Тема: Психологічні особливості учнів із неповних сімей та шляхи психопрофілактики




Зміст
Вступ

Розділ 1. Проблема особливостей психологічного розвитку учнів молодшого підліткового віку в умовах неповної сім’ї

1.1 Неповні сім’ї та їх основні психологічні характеристики

1.2. Особливості психологічного розвитку учнів молодшого підліткового віку

1.3. Неповна сім’я як можливий фактор формування дисгармонійної особистості

Розділ 2. Виявлення відмінностей між особливостями самовідношення особистості та агресивними реакціями у учнів з неповних та неповних сімей

2.1. План і структура дослідження, методи дослідження

2.2. Виявлення видів агресивних реакцій у учнів з повних і неповних сімей

2.3. Особливості розвитку самовідношення особистості в повних і неповних сім’ях

2.4. Кореляційний аналіз

Висновки

Список використаної літератури

Додатки




Вступ
Актуальність дослідження.
Сім’я є одним з головних інститутів виховання. Це пояснюється тим, що в ній дитина перебуває протягом значної частини свого життя, і по тривалості свого впливу на особистість жоден з інших інститутів виховання не може зрівнятися з сім’єю. У сім’ї заставляються основи особистості дитини, і до моменту надходження в школу вона у значній мірі сформована як особистість. Неповна сім’я це гостра проблема сучасного суспільства.

За останні роки різко збільшилось число дітей, які виховуються в неповних сім’ях, де, у переважній більшості, виховує мати. Життя й умови виховання дитини в неповній сім’ї мають явну специфіку й істотно відрізняються від життя дитини в повній сім’ї. Крім матеріальних труднощів, з якими зіштовхуються самотні батьки, мати не в змозі реалізувати одночасно обидві батьківські позиції – материнську та батьківську. Ці особливі умови життя дитини відбиваються на особливостях її особистісного розвитку, її емоційному самопочуття, самооцінці, відношенні до інших людей.

Враховуючи масовий характер такого явища, як неповна сім’я, актуальним стає питання про те, чи існують відмінності у проявах агресії та самовідношенні у підлітків в неповній та повній сім’ї.

Актуальність проблеми, перспективи її розвитку обумовили вибір теми: «Психологічні особливості учнів із неповних сімей та шляхи психопрофілактики».

Вивченням проблеми неповних сімей займалися вітчизняні та закордонні вчені: Ю.Е. Альошина, А.Д. Андреєва, К. Аронс, Е. Бене, В.Н. Дружинін, А.М. Елизаров, А.І. Захаров, Л.Ф. Обухова, В. Сатир, К. Хорні та інші.

Об'єкт дослідження: психологічні особливості учнів із неповних сімей.

Предмет дослідження: особливості розвитку самовідношення особистості та агресивних реакцій у учнів з неповних сімей.

Мета дослідження – виявити відмінності між особливостями самовідношення особистості та агресивними реакціями у учнів з неповних та неповних сімей.


Гіпотеза дослідження – якщо у учнів з неповних сімей переважають докори сумління та почуття провини та саморозуміння, то у учнів з повних сімей переважає вербальна агресія та очікування позитивного відношення від інших.

Відповідно до мети та гіпотези сформульовані наступні завдання дослідження:

1. Провести теоретичний аналіз літератури з теми дослідження.

2. Виявити відмінності у проявах агресивних реакцій у учнів з повних та неповних сімей.

3. Виявити відмінності у особливостях самовідношення у учнів з повних та неповних сімей.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених задач були використані наступні методи: теоретичні: вивчення, аналіз літератури для теми дослідження; емпіричні: спостереження, бесіда, тестування, психологічний експеримент; статистичні.

Практична значущість нашого дослідження полягає в тому, що знаючи особливості прояву агресивних реакцій та самовідношення у учнів з повних та неповних сімей, можна вчасно корегувати їх поведінку.

Теоретична значущість. В дослідженні узагальнені та поглиблені теоретичні знання щодо відмінностей між особливостями прояву агресивних реакцій та самовідношення у учнів з повних та неповних сімей.




Розділ 1. Проблема особливостей психологічного розвитку учнів молодшого підліткового віку в умовах неповної сім’ї
1.1 Неповні сім’ї та їх основні психологічні характеристики
Неповною називається така сім’я, яка складається з одного з батьків з одним або декількома неповнолітніми дітьми.

Т.С. Зубкова вважає, що неповна сім’я – мала соціальна група, спільно мешкаючих одного з батьків і його дітей (дитини), що утворилася в результаті розлучення, смерті чоловіка або жінки, народження або всиновлення дитини поза шлюбом, у якій відповідальність за виховання й соціалізацію дітей несе, як правило, один з батьків.

Існування неповних сімей обумовлюється в основному наступними причинами:

а) смертю чоловіка або жінки;

б) відносно широко розповсюдженою позашлюбною народжуваністю;

в) розпадом шлюбів. [10]

У зв'язку із цим розрізняють наступні різновиди неповних сімей: осиротіла, позашлюбна, розведена, яка розпалася. Залежно від того, хто з батьків займається вихованням дитини, виділяють: материнські й батьківські неповні сім’ї. По кількості поколінь у сім’ї розрізняють: неповну просту - мати (батько) з дитиною або декількома дітьми й неповна розширену - мати (батько) з одним або декількома дітьми й іншими родичами. Останні становлять абсолютну більшість серед неповних сімей.

Осиротіла неповна сім’я - утвориться в результаті смерті одного з батьків. Незважаючи на те що втрата близької людини - це страшний удар для сім’ї, її члени, які залишилися здатні згуртуватися й підтримати цілісність сімейної групи. Родинні зв'язки в таких сім’ях не руйнуються: зберігаються взаємини з усіма родичами, які продовжують залишатися членами сім’ї.

Неповна розведена сім’я – сім’я в якій батьки з якоїсь причини на захотіли або не змогли жити разом. Дитина, яка виросла в такій сім’ї, одержує психологічну травму, спричиняється появи почуття неповноцінності, страху, сорому. Тому природні бажання, особливо маленьких дітей, надія на возз'єднання, відновлення шлюбних відносин між батьком і матір'ю.

Позашлюбна сім’я (самотня мати) має свої особливості. У силу яких або обставин жінка приймає рішення мати дитину не одружуючись. Це може бути бажання скрасити самітність, прагнення задовольнити потребу в материнстві або залишити дитину як нагадування про людину, яку вона жагуче любила та інші причини.

Позашлюбна народжуваність займає більше значне місце в появі неповних сімей, вона підтримується ростом позашлюбних зв'язків серед молоді, чому сприяють культурологічні зміни, ослаблення контролю в міських умовах з боку батьківських родин і недоробки в області статевого виховання. [10]

І. Дементьєва вважає, що неповна сім’я, яка виникає в результаті розлучення, є найбільш уразливою з погляду її виховного потенціалу. Крім того, для багатьох дітей, які втратили рідного батька, перспектива придбання іншого в результаті повторного заміжжя матері виявляється досить незначною. Це пов'язане з тим, що лише невелика частина жінок, які мають дітей, вступають у повторні шлюби, а також з тим, що не завжди вітчим для дитини стає дійсним батьком.

Особливості сучасної неповної сім’ї багато в чому обумовлені змінами в співвідношенні тих або інших функцій, їх перегрупуванням і визначаються своєрідністю укладу життя, відносин, властивій кожній конкретній сім’ї.

Так неповна сім’я має досить специфічні умови життєдіяльності, відрізняється своєрідними умовами виховання й соціалізації дітей. Під соціалізацією розуміється розвиток дитини у взаємодії з навколишнім середовищем у процесі її засвоєння й відтворення соціальних норм і культурних цінностей, а також розвиток і саморозвиток у тому суспільстві, до якого вона належить.

Провідна роль сім’ї в процесі соціалізації дитини незаперечна, тому що родина визначає фізичний, розумовий і емоційний розвиток особистості, відіграє визначальну роль у формуванні психологічної основи дитини, має велике значення в оволодінні людиною соціальними нормами й фундаментальними ціннісними орієнтаціями, виконує функцію соціально-психологічної підтримки й захисту своїх членів від негативного впливу навколишнього світу. [8]

А.Д. Андреєва вважає, що згідно даних вітчизняних дослідників, реалізація функцій родини в умовах виховання дітей у неповній сім’ї має наступні особливості:

а) утруднена економічна підтримка неповнолітніх членів сім’ї, тому що часто неповна сім’я - малозабезпечена або нужденна; середній щиросердечний доход у неповній сім’ї нижче, ніж у повні. Матеріальні утруднення можуть привести до порушення фізичного здоров'я дітей з неповної сім’ї в силу неповноцінного харчування, відсутності необхідного одягу й взуття й викликати труднощів у відновленні здоров'я дитини, її лікуванні;

б) зниження можливості реалізації репродуктивної функції, не задовольняється потреби батьків у дітях, дітей - у братах і сестрах;

в) зниження можливості в організації змістовного дозвілля й відпочинку в силу недоліку матеріальних засобів і зайнятості самотнього батька (матері);

г) «подвійна» відповідальність одного з батьків за матеріальне забезпечення й соціалізацію дитини часто зрушує орієнтири на матеріальне забезпечення, а не на духовні цінності, тобто можуть відбутися порушення в оволодінні дитиною соціальними нормами й правилами;

д) відсутність у неповній родині емоційно-психологічного тла, що створюють повноцінні подружні й батьківські відносини;

е) порушення емоційного зв'язку з відсутнім батьком, нереалізованість потреби в прихильності до нього;

ж) порушення процесу формування психологічної основи дитини в силу утруднення розвиток подань про культуру спілкування між поколіннями.

Виходячи з даного нами робочого визначення неповної сім’ї, коротко охарактеризуємо виховну ситуацію, яка складається в різних типах неповних сімей. [4]

Неповна сім’я, є найбільш проблематичною й уразливою у виховному плані. Опираючись на велику кількість емпіричного матеріалу, В. Я. Титаренко робить висновок про те, що неповна сім’я більш ніж у два рази частіше виступає «постачальником» неповнолітніх правопорушників у порівнянні зі звичайної (повної) сім’єю. Причини цього явища криються в постійній зайнятості матері(батька), діти з неповних сімей частіше залишаються взагалі без усякого догляду, утома матері позначається на її відносинах з дітьми, збільшується дратівливість, неврівноваженість. Діти, які виховуються в неповній сім’ї, частіше засмучують батьків поганою успішністю в школі, брутальністю в спілкуванні, поганою поведінкою у школі, дружбою з поганими товаришами, занадто раннім інтересам до однолітків іншої статі. [26]

С.А. Корольова вважає, що у неповній сім’ї для майбутнього чоловіка й жінки відсутній головне - приклад шлюбних відносин. Тому відсутній для дітей - майбутнього чоловіка й жінки й батьків - певна можливість формування культури почуттів, відносин, характерних для взаємин чоловіка й дружини. Майбутні чоловіки, які виховуються без батька, нерідко засвоюють жіночий тип поведінки або ж у них формується перекручене подання про чоловічу поведінку як агресивну, різку, жорстоку. А в майбутніх дружин, які виросли без батька, гірше формуються подання про ідеал майбутнього чоловіка, у подружньому житті їм значно важче адекватно розуміти чоловіка й синів. Тому в таких сім’ях свідомо більше причин для конфліктів, розлучень.

Виховні можливості в неповній сім’ї обмежені: ускладнюється контроль і нагляд за дітьми, відсутність батька позбавляє дітей можливості знайомити з різними варіантами сімейних відносин і спричиняє однобічний характер психічного розвитку. Це пов'язане з відсутністю зразків сексуальної поведінки дорослої людини, яку можна було б наслідувати в майбутньому. Хлопчик, який одержав «охоронне» материнське виховання, нерідко позбавлений необхідних чоловічих рис: твердості характеру, дисциплінованості, самостійності, рішучості. Дівчинці спілкування з батьком допомагає формуванню образа чоловіка. Якщо батька в родині немає, то образ чоловіка виходить перекрученим - збідненим або, навпроти, ідеалізованим, що приводить згодом або до спрощеності в особистих відносинах із чоловіком, або до непереборних складностей. Опираючись на негативний досвід батьківської сім’ї, чоловік і жінка з неповних сімей легше йдуть на розрив і у власній сім’ї. [14]

І.В. Гребенніков вважає, що основне призначення сім’ї – задоволення суспільних, групових і індивідуальних потреб. Будучи соціальним осередком суспільства, сім’я задовольняє ряд його найважливіших потреб, у тому числі й у відтворенні населення. У той же час вона задовольняє особистісні потреби кожного свого члена, а також загальсімейні (групові) потреби. Із цього й випливають основні функції сім’ї: репродуктивна, економічна, виховна, комунікативна, організації дозвілля й відпочинку. Між ними існує тісний взаємозв'язок, взаємопроникнення й взаємодоповнюваність.

В неповній сім’ї дані функції виконуються на недостатньому рівні, що негативно впливає на формування особистості дитини.

Репродуктивна функція сім’ї складається у відтворенні життя, тобто в народженні дітей, продовженні людського роду. В неповній сім’ї дана функція відсутня, якщо мати не хоче другий раз виходити заміж, щоб не травмувати дитину. Діти в неповних сім’ях, часто не мають молодших братиків або ситечок, в них не формуються навички поведінки з молодшими дітьми.

З економічною функцією тісно зв’язана проблема керування сім’єю, тобто питання верховенства в сім’ї. В сім’ї, звичайно головним є батько йому належить необмежена влада. В неповній сім’ї головною є матір, тому дитина не переймає приклад поведінки батька та чоловіка в сім’ї.

Комунікативна функція сім’ї, можна назвати наступні компоненти цієї функції: посередництво сім’ї в контакті своїх членів із засобами масової інформації (телебачення, радіо, періодична преса), літературою й мистецтвом; вплив сім’ї на різноманітні зв’язки своїх членів з навколишнім природним середовищем і на характер її сприйняття, організація внутрісімейного спілкування. В неповній сім’ї комунікативні функція не виконується в повною мірою. Активний вплив сім’я робить на розвиток духовної культури, на соціальну спрямованість особистості, мотиви поведінки. Будучи для дитини мікромоделлю суспільства, сім’я виявляється найважливішим фактором у виробленні системи соціальних установок і формування життєвих планів. Суспільні правила вперше усвідомлюються в сім’ї, культурні цінності суспільства споживаються через сім’ю, пізнавання інших людей починається з сім’ї. Діапазон впливу сім’я на виховання дітей настільки ж широкий, як і діапазон суспільного впливу. В неповній сім’ї виховна функція покладена на одну людину матір або батька, яка не в змозі виконувати її в повному обсязі. Функція організації дозвілля та відпочинку має велике значення для розвитку дитини, проведення часу з батьками зближує їх. В неповній сім’ї дана функція не виконується в повною мірою. [7] Таким чином, неповні сім’ї негативно впливають на формування особистості дитини. Батько грає величезну роль в формуванні особистості дитини, її гендерної ролі. У дівчинки батько формує образ чоловіка, яким він має бути, а для хлопчика, батько, являється прикладом для наслідування чоловічих рис характеру та поведінки.


1.2 Особливості психологічного розвитку учнів молодшого підліткового віку
Підлітковий період - це вік від 11 до 15-16 років. Періодизація життєвого шляху завжди включає вказівку на те, які завдання повинна вирішити людина, яка досягла певного віку, щоб вчасно перейти в наступну фазу життя.Молодший підлітковий вік визначається 11-13 років. Активізація й складна взаємодія гормонів росту й статевих гормонів викликають інтенсивний фізичний і фізіологічний розвиток. Збільшуються зріст і вага дитини, причому в хлопчиків у середньому пік «стрибка росту» доводиться на 13 років, а закінчується після 15 років, іноді триваючи до 17. У дівчат «стрибок росту», звичайно починається й кінчається на два роки раніше (подальший, більше повільний ріст може тривати ще кілька років).

Е.І. Туревська вважає, що зміна зросту й ваги супроводжується зміною пропорцій тіла. Спочатку до «дорослих» розмірів доростають голова, кисті рук і ступні, потім кінцівки - подовжуються руки й ноги – в останню чергу тулуб. Інтенсивне зростання кістяка, що досягає (4-7 см) на рік, випереджає розвиток мускулатури. Все це приводить до деякої непропорційності тіла, підліткової незграбності. Підлітки часто відчувають себе в цей час незграбними, неспритними.

У зв'язку зі швидким розвитком виникають труднощі у функціонуванні серця, легенів, кровопостачанні головного мозку. Тому для підлітків характерна зміна артеріального тиску, підвищена стомлюваність, перепади настрою; гормональна буря неврівноваженість. Емоційну нестабільність підсилює сексуальне збудження, яке супроводжує процес статевого дозрівання.

Соціальна ситуація розвитку являє собою перехід від залежного дитинства до самостійної й відповідальної дорослості. Підліток займає проміжне положення між дитинством і дорослістю. [28]

І.Ю. Кулагіна вважає, що провідною діяльністю підлітка є спілкування з однолітками. Головна тенденція - переорієнтація спілкування з батьків і вчителів на однолітків.

1) Спілкування є для підлітків дуже важливим інформаційним каналом;

2) Спілкування - специфічний вид міжособистісних відносин, він формує в підлітка навички соціальної взаємодії, уміння підкорятися й у теж час відстоювати свої права;

3) Спілкування - специфічний вид емоційного контакту. Дає почуття солідарності, емоційного благополуччя, самоповаги.

Спілкування включає 2 суперечливі потреби: потреба в приналежності до групи й у відособленості (з'являється свій внутрішній світ, підліток відчуває потребу залишитися наодинці із собою). Підліток, вважаючи себе унікальною особистістю, у той же час прагне зовні нічим не відрізнятися від однолітків. Типовою рисою підліткових груп є комформність - схильність людини до засвоєння певних групових норм, звичок і цінностей. Бажання злитися із групою, нічим не виділятися, яке відповідає потребі в безпеці – це механізм психологічного захисту, який називається соціальною мімікрією. [16]

Г. Шихі вважає, що перехід від дитинства до дорослості протікає, як правило, гостро й часом драматично, у ньому найбільше випукло переплетені суперечливі тенденції соціального розвитку.

З одного боку, для цього складного періоду характерні негативні прояви, дисгармонійність особистості, згортання й зміна сталих інтересів дитини, яка протестує характер її поведінки стосовно дорослого.

З іншого боку, підлітковий вік відрізняється й масою позитивних факторів - зростає самостійність підлітка, більше різноманітні і змістовні стають всі відносини з іншими дітьми й дорослими, значно розширюється й істотно змінюється сфера його діяльності, розвивається відповідальне відношення до себе й до інших людей. Даний період відрізняється виходом підлітка на якісно нову соціальну позицію, у якій реально формується його свідоме відношення до себе як члену суспільства. Являючи собою соціально-психологічне явище, обумовлене конкретно-історичними обставинами розвитку суспільства, підлітковий період, з одного боку, відрізняється стабільністю глибинно-психологічною сутністю основних характеристик; з іншого боку, зміни в соціально-економічному житті обумовлюють якісні розходження соціального змісту процесів формування свідомості, самосвідомості, особистісного становлення зростаючих людей.

В інтелектуальній сфері відбуваються якісні зміни: продовжує розвиватися теоретичне й рефлексивне мислення. У цьому віці з'являється чоловічий та жіночій погляд на світ. Активно починають розвиватися творчі здібності. Зміни в інтелектуальній сфері призводять до розширення здатності самостійно справлятися зі шкільною програмою. У теж час багато підлітків зазнають труднощів у навчанні. Для багатьох навчання відходить на другий план. [34]

Е.І. Туревська вважає, що центральний новотвір підліткового віку – «почуття дорослості» – відношення підлітка до себе як до дорослого. Це виражається в бажанні, щоб усі і дорослі, і однолітки ставилися до нього не як до маленького, а як до дорослого. Підліток претендує на рівноправність у відносинах зі старшими і йде на конфлікти, відстоюючи свою «дорослу» позицію. Почуття дорослості проявляється й у прагненні до самостійності, з відгородити якісь сторони свого життя від втручання батьків. Це стосується питань зовнішності, відносин з однолітками, може бути - навчання. Почуття дорослості пов'язане з етичними нормами поведінки, які засвоюються підлітками в цей час. З'являється моральний «кодекс», який пропонує підліткам чіткий стиль поведінки в дружніх відносинах з однолітками.

Розвиток самосвідомості формування «Я-концепції» система внутрішньо погоджених подань про себе, образів «Я». Критичність мислення, схильність до рефлексії, формування самоаналізу. Труднощі росту, статеве дозрівання, сексуальні переживання, інтерес до протилежної статі. Підвищена збудливість, часта зміна настроїв, неврівноваженість. Помітний розвиток вольових якостей. Потреба в самоствердженні, у діяльності, яка має особистісний зміст. [28]

І.С. Кон вважає, що підлітковий вік виступає як важливий момент соціального розвитку, який має особливе навантаження в становленні особистості. Інтенсивне розгортання й насичення соціальної позиції дитини «я і суспільство» забезпечує корисна суспільству не оплачувана діяльність, тому що в ній підліток одержує можливості не тільки звернути на себе увагу, виявити себе, але й побачити своє «Я» в оцінці інших людей, відчути, що суспільство його визнає. У цьому й полягає механізм вироблення соціальної позиції підлітка стосовно суспільства, яке виступає вихідною точкою, необхідною внутрішньою умовою подальшого розвитку його діяльності як форми вираження свідомості, самосвідомості, особистісного самовизначення, що є найважливішим моментом включення індивіда в соціальний рух, що прилучає його до соціального руху суспільства. Зовні, педагогічно «нав’язувана» підлітку соціально визнана й соціально схвалювана корисна суспільству діяльність формує адекватну їй мотиваційно-потребносну сферу, тому що, з одного боку, відповідає очікуванням зростаючої людини, її потенціям, з іншого боку - представляє їй практику для розвитку самосвідомості, формуючи норми її життєдіяльності. [12]

І.Ю. Кулагіна вважає, що у підлітковому віці відбувається бурхливий зріст, розвиток і перебудова організму підлітка, нерівномірність фізичного розвитку, коли переважно відбувається ріст костей тулуба й кінцівок у довжину, приводить до незграбності, незграбності, втраті гармонії в рухах. Усвідомлюючи це, підліток соромиться й намагається замаскувати свою нескладність, недостатню координацію рухів, приймаючи часом неприродні пози, намагаючись бравадою й навмисною брутальністю відволікти увагу від своєї зовнішності. Навіть, легка іронія й глузування відносно фігури підлітка, його пози або ходи викликають часто бурхливу реакцію, тому що підлітка гнітить думка, що він смішний і безглуздий в очах навколишніх.

Помітний розвиток у цей період здобувають вольові риси характеру - наполегливість, завзятість у досягненні мети, уміння переборювати перешкоди й труднощі. На відміну від молодшого школяра, підліток здатний не тільки до окремих вольових дій, але й до вольової діяльності. Він часто вже сам ставить перед собою цілі, сам планує їх здійснення. Але недостатність волі позначається, зокрема, у тому, що, проявляючи наполегливість в одному виді діяльності, підліток може не виявляти її в інших видах. [16]

І.С. Кон вважає, що підлітковий вік характеризується імпульсивністю. Часом підлітки спочатку зроблять, а потім подумають, хоча при цьому усвідомлюють, що варто було б діяти навпаки. Увага підлітка характеризується не тільки більшим обсягом і стійкістю, але й специфічною вибірковістю. У цей період уже може бути навмисна увага. Виборчим, цілеспрямованим, аналізуючим стає й сприйняття. Значно збільшується обсяг пам’яті, причому не тільки за рахунок кращого запам’ятовування матеріалу, але й його логічного осмислювання. Пам’ять підлітка, як і увага, поступово здобуває характер організованих, регульованих і керованих процесів.

Бурхливо розвиваються почуття підлітків. Їх емоційні переживання здобувають більшу стійкість. Під впливом навколишнього середовища відбувається формування світогляду підлітків, їх моральних переконань і ідеалів. Складаються й розвиваються моральні почуття патріотизму, інтернаціоналізму, відповідальності. Цей вік характеризується й складними естетичними почуттями, формуванням естетичного відношення до дійсності. При значній схильності до романтичного в підлітків більше реалістичною та критичною стає уява. [12]

Ф. Раис вважає, що підліткам властивий підвищений інтерес до своєї особистості, потреба в усвідомленні й оцінці своїх особистих якостей. Аналізуючи й оцінюючи свою поведінку, підліток поступово порівнює її з поведінкою оточуючих людей, насамперед своїх товаришів. При цьому він дорожить думкою не тільки товаришів, але й дорослих, прагнучи виробити в собі такі риси, які дозволяли б йому домагатися успіхів у діяльності й поліпшувати взаємини з іншими людьми. Можливість усвідомити, оцінити свої особисті якості, задовольнити властиве йому прагнення до самовдосконалення підліток одержує в системі взаємодії зі «світом людей». І сам цей світ сприймається їм саме за посередництвом дорослих людей. Підліток очікує від них розуміння, довіри. [18]

Г.С. Абрамова вважає, що якщо дорослі не зважають на те що підліток уже не маленька дитина, то з його боку виникають образи й різноманітні форми протесту – брутальність, упертість, неслухняність, замкнутість негативізм. Однак, неслухняність, свавілля, негативізм, упертість аж ніяк не являють собою обов’язкових рис характеру підлітка. Лише як наслідок неправильного підходу до підлітка, коли не враховуються його психологічні особливості, як наслідок недоробок виховання часом виникають конфлікти й кризи, ні в якій мері не є фатальними й неминучими. Так, нерозуміння або ігнорування дорослими щирих мотивів поведінки підлітка, реагування лише на зовнішній результат його діяльності або, що ще гірше, приписування підлітку не відповідної дійсності мотивів приводять його до внутрішнього опору виховним впливам. Він не приймає вимог дорослих, тому що ці вимоги, навіть абсолютно правильні, не мають для нього справжнього змісту, а можливо, навіть із інший, протилежний зміст. Підліток, прагне бути й вважатися дорослим. Він усіляко протестує, коли його дріб’язково контролюють, карають, вимагають слухняності, підпорядкування, незважаючи на його бажання, інтересами. На жаль, у шкільній і сімейній практиці частина педагогів і батьків дотепер у своїх міркуваннях і діях дотримуються «зручної» формули: підліток дитина, і тому він повинен беззаперечно слухатися вчителя, батьків уже тому, що вони дорослі.

У підлітковому віці часто різко міняється відношення до навчання, з відносини з навколишніми. Батькам, які не знають вікову психологію, представляється, що в умовах життя й діяльності дитини, яка стала підлітком, нічого істотно не змінилося. Тому успіхи або невдачі в навчанні залишаються як і раніше критеріями оцінки дітей дорослими.

Займаючи велике місце в житті підлітків, навчання не може повністю задовольнити їх особисті домагання, самосвідомість, спрагу активної суспільно значимої діяльності. Поряд з нею у світі інтересів підлітка дуже важливе місце займають спорт, технічна й художня творчість та інше. [2]

Ф. Раис вважає, що критичне відношення підлітка до себе, переживання невдоволення собою супроводжується актуалізацією потреби в самоповазі, загальному позитивному відношенні до себе як особистості. На третій стадії цього віку, в 14-15 років, виникає «оперативна самооцінка», яка визначає відношення підлітка до себе в цей час. Ця самооцінка ґрунтується на зіставленні підлітком своїх особистісних особливостей, форм поведінки з певними нормами, які виступають для нього як ідеальні форми його особистості. Іншим важливим механізмом самосвідомості виступає особистісна рефлексія, яка представляє собою форму усвідомлення підлітком як свого внутрішнього світу, так і розуміння внутрішнього світу інших людей.

На першій стадії підліткового віку предметом рефлексивного очікування виступають в основному окремі вчинки дітей.

На другій стадії, в 12- 13 років, головним стає розгляд рис свого характеру й особливо взаємин з людьми. У цей час особистісна рефлексія своєрідно трансформується й перетворюється в серйозний стимул для самовиховання підлітка.

У структурі особистісної рефлексії на третій стадії даного періоду, в 14-15 років, істотно зростає критичність підлітків стосовно себе.

Значимим показником соціального розвитку виступають інтереси зростаючих людей, у яких виражається спрямованість особистості, її інтелектуальна й емоційна активність. Спеціально проведені дослідження особливостей розвитку всього різноманітного спектра інтересів дітей підліткового віку показали, що його перша стадія характеризується розкиданістю інтересів, підлітки прагнуть усе спробувати, у всьому брати участь. [18]

Таким чином, підлітковий період відрізняється виходом підлітка на якісно нову соціальну позицію, у якій реально формується його свідоме відношення до себе як члену суспільства. Центральний новотвір підліткового віку «почуття дорослості» – відношення підлітка до себе як до дорослого. Підлітковий вік – це вік допитливого розуму, жадібного прагнення до пізнання, вік кипучої енергії, бурхливої активності, ініціативності, спраги діяльності.