4

У середньовічній адвокатурі була відсутня чітка професійною організація.

1. Правозахист виділився від судового представництва.

2. Існувала відносна свобода професії адвоката, але разом з тим відмічалася дисциплінарна залежність від суддів.

3. Впроваджено римську систему визначення гонорару.

5. До адвокатів-порушників застосовувалися такі покарання як грошовий штраф, видалення із засідання, заборона практики і арешт.

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: І) покажіть і доведіть, що у період середньовіччя адвокатура розввивалася за трьома окремішії моделями східній, континентальній і британській; 2) розкрийте зміст та опишіть особливості слідуючих понять "глосатори", "постглосатори (коментатори)", "проведення поєдинку", "фехтувальники", "декан", "консиліарії", "пропоненти", "ауолієнти", "аплікація", "принцип компургації ", "баристери", "соліситори", "атторнеї", "проктори".

6. Світова адвокатура у Новий час

У період XV1-X1X столітть адвокатура поступово набуває іншу форму. В цей час вона стає самостійною організацією, яка існує і в даний час. В 1873 р. в Австрії, а в 1876 р. в Німеччині адвокат міг браги участь на попередньому слідстві. У Франції з цього приводу були деякі особливості і обмеження. Так, за законом 1897 р. якщо арештований просить про це, адвокат мав можливість бути присутнім на допитах, але питання ставити не міг. Проте саме у Франції вперше виникає класифікація адвокатських професій. Одна з них визначається як правовий захист, інша як судове представництво. У 1822 р. в тексті присяги адвоката були зміни через історичні і політичний подій, які відбулися в країні. До цього часу «община адвокатів і повірених» розпалася, а органом самоврядування сталі комітет або порада. Хоча ще в 17X9 р. уряд декретував участь захистника на попередньому слідстві. Правда, Наполеон І в 1X08 р. позбавив французьку адвокатуру цього права і лише в 1897 р. воно було повернено.

У Німеччині кількість адвокатів була встановлена державою. Дисциплінарний нагляд за і\ діяльністю здійснював апеляційний суд. Фрідріх Великий був відкритим ворогом адвокатури, він називав адвокатів «п'явками» і фактично провів одержавлення адвокатури, «пропонувавши замість адвокатів державних урядовців - правових комісарів, які проіснувати до 1849 p., фактично підтвердивши повну помилковість такого рішення. До речі, представників, які одержували за виконану роботу не гонорар, а оплату за послуги, часто називати прокураторами. Права людини у сфері кримінального судочинства, зокрема право оскарження в суд незаконного арешту, було закріплено в юридичному документі Англійської революції «Habeas Corpus Асі» в 1679 р. У кінці XIX в. порядок допуску в адвокатуру у ряді європейських країн був дещо змінений. У шотландських судах великим авторитетом користувалися «правознатоки-засновники», зразково десяток шотландських авторів, які в 1680-1870 pp. своїми робоїами систематизували і завершили створення шотландського права (Стер, Маккензі, Ерськін і ін.) Завдяки цьому традиція права в Шотландії зберегла особливі риси, які говорять про приналежність до римського права, а з цим і самобутність. У Франції відповідно до указу 1822 р. була потрібна наявність 3-річного практичного стажу або 5-річне стажування В 1 Іімеччині статут 1878 р. встановив 3-ргчну практичну підготовку до самостійної роботи.

Гонорарна практика також одержала зміни. Слід зазначити, що в даний період розрізняли оплату за роботу адвоката (salaire) і гонорар, який як добровільна сума нічого не мав з виконаною адвокатом роботою. Тому урядові документи забороняли вимогу від клієнта гонорару У 1807 р Наполеон Бонапарт встановив спеціальні тарифи за виконання адвокатських послуг, але адвокати цього розпорядження не виконували, у зв'язку з чим у 1810р. їх зобов'язали в договорах про надання послуг обов'язково зазначати розмір гонорару. Але і це адвокати продовжуваїи ігнорувати

Як у Франції, так і в Англії винагорода за захист в суді або надання юридичної поради перестала бути платнею за особисту послугу, а змінилася на почесний подарунок, який не можна було ні заздалегідь обумовлювати, ні вимагати при судовому стягненні. Клієнт, виплативши гонорар, не міг вимагати його повернення.

З 1807 по 1812 рр. відбувався подальший розвиток організаційно-структурної побудови адвокатської корпорації. Гак, в СТІІА згідно закону 1871 р. адвокати Нью-Йорка об'єднатися в самокеровану колегію, яка очолювалася головою і виконавчою комісією. В Канаді адвокати і повірені увійшли до єдиної самокерованої колегії, яка роздяглася на 6 відділів або секцій - по округах міст.

4

1. Не дивлячись на особливості процесу зародження і розвитку адвокатури в різних країнах, її поява мала об'єктивні передумови соціального, політичного, правового і морального характеру.

2. До XIX в. остаточно затвердилася додаткова умова щодо допуску до адвокатської професії - це наявність практичного стажу юридичної роботи або стажування.

3. Гонорарна практика одержала зміни (в різних країнах вона мала свої особливості, що ми відзначили вище.

4. Метою адвокатури був захист прав і законних інтересів суспільства взагалі і окремих громадян зокрема.

5. Інститут достовірно незалежної і професійної адвокатури був тією необхідною і найважливішою умовою у формуванні правової, демократичної держави і існування громадянського суспільства.

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: /; визначте і деталізуйте порядок допуску в адвокатуру в Англії'у XIX сіп.; 2) розкрийте зміст та опишіть особливості слідуючих понять "адвокатська камера", "правові комісари", принцип ракіа de quota litis (гонорар, одержаний нечесним шляхом), ; 3) зазначте різницю між' "оплатою за роботу адвоката " і "гонораром ".

7. Виникнення і розвиток адвокатської інституції в Україні до XIX cm.

Професійна адвокатура в Україні сформувалася в польсько-литовський період (XIV— XVI ст. ст.). З XV ст. всі захисники називатися палестри (palestra - грец. місце для вправ). Перший Литовський статут 1529 р. вживає слово «advocatus», аіе воно торкається державних урядовців «війтів». Фактично функції адвоката виконував «прокуратор». Перші спроби упорядкувати справу судового захисту і чітко виділити адвокатську діяльність як професію була зроблена нормами Литовського статуту (1648 р. — кінець XVIII в.).

Вперше поняття «адвокат» в значенні захисника прав сторони було спожито в «Правах, по яких судиться маторуський народ» (1743 р.) у період гетьманщини на Україні До цього перший Литовський статут 1529 р. використовує термін «прокуратор», а слова, що зустрічаються, «адвокат» і «адвокатує» торкаються адміністративних службовців. Спочатку організація професійної адвокатури з'являється в міських судах, а потім — в загальних публічних. Отже, організаційне оформлення адвокатури на Україні стаю в XV ст, коли захисником могла бути людина, обізнана писане право, тобто професійний юрист.

За польською Конституцією 1678 р. як патроном (захисником), так і його помічником (депендентом) могли бути виключно шляхтичі і лише Конституція 1764 р. дещо пом'якшила це правило, допустившися в адвокатуру осіб різного соціального положення. Але це не торкалося випадків участі адвокатів в Коронному Трибуналі. Помічник патрона проходив стажування терміном 4 року, якщо він мав намір присвятити себе надалі правозахисник діяльності, а якщо

І І він не будував таких намірів, то стажування обмежувалося 3 роками. Так, в перший рік помічник тільки слухав мові адвокатів, упорядковував документи в канцелярії. А в подальші роки за дорученням патрона він вже робив самостійні виписки з матеріалів справи, готував і редагував позови, заяви, скарги, клопотання. Стажування завершувалося ухваленням присяги, після чого громадянин ставав патроном або меценатом (шаесепаз - покровитель наук і мистецтва). Кількість адвокатів була обмежена законом. Так, в XVIII в. польське законодавство встановило певну кількість адвокатів при кожній судовій інстанції: Коронному Трибуналі - ЗО, в асессорії - 12, в реферандарії - 12, у військовому департаменті - 16 адвокатів.

4

1. Українська адвокатура у період Х-ХІХ ст. ст. не отримала особливостей і специфічних рис.

2. У період X - першої половини XIX ст. ст. в Україні були відсутні нормативно-правові акти, які регламентували діяльність адвокатів.

3. Замість адвокатів діяло, так зване, судове представництво.

4 3 другої половини XIX в. історія української адвокатури більшою мірою пов'язана з розвитком адвокатури в Росії.

{найдіть розгорнуті відповіді і повторіть: 1) визначте зміст термінів "видики", "послухи", "війтів", "депендент", "меценас"; 2) розкрийте особливості «прокуратора» або «річника» як одного з перших видів професійних захисників в Україні.

8. Адвокатура в Російській імперії до 1917р.

До середини XIX в. про адвокатуру як суспільний і правовий інститут мови бути не могло. Для появи адвокатури не склалося ні політичних, ні економічних, ні соціальних передумов. Законом Російської Імперії від 14 травня 1832 р. діяльність судових представників (сіряпчих) вперше була більш менш законодавчо впорядкована, регламентований порядок відбору членів і діяльності цього інституту. Принципово іншим, у порівнянні із стряпчими і іаі і\тишками, був перш за все правовий, буржуазний статус адвокатури, яка народилася як повноцінний юридичний інститут, оскільки змагальне судочинство неможливе за відсутності правильно організованої адвокатури.

І Іравова регламентація адвокатури вказана в «Установі судових встановлень» від 20 шетопаду 1864 р. Адвокати іменувалися повіреними і підрозділялися на 2 категорії: присяги і приватні. Вимоги до присяжні були такі: вища юридична освіта, практичний стаж судової роботи, що прослужили помічниками повіреного присяги не менше 5 років, обиралися в округ Судової палати ради повірених присяг - три округи Судових палат (Київський, Харківський і Одеський), які здійснювали нагляд за всіма повіреними даного округу, мали право вести всі кримінальні і цивільні справи в окрузі, де перебували на обліку.

Присяжні повірені об'єдналися у відповідну професійну корпорацію, для якої було характерне внутрішні самоврядування у вигляді виборних органів (рад присяжних повірених) і нагляд за їх діяльністю з боку судових органів. До задач адвокатури входило: захист у кримінальних справах, представництво сторін в цивільному процесі і надання юридичної допомоги населенню, включаючи безкоштовні консультації для бідних. Приватні ж повірені своїй корпоративній організації не мали. Чоловіку, що досяг 18 років, вимагалося скласти іспити в окружному суді або судовій палаті і одержати свідоцтво встановленого зразку на ведення судових справ, виступати могли виключно в тих судах, до яких вони були приписані) До присяжних повірених висувалися підвищені вимоги: а) 25-річний вік; б) вища юридична освіта; в) п'ять років судової практики як урядовець судового відомства або помічника присяжною повіреною. В деяких випадках для кандидатів влаштовуватися іспити з метою перевірки їх підготовки. Псине поширення в цей час набув інститут помічників присяжних повірених. До них відносилися особи, що дістали юридичну освіту, але що ніде не служили.

За Законом від 25 березня 1874 р. приватні та присяжні повірені були зрівняні у процесуальних правах і організаційному статусіом. 14 січня 1871 р. приймається урядовий указ щодо недопущення жінок до отримання права на звання приватного повіреного У 1875 р. видано розпорядження про "тимчасове" припинення формування рад присяжних в судових округах. Судова система зберегла організаційні і процесуальні основи, закладені Судовими Статутами 1864 р. У 1876 р. Міністерство юстиції Росії навіть внесло проект закону щодо знищення незалежності адвокатури. Правда, тоді цей проект не було прийнято. Проте, у 1890 р. подібний крок повторився знову і не вдався знов. У 1904 р. була зроблена третя спроба, яка також не увінчалася успіхом.

Окремо зазначимо, що організація адвокатури в західно-українських іем.тях мала свої особливості, що було обумовлене впливом Угорщини, Польщі, Молдавії і включала риси адвокатури цих країн.

4

1. Після проведення судової реформи 60-х років XIX ст. проголошуються
демократичні принципи ведення судочинства, одним з яких закріплюється право на
захист.

2. 3 того часу в кримінальному судочинстві з'являється адвокат, який виступає не як представник обвинуваченого, а виконує безпосередню функцію захисту.

3. У XIX в. вперше з'являються норми, які передбачають кримінальио-правову відповідальність урядовців різних рангів, до числа яких були віднесені приватні та присяжні повірені. Хоча окремої норми про заборону загрози або насильства відносно адвоката ще не існувало.

4. Адміністративно-судова реформа 1889 р. сприяла поверненню множинності судових органів, що означало повернення до положення дореформеної Росії, а значить фактично стала контрреформою.

5. Адвокатура, як і суд присяжних, проіснували в Російській імперії до революції 1917 р.

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: /; визначте зміст понять "ябедники"і "кропив'яне сім'я": 2) самостійно підготуйте виступ за темою Російські адвокати на політичних процесах": 3) розкрийте різницю між приватними і присяжними повіреними: 4) доведіть особливості організації адвокатури в західно-українських землях.

9. Адвокатура України у радянський період

24 листопада 1917 р. Декретом № 1 "Про суд" було скасувано існування адвокатури, прокуратури і всієї судової системи і органів розслідування. Вироблення нових принципів організації і діяльності спеціальної участі захисту пройшло довгий шлях. Форми участі захисників неодноразово мінялися. Як зазначено в одному із підручників періоду пізнього застою, радянська адвокатура виникла в результаті наполегливих пошуків нових форм участі захисників по кримінальних і цивільних справах. Проте, у дійсності було підірвано пошану у народу до адвокатської професії, повністю знищений її позитивний імідж, що створювався за більш ніж 50 попередніх років своєї історії.

7 березня 1918 р. Декретом № 2 наказувало при місцевих порадах створювати єдині організовані колегії захисників в рамках колегій правозаступників, які фінансувалися державою. Проте, у листопаді 1918 р. було прийнято "Положення про народний суд", яким знов відмінялися існуючі закони про суди і адвокатуру. Згідно з цим положенням колегії правозаступників були замінені на колегії обвинувачів, захисників і представників сторін в цивільному процесі. Члени нових колегій вважатися державними службовцями і призначаються місцевими порадами. Клієнти повинні були платити за юридичні послуги, але не самим захисникам і представникам, а на рахунок Коміссаріата юстиції. При цьому для виключення особистих контактів між адвокатом і клієнтом закон забороняв громадянам звертатися за юридичною допомогою безпосередньо до адвоката. Більш того, адвокат допускався до справи, якщо керівництво колегії визнавало позов правомірним, а захист за позовом необхідним. Одним з наслідків створення такої адвокатури стало скорочення чисельності адвокатів. На Україні організацію і діяльність присяжних і приватних повірених, які не входили до складу адвокатури, а були приписані до відповідних судових установ, 1 Центральна Рада залишила без яких-небудь змін.

4 січня 1918 р. приватна і присяжна адвокатура все ж була ліквідована як корпорація, а замість цього всі громадяни, які досягай 18 років, мали право бути захисниками в суді і на попередньому слідстві. 14.02.1919 р. Рада народних комісарів України фактично повторно ліквідовувала адвокатуру, яка була відновлена Центральною Радою. Були створено дві самостійні судові системи: народні суди і революційні трибунали. Для забезпечення захисту в народних судах' України були створені колегії обвинувачів і колегії правозаступників (захисників). Правозаступництво здійснювалося у формі громадського обвинувачення і громадського захисту. Колегії були єдиними для громадських обвинувачів і захисників.

Поняття "адвокатура" і "колегія оборонців" не розмежовуються, а поняття "адвокатська таємниця" не визначається. В той же час, поняття "оборонець" трактуватиме більш широко, ніж поняття "захисник-адвокат", оскільки до оборони допускаються близькі родичі, представники підприємств, державних установ і Т.п. З 1922 р. була поставлена задача реформувати адвокатуру. Ллє спроби відродити приватну адвокатуру не відбулися. Перемогла ідея про встановлення за адвокатурою прокурорського нагляду і посилення судового контролю. Днем народження радянської професійної адвокатури прийнято вважати 26 травня 1922 р., коли було затверджено перше Положення про адвокатуру. З того часу почалося зростання чисельності колегій адвокатів, створення мережі юридичних консультацій. Це Положення містило цілий ряд дискримінаційних заходів відносно адвокатури: оскарження рішення про відмову в прийомі до складу колегій і інші, які свідчать про повне підкорення адвокатури державному нагляду і контролю.

12.09.1926 р ПКЮ УРСР була прийнята ухвала «Про реорганізацію колегій захисників», згідно якій приватні адвокатські кабінети були ліквідовані. Існуючою у той час парі пішло директивою захисникам-комуністам пропонувалося захищати в судах тільки трудящих, не приймати па себе захист буржуазних елементів в суперечках проти робочих і державних організацій, а в області кримінальних справ заборонялося приймати на себе захист явно контрреволюційних і неохайних елементів, хабарників і розкрадачів.

У 1932 р. в кожній юридичній консультації був встановлений фінансовий план, який іважаючи на повсюдне введення госпрозрахунку входив прибутковою частиною до відповідного бюджету. Це звело адвокатуру до однієї з сфер побутового обслуговування населення. 26.04.1932 р. в Україні була введена система госпрозрахункових бригад: кожний колектив юристів був госпрозрахунковою одиницею. 1 кожний захисник, окрім встановленої йому твердої зарплати, став одержувати преміальні з фундації перевиконання фінансового плану. Згідно з "Положенням про адвокатуру СРСР" (1939 р.) вперше за радянських часів була відмова від терміну "правозахисник" і повернення до поняття "адвокат". Таким чином, була покінчена тривала дискусія про значення захисту в радянській судовій системі і адвокатура в радянській системі була визначана необхідною лапкою. Але ефективність діяльності адвокатів, особливо за кримінальними справами, в 30-е роки була знижена з ряду причин.

У червні 1952 р. МІО СРСР затвердив Положення про юридичні консультації колегій адвокатів, яким вперше детально була врегульована організація і порядок їх роботи. В 1955 р. у Києві на республіканській нараді керівників президії обласних колегій адвокатів і завідувачок юридичними консультаціями були детально і достатньо відкрито розглянуті проблемні питання в діяльності адвокатури. Гак, вперше була публічна дискусія про тактику адвоката в кримінальному процесі за наявності колізій між адвокатом і підзахисним. Деякі вважали, що адвокат зобов'язаний займати свою позицію, навіть якщо вона не відповідає позиції його підзахисного, більш того - про це адвокат повинен повідомляти клієнта до розгляду справи.

Основи законодавства про судовий устрій 1958 р. встановили, що колегії адвокатів діють в цілях здійснення захисту на суді, а також надання іншої юридичної допомоги громадянам, підприємствам, установам і організаціям.

У 1962 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР затверджено Положення про адвокатуру в УРСР, відповідно з чим адвокатура республіки ототожнюється з колегією адвокатів - тобто формою професійного об'єднання, а визначення поняття "адвокатура" не дасться. Колегія адвокатів ототожнюється з добровільним об'єднанням осіб, які займаються адвокатською діяльністю На відміну від попередніх норм адвокат мав змогу приймати участь не тільки при розгляді кримінальної справи в суді, але й на попередньому слідстві.

Згідно "Положенню про адвокатуру", затвердженому Верховною Радою УРСР 25 вересня 1962 р., самим найвищим органом колегій адвокатів залишалися загальні збори членів колегій, на яких обиралася Президія колегії і ревізійна комісія. Кожний адвокат став користуватися всіма соціальними правами. Адвокат був зобов'язаний не розголошувати відомості, які стати йому відомі у зв'язку з виконанням професійних функцій; він не міг бути допитаний як свідок за обставинами, які стали йому відомі у зв'язку з наданням юридичної допомоги обвинуваченому, підсудному, осудженому. З 1965 р. була затверджена Інструкція про оплату праці адвокатів в УРСР.

В 70-е роки відбувалися плавні пронеси розширення гарантій самостійності і незалежності адвокатури від органів державної влади і управління. Так, у 1972 р. до КПК України були внесені зміни і доповнення, які розширили участь захисника па попередньому слідстві Захисник вже мав право брати участь в будь-якій справі з моменту пред'явлення обвинувачення, якщо про це прокурор виніс відповідну ухвалу. У 1977 р. вперше в історії радянської адвокатури її правове положення було закріплено в Конституції СРСР (ст. 161). У 1978 р. правове положення радянської адвокатури було закріплено в Конституції УРСР, після чого був прийнятий Закон «Про адвокатуру». Але Законом СРСР «Про адвокатуру в СРСР» (1979) вносилася одноманітність в принципи організації і діяльності адвокатури всіх союзних республік. Остаточно затверджувався принцип обов'язкової вищої юридичної освіти для членів колегій адвокатів, встановлювалися терміни стажування для претендентів, що не мають практичного досвіду, розширялося поле діяльності адвокатів. У 1980-1992 рр. служба в суспільних організаціях вважалася несумісною з діяльністю адвоката. З'явилися нові організаційні структури адвокатури: адвокатські кооперативи, бюро, фірми, «паралельні» колегії адвокатів, адвокатські об'єднання (Союзи адвокатів, адвокатські гільдії і асоціації).

4

1. Головною складовою правозахисної діяльності в СРСР була різнополюсна ідеологічна складова, на яку в аспекті захисту прав громадян правовий механізм дії був неможливий.

2. Радянська адвокатура була одержавленою структурою, хоча формально залишалися суспільною організацією, відповідно до чого у відкрите юридичне протистояння з органами кримінальної репресії не виходила вже за визначенням.

3. Професійного правозахисту в СРСР не було, а адвокатська діяльність в СРСР не була правозахисною.

4. Деякі позитивні зміни, які час від часу спостерігалися у формах і гарантіях адвокатської діяльності, виступали в більшій частині «формально-правовим прикриттям», декларацією або спектаклем для реалізації тих або інших державних задач.

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: 1) визначте зміст термінів "оборонець", "правозаступник" і "правозахисний рух"; 2) назвіть різницю між поняттями "правозахисник" і "адвокат"; 3) розкрийте особливості і розкрийте причини зниження ефективності діяльності адвокатури з 30-х років XX ст, в СРСР; 4) назвіть порядок оплати праці адвокатів в УРСР за Інструкцією (1965 />.).

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: І) визначте сучасний зміст і поясніть походження терміна "адвокат"; 2) вкажіть основні раси адвокатської прогресії; 3)

Основна література.

1. Адвокатура України: Навчальний посібник. / В.К. Шкаруиа, О.В. Філонов, A.M. Гитов, К).Я. Кінаш; За ред. В.К. ІІІкарупи. - К: Знання, 2007. - 398 с.

2. Адвокатура України: Навчальний посібник: У 2 кн. / За ред. проф. СЯ. Фурси. - К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2007. - Кн. 1. 940 с.

3. Історія адвокатури України / Редкол.: В.В.Медведчук (голова) та інші. - К:
Видавництво "СДМ-Студіо" 2002. - 286 с.

4. Меліхова О.В. Адвокатура в Україні: Навч.-метод, посіб. - К.: НГУ, 2006. - 90 с.

5. ФіолевськийД.П. Адвокатура: Підручник. - К.: Алерта; Прецедент, 2006. - 486 с.

Додаткова література.

6. Гощуляк В.В. Исторический очерк развития российской адвокатуры как института, востребованного гражданским обществом. // Право и политика. - 2004. - № 4. - С. 103 - I I 1

7. Гришина Т.КІ. Становлення захисту адвокатів і представників особи у Х-ХІХ ст. // Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 3 (33). - С. 196 - 206.

8. Сергеев В.И. Проблемы становления российской адвокатуры в историческом
контексте судебных реформ XIX и XXI веков: Российская адвокатура и судебная система на
рубежах столетий // Российский судья. - 2001. - № 11. - С. 39-47.

9. Томсинов В.Л. Из истории адвокатуры в России: Эпоха становления. /
Законодательство. 1999. - № 6-7.

10 Сторінки історії адвокатури: Спогади київського адвоката П.Г. Цельтнера (1900-ЮХО) //Адвокат. 2002. -№ 1.-С. 48-49; Адвокат. - 2002. - № 2-3. - С. 58-60.

ТЕМА 2

ОРГАНІЗАЦІЯ АДВОКАТУРИ В УКРАЇНІ

Основні питання теми:

1. Поняття і основні принципи адвокатури.

2. Поняття адвоката та його помічника, їх соціальні права.

3. Професійні права та обов'язки адвокатів.

4. Організаційні форми адвокатської діяльності.

5. Проблеми відповідальності адвоката.

/. Поняття і основні принципи адвокатури

Адвокатура - це інститут цивільного суспільства, що грунтується на принципах незалежності, корпоративності і самоврядування. Громадянське суспільство - безпосередньо не контрольована державою сфера життєдіяльності індивідів У Конституції України фактично не визначений правовий статус адвокатури, але виходячи з підкреслених в Основному Законі задач можна зробити висновок, що остання є одним з інститутів правової системи держави, який виконує задачі, беї яких функціонування цієї системи просто неможливе. При цьому адвокатура не належим, пі до однієї з гілок влади, передбачених ст. 6 Конституції України, і в

16 певному значенні повинна грати роль «дружнього посередника» між державою і іншими суб'єктами права в цивільному суспільстві.

Усвідомлено, що фундаментальна відмінність професії адвоката від інших вільних професій полягає в її публічно-правовому характері. Проте через високу значущість адвокатської діяльності для суспільного життя і правопорядку адвокатура ніколи не була і не може бути повністю вільною від державного контролю. Але такий контроль не повинен робити замах на незалежність адвокатів при виконанні ними своїй правозахисник функції і самоврядування адвокатської корпорації, виливатися в керівництво адвокатурою з боку виконавської влади. За Закону України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р. адвокатура України є добровільним, професійним об'єднанням кваліфікованих юристів, яке створюється для надання правової допомоги фізичним і юридичним особам. Задачі контролю полягають в тому, щоб забезпечити, по-перше, належний якісний склат адвокатської о корпусу, по-друге, доступність юридичної допомоги для населення. Таким чином, адвокатура це все ж таки не просто об'єднання адвокатів. Більш того, неправильно вважати адвокатуру органом сфери послуг (подібних службам побуту), тому що послуги, що надаються адвокатурою, носять особливий правоохоронний характер. Держава визнає за затриманим, арештованим, обвинуваченим право скористатися допомогою адвоката, забезпечуючи реалізацію цього нрава.

Адвокатура не є комерційною організацією, тому що оплата діяльності адвоката не є прибутком, а є оплатою праці. Адвокатура не може бути віднесена до інститутів держави, оскільки: 1) професійна адвокатська діяльність по наданню юридичної допомоги направлена завжди і винятково на захист особистих, персонально визначених інтересів; 2) пі адвокатура як інститут (організація), пі адвокат як головний суб'єкт юридичної допомоги не наділюють владними повноваженнями.

Поняття адвокатської діяльності в різних державах мас приблизно однакове визначення, за винятком тих випадків, коли до визначення вводяться додаткові ознаки, які уточнюють змістовну характеристику самого поняття. Визначаючи адвокатську діяльність, деякі зарубіжні закони не дають конкретну дефініцію, а закладають це поняття в інших нормах, які визначають задачі адвокатури, види правової допомоги і юридичні послуги в цілому.

Основні риси адвокатської професії: 1) тісний взаємозв'язок професії адвоката і правом: 2) адвокатська професія є одним з видів соціальних послуг; 3) пов'язаність з політикою; 4) особлива відповідальність; 5) точність: 6) творчий, глибоко інтелектуальний характер; 7) наявність специфічної професійної культури; 8) елітність (престижність і високий авторитет серед усіх професій, що зумовлює виділення її носіїв в елітну групу).

Конкретні види юридичної допомоги визначені ст. 5 Закону України «1 Іро адвокатуру»: дача консультацій і роз'яснень, усних і письмових довідок з правових питань і законодавства: складання заяв, скарг, клопотань і інших документів правового характеру; посвідчення копій документів по судових справах, які веде адвокат; здійснення представництва фізичних і юридичних осіб в суді і інших органах влади; падання юридичної допомоги підприємствам, установам і організаціям; правове забезпечення підприємництва і зовнішньоекономічної діяльності фізичних і юридичних осіб; участь в кримінальному судочинстві як захисник і представник потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача.

ё

1. Основною задачею адвокатури є надання юридичної допомоги.

2. Головні вимоги, що слугують орієнтирами в адвокатської діяльності, а)
законність діяльності; б) незалежність адвокатської професії; в) моральність у
діяльності; г) гласність в роботі; д) професіоналізм професії адвоката; є) дотримання
адвокатської таємниці.

охарактеризуйте особливості професійного мислення адвоката; 4) назвіть принципи професійної адвокатської діяльності; 5) назвіть принципи адвокатури і розкрийте кожний з них.

2. Поняття адвоката та його помічника, їх соціальні права

Відповідно до вимог ст. 2 Закону України "І Іро адвокатуру" (за станом на 17.11.2005 р), адвокат повинен бути громадянином України, мати вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше два років, скласти кваліфікаційні іспити, одержати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. При цьому адвокат не може бути працівником суду, прокуратури, державного нотаріату, органів внутрішніх справ, служби безпеки, державною управління і не може мати у минулому судимість.

16 лист опалу 2006 р. вимоги до осіб, які мають намір вважатися адвокатами в Україні, зазнали змін. Отже, відтепер така вимога як громадянство України, відсутня і навіть відсутня просі о вказівка громадянства, а натомість використовується такс безстатеве поняття як «особа», проте додалася додаткова вимога про володіння державною мовою, а також розширився круг учбових закладів, які видати диплом про вищу юридичну освіту.

Адвокати користуються правом па відпустку і всі види допомоги по державному соціальному страхуванню. Призначення і виплата пенсій адвокатам здійснюється відповідно до законодавства про соціальне страхування і соціальне забезпечення. Основними завданнями Положенням про фундацію соціального захисту адвокатів України є: виплата різних видів допомоги; організація санаторно-курортного лікування і відпочинку членів фундації і їх сімей; фінансування навчання членів фундації; міжнародна співпраця; страхування адвокатського ризику; надання стипендій дітям членів фундації - студентам юридичних факультетів; надання довгострокових кредитів на пільгових умовах.

1. Тільки після отримання свідоцтва про право займатися адвокатською діяльністю і ухвалення Присяги адвоката України юрист вважається адвокатом.

2. Зарубіжний диплом дає право на отримання такого свідоцтва, якщо з цього приводу діє міжнародний договір.

ш

{найдіть розгорнуті відповіді і повторіть: І) порівняйте поняття "фахівець у галузі права" і "адвокат"; 2) самостійно підготуйте відповідь щодо статуси помічника адвоката; 3) визначте поняття професійних стандартів адвокатів та назвіть головні міжнародні документи, в яких вони одержали закріплення; 4) порівняйте визначення адвокатської діяльності у різних державах і наведіть приклади.

3. Професійні права та обоє 'язки адвокатів

Адвокат має право на оплату праці, яка здійснюється па підставі угоди між громадянином, юридичною особою і адвокатом. При визначенні розміру гонорару адвокат, як правило, враховує наступне: І) об'єм часу і роботи; 2) ступінь складності і новизни правових питань; 3) необхідність досвіду для успішного дозволу питань: 4) вірогідність обмеження роботи цим адвокатом по інших дорученнях зважаючи на його повне завантаження даним питанням; 5) необхідність виїздів у відрядження; 6) важливість для клієнта цього доручення; 7) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого прагне клієнт; 8) досягнення за наслідками виконання доручення позитивного результату, який хотів клієнт; 9) особливості і додаткові вимоги клієнта за термінами виконання доручення; 10) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом: 11) професійний досвід, науково-теоретична підготовка адвоката.

Окрім гонорару, адвокат має право на отримання від клієнта грошей, які необхідні на покриття фактичних витрат, пов'язаних з виконанням доручення, якщо таке було визначене в угоді. У разі участі адвоката в кримінальній справі за призначенням або при звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги зважаючи на його малозабезііечсність, оплата праці адвоката здійснюється за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Проте, оплата юридичної допомоги, яка надається адвокаїами, залишається однією з найскладніших проблем організації адвокатури.

Гарантії здійснення адвокатської діяльності полягають в тому, що всі права, честь, гідність, свобода і особиста недоторканність адвоката охороняються законом. Відповідно до чинного законодавства забороняється втручання в адвокатську діяльність, вимога від членів адвокатських об'єднань, помічників і технічного персоналу відомостей, що становлять адвокатську таємницю. З даних питань ці особи не можуть бути допитані судовими і слідчими органами як свідки. Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками судового процесу Всі документи, що зберігаються у адвоката, пов'язані з виконанням його професійних обов'язків, не підлягають огляду, вилученню або розголошуванню без його згоди.

Кез санкції Генерального прокурора і нижчеетоячих прокурорів забороняється при проведенні оперативпо-розшукових заходів прослуховувати телефонні розмови адвоката. Кримінальна справа відносно адвоката може бути збуджене виключно Генеральним прокурором України, заступниками, прокурором Автономної Республіки Крим, обласними прокурорами, Київським і Севастопольським міськими прокурорами Адвокат не може притягати до кримінальної, матеріальної, дисциплінарної і адміністративної відповідальності у зв'язку з наданням юридичної допомоги громадянам, організаціям

Слід помітити, що в повсякденній практичній роботі адвоката, на жаль, допускаються випадки порушення встановлених гарантій адвокатської діяльності.

4

1. Адвокат при виконанні правозахисник функцій повинен користуватися
цивільним імунітетом від безпідставних переслідувань органів влади за будь-
які дії, які знаходяться в законодавчому полі, але вступали в суперечність з позицією
власті, оскільки були обумовлені його правовою позицією.

2. Адвокат повинен мати такий імунітет за всі заяви, зроблені як в усній, так і у
письмовій формі, які торкаються виконання його професійних обов'язків в суді або
іншому державному юридичному або адміністративному органі.

ш

{найдіть розгорнуті відповіді і повторіть: І) розкрийте поняття цивільний імунітет від переслідувань органів влади та наведіть такі приклади; 2) визначне гарантії адвокатської діяльності в Україні, підкресливши в чому є дійсна реальність, а в чому декларативність; 3) вкажіть основні заходи, спрямовані на правовий і соціальний захист адвокатів (загальні положення та окремо за різними видами адвокатської діяльності).

4. Організаційні форми адвокатської діяльності

Організаційні форми діяльності адвокатури: а) індивідуально (свідоцтво па право заняття адвокатською діяльністю); б) відкриття свого адвокатського бюро: в) об'єднання з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, інші адвокатські об'єднання). Всі об'єднання вносяться до Реєстру адвокатських об'єднань. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру» адвокати і адвокатські об'єднання можуть створювати регіональні, загальнодержавні і міжнародні союзи і асоціації. На сьогоднішній день діє суспільна організація «Союз адвокатів України».

До основних цілей, які ставить перед собою Союз, відносяться: об'єднання зусиль адвокатів в Україні по сприянню у формуванні демократичної правової держави; підвищення рівня юридичної допомоги, яка надається громадянам, організаціям, у тому числі іноземним фізичним і юридичним особам; підвищення ролі і авторитету адвокатури в суспільстві і державі; сприяння розвитку індивідуальної приватної адвокатської діяльності; захист законних інтересів членів Союзу; розширення історичних традицій української адвокатури. В своїй

діяльності Союз адвокатів України здійснює співпрацю з державними органами, суспільними організаціями, зарубіжними і міжнародними організаціями.

Особливо відзначимо, конкуренція між адвокатськими об'єднаннями неможлива за визначенням

Створення Асоціації адвокатів України, ймовірно, на противагу діючому з 1990 р. Союзу адвокатів також зроблено з метою «офіційно» і повноправно представляти адвокатуру України. Проте, всі ці «благі наміри» представляти адвокатуру не вирішують головної проблеми - як об'єднати всіх адвокатів України в єдину організацію, яка мала б всі підстави бути представницьким органом адвокатів України і виступати від їх імені? Законодавець, кажучи про юридичну діяльність взагалі, оперує термінами "система органів", "підрозділ", "організація", "установа", "з'їзд", "бюро", "контора", "об'єднання", "союз", "асоціація", які в реальній дійсності є зовнішнім проявом змісту - формою діяльності в її організаційному аспекті. Що, безумовно, властиво і адвокатської діяльності як підвиду (або точніше - одному з напрямів) юридичної діяльності

1. Організаційні форми адвокатської діяльності позбавлені належної наукової уваги.

2. Адвокатське бюро і об'єднання - це реальні інституції, установи, організації,
філіали, регіональні представництва, а разом з цим приміщення, технічний і
допоміжний персонал, конкретна територія або сфера дії, обсяг компетенції - тобто
ряд параметрів інституційного характеру, які розглядаються як необхідні формальні
атрибути діяльності, і зокрема - адвокатської.

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: 1) які об'єднання адвокатів існують в Україні; 2) назвіть організаційні форми діяльності адвокатури і розкрийте їх відмінності; 3) визначне різницю між "адвокатським бюро" та "адвокатським об'єднанням"; 4) чому адвокатські бюро не отримали розповсюдження в Україні'.'

5. Проблеми відповідальності адвоката

Аналіз світових систем адвокатури дозволяє вказати, що заходи дисциплінарного характеру частіше за все розробляє Союз адвокатів або місцева колегія, але нерідко вони регламентуються і безпосередньо самими законами про адвокатуру. Видами дисциплінарного стягнення є: 1) зауваження (попередження); 2) догана; 3) виключення з Союзу (колегії, палати адвокатів); 4) замкне займатися адвокатською діяльністю строком до 1 року (в Японії - до 2 років) Окрім приведених видів дисциплінарних стягнень, зустрічаються також і інші: 1) сувора догана; 2) наказ про виключення з місцевої колегії, 3) виключення з Союзу адвокатів; 4) виключення з адвокатури (що тягне за собою анулювання ліцензії). Рідко, але серед стягнень можна знайти штрафи. І Іроте включення штрафів в систему дисциплінарних стягнень є по суті юридично невірним, оскільки по своїй природі штрафи не є дисциплінарними санкціями, а відносяться до матеріальної відповідальності, яка передбачається згідно страхуванню ризику відповідальності. Законодавство також встановлює терміни давності для розгляду дисциплінарної провини адвокатів.

Останнім часом, за твердженням деяких авторів і про що все більше свідчить практика, завуальований і відкритий тиск, а також інший протиправний вплив на свідків, потерпілих, суддів, слідчих та інших учасників кримінального процесу набув характер соціально-правової проблеми.

Перешкодження здійсненню адвокатом адвокатської діяльності. порушення професійних прав адвоката, гарантій адвокатської діяльності, встановлених законом, виявлення неповаги до адвоката, загрози, образи, наклеп на його адресу, розповсюдження відомостей, які порочать адвоката, здійснення насильницьких щодо нього, посягання на його життя, здоров'я, майно, передбачають встановлену законом відповідальність. Як видно, адвокати окремо не виділені як суб'єкт такої дії з властивими йому характерними особливостями, а широким жестом віднесені до «інших учасників кримінального процесу».

Отже, підвищення ефективності правоохоронної і правозахисної діяльності передбачає, перш за все, удосконалення її кримінально-правового захисту

Оскільки адвокатуру не можна вважати правоохоронним органом зважаючи па відсутність ефективних механізмів охорони інтересів суб'єктів, які звернулися в дану інституція за охороною своїх суб'єктивних прав; у вузькому значенні не буде вірним вважаїи адвокатуру також і правозахиспим органом, а тому в ієрархічних і термінологічних сходинках адвокатура займає особливу ступінь. Тому вважаємо висловлено достатньо аргументів щодо дослідження питання зі виокремлення самостійного інституту Особливої частини кримінального права - "Злочини проти правоохоронної і правозахисної діяльності". для чого необхідно розробити єдине тлумачення змісту правозахисної діяльності як об'єкту кримінально-правового захисту. Отже, до сьогоднішнього дня конкретний і простий алгоритм щодо вирішення цієї проблеми переконливо не наводиться.

4

1. Відсутнє нормативне закріплення не тільки єдиної системи критеріїв оцінки багатогранних аспектів професійної поведінки адвоката, рівно як і витікаючі з цього проблеми спеціального захисту представників адвокатської професії.

2. Висловлене демонструє, наскільки складною і неоднозначною може бути як процедура правомірності поведінки адвоката, так і процедура його захисту.

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: і) сформулюйте загальні правила притягнення адвокатів до дисциплінарної відповідальності; 2) назвіть основні нормативно-правові акти, які регламентують порядок застосування дисциплінарних стягнень до адвокатів.

$ КЛЮЧОВІ СЛОВА ТА ТЕРМІНИ ДО ТЕМИ 2. "функції, процедури і принципи адвокатської діяльності", "фахівець у галузі права", "професійне мислення адвоката", "соціальні права адвоката", "помічник адвоката", "адвокатське бюро", "адвокатське об'єднання", "індивідуальна адвокатська діяльність", "відповідальність адвоката".

Основна література.

1. Адвокатура України: Навчальний посібник. / В.К. ІПкарупа, О.В. Фідонов, A.M. Гитов, ІО.Я. Кінаш; За ред. В.К. Шкарупи. - К: Знання. 2007. - 398 с

2. Адвокатура України: Навчальний посібник: У 2 кн. / За ред. проф. СЯ. Фурси. - К: Видавець Фурса С.Я.: КИТ, 2007. - Кн. 1. - 940 с

3. Андрєєвський В.В. Основи юридичної природи адвокатури: теорія, історія та
сучасність // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2005. - № 6 (44). - С 87 - 92.

4. Шліхова О.В. Адвокатура в Україні: Навч.-метод, посіб. - К.: НВУ, 2006. - 90 с.

5. ФіолевськийД.П. Адвокатура: Підручник. - К: Алерта: Прецедент, 2006. - 486 с.

Додаткова література.

6. Бакаяиова Н.М. Этические принципы адвокатуры в Украине: Монография. - Одесса
Юрид. лит., 2005. - 152 с.

7. Бронз И.Л. 1 Іротивостояние продолжается или что ждет адвокатуру Украины в будущем // Адвокат. - 2006. - № 8. - С. 36.

8. Головань І.В. Захист професійної юридичної таємниці згідно законодавства України та 11 Івейцарії // Адвокат. - 2005. - № 1. - С. З - 7.

9. Леви А., Папкин А. Нравственные и этические требования к адвокату // Российская
юстиция. - 2003. - № 3. - С. 25 - 26.

10. Логтова С. Адвокатська таємниця: історико-правовий підхід. // Право України. -
2001. -К»3.-С. 111 - 115.

ТЕМА З

ОКРЕМІ ВИДИ АДВОКАТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Основні питання теми

1. Загальні положення і зміст адвокатської практики.

2. Класифікація і типологія адвокатської діяльності в Україні.

3. Адвокат у цивільному процесі.

4. Адвокат у господарському процесі.

5. Адвокат у нотаріальному процесі.

6. Адвокат у адміністративному судочинстві.

7. Адвокат у конституційному судочинстві.

8 Адвокат у виконавчому провадженні і правова протидія рейдерству.

/. Загальні положення і зміст адвокатської практики

Адвокатська практика - це діяльність адвокатів-профеєіоналів по вирішенню будь-яких спорів, що мають юридичний характер вирішення, та надання правової допомоги при розі ляді різних категорій справ, реалізації правового статусу громадян, розгляду скарг тощо

Система способів юридичної практики складає адвокатську тактику. Способи і прийоми, які використовуються для досягнення юридично значущого результату, є характеристикою методу здійснення адвокатської практики. Скукупність засобів, способів і методів є важливою частиною технології адвокатської практики.

Юридичний процес це сукупність правових дій уповноважених органів, посадових осіб, а також інших зацікавлених суб'єктів права, які спрямовані на виорішення юридичних справ, породжують юридичні наслідки, регулюються процесуальними нормами, результати яких закріплююються у відповідних юридичних актах - офіційних документах. За суб'єктами здійснення адвокатської практики або спеціальностями, які склалися в межах професії адвоката, виділяють декілька видів (типів) такої практики. За видами юридичних дій, які складають основу адвокатської практики, можна виокремити: 1) юридичне консультування; 2) складання юридичних документів; 3) виступи в юридичних установах; 4) тлумачення текстів юридичних документів; 5) пропаганду правових знань і правове виховання.

ё

1. Функції адвокатської практики - це відносно самостійні напрямки її впливу на об'єктивну і суб'єктивну реальність, в яких проявляється її природа, сутність і соціальне призначення.

2. Результат адвокатської практики - це підсумок відповідних дій, операцій суб'єктів та учасників юридичної діяльності, досягнення поставлених цілей.

ш

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: /) визначте поняття адвокатської практики як специфічного виду соціальної діяльності і назвіть її основні риси; 2) назвіть основні структурні елементи адвокатської практики; 3) охарактеризуйте види адвокатської практики за суб 'єктами її здійснення і за видами юридичта дій; 4) перелічіть загальносоціапьш і спеціальні юридичні функції адвокатської практики; 5) розкрийте внутрішній зміст адвокатської практики; 6) назвіть основні види юридичних актів, що утворюють зовнішню форму адвокатської практики; 7) поняття рейдерства та механізм протидії.

2. Класифікація і типологія адвокатської діяльності в Україні

Представництво - це така повна або часткова заміна суб'єкта права іншою особою, при якій представник в повній правовій мірі заміщає юридичну сторону, шляхом виконання функцій правоздатності, внаслідок чого всі наслідки діяльності представника покладаються на обличчя, що заміщається. У свою чергу правозаступництво - це публічний чинник правосуддя, який покликаний надати юридичну допомогу фізичним і юридичним особам з метою захисту їх законних прав. Виходячи з цього, адвокатська діяльність класифікується на два абсолютно різних інституту, не мають нічого загального - представництво і правозаступництво.

1 Іропопується така класифікація, що складається з двох базисних напрямів:

1. адвокати, які беруть участі, в кримінальному процесі (назвемо це узагальненим терміном - кримінальна юстиція, що включає окремо стадію досудового слідства і стадію судового розгляду; при цьому типологія адвокатської діяльності в кримінальному процесі може структуру ват ися за різними параметрами: перш за все - процесуальний стан: захисник / представник; потім - категорія кримінальних справ, причому це розбиття може по самих різних підставах: а) види обвинувачення (статті, можливі терміни, категорії злочинів); б) арени антські / неарештантські; в) залежно від територіальностї і навіть від перебування під слідством, що має значення для типів самих адвокатів.

2. адвокати, що беруть участь в інших справах, але не кримінальних. А будь-хто інші -не які'.' Так от, про це ми і поговоримо зараз, тобто розглянемо типологію участі адвоката в "некримінальних" справах. Ми перш за все відзначимо і виділимо принципові основи і технологічні особливості участі адвоката в цивільному, господарському, нотаріальному, адміністративному і конституційному процесі. Ми не станемо окремо зупинятися на важливості кожного з вказаних напрямів, але помітимо лише те, що якщо розгляд першого і частково другого видів процесуальної діяльності адвоката достатньо повно розкрито раніше на сторінках юридичних видань різного формату, то новаційна роль адвоката і характерні особливості йото професійної діяльності в нотаріальному, а більш переконливо в адміністративному, і особливо - в конституційному процесі, безумовно заслуговують особливої наочної розмови хоча б для контура масштабів них напрямів надалі і розстановці акцентів в сучасному полягапні проблеми.

До сучасних систем кваліфікації, поширених в правових державах і високим обсягом і різновидами цивільного правового обороту, застосовується професійна кваліфікація, заснована на спеціалізованих видах адвокатської діяльності. Гак. наприклад, в СІНА. Франції. Німеччини. Російській Федерації адвокати спеціалізуються за такими Трупами: судові адвокати у кримінальних справах; судові адвокати у цивільних справах; судові адвокати у господарських справах; адвокати для малоімущих. військові адвокати; сімейні адвокат Як професійний і організаційний зв'язок адвокатів і повіреними формує гарантовану стійкість організації адвокатури, гак і тісний зв'язок адвокатури з судовою системою створює сприятливі передумови для авторитету установ правозахисників і надійності формування судової системи.

Отже, слід підкреслити, що серед існуючих класифікацій адвокатської діяльності необхідно виділяти ті, в яких як критерій приймаються істотні ознаки (тин природної класифікації), а також ті, які будуються на основі штучного виділення рис або ознак об'єктів, які не є істотними (тип штучної класифікації). Ми навмисно обійшли або торкнулися в мінімальному ступені ряду питань, пов'язаних з типологією адвокатської діяльності в зарубіжних країнах, але мають, як нам представляється, все ж таки другорядне значення в контексті проблеми, яка визначена нами як центральна в представленому дослідженні

Класифікації за такими підставами як сфера адвокатської діяльності, спеціалізація адвокатської роботи, можливості використовування адвокатом правових або неправових форм діяльності, сфера галузевої спеціалізації, приналежність до типу правової системи і ін. слід вважати природними, а решта пропозицій - штучними.

достатньо об'ємний і строкатий пласт юридичної роботи за поданням правових послуг юридичним особам (фірмам, підприємствам, суспільствам, концернам і т.п.).

Характерною межею тут є те, що такі організації, як правило, невеликі за чисельністю персоналу і не містять в штатному розкладі посаду юрисконсульта. На крупних виробництвах для цієї мети створені цілі юридичні відділи (управління і навіть департаменти). А ось послугами адвокатів користуються невеликі господарюючі структури, яким час від часу доводиться стикатися з юридичними питаннями, що виникають, як правило, через юридично безграмотні дії, що може спричинити для скромного підприємства значний фінансовий збиток. Для адвоката ж, який живе і працює в невеликому населеному пункті, співпраця з господарюючими структурами - це, з одного боку, можливість підтримувати на достатньому рівні знання господарського нрава і процесу, а з іншого - мати постійний заробіток, що надійно компенсує періодичну відсутність клієнтури. Таким чином, юридичне обслуговування адвокатом комерційних підприємств і господарських установ - взаємовигідна і взаємно корисна реальність сьогоднішнього дня. Адвокату, який стане юридично обслуговувати підприємство, бажано добитися того, щоб всі накази, які можуть мати фінансово-матеріальні наслідки, не підписувалися керівником без візи юриста (адвоката).

Природно, що вирішивши об'єднати свою роботу з роботою юрисконсульта, адвокат повинен поглибитися в господарське і господарсько-процесуальне законодавство, йому доведеться стикатися з питаннями банкрутства, приватизація, страховими справами і т.п. Практика показує, що деякі адвокати, захопившися юрисконсультською роботою, поступово залишають пряме адвокатське ремесло (роботу з клієнтом) і надалі присвячують себе повністю господарсько-правовій діяльності.

1. Особливості участі адвоката в господарському судочинстві визначаються особливостями самого господарського судочинства, розглядом справ про суперечки в господарських відносинах. У свою чергу, ці особливості характеризуються предметом судового розгляду (суперечки в господарських відносинах) і суб'єктним складом (юридичні особи і громадяни-підприємці).

2. Ефективна робота адвоката під час судового розгляду з господарських справ полягає в тому, що в поясненнях в концентрованому вигляді дати аналіз обставин справи з підтвердженням їх відповідності доказами, проаналізувати правовідносини сторін і правові норми, які регулюють ці правовідносини, висловити прохання до суду про задоволення позову або про відмову в позові.

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: І) визначте особливості участі адвоката у господарському судочинстві; 2) розкрийте зміст роботи адвоката з юридичного обслуговування суб 'остів підприємницької діяльності.

5. Адвокат у нотаріальному процесі

У нотаріальному процесі виділяють три групи суб'єктів нотаріального процесу. У цій класифікації представника (адвоката) відносять до осіб, які порушують або вступають в нотаріальне провадження з метою охорони прав і інтересів інших осіб. Висвітлення питань ролі адвоката в нотаріальному процесі є дослідженням інституту адвокатури під новим, ще детально не дослідженою точкою зору. Але щоб правильно визначити процесуальне полягання адвоката в нотаріальному процесі як суб'єкта нотаріальних процесуальних відносин необхідно розібратися в специфіці самої нотаріальної діяльності. Ми не станемо детально зупинятися на розгляді нотаріального процесу як юрисдикційній діяльності нотаріуса, яка направлена на охорону безперечних цивільних прав фізичних і юридичних осіб, оскільки, по-перше, це не входить в предмет нашого дослідження, а по-друге, цьому питанню присвячена достатня кількість сучасної наукової і навчальної літератури.

26

Відомо, що нотаріальний процес починається із звернення особи до нотаріуса в усній або письмовій формі. Адвокат може вступити в нотаріаіьний процес на будь-якій із стадій. В такому процесі адвокат може виступати замість особи, інтереси якої він представляє або виступати з такою людиною паралель. У випадках вступу адвоката в нотаріальний процес замість особи, чиї інтереси він представляє, звернення до нотаріуса формулює адвокат. А у разі особистої присутності особи і його нредставника-адвоката звернення до нотаріуса може виходити як від адвоката, гак і від особи, інтереси якої представляє цей адвокат. Слід помітити, що переговори в нотаріальному процесі у присутності осіб і їх адвокатів істотно відрізняються від переговорів, в яких беруть участь виключно адвокати.

Представництва в правовому значенні слова тут немає, оскільки особи самі виражаюіь свою волю на таких переговорах. Адвокат же найбільш ймовірно є захисником інтересів і надає допомогу при формулюванні людиною своєї позиції. Особливістю участі адвоката при представництві інтересів особи в нотаріальному процесі є те, що адвокат - представник однієї особи, яка звернулася до нотаріуса за здійсненням нотаріальної дії І всі йото зусилля направлені на якнайповніше вживання своїх знань в області юриспруденції з метою повного і всеетороннього захисту прав і законних інтересів особи, якої адвокат представляє. Таким чином, сприяючи здійсненню конкретних інтересів особи, адвокат впливає на виникнення, протікання і завершення нотаріального процесу.

4

1. Професійна культура адвоката в нотаріальному процесі включає два
головнихі чинника: юридичну компетентність фахівця і морально-етичні основи його
діяльності.

2. До морально-етичних основ, які формулюють стратегію поведінки адвоката в
нотаріальному процесі, слід віднести і питання дотримання адвокатської етики і
таємниці нотаріальних дій.

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: 1) надайте загальну характеристику нотаріального процесу; 2) визначте зміст і значення діяльності адвоката у нотаріальному процесі.

6. Адвокат в адміністративному судочинстві

Доводиться констатувати дефіцит навчальної літератури як з аналізом функціонування адміністративних судів і здійснення ними правосуддя, так і щодо особливостей діяльності адвоката в таких справах.

Адміністративна юстиція являє собою систему адміністративних судів, покликаних вирішувати не конфлікти, джерелом яких є дії чи поведінка приватних осіб, а спори, зумовлені управлінською (адміністративною) діяльністю владних суб'єктів. Отже, адміністративна юстиція (лат. /н.кііііа - "справедливість, законність") — це встановлений законом порядок розгляду і вирішення в судовій процесуальній формі справ, які виникають у сфері державною управління між громадянами чи юридичними особами з одного боку та Органами виконавчої влади й місцевого самоврядування (посадовими особами) з іншого, здійснюваний загальними або спеціально створеними для вирішення правових спорів судами.

В адміністративних судах можуть бути оскаржені які-пебудь рішення, дії або бездіяльності суб'єктів владних повноважень, окрім деяких випадків, для участі у розгляді справ щодо яких Конституцією і Законами України встановлений інший порядок судового провадження. Участь адвоката в адміністративному судочинстві як представник позивача або відповідача убачається принципово новою і достатньо перспективною лінією професійної адвокатської діяльності. Особливо, з урахуванням того, що кожне рішення адміністративною суду про відновлення або відновлення прав, які були порушені державним органом або урядовцем, автоматично стає преюдиціальною підставою для звертання у загальний суд з

#. Адвокату виконавчому провадженні і правова протидія рейдерству

Процедура виконавчого провадження супроводжується певним кругом правовідносин, які виникають в процесі її реалізації. Чинне законодавство не визначає правового статусу адвоката у виконавчому виробництві, відділення самого виконавчого провадження від цивільного процесу і викликає необхідність чіткого правового регулювання всіх питань примусового виконання рішень, і у тому числі пов'язаних з діяльністю адвоката в такому виробництві. Із змісту ст. 12 Закону України «1 Іро виконавче провадження» витікає, що адвокат є представником сторони виконавчого виробництва. Причому обох сторін рівнозначно

Одночасно не тільки цей Закон, але і решта існуючого на сьогоднішній день законодавства про виконавче виробництво в цілому взагалі не згадує про таку процесуальну фігуру як адвокат, роль якого є достатньо вагомої і важливої для забезпечення законності виконавчого виробництва і захисту прав і інтересів громадян і юридичних осіб. А щодо правового регулювання представників, яке міститься в процесуальному законодавстві, то цей порядок абсолютно не співвідноситься з подібним регулюванням діяльності адвокатів

Відсутність правового регулювання участі адвокатів у виконавчому провадженні призвела до появи в юридичній літературі ряду наукових публікацій, в яких наголошується, що документом, що дає адвокату право на участь у виконавчому провадженні, є законно видана і оформлена довіреність. Ця позиція сформувалася в результаті достатньо широкого тлумачення положення ч. 5 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», в якій йде мова про представництво сторін у виконавчому провадженні, яка розповсюджується на договірних представників. Вважають, що відмовлятися від ордера буде недоцільно, як і замінювати ордер довіреністю, що спричинить для клієнта лише додаткові витрати.

Наголосимо, що тільки чітка програма правового захисту і уявлення про можливі ризики, пов'язані з володінням нерухомості, може стати могутнім інструментом для блокування дій можливого агресора і захисту своїх майнових прав, а головним розробником такої програми краще за все буде висококваліфікований адвокат.

При оформленні повноважень адвоката у виконавчому провадженні пропонується два шляхи:

1. Відмова від ордерної форми оформлення повноважень і заміна її довіреністю (або договором) або збереження ордерної форми представництва, проте із зміною його структури, що передбачає конкретний перелік в ордері повноважень адвоката в судовому провадженні.

2. Одночасне оформлення ордера і довіреності (або договори) на конкретні повноваження адвоката при розгляді справи і виконанні присуджень.

ш

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: /; розкрийте зміст ролі адвоката у виконавчому провадженні; 2) зазначте різниці у заходах, які може застосовувати адвокат при виконанні примусових актів судових і несудових рішень; 3) розкрийте зміст понять "рейдерство", "гршмейчерство"; 4) зазначте різницю між "чорними" і "білими" рейдерами: 5) які заходи правової протидії захопленню підприємств можуть застосовуватися адвокатами; 6) як ви розумієте умовний термін "тіньова юстиція ".

t4 КЛЮЧОВІ СЛОВА ТА ТЕРМІНИ ДО ТЕМИ 3. "технології і результат адвокатської практики", "типологія адвокатської діяльності", "юридична операція", "позивач", "відповідач", "представник", "договір", "рейдерство", "правовий механізм протидії".

Основна література.

1. Адвокатура України: Навчальний посібник. / В.К. Шкаруна, О.В. Філопов, A.M. Титов, Ю.Я. Кіпаш; За ред. В.К. Шкарупи. - К.: Знання, 2007. - 398 с.

2. Адвокатура України: Навчальний посібник; У 2 кн. / За ред. ироф. СЯ. Фурси. - ІС Видавець Фурса СЯ.: КИТ, 2007. - Кн. І. - 940 с.

3. Андреевський В.В. Основи юридичної природи адвокатури: теорія, історія та сучасність // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2005. - № 6 (44). - С 87 - 92.

4. Історія адвокатури України / Редкол.: В.В.Медведчук (голова) та інші. - К: Видавництво "СДМ-Студіо", 2002. - 286 с.

5. Захарова О.С. Представництво у цивільному судочинстві // Вісник Академії адвокатури України. - 2005. - № 3. - С. 32 - 36.

6. Меліхова О.В. Адвокатура в Україні: Навч.-метод, носіб.- К.: ІІЕУ, 2006. - 90 с.

7. ФіолевськийД.ІІ. Адвокатура. Підручник. К: Алерта; Прецедент, 2006. -486 с.

EQ Додаткова література.

8. Андреевский В. Классификация и квашфикация адвокатских профессий. их
взаимодействие с судебной системой //1 Іідприємництво, господарство і право. - 2005. - № 5.
С. 155 - 159.

9. Павлусик І. Особливості участі адвокат а в цивільному процесі // І Іраво України. -
1999. -№ 9.-С. 62-65.

10. Фурса СЯ., Фурса СІ. Адвокат у цивільному процесі. - К.: Видавець Фурса СЯ.:
КНТ. 2006. '

зо

11. Хотинська О. Правове становище адвоката як представника у виконавчому провадженні // Вісник прокуратури. - 2003. - № 3 (21).- С 76 - 79.

12. Хотинская О. Этика деятельности адвоката в исполнительном производстве /7 Юридическая практика. - 2003. -№ 5. - С 6 - 8.

13. Чабан С. Участь адвоката у виконавчому провадженні // Право України. - 2001. - № 11.-С 84 -85.

ТЕМА 4

АДВОКАТ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Основні питаний теми:

1. Поняття правового захисту.

2. Правовий статус захисника в кримінальному процесі.

3. Порядок допуску адвоката до участі в кримінальній справі.

4. Правова позиція захисника і підзахисного та проблема їх колізій.

5. Проблеми діяльності адвоката при самообмові.

6. Адвокатське провадження (дось'є) і планування захисту.

7. Тактичні завдання адвоката-захисника на досудовому слідстві.

8. Психологічні аспекти адвокатської захисної діяльності.

9. Алгоритм захисту при судовому розгляді кримінальних справ. 10.Захисна промова адвоката.

1 1 .Адвокатські технології в апеляційній та касаційній інстанціях.

/. Поняття правового іахисту

Перед тим, як перейти до ретельного висвітлення питань діяльності адвоката-захисника у кримінальному процесі, пропонується розібратися в проблемі співвідношення таких термінів як «захист», «правозахист», «правовий захист» і «професійний захист». Слід зазначити, що в юридичній практиці слова «правозахист» і «правовий захист» уживаються те в одному, то в різних значеннях. В одних випадках вони позначають тотожні поняття, в інших - різні і не співпадають із значенням тих же термінів в політико-правовій доктрині. Отже, розглянемо сучасне трактування поняття «правового захист у».

Правозахиснийрух представляється як вид суспільного руху по захисту прав і свобод людини і громадянина. Ініціюється і організується переважно суспільними правозахисники організаціями і об'єднаннями. На перший погляд, неначебто і одна, і друга містять такий основний базис як «захист прав». Проте, адвокатська діяльність припускає захист прав інших осіб або представлення яких-небудь інтересів цих осіб.

Аналіз діяльності адвокатури свідчить про те, що одним з найважливіших аспектів якої є діяльність адвоката із захисту порушених прав, тобто право захисна. Але ж адвокат не політик, а професійний захисник, який працює тоді, коли до нього звернулися по його допомогу, причому виключно правового характеру. Нічого іпшого-то він і не представляє. Інакше перестане бути адвокатом, а етане таким безкорисливим універсальним помічником всіх скривджених і пригноблюваних. Зв'язок між гармонізацією, що здійснюється судом, і законодавчою гармонізацією існує на двох рівнях: виключно правовому і переважно політичному. Останній має історичне значення, але перший сьогодні може бути більш важливим.

Захист правовий (судовий) - конституційне право громадян, а також сукупність процесуальних (судових) дій, направлених на захист честі і гідності, життя і здоров'я, особистої свободи і майна від злочинних посягань, на зняття звинувачення або пом'якшення відповідальності обвинуваченого (підсудного). Це право забезпечується за допомогою участі захисника (адвоката) в судочинстві. Якщо процесуальний механізм може бути здійснений за

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: І) що таке самообмова; 2) назвіть иайтиповіші спонуки до самообмови; 3) які дії адвоката при самообмові (наведіть приклади).

6. Адвокатське провадження (дос'є) і планування захисту

Наступним питання є планування захисту і фіксації адвокатом основних результатів своєї діяльності, слідчих неув'язок, інших питань, до яких потрібно буде звертатися надать Адже захист по окремо визначеній справі у адвоката може бути не один. Таких справ може бути декілько. Так як не забути важливе і не упустити деталі? Ось ми і підійшли до проблеми складання адвокатської справи (провадження, досьє і т.п.). Але про такий вид справ КПК не говорить ні слова. Що ж це таке і як його складати'' Спершу виділимо головне: адвокат повинен знати кримінаїьну справу краще, ніж прокурор і суддя. Що ж для цього йому потрібне робити'.' Повна картина кримінальної справи стає зрозумілою після копіткого вивчення всіх матеріалів, зібраних по справі, для створення свого власного адвокатського провадження (досьє).

В адвокатському досьє повинні бути зібрані і певним чином систематизовані копії і виписки ухвал слідчого, висновків експертів, копії або виписки з протоколів слідчих дій і інші документи, що мають відношення до пред'явленого звинувачення. Безумовно, не існує єдиний

Знайдіть розгорнуті ВІДПОВІДІ І повторіть: І) які існують методики з формування адвокатської справи; 2) в чому відмінність адвокатської справи з кримінальною справою; 3) яка методика і порядок формування адвокатського дось 'є; 4) доведіть, чи існуть різниці між-"допитом свідків " та "опитування свідків ",

7. Тактичні завдання адвоката-захисника на досудоиому слідстві

Тактика захисту це правильність і своєчасність вибору і кваліфікованого здійснення законних засобів і способів захисту, які в конкретних умовах виробництва по справі найбільш ефективно сприяють досягненню цілей, поставлених перед захисником кримінально-процесуальним законом.

Нейтральна тактика захисту є взаємодією адвоката із слідчим у формі співпраці, при якій можливі взаємні компроміси за принципом: у слідчого своя робота, у адвоката - своя. В такому варіанті конфлікти і відкрите протиборство відсутні, а реалізація позиції захисту переноситься на етап судового слідства

Атакуюча тактика припускає нав'язування слідчому конфліктної ситуації із захопленням ініціативи, нав'язування трудомістких слідчих дій в цілях захисту, формування системи збалансованих пропозицій, направлених на руйнування обвинувальної концепції слідчого.

При оборонній тактиці адвокат приймає всю версію слідства цілком, без яких-небудь доповнень

адвокату необхідно проявляти максимальну толерантність, коректність, тактовність і стриманість в спілкуванні з підзахисним.

Окремо треба додати, що певну складність як з практичної, так і з психологічної сторони уявляє питання щодо визначення суми гонорару.

1. Пропонуємо методику психологічного контакту між адвокатом і клієнтом, а також іншими особами, в процесі надання правової допомоги по кримінальній справі, в умовах ускладненого спілкування.

2 Передбачається, що адвокат не знайомий з клієнтом, тому рекомендується такий алгоритм у встановленні контакту при спілкуванні: а) накопичення угод між тими, що спілкуються; б) пошук загальних або співпадаючих інтересів; в) ухвалення принципів і якостей, пропонованих для спілкування; г) пошук і виявлення приховуваних властивостей і сторін особи (виявлення якостей, що утрудняють спілкування); д) адаптація партнерів і реалізація індивідуальних дій; є) досягнення конкретних відносин і побудова злагоджених дій.

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: І) що вивчає юридична психологія; 2) охарактеризуйте зміст психологічних особливостей в роботі адвоката-захисника; 3) розкрийте поняття "психологічний прийом" та наведіть приюіади із діяльності адвоката; 4) поясніть зміст терміну "фрустрація ".

9. Алгоритм захисту при судовому розгляді кримінальних справ

Досягнення істини в судочинстві можливе лише при збалансованості цих двох його механізмів. Якщо на стадії досудового слідства змагальність між слідчим і прокурором з одного боку і адвокатом - з іншою, вельми умовна, то вже в судовому процесі можливості у нрокурора-обвинувача і у адвоката-захисника дещо ближче до реального балансу, і прокурор, і захисник повинні мати рівну нагоду для пошуку і дослідження доказів і для обґрунтовування перед судом своєї позиції. Проте задачі, які стоять перед ними, і їх обов'язки істотним чином розрізняються. На досудовому слідстві, грубо кажучи, вся робота адвоката (якщо опустити химерні фрази деяких норм, які виконують роль декларативного орнаменту) зводиться тільки до одного: написанню або усній заяві клопотань державним слукжбовцям і на них же скарг (слідчому, прокурору, судді). Тобто адвокат виступає в ролі прохача. У суді, звичайно, формально сторони рівні: і «просять» у судді прокурор і адвокат у принципі однаково. Ллє, на жаль, це тільки у принципі. А реальних можливостей у сторони захисту, безумовно, значно менше. Та і кримінальна справа всього одна, в якій доказовий базис зібраний під наглядом прокурора, який сьогодні в суді виступає обвинувачем. І лежить ця справа на столі перед суддею. Л що у адвоката? В кращому разі якісь копії деяких процесуальних документів і свої чернетки. Іноді зустрічаються випадки, коли адвокати, які не згодні з виведеннями слідчого про кваліфікацію дій обвинуваченого, звертаються до кандидатів або докторів юридичних наук у сфері кримінального права по наданню їм висновку про кваліфікацію дій особи па основі матеріалів кримінальної справи, які цим вченим адвокати ж і надають. Щось подібне було у середньовічній Німеччині, де з 1495 р. в судову практику активно стали притягуватися вчент-правники з університетів для «офіційних консультацій».

Зустрічаються і випадки, коли адвокати звертаються до вчених у сфері медичної науки, якщо йде мова про смерть потерпілого в результаті використовування медичного препарату і т.п. Проте тут головним є те, що по аналогії із ст. 75 Кримінально-процесуального кодексу України (даті - КПК) такі висновки не є обов'язковими для слідчого, прокурора і суду. Можна сперечатися, затверджуючи, що висновок судової експертизи, який підшитий в кримінальну справу, і на якому будується звинувачення, теж не є обов'язковим. І навіть їх може бути дещо, причому що суперечать один одному. Л слідчий вибере таке, яке йому підходить. Тому, як

40 говорять в одному південному місті, виведення «офіційної консультації» доктора наук і. наприклад, висновок обласного бюро судово-медичної експертизи - не дві більше різниці. І для слідчого, і для адвоката, і для судді, а, отже, - і для підсудного.

Отже, адвокат повинен вчитися складати стислу формулу захисту на противагу формулі обвинувачення. Далі захиснику слід пам'ятати, що у разі його нез'явлення в судове засідання суд, у разі неможливості його заміни, відкладає слухання такої справи. Мають місце і випадки відмови адвокатів від участі в кримінальних справах відповідно до ст. 47 КПК України за призначенням. Тому по вказаних фактах суди ухвалюють окремі визначення, які спрямовували в основному на розгляд кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури. В них наголошувалося, що адвокати, які були своєчасно проінформовані про час судовою розі ляду справи, не прибули в судове засідання без повідомлення причин нез'явлення. Л деякі адвокати, на що указують деякі автори, умисне не приходять в суд в призначений термін, таким чином, виграючи час для знаходження нових доказів. Хоча чи дійсно вони «шукають» нові докази, або намагаються «вирішити питання» або «зайти з другого боку», залишається з цілком з'ясовних причин в латентній площині.

У судовому розгляді адвокат активно взаємодіє зі всіма учасниками судового засідання, бере участь в допиті звинуваченого, потерпілого і свідків, веде діалог з експертами і прокурором. Йото роль помітно підвищується у разі виявлення суперечливих моментів, які були їм виявлені (і припасеш) ще в ході досудового слідства або безпосередньо виявляються (а це навіть ще краще) в процесі судового розгляду справи. Якщо виникає необхідність у визначенні рівня інтелектуального розвитку відповідності психічного розвитку біологічному віку, у встановленні виду емоційного полягання в криміногенній ситуації, то адвокат звертається з клопотанням до суду про призначення судово-психологічної експертизи.

Не останнє місце у формуванні у суду адекватного образу підзахисного і картини відбувся займають адвокатські питання при судовому допиті потерпілого, свідків, інших підсудних. Досвідчені захисники ретельно готуються до таких допитів, продумувавши наперед і записуючи кожне питання, намагаючись уникнути невизначених, несподіваних і небажаних відповідей. Грамотний адвокат своїми питаннями зуміє загнати в психологічний тупик і викрити лжесвідка, продемонструвати суду надуманість звинувачення або неспроможність доказів, підтасовування фактів або фальсифікацію документів. Свідок може говорити неправду і думати, що він говорить правду, - це абсолютно природно. Він може помилятися, може, будучи очевидцем деяких фактів, додати до них ряд нових, - таких, про які він тільки чув і які були сприйняті його розумом шляхом різних припущень.

Адвокат повинен враховувати таку вимогу до представників обвинувачення, які не повинні перевищувати пропозиції про кваліфікацію злочину з мстою «підстраховування» від повернення судом справи для додаткового розслідування.

1. Адвокат повинен вчитися складати стислу формулу захисту на противагу формулі обвинувачення і використовувати її при судовому розгляді як логічний "хребет" позиції по справі, на яку "нанізувати" всі докази "за" і відкидувати - "проти".

2. Правильна кваліфікація вчиненого - одна з гарантій досудового слідства і правосуддя, яка закріплює і підвищує авторитет правосуддя і сприяє попередженню злочинності.

10. Захисна промова адвоката

Судові дебати - цс частина судового розгляду цивільної або кримінальної справи, в якій учасники процесу в своїх виступах, на основі проведеного в судовому засіданні дослідження доказів, висловлюють суду свою остаточну думку за оцінкою доказів і можливого рішення по справі. Предметом судової промови захисту в кримінальному процесі є аналіз норм процесуального права, які регулюють діяльність органів слідства і суду, аналіз зібраних доказів і інших питань, які пов'язані зі встановленням істини у справі і винесення законною і обгрунтованого судового рішення.

Захисна промова адвоката містить ті ж структурні елементи, що й промова прокурора. Структурні елементи захисної промови: 1) вступ; 2) аналіз фактичних і юридичних обставин справи; 3) аналіз доказів; 4) характеристика особи підзахисного; 5) закінчення.

Задача адвоката полягає в ретроспективному, уявному відновленні картини відбувся в ході судового розгляду з урахуванням всіх обставин, реабілїговуючих його підзахисного або пом'якшувальних його вину. Дана позиція протистоїть державному обвинуваченню.

Протидіючи доводам обвинувачення, захисник мас використовувати контрдокат. У випадках, коли захисник погоджується із обвинуваченням повністю, йому залишається просити суд врахувати обставини, які пом'якшують покарання, про звільнення підсудного від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК), про виключення із обвинувачення обтяжуючих обставин, якщо вони в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження і г.п.

Мова адвоката-захисника повинна бути настільки переконливою, аргументованою і емоційною, щоб можна було зламати сформовану соціально-психологічну установку у суддів і інших учасників процесу. Крім того, слід зазначити таку особливість судової мови захисника як неоднорідність судової аудиторії. Головна її частина - це. звичайно, склад суду. Проте мова захисника адресується одночасно опоненту в судовій суперечці і публіці, яка знаходиться в залі суду. Всі слухачі відрізняються своїм життєвим і правовим досвідом, кваліфікацією, відношенням до даної справи і до його учасників.

Адвокат може і повинен піддати аналізу роботу органів дізнання і досудового слідства, якщо він вважає їх дії неправильними і якщо допущені ними порушення відобразилися на виведеннях розслідування відносно підсудного. Після цього захиснику залишається тільки розбити систему доводів, висунутих прокурором в судовому засіданні. Ця частина мови захисника має велике значення.

1. "Краще нічого не сказати, ніж сказати нічого". - Ця фраза може служити формулою змісту захисної мови адвоката в суді.

2. Участь в судових дебатах припускає високу культуру сторін, взаємну пошану, чесне відношення до доказів, професійний такт, правильне розуміння ролі і задач суду, прокурора, адвоката

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: І) розкрийте поняття судових дебатів у кримінальному судочинстві; 2) поясніть, що таке судова риторіка та розповедіть про її походження; 3) як ви розумієте зміст психотехніки адвокатської риторіки; 4) назвіть структурні елементи захисної промови адвоката і розкрийте кожний; 5) зазначте типові помилки, и{о допускаються адвокатами у захисних промовах; 6) назвіть рекомендації для використовування захистом певних прийомвів щодо спростування висунутих обвинуваченням аргументів; 7) поясніть значення психотехніки використовування немовних способів в судовій мові захисника; 8) розкрийте особливості акторської культури адвоката, при цьому підкресліть важливість уміння вийти з ролі і не попасти під вплив професійної деформації.

//. Адвокатські технології в апеляційній та касаційній інстанціях

Судова помилка - це завжди трагедія. Судова помилка - це неправильність в думці і діях правосуддя, неправильність в розумінні мотиву злочинного діяння, в його кваліфікації і виголошенні вироку. Закон України «Про судовий устрій» змінами від 21.06.2001 р. був доповнений главами, яких регламентує розгляд справ апеляційними судами. Більше 80 останніх років Україна не знала апеляційного перегляду судових справ. У зв'язку з цим дотепер не вистачає відповідної національної літератури, відсутній досвід у суддів, прокурорів і адвокатів. Тому недоліків, що породжують проблеми апеляційного провадження, достатньо багато. Апеляція - це перегляд вищою судовою інстанцією вироку суду першої інстанції, який не вступив в законну силу. Перегляд вироку апеляційною інстанцією може бути здійснений по мотивах неправильного вживання кримінального закону або порушення в ході судового розгляду процесуальних норм. Завдання апеляції - дати новим розглядом додаткову гарантію справедливості судового вироку, оскільки апеляційний суд розглядає справу но суті, не беручи до уваги вирок по першій інстанції.

Апеляцію може подати як засуджена особа, так і її захисник. Але у разі подачі апеляції захисником, до неї додається стільки копій, скільки потрібно для вручення всім учасникам судового розгляду, чиї інтереси зачіпає апеляція. Особливу увагу потрібно надати на вивченні як самого вироку, так і протоколу судового засідання. Виявивши неточності у протоколі судового засідання, захисник може подати зауваження так, щоб в апеляційній скарзі його доводи не суперечили записаному в протоколі. Подготовліваясь до складання апеляційної скарги, адвокат повинен вивчити наявні матеріали кримінальної справи, переговорити з клієнтом, при необхідності одержати додаткові докази, які підтверджують його позицію в оскарженні, ще раз розібратися в судовій практиці з даного питання, виразно вивчити норми матеріального і процесуального права. Все це трудомістка, аіе необхідна робота.

Адвокат повинен враховувати, що в КПК використовується неоднаковий підхід до термінів представлення апеляцій. Перш за все адвокату потрібно уважно і детально вивчити вирок суду. Якщо адвокат брав участь в судовому засіданні по І інстанції, то йому легше зорієнтуватися в чому полягає необґрунтованість і незаконність вироку. Таким чином, вся підготовча робота адвоката полягає в критичному аналізі вироку суду, виявленні йото слабких місць, спірних оцінок і помилкового вживання законодавства. Під час підготовки до процесу в першій інстанції адвокат повинен продумати і заявити письмові клопотання, в яких він на підтвердження своїх аргументів може привести пояснення допитаних осіб. Відомості, приведені в клопотанні і не спростовані судом в ухвалі про їх задоволення або відмову в задоволенні, можуть указувати те, що обставини, які не були відображені в протоколі судового засідання або неправильно зафіксовані, насправді дійсно мали місце. На думку деяких авторів, такі клопотання нерідко виконують роль "логічної пастки" для суду і деякими досвідченими адвокатами готуються спеціально.

Особливо адвокату рекомендується бути уважним з обсягом оскарження вироку. Із цього приводу мас сенс вказати "золоте правило" адвоката: не писати скаргу більш 2-х сторінок. Обсяг апеляції залежить перш за все від кількості фактичних обставин, а також затверджень суду, які оспорюються апелянтом. За таких умов укластися в 2 сторінки іноді просто неможливо. Але все таки, проте, структура апеляції повинна бути короткою формою. Не буде вірним виклад основних непринципових положень в опуклому вигляді, так би мовити, «па передньому плані», а найзначушіших, навпаки, мало не в додатку. Навіть деякі судді, які розглядають подібні скарги, іноді прямо визнають, що до великих за об'ємом скарг у них не «лежить душа». Мов, адвокати повинні навчитися писати лаконічно. Фахівці відзначають, що норми процесуального закону до певної міри підштовхують звинувачення і досудове слідство до дій «й запасі», щоб у разі погреби в апеляційному суді підтримати звинувачення в кваліфікації на більш тяжкий злочин. Предмет судового виступу в апеляційному суді при розгляді справи по 2 інстанції наступний: і) критика або обґрунтовування попереднього присудження; 2) аналіз і оцінка додаткових матеріалів у межах апеляційної або касаційної скарги; 3) пропозиції про винесення необхідної судової ухвали. В суді апеляційної інстанції с

4 КЛЮЧОВІ СЛОВА ТА ТЕРМІНИ ДО ТЕМИ 4. "захисник", "підозрюваний", "обвинувачений", "підсудний", "затримання", "арешт", "тактика і стратегія захисту", "правова позиція", "колізії правових позицій адвоката і підзахисного", "адвокатське провадження", "клопотання адвоката", "адвокатська промова", "апелляція", "касація".

Основна література.

1. Адвокатура України: Навчальний посібник. / В.К. Шкарупа, О.В. Філонов, A.M. Титов, ІО.Я. Кінаш; За ред. В.К. ПІкарупн, К: Знання. 2007. - 398 с.

2. Адвокатура України: Навчальний посібник: у 2 кн. / За ред. проф. СЯ, фурси. - К,: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2007. Кн. 1. - 940 с

3. Гловацький І.Ю. Діяльність адвокага-захнепнка у кримінальному процесі: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2003. - 351 с.

4. іейкан Я.П. Право на захист у кримінальному процесі: Практичний посібник. - К : Юридична практика, 2004. - 288 с,

5. Фіолевський Д.І1. Адвокатура: Підручник'. - К: Алерта; І Ірснедент. 2006. - 486 с. ■

6, Синеокий О.її. Адвокатура как институт правовой помощи и защиты: проблемы
становления и перспективы развития: Монография. - Запорожье: ЗНУ, 2007. - 432 с.

ЁЗ Додаткова література.

7. Ведь В.В. Використання адвокатом-захисником психологічних знань у кримінальному
процесі. / Авторсф. дис. ... канд. юрид. наук. - Київ, 1999. - 18 с.

8. Брусницьш Л.В. Ограничение права на свидание защитника с подзащитным в
национальном и международном праве // Государство и право. - 2002. - № 11. - С. 104-106.

9. Ісмаілова Л.Б. Деякі питання реалізації права на захист // Вісник Академії адвокатури
України. -2005. -№ 1. -С. 99 105.

10. Малютін І. Професійні захисники у кримінальному судочиністві // Вісник прокуратури. - 2003. - № 10 (28) - С. 50 - 52.

11. Попелюшко В.О. Поняття захисту у кримінальному процесі // Вісник Академії адвокатури України. - 2005. - № 3, - С. 87 - 96.

12. Сурбукова О.В. Адвокатське розслідування як інститут кримінальпо-процесуального права // Вісник Академії адвокатури України. - 2005. - № 4. С. 97 - 103.

13. Резничепко ТІ. Защита клиента, не признающего своей вины // Российская юстиция. -2001. -№ 9. - С. 24-26.

14. Титов А. Участь захисника в кримінальних справах за призначенням: окремі проблеми // Право України. - 2002. - № 3. - С. 87 - 89.

ТЕМА 5

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ АДВОКАТСЬКОЇ ДЕОНТОЛОГІЇ

Основні питання теми:

Правова культура адвоката та її функції. Поняття політичної культури адвокатів та її структура. Психологічний зміст професійної деформації адвокатів. Проблеми діяльності адвоката в "замовних" кримінальних справах. Незаконна адвокатська діяльність та типи адвокатів-порушників. Адвокат в "угодах з правосуддям".

^? /. Правова культура адвоката

Правова культура адвоката - це єдність йото професійних знань про право, особистого ставлення до нього і практичних дій з врахуванням правових вимог. Моральна культура адвоката передбачає стійкий імунітет' проти зла, моральну чистоту, вихованість. Важливою складовою моральної культури юриста є здатність і готовність до моральної рефлексії (самопізнання, самоаналізу, самооцінки), саморегуляції і, нарешті, самовиховання (самовдосконалення). Моральний і професійний обов'язок адвоката полягає у захисті конституційних прав, свобод та інтересів громадянина, суспільства, держави, забезпеченні безпеки (політичної, економічної, екологічної, інформаційної, правової, духовної тощо) своєї країни, зміцненні правопорядку. Естетична культура адвоката відбивається у його зовнішньому вигляді, манерах одягатись, спілкуватись, у дотриманні вимог загального і службового етикету, в естетизації службового середовища, у мовній культурі тощо. Службовий етикет - це сукупність правил повеякденной поведінки, що стосується зовнішнього прояву ставлення до людини, в основі якого лежать уявлення про моральне і прекрасне.

Адвокат має добре володіти державною мовою, знати мовні правила, правила літературного слововживання, наголошування слів, вибору синонімів, норми правопису, використовувати лексичне багатство та стилістичну різноманітність, правила милозвучності тощо.

Деформації моральної свідомості адвоката - це негативні явища, риси, які формуються стихійно чи свідомо у окремих представників цієї професійної трупи всупереч суспільним.

державним вимогам, стандартам професійної діяльності і поведінки, очікуванням громадської думки. Деформації моральної свідомості адвокатів мають різні види, але всі вони схожі майже у всіх професійних когорт на пострадянському просторі: 1) некомпетентність; 2) зловживання владою, службовим становищем у особистих цілях; 3) перевищення своїх повноважень; 4) упередженість; 5) тенденнційнісіь; 6) невиправдана жорстокість; 7) тяганина: 8) бюрократизм.

Форми деформацій правової свідомості адвоката: І) правовий нігілізм: 2) правовий інфантї.іізм (несформовапість або недостатня глибина правових поглядів); 3) правова демагогія; 4) правовий ідеалізм (романтизм) (переоцінка цінності права і його можливостей як регулятора суспільних відносин, зустрчається у юристів-початковщв і шидко зникає з появою професійного досвіду): 5) правове переродження свідомості юриста в злочинну форму (найнебезпечніша форма); 6) правовий цинізм. 7) правовий дилетантизм (поверхове знайомство з предметом).

Основні причини деформацій моральної свідомості адвоката: 1) формальний підхід до підбору кадрів; 2) негативний морально-психологічний клімат у деяких колективах; 3) формально-бюрократичні методи керівництва колективами; 4) зловживання службовим станом в корисних егоїстичних цілях: 5) терпимість до порушень службової дисципліни й фактів невиконання службового обов'язку: 6) порушення процесуальних кодексів та схильність до фальсифікацій; 7) формування подвійної моралі; 8) нерозбірливість у засобах; 9) пияцтво; 10) низька соціально-правова і економічна захищеність адвокатів тощо.

Основні елементи правової культури адвоката: 1) Професійно-правова майстерність; 2) Ціннісно-правові орієнтації в сфері права; 3) Високі моральні якості; 4) Професійна бездоганність; 5) Службова дисциплінованість; 6) Соціально-політична відповідальність; 7) Громадянська відповідальність за забезпечення прав і свобод громадян; 8) Грунтовані знання у різних галузях суспільного життя; 9) Належний ступінь глибини політичного і економічного мислення; 10) Кругозір в сфері специфічних проблем.

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: І) визначте зміст правової культури суспільства, особи, юриста, адвоката: 2) назвіть особливості правової культури адвоката, 3) розкрийте поняття деформацій професійної свідомості адвоката та назвищ, їх приклади: 4) охарактеризуйте основні форми деформацій правової свідомості і правової культури адвоката; 5) назвіть функції правової культури адвоката; 6) визначте особливості моральної культури адвоката.

2. Поняття політичної культури адвокатів та її структура

Політична культура адвоката - це сукупність знань юриста про політику, наявність у нього певної політичної орієнтації, вміння та звичка реалізувати їх на практиці. Елементи політичної культури адвоката: І) сукупність знань про політику; 2) певна політична орієнтація: З) уміння та звичка реалізувати свої політичні знання та погляди на практиці.

Адвокату як юристу, що володіє індивідуальною політичною культурою, належить чимаїа роль у формуванні демократичної особи цивільного суспільства, що розвивається. Отже, політична культура адвоката - це обумовлені політичними знаннями, уміннями, навиками, цінностями і втілені на практиці правила (норми) йото поведінки як суб'єкта політичної влади.

Структура політичної культури адвоката полягає в наступному: І) оволодіння політичними знаннями, широка інформованість про політичне життя суспільства, йото політичні ідеї і цінності, закономірності функціонування політичної системи, політичні права і обов'язки громадян, про стратегію і тактику політичною розвитку країни, політичних програмах основних партій і рухів і др.; 2) уміння втілити політичну інформованість у власний варіант політичної культури, який погодиться з політичним режимом і культурою суспільства;

сформувати відношення до владних структур, держави, державної влади і управління; усвідомити політичні цінності, виробити стійкі політичні орієнтації і установки; 3) реалізація установок на політичну участь в певних формах і різновидах політичної поведінки, в системі конкретних політичних відносин, здатність передбачати наслідки своєї участі в політичній діяльності.

Слід враховувати, що кожний адвокат є носієм індивідуальної політичної культури. З формальної точки зору, наприклад, суддю, прокурора, слідчого і ін. можна примусити бути зовні політичних інститутів і процесів або виконати не явно незаконний, а «злегка» відступаючий від строгого правового розуміння наказ, а адвоката - немає. Причому, навіть з формальної сторони. Ні, звичайно, його можна фізично примусити, купити, залякати, шантажувати і тлі. Але формальний наказ йому, на відміну від «державних юристів» навіть віддати не можна. В цьому і є істотна відмінність адвоката від інших представників юридичної професії: в ступені моральної свободи. Якщо адвокат не схоче узятися за конкретну справу, то його не можуть примусити не зробити у принципі. Чому у принципі9 Так тому що можуть бути гака тонкість як категорія обов'язкової участі / чергування цього адвоката / відсутність засобів у потенційного клієнта. Ллє ці окремі випадки також можуть бути вирішені на користь відмови від участі в такій справі. Тому буде явно недемократичним примусити адвоката відмовитися від конкретних політичних поглядів і політичних схильностей взагалі, не брати участь в політичному процесі, не утілювати світоглядні орієнтації в типових для нього вчинках. Так, ми бачимо, що саме адвокати-практики є творцями національної політики, а не сторонніми спостерігачами. Звичайно, їх участь в обговоренні законопроектів не вільна від політичних уподобань.

Відношення адвоката до влади (на відміну від іншого громадянина) як до публічного центру керівниці ва-ухвалення має свою специфіку, яка обумовлена його професійно-правовими знаннями і службовим положенням. Адвокат формує свою оцінку влади. її здібностей і меж у виданні законів, їх вживанні на основі більш глибоких знань, ніж працівник неюридичної сфери, і під більш критичним кутом, ніж юрист іншого профілю (прокурор, судія, слідчий). На цій професійно-правовій основі адвокат виробляє свої відношення як громадянин (а не як посадовець) до своїх політичних прав і обов'язків. Тут адвокат виступає як суб'єкт політики, для якого правові і політичні норми: 1) є засобом оцінок соціальних явищ і процесів; 2) закріплюють необхідну поведінку в конкретній політичній ситуації.

Відношення адвоката до різних політичних явищ: державній політиці, міждержавним зв'язкам, аж до відношення до себе як до суб'єкта політичної влади. - визначається першими двома і особливо другим рівнем. Він припускає реальне включення адвоката у всі державні і суспільні справи, подолання розриву між загальними і особистими інтересами, підвищення активності у всіх сферах суспільного життя. При цьому адвокат не повинен боятися зміни політичного курсу держави. Керуючись Конституцією як Основним законом, він зобов'язаний толерантно відноситися до інакомислення при будь-якому політичному курсі держави. На кожному з рівнів політичної культури адвоката формуються ціннісні орієнтири, які виливають на форми і різновиди його політичної поведінки. Вони можуть містити прогресивні і регресивні елементи, включати елементи протилежної спрямованості. Важливо, щоб політична культура адвоката була орієнтована на самоцінність особи, недоторканність і гарантії її цивільних прав, а форми його політичної діяльності, службовці способами виразу поглядів, були тільки законними.

Політична діяльність адвоката, оскільки він не працює в органах суду, прокуратури, міліції, служби безпеки, може відбуватися в двох ([юрмах: 1) політичної участі - пряма або опосередкована залучена у вироблення і реалізацію политико-управлінських рішень в країні, у вплив на політичну спрямованість дій в міжнародному співтоваристві. Якщо політична нейтральність держчиновників вимагає від них не проявляти політичні симпатії або антипатії: не надавати матеріальної допомоги певним політичним партіям, не брати участь в політичних демонстраціях, не агітувати за кандидатів в депутати і т.п., то залучена адвоката в політичний процес дозволяє йому підтримувати посадовців Щоб бути незалежними судді не повинні, наприклад, дозволяти втягувати себе в партійні дебати, а адвокати можуть виказувати свою думку як юриста на ті або інші політичні дії. Причому в такій думці цілком відкритою може бути не тільки симпатія або антипатія, що прикривається, а конкретна відкрита політична позиція. Заіучення до процесів политико-владних відносин відбувається у формах участі; 2) політичного функціонування - тобто управління діяльністю політичних інститутів (державних органів, політичних партій і рухів), управління загальними справами і процесами задоволення потреб суспільства і соціальних груп (визначення механізму ухвалення рішень, діяльність щодо ухвалення рішень, підбору і розстановці кадрів, контролю над виконанням рішень та ін )

4

1. Суб'єктивна сторона політичного життя при будь-якій розстановці сил все одно знаходить свій вираз в політичній свідомості адвоката і більшою мірою, але впливає на його професійну діяльність.

2 Разом з тим не можна дати однозначну оцінку тій політичній ролі, яку грає інститут адвокатури в нашому і інших державах. Дуже різні правові, політичні, економічні умови, в яких він діє. Тим паче, що неоднакові дійсне місце і роль цього інституту,

ш

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: І) визначте поняття політичної культури адвоката; 2) вкажіть структурні елементи політичної культури адвоката; 3) назвіть види політичної культури адвоката; 4) які нормативно-правові акти регулюють участь українських адвоката у політичному житті та стисло розкрийте їхній зміст.

3. Психологічний зміст професійної деформації адвокатів

Специфіка діяльності адвоката разом з позитивним впливом, що підвищує професіоналізм, містить в собі елементи негативної дії на особу, яка за відсутності у захисника достатнього рівня етичної і психологічної стійкості часто веде до професійної деформації Отже, професійна деформація адвоката - це процес, який детермінується сукупністю мікро- і макросоціальних і суб'єктивних (внутрішніх) чинників, які поступово приводять до зміни якостей особи (стереотипів сприйняття, ціннісної орієнтації, характеру, способів спілкування і поведінки), які з'являються під впливом виконання професійної ролі адвоката.

В організації роботи адвоката важливе значення має здатність протистояти тим негативним емоціям, які можуть виявитися при виконанні професійних функцій. Негативні емоції можуть бути зведені до мінімуму за рахунок глибокої упевненості в значущості виконуваної роботи, її високої соціальної корисності, а також задоволення, яке приносин, рішення задач по захисту інтересів осіб, які звернулися до адвоката по цю допомогу. Здійснення того або іншого виду професійної діяльності адвоката приводить до двох протилежних наслідків: 1) вдосконалення психологічних якостей особи в даному виді адвокатської діяльності (захист у кримінальному судочинстві, представництво, консультативна практика і гтт); 2) виникнення професійної деформації.

Виділяють три групи чинників, що ведуть до утворення професійної деформації особи адвоката; 1) чинники, обумовлені специфікою діяльності, наприклад, детальна правова регламентація діяльності, що може вести до формалізму і елементів бюрократизму, корпоративність діяльності, слабкий контроль за діяльністю адвокат, необхідність вступати в контакт із злочинцями: 2) чинники особової властивості - залишені особові очікування, недостатня професійна підготовленість, професійні установки, що невірно відображають значення адвокатської діяльності, зміна мотивації діяльності, схильність до немотивованих конфліктів, імпульс. 3) чинники соціально-психологічного характеру, наприклад, неадекватний і грубий стиль спілкування, низька оцінка діяльності з боку підзахисних, колег, несприятливий вплив з боку "досвідчених" колег. До основних форм такої деформації можна віднести: 1 і самовпевненість у власній непогрішності при рішенні професійних задач і завищену самооцінку; 2) "правовий нігілізм", який виявляється в зневажливому відношенні до ряду вимог закону, довільному тлумаченні закону і під/законних нормативних актів; 3) засвоєння елементів кримінальної субкультури (кримінальних нір або "понять", кримінального жаргону, правил кримінального спілкування, звернення до іншої людини) і їх використовування в своїй діяльності; 4) "спрощення ділового спілкування", що виражається в зниженні культури і етики спілкування, звернення до інших людей на "ти" і т.п.; 5) переоцінку "старих" звичним методів роботи і недооцінку необхідності упровадження нових методів; 6) професійний егоїзм, що часто блокує ефективну взаємодію з працівниками інших правоохоронних органів.

У психологічному відношенні професійна деформація у адвоката може створювати відчуття упевненості і непогрішності в своїх знаннях і оцінках, обмежуючи функцію аналізу і пошуку в розумових операціях. Творчість попереджає появу професійної деформації унаслідок операції звичними (що перетворилися на відсталі) схемами розумових побудов. В будь-якій галузі правоохоронної діяльності можна знайти природно стереотип дій, що складається, в схожих ситуаціях. Існує така стереотиптзація і в діяльності адвоката, причому більшою мірою вона виявляється саме в ролі захисника. ІІотрібно відзначити, що однозначно негативним назвати такс положення буде невірно, оскільки на певному етапі це дає позитивний ефект, що дозволяє швидко вирішувати поставлені задачі, що мають схожі ознаки.

Деформації професійної свідомості - це негативні зміни якостей особистості (стереотипів сприйняття, ціннісних орієнтацій, характеру, способів спілкування і поведінки), що настають під впливом виконання професійної діяльності. Приклади деформацій професійної правосвідомості адвокатів: 1) використання в роботі підзаконних нормативних актів і вказівок керівництва, що суперечать Конституції і законам; 2) кон'юнктурність в роботі; 3) зловживання владою або службовим становищем, первищення влади або посадових пововажень; 4) вчинення коррупщйних діянь; 5) схильність до бюрократизму; 6) наявність обвинувального чи виправдувального ухилу при розслідуванні і розгляді кримінальних справ.

Конфлікт - це один із видів соціальної взаємодії індивідів або соціальних груп, при якому дії однієї сторони, зіткнувшись з протидіями іншої, перешкоджають реалізації її цілей і, як правило, супроводжуються взаємними негативними емоціями і почуттями. Існує декілька найбільш поширених стилів вирішення конфліктів: 1) стиль конкуренції; 2) силь відхилення; 3) стиль пристосування; 4) стиль співробітництва; 5) стиль компромісу.

Професійно-юридичні конфлікти, котрі у багатьох випадках виступають головною детермінантою формування професіональної деформації адвоката, можна представити таким чином: І) конфлікт між особою юриста (адвоката) і суспільством (народом), чиє правове волевиявлення порушено злочином, по якому адвокат налає захист; 2) конфлікт між юристом і його професійним колективом (слід враховувати, що адвокатська діяльність не колективна, індивідуальна); 3) конфлікт між юристами, які є учасниками процесуальних дій (захисник-слідчий: захисник-нрокурор); 4) конфлікт між захисником і судом, який веде процес з помітною упередженістю до позиції захисту; 5) внутрішній моратьно-правовий конфлікт (усередині особи адвоката), який пов'язаний з суперечностями в розумінні і вживанні норм права або аргументування своєї правової позиції по справі, в якій є колізії між захисником і його клієнтом.

Наголосимо па ще одному мшюобговорюваному аспекті: дискретність юридичної професії. Проблеми контролю феномена дискреції затіпаються малодослідженими, але разом з тим уявляють певний інтерес кримінології для нревенції правопорушень і професійної деформації в державних правоохоронних органах (у вузькому значенні). А в широкому значенні рівень дискретності адвокатів-захисників як серед представників інших юридичних професій, гак і серед інших типів адвокатів є найвищим, що також накладає істотний відбиток на особу юриста. Ігнорування психологічного контексту приводить до "формалізації" лінії захисту: збору адвокатом однотипних документів, невиправданої типізації своїх клієнтів -підзахисних, шаблонних виступів на судових процесах. Особа перестає бути неповторно індивідуальною, а сама діяльність адвоката втрачає своє глибинне значення - захисти законних прав і інтересів громадян.

1. Основні чинники, що призводять до професійної деформації особи адвоката: а) чинники, обумовлені специфікою професійної діяльності; б) чинники особової властивості; в) чинники соціально-психологічного характеру.

2. Основні компоненти професійно-психологічної непридатності до адвокатської діяльності: а) низький рівень моральності; б) психологічна нестійкість, в) підвищена особова тривожність; г) імпульсна і неурівноваженість у поведінці; д) низький рівень інтелекту; є) навіюваність і конформність; ж) погані мовні здібності; з) грубість; і) агресивність; к) жорстокість.

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: /; визначте поняття "професійна деформація адвокатів", "професійно-юридичні конфлікти". "професійно-службова самостійність"; 2} розкрийте проблему дискреції адвокатської діяльності; 3) поясніть, що таке "формалізація лінії захисту"; 4) визначте поняття психологічних чинників у діяльності адвоката; 5) розкрийте психологічні прийоми професійного спілкування адвокатів з громадянами (окремо за видами); 6) назвіть види та місце конфліктів в адвокатській діяльності і способи їх вирішення: 7) що таке психологія спілкування та психологічний вплив в адвокатській діяльності.

4. Проблеми діяльності адвоката в "замовних" кримінальних справах

Термін "адвокатське розслідування", який передбачає самостійне розслідування адвокатом, по-перше не є тотожним приватому детективному розслідуванню, а по-друге не ставить знак рівності між двома протиборчими учасниками одного процесу - розслідування, а лише підкреслює та стимулює його змагальність з ранніх стадій досудового слідства, і ця змагальність буде реальним заходом протидії злочинності як негативному соціальному феномену. Останніми роками для пояснення окремих кримінальних справ, особливо таких, що мають суспільний резонанс або політичне чи значне фінансове зафарблеппя. став використовуватися термін «тенденційне слідство». Окремих повноцінних робіт у вітчизняній юридичній літературі до нього часу цій проблемі присвячено не було. Тому ми не станемо згадувати значну кількість вчених та практиків, котрі не тільки окреслили контури, а іі у своїй більшості грунтовно дослідили і продовжують докладати зусилля щодо розвилку загальної науки про адвокатуру. Але ця проблема як була раніше закритою, так і сьогодні, за зрозумілих причин, відкрито не висвітлюється. Ця проблема не вирішується однозначно не тільки па практиці, аіе також залишається дискусійною і в юридичній науковій літературі, хоча, звичайно, вже у більш м'якій трансляції. Існуює окрема проблема захисту від замовленої кримінальної репресії, вирішення якої стримують різні фактори, але в першу чері у - правові (юридичні) чинники, котрі необгрунтовано обмежують право особи на захист, що є неприпустимим не тільки з погляду вітчизняного кримінально-процесуального законодавства, аіе й норм міжнародно-правових актів.

Тенденційність розуміють як соціально-політичну, етично-ідеологічну пристрасть, пеоб'єктивність і упередженість силових органів, що відкрило виразилося у прямому або погано прихованому тиску на підставлену або замовлену їм особу (потенційного обвинуваченого). Відзначимо, що оцінка тенденції і тенденційності в полеміці багатозначні, хоча приведені визначення і залишаються самими загальнозначущими орієнтирами. Отже, кримінальні справи, де слідчі порушували принципи законності, мало місце викривлення юридичної картини справи, неспроможність правових і фактичних рішень, вимагають особливої уваги і ретельного вивчення. Основною задачею таких справ є бажання штучно спотворити масштаб і деформувати значення проведеного розслідування

Наголосимо, що після першого ознайомлення з матеріалами кримінальної справи і розмови з підзахисним адвокату іноді не вдається одразу встановити тенденційність слідства. Таку тенденційність адвокат може виявити за характерними дрібними ознаками: бажання будь-якими способами розширити коло осіб, особливо посадових, які нібито причетні, штучне збільшення кількості виявлених «кримінальних» епізодів, нанизування епізодів, перебільшення викрадених сум, явно тенденційне рішення питань правової кваліфікації дій обвинувачених, залучення до розслідування великої кількості слідчих, вилучення і приєднання до справи значної кількості документів, які не мають значення для справи (договори, рахунки, виписки, посвідчення, листування, чорнові записи і т.н.). Гіперболізування справи виявляється також в численних повторах паразитних словосполучень для створення «злочинних груп», «стійких злочинних груп», «злочинних формувань», багатократний повтор одних і тих же документів до кожної процесуальної фігури обвинувачення, у тому числі і до тих, до кого ці документи не мають ніякого відношення Таким чином, як слушно підсумковус Я.II Зейкан. і може створюватися враження «документації», «значущості» справи, ілюзія її «мотивованості» і «масштабності». Відзначимо, що активна роль захисника стримує можливості слідства щодо фальсифікації доказів. Тобто, навіть, своєю участю, адвокат вже ставить слідчого в більш формально жорсткі рамки законності. Звичайно, в правоохоронній практиці цього, на жаль, не буває достатньо. Але «деталі», одержані без участі адвоката, особливо в таких «замовлених» справах, і сіають головними козирями обвинувачення. Нажать у пострадянського покоління слідчо-оперативни.х працівників закріпився негативний стереотип, що участь захисника може перешкодити у такому "напівпроцесуальному" процесі щодо закріплення доказів, тому слідчий прагне швидше провести найважливіші слідчі дії по справі: допитати особу в якості підозрюваної, пред'явити обвинувачення, провести закріплення первинних показань та інших можливих попередніх свідчень шляхом виконання відтворення обстановки та обставин події, очних ставок. Так, з цією метою захисник може бути відстороненим слідчим від участі в справі іа штучними, але формально негативними підставами. Адвокат направляє скаргу до суду на таке незаконне рішення слідчого або прокурора, але суд не розглядає її протягом тривалого часу, а потім вимушено "погоджується" у відновленні адвоката як захисника в певній справі і виносить відповідну ухвалу. Але завдання вже виконано, оскільки обвинувачений як раз на цей первинний час, коли докази були ще "теплі", і був процесуально і організаційно позбавлений можливості щодо отримання правової допомоги від захисника. Інша річ, коли па практиці право на участь захисника слідчим формально роз'яснюється підозрюваному, але в такому формулюванні, що затриманий просто не може в такій ситуації зрозуміти: як же йому краше діяти? - Невелике скептичне зауваження про незначну роль адвоката в слідчому та судовому процесі і все - «клієнт наш»: затриманий щиро і «добровільно» відмовляється від захисника.

Відтак, ми бачимо, що законодавством не врегульовано як захисник повинен діяти під час проведення допиту: чи може він втручатися і рекомендувати своєму підзахисному відповідати на те або інше питання слідчого. Рішення про відмову в наданні свідчень приймає сам обвинувачений, але обов'язок адвоката роз'яснити йому, як судова практика відноситься до таких випадків. Хоча абсолютно іншим питанням є те, що в конкретній кримінальній справі тактовно виправданим може бути обрання лінії поведінки - мовчання. Звичайно, вважається, що це виняткові ситуації. В подібній ситуації повного мовчання обвинуваченого достатньо складно розслідувати кримінальну справу.

Визначимо харакіерпі ознаки «замовленої» криміиаіьної справи: 1) змішана слідча група (МВС, СБУ, податкова міліція, прокуратура); 2) розслідування не но місцю виявлення злочину; 3) невизначений орган розслідування; 4) неодноразові заміни слідчих, причому в найвідповідальніші моменти; 5) відсутність потерпілих; 6) відсутність реальних свідків обвинувачення; 7) наявність свідків захисту; 8) без будь-яких підстав закритий судовий процес щодо вирішення скарги або клопотання з незаконного затримання; 9) постійні запевнення в «кримінальності» справи; 10) злочин нібито вчинено кілька років тому, а справу порушують зараз: 1 1) викликають для допиту по одній справі, а затримують по іншому; 12) допущення адвоката не до, а після першого допиту; 14) порушено порядок затримання. В результаті «створюються» обвинувальні висновки на сотні сторінок, хоча основний зміст можна висловити на 15-20. При цьому формулюються тенденційні ухвати з клопотаннями продовження термінів слідства, одіозно подаються факти і обставини, вигадуються міркування щодо обґрунтовування необхідності проведення додаткових слідчих дій. До цього, в ЗМІ активно йде «розкручування» резонансу справи, подається однобічна інформація з метою створення негативної громадської думки. До складу слідчих груп притягуються десятки працівників, проводиться операгивно-розшукова «підтримка», яка генерує абсурдні чутки. Все це робиться з розрахунком па те, що суд не «розбереться», не подолає штучно створену ілюзію «складності і значення» справи, не схоче протиставити себе сформованій суспільній думці.

Отже, існують різниці у діяльності захисника як за різними категоріями справ, так і в різних слідчих органах: 1) захист в справах МВС; 2) захист в справах СБУ; 3) захист в справах податкової міліції; 4) захист в справах прокуратури; 5) захист в справах військової прокуратури, що має додаткові особливості.

1. Тенденційне слідство - це соціально-політична, фінансово-корупційна або морально-ідеологічна пристрасть, заангажованість правоохоронних органів, що має вираз у відкритому тиску на "замовлену" особу шляхом порушення кримінальної справи, фізичного затримання, а потім обрання запобіжних заходів, як правило, у вигляді арешту і взяття під варту.

2. Введення адвокатського розслідування в практику кримінального процесу може суттєво змінити існуючу модель правоохоронних органів.

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: І) визначте поняття термінів "замовні кримінальні справи", "тенденційне слідство", "адвокатське розслідування"; 2) наведіть приклади замовних кримінальних справ; 3) зазначте свої власні пропозиції щодо можливості застосування адвокатами правових засобів протидії і зниження рівня замовних справ.

5. Незаконна адвокатська діяльність та типи адвокатів-порушників

Теоретично адвокат може бути суб'єктом достатньо великої о спектру злочинів, загальне колоя яікнх нараховує 33 склади. Відзначимо, що основних групи таких злочинів мають свої особливості і характерні ознаки. Гак, в деяких з цих злочинів адвокат може бути винятково виконавцем, в деяких - тільки співучасником, а у визначених як виконавцем, так і співучасником. Ми відмовимося від використовування тільки кримінально-правових підстав і сформулюємо найзмістовніші кримінологічні ознаки адвокатських злочинів, для чого схематично проведемо умовне угрупування адвокатських злочинів (див. таблицю І у додатках). Вивчення правоохоронної практики, нажать, показує, що корупційні прояви серед слідчих працівників все частіше набувають організованих форм Однієї з таких форм, на думку ІО Захарова і 1Т Скоблікова, є типовий альянс адвоката зі слідчим. В цьому випадку адвокат виступає фактично як посередник в корупційних контактах слідчого з підслідними або іншими зацікавленими особами (родичами, друзями, партнерами і ін). Він погоджує об'єм «послуг» слідчого, форму і розмір їх оплати. При ньому зустрічі адвоката із слідчим, з підслідним або з його представниками природним чином залегендоваиі наданням юридичної допомоги по кримінаїьній справі Відсутність безпосередніх контактів слідчого з підслідним або його родичами з питань сприяння в незаконному звільненні від відповідальності або її пом'якшення серйозно ускладнює документування фактів корупції або зловживання службовим станом.

Один з типових способів запуску даної схеми в роботу наступний. Коли підслідний або інші зацікавлені особи намагаються налагодити із слідчим довірливі відносини, патякають на можливість передачі хабара, слідчий м'яко відхилює цю пропозицію і пропонує скористатися послугами «хорошого адвоката», рекомендуючи його як свого «партнера» Якщо ж підслідний не проявляє ініціативу, слідчий інколи сам рекомендує (іноді дуже наполегливо) для послаблення кримінатьно-правової кваліфікації та інших "пільг" найняти йому «свого» адвоката. Слід зазначити, що можливості тандему «корумпований адвокат - корумпований слідчий» значно посилюються, якщо має місце альянс з працівником прокуратури (причому як сумісно, так і порізно). Прокурор (його заступник або помічник) приймає або дає згоду па ухвалення, затверджує важливі процесуальні рішення, у тому числі і такі принципові, як рішення про порушення кримінальної справи, про вживання запобіжною заходу або про його відміну, про напрям кримінальної справи в суд, про затвердження обвинувального висновку, про припинення кримінальної справи, про відмову від звинувачення в суді. Крім цього, прокурор мас право вилучати будь-яку кримінальну справу від органу дізнання і передавати його слідчому, а також передавати кримінальну справу від одного органу досудового слідства іншому. Ось чому за наявності розглядаемого альянсу адвоката з працівником прокуратури останній результативно сприяє ухваленню рішень на користь клієнтів «корумпованого адвоката». А за наявності такого кримінального альянсу «корумпованого слідчого» з працівником прокуратури ефективність «замовлених» рішень надзвичайно зростає.

Представники адвокатського співтовариства, намагаючись «самовилікуватися», навіть пропонують нормативно заборонити адвокатам - колишнім суддям і працівникам силових правоохоронних органів все ги справи за колишнім місцем або, навіть, регіоном роботи.

Високий ступінь суспільної небезпеки зазначених типів полягає ще і в тому, то чесні і порядні адвокати, дивлячись на сумнівні «успіхи» ганебних і некомпетентних соратників по корпорації, без зусиль знаходять відображення останніх необов'язковому дотриманні вимог закону та зайвості щодо удосконалення своєї професійної майстерності, а ризикують спокуситися і потрапити до розглядаємо! "негативної ланки". Тобто адвокати-порушники, які мають стабільні фінансові та інші привабливі "закорма", можуть виступати прикладом для нової формації адвокатів, у яких ще глибоко не сформовані дійсні професійні переконання, а рівень спонуки перевищить критичну межу.

У таблиці 2 (див. додатки) схематично показана технологія одного з найпоширеніших адвокатських злочинів - падання адвокатом хабара.

Визначається 12 типів адвокатів-порушників: І) адвокат «з попереднім досвідом»; 2) адвокат - «молодий пенсіонер»: 3) адвокат «без попереднього досвіду»; 4) пекваліфікований адвокат; 5) висококваліфікований адвокат; 6) «залучений» адвокат: 7) «незалучений» адвокат; X) «неконтактний» адвокат; 9) адвокат - «скандаліст»; 10) «контактний» адвокат; 1 1) «корумпований» адвокат: 12) «сплачений» і «неоплачений» адвокат. Запропонована типологія є досить умовною, оскільки певні з названих тинів можуть перекриватися або частково стикатися з іншими, але в цілому є саме такі основні тенденції

Ми торкнулися закономірностей, які, виходячи із суто наукових критеріїв, якщо і існують, то, в усякому разі, в Україні практично не досліджені. 1 Іро це у вітчизняній кримінології і йде мова відкрито, за великим рахунком, вперше. Ллє при нинішньому стані протидії, украй незначному, нерепрезентативному досвіді з розслідування кримінальних справ про злочини адвокатів, більш точні зв'язки і закономірності поки що визначити завчасно. Тому розвиток відповідної правозастосовчої практики, зростання емпіричного базису і пов'язане з цим подальше дослідження теми дозволять досягти більш значних результатів в розробці надійного механізму нейтралізації адвокатських злочинів.

4

1. Адвокатські злочини (злочини адвокатів) - це злочини, що вчиняються адвокатами у зв'язку із здійсненням ними професійної діяльності в різних сферах юридичної практики.

2. При цьому спектр цих злочинів пропонується структурно розділити на: а) «основні адвокатські злочини» (злочини адвоката-виконавця) - обмежений перелік злочинів адвокатів, скоюваних ними, як правило, особисто як виконавців або співвиконавців (у тому числі і як спеціальні суб'єкти) злочину; б) «супутні злочини адвокатів» (злочини адвоката-співучасника) - фактично будь-які посягання, передбачені Особливою частина КК України, в здійсненні яких адвокат бере участь як посібник, а рівно як підбурювач і організатор; в) «нерозпізнавані адвокатські злочини» -діяння, що потрапляють під всі ознаки злочину, реально поширене в практиці, проте, як правило, не розцінюване правозастосовниками як злочинне через недостатність практики залучення осіб до кримінальної відповідальності або з інших причин.