Формування особистості дитини йде в умовах єдності свідомості і діяльності. На початкових етапах людської історії діяльність була подана, насамперед, у різних формах рухової активності, практична реалізація якої істотно залежала (та й тепер залежить) від стану і розвитку фізичних якостей людини. Тому рухова активність у цей період життя виконує унікальну роль комплексного розвитку всіх аспектів цілісної особистості дитини (психологічного, інтелектуального, естетичного, морального), поступово підготовлюючи її до умов соціальних відносин, що ускладнюються [21, 36, 37, 45, 48].
Продовжується розвиток і вдосконалювання рухів дитини; вона опановує все складніші рухові акти. У цьому віці діти легко виконують рухи за участю великих м’язових груп та з великою амплітудою і зазнають труднощів при виконанні точних і дрібних (із малою амплітудою) рухів. Саме в період 6 - 10 років життя закладаються основи культури рухів; успішно освоюються нові, раніше невідомі вправи і дії, фізкультурні знання. Здібності дітей до освоєння техніки рухів настільки великі, що багато нових рухових умінь освоюються без спеціального інструктажу [6, 14, 46].
Відбувається зміна режиму життя, пов'язана з початком навчання в школі. Навчальна праця молодшого школяра характеризується такими особливостями: зміною форми проведення занять у порівнянні з дошкільними закладами; різким збільшенням загальної тривалості занять; "робочою" позою учня, оскільки переважає сидяче положення і різке збільшення малорухливості; інтелектуальною спрямованістю.
Докорінно змінюється весь уже сформований уклад життя дитини. Від неї вимагаються величезні зусилля для того, щоб адаптуватися до нового життєвого порядку. Практичний досвід і спеціальні дослідження показують, що високі фізичні або розумові навантаження в цьому віці порушують нормальну збудливість нервової системи, ведуть до усіляких зривів у вищій нервовій діяльності дітей.
У віці 6-10 років починають формуватися інтереси і нахили до визначених видів фізичної активності, виявляється специфіка індивідуальних моторних проявів, здібність до тих або інших видів спорту. А це створює умови для успішної фізкультурно-спортивної орієнтації школярів та визначення для кожного з них оптимального шляху фізичного вдосконалення.
Найбільш істотним моментом у фізичному вихованні дитини цього періоду життя є формування особистісного відношення дитини до фізичного тренування, виховання активної позиції у ставленні до свого здоров'я, міцності тіла і загартування.
Основні закономірності росту й розвитку дітей і підлітків, стан їхнього здоров’я і особливості рухової підготовленості визначають вибір педагогічних прийомів впливу на організм учня залежно від конкретних завдань навчально-виховного процесу [2, 4, 10, 17].
Фізичні вправи на уроках фізичної культури в загальноосвітній школі треба розглядати як засіб для розвитку в учнів уміння керувати своїми рухами, як засіб для розвитку рухових якостей, як засіб для вироблення у школярів сміливості, рішучості, рухової вправності й підготовки до трудової діяльності.

1.2 Стан здоров’я дітей молодшого шкільного віку

Зміцнення здоров’я, підвищення фізичної підготовленості, формування потреби й мотивів до здорового способу життя і, насамперед, позитивного ставлення дітей до занять фізичними вправами - це є одна з найбільш важливих проблем соціальної політики. Саме вона обумовлюється індивідуальними особливостями людини, обсягом його вільного часу й раціональним використанням у відповідних умовах фізичних вправ.
Науковими дослідження доведено, що високий рівень фізичного стану є однією із умов доброго здоров’я. Із зниженням цього потенціалу погіршується не тільки фізична, а й розумова працездатність людини. Тому людині потрібно систематично займатися фізичними вправами, виконання яких потребує належної системи контролю за фізичним і функціональним станом організму [13, 14, 17, 21, 25, 48].
У зв’язку з цим, державою схвалено документи, головним питанням яких було поліпшення здоров’я нації засобами фізичної культури та спорту (насамперед Закон України “Про фізичну культуру і спорт" (1993), Державні тести й нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України (1996); Цільова комплексна програма “Фізичне виховання - здоров’я нації" (1998) та ін.) [19, 20, 31, 32].
Фізичний стан та здоров’я школярів завжди має бути предметом пильної уваги суспільства, адже здоров’я школярів сьогодні - це здоров’я нації у майбутньому, в якому віддзеркалюється минулий і сьогоднішній добробут країни.
Актуальність невідкладного удосконалення змісту системи фізичного виховання школярів обумовлює стан їхнього здоров’я і рухової підготовленості. Як відзначають науковці, тривогу викликає стан здоров’я і фізична підготовка молоді, яка навчається: більше 70% дітей, що приходять у перший клас, мають відхилення у стані здоров’я; до 65% хворіють респіраторними захворюваннями; 52% учнів мають різноманітні хронічні захворювання; більше 20% мають зайву вагу; у 63% школярів порушена осанка, а у 23% спостерігається реакція на гіпертонічну хворобу; 19% дітей мають підвищений кров’яний тиск; до 50% школярів мають різного ступеня порушення опорно-рухового апарата; більше 25 тисяч учнів звільнені від занять фізичної культури, а 45% школярів закінчують 10 клас з погіршенням зору. Загалом кількість здорових дітей за роки навчання в школі зменшується в чотири рази [4, 12, 35].
Для обґрунтування профілактичних заходів і зміцнення здоров’я дітей дуже важливо вивчити стан їхнього здоров’я у взаємозалежності з фізичним вихованням. Науковими дослідженнями [8, 18, 34, 44, 61] встановлено, що між фізичною активністю, організацією і методикою фізичного виховання та станом здоров’я дітей і молоді існує статистично вірогідний взаємозв’язок. Водночас, в сучасних умовах недостатньо вивчені кількісні і якісні характеристики цих взаємозв’язків.
Серед багатьох причин, які утруднюють наукові дослідження в цьому плані важливою є та, що термін “здоров’я" немає чіткого означення і кількісного виміру, хоч в літературі, де висловлюються ті або інші аспекти здоров’я, існує низка визначень цієї категорії, які базуються на різноманітних методологічних підходах і критеріях. Різноманітність поглядів щодо змісту поняття і марність спроб виробити єдину узгоджену думку значною мірою пояснюється тим, що здоров’я - це досить складне явище, характерні і найбільш суттєві сторони якого тяжко визначити коротко й однозначно.
Витоки уявлень про здоров’я криються у глибині віків. Ще у давнину наші предки, розрізняючи стан здоров’я та хвороби, всіляко прагнули зберегти здоров’я та уникнути хвороб. І якщо для запобігання хвороб - згідно із знаннями і віросповіданнями того часу - часто застосовувалися зовсім фантастичні дії, то для зміцнення здоров’я ще у стародавніх культурах Сходу й Заходу застосовувалися, як правило, ефективні стимулюючі засоби, багато з яких майже без змін дійшли до нашого часу. Це стосується фізичних вправ, масажу, водних процедур і дієти. Є відомості, що ці оздоровчі засоби використовувалися ще в ІІІ-ІV тисячоліттях до нашої ери в Індії, де вони входили до складу релігійно-філософських і гігієнічних уявлень.
Переконавшись у ефективності застосування фізичних вправ у здорових людей, давні педагоги та лікарі Сходу почали використовувати їх для лікування захворювань. Таким чином, ще у давні часи одним із найдієвіших оздоровчих засобів - фізичними вправами - користувалися для стимуляції здоров’я як здорових, так і хворих людей.
В історичному розвитку знань про здоров’я та методи його зміцнення існують різні тенденції, пов’язані з культурою та етногеографічними особливостями народів. Кожний народ вніс до скарбниці знань про здоров’я і свої, властиві лише йому відомості. Поряд з особливостями, притаманними кожному з народів, в історії розвитку знань про здоров’я та методи його стимуляції простежуються дві тенденції, різко відокремлені за своєю теоретичною основою та застосовуваними методами. Одна з них характерна для західної, друга - для східної цивілізації.
Західну цивілізацію, в силу притаманного їй матеріального світогляду і прагматичної спрямованості з різних способів зміцнення здоров’я, найбільше притягувала можливість досягнення безпосередньо-корисного результату у вигляді стимуляції рухових якостей - сили, швидкості, витривалості, спритності. Така спрямованість оздоровлення забезпечила прикладне використання засобів фізичної культури. У заняттях фізичними вправами й масажі, що застосовувалися за спеціальною методикою, педагоги й лікарі Заходу знайшли засіб, що забезпечував їм ефективну підготовку і до праці, і до військової справи.
На відміну від викладеного, оздоровчі засоби, що використовувалися на Сході, переслідували іншу мету - поліпшити загальний стан організму, привести його до гармонії з оточенням. Така спрямованість визначила яскраво відмінні від західних засоби й методи занять фізичними вправами, що не забезпечували безпосередньо прикладних результатів, проте сприяли гармонізації функції організму шляхом створення певних психологічних станів. Саме на Сході, у давній Індії та інших країнах, об’єднаних близькою культурою та віросповіданнями, виник один з найцінніших оздоровчих методів - психорегуляція, здійснювана у різних формах (самонавіювання, зосередження з відчуженням від зовнішніх подразників, релаксація, медитація і т. ін.).
Відносно факту виняткової важливості - розуміння здоров’я не як відсутності захворювань, а як самостійного стану організму - весь історичний період розділяють на два етапи. Першим із них є тривалий період часу (ІV ст.д.о н. е. - 1941 рік), коли здоров’я розглядалося як відсутність захворювань або фізичних дефектів [1].
Пряме протиставлення двох якісно різних станів: нормального фізіологічного (якому відповідає поняття “добре здоров’я”) і патологічного (синонім якого “хвороба", “погане здоров’я”) не зовсім вдале. Справа в тому, що в дійсності між хворобою і здоров’ям існують перехідні стани.
При використанні такого підходу, випадає стан передхвороби, в якому захворювання як такого ще немає, але компенсаторні можливості організму вже знизились і з’являються ще об’єктивно не відчутні зміни на функціональному і біохімічному рівнях. Це і є “перехідний" стан між здоров’ям і хворобою, що називається “третім станом". У “третьому" стані можуть бути люди, які не тільки перебувають у специфічному психофізичному статусі (наприклад, передродовий або післяродовий період, клімакс та ін.), але і ті, що систематично вживають алкоголь, палять або ведуть антигігієнічний спосіб життя.
Уявлення американського вченого Генрі Сигериста, опубліковані у 1941 році, поклали початок новому, сучасному періоду розуміння здоров’я. У 1948 році, спираючись на роботи Г. Сигериста, Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) погодила таке означення здоров’я: “Здоров’я - це стан повного фізичного, душевного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороби чи фізичних вад". Це означення цінне своєю методологічною спрямованістю - розривом із загальнопоширеними уявленнями, існуючими не лише в медицині, а й у суспільстві протягом усієї попередньої історії.
Разом із тим неважко помітити, що конструктивна частина означення вкрай неконкретна. Благополуччя, з яким пов’язано здоров’я у цьому означенні, є чисто суб’єктивно існуючим звичайним терміном, в одному ряду з яким можуть бути поставлені такі терміни, як щастя, достаток, задоволеність і т. ін.
На думку Г.Л. Апанасенка [4], в основі здоров’я лежить життєздатність індивідуума, рівень якої може бути кількісно визначений.
Показниками здоров’я можуть бути кількісно визначені наступні 5 ознак:
Рівень і гармонійність фізичного розвитку.
Функціональний стан організму (його резервні можливості, і, перш за все, можливості серцево-судинної системи).
Рівень імунного захисту.
Наявність будь-якого дефекту розвитку чи захворювання.
Рівень морально-вольових і ціннісно-мотиваційних настанов.
Т.Ю. Круцевич [34] відмічає, що в основі структури здоров’я знаходиться стабільність гомеостазу і саморегуляції організму.
Інтегральним показником фізичного здоров’я є рівень фізичного стану, що характеризується нормальним станом фізіологічних функцій організму і їх резервними можливостями, які змінюються впродовж життя [8, 24]. Збільшення або зменшення цих резервів пов’язане з віковими й генетичними особливостями організму, способом та умовами життєдіяльності індивідуума. Згідно концепції фізичного здоров’я, найвагомішим фактором стає величина аеробних можливостей організму, від якої залежить життєдіяльність, захворюваність і тривалість життя. У сучасній літературі немає однозначного підходу до характеристики фізичного стану людини. Окремі автори визначають поняття “фізичний стан", як рівень аеробної продуктивності в умовах фізичного навантаження (PWC₁₇₀) [40, 34, 48, 51]. Інші - характеризують фізичний стан як сукупність взаємопов’язаних факторів: фізична працездатність, функціональний стан органів і систем, вік, стать, фізичний розвиток, фізична підготовленість [53, 56, 60]. Проте автори єдині в тому, що для оцінювання фізичного стану школярів необхідні антропометричні та функціональні показники, а також дані тестування ряду фізичних якостей: сили, швидкості, спритності, витривалості, гнучкості. У науково-літературних джерелах подається така їх характеристика: швидкість - це можливості людини виконувати рухові дії у мінімальних умовах за певний відрізок часу; сила - це можливість людини виконувати дію з певним м’язовим напруженням; витривалість - це можливість людини до тривалого виконання діяльності без зниження її ефективності; спритність - це можливість людини швидко опановувати новими рухами і швидко перебудовувати рухову діяльність відповідно з вимогами обставин, що змінюються; гнучкість - це властивості тілесної структури, які визначають параметри амплітуди рухових ланок тіла.
Дослідження фізичного стану учнів дозволяє зробити порівняльний аналіз абсолютних показників, пізнати закономірність становлення організму, визначити оптимальні фізичні навантаження, скласти індивідуальні програми оздоровчого тренування, визначити ефективність занять на основі умов самоконтролю. Тільки за умови широкого і комплексного дослідження фізичного стану школярів можна науково обґрунтувати методику оптимізації фізичного виховання.

Висновки до 1-го розділу

1. Аналіз наукової та методичної літератури показав, що існують суперечливі підходи відносно до побудови навчального процесу з фізичного виховання учнів початкових класів загальноосвітньої школи та розвитку фізичних якостей у дітей цього віку.
2. Статистичні дані захворюваності дітей свідчать про тенденцію погіршення стану їх здоров’я. Причинами тому є нераціональне харчування, загальне перевантаження учнів навчальними заняттями, недостатня рухова активність, низька ефективність навчально-виховного процесу з фізичного виховання та позаурочної фізкультурно-оздоровчої роботи, а також недостатня популярність здорового способу життя серед населення України.
3. У сучасних умовах спостерігається зниження стану здоров’я дітей. Серед найбільш виражених захворювань домінують хвороби органів дихання, нервової системи, вроджені аномалії. Серед причин такого стану особливе місце займає забруднення навколишнього середовища, незбалансоване харчування, шкідливі звички батьків, недостатня рухова активність.
4. Основні закономірності росту й розвитку дітей і підлітків, стан їхнього здоров’я і особливості рухової підготовленості визначають вибір педагогічних прийомів впливу на організм учня залежно від конкретних завдань навчально-виховного процесу.

Розділ ІІ. Завдання, методи та організація дослідження

2.1 Завдання та методи дослідження

Мета нашої роботи полягала у розробці та апробуванні різних рухових режимів оздоровчого впливу на фізичний стан молодших школярів, які проживають у сільській місцевості і реалізовувалась у системі таких завдань:
1. Узагальнити теоретичний і практичний досвід з проблем управління руховою активністю молодших школярів.
2. Проаналізувати фізичний розвиток дітей молодшого шкільного віку та визначити рівень їх фізичної підготовленості.
3. Дослідити вплив рухової діяльності на розвиток фізичних якостей дітей (6) 7 - 10 років.
4. Розробити організаційно-методичні рекомендації для вдосконалення методики розвитку фізичних якостей учнів молодшого шкільного віку.
Для вирішення поставлених завдань застосовувались такі методи: теоретичні дослідження (вивчення педагогічної, науково-методичної, психологічної літератури з розвитку фізичних якостей дітей (6) 7 - 10 років); педагогічні спостереження; антропометричні методи; тестування рівня фізичної підготовленості; педагогічний експеримент; методи математичної статистики.

2.2 Організація дослідження

Дослідження проводилося на базі загальноосвітньої середньої школи І - ІІІ ступеня смт Новий Яричів Львівської області. Всього в експерименті взяло участь 67 школярів молодших класів.
Моделями рухових режимів були: 3 уроки фізичної культури на тиждень. З метою вивчення комплексного впливу засобів фізичної культури на рухову підготовленість дітей до програми занять було введено вправи на розвиток основних фізичних якостей: швидкості, сили, спритності, гнучкості, витривалості в певному співвідношенні.
Програма педагогічного експерименту включала:
огляд літературних джерел з проблеми дослідження;
визначення рівня фізичної підготовленості учнів обох груп на початку та в кінці навчального року;
розробку програми розвитку фізичних якостей учнів;
розробку методики комплексного розвитку фізичних якостей учнів експериментальної групи;
проведення констатуючого експерименту;
опрацювання отриманих результатів.
Програму дослідження умовно було поділено на 3 етапи. На першому етапі (травень - вересень) було визначено тему дослідження, проведено літературний огляд.
На другому етапі (вересень - жовтень 2008 р) проведено дослідження рівня фізичного розвитку учнів молодших класів. Фізичний розвиток визначався на основі таких показників:
1) вага визначалася шляхом зважування на медичних вагах (кг) з точністю до 50 г;
2) зріст вимірювався ростоміром (см), згідно загальноприйнятої методики, з точністю до 0,5 см;
3) окружність грудної клітки вимірювалася сантиметровою стрічкою (см), згідно загальноприйнятої методики.
Було також розроблено програму експерименту. З метою вивчення комплексного впливу засобів фізичної культури на рухову підготовленість дітей до програми занять було введено вправи на розвиток основних фізичних якостей: швидкості, сили, спритності, гнучкості, витривалості в певному співвідношенні. За розробленою методикою та участю в констатуючому експерименті було створено 2 групи школярів - контрольна і експериментальна.
Третій етап включав проведення власне констатуючого експерименту, який включав складання державних тестів на початку та в кінці навчального року. В експериментальних групах заняття проводилися за експериментальною програмою (жовтень 2008 р. - травень 2009 р). Порівнювався аналіз результатів фізичної підготовленості учнів молодших класів з нормативними вимогами державної системи оцінювання фізичної підготовленості.
Програма експерименту
В основу експериментальної методики було покладено:
Для розвитку витривалості: тривалий біг у рівномірному та перемінному темпах при частоті серцевих скорочень від 160 до 170 уд/хв в залежності від віку, стану фізичної підготовленості та здоров’я учнів; спеціально підібрані фізичні вправи; біг по смузі перешкод від 1 до 4 хвилин в залежності від віку і фізичної підготовленості; естафети та рухливі ігри; участь у змаганнях осінньої та весняної спартакіади з легкоатлетичного багатоборства.
Для розвитку силових якостей: виконання спеціального підібраних вправ методом колового тренування, включення до програми занять елементів спортивної боротьби, естафети і рухливі ігри, а також обов’язкова участь у змаганнях зимової спартакіади з силового багатоборства.
В залежності від рівня підготовленості учнів фізичне навантаження на уроках регулювалось: довжиною дистанції, швидкістю бігу, кількістю повторень виконання вправ, системою дихання.
Початкова дистанція бігу на початок навчального року визначалась в залежності від віку і фізичної підготовленості учнів, від 500 до 1000 метрів.
На початку проведення експерименту за основу бралось 50 відсотків від максимального, тобто завдання уроків виконувалось в режимі помірної інтенсивності при частоті серцевих скорочень від 130 до 150 уд/хв. Це давало найкращу можливість здійснювати необхідну взаємодію між функціональною діяльністю серцево-судинної, дихальної систем та рухового апарата. Час виконання роботи в цій зоні коливався в середньому від 12 до 16 хв в залежності від віку.
Окрім того, протягом експерименту фіксувалась активність дітей у плані відвідування ними різноманітних фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходів у позаурочний час, успішності навчання школярів, кількість пропущених по хворобі навчальних днів, структура захворювань. Обробка результатів дослідження проводилася методом математичної статистики.

Розділ ІІІ. взаємозалежність параметрів рухової активності і показників фізичного стану молодших школярів

3.1 Фізичний розвиток дітей молодшого шкільного віку

Різноманітні морфофункціональні можливості організму людини визначають масу, довжину, щільність, форму тіла і в комплексі визначаються, як фізичний розвиток.
Для його оцінювання використовують показники соматометричних ознак (довжина й маса тіла, окружність грудної клітки). Динаміка фізичного розвитку в онтогенезі людей тісно пов’язана з іншими процесами вікової еволюції. Фізичний розвиток є одним із об’єктивних показників здоров’я, свідчить про рівень ефективності фізкультурно-оздоровчих, спортивних і лікувальних заходів у рамках шкільних уроків, що відображає вплив багатьох факторів зовнішнього і внутрішнього середовища на організм людини, формування позитивної соціальної поведінки, мотивації здорового способу життя.
Приступаючи до нашого дослідження, ми проаналізували вікову динаміку річного приросту росту та ваги тіла дітей (6) 7 - 10 років за матеріалами індивідуальних спостережень. Отримані результати свідчать, що хлопчики віком 7 років мали довжину тіла 123,7±0,438 см, дівчатка - 120,6±0,576 см. У 8 років довжина тіла хлопчиків зросла на 1,9 см, річний приріст досягає відмітки 125,6±0,672 см, дівчаток зросла на 3 см і відповідно до річного показника становить 123,6±0,545 см.
Найінтенсивніше довжина тіла у дітей молодшого шкільного віку зростає у 10 років. Її показники становлять: у хлопчиків 135,7±0,576 см, різниця 7,5 см, у дівчаток - 134,5±0,624 см і різниця 5,8 см. Показники різниці росту довжини тіла з 7 - 10 років у хлопчиків збільшилися на 12 см, а у дівчаток на 13,9 см. Ці показники відповідають віковим нормам, де у дівчаток показники довжини тіла випереджають ріст хлопчиків.
Отже, ріст людини - це єдиний цілісний процес якісного та кількісного характеру. Зміна розмірів довжини тіла характеризує динаміку приросту його тіла. Найкращі показники росту спостерігаються у дітей 9 - 10 років, де зростання довжини тіла суттєво відчувається.
Маса тіла - це відносно лабільний показник фізичного розвитку і чутливий критерій, який досить швидко реагує на різні захворювання, зміни режиму та характеру харчування. Він є також одним із важливих антропометричних показників, який визначають шляхом зважування на медичних вагах і використовують для оцінювання фізичного розвитку і стану здоров’я.
У нашому експерименті хлопчики (6) 7 років мали масу тіла 24,86±0,282 кг, дівчата відповідно 21,74±0,380 кг, у хлопчиків 8 років 25,06±0,464 кг, у дівчаток 23,05±0,290 кг, хлопчики віком 9 років мають 25,96±0,301 кг, дівчатка - 26,73±0,413 кг, хлопчики 10 років - 30,80±0,413 кг, у дівчаток 28,82 кг±0,464 кг. Різниця зростання маси тіла у хлопчиків 7 - 8 років становить 0,2 кг з 8 до 9 років показник 0,89 кг, у віці 9 - 10 років він зрівнюється і становить 0,77 кг.
Таким чином, за середньоарифметичними показниками маса тіла з 7 - 10 років у хлопчиків зросла на 5,94 кг, у дівчаток - на 7,08 кг. Результати показують, що маса тіла у дівчаток зросла більше, ніж у хлопців. Показники різниці ваги тіла з року в рік зростають повільно. Необхідно зазначити, що великих зрушень у масі тіла не відмічається, найменший показник є у віці 7 - 8 років (0,2 кг) і дещо більший показник у віці 8 - 9 років (0,89 кг).
Порівнюючи ці показники, ми бачимо, що у дітей (6) 7 - 10 років найбільше зростання середнього максимального значення маси тіла відмічається у хлопчиків - 12 кг, а у дівчаток - 7 кг, за середньо-мінімальними показниками у дівчаток 6,6 кг, у хлопчиків - 4,5 кг.
Важливим інформаційним показником фізичного розвитку є окружність грудної клітки (ОГК). Співставлення отриманих результатів за змінами ОГК у різних вікових групах дає можливість проаналізувати отримані результати і відмітити нерівномірність вікових змін.
Порівнюючи показники ОГК на вдиху й видиху бачимо, що хлопчики і дівчатка різних вікових груп мають суттєву різницю. У школярів найкращі результати (ОГК) на вдиху і видиху в 9 - 10 років. Показники хлопчиків відрізняються стабільним ростом результатів ОГК у стані спокою. У дівчаток цей рівень результатів коливається і має стрибковий характер.
Наші дані зіставлені з результатами дослідження С. Дмитренко [21], які вказують на те, що показники школярів у віці 9 - 10 років збігаються і мають незначні відхилення у 8 років. При цьому потрібно зазначити, що виявлена закономірність фізичного розвитку у дітей молодшого шкільного віку у зміні розмірів довжини і маси тіла, ОГК в принципі співпадає з характером вікового розвитку і характеризує динаміку найкращого приросту у хлопчиків 9 - 10 років і дівчаток 8 - 9 років, і це є основою управління процесами формування фізичного здоров’я.

3.2 Особливості фізичної підготовленості молодших школярів

Віковий період 7 - 10 років, як показують наукові дослідження [16, 21, 23], найбільш сприятливий для формування практично всіх фізичних якостей і координаційних здібностей, які реалізуються в руховій активності людини. Практично всі показники фізичних якостей у цьому віці демонструють високі темпи приросту, які певною мірою відображають формування структурних і функціональних властивостей організму в онтогенезі.
За даними Л.В. Волкова [14], багато дітей не можуть досягнути високих результатів у бігу, стрибках, метаннях не тому, що їм заважає погана техніка рухів, а через недостатній розвиток основних рухових якостей - сили, швидкості, витривалості, спритності та гнучкості. Установлений факт такого зв’язку і зміни характеру в процесі вікової еволюції потребує пояснення, розкриваючи фізіологічні властивості вікового розвитку рухової системи.
Наше дослідження було проведено з метою порівняльного аналізу показників фізичної підготовленості хлопчиків і дівчаток молодшого шкільного віку.
Важливою характеристикою фізичної підготовленості є сила. В результаті дослідження розвиток сили оцінювався за результатами виконання тесту “підтягування на перекладині". Отримані результати показали високий рівень сили у хлопчиків 7 - 8 років, незначне зменшення спостерігається у віці 9 - 10 років, але стосовно всіх показників практично цей показник залишився на високому рівні. У дівчаток високий рівень силової підготовленості спостерігається у віці 9 - 10 років, зменшення показників простежується у віці 7 - 8 років.
Загалом аналіз тесту “підтягування на перекладині" свідчить про стрибкове зростання сили у дівчаток і поступове у хлопчиків. Разом з тим, у цьому випробуванні великий відсоток дітей (хлопчики 7 років - 68,33%, 8 років - 51,26%, 9 років - 67,27%, 10 років - 63,41%; дівчатка 7 років - 64,34%, 8 років - 59,09%, 9 років - 40,09%, 10 років - 31,46%) склали цей тест на “1” бал. Дослідження також засвідчує, що у цьому виді тестування спостерігається великий розкид результатів (від 24 до 0 разів). Це вказує на необхідність індивідуального підходу до розвитку силових якостей дітей молодшого шкільного віку (табл.3.1).
Дані дослідження стверджують, що силові показники розвиваються в тісній взаємодії з формуванням м’язової системи дитини і відрізняються за ритмом та темпом розвитку у хлопчиків і дівчаток. Водночас вони мають загальні риси: нерівномірність розвитку, наявність періодів інтенсивного й сповільненого розвитку, швидкого темпу росту силових якостей в окремих періодах життя. Вказані закономірності зобов’язують нас ввести у відповідні вікові етапи різноманітні засоби й методи інтенсивного навчання. Наскільки перспективними виявляються вони, залежить від зростання показників розвитку фізичної підготовленості.

Таблиця 3.1. Результати обстеження фізичної підготовленості учнів молодшого шкільного віку за державними нормативами, у%
Наступним показником визначення фізичної підготовленості є швидкісно-силові якості. Це можливості нервово-м’язової системи побороти опір із високою швидкістю м’язового скорочення [23, 25]. Розвиток цих якостей має визначальне значення у руховій діяльності ациклічного й змішаного характеру (стрибки, спортивні ігри), в таких видах спорту, де результати залежать від швидкості відштовхування, вибухового напруження.
Для визначення рівня розвитку швидкісно-силових якостей у дітей (6) 7 - 10 років ми використовували тест “стрибок у довжину з місця". Отримані показники середніх результатів свідчать, що “5” балів отримали найбільше хлопчиків і дівчаток 7 років (20,32%, 51,68%), “4” бали найбільше отримали хлопчики 10 років (34,95%) і дівчатка 7 років (24,75%. Найбільший відсоток учнів, які отримали “1” бал спостерігається у хлопчиків 9 років (23,63%) та дівчаток 9 років (40,0%).
За показниками бігу на 30 м бачимо, що оцінку “5” отримали найбільше 8-річних хлопчиків (5,88%) та 10-річних дівчаток (5,61%). Найнижчу оцінку (“1”) отримали хлопчики 10 років (25,2%) та дівчатка 8 років (33,63%) і 10 років (35,95%).
Серед фізичних якостей спритність характеризує здатність людини швидко оволодівати новими рухами і швидко перебудовувати рухову діяльність у зв’язку з обставинами, які змінилися [25, 60]. і проявляються в комплексі з іншими фізичними якостями. Для розвитку спритності і координації рухів необхідно використовувати різні поєднання елементарних рухів рук і ніг, при цьому поступово ускладнюючи їх.
Отже розвиток спритності проявляється в координаційних здібностях із руховими навичками, тому носить комплексний характер і є однією з передумов розвитку фізичної підготовленості.
Порівнюючи показники “човникового бігу 4 х 9 м", ми бачимо, що результати за цим тестом у хлопчиків і дівчаток з роками покращуються. Найкращі показники спостерігаються у хлопчиків та дівчаток 10 років (хлопчики - 46,34%, дівчатка - 33,70%). Найгірші показники у хлопчиків та дівчаток 7 років (хлопчики - 29,16%, дівчатка - 42,57%).
Для оцінювання розвитку витривалості ми застосовували біг (учні 7 - 8 років - 200-500 м, учні 9 - 10 років - 1000 м). У фізичному вихованні під терміном “витривалість" розуміють можливості організму боротися з перевтомою, яка викликана м’язовою діяльністю. Для формування витривалості застосовують вправи, що дають фізичне навантаження на організм дитини трохи більше, ніж те, яке вона звикла переносити. Це дало нам можливість зіставити показники фізичної підготовленості відповідно індивідуальних можливостей кожної дитини за цим тестуванням.
За показниками тесту отримано дані розвитку витривалості, які засвідчують, що у хлопчиків з 7 до 9 років результати покращуються, а в 10 років знову спостерігається їх зниження. Якщо у 7-річному віці на оцінку “5” цей тест склали 1,66% дітей, то в 9-річному віці - 11,81%. Лише незначна кількість дівчаток віком 8 - років отримали з цього тесту оцінку “5” (8 років - 1,81%, 9 років - 5,71%). Така закономірність доводить, що у дітей молодшого шкільного віку низький рівень витривалості, особливо у дівчаток.
Підвищення рівня розвитку фізичної підготовленості залежить від показників еластичності м’язів і зв’язок. Суттєвим впливом на рівень розвитку гнучкості впливає рухливість у суглобах, які мають індивідуальні особливості у кожної людини. Саме у дітей молодшого шкільного віку ці якості розвиваються ефективніше, ніж у старшому віці. Фізичний показник гнучкості характеризується здатністю людини виконувати рухи з великою амплітудою. За показниками нашого дослідження результати розвитку гнучкості свідчать, що у хлопчиків ця якість найкраще розвинена у віці 8 - 9 років (8 років - 16,89%, 9 років - 14,54%) у дівчаток відповідно 7 - 8 років (8 років - 14,54%, 7 років - 10,89%).

3.3 Вплив рухової діяльності на розвиток фізичних якостей молодших школярів

Як свідчать результати дослідження, антропометричні показники контрольної та експериментальної груп після експерименту статистично значимо не відрізнялись. Результати експерименту виявили зміни в рівні фізичної підготовленості молодших школярів.
Аналізуючи показники витривалості (біг на 1000 м), варто зазначити, що у зміні показників учнів експериментальних і контрольних груп спостерігається певна тенденція. Якщо у хлопчиків експериментальних груп спостерігається високий рівень статистичної вірогідності і він утримується протягом всього заключного експерименту (Р < 0,01) по відношенню до хлопчиків контрольних груп, то у дівчаток - лише з другого класу (табл.3.2).
Як у хлопчиків, так і у дівчаток у 2 класі спостерігається різке зниження показників витривалості. Однак у 3 класі відбувається знову збільшення його приросту.
Що стосується розвитку силових якостей, отримані нами дані свідчать, що, виконуючи силовий тест у згинанні і розгинанні рук в упорі лежачи на підлозі, на початку навчального року цей показник у виконанні вправи становить 18,8±1 рази, а в кінці експерименту - 28,3±2 рази.

Таблиця 3.2. Порівняльна характеристика зміни показників витривалості (біг на 1000 м, хв, с) учнів початкових класів протягом навчального року, М±m
Приріст у третьокласників становить 11,4 рази. Ще кращий результат у дівчаток 3 класів. На початку навчального року середній показник у виконанні цієї вправи становив 18,8±1 рази, а в кінці експерименту - 28,3±2 рази. Приріст за рік становить 9,5 рази.
Що стосується виконання тесту на розвиток статистичної сили, то в кінці навчального року у хлопчиків 3 класів експериментальних груп цей показник становить 35,45±2,7 проти 21, 20±1,49 (Р>0,001). Відповідно у дівчаток - 21,61±1,86 проти 19,13±1,17 (Р < 0,001) (табл.3.3).

Таблиця 3.3. Порівняльна характеристика зміни показників статичної сили (вис на зігнутих руках, с) учнів початкових класів протягом навчального року, М±m
Хлопчики 2 класу експериментальних груп покращили результати стрибка у довжину з місця з 141,08±3,18 см до 147,42±4,26 см (Р <0,05). У 3 класі за період експерименту хлопчики покращили результат із 150,42±3,14 см до 152,83±2,98 см (Р <0,05). У дівчаток 2 класу експериментальної групи результат покращився з 123±75 см до 132,0±167 см (Р<0,05), у 3 класі результат дівчаток становив до експерименту 125,71±2,84, після експерименту - 131,0±3,39 см (Р<0,05). У дівчаток і хлопчиків контрольних груп зміни незначні - 1 см (Р>0,01). Отже, рухові режими, різні за об’ємом рухової активності позитивно вплинули на покращення швидкісно-силових здібностей молодших школярів (табл.3.4).

Таблиця 3.4. Порівняльна характеристика зміни показників швидкісно-силових якостей (стрибок у довжину з місця, см) учнів початкових класів протягом навчального року, М±m
За період педагогічного експерименту в результатах човникового бігу (3 х 9) у дітей молодших класів відзначається тенденція до росту цього параметра. У хлопчиків експериментальної групи 2 класу результат покращився з 9,13±0,13 до 8,91±0,1 с (Р<0,05), у дівчаток - з 9,25±0,1 до 9,10±0,1 с (Р <0,05). Приріст у хлопчиків склав 2,5%, у дівчаток - 1,7%.
У третьокласників (хлопчики) з 9,13±0,2 с до 8,71±0,1 с (Р<0,05), у дівчаток - з 9,26±0,1 с до 9,01±0,1 с (Р>0,05). У хлопчиків експериментальної групи результат зріст на 4,9%, у дівчаток - на 2,8%.
За період експерименту діти контрольної групи також мали позитивні зрушення, які склали у хлопчиків 1,6% (Р>0,05), у дівчаток - 4,2% (Р<0,05) (табл.3.5).
Аналіз отриманих результатів, проведених досліджень дозволив встановити, що зміна показників фізичної підготовленості учнів експериментальних класів, по відношенню до учнів контрольних, характеризується високим рівнем статистичної вірогідності у діапазоні від тестової вправи.
Таблиця 3.5. Порівняльна характеристика зміни показників швидкості (човниковий біг 4 х 9) учнів початкових класів протягом навчального року, М±m
Для перевірки ефективності методики, яку ми використовували протягом експерименту в 1 - 3 класах, нами було проведено тестування за державними тестами (табл.3.6).
Таблиця 3.6. Порівняльна характеристика виконання учнями третіх класів державних тестів і нормативів у квітні місяці, у%
Як свідчать отримані результати, із загальної кількості учнів експериментальних класів, допущених до складання нормативів, 80% хлопчиків і 89% дівчаток виконали державні тести на “5” і “4” бали. Із учнів контрольних груп на “5” і “4” виконали тільки 55% хлопчиків і 54,7% дівчаток.
Тільки 1,5% хлопчиків із експериментальних класів виконали державні нормативи на “2” бали, у той же час на “2” і “1” бал із учнів контрольних груп виконало 17,5%. Результати проведеного тестування підтвердили високу ефективність експериментальної методики.

Висновки до 3-го розділу

1. Виявлено закономірність фізичного розвитку у дітей молодшого шкільного віку у зміні розмірів і маси тіла, окружність грудної клітки в принципі співпадає з характером вікового розвитку і характеризує динаміку найкращого приросту у хлопчиків 9 - 10 років і дівчаток 8 - 9 років, що є основою управління процесами формування фізичного здоров’я.
2. Практично всі показники фізичних якостей у цьому віці демонструють високі темпи приросту, які певною мірою відображають формування структурних і функціональних властивостей організму в онтогенезі.
3. Найбільш суттєвий приріст у початковій школі відзначається за швидкісно-силовими показниками, що узгоджується з дослідженнями інших авторів.
4. Темпи та величини приростів у розвитку показників сили і витривалості, а також функціональної діяльності серцево-судинної і дихальної систем у хлопчиків кращі, ніж у дівчаток.

Розділ IV. Методика розвитку та вдосконалення фізичних якостей

4.1 Методика розвитку і вдосконалення сили

Перш ніж здійснювати силову підготовку учнів, потрібно виміряти рівень розвитку сили. Коли визначено вихідний рівень, тоді можна правильно поставити завдання, підібрати відповідні засоби та методи. Загалом ми рекомендуємо для розвитку сили застосовувати вправи, що подані на рис.4.1

Вправи з обтяженням масою власного тіла

Підтягування, віджимання, присідання, стрибки

Вправи з обтяженою масою предметів

Штанга, гирі, гантелі, набивні м’ячі

Опір еластичних предметів, опір партнера, опір навколишнього середовища, самоопір

Підтягування, стрибки, обтяження власною масою тіла, додатковою масою; ізометричні вправи у поєднанні з подоланням різних обтяжень в динамічному режимі

Вправи з обтяженим опором

Вправи з комбінованим обтяженням

С И Л О В І      В П Р А В И

Вправи на силових тренажерах

Ізометричні вправи

Рис.4.1 Класифікація засобів розвитку сили за А.А. Тер-Ованесяном, І А. Тер-Ованесяном, 1986 (перероблено і доповнено М.М. Линцем)

Для молодших школярів рекомендовано такі тести: кистьова динамометрія; кидок набивного м’яча (1 кг) двома руками з-за голови у положенні сидячи; згинання і розгинання рук в упорі, лежачи на гімнастичній лаві; підтягування у висі, стоячи під кутом 45° на низькій перекладині; стрибки у довжину з місця; підйом тулуба з положення лежачи в сід.