Позначивши через В вартість застрахованого об'єкта, С — страхову суму, 3 — розмір збитку і Р — розмір відшкодування, позначимо цю пропорцію так:
Р:3 = С:В
Звідси випливає, що при «недострахуванні» сума відшкодування дорівнює розмірові збитку, помноженого на відношення страхової суми до вартості застрахованого об'єкта:
Р= 3 х С:В (для С ≤ В).
Отже, при застосуванні в страхуванні пропорційної відповідальності «недострахування» приводить до зменшення повноти страхового захисту. Щоб уникнути цієї несприятливої ситуації, у страхуванні (особливо при обов'язковій його формі) страхова сума визначається на основі оцінки застрахованих об'єктів у діючих цінах. Крім того, все частіше замість системи пропорційної відповідальності застосовується страхування по першому ризику, яке грунтується на тому, що відшкодування дорівнює розміру дійсного збитку, але не може перевищити встановленої страхової суми.
Умова ця, однак, не завжди дотримується, тому що є види страхування, у яких страхова сума невизначена (наприклад, при страхуванні автомашин "каско") або служить тільки основою для визначення внеску (наприклад, при страхуванні від вогню майна, що знаходиться в державній власності).
Для підвищення повноти страхового захисту можна не застосовувати власну участь страхувальників у покритті збитків, визначену (у відсотках чи квоті), як частину збитку котра обов'язково покривається з власних фінансових ресурсів. Власна участь страхувальників застосовується з ініціативи страхової системи АПК тільки тоді, коли така участь може вплинути на зниження "суб'єктивного ризику" у майновому страхуванні. Подібну ж роль, але тільки формально виконує понижуюча франшиза, метою якої є виключення з розрахунків відшкодування невеликих збитків, що не мають випадкового характеру, наприклад природних втрат застрахованого урожаю сільськогосподарських культур, сировини, товарів тощо. З цього випливає, що невисока франшиза, застосовувана в деяких випадках, не відповідає принципу повноти страхового захисту.
Дещо інакше складаються обставини з інтегральною франшизою (застосовуваною, наприклад, при страхуванні посівів від граду чи повені, у страхуванні авто-каско тощо), що визначає границю (у відсотках чи квоті), до межі якої збиток при страхуванні не відшкодовується взагалі. Збиток, що перевищує ці границі, відшкодовується страхуванням у повному розмірі.
Інтегральна франшиза звільняє страхову систему АПК від роботи і усунення дрібних пошкоджень, витрати на ліквідацію яких могли б у кілька разів перевищити величину фактичного відшкодування. Ця франшиза, установлена (залежно від виду страхування) у помірному розмірі, не впливає на повноту страхового захисту, тому що незначний збиток може бути легко ліквідований власником застрахованого майна без додаткових витрат. Однак деякі автори вважають, що застосування високої франшизи, наприклад з метою зниження страхових внесків, суперечить принципу повноти страхового захисту.
Висловлюється думка, що принцип повноти страхового захисту, застосування якого в майновому страхуванні не викликає заперечень, можна застосовувати й в особистому. Але ряд авторів, які досліджують проблему, стверджують, що використовувати цей принцип в особистому страхуванні не має сенсу, тому що предметом цього страхування є життя, здоров'я, працездатність і додаткова пенсія людини, тобто такі блага, які не можна виразити в грошах. Неможливо, таким чином, виміряти ступінь повноти страхового захисту як відношення розміру страхових виплат до суми фактичного збитку. У вітчизняній літературі замість термінів "понижуюча" і "інтегральна франшиза" вживаються терміни "безумовна" і "умовна франшиза".
Це твердження тільки видається правильним. Особисте страхування, дійсно, не може повернути життя, здоров'я і працездатність, але воно має на меті відшкодування витрат і задоволення матеріальних потреб, що виникли внаслідок нещасного випадку, що відбувся із застрахованим або членами його родини. Рівень цих витрат і потреб у даних суспільних умовах для кожного конкретного нещасного випадку можна оцінити заздалегідь. Якщо, наприклад, допомога виплачується особі, що стала внаслідок нещасного випадку інвалідом, з метою зберегти приблизно той рівень життя, який існував раніше то розмір місячної допомоги повинен бути не менше суми його попереднього заробітку. Якщо укладений страховий договір не забезпечує такого розміру страхових виплат, з'являється своєрідний вид недострахування.
Незважаючи на труднощі, у кожному виді особистого страхування можна передбачати розмір страхових виплат, що забезпечують відшкодування матеріального збитку, який є наслідком нещасного випадку. Встановлена таким чином сума допомоги є основою для оцінки повноти страхового захисту. Відношення суми фактично виплаченої допомоги до суми реально необхідної можна прийняти як умовний показник ступеня повноти страхового захисту в особистому страхуванні.
Періодичний аналіз повноти страхового захисту в особистому страхуванні має важливе значення для оцінки його суспільної ролі і дозволяє виявити необхідні показники для планування й оцінки результатів діяльності страховиків.
Реальність страхового захисту
Третя ознака характеризує якість страхового захисту, визначену як принцип реальності цього захисту. "Під реальністю страхового забезпечення ми розуміємо міцність, гарантованість виконання права на одержання страхової винагороди, достовірну забезпеченість реалізації цього права" [2.10]. З цього визначення випливає, що даний принцип переплітається з ознакою страхування, який ми назвали "надійністю його дії". Неважко довести, що реальність страхового захисту мас особливу актуальність для страхування в соціальне орієнтованих розвинутих країнах. Можна навести безліч прикладів банкрутств приватних страхових компаній, що виникли через помилкові розрахунки, недостатній розмір резервів, неправильне їх розміщення, а часто і внаслідок фінансових спекуляцій, що не мають, як правило, нічого спільного зі страховою діяльністю. Банкрутство страхової компанії наносить великих збитків інтересам застрахованих, веде до значного росту їхніх витрат і підриває авторитет страхової справи.
Іншою причиною нереального страхування є незрозумілі і надмірно суворі умови страхування стосовно страхувальників, про які вони часто довідуються після настання страхового випадку. Це "пастки", в котрі легко потрапляють страхувальники і в результаті одержують відмову у виплаті відшкодування.
За наявності страхової системи АПК проблеми реальності страхового захисту практично не існує, оскільки, як зазначалося, надійність страхування цілком забезпечена. Великий і різноманітний портфель страхування і значні резерви цілком гарантують стабільність страхових операцій. Крім того, страхова система прагне так уніфікувати умови страхування, щоб уникнути непорозумінь при відшкодуванні збитку. Сумніви, що випливають з незрозумілого становища, як правило, вирішуються на користь страхувальників. І з цього приводу відмови у виплаті відшкодування чи допомоги мають бути винятком і стосуються випадків, коли несприятливі події сталися з провини чи внаслідок злочину або бездіяльності страхувальника.
Чи означає це, що не варто займатися проблемою реальності страхування? Така постановка питання неправомірна. Страхування виникло в умовах розвитку попередніх суспільних формацій, і в ньому поки ще діють деякі положення, що не відповідають новим соціальне економічним відносинам. Варто мати також на увазі, що відмова у виплаті відшкодування, навіть правильна з погляду страхувальника, є фактом небажаним з позиції суспільства. Тому є потреба вивчати реальність захисту по окремих видах страхування і на цій основі удосконалювати чинні умови страхування, а страхова система АПК, узагальнюючи науково-практичниий досвід, відпрацьовуватиме уніфіковані правила страхування на принципах універсальності, повноти та реальності страхового захисту. За показник реальності страхового захисту можна прийняти відношення суми фактично виплаченого відшкодування до суми відшкодування, що була б виплачена при дотриманні страхувальником умов страхування. Показником реальності є також відношення кількості страхових випадків, за якими було виплачено страховевідшкодування, до числа всіх страхових випадків у даний період. Якщо показник реальності відхиляється від 100 % навіть на якусь частку відсотка, необхідно досліджувати причини цього відхилення і страхова система АПК має вжити заходів до їхнього усунення, у тому числі шляхом популяризації страхування й ознайомлення страхувальників з його умовами.
Обов'язкове і добровільне страхування
Принципи універсальності і повноти страхового захисту пов'язані з деякими іншими проблемами оптимальної організації страхової системи АПК. До найважливіших з них відносяться проблеми: визначення сфер застосування обов'язкового і добровільного страхування; доцільності страхування державної власності; відшкодування непрямого збитку (втрачених доходів); забезпечення реальної вартості відшкодування і виплат, незважаючи на зниження купівельної сили грошей.
Аналіз першої проблеми свідчить, що на початковому етапі розвитку обов'язкового страхування висловлювалися думки з приводу доцільності страхування певного майна стосовно суспільних інтересів або інтересів власників цього майна. І загальне бачення зводилось до того, що страхування має бути загальним і провадити його треба в обов'язковій формі. Тільки обов'язкова форма страхування, вважали її прихильники, може забезпечити повний, загальний і недорогий страховий захист.
Ця думка випливала з загальних тенденцій управління економікою держави адміністративними методами, а не шляхом рекомендацій сільськогосподарським підприємствам певних завдань, доцільність реалізації яких соціальне й економічно обґрунтована.
Багаторічний досвід страхових систем колишніх соціалістичних країн свідчить, що обов'язковими стали тільки ті види, що мали важливе народногосподарське значення, і ті, проведення яких у добровільній формі утруднювалося на даному етапі суспільного розвитку. Разом з тим недоцільною виявилась організація в обов'язковій формі тих видів страхування, що захищають насамперед інтереси особистих та підсобних досмодарств і окремих осіб. Досить значного поширення таке страхування набувало завдяки перевіреним методам аквізиції, які , осовувались страховиками.
Слід брати до уваги й те, що добровільне страхування, на основі договорів між страхувальником і страховиком більш еластичне, ніж обов'язкове, оскільки воно легко може бути пристосоване до потреб і бажань страхувальників. Ця перевага забезпечує високу якість страхових послуг і гармонічні відносини між сторонами - страхувальником і страховиком.
У багатьох країнах світу існують види обов'язкового страхування, що відповідають зазначеним вимогам. Це насамперед страхування одноосібних, кооперативних і фермерських господарств, а в деяких країнах — і державних від різних стихійних лих і нещасних випадків. Воно забезпечує страховий захист майже всього нерухомого і рухомого майна господарств і в обмеженому обсязі — врожаю і сільськогосподарських тварин. У різних постсоціалістичних країнах є певні несуттєві розходження в сфері застосування й умов цього страхування.
Наприклад, в постсоціалістичних країнах обов'язковому страхуванню в колективних господарствах підлягли:
Ø будівлі, машини, устаткування, транспортні засоби, знаряддя рибного лову, інвентар, сировина і матеріали; врожай, у тому числі збори з плодово-ягідних плантацій;
Ø сільськогосподарські тварини, домашня  птиця, кролі, хутрові звірі і родини бджіл у вуликах;
Ø будинки і рухоме майно страхувалося від знищення або ушкоджень внаслідок повені, бурі, урагану, удару блискавки, землетрусу, дії ґрунтових вод, пожежі, вибуху й аварій;
Ø по страхуванню відшкодовуються також витрати на розбирання і перенесення майна на нове місце для запобігання його руйнуванню.
Врожай страхувався на випадок знищення або ушкодження від посухи, нестачі тепла, зайвого зволоження, ураганів, повені і т.д., а також збитку, що може бути нанесений шкідниками рослин і пожежею. Тварини страхувалися від падежу і збитку, пов'язаного з інфекційними хворобами, пожежею і стихійними лихами.
Такою ж широкою була сфера застосування обов'язкового страхування селянських господарств у Болгарії, Чехословаччині, Німеччині, Польщі і Румунії. У Болгарії і Чехословаччині цим страхуванням охоплювалося і частина майна державних сільськогосподарських підприємств. Обов'язкового страхування селянських господарств не було тільки в Угорщині і Югославії. Однак у цих країнах дуже високий ступінь добровільного страхування.
Страхування сільськогосподарських підприємств має загальнодержавне значення. Подібно тому, ільки раціонально використовується земля, чи ефективний в неї власник, так і держава має турбуватись, застраховані чи ні сільськогосподарські підприємства, У випадку стихійного лиха чи нещасного випадку відсутність страхового захисту може призвести до припинення або ослаблення виробничої діяльності господарства, як і при неефективному керуванні ним. А це вже питання не приватного, а суспільного значення.
Іншим видом обов'язкового страхування (широко застосовуваним у багатьох країнах) є страхування цивільної відповідальності власника або водія автомобіля чи інших засобів транспорту. Таке страхування з відомими розходженнями, що стосуються суб'єкта й умов страхування, є в США, Англії, Франції, Болгарії, Чехії, Югославії, Німеччині, Польщі, Румунії, Угорщині, Україні тощо. Загальне страхування цивільної відповідальності власника або водія автомобіля введено в суспільних інтересах. Водій транспорту може заподіяти третім особам (власникам інших автомобілів, пішоходам тощо) значний майновий збиток і шкоду здоров'ю, яку він буде не в змозі відшкодувати за рахунок власних коштів.
Обов'язкове страхування власників транспортних засобів можна об'єднати зі страхуванням від нещасних випадків водія, його близьких родичів і пішоходів, а також в обмеженому розмірі зі страхуванням авто-каско й утворити так зване комбіноване обов'язкове комунікаційне страхування, як, наприклад, у Польщі.
Проведення страхування авто-каско в обов'язковій формі має низку зауважень теоретичного і практичного порядку. Цей вид страхування істотно захищає індивідуальний інтерес, а саме власника транспортного засобу. Витрати на ремонт автомобіля можуть бути відшкодовані як за рахунок страхування, так і за рахунок самого власника, якщо він може і хоче спрямувати на цю мету свої заощадження. Навіть повне знищення автомобіля не загрожує суспільним інтересам. Умови обов'язкового страхування взагалі мало еластичні, тим часом саме страхування авто-каско повинне мати кілька варіантів для вибору страхувальниками. Дослідження показали, що система такого обов'язкового страхування могла б застосовуватись і в Україні в поєднанні з добровільним страхуванням, але з позиції практичного втілення це не зовсім зручно. У Польщі, наприклад, з 1975 р. проводилось обов'язкове страхування селян одноосіб­ників від нещасних випадків, а також цивільної відповідальності, пов'язаної з веденням сільського господарства. Починаючи з 1978 p., страхування від нещасних випадків включено в систему соціального страхування. Таке обов'язкове особисте страхування є як би доповненням до соціального страхування і з цього погляду має загально соціальний характер.
Таким чином, теоретичні і практичні передумови свідчать про те, що страхування підприємств АПК має здійснюватися головним чином у добровільній формі, на відміну від соціального страхування.
Перевага у страхуванні добровільної форми страхових відносин не перешкоджає поширенню страхового захисту в АПК. Ця форма страхування потребує більше зусиль для його популяризації й укладання договорів, що сприятиме покращенню страхових відносин між всіма суб'єктам страхової системи АПК.
Ретроспективний аналіз свідчить й про те, що передумовою, яка прискорює розвиток добровільного страхування, є збільшення частки укладання договорів на основі так званого страхового зобов'язання, а також у колективній формі. Зобов'язання по страхуванню починає діяти тоді, коли господарська чи громадська організація (наприклад, об'єднання підприємств АПК, профспілка тощо) приймає рішення про те, що всі підрозділи даної організації або особи, що працюють в ній, повинні укласти індивідуальні або колективні договори особистого чи майнового страхування. У таких розпорядженнях мають наводитися типові умови страхування (обсяг страхового захисту, сума страхування тощо). Умови ці, як правило, мають бути уніфіковані страховою системою АПК.
Зобов'язання по страхуванню виникають і тоді, коли умови торгівельної чи фінансової угоди зобов'язують продавця або кредитора укласти договір на певних умовах. Саме на такий вид страхового забезпечення мають орієнтуватися підприємства АПК. Страхові зобов'язання мають виникати також при укладанні контракту. На основі таких контрактів фермер чи сільськогосподарське підприємство зобов'язується поставити підприємству, що закуповує продукцію (рослинництва і тваринництва), у встановленій кількості. У контракті має бути умова, за якою продукція або тварини будуть застраховані від обумовлених ризиків, а витрати по страхуванню відшкодовуватимуться покупцем . У такий спосіб витрати по страхуванню практично буде включено в ціну реалізованої продукції,
Страхування, що провадиться на основі страхового зобов'язання, наприклад, у страховій літературі Польщі називається договірним облігаційним страхуванням [2.4].
Колективна форма страхового захисту найчастіше застосовується в особистому страхуванні. Вона зручна і для страхових установ, оскільки значно полегшує їхню роботу, і для тих хто страхується, оскільки страховий внесок єдиний для групи і, як правило, нижче, ніж в індивідуальному страхуванні. Це обумовлено тим, що, по-перше, у колективному страхуванні не виявляється так гостро, як в індивідуальному, так звана антиселек ція (несприятливий з об'єктивної і суб'єктивної точок зору портфель страхових ризиків), по-друге, витрати по обслуговуванню колективного страхування значно нижчі, ніж при індивідуальному.
Колективне сімейне страхування може стати джерелом утворення мільярдних резервів, які можуть використовуються як джерело інвестиційних ресурсів в сільське господарство.
Вищенаведене переконує в необхідності оптимального поєднання обов'язкового і добровільного страхування, реалізова­ного на договірній основі в агропромисловому комплексі страховою системою АПК.
Соціальне страхування
Аналіз обов'язкової і добровільної форм страхування буде не повним без розгляду соціального страхування, яке у всіх країнах, де воно існує, є обов'язковим.
Доречно нагадати, що страхування з огляду сфер дії поділяється на майнове і соціальне. Майнове страхування вирівнює порушення у виробничих процесах, охороняє майно АПК й особисту власність громадян від наслідків стихійних лих і нещасних випадків. Особисте страхування взаємодіє із соціальним страхуванням, підсилює його функції, а також є надійною формою утворення довгострокових заощаджень.
Соціальне страхування охороняє найважливішу складову частину продуктивних сил АПК — у людей що беруть участь у виробничому процесі, і забезпечує підтримку певного рівня життя сільського населення шляхом виплати допомоги при настанні таких подій, як хвороба, інвалідність, непрацездатність по старості, смерть тощо.
Обидві ці галузі страхування мають різну природу і історію розвитку. Соціальне страхування виникло набагато пізніше, ніж майнове, — на перетину XIX і XX ст., у період розвинутого капіталізму як результат втілення бажання забезпечити належний рівень життя. Високого розвитку соціальне страхування набуло у високорозвинутих державах з соціальне орієнтованою еконо­мікою: Данія, Швеція, Німеччина, Франція, Італія.
Соціальне страхування в цих країнах сприяє здійсненню соціальної політики держави, що є важливим елементом будівництва соціальне орієнтованого суспільства. Для того щоб соціально-економічна програма була виконана, захист, що забезпечує соціальне страхування, повинен бути всеохоплюючим, здійснюватися в обов'язковій формі і на рівні, що відповідає дійсним можливостям держави. У тих ланках АПК, в яких цей рівень не є достатнім або доцільно його підвищувати порівняно з середнім рівнем, або сприяти розвиткові добровільного особистого страхування,
Залежно від специфічних умов — соціально-економічних, політичних, демографічних тощо — в окремих країнах склалися своєрідні методи утворення фонду соціального страхування. У створенні цього фонду беруть участь у різному ступені самі застраховані (працівники), роботодавці і держава. У деяких країнах (Данія, Швейцарія, Ізраїль, Нова Зеландія) половина і більше фондів соціального страхування сформулювалися із страхових внесків застрахованих, в інших країнах повністю чи майже цілком страхові витрати несуть роботодавці (Шрі Ланка, Туніс). В Італії, Франції, США і Перу роботодавці відшкодовують 60 % і більш цих витрат.
У більшості країн від 1/3 до 2/3 фонду соціального страхування утворюється з платежів застрахованих працівників і роботодавців, а інша за рахунок дотацій держави. Державні дотації в деяких країнах досягають 3/4 і більш загального розміру фонду (Данія, Ірландія, Швеція, Австралія) [2.14].
Фонд соціального страхування національної системи соціального страхування має формуватися в основному із внесків самих працівників і держави, до того ж на частку останнього повинно приподати більша частина коштів.
Вартість одного робочого часу складається, як відомо, з двох основних компонентів: заробітної плати і соціальних витрат (законодавче регламентованих, тарифних і добровільних внес­ків). Міжнародні співставлений другого компоненту (він включає соціальне забезпечення найманих працівників, оплату відпусток і додаткові виплати до Нового року) показують, що він становить 40 — 50% (в Німеччині — 45,9%, Франції — 46,2, Італії — 49,5, Швеції — 43,1, Данії — 18%) [2.1 ].
Помітно проявляється тенденція подальшого перекладання витрат по соціальному страхуванню на роботодавців і державу. Таким чином, соціальне страхування — це сфера загальної системи страхування, в якій основний фонд утворюється цілком або частково централізованим способом.
В Україні витрати по соціальному страхуванню майже цілком відшкодовують підприємства та організації. Страховий фонд формується головним чином із внесків, що сплачуються ними і не входить до складу державного бюджету.
Ці характерні риси соціального страхування — у противагу класичної теорії страхування — спонукали деяких економістів -страховиків сформулювати тезу про "відмирання соціального страхування" і заміну його інститутом, що пропонується назвати "забезпеченням" або "соціальним забезпеченням". Дискусія з цього питання ще триває. Не вдаючись у подробиці цієї дискусії, слід зазначити — визначаючи страхування як важливий важіль врегулювання процесів соціально-економічного розвитку в Україні, соціальне страхування варто відносити до цієї еконо­мічної категорії незалежно від способу формування фонду стра­хування і ступеня відокремлення від інших суспільних фондів.
Страхування державного майна
Наступною проблемою, пов'язаною з всеохоплюваністю страхового захисту сільського господарства в Україні, є страхування державної власності. Ця проблема також викликала жваву дискусію, що триває вже багато років. Думки з цього питання різноманітні. Одні фахівці — теоретики і практики --вважають, що страхування державної власності взагалі не має змісту. Не може, таким чином, бути мови і про "замкнуту розкладку ризику" між багатьма господарствами — учасниками страхового фонду, яким загрожує спільна небезпека. А це, на думку прихильників даної точки зору, — основна ознака страхування. Збиток державним підприємствам можуть бути відшкодовані і без страхування, а за допомогою використання системи дотацій із загальнодержавних (бюджетних) резервів. Стосовно такої позиції декларувалась теза і одночасно прогноз про відмирання страхування, як такого, при соціалізмі. Американський теоретик-страховик А. Мобрей пішов ще далі, висловивши твердження, що між комунізмом і страхуванням існує принциповий конфлікт, обумовлений тим, що комунізм є у певному розумінні страхуванням.
Подібну позицію зайняли деякі страховики західних країн, дискутуючи щодо змісту реферату А. Банасінського [2.11], обговорюваного на восьмому колоквіумі Секції АСТІН Міжнародного об'єднання актуаріїв, що відбувся в Сопоті (Польща) у вересні 1969 р. Цей реферат був доповнений допові­дями страховиків з Чехословаччини, Румунії й Угорщини, які інформували учасників колоквіуму про розвиток і специфіку страхування у своїх країнах.
Теоретики страхування постсоціалістичних країн ніколи не займали таких крайніх позицій стосовно страхування державної власності, як страховики західних країн. Якщо вони і брали під сумнів доцільність застосування на практиці страхування державної власності, то аж ніяк не твердили, що страхування цієї власності суперечить теорії страхування. Німецький вчений Г. Бадер, який вважався в 50-х роках противником страхування державної власності, підтверджуючи у своїх роботах тезу про обов'язковість існування фінансового резервного фонду для цієї власності, дійшов висновку, що страхування не є найдосконалішою формою утворення такого резервного фонду.
Рішучим прихильником страхування державної власності був В. Райхер. Головними передумовами існування страхування державної власності, на його думку та ряду інших економістів, є: плановість розвитку цього сектора АПК, що обумовлює невідкладність усунення негативних наслідків стихійних подій, і комерційний розрахунок, який вимагає, щоб кожне сільськогосподарське підприємство рахувалося з ризиком, що загрожують їх діяльності, враховувала їх у своїх розрахунках і несли певні витрати по страхуванню від настання несприятливих обставин.
Концепції В. Райхера були прийняті і творчо продовжені багатьма економістами — страховиками [2.10].
Результати досліджень привели економістів, юристів і страховиків до висновку, що страхування державної і кооперативної власності не суперечить загальним принципам страхування, а "децентралізований страховий метод відшкодування стихійного збитку не тільки відповідає децентралізованому управлінню цим майном, але і є необхідним його елементом та проявом".
Однак результати досліджень в Україні та інших країнах, не привели до створення єдиної системи страхування державної власності. Проте чітко намітилась тенденція до розширення сфери дії цього виду страхування.
Страховий захист державної власності був запроваджений (у різному ступені) не тільки в Польщі, Німеччині, Югославії, але й у країнах, що його не сприймали на початку 50-х років, а саме: в Чехословаччині, Угорщині, Болгарії і Румунії. В Україні широко застосовуваний страховий захист державної власності в даний час обмежений зовнішньоторговельним товарообігом і морським страхуванням.
Страхування державної власності має, велике значення з погляду загальності страхового захисту і ролі, яку воно виконує і для АПК, і для економіки в цілому. Однак, ще не визріло рішення держави про те, яким чином і в якому обсязі варто відшкодовувати збиток, завданий державному майну, із загального страхового фонду (з резервів бюджету й інших резервів, призначених для цієї мети) і з якого страхового фонду (складової частини цих резервів) його не слід компенсувати. Таке рішення повинно мати характер не доктрини, а економіко-організаційного заходу — створення національної страхової системи АПК. Адже практика показує, що на даному етапі розвитку суспільних відносин і організації економіки АПК, в тому числі сільських господарств найбільш правильним регулятором порушень, що виникли в процесі соціально-економічного розвитку, державні бюджетні резерви або інші не спроможні повною мірою врегулювати порушення, тому слід застосовувати регулятори саме через страхову систему для захисту державної власності. Вирішення цього питання має ґрунтуватися на оцінці ефективності застосовуваної форми і виду страхування, його точності, швидкості і надійності.
Господарська практика переконує, що найбільш ефективним регулятором розвитку агропромислового комплексу і його галузей є страхування.
Непрямий збиток
Страхова система АПК є регулятором процесів соціально-економічного розвитку в аграрній сфері, її завдання полягає не тільки в захисті майна в момент настання страхового випадку і відшкодуванні безпосереднього збитку, але й в усуненні інших порушень — непрямих збитків, що виникли в результаті знищення чи ушкодження майна, яке є власністю або предметом майнових прав застрахованого. Таким чином, метою страхування, як дієвого регулятора страхової системи АПК, є не тільки охорона майна, але і забезпечення умов для гармонійного розвитку галузі. Як зазначає В. Варкалло, "страховий захист, що сформувався в плині сторіч статично, одержує ознаки динамізму" .
З цього приводу виникає питання, в якому обсязі страхування може і повинне відшкодовувати непрямий збиток. Це питання тісно пов'язане з проблемою повноти страхового захисту.
До непрямого збитку відносяться: витрати, здійснені внаслідок несприятливих подій, що стали причиною збитку; втрачені доходи і вигоди, які застрахований міг би одержати, якби ці події не настали.
До першої групи непрямих збитків варто віднести витрати, пов'язані з рятуванням об'єктів, яким загрожувало знищення, а в особистому страхуванні - - витрати на лікування і відновлення професійної працездатності потерпілих осіб, можливо і ритуальні витрати тощо. До цієї групи збитків відносяться й інші витрати, необхідні у зв'язку з настанням нещасного випадку, і насамперед витрати на спорудження нового будинку замість зруйнованого.
Друга група включає доходи і очікуваний прибуток, що могли б бути отримані в період настання збитку.
Умови майнового й особистого страхування передбачають виплату відшкодування тільки по деяких видах непрямого збитку, насамперед на відшкодування різних витрат по рятуванню. Поширення відповідальності страхової системи на усі види непрямого збитку і підвищення тим самим повноти страхового захисту наштовхується на значні труднощі. Це обумовлено двома причинами. По-перше, оцінити непрямий збиток, особливо утрачені вигоди, нелегко, а в деяких випадках навіть неможливо. По-друге, відшкодування не тільки прямого, але і непрямого матеріального збитку може привести до безвідповідального ставлення застрахованих до майна і невжитих заходів щодо забезпечення безпеки своєї власності і навіть спричинити ушкодження майна тощо. Таким чином, підвищення дієвості такого важеля страхової системи, яким є страхування, може несприятливо позначитися на іншому методі регулю­вання — на попереджувальній діяльності.
Труднощі у точному визначенні розміру непрямого збитку, а також у відшкодуванні через страхування витрат, що є наслідком спричиненого нещасного випадку, легко могли б привести до збагачення застрахованого, що не відповідає основним класичним принципам страхового захисту.
Незважаючи на всі ці труднощі, страхова система АПК може охоплювати страховим захистом непрямі збитки з метою підвищення повноти такого захисту. Поширення страхового захисту на непрямий збиток на практиці може бути реалізовано різними способами: шляхом страхування майна за відновленою та договірною вартістю майна, а також включення в обсяг відповідальності страхового товариства втрачених застрахованим доходів і очікуваного прибутку.
Страхування майна за новою вартістю (вартість відновлення), що, зрозуміло, застосовується в майновому страхуванні, ґрунтується на тому, що відшкодування за знищені об'єкти (будинки, автомобілі, техніка, тощо) обчислюється за дійсною вартістю цих об'єктів у новому стані без обліку природного зносу — амортизації. Цей спосіб страхування дає можливість застрахованому швидко відновлювати знищені об'єкти без додаткових витрат.
Страхування майна за відновленою вартістю з економічної точки зору можна трактувати як страхування за споживчою вартістю. Таке страхування усуває можливість збагачення застрахованого, тому що найчастіше споживча вартість нових і старих предметів майже однакова.
Страхуванням майна за новою вартістю поширюється насамперед на основні засоби державних підприємств і інших господарств. Стосовно цих підприємств можна не побоюватися, що вони допустять "збагачення" на суму, рівну різниці між новою і старою вартістю знищеного об'єкта. Однак розглянутий вид страхування має перевагу в тому, що гарантує повне покриття фінансових потреб застрахованого господарства, краще забезпечує безперервність виробничого процесу і при необхідності дозволяє здійснити його модернізацію.
Елементи страхування майна за відновленою вартістю містяться також в обов'язковому страхуванні селянських (фермерських) господарств, в обов'язковому і добровільному страхуванні автомобілів (каско). Розмір відшкодування за знищені вогнем, повінню, ураганом і т.д. житлові і господарські будівлі визначається за винятком дійсного їхнього зносу. Розмір відшкодування, при страхуванні урожаю згідно з чинними умовами, становить 70% завданого збитку. Решта збитку має відшкодовуватися за рахунок матеріальних та грошових ресурсів господарства. Така надмірно велика і примусова франшиза є невиправданою. Адже не всі господарства мають можливість створювати адекватні фонди самострахування. Тому доцільно, щоб розмір франшизи мав договірний характер і був пов'язаний з можливістю коригування страхового тарифу: в бік збільшення, якщо франшиза мала і зменшення при великій. Це цілком правильно, оскільки метою страхової системи АПК є не покриття обчисленого тим чи іншим способом страхового відшкодування, а фактична ліквідація порушень, що виникли внаслідок стихійних лих і нещасних випадків.
Страхування майна за договірною вартістю, з огляду на завдання, що воно повинно вирішувати, близьке до страхування його за відновленою вартістю. При цьому страхуванні відшкодування обчислюється, виходячи із заздалегідь визначеної вартості, зазначеної в страховому договорі. Договірна вартість, чи страхова оцінка, визначається, як правило, на основі угоди між обома сторонами — страхувальником і страховиком. Ця вартість може бути рівною вартості даного об'єкта в новому або в зношеному (з обліком повної чи часткової амортизації) стані відповідно до споживчої чи ринкової вартості, а також враховувати художню, колекційну й іншу цінність застрахованих предметів. За діючим у більшості країн положенням страху­вальник може не погодитися з визначеною страховою сумою, але тільки тоді, коли вона значно перевищує дійсну вартість застрахованих об'єктів. В цілому, страхова оцінка тісно пов'язує всіх учасників страхових відносин у випадку повного збитку.
Застосування страхування за договірною вартістю доцільно у певних випадках, оскільки воно зміцнює принцип повноти страхового захисту і усуває певною мірою спірні питання, що можуть виникати між страховиком і страхувальником при визначенні розміру страхового відшкодування. Другий аспект має особливо важливе значення для страхування.
Деякі види майнового страхування в Україні мають ознаки страхування за договірною вартістю. Так, страхова сума по будівлях, що підлягає обов'язковому страхуванню, встановлюється на основі оцінок, обумовлених місцевими страховими органами. Базою для оцінки вартості будинків служать прейскуранти (так звані норми БТІ). В обов'язковому страхуванні селянських господарств також застосовувалися в обмеженому обсязі щорічна оцінка тварин. У випадку падежу застрахованих тварин відшкодування виплачувалося відповідно до її договірної вартості, але не вище балансової. Охоплення страховим захистом втрачених застрахованих доходів і очікуваного прибутку пов'язане з великими труднощами, але не правового, а техніко-страхового порядку. Діючі умови страху­вання, що наближаються до класичних, можна змінити і пристосувати    до    соціально-економічних    рис    вітчизняного страхування.
Існують труднощі насамперед в оцінці розміру втрачених доходів і очікуваного прибутку, а також у встановленні, якою мірою ці збитки є наслідком стихійного лиха, а якою викликані іншими причинами (наприклад, безвідповідальне ставлення, некомпетентність чи умисний намір). Крім того, виникають побоювання, що охоплення страховим захистом втрачених доходів чи очікуваного прибутку може призвести до того, що застраховане господарство не буде докладати необхідних зусиль для швидкого відновлення своєї виробничої діяльності, перерваної внаслідок виникнення несприятливих подій. Отже, таке страхування замість того, щоб долати наслідки порушення, може викликати їх ріст.
Незважаючи на ці недоліки, в Україні здійснюється таке страхування. Вже стало традиційним застосування страхування втраченого прибутку при страхуванні вантажів під час морських перевезеннях. Риси такого страхування є в страхуванні врожаю від граду і повені, розмір збитку при якому обчислюється не за вартістю врожаю на момент виникнення збитку, а за цінами, за якими був би реалізований врожай, якби дане стихійне лихо не сталося.
Страхова система АПК в експериментальній формі могла б передбачати застосування страхування агропромислових підприємств від безлічі видів непрямого збитку, охоплюючи такі втрати і збитки: витрати, пов'язані з вимушеним простоєм підприємств через нещасні випадки та стихійні лиха; втрата можливого прибутку від реалізації продукції, що не вироблена внаслідок простою підприємств; не заплановані додаткові витрати по виробництву продукції, втраченої внаслідок стихійного лиха; штрафи за простій транспортних засобів, пов'язаний із затримкою або згортанням виробництва, а також неустойки за неякісне виконання договірних зобов'язань по доставці, сплачені контрагентам.
Не упереджуючи питання про те, в якому напрямку буде розвиватися в Україні страхування втрачених доходів і прибутку, варто підкреслити, що позитивне рішення даної проблеми мало б велике значення для зміцнення економічної ролі страхування АПК. Тому є слушною і заслуговує на увагу пропозиція економістів-страховиків — продовжити дослідження з метою виявлення можливості більш широкого використання в сільському господарстві страхування втрачених доходів [2.12].
Страхування і зниження реальної вартості грошей
Останньою проблемою, пов'язаною з реалізацією основних принципів страхування, є вплив зниження реальної вартості грошей (інфляції) на соціальну й економічну ефективність страхування. Одні економісти вважають, що зі зниженням реальної вартості грошей зменшується ступінь повноти страхового захисту, інші, що зменшується реальність самого страхового захисту, оскільки при знеціненні грошей з часом зменшується реальна вартість страхового відшкодування, його не вистачає для відновлення знищених і ушкоджених предметів (майнове страхування) або для відшкодування витрат, що застрахований змушений робити у зв'язку з нещасним випадком (особисте страхування).
Ця проблема має велике значення для розвитку страхування в Україні, оскільки відбувається постійне, хоча і повільне зниження реальної вартості грошей (повзуча інфляція), але і настають періоди різкого спаду їхньої купівельної сили (галопуюча інфляція, інфляційні стрибки тощо). Річні показники знецінення грошей у західних країнах у 70-х роках становили від декількох до 20 %, або і більше.
Спад реальної вартості грошей завдає відчутного удару страхуванню, як соціальному, так і господарському. Він підриває доцільність існування таких форм страхування, в яких домінуючим є аспект довгострокових заощаджень, наприклад, страхування життя і пенсій, де можуть створюватися великі фінансові резерви, як джерело інвестиційних ресурсів для розвитку АПК. Докір страхувальників та застрахованих в період інфляції на адресу страхування цілком справедливий, адже за порівняно   короткий  час   були  знецінені  страхові  суми,   що нагромадились протягом 5 — 20 років .
У 60-70-і роки було проведено багато наукових конференцій економістів, юристів і страховиків, на яких обговорювалися способи страхового захисту від збитків, спричинених зниженням реальної вартості грошей. Йшлося про інтереси не тільки застрахованих, але і часток страхових установ, яким загрожує зниження популярності довгострокового страхування життя. Водночас було опубліковано з фінансово-економічних й актуарних проблем усунення й послаблення наслідків інфляції в галузі страхування.
Одним з головних питань порядку денного XVIII Міжнародного конгресу актуаріїв, що відбувся в Мюнхені (Німеччина) в червні 1968 p., була саме проблема економічної стабілізації вартості довгострокового страхування життя. Особливої уваги заслуговують доповіді, що подають досягнення в цій сфері скандинавських країн, а саме реферати К. Г. Хагстрема зі Швеції і Т. Пентікайнена з Фінляндії.
Перший з цих рефератів цікавий тим, що автор розглядає в ньому систему страхування пенсій. У висновку реферату К. Г. Хагстрем стверджує, що система страхування в колишньому Радянському Союзі забезпечувала "виплату пенсій з постійною реальною вартістю завдяки виробничому розміщенню резервів" [2.12].
Страховий досвід західних країн дає змогу розробити і впровадити такі форми та способи усунення чи хоча б послаблення негативного впливу знецінення грошей на реальні страхові виплати при страхуванні життя і пенсій [2.12]:
укладання   додаткових   страхових   договорів   в   міру зниження реальної вартості грошей;
-    застосування страхування з автоматично зростаючим
внеском і сумою страхування;
-    спрямування належних страхувальникові дивідендів від
участі в прибутку страховика на збільшення страхових виплат;
-    запровадження системи індексного страхування, в якому
страхова сума зростає автоматично в тому ж відношенні, у якому
за даний період підвищився офіційно встановлений показник рівня життя;
укладання страхових договорів, виходячи з вартості інвестиційних бонів; у цьому страхуванні виплачуються додаткові виплати з прибутку, отриманого від розміщення резервних фондів страхової системи;
— укладання страхової угоди в іноземній валюті, що має велику стабільність, або у вітчизняній «золотій» валюті, тобто розмір внеску і страхова сума має бути адекватною вмісту золота у вітчизняній валюті за діючим курсом.
Ці методи стабілізації реальної вартості страхових виплат у страхуванні життя мають і позитивні і негативні сторони.
Не торкаючись питання про функції грошей, варто підкреслити, що й в Україні, внаслідок зниження вартості грошей, виникає проблема забезпечення реальної вартості страхових виплат. Враховуючи різні причини і характер цього явища, в сучасних умовах можна застосувати такі специфічні і більш спрощені методи стабілізації вартості страхування.
В обов'язковому і добровільному майновому страхуванні, що укладається на визначений період, як правило на рік, проблема забезпечення реальності проста. Протягом року невелика зміна вартості не має істотного значення. Крім того, і страхова сума, і розмір відшкодування за об'єкти, що були знищені або пошкоджені, мають визначатися на основі ринкової вартості: страхова сума і платіж — за ринковими цінами на момент укладання або поновлення договору страхування, а страхове відшкодування — за ринковими цінами на момент настання стихійного лиха чи нещасного випадку
Другим заходом, що дозволяє забезпечувати повноту страхового захисту майна всіх підприємств, є застосування в майновому страхуванні принципу першого ризику.
2.3. Особливості страхування майна сільськогосподарських підприємств.
Характеристика страхування майна сільськогосподарських підприємств. Страхування сільськогосподарських підприємств характеризується комплексністю. Воно включає в себе страхування врожаю сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень, тварин, будинків, машин, транспортних засобів, кормів, насіння, готової продукції та інших матеріальних цінностей. Усе це об'єкти майнового страхування.
Об'єкти страхування розбито на чотири групи.
1.                       Урожай сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень плодоносного віку. Виняток становить урожай природних сінокосів і пасовищ, культур, посіяних на зелене добриво, сіяних підпокривних та безпокривних багаторічних трав, а також культур, які господарство висівало протягом трьох - п'яти років, але жодного разу не отримувало врожаю.
2.                       Дерева і плодово-ягідні кущі, що зростають у садах, та виноградники. Не приймаються на страхування багаторічні насадження, знос або зрідження яких становить понад 70%, а також ті, що підлягають списанню з балансу.
3.                       Сільськогосподарські тварини, птиця, кролі, хутрові звірі, сім'ї бджіл у вуликах, крім господарств, де щодо тварин установлено карантин або інші обмеження у зв'язку з інфекційними захворюваннями.
4.                       Будівлі, споруди, сільськогосподарська техніка, об'єкти незавершеного будівництва, передавальні пристрої, силові, робочі та інші машини, транспортні засоби, сировина, матеріали, продукція. Риболовецькі госпо­дарства можуть страхувати також судна та засоби лову.
Страхування тварин. Страхування тварин здійснюється при досягненні ними певного віку, за винятком молодняку великої рогатої худоби, коней, свиней, овець, кіз, хутрових звірів, кролів, домашньої птиці, які на випадок знищення або вимушеного забою внаслідок стихійного лиха, пожежі, дії електричного струму страхуються незалежно від віку[2.12].
Свині, хутрові звірі й кролі приймаються на страхування після досягнення ними чотиримісячною віку; домашня птиця яйценосних порід -п'ятимісячного; птиця в господарствах, що спеціалізуються на вирощуванні бройлерів — одномісячного; велика рогата худоба, вівці й кози - шестимісячного віку; коні - після одного року.
Страхові ризики зі страхування тварин. Страховими ризиками зі страхування тварин є інфекційні хвороби, пожежі, аварії, вибух, стихійне лихо, обвал, сель, нещасний випадок, ожеледицю, наст, попадання під рухомий транспорт або під дію електричного струму та вимушений забій (знищення) за розпорядженням ветеринарної служби.
Страхові ризики, передбачені при страхуванні будівель і споруд. Страхування будівель, споруд та іншого майна здійснюється на випадок знищення або пошкодження через пожежу, вибух, удар блискавки, повінь, паводок, землетрус, бурю, ураган, зливу, град, зсув, незвичайні для даної місцевості снігопади, сель, припинення постачання електроенергії (спричинене страховою подією). Засоби транспорту страхуються на випадок дорожньо-транспортних пригод [2.12].
Крім того, тварини, обладнання, машини та інше майно можуть бути застраховані на випадок крадіжки та неправомірних дій третіх осіб.
Вартість, за якою приймаються на страхування тварини, будівлі, споруди. Тварини приймаються на страхування в договірній сумі, але не вищій за балансову вартість. Таким же чином визначається страхова сума за матеріали, корми, насіння, готову продукцію та інші матеріальні цінності. Щодо тварин і зазначених щойно активів може передбачатися франшиза. Основні засоби приймаються на страхування за договірною ціною, але не вищою від залишкової вартості.
Тварини, будівлі, обладнання тощо можуть бути прийняті на страхування і в сумі, меншій за їх балансову (розрахункову) вартість. У такому разі всі об'єкти відповідного виду майна вважаються застрахованими в тому відсотку їх балансової вартості, в якому їх узято на страхування вцілому.
Визначення страхових платежів при страхуванні тварин. Страхові платежі визначаються вцілому за договором і за кожним видом майна, що передається на страхування. Для цього від страхової суми відкидають франшизу, різницю перемножують на тарифну ставку і ділять на 100. Правилами HACK ЗАТ «СГ «ТАС» передбачена можливість - з огляду на ступінь ризику та обставини укладання договору страхування, застосовувати знижувальні (від 0,5 до 1) або підвищувальні (від 1 до 5) коефіцієнти.
Страхувальники, які протягом двох років безперервно страхували тварини, будівлі, споруди та інше майно у повній вартості, а врожай сіль­ськогосподарських культур - у повній розрахунковій страховій сумі, не одержуючи при цьому страхового відшкодування, мають право на знижку суми обчислених страхових платежів у розмірі до 20%, при страхуванні протягом трьох років - 30, протягом чотирьох і більше років - 40%.
Страхові платежі мають бути сплачені в повному обсязі або в розмірі не менш як 50% відповідної суми - зі страхування тварин та іншого майна до вступу договору страхування в дію, але не пізніше 30 днів з дня його підписання.
Зі страхування тварин, багаторічних насаджень та іншого майна остаточні розрахунки внесків мають бути закінчені протягом трьох місяців після сплати першого платежу. Загальна сума страхових платежів має зараховуватися за строками сплати в такій послідовності: одна частина надходжень спрямовується на сплату платежів за тварини та інше майно (не менше як 50% нарахованої суми), а решта - на сплату платежів зі страхування сільськогосподарських культур.
Визначення розміру збитку при загибелі тварин. Розмір збитку, завданого загибеллю тварин, визначається, як добуток між встановленою середньою страховою сумою за одну голову тварини за договором страхування і кількістю загиблих голів. Що ж до вимушено забитих тварин, то слід враховувати ще вартість реалізованого м'яса, придатного для харчових цілей, і шкурок хутрових тварин. У разі, якщо за висновком ветеринарної служби м'ясо буде визнане непридатним для використання, страхове відшкодування виплачується як за тварин, що загинули.
Визначення розміру збитку за майно, що входить до складу основних засобів. При знищенні майна, яке входить до складу основних засобів, розмір збитку визначають з огляду на повну балансову вартість (з урахуванням зносу) і витрат на рятування й впорядкування майна після страхового випадку за мінусом вартості залишків. При пошкодженні майна збиток визначають виходячи з вартості відновлення за цінами, що існували на момент укладання договору страхування.
Визначення розміру збитку при пошкодженні кормів, насіння, готової продукції. Збиток при пошкодженні (загибелі) кормів, насіння, готової продукції та інших товарно-матеріальних цінностей визначається на підставі облікових даних про рух цих цінностей.
Страхове відшкодування за загибле або пошкоджене майно виплачується щоразу в розмірі завданих збитків, але в межах страхової суми, зазначеної в договорі.
2.4. Страхування врожаю сільськогосподарських культур
Однією з гострих проблем в АПК є захист врожаю сільськогосподарських культур, за допомогою якого в певній мірі можна стабілізувати економіку самих господарств, агропромисловий комплекс та й економіку держави в цілому.
Страхування дає змогу ефективно боротися з наслідками стихійних явищ і має на меті застерегти господарства від економічної розрухи після того, як ні запобіжна діяльність (превенція), ні боротьба власними силами (репресія) не дали бажаного результату. Страхування, виконуючи функцію захисну, дозволяє точно визначити, скільки коштуватиме господарству відповідне забезпечення, оскільки ризик, який може реалізуватися, набуває грошового еквіваленту — страховий внесок (премія).
Об'єкти страхування. На страхування можуть бути прийняті:
Ø врожай сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень плодоносного віку (за винятком врожаю природних сінокосів і пасовищ, культур, посіяних на зелене добриво, сіяних підпокривних та безпокривних багаторічних трав);
Ø дерева і кущі плодово-ягідних насаджень, що зростають в садах, та
ниноградники.
Об'єкти, що не беруться на страхування. Не може бути об'єктом страхування:
v     врожай сільськогосподарської культури, яку господарство висівало три - п'ять років, але жодного року не одержувало врожаю; врожай багаторічних насаджень плодоносного віку, якщо господарство не одержувало врожаю з цих насаджень протягом п'яти років, що передували укладанню договору страхування;
v багаторічні насадження, що зростають в садах, знос або зрідження яких становить 70 і більше відсотків; такі, що підлягають списанню з балансу у зв'язку з плановою реконструкцією і викорчовуванням, природним відмиранням, псуванням та інше; вражені хворобами, шкідниками рослин.
Ризики, що беруться на страхування. Страхування врожаю сільсь­когосподарських культур і багаторічних насаджень провадиться на випа­док загибелі чи пошкодження їх внаслідок:
¨     вимерзання, заморозку, граду, зливи, бурі, урагану, посухи, повені, селю, пожежі;
¨     вимокання, випрівання, якщо це сталося внаслідок стихійного лиха.
Страхування врожаю сільськогосподарських культур, вирощуваних у захищеному грунті провадиться на випадок загибелі чи пошкодження їх внаслідок:
v     граду, зливи, бурі, урагану, повені, селю, пожежі, якщо було пошкодження самої споруди;
v     припинення подачі електроенергії, викликаної стихійним лихом або аварією у цих спорудах.
Страхування дерев, кущів, плодово-ягідних насаджень; що вирощують у садах та виноградниках, провадиться на випадок повної загибелі (відмирання підземної і надземної їх частин всіх або окремих дерев, кущів); внаслідок морозів, сильних снігопадів, повені, бурі, урагану, зливи, граду, обвалу, зсуву, селю, землетрусу, пожежі, посухи, за винятком культур, які вирощуються у зрошувальних зонах, а також повного їх знищення карантинними комахами, якщо Страхувальник не отримував офіційного попередження про це.
Встановлення страхової суми. Страхова сума за договором страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень визначається в договірній сумі, але не більш 70 відсотків вартості.
Вартість врожаю сільськогосподарських культур визначається множенням ціни за одиницю продукції, заявленої Страхувальником і узгодженої із Страховиком, та середню врожайність з 1 га за останні п'ять років і площею, з якої заплановано одержати врожай.
Вартість багаторічних насаджень розраховується виходячи з балансу Страхувальника за попередній рік, в тому числі тих, що вступають у плодоносний вік того року, на який укладається договір страхування.
Сума страхових платежів визначається множенням тарифної ставки на встановлену страхову суму і діленням на 100.
Особливості укладання договору страхування врожаю сільськогосподарських культур
Договір страхування укладається на підставі письмової заяви Страхувальника (Додаток 1) і може засвідчуватися страховим свідоцтвом (страховим полісом) (Додаток 3).
До договору на кожну сільськогосподарську культуру або групу культур, які підлягають страхуванню, додається розрахунок вартості сільськогосподарських культур або групи культур та страхових платежів, який є невід'ємною частиною договору страхування (Додаток 2).
Реквізити, які має містити договір страхування. Договір страхування повинен містити: назву та адресу Страховика і Страхувальника; зазначення об'єктів страхування; розмір страхової суми; перелік страхових випадків; визначення розміру тарифів, страхових платежів і термін їх сплати; строк дії договору, порядок його зміни та припинення; права, обов'язки сторін і їх відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови (обумовлення, особливості, обмеження), порядок вирішення спорів (Додаток 1).
Договір страхування укладається: на врожай всіх сільськогосподарських культур або будь-яку окремо взяту сільськогосподарську культуру чи групу культур, якщо група дає однорідну продукцію (зерно, овочі).
Страхування окремого виду сільськогосподарських культур або групи культур зазначається як "вибіркове", що не дає право на одержання страхового відшкодування за збитки, нанесені іншому виду сільськогосподарських культур або групи культур, що за договором страхування страховим захистом не забезпечено.
Договір страхування врожаю групи сільськогосподарських культур може бути укладений за умови відшкодування збитку за кожну культуру окремо або за групу в цілому, якщо група дає однорідну продукцію (зерно, овочі).
Строки і об'єкти укладання договору страхування. Договір укладається:
¨           зі страхування врожаю сільськогосподарської культури - до встановлених місцевими агрономічними службами оптимальних строків їхпосіву (посадки) для даного регіону;
¨           зі страхування врожаю декількох сільськогосподарських культур,або їх групи - до встановленого календарного терміну посіву (посадки) тієїкультури, яка має найбільш ранній термін посіву;
¨           зі страхування всіх багаторічних насаджень або окремої групи, алеза умови страхування всіх насаджень, які відносяться до даної групи (зерняткові, кісточкові) - до входження їх у зиму (припинення вегетації);
¨           зі страхування культур, які вирощуються у зачищеному грунті - допочатку виробничого циклу (посіву, висадки);
¨           як виключення, з вибіркового страхування  (озимі сільгоспкультури) після сходів з обов'язковим їх оглядом та складанням необхідних документів і встановленням проценту пошкодження, який мав місце до укладання договору страхування.
Якщо після укладання договору страхування Страхувальник змінює посівну площу в бік збільшення, він має право укласти додатковий договір з урахуванням зміни площі між фактично посіяною та врахованою в основному договорі страхування.
В разі укладання додаткового (за особливими умовами) договору страхування якісних втрат врожаю, вартість визначається виходячи з середньої ціни, що склалася від реалізації продукції даної культури за останні 5 років.
Набуття чинності договором страхування. Договір страхування набуває чинності з наступного дня після надходження на поточний рахунок Страховика обчислених страхових платежів в повному обсязі річної суми або не менше 25%.
Терміни сплати страхового платежу. Термін сплати першої частини страхового платежу встановлюється за згодою сторін, але не пізніше 30 днів з часу підписання договору. Решта страхових платежів сплачується: в 2-3 терміни за згодою сторін, але не пізніше першого дня початку збирання врожаю однієї із культур, що передбачено агротехнічними умовами; зі страхування багаторічних насаджень - не пізніше трьох місяців після внесення платежів першого строку.
При страхуванні врожаю в державних господарствах сплата страхо­вих платежів може проводитись в такі терміни:
¨     за врожай озимих зернових, багаторічних сіяних трав посіву минулих років та багаторічних насаджень - до 1 грудня року, що передує збиранню врожаю - 50 відсотків річної суми платежу, а решту — до 1 лютого наступного року;
¨     за врожай ярих зернових, технічних кормових культур, розсадників: перший внесок - до 15 травня - 15 відсоткін; другий внесок – до 1 липня - 35 відсотків; третій внесок-до 1 вересня 50 відсотків.
Індивідуальні страхові тарифи не можуть перевищувати затверджені Кабінетом Міністрів максимальні страхові тарифи.
Припинення дії договору страхування. Страхування врожаю сільськогосподарських культур припиняється в день закінчення у господарстві збору врожаю сільськогосподарських культур, тобто, коли:
·        зернові, зернобобові, льон-довгунець та інілі культури, збір якихпов'язаний із обмолотом, обмолочені або складені в скирти;
·        луб'яні культури, що вирощуються тільки для одержання волокна (прядива) або лубу, перероблені у зеленому свіжозібраному стані або вивезені з поля до місця здавання, зберігання або первинної обробки;
·        урожай тютюну та махорки вивезено з поля і після первинної об­робки спресовано у паки для здавання заготівельним організаціям або на склад і оприбуткування по бухгалтерських документах господарства;
·        урожай цукрових буряків, лаванди та деяких інших ефіроолійних культур, картоплі, овочевих, баштанних культур, кормових коренеплодів, садів, ягідників, виноград)', хмелю вивезено з поля (саду) до місця здавання, зберігання або переробки, а урожай коренебульбоплодів при залишку його на зберігання у полі закладено у ями, бурти, траншеї;
·        сіно сіяних трав вивезено з поля або складено у стіг, врожай зеле­ної маси силосних культур закладено у силосні ями, башти, траншеї тощо;
·        зрізано квіти, живці, у квіткових культур зібрано насіння, викопані
бульби, цибулини, кореневища;
·        розсада викопана;
·        з розсадників викопані саджанці (сіянці).
При достроковому припиненні дії договору страхування за вимогами Страховика Страхувальнику повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога Страховика зумовлена невиконанням Страхувальником умов договору страхування, то Страховик повертає Страхувальнику страхові платежі за час дії договору з вирахуванням витрат на ведення справи, визначеної нормативом у розмірі страхового тарифу, виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування.
У разі дострокового припинення дії договору страхування за вимогою Страхувальника Страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення .дії договору з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за договором страхування. Якщо вимога Страхувальника обумовлена порушенням Страховиком умов договору страхування, то останній повертає Страхувальнику сплачені ним страхові платежі повністю.
У разі припинення діяльності Страхувальника в зв'язку з його ліквідацією дія договору припиняється в день, встановлений для ліквідації, а при реорганізації (злитті, поділі, відділенні) - через 15 днів з дня реорганізації (але в усіх випадках - не пізніше строку закінчення дії договору). При цьому платежі повертаються (за повні місяці) за період, що залишився після припинення дії договору до кінцевого строку страхування, якщо Страховиком не виплачувалась і не передбачається виплата страхової суми або страхового відшкодування за договором страхування.
Права та обов'язки сторін, передбачені у договорі страхування.
Страхувальники, які протягом двох років безперервно страхували багаторічні насадження у повній вартості, а врожай сільськогосподарських культур в повній розрахунковій страховій сумі, і не одержували страхове відшкодування, мають право на знижку суми обчислених страхових платежів у розмірі до 20%; при страхуванні протягом трьох років - 30%, чотирьох — 40%, а також надання їм місячного пільгового строку для укладання нового договору незалежно від того, одержували вони страхове відшкодування чи ні. Новий договір оформляється і платежі обчислюються з моменту закінчення дії попереднього договору. Якщо протягом пільгового строку станеться страховий випадок, а новий договір не буде укладено, то виплата страхового відшкодування проводиться виходячи із умов, встанов­лених попереднім договором страхування даного виду майна. Страхувальник зобов 'язаний:
• надавати Страховику необхідну інформацію про майно, яке підлягає страхуванню, його вартість, порядок використання та зберігання, а також іншу інформацію про обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику;
•   своєчасно, у встановлені договором терміни сплачувати обчислені страхові платежі;
•   повідомити Страховика про діючі договори страхування щодо цього майна з іншими страховиками;
•   утримувати посіви сільськогосподарських культур у відповідності до протипожежних правил, дотримуватись агротехнічних заходів щодо вирощування, збирання і зберігання врожаю сільськогосподарських культур, та виконання вимог інших органів нагляду;
•   у дводенний термін повідомити Страховика про настання страхового випадку;
•   негайно заявити відповідним органам (міліції, пожежній службі) про настання страхового випадку;
•   надавати Страховику достовірну інформацію і довести про страховий випадок та його наслідки (Додаток 4);
•   вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок страхового випадку і збереження майна, що залишилося до прибуття представника Страховика;
•   надавати представнику Страховика можливість щодо огляду майна до укладання договору страхування, у період дії договору на предмет його зберігання, та після страхового випадку для визначення розміру збитку (Додаток 5);
•   протягом трьох діб після прийняття відповідними органами рішення про реорганізацію (об'єднання, відокремлення), ліквідацію і припинення діяльності Страхувальника повідомити про це Страховика, при цьому права і зобов'язання, що випливають з договору страхування переходять до правонаступника Страхувальника за згодою Страховика.
Страхувальник має право на пільгу до 10% при умові одноразової сплати річної суми страхових платежів.
Страховик зобов 'язаний:
v ознайомити Страхувальника з умовами страхування;
v протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку (надходження письмової заяви від Страхувальника), вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчас ної виплати страхового відшкодування;
v при настанні страхового випадку і наявності всіх необхідних документів з доказами цього факту і розрахунків суми збитку, протягом 15 діб здійснити виплату страхового відшкодування або прийняти рішення про відмову;
v відшкодувати витрати, понесені Страхувальником внаслідок страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору;
v тримати у таємниці відомості про Страхувальника і його майновийстан, за винятком випадків, передбачених законодавством України.
Страховик має право:
Ø перевіряти відомості про Страхувальника, а також коригувати умови договору за згодою сторін, якщо в період його дії відбудеться зміна ризику та обсяг страхової відповідальності;
Ø зменшити або відмовити у виплаті страхового відшкодування, якщо Страхувальник не виконає будь-яких із перелічених у договорі страхування своїх зобов'язань;
Ø подати регресний позов до Страхувальника з метою компенсації збитків за сплачене ним страхове відшкодування, якщо під час дії договору буде встановлено, що Страхувальник надав неправильні чи неповні відомості, які можуть змінити оцінку ризику Страховиком; не заявив про зміни у виробничій діяльності, структурну реорганізацію тощо, або заявив про них не повністю.
Визначення вартості врожаю сільськогосподарських культур для обчислення страхових платежів
Вартість врожаю сільськогосподарських культур визначається для обчислення страхових платежів за даними обліку і звітності страхувальників, виходячи із середньої врожайності за останні п'ять років і погоджених із Страхувальником цін в розрахунку на площу, яка була зайнята культурами у попередні роки (озимі культури і багаторічні сіяні трави — під урожай поточного року); по багаторічних насадженнях в розрахунок приймається площа насаджень плодоносного віку попереднього року.
Вартість врожаю визначається по кожній культурі, по овочах і баштанних культурах, сіяних травах, плодово-ягідних насадженнях, квітах і квітково-декоративних рослинах, а деяких інших - в цілому по групі.
Визначення вартості врожаю однорічних і багаторічних сіяних трав. Вартість врожаю однорічних і багаторічних сіяних трав обчислюється на всю посівну площу, за винятком посівів, що використовують на випас худобі.
По багаторічних травах посіву минулих років із загальної площі під врожай поточного року вираховується площа на випас.
Розмір площі на випас визначається у такому відсотку, який складає фактично використана площа трав на випас від загальної площі посіву трав за даними обліку і звітності страхувальника за останні три роки. Визначена розрахунковим шляхом плоша багаторічних трав на випас вираховується іззагальної площі трав.
Вартість однорічних трав визначається у розрахунку на площу, з якої у минулому році була одержана продукція. Якщо у минулому році проводилась виплата страхового відшкодування по загиблих або пошкоджених однорічних травах, платежі обчислюються по фактично зібраній площі з урахуванням площі, яка висівалась для одержання продукції, але у зв'язку із загибеллю або пошкодженням посівів внаслідок стихійного лиха була використана на випас.
У випадку, коли яка-небудь культура протягом останніх п'яти років висівалася менше трьох років, у розрахунок для обчислення платежів сільськогосподарському підприємству приймається планова врожайність за попередній рік, а при відсутності її - на поточний рік, але не вище врожайності, фактично одержаної в середньому по району у минулому році відповідно по сільськогосподарських підприємствах, орендарях, селянських (фермерських) господарствах та державних сільськогосподарських підприємствах. Коли господарство не планувало одержання врожаю культури, у розрахунок приймається врожайність, фактично одержана в середньому по району у минулому році.
У випадках, коли господарство висівало культуру три - п'ять років, але в жодному році не отримало врожаю, культура страхуванню не підлягає. Якщо в ці роки сільськогосподарське підприємство не отримувало якого-небудь виду продукції, наприклад насіння сіяних трав та ін., то в розрахунок вартості середньої врожайності на 1 га в цілому по культурі продукція цього виду не приймається. Не проводиться страхування врожаю
багаторічних насаджень плодоносного віку, якщо господарство не одержало врожаю протягом п'яти років.
Визначення вартості врожаю по культурах, що дають 2-3 види основної продукції. При чітко вираженій періодичності плодоношення зерняткових садів у господарстві їх середня врожайність визначається по роках, котрі відповідають по плодоношенню поточного року.
У випадку, коли окремі сільськогосподарські підприємства спеціалізуються на виробництві цінних сортів сільськогосподарських культур і реалізують продукцію за ціною, більш високою, чим середня по району, то за заявою сільськогосподарського підприємства вартість врожаю таких культур визначається за середньою ціною, що склалася у господарстві за останні три роки.
По культурах, що дають два-три види основної продукції (льон-довгунець, сіяні трави і ін.) і по культурах, що обліковують у груповому порядку повторні (пожнивні) і проміжні посіви на зерно, овочеві культури відкритого грунту, культури закритого грунту, насінники, маточники, квіти та ін.) - вартість врожаю попередньо визначається на 1 га та зі всієї площі по окремих видах продукції (окремих культурах) і в цілому по культурі (групі культур). Надалі площа в цілому по культурі (групі культур) і вартість урожаю усієї площі служить базою для визначення страхових платежів.
Визначення вартості врожаю овочевих культур відкритого грунту. Вартість врожаю овочевих культур відкритого грунту попередньо розраховується окремо по кожній основній культурі (капуста, огірки, помідори, буряки столові, морква, цибуля, часник, зелений горошок), а також по групах інших овочів і повторних посівів овочевих культур. Вартість врожаю по групах інших і повторних посівів овочевих культур визначається за середньозваженою ціною всіх культур, що входять в дану групу, виходячи із валового врожаю за попередній рік і договірних цін на період масової реалізації продукції. Якщо у дану групу входить велика кількість культур, то за домовленістю із сільськогосподарським підприємством середньозважена ціна може бути визначена по культурах, що займали у попередньому році не менше 80% площі даної групи культур.
У місцевостях, де проводяться повторні посіви овочевих культур або вирощуються культури зимового овочівництва (у південних районах), вартість врожаю овочевих культур даної групи визначається окремо і потім додається до вартості основних і інших овочевих культур.
Визначення вартості насінників.
 Вартість врожаю насінників основних овочевих культур визначається окремо по кожній культурі, а інших овочевих культур — в цілому по групі. Якщо господарства із насіннєвих ділянок крім насіння одержують і інші види продукції (наприклад, з насіннєвих ділянок помідорів - пульпу і помідори), вартість п'ятирічного врожаю в середньому на 1 га розраховується з врахуванням всіх видів продукції.
Вартість врожаю насінників попередньо розраховується окремо по кожному виду продукції шляхом множення середньої п'ятирічної врожайності на відповідну ціну за домовленістю і на всю площу, яка була зайнята культурами у попередньому році. Вартість окремих видів продукції додається і визначається середня п'ятирічна вартість урожаю кожного насінника на 1 га і зі всієї площі.
Вартість середнього п'ятирічного врожаю насінників інших овочевих культур визначається в цілому по їх групі, виходячи із середньозваженої врожайності, середньозваженої ціни у розрахунку на площу, яка була зайнята культурами цієї групи.
Вартість врожаю культур, що входять до групи насінників баштанних продовольчих культур і насінників кормових коренеплодів, визначається у порядку, передбаченому для насінників основних овочевих культур.
Визначення вартості врожаю по культурах закритого грунту.
 По культурах закритого грунту вартість врожаю визначається по групах: овочі, розсада (овочі, тютюн, махорка), насінників овочевих культур, квіти і квітково-декоративні рослини, маточники, гриби та ін.
Вартість врожаю по групах овочів і розсади розраховується в цілому по групі шляхом множення середньої п'ятирічної врожайності кожної культури, що входить у групу, на ціну за домовленістю і на всю фактичну площу збирання.
Вартість врожаю з 1 га та усієї площі по групах квітів та квітково-декоративних рослин, маточників і насінників визначається в порядку, передбаченому для відповідних груп культур відкритого грунту.
По багаторічних сіяних травах посіву минулих років вартість врожаю визначається по тих видах продукції, що заплановані сільськогосподарським підприємством для одержання в цьому році. При цьому вартість продукції насінників розраховується по кожному виду насіння окремо.
У випадках, коли господарство вирощує на насіння велику кількість різних видів багаторічних трав, врожайність насіння і договірна ціна можуть розраховуватися не по кожному виду трав, а по двох групах: бобові (конюшина, люцерна, еспарцет та ін.) і злакові (тимофіївка, овсяниця лугова та ін.). У розрахунок середньозваженої ціни у цьому випадку слід приймати насіння запланованих для одержання в даному році культур.
Визначення вартості по багаторічних безпокривних травах.
 По багаторічних безпокривних травах посіву поточного року вартість середнього п'ятирічного врожаю усієї площі визначається у порядку, передбаченому для багаторічних сіяних трав посіву минулих років.
Вартість врожаю підпокривних багаторічних трав, що дають продукцію (сіно, зелений корм) у рік посіву, розраховується по кожному виду продукції в розрахунку на площу, що зібрана у попередньому році. Якщо у попередньому році частина однорічних трав висівалася для одержання продукції, але у зв'язку з загибеллю або пошкодженням внаслідок стихійного лиха була використана на випас, вартість їх врожаю розраховується шляхом множення вартості середнього п'ятирічного врожаю на 1 га вцілому по культурі на фактично зібрану площу, включаючи площу, що використана у зв'язку з пошкодженням на випас, за яку у попередньому році виплачувалося страхове відшкодування. При цьому вартість середнього п'ятирічного врожаю з 1 га в цілому по групі визначається з врахуванням усіх видів продукції виходячи із фактично зібраної площі.
По ефіроолійних культурах (коріандр, м'ята, герань, аніс, фенхель, лаванда) вартість врожаю для визначення страхових платежів визначається окремо по кожній культурі, виходячи із середньої п'ятирічної врожайності, діючих договірних цін в розрахунку на площу, з якої одержана продукція у поточному році.
Аналогічно розраховується вартість врожаю по групах лікарських рослин та інших технічних культурах.
Вартість продукції маточників розраховується по кожному виду продукції окремо: саджанцях плодових, ягідних, виноградних, лісодекоратив-них, квітково-декоративних та ін. культур; підщепах насіннєвого і вегетативного розмноження плодових, виноградних, квітково-декоративних та інших культур.
Визначення вартості сіянців, саджанців, продукції маточників. Вартість сіянців визначається виходячи із середнього врожаю з 1 га за останні п'ять років, середньої ціни реалізації або договірної ціни і зайнятої ними площі.
Вартість саджанців плодових та інших культур у полях формування визначаються шляхом множення фактичних за попередній рік витрат на 1 га на вирощування та догляд по роках закладки на площу посадки.
Вартість саджанців ліквідного поля (поля копання) визначається, виходячи із середньої п'ятирічної врожайності, договірної ціни в розрахунку на площу, що зайнята під готовими до копання саджанцями.
Вартість продукції маточників визначається виходячи із середнього п'ятирічного виходу чубуків та інших видів продукції з 1 га, відповідних договірних цін (реалізації) за попередній рік і експлуатаційної площі, зайнятої маточниками.
Вартість саджанців, затрати на вирощування саджанців у полях формування, а також вартість саджанців ліквідного поля і продукції маточників підсумовуються, і по загальній вартості визначаються страхові платежі.
Визначення вартості квітів і квітково-декоративних рослин, що вирощуються у відкритому грунті для промислових цілей і реалізації, провадиться вцілому по групі культур шляхом множення середнього п'ятирічного виходу кожного виду продукції з 1 га на відповідну договірну ціну і на всю площу посіву (посадки) попереднього року.
Вартість дворічних і багаторічних квіткових культур, що не дають в перші роки росту продукції, визначаються виходячи з фактично проведених господарством затрат на 1 га посіву (посадки) і догляду за ними за попередній рік і зайнятої площі.
3.7. Обчислення і сплата величини страхових платежів
Розмір страхових платежів обчислює Страховик, враховуючи вартість врожаю сільськогосподарських культур та тарифну ставку по культурах чи групах культур у розрахунку, який складається у двох примірниках, підписується Страховиком і керівником і головним бухгалтером Страхувальника. Один примірник залишається у Страховика, другий передається Страхувальнику (Додаток 2).
Коли у даних обліку і звітності сільськогосподарського підприємства, на основі яких визначається вартість майна, виявлено помилки, у розрахунку показники корегуються. При виявленні помилки складається довідка, яка підписується представниками Страховика і сільськогосподарського підприємства (Страхувальником). Зміни, що вносяться у розрахунок після її вручення, завіряють відповідними підписами. При значній кількості виправлень розрахунок складається заново. На додатково вирахувані платежі строки сплати визначаються стосовно до строків, що встановлені для сплати попередньо обчислених платежів з тим, щоб в розпорядженні Страхувальника було не менше 30 днів для сплати додатково нарахованих платежів.
Днем сплати платежів вважається день списання установою банку суми платежу із рахунка Страхувальника незалежно від часу зарахування цих сум на рахунок Страховика, а при утриманні платежу із належного господарству страхового відшкодування - день затвердження відшкодування до виплати.
Страхові платежі сплачуються із поточних рахунків згідно чинного законодавства.
Надлишки сплачених у поточному році Страхувальником страхових платежів належать поверненню господарству відразу ж, або зараховуються Страхувальнику як платежі на наступний рік (за узгодженням сторін).
Якщо до часу виявлення надлишкових сум з платежів минулого року Страхувальник прострочив сплату страхових платежів поточного року, то ці суми зараховуються у погашення прострочених платежів. Про проведений залік Страхувальник повинен бути письмово повідомлений у триденний термін.
У випадку реорганізації Страхувальника проводиться перерахунок страхових платежів відповідно вартості, зазначеній у акті майна, що пере­дане знову створеним господарствам.
Складання акту про загибель або пошкодження сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень
Акти про загибель або пошкодження посівів сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень складаються на бланку інспектором Страховика при участі керівника сільськогосподарського підприємства, а також представників виконавчого комітету місцевої Ради та інших спеціалістів, участь яких необхідна (Додаток 6).
Акти у двох примірниках підписують особи, що приймають участь у їх складанні і завіряються печаткою Страховика. Особи, що підписали акт, несуть особисту відповідальність за правильність його складання. Один примірник акту передається Страховику, а інший залишається у Страхувальника.
Акт складається на всі страхові випадки загибелі або пошкодження сільськогосподарських культур, про які повідомив Страхувальник письмово. При отриманні Повідомлення про страховий випадок Страховик надсилає Страхувальнику Довідку про отримання.
Акт складається у такі терміни: протягом 15 днів після оприбуткування господарством всього одержаного врожаю поточного року, а на культури, продукція яких повністю продається державі - після закінчення продажу всієї продукції даної культури. У випадку повної загибелі культури на всій площі посіву (посадки) у господарстві акт складається у 15-денний термін від дня настання звичайних строків її збирання.
При складанні актів причини загибелі (пошкодження) сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень уточнюються.
Розмір фактичної площі посіву (посадки) сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень при складанні акту визначається за документами Страхувальника.
По озимих культурах, які висівають на зерно і зелений корм, площі посівів, що загинули в осінньо-зимово-весняний періоди, а також площі пересіву загиблих культур, визначаються як різниця між площами, що були засіяні і фактично зібрані. Площі сільськогосподарських культур, що посіяні на місці загиблих озимих, розподіляються на зерно і на зелений корм, виходячи із процентного співвідношення пересіяних площ озимих за видами використання від загальної площі їх пересіву.
У випадку загибелі у період зимівлі сіяних трав площі пересіяних посівів трав не розподіляються за видами використання їх продукції, так як розмір збитку визначається вцілому по групі цих культур.
Розмір фактично одержаної основної продукції сільськогосподарсь­ких культур встановлюється за даними обліку і звітності Страхувальника про збір і оприбуткування всієї продукції у даному році.
Врожай сільськогосподарських культур приймається відповідно у первісне оприбуткованій, фізичній або заліковій вазі залежно від того, у якій вазі продукція цих культур була облікована при визначенні середньої врожайності за останні п'ять років для визначення страхових платежів незалежно від її сортності і якості.
Дані бухгалтерського обліку з оприбуткування продукції рослинництва порівнюють із первинними документами (Реєстр відправки зерна та іншої продукції з поля, Акт на приймання кормів, Відомість руху зерна та іншої продукції, й інші первинні документи) та регістром обліку насіння. По культурах, продукція яких повністю продається державі, записи в зазначених книгах бухгалтерського обліку порівнюють із даними тютюново-ферментаційних заводів, льоно-прядильно-джутових, хлібоприймальних пунктів, елеваторів та ін. Якщо буде встановлено розходження у даних обліку продукції, то у акті показуються уточнені показники.
2.5. Порядок визначення розміру збитку і відшкодування
по страхуванню сільськогосподарських культур
та багаторічних насаджень
Страхове відшкодування Страхувальнику виплачується:
Ø по страхуванню врожаю сільськогосподарських культур, вклю­
чаючи урожай багаторічних насаджень і маточників - у розмірі 70% суми
збитку;
Ø по страхуванню багаторічних насаджень (дерев, кущів) - у розмірі
100% суми збитку чи за домовленістю.
Страхувальник зобов'язаний протягом трьох діб із дня загибелі або пошкодження сільськогосподарських культур, а також загибелі багаторіч­них насаджень (або із дня, коли можна було встановити факт загибелі або пошкодження) повідомити про це Страховика. Повідомлення подається сільськогосподарським підприємством.
Страховик, одержавши повідомлення, перевіряє факт і причини за­гибелі або пошкодження, враховуючи матеріали компетентних органів, відповідних науково-дослідних інститутів, станцій захисту рослин, інспек­цій з карантину рослин та інших організацій, що проводять спостереження про вплив метеорологічних та інших природних умов, шкідників і захво­рювань рослин на стан сільськогосподарських культур і насаджень у даній місцевості. При відсутності зазначених матеріалів повідомлення переві­ряється на місці з урахуванням висновків представника районного відділу сільського господарства. Результати перевірки відображаються у довідці на зворотній стороні бланку. На підтвердження отримання повідомлення господарству на наступний день відсилається довідка на бланку.
Збиток страхувальників у зв'язку із втратами врожаю внаслідок за­гибелі або пошкодження сільськогосподарських культур визначається Стра­ховиком на основі Акту про загибель або пошкодження посівів (посадок) сільськогосподарських культур.
Розрахунок суми збитку проводиться у бланку Розрахунку розміру збитку та страхового відшкодування у зв'язку із загибеллю або пошкоджен­ням сільськогосподарських культур, що складається у двох примірниках; один з них надсилається Страхувальнику (Додаток 2).
Збитком Страхувальника вважається вартість кількісних втрат вро­жаю основної продукції культури (групи культур) на всій площі посіву (посадки) у господарстві, що обчислюється як різниця між вартістю вро­жаю на 1 га в середньому за останні п'ять років і даного року за договір­ними цінами і помноженою нд площу посіву.
Визначення збитку проводиться окремо по кожній культурі або групі культур у відповідності з тим, як розраховувалися страхові платежі. По цукровому буряку фабричному і на корм худобі, багаторічних травах по­сіву минулих років та безпокривних травах посіву поточного року розра­ховується середньозважена вартість врожаю, виходячи із факту їх збирання за видами продукції.
Визначення збитку проводиться у розрахунку на площу посіву (по­садки) сільськогосподарської культури (групи культур) у господарстві під урожай даного року. Вартість рослин на площі, що залишилася після заги­белі (пошкодження) культури для використання на випас худоби, при ви­значенні збитку до уваги не приймається.
Коли у господарстві загинула або пошкоджена культура, що висі­валася вперше або менше трьох років протягом останніх п'яти років, зби-І ок визначається по різниці між вартістю врожаю цієї культури на 1 га, що розрахована із планової урожайності за попередній рік, а при відсутності ГІ - на поточний рік, але не вище урожайності, фактично одержаної все-редньому по району у минулому році і врожаю з 1 га даного року у роз­рахунку на посівну площу.
У випадку пересіву або підсіву культур враховується середня вартість нитрат на пересів (підсів) і середня вартість врожаю знову посіяних або підсіяних культур.
Середня вартість врожаю знову посіяних або підсіяних культур визначається: при пересіві іншими культурами виходячи із вартості врожаю їх на 1 га всередньому за останні п'ять років, при пересіві тією ж культурою, а також при підсіві - виходячи із вартості фактично отриманого в даному році врожаю всередньому на 1 га.
Середня вартість витрат на пересівання і підсівання сільськогосподарських культур у гривнях на 1 га визначається у господарстві на підставі вартості робіт, що ведуться при пересіванні (підсіванні), і вартості витра­ченого насіння.
Якщо платежі, передбачені договором страхування, були внесені повністю у встановлений строк, а при складанні акту виявиться, що пош­коджену культуру посіяно (посаджено) на площі меншій, ніж застрахована, то зайве внесені платежі підлягають поверненню під час виплати страхо­вого відшкодування.
Якщо при складанні акту виявиться, що пошкоджену культуру посі­яно на площі більшій, ніж застраховано, розмір збитку визначається в розрахунку на всю площу, фактично засіяну даною культурою. Розмір страхового відшкодування становить такий процент визначеного обсягу збитку, що складає площа культури, зазначена у договорі страхування, до
фактично засіяної площі.
У випадку загибелі або пошкодження зернових, зернобобових куль­тур (жито, пшениця, кукурудза, ячмінь, овес, горох та ін.) та соняшника, що висівають для різного господарського використання їх продукції - на зерно, зелений корм, силос та сіно, визначення збитку по культурах, що висіяні для одержання зерна, проводиться окремо від посівів на зелений корм, силос, сіно. Збиток по цих культурах, що висівалися для одержання сіна, зеленого корму та силосу, обчислюється разом з однорічними сіяними травами або кукурудзою на силос, зелений корм або силосними культурами.
Коли зернові і зернобобові культури (включаючи кукурудзу), а та­кож соняшник, що посіяні для одержання зерна, у зв'язку із пошкоджен­ням були використані на сіно, зелений корм або силос, то при визначенні розміру збитку обліковується вартість фактично одержаного урожаю зер­на, сіна і зеленої маси у розрахунку на уточнену площу посіву, вказану у звіті та інших документах Страхувальника з врахуванням площ ярових зернових і зернобобових, на яких ці культури загинули у літній період та були пересіяні, а по озимих зернових — площ культур, що загинули в осін­ньо-зимовий період.
Щодо основних та інших овочевих культур відкритого грунту, насін­ників (овочевих, баштанних продовольчих культур, кормових коренеп­лодів), культур захищеного грунту обсяг збитку визначається залежно від того, як були застраховані ці культури при укладанні договору.
Якщо вся площа  культури (зернові, зернобобові, соняшник) в обліку Страхувальника показана, як посів на зерно, але весь урожай або частина його у зв'язку з пошкодженням у літній період зібрано на сіно або зелений корм і відображено без площі, з якої він зібраний, то вартість врожаю сіна або зеленої  маси визначається виходячи із середньої їх вартості за останні п'ять років,
Втрати врожаю сіна, зеленого корму або силосу по культурі, що ви-рощуєтьсяся на зерно, але що використовується не за призначенням, вирахо­вується рграззом з однорічними сіяними травами або силосними культурами (крім кукурудзи) за одним розрахунком.
У випадку підсіву пошкодженої зернової культури іншою культурою вартість н врожаю підсіяної культури при визначенні збитку встановлюється виходячи із одержаної у даному році продукції і договірної ціни на зерно­суміш.
Розмір збитку по цукровому буряку, що висівають для різного гос-подарського використання (фабричний та на корм худобі), визначається вцілому по культурі з обліком цих видів отриманої продукції. При цьому середньозважена вартість врожаю на 1 га у середньому за останні п'ять років розраховується виходячи із фактичної площі збирання врожаю та різне використання продукції.
У випадках, коли частина посівів цукрового буряка загинула і була пересіяна іншими культурами або взагалі не збиралася у зв'язку з повною загибеллю і неможливістю пересіву, розрахунок середньозваженої вартості проводиться з урахуванням пересіяної (загиблої) площі, тобто на всю посівну площу цукрового буряку фабричного і кормового.
Коли тютюн та інші технічні культури внаслідок загибелі або їх пошкодження пересіваються тими ж культурами, але інших сортів, вартість знову посіяної культури при обчисленні збитку встановлюється виходячи із фактично одержаної продукції культури іншого сорту і ціни на неї.
При загибелі або пошкодженні овочевих культур відкритого грунту збиток розраховується:
v    по основних культурах відкритого грунту (капуста всяка, огірки, помідори буряк столовий, морква, цибуля на ріпку, часник і зелений горошок) -  окремо по кожній культурі;
v    по інших овочевих культурах (салат, шпинат, кріп, щавель, перець, петрушка, селера, пастернак, редька, бруква, ріпа, редис та ін.) - в цілому по групі цих культур.
Вцілому по групі визначається також збиток по продовольчих баштанних  культурах.
Коли овочева культура із групи основних овочевих культур відкри­того грунту пересіяна (підсіяна) тією ж культурою, при визначенні збитку із вартості одержаного у даному році врожаю культури вираховується вартість витрат на пересів.
При визначенні збитку у випадку пересіву (підсіву) основної овоче­вої культури відкритого грунту іншою культурою, що входить в групу основних, або культурами, що входять у групу інших культур, враховується вартість фактично одержаного врожаю культури у даному році, вартість середнього п'ятирічного врожаю знову посіяної культури і вартість витрат на пересів (підсів).
У випадку, коли із групи інших овочевих одна або декілька культур пересіваються культурами, що входять у дану групу, із вартості одержаного у даному році врожаю вцілому по групі вираховується вартість витрат на пересів (підсів).
Коли культури із групи інших овочевих пересіваються овочевими культурами, що входять у групу основних овочевих культур, то при визначенні збитку приймається вартість одержаного врожаю всієї групи інших культур у даному році, вартість середнього п'ятирічного врожаю знову посіяної культури і вартість витрат на пересів (підсів).
При загибелі або пошкодженні насінників (овочевих, баштанних продовольчих культур, кормових коренеплодів), вирощуваних у відкритому грунті, збиток обчислюється окремо по кожній культурі як різниця між вартістю урожаю з 1 га всередньому за останні п'ять років і отриманого урожаю в даному році, який визначається з врахуванням вартості всіх видів одержаної продукції, що облічуються виходячи із валового збору і ціни.
Розмір збитку по культурах, вирощуваних у закритому грунті, визначається окремо по групах: овочевих культурах, насінниках овочевих культур, продукції квітникарства, маточниках та ін.
Збиток по цих культурах визначається у порядку, передбаченому для відповідних культур відкритого грунту.
У випадку загибелі або пошкодження багаторічних сіяних трав, що висіваються у Страхувальника для різного використання їх продукції - на сіно, зелений корм і насіння, визначення збитку проводиться у цілому по групі цих культур з врахуванням всіх видів одержаної продукції.
При цьому, якщо багаторічні сіяні трави після пошкодження будуть зібрані не у відповідності із безпосереднім призначенням, то для визначення збитку вартість врожаю з 1 га в середньому за останні п'ять років перераховується, виходячи із фактичного використання трав. Разом з обліком використання трав на випас уточнюється площа посіву трав, на яку не­обхідно визначити збитки і страхове відшкодування. Перерахунок вико­нують як по багаторічних травах посіву минулих років, так і по безпокрив­них багаторічних сіяних травах.
При страхуванні врожаю багаторічних трав на площі, що виключена при визначенні платежів, яка призначалася для випасу, але зібраного на сіно, зелений корм або силос, а також зі страхування урожаю озимих куль­тур, висіяних для одержання сіна або зеленого корму, а фактично зібраних на зерно, проводиться донарахування страхових платежів при виплаті страхового відшкодування.
У випадку загибелі підпокривних посівів багаторічних трав, що да­ють урожай у цьому ж році, збиток визначається окремо від інших трав у розрахунку на зібрану площу, виходячи із вартості врожаю, прийнятої для визначення платежів.
При загибелі безпокривних багаторічних сіяних трав першого року росту, підпокривних багаторічних сіяних трав, безвисадної культури насін­ників цукрових буряків, деяких ефіроолійних, лікарських та інших куль­тур, які у рік посіву не дають урожаю, збиток визначається окремо по кожній культурі, виходячи із вартості фактично проведених затрат.
Затрати розраховуються виходячи із середньої вартості робіт, що про­водяться при посіві, вартості насіння (посадкового матеріалу) під культури, що загинули. Страхове відшкодування по таких культурах обчислюється у розмірі 70% вартості витрат; одночасно за вказані культури розраховують страхові платежі, що утримуються при виплаті відшкодування.
У випадку загибелі або пошкодження урожаю однорічних сіяних трав розмір збитку і страхового відшкодування обчислюється на їх уточне­ну посівну площу за виключенням площі трав, що використовуються (не­залежно з яких причин) на випас. Площа трав, яку належить виключити, визначається з відношення суми площ трав, що фактично використані на випас за попередні три роки, та загальної площі посіву однорічних трав за ці роки.
Щодо врожаю багаторічних і однорічних трав, то розмір збитку ви­значається з урахуванням усіх видів одержаної продукції на основі серед­ньозваженої вартості врожаю на 1 га, розрахованої на фактичну площу збирання (включно з площами, на яких весь врожай загинув). Сума страхо­вого відшкодування не може бути більшою, ніж обумовлено договором страхуванням.
Якщо у господарстві є багаторічні трави посіву поточного року, які дають урожай у рік посіву і застраховані разом з багаторічними травами, посіяними в минулі роки, то визначення збитку провадиться за одним роз­рахунком на всю групу цих трав.
У випадку загибелі або пошкодження урожаю багаторічних насад­жень розмір збитку визначається по кожній групі (зерняткові, кісточкові, ягідники, горіхоплідні, субтропічні, цитрусові, виноградники та ін.) з вра­хуванням вартості врожаю на 1 га відповідної групи насаджень. Сума збитку визначається у розрахунку на площу насаджень у плодоносному віці. Коли у господарстві спостерігається періодичність плодоношення садів і середня урожайність для вирахування вартості врожаю визначається по роках, що відповідають по плодоношенню даному року, при визначенні суми збитку вартість середнього п'ятирічного врожаю на 1 га приймається також з урахуванням періодичності плодоношення.
Внаслідок загибелі продукції розсадника, збиток визначається як різниця у вартості виходу продукції з 1 га в середньому за останні п'ять років і даного року окремо по кожному виду продукції розсадника. Вартість визначається за ціною відповідно кожного виду продукції розсад­ника, прийнятої для розрахунку при обчисленні платежів.
Збиток і страхове відшкодування при загибелі сіянців і саджанців обчислюється у розрахунку на фактично викопану площу.
Коли плодорозсадницьке господарство вирощує сіянці тільки для власних потреб, то для розрахунку розміру збитку приймається собівар­тість 1 тис. штук сіянців за минулий рік, що фактично склалася у госпо­дарстві, але не вищої за планову [2.12].
При визначенні збитку за саджанці, що загинули у полях формуван­ня, і за які вже було виплачено відшкодування, то ця кількість саджанців повинна бути включена у розрахунок як продукція, що одержана з поля викопування. Такий розрахунок виконується при частковій загибелі сад­жанців у полях формування, коли площа цих полів при переведенні їх у поле викопування залишається за обліковими документами господарства незмінною, тобто не зменшується на процент прорідженості. Якщо ця площа, на якій саджанці загинули у полі формування, у подальшому була виключена із вартості або скоригована на процент розрідженості, то розра­хунок збитку виконується на площу поля викопування без врахування за­гиблих у полі формування саджанців). Враховується також вартість не­стандартних саджанців, що не реалізуються господарствами, а висаджу­ються у перешкілку на дорощування [2.12].
За саджанці, що загинули або пошкоджені на всій або частині площ у полях формування, коли вони ще не є готовим посадковим матеріалом і не викопуються господарствами, збиток слід визначати у такому порядку:
¨     при пошкодженні надземної частини саджанців (прищепи) - вра­
ховуючи вартість фактичних витрат по переприщіпуванню, окуліруванню
або обрізанню на новий ріст;
¨     у випадку повної загибелі - виходячи із загальної кількості загиб­
лих саджанців та їх вартості, що склалася за попередній рік.
Збиток по квіткових культурах визначається в цілому як різниця між вартістю середнього п'ятирічного виходу всієї продукції квітникарства з 1 га, прийнятої при обчисленні страхових платежів, та вартості фактично отриманої продукції у поточному році.
При загибелі або пошкодженні дворічних і багаторічних квітів, з яких в перший рік росту продукцію не отримували, збиток визначається виходячи із середньої вартості витрат на 1 га, прийнятої при обчисленні платежів.
Розмір збитку у зв'язку з повною загибеллю дерев (кущів) плодово-ягідних або технічних та інших багаторічних насаджень.внаслідок страхо­вих ризиків встановлюється на основі даних Акту про загибель багаторічних насаджень. Визначення суми збитку здійснюється у бланку Розрахунку збитку і страхового відшкодування внаслідок загибелі багаторічних на­саджень у 15-денний термін після фактично проведених робіт по розкор­човуванню дерев (кущів) або зрізанню кореневласних виноградників на "чорну голівку", глибокому зрізанні (до живих тканин на штамбі вище місця спайки) привитих виноградників, цитрусових і субтропічних, а мо­лодих насаджень шляхом обрізання їх на зворотній ріст. Розрахунок скла­дається у двох примірниках, один з яких відсилається господарству.
Сума збитку обчислюється враховуючи балансову вартість насад­жень та їх знос на день розкорчовування. При цьому розмір збитку визна­чається за видами (природних групах) насаджень залежно від того, як вони обліковуються сільськогосподарськими підприємствами. Вартість робіт з розкорчовування у збиток не включається. У випадку загибелі 70% і більше плодових дерев (кущів), цитрусових, субтропічних насаджень і ви­ноградників, у зв'язку з чим увесь сад (виноградники) розкорчовується, у розрахунок збитку приймається вартість всіх дерев та інших насаджень да­ного саду.
При визначені розміру збитку за кореневласні виноградники, що зрізані на "чорну голівку", привиті виноградники - при глибокій обрізці, а також молоді сади на пальметі, зрізані на зворотній ріст, із балансової вар­тості виключається початкова вартість опори (шпалери). Якщо за даними обліку вартість шпалери числиться у загальній балансовій вартості вино­градників (садів на пальметі), то вона визначається по нормативах в залеж­ності від схеми посадки (за кількістю і вартістю стовпів, дроту, робіт на встановлення).
При загибелі багаторічних насаджень до збирання урожаю їх у дано­му році розмір збитку визначається окремо по насадженнях і по урожаю.
При повній загибелі надземної частини плодоносних виноградних кущів, а також цитрусових і субтропічних і зберіганні кореневої системи, коли насадження не розкорчовуються, а відновлюються шляхом зрізання на "чорну голівку" або глибоку обрізку з періодом відновлення виноград­ників не менше 2 років, цитрусових і субтропічних - не менше 3—4 років, збиток визначається виходячи із балансової вартості за мінусом зносу: за виноградники у розмірі 30%, цитрусові - 35% і субтропічні - 32%.
По виноградниках, крім того, виключається вартість шпалери. Страхові відшко­дування виплачуються тільки за фактично зрізані кущі (дерева).
При повній загибелі надземної частини молодих садів, виноградни­ків, цитрусових та інших багаторічних насаджень і зрізки їх на зворотній ріст (як насадження першого року росту) збиток визначається виходячи із вартості фактичних затрат тільки на догляд з моменту посадки до дня сти­хійного лиха.
У випадку повної загибелі дерев або кущів штучних багаторічних насаджень (декоративних, живих огорож, полезахисних лісових смуг, на­саджень на укріплення пісків та берегів річок та ін.) сумою збитку вва­жається тільки їх балансова вартість за вирахуванням зносу. Розмір збитку обчислюється за видами насаджень залежно від того, як вони обліковують­ся Страхувальником.
При загибелі багаторічних насаджень враховуються залишки, що придатні як матеріали або паливо, вартість яких визначається за даними акту господарства на списання багаторічних насаджень.
У суму збитку не включається вартість насаджень, які до настання стихійного лиха або страхового випадку належать списанню з балансу у зв'язку з їх повною амортизацією, плановою реконструкцією, відмиранням тощо.
У разі повної загибелі дерев чи кущів штучних багаторічних насад­жень (насаджень для закріплення пісків, берегів річок, ярів, балок, або озе­ленювальних і декоративних насаджень, живих огорож, полезахисних лісо­вих смуг тощо сумою збитку вважається балансова вартість цих насаджень (інвентарна вартість за вирахуванням зносу).
При цьому розмір збитку обчислюється щодо видів насаджень (дере­ва, кущі і т. ін.) залежно від того, як вони взяті на страхування.
У разі загибелі багаторічних насаджень враховуються залишки, при­датні для використання як матеріали чи паливо. Вартість цих залишків бе­реться з Акта на списання багаторічних насаджень, складеного страху­вальником.
2.5.1. Розрахунок величини страхового тарифу
Розрахунок розмірів ставок страхових тарифів здійснюється на підставі показників статистичної і бухгалтерської звітності Страховика та Страхувальника.
Розрахунки ставок страхових тарифів зі страхування сільськогосподарських культур здійснюються за групами культур або окремими культурами.
При визначенні розміру ставок страхових тарифів необхідно враховувати слідуючі показники:
•   збитковість страхової суми;
•   поправочний коефіцієнт;
•   ризикову надбавку;
•   навантаження;
•   коефіцієнт уточнення урожайності.
Збитковість страхової суми розраховується за останні 5 років у відсотках для кожної групи культур або окремої культури шляхом ділення суми виплаченого страхового відшкодування на вартість врожаю і множенням отриманого результату на 100.
Для приведення у відповідність співвідношення між розміром страхової суми і рівнем виплат страхового відшкодування показники цього ряду збитковості необхідно скоригувати на поправочний коефіцієнт, який визначається як відношення суми вартості врожаю до суми страхового забезпечення. За період з 1992 по 1996 pp. цей коефіцієнт становив 2 (100:50), оскільки збитки за цей період відшкодовувались у розмірі 50 відсотків.
Щоб визначити нетто-ставку, необхідно середню п'ятирічну збитковість збільшити на ризикову надбавку, яка визначається за формулою:

У - середня арифметична збитковість;
у - показник збитковості у конкретному році;
п - число років у часовому ряді показників збитковості;
S - знак суми;
і - 1,2,... роки.
Ризикова надбавка показує, що у несприятливі роки основної частини нетто-ставки буде недостатньо для виконання Страховиком своїх зобов'язань, а ризикова надбавка буде створювати певний запас міцності.
Розрахунок ризикової надбавки здійснюється на підставі ряду показників збитковості зі 100 грн. страхової суми за останні 5 років.
Отриманий результат є середнім квадратичним відхиленням, яке складає розмір ризикової надбавки.
Для визначення кінцевої ставки страхового тарифу (брутто-ставки) до нетто-ставки необхідно додати навантаження, яке включає витрати на проведення страхування — 20 відсотків.
Такий порядок визначення ставки страхових тарифів розрахований на обчислення платежів і виплату страхового відшкодування на підставі середньої п'ятирічної врожайності. Разом з цим Страхувальник може встановити свій показник врожайності, передбачений умовами страхування. В цьому випадку, коли договори обов'язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур укладаються на основі урожайності, яка більша, ніж середня за останні п'ять років, то встановлені ставки страхового тарифу повинні бути підвищені (в іншому разі зменшені). Щоб ставка страхового тарифу відображала цю зміну, необхідно при укладанні договору збільшити її у стільки разів, у скільки вказана у договорі Страхувальником урожайність вища від середньої п'ятирічної.
Наприклад, при середній п'ятирічній урожайності даної культури 158 ц Страхувальник вказує у договорі урожайність 170 ц, що в 1,08 (170 : 158) рази більше. В цьому випадку ставка страхового тарифу повинна бути збільшена в 1,08 рази.
2.5.2. Суть франшизи
В договір страхування можуть вноситися різні обумовлення, однією з яких є франшиза - розмір частини збитку, який не відшкодовується страховиком. Франшиза може бути обумовлена в абсолютних або відносних величинах до страхової суми і оцінки об'єкту страхування. Може бути встановлена в процентах до величини збитку.
Види франшиз та порядок визначення страхового відшкодування. Франшиза буває двох видів: умовна і безумовна.
Умовна, або інтегральна (невід'ємна) франшиза - це звільнення страховика від відповідальності за збиток, що не перевищує встановленої суми, і його повне покриття, якщо розмір збитку перевищує франшизу.
Умовна франшиза вноситься в договір страхування за допомогою запису "звільнено від х процентів" (де х - величина процентів від страхової суми). Якщо збиток перевищує встановлену франшизу, то страховик зобов'язаний сплатити страхове відшкодування повністю.
Приклад. За договором страхування передбачена умовна франшиза «звільнено від 1%». Страхова сума 100 тис. грн. Фактичний збиток склав 800грн., тобто менше суми франшизи, яка дорівнює (1x100:100) = 1 тис. грн. і тому не відшкодовується.
Приклад. За договором страхування передбачена умовна франшиза "звільнено від 1 тис. грн." Фактичний збиток склав 1,7 тис. грн., тобто більше суми франшизи. Тому страхове відшкодування виплачується у сумі 1,7 тис. грн.
Безумовна (або вирахована) франшиза означає, що дана франшиза застосовується у безумовному порядку без усяких умов. При безумовній франшиз! збиток у всіх випадках відшкодовується за вирахуванням встановленої франшизи.
Безумовна франшиза оформляється у договорі страхування таким записом "звільнено від перших х процентів" (де х - проценти, що вирахо­вуються завжди із суми страхового відшкодування незалежно від величини збитку).
При безумовній франшизі страхове відшкодування дорівнює величині збитку за мінусом величини безумовної франшизи.
Приклад. За договором страхування передбачена безумовна франшиза у розмірі 1% від суми збитку. Фактичний збиток склав 500 тис. грн. Величина франшизи дорівнює:
1 х 500 / 100 = 5 тис. грн.
Страхове відшкодування буде виплачено в сумі 495 тис. грн.
ІІІ. Напрямки вдосконалення системи страхування ризиків аграрного товаровиробника.
3.1. Сучасний стан системи страхування в сільському господарстві.
В Україні станом на 1 січня 2003 року налічувалося 284 страховиків, які надають широкий спектр страхових послуг для сільськогосподарських товаровиробників. Одним із страховиків на ринку страхування сільськогосподарських ризиків є Закрите акціонерне товариство «Страхова група «ТАС», яка укладає договори добровільного страхування майна сільськогосподарських підприємств, орендарів, селянських (фермерських) господарств та ін.
Страхування майна сільськогосподарських товаровироб­ників провадиться відповідно до правил страхування, що розробляються кожним страховиком, який має ліцензію на цей вид діяльності, і затверджуються при видачі ліцензії.
З даних табл. 3.1.1 видно, що найбільше договорів укладено по страхуванню майнових об'єктів колективних сільськогосподарських підприємств — у 5,6 раза більше від кількості укладених договорів по державних сільськогосподарських підприємствах і в 1,4 раза по фермерських господарствах. Вели­чини страхових сум по КСП відповідно перевищують в 66,5 раза цей показник по державних підприємствах та в 25,9 раза по фермерських господарствах.

Таблиця 3.1.1

Страхування майна сільськогосподарських підприємств у 2001і 2002pp.
Найбільшим попитом серед сільськогосподарських товаровиробників користується такий страховий продукт як страхування, пов'язане із відшкодуванням фактичних витрат на нирощування посівів (висаджування) в наслідок повної загибелі рослин на всій або частині площі. Найбільше договорів укладається по страхуванню витрат на вирощування посівів та страхуванню врожаю сільськогосподарських культур по озимих зернових — 820 із загальної кількості 1003 договори. На другому місці - страхування тварин, де переважає попит серед страхувальників на страхування великої рогатої худоби.
Дані таблиці підтверджують збільшення у 2002 р. кількості укладених договорів та величини страхових сум. Цьому великою мірою сприяє удосконалення нормативної та законодавчої бази страхування, збільшення кількості та підвищення якості страхових продуктів.
Але необхідно зазначити, що страхове поле не поширюється на всіх сільськогосподарських товаровиробників різних форм власності. Так, по фермерських господарствах кількість укладених договорів до загальної кількості господарств становила 1 %, а по колективних підприємствах — 6%. Найбільш охоплене страховим захистом (76%) майно державних підприємств.
Таким чином, незважаючи на зростання обсягів операцій по страхуванню майнових інтересів сільськогосподарських товаровиробників, він ще недостатній. Попит на страхові послуги сільськогосподарських товаровиробників гальмується дефіцитом у них грошових коштів, низьким рівнем страхової культури, відсутністю достатніх законодавчо визначених механізмів стимулювання юридичних осіб до використання страхового захисту майнових інтересів.


Результати дослідження розвитку акціонерних страхових установ у розвинутих країнах світу, а також динаміки росту їхньої фінансової міцності і вивозу капіталів за кордон свідчать, що головним джерелом цього є надзвичайно швидке утворення страхових резервів і доходів від розміщення даних резервів та інших фінансових операцій, здійснюваних за їх допомогою. Саме завдяки цьому, на мою думку, страхування в західних країнах зміцнює суспільні відносини і сприяє розвитку економіки. І цей вплив досить важливий, якщо врахувати, наприклад, що понад 25 % витрат на озброєння Німеччини відшкодовувалися страховими резервами, а в даний час сучасна ракетна, електронна та інші галузі промисловості фінансуються головним чином за рахунок засобів страхових установ.
Суспільна роль страхових резервів і страхова діяльність у різих країнах, безумовно, мають свої особливості, але економічна сутність їх однакова. Однак, потенційні можливості фінансового впливу страхування на розвиток сільського господарства використовуються в недостатньому ступені.
Саме на вирішення проблеми якнайповнішого використання страхових резервів для прискорення розвитку сільського господарства повинні бути спрямовані зусилля економістів і фінансистів-аграрників. До того ж, після становлення страхової системи АПК темпи розвитку сільськогосподарського страхування і росту страхових резервів не вимагатимуть майже ніяких інвестиційних витрат, а навпаки, будуть додатковим джерелом інвестиційних ресурсів.
Висновки
Сільське господарство – одна з ключових і життєво важливих галузей суспільного виробництва – є водночас однією з найбільш ризикових галузей економіки, оскільки відтворювальний процес пов¢язаний з природно-кліматичними та біологічними чинниками.
Виділяють такі види ризику в залежності від джерел його виникнення:
      Виробничий ризик
      Ринковий (кон`юнктурний) ризик.
     Технічний ризик.
     Катастрофічні ризики.
     Правовий ризик.
      Ризик, пов`язаний з використанням людського фактору виробництва.
      Галузевий ризик.
      Політичний ризик.
Крім того, ризики поділяють в залежності від рівня прийняття рішень на макроекономічні (глобальні) та мікроекономічні (на рівні окремих фірм), а також в залежності від рівня обґрунтованості рішень, що приймаються виділяють обґрунтований та необґрунтований (авантюрний) ризики .
В страхуванні ризики поділяють на дві великі групи :
3.  Ризики, які можна застрахувати
4.  Ризики, які застрахувати не можна
Ризик також можна розглядати і по галузях (сферах) економіки: виробництво, торгівля, будівництво, транспорт і т.д. В зв`язку з цим можна виділити ризики загальні, які властиві або проявляються в усіх галузях, і специфічні або галузеві.
Сільське господарство, як і будь-яка інша галузь економіки, має свої особливості, які зумовлюють певну специфіку в прояві ризиків в ньому.
Високий рівень ризику в сільському господарстві України вимагає кваліфікованого управління, тобто прийняття рішень з врахуванням ризику. Вважаємо, що в   загальних рисах процес управління ризиком може бути представлений наступним чином.
Для прийняття рішень з врахуванням ризику спочатку потрібно ідентифікувати ризики та дати їм кількісну оцінку. Після цього встановлюють допустимий рівень ризику з врахуванням фінансового стану підприємства. Скрутне фінансове становище спонукає до прийняття рішень з низьким рівнем ризику, тому що навіть невеликі збитки загрожують існуванню підприємства як юридичної особи.
Завдання управління ризиком - звести можливий вплив несприятливих факторів до прийнятного рівня, використовуючи такі інструменти управління ризиком як уникнення ризику, контроль ризику, передача ризику, самофінансування ризику.
В результаті грунтовного якісного та кількісного аналізу менеджер, спираючись на отримані дані, обирає один із засобів або суперпозицію засобів управління ризиком:
-              уникнення;
-              попередження;
-              прийняття (збереження чи навіть збільшення);
-              зниження ступеня ризику.
Зовнішні способи зниження ступеня ризику.
Передача ризику здійснюється або шляхом його розподілу, або через механізм зовнішнього страхування.
Страхування   це передача певних ризиків страхової компанії. Для зниження міри ризику використовуються майнове страхування і страхування від нещасних випадків Широко використовується і такий вигляд страхування, хеджування  - страхування ціни товару від ризику або небажаного для виробника падіння, або невигідного для споживача збільшення.
До методів, що за суттю близькі до страхування, можна віднести також деривативи (опціони, ф¢ючерси, свопи тощо).
Внутрішні способи оптимізації ризику.
Лімітування передбаяає обмеження потоків (грошових, товарних, кредитних, інвестиційних), спрямованих у зовнішнє ( по відношеню до підприємства) середовище.
Диверсифікація є процес розподілу інвестованих коштів між різними об¢єктами вкладання, які безпосередньо не зв¢язвні між собою.
Створенння резервів, запасів на покриття ймовірних непередбачуваних витрат у майбутньому також є внутрішнім засобом зниження ризику, свого роду самострахуванням. Це дозволяє оперативно усувати тимчасові ускладнення у виробничій, фінансово-комерційній діяльності.
Здобуття додаткової інформації є одним із важливих способів щодо зниження ризику. При використанні неточних економічних даних виникає питання щодо доцільності їх уточнення.
Загальними в господарській практиці є три основних принципи зниження ризику:
v     не ризикувати більше, ніж дозволяє власний капітал;
v     не забувати про наслідки ризику;
v     не ризикувати багато чим ради малого.

ЗАТ “Страхова група “ТАС” засноване 19 жовтня 1998 року “ПриватБанком”, комерційним банком України. За період діяльності на вітчизняному страховому ринку, за визнанням клієнтів, експертів і колег, компанія зарекомендувала себе як така, що динамічно розвивається, акумуюючи провідний досвід і кращі традиції лідерів вітчизняного і світового страхового бізнесу.

У рейтингах Ліги страхових організацій України за даними 2002 року  ЗАТ СГ “ТАС” посідає чільні місця за основними показниками діяльності:
Ø    Наявними активами – понад 100 млн.грн. (3-тє місце),
Ø    Розміром зібраних страхових платежів – більше 93 млн.грн.(5-те місце),
Ø    Виплаченими клієнтам страховоми відшкодуваннями – майже 8 млн.грн.(8-ме місце),
Ø    Серед перших щодо наявності високоліквідних активів, власного капіталу, діючої мережі регіональних підрозділів тощо.
Основною функцією страхової системи є регулювання щодо відособлених систем, які в сукупності утворюють єдину економічну систему. Очевидно, що ця функція повинна здійснюватися в оптимальному режимі, для того щоб практично всі стихійні відхилення, що відбуваються в окремих господарствах, були компенсовані, і щоб процес соціально-економічного розвитку відбувався планомірно.
АПК, зокрема сільське господарство, має тісно взаємодіяти із страховим ринком, що передбачає можливість планового утворення страхових резервів у межах страхової системи.
Страхування виступає як сукупність специфічних економічних відносин, які виникають в процесі формування страхових резервів у суб'єктів страхової системи (на рівні держави — у тому числі у Міністерства фінансів як першого рівня вітчизняної страхової системи, на рівні страхових підприємств, другий рівень — резерви створюються шляхом страхування та на рівні страхувальників (третій рівень) - фонди самострахування і можливе страхове відшкодування збитків страховиком) та використання їх на підтримку безперервності, безперебійності і розширеного відтворення і задоволення соціальних потреб сус­пільства, зокрема. Агропромисловий комплекс є найбільшою міжгалузевою виробничо-науково-економічною основною струк-туроформуючою частиною соціально-економічної системи України.
Страхова система, як особлива підсистема вітчизняного страхового ринку, грунтується на сільськогосподарському страхуванні, оскільки саме вона є джерелом формування специфічних страхових резервів. Сільськогосподарському страхуванню, як і категорії страхування взагалі, притаманні специфічні функції. Однією з них є функція забезпечення продовольчої безпеки.
Реалізація цієї функції страхової системи АПК на державному рівні визначає захищеність вітчизняного сільськогосподарського товаровиробника від реалізації низки страхових ризиків гарантуючи їм рентабельність виробництва стратегічної сільськогосподарської продукції, населенню країни — достатнє харчування, а в екстремальних умовах уникнення голоду.
"Страховий захист"   товар особливий. Ці особливості формують низку суспільно-економічних відносин, специфічність яких проявляє себе на мікро — і макрорівні.
Страхування сільськогосподарських підприємств характеризується комплексністю. Воно включає в себе страхування врожаю сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень, тварин, будинків, машин, транспортних засобів, кормів, насіння, готової продукції та інших матеріальних цінностей. Усе це об'єкти майнового страхування.
Об'єкти страхування розбито на чотири групи.
5.    Урожай сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень плодоносного віку. Виняток становить урожай природних сінокосів і пасовищ, культур, посіяних на зелене добриво, сіяних підпокривних та безпокривних багаторічних трав, а також культур, які господарство висівало протягом трьох - п'яти років, але жодного разу не отримувало врожаю.
6.    Дерева і плодово-ягідні кущі, що зростають у садах, та виноградники. Не приймаються на страхування багаторічні насадження, знос або зрідження яких становить понад 70%, а також ті, що підлягають списанню з балансу.
7.    Сільськогосподарські тварини, птиця, кролі, хутрові звірі, сім'ї бджіл у вуликах, крім господарств, де щодо тварин установлено карантин або інші обмеження у зв'язку з інфекційними захворюваннями.
8.    Будівлі, споруди, сільськогосподарська техніка, об'єкти незавершеного будівництва, передавальні пристрої, силові, робочі та інші машини, транспортні засоби, сировина, матеріали, продукція. Риболовецькі госпо­дарства можуть страхувати також судна та засоби лову.
Об'єкти, що не беруться на страхування. Не може бути об'єктом страхування:
v              врожай сільськогосподарської культури, яку господарство висівало три - п'ять років, але жодного року не одержувало врожаю; врожай багаторічних насаджень плодоносного віку, якщо господарство не одержувало врожаю з цих насаджень протягом п'яти років, що передували укладанню договору страхування;
v     багаторічні насадження, що зростають в садах, знос або зрідження яких становить 70 і більше відсотків; такі, що підлягають списанню з балансу у зв'язку з плановою реконструкцією і викорчовуванням, природним відмиранням, псуванням та інше; вражені хворобами, шкідниками рослин.
Страхування врожаю сільсь­когосподарських культур і багаторічних насаджень провадиться на випа­док загибелі чи пошкодження їх внаслідок:
¨                     вимерзання, заморозку, граду, зливи, бурі, урагану, посухи, повені, селю, пожежі;
¨                     вимокання, випрівання, якщо це сталося внаслідок стихійного лиха.
В Україні станом на 1 січня 2003 року налічувалося 284 страховиків, які надають широкий спектр страхових послуг для сільськогосподарських товаровиробників. Одним із страховиків на ринку страхування сільськогосподарських ризиків є Закрите акціонерне товариство «Страхова група «ТАС», яка укладає договори добровільного страхування майна сільськогосподарських підприємств, орендарів, селянських (фермерських) господарств та ін.
Найбільшим попитом серед сільськогосподарських товаровиробників користується такий страховий продукт як страхування, пов'язане із відшкодуванням фактичних витрат на нирощування посівів (висаджування) в наслідок повної загибелі рослин на всій або частині площі. Найбільше договорів укладається по страхуванню витрат на вирощування посівів та страхуванню врожаю сільськогосподарських культур по озимих зернових — 820 із загальної кількості 1003 договори. На другому місці - страхування тварин, де переважає попит серед страхувальників на страхування великої рогатої худоби.
Сільське господарство в наслідок специфічних умов виробництва залежно від несприятливих умов втрачає щорічно продукції від 1 млрд, до 1,5 млрд. грн., що становить біля 1,3 — 1,9% у ВВП. Відшкодування збитків за обов'язкового державного страхування одержували понад 90% сільськогосподарських підприємств.
Однак, починаючи з 1991 року питома вага сільськогосподарського сегменту страхового ринку не досягає навіть 1% тоді як становила близько 20%.
Враховуючи, що на стан продовольчої безпеки України впливає вплив, зокрема, такий чинник, як недосконалий механізм господарювання, який передбачає зниження або неповне використання можливості виробництва продовольства. Обов'язковою складовою ринкового механізму є страхування.
Таким чином, враховуючи світовий досвід та з метою підвищення мотивації та пропонованого виду страхування доцільно створити при Міністерстві аграрної політики України державну установу — Національне агентство з регулювання страхування у сфері агропромислового виробництва
Суспільна роль страхових резервів і страхова діяльність у різих країнах, безумовно, мають свої особливості, але економічна сутність їх однакова. Однак, потенційні можливості фінансового впливу страхування на розвиток сільського господарства використовуються в недостатньому ступені.
Саме на вирішення проблеми якнайповнішого використання страхових резервів для прискорення розвитку сільського господарства повинні бути спрямовані зусилля економістів і фінансистів-аграрників. До того ж, після становлення страхової системи АПК темпи розвитку сільськогосподарського страхування і росту страхових резервів не вимагатимуть майже ніяких інвестиційних витрат, а навпаки, будуть додатковим джерелом інвестиційних ресурсів.
Список використаної літератури
Законодавчі акти
1.1.         Конституція України
1.2.         Закон України “Про страхування”.
1.3.         Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”
1.4.         Закон України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 – 2004 років”.
1.5.         Постанова Кабінету Міністрів Укпаїни “Про обов¢язкове страхування посівів озимих зернових та цукрового буряку”
Література
2.1.         Абашкина О. Ю. Капитализм по датски /О. Ю. Абашкина. Бразилия: формирование "открытой" экономики/ Бунегина И.А. — М.: Знание. 1992. — С34.
2.2.         Алекс Ф. Мак Калла. Перспективи продовольчої безпеки в XXI сторіччі: Матеріали конференції "Майбутнє світового продовольства". — Університет штату Іллінойс. США. 1997. ~с.40 -58.
2.2.а) Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств. Підручник для ВУЗів./ Київ:. КНЕУ, 1998
2.3.         Антология экономической классики. Трактат о налогах и сборах,  /В.  Пегги.  Исследование о природе  и причинах богатства народов. /А. Смит. Начала политической экономии и налогообложения. /Д. Рикардо: Сост. Н.А. Столяров, - М.: МП-ЭКОНОВ — КЛЮЧ. 1993. -с. 306-397.
2.4.         Банасинский А. Теория страхования при социализме: Эконjмико-кибернетический   аспект /Под ред. Е.В. Коломина. М.: Финансы, 1980.~C.96
 Об'єктивні ризики виражають вредоносное вплив сил природи, що неконтролюються і іншої випадковості на об'єкти страхування. Об'єктивні ризики не залежать від волі і свідомості людини.
Суб'єктивні ризики засновані на запереченні або ігноруванні об'єктивного підходу до дійсності. Вони пов'язані з недостатнім пізнанням навколишнього світу в об'єктивній реальності і залежать від волі і свідомості людини.
У загальній класифікації ризиків прийнято розрізнювати екологічні, транспортні, політичні і спеціальні ризики.
Екологічні ризики пов'язані із забрудненням навколишнього середовища і зумовлені перетворюючою діяльністю людини в процесі привласнення матеріальних благ. Екологічні ризики звичайно не включаються в об'єм відповідальності страхувальника. Разом з тим певні страхові інтереси, зумовлені екологічними ризиками, привели до створення самостійного виду страхування, що відповідає цим інтересам.
Транспортні ризики поділяються на ризики каско і карго. Транспортні ризики каско мають на увазі страхування повітряних, морських і річкових судів, залізничного жвавого складу і автомобілів під час рушення, стоянки (простою) і ремонту. Транспортні ризики карго мають на увазі страхування вантажів, що перевозяться повітряним, морським, річковим, залізничним і автомобільним транспортом.
Політичні (репресивні) ризики пов'язані з протиправними діями з точки зору норм міжнародного права, із заходами або акціями урядів іноземних держав відносно даної суверенної держави або громадян цієї суверенної держави. Через систему обмовок або особливих умов договору страхування політичні ризики можуть бути включені в обсяг відповідальності страховика.
Спеціальні ризики мають на увазі страхування перевезень особливо цінних вантажів, наприклад, благородних металів, коштовних каменів, творів мистецтва, грошової готівки. Зміст спеціальних ризиків обмовляється в особливих умовах договору страхування і може бути включене в об'єм відповідальності страховика.
Для кожного виду страхування визначаються: ризики, що страхуються,  страхова сума, страхова вартість, резерв страхування, особливі форми страхових відносин, місце і час походження події і знаходження об'єкта страхування, методи визначення внесків (премій) страхування і порядок їх сплати, умови звільнення від відповідальності і порядок розв'язання спірних питань.
Технічні ризики виявляються в формі аварій внаслідок раптового виходу з ладу машин і обладнання або збою в технології виробництва. Проблемою технічних видів страхування є оцінка частоти аварій і спосіб оцінки збитку від них.
Технічні ризики мають універсальний характер, тобто захищають об'єкт від безлічі причин збитку. Причинами можуть бути помилки управління, монтажу, порушення технології, недбалість в роботі і т.д., які приводять до передчасних відмов, виходу з ладу машин і обладнання. Таким чином, технічні ризики можуть нанести збиток майну, життю і здоров'ю людей і фінансовим інтересам підприємства внаслідок перерви у виробництві і наднормативних витрат.
З іншого боку, технічні ризики поділяються по видовому складу основних і оборотних фондів, в яких вони виявляються:
ü машини і обладнання  - промислові ризики;
ü будівлі, споруди, передавальні пристрої - будівельні (будівельно-монтажні) ризики;
ü прилади, обчислювальна техніка, кошти зв'язку -  електротехнічні ризики;
ü транспортні кошти  - транспортні ризики (каско, вантажів, відповідальності);
ü сільське господарство -- ризики захворювання тварин і рослин, падіж  худоби, псування урожаю до т.д.
Ризики цивільної відповідальності пов'язані із законними претензіями фізичних і юридичних осіб в зв'язку з спричиненням шкоди, викликаної, наприклад, джерелом підвищеної небезпеки. До джерел підвищеної небезпеки відносяться автомобільний, залізничний, повітряний і морський транспорт, ряд хімічних виробництв і інш. Фізична або юридична особа, що володіє таким джерелом підвищеної небезпеки, може застрахувати свою цивільну відповідальність перед третіми особами, тобто перекласти обов'язок відшкодування майнової шкоди третім особам на страховика.
Поки страхувальник поставлений перед фактом невідомості страхового випадку у часі і просторі, страховик цікавиться імовірністю настання страхового випадку по відношенню до всієї страхової сукупності. Не наставші передбачення страховика відносно імовірності можливого збитку і витрат по його відшкодуванню будуть зазделегідь оплачені передбаченням можливого ризику з боку страховика. Отже, в теоретичному плані страхувальник наражає себе на небезпеку тільки одного специфічного ризику, пов'язаного із здійсненням страхової справи. Цей ризик носить назву технічний ризик страхувальника. Наявність технічного ризику страхувальника спонукає його активно брати участь в попереджувальних заходах щодо боротьби з пожежами, аваріями на транспорті і т.д. з метою зниження його міри.

Ризикові обставини і страховий випадок

При укладенні договору страхування стан об'єкта визначається страхувальником в залежності від ряду ознак. До уваги приймаються ознаки, що впливають істотним чином на стан об'єкта страхування. Вони спостерігаються і реєструються страхувальником. Процес спостереження і обліку носить назву реєстрації ризику. Чинники, якими визначається реєстрація ризику для даної ризикової сукупності   це ризикові обставини. Вони властиві даному об'єкту страхування і розглядаються як компоненти, або ознаки ризику. Будь-який ризик можна розглядати як сукупність ризикових обставин.
Виділяють об'єктивні і суб'єктивні ризикові обставини. Об'єктивні ризикові обставини відображають об'єктивний підхід до дійсності і не залежать від волі і свідомості людей.
 Суб'єктивні ризикові обставини відображають тип зв'язку, що ігнорує об'єктивний підхід до дійсності, і залежать від з волі і свідомості людей в процесі пізнання об'єктивної реальності. При укладенні договору страхування страховик бере до уваги як об'єктивні, так і суб'єктивні ризикові обставини. У ряді випадків при укладенні договору страхування страховик здійснює підбір ризикових обставин. Всі ризикові обставини, взяті в їх єдності і взаємодії, визначають стан, який називається ситуацією ризику. Вона характеризує природний стан об'єкта страхування і обстановку, в якій цей об'єкт знаходиться.
Ризикові обставини є умовами здійснення (реалізації) ризику. На основі ризикових обставин обчислюється страхова премія, що пред'являється до сплати в страховий фонд. Задача страховика складається в зборі і аналізі інформації, що характеризує істотні ризикові обставини. Отримані результати враховуються через систему знижок і надбавок (накидок) в процентах або твердо фіксованих сумах до обчисленої страхової премії для базової сукупності ризикових обставин.
Ризикові обставини дозволяють оцінити можливість настання даної події в майбутньому. Одна або декілька ризикових обставин приводять до реалізації ризику, тобто спричиняють настання страхового випадку. Кожне явище має взаємообумовлені причинно-наслідкові зв'язки. Звичайно страховий випадок відбувається під впливом ряду причин. Важко виділити найбільш важливі, адекватні і безумовні причини настання того або іншого страхового випадку. Реалізація ризику означає настання страхового випадку.
Страховий випадок може мати місце по відношенню до одного або безлічі об'єктів страхування в рамках певної страхової сукупності. Страховий випадок по відношенню до безлічі об'єктів страхування приводить до кумуляції ризику, тобто викликає катастрофічний ризик.
Потрібно розрізнювати страховий випадок і страхову подію. Під страховою подією розуміють потенційно можливе спричинення збитку об'єкту страхування. Реалізована гіпотетична можливість спричинення збитку об'єкту страхування означає страховий випадок. Наслідки страхового випадку виражаються в повному знищенні або частковому пошкодженні об'єкта страхування. До страхових випадків не відносяться події, які хоч і заподіяли збиток, але не суперечать нормальному технологічному циклу в процесі виробництва. Тому в умовах договору страхування потрібно точніше формулювати визначення подій, які включаються в обсяг відповідальності страхувальника. Наприклад, здійснюючи страхування від простоїв у виробництві, потрібно указати, від яких саме простоїв, чим викликаних. Крім того, умови договору страхування тут повинні враховувати майнову шкоду, викликану простоями як реалізацією ризику.

Аналіз виявлених факторів

Виявлення внутрішніх та зовнішніх факторів, збільшуючих та зменшуючих конкретний вид ризику

Оцінка конкретного вида ризику з фінансової сторони з застосуваням двох доходів

Визначення фінансової спроможності (ліквідності проекту)

Визначення економічної Доцільності (ефективності вкладених фінансових ресурсів)

Аналіз окремих операцій по вибраному рівню ризику

Встановлення допустимого рівня ризику

Розробка заходів по зниженню ризику

 

МАЛ. 1.1. Блок-схема аналізу ризику
1.2. Критерії класифікації ризиків та їх оцінка з врахуванням особливостей сільського господарства.
Найбільш поширеною є класифікація ризиків за джерелами виникнення. До неї звертаються практична всі автори, які досліджують цей аспект проблеми ризиків. При цьому спостерігаються деякі відмінності в виділенні кількості груп ризиків та включення конкретних ризиків в ту чи іншу групу. Дуже часто ці відмінності зумовлені тим, що класифікація проводиться з прив`язкою до конкретного виду діяльності та галузі (торгівля , виробництво, страхування, банківська справа).
Виділяють такі види ризику в залежності від джерел його виникнення:
             Виробничий ризик. Пов`язаний з виробництвом продукції, товарів, послуг. Проявляється в зменшенні обсягів виробництва або зростання витрат на виробництво. Причинами виникнення виробничого ризику для сільськогосподарських підприємств може бути порушення технології виробництва, вплив погоди, нестача ресурсів.
             Ринковий (кон`юнктурний) ризик. Виникає в процесі реалізації продукції та купівлі ресурсів. Джерелом ринкового ризику є нестабільність ринкових цін, яка є результатом загострення конкуренції, в т.ч. і якісної, зміни митного регулювання, зміни в попиті та пропозиції.
             Технічний ризик. Пов`язаний з технікою та обладнанням, які використовує підприємство. Можна виділити наступні причини виникнення технічного ризику:
-          збої та поломки обладнання, зумовлені ненадійністю техзніки та дотриманням правил її експлуатації;
-          розвиток науково-технічного прогресу. Під його впливом з`являються нові технології і техніка, застосування яких підвищує продуктивність праці, якість продукції, знижує її собівартість  та надає, таким чином, конкурентні переваги товаровиробникам.
             Катастрофічні ризики. Вони пов`язані з проявом стихійних сил природи, а також діяльністю людини. Це можуть бути повені, пожежі, землетруси, аварії (наприклад аварія на АЕС).
             Правовий ризик. Має суттєве значення особливо в умовах реформ, коли можлива швидка зміна існуючих законодавчих актів, що регулюють діяльність підприємства, та прийняття нових. Також можливе приєднання України до певних міжнародних актів, що забороняють використання певних хімічних засобів захисту рослин та тварин. Потрібно враховувати, що правовий ризик доцільно розглядати як на національному рівні, так і на місцевому. Зумовлено це тим, що місцеві органи влади мають право вводити місцеві податки та збори, які можуть  справляти істотний вплив на економіку товаровиробників.
             Ризик, пов`язаний з використанням людського фактору виробництва. Джерелом цього ризику є непередбачуваність поведінки та здоров`я індивідуумів. Наприклад, смерть або захворювання ключових працівників в критичний момент виробництва може істотно вплинути на його результати. Другим проявом даного ризику є недобросовісність і ненадійність партнерів, третім - недостатня кваліфікація менеджера, що приймає рішення, низька кваліфікація виробничого персоналу, четвертим - крадіжки, навмисне завдання шкоди (псування обладнання), рекет.
             Галузевий ризик. Пов`язаний із змінами в економічному стані певної галузі як порівняно з іншими галузями, так і економікою країни в цілому. Прикладом може бути диспаритет цін на продукцію промисловості та сільського господарства і погіршення економічного стану аграрного виробництва в зв`язку з загальноекономічною кризою.
             Політичний ризик. Джерелом його є зміни в державній політиці. Врахування даного виду ризику особливо важливе в країнах з нестабільним законодавством, відсутністю традицій і культури підприємництва. Політичні ризики поділяють на чотири групи:
-      ризик націоналізації і експропріації без належної компенсації;
-      ризик трансферту, що повільнен.`язаний з можливими обмеженнями на конвертування місцевої валюти;
-      ризик  розриву контракту через дії влади країни, в якій знаходиться компанія-контрагент;
-      ризик військових дій та громадянських безпорядків.
Дискусійним лишається питання щодо включення в цю групу такого виду ризику, як фінансовий.  Балабанов І.Т., Андрійчук В.Г., Бауер Л. розрізняє окремо дві категорії ризику - підприємницький та фінансовий, відносячи до першого практично всі види ризику, за джерелами виникнення. Фінансовий ризик пов`язується з можливим невиконанням підприємством своїх фінансових зобов`язань та існування його як юридичної особи.
При цьому Л. Шаршукова цілком правомірно поділяє фінансовий ризик на валютний, кредитний та інвестиційний.
Валютний ризик - ймовірність фінансових втрат в результаті зміни курсу валют, яка може відбутися в період між  укладанням контракту та фактичним розрахунком по ньому. Кредитний ризик пов`язується з можливістю невиконання підприємством своїх фінансових зобов`язань. Це можуть бути зобов`язання як перед банком, так і перед постачальниками та бюджетом (останнє набуває актуальності з наданням дозволу податковим інспекціям брати в заставу майно аграрних підприємств). Інвестиційний ризик пов`язаний з вкладенням підприємством коштів в різні проекти чи цінні папери.
До цього переліку доцільно додати, на наш погляд,  ще один різновид фінансового ризику - дебіторський, який пов`язаний з відстрочкою платежу при реалізації продукції підприємства і наданням товарного кредиту контрагентам та можливими при цьому збитками від несплати або невчасної сплати. 
Процеси глобалізації у світовій економіці відкривають як нові можливості для підприємств, так і створюють нові загрози. Глобалізація може розглядатися як окреме джерело ризику для підприємств, зокрема аграрних. Вільний доступ на ринки аграрної продукції України може призвести до погіршення стану національних виробників. Виробники з розвинутих країн конкурують не стільки за рахунок більш сприятливих природних умов для виробництва сільськогосподарської продукції, скільки за рахунок практичної реалізації досягнень науково-технічного процесу та більш потужної і досконалої державної підтримки. Тому процеси глобалізації в першу чергу підвищують ризики підприємств країн, що розвиваються.
В попередньому параграфі джерела ризиків були поділені на  внутрішні та зовнішні. Аналогічно розподіляються і самі ризики. До внутрішніх відносяться виробничі, технічні ризики, та ризики,  пов`язані з персоналом. На ці ризики менеджер може реально впливати, приймаючи рішення. До зовнішніх належать політичні, правові, галузеві, ринкові ризики. Ці ризики менеджер може лише враховувати при прийнятті рішень. Звичайно, за певних умов деякі зовнішні ризики можуть перейти до групи внутрішніх. Такий перехід ринкових ризиків  може відбутися ринкових ризиків, якщо підприємство є монополістом на певному ринку. Правовий ризик великі підприємства мають змогу зменшити шляхом лобіювання своїх інтересів в уряді, законодавчих органах.





Важлива особливість сільського господарства порівняно з промисловістю полягає в тому, що обсяги виробництва змінюються за однакових обсягів використання ресурсів. Якщо на промисловому підприємстві точно відомо, що з однією тони металу вийде, скажімо, певна кількість гайок, то в аграрних підприємствах при використанні однієї тони мінеральних добрив не можна бути точно впевненим в кількості майбутнього урожаю. Навіть можливий варіант, коли при використанні меншої кількості міндобрив, інших ресурсів під впливом погодних умов буде отриманий більший урожай.
Технологічний процес в аграрному секторі жорстко обмежений в часових рамках. За відсутності на певний момент ресурсів, промислове підприємство може вийти на заплановані обсяги виробництва, отримавши ці ресурси пізніше та організувавши двозмінну чи трьохзмінну роботу. Якщо аграрне підприємство не проведе вчасно посівну компанію, то пізніше цього зробити неможливо і  виробництва даного виду продукції в поточному році не буде. Технологічний процес в більшості галузей промисловості може бути призупинений, а потім продовжуватись далі без великих втрат. В сільському господарстві призупинити технологічні процеси практично неможливо. Перенесення збирання врожаю зернових на декілька тижнів призведе до його втрати, порушення графіка доїння корів призводить  до зниження їх продуктивності.  
В технологічному процесі сільського господарства використовуються живі організми як засоби виробництва, тому він залежить від їх біологічних особливостей. В цій галузі в багатьох випадках неможливо різко збільшити обсяги виробництва через біологічні особливості рослин і тварин. Якщо, наприклад, в племінному господарстві є нова високопродуктивна порода ВРХ в кількості 100 голів, на яку є попит 200 голів на рік, то в поточному році задовольнити  його можна лише на половину. Крім того, в сільському господарстві виникають додаткові витрати в зв`язку з потребою захисту урожаю та тварин від шкідників і хвороб.
Фінансовий ризик в сільському господарстві має досить високий рівень в зв`язку з тим, що сучасні аграрні підприємства  достатньо капіталоємкі. Значна частина дорогих основних засобів використовується протягом року короткий термін, вузькоспеціалізована, має великий строк окупності, при цьому виникає потреба в залученні фінансових ресурсів.Потребу в кредитах зумовлює і сезонний характер виробництва Ще одна особливість сільського господарства, яка підвищує рівень фінансового ризику - сезонність виробництва. В зв`язку з цим виникає потреба в сезонних кредитах, обсяг яких практично не зменшується з року в рік навіть при простому відтворенні.
Досконала конкуренція практично не існує в жодній галузі економіки, крім сільського господарства. При цьому прояв кон`юнктурного ризику набуває виняткового значення, особливо в високоврожайні роки, коли різко збільшується пропозиція сільськогосподарської продукції. Високий врожай за певних обставин призводить до зменшення прибутків або навіть до збитків сільськогосподарських товаровиробників. В перспективі конкуренція в галузі сільського господарства зростатиме і водночас буде  зростати рівень кон`юнктурного ризику.
Вищенаведені приклади свідчать, що сільськогосподарське виробництво є  високоризиковою галуззю економіки і з точки зору інвестування. Одночасно з цим можна виділити ще одну особливість сільського господарства порівняно з іншими галузями: високий рівень ризику за низької норми прибутку.  Чим більший рівень ризику, тим більший має бути сподіваний прибуток, бо в іншому випадку зникає стимул для вкладання грошей у ризиковану справу. Тому прямі інвестиції в сільське господарство України закордонних інвесторів, враховуючи також високий рівень правового ризику і стан економіки, навряд чи матимуть значні обсяги, якщо не удосконалити правову базу.
Сучасне сільське господарство України сильно піддається і валютним ризикам. Навіть якщо господарство безпосередньо без посередників не займається експортно-імпортними операціями, воно може понести значні збитки в зв`язку із зміною курсу національної валюти. В структурі ресурсів, які споживає сільське господарство, досить значна частка імпортних, ціни на які залежать від курсу гривні. Останнє падіння курсу гривні (1998 р.) призвело до різкого підвищення цін на паливо-мастильні матеріали, засоби захисту рослин і тварин, техніку.
Високий рівень ризику в сільському господарстві України вимагає кваліфікованого управління, тобто прийняття рішень з врахуванням ризику. Вважаємо, що в   загальних рисах процес управління ризиком може бути представлений наступним чином  (рис. 1.3.1.1.).
Для прийняття рішень з врахуванням ризику спочатку потрібно ідентифікувати ризики та дати їм кількісну оцінку. Після цього встановлюють допустимий рівень ризику з врахуванням фінансового стану підприємства. Скрутне фінансове становище спонукає до прийняття рішень з низьким рівнем ризику, тому що навіть невеликі збитки загрожують існуванню підприємства як юридичної особи.


 Рис. 1.3.1.1. Схема управління ризиком
Завдання управління ризиком - звести можливий вплив несприятливих факторів до прийнятного рівня, використовуючи такі інструменти управління ризиком як уникнення ризику, контроль ризику, передача ризику, самофінансування ризику.
На жаль, на сьогодні управлінські рішення в сільському господарстві приймаються практично без врахування ризику. Причин такого становища є декілька.
По-перше, це відсутність відповідних навичок у керівників підприємств. В програмах вузів питання ризику почали вводитися відносно недавно, відповідної широкої перепідготовки або підвищення кваліфікації практично не проводиться, а для вивчення цього питання самостійно практично відсутня навчально-методична література стосовно сільського господарства.
По-друге, в умовах економічної кризи в країні в сільськогосподарських підприємствах практично відсутнє стратегічне планування, керівники вимушені займатися питаннями практично лише сьогоднішнього дня.
По-третє, врахування ризику при прийнятті рішень вимагає наявності великої кількості інформації, яка мала б бути загальнодоступною, але в Україні її отримати дуже важко і вона відносно дорого коштує.

 

Основні підходи щодо управління ризиком

Розсудливий менеджер завжли признає фундаментальну істину, що сама природа економічної діяльності спряжена з чинниками випадковості, розпливчатості , неповноти інформації, тобто ризиком.
Управління ризиком покликане забезпечити оптимальне для підприємці співвідношення прибутку та ризику, його прийнятий рівень. Необхідною умовою для розв”язання проблеми ризику є чітке усвідомлення цілей діяльності фірми. Виходячи з кокретних цілей, повинні виконуватись збір, обробка та аналіз інформації про зовнішнє середовище, про внутрішні показники фінансової, виробничої, комерційної діяльності фірми. Виходячи з конкретних цілей, повинні виконуватись збір, обробка та аналіз інформації про зовнішнє середовище, про внутрішні показники фінансової, виробничої, комерційної діяльності фірми в минулому та в поточному періоді, здійснюватися прогнози щодо майбутнього.
Інформація швидко старіє і тому суб¢єкт прийняття рішень повинен оперативно, динамічно реагувати на її надходження, одночасно оцінюючи якість інформації, здійснюючи її моніторинг.
Обираючи стратегію та тактику управління ризиком, менеджер повинен дотримуватись таких основних принципів:
-          недоцільно ризикувати більшим заради меншого;
-          недоцільно ризикувати більше, ніж це дозволяють власні засоби (капітал тощо);
-          необхідно заздалегіть піклуватися відносно можливих наслідків ризику.
Складові процесу управління ризиком визначаються в залежності від сфери діяльності фірми, притаманних їй ризиків, наявних ресурсів, особистої майстерності, професіоналізму, схильності до ризику менеджера.
В узагальненому виді процес управління ризиком представлений у виді блок схеми.
В результаті грунтовного якісного та кількісного аналізу менеджер, спираючись на отримані дані, обирає один із засобів або суперпозицію засобів управління ризиком:
-          уникнення;
-          попередження;
-          прийняття (збереження чи навіть збільшення);
-          зниження ступеня ризику.
Розглянемо ці засоби.
Уникнення ризику  означає просте ухилення від певного міроприємства, котре обтяжене надмірним ризиком. Однак уникнення ризику для менеджера нерідко означає відмовитися від прибутку, а це пов”язане з ризиком невикористаних можливостей.
Попередження ризику – це досить ефективний засіб, який однак лише в окремих випадках дозволяє зменшити (уникнути) ризик в менеджменті.
Прийняття (збереження чи збільшення) ступеня ризику – це залишення ступеня ризику за менеджером ( інвестором), тобто на його відповідальність. Вкладаючи засоби в певну сферу, менеджер повинен бути впевненим, що є можливості покриття можливих збитків або ж що вони йому не загрожують.
1.3.2. Зовнішні способи зниження ступеня ризику.
Передача ризику здійснюється або шляхом його розподілу, або через механізм зовнішнього страхування.
Розподіл ризику полягає в тому, щоб, наприклад, покласти певну частку відповідальності за ризик на того співучасника реального інвестиційного проекту, який здатний його контролювати краще за інших. Передача ризику може також здійснюватись шляхом укладання ф¢ючерсного контракту.
Ф¢ючерси дозволяють передавати ризик несприятливої зміни цін у майбутньому протилежній стороні угоди.
Страхування   це передача певних ризиків страхової компанії. Для зниження міри ризику використовуються майнове страхування і страхування від нещасних випадків. Майнове страхування може мати наступні форми: страхування ризику підрядного будівництва, страхування обладнання, страхування вантажів і інш. Страхування від нещасних випадків включає: страхування загальної цивільної відповідальності і страхування професійної відповідальності.
 Широко використовується і такий вигляд страхування, хеджування  - страхування ціни товару від ризику або небажаного для виробника падіння, або невигідного для споживача збільшення. По цілях і техніці проведення операції хеджування діляться на хеджування продажем, тобто висновок виробником або товаровладельцем ф'ючерсного контракту з метою страхування від зниження ціни при продажу в майбутньому товару, або що вже є в наявності, або ще не зробленого, але передбаченого до обов'язкового постачання в певний термін; хеджування купівлею, тобто висновок споживачем або продавцем ф'ючерсного контракту з метою страхування від збільшення ціни при купівлі в майбутньому необхідного товару.
До методів, що за суттю близькі до страхування, можна віднести також деривативи (опціони, ф¢ючерси, свопи тощо).
1.3.3. Внутрішні способи оптимізації ризику.
Лімітування передбаяає обмеження потоків (грошових, товарних, кредитних, інвестиційних), спрямованих у зовнішнє ( по відношеню до підприємства) середовище. Лімітування застосовується банками при наданні позик, укладанні договору на овердрафт. Підприємства можуть застосовувати цей спосіб при продажу товарів в кредит, наданні позичок, при прийнятті рішень щодо визначення обсягу коштів, що спрямовуються на інвестування.
Диверсифікація є процес розподілу інвестованих коштів між різними об¢єктами вкладання, які безпосередньо не зв¢язвні між собою. На принципі диверсифікації базується діяльність інвестиційних фондів, які продають клієнтам свої акції, а одержані кошти вкладають в різноманітні цінні папери, які купуються на фондовому ринку і приносять стійкий середній прибуток.
Диверсифікація дозволяє уникнути частини ризику при розподілі капіталу між різноманітними видами діяльності. Так придбання інвестором акцій різних акціонерних товариств замість придбання акцій одного акціонерного товариства збільшує ймовірність одержання ним середнього доходу майже в три рази і відповідно в три рази знижує ступінь ймовірного ризику.
Створенння резервів, запасів на покриття ймовірних непередбачуваних витрат у майбутньому також є внутрішнім засобом зниження ризику, свого роду самострахуванням. Це дозволяє оперативно усувати тимчасові ускладнення у виробничій, фінансово-комерційній діяльності.
Створення власних грошових, товарно-маиеріальних резервів є альтернативою страхуванню і доцільно тоді, коли вартість майна, що наражається на певний ризик, відносно невелика у порівнянні  з майновими та фінансовими параметрами усього проекту. Самострахування шляхом резервування коштів також може застосовуватись відносно однотипного обладнання, майна підприємства, коли ймовірність пошкодження незначна.
Здобуття додаткової інформації є одним із важливих способів щодо зниження ризику. При використанні неточних економічних даних виникає питання щодо доцільності їх уточнення. Стосовно планованих міроприємств, особливо інноваційних проектів (технічних новинок), постає питання : чи необхідно терміново почати їх впровадження, чи є сенс провести ще якийсь додатковий експеримент для уточнення економічних показників. З одного боку додатковий експеримент дозволив би знизити економічний ризик, що обтяжує певний інноваційний проект, зменшити можливі збитки. Але з іншого боку експеримент, в свою чергу, пов¢язаний з певними затратами та збитками, і якщо впровадження інноваційного проекту відкладається, то економічні збитки збільшуються. Вони особливо великі при проведенні довготермінового експерименту. В цьому випадку впровадження міроприємства і одержуваний в його результаті економічний ефект відсуваються. Отже, для оцінки діяльності  добування додаткової інформації необхідно порівняти економічні результати обох варіантів.
Природньо, що коли б у менеджера була б більш повна інформація, він міг би зробити кращий прогноз та знизити  ступінь ризику. Це робить інформацію товаром, за який менеджери згодні платити гроші. А коли так, то вкладення капіталу в інформацію необхідно оцінювати.
Загальними в господарській практиці є три основних принципи зниження ризику:
v не ризикувати більше, ніж дозволяє власний капітал;
v не забувати про наслідки ризику;
v не ризикувати багато чим ради малого.
      
ІІ. Страхування як метод управління ризиками товаровиробників анрарного сектору.
2.1. Економічна характеристика закритого акціонерного товариства “Страхова група”ТАС”.

ЗАТ “Страхова група “ТАС” засноване 19 жовтня 1998 року “ПриватБанком”, комерційним банком України. За період діяльності на вітчизняному страховому ринку, за визнанням клієнтів, експертів і колег, компанія зарекомендувала себе як така, що динамічно розвивається, акумуюючи провідний досвід і кращі традиції лідерів вітчизняного і світового страхового бізнесу.

Страхова група “ТАС” – частина фінансової групи, до складу якої входять ще дві страхові компанії “Страхова компанія “ТАС” (зі страхування життя) та “Міжнародна страхова компанія”, банки “ТАС-Комерцбанк” та “ТАС-інвестбанк”, що здійснюють всі види банківської діяльності, промислові підприємства та інші установи.
У рейтингах Ліги страхових організацій України за даними 2002 року  ЗАТ СГ “ТАС” посідає чільні місця за основними показниками діяльності:
Ø Наявними активами – понад 100 млн.грн. (3-тє місце),
Ø Розміром зібраних страхових платежів – більше 93 млн.грн.(5-те місце),
Ø Виплаченими клієнтам страховоми відшкодуваннями – майже 8 млн.грн.(8-ме місце),
Ø Серед перших щодо наявності високоліквідних активів, власного капіталу, діючої мережі регіональних підрозділів тощо.
При цьому, якщо 2001 року послугами ЗАТ СГ “ТАС” було охоплено 3,7% страхового ринку, то 2002 року – 4,55%.
Під страховим захистом ЗАТ СГ “ТАС” минулого року перебувало більше 80-ти тиёсяч ргомадян і юридичних осіб України та іноземців.
У 2002 році страхову діяльність ЗАТ СГ “ТАС” характеризують такі дані:

Показники	Особисте страхування	Майнове страхування	Страхування відповіда-льності	Обов¢язкове страхування	Всього
Отримано страхових платежів, тис.грн.	806	79459	243	12805	93314
Виплати страхових відшкодувань, тис.грн.	105	7742	25	74	7945
Кількість врегульованих страхових випадків	517	108	12	29	665
Кількість договорів страхування	16344	22718	4096	16193	59351

Основними факторами, які сформували ці позитивні тенденції у діяльності компанії, є :
v Підбір та професійна підготовка кадрів ( у навчально-методичному центрі ЗАТ СГ “ТАС” впродовж року було проведено семінарів та тренінгів майже на 4000 академічних годин);
v Активне впровадження класичних видів страхування, вивчення, прогнозування та формування сегментів страхового ринку, своєчасне реагування на запити клієнтів;
v Запрошення консультантів (як вітчизняних, так і закордонних) з числа страховиків-практиків й фахівців у суміжних галузях.
Визнаням авторитету стало те, що ЗАТ СГ “ТАС” 2001 року нагороджено дипломом та пам¢ятною медаллю “За заслуги у розбудові економіки та вагомий внесок у створенні гідного міжнародного іміджу України “ Національного проекту “Золота книга української еліти”. А також надано членство Торгово-промислової палати України і внесено до Недержавного реєстру українських підприємців, фінансовий стан яких свідчить про їх надійність в підприємницькій діяльності України та за її межами.
ЗАТ СГ “ТАС” входить до багатьох професійних об¢єднань і груп : Ліги страхових організацій України, Авіаційного, Морського, Медичного страхових бюро, Координаційної ради з питань страхування при Міністерстві транспорту, а також Моторного (транспортного) страхового бюро України.
Станом на 1 січня 2003 року в штаті працює 274 працівника, а структура складається із Головного офісу, 6 регіональних дирекцій, 37 філій та 76 окремих робочих місць.
Протягом 2002 року було створено 4 нових філії в містах Павлограді, Феодосії, Керчі та Ялті. Штат поповнили близько 100 осіб, більшість з яких пройшли курси підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації у навчально-методичному центрі ЗАТ СГ “ТАС”.
Кадрова політика спрямована на приведення потенціалу працівників у відповідність до своїх цілей і стратегій розвитку. В її основу покладено орієнтацію на зміни, безперервне навчання персоналу, творчий підхід до справи, гнучку систему оплати праці, яка підвищує інтерес у кінцевому результаті.
ЗАТ СГ “ТАС” вважає доцільним формування оптимальної вікової структури персоналу, що дасть можливість  поєднувати досвід із новаторством та наполегливістю в праці.
Мал.2.1.
\s
Основні засади кадрової політики:
v Досягнення цілей. Ставити сміливі цілі і сміливо йти до їх досягнення.
v Позитивний соціальний внесок. Створення економічного та інтелектуального активу у співтоваристві, в якому працюємо.
v Індивідуальні досягнення.
v Дух колективізму.
Фінансові надбання компанії у 2002 році (в млн.грн.):

1.	Статутний фонд	5,500
2.	Страхові платежі	93,314
3.	Страхові виплати	7,944
4.	Резерв незароблених премій	31,08
5.	Основні засоби	3,565
6.	Балансовий прибуток	66,642

Укрупнена структура страхового портфеля

1.	Страхування майна	40%
2.	Страхування автотранспорту	24%
3.	Інші добровільні (вантаж, морське сільськогосподарське)	8%
4.	Особисте страхування (н/вип + медичне)	5%
5.	Стахування громадянської відповідальності володарів автотранспорту	5%
6.	Обов¢язкове страхуваня водіїв	4%
7.	Страхування членів ДПД	4%
8.	Авіаційне страхування	4%
9.	Страхування відповідальності	3%
10.	“Зелена карта”	3%

Для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства.
Соціальна значимість компанії.
Діяльність ЗАТ СГ “ТАС” спрямована не лише на отримання прибутку, але й на досягнення соціального ефекту. В політиці компанії враховуються заходи соціального спрямування стосовно членів власного трудового колективу, соціально незахищених верств населення регіонів, де знаходяться представництва ЗАТ Страхова Група “ТАС”, участь у гуманітарних проектах.
Діяльність ЗАТ СГ “ТАС” – це створення нових робочих місць -274 штатних працівника та близько760 чоловік, які працюють поза штатом. В подальшому передбачається зростання кількості робочих місць як в головному офісі, так і в регіонах.
Діяльність ЗАТ Страхова Група “ТАС”  – це розширення діяльності в регіонах України, а саме забезпечення економічного сектору та населення регіонів страховим захистом, прямі інвестиції в основний капітал та робочі місця.
Діяльність ЗАТ СГ “ТАС” – це діяльність платника податків та інших обов¢язкових платежів. ЗАТ Страхова Група “ТАС” сплачує щорічно близько 1,5 млн.грн. податків до загальнодержавного та місцевих бюджетів.
З 2001 року  ЗАТ СГ “ТАС” стало активним учасником благодійних та спонсорських акцій.
Витяги з аудиторського висновку.
За період існування ЗАТ Страхова Група “ТАС” збитків не було, всі види діяльності були прибутковими, приоритетним напрямком діяльності є майнове страхування, а саме: страхування від вогневих ризиків та інших небезпек, страхування кредитів, страхування багажу та вантажів, особисте страхування, а також обов¢язкові види страхування.
Власний капітал ЗАТ Страхова Група “ТАС” складається з :
Ø Статутного капіталу – 5500тис.грн.;
Ø Нерозподіленого прибутку – 66642,2тис.грн.
Дані синтетичного обліку відповідають балансовим і даним аналітичного обліку. Структуру і призначення власного капіталу відображено вірно та адекватно.
Фінансове становище протягом усієї діяльності відповідає нормам, тобто ліквідність підприємства може відбутися у найкоротші строки за першою вимогою засновників або за вимогою кредиторів. Оборотного капіталу достатньо для розвитку підприємства.
Заборгованості компанії перед страхувальниками немає.
Щодо організаційної культури, то в ЗАТ Страхова Група “ТАС” вона є відкритою та такою, яка заохочує до співучасті, для якої притаманні такі характеристики :
·        справедливі відносини з підлеглими ;
·        відкритість для комунікацій;
·        тактовне керівництво;
·        вирішення командних проблем;
·        робоча автономія;
·        обмін інформацією;
·        високі показники продуктивності праці;
·        всіляке сприяння управлінським ідеям;
·        збільшення кооперації між керівництвом і персоналом;
·        послаблення плинності кадрів;
·        зменшення кількості прогулів;
·        відкритість нововведенням;
·        удосконалення робочих позицій в організації.
Для досягнення певного результату потрібно визначити місію підприємства та його цілі.
Під місією розуміється ствердження , яке розкриває значення існування організації.[1]
Ціль – це конкретний стан окремих характеристик організації, досягнення яких є для неї бажаним і на досягнення яких направлена її діяльність.[2]
При розробці інформаційного забезпечення господарських рішень, прогнозуванні можливих негативних наслідків їх впровадження, діагностиці проблем необхідне чітке визначення цілей з урахуванням пріоритетності. Для цього потрібно побудувати "дерево цілей".

Місія

1

2

3

4

5

6

1.1

1.2

1.3

4.1

4.2

4.3

6.1

6.2

6.3

5.1

3.1

3.2

2.1

2.2

2.3

2.4

Цілі вищого рівня

Цілі нижчого рівня

Мал. 2.1. "Дерево цілей"
Місія ЗАТ Страхова Група “ТАС” – використовуючи потенціал та можливості “Фінансової групи”ТАС”, надавати клієнтам високоякісні страхові послуги, чим забезпечити надійний захист їх майнових інтересів.
Цілі :
1.     Підвищення ефективності роботи ЗАТ Страхова Група “ТАС” :
1.1. Підвищення прибутковості певних видів страхування;
1.2. Розширення ринків надання страхових послуг;
1.3. Удосконалення матеріального стимулювання праці;
1.4. Формування нового економічного мислення.
2.     Заміна та часткова модернізація матеріально-технічної бази :
2.1. Забезпечення новою високопродуктивною технікою та обладнанням;
3.     Забезпеченість трудовими ресурсами :
3.1. Забезпечення та ефективне використання наявних трудових ресурсів;
3.2. Розробка програми підготовки страхових агентів;
3.3.Розробка програми перепідготовки кадрів ЗАТ Страхової Групи “ТАС”.
4.     Інноваційна діяльність :
4.1 Комп’ютеризація виробництва;
4.2. Вивчення запитів споживачів та створення принципово нових страхових послуг.
5.     . Соціальний розвиток :
6.1. Створення сприятливих соціальних умов працівників ЗАТ Страхова Група “ТАС”;
6.2. Розвиток соціальної інфраструктури;
6.3. Соціальний захист працівників.
Визначені цілі є досить актуальними для ЗАТ Страхова Група “ТАС”.

Типові функції управління ЗАТ Страхова Група “ТАС”:

1.     Стратегічне управління.

1.1.     Визначення місії та цілей компанії.

1.2.     Визначення стратегії компанії.

1.3.     Розробка заходів по досягненню стратегічних цілей.

1.4.     Контроль реалізації стратегії.

2.     Маркетинг.

2.1.     Забезпечення просування страхових послуг.

2.2.     Вивчення макро і мікро середовища.

2.3.     Вивчення ринку страхових послуг.

2.4.     Позиціювання компанії на ринку страхових послуг.

2.5.     Вивчення попиту на страхові послуги.

2.6.     Аналіз конкурентоспроможності страхових продуктів компанії.

2.7.     Аналіз ефективності системи продажу страхових продуктів.

2.8.     Підготовка пропозицій по створенню нових страхових продуктів.

3.     Бюджетування.

3.1.     Розробка форм бюджетів.

3.2.     Аналіз проектів бюджетів.

3.3.     Складання зведеного бюджету компанії.

3.4.     Аналіз виконання бюджету компанії.

3.5.     Розрахунок премій для філій компанії

4.     Облік.

4.1.     Бухгалтерський облік.

4.2.     Податковий облік.

4.3.     Управлінський облік.

5.     Управління персоналом.

5.1.     Найм персоналу.

5.2.     Атестація і просування персоналу.

5.3.     Організація навчання персоналу.

5.4.     Організація корпоративних заходів.

В ЗАТ "Страхова Група "ТАС" діє прийняте положення “Про систему оплати праці та матеріального стимулювання працівників ЗАТ "Страхова Група "ТАС"”.
Це Положення розроблене з метою розвитку зацікавленості працівників Головного офісу Закритого акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС"  в досягненні високих показників праці, організації прямої залежності отриманого заробітку від результатів діяльності компанії та стимулювання праці працівників Головного офісу Компанії.
 Система оплати праці штатних працівників ЗАТ "Страхова Група "ТАС"  включає в себе:
•   основну заробітну плату працівників, а саме - посадові оклади, які складають 60-90% від загального доходу працівника компанії в залежності від группи преміювання;
•   додаткову заробітну плату працівників, а саме:
- персональні надбавки;
- премію за результатами діяльності;
•   інші заохочувальні та компенсаційні виплати, а саме:
- винагороду за підсумками роботи за рік;
- резерв на відпустки;
- матеріальну допомогу.
 Система оплати праці штатних працівників філій Компанії грунтується на таких принципах:
Ø •   залежності сукупної матеріальної винагороди працівників від результатів діяльності;
Ø •   забезпечення достатнього рівня матеріальної мотивації кожного працівника до високоефективної праці;
Ø •   вибірковості, що дозволяє стимулювати ті напрямки роботи, які можуть дати найбільший і стабільний результат;
Ø •   простоти у розумінні та використанні.
ОСНОВНА ЗАРОБІТНА ПЛАТА ШТАТНИХ ПРАЦІВНИКІВ.
Оплата праці штатних працівників ЗАТ "Страхова Група "ТАС" здійснюється на основі посадових окладів.
Розміри посадових окладів штатних працівників ЗАТ "Страхова Група "ТАС" затверджуються Правлінням ЗАТ "Страхова Група "ТАС" та розраховуються на основі тарифу.
Тариф працівників диферінцюється у зв'язку з 12-ти категорійною тарифною сіткою, що надана у таблиці 1. По кожній категорії передбачаються тарифні рівні.
 Абсолютна величина тарифу для кожної категорії розраховується по формулі (1) :
Тij = Ті2,і * Кij ,
де Tij- тариф і-той категорії j-го рівня, грн.;
Тij-тариф i-го рівня j-ої категорії, грн.,
 Kij - тарифний коефіцієнт і-тої категорії, j- ro рівня.
Абсолютна величина тарифу i-го рівня j-тої категорії Головного офісу затвердждуеться Головою Правління щорічно при розробці бюджетку компанії. Величина тарифу може переглядатися протягом року у зв'язку з інфляцією, та іншими економічними факторами.
Категорії для оплати праці працівників Головного офісу затверджуються у зв'язку з "Розподілом посадових позицій Головного офісу ЗАТ "Страхова Група "ТАС" "(Додаток 1.)
Конкретному працівнику категорія установлюється у зв'язку з посадою, й значенністью, рівня професійної підготовки та інтенсивності праці.

Категорії та рівні кожного працівника оговорюються у трудовому договорі між працівником та Компанією.
ДОДАТКОВА ЗАРОБІТНА ПЛАТА ПРАЦІВНИКІВ
Весь персонал Головного офісу ділиться на 4 групи преміювання:
• 1 група - стратегічні менеджери,
• 2 група - стратегічні виконавці,
• 3 група - керівники та спеціалісти,
• 4 група - техничні виконавці.
До складу стратегічних менеджерів (1 група) входять Заступники Голови правління, головний бухгалтер, начальники департаментів, що безпосередньо зайняті у розробці нових страхових продукців, та проведенню операцій страхування.
До складу стратегічних виконавців ( 2 група) входять тільки ті керівники департаментів, управлінь та відділів, а також провідні спеціалісти , які безпосередньо залучені до реалізації стратегічних задач, що поставленні стратегічним менеджерам.
 До 3-ї групи відносяться керівники середнього та нижчого складу, спеціалісти , які зайняті, в основному, при виконанні текучих завдань та піддержуючих функцій.
 До 4-ї групи відносяться всі техничні виконавці, а також робітники, яким не установлені категорії.
 Преміювання персоналу Головного офісу залежить від групи преміювання персоналу та виконання індивідуальних планів та бюджетів відповідних підрозділів головного офісу.
 Індивідуальні плани включають економічнні показники ( прибуток, штрафи, виконання бюджету, вплив на фінансові показники   інших підрозділів, вплив на стабільність роботи компанії), якісні показники ( впровадження нових страхових продуктів та технологій, динаміка югіентскої бази, та інше).
Індивідуальні плани стратегічних менеджерів та виконавців складаються на основі стратегічних планів компанії та бюджетів компанії та підрозділів Головного офісу.
Максимальне значення проценту премії залежить від напруженості плану та ступеню впливу працівника на досягнення стратегічних задач компанії.
Для об'єктивної оцінки праці робітники 3 групи також можуть мати індивідуальні плани. Плани робітників 3 групи складаються на основі службових обов'язків, та задач підрозділів.
Затвердження та оцінка виконання індивідуальних планів стратегічних менеджерів здійснюється Головою Правління.
Затвердження та оцінка виконання індивідуальніх планів керівників департаментів здійснюється Заступниками Голови Правління, які здіснююють ними безпосереднє керівництво.
Узгодження та моніторинг індивідуальніх планів стратегічних виконавців та менеджерів здійснюється департаментом регіональної мережі та департаментом управління фінансами і ризиками
Узгодження та моніторинг індивідуальніх планів працівників 3-ї групи преміювання здійснюється їх безпосереднім керівництвом.
Премії установлюються у відсотках від тарифного заробітку за відповідний період.
Преміювання працівників Головного офісу здіснюється щоквартально, та за рік у цілому.
Розмір квартальної та річної премії працівників 1 та 2 групи преміювання залежить від ступені виконання індивідуальніх планів та визначається безпосереднім керівником підрозділу:
- по 1 -й групі Головою Правління,
- по 2-й групі заступником Голови Правління.
Розміри премії працівників 1 та 2 групи преміювання становлять 20-40% від сукупного доходу працівника, та залежать від посадової категорії та рівня.
Розмір премії працівників 3-ї  та 4-ї групи преміювання складається з загальної та індивідуальної..
Загальні премія у залежності від результатів виконання всією компанією основних показників діяльності, зафіксованих у бюджеті та стратегічному плані.
Робота компанії оцінюється Головою Правління на основі звітних даних, що предоставлені департаментом регіональної мережі.
Індивідуальна премія працівникам 3 та 4 групи преміювання установлюється за якісне виконання посадових обов'язків та успішне рішення загальних та індивідуальних задач, що поставлені безпосереднім керівництвом.
Розмір індивідуальної премії для працівників 3 та 4 групи преміювання здійснюється на основі таблиці, та виплачується у відсотках до посадового окладу:

Незадовільні результати	Несуттєвий вклад	Суттєвий вклад	Норма	Вище норми	Видатний вклад
0%	5	10	15	20	25

Крім премій працівникам Головного офісу можуть виплачуватись персональні надбавки.
Персональні надбавки установлюються Головою Правління по рекомендації керівника підрозділу. Підставою для її встановлення є значне перевищення результатів його праці у зв'язку з показниками праці у середньому по компанії, у тому числі по ступені професійності, компетенції, моральних якостей та рівня продуктивності праці.
Загальна сума преміальних виплат не повинна перевищувати максимальних значень.
0РГАНІЗАЦІЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ.
Призначення та зміна посадової категорії працівнику здійснюється по рішенню Правління в межах діапазону категорій для данної посади.
Призначення та зміна тарифного рівня працівника здійснюється по рішенню Правління в межах діапазону тарифного рівня для данної категорії, на основі оцінок виконання індивідуальних планів та бюджетних показників.
Нарахування основної заробітної плати здійсноються бухгалтерією на основі табелю виходу працівників.
Нарахування премії здійснюється бухгалтерією по рішенню Голови правління та керівників підрозділів на основі табелю виходу працівників та відомості преміальних виплат.
ІНШІ ЗАОХОЧУВАЛЬНІ ТА КОМПЕНСАЦІЙНІ ВИПЛАТИ.
 Одноразова матеріальна допомога виплачується як:
- допомога на оздоровлення;
- допомога при народженні дитини;
- допомога при одруженні;
- допомога на поховання членів сім'ї, допомога на поховання працівника виплачується членам сімї;
- допомога на нагальні потреби працівника (рішення про проведення даної одноразової матеріальної допомоги приймається Правлінням згідно окремого Положення).
Одноразові заохочення окремим працівникам за виконання особливо важливого завдання виплачуються в розмірі до 2-х посадових окладів та встановлюються за рішенням Голови Правління.
Рішення про виплату матеріальної допомоги (крім допомоги на нагальні потреби), одноразових винагород та заохочень працівникам ЗАТ "Страхова Група "ТАС" приймається Головою Правління ЗАТ "Страхова Група "ТАС" із зазначенням суми (розміру) виплати.
Розподіл посадових позицій Головного офісу ЗАТ "Страхова Група "ТАС"

№ п./п.	Группа персоналу. Посада	Категорія
	Керівники
	Вищої ланки
1.	Голова Правління	1
2.	Перший заступник Голови Правління	2
3.	Головний бухгалтер	3
4.	Заступник Голови Правління	3
	Середньої ланки
5.	Начальник департаменту	4,5
6.	Заступник начальника департаменту	5,6
7.	Начальник управління	5.6
8.	Заступник головного бухгалтера	5,6
	Нижчої ланки
9.	Начальник відділу	6,7
10.	Заступник начальника управління	6,7
	Спеціалисти
11.	Провідний спеціаліст ( по напрямку страхування)	7,8
12.	Провідний інженер	7,8
13.	Провідний програміст	7,8
14.	Провідний експерт	7,8
15.	Провідний бухгалтер	7,8
16.	Старший юрисконсульт	7,8
17.	Старший брокер	8,9
18.	Старший спеціаліст	8,9
19.	Старший інженер	8,9
20.	Старший програміст	8,9
21.	Страший експерт	8,9
22.	Страший бухгалтер	8,9
23.	Юрисконсульт	8,9
24.	Брокер	9
25.	Бухгалтер	9,10
26.	Інженер	9,10
27.	Програміст	9,10
28.	Експерт	9,10
	Технічні виконавці
29.	Адміністратор	11
30.	Водій	11
31.	Секретар - референт	11,12
32.	Технічний робітник	12

Таблиця 1.
Тарифні коефіцієнти

Рівні	Категорії
	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12
1	12,00	11,00	7,00	6,00	4,00	3,20	2,80	2,30	1,95	1,60	1,20	1,00
2			9,00	8,00	5,50	3,80	3,10	2,60	2,25	1,90	1,50	1,30
3			11,00	10,00	7,00	4,40	3,70	2,90	2,55	2,20	1,80	1,60
4					8,50	5,30	4,30	3,50	2,85	2,50
5						5,90	4,90	3,80	3,15	2,80
6						6,50	5,50	4,10	3,45

Таблиця 2.
Розміри премії працівникам ЗАТ "Страхова Група "ТАС"по групам преміювання.

Група преміювання	Місячна, квартальна премія, в % від місячного або квартального тарифу						Річна премія, в % від річного тарифу						Загальна сума за рік
	Загальна		Індивідуальна		Всього		Загальна		Індивідуальна		Всього		Норма	Макс.
	Норма	Макс.	Норма	Макс.	Норма	Макс.	Норма	Макс.	Норма	Макс.	Норма	Макс.
1	-	-	30	40	30	40	-	-	До 40	40	До 40	40	До 40	40
2	-	-	25	35	25	35	-	-	До 35	35	До 35	35	До 35	35
3	5	10	10	15	15	25	5	10	10	15	15	25	До 20	25
4	-	-	10	15	10	15	-	-	10	15	10	15	До 15	15

Керування через мотивацію

Керування через мотивацію	Наслідки створення позитивного мотиваційного клімату	Чому виникають проблеми в управлінні через мотивацію
Керування через мотивацію концентрується на: ¨        Впливі на стан мотивації - при відборі співробітників повинно враховуватись, чи буде даний співробітник, базуючись на своїх власних мотивах, ідентифікувати себе з організацією - формування мотивів співробітників дбайливим введенням їх у курс справи ¨       створенні відчуття власної гідності - повага співробітника як особистості - декларація значення співробітника для організації - формулювання очікувань від співробітника ¨       приведенні мотивів в дію - при бесіді із співробітником обговорюються особисті інтереси та можливості вдосконалення співробітника ¨        посиленні мотивів - залучення співробітників до виробничих інтересів (шляхом навчання співробітників менеджерами та іншими співробітниками) ¨        оцінці результатів роботи та атестація - поточна атестація співробітників та перегляд заробітної плати; самообов’язок та самоконтроль - система заробітної плати з винагородженням понад тарифом та преміями; зацікавленість співробітників; додаткове забезпечення; можливості росту та просунення; гнучкий робочий графік; додаткові переваги: машини, дома відпочинку ¨        задоволенні потреб - в результаті успішного процесу мотивації для організації наступає виконання бажаних цілей і задач, а для співробітників – задоволеня їх потреб і, відповідно, почуття задоволеності ¨        забезпеченні процесу мотивації - концепцію мотивації необхідно постійно обдумувати, успіх мотиваційної діяльності менеджера необхідно, залучаючи співробітників, перевіряти	¨        Збільшення обігу та прибутків ¨        Вдосконалення якості товарів або послуг ¨        Більш творча робота співробітників та активність впровадження нових методів, технік та технологій ¨        Підвищенний приплив працівників ¨        Підвищене використання людського потенціалу працездатності ¨        Сильніша згуртованість та солідарність колективу ¨        Зменшення плинності кадрів ¨        Репутація організації	¨        Індивідуальні мотиви дуже суб’єктивні і складні, на них також впливає настрій. Саме тому їх об’єктивне визначення менеджерами є складним завданням ¨        Із-за того, що визначення матеріальних мотивів є більш простим, дуже часто створюються тільки матеріальні стимули, а весь спектр мотивів не використовується ¨        Навіть якщо мотиви відомі, цілі організації та індивідуальні цілі можуть бути несумісними між собою. Якщо намагатися приховати ці конфлікти, то їх негативний характер проявиться в майбутньому ¨        Успіх мотивування із-за багатоманіття залежностей важко визначити і навряд чи можна передбачити. Оптимальну мотивацію визначити неможливо

2.2. Соціально-економічна суть страхової системи АПК.
Основною функцією страхової системи є регулювання щодо відособлених систем, які в сукупності утворюють єдину економічну систему. Очевидно, що ця функція повинна здійснюватися в оптимальному режимі, для того щоб практично всі стихійні відхилення, що відбуваються в окремих господарствах, були компенсовані, і щоб процес соціально-економічного розвитку відбувався планомірно.
АПК, зокрема сільське господарство, має тісно взаємодіяти із страховим ринком, що передбачає можливість планового утворення страхових резервів у межах страхової системи.
Тому утворення і задіяння конкретних економічно-фінансових механізмів, а одним з них є страхова система, являє проблему виключно організаційного й економічно фінансового порядку. І ці фактори повинні враховуватися при вирішенні питання про організаційну структуру і функціонування страхових органів. Тому більш обґрунтованим і реалістичним є прагнення до створення такої системи страхування, що в сучас­них умовах буде найбільше дієво виконувати свої соціально-економічні функції. Дієвість є основним критерієм оцінки кожного виду і форми страхування, отже, і страхової системи.
У загальній теорії страхової системи АПК розглянемо докладно такі три ознаки дієвості страхування: точність, швидкість і надійність дії.
2.2.1. Страхова система і продовольча безпека
Формування вітчизняної ринкової системи супроводжується трансформацією постсоціалістичної економіки в нові економічні відносини, підпорядковані дії об'єктивних економічних законів.
Ринкова економіка, як організована система, не може існувати в силу власних емерджентних властивостей (тобто не притаманних жодному з елементів окремо, але властивих системі в цілому) як сумарна складова її розширеного відтворення капіталу (виробництво, обмін, розподіл, споживання), ринкової інфраструктури (банківської, фінансової, біржової системи тощо). Адже відтворення капіталу неможливе без взаємодії всіх системоформуючих чинників: первісного нагромадження капіталу, ризику, праці та ефекту системи.
Однак, стійкий стан рівноваги економічної системи неможливий без наявності такої складової як страхова система АПК.
Світовий досвід переконує: де створено сучасну систему страхового захисту, там забезпечується вищий рівень стабільності народногосподарського відтворювального процесу, досягається соціальна злагода, гарантується високий рівень життя населення. Отже, формування страхової системи України та забезпечення умов для її надійного функціонування блема надзвичайної ваги і потребує як глибоких розробок, так і активних практичних дій з боку держави, суспільства в цілому.
Трансформаційні процеси, що відбуваються в Україні, формують ринкову економіку як складну соціально-економічну систему, в якій страхування належить особлива роль. Страхування виступає як сукупність специфічних економічних відносин, які виникають в процесі формування страхових резервів у суб'єктів страхової системи (на рівні держави — у тому числі у Міністерства фінансів як першого рівня вітчизняної страхової системи, на рівні страхових підприємств, другий рівень — резерви створюються шляхом страхування та на рівні страхувальників (третій рівень) - фонди самострахування і можливе страхове відшкодування збитків страховиком) та використання їх на підтримку безперервності, безперебійності і розширеного відтворення і задоволення соціальних потреб сус­пільства, зокрема. Агропромисловий комплекс є найбільшою міжгалузевою виробничо-науково-економічною основною струк-туроформуючою частиною соціально-економічної системи України.
АПК як невід'ємна складова економіки держави об'єктивно піддається впливу ризику на всіх стадіях розширеного відтворення капіталу.
Джерелами його утворення є: по-перше — первісне нагро­мадження, по-друге — ризик, по-третє — ефект системи [2.7].
Первісне нагромадження (або "первісне акумулювання" (divvious accumulation), за А. Смітом [2.2], є результатом не виробництва, а його вихідним пунктом. Тобто, первісне нагромадження капіталу є не що інше як історичний процес відокремлення виробника від засобів виробництва [2.9]. Акумулювання капіталу в сучасних умовах відбувається легальним і тіньовим шляхом. Легальне нагромадження пов'язане саме з згаданим ефектом системи. На макрорівні — це отримання ВВП, а на мікрорівні — отримання прибутку.
Тіньове первісне нагромадження аграрного капіталу за сучасних умов трансформації вітчизняної економічної системи в ринкове середовище супроводжується крадіжками, шахрайською приватизацією, прийняттям законів "для себе", формуванням підставного власника, використанням у меркантильних інтересах міжнародного кредиту та державних кредитів (як прихованого джерела первісного нагромадження), уникнення від системи податків, використання недосконалої системи протекціонізму та демпінгу, а також контрабанда, торгівля наркотиками, рекет тощо.
Виходячи з вищенаведеного, страхова система АПК має забезпечувати протистояння тіньовому нагромадженню агропромислового капіталу (адекватно взаємодіючи з системою національної безпеки) і реалізації страхових ризиків (за допомогою протистояння щодо настання несприятливих страхових подій та своєчасним реагуванням на них, локалізацією джерел небезпеки, ліквідацією наслідків надзвичайних подій тощо).
Страхова система, як особлива підсистема вітчизняного страхового ринку, грунтується на сільськогосподарському страхуванні, оскільки саме вона є джерелом формування специфічних страхових резервів. Сільськогосподарському страхуванню, як і категорії страхування взагалі, притаманні специфічні функції. Однією з них є функція забезпечення продовольчої безпеки.
Реалізація цієї функції страхової системи АПК на державному рівні визначає захищеність вітчизняного сільськогосподарського товаровиробника від реалізації низки страхових ризиків гарантуючи їм рентабельність виробництва стратегічної сільськогосподарської продукції, населенню країни — достатнє харчування, а в екстремальних умовах уникнення голоду [2.4].
Гіпотетичне враховуючи статистичну оцінку можливих страхових взаємовідносин можна вивести таку формулу:
а) страхування з 100 %-м покриттям вигідне страховику, коли щорічні страхові премії СП₁ дорівнюють
,
де
 Qo — ефективність системи продовольчої безпеки, що здійснює ціленаправлений захист об'єкта страхування;
R —середній за рік розмір прогнозованою збитку (ризику) страхувальника. (Тут і далі R=PiCi при страхуванні від однієї несприятливої події (ризику) і R=RoCo при загальному страхуванні. РіРо — ймовірність одного ризику і сукупності ризиків за рік відповідно; СіСо -стратегічно важлива сільськогосподарська культура, що страхується від одного чи всіх ризиків).
Вимірником вигоди для страховика є розмір щорічних прибутків (г) від вказаної суми ДСП₁.
б) страхування вигідне виробникам сільськогосподарської продукції, якщо суми щорічних страхових премій ДСП₁ складають величину

Таким чином, визначальними параметрами при страхуванні є ефективність захисту Qo і міра максимального середнього збитку R від реалізації ризику.
Еквівалентний обмін можливий лише за умови рівності, коли:
ДСП = ДСП₁=ДСП₂ = R(l — Qo),
Це і є взаємовигідні страхові відносини, формула економічно раціональних еквівалентних відносин суб'єктів страхової системи АПК.
На рис.1 показано розрахункові дані відносної величини ДСП / С страхових внесків для різних значень ймовірності загального ризику Р₀ і ефективності захисту Q₀

ΔВ/С(%)
5,0		РО=0,05
4,0
3,0		РО=0,03
2,0		РО=0,01
1,0

Рис.2.2.1.1.Відносна величина щорічних страхових внесків при еквіваїеитних взаємовідносинах

0

20

40

60

80

Q0 (%)

ΔВ/В(%)
50
40
30
20
10
0	20		60	80	Q0 (%)

Рис..2.2.1.2. Вплив неточностіДQ
оцінки величини Qo
ефективності захисту на зміни
відносної величини ДСП / СП

Якщо в якості прикладу розглянути АПК і вважати його захист високоефективним, тобто прийняти Qo = 95% за проміжок часу Т=5 років (тарифний період), то у відповідності з графіками рис. 2.2.1.1. при імовірності загальної реалізації за рік Р₀ = 0,05 матимемо ДСП / С = 0,252.2.1.1.%.
Стосовно розміру Qo — ефективність захисту застрахо­ваної культури, в силу різних чинників (впливу природно-кліматичних ризиків, морального та фізичного зносу техніки, зміни економічного середовища тощо), її величина з часом змінюється.
І цілком логічно виникає питання при страхуванні, яку з величин Qo — "стартову" чи "кінцеву" (після закінчення певного проміжку часу) брати до уваги. Вирішальне значення тут матиме страхова політика держави. Очевидно, що вона має орієнтуватися на врахування нижньої межі ефективності продовольчої безпеки на протязі всього життєвого циклу системи страхового захисту (наприклад, 5 років тарифного періоду для АПК).
Формула страхових взаємовідносин
 ДСП = ДСП₁=ДСП₂ = R(l — Qo)
 дає відповідь на запитання чи виконує страхування функцію продовольчої безпеки? Оскільки позиції сторін і страхової системи АПК і страхувальника АПК, інтереси яких є важливими для держави, мають грунтуватися не на гіпотетичних або однобоких інтересах які проходять через страхову технологію, а кількісних засадах, сукупною характеристикою яких є ефективність продовольчої безпеки, одним із чинників якої є адекватний страховий захист стратегічної сільськогосподарської продукції Q₀. Цю величину необхідно з максимальною точністю визначити для всієї системи виробників сільськогосподарської продукції і з високим ступенем захисту від природно-кліматичних, фінансових та політичних ризиків зовнішнього та внутрішнього порядку. Адже найменша погрішність в оцінці Qo може призвести до порушення корисності страхових взаємовідносин. і майновий стан підприємств АПК не буде адекватний тому, який був до настання страхових подій.

Тому з формули страхових взаємовідносин, зокрема,. випливає, що

де
ДСП / СП - відносне порушення еквівалентності страхових відносин;
ДО / Qo - абсолютна міра відносної неточності оцінки величини Q₀ ефективності захисту.
Якщо ці зміни складають 1% і менше протягом року, то систему продовольчої безпеки можна вважати високостабільною.
Оскільки оцінка величини Q₀ — задача експертна, то учас­никами страхування безумовно стають експерти. Виходячи з цього Е.А. Абалмазов та М.А. Абалмазова, роблять висновок, що учасниками страхування стають фахівці в галузі безпеки, а страхування — виконує функцію безпеки [2.5]. З такою думкою можна погодитися, оскільки страхування є невід'ємною складовою системи безпеки держави. Тому з позиції АПК, як страхувальника, експертами можна вважати фахівців по надзвичайних ситуаціях (служби безпеки). Крім того, більшість систем безпеки передбачає певною мірою участь в протистоянні небезпеці правоохоронними органами, вогнеборцями, позавідомчою охороною тощо. І від швидкості їх реакції на загрозу, технічного озброєння, адекватності заходів протистояння, безумовно, в великій степені залежить величина (Qo) ефективності захисту виробництва сільськогосподарської продукції.
До того ж того, за певних обставин роль сил швидкого реагування може бути вирішальною. Оскільки, пересічний час прибуття сил швидкого реагування близько 15 хв., а швидкість реалізації майнових ризиків — 10 хв. За таких обставин ефективність захисту Q₀ може виявитись не вищою 40%, якщо відсутні засоби блокування небезпеки (не задіяно функцію попередження).
Отже, у процесі страхових взаємовідносин може бути задіяно не 3-4 сторони, а й більше. Страхова система АПК, зокрема через функцію забезпечення продовольчої безпеки, має підтримувати вітчизняного сільськогосподарського виробника, дозволить уникнути ізоляції на рівні самодостатнього виробництва, та інтегровано влитися в світову торговельну систему, збільшивши потоки продовольства з регіонів надлишків до регіонів нестач [2,6].
Стосовно продовольчої безпеки, страхова система АПК охоплює такі його аспекти — наявність, доступність та ефективність використання продовольства.
Доступність до продовольства в майбутньому, за оцінкою Алекс Ф.Мак Калла [2.2], значною мірою залежатиме від вирішення проблеми зменшення бідності, особливо у сільській місцевості, та стимулювання широкомасштабного інтенсивного зростання зайнятості. Ці проблеми та інші можна вирішувати за наявності вітчизняної страхової системи АПК, як одного з важелів забезпечення не лише продовольчої безпеки, а й зростання інвестицій в науково-дослідну роботу, превенцію в сфері охорони навколишнього природного середовища, у тому числі пов'язаної з використанням систем сільськогосподарського виробництва, які не завдають шкоди навколишньому середовищу тощо.
Нині не існує адекватної страхової політики стосовно АПК.
Страхова система, як економічна категорія, має значний спектр особливостей та відмінностей, що дають підстави для достеменного його вивчення як явища особливого. Особливості страхової системи як економічного явища найповніше проявляються у його функціях. Перша функція зумовлює формування страхового фонду для відшкодування втрат від реалізації страхових випадків. Друга — спрямована на безпосереднє грошове відшкодування збитків, які зазналистрахувальники. Саме через цю зумовлюється специфікою економічних відносин, що ніп між страхувальником і страховиком, а саме в попередженні та мінімізації страхових ризиків. Четверта – полагає у стратегічному захисті вітчизняної економіки від економічних, політичних, природнокліматичних та соціальних ризиків. П'ята -забезпечення рівноваги між попитом і пропозицією всіх ресурсів АПК. Шоста — забезпечення стійкого функціонування галузі в ринкових умовах. Сьома - інвестиційна, полягає в диверсифікації тимчасово вільних коштів враховуючи високу ліквідність з метою одержання додаткового доходу.
Результатом узгодженості інтересів страхувальника та страховика є підписаний договір, який набуває чинності після сплати страхувальником першого внеску. Цей договір укладається між суб'єктами страхового ринку з приводу купівлі-продажу товару "страховий захист". Саме цей аспекг господарської діяльності страховика потребує глибокого теоретичного дослідження.
"Страховий захист" товар особливий. Ці особливості формують низку суспільно-економічних відносин, специфічність яких проявляє себе на мікро — і макрорівні.
Товар "страховий захист", що продається та купується на страховому ринку, як і будь-який інший товар, має споживну та мінову вартість. Споживна вартість товару "страховий захист" втілена у потенційній можливості для страхувальника отримати страхове покриття втрат від реалізованого страхового випадку, що був визначений у договорі. Мінова вартість товару "страховий захист" проявляється через ціну, яка набуває форми страхового тарифу (платежу, премії).
Особливості споживної та мінової вартості товару "страховий захист" зумовлюють специфіку прояву економічних законів на страховому ринку та формують специфіку поведінки його учасників.
Комплексне дослідження природи страхової системи та особливостей її функціонування в умовах перехідної економіки дозволили визначити її структуру та тенденції розвитку її елементів. Починаючи від вищого рівня системи і закінчуючи потенційними клієнтами. Хоч ризиковим обставинам піддаються всі суб'єкти і об'єкти господарювання держави, але далеко не всі вони йдуть на страхування своїх ризиків. З одного боку, ця особливість обумовлена страховим менталітетом та економічним станом держави, а з іншого — недосконалістю нормативно-правової бази.
Створення адекватної нормативно-правової бази є основним чинником сприяння розвитку вітчизняної страхової системи і має забезпечити: гарантії страхувальникам системи АПК у наданні страхових послуг та сплати, згідно з угодами страхування, страхового відшкодування в разі настання страхового випадку; створення товариств взаємного страхування на добровільних засадах з метою оптимального використання внутрішнього страхового ринку агропромислових підприємств та забезпечення їм ефективного страхового захисту; формування мережі спеціалізованих страхових компаній, які здійснюватимуть особисте та майнове страхування; створення єдиної перестрахувальної біржі за участю держави як співзасновника, що сприятиме докорінній перебудові вітчизняної системи перестрахування; організації технології страхування в Україні шляхом створення Сільськогосподарського страхового пулу та оперативного інформаційного середовища, яке сприятиме укладанню договорів на страхування не з окремою страховою компанією, а із спілкою страховиків під гарантії всіх учасників.
Аналіз сучасного стану економіки і розвитку страхової справи в країні дає змогу визначити такі альтернативні програми по страхуванню:
1)       страхування майна господарств АПК, які виконують державне замовлення на сільгосппродукцію, в Національному агропромисловому товаристві взаємного страхування (НАТВС);
2)      страхування урожаю, але з правом вибору страхувальником страховика. Якщо альтернативи НАТВС не знайдено, то страховиком є останнім;
3) заміна страхування урожаю програмою постійного матеріального відшкодування збитків, заподіяних стихійним лихом;
4) програма відшкодування збитків по страхових ризиках при катастрофах, пов'язаних з виконанням державних замовлень.
Страхування урожаю вимагатиме встановлення стабільних цін. До того ж, щоб забезпечити доход, потрібно купувати страхові поліси. Страхувальнику треба забезпечити придбання у НАТВС поліси страхування урожаю на рівні 50, 65 і 75%, вибираючи авансом рівень компенсації, яку б йому могли сплатити за кожен центнер при умові, коли рівень урожаю нижче. страхового.
Програма планових доходів, принципова перевага якої полягає в стабільності прибутків, може замінити одночасно дві програми: страхування урожаю і покриття (збитку) витрат. Згідно з програмою планових доходів фермерам виплачуватиметься різниця у випадку позитивного результату, який досягатиметься порівняно з державними доходами і доходами фермерів, які вони зможуть одержати від реалізації урожаю, або надати цю різницю під заставу.
Функціонування страхової системи АПК неможливе без створення єдиної мережі інформаційно-комунікаційного середовища (ЄМІКС).
ЄМІКС дасть змогу організувати страховий захист підприємств АПК за новою технологією, використовуючи систему електронної телекомунікації у Сільськогосподарському страховому пулі.
ЄМІКС, як складова механізму захисту страхової системи АПК, сприятиме формуванню нових відносин, що ґрунтуються на принципах: довіри між учасниками страхування, на сумлінній конкуренції страхових посередників, сприянні у підготовці кваліфікованих кадрів та розвитку науково-дослідницької роботи щодо поліпшення сільськогосподарського страхування та розвитку страхової системи.
Крім того, для переведення страхової справи на ринкові засади потрібно запустити механізм страхування: конвертації неринкових цінних паперів у ринкові, права власності на нерухомість (в тому числі на землю), страхування землі як капіталу та фінансових ризиків.
У практиці світового ринку страхування прав власності здійснюється при купівлі-продажу і закладанні майна, а також при проведенні масової приватизації (Англія, Франція та ін,). Поліс страхування прав власності використовується в різних країнах як додаток до сертифікату права власності - - угоди купівлі-продажу. Стандартне страхове покриття включає захист проти дефектів при реєстрації документів на право власності або проти їх підробки, проти надання цих документів особам, що передають право власності, але не мають достатніх повноважень для цього, від помилкових свідоцтв про смерть та неправильного оформлення права власності.
Страхова система, як повноправний інститут системи економічних відносин, самостійно може вирішувати питання інвестування своїх тимчасово вільних фінансових ресурсів, чому може сприяти створення спеціалізованого комерційного банку, в числі засновників якого будуть різні страхові організації.
Досвід розвинутих країн свідчить, що страхові компанії виконують інші грошово-кредитні послуги. За умов розширення страхового ринку страхові компанії зможуть взяти на себе значну частку довгострокового кредитування всіх сфер сільськогосподарського виробництва.
Точність дії страхування
За міру точності (чіткості) дії страхування даної системи приймаємо різницю між заданою величиною, визначеною програмою трансформації, здійснюваної в даній системі, і "станом виходу" регульованої системи, досягнутим після застосування страхування. Передбачається при цьому, що система реалізує свої планові задачі, а відхилення вниз від плану (від заданої норми) настають тільки в результаті несприятливих стихійних подій. Якщо система внаслідок інших причин (наприклад, помилок у плануванні) досягає величин вище чи нижче встановленої норми, то ця норма піддається відповідному поточному корегуванню, тоді як тут ми розглядаємо винятково відхилення, що виникають при стихійних лихах.
Якщо, вивчаючи динамічні процеси регулювання, змінну в часі задану величину системи позначимо через х (t), а стан виходу, що змінюється в часі, системи — через у (t), то точність дії страхування виражає різниця х(t)-y(t). Називають її також погрішністю системи регулювання. При досконалій точності дії страхування помилка регулювання дорівнює 0, чи y(t) = х(t)- для кожного відрізка часу (t).
На практиці при регулюванні процесів розвитку агропромислового комплексу досконала точність, дії страхування, яким є страхова система, означала б, що порушення, що виникли в окремих системах (галузях АПК) або в економічній системі в цілому внаслідок несприятливих обставин, повністю усуваються. Тоді окремі галузі економіки виконують свої завдання так, начебто нездоланні стихійні лиха взагалі не наставали, і процес розвитку всього господарства відбувався відповідно до встановленого плану.
Відхилення тимчасового стану виходу регульованої системи від заданої величини в даний момент, чи погрішність регулювання, можуть виникати по двох причинах: по-перше, може неправильно діяти страхування, внаслідок цього виникають помилки систематичні; по-друге, помилки регулювання можуть мати стихійний характер, у цьому випадку вони будуть називатися випадковими.
Мірою погрішностей дії страхування, як систематичних, так і випадкових, може бути, наприклад, максимальна величина відхилення x(t) — у (t), що виникло в даний відрізок часу Т. Частіше, однак, за таку міру помилковості приймаються варіації відхилення x(t) -у (t) у досліджуваний період. Варіації відхилень x(t)-y (t) можна визначити як середню величину квадрата цього відхилення в період Т функціонування страхування. Ще кращою одиницею виміру точності страхування є відношення варіації х (t) -у(н) до заданої величини регульованої системи x(t), точніше, до середнього рівня заданої величини x(t) у досліджуваний період Т. Це відношення в статистиці називається коефіцієнтом мінливості помилки, котрий дозволяє порівнювати помилки дії різних регуляторів і в різні періоди часу.
Мірою точності дії страхування є величина, обернено пропорційна коефіцієнту мінливості помилки. Обумовлюється це тим, що чим більша помилка страхування, тим менше точність його дії і, навпаки, чим менша помилка, тим більша точність страхування.
Застосуємо приведені загальні міркування щодо точності регуляторів до страхової системи АПК, трактованої як страхування соціально-економічних процесів. Завданням страхової системи АПК є вирівнювання випадкових відхилень, що виражаються у вигляді різниці між фактичними результатами діяльності АПК y(t) і прогнозованими параметрами (заданими величинами) x(t), що визначають здійснення конкретних соціально-економічних процесів (наприклад, обсяг виробництва окремих підприємств АПК, рівень добробуту сільського населення, розмір запасів товарно-матеріальних цінностей тощо). Показник і означає номер певної системи, і якщо таких одиниць n, то і= 1,2,.... n.
Якщо страхова система побудована і функціонує точно, то ^Х(0-У(0 ⁼ 0 для кожного значення і = 1, 2, .... n, а також у кожнім відрізку часу t. Якщо зазначена умова не виконується, то це викликає меншу чи більшу погрішність у дії страхування, яка може мати систематичний чи випадковий характер.
Систематичний компонент помилки обумовлюється неправильною побудовою страхування, тобто в даному випадку недоліками страхової системи. Випадковий компонент помилки виникає з причин, не пов'язаних з конструкцією застосовуваного страхування, тобто існуючою страховою системою. Джерела цих помилок можуть бути сховані в самому регульованому процесі або помилки є наслідком невдалого регулювання тощо. У страхуванні такі помилки настають, наприклад, з вини застрахованих сільськогосподарських підприємств, при виникненні відхилень у ході реалізації страхового захисту внаслідок неправильного тлумачення умов страхування, помилкової оцінки розміру збитку або з вини страховика — затримки виплати відшкодування тощо, тобто упущень у роботі, по ліквідації наслідків страхових випадків.
Систематичні помилки в дії страхування можуть бути усунуті шляхом перебудови цього інструмента або включенням у систему регулювання додаткових регуляторів відповідної потужності. У страхуванні це означає, що для підвищення точності його дії варто змінити принципи й умови страхування, усунути наявні в них неясності, розширити обсяг відповідальності страхувальника або створити новий вид страхування. Є можливість застосувати й інші регулятори, наприклад, підсилити ефективність страхової діяльності шляхом поєднання її з кредитною допомогою, наданої господарюючим суб'єктам, яким нанесений матеріальний збиток.
Усунення випадкових помилок вимагає, як правило, удосконалювання роботи з ліквідації наслідків страхових випадків, підвищення професійної кваліфікації і моральних якостей тих, хто виконує її. Дана проблема пов'язана також з ростом загальної страхової культури, формуванням страхового менталітету, вихованням дбайливого відношення до власності.
Повне усунення систематичних помилок у дії регулюючої системи — у нашому випадку страхової системи АПК — створення досконалого страхового механізму з високою довершеною точністю дії для того, щоб не допустити непередбачених відхилень від прогнозованого розвитку окремих господарств і всього агропромислового комплексу в цілому, є не простою справою. Якщо навіть за певних умов це було б можливо (наприклад, у сфері обов'язкового страхування майна державних підприємств), то відповідна перебудова страхування (зміна системи страхування) і поліпшення його дії можуть виявитися занадто дорогими.
Не у всіх ситуаціях доцільне прагнення одержати зроблену точність дії страхування. Виплата відшкодування в повному розмірі заподіяного майну збитку без так званої власної участі страхувальників може стати причиною свідомого спекулятивного збитку або ослаблення зусиль страхувальників, спрямованих на усунення причин, що викликають збиток. Застосування страхового механізму, що цілком вирівнює відхилення від норми, могло б послабити дії інших методів регулювання, зокрема превентивної діяльності.
З визначеною систематичною погрішністю необхідно примиритися в тому випадку, коли подальше зниження цієї помилки буде вже неекономічним. Разом з тим припустима границя математичних помилок не повинна бути занадто високою, тому що це може знизити, а у певних випадках навіть цілком позбавити систему страхування її соціально-економічного значення. Звідси випливає важливе практичне завдання для правильно функціонуючої страхової системи АПК — постійне проведення дослідження у всіх сферах і видах страхування співвідношення між сумою виплаченого страхового відшкодування і сумою дійсно заподіяного господарствам збитку; це співвідношення можна використовувати як міру точності регулюючої діяльності страхової системи АПК.
 Швидкість дії страхування
Другою важливою ознакою дієвості будь-якого страхування є швидкість його дії, яка визначається за часом регулювання, тобто по періоду від моменту виникнення порушення в регульованій системі до моменту його усунення завдяки дії страхування. У страховій діяльності — це період від моменту виникнення несприятливої обставини, що загальмували розвиток визначеного соціального або господарського процесу, до моменту появи реальних можливостей для усунення небажаних наслідків цієї події. Варто особливо наголосити, що даний період не завжди дорівнює часу, що проходить з моменту виникнення збитку до виплати страховою системою відшко­дування. Ці періоди збігаються лише тоді, коли є реальна можливість придбати за рахунок отриманого грошового відшко­дування матеріальні засоби й оплатити послуги, пов'язані з усуненням заподіяного збитку і задоволенням додаткових потреб.
З позиції чисто формального обов'язку роль страхування вважається виконаною з моменту виплати відшкодування. Можна було б твердити, що для страхової системи АПК не має значення, має чи ні застрахований можливість придбати за отримане відшкодування необхідні матеріальні засоби або послуги. Такі погляди досить широко поширені, однак не можна визнати їх правильними. З погляду сутності мультирегулювання вирівнювання випадкового порушення в сільському господарстві може наступити тільки в тому випадку, якщо існує можливість усунення наслідків збитку. Тому до зобов¢язань тсрахової системи АПК варто відносити такі види страхування, щоб застраховані мали реальну можливість і пріоритет у відновленні зруйнованого чи ушкодженого внаслідок стихійного лиха і нещасливого випадку майна.
Оцінюючи швидкість дії страхування, треба мати на увазі, що час з моменту виникнення порушення в регульованій системі до моменту його усунення може бути різним у кожному окремому випадку. У зв'язку з цим дану ознаку дієвості страхування треба оцінювати на базі середнього часу регулювання, визначеного, наприклад, як середня проста арифметична, а краще як зважена величина періодів регулювання різних видів порушень. В другому випадку вимірником могла б бути кількість порушень певного виду чи кількісно виражені (у натуральних чи грошових одиницях) наслідки спричинених порушень. Вибір його залежить від характеру регульованої системи (процесу).
Мірником швидкості дії страхування можна взяти величину, обернено пропорційну середньому часові регулювання. У випадку, коли середній час регулювання тривалий, швидкість регулювання незначна, а коли середній час регулювання короткий, швидкість висока. Значення швидкості дії страхування техніки й тварин, як регулятора величезна. Наприклад, у складних технічних системах (літаках чи ракетах) різниця в часі регулювання в десяті і навіть соті частки секунди може мати вирішальне значення для досягнення поставленої мети. Подібним же чином можна представити ситуацію в живих організмах.
Менше цінується, на жаль, час регулювання соціальних і економічних процесів. Фактор часу, однак, у цих процесах грає важливу економічну роль. Особливо це стосується страхової діяльності. Затримки у виплаті відшкодування в майновому страхуванні чи допомоги в особистому страхуванні можуть стати причиною подальших непрямих майнових втрат, що часто перевищують розмір первинного збитку.
Період з моменту виникнення порушення до моменту його вирівнювання найчастіше відображається в позитивній різниці між заданою величиною системи і станом її виходу. Можна стверджувати, що збільшення періоду врегулювання збитку дещо знижує точність дії системи. У страхуванні збільшення періоду з часу виникнення випадкового збитку до часу надходження страхового відшкодування означає збільшення розміру збитку. Оскільки, як наслідок, виплачені кошти не дозволяють цілком компенсувати збиток від страхового випадку.
Висловлені твердження щодо оцінки швидкості дії страхування тим важливі, що дозволяють обидва критерії дієвості — точність і швидкість - замінити одним, а саме, рівнем його скоректованої точності.
Варто додати, що, наприклад, проведені в США, Англії, Франції, Німеччині і Польщі емпіричні дослідження швидкості дії страхування дали більш переконливі аргументи на користь страхування майна, чим теоретичні розробки по цій темі.
Надійність дії страхування
Третя ознака дієвості страхування — надійність - - має особливе значення в теорії страхової системи АПК. Страхування, як регулятор страхової системи, забезпечує надійність функціонування АПК і є основною конструктивною умовою стійкості сільського господарства. Науково-технічний прогрес тісно пов'язаний з сучасною теорією управління і регулювання. Виникла навіть нова галузь автоматики, що має назву «інженерія надійності», мета якої — забезпечення по можливості найбільш високої надійності технічних засобів. Автоматичні пристрої створюються з дуже великого числа зв'язаних між собою елементів. Якщо зв'язок між елементами послідовний, то аварія одного з них веде до виходу з ладу всієї системи. Аналогічно соціально-економічні процеси, у яких є довгий ланцюг проміжних послідовних зв'язків, не надійні в дії. Надійність таких складних систем можна підвищити шляхом введення додаткових резервних елементів, пов'язаних паралельно з діючими елементами.
Неважко привести приклади застосування таких методів підвищення надійності різних систем. Наприклад, для підвищення надійності пристроїв по передачі інформації багаторазово збільшуємо через рівнобіжне сполучення кількість відповідних засобів зв'язку, з яких діс тільки один. Інші с резервними і починають функціонувати тільки тоді, коли відбувається аварія діючого засобу зв'язку. Подібно цьому в складних господарських системах існують резервні запаси, які задіюють тільки в тому випадку, коли непередбачувані ситуації, можуть призводити до перебоїв у функціонуванні, втрат та збитків. Такі "резервні запаси" - страхові фонди, у страхуванні створювалися на основі математичних розрахунків значно раніше, ніж в інших сферах господарської діяльності. З метою підвищення надійності страхування вже більш 5 тисяч років тому створювалися матеріальні, а з виникненням грошей і фінансові резерви, необхідний розмір яких встановлювався відповідно до актуарних розрахунків.
Варто звернути увагу на різницю, що існує між страховим фондом і резервним фондом. Страховий фонд призначений для вирівнювання випадкових відхилень від норми, що виникають у діяльності учасників створення цього фонду (страхувальників), а страховий резервний фонд, який ще називають технічними страховими резервними чи страховими фондами безпеки , — для забезпечення надійності страхування. Надійність ця може коливатися у випадку виникнення надзвичайних подій, наприклад стихійних лих із широкою сферою й інтенсивністю дії, не врахованих при актуарних розрахунках, що спирається на середній рівень збитковості в минулому періоді. Отже, страхові технічні резерви (фонди безпеки) страховика починають використовувати тільки тоді, коли виявиться, що засобів страхового фонду недостатньо, тобто коли «підводить» страхування процесів соціально-економічного розвитку.
Мірою надійності дії якої-небудь системи вважається імовірність того, що у встановлений відрізок часу (наприклад, протягом року) дана система не вийде з ладу. Як відомо, імовірність Р є числом, що змінюється в межах від 0 до 1
(0 < Р < 1).
Надійність, близька до нуля, означає, що система не виконує поставлені перед нею завдання, оскільки за цей проміжок дуже висока ймовірність настання аварії. Ймовірність, що дорівнює 1, означає, що система з високою надійністю і буде діяти без помилок, іншими словами, реалізація страхового ризику в певний періоді буде максимально мінімізована. Надійність, рівна, наприклад, 0,95 чи 95 %, означає, що в середньому 95 разів з 100 система буде діяти без аварій і в середньому 5 разів з 100 можлива аварія даної системи.
Досягнення 100 % надійності дії страхування теоретично неможливе. До цієї межі можна, однак, істотно наблизитися, збільшуючи число застрахованих господарств і підприємств АПК, що користаються тим самим видом страхування, а також утворити значні резерви безпеки, загальні для всіх регульованих систем. Ця характерна риса мультирегулювання є вагомим аргументом, що переконує в необхідності існування страхового захисту агрокомплексу і створення страхової системи АПК. Висока надійність страхування, що досягається таким шляхом, випливає не тільки з математичних розрахунків, але і підтверджена діяльністю протягом майже 80 років державної страхової компанії в Україні та інших постсоціалістичних країнах. Надійність страхових операцій, здійснюваних цими державними страховиками, практично дорівнювала 1, тобто була цілком гарантованою.
Надійність деяких видів страхування можна також підвищити і шляхом застосування перестрахування. Але ця проблема вимагає особливого дослідження та розгляду.
Якщо припустити, що надійність досліджуваного страхування близька до 1, наприклад складає 0,99, то дієвість його можна оцінити на базі двох перших ознак: точності і швидкості дії. Оскільки, як показано вище, швидкість дії страхування можна врахувати через відповідну поправку його точності, то дієвість страхування в кінцевому рахунку можна вимірити одним показником — розміром його скоректованої точності.
2.2.2. Характерні риси та види страхового захисту.
З аналізу основних ознак дієвості страхування випливають пропозиції, що стосуються оптимальної організації страхового захисту.
У вітчизняній страховій літературі виділяються три основні принципи, на які спирається розвиток страхового захисту [2.10]. Це принцип універсальності, повноти і реальності страхового захисту. Зазначені принципи були прийняті як обов'язкові в державному страхуванні й в інших країнах. У роботах економістів наводяться численні аргументи щодо їх обґрунтування.
Неважко довести, що принципи всеохоплюючого (універсального), повного і реального страхового захисту відповідають фінансово — економічній теорії страхової системи АПК, тому що гарантують дієвість і ефективність страхування процесів соціально-економічного розвитку, як сільського господарства, так і всього АПК. Універсальність забезпечує найбільш повне використання страхування для захисту сільського господарства й інтересів селян і опосередковано призводить до зниження витрат по страховій діяльності, а повнота і реальність є невід'ємними умовами точності дії страхування.
Вбачається необхідність при різному тлумаченні цих понять більш точно сформулювати розглянуті принципи і визначити умови, за яких вони можуть бути реалізовані.
Загальність страхового захисту будемо розуміти в широкому значенні й оцінювати з урахуванням: господарських одиниць і осіб, що можуть бути страхувальниками (відповідно до закону чи договору); чи об'єктів, що можуть бути застраховані; ризиків (небезпек), які можна включити в страховий захист.
Принцип загальності в страхуванні стосується всіх трьох сфер його дії. Це означає, що страхувальниками можуть бути будь-які господарства незалежно від організаційної форми та форми власності, а предметом страхування — всі об'єкти і майнові інтереси від усіх ризиків, включаючи стихійні лиха і різні нещасливі випадки. Ця остання умова характерна для обов'язкового страхування, що не уникає "важких ризиків" або таких, котрі не гарантують страховикові прибутку.
Система обов'язкового страхування сформувалася таким чином, що ця форма була притаманна лише сільському господарству. Класичним прикладом є загальне обов'язкове страхування сільськогосподарських підприємств і господарств, яке в Україні (і в інших країнах) поширювалося на їхнє майно, чим забезпечувався захист від усіляких небажаних подій. Будівлі і все рухоме майно (врожай, запаси, продукція для продажу, інвентар, тварини тощо) застраховані від пожежі, удару блискавки, граду, повені, урагану, землетрусу, вибуху, падіння літаків тощо, а також на випадок зникнення чи крадіжки майна під час його рятування. Крім того, обов'язкове страхування селянських господарств передбачало відшкодування збитку, що може бути нанесений врожаю градом чи повінню, у випадку падежу худоби (великої рогатої худоби, коней та ін.). Додаткове добровільне страхування уможливлює подальше розширення захисту від інших ризиків.
Характерними рисами обов'язкового страхування, як наслідок широкого розуміння критерію всеохоплюваності, є поява нових видів страхування, що задовольняють невідкладну суспільну потребу, і так званих комбінованих видів страхування, які поєднують в одному полісу захист від декількох ризиків. Прикладом є страхування будівель від вогню, крадіжки зі зломом, пограбування, затоплення водою, об'єднане зі страхуванням цивільної відповідальності власників квартир у Польщі. Перед другою світовою війною страхування рухомого майна охоплювало тільки ризик від вогню, крадіжки зі зломом і грабування.
Деякі обмеження, що стосуються об'єктів і суб'єктів в окремих видах страхування, обумовлені загальними положеннями юридичного і технічного порядку, наприклад неможливістю визначити вартість даного об'єкта. Разом з тим іноді допускається виключення зі сфери страхового захисту деяких ризиків, але тільки тоді, коли важко установити, чи має дана подія дійсно випадковий характер, що виражається у певній статистичній закономірності. У таких випадках, як відомо, неможливо визначити "справедливий" страховий внесок.
Мірою реалізації принципу загальності страхування є відношення числа фактично застрахованих ризиків (об'єктів чи осіб) до числа ризиків (об'єктів чи осіб), що при добровільному страхуванні можуть, а при обов'язковому страхуванні повинні бути охоплені страховим захистом. Сукупність об'єктів чи осіб, що можуть чи повинні бути охоплені даним видом страхування, у страховій термінології називається страховим полем. Зазначене нище відношення застрахованих ризиків до числа існуючих ринків називається показником всеохоплюваності страховим истом, чи використання страхового поля. Показник всеохоплюваності страхового захисту відіграє важливу роль в аналізі результатів і в плануванні страхової діяльності.
Повнота страхового захисту
У майновому страхуванні за міру повноти страхового захисту (друга ознака) приймається відношення виплаченого відшкодування до суми дійсного збитку. Цей показник визначає ступінь страхового захисту. Якщо він дорівнює 1 (100 %), то це означає, що принцип повноти страхового захисту реалізований цілком. Показник менше 1 свідчить про те, що виплачене відшкодування не компенсує збитку, і, отже, страхування діє недостатньо повно.
Можна вважати, що "принцип універсальності" характеризує екстенсивне, а "принцип повноти" інтенсивний розвиток страхування [2.10].
Ступінь повноти страхового захисту залежить від розміру страхової суми (являє собою, як відомо, верхню межу відповідальності страхового товариства), застосовуваних умов страхування, а також способу розрахунку розміру заподіяного збитку. Існує два основних способи визначення суми відшкодування в майновому страхуванні: по "пропорційній відповідальності" і по "першому ризику". Якщо діє перший з цих принципів, то, коли страхова сума дорівнює чи перевищує вартість застрахованого об'єкта, відшкодування дорівнює збитку. Якщо страхова сума менше вартості об'єкта, тобто має місце "недострахування", страхове відшкодування обчислюється в такій пропорції, при якій відшкодування так відноситься до розміру збитку, як страхова сума до вартості застрахованого об'єкта.