Формування образного мислення в усій повноті і своєрідності його функцій - необхідна умова ефективного засвоєння знань. Разом із тим це один із важливих засобів розвитку особистості учня (його почуттів, хвилювань, емоційного відношення до навколишніх).
У практиці навчання психологічні відмінності видів наочності враховуються далеко не повністю.
Дидактичний принцип наочності враховує лише доступність, виразність, ілюстративність зображення. Все це, звичайно, необхідно, та недостатньо [5].
Вирішення питань про те, який вид зображення найбільш оптимальний, повинне базуватися на всесторонньому аналізу змісту та структури знань з урахуванням тієї функції, яку дані зображення повинні виконувати.
В одному разі наочність супроводжує пояснення нового матеріалу, в іншому - є засобом рішення задачі, в третьому - передує виконанню практичних робіт, в четвертих - виступає як самостійний об'єкт аналізу і перетворення. Види наочності відрізняються також засобами виготовлення. Зображення можна зробити на дошці, від руки або крейдою, виконати з додержанням правил побудови за допомогою креслярських - вимірювальних інструментів, виготовити на печатній основі, в вигляді моделей. Широко розповсюджена в школі самостійна робота учнів по виготовленню наочних приладь. У ході такої праці школярі не тільки оволодіють практичними (трудовими) навиками, а й більш поглиблено засвоюють змістові знання.
Використання засобів наочності при засвоєнні знань припускає не тільки їх старанний відбір у відповідності з цілями засвоєння, а й поняття того, які змістовні уявлення повинні бути сформовані в учнів, яка міра їх узагальнення, динамічності, наочності.
Засвоєння знань - це складна та важка праця систематична та напружена. Як і всяка праця, засвоєння потребує постійної позитивної мотивації та володіння раціональними засобами організації діяльності. Уміле використання наочності не тільки підвищує якість викладання, але і дозволяє більш раціонально використовувати навчальний час.
Педагогічна і методична практика показує, що формування основ теоретичних знань і розвиток абстрактного мислення в учнів не можна спрощувати. Інформаційний матеріал повинний викладатися досить широко й обґрунтовано, із застосуванням різноманітних засобів наочності і навчання.
Однак використання на уроках навчально-наочних посібників і технічних засобів навчання ефективно лише тоді, коли викладач має у своєму розпорядженні систему оснащеності ними навчального процесу і володіє методикою їхнього застосування.
"Комп’ютерна" наочність (прикладні приграми, електронні дошки) займає одне з найбільш важливих місць в арсеналі сучасних технічних засобів навчання, використовуваних у процесі трудового навчання. Вона найбільшою мірою сприяє передачі в короткий термін необхідної інформації, поєднує в собі ряд властивостей, властивих багатьом іншим видам наочного приладдя. Ця наочність активізує всі розумові процеси, а отже, і ефективність занять [4].
За допомогою анімації будь-який руховий чи цикл окремий рух, переміщення об'єкта в просторі можна демонструвати як безупинний динамічний процес. Це дозволяє показати учнем роботу будь-якого механізму в різних режимах.
Широке застосування знайшли слайди виконані за допомогою прикладної програми PowerPoint, які демонструють технічні можливості. З їхньою допомогою можна проектувати на зручно розташований для учнів екран будь-які зображення, виконані заздалегідь як у статичному положенні, так і в динамічному [4].
Графічна наочність — один з видів наочності, застосовуваний при вивченні різних агрегатів та машин. До неї відносяться креслення, схеми, графіки, таблиці і малюнки, підготовлювані заздалегідь на великих аркушах паперу чи виконувані в масштабі на класній дошці в ході уроку, а також інші записи викладача.
Викладач прибігає до графічної наочності при демонстрації досліджуваних об'єктів, математичному обґрунтуванні фізичних процесів, де словесних пояснень недостатньо для розкриття сутності конкретного явища.
Креслення - конструктивно зображує механізми, деталі, прилади в різних проекціях і дає можливість "зазирнути" у середину, ознайомитися з конструкцією і з'ясувати взаємодію деталей механізму, установити, з якого матеріалу зроблені деталі і як вони оброблені.
Схеми дають учнем представлення про кінематику механізмів, про теплові, електричні, магнітні й інші процеси, що відбуваються в механізмах під час його роботи.
У цілому ж вивчення об'єкта складається з комплексного застосування наочності і технічних засобів навчання.
Макет — це об'ємний чи площинний посібник, він має деталі, які рухаються. Це імітаційний пристрій, що наочно демонструє найбільш важливі для сприйняття процеси роботи.
Деякі викладачі цілком віддають перевагу всім розрізним приладам, бачачи в цьому їхньою перевагу в навчальному процесі. Методично виправдана цінність розрізів полягає в тому, що вони дозволяють ознайомити учнів із внутрішніми вузлами і деталями об'єкта вивчення, не затрачаючи часу на його розбирання і складання.
Практика показує, що формування основ теоретичних знань і розвиток абстрактного мислення в учнів не можна спрощувати. Інформаційний матеріал повинний викладатися достатньо широко, обґрунтовано і з застосуванням різноманітних засобів наочності.
Слід зазначити, що основна перевага використання діючих стендів і установок у процесі навчання полягає в тім, що вони концентрують увагу учнів тільки на елементах розглянутої системи. Однак детальне вивчення об'єктів у їхній експлуатації вимагає інших технічних засобів навчання: таких, як моделі і макети [5].
У наш час використання наочності у процесі інформатизації освіти та впровадженні нових інформаційних технологій дещо спрощується. Зараз за допомогою звичайного комп’ютера та деяких прикладних програм можна створити повністю ілюстровану підтримку для пояснення будь-якої теми. Не треба навіть замовляти та купувати плакати, діа- та кінофільми.
На мою думку не слід зловживати використанням комп’ютерів у процесі навчання. Будь-який навчальний процес буде вдалішим, якщо вчитель використовуватиме звичайні макети, деталі та пристосування.
Безперечно, кожну деталь можна зобразити у комп’ютерній тривимірній графіці. Її можна повернути будь-якою стороною, навіть зазирнути в середину. Але ж набагато краще учень запам’ятає її коли візьме в свою руку, розбере та складе механізм.
Не можна відстоювати категоричну думку: "Комп’ютерна графіка – нова ера в зображенні деталей та механізмів". Не слід забувати про "живі", справжні макети. У наш час не можна обійтися без того й іншого. Треба так організувати навчальний процес, щоб ці два види наочності перепліталися між собою. Наприклад показати спочатку комп’ютерне зображення, а потім дійсний реальний об’єкт. Тільки тоді навчальний процес буде вдалим, коли під час занять буде використовуватися якомога більше різних видів наочності.
Все вищезазначене ще раз підкреслює необхідність застосування персональних комп’ютерів у навчальному процесі.
Екранні технічні засоби навчання поділяються на статичні й динамічні, їх іще називають відеограмами, визначаючи як візуальний образ, призначений для подачі навчальної інформації за допомогою проекції (діа-, епі-, стереоскопічної, плоскої, голографічної — для статичного зображення, кінопроекції німого кіно, мультимедійної проекції — для рухомого зображення).
До статичних екранних засобів навчання біології належать діапозитиви, епіоб'єкти, діафільми, транспаранти [7].
Для кращого сприйняття навчального матеріалу варто застосовувати електронні дошки, які з’єднуються з комп’ютером та все зображення з дисплея відображається на великій дошці (екрані). Її можна розмістити у будь-якому зручному для викладача та учнів місці. Це значно полегшує роботу викладача та заощаджує час. Адже вчителю не треба відволікатися на знаходження та встановлення плакатів. Тепер за допомогою простого натиснення клавіш можна змінити зображення на дошці. Також можна встановлювати автоматичну зміну зображень (слайдів) через заданий проміжок часу.
Діапозитиви (слайди) — це фотографічні позитивні зображення на прозорій основі (скло, плівка), які розглядаються на просвіт або проектуються на екран.
Діапозитиви бувають чорно-білі та кольорові, озвучені й не озвучені. Розмір кадру діапозитива становить 24x36 мм. Розміщений він у картонній рамці, на якій зроблено відповідний короткий підпис. Висота літер у кадрі — 0,8—2 мм. Підпис під кадром зазвичай не розкриває його змісту, а лише вказує, що на ньому зображено.
До багатьох тем кулінарних занять розроблено окремі серії діапозитивів, що складаються з 10, 15 чи 20 кадрів. Кожен кадр має свій порядковий номер, однак є інформаційно цілісним, тому вчитель може відбирати окремі кадри й демонструвати їх у будь-якій послідовності, варіювати їх поєднання та кількість залежно від цілей, структури й методики проведення уроку. Проте слід пам'ятати, що найкраще сприймаються 5—10 кадрів незалежно від вікових особливостей учнів.
Діапозитивний фільм (діафільм) —це серія чорно-білих або кольорових діапозитивів, віддрукованих на кіноплівці. Структура зображеного матеріалу передбачає певну послідовність кадрів згідно з методичною ідеєю, закладеною автором. Кадри діафільму доповнюють і розвивають один одного, в результаті чого виходить цілісна розповідь на певну тему. На стрічці зазвичай монтують від 25 до 45 кадрів. Розмір кадру — 18x24 або 24x36 мм. Кадри діафільму, як і кадри діапозитива, мають зоровий ряд та субтитри. Текст у діафільмі відіграє більшу роль, ніж у серії діапозитивів: він розкриває зміст теми, змістові зв'язки, допомагає краще сприйняти зорові образи. Діафільми бувають озвученими й не озвученими. Діафільм можна вважати перехідним наочним засобом навчання від статичного візуального образу до динамічного — кінофільму, оскільки зміна кадрів у певній послідовності показує динаміку якого-небудь процесу або явища. Подібно до кінофільму, в діафільмі одні кадри можуть розкривати зміст теми, а інші — бути монтажними ланками, за допомогою яких глибше розуміється зміст основних кадрів.
Діафільми створено до всіх розділів шкільного курсу біології. Майже всі вони є кольоровими, адже колір полегшує засвоєння біологічного матеріалу.
За побудовою діафільми бувають цілісними й фрагментарними.
Цілісні діафільми зазвичай присвячені невеликим темам або питанням навчальної програми й розраховані на безперервне демонстрування на одному уроці. До таких діафільмів належать: «Отруйні гриби», «Сервірування стола», «Особиста гігієна» та ін.
За характером зображеного матеріалу, представленого в кадрах, виокремлюють три групи діафільмів: створені переважно на мальованому матеріалі; створені в основному на фотоматеріалі; комбіновані, де здійснено монтаж малюнка й фотографії.
Здебільшого діафільми використовуються як основне джерело інформації під час вивчення нового матеріалу. Вчитель показує фрагмент діафільму (декілька фрагментів, а іноді й весь діафільм) і, не порушуючи логіки викладу навчального матеріалу в діафільмі, пояснює новий матеріал. Діафільми можуть використовуватися й як допоміжний засіб навчання під час вивчення нового матеріалу. За емоційним впливом діафільми значно поступаються кінофільмам, але в поєднанні з ними дають змогу краще ознайомитися з об'єктом, процесом або явищем як у динаміці, так і в статиці.
Методичні прийоми роботи з діафільмами різноманітні. Деякі вчителі обмежуються лише читанням субтитрів. Таку методику можна вважати доцільною лише в тому разі, якщо підписи під кадрами, не повторюючи тексту підручника, дають чітку й необхідну для розв'язання завдань уроку інформацію. Під час демонстрування більшості діафільмів учителю слід запропонувати учням порівняти матеріал діафільму з раніше вивченим, спираючися при цьому на особистий життєвий досвід. Пояснення зображення на екрані за допомогою навідних питань забирає більше часу, але воно ефективніше. Вміло поставлені запитання поступово підводять учнів до самостійного розуміння матеріалу й правильних висновків. Виразність читання тексту діафільму вчителем допомагає учням краще зрозуміти його зміст.
Для активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів учителеві доцільно ставити запитання під час демонстрування діафільму. Вони мають бути конкретними й спрямованими головне на мобілізацію уваги, уточнення деталей, з'ясування їхньої ролі в розкритті змісту зображуваного. Відповіді учнів на ці запитання також мають бути короткими й однозначними.
Транспаранти (кодопосібники) — це зображення на фоліях (прозорій термостійкій плівці), що виконуються поліграфічним і фотографічним способами або надруковані на принтері чи ксероксі. Розміри кадрів широко варіюють. Максимальні розміри кадрів обмежуються площею столу графопроектора (142x103, 250x250 мм), за допомогою якого вони демонструються.
Транспаранти можуть складатися з одного кадру, серії кадрів, що накладаються один на одного, чи бути змонтованими на неперервній прозорій стрічці завширшки 260 мм і завдовжки до 30 м.
Серії транспарантів зазвичай складаються з 4—6 кадрів. На кожній із плівок зображено частину цілісного об'єкта, окремий етап процесу або явища, що вивчається. Це дає змогу не відразу, а поступово передавати учням інформацію, логічне завершення якої відбувається з накладанням останнього кадру. Демонструванням усіх транспарантів серії можна показати об'єкт, процес чи явище в цілому.
Серії транспарантів бувають трьох видів: призначені для демонстрування способами накладання, зняття або каширування (змішування) [12].
Спосіб накладання дає змогу створити на екрані цілісний образ з окремих частин або відтворити процес чи показати явище в розвитку.
Демонструючи послідовно транспаранти серії, вчитель поступово ускладнює малюнок, уводить нові елементи. Кожен новий транспарант мимоволі привертає увагу учнів, що створює умови для ефективного засвоєння навчального матеріалу.
Спосіб зняття, навпаки, дає змогу поетапно демонструвати частини об'єкта, окремі етапи процесу чи явища. Спочатку вчитель демонструє всі транспаранти серії водночас, що створює на екрані цілісну картину, а потім, знімаючи послідовно окремі транспаранти, спрощує її [6].
Спосіб каширування полягає в тому, що на транспаранті, який містить складний малюнок або схему, закривають більшість деталей непрозорим матеріалом (шторками), а потім, поступово знімаючи прикриття, ускладнюють малюнок, виводять на екран нові елементи.
Перевага транспарантів полягає в тому, що їх можна демонструвати без затемнення приміщення. Це дає вчителю змогу зберігати зоровий контакт з учнями, бачити, як сприймається навчальний матеріал.
Однак транспаранти як умовно-графічний вид наочності відображують об'єкти і явища, що вивчаються, у формі площинних символів, тому їх ефективніше використовувати в комплексі з іншими засобами навчання, наприклад із натуральними об'єктами або екранно-звуковими ТЗ.
До традиційних технічних пристроїв екранної статичної проекції належать:
• діапроектори (рамкові, автоматичні лінійні та карусельні — для демонстрування діапозитивів; універсальні — для демонстрування діапозитивів та діафільмів);
• графо-, або оверхедпроектори, — для демонстрування діапозитивів, транспарантів, а також дослідів, що проводяться на прозорих пластинках.
Зміни, що відбуваються у сфері інформаційних технологій у цілому, формують нову культуру роботи з інформацією, як учителя біології, так і учнів, із використанням сучасної комп'ютерної техніки. Перспективними технічними пристроями екранної проекції є мультимедійні проектори, які характеризуються високою якістю відеозображення й надають такі можливості, як масштабування, «картинка в картинці», «антитрапеція» тощо, а також дають змогу вивчати біологічні об'єкти та явища в динаміці.
Екранно-звукові технічні засоби забезпечують подачу та зорове й слухове сприйняття інформації. До них належать навчальне кіно, навчальне телебачення, відеозаписи, відеодиски (CD- і DVD-video), мультимедійні технології.
Серед екранно-звукових ТЗН у біології провідна роль належить навчальному кіно — німому та звуковому. Звукове кіно має істотні переваги перед німим, оскільки звук є не лише носієм інформації, а й у поєднанні із зображенням впливає як на когнітивну, так і на емоційну сферу учня, що значно підвищує ефективність навчання [15].
Характерними особливостями навчального кіно є інформаційна насиченість, сильний емоційний вплив на аудиторію, регульований темп подачі інформації з екрана, керування процесом сприйняття інформації, цілісність і завершеність.
Інформаційна насиченість фільму полягає в тому, що за короткий час його демонстрування подається такий обсяг інформації, який неможливо передати словесно з використанням інших засобів наочності.
Емоційний вплив здійснюється завдяки особливій виразності навчального кіно. Об'єкт, явище чи процес у фільмі подаються таким чином, що вможливлюється розгляд будь-яких необхідних для вивчення елементів.
Темп подачі інформації з екрана задається автором фільму. Тому, якщо учням складно пристосуватися до нього, то фільм слід розбити на фрагменти й показувати їх із певними паузами.
Керування процесом сприйняття інформації з екрана визначається не лише темпом її подачі, а й логікою викладу, використаними засобами фільмування, виділенням загального, середнього й великого планів аж до детальних зображень, дикторським текстом, елементами анімації тощо.
Цілісність і завершеність навчального фільму полягають у тому, що він містить логічно цілісну інформацію з певною методикою її подачі, оскільки здебільшого підготовлений для використання як основного джерела інформації.
Види навчального кіно: кіно- або відеофільм, кіно- або відео-курс, кіно- або відеохрестоматія, кіно- або відеофрагмент, кінокільцівка. У процесі вивчення матеріалу використовують кіно- та відеофільми, кіно- або відеофрагменти, кінокільцівки.
Навчальне телебачення — це спосіб передачі на відстані навчальної зорової і звукової інформації через систему відкритих або замкнених телевізійних систем. Значні дидактичні й виховні можливості мають навчальні телевізійні передачі. Вони створюються до конкретних тем навчальної програми й призначені для безпосереднього використання на уроці, позаурочних та позакласних заняттях. їхня особливість полягає в тому, що вони автономні; оскільки це пряма трансляція, то вчитель не може забезпечити відбір необхідного матеріалу; час трансляції телепередачі має збігатися з часом проведення уроку. На відміну від інших засобів навчання, зі змістом телепередачі вчитель зазвичай знайомиться лише на уроці. Вимушена «імпровізація» знижує результативність застосування передачі, а через її тривалість урок часто перетворюється на «телеурок», основним змістом якого є малоефективний телеперегляд [12].
Відеозаписи — зафіксовані за допомогою відеомагнітофона або телевізійної камери на спеціальній магнітній стрічці зображення й звук. На уроках використовуються відеозаписи навчальних телепередач, кінофільмів, біологічних явищ та процесів, експериментів тощо.
На уроках доцільніше використовувати відеозаписи навчальних телепередач із біології: учитель може попередньо ознайомитися з їхнім змістом і побудовою, дидактично пристосувати передачу до цілей і змісту уроку, поєднувати телепередачу або окремі її фрагменти й стоп-кадри з іншими засобами, в разі потреби повертатися до окремих фрагментів.
Ефективним у навчально-виховному процесі з біології є використання відеозаписів науково-популярних фільмів із телепередач «BBC wild. Жива природа». Проте, перш ніж використовувати відеоматеріал на уроці, слід скрупульозно відібрати фрагменти (тривалість має не перевищувати 10-12 хв.), підготувати запитання й завдання для учнів, які ставитимуться під час або після перегляду відеозаписів.
Перспективним є використання в середніх навчальних закладах відеозаписів на відеокасетах, а в недалекому майбутньому — й на відеодисках.
Відеодиски (CD-, DVD-video) призначені для відтворення з них запису зображення й звуку за допомогою відеопрогравача. Вони дають змогу починати відтворення з будь-якого місця запису, як на грамплатівці (система прямого доступу), не чекаючи, як у магнітофоні, доки перемотається стрічка. DVD-технологія побудована на принципах високоякісного відтворення звуку й відео.

1.2 Наочні посібники для ПТНЗ та вимоги до них

Специфіка курсу кулінарії вимагає особливої організації робочого місця викладача в класі. На мал. 1 показаний один з варіантів робочого місця викладача в кабінеті кулінарії. Ліворуч від кафедри розташована електрична або газова плита. Вона використовується в тих випадках, коли необхідно по ходу уроку демонструвати прийоми кулінарної обробки, зв'язані з нагріванням. Праворуч знаходиться демонстраційний стіл для установки муляжів, натуральних зразків і т.д. Біля демонстраційного столу - холодильна шафа, що відкривається з боку робочого місця викладача. Шафа використовується для збереження натуральних зразків блюд, приготованих для демонстрації. На стіні, за робочим місцем викладача, установлені класна дошка, екран і рейка з гачками для розвішування плакатів. На цій же стіні встановлені раковина і вішалка для рушника. У цій же стіні знаходяться двері в лаборантську. У двері є вікно для подачі наочного приладдя.

Рис. 1. Устаткування робочого місця викладача в кулінарному кабінеті
На кафедрі може бути пульт керування класом програмованого навчання, автоматичним затемненням і дистанційний пристрій для діапроектора. Діапроектор і кіноапарат можуть бути встановлені й у лаборантській. У цьому випадку екран роблять матовим, прозорим, зображення на нього проектується через дзеркало з апаратів, встановлених за стіною в лаборантській.
Демонстраційний стіл-стійка відкритий з боку викладача і постачений полицями і висувними шухлядами для класного журналу й інших матеріалів, набору наочних приладдя (муляжів, колекцій, інструментів, і т.д. ), підібраних для даного уроку і не виставлених на стіл заздалегідь, щоб не відволікати уваги, учнів.
На уроках кулінарії широко використовуються натуральні, образотворчі і комбіновані наочні приладдя.
Натуральні наочні посібники
До цього виду наочних приладів відносяться різні колекції і зразки виробів, інструменти, посуд і т.д.
1. Зразки різних форм нарізки овочів. З цією метою використовуються морква, картопля і ріпчаста цибуля. Овочі нарезают, укладають у скляні банки, заливають оцтом (не слабше 9%-ного) або прокип'яченим, охолодженим і процідженим розсолом (20 - 30%). Потім банки закривають поліетиленовими кришками так, щоб під кришками не залишалося повітря, і перевертають. Кожна банка забезпечується етикеткою з указівкою форми, розмірів, кулінарного призначення.
2. Гербарій пряної зелені. Гілочки петрушки, селери, кропу, кинзи і т.д. розпрямляють, укладають між аркушами фільтрувального папера, кладуть під прес і засушують.
Висохлу гілочку обережно змазують з однієї сторони фотоклеєм, приклеюють до листка білого паперу, на якому роблять відповідний напис (назва зелені, головної речовини ефірної олії, кулінарне застосування), листок поміщають між шматочком картону й органічного скла, а край окантовують.
3. Набори фігурних виїмок, жолобкових ножів і інших інструментів для очищення і нарізування овочів.
4. Зразки панірувань у банках (борошно, сухарі, тертий білий хліб).
5. Зразки нерибних морепродуктів. Раків варять, засушують, а потім забарвлюють червоною гуашшю, тому що природне забарвлення при збереженні вицвітає. Сухих трепангів зберігають у банках. Филе кальмарів у банках заливають розсолом.
6. Опудала риб можна придбати в магазинах наочних посібників.
7. Рибний казан, ножиці, тертки й інші пристосування для очищення від луски і т.д.
8. Ножі, сікач, голки, кухарські молотки для відбивання м'яса й інші інструменти.
9. Сотейники, каструлі, казани, сковороди, сітчасті вкладиші для казанів, сковорідки, дерев'яні лопатки, металеві лопаточки й інші зразки посуду й інструментів.
10. Колекція натуральних зразків гарнірів для прозорих супів. Добре зберігаються в засушеному вигляді пиріжки, профітролі, грінки прості і гострі. Равіоли і пельмені готують зі стружкою замість фаршу і засушують.
11. Колекція натуральних зразків домашньої локшини, вермішелі, макаронних засипок і т.д..
12. Конічне сито (шинуа), цідилки, шумівки, розливальні ложки, супові миски і т.д..
13. Консервовані каперси, оливки, маслини.
14. Колекція спецій: лавровий лист, чорний запашний і червоний перець, лимонна кислота, глюконат натрію і т.д..
15. Колекція соусів промислового вироблення (консервованих і сухих).
16. Колекція спецій і приправ.
17. Соусники металеві і керамічні різних розмірів і форми.
18. Колекція круп, бобових, макаронних виробів.
19. Котломір.
20. Концентрати каш.
21. Тарілки, порціонні сковорідки, кроншели, кокотниці, кокільниці, баранчики, блюда, пашотниці й інший посуд для відпуску других блюд.
22. Торшерна виделка.
23. Вінчки різної форми.
24. Зразки натуральних страв (на уроках можна демонструвати окремі трави, виготовлені перед уроком у лабораторії).
25. Натуральні зразки тарталеток.
26. Посуд для відпустки холодних страв: салатники різної форми і розміру, вази, креманки, ікорниці, тарілки.
27. Бордюрні дошки і бордюри з тіста.
28. Формочки для заливних, паштетів і т.д..
29. Зразки желатину, агару, агароїду і т. д,
30. Зразки розпушувачів тіста: питна сода, вуглекислий амоній, сухі дріжджі.
31. Натуральні засушені зразки виробів з тіста.
32. Пристосування для формування пельменів, качалки, сита, формочки для нарізування печива і т.д..
33. Зразки ароматизаторів (ванілін, кардамон, есенції і т.д. ).
34. Форми для пудингів, суфле і т.д..
35. Натуральні зразки меренг.
36. Зразки чаю, кави, какао (у пробірках і в упаковці).
37. Посуд для подачі солодких блюд (креманки, чашки, склянки, піали і т.д. ).
Муляжі
Можна використовувати готові муляжі промислового вироблення.
Багато муляжів з гіпсу, пластиліну, воску, парафіну, пінопласту можна виготовити і самим, залучаючи учнів. Вказівки і поради по виготовленню їх можна знайти в літературі (Ковальов Н. И., Цукрів М ДО, Організація гурткової роботи з курсу кулінарії. М., 1982).
Демонструвати їх зручно за допомогою спеціальної підставки.
Площинні наочні приладдя
До площинних наочних приладдя відносяться малюнки, схеми, фотографії і т.д. На уроках кулінарії широко використовуються малюнки і фотографії як прості ілюстрації до розповіді. Вони не показують технологію, а тільки зовнішній вигляд трави, посуду, інструментів і т.д. Такі посібники варто використовувати лише в тих випадках, коли немає відповідних муляжів або натуральних зразків. Наприклад, схеми кулінарного оброблення туш.
Другий вид площинних наочних посібників - схеми, що ілюструють процеси.
Звичайно це технологічні схеми послідовності операцій (оброблення риби, заправлення птиці, підготовка фаршированих овочів і т.д. ) або технологічні схеми блюд.
Методичні рекомендації зі складання таких схем дані в зазначеному вище посібнику.
Електрифіковані наочні приладдя
У кабінетах кулінарії використовують різні тренажери і щити з підсвічуванням. За правилами безпеки праці живлення таких щитів повинне здійснюватися через трансформатор струмом напругою не більш 6 - 12 В. Найпростіші тренажери можуть бути виготовлені самими викладачами й учнями. Вони можуть бути одно- і багатоступінчастими. Приведемо опис зразків таких тренажерів.
Схема оброблення туші свинини (зразок одноступінчатої електрифікованої схеми даний на мал. 2, а). З фанери готується плоска шухляда. Поверхню шліфують, змочують розчином бейца або марганцевокислого калію, щоб додати темний тон.


Рис. 2. Електрифікований тренажер: а - корпус; б - панель; в - тумблери; г - пересувний контакт (1 - живлення, 2 - контакти, 3 - сигнальні лампочки)
Після того як фанера висохне, її покривають спиртовим лаком. На лицьову сторону наклеюють лист креслярського папера з намальованою схемою (б). Малюнок роблять кольоровою тушшю або гуашшю. Потім на кожній частині схеми свердлять отвір і закріплюють контакт (мідний гвинт 2). Установлюють мініатюрні перемикачі-тумблери (в). За допомогою монтажного проводу збирають схему, як показано на мал. 2. Лампочка 3 включається за допомогою пересувного контакту (г), для виготовлення якого беруть товстий мідний провід і надягають на нього шматочок ізоляційної трубки. За допомогою розетки (7) схема включається в мережу. Сигнальна лампа займе тільки при дотику до контакту на тій частині схеми, що відповідає включеному тумблерові.
Недолік цієї схеми в тім, що можна уключити відразу всі тумблери, і тоді лампочка буде горіти навіть при невірній відповіді. Якщо тумблери замінити багатополюсним перемикачем, цього не відбудеться.
Схема "Страва з запеченої риби" (приклад багатоступінчастої схеми) показана на мал. 3. Вона складається з двох багатополюсних перемикачів і комплекту тумблерів. Порядок роботи:
1) запікають рибу сирою, припущеною і смаженою; перемикач 1 ставлять у потрібне положення;
2) вибирають вид обробки (із вказаних правильна відповідь - тільки філе без кіст) за допомогою перемикача 2;
3) підбирають соус для даного виду теплової обробки (сира риба - соус білий; припущенна паровий; смажена - сметанний) за допомогою тумблерів.
Для наочності назви соусів на схемі приведені в тій же послідовності, що і прийоми теплової обробки, а в натурі порядок треба змінити.
По такому принципу можна скласти дуже багато тренажерів. Велику користь приносить використання різних стендів з підсвічуванням. Зображення на цих стендах робиться на склі (звичайному або органічному) і підсвічують з задньої сторони.

Рис. 3. Електрифікований тренажер, з чотирма контактами
Опишемо один зразок такого стенда. На склі малюють схему оброблення гаси рельєфною пастою або типографською кольоровою фарбою. На кожній частині пишуть умовну цифру, але не вказують назва частини. Поверх малюнка ватяним тампоном наноситься біле тло також рельєфною пастою. Після того як тло висохне, на ньому пишуть назви частин гаси. Ці написи з лицьової сторони стенда не видні. Якщо ж за запалити лампу, вони добре просвічують через біле тло.
Без підсвічування німу схему оброблення гаси можна використовувати на іспитах, при закріпленні матеріалу, що тече опитуванні.
З підсвічуванням схема використовується як тренажер: учні перевіряють свої знання за німою схемою, а потім запалюють підсвічування і звіряють свої відповіді.
З огляду на зазначені проблеми проаналізуємо комплекс наочних засобів для трудового навчання та зазначимо деякі вимоги до них.
Натуральні об’єкти, як зазначаються в психологічних та педагогічних дослідженнях, в роботах з методики викладання повинні використовувати в трудовому навчанні в якості наочних посібників насамперед для одержання правильних уявлень про предмети і засоби виробництва та розуміння учнями технологічних процесів і явищ. Натуральними наочними посібниками в трудовому навчанні служать природні і виробничі об’єкти та процеси, зразки матеріалів, інструментів, механізмів, технічних пристроїв, обладнання майстерень, предметів господарської діяльності, вироби тощо.
Для створення фонду натуральних наочних засобів вчителі трудового навчання використовують кращі роботи учнів, заготовки, відходи матеріалів, непридатні для роботи деталі та вузли списаних верстатів.
Однак не всі натуральні об’єкти можна віднести до наочних засобів. Натуральні прикмети можуть стати засобами навчання лише запевнив умов – коли вони призначені для використання з навчальною метою і, в разі необхідності, дидактично препаровані.
Маючи великі можливості для одержання безпосередніх уявлень, натуральні об’єкти як група засобів наочності, з точки зору вирішення навчальних завдань, часто містять надлишкову інформацію, що може в окремих випадках (під час засвоєння понять, узагальнення і систематизації навчального матеріалу) знижувати ефективність навчання.
Позбавлені цього недоліку спеціальні (штучно створені) об’ємні наочні посібники:, муляжі моделі, макети. Вони дають змогу виділити найсуттєвіші в об’єкті спостереження, зберігаючи тривимірне їх відтворення, отже, зосереджує увагу учнів на головному – допомогти в розумінні сутності процесів, що спостерігаються.
Застосування зазначених об’ємних наочних посібників дає можливість учням розглядати об’єкт з усіх його боків, звернути увагу на такі його деталі, які в натуральному предметі малопомітні, а іноді й зовсім недоступні для спостереження без спеціальних підготовки наочного посібника. Так, для вивчення будови і роботи механізмів застосовують розбірні різнокольорові моделі та розрізи механізмів, які дають змогу не тільки відтворити зовнішній вигляд предмета, а й розкрити дії того чи іншого механізму. Часто буває, що об’єкти вивчення (різці, вимірювальні інструменти, кріпильні деталі) мають малі розміри, і виникає необхідність показати їх у збільшеному вигляді.
За характером конструкції, моделі та інші об’ємні наочні посібники можна поділити на розбірні і нерозбірні, статичні й динамічні.
Ряд об’єктів для вивчення достатньо оформити як наочні зображення на площині (фотографії, малюнки, таблиці, плакати). Їх головна особливість – узагальнений характер зображень. Ці наочні засоби сприяють відображенню у свідомості учнів конкретних предметів, формуванню уявлень про об’єкти, які не можна побачити через їх віддаленість, об’ємність, небезпечність та з інших причин.
Важливим засобом наочності залишається використання вчителем малюнків на дошці під час уроку. Основна перевага таких малюнків – сприйняття учнями послідовності їх виконання.
Готові зображення не можуть замінити малюнків, що виконуються вчителем у присутності учнів, у створенні яких вони беруть участь або виконують самостійно. Однак виконання малюнків у навчальному процесі забирає більше часу, ніж використання готових зображень, до того ж якість виконаних малюнків, особливо на дошці, не завжди висока.
Значне місце серед засобів навчання має використання друкованих наочних посібників, тому що за їх допомогою можна швидко продемонструвати якісно виконані зображення. Друковані наочні посібники забезпечують довгочасне експонування інформації без затемнення приміщення і не є складним у виготовлені. Друковані посібники у трудовому навчанні доцільно використовувати для створення довідкових таблиць, технологічних карток, інструкцій. Крім того, самі друковані посібники дають змогу ввести для засвоєння навчального матеріалу на уроці одночасно кілька зображень, що дуже важливо для порівняння та узагальнення навчальної інформації.
Особливе місце у трудовому навчанні посідають умовні графічні зображення: ескізи, креслення, діаграми, плани, графіки, схеми. Вони на відміну від реальних зображень, засобів натуральної об’ємної наочності, дають змогу передавати мовою умовних знаків недоступну для безпосереднього сприймання інформацію, властивості об’єкта, що вивчається, його геометричну форму, просторове розташування окремих складових частин, їх взаємозв’язок та зробити узагальнення, систематизувати знання учнів.
Демонстраційні стенди з різними видами наочних посібників широко застосовується у процесі навчання, особливо на уроках праці. Використання натуральних предметних посібників на уроках дає учням більше можливості накопичувати новий матеріал, мати конкретні уявлення, що особливо сприяє розвиткові образного мислення школярів, їх спостережливості. У посібників цього виду багато позитивного: як правило, вони об’ємні, тому є можливість всебічного спостереження; об’єкт сприймається не тільки зором, а й іншими аналізаторами. “Чим більше органів чуття бере участь у сприйманні будь – якого враження, або групи вражень, тим міцніше фіксуються вони в нашій пам’яті, зберігаються нею і легше потім згадується” [13 ].
Демонстраційні стенди сприяють розвитку всіх якостей уваги (об’єму, розподілу, концентрації, стійкості, переключення), більш тривалому зберіганню у пам’яті раніше отриманих знань. Відтак, на уроках трудового навчання зростає активність учнів, формуються, розширюються і поглиблюються інтереси до трудової діяльності.
Демонстраційний центр складається з двох частин, одна частина висувна (використовується тоді, коли не вистачає основної частини). Поверхня стенда оббита фланеллю, на ній розташовані умовні об’єкти. До стенда додається набір умовних об’єктів (з кожним класом набори змінюються відповідно до матеріалу, що вивчається). Демонстраційний стенд розташовують на стіні біля робочої дошки, він застосовується в комплексі з іншими, які мають натуральні об’єкти.
Найбільш поширеним є метод самостійного спостереження, – при використанні на уроках праці розробленого графічного стенда технологічної карти. Метод самостійного спостереження можна використовувати дуже широко: на заняттях в навчальних майстернях під час демонстрації обладнання, інструменту тощо.
Вивчаючи технологічні процеси за допомогою демонстраційного стенда технологічної карти, учні отримують не тільки знання та розвивають свої вміння з розробки технологічних процесів, але й ознайомлюються із змістом праці працівників професій.

1.3 Шляхи та засоби впровадження навчальних посібників в процес навчання учнів

У діяльності майстра виробничого навчання профтехучилища істотну роль відіграють засоби наочності — посібники, демонстраційні матеріали, технічні пристрої тощо. У недалекому майбутньому поряд з сучасними засобами інтенсифікації навчання сприятиме також компютерна і мікропроцесорна техніка як домінуючий компонент нової системи засобів наочності. Засоби наочності — це матеріальний спосіб подання навчальної інформації, яка є опорою навчання у процесі інтелектуальної і практичної (професійно-виробничої) діяльності учнів.
Традиційно засоби наочності розрізняють в залежності від способу їх матеріального втілення (натуральні — предмети, механізми, матеріали, деталі; зображальні — макети, моделі, картини, плакати; схематичні — схеми, креслення; технічні засоби — кіно-, фото-, відео-кодофі-льми, дисплейні касети, тренажери тощо) або від способу їх демонстрації (статичної чи динамічної) і конкретно за допомогою якого пристрою.
Однак аналіз фонду засобів сучасної навчальної наочності переконує, що, не заперечуючи традиційної класифікації, слід додати такі дидактичні (загальнонавча-льні) критерії для визначення їх суті:
·                   Інформаційний — визначення навчального змісту наочної демонстрації.
·                   Перцептивний — визначення шляхів сприймання різними органами відчуттів навчального матеріалу або їх комбінувань: зоровим, слуховим, мовноруховим, тактильним тощо.
·                   Гностичний — способи поєднання різних засобів, методів, форм навчання в цілеспрямовану сукупність для вирішення пізнавальної і розвиваючої мети його.
·                   Системний — досягнення оптимального результату технологічною сукупністю способів навчання у процесі навчальної і практичної діяльності учнів — під керівництвом педагога. В діяльності майстра на уроці засоби наочності виявляються в трьох аспектах так званої матеріальної бази навчання в ПТУ: технічний, змістовний і методичний.
·                   Технічний аспект найповніше відображається в комплексі «робоче місце викладача (майстра)» і в оснащенні виробничої майстерні. Це апарати для демонстрування кіно-, діа-, відео-, фонозаписів; технічні класи (програмовані, лінгафонні, тренажерні); механізми, деталі, матеріали для виробничого навчання на уроці тощо. їх перелік є в спеціальних інструктивних матеріалах. Істотного дидактичного значення ці пристрої не мають. Слід лише мати на увазі дидактичні недоліки і обмеження, які є у кожного з них, і в разі потреби виправляти їх.
Навчальний кінофільм — це суцільна безперервна демонстрація. Наукові дослідження педагогів переконують, що вона малоефективна: потрібно націлювати учнів на засвоєння певних зображень, а потім — зразу ж після їх демонстрування — обговорити побачене в класі. Таких фрагментів мав бути чимало. Саме такий спосіб демонстрації з перервами для усного обговорення учнями є найефективнішим. У разі потреби можна цей кінофільм записати па відеокасету, і тоді буде можлива не тільки фрагментарна демонстрація його, а й стоп-кадр або й ретро-демонстрація (як повторюється в телезапису забитий гол в футбольні ворота — в уповільненому темпі). В обговоренні певного фрагмента постійно потрібен окремий статичний кадр (наприклад, таблиця або загальна схема якогось виробничого процесу). В такому разі можна використати демонстрування цього кадру через кодо- або діапроектор на другий екран (тобто двоекранне одночасне демонстрування). Так буде здійснюватись модернізація ТЗН, що дасть можливість ефективніше їх використовувати в навчанні.
Кількість пристроїв або матеріалів для виробничого навчання має забезпечувати активну роботу всіх учнів групи на уроці. Значить, їх має бути або 30 (по одному комплексу для кожного учня), або 15 (в такому разі відбувається взаємоконтроль або взаємодопомога учнів попарно). Якщо ж їх буде по 10 комплексів на підгрупи, то треба відповідно змінити організацію навчання.
Змістовний аспект матеріальної бази — це демонстрація предметів, явищ або їх зображень (діа-, фонозаписів або кінофільмів) незалежно від того, яким апаратом чи пристроєм вона здійснювалась. Крім вказаних раніше дидактичних недоліків і обмежень, вони мають істотну ваду: з часом вони старіють за змістом, відображаючи вже застарілі технології. Чи обов'язково знищувати їх? Ні, ці предмети, картини, записи крім історичного значення можуть сприяти і сучасному навчанню, до того ж — творчому підходу до навчального предмета.
Для цього можна створити дидактичні доповнення до них у вигляді плакатів, роздаткового матеріалу або текстових діафільмів (двоекранного одночасного демонстрування), де можна дати запитання, завдання або задачі для учнів: оцінити з сучасних позицій цю застарілу технологію; дати свої пропозиції щодо модернізації машин або технічних процесів; запропонувати свої удосконалення або й винаходи, які б перетворювали ці старі технології на сучасні тощо.
Методичний аспект матеріальної бази — це створення технології найкращого використання її в навчанні, тобто в реалізації двох попередніх аспектів (технічного і змістовного). Він є завершуючим і найголовнішим.
Дидактичні аспекти формування виробничих навичок учнів профтехучилищ на тренувальних пристроях. Головне призначення тренувальних пристроїв — це формування вмінь і навичок професійної діяльності учнів.
Перші тренажери, що забезпечували значно швидше, дешевше і якісніше формування професійних навичок, з'явилися ще в минулому столітті. Але наукове осмислення і масове застосування вони набувають в середині XX ст.
Дидактична специфіка (на відміну від психологічної) пов'язана з такими першорядними проблемами роботи з тренажерами:
дидактизація конструкції тренажерів (як при їх створенні, так і для вдосконалення вже працюючих пристроїв);
розробка методики (технології) навчання на тренажерах учнів, що враховує специфіку профтехучилища, виходячи з принципів дидактики і закономірностей навчання.
Розглянемо їх докладніше:
1. Дидактизація конструкції тренажерів. Щоб забезпечити плідну навчальну роботу всіх 15—30 учнів протягом 15-хвилинного уроку в умовах нестачі необхідної кількості тренажерів (менш ніж по 1 на учня), треба або змінити конструкцію їх, або збільшити їх інформаційні можливості, а саме:
а) змінити конструкції тренажера.
Широко застосовується в профтехучилищах виготовлення приставок до дорогих тренажерів у вигляді дешевих паперових пристроїв, які допомагають всім учням групи засвоїти певні навички на уроці, а потім (як результат навчання)—завершити роботою на тренажері;
б) збільшення інформаційних можливостей тренажерів.
Одним з сучасних варіантів є підключення тренажерів до дисплейних класів або до ЕОМ. В такому разі одш-і учень користується тренажером, а решта може випере--джати його, працюючи на клавіатурі дисплеїв.
Ще один — доступний для кожного профтехучилища варіант — включення всіх учнів групи в класну роботу (навіть при наявності лише одного тренажера) у різних ролях: суддів, арбітрів, опонентів і просто активних глядачів — у процесі ділової гри, змагання тощо.2. Розробка методики (технології) навчання на тренажерах.
Висвітлюючи цю складну і майже не розроблену проблему, ми наголошуємо саме на дидактичних вимогах, а саме:
а) перед початком роботи з тренажером треба актуалізувати попередні знання і вже набуті вміння і навички учнів, а також оновити їх життєвий і виробничий досвід. У першу чергу треба здійснити міжпредметні зв'язки з спецпредметами і з базовими для спеціальності учнів загальноосвітніми предметами (наприклад, з фізикою, хімією, математикою);
б) далі слід передбачити систему майбутніх дій учня на тренажері. Цей етап повинен супроводжувати всі наступні дії з тренажером доти, поки сформується автоматична навичка. Тут доцільне лише словесне випередження (дедалі все більше скорочене) кожного етапу практичних дій учня;
в) створити модель орієнтовної основи тренувальних дій учня. Тут слід використати теорію П. Я. Гальперіна і Н. Ф. Тализіної, які пропонують включати всі можливі органи чуття (зорові, слухові, моторно-рухові, мовно-рухові та ін.) і теоретичні обгрунтування кожного кроку (етапу) дій. Для останнього корисно скласти певну наочну схему послідовності дій, наприклад порядок включення певного агрегату, послідовність складної виробничої операції.
Однак слід зауважити, що психологія навчання наголошує переважно на необхідності формування безпомилкових дій, тоді як для практики необхідне моделювання також типових помилок і навіть аварій, наприклад сковзання машин на льоду при повороті, дії електрика у випадку обриву проводу під струмом тощо.
г) забезпечити активну роботу всіх учнів групи при мінімумі тренажерів допоможе організація так званих рольових ігор. Для цього учні виконують типові для виробництва функції обслуговуючих, керуючих, контролюючих дій, які реалізуються одним чи кількома з них на тренажерах. Тоді одні будуть нормувальниками, табєль-щиками, інші — постачальниками чи приймальниками або контролерами; суддями тощо.
Можливі елементи ігор, наприклад естафєта-змаган-ня, коли група розбита на дві підгрупи і кожний учень по черзі швидко виконує певну складну дію на тренажері, наприклад, включення мотора, а потім визначається перемога певної команди за безпомилковість дій з урахуванням часу, витраченого на них.
Ефективні за певних умов взаємоконтроль, взаємоо-цінка і взаємонавчання учнів (наприклад, при наявності тренажерів, які забезпечують роботу на них одночасно двом і більше учням).
Однак оцінка повинна бути об'єктивною, справедливою, тактовною і доброзичливою, інакше вона може завдати великої шкоди навчанню, навіть надовго загальмувати формування навички у емоційно вразливих учнів;
д) особливе значення для самоутвердження учня на виробництві має організація поступового переходу від первинного ознайомлення з виробничими діями і повільного виконання їх до автоматизації в швидкому темпі при забезпеченні високої якості. Тут істотну роль можуть відіграти певні доповнення до тренажерів за допомогою технічних засобів навчання, наприклад демонстрування кінофільму або фонозаписів ритмічної музики в темпі, який сприйнятний для учнів і стимулює виконання.
Система тренування на тренажерах, яка враховує дидактичні принципи і закономірності наочного навчанпі, безумовно, сприятиме ефективному формуванню виробничих навичок учнів профтехучилищ.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ВИКОРИСТАННЯ НАОЧНОСТІ У ПРОЦЕСІ ВИКЛАДАННЯ В ПТНЗ

2.1 Підготовка та використання наочності на заняттях з кулінарії

Висока педагогічна майстерність визначається насамперед власною методикою, яку розробив викладач або майстер виробничого навчання. Проте є дидактичні закономірності використання наочності, спільні для всіх майстрів і для навчання всіх учнів. Розглянемо їх.
1. Активізація пізнавальної діяльності учнів шляхом поєднання демонстрації наочності зі словом викладача або учнів. Фізіологами, психологами і педагогами давно доведено, що людина бачить і чує не все, що їй показують або говорять, а лише те, що сама хоче побачити або почути, чи те, на що хтось звертає її увагу. Ця дидактична закономірність формулюється так: наочність обов'язково повинна поєднуватись зі словом вчителя або учнів. При цьому евристичні способи поєднання значно ефективніші від ілюстративних. Коли сам викладач аналізує наочний посібник, словесно ілюструючи, що в ньому зображено і чому, то цей спосіб менш ефективний, ніж той, коли педагог запитаннями і евристичними завданнями пропонує учням самим визначити і роз'яснити ті сторони наочного зображення, які потрібні для реалізації цілей навчання.
Із двох форм запитань до наочності краще збуджують самостійну думку учня не запитання типу: «Що зображено в таблиці?», «З яких деталей складається механізм?», «Яка послідовність дій у певному виробничому процесі?» (Хоч ці запитання необхідні на попередньому етапі застосування наочності). Значно ефективніші запитання типу: «Чому саме така послідовність дій?», «Навіщо введена певна деталь в механізм?», «Що відбувається в машині при такій-то зміні певної деталі (наприклад, шатуна або поршня)?» тощо. На жаль, таких запитань поки надзвичайно мало і в існуючих підручниках, і в практиці роботи викладачів і майстрів ПТУ.
2. Розвиток розумової діяльності учнів залежно від часової послідовності поєднання слова і наочності. Наукові дослідження показали, що найуживаніший спосіб, коли спочатку демонструються наочні посібники, а потім — словесно аналізуються учнем чи вчителем. Це розвиває спостережливість учня, вміння пояснювати і навіть обґрунтовувати зображене. Але значно ефективнішим є такий спосіб, коли викладач або особливо учень словесно випереджає зображення, висуваючи гіпотези і обгрунтовуючи свою думку до того, як буде показано певний етап наочної демонстрації (найкраще — динамічної).
Наприклад, при демонструванні діючої моделі двигуна внутрішнього згоряння (або послідовного демонстрування кількох картин, що зображають один такт його роботи) спочатку учні пояснюють нульовий цикл (поршень у нижній частині циліндра), а потім викладач задає запитання учням: «Як зміниться положення клапанів, рух запальної суміші, коли поршень піде вгору?» «Обгрунтуйте свою думку: які сили діятимуть на запальну суміш і чому?» Після аналізу різних думок і висунутих учнями гіпотез (не відхиляючи жодної з них!) педагог демонструє другий такт, а потім іде пояснення, обгрунтування, підтвердження чи спростування висунутих гіпотез. Далі знову словесно пояснюється наступний етап наочної демонстрації.
Ось іще приклад з показової демонстрації виробничих дій майстра. Навчаючи прийомів фарбування, майстер, вмокнувши пензель у фарбу і піднявши його над коробкою, запитує в учнів, чи можна так починати фарбування (коли фарба тече з пензля), як зняти залишок фарби. Потім, зробивши кілька вертикальних мазків, запитує, чи можна так домогтись рівномірного пофарбування, що і чому треба зробити, після чого демонструє результат горизонтальних рухів пензля.
Отже, слід чергувати випереджаючі і пояснювальні способи часового поєднання слова з наочністю, але перевагу треба давати першому, що збуджує активну думку, здогадку, передбачення, прогнозування ідей та дій.
3. Моделювання предметів, явищ і процесів (в тому числі і мислительних) засобами наочності. Тривалий час серед науковців і практиків панувала думка, що наочними є лише реальні предмети або їх зображення. Вважалось, що на наукові узагальнення про ці предмети або теоретичні абстрактні ідеї не впливають закономірності наочного навчання. Проте дослідження останніх років переконують, що існує схематична і символічна наочність, яка моделює саму реальну дійсність і думку про неї. На цей вид наочності поширюються сформульовані вище закономірності про поєднання слова і наочності.
Специфічні ж особливості такого виду в тому, що завдяки моделюванню розкривається істотне, суттєве, головне і вихідне, яке стає основою, базою для навчання (насамперед найскладніших і найважчих для сприймання учнями предметів, явищ або теоретичних думок). А засвоївши це головне, учні легше засвоюють другорядне, яке підтверджує цю основу, розвиває або обґрунтовує думку про нього.
Для учня, який зрозумів сутність двигуна внутрішнього згоряння, наочними будуть, крім самого конкретного поршня і циліндра (до речі, неоднакових у різних типів двигунів), і узагальнююча схема, і абстрактні формули, і символічні зображення, що відображають найістотніше в ньому — першопричину його.
Досвід педагогів-новаторів також переконує, що навчання на основі таких теоретичних моделей дає високі результати не тільки у нормальних, а й у важких умовах навчання, коли учні недосить підготовлені до ньо-го.що, на жаль, ще часто зустрічається в профтехучилищі.
4. Полісенсорність використання засобів наочності. Чотири століття тому «батько» принципу наочності Я.А. Коменський наголошував, що все, що можна бачити, слід показувати, що чути — подати слуховим, що має смак — смаковим, що має запах — нюховим органом, а що можна відчути кількома органами — треба сприймати всіма відчуттями (полісснсорио). Але принцип все ж був названий за найсильнішим з них— наочним. З роками забувалась ідея полісенсорності. Народне прислів'я «краще один раз побачити, ніж сто разів почути» бездумно переносилось у школу, хоч в навчанні ще краще — побачити і почути або ще далі: побачити, почути і розповісти комусь про це, до того ж записати або намалювати чи створити своїми руками щось подібне. Деякі вчені-педагоги, спираючись на дослідження фізіологів, запевнюють, що людина понад 90 % інформації сприймає зором, а тому головна — зорова навчальна наочність. Але шкільна, наукова, теоретична інформація переважно сприймається через слово і практичні дії учня. Тому треба враховувати різні відчуття учнів у навчанні, особливо найвживаніші і найефективніші — зорові, слухові, мовнорухові (промовляння вголос), тактильно-моторні (практичні дії).
Експерименти і дослідна практика педагогів-новаторів підтверджують високу ефективність навчання, коли всі учні постійно розповідають один одному засвоєний ними навчальний матеріал, аналізуючи при цьому наочні зображення і спираючись на базальні моделі, в яких схематично зафіксоване головне, або виконуючи певні практичні вправи.
Особливо доцільне таке поєднання різних відчуттів у слабопідготовлених групах профтехучилища: за короткий строк вдається сформувати основні знання і вміння у найслабших учнів, коли вони одноразово бачать, чують, промовляють вголос вивчене і практично застосовують його у виробничих діях.
5. Забезпечення зворотного зв'язку, стимулювання (заохочення) і корекція наочного навчання. Часи, коли навчання базувалось лише на авторитарному викладанні та виконанні вказівок педагога учнями, відходять у минуле. Дослідження фізіологів, психологів і педагогів переконують, що результативне навчання можливе лише тоді, коли педагог знатиме, як засвоєно учнем кожний етап («крок») навчання, а учень, діставши схвалення за успішний крок вперед, відчуватиме задоволення від своєї маленької перемоги над незнанням або невмінням. Якщо ж цього педагог не досяг, потрібно йому поліпшити, змінити на краще (скоригувати) процес навчання.
Найлегше цього досягти шляхом наочного навчання, коли учні самостійно аналізують наочний посібник, обговорюють динамічну демонстрацію (наприклад, кіно- чи відеофільм професійного змісту), або шляхом показу майстром певної виробничої операції. Забезпечити правильне розуміння кожним учнем того, що, як і чому саме так -треба здійснити,— це важливий крок до свідомого формування у нього вміння, а потім і навичок.
Для цього майстрові треба розбити майбутні дії учня на окремі кроки, створивши правильні наочні зображення кожного і демонструючи їх після виконання учнем певної дії (наприклад, через кодоскоп чи діапроектор). Тоді буде виконуватись психологічне правило: «дія учня-иіере-вірка її правильності у порівнянні з наочним еталоном нова дія тощо».
Найкраще таке навчання здійснювати за допомогою тренажерів (про що йтиметься далі), але при відсутності цих дорогих пристроїв можна перевірити правильність дії на плакаті-схемі, в якому закриваються певні частини непрозорими накладками з написаним на одному боці знаком запитання (?), а на другому — неправильне розв'язання проблеми, що поставлена перед учнем.
Наочні прилади допомагають краще засвоїти матеріал, підтримувати увага й інтерес в учнів на уроці. Однак зайва кількість наочних посібників відволікає учнів, притупляє їх увагу. Тому, готуючись до уроку, варто відібрати всі наочні приладдя але даній темі, а потім вибрати з них ті, без яких дійсно важко обійтися.
Не слід розвішувати перед уроком відразу всі плакати і розкладати наочні приладдя на демонстраційному столі. Це може відволікати учнів. Виставляти для огляду і демонструвати посібника випливає строго по ходу викладу. Для цього плакати підбирають у потрібній послідовності і вивішують на одному кронштейні.
Після використання верхній плакат знімають і демонструють наступний і т.д. Об'ємні наочні приладдя зберігають на полку під демонстраційним столом і дістають у міру потреби.
Точно так само не випливає на стінах кабінету вивішувати відразу велика кількість наочних приладдя по різних темах. Щоб уникнути цього, можна демонстраційний стенд обладнати змінними експозиціями (креслення такого стенда показаний на мал. 4). На основній дошці, що кріпиться до стіни, підвішені на шарнірах і петлях поворотні планшети, які можна розкривати, як сторінки книги. На основній дошці й одній стороні поворотних планшетів розташовуються малюнки по першій темі (позначені цифрою 1), другий (цифра 2) і третій (цифра 3). Якщо розкрити поворотні планшети на 180°, то буде видна перша експозиція, наприклад по темі "Обробка овочів" (мал. 4, А).
Стенд кулінарного кабінету

Рис. 4. Чотирипозиційний щит кулінарного кабінету: А - перша позиція; Б - друга позиція; В - третя позиція

Рис. 5. Конструкція поворотного пристрою чотири позиційного щита кулінарного кабінету


Рис. 6. Підставка для демонстрації муляжів
Якщо поворотні планшети повернути на 180° вправо, то буде відкрита друга експозиція, наприклад по темі „Обробка м`яса” (мал. 4, Б), а якщо них повернути вліво, з'явиться третя експозиція - "Обробка риби" (мал. 4, В). Така конструкція дозволяє виставляти в кулінарному кабінеті плакати по темах. Ця система дуже зручна і дозволяє заощаджувати місце.
Конструкція поворотного пристрою показана на мал. 5. До пристенному стенда кріпиться на шарнірах і кронштейнах планка. До неї за допомогою петель кріпляться поворотні стенди. Поворот двох парних стендів в одну сторону здійснюється поворотом рейки на осях шарнірів, а розкривати них у різні сторони дозволяють петлі, якими вони кріпляться до рейки. Зберігати плакати зручно в шухлядах-касетах, розділених на секції по числу тим.
При демонстрації муляжів і натуральних блюд дуже зручно користуватися спеціальною підставкою (мал. 6) з похилим дзеркалом, що закріплюють на шарнірах. Це дозволяє змінювати його нахил. Такі підвісні похилі дзеркала над демонстраційною плитою протягом багатьох років з успіхом використовуються в кулінарних училищах.

2.2 Експериментальна перевірка ефективності застосування технічних засобів навчання у навчально-виховному процесі при вивченні дисципліни «Кулінарія»

Для перевірки результативності засвоєння знань студентами Чернігівського комерційного технікуму з використанням на заняттях технічних засобів навчання були розроблені тестові завдання.
Експеримент проводився в паралельних групах Чернігівського комерційного технікуму. Учням контрольного та експериментального класів були роздані однакові тестові завдання.
В результаті перевірки тестових завдань, були отримані наступні результати. Із 30 учнів кожного класу, тестові завдання виконали всі учні. Учні отримали наступні оцінки:
Таблиця 1 Результати тестування

Кількість правильно виконаних тестів	20	17	15	12	10	5
Контрольний клас	8	5	10	2	3	2
Експериментальний клас	10	7	9	2	2	0

Графічно результати дослідження представлені на діаграмі (рис. 7).
\s
Рисунок 7. Результати тестування серед студентів Чернігівського комерційного технікуму
Проведене дослідження дало такі результати:
Серед учнів експериментального класу, в якому використовувалися технічні засоби навчання під час проведення занять було виявлено вищий рівень знань.
Отже проведене дослідження дає можливість стверджувати, що використання технічних засобів навчання сприяє більш ефективному запам`ятовуванню вивченого матеріалу.

ВИСНОВКИ

1.                Отже, використання технічних засобів навчання в навчальному процесі в ПТНЗ значно поліпшує якість знань учнів та спрощує сприйняття навчального матеріалу. Це є необхідною умовою навчального процесу. Адже принцип доступності та наочності є основними принципами навчання.
2.                Технічні засоби навчання (ТЗН) — необхідний чинник засвоєння знань. До них належать: дидактична техніка (кіно-, діапроектори, телевізори, відеомаг-нітофони, електрофони), аудіовізуальні засоби; екранні посібники статичної проекції (діафільми, діапозитиви, транспаранти, дидактичні матеріали для епіпроекції), окремі посібники динамічної проекції (кінофільми, кінофрагмен-ти та ін.), фонопосібники (грам- і магнітофонні записи), відеозаписи, радіо- і телевізійні передачі.
3.                Психологічним механізмом формування чуттєвого досвіду є сприяння на відчуття дійсності: сприйняття, увага та відтворення. Формування чуттєвого досвіду здійснюється за допомогою спирання на наочність.
4.                Для формування наукових узагальнень (систем понять) недостатньо тільки показувати наочний матеріал. Необхідно так організовувати учбову діяльність, щоб були створені умови для самостійного розподілу та узагальнення учнем суттєвих і несуттєвих ознак. Використання технічних засобів навчання це конкретний шлях до моделювання, організація сприйняття визначається утримуванням засвоєння де у школярів формуються знання про властивості конкретних об'єктів, більш ефективними являються наочні зображення.
5.                Проведене педагогічне дослідження показало ефективність використання технічних засобів навчання в процесі вивчення кулінарії, а саме рівень знань учнів в експериментальному класі виявився вищим,ніж у контрольному.

СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ

ТРУДОВЕ НАВЧАННЯ – це дисципліна, яка впливає на формування світогляду дитини.
МАЛЮНКИ - це об'ємнмі зображення
ДИДАКТИЧНИЙ ПРИНЦИП НАОЧНОСТІ - лише доступність, виразність, ілюстративність зображення.
ОСНОВНІ НАОЧНІ ПРИЛАДДЯ І ТЕХНІЧНІ ЗАСОБИ НАВЧАННЯ - це плакати, графічна наочність, натуральні наочні приладдя, моделі і макети.
ГРАФІЧНА НАОЧНІСТЬ — один з видів наочності, застосовуваний при вивченні різних агрегатів та машин.
МАКЕТ — це об'ємний чи площинний посібник, він має деталі, рухається.
НАВЧАЛЬНИЙ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНИЙ ПРОЕКТ — це спільна навчально-пізнавальна, творча або ігрова діяльність учнів-партнерів, організована на основі комп'ютерної телекомунікації, яка має загальну мету, узгоджені способи діяльності й спрямована на досягнення її загального результату.
ТЕЛЕКОНФЕРЕНЦІЇ — це обмін думками за допомогою електронних листів з тих чи інших питань, що проводиться із застосуванням однієї або кількох телекомунікацій (телебачення, відеотелефон, комп'ютерні телекомунікації тощо).
ЕЛЕКТРОННІ КОНФЕРЕНЦІЇ — це різновид електронної дошки оголошень, на якій кожен, хто зацікавився певною темою обговорення, може читати повідомлення, відправлені іншим користувачем, або відповідати на них.
ВМІННЯ - це оволодіння способами (прийомами) використовувати засвоєні знання на практиці.
НАВИЧКИ - вдосконалені шляхом багаторазового вправляння компоненти вмінь, що виявляються в автоматизованому виконанні дій.
ДИДАКТИЧНІ ПРИНЦИПИ — це керівні положення, на основі яких будується навчальний процесу школі.
НАВЧАННЯ - це впорядкована взаємодія педагога з учнями, спрямована на досягнення визначеної мети.
ПРИЙОМ НАВЧАННЯ - це елемент методу, його складова частина, разова дія, окремий крок у реалізації методу або модифікація методу в тому випадку, коли метод невеликий або простий за структурою.
РОЗПОВІДЬ УЧИТЕЛЯ - це опис подій і предметів, .жива й образна форма монологічного викладу інформації; використовується в усіх класах; містить у собі переважно фактичні відомості.
НАОЧНІ МЕТОДИ – методи навчання, які передбачають показ та демонстрування учням наочного матеріалу.
МЕТОД ІЛЮСТРАЦІЇ - показ учням ілюстрованих посібників: плакатів, карт, малюнків на дошці, картин, портретів учених.
МЕТОД ДЕМОНСТРАЦІЙ - демонстрацію приладів, дослідів, технічних установок, різноманітних препаратів, показ фільмів і діафільмів.
ПРАКТИЧНІ МЕТОДИ - письмові вправи (мова, математика, іноземні мови), коментування вправ, лабораторні досліди, навчальні практикуми, виконання трудових завдань в майстернях, навчально-виробничих цехах, учнівських бригадах.
ФОРМУВАННЯ ВМІНЬ – частина навчального процесу, що супроводжується процесом виконання вправ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.                Афонина Г.М. Педагогика. Курс лекций и семинарских занятий / Под ред. Абдуллиной О. А. Второе издание. – Ростов н/Д: "Феникс", 2002. – 515 с.
2.                Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник. – К.: Вид. центр „Академія”, 2001. – 576 с.
3.                Графіка. // Сучасна українська мова. - К.: Либідь, 2005. - С.36-41.
4.                Дидактика производственного обучения. /Под ред. О. Ф. Федоровой. — М.: Высшая школа, 1973. — 418 с.