Дипломна робота з теми:

Іменник як частина мови та методика його вивчення у початкових класах


Вступ
У зв`язку з наданням українській мові статусу державної вона стала мовою навчання і виховання в усіх дитячих закладах. Особливе місце посідає вивчення української мови в початковій школі, в тому числі і з російською мовою викладання. Нині українська мова вивчається як обов`язковий навчальний предмет, який має забезпечити формування в учнів мовленнєвих умінь, необхідних для життя і діяльності людини в усіх офіційно-ділових і культурних сферах України, у навчальній і побутовій діяльності.

У Державному стандарті початкової загальної освіти основною метою навчання української мови в початкових класах є «формування і розвиток елементарних умінь спілкуватися українською мовою в усній і писемній формах, виховання поваги до української держави, народу, його мови, культури, почуття громадськості» [ 9, с.13].

Відповідно до поставленої мети визначено такі навчальні завдання:

—              формування позитивної мотивації до вивчення української мови; розвиток аудіативних умінь;

—              формування і збагачення словникового запасу з різних сфер спілкування;

—              формування елементарних знань з мови та частково мовленнєвих умінь (орфоепічних і граматичних);

—              розвиток умінь діалогічного і монологічного мовлення [ 9, с.13].

У зв`язку з цим актуальними стали питання розробки методики вивчення української мови в російськомовній школі.

Попри те, що навчання української мови у школах з російською мовою викладання було започатковане ще в 1922 р., до другої половини XXст. методика її вивчення ґрунтовно не розроблялася.

Систематичне дослідження проблем навчання української мови як другої, близькоспорідненої розпочинається на початку 70-х рр. минулого століття. У цей час на сторінках журналу «Початкова школа» друкується низка статей, присвячених питанням вивчення української мови у початкових класах російськомовних шкіл (Н.О. Воскресенська, А.О. Свашенко, М.В. Сокирко, О.Н. Хорошковська та ін.). У 1977 р. завершується експериментальне дослідження проблеми формування орфографічних умінь і навичок у школах зазначеного типу (дисертаційне дослідження О.Н. Хорошковської). У 1986 р. проблеми збагачення словникового запасу молоших школярів присвятила своє дисертаційне дослідження Л.О. Куценко [17]. У 1995 році завершене дослідження, присвячене проблемі відбору лексики на початковому етапі навчання української мови (Т.В. Коршун).

У цей час під керівництвом кандидата педагогічних наук О.Н. Хорошковської розробляються нові програми з української мови для російськомовних початкових класів. А в 90-х рр. створюються нові підручники і методичні розробки до них (О.Н. Хорошковська, Н.О. Воскресенська, Г.І. Охота, А.О.Свашенко). В основу цих підручників покладено як основний порівняльний метод вивчення української мови в російськомовних школах.

Від цього часу питання порівняльного вивчення обох мов привертають увагу як науковців, так і вчителів-практиків (І.П. Ґудзик, Р.М. Вовкотруб, В.О. Трунова, Н.В. Притулик, О.М. Петрук, Г.П. Коваль, Л.О. Кутенко та інші).

Однак, попри наявність значної кількості методичної літератури, вчителі початкових класів усе ще відчувають певні труднощі під час організації вивчення української мови в російськомовних школах. Це пояснюється тим, що вчителі недостатньо володіють методикою вивчення української мови як другої, здебільшого орієнтуються на методику першої мови, тобто не враховують психолінгвістичних особливостей опанування другої мови дітьми молодшого шкільного віку.

Особливо наочно цей недолік проявляється під час вивчення граматичного матеріалу, зокрема, частин мови, який, як показали наші спостереження під час педагогічних практик, вивчається без забезпечення перенесення знань і вмінь з першої мови на другу.

З огляду на це ми присвятили наше дипломне дослідження вивченню іменника як величезне значення у формуванні мовленнєвих умінь молодших школярів.

Мета дослідження полягала в розробці методик порівняльного вивчення українських іменників у 4-х класах російськомовних шкіл.

Об’єкт: процес вивчення іменника в початкових класах шкіл з російською мовою навчання на уроках української мови.

Предмет: комплекс різних вправ, спрямованих на порівняльне вивчення іменника.

Завданнями дослідження є:

1)                вивчити лінгвістичну, лінгводидактичну літературу з проблеми дослідження;

1)                з’ясувати доцільність порівняльного вивчення іменника;

2)                 проаналізувати навчальні програми і підручники з української мови для початкових класів шкіл з російською мовою навчання з метою виявлення досліджуваного матеріалу для формування мовленнєвої діяльності молодших школярів;

3)                дібрати комплекс відповідних вправ для порівняльного вивчення іменника та перевірити їхню ефективність.

Для реалізації сформульованих завдань використано такі методи дослідження:

а) теоретичні: аналіз лінгвістичної і методичної літератури в розділі досліджуваної проблеми; шкільної навчальної літератури та практики; лінгвістичний аналіз функцій іменника і його граматичних категорій, що вивчаються в початкових класах; аналіз і узагальнення наслідків експериментального дослідження.

б) практичні: цілеспрямовані педагогічні спостереження за навчальним процесом, осмислення досвіду роботи вчителів, бесіди з учителями й учнями, узагальнення наслідків дипломного дослідження.

Дослідження здійснювалося протягом 2009/2010 навчального року на базі Харківської СЗОШ І-ІІІст. №123, де автор дипломної роботи проходила практику.

Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку літератури.


^{РОЗДІЛ 1. ДИДАКТИЧНІ ЗАСАДИ МЕТОДИКИ НАВЧАННЯ}
УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ДРУГОЇ

1.1 Особливості засвоєння української мови як другої
Мова – це система засобів (фонетичних, лексичних, граматичних) та правил використання їх у мовленні. Дитина з перших років свого життя опановує мовлення, тим самим автоматично оволодіває всіма засобами рідної мови на побутовому рівні. У школі на уроках рідної (в даному разі - російської) мови усвідомлюються мовні засоби.

Часто дитина перебуває в умовах білінгвізму (двомовності), коли чує й іншу мову і її теж засвоює шляхом наслідування дорослого. Однак найчастіше процес оволодіння дитиною дугою мовою відбувається у школі. Щоб процес оволодіння другою мовою і мовлення був свідомим, методисти, зокрема О.Н. Хорошковська, радять «брати до уваги ще й результати порівняльного аналізу двох мовних систем – рідної (першої) й української(другої)»[29,c.15].

На уроках української мови предметом навчання є не мова, а мовлення. «Таким чином, - підкреслює О.Н. Хорошковська, у початкових класах теоретичний матеріал, який діти засвоюють, виконує хоч і важливу, але лише допоміжну функцію і підпорядковується практичним завданням, тобто оволодінню усного і писемного формами мовлення» [ 29, c.18].

У школах із російською мовою викладання сприйняття української мови завдяки аперцепції відбувається через набутий досвід із російської.

Оскільки українська і російська мови близькоспоріднені, у їхніх системах є багато спільного. Однак є і відмінності. Через це під час вивчення мовного навчального матеріалу з української мови виникає як позитивний перенос (транспозиція знань, умінь і навичок), так і негативний (інтерференція).

Транспозицію знань слід здійснювати в усіх випадках, коли навчальний матеріал є спільним в обох мовах. Завдяки позитивному переносу учні досить швидко опановують матеріал другої мови, до того ж це дає змогу вчителеві заощадити час і використати його для розвитку діалогічного і монологічного мовлення. Таким спільним для обох мов матеріалом, наприклад, із розділу «Іменник» є загальне поняття про його лексичне значення та лексико-граматичні категорії.

Учені Паужа Й.Ф., Коваль Г.П., Хорошковська О.Н. підкреслюють, що для забезпечення транспозиції, необхідно дотримуватись певних умов. А саме:

—              наявність міцних знань, сформованих на уроках рідної мови;

—              оптимальне співвідношення навчального матеріалу на уроках першої і другої мов;

—              вміння усвідомлювати свої дії, мати здатність до узагальнення свого досвіду, набутого під час виконання практичних вправ, а також уміння застосовувати його в новій навчальній ситуацій;

—              використання вчителем методів і прийомів навчання, спрямованих на перенос і застосування знань, умінь і навичок на новий навчальний матеріал;

—              індивідуально-психологічні особливості дитини: здатність до навчання, гнучкість і самостійність мислення, уміння швидко включатися в роботу та інші [ 29, c.19-20].

Явище інтерференції, або негативного переносу знань, умінь і навичок спостерігається найчастіше під час засвоєння матеріалу, який не збігається в обох мовах або має частковий збіг. Наприклад, під час засвоєння розбіжності у роді іменників (степь – степ, Сибирь - Сибір) чи їхніх числових форм (дверь –двері, листья – листя, медвежонок - ведмежа). Інтерференція відбувається внаслідок того, що учні не розрізняють або недостатньо розрізняють мовні засоби української та російської мов, змішують мовні системи.

З приводу подолання інтерференції О.Н. Хорошковська пише: «…Можна зробити такий методичний висновок: методи і прийоми навчання мають бути спрямовані на формування вмінь чітко розмежовувати явища української та російської мов, вироблення диференційних установок на мовлення»[29, c.23].

Отже, методика має враховувати ступінь збігу навчального матеріалу російської і української мов і на цій основі слід добирати такі методичні прийоми, які б в одних випадках були спрямовані на позитивний перенос уже набутих на уроках російської мови знань, умінь і навичок, а в інших – запобігали інтерференції.

1.2 Зміст і завдання вивчення українських іменників у російськомовній школі

український іменник вивчення вправа

Іменник – чи не найбільш досліджена частина мови. Це не дивно, бо з давніх-давен почали виділяти два класи слів – ім’я та дієслово. Ядро першого склали іменники, бо інші частини мови сформувалися пізніше, а деякі, як-от прикметники, числівники, розвинулися з іменників. Та незважаючи на тривалу історію дослідження іменників, досі «є питання, на які мовознавча наука ще не дала остаточної відповіді. До них, зокрема, належить і природа лінгвістичної категорії роду, числа і відмінка іменників, яку й сьогодні трактують по-різному».

Вивчення іменника в початкових класах передбачає, по-перше, формування граматичного поняття іменник та його категорій, по-друге, формування навичок правопису відмінкових закінчень іменників, по-третє, збагачення словника учнів новими іменниками і розвиток навичок точного використання їх у мовленні. Ці завдання розв'язуються не ізольовано, а у взаємозв'язку.

Лексичні і граматичні ознаки іменника досить складні, а тому вивчення цієї частини мови вимагає поступового накопичення конкретного матеріалу для узагальнення знань про іменник як частину мови, як на уроках російської, так і української мови.

Система роботи над вивченням теми «Іменник» має бути цілеспрямованим процесом, який передбачає певну послідовність ознайомлення учнів із смисловим значенням і граматичними ознаками цієї частини мови, у порівнянні з російською, а також поступове ускладнення вправ, спрямованих на формування навичок точного вживання іменників в українському мовленні і правильне їх написання.

Державні вимоги щодо рівня загальної підготовки учнів під час вивчення частин мови визначаються так: уміти розрізняти слова, що належать до різних частин мови, за питаннями, групувати їх, змінювати, правильно вживати в мовленні [ 9, c.16].

Основне навантаження на вивчення іменника припадає на 4-й клас. Саме тут, розширюються уявлення четверокласників про такі лексико-граматичні категорії іменника, як назви істот і неістот, власні й загальні назви, удосконалюються розуміння граматичного поняття однини/множини. Учні знайомляться з такою граматичною категорією, як рід українських іменників, активізуючи знання, засвоєнні на уроках російської мови, спостерігають за розбіжністю роду й числа деяких іменників у російській і українських мовах. Діти вперше знайомляться з назвами українських відмінків і питаннями до них, навчаються доречно і правильно користуватися українськими іменниками в усній і писемній формі.

Формування у молодших школярів граматичного поняття «іменник» складається з кількох етапів. Перший – підготовка учнів до усвідомлення того, що поняття «іменник» в українській мові, як і в російській, передбачає формування вміння розрізняти предмет і його назву, розвиток уміння класифікувати слова за певною смисловою ознакою (назви овочів, фруктів, транспорту тощо). Це може здійснюватися за допомогою транспозиції знань.

Другий етап вивчення іменника передбачає ознайомлення учнів із граматичними ознаками слів у єдності з їхнім смисловим значенням (відповідають на питання хто? що?, називають предмети) й закріплення їх у терміні «іменник». Ця робота теж здійснюється шляхом транспозиції знань.

Третій етап полягає в поглибленні знань про смислове значення іменників, розширенні знань про власні і загальні назви, засвоєнні форм роду, числа, відмінків. Особлива увага при цьому приділяється випадкам розбіжності. Досягається вивчення цього матеріалу завдяки застосуванню порівняльного методу.

Четвертий етап передбачає формування уміння свідомо користуватися українськими іменниками для висловлення своїх думок, як усно, так і на письмі.

Загальне поняття про іменник починає формуватися в дитини ще в добукварний період на уроках рідної мови. Саме тут класовод навчає дітей розрізняти предмет і слово, що його називає.

Надалі в учнів поступово формується вміння «працювати» зі словом як узагальненою назвою предмета. Скажімо, учитель вимовляє слово стіл, а діти називають той стіл, який вони при цьому можуть уявити.

Подальше формування поняття «іменник» передбачає роботу над лексичним значенням іменника і його граматичною ознакою – відповідає на питання хто? що? Уміння ставити до слів і назв предметів запитанняхто?чи що? прищеплюється дітям ще в період навчання грамоти під час розмовного курсу української мови.

Діти дізнаються про те, що слова, які означають назви людей і тварин, відповідають на питання хто?, а слова, які означають назви інших предметів, - на питання що? З цією метою учитель здійснює систематизацію слів – назв предметів, тобто виділяє групи слів на позначення людей, тварин, рослин, предметів побуту.

Поняття «число» засвоюється учнями на реальній, предметній основі: у житті вони зустрічають один або декілька предметів. У зв’язку з цим уявлення про число сформоване ще в дошкільному віці у процесі засвоєння рідної мови, адже, практично діти вміють користуватися формами однини і множини іменників (кукла – куклы, лялька – ляльки, яблоко - яблоки). Усвідомлення числа іменників як граматичної категорії починається у школі.

На уроках української мови під час вивчення числа іменників учитель має змогу спиратись на знання учнів, отримані на уроках першої мови.

Поняття про однину і множину іменників формується послідовно. Спочатку в дітей актуалізуються уявлення про один і багато предметів. Діти навчаються добирати слова за зразком (герой – герої, мишеня – мишенята, мышь - мыши) або змінювати форму слова, керуючись настановою один–багато. Потім вводяться терміни однина / множина.

Під час вивчення числа іменників діти повинні зрозуміти, що в українській мові, як і в російській:

—              іменник може означати називати один предмет, тобто він уживається в однині (книга, олівець, стіл);

—              якщо іменник називає назву два або більшу кількість предметів, він уживається у множині (книги, олівці, столи);

—              не будь-який іменник, що має форму множини, називає кілька предметів (окуляри, ножиці, двері);

У початкових класах учні одержують уявлення про українську мову як державну, про спорідненість російської й української мов. Зміст українського мовного матеріалу, авторами сучасних програм, визначено на основі порівняльного аналізу російської й української мов. Внаслідок цього ученими (О.Н. Хорошковська, Г.П. Коваль) виявлено мовні факти, які повністю збігаються в обох мовах, і ті, які мають певну розбіжність. Це дістало відповідну презентацію у програмах і має враховуватися під час організації навчального процесу та в методиці навчання.

Спільні в обох мовах знання й уміння з мови мають бути перенесені й знайти своє застосування на українському мовному матеріалі. Вони повинні активізуватися в навчальному процесі, а не вивчатися як нові. Засвоєнню підлягають лише терміни та опорні слова, що дає можливість вільно оперувати знаннями.

Факти, які не збігаються(окремі родові і числові форми, відмінкові закінчення), потребують особливої уваги, оскільки засвоєння такого матеріалу супроводжується інтерференційним впливом навичок, які вже сформувалися на уроках російської, що призводить до помилок. Такі знання й уміння потребують корекції відповідно до закономірностей української мови. Оскільки розходжень у мовному матеріалі обох мов з теми «Іменник» не так уже й багато (спільними є майже усі граматичні поняття), врахування спільного в обох мовах не потребує багато часу, який в інших умовах витрачався б на пояснення нових знань та формування відповідних умінь. Це дає можливість надати урокам української мови практичного мовленнєвого спрямування. [ 21, с.19 ]

Практична спрямованість початкового навчання української мови зумовлює те, що контролю підлягають не стільки знання з мови, скільки вміння практично застосовувати ці знання під час продукування власних висловлювань.

Проаналізувавши навчальні програми для 1-4 класів шкіл з російської мови навчання, ми бачимо, що вивчення іменника проводиться у 4-му класі. При цьому на вивчення української мови відводиться дві години на тиждень. Усього на вивчення української мови відведено 178 годин. З них на іменник- 24 [ 21, с. 52 ].

За цей час учні повинні отримати уявлення про українські іменники, що позначають опредмечені дії, стан, якість (радість, сум, сміливість, сміх, блакить), іменники-синоніми й іменники-антоніми, спостерігати за багатозначністю окремих іменників. У дітей формувати вміння обирати з низки іменників-синонімів ті слова, які найбільше відповідають змісту висловлювань.

Четверокласники також засвоюють рід і число українських іменників. Особлива увага звертається на ті випадки, коли рід і число деяких іменників у російській і українській мовах не збігається. Розвиток умінь правильно вживати такі іменники в мовленні.

Діти навчаються змінювати іменники за числами та відмінками (практично), засвоюють назви відмінків і питань до них.

Згідно вимог програми учні 4-го класу повинні:

—              розрізняти слова - різні частини мови;

—              знаходити у реченні та самостійно добирати іменники;

—              розуміти значення предметності іменників, назв опредмечених ознак і дій;

—              добирати іменники синоніми та антоніми;

—              розрізняти іменники з одним значенням і багатозначні;

—              уживати іменники в прямому і переносному значенні;

—              визначати рід і число іменників;

—              вживати іменники у належному їм роді і числі(кір, листя);

—              засвоювати іменники, що вживаються лише в однині або множині;

—              спостерігати за таблицею, за змінюванням відмінкових форм іменників чоловічого і жіночого роду, робити висновки;

—              засвоїти особливості відмінювання іменників за відмінками та кличний відмінок, якого немає в російській мові;

—              під час відмінювання іменників діти мають навчитися змінювати приголосні основи [г, к, х ] на [з`, ц`, с`]

—              уживати прийменники з місцевим відмінком при побудові словосполучень (сидіти на березі, стояти при дорозі);

—              уживати закінчення –ою, -ею, - єю при побудові словосполучень з іменниками в орудному відмінку з прийменниками і без них(розмовляю з сестрою, пишатися мамою);

—              спостерігати за таблицею за відмінюванням іменників чоловічого і середнього роду, робить висновки;

—              правильно вимовляти і вживати паралельні закінчення –у, -ю, // -ові, -еві, -єві при побудові словосполучень і речень з іменниками в давальному і місцевому відмінках;

—              уживати закінчення –і, -ї в іменниках у давальному і місцевому відмінках;

—              змінювати приголосні основи [г],[к], [х] на [з`],[ц`], [с`] при вживанні іменників у цих відмінках;

—              уживати закінчення –ем після ж, ч, ш та –ям в іменниках середнього роду на –я при побудові словосполучень та речень; правильно вимовляти і писати такі іменники у формі орудного відмінка;

—              спостерігати за таблицею за відмінюванням іменників жіночого роду та іменника мати, робить висновки;

—              правильно писати такі іменники, вжиті у початковій формі (степ, піч, ніч);

—              уживати такі іменники у родовому, давальному і місцевому відмінках, змінюючи голосні [і] - [о], [і] - [е]: ніч-ночі, піч-у печі при побудові словосполучень, речень;

—              правильно вимовляти приголосні основи перед закінченням –ю в орудному відмінку і позначає їх на письмі;

—              правильно змінювати іменник мати; утворює словосполучення і речення з цим іменником, тощо [ 21, с. 52-56 ].

Ці завдання розв’язуються під час вивчення таких тем: «Іменник», «Рід і число іменників», «Змінювання іменників за числами і відмінками», «Відмінювання іменників чоловічого і жіночого роду на –а, -я в однині(спостереження за таблицею)», «Відмінювання іменників чоловічого роду без закінчень та середнього із закінченням –е, -о, -я (спостереження за таблицею)», «Відмінювання іменників жіночого роду з нульовим закінченням та іменника мати», «Відмінювання іменників у множині (спостереження за таблицею)».

Таким чином, розділ програми з української мови для початкових класів російськомовних шкіл "Мова. Мовлення, правопис і розвиток мовлення", який охоплює вивчення теми « Іменник» у 1-4 класах, забезпечує тісний взаємозв'язок лексичних, граматичних, орфоепічних знань та мовленнєвих умінь і навичок молодших школярів, які є фундаментальною основою для подальшого вивчення іменника у старших класах.

Настанови програми, як відомо, реалізуються у шкільних підручниках. Вивчення української мови у школах з російською мовою навчання у четвертому класі здійснюється за допомогою підручника « Українська мова: Мова і мовлення. Правопис», О.Н. Хорошковська, Н.О. Воскресенська, А.О. Свашенко [ 27 ].

Цей підручник з української мови для 4 класу рекомендований Міністерством освіти і науки України для викладання українського мови в загальноосвітніх навчальних закладах з російською мовою навчання дії вже протягом майже 25 років. Підручник враховує вікові особливості школярів. Поданий у ньому навчальний матеріал відповідає сучасному трактуванню понять, фактів, містить широкі можливості для вироблення у школярів загально мовленнєвих умінь, найголовнішими з яких є комунікативні.

Підручник складається з трьох великих розділів, кожний з яких містить параграфи з чітко визначеними темами уроків.

У підручнику вміщено багато українських народних висловів, фразеологізмів, що збагачує мову дітей, впливає на емоційну сферу формування особистості.

Дуже цікавими є сторінки для допитливих, які супроводжують весь підручник. Вони є яскраво виділеними, вміщують ребуси, загадки, цікаві відомості про виникнення імен, окремих слів. Завдання, вміщені в підручнику, сприяють розвитку пізнавальних здібностей учнів, спонукають їх до творчої діяльності, продуктивного мислення.

У підручнику передбачено застосування на уроках елементів програмового, проблемного і диференційованого навчання, розвитку мислення дітей, є багатий матеріал для мотивації навчальної діяльності учнів та актуалізації знань.

Для кожного розділу у підручниках дібрано цікавий і різноманітний матеріал, робота над яким забезпечує розвиток усного і писемного мовлення, творчої уяви, сприяє досягненню виховної та розвивальної мети навчання. Крім того, виділено окремі групи завдань: на класифікацію та узагальнення, з логічним навантаженням, з елементами досліджень.

Вдало авторами підручника розроблено і методичний апарат: завдання нестандартні, різної складності з урахуванням вимог програми. Подані вони в логічній послідовності з поступовим нарощуванням труднощів. Інструкції до вправ чіткі та зрозумілі.

Коли учні беруть у руки підручник з української мови, слід виховувати в них почуття гордості за українську мову мову. Адже успіх в оволодінні мовними знаннями, мовленнєвий розвиток дітей значною мірою залежатимуть від того, як буде сформовано в них інтерес до рідного слова, до пізнання нового в мові, від того, як часто на уроках діти "відкриватимуть" для себе маленькі таємниці мовної глибини. Зупинимось детальніше на аналізі матеріалу, що відведений авторами підручника для вивчення іменника.

У ході первинного ознайомлення учнів з іменником автори звертають увагу дітей на лексичний бік слова, тобто на його значення, і на граматичний - постановку до слова граматичного питання, зв'язок його в реченні з іншими словами, на те, яким членом речення, головним чи другорядним, може бути слово.

Функціональна роль іменників у мовленні підкреслюється не тільки в поданих визначеннях, а й у формулюваннях завдань до вправ.

Під час вивчення іменника значну увагу в підручнику приділено роботі над розкриттям семантичної (значеннєвої) сторони слова. Систематично звертається увага учнів на ці лексичні явища, підкреслюється, що за допомогою синонімів вдається уникнути повторення в тексті того самого слова.

Опрацьовуючи матеріал про іменник, учням доведеться виконати значну кількість словниково-логічних вправ: на добір видових і родових назв, на вилучення "зайвих" слів з низки подібних за певною ознакою, на елементарне визначення предмета за його ознаками, на зіставлення і протиставлення предметів за спільними і відмінними ознаками, на сполучуваність слів. Учням пропонується і матеріал для перекладу з російської мови українською.

Підручник з української мови для учнів 4 класу складений відповідно до програми, розрахований насамперед на практичне засвоєння норм української літературної мови. Вправи у підручнику мають більший розмір, складніші за змістом, ніж у підручниках з української мови для 3 класу. Значна частина вправ подається у формі зв'язного тексту, складається з прислів'їв, загадок.

Основою для засвоєння іменника є переважно спостереження над мовними явищами, аналіз та синтез, порівняння явищ за подібністю і відмінністю, усвідомлення мовних фактів і явищ. На цій основі учні роблять висновок, усвідомлюють його.

Наприклад, під час вивчення поняття «іменник» автори враховують, що:

а) іменник - це слово (або частина мови);

б) означає назву;

в) відповідає на питання що?, хто?

г) змінюється за родами (чоловічий, жіночий, середній),

д) числами (однина, множина),

е) відмінками,

є) виступає головним членом речення - підметом або другорядним членом речення.

Цей матеріал учні засвоюють на уроках першої мови, тому роботі над ним автори приділяють менше уваги.

Найбільшими труднощами при вивченні іменника в 4 класі для учнів є розмежування ознак, закладених в основу цього поняття.

Так, деяким учням важко буває визначити, до якої частини мови належать слова швидкість, швидкісний, швидко, крик, крикливий, кричати, зелений, зелень, зеленіти, зелено.

У такому разі автори пропонують прийом порівняння та зіставлення мовних явищ, граматичних форм. Наприклад, визначити змінні слова, слова, що означають назву предмета, слова, що виражають ознаку предмета, слова, що означають дію предмета, знайти незмінні слова, визначити будову змінних слів, порівняти значення слів крик, крикливий, кричати та питання, на які вони відповідають, користуючись відомостями з рідної мови.

Проаналізувавши підручник з української мови для 4-го класу можна зробити висновок, що вправи на вивчення іменника відповідають вимогам, забезпечують порівняльне вивчення двох близькоспоріднених мов.

І все ж ми мусимо констатувати, що кількість наведених у підручнику вправ не дає змоги сформувати міцні знання про особливості українських іменників і вміння ними користуватися у мовленні, тому вчитель повинен використовувати на уроках й інші вправи і завдання.

ВИСНОВКИ
Проведене експериментальне дослідження дає підставу зробити такі загальні висновки:

1. Методика вивчення українського іменника диктується його лінгвістичними особливостями.

2. Іменник - граматична одиниця, тому вивчення цієї частини мови, її форм у початкових класах дається в елементарному вигляді і розподілене за класами.

3. Вивчення ознак українського іменника поглиблює знання учнів про значення цієї частини мови, і на уроках рідної мови, сприяє абстрактного мислення.

4. Застосування запропонованого комплексу вправ при вивченні розділу "Іменник", з урахуванням спільного і відмінного в матеріалі обох мов, сприяє успішному, цілеспрямованому і творчому потенціалу навчального процесу у початковій школі.

5. Основним методом вивчення української мови в російській школі є порівняльний метод у двох своїх формах – зіставлення і протиставлення.

6. Під час вивчення іменника, як, з рештою, й іншого граматичного матеріалу, слід враховувати інтерференцію і транспозицію знань, умінь і навичок. Інтерференція виникає, коли матеріал є спільним в обох мовах або коли він частково відмінний. Щоб попередити й усунути негативний інтерференційний вплив, слід забезпечити транспозицію знань.

7. Використання граматичних таблиць і алгоритмів сприяють стимулюванню пізнавального інтересу молодших школярів, а відтак кращому засвоєнню передбаченого програмою матеріалу, дають вчителю можливість розвивати логічне мислення учнів шляхом дослідження структури явищ, підвищувати граматико-орфографічну грамотність учня.

8. Стимулюванню вивчення іменника сприяє також різноманітність форм роботи. Тому вчитель, котрий прагне розвивати пізнавальні інтереси учнів, повинен кожного разу вносити у методику проведення уроку щось нове і використовувати кілька різниз форм роботи, зокрема пізнавальні, ігрові і цікаві вправи і завдання.

Важлива роль у формуванні рівня засвоєння граматичних категорій іменника належить самостійній роботі. Звичайно, учні ще не можуть повністю обійтися без допомоги вчителя, але ця допомога повинна носити лише спрямовуючий характер і враховувати рівень розвитку школярів. Проте діти повинні навчатись розраховувати на власні сили.

Таким чином, цікаві матеріали є найціннішими і найевективнішими методами навчальної діяльності учнів на уроці української мови.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Агаркова І.П. Українська мова. 4 клас: Зошит для контрольних та перевірочних робіт. - X.: Веста: Видавництво «Ранок», 2007. - 64 с.

2. Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити/ За загальною редакцією Олександри Сербенської: Посібник. – Львів: Світ, 1994.

3. Бадер В.І. Граматично-стилістична робота при вивченні іменника //Поч. школа.-1987. - №3.

4. Бурденюк Г.М., Григоревский В.М. Языковая интерференция и методы ее выявления. Кишинев, 1978.

5. Вихованець І.Р. Система відмінків української мови. – К.: Наукова думка, 1987. – 232 с.

6. Воскресенська Н.О., Воскресенська К.О., Кобзар О.Г. Українська мова. 3 клас: Розробки уроків/ Харків: Веста: Видавництво «Ранок», 2007. – 344 с.

7. Воскресенська Н.О., Свашенко А.О., Хорошковська О.Н. Українська мова в 4 класі чотирирічної початкової школи: Посібник для вчителя.- К.: Рад.шк., 1989. – 128 с.

8. Демченко Г.С. Урок «Числа іменників»// Поч. школа. – 1994.-№3.

9. Державна підсумкова атестація. Підсумкові контрольні роботи з української мови для шкіл з російською мовою навчання. 4 клас». Укл. Шереметьєва Н.М., Мартиненко Т.Г. 2009, 2010.

10. Державний стандарт початкової загальної освіти. // Поч. шк.. – 2006. -№2

11. Доленко М.Т., Дацюк І.І., Кащук А.Г. Сучасна українська мова. – К.: Радянська школа, 1964. – 364 с.

12. Изучение украинского язика во 2-3 классах: Сб. ст./ Сост. А.И. Мельничайко; (Б-ка перед. опыта. Нар. образование). – Под ред. О.Н. Хорошковской. – К.: Рад. шк., 1984. – 104 с.

13. Канюка С.М. Вопросы методики работы учителя с учебником украинского языка для 4 класса с русским языком обучения. Автореферат канд. пед. Наук. – К., 1958.

14. Кобзар О.Г. Буду мову я вивчати: Зошит для 4 класу у 2ч. – Х.: Веста: Видавництво «Ранок», 2007.- Ч.2.- 56 с.

15. Коваль А.П. Методика обучения русскому языку в начальных классах школ с украинским языком преподавания. – К., 1990.

16. Коляда О. Комплексні завдання для самостійних робіт з української мови. «Частини мови» // Поч. школа. - №2. – с. 14-16.

17. Культура української мови: Довідник / За ред. В.М. Русанівського. – К.: Либідь, 1990. – 302 с.

18. Кутенко Л.О. Особливості роботи над збагаченням і активізацією словникового запасу молодших школярів в умовах спорідненої двомовності. Автореферат, дис. канд. пед. наук. -К., 1986.

19. Кучеренко І.К. Категорія відмінка в сучасній українській мові. - Львів: Вид-во Львівського університету, 1961.

20. Ломака О.В. Загальне поняття про іменник (питання, значення). Іменники, що означають назви істот і неістот//Розкажіть онуку, 2006. - № 23-24.

21. Общая психология / Под ред. А. Петровського. – М., 1086. –464 с.

22. «Программы для средней общеобразовательной школы с русским языком обучения» 1-4 классы. – К.: Початкова школа, 2006.

23. Словник української мови: В 11 т. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І.К. Білодіда. - Київ: Наукова думка, 1972.

24. Сокирко М.В. Вивчення української мови в 3 класі шкіл російською мовою навчання. – К.: Рад. школа, 1982.

25. Ступеньки к вершинам: Тетрадь для тематического оценивания в 4 классе / Н.В. Диптан, А.А. Назаренко. – Х.: Веста, 2009.

26. Трунова В.А. Розвиток мовлення молодших школярів в умовах білінгвізму. - К.: Вища шк., 2001.

27. Фанок Г.Г. Наступність і перспективність при формуванні граматичного поняття «Іменник» // Поч. школа. – 1991. - №10.

28. Хорошковська О.Н., Воскресенська Н.О., Свашенко А.О. Вивчення української мови в 4-му класі шкіл з російською мовою навчання. – К.: Рад. школа, 1985.

29. Хорошковська О.Н. Лінгводидактична система початкового навчання української мови у школах з російською мовою викладання. - К., 1999.

30. Хорошковська О.Н. Методика навчання української мови у початкових класах шкіл з російською мовою викладання. – К.: Промінь, 2006.

31. Хорошковська О.Н., Воскресенська Н.О., Свашенко А.О.Українська мова: Мова і мовлення. Правопис. Підруч. для 4кл. загальньоосвіт. шк. з рос. мовою навчання. – К.: Промінь, 2004. - 144 с.

32. Хорошковська О.Н., Охота Г.І. Українська мова: Мова і мовлення. Правопис. Підруч. для 3кл. загальньоосвіт. шк. з рос. мовою навчання. – К.: Промінь, 2003.- 128 с.

33. Шевченко Е.Ф. Граматичні казки на уроках рідної мови. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2007.

34. Шкільник М.М. Формування в учнів граматичних понять та категорій іменника. – К.: Радянська школа, 1962.
Размещено на Allbest.ru