав обвинуваченого,

захисника та iнших учасникiв цих процедур.

Важливо пiдкреслити, що дiючи узгоджено в межах процесуаль-

ної 4)ункцiї захисту, обвинувачений i захисник перебувають у рiзно-

му фактичному станi, у них рiзний процесуальний статус, пiдстави

i приводи участi в процесi, обсяг прав i форми їх реалiзацiї. i все ж

доречно окреслити спiльне за їх функцiональним призначенням коло

прав обвинуваченого i захисника, якi використовуються ними саме

на завершальному етапi розслiдування. Уявлення про це можна скла-

сти на пiдставi аналiзу змiсту статей 43,44-48, 218-222 КПК. Обви-

нувачений i захисник мають право: робити виписки iз справи; заяв-

ляти клопотання про доповнення попереднього слiдства, змiну ква-

лiфiкацiї злочину, змiну запобiжного заходу на менш суворий, про

закриття кримiнальної справи, у тому числi i про мотиви i пiдстави

для цього. До початку ознайомлення обвинувачений i захисник ма-

ють право на побачення вiч-на-вiч без обмеження кiлькостi i трива-

лостi таких побачень (але у межах строкiв, встановлених графiком

ознайомлення) для обговорення всiх питань, пов'язаних з тактикою

Роздiл 12

Зупинення i закiнчення попереднього (досудового) слiдства

ЗОЇ

захисту. Захисник, присутнiй при виконаннi додаткових слiдчих дiй,

вправi через слiдчого ставити запитання свiдку, потерпшому, експер-

ту, спецiалiсту i обвинуваченому, а також клопотати про занесення

до протоколу обставин, якi мають значення у справi. Слiдчий може

вiдвести питання, якi ставить захисник, однак вiдхилене питання

заноситься до протоколу. У законi (ст. 48 КПК) говориться про пра-

во захисника використовувати технiчнi засоби з дозволу слiдчого при

ознайомленнi зi справою; уявляється, що це може бути дозволено i

обвинуваченому.

Кожний учасник процесу може знайомитися зi справою окремо,

не суперечить закону i одночасне ознайомлення зi справою будь-кого

з учасникiв за їх клопотанням або з їх згоди. Однак протоколи про

ознайомлення кожного з них з матерiалами справи складаються ок-

ремо, за винятком випадкiв, коли спiльно i одночасно з справою знай-

омилися потерпiлий, цивiльний позивач, цивiльний вiдповiдач i їх

представники. Протоколи ознайомлення з матерiалами справи скла-

даються з дотриманням правил, встановлених статтями 85 i 220 КПК.

У протоколах вказується, якi саме матерiали (кiлькiсть томiв i ар-

кушiв) були пред'явленi для ознайомлення, чи знайомився вiдповiд-

ний учасник процесу з матерiалами справи i з якими саме, протягом

якого часу вiдбувалося ознайомлення зi справою i якi клопотання були

заявленi особою, що знайомилася зi справою. Процедура ознайомлен-

ня вважається закiнченою у момент складання протоколу, який пiдпи-

сують слiдчий i вiдповiдний учасник процесу. Якщо при цьому брав

участь перекладач, то вiн також пiдписує протокол.

Законом встановленi однаковi правила ознайомлення рiзних учас-

никiв процесу з додатковими матерiалами, зiбраними у ходi виконання

клопотань, заявлених при ознайомленнi зi справою. Вiдповiдно до

ст. 222 КПК пiсля проведення додаткових слiдчих дiй слiдчий зобов'я-

заний ознайомити з усiма додатковими матерiалами, а у разi їх клопо-

тання - з усiма матерiалами справи обвинуваченого i його захисника,

а також надати таку ж можливiсть потерпiлому, цивiльному позивачу,

цивiльному вiдповiдачу або їх представникам. Примушувати будь-кого

з цих учасникiв процесу знайомитися з додатковими матерiалами слiд-

чий не вправi i не повинен. У бiльшостi випадкiв виявляють бажання

знайомитися з додатковими матерiалами обвинуваченi i захисники,

рiдше вони повторно вивчають всi матерiали справи.

При ознайомленнi з матерiалами справи учасники процесу вправi

заявити i такi клопотання, якi були заявленi на попередньому етапi

302

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

розслiдування. Хоча рiшення за клопотанням аналогiчного характеру

були ранiше прийнятi слiдчим (а у рядi випадкiв також начальником

слiдчого вiддiлу, прокурором i судом), iстотнi змiни ситуацiї на мо-

мент закiнчення попереднього слiдства вимагають повторного їх

розгляду та законного i обгрунтованого вирiшення.

Якщо пiсля виконання всiх процесуальних дiй, передбачених

статтями 217-222 КПК, слiдчий не вбачає пiдстав для перегляду сво-

го основного рiшення - про направлення кримiнальної справи для

судового розгляду - вiн складає обвинувальний висновок.

Обвинувальний висновок - це процесуальний документ, що

завершує попереднє слiдство, у якому слiдчий викладає обставини

злочину, наслiдки його розслiдування, обгрунтовує обвинувачення i

висновок про необхiднiсть направлення кримiнальної справи для

судового розгляду.

Повнота, конкретнiсть i вмотивованiсть сформульованого у ньо-

му обвинувачення забезпечує належнi передумови для захисту, виз-

начає межу обвинувачення у стадiї судового розгляду. Обвинуваль-

ний вирок не може бути винесений за тi дiяння, обвинувачення з яких

не було включене до обвинувального висновку.

Таким чином, вiдповiдно до чинного закону призначення обвину-

вального висновку полягає у викладеннi результатiв досудового (по-

переднього) розслiдування кримiнальної справи, в обгрунтуваннi вис-

новкiв про достатнiсть зiбраних даних для вiддання обвинувачених до

суду i необхiднiсть саме такого рiшення, визначеннi межi кримiналь-

ної вiдповiдальностi за можливим обвинувальним вироком.

У загальному вишядi форму i змiст обвинувального висновку мож-

на окреслити так. Як зазначено у ст. 223 КПК, обвинувальний висновок

складається з описової i резолютивної частин. В описовiй частинi зазна-

чаються: обставини справи як їх встановлено на попередньому слiдствi;

мiсце, час, способи, мотиви i наслiдки злочину, вчиненого кожним з об-

винувачених, а також докази, якi зiбрано у справi, i вiдомостi про потер-

пiлого; показання кожного з обвинувачених по сутi пред'явленого йому

обвинувачення, доводи, наведенi ним на свiй захист, i результати їх пе-

ревiрки; наявнiсть обставин, якi обтяжують та пом'якшують його вiдпо-

вiдальнiсть. Доречно б назвати цю частину описово-мотивувальною.

У резолютивнiй частинi наводяться вiдомостi про особу кожно-

го з обвинувачених, коротко викладається суть пред'явленого кож-

ному з них обвинувачення iз зазначенням статей кримiнального за-

кону, якi передбачають даний злочин.

Роздiл 12 303.

Зупинення i закiнчення попереднього (досудового) слiдства

Перелiк обов'язкових вiдомостей, якi викладаються у додатках до

обвинувального висновку, вказаний у ст. 224 КПК. Структурно цi додат-

ки згiдно з практикою, що склалася, мiстять двi частини: список осiб,

якi пiдлягають виклику в судове засiдання, та довiдка у справi.

Юридична значущiсть обвинувального висновку обумовлена су-

ворiстю вимог закону до його форми i змiсту. Додатки до обвинуваль-

ного висновку (ст. 224 КПК) є не окремими процесуальним докумен-

том, а невiд'ємним структурним роздiлом обвинувального висновку,

у зв'язку з чим оцiнка прокурором i судом правильностi складання об-

винувального висновку (п. 7 ст. 228, п. 6 ст. 242 КПК) повинна прово-

дитись на пiдставi аналiзу приписiв не лише ст. 223, а й ст. 224 КПК.

Обсяг обвинувального висновку може складати цiлий том i навiть

декiлька томiв, хоча у одноепiзодних кримiнальних справах його

змiст викладається всього на кiлькох машинописних аркушах. У

будь-якому випадку його належне складання потребує урахування

апробованих практикою рекомендацiй i володiння необхiдними на-

вичками. При складаннi обвинувального висновку слiд враховувати

такi загальнi вимоги до змiсту процесуального документа, як повно-

та, точнiсть, стислiсть, яснiсть i переконливiсть. У ньому необхiдно

викласти всi iстотнi обставини, що мають вiдношення до справи. Це

й робиться насамперед в описовiй частинi - найбiльшiй за обсягом.

Не можна замовчувати про наявнiсть доказiв, якi тiєю чи iншою

мiрою суперечать головному пiдсумковому висновку про доведенiсть

вини обвинувачених, створювати видимiсть обгрунтованостi вис-

новкiв, їх справжньої вмотивованостi за рахунок неповного аналiзу

всiєї сукупностi доказiв чи однiєю лише вказiвки на джерело доказiв.

Разом з тим слiд враховувати, що в обвинувальному висновку

фрази на зразок <виннiсть обвинуваченого пiдтверджена усiма зiбра-

ними у справi доказами (або <матерiалами справи>) не замiнюють

аналiзу доказiв, вони допустимi лише як стилiстичний засiб при пе-

реходi до такого аналiзу.

Стислiсть викладу не повинна впливати на його повноту i точнiсть.

Доцiльно рiвнозначнi за змiстом показання та iншi види доказiв згру-

пувати так, щоб цитувати лише найхарактернiшi з них. Не завжди

виправданим є занадто докладне цитування показань, якщо достатнiм

є наведення коротких фрагментiв, що точно передають основний змiст

показань i не перекручують його. У справах з кiлькома обвинувачени-

ми неощадливий виклад призводить до неминучого i невиправдано-

го збiльшення обсягу обвинувального висновку.

304

ОСОБЛИВА ЧАСГИНА

Так, у справi про крадiжки, якi вчинили п'ять обвинувачених -

спiвучасникiв цих злочинiв, слiдчий в обвинувальному висновку

п'ять разiв дослiвно повторював детальний аналiз одних i тих же

доказiв винностi кожного з них. У цьому випадку було цiлком дос-

татньо докладно проаналiзувати докази один раз, а далi вказати лише

джерела доказiв з посиланням на аркушi справи.

У рооотах з методики розслiдування окремих видiв злочинiв

викладенi рекомендацiї щодо складання обвинувальних висновкiв,

зразки Їх наведенi у рядi збiрникiв. При рiзноманiтностi рекомен-

дацiй i самих зразкiв вони грунтуються на застосуваннi двох голов-

них способiв викладу - хронологiчному i систематичному, а та-

кож на сполученнi цих двох способiв при викладi описової частини

обвинувального висновку.

При хронологiчному способi обставини злочину, його розкриття

i розслiдування описуються у тiй послiдовностi, як це вiдбувалось, -

вiд виявлення ознак злочину до повного завершення розслiдування. У

межах такого викладу виникає необхiднiсть вказати також причини

змiни обвинувачення, зупинення слiдства, iншi причини зволiкання

слiдства, заходи, здiйсненi для усунення порушень, припушених у ходi

розслiдування, оскiльки подiбнi обставини мають значенiм для оцiн-

ки судом доказiв i законностi дiй органiв розслiдування.

Прн систематичному способi виклад обставин злочинної дiяль-

ностi провадиться на пiдставi попереднього групування всiх її епiзодiв

за такими ознаками, як види злочинiв, учасники, час, мiсце вчинення,

способи тощо. Систематичний спосiб викладу характерний для розс-

лiдування справ групою слiдчих, при якому окремi фрагменти обви-

нувального висновку готуються рiзними слiдчими, в мiру вiдпрацю-

вання вiдповiдних епiзодiв обвинувачення. Однак i в цьому разi обви-

нувальний висновок остаточно редагується старшим слiдчої групи,

який i пiдписує цей документ, i несе вiдповiдальнiсть за правильнiсть

його складання, в тому числi й за грамотнiсть викладу.

Згiдно з приписом чинного закону про загальну структуру обви-

нувального висновку його резолютивна частина являє собою вис-

новки, якi логiчно випливають з описової частини. Юридичне при-

значення резолютивної частини обвинувального висновку полягає в

тому, що у нiй вказується, хто i у вчиненнi якого злочину обвинува-

чується i за яким саме обвинуваченням пiдлягає вiдданню до суду

(ст. 243 КПК). Практика виробила таку послiдовнiсть i порядок вик-

ладу цiєї частини тексту.

Роздiл 12 305

Зупинення i закiнчення попереднього (досудового) слiдства

Виклад резолютивної частини починається з нового рядка сло-

вами: <На пiдставi викладеного>, пiсля яких подаються анкетнi данi

обвинуваченого (вони видiляються у текстi <стовпчиком>). Пiсля ан-

кетних даних обвинуваченого, починаючи з слiв <обвинувачується

у тому, що вiн (вона)...>, викладається формулювання обвинувачен-

ня. У справi з кiлькома обвинуваченими обвинувачення формулюєть-

ся щодо кожного з них окремо. За спiвучастi у формi спiввиконав-

ства змiст обвинувачення виявляється однаковим, але i у цих випад-

ках не можна спочатку наводити анкетнi данi кiлькох обвинувачених,

а пiсля цього викладати загальне для всiх них формулювання: обви-

нувачення завжди суворо iндивiдуалiзується.

Формулювання обвинувачення i квалiфiкацiя дiяння в обвинуваль-

ному висновку повиннi бути тими ж, що i у постановi про притягнен-

ня як обвинуваченого. Положення ч. 4 ст. 233 КПК про те, що в резо-

лютивнiй частинi <коротко викладається суть пред'явленого обвинува-

чення>, слiд розумiти так, що формулювання (сутнiсть) обвинувачення

повинно бути якомога лаконiчно викладене у постановi про притяг-

нення як обвинуваченого, звiдки воно дослiвно переноситься до ре-

золютивної частини обвинувального висновку. На практицi таке фор-

мулювання просто передруковується з тексту постанови про притяг-

нення як обвинуваченого. i лише у разi закриття кримiнальної справи

у частинi обвинувачення (ч. 2 ст. 141 КПК) вiдповiдно має бути ско-

рочено формулювання у резолютивнiй частинi обвинувального вис-

новку. Її текст звичайно завершується зазначенням про направлення

кримiнальної справи прокуроровi. Склавши обвинувальний висновок,

слiдчий направляє справу прокуроровi (ст. 225 КПК).

Як було сказано, обов'язковими додатками до обвинувального

висновку є список осiб, якi пiдлягають виклику в судове засiдання,

та довiдка у справi.

Список включає перелiк осiб, яких слiдчий вважає за необхiдне

i пропонує викликати для участi в судовому розглядi справи. Вiн

складається з дотриманням певних правил щодо послiдовностi пе-

релiку i змiсту вiдомостей про таких осiб.

Послiдовнiсть перелiку є такою: обвинувачений, його законний

представник; цивiльний вiдповiдач та (або) його представник; потер-

пiлий, його законний представник; цивiльний позивач та (або) його

представник; експерт; перекладач; свiдки.

Крiм прiзвища, належить назвати повнiстю iм'я та по батьковi кож-

ної особи, вказати поштову адресу та аркушi справи, де викладенi

306

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

вiдповiднi показання чи висновки. iнодi доцiльним може бути зазна-

чення номерiв телефонiв, мiсця роботи експерта, перекладача. Вiдпо-

вiдно до тих змiн, що внесенi до КПК Законом України вiд 13 сiчня

2000 року, у списку осiб, якi пiдлягають виклику у судове засiдання,

з метою нерозголошення вiдомостей про осiб, щодо яких у порядку,

передбаченому статтями 52' та 522 КПК, застосованi заходи безпеки,

замiсть їхнiх справжнiх прiзвищ, iмен та по батьковi зазначаються

псевдонiми, а замiсть адрес - назва органу, який здiйснює заходи

безпеки, та його адреса (ч. 2 ст. 224 КПК). Такi особи викликаються

в судове засiдання виключно через орган, якин здiйснює заходи без-

пеки (ч. 5 ст. 254 КПК). У копiях обвинувального висновку та додат-

ках до нього, що вручаються пiдсудному, з метою забезпечення без-

пеки осiб, якi пiдлягають виклику в судове засiдання, їх адреси не

зазначаються (ч. 1 ст. 254 КПК).

Практикою пiдтверджена доцiльнiсть зазначення у довiдцi у

справi бiльш широкого кола вiдомостей порiвняно з перелiком, виз-

наченим в ст. 224 КПК. Зокрема, в цiй довiдцi заведено вказувати

вiдомостi у такiй послiдовностi:

1) про рух справи з вказiвкою дати порушення кримiнальної

справи, прийняття її до провадження, зупинення i поновлення досу-

дового слiдства, повернення на додаткове розслiдування як проку-

рором, так i судом, та про iншi можливi обставини, пов'язанi з ру-

хом справи (продовження строкiв слiдства, скасування рiшень про

закриття або зупинення слiдства); при цьому належить вказати, хто

саме приймав зазначенi рiшення, а вiдомостi про дiї пiсля завершен-

ня слiдства навести в кiнцi довiдки;

2) коли було пред'явлено обвинувачення кожному обвинувачено-

му, а також про змiни обвинувачення iз зазначенням дат, квалiфiкацiї

дiянь та пiдстав змiни обвинувачення;

3) коли i якi саме запобiжнi заходи застосовувалися до обвину-

вачених у данiй справi, хто з них i протягом якого часу утримувався

або продовжує утримуватися пiд вартою, з урахуванням часу затри-

мання на пiдставi ст. 106 (115) КПК;

4) докладнi вiдомостi про вилучення, мiсцезнаходження i фак-

тичну наявнiсть речових доказiв;

5) за якими пiдставами, на якi суми заявлено цивiльнi позови, ким

саме вони заявленi;

6) коли i якi заходи по усуненню причин та умов, що сприяли

вчиненню злочинiв, були вжитi у ходi слiдства;

Роздiл 12 307

Зупинення i закiнчення попереднього (досудового) слiдства

7) склад i розмiр судових витрат у справi, а також коштiв, витраче-

них закладом охорони здоров'я на стацiонарне лiкування потерпiлого;

8) час i послiдовнiсть виконання дiй, передбачених статтями 217-

222 КПК з участю кожного з вiдповiдних учасникiв процесу.

Виклад всiх цих вiдомостей супроводжується посиланнями на

том i аркуш справи. Останнiм пунктом у довiдцi є зазначення дати

(або всього часу) складання обвинувального висновку.

Днем складання обвинувального висновку слiд вважати той, у

який повнiстю пiдготовлено текст цього документа для направлен-

ня прокуроровi разом з кримiнальною справою.

Крiм цих додаткiв до обвинувального висновку, необхiднiсть

яких визначена у КПК, слiдчi виготовляють також пояснювальнi

схеми (виробничих, комерцiйних, злочинних зв'язкiв). У випадках,

коли на такi схеми зробленi посилання в текстi обвинувального вис-

новку, вони набувають значення складової частини даного процесу-

ального акта, а тому копiї схем належить надати й кожному обвину-

ваченому (пiдсудному). В iнших випадках такi схеми - не бiльше

як своєрiднi робочi нотатки будь-кого з учасникiв процесу, якими вiн

може користуватися на свiй розсуд.

Слiдчий засвiдчує своїм пiдписом обвинувальний висновок двiчi:

пiсля резолютивної частини i пiсля довiдки у справi; при цьому вка-

зується повна назва його посади, класний чин (спецiальне звання),

прiзвище та iнiцiали.

Обвинувальний висновок друкується не менш нiж у трьох при-

мiрниках, перший з яких пiдшивається до кримiнальної справи, ще

один передається прокуроровi, а третiй пiсля затвердження обвину-

вального висновку прокурором (статтi 229, 233 КПК) i вирiшення

питання про вiддання обвинуваченого до суду (статтi 245, 254 КПК)

направляється пiдсудному разом з повiсткою (викликом) до суду.

Отже, обвинувальний висновок обвинувачений отримує з суду, а не

вiд слiдчого або прокурора. Якщо у справi притягнутi як обвинува-

ченi декiлька осiб, копiї обвинувального висновку вручаються кож-

ному обвинуваченому; вiдповiдно слiдчий повинен забезпечити на-

лежну кiлькiсть примiрникiв обвинувального висновку.

Якщо обвинувальний висновок складено мовою, якою не володiє

обвинувачений, його має бути перекладено на рiдну мову обвинува-

ченого або iншу мову, якою вiн володiє. Переклад обвинувального

висновку приєднується до справи (ч. 6 ст. 223 КПК). Зрозумiло, що

другий примiрник перекладу належить виготовити для вручення

308

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

самому обвинуваченому. Слiд пiдкреслити, що такий обвинувачений

повинен мати змогу звiрити текст обвинувального висновку з тек-

стом постанови про притягнення його як обвинуваченого; у всяко-

му разi йому треба надати письмовий переклад вказаної постанови.

Обов'язок забезпечити переклад цих обох процесуальних документiв

покладено на слiдчого.

Кримiнальна справа направляється прокуроровi з коротким суп-

ровiдним листом, в якому вказуються реєстрацiйний номер кримi-

нальної справи, прiзвища обвинувачених, кiлькiсть томiв та обсяг

кожного тому в аркушах; разом зi справою направляються речовi до-

кази, а також iншi додатки (частiше за все - первиннi бухгалтерськi

документи i деякi iншi письмовi матерiали). Якщо будь-хто з обви-

нувачених тримається пiд вартою, копiя супровiдного листа направ-

ллється адмiнiстрацiї мiсця ув'язнення; це повiдомлення є пiдставою

для переведення заарештованого подальшим гриманням пiд вартою

за прокурором; кiлькiсть повiдомлень (копiй супровiдного листа), якi

направляються адмiнiстрацiї СiЗО або iншого мiсця тримання обви-

нуваченого пiд вартою, повинна вiдповiдати кiлькостi обвинуваче-

них, що перебувають пiд вартою у данiй справi. Це останнi проце-

суальнi документи, якi складаються слiдчим у кримiнальнiй справi

з обвинувальним висновком.

§ 3. Дiї i рiшення прокурора у справi, що надiйшла

до нього з обвинувальним висновком

Вiдповiдно до п. З ст. 121 Консти туцiї України на прокуратуру

покладена функцiя нагляду за додержанням законiв органами, якi

проводять оперативно-розшукову дiяльнiсть, дiзнання, досудове

слiдство- Змiст дiй i рiшень прокурора у справi, що надiйшла до ньо-

го з обвинувальним висновком, рсгла>ментується Кримiнально-про-

цесуальним кодексом України. Вiдповiдно до ст. 228 КПК прокурор,

одержавши вiд слiдчого справу з обвинувальним висновком, зобов'я-

заний перевiрити: 1) чи мала мiсце подiя злочину; 2) наявнiсть у дiяннi,

яке сiавиться у вину обвинуваченому, складу злочину; 3) вiдсутнiсть

у справi обставин, що тягнуть за собою закриття справи згiдно зi

ст. 213 КПК; 4) пред'явлення обвинувачення по всiх установлених

злочинних дiях обвинуваченого; 5) притягнення як обвинувачених

всiх осiб, що викритi у вчиненнi злочину; 6) правильнiсть квалiфi-

кацiї дiй обвинуаачених за статтями кримiнального закону; 7) додср-

Роздi.i 12 309

Зупинення i закiнчення попереднього (досудового) слiдства

жання вимог закону при складаннi обвинувального висновку; 8)

правильнiсть обрання запобiжних заходiв; 9) вжиття заходiв до за-

безпечення вiдшкодування збиткiв, заподiяних злочином, i можли-

вої конфiскацiї майна; 10) чи виявлено причини i умови, якi сприя-

ли вчиненню злочинiв, i чи вжито заходiв до їх усунення; 11) додер-

жання органами дiзнання або попереднього слiдства всiх iнших

вимог КПК.

Як видно iз змiсту даної статтi, перевiрка додержання вимог за-

кону при складаннi обвинувального висновку є одним, але далеко не

єдиним iз завдань такої перевiрки. Фактично прокурор провадить

перевiрку додержання законiв органами дiзнання i досудового слiд-

ства у ходi всiєї роботи, що ними здiпснювалася по розкриттю зло-

чину i розслiдуванню кримiнальної справи. Вiн перевiряє i виконан-

ня даних ним або вищестоящим прокурором вказiвок; вивчаючи

матерiали справи, яка надiйшла до нього, прокурор одночасно го-

тується до пiдтримання державного обвинувачення у судi. Залежно

вiд результатiв перевiрки справи прокурор або його заступник мо-

жуть прийняти одне з таких рiшень, вказаних у статтях 229-231

КПК: 1) затвердити обвинувальний висновок; 2) повернути справу

органу дiзнання або слiдчому зi своїми письмовими вказiвками для

провадження додаткового розслiдування; 3) закрити справу за наяв-

ностi до цього пiдстав, якi вказанi у законi, склавши про це поста-

нову вiдповiдно до ст. 214 КПК; 4) у разi невiдповiдностi обвину-

вального висновку вимогам закону повернути справу зi своїми пись-

мовими вказiвками слiдчому для перескладання обвинувального

висновку; 5) скласти новий обвинувальний висновок; 6) змiнити

обвинувальний висновок своєю постановою з додержанням вимог

ч. 2 ст. 231 КПК. Вiн може також змiнити список осiб, якi пiдляга-

ють виклику у судове засiдання, а також скасувати чи змiнити запо-

бiжний захiд, який обрав слiдчий, або обрати запобiжний захiд, якщо

його не було обрано, про що складає постанову.

Перевiрка прокурором законностi проведеного розслiдування i

обгрунтованостi обвинувального висновку повинна забезпечити на-

лежнi умови для проходження справи у стадiї вiддання до суду, а

також повного i правильного її розгляду i вирiшення по сутi у судо-

вому засiданнi. За своїм характером ця перевiрка є одночасно i пiдго-

товкою прокурора до участi у розглядi справи в судi.

Затвердження обвинувального висновку провадиться шляхом на-

кладення резолюцiї <затверджую> з вказiвкою дати; звичайно текст

310

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

такої резолюцiї з зазначенням посади прокурора, його класного чину,

прiзвища та iнiцiалiв друкується у правому верхньому кутi першої

сторiнки обвинувального висновку вище заголовка, так що прокурор

лише пiдписує цю резолюцiю i вказує дату. Засвiдчувати затверджен-

ня обвинувального висновку ще i гербовою печаткою не заведено.

При складаннi нового обвинувального висновку прокурор ке-

рується вказiвками КПК з цього питання; висновок набирає чинностi

у момент його пiдписання прокурором або його заступником. Ранi-

ше складений обвинувальний висновок iз справи прокурор вилучає.

Слiд зазначити, що випадки складання прокурором нового обвину-

вального висновку на практицi є винятковими.

З моменту затвердження обвинувального висновку або складання

його прокурором вiн набирає чинностi процесуального акта обвину-

вачення. Кримiнальну справу разом з обвинувальним висновком

прокурор направляє до того суду, якому ця справа пiдсудна. Одно-

часно з направленням справи до суду прокурор направляє повiдом-

лення про це обвинуваченому (обвинуваченим), а у вiдповiдних ви-

падках - i адмiнiстрацiї установи, де тримаються заарештованi у

данiй справi особи. Питання про пiдтримання обвинувачення про-

курором у судi вирiшується згiдно з законом.

У статтi 232 КПК регламентовано порядок направлення справ,

пiдсудних мiським судам - Верховному Суду Автономної Респуб-

лiки Крим, обласному. Київському чи Севастопольському мiським,

районним судам. Генеральний прокурор України i його заступник у

виняткових випадках у разi особливої складностi або важливостi

справи можуть направити справу, пiдсудну нижчестоящому суду, на

розгляд Верховного Суду України.

Роздiл 13

ПiДСУДНiСТЬ

КРИМiНАЛЬНИХ

СПРАВ

§ 1. Поняття пiдсудностi та її види

Судочинство в Українi здiйснюється Конституцiйним Судом Ук-

раїни та судами загальної юрисдикцiї (ст. 124 Конституцiї України).

У цьому роздiлi пiдручника мова йде про пiдсуднiсть системи за-

гальних судiв України, яку вiдповiдно до ст. 20 Закону України вiд 5

червня 1981 року <Про судоустрiй> складають: Верховний Суд Ук-

раїни, Верховний Суд Автономної Республiки Крим, обласнi, Київ-

ський i Севастопольський мiськi суди, мiжобласний суд, мiжрайоннi

(окружнi), районнi (мiськi) суди та вiйськовi суди регiонiв, Вiйсько-

во-Морських Сил та гарнiзонiв>'.

Кожний суд рiзних ланок судової системи має повноваження

розглядати кримiнальнi справи як суд першої iнстанцiї. Вирiшення

питання про визначення пiдвiдомчостi кримiнальної справи суду

закономiрно ставить питання, який конкретно суд повинен розгля-

дати справу i постановляти по ньому вiдповiднi рiшення. У зв'язку з

цим виникає потреба розмежувати повноваження судiв як мiж рiзни-

ми ланками судової системи, так i мiж судами тiєї самої ланки.

З урахуванням важливостi, складностi справ i доцiльностi набли-

ження судового розгляду до мiсця вчинення злочину законодавством

визначено, якi справи має право розглядати по першiй iнстанцiї той чи

iнший суд. Таке визначення проводиться за правилами пiдсудностi, що

має велике практичне значення для правильного функцiонування судо-

вої системи України в цiлому i здiйснення покладених на неї завдань.

Таким чином, пiдсуднiсть являє собою сукупнiсть передбачених

законом юридичних ознак i властивостей кримiнальної справи, згiдно

Стаття 37 Закону України вiд 26 червня 1992 року <Про надзвичайний стан>

створює додатковi гарантiї органiзацiйної стабiльностi системи загальних судiв

України i пiдкреслює, що <на територiї, де введено надзвичайний стан, дiють всi

суди, утворенi вiдповiдно до Конституцiї України. Утворення будь-яких iнших су-

дових або позасудових органiв забороняється> // Вiдомостi Верховної Ради України.

1992. №37. Ст. 538.

312

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

з якими кримiнально-процесуальний закон визначає, в якому судi

вона повинна розглядатися по першiй iнстанцiї.

Поняття пiдсудностi пов'язане з поняттям компетенцiї судових

органiв, але не збiгається з ним. Пiд компетенцiєю розумiють су-

купнiсть усiх повноважень певного судового органу, покладених на

нього законом. Так, компетенцiя мiжобласного суду виявляється не

тiльки в розглядi кримiнальних i цивiльних справ, здiйсненнi право-

суддя на особливо режимних об'єктах, розташованих на територiї

України, але i у вирiшеннi деяких справ про адмiнiстративнi право-

порушення (ст. 31' Закону України <Про судоустрiй>). Верховний

Суд України, крiм розгляду кримiнальних справ по першiй iнстанцiї,

в касацiйному i наглядному порядку, в межах своєї компетенцiї уза-

гальнює судову практику, i Пленум Верховного Суду України дає

керiвнi роз'яснення з питань застосування законодавства, якi мають

обов'язковий характер для судiв, iнших органiв та посадових осiб.

При визначеннi пiдсудностi законодавець вiдносить до властивос-

тей справи ознаки самого складу злочину, суб'єкт злочину, мiсце вчи-

нення злочину, а також зв'язок кримiнальних справ мiж собою.

Всi правовi ознаки кримiнальної справи послiдовно оцiнюють-

ся судом як окремо, так i в їх сукупностi. Тому розрiзняють такi види

пiдсудностi: предметна (родова); територiальна (мiсцева); спецiаль-

на (персональна) i за зв'язком справ.

Предметна (родова) пiдсуднiсть визначається залежно вiд того,

який злочин вчинено обвинуваченим, з урахуванням цього вста-

новлюється ланка судової системи, яка правомочна розглядати цю

кримiнальну справу як суд першої iнстанцiї. Такий посадовий зло-

чин, як одержання хабара в особливо великому розмiрi, або по-

садовою особою, яка займає особливо вiдповiдальне станови-

ще (ч. 3. ст. 168 КК), розглядається по першiй iнстанцiї обласним

судом або прирiвняними до нього судами - Верховним Судом Ав-

тономної Республiки Крим, Київським, Севастопольським мiським

судом, мiжобласним судом. Якщо одержання хабара не зв'язане з

вищевказаними квалiфiкуючими ознаками i дiї обвинуваченого

(посадової особи) пiдпадають пiд ознаки злочину, який передба-

чений ч. 1 або ч. 2 ст. 168 КК, то ця кримiнальна справа пiдсудна

районному (мiському) суду.

Таким чином, в основу правил предметної (родової) пiдсудностi

покладенi такi кригсрiї: характер i ступiнь суспiльної небезпеки вчи-

неного злочину, його квалiфiкацiя за статтями КК i як наслiдок цьо-

Роздiл iЗ

Пiдсуднiсть кримiнальних справ

313

то- пряма вказiвка кримiнально-процесуального закону про вiдне-

сення конкретної категорiї кримiнальних справ до їх розгляду i вирi-

шення судом певної ланки судової системи.

Правила про предметну пiдсуднiсть доповнюються правилами про

територiальну пiдсуднiсть. Основоположним у територiальнiй пiдсуд-

ностi є тс, що справа пiдлягає розгляду в тому судi, в районi дiяльностi

якого вчинено злочин. Така вимога виходить з iнтересiв забезпечення

сприятливих умов i зручностi для повного i всебiчного дослiдження су-

дом обставин справи, швидкого i правильного її розв'язання.

Дiяльнiсть районного (мiського) суду вiдбувається на територiї

вiдповiдного адмiнiстративного району або мiста. У деяких випад-

ках один суд обслуговує територiю кiлькох районiв. Так, для забез-

печення колегiального розгляду кримiнальних справ районними

(мiськими) судами, до яких обрано недостатню кiлькiсть суддiв, у

порядку ст. 17 КПК створюються мiжрайоннi (окружнi) суди (ст. 21'

Закону України <Про судоустрiй>),

Визначення мiсця вчинення злочину, а також територiальної

пiдсудностi справи, як правило, не становить труднощiв. Мiсце, де

обвинувачений (пiдсудний) вчинив своє злочинне дiяння, визнаєть-

ся i мiсцем вчинення злочину. При цьому немає значення, де насту-

пив чи виявлений результат злочину. Так, мiсцем умисного тяжкого

тiлесного ушкодження, внаслiдок якого сталася смерть потерпiлого

(ч. З ст. 101 КК), вважається мiсце, де були вчиненi тяжкi тiлеснi

ушкодження, небезпечнi для життя в момент заподiяння, а не тс, де

фактично настала смерть потерпiлого або був виявлений його труп.

Керуючись правилами предметної i територiальної пiдсудностi, сто-

совно цього випадку можна зробити однозначний висновок - спра-

ва пiдсудна районному (мiському) суду, на адмiнiстративнiй тери-

торiї якого був виявлений факт умисного тяжкого тiлесного ушкод-

ження, внаслiдок якого сталася смерть потерпiлого.

Законодавцем передбаченi i випадки, коли фактично встановити

мiсце вчинення злочину неможливо. Наприклад, вчинено злочин

(крадiжка, шахрайство) пiд час руху потягу. В цих випадках справа

пiдсудна тому суду в районi дiяльностi якого закiнчено дiзнання або

попереднє (досудове) слiдство.

Винятком iз загального правила при визначеннi територiальної

пiдсудностi є ситуацiя, коли з метою забезпечення найбiльш об'єктив-

ного i повного розгляду справи, а також найкращого забезпечення

виховної ролi судового розгляду справи голова або заступник вище-

314

ОСОБЛРЮА ЧАСТИШ

стоящого суду має право передати справу на розгляд суду за мiсцем

проживання чи роботи обвинуваченого або за мiсцем знаходження

бiльшостi свiдкiв (ст. 38 КПК).

Спецiальна (персональна) пiдсуднiсть поширюється тiльки на спра-

ви, якi розглядаються вiйськовими судами' i стосується кримiнальних

справ вiйськовослужбовцiв, а також вiйськовозобов'язаних пiд час про-

ходження ними навчальних зборiв.

Ця пiдсуднiсть обумовлюється спецiальним суб'єктом злочину,

службовим становищем обвинуваченого (пiдсудного), щодо яких

чинне законодавство України мiстить спецiальнi вказiвки на поря-

док їх притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi.

Спецiальна пiдсуднiсть також iменується персональною, що дає

можливiсть визначити ланку судової системи вiйськових судiв, яка

уповноважена розглядати дану кримiнальну справу по першiй

iнстанцiї залежно вiд вiйськового звання i посади обвинуваченого

(пiдсудного).

Вiйськовим судам гарнiзонiв, основнiй ланцi судової системи

вiйськових судiв як суду першої iнстанцiї, пiдсуднi справи про злочи-

ни осiб, якi мають вiйськове звання до пiдполковника, капiтана 2-го

рангу включно. Справи про злочини осiб, якi займають посади вiд

командира полку, командира корабля 1-го рангу та вище, а також

осiб, якi рiвнi їм за посадовим становищем, розглядаються по першiй

iнстанцiї судами регiонiв, Вiйськово-Морських Сил.

У деяких випадках пiдсуднiсть вiйськових судiв визначається

залежно вiд характеру вчиненого злочину. Всi справи про шпигун-

ство (ст. 57 КК) розглядаються вiйськовим судом незалежно вiд того,

ким вчинено злочин - вiйськовою, вiйськовозобов'язаного або ци-

вiльною особою.

У судовiй практицi нерiдко виникає ситуацiя, коли в одному

провадженнi, в порядку ст. 26 КПК, необхiдно об'єднати кримi-

нальнi справи по обвинуваченню декiлькох осiб (спiвучасникiв) у

вчиненi одного чи кiлькох злочинiв або по обвинуваченню однiєї

особи у вчиненi декiлькох злочинiв. Складнiсть у визначеннi пiдсуд-

ностi при судовому об'єднаннi кримiнальних справ виникає тодi,

коли обвинуваченi вчинили злочини, якi за своїм характером

Закон України вiд 24 лютого 1994 року <Про внесення змiн i доповнень в

Закон УРСР <Про судоустрiй Української РСР> доповнює Закон України <Про су-

доустрiй> роздiлом 3 <Вiйськовi суди> замiсть ранiше чинного Положення про

вiйськовi трибунали> (Вiдомостi Верховної Ради України. 1994. № 26. Ст. 204).

Роздiл 13

Пiдсуднiсть кримiнальних справ

315

пiдсуднi судам рiзних ланок судової системи (предметна

пiдсуднiсть), вчиненi злочини у рiзних адмiнiстративних регiонах

(територiальна пiдсуднiсть). Цi властивостi кримiнальних справ

враховуються в їх сукупностi при остаточному визначеннi пiдсуд-

ностi. Вирiшувати такi суперечливi ситуацiї необхiдно, керуючись

правилами пiдсудностi за зв'язком справ.

Якщо справа про декiлька злочинiв, вчинених однiєю особою,

пiдсудна однойменним судам, то така справа повинна розглядатися

тим судом, в районi дiяльностi якого вона була порушена або закiн-

чено попереднє (досудове) слiдство (ст. 39 КПК).

Якщо одна особа обвинувачується у вчиненнi декiлькох злочинiв

i кримiнальнi справи пiдсуднi рiзнойменним судам' (районному i

обласному), то справа про всi злочини пiдлягає розгляду у вищесто-

ящому судi (ст. 40 КПК).

При обвинуваченнi групи осiб у вчиненнi одного злочину, якщо

справа щодо одного з обвинувачених пiдсудна рiзнойменним судам,

справа про всiх осiб, якi вчинили цей злочин, розглядається вищес-

тоящим судом.

У разi об'єднання в одному провадженнi кримiнальних справ по

обвинуваченню групи осiб у вчиненнi декiлькох злочинiв i в разi,

якщо справа хоча б про одну з них або про один iз злочинiв пiдсудна

вищестоящому суду, справа про всiх осiб i злочини розглядається

вищестоящим судом.

Якщо одна особа або група осiб обвинувачується у вчиненнi

кiлькох злочинiв i справа хоча б про одну з них або про один iз зло-

чинiв пiдсудна вiйськовому суду, то таку справу розглядає вiйсько-

вий суд (ст. 40 КПК; ст. 385 Закону України <Про судоустрiй>).

При обвинуваченнi групи осiб у вчиненi одного або кiлькох зло-

чинiв, що не є вiйськовими злочинами, якщо щодо хоча б одного з

обвинувачених справа пiдсудна загальному суду, справа щодо всiх

обвинувачених розглядається загальним судом (ст. 40 КПК; ст. 385

Закону України <Про судоустрiй>).

Визначення пiдсудностi кримiнальної справи провадиться попе-

редньо прокурором при направленнi справи до суду i остаточно ви-

рiшується суддею (судом) при вiдданнi, обвинуваченого до суду.

Слiд пiдкреслити, що порушення правил про пiдсуднiсть є iстот-

ним порушенням вимог кримiнально-процесуального закону. Тому

Однойменними називають суди, якi мають однакову, а рiзнойменними - рiзну

предметну (родову) або спецiальну (персональну) пiдсуднiсть.

316

ОСОБЛИВА ЧАСТиНА

у випадках винесення судом вироку у справi, що пiдсудна вищесто-

ящому або вiйськовому суду, цей вирок пiдлягає скасуванню, як ви-

несений незаконним складом суду (ст. 370 КПК).

§ 2. Пiдсуднiсть кримiнальних справ районному

(мiському) суду, мiжрайонному (окружному) суду,

обласному. Київському i Севастопольському

мiському суду, мiжобласному суду. Верховному

Суду Автономної Республiки Крим, Верховному

Суду України, вiйськовим судам

Районний (мiський) суд є головною ланкою судової системи.

Йому пiдсуднi всi справи, крiм справ, пiдсудних вищестоящим i

вiйськовому судам.

Обласному суду, Київському i Севастопольському мiському суду,

Верховному Суду Автономної Республiки Крим пiдсуднi справи: про

особливо небезпечнi державнi злочини, передбаченi статтями 56; 56';

58-60; 62; 63 КК; про iншi державнi злочини, передбаченi статтями

66-68; 68'; 69; 61', 71; 76; ч. 1 ст. 77; 78; 78'; 79; ч. 2 ст. 80; 80' КК;

про злочини, передбаченi ст. 93; ч. 4 ст. 117; ч. З ст. 168; статтями

1872; 1873; 187"; 190'; 2172; ч. З ст. 2173 КК.

У разi особливої складностi або важливостi справи, пiдсудної

районному (мiському) суду, обласний суд i прирiвнянi до нього суди

мають право вилучити справу з районного (мiського) суду i прийня-

ти її до свого провадження.

До повноважень мiжобласного суду входить розгляд кри-

мiнальних справ про злочини, вчиненi па особливо режимних об'єк-

тах, якi розташованi на територiї України.

Верховному Суду України як вищому органу судової влади пiдсуднi

кримiнальнi справи особливої складностi i виняткового громадсько-

го значення. Верховний Суд України має право прийняти до свого

розгляду будь-яку кримiнальну справу, пiдсудну нижчсстоящому суду,

або передати справу на розгляд вiдповiдного суду України.

Компетенцiя вiйськових судiв охоплює справи про всi злочини,

вчиненi вiйськовослужбовцями Збройних Сил, Прикордонних вiйськ,

Служби безпеки України, вiйськових формувань, якi створенi Вер-

ховною Радою України, а також вiйськовозобов'язаними пiд час

проходження ними зборiв. Вiйськовим судам пiдсуднi кримiнальнi

справи про шпигунство, справи про злочини проти встановленого

Роздiл 13

Пiдсуднiсть кримiнальних справ

317

порядку несення служби, вчиненi особами начальницького складу

виправно-трудових установ, справи про злочини, вчиненi певною

категорiєю осiб, що визначаються законодавством України (ст. 385

Закону України <Про судоустрiй>).

§ 3. Передача справи з одного суду до iншого.

Недопустимiсть спорiв про пiдсуднiсть

Суддя одноособове чи суд у розпорядчому засiданнi, вирiшую-

чи питання про вiддання обвинуваченого до суду, в порядку ст. 242

КПК насамперед визначає, чи пiдсудна кримiнальна справа даному

суду. Якщо справа непiдсудна даному суду, суд (суддя) направляє

справу за пiдсуднiстю, не вирiшуючи головного завдання цiєї стадiї

кримiнального процесу, про що виносить ухвалу чи постанову. При

виявленнi пiдсудностi справи iншому однойменному суду в судово-

му засiданнi суд має право продовжувати її розгляд, якщо це не може

завдати шкоди повнотi й об'єктивностi дослiдження обставин спра-

ви; в iншому разi справа повинна направлятися за пiдсуднiстю.

У всiх випадках виявлення у судовому засiданнi пiдсудностi

справи вищестоящому суду суд (суддя) повинен направити спра-

ву за пiдсуднiстю. Навпаки, якщо кримiнальну справу, пiдсудну

нижчестоящому суду, почав розглядати у судовому засiданнi ви-

щестоящий суд, то передача справи нижчсстоящому суду не до-

пускається, тому що вищестоящий суд має право взяти до свого

провадження будь-яку кримiнальну справу, пiдсудну ниж-

чсстоящому суду.

Кримiнально-процесуальнпй закон України передбачає випад-

ки, коли справа до початку її розгляду у судовому засiданнi може

бути передана для розгляду однойменного суду з мотивiв доцiль-

ностi, а саме: за мiсцем проживання чи роботи обвинуваченого або

за мiсцем знаходження бiльшостi свiдкiв; заради забезпечення

найбiльш об'єктивного i повного розгляду справи, а також забезпе-

чення виховного впливу судового розгляду.

Передача справи з цих пiдстав з одного районного (мiського),

мiжрайонного (окружного) суду до iншого чи з одного вiйськового

суду гарнiзону до iншого в межах Автономної Республiки Крим,

однiєї областi, мiст Києва i Севастополя, одного вiйськового регiону

чи Вiйськово-Морських Сил вирiшується головою вiдповiдного ви-

щестоящого суду (ст. 38 КПК).

318

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

При розв'язаннi можливих колiзiй пiд час визначення пiдсуд-

ностi у кримiнально-процесуальному законодавствi України дiє

загальне правило - спори про пiдсуднiсть не допускаються. Якщо

за ознаками територiальної пiдсудностi справа направлена до суду

неправильно, вiн (суд, суддя) повинен направити її за пiдсуднiстю

(ч. 1 ст.41 КПК).

Суд (суддя), керуючись правилами предметної чи спецiальної

пiдсудностi, не повинен приймати до свого провадження справи, якi

йому направленi iншим судом, тiльки у разi, якщо це порушує компе-

тенцiю даного суду. Так, якщо районному (мiському) чи мiжрайонно-

му (окружному) суду направлено кримiнальну справу, яка пiдсудна

обласному, мiжобласному або вiйськовому суду, районний (мiський)

суд не має права прийняти цю справу до свого провадження i повинен

направити її до голови вищестоящого суду для визначення пiдсуд-

ностi. При цьому постанова (ухвала) суддi (суду), який направив справу

у неналежний суд, пiдлягає опротсстуванню у наглядному порядку.

Роздiл 14

ВiДДАННЯ ДО СУДУ

§ 1. Суть i значення вiддання обвинуваченого до суду

Пiсля закiнчення розслiдування i визначення пiдсудностi кримi-

нальна справа з затвердженим прокурором обвинувальним виснов-

ком надходить до суду.

Провадження справ у судi першої iнстанцiї починається з вирi-

шення питання про можливiсть вiддання обвинуваченого до суду.

Цей етап судочинства в науцi розглядається як самостiйна стадiя

кримiнального процесу. Вона, як i iншi стадiї, має притаманнi суто

їй безпосереднi завдання i порядок провадження.

Стадiя вiддання до суду посiдає у кримiнальному процесi про-

мiжне становище мiж до судовим розслiдуванням i судовим розгля-

дом. Вона розпочинається з моменту надходження справи вiд про-

курора в суд i закiнчується винесенням по нiй вiдповiдної постано-

ви суддi або ухвали розпорядчого засiдання суду.

У стадiї вiддання до суду не може бути вирiшене наперед питан-

ня про виннiсть обвинуваченого (ч. 1 ст. 237 КПК). Тут взагалi не

вирiшується питання про виннiсть осiб, це завдання наступної стадiї

процесу - стадiї судового розгляду. В стадiї вiддання обви-

нуваченого до суду необхiдно з'ясувати, чи є у справi данi для того,

щоб судити обвинуваченого, а не <засудити> його.

Мiсце цiєї стадiї у системi процесуальних стадiй визначає те,

що, з одного боку, вона призначена виконувати контрольну функ-

цiю, а з другого - пiдготовчу.

Таким чином, стадiя вiддання обвинуваченого до суду - це, перш

за все, стадiя контрольна, своєрiдний процесуальний фiльтр, який є

гарантiєю того, що на судовий розгляд будуть винесенi лише справи

з достатнiми пiдставами для цього. Вона покликана пiдтвердити

належну якiсть досудового розслiдування або виявити його недо-

лiки i, таким чином, не допустити вiддання обвинуваченого до суду

при вiдсутностi передбачених законом пiдстав.

Контрольна функцiя реалiзується у виглядi виконуваних суддею

чи судом дiй по контролю за законнiстю i обгрунтованiстю дiй i

320 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

рiшень органiв дiзнання, слiдства i прокуратури в зв язку з порушен-

ням конкретної кримiнальної справи i її досудовим розслiдуванням.

У цiй стадiї суддя (суд) надiлений достатнiми повноваженнями по

усуненню негативних наслiдкiв допущених названими органами вiдхи-

лень вiд встановленого кримiнально-процесуальним законодавством

порядку провадження. Дiяльнiсть суддi (суду) спрямована на те, щоб

до початку судового розгляду справи було усунуто все, що може пе-

решкодити суду прийняти правосудне рiшення. При цьому на дано-

му етапi судочинства вiдбувається закрiплення i можливе уточнен-

ня предмета i межi судового розгляду. Рiшення, якi тут приймають-

ся в частинi кола суб'єктiв, обсягу обвинувачення, квалiфiкацiї дiянь,

можуть прийматися лише в межах, встановлених у попереднiй стадiї.

Вони можуть бути змiненi тiльки з додержанням вимог, передбаче-

них статтями 276-278 чинного КПК. Це передбачено для того, щоб

кожний пiдсудний та його захисник мали змогу пiдготуватися до ак-

тивного захисту. По сутi дiяльнiсть суддi (суду) у цiй стадiї є важли-

вою формою судового контролю за належним виконанням процесу-

альних дiй i прийняттям рiшень при порушеннi i розслiдуваннi кон-

кретної кримiнальної справи.

Друга функцiя стадiї - пiдготовча - тiсно пов'язана з першою,

оскiльки виявлення недолiкiв провадження, припущених у попереднiх

стадiях, може розглядатися як пiдготовка до судового розгляду, ство-

рення умов для його успiшного проведення. Однак пiдготовча функ-

цiя цим не вичерпується, оскiльки пiдготовка судового засiдання пе-

редбачає також здiйснення багатьох iнших дiй - забезпечення явки

осiб, присутнiсть яких є необхiдною для розгляду даної справи, вит-

ребування документiв i речових доказiв тощо. Процесуальне значен-

ня цiєї стадiї кримiнального процесу визначається ще й тим, що пiсля

вiддання до суду обвинувачений називається пiдсудним (ч. 1 ст. 43

КПК). Це положення не є простою змiною назви одного i того ж суб'єк-

та процесу. З винесенням рiшення про вiддання обвинуваченого до

суду в процесi з'являється особа з новим процесуальним статусом.

§ 2. Процесуальний порядок вiддання обвинуваченого

ДО суду

Дiяльнiсть суду в стадiї вiддання до суду регулюється главою 23

кпк.

Справа, яка надiйшла до суду з обвинувальним висновком, вив-

чається головою суду або за його дорученням одним з суддiв. По-

Роздiл 14

Вiддання до суду

321

дальшi їх дiї залежать вiд категорiї кримiнальної справи. Чинний

КПК (ст. 237) визначає двi форми вiддання до суду:

а) одноособове суддею;

б) судом'.

Вiдповiдно до ч. 2 ст. 237 КПК розпорядче засiдання обов'язко-

ве лише в справах про злочини, за якi мiрою покарання може бути

призначено довiчне ув'язнення.

Розпорядче засiдання являє собою судове засiдання, в якому беруть

участь суддя та два народнi засiдателi (ст. 238 КПК). Розгляд справи у

розпорядчому засiданнi вiдбувається за участю прокурора, якому по-

вiдомляється про день засiдання не пiзнiше нiж за три доби. Неявка

прокурора не є перешкодою для слухання справи. В розпорядчому за-

сiданнi бере участь i секретар, який веде протокол (ч. 2 ст. 86 КПК).

На розпорядче засiдання за розсудом суддi або суду можуть бути

викликанi особи, якi заявили клопотання (обвинувачений, захисник,

потерпiлий, цивiльний позивач, цивiльний вiдповiдач, їхнi представ-

ники). В розпорядчому засiданнi можуть бути заслуханi пояснення

цих осiб, пов'язанi лише з заявленими ними клопотаннями. Свiдки i

експерти в судове засiдання нi за яких обставин не викликаються,

бо в цiй стадiї перевiрка достовiрностi доказiв не проводиться.

Розгляд справи у розпорядчому засiданнi складається з таких етапiв:

1) вiдкриття засiдання;

2) встановлення законностi складу суду;

3) заслуховування доповiдi суддi;

4) заслуховування думки прокурора;

5) заслуховування осiб, якi викликанi в зв'язку iз заявленими

ними клопотаннями;

6) висновок прокурора вiдносно клопотань;

7) винесення ухвали;

8) оголошення ухвали,

На постанову суддi, а також ухвалу розпорядчого засiдання про

вiддання обвинуваченого до суду може бути внесене окреме подан-

ня у касацiйну iнстанцiю в семиденний строк з дня винесення по-

станови чи ухвали.

iсторiя розвитку кримiнального процесу СРСР знала п iншi форми. Так, до

1920 року рiшення про вiддання до суду приймали слiдчi комiсiї, з 1921 року не

питання вирiшувалось тiльки у розпорядчому засiданнi, а з 1929 по 1935 рiк такi

рiшення приймав прокурор; з 1935 по 1959 рiк-пiдготовче засiдання суду, а з 1959

по 1992 рiк - суддя одноособове чи суд у розпорядчому засiданнi, залежно вiд ка-

тегорiї справи чи вiд того. чи згоден суддя з обвинувальним висновком.

11 <Кримiнальний процес У країни>-

322 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Постанова чи ухвала розпорядчого засiдання про закриття спра-

ви може бути оскаржена у касацiйну iнстанцiю в той ж строк потер-

пiлим, його захисником чи законним представником у частинi, яка

стосується мотивiв та пiдстав закриття справи (ст. 252 КПК).

Питання про вiддання обвинуваченого до суду повинно бути вирi-

шене суддею одноособове або судом у розпорядчому засiданнi у складi

суддi та двох народних засiдателiв (ст. 238 КПК) в строки, точно перед-

баченi законом: не пiзнiше п'яти дiб, а у разi складностi справи - не

пiзнiше десяти дiб з дня надходження її до суду (ст. 241 КПК).

§ 3. Питання, якi вирiшуються суддею (судом) у стадiї

вiддання обвинуваченого до суду

У справi, що надiйшла вiд прокурора, суддя чи суд зобов'язанi

вирiшити щодо кожного з обвинувачених такi двi групи питань:

1) тi, що стосуються перевiрки матерiалiв кримiнальної справи

(ст. 242 КПК);

2) тi, що спрямованi на забезпечення розгляду справи в судовому

засiданнi.

До першої групи належать такi питання:

- чи пiдсудна справа суду, на розгляд якого вона надiйшла;

- чи були додсржанi пiд час провадження дiзнання i попереднього

слiдства вимоги КПК про забезпечення права пiдозрюваного i обви-

нуваченого на захист;

- чи немає в справi пiдстав для її закриття або зупинення;

- чи зiбранi необхiднi докази для розгляду справи в судовому

засiданнi;

- чи немає пiдстав для притягнення до кримiнальної вiд-

повiдальностi iнших осiб;

- чи немає пiдстав для квалiфiкацiї дiй обвинуваченого за стат-

тею КПК, яка передбачає вiдповiдальнiсть за бiльш тяжкий злочин;

- чи роз'яснено обвинуваченому право на розгляд його справи

одноособове суддею або колегiальне у випадках, передбачених за-

коном;

- чи складено обвинувальний висновок вiдповiдно до вимог КПК;

- чи немає пiдстав для змiни, скасування або обрання запобiжного

заходу;

- чи вжито пiд час дiзнання або досудового слiдства заходiв до

усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину;

Роздiл 14

Вiддання до суду

323

- чи немає пiдстав для вжиття заходiв до забезпечення вiдшко-

дування збиткiв, заподiяних злочином, витрат на стацiонарне лiку-

вання потерпiлого та можливої конфiскацiї майна чи штрафу;

- чи не було допущено пiд час порушення справи, провадження

дiзнання або попереднього слiдства таких порушень вимог КПК, без

усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду.

Питання, якi пiдлягають вирiшенню в зв'язку з пiдготовкою

справи до розгляду в судовому засiданнi, названi у ст. 253 КПК.

Пiсля прийняття рiшення про вiддання обвинуваченого до суду

суддя одноособове або суд у розпорядчому засiданнi вирiшує такi

питання:

1. Про участь прокурора та громадського обвинувача в судовому

засiданнi.

Вiдповiдно до чинного законодавства питання про участь дер-

жавного обвинувача вирiшується так. Якщо прокурор, направляючи

справу до суду, сповiщає, що вiн буде пiдтримувати обвинувачення,

суддя чи суд у розпорядчому засiданнi зобов'язанi допустити його

до участi в справi i не можуть вiдмовити йому в цьому. Якщо вино-

ситься постанова суддi чи ухвала суду про необхiднiсть участi у су-

довому засiданнi прокурора, то для нього вона є обов'язковою.

Згiдно з п. 5 ст. 129 Конституцiї України пiдтримання державно-

го обвинувачення в судi прокурором у справах публiчного обвину-

вачення є обов'язковим.

Громадський обвинувач i громадський захисник допускаються

до участi у справi пiсля перевiрки їх повноважень, якi надаються їм

громадськими органiзацiями i трудовими колективами. Вiдмова в

допущеннi до участi в справi цих осiб може мати мiсце при вiдсут-

ностi таких повноважень або якщо такi повноваження не оформленi

належним чином. Вiд однiєї i тiєї ж органiзацiї чи трудового колек-

тиву в однiй i тiй самiй справi не можуть бути видiленi i громадсь-

кий обвинувач, i громадський захисник. Ними також не можуть бути

такi особи, якi згiдно iз статтями 59 i 61 КПК пiдлягають вiдводу.

2. Про участь захисника та громадського захисника в судовому

засiданнi.

При вирiшеннi цього питання суд (суддя) мають враховувати, що

вiдповiдно до ч. 1 ст. 44 КПК як захисники пiдозрюваних, обвинува-

чених i пiдсудних допускаються лише особи, якi мають свiдоцтво

на право заняття адвокатською дiяльнiстю, що видається їм вiдпо-

вiдно до вимог ст. 2 Закону України вiд 19 грудня 1992 року <Про

324 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

адвокатуру>. Не можуть допускатися до участi в справi як захисни-

ки особи, якi мають iншi документи (лiцензiї на здiйснення юри-

дичної практики чи пiдприємницької дiяльностi тощо).

У судовому засiданнi до участi в справi як захисники за згодою

пiдсудного можуть бути допущенi його близькi родичi, опiкуни або

пiклувальники.

Повноваження захисника на участь у справi повиннi бути

пiдтвердженi:

а) адвокатiв, якi займаються адвокатською дiяльнiстю iнди-

вiдуально чи в об'єднаннi, - вiдповiдним свiдоцтвом, а також ор-

дером про наявнiсть угоди чи доручення на участь у справi;

б) близьких родичiв, опiкунiв або пiклувальникiв - заявою

пiдсудного на здiйснення ними його захисту, а також дорученням та

вiдповiдними документами, якi є пiдставою для їх участi у справi.

Суддя (суд) при вирiшеннi питання про допуск захисника до

участi у справi має враховувати, що захисник пiдлягає усуненню вiд

захисту за наявностi обставин, передбачених ст. 61 КПК, а також у

випадках, коли вiдповiдно до чинного законодавства особа не може

виконувати функцiї захисника.

3. Про визнання потерпiлого цивiльним позивачем, якщо ци-

вiльний позов не був заявлений на попередньому слiдствi.

4. Про список осiб, якi пiдлягають виклику в судове засiдання.

Список осiб, якi пiдлягають виклику в судове засiдання вiдповiд-

но до обвинувального висновку, для суду не є обов'язковим i вира-

жає лише точку зору органiв попереднього розслiдування i проку-

рора з даного питання. Суддя (суд) можуть змiнити чи доповнити

цей список. У вирiшеннi питання про виклик свiдкiв для дачi пока-

зань права суду нiчим не обмеженi i вiн повною мiрою може цi пра-

ва використати.

5. Про витребування додаткових доказiв.

6. Про клопотання, заявленi обвинуваченим, його захисником чи

законним представником, потерпiлим або його представником.

З моменту передачi прокурором справи до суду всi клопотання

направляються судовi, а тому при їх надходженнi мають бути роз-

глянутi суддею або судом у розпорядчому засiданнi. Наприклад, на-

званi учасники процесу можуть звернутися з клопотанням про вик-

лик додаткового свiдка тощо. При цьому суддя (суд) мають виходи-

ти з того, що при необгрунтованому вiдхиленнi слiдчим клопотань

про з'ясування обставин, що мають важливе значення для правиль-

Роздiл 14

Вiддання до суду

325

ного розгляду справи, i при неможливостi їх вирiшення в судовому

засiданнi, суддя (суд) повинен обговорити питання про направлення

справи на додаткове розслiдування'.

7. Про розгляд справи у вiдкритому чи закритому судовому засiданнi.

Вирiшуючи це питання, суддя чи суд керуються ст. 20 КПК.

8. Про заходи до забезпечення цивiльного позову та можливої

конфiскацiї майна.

При вiдданнi обвинуваченого до суду необхiдно з'ясувати, чи

вжито заходiв до забезпечення вiдшкодування шкоди, заподiяної

злочином, i чи заявлено цивiльний позов. Якщо особа, яка прово-

дить дiзнання, або слiдчий не вжили зазначених заходiв, суддя чи

суд у розпорядчому засiданнi приймають рiшення про накладення

арешту на майно обвинуваченого i виконання його доручають дер-

жавному виконавцевi. Якщо заходи по вiдшкодуванню й арешту

майна обвинуваченого не можуть бути вжитi безпосередньо судом,

згiдно зi ст. 247 КПК суддя або суд у розпорядчому засiданнi вправi

зобов'язати вiдповiднi органи вжити належних заходiв до такого за-

безпечення2.

9. Про виклик у необхiдних випадках перекладача.

10. Про день i мiсце слухання справи в судовому засiданнi.

До прийняття рiшення з цього питання суддя або суд поперед-

ньо узгоджують iз захисником i прокурором можливiсть їх участi у

цей час у судовому засiданнi.

11. iншi питання, якi стосуються пiдготовчих до суду дiй.

§ 4. Рiшення, що виносяться в стадiї вiддання до суду

Суд у розпорядчому засiданнi або суддя одноособове виносить

одне з таких рiшень: про вiддання обвинуваченого до суду; про по-

вернення справи на додаткове розслiдування; про зупинення про-

вадження у справi; про направлення справи за пiдсуднiстю; про зак-

риття справи.

Див. ч. 2 п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України вiд 7 липня 1995

року №10 <Про застосування законодавства, яке забезпечує пiдозрюваному, обви-

нуваченому, пiдсудному право на захист> / Постанови Пленуму Верховного Суду

України iз загальних питань судової дiяльностi та в кримiнальних справах. С. 655.

2 Див.: <Про практику застосування судами України законодавства про вiдшко-

дування матерiальної шкоди, заподiяної злочином, i стягнення безпiдставно нажи-

того майна> (ч. 1 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України вiд 31 березня

1989 року № 3 iз змiнами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду Ук-

раїни вiд 25 грудня 1992 року № 13).

326 ОСОБЛИВА ЧАСП-iНА

З'ясувавши всi питання, передбаченi законом (ст. 242 КПК), i

прийшовши до позитивної вiдповiдi на них, суддя (суд) виносить

постанову (ухвалу) про вiддання обвинуваченого до суду. В цьо-

му рiшеннi мають бути зазначенi: мiсце i дата його винесення; поса-

да i прiзвище суддi (суддiв); назва справи; прiзвище, iм'я i по бать-

ковi обвинуваченого; фактичнi пiдстави для вiддання до суду; статтi

закону, за якими обвинувачений вiддається до суду; рiшення з iнших

питань, зв'язаних з вiдданням до суду i пiдготовкою справи до роз-

гляду в судi (ст. 243 КПК).

В ухвалi розпорядчого засiдання зазначаються: мiсце i час засiдан-

ня суду; назва суду; склад суду; секретар; прокурор; назва справи; прий-

нятi судом рiшення i покладенi в їх основу мотиви (ч. 1 ст. 250 КПК).

У стадiї вiддання до суду перевiряється законнiсть i обгрунто-

ванiсть всiх процесуальних актiв i всiх процесуальних дiй, здiйсне-

них у стадiях порушення кримiнальної справи i досудового розслi-

дування. Зрозумiло, що i саме рiшення суддi (суду) про вiддання до

суду має бути законним i обгрунтованим.

Законним це судове рiшення буде при умовi додержання суддею

(судом) вимог процесуального закону, який регламентує дiяльнiсть

по вiдданню до суду, i при правильному застосуваннi кримiнально-

го закону у разi змiни обвинувачення. Суддя (суд) може виключити з

обвинувального висновку окремi пункти обвинувачення або змiни-

ти квалiфiкацiю злочину, не змiнюючи при цьому формулювання

обвинувачення (ст. 245 КПК). Виключення окремих пунктiв обви-

нувачення або змiна квалiфiкацiї злочину повиннi бути мотивованi

у постановi (ухвалi). У цьому випадку пiдсудному вручається не

тiльки копiя обвинувального висновку, але i копiя постанови (ухва-

ли), якою змiнено обвинувачення.

Обгрунтованим може бути визнане таке рiшення суддi (суду), яке

вiдповiдає матерiалам, що є у кримiнальнiй справi, i в якому пра-

вильно вирiшене питання про подальший рух справи. Може мати

мiсце i така ситуацiя, коли всi дiї i акти досудового розслiдування

законнi i обгрунтованi, а рiшення суду не має цих властивостей (на-

приклад, випадки неправильного повернення справи на додаткове

розслiдування або неправильного закриття справи). Незаконне i

необгрунтоване рiшення, прийняте у стадiї вiддання до суду, має бути

скасоване касацiйною або наглядною iнстанцiями.

Рiшення про повернення справи на додаткове розслiдування

виноситься з пiдстав, що передбаченi КПК.

Роздiл 14

Вiддання до суду

327

1. При iстотнiй неповнотi або неправильностi проведеного дiзнан-

ня чи досудового слiдства, якi не можуть бути усунутi в судовому засi-

даннi (п. 1 ч. 1 ст. 246 КПК). Якщо неповнота розслiдування може бути

усунута в стадiї судового розгляду, обвинувачений вiддається до суду.

У пп. 3-5 постанови Пленуму Верховного Суду України вiд 25

'оерезня 1988 року № 3 <Про застосування судами України кримi-

нально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ

на додаткове розслiдування> звернуто увагу судiв на недопустимiсть

повернення справ на додаткове розслiдування, якщо неповнота або

неправильнiсть проведеного дiзнання чи досудового слiдства можуть

бути усунутi в судовому засiданнi'.

Вiдповiдно до ст. 281 КПК у разi неповноти або неправильностi

попереднього слiдства чи дiзнання суди повиннi вживати необхiд-

них заходiв до їх усунення як шляхом перевiрки обставин справи,

так i шляхом дослiдження нових даних, про якi стало вiдомо в ходi

судового розгляду.

Суд, зокрема, може повнiше допитати пiдсудних, потерпiлих,

свiдкiв, експертiв про обставини, якi мають значення для правиль-

ного вирiшення справи, викликати для цього нових свiдкiв; витре-

бувати за своєю iнiцiативою чи за клопотанням учасникiв судового

розгляду документи та iншi докази; оглянути мiсце подiї i провести

iншi процесуальнi дiї.

Можливiсть усунення в судовому засiданнi неповноти або не-

правильностi, допущених при розслiдуваннi справи, визначається в

кожному разi залежно вiд того, чи може суд виконати дiї, необхiднi

для встановлення iстини в справi.

Такою, що не можна усунути в судовому засiданнi, може бути

визнана, зокрема, така неповнота, для усунення якої потрiбнi слiдчi

або iншi процесуальнi дiї, спрямованi на збирання нових доказiв

(проведення обшуку, виїмки, ревiзiї, розшуку iнших свiдкiв, вiдшу-

кання документiв, речових доказiв тощо), чи провадження дiй у тому

обсязi, виконання яких неможливе через специфiку процесуальної

форми судового розгляду.

У випадках, коли неможливо усунути в судовому засiданнi до-

пущенi неповноту або неправильнiсть дiзнання та попереднього

слiдства, справа пiдлягає поверненню на додаткове розслiдування.

Постанови Пленуму Верховного Суду України iз загальних питань судової

дiяльностi та в кримiнальних справах. С. 513514.

328 ОСОБЛРiВА ЧАС7ЯЙ4

Якщо для усунення неповноти, допущеної органами дiзнання та

досудового слiдства, потрiбно призначити i провести експертизу, в

тому числi додаткову повторну або комплексну, то повернення справи

на додаткове розслiдування може мати мiсце лише у тих випадках,

коли проведення експертизи исно пов'язане з необхiднiстю здiйснен-

ня ревiзiї, збирання додаткових матерiалiв (документiв, речових до-

казiв, зразкiв та iн.), а також iз встановленням експертизою таких

даних, якi тягнуть за собою можливiсть змiни обвинувачення на

бiльш тяжке чи таке, що iстотно вiдрiзняється за фактичними обста-

винами вiд пред'явленого.

На додаткове розслiдування може бути повернуто справу також i

у зв'язку з порушенням передбачених ст. 197 КПК прав обвинуваче-

ного при призначеннi i проведеннi експертизи, якщо таке порушен-

ня призвело до неповноти дiзнання та попереднього слiдства, що

зумовило неправильнiсть пред'явленого обвинувачення.

У постановi (ухвалi) про повернення справи на додаткове розслi-

дування за неповнотою i неправильнiстю дiзнання та попереднього

слiдства повиннi бути викладенi:

- суть пред'явленого обвинувачення i статтi закону, за якими воно

квалiфiковано;

- в чому конкретно виявилися неповнота або неправильнiсть

проведення дiзнання i попереднього слiдства, через що суд позбав-

лений можливостi усунути їх у судовому засiданнi;

-якi саме обставини мають бути з'ясованi при додатковому роз-

слiдуваннi i якi слiдчi дiї при цьому мають бути проведенi.

2. При iстотних порушеннях вимог кримiпально-процесуально-

го закону (п. 2 ч. 1 ст. 246 КПК).

Поняття iстотних порушень передбачено ч. 1 ст. 370 КПК вiдпо-

вiдно до дiяльностi касацiйної iнстанцiї.

У кожнiй конкретнiй справi суд має визначити iстотнiсть пору-

шення вимог кримiнально-процесуального закону. У частинi 2 ст. 370

наведено перелiк порушень, якi в теорiї кримiнального процесу iме-

нуються безумовними, тобто такими, якi завжди є iстотними. Але i

тут закон не дає вичерпного перелiку таких пiдстав. Найбiльш ши-

рокий їх перелiк подано у її. 13 вже згаданої постанови Пленуму

Верховного Суду України вiд 25 березня 1988 року № 3, в якому

дано також роз'яснення судам, що повернення справи на додаткове

розслiдування з пiдстав iстотного порушення вимог крпмiнально-

процесуального закону може мати мiсце в стадiях вiддання до суду,

Роздiл 14

Вiддання до суду

329

судового розгляду, коли суд не має можливостi такi порушення усу-

нути, а також при провадженнi справ у касацiйнiй та нагляднiй

iнстанцiях.

Згiдно з вимогами ст. 370 КПК iстотними порушеннями кримi-

нально-процесуального закону, допущеними органами дiзнання чи

попереднього слiдства, є такi порушення, якi призвели до обмежен-

ня гарантованих законом прав учасникiв процесу або iнакше пере-

шкоджали чи могли перешкодити суду об'єктивно, повно та всебiчно

розглянути справу i винести законний i обгрунтований вирок.

Справа у всякому разi пiдлягає поверненню для проведення до-

даткового розслiдування, якщо:

- не додержано вимог закону, що встановлюють пiдстави i поря-

док порушення кримiнальної справи та регламентують проваджен-

ня дiзнання i досудового слiдства, зокрема: досудове розслiдування

проведено без порушення справи; справу порушено неправомочною

особою; проведено розслiдування особами, якi пiдлягають вiдводу

згiдно iз статтями 58 i 60 КПК; розслiдування проведено за матерiа-

лами, видiленими в окреме провадження щодо iншої особи за но-

вим обвинуваченням без порушення справи; розслiдування прове-

дено без скасування ранiше винесеної постанови про закриття справи

або про вiдмову в порушеннi кримiнальної справи проти тiєї самої

особи та з тим самим обвинуваченням;

- порушено вимоги статей КПК щодо обов'язкової участi захис-

ника i порядку його допуску до участi в справi;

- порушено вимоги ст. 19 КПК, якщо обвинувачений не володiє

мовою, якою провадиться слiдство, i вiн не був забезпечений пере-

кладачем;

- пред'явлено неконкретне обвинувачення, зокрема, не вказанi

час, мiсце, спосiб, мотив, а також iншi ознаки складу злочину, стат-

тя (її частина) закону, якою цей злочин передбачено, не дано юри-

дичної оцiнки кожному дiянню, якщо особа обвинувачується у вчи-

неннi декiлькох злочинiв;

- необгрунтовано вiдхилено клопотання обвинуваченого чи

iнших учасникiв процесу про встановлення обставин, якi мають

iстотне значення для справи, коли такi обставини не можуть бути

встановленi судом;

- 4)ормулювання обвинувачення, викладене в обвинувальному

висновку, iстотно вiдрiзняється вiд формулювання, що мiститься в

постановi про притягнення як обвинуваченого, або погiршує стано-

330 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

вище обвинуваченого порiвняно з пред'явленим обвинуваченням чи

пов'язане з iншими порушеннями його права на захист;

- не забезпечене право обвинуваченого, потерпiлого чи адвока-

та на ознайомлення з усiма матерiалами справи;

- в обвинувальному висновку не зазначено докази, що пiд-

тверджують пред'явлене обвинувачення;

- обвинувальний висновок не затверджено прокурором.

В постановi (ухвалi) про повернення справи за цiєї пiдставою крiм

короткого викладу сутi пред'явленого обвинувачення i статтi закону, за

яким воно квалiфiковано, необхiдно вказати також, якi iстотнi порушен-

ня кримiнально-процесуального закону допущенi i як їх слiд усунути.

3. За наявностi в справi пiдстав для пред'явлення притягнутiй

до вiдповiдальностi особi обвинувачення, яке їй до цього не було

пред'явлено (п. З ч. 1 ст. 246 КПК).

У постановi (ухвалi), винесеної за такою пiдставою, слiд навес-

ти тi данi, якi свiдчать про наявнiсть пiдстав для пред'явлення обви-

нуваченому нового обвинувачення, пов'язаного з ранiш пред'явле-

ним, або про необхiднiсть змiни обвинувачення на таке, що iстотно

вiдрiзняється за фактичними обставинами вiд пред'явленого.

4. При встановленнi пiдстави для притягнення до кримiнальної

вiдповiдальностi iнших осiб, якщо окремий розгляд справи про них

неможливий (п. 4 ч. 1 ст. 246 КПК).

У постановi (ухвалi), винесенiй за такою пiдставою, слiд навес-

ти данi про необхiднiсть притягнення до кримiнальної вiдповiдаль-

ностi iнших осiб i обгрунтувати, чому матерiали щодо них не мо-

жуть бути видiленi в окреме провадження.

5. При неправильному об'єднаннi або видiленнi справ (п. 5 ч. 1

ст. 246 КПК).

У постановi (ухвалi) суддя або суд повиннi пояснити органам до-

судового розслiдування, на чому грунтується їх висновок про пору-

шення вимог ст. 26 КПК про можливiсть об'єднання чи видiлення

справи, а також, чому це порушення негативно впливає на всебiчнiсть,

повноту i об'єктивнiсть дослiдження i вирiшення справи.

Рiшення про зупинення справи у стадiї вiддання до суду ви-

носиться лише у двох випадках:

- коли обвинувачений зник i мiсцеперебування його невiдоме;

- коли обвинувачений не має можливостi брати участь у судовому

засiданнi внаслiдок тяжкого захворювання, що засвiдчено лiкарем,

який працює у лiкувальнiй установi.

Роздiл 14

Вiддання до суду

331

У першому випадку справа зупиняється до розшуку обвинуваченого,

а в другому - до видужання обвинуваченого (ст. 249 КПК).

Рiшення про направлення справи за пiдсуднiстю виноситься

суддею (судом) при умовi, що справа, яка надiйшла до суду, йому

непiдсудна.

Вiдповiдно до ст. 252 КПК прокурор має право i зобов'язаний

внести до вищестоящого суду окреме подання на будь-яку незакон-

ну постанову суддi чи ухвалу розпорядчого засiдання суду незалеж-

но вiд того, чи брав вiн участь у розпорядчому засiданнi.

Потерпiлий i його представник, обвинувачений, його захисник i

законний представник можуть оскаржити в стадiї вiддання обвину-

ваченого до суду тiльки окремi судовi рiшення: постанову суддi про

порушення кримiнальної справи про злочини, перелiченi у ч. 1 ст.

27 КПК, i вiддання обвинуваченого до суду та постанову про вiдмо-

ву в порушеннi такої кримiнальної справи, а також ухвалу розпо-

рядчого засiдання суду про закриття справи у частинi, яка стосуєть-

ся пiдстав та мотивiв її закриття.

Оскiльки суд у розпорядчому засiданнi має право закрити тiльки

справу про злочин, за який може бути призначено довiчне ув'язнен-

ня, а в рештi випадкiв рiшення про закриття справи приймає суддя

одноособове, то з цього випливає, що зазначенi учасники процесу

мають право оскаржити також постанову суддi про закриття справи

в частинi мотивiв i пiдстав її закриття.

Постанова суддi чи ухвала розпорядчого засiдання суду про

вiддання обвинуваченого до суду не може бути оскаржена жодним з

зазначених вище учасникiв процесу, бо в постановi чи ухвалi не ви-

рiшується питання про виннiсть обвинуваченого.

Рiшення про закриття справи виноситься при встановленнi суд-

дею (судом) всiх передбачених законом пiдстав для закриття справи в

стадiї досудового розслiдування, судового розгляду, а також для вине-

сення виправдувального вироку i скасування останнього з припинен-

ням справи касацiйною та наглядною iнстанцiями. Винятком є <недо-

веденiсть участi обвинуваченого у вчиненнi злочину> (п. 2 ст. 213 КПК).

У мотивувальнiй частинi постанови (ухвали) необхiдно виклас-

ти формулювання обвинувачення та мотивованi висновки суду про

вiдсутнiсть у дiях пiдсудного складу злочину чи наявнiсть iнших

пiдстав для закриття справи.

Закриваючи справу за будь-якою пiдставою, суд скасовує запо-

бiжний захiд, заходи забезпечення цивiльного позову i конфiскацiї

332 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

майна, вирiшує вiдповiдно до ст. 81 КПК питання про долю речових

доказiв, зокрема про грошi, цiнностi та iншi речi, нажитi злочинним

шляхом (ч. 1 ст. 248 КПК). Копiя постанови (ухвали) про закриття

справи вручається особi, щодо якої її винесено, потерпiлому, а та-

кож направляється прокурору.

Одночасно з закриттям справи суддя (суд) можуть винести окре-

му постанову (ухвалу), якою звертається увага на порушення закону

та iншi недолiки, на причини i умови, якi сприяли вчиненню злочи-

ну, i вимагається вжиття вiдповiдних заходiв. Винесення такої по-

станови (ухвали) прямо законом не передбачено. Але це право суддi

(суду) не може бути поставлене пiд сумнiв. Воно передбачено ст. 23

КПК, яка зобов'язує органи розслiдування, прокурора i суд виявля-

ти причини i умови, якi сприяли вчиненню злочину.

§ 5. Дiї суддi по пiдготовцi справи до розгляду у судовому

засiданнi

Коло пiдготовчих дiй, якi виконуються пiсля прийняття рiшення

про вiддання обвинуваченого до суду i про призначення судового засi-

дання, в цiлому окреслено в статтях 253 - 255 КПК. У них йдеться

про забезпечення сторонам додаткової можливостi ознайомитися з

матерiалами справи, про вручення пiдсудному копiї обвинувального

висновку, про виклик у судове засiдання осiб, якi необхiднi для по-

вного i всебiчного розгляду справи (свiдкiв, експертiв, перекладачiв),

про строк, протягом якого повинно бути розпочате судове засiдання.

Але цi статтi КПК не охоплюють всiх дiй, якi мають бути прове-

денi в зв'язку з пiдготовкою справи до розгляду. Їх деталiзацiя пе-

редбачена в деяких постановах Пленуму Верховного Суду України.

Так, зокрема, у постановi вiд 25 березня 1988 року № 3 говориться:

<Якщо пiдсудний не володiє мовою, якою складено обвинувальний

висновок, суд згiдно з вимогами статей 223 та 254 КПК повинен

вручити йому копiю обвинувального висновку, перекладеного орга-

нами розслiдування на його рiдну мову або iншу мову, якою вiн во-

лодiє>. Вбачається, що пiдсудному повинна вручатися у перекладi

копiя постанови прокурора, якою змiнене обвинувачення. При дiю-

чому порядку вiддання обвинуваченого до суду пiдсудному необхiдно

вручити i переклад постанови суддi, якщо нею внесенi якiсь змiни

до обвинувачення або змiнено перелiк осiб, якi викликаються в су-

дове засiдання.

Роздiл 14

Вiддання до суду

.333

Копiя обвинувального висновку, а також iнших названих вище

документiв повинна вручатися не менше нiж за три доби до початку

судового засiдання.

Важливi положення, якi стосуються пiдготовчих дiй, є у вiдом-

чих нормативних актах. До них можна вiднести, перш за все,

iнструкцiї з дiловодства у судах рiзних iнстанцiй. В них є чимало

приписiв, якi iстотно доповнюють те, що передбачено названими

статтями КПК з пiдготовки судових засiдань. Зокрема, в них гово-

риться про те, що день i час судового засiдання повинен визначати-

ся з урахуванням складеного на поточний мiсяць розкладу судових

засiдань, а якщо пiдсудний перебуває пiд вартою, - то за погоджен-

ням з органами, на якi покладено конвоювання заарештованих. По-

вiстки про виклик в судове засiдання складаються i розсилаються

секретарем судового засiдання. Розсилаються повiстки не пiзнiше

нiж у наступний день пiсля визначення часу розгляду справи. Роз-

писки про одержання повiсток необхiдно пiдшивати до справи. Так

само передбачена детальна процедура вручення пiдсудним копiй

обвинувальних висновкiв - окремо для випадкiв, коли вони пере-

бувають на волi та коли їх тримають пiд вартою. Визначено також

порядок складання перелiку справ, призначених до розгляду, тощо.

Роздiл 15

СУДОВИЙ РОЗГЛЯД:

ЗАГАЛЬНi ПОЛОЖЕННЯ

§ 1. Суть i значення стадiї судового розгляду

Судовий розгляд являє собою центральну стадiю кримiнального

процесу - саме у цiй стадiї суд, який розглянув кримiнальну справу

по сутi i дослiдив всi докази, виносить остаточне рiшення про виннiсть

пiдсудного i призначення йому покарання. Стадiя досудового розслi-

дування, що передує судовому розгляду, має для судового розгляду

попереднiй характер. Оцiнка зiбраних по справi доказiв та висновки,

зроблена в обвинувальному висновку, для суду не є обов'язковими.

Суд, одержавши кримiнальну справу вiд органiв досудового слiдства,

може не задовольнитися дослiдженням версiї, яка прийнята слiдством

як достовiрна. Вiн може дослiдити тi версiї, якi досудове слiдство вва-

жало за такi, що не пiдтвердилися. Суд також має право дослiдити

версiї, взагалi не висунутi i не дослiдженi органами досудового

слiдства. Крiм того, суд може знову дослiдити факти, визнанi на досу-

довому слiдствi неiстотними або спростованими зiбраними у справi

доказами. Суд може визнати неiстотними обставини, якi попереднє

слiдство визнало iстотними i формулювало на них обвинувачення.

Немає обмежень для розгляду судом тих доказiв, якi були вiдхи-

ленi досудовим слiдством, як недостовiрнi i такi, що не мають вiдно-

шення до справи. Суд, оцiнивши вказанi докази, може прийти до

iншого висновку, визнавши їх достовiрними та належними до кримi-

нальної справи, яка розглядається.

Таким чином, суд у стадiї судового розгляду не пов'язаний з ма-

терiалами досудового слiдства, хоча i обмежений рамками обвину-

вачення, яке висунуто на попередньому слiдствi у порядку статей

131, 132 та 140 КПК.

Основною, центральною стадiєю кримiнального процесу судо-

вий розгляд робить коло завдань, що вирiшуються в ходi його про-

вадження, характер рiшень, якi виносяться, процедура, що забезпе-

чує реалiзацiю всiх без винятку принципiв кримiнального судочин-

ства. Стадiї, що йдуть за судовим розглядом, - касацiйне i наглядне

Роздiл 15

Су довий розгляд: загальнi положення

335'

провадження - мають ревiзiино-контрольнии характер, їх рiшення

можуть тiльки змiнити чи скасувати рiшення суду першої iнстанцiї,

але не замiнюють його.

Судовий розгляд має бiльше можливостей для всебiчного, повного

i об'єктивного дослiдження всiх обставин кримiнальної справи i по-

становлення у нiй законного, обгрунтованого i справедливого вироку.

Перевага судового розшяду перед досудовим слiдством очевидна.

1. Слiдчий здiйснює досудове слiдство одноособове. Вiн сам

збирає докази, якi, на його погляд, мають вiдношення до справи,

самостiйно виносить постанову про притягнення як обвинувачено-

го, пред'являє обвинувачення, здiйснює ряд iнших дiй, пов'язаних

iз закiнченням попереднього слiдства. Визнавши зiбранi докази до-

статнiми для складання обвинувального висновку, слiдчий оголо-

шує учасникам процесу про закiнчення слiдства у справi.

Одноособова дiяльнiсть слiдчого, ного професiйний досвiд, який

свiдчить, що у бiльшостi випадкiв вiн має справу з особами, якi

дiйсно вчинили злочин, призводить до професiйної деформацiї та

обвинувального ухилу, якого надзвичайно важко позбутися. Навпа-

ки, судовий розгляд може здiйснюватись як суддею одноособове,

так i колегiєю з трьох професiйних суддiв або двох суддiв i трьох

народних засiдателiв. При цьому у всiх випадках судовий розгляд

проходить у вiдкритому судовому засiданнi, в порядку, передбаче-

ному роздiлом третiм КПК, що забезпечує повноту, всебiчнiсть i

об'єктивнiсть судового розгляду при дотриманнi прав i законних iнте-

ресiв його учасникiв.

З метою забезпечення ефективностi здiйснення правосуддя су-

дом законодавець гарантує незалежнiсть i недоторканнiсть суддiв

(ст. 126 Конституцiї України). Питання про незалежнiсть суддiв пе-

ребуває у полi зору i Верховного Суду України (постанова Пленуму

Верховного Суду України вiд 12 квiтня 1996 року № 4 <Про застосу-

вання законодавства, що забезпечує незалежнiсть суддiв>)'.

2. Не завжди один i той самий слiдчий здiйснює попереднє

слiдство у справi вiд початку i до кiнця. Стаття 104 КПК надає право

органам дiзнання порушувати кримiнальнi справи, провадити по них

необхiднi слiдчi дiї та оперативно-розшуковi заходи, пiсля чого, з

дотриманням строкiв, передбачених ст. 108 КПК, справа направляєть-

ся слiдчому. Слiдчий, який прийняв кримiнальну справу до свого

Постанови Пленуму Верховного Суду України iз загальних питань судової

дiяльностi та в кримiнальних справах. С. 376-384.

336

ОСОБЛИВА ЧАСГИНА

провадження, знайомиться з матерiалами, зiбраними органами

дiзнання, i, визнавши їх достовiрними, не зобов'язаний повторюва-

ти слiдчi дiї, вже проведенi органами дiзнання. Вiдповiдно до п. 9

ст. 227 КПК прокурор вправi передати будь-яку кримiнальну справу

вiд одного слiдчого до iншого. У цьому випадку новий слiдчий, як

правило, також обмежується вивченням матерiалiв кримiнальної

справи, якi були зiбранi попереднiм слiдчим. У разi особливої склад-

ностi справи її розслiдування може бути доручено кiльком слiдчим,

кожний з яких виконує свою частину роботи (наприклад, вiдпрацьо-

вує конкретну версiю).

Кожним слiдчим матерiали подаються у кримiнальну справу i

вивчаються старшим слiдчим групи. Крiм цього, КПК передбачає

можливiсть направлення слiдчим по справi, що розслiдується, окре-

мого доручення для виконання слiдчих дiй в iншому слiдчому рай-

онi. Протоколи таких слiдчих дiй прилучаються до справи (ст. 118

КПК). В усiх наведених випадках слiдчий, що провадить попереднє

слiдство, не зобов'язаний наново здiйснювати всi слiдчi дiї, вiн може

обмежитись вивченням процесуальних документiв, що оформляють

слiдчi дiї, якi здiйснювались iншими слiдчими чи органами дiзнан-

ня. Внаслiдок цього виникає можливiсть певних прогалин, поми-

лок, однобiчностi i упередженостi, якi не завжди можна усунути за

письмовими матерiалами.

У судовому розглядi кожна справа повинна бути розглянута судом

в одному й тому ж складi (ст. 258 КПК). Це забезпечує безпосереднє

сприйняття i оцiнку доказiв всiма суддями вiд початку i до кiнця судо-

вого розгляду, гарантує всебiчнiсть, повноту i об'єктивнiсть дослiд-

ження всiх обставин кримiнальної справи, без яких неможливе по-

становленая законного, обгрунтованого i справедливого вироку.

3. Слiдчий, як правило, розслiдує кiлька кримiнальних справ.

Його увага розпорошується, вiн переходить вiд оцiнки доказiв за

однiєю справою до оцiнки доказiв за iншою. У такiй ситуацiї немає

гарантiй вiд упущень i природного забування деяких обставин. Що

стосується судового розгляду, то ч. 2 ст. 257 КПК рекомендує роз-

глядати у судi кримiнальну справу безперервно, крiм часу, призна-

ченого для вiдпочинку.

Безпосереднiсть допомагає сприйняттю всiх доказiв у справi в

їх сукупностi i взаємозв'язку, дозволяє уникнути прогалин у дослiд-

женнi доказової бази, постановити рiшення з суворим дотриманням

закону. Такий процесуальний порядок судового розгляду посилює

Роздiл iЗ

Судовий розгляд: загальнi положення

337

процесуальнi гарантiї встановлення iстини судом у порiвняннi з до-

судовим розслiдуванням.

4. Слiдчий збирає, процесуальне закрiплює, перевiряє i оцiнює

докази у мiру їх виявлення. Однi докази виявляються на самому по-

чатку досудового слiдства, iншi набагато пiзнiше i навiть у самому

його кiнцi. Рiзний час виявлення доказiв утруднює їх перевiрку й оцiн-

ку, а також систематизацiю за злочинними епiзодами. Цс призводить

або до втрати деяких доказiв, коли наявнi у матерiалах справи докази

не використовуються слiдчим в обвинувальному висновку для пiдтвер-

дження вини обвинуваченого, або до помилкової їх оцiнки.

iнше становище у судовому розглядi. До його початку основна су-

купнiсть доказiв, необхiдних для правильного вирiшення кримiнальної

справи, вже зiбрана, що дозволяє їх перевiряти й оцiнювати у системi.

Зокрема, ця перевага судового розгляду дозволяє застосувати процесу-

альнi дiї, якi неможливо зробити у ходi досудового слiдства. До них нале-

жить, наприклад, перехресний допит, який дозволяє допитати особу вiдпо-

вiдно до позицiї рiзних учасникiв судового розгляду i насамперед обви-

нувачення та захисту. Внаслiдок такого допиту у судовому розглядi

порiвнюються показання кiлькох осiб з приводу однiєї i тiєї ж обставини.

Якщо слiдчий для усунення суперечностей або прогалин у тому

чи iншому доказi повинен вживати заходiв до виявлення нових до-

казiв, якi дозволяють вирiшити вказане завдання, то суд, за наяв-

ностi достатньої сукупностi доказiв для правильного вирiшення кри-

мiнальної справи, вже до початку судового розгляду має можливiсть

помiтити прогалини i суперечностi у дослiджених доказах i своє-

часно вжити заходiв до їх усунення.

5. Слiдчий здiйснює допити, як правило, вiч-на-вiч з особою,

яка допитується. У провадженнi iнших слiдчих дiй можуть брати

участь з дозволу слiдчого iншi учасники процесу (обвинувачений,

потерпiлий та iн.) Пiсля закiнчення досудового слiдства обвинува-

чений, потерпiлий, цивiльний позивач i цивiльний вiдповiдач ма-

ють право знайомитись з матерiалами кримiнальної справи. Однак

вони знайомляться з письмовими матерiалами. При цьому не можна

виключити можливiсть неповноти та неточностi вiдображеної у них

iнформацiї. Наприклад, при допитi слiдчий мiг неправильно зрозу-

мiти допитуваного, не звернути уваги на деякi обставини, якi той

повiдомив, тощо. Тому письмовi документи, якi складаються слiдчим,

в окремих випадках можуть не цiлком вiдповiдати вiдомостям, якi

дiйсно йому наданi.

338

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

У судовому розглядi iнше становище. Кожна особа допитується суд-

дями, прокурором, учасниками судового розгляду. Стаття 261 КПК пе-

редбачає, що обвинувач, пiдсудний, захисник, потерпший, а також ци-

вiльний позивач i цивiльний вiдповiдач та їх представники у судовому

засiданнi користуються рiвними правами щодо подання доказiв, участi в

їх дослiдженнi i заявлення клопотань. Перевiрка кожного доказу у судо-

вому слiдствi з позицiї усiх учасникiв судового розгляду сприяє з 'ясуван-

ню справжнього їх значення i допомагає суду правильно їх оцiнити.

6. У судовому розглядi реалiзуються всi принципи кримiнально-

го процесу, якi у своїй сукупностi забезпечують законнiсть, обгрун-

тованiсть i справедливiсть вироку. При провадженнi попереднього

слiдства багато принципiв не використовуються у повному обсязi,

наприклад, гласнiсть, змагальнiсть та деякi iншi.

Всi вказанi переваги судового розгляду можуть виявити прогали-

ни i недолiки досудового розслiдування, якщо вони дiйсно мали мiсце.

Судовий розгляд послiдовно проходить ряд етапiв, що змiню-

ють один одного. Вiн починається з пiдготовчої частини, у якiй пе-

ревiряється можливiсть розгляду кримiнальної справи у даному су-

довому засiданнi, вживаються заходи до його органiзацiї, пiдготов-

ки, виявляються i усуваються перешкоди для розгляду. Наступний

етап - судове слiдство. У ньому безпосередньо i усно, за участю

учасникiв судового розгляду дослiджуються докази судом,

здiйснюється їх оцiнка. Далi йдуть судовi дебати, де учасники судо-

вого розгляду мають можливiсть обгрунтувати свою позицiю у справi,

дати оцiнку дослiдженим у судовому слiдствi доказам, висловити

думку щодо бажаного рiшення у справi. Пiсля судових дебатiв пiдсуд-

ний має право виступити з останнiм словом. Судовий розгляд завер-

шується постановою i проголошенням вироку.

§ 2. Загальнi умови судового розгляду. Безпосереднiсть,

уснiсть, безперервнiсть судового розгляду

i незмiннiсть складу суду. Змагальнi засади

здiйснення правосуддя

На всi перелiченi вище етапи судового розгляду поширюються

загальнi положення. Загальнi положення судового розгляду являють

собою такi законодавчi приписи, якi сприяють реалiзацiї всiх без

винятку принципiв кримiнального процесу i вiдбивають головнi,

найбiльш характернi риси дiяльностi суду першої iнстанцiї. До за-

Роздiл 15

Судовий розгляд: загальнi положення

339

гальних умов судового розгляду можна вiднести: 1) безпосереднiсть

i уснiсть; 2) межi i правила змiни обвинувачення; 3) незмiннiсть скла-

ду суду; 4) повноваження головуючого у судовому засiданнi; 5) пра-

ва i обов'язки учасникiв; 6) повноваження прокурора; 7) розпоря-

док судового засiдання; 8) постановлення процесуальних рiшень;

9) протокол судового засiдання.

Загальнi положення судового розгляду поширюються на будь-

який судовий розгляд незалежно вiд того, розглядається справа од-

ноособово суддею чи судом колегiальне.

Принцип безпосередностi i усностi закрiплений у ст. 257 КПК.

Вiн полягає в тому, що суд при розглядi кримiнальної справи по сутi

повинен безпосередньо дослiдити докази в справi: допитати пiдсуд-

них, потерпiлих, свiдкiв, заслухати висновки експертiв, оглянути

речовi докази, оголосити протоколи та iншi документи. При цьому

суд i учасники процесу сприймають доказову iнформацiю безпосе-

редньо з першоджерел, що дозволяє уникнути викривлення i втрат,

що неминучi при передачi iнформацiї через канали комунiкацiї, яки-

ми є документи досудового слiдства.

Уснiсть судового розгляду, особливо при допитах, дозволяє оцi-

нити не лише те, що говорить допитуваний, але i як вiн це говорить.

Поведiнка допитуваного на судовому допитi має неабияке значення.

Хоча у кримiнальному процесi не iснує так званих <доказiв поведiн-

ки>, однак невпевненiсть особи пiд час допиту може спонукати суд

бiльш ретельно перевiрити правдивiсть її показань. Поведiнка до-

питуваного впливає i на ставлення до його показань учасникiв кри-

мiнального процесу, оскiльки за даними психологiї вiд 40 до 70 %

iнформацiї сприймається зорово.

Безпосереднiсть i уснiсть судового розгляду є гарантiєю неза-

лежностi суддiв, перешкоджає стороннiй особi втручатися у здiйснен-

ня ними правосуддя.

Принцип безпосередностi i усностi пов'язаний з процесуальною

рекомендацiєю безперервностi судового засiдання i вимогою не-

змiнностi складу суду.

Сутнiсть безпосередностi полягає у тому, що судове засiдання

по кожнiй кримiнальнiй справi вiдбувається безперервно, крiм часу,

призначеного для вiдпочинку (ч. 2. ст. 257 КПК). Слiд звернути ува-

гу, що положення ч. 2 ст. 257 КПК мають рекомендацiйний, а не

iмперативний характер. У кожному конкретному випадку суд пови-

нен вирiшити, чи можна без шкоди для кримiнальної справи, що

340

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

розглядається, розглянути у перервi iншу кримiнальну справу. У

справах про тяжкi i особливо тяжкi злочини судовий розгляд прова-

диться безперервно.

Кожна справа повинна бути розглянута в одному й тому ж складi

суддiв. Коли хто-небудь iз суддiв позбавлений можливостi продов-

жувати брати участь у засiданнi, вiн повинен бути замiнений iншим

суддею, i розгляд справи розпочинається з початку (ч. 1 ст. 258 КПК).

Разом з цим вiдповiдно до ст. 259 КПК у справi, для розгляду

якої необхiдний значний час, може бути викликаний запасний на-

родний засiдатель. Запасний народний засiдатель перебуває у залi

судового засiдання з початку розгляду справи i в разi вибуття народ-

ного засiдателя iз складу суду замiняє його. Коли запасний засiда-

тель при цьому не вимагає вiдновлення судових дiй з початку, роз-

гляд справи продовжується. Якщо ж запасний народний засiдатель,

який вступив у справу, вважає, що суд допустив якiсь прорахунки

або не з'ясував iстотнi питання, якi мають значення для розв'язання

справи, то народний засiдатель вправi вимагати вiдновлення судо-

вого розгляду з самого початку.

При розглядi кримiнальної справи суддею одноособове або су-

дом колегiальне у складi трьох професiональних суддiв або двох

суддiв i трьох народних засiдателiв при вибуттi одного з професiо-

нальних суддiв розгляд кримiнальної справи у судовому засiданнi

повинен завжди вiдновлюватися з самого початку.

Змагальна конструкцiя кримiнального процесу України як необ-

хiдну умову передбачає процесуальну рiвнiсть прав учасникiв судо-

вого розгляду (ст. 261 КПК). Вона виражається у тому, що обвину-

вач, пiдсудний, захисник, потерпiлий, а також цивiльний позивач,

цивiльний вiдповiдач та їх представники в судовому розглядi корис-

туються рiвними правами: а) щодо подання доказiв; б) участi в дос-

лiдженнi доказiв; в) заявленнi клопотань.

§ 3. Учасники супового розгляду

Пiдтримання перед судом державного обвинувачення покла-

дається на прокурора. Для становища прокурора у судовому роз-

глядi характерно таке: 1) пiдтримуючи обвинувачення в судi, проку-

рор зобов'язаний висловити свої мiркування з усiх питань, що ви-

никають у ходi судового розгляду; 2) прокурор викладає у судi свої

мiркування як державний обвинувач, тобто виступає з боку обвину-

Роздiл 15

Судовий розгляд: загальнi положення

341

вачення; 3) вiн не має процесуальних переваг перед iншими учасни-

ками судового розгляду (ст. 261 КПК); 4) пiдтримуючи державне

обвинувачення, прокурор керується вимогами закону i своїм

внутрiшнiм переконанням. У судовому розглядi прокурор не пови-

нен будь-що пiдтримувати державне обвинувачення, яке викладено

в обвинувальному висновку. Активно беручи участь у судовому

слiдствi, дослiджуючи зiбранi у справi докази разом з судом та iнши-

ми учасниками судового розгляду, вислуховуючи їх думки, прокурор

може дiйти до переконання, що данi судового слiдства не пiдтверд-

жують пред'явленого пiдсудному обвинувачення. У цьому разi вiн

повинен вiдмовитись вiд обвинувачення i викласти суду мотиви вiдмо-

ви. Однак суд не зв'язаний думкою прокурора. Тому вiдмова проку-

рора вiд обвинувачення не звiльняє суд вiд обов'язку подальшого роз-

гляду справи i вирiшення її на загальних пiдставах. Таке становище

пояснюється тим, що хоча прокурор i вiдмовився вiд пiдтримання дер-

жавного обвинувачення, у кримiнальнiй справi є обвинувальний вис-

новок - процесуальний акт, у якому обвинувачення матерiалiзоване.

Незалежно вiд позицiї прокурора обвинувачення, яке є у справi, по-

винно бути вирiшено по сутi. До того ж прокурор, вiдмовляючись вiд

пiдтримання обвинувачення, керується своїм внутрiшнiм переконан-

ням. Суд, вирiшуючи справу по сутi, повинен оцiнювати зiбранi у

справi докази, Грунтуючись на власному внутрiшньому переконаннi,

яке не може пiдмiнюватися переконанням прокурора.

Крiм пiдтримання державного обвинувачення у судовому розглядi

закон покладає на прокурора обов'язок пред'являти або пiдтримува-

ти пред'явлений потерпiлим цивiльний позов, якщо цього вимагає

охорона державних чи громадських iнтересiв або прав громадян (ч. 5

ст. 264 КПК). Цей обов'язок прокурора є конкретизацiєю його кон-

ституцiйного обов'язку здiйснювати представництво iнтересiв гро-

мадянина або держави в судi (п. 2 ст. 121 Конституцiї України). У

судових дебатах обвинувальнiй позицiї прокурора протистоїть пiдсуд-

ний, який, як правило, активно захищається вiд обвинувачення.

Вiдповiдно до ст. 262 КПК розгляд справи в засiданнi першої

iнстанцiї вiдбувається з участю пiдсудного, явка якого до суду є обо-

в'язковою. Участь пiдсудного у судовому засiданнi необхiдна для

забезпечення його права на захист, встановлення iстини у справi,

винесення законного, обгрунтованого i справедливого вироку.

Розгляд справи при вiдсутностi пiдсудного допускається лише у

виняткових випадках, до яких закон вiдносить: 1) перебування пiдсуд-

342

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

ного за межами України i ухилення його вiд явки до суду; 2) коли спра-

ву про злочин, за який не може бути призначено покарання у виглядi

позбавлення волi, пiдсудний просить розглянути у його вiдсутностi.

Для розгляду справи у вiдсутностi пiдсудного суд повинен мати

у своєму розпорядженнi достовiрнi свiдчення, пiдтвердженi доку-

ментами вiдповiдних державних органiв, про те, що пiдсудний пе-

ребуває за межами України або ухиляється вiд явки до суду. У справi

необхiдно вказати заходи, вжитi для виклику пiдсудного до суду.

Прохання пiдсудного про розгляд справи у його вiдсутностi по-

винно бути викладено або у письмовiй формi, або зафiксовано у

протоколi. При цьому прохання необхiдно викласти так, щоб у суду

не виникало сумнiву щодо бажання обвинуваченого про розгляд

справи у його вiдсутностi.

В iнших випадках пiдсудного, який не з'явився без поважних

причин, за ухвалою суду або за постановою суддi можна доставити

до суду приводом. Крiм того, до пiдсудного, який ухиляється вiд

явки до суду, можуть бути застосованi запобiжнi заходи, якщо такi

не були обранi на досудовому слiдствi, або змiненi на бiльш суворi.

Пiдсудний вправi захищатися вiд обвинувачення у судовому роз-

глядi як самостiйно, так i з допомогою захисника. Захисник сприяє

пiдсудному у здiйсненнi його прав i у захистi законних iнтересiв.

Надаючи юридичну допомогу пiдсудному, захисник бере участь у

судовому слiдствi; заявляючи перед судом клопотання про витребу-

вання та приєднання до справи нових доказiв, виступаючи у судо-

вих дебатах, вiн сприяє встановленню обставин, якi виправдовують

пiдсудного або пом'якшують його вiдповiдальнiсть. Вiн також вис-

ловлює свої мiркування з приводу застосування кримiнального за-

кону i мiри покарання.

Суд зобов'язаний забезпечити пiдсудному можливiсть користу-

ватися допомогою захисника. Однак пiдсудний у будь-який момент

провадження у справi має право вiдмовитися вiд захисника. Така

вiдмова допускається тiльки з iнiцiативи пiдсудного. Суд не може

пропонувати пiдсудному розглядати справу без участi захисника,

якщо останнiй не з'явився у судове засiдання. Розглядаючи заяву

пiдсудного про вiдмову вiд участi у справi захисника, суд повинен

встановити, вiдмовляється вiн вiд захисника i буде самостiйно

здiйснювати свiй захист чи бажає замiнити його iншим. В останнь-

ому випадку необхiдно дати йому можливiсть замiнити захисника

вiдповiдно до ст. 47 КПК.

Роздiл 15

Судовий розгляд: загальнi положення

343

Вiдмова пiдсудного вiд захисника у випадках, передбачених ч. З

ст. 46 КПК, не може бути прийнята.

У судовому розглядi беруть участь потерпiлий, цивiльний пози-

вач, цивiльний вiдповiдач та їх представники. Цi учасники судового

розгляду надiляються широким колом прав, якi дозволяють їм вiдсто-

ювати свої права i законнi iнтереси.

Учасники процесу, якi присутнi при розглядi справи у судi, заяв-

ляють вiдводи i клопотання, дають пояснення, беруть участь у дос-

лiдженнi доказiв, висловлюють свою думку з приводу доведеностi

вчиненого злочину i його цивiльно-правових наслiдкiв.

Потерпiлий бере учать у судових дебатах, якщо прокурор не бере

участi у справi. У справах, що вказанi у ч. 1 ст. 27 КПК, вiн пiдтри-

мує обвинувачення. У разi примирення потерпiлого з обвинуваче-

ним цi справи пiдлягають закриттю.

Потерпiлий має право, а не зобов'язаний давати показання. При

вiдмовi потерпiлого у судовому засiданнi вiд дачi показань суд зас-

тосовує заходи для з'ясування причин такої вiдмови. Якщо потер-

пiлий вiдмовляється вiд дачi показань через погрози на його адресу

або на адресу членiв його сiм'ї, суд застосовує заходи забезпечення

безпеки цих осiб згiдно iз Законом України вiд 23 грудня 1993 року

<Про забезпечення безпеки осiб, якi беруть участь у кримiнальному

судочинствi> та ст. 52" КПК.

§ 4. Провiдна роль суду. Розпорядок судового засiдання

Керує судовим засiданням головуючий. Вiн спрямовує судове

слiдство на забезпечення повного, всебiчного та об'єктивного дос-

лiдження всiх обставин справи i встановлення iстини, усуває з судо-

вого слiдства все те, що не стосується розглядуваної справи, i забез-

печує належний виховний рiвень судового процесу. Таким чином,

дiяльнiсть головуючого у судовому засiданнi має процссуально-

органiзацiйний характер. Головуючий не вправi чинити дiї, якi об-

межують або порушують права учасникiв судового розгляду. Запе-

речення з приводу таких дiй головуючого заносяться до протоколу

судового засiдання.

Головуючий при колегiальному розглядi кримiнальної справи не

має нiяких переваг перед iншими суддями i народними засiдателя-

ми. Обговорюючи процесуальнi рiшення у нарадчiи кiмнатi, голо-

вуючий з усiх питань висловлюється останнiм.

344

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Органiзацiйна дiяльнiсть головуючого у судовому засiданнi по-

винна сприяти змiцненню авторитету суду, довiри до постановле-

них судових рiшень.

На головуючого покладається обов'язок пiдтримання поряд-

ку пiд час судового засiдання. Всi учасники судового розгляду

повиннi беззаперечно виконувати розпорядження головуючого

про дотримання порядку у судовому засiданнi. У разi порушення

пiдсудним порядку або непiдкорення його розпорядженням го-

ловуючого останнiй попереджає його про те, що при повтореннi

ним вказаних дiй його буде видалено iз залу суду. При повторно-

му порушеннi порядку пiдсудний за ухвалою суду може бути ви-

далений iз залу засiдання тимчасово або на весь час судового роз-

гляду справи. У цьому разi вирок пiсля його винесення негайно

оголошується пiдсудному. Закон (чч. 2-3 ст. 272 КПК) передба-

чає застосування примусових заходiв у разi порушення розпорядку

судового засiдання до прокурора, захисника, громадського обви-

нувача та громадського захисника, свiдка, потерпiлого, цивiль-

ного вiдповiдача та iнших громадян, присутнiх у судовому засi-

даннi.

§ 5. Вiдкладення розгляду i зупинення кримiнальної

справи. Направлення справи на додаткове

розслiдування. Закриття кримiнальної справи

Розгляд справи в судi провадиться тiльки щодо обвинувачених i

лише за тим обвинуваченням, за яким їх вiддано до суду. Однак у

судовiй практицi не рiдкими є випадки, коли через виникнення перс-

шкод кримiнальну справу розглядати неможливо. Тому до загальних

положень судового розгляду належить порядок прийняття таких про-

цесуальних рiшень, як вiдкладення i зупинення розгляду справи, її

закриття, направлення справи на додаткове розслiдування.

Вiдкласти розгляд справи суд може, коли розгляду перешкоджає:

а) неявка кого-небудь з викликаних осiб; б) необхiднiсть витребува-

ти новi докази. При цьому суд вживає необхiдних заходiв для викли-

ку осiб, що не з'явилися, або для витребування нових доказiв.

Прийнявши рiшення про вiдкладення розгляду справи, суд зобо-

в'язаний до закриття судового засiдання вислухати всi клопотання

учасникiв судового розгляду i розв'язати їх (ч. З ст. 280).

Роздiл 15

Судовий розгляд: загальнi положення

345

Суд, вiдкладаючи судовий розгляд, може допитати свiдкiв, екс-

перта або спецiалiста, потерпiлого, цивiльного вiдповiдача або їх

представникiв, якi з'явилися. Якщо пiсля вiдкладення розгляду спра-

ви вона розглядається в тому ж складi суду, повторний виклик зазна-

чених осiб у судове засiдання провадиться лише в необхiдних ви-

падках (ст. 292'КПК).

Такий порядок зберiгає час судового розгляду, дозволяє уникну-

ти повторних його вiдкладень i не спричиняє шкоди всебiчностi,

повнотi i обгрунтованостi дослiдження обставин справи.

Якщо пiдсудний ухилився вiд суду або якщо вiн захворiв на пси-

хiчну або iншу тяжку хворобу, яка виключає розгляд справи, суд зу-

пиняє провадження в справi щодо цього пiдсудного.

Зупинення провадження у справi допускається лише в разi, якщо

факт ухилення пiдсудного вiд суду достовiрно встановлений матер-

iалами, що є у справi. В цьому випадку суд своєю постановою (ухва-

лою) зупиняє провадження у справi i оголошує розшук пiдсудного.

Щодо iнших пiдсудних слухання справи може бути продовжено.

Зупинити провадження у справi в зв'язку з психiчною або iншою

тяжкою тривалою хворобою пiдсудного, яка виключає розгляд спра-

ви, суд може лише за наявностi у справi вiдповiдних медичних до-

кументiв або висновку експертизи.

Вiдкладення розгляду справи вiд її зупинення вiдрiзняється тим,

що розгляд вiдкладається на визначений час. Суд вказує конкретну дату

продовження судового розгляду. При зупиненнi провадження у справi

встановити час її вiдновлення неможливо, оскiльки це пов'язано з ви-

дужанням пiдсудного або виявленням мiсця його перебування.

Вiдповiдно до ст. 282 КПК за наявностi пiдстав, передбачених

пп. 5-11 ст. 6 i статтями 7', 72, 8, 9, 10 КПК суд, вислухавши думку

учасникiв судового розгляду i висновок прокурора, своєю мотиво-

ваною ухвалою, а суддя постановою закриває кримiнальну справу.

З мотивiв неповноти або неправильностi досудового слiдства суд

за своєю iнiцiативою чи за клопотанням учасникiв судового розгля-

ду може своєю мотивованою ухвалою направити справу на додатко-

ве розслiдування. Повернення справи на додаткове розслiдування

правомiрне у разi iстотних порушень кримiнально-процесуального

закону, перелiчених у ст. 370 КПК, а також з пiдстав, перелiчених у

п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України вiд 25 березня

1988 року № 3 <Про застосування судами України кримiнально-про-

346

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

цесуального законодавства, що регулює повернення справ на додат-

кове розслiдування>'.

Неповнотою, яка не пiдлягає усуненню у судовому розглядi, може

бути визнана неповнота, для усунення якої необхiднi слiдчi або iншi

процесуальнi дiї, спрямованi на збирання нових доказiв (проведен-

ня обшуку, виїмки, ревiзiї, розшуку iнших свiдкiв, виявлення доку-

ментiв, речових доказiв та iн.), або проведення дiй у такому обсязi,

виконання яких неможливе з урахуванням специфiки процесуаль-

ної форми судового розгляду.

Слiд пiдкреслити недопустимiсть направлення справи на додат-

кове розслiдування у випадках, коли вiдсутнi докази, якi пiдтверд-

жують пред'явлене обвинувачення, i вичерпанi всi можливостi одер-

жання додаткових доказiв. За таких обставин суд зобов'язаний прий-

няти остаточне рiшення i постановити вiдповiдно до ч. 4 ст. 327 КПК

виправдувальний вирок.

§ 6. Види постанов (ухвал) суду i порядок їх винесення

у судовому засiданнi

З усiх питань, якi розв'язує суд пiд час судового розгляду, крiм

питання про виннiсть пiдсудного, суд виносить ухвалу, а суддi -

постанову.

За своїм характером ухвали можуть бути: а) про тимчасове зупи-

нення судового розгляду; б) про його завершення; в) пов'язанi з про-

веденням окремих судових дiй; г) окремi.

До першої групи належать ухвали (постанови) про вiдкладення

розгляду i зупинення провадження у справi. До другої групи вклю-

ченi рiшення про закриття кримiнальної справи i направлення її на

додаткове розслiдування. Третя група - ухвали про вiдводи, заявленi

учасниками судового розгляду, про витребування доказiв, виклик до-

даткових свiдкiв та iн. i, нарештi, четверту групу складають окремi

ухвали, якi виносяться як вiдносно учасникiв судового розгляду, так i

вiдносно iнших посадових осiб, пiдприємств, органiзацiй, установ.

Ухвали про направлення справи для провадження додаткового

розслiдування, про порушення кримiнальної справи за новим обви-

нуваченням або щодо нової особи, закриття справи, обрання, змiну

Постанови Пленуму Верховного Суду України iз загальних питань судової

дiяльностi та в кримiнальних справах. С. 516.

Роздiл 15

Судовий розгляд: загальнi поломсенпя

347

або скасування запобiжного заходу, вiдводи i призначення експер-

тизи, а також окремi ухвали виносяться судом у нарадчiй кiмнатi i

викладаються у виглядi окремого документа, який пiдписується всiм

складом суду.

Решта ухвал, на розсуд суду, може виноситись або в нарадчiй

кiмнатi, або пiсля наради суду на мiсцi з занесенням ухвали до про-

токолу судового засiдання.

§ 7. Протокол судового засiдання

Одним з нових принципiв кримiнального судочинства є гласнiсть

судового процесу i його повна фiксацiя технiчними засобами. Вiдпо-

вiдно до вимог ст. 87 КПК весь хiд судового розгляду фiксується в

його протоколi.

Протокол судового засiдання повинен бути складений у триден-

ний строк i пiдписаний головуючим i секретарем. Головуючий зо-

бов'язаний роз'яснити учасникам судового розгляду право на ознай-

омлення з протоколом судового засiдання i подання на нього заува-

жень протягом трьох дiб пiсля його складання, що зазначається у

протоколi. Зауваження подаються у письмовiй формi. Якщо голову-

ючий згодний з поданими зауваженнями, вiн посвiдчує їх пра-

вильнiсть. При незгодi головуючого з поданими зауваженнями вiн

виносить їх на розгляд у судовому засiданнi. Суд повiдомляє учас-

никiв судового засiдання, якi подали зауваження, про час i мiсце за-

сiдання i у разi явки цих осiб заслуховує пояснення, що заносяться

до протоколу. Про результати розгляду зауважень на протокол судо-

вого засiдання суд виносить ухвалу, а суддя - постанову.

Роздiл 16

ПОРЯДОК СУДОВОГО

РОЗГЛЯДУ

§ 1. Пiдготовча частина судового засiдання

Установлена кримiнально-процесуальним законодавством про-

цедура судового розгляду для суду, прокурора, а також захисника

має iнструментально-пiзнавальне значення. Цi суб'єкти, беручи ак-

тивну участь у розглядi кримiнальної справи, можуть встановити

обставини вчинення злочину, а суд має можливiсть виносити у справi

законне, обгрунтоване i справедливе рiшення. Для iнших осiб, якi

беруть участь у судовому розглядi, i присутнiх у залi громадян про-

цедура судового розгляду має демонстрацiнно-псреконуючий харак-

тер. Вона демонструє весь хiд встановлення обставин вчинення зло-

чину, що у кiнцевому пiдсумку переконує у справедливостi судово-

го рiшення у справi.

Судовий розгляд, який є стадiєю кримiнального процесу, сам

подiляється на вiдносно самостiйнi етапи (частини), в яких вирiшу-

ються завдання, що дозволяють поступально переходити вiд етапу

до етапу i у результатi досягти мети кримiнального судочинства.

Першим етапом судового розгляду є його пiдготовча частина.

Її порядок регламентується главою 25 КПК. У пiдготовчiй частинi

судового розгляду суд встановлює наявнiсть умов, якi дають мож-

ливiсть розглянути кримiнальну справу; вiдсутнiсть перешкод до

її розгляду, явку осiб, викликаних до суду. У цiй частинi здiйсню-

ються й iншi процесуальнi дiї, спрямованi на органiзацiю судового

процесу.

Всi питання, якi вирiшує суд у пiдготовчiй частинi, можна подiлити

на такi групи: 1) питання, пов'язанi з встановленням явки викликаних

до судового розгляду осiб i законностi їх участi у ньому; 2) роз'яснення

прав i обов'язкiв особам, якi беруть участь у судовому розглядi; 3) вста-

новлення можливостi слухання справи у судовому процесi.

Вiдповiдно до ст. 283 КПК у призначений для розгляду справи

час головуючий вiдкриває судове засiдання i оголошує, яка справа

буде розглядатися. Всi iншi процесуальнi дiї суд має право здiйсню-

Роздiл 16

Порядок судового розгляду

349

вати лише пiсля вiдкриття головуючим судового засiдання. В iншо-

му разi дiї суду будуть незаконними.

Вiдкривши судове засiдання, головуючий оголошує, хто з учас-

никiв судового засiдання i викликаних осiб з'явився. Дотримуючись

вимоги ст. 10 Конституцiї України i враховуючи роз'яснення Плену-

му Верховного Суду України', головуючий зобов'язаний роз'яснити

особам, якi з'явились до судового засiдання, право заявляти клопо-

тання про розгляд справи не лише українською мовою, а також iншою

мовою в порядку, визначеному законом (наприклад, кримiнально-

процесуальним), зокрема ст. 19 КПК.

Особам, що не володiють мовою, якою провадиться судовий роз-

гляд, надається перекладач. Головуючий роз'яснює перекладачевi

його обов'язки правильно робити у судовому засiданнi переклад i

попереджає його про кримiнальну вiдповiдальнiсть за завiдомо не-

правильний переклад. Перекладач повинен брати участь у справi з

моменту, коли встановлено, що хтось з викликаних до суду не во-

лодiє мовою судового розгляду. Природно, що цiй особi повинно

перекладатися все, що говориться у залi судового засiдання, а також

тi клопотання i заяви, якi вiн робить у судi.

Встановивши явку учасникiв судового розгляду i викликаних

осiб, головуючий оголошує причини неявки вiдсутнiх. Про цi при-

чини суддю повiдомляє секретар перед вiдкриттям судового засi-

дання. З'ясування причин неявки викликаних до суду осiб важливо

для визначення можливостi слухання справи за їх вiдсутностi. Так,

наприклад, коли явка свiдка до суду неможлива, його показання,

зробленi на попередньому слiдствi, оголошуються.

Пiсля встановлення явки викликаних до суду осiб головуючий

видаляє свiдкiв iз залу суду (ст. 293 КПК). Ця дiя повинна забезпе-

чити об'єктивнiсть показань свiдкiв, оскiльки свiдки, перебуваючи

у залi суду, можуть коригувати свої показання, орiєнтуючись на по-

казання допитаних свiдкiв i результати дослiдження iнших доказiв.

Суд також вживає заходiв для того, щоб спiлкування мiж вже допи-

таними i не допитаними свiдками виключалось.

Видаливши свiдкiв iз залу судового засiдання, головуючий вста-

новлює особу пiдсудного, з'ясовуючи його прiзвище, iм'я, по бать-

Пункт 9 постанови Пленуму Верховного Суду України вiд 1 листопада 1996

року № 9 <Про застосування Конституцiї України при здiйснення правосуддя> /

Постанови Пленуму Верховного Суду України iз загальних питань судової дiяль-

ностi та в кримiнальних справах. С. 386-387.

350

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

ковi, мiсце, рiк, мiсяць i день народження, мiсце проживання, занят-

тя, сiмейний стан (ст. 286 КПК), стан здоров'я, участь у бойових

дiях по захисту Батькiвщини, наявнiсть державних нагород, вiдо-

мостi про судимiсть та iншi данi'.

Для цього головуючий ставить пiдсудному вiдповiднi запитання

i зiставляє вiдповiдi пiдсудного з тими, що є у справi, матерiалами i

особистими документами.

Встановивши особу, головуючий запитує пiдсудного, чи врученi

йому i коли саме копiя обвинувального висновку i копiя ухвали роз-

порядчого засiдання суду, якщо нею замiнено обвинувальний вис-

новок, або повiстка в справах, зазначених у ч. 1 ст. 27 КПК. Вiдпо-

вiдно до ч. З ст. 286 КПК копiя обвинувального висновку i ухвала

розпорядчого засiдання повиннi бути врученi пiдсудному не пiзнiше

як за три днi до розгляду справи у судовому засiданнi. Пiдсудному,

який не володiє мовою судочинства, копiя обвинувального виснов-

ку вручається у перекладi на мову, якою вiн володiє.

Триденний строк встановлюється для того, щоб пiдсудний встиг

пiдготуватися до захисту у судовому розглядi. Якщо ж копiя обви-

нувального висновку i ухвали розпорядчого засiдання суду не були

врученi пiдсудному у встановлений строк, то слухання справи вiдкла-

дається на три днi. При несвоєчасному врученнi пiдсудному зазна-

чених документiв справа може бути розглянута в судовому засiданнi

лише в разi, якщо про цс просить пiдсудний. Таке прохання може

бути прийняте тiльки тодi, коли воно заявлене з iнiцiативи самого

пiдсудного i якщо обсяг обвинувального висновку незначний, що

свiдчить про можливiсть ознайомлення з ним пiдсудного у строк

менше трьох дiб. У разi невручення пiдсудному вищезазначених

документiв до вiдкриття судового засiдання воно вiдкладається в

обов'язковому порядку.

Далi головуючий оголошує склад суду, iнших учасникiв судово-

го розгляду i роз'яснює право вiдводу (ст. 287 КПК). Питання про

вiдвiд вирiшується у порядку ст. 57 КПК.

Як правило, вiдводи дозволяються у пiдготовчiй частинi судово-

го розгляду до початку судового слiдства.

Пункт 10 постанови Пленуму Верховного Суду України вiд 27 грудня 1985

року № 11 <Про додержання судами України процесуального законодавства, яке

регламентує судовий розгляд кримiнальних справ> / Постанови Пленуму Верхов-

ного Суду України iз загальних питань судової дiяльностi та в кримiнальних спра-

вах. С.482.

Роздiл 16

Порядок судового розгляду

351

Поряд з уже згаданим суд у пiдготовчiй частинi вирiшує й iншi

питання. Так, якщо цивiльний позов не був заявлений на попереднiх

стадiях кримiнального процесу, а у суд з'явилась особа, яка має пра-

во його заявлення, то суд зобов'язаний вирiшити питання про виз-

нання такої особи цивiльним позивачем i залучення, у необхiдних

випадках, до участi у справi цивiльного вiдповiдача. Цивiльний по-

зов може бути заявлений до початку судового слiдства.

Суд також зобов'язаний прийняти рiшення про допуск до участi

у судовому розглядi громадського обвинувача i громадського захис-

ника в разi їх явки до судового засiдання з належно оформленими

документами. Про допуск цих осiб суддя виносить постанову, а суд

- ухвалу.

Потiм головуючий роз'яснює пiдсудному його права, передба-

ченi ст. 263 КПК. Права повиннi бути роз'ясненi у такий спосiб, щоб

пiдсудний їх зрозумiв. Тому не можна обмежуватись простим їх пе-

релiком. Головуючий, роз'яснюючи змiст кожного права пiдсудно-

му, повинен враховувати його освiтнiй рiвень, ступiнь iнтелектуаль-

ного розвитку та iншi iндивiдуальнi риси. Якщо до кримiнальної

вiдповiдальностi притягнуто декiлька пiдсудних, то головуючий

роз'яснює права кожному iндивiдуально, запитуючи кожного, чи зро-

зумiлi цi права.

Роз'яснивши права пiдсудному, головуючий зобов'язаний також

роз'яснити процесуальнi права потерпiлому, цивiльному позивачу,

цивiльному вiдповiдачу, громадському обвинувачу, громадському

захиснику, спецiалiсту та експерту i попередити експерта про кримi-

нальну вiдповiдальнiсть за вiдмову виконувати обов'язки експерта i

за дачу завiдомо неправдивого висновку, про що у експерта вiдби-

рається пiдписка.

Головуючий опитує учасникiв судового розгляду, чи мають вони

клопотання про виклик нових свiдкiв i експертiв, про витребування

i приєднання до справи нових доказiв. Особа, яка заявила клопотан-

ня, повинна вказати, для встановлення яких обставин необхiдно ви-

кликати нових свiдкiв, витребувати i приєднати до справи новi до-

кази. По кожному заявленому клопотанню суд вислуховує думку про-

курора та iнших учасникiв судового розгляду i розв'язує клопотання

своєю ухвалою, а суддя - постановою. Суд не вправi ухилятися вiд

розв'язання клопотання або вiдкласти такс розв'язання. Кожне за-

явлене клопотання задовольняється, якщо воно обгрунтоване, або

не задовольняється. Вiдмова суду вiд задоволення клопотання, що

352 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

заявлене у пiдготовчiй частинi судового розгляду, не позбавляє осо-

бу, яка його заявила, права звертатися з цим же клопотанням у судо-

вому слiдствi.

Пiсля розгляду клопотання суд з'ясовує думку учасникiв судо-

вого розгляду про можливiсть слухання справи за вiдсутностi осiб,

якi не з'явилися за викликом суду. Ухвала (постанова) з цього пи-

тання заноситься до протоколу судового засiдання.

У разi винесення судом ухвали про вiдкладення розгляду справи

суд може допитати свiдкiв, експерта чи спецiалiста, потерпiлого, цивi-

льного позивача, цивiльного вiдповiдача або їх представникiв, якi з'я-

вилися. Потерпiлому, цивiльному позивачу, цивiльному вiдповiдачу

та їх представникам суд зобов'язаний роз'яснити право участi у по-

дальших засiданнях суду, повiдомивши про мiсце i час наступного

засiдання. Слiд мати на увазi, що хоча злочином i порушенi права та

законнi iнтереси цих учасникiв кримiнального судочинства, однак їх

захист є правом, а не обов'язком перелiчених учасникiв, тому їх участь

у наступних засiданнях може мати лише добровiльний характер.

Неявка у судове засiдання тих чи iнших осiб спричиняє неоднаковi

наслiдки. Так, при неявцi прокурора або захисника i неможливостi за-

мiнити їх iншими особами суд вiдкладає слухання справи в зв'язку з

тим, що вiдповiдно до ст. 121 Конституцiї України, п. 1 ст. 253 КПК,

п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України вiд 1 листопада

1996 року № 9 <Про застосування Конституцiї України при здiснсннi

правосуддя>' участь прокурора в судi є обов'язковою у справах, що

надiйшли з обвинувальним висновком. Суворо дотримуючись принци-

пу змагальностi у кримiнальному процесi, законодавець передбачає i

обов'язкову участь у судовому розглядi захисника (ст. 45 КПК). Наслiдки

неявки пiдсудного, потерпiлого, цивiльного позивача, свiдкiв i експертiв

докладно описанi вiдповiдно у статтях 288, 290-292 КПК.

§ 2. Судове слiдство

Судове слiдство - етап судового розгляду, в якому суд i учасни-

ки судового розгляду при реалiзацiї принципiв кримiнального про-

цесу дослiджують зiбранi по справi докази для встановлення фак-

тичних обставин вчиненого злочину.

Постанови Пленуму Верховного Суду України iз загальних питань судової

дiяльностi та в кримiнальних справах. С. 389.

Роздiл 16

Порядок судового розгляду

353

Всебiчно, повно i об'єктивно проведене судове слiдство забезпечує

постановлений законного, обгрунтованого i справедливого вироку.

Судове слiдство не повторює слiдства досудового. Версiя обви-

нувачення i висновки обвинувального висновку для суду мають iмо-

вiрний попереднiй характер. Суд є самостiйним у висуваннi версiй i

дослiдженнi доказiв. Тому вiн може дослiджувати версiї, якi досу-

дове слiдство визнало такими, що не пiдтверджуються, або версiї,

що зовсiм не висувались.

Суд вправi пiддавати повторному дослiдженню обставини, якi до-

судове слiдство визнало неiстотними i такими, що не мають вiдношен-

ня до справи. Внаслiдок цього суд може прийти до iншого висновку,

нiж слiдчий i прокурор. Також не виключена можливiсть визнання су-

дом несуттєвим того, що попереднє слiдство вважало iстотним.

Крiм цього, предметом розгляду судовим слiдством можуть ста-

вати докази, вiдхиленi досудовим слiдством як недостовiрнi, i суд

може визнати цi докази достовiрними, що дозволяє покласти їх в

основу вироку.

Таким чином, перед судовим слiдством стоять власнi завдання;

законом передбачена особлива форма його проведення в умовах глас-

ностi, усностi, безпосередностi i безперервностi дослiдження доказiв;

воно провадиться пiд керiвництвом суду при активнiй участi суб'єктiв

обвинувачення i захисту i не є повторенням досудового слiдства.

Стаття 66 КПК дозволяє суду провадити будь-якi слiдчi дiї. Од-

нак через специфiку умов, в яких проходить судовий розгляд, про-

водити в ньому деякi процесуальнi дiї неможливо, зокрема дiї, що

пов'язанi з пошуком: обшук, виїмку, ревiзiю, розшук iнших свiдкiв,

вiдшукання документiв, речових доказiв та iн. (п. 4 постанови Пле-

нуму Верховного Суду України вiд 25 березня 1988 року № 3 <Про

застосування судами України кримiнально-процесуального законо-

давства, що регулює повернення справ на додаткове розслiдуван-

ня>'). За змiстом ст. 309 КПК впiзнання особи або предмета в судо-

вому засiданнi може проводитися лише в тому разi, коли ця слiдча

дiя органами розслiдування не виконувалася (п. 17 постанови Пле-

нуму Верховного Суду України вiд 27 грудня 1985 року № 11 <Про

додержання судами процесуального законодавства, яке регламентує

судовий розгляд кримiнальних справ>2).

Постанови Пленуму Верховного Суду України iз загальних питань судової

дiяльностi та в кримiнальних справах. С'. 514.

2 Там само. С. 484.

12 <Кримiнальний процi.'с України-

354 ОСОБiШВА ЧАСТИНА

Основними судовими дiями у судовому слiдствi є: допит пiдсуд-

ного, потерпiлого i свiдкiв, проведення експертизи, огляд речових

доказiв, огляд i оголошення документiв, огляд мiсця подiї.

Судове слiдство починається з оголошення обвинувального вис-

новку. Якщо обвинувальний висновок був змiнений, то оголошуєть-

ся i ухвала розпорядчого засiдання суду чи постанова про це, а у

справах, вказаних у ч. 1 ст. 27 КПК, судове слiдство починається з

оголошення заяви потерпiлого. По справах, якi розслiдуються у

порядку, передбаченому главою 35 КПК, зачитується постанова

суддi про порушення кримiнальної справи i вiддання правопоруш-

ника до суду.

Якщо по справi заявлено цивiльний позов, то пiдлягає оголошен-

ню i позовна заява.

Закон не вказує, хто персонально повинен зачитувати обвинуваль-

ний висновок. На практицi це робить секретар судового засiдання.

Однак така практика створює помилкове враження про обвинуваль-

ний характер дiяльностi суду. Тому доцiльно покласти такий обов'я-

зок на прокурора, який бере участь у судовому розглядi, пiдтримує

державне обвинувачення i виконує обвинувальну функцiю.

Цiлком природно оголошення секретарем судового засiдання

ухвали розпорядчого засiдання суду або постанови, яка змiнює об-

винувальний висновок, а також ухвали суду або постанови суддi про

порушення кримiнальної справи i вiддання правопорушника до суду

у справах про злочини, перелiченi у ст. 425 КПК.

У справах приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК) свою заяву

може зачитувати сам потерпiлий, а позовну заяву - цивiльний позивач.

Пiсля оголошення обвинувальних документiв, перелiчених у

ст. 297 КПК, головуючий роз'яснює пiдсудному, а якщо їх декiлька,

то кожному з них, суть обвинувачення i запитує, чи зрозумiле обви-

нувачення, чи визнає пiдсудний себе винним.

Обвинувачення повинно бути роз'яснене у формi, доступнiй для

пiдсудного.

Вiдповiдаючи на запитання про визнання себе винним, пiдсуд-

ний, з дозволу головуючого, може аргументувати свою вiдповiдь.

Пiдсудному роз'яснюється право давати показання.

Якщо у справi заявлено цивiльний позов, головуючий запитує

пiдсудного i цивiльного вiдповiдача, чи визнають вони позов. Далi

обговорюється порядок дослiдження доказiв. Головуючий з'ясовує

думку учасникiв судового розгляду про те, в якiй послiдовностi на-

Роздiл 16

Порядок судового розгляду

355

лежить допитувати пiдсудних, потерпiлих, свiдкiв, експертiв i про-

вадити дослiдження iнших доказiв (ч. 1 ст. 299 КПК).

Закон заздалегiдь не встановлює iмперативну послiдовнiсть до-

слiдження доказiв у судовому слiдствi. Це i неможливо, враховуючи

специфiку кожної справи, яка стає предметом судового розгляду. Тому

суд, що вислухав думку учасникiв судового розгляду, встановлює

порядок дослiдження справи своєю ухвалою, а суддя - постано-

вою, яка заноситься до протоколу (ч. 2 ст. 299 КПК). Однак у будь-

який момент судового слiдства суд може змiнити порядок, про що

виносить вiдповiдне рiшення.

Встановлюючи черговiсть дослiдження доказiв, суд враховує

ставлення пiдсудного до обвинувачення, його бажання давати пока-

зання, повноту показань свiдкiв, якi вони робили на попередньому

слiдствi, кiлькiсть злочинних епiзодiв та iн.

Найбiльш часто першим допитується пiдсудний, якщо вiн бажає

дати показання, потiм потерпiлий, свiдки i дослiджуються iншi до-

кази. Якщо пiдсудних декiлька, то першим допитується той, хто виз-

нає себе винним i дає найбiльш повнi показання про обставини вчи-

неного злочину i роль кожного з iнших пiдсудних у його вчиненнi.

При вчиненнi багатоепiзодного злочину або кiлькох злочинiв

також доцiльно першим допитувати пiдсудного, який продемонст-

рував на попередньому слiдствi найкращу поiнформованiсть про

дiяльнiсть своїх спiвучасникiв.

Вiдповiдно до ст. 308 КПК потерпiлий допитується перед допи-

том свiдкiв, якщо, звичайно, вiн згоден давати показання. На вiдмiну

вiд свiдкiв потерпiлий є присутнiм у залi протягом всього судового

розгляду i бере участь у дослiдженнi всiх доказiв, у тому числi i до-

питi свiдкiв, що сприяє захисту його прав i законних iнтересiв.

Послiдовнiсть допиту свiдкiв встановлюється залежно вiд пов-

ноти i значущостi їх показань.

Вказанi мiркування i визначають послiдовнiсть дослiдження

iнших доказiв i порядок провадження судових дiй з метою одержан-

ня нових доказiв.

Допит пiдсудного. Пiдсудний - особа найбiльш поiнформова-

на про обставини вчиненого злочину, тому саме вiн може дати ви-

черпну iнформацiю. Крiм цього, право дачi показань є дiйовим за-

собом захисту вiд обвинувачення, про що головуючий зобов'язаний

роз'яснити пiдсудному. Пiдсудний може як скористатися цим пра-

вом, так i утриматися вiд його реалiзацiї.

12*

356 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Якщо пiдсудний бажає давати показання, то його допит почи-

нається з вiльної розповiдi пiсля пропозицiї головуючого дати пока-

зання. Учасники судового слiдства i суд не повиннi переривати

вiльної розповiдi пiдсудного своїми запитаннями. Тiльки головую-

чий та iншi члени складу суду можуть ставити пiдсудному уточню-

ючi запитання.

Вислухавши показання пiдсудного у формi вiльної розповiдi, його

послiдовно допитують: прокурор, громадський обвинувач, потерпi-

лий, цивiльний позивач, цивiльний вiдповiдач, їх представники, за-

хисник, громадський захисник. Потiм пiдсудного допитують суддя

та народнi засiдателi. Таким чином, першим пiдсудного допитують

суб'єкти обвинувачення, потiм - захисту i, нарештi, склад суду.

Такий порядок дозволяє учасникам судового слiдства дiяти ефек-

тивно, будучи iнформованими про суть обвинувачення i обставини

вчиненого злочину.

Суд має право протягом всього допиту пiдсудного учасниками

судового розгляду ставити йому запитання для уточнення i допов-

нення його вiдповiдей.

У виняткових випадках, коли до кримiнальної вiдповiдальностi

притягнуто кiлька пiдсудних, за мотивованою ухвалою суду допус-

кається допит пiдсудного за вiдсутностi iншого пiдсудного. Це мож-

ливо, коли присутнiсть дорослого пiдсудного може негативно впли-

нути на правдивiсть i повноту показань неповнолiтнього пiдсудно-

го, або пiдсудний - органiзатор злочину - залякує iнших пiдсудних

розправою, якщо вони дадуть правдивi i вичерпнi показання, та iн.

Однак пiсля повернення пiдсудного до залу суду головуючий озна-

йомлює його з показаннями, що були зробленi в його вiдсутностi, i

надає йому можливiсть поставити запитання допитаному пiдсудно-

му, а також дати пояснення з приводу цих показань.

Закон (ст. ЗОЇ КПК) дозволяє оголошувати показання пiдсудно-

го, зробленi ним пiд час дiзнання або досудового слiдства. Таке ого-

лошення допускається як з iнiцiативи суду, так i за клопотанням учас-

никiв судового слiдства при наявностi iстотних суперечностей мiж

показаннями, якi пiдсудний дав на судi i пiд час досудового слiдства

або дiзнання; в разi вiдмови пiдсудного давати показання на судово-

му слiдствi; коли справа розглядається за вiдсутностi пiдсудного.

При цьому суд зобов'язаний оцiнити показання, зробленi пiдсудним

у судi i на досудовому слiдствi, у сукупностi з iншими дослiджени-

ми доказами i не повинен виходити з необгрунтованої переваги од-

Роздi.-i 16

Порядок судового розгляду

357

них показань перед iншими. Суд також зобов'язаний встановити

причини змiни пiдсудним показань у судi i перевiрити його заяву

про незаконнi методи, якi були застосованi до нього у ходi досудо-

вого слiдства, якщо така надiйшла.

Оголошення показань пiдсудного, зроблених ним на досудово-

му слiдствi, допускається тiльки пiсля його судового допиту i не є

засобом його викриття у вчиненнi злочину. Оголосивши показання

пiдсудного, суд може вiдтворити i їх звукозапис для про слухову ван-

ня учасниками судового слiдства.

Допит свiдкiв. Порядок допиту свiдкiв визначений у ст. 303 КПК.

Свiдки допитуються по одному за вiдсутностi iнших, ще не допита-

них свiдкiв.

Переконавшись в особi свiдка, головуючий попереджає його про

кримiнальну вiдповiдальнiсть за вiдмову вiд дачi показань i за дачу

завiдомо неправдивих показань за статтями 178 i 179 КК, про що у

свiдка вiдбирається пiдписка. Свiдку також роз'яснюється, що вiдпо-

вiдно до ч. 1 ст. 63 Конституцiї України вiн може вiдмовитися дава-

ти показання щодо себе, членiв сiм'ї чи близьких родичiв, якi пере-

лiченi у п. 11 ст. 32 КПК.

Головуючий з'ясовує стосунки свiдка з пiдсудним i потерпiлим i

пропонує йому розповiсти все, що тому вiдомо у справi. Пiсля вiльної

розповiдi свiдка його допитують: прокурор, громадський обвину-

вач, потерпiлий, цивiльний позивач, цивiльний вiдповiдач, захисник,

громадський захисник, пiдсудний, суддя та народнi засiдателi. У ходi

допиту свiдок може користуватися замiтками, якi у нього є, у випад-

ках, коли показання стосуються будь-яких розрахункiв та iнших да-

них, що важко тримати у пам'ятi. Свiдок також може зачитувати

документи, якi стосуються його показань.

Замiтки i документи свiдок подає суду i учасникам судового роз-

гляду на їх вимогу. За ухвалою суду, пiсля вiдповiдного огляду, цi

документи можуть бути прилученi до справи.

За наявностi iстотних суперечностей мiж показаннями, якi данi

свiдком у судi i пiд час досудового слiдства чи дiзнання, або у разi

неявки свiдка у судове засiдання, якщо його явка з тих чи iнших

причин є неможливою, можуть бути оголошенi показання, якi вiн

дав на попередньому слiдствi. Однак слiд мати на увазi, що можуть

бути оголошенi показання, отриманi законним шляхом, вiдповiдним

суб'єктом та зафiксованi у передбаченому законом порядку; в iншо-

му разi вони недопустимi.

358 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

На головуючого у судовому засiданнi покладається обов'язок не

лише стежити за порядком у залi, але i забезпечувати умови для пов-

ного, всебiчного та об'єктивного розгляду справи. Однiєю з таких

умов є процедура допиту. Тому головуючий вправi знiмати питання

учасникiв судового розгляду, якщо вони достатньо з'ясованi у ходi

допиту або завiдомо виходять за межi даної кримiнальної справи.

Питання i мотиви, з яких знято питання, заносяться до протоколу

судового засiдання. Разом з тим головуючий не вправi знiмати запи-

тання, поставлене допитуваному iншим суддею або народним засi-

дателем. iнакше був би порушений принцип рiвностi суддiв при

вiдправленнi правосуддя.

Допитанi свiдки залишаються у залi судового засiдання i не мо-

жуть покинути його до закiнчення судового розгляду без дозволу

головуючого. Допитанi свiдки, присутнi у залi суду, можуть бути

допитанi з додаткових питань для з'ясування або доповнення вiдпо-

вiдей, даних ними у ходi допиту, або на допитi у присутностi вже

допитаних свiдкiв, чи на очнiй ставцi.

Неповнолiтнi свiдки допитуються за правилами ст. 307 КПК.

Допит потерпiлого. Проводиться за правилами допиту свiдка, але

перед допитом останнього. При цьому, на вiдмiну вiд свiдка, потер-

пiлий попереджається про кримiнальну вiдповiдальнiсть за дачу завi-

домо неправдивих показань. Дача показань - право, а не обов'язок

потерпiлого. Потерпiлий може або взагалi вiдмовитись вiд дачi пока-

зань, або утриматись вiд вiдповiдей на окремi запитання.

Допит неповнолiтнього потерпiлого має деякi особливостi. Згiдно

зi ст. 307 КПК потерпiлий вiком до 14 рокiв, а за розсудом суду -

вiком до 16 рокiв допитується у присутностi педагога, а при необхi-

дностi - лiкаря, батькiв чи iнших законних представникiв. Про кри-

мiнальну вiдповiдальнiсть чи завiдомо неправдивi показання потер-

пiлий вiком до 16 рокiв не попереджається, йому роз'яснюється обо-

в'язок говорити тiльки правду.

У випадках, коли присутнiсть пiдсудного у залi судового засi-

дання може негативно вплинути на повноту i достовiрнiсть пока-

зань неповнолiтнього потерпiлого, його допит за ухвалою суду (по-

становою суддi) можна проводити у вiдсутностi пiдсудного. Якщо

неповнолiтнiй потерпiлий сам не здiйснює своїх прав, суд у кож-

ному випадку повинен обговорити питання про доцiльнiсть зали-

шити такого потерпiлого у залi судового засiдання пiсля закiнчен-

ня допиту.

Роздiл 16

Порядок судового розгляду

359

Проведення експертизи. Експертиза у судi призначається, коли

для вирiшення питань при провадженнi в справi потрiбнi науковi,

технiчнi або iншi спецiальнi знання (ч. 1 ст. 75 КПК). Одночасно

слiд мати на увазi, що проведення експертизи у стадiї досудового

розслiдування i виклик у судове засiдання того ж експерта звiльняє

суд вiд необхiдностi призначення експертизи. У цьому разi достат-

ньо пiсля з'ясування обставин, що мають значення для висновку

експерта, виконати дiї, передбаченi чч. 3-5 ст. 310 КПК (п. 15 поста-

нови Пленуму Верховного Суду України вiд 27 грудня 1985 року

№ 11 <Про додержання судами України процесуального законодав-

ства, яке регламентує судовий розгляд кримiнальних справ>').

Якщо експертиза у стадiї попереднього слiдства проводилась i

суд не визнав за необхiдне викликати експерта у судове засiдання,

дослiдження висновку експерта проводиться шляхом оголошення

його у судовому засiданнi з подальшим обговоренням учасниками

судового слiдства.

При необхiдностi призначення експертизи у судовому розглядi

суд з'ясовує можливiсть проведення її у судовому засiданнi i викли-

кає експерта, який проводив експертизу на досудовому слiдствi, а

якщо експертиза не проводилась, - iншу особу, яка має необхiднi

спецiальнi знання.

Експерт, який проводив експертизу на досудовому слiдствi, бере

участь у дослiдженнi доказiв з початку судового слiдства, а спецiалiст,

який вперше залучається до проведення експертизи у данiй справi,

- лише пiсля винесення постанови (ухвали) про призначення його

експертом.

Для проведення експертизи суд виконує такi дiї:

- встановлює обставини, що мають значення для дачi експерт-

ного висновку;

- пропонує учасникам судового розгляду письмово подати пи-

тання, якi вони бажають поставити експертовi;

- оголошує цi питання, а також питання, запропонованi судом;

- заслуховує думку учасникiв судового розгляду щодо оголоше-

них питань;

- у нарадчiй кiмнатi обговорює всi питання, усуває тi з них, якi

виходять за межi компетенцiї експерта або не стосуються предмета

доказування, формулює питання, якi вiн ставить перед експертом з

Постанови Пленуму Верховного Суду України iз загальних питань судової

дiяльностi та в кримiнальних справах. С. 484.

360 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

власної iнiцiативи, остаточно визначає коло питань, що виносяться

на розв'язання експертизи, i виносить постанову (ухвалу) про її при-

значення;

- оголошує у судовому засiданнi постанову (ухвалу) про призна-

чення експертизи i вручає її експерту;

- пiсля проведення експертом дослiдження, складання i оголо-

шення висновку експертизи прилучає його до справи;

- допитує експерта з метою роз'яснення i доповнення його вис-

новку.

Експертиза у судовому розглядi може призначатись як за клопо-

танням учасникiв процесу, так i з iнiцiативи суду.

Ухвала суду про призначення експертизи складається у виглядi

окремого документа у нарадчiй кiмнатi (ст. 273 КПК). У нiй викла-

даються мотиви прийняття рiшення про призначення експертизи,

перелiчуються питання, якi пiдлягають розв'язанню експертом. В

ухвалi зазначаються питання, якi поставленi учасникам судового

розгляду, i мотиви їх вiдхилення.

Спосiб проведення дослiдження експерт визначає самостiйно.

Коли проведення експертного дослiдження у судовому засiданнi не-

можливе, суд направляє ухвалу про призначення експертизи у судо-

во-експертну установу i залежно вiд тривалостi експертних дослiд-

жень i складностi справи або оголошує перерву, або вiдкладає слу-

хання справи, або продовжує судове слiдство i дослiджує iншi докази.

Якщо об'єкт дослiджується експертом вперше, то така експер-

тиза буде первинною.

Додаткова експертиза призначається судом пiсля розгляду виснов-

ку первинної експертизи, якщо встановлено, що усунути неповноту i

неяснiсть висновку допитом експерта неможливо. Суд може призначи-

ти i повторну експертизу, якщо у ходi судового слiдства виникли сум-

нiви у правильностi висновку експерта, пов'язанi з його недостатньою

обгрунтованiстю або з тим, що вiн суперечить iншим матерiалам спра-

ви, а також за наявностi iстотних порушень процесуальних норм, що

регламентують порядок призначення i проведення експертизи.

Не виключена можливiсть призначення у судовому розглядi ко-

мiсiйної i комплексної експертизи.

Суд, вирiшуючи питання про призначення експертизи, зобов'яза-

ний переконатися у достатностi матерiалiв для її проведення. У тих

випадках, коли для одержання додаткових матерiалiв необхiдно про-

вести ревiзiю, вiдшукати документи або речовi докази, здiйснити iншi

Роздiл 16

Порядок судового розгляду

361

процесуальнi дiї, виконання яких у судовому розглядi неможливо,

справа повинна бути направлена на додаткове розслiдування.

Одержаний судом висновок експерта оголошується у судовому

засiданнi i приєднується до справи. Кожний учасник судового

слiдства вправi викласти свою думку про повноту i об'єктивнiсть

проведеного експертом дослiдження.

Пiсля оголошення висновку експерта для його роз'яснення i до-

повнення експерту можуть бути поставленi питання. Першим його

допитує прокурор, потiм громадський обвинувач, потерпiлий, ци-

вiльний позивач, цивiльний вiдповiдач, їх представники, захисник,

громадський захисник, пiдсудний, суддя i народнi засiдателi.

Огляд речових доказiв проводиться усiма учасниками судово-

го розгляду i судом. У разi необхiдностi речовi докази подаються

для огляду свiдкам i експертам. Першим - якщо потрiбно одержа-

ти їх показання з приводу цих доказiв (наприклад, про характер

слiдiв, якi є на них), другим - для дачi пояснення про їх природу

або механiзм утворення i збереження на них слiдiв.

Огляду пiдлягають речовi докази як приєднаннi до справи орга-

нами досудового слiдства, так i наданi суду безпосередньо у ходi

судового розгляду.

Особи, яким пред'явленi речовi докази, можуть звернути увагу

суду на тi чи iншi особливостi, якi мають значення для вирiшення

справи. Суть зауважень учасникiв огляду фiксується у протоколi су-

дового розгляду.

Огляд речових доказiв, якi не можна доставити в судове засiдан-

ня, проводиться судом i учасником судового слiдства на мiсцi їх зна-

ходження (ч. З ст. 313 КПК).

Огляд i оголошення документiв можуть проводитись як з iнiцiати-

ви суду, так i за клопотанням учасникiв судового розгляду в будь-який

момент судового слiдства. При цьому оголошуються i оглядаються доку-

менти або приєднаннi до справи, або поданi у ходi судового розгляду.

Оголошенню у судовому розглядi пiдлягають тiльки документи,

якi мiстять обставини, що мають значення для справи (характерис-

тики, акти ревiзiй, довiдки про стан здоров'я тощо).

Документи можуть оголошуватися цiлком, коли весь їх змiст сто-

сується справи, або частково - тiльки тi мiсця, якi пiдтверджують

або спростовують обставини, що пiдлягають доказуванню. В разi

необхiдностi суд допитує осiб, якi складали документи, i осiб, якi їх

подали слiдству та суду.

362

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Кожний оглянутий i оголошений документ, який має значення для

справи, ухвалою суду (постановою суддi) приєднується до справи.

Огляд мiсця подiї у судовому розслiдуваннi проводиться, коли

суд, що не сприймав безпосередньо обстановку, в якiй було вчинено

злочин, неспроможний встановити обставини, якi мають значення

для справи, або усунути суперечностi, що виникають. Про огляд

мiсця подiї суд виносить ухвалу, яка заноситься до протоколу судо-

вого засiдання.

Огляд проводиться з участю прокурора, громадського обвинува-

ча, пiдсудного, його захисника, потерпiлого, цивiльного позивача,

цивiльного вiдповiдача та їх представникiв, а коли цього вимагають

обставини справи - то й з участю свiдкiв i експертiв.

Враховуючи, що огляд мiсця подiї є складовою частиною судово-

го слiдства, пiсля прибуття на мiсце огляду головуючий оголошує су-

дове засiдання продовженим. У ходi огляду пiдсудному, свiдку, потер-

пiлому i експертам можуть ставитися у зв'язку з ним запитання.

Учасники судового розгляду мають право при оглядi звертати

увагу на все, що, на їх думку, може сприяти з'ясуванню обставин

справи.

Виявленi на мiсцi подiї предмети оглядаються i приєднуються

до справи як речовi докази, якщо вони мають значення для встанов-

лення обставин, що пiдлягають доказуванню.

Результати проведеного огляду i його хiд фiксуються у прото-

колi судового розгляду.

Закiнчення судового слiдства. Пiсля розгляду судом всiх до-

казiв, що наявнi у справi, головуючий опитує учасникiв судового

розгляду, чи бажають вони доповнити судове слiдство i чим саме.

Кожний з учасникiв судового розгляду може клопотати про приєднан-

ня та дослiдження нових доказiв, додаткових допитiв ранiше допи-

таних осiб, оголошення окремих не зачитаних документiв тощо.

Клопотання, що надiйшли у доповнення судового слiдства, розгля-

даються судом, який або їх задовольняє, виконавши певнi процесу-

альнi дiї, або виносить ухвалу про вiдмову у цьому.

Якщо клопотань про доповнення судового слiдства заявлено

не було, а також пiсля розгляду клопотань, що надiйшли, i вико-

нання необхiдних судових дiй головуючий оголошує судове

слiдство закiнченим.

З моменту оголошення про закiнчення судового слiдства суд не

вправi дослiджувати докази, а учасники судового розгляду не мо-

Роздiл 16

Порядок судового розгляду

363

жуть клопотати про витребування нових доказiв, крiм випадкiв

вiдновлення судового слiдства.

Судове слiдство може бути вiдновлено за мотивованою ухвалою

суду (постановою суддi) коли: 1) пiд час судових дебатiв виникає

потреба подати новi докази (ч. З ст. 318 КПК); 2) пiдсудний в остан-

ньому словi повiдомить про новi обставини, якi мають iстотне зна-

чення для справи (ч. З ст. 319 КПК); 3) пiд час наради при постанов-

пеннi вироку суд визнає необхiдним з'ясувати будь-яку обставину,

яка має значення для справи (ч. 1 ст. 326 КПК). Вiдновлення судово-

го слiдства проводиться за загальними правилами. По закiнченнi

судового слiдства суд переходить до судових дебатiв.

§ 3. Судовi дебати та останнє слово пiдсудного

Судовi дебати являють собою частину судового розгляду, у якiй

обвинувачення i захист, полемiзуючи, дають оцiнку дослiдженим у су-

довому розглядi доказам, висуваючи аргументи на пiдтвердження своєї

позицiї. Дебати складаються з промов прокурора, громадського обви-

нувача, потерпiлого i його представника у справах, зазначених у ч. 1

ст. 27 КПК, а також у справах, у яких прокурор або громадський обви-

нувач не беруть участi, - цивiльного позивача, цивiльного вiдповiдача

або їх представникiв, громадського захисника, захисника, а при його

вiдсутностi - самого пiдсудного (ч. 2 ст. 318 КПК). Учасники судових

дебатiв висловлюють думки щодо доведеностi або недоведеностi зло-

чину, квалiфiкацiї злочину, наявностi обставин, що обтяжують або по-

м'якшують виннiсть пiдсудного, мiри покарання пiдсудному, а також з

усiх iнших питань, якi пiдлягають вирiшенню у судовому розглядi.

Принцип змагальностi у цiй частинi судового розгляду одержує

найбiльш повне виявлення. Особи, якi виступають у судових деба-

тах, по-рiзному iнтерпретують як окремi дослiдженнi у судовому

розглядi справи докази, так i їх сукупнiсть, залежно вiд позицiї (об-

винувачення або захисту), яку вони займають.

Суд, вислуховуючи цi думки, може <перевiрити на мiцнiсть> внутрiшнi

переконання, якi сформувались у нього, вiдповiдно скорегувати їх i у

кiнцевому пiдсумку прийняти законне, обгрунтоване i справедливе рiшен-

ня у справi, всебiчно, повно i об'єктивно дослiдивши всi її обставини.

Вiдповiдно до ст. 318 КПК не всi учасники судового розгляду

беруть участь у судових дебатах i не для всiх учасникiв судових де-

батiв виступ є обов'язком.

364

ОСОБЛИВА '-iАСТИНА

Стаття 318 КПК окреслює коло учасникiв судових дебатiв. При

цьому прокурор i захисник зобов'язанi брати участь у судових деба-

тах. Перший - згiдно з покладеним на нього обов'язком доказуван-

ня обставин вчиненого злочину i обгрунтування винностi осiб, якi

притягнутi до кримiнальної вiдповiдальностi. Захисник пiдсудного

зобов'язаний використати всi передбаченi законом засоби захисту його

прав i законних iнтересiв. Одним з найдiйовiших засобiв захисту є

промова захисника у судових дебатах. Якщо у судовому розглядi бе-

руть участь представники потерпiлого, цивiльного позивача, цивiль-

ного вiдповiдача i вони допускаються до участi у судових дебатах, то

i вони повиннi використати всi передбаченi законом засоби для захи-

сту прав i законних iнтересiв тих, кого вони представляють.

Прокурор i захисник беруть участь у судових дебатах, реалiзую-

чи в них свої повноваження i виконуючи покладений законом обо-

в'язок. На вiдмiну вiд цих учасникiв судових дебатiв, а також гро-

мадського обвинувача i громадського захисника, також зобов'яза-

них виступати у судових дебатах, цивiльний позивач, ци&iльний

вiдповiдач, пiдсудний та потерпiлий мають право брати у них участь.

Цивiльний позивач i цивiльний вiдповiдач при виявленнi бажан-

ня, а також їх представники виступають у судових дебатах до висту-

пу прокурора, захисника, громадського обвинувача i громадського

захисника. Що стосується потерпiлого, його представник.) i пiдсуд-

ного, то вони беруть участь у судових дебатах за таких умов. Потер-

пiлий i його захисник - у справах, вказаних у ч. 1 ст. 27 КПК, а

також у справах, у яких прокурор або громадський обвинувач участi

не беруть. Пiдсудний - за вiдсутностi захисника (ч. 2 ст. 318 КПК).

Конституцiя України i постанова Пленуму Верховного Суду Ук-

раїни вiд 1 листопада 1996 року № 9 <Про застосування Конституцiї

України при здiйсненнi правосуддя> дають пiдстави стверджувати,

що потерпiлий i його представник, а також пiдсудний можуть брати

участь у судових дебатах незалежно вiд участi у них прокурора, гро-

мадського обвинувача i захисника'. Стаття 55 Конституцiї України

закрiплює право громадянина на судовий захист своїх прав i свобод.

Причому кожний має право захищати свої права як самостiйно, так i

звертатися за юридичною допомогою, вiльно обираючи захисника

своїх прав (ст. 59 Конституцiї України).

Постанови Пленуму Верховного Сулу України iз загальних питань судової

дiяльностi та в кримiнальних справах. С. 384 390.

Роздiл 16

Порядок судового розгляду

365

Конституцiйнi положення про законнiсть судочинства i рiвнiсть

усiх учасникiв судового процесу перед законом i судом (ст. 129 Кон-

ституцiї України) зобов'язують суд забезпечити всiм рiвнi можли-

востi щодо подання i дослiдження доказiв, заяви клопотань, здiйснен-

ня iнших процесуальних прав.

Процесуальне право участi у судових дебатах є конкретизацiєю кон-

ституцiйного права потерпiлого i пiдсудного на судовий захист. Виходя-

чи з рiвностi можливостей у здiйсненнi процесуальних прав, їх реалiза-

цiю не можна ставити в залежнiсть вiд участi прокурора, громадського

обвинувача i захисника у судових дебатах, де прокурор, пiдтримуючи

державне обвинувачення, виступає з позицiї охорони iнтересiв насампе-

ред держави i суспiльства в цiлому. iнтереси ж потерпiлого не обов'язко-

во цiлком збiгаються з iнтересами державними i суспiльними. Позбав-

лення потерпiлого права виступу у судових дебатах суттєво звужує його

конституцiйнi права, якi не можуть бути обмеженi, крiм випадкiв, перед-

бачених Конституцiєю України (ст. 64 Конституцiї України).

Не можна позбавляти пiдсудного i права, виступивши у судових

дебатах, дати оцiнку дослiдженим у судовому слiдствi доказам i вис-

ловити своє ставлення до доведеностi або недоведеностi обвинува-

чення. Пiдсудний, який бере участь у судових дебатах, може iстотно

доповнити доводи захисника.

Виходячи з викладеного, суду у судових дебатах слiд зважати на

п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України <Про застосування

Конституцiї України при здiйсненi правосудця>, застосовуючи безпо-

середньо конституцiйнi норми, у зв'язку з тим, що положення ч. 1 ст.

318 КПК, якi визначають порядок участi потерпiлого, його представ-

ника i пiдсудного у судових дебатах, суперечать Конституцiї України'.

З позицiї процесуальної економiї право на участь у судових де-

батах потерпiлого, його представника i пiдсудного при участi у них

прокурора, громадського обвинувача i захисника не затягує судово-

го розгляду. Зрозумiло, що вони будуть виступати у дебатах тiльки

тодi, коли прокурор, громадський обвинувач i захисник не повною

мiрою врахували їх права i законнi iнтереси або висловили не всi

можливi аргументи на їх захист у своїх промовах.

Порядок судових дебатiв повинен створити сприятливi умови для

вiдстоювання своїх позицiй, захисту прав i законних iнтересiв усiх

учасникiв.

Постанови Пленуму Верховного Суду України iз загальних питань судової

дiяльностi та в кримiнальних справах. С. 384-285.

366

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Першими у судових дебатах виступають суб'єкти, якi здiйсню-

ють функцiю обвинувачення. До них належать: прокурор, громадсь-

кий обвинувач, потерпiлий, цивiльний позивач та їх представники.

Потiм слово надається суб'єктам функцiї захисту: цивiльному вiдпо-

вiдачу i його представнику, захиснику i пiдсудному. Суб'єкти функцiї

обвинувачення висувають i пiдтримують обвинувальний тезис i ви-

ступають першими, оскiльки тезис повинен бути оголошений i ло-

гiчно обгрунтований. Тому суб'єкти захисту i виступають пiсля

суб'єктiв обвинувачення.

ПершиїМ з обвинувальною промовою у судових дебатах висту-

пає прокурор. Стаття 121 Конституцiї України покладає на прокуро-

ра обов'язок пiдтримувати державне обвинувачення в судi. Виходя-

чи з цього, при вiдданнi особи до суду слiд у всiх справах, що на-

дiйшли до суду з обвинувальним висновком, визнавати обов'язковою,

на пiдставi п. 1 ст. 253 КПК участь у судовому засiданнi прокурора'.

Отже, прокурор пiдтримує обвинувачення в судi у всiх справах

публiчного обвинувачення. Пiсля прокурора виступає цивiльний

обвинувач, цивiльний вiдповiдач i його представник. Коли у судово-

му розглядi бере участь кiлька цивiльних обвинувачiв, цивiльних

вiдповiдачiв або їх представникiв, то послiдовнiсть виступiв у деба-

тах встановлюється за їх згодою. Якщо суб'єктам обвинувачення не

вдається дiйти згоди, то порядок їх виступiв у судових дебатах виз-

начає суд.

Суб'єкти захисту виступають у судових дебатах у такiй послiдов-

ностi: цивiльний вiдповiдач, його представник, громадський захис-

ник, захисник i пiдсудний. Якщо участь у судовому розглядi беруть

одночасно кiлька суб'єктiв захисту, послiдовнiсть їх виступiв у су-

дових дебатах визначається правилами, що застосовуються до

суб'єктiв обвинувачення.

Промова прокурора. У судi прокурор пiдтримує державне об-

винувачення. Вiдповiдно до виконання цiєї функцiї структурована i

його промова. Вона складається з таких частин: 1) характеристика

суспiльної небезпечностi злочину i особи, яка його вчинила; 2) аналiз

фактичних обставин справи, якi встановленi судовим слiдством;

3) обгрунтування юридичної квалiфiкацiї злочину i мiри покарання

Пункт 18 постанови Пленуму Верховного Суду України вiд 1 листопада 1996

року № 9 <Про застосування Конституцiї України при здiйсненнi правосуддя> /

Постанови Пленуму Верховного Суду України iз загальних питань судової дiяль-

ностi та в кримiнальних справах. С. 389.

Роздiл 16

Порядок судового розгляду

367

пiдсудного. Промова прокурора повинна бути конкретною, логiч-

ною, доступною i переконливою для осiб, присутнiх у залi суду.

Основним обов'язком прокурора є доказування висунутого об-

винувачення. Для цього прокурор аналiзує дослiдженi у судовому

слiдствi докази, обгрунтовуючи їх сукупнiстю виннiсть пiдсудного

у вчиненнi злочину. Вiн також зобов'язаний вказати, якi з дослiдже-

них версiй, на його погляд, не одержали пiдтвердження i чому.

Логiкою своєї промови прокурор повинен намагатися перекона-

ти суд у доведеностi висунутого пiдсудному обвинувачення.

Даючи юридичну квалiфiкацiю вчиненому пiдсудним злочину,

прокурор наводить аргументи, що вказують на конкретний склад

злочину, який iнкримiнується пiдсудному.

Обгрунтовуючи необхiднiсть застосування до пiдсудного кримi-

нального покарання, прокурор посилається на наявнi у справi данi

про особистiсть пiдсудного, обставини, що пом'якшують або обтя-

жують його провину, якi суду необхiдно врахувати для встановлен-

ня мiри покарання.

Висловлюючи свою думку про мiру покарання, прокурор, як

правило, повинен вказувати вид i конкретну мiру покарання, а не

обмежуватися обгрунтуванням доцiльностi бiльш чи менш суворо-

го покарання для даного випадку.

В обвинувальнiй промовi прокурор аналiзує також причини й

умови, якi сприяли вчиненню злочину.

Промови громадського обвинувача i громадського захисни-

ка. Цi учасники судових дебатiв виступають вiд iменi трудового ко-

лективу, який направив їх до суду, i зобов'язанi повiдомити його дум-

ку про вчинене пiдсудним. Громадський обвинувач i захисник можуть

аналiзувати дослiдженi у судовому слiдствi докази, висловлювати свою

думку про мiру покарання i матерiальний кримiнальний закон, який

пiдлягає застосуванню у даному випадку, однак, на вiдмiну вiд дер-

жавного обвинувача i захисника, їх обов'язок - доведення до вiдома

суду думки колективу працiвникiв. Тому громадський обвинувач i гро-

мадський захисник придiляють особливу увагу характеристицi особи

пiдсудного, висловлюють думку про мiру покарання.

Промова потерпiлого. Якщо потерпiлий пiдтримує обвинува-

чення у справах, передбачених ч. 1 ст. 27 КПК, то змiст його промо-

ви збiгається з промовою державного обвинувача. У справах публiч-

ного обвинувачення потерпiлий у своїй промовi може проаналiзу-

вати докази, якi не були достатньо висвiтленi у промовi прокурора,

368

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

а також доповнити аргументи державного обвинувача, якi пiдтверд-

жують виннiсть пiдсудного.

Якщо потерпiлий є недiєздатним або неповнолiтнiм, то з промо-

вою у судових дебатах вправi виступити його законний представник

(п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України вiд 22 грудня

1978 року № 8 <Про деякi питання, що виникли в практицi застосу-

вання судами України норм кримiнально-процесуального законодав-

ства, якими передбаченi права потерпiлих вiд злочинiв>'.

Промови цивiльного обвинувача i цивiльного вiдповiдача.

Цi особи беруть участь у судових дебатах з метою обгрунтування

своєї позицiї щодо цивiльного позову, який розглядається разом з

кримiнальною справою.

Цивiльний позивач доводить наявнiсть безпосереднього причин-

ного зв'язку мiж злочинними дiяннями пiдсудного i заподiяною йому,

цивiльному позивачу, шкоди у певному розмiрi.

Цивiльний вiдповiдач, навпаки, прагне довести вiдсутнiсть без-

посереднього зв'язку мiж дiяннями пiдсудного i заподiяною шко-

дою, той факт, що пiдсудний не вчиняв дiяння, яке йому iнкримi-

нується, менший розмiр шкоди, нiж вказаний цивiльним позивачем,

вiдсутнiсть законного обов'язку нести цивiльну вiдповiдальнiсть за

заподiяну шкоду.

Промова захисника. Захисник зобов'язаний використати всi

зазначенi у законi засоби захисту з метою з'ясування обставин, що

виправдовують пiдсудного або пом'якшують чи виключають його

вiдповiдальнiсть (ч. 1 ст. 48 КПК). Виходячи з цiєї загальної вимоги,

метою промови захисника повинно бути спростування обвинуваль-

ного тезису прокурора та аргументiв, якi пiдтверджують цей тезис

повнiстю або частково; обгрунтування необхiдностi змiни квалiфi-

кацiї злочину на статтю КК з бiльш м'якою санкцiєю; посилання на

обставини, що пом'якшують вiдповiдальнiсть пiдсудного i дозволя-

ють призначити йому менш суворе покарання.

Позицiя захисника повинна вiдзначатись чiткiстю i однозначнi-

стю, що свiдчить про його переконанiсть у вiрностi лiнiї захисту.

Недопустимо одночасно рекомендувати виправдати пiдсудного або,

у разi визнання його винним, винести йому мiнiмальну мiру пока-

рання. Альтернатива може бути розцiнена як уразливiсть позицiї

захисту.

Постанови Пленуму Верховного Суду України iз загальних питань судової

дiяльностi та в кримiнальних справах. С. 430.

Роздiл 16

Порядок судового розгляду

369

Обгрунтовуючи недоведенiсть обвинувачення, яке iнкримiнуєть-

ся пiдсудному, захисник може або спростувати доводи прокурора,

або обмежитись демонстрацiєю сумнiвностi i недоброякiсностi до-

казiв, якi були покладенi в основу обвинувачення, викликавши у суду

i учасникiв судового розгляду сумнiв щодо винностi пiдсудного.

Виходячи з принципу презумпцiї невинностi, якщо цi сумнiви не

можуть бути усунутi, вони тлумачаться на користь пiдсудного.

Обираючи лiнiю захисту, захисник обговорює її з пiдсудним.

Здiйснюючи обов'язки по захисту, захисник не зв'язаний з позицiєю

пiдсудного. Однак при запереченнi пiдсудним своєї вини вiн повинен

дотримуватися цiєї позицiї i не може пропонувати змiнити квалiфiка-

цiю дiяння пiдсудного або призначити йому бiльш м'яке покарання.

Захисник нi в якому разi не може вiдмовитись вiд прийнятого на

себе захисту пiдсудного. Тому у промовi захисника недопустимi вис-

ловлювання, що пiдтверджують виннiсть пiдсудного.

Промова пiдсудного. Пiдсудний на будь-якому етапi судового

розгляду, вiдповiдно до ст. 46 КПК, може вiдмовитись вiд захисника

i захищатися самостiйно.

Виступаючи у судових дебатах, пiдсудний має право висловлю-

вати свою думку з будь-якого питання, яке розв'язується судом. Ра-

зом з цим слiд пам'ятати, що участь пiдсудного у судових дебатах

- це його право, а не обов'язок.

Реплiки. Пiсля закiнчення промов учасники судових дебатiв

мають право обмiнятися реплiками (ч. 5 ст. 318 КПК). Реплiка являє

собою заперечення на ту чи iншу заяву учасника судових дебатiв.

Реплiки використовуються як засоби, що дозволяють звернути ува-

гу суду на перекручення i неточностi, якi допущенi у промовах на

судових дебатах.

Право на реплiку мають усi учасники судових дебатiв. Змiст

реплiк визначається ними самостiйно. Право останньої реплiки на-

лежить захисниковi й пiдсудному.

Останнє слово пiдсудного. Пiсля судових дебатiв головуючий

надає останнє слово пiдсудному (ч. 1 ст. 319 КПК).

В останньому словi пiдсудний має можливiсть висловити своє

ставлення до iнкримiнованого йому злочину, пояснити мотиви його

вчинення, просити суд призначити бiльш м'яке покарання. Не виклю-

ченi заперечення пiдсудним в останньому словi своєї впни.

Суд не вправi обмежувати тривалiсть останнього слова пiдсуд-

ного певним часом, iнакше буде порушено його право на захист.

370

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

В останньому словi пiдсудний може переконати суд у своєму

щиросердному розкаяннi, що впливає на мiру покарання.

Промова останнього слова - право, а не обов'язок пiдсудного.

Тому вiн може вiдмовитися вiд його використання. Однак вiдмова

вiд останнього слова повинна бути лише добровiльною. Недопусти-

мо пропонувати пiдсудному вiдмовитись вiд останнього слова, так

само як i ставити йому запитання пiд час останнього слова.

Головуючий вправi зупинити пiдсудного, якщо вiн допускає об-

рази на адресу суду чи учасникiв судового розгляду або говорить

про обставини, що явно не мають вiдношення до справи.

Пiсля останнього слова пiдсудного суд негайно видаляється до

нарадчої кiмнати для постановлсння вироку, про що головуючий

оголошує присутнiм у залi засiдання (ст. 320 КПК).

Роздiл 17

ЗМiНА ОБВИНУВАЧЕННЯ

i ПРИТЯГНЕННЯ

ДО ВiДПОВiДАЛЬНОСТi

НОВИХ ОСiБ

§ 1. Межi судового розгляду

Стаття 275 КПК встановлює, що розгляд справи в судi провадить-

ся тiльки щодо обвинувачених i лише за тим обвинуваченням, за яким

їх вiддано до суду. Тим самим закон обмежує розгляд справи в судi

лише колом осiб, вiдданих до суду, i тим обвинуваченням, яке сфор-

мульоване в обвинувальному висновку. Це обвинувачення включає

формулювання фактичних обставин, що утворюють у своїй єдностi

певний склад злочину, i його юридичну квалiфiкацiю. Склад злочину

як пiдстава обвинувачення має велике значення, тому що визначає

багато в чому предмет доказування у справi'. Однак вiн не обмежує

суд рамками самого дослiдження обставин справи. Суд може дослi-

дити додатковi докази, поданi прокурором або учасниками процесу, а

також витребуванi за власною iнiцiативою. Суд лише обмежений рам-

ками, межею обвинувачення, пред'явленого обвинуваченому.

Проте це зовсiм не означає, що кримiнально-процесуальне право

виходить з абсолютної незмiнностi обвинувачення. Незмiннiсть обви-

нувачення суперечила б основнiй метi судочинства - правильному

вирiшенню кожної кримiнальної справи. Тому, якщо в ходi судового

розгляду справи виявляються обставини, якi змiнюють початкове об-

винувачення, суд зобов'язаний це обвинувачення змiнити. Наслiдком

такої змiни може бути як пом'якшення, так i погiршення становища

пiдсудного. Що стосується першого випадку, то така змiна обвинува-

чення завжди припустима. Але як тiльки виникає необхiднiсть змiнити

обвинувачення в бiк погiршення, може бути порушено право обвину-

ваченого на захист. Вiдбувається зiткнення (колiзiя) двох iнтересiв: з

одного боку, суд зобов'язаний правильно вирiшити справу, а з другого

- вiн може тим самим порушити право обвинуваченого на захист. Цю

колiзiю i повинен вирiшити законодавець. Причому прiоритет має за-

Див. про це: Бажанов М. Й. О функциях состава преступдения (процессу-

альная функция) // Проблемьi законностi!. 1995. № 29. С. 96.

372

ОСОБЛИВА ЧАСiтiА

безпечення права пiдсудного на захист. В силу цього принципового

положення допускаються змiни обвинувачення у судi тiльки в тому ви-

падку, коли цим не порушено права на захист.

iснують рiзнi законодавчi системи вирiшення цього питання:

а) насамперед, можливо дотриматися права на захист, якщо

вiдкласти слухання справи на певний час, з тим щоб обвинувачений

i його захисник мали можливiсть пiдготуватися до заперечень щодо

змiненого обвинувачення. Така система iснує в рядi європейських

законодавств (Нiмеччина, Австрiя, Норвегiя та iн.);

б) iнша система полягає в тому, що в таких випадках справа обо-

в'язково направляється судом на додаткове розслiдування з метою

пред'явлення обвинуваченому нового обвинувачення. Вона закрiп-

лена в ст. 277 чинного КПК України;

в) нарештi, змiшана система. Так, ст. 291 КПК України 1927 року

(дiяла до введення КПК 1960 року) передбачала при змiнi обвинува-

чення, яке погiршувало становище пiдсудного, таку альтернативу:

1) вiдкладення слухання справи не iменш нiж на три доби з врученням

пiдсудному копiї ухвали суду про змiну формулювання обвинувачен-

ня або квалiфiкацiї злочину, або 2) направлення справи для провад-

ження додаткового розслiдування в загальному порядку. Один з варi-

антiв проекту нового КПК України встановлює саме таку систему.

Вказанi системи змiн обвинувачення, кожна по-своєму, покликанi

вирiшити розглянуту вище колiзiю, тому норми КПК, що регулюють

це питання, є колiзiйними. Колiзiйною нормою слiд визнати i ст. 277

чинного КПК. Вiдповiдно до неї: 1) змiна обвинувачення можлива,

якщо цс не погiршує становища пiдсудного i його права на захист;

2) якщо змiна обвинувачення спричиняє порушення цього права, суд

направляє справу для проведення нового попереднього слiдства.

Засудження громадянина в судi без пред'явлення йому в стадiї

попереднього розслiдування змiненого, тобто нового обвинувачен-

ня, яке погiршує його становище, було б грубим порушенням чин-

ного процесуального закону.

§ 2. Змiна обвинувачення

Змiну обвинувачення у судi, якщо цим погiршується становище

пiдсудного i тим самим порушується його право на захист, заборо-

няє ста'ггя 277 КПК. Погiршення становища пiдсудного може бути

пов'язане:

Роздiлii 373

Змiна обвинувачення i притягнення до вiдповiдальностi нових осiб

1) зi змiною квалiфiкацiї злочину на бiльш тяжку;

2) зi збереженням тiєї самої квалiфiкацiї, але з включенням до

формулювання обвинувачення обтяжуючих обставин, яких не було

у початковому обвинуваченнi.

Питання про те, чи є змiна квалiфiкацiї злочину бiльш тяжкою,

нiж початкова, вирiшується насамперед шляхом порiвняння санкцiй

вiдповiдних статей КК.

Тяжкiсть квалiфiкацiї визначається розмiрами максимумiв

санкцiй. Якщо ж вони рiвнi, то слiд звертатися до мiнiмуму санкцiй

i шляхом їх порiвняння вирiшувати питання про тяжкiсть квалiфi-

кацiї. Так, ч. З ст. 140 КК мiстить менш тяжку квалiфiкацiю, нiж ч. З

ст. 141 КК; санкцiї першої - вiд трьох до десяти рокiв, а другої -

вiд семи до дванадцяти рокiв позбавлення волi. При рiзних пока-

раннях бiльш тяжкою визнається квалiфiкацiя, яка передбачає бiльш

тяжкий вид покарання (вiдповiдно до послiдовностi, в якiй види

покарань наводяться в ст. 23 КК).

Погiршення становища пiдсудного може бути встановлено на

пiдставi норм кримiнального права i тодi, коли квалiфiкацiя злочи-

ну змiнюється на статтю закону, що дає право визнати особу особ-

ливо небезпечним рецидивiстом, або на статтю закону, яка передба-

чає покарання за злочин, що мiститься в перелiку тяжких (ст. 7' КК).

Якщо квалiфiкацiя злочину не змiнюється, але у ходi судового

розгляду виявляються обтяжуючi обставини, що викликають не-

обхiднiсть змiнити ранiше пред'явлене обвинувачення (наприклад,

обвинувачення у пiдготовцi до злочину - на обвинувачення у зама-

ху на злочин, обвинувачення у замаху на злочин - на обвинувачен-

ня у закiнченому злочинi тощо), також має мiсце погiршення стано-

вища пiдсудного. Тому справа у таких випадках пiдлягає направ-

ленню для нового попереднього слiдства для пред'явлення

обвинуваченому нового обвинувачення (ч. 2 ст. 277 ЦПК).

Однак трапляються випадки, коли погiршення становища пiдсуд-

ного з точки зору кримiнального закону не вiдбувається, але все ж

його право на захист порушується. Наприклад, коли квалiфiкацiя

злочину змiнюється на менш тяжку, але одночасно вiдбуваються

iстотнi змiни початкового обвинувачення. Закон (ст. 277 КПК) забо-

роняє суду змiнювати обвинувачення, якщо воно iстотно вiдрiзняєть-

ся за фактичними обставинами вiд обвинувачення, за яким обвину-

ваченого вiддано до суду. У зв'язку з цим постає питання про саме

поняття iстотної змiни обвинувачення.

374

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

У Коментарi до КПК України зазначено, що обвинувачення, яке

iстотно вiдрiзняється вiд початкового, має мiсце в тих випадках, коли

злочини неоднорiднi, тобто мають, наприклад, рiзний об'єкт пося-

гання, мотив, форму вини або засiб вчинення'. Однак при аналiзi

цього судження виявляється, що воно не мiстить у собi правильного

вирiшення питання.

Здавалося б, що не можна змiнити обвинувачення з ч. 6 ст. 19 i ч. 2

ст. 81 КК (пособництво у розкраданнi шляхом крадiжки, яка вчинена за

попереднiм зговором) на ч. З ст. 213 КК (заздалегiдь не обiцяне придбан-

ня майна, здобутого злочинним шляхом) через те, що тут рiзнi об'єкти

посягання. Далi виходить, що не можна змiнити обвинувачення з ч. 2

ст. 206 КК (хулiганство, поєднане з тiлесними ушкодженнями) на

ст. 102 КК (тiлесне ушкодження на грунтi побутової сварки), через те,

що у цих випадках рiзнi мотиви злочинних дiй. Нарештi, не можна змiни-

ти обвинувачення з ч. 1 ст. 141 (грабiж) на ч. 1 ст. 140 (крадiжка), оск-

iльки вiдрiзняється передбачений законом засiб вчинення злочину.

Однак у всiх цих випадках змiна обвинувачення є можливою,

адже тут обвинувачення змiнюється в бiк пом'якшення й iстотної

змiни його не вiдбувається. Взагалi ознака однорiдностi злочинiв,

запозичена з галузi кримiнального матерiального права, для вирi-

шення питання про iстотнiсть змiн обвинувачення непридатна, на

що неодноразово зверталася увага в лiтературi2. Категорiя iстотностi

змiни обвинувачення є процесуальною i визначати її необхiдно на

процесуальних пiдставах, виходячи з того, як сформульоване почат-

кове обвинувачення i як внаслiдок судового розгляду змiнилося фор-

мулювання цього обвинувачення. Тому iстотна змiна обвинувачення

має мiсце там, де при змiнi квалiфiкацiї злочину в бiк її пом'якшення

виявляються такi новi обставини, проти яких обвинувачений не мав

реальної можливостi захищатися, через те що вони не входили як скла-

дова частина до формулювання початкового обвинувачення.

Отже, питання про iстотнiсть змiни обвинувачення може розв'я-

зуватися не абстрактно, а тiльки шляхом зiставлення початкового

формулювання обвинувачення з новим, змiненим формулюванням.

Так, змiна квалiфiкацiї ст. 17, ч. 1 ст. 117 КК (замах на згвалтування)

на ч. 2 ст. 206 КК можлива в тому разi, якщо до початкового форму-

Уголовно-процесуальньїй кодекс Украиньї: Научно-практический коммента-

рин.^К., 1984. С. 356.

БажановМ. Й. Предельї изменсшiя квадификацни преступленпя в судсбном

притворе // Вопросьi госуларства її права. М., 1970. С. 280-281.

Роздiл 17 375

Змiна обвинувачення i притягнення до вiдповiдальностi нових осiб

лювання обвинувачення входили вказiвки на фактичнi ознаки скла-

ду злочину, передбаченого ст. 206. З другого боку, неможлива змiна

квалiфiкацiї зi ст. 141 КК на ч. 1 ст. 206 КК, якщо початкове форму-

лювання обвинувачення не мiстить вказiвок на хулiганськi намiри,

якими керувався винний. В iншому разi це допустимо. Так, по однiй

iз справ пiдсудний був вiдданий до суду за обвинуваченням у гра-

бежi (ч. 1 ст. 141 КК), що полягало в тому, що вiн демонстративно

зривав на вулицi з голiв дiвчат хустки, але повертав їх потерпiлим на

їх вимогу. Його дiї були переквалiфiкованi на ч. 1 ст. 206 КК в зв'яз-

ку з тим, що пiдсудний керувався не корисливими, а хулiганськими

мотивами i саме цi мотиви входили в початкове формулювання об-

винувачення, хоч i були неправильно оцiненi як корисливi.

При iстотнiй змiнi початкового обвинувачення справа обов'язково

пiдлягає направленню на додаткове розслiдування в загальному порядку.

Якщо ж нiякої iстотної змiни обвинувачення не вiдбувається, а

лише змiнюється в бiк пом'якшення юридична квалi4)iкацiя злочи-

ну, суд має право змiнити обвинувачення (наприклад, з ч. 1 ст. 101

КК на ст. 102 КК) i постановити вирок по цьому новому обвинува-

ченню. В такому випадку можлива навiть змiна квалiфiкацiї злочи-

ну (наприклад, з однiєї статтi кримiнального кодексу на двi) без на-

правлення справи на дослiдження. Так, якщо обвинувачений вiдда-

ний до суду за обвинуваченням у повторному розкраданнi шляхом

грабежу (ч. 2 ст. 141 КК), а в судi з'ясувалося, що перший епiзод

цього грабежу фактично охоплюється ознаками крадiжки (ч. 1 ст.

140 КК), а другий - ознаками самоуправства (ст. 198 КК), то така змiна

квалiфiкацiї злочину у вироку цiлком можлива, оскiльки обвинувачен-

ня змiнюється в бiк пом'якшення становища обвинуваченого.

Змiна квалiфiкацiї злочину має вiдбуватися в тих випадках, коли

йдеться про тотожнiсть дiяння як первинного, так i змiненого обвину-

вачення, коли змiнюється лише правова оцiнка цього дiяння з точки

зору кримiнального закону. Тому у вироку в таких випадках необхiдно

мотивувати змiну квалiфiкацiї злочину (ст. 334 КПК). iнколи замiсть

такої змiни квалiфiкацiї злочину суди у вироку виправдовують пiдсуд-

ного за статтею КК, яка передбачає вiдповiдальнiсть за попереднє об-

винувачення, i одночасно засуджують за iншою статтею КК, яка засто-

совується щодо змiненого обвинувачення. Така практика є неправиль-

ною. Виправдання пiдсудного i його засудження одним i тим самим

вироком можливе лише тодi, коли з кiлькох пред'явлених йому обвину-

вачень однi пiдтвердились, а iншi вiдпали. У цих випадках у вироку

376 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

повинно бути зазначено, за якими обставинами пiдсудного виправда-

но, а за якими засуджено (ст. 335 КПК). Судова практика Верховного

Суду України виходить з того, що, коли пiдсудний обвинувачується у

вчиненi кiлькох злочинiв, передбачених рiзними статтями кримiналь-

ного закону, i обвинувачення у вчиненнi деяких з цих злочинiв не пiдтвер-

дилося, суд у мотивувальнiй частинi вироку зобов'язаний навести мо-

тиви визнання пiдсудного винним в одних злочинах i виправданим за

обвинуваченням в iнших злочинах, а в резолютивнiй частинi вироку

сформулювати вiдповiдне рiшення про визнання пiдсудного винним за

одними статтями i про виправдання його за iншими.

У тих же випадках, коли злочин доведено, але цьому злочину даєть-

ся у вироку iнша юридична квалiфiкацiя, суд повинен вiдповiдно до

вимог ст. 277 КПК змiнити квалiфiкацiю злочину, навiвши вiдповiднi

мотиви, але нi в якому разi не постановляти вироку, який одночасно

виправдовує i засуджує пiдсудного за один i той самий злочин.

§ 3. Порушення справи за новим обвинуваченням

У ходi судового розгляду справи може бути виявлено, що пiдсуд-

ний, крiм злочину, який становить предмет розглядуваної справи,

вчинив ще й iнший злочин, за яким обвинувачення йому не було

пред'явлене (ст. 276 КПК).

Пiд <iншим злочином> мається на увазi: 1) випадки вчинення ново-

го злочину, що пiдпадає пiд ознаки iншої статтi кримiнального закону.

Наприклад, особу вiддано до суду за обвинуваченням у хулiганствi за

ч. 2 ст. 206 КК, у судi ж встановлено, що крiм хулiганства нею вчинено

крадiжку особистого майна (ч. 1 ст. 140 КК); 2) випадки вчинення но-

вого злочину, який охоплюється тiєю самою юридичною квалiфiкацiєю,

що й дiяння, за яке обвинуваченого вiддано до суду. Наприклад, обви-

нувачений вiдданий до суду за обвинуваченням у вчиненнi двох крадi-

жок, а в судi з'ясовується, що вiн вчинив ще одну крадiжку".

Коли встановлено, що пiдсудний крiм злочину, за обвинувачен-

ням у якому його вiддано до суду, вчинив ще й новий злочин, то тут

можливо: 1) що обвинувачення в новому (iншому) злочинi тiсно

пов'язане з початковим i окремий їх розгляд недопустимий. Наприк-

лад, з'ясовується, що особа, яка обвинувачується в пiдпалi будинку,

вчинила крадiжку речей з цього будинку i пiдпалила його, щоб цю

У вказаному вище Коментарi до КПК України цi випадки необгрунтоване

вiднесено до змiн обвинувачення, передбачених ст. 277 КПК. С. 356.

377

Роздiл 17

Змiна обвинувачення i притягнення до вiдповiдальностi нових осiб

крадiжку приховати. Оскiльки окремий розгляд цих справ немож-

ливий, суд виносить ухвалу про порушення справи за новим обви-

нуваченням i про направлення всiєї справи в цiлому для проваджен-

ня попереднього слiдства; 2) що обвинувачення в новому (iншому)

злочинi не пов'язане з початковим i кожне з них може розглядатися

окремо. Наприклад, пiдсудного було вiддано до суду в зв'язку з об-

винуваченням у злiсному хулiганствi, а в судi з'ясувалося, що обви-

нувачений, крiм того, вчинив крадiжку. У цьому випадку суд вино-

сить ухвалу про порушення кримiнальної справи за новим обвинува-

ченням i направляє цю ухвалу з необхiдними матерiалами для

проведення попереднього слiдства у загальному порядку. Справу ж за

початковим обвинуваченням суд продовжує розглядати i постановляє

за цим обвинуваченням вирок. У зв'язку з новим обвинуваченням,

яке виявлене при розглядi справи, суд може обрати щодо обвинуваче-

ного запобiжний захiд або змiнити його на бiльш суворий.

§ 4. Порушення кримiнальної справи щодо нових осiб

При розглядi справи в судi можуть бути встановленi обставини,

що вказують на вчинення злочину особою, яка не притягнута до кри-

мiнальної вiдповiдальностi. Виявивши це, суд: 1) вислуховує думку

прокурора; 2) виносить мотивовану ухвалу про порушення щодо цiєї

особи кримiнальної справи; 3) направляє цю ухвалу i необхiднi мате-

рiали прокуроровi для провадження попереднього слiдства.

Коли порушена щодо iншої особи кримiнальна справа тiсно по-

в'язана з початковою i окремо їх розглядати неможливо, суд направ-

ляє прокуроровi для додаткового розслiдування все провадження у

справi в цiлому. При порушеннi справи щодо нової особи суд може

обрати вiдносно неї запобiжний захiд (ст. 278 КПК).

Ухвала суду про порушення кримiнальної справи щодо нових

осiб може бути оскаржена останнiм i опротестована прокурором у

вищестоящий суд у семиденний строк з дня винесення ухвали (статтi

354, 355 КПК).

Порушення кримiнальної справи щодо свiдка, потерпiлого, екс-

перта, перекладача за завiдомо неправдивi показання, висновки чи

неправильний переклад може мати мiсце лише одночасно з поста-

новленням вироку (ст. 279 КПК). Це пояснюється тим, що тiльки в

нарадчiй кiмнатi при постановленнi вироку суд має можливiсть ос-

таточно зробити висновок про завiдомо неправдивi показання свiдка

або висновки експерта або про завiдомо неправдивий переклад.

Роздiл 18

ПОСТАНОВЛЕНiМ

ВИРОКУ

§ 1. Вирок суду - найважливiший акт правосуддя

Судовий розгляд завершується постановленням вироку. Вирок

- це рiшення суду першої iнстанцiї в питаннi про виннiсть або не-

виннiсть пiдсудного i про застосування або незастосування до нього

покарання.

Серед всiх процесуальних актiв вироку належить особливе мiсце.

Всi дiї органiв розслiдування, прокурора i суду, якi передують виро-

ку, спрямованi, зрештою, на забезпечення умов, необхiдних для по-

становлення правильного вироку.

Тiльки суд своїм вироком, постановленим у результатi судового

розгляду, при доведеностi вини пiдсудного має право визнати його

винним у вчиненнi злочину i пiддати кримiнальному покаранню

(ст. 62 Конституцiї України). У судовому вироку вирiшуються i всi

iншi питання у справi. Саме тому вирок є найважливiшим актом пра-

восуддя. Звiдси - особливi вимоги, що до нього пред'являються.

Вирок має силу акта правосуддя тiльки за умови, якщо йому при-

таманнi всi властивостi, якi вказанi в законi.

Слiд розрiзняти внутрiшнi i зовнiшнi властивостi вироку, якi у

своєму взаємозв'язку i взаємозалежностi вiдбивають якiсну характе-

ристику даного процесуального акта в системi процесуальних рiшень.

До внутрiшнiх властивостей вироку належать його законнiсть i

обгрунтованiсть (ст. 323 КПК), мотивованiсть i справедливiсть.

Законнiсть - це така властивiсть вироку, яка вiдображає

вiдповiднiсть висновкiв суду вимогам закону. iншими словами, за-

конним є вирок, постановлений при правильному застосуваннi ма-

терiального закону i з дотриманням при порушеннi, розслiдуваннi

та розглядi справи вимог процесуального закону.

Неправильно обмежувати законнiсть вироку вiдповiдним засто-

суванням тiльки матерiального кримiнального закону, оскiльки в рядi

випадкiв при вирiшеннi справи суд застосовує не лише кримiнальний

закон. Так, наприклад, при вирiшенi питань, пов'язаних з цивiльним

Роздiл 18

Постановленая вироку

379

позовом у кримiнальнiй справi, застосовуються норми цивiльного за-

конодавства, якi регулюють матерiальну вiдповiдальнiсть за заподi-

яння шкоди; iнодi суду при постановленiй вироку доводиться посила-

тися на норми адмiнiстративного, трудового та iнших галузей права.

Деякi автори вважають, що законнiсть вироку - це дотримання

кримiнально-процесуального i матерiальних законiв тiльки при по-

становленнi вироку'. Таке твердження, принаймнi, неточне. Вирок

являє собою пiдсумок не тiльки судової, але i досудової дiяльностi,

i тому iстотне порушення кримiнально-процесуальної форми в дiяль-

ностi, яка передувала поставленню вироку, виключає можливiсть

визнання його законним.

Тiльки законний вирок забезпечує виховний результат судової

дiяльностi. Будучи виразом правосвiдомостi суддiв, такий вирок

формує i правосвiдомiсть громадян, змiцнює їх вiру у непорушнiсть

гарантованих їм Конституцiєю України прав i законних iнтересiв.

Поняття обгрунтованостi вироку пов'язане з достовiрним вирi-

шенням питань, якi пiдлягають встановленню у кримiнальнiй справi.

Обгрунтованiсть вироку - це така його властивiсть, при якiй вис-

новки суду про подiю злочину, про виннiсть або невиннiсть пiдсуд-

ного у вчиненнi злочину, про призначення йому мiри покарання, про

задоволення цивiльного позову або вiдмову в ньому, а також вирi-

шення всiх iнших питань, якi виникають у кримiнальнiй справi, з

достовiрнiстю випливають з повнiстю зiбраних i правильно оцiне-

них судом доказiв.

Мiж законнiстю i обгрунтованiстю вироку iснує органiчний зв'я-

зок i залежнiсть. Вони утворюють двi сторони його право судно стi.

Тому вирок може бути правосудним, тобто законним i обгрунтова-

ним, або неправосудним, тобто незаконним i необгрунтованим. Не

можна механiчно вiдокремлювати одну вiд другої вказанi властивостi

вироку. Так, при неправильному застосуваннi кримiнального закону,

наприклад, при квалiфiкацiї злочину, яка не вiдповiдає обставинам

справи, встановленим у процесi судового розгляду, вирок буде не тiльки

незаконним, але i необгрунтованим. Кримiнально-процесуальне пра-

во забезпечує такий порядок розслiдування i розгляду кримiнальної

справи, який гарантує повноту i всебiчнiсть її дослiдження i правиль-

не вирiшення. Тому порушення встановленого законом процесуаль-

Сiпроговчч М. С. Проверка законностi! и обоснованности приговоров. М.,

1956. С. 65; Перлов Й. Д. Приговор в советском уголовном процессе. М., 1960.

С. 195; та iн.

380

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

ного порядку (наприклад, обмеження прав пiдсудного на захист) спри-

чиняє неповноту дослiдження або ставить його пiд сумнiв i, таким

чином, виключає можливiсть визнання даного вироку обгрунтованим,

таким, що встановлює об'єктивну iстину.

Мотивованiсть вироку означає, що в ньому повиннi бути викла-

денi вiдповiднi аргументи, мотивування того варiанту рiшень, який

мiститься в даному актi. <Обвинувальний вирок i виправдувальний

вирок повиннi бути судом мотивованi> (ч. 1 ст. 327 КПК). У фактичних,

правових, логiчних мотивах, що наводяться суддями у вироку, вира-

жається особисте осмислення ними сукупностi доказiв з точки зору їх

достовiрностi, достатностi для прийняття вiдповiдних рiшень у справi,

особисте розумiння суддями конкретних норм кримiнального закону

стосовно обставин дослiджуваної подiї злочину. Вимога мотивування

вироку спонукає суддiв до прийняття обгрунтованих рiшень. Мотиву-

вання вироку дає можливiсть оцiнювати, наскiльки переконання, що

лежить в основi висновкiв суду, вiдповiдають обставинам, якi мали мiсце

в дiйсностi i встановленi в процесi судового слiдства. Мотивування ви-

року робить його зрозумiлим для сторiн i дозволяє їм аргументовано

заперечувати його у вищестоящих судових iнстанцiях, а останнiм -

перевiряти законнiсть i обгрунтованiсть цього акта. Визначенiсть i

точнiсть мотивiв вироку надають йому переконливостi, створюють у

громадян упевненiсть у правильностi рiшень, що мiстяться в ньому.

З урахуванням указаного значення мотивування вироку Пленум

Верховного Суду України в постановi вiд 29 червня 1990 року № 5

<Про виконання судами України законодавства i постанов Пленуму

Верховного Суду України з питань судового розгляду кримiнальних

справ i постановлення вироку> поставив вимогу судам мотивувати

у вироку всi свої рiшення - про виннiсть або невиннiсть кожного з

пiдсудних, про конкретну роль кожного з них у вчиненнi злочину,

про квалiфiкацiю злочину, мiру покарання, цивiльний позов, про те,

чому однi докази судом прийнято, а iншi - вiдхилено'.

Справедливiсть як одна з властивостей вироку в законi прямо

не вказана, однак у теорiї кримiнального процесу2 i в рядi постанов

Пленуму Верховного Суду України пiдкреслюється необхiднiсть

Постанови Пленуму Верховного Суду України iз загальних питань судової

дiяльностi та в кримiнальних справах. С. 547-556.

Спiрогович М. С. Курс советского угиловного процесса. Т. 2. М., 1972. С. 325--

326. Лупинская П. А. Законность її обоснованность решений в угодовном судопро-

изводстве. М., 1972. С. 44.

Роздiл 18

Постановлення вироку

381

винесення справедливих судових рiшень. Коли йдеться про спра-

ведливiсть вироку, то мається на увазi його моральна характеристи-

ка. Справедливiсть вироку не можна зводити лише до справедли-

востi покарання, iнакше кажучи, до вiдповiдностi призначеного у

вироку покарання тяжкостi злочину i особi засудженого. Мова по-

винна йти про бiльш широке її значення, коли справедливiсть виро-

ку базується на його законностi i обгрунтованостi й означає правильне

по сутi i по формi вирiшення справи, яке вiдповiдає не лише право-

вим, але й моральним принципам ставлення до людини i вчиненого

нею дiяння. Вона виступає як їх моральна оцiнка в очах суспiльства,

повинна бути вiддзеркаленням соцiальної справедливостi'.

До зовнiшнiх властивостей вироку належить його виключнiсть,

обов'язковiсть i преюдицiальнiсть.

Виключнiсть вироку означає, що кримiнальна справа не може

бути порушена щодо особи, про яку є вирок по тому ж обвинувачен-

ню, що набрав законної сили (п. 9 ст. 6 КПК). Тим самим реалiзуєть-

ся вимога ст. 61 Конституцiї України, що пiхто не може бути двiчi

притягнений до юридичної вiдповiдальностi одного виду за одне й

те саме правопорушення. Високий авторитет вироку, що набрав за-

конної сили, пов'язаний i з такою його властивiстю, як обов'язковiсть

(ст. 403 КПК), в силу якої рiшення, що мiстяться в цьому актi, є обо-

в'язковими для всiх державних i громадських пiдприємств, установ

i органiзацiй, посадових осiб та громадян i пiдлягають виконанню

на всiй територiї України. В обов'язковостi вироку виявляється дiя

принципу законностi, спрямованого на забезпечення точного дот-

римання вимог правових норм i реального виконання вироку.

Законна сила вироку тiсно пов'язана з його преюдицiальним

значенням, тобто з питанням про те, якою мiрою висновки, що

мiстяться у вироку, є обов'язковими для судiв, якi розглядають у

порядку цивiльного судочинства тi ж обставини, що i у кримiнальнiй

справi. Так, вiдповiдно до ст. 31 ЦПК вирок суду в кримiнальнiй

справi, який набрав законної сили, є обов'язковим для суду, що роз-

глядає справу про цивiльно-правовi наслiдки дiй особи, вiдносно

якої вiдбувся вирок суду, але лише в питаннях, чи мали мiсце цi дiї

та чи вчиненi вони даною особою2.

Уголовно-процессуальное право Росснпскоп Федерашпi / Учебник под ред.

проф. П. А. Лупинской. М., 1997. С. 399.

Докладнiше про преюдицiальне значення вироку див.: Тсория доказате.'iьств

в советском уголовном пронессс. М., 1977. С. 360-363; Грошевий 10. М. Правовi

властивостi вироку - акта правосуддя. Харкiв, 1994. С. 10 16.

382

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

§ 2. Порядок постановлений вироку

Враховуючи значення вироку як найважливiшого акта правосуд-

дя, закон докладно регламентує порядок його постановлення (статтi

321, 322, 325, 332, 339 КПК).

Суддi постановляють вирок в окремому примiщеннi - нарадчiй

кiмнатi. Пiд час наради i постановлення вироку в нарадчiй кiмнатi мо-

жуть бути лише суддi, якi входять до складу суду у цiй справi. При-

сутнiсть у нарадчiй кiмнатi будь-яких iнших осiб не допускається. Суддi

не мають права розголошувати судження, висловленi пiд час наради.

Встановлена законом вимога дотримання таємницi наради суддiв

захищає їх при постановленнi вирокiв вiд стороннiх впливiв, забезпе-

чує незалежнiсть, створює необхiднi умови для спокiйного i дiлового

обговорення ними всiх питань справи. Додержання таємницi наради

суддiв настiльки важливе для правильного вирiшення справи i пiдтри-

мання авторитету суду, що закон розглядає порушення цiєї вимоги як

безумовну пiдставу для скасування вироку (ст. 370 КПК). Пленум

Верховного Суду України в постановi вiд 27 грудня 1985 року № 11

<Про додержання судами України процесуального законодавства, яке

регламентує судовий розгляд кримiнальних справ> роз'яснив, що пiд

недотриманням таємницi наради суддiв потрiбно розумiти складання

вироку або його частини поза нарадчою кiмнатою; не пов'язане з вiдпо-

чинком залишення нарадчої кiмнати одним або всiма суддями; пере-

бування у нарадчiй кiмнатi пiд час наради суддiв стороннiх осiб; роз-

голошення висловлюваних у нарадчiй кiмнатi мiркувань'.

Постановленню вироку передує нарада суддiв пiд керiвництвом

головуючого. Головуючий ставить перед судом питання, що пiдля-

гають вирiшенню у вироку. При цьому кожне питання повинно бути

поставлене в такiй формi, щоб на нього можна було дати або пози-

тивну, або негативну вiдповiдь. Всi питання вирiшуються простою

бiльшiстю голосiв. Нiхто iз суддiв не вправi утриматися вiд голосу-

вання. Головуючий голосує останнiм. Ця внiмога закону спрямована

на забезпечення самостiйностi кожного з суддiв, повної свободи їх

суджень i висловлення ними своєї думки по справi.

Суддя, який залишився в меншостi, вправi викласти письмово

свою окрему думку, яка приєднується до справи, але оголошенню

не пiдлягає. Доводи, викладенi суддею в окремiй думцi, можуть мати

Постанови Верховного Суду України iз загальних питань судової дiяльностi

та в кримiнальних справах. С. 480 486.

Роздiл 18

Постановлення вироку

383

значення при перевiрцi законностi й обгрунтованостi вироку в каса-

цiйному порядку. Якщо ж кримiнальна справа, в якiй є окрема дум-

ка, не розглядалася судом касацiйної iнстанцiї, то пiсля того, як ви-

рок набрав законної сили, окрема думка разом iз справою направ-

ляється головi вищестоящого суду для вирiшення питання про

перегляд вироку в порядку судового нагляду.

Вирок повинен бути написаний одним iз суддiв, який брав участь

у його постановленнi. Пiдписують вирок всi суддi, в тому числi i

той, який має окрему думку.

Якщо пiд час обговорення вироку в нарадчiй кiмнатi суд визнає

необхiдним з'ясувати будь-яку обставину, що має значення для спра-

ви i залишилася нез'ясованою на судовому слiдствi, то вiн вiднов-

лює судове слiдство, про що виносить ухвалу, а суддя - постанову,

яка оголошується пiсля повернення до залу судового засiдання.

Пiсля закiнчення вiдновленого слiдства суд знову вiдкриває судовi

дебати, заслуховує останнє слово пiдсудного i виходить до нарадчої кiмна-

ти для постановлення вироку, або, якщо дослiдження цих обставин у

судi виявилося неможливим, для винесення ухвали (а суддя - постано-

ви) про направлення справи на додаткове розслiдування (ч. 2 ст. 326 КПК).

§ 3. Питання, що вирiшуються судом у вироку

Суддi, перебуваючи в нарадчiй кiмнатi, повиннi вiдповiсти на всi

питання, що пiдлягають вирiшенню у вироку. Коло цих питань визна-

чене ст. 324 КПК. Закон встановлює й послiдовнiсть їх обговорення,

що забезпечує правильний i найбiльш доцiльний порядок проведен-

ня нарад суддiв, а також вiдповiдну повноту i правильнiсть вироку.

Питання, що пiдлягають вирiшенню у вироку, можна розподiли-

ти на три групи: 1) тi, що стосуються подiї злочину i винностi пiдсуд-

ного; 2) тi, що стосуюся покарання; 3) iншi питання.

Перша група включає такi питання:

1. Чи мало мiсце дiяння, у вчиненнi якого обвинувачується пiдсуд-

ний. Це перше питання, яке суд повинен поставити на своє обгово-

рення в будь-якiй кримiнальнiй справi. Так, у справi про вбивство

необхiдно перш за все встановити, чи мав мiсце факт позбавлення

життя людини. Тiльки при стверднiй вiдповiдi на перше питання

суд може перейти до розгляду наступного.

2. Чи мiститься в цьому дiяннi склад злочину i якою саме стат-

тею кримiнального закону вiн передбачений. У кожнiй справi по-

ЗЯ4

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

винно бути з'ясовано, чи є встановлене дiяння злочином i, якщо є,

то яка його юридична квалiфiкацiя. Можливi випадки, коли дiяння,

у вчиненнi якого обвинувачується пiдсудний, мало мiсце, але воно

не є злочином. Тiльки при стверднiй вiдповiдi на це питання суд

може перейти до обговорення наступного питання.

3. Чи винен пiдсудний у вчиненнi злочину, що йому iнкримiнуєть-

ся. Це питання постає перед судом з логiчною послiдовнiстю пiсля ствер-

дної вiдповiдi на першi два питання. Суд може встановити, що злочин

вiдбувся, однак не доведено, що його вчинив пiдсудний.

У тих випадках, коли пiд час дiзнання, попереднього слiдства або

судового розгляду виникало питання щодо осудностi пiдсудного, суд

зобов'язаний при постановленнi вироку ще раз обговорити це питан-

ня. Визнавши, що пiдсудний пiд час вчинення дiй, якi є небезпечними

для суспiльства, перебував у неосудному станi або пiсля вчинення

злочину захворiв на душевну хворобу, яка позбавляє його можливостi

усвiдомлювати свої дiї або керувати ними, суд на пiдставi ст. 316 КПК

виносить вiдповiдну ухвалу, а суддя - постанову i продовжує розг-

ляд справи в порядку, який встановлено гл. 34 КПК.

Пiсля ствердної вiдповiдi на питання про виннiсть пiдсудного

суд переходить до розгляду другої групи питань.

1. Чи пiдлягає пiдсудний покаранню за вчинений ним злочин. Закон

встановлює рад обставин, при наявностi яких до пiдсудного не може бути

застосоване покарання за вчинений ним злочин. До цих обставин нале-

жать: закiнчення строкiв давностi притягнення особи до кримiнальної

вiдповiдальностi (ст. 48 КК); видання акту про амнiстiю, якщо вiн усуває

застосування покарання за вчинене дiяння (п. 4 ст. 6 КПК).

Пiдсудний звiльняється вiд покарання i в тому випадку, якщо

буде визнано, що в силу подальшої бездоганної поведiнки i чесного

ставлення до працi вiн на час розгляду справи в судi не може вважа-

тися суспiльне небезпечним (ч. З ст. 7 КПК).

2. Чи є передбаченi законом обставини, то обтяжують або по-

м'якшують вiдповiдальнiсть пiдсудного, i якi саме. Коло обставин,

що обтяжують вiдповiдальнiсть пiдсудного, вичерпно встановлюєть-

ся ст. 41 КК. Перелiк обставин, якi пом'якшують вiдповiдальнiсть

пiдсудного, зазначений у ст. 40 КК. Цей перелiк не є вичерпним, суд

має право встановлювати й iншi обставини, що пом'якшують вину

пiдсудного.

3. Чи є законнi пiдстави для визнання пiдсудного особливо небез-

печним рецидивiстом. Визнання особи особливо небезпечним рециди-

Роздiл 18

Постановлення вироку

385

вiстом може мати мiсце лише за вироком суду i тiльки у випадках, пе-

редбачених законом. При цьому суд повинен мотивувати своє рiшення,

вказати у вироку, з яких мiркувань, що стосуються особи винного, сту-

пеня суспiльної небезпечностi вчинених злочинiв, їх мотивiв, а також

iнших обставин справи, суд прийшов до висновку про необхiднiсть

визнання пiдсудного особливо небезпечним рецидивiстом.

4. Яка саме мiра покарання повинна бути призначена пiдсудному

i чи повинен вiн його вiдбувати. Виходячи з положень Загальної i Особ-

ливої частин Кримiнального кодексу, керуючись правосвiдомiстю, суд

призначає покарання з урахуванням характеру i ступеня суспiльної

небезпечностi вчиненого злочину, особи винного, а також обставин,

якi пом'якшують або обтяжують його вiдповiдальнiсть.

Пленум Верховного Суду України в постановi вiд 22 грудня 1995

року № 22 <Про практику призначення судами кримiнального по-

карання> звернув увагу на те, що, визначаючи ступiнь суспiльної

небезпечностi злочину, суд повинен виходити iз сукупностi всiх

обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву й цiлi, способу, об-

становки i стадiї вчинення злочину, ролi кожного iз спiвучасникiв

(якщо злочин вчинено групою осiб), тяжкостi наслiдкiв, що наста-

ли. Призначене судом покарання повинно бути належним чином

мотивоване у вироку".

5. В якому видi виправно-трудової чи виховно-трудової колонiї

або в тюрмi повинен вiдбувати покарання засуджений до позбавлен-

ня волi. Цс питання суд вирiшує, керуючись ст. 25 КК України.

До третьої групи питань, що пiдлягають вирiшенню у вироку,

належать такi.

1. Чи пiдлягає задоволенню пред'явлений цивiльний позов, на

чию користь та в якому розмiрi, i чи пiдлягають вiдшкодуванню збит-

ки, заподiянi потерпiлому, якщо цивiльний позов не був заявлений.

2. Чи пiдлягають стягненню з винних осiб кошти, витраченi зак-

ладом охорони здоров'я на стацiонарне лiкування потерпiлого вiд

злочинного дiяння, якщо цивiльний позов не був заявлений. Позов

про вiдшкодування таких коштiв пред'являється установою охоро-

ни здоров'я, в якiй проходив стацiонарне лiкування потерпiлий, або

органом Мiнiстерства фiнансiв України, або прокурором; вiн пiдля-

гає вирiшенню судом при постановленнi вироку (ст. 93' КПК). Якщо

ж позов не було заявлено, суд при постановленнi вироку вправi з

Постанови Пленуму Верховного Суду України iз загальних питань судової

дiяльностi та в кримiнальних справах. С. 667-668.

iЗ-.-Кримiна-ii.ний процес України"

386 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

власної iнiцiативи вирiшити питання про вiдшкодування цих витрат

(ч.2ст.93'КПК).

Порядок обчислення фактичних витрат установи охорони здоро-

в'я на стацiонарне лiкування потерпiлого вiд злочину регулюється

постановою Кабiнету Мiнiстрiв України № 545 вiд 16 липня 1993 року'.

Пленум Верховного Суду України у постановi вiд 7 липня 1995

року № 11 <Про вiдшкодування витрат на стацiонарне лiкування

особи, яка потерпiла вiд злочину, та судових витрат> звернув увагу

суддiв на те, що за змiстом ст. 93' КПК вiдповiдальнiсть за вiдшко-

дування витрат на стацiонарне лiкування особи, яка потерпiла вiд

злочину, може покладатися на засуджених при заподiяннi шкоди як

умисними, так i необережними дiями. Такi витрати не пiдлягають

стягненню лише при вчиненнi злочинiв у станi сильного душевного

хвилювання, що раптово виникло внаслiдок протизаконного насиль-

ства чи тяжкої образи з боку потерпiлого, або при перевищеннi меж

необхiдної оборони2. Пленум також роз'яснив, що у кримiнальному

судочинствi вiдшкодування витрат на стацiонарне лiкування потер-

пiлого може покладатися тiльки на особу, вина якої у вчиненнi зло-

чину встановлена обвинувальним вироком суду (у тому числi без

призначення покарання, iз звiльненням вiд покарання, про умовне

засудження чи засудження з вiдстрочкою виконання вироку3.

3. Що зробити з майном, описаним для забезпечення цивiльного

позову i можливої конфiскацiї майна.

4. Що зробити з речовими доказами, зокрема з грошима, цiннос-

тями та iншими речами, нажитими злочинним шляхом. Це питання

суд вирiшує, керуючись ст. 330 КПК.

5. На кого повиннi бути покладенi судовi витрати i в якому розмiрi.

Це питання суд вирiшує, керуючись статтями 91, 93 i 331 КПК.

6. Який запобiжний захiд слiд обрати щодо пiдсудного до всту-

пу вироку в законну силу.

7. Чи слiд у випадках, що передбаченi ст. 14 КК, застосовувати до

пiдсудного примусове лiкування або встановити над ним опiкування.

Такi питання пiдлягають вирiшенню у вироку. Коли пiдсудний

обвинувачується у вчиненнi кiлькох злочинiв, суд вирiшує питання

про його виннiсть i покарання окремо по кожному злочину.

^ Зiбрання постанов Уряду України. 1993. № 12. Ст. 258.

" Постанови Пленуму Верховного Суду України iз загальних питань судової

дiяльностi та в кримiнальних справах. С. 657.

"' Там само. С. 658-659.

Роздiл 18

Постановлений вироку

387

Вирiшення всiх зазначених питань, зокрема питання про виннiсть

пiдсудного, суд повинен обгрунтовувати лише доказами, розгляну-

тими у судовому засiданнi (ч. 2 ст. 323 КПК). Пленум Верховного

Суду України в постановi вiд 29 червня 1990 року № 5 <Про вико-

нання судами України законодавства i постанов Пленуму Верховно-

го Суду України з питань судового розгляду кримiнальних справ i

постановлення вироку> звернув увагу судiв на те, що згiдно з вимо-

гами ст. 323 КПК України <в основу вироку можуть бути покладенi

лише достовiрнi докази, дослiдженi у судовому засiданнi. При по-

становленнi вироку суд колегiальне чи суддя одноособове, в умо-

вах, що виключають будь-яке втручання у вирiшення конкретних

справ, за своїм внутрiшнiм переконанням, що грунтується на все-

бiчному, повному i об'єктивному розглядi всiх обставин справи в їх

сукупностi, керуючись законом, повинен дати остаточну оцiнку до-

казам з точки зору їх стосовностi, допустимостi, достовiрностi i до-

статностi для вирiшення питань, зазначених у ст. 324 КПК України'.

§ 4. Види вирокiв

Вирок суду може бути обвинувальний або виправдувальний. Суд

постановляє обвинувальний вирок, коли виннiсть пiдсудного у вчиненнi

злочину доведена. Обвинувальний вирок не може грунтуватися на при-

пущеннях (ч. 2 ст. 327 КПК). Виходячи з цього, Пленум Верховного Суду

України зазначив, що <всi сумнiви щодо доведеностi обвинувачення, якщо

'їх неможливо усунути, повиннi тлумачитися на користь пiдсудного>2.

Обвинувальний вирок може бути двох видiв: з призначенням

пiдсудному покарання, яке передбачене законом, i без призначення

покарання. Останнiй вид вироку постановляється у випадках, коли

на момент розгляду справи в судi дiяння втратило суспiльну небез-

печнiсть або особа, яка його вчинила, не є суспiльне небезпечною.

Виправдувальний вирок постановляється в таких випадках, вка-

заних законом (ч. 4 ст. 327 КПК): 1) коли не встановлено подiї зло-

чину; 2) коли в дiяннi пiдсудного немає складу злочину; 3) коли не

доведено участi пiдсудного у вчиненнi злочину.

Враховуючи, що в судовiй практицi в рядi випадкiв по-рiзному

вирiшувалося питання про розмежування поняття <вiдсутнiсть подiї

Постанови Пленуму Верховного Суду України iз загальних питань судової

дiяльностi та в кримiнальних справах. С. 552.

' Там само. С. 554.

iЗ*

388 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

злочину> й <вiдсутнiсть складу злочину>. Пленум Верховного Суду

України в постановi вiд 29 червня 1990 року № 5 роз'яснив, що ви-

правдувальний вирок за вiдсутнiстю подiї злочину постановляєть-

ся, <коли судовим розглядом справи встановлено, що дiяння, V вчи-

неннi якого обвинувачується пiдсудний, взагалi не мало мiсця або

вiдсутнiй причинний зв'язок мiж дiяннями пiдсудного i шкiдливи-

ми наслiдками, настанням яких обумовлюється злочиннiсть дiяння,

зокрема, коли шкiдливi наслiдки настали внаслiдок дiй особи, якiй

заподiяно шкоду, або в результатi дiй сил природи тощо>'.

Що стосується виправдувального вироку за вiдсутнiстю в дiяннi

складу злочину, то вiн постановляється, <коли встановлено, що дiян-

ня, яке ставилось у вину пiдсудному, ним вчинено, але кримiналь-

ним законом воно не визнається злочинним, зокрема, якщо воно лише

формально мiстить ознаки злочину, але через малозначнiсть не являє

суспiльної небезпеки; вiдсутнi iншi умови, за яких дiяння визнаєть-

ся злочинним (повторнiсть дiяння, попереднє притягнення до адмi-

нiстративної вiдповiдальностi тощо); дiяння вчинено у станi необ-

хiдної оборони чи крайньої необхiдностi; мала мiсце добровiльна

вiдмова вiд вчинення злочину, а фактично вчинене не мiстить скла-

ду iншого злочину; пiдсудний не є суб'єктом злочину через

вiдсутнiсть спецiальних ознак, встановлених для суб'єкта даного

складу злочину; пiдсудний не досяг вiку, з якого вiн може нести кри-

мiнальну вiдповiдальнiсть2.

Третя пiдстава для постановлення виправдувального вироку -

недоведенiсть участi пiдсудного у вчиненнi злочину - має мiсце у

випадках, коли сам злочин встановлено, але беззаперечно доведено,

що його не вчинив пiдсудний, а також у випадках, коли вiдсутнi до-

стовiрнi докази його винностi i вичерпанi всi можливостi їх додат-

кового отримання.

Незалежно вiд того, на яких пiдставах постановлено виправду-

вальний вирок, вiн повнiстю реабiлiтує пiдсудного, визнає його не-

виннiсть у пред'явленому обвинуваченнi. Саме тому не допускаєть-

ся включення у виправдувальний вирок формулювань, якi ставлять

пiд сумнiв невиннiсть виправданого (ч. 7 ст. 334 КПК).

При постановленнi виправдувального вироку суд зобов'язаний ро-

з'яснити виправданому порядок поновлення його порушених прав i

Постанови Пленуму Верховного Суду України iз загальних питань судової

дiяльностi та в кримiнальних справах. С. 553.

' Там само. С. 553-554

Роздiл 18

Постановлення вироку

389

вжити необхiдних заходiв до вiдшкодування шкоди, завданої особi внас-

лiдок незаконних засудження, притягнення як обвинуваченого, затри-

мання, застосування запобiжного заходу (ст. 53' КПК). У цих випадках

вiдшкодуванню пiдлягають як матерiальна, так i моральна шкода'.

§ 5. Розв'язання цивiльного позову у вироку

Розв'язання цивiльного позову залежить насамперед вiд харак-

теру (виду) вироку, що постановляється. Постановляючи обвинуваль-

ний вирок, суд, залежно вiд доведеностi пiдстав i розмiру цивiльно-

го позову, зодовольняє позов повнiстю або частково чи вiдмовляє в

ньому (ч. 1 ст. 328 КПК). Суд задовольняє цивiльний позов лише

при умовi, що злочином, який вчинив пiдсудний, потерпiлому зав-

дано майнової шкоди.

КПК України, на вiдмiну вiд КПК Росiйської Федерацiї, не пе-

редбачає можливостi при обвинувальному вироку задоволення по-

зову передачею питання про розмiр шкоди, що пiдлягає вiдшкоду-

ванню, на розгляд у порядку цивiльного судочинства. Тому, якщо

суд, постановляючи обвинувальний вирок, визнає доведеною пiдста-

ву позову, то в цьому ж вироку повинно бути остаточно розв'язане i

питання про розмiр шкоди, яка пiдлягає вiдшкодуванню.

Внаслiдок принципу публiчностi суд зобов'язаний виявити ак-

тивнiсть та iнiцiативу у вжиттi заходiв для вiдшкодування майно-

вої шкоди, що заподiяна злочином. Тому, якщо цивiльний позов не

було пред'явлено, а з обставин справи видно, що злочином заподi-

яна матерiальна шкода i необхiдно в зв'язку з цим забезпечити

охорону iнтересiв держави, а також громадян, якi за станом здоро-

в'я або з iнших поважних причин не можуть захистити свої права,

суд зобов'язаний при постановленнi вироку з власної iнiцiативи

вирiшити питання про вiдшкодування матерiальних збиткiв, зав-

даних злочином (ч. З ст. 29 КПК).

При задоволеннi цивiльного позову суд може винести ухвалу

(постанову) про вжиття заходiв до забезпечення цивiльного позову,

якщо таких заходiв не було вжито ранiше.

У практицi iнодi виникає питання про долю цивiльного позову у

випадках, коли кримiнальна справа закривається в стадiї судового

Закон України вiд 1 грудня 1994 року <Про порядок вiдшкодування шкоди, зав-

даної громадяниновi незаконними дiями органiв дiзнання, попереднього слiдства,

прокуратури i суду> / Вiдомостi Верховного Ради України. 1995. № 1. Ст. 1.

390 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

розгляду. Закриття кримiнальної справи в разi смертi пiдсудного або

недосягнення ним вiку кримiнальної вiдповiдальностi не позбавляє

позивача права домагатися вiдшкодування заподiяного йому мате-

рiального збитку, оскiльки цивiльна вiдповiдальнiсть може бути по-

кладена на спадкоємцiв померлого, а також на батькiв i опiкунiв не-

повнолiтнього. Оскiльки, закриваючи справу, суд не вирiшує питан-

ня про виннiсть пiдсудного, то вiн повинен залишити цивiльний позов

без розгляду. Це стосується i випадкiв закриття справ приватного

обвинувачення за примиренням потерпiлого з обвинуваченим.

При постановленнi виправдувального вироку цивiльний позов ви-

рiшується залежно вiд того, на яких пiдставах пiдсудного виправдано.

Коли виправдувальний вирок винесено через нсдоведення подiї

злочину або через недоведення участi пiдсудного у вчиненнi злочи-

ну, суд вiдмовляє в позовi, оскiльки не доведена сама пiдстава цього

позову (ч. 2 ст. 328 КПК). В разi вiдмови в цивiльному позовi цей

позов не може бути пред'явлений повторно в порядку цивiльного

судочинства, бо вирок суду, що набрав законної сили, в питаннi про

подiю злочину i участь у ньому пiдсудного є обов'язковим для суду,

що розглядає справу про цивiльно-правовi наслiдки дiй особи, вiднос-

но якої вiдбувся вирок (ст. 31 КПК).

Якщо виправдувальний вирок постановлений через вiдсутнiсть

у дiях пiдсудного складу злочину, суд повинен залишити позов без

розгляду (ч. З ст. 328 КПК). Однак виправдання пiдсудного за вiдсут-

нiстю в його дiях складу злочину не виключає обов'язку вiдшкоду-

вати завданий його дiями майновий збиток. Залишення цивiльного

позову без розгляду не позбавляє позивача права пред'явити позов у

порядку цивiльного судочинства (ч. 4 ст. 28 КПК).

§ 6. Змiст i форма вироку

Кримiнально-процесуальний закон докладно регламентує змiст

i форму вироку. Тiльки правильний за суттю i формою вирок є пере-

конливим.

Пленум Верховного Суду України у постановi вiд 29 червня 1990

року № 5 <Про виконання судами України законодавства i постанов

Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримi-

нальних справ i постановлення вироку> звернув увагу суддiв на те, що

<вирок, постановлений iменем України, є найважливiшим актом пра-

восуддя i до його постановлення належить пiдходити з винятковою

вiдповiдальнiстю, суворо додержуючись вимог статей 321-339 КПК.

Роздiл 18

Постановлення вироку

391

Зважаючи на те, що наспiх, непослiдовно, неохайно написаний

вирок може викликати сумнiви в його законностi, обгрунтованостi i

справедливостi, суддi повиннi постiйно вдосконалювати стиль на-

писання вироку, який повинен бути викладений офiцiйно-дiловою

мовою, юридичне грамотно, з коротким, точним i ясним описом

обставин справи, результатiв дослiдження доказiв i висновкiв суду>'.

Вирок повинен складатися з трьох частин: вступної, мотивуваль-

ної i резолютивної.

У вступнiй частинi вироку вказується, що вiн постановлений iм'ям

України. Далi зазначається назва суду, який виносить вирок; мiсце i

час постановлення вироку; склад суду; секретар; учасники судового

розгляду, перекладач, якщо вiн брав участь у судовому засiданнi,

прiзвище, iм'я, по батьковi пiдсудного та iншi вiдомостi про його осо-

бу, якi мають значення для справи; кримiнальний закон, що передба-

чає злочин, у вчиненнi якого обвинувачується пiдсудний (ст. 333 КПК).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України, вiдомостi про особу

пiдсудного, якi повиннi бути вказанi у вступнiй частинi вироку, крiм

тих, що зазначенi у ст. 333 КПК, зокрема, включають: мiсце роботи

чи навчання, громадянство, участь у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi,

iнвалiднiсть, нагороди, данi про непогашену та незняту судимiсть2.

Мотивувальна i резолютивна частини обвинувального вироку

вiдрiзняються за своїм змiстом вiд вiдповiдних частин виправдуваль-

ного вироку.

Мотивувальна частина обвинувального вироку повинна

мiстити опис злочинного дiяння, яке суд визнав доведеним, iз зазна-

ченням мiсця, часу, способу його вчинення, характеру вини, мотивiв

i наслiдкiв злочину; докази, на яких грунтуються висновки суду, i

мотиви, з яких суд вiдкинув iншi докази; вказiвки на обставини, що

пом'якшують або обтяжують вiдповiдальнiсть винного. Якщо суд

визнав в якiйсь частинi обвинувачення недоведеним, у вироку по-

виннi бути зазначенi пiдстави для цього. В мотивувальнiй частинi

вироку суд зобов'язаний також навести мотиви змiни обвинувачен-

ня, якщо такi змiни мали мiсце. Разом з тим у всiх випадках повиннi

бути наведенi мотиви прийнятої судом квалiфiкацiї злочину. Якщо

суд, визнавши пiдсудного винним, звiльняє його вiд покарання, вiн

повинен зазначити, на яких пiдставах вiн визнав це за необхiдне.

Постанови Пленуму Верховного Суду України iз загальних питань судової

дiяльностi та в кримiнальних справах. С. 550-551.

' Там само. С. 551.

392

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Якщо суд призначає умовне засудження або покарання нижче

нижчої межi, передбаченої у вiдповiднiй статтi КК, вiн також пов.i-

нен це вiдповiдно мотивувати. Якщо суд вирiшить визнати пiдсуд-

ного особливо небезпечним рецидивiстом, вiн повинен у мотиву-

вальнiй частинi вироку навести пiдстави для такого рiшення, як i

пiдстави для застосування до засудженого вiдповiдного виду вип-

равно-трудової установи або тюремного ув'язнення. При наявностi

клопотання громадських органiзацiй або трудових колективiв про

умовне засудження i передачу їм пiдсудного для перевиховання й

виправлення суд зобов'язаний вказати мотиви задоволення або вiдхи-

лення цих клопотань.

У мотивувальнiй частинi виправдувального вироку викладаєть-

ся суть обвинувачення, за яким обвинуваченого було вiддано до суду;

обставини справи, встановленi судом; докази, що стали пiдставою

для виправдання пiдсудного, з зазначенням мотивiв, якi пояснюють,

чому суд вiдкинув докази, на яких Грунтувалося обвинувачення.

У мотивувальнiй частинi i обвинувального, i виправдувального

вироку повиннi мiститися належно мотивованi рiшення суду щодо

цивiльного позову або вiдшкодування матерiальних збиткiв, завда-

них злочином (ст. 334 КПК).

У резолютивнiй частинi обвинувального вироку повиннi бути

вказанi прiзвище, iм'я та по батьковi пiдсудного; рiшення про визнан-

ня його винним; кримiнальний закон, за яким пiдсудного визнано вин-

ним; вид i розмiр покарання, призначеного пiдсудному за кожний зло-

чин, визнаний доведеним; остаточна мiра покарання, що пiдлягає

вiдбуванню; вид виправно-трудової або виправно-виховної установи,

в якiй повинен вiдбувати покарання засуджений до позбавлення волi;

тривалiсть iспитового строку i на кого покладено обов'язок нагляду

за засудженим у разi, якщо застосовано умовне засудження; рiшення

про початок строку вiдбування покарання, а також зарахування попе-

реднього ув'язнення до строку покарання, якщо пiдсудний до суду

тримався пiд вартою; рiшення про запобiжний захiд до набрання ви-

роком законної сили; рiшення про судовi витрати i про речовi докази.

Якщо суд визнав пiдсудного особливо небезпечним рецидивiстом, про

це також зазначається в резолютивнiй частинi вироку.

У необхiдних випадках в резолютивнiй частинi обвинувального

вироку викладається рiшення суду про звернення до Президента

України з поданням про позбавлення засудженого вiйськового або

спецiального звання, почесного звання або державної нагороди Ук-

Гоздiл 18

Постановлення вироку

393

раїни. Разом з тим, оскiльки Кримiнальним кодексом України не

передбачено позбавлення осiб державних нагород колишнього Со-

юзу РСР, суд не вправi приймати таке рiшення'.

У резолютивнiй частинi виправдувального вироку повиннi

мiститися прiзвище, iм'я та по батьковi виправданого; рiшення суду

про виправдання пiдсудного; вказiвка про скасування запобiжного

заходу, якщо його було обрано, про скасування заходiв до забезпе-

чення цивiльного позову i можливої конфiскацiї майна, рiшення про

речовi докази i судовi витрати; вказiвка про порядок та строк при-

несення на нього касацiйного подання або касацiйного оскаржен-

ня (ст. 335 КПК).

§ 7. Проголошення вироку

Пiсля пiдписання вироку суддi повертаються до залу засiдання,

де головуючий або один iз суддiв проголошує вирок (ст. 341 КПК).

Всi присутнi в залi засiдань, у тому числi i суддi, заслуховують

вирок стоячи, виявляючи тим самим повагу до суду i його вироку як

найважливiшого акта правосуддя. Проголошення вироку повинно

вiдбуватися в присутностi учасникiв судового розгляду, зокрема про-

курора i захисника.

Якщо пiдсудного було видалено з залу судового засiдання за по-

вторне порушення порядку, то вирок обов'язково проголошується в

його присутностi або оголошується йому негапно пiсля проголошен-

ня (ст. 272 КПК).

Якщо вирок викладено мовою, якою пiдсудний не володiє, то

зразу ж пiсля проголошення вироку перекладач повинен прочитати

його рiдною мовою пiдсудного або мовою, якою той володiє.

Головуючий зобов'язаний роз'яснити пiдсудному у зрозумiлих

для нього висловах змiст вироку, а також строки i порядок його ос-

карження. Порядок i строки оскарження вироку повиннi бути роз'-

ясненi законному представнику пiдсудного, цивiльному позивачу,

цивiльному вiдповiдачу та їх представникам.

При виправданнi пiдсудного або при засудженнi його до пока-

рання, не пов'язаного з позбавленням волi, суд, якщо пiдсудний пе-

ребуває пiд вартою, негайно звiльняє його з-пiд варти в залi судово-

го засiдання (ч. 1 ст. 342 КПК).

Постанови Пленуму Верховного Суду України iз загальних питань судової

дiяльностi та в кримiнальних справах. С. 673.

394 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

При умовному засудженнi до позбавлення волi з обов'язковим за-

лученням засудженого до працi суд з урахуванням особи та обставин

справи вправi звiльнити засудженого з-пiд варти (ч. 2 ст. 342 КПК).

З метою забезпечення засудженому або виправданому можливостi

своєчасного оскарження вироку закон зобов'язує суд вручити йому ко-

пiю вироку в триденний строк з моменту його проголошення (ч. 1 ст.

344 КПК). Якщо вирок складений мовою, якої не знає засуджений чи

виправданий, йому повинен бути вручений письмовий переклад виро-

ку його рiдною мовою або мовою, якою вiн володiє (ч. 2 ст. 344 КПК).

До набрання вироком законної сили головуючий або голова вiдпо-

вiдного суду зобов'язанi дати дозвiл близьким родичам засудженого

за їх проханням на побачення з засудженим, який перебуває пiд вар-

тою (ст. 345 КПК).

§ 8. Окрема ухвала (постанова) суду першої iнстанцiї

Окрема ухвала або окрема постанова суду можуть бути винесенi

вiдповiдно судом або суддею одночасно з постановленням вироку, ух-

валою суду або постановою суддi про закриття справи або про повер-

нення справи на додаткове розслiдування. Пiдстава i порядок винесен-

ня окремої ухвали (постанови) регулюються статтями 232 i 340 КПК.

Окремi ухвали (постанови) можуть бути винесенi з рiзних

пiдстав. Часто вони виносяться в зв'язку з виявленням у ходi судо-

вого розгляду справи причин i умов, якi сприяли вчиненню злочину.

Копiя окремої ухвали (постанови) надсилається вiдповiдним уста-

новам, органiзацiям, пiдприємствам i посадовим особам.

Окрема ухвала (постанова) виноситься судом також i тодi, коли

при розглядi справи судом виявленi порушення прав громадян та

iншi порушення закону, якi були допущенi при провадженнi дiзнан-

ня i попереднього слiдства. У таких випадках копiя окремої ухвали

(постанови) направляється вiдповiдним посадовим особам i проку-

рору для вжиття вiдповiдних заходiв.

В окремий ухвалi (постановi) суд при наявностi до того пiдстав

зобов'язаний поставити питання про притягнення до дисциплiнарної

або матерiальної вiдповiдальностi осiб, у дiяннях яких є ознаки дис-

циплiнарного правопорушення або якi згiдно з чинним законодавством

повиннi бути притягнутi до матерiальної вiдповiдальностi.

Виходячи з матерiалiв справи, розглянутих у судовому засiданнi,

суд може винести окрему ухвалу (постанову), в якiй звертається увага

Роздiл 18

Настановлення вироку

395

громадських органiзацiй i трудових колективiв на неправильну по-

ведiнку окремих громадян на виробництвi або в побутi чи на неви-

конання ними громадських обов'язкiв.

Суд може окремою ухвалою (постановою) довести до вiдома

вiдповiдного пiдприємства, установи або органiзацiї про проявленi

громадянином високу свiдомiсть, мужнiсть при виконаннi громадсь-

кого обов'язку, якi сприяли припиненню або розкриттю злочину

Вiдповiдно до ст. 346 КПК при наявностi у засудженого до поз-

бавлення волi неповнолiтнiх дiтей, якi залишилися без нагляду, суд

зобов'язаний одночасно з постановленням вироку порушити окре-

мою ухвалою, а суддя - окремою постановою питання перед вiдпо-

вiдним органом опiки та пiклування про необхiднiсть влаштування

цих неповнолiтнiх або встановлення над ними опiки чи пiклування.

За матерiалами судового розгляду суд має право виносити окре-

му ухвалу (постанову) i в iнших випадках, коли визнає це необхiд-

ним. Окрема ухвала пiдписується суддями, а постанова - суддею,

якi розглядали справу. Окрема ухвала (постанова) оголошується в

залi судового засiдання.

Державнi органи, громадськi органiзацiї, посадовi особи, яким

направлено окрему ухвалу (постанову), повиннi у мiсячний строк

вжити щодо неї необхiдних заходiв i про результати повiдомити суд,

що винiс окрему ухвалу.

Роздiл 19

1. Поняття, значення

провадження

ПРОВАДЖЕННЯ

У КАСАЦiЙНiЙ

iНСТАНЦiЇ

i основнi риси касацiйного

Забезпечуючи виконання завдань кримiнального судочинства,

вищестоящi суди перевiряють законнiсть i обгрунтованiсть винесе-

них судами першої iнстанцiї вирокiв, ухвал i постанов.

Чинне кримiнально-процесуальне законодавство передбачає три

види перегляду вирокiв: касацiйне провадження (перегляд вирокiв,

що не набрали законної сили'), перегляд у порядку нагляду вирокiв,

ухвал i постанов суду (що набрали законної сили) i вiдновлення справ

у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Наявнiсть цих видiв перегляду не означає, що кожне рiшення

суду повинно бути перевiрено вищестоящим судом. Найбiльш по-

ширене провадження - касацiйне, iншi є додатковою гарантiєю

правосудностi вироку.

Всi види перегляду вироку є складовою частиною кримiнально-

го процесу, при цьому кожний з них являє собою самостiйну стадiю

процесу.

Кримiнально-процесуальне законодавство надiляє касацiйну

iнстанцiю такими повноваженнями, якi дозволяють їй своєчасно

усувати припущенi ранiше помилки органами попереднього розслi-

дування i судом першої iнстанцiї.

Касацiйна iнстанцiя при вiдправленнi правосуддя у кримiналь-

них справах має високий ступiнь владностi, що виявляється у правi

скасування або змiни вироку, постанови i ухвали, а також у правi

давати нижчестоящим судам обов'язковi для них вказiвки.

Помилки, що припускаються при розслiдуваннi i розглядi справ,

за своїм характером рiзноманiтнi. Вони можуть стосуватися як фак-

тичної, так i юридичної г '-орони. Неправосудний вирок є наслiдком

цiлком доступної для пiзнання, конкретної i певної слiдчо-судової

помилки, яку оперативно повинна виправити касацiйна iнстанцiя.

Далi при вживаннi термiну <вирок> мається на увазi i ухвала, i постанова.

Роздiл 19

Провадження у касацiйнiй iнстанцiї

397

Касацiйне провадження - це стадiя кримiнального процесу, в

якiй вищестоящий суд за касацiйною скаргою учасникiв процесу або

за касацiйним поданням прокурора на пiдставi дослiджених та оцi-

нених доказiв перевiряє законнiсть i обгрунтованiсть вироку, поста-

нови та ухвали, що не набрали законної сили.

Ця стадiя призначена для забезпечення охорони прав i законних

iнтересiв учасникiв процесу, а також для процесуального керiвниц-

тва дiяльнiстю нижчестоящого суду.

Касацiйнi подання i скарги, поданi з дотриманням передбачених

законом умов, є приводами для касацiйного розгляду i тягнуть за

собою обов'язковий розгляд справи у касацiйнiй iнстанцiї. Кримi-

нально-процесуальний кодекс не передбачає будь-якої юридичне

обов'язкової форми скарги; незалежно вiд мотивованостi i обгрун-

тованостi скарги вона буде обов'язково розглянута у передбаченому

законом порядку, якщо була подана у встановлений строк.

Касацiйне подання є формою реагування прокурора на неправо-

судний з його погляду вирок суду.

Стадiя касацiйного перегляду побудована i дiє на пiдставi загаль-

них та єдиних принципiв кримiнального процесу. Будь-яку спробу

видiлити особливi принципи для окремих стадiй кримiнального про-

цесу не можна визнати вдалою. Якими б значними не були тi або

iншi процесуальнi правила для окремих стадiй процесу, в них завж-

ди одержує свою реалiзацiю той чи iнший принцип кримiнального

процесу'.

Отже, касацiйне провадження має свої характернi риси, що ви-

пливають з принципiв кримiнального процесу. Такими рисами є:

1) свобода оскарження вирокiв;

2) перевiрка законностi i обгрунтованостi вирокiв у взаємозв'язку;

3) ревiзiйний порядок розгляду справ;

4) неприпустимiсть погiршення становища засудженого у справi,

яка переглядається за його скаргою, а також за скаргою його захисника.

Свобода оскарження вирокiв - вираз процесуальних гарантiй

учасникам процесу, що побажали оскаржити вирок будь-якого суду,

крiм Верховного Суду України, Скаргу може бути складено без по-

силань на докази, у довiльнiй формi, рiдною мовою касатора (осо-

би, яка подала скаргу). Її може бути подано як до суду, що винiс

вирок, так i безпосередньо до касацiйної iнстанцiї. Право касацiй-

ного оскарження може бути використано i тодi, коли касатор не брав

' РЧiЇiiiИ А. -'7. Пересмотр приговоров в СССР. М.. 1958. С. 137--13К.

398

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

участi у судi першої iнстанцiї; коли вiн не вiдстоював своїх прав i

законних iнтересiв у судовому розглядi; коли у судi першої iнстанцiї

у нього була iнша позицiя (в цьому випадку особа не зобов'язана

пояснювати суду другої iнстанцiї причину змiни своєї позицiї). За-

суджений може оскаржити вирок навiть у тому разi, якщо вiн схо-

вався вiд суду i був засуджений заочно.

Суб'єкти касацiйного оскарження можуть скористатися своїм

правом оскарження, а можуть i не скористатися ним. Це диспози-

тивне право не стосується подання прокурора, який у силу принци-

пу публiчностi зобов'язаний реагувати на кожний незаконний i не-

обгрунтований вирок.

Метi забезпечення свободи оскарження вироку служить i положен-

ня процесуального закону про заборону посилення покарання пiдсуд-

ному при повторному розглядi справи судом першої iнстанцiї. Це за-

гальне правило дiє за винятком випадку, якщо ранiше винесений вирок

було скасовано за скаргою пiдсудного i при новому розглядi справи було

встановлено, що пiдсудний вчинив бiльш тяжкий злочин.

Перевiрка законностi i обгрунтованостi у взаємозв'язку, але без

встановлення судом другої iнстанцiї нових фактiв i вирiшення пи-

тання про виннiсть або невиннiсть пiдсудного полягає у такому: ви-

щестоящий суд розглядає справу з юридичного боку, дослiджує, чи

дотримано всiх вимог кримiнально-процесуального закону, чи пра-

вильно застосовано кримiнальний закон до дiй, що поставленi за

вину пiдсудному. Встановлюючи обгрунтованiсть вироку, касацiйна

iнстанцiя перевiряє доведенiсть i повноту обвинувачення,

вiдповiднiсть фактiв, встановлених у вироку, об'єктивнiй дiйсностi.

Перевiрка законностi i обгрунтованостi вироку визначає не лише

характер дiяльностi касацiйної iнстанцiї, але i межi, змiст скарги i

подання. У них може оспорюватися будь-який доказ, зафiксований

у вироку, розглядатися будь-яке фактичне i юридичне питання.

Змiст ревiзiйного порядку розгляду справи полягає у тому, що

обов'язок встановити законнiсть i обгрунтованiсть вироку касацiй-

на iнстанцiя може виконати за умови, якщо вона не буде обмежена

доказами, викладеними у скарзi або поданнi. Касацiйна iнстанцiя

зобов'язана перевiрити справу у повному обсязi i, в разi виявлення

iстотних порушень, якщо навiть на них не вказано у скарзi або по-

даннi, скасувати вирок або внести до нього вiдповiднi корективи.

Цю вимогу закону закрiплено у ст. 363 КПК: <При розглядi справи в

касацiйному порядку суд перевiряє законнiсть та обгрунтованiсть

Роздiл 19

Провадження у касацiйнiй iнстанцiї

399

вироку за наявними в справi i додатково поданими матерiалами. Суд

не зв'язаний доводами касацiйної скарги чи подання i перевiряє спра-

ву в повному обсязi щодо всiх засуджених, в тому числi i тих, якi

скарг не подали i щодо яких не принесено касацiйного подання>.

Такий розгляд справи називається в кримiнальному процесi ре-

вiзiйним порядком.

Недопустимiсть <повернення на гiрше> - одна з характерних рис

касацiйного провадження, її суть полягає в тому, що за скаргою засуд-

женого, а також його захисника вищестоящий суд не може погiршити

становища засудженого. У постановi Пленуму Верховного Суду Ук-

раїни вiд 12 жовтня 1989 року № 8 <Про практику розгляду судами

України кримiнальних справ у касацiйному порядку> дано роз'яснен-

ня, що ст. 365 КПК не позбавляє суд касацiйної iнстанцiї можливостi

переглянути вирок у частинi цивiльного позову в бiк збiльшення суми,

стягнутої з засудженого, якщо у справi не треба збирати або додатко-

во перевiряти докази i якщо така змiна не впливає на фактичнi обста-

вини справи, встановленi вироком, або не тягне квалiфiкацiю за стат-

тею закону, яка передбачає бiльш суворе покарання>'.

Стаття 365 КПК передбачає правило, вiдповiдно до якого вирок може

бути скасовано в зв'язку з необхiднiстю застосування закону про бiльш

тяжкий злочин або за м'якiстю покарання лише у випадках, коли на

цих пiдставах внiс подання прокурор або скаргу потерпiлий.

iншi пiдстави, вказанi у скарзi потерпiлого або поданнi проку-

рора, виключають можливiсть посилення покарання засудженому.

Лише в одному випадку можливе погiршення становища засудже-

ного - якщо при новому розслiдуваннi кримiнальної справи пiсля ска-

сування вироку були встановленi обставини, що свiдчать про вчинення

обвинуваченим бiльш тяжкого злочину, нiж ставилося у вину ранiше.

§ 2. Суб'єкти та строки касацiйного оскарження

i внесення подання

Суб'єктами касацiйного оскарження є:

1) засуджений, його захисник i законний представник;

2) потерпiлий i його представник;

3) цивiльний позивач i його представник (у частинi, що стосується

цивiльного позову);

Постанови Пленуму Верховного Суду України iз загальних питань судової

дiяльностi та в кримiнальних справах. С. 529.

400 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

4) цивiльний вiдповiдач i його представник (у частинi, що сто-

сується цивiльного позову);

5) особа, яку виправдано за судом, вправi оскаржити виправду-

вальний вирок у частинi мотивiв i пiдстав для виправдання.

6) право внесення касацiйного подання на вирок мають проку-

рор та його заступники, незалежно вiд їх участi в розглядi справи у

судi першої iнстанцiї. Помiчники прокурора, прокурори управлiнь i

вiддiлiв можуть вносити касацiйнi подання тiльки у справах, у роз-

глядi яких вони брали участь (ст. 347 КПК).

Прокурор, який представляє в судi iнтереси держави, висловлює

свою позицiю про доведенiсть або недоведенiсть обвинувачення, про

виннiсть або невиннiсть особи та iн. Ця його позицiя випливає з його

внутрiшнього переконання, яке грунтується на аналiзi доказiв, при

цьому прокурор керується тiльки законом. Внесення подання на не-

законний i необгрунтований вирок є правовим обов'язком прокурора.

Кримiнально-процесуальне законодавство не мiстить вказiвок на

право касацiйного оскарження вироку близькими родичами. Однак

ст. 355 КПК надає право особам, якi не є учасниками судового розг-

ляду, оскаржувати ухвали суду i постанови суддi, якщо вони стосу-

ються їх iнтересiв.

Чинне законодавство не надає права касацiйного оскарження

громадським захисникам i громадським обвинувачам.

Особи, що мають право подавати касацiйну скаргу або подання,

можуть подати її протягом семи дiб з моменту проголошення вироку,

а засудженi, якi перебувають пiд вартою, - протягом такого ж строку

з моменту вручення їм копiї вироку (ст. 350 КПК). Скарга подається

до суду, який винiс вирок, або безпосередньо до вищестоящого суду.

Протягом цього строку жодна посадова особа, жоден орган не

мають права витребувати справу з суду, яким винесено вирок. Заiн-

тересованi особи можуть знайомитися в судi першої iнстанцiї зi скар-

гами i поданнями, якi надiйшли, а також з матерiалами справи.

Строк не вважається пропущеним, якщо до його закiнчення скар-

гу або подання було здано на пошту або адмiнiстрацiї мiсця ув'яз-

нення. Якщо вказаний законом строк пропущено з поважних при-

чин, то особи, якi мають на це право, можуть клопотати перед су-

дом, що винiс вирок, про вiдновлення пропущеного строку. Для дачi

пояснень може бути викликана заiнтересована особа, яка може з'я-

витися до суду i за особистим бажанням. У судовому засiданнi вирi-

шується питання про вiдновлення пропущеного строку.

Роздiл ї9

Провадження у касспiiйнiїi шстиiщiї

401

Частина 2 ст. 351 КПК визначає порядок вiдмови у вiдновленнi

пропущеного строку. Подача касацiйної скарги чи внесення каса-

цiйного подання на вирок зупиняє його виконання (ст. 352 КПК),

Суд, який винiс вирок, сповiщає про наявнiсть скарги чи подан-

ня осiб, iнтересiв яких вони стосуються. Якщо скарга надiйшла у

вищестоящий суд, то вона направляється в суд, що винiс вирок, для

виконання вiдповiдних дiй, а потiм всi матерiали знову повертають-

ся в касацiйну iнстанцiю.

Заiнтересованi особи пiсля ознайомлення зi змiстом скарги чи по-

дання мають право подати на них свої заперечення, якi не пiзнiше трьох

дiб з моменту їх надходження приєднуються до справи як додатки.

Пiсля закiнчення касацiйного строку, але не пiзнiше нiж за три

доби до розгляду справи касацiйною iнстанцiєю, учасники процесу

i прокурор мають право подати у касацiйну iнстанцiю додатковi скар-

ги i подання. В них можуть бути викладенi новi докази i мiркування,

розширено обсяг первiсних доказiв, викладенi зауваження щодо

скарг iнших осiб.

До початку розгляду справи касацiйною iнстанцiєю прокурор або

особа, яка подала скаргу, вправi змiнити, доповнити або вiдкликати

свою скаргу чи подання. Вiдкликання цих документiв рiвнозначно

їх неподанню, тому мотивування вiдкликання законом не передба-

чено. Вищестоящий прокурор, його заступник вправi вiдкликати

подання, принесене нижчестоящим прокурором.

Змiни, якi тягнуть за собою погiршення становища засудженого чи

виправданого, можуть бути внесенi до подання або скарги не пiзнiше

нiж за три доби до початку розгляду. З такими змiнами до початку роз-

гляду подання або скарги повиннi бути ознайомленi особи, зазначенi у

ст. 347 КПК, iнтересiв яких вони стосуються (ст. 353 КПК).

Пiсля закiнчення касацiйного строку суд, який винiс вирок, не

пiзнiше однiєї доби справу разом зi скаргою або поданням направ-

ляє в касацiйну iнстанцiю i визначає дату розгляду справи.

§ 3. Поняття, види i характеристика пiдстав

для скасування або змiни вироку

Пiдстави до скасування або змiни вирокiв утворюють вiдповiд-

ну систему, в якiй кожна пiдстава має свiй змiст, свої особливостi.

Узагальнено статтi 368-372 КПК розкривають змiст кожної з них, а

також визначають правовi наслiдки їх встановлення. Не iснує такої

402

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

неправильностi чи порушення закону у вироку, якi б не охоплюва-

лись однiєю або кiлькома касацiйними пiдставами.

Касацiйнi пiдстави - це такi допущенi у стадiї порушення кри-

мiнальної справи, попереднього розслiдування, вiддання до суду та

судового розгляду порушення закону або помилки, якi свiдчать про

незаконнiсть i необгрунтованiсть вироку i вимагають його змiни або

скасування. Їх змiст характеризує суть касацiї, вони визначають змiст

касацiйного провадження.

Однобiчнiсть або неповнота дiзнання, попереднього чи судо-

вого слiдства (ст. 368 КПК). Всi обставини, що входять у предмет

доказування, встановлюються за допомогою доказiв. Доказування є

тим способом, за допомогою якого пiзнаються обставини, якi пiдля-

гають обов'язковому встановленню у кожнiй справi. Звiдси вихо-

дить, що повнота i всебiчнiсть залежать вiд того, наскiльки повно

вони оцiненi i застосованi. Отже, однобiчнiсть i неповнота дiзнан-

ня, попереднього або судового слiдства виявляються у неповнотi i

однобiчностi дослiдження не лише обставин, що пiдлягають дока-

зуванню, але i доказiв, зiбраних у справi.

Таким чином, однобiчним i неповним є дiзнання, попереднє або су-

дове слiдство, в яких не встановленi будь-якi обставини, якi входять у

предмет доказування, а також не залученi i не використанi або непра-

вильно використанi докази, якi достовiрно встановлюють цi обставини.

У статтi 368 КПК вказано, що однобiчним або неповним виз-

нається дiзнання, попереднє чи судове слiдство, коли залишилися

недослiдженими обставини, з'ясування яких може мати iстотне зна-

чення для справи. Отже, не кожна неповнота i однобiчнiсть тягне

скасування вироку, а тiльки та, яка може iстотно вплинути на вирок.

Закон не розкриває, у яких саме випадках цi обставини є iстотними.

В процесуальнiй лiтературi зазначалося, що iстотнi обставини зали-

шаються недослiдженими нерiдко внаслiдок поверхового провад-

ження попереднього розслiдування i неприйняття судом першої

iнстанцiї заходiв щодо виправлення упущень i прогалин попередньо-

го слiдства. Крiм того, недослiдженiсть iстотних обставин є на-

слiдком неякiсного провадження розслiдування, в ходi якого обста-

вини встановлюються неточно, поверхово, а пояснення пiдсудного,

думка його захисника та iнших учасникiв процесу залишаються без

перевiрки або перевiряються неповно.

Частина 2 ст. 368 КПК встановлює випадки, коли розслiдування

безумовно визнається однобiчним i неповним: 1) коли не були допи-

Роздiл 19

Провадження у касацiйнiй iнстанцiї

403

танi особи, показання яких мають iстотне значення для справи, а

також не були витребуванi документи, речовi докази або iншi мате-

рiали для пiдтвердження або спростування обставин, якi мають iстот-

не значення для справи; 2) коли не були дослiдженi обставини, заз-

наченi в ухвалi суду, який направив справу на додаткове розслiдуван-

ня або на новий судовий розгляд; 3) коли необхiднiсть дослiдження

тiєї чи iншої обставини випливає з нових матерiалiв, поданих при

розглядi справи в судi касацiйної iнстанцiї; 4) коли не була з'ясована з

достатньою повнотою особа обвинуваченого (пiдсудного).

Думка законодавця зводиться до того, що не кожна неповнота

тягне скасування вироку, а тiльки та, яка вплинула або могла впли-

нути на правильнiсть винесеного вироку. З цiєю метою законода-

вець вводить поняття iстотностi даного порушення.

Неповнота i однобiчнiсть повиннi бути такими, коли у справi не

дослiдженi всi iстотнi обставини, внаслiдок чого формулювання об-

винувачення не вiдповiдає злочину або не охоплює всiх злочинних

дiй; або неповнота виявляється в недостатностi чи вiдсутностi дока-

зового матерiалу, через що мотивування обвинувачення є неперекон-

ливим, неаргументованим. iншими словами, касацiйна iнстанцiя вста-

новлює iстотнi прогалини попереднього або судового слiдства, усу-

нення яких можливе лише за умов додаткового розслiдування або

нового судового розгляду. iстотними порушеннями, що вказують на

неповноту розслiдування, суд другої iнстанцiї може визнати й iншi

випадки, якi не охоплюються ч. 2 ст. 368 КПК, тобто остаточне вирi-

шення даного питання цiлком залежить вiд конкретних обставин кри-

мiнальної справи, вiд доказовостi обвинувачення та iнших умов.

Викладене дозволяє сформулювати таке визначення розглянутої

касацiйної пiдстави: однобiчним i неповним є попереднє розслiду-

вання або судове слiдство, в яких не встановлено тих чи iнших об-

ставин, що входять у предмет доказування, не залученi, не викорис-

танi або неправильно використанi докази, якi достовiрно встанов-

люють наявнiсть чи вiдсутнiсть цих обставин.

Невiдповiднiсть висновкiв суду, викладених у вироку, фак-

тичним обставинам справи. Як самостiйну касацiйну пiдставу

ст. 369 КПК передбачає невiдповiднiсть висновкiв суду, викладених

у вироку, фактичним обставинам справи.

Усi матерiали кримiнальної справи суддi перевiряють i оцiню-

ють на вiдповiднiсть висновкiв, сформульованих у вироку, тим да-

ним, якi в дiйсностi були встановленi. При невiдповiдностi висновкiв

404

ОСОБЛИВА Ч/iСП-/Ш

суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи має мiсце

порочнiсть самих висновкiв суду, неправильна оцiнка обставин спра-

ви або протирiччя мiж внсноiiкамн суду i обставинами, встановле-

ними у справi. Така невiдповiднiсть стає очевидного, оскiльки вона

випливає з матерiалiв, що є в наявностi або додатково поданi.

Слiд зауважити, що формулювання обвинувачення найчастiше

не вiдповiдає фактичним обставинам справи, якщо суди не беруть

до уваги обставини, якi iстотно впливають на його висновки. Такi

випадки можливi i тодi, коли висновки суду, викладенi у вироку,

мiстять iстотнi протирiччя з питань винностi або невинностi засуд-

женого (виправданого), застосування кримiнального закону або виз-

начення мiри покарання.

Закон передбачає, що ця пiдстава може проявлятися у незадо-

вiльному мотивуваннi вироку. Це може мати мiсце, коли за наявностi

суперечливих доказiв, що мають iстотне значення для висновкiв суду,

у вироку не зазначено, чому суд i>зяв до уваги однi докази i вiдкинув

iншi (п. З ст. 369 КПК).

При встановленнi невiдпоiзiднос'гi висновкiв суду, викладених у

вироку, фактичним обставинам справи касацiйна iнстанцiя скасо-

вує вирок i направляє справу ил додаткове розслiдування або судове

слiдство з конкретними вказiвками шляхiв усунення припущених

помилок або змiнює вирок.

iстотнi порушення крпмiпально-процесуального закону.

Будь-якi вiдхилення вiд вимог кримiиально-процссуального закону

пiдривають авторитет правосуддя i в принципi є нсдопустнмш.iи,

однак обов'язкове скасування вироку законодавець пов'язує з iстот-

ними порушеннями, тобто з такими, <якi обмежили засудженого >

здiйсненнi його права на захист або обмежили права потерпiлого,

цивiльного позивача i цивiльного вiдповiдача, або iнакше перешкод-

жали чи могли перешкодити суду об'єктивно, повно та всебiчно роз-

глянути справу i винести законний i обгрунтований вирок> (ч. 1

ст. 370 КПК). Ця пiдстава має оцiночний характер, у зв'язку з тим,

що вирiшити питання про те, чи є порушення iстотнiш, можна лише,

оцiнюючи конкретнi обставини кримiнальної справи.

Частина 2 ст. 370 КПК видiляє особливу групу порушень крн-

мiнально-процссуальпого закону, якi за всiх умов i у будь-якiй

справi визнаються самим законом iстотними i спричиняють безу-

мовне скасування вироку. До них належать випадки: якщо справу

розглянуто у незаконному складi суду; якщо справу розглянуто у

Роздiл 19

Провадження у касацiйнiй iнстанцiї

405

вiдсутностi пiдсудного у тих випадках, коли за законом його при-

сутнiсть є обов'язковою; якщо справу розглянуто без участi захис-

ника у випадках, коли за законом його участь є обов'язкового; якщо

справу розглянуто без участi перекладача у випадках, коли пiдсуд-

ний не володiє мовою, якою провадилося судочинство; якщо пору-

шено таємницю наради суддiв у нарадчiй кiмнатi; якщо вирок не

пiдписано ким-небудь з членiв суду; якщо у справi вiдсутнiй про-

токол судового засiдання або якщо вiн не пiдписаний головуючим

чи секретарем; якщо судом порушенi вимоги статей КПК, якi вста-

новлюють: вiдкритий судовий розгляд справи, обов'язковiсть пред'-

явлення обвинувачення та пред'явлення обвинуваченому матерi-

алiв попереднього слiдства, незмiннiсть складу суду в справi; на-

дання пiдсудному права на захисну промову при вiдсутностi

захисника, а також надання пiдсудному останнього слова.

Неправильне застосування кримiнального закону. Стаття 371

КПК встановлює, що неправильним застосуванням кримiнального

закону є: 1) незастосування судом кримiнального закону, який пiдля-

гає застосуванню; 2) застосування кримiнального закону, який не

пiдлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке су-

перечить його точному змiстовi. Всi цi 4'орми взаємозв'язанi, тому

що у випадку застосування закону, який не пiдлягає застосуванню,

суд припускає помилку i в тому, що не застосує закон, то пiдлягає

застосуванню, а цi порушення є наслiдком неправильного тлумачення

закону, яке протирiчить його точному змiсту.

Забезпечення правильного застосування закону належить до зав-

дань кримiнального судочинства. Одним iз способiв вирiшення цього

завдання є правильна юридична квалiфiкацiя вчиненого злочину,

тобто встановлення та юридичне закрiплення точної вiдповiдностi

мiж ознаками вчиненого дiяння i ознаками складу злочину, який

передбачено кримiнально-правовою нормою.

Неправильне застосування кримiнального закону може вияви-

тися у порушеннi конкретних статей Загальної частини КК, наприк-

лад, застосування принципу поглинання замiсть принципу складан-

ня покарання; нсвключення до строку позбавлення волi часу пере-

бування обвинуваченого пiд вартою; необгрунтоване визнання

пiдсудного особливо небезпечним рецидивiстом та iн.

Невiдповiднiсть призначеного суцом покарання тяжкостi зло-

чину та особi засудженого. Кримiнальний закон надає суду мож-

ливiсть у кожному конкретному випадку диференцiйовано визначи-

406

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

ти покарання особам, винним у вчиненнi злочину. Вид i розмiр по-

карання повиннi вiдповiдати тяжкостi вчиненого злочину, особi за-

судженого, визначатися в суто iндивiдуальному порядку, з урахуван-

ням як обтяжуючих так i пом'якшуючих вину обставин.

Дана касацiйна пiдстава належить до кримiнально-правової ха-

рактеристики несправедливостi покарання, призначеного у вироку,

i застосовується там, де покарання хоч i не виходить за межi, перед-

баченi законом, але за своїм характером є вiдверто несправедливим

- надто суворим або надто м'яким.

У пунктi 19 постанови Пленуму Верховного Суду України вiд 29

червня 1990 року № 5 <Про виконання судами України законодав-

ства i постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судово-

го розгляду кримiнальних справ i постановлення вироку> звернуто

увагу суддiв на те, що вони, керуючись ст. 39 КК i ч. 2 ст. 334 КПК,

зобов'язанi мотивувати свої висновки щодо виду i мiри покарання,

яке слiд призначити пiдсудному'.

Змiст даної пiдстави охоплює випадки, коли злочину дано пра-

вильну квалiфiкацiю i покарання визначено в межах санкцiї засто-

сованого закону, але розмiр i вид даного покарання явно не вiдповi-

дає тяжкостi вчиненого злочину i особi засудженого.

§ 4. Порядок розгляду справи у касацiйнiй iнстанцiї

Пiсля закiнчення касацiйного строку кримiнальна справа разом

з поданням або скаргою направляється до касацiйної iнстанцiї, яку

вiдповiдно до ст. 358' КПК розглядає не пiзнiше 10 дiб - обласний

i прирiвняний до нього суд i не пiзнiше одного мiсяця - Верховний

Суд України. Особи, що оскаржили вирок, i прокурор своєчасно

повiдомляються про день слухання справи.

Справа розглядається в складi трьох членiв суду з дотриманням

усiх принципiв правосуддя: законностi, гласностi, нацiональної мови

судочинства, незмiнностi складу суду, презумпцiї невинностi, забез-

печення права пiдсудного на захист, змагальностi та iн. Розгляд спра-

ви у закритому засiданнi касацiйної iнстанцiї допускається лише у

випадках, передбачених законом для суду першої iнстанцiї.

У призначений час головуючий вiдкриває судове засiдання, ого-

Постанови Пленуму Верховного Суду України iз загальних питань судової

дiяльностi та в кримiнальних справах. С. 552.

Роздiл 19

Провадження у касацiйнiй iнстанцiї

407

лошує, яка справа пiдлягає розгляду. Пiсля цього вiн з'ясовує, хто

з'явився у справi чи були повiдомленi про час розгляду справи осо-

би, вказанi в ст. 358 КПК, залежно вiд чого суд вирiшує питання про

можливiсть розгляду справи. Далi головуючий оголошує склад суду,

прiзвища осiб, якi з'явилися, прокурора i перекладача та опитує, чи

є у них заяви про вiдвiд. Головуючий опитує осiб, що з'явилися у

справi, чи є у них клопотання.

Вiдносно заявлених клопотань заслуховуються думки учасникiв

судового розгляду i прокурора. Своє рiшення суд викладає в ухвалi.

Пiсля проведення цих пiдготовчих дiй головуючий надає слово

доповiдачу у справi, яким призначається один з членiв суду. Попе-

редньо ознайомившись з усiма матерiалами справи, доповiдач вик-

ладає суть справи i основнi доводи скарги або подання.

Доповiдач викладає, в чому визнаний винним кожний засудже-

ний, за якою статтею КК квалiфiкованi його дiяння, до якого пока-

рання вiн засуджений, хто з пiдсудних i за яким обвинуваченням

виправданий, з обов'язковим зазначенням пiдстав. Доповiдач та-

кож викладає матерiали справи, на пiдставi яких пiдлягають пе-

ревiрцi докази скарги або подання, а також посилається на iншi

данi, наявнi у справi, що не зазначенi у поданнi або скарзi, але пiдля-

гають розгляду у ревiзiйному порядку. Призначення доповiдi -

чiтко визначити межi обговорення матерiалiв справи у касацiйно-

му засiданнi. Своє ставлення до доказiв скарги або подання допо-

вiдач викладати не повинен, його вiн висловлює у нарадчiй кiмнатi

пiд час винесення касацiйної ухвали.

Коли справа розглядається за поданням прокурора, то пiсля до-

повiдi суддi-доповiдача головуючий надає можливiсть висловитися

прокурору для обгрунтування подання. Якщо поданi додатковi ма-

терiали, суд знайомить з ними всiх осiб, якi беруть участь у розглядi

справи. Потiм пiдсудний, його захисник, потерпiлий i його пред-

ставник, цивiльний позивач i цивiльний вiдповiдач або їх представ-

ники дають пояснення. Пiсля цих пояснень прокурор висловлює

мiркування щодо вироку у справi.

Заслухавши пояснення учасникiв процесу i мiркування проку-

рора, суд виходить у нарадчу кiмнату для винесення ухвали.

У касацiйнiй iнстанцiї не ведеться протокол судового засiдання.

Суть усiх дiй i рiшень викладається в касацiйнiй ухвалi.

408

(ХХ)ЕЛИВА ЧАСТi-'ЇНА

§ 5. Новi матерiали у касацiйнiй iнстанцiї

Стаття 361 КПК встановлює, що перевiрка касацiйною iнстанцiєю

законностi i обгрунтованостi вироку провадиться як за матерiалами,

що є у справi, так i за додатково поданими. В теорiї кримiнального

процесу використовується два термiни: "новi матерiали" - оскiльки

вони не були предметом дослiдження нi па попередньому, нi на судо-

вому слiдствi. Їх називають i "додатковими", оскiльки вони доповню-

ють матерiали попереднього розслiдування i судового розгляду.

Правом подачi додатки .аiiх матерiалiв користуються не лише осо-

би, що внесли скаргу або подання, але i всi суб'єкти касацiйного пе-

регляду. <Такi матерiали може пред'явити будь-який учасник проце-

су, зазначений у ст. 347 КПК, незалежно вiд того, оскаржено ним ви-

рок, чи нi>, - пiдкреслює п. З постанови Пленуму Верховного Суду

України вiд 12 жовтня 1989 року № 8 <Про практику розгляду судами

України кримiнальних справ у касацiйному порядку>. У необхiдних

випадках сама касацiйна iнстанцiя може витребувати новi матерiали'.

Це правило вищестоящого суду випливає з принципу публiчностi

дiяльностi касацiйної iнстанцiї.

Подання у касацiйну iнстанцiю додаткових матерiалiв розширює

пiзнавальнi можливостi касацiйної iнстанцiї. Саме тому п. З ст. 368

КПК передбачає, що дiзнання, попереднє або судове слiдство виз-

нається однобiчним або неповним i тягне скасування вироку, <коли

необхiднiсть дослiдження тiєї чи iншої обставини випливає з нових

матерiалiв, поданих при розглядi справи в судi касацiйної iнстанцiї>.

Вiдносно способу одержання нових матерiалiв iснує одна умо-

ва: вони пе можуть бути одержанi шляхом проведення слiдчих дiй.

Виняток являє стадiя вiдновлення справи у зв'язку з ноiювиявлени-

ми обставинами або коли справу повернуто до суду для проваджен-

ня слiдчих дiй. Додатковi матерiали, одержанi внаслiдок незаконно-

го розслiдування, не можуть лягти в основу прийнятого касацiйною

iнстанцiєю рiшення.

Поданi до касацiйної iнстанцiї новi матерiали повиннi додатко-

во пiдтверджувати або спростовувати докази, викладеш у скарзi або

поданнi, тобто вони повиннi мати так звану касацiйну належнiсть.

Такi матерiали подаються одночасно з касацiйною скаргою чи по-

данням або безпосередньо у касацiйну iнстанцiю.

Постанови Пленуму Верховного Суду України iз загальних питань сулокої

дiяльностi та в кримiнальних справах. С. 528.

Ро^iл /9

Проваi''>:)iссння у касапiиiiiй иiсii'їсiнiїi'!'

409

Пiд новими матерiалами слiд розумiти не лише письмовi доку-

менти (довiдки, характеристики тощо), але й речi, предмети. Така

точка зору одержує своє пiдтвердження у законi, який, вказуючи на

можливiсть подання в касацiйну iнстанцiю додаткових матерiалiв,

не обмежує їх письмовими документами. Законодавець використо-

вує термiн <матерiали>, а не термiн <документи>, звiдси висновок:

як такi можуть бути представленi не лише письмовi документи, але

i рiзнi предмети, речi, оскiльки все цс охоплюється широким понят-

тям <матерiали>.

Оцiнюються новi матерiали у сукупностi з усiма доказами, а ос-

кiльки їх призначення пiдтвердити або спростувати допущенi у

справi неповноту або порушення закону, -- вони можуть спричиня-

ти рiзнi процесуальнi наслiдки для иироку. Найбiльш поширенi з

них - скасування вироку i направлення справи на додаткове попе-

реднє розслiдування або новий судовий розгляд.

§ 6. Специфiка оцшки доказiв у касацiйнiй iнстанцiї

Перевiряючи правильнiсть вироку по сутi i по формi у їх взає-

мозв'язку, касацiйна iнстанцiя включає у цю перевiрку i оцiнку зiбра-

них у справi доказiв. Згiдно iз законом (ст. 67 КПК) суд другої

iнстанцiї, як i суд першої iнстанцiї, оцiнює докази за своїми

внутрiшнiм переконанням. Цей метод (принцип або критерiй оцiн-

ки доказiв - вiн по-рiзному визначається в лiтературi) притаман-

ний усiм судам судової системи.

Формування внутрiшнього переконання суддiв першої iнстанцiї

- цс складний багатогранний процес, пю показує дiалектичну єднiсть

правових, гносеологiчних та етичних сторiн, i перевiрити цей процес

касацiйна iнстанцiя може, тiльки заново оцiнивши докази. В резуль-

татi такої оцiнки касацiйна iнстанцiя приходить до висновку щодо

правильностi оцiнки судом першої iнстанцiї зiбраних у справi доказiв.

Переконання суддiв у винностi чи невинностi пiдсудного повин-

но бути обгрунтованим. Сприймаючи докази, суддi вищестоящої

iнстанцiї одержують необхiднi уявлення про їх ознаки та власти-

востi. При оцiнюваннi доказiв завжди вiдбувається розумове оброб-

лення почуттєвого сприйняття на основi того понятiйного багажу i

тих логiчних форм, якими володiє суддя у результатi професiйного

навчання, досвiду та навичок. Формування переконання суддiв -

цс не тiльки певний процес, але й певний результат, виражений у

410

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

рiшеннi. Знову оцiнюючи докази, суд другої iнстанцiї приходить до

висновку щодо правильностi цього рiшення, тобто щодо його за-

конностi i обгрунтованостi. У результатi оцiнки доказiв суддi каса-

цiйної iнстанцiї визнають однi докази достовiрними, належними та

допустимими, iншi вiдхиляють, роблячи вiдповiднi висновки.

Оцiнка фактiв, як i всiєї сукупностi доказiв, у касацiйнiй iнстанцiї

вiдбиває специфiчний логiчний процес, що вiдрiзняється вiд анало-

гiчного процесу в судi першої iнстанцiї. Ця специфiка обумовлена

тим, що у касацiйнiй iнстанцiї обмежене усне та безпосереднє сприй-

няття доказiв, i суддi будують свої висновки в основному на письмо-

вих матерiалах. Виняток складають речовi докази i документи (рiзнi

довiдки, характеристики пiдсудного тощо), з якими касацiйна iнстан-

цiя знайомиться безпосередньо. Згiдно з чинним законодавством

касацiйна iнстанцiя не може допитати додаткового свiдка, якщо в

його показаннях, занесених до протоколу судового засiдання, вияв-

ленi неточностi чи неповнота, не може доповнити шляхом допиту

показання, данi обвинуваченим на судi. Крiм того, протокольнi за-

писи показань потерпiлих, свiдкiв, обвинувачених дають уявлення,

що саме показав кожен з них, але з протоколу судового засiдання

неможливо зрозумiти, як вiн давав свої показання, а ця обставина

нерiдко має важливе значення для перевiрки достовiрностi показань.

Предметом оцiнки у касацiйнiй iнстанцiї є також новi матерiали,

якi не були вiдомi ранiше, отже, i не оцiненi судом першої iнстанцiї,

тому вищестоящий суд оцiнює їх вперше. Данi, викладенi у нових ма-

терiалах, покликанi пiдтвердити чи встановити пiдстави до скасування

чи змiни вироку. Пiд кутом зору касацiйних пiдстав повиннi перш за

все оцiнюватися новi матерiали, поданi у касацiйну iнстанцiю.

Особливостi оцiнки доказiв судом другої iнстанцiї полягають у

тому, що суддi не вправi встановлювати чи вважати доведеними фак-

ти, якi не були встановленi у вироку або вiдхиленi ним. Вiдносно

доведеностi того чи iншого факту думка суду другої iнстанцiї є лише

припущенням, а встановленим фактом вiн може стати тiльки у судi

першої iнстанцiї при новому розглядi справи.

Специфiка оцiнки доказiв при застосуваннi касацiйних пiдстав

полягає в тому, що касацiйна iнстанцiя перевiряє вирок пiд кутом зору

як усiх пiдстав до скасування чи змiни вироку, так i кожної з них окре-

мо. Якщо касацiйна iнстанцiя встановлює при перевiрцi вироку каса-

цiйну пiдставу, яка в силу закону тягне безумовне скасування вироку,

вона не повинна визначати суттєвiсть порушення закону.

Роздiл 19

Провадження у касацiйнiй iнстанцiї

411

При виявленнi такої пiдстави, як неправильне застосування кри-

мiнального закону, касацiйна iнстанцiя перевiряє i оцiнює докази,

але лише тi, якi встановлюють правовi ознаки злочину.

Дещо по-iншому виглядає справа з однобiчнiстю i неповнотою

попереднього слiдства. Застосовуючи цю пiдставу, суд другої

iнстанцiї зобов'язаний перевiрити, чи всi необхiднi по справi дока-

зи зiбранi, чи закрiпленi вони вiдповiдно до вимог процесуальної

форми, чи вiдносяться вони до справи, чи вiрно вони оцiненi, чи

вiдповiдають висновки суду, викладенi у вироку, цим доказам. При

перевiрцi вироку вiдносно однобiчностi та неповноти слiдства оцiнка

доказiв не має таких обмежень, як при перевiрцi вироку стосовно

iнших пiдстав.

Таким чином, кожна касацiйна пiдстава вимагає свого обсягу

оцiнки доказiв. При цьому касацiйна iнстанцiя зобов'язана перевiри-

ти матерiали справи у повному обсязi, пiд кутом зору всiх касацiй-

них пiдстав.

В ухвалi касацiйної iнстанцiї повинно бути докладно вiдобра-

жено, яке саме порушення допущено, який доказ невiрно оцiнений i

в чому виявляється невiрнiсть даної оцiнки. Все це вимагає не за-

гальних вказiвок на те, що суд першої iнстанцiї неповно зiбрав до-

кази чи невiрно оцiнив наявнi, а певної деталiзацiї його дiяльностi,

зокрема, деталiзацiї оцiнки судом зiбраних у справi доказiв.

§ 7. Касацiйна ухвала, її види

Результати перевiрки законностi i обгрунтованостi вироку реалi-

зуються у касацiйнiй ухвалi - актi, який завершує касацiйне провад-

ження.

Суд другої iнстанцiї здiйснює правосуддя на основi принципiв

кримiнального процесу, використовуючи при цьому iншi методи, нiж

суд першої iнстанцiї. Перевiряючи змiст вироку, правильнiсть вста-

новлених у ньому обставин справи за допомогою передбачених за-

коном касацiйних пiдстав, касацiйна iнстанцiя виносить касацiйну

ухвалу, яка є актом правосуддя.

Структура та змiст касацiйної ухвали передбачений ст. 378 КПК.

Вона складається з трьох частин: вступної, мотивувальної i резолю-

тивної. У вступнiй частинi викладається мiсце i час постановлення

ухвали; назва i склад суду, що постановив ухвалу; перелiчуються осо-

би, якi беруть участь у справi (прокурор, адвокат, потерпiлий та iн.).

412

ОСОКПИВА ЧАСТИНА

Змiст мотивувальної частини касацiйної ухвали полягає у тако-

му: стислий змiст вироку, скарги i подання; новi матерiали, що на-

дiйшли у касацiйну iнстанцiю; короткий виклад пояснень осiб, що

брали участь у засiданнi суду; виклад висновкiв по скарзi або по-

данню i докладнi мотиви рiшення, яке прийняте судом.

У резолютивнiй частинi викладаються результати розгляду спра-

ви. <Усi внесенi у вирок змiни мають бути вiдображенi в резолю-

тивнiй частинi ухвали, яку належить сформулювати чiтко i повно,

щоб не виникало питань при виконаннi>, - сказано у п. 15 постано-

ви Пленуму Верховного Суду України вiд 12 жовтня 1989 року № 8

<Про практику розгляду судами України кримiнальних справ у ка-

сацiйному порядку>'.

Кожний результат розгляду справи (залишення скарги або подан-

ня без задоволення, скасування або змiна вироку, направлення справи

на нове розслiдування або судовий розгляд, закриття справи) пови-

нен бути мотивований, юридичне обгрунтований i переконливий. При

скасуваннi вироку обов'язково повинно бути вказано на припущенi у

попереднiх стадiях порушення, їх значення для долi справи, при змiнi

вироку - докладне мотивування цих змiн. Частина 4 статтi 378 КПК

передбачає, що при скасуваннi або змiнi вироку в ухвалi повинно бути

зазначено, якi статтi закону порушено та в чому саме полягають цi

порушення або необгрунтованiсть вироку. Направляючи справу на

додаткове розслiдування або на новий судовий розгляд, касацiйна

iнстанцiя повинна зазначити тi обставини, якi належить з'ясувати, i тi

процесуальнi дiї, якi для цього належить виконати.

Касацiйна ухвала виноситься у нарадчiй кiмнатi з дотриманням

правил, встановлених для винесення вироку, пiдписується всiм скла-

дом суду - трьома суддями, що розглядали справу. Пiсля цього суддi

повертаються до залу судового засiдання, де головуючий оголошує

ухвалу. Закон передбачає право суддi на окрему думку, яка викла-

дається письмово у нарадчiй кiмнатi i приєднується до справи. Ця

окрема думка у залi суду не оголошується, але доводиться до вiдома

голови вiдповiдного суду для вирiшення питання про принесення

протесту у порядку нагляду (ст. 380 КПК).

Касацiйна ухвала є остаточною i може бути розглянута лише в

порядку нагляду або при вiдновленнi справи у зв'язку з нововиявле-

ними обставинами. Не пiзнiше трьох дiб пiсля винесення касацiйна

Постанови Пленуму Псрхопного Суду України iз загальних питань судової

дiяльностi та в кримiнальних справах. С. 533.

Роздiл 19

Провадження у касацiннiн iнсiпiппiii

413

ухвала разом з усiма матерiалами направляється до суду, який винiс

вирок, для виконання.

Якщо на пiдставi касацiйної ухвали засуджений пiдлягає звiльнен-

ню з-пiд варти, копiя ухвали протягом трьох дiб надсилається адмiнi-

страцiї мiсця попереднього ув'язнення для виконання (ст. 381 КПК).

Отже, пiсля розгляду справи касацiйною iнстанцiєю справа зав-

жди надсилається до суду, що винiс вирок. Виняток складає випа-

док скасування вироку i прийняття до провадження вищестоящим

судом для розгляду справи по першiй iнстанцiї або коли справа пе-

редається до iншого суду.

Крiм касацiйної ухвали вищестоящий суд за наявностi пiдстав,

передбачених ст. 232 КПК, може винести окрему ухвалу. Призначен-

ня її i мета такi ж, що i в судi першої iнстанцiї. Окрема ухвала, ана-

логiчно касацiйнiй, не може грунтуватися на фактах, якi не встанов-

ленi або спростованi вироком суду першої iнстанцiї. Якщо вирок

залишається без змiни, в окремiй ухвалi касацiйна iнстанцiя не може

брати пiд сумнiв законнiсть i обгрунтованiсть вироку.

Вiдповiдно до ст. 364 КПК касацiйна iнстанцiя, розглянувши

справу, приймає одне з таких рiшень.

Залишає вирок без змiни, а скаргу або подання без задово-

лення. Таке рiшення приймається, якщо вирок визнано законним i

обгрунтованим. У касацiйнiй ухвалi вказуються мотиви, за якими

касацiйна iнстанцiя визнає висновки скарги або подання необгрун-

тованими.

Скасовує вирок з направленням справи на попе розслiдуван-

ня або на новий суповий розгляд. Залежно пiд характеру порушень,

їх впливу на правильнiсть вироку касацiйна iнстанцiя визначає, на

яку стадiю повинно бути направлено справу: на попереднє слiдство,

вiддання до суду або судовий розгляд.

Касацiйна iнстанцiя в ухвалi повинна чiтко вказати, у чому по-

лягає неправильнiсть вироку, якi закони порушенi i в чому цс вияви-

лося. При цьому вказується на обставини, якi необхiдно встановити

при новому розглядi справи.

Скасовуючи вирок, касацiйна iнстанцiя передає справу для роз-

гляду до iншого суду першої iнстанцiї або у той же суд, але в iншо-

му складi суддiв (ч. З ст. 375 КПК).

Скасовує вирок iз закриттям справи. Касацiйна iнстанцiя

вправi закрити справу, якщо є обставини, за яких у силу закону кри-

мiнальна справа не може бути порушена, а порушена пiдлягає зак-

414 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

риттю (ст. 6 КПК). Справа може бути закрита за наявностi пiдстав,

указаних у статтях 7-10 КПК, а також п. 2 ст. 213 КПК.

Змiнює вирок. Не скасовуючи вироку, касацiйна iнстанцiя вправi

внести до нього змiни i, таким чином, вправi виправити ранiш при-

пущенi помилки. Змiни можуть стосуватися як фактичної, так i юри-

дичної сторони, але за однiєї умови - вони повиннi бути сприят-

ливi для засудженого. Розгляд справи в судi другої iнстанцiї прова-

диться лише у межах того обвинувачення, за яким пiдсудний був

виправданий чи визнаний винним. Змiни обвинувачення допуска-

ються, якщо цим не погiршується становище засудженого (виправ-

даного) i не порушується його право на захист.

Межi змiн, що вносяться у вирок, можуть виявитися у такому:

не встановлюючи нових фактiв, касацiйна iнстанцiя вправi виклю-

чити з вироку окремi епiзоди, якщо вони не пiдтвердженi доказами;

вправi змiнювати квалiфiкацiю злочину на бiльш м'яку, Грунтую-

чись на тих доказах, якi встановленi у вироку; вправi зменшити мiру

покарання.

§ 8. Розгляд справи судом першої iнстанцiї

пiсля скасування вироку

Стаття 377 КПК передбачає порядок та наслiдки розгляду спра-

ви пiсля скасування вироку.

Суд першої iнстанцiї при новому розглядi справи зобов'язаний

провести тi процесуальнi дiї, на необхiднiсть яких вказано у ка-

сацiйнiй ухвалi; усунути наявну iстотну неповноту i неправильнiсть

судового розгляду; мотивувати свої висновки, якi пiдтверджують або

спростовують докази, що є у справi; усунути порушення закону при

судовому розглядi.

<Скасовуючи вирок, суд касацiйної iнстанцiї в ухвалi зобов'яза-

ний вказати, якi статтi закону порушенi та в чому саме полягають цi

порушення чи необгрунтованiсть вироку, обставини, що належить

з'ясувати, та процесуальнi дiї, якi для цього слiд виконати>, - вка-

зано в постановi Пленуму Верховного Суду України вiд 12 жовтня

1989 року № 8 <Про практику розгляду судами України кримiналь-

них справ у касацiйному порядку>'. При цьому касацiйна iнстанцiя

не вправi наперед вирiшувати питання щодо висновкiв слiдчого i

Постанови Пленуму Верховного Суду України iз загальних питань судової

дiяльностi та в кримiнальних справах. С. 532.

Роздiл 19

Провадження у касацiйнiй iнстанцiї

415

суду при новому розглядi справи про доведенiсть або недоведенiсть

обвинувачення, про достовiрнiсть або недостовiрнiсть конкретного

доказу, про перевагу одних доказiв перед iншими.

Касацiйна iнстанцiя не вправi також давати вказiвки суду щодо

доведеностi фактiв, якi не встановленi у вироку або у ньому вiдхи-

ленi; не вправi наперед вирiшувати питання про застосування судом

першої iнстанцiї того чи iншого кримiнального закону i про мiру

покарання.

Посилення покарання або застосування закону про бiльш тяжкий

злочин при новому розглядi справи судом першої iнстанцiї допускаєть-

ся тiльки за умови, якщо ранiше винесений вирок було скасовано за

м'якiстю покарання або у зв'язку з необхiднiстю застосування закону

про бiльш тяжкий злочин за касацiйним поданням прокурора або скар-

гою потерпiлого, а також, коли при новому розслiдуваннi справи пiсля

скасування вироку будуть встановленi обставини, що свiдчать про

вчинення обвинуваченим бiльш тяжкого злочину.

Вдруге винесений вирок може бути оскаржений або на нього

може бути внесене подання на загальних пiдставах.

Роздiл 20

ВИКОНАННЯ ВИРОКУ

§ i. Сутнiсть i значення стадiї виконання вироку

Виконання вироку - цс заключна стадiя кримiнального проце-

су. В нiй знаходить свою реалiзацiю рiшення суду про виннiсть або

невиннiсть пiдсудного, призначення покарання винному, вiдшкоду-

вання збиткiв, завданих злочином, про судовi витрати, долю речо-

вих доказiв тощо. Необхiдною умовою виконання вироку є набран-

ня ним законної сили.

Вирок набирає законної снлн пiсля закiнчення встановленого

законом семиденного строку для його оскарження2. У разi оскар-

ження у касацiйному порядку вирок набирає законної сили пiсля

залишення без задоволення касацiйної скарги або касацiйного по-

дання прокурора вищестоящим судом i залишення вироку без змiн

або внесення до нього вiдповiдних змiн (ч. 1 ст. 401 КПК). У тих

випадках, коли оскаржено тiльки частину вироку або коли засудже-

но декiлькох пiдсудних, а вирок оскаржено щодо одного з них, ви-

рок в iнших частинах або щодо iнших засуджених осiб законної сили

не набирає до моменту винесення касацiйною iнстанцiєю ухвали,

оскiльки останнiй надано право змiнювати або скасовувати вирок у

цiй частинi в ревiзiйному порядку (ч. 2 ст. 401 КПК).

Вироки Верховного Суду України не пiдлягають оскарженню i

опротсстуванню у касацiйному порядку i набирають законної сили

i моменту їх проголошення (ч. З ст. 401 КПК).

Ухвала суду першої iнстанцiї i постанова суддi набирають за-

конної сили пiсля закiнчення строку на їх оскарження, а в разi по-

Впкоианню пiдлягає на лише вирок, що набрав законної сили, але й ухвала,

постанова вiдповiдних судових iнстанцiй. Однак основним актом правосуддя у

кримiнальних справах є судовий вирок. Тому у КПК всiх країн СНД вiдповiднi

роздiли названо: <Виконання вироку> (у КПК України - <Виконання вироку, ух-

вали i постанови суду>). У подальшому викладi пiд термiном <виконання вироку>

мається на увазi виконання всiх рiшень, якi винесенi судом у кримiнальному про-

цесiв вирокiв, ухвал, постанов.

Тут i далi термiн <оскарження> охоплює i випадки касацiйних та окремих

подань прокурора. Однак необхiдно пам'ятати, що <внесення подання прокурором>

е самостiйним процесуальним iнститутом.

Роздiл 20

Виконання вироку

417

дання окремої скарги чи внесення окремого подання прокурора -

пiсля їх залишення без задоволення вищестоящим судом. Ухвали i

постанови касацiйної i наглядної iнстанцiй набирають законної сили

негайно пiсля їх оголошення (ст. 402 КПК).

Вирок, що набрав законної сили, є обов'язковим для всiх дер-

жавних i громадських установ, органiзацiй, пiдприємств, посадо-

вих осiб i громадян i пiдлягає виконанню на всiй територiї України.

Особливе значення стадiї виконання вироку полягає в тому, що

вона завершує провадження в кримiнальнiй справi. Тут реалiзують-

ся всi рiшення, якi сформульованi у вироку, i тим самим знаходять

своє безпосереднє вирiшення завдання кримiнального судочинства

в данiй справi.

§ 2. Порядок звернення вироку до виконання

Вирок, що набрав законної сили, звертається до виконання судом,

який його постановив, не пiзнiше як через три доби з дня набрання

ним законної сили або повернення справи з касацiйної iнстанцiї. Ра-

зом з розпорядженням про виконання вироку органу, на який покла-

дено обов'язок його виконання, надсилається копiя вироку, який на-

брав законної сили, а у випадку змiни вироку при розглядi у касацiй-

ному або наглядному порядку до копiї вироку додається копiя ухвали

чи постанови касацiйної або наглядної iнстанцiї (чч. 1,2 ст. 404 КПК).

Фактичне виконання вироку, яким особу засуджено до позбав-

лення волi або виправних робiт без позбавлення волi, здiйснюють

вiдповiднi адмiнiстративнi органи, дiяльнiсть яких регулюється нор-

мами виправно-трудового права. Суд, який винiс вирок, зобов'яза-

ний стежити за тим, щоб вiн був звернений до виконання (ч. 7 ст.

404 КПК). Органи, що виконують вирок, повiдомляють суд, який

постановив вирок, про виконання вироку (ч. 8 с'г. 404 КПК).

До набрання вироком законної сили близьким родичам засудже-

ного, який перебуває пiд вартою, на їх прохання надається мож-

ливiсть побачення з ним (ст. 345 КПК).

Пiсля звернення вироку до виконання адмiнiстрацiя мiсця ув'яз-

нення зобов'язана повiдомити суд i родину засудженого про те, куди

його вiдправлено для вiдбування покарання.

З метою забезпечення виховного впливу вироку суд може на-

дiслати копiю вироку, який набрав законної сили, в установи, органi-

зацiї або на пiдприємство за мiсцем роботи засудженого (ч. З ст. 404

14 "Кримiналi-ншi прицьс України-

418 ОСОБЛИВА ЧАСПШ4.

КПК). Копiя вироку про умовне засудження з передачею засуджено-

го на виправлення i перевиховання громадською органiзацiєю або

трудовим колективом надсилається їм для вжиття вiдповiдних за-

ходiв до виправлення i перевиховання умовно засудженого. Суд, який

винiс вирок, повинен здiйснювати контроль за поведiнкою умовно

засудженого (ч. 4 ст. 404 КПК).

Виправдувальний вирок, що звiльняє пiдсудного вiд покарання,

виконується негайно. Проголошення такого вироку i є його вико-

нанням. Якщо виправданий або пiдсудний, якого звiльнено вiд по-

карання, перебуває пiд вартою, суд звiльняє його з-пiд варти у залi

судового засiдання (ч. 6 ст. 401 КПК). Звiльняється з-пiд варти i осо-

ба, яка засуджена до умовного покарання. В iнших своїх частинах

виправдувальний вирок, що звiльняє вiд покарання, i вирок про умов-

не покарання виконуються у загальному порядку - пiсля набрання

ними законної сили (ст. 401 КПК). Нагляд за законнiстю виконання

вироку здiйснюється прокурором (ст. 415 КПК).

§ 3. Питання, якi вирiшуються судом у стадiї виконання

вироку

У стадiї виконання вироку суд вирiшує значне коло питань. Зок-

рема, питання, що виникають: 1) пiсля набрання вироком законної

сили, але до фактичного звернення його до виконання; 2) у ходi ви-

конання вироку; 3) пiсля виконання вироку.

Особливу групу складають питання, пов'язанi зi змiною, про-

довженням або скасуванням чи змiною ранiш обраних судом заходiв,

якi не є заходами кримiнального покарання, тобто примусових за-

ходiв виховного характеру чи примусових заходiв медичного харак-

теру (статтi 11,13 КК).

До питань, якi вирiшує суд до звернення вироку до виконання, на-

лежать такi: 1) про вiдстрочку виконання вироку та вiдстрочку або роз-

строчку сплати штрафу (ст. 405 КПК); 2) про невиконання вироку через

скiнчення строку давностi (ст. 49 КК); 3) про звернення до виконання

невиконаного вироку при наявностi iнших вирокiв (ст. 413 КПК).

Вiдстрочка виконання вироку є винятком iз загального правила,

вiдповiдно до якого вирок, що набрав законної сили, має бути не-

гайно виконано. Можливiсть такої вiдстрочки, як i невиконання ви-

року через скiнчення строку давностi, випливає з мети покарання.

Покарання, призначене судом, є не лише покаранням за вчинений

Роздiл 20

Виконання вироку

419

злочин, але й має своєю метою виправлення i перевиховання засу-

дженого, а також запобiгання вчиненню нових злочинiв як засудже-

ним, так i iншими особами. Покарання не має на метi заподiяння

фiзичних страждань чи приниження людської гiдностi.

Виходячи з цього, у випадках, якщо негайне виконання покарання

може потягти за собою винятково тяжкi наслiдки для засудженого або

його сiм'ї, закон припускає вiдстрочку виконання вироку. Вона полягає

у невиконаннi вироку протягом встановленого законом строку.

Вiдстрочка може бути надана лише у випадках призначення су-

дом таких мiр покарань, як позбавлення волi i виправнi роботи без

позбавлення волi. Сплата призначеного вироком штрафу може бути

вiдстрочена або розстрочена (ст. 405 КПК).

Обставини, якi спричиняють вiдстрочку виконання вироку (ст. 405

КПК): 1) тяжка хвороба засудженого, яка перешкоджає вiдбуттю

покарання; 2) вагiтнiсть засудженої; 3) iншi обставини, в зв'язку з

якими негайне звернення вироку до виконання може потягти за со-

бою винятково тяжкi наслiдки для засудженого або його сiм'ї внас-

лiдок особливих обставин (пожежа, стихiйне лихо, тяжка хвороба

або смерть єдиного працездатного члена сiм'ї). Щодо вiйськове -

службовця або вiйськовозобов'язаного виконання вироку може бути

вiдстрочено в зв'язку з обставинами воєнного часу (ст. 46 КК).

У разi тяжкої хвороби засудженого, що пiдтверджена висновком судо-

во-медичної експертизи, вирок може бути вiдстрочено до його одужання.

При вагiтностi засудженої на момент виконання вироку його ви-

конання може бути вiдстрочено на строк не бiльше одного року, а за

наявностi у засудженої малолiтнiх дiтей - до досягнення дитиною

трирiчного вiку.

В разi, якщо негайне виконання вироку може потягти за собою

винятково тяжкi наслiдки для засудженого або його сiм'ї, виконання

вироку може бути вiдстрочено на строк, що встановлюється судом,

але не бiльше одного року (ст. 405 КПК). Якщо засуджений за своїм

майновим станом не в змозi сплатити штраф, суд може замiнити його

виправними роботами без позбавлення волi (ст. 32 КК, ст. 410 КПК).

За змiстом закону до закiнчення строку наданої вiдстрочки засуд-

жений вправi звертатися до суду iз повторною заявою про вiдстрочку

виконання вироку, яка розглядається судом на загальних пiдставах.

Не допускається вiдстрочка виконання вироку щодо особливо

небезпечних рецидивiстiв, а також щодо осiб, засуджених за тяжкi

злочини (ст. 7' КК, ч. 2 ст. 405 КПК).

14*

420 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Допускаючи можливiсть невиконання обвинувального вироку, який

набрав законної сили, за скiнченням строку давностi, кримiнальний

закон (ст. 49 КК) виходить з мети покарання. Якщо особа, яка засудже-

на за вчинення певного злочину, протягом строку давностi виконання

вироку не вчинила нового злочину, за умови дотримання вимог ст. 49

КК, передбачається, що вона виправилась без застосування до неї по-

карання. Застосування до неї покарання по скiнченнi цих строкiв було

б недоцiльним i не випливало б з мети i завдань покарання.

У ходi виконання вироку вирiшуються питання:

1) про звiльнення вiд вiдбуття покарання в зв'язку з хворобою

або iнвалiднiстю;

2) про умовно-дострокове звiльнення i замiну невiдбутої части-

ни покарання бiльш м'яким;

3) про умовне звiльнення з мiсць позбавлення волi з обов'язко-

вим залученням засудженого до працi;

4) про направлення осiб, умовно засуджених до позбавлення волi

i умовно звiльнених з мiсць позбавленням волi з обов'язковим залу-

ченням до працi, в мiсця позбавлення волi згiдно з вироком у разi

ухилення їх вiд виконання вироку;

5) про змiни умов тримання осiб, засуджених до позбавлення

волi пiд час вiдбуття покарання;

6) про зарахування в строк покарання часу перебування засуд-

женого у лiкувальному закладi;

7) про тлумачення рiзного роду сумнiвiв та неясностей, що ви-

никають при виконаннi вироку;

8) поо тимчасове залишення засудженого в слiдчому iзоляторi

чи тюрмi;

9) про застосування примусового лiкування до засуджених, якi

вiдбувають покарання i є алкоголiками чи наркоманами.

Якщо особа пiд час вiдбуття покарання захворiла на хронiчну ду-

шевну або iншу тяжку хворобу, яка перешкоджає вiдбуттю покаран-

ня, вона може бути звiльнена судом за поданням адмiнiстрацiї ви-

правно-трудового закладу на пiдставi висновку лiкарської комiсiї. При

звiльненнi такої особи суд має право застосувати до неї примусовi

заходи медичного характеру чи передати її на лiкування органам охо-

рони здоров'я. Якщо особа, засуджена умовно до позбавлення волi з

обов'язковим залученням до працi, одержала iнвалiднiсть першої чи

другої групи, вона також пiдлягає звiльненню вiд вiдбуття покарання.

Суд враховує при цьому тяжкiсть вчиненого злочину, особу засудже-

Роздiл20

Виконання вироку

421

ного та iншi обставини, якщо пiдставою до звiльнення є не душевна,

а iнша тяжка хвороба. Щодо засудженого до впправно-трудових робiт

або штрафу, який захворiв на тяжку хворобу, суд у всiх випадках ви-

носить постанову про звiльнення вiд покарання.

Щодо осiб, засуджених до позбавлення волi, умовно засуджених

до позбавлення волi з обов'язковим притягненням до працi, виправ-

них робiт, направлення до дисциплiнарного батальйону, а також щодо

осiб, умовно звiльнених з мiсць позбавлення волi з обов'язковим

залученням до працi, вiдповiдно до ст. 52 КК може бути застосовано

умовно-дострокове звiльнення або нсвiдбута частина покарання за-

мiнена на бiльш м'яке покарання. Умовою умовно-дострокового

звiльнення рiзних категорiй засуджених е вiдбуття встановленої за-

коном частини призначеного судом строку покарання: половини, двох

третин або трьох чвертей строку (ст. 52 КК), а також сумлiнне став-

лення до працi i зразкова поведiнка. У разi наявностi цих умов не-

вiдбута частина покарання може бути замiнена на бiльш м'яке пока-

рання. При цьому невiдбута частина покарання у виглядi позбав-

лення волi може бути замiнена виправними роботами в межах

строкiв, встановлених законом для цих покарань, але вони не по-

виннi перевищувати строку исвiдбутого позбавлення волi.

Застосувавши умовно-дострокове звiльнення вiд головного пока-

рання, суд може звiльнити засудженого також вiд додаткових пока-

рань у виглядi позбавлення права посiдати певнi посади або займати-

ся певною дiяльнiстю. За згодою вiдповiдного трудового колективу

суд може покласти на нього обов'язок нагляду за умовно-достроко-

во звiльненою особою на час невiдбутої частини призначеного їй

судом строку покарання або за особою, якiй невiдбута частина по-

карання замiнена на бiльш м'яке покарання, та проведення з нею

виховної роботи.

Якщо пiд час невiдбутої частини призначеного строку покаран-

ня особою, що умовно-достроково звiльнена, вчинено новий зло-

чин, суд призначає їй покарання за правилами сукупностi вирокiв

(ст. 42 КК).

До повнолiтнiх працездатних осiб, якi вiдбувають покарання в

мiсцях позбавлення волi, за винятком засуджених, що вiдбувають

покарання у колонiях-поселеннях для осiб, якi вчинили злочин з

необережностi, а також у колонiях-поселеннях, може бути застосо-

вано умовне звiльнення з мiсць позбавлення волi з обов'язковим

залученням до працi. Умовою такого звiльнення є можливiсть по-

422 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

дальшого виправлення чи перевиховання цих осiб без iзоляцiї вiд

суспiльства, але з обов'язковим здiйсненням за ними нагляду, а та-

кож вiдбуття певної частини призначеного покарання, як зазначено

уст. 52 КК. Крiм того, зразкова поведiнка засудженого, його сумлiн-

не ставлення до працi, навчання, дотримання режиму, активна участь

у громадському життi можуть бути пiдставами для переведення за-

судженого з виправно-трудової колонiї особливого режиму в коло-

нiю суворого режиму, з виправно-трудової колонiї загального, поси-

леного i суворого режиму в колонiю-поселення, з тюрми у виправ-

но-трудову колонiю. Злiсне порушення режиму у вiдповiдних мiсцях

ув'язнення є пiдставою для переведення засудженого в мiсця ув'яз-

нення з бiльш суворим режимом. Таке переведення здiйснюється

судом за поданням адмiнiстрацiї виправно-трудової установи, по-

годженим iз спостережною комiсiєю. В разi вiдмови суду у переве-

деннi повторний розгляд подання в цьому питаннi може мати мiсце

не ранiше як через шiсть мiсяцiв (ст. 410 КПК).

Виправнi роботи без позбавлення волi суд може замiнити штра-

фом, громадською доганою або покладанням обов'язку вiдшкоду-

вати заподiяну шкоду. Така замiна здiйснюється за поданням iнспекцiї

виправних робiт i допускається лише щодо засудженого, якого виз-

нано непрацездатним (ст. 29 КК, ст. 410 КПК).

Злiсне ухилення засудженого вiд вiдбування виправних робiт без

позбавлення волi спричиняє за ухвалою суду замiну невiдбутої час-

тини даного покарання позбавленням волi на той же строк (ст. ЗО

КК,ст.410КПК).

У порядку вирiшення питань, пов'язаних з виконанням вироку,

розв'язується i питання про зарахування в строк покарання часу пе-

ребування засудженого в лiкувальнiй установi (ст. 406 КПК).

Як правило, пiд час виконання вироку, а iнодi i до фактичного

звернення його до виконання, суд розглядає i питання про усякi сум-

нiви та неясностi, що виникають при виконаннi вироку (ст. 409 КПК).

Пленум Верховного Суду України в постановi вiд 21 грудня 1990

року <Про практику застосування судами України процесуального

законодавства при вирiшеннi питань, пов'язаних з виконанням ви-

рокiв> роз'яснив, що в порядку, який передбачений ст. 411 КПК, суди

вправi вирiшувати такi питання, якi виникають при виконаннi ви-

рокiв внаслiдок їх недолiкiв:

- про застосування акта амнiстiї, якщо його застосування є обов'яз-

ковим i суд при постановленнi вироку цього питання не обговорював;

Роздiл 20

Виконання вироку

423

- про звiльнення з-пiд варти особи, засудженої умовно чи до

покарання, не пов'язаного з позбавленням волi, або iз застосуван-

ням ст. 46' КК, якщо пiдсудний був пiд вартою i суд не вирiшив пи-

тання про змiну запобiжного заходу;

- про скасування запобiжного заходу, якщо при виправданнi

пiдсудного чи засудження його зi звiльненням вiд покарання суд не

вказав про це у вироку;

- про зарахування попереднього ув'язнення у строк вiдбуття

покарання, якщо воно не проведено судом або допущена неточнiсть

при його обчисленнi;

- про скасування заходiв по забезпеченню цивiльного позову чи

можливої конфiскацiї майна, якщо про це не було прийнято рiшен-

ня при визначеннi мiри покарання;

- про застосування вiдстрочки виконання не тiльки щодо голов-

ного, але й щодо додаткових покарань у випадках, коли рiшення суду

про застосування ст. 46' КК неконкретизовано;

- про виключення з акта опису майна, на яке за законом не до-

пускається звернення стягнення, якщо у вироку не вирiшено питан-

ня про це майно;

- про долю речових доказiв, якщо її не вирiшено вироком суду;

- про визначення розмiру i розподiлення судових витрат;

- про оплату працi захисника;

- про долю неповнолiтнiх дiтей, якi залишились без догляду, i

передачу їх опiкунам;

- про уточнення даних про посаду або вид дiяльностi у випадку

неточностей при формулюваннi застосування цього виду додатко-

вого покарання;

- про призначення громадського вихователя неповнолiтньому;

- про усунення неточностей, допущених у вироку при написаннi

основних анкетних даних, а також описок та арифметичних поми-

лок, коли вони очевиднi, не стосуються сутi вироку i не спричиня-

ють погiршення становища засудженого'.

У судовiй практицi найбiльш поширеними є випадки винесення

рiшень про уточнення початку строку призначення покарання, тому

що бiльшiсть слiдчих датує протокол затримання особи не часом її

доставлення в орган дiзнання чи до слiдчого, а датою прийняття

рiшення про запобiжний захiд у виглядi тримання пiд вартою.

' Постанови Пленуму Верховного Сулу України iз загальних питань судової

дiяльностi та в кримiнальних справах. С. 558-559.

424 ОСОБЛИВА ЧАСГИНА

У порядку виконання вироку суди можуть усунути й iншi неяс-

ностi, якi виникають пiсля винесення вироку в зв'язку зi змiною об-

ставин i умов на час його виконання. Наприклад: 1) про невиконання

конфiскацiї майна, якщо актом про амнiстiю або помилування засуд-

жений повнiстю звiльнений вiд покарання i на цей момент вирок у

частинi конфiскацiї не було виконано; 2) про звернення конфiскацiї

на додатково виявлене майно засудженого; 3) про уточнення перелiку

предметiв i речей, якi пiдлягають конфiскацiї за вироком суду; 4) про

повернення сум, утриманих з засудженого до виправних робiт, якщо

вирок згодом було скасовано i справу провадженням закрито; 5) про

передачу умовно засудженого на виправлення i перевиховання, якщо

клопотання вiдповiдного трудового колективу або громадської орга-

нiзацiї надiйшло до суду пiсля винесення вироку.

Пiд час виконання вироку вирiшуються також питання про тим-

часове залишення засудженого в слiдчому iзоляторi чи в тюрмi або

про переведення його з виправно-трудової установи до слiдчого iзо-

лятора чи до тюрми при необхiдностi провадження слiдчих дiй у

справi про злочин, вчинений iншою особою. Якщо таке залишення

чи переведення необхiдно у зв'язку з розглядом справи в судi, цi

питання вирiшуються судом, у провадженнi якого знаходиться спра-

ва. При провадженнi попереднього розслiдування цi питання вирi-

шуються слiдчим або органом дiзнання з санкцiї вiдповiдного про-

курора залежно вiд строку залишення або переведення засудженого

в слiдчий iзолятор або тюрму (ст. 410' КПК).

Нарештi, пiд час фактичного виконання вироку розглядається i

розв'язується питання про застосування примусового лiкування за-

судженого, який вiдбуває покарання у виправно-трудовiй установi i

є алкоголiком чи наркоманом (ст. 411' КПК).

Пiсля фактичного вiдбуття покарання засудженим суд може роз-

глядати такi питання: 1) про погашення i дострокове зняття суди-

мостi вiдповiдно до ст. 55 КК, ст. 414 КПК; 2) про включення часу

вiдбування виправних робiт без позбавлення волi i роботи в колонiї-

поселеннi до загального трудового стажу (ст. 414' КПК).

Пiсля того як статтями 45, 46' КК було передбачено, що у випадку

ухилення засудженого вiд сплати штрафу суд за поданням органу

внутрiшнiх справ, а щодо неповнолiтнiх - також комiсiй у справах

неповнолiтнiх при виконавчих комiтетах мiсцевих рад або трудових

колективiв може винести ухвалу про скасування умовного засудження

(вiдстрочки виконання вироку), певний час тривала дискусiя, зумовле-

Роздiл 20

Виконання вироку

425

на вiдсутнiстю законодавчого визначення, чим є у цих випадках штраф:

додатковим покаранням чи однiєю з умов вiдбуття покарання з засто-

суванням вiдстрочки виконання вироку та умовного засудженняi

Судова практика виходила з того, що вирок суду, за яким штраф при-

значено в порядку, передбаченому ст. 45 чи ст. 46" КК, виконується вiдпо-

вiдно до вимог чинного законодавства щодо виконання судових рiшень.

Ухиленням вiд сплати штрафу, що є пiдставою для скасування

умовного засудження чи вiдстрочки виконання вироку, визнаються

такi дiї чи бездiяльнiсть засудженого, якi свiдчать про його намiр

уникнути цього покарання за наявностi реальної можливостi спла-

тити штраф (вiдмова вiд внесення коштiв, приховування мiсця ро-

боти i джерел доходiв тощо).

Визнавши таку практику судiв правильною Пленум Верховного

Суду у своїй постановi вiд 26 травня 1999 року № 7 дав вiдповiднi

роз'яснення наголосивши що "питання про скасування умовного

засудження або вiдстрочки виконання вироку у зв'язку з ухиленням

вiд сплати штрафу суди можуть вирiшувати лише за умови, що осо-

ба вчинила це дiяння до закiнчення iспитового строку чи строку

вiдстрочки виконання вироку.

Розглядаючи пiсля скiнчення строку вiдстрочки виконання ви-

року подання органiв, якi здiйснюють контроль за поведiнкою за-

суджених, суди повиннi враховувати, що тiльки несплата штрафу,

яка мала мiсце з поважних причин (за вiдсутностi даних про ухи-

лення), не є достатньою пiдставою для направлення засудженого для

вiдбуття позбавлення волi, призначеного вироком".

Особливу групу питань, якi вирiшуються судом в стадiї вико-

нання вироку, складають питання про продовження, змiну або ска-

сування ранiше призначених судом заходiв, що не є мiрами кримi-

нального покарання. До них належать примусовi заходи медичного

характеру, обранi судом щодо осiб, якi пiсля вчинення злочину за-

хворiли на хронiчну душевну хворобу або тимчасовий розлад ду-

шевної дiяльностi, а також примусовi заходи виховного характеру,

якi застосованi до неповнолiтнiх (статтi 13, 11 КК).

§ 4. Порядок вирiшення судом питань, що виникають

у стадiї виконання вироку

Всi питання, що виникають у стадiї виконання вироку, розгляда-

ються: а) судами, якi постановили вирок (статтi 404,405 КПК); б) суда-

426 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

ми за мiсцем роботи засуджених (статтi 407,408' КПК); в) судами за

мiсцем проживання засуджених (статтi 4082, 414, 414' КПК); г) су-

дами за мiсцем затримання засудженого (ст. 409' КПК); г) судами за

мiсцем виконання вироку (ст. 410 КПК); д) судом, у провадженнi

якого знаходиться справа (ст. 410' КПК); е) судами за мiсцем зна-

ходження виправно-трудової колонiї або спецiального медичного

закладу (ст. 411 КПК).

Приводом для розгляду питань, якi виникають у стадiї виконання

вироку, є: 1) заява засудженого, його захисника чи законного пред-

ставника; 2) вiдповiдний висновок медичної комiсiї; 3) подання ад-

мiнiстрацiї, до компетенцiї якої входить виконання вироку, погод-

жене iз спостережною комiсiєю або з комiсiєю у справах неповно-

лiтнiх при органах мiсцевого самоврядування; 4) клопотання

громадської органiзацiї або трудового колективу за мiсцем роботи

або проживання засудженого, особи, яку взяли на поруки, або осо-

би, яка вiдбула покарання; 5) розсуд суду, що винiс вирок.

Питання, пов'язанi з виконанням вироку, вирiшуються судом у

судовому засiданнi з участю прокурора. У бiльшостi випадкiв в Укра-

їнi допускається одноособова форма розгляду матерiалiв. Однак

ст. 413 КПК передбачає випадки розгляду питання про застосуван-

ня покарання за наявностi декiлькох вирокiв тiльки у колегiальному

складi. Судовий розгляд вiдбувається, за винятком випадкiв, вста-

новлених ст. 20 КПК, у вiдкритому засiданнi. Участь прокурора за

загальним правилом є обов'язковою. Оскiльки ж засуджений навiть

пiсля набрання вироком законної сили не втрачає права на захист

своїх iнтересiв, вiн за рiшенням суду може брати участь у розглядi

цих матерiалiв як сам, так i з своїм захисником.

При вирiшеннi питання про виконання вироку у частинi цивiль-

ного позову викликаються, в разi необхiдностi, цивiльний позивач i

цивiльний вiдповiдач. Неявка цих осiб у судове засiдання не пере-

шкоджає розглядовi справи.

При вирiшеннi питання про звiльнення засудженого вiд вiдбут-

тя покарання в зв'язку з хворобою обов'язкова присутнiсть пред-

ставника лiкарської комiсiї, що дала висновок про стан здоров'я за-

судженого (ч. З ст. 411 КПК).

При розглядi питань про умовно-дострокове звiльнення, про за-

мiну невiдбутої частини покарання бiльш м'яким покаранням, про

умовне звiльнення з мiсць позбавлення волi, про направлення осiб,

умовно засуджених до позбавлення волi з обов'язковим залученням

Роздiл 20

Виконання вироку

427

до працi, у мiсця позбавлення волi, у разi їх ухилення вiд виконання

вироку або самовiльного виїзду за межi адмiнiстративного району

за мiсцем їх роботи, про замiну тюремного ув'язнення позбавлен-

ням волi у виправно-трудовiй колонiї i позбавлення волi у виправно-

трудовiй колонiї тюремним ув'язненням викликається представник

адмiнiстрацiї виправно-трудової установи, яка виконує вирок. Якщо

справа розглядається за поданням адмiнiстрацiї виправно-трудової

установи, погодженим з спостереженою комiсiєю або комiсiєю у

справах неповнолiтнiх, суд зобов'язаний повiдомити цi комiсiї про

час i мiсце розгляду вiдповiдного подання.

Розгляд судом справи в стадiї виконання вироку починається

доповiддю головуючого, який стисло викладає змiст вироку та iнших

рiшень, наявних у справi, повiдомляє про осiб, якi беруть участь у

справi, за чиїм поданням, клопотанням заявою або скаргою розгля-

дається справа, та яке питання пiдлягає розгляду. Пiсля доповiдi го-

ловуючого заслуховують пояснення осiб, якi з'явилися в судове за-

сiдання, i думку прокурора. Потiм суд виходить у нарадчу кiмнату

для винесення постанови.

Постановою суду вiдповiдне подання, клопотання, заява чи скар-

га можуть бути або задоволенi, або в їх задоволеннi вiдмовляється,

або вони залишаються без розгляду. Так, якщо на момент розгляду

справи судом засуджений не вiдбув встановлену законом частину

призначеного йому строку покарання, суд не може тiльки на цiй

пiдставi вiдмовити у замiнi тюремного ув'язнення позбавленням волi

у виправно-трудовiй колонiї або умовно-достроковому звiльненнi.

Така вiдмова позбавила б вiдповiднi органи права звернутися до суду

з цим же клопотанням повторно протягом строку, встановленого за-

коном. Тому в подiбних випадках суд зобов'язаний винести ухвалу

про залишення подання без розгляду.

Постанова суду про умовне звiльнення з мiсць позбавлення волi

з обов'язковим залученням до працi, про умовно-дострокове

звiльнення i про замiну невiдбутої частини покарання бiльш м'яким

покаранням, про направлення осiб, умовно засуджених до позбав-

лення волi та умовно звiльнених з мiсць позбавлення волi з обов'яз-

ковим залученням до працi, в мiсця позбавлення волi вiдповiдно до

вироку при ухиленнi їх вiд роботи, про замiну одного виду позбав-

лення волi iншим, про замiну штрафу i виправних робiт iншими мiра-

ми покарання оскарженню не пiдлягають, але можуть бути опро-

тестованi прокурором у порядку судового нагляду. Принесення про-

428 ОСОБЛИВА 'iАСiТiНА

тесту прокурором припиняє їх виконання. КПК передбачає оскар-

ження лише постанови у питаннi про включення строку вiдбуття

виправно-трудових робiт без позбавлення волi до загального трудо-

вого стажу (ч. 5 ст. 414' КПК).

§ 5. Роль громадськостi у вирiшеннi питань,

що виникають у стадiї виконання вироку

Громадськiсть залучається до участi у вирiшеннi ряду питань,

що виникають у стадiї виконання вироку, а також питань щодо за-

стосування певних заходiв по виправленню та перевихованню осiб,

якi вчинили злочини, що не являють великої суспiльної небезпеки.

За клопотанням громадської органiзацiї або трудової о колективу

суд направляє їм копiю вироку про умовне засудження винного з по-

кладенням на них обов'язку вживати заходiв до виправлення i пере-

виховання засудженого. Отже, участь громадськостi у таких випад-

ках полягає як у можливостi порушення вiдповiдного клопотання пе-

ред судом, так i у безпосередньому виконаннi судового вироку.

Аналогiчна роль громадськостi i щодо осiб, умовно-достроково

звiльнених вiд подальшого вiдбування покарання. Застосовуючи

умовно-дострокове звiльнення, суд може, за згодою громадської

органiзацiї або трудового колективу, покласти на них обов'язок на-

гляду за умовно-достроково звiльненим та проведення з ним вихов-

ної роботи протягом невiдбутої частини призначеного судом строку

покарання (ч. 8 ст. 52 КПК).

Громадськiсть бере також участь у здiйсненнi нагляду за вип-

равленням i перевихованням осiб, якi засудженi до позбавлення водi

i вiдбувають покарання у виправно-трудових колонiях рiзного ре-

жиму, колонiях-поселеннях, виправно-трудових колонiях для непов-

нолiтнiх. Громадськi органiзацiї - спостережнi комiсiї i комiсiї у

справах неповнолiтнiх спiльно з адмiнiстрацiєю виправно-трудових

закладiв можуть вирiшувати такi питання щодо осiб, якi вiдбувають

покарання в мiсцях позбавлення волi: 1) про умовно-дострокове

звiльнення; 2) про замiну нсвiдбутої частини покарання бiльш м'я-

ким покаранням; 3) про умовне звiльнення з мiсць позбавлення волi

з обов'язковим залученням засудженого до працi; 4) про направлен-

ня осiб, умовно засуджених до позбавлення волi i умовно звiльне-

них з мiсць позбавлення волi з обов'язковим залученням до працi, у

мiсця позбавлення аолi вiдповiдно до вироку в разi їх ухилення вiд

Роздiл 20

Виконання вироку

429.

роботи; 5) про замiну тюремного ув'язнення позбавленням волi у

виправно-трудовiй колонiї з бiльш жорстким режимом на ув'язнен-

ня у виправно-трудовiй колонiї з менш суворим утриманням.

На клопотання громадськостi судом розглядаються питання про

припинення правових наслiдкiв вiдбуття засудженим покарання: про

дострокове зняття судимостi, про звiльнення вiд покарання у виглядi

позбавлення права займати певнi посади або займатися вiдповiдною

дiяльнiстю, про включення до трудового стажу часу вiдбування вип-

равних робiт без позбавлення волi та часу роботи у колонiях-посе-

леннях, про дострокове скасування примусових заходiв виховного

характеру, якi застосованi судом щодо неповнолiтнiх, та деякi iншi.

Роздiл 21

ПРОВАДЖЕННЯ

У НАГЛЯДНiЙ

iНСТАНЦiЇ

§ 1. Суть i значення перегляду вироку, ухвал та постанов

у порядку нагляду

Пленум Верховного Суду України у постановi вiд 22 грудня 1989

року № 11 <Про застосування судами України законодавства, що

регламентує перегляд у порядку нагляду судових рiшень у кримi-

нальних справах> вказав, що перевiрка в порядку нагляду законностi

та обгрунтованостi судових рiшень у кримiнальних справах є важ-

ливою гарантiєю забезпечення законностi й охорони прав особи'.

Перегляд у порядку нагляду - одна з гарантiй виправлення судових

помилок, забезпечення правильного i однакового застосування за-

конiв, яка сприяє найбiльш повному досягненню мети правосуддя2.

Провадження у нагляднiй iнстанцiї має iстотнi вiдмiнностi вiд

провадження у касацiйнiй iнстанцiї. Вiдмiнностi виявляться у тако-

му: 1) предметом касацiйного перегляду є такi, що не набрали за-

конної сили, вироки, ухвали i постанови суду, а предметом нагляду є

вироки, ухвали i постанови суду, серед них i ухвали та постанови

нижчестоящої наглядної iнстанцiї, що набрали законної сили; 2) ка-

сацiйний перегляд вiдбувається як за касацiйним i окремим подан-

ням прокурора, так i за касацiйними i окремими скаргами учасникiв

судового розгляду, а у певних випадках - також осiб, якi не брали

участi у процесi, але iнтереси яких зачiпає рiшення, винесене судом

першої iнстанцiї; в порядку нагляду перегляд таких, що набрали за-

конної сили, вирокiв, ухвал i постанов допускається тiльки за про-

тестом того прокурора, голови суду та їх заступникiв, яким надане

таке право законодавством України; 3) перегляд у касацiйному по-

рядку провадять усi суди другої iнстанцiї, перегляд справ у порядку

нагляду здiйснюється наглядними iнстанцiями, якi спецiально заз-

наченi у законi; 4) при переглядi справи в касацiйному порядку да-

Постанови Пленуму Верховного Суду України iз загальних питань судової

дiяльностi та в кримiнальних справах. С. 537.

Финько В. Д., Вернидубов Й. В. Опротестование прокурором вступивших в

законную силу приговоров, определений, постановлений суда. Харьков, 1997.

Роздiл 21

Провадження у нагляднiй iнстанцiї

431

вати пояснення мають право всi учасники процесу та їх представни-

ки, якi прийшли на засiдання суду, а при переглядi справи у порядку

нагляду пояснення дають засуджений, виправданий, їх захисники

та iншi учасники процесу тiльки у випадках, якщо вони були викли-

канi на засiдання наглядної iнстанцiї; 5) провадження в порядку на-

гляду вiдрiзняється вiд касацiйного провадження i за строком пере-

гляду вирокiв, ухвал та постанов.

Однак перед касацiйною i наглядною iнстанцiями стоять одна-

ковi мета i завдання: виправлення судових помилок, забезпечення

винесення судом правосудних вирокiв. Пiдставами для скасування

чи змiни вироку для касацiйної i наглядної iнстанцiй є однаковi об-

ставини, вказанi в ст. 367 КПК.

У касацiйнiй i нагляднiй iнстанцiях недопустиме погiршення

становища засудженого.

Пiсля скасування вироку касацiйною або наглядною iнстанцiєю

при новому розглядi справи посилення покарання чи застосування

закону про бiльш тяжкий злочин допустиме тiльки за умови, що ви-

рок або касацiйна ухвала були скасованi за м'якiстю покарання або

в зв'язку з необхiднiстю застосування закону про бiльш тяжкий зло-

чин, а також якщо пiд час нового розслiдування справи буде вста-

новлено обставини, якi свiдчать про вчинення обвинуваченим бiльш

тяжкого злочину. На тих же пiдставах у касацiйнiй i нагляднiй iнстан-

цiях провадиться оцiнка доказiв. Однаковими за змiстом є i ухвали

касацiйної iнстанцiї, i ухвали та постанови наглядної iнстанцiї.

§ 2. Суб'єкти i порядок принесення протесту у наглядну

iнстанцiю

Вiдповiдно до чинного кримiнально-процесуального закону при-

носити протести в порядку нагляду на вироки, ухвали i постанови,

якi набрали законної сили, мають право:

1) Голова Верховного Суду України, Генеральний прокурор Укра-

їни, їх заступники - на вироки, ухвали i постанови будь-якого суду,

що дiє на територiї України, за винятком постанов Пленуму Верхов-

ного Суду України;

2) Голова Верховного Суду Автономної Республiки Крим, облас-

ного, Київського i Севастопольського мiських судiв та їх заступни-

ки, прокурор Автономної Республiки Крим, прокурор областi, про-

курори мiст Києва i Севастополя, прирiвнянi до них прокурори та їх

заступники - на вироки, ухвали i постанови районних (мiських),

432

ОСОБЛИВА ЧАСТИШ

мiжрайонних (окружних) судiв i касацiйнi ухвали судової колегiї у

кримiнальних справах Верховного Суду Автономної Республiки

Крим, обласного, Київського i Севастопольського мiських судiв.

Голова вiйськового суду регiону, Вiйськово-Морських Сил, вiйсько-

вий прокурор (на правах прокурора областi) має право принести про-

тест на вирок, ухвалу i постанову вiйськового суду гарнiзону.

Протест може бути доповнений або змiнений особою, що його при-

несла. Протест прокурора може бути доповнений i змiнений також ви-

щестоящим прокурором. Пленум Верховного Суду України в поста-

новi вiд 22 грудня 1989 року № 11 у п. 5 роз'яснив, що згiдно зi ст. 384

КПК особа, яка принесла протест, вправi до початку розгляду протесту

в судовому засiданнi доповнити або змiнити його, а в ходi судового за-

сiдання вона може лише висловити iншу, нiж у протестi, думку'.

Вiдкликання протесту чинним законодавством не передбачено.

Прокурорам районiв (мiст) законом не надано права приносити

протест у порядку нагляду, але вони мають право витребувати спра-

ву з районного (мiського) суду, а також можуть звертатися з подан-

ням до вищестоящого прокурора про принесення протесту в поряд-

ку нагляду (ч. 2 ст. 386 КПК).

Для вирiшення питання про принесення протесту в порядку на-

гляду вищевказанi посадовi особи мають право витребувати кримi-

нальну справу з вiдповiдного суду. Приводом до витребування справи

можуть бути впевненiсть прокурора або голови суду в незаконностi i

необгрунтованостi вироку, матерiали перевiрок i ревiзiй прокурачур

та судiв, заяв засуджених, їх захисникiв або законних представникiв,

а також iнших учасникiв процесу, повiдомлення посадових осiб, дер-

жавних i громадських органiзацiй, повiдомлення преси тощо.

Пiсля перевiрки законностi i обгрунтованостi вироку прокурор або

голова суду за вiдсутностi пiдстав для принесення протесту повинен

повiдомити про це особу, пiдприємство, установу чи органiзацiю, за

клопотанням яких була витребувана справа для перевiрки, з зазначен-

ням мотивiв вiдмови, а справу повернути до вiдповiдного суду.

Пленум Верховного Суду України в постановi вiд 22 грудня 1989

року № 11 роз'яснив, що судам наглядної iнстанцiї слiд забезпечу-

вати правильне i своєчасне вирiшення кожної скарги, що надiйшла

в порядку нагляду. З цiєю метою в кожному випадку, коли доводи,

що мiстяться у скарзi, викликають сумнiви в законностi та обгрун-

! "

' Постанови Пленуму Верховного Суду України iз загальних питань судової

дiяльностi та в кримiнальних справах. С. 539.

Роздiл 21

Провадження у нагляднiй iнстанцiї

433

тованостi вироку, ухвали чи постанови суду або коли такi сумнiви

виникають з iншого приводу, згiдно зi ст. 386 КПК необхiдно витре-

бувати справу i перевiрити доводи скарги за її матерiалами.

Якщо при перевiрцi скарги встановлено достатньо даних, якi

свiдчать про обгрунтованiсть оскаржуваних судових рiшень, i без вит-

ребування справи приймається рiшення про залишення скарги без за-

доволення, а також при вiдмовi в опротсс'iуваннi судового рiшення у

витребуванiй справi, заявниковi направляється аргументована вiдповiдь'.

Встановивши, що вирок, ухвала або постанова суду у витребу-

ванiй справi є неправосудним, прокурор або голова суду приносять

протест i направляють справу з протестом у вiдповiдну наглядну

iнстанцiю (ст. 386 КПК).

До вирiшення справи в порядку нагляду Голова Верховного Суду

України, Генеральний прокурор України та їх заступники мають

право зупинити виконання опротестованих вирокiв, ухвал i поста-

нов будь-якого суду України, крiм постанов Пленуму Верховного

Суду України.

Голова Верховного Суду України, Генеральний прокурор Украї-

ни, їх заступники, голова Верховного Суду Автономної Республiки

Крим, голова обласного. Київського i Севастопольського мiських

судiв, голова вiйськового суду регiону, Вiйськово-Морських Сил,

прокурор Автономної Республiки Крим, прокурор областi, мiст Києва

i Севастополя та прирiвнянi до них прокурори при наявностi дос-

татнiх пiдстав, що свiдчать про порушення закону, мають право од-

ночасно з витребуванням кримiнальної справи зупинити виконання

вироку, ухвали i постанови суду до їх опротестування, але на строк

не бiльше як три мiсяцi або до розгляду протесту в судi (ст. 387 КПК).

§ 3. Нагляднi iнстанцiї, строки i порядок розгляду справ

у них

Перегляд вирокiв, ухвал i постанов у порядку нагляду за протес-

том зазначених у законi посадових осiб здiйснюють (ст. 388 КПК):

президiя Верховного Суду Автономної Республiки Крим, облас-

ного, Київського, Севастопольського мiських судiв - за протеста-

ми Голови Верховного Суду України, Генерального прокурора Ук-

раїни та їх заступникiв, голови Верховного Суду Автономної Рес-

Постанови Пленуму Верховного Суду України iз загальних питань судової

дiяльностi та в кримiнальних справах. С. 538.

434 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

публiки Крим, обласного. Київського i Севастопольського мiських

судiв та їх заступникiв, прокурора Автономної Республiки Крим,

областi, мiст Києва, Севастополя, їх заступникiв на вироки i ухвали

районних (мiських) судiв, мiжрайонних (окружних) судiв, на поста-

нови суддiв та касацiйнi ухвали Верховного Суду Автономної Рес-

публiки Крим, обласних судiв, Київського, Севастопольського

мiських судiв;

вiйськовий суд регiону, Вiйськово-Морських Сил - за протес-

тами Голови Верховного Суду України, Генерального прокурора

України, їх заступникiв, голови вiйськового суду регiону, Вiйсько-

во-Морських Сил, вiйськового прокурора (на правах прокурора об-

ластi) на вироки, ухвали i постанови вiйськових судiв гарнiзонiв;

судова колегiя в кримiнальних справах i вiйськова колегiя Вер-

ховного Суду України - за протестами Голови Верховного Суду

України, Генерального прокурора України, їх заступникiв - вiдпо-

вiдно на вироки i ухвали районних (мiських) судiв, мiжрайонних

(окружних) судiв, Верховного Суду Автономної Республiки Крим,

обласних, Київського i Севастопольського мiських судiв, мiжоблас-

ного суду, вiйськових судiв гарнiзонiв, регiонiв, Вiйськово-Морсь-

ких Сил, а також на постанови президiй Верховного Суду Автоном-

ної Республiки Крим, обласних. Київського i Севастопольського

мiських судiв i постанов суддiв;

Пленум Верховного Суду України - за протестами Голови Вер-

ховного Суду України, Генерального прокурора України, їх заступ-

никiв на вироки i ухвали судової колегiї у кримiнальних справах

Верховного Суду України i на постанови суддiв цього ж суду.

Якщо у розглядi даної справи в судi першої iнстанцiї або у каса-

цiйному порядку брала участь бiльшiсть членiв президiї Верховно-

го Суду Автономної Республiки Крим, обласного, Київського, Сева-

стопольського мiських судiв, голова цього суду або прокурор Авто-

номної Республiки Крим, областi, мiст Києва i Севастополя при

наявностi пiдстав для принесення протесту направляє справу з по-

данням вiдповiдно Головi Верховного Суду України або Генераль-

ному прокурору України для вирiшення питання про принесення

протесту в порядку нагляду у Верховний Суд України. У випадках,

коли протест по такiй справi принесено Генеральним прокурором

України, Головою Верховного Суду України або їх заступниками,

справа розглядається у порядку нагляду судовою колегiєю в кримi-

нальних справах Верховного Суду України.

Роздiл 21

Провадження у нагляднiй iнстанцiї

435

Зазначенi нагляднi iнстанцiї вправi переглянути вироки, ухвали

i постанови суду, що набрали законної сили, з мотивiв м'якостi по-

карання або необхiдностi застосування до засудженого закону про

бiльш тяжкий злочин, а також виправдувальний вирок або ухвалу

чи постанову суду про закриття справи лише протягом року пiсля

набрання ними законної сили (ст. 385 КПК).

Однорiчний строк для перегляду вироку, ухвали або постанови

суду в порядку нагляду з мотивiв, що погiршують становище засуд-

женого (виправданого), вираховується з дня набрання законної сили

вироком, ухвалою або постановою суду до дня прийняття рiшення

судом наглядної iнстанцiї.

iнших обмежень строкiв перегляду незаконних i необгрунтова-

них вирокiв, ухвал i постанов у порядку нагляду кримiнально-про-

цесуальний закон не встановлює.

Розгляд справ у порядку нагляду здiйснюється у складi не мен-

ше трьох суддiв (ч. 4 ст. 17 КПК).

Справа в порядку нагляду розглядається президiєю Верховного

Суду Автономної Республiки Крим, обласного. Київського i Севас-

топольського мiських судiв, вiйськовим судом регiону, Вiйськово-

Морських Сил не пiзнiше двадцяти днiв, а судовою колегiєю в кри-

мiнальних справах i вiйськовою колегiєю Верховного Суду України

- не пiзнiше одного мiсяця з дня надходження справи з протестом.

У розглядi кримiнальних справ у порядку нагляду президiєю

Верховного Суду Автономної Республiки Крим, обласного. Київсь-

кого i Севастопольського мiських судiв, вiйськовим судом регiону,

Вiйськово-Морських Сил обов'язково беруть участь прокурори Ав-

тономної Республiки Крим, областi, мiст Києва i Севастополя або їх

заступники, якi пiдтримують принесенi ними чи вищестоящим про-

курором протести або висловлюють своє мiркування у справi, що

розглядається, за протестом голови вiдповiдного суду.

В судовiй колегiї Верховного Суду України справа розглядаєть-

ся з участю прокурора.

При розглядi справи у порядку нагляду Пленумом Верховного

Суду України участь Генерального прокурора України або його зас-

тупника є обов'язковою. У випадку неявки прокурора розгляд спра-

ви вiдкладається.

Розгляд справи в порядку нагляду розпочинається доповiддю

суддi, який ранiше не брав участi в розглядi справи. Доповiдач вик-

ладає обставини справи, змiст вироку, ухвали i постанови, змiст про-

436

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

тесту. Доповiдачу можуть бути поставленi запитання. Потiм проку-

рор пiдтримує принесений ним чи вищестоящим прокурором про-

тест або дає висновок за протестом голови суду.

У нагляднiй iнстанцiї, як i в касацiйнiй, вiдсутнє судове слiдство,

тому справа вирiшується па пiдставi письмових матерiалiв, у тому числi

i нових, що приєднанi до протесту або витребуванi за iнiцiативою суду.

У необхiдних випадках на засiдання суду, що розглядає справу в

порядку судового нагляду, для дачi пояснень можуть бути запрошенi

засуджений, виправданий, їх захисники, законнi представники не-

повнолiтнiх, потерпiлий i його представник, цивiльний позивач,

цивiльний вiдповiдач та їх представники.

Всi питання в нагляднiй iнстанцiї вирiшуються бiльшiстю голосiв.

Суддя, що має окрему думку, може викласти її письмово. Окрема думка

приєднується до справи i доводиться до вiдома Голови Верховного

Суду України для вирiшення питання про принесення протесту в по-

рядку нагляду до вищестоящої iнстанцiї (статтi 390-392 КПК).

У наглядних iнстанцiях протоколи судового засiдання не ведуть-

ся. Тiльки в засiданнi Пленуму Верховного Суду України складання

протоколiв є обов'язковим (ст. 84 КПК).

§ 4. Пiдстави для скасування або змiни вирокiв, ухвал

та постанов у порядку нагляду

Наглядна iнстанцiя скасовує вироки, ухвали та постанови з тих

же пiдстав, що й касацiйна iнстанцiя, тобто при встановленнi одно-

бiчностi або неповноти дiзнання, попереднього чи судового слiдства;

невiдповiдностi висновкiв суду, якi викладенi у вироку, ухвалi або

постановi, фактичним обставинам справи; iстотних порушень кри-

мiнально-процесуального закону; неправильною застосування кри-

мiнального закону; невiдповiдностi визначеного судом покарання

тяжкостi злочину i особi засудженого.

Вироки, ухвали i постанови суду першої iнстанцiї, а також ухва-

ли i постанови касацiйної i наглядної iнстанцiй пiдлягають скасу-

ванню або змiнi, коли суд, розглядаючи протест, визнає, що цим ви-

роком, ухвалою або постановою прийнято незаконне або необгрун-

товане рiшення судом першої iнстанцiї, наприклад, неправильно

закрито справу у судовому розглядi, або необгрунтоване залишенi в

силi, скасованi або змiненi вищестоящим судом попереднi ухвали,

постанови чи вирок у справi, або якщо при розглядi справи в ка-

Роздiл 21

Провадження у нагляднiй iнстанцiї

437

сацiйнiй чи нагляднiй iнстанцiї були допущенi порушення закону,

якi вплинули або могли вплинути на правильнiсть винесеної ним

ухвали чи постанови (ст. 389 КПК).

§ 5. Ухвали й постанови наглядних iнстанцiй

Пiсля розгляду справи Пленумом Верховного Суду України i

президiєю Верховного Суду Автономної Республiки Крим, облас-

ного, Київського i Севастопольського мiських судiв вони виносять

постанову, а судова колегiя в кримiнальних справах i вiйськова ко-

легiя Верховного Суду України, вiйськовий суд регiону, Вiйськово-

Морських Сил - ухвалу.

В ухвалi й постановi вказано час i мiсце розгляду справи, склад

суду, прокурор, доповiдач по справi, стислий змiст обставин справи,

змiст вироку, ухвал i постанов у справi, змiст протесту i мотивоване

рiшення, прийняте наглядною iнстанцiєю.

Закон указує, що ухвала i постанова наглядної iнстанцiї за своїм

змiстом повиннi вiдповiдати вимогам, якi встановлюються законом

у вiдношеннiухвали касацiйної iнстанцiї (ч. З ст. 391 КПК).

Наглядна iнстанцiя може прийняти рiшення, що погiршує ста-

новище засудженого, виправданого або особи, справу якої закрито,

тiльки на пiдставах, що вказанi в протестi.

Розглянувши справу, наглядна iнстанцiя вправi:

1) залишити протест без задоволення, якщо вирок, ухвала i поста-

нова, прийнятi у справi, є законними i обгрунтованими, тобто докази,

наведенi в протестi про їх неправосуднiсть, не пiдтвердилися;

2) скасувати вирок i всi дальшi судовi ухвали та постанови i зак-

рити справу провадженням. Закриття справи провадиться на тих же

пiдставах, що i в касацiйнiй iнстанцiї.

3) скасувати вирок i всi дальшi судовi ухвали та постанови, зак-

рити справу або передати на нове розслiдування чи на новий судо-

вий розгляд. У цьому випадку в ухвалi або постановi наглядної

iнстанцiї має бути вказано, в чому виявляється необгрунтованiсть

вироку, ухвали або постанови, якi припущенi порушення закону, що

спричиняють їх скасування або змiну, а також, що слiд зробити при

новому розслiдуваннi справи для виправлення припущеної помил-

ки. Поряд з цим ухвала (постанова) не повинна мiстити вказiвок, якi

наперед вирiшують висновки органiв розслiдування або судiв пер-

шої чи другої iнстанцiї;

438 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

4) скасувати касацiйну ухвалу, а також дальшi судовi ухвали та

постанови, якщо їх було винесено, i передати справу на новий каса-

цiйний розгляд;

5) скасувати ухвали i постанови, винесенi в порядку нагляду, i

залишити в силi, iз змiною або без змiни, вирок суду i касацiйну

ухвалу;

6) внести змiни до вироку, ухвали або постанови, суду, пом'як-

шивши призначений засудженому вирок або застосувавши закон про

менш тяжкий злочин.

Наглядна iнстанцiя має право виносити також окремi ухвали або

постанови, якi привертають увагу вiдповiдних посадових осiб до

iстотних порушень закону, припущених у процесi розслiдування або

судового розгляду справи, а також з iнших питань.

Ухвала судової колегiї в кримiнальних справах i вiйськової ко-

легiї Верховного Суду України, вiйськового суду регiону, Вiйсько-

во-Морських Сил пiдписується всiма суддями, а постанова Верхов-

ного Суду Автономної Республiки Крим, обласного. Київського i

Севастопольського мiських судiв - головуючим. Постанова Плену-

му пiдписується Головою Верховного Суду України i секретарем

Пленуму. Ухвала або постанова суду приєднується до справи разом

з протестом (ст. 391 КПК).

§ 6. Межi прав наглядної iнстанцiї

З питанням про ухвали i постанови, якi приймає наглядна iнстан-

цiя, нерозривно зв'язане питання про межi її прав.

Для прийняття вiдповiдних рiшень нагляднiй iнстанцiї необхiд-

но оцiнити матерiали, як тi, що є у справi, так i представленi додат-

ково. Наглядна iнстанцiя робить оцiнку доказiв на тих же пiдставах,

що й касацiйна iнстанцiя, з тiєю, однак, рiзницею, що їй крiм виро-

ку, постанови суддi i ухвали суду першої iнстанцiї необхiдно пере-

вiрити правильнiсть ухвали касацiйної iнстанцiї, тобто оцiнити тi

висновки, яких дiйшла касацiйна iнстанцiя. Вищестоящiй нагляднiй

iнстанцiї також необхiдно провести оцiнку правильностi висновкiв,

якi зробила нижчестояща наглядна iнстанцiя.

Наглядна, як i касацiйна iнстанцiя, зобов'язана у повному обсязi

перевiрити законнiсть i обфунтованiсть вироку, ухвал i постанов щодо

всiх засуджених, у тому числi i тих, вiдносно яких протест не був

принесений. Однак рiшення, прийняте судом, не може спричинити

Роздiл 21

Провадження у нагляднiй iнстанцiї

439

погiршення становища засуджених, вiдносно яких не було принесено

протесту. Оскiльки протесту щодо цих осiб не принесено, а пiдстав

до скасування вироку, ухвали або постанови немає, наглядна iнстан-

цiя у своїй постановi (ухвалi) не вказує, що справа щодо цих засудже-

них перевiрена i прийнятi рiшення залишено без змiн.

При розглядi справи в порядку судового нагляду суд може по-

м'якшити покарання або застосувати закон про менш тяжкий зло-

чин. Посилення покарання i застосування закону про бiльш тяжкий

злочин (наприклад, визнання засудженого особливо небезпечним

рецидивiстом, змiна умовного засудження на безумовне вiдбування

покарання тощо) неприпустиме.

Визнавши неправильним виправдання пiдсудного чи закриття

справи в судi першої iнстанцiї або призначення засудженому пока-

рання, яке за своєю м'якiстю не вiдповiдає вчиненому, наглядна

iнстанцiя скасовує вирок чи ухвалу i направляє справу на нове роз-

слiдування вiдповiдно до суду першої iнстанцiї або касацiйної

iнстанцiї, вказавши стадiю, з якої справа повертається на новий роз-

гляд (ст. 394 КПК).

Вказiвки наглядної iнстанцiї є обов'язковими при додатковому роз-

слiдуваннi i повторному розглядi справи судом. Однак наглядна iнстан-

цiя не вправi встановлювати або вважати доведеними факти, якi не були

встановленi у вироку або ним вiдкинутi, а так само не вправi вирiшува-

ти наперед питання про доведенiсть чи недоведенiсть обвинувачення,

про достовiрнiсть чи недостовiрнiсть того або iншого доказу, про пере-

ваги одних доказiв над iншими, про застосування судом першої iнстанцiї

того або iншого кримiнального закону i про мiру покарання.

Наглядна iнстанцiя не вправi визначати наперед висновки, що їх

може зробити касацiйна iнстанцiя при повторному розглядi справи

пiсля скасування вироку (ст. 395 КПК).

Наглядна iнстанцiя вправi прийняти рiшення, яке погiршує стан

засудженого, тiльки в одному випадку, а саме, коли є безпiдставне

закриття справи або незаконне пом'якшення покарання засуджено-

му було допущено при розглядi справи в порядку нагляду. В цьому

випадку вищестояща наглядна iнстанцiя вправi скасувати ухвалу чи

постанову нижчестоящої наглядної iнстанцiї i залишити в силi, iз

змiною або без змiни, вирок суду першої iнстанцiї чи ухвалу каса-

цiйної iнстанцiї (ч. 5 ст. 394 КПК). Скасувати ж ухвалу касацiйної

iнстанцiї, що закриває справу або пом'якшує покарання засуджено-

го, без повернення справи на новий розгляд у касацiйну iнстанцiю

440

ОСОБЛИВА Ч.4СТИНА

суд наглядної iнстанцiї не вправi через те, що це означало б позбав-

лення засудженого права звертатися зi скаргою до касацiйної

iнстанцiї.

§ 7. Розгляд справи пiсля скасування вироку або ухвали

наглядною iнстанцiєю

Пiсля скасування судом наглядної iнстанцiї вироку або ухвали

касацiйної iнстанцiї справа пiдлягає розгляду в загальному порядку.

При новому розслiдуваннi, розглядi справи судом першої або каса-

цiйної iнстанцiї повиннi бути виконанi вказiвки наглядної iнстанцiї,

зокрема допитанi тi чи iншi свiдки, зробленi обшуки, виїмки, екс-

пертизи тощо.

При новому розглядi справи судом першої iнстанцiї посилення

покарання або застосування закону про бiльш тяжкий злочин припу-

стиме тiльки у випадках, якщо: 1) перший вирок скасовано в порядку

нагляду за м'якiстю покарання або у зв'язку з необхiднiстю застосу-

вання закону про бiльш тяжкий злочин; 2) при новому розслiдуваннi

справи пiсля скасування вироку були встановленi обставини, що

свiдчать про вчинення обвинуваченим бiльш тяжкого злочину.

Вирок суду, який винесено при новому розглядi справи, може

бути оскаржений чи опротестований у загальному порядку (ст. 396

КПК).

Роздiл 22

ВiДНОВЛЕННЯ

КРИМiНАЛЬНИХ СПРАВ

У ЗВ'ЯЗКУ

З НОВОВИЯВЛЕНИМИ

ОБСТАВИНАМИ

Вiдновлення справ у зв'язку з нововиявлспими обставинами -

виняткова стадiя кримiнального процесу. На цiй стадiї провадиться

перегляд вирокiв, ухвал чи постанов суду, що набрали законної сили,

внаслiдок пововиявлсних обставин, якi ранiше не були вiдомi осо-

бам, що провадили розслiдування справи, або суду, що її розглядав,

i якi встановлюють незаконнiсть i необгрунтованiсть винесеного у

справi судового рiшення.

Цi обставини могли iснувати як пiд час провадження в справi, у

якiй було винесено вирок (наприклад, неправильнi показання свiдкiв

чи висновок експертiв), так i виникнути пiсля винесення вироку, що

набрав законної сили (наприклад, смерть потерпiлого пiсля нанесе-

них йому тiлесних ушкоджень). Обставини вважаються новими не-

залежно вiд того, чи були вони вiдомi будь-кому з учасникiв проце-

су. Важливо тiльки, щоб новi обставини, якi стали пiдставою до

вiдновлення справи, не були вiдомi органам, що провадили дiзнан-

ня, досудовс слiдство, та суду при розглядi даної справи.

Пленум Верховного Суду України у п. 10 постанови вiд 22 груд-

ня 1989 року № 11 <Про застосування судами України законодав-

ства, що регламентує перегляд у порядку нагляду судових рiшень в

кримiнальних справах> роз'яснює судам, що у випадках, коли сум-

нiви у законностi й обгрунтованостi судового рiшення пов'язанi з

обставинами, якi не були вiдомi суду i виявленi пiсля набрання ви-

роком (ухвалою, постановою) законної сили, питання про перегляд

такого рiшення може бути вирiшено тiльки в порядку провадження

за нововиявленими обставинами'.

Вiдновлення кримiнальної справи у зв'язку з нововиявленими

обставинами створює додатковi процесуальнi гарантiї здiйснення

Постанови Пленуму Верховного Суду України iз загальних питань судової

дiяльностi та в кримiнальних справах. С. 540.

442

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

правосуддя. Завданням провадження за нововиявленими обстави-

нами, як i у провадженнi в порядку нагляду, є виправлення тих судо-

вих помилок, якi спричинили винесення незаконних i необгрунто-

ваних вирокiв, ухвал i постанов суду, що набрали законної сили. У

той же час цi стадiї вiдрiзняються за пiдставами - строком, поряд-

ком та послiдовнiстю перегляду вирокiв, ухвал i постанов суду, що

набрали законної сили, i цi вiдмiнностi досить iстотнi.

§ 1. Приводи i пiдстави для вiдновлення кримiнальних

справ у зв'язку з нововиявленими обставинами

Приводом для вiдновлення провадження за нововиявленими обста-

винами є заява заiнтересованих осiб, пiдприємств, установ, органiзацiй i

посадових осiб про перегляд справи (ч. 1 ст. 399 КПК). Заява подається

прокурору, оскiльки вiн є єдиною особою, правомочною порушити спра-

ву з цiєї пiдстави. Якщо заява про перегляд справи у зв'язку з нововияв-

леними обставинами надiйшла до органiв дiзнання, слiдчому, суддi або

суду, вони зобов'язанi надiслати її прокуроровi за належнiстю.

Прокурор може призначити провадження у зв'язку з нововияв-

леними обставинами i за власною iнiцiативою, якщо йому безпосе-

редньо вiдомi цi обставини. Це право прокурора випливає з поло-

ження кримiнально-процесуального закону, який зобов'язує його в

усiх стадiях кримiнального судочинства своєчасно вживати перед-

бачених законом заходiв до усунення всяких порушень закону, вiд

кого б цi порушення не виходили (ч. 2 ст. 25 КПК).

Безпосереднiм приводом для вiдновлення кримiнальної справи

у зв'язку з нововиявленими обставинами є протест прокурора про

перегляд справи за цими обставинами. Пiдставами для порушення

справи за нововиявленими обставинами є фактичнi данi, що свiдчать

про наявнiсть цих обставин.

Вiдповiдно до ч. 2 ст. 397 КПК нововиявленими обставинами

вважаються: 1) фальшивiсть доказiв, неправильнiсть показань свiдка

або висновку експерта, на яких грунтується вирок; 2) зловживання

суддiв, якi винесли вирок, ухвалу чи постанову, а також зловживан-

ня прокурора, слiдчого чи особи, яка провадила дiзнання в данiй

справi; 3) всi iншi обставини, якi не були вiдомi судовi при вине-

сеннi вироку, ухвали чи постанови i якi самi по собi або разом з

ранiше виявленими обставинами доводять неправильнiсть засуджен-

ня або виправдання пiдсудного.

Роздiл 22 443

Вiдновлення кримiнальних справ у зв 'язку з нововиявленими обставинами

Вiдповiдно до п. 10 вже згадуваної постанови Пленуму Верхов-

ного Суду України вiд 22 грудня 1989 року № 11 пiдставами для

порушення справи за нововиявленими обставинами (ст. 397 КПК)

поряд з iншими вважаються: наявнiсть обставин, якi не були ранiше

вiдомi суду, що свiдчать про вчинення злочину iншою особою; ви-

явлення нових спiвучасникiв злочину; завiдома неправдивiсть, фаль-

шивiсть показань свiдкiв, потерпiлого, встановлена вироком, що на-

брав законної сили; завiдома фальшивiсть (а не помилковiсть) вис-

новку експерта; iншi обставини, якi не були вiдомi суду, що розглядав

справу, i якi самi по собi або разом з ранiше виявленими обставинами

доводять неправильнiсть засудження або виправдання пiдсудного'.

Фальшивими можуть бути докази, протоколи слiдчих i судових

дiй та iншi документи. Неправильним є як завiдомо неправдивi по-

казання свiдкiв або висновок експерта, за дачу яких вони можуть

бути притягнутi до кримiнальної вiдповiдальностi за ст. 178 КК, так

i тi, що вони надали внаслiдок помилки.

Зловживання суддiв можуть виражатися в одержаннi хабара в

зв'язку з провадженням у справi; у необ'єктивному проведеннi су-

дового процесу, фальсифiкацiї доказiв у протоколi судового проце-

су, у винесеннi завiдомо неправосудного вироку, ухвали або поста-

нови у справi.

Зловживання прокурора, слiдчого або осiб, що провадили дiзнан-

ня, можуть виражатися в необ'єктивному проведеннi розслiдуван-

ня, притягненнi до вiдповiдальностi завiдомо невинних або завiдо-

мо неправильному закриттi кримiнальної справи щодо винних; зас-

тосуваннi насильства до обвинуваченого з метою примусити його

визнати свою виннiсть, фальсифiкацiї доказiв тощо.

Зловживання прокурорiв, слiдчих, осiб, що провадили дiзнання,

та суддiв є пiдставою для перегляду справи тiльки тодi, коли цi зло-

вживання встановленi судовим вироком, який набрав законної сили,

а при неможливостi постановлення судового вироку - матерiалами

розслiдування (ч. З ст. 397 КПК). Матерiалами розслiдування обме-

жуються у випадках, якщо минув строк давностi притягнення до

кримiнальної вiдповiдальностi, наявностi акта амнiстiї або помилу-

вання, смертi винного.

Факт пiдробки доказiв, надання свiдком або потерпiлим завiдо-

мо фальшивих доказiв, завiдомо неправильного висновку експерта

Постанови Пленуму Верховного Суду України iз загальних питань судової

дiяльностi та в кримiнальних справах. С. 540.

444

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

або перекладу може бути встановлений вироком, що набрав закон-

ної сили, або матерiалами розслiдування.

§ 2. Строки перегляду кримiнальних справ у зв'язку

з нововиявленими обставинами

Закон передбачає, що перегляд виправдувального вироку допус-

кається лише протягом встановлених законом строкiв давностi

притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi i не пiзнiше одного

року з дня виявлення нових обставин (ч. 1 ст. 398 КПК).

При наявностi доказiв, якi пiдтверджують, що особа вчинила бiльш

тяжкий злочин, нiж той, за який вона була засуджена, справа може

бути вiдновлена в зв'язку з нововиявленими обставинами тiльки про-

тягом строку давностi притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi,

встановленого для цього бiльш тяжкого злочину (ч. 2 ст. 398 КПК).

Закон передбачає далi, що при наявностi доказiв, якi пiдтверд-

жують невиннiсть засудженого або вчинення ним менш тяжкого зло-

чину, вiдновлення справи в зв'язку з нововиявленими обставинами

строками не обмежено. Смерть засудженого не є перешкодою для

перегляду справи в iнтересах реабiлiтацiї засудженого (чч. З, 4 ст.

398 КПК). Отже, перегляд обвинувального вироку в iнтересах за-

судженого строком не обмежений.

Прокурор зобов'язаний прийняти та розглянути заяви заiнтере-

сованих осiб, установ, пiдприємств, органiзацiй та посадових осiб

про перегляд справи за нововиявленими обставинами. Якщо iз заяв,

якi надiйшли, або з матерiалiв розслiдування нововиявлених обста-

вин прокурор не вбачає пiдстав для перегляду справи в зв'язку з

нововиявленими обставинами, вiн вiдмовляє в цьому своєю моти-

вованою постановою, про що повiдомляє осiб i органiзацiї, якi по-

дали заяви. Ця постанова прокурора може бути оскаржена заявни-

ком вищестоящому прокуроровi (ч. 6 ст. 399 КПК).

Новi обставини у справi, що стали вiдомi прокурору, повиннi

бути розслiдуванi у всiх випадках. Про призначення розслiдування

за нововиявленими обставинами прокурор у межах своєї компетенцiї

(прокурор району, мiста - у кримiнальних справах, якi розглянутi

районним, мiським судом, прокурор областi - у кримiнальних спра-

вах, якi розглянутi обласним судом, тощо) виносить постанову. Роз-

слiдування провадиться прокурором особисто або за його доручен-

ням - слiдчим та органом дiзнання за правилами, встановленими

Роздiл 22 445

Вiдновлення кримiнальних справу зв 'язку з новоiїiiявлеiiими обставинами

для проведення попереднього слiдства (чч. 2, 3 ст. 399 КПК). Це

означає, зокрема, що розслiдування справ у зв'язку з нововиявлени-

ми обставинами повинно бути закiнчено в строки, що й попереднє

слiдство у кримiнальних справах (ст. 120 КПК).

У випадках, коли є достатньо даних, якi вказують на наявнiсть

ознак зловживання прокурора, слiдчого, особи, яка провадила дiзнан-

ня, або суддi, виноситься постанова про порушення кримiнальної

справи, оскiльки цi зловживання, як правило, повиннi бути встанов-

ленi судовим вироком, що набрав законної сили. Це стосується ви-

падкiв завiдомо фальшивих показань свiдка або потерпiлого, завi-

домо неправильного висновку експерта або перекладу.

Право принесення протесту про перегляд справи у зв'язку з ново-

виявленими обставинами i розгляду цього протесту мають вiдповiдно

тi ж прокурори та суди, що i при переглядi справ у порядку нагляду.

Закiнчивши розслiдування з нововиявлених обставин, районний,

мiський прокурор за наявностi пiдстав для вiдновлення справи на-

правляє її разом з матерiалами розслiдування або вироком, що на-

брав законної сили, яким виннi у зловживаннi або 4iальсифiкацiї

доказiв уже засудженi, i своїм висновком вiдповiдно прокуроровi

Автономної Республiки Крим, прокуроровi областi, мiст Києва чи

Севастополя.

Погодившись з цим висновком, прокурор областi або прирiвня-

ний до нього прокурор приносить протест в президiю Верховного

Суду Автономної Республiки Крим, обласного. Київського та Сева-

стопольського мiських судiв. Справи, у яких вирок винесено Вер-

ховним Судом Автономної Республiки Крим, обласним, Київським

та Севастопольським мiським судом або прирiвняними до них суда-

ми, прокурор Автономної Республiки Крим, областi, мiст Києва i

Севастополя або прирiвняний до них прокурор направляє Генераль-

ному прокурору України, який вирiшує питання про принесення

протесту до Верховного Суду України (чч. 4, 5 ст. 399 КПК). Якщо

вирок у справi було винесено Верховним Судом України, протест

про його перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами може

бути принесений Генеральним прокурором України або його зас-

тупником до Пленуму Верховного Суду України.

У протестi прокурора про перегляд кримiнальної справи в зв'яз-

ку з нововиявленими обставинами повиннi бути вказанi: 1) яка справа

була розглянута судами першої, касацiйної i наглядної iнстанцiй i

якi рiшення ними були прийнятi; 2) приводи та пiдстави до пору-

446 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

шення провадження по розслiдуванню нововиявлених обставин;

3) хто порушив i хто провадив розслiдування та його результати;

4) пiдстави для направлення кримiнальної справи до суду з метою її

вiдновлення в зв'язку з нововиявленими обставинами; 5) пропоно-

ванi прокурором рiшення суду.

Протест прокурора про перегляд справи у зв'язку з нововиявлени-

ми обставинами розглядається судом за правилами, встановленими для

перегляду справ у порядку нагляду (ст. 400 КПК). При цьому попереднiй

розглядi у касацiйному або наглядному порядку не перешкоджає тiй же

судовiй iнстанцiї переглянути її в зв'язку з нововиявленими обставина-

ми, якщо прокурором принесено вiдповiдний протест.

Слiд мати на увазi, - роз'яснює Пленум Верховного Суду Ук-

раїни у постановi вiд 22 грудня 1989 року № 11, - що згiдно iз ст.

400 КПК попереднiй розглядi справи в порядку нагляду не пере-

шкоджає її розглядовi у тiй же судовiй iнстанцiї в порядку вiднов-

лення за нововиявленими обставинами'. Пояснюється це тим, що

вiдновлення справи у зв'язку з нововиявленими обставинами є ок-

ремою формою перегляду вироку, специфiчнiсть якої полягає в тому,

що вирок, ухвала або постанова перевiряються не з точки зору їх

законностi i обгрунтованостi за матерiалом, наявним у справi, а на

пiдставi нових обставин, якi були невiдомi суду при винесеннi рiшен-

ня. Суд у цьому випадку не зв'язаний своєю ранiше висловленою

думкою по справi, а вирiшує її наново, i скасування вироку за цих

умов не означає визнання того, що у колишнiх судових рiшеннях у

данiй справi були припущенi помилки у застосуваннi закону.

Участь прокурора у розглядi судом протесту про перегляд спра-

ви у зв'язку з нововиявленими обставинами є обов'язковою.

Розгляд починається доповiддю суддi, при цьому доповiдачем не

може бути суддя, який ранiше брав участь у розглядi справи в першiй,

касацiйнiй або нагляднiй iнстанцiях. Доповiдач викладає обставини

справи, змiст вироку, ухвали або постанови суду, протесту прокурора

та матерiалiв розслiдування нових обставин. Йому можуть бути по-

ставленi запитання. Суд у необхiдних випадках має право викликати

у судове засiдання засудженого або виправданого. Пiсля доповiдi суддi

вони можуть дати пояснення. Далi слово надається прокуроровi для

пiдтримання протесту. Пiсля цього суд простою бiльшiстю голосiв

приймає рiшення. Президiя Верховного суду Автономної Республiки

Постанови Пленуму Верховного Сулу України iз загальних питань судової

дiяльностi та в кримiнальних справах. С. 540-541.

Роздiл 22 447

Вiдновлення кримiнальних справ у зв 'язку з нововиявленшш обставинами

Крим, обласного. Київського i Севастопольського мiських судiв, при-

рiвняних до них судiв i Пленум Верховного Суду України виносять

постанову, а судова колегiя у кримiнальних справах Верховного Суду

України i вiйськова колегiя - виносять ухвалу.

§ 3. Процесуальнi наслiдки розгляду судом протесту

прокурора про перегляд справи у зв'язку

з нововиявленими обставинами

Закон забороняє суду вносити у вирок змiни, що випливають з

нововиявлених обставин (ст. 400 КПК). Внаслiдок цього, розглянув-

ши протест прокурора про перегляд справи у зв'язку з нововиявле-

ними обставинами, суд може: 1) залишити протест прокурора без

задоволення, якщо новi обставини не пiдтверджуються або не впли-

вають на правильнiсть судових рiшень, що вiдбулися у справi; 2) ска-

сувати вирок, ухвалу i постанову суду i передати справу на нове роз-

слiдування або новий судовий розгляд iз стадiї вiддання до суду або

судового розгляду, якщо це необхiдно у зв'язку з нововиявленими

обставинами; якщо виявлено й iншi пiдстави для скасування виро-

ку, суд вправi посилатися i на них з тим, щоб i цi пiдстави були вра-

хованi при новому розслiдуваннi i новому судовому розглядi спра-

ви; 3) скасувати вирок, ухвалу або постанову суду i закрити справу,

якщо встановлено обставини, за наявностi яких справа пiдлягає зак-

риттю. Рiшення суду, прийняте в результатi розгляду протесту проку-

рора про перегляд справи в зв'язку з нововиявленими обставинами,

може бути опротестоване i переглянуте в порядку судового нагляду.

Нове попереднє розслiдування i судовий розгляд пiсля вiднов-

лення справи в зв'язку з нововиявленими обставинами, а також ос-

карження i опротестування знову винесеного вироку або ухвали

вiдбувається на загальних пiдставах. При новому судовому розглядi

суд першої iнстанцiї не зв'язаний розмiром покарання, призначено-

го вироком, ухвалою або постановою суду, якi були скасованi, оск-

iльки пiдставою для їх скасування стали новi обставини, що не були

вiдомi попередньому суду при винесеннi рiшення. Це означає, що за

наявностi до того пiдстав дiї обвинуваченого у новому розслiдуваннi

справи можуть бути квалiфiкованi i за бiльш суворим законом, а суд

має право призначити i бiльш суворе покарання, нiж за скасованим

вироком, незалежно вiд того, з чиєї iнiцiативи було порушено про-

вадження у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Роздiл 23

ПРОВАДЖЕННЯ

ПО ЗАСТОСУВАННЮ

ПРИМУСОВИХ ЗАХОДiВ

МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ

§ 1. Поняття примусових заходiв медичного характеру

та їх види

Кримiнальнiй вiдповiдальностi не пiдлягає особа, яка пiд час вчи-

нення суспiльне небезпечного дiяння була в станi неосудностi, тобто не

могла усвiдомлювати своїх дiй або керувати ними внаслiдок хронiчної

душевної хвороби, тимчасового розладу душевної дiяльностi, слабоум-

ства чи iншого хворобливого стану. До такої особи за призначенням суду

можуть застосовуватися примусовi заходи медичного характеру.

Не пiдлягає покаранню також особа, яка вчинила злочин у станi

осудностi, але до винесення судом вироку захворiла на душевну хво-

робу, що позбавляє її можливостi усвiдомлювати свої дiї або керува-

ти ними. До такої особи за призначенням суду можуть застосовува-

тися примусовi заходи медичного характеру, а пiсля одужання вона

може пiдлягати покаранню (ст. 12 КК).

Примусове лiкування вищевказаних осiб проводиться за рiшен-

ням суду у певних лiкувальних закладах. Воно здiйснюється як в

iнтересах безпеки всього суспiльства, так i в iнтересах цих осiб.

Особливiсть таких примусових заходiв полягає в тому, що вони

переслiдують мету виключення можливостi вчинення подiбних сус-

пiльне небезпечних дiянь, позбавленi елементiв покарання i засто-

совуються до душевнохворих з метою не їх виправлення або перс-

виховання, а лiкування.

За чинним законодавством до душевнохворого може бути засто-

совано один з таких примусових заходiв медичного характеру: 1) по-

мiщення в психiатричну лiкарню зi звичайним наглядом; 2) помiщен-

ня в психiатричну лiкарню з посиленим наглядом; 3) помiщення в

психiатричну лiкарню з суворим наглядом.

Вид примусових заходiв медичного характеру визначається су-

дом iндивiдуально щодо кожного душевнохворого з урахуванням

Роздiл 23 449

Провадження по застосуванню примусових заходiв медичного характеру

характеру душевної хвороби даної особи i ступеня суспiльної не-

безпеки вчиненого ним дiяння.

Вiдповiдно до ст. 13 КК примусове лiкування в психiатричнiй

лiкарнi загального типу може бути застосовано судом щодо душев-

нохворого, який за своїм психiчним станом i характером вчиненого

суспiльне небезпечного дiяння потребує тримання в лiкарнi i лiку-

вання в примусовому порядку. Помiщення в психiатричну лiкарню з

посиленим наглядом може бути застосовано судом щодо душевно-

хворого, який вчинив суспiльне небезпечне дiяння, не зв'язане з по-

сяганням на життя громадян, i за психiчним станом не являє загрози

для оточуючих, але потребує тримання в лiкарнi i лiкування в умо-

вах посиленого нагляду. В психiатричну лiкарню з суворим нагля-

дом може бути помiщений душевнохворий, який за своїм психiч-

ним станом i характером вчиненого суспiльне небезпечного дiяння

являє особливу небезпеку для суспiльства i потребує тримання в

лiкарнi i лiкування в умовах суворого нагляду.

Осiб, помiщених у психiатричнi лiкарнi з посиленим або суво-

рим наглядом, тримають в умовах, що виключають можливiсть вчи-

нення ними нового суспiльне небезпечного дiяння.

Якщо не буде визнано необхiдним застосування до душевнохво-

рого примусових заходiв медичного характеру, а так само в разi при-

пинення застосування таких заходiв суд може передати його на опiку-

вання родичам чи опiкунам при обов'язковому лiкарському наглядi.

§ 2. Пiдстава i умови застосування примусових заходiв

медичного характеру

Застосування будь-якого з вказаних заходiв примусового медич-

ного характеру можливе лише при наявностi необхiдної i достат-

ньої пiдстави. Ця пiдстава включає у себе сукупнiсть елементiв як

медичного, так i правового характеру.

Медичним елементом пiдстави є наявнiсть хронiчної душевної

хвороби, тимчасового розладу душевної дiяльностi, слабоумства чи

iншого хворобливого стану, в результатi чого особа не могла усвi-

домлювати свої дiї i керувати ними. До правових елементiв пiдста-

ви щодо застосування примусових заходiв медичного характеру на-

лежать: 1) наявнiсть суспiльне небезпечного дiяння, передбаченого

кримiнальним законом; 2) вчинення цього дiяння конкретною осо-

бою; 3) визнання у встановленому законом порядку такої особи не-

15 <Кримiнальний процес України>.

450 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

безпечною для суспiльства через її хворобливий стан i характер вчи-

неного дiяння. Всi названi елементи тiсно взаємозв'язанi i лише у

своїй єдностi утворюють пiдставу для застосування примусових за-

ходiв медичного характеру. Поряд з цим кожний такий елемент має

вiдносну самостiйнiсть i тому повинен бути предметом самостiйно-

го дослiдження як у процесi попереднього слiдства, так i у ходi су-

дового розгляду.

Як правовi, так i медичнi елементи пiдстави, що розглядається,

повиннi бути достовiрно встановленi. Вiдсутнiсть хоча б одного з

них позбавляє їх сукупнiсть тих властивостей, якi притаманнi дос-

товiрнiй пiдставi для застосування примусових заходiв медичного

характеру i усувають можливiсть винесення компетентним органом

вiдповiдного рiшення щодо конкретної особи.

§ 3. Порушення i досудове розслiдування справ

про суспiльне небезпечнi дiї душевнохворих

Кримiнальна справа про суспiльне небезпечнi дiї душевнохво-

рих порушується за загальними правилами, що передбаченi главою

8 КПК. Закон встановлює для даної категорiї справ деякi особли-

востi досудового слiдства (ст. 417 КПК). Цi особливостi стосуються

як предмета доказування, так i порядку попереднього слiдства.

У процесi провадження попереднього слiдства повиннi бути ви-

явленi: 1) час, мiсце, спосiб та iншi обставини вчинення суспiльне

небезпечного дiяння; 2) вчинення суспiльне небезпечного дiяння

даною особою; 3) наявнiсть у особи, яка вчинила суспiльне небез-

печне дiяння, душевної хвороби в минулому, ступiнь i характер ду-

шевної хвороби в момент вчинення суспiльне небезпечного дiяння i

до часу розслiдування справи; 4) поведiнка особи, яка вчинила сус-

пiльне небезпечне дiяння, як до його вчинення, так i пiсля цього;

5) характер i розмiр шкоди, заподiяної небезпечним дiянням.

Всi названi обставини встановлюються за допомогою загальних

засобiв доказування. Однак для даної категорiї справ обов'язковим є

проведення судово-психiатричної експертизи. Експерт, зокрема, пови-

нен вiдповiсти на питання про наявнiсть чи вiдсутнiсть у даної особи

душевного захворювання, його характер, сутнiсть захворювання тощо.

У ходi досудового слiдства душевнохвора особа не притягується як

обвинувачений. Допит душевнохворого, а також його участь у провад-

женнi окремих слiдчих дiй може мати мiсце в процесi слiдства, вирi-

Роздiл 23 451

Провадження по застосуванню примусових заходiв медичного характеру

шуватися слiдчим кожного разу з урахуванням стану здоров'я душев-

нохворого i об'єктивної необхiдностi у проведеннi такого допиту.

Наявнiсть психiчного захворювання не дозволяє особi, щодо

якої здiйснюється провадження у справi, самiй реалiзувати право

на захист. Тому закон встановлює обов'язкову участь захисника у

провадженнi по данiй категорiї справ i вiдмова вiд захисника не

може бути прийнята (ст. 46 КПК). При цьому захисник повинен

допускатися до участi в справi з моменту встановлення слiдчим

факту психiчного захворювання особи, яка вчинила суспiльне не-

безпечне дiяння.

Провадження в справi може завершитися прийняттям одного з

двох видiв рiшення, яке втiлюється слiдчим у форму постанови: 1) про

закриття справи провадженням, якщо за характером вчиненого сус-

пiльне небезпечного дiяння i за своїм психiчним станом особа, яка

вчинила це дiяння в станi неосудностi, не являє небезпеки для сус-

пiльства; 2) про направлення справи до суду, якщо встановлено

пiдставу для застосування до особи, яка вчинила суспiльне небез-

печне дiяння, примусових заходiв медичного характеру.

Незалежно вiд того, яке з двох рiшень прийняв слiдчий, особа,

яка страждає на душевну хворобу, не знайомиться з матерiалами

справи. Таке право надано її захиснику.

У постановi про направлення справи до суду для вирiшення пи-

тання про застосування примусових заходiв медичного характеру

повиннi бути викладенi всi обставини, що пiдтверджують вчинення

даною особою суспiльне небезпечного дiяння, данi, якi пiдтверджу-

ють наявнiсть у цiєї особи душевного захворювання, а також пiдстави

для застосування до неї примусових заходiв медичного характеру.

Ця постанова разом зi справою направляється прокурору.

Пiсля вивчення матерiалiв слiдчого провадження прокурор прий-

має одне з таких рiшень: 1) затверджує постанову i направляє спра-

ву до суду; 2) повертає справу на додаткове слiдство у випадках,

коли встановлено її неповноту або однобiчнiсть; 3) закриває про-

вадження в справi при вiдсутностi пiдстави для застосування при-

мусових заходiв медичного характеру (статтi 417, 418 КПК).

Пiсля прийняття рiшення про необхiднiсть застосування до ду-

шевнохворого примусових заходiв медичного характеру прокурор

направляє справу до суду першої iнстанцiї з дотриманням загаль-

них правил пiдсудностi.

15*

452 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

§ 4. Внесення в судове засiдання i порядок судового

розгляду справ про застосування заходiв медичного

характеру

Внесення в судове засiдання справи, яка надiйшла до суду вiд

прокурора в порядку, передбаченому ст. 418 ЮТК, повинно бути

оформлено вiдповiдною постановою суддi, якщо вiн погодиться з

постановою слiдчого. При цьому особи, щодо яких ставиться пи-

тання про застосування примусових заходiв медичного характеру,

вiдданню до суду не пiдлягають.

Постановою про внесення справи в судове засiдання суддя зобов'-

язаний вирiшити такi питання, пов'язанi з пiдготовкою її до розгляду:

- про день i мiсце слухання справи в судовому засiданнi;

- про виклик у судове засiдання прокурора i захисника;

- про список осiб, якi пiдлягають виклику в судове засiдання;

- про витребування додаткових доказiв;

- про можливiсть участi в судовому засiданнi особи, вiдносно

якої розглядається справа;

- про необхiднiсть виклику в судове засiдання експерта;

- всi iншi питання, якi стосуються пiдготовчих до судового розг-

ляду дiй'.

Якщо внаслiдок однобiчностi i неповноти проведеного слiдства не

були з'ясованi всi обставини, що мають iстотне значення для правильно-

го вирiшення справи, i цi прогалини не можуть бути усунутi в судовому

засiданнi, суд зобов'язаний повернути її на додаткове попереднє слiдство.

Судовий розгляд справ про застосування примусових заходiв

медичного характеру вiдбувається у вiдкритому судовому засiданнi

з обов'язковою участю прокурора i захисника за правилами, що вста-

новленi главами 25, 26 та 34 КПК.

У ходi судового слiдства дослiджуються докази, якi необхiднi

для правильного вирiшення питання про наявнiсть або вiдсутнiсть

суспiльне небезпечного дiяння, вчинення його даною особою, а та-

кож про характер та ступiнь суспiльної небезпечностi особи, яка

вчинила цей злочин. Якщо особа, щодо якої розглядається справа,

викликана в судове засiдання, суд заслуховує її пояснення, а потiм

висновок експерта (ст. 419 КПК).

Див. п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України <Про судову практи-

ку по застосуванню примусових заходiв медичного характеру> вiд 19 березня 1993

р. № 2 iз змiнами, внесеними постановою Пленуму вiд 4 червня 1993 р. № 3.

г

Роздiл 23 453

Провадження по застосуванню примусових заходiв медичного характеру

Судовi дебати у справах даної категорiї не ведуться. Пiсля закiн-

чення судового слiдства висловлює свою думку прокурор, пiсля нього

захисник, а потiм суд виходить у нарадчу кiмнату для винесення

постанови.

У постановi суду пiдлягають вирiшенню питання: 1) чи мало

мiсце суспiльне небезпечне дiяння, з приводу якого порушено спра-

ву; 2) чи вчинено це дiяння особою, щодо якої розглядається справа;

3) чи вчинила дана особа зазначене дiяння в станi неосудностi або

захворiла пiсля вчинення злочину на душевну хворобу, яка виклю-

чає застосування покарання; 4) чи слiд застосувати до цiєї особи

заходи медичного характеру i якщо слiд, то якi саме (ст. 420 КПК).

Визнавши доведеним вчинення даною особою у станi неосуд-

ностi суспiльне небезпечного дiяння, яке передбачено кримiналь-

ним законом, або те, що ця особа захворiла на хронiчну хворобу

пiсля вчинення злочину, що позбавило її можливостi усвiдомлюва-

ти свої дiї або керувати ними, суд виносить постанову про звiльнен-

ня цiєї особи вiдповiдно вiд кримiнальної вiдповiдальностi або по-

карання i про застосування до неї примусових заходiв медичного

характеру i вказує, яких саме, або про закриття справи та про незас-

тосування таких заходiв у разi, якщо особа за характером вчиненого

нею дiяння i за своїм хворобливим станом не являє небезпеки для

суспiльства i не потребує примусового лiкування. В таких випадках

суд повiдомляє про хворого в органи охорони здоров'я.

Визнавши що неосуднiсть особи, справа якої розглядається, не

встановлена, або що захворювання особи, яка вчинила злочин, не

може усунути застосування до неї заходiв покарання, суд своєю по-

становою повертає справу для провадження додаткового розслiду-

вання i подальшого направлення справи в загальному порядку.

У випадку, коли суд визнає, що участь даної особи у вчиненнi сус-

пiльне небезпечного дiяння не доведена, як i при встановленнi обставин,

передбачених ст. 6 КПК, суд виносить ухвалу про закриття справи по

встановленiй ним пiдставi незалежно вiд наявностi i характеру захворю-

вання особи, про що сповiщає органи охорони здоров'я (ст. 421 КПК).

Кримiнальна справа щодо особи, яка притягується до кримiналь-

ної вiдповiдальностi, i про застосування примусових заходiв медич-

ного характеру вiдносно неосудного, якi разом вчинили суспiльне

небезпечне дiяння, може бути розглянута в одному судовому засi-

даннi з додержанням вимог норм закону, передбачених главами 25-

28 та 34 КПК.

454 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Пiсля закiнчення по такiй справi судового слiдства, заслухавши

думку прокурора i захисника з питань, зазначених у ст. 420 КПК,

суд виконує дiї, передбаченi статтями 318, 319 КПК, i йде до нарад-

чої кiмнати для постановлення вироку щодо пiдсудного та постано-

ви (ухвали) щодо неосудного.

У такому ж порядку можуть розглядатися справи, в яких окремi

спiвучасники групових злочинiв захворiли на душевну хворобу пiсля

вчинення злочину.

§ 5. Призначення, змiна та скасування примусових

заходiв медичного характеру

Примусовi заходи медичного характеру можуть бути застосованi

лише до тiєї особи, яка визнана душевнохворою, являє суспiльну

небезпеку, i тiльки постановою (ухвалою) суду першої iнстанцiї, який

розглянув справу в судовому засiданнi в порядку, встановленому за-

коном (ст. 419 КПК).

Призначаючи примусовi заходи медичного характеру, суд не по-

винен вказувати строк, протягом якого необхiдно здiйснювати при-

мусове лiкування душевнохворого. Тривалiсть його лiкування зале-

жить вiд характеру захворювання та ефективностi засобiв, що зас-

тосовуються для лiкування. Тому питання про строки примусового

лiкування є по сутi медичним, а не правовим i не повинне обговорю-

ватися судом, який розглядає справу.

Суд не може також вказати у своїй постановi, в якiй саме психi-

атричнiй лiкарнi повинно проводитись примусове лiкування душев-

нохворого. Вирiшення цього питання належить до компетенцiї

органiв охорони здоров'я.

Скасування або змiна примусових заходiв медичного характеру

може мати мiсце лише при наявностi певних пiдстав. До таких

пiдстав закон вiдносить: 1) одужання особи, якiй було призначене

примусове лiкування; або 2) початок таких змiн у станi її здоров'я,

за наявностi яких вiдпадає потреба у ранiше застосованих заходах

медичного характеру (ч. 2 ст. 422 КПК).

Наявнiсть однiєї з зазначених у законi пiдстав суд повинен уста-

новити в судовому розглядi, який провадиться за правилами ст. 419

КПК, за поданням головного психiатра органу охорони здоров'я, яко-

му пiдпорядкований медичний заклад, де тримають дану особу. По-

дання повинно грунтуватися на висновку лiкарiв-психiатрiв, який

Роздiл 23 455

Провадження по застосуванню примусових заходiв медичного характеру

разом з iншими документами подається у вiдповiдний суд. Тiльки

сукупнiсть вказаних документiв є достатньою пiдставою для судо-

вого розгляду питання про скасування або змiну примусових заходiв

медичного характеру. Подання про скасування або змiну примусо-

вих заходiв медичного характеру розглядається судом, за постано-

вою (ухвалою) якого вони застосованi, або судом за мiсцем лiкуван-

ня душевнохворого. Розгляд вказаного питання вiдбувається у вiдкри-

тому судовому засiданнi, в якому бере участь прокурор, захисник,

представник адмiнiстрацiї лiкувального закладу або особа, яка звер-

нулася з поданням про скасування чи змiну примусового заходу

медичного характеру, представник лiкувальної комiсiї, що подала

висновок про психiчний стан особи, до якої вжито таких заходiв.

Участь у процесi особи, до якої застосовано примусовi заходи ме-

дичного характеру, не є обов'язковою i може мати мiсце тiльки у

разi, якщо цьому не перешкоджає характер її захворювання. У необ-

хiдних випадках в судове засiдання викликається експерт.

Пiсля закiнчення судового розгляду суд виносить одне з таких

рiшень, яке втiлюється у форму постанови: 1) про скасування примусо-

вого лiкування; 2) про змiну типу примусового лiкування; 3) про вiдмо-

ву у задоволеннi клопотання про скасування примусового лiкування.

Скасовуючи заходи медичного характеру вiдносно особи, яка

захворiла на душевну хворобу пiсля вчинення злочину, суд повинен

вирiшити питання про подальшу долю цiєї особи. При цьому суд

повинен врахувати, на якiй стадiї кримiнального процесу щодо ду-

шевнохворої особи були застосованi заходи медичного характеру.

Якщо психiчне захворювання даної особи було встановлено на

досудовому слiдствi i вiдносно неї були призначенi примусовi захо-

ди медичного характеру, то пiсля скасування цього заходу в зв'язку

з її одужанням суд через прокурора направляє справу в слiдчi орга-

ни для продовження провадження в справi i вирiшення питання про

притягнення даної особи до кримiнальної вiдповiдальностi.

У випадках, коли особа, пiддана примусовим заходам медично-

го характеру внаслiдок захворювання на душевну хворобу, що на-

стала пiсля передачi справи до суду, але до винесення вироку або до

набрання ним законної сили, одужала, суд скасовує примусовий захiд

медичного характеру i направляє справу для провадження судового

розгляду в загальному порядку.

Якщо особа, яка захворiла на психiчну хворобу в процесi вико-

нання винесеного щодо неї вироку i до якої були застосованi заходи

456

ОСОБЛИВАЧАСГИНА

медичного характеру, одужала, суд, скасовуючи примусовi заходи

медичного характеру, приймає рiшення про поновлення процесу

виконання вироку. При цьому час перебування у медичному закладi,

якщо особа засуджена до позбавлення волi або виправно-трудових

робiт, зараховується у строк вiдбуття покарання.

У всiх випадках постанова (ухвала) про порушення справи може

бути винесена у межах встановленої законом давностi притягнення

до кримiнальної вiдповiдальностi (ст. 423 КПК).

На рiшення суду про застосування, скасування або змiну приму-

сових заходiв медичного характеру може бути подано касацiйну скар-

гу чи внесене касацiйне подання прокурора в загальному порядку

(ст. 424 КПК).

Роздiл 24

ПРОТОКОЛЬНА ФОРМА

ДОСУДОВОЇ ПiДГОТОВКИ

МАТЕРiАЛiВ

Протокольна форма досудової пiдготовки матерiалiв являє со-

бою самостiйну форму попереднього розслiдування. Її проваджен-

ня визначається загальними правилами КПК, за винятками, вста-

новленими статтями глави 35 КПК.

Досудова пiдготовка матерiалiв у протокольнiй формi здiйснюєть-

ся у справах про злочини, вчиненi в умовах очевидностi, коли пра-

вопорушника затримано на мiсцi злочину або безпосередньо пiсля

його вчинення, а також, коли особа, яка вчинила злочин, вiдома на

момент початку провадження. Злочини, за якими попереднє слiдство

провадиться у протокольнiй формi, досить поширенi, i тому важли-

во наблизити покарання за злочин до моменту його вчинення. Стро-

ки досудової пiдготовки матерiалiв у протокольнiй формi, встанов-

ленi ст. 426 КПК, дозволяють досягти цiєї мети.

Своєрiднiсть даної форми попереднього розслiдування полягає

у тому, що воно починається за дорученням начальника органу

дiзнання i акт порушення кримiнальної справи тут вiдсутнiй; слiдчi

дiї, крiм огляду мiсця подiї (ст. 190 КПК), не провадяться; за пiдсум-

ком розслiдування складається протокол про обставини вчинення

злочину, який поєднує в собi властивостi постанови про притягнен-

ня як обвинуваченого та обвинувального висновку.

§ 1. Порядок дiяльностi органу дiзнання до направлення

матерiалiв до суду

Частина 1 ст. 426 КПК України вiдводить на досудову пiдготов-

ку матерiалiв про злочини, пролiченi у ч. 1 ст. 425 КПК, десять днiв.

Однак закон не роз'ясняє, з якого моменту належить обчислювати

цей строк. Тому у лiтературi висловлюються рiзнi погляди з приво-

ду початку даного строку. Так, його пропонують обчислювати з мо-

менту одержання заяви або повiдомлення про злочин або коли орга-

ну дiзнання стало вiдомо про його вчинення; з дня реєстрацiї заяви

або повiдомлення про злочин; з дня, коли начальник органу дiзнан-

458

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

ня прийняв рiшення про провадження досудової пiдготовки матерi-

алiв у протокольнiй формi; з дня, наступного за днем реєстрацiї зая-

ви або повiдомлення про злочин; з моменту вчинення злочину. Ви-

рiшуючи питання про початок обчислення строку досудової пiдго-

товки матерiалiв у протокольнiй формi, слiд виходити з мiркувань

максимального наближення покарання до моменту вчинення злочи-

ну, а також з принципу публiчностi, вiдповiдно до якого дiї органiв,

що провадять кримiнальний процес, не можуть залежати вiд заяв

органiзацiй, установ або громадян, тобто строк досудової пiдготов-

ки не може обчислюватися з моменту подання заяви. Початок цього

строку не повинен зв'язуватися нi з одержанням iнформацiї про вчи-

нений злочин, нi з днем реєстрацiї такої iнформацiї у вiдповiдних

документах МВС. Це пояснюється, по-перше, тим, що iнформацiя

про вчиненi злочини часто надходить не до РВВС, а працiвникам

мiлiцiї, якi здiйснюють адмiнiстративну дiяльнiсть, i тодi початок до-

судової пiдготовки матерiалiв у протокольнiй формi буде залежати

вiд оперативностi передачi iнформацiї цими працiвниками.

Строк не може обчислюватися з дня реєстрацiї повiдомлення про

злочин, яка може бути зроблена i пiсля закiнчення десяти днiв пiсля

надходження повiдомлення.

Твердження про те, що строк досудової пiдготовки матерiалiв у

протокольнiй формi слiд обчислювати з дня прийняття начальником

органу дiзнання рiшення про її провадження, грунтується на по-

милковому ототожненнi протокольної форми зi стадiєю порушення

кримiнальної справи, хоч завдання досудової пiдготовки набагато

складнiше завдань, якi вирiшуються у стадiї порушення кримiналь-

ної справи. Не можна визнати коректною спробу зв'язати початок

досудової пiдготовки матерiалiв у протокольнiй формi з днем, на-

ступним за днем надходження до органу дiзнання i реєстрацiї заяви

або повiдомлення про злочин. У цьому випадку початок досудової

пiдготовки залежить вiд надання iнформацiї про злочин громадяна-

ми, посадовими особами, органiзацiями та установами, тобто вiд їх

волевиявлення, що суперечить принципу публiчностi, згiдно з яким

органи, якi провадять кримiнальний процес, зобов'язанi вживати

заходiв до встановлення подiї злочину, виявлення винних незалеж-

но вiд розсуду i бажання окремих громадян i посадових осiб.

З вищесказаного виходить, що строк досудової пiдготовки мате-

рiалiв у протокольнiй формi слiд обчислювати з дня вчинення зло-

чину. Початок досудової пiдготовки матерiалiв оформлюється дору-

Роздiл 24 459

Протокольна форма досудової пiдготовки матерiалiв

ченням начальника органу дiзнання. Таке доручення може фiксува-

тися в окремому документi або у виглядi резолюцiї на заявi про зло-

чин. У дорученнi вказується, кому персонально з пiдлеглих працiв-

никiв начальник органу дiзнання доручає провадження розслiдування

у протокольнiй формi.

Одержавши доручення начальника органу дiзнання, його працi-

вник починає досудову пiдготовку матерiалiв у протокольнiй формi.

Однiєю з особливостей досудової пiдготовки матерiалiв у про-

токольнiй формi, як було сказано, є те, що для початку її проваджен-

ня не потрiбно порушення кримiнальної справи i, отже, цiй формi

розслiдування стадiя порушення кримiнальної справи не передує.

Однак, одержавши матерiали досудової пiдготовки, суд зобов'я-

заний порушити кримiнальну справу. Отже, у матерiалах повиннi

мiститися привiд i пiдстави до порушення кримiнальної справи (ст.

94 КПК). Таким чином, здiйснюючи досудову пiдготовку матерiалiв

у протокольнiй формi, особа, яка її провадить, встановлює наявнiсть

приводiв i пiдстав до порушення кримiнальної справи, а також всi

обставини вчиненого злочину (ст. 64 КПК). Виходячи з викладено-

го, у предмет доказування досудової пiдготовки матерiалiв у прото-

кольнiй формi входять: пiдстави до порушення кримiнальної спра-

ви; данi про особу правопорушника, мiсце, час i спосiб вчинення

злочину; його мотиви i наслiдки, iншi iстотнi обставини, фактичнi

данi, якi пiдтверджують наявнiсть злочину i виннiсть правопоруш-

ника, що встановленi з достатньою повнотою i викладенi у прото-

колi, складеному згiдно з вимогами ст. 426 КПК. Перелiченi обста-

вини встановлюються шляхом вiдiбрання пояснень вiд правопоруш-

ника, очевидцiв та iнших осiб (наприклад, близьких родичiв, сусiдiв,

спiвробiтникiв та iн.), витребування довiдки про наявнiсть або

вiдсутнiсть судимостi у правопорушника, одержання характеристики

з мiсця роботи або навчання та iнших матерiалiв, якi мають значення

для розгляду справи у судi. Характерною рисою досудової пiдготовки

матерiалiв у протокольнiй формi є недопустимiсть провадження у нiй

слiдчих дiй, за винятком огляду мiсця подiї (ст. 190 КПК).

Особа, яка здiйснює досудову пiдготовку матерiалiв у прото-

кольнiй формi, має право вiдiбрати у правопорушника зобов'язання

з'явитися за викликом органiв дiзнання i суду та повiдомляти їм про

змiну мiсця проживання. Таке зобов'язання не є запобiжним захо-

дом i випливає зi змiсту ст. 149 КПК, де зобов'язання правопоруш-

ника про явку до суду вiдсутнє. Тому вiдiбрання у правопорушника

460

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

такого зобов'язання не ставить його у процесуальне становище пiдоз-

рюваного.

Поряд з повним, всебiчним i об'єктивним встановленням усiх об-

ставин вчиненого злочину особа, яка провадить досудову пiдготовку

матерiалiв у протокольнiй формi, зобов'язана зiбрати данi про особу

правопорушника. Вони можуть мiститися у поясненнях близьких ро-

дичiв, сусiдiв, товаришiв по роботi, характеристиках з мiсця роботи,

проживання або навчання та в iнших документах. -Якщо є вiдомостi,

що правопорушник зловживає спиртними напоями або наркотичними

засобами, до протоколу про вчинений злочин приєднується медичний

висновок, який потрiбний для вирiшення питання про застосування до

нього примусового лiкування вiд алкоголiзму або наркоманiї.

Як iншi матерiали, що мають значення для розгляду справи у

судi (ч. 1 ст. 426 КПК), прилучаються: копiї вирокiв, якщо правопо-

рушник ранiше був судимий; матерiали притягнення до адмiнiстра-

тивної вiдповiдальностi, якщо для притягнення до вiдповiдальностi

кримiнальної необхiдна адмiнiстративна преюдицiя; довiдка про

доходи, якщо санкцiя статтi КК передбачає штраф, виписка з iсторiї

хвороби та iн.

Досудова пiдготовка матерiалiв у протокольнiй формi обмежуєть-

ся десятиденним строком. Однак у виняткових випадках, в разi не-

можливостi у десятиденний строк зiбрати необхiднi матерiали, цей

строк може бути продовжено вiдповiдним прокурором, але не бiльш

як до двадцяти днiв. Продовження строку досудової пiдготовки ма-

терiалiв у протокольнiй формi може вiдбуватись як з iнiцiативи са-

мого прокурора, так i за клопотанням начальника органу дiзнання.

Результати досудової пiдготовки матерiалiв у протокольнiй формi

закрiплюються у протоколi про обставини вчиненого злочину, в якому

вказується: час i мiсце його складення, ким складено протокол, данi

про особу правопорушника; мiсце i час вчинення злочину; його спосо-

би, мотиви, наслiдки та iншi iстотнi обставини; фактичнi данi, якi

пiдтверджують наявнiсть злочину i виннiсть правопорушника; квалi-

фiкацiю злочину за статтею КК. До протоколу приєднуються всi мате-

рiали, а також список осiб, якi пiдлягають виклику в суд (ч. З ст. 426).

Порiвнюючи ч. З ст. 426 iз статтями 131, 132, 223 КПК, неважко

помiтити, що вони мають багато спiльних по сутi положень. Тому

протокол про обставини вчиненого злочину поєднує у собi власти-

востi постанови про притягнення як обвинуваченого та обвинуваль-

ного висновку, що дозволило Верховному Суду України зажадати

Роздiл 24

Протокольна форма досудової пiдготовки матерiалiв

461

вiд судiв, якi розглядають кримiнальнi справи, що розслiдуються у

протокольнiй формi, викладати формулювання обвинувачення у по-

становах про порушення кримiнальної справи i вiддання до суду так,

щоб наперед не вирiшити питання про виннiсть правопорушника

(п- 6 постанови Пленуму Верховного Суду України вiд 27 червня

1986 року № 6 <Про практику застосування судами України законо-

давства про протокольну форму досудової пiдготовки матерiалiв>'.

Протокол про обставини вчиненого злочину затверджується на-

чальником органу дiзнання, пiсля чого всi матерiали пред'являють-

ся правопорушнику для ознайомлення, про що робиться вiдповiдна

вiдмiтка у протоколi, яка засвiдчується пiдписом правопорушника.

Зрозумiло, що правопорушник може заявити клопотання про

доповнення матерiалiв досудової пiдготовки до порушення кримi-

нальної справи. Обгрунтованi клопотання пiдлягають задоволенню,

а у задоволеннi клопотання, що не має вiдношення до злочину, який

розслiдується, особа, що провадить досудову пiдготовку, вiдмовляє.

Пiсля ознайомлення правопорушника з протоколом вiн направ-

ляється до суду з санкцiї прокурора або його заступника.

§ 2. Порушення справи i розгляд її в судi

Одержавши протокол про обставини вчиненого злочину i виз-

навши, що прилученi до нього матерiали є достатнiми для розгляду

у судовому засiданнi, суддя виносить постанову про порушення кри-

мiнальної справи, вiддання правопорушника до суду, обирає щодо

нього у необхiдних випадках запобiжний захiд.

Потiм суддя одноособове вирiшує питання, перелiченi у ст. 253

КПК i зв'язанi з пiдготовкою справи до розгляду у судовому засi-

даннi. При цьому вилученi у правопорушника предмети i речi, якi

мають бути засобами викриття його у вчиненнi злочину, суддя при-

єднує як речовi докази до справи.

Якщо злочином заподiяно моральну, фiзичну або майнову шко-

ду, необхiдно вирiшити питання про визнання особи потерпiлою,

повiдомити її про таке рiшення i роз'яснити правона ознайомлення

з матерiалами справи. Також необхiдно застосувати заходи забезпе-

чення вiдшкодування шкоди, яку заподiяно злочином, перелiченi у

ст. 425 КПК. Особа, яка зазнала матерiальної шкоди вiд злочину,

Постанови Пленуму Верховного Суду України iз загальних питань судової

дiяльностi та в кримiнальних справах. С. 499.

462

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

вправi подати цивiльний позов. Така особа визнається цивiльним

позивачем.

Порушивши кримiнальну справу i вiддавши правопорушника до

суду, згiдно з вимогами ст. 255 КПК суд зобов'язаний забезпечити

учасникам судового розгляду можливiсть ознайомитися з матерiа-

лами кримiнальної справи. При цьому пiдсудний має право скорис-

татися послугами захисника.

Якщо суддя, вивчивши протокол справи з приєднаними до нього

матерiалами досудової пiдготовки, встановить iстотнi порушення

кримiнально-процесуального закону, допущенi при її провадженнi,

то вiн повертає матерiали для провадження попереднього слiдства.

До iстотних порушень кримiнально-процесуального закону у дано-

му випадку належать такi:

- досудова пiдготовка матерiалiв проведена про злочин, не пе-

редбачений ст. 425 КПК;

- правопорушник є неповнолiтнiм або особою, яка через фiзичнi

або психiчнi вади не може сама здiйснювати своє право на захист;

- зiбраних матерiалiв недостатньо для розгляду справи в судi;

- iснують пiдстави для пред'явлення обвинувачення у злочинi,

за яким досудова пiдготовка матерiалiв не проводилась, або у зло-

чинi, по якому повинно провадитись попереднє слiдство;

- є пiдстави для притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi

iнших осiб, коли окремий розгляд справи про них неможливий;

- матерiали досудової пiдготовки не були пред'явленi правопо-

рушнику для ознайомлення;

- змiст протоколу про обставини вчиненого злочину не вiдповi-

дає вимогам ч. З ст. 426 КПК, або вiн не затверджений начальником

органу дiзнання, або не санкцiонований прокурором чи його зас-

тупником;

- орган дiзнання обрав правопорушнику запобiжний захiд;

- у ходi досудової пiдготовки проведено слiдчi дiї (крiм огляду

мiсця подiї).

У постановi про повернення матерiалiв досудової пiдготовки

повинно бути вказано, якi додатковi обставини необхiдно встанови-

ти, у чому полягають iстотнi порушення кримiнально-процесуаль-

ного закону i якi слiдчi дiї необхiдно виконати.

Якщо суддя встановить, що у матерiалах досуцового провадження,

якi надiйшли, вiдсутнi пiдстави до порушення кримiнальної справи,

вiн виносить постанову про вiдмову у порушеннi кримiнальної справи.

Роздiл 24 463

Протокольна форма досудової пiдготовки матерiалiв

Вiддавши правопорушника до суду, суддя вручає йому копiю своєї

постанови не пiзнiше як за три доби до дня розгляду справи в судi.

Судовий розгляд кримiнальних справ про злочини, перелiченi у

ст. 425 КПК, провадиться вiдповiдно до вимог третього роздiлу КПК

з деякими специфiчними особливостями.

По-перше, судове слiдство за даною категорiєю справ починаєть-

ся з оголошення постанови суддi про порушення кримiнальної справи

i вiддання правопорушника до суду i вiдповiдно до ст. 275 КПК про-

вадиться за тим обвинуваченням,, яке сформульоване у цьому про-

цесуальному документi. По-друге, справи про злочини, перелiченi у

ст. 425 КПК, пiдлягають розгляду не пiзнiше як у десятиденний строк

з моменту надходження матерiалiв до суду. По-третє, повернення

таких справ судом для провадження попереднього слiдства можли-

ве тiльки в разi, якщо необхiдно з'ясувати iстотнi додатковi обста-

вини, якi не можуть бути встановленi у судовому засiданнi.

Роздiл 25

ОСОБЛИВОСТi

ПРОВАДЖЕННЯ ЛОЧИНИ

В СПРАВАХ ПРО 3.

НЕПОВНОЛiТШХ

iв поширюєть-

Кримiнальна вiдповiдальнiсть за вчинення злочинiравилом вона

ся i на осiб, якi не досягай повнолiття. За загальним iiнуло 16 рокiв,

настає у вiдношеннi осiб, яким до вчинення злочину мрт. 10 КК).

а за вчинення найбiльш тяжких - 14 рокiв (чч. 1 i 2 <ого розвитку i

Беручи до уваги недостатнiй рiвень психофiзичнiновлює особ-

соцiальної зрiлостi неповнолiтнiх, законодавець встрiї з тим, щоб

ливий вид провадження в справах осiб даної катего]Яти вiд кримi-

створити їм додатковi гарантiї права на захист, звiльн, коли виправ-

нальної вiдповiдальностi та покарання у тих випадках<арактеру.

лення i перевиховання можливе засобами виховного розгляду справ

Порядок попереднього розслiдування i судового ри правилами,

про злочини неповнолiтнiх визначається загальнимiством (ст. 432

встановленими кримiнально-процесуальним законодаїп проваджен-

КПК). Разом з цим закон встановлює деякi особливос'ТК.

ня по цiй категорiї справ, якi викладаються у гл. 36 К^нолiтнього до

Зокрема, має свої особливостi порядок виклику непої iнших процс-

слiдчого i до суду для виконання з його участю слiдчих табвинувачений

суальних дiй. Вiдповiдно до ст. 437 КПК неповнолiтнiй оого батькiв та

викликається до слiдчого чи до суду, як правило, через иакий порядок

iнших законних представникiв. В iнших випадках, коли то його батькiв,

виклику не виключає негативного впливу на неповнолiтньоiеповнолiтньо-

наприклад, якщо вони самi причетнi до злочину, виклик н'ся, або через

го може здiйснюватися через школу, в якiй вiн навчаєтiтолiтнiй, який

адмiнiстрацiю пiдприємства, на якому вiн працює. Неповi! у здiйсненнi

перебуває пiд вартою, викликається на допит i для участе ув'язнення.

iнших слiдчих дiй через адмiнiстрацiю мiсця попередньог

завах

§ 1. Особливостi предмета доказування у сщ

про злочини неповнолiтнiх

iгальним для

Предмет доказування, встановлений ст. 64 КПК, є ЗЕОГО складає,

всiх кримiнальних справ. Сукупнiсть обставин, що й

Роздiл 25 465

Особливостi провадження н справах про злочини неповнолiтнiх

повинна бути встановлена i по справах про злочини неповнолiтнiх.

Разом з цим по данiй категорiї справ необхiдно встановити i деякi

iншi обставини, доказування яких обумовлюється специфiкою зло-

чинiв неповнолiтнiх. Стаття 433 КПК перелiчує додатковi групи об-

ставин, якi у своїй сукупностi вiдбивають вiковi, iнтелектуальнi й

фiзичнi особливостi цих осiб. i тi, й другi групи обставин взаємо-

зв'язанi i нсвстановлення хоча б однiєї з них призводить до неповно-

ти попереднього i судового слiдства, неможливостi встановлення iсти-

ни у справi. До обставин, якi пiдлягають додатковому доказуванню у

справах про злочини неповнолiтнiх, закон вiдносить такi: 1) вiк не-

повнолiтнього; 2) стан здоров'я та загального розвитку неповнолiт-

нього; 3) характеристику особи неповнолiтнього; 4) умови життя та

виховання неповнолiтнього; 5) обставини, що негативно впливали на

виховання неповнолiтнього; 6) наявнiсть дорослих пiдмовникiв та

iнших осiб, якi втягнули неповнолiтнього в злочинну дiяльнiсть.

Всi обставини, що пiдлягають доказуванню у справах непов-

нолiтнiх, встановлюються за допомогою доказiв, отриманих iз за-

гальних джерел, перелiчених у ч. 2 ст. 65 КПК.

Особливiсть додаткових обставин предмета доказування у справах

про злочини неповнолiтнiх визначає i специфiку дослiдження в про-

цесi пiзнання деяких джерел доказiв. Вiдповiдно до ч. 2 ст. 433 КПК у

кожнiй справi про злочин неповнолiтнього мають бути допитанi як

свiдки батьки неповнолiтнього та iншi особи, якi можуть дати потрiбнi

вiдомостi про вiк неповнолiтнього, стан його здоров'я та загальний

розвиток, умови життя, виховання тощо. З цiєю ж метою можуть бути

витребуванi необхiднi документи i проведенi iншi слiдчi та судовi дiї.

У необхiдних випадках для встановлення стану загального роз-

витку неповнолiтнього, рiвня його розумової вiдсталостi та з'ясу-

вання питання, чи мiг вiн повнiстю усвiдомлювати значення своїх

дiй i в якiй мiрi мiг керувати ними, повинна бути проведена експер-

тиза спецiалiстами в галузi дитячої та юнацької психологiї, психi-

атрiї або комплексна експертиза у вказаних галузях знання.

§ 2. Особливостi досудового розслiдування у справах

про злочини неповнолiтнiх

Досудове слiдство у всiх справах про злочини неповнолiтнiх

провадиться слiдчими органiв внутрiшнiх справ (ч. 2 ст. 112 КПК)

або прокуратури. Провадження таких справ доручається спецiально

16 <Кримiнальний процес У^ралiи"

466 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

видiленим для цього слiдчим, якi мають життєвий досвiд i високу

професiйну квалiфiкацiю.

Орган дiзнання також може порушити кримiнальну справу про

злочин неповнолiтнього i провадити дiзнання за правилами ст. 104

КПК. При цьому здiйснення досудової пiдготовки матерiалiв про

правопорушення осiб даної категорiї, провадження дiзнання у ме-

жах, зазначених кримiнально-процесуальним законодавством, покла-

дається на кримiнальну мiлiцiю у справах неповнолiтнiх, яка є скла-

довою частиною кримiнальної мiлiцiї органiв внутрiшнiх справ (ст.

5 Закону України вiд 24 сiчня 1995 року <Про органи i служби у

справах неповнолiтнiх i спецiальнi установи для неповнолiтнiх>'.

Загальнi положення i порядок досудового слiдства, встановленi

у КПК, повною мiрою дiють i при розслiдуваннi справ про злочини

неповнолiтнiх. При цьому закон передбачає деякi додатковi гарантiї,

якi забезпечують високу якiсть їх розслiдування, захист прав i за-

конних iнтересiв неповнолiтнього.

Так, якщо неповнолiтнiй брав участь у вчиненнi злочину разом з

дорослим, у кожному випадку повинна бути з'ясована можливiсть ви-

дiлення справи про неповнолiтнього в окреме провадження (ст. 439

КПК). У даному разi мається на метi прискорення провадження у справi

i створення умов, що виключають шкiдливий вплив дорослих учасникiв

злочину на неповнолiтнього. Якщо ж видiлення справи неповнолiтньо-

го в окреме провадження може створити iстотнi перешкоди для все-

бiчного, повного та об'єктивного дослiдження обставин кримiнальної

справи, слiдчий зобов'язаний вжити всiх заходiв, щоб виключити нега-

тивний вплив дорослих обвинувачених на неповнолiтнього.

У справах про вчинення злочинiв неповнолiтнiми вiком до 18 рокiв

участь захисника є обов'язковою у всiх випадках з моменту пред'явлен-

ня обвинувачення, а у разi затримання - з моменту оголошення йому

протоколу про затримання або постанови про застосування даного запо-

бiжного заходу, але не пiзнiше 24 годин з моменту затримання (ч. 2 ст. 44

КПК). У випадках, передбачених ч. З ст. 73 КПК, участь захисника забез-

печується з моменту помiщення неповнолiтнього у приймальник-розпо-

дiльник. Вiдмова вiд захисника не може бути прийнята (ст. 46 КПК).

На вiдмiну вiд загального порядку затримання неповнолiтнього

може бути застосоване лише у виняткових випадках, коли це викли-

кається тяжкiстю вчиненого злочину i за наявностi пiдстав, вста-

новленихуст. 106КПК (ст. 434 КПК).

Вiдомостi Верховної Ради України. 1995. № 6. Ст. 35.

Роздiл 25 467

Особливостi провадження в справах про злочини неповнолiтнiх

Взяття пiд варту як запобiжний захiд може бути обрано щодо

неповнолiтнього також лише у виняткових випадках, коли це ви-

кликається тяжкiстю вчиненого злочину При цьому з наявних мате-

рiалiв справи повинно з усiєю очевиднiстю випливати, що взяття пiд

варту є єдино можливим запобiжним заходом щодо даного неповнол-

iтнього. Про будь-який випадок затримання неповнолiтнього або об-

рання щодо нього як запобiжного заходу взяття пiд варту повиннi бути

повiдомленi не тiльки батьки, опiкуни, пiклувальники, але i повiдом-

лено за мiсцем роботи неповнолiтнього (статтi 434, 161 КПК).

При дачi санкцiї на арешт неповнолiтнього прокурор зобов'яза-

ний особисто ознайомитися з матерiалами справи i допитати непов-

нолiтнього обвинуваченого (пiдозрюваного) по сутi обвинувачення

(пiдозри) i по обставинах, що пов'язанi iз застосуванням запобiжно-

го заходу (ст. 157 КПК).

До неповнолiтнiх обвинувачених, крiм запобiжних заходiв, пе-

редбачених ст. 149 КПК, може застосуватися передача їх пiд нагляд

батькiв, опiкунiв чи пiклувальникiв, а до неповнолiтнiх, якi вихову-

ються в дитячiй установi, - передача їх пiд нагляд адмiнiстрацiї

цiєї установи (ст. 436 КПК).

Вiд батькiв, опiкунiв, пiклувальникiв або адмiнiстрацiї дитячої ус-

танови в цих випадках вiдбирається письмове зобов'язання про за-

безпечення ними належної поведiнки неповнолiтнього та його явки

до слiдчого, прокурора або суду При цьому зазначенi особи поперед-

жаються про характер обвинувачення, пред'явленого неповнолiтньо-

му, i про їх вiдповiдальнiсть у разi неявки неповнолiтнього до слiдчо-

го, прокурора або суду. При порушеннi цього зобов'язання до батькiв,

опiкунiв, пiклувальникiв може бути застосоване грошове стягнення.

При пред'явленнi обвинувачення неповнолiтньому можуть крiм

захисника бути присутнi й iншi особи. Вiдповiдно до ч. 2. ст: 438

КПК у разi, коли неповнолiтнiй не досяг 16 рокiв, або якщо непов-

нолiтнього визнано розумово вiдсталим, при пред'явленнi йому об-

винувачення та його допитi за розсудом слiдчого чи прокурора або

за клопотанням захисника можуть бути присутнi педагог або лiкар,

батьки чи iншi законнi представники неповнолiтнього.

Зазначенi особи мають право ставити обвинуваченому запитан-

ня. Запитання, поставленi обвинуваченому, i заявленi зауваження

заносяться до протоколу допиту. Слiдчi вправi вiдвести поставлене

запитання, але вiдведене запитання повинно бути занесене до про-

токолу;

iб*

468

ОСОБЛИВА члстт

При закiнченнi досудового слiдства неповнолiтньому обвинува-

ченому i його захиснику повинна бути забезпечена повна можливiсть

ознайомлення з усiма матерiалами справи в порядку ст. 218 КПК.

Закон допускає до ознайомлення iз закiнченим слiдчим проваджен-

ням за наявностi про це клопотання i з дозволу слiдчого також за-

конного представника обвинуваченого (ч. 2 ст. 440 КПК).

Кримiнальна справа щодо неповнолiтнього може бути закрита в

загальному порядку. Однак законом передбачений i специфiчний

порядок закриття кримiнальної справи у порядку статей 73 i 9 КПК.

За загальним правилом досягнення вiку кримiнальної вiдповiдаль-

ностi є однiєю з передумов для порушення i подальшого руху кримi-

нальної справи. Однак чинне законодавство передбачає можливiсть

провадження у справах про злочини неповнолiтнiх, вчиненi ними до

досягнення вiку кримiнальної вiдповiдальностi У цих випадках кри-

мiнальна справа порушується щодо осiб, якi досягли до моменту вчи-

нення злочину 11 рокiв (п. 5 ст. 6 КПК). Пiсля провадження досудово-

го слiдства у кримiнальнiй справi вона закривається за правилами

ст. 73 КПК. Пред'явлення обвинувачення при цьому не проводиться. У

випадках, передбачених ч. З ст. 73, неповнолiтнiй за постановою слiдчого

i з санкцiї прокурора може бути помiщений у приймальник-розподiль-

ник для неповнолiтнiх на строк до ЗО дiб. Закрита справа через проку-

рора направляється до суду для застосування до неповнолiтнього при-

мусових заходiв виховного характеру (статтi 232', 447 КПК).

Примусовi заходи виховного характеру можуть застосовуватись

судом i у випадку закриття слiдчим за згодою прокурора кримiналь-

ної справи щодо неповнолiтнiх, якi досягли вiку кримiнальної вiдпо-

вiдальностi на момент вчинення дiяння, що мiстить ознаки злочину,

який не являє великої суспiльної небезпеки (ст. 9 КПК). У цьому

разi неповнолiтньому на попередньому слiдствi з дотриманням ви-

мог статей 438 i 440 КПК пред'являється обвинувачення i, пiсля ви-

несення постанови про закриття справи, всi її матерiали.

§ 3. Особливостi вiддання неповнолiтнього до суду

i судового розгляду справ про злочини неповнолiтнiх

Вiддання неповнолiтнього до суду провадиться у загальному поряд-

ку вiдповiдно до ст. 237 КПК. Суддя за наявностi достатнiх пiдстав для

розгляду справи у судовому засiданнi, не вирiшуючи наперед питання

про виннiсть, виносить постанову про вiддання обвинуиаченого до суду

Роздiл 25 469

Особлипостi провадження V справах про злочини неповнолiтнiх

Крiм питань, якi мають бути вирiшенi у стадiї вiддання до суду у

загальному порядку (статтi 242, 253 КПК), у справах про злочини не-

повнолiтнiх суддя повинен з'ясувати i спецiальнi питання, до яких на-

лежать такi: 1) чи досяг неповнолiтнiй обвинувачений на момент вчи-

нення суспiльне небезпечного дiяння вiку, по досягненнi якого згiдно

iз законом можливе провадження у кримiнальнiй справi; 2) який стан

здоров'я неповнолiтнього; 3) чи досяг неповнолiтнiй рiвня розвитку,

звичайного для свого вiку; 4) чи немає у справi даних про розумову

вiдсталiсть неповнолiтнього; 5) чи мiг неповнолiтнiй повнiстю усвi-

домлювати значення своїх дiй i якою мiрою мiг керувати ними; 6) яка

характеристика особи неповнолiтнього; 7) якi умови життя i виховання

неповнолiтнього, якi обставини негативно вплинули на його вихован-

ня; 8) чи є дорослi пiдмовники та iншi особи, якi втягнули неповнолiт-

нього у злочинну дiяльнiсть; 9) чи можливе виправлення неповнолiт-

нього обвинуваченого застосуванням заходiв виховного характеру i чи

є доцiльним його притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi.

Залежно вiд того, якi вiдповiдi одержав суддя на всю сукупнiсть

цих питань, вiн приймає одне з рiшень, передбачених ст. 244 КПК.

При цьому слiд мати па увазi, що у справах, закритих на попе-

редньому слiдствi в порядку статей 73 i 9 КПК, стадiї вiддання до

суду немає. Слiдчий передає через прокурора закриту справу до суду,

де вона призначається до слухання у судовому засiданнi.

Вид i характер прийнятого рiшення у стадiї вiддання до суду зу-

мовлює i характер наступних дiй суду у справах про злочини непов-

нолiтнiх. У разi прийняття рiшення про вiддання неповнолiтнього

обвинуваченого до суду копiя обвинувального висновку повинна бути

вручена у встановлений законом строк не тiльки обвинуваченому,

але i його законному представниковi (ст. 254 КПК).

Судовий розгляд справ про злочини неповнолiтнiх вiдбувається у за-

гальному порядку, у гласному судовому процесi. Разом з цим у справах

осiб, якi не досягли шiстнадцятирiчного вiку, допускається закритий су-

довий розгляд, тобто гласнiсть процесу обмежується (ч. 2 ст. 20 КПК).

Обмеження гласностi у цих випадках обумовлюється: 1) необхiднiстю

вiдгородити неповнолiтнього вiд небажаного впливу на нього з боку при-

сутнiх у залi осiб; 2) необхiднiстю запобiгти можливостi неправильної

поведiнки неповнолiтнього у судi, що може вплинути на об'єктивнiсть

дослiдження обставин справи i на виховний вплив судового процесу. З

цих же мiркувань слiд дуже обережно пiдходити до вирiшення питання

про слухання справ про злочини неповнолiтнiх у виїзних засiданнях суду.

470 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

У засiдання суду в справах неповнолiтнiх повиннi бути викликанi

батьки або iншi законнi представники пiдсудного (ст. 441 КПК). Цi

особи мають право брати участь у дослiдженнi доказiв, подавати до-

кази, заявляти клопотання i вiдводи. Здiйснення зазначених прав бать-

ками пiдсудного не виключає можливостi допиту цих осiб як свiдкiв.

У виняткових випадках, коли участь у судовому засiданнi закон-

них представникiв може завдати шкоди iнтересам неповнолiтнього,

суд вправi своєю мотивованою ухвалою (суддя - постановою) або

цiлком усунути цих осiб вiд участi у розглядi справи, або обмежити

їх участь в окремих судових дiях i допустити замiсть одного з них

iншого законного представника. Неявка законного представника

пiдсудного не зупиняє розгляду справи, якщо суд не визнає його

участь необхiдною.

Законний представник неповнолiтнього вправi оскаржити у ка-

сацiйному порядку вирок i ухвалу суду (статтi 347, 354 КПК).

У судове засiдання можуть бути викликанi також представники

навчального закладу, пiдприємства, установи або органiзацiї, в яких

навчався чи працював неповнолiтнiй пiдсудний, представники iнших

органiв i служб у справах неповнолiтнiх (статтi 442,443 КПК). Пред-

метом допиту вказаних осiб є обставини, з'ясування яких забезпечує

всебiчний i об'єктивний розгляд справи. Крiм того, суд вправi викли-

кати i допитати представникiв громадських органiзацiй за мiсцем ро-

боти батькiв, опiкуна або пiклувальника пiдсудного (ст. 443 КПК).

Всi зазначенi представники у необхiдних випадках за ухвалою

суду (постановою суддi) можуть бути допитанi як свiдки.

Зважаючи на те, що дослiдження окремих обставин справи може

негативно вплинути на неповнолiтнього, суд, вислухавши думку за-

хисника, законного представника пiдсудного i висновок прокурора,

вправi своєю ухвалою (суддя - постановою) усунути неповнолiт-

нього iз залу судового засiдання на час дослiдження обставин, якi

можуть негативно вплинути на неповнолiтнього. Якщо обставини,

що дослiджувались у вiдсутностi неповнолiтнього пiдсудного, зв'я-

занi з його обвинуваченням, головуючий повiдомляє про них пiдсуд-

ному пiсля повернення його до залу судового засiдання.

При постановленнi вироку суд зобов'язаний у разi умовного за-

судження неповнолiтнього або застосування до нього мiри покаран-

ня, яка не пов'язана з позбавленням волi, або вiдстрочки виконання

вироку вiдповiдно до ст. 46' КК обговорити питання про необхiднiсть

призначення неповнолiтньому судового вихователя i при позитив-

Роздiл25 471

Особливостi провадження в справах про злочини неповнолiтнiх

ному вирiшеннi цього питання вказати у мотивувальнiй частинi ви-

року пiдстави, за якими суд вважає необхiдним його призначення, а

у резолютивнiй частинi сформулювати рiшення про необхiднiсть

призначення судового вихователя. Вiдповiдно до Закону України

<Про органи i служби у справах неповнолiтнiх i спецiальнi устано-

ви для неповнолiтнiх> iнститут судових вихователiв створюється при

судах для здiйснення контролю за виконанням рiшень вiдносно не-

повнолiтнiх i дiє вiдповiдно до положення про нього (ст. 6 Закону).

Застосовуючи умовне засудження, вiдстрочку виконання вироку,

суди повиннi роз'яснювати неповнолiтнiм засудженим, їх батькам або

iншим законним представникам значення iспитового строку або суть

вiдстрочки i наслiдки невиконання засудженими покладених на них

обов'язкiв, порушень громадського порядку, вчинення нового злочи-

ну, що належить зазначати у протоколi судового засiдання.

Якщо суд при розглядi кримiнальної справи, яка надiйшла з об-

винувальним висновком, прийде до висновку про можливiсть вип-

равлення неповнолiтнього, який вчинив злочин, що не являє великої

суспiльної небезпеки, без застосування кримiнального покарання,

вiн виносить ухвалу про закриття справи i вирiшує питання про за-

стосування до неповнолiтнього одного з примусових заходiв вихов-

ного характеру, передбачених ст. 11 КК: 1) зобов'язання публiчно

або в iншiй формi попросити вибачення у потерпiлого; 2) застере-

ження; 3) передачу неповнолiтнього пiд нагляд батькам або особам,

якi їх замiнюють, чи пiд нагляд педагогiчному чи трудовому ко-

лективу за його згодою, а також окремим громадянам на їх прохан-

ня; 4) покладення на неповнолiтнього, який досяг п'ятнадцятирiчно-

го вiку i має майно або заробiток, обов'язку вiдшкодувати заподiянi

збитки; 5) направлення неповнолiтнього до спецiальної навчально-

виховної установи, але на строк, що не перевищує трьох рокiв.

Справу, що надiйшла до суду вiд прокурора в порядку, передба-

ченому статтями 73 або 9 КПК, суддя або головуючий суду, якщо вiн

згоден з рiшенням, яке прийняте слiдчим або прокурором, призна-

чає до розгляду у судовому засiданнi у строк не пiзнiше десяти днiв,

а у разi незгоди - повертає прокурору з мотивованою постановою.

Розгляд справ даної категорiї проводиться у вiдкритому судово-

му засiданнi з обов'язковою участю прокурора i захисника. При цьо-

му заслуховуються пояснення неповнолiтнього, його законного пред-

ставника, перевiряються докази, якi доказують або спростовують

вчинення даною особою суспiльне небезпечного дiяння, а також пе-

472

(ХХЖГiИВА ЧАСГИНЛ

ревiряються iншi обставини, що мають iстотне значення для вирi-

шення питання про застосування примусового заходу виховного ха-

рактеру. Судовi дебати не проводяться, замiсть них висловлюють-

ся думки виключно прокурора i захисника. Оскiльки неповнолiтнiй

не вiддається до суду, вiн не є пiдсудним i, отже, не виступає з ос-

таннiм словом у судовому засiданнi. Пiд час розгляду справи ведеться

протокол судового засiдання. За результатом розгляду цих справ суддя

(суд) виносить постанову про застосування примусових заходiв ви-

ховного характеру до неповнолiтнього.

Таким чином, розглянувши справу i пизнавши пiдсудного вин-

ним, суд (суддя) може: 1) винести обвинувальний кирок i призначи-

ти пiдсудному покарання: 2) винести постанову (ухвалу) про закриття

кримiнальної справи i застосування ди неповнолiтнього примусо-

вих заходiв виховного характеру (ч. 1 ст. 447 КПК). По справах, що

надiйшли згiдно з п. 1 ст. 232' КТiК, суд може винести ухвалу (по-

станову) про застосування прнмусовiїх заходiв виховного характеру

або повертає справу прокурору (ч. 2 ст. 447 КПК).

Роздiл 26

РЕАБiЛiТАЦiЯ

У КРИМiНАЛЬНОМУ

ПРОЦЕСi

Кримiнальне судочинство ставить перед собою завдання не лише

викрити i покарати винного у вчиненнi злочину, але i звiльнити вiд не-

справедливого обвинувачення невинного, поновити його добре iм'я та

вiдшкодувати шкоду, протиправне заподiяну органами, що провадять

процес. iнститут реабiлiтацiї у кримiнальному процесi i є тим право-

вим засобом, за допомогою якого здiйснюється вказане завдання.

Реабiлiтацiя у кримiнальному процесi являє собою систему пе-

редбачених законом соцiально-правових заходiв, спрямованих на

повне поновлення у колишнiх правах громадянина, якого проти-

правне притягнуто до кримiнальної вiдповiдальностi або засудже-

но, та вiдшкодування заподiяної йому шкоди.

Правовою передумовою реабiлiтацiї є норми Конституцiї Украї-

ни (статтi 56 та 62), положення, закрiпленi у мiжнародно-правових

актах (Європейська конвенцiя про захист прав i основних свобод

людини, Мiжнародний пакт про громадянськi i полiтичнi права, Звiд

принципiв захисту всiх осiб, що пiдданi затриманню або ув'язнен-

ню у будь-якiй формi), у КПК України, Законi України вiд 1 грудня

1994 року "Про порядок вiдшкодування шкоди, завданої громадя-

ниновi незаконними дiями органiв дiзнання, попереднього слiдства,

прокуратури i суду" (далi - Закон України вiд 1 грудня 1994 року)'.

Порядок застосування вказаного Закону України визначає Положення

щодо застосування Закону України "Про порядок вiдшкодування

шкоди, завданої громадяниновi незаконними дiями органiв дiзнан-

ня, попереднього слiдсгва, прокуратури i суду".

Юридичними пiдставами реабiлiтацiї є виправдувальний вирок

суду, постанова слiдчого, прокурора про закриття кримiнальної спра-

ви за вiдсутнiстю подiї злочину, вiдсутнiстю у дiяннi складу злочи-

ну або за недоведенiстю участi обвинуваченого у вчиненнi злочину.

На слiдчого, прокурора та суд, що винiс вказанi рiшення, покладаєть-

ся обов'язок разом з копiєю постанови (ухвали) про закриття кри-

Вiдомостi Верховної Ради України. 1995. №' 1. Ст.

474

ОСОБЛИВА ЧАСП-iНА

мiнальної справи, копiєю виправдувального вироку направити по-

вiдомлення, у якому мають бути пгГинесенi громадяниновi офiцiйнi

вибачення за протиправне притягнення до кримiнальної вiдповiдаль-

ностi або засудження, а також роз'яснено порядок поновлення по-

рушених прав. У разi смертi особи, яка реабiлiтується, таке повiдом-

лення направляється її нащадкам (ст. 53' КПК, ч. 1 ст. 11 Закону

України вiд 1 грудня 1994 року).

Зобов'язаним суб'єктом у реабiлiтацiйних правовiдносинах є не

безпосереднiй заподiювач шкоди (державний орган або посадова

особа), а саме держава в особi уповноважених нею органiв.

Правочинним суб'єктом є громадянин, щодо якого винесено ви-

правдувальний вирок суду або кримiнальну справу закрито з реабi-

лiтуючих пiдстав.

Обсяг процесуальних прав осiб, якi реабiлiтуються, не однако-

вий, оскiльки реабiлiтуюче рiшення може бути винесено на рiзних

стадiях кримiнального процесу. Однак можна видiлити кiлька за-

гальних прав, якими надiляється громадянин незалежно вiд стадiї

кримiнального процесу, на якiй закрито кримiнальну справу, i суб'єк-

та, що виносить таке рiшення.

Особа, яку реабiлiтують, має право:

- знати про закриття кримiнальної справи (ч. З ст. 214, ч. 2

ст. 248 КПК);

- оскаржити Постанову (ухвалу) про закриття кримiнальної спра-

ви, за винятком постанов (ухвал), винесених касацiйною або нагляд-

ною iнстанцiєю (статтi 215, 2365, 354 КПК);

- бути повiдомленою про порядок поновлення її порушених прав

i вiдшкодування завданої шкоди (ст. 53' КПК, ст. 11 Закону України

вiд 1 грудня 1994 року);

- одержати вiдшкодування моральної i матерiальної шкоди, зав-

даної протиправними дiями органiв дiзнання, попереднього слiдства,

прокуратури i суду, а також бути поновленою у втрачених правах.

Виправданий має такi права;

- негайно пiсля проголошення виправдувального вироку бути

звiльненим з-пiд варти у залi судового засiдання;

- у триденний строк пiсля оголошення вироку одержати його

копiю, у тому числi його рiдною мовою або мовою, якою вiн во-

лодiє;

- бути повiдомленим про порядок поновлення його порушених

прав i вiдшкодування заподiяної шкоди;

Роздiл 26

Реабiлiтацiя у кримiнальному процесi

475

- протягом семи дiб з моменту проголошення вироку оскаржити

у касацiйному порядку мотив i пiдставу виправдування;

- знати про заяву i знайомитися у судi з касацiйним поданням

або скаргами на виправдувальний вирок суду, а також подавати на

них свої заперечення, якi повиннi бути приєднанi до справи i на-

правленi до касацiйної iнстанцiї не пiзнiше трьох дiб з моменту над-

ходження;

- не пiзнiше нiж за три доби до розгляду справи касацiйною

iнстанцiєю подавати безпосередньо у письмовiй формi додатковi

доводи або мiркування, а також свої зауваження на скарги iнших

осiб i подання прокурора;

- особисто брати участь у засiданнi суду, який розглядає справу

у касацiйному порядку;

- подавати новi матерiали;

- в разi участi у засiданнi суду наглядної iнстанцiї бути ознайом-

леним з протестом, а також давати пояснення;

- одержати вiдшкодування моральної i матерiальної шкоди, запо-

дiяної протиправними дiями органiв дiзнання, попереднього слiдства,

прокуратури i суду, а також бути поновленим у втрачених правах.

Вказанi права виправданого одержують свою конкретизацiю у

низцi норм, а саме у статтях 53', 342, 344, 347, 349, 350, 353, 358, 361,

391 та iнших статтях КПК, Законi України вiд 1 грудня 1994 року.

При реабiлiтацiї громадяниновi повинна бути вiдшкодована шко-

да, завдана внаслiдок: незаконного засудження, незаконного притяг-

нення як обвинуваченого, незаконного взяття i тримання пiд вартою,

незаконного проведення обшуку, виїмки, незаконного накладення

арешту на майно, незаконного вiдсторонення вiд роботи (посади) та

iнших процесуальних дiй, що обмежують права громадян.

Вiдшкодуванню (поверненню) пiдлягають:

1) заробiток та iншi грошовi доходи, якi громадянин втратив внас-

лiдок протиправного притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi

або засудження;

2) майно (в тому числi грошi, грошовi вклади i вiдсотки по них,

цiннi папери та вiдсотки по них, частка в статутному фондi госпо-

дарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток,

який вiн не одержав вiдповiдно до цiєї частки, iншi цiнностi), конфi-

сковане або звернене в доход держави, вилучене органами дiзнання

чи попереднього слiдства, органами, якi здiйснюють оперативно-роз-

шукову дiяльнiсть, а також майно, на яке накладено арешт;

476

3) штрафи, стягнутi на виконання вироку суду, судовi витрати та

iншi витрати, сплаченi громадянином;

4) суми, сплаченi громадянином за надання йому юридичної до-

помоги;

5) моральна шкода.

Оскiльки одним з основних принципiв при реабiлiтацiї є повно-

та вiдшкодування заподiяної шкоди, цей перелiк не є вичерпним. До

iнших витрат, понесених особою, яка реабiлiтується, i таких, що

пiдлягають вiдшкодуванню, правомiрно, зокрема, вiднести витрати

на поїздки обвинуваченого (пiдсудного) за викликами органiв попе-

реднього розслiдування i суду, витрати сiм'ї на проїзд для побачен-

ня з нею пiсля засудження, суми, сплаченi за телефоннi розмови з

захисником або юридичною консультацiєю, витрати на листування

у кримiнальнiй справi.

Шкода також може бути виражена у знесеннi будинку, що нале-

жить на правi власностi особi, яка реабiлiтується, вартостi будiвель

на земельнiй дiлянцi, посiвiв, насаджень тощо. Важливо, щоб шко-

да причинне була пов'язана з протиправном притягненням до кри-

мiнальної вiдповiдальностi або засудженням особи, iнакше вона буде

вiдшкодовуватися вже не державою, а особою, яка безпосередньо

завдала шкоду, вiдповiдно до норм цивiльного права (ст. 440 ЦК).

Крiм цього, законодавство передбачає вiдновлення втрачених

прав: вiдновлення на попередньому мiсцi роботи (посадi), повер-

нення житла, вiдновлення вiйськових та iнших звань, повернення

державних нагород.

У разi смертi особи, яка реабiлiтується, право на вiдшкодування

шкоди у встановленому законодавством порядку переходить до її

нащадкiв. Винятком є моральна шкода. Оскiльки вона має особис-

тий характер, то її вiдшкодування у спадок передати не можна.

Для визначення розмiру заробiтку та iнших грошових доходiв, якi

громадянин втратив через протиправне притягнення до кримiнальної

вiдповiдальностi або засудження, штрафiв, стягнутих для виконання

вироку суду, судових витрат, сум, сплачених громадянином у зв'язку з

наданням юридичної допомоги, та iнших витрат, сплачених громадя-

нином, особа, яка реабiлiтується, протягом шести мiсяцiв пiсля на-

правлення їй повiдомлення (сповiщення) може звернутися:

1) у разi припинення провадження у справi органами дiзнання i

слiдства, що входять у систему МВС України та СБ України, - до

вiдповiдного обласного управлiння та прирiвняної до нього ланки;

Роздiл 26

Реиоiлiтагiiя у кримiнальному процесi

477

2) у разi припинення провадження у справi слiдчим прокурату-

ри, прокурором або органом дiзнання, що не входить до системи

МВС України та СБ України (капiтани морських суден, начальники

виправно-трудових установ тощо), - до прокуратури областi та при-

рiвняної до неї ланки;

3) у разi припинення провадження у справi органами дiзнання

або слiдства МВС України, СБ України, Генеральної прокуратури

України - вiдповiдно до цих установ;

4) у разi винесення виправдувального вироку або припинення кри-

мiнальної справи судом першої iнстанцiї чи у касацiйному або нагляд-

ному порядку - до суду, який розглядав справу по першiй iнстанцiї.

Встановлення такого процесуального порядку вiдшкодування зовсiм

не означає, що вказанi органи не можуть з власної iнiцiативи визначити

розмiр шкоди, завданої особi, яку реабiлiтують. iнiцiатива з боку органiв

попереднього (досудового) розслiдування i суду ще раз пiдкреслює пуб-

лiчно-правовий характер реабiлiтацiйних правовiдносин, вiдповiдає

таким принципам судочинства, як законнiсть, публiчнiсть, забезпечен-

ня обвинуваченому права на судовиii захист, справедливiсть.

У мiсячний строк вiд дня звернення громадянина один з пере-

лiчених органiв робить все необхiдне для визначення розмiру шко-

ди (витребує необхiднi документи, робп'л, розрахунки тощо) i вино-

сить постанову (ухвалу), в якiй з посиланням на одержанi докумен-

ти наводиться розрахунок, вказується остаточна сума, належна до

сплати, а також викладаються iншi вiдомостi, передбаченi у п. 12

Положення про порядок застосування Закону України "Про поря-

док вiдшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними дiя-

ми органiв дiзнання, попереднього слiдства, прокуратури i суду".

У разi незгоди з постановою про вiдшкодування шкоди громадя-

нин може оскаржити її вiдповiдному прокуроровi або у суд у поряд-

ку, встановленому для розгляду скарг па неправомiрнi дiї органiв

державного управлiння i посадових осiб, що порушують права гро-

мадян (статтi 248' - 248'" ЦПК). Заява про оскарження постанови

про вiдшкодування шкоди, завданої незаконними дiями органiв

дiзнання, попереднього слiдства або прокуратури, на розсуд грома-

дянина може бути подана до суду за мiсцем його проживання або за

мiсцем перебування вiдповiдного органу попереднього розслiдуван-

ня. Сторони у цих справах звiльняються вiд сплати судових витрат.

Якщо ^")омадянI1Н не згодний з винесеною ухвалою суду про

вiдшкодування шкоди, вiн має право оскаржити її до суду вищесто-

ящої iнстанцiї у касацiйному порядку

478

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Майно, конфiсковане або звернене у доход держави судом, ви-

лучене органами попереднього розслiдування, майно, на яке накла-

дено арешт, повинно бути повернуто у натурi тiєю установою або

органом, у якого воно знаходиться. Якщо повернення цього майна є

неможливим, його вартiсть вiдшкодовується за рахунок пiдприємств,

установ, органiзацiй, яким воно було передано. У разi, якщо майно

було знищено, втрачено або пошкоджено пiд час знаходження його

у розпорядженнi органу дiзнання, попереднього слiдства, прокура-

тури i суду, з вимогою про вiдшкодування його вартостi громадянин

має право звернутися безпосередньо у вказанi органи, а якщо не-

можливiсть повернення у натурi виникла пiсля передачi його фiнан-

совому органу, вимога подається до цього органу. Якщо вимогу про

повернення майна або вiдшкодування його вартостi у беззаперечно-

му порядку не задоволене або громадянин не згодний з прийнятим

рiшенням, вiн має право звернутися до суду у порядку позовного

провадження.

Повернути особi, яка реабiлiтується, житлове примiщення, що

його наймала ранiше ця особа i право на користування яким нею

втрачено внаслiдок незаконного засудження, зобов'язанi мiсцевi

органи влади i самоуправлiння протягом мiсяця вiд дня звернення.

Якщо житло не збереглося у натурi, протягом шести мiсяцiв вiд дня

звернення громадянина поза чергою йому повинно бути надано у

тому ж населеному пунктi рiвноцiнне житлове примiщення з ураху-

ванням складу сiм'ї i дiючих норм житлової площi.

Для поновлення на попередньому мiсцi роботи громадянин по-

винен звернутися на те пiдприємство, в установу, органiзацiю, де

вiн працював до засудження або притягнення до кримiнальної вiдпо-

вiдальностi. В разi лiквiдацiї пiдприємства, установи, органiзацiї,

скорочення посади тощо iнша робота, що пiдходить особi, яка реа-

бiлiтується, надається їй державною службою зайнятостi.

Питання про вiдшкодування моральної шкоди вирiшується за

заявою громадянина з урахуванням всiх обставин справи згiдно з

цивiльним законодавством (ст. 440' ЦК).

З метою поновлення доброго iменi громадянина на його прохан-

ня у мiсячний строк орган дiзнання, слiдчий, прокурор або суд по-

виннi письмово повiдомити про реабiлiтацiю у трудовий колектив

або громадськi органiзацiї за мiсцем проживання. Слiд звернути увагу

на те, що пiдставою доведення до вiдома громадськостi факту не-

винностi громадянина є його особисте прохання. Це правило пов'я-

Роздiл 26

Реабiлiтацiя у кримiнальному процесi

479

зано з тим, що особа, яка реабiлiтується, повинна сама вирiшити, чи

потребує захисту його право, принесе таке повiдомлення користь

чи шкоду її репутацiї.

Якщо вiдомостi про засудження, притягнення громадянина до

кримiнальної вiдповiдальностi, обраннi щодо нього як запобiжного

заходу тримання пiд вартою були опублiкованi у пресi, то на вимогу

цього громадянина, а в разi його смертi - його родичiв чи органу

дiзнання, слiдчого, прокурора, суду редакцiя протягом одного мiся-

ця зобов'язана зробити повiдомлення про рiшення, що реабiлiтує

громадянина, вiдповiдно до ст. 37 Закону України "Про друкованi

засоби масової iнформацiї (преси) в Українi".

ДОДАТОК

КОНВЕНЦiЯ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ

ТА ОСНОВНИХ СВОБОД ЛЮДИНИ

Витяг

Стаття 1

Зобое 'язання поважати права людини

Високi Договiрнi Сторони гарантують кожному, хто перебуває пiд

їхньою юрисдикцiєю, права i свободи, визначенi в роздiлi 1 цiєї Конвенцiї.

Роздiл 1

Права i свободи

Стаття 2

Право чи життя

1. Право кожного на життя охороняється законом. Нiкого не може

бути умисно позбавлено життя iнакше нiж на виконання вироку суду,

винесеного пiсля визнання його винним у вчиненнi злочину, за який

законом передбачено таке покарання.

2. Позбавлення життя не розглядається як таке, що його вчинено

на порушення цiєї статтi, якщо воно є наслiдком виключно необхiд-

ного застосування сили:

а) при захист; будь-якої особи вiд незаконного насильства;

Ь) при здiйсненнi законного арешту або для запобiгання втечi

особи, яка законно тримається пiд вартою;

с) при вчиненнi правомiрних дiй для придушення заворушення

або повстання.

Стаття З

Заборони катування

Нiкого не може бути пiддано катуванню або нелюдському чи

такому, ще принижує гiднiсть, поводженню або покаранню.

КОНВЕНЦiЯ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ ТА ОСНОВНИХ СВОБОД.Г1ЮДИНИ 481

Стаття 4

Заборона рабства та примусової працi

1. Нiхто не може триматися в рабствi або в пiдневiльному станi.

2. Нiхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи

обов'язкову працю.

3. Для цiлей цiєї статтi термiн "примусова чи обов'язкова пра-

ця" не охоплює:

а] будь-яку роботу, виконання якої звичайно вимагається пiд час

тримання пiд вартою, призначеного згiдно з положеннями статтi 5

цiєї Конвенцiї, або пiд час умовного звiльнення з-пiд варти;

Ь) будь-яку службу вiйськового характеру або - у випадку вiдмови

вiд неї з релiгiйних чи полiтичних мотивiв у країнах, де така вiдмова виз-

нається, - службу, визначену замiсть обов'язкової вiйськової служби;

с) будь-яку службу, яка має виконуватися у випадку надзвичай-

ної ситуацiї або стихiйного лиха, що загрожує життю чи благопо-

луччю суспiльства;

а) будь-яку роботу чи службу, яка входить у звичайнi громадянськi

обов'язки.

Стаття 5

Право на свободу та особисту недоторканнiсть

1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканнiсть. Нiко-

го не може бути позбавлено волi iнакше нiж вiдповiдно до процеду-

ри, встановленої законом, i в таких випадках, як:

а) законне ув'язнення особи пiсля її засудження компетентним

судом;

Ь) законнi арешт або затримання особи за невиконання законної

вимоги суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку,

передбаченого законом;

с) законнi арешт або затримання особи, здiйсненi з метою припро-

вадження її до компетентного законного органу на пiдставi обгрун-

тованої пiдозри у вчиненнi нею правопорушення або якщо є розумнi

пiдстави вважати за необхiдне запобiгти вчиненню нею правопору-

шення чи її втечi пiсля його вчинення;

482 КОНВЕНЦiЯ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ ТА ОСНОВНИХ СВОБОДЛЮДИНИ

сi) затримання неповнолiтнього на пiдставi законного рiшення з

метою застосування наглядових заходiв виховного характеру або

законне затримання неповнолiтнього з метою припровадження його

до компетентного законного органу;

е) законне затримання осiб з метою запобiгання поширенню

iнфекцiйних захворювань, законне затримання психiчнохворих, ал-

коголiкiв або наркоманiв чи бродяг;

/) законнi арешт або затримання особи, здiйсненi з метою запобi-

гання її незаконному в'їзду в країну, чи особи, щодо якої вживають-

ся заходи з метою депортацiї або екстрадицiї.

2. Кожного заарештованого має бути негайно поiнформовано

зрозумiлою для нього мовою про пiдстави його арешту i про будь-

яке обвинувачення проти нього.

3. Кожен, кого заарештовано або затримано згiдно з положення-

ми пункту 1 с цiєї статтi, має негайно постати перед суддею чи iншою

службовою особою, якiй закон надає право здiйснювати судову вла-

ду, i має право на судовий розгляд упродовж розумного строку або

на звiльнення до початку судового розгляду. Таке звiльнення може

бути обумовлене гарантiями явки в суд.

4. Кожен, кого позбавлено волi внаслiдок арешту або затриман-

ня, має право на звернення до суду, який швидко приймає рiшення

щодо законностi його затримання i рiшення про звiльнення, якщо

затримання є незаконним.

5. Кожен, хто є потерпiлим вiд арешту або затримання на пору-

шення положень цiєї статтi, має захищене позовом право на вiдшко-

дування шкоди.

Стаття 6

Право на справедливий судовий розгляд

1. Кожен при вирiшеннi спору щодо його цивiльних прав та обо-

в'язкiв або при встановленнi обгрунтованостi будь-якого кримiналь-

ного обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справед-

ливий i вiдкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним

i безстороннiм судом, встановленим законом. Судове рiшення про-

КОНВЕНЦiЯ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ ТА ОСНОВНИХ СВОБОД ЛЮДИНИ 483

голошується прилюдно, але преса i вiдвiдувачi можуть не допуска-

тися в зал засiдань протягом усього судового розгляду або якоїсь

його частини з метою збереження моралi, громадського порядку або

нацiональної безпеки в демократичному суспiльствi, якщо того вима-

гають iнтереси неповнолiтнiх чи захисту конфiденцiйностi приват-

ного життя сторiн або в разi крайньої необхiдностi, якщо, на думку

суду, в особливих випадках привселюднiсть розгляду може зашко-

дити iнтересам правосуддя.

2. Кожен, кого обвинувачено у вчиненнi злочину, вважається

невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згiдно iз законом.

3. Кожен, кого обвинувачено у вчиненнi злочину, має щонаймен-

ше такi права:

а) бути негайно i детально поiнформованим зрозумiлою для нього

мовою про характер i причину обвинувачення проти нього;

Ь) мати достатньо часу й можливостей для пiдготовки свого за-

хисту;

с) захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу

захисника на свiй власний вибiр або - якщо вiн не має достатнiх

коштiв для оплати правової допомоги захисника - одержувати таку

допомогу безкоштовно, якщо цього вимагають iнтереси правосуддя;

сi) допитувати свiдкiв обвинувачення або вимагати їхнього до-

питу, а також вимагати виклику i допиту свiдкiв захисту на тих са-

мих умовах, що й свiдкiв обвинувачення;

е) якщо вiн не розумiє мову, яка використовується у судi, або не

розмовляє нею, - отримувати безкоштовну допомогу перекладача.

Стаття 7

Нiякого покарання без закону

1. Нiкого не може бути визнано винним у вчиненнi кримiнально-

го правопорушення на пiдставi будь-якої дiї або бездiяльностi, якi

на час їх вчинення не становили кримiнального правопорушення за

нацiональними законами або за мiжнародним правом. Не може та-

кож призначатися покарання, тяжче вiд того, яке застосовувалося на

час вчинення кримiнального правопорушення.

484 КОНВЕНЦiЯ'ПРО'ЗАХИСТПРАВ ТА ОСНОВНИХ СВОБОД ЛЮДИНИ

2. Ця стаття не виключає судового розгляду i покарання будь-

якої особи за будь-якi дiї або бездiяльнiсть, якi на час їх вчинення

становили кримiнальне правопорушення згiдно iз загальними прин-

ципами права, визнаними цивiлiзованими нацiями.

Стаття 8

Право на повагу до приватного i сiмейного життя

1. Кожен має право на повагу до його приватного i сiмейного

життя, до житла i до таємницi кореспонденцiї.

2. Держава не може втручатися у здiйснення цього права iнакше

нiж згiдно iз законом i коли це необхiдно в демократичному

суспiльствi в iнтересах нацiональної i громадської безпеки або еко-

номiчного добробуту країни, з метою запобiгання заворушенням чи

злочинам, для захисту здоров'я чи моралi або з метою захисту прав

i свобод iнших осiб.

Стаття 9

Свобода думки, совiстi i вiросповiдання

1. Кожен має право на свободу думки, совiстi i вiросповiдання;

це право включає свободу змiнювати свою релiгiю або свої переко-

нання, а також свободу сповiдувати свою релiгiю або переконання

як одноособове, так i спiльно з iншими, прилюдно чи приватне, в

богослужiннi, ученнi, виконаннi релiгiйних i ритуальних обрядiв.

2. Свобода сповiдувати релiгiю або переконання пiдлягає лише

таким обмеженням, якi встановленi законом i є необхiдними в де-

мократичному суспiльствi в iнтересах громадської безпеки, для охо-

рони громадського порядку, здоров'я чи моралi або для захисту прав

i свобод iнших осiб.

Стаття 10

Свобода вираження поглядiв .

1. Кожен має право на свободу вираження поглядiв. Це право вклю-

чає свободу дотримуватися своїх поглядiв, одержувати i передавати

iнформацiю та iдеї без втручання держави i незалежно вiд кордонiв.

КОНВЕНЦiЯПРО ЗАХИСТ ПРАВ ТА ОСНОВНИХ СВОБОД ЛЮДИНИ 485

Ця стаття не перешкоджає державам вимагати лiцензування дiяльностi

радiомовних, телевiзiйних або кiнематографiчних пiдприємств.

2. Здiйснення цих свобод, оскiльки воно пов'язане з обов'язками i

вiдповiдальнiстю, може бути предметом таких формальностей, умов,

обмежень або санкцiй, що встановленi законом i є необхiдними в демо-

кратичному суспiльствi в iнтересах нацiональної безпеки, територiаль-

ної цiлiсностi або громадського спокою, для охорони порядку або запо-

бiгання злочинам, для охорони здоров'я або моралi, для захисту репу-

тацiї або прав iнших осiб, для запобiгання розголошенню конфiденцiйної

iнформацiї або для пiдтримання авторитету i безсторонностi суду.

Стаття 11

Свобода зiбрань та об'єднання

1. Кожен має право на свободу мирних зiбрань та на свободу

об'єднання з iншими, включаючи право створювати профспiлки i

вступати до них для захисту своїх iнтересiв.

2. Здiйснення цих прав не пiдлягає жодним обмеженням, за ви-

нятком тих, якi встановленi законом i є необхiдними в демократич-

ному суспiльствi в iнтересах нацiональної безпеки або громадсько-

го спокою, для охорони порядку або запобiгання злочинам, для охо-

рони здоров'я або моралi чи з метою захисту прав i свобод iнших

осiб. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень

на здiйснення цих прав особами, що входять до складу збройних

сил, полiцiї або органiв державного управлiння.

Стаття 12

Право на шлюб

Чоловiки та жiнки, якi досягай шлюбного вiку, мають право на

шлюб i створення сiм'ї згiдно з нацiональними законами, якi регу-

люють здiйснення цього права.

Стаття 13

Право на ефективний засiб захисту

Кожен, чиї права i свободи, викладенi в цiй Конвенцiї, порушу-

ються, має право на ефективний засiб захисту в нацiональному

486 КОНВЕНЦiЯПРОЗАХИСГПРАВ ТА ОСНОВНИХ СВОБОД ЛЮДИНИ

органi, навiть якщо таке порушення було вчинене особами, що дiя-

ли як офiцiйнi особи.

Стаття 14

Заборона дискримiнацiї

Здiйснення прав i свобод, викладених у цiй Конвенцiї, гарантуєть-

ся без будь-якої дискримiнацiї за ознакою статi, раси, кольору шкiри,

мови, релiгiї, полiтичних чи iнших переконань, нацiонального або

соцiального походження, належностi до нацiональних меншин, май-

нового стану, народження або iнших обставин.

Стаття 15

Вiдступ вiд зобов'язань пiд час надзвичайної ситуацiї

\. Пiд час вiйни або iншої надзвичайної ситуацiї в державi, якi

загрожують життю нацiї, будь-яка Висока Договiрна Сторона може

вжити заходiв, що вiдступають вiд її зобов'язань за цiєю Конвен-

цiєю, виключно в тих межах, якi зумовленi гостротою становища,

якщо такi заходи не суперечать iншим її мiжнародно-правовим зо-

бов'язанням.

2. Наведене вище положення не може бути пiдставою для вiдсту-

пу вiд статтi 2, крiм випадкiв смертi внаслiдок законного припинен-

ня сутичок, або вiд статей 3, 4 (пункт 1) i 7.

3. Будь-яка Висока Договiрна Сторона, яка використовує право

вiдступу вiд своїх зобов'язань, повною мiрою iнформує Генераль-

ного секретаря Ради Європи про вжитi нею заходи i про причини їх

вжиття. Вона також iнформує Генерального секретаря Ради Європи

про те, коли такi заходи було припинено i з якого часу положення

Конвенцiї знову повнiстю виконуються.

Стаття 16

Обмеження на полiтичну дiяльнiсть iноземцiв

Нiщо в статтях 10, 11 i 14 не може розглядатися як таке, що

перешкоджає запровадженню Високими Договiрними Сторонами

обмежень на полiтичну дiяльнiсть iноземцiв.

КОНВЕНЦiЯ ПРОЗАХИСГПРАВТАОСНОВНИХСВОБОДЛЮДИНИ 487

Стаття її

Заборона зловживання правами

Нiщо в цiй Конвенцiї не може тлумачитися як таке, що надає

будь-якiй державi, групi або особi право займатися будь-якою дiяль-

нiстю або вчиняти будь-яку дiю, спрямовану на скасування будь-

яких прав i свобод, що викладенi в цiй Конвенцiї, або на їх обмежен-

ня в бiльшому обсязi, нiж передбачено в Конвенцiї.

Стаття 18

Обмеження у застосуваннi обмежень на права

Обмеження, якi дозволяються цiєю Конвенцiєю щодо зазначе-

них прав i свобод, можуть застосовуватися тiльки з тiєю метою, для

якої вони передбаченi.

ЗМiСТ

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Роздiл 1

ОСНОВНi ПОЛОЖЕННЯ КРИМiНАЛЬНО-

ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ТЕОРiЇ .................................................................З

§ 1. Судова влада: поняття, основнi ознаки та функцiї ....................З

§ 2. Поняття кримiнального процесу ............................................... 14

§ 3. Система кримiнального процесу ............................................... 19

§ 4. Кримiнально-процесуальнi функцiї ..........................................21

§ 5. Кримiнальне-процесуальне право............................................. 25

§ 6. Норми кримiнально-процесуального права .............................31

§ 7. Моральнi основи кримiнально-процесуальної дiяльностi......32

§ 8. Джерела кримiнально-процссуального права України ...........33

§ 9. Межi дiї кримiнально-процесуального закону......................... 45

Роздiл 2

ПРИНЦИПИ КРИМiНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ................................ 52

§ 1. Поняття i значення принципiв кримiнального процесу ..........52

§ 2. Система принципiв кримiнального процесу ............................55

§ 3. Принцип законностi ....................................................................57

§ 4. Принцип публiчностi кримiнального процесу .........................59

§ 5. Принцип всебiчного, повного i об'єктивного

дослiдження обставин справи ...................................................60

§ 6. Принцип здiйснення правосуддя лише судом ..........................62

§ 7. Принцип незалежностi суддiв i пiдкорення

їх лише закону ......................................................................... ...63

§ 8. Принцип гласностi судового розгляду справи.......................... 65

§ 9. Принцип нацiональної мови судочинства ................................66

§ 10. Принцип недоторканностi особи............................................. 68

§ 11. Принцип презумпцiї невинностi ..............................................69

§ 12. Принцип забезпечення обвинуваченому права

на захист.......................................................................................71

§ 13. Принцип змагальностi ..............................................................73

§ 14. Принцип безпосередностi ........................................................75

Роздiл З

СУБ'ЄКТИ КРИМiНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

.................................80

§ 1. Поняття суб'єктiв кримiнального процесу,

їх класифiкацiя ..............................................

§ 2. Органи, якi ведуть кримiнальний процес ...

§ 3. Учасники кримiнального процесу...............

Роздiл 4

ДЕРЖАВНИЙ ЗАХИСТ СУДДiВ, ПРАЦiВНИКiВ СУДУ

i ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНiВ ТА ОСiБ, ЯКi БЕРУТЬ

УЧАСТЬ У КРИМiНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВi..............

Роздiл 5

ДОКАЗИ i ДОКАЗУВАННЯ

У КРИМiНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСi ..................................

§ 1. Загальнi положення ...................................................

§ 2. Поняття доказiв .........................................................

§ 3. Предмет доказування. Належнiсть i допустимiсть

доказiв. Межi доказування.......................................

§ 4. Доказування в кримiнальному процесi...................

§ 5. Оцiнка доказiв............................................................

§ 6. Презумпцiя невинностi i обов'язок доказування ...

§ 7. Класифiкацiя доказiв.................................................

Роздiл 6

ВИДИ ДОКАЗiВ (ЗАСОБИ ДОКАЗУВАННЯ).................

§ 1. Показання свiдкiв ..........................................................

§ 2. Показання потерпiлого .................................................

§ 3. Показання обвинуваченого...........................................

§ 4. Показання пiдозрюваного.............................................

§ 5. Висновок експерта ........................................................

§ 6. Речовi докази.................................................................

§ 7. Протоколи слiдчих i судових дiй та iншi документи,

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Роздiл 7

ПОРУШЕННЯ КРИМiНАЛЬНОЇ СПРАВИ ..........

§ 1. Суть, завдання i значення стадiї порушення

кримiнальної справи.........................................

§ 2. Органи та особи, якi мають право порушити

кримiнальну справу ..........................................

490 ЗМiСТ

§ 3. Приводи i пiдстави до порушення кримiнальної справи

§ 4. Обставини, що виключають порушення

кримiнальної справи...........................................................

§ 5. Процесуальний порядок порушення або вiдмови

у порушеннi кримiнальної справи ....................................

§ 6. Порядок оскарження постанови про вiдмову

в порушеннi кримiнальної справи ....................................

§ 7. Прокурорський нагляд за законнiстю порушення

та вiдмови в порушеннi кримiнальної справи .................

Роздiл 8

ДОСУДОВЕ (ПОПЕРЕДНЄ) РОЗСЛiДУВАННЯ:

ЗАГАЛЬНi ПОЛОЖЕННЯ........................................

187

190

192

194

196

.198

Роздiл 9

СЛiДЧi ДiЇ ..........................................................

§ 1. Поняття i коло слiдчих дiй .........................

§ 2. Пiдстави для провадження слiдчих дiй ....

§ 3. Допити. Очнi ставки ...................................

§ 4. Затримання i допит пiдозрюваного ...........

§ 5. Очна ставка. .................................................

§ 6. Пред'явлення для впiзнання.......................

§ 7. Обшук i виїмка ............................................

§ 8. Огляд.............................................................

§ 9. Вiдтворення обстановки i обставин подiї.

§ 10. Призначення i проведення експертизи....

.210

.210

.211

.213

.220

.225

.228

.232

.240

.243

.245

Роздiл 10

ПРИТЯГНЕННЯ ЯК ОБВИНУВАЧЕНОГО...................................251

§ 1. Пiдстави i порядок притягнення як обвинуваченого ............251

§ 2. Допит обвинуваченого ..............................................................255

§ 3. Змiна i доповнення обвинувачення .........................................260

Роздiл 11

ЗАПОБiЖНi ЗАХОДИ.................................................

§ 1. Сутнiсть та поняття запобiжних заходiв.............

§ 2. Види запобiжних заходiв ......................................

§ 3. Процесуальне оформлення запобiжного заходу

Роздiл 12

ЗУПИНЕННЯ i ЗАКiНЧЕННЯ ПОПЕРЕДНЬОГО

(ДОСУДОВОГО) СЛiДСТВА......................................

.264

.264

.265

.281

.283

ЗМiСТ

§ 1. Правовi пiдстави i процесуальний порядок

закриття кримiнальних справ ..............................

§ 2. Закiнчення попереднього слiдства складанням

обвинувального висновку ....................................

§ 3. Дiї i рiшення прокурора у справi, що надiйшла

до нього з обвинувальним висновком.................

Роздiл 13

ПiДСУДНiСТЬ КРИМiНАЛЬНИХ СПРАВ....................

§ 1. Поняття пiдсудностi та її види..................................

§ 2. Пiдсуднiсть кримiнальних справ районному

(мiському) суду, мiжрайонному (окружному) суду,

обласному, Київському i Севастопольському

мiському суду, мiжобласному суду. Верховному

Суду Автономної Республiки Крим, Верховному

Суду України, вiйськовим судам ..............................

§ 3. Передача справи з одного суду до iншого.

Недопустимiсть спорiв про пiдсуднiсть ..................

Роздiл 14

ВiДДАННЯ ДО СУДУ..............................................................

§ 1. Суть i значення вiддання обвинуваченого до суду .........

§ 2. Процесуальний порядок вiддання обвинуваченого

до суду ....................................................................- -.....

§ 3. Питання, якi вирiшуються суддею (судом) у стадiї

вiддання обвинуваченого до суду.....................................

§ 4. Рiшення, що виносяться в стадiї вiддання до суду........

§ 5. Дiї суддi по пiдготовцi справи до розгляду у судовому

засiданнi ...................................................-.

Роздiл 15

СУДОВИЙ РОЗГЛЯД: ЗАГАЛЬНi ПОЛОЖЕННЯ ...........

§ 1. Суть i значення стадiї судового розгляду....................

§ 2. Загальнi умови судового розгляду. Безпосереднiсть,

уснiсть, безперервнiсть судового розгляду

i незмiннiсть складу суду. Змагальнi засади

здiйснення правосуддя .................................................

§ 3. Учасники судового розгляду ........................................

§ 4. Провiдна роль суду. Розпорядок судового засiдання .

492 ЗМiСТ

§ 5. Вiдкладення розгляду i зупинення кримiнальної

справи. Направлення справи на додаткове

розслiдування. Закриття кримiнальної справи ......................344

§ 6. Види постанов (ухвал) суду i порядок їх винесення

у судовому засiданнi .................................................................346

§ 7. Протокол судового засiдання ...................................................347

Роздiл 16

ПОРЯДОК СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ...................

§ 1. Пiдготовча частина судового засiдання .......

§ 2. Судове слiдство...............................................

§ 3. Судовi дебати та останнє слово пiдсудного.

.348

.348

.352

.363

Роздiл 17

ЗМiНА ОБВИНУВАЧЕННЯ i ПРИТЯГНЕННЯ

ДО ВiДПОВiДАЛЬНОСТi НОВИХ ОСiБ..........

§ 1. Межi судового розгляду.................................

§ 2. Змiна обвинувачення.

§ 3. Порушення справи за новим обвинуваченням .........

§ 4. Порушення кримiнальної справи щодо нових осiб.

Роздiл 18

ПОСТАНОВЛЕННЯ ВИРОКУ .........................................

§ 1. Вирок суду - найважливiший акт правосуддя........

§ 2. Порядок постановлення вироку.................................

§ 3. Питання, що вирiшуються судом у вироку...............

§ 4. Види вирокiв ................................................................

§ 5. Розв'язання цивiльного позову у вироку ..................

§ 6. Змiст i форма вироку...................................................

§ 7. Проголошення вироку.................................................

§ 8. Окрема ухвала (постанова) суду першої iнстанцiї..

.371

.371

.372

.376

.377

.378

.378

.382

.383

.387

.389

.390

.393

.394

Роздiл 19

ПРОВАДЖЕННЯ У КАСАЦiЙНiЙ iНСТАНЦiЇ ....

§ 1. Поняття, значення i основнi риси касацiйного

провадження........................................................

§ 2. Суб'єкти та строки касацiйного оскарження

i внесення подання..............................................

§ 3. Поняття, види i характеристика пiдстав

для скасування або змiни вироку ......................

.396

.396

.399

.401

ЗМiСТ

§ 4 Порядок розгляду справи у касацiйнiй iнстанцiї..

§ 5. Новi матерiали у касацiйнiй iнстанцiї...................

§ 6. Специфiка оцiнки доказiв у касацiйнiй iнстанцiї

§ 7. Касацiйна ухвала, її види........................................

§ 8. Розгляд справи судом першої iнстанцiї

пiсля скасування вироку.........................................

Роздiл 20

ВИКОНАННЯ ВИРОКУ .......................................................

§ 1. Сутнiсть i значення стадiї виконання вироку ..............

§ 2. Порядок звернення вироку до виконання ....................

§ 3. Питання, якi вирiшуються судом у стадiї виконання

вироку.............................................................................

§ 4. Порядок вирiшення судом питань, що виникають

у стадiї виконання вироку............................................

§ 5. Роль громадськостi у вирiшеннi питань,

що виникають у стадiї виконання вироку ..................

Роздiл 21

ПРОВАДЖЕННЯ У НАГЛЯДНiЙ iНСТАНЦiЇ ..................

^ 1. Суть i значення перегляду вироку, ухвал та постанов

у порядку нагляду ...........................................................

;i 2. Суб'єкти i порядок принесення протесту у наглядну

iнстанцiю .........................................................................

§ 3. Нагляднi iнстанцiї, строки i порядок розгляду справ

у них .................................................................................

§ 4. Пiдстави для скасування або змiни вирокiв, ухвал

та постанов у порядку нагляду ......................................

§ 5. Ухвали й постанови наглядних iнстанцiй.....................

§ 6. Межi прав наглядної iнстанцiї.......................................

§ 7. Розгляд справи пiсля скасування вироку або ухвали

наглядною iнстанцiєю ....................................................

Роздiл 22

ВiДНОВЛЕННЯ КРИМiНАЛЬНИХ СПРАВ У ЗВ'ЯЗКУ

З НОВОВИЯВЛЕНИМИ ОБСТАВИНАМИ.......................

§ 1. Приводи i пiдстави для вiдновлення кримiнальних

справ у зв'язку з нововиявленими обставинами ........

§ 2. Строки перегляду кримiнальних справ у зв'язку

i нововиявленими обставинами ...................................

494 ЗМ/СТ

§ 3. Процесуальнi наслiдки розгляду судом протесту

прокурора про перегляд справи у зв 'язку

з нововиявленими обставинами ..............................................447

Роздiл 23

ПРОВАДЖЕННЯ ПО ЗАСТОСУВАННЮ ПРИМУСОВИХ

ЗАХОДiВ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ .........................................448

§ 1. Поняття примусових заходiв медичного характеру

та їх види.................................................................................... 448

§ 2. Пiдстава i умови застосування примусових заходiв

медичного характеру ................................................................449

§ 3. Порушення i досудове розслiдування справ

про суспiльне небезпечнi дiї душевнохворих........................ 450

§ 4. Внесення в судове засiдання i порядок судового

розгляду справ про застосування заходiв медичного

характеру.................................................................................... 452

§ 5. Призначення, змiна та скасування примусових

заходiв медичного характеру ...................................................454

Роздiл 24

ПРОТОКОЛЬНА ФОРМА ДОСУДОВОЇ ПiДГОТОВКИ

МАТЕРiАЛiВ....................................................................................457

§ 1. Порядок дiяльностi органу дiзнання до направлення

матерiалiв до суду .....................................................................457

§ 2. Порушення справи i розгляд її в судi ......................................461

Роздiл 25

ОСОБЛИВОСТi ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ

ПРО ЗЛОЧИНИ НЕПОВНОЛiТНiХ ..............................................464

§ 1. Особливостi предмета доказування у справах

про злочини неповнолiтнiх ......................................................464

§ 2. Особливостi досудового розслiдування у справах

про злочини неповнолiтнiх ......................................................465

§ 3. Особливостi вiддання неповнолiтнього до суду

i судового розгляду справ про злочини неповнолiтнiх .........468

Роздiл 26

РЕАБiЛiТАЦiЯ У КРИМiНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСi ......................473

ДОДАТОК .;..............................................................................;........480

Навчальне видання

Кримiнальний процес

України

Пiдручник

За редакцiєю

професора Ю. М. Грошевого

та доцента В. М. Хотенця

Редактор А. В. Єфименко

Комп'ютерна верстка

i дизайн В. М. Зеленька

Пiдписано до друку з оригiнал-макета 26.07.2000.

Формат 60х90 '/iб. Папiр офсетний. Гарнiтура Тiтез.

Ум. друк. арк. 31. Обл.-вид. арк. 27,5. Вид. № 58.

Тираж 10 000 прим. (1-й завод .5000 прим.).

Цiна договiрна. Зам. № 0-393.

Видавництво <Право>,

Академiї правових наук України

Україна, 61002, Харкiв, вул. Мироносицька, 29

Книжкова фабрика <Глобус>

Україна, 61012, Харкiв, вул. Енгельса, 11