У складі позареалізаційних операцій найбільш дохідними можуть бути фінансові вкладення. Важливо, щоб вони здійснювалися не на шкоду основної діяльності підприємства. Конкретні напрямки і структура фінансових вкладень повинні бути результатом продуманої політики підприємства на основі достовірної оцінки їхньої ефективності. Непрофесійний підхід до цього питання може привести до втрати засобів, вкладених у статутний капітал інших  підприємств чи спільну діяльність, у неліквідні цінні папери.   
Відносно надійним способом фінансових вкладень зараз можна вважати збереження грошей на депозитному  рахунку чи придбання депозитних сертифікатів. У цьому випадку повинні враховуватися щонайменше   дві обставини: темпи інфляції, якщо мова йде про придбання сертифікатів, і процентна ставка податку з отриманих доходів.  
Найважливішим питанням управління процесом формування прибутку є планування прибутку й інших фінансових результатів з урахуванням висновків економічного аналізу. Головною метою при плануванні є максимізація доходів, що дозволяє забезпечувати фінансування більшого обсягу потреб підприємства в його розвитку. При цьому важливо виходити з величини чистого прибутку. Задача максимізації чистого прибутку підприємства тісно пов’язана з оптимізацією величини  податків, що сплачуються, у рамках діючого законодавства, запобіганням непродуктивних виплат.

1.2 Формування прибутку підприємства

Різні напрямки основної діяльності підприємства, що пов’язані з виробництвом та реалізацією продукції – товарів, робіт, послуг, а також фінансової та інвестиційної діяльності дістають остаточну грошову оцінку в сукупності показників фінансових результатів. Ці показники подаються в розділі І „Фінансові результати” „Звіту про фінансові результати” (далі – Звіту).
Основним узагальнюючим показником Звіту є чистий прибуток, який підприємство отримало за звітний період (або збитки, яких воно зазнало).
В умовах ринкової економіки чистий прибуток є основою економічного та соціального розвитку підприємства. Постійне збільшення чистого прибутку – це стале джерело фінансування розвитку виробництва (реінвестування прибутку), виплати дивідендів, створення резервних фондів, задоволення соціальних і матеріальних потреб працівників підприємства, благодійної діяльності. Чистий прибуток – найважливіший показник для оцінювання виробничої та фінансової діяльності підприємств, оскільки відбиває ступінь його активності та фінансового благополуччя, а також ефективність менеджменту. За чистим прибутком визначається прийнятний для інвестора рівень дохідності активів підприємства для порівняння з альтернативними варіантами напрямку інвестування (за умови порівняльного ризику). Чистий прибуток є одним з основних джерел збільшення капіталу підприємства, що відбито у формі №4 „Звіт про власний капітал” фінансової звітності. Постійне збільшення прибутку за умов припустимого ризику, тобто в разі залучення додаткових позикових коштів чи додаткового розміщення акцій, зміцнює конкурентні позиції підприємства на ринку капіталу.[1]
         Розглянемо, які саме чинники впливають на цей підсумковий показник. [1, 26]
         Основним чинником є дохід (виручка) від реалізації продукції, що свідчить про ринковий попит на продукцію підприємства, повернення вкладених у виробництво коштів і можливість розпочати новий виробничий цикл. Розмір виручки від реалізації залежить від обсягів і структури виробництва за видами продукції та ринкових цін кожного виду. Відділи маркетингу підприємств зобов’язані постійно аналізувати ринковий попит на продукцію підприємства і своєчасно на нього реагувати. Економічне обґрунтування обсягів виробництва виконується через пошук так званого критичного обсягу, критичної точки, або точки беззбитковості.
Ще один чинник, який істотно впливає на розмір чистого прибутку, - це сукупні витрати на виробництво і збут продукції: собівартість реалізованої продукції, а також адміністративні витрати (загальногосподарські витрати, пов’язані з управлінням та обслуговуванням підприємства) та витрати на збут (витрати на утримання підрозділів, що займаються збутом продукції, рекламу, доставку продукції споживачам тощо).
         Послідовність формування чистого прибутку (збитку) підприємства показано на рис. 1.1                        
 SHAPE  \* MERGEFORMAT

Дохід (виручка) від реалізації продукції

ПДВ, акцизний збір, інші відрахування з доходу

Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції

Собівартість реалізованої продукції

Валовий прибуток (збиток) від реалізації

Адміністративні витрати + Витрати на збут + Інші операційні витрати

Прибуток (збиток) від операційної діяльності

Доходи від участі в капіталі та інші фін.доходи – Фін.витрати, витрати від участі в капіталі, інші витрати

Прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування

Рис.1.1 Формування чистого прибутку

продовження рис.1.1

Податок на прибуток від звичайної діяльності

Надзвичайні доходи, витрати, податок

ЧИСТИЙ ПРИБУТОК

 

 SHAPE  \* MERGEFORMAT
 Прибуток і собівартість є традиційними показниками у ефективності господарювання вітчизняних підприємств. У ринкових умовах господарювання до основних показників поряд із зазначеними належать грошовий потік як сума чистого прибутку і амортизаційні відрахування. На відміну від інших видів витрат нараховані амортизаційні відрахування залишаються на рахунку підприємства, поповнюючи залишок ліквідних коштів. Амортизаційні відрахування відіграють важливу роль у системі обліку і планування діяльності підприємства. Вони є внутрішнім джерелом фінансування. Розмір амортизаційних відрахувань зменшує прибуток, що оподатковується. Таким чином, амортизаційні відрахування – істотний чинник стимулювання інвестиційної діяльності підприємства.
     Аналіз чистих грошових потоків є основою класичних методів інвестиційного аналізу. У формі №3 „Звіт про рух грошових коштів” фінансової звітності передбачається додавання амортизації необоротних коштів до прибутку, що свідчить про орієнтацію українських підприємств на „чистий грошовий потік”.
Таким чином, базуючись на наведеній вище інформації, до завдань управління прибутком можна віднести:
1.     Забезпечення максимізації розміру формованого прибутку, що відповідає ресурсному потенціалу підприємства.
2.     Забезпечення виплати необхідного рівня доходу на інвестований капітал власникам підприємства.
3.     Забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів за рахунок прибутку відповідно до  задач розвитку підприємства в майбутньому періоді.
4.     Забезпечення постійного росту ринкової вартості підприємства.

1.3 Методичні аспекти управління прибутком підприємства

Розміри прибутку - найважливіший показник, що визначає фінансовий стан підприємства: від нього залежить рівень рентабельності продажів і активів, оборотність активів, рух коштів, інвестиційна привабливість підприємства. Розмір прибутку напряму залежить від обсягу отриманої виручки і тому, при розгляді питань щодо управління прибутком підприємством ці показники необхідно розглядати комплексно.
Величина виручки від продажів функціонально залежить від двох груп факторів: перша група - натуральний обсяг продажів і ціна на одиницю кожного виду продукції; друга група - загальна сума витрат на продану продукцію і прибуток від продажів. Відповідно виручку можна розглядати або як добуток натурального об’єму продажів на ціни по всій номенклатурі продукції, або як суму витрат і прибутку від продажів.
Для розгляду окремих аспектів управління виручкою і прибутком конкретну значимість здобуває одна з двох названих груп факторів, що формують виручку від продажів.[22]
Якщо перед підприємством постає завдання досягнення визначеної суми виручки від продажів незалежно від одержуваного при цьому фінансового результату, використовується перша група факторів. Зрозуміло, фінансовий результат не повинний мати негативного знака. У випадку, коли необхідно забезпечити визначений прибуток від продажів, практичне значення має друга група факторів.
Однак у дійсності, як правило, одночасно зважуються задачі одержання і необхідної виручки, і необхідного прибутку від продажів, тому в розрахунках беруть участь обидві групи факторів, тим більше що вони взаємозалежні.
Для вирішення будь-яких питань, пов’язаних з управлінням виручкою і прибутком, важливо правильно визначити характер витрат на реалізовану продукцію. Мова йде про поділ усіх витрат на постійні і перемінні, а також на прямі і непрямі.
Перемінні витрати - це ті види витрат, величина яких змінюється пропорційно зміні обсягу виробництва і продажів у натуральних вимірниках. До них, як правило, відносяться витрати на сировину і матеріали, на оплату праці робітників-відрядників, на паливо, газ і електроенергію для виробничих цілей, тару й упакування тощо.
Постійні витрати - це види витрат, сума яких не залежить від натурального обсягу виробництва і продажів, - наприклад, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, орендна плата, витрати по утриманню приміщень тощо.
Однак не випадково перемінні і постійні витрати носять більш точні назви умовно-перемінних і умовно-постійних. Умовність полягає в тому, що деякі види витрат, що традиційно прийнято вважати постійними, у визначених ситуаціях можуть поводитися  як перемінні, і навпаки.
Наприклад, істотний ріст обсягу виробництва і продажів може викликати необхідність у збільшенні виробничих площ, вартості устаткування. Тоді амортизація основних фондів, орендна плата поводяться  як перемінні витрати, але з одним застереженням: вони збільшуються з ростом натурального обсягу виробництва і продажів, однак не пропорційно цьому росту. У періоди, коли така ситуація має місце, доцільно враховувати названі витрати в складі перемінних і визначати їхній приріст у розрахунку на кожен пункт приросту натурального обсягу виробництва і продажів. [22]
Інший приклад. У складі фонду оплати праці робітників-відрядників можуть бути суми, пов’язані з оплатою простоїв. Ці суми не пов’язані на пряму зі змінами натуральних обсягів, отже, вони носять характер постійних витрат.
Таким чином, абсолютно придатного для всіх підприємств і всіх періодів їхньої діяльності переліку перемінних і постійних витрат не існує. Але в кожнім конкретному випадку фахівці підприємства можуть оцінити, збільшення яких витрат піде за збільшенням натурального обсягу виробництва і продажів і в якій пропорції. Тому точний поділ витрат на перемінні і постійні можливий. Крім того, він необхідний, - інакше не можна оцінювати вплив тих чи інших змін у попиті на продукцію на показник виручки і прибутку від продажів.
Розподіл витрат на прямі і непрямі здійснюється по ознаці можливості віднесення того чи іншого виду витрат до визначеного виду продукції, не користуючись при цьому умовними прийомами розподілу витрат. Витрати, здійснювані для виробництва і продажів тільки одного виду продукції, є прямими, всі інші - непрямими. Як правило, прямі витрати в основному є перемінними, однак деякі види перемінних витрат можуть виявитися непрямими (наприклад, витрати палива й електроенергії на технологічні потреби в приміщенні, де виробляється кілька видів продукції, і ін.).
Тільки прямі перемінні витрати відносяться безпосередньо до даного виду продукції, всі інші витрати розподіляються по видах продукції умовно. Це означає, що при виборі тієї чи іншої ознаки розподілу загальна величина витрат на даний вид продукції може змінюватися. Названа обставина дуже важлива для встановлення меж можливого маневрування цінами на окремі види продукції. У цілому по підприємству виручка від продажів (за винятком прямих перемінних витрат) являє собою маржинальний прибуток. Іншими словами, маржинальний прибуток - це сума постійних непрямих витрат і прибутку від продажів, що повинні міститися в складі виручки від продажів. У ціни на окремі види продукції відповідні частини маржинального прибутку включаються в залежності від стану попиту на кожен вид продукції. Фінансова доцільність продажів виду продукції визначається лише однією умовою: його вартість за продажними цінами повинна бути вище прямих перемінних витрат. [24]
Якщо підприємство виробляє і продає кілька видів продукції, попит на кожний з яких міняється по-різному, підприємство в межах наявних можливостей повинне змінити обсяг продажів окремих номенклатурних груп виробів для того, щоб виручка і прибуток від продажів у цілому по підприємству були не нижче необхідних розмірів.
         Щоб проілюструвати викладену вище концепцію управління прибутком розглянемо ситуацію, коли підприємство в базисному періоді виробляє і продає два види продукції (див. табл. 1.1).
Таблиця 1.1
Базисні дані підприємства (грн.)
У наступному періоді передбачається збільшення попиту на вироби А и зниження на вироби Б. Можливі наступні варіанти:
а) при збереженні натурального обсягу продажів обох виробів на базисному рівні ціни на А підвищаться на 5%, ціни на Б - знизяться на 8%;
б) при збереженні базисних цін на обидва види виробів натуральний обсяг продажів А можна збільшити на 4%, натуральний обсяг продажів Б знизиться на 10%; 
в) при підвищенні цін на вироби А на 3% можна збільшити натуральний обсяг продажів на 2%; при зниженні цін на вироби Б на 12% можна обмежитися зменшенням натурального обсягу продажів на 7%.
Вибір варіанта.
а) Виручка від продажів виробів А складе: 7000 х 1,05 = 7350 грн.; виробів Б: 3000 х 0,92 = 2760 грн.
Загальна величина виручки від продажів: 7350 + 2760 = 10 110 грн.
Прибуток від продажів збільшується на ту ж суму, що і виручка, і складає 1110 грн.
б) Виручка від продажів виробів А:   7000 х 1,04 = 7280 грн.
виручка від продажів виробів Б:  3000 х 0,9 = 2700 грн.
Разом виручка від продажів:  7280 + 2700 = 9980 грн.
Прибуток від продажів:  9980 - 2800 х 1,04 - 2004 х 0,9 - 4200 = 1068 грн.
в) Виручка від продажів виробів А:   7000 х 1,03 х 1,02 = 7354,2 грн.
виручка від продажів виробів Б:  3000 х 0,88 х 0,93 = 2455,2 грн.
Разом виручка від продажів:  7354,2 + 2455,2 = 9809,4 грн.
Прибуток від продажів:  9809,4 - 2800 х 1,02 - 2004 х 0,93 - 4200 = 893,4 грн.
Найбільші виручку від продажів і прибуток забезпечуються умовами варіанта „а”. Любий з трьох варіантів прийнятний для підприємства, тому що продажі залишаються рентабельними, а по виробах Б, незважаючи на зниження попиту на них, виручка від продажів перевищує прямі перемінні витрати.
Якби  зниження попиту на вироби Б виражалося більш різким зменшенням натурального обсягу  продажів чи цін, подальші їхні продажі виявилися б недоцільними. Це відбулося б у випадку зниження виручки від продажів виробів Б до величини менш 2004 грн. 
Представимо залежність виручки і прибутку від співвідношення перемінних і постійних витрат у базисному періоді і наступних змінах цін і натурального обсягу продажів у загальному виді. Введемо умовні позначення:
В - виручка від продажів базисного періоду;
З₁ - перемінні витрати базисного періоду;
З₂ - постійні витрати базисного періоду;
Ін - індекс зміни натурального обсягу продажів (співвідношення наступного і базисного періодів в одиницях);
Іц - індекс зміни цін (аналогічно Ін).
Збільшення виручки від продажів у наступному за базисним періоді можливо тільки при дотриманні нерівності:
В х Іц х Ін >В  (1.1), що означає: 
Іц х Ін > 1  (1.2).
         Якщо відбувається падіння попиту на продукцію підприємства, нерівності, як правило, не дотримуються, і виручка від продажів знижується. Навпаки, при росту попиту нерівності можуть бути дотримані.
Практичне значення нерівності (1.1) і (1.2) мають у випадках, коли підприємству необхідно збільшити виручку від продажів, маневруючи і цінами, і натуральним обсягом продажів таким чином, щоб зниження цін давало можливість збільшити натуральний обсяг  продажів чи скорочення натурального обсягу продажів забезпечувало більш високі ціни.
Наприклад, підприємство планує збільшити натуральний обсяг продажів на 10% і може піти при цьому на зниження ціни. Яке максимально можливе зниження цін, щоб виручка від продажів при таких змінах збільшилася?
Користаючись нерівністю (1.2), одержуємо:
1,1 х Іц > 1; Іц > 1/1  ,1;  Іц > 0,91.               
Ціни можна знизити менш ніж на 9%. Зниження їх на 9% за інших рівних умов приведе до рівності виручки від продажів наступного періоду і виручки базисного періоду. Але підприємство поставило метою збільшення виручки, тобто воно може знизити ціни на 8% і менше. Якщо ж сполучення росту натурального обсягу продажів на 10% зі зниженням цін на 8% реально для конкретної ринкової ситуації, ціль досягнута. Якщо нереально, підприємство повинне бути готове до зниження виручки від продажів, або прийняти інші індекси цін і натурального обсягу продажів.
Збільшення прибутку від продажів можливо при виконанні наступного нерівності:
В х Іц х Ін - З₁ х Ін - 3₂ > В - 3₁ - 3₂, (1.3)
чи, після алгебраїчних перетворень:
В (Іц х Ін - 1) - З₁ (Ін - 1) > 0  (1.4)
Нерівність (1.4) показує, що, крім індексів цін і натурального обсягу продажів, на величину прибутку впливає   співвідношення перемінних витрат і виручки в базисному періоді. Скористаємося індексами з попереднього прикладу і проведемо розрахунок в умовах різного співвідношення перемінних витрат і виручки в базисному періоді.  
Для розрахунку показників наступного періоду прийняті Ін = 1,1 і Іц = 0,92. Виручка від продажів збільшиться, тому що умови нерівності (1.2) дотримані. Прибуток знизився, тому що не дотримані умови нерівності (1.4).
Як уже відзначалося, при зниженні цін і росту натурального обсягу продажів небезпека зменшення прибутку досить реальна. Однак чим нижче частка перемінних витрат у виручці, тим ця небезпека менше. Користуючись нерівністю (1.4), можна визначити, при якій частці перемінних витрат ті ж Ін і Іц можуть забезпечити зростання прибутку від продажів. Позначивши суму перемінних витрат через Х одержуємо:
10 000 х (1,1 х 0,92 - 1) > Х (1,1 - 1);
Х < 1200.
Отже, передбачуване зміна цін і натурального обсягу продажів могла б привести до зростання прибутку від продажів тільки у випадку, якби  перемінні витрати в складі виручки складали менш 1200 грн.
Нерівність (1.4) можна використовувати у всіх випадках, коли передбачається одночасна зміна цін і натурального обсягу продажів. Вона дозволяє:
1.     Визначити динаміку виручки і прибутку від продажів при передбачуваних індексах цін і натурального обсягу продажів.
2.     Розрахувати необхідний рівень одного з індексів, якщо відомий другий, щоб виключити втрати виручки і прибутку від продажів.
3.     Прийняти рішення про доцільність продажів даних видів продукції при сформованих умовах попиту на них.

Висновки до першого розділу.

Узагальнюючи отриманий досвід можна зробити висновок, що максимізація прибутку - це формальна мета, заради якого існує організація. Того, хто вклав капітал, цікавлять не конкретні проекти, а прибуток. Прибуток - це кінцева нагорода за ефективну працю і створення цінностей для споживачів. Прибуток є простим і зрозумілим критерієм для оцінки ефективності господарських рішень. Це головний критерій вибору кращих рішень.
Для багатьох компаній забезпечення прибутковості - це першочергова задача, що ставить перед собою вище керівництво компанії. Іноді як  цільовий показник вибирається абсолютний показник прибутку, але найчастіше  використовують відносні показники, такі як доход на одну акцію, прибуток на інвестований  капітал чи прибуток на акціонерний капітал. Цільові показники розраховуються, як правило, на основі результатів колишньої діяльності й у зіставленні з показниками інших подібних компаній.
Проте, слід також відмітити, що незважаючи на переважне використання показників прибутку для оцінки успіху в бізнесі, їм характерні визначені недоліки. По-перше, на практиці показниками прибутку менеджери можуть досить легко і просто маніпулювати з метою одержання фальсифікованих результатів. Самі різні, і при тому абсолютно законні, методи амортизаційного обліку, оцінки запасів, обліку витрат на дослідження і розробки, й особливо безліч варіантів реєстрації нових придбань можуть перетворити збитки по окремих статтях витрат у бухгалтерському обліку у великий звітний прибуток і навпаки. Таким чином, опубліковані цифри по прибутку можуть характеризувати дуже сумнівні результати діяльності.
Фахівцям з фінансів відома ціла безліч обмежень, пов'язаних з використанням традиційних показників прибутку. Прибутковість можна без особливого труда поліпшити, якщо фінансувати ріст за рахунок боргу, а не нарощування власного капіталу. Доходи в розрахунку на одну акцію можуть рости, але ринковий курс акцій падає як наслідок підвищеного фінансового ризику. За ростом показника прибутку може легко приховатися   криза готівки, що набирає силу. Іншими словами, показник прибутку не враховує фактор ризику. Звичайно, чим вище прибуток, тим вище фактор ризику. Прибуток і ризик повинні бути збалансовані.
Великий прибуток може сигналізувати не про високу ефективність роботи, а про монополізм, ведення нечесного бізнесу, про зневагу суспільними інтересами (наприклад, в області захисту природного навколишнього середовища).
І, нарешті, показник прибутку органічно не може використовуватися як  об'єктивний критерій перспективності бізнесу. Прибуток, як і відносні показники типу прибутку на інвестований капітал, вимірюють результати минулої діяльності компанії, але не її майбутній потенціал. Концентрація зусиль на прибутковості як на першорядній меті неминуче породжує особливий стиль керівництва, орієнтованого на короткостроковий успіх, що готовий пожертвувати довгостроковою конкурентноздатністю компанії. Менеджери знають, як можна без особливих труднощів підняти поточні доходи шляхом скорочення витрат, зниження витрат на розробку нового продукту і підтримки товарної марки, обмеження інвестицій. На ділі ж більшість таких програм по поліпшенню прибутковості ні що інше, як розбазарювання активів компанії.

Розділ 2. Аналіз управління прибутком на ДП “Арго”

2.1 Стисла характеристика ДП “Арго” та аналіз фінансово-господарського стану

ДП „Арго” є дочірнім підприємством міжнародного концерну „Арго” і було відкрито у 1988 році. Українська компанія ДП "Арго"  має центральний офіс у Києві і відділення в Запорожжі і Сімферополі, а також власне виробництво.  
Міжнародний концерн Festo є лідером у сфері пневмоавтоматики, однієї з провідних компаній в області електронних засобів керування, а також навчання і підвищення кваліфікації персоналу. 
Більш ніж у 160 країнах світу Festo представлено щільною мережею консультаційних і сервісних пунктів. Від Бразилії до Японії, від Кореї до Канади з 50 підприємствами і дочірніми фірмами.
Сьогодні ДП "Арго" працює на ринку України в сфері пневматичних і електронних засобів автоматизації,  а також в області навчання і підвищення кваліфікації виробничого персоналу.
ДП "Арго" успішно розвиває   традиційними зв'язки, що стали вже, з великими підприємствами і встановлює ділові контакти з малими фірмами, число яких швидко росте.
Структурна схема підприємства зображена на рис. 2.1.
 SHAPE  \* MERGEFORMAT

Генеральний директор

Фінансовий директор

Відділ кадрів

Відділ пневматики

Відділ технічної підтримки

Відділ реклами і виставок

Відділ логістики

Відділ дидактики

Бухгалтерія

Рис. 2.1 Структура ДП „Фесто”

Виробничий цех

Проаналізуємо фінансово-економічний стан підприємства за останні три роки.
Таблиця 2.1
Оцінка фінансового стану ДП „Арго”.
 
            Згідно даних. наведених в табл.. 2.1, загальна вартість активів підприємства на кінець 2006 року склала 44182 тис. грн. В порівнянні з 2004 роком вона збільшилась на 4388 тис. грн. або 11,1%. Це свідчить про те, що підприємство розвивається і має стабільний фінансовий стан.
         Вартість необоротних активів у 2006 році в порівнянні з 2004 роком збільшилась на 3705 тис. грн., або на 14,5%; оборотних на 683 тис. грн. або 4,8%. Дана ситуація типова для підприємства виробничої сфери на якому, як правило, необоротні активи перевищують оборотні.
         Дебіторська заборгованість за аналізований період зменшилась на 1447 тис. грн., або на 40,9%, це є позитивний показник, який свідчить про виважену політику керівництва підприємства щодо дебіторів.
         Власний капітал підприємства збільшився на 6297 тис. грн., або на 17,4%, внаслідок чого відпала потреба в залучені додаткового запозиченого капіталу, сума якого скоротилась на 1909 тис. грн., або 52,3%.
         Вартість основних засобів збільшилась на 5877 тис. грн., або на 12,5%, проте коефіцієнт зносу основних засобів свідчить, що основні засоби підприємства зношені на 45% (2006р.) і потребують більш інтенсивного оновлення.
         Матеріаломісткість господарської діяльності є дуже високою – 0,73 (2006р.), а трудомісткість, навпаки -  досить низькою – 0,09 (2006р.). Це обумовлено специфікою продукції, що випускається.
         Коефіцієнти співвідношення необоротних і оборотних активів та оборотних і необоротних активів свідчать, що підприємство займається виробничою діяльністю (необоротних активів більше ніж оборотних), що характерно для всіх виробничих підприємств.
         Середньо облікова чисельність працівників за аналізований період збільшилась на 90 чол., або на 40%, що свідчить про збільшення обсягу виробництва.
         Для того, щоб проаналізувати ліквідність підприємства розглянемо таблицю 2.2.

Таблиця 2.2
Оцінка ліквідності ДП „Арго”.
            Загальний коефіцієнт покриття протягом аналізованого періоду має сталу тенденцію до збільшення. Це свідчить про достатність у підприємства обігових коштів для погашення боргів протягом року.
         Коефіцієнт швидкої ліквідності становить: у 2004р – 1,07; у 2005р. – 1,48; у 2006 р. – 2,12. Протягом аналізованого періоду він становив нормативне значення (> 0,5). Цей коефіцієнт свідчить про те скільки одиниць найбільш ліквідних активів припадає на одиницю термінових боргів.
         Що стосується коефіцієнта абсолютної ліквідності, то тут ситуація наступна: у 2004 році цей показник становив менше нормативу (норматив 0,2; показник 0,10), проте у 2005 та 2006 роках його значення збільшилось і становило відповідно 0,22 та 0,42. Цей показник свідчить про готовність підприємства негайно ліквідувати короткострокову заборгованість.
         Частина оборотних активів в загальній сумі активів та частина виробничих запасів в оборотних активах на протязі аналізованого періоду майже не змінюються і їх значення свідчать, як вже зазначалося раніше, про те що підприємство займається виробничою діяльністю (необоротних активів більше).
         В загальному можна зробити висновок, що підприємство в аналізованому періоді мало ліквідний баланс.
         За даними таблиці 2.3 проведемо аналіз ділової активності підприємства.
Таблиця 2.3
Оцінка ділової активності ДП „Арго”.
            З наведених даних бачимо, що підприємство в період з 2004 по 2006 рік суттєво збільшило випуск готової продукції, внаслідок чого зросла валова виручка та чистий доход підприємства (відповідно на 39759 тис. грн. або 96,0% та 33131 тис. грн. або 96,0%). Фактичні обсяги виробництва продукції збільшились на 12057,0 %, або 47,0%; збільшення виручки на 96,0 % свідчить про те що було збільшено ціни на продукцію підприємства.
         Чистий прибуток підприємства за аналізований період збільшився на 289,0 %(!). Продуктивність праці на підприємстві збільшилась на 26,0%. Фонд оплати праці виріс на 5,0%. Тривалість обороту оборотних активів зменшилась майже вдвічі з 150 днів у 2004р. до 80 днів у 2006р., що є позитивним показником. Також зменшилась на 153 дні тривалість обороту власного капіталу.
         Можна зробити висновок, що показники ділової активності підприємства за аналізований період суттєво покращились.
         За даними таблиці 2.4 проведемо аналіз рівня ефективності господарської діяльності ДП „Арго”.
Таблиця 2.4
Оцінка рівня ефективності господарської діяльності ДП „Арго”.
         Рентабельність господарської діяльності підприємства збільшилась на 113,1%; чиста рентабельність виручки від реалізації продукції збільшилась на 98,5%, рентабельність активів збільшилась на 165,3%; адміністративні витрати на 1 грн. собівартості реалізованої продукції скоротились на 48,7%. Це все свідчить про високу ефективність ведення господарської діяльності підприємства.

2.2 Факторний аналіз прибутку ДП „Арго”

До чинників, що впливають на операційний прибуток, належать зміни:
·        ціни на реалізовану продукцію;
·        обсягів реалізації продукції;
·        собівартості одиниці продукції;
·        собівартості продукції за рахунок структурних зрушень у складі продукції.
Суть розрахунку впливу на операційний прибуток наведених чинників полягає в послідовному аналізі кожного з них, тобто припускається, що інші чинники у цей час на прибуток не впливають.
На досліджуваному підприємстві випускається (збирання з імпортних комплектуючих) декілька видів продукції, для зручності проведення розрахунків позначимо кожний вид продукції літерами алфавіту:
А – накопичу вальний конвеєр;
Б – пневматичний привод для деревообробних верстатів;
В – прес мобільний пневматичний;
Г – різак текстильний;
Д – параллелограмний підйомник
Є – підйомник із пневмомускулами
Ж – система складування.
1. Вплив на прибуток змін ціни на реалізовану продукцію.
,              (2.1)
де Qil – обсяг реалізації і-го виду продукції у звітному періоді (i = 1, n); Pil, Pio – ціна реалізації і-го виду продукції у періоді відповідно звітному та попередньому.
Для кожного і-го виду продукції встановлюється, скільки можна одержати прибутку додатково завдяки реалізації обсягів виробництва у звітному періоді за цінами, що перевищують ціни в попередньому періоді.
Приклад (вихідні дані для всіх прикладів наведені у Додатку 1).
         Вплив на прибуток змін ціни на реалізовану продукцію за видами виробів:
∆Р_А = 196  (33 – 30,2) = 548,8 тис. грн.;
∆Р_В = 312  (62 – 59,9) = 655,2 тис. грн.;
∆Р_Д = 194  (43 – 41) = 388 тис. грн.;
∆Р_ж = 222  (52 -50) = 444 тис. грн..
         Сукупний вплив на прибуток змін ціни на всю реалізовану продукцію
∆Р^Р = 548,8 + 655,2 + 388 + 444 = 2036 тис. грн.
2. Вплив на прибуток змін обсягів реалізації продукції.
,              (2.2)
де,     Ро – прибуток від реалізованої продукції за попередній період;
         S_1,0 – фактична собівартість реалізованої продукції у звітному періоді, що розрахована в цінах і тарифах попереднього періоду,
;                (2.3)
         Sio – собівартість і-го виду продукції в попередньому періоді;
         Qil -  обсяг реалізації і-го виду продукції в попередньому періоді;
         So – фактична собівартість реалізованої продукції в попередньому періоді,
,                (2.4)
де,     Qio – обсяг реалізації і-го виду продукції в попередньому періоді.
         З’ясовується, скільки додатково було отримано прибутку тільки завдяки збільшенню обсягів виробництва окремих видів продукції. Для зручності порівняння обсяги виражені через собівартість (з метою уникнення впливу цінового чинника). Припускається, що пропорційно до зміни обсягів виробництва змінюється прибуток.
         Приклад. Фактична собівартість реалізованої продукції у звітному періоді за видами виробів
         S_A1,0 = 196 * 24 = 4704 тис. грн.
         S_Б1,0 = 165 * 7 = 1155 тис. грн.
         S_В1,0 = 312 * 53 = 16536 тис. грн.
         S_Г1,0 = 279 * 39 = 10881 тис. грн..
         S_Д1,0 = 194 * 37 = 7178 тис. грн..
S_Є1,0 = 135 * 41 = 5535 тис. грн..
         S_Ж1,0 = 222 * 39 = 8658 тис. грн.
         Вплив на прибуток змін обсягів реалізації продукції
∆Р^Q = 8700*      
3. Вплив на прибуток змін у структурі реалізованої продукції
,            (2.5)
         де,     V_1,0 – обсяги реалізації продукції у звітному періоді за цінами попереднього періоду;
                   V₀ – виручка від реалізації продукції за попередній період,
.
         Приклад. Обсяги реалізації продукції за видами виробів у звітному періоді за цінами попереднього періоду.
V_A1,0 = 196 * 30,2 = 5919,2 тис. грн.
V_Б1.0 = 165 * 13 = 2145 тис. грн.
V_В1,0 = 312 * 59,9 = 18688,8 тис. грн.
V_Г1,0 = 279 * 45 = 12555 тис. грн.
V_Д1,0 = 194 * 41 =  7954 тис. грн.
V_Є1,0 = 135 * 52 = 7020 тис. грн.
V_Ж1,0 = 222 * 50 = 11100 тис. грн.
V_1,0 = 65382 тис. грн.
         Вплив на прибуток змін у структурі реалізованої продукції
∆Р^Q` = 8700
4. Вплив на прибуток змін собівартості одиниці продукції
,          (2.6)
         де, Sil – собівартість і-го виду продукції у звітному періоді.
         Приклад. Вплив на прибуток змін собівартості продукції за видами виробів.
         ∆Р_А = 196 (24 – 26) = -392 тис. грн.;
         ∆Р_В = 312 (53 – 55) = -624 тис. грн.;
         Сукупне збільшення собівартості продукції (тобто зменшення прибутку) зумовлюється збільшенням собівартості одиниці продукції:
         ∆Р^S = (-392) + (-624) = -1016 тис. грн.
5. Вплив на прибуток змін собівартості продукції за рахунок структурних зрушень у складі продукції.
        (2.7)
         Приклад. Вплив на прибуток змін собівартості продукції за рахунок структурних зрушень у складі продукції.
∆Р^SQ = 44256  - 54647 = -7 тис. грн.
6. Сукупний вплив чинників на прибуток від реалізації продукції.
         ∆Р^Т = ∆Р^Р + ∆Р^Q + ∆Р^Q` + ∆Р^S + ∆Р^SQ = 2036 + 2043 + 58,6 – 1016 – 7 = 3115 тис. грн.
7. Загальне збільшення операційного прибутку.
         ∆Р = Р₁ – Р₀ = ∆Р^Т + ∆Р^О        (2.8)
         де Р₁ – операційний прибуток за звітний період; ∆Р⁰ – збільшення інших операційних доходів.
         Приклад. Загальне збільшення операційного прибутку.
         ∆Р = 3115 + 18 = 3133 тис. грн.
         Структуру змін операційного прибутку за чинниками з числовими абсолютними показниками і у відсотках наведено на рис. 2.2
         Збільшення операційного прибутку до 3133 тис. грн. пояснюється збільшенням прибутку від реалізації продукції та збільшенням інших операційних доходів. Вирішальними чинниками збільшення прибутку від реалізації продукції були такі:
·        підвищення цін на реалізовану продукцію (за умови виключення впливу інших чинників цей чинник сприяв би збільшенню операційного прибутку в 10,8 раз порівняно з фактичним рівнем);
·        збільшення собівартості реалізованої продукції (внаслідок дії цього чинника за умови незмінності інших чинників операційний прибуток зменшився б майже в 10 разів порівняно з фактичним рівнем).
Оскільки ціни на реалізовану продукцію підвищились більше ніж її собівартість, то прибуток у загальному підсумку збільшився.
 SHAPE  \* MERGEFORMAT

Зміни операційного прибутку ∆Р; 3133 тис. грн., 100%

Зміни прибутку від реалізованої продукції ∆РТ, 3115 тис. грн. , +99,4%

Зміни інших операційних доходів ∆Р0, 18 тис. грн., + 0,6%

Зміни цін на реаліз. продукцію ∆РР, +2036 тис. грн.

Зміни обсягів реалізації продукції ∆РQ, +2043 тис. грн.

Зміни у структурі реаліз. продукції ∆РQ`, +58,6 тис. грн.

Зміни собівартості продукції ∆РS, -1016 тис. грн.

Структурні зрушення у складі продукції ∆РSQ, -7 тис. грн.

Рис. 2.2 Структура змін операційного прибутку за  чинниками

2.3 Організація процесу управління прибутком на підприємстві

Керівнику будь-якого підприємства на практиці приходиться приймати безліч різноманітних управлінських рішень. Кожне прийняте рішення, що стосуються ціни, витрат підприємства, обсягу і структури реалізації продукції, в остаточному підсумку позначається на фінансових результатах підприємства. Простим і дуже точним способом визначення взаємозв'язку і взаємозалежності між цими категоріями є встановлення точки беззбитковості - визначення моменту, починаючи з якого доходи підприємства цілком покривають його витрати.  
На підприємстві, що аналізується, одним з інструментів менеджерів у процесі управління прибутком є аналіз беззбитковості  виробництва чи аналіз співвідношення „витрати - обсяг – прибуток” (Cost - Volume -Profіt; CVP - аналіз).
Цей вид аналізу є одним з найбільш ефективних засобів планування, прогнозування і, відповідно, управління діяльністю підприємства. Він допомагає керівникам підприємств виявити оптимальні пропорції між перемінними і постійними витратами, ціною й обсягом реалізації, мінімізувати підприємницький ризик.  
Ключовими елементами аналізу співвідношення "витрати - обсяг - прибуток" виступають маржинальний доход, поріг рентабельності (точка беззбитковості), виробничий левередж і маржинальний запас міцності.
Маржинальний доход - це різниця між виручкою підприємства від реалізації продукції (робіт, послуг) і сумою перемінних витрат.
Поріг рентабельності (точка беззбитковості) - це показник, що характеризує обсяг реалізації продукції, при якому виручка підприємства від реалізації продукції (робіт, послуг) дорівнює всім його сукупним витратам, тобто це той обсяг продажів, при якому підприємство не має ні прибутку, ні збитку.
Виробничий левередж - це механізм управління прибутком підприємства в залежності від зміни обсягу реалізації продукції (робіт, послуг).
Маржинальний запас міцності - це процентне відхилення фактичної виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) від граничного виторгу (порога рентабельності).
Для проведення аналізу беззбитковості виробництва необхідною умовою є розподіл витрат підприємства на постійні і перемінні. Як відомо, постійні витрати не залежать від обсягу виробництва, а перемінні - змінюються з ростом (зниженням) обсягу випуску і продажів. Для розрахунку розміру виручки, що покриває постійні і перемінні витрати, виробничі підприємства у своїй практичній діяльності використовують такі показники, як величина і норма маржинального доходу.
Величина маржинального доходу показує внесок підприємства в покриття постійних витрат і одержання прибутку.
Існує два способи визначення величини маржинального доходу. При першому способі з виторгу підприємства за реалізовану продукцію віднімають усі перемінні витрати, тобто всі прямі витрати і частину накладних витрат (загальновиробничі витрати), що залежать від обсягу виробництва і відносяться до категорії перемінних витрат. При другому способі величина маржинального доходу визначається шляхом додавання постійних витрат і прибутку підприємства.  
Під середньою величиною маржинального доходу розуміють різницю між ціною продукції і середніх перемінних витрат. Середня величина маржинального доходу відбиває внесок одиниці виробу в покриття постійних витрат і одержання прибутку.
Нормою маржинального доходу називається частка величини маржинального доходу у виторзі від  реалізації (для окремого виробу) чи частка середньої величини маржинального доходу в ціні товару.
Використання цих показників допомагає швидко вирішити деякі задачі, наприклад, визначити розмір прибутку при різних обсягах випуску.
         Розглянемо практику застосування даної методики ДП „Арго” на конкретних прикладах. В цих прикладах, для полегшення розрахунків, використовуються два низь витратні вироби ДП „Арго” – контролери FEC і ІРС. Даний аналіз проводиться також і по всій іншій продукції підприємства, проте обсяги даної роботи не дозволяють навести розрахунки по всьому асортименту продукції. Тут наведено методику, яка ілюструється конкретними прикладами.
Приклад 1. ДП „Арго” складає і продає контролери FEC, середні перемінні витрати на виробництво і збут якого складають 10 грн. за 1 виріб. Пристрій продається за ціною 15 грн.. Постійні витрати підприємства на місяць складають 15 тис. грн. Розрахуємо, яку прибуток може одержати підприємство на місяць, якщо воно продає напоїв в обсязі 4000, 5000, 6000 виробів.  
Оскільки постійні витрати підприємства не залежать від обсягу випуску, знайдемо величину маржинального доходу і прибуток (як різниця між величиною маржинального доходу і сумою постійних витрат) для всіх трьох варіантів (табл. 2.5).
Тому як середня величина маржинального доходу однакова для всіх трьох варіантів, розрахунок прибутку можна спростити. Визначимо прибуток підприємства при будь-якому обсязі випуску. Для цього:
·        помноживши середню величину маржинального доходу на обсяг випуску, одержимо загальну величину маржинального доходу;
·        від загальної величини маржинального доходу віднімемо постійні витрати.

Таблиця 2.5
Прибуток підприємства при різних обсягах випуску, грн.

Показники	Об’єм випуску
	4000	5000	6000
1. Виручка від реалізації	60000	75000	90000
2. Перемінні витрати	40000	50000	60000
3. Маржинальний доход (п.1-п.2)	20040	25000	30000
4. Постійні витрати	15000	15000	15000
5. Прибуток (а.3 – п.4)	5000	10000	15000
Середня величина маржинального доходу	5	5	5

Наприклад, який прибуток одержить підприємство, якщо виробить і продасть 4800 контролерів FEC?
Величина маржинального доходу для даного обсягу складе:
5 грн. х 4800 вир. = 24000 грн.
Прибуток: 24000 грн. - 15000 грн. = 9000 грн.
Приклад 2. ДП „Арго” складає і реалізує одночасно два види контролерів (FEC і ІРС) . Дані про обсяги продажів і витратах наведені в табл. 2.6
Таблиця 2.6
Основні показники діяльності підприємства.

Показники	Контролери
	FEC	ІРС
1. Об’єм продаж в місяць, од.	5000	4000
2. Ціна реалізації, грн.	15	12
3. Перемінні витрати на одиницю виробу, грн.	10	8
4. Постійні витрати в місяць	15000

Менеджерам підприємства потрібно визначити:
·        розмір прибутку, що отримає підприємством за місяць;
·        середню величину маржинального доходу для кожного виробу;
·        норму маржинального доходу для кожного виробу;
·        розмір прибутку, що одержить підприємство, якщо розширить продаж контролерів FEC  до 6000 вир., а контролерів ІРС - до 5000 вир.
Для відповіді на поставлені питання всі необхідні дані зведемо в табл. 2.7. Як видно з таблиці, за місяць підприємство заробить 26000 грн. прибутку. Середня величина маржинального доходу для контролерів FEC  складає 5 грн., а для контролерів ІРС - 4 грн. Норма маржинального доходу для обох виробів складає 0,33.
Таблиця 2.7
Розрахунок середньої величини, норми маржинального доходу і розміру прибутку підприємства

Показники	Контролери		Всього
	FEC	ІРС
1. Об’єм випуску, од.	5000	4000	9000
2. Перемінні витрати, грн..	50000	32004	82004
3. Виручка від реалізації, грн.	75000	48000	123000
4. Маржинальний доход, грн. (п.2-п.3)	25000	16000	41000
5. Постійні витрати, грн.			15000
6. Прибуток, грн. (п.4-п.5)			26000
7. Середня величина маржинального доходу, грн. (п.4:п.1)	5	4
8. Норма маржинального доходу (п.4:п.2)	0,33	0,33

При розширенні обсягу продажів підприємство отримає наступний прибуток:
Величина маржинального доходу від продажу контролерів FEC  :
5 грн. х 6000 од. = 30000 грн.
Величина маржинального доходу від продажу контролерів ІРС :
4 грн. х 5000 од. = 20040 грн.
Величина маржинального доходу від продажу контролерів:
30000 грн. + 20040 грн. = 50000 грн.
Постійні витрати підприємства: 15000 грн.
Прибуток підприємства: 50000 грн. - 15000 грн. = 35000 грн.
Приклад 3. Перемінні витрати на один контролер FEC  складають 10 грн. Виріб продається за ціною 15 грн., постійні витрати складають 15000 грн. Яку кількість виробів досліджуване підприємство повинне продати, щоб забезпечити одержання 20 тис. грн. прибутку?
Визначимо величину маржинального доходу. Її можна визначити як різницю між валовою виручкою і перемінними витратами, а також як суму постійних витрат і прибутку:
15000 грн. + 20040 грн. = 35000 грн.
Визначимо середню величину маржинального доходу як різницю між ціною і середніми перемінними витратами:
15 грн. - 10 грн. = 5 грн.
Визначимо кількість реалізованої продукції для планованої величини прибутку як відношення загальної величини маржинального доходу до середньої величини маржинального доходу.
35000 грн. : 5 грн. = 7000 од.
Приклад 4. Менеджери ДП „Арго” планують продати 10000 од. контролерів FEC. Середні перемінні витрати на виробництво і збут складають 10 грн., постійні витрати - 20040 грн. Підприємство планує дістати прибуток у розмірі 15000 грн. За якою ціною варто продати виріб?
1. Визначимо величину маржинального доходу, додавши до постійних витрат планований обсяг прибутку:
20040 грн. + 15000 грн. = 35000 грн.
2.Визначимо середню величину маржинального доходу, розділивши загальну величину маржинального доходу на кількість реалізованих виробів:
35000 грн. : 10000 од. = 3 грн. 50 коп.
3.Визначимо ціну виробу, додавши до середньої величини маржинального доходу середні перемінні витрати:
3 грн. 50 коп. + 10 грн. = 13 грн. 50 коп.
Приведені дані показують, що CVP-аналіз дозволяє відшукати найбільш вигідне співвідношення між перемінними і постійними витратами, ціною й обсягом виробництва продукції. Ситуації, що ми розглянули, свідчать, що головна роль у виборі стратегії поводження підприємства належить величині маржинального доходу. Очевидно, що домагатися збільшення прибутку можна, збільшивши величину маржинального доходу. Досягти цього можна різними способами: знизити ціну продажу і відповідно збільшити обсяг реалізації; збільшити обсяг реалізації і знизити рівень постійних витрат, пропорційно змінювати перемінні, постійні витрати й обсяг випуску продукції. Крім того, на вибір моделі поводження підприємства також впливає   величина маржинального доходу в розрахунку на одиницю продукції. Одним словом, у використанні величини маржинального доходу закладений ключ до вирішення проблем, пов'язаних з витратами і доходами підприємств.
Аналіз співвідношення „витрати - обсяг – прибуток”, як уже відзначалося вище, на практиці іноді називають аналізом точки беззбитковості. Цю точку також називають „критичною”, „мертвою”, чи точкою „рівноваги”. У літературі часто можна зустріти позначення цієї точки як BEP (абревіатура „reak-even poіnt”), тобто  точка чи поріг рентабельності.
Для обчислення точки беззбитковості (порога рентабельності) використовуються три методи: графічний, рівнянь і маржинального доходу.
При графічному методі перебування точки беззбитковості (порога рентабельності) зводиться до побудови комплексного графіка „витрати - обсяг – прибуток”.
Точка беззбитковості на графіку - це точка перетинання прямих, побудованих за значенням витрат і виручки (рис. 2.3).
Зображена на рис. 2.3 точка беззбитковості (порог рентабельності) - це точка перетинання графіків валової виручки і сукупних витрат. У точці беззбитковості одержувана підприємством виручка дорівнює його сукупним витратам, при цьому прибуток дорівнює нулю. Виручка, що відповідає точці беззбитковості, називається граничною виручкою. Обсяг виробництва (продажів) у точці беззбитковості називається граничним обсягом виробництва (продажів). Якщо підприємство продає продукції менше граничного обсягу продажів, то воно зазнає збитків, якщо більше - отримує прибуток.
 SHAPE  \* MERGEFORMAT

Збиток

Прибуток

Пороговий об’єм продаж

Точка беззбитковості

Валова виручка

Порогова виручка

Загальна сума витрат чи виручка в грошових одиницях

Об’єм продаж в натуральних одиницях

Рис.2.3 Визначення точки беззбитковості (порога рентабельності)
Для визначення точки беззбитковості (порога рентабельності) у ДП „Арго” також використовують метод рівнянь, заснований на обчисленні прибутку підприємства по формулі:
Виручка - Перемінні витрати - Постійні витрати = Прибуток
Деталізуючи порядок розрахунку показників формули, її можна представити в наступному виді:
(Ціна за одиницю х Кількість одиниць) - (Перемінні витрати на одиницю х Кількість одиниць) - Постійні витрати = Прибуток
Для визначення точки беззбитковості (порога рентабельності) методом рівнянь скористаємося наступним прикладом.
Приклад 5. ДП „Арго” складає і реалізує контролери FEC  і має наступні показники, представлені в табл. 2.8
У точці беззбитковості прибуток дорівнює нулю, тому ця точка може бути знайдена за умови рівності виручки і суми перемінних і постійних витрат:
15х = 10х + 15000 + 0;
5х = 15000;
х = 3000,
де х - точка беззбитковості;
15 - ціна одиниці продукції;
10 - перемінні витрати на одиницю продукції;
15000 - загальна сума постійних витрат.
Таблиця 2.8
Показники ДП „Арго” по випуску контролерів FEC

Показники	Об’єм виробництва, 5000 од.
	всього	на одиницю
1. Виручка від реалізації, грн.	75000	15
2. Перемінні витрати, грн.	50000	10
3. Маржинальний доход, грн.	25000	5
4. Постійні витрати, грн.	15000	х
5. Прибуток, грн.	10000	х

Як видно з приведеного приклада, беззбитковість реалізації досягається при обсязі 3000 од.
Точку беззбитковості можна розрахувати також у грошових одиницях. Для цього досить помножити кількість одиниць продукції в точці беззбитковості на ціну одиниці продукції:
15х = 15 х 3000 = 45000 грн.
Метод рівнянь, крім того, можна використовувати при аналізі впливу структурних змін в асортименті продукції. У цьому випадку реалізація розглядається як набір відносних часток продукції в загальній сумі виручки від реалізації. Якщо структура міняється, то розмір виручки може досягати заданої величини, а прибуток може бути менше. У цих умовах вплив на прибуток буде залежати від того, як відбулася зміна асортименту - убік  низькорентабельної чи високорентабельної продукції.
Приклад 6. ДП „Арго” випускає два види контролерів і має наступні показники:
Таблиця 2.9
Показники ДП „Арго” по випуску контролерів

Показники	Контролери		Всього
	FEC	ІРС
1. Об’єм випуску, од.	5000	4000	9000
2. Ціна за одиницю, грн.	51	12	х
Виручка від реалізації, грн.	75000	48000	123000
Перемінні витрати, грн.
а) на весь об’єм	50000	32004	82004
б) на одиницю продукції	10	8	-
Маржинальний доход, грн.	25000	16000	41000
Постійні витрати, грн.	х	х	15000
Прибуток, грн.	х	х	26000

На реалізацію одного контролеру FEC приходиться 0,8 контролерів ІРС. Тому для визначення точки беззбитковості (порога рентабельності) ми умовно дорівнюємо "х2" контролерів FEC до "0,8х" контролерів ІРС. Підставляючи ці значення в рівняння одержимо:
(15 х 0,8х) + 12х - (10 х 0,8х) - 8х - 15000 = 0;
12х + 12х - 8х - 8х - 15000 = 0;
8х = 15000 од.;
х = 15000 : 8 = 1875 од. (FEC);
1875 х 0,8 = 1500 од. (ІРС);
Усього: 1875 + 1500 = 3375 од.
Як видно з наведених даних, точка беззбитковості (поріг рентабельності) обсягу реалізації буде 3375 од., з них FEC- 1875 од. і ІРС - 1500 од.
А тепер припустимо, що в структурі реалізованої продукції відбулися зміни (див. табл. 2.10).
Таблиця 2.10
Показники ДП „Арго” по випуску контролерів з урахуванням змін структури реалізованої продукції

Показники	Контролери		Всього
	FEC	ІРС
1. Об’єм випуску, од.	3000	6000	9000
2. Ціна за одиницю, грн.	51	12	х
Виручка від реалізації, грн.	45000	72004	117000
Перемінні витрати, грн.
а) на весь об’єм	30000	48000	78000
б) на одиницю продукції	10	8	-
Маржинальний доход, грн.	15000	24000	39000
Постійні витрати, грн.	х	х	15000
Прибуток, грн.	х	х	24000

Зіставляючи структуру продукції, стає очевидним, що збільшилася частка продукції з низькою величиною маржинального доходу, у зв'язку з чим у підприємства знизився прибуток на 2004 грн. (24000 - 26000).
Точка беззбитковості після змін, що відбулися в асортименті, буде наступною:
(15 х 2х) + 12х - (10 х 2х) - 8х - 15000 = 0;
3,0х + 12х - 20х - 8х -15000 = 0;
14х = 15000 од;
х = 15000 : 14 = 1071,4 од. (ІРС);
1071,4 х 2 = 2142,8 од. (FEC);
Усього: 1071,4 + 2142,8 = 3214,2 од.
Приведені дані свідчать, що в цілому по підприємству точка беззбитковості (поріг рентабельності) буде дорівнює 3214,2 од., з них 1071,4 од. контролерів ІРС і 2142,8 контролерів FEC. Порівнюючи результат з попереднім розрахунком відзначаємо, що точка беззбитковості (поріг рентабельності) знизилася на 160,8 од. (3214,2 - 3375). При цьому звертає на себе увага той факт, що обсяг реалізації в натуральному вираженні залишився без зміни (9000 од.). Отже, навіть при контролі загального обсягу продажів необхідний аналіз структурних змін в асортименті  продукції, що випускається, тому що він дає картину відхилень фактичного прибутку від запланованого.
Різновидом методу рівнянь є метод маржинального доходу, при якому крапка беззбитковості (поріг рентабельності) визначається по наступній формулі:
                (2.9)
Як знайти крапку беззбитковості розглянемо на прикладі.
Приклад 7. Аналізуємо реалізацію ДП „Арго” контролерів FEC. Нижче приведені дані, що характеризують діяльність підприємства:
·        Виручка від реалізації - 75 000 грн.
·        Перемінні витрати - 50 000 грн.
·        Постійні витрати - 15 000 грн.
·        Прибуток - 10 000 грн.
·        Обсяг виробленої продукції, 5000 од.
·        Ціна одиниці 15 грн.
Щоб знайти точку беззбитковості (поріг рентабельності), необхідно відповісти на питання: до якого рівня повинна упасти виручка підприємства, щоб прибуток став нульовий? Не можна просто скласти перемінні і постійні витрати, тому що при зниженні виручки перемінні витрати також знизяться.
У цьому випадку послідовність розрахунків для перебування точки беззбитковості (граничного виторгу) буде наступною:
Знаходимо величину маржинального доходу
75000 грн. - 50000 грн. = 25000 грн.
Обчислюємо норму маржинального доходу
25000 грн. : 75000 грн. = 0,33
Визначаємо точку беззбитковості (граничний виторг) у вартісному вираженні
15000 грн. : 0,33 = 45455 грн.
Визначаємо точку беззбитковості (поріг рентабельності) у натуральному вираженні
45445 грн. : 15 грн. = 3030 од.
Маржинальний запас міцності - це величина, що показує перевищення фактичної виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) над граничною, що забезпечує беззбитковість реалізації. Цей показник визначається наступною формулою:
      (2.10)
         Чим вище маржинальний запас міцності, тим краще для підприємства. Для попереднього приклада маржинальний запас міцності складає 39,4% [(75000 - 45455) : 75000 х 100%]. Значення маржинального запасу міцності, рівне 39,4%, показує, що якщо в силу зміни ринкової ситуації (скорочення попиту, погіршення конкурентноздатності) виручка підприємства скоротиться менш, ніж на 39,4%, то підприємство буде отримувати прибуток, якщо більш, ніж на 39,4% - виявиться в збитку.
Для визначення ціни продукції при беззбитковій реалізації можна скористатися наступною формулою:
   (2.11)
Для розрахунку скористаємося даними попереднього приклада. У нашому випадку ціна беззбитковості одиниці виробу дорівнює 9 грн.09 коп. (45445 : 5000 од.). Знаючи формулу ціни беззбитковості, завжди можна установити необхідну ціну реалізації для одержання визначеної величини прибутку при реалізації встановленого обсягу виробництва.
Виробничий левередж (leverage у дослівному перекладі - важіль) - це механізм управління прибутком підприємства, заснований на оптимізації співвідношення постійних і перемінних витрат. З його допомогою можна прогнозувати зміну прибутку підприємства в залежності від зміни обсягу продажів, а також визначити точку беззбиткової діяльності.
Необхідною умовою застосування механізму виробничого левереджа є використання маржинального методу, заснованого на розділі витрат підприємства на постійні і перемінні. Чим нижче питома вага постійних витрат у загальній сумі витрат підприємства, тим у більшому ступені змінюється величина прибутку стосовно темпів зміни виручки підприємства.
Виробничий левередж визначається за допомогою наступної формули:
 (2.12)
чи  (2.13)
де Е_ПЛ - ефект виробничого левереджа;
МД - маржинальний доход;
Зпост - постійні витрати;
П - прибуток.
Знайдене за допомогою формули (2.12) значення ефекту виробничого левереджа, що надалі  використовується для прогнозування зміни прибутку в залежності від зміни виторгу підприємства. Для цього застосовують наступну формулу:
 (2.14)
де ∆П - зміна прибутку, у %;
∆В - зміна виручки, у %.
Розглянемо ефект виробничого левереджа на прикладі ДП „Арго”:
1.     Сума продажів (виручка) - 75000 грн.
2.     Перемінні витрати – 50000 грн.
3.     Маржинальний доход (п. 1 - п. 2)  - 25000 грн.
4.     Постійні витрати – 15000 грн.
5.     Прибуток (п. 3 - п. 4) – 10000 грн.
6.     Обсяг реалізованої продукції -  5000 од.
7.     Ціна за одиницю -  15 грн.
8.     Ефект виробничого левереджа (п. 3 : п. 5) -  2,5
Використовуючи механізм виробничого левереджа, спрогнозуємо зміну прибутку підприємства в залежності від зміни виручки, а також визначимо точку беззбиткової діяльності. Для нашого приклада ефект виробничого левереджа складає 2,5 одиниць (25000 : 10000). Це означає, що при зниженні виручки підприємства на 1%, прибуток скоротиться на 2,5%, а при зниженні виручки на 40% ми досягнемо порога рентабельності, тобто прибуток стане нульовий. Припустимо, що виручка скоротиться на 10% і складе 67500 грн. (75000 - 75000 х 10 : 100). У цих умовах прибуток підприємства скоротиться на 25% і складе 7500 грн. (10000 - 10000 х 25 : 100).
Виробничий левередж є показником, що допомагає менеджерам вибрати оптимальну стратегію підприємства в управлінні витратами і прибутком. Величина виробничого левереджа може змінюватися під впливом:
·        ціни й обсягу продажів;
·        перемінних і постійних витрат;
·        комбінації будь-яких перерахованих факторів.
Розглянемо вплив кожного фактора на ефект виробничого левереджа на основі вищенаведеного приклада.
Збільшення ціни реалізації на 10% (до 16 грн. 50 коп. за одиницю) приведе до збільшення обсягу продажів до 82500 грн., маржинального доходу - до 32500 грн. (82500 - 50000) і прибутку до 17500 грн. (32500 - 15000). При цьому також збільшиться маржинальный доход у розрахунку на одиницю з 5 грн. (25000 грн. : 5000 од.) до 6 грн. 50 коп. (32500 грн. : 5000 од.). У цих умовах для покриття постійних витрат буде потрібно менший обсяг продажів: точка беззбитковості складе 2308 од. (15000 грн. : 6 грн. 50 коп.), а маржинальний запас міцності підприємства збільшиться до 2692 од. (5000 - 2308) чи на 53,8%. Як наслідок, підприємство може отримати додатковий прибуток у сумі 7500 од. (17500 - 10000). При цьому, ефект виробничого левереджа знизиться з 2,5 до 1,86 одиниць (32500 : 17500).
Зниження перемінних витрат на 10% (з 50000 грн. до 45000 грн.) приведе до збільшення маржинального доходу до 30000 грн. (75000 - 45000) і прибутку до 15000 грн. (30000 - 15000). У результаті цього точка беззбитковості (поріг рентабельності) збільшиться до 37500 грн. [15000 : (30000 : 75000)], що в натуральному вираженні складе 2500 од. (37500 : 15). Як наслідок, маржинальний запас міцності підприємства складе 37500 грн. (75000 - 37500) чи 2500 од. (37500 грн. : 15 грн.). У цих умовах ефект виробничого левереджа на підприємстві знизиться до 2 одиниць (30000 : 15000). При зниженні постійних витрат на 10% (з 15000 грн. до 13500 грн.) прибуток підприємства збільшиться до 11500 грн. (75000 - 50000 - 13500) чи на 15%. У цих умовах точка беззбитковості в грошовому вираженні складе 34848 грн. [13500 : (25000 : 75000)], а в натуральному вираженні - 2323 од. (34848 : 15). При цьому маржинальний запас міцності підприємства буде відповідати 40152 грн. (75000 - 34848) чи 2677 од. (40152 : 15). Як наслідок, у результаті зниження постійних витрат на 10% ефект виробничого левереджа складе 2,17 одиниць (25000 : 11500) і в порівнянні з первісним рівнем знизиться на 0,33 одиниць (2,5 - 2,17).
Аналіз проведених розрахунків дозволяє зробити висновок про те, що в основі зміни ефекту виробничого левереджа лежить зміна питомої ваги постійних витрат у загальній сумі витрат підприємства. При цьому необхідно мати на увазі, що чутливість прибутку до зміни обсягу продажів може бути неоднозначною на підприємствах, що мають різне співвідношення постійних і перемінних витрат. Чим нижче питома вага постійних витрат у загальній сумі витрат підприємства, тим у більшому ступені змінюється величина прибутку стосовно темпів зміни виручки підприємства.
Слід зазначити, що в конкретних ситуаціях прояв механізму виробничого левереджа має ряд особливостей, які необхідно враховувати в процесі його використання. Ці особливості полягають у наступному:
1.     Позитивний вплив виробничого левереджа починає виявлятися лише після того, як підприємство перебороло точку беззбиткової своєї діяльності.
Для того, щоб позитивний ефект виробничого левереджа почав виявлятися, підприємство на початку повинне одержати достатній розмір маржинального доходу, щоб покрити свої постійні витрати. Це пов'язано з тим, що підприємство зобов'язане відшкодовувати свої постійні витрати незалежно від конкретного обсягу продажів, тому чим вище сума постійних витрат, тим пізніше за інших рівних умов воно досягне точки беззбитковості своєї діяльності. У зв'язку з цим, поки підприємство не забезпечило беззбитковість, високий рівень постійних витрат буде  додатковим "вантажем" на шляху до досягнення точки беззбитковості.
2.     В міру подальшого збільшення обсягу продажів і віддалення від точки беззбитковості ефект виробничого левереджа починає знижуватися. Кожен наступний відсоток приросту обсягу продажів буде приводити до наростаючого темпу приросту суми прибутку.
3.     Механізм виробничого левереджа має і зворотну спрямованість - при будь-якім зниженні обсягу продажів у ще більшому ступені буде зменшуватися розмір прибутку підприємства.
4.     Між виробничим левереджем і прибутком підприємства існує зворотна залежність. Чим вище прибуток підприємства, тим нижче ефект виробничого левереджа і навпаки. Це дозволяє зробити висновок про те, що виробничий левередж є інструментом, що зрівнює співвідношення рівня прибутковості і рівня ризику в процесі здійснення виробничої діяльності.
5.     Ефект виробничого левереджа виявляється тільки в короткому періоді. Це визначається тим, що постійні витрати підприємства залишаються незмінними лише протягом  короткого відрізка часу. Як тільки в процесі збільшення обсягу продажів відбувається черговий стрибок суми постійних витрат, підприємству необхідно переборювати нову точку  беззбитковості чи пристосовувати до неї свою виробничу діяльність. Іншими словами, після такого стрибка ефект виробничого левереджа виявляється в нових умовах господарювання по-новому.
При несприятливій кон'юнктурі товарного ринку, що визначає можливе зниження обсягу продажів, а також на ранніх стадіях життєвого циклу підприємства, коли їм ще не переборена точка беззбитковості, необхідно приймати міри до зниження постійних витрат підприємства. І навпаки, при сприятливій кон'юнктурі товарного ринку і наявності визначеного запасу міцності, вимоги до здійснення режиму економії постійних витрат можуть бути істотно ослаблені. У такі періоди підприємство може значно розширювати обсяг реальних інвестицій, проводячи реконструкцію і модернізацію основних виробничих фондів.
При управлінні перемінними витратами основним орієнтиром повинне бути забезпечення постійної їхньої економії, тому що між сумою цих витрат і обсягом виробництва і продажів існує пряма залежність. Забезпечення цієї економії до подолання підприємством точки беззбитковості веде до росту маржинального доходу, що дозволяє швидше перебороти цю точку. Після подолання точки беззбитковості сума економії перемінних витрат буде забезпечувати прямий приріст прибутку підприємства. До числа основних резервів економії перемінних витрат можна віднести: зниження чисельності працівників основного і допоміжного виробництв за рахунок забезпечення росту продуктивності їхньої праці; скорочення розмірів запасів сировини, матеріалів і готової продукції в періоди несприятливої кон'юнктури товарного ринку; забезпечення вигідних для підприємства умов постачання сировини і матеріалів і інші.
Використання механізму виробничого левереджа, цілеспрямоване управління постійними і перемінними витратами, оперативна зміна їхнього співвідношення при мінливих умовах господарювання дозволить збільшити потенціал формування прибутку підприємства.

Висновок до другого розділу

ДП "Арго" є дочірнім підприємством міжнародного концерну Festo  і працює на ринку України в сфері пневматичних і електронних засобів автоматизації,  а також в області навчання і підвищення кваліфікації виробничого персоналу.
Про фінансовий досліджуваного підприємства можна сказати наступне: в аналізованому періоді підприємство працювало стабільно, про що свідчить збільшення на 4388 тис. грн. або 11,1% вартості загальних активів підприємства.       Підприємство веде виважену політику щодо власних дебіторів, про що свідчить зменшення дебіторської заборгованості підприємства на 1447 тис. грн., або на 40,9%.  Підприємство повністю забезпечує господарську діяльність власним капіталом, який збільшився на 6297 тис. грн., або на 17,4%.
         Вартість основних засобів підприємства збільшилась на 5877 тис. грн., або на 12,5%, проте основні засоби підприємства зношені на 45% (2006р.) і потребують більш інтенсивного оновлення.
         Загалом фінансовий стан підприємства можна охарактеризувати як гарний і стабільний.
         В роботі проведено дослідження впливу на операційний прибуток підприємства ряду факторів. Зокрема розглядався вплив наступних чинників:
·        ціни на реалізовану продукцію;
·        обсягів реалізації продукції;
·        собівартості одиниці продукції;
·        собівартості продукції за рахунок структурних зрушень у складі продукції.
Суть розрахунку впливу на операційний прибуток наведених чинників полягає в послідовному аналізі кожного з них, тобто припускається, що інші чинники у цей час на прибуток не впливають.