Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

Інститут Міжнародних Відносин


РЕФЕРАТ

„МЗС та дипломатична служба України”


дисципліна:

Історія України

виконав:

студент I курсу, 3 групи

відділення міжнародні відносини,

Бабенко Павло


Киів - 2005


ЗМІСТ:

1.    Історія та традиції зовнiшньополiтичної служби України

2.    Міністерство закордонних справ України

3.    Пріоритети зовнішньої політики України

4.    Дипломатична служба в Україні

5.    Законодавче врегулювання сфери зовнішньополітичних відносин

6.    Список літератури


1. Історія та традиції зовнi
шньопол
i
тичної служби України
Становлення зовнiшньополiтичної служби України пов'язано iз створенням самостiйної держави i проголошенням 10 червня 1917 року I Унiверсалу Української Центральної Ради. Процес формування самостiйних органiв законодавчої i виконавчої гiлок влади знайшов своє оформлення в проголошеному Центральною Радою 16 липня 1917 року Другому унiверсалi, в якому було повiдомлено про утворення Генерального Секретарiату - виконавчого органу влади. З першого дня iснування Генерального секретарiату в його складi розпочало дiяльнiсть Генеральне секретарство з мiжнацiональних справ, що стало попередником першого українського зовнiшньополiтичного вiдомства у XX столiттi.

22 грудня 1917 року Голова Генерального Секретарiату Української Народної Республiки, проголошеної III Унiверсалом Центральної Ради 7 листопада 1917 року, Володимир Винниченко i Генеральний секретар з мiжнацiональних справ Олександр Шульгин пiдписали "Законопроект про створення Генерального секретарства мiжнародних справ", який цього ж дня був схвалений на засiданнi Уряду УНР.

Згiдно iз схваленим документом було встановлено обов'язки Генерального секретарства мiжнародних справ, а саме: здiйснення мiжнародних зносин держави, охорона iнтересiв українських громадян поза межами УНР, тимчасово - загальне влаштування нацiональних непорозумiнь в межах УНР.

Важливим поштовхом у розвитку української зовнiшньополiтичної служби став IV Унiверсал Центральної Ради (оприлюднений 12 сiчня 1918 року), в якому УНР проголошувалася "самостiйною, нi вiд кого не залежною, вiльною, суверенною державою Українського Народу".

У цей час уряд України розпочав роботу над створенням мережi дипломатично-консульських установ, чия дiяльнiсть регулювалася державними законами та нормативними документами Генерального секретарства мiжнародних справ (згодом - Мiнiстерства закордонних справ); формуванням вiдповiдної правової бази дипломатичної дiяльностi - навеснi 1918 року спiвробiтниками українського МЗС було пiдготовлено проект закону "Про закордоннi установи УНР"; пiдготовкою дипломатичних кадрiв - з березня-квiтня 1918 року мали започаткувати роботу консульськi курси при Українському економiчному товариствi.

За час дiяльностi Центральної Ради було розпочато налагодження контактiв з державами свiту. Зокрема, у груднi 1917 року український уряд налагодив зв'язки з країнами Антанти, приймаючи представникiв Францiї ("Генеральний комiсар Францiї при урядi України") та Великої Британiї ("Представник Великої Британiї").

Наприкiнцi грудня 1917 року українська делегацiя взяла участь у мирних переговорах у Брестi, де 27 сiчня 1918 року було пiдписано перший мирний договiр у свiтовiй вiйнi - мiж УНР та Нiмеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною i Болгарiєю.

 Українське зовнiшньополiтичне вiдомство Центральної Ради очолювали: Олександр Шульгин (грудень 1917 року - 24 сiчня 1918 року); Всеволод Голубович (30 сiчня - 3 березня 1918 року); Микола Любинський (3 березня - 28 квiтня 1918 року).

З приходом до влади 28 квiтня 1918 року Гетьмана Української Держави Павла Скоропадського український уряд продовжив розбудову вiтчизняної зовнiшньополiтичної служби.

За свiдченнями iсторикiв, було визначено три основнi напрями зовнiшньої полiтики Української Держави: "встановлення дружнiх вiдносин з країнами Четвiртного Союзу; вирiшення спiрних територiальних проблем з сусiднiми державами; встановлення дипломатичних вiдносин з нейтральними державами".

За час дiяльностi Гетьманського уряду розширилося коло країн, з якими було встановлено дипломатичнi вiдносини. Зокрема, Українська Держава вислала дипломатичнi мiсiї до Румунiї, Фiнляндiї, Швейцарiї, Швецiї (загалом до 10 держав), а також прийняла понад два десятки повноважних представникiв iнших країн (Австро-Угорщини, Болгарiї, Грузiї, Нiмеччини, Туреччини, Польщi, Румунiї, Фiнляндiї та iнших).

Уряд Української Держави також сформував окрему делегацiю для мирних переговорiв з Росiєю. Переговори з росiйською делегацiєю вiдбувалися у Києвi з травня до жовтня 1918 року. Делегацiя РСФСР, очолювана Християном Раковським i Дмитром Мануїльським, виконувала одночасно функцiї тимчасового дипломатичного представництва в Українськiй Державi.

З призначенням Мiнiстром закордонних справ Української Держави Дмитра Дорошенка, який змiнив на цiй посадi Миколу Василенка, було здiйснено ряд важливих крокiв для вдосконалення структури українського МЗС та законодавчої бази зовнiшньополiтичної дiяльностi. У червнi 1918 року було прийнято "Закон про посольства i мiсiї Української Держави", в липнi цього ж року - закон про українську консульську службу. За перiод Гетьманського уряду розпочали дiяльнiсть першi вiтчизнянi Консульськi курси - навчальний заклад, що був покликаний забезпечити державу дипломатичними i консульськими фахiвцями.

За час дiяльностi Гетьманського уряду Мiнiстерство закордонних справ України очолювали: Микола Василенко (30 квiтня - 20 травня 1918 року); Дмитро Дорошенко (20 травня - 14 листопада 1918 року); Георгiй Афанасьєв (14 листопада - 14 грудня 1918 року).

З приходом Другого республiканського уряду (Директорiї), який перебрав владу вiд гетьмана в груднi 1918 року, дипломатичнi контакти попереднiх українських урядiв були значною мiрою збереженi, а подеколи розширенi. Зокрема, Директорiя, першим Мiнiстром закордонних справ якої став Володимир Чехiвський, вислала ряд дипломатичних мiсiй до таких держав, як: Бельгiя, Велика Британiя, Грецiя, Iталiя, США та iнших, вiдкрила посольства у Естонiї, Латвiї, Чехо-Словаччинi, Угорщинi тощо. За Директорiї Українська держава була також представлена у Ватиканi. Окрема делегацiя УНР взяла участь у Паризькiй мирнiй конференцiї, одночасно виконуючи функцiї тимчасового дипломатичного представництва України у Францiї.

Основна дiяльнiсть українських дипломатичних представництв i спецiальних делегацiй УНР була спрямована на те, щоб забезпечити визнання України та заручитися мiжнародною пiдтримкою у її державницьких прагненнях. Дипломатичнi установи УНР здiйснювали широку iнформацiйну та видавничу роботу про Україну, а також виконували основнi консульськi функцiї. У країнах, де перебували українськi полоненi, було органiзовано їхнє повернення на Батькiвщину; при представництвах у Берлiнi, Вiднi й Римi iснували вiйськово-санiтарнi мiсiї для вiйськовополонених.

За часiв Директорiї у практику української зовнiшньополiтичної служби ввiйшло проведення з'їздiв послiв i глав дипломатичних мiсiй, з яких найважливiшими стали - у Карлових Варах в 1919 роцi та Вiднi 1920 роцi.

За час дiяльностi Директорiї Мiнiстерство закордонних справ України очолювали: Володимир Чехівський (26 грудня 1918 року - 11 лютого 1919 року); Кость Мацієвич (13 лютого - березень 1919 року); Володимир Темницький  (квiтень - серпень 1919 року); Андрiй Лівицький (серпень 1919 року - травень 1920 року)).

Важливою сторiнкою в iсторiї української дипломатiї стала зовнiшньополiтична дiяльнiсть Захiдно-Української Народної Республiки.

1 листопада 1918 року до влади у Львовi в результатi збройного повстання прийшла Нацiональна Рада, яка 13 листопада прийняла Тимчасовий Основний Закон про самостiйнiсть українських земель колишньої Австро-Угорської iмперiї i утворення самостiйної держави.

Зовнiшньополiтична дiяльнiсть ЗУНР в основному зводилася до двох ключових напрямiв: вiдносини з Надднiпрянською Українською Народною Республiкою та державами Антанти.

Керуючись спiльним прагненням до iсторичного об'єднання українських земель в соборнiй державi, 22 сiчня 1919 року представники обох урядiв привселюдно проголосили Акт злуки УНР та ЗУНР.

За час своєї дiяльностi уряд ЗУНР налагодив широкi дипломатичнi контакти, вiдкривши власнi представництва в Австрiї, Iталiї, Нiмеччинi, Угорщинi, Чехо-Словаччинi, Югославiї. Спецiальнi мiсiї були направленi до держав, де перебувала значна кiлькiсть української емiграцiї - Канади, США, Бразилiї.

У липнi 1919 року уряд ЗУНР надiслав окрему делегацiю на Паризькi мирнi переговори, де представники ЗУНР спiвпрацювали з дипломатичною мiсiєю УНР.

За час дiяльностi ЗУНР його зовнiшньополiтичне вiдомство очолювали: Лонгин Цегельський (сiчень - 10 березня 1919 року); Михайло Лозинський (10 березня - червень 1919 року); Василь Панейко (червень 1919 року - 1920 рiк).

Одночасно з державотворчими процесами, що здiйснювалися урядами УНР, Гетьманату та ЗУНР, розпочалося формування державних структур радянської України.

В наслiдок цих процесiв, у сiчнi 1919 року було офiцiйно проголошено Українську Соцiалiстичну Радянську Республiку (УСРР). З самого початку формування владних структур радянської України виконання "зовнiшньополiтичних функцiй" було певною мiрою покладане на Народне секретарство мiжнацiональних справ, яке згодом було перетворене на Народне секретарство мiжнародних справ на чолi з Володимиром Затонським.

У сiчнi 1919 року було сформовано Раду народних комiсарiв УСРР, керiвником якої став Християн Раковський, одночасно очоливши зовнiшньополiтичне вiдомство радянської України i змiнивши на цiй посадi Миколу Скрипника.

За час своєї дiяльностi уряд УСРР розгорнув мережу власних дипломатичних представництв. Зокрема, представники УСРР перебували у Варшавi, Берлiнi, Празi. Щодо iноземних дипломатичних посланникiв при урядi радянської України, то серед них були представники Польщi, а також Австрiї, Нiмеччини, Чехо-Словаччини, якi виконували переважно торговельнi та консульськi функцiї.

В цей перiод дiяльнiсть Наркомату закордонних справ УСРР була в основному спрямована на розвиток дипломатичних вiдносин з iншими державами, вдосконалення внутрiшнього законодавства в межах компетенцiї наркомату, пiдтримку контактiв з представництвами iноземних держав в УСРР.

В одночас ситуацiя змiнилася пiсля утворення в груднi 1922 року Союзу РСР. Всi зовнiшньополiтичнi, економiчнi, торговельнi зв'язки України невдовзi перейшли у вiдання союзного центру, позбавляючи УСРР права на власну зовнiшньополiтичну дiяльнiсть.

Ще 18 жовтня 1922 р. ЦК КП(б)У прийняв постанову "Про згортання апарату НКЗС УСРР", повноваження якого мали бути переданi союзному наркомату. Не зважаючи на активнi спроби тодiшнього народного комiсара закордонних справ УСРР Х.Г.Раковського протидiяти цьому рiшенню (в т.ч. за його iнiцiативою 23 березня 1923 р. було прийнято звернення ЦК КП(б)У до Полiтбюро ЦК РКП(б) з проханням переглянути питання щодо злиття НКЗС УСРР i СРСР), НКЗС УСРР було офiцiйно лiквiдовано                          20 вересня 1923 р. Разом з тим пiсля скасування НКЗС УСРР, завдяки настiйному клопотанню тодiшнiх українських керiвникiв з 1923 р. по 1936 р. в посольствах СРСР за кордоном працювали українськi представники, якi на цi посади призначалися урядом УССР, а потiм УРСР.

Зовнiшньополiтичне вiдомство УСРР очолювали: Сергiй Бакинський (Народний секретар з мiжнацiональних справ (14 грудня 1917 року - 1 березня 1918 року)); Володимир Затонський (Народний секретар закордонних справ (1 - 4 березня 1918 року)); Микола Скрипник (Народний секретар закордонних справ (8 березня - 18 квiтня 1918 року)); Християн Раковський (Народний комiсар закордонних справ (сiчень - липень 1919 року та березень 1920 року - липень 1923 року)).

1 лютого 1944 року сесiя Верховної Ради СРСР прийняла Закон "Про надання Союзним Республiкам повноважень у галузi зовнiшнiх зносин та про перетворення у зв'язку з цим Народного Комiсарiату Закордонних Справ iз загальносоюзного в союзно-республiканський народний комiсарiат". Цим актом пiсля двадцятирiчної перерви по сутi поновлювалися права союзних республiк у сферi зовнiшньополiтичної дiяльностi.

Вже 5 лютого 1944 року приймаються постанови Полiтбюро ЦК КП(б) України i Укази Президiї Верховної Ради УРСР про утворення українського НКЗС.

Мiжнародна дiяльнiсть України в перiод 1944-1990 рр. була в основному зорiєнтована на участь в ООН, роботi в iнших мiжнародних органiзацiях, що надавало можливiсть iнформувати свiтову громадськiсть про життя України, бути залученим до обговорення свiтових та регiональних мiжнародних проблем, вносити свої пропозицiї.

Як держава-засновниця ООН Україна брала участь у розробцi Статуту цiєї органiзацiї, формуваннi її структури, органiв та установ.

Делегацiя УРСР взяла найактивнiшу участь у роботi ООН вже в першi роки її iснування. Представники України виступали за змiцнення миру i розвиток мiжнародного спiвробiтництва. Українська делегацiя внесла чимало пропозицiй до Статуту, iнших документiв ООН, серед них такi, що стосувалися текстiв власне Статуту, тимчасових правил (правило 73) процедури Генеральної Асамблеї ООН, проекту резолюцiї про створення Комiсiї з розслiдування становища, що склалося в Iндонезiї (11 лютого 1946 р.), щодо бiженцiв i переселенцiв, перемiщених осiб, представництва неурядових органiзацiй в Економiчнiй i Соцiальнiй Радi ООН, роботи Дунайської конференцiї тощо.

Україна з 1945 р. є членом Мiжнародного Суду, в 1946 р. стала членом Всесвiтньої органiзацiї охорони здоров'я, Всесвiтнього поштового союзу (1947 р.), Всесвiтньої метеорологiчної органiзацiї (1948 р.), Мiжнародної органiзацiї працi (1954 р.), ЮНЕСКО (1954 р.), Європейської Економiчної Комiсiї (1956 р.), МАГАТЕ (1957 р.).

Тричi (у 1948-1949 рр., 1984-1985 рр. та 2000-2001 рр.) Українська РСР обиралася непостiйним членом Ради Безпеки ООН, чотири рази ставала членом Економiчної i Соцiальної Ради ООН, неодноразово - членом Адмiнiстративної Ради МОП, Ради керуючих Програми ООН з навколишнього середовища, Ради керуючих МАГАТЕ, Комiтету боротьби з апартеїдом i з здiйснення невiд'ємних прав палестинського народу.

Українська РСР, посiвши вiдповiдне мiсце в багатьох мiжнародних органiзацiях, проводила активну, наполегливу полiтику по захисту прав людини, роззброєнню, збереженню миру. Так, лише у 50-i роки нею було зроблено 22 пропозицiї, у 1960-1961 рр. - 18 пропозицiй, а з 1962 до 1970 р. - 202 пропозицiї, до документiв, що були предметом обговорення у мiжнародних органiзацiях та на конференцiях. Не менше пропозицiй внесено у 1971-1990 рр. Заслуговують згадки, зокрема, проголошення за iнiцiативами України Мiжнародного року медичних дослiджень, боротьба з неписьменнiстю у свiтi, допомога у пiдготовцi кадрiв для прискорення iндустрiалiзацiї країн, що розвиваються.

Серед проблем, що вирiшувались ООН за участю України до здобуття нею незалежностi, були проблеми роззброєння, зокрема, заборона хiмiчної зброї, незастосування сили, немiлiтаризацiї космосу, лiквiдацiї залишкiв колонiалiзму, заборони найманства. На 45-й сесiї ГА ООН (1990 р.) 126 країн прийняли резолюцiю про мiжнародне спiвробiтництво з подолання наслiдкiв Чорнобильської аварiї.

Протягом 1945-1990 рр. участь УРСР, як i БРСР, в мiжнародних органiзацiях, в першу чергу ООН, здiйснювалась пiд керiвництвом з Москви. В той же час працiвники української зовнiшньополiтичної служби, будучи невiд'ємною частиною радянської дипломатiї, виховувались, зокрема, i на кращих традицiях свiтової дипломатiї. Пiдтвердженням високої їх квалiфiкацiї є те, що представники України займали високi керiвнi посади в ООН та iнших мiжнародних органiзацiях. Так, наприклад, Д.З. Мануїльський обирався Головою Ради Безпеки ООН у 1948-1949 рр., П.О. Недбайло - першим вiце-президентом 21-ї сесiї Комiсiї ООН з прав людини в 1965 р., Г.П. Шевель - вiце-президентом ГА ООН в 1970 р., В.Н.Мартиненко - вiце-президентом Комiтету з соцiальних питань ЕКОСОР в 1977 р. та вiце-президентом 36-ї сесiї ГА ООН в 1981 р., В.О.Кравець - головуючим в РБ ООН в 1984 р., Г.Й.Удовенко - головуючим в РБ ООН в 1985 р., Ю.М.Кочубей - заступником Генерального директора ЮНЕСКО в 1987-1992 рр. Багато українських дипломатiв працювало на рiзних посадах в Секретарiатi ООН, робочих органах iнших мiжнародних органiзацiй.

Мiнiстерство закордонних справ УРСР очолювали: Олександр Корнійчук (лютий - липень 1944 року); Дмитро Мануїльський (1944 - 1952 роки); Анатолiй Барановський (10 червня 1952 року - 17 червня 1953 року); Лука Паламарчук (11 травня 1954 року - 13 серпня 1965 року); Дмитро Білоколос (16 березня 1966 року - 11 червня 1970 року); Георгiй Шевель (10 серпня 1970 року - 18 листопада 1980 року); Володимир Мартиненко (18 листопада 1980 року - 28 грудня 1984 року); Володимир Кравець (29 грудня 1984 року - 27 липня 1990 року).

Новий етап у розвитку вiтчизняного зовнiшньополiтичного вiдомства розпочався з 16 липня 1990 року, коли Верховна Рада УРСР прийняла Декларацiю про державний суверенiтет України.

У Декларацiї зазначалося, що України "як суб'єкт мiжнародного права здiйснює безпосереднi зносини з iншими державами, укладає з ними договори, обмiнюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у дiяльностi мiжнародних органiзацiй...".

Україна "виступає рiвноправним учасником мiжнародного спiлкування, активно сприяє змiцненню загального миру i мiжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесi та європейських структурах".

Пiсля прийняття iсторичного Акту про незалежнiсть України 24 серпня 1991 року перед вiтчизняним Мiнiстерством закордонних справ постали новi вiдповiдальнi завдання, якi вимагали нових професiйних пiдходiв, реформування структури МЗС, формування вiдповiдної законодавчої бази.

Як зазначається в "Основних напрямах зовнiшньої полiтики України", ухвалених 2 липня 1993 року, з огляду на своє геополiтичне становище, iсторичний досвiд, культурнi традицiї, багатi природнi ресурси, потужний економiчний, науково-технiчний та iнтелектуальний потенцiал, Україна може i повинна стати впливовою свiтовою державою, здатною виконувати значну роль в забезпеченнi полiтико-економiчної стабiльностi в Європi.

Неодмiнною умовою успiшної реалiзацiї Україною своїх можливостей є її активне i повномасштабне входження до свiтового спiвтовариства. Долаючи кризовi явища в суспiльствi i торуючи свiй шлях у свiт, Україна спирається на свої фундаментальнi загальнонацiональнi iнтереси, вiдповiдно до яких визначаються засади, напрями, прiоритети та функцiї її зовнiшньої полiтики".

Реалiзуючи поставленнi завдання, за неповнi дев'ять рокiв незалежностi Україна здобула статус авторитетного, передбачуваного, послiдовного i активного учасника мiжнародних вiдносин.

На сьогоднi Україна - це непостiйний член Ради Безпеки ООН, учасник понад 100 мiжнародних органiзацiй, iнiцiатор неформального об'єднання держав ГУУАМ, до якого, крiм нашої держави, належать Грузiя. Узбекистан, Азербайджан, Молдова, один з iнiцiаторiв Органiзацiї Чорноморського економiчного спiвробiтництва, котрибутор безпеки в Пiвденно-Схiднiй Європi, Приднiстров'ї, на Кавказi. Україна, визнана стратегiчним та особливим партнером ЄС та НАТО, бере активну участь в iнтеграцiйних процесах у Європi, на Балто-Чорноморському просторi.

Україна встановила дипломатичнi вiдносини з 166 державами свiту, має розгалужену сiтку дипломатичних та консульських установ (80 у 60 державах), уклала i виконує понад двi тисячi мiжнародно-правових документiв.

Пiсля прийняття Декларацiї про державний суверенiтет i за роки незалежностi Мiнiстерство закордонних справ України очолювали: Анатолiй Зленко (27 липня 1990 року - 25 серпня 1994 року); Геннадiй Удовенко (25 серпня 1994 року -17 квiтня 1998 року); Борис Тарасюк (17 квiтня 1998 року - 29 вересня 2000 року); Анатолій Зленко (2 жовтня 2000 року - 2 вересня 2003 року); Костянтин Грищенко (2 вересня 2003 року - 4 лютого 2005 року).

З 4 лютого 2005 року Мiнiстерство закордонних справ України очолює Борис Тарасюк.

Iсторiя новiтнього українського зовнiшньополiтичного вiдомства - це невiд'ємна частина доленосних державотворчих процесiв, що вiдбувалися в Українi впродовж ХХ столiття.

Попри складнiсть та неоднозначнiсть подiй, якi пережила вiтчизняна дипломатична служба за пройдене столiття, нинi ця iсторична спадщина стоїть в основi сучасної активної i послiдовної зовнiшньої полiтики України та дiяльностi українських дипломатiв, чий патрiотизм i професiоналiзм дозволив їм обрати за гасло слова: "Честь i Вiтчизна".

2. Міністерство закордонних справ України

Міністерство закордонних справ України (МЗС України) як центральний орган виконавчої влади є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері зовнішніх зносин України та координації заходів у цій сфері.

Основними завданнями МЗС України є: участь у забезпеченні національних інтересів і безпеки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства; сприяння забезпеченню стабільності міжнародного становища України, піднесенню її міжнародного авторитету, поширенню у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера; забезпечення реалізації державної політики з питань інтеграції України до Європейського Союзу у сфері зовнішньої політики та безпеки; створення сприятливих зовнішніх умов для зміцнення незалежності, державного суверенітету, економічної самостійності та збереження територіальної цілісності України; забезпечення відповідно до наданих повноважень цілісності та узгодженості зовнішньополітичного курсу України; захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном; сприяння розвиткові зв'язків із зарубіжними українськими громадами та надання цим громадам підтримки і захисту відповідно до норм міжнародного права та чинного законодавства України.

МЗС України здійснює свої повноваження безпосередньо і через дипломатичні представництва України за кордоном, консульські установи України за кордоном, представництва України при міжнародних організаціях, представництва МЗС України на території України, організації та установи, що належать до сфери його управління. При виконанні покладених на нього завдань взаємодіє з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади та Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, а також з відповідними органами інших держав.

Україна має такі представництва при міжнародних організаціях: Постійне представництво України при ООН, Раді Європи, ЮНЕСКО, при міжнародній організації у Відні, при відділеннях ООН та інших міжнародних організаціях у Женеві, при Європейських співтовариствах, при координаційних інститутах СНД, а також місія Украіна - НАТО

 МЗС України виконує такі завдання:

1)    бере участь у здійсненні зовнішньополітичної діяльності держави;

2)    розробляє пропозиції щодо засад зовнішніх зносин і у встановленому порядку подає їх Президентові України;

3)    розробляє і подає Президентові України та Кабінету Міністрів України пропозиції щодо ініціатив міжнародного характеру та заходів, спрямованих на підвищення ефективності співпраці України з іноземними державами і міжнародними організаціями;

4)    вносить у встановленому порядку на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України пропозиції щодо розроблення проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань зовнішньої політики і дипломатичної служби;

5)     розробляє та подає Президентові України та Кабінету Міністрів України пропозиції щодо реалізації державної політики з питань інтеграції України до Європейського Союзу у сфері зовнішньої політики та безпеки, провадить відповідні заходи та координує заходи, здійснювані органами виконавчої влади у цій сфері;

6)     розробляє та вносить Президентові України пропозиції щодо визнання іноземних держав, встановлення дипломатичних зносин з іноземними державами;

7)     проводить роботу щодо підвищення ролі міжнародного права у міжнародних відносинах;

8)     сприяє розширенню політичних, економічних, науково-технічних, культурних, гуманітарних та інших зв'язків України з іноземними державами і міжнародними організаціями;

9)     сприяє взаємодії органів виконавчої влади з органами законодавчої і судової влади в частині здійснення ними зовнішніх зносин та дотримання міжнародних зобов'язань України;

10)      вносить у встановленому порядку пропозиції щодо укладення міжнародних договорів України, припинення, зупинення їхньої дії, в тому числі разом з іншими центральними органами виконавчої влади, а також погоджує подання таких пропозицій міністерствами та іншими органами виконавчої влади;

11)      бере участь у приведенні національного законодавства України у відповідність з її міжнародними зобов'язаннями та міжнародно-правовими нормами, готує висновки і пропозиції щодо проектів законів, інших нормативно-правових актів з питань зовнішньополітичної діяльності, міжнародних відносин;

12)      оформлює або за дорученням Кабінету Міністрів України у встановленому порядку надає повноваження на укладення міжнародних договорів, а також на участь у роботі міжнародних організацій;

13)      здійснює загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів України;

14)      зберігає оригінали текстів міжнародних договорів України, документів міжнародних організацій, їхні завірені копії та офіційні переклади, а також інші матеріали з питань зовнішньої політики;

15)      здійснює опублікування міжнародних договорів України у "Зібранні діючих міжнародних договорів України", а також забезпечує офіційний переклад міжнародних договорів державною мовою України відповідно до статті 20 Закону України "Про міжнародні договори України";

16)      забезпечує підтримання дипломатичних зносин з іноземними державами, представництво України у міжнародних організаціях, органах та спеціальних місіях;

17)сприяє діяльності іноземних дипломатичних представництв та консульських установ, представництв міжнародних організацій в Україні, а також здійснює контроль за додержанням дипломатичних і консульських привілеїв та імунітетів;

18)здійснює функції дипломатичного протоколу у сфері забезпечення зовнішніх зносин з іноземними державами та міжнародними організаціями;

19)координує заходи, здійснювані органами виконавчої влади у сфері зовнішніх зносин;

20)сприяє міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади у здійсненні ними міжнародних зв'язків, надає їм відповідну методичну консультаційну та інформаційну допомогу;

21)погоджує у встановленому порядку директиви, вказівки і технічні завдання відповідно міністерствам, іншим органам виконавчої влади та офіційним делегаціям, уповноваженим узяти участь в роботі сесій органів міжнародних організацій, конференцій, у переговорах, консультаціях, засіданнях міжурядових комісій та інших органів;

22)вносить у встановленому порядку пропозиції щодо організації та діяльності дипломатичної служби України, забезпечує проведення єдиної кадрової політики і функціонування структур, пов'язаних з підготовкою, перепідготовкою та підвищенням кваліфікації кадрів дипломатичної служби;

23)здійснює керівництво дипломатичними представництвами України за кордоном, консульськими установами України за кордоном, представництвами України при міжнародних організаціях;

24)вносить в установленому порядку на розгляд Президентові України пропозиції щодо створення, реорганізації та ліквідації дипломатичних представництв України за кордоном, консульських установ України за кордоном, представництв України при міжнародних організаціях;

25)вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо створення, реорганізації та ліквідації представництв МЗС на території України;

26)розробляє кошториси доходів і видатків дипломатичних представництв України за кордоном, консульських установ України за кордоном, представництв України при міжнародних організаціях та здійснює контроль за використанням ними фінансових ресурсів;

27)у порядку та в межах сум, передбачених у Державному бюджеті України, здійснює поточне фінансування дипломатичних представництв України за кордоном, консульських установ України за кордоном, представництв України при міжнародних організаціях та придбання і будівництво приміщень для їх розміщення, забезпечує їх обладнанням, включаючи транспортні засоби;

28)у передбаченому Державним бюджетом України порядку фінансує витрати, пов'язані з утриманням працівників дипломатичних представництв України за кордоном, консульських установ України за кордоном, представництв України при міжнародних організаціях;

29)      здійснює інформаційне забезпечення Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України із зовнішньополітичних питань;

30)      виступає із заявами і роз'ясненнями щодо питань зовнішньої політики України, опубліковує повідомлення та поширює прес-релізи з міжнародних питань;

31)      розповсюджує інформацію про Україну за кордоном;

32)      організовує на території України та за кордоном консульську роботу, забезпечує візову політику України, здійснює в межах своїх повноважень паспортне забезпечення;

33)      через дипломатичні представництва України за кордоном, консульські установи України за кордоном вживає заходів для поновлення порушених прав юридичних осіб та громадян України;

34)      забезпечує громадянам України можливість користуватися у повному обсязі правами, наданими їм законодавством країни перебування та міжнародним правом;

35)      веде облік громадян України, які постійно або тимчасово проживають за кордоном;

36)бере участь у розробленні проектів Державного бюджету України і загальнодержавних програм з питань, що належать до його компетенції;

37)      забезпечує в межах своєї компетенції реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті МЗС України, в дипломатичних представництвах України за кордоном, консульських установах України за кордоном, представництвах України при міжнародних організаціях, представництвах МЗС України на території України;

38)      організовує вжиття заходів щодо цивільної оборони, забезпечує евакуацію громадян України, документів і майна дипломатичних представництв України за кордоном, консульських установ України за кордоном, представництв України при міжнародних організаціях з країн, які перебувають у стані збройного конфлікту або в яких наявні інші надзвичайні ситуації;

39)      здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

МЗС України очолює Міністр, якого призначає на посаду і звільняє з посади Президент України в установленому законодавством порядку.

МЗС поділяється на територіальні, функціональні та адміністративні підрозділи. Вони згруповані в три великих блоки:

1)     блок євроатлантичної інтеграції та економічного співробітництва;

2)     політико-правовий;

3)     адміністративний

На сьогоднi дiяльнiсть Мiнiстерства закордонних справ України значно розширена i реформована, Про це, зокрема, свiдчить той факт, що нинi загальна кiлькiсть працiвникiв системи МЗС становить понад 1800 осiб, що у 18 разiв бiльше, нiж у 1990 роцi.

Важлива увага в МЗС надається пiдготовцi нових поколiнь українських дипломатiв. Прикметним є те, що у Центральному апаратi МЗС України працює близько 60% працiвникiв вiком до 30 рокiв, у закордонних установах - до 40%. Значною мiрою розширене регiональне представництво серед працюючих в МЗС.

Серед ключових вищих учбових закладiв для дипломатичної служби вагому роль вiдiграють Дипломатична Академiя при МЗС України, Iнститут мiжнародних вiдносин Київського Нацiонального унiверситету iм. Т.Шевченка, Львiвський Нацiональний унiверситет iм. I.Франка, Нацiональна юридична академiя iм. Ярослава Мудрого, Iнститут сходознавства i мiжнародних вiдносин "Харкiвський колегiум".

Загалом у міністерстві налічується 24 управління, до яких додаються секретаріат міністра, прес-служба, група послів з особливих доручень, генеральна інспекція, головний юридичний консультант, редакція журналу „ Політика і час”. 

До блоку євроатлантичної інтеграції та економічного співробітництва належать такі управління.

-         Управління економічного та наукового співробітництва(УЕНС).

Вага цього підрозділу зростає рік від року в міру того, як набирає сили економізація української зовнішньої політики. Це управління не лише відає двосторонніми економічними відносинами України, а й курирує співпрацю зі світовими економічними організаціями, на кшталт Світового банку та МВФ, займається чорнобильською проблемою тощо. Значення управління буде зростати, уже тепер воно має найбільше індивідуальне навантаження  на одного співробітника в міністерстві.

-         Управління Європейського Союзу (УЄС).

Виникло в 1998 р., і його поява сама по собі засвідчила пріоритетність відносин з ЄС. Управління має проводити велику роботу щодо координації відносин з ЄС усіх урядових структур України. Інший великий блок питань – це політичні відносини з ЄС,  які матимуть пріоритетне значення,  незалежно від того, наскільки просунеться процес зовнішньополітичної економізації.

-         Управління євроатлантичної інтеграції (УЄІ).

Також виникло в 1998 р.. До його компетенції належать питання відносин, з одного боку, з військово-політичними блоками НАТО і Західноєвропейським Союзом, а з іншого – з такими широкими європейськими структурами, як Рада Європи та ОБСЄ. Відповідно це управління працює в тісному контакті з постійними представництвами України при цих організаціях. Співробітники цього управління постійно присутні в українських офіційних делегаціях. Тісно співпрацює з секретаріатом Верховної Ради України, фракціями.

-         Друге територіальне управління (ІІ ТУ).

Відає  двосторонніми відносинами з країнами Західної та Північної Європи. Виникло в 1998 р. В результаті роздріблення гігантського за сферою компетенції Управління Європи та Америки.

-         Управління міжнародних організацій (УМО).

Належить до підрозділів МЗС із найдавнішими традиціями. Кадри управління вирізняються високим рівнем підготовки. Оонівську школу пройшло багато українських дипломатів. Зосереджують основні зусилля на питаннях політичного та економічного характеру, внесках до бюджету ООН. Окреме місце тут належить підготовці участі українських делегацій у роботі органів ООН, інших міжнародних організацій з питань  прав людини та соціальних питань.


-         Управління державного протоколу (УДП). 

До його компетенції належать питання протокольної організації зовнішньополітичних подій, а також відносин із закордонними представництвами в Україні. Поле його діяльності є широким  і важливим.  Вони мають особисто до деталей, щохвилинно проробити всі маршрути, якими рухатимуться закордонні гості під час своїх візитів, скласти програму перебування.

-         Історико-архівне управління  (ІАУ).

Зберігає для історії те, чим живе українська дипломатія сьогодні. Воно піклуюється про оновлення архіву зовнішньої політики України, архіву ООН та інших організацій. Стежить за науковими дослідженнями та публікаціями, що стосуються закордонної діяльності України

-         Четверте територіальне управління  (
IV

ТУ).

Виникло в результаті структурної реформи 1998 р., відає питаннями відносин із країнами Північної та Південної Америки. Основими питаннями є відносини зі США та Канадою. Проте дивлячись на те, як змінюється співробітництво з країнами Латинської Америки, і цей напрям роботи набуває дедалі більшої ваги.

Політико-правового блоку охоплює 9 підрозділів.

-         Управління політичного аналізу та планування (УПАП).

Традиційно і небезпідставно вважається мозковим центром міністерства. Перспективне планування зовнішньополітичної діяльності, аналіз її проблем і здобутків потребують неабиякої професійної підготовки, обізнаності не лише з глобальними політичними реаліями, але й зі специфікою роботи всіх підрозділів міністерства. Співробітникам цього управління більше, ніж персоналові будь-якого іншого, потрібні навички генералізму в дипломатії.

-         Договірно-правове управління  (ДПУ).

Одне з найбільших у міністерстві, воно відповідає за надзвичайно важливий аспект зовнішньополітичної діяльності – юридичний. З огляду на специфіку роботи дипломатичних служб, це управління консультує інші державні установи з питань міжнародно-правового характеру. Курирує розвиток договірно-правової бази двосторонніх відносин України з іншими державами, готує тексти міжнародних договорів і т.д.

-         Управління контролю над озброєнням та військово-технічного співробітництва (УКОВТС).

Має найвиразнішу технічну специфіку і найбільшу кількість дипломатів-спеціалістів. У його компетенції перебувають питання ядерного роззброєння, дотримання режиму нерозповсюдження, участі України в організаціях у цій сфері. Саме його співробітники готували свого часу таку складну й доленосну для України подію, як переговори щодо відмови від ядерної зброї.

      

-         Перше територіальне управління  (І ТУ).

Відає відносинами з Росією та більшістю країн СНД, а також участь України в роботі органів Співдружності. Робота в управлінні потребує нині не лише глибокого знання сучасних політичних реалій у відносинах з нашими сусідами, але й доброї орієнтації в економічних питаннях, а також значної оперативності, бо воно має найбільшу питому вагу оперативної роботи.

-         Управління інформації(УІ).

Його функції стосуються інформаційної політики та інформаційного забезпечення закордонних представництв України. Приймає і аналізує інформаційні повідомлення закордонних установ та надсилає їм інструктивні матеріали з ключових питань зовнішньополітичної діяльності. На даний момент це одне з управлінь, структура і завдання яких перебувають у стадії формування.

-         Консульське управління  (КУ).

Відає одним з класичних напрямів діяльності дипломатичних служб – надання консульських послуг громадян. Це найбільше управління в міністерстві. За характером роботи – окреме „ підприємство з надання послуг громадянам”, а за структурою – міністерство в міністерстві. Кожен співробітник МЗС, незалежно від сфери майбутнього застосування, починає свою кар`єру з роботи на консульській діяльності.

-         П
`
яте територіальне управління  (
V

ТУ).

Відповідає за відносини з країнами Азії, Африки, Близького Сходу та Тихоокеанського регіону. Воно охоплює найбільшу кількість держав світу. Його відмітною рисою є також наявність фахівців, які володіють арабською, японською та іншими складними мовами.

До політико-правового блоку належить також редакція міністерського журналу „Політика і час”, де регулярно висвітлюються актуальні питання розвитку дипломатії.

Адміністративний блок охоплює управління, на які покладено забезпечення життєдіяльності міністерства.Виняток становить Третє територіальне управління (ІІІ ТУ), до компетенції якого входять двосторонні взаємини з країнами Центрально-Східної Європи. Найбільш „гарячими” напрямими були польський та балканський.

Крім цього до адміністративного блоку належать: Загальний секретаріат, Управління кадрів та навчальних закладів, Управління організаційно-технічного забезпечення, Центральна бухгалтерія, Валютно-фінансове управління, Управління справами, Управління дипломатичних установ, Дипломатична академія при МЗС України, а також представництва МЗС у Сімферополі, Одесі та Ужгороді.

У МЗС України з урахуванням специфіки його діяльності можуть утворюватися інші дорадчі та консультативні органи. Склад цих органів і положення про них затверджує Міністр.

Структуру Міністерства затверджує Міністр закордонних справ України.

Штатний розпис, кошторис видатків МЗС України затверджує Міністр за погодженням з Міністерством фінансів України.

3. Пріоритети зовнішньої політики України
Європейська інтеграція – як ключовий пріоритет, який акумулює в собі цілий комплекс внутрішньо- та зовнішньополітичних зусиль України з метою наближення до ЄС та створення необхідних передумов для вступу до Європейського Союзу у майбутньому. Органічною частиною євроінтеграційного курсу України є забезпечення дипломатичної підтримки завершення процесу приєднання України до СOT.

Євроатлантична інтеграція – захист безпекових інтересів України, участь у створенні євроатлантичного простору стабільності та безпеки, поступова інтеграція до НАТО. Реалізація цієї мети має бути досягнуто через використання механізмів співробітництва з НАТО, зокрема Плану дій та щорічних Цільових планів, а також приєднання до Плану дій щодо набуття членства.

На двосторонньому рівні Україна прагне використовувати увесь потенціал стратегічного партнерства на основі взаємного інтересу та спільних підходів до розвитку відносин з США, Росією та Польщею; досягти та підтримувати добрі відносин з країнами-сусідами в атмосфері поваги до суверенітету та територіальної цілісності. Україна досягатиме мети з просування в регіоні європейських цінностей, зокрема шляхом активної участі у розв”язанні заморожених конфліктів.

Україна проводить активну багатосторонню політику в рамках універсальних та  регіональних міжнародних організацій. Участь в ООН спрямована перш за все на просування інтересів України у процесі прийняття найважливіших для усієї світової спільноти рішень. Діяльність у рамках ОБСЄ залишатиметься важливим чинником доповнення та розширення регіональної та загальної стабільності і безпеки в Європі.

Важливим пріоритетом для забезпечення стратегічних інтересів України є економічна експансія як на традиційних, так і нових ринках для українських товарів та послуг на Близькому Сході, в Латинській Америці, Азії та Африці.

Постійним пріоритетом зовнішньої політики та сферою особливої уваги дипломатичних та консульських установ України є захист громадян України за кордоном та прав української діаспори постійно знаходяться в центрі уваги.

4. Дипломатична служба в Україні

Дипломатична служба в Україні є частиною державної служби і призначена забезпечувати прак­тичну реалізацію зовнішньої політики України, представляти та захищати інтереси України у сфері міжнародних відносин, а також ії юридичних осіб та громадян за кордоном.

Такими, що перебувають на дипломатичній службі, вважаються державні службовці, які викону­ють дипломатичні або консульські функції в Україні або за кордо­ном. Дипломатичні працівники проходять дипломатичну службу на посадах відповідальних працівників служби Президента України з міжнародних питань. Служби Протоколу Президента України, Міністерства закордонних справ України та його представництв в Україні, дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном, постійних представництв України при між­державних організаціях.

Дипломатичною службою вважається також служба за контрак­том дипломатичних працівників у секретаріатах міждержавних орга­нізацій за квотою України при дотриманні вимог щодо строків цих контрактів, обумовлених Міністерством закордонних справ України.

Систему органів дипломатичної служби складають: Міністерство закордонних справ України, представництва Міністерства закордонних справ  України  на  території  України,  закордонні   дипломатичні установи України. 

Дипломатичні представництва  та  консульські установи України за кордоном  є  постійно  діючими  установами України, основними завданнями яких є представництво України в державі перебування та підтримання  офіційних  міждержавних  відносин,  захист  інтересів України,  прав  та  інтересів  її  громадян  і  юридичних осіб за кордоном. 

Постійні представництва України при міжнародних  організаціях є  постійно  діючими  установами  України за кордоном, основними завданнями яких  є  представництво  України  при міжнародних організаціях,  підтримання  з  такими міжнародними організаціями офіційних відносин та захист інтересів України за кордоном. 

Основними принципами дипломатичної служби є:

Ü    служіння Українському народові;

Ü    відстоювання національних інтересів України;

Ü    пріоритет прав і свобод людини та громадянина;

Ü    демократизм і законність;

Ü    гуманізм і соціальна справедливість;

Ü    професіоналізм, компетентність, ініціативність, об'єктивність, чесність, відданість справі;

Ü     персональна відповідальність за виконання службових обов'язків і додержання дисципліни.

На дипломатичну службу приймаються на конкурсній основі громадяни України, які мають вищу освіту у сфері міжнародних відносин, необхідні професійні та ділові якості, володіють іно­земними мовами і за станом здоров'я можуть бути направлені за кордон. Особи, які мають вищу освіту за іншими спеціальностями, можуть бути прийняті на дипломатичну службу після проходження відповідної перепідготовки.

Основними завданнями дипломатичної служби є:

Ü    забезпечення національних інтересів і безпеки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного  співробітництва  з  членами міжнародного  співтовариства  за  загальновизнаними  принципами і нормами міжнародного права;

Ü    проведення зовнішньополітичного курсу України, спрямованого на розвиток політичних, економічних, гуманітарних, наукових, інших зв'язків з іншими державами, міжнародними організаціями;

Ü    захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном;

Ü    сприяння забезпеченню стабільності міжнародного становища України, піднесенню її міжнародного авторитету, поширенню у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера;

Ü    забезпечення дипломатичними засобами та методами захисту суверенітету, безпеки,  територіальної цілісності та непорушності кордонів  України,  її  політичних,  торгово-економічних  та інших інтересів;

Ü    координація діяльності інших органів  виконавчої  влади  щодо забезпечення  проведення   єдиного   зовнішньополітичного курсу України;

Ü    вивчення політичного та економічного становища у світі, зовнішньої та внутрішньої політики іноземних держав,  діяльності міжнародних організацій;

Ü    забезпечення органів державної влади України інформацією, необхідною для здійснення  ефективної  зовнішньої та внутрішньої політики;

Ü    здійснення інших завдань відповідно до законодавства України.

Дипломатичний працівник призначається па посаду згідно з присвоєним йому дипломатичним рангом відповідно до затвердже­ного Міністерством закордонних справ України Списку посад, що приписані до дипломатичних рангів, може бути призначений на посаду, приписану до вищого або нижчого дипломатичного рангу, ніж той, що йому присвоєно. Особи, які вперше приймаються на дипломатичну службу, при­значаються на приписану до дипломатичного рангу посаду з на­ступним присвоєнням рангу за результатами атестації з урахуванням посади, яку вони займають.

Дипломатичним працівникам присвоюються такі диплома­тичні ранги України:

Ø     аташе;

Ø     третій секретар;

Ø     другий секретар другого класу;

Ø     другий секретар першого класу;

Ø     перший секретар другого класу;

Ø     перший секретар першого класу;

Ø     радник другого класу;

Ø     радник першого класу;

Ø     Надзвичайний і Повноважний Посланник другого класу;

Ø     Надзвичайний і Повноважний Посланник першого класу;

Ø     Надзвичайний і Повноважний Посол.

Дипломатичні ранги Надзвичайного і Повноважного Посла, Надзвичайного і Повноважного Посланника першого классу, Над­звичайного і Повноважного Посланника другого класу присвою­ються Президентом України за поданням Міністра закордонних справ України.

Інші дипломатичні ранги присвоюються Міністром закордонних справ України на підставі рекомендації атестаційної комісії Міністерства закордонних справ України.

Строки перебування дипломатичних працівників у дипло­матичних рангах:

Ü    аташе, третього секретаря, другого секретаря другого класу, другого секретаря першого класу, першого секретаря другого класу — два роки;

Ü    першого секретаря першого класу, радника другого класу — три роки.

Строки перебування в дипломатичних рангах радника першого класу, Надзвичайного і Повноважного Посланника другого класу, Надзвичайного і Повноважного Посланника першого класу не встановлюються.

В окремих випадках за значні успіхи в роботі та особливі заслуги дипломатичним працівникам може бути присвоєно чер­говий ранг до закінчення  строків, передбачених цим пунктом (дострокове присвоєння дипломатичного рангу) і без дотримання черговості привоєння рангів (позачергове присвоєння дипло­матичного рангу). Дипломатичні працівники, яким присвоєно дипломатичний ранг, перебувають у ньому довічно.

Основними функціями дипломатичної служби є:

-         забезпечення підтримання дипломатичних зносин з іншими державами, представництво України у міжнародних організаціях та спеціальних місіях;

-         здійснення зовнішньополітичної діяльності держави;

-         організація проведення переговорів і підготовка укладення міжнародних договорів України;

-         підготовка разом з іншими центральними органами виконавчої влади пропозицій  щодо укладення,  виконання, припинення дії міжнародних  договорів та внесення їх у встановленому порядку на розгляд Президенту України та Кабінету Міністрів України;

-         внесення в установленому порядку на розгляд Президенту України, Верховній Раді України та  Кабінету Міністрів України пропозицій та рекомендацій з питань відносин України з іншими державами та міжнародними організаціями;

-         підготовка пропозицій щодо удосконалення законодавства України у галузі міжнародних відносин;

-         здійснення функцій дипломатичного протоколу у сфері забезпечення зовнішніх зносин з іншими державами, міжнародними організаціями;

-         забезпечення функціонування єдиної державної системи реєстрації, обліку та зберігання міжнародних договорів України;

-         здійснення функцій депозитарію міжнародних договорів, укладених Україною;

-         сприяння діяльності іноземних дипломатичних представництв та консульських установ,  представництв міжнародних організацій в Україні, а також здійснення контролю за додержанням дипломатичнихі консульських привілеїв та імунітетів;

-         сприяння взаємодії органів законодавчої, виконавчої і судової влади в частині здійснення ними  зовнішніх зносин та дотримання міжнародних зобов'язань України;

-         здійснення інформаційного забезпечення Президента України, Верховної Ради України, Кабінету  Міністрів України з питань зовнішньополітичної діяльності;

-         розповсюдження інформації про Україну за кордоном;

-         організація на території України та за кордоном консульської роботи, забезпечення візової політики України, здійснення в межах своїх повноважень паспортного забезпечення;

-         сприяння органам законодавчої, виконавчої та судової влади у здійсненні ними міжнародних  зв'язків, надання їм відповідної методичної, консультаційної та інформаційної допомоги;

-         здійснення інших  функцій відповідно до чинного законодавства України.

5. Законодавче врегулювання сфери зовнішньополітичних відносин

Зовнiшньополiтична дiяльнiсть України регулюється багатьма засадничими нацiональними нормативно-правовими документами, серед яких насамперед:

Ø     Конституцiя України вiд 28 червня 1996 року;

Ø     Основнi напрями зовнiшньої полiтики України вiд 2 липня 1993 року;

Ø     Концепцiя (основи державної полiтики) нацiональної безпеки України вiд 16 сiчня 1997 року;

Ø     Воєнна доктрина України вiд 19 жовтня 1993 року;

Ø     Закон України "Про мiжнароднi договори України" вiд 22 грудня 1993 року;

Ø     Закон України "Про правонаступництво України" вiд 12 вересня 1991 року;

Ø     Закон України "Про участь України в мiжнародних миротворчих операцiях" вiд 23 квiтня 1999 року;

Ø     Указ Президента України "Про Положення про Мiнiстерство закордонних справ України" вiд 3 квiтня 1999 року;

Ø     Указ Президента N 841/96 "Про заходи щодо вдосконалення координацiї дiяльностi органiв виконавчої влади у сферi зовнiшнiх зносин" вiд 18 вересня 1996 року;

Ø     Указ Президента України "Про Положення про дипломатичну службу в Українi" вiд 16 липня 1993 року;

Ø     Указ Президента України "Про Консульський Статут України" вiд 2 квiтня 1994 року;

Ø     Розпорядження Президента України "Про Положення про дипломатичне представництво України за кордоном" вiд 22 жовтня 1992 року.

Згiдно зi статтею 106 Конституцiї України керiвництво зовнiшньополiтичною дiяльнiстю держави здiйснює Президент України, який представляє країну в мiжнародних вiдносинах, веде переговори та укладає мiжнароднi договори України, приймає рiшення про визнання iноземних держав, призначає та звiльняє глав дипломатичних представництв України в iнших державах i при мiжнародних органiзацiях, приймає вiрчi грамоти дипломатичних представникiв iноземних держав.

Згiдно з Указом Президента України "Про Положення про Мiнiстерство закордонних справ України" вiд 3 квiтня 1999 року, центральним органом виконавчої влади України, який забезпечує вiдповiдно до наданих йому повноважень проведення зовнiшньої полiтики держави i координацiю дiяльностi у сферi зовнiшнiх зносин, є Мiнiстерство закордонних справ України.

Згiдно з Указом, основними завданнями МЗС України є: "участь у забезпеченнi нацiональних iнтересiв i безпеки України шляхом пiдтримання мирного i взаємовигiдного спiвробiтництва з членами мiжнародного спiвтовариства, сприяння забезпеченню стабiльностi мiжнародного становища України, пiднесенню її мiжнародного авторитету, поширенню у свiтi образу України як надiйного i передбачуваного партнера; створення сприятливих зовнiшнiх умов для змiцнення незалежностi, державного суверенiтету, економiчної самостiйностi та збереження територiальної цiлiсностi України; забезпечення вiдповiдно до наданих повноважень цiлiсностi та узгодженостi зовнiшньополiтичного курсу України; захист прав та iнтересiв громадян i юридичних осiб України за кордоном; сприяння розвитковi зв'язкiв iз зарубiжними українськими громадами та надання цим громадам пiдтримки i захисту вiдповiдно до норм мiжнародного права та чинного законодавства України".


 
Список лiтератури:
1.     Енциклопедiя українознавства. Словникова частина: у 4-х т.

2.     Табачник Д.В. – „Україна на шляху у свiт” - 1996.

3.     Українська загальна енциклопедiя: Книга знання в 3-х т. - 1930.

4.     Гуменюк Б.І., Щерба О.В. – „Сучасна дипломатична служба” – 2001

5.     Українська дипломатична енциклопедія – 2004

6.     http://www.mfa.gov.ua - Офіційний сайт  МЗС України

7.     Конституція України від 28 червня 1996

8.     Закон України "Про дипломатичну службу" від 20 вересня 2001 року

9.     Указ Президента України „Про Положення про Міністерство закордонних справ України” від 3 квітня 1999 року