Третє питання: хто має бути лідером у розвитку фінансових ринків: державний чи приватний сектор? Приватний сектор має найвагомішу роль у розвитку ринків капіталу, особливо, що стосується збалансування пропозиції із попитом. Але, уряд перший, і що найголовніше, є відповідальним за створення та впровадження „правил гри”. Прозоре та передбачуване законодавче та регуляторне середовище, що підтримує розвиток фінансових ринків – головна запорука успіху. Воно має дозволяти та підтримувати повне та чесне розкриття всієї фінансової інформації про емітента, а також забезпечувати процедури банкрутства, що забезпечують виконання прав кредиторів. Тим не менше (і це дуже важливий момент), якщо існують перепони з боку урядової політики, то в інтересах приватного сектора голосно про це говорити. Приватний сектор має бути частиною вирішення таких проблем, працюючи із урядом, ніж очікуючи від уряду дій. На нашу думку, уряд має бути націлений на розвиток фінансових ринків, кредитуючи та розділяючи деякі ризики, притаманні ринкам. Підсумовуючи відповідь на третє питання, скажу, що державний та приватний сектори, на нашу думку, грають важливу роль у розвитку фінансових ринків, але вони мають працювати разом. Приватний сектор ініціює, виконує та опосередковує операції на ринку. Уряд наглядає за розвитком ринків, застосовуючи таку політику і регулювання, при якій він скоріше направляє ринок, ніж виконує за нього його функції.
Таким чином, Україна потребує активних кроків з боку Уряду і Парламенту України щодо створення економічних та соціальних стимулів для розвитку лізингу в Україні. Центри відповідальності лежать саме в їх площині, і від них залежить, чи буде в Україні справжній бум лізингової галузі чи ні.

3.2 Пропозиції щодо покращення бізнес-середовища для лізингу в Україні
Українське бізнес середовище для лізингу має певні особливості. Воно характеризується зовнішнім та внутрішніми чинниками, що визначають правила гри в лізинговому бізнесі. Наприклад, законодавство для лізингу можна віднести до зовнішнього середовища, на яке важко впливати. До внутрішніх чинників можна віднести рівень конкуренції серед лізингових компаній. Очевидно, що конкуренція серед лізингових компаній залежить від технологій, за якими вони працюють, персоналу, їх доступу до джерел фінансування.
З одного боку, законодавче поле, в якому функціонує лізингова галузь змінюється дуже динамічно і кардинально. Зміни комерційного та податкового права для лізингу протягом 1991-2010 років відбувалися часто і непослідовно. Значна кількість змін очевидно не сприяла встановленню чітких та прозорих правил роботи для учасників лізингової індустрії.
Протягом 1991-2003 років комерційне право для лізингових операцій було однобоким: лізингоодержувач мав необмежені права, права лізингодавця були практично відсутні. Найяскравішою ознакою невідповідності інтересів у лізинговій галузі був той факт, що лізингодавець після передачі об’єкта лізингу лізингоодержувачу практично не мав можливості його повернути у випадку, коли лізингоодержувач не виконував умови договору фінансового лізингу. Така практика призвела то того, що лізингова галузь стала галуззю із найвищими ризиками. Високі ризики, що були закладені в комерційному праві для лізингодавців, призводили до практики встановлення останніми високої ціни для лізингоодержувачів [43].
Високі ціни лізингодавців не сприяли залученню більшої кількості клієнтів. В Україні був практично відсутній вторинний ринок лізингу (вторинним ринком лізингу вважаються предмети лізингу, що вже були у вжитку). У країнах із розвиненою лізинговою індустрією розмір ринку вторинного лізингу не менший за розмір ринку первинного лізингу. Таким чином, можна зробити висновок, що постійна зміна правил гри як на рівні комерційного права, так і на рівні податкового права призвели до того, що лізингова галузь не стала локомотивом економічного зростання в Україні на відміну від більшості країн, в яких лізинг забезпечував його основну функцію: пожвавлення економічної активності суб’єктів господарювання.
З іншого боку, конкуренція серед вітчизняних лізингових компаній значно відрізняється і залежить від сегментів, в яких вони працюють. Наприклад, конкуренція серед лізингових компаній, що надають у оперативний або фінансовий лізинг автомобілі, дуже висока. Конкуренція серед лізингових компаній, що надають в оперативний або фінансовий лізинг сільськогосподарську техніку або літаки та залізничний транспорт, практично відсутня.
Для ілюстрації стану розвитку бізнес середовища для лізингу в Україні представимо еволюцію розвитку лізингу в інших країнах. Еволюція лізингу в світі певною мірою схожа на еволюцію будь-якої іншої галузі, і лізинг зростає від народження до досягнення повного розвитку. Іноземні фахівці виділяють шість стадій розвитку лізингу, зокрема оренда; простий фінансовий лізинг; комплексний фінансовий лізинг; пакетування послуг або операційний лізинг; нові продукти; зрілість .
Перша стадія еволюції розвитку лізингу(оренда) передувала лізингу протягом сторіч, і навіть сьогодні цей сектор дуже жвавий і конкурентоспроможний майже в усіх країнах світу. Оренда характеризується коротким строком (менше 12 місяців) та повним набором послуг. Після закінчення строку оренди користувач повертає обладнання власнику.
Друга стадія (простий фінансовий лізинг) зародився сто років тому спочатку у Великобританії, а потім у Сполучених Штатах. В кожній окремій країні світу - це перший лізинговий продукт, що відрізняється від оренди. Продукт характеризується намірами лізингоодержувача в кінцевому рахунку придбати обладнання. В кінці терміну лізингу лізингоодержувач, повністю сплативши лізингодавцю суму лізингової плати, отримує право власності без надання додаткової винагороди або придбає обладнання за номінальну вартість. Оскільки лізинг є новим продуктом, психологія власності все ще дуже притаманна користувачу. Лізингодавець також намагається просто фінансувати обладнання через лізинг і не бажає повертати майно в кінці терміну. Для лізингодавця прийнятний кредитний, а не майновий ризик, оскільки останній вимагає розвиненого вторинного ринку, який не обов’язково існує на цій стадії. Лізинговий продукт майже без винятку пропонується на базі мережі, в якій послуги лізингодавця обмежені фінансуванням обладнання. Протягом цієї фази ринок звичайно залежить від відсотків і не реагує на додаткову вартість. До країн, що перебувають на цій фазі, выдносять Бангладеш, Хорватію, Нікарагуа та Румунію. До цієї стадії розвитку лізингової галузі належить і вітчизняний ринок лізингу.
З перебігом часу та виходом інших учасників на ринок лізингова галузь вступає у третю стадію – стадію комплексного фінансового лізингу. Протягом цієї стадії лізингодавці починають структурувати багато зі своїх фінансових лізингів та надають лізингоодержувачу альтернативні можливості наприкінці дії договору лізингу та можливість поновити його на основі фіксованого залишку. (Лізингоодержувач повинен або викупити предмет лізингу, або поновити термін лізингу.) Протягом цієї фази в більшості країн лізинг набуває найвищого зростання як відносно абсолютних обсягів, так і відносно проникнення на ринок. Також багато ділерів або виробників, які раніше покладалися на незалежні лізингові компанії, починають формувати власні лізингові компанії. Податкові та регуляторні органи, усвідомивши важливість лізингу, пильніше придивляються до галузі та встановлюють правила, регуляторні норми, настанови, спрямовані на стимулювання подальшого зростання. Ця фаза загалом спрямована на відсотки, хоча деякі лізингодавці під тиском конкуренції починають звертатися до такого аспекту лізингу, як додаткова вартість. Такі аспекти можуть включати скорочення терміну реагування з дати подання заяви на лізинг до дати фінансування лізингу, або пакетування послуг, таких, наприклад, як технічне обслуговування, у фінансовий лізинг. Оскільки ринок швидко зростає, лізинг, спрямований на отримання відсотків, з часом призводить до конкуренції на обсягах операцій. Лізингодавці починають зменшувати маржу на ринку покупців. Прикладом країн, що перебувають на третій стадії, є Сальвадор, Індія, Пакистан, Панама та Перу.
Четверта стадія (пакетування послуг або операційний лізинг) настає через деякий час після інтенсивної конкуренції, передачі лізингових технологій з однієї країни в іншу, попиту мультинаціональних лізингоодержувачів та появи вторинного ринку, що тільки розвивається, або становлення розвиненого вторинного ринку. Ключовою рисою цього продукту є здатність лізингоодуржувача повернути обладнання наприкінці терміну лізингу та повний спектр послуг, притаманний багатьом операційним лізингам. Пакетування послуг, які надаються, стає надзвичайно зручним для лізингоодержувача. Так, комп’ютери, і в даному випадку комп’ютерне обладнання, програмне забезпечення, установка, технічне обслуговування та навчання входять до однієї послуги (операції). У цій фазі лізингодавець уже мусить працювати дуже творчо й винахідливо, оскільки лізинг стає все більш життєздатним фінансовим продуктом. У результаті, договори лізингу складає не один лізингодавець, а обидві сторони в процесі переговорів; фактично, дуже часто лізингоодержувачі наполягають, щоб лізингодавці використовували договори, розроблені власними юрисконсультами лізингоодержувача. На даній фазі розвитку знаходиться лізингова індустрія таких країн як Чеська Республіка, Угоршина, Росія, Польща, Естонія, Словенія, Данія, Фінляндія, Норвегія, Франція, Німеччина, Ірландія, Італія, Нідерланди, Бельгія, Індонезія, Тайвань, Таїланд, Ізраїль, Бразилія, Аргентина, Колумбія, Мексика [43].
Подальша лізингова конкуренція, постійна творчість лізингодавців та постійна передача технологій виводять галузь на п’яту стадію розвитку лізингової галузі, стадію нових продуктів. На цій стадії операційний лізинг стає дуже складним, зі складними опціонами завершення терміну лізингу (опціони на продаж, купівлю та інші гнучкі опціони), опціони раннього завершення, оновлення та подовження кредитів, оновлення технологій та інші інновації, які дозволяють сторонам виявляти додаткову гнучкість для пристосовування строку лізингу до фінансових і технологічних змін. П’ята стадія приносить з собою нові продукти, такі як сек’юритизація, венчурний лізинг та комплексний лізинг (лізинг, який є позикою для цілей оподаткування і лізингом для цілей фінансового обліку). Як приклад країн, що перебувають у цій фазі, можна назвати Японію та Австралію.
І нарешті, лізинг, проходячи класичну криву розвитку галузі від дитинства до зрілості, вступає в останню, шосту стадію – стадію зрілості. Зрілість характеризується суттєвою консолідацією галузі. Така консолідація має форму поглинань, придбань, спільних підприємств або альянсів та інвестиційних фондів (форма, яка з’явилася недавно у Сполучених Штатах). Зрілість несе з собою нижчі норми прибутку, змушуючи лізингодавців збільшувати власну операційну ефективність замість збільшення обсягів продажу. Лізингодавці зосереджуються більше на різних аспектах оцінки ризиків активів, ніж на проблемах кредитування, та стають експертами у конкретних видах обладнання. Лізингодавці стають фахівцями в обладнанні, щоб додати цю перевагу до своїх фінансових знань і добитися успіху в конкурентному середовищі. Загальний розвиток лізингу також затихає протягом цієї фази, і обсяги лізингу зростають тільки із загальним зростанням економіки. До того ж, запроваджується мало інноваційних продуктів. Країнами зі зрілими ринками лізингу є Великобританія та Сполучені Штати Америки.
Хоча лізинг проходить ці шість стадій розвитку майже у всіх країнах, слід відзначити два моменти. По-перше, порядок цих стадій у країні стосується всієї галузі, і не кожної лізингової компанії. Лізингодавці дуже часто розвиваються, не точно дотримуючись такої послідовності. Деякі з них, що пропонують нові продукти, такі як венчурний лізинг, не займаються операційним лізингом. По-друге, якщо лізинг перебуває на якійсь стадії розвитку, це не означає, що він не може мати ознак інших стадій. Наприклад, у США, хоча галузь тут досягла зрілості, багато лізингодавців продовжують пропонувати тільки фінансовий лізинг, а інші надають послугу лише з операційного лізингу або з комплексного лізингу. Проте, існує ризик того, що лізингова галузь може залишитися на стадії фінансового лізингу, як це сталося, наприклад, у Кореї. Хоча Корея швидко пройшла від відсутності фінансового лізингу у 1978 р. до однієї з десяти найбільших лізингових індустрій світу, вона ніколи не виходила за межі стадії комплексного фінансового лізингу. Коли в 1997 р. відбулася азійська фінансова криза, лізингова галузь була майже знищена, сумно ілюструючи необхідність створювати таке оточення, яке б дозволяло і стимулювало розвиток ринку лізингу через усі стадії та пропозицію розмаїття продуктів. Мірою того, як ринки, що розвиваються, рухаються до зрілості, дуже важливо відзначити, що лізинговий цикл (від простого фінансового лізингу до зрілості) має тенденцію до скорочення. Це відбувається через поширення інформації та передачі технологій між ринками, що прискорює проходження лізингом еволюційного циклу.

3.3 Можливості розвитку фінансового лізингу у банківській системі України

Фінансування лізингових контрактів та погашення заборгованості по них може здійснюватися за допомогою різноманітних схем.
Лізингоотримувач та лізингодавець обирають найбільш зручний по строку та розмірам платежів графік платежів. При цьому є два основні критерії, за яких обрані умови та схема платежів будуть задовольняти обидві сторони і лізинговий контракт буде укладено:
- розмір лізингових платежів повинен забезпечити лізинговій компанії прибуток не нижче середньої норми прибутку на вкладений капітал та покриття всіх витрат, пов'язаних з виконанням та обслуговуванням контракту;
- ціна лізингу для лізингоотримувача не повинна бути вище за ціну банківського кредиту на придбання відповідного майна
Методи розрахунку лізингових платежів базуються на теорії зміни вартості грошей у часі. Для всіх схем розрахунків основною вимогою є рівність теперішньої вартості всіх лізингових платежів та вартості майна, яке пропонується у лізинг. Згідно з загальноприйнятим принципом вартості грошей у часі, мати певну кількість грошей сьогодні завжди краще ніж мати їх завтра. Це пояснюється дією декількох основних факторів:
- інфляція (з часом, внаслідок загального подорожчання товарів, гроші знецінюються);
- ризик (невизначеність майбутнього збільшує цінність грошей, що є в наявності: сьогодні гривня на рахунку вже є, а чи буде вона там завтра, – ще питання);
- оборотність (грошові кошти здатні з часом самостійно генерувати дохід: можна покласти гроші на депозит чи провести якусь іншу інвестиційну операцію і додатково до вкладених грошей отримати певний прибуток);
- інфляція (з часом, внаслідок загального подорожчання товарів, гроші знецінюються).
Лізингова компанія, фінансуючи лізинговий контракт повинна враховувати в лізингових платежах часовий розрив між сплатою грошових коштів постачальнику та отриманням грошей від лізингоотримувача.
Здебільшого, сукупність усіх платежів по договору лізингу в основному складається з (1) авансового платежу, (2) періодичних лізингових платежів та (3) викупної (залишкової) вартості. При цьому сплата періодичних лізингових платежів може бути визначена у декількох схемах:
- регулярні платежі, тобто лізингові платежі, що здійснюються через рівні проміжки часу; вони поділяються на:
1) постійні платежі (ануїтети);
2) платежі с постійним темпом зміни;
3) платежі з амортизацією боргу (відшкодуванням вартості предмета лізингу) рівними частинами;
- нерегулярні платежі – лізингові платежі погоджуються сторонами відповідно до графіку, в якому вказані певні строки та суми платежів.
Та чи інша схема платежів застосовується виходячи з побажань сторін договору. На прийняття рішення щодо схеми платежів з точки зору лізингоотримувача впливають: сезонність виробництва, небажання одночасно інвестувати велику суму коштів у розвиток матеріально-технічної бази виробництва; швидке погашення вартості майна і отримання більш ліквідного балансу з метою подальшого отримання кредитів, інвестиційна політика тощо. Лізингова компанія зазвичай пропонує схему розрахунків платежів таку саму, як і схема залучення та погашення компанією ресурсів для фінансування лізингових контрактів. Лізингова компанія зазвичай пропонує схему розрахунків платежів таку саму, як і схема залучення та погашення компанією ресурсів для фінансування лізингових контрактів. Зазвичай банк, що фінансує лізингову компанію нараховує відсотки за користування кредитними ресурсами виходячи з фактичної заборгованості, що діяла в певні проміжки часу за однакової процентної ставки, тому для лізингової компанії прийнятна будь-яка схема лізингових платежів, що забезпечує отримання запланованої норми прибутку та погашення всіх витрат, пов'язаних з контрактом. Якщо ж лізингова компанія для фінансування лізингових контрактів застосовує альтернативні банківському кредиту джерела залучення коштів або ж залучає кредити, що передбачають жорсткий графік сплати заборгованості та процентів, то при погодженні схеми лізингових платежів необхідно бути досить обережним оскільки застосування різних схем залучення та розміщення ресурсів може привести до ситуації, коли лізингова компанія в певні періоди часу не буде мати «живих» грошей для повернення залучених ресурсів та сплати процентів за користування ними.
Розглянемо поетапно різні схеми розрахунку лізингових платежів.
Для цього введемо деякі позначення [43]:
P – первісна вартість предмету лізингу (якщо договором передбачено авансовий платіж, то до уваги береться вартість за мінусом суми авансового платежу);
n – строк лізингу в місяцях, кварталах, роках (загальна кількість лізингових платежів);
і – відсоткова ставка за період (в розрахунках річну відсоткову ставку ділять на кількість періодів лізингу в році. Так, для щомісячних лізингових платежів річну відсоткову ставку необхідно розділити на 12);
S – залишкова (викупна) вартість предмету лізингу. При цьому слід зазначити, що незалежно від методу розрахунку, чим вищою буде викупна вартість предмету лізингу – тим більший розмір процентів сплатить лізингоотримувач і отримає лізингова компанія.
A – лізинговий платіж.
Регулярні постійні платежі передбачають виплату однакової суми лізингового платежу через однакові проміжки часу. Такий механізм припливу (відпливу) грошей має назву ануїтету. Сума лізингового платежу розраховується за формулою:
                                    (3.1)
Загальна сума лізингових платежів обраховується як добуток отриманого лізингового платежу та кількості лізингових платежів.
Вартість предмета лізингу 1000 грн., ставка 15% річних або 1.25% на місяць, строк лізингу приймемо за 5 місяців, залишкова (викупна) вартість становить 200 грн.
Підставивши значення змінних у наведену формулу отримаємо суму лізингового платежу:

Розподіл лізингового платежу на амортизацію боргу (погашення вартості майна) та проценти проводиться послідовно. Сума, що йде в погашення вартості майна, визначається як різниця суми лізингового платежу та процентів на залишок заборгованості:
,                                          (3.2)
де д_t – сума, що відноситься в погашення вартості майна в періоді t =1,…n.
Д_t-1 – залишок заборгованості за предмет лізингу на кінець періоду t-1.
Для зручності наведемо графік сплати лізингових платежів, погашення вартості майна та процентів в табличній формі (табл. 3.2).
Таблиця 3.2
Сплата лізингових платежів, грн.
З табл. 3.2 видно, що сума процентів з плином часу зменшується, в той час як сума амортизації боргу, навпаки, збільшується. При цій схемі в перших періодах лізингу баланс компанії-лізингоотримувача буде менш ліквідним, фінансова стійкість компанії – порівняно меншою, у звіті про прибутки і збитки компанії буде вказано значні фінансові витрати. Якщо компанія-лізингоотримувач на протязі перших періодів лізингу планує для розвитку виробництва отримувати кредитні кошти в банку, а вартість лізингового контракту для компанії є достатньо значною, необхідно погодити з лізингодавцем іншу схему лізингових платежів.
Умови погашення заборгованості по лізингу передбачають зміну (збільшення чи зменшення) лізингових платежів з постійним темпом приросту (зменшення) в кожному періоді. Іншим чином, задається прискорена (зменшена) амортизація боргу (погашення вартості майна). Розміри лізингових платежів розраховуються за допомогою таких формул:
,                                        (3.3)
де А₁ – розмір першого лізингового платежу;
t – період лізингу = 1,…, n;
k – темп приросту.
Якщо k>0 – відбувається прискорене погашення вартості майна, якщо k<0 – навпаки відбувається зменшення розміру платежів з плином часу.
Розмір першого лізингового платежу визначається:
                                     (3.4)
Розподіл лізингового платежу на амортизацію боргу (відшкодування вартості предмета лізингу) та проценти проводиться так само як і в попередньому прикладі: сума, що йде в погашення вартості майна, визначається як різниця суми лізингового платежу та процентів на залишок заборгованості.
Використовуючи дані попереднього прикладу та приймаючи темп приросту рівним 36% річних (3% в місяць) перший лізинговий платіж буде дорівнювати:

Наведемо графік сплати лізингових платежів, відшкодування вартості предмета лізингу та процентів в табл. 3.3:
Таблиця 3.3
Сплата лізингових платежів
Як бачимо з табл. 3.3, кожен наступний лізинговий платіж на 3% більший за попередній.
Якщо необхідно, щоб лізингові платежі зменшувались з плином часу значення коефіцієнту k необхідно зробити від'ємним. Використовуючи дані попереднього прикладу приймемо темп приросту рівним –36% річних (–3% в місяць) та наведемо графік сплати лізингових платежів в табличній формі (табл. 3.5):
Як бачимо з табл. 3.4, кожен наступний лізинговий платіж на 3% менший за попередній. При цьому погашення вартості предмету лізингу в перших періодах відбувається більшими темпами ніж в попередніх прикладах, як наслідок – лізингова компанія отримує меншу суму процентів. Така схема лізингових платежів може зокрема застосовуватись у випадку прискореної амортизації предмету лізингу, тобто тоді, коли предмет лізингу відчутно втрачає свою продуктивність, а отже і здатність генерувати продукцію (кошти) з плином часу.
Таблиця 3.4
Графік сплати лізингових платежів
Логічним є те, що чим більше по модулю значення коефіцієнту k – тим відчутніше буде розрив між найбільшим та найменшим лізинговим платежем по контракту.
Регулярні платежі з амортизацією боргу рівними частинами. При такій схемі розмір лізингового платежу визначається як сума відшкодування вартості предмета лізингу та процентів. При такій схемі розмір лізингового платежу визначається як сума відшкодування вартості предмета лізингу та платежу визначається як сума відшкодування вартості предмета лізингу та процентів. При цьому погашення вартості предмету лізингу в кожному періоді відбувається рівними частинами, а сума процентів визначається виходячи з величини заборгованості за предмет лізингу на початок періоду.
Сума періодичного відшкодування вартості предмета лізингу визначається діленням вартості, що погашається на кількість періодів:
,                                       (3.5)
де d – сума відшкодування вартості предмета лізингу.
Лізинговий платіж визначається за формулою:
                                           (3.6)
Залишок заборгованості за предмет лізингу (Дt) на початок кожного наступного періоду визначається як різниця залишку заборгованості на початок попереднього періоду (Дt-1)та щомісячної суми погашення вартості предмету лізингу (d).
Використовуючи дані попередніх прикладів наведемо графік лізингових платежів у таблиці (табл. 3.5):
Таблиця 3.5
Сплата лізингових платежів

Наведемо порівняння наведених регулярних платежів в табличній формі (табл. 3.6):
Таблиця 3.6
Порівняння наведених регулярних платежів
Як бачимо з таб. 3.6, платежі з постійним додатнім темпом приросту в абсолютному значенні дають найбільший прибуток лізинговій компанії і, відповідно, є найбільш витратними для лізингоотримувача.
На практиці, лізингові компанії частіше за все використовують дві схеми з наведених: ануїтет та платежі з рівномірним погашенням вартості предмету лізингу (графа 2 та графа 5). При цьому слід зазначити, що при рівних умовах щодо відсоткової ставки, строку лізингу та викупної вартості абсолютний дохід від застосування ануїтету завжди буде більший.
Нерегулярними називають сплату лізингових платежів, що здійснюються в різних сумах за різні проміжки часу. Ініціатива щодо застосування нерегулярних платежів частіше за все надходить від лізингоотримувача. Це здебільшого пов'язано з сезонністю бізнесу компанії-лізингоотримувача або ж стратегією одночасного інвестуванням значної суми грошових коштів в оборот для стрибкоподібного росту бізнесу або для виконання привабливого контракту.
Зазвичай лізингоотримувач пропонує погодити графік, в якому лізингові платежі є незначними в перші періоду лізингу і швидко зростають через певний проміжок часу. Слід вказати, що при застосуванні банківських кредитів є схожа схема, що передбачає відстрочення сплати тіла кредиту при обов'язковій щомісячній сплаті відсотків за користування ним. В такому випадку заробіток лізингової компанії переважно буде більшим ніж при застосуванні схем регулярних платежів. Необхідно також зазначити, що в цьому збільшується ризик, пов'язаний з невиконання клієнтом договору лізингу, а тому лізингова компанія завжди збільшить процент по лізингу на премію за ризик дефолту по контракту.
На практиці також є ситуації, коли клієнт бажає швидше розрахуватися за предмет лізингу і, як наслідок, сплатити менше процентів лізинговій компанії. При цьому клієнт пропонує погодити графік платежів, в якому розмір лізингових платежів в перші періоди є досить значним, а через деякий період різко зменшується. В такому випадку сума отриманих лізингодавцем процентів буде менше ніж при застосуванні схеми регулярних платежів. Вважаючи на це лізингова компанія і в цьому випадку має збільшити процент за лізинг на компромісну величину. Збільшення процентної ставки викликане тим, що при такій схемі лізингова компанія недоотримає частину доходів в порівнянні із застосуванням ануїтету або іншої схеми регулярних платежів.
Наведемо порядок розрахунку нерегулярних лізингових платежів. Спочатку задається графік лізингових платежів. Розподіл платежу на відшкодування вартості предмета лізингу та проценти проводиться послідовно за вже відомою нам формулою:
,                                          (3.7)
де д_t – сума, що відноситься в погашення вартості мана в періоді t =1,…n.
Д_t-1 – залишок заборгованості за предмет лізингу на кінець періоду t-1.
Останнім лізинговим платежем досягається рівність сум виплат і заборгованості за предмет лізингу. Для визначення останнього лізингового платежу необхідно продисконтувати (привести до теперішньої вартості) потік лізингових платежів за виключенням останнього платежу, оскільки він на цей час ще невідомий. Знайти арифметичну різницю між вартістю майна та продисконтованою сумою лізингових платежів. Ця різниця буде становити теперішню вартість останнього лізингового платежу. Для графіку необхідно розрахувати її майбутню вартість. Наведемо формули для здійснення вказаних розрахунків.
Сума дисконтованих лізингових платежів:
                                               (3.8)
Розмір останнього лізингового платежу розраховується за формулою:
                            (3.9)
Розглянемо наведені формули розрахунку на прикладі.
Залишимо такі самі параметри лізингової угоди як і в попередніх прикладах (вартість предмету лізингу 1000 грн., процентна ставка по лізингу 1.25% на місяць, строк лізингу приймемо за 5 місяців, залишкова (викупна) вартість становить 200 грн.). Крім того, погоджено наступні лізингові платежі: 1-й період лізингу – 20,00 грн., 2-й період – 0,00 грн., 3-й період – 50,00 грн., 4-й період - 350,00 грн. Необхідно визначити суму останнього лізингового платежу та побудувати графік платежів.
Побудуємо графік лізингових платежів в наступній табл. 3.7

Таблиця 3.7
Лізингові платежі
Як бачимо з таблиці, при всіх інших рівних умовах, порядок та розмір платежів досить суттєво впливають загальний розмір контракту в порівнянні з наведеними схемами регулярних платежів. Слід також зазначити, що чим більшою буде різниця між максимальним і мінімальним розміром лізингового платежу, тим більшою буде різниця між загальною сумою лізингових платежів при нерегулярному графіку та сумою лізингових платежів, побудованих за методом ануїтету.
Спочатку про дисконтуємо суму запропонованих лізингових платежів.
Підставивши значення змінних у наведену формулу отримаємо:

Знайдемо майбутню вартість останнього лізингового платежу:

Головна мета інвестицій, головна мета будь-якого комерційного підприємства – максимальне одержання прибутку. Припустимо на ринку середній рівень рентабельності на послуги становить 15%. В силу певних особливостей діяльності компанія має витрати значно вищи ніж витрати більшості підприємств на цьому ринку. Чи може така компанія встановлювати ціну на свої послуги виходячи з середнього ринкового рівня рентабельності? Звичайно ні, оскільки ціна на послуги цієї компанії буде значно вище за середньоринкову і компанія не зможе в запланованих обсягах продавати свої послуги, а так недоотримає прибутків. Або ж інша ситуація, коли внаслідок певних обставин собівартість послуг для компанії є досить низькою в порівнянні з середньоринковою. Чи варто в такій ситуації компанії встановлювати середньоринкову норму прибутку на свої послуги? Також ні, оскільки компанія в такому випадку буде недотримувати прибутки. Отже, однією з головних умов одержання максимального прибутку є правильне визначення ціни на свою продукцію, послуги, роботи. Ціна є інструментом стимулювання попиту і одночасно представляє собою головний фактор довгострокової рентабельності. Для підприємства, яке бажає досягти стійкого положення на ринку, встановлення ціни має ключове значення для успіху обраної стратегії ведення бізнесу.
У цьому і лізингові компанії не є винятком. Виходячи на ринок фінансових продуктів, для успішних продажів і отримання прибутку, лізингова компанія повинна сформувати конкурентну ціну на свої послуги. Яка ціна буде найбільш об'єктивною? Логічно, що потрібно порівняти ціни прямих та потенційних конкурентів на аналогічні послуги. Але яким чином це зробити правильно? Якщо для порівняння ціни на товар в торгівлі враховується тільки декілька факторів (безпосередньо ціна, можливість доставки, можливість відстрочення платежу), то для порівняння ціни лізингу простою арифметикою обійтися важко. Це пояснюється тим, що лізинг як і кредит передбачає отримання не одного платежу, а цілого потоку платежів, що можуть здійснюватися в різні строки і за різними схемами (щомісячно, щоквартально, із різними ставками, з додатковими платежами чи комісіями або без них тощо). Крім того, якщо порівнювати фінансовий лізинг та банківський кредит, платежі по лізингу крім амортизації боргу та процентів зазвичай втілюють у собі компенсацію прямих витрат лізингової компанії, в той час як за договором банківського кредиту найчастіше сплачується тільки процент та погашення тіла кредиту.
Якщо аналізувати привабливість того чи іншого контракту недостатньо просто порівняти процентні ставки, якщо платежі за одним контрактом здійснюються поквартально, а за іншим – помісячно. Або ж не можна просто порівняти суму лізингових платежів із сумою платежів за договором банківського кредиту і сказати, що банківський кредит дешевше не враховуючи при цьому той факт, що позичальнику необхідно буде самостійно сплачувати податки, страхування, держмито тощо.
Для того щоб правильно порівняти вартість кредиту та вартість лізингу необхідно чітко усвідомлювати з чого складається ціна на лізинг і що необхідно врахувати для співставлення різних моделей фінансування. Формування ціни лізингу – лізингового платежу – передбачає перш за все відшкодування вартості предмету лізингу, покриття витрат лізингової компанії та одержання запланованої норми прибутку вигляді процентів.
Серед прямих витрат лізингової компанії можна зазначити найбільш розповсюдженими є:
- витрати на страхування предмету лізингу;
- податки та платежі пов'язані з придбанням предмету лізингу (внески до Пенсійного фонду при набутті права власності на транспорт або нерухомість, платежі за реєстрацію предмета лізингу);
- податки та платежі пов'язані з перебуванням предмета лізингу у власності лізингової компанії (податок з власників транспортних засобів, проходження щорічного техогляду транспортних засобів тощо).
Проводячи аналіз умов контрактів, що є неспівставними можна застосовувати декілька методів. На мій погляд, для порівняння різних схем фінансування найбільш доцільно застосовувати метод розрахунку чистої теперішньої вартості (NPV). Цей метод заснований на зіставленні величини вартості предмету лізингу (кредиту) із загальною сумою дисконтованих чистих грошових виплат по лізингу (кредиту).
Першим кроком до порівняння ціни лізингу із ціною кредиту буде формування переліку прямих витрат, які пов'язані з предметом лізингу. При цьому необхідно зважати на такі важливі обставини:
- при лізингу вартість прямих витрат лізингової компанії рівномірно включена в лізингові платежі, в той час як при кредиті ці витрати можуть бути сплачені всією сумою наперед за рік (наприклад, страхування майна);
- у зв'язку з тим, що лізингова компанія є свого роду «оптовим покупцем» вартість та умови послуг для неї практично завжди дешевше (для прикладу можна привести все те ж страхування майна за однакових умов страхування ставка для лізингової компанії завжди буде менше ніж для стандартного клієнта).
Наступним кроком необхідно побудувати графік платежів по кредиту і по лізингу та здійснити дисконтування (приведення до теперішньої вартості - PV) потоків платежів за формулою:
,                                         (3.10)
де А_n – платіж по відповідному графіку в періоді n. При кредиті A повинно включати в себе також всі прямі витрати, що повинні бути понесені позичальником;
n – кількість періодів виплати платежу по лізингу/кредиту;
r – ставка дисконтування. Оскільки ми проводимо порівняння проектів з точки зору клієнта/позичальника, то логічним є за ставку дисконтування прийняти ставку залучення ним короткострокових банківських кредитів.
Далі визначаємо чисту приведену вартість джерела фінансування:
,                             (3.11)
де Р – первісна вартість предмета лізингу/кредиту.
Оцінка вигідності того чи іншого інструменту фінансування проводиться шляхом порівняння величин NPV контрактів. Проект, NPV якого є найменшим, буде найбільш вигідний для клієнта.
Отже, знаючи як провести порівняння різних лізингових умов або ж порівнюючи лізингові платежів з банківським кредитом можна визначити об'єктивну ціну кожної із послуг та переконати потенційного покупця у найбільшій привабливості умов саме вашої компанії.

РОЗДІЛ 4
ПРАВОВІ, СОЦІАЛЬНО – ЕКОНОМІЧНІ, ОРГАНІЗАЦІЙНО – ТЕХНІЧНІ ПИТАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ В БАНКІВСЬКІЙ УСТАНОВІ

4.1 Аналіз санітарно – гігієнічних умов праці в

АБ «Укркомунбанк»

Охорона життя та здоров’я громадян у процесі їх трудової діяльності, створення безпечних та нешкідливих умов праці – одне з найважливіших державних завдань. Успішне вирішення цього завдання значною мірою залежить від належної підготовки фахівців.усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів з питань охорони праці. Саме тому організація роботи в царині охорони праці полягає у виборі та формування такої структури управління охороною праці на підприємстві, яка найповніше відповідала б меті створення безпечних і сприятливих умов праці.
Організація й координація робіт у галузі охорони праці повинні передбачати формування органів управління охороною праці, встановлення обов’язків і порядку взаємодії осіб, які беруть участь в управлінні, а також у прийнятті та реалізації управлінських рішень. Управління охороною праці в АБ “Укркомунбанк” здійснює директор банківської установи. Комісія з питань охорони праці є постійно діючим консультативно-дорадчим органом трудового колективу власника, створюється з метою залучення представників директора та трудового колективу до співробітництва в галузі управління охороною праці в банківській установі, узгодженого вирішення питань, що виникають у цій сфері. До складу комісії від директора включаються спеціалісти з безпеки і гігієни праці, виробничої, юридичної та інших служб банківської установи, від трудового колективу –
України, Кодекс законів про працю України та Закон України „Про охорону праці”. Серед законодавчих актів, що регулюють охорону праці слід виділити Закон України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”.
Навчання та систематичне підвищення рівня знань рекомендуються працівники усіх професій, уповноважені трудових колективів з питань охорони праці, представники профспілки.
Важливе значення в системі планування має розробка розділу „Охорона праці” колективного договору банківської установи. Колективний договір є найважливішим документом у системі нормативного регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних взаємовідносин між директором та працівниками з першочергових соціальних питань, у тому числі з питань умов охорони праці, цим договором передбачено, що здійснення комплексних заходів щодо організації безпечних і нешкідливих умов праці, визначення обов’язків сторін, а також реалізація працівниками своїх прав та соціальних гарантій на охорону праці.
Фінансування охорони праці здійснюється власником, працівник не несе ніяких витрат на заходи щодо охорони праці. В банківській установі АБ “Укркомунбанк” створено фонд охорони праці, кошти цього фонду використовують на виконання комплексних заходів, що забезпечують досягнення встановлених нормативів з охорони праці, а на подальше підвищення рівня охорони праці в банківській установі відповідно до визначеного переліку. Щодо пільг та компенсацій за працю у важких і шкідливих умовах праці, то в цьому випадку працівникам надаються додаткові відпустки, скорочений робочий день, лікувально-профілактичне харчування, підвищені тарифні ставки, доплати за умови та інтенсивність праці, пенсії на пільгових умовах.
Законодавство України про охорону праці – це система взаємопов’язаних нормативних актів, що регулюють відносини у галузі реалізації державної політики щодо правових, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці. Воно складається із загальних законів України та спеціальних законодавчих актів. Загальними законами України, що визначають основні положення з охорони праці, є Конституція працівників з питань охорони праці – фундаментальна основа безпеки праці і забезпечення ефективної профілактичної роботи щодо запобігання аварій і травматизму в установі. Працівники при прийнятті на роботу і періодично в процесі роботи повинні проходити навчання і перевірку знань згідно з вимогами Типового положення. Така перевірка проводиться у вигляді усного опитування або тестування. Допуск до роботи без навчання і перевірки знань з питань охорони праці забороняється.
АБ “Укркомунбанк” знаходиться в двоповерховому цегляному будинку на першому поверсі. Загальна площа банку 478 м².
Обсяг окремого приміщення (на прикладі операційного відділу по роботі з юридичними особами) при висоті стелі 2,5 метри складає 140 м³. Загальна площа відділу складає 56 м². У відділі працює 5 чоловік. Площа на одного працюючого складає 11,2 м², а об’єм – 28 м³, що відповідає нормі.
В приміщенні відділу дотримуються естетичні вимоги: стеля білого кольору, стіни – світло сірого, паркетна підлога заслана килимовим покриттям, приміщення обладнане сучасними корпусними меблями.
Суттєвий вплив на стан організму працівників, їх працездатність здійснює мікроклімат (метеорологічні умови) у виробничих приміщеннях, під яким розуміють клімат внутрішнього середовища цих приміщень, що визначається діючою на організм людини сукупністю температури, вологості, руху повітря та теплового випромінювання нагрітих поверхонь.
Параметри мікроклімату операційного відділу мають таку характеристику: температура повітря коливається від 19 до 22 градусів; відносна вологість - 57%; швидкість руху повітря - 0,07 м/с .
Забезпечення метеорологічних умов праці та чистоти повітряного середовища в приміщенні відділу здійснюється як природним шляхом при відкритих вікнах, так і за допомогою двох кондиціонерів типу Samsung 480 М, продуктивністю за повітрям 500 м³/год.
Для обігріву приміщення в холодний період року використовується центральна водяна система опалення (чотири батареї, по одній біля кожного вікна), що достатньо для підтримання нормальної температури повітря взимку.
Для створення оптимальних умов зорової роботи в відділі використовується природне та штучне освітлення. Природне освітлення забезпечується через чотири вікна розміром 1,5 м 2м.
В хмарну погоду та у вечірній час приміщення освітлюється за допомогою 10 світильників, у яких установлені лампи типу ЛД-40, значна частина світлового потоку яких направляється на стелю та стіни і, відбиваючись від них, сприяє усуненню різких теней, що за характером роботи бажано саме для приміщення операційного відділу.
Основними джерелами шуму в операційному відділі є комп’ютери, принтери, телефонні апарати, кондиціонери. Проникненню зовнішнього шуму в приміщення відділу заважають вікна, що мають подвійні рами й герметично закриваються. Вікна відділу обладнані жалюзі. Рівень шуму в приміщенні досягає приблизно 60 ДБл, що відповідає нормативу згідно з ДЕСТ12.1.003-86.
Установлені в приміщенні комп’ютери, є джерелом електромагнітного випромінювання та надмірної теплоти. Також джерелом електромагнітного випромінювання є принтери, ксерокс, апарати для перерахунку грошей. Рівень електромагнітного випромінювання дорівнює 0,7 Вт/м² , який передбачає 12-ти годинний час перебування у зоні випромінювання.
Приміщення банку обладнане належними санітарно-побутовими приміщеннями ; санітарний стан яких знаходиться на дастатньому рівні.
Значення параметрів, що характеризують санітарно-гігієнічні умови праці, наведені у таб. 4.1

Таблиця 4.1
Параметри санітарно-гігієнічних умов праці

№	Параметри	Фактичне значення	Норматив за державними стандартами	Відповідність фактичним значенням нормативу
1	Температура повітря в перехідний період, 0С	18-20	18-27	Відповідає
2	Відносна вологість, %	50	40-60	Відповідає
3	Швидкість руху повітря, м/с	0.2	0.1-0.2	Відповідає
4	Запиленість, мг/ м3	0.5	0.2-2.0	Відповідає
5	Освітленість, Лк	330	300-500	Відповідає
6	Рівень шуму Дб	65	50-80	Відповідає

4.2 Техніка безпеки та протипожежна профілактика

Приміщення банку за електробезпекою можна віднести до категорії „приміщень без підвищеної небезпеки”. Всі електропристрої працюють під напругою 220 В, а саме: 5 комп’ютерів типу IBM 486, 5 матричних принтерів типу EPSON 1050.
Комп’ютери та принтери даної модифікації застарілі та мають підвищений негативний вплив на працівників. Зокрема принтери EPSON 1050 є джерелом підвищеного шуму, а монітори комп’ютерів сприяють швидкій втомі органів зору працівників. Для усунення негативного впливу електромагнітного випромінювання застосовуються захисні екрани на монітори комп’ютерів. Розміщення комп’ютерів в приміщенні відповідає санітарним нормам. Відстань від стіни до задньої стінки комп’ютера дорівнює 1,2 м.
Електропровідка виконана в ізолюючій обмотці та схована під штукатуркою. У відділі знаходяться 20 розеток, які розтошовані на відстані 1 метр від підлоги та працюють під напругою 220 В.
Електроприлади, які знаходяться в приміщенні, заземлені.
В установі банку проводяться такі види інструктажу:
- вступний інструктаж проводиться з усіма працівниками, прийнятими на роботу, незалежно від стажу роботи або посади. Вступний інструктаж проводить фахівець з охорони праці і начальник відділу. Запис про проведення вступного інструктажу робиться в спеціальному журналі („Журнал реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці”), а також в документі про прийом працівника на роботу;
- первинний інструктаж проводиться безпосередньо на робочому місці до початку роботи з працівниками, прийнятими на роботу до установи банку;
- повторний інструктаж проводиться на робочому місці зі всіма робітниками з метою підвищення ефективності техніки безпеки.
За ступенем пожежної небезпеки приміщення відділу банку відноситься до категорії „Д”. За вогнестійкістю – будинок відноситься до третьої категорії.
Головні можливі причини виникнення пожежі у приміщенні відділу такі:
-  несправна електропроводка;
-  використання саморобних електропобутових пристроїв (електронагрівачі, електропечі, ТЕНи);
-  попадання вологи на працюючі електроагрегати;
-  залишення без нагляду увімкнутих комп’ютерів, обчислювальної техніки та інших електроприладів.
В приміщенні будинку банку є система пожежної сигналізації. У будинку є теплові та димові повідомлювачі.
Дія теплових автоматичних пожежних повідомлювачів заснована на зміні властивостей їх чутливих елементів при зміні температури у приміщенні. Крім того, у кожному відділі знаходяться по одному вогнегаснику типу ОУ-5.
У коридорі приміщення розташована схема евакуації людей при пожежі. Шляхи евакуації з відділу відповідають правилам пожежної безпеки. У будинку є два виходи, ширина коридору - 3 метри, ширина сходів - 2 метри.
Заходи, що направлені на попередження виникнення пожежі:
- видання розпорядження по банку про призначення осіб, що відповідальні за:
1) пожежну безпеку приміщення відділів;
2) технічний стан та несправність первинних засобів пожежегасіння та засобів пожежного зв’язку та сигналізації;
3) порядок огляду та закриття приміщень після закінчення робо-
чого дня;
- щорічне проведення повторних протипожежних інструктажів;
- розробка інструктажів стосовно заходів пожежної безпеки;