Ахроматичні кольори відрізняються один від одного тільки ясністю, тобто один з них світліший, а інший темніший. Якщо ахроматичний колір має ледь помітний синюватий, червонуватий чи інший відтінок, він є хроматичним. Хроматичні кольори характеризуються трьома ознаками: кольоровим тоном, ясністю і насиченістю. Всі якості кольору, які є в природі, можна визначити через ці три основні ознаки.
Кольоровий тон - відмітна ознака кольору. Всі теплі і холодні кольори і відтінки їх належать до кольорового тону (червоний, жовтий, синій, зелений, жовто-зелений і т.д.) [32, 52].
Ясність - властивість кольору бути більш чи менш яскравим (світлим). Вона визначається ступенем наближення даного кольору до білого. Хроматичні кольори відрізняються різною ясністю стосовно один до одного. Так, жовті кольори - найсвітліші, а сині і фіолетові серед хроматичних кольорів - найтемніші.
Насиченістю (або інтенсивністю) кольору називається ступінь чистоти даного кольорового тону, тобто ступінь відмінності хроматичного кольору від ахроматичного тієї ж самої ясності. Максимально насичені кольори - кольори спектра. Насиченість кольору змінюється, коли його змішують з чорною фарбою або білилами: колір втрачає свою яскравість, стає сіруватим (тьмяним). Якщо в хроматичному кольорі є сірий колір (розбавлений чорний), він ненасичений, спокійний. Картини багатьох художників виконано не тільки чистими насиченими тонами (наприклад, "Лютнева блакить" І. Грабаря, "Кінець зими" К. Юона та ін.), а й ненасиченими, сіруватими тонами, що диктувалось композиційним задумом художників, темою картини. Так, картину "Проводи покійника" художник В. Перов виконав сірими, ненасиченими тонами.
Характеризуючи кольоровий тон, насиченість і ясність, можна правильно визначити колір будь-якого предмета, якість кольору, його зв’язок з іншими кольорами [7, 96].
Одночасне порівняння предметів за трьома ознаками кольору (кольоровим тоном, насиченістю та ясністю) є методом визначення світлотіньових і кольорових відношень.
У роботі фарбами, особливо в декоративному і тематичному малюванні, велике значення має уміння гармонійно поєднувати кольори. Поєднання кольорів може бути контрастним і близьким за кольором та тоном [36, 12].
Щоб визначити гармонійне поєднання кольорів, використовують кольоровий круг, який поділена на 12 частин. У ньому пари взаємодоповнювальних кольорів (контрастне поєднання) перебувають на одному діаметрі, тобто вони розміщені один від одного через п'ять кольорів. Так, для оранжево-червоного кольору взаемодоповнювальним є синьо-зелений, для жовто-зеленого - червоно-фіолетовий і т.д.
Яскраве гармонійне поєднання з трьох кольорів у крузі визначається розміщенням їх через три кольори один від одного. Так, приємно поєднуються оранжевий, зелений і фіолетовий кольори; синьо-зелений, жовто-оранжевий і червоно-фіолетовий [57, 112].
Поєднання з чотирьох кольорів визначається розміщенням один від одного їх у крузі через два кольори. Так, у крузі червоний колір поєднується з жовто-оранжевим, зеленим і синьо-фіолетовим.
Гармонійне поєднання кольорів залежить від кількісного співвідношення кольорів. Так, на зеленому фоні невелика червона пляма сприймається приємно, надаючи більшої ясності обом кольорам. Зелений колір на червоному фоні дає неприємне, різке кольорове поєднання.
Гармонійному поєднанню сприяє урівноваженість теплих і холодних кольорів. Відомо, що теплі кольори добре сприймаються поряд із темними, а холодні - поряд із світлими. Якщо треба виділити певний колір, його оточують менш насиченими і яскравими [47, 35].
Часто в образотворчій діяльності виникає потреба у використанні спокійного поєднання кольорів. Тоді користуються більш близькими за спектральним кругом поєднаннями та поєднаннями з однієї гами кольорів.

1.2 Особливості відчуття і сприймання кольору у молодшому шкільному віці

Колір як властивість предметів оточуючої дійсності та одна з характеристик людських відчуттів безпосередньо пов'язаний із зоровими відчуттями і сприйманнями. Зорові відчуття відіграють важливу роль у діяльності людини та пізнанні нею навколишнього світу. Апаратом зору є око - орган чуття зі складною анатомічною будовою.
Світлові хвилі, які відображає предмет, заломлюючись, проходять через кришталик ока і фокусуються на сітківці у вигляді зображення. Для ока характерною є велика рухливість, яка забезпечується трьома парами м'язів, що рухають його в різних напрямках. Рухи очей, а також повороти голови збільшують можливості зорового аналізатора схоплювати велику кількість об'єктивних подразників, що звідусіль діють на нього [51, 128].
Око за допомогою рухів моделює подразник, ніби знімаючи з нього зліпок. На це вперше звернув увагу І.М. Сєченов, котрий порівнює око зі щупальцями, що охоплюють предмет з усіх боків [66, 19]. Рухи очей бувають різні (рухи стеження, стрибкоподібні та ін.).
Найважливішою складовою ока є сітківка, яка за допомогою зорового нерва з'єднується з великими півкулями головного мозку. Закінчення зорового нерва розрізняються за формою і функціями. Рецептори, які за формою нагадують колбочки, пристосовані до відображення кольору. Вони розташовані в центрі сіткової оболонки і являють собою апарат денного зору. Нервові закінчення у вигляді паличок відображають світло. Вони розташовані навколо колбочок, ближче до краю сітківки. Це апарат присмеркового зору. Відчуття кольору і світла мають свої аналізаторні системи.
Рецептори ока, які за формою нагадують колбочки, пристосовані до відображення кольору. Вони розташовані в центрі сіткової оболонки і є апаратом денного зору. Нервові закінчення у вигляді паличок відображають світло. Вони розташовані навколо колбочок, ближче до краю сітківки. Це апарат присмеркового зору. Відчуття кольору і світла мають свої аналізаторні системи. Відчуття кольору характеризується: тоном, яскравістю, світлістю й насиченістю. Людське око здатне розрізняти до 500 відтінків [56, 63].
Зі сказаного зрозуміло, що можна вирізнити дві великі групи зорових відчуттів: відчуття ахроматичні (безбарвні, які відображають перехід від білого до чорного через масу відтінків сірого кольору) і відчуття хроматичні (барвисті, які відображають світлову гаму з численними відтінками і переходами кольорів).
Зорові відчуття - це процес відображення світлових і кольорових якостей об'єктів. Основною якістю кольорів є кольоровий тон. Кольоровий тон залежить від довжини світлової хвилі, яка діє на сітчатку ока. За кольоровим тоном ми відрізняємо червоне від зеленого, жовтого і т.д. В межах певного кольорового тону розрізняють їх відтінки. Око людини здатне відчувати 150-200 відтінків різних кольорів [51, 91].
Кольори відрізняються також своєю світлістю, яка залежить від кількості світла, що відбивається або вбирається поверхнями тих чи інших пофарбованих предметів. Поверхні, пофарбовані в блакитний, світло-жовтий кольори, відбивають більше, а пофарбовані в зелений або червоний - менше світлових променів; на цій підставі ми розрізняємо ту чи іншу світлість кольорових тонів. Крім того, кольори характеризуються насиченістю або ступенем виразності даного кольору. Індивідуальні особливості зорових відчуттів виявляються також в більшій чи меншій чутливості органів зору в різних людей. Вони залежать як від природжених властивостей зорового аналізатора, так і від умов життя людей.
Відображення кольору та процес кольоротворення значно збагачує естетичну сферу людини. Щоб у цьому переконатися, досить порівняти, як рекомендують психологи, сприймання лугу, вкритого квітами, з чорно-білою фотографією. В кольорових відчуттях яскраво виражений емоційний тон, тому не випадково говорять про теплий і холодний колір [17, 54].
Спостереження показують, що вправність зорових органів, яка пов'язана з деякими професіями, значно підвищує зорову (кольорову) чутливість [4, 102]. Відомо, наприклад, що робітники-текстильники, які працюють над фарбуванням чорних тканин, здатні розрізняти понад 30 відтінків чорного кольору. Цей факт підтверджують і високорозвинений окомір у майстрів точної механіки, розвинена гострість зору в моряків, снайперів, мисливців.
Досліджено, що чорний колір сигналізує про небезпеку, пригнічує. Зелений колір - колір рослин - заспокоює, як сигнал живого. Голубий колір асоціюється з відкритим простором. Він може заспокоювати, викликати радість, але може спричинити й занепокоєність. Червоний викликає збудження, почуття небезпеки.
Розвинутий зір, здатний розрізняти незначні відтінки кольорів, не раз допомагав полярному льотчикові В.І. Масленникову розпізнавати "вік" (товщину) криги під час посадки літака. Крізь пелену хмар під крилами літака важко відрізнити поверхню землі від поверхні води {земля, вкрита мохом, і морська вода з великої висоти здаються майже однаковими за кольором і тільки за відтінком вони дещо відмінні: колір землі має "теплий" відтінок, а колір води - "холодний") [14, 24].
Можна навести ще чимало прикладів, коли вміння малювати, знання зображальної грамоти сприяло успішному виконанню різних дослідницьких і виробничих завдань. На вплив кольору на емоційний стан людини зважають при фарбуванні робочих приміщень. Колір стін класної кімнати має відповідати вимогам психології і технічної естетики, викликати бадьорий настрій у школярів, і навпаки: в спальній кімнаті для дітей - заспокоювати [25, 38]. Емоційний вплив кольору використовується і в мистецтві.
Зоровий аналізатор дає змогу розрізняти яскравість кольору і цим сприяти вирізненню предмета з тла. Чорне на білому, або біле на чорному дуже добре видно. Цей закон контрасту покладений в основу розрізнення плоских чорно-білих зображень [18, 39]. Чим гірше освітлений предмет і чим далі розташований від людини, тим більшим має бути контраст для безпомилкового розрізнення подразника. Закон контрасту ставить певні вимоги до схем, плакатів, наочних посібників, виконаних як в ахроматичних, так і в хроматичних кольорах (кольоровий контраст).
Експериментально підтверджено факт різної психофізіологічної дії кольору на людину: зелений - заспокоює, червоний - збуджує. Із двох однакових за вагою ящиків, пофарбованих у білий і чорний колір, перший здається легшим. Особливі відчуття, що йдуть від внутрішніх органів, визначають самопочуття людини, її емоційний тонус [33, 104].
У молодшому шкільному віці під впливом навчання та виховання відбувається інтенсивний розвиток всіх пізнавальних процесів. Це відноситься і до сенсорного розвитку [39, 25].
У процесі навчання здійснюється розвиток в учнів пізнавальних процесів, який характеризується кількісними та якісними їх змінами. Вони виявляються зокрема в розвитку сприймання. Кількісні зміни полягають у зростанні швидкості перебігу процесу сприймання, у збільшенні числа сприйнятих об'єктів, розширенні обсягу їх запам'ятовування тощо. Якісні зміни являють собою певні перетворення структури сприймання, виникнення нових його особливостей, які знаменують собою піднесення його пізнавальної ефективності.
У молодших школярів сприймання стає більш довільним, цілеспрямованим і категорійним процесом. Сприймаючи нові для них предмети і явища, учні прагнуть відносити їх до певної категорії об'єктів. Особливості сприймання молодших школярів виявляються у виконанні завдань на вибір об'єктів з певної їх сукупності. Вибираючи предмети, вони орієнтуються здебільшого на їх колір та форму. В одних випадках за характерну ознаку предмета вони беруть форму, а в інших - колір.
Чим старші учні початкових класів, тим більша роль у їх сприйманні належить формі. Зростає і точність розрізнення форм предметів. Молодші школярі широко використовують форму для впізнання і порівняння предметів навіть у тих випадках, коли вони не знають назви форми. Зростання обізнаності учнів з назвами форм (трикутник, чотирикутник, круг тощо) відіграє важливу роль у розвитку точності і повноти сприймання [61, 37].
Сенсорний розвиток - це удосконалення відчуттів, сприймання, наочних уявлень [49, 14]. У дітей знижуються пороги відчуттів. Підвищується гострота зору і кольоровідчування, розвивається фонематичний та звуковисотний слух, значно зростає точність оцінок ваги предметів. У результаті сенсорного розвитку дитина оволодіває перцептивними діями. основна функція яких полягає в обстеженні об'єктів і вичлененні в них найбільш характерних властивостей, а також в засвоєнні сенсорних еталонів, загальноприйнятих зразків чутливих якостей, властивостей та співвідношень предметів.
У молодшому шкільному дитинстві відбувається перехід від застосування таких предметних зразків, які є результатом узагальнення особистого сенсорного досвіду, до використання загальноприйнятих сенсорних еталонів. Сенсорні еталони - це вироблені людством уявлення про основні варіанти кожного виду властивостей і відношень: кольори, форми, розміри предметів, їх розташування у просторі, висота звуків тощо [38, 22]. Наприклад, при сприйнятті форми еталонами служать уявлення про геометричні фігури (коло, квадрат, трикутник тощо), при сприйнятті кольору - уявлення про основних сім кольорів спектра, при сприйнятті простору - уявлення про напрями (ліворуч, праворуч, попереду, позаду), при сприйнятті часу (вчора, сьогодні, завтра).
З поширенням дійових зв'язків дитини з зовнішнім світом її аналізатори вдосконалюються, підвищується їхня здатність розрізняти властивості навколишніх предметів і явищ. Це стосується абсолютно всіх відчуттів [45, 23]. Так, немовля розрізняє лише світлі і темні кольори, а в 4-5 місяців уже може розрізняти і основні кольори. Відчуття в дітей раннього і дошкільного віку розвиваються переважно в процесі ігрової діяльності. Маніпулюючи з предметами, діти в процесі гри пізнають їх колір, величину, вагу, форму, звучання. У період від 3 до 7 років у дитини надзвичайно швидко розвиваються зорові, слухові, дотикові і рухові відчуття. Велику роль у цьому процесі відіграє мова, яка допомагає дітям не тільки розрізняти окремі властивості предметів, а й сприймати їх, фіксувати в своїй пам'яті.
Необхідні умови для опанування загальноприйнятих еталонів уперше створюються у продуктивних видах діяльності. Коли перед дитиною ставлять завдання відтворити на малюнку, конструкції, аплікації той чи інший предмет, вона старається зіставити особливості цього предмета з особливостями наявного матеріалу. Ускладнення продуктивних видів діяльності веде до того, що дитина поступово засвоює все нові еталони, форми і кольори та приблизно до 4-5 років опановує порівняно повний їх набір [51, 121].
Швидкий сенсорний розвиток дитини в молодшому шкільному віці призводить до того, що молодший школяр має достатній рівень розвитку сприймання: у нього високий рівень гостроти зору, слуху, орієнтації на форму і колір предмета [53, 40]. Спочатку дитину приваблює сам предмет і в першу чергу його зовнішні яскраві ознаки. Зосередитись і детально розглянути всі особливості предмета та виділити в ньому головне, суттєве діти ще не можуть. Ця особливість проявляється і в процесі навчальної діяльності. Так, вивчаючи математику, учні не можуть проаналізувати і правильно сприйняти цифри 6 і 9.
У молодших школярів суттєво змінюється зоровий і дотиковий вибір заданої фігури серед інших фігур, про що свідчить зменшення часу, потрібного на зоровий і дотиковий їх пошук [59, 57]. Результати виконання ними завдань на вибір форм поліпшуються під впливом перцептивного тренування в зоровій диференціації форм фігур. При цьому не тільки зменшується час на пошук фігур, але й звужується діапазон індивідуальних відмінностей у виконанні таких завдань.
У процесі тренування помітно підвищується рівень перцептивного розрізнення форм і кольору об'єктів. Проте у першокласників трапляються труднощі в сприйманні форми та її відображенні. Деякі з них допускають помилки в зображенні фігур, написанні букв чи цифр. Спостерігається, що в одних дітей швидко проходять такі особливості у сприйманні і відтворенні об'єктів, а в деяких вони впливають на труднощі у письмі і читанні [51, 124].
Робота вчителя завжди повинна бути спрямована на розвиток уміння учнів аналізувати, порівнювати властивості предметів, виділяти суттєве. Необхідно вчити дітей зосереджувати увагу на предметах навчальної діяльності незалежно від їх зовнішньої привабливості. Все це призводить до розвитку довільності, усвідомленості, а разом з тим і до іншої вибірковості сприймання - вибірковості за змістом, а не за зовнішньою привабливістю. Вже під кінець 1 класу школяр уміє сприймати предмети відповідно до потреб та інтересів, які виникають у процесі навчання, і свого попереднього досвіду. Вчитель продовжує вчити учнів "технології" сприймання, показує прийоми огляду чи прослуховування, порядок виявлення особливостей [41, 37]. Усе це стимулює дальший розвиток сприймання. З'являється спостереження як спеціальна діяльність, розвивається спостережливість як риса характеру.
Найбільш доступними для молодших школярів сенсорними еталонами є геометричні форми (квадрат, трикутник, коло) та кольори спектра. Сенсорні еталони формуються в діяльності. Ліплення, конструювання, малювання найбільше сприяють прискоренню сенсорного розвитку.
У дітей в процесі розвитку підвищується гострота зору і кольоро-відчування, значно зростає точність оцінок кольору предметів. У молодших школярів сприймання стає довільним, цілеспрямованим і категорійним процесом. Сприймаючи нові для них предмети і явища, учні прагнуть відносити їх до певної категорії об'єктів [63, 17]. Особливості сприймання молодших школярів виявляються у виконанні завдань на вибір об'єктів з певної сукупності. Вибираючи предмети, вони орієнтуються здебільшого на їх колір та форму. В одних випадках за характерну ознаку предмета вони беруть форму, а в інших - колір. Чим старші учні початкових класів, тим більша роль у їх сприйманні належить формі. Зростає і точність розрізнення кольору предметів.
Про якісні зміни сприймань у школярів, передусім зорового, можна робити висновки з даних про те, як вони сприймають предмети в утруднених умовах (наприклад, при поступовому збільшенні їх освітленості). У таких умовах процес сприймання подовжується, що дає можливість простежити утворення перцептивних образів [13, 26].
В учнів третіх класів удосконалюється робота аналізатора, підвищується їх чутливість до різних властивостей предметів. Точність розрізнення кольорів і кольорових відтінків, наприклад, збільшується на 45% порівняно з учнями перших класів. Про удосконалення в молодших школярів розрізнення кольорів свідчать дані виконання ними завдань на їх диференціацію та вибір. Дівчатка краще диференціюють предмети за кольором, ніж хлопчики. Під впливом навчання удосконалюється диференціація кольорів як у хлопчиків, так і у дівчаток. У дітей збільшується кількість слів, якими вони означають кольори та їх відтінки (блідо-рожевий, світло-зелений тощо) [25, 32]. Розвивається здатність диференціювати відтінки освітленості об'єктів. В учнів третіх класів вона зростає в 1,8 разу порівняно з першокласниками. У молодших школярів спостерігаються індивідуальні відмінності в здатності диференціювати кольорові тони та їх відтінки, словесно їх визначати.
Розрізнення молодшими школярами кольорів, їх відтінків залежить не тільки від вікових особливостей дітей, а й від робіт, які проводять дорослі. Так, японські вчителі надають особливої уваги розвиткові кольорової чутливості учнів. У цій країні є своєрідна колористична грамота. Вона, на думку японських психологів і педагогів, дає змогу ширше і глибше розвивати не тільки органи чуття, а й мислення і творчі можливості дітей. Завдяки увазі японських учителів і батьків до кольори стичної грамоти дітей, молодші школярі уміють розрізняти близько 36 кольорів, а в 7 класі - до 240 кольорів. У японських школах з першого класу програмою передбачені такі заняття, які звуться "милуванням". У гарну погоду відміняються уроки, й учні ідуть спостерігати, милуватись красою природи [39, 26].
Швидкими темпами розвивається в дітей здатність розрізняти відтінки хроматичних кольорів. Дані показують, що помилки в розрізненні відтінків хроматичних кольорів з віком досить різко зменшуються. Так, якщо чотирилітки роблять в середньому 70% помилок, діти 5-6 років - 50%, то семилітки лише 10% [53, 21].
Дитина, яка приходить до школи, має вже досить розвинені відчуття. У процесі шкільного навчання їх розвиток триває. Наприклад, за період від 6 до 14 років гострість зору учнів підвищується на 60%; здатність розрізняти кольори з 7 до 10 років - на 45%, а з 10-12 років - на 60%. Цьому особливо сприяє те, що з 10 років діти починають навчатись малювати фарбами під керівництвом вчителів-фахівців, хоч відповідна підготовка до цієї діяльності була розпочата ще з дошкільного віку [41, 9].
Учитель на кожному уроці при викладі матеріалу повинен давати нормальне навантаження для всіх органів чуття дітей: зору, слуху, дотику. Важливо, щоб діти не тільки прослухали той чи інший матеріал, а й самі його почитали, записали, змалювали. Для вдосконалення та розвитку відчуттів слід широко використовувати наочні посібники, колекції, гербарії, організовувати екскурсії, прогулянки із спеціальними завданнями [36, 56]. Треба широко запроваджувати уроки, виховуючи в дітей здатність розрізняти звуки, уроки з малювання фарбами з натури, розвиваючи в дітей кольорочутливість, окомір і гостроту зору.
Дальше вдосконалення відчуттів відбувається в процесі розвитку зображальної (образотворчої) діяльності, більш складної за своєю будовою.

Розділ 2. Дослідницько-експериментальна робота

2.1 Розвиток відчуття кольору у процесі виконання натюрморту

Основним методом навчання образотворчого мистецтва є малювання з натури, яке ставить перед дитиною завдання малювати предмет таким, яким вона його бачить, так, щоб і інші могли встановити схожість намальованого з моделлю. Виконувати цю вимогу дітям на першому етапі не просто, тому що в дошкільному віці вони, як правило, малювали за уявою. З цією метою вчитель проводить пояснювальну бесіду (найефективнішою є форма запитань і відповідей). Перші запитання повинні спрямувати учнів на вивчення форми предмета, що входить до натюрмортної групи, наступні - переключити увагу на вивчення пропорцій предмета, окремих його деталей, їх характеру і розміщення. Учитель звертає увагу учнів на те, як освітлений предмет, як він забарвлений.
Учні виконують спеціальні вправи, які займають кілька хвилин на початку уроку. Так, організовуючи колективне обговорення предмета, вчитель пояснює дітям, що малювати модель потрібно з певної точки зору, бо інакше змінюється видимість предмета. При цьому доцільно показати предмет у різних положеннях [16].
Учням з малим досвідом роботи з натури важко одночасно вивчати модель і компонувати малюнок. Ось чому, перш ніж почати малювати, вчитель повинен поставити перед учнями запитання про те, як краще розмістити зображення на аркуші паперу [4].
На перших порах виявляється невміння учнів використовувати натуру як вихідний момент для розв'язання композиційного завдання натюрморту. Учителі рекомендують учням спочатку визначити, що більше - ширина чи висота предмета. Якщо, наприклад, висота його у півтора рази більша від ширини, то аркуш для малювання кладуть коротким краєм до себе, тобто так, щоб його найбільша довжина використовувалася для нанесення пропорцій висоти предмета, а найменша - ширини.
Слід підкреслити, що питання композиції учні початкової школи вивчають в елементарній формі. Вони повинні навчитися розміщувати натюрмортне зображення приблизно в центрі аркуша і не робити його занадто маленьким або занадто великим. Але ці принципи композиції учні засвоюють з деякими труднощами. І якщо на кожному уроці не нагадувати їх, то і в середніх класах зустрінемося з тими самими помилками.
Після аналізу форми натури, бесіди про те, як класти аркуш паперу і компонувати малюнок на ньому, вчитель повинен на дошці, намалювавши рамку, яка буде ніби аркушем паперу, що лежить перед кожним учнем, показати послідовність роботи над малюнком. Вчитель підкреслює, що рамок малювати не потрібно, а, закінчивши пояснювати й показувати послідовність роботи над малюнком натюрморту з натури, він повинен витерти з дошки малюнок. Інакше деякі учні просто перемалюють його.
Учитель повинен привчати учнів свідомо розбиратись у конструкції форми зображуваних предметів. Наприклад, аналізуючи форму кавника, учні під керівництвом учителя визначають основну його форму - форму зрізаного конуса, а потім форму частин і деталей [3].
Починаючи вчити дітей малювати натюрморт з натури, необхідно звернути увагу й на методичну послідовність відтворення зображення. Всю роботу над малюнком потрібно розбити на окремі етапи і дати можливість дітям зрозуміти послідовність роботи:
1) композиційне розміщення зображення на аркуші паперу. Великий малюнок можна почати з живого, емоційного начерку (за умови, що він становитиме основну композиційну ідею). Зображення виконується легки-ми лініями з виправленням без застосування гумки;
2) вияв основної великої форми. Завдання вчителя на цьому етапі - створення малюнка - навчити учнів бачити загальне без деталей.
3) уточнення форми, пропорцій, введення допоміжних ліній, які полегшують знаходження пропорційних відношень частин і цілого;
4) перехід від загального до окремого. Тут аналізуються малі форми, встановлюється їх зв'язок з цілим, промальовуються дрібні деталі;
5) детальна характеристика натури: передача матеріальності, фактури. Не обмежуватися лише контурним малюнком, необхідно привчати дітей до реалістичного малюнка;
6) підведення підсумків: перевірка загального стану малюнка, підпорядкування деталей цілому, уточнення малюнка у тоні (пом'якшення надто темних місць, виявлення різниці між світлом і тінню тощо) [16].
Успіх роботи залежить і від організації робочого місця. Якщо малювання натюрморту з натури проводиться не в кабінеті, а в класі, все одно вчитель повинен мати 2-3 переносні підставки для натури з фоновою стінкою, на яку при потребі накидається драпіровка. Підставки з натурою розставляються так, щоб кожний учень із свого місця добре бачив ту чи іншу постановку.
У 1-2 класах предмети ставляться тільки у фронтальному (профільному) положенні. Досвід показує, що до зображення, яке передає тримірність навколишнього світу, можна переходити, починаючи з 3 класу. На цей час дитина вже має не лише достатній рівень загального розвитку (особливо-абстрактного мислення), а й розвинула дані, необхідні для зображувальної діяльності, для передачі об'єму предметів: окомір, уміння розв'язувати в малюнку завдання на основі аналізу натури.
У середніх класах завдання ускладнюються: у 4 класі учні пробують свої сили в малюванні простого натюрморту, а в 5-6 класах натюрморти беруться за основу малювання олівцем і фарбами.
Учням повідомляють, що натюрмортом називається група предметів, наприклад, з фруктів, квітів, речей домашнього вжитку та інших "неживих предметів". Учитель добирає натюрморт з предметів, споріднених за змістом і різних за формою та кольором. Зважаючи на те, що малювання натюрморту, особливо фарбами, є складним завданням, доцільно брати спочатку добре знайомі учням і прості за формою предмети.
Важливо правильно скомпонувати групу предметів і поставити її так, щоб предмети гарно виглядали на даному фоні, мали різну глибину розташування. Перед роботою бажано показати учням кілька натюрмортів, виконаних відомими художниками, і проаналізувати їх. При цьому увага учнів звертається на порівняльні розміри предметів, їх розташування, колір, освітлення тощо. Так само аналізується ї група предметів, яку передбачається малювати з натури [14].
Важливо якомога точніше передати відношення розмірів і форм предметів, простежити, як ув'язуються предмети на малюнку, правильно визначити, який з предметів розташований ближче, а який далі.
Основними завданнями малювання натюрморту з натури в почат-кових класах є:
вчити дітей зображати об'ємні предмети простої і комбінованої форми в різних положеннях - прямо, збоку, на рівні очей, вище рівня очей, нижче рівня очей;
добитися усвідомлення учнями значення і необхідності єдиної точки зору на предмет при зображенні його на малюнку, навчити правильно бачити натуру в процесі малювання;
дати учням початкові відомості про лінію і рівень горизонту, перспективу, точки сходу, про світлотінь (світло, тінь, напівтінь, блік, рефлекси);
вчити передавати об'єм предмета за допомогою світлотіні, а темні і світлі відтінки тіні - зміною натиску олівця;
знайомити з поняттям теплі й холодні кольори;
удосконалювати техніку роботи пензлем (по сухому, по мокрому, вливання одного кольору в інший), вчити користуватися змішуванням фарб при передачі об'ємної форми предмета кольором;
удосконалювати вміння послідовно працювати над малюнком, починаючи з нанесення на папір загальної форми, допоміжних ліній і закінчуючи детальним промальовуванням окремих частин;
вчити малювати нескладний натюрморт.
Школярі можуть виконувати на уроках малювання натюрморту з натури такі вправи:
вертикальний прямокутник на одній з вертикальних сторін крапками ділять на п'ять рівних частин. Спочатку заштриховують слабким тоном усю поверхню прямокутника. Після цього, пропустивши верхню частину, заштриховують таким же тоном останні частини. Потім заштри-ховують прямокутник від другої, третьої і четвертої крапок. Внаслідок цього поступово посилюватиметься тон;
такі ж вправи проводяться на горизонтальних прямокутниках.
Штриховка з посиленням тону проводиться зліва направо і навпаки;
вправи з поступовим посиленням і ослабленням тону акварель ними фарбами [4, 42-45].
У подальшому на уроках малювання натюрморту з натури необхідно навчити школярів застосовувати в процесі малювання закономірності конструктивної побудови зображуваних предметів, закони лінійної і повітряної перспективи; розвивати вміння сприймати і передавати красу форми: її пропорції, силует, об'ємність, матеріал; поглиблювати розуміння учнями світлотіні, засобів тональної передачі середовища, у якому знаходиться предмет; поглиблювати знання про колір (локальний колір предмета та його зміна залежно від освітлення, різні відтінки кольору за насиченістю, кольоровими ознаками і яскравістю, хроматичні та ахроматичні кольори); формувати вміння бачити співвідношення кольорів натури, їх гармонійний взаємозв'язок і передавати це в малюнку; навчити користуватися різними схемами побудови малюнка.
Кожний предмет має свою певну конструкцію. Але часто вона буває для учнів не досить ясною. Дивлячись на об'ємний непрозорий предмет, вони не бачать його цілком, оскільки одні площини повністю або частково закривають інші, не кажучи вже про основу. Форма такого предмета сприймається краще, якщо учні спробують уявити її прозорою, ніби зробленою із скла. Допоможуть їм у цьому точні моделі тих же предметів, виготовлені із скла. Так, для чіткого засвоєння особливостей будови кружки, каструлі можна з успіхом використати склянку або скляну банку,
Навчально-методичні посібники потрібні на уроках, коли вивчають закони розподілу світлотіні на об'ємних предметах. Велику роль тут відіграють таблиці, що розкривають послідовність світлотіньового моделювання. Особливий ефект дають таблиці в початкових класах, коли в дітей ще немає належних, навичок техніки роботи олівцем і фарбами. Крім таблиць, на цих уроках можуть бути використані й інші посібники та моделі. Наприклад, щоб учні краще зрозуміли розміщення бліка на кулястих предметах і розподіл світлотіні на них, слід продемонструвати кулю і такого ж діаметра гладенький диск. Порівнюючи ці два предмети, учні краще усвідомлять відмінність між плоским і об'ємним предметом, що допоможе їм грамотно зображати такі об'єкти [13].
Ефективність уроків малювання натюрморту з натури підвищує використання в навчальному процесі репродукцій з картин відомих майстрів. При цьому важливо не просто демонструвати ці наочні засоби, а активізувати думку учнів, щоб вони могли самі, розглядаючи твори мистецтва, глибше вивчити конструктивну будову предметів, перспективи, світлотіні, кольорові гармонії, удосконалювати свій естетичний смак.
Однією з найважливіших умов роботи з натури є послідовне виконання натюрморту, що полягає в додержанні правила "від загального до окремого і від окремого до загального знову". Це стосується як лінійної побудови зображення, так і виявлення об'єму, світлотінню, завершення роботи кольором.
Перш ніж зображати будь-який предмет натюрморту, учень повинен навчитися аналізувати його форму, розбиратися, з яких частин вона складається і водночас не випускати з уваги головного - характеру обрисів предмета в цілому. "Цілісність" зорового сприйняття є найважливішою умовою зображення з натури [19].
Проте намалювати предмет відразу не можна, а зображення окремих частин обов'язково призведе до помилок. Тому треба спочатку усі деталі зображуваної натури звести до найпростішої характерної форми і починати свій малюнок "від загального". Вже першокласники повинні засвоїти, що насамперед слід визначити місце узагальненої форми предмета на аркуші паперу. Для цього спочатку треба позначити межі майбутнього малюнка, визначити його "габаритні" розміри по висоті і ширині, а також, якщо маємо справу з групою предметів, відношення розмірів окремих предметів та їх основних частин. Уточнивши загальну форму, можна промальовувати деталі, не випускаючи з уваги характер натури.
У методичній літературі іноді зустрічається твердження про те, що учні початкових класів не можуть відразу сприймати всю форму предмета, а тому повинні починати малюнок не з загальної форми, а з окремих частин. Справді, молодші школярі, якщо їх не навчати, починають малювати деталі, які впадають їм у вічі: чайник - з носика, чашку - з ручки, і ця звичка закріплюється. Після цього важко навчити бачити узагальнену форму (розміри) натюрморту з групи предметів. Такі учні за звичкою малюють спочатку один предмет натюрморту, а потім другий, причому останній з цих часто вже не вміщується на аркуші.
Отже, вже з перших уроків малювання натюрморту з натури треба вчити дітей правильно розміщувати малюнок на аркуші, заздалегідь визначивши його розміри. Щоб зображення не було занадто малим або великим відносно розмірів аркуша, учні повинні бачити в уяві весь предмет на папері, легкими лініями намітити його місце, загальну висоту і ширину, а також відношення розмірів частин предмета або ж окремих предметів [10].
Щоб виявити об'єм предметів світлотінню, теж треба йти від загального до окремого. Спочатку знайти і прокласти світлотіньові відно-шення основних частин (злегка заштрихувати затінену частину, а потім, у процесі уточнення форми, намітити тіні окремих деталей). Моделюючи світлотінню об'ємну форму предмета, важливо витримати правильні співвідношення між світлом і тінню - між бліком, найсвітлішою частиною, півтінню, власною і падаючою тінню.
Процес малювання фарбами також підпорядковується загальним правилам. В основі кольорового зображення об'ємної форми предмета, його матеріалу і розміщення в просторі лежить закон світлотіньових і кольорових відношень, який вимагає пропорційної передачі взаємних відношень предметів за тоном і забарвленням [14].
Так, малюючи натюрморт фарбами, після перевірки лінійного зображення слід насамперед проаналізувати світлотіньові і колірні особли-вості предметів. (Припустимо, що натюрморт складається з вази з осіннім листям і якогось фону). Учитель може поставити учням ряд навідних запитань: "Де в натюрморті найтемніше місце? Якого кольору воно? Якого кольору фон? Порівняйте колір вази з кольором листя і кольором фону. Назвіть локальний колір вази, листя, фону. Порівняйте тон освітленої і затіненої частини вази. Якого кольору затінена частина вази? Чому колір і тон освітленої і затіненої частин неоднакові?" [17].
Тільки після такого аналізу учні починають працювати в кольорі, додержуючись певної послідовності: прокладають колір фону, тіньової частини вази і листя, потім - освітлені ділянки вази і листя; перевіряють світлотіньові і колірні відношення малюнка з світлотіньовими і колірними відношеннями натурної постановки, поступово уточнюють кольором окремі частини натюрморту.
Звичайно, що вчителеві в усіх випадках належить провідна роль - він повинен наочно показувати і усно пояснювати послідовне (поетапне) виконання конкретного навчального завдання. Поетапне виконання роботи демонструють на великих аркушах паперу чи картону. Кількість показуваних етапів послідовного виконання малюнка з натури залежить від характеру форми, конструкції зображуваного предмета і складності навчальних завдань. Не можна нехтувати показом зображення фарбами. Це завдання для вчителя найбільш трудомістке і, щоб полегшити його, він використовує таблиці, що розкривають послідовність виконання малюнка в кольорі. Проте слід відзначити, що така методика роботи, як правило, не дає бажаного результату. Учні краще сприймають послідовність роботи кольором, якщо наочно бачать увесь процес.
Під час самостійної роботи учнів учитель стежить за тим, щоб вони додержувались певної послідовності малювання, нагадує про необхідність весь час порівнювати малюнок з натурою. Знаючи, що більшість помилок в учнівських роботах пояснюється погано засвоєними правилами побудови малюнка, невмінням визначити пропорції моделей, вчитель будує мето-дику навчання так, щоб привчати учнів з самого початку правильно визначати на око розміри основних частин ("Що більше: висота чи ширина? На скільки більше?" і т.д.) [21].
Якщо є необхідність, учитель застерігає учнів від звички починати малюнок з окремих деталей, малювати фарбами спочатку один предмет, а потім інший до повної закінченості. Під час самостійної роботи дітей він повинен уміло поєднувати як колективні методи навчання, так і індивідуальну роботу [4].
Якщо в зображенні натюрморту олівцем основною метою завдання є тонове вирішення групи предметів, то в малюванні фарбами - складне кольорове: передати топове і кольорове підношення всіх елементів натюрморту, виявити форму об'ємних предметів кольором, враховуючи при цьому колір навколишніх предметів та просторове розміщення їх. Уважно аналізуючи натюрморти художників, з'ясовуємо композиційне, тонове і кольорове вирішення натюрморту.

2.2 Методика експериментального дослідження

Отже, на основі аналізу психолого-педагогічної та методичної літератури, а також власних спостережень за навчально-виховним процесом з образотворчого мистецтва у початковій школі нами виявлено, що загальний недолік багатьох варіантів сучасних навчальних програм і педагогічної практики - недостатня спрямованість на послідовний і динамічний творчий розвиток молодшого школяра, недооцінка та недостатнє використання творів українського народного мистецтва та відсутність розуміння чіткого взаємозв’язку між навчально-пізнавальною і творчою практичною діяльністю учнів.
З метою перевірки стану використання творів українського народного мистецтва в образотворчій діяльності нами здійснено педагогічну діагностику процесу навчання образотворчому мистецтву учнів початкової школи; розроблено, впроваджено у педагогічну практику початкової ланки загальної освіти, а також перевірено ефективність педагогічних умов використання творів українського народного мистецтва.
Дослідження здійснювалося у три взаємопов’язані етапи:
На першому етапі (2006-2007 рр) - проаналізовано психолого-педагогічну та методичну літературу з обраної проблеми. Визначено вихідні теоретичні положення, об’єкт, предмет мету, сформульовано гіпотезу дослідження, конкретизовано завдання.
На другому етапі (2007-2008 рр) - проведено констатуючий експеримент: розробка критеріїв та педагогічна діагностика процесу використання творів українського народного мистецтва, та обґрунтовано педагогічні умови оптимального використання творів українського народного мистецтва в образотворчій діяльності учнів початкових класів. З метою перевірки висунутої гіпотези розроблялись шляхи науково-методичного забезпечення формуючого експерименту.
На третьому етапі (2008 р) - опрацьовано результати педагогічного експерименту, проаналізовано та узагальнено емпіричний матеріал, сформульовано висновки, розроблено рекомендації, які втілено у практику образотворчої діяльності молодших школярів.
Ми враховували, що компонуючи групу предметів для малювання натюрморту акварельними фарбами, спочатку треба брати два-три предмети, які б поєднувались за змістом, були цікаві формою і кольором. Перші натюрморти компонуватися на білому або спокійному кольоровому фоні, щоб на ньому виразно виділялася натура. Важливо було так розмістити предмети в просторі, щоб натюрморт сприймався добре тими, хто малює, а світло падало на предмети ліворуч і чітко виявляло форму та локальний колір їх.
Насамперед учні вивчали натуру: розміщення предметів на предметній площині, їхню форму, колір і освітлення. Тому треба було зробити два-три начерки композиції натюрморту, а на кращому варіанті визначити форму предметів, тонове вирішення їх. Все це допомагало визначити хорошу композицію натюрморту, місце і форму зображуваних предметів без зайвих допоміжних ліній.
Уточнивши пропорції предметів натюрморту, учні намічали спочатку місце малюнка на форматі, потім - місце кожного з предметів натюрморту. Перевіривши за натурою правильність пропорцій предметів, малювали загальну форму їх, намічали за натурою межу освітленої і тіньової частин предметів, полиск та тіні. Починаючи малювати фарбами, передусім з'ясовувалося тонове відношення в натюрморті: яке місце в натюрморті найтемніше, яке - найсвітліше, як сприймається кожний з предметів на фоні, їхні освітлені та тіньові частини, яка з площин фону світліша (горизонтальна чи вертикальна), яка тінь від предметів найчіткіша та ін. Потім з'ясовувався колір натюрморту: локальний колір кожного предмета натюрморту та його фону, відмінність у кольорі на освітленій і затіненій частинах предметів за їхнім відтінком (теплим і холодним) тощо.
Перед малюванням аквареллю весь малюнок учні змочували чистою водою, щоб очистити його. Поки папір підсихав, підбирали локальний колір для фону (вертикальної та горизонтальної площин) і робили перше покриття.
Щоб виявити об'єм кожного з предметів натюрморту, учні підбирали відразу два відтінки кольору: світловий і тіньовий. Спочатку локальним кольором покривали освітлену частину предмета, залишаючи місця полиску, а потім затінену частину (якщо на освітленій частині предмета теплий колір, то в затіненій - холодний або навпаки). Обидва відтінки освітленої і затіненої частин з'єднували і тому діставали плавний перехід від світла до тіні, як у натурі. Звичайно, перше покриття виконувалося кольором не на повну силу, щоб легше було вносити поправки. Малюючи аквареллю, колір підбирали яскравішим, ніж у натурі, бо акварель, висихаючи, світлішає. Водночас слід було пам'ятати, що густо покладений (хоч і яскравий) шар акварельної фарби, висихаючи, втрачає насиченість і прозорість кольору.
Учні усвідомлювали, що якщо потрібно чітко передати форму предмета або виконати малі деталі його, малюють аквареллю "по сухому". Працюючи "по мокрому", легше добитися м'якості контурів, кольорових переходів. Тому виявляти форму предметів, прокладати тіні, півтіні й рефлекси краще "по мокрому", не забуваючи про теплі й холодні відтінки на предметах і фоні.
На рис.1 показано послідовність малювання натюрморту з предметів "перець" і "помідор".

Рис.1. Послідовність виконання натюрморту.

Малювання натюрморту аквареллю виявилося складним завданням, яке потребувало від учнів вміння бачити натуру в цілому і технічно грамотно передавати фарбами форму предметів.
Проаналізуємо особливості уроків образотворчого мистецтва з виконання натюрморту в процесі експериментального дослідження.
Наприклад, для зображення чашки з блюдцем, розрахованого на два уроки, вчитель готував фарфорові чашки з блюдцями, таблицю послідовності виконання малюнка. Основним при зображенні групи предметів було уміння сприймати всю групу в цілому, тобто охопити оком розміри, розташування предметів у просторі. Тільки після цього можна детально розглянути кожну форму, що входить у натюрморт.
Як завжди, починають з розглядання натури, визначення її положення в просторі, учні встановлювали основні пропорції кожного предмета і їх зв'язок між собою. Учитель нагадував учням, що, будуючи призми й конус, треба весь час порівнювати малюнок з натурою. Спочатку намічалося місце малюнка на аркуші, після чого учні промальовували форму кожного предмета. На цьому етапі велику увагу слід було приділити зображенню овалів горловини й дна чашки й блюдця.
Учні вчилися точно визначати скорочення круглих форм - залежно від їхньої віддаленості від горизонту. Малювати дно чашки треба було так, щоб відчувалося, що чашка стоїть на блюдці. Перший урок закінчувався уточненням усіх форм, промальовуванням овалів чашки й блюдця. Другий урок починався з того, що учні перевіряли правильність лінійного малюнка натюрморту. Після цього учні вивчали розподіл світла й тіні на обох предметах; вони самостійно визначали, від чого залежить такий розподіл, показати "світло", "тінь", "рефлекс" та падаючу тінь у натурі. Окремо зверталася увага на рефлекс у нижній частині блюдця (учні не відразу його помічають).
Під час малювання з натури помідора учні вчилися спостерігати і передавати форму та пропорції кулястого предмета і виявляти його об'єм кольором. У бесіді учні, порівнюючи помідори між собою та з кулею, прийшли до висновку, що помідори бувають різні за формою, але нагадують кулю. Після бесіди вчитель показував послідовність роботи над малюнком. На аркуші паперу, що висить на дошці, він спочатку намічав місце зображення, а потім короткими штрихами позначав межі малюнка, промальовував форму й уточнював її. Перед тим, як перейти до роботи фарбами, він нагадував про те, що олівцем треба проводити легенькі лінії.
На палітрі вчитель готував фарбу для передачі кольору помідора і покриває нею малюнок, залишивши незафарбованим блік.
При малюванні з натури натюрморту: глечик, яблуко учні вчилися передавати аквареллю повітряне середовище. Крім того, вони ознайомлювалися з поняттям "колорит" і відтворювали кольорову гаму натюрморту, набували вміння послідовно працювати над складним натюрмортом.
Послідовність роботи над натюрмортом була такою:
аналіз натури: конструкція, пропорції, просторове розміщення об'єктів натюрморту;
показ на класній дошці і на таблицях етапів лінійної побудови малюнка натюрморту;
робота учнів олівцем з широким використанням осьових ліній (ліній симетрії) і допоміжних ліній (горизонтальних, вертикальних, похилих);
порівняння малюнків з натурою;
показ учителем послідовності виконання малюнка у кольорі: покриття локальним кольором фону і предметів (локальний колір - це забарвлення без відтінків), підбір кольору тіньових частин і нанесення його на малюнок; визначення холодних і теплих кольорів (при денному світлі тіні в приміщенні будуть теплими, а освітлені місця - холодними); підготовка на палітрі кольорів напівтонів і нанесення їх на малюнок.
Для проведення уроків малювання натюрморту фарбами вчителеві були потрібні наочні навчальні посібники, щоб мати змогу показувати, як малювати фарбами. Треба було мати такі таблиці:
Основні кольори - червоний, синій, жовтий.
Похідні від змішування основних - фіолетовий, оранжевий, зелений.
Насиченість і світлота кольору.
Взаємно доповнюючі кольори - контрастні, різко протилежні за колірним тоном.
Холодні і теплі кольори, холодні і теплі відтінки кольору.
Колірний круг.
Ці таблиці необхідні при вивченні властивостей кольору, вони допомагали у підбиранні, у визначенні відтінків кольору та допомагали учням краще засвоїти навчальний матеріал. Дуже важливо було розвинути в дітей колірний зір, здатність розрізняти колір, теплі і холодні відтінки його.
Колірний круг допомагав визначити взаємно доповнюючі кольори. Доповнюючі кольори розташовуються на колірному крузі строго один проти одного. Не можна говорити, що червоному доповнюючим буде зелений колір, бо не всякий зелений може бути доповнюючим до будь-якого червоного. На уроках малювання фарбами таблиця колірного круга була потрібна весь час. Круг був великий, щоб його добре було видно з останніх парт.
При підбиранні кольору ми намагалися навчити учнів визначати не тільки колір, але й відтінок його. Відтінок кольору залежить від того, поруч з яким іншим кольором він перебуває: жовтий поруч з синім здаватиметься насиченим, і той самий жовтий поруч з більш насиченим жовтим здаватиметься слабо насиченим, поруч із зеленим - оранжевим, поруч з червоним - зеленуватим. Поруч з більш темним кольором жовтий здається світлішим, з більш світлим - темнішим.
Зміна і світлоти, і кольору предмета називається одночасним контрастом кольорів. Якщо під впливом фону або сусідніх кольорів змінюється світлота кольору, контраст називається світлотним, але якщо змінюється і насиченість кольору, або колірний тон, а іноді те й інше, це буде хроматичний контраст. Є також і крайовий контраст, коли колір змінюється по гранях зіткнення з сусіднім кольором. Хроматичний контраст найбільш сильно проявляється, коли сусідні кольори однакові за світлотою. Чим чіткіші межі світлової плями, тим слабший контрастний вплив фону на колір плями. Якщо фон не дуже насиченого кольору, під його впливом спостерігається більш сильна зміна колірного тону і насиченості плями, що лежить на ньому.
На пофарбованих предметах відбите світло може бути різних відтінків, які залежать від кольору предмета, що дає рефлекс. Якщо до предмета білого кольору піднести екран червоного або синього кольору, на поверхні зараз же побачимо рожевий або блакитний рефлекс. Освітлений червоний предмет відбиватиме червонувате світло. Так само буде і з іншими предметами будь-якого кольору; відбите ними світло матиме відтінок, що відповідає їх кольору. Найяскравіші рефлекси бувають на білих і світло-сірих предметах. На кольорових предметах рефлекси слабші, вони можуть змінювати колір в тіні за колірним тоном і насиченістю.
Ставлячи натуру в класі, вчитель ретельно продумував підбір предметів за кольором; пам'ятати про світлотіні і колірні контрасти, про освітлення і рефлекси. Не зовсім хорошими виявилися для натури блискучі предмети, які дуже відбивали світло, а в тіні мали дуже яскраві рефлекси. Треба було враховувати колірну композицію і мету уроку. В одному випадку це буде натюрморт із контрастних кольорів, в іншому - близькі за кольором предмети (група теплих або холодних кольорів).
У постановці натюрморту ми враховували, що фон і підстилка повинні добре пов'язуватися кольором з предметами і відповідати завданням уроку. Вивчаючи відтінки близького кольору, учні порівнюють предмети між собою і відшукують різницю в кольорі. Наприклад: світло-зелена головка капусти, цибуля зелена, свіжі огірки, корзинка, лимон, яблука жовтого кольору, груша, склянка міцного чаю, булка.
Аналізуючи з учнями колір предметів в натюрморті, ми визначали, як вони відрізняються один від одного ступенем світлоти, насиченістю і відтінком (теплим, холодним), що світліше, що темніше. Наприклад, помідор темніший за цибулину, картоплина темніша за помідора і огірка, огірок темніший за головку капусти, лимон світліший за апельсина і т.д. Щоб краще бачити тональні співвідношення, пропонували учням подивитись на натуру і на свою роботу примруженими очима, тоді буде видно, що треба на малюнку підсилити, що послабити. При малюванні фарбами найчастіше тіньові місця передаються глибоким, соковитим тоном, а в напівтонах і світлих місцях найзручніше малювати більш сухим пензлем. Якщо в роботі переважає соковита прокладка, робота завжди має гарний вигляд, буде "живою", цікавою, але цей спосіб важчий, вимагає технічної навички. Соковитим мазок буде тоді, коли весь пензель наповнений фарбою. Треба весь час стежити, щоб при розфарбовуванні великих площ, як для рівномірного покриття площин, так і при переході від світла до тіні або з одного кольору в інший, пензель був насичений фарбою.
Учні 1-4 класів часто малювали на аркушах дуже малі зображення. Такі малюнки давали малої користі для вправ руки та ока. Ми вчили дітей розміщувати рисунок на весь аркуш, але з таким розрахунком, щоб він був розташований посередині його, не торкаючись країв.
Наступним етапом експериментального дослідження стала перевірка його результатів.

2.3 Результати дослідницько-експериментальної роботи

На підтвердження наведених теоретичних положень ми проводили перевірку ефективності удосконаленої методики формування відчуття кольору у процесі виконання натюрморту на уроках образотворчого мистецтва у початкових класах.
Сам процес експериментального навчання за пропонованими нами методичними положеннями відбувався на формуючому та перевірявся на теоретико-узагальнюючому етапах дослідження, де основна увага спрямовувалася на аналіз та узагальнення результатів експерименту, оформлення роботи та з’ясування подальших перспектив розробленої експериментальної методики.
Експериментальне дослідження впливу експериментальної методики на удосконалення процесу формування відчуття кольору на уроках образотворчого мистецтва у 3-х класах ми проводили у школі-садку "Дзвіночок" І-ІІІ ступенів Личаківського району м. Львова. Ним було охоплено 19 учнів експериментального і 20 учнів контрольного класів. Предметом нашого експериментального дослідження стала побудова і впровадження системи завдань, спрямованих на формування навичок формування відчуття кольору та вивчення їх впливу на ефективність образотворчої діяльності молодших школярів.
У процесі проведення дослідження ми враховували, що у початкових класах діти працюють кольоровими олівцями і акварельними фарбами. При цьому порушується послідовність, бо в дитячих садках дітей вчать працювати гуашшю.
Ми повідомляли дітям, що розфарбовування кольоровими олівцями вимагає багаторазового повторення штрихів. Наприклад, щоб передати насичений колір, доводиться покривати предмет штрихами 3-4 рази. Якщо предмет одноколірний і займає весь аркуш, заштрихувати його рівномірно важко: розфарбовування великої площі дуже стомлює руку дитини і здається
нудною. Великий малюнок було зручніше розфарбовувати фарбами, причому працювати гуашшю значно легше, ніш акварельною фарбою.
Учні дізнавалися, що, працюючи аквареллю, треба добре знати свій набір фарб. Тому аквареллю малюють так, щоб просвічувався папір і нижні шари фарби, що дає можливість у багатьох випадках діставати проміжні кольори послідовним накладанням фарб, уникаючи попереднього змішування. У зв'язку з цим учням ми пропонували такі вправи.
Вправа 1. У рівносторонньому трикутнику АВС проводять три медіани-Аа, Вв, Сс. Спочатку замальовують жовтим кольором трикутник АВв. Коли жовта фарба висохне, синім кольором замальовують трикутник АСа, який частково перекриває трикутник жовтого кольору. При накладанні синього кольору на жовтий дістають зелений колір. Коли фарба підсохне, трикутник ВСс покривають червоним кольором. При накладанні червоного кольору на жовтий дістають оранжевий, при накладанні червоного на синій - фіолетовий [36, 175-177].
Для виконання вправи рекомендується брати жовтий крон або кадмій жовтий, кармін і берлінську лазур. Названі кольори фарб мають бути приблизно однакової насиченості. Такі вправи можна виконувати. використовуючи й інші кольори.
Вправа 2. Прямокутник, поділений на кілька рівних смужок, замальовується хроматичним кольором світлого тону, наприклад жовтою вохрою. Коли фарба висохне, відступаючи щоразу на одну смужку, покривають слабким розчином чорного кольору останню частину прямокутника і т.д. Корисно градації приглушення хроматичного кольору виконувати не тільки чорною фарбою, а й додатковим кольором - діаметрально протилежним вибраному.
Накладаючи колір на колір, ми зіткнулися з колірними явищами. Прозору акварельну фарбу можна наносити кілька разів, нашаровуючи один і той же колір. У результаті підвищувалася інтенсивність кольору, його насиченість. Якщо наносити один який-небудь колір на інший, відбудеться змішування кольорів.
Самостійно прокладати фон аквареллю ми дозволяли учням після того, як вони засвоїли заливання поверхні рівним кольором.
Учні дізналися, що часто виконують акварелі на попередньо прокладеному фоні сучасні українські художники-акварелісти. Це акварелі О. Губарєва "Осінь у Карпатах", "Гуцул з люлькою"; Ф. Махоніна "Вечірній порт"; Г. Польового "Блакитна затока"; О. Павловської "Сосни".
Крім згаданих, учні під час роботи акварельними фарбами користувалися прийомами вливання одного кольору в інший і працювати на мокрому папері. Слід показати, що фарби можна змішувати не тільки на тарілочці або накладати один колір на інший, а також, зволоживши водою попередньо папір, можна впускати пензлем який-небудь колір і, сполоснувши пензель, приєднувати до нього інший. Зливаючись на мокрому папері, вони даватимуть різноманітні переходи, місцями залишаючись чистими, місцями даючи проміжні кольори. Можна також дістати м'які переходи, накладаючи фарби поряд, не чекаючи висихання, і вони будуть зливатись у місцях з'єднання.
Якщо говорити про техніку акварелі, то якогось одного рецепту немає. Кожний майстер трактує матеріал по-своєму, відповідно до творчих завдань. Завдяки цьому можливості самої техніки роботи аквареллю безперервно збагачуються та урізноманітнюються.
Один аквареліст чітко виявляє і підкреслює лінійну структуру; інший використовує насичені кольорові плями; третій кладе мазки обережними і твердими дотиками пензля, які лягають на папір рядами, не змішуючись, через них проступає білизна паперу, що передає середовище, пронизане світлом; четвертому подобається прозорість акварелі; п'ятий пише на мокрому аркуші, застосовуючи техніку, у якій багато випадковостей. Та точне знання того, що може статися на папері, допомагає художнику здійснювати накреслене завдання. Плями кольору вільно зливаються, народжуючи вигадливі сполучення.
В початкових класах, де учні тільки починали ознайомлюватись з кольором і фарбами, гуаш давала більш ефективний результат. Через те розфарбовувати малюнки (портфель, шахова дошка, сигнальні прапорці) краще гуашшю - це було посильне цікаве завдання. Працюючи гуашшю, дістаємо насичений колір кліток шахової дошки, портфеля, смуг прапорця і порівняно легко добиваємось точності в передаванні кольору предмета, який малюємо.
При виконанні завдання аквареллю ми підбирали натуру із світлим забарвленням: обкладинка книги, журнал, конверт, зошит, щоб учні могли добитись необхідної яскравості, покривши малюнок один - два рази. Навчаючи дітей малювати фарбами, ми ознайомлювали їх з властивостями фарб і пензлів. Вибираючи пензель, звертали увагу на його якість і насамперед на пружність. Проводячи по пензлеві кілька разів пальцем швидко в одному напрямі, до кінчика пензля, перевіряли, чи чинить пензель опір під пальцем, тобто, чи пружний він. Якщо пензель не розпрямляється, гнеться під пальцем - він поганий. Якщо волосинки не зібрались докупи, то такий пензель також поганий. Якщо волосинки пензля розійдуться, пензель поганий. Найкращі пензлі, зроблені з шерсті білок, так звані конічні, при змочуванні водою в них утворюється кінчик з волосків. Користуються пензлями від 10-го до 14-го номерів. Ми вчили учнів зображати тонкі лінії і точки великим пензлем, не застосовуючи перших номерів пензлів.
Ми повідомляли учням, що якщо підбирання паперу має велике значення, то збереження структури паперу не менш важливе. Малюнок для розфарбовування не можна багато разів і грубо стирати гумкою. Від цього псується шар паперу, і фарба в цих місцях пристає гірше, робиться темнішою, бо папір вбирає вологу.
При навчанні учнів прийомам роботи фарбами був дуже важливий наочний показ цих прийомів всьому класові, повторення показу на кожному уроці з поясненням, як працювати, як тримати пензель, як розводити фарбу.
Застосовувати промокальний папір ми учням заборонили, вони повинні були всю зайву фарбу забирати сухим пензлем. Для передавання бліків не застосовувалася гумка, учні залишали незафарбованим чистий папір. Підбираючи потрібний колір, пробу робили точнісінько на такому самому папері, на якому малювали. Палітрою були залізна кришка коробки від фарб, окрема біла тарілочка або блюдце. Учні дізнавалися, що і палітра, і кришка, і фарба завжди повинні бути чисті.
Для першої роботи ми обмежувалися трьома основними фарбами: синьою - ультрамарин або берлінська лазур, червоною - кармін, жовтою - хром. Для роботи в класі виявилося найкращим користуватись м'якими фарбами в чашечках: вони швидше розчиняються. Фарби в тюбиках незручні в роботі. Не всі фарби однаково легко розчиняються, а через те не всі добре пристають до паперу. Наприклад, ультрамарин, сурик, палена сієна та інші при розфарбовуванні часто дають плями.
Перед малюванням фарбами учні вивчали три основні кольори: червоний, синій і жовтий. Ці три кольори не можна утворити змішуванням фарб інших кольорів; змішуючи ж їх між собою дістаємо нові кольори. Змішуючи червону з синьою, дістаємо фіолетову, жовту з синьою - зелену, жовту з червоною - оранжеву. Ці кольори називаються похідними. Але не всі фарби при змішуванні давали необхідний для роботи колір.
Ми намагалися і наголошували учням, щоб у наборі були фарби таких кольорів і назв:
червоні - кіновар, кармін, краплак, англійська червона.
жовті - кадмій жовтий, вохра, індійська жовта.
сині - ультрамарин, кобальт синій, прусська синя, берлінська лазур.
Щоб одержати колір, близький до спектрального, вибираємо з червоних кармін або краплак, з синіх - прусську синю або берлінську лазур, з жовтих - хром або кадмій. Ці фарби при змішуванні дають чисті тони, тоді як, змішуючи, наприклад, ультрамарин з жовтою, дістаємо бруднуватий відтінок. Змішуючи ж ту саму жовту з прусською синьою фарбою, одержуємо чистий тон, а найбільш насичений колір буде, коли змішати її з берлінською лазур'ю. Цю практичну роботу ми обов'язково проводили в класі. Вона пов'язувалася з малюванням з натури листків, квітів і т. ін.
Щоб довести учням, що один колір може мати різні відтінки, що навіть чорний і білий кольори мають багато відтінків, ми показували учням клаптики тканини: шовку, бархату, шерсті. Учні переконувалися, що тканини, пофарбовані в однаковий колір, мають різні відтінки.
Фарбами, що є в коробці, вчитель робив пробу на папері - сам проводив мазки і пропонував учням ознайомитись із своїми червоними, жовтими і синіми фарбами. Учні переконувалися, що вони відрізняються одна від однієї кольором, як і клаптики тканини (або смужки паперу).
Ознайомивши дітей з основними кольорами, ми переходили до вивчення складових кольорів, вчили їх підбирати потрібні відтінки кольору змішуванням фарб. Готовим кольором користуватись не рекомендувалося, бо це призводило до пасивного підбирання фарб. Всю гаму різних відтінків одного кольору учні повинні були вивчити під час практичної роботи. Поступово в процесі навчання малювання ми ознайомлювали дітей з різними властивостями кольору.
При виконанні завдань з декоративного малювання багато уваги приділялося красивому підбиранню поєднань фарб. Пояснюємо учням, що поєднання можуть бути контрастними іблизькими за кольором і тоном.
Наводимо приклад контрастних поєднань: зелений - червоний; жовтий - фіолетовий; синій - оранжевий. Більш точно контрастні кольори визначаємо на колірному крузі. Контрастні поєднання ніби взаємно підсилюють насиченість кольору. Користуватись ними треба було обережно, бо вони можуть "звучати" грубо, різко.
Зміщування трьох основних кольорів разом дає різні відтінки. Кольори поділяються на теплі і холодні. Теплими є ті, в яких переважають жовті і коричневі кольори, в холодних-сині і фіолетові. Наприклад, червоний, оранжевий, жовтий, червоно-оранжевий, жовто-оранжевий - теплі кольори. Холодні: синій, блакитно-зелений, синьо-фіолетовий. Проте в старших класах вже можна ознайомити учнів з тим, що найтепліший червоний колір може мати холодний відтінок. Наприклад, колір редиски має холодний синій відтінок, колір томату, моркви - теплі відтінки. Будь-який холодний колір може мати теплі відтінки.
Ми пропонували таку систему вправ для послідовного навчання учнів малювання фарбами:
малювання кінчиком пензля: точки, вертикальні, горизонтальні лінії, слід пензля.
рівномірне заливання площини без пропуску.
заливання площини з пропуском.
перехід від темного до світлого і навпаки.
перехід від одного кольору до іншого.
6) вливання одного кольору в інший.
Вправи з роботи кінчиком пензля проводилися без нанесення олівцем попереднього контуру. Починаємо вправу з проведення прямих ліній. Добре змочивши пензель фарбою, ведемо ним від лівого краю зошита до кінця; починаємо з найтоншої лінії і закінчуємо вправу проведенням широких ліній, що дорівнюють ширині або товщині всього пензля (можна і навпаки). Під час проведення горизонтальних ліній ручка пензля нахилена в бік проведення ліній (вправо). Це зберігає волосинки, не псує їх, бо збігаються напрям лінії, яку проводимо, і напрям волосинок.
Пензель лежить нерухомо на середньому і вказівному пальцях і притискується великим пальцем правої руки, а вся рука рухається вперед разом з пензлем. Можна спиратись на мізинець, нахил пензля весь час повинен бути однаковий, бо інакше одна і та сама лінія буде різної ширини. При проведенні тонких ліній кінчик пензля повинен приторкатись до паперу рівномірно - ширина лінії залежить від натискування на папір: чим легше приторкатимемось до паперу пензлем, тим тоншою буде лінія. Пензель легко підкоряється руху руки.
Точки зображають так само, як і лінії: якщо легко приторкнутись пензлем до паперу, точка буде маленька, якщо ж сильніше - велика. Мазок робимо легким доторканням пензля плазом. Мазок зберігає форму і розмір пензля. Під час цих вправ виправляти роботу не можна, приступаючи до роботи, учні повинні бути дуже уважні.
Ці вправи добре розвивають окомір. Знаючи, що мазки робляться одним доторканням пензля, учні розраховували відстань очима. Пензель при нанесенні точки був перпендикулярний до паперу, при нанесенні мазка - під кутом 45°.
Вчитель повідомляв, що працювати фарбами можна по-різному:
при розфарбовуванні маленьких площин змочуємо фарбу водою, набираємо її на пензель і розфарбовуємо малюнок;
при розфарбовуванні великих площин фарбу завжди розводять на блюдечку.
В першому випадку працюємо кінчиком пензля, в другому - всім пензлем.
Ми показували і пояснювали учням, як розводити фарбу. При розфарбовуванні великих площин беруть таку кількість води, щоб її вистачило для розфарбовування всього малюнка.
Взявши маленьку скляну баночку, розводимо в ній фарбу і пояснюємо, що змочуємо фарбу водою і пензлем проводимо лінію в одному напрямі від себе, щоб пензель не втрачав своєї форми. Набираємо на пензель фарбу, опускаємо його в блюдечко, робимо пробу на окремому аркуші паперу. Чим більше братимемо води і менше фарби, тим світліший буде колір і навпаки.
Одержавши потрібний тон, показуємо, як треба розфарбовувати малюнок: пензлем обережно торкаємось до лівого кута малюнка, не відриваю пензля від паперу, в горизонтальному напрямі ведемо пензлем до правого кута. Довівши пензель до кута, відриваємо його і, знов набравши на пензель фарби, починаємо працювати з лівого краю, ведучи пензель у горизонтальному напрямі зліва направо, поступово спускаємось вниз. Пензель завжди повинен бути наповнений фарбою, щоб утворювався "підтік", в нього добавляємо нову фарбу. Якщо пензель буде сухий, не можна буде рівномірно розфарбувати. "Підтік", що утворився в самому низу, видаляємо сухим пензлем. Пензель витираємо ганчірочкою і прикладаємо до "підтоку", зайва фарба вбирається в пензель.
Оволодіння способом рівномірного розфарбовування пов'язувалося як з вивченням кольору, так і з властивостями фарб. Учні дізнались, що колір стає темніший, коли взяти більше фарби і менше води, і світліший, коли більше води і менше фарби. Але є й інший спосіб підсилення кольору - це повторне фарбування площини. Три прямокутники покриваємо фарбою одного кольору, після того, як вони висохнуть, фарбуємо другий і третій прямокутники. Після того, як ці два прямокутники висохнуть, фарбуємо тільки третій прямокутник. Хоч всі три прямокутники розфарбовували однією фарбою, вони відрізнятимуться один від одного. Перший прямокутник, пофарбований один раз, - найсвітліший, третій - найтемніший (його фарбували тричі).
Малювання аквареллю вимагає великої уваги, обережності, бо помилки, припущені при розфарбовуванні, важко, а іноді і зовсім не можливо усунути. Діти дуже люблять малювати фарбами, колір радує їх, але помилки на початку неминучі.
На початку навчання ми стримували учнів від бажання брати темні фарби відразу на повну силу тону. Дуже важливо було прищепити їм навички правильно користуватись фарбами і водою.
Навчальна робота із використанням експериментальних вправ і завдань, яка проводилася нами в експериментальному класі, позитивно вплинула на підвищення якості знань і вмінь молодших школярів. Так, учні експериментального класу значно краще виконали запропоновані завдання, ніж учні контрольного.
Отримані результати констатуючого експерименту підтвердили гіпотезу, що використання запропонованої системи завдань на основі експериментальної методики формування навичок відчуття кольору та практичної передачі кольору у процесі виконання натюрморту на уроках образотворчого мистецтва у початковій школі позитивно вплинули на формування відповідних умінь і навичок образотворчої діяльності в учнів експериментального класу.
Наприкінці експериментального дослідження стало очевидно: у процесі використання розробленої нами експериментальної методики формування навичок відчуття та практичної передачі кольору у процесі виконання натюрморту на уроках образотворчого мистецтва в учнів експериментального класу порівняно з контрольним значно підвищився рівень розвитку відповідних умінь і навичок (див. діаграму). Це свідчить про ефективність застосовуваного напрямку роботи.
Діаграма. Загальний рівень сформованості навичок відчуття кольору у процесі виконання натюрморту в експериментальному та контрольному класах наприкінці експерименту

Проведення експериментального дослідження дало змогу оцінити ефективність використання пропонованої системи вправ та завдань і простежити динаміку процесу удосконалення умінь і навичок образотворчої діяльності порівняно з навчанням дітей в контрольному класі. У процесі проведення експерименту і особливо на етапі узагальнення його результатів виявилося, що даний підхід здатний забезпечити оптимальний розвиток навичок відчуття й практичної передачі кольору як засобу естетичного виховання учнів на уроках образотворчого мистецтва у початкових класах.

Висновки

1. Колір - найкращий зображувальний і емоційний засіб живопису. За допомогою кольору передаються краса й багатство барв реального світу, матеріальність предметів, їхнє природне забарвлення. Колір є однією з невід'ємних ознак будь-якого предмета. Справжній колір предмета залежно від його просторового положення, сили освітлення та навколишнього середовища змінюється за ясністю, кольоровим тоном та насиченістю. Кольори викликають у людей різні емоції, впливають на настрій та працездатність. В міру віддалення предмета від глядача змінюється не лише видима величина його, а й колір, бо міняється кількісний і якісний характер світлового потоку, що відбивається цим предметом. Зміна тону, ясності і насиченості кольору предметів залежить від кількості і величини частинок вологи й пилу в повітрі, які утруднюють проходження кольорових променів і впливають на зміну кольору. Уміння бачити кольори, розпізнавати їхні відтінки допомагає нам не тільки правильно передавати колір предметів у малюнках, а й створювати прекрасне в житті.
Колір як властивість предметів оточуючої дійсності та одна з характеристик людських відчуттів безпосередньо пов'язаний із зоровими відчуттями і сприйманнями. З поширенням дійових зв'язків дитини з зовнішнім світом її зорові аналізатори вдосконалюються, підвищується їхня здатність розрізняти кольори. Ускладнення продуктивних видів діяльності веде до того, що дитина поступово засвоює все нові кольори і поступово опановує порівняно повний їх набір. У процесі тренування помітно підвищується рівень перцептивного розрізнення форм і кольору об'єктів. Подальше вдосконалення відчуттів відбувається в процесі розвитку зображальної (образотворчої) діяльності.
2. Відображення кольору та процес кольоротворення значно збагачує естетичну сферу людини. Тому емоційний вплив кольору використовується в мистецтві. Фарба, колір у нерозривній єдності із світлотінню і лінією - художні засоби живопису. Колір - основний засіб живопису. Кольором художник передає свої почуття і думки, створює образи на площині, форми і об'єми реальних предметів. Оскільки сприймання кольорів залежить від їх оточення у природі, на картині, то в живопису, порівнюючи один колір з іншим, потрібно добиватися таких же взаємовідношень, як і в натурі. Учнів початкових класів ознайомлюють з шістьма кольорами спектрального круга, трьома основними і трьома похідними. Після ознайомлення дітей з основними кольорами слід перейти до вивчення складових кольорів, вчити їх підбирати потрібні відтінки кольору змішуванням фарб. Готовим кольором користуватися не рекомендується, бо це призводить до пасивного підбирання фарб. Всю гаму різних відтінків одного кольору учні повинні вивчити під час практичної роботи. Поступово в процесі навчання малювання вчитель ознайомлює дітей з різними властивостями кольору.
3. Натюрморт - це жанр образотворчого мистецтва (головним чином станкового живопису), присвячений зображенню оточуючих людину речей, що розміщені в реальному побутовому середовищі і композиційно організовані в єдину групу. Спеціальна організація мотиву (постановка) є одним з основних компонентів образної системи жанру натюрморту. Натюрморт може виступати як один з жанрів станкового живопису, як самостійний твір мистецтва, але може бути і складовою частиною композиції жанрової картини, портрета-картини і виконувати значну роль в розкритті смислового змісту твору. В натюрморті, окрім неживих предметів, можуть переважати об’єкти живої природи, ізольовані від природних зв'язків і тим самим перетворені у предмет. Зображення речей в натюрморті має самостійне художнє значення, хоча в процесі розвитку він нерідко служив вираженню символічного змісту, вирішенню декоративних завдань або точної фіксації наочного світу. Окрім цього, натюрморт може характеризувати не тільки речі, але й соціальний статус і образ життя їх власника.
Натюрморт, виконаний у кольорі, може мати значний вплив на глядача, викликаючи асоціативні уявлення під час сприйняття неживих предметів, за якими бачаться люди певних професій, характерів. Особливість образів натюрмортів, що передають через неживі предмети риси і характери людей, а також певної епохи, часу, є основою композиційної діяльності художника в цьому жанрі. Композиційні завдання при зображенні натюрморту розв'язуються як в роботі над навчальною натурною постановкою (в малюнку і в живописних завданнях), так і в процесі створення творчого натюрморту на основі виникнення задуму і розробки ескізів з використанням натурного матеріалу.
4. Для проведення уроків малювання фарбами вчителеві потрібні наочні навчальні посібники у формі таблиць. Такі таблиці необхідні при вивченні властивостей кольору, вони допоможуть і у підбиранні й визначенні відтінків кольору, допомагатимуть учням краще засвоїти навчальний матеріал. Дуже важливо розвинути в дітей колірний зір, здатність розрізняти колір, теплі і холодні відтінки його. Колірний круг допоможе визначити взаємодоповнюючі кольори, які розташовуються на колірному крузі строго один проти одного. На уроках малювання фарбами таблиця колірного круга потрібна весь час.
При передаванні предметів кольором не слід ускладнювати завдання вимогами передати фактуру предметів. Передавання фактури поверхні предмета - непосильне завдання для учнів початкової школи. Досить, якщо вони зуміють передати колір предмета і відтінки кольору, не збиваючи форми, а також моделювати кольором об'єм. Один і той самий колір має різну силу тону, якої треба дотримувати при малюванні фарбами. Учні часто намагаються правильно підібрати колір фарби, забуваючи, що правильність передавання значно більше залежить від співвідношення тонів, від сили тону, ніж від точності в підбиранні кольору. Приступаючи до роботи кольором, насамперед треба визначити колірні співвідношення. Прокладаємо головні тіні і світло на предметах. Починаємо передавати колір не на повну силу і поступово підсилюємо до потрібного тону. При підбиранні кольору треба навчити учнів визначати не тільки колір, але й відтінок. Відтінок кольору залежить від того, поруч з яким іншим кольором він перебуває. На пофарбованих предметах відбите світло може бути різних відтінків, які залежать від кольору предмета.
5. Починаючи вчити дітей малювати натюрморт з натури, необхідно звернути увагу й на методичну послідовність відтворення зображення. Всю роботу над малюнком потрібно розбити на окремі етапи і дати можливість дітям зрозуміти послідовність роботи: композиційне розміщення зображення на аркуші паперу; вияв основної великої форми; уточнення форми, пропорцій, введення допоміжних ліній, які полегшують знаходження пропорційних відношень частин і цілого; детальна характеристика натури; підведення підсумків: перевірка загального стану малюнка, підпорядкування деталей цілому, уточнення малюнка у тоні. Важливо правильно скомпонувати групу предметів і поставити її так, щоб предмети гарно виглядали на даному фоні, мали різну глибину розташування. Перед роботою бажано показати учням кілька натюрмортів, виконаних відомими художниками, і проаналізувати їх. Це підвищить ефективність уроків. При цьому важливо не просто демонструвати ці наочні засоби, а активізувати думку учнів, щоб вони могли самі, розглядаючи твори мистецтва, глибше вивчити конструктивну будову предметів, перспективи, світлотіні, кольорові гармонії, удосконалювати свій естетичний смак.
При малюванні з натури натюрморту учні повинні навчитися передавати аквареллю повітряне середовище. Крім того, вони мають ознайомитися з поняттям "колорит" і відтворити кольорову гаму натюрморту, набути вміння послідовно працювати над складним натюрмортом. При цьому учні орієнтуються на таку послідовність роботи: аналіз натури: конструкція, пропорції, просторове розміщення об'єктів натюрморту; показ на класній дошці і на таблицях етапів лінійної побудови малюнка натюрморту; робота учнів олівцем з широким використанням осьових і допоміжних ліній; порівняння малюнків з натурою; показ учителем послідовності виконання малюнка у кольорі; визначення холодних і теплих кольорів; підготовка на палітрі кольорів напівтонів, нанесення їх на малюнок.
6. На підтвердження наведених теоретичних положень ми проводили дослідження особливостей формування відчуття кольору на уроках образотворчого мистецтва у початкових класах. Це дослідження мало практичний характер. Навчальна робота, яка проводилася нами в експериментальному класі, позитивно вплинула на підвищення якості знань і вмінь молодших школярів. Так, учні експериментального класу значно краще виконали запропоновані завдання, ніж учні контрольного. Ми отримали результати, які свідчать про ефективність застосовуваного напрямку роботи.
Отже, проаналізовані методичні особливості розвитку кольоротворення при виконанні натюрморту у випадку їх адекватного використання здатні забезпечити оптимізацію естетичного виховання та ефективність у формуванні навичок образотворчої діяльності у молодших школярів.

Список використаної літератури

1.                Аксенов Ю.Г., Левидова М.М. Цвет и линия. - М.: Сов. художник, 1986. - 326 с.
2.                Алексеев В.В. Изобразительное искусство и школа. - М.: Педагогика, 1968. - 184 с.
3.                Алексеев С.С. О колорите. - М.: Изобраз. искусство, 1974. - 176 с.
4.                Алексеева В. Что такое искуство? - М.: Сов. художник, 1985. - 260 с.
5.                Алёхин А.Д. Изобразительное искусство: художник, педагог, школа. - М.: Педагогика, 1984. - 254 с.
6.                Алісійчук О.С. Морально-естетичне виховання молодших школярів. - К.: Академія, 2001. - 160 с.
7.                Беда Г.В. Основы изобразительной грамоты. - М.: Наука, 1979. - 168 с.
8.                Беда Г.В. Живопись. - М.; Просвещение. 1986. - 190 с.
9.                Беличко Ю.В. Український живопис. - К.: Мистецтво, 1989. - 191 с.
10.           Беседы о живописи в школе. - М.: Искусство, 1966. - 96 с.
11.           Бучинський С.Л. Основи грамоти з образотворчого мистецтва. - К.: Мистецтво, 1981. - 178 с.
12.           Величко Ю.В. Український живопис. - К.: Мистецтво, 1989. - 191 с.
13.           Верб В.А. Искусство и художественное развитие учащихся. - Л.: Наука, 1977. - 116 с.
14.           Виноградова Г. Малювання з натури. - К.: Рад. школа, 1976. - 118 с.
15.           Вікова психологія / За ред. Г.С. Костюка. - К.: Рад. школа, 1976. - 270с.
16.           Вільчинський В.М. Образотворче мистецтво.1-2 класи. - К.: Рад. шк., 1991. - 128 с.
17.           Вожлов В.М. Прекрасное в жизни, в искусстве. - М.: Знание, 1979. - 240 с.
18.           Волков Н.Н. Цвет в живописи. - М.: Искусство, 1984. - 320 с.
19.           Ворона М.О. Особливості вияву естетичних почуттів у дітей // Початкова школа. - 1990. - №4. - С.64-66.
20.           Выготский Л.С. Психология искусства. - М.: Искусство, 1986. - 573 с.
21.           Гайдамака О. Календарне планування до програми “Мистецтво” // Поч. школа. - 2003. - №6. - С.28-31.
22.           Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. - К.: Вища школа, 1995. - 237 с.
23.           Гандзій П.А., Левицький Ф.Д. Уроки малювання: Посібник для вчителя. - К.: Рад. школа, 1975. - 224 с.
24.           Глинская И.П. Изобразительное искусство. Методика обучения в 1-3 классах. - К.: Педагогика, 1978. - 186 с.
25.           Глушанская В.П., Маркова В.Ф., Смирнова Л.Ф. Рисование с методикой преподавания. - М.: Просвещение, 1971. - 127 с.
26.           Гончаров И.Ф. Эстетическое воспитание школьников средствами искусства и действительности. - М.: Педагогика, 1986. - 126 с.
27.           Горбенко А.А. Акварельная живопись для архитекторов. - К.: Будівельник, 1991. - 70 с.
28.           Дейнека А.А. Учитесь рисовать. - М.: Изд-во Акад. художеств СССР, 1961. - 224 с.
29.           Демченко І. Творчий розвиток молодших школярів засобами образо-творчого мистецтва // Рідна школа. - 2002. - №6. - С.62-64.