рентабельність власного капіталу по чистому прибутку після оподаткування з негативного збитку у базовому періоді піднялася до +1,9% у звітному періоді;
наведений рівень рентабельності власного капіталу по чистому прибутку після оподаткування дуже низький, бо відповідає строку окупності власного капіталу 52,6 років, що робить підприємство інвестиційно-непривабливим;
всі показники фінансової стійкості (фінансування, маневреності, незалежності), хоча і зменшилися після часткового продажу основних фондів, і відповідному зменшенню капіталу, одначе відповідають у звітному періоді відносно стійкому стану підприємства;
Як видно з результатів розрахунків показників майнового стану та ділової активності в ВАТ “Янцівський гранітний кар ' єр” (табл.2.5):
коефіцієнт трансформації активів у виручку від реалізації підвищився у звітному періоді на +51,5% (з 0,68 у базовому періоді до 1,03 у звітному періоді);
фондовіддача основних фондів підвищилася у звітному періоді на +87,8% (з 0,9 у базовому періоді до 1,69 у звітному періоді);
коефіцієнт оборотності обігових коштів зменшився на 8,2% (з 2,93 у базовому періоді до 2,69 у звітному періоді), що відповідає зростанню періоду 1го обороту обігових коштів з 124,66 дня до 135,65 днів;
коефіцієнт оборотності запасів коштів зменшився на 18,5% (з 6,15 у базовому періоді до 5,01 у звітному періоді), що відповідає зростанню періоду 1го обороту запасів з 59,35 дня до 72,87 дня;
коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості зріс на +40,2% (з 6,72 у базовому періоді до 9,42 у звітному періоді), що відповідає зниженню періоду 1го обороту дебіторської заборгованості з 54,33 дня до 38,76 дня;
коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості зріс на +23,6% (з 7,51 у базовому періоді до 9,28 у звітному періоді), що відповідає зниженню періоду 1го обороту (погашенню) кредиторської заборгованості з 48,58 дня до 39,33 дня;
мобільність активів зросла з 0,233 (базовий період) до 0,382 (звітний період), що відповідає зростанню долі оборотних коштів в активах з 0, 393 (базовий період) до 0,523 (звітний період), відміченому при аналізі активів та коефіцієнту покриття запасів;
в результаті продажу частини зношених основних фондів загальний коефіцієнт зносу основних фондів зменшився з 0,654 (базовий період) до 0,393 (звітний період).
Отримані характеристики ділової активності, що свідчать про негативні процеси у розвитку підприємства, тому інвестиційна привабливість є низькою.
Згідно з результатами аналізу попереднього розрахунку підприємству необхідний кредит розміром 400 000 грн. (табл.2.7) для тимчасового покриття залученим банківським капіталом величини запасів в оборотних коштах.
Підприємство ВАТ “Янцівський гранітний кар ' єр” подає заявку на кредит 400 000 грн. на 1 рік під 25% річних. В якості застави на загальну суму
800 000 грн. надається (баланстабл.2.1):
готова продукція вартістю 601,8 тис. грн.;
дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом 121,5 тис. грн.;
частина дебіторської заборгованості за відпущену продукцію на суму 78 тис. грн. (з загальної суми 786,7 тис. грн);
Експертний аналіз з боку банку дає наступну діагностику:
а) Згідно показників табл.1.1 по класам кредитоспроможності:
по коефіцієнту незалежності = 0,759 — клас 1 (>0,6);
по коефіцієнту абсолютної ліквідності = 0,189 — клас 2 (0,15 — 0,2);
по коефіцієнту строкової ліквідності = 0,659 — клас 2 (0,4 — 0,7);
по коефіцієнту покриття = 0,659 — клас 3 (<1,0);
Таким чином — середній клас кредитоспроможності 2 клас
б) Згідно показників табл.1.2, враховуючі 2 клас кредитоспроможності та
невисоку рентабельність підприємства, клас позичальника — В.
в) Згідно таблиці 1.4 — кредитна операція відноситься до класу “субстандартна”.
г) Згідно табл.1.5 — для субстандартних кредитів рівень заліку застави
становить всього 20% від її балансової вартості.
Тобто, рівень застави для надання кредиту в 400 000 грн. повинен бути піднятий до 2 млн. грн.
д) Таким чином, підприємство ВАТ “Янцівський гранітний кар'єр” повинно надати в заставу додатково основних фондів на суму 1,2 млн. грн. з наявних 4,3 млн. грн. (баланс — табл.2.1). Інакше банк відмовить у наданні кредиту, чи може надати кредит на суму 160 000 грн. замість 400 000 грн.
е) Варіант ризикового кредитування банком з еквівалентним підняттям ставки кредитування з 25% до 40% річних — вочевидь не може бути прийнятий підприємством, оскільки підвищена сума процентів на 80 000 грн. з ' їдає весь плановий прибуток підприємства.

2.3.2 Оцінка ефективності довгострокового кредитування по лінії ЕБРР інвестиційного проекту виробництва нового препарату „Пантолайф” на Тернопільській фармацевтичній фабриці

Фармацевтична продукція, що випускається Тернопільською фармацевтичною фабрикою — самостійним підрозділом ТОВ “Юніфарма" (м. Київ), задовільної якості, її ціна приваблива для покупців, вона користується дуже високим попитом серед населення країн СНД у першу чергу за рахунок прийнятних цін.
Зараз у номенклатурі випускаємих ліків і фабрики постійно нараховується більше 60 лікарських препаратів (Додаток Л). ТОВ “Юніфарма" вдалося зберегти технологію виробництва складних, багатокомпонентних препаратів (наприклад, пасти Теймурова), виробництво яких не під силу іншим невеликим підприємствам.
В додатку Ж наведені баланси та звіти про фінансові результати діяльності ТОВ „Юніфарма" за 2003 — 2005 роки. На основі аналізу данних звітності підприємства оцінювання сильних і слабких сторін, маркетингових можливостей та загроз ТОВ “Юніфарма" проведено за допомогою матриці SWOTаналізу (таблиця 2.9).
SWOTаналіз ТОВ “Юніфарма" показав, що підприємство має ряд сильних сторін і можливостей на фармацевтичному ринку, займає досить стабільне становище на ньому та має можливості для свого подальшого розвитку. В таблиці показані конкретні напрями з потенціювання сильних сторін і можливостей за умови врахування й обмеження впливу слабких сторін і загроз, що забезпечить підприємству конкурентні переваги.

Таблиця 2.10. Матриця SWOTаналізу ТОВ “Юніфарма”
Основна підприємницька ідея бізнес-плану проекту розгортання виробництва на Тернопільській фармацевтичній фабриці (додатково до виробництва „Пантокрину”) нового препарату „Пантолайф", виробництво якого розгорнуто в Росії, полягає в наступному:
1. ТОВ „Юніфарма" на Тернопільській фармацевтичній фабриці розгорнуло технологічний процес виробництва препарату „Пантокрин” та освоїло технологію роботи з вихідною сировиною — пантами оленів, які вирощуються не тільки в Сибіру в Росії, але і на дослідних фермах в Білорусії та Україні.
2. Розгортання випуску в Україні нового препарату „Пантолайф” дозволяє виконати основну стратегічну ціль ТОВ „Юніфарма" — „Ліки від українських виробників — це „Юніфарма" ”.
Позиціонування нового фармацевтичного препарату на ринку — це комплекс заходів "маркетингмікс", який включає етапи:
детального роз’яснення ефективності нового препарату для споживачів;
клінічний перелік хвороб, відносно яких діє новий препарат;
затвердження в Мінздраві переліку застережень до використування препарату;
розробку товарного знаку (рис.3.2) нового препарату;
широкомасштабна рекламна компанія по пропагуванню застосування нового препарату;
компанія цінових знижок на етапі завоювання сегменту споживачів на ринку;
Біологічно активна добавка до їжі ПАНТОЛАЙФ — це тонізуючий і адаптогенний комплекс, що є ефективним адаптогенним препаратом нового покоління. Одним з активних компонентів його є пантогематоген, що представляє собою субстанцію крові алтайського марала, узяту в період різання пантів і перероблену за запатентованою технологією низькотемпературного зневоднювання і стерилізації. Адаптогенний вплив пантогематогена ефективніше відомого пантокрину в 78 разів, тому що завдяки застосованій технології він містить у собі п'ять груп біологічно активних речовин: мінерали, ліпіди, пептиди, основи нуклеїнових кислот, амінокислоти. Отже, біологічно активна добавка ПАНТОЛАЙФ є тонізуючим, ноотропним і адаптогенним засобом, що робить загально-зміцнювальний вплив на організм і забезпечує корекцію дефіциту вітамінів.
Бізнес-план — це план розвитку підприємства, необхідний для освоєння нових сфер діяльності чи фірми для створення нових сфер бізнесу. Основними цілями бізнес-плану є:
визначення ступеня життєздатності і майбутньої стійкості підприємства, зниження ризику підприємницької діяльності;
конкретизація перспектив бізнесу;
залучення уваги й інтересу потенційних інвесторів фірми, а також споживачів і постачальників;
придбання досвіду планування, показ підприємства в перспективі.
Бізнес-план необхідний, насамперед, для залучення уваги майбутніх інвесторів, як відправна точка при веденні переговорів з майбутніми партнерами.
Розрахунковий кошторис інвестицій та змінних і постійних витрат на реалізацію інвестиційного проекту в дипломному проекті прийнятий наступним.
Таблиці вхідних даних інвестиційного проекту
1. Додаткові інвестиції:
1.1 Придбане обладнання за рахунок кредиту на 5 років на суму 7 500 000 грн. (1,4 млн. доларів США);
1.2 Кредит взятий під 22% річних;
1.3 Ринкова вартість обладнання через 5 років складе 10% від первісної вартості;
1.4 Затрати на ліквідацію обладнання складуть 8% від ринкової вартості через 5 років;
1.5 Повернення основної суми кредиту проводиться рівними долями з 1 (першого) року по закінченню кожного з п'яти років;
1.6 Збільшення оборотного капіталу з власних коштів становить 500 000 грн. (додаткова емісія облігацій ТОВ);
1.7 Сплата процентів за користування кредитом — щорічна;
2. Випуск продукції:
2.1 Згідно з проектною продуктивністю імпортної лінії прогнозується обсяг випуску продукції на 1ий рік — 720 000 упаковок;
2.2 Обсяг продукції буде збільшуватися на 15% кожного року до 5го року;
2.3 На 5 рік обсяг продукції складе 70% від обсягу четвертого року;
2.4 Реалізація продукції на внутрішньому ринку та на зовнішньому ринку по рокам становитиме:
1 рік — 30% (експорт), 70% (внутрішня реалізація);
2 рік — 60% (експорт), 40% (внутрішня реалізація);
3 рік — 65% (експорт), 35% (внутрішня реалізація);
4 рік — 70% (експорт), 30% (внутрішня реалізація);
5 рік — 80% (експорт), 20% (внутрішня реалізація);
2.5 Ціна реалізації в розрахунку на упаковку 20 таблеток складе:
на внутрішньому ринку — 24 грн (з ПДВ);
експортна ціна в Європу — 30 грн (без ПДВ — “франкозавод”)
3. Витрати:
3.1 Видатки на оплату праці (з врахуванням нарахування на ФЗП — 39% в фонди пенсійного та соціального страхування) в перший рік становитимуть — 2,5 грн. з кожної упаковки та підвищуються на 7% у рік
3.2 Видатки на добуток вхідної сировини становитимуть — 6 грн з кожної упаковки;
3.4 Видатки на процес обробки вхідної сировини становитиме 5 грн з кожної упаковки;
3.5 Постійні витрати на перший рік становитимуть 1 444 000 грн. та підвищуються на 5% у рік;
4. Норма доходу на капітал становить 12% річних (ставка інфляції) при додатковому відрахуванні 25% чистого прибутку акціонерам.
5. Додаткові умови:
5.1 Тривалість життєвого циклу — 5 років, тобто за 5 років обладнання повністю амортизується (для податку на прибуток);
5.2 Амортизація обчислюється рівними частками протягом терміну служби (щорічними порціями);
5.3 Через 5 років обладнання демонтується та продається;
5.4 Виробнича площа під нове обладнання є, а для спрощення розрахунків амортизація будинку не враховується;
5.5 Всі інші затрати фірма сплачує з власних засобів;
5.6 Всі платежі припадають на кінець року;
5.7 Норма доходу на капітал прийнята традиційно;
5.8 Ставка податку на прибуток — 25%.
5.10 Фонд нарахованої амортизації обладнання, віднесений на валові витрати, витрачається на повернення суми основного кредиту.
Вимоги до проведення проектного аналізу та зміст розрахунків
Виходячи із заданих вхідних даних і умови реалізації проекту, потрібно
визначити показники ефективності проекту [59]:
ЧДД — чистий дохід, що дисконтувався;
ІД — індекс доходності та ІДД — дисконтований індекс доходності;
ВНД — внутрішня норма доходності;
СО — строк окупності та ДСО — дисконтований строк окупності;
КЕІ — коефіцієнт ефективності інвестицій та ДКЕІ — дисконтований коефіцієнт ефективності інвестицій
В таблицях 2.10, 2.11 наведений алгоритм та результати розрахунку ліквідної вартості обладнання, яке реалізується через 5 років (повного життєвого циклу).
Таблиця 2.11. Ліквідаційна вартість проекту проекту „Пантолайф” (Тернопільська ФФ) ТОВ „Юніфарма”
Таблиця 2.12. Результати інвестиційної діяльності проекту „Пантолайф” (Тернопільська ФФ) ТОВ „Юніфарма”
В таблиці 2.12 наведені результати розрахунку операційної діяльності підприємства на основі вхідних даних.
Таблиця 2.13. Результати операційної діяльності проекту „Пантолайф” (Тернопільська ФФ) ТОВ „Юніфарма”
За результатами розрахунків інвестиційної та операційної діяльностей підприємства (див. табл.2.11, 2.12) розраховуємо результати фінансової діяльності підприємства та грошові потоки (таблиця 2.13).

Таблиця 2.13. Результати фінансової діяльності проекту „Пантолайф" (Тернопільська ФФ) ТОВ „Юніфарма"
В таблицях К.1 — К.3 Додатку К наведені розрахунки в “електронних таблицях” EXCEL2000 послідовними приближеннями значення ВНД — внутрішньої норми доходності, тобто такого значення % зміни вартості грошей у часі, яка дозволяє вирівняти дисконтовані інвестиції та чистий дисконтований доход підприємства, тобто ВНД — досягнута фактична рентабельність капіталу. За результатами наближень таблиць К.1, К.2 внутрішня норма дисконтування проекту розраховується як:


Таким чином, проведений аналіз ефективності довгострокового кредитування ТОВ „Юніфарма" при впровадженні інвестиційного проекту виробництва нового препарату „Пантолайф” на Тернопільській фармацевтичній фабриці показав, що при ретроспективному рівні прибутків за минулі періоди 630 720 тис. грн. на рік, прогнозні характеристики кредитуємого проекту за 5 років становлять:
дисконтований чистий прибуток (NPV) — 9,7 млн. грн.
строк дисконтованої окупності інвестицій — 2,25 роки (менше 5 років)
дисконтований індекс доходності 2,21 (вище 1,0)
На фоні сплати банкові 22% річних за користування кредитом та реалізації інвестиційно привабливої для учасників товариства щорічної виплати дивідендів 25% від чистого прибутку, прогнозні потоки доходів проекту дозволяють досягнути внутрішньої норми доходності 44%, що значно вище дисконту вартості капіталу 912%, тобто інвестиційний проект може бути прийнятий як кредитором-банком, так і учасниками товариства.

2.4 Ідентифікація основних проблем оцінки фінансового стану позичальників — юридичних осіб

Зосередження в АКБ „Приватбанк" 13,2% кредитних активів банківської системи України потребує особливої уваги до управління ризиками кредитування та методології оцінки фінансового стану та платоспроможності позичальника, як процесу об’єктивного вирішення рівноваги прогнозної доходності кредиту та ймовірних ризиків збитків кредитування.
Проведений аналіз динаміка структури інвестиційно-кредитного портфелю АКБ “Приватбанк" у 2003 — 2006 роках показує, що зміни у структурі характеризуються суттєвим зменшенням вагової частки кредитів, наданим юридичним особам:
вагова частка кредитів, наданих юридичним особам, зменшилась з рівня 67,3% (4 квартал 2003 року) до 41,55% (1 квартал 2006 року);
вагова частка кредитів, наданих фізичним особам, підвищилась з рівня 28,18% (4 квартал 2003 року) до 39,48% (1 квартал 2006 року);
вагова частка наданих міжбанківських кредитів підвищилась з рівня 1,88% (4 квартал 2003 року) до 13,17% (1 квартал 2006 року);
вагова частка активів, вкладених в цінні папери, підвищилась з рівня 2,63% (4 квартал 2003 року) до 5,81% (1 квартал 2006 року);
В той же час, аналіз динаміки обсягів створених резервів під ризики кредитних операцій у 2001 — 2006 роках показує, що відносна процентна частка резервів до загальної суми кредитів зросла від рівня 10,18% у 2001 році до рівня 12,9% у 2004 році та зменшилась до рівня 10,31% у 2006 році, тобто незбалансований заставою кредитний ризик при диверсифікації кредитного портфелю АКБ “Приватбанк" з 2004 року в бік приоритетного надання кредитів фізичним особам зменшився на 2,5% (на 20% від величини резервів).
При цьому найбільш вразливішим місцем в кредитному менеджменті АКБ “Приватбанк" з точки зору забезпечення мінімізації кредитного ризику є адміністрування наступних видів кредитів:
а) Кредити, надані фізособам в інвестиційну діяльність:
вагова частка в “безнадійних” кредитах — 42,39%;
вагова частка в “сумнівних” кредитах — 23,25%;
вагова частка в “субстандартних" кредитах — 12,91%;
б) Кредити, надані фізособам в поточну діяльність:
вагова частка в “безнадійних” кредитах — 33,12%;
вагова частка в “сумнівних” кредитах — 18,16%;
вагова частка в “субстандартних" кредитах — 10,09%;
в) Кредити, надані юрособам за врахованими векселями:
вагова частка в “безнадійних” кредитах — 8,57%;
вагова частка в “сумнівних” кредитах — 20,51%;
вагова частка в “субстандартних" кредитах — 26,95%;
г) Кредити, надані юрособам за внутрішніми торгівельними операціями:
вагова частка в “безнадійних” кредитах — 6,12%;
вагова частка в “сумнівних” кредитах — 14,65%;
вагова частка в “субстандартних" кредитах — 19,25%;
Хоча сумарна частка “безнадійних”+”сумнівних”+”субстандартних" кредитів в портфелі АКБ “Приватбанк “ станом на 31.12.2005 року становить всього 7,56%, а частка “безнадійні”+”сумнівні” кредити зменшилась за 2004 2005 рік з 2,8% до 2,15%, звертають на себе увагу недоліки кредитного менеджменту у формуванні застави під ці кредити, яка становить від 39,9% до 51,1% від сум відповідних кредитів. Тобто при формуванні кредитного договору невірно оцінений поточний фінансовий стан позичальника та його перспективна кредитоспроможність привели до заниження вимог по заставному забезпеченню виданих кредитів.
Таким чином, процедури оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальників потребують модернізації з врахуванням досвіду та напрямків розвитку методі зниження кредитного ризику в практиці закордонних банків.

Розділ 3. Шляхи розвитку нових технологій і процедур оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальників — юридичних осіб

3.1 Технологія використання комп'ютерних банків інформації в методах оперативних автоматизованих технологій оцінки фінансового стану позичальника та його кредитоспроможності

У процесі аналізу позичальника банк може використати різноманітні джерела інформації, які в цілому складаються з трьох груп [61]:
інформація, отримана безпосередньо від клієнта;
внутрішньобанківська інформація;
зовнішні джерела інформації.
До першої групи належать:
Фінансова звітність;
Документація, яка підтверджує правовий і юридичний статус клієнта: статут, договір засновників, свідоцтво про реєстрацію, дані про юридичну адресу та ін.;
Документація, пов'язана з кредитним заходом — техніко-економічне обґрунтування, розрахунки очікуваних надходжень від реалізації проекту, для середньо — і довгострокових кредитів — бізнес-план, копії контрактів, договорів та інших документів, які стосуються реалізації заходу, зобов'язання із забезпечення своєчасного повернення кредиту (договір застави, гарантійний листок, страхове свідоцтво та ін);
Інформація, одержана у процесі попередньої бесіди з майбутнім позичальником, під час якої кредитний працівник має оцінити моральні, етичні та професійні якості працівників підприємства (директора, заступників директора, головного бухгалтера), визначити перспективи розвитку та зростання, виявити специфічні особливості та деталі, пов'язані з цим кредитом, сформувати думку про клієнта. Усі дані, одержані під час зустрічі з клієнтом, мають бути занотовані й зберігатися в кредитній справі. У багатьох банках розроблено спеціальні формуляри та анкети, які складаються зі стандартизованих запитань, на які повинен відповісти клієнт;
Додаткова інформація, яка подається за вимогою банку, — довідки про наявність рахунків в інших банках, витяги з рахунків в інших банках, довідки з податкової інспекції, довідки про юридичні права на заставу, технічна документація, пов'язана з деякими видами застави, та ін.
Внутрішньобанківські джерела інформації складаються з відомостей про попередні контакти з клієнтом у сфері і кредитних, і некредитних стосунків. Велике значення в цьому разі мають архіви банку, такі як картотека кредитної інформації (ККІ), де зберігаються дані про кредити, які раніше було видано клієнтові, про затримки та порушення під час погашення позики.
Створення та ведення ККІ має стати для банків одним з невідкладних завдань. У деяких розвинених країнах ця проблема вирішується на рівні держави, і банки зобов'язані вести такі картотеки, які стають складниками загальнодержавної системи контролю за кредитами. Близько тридцяти років діє така державна інформаційна система в Канаді, і будь-який банк може одержати інформацію про кредитні стосунки з будь-яким клієнтом, який упродовж цього часу звертався за кредитом до різних установ, а це майже всі фірми та населення країни. Крім інформаційної, така загальна система виконує і контролюючу функцію, оскільки кожний клієнт знає, що інформація про порушення умов кредитної угоди зберігатиметься і, можливо, стане перепоною під час одержання нового кредиту.
В Україні завдання створення картотеки кредитної інформації на загальнодержавному рівні є глобальним і невідкладним, про що й наголошують банківські працівники. Однак складність цього завдання — і організаційна, і технічна — не дає можливості розраховувати на швидке її вирішення.
До третьої групи джерел інформації належать відомості, здобуті за межами банку, що надійшли:
Від департаменту банківського нагляду;
Інших банків, які обслуговували цього клієнта;
Ділових партнерів, які мали контакти з позичальником;
Засобів масової інформації (реклами, рейтинги, дані про участь у виставках, оголошення та ін);
Статистичних агенцій і статистичних інформаційних збірників, звідки можна взяти дані про загальний стан виробництва в галузі та перспективи розвитку, а також про місце підприємства та його продукції на ринку;
Відвідування підприємства, у процесі якого важливо виявити рівень компетенції працівників, які очолюють бухгалтерську, фінансову та маркетингові служби, адміністративний апарат, скласти уявлення про склад і стан майна підприємства, оцінити якість і конкурентоспроможність продукції та послуг підприємства, можливості експорту, залежність від джерел сировини та ін.
Кожне інформаційне джерело слугує для висвітлення конкретного аспекта діяльності клієнта, коли аналізується його кредитоспроможність. Однак найважливішою є інформація, здобута з ринкових джерел поза межами банку.
По-перше, завдяки тому, що існує чимало різноманітних ринкових джерел одержання інформації, забезпечується об'єктивність і різнобічність аналізу.
По-друге, ця інформація є найоперативнішою, оскільки саме ринок найпершим реагує на зміни в стані підприємства ще до того, як ці зміни знайдуть відображення у фінансовій звітності. Завдання кредитного працівника полягає передусім у перевірці сигналів, які надходять з ринкових джерел інформації, та виявленні причин їх виникнення.
Одним із найсучаснішим методом оцінки кредитоспроможності позичальника є використання технології міжбанківських компьютерних банків інформації (бюро кредитних історій) в методах оперативних автоматизованих технологій оцінки фінансового стану позичальника та його кредитоспроможності. Ця технологія є економічно вигідною при масовому мікрокредитуванні малих та середніх підприємств, а також приватних підприємців, коли 1 інспектор обслуговує сотні клієнтів.

3.2 Бюро кредитних історій позичальників в ринкових країнах світу та досвід ефективності застосування їх послуг

“Кредитне бюро” (бюро кредитних історій) — це установа, основний вид діяльності якої становить збір, накопичення, обробка, збереження та надання інформації (позитивної та негативної) про виконання фінансових зобов’язань фізичними та юридичними особами.
Метою діяльності бюро є допомога організаціям, що надають кредити чи послуги з відстрочкою платежу у мінімізації ризиків в споживчому кредитуванні та кредитуванні малого та середнього бізнесу.
Світова практика діяльності кредитних бюро довела, що існують досить відчутні загальні переваги від діяльності кредитного бюро. Основні аргументи економічного характеру на користь створення та функціонування кредитного бюро, що містяться в світовій літературі, полягають в наступному:
наявність кредитної звітності стимулює позичальників погашати кредити, оскільки в протилежному випадку вони ризикують в майбутньому не отримати кредит в іншій кредитній організації. Тобто виникає стимулюючий механізм для підвищення платіжної дисципліни;
обмін інформацією між кредиторами допомагає їм відрізнити добросовісного позичальника від недобросовісного, і відмовити недобросовісному в отриманні кредиту або встановити більш високі процентні ставки та отримати додаткове забезпечення і гарантії;
зниження кількості часу та коштів на отримання інформації позитивно відображається на вартості кредиту для позичальників. При відсутності кредитного бюро отримання банками самостійно інформації по окремому позичальнику щодо виконання ним фінансових зобов’язань, при масовому споживчому кредитуванні практично неможливо;
отримуючи інформацію з кредитної історії, кредитори мають змогу визначатись з наявністю заборгованості по кредитах, які позичальник отримав в інших банках, і визначитись чи не є рівень заборгованості занадто великим для цього позичальника;
задоволення потреби в надійній та повній інформації знижує вимоги до розміру забезпечення або гарантій для надійних позичальників та збільшує загальні об’єми кредитування;
створення “кредитної історії" розширює доступ до фінансових послуг суб’єктів малого, середнього бізнесу та фізичних осіб.
Створення механізму обміну інформацією через кредитні бюро позитивно впливає на [72]:
керування ризиками (процентна ставка визначається в залежності від вірогідності повернення кредиту, що розраховується на підставі даних кредитного бюро);
збільшення загальних об’ємів кредитування;
прискорення процесу прийняття рішень;
якість кредитного портфелю банків;
стабільність банківської системи;
збільшення участі банківського капіталу в економічних процесах країни.
Робота кредитних бюро спрямована на створення конкурентного ринкового середовища, в якому добросовісні позичальники мають переваги перед недобросовісними.
Крім того, має місце рівна можливість доступу кредиторів до інформації. Не тільки позичальники мають можливість вибирати кредиторів, але і кредитні організації мають можливість вибирати позичальників з тими чи іншими необхідними якостями.
Аналіз функціонування кредитних бюро різних країн показує, що не існує уніфікованого підходу щодо організації роботи, форми власності, обсягу інформації кредитних бюро, але є загальні тенденції щодо організації роботи бюро.
Переважна кількість розвинених країн у вирішенні цього питання керується законами, що регулюють відносини у сфері захисту персональних даних та інформації, а також споживчого кредитування.
Наприклад, при здійсненні діяльності німецьке кредитне бюро керується спеціальним федеральним законом (Federal Data Protection Act); кредитне бюро Франції у своїй діяльності керується законом щодо захисту персональної інформації (Data Protection Act, 1984).
Бюро кредитних історій Канади функціонує відповідно до закону щодо захисту персональної інформації та електронних документів (Personal Information Act). Проте слід зазначити, що кожна провінція Канади має власні особливості функціонування та діяльності кредитних бюро.
У Європі та США застосовуються різні підходи до збору та захисту персональних даних [81].
У США діють декілька законів, що регулюють збір та розповсюдження персональних даних. Щодо надання кредитних звітів кредитними бюро то у 1971 році (зі змінами 1966 р) США прийнятий окремий Закон про сумлінну кредитну інформацію (Federal Fair Credit Reporting Act), що докладно регулює видачу кредитних історій. Цей закон визначив право продавати інформацію про споживача без його згоди. На думку багатьох фахівців дія цього правового акту не гарантує достатнього захисту особистого життя громадян, що є суттєвим недоліком. Також недоліком американського законодавства є покладання на громадян обов’язку робити активні дії з метою обмеження використання і розповсюдження інформацій щодо них, замість зобов’язання кредитних бюро на отримання згоди від громадян на використання персональних даних щодо них.
Законодавство країн-членів Європейського союзу підпорядковано Директивам ЄС і відображає їх основні принципи. Вимоги ЄС з питань захисту персональних даних при їх збиранні та обробці викладені у декількох документах ЄС, основними з яких:
1) Конвенція Ради Європи про захист особи у зв’язку з автоматичною обробкою персональних даних (28.01.1981 р).
2) Директива 95/46/ЄС Європейського парламенту і Ради Європейського союзу від 24 жовтня 1995 року ”Про захист прав приватних осіб відповідно до обробки персональних даних і вільному пересуванні таких даних" (1995 рік). (“Директива про приватність”).
3) Директива 97/66/ЄС Європейського парламенту і Ради Європейського Союзу від 15 грудня 1997 року стосовно обробки персональних даних і захисту приватності у телекомунікаційному секторі.
Політика ЄС спрямована на те, щоб країни-члени ЄС в своїх законах керувались принципами, закладеними в Директивах ЄС.
Спільним у законодавстві наведених вище країн є підходи щодо цільового використання інформації, визначення кола осіб, яким може бути надана ця інформація, визначення строку її зберігання, відповідальність за порушення закону та визначення регулюючих органів.
Розбіжності в національних підходах стосуються таких питань, як сфера дії законодавчого акту, акцентування в ньому різних елементів системи захисту, різні норми щодо ліцензування діяльності та механізмів контролю у вигляді спеціальних органів нагляду, визначення даних, що не підлягають розголошенню, методи забезпечення відкритості та індивідуальної участі.
Україні, враховуючи Закон України “Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства ЄС” доцільно при встановлені підходів до збору, обробки, захисту персональних даних орієнтуватися на Директиви Європейського Союзу.
Основні принципи, що стосуються збору, якості та захисту персональних даних, що встановлені в Європейському законодавстві, є наступними:
“Персональні дані” — означають будь-яку інформацію, яка пов’язана з ідентифікованою або ідентифікуємою фізичною особою (суб’єктом даних). Ідентифікуємою особою є особа, яка може бути ідентифікована прямо або опосередковано, зокрема, шляхом посилання на ідентифікаційний номер або на один чи декілька факторів, специфічних для її фізичної, психологічної, культурної або соціальної ідентичності. (Директива 95/46/ЄС). Персональні дані повинні:
1. Оброблятись коректно і законно.
2. Збиратись для об’явлених і законних цілей.
3. В подальшому не оброблятись будь-яким чином, що є несумісним з цими цілями.
4. Бути адекватними, відноситись тільки до справи і не бути надмірними по відношенню до цілей, для яких вони збираються.
5. Дані повинні бути точними і в разі необхідності оновлюватися.
6. Повинні бути зроблені відповідні кроки, щоб неточні, або неповні дані, відповідно до цілей, для яких вони збирались уточнювалися чи були видалені.
7. Дані повинні зберігатися у формі, що дозволяє ідентифікацію суб’єктів даних не довше, ніж це необхідно для цілей, для яких ці дані збиралися.
за виконанням вимог щодо якості персональних даних, які збираються повинен бути встановлений контроль.
на деякі персональні дані накладені обмеження щодо їх збирання, обробки і розповсюдження. Це дані, що стосуються: національності, расового чи етнічного походження; політичних поглядів; релігійних чи інших філософських переконань; стану здоров’я; сексуального життя; членства в профспілках.
Держави-учасниці повинні забезпечити, щоб особисті дані оброблялись лише у випадках, коли:
1) суб’єкт даних недвозначно давав свою згоду;
2) обробка даних необхідна в цілях забезпечення законних інтересів контролера чи третьої сторони (строк), яким розкриті дані, окрім випадків, коли такі інтереси перекривляються інтересами фундаментальних прав та свобод суб’єкта даних, захист яких вимагається згідно законодавства.
для суб’єкта даних повинно бути надано право бути повідомленим:
а) про наявність автоматизованої бази персональних даних;
б) про контролера бази даних або його представника чи місцезнаходження;
в) про цілі обробки, для яких призначені дані;
г) про одержувачів чи категорії одержувачів даних;
д) чи є відповідь на запитання обов’язковою і добровільною, а також можливі наслідки відмови від відповіді.
для суб’єкта даних повинно бути встановлено:
1) право доступу до даних, що стосуються його особи;
2) права вимагати уточнення даних, що його стосуються в тій мірі, в якій потрібна додаткова інформація, що стосується конкретних обставин, при яких збираються дані для гарантування коректної обробки стосовно до суб’єкта даних;
3) право вимагати знищення даних, якщо вони оброблені з порушенням положень національного права.
обробник інформації повинен забезпечувати конфіденційність та безпеку обробки інформації, повинен повідомити наглядовий орган щодо даних, які він збирається збирати та обробляти.
Країни-учасники повинні визначити, які операції по обробці даних можуть представляти ризик для прав суб’єктів даних і повинні контролювати та перевіряти такі операції до їх початку, та встановити заходи по забезпеченню гласності операцій по обробці таких даних.
Тенденція розвитку кредитних бюро у світі свідчить про те, що переважна кількість бюро створюється в якості приватних, комерційних установ.
Основними засновниками кредитних бюро, які створюються в останній час, виступають самі кредитні установи. В основному, це банки за участю Асоціацій банків (Туреччина, Польща, Мексика, Естонія, Нідерланди, Сінгапур тощо).
При цьому, не зважаючи на множинність кредитних бюро у деяких країнах, де кредитні бюро діють багато років, прослідковується велика ступінь концентрації капіталу, коли домінуючу роль грають одне, два кредитних бюро, які надають весь комплекс інформації (США, Велика Британія, Японія, Австралія, Німеччина тощо). Інші кредитні бюро займають дрібні ніші, надаючи окремі види інформації.
В окремих країнах, поряд з приватними кредитними бюро, діють як інформаційні посередники, так звані інститути державної реєстрації кредитів — Public Credit Registers (PCR). Відмінність PCR від кредитних бюро в тому, що в основному надання даних є обов’язковим і встановлено окремим правилом; інформація є стандартизованою (кредити вище встановленого рівня), і основні дані стосуються кредитів, а не позичальника. В основному PCR керуються центральними банками чи органами банківського нагляду. При цьому доступ до інформації в основному мають працівники центрального банку і банки, що надають інформацією.
Учасниками кредитних бюро є організації-кредитори, які, з одного боку, є джерелами постачання інформації (передають дані по позичальниках), а з другого боку, виступають в якості користувачів кредитних звітів.
Учасниками кредитного бюро виступають банки, кредитні спілки, лізингові компанії, компанії емітенти кредитних карток, страхові компанії, фірми, які надають послуги з відстрочкою платежу (підприємства стільникового зв’язку, підприємства-орендодавці) тощо.
Основний підхід щодо участі у кредитному бюро базується на тому, щоб основна діяльність організації була пов’язана з наданням кредитів, інших послуг у кредит та учасник брав на себе зобов’язання щодо постійної передачі інформації до кредитного бюро, не розповсюджував отриману з Бюро інформацію і чітко виконував правила роботи з кредитним бюро та інформацію.
Суб’єктами кредитних історій можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи. Світова практика дозволяє зробити висновок, що не існує уніфікованого підходу до визначення суб’єктів (юридичних чи фізичних осіб), щодо яких збираються кредитні історії. Головна причина цьому — відмінність законодавчого поля країн, у яких створені системи обміну інформацією.
Країни, де порівняно недавно створені системи обміну інформацією на основі приватних кредитних бюро (Мексика, Туреччина, Італія) тощо, рухаються шляхом створення загальних баз даних суб’єктів кредитних історій як юридичних, так і фізичних осіб.
Більшість європейських країн (Німеччина, Бельгія, Великобританія і т.д.) потребує отримання згоди суб’єктів кредитних історії на надання інформації при передачі даних від кредитора до бюро кредитних історій, при передачі сформованого звіту від кредитного бюро кредитору і при наданні інформації третім особам.
Законодавство ЄС вимагає отримання згоди суб’єкта кредитної історії на надання інформації щодо нього, яка повинна бути “недвозначною". При цьому кредитори можуть включати відповідні згоди в кредитний договір.
Система функціонуюча в США побудована інакше — кредитори мають право розповсюджувати інформацію про позичальника на свій власний розсуд, якщо на те не існує заборони з боку суб’єкта кредитної історії у письмовій формі. Американське законодавство дозволяє розголошувати кредитну інформацію у маркетингових цілях. Ні кредитор, ні кредитне бюро не зобов’язані інформувати громадян про можливе маркетингове використання даних, а повинні лише опублікувати в засобах масової інформації загальне повідомлення стосовно запланованих дій.
Для України більше підходить європейський підхід, який відповідає Конституції України та чинному законодавству і найбільш повно захищає права людини.
Закордонні аналітики поділяють інформацію на два види: так звану “чорну” та “білу”.
“Чорна” інформація — це негативна інформація, що може вплинути на рішення кредитора щодо надання кредиту. Вона містить у собі відомості про прострочки платежів, непогашення кредиту та інші подібні події.
“Біла" інформація — це детальний звіт, який містить повний комплекс інформації про фінансові зобов’язані позичальника, гарантії, структуру заборгованості по строках та часу погашення, дані по кредитних лініях тощо.
Існує також і третій вид інформації, який швидше має відношення до оцінки кредитоспроможності, ніж безпосередньо до кредитної історії — це інформація загального характеру (освіта позичальника, трудова діяльність і т.д.), яка збирається в залежності від практики роботи бюро в країні.
Питання щодо того, яка інформація надається користувачам, належить законодавчому регулюванню кожної окремої країни.
Є країни, де кредитні бюро збирають тільки “чорну” інформацію і розповсюдження позитивної інформації заборонено. Але прослідковується тенденція, що більшість Бюро збирають повний обсяг інформації як негативної, так і позитивної.
У США, наприклад, надається “ чорна" і “біла" кредитна інформація, а також інформація загального характеру, за виключенням “кредитних розслідувань", тобто інформації, яка збирається шляхом особистих бесід з друзями, роботодавцями позичальника, даних про його репутацію, спосіб життя.
У Канаді кредитна інформація збирається як негативна, так і позитивна. Кредитний файл не повинен містити інформацію щодо етнічного походження, стану здоров’я, політичних поглядів тощо.
Німецьке кредитне бюро SCHUFA збирає кредитні історії приватних осіб, надає інформацію як позитивну, так і негативну. SCHUFA не збирає інформацію про дітей, прибутки, місце роботи і майновий стан фізичних осіб.
Польське АТ “Бюро Кредитної Інформації” надає інформацію про борги та оборотах по банківських рахунках в межах, в яких ця інформація потрібна у зв’язку із наданням кредитів, грошових позик, банківських гарантій та порук
Керуючись міжнародним досвідом, можна зробити висновки, що підхід, за якого надається позитивна і негативна, а не лише негативна інформація про позичальника, має ряд суттєвих переваг:
користувач інформації може мати загальну картину заборгованості, що дає кредитору можливість виявити платоспроможних клієнтів, які здатні погасити заборгованість;
існує чіткий поділ між неплатниками і нерегулярними платниками;
є можливість визначення перспективи погашення боргів та стратегії стягнення заборгованості.
Відносно порядку надання інформації про суб’єктів кредитних історій існують два підходи: обов’язкове надання кредиторами на підставі вимог закону негативної або негативної та позитивної інформації; добровільне, на підставі договору, надання як позитивної, так і негативної інформації.
Ефективніше всього працюють системи, де існує договірний порядок надання інформації. При цьому, згідно законів країни чи директив ЄС, не збирається інформація, на збір якої накладена заборона (стан здоров’я, етнічне походження, політичні погляди тощо).
Майже в усіх країнах, де існують системи збору кредитної інформації, законодавством забезпечена можливість для суб’єктів кредитних історій заперечення щодо помилкових даних і вимога їх виправлення. Різниця повноти реалізації цієї можливості пов’язана із ступенем деталізації цієї процедури у законодавстві кожної окремої країни.
Найбільш повно ця процедура висвітлюється американським законодавством, згідно якого:
позичальник має право заявити кредитору про розходження по кредитних питаннях, і в цьому випадку кредитор повинен представити інформацію про позичальника в кредитне бюро з вказівкою про наявність суперечки. Кредитне бюро зобов’язане включити інформацію про те в кредитні звіти, які надає;
позичальник також має право повідомити про суперечку у кредитне бюро, після чого кредитор повинен перевірити інформацію і підтвердити або відхилити скаргу позичальника;
у випадку незгоди кредитора з позицією позичальника, кредитор зобов’язаний повідомити про це кредитне бюро. В цьому випадку інформація кредитора зостається в кредитній історії без змін, а кредитне бюро додає до неї заяву позичальника щодо спірних даних;
кредитне бюро має право відмовити у розслідуванні, якщо причини останнього недостатньо обґрунтовані;
якщо інформація не може бути перевірена кредитором чи є неправильною, то кредитор повинен повідомити про це всі кредитні бюро, членом яких він виступає з тим, щоб у кредитну історію позичальника були внесені зміни;
при наданні невірних довідок кредитор і кредитне бюро несуть відповідальність за свою неуважність або навмисне викривлення інформації у вигляді штрафних санкцій.
Інформація щодо позичальника згідно із законодавством США повинна зберігатися 7 років, а якщо мало місце банкрутство, то термін її зберігання становить 10 років, після чого інформація видаляється з файла. В розвинутих країнах — членах Європейського союзу, згідно “Директиви про приватність", інформація зберігається стільки, “скільки це визнається розумно потрібним”. Питання застосування цього правила на практиці вирішуються згідно законодавства кожної окремої країни — члена ЄС.
Розглядаючи питання доступу до кредитної інформації, слід зазначити, що існуюча практика діяльності кредитних бюро свідчить про майже єдині підходи до цього питання, крім США.
Право на отримання кредитних історій мають тільки особи, які збираються провести кредитний правочин з позичальником-суб’єктом кредитної історії.
Згідно Європейського законодавства для отримання доступу до кредитної історії необхідно мати згоду суб’єкта кредитної історії.
Відповідно доступ кредиторів до кредитних історій здійснюється при зверненні позичальників за отриманням кредиту виключно за наявності дозволу суб’єктів кредитних історій (незалежно від виду інформації, з якої складається кредитна історія — позитивної чи негативної).
В більшості приватних кредитних бюро доступ до інформації мають члени кредитних бюро, які за своєю діяльністю є кредиторами і надають інформацію до кредитних історій і несуть відповідальність за збереження інформації.
В США, де існують різні види кредитних бюро, доступ до інформації про наявність кредитної історії необмежений. Кредитні бюро можуть збирати інформацію від кредиторів без згоди позичальника і отримувача інформації можуть бути організації, які не є членами кредитного бюро.
Законодавство дозволяє надання кредитних звітів, якщо кредитне бюро “має підстави вважати”, що той, хто звернувся за кредитною історією, займається законною діяльністю — страхуванням, кредитуванням, збором платежів, працевлаштуванням тощо. Крім того, в США дозволено надавати кредитні історії комерційним організаціям з метою використання інформації для маркетингу, тобто для направлення пропозицій щодо нового кредитного продукту, страховки тощо.
У всіх країнах, де існують кредитні бюро, обов’язково забезпечується доступ до власної кредитної історії суб’єктів кредитних історій. Суб’єкт кредитної історії отримує також інформацію про осіб, які мали доступ до його кредитної історії, та дату їх звернень.

3.3 Державний “Реєстр позичальників" НБУ та ефективність застосування його послуг при оцінці кредитоспроможності позичальників

Єдина державна інформаційна система "Реєстр позичальників" (далі — ЄІС "Реєстр позичальників") створена і функціонує на добровільних (договірних) засадах для зменшення ризиків, що виникають при обслуговуванні юридичних та фізичних осіб (далі — клієнти) у комерційних банках України внаслідок неповної інформації про клієнта [22].
ЄІС "Реєстр позичальників" забезпечує облік клієнтів комерційних банків України, які мають прострочену заборгованість перед банками, збереження банківської інформації про клієнтів і доступ уповноважених осіб банків до інформації про клієнта.
Функціонування ЄІС "Реєстр позичальників" забезпечує структурний підрозділ банківського нагляду Національного банку України, який згідно з покладеними на нього функціональними обов'язками здійснює координацію роботи учасників ЄІС "Реєстр позичальників", методологічне супроводження системи, методичне та організаційне її забезпечення.
ЄІС "Реєстр позичальників" має наступну організаційно — експлуатаційну термінологію:
адміністратор ЄІС "Реєстр позичальників" — підрозділ Національного банку, який забезпечує збирання, збереження інформації, що надходить від банків, ведення інформаційної системи та доступ до неї лише вповноважених осіб комерційних банків. Адміністратор відповідає за експлуатацію програмно-апаратного комплексу ЄІС "Реєстр позичальників";
вхідна інформація — інформація, що надсилається від комерційного банку до бази даних ЄІС "Реєстр позичальників";
вихідна інформація — інформація, що надсилається до комерційного банку від бази даних ЄІС "Реєстр позичальників";
запит — електронний документ, складений заявником про отримання звіту з ЄІС "Реєстр позичальників";
звіт — електронний документ визначеної структури, що видається на запит користувача і містить інформацію про окремого клієнта (клієнтів) банку, може передаватися електронними засобами зв'язку, обов'язково захищений методами крипто-захисту для запобігання його викривленню;
електронні засоби захисту — програмно-технічні засоби, що забезпечують захист електронних документів від несанкціонованого доступу та спотворення на етапі передавання цих документів електронною поштою;
ЄІС "Реєстр позичальників" — єдиний апаратно-програмний комплекс, що забезпечує отримання від банківських установ вхідної інформації, її накопичення, зберігання, належне використання, захист на всіх технологічних ланках від несанкціонованого доступу, формування вихідної інформації, взаємодію з користувачами;
квитанція — електронний документ, що формується програмними засобами ЄІС "Реєстр позичальників", надається банківській установі і свідчить про приймання або відмову в прийманні вхідної інформації до бази даних.
1. До ЄІС "Реєстр позичальників" підключаються банки, що уклали договір з Національним банком про надання послуг через цю систему.
2. Департамент інформатизації Національного банку забезпечує експлуатацію програмно-технологічних засобів функціонування ЄІС "Реєстр позичальників" та їх підтримку в робочому стані.
3. Відповідний структурний підрозділ банківського нагляду координує діяльність роботи учасників ЄІС "Реєстр позичальників".
4. Після підключення до ЄІС "Реєстр позичальників" комерційний банк та ліквідатор (ліквідаційна комісія) регулярно надають потрібну інформацію про своїх клієнтів до бази даних ЄІС "Реєстр позичальників" і несуть повну відповідальність згідно з чинним законодавством за достовірність наданої інформації.
До бази даних ЄІС "Реєстр позичальників" банк надає інформацію про тих позичальників, які на дату її надання мають у гривневому еквіваленті сумарну прострочену та сумнівну заборгованість (з урахуванням прострочених і сумнівних до погашення нарахованих доходів) у національній та іноземній валюті в сумі, що перевищує 10 тис. грн.
Інформація надається з часу зарахування заборгованості на такі рахунки простроченої та сумнівної заборгованості: 1509, 1517, 1519, 1527, 1529, 1580, 1581, 1582, 1589, 1780, 1880, 2027, 2029, 2037, 2039, 2067, 2069, 2077, 2079, 2092, 2093, 2096, 2097, 2099, 2107, 2109, 2117, 2119, 2190, 2191, 2198, 2199, 2207, 2209, 2217, 2219, 2227, 2229, 2290, 2291, 2292, 2299, 2480, 2888, 2889, 3119, 3219, 3579, 3580, 3589, 9090, 9091, 9290, 9390, 9600, 9601, 9602, 9603, 9604, 9605, 9610, 9611, 9613, 9615, 9617, 9618.
Сумарна заборгованість за кожним окремим позичальником визначається як сума простроченої та сумнівної заборгованості за основним боргом і прострочених та сумнівних до погашення нарахованих доходів.
Інформація щодо позичальників (боржників) надається в розрізі угод із зазначенням сум простроченої заборгованості за кожним видом валюти. Для позичальників — юридичних осіб зазначаються відомості про їх засновників та керівників.
5. Обмін інформацією між банківськими установами — учасниками ЄІС "Реєстр позичальників" та базою даних системи виконується засобами електронної пошти Національного банку у вигляді файлів.
6. Для забезпечення конфіденційності всі файли інформаційного обміну обробляються електронними засобами захисту інформації, розробленими в Національному банку.
7. З метою підвищення ефективності функціонування ЄІС "Реєстр позичальників" банк-учасник може надавати своїм філіям, обласним дирекціям дозвіл на користування інформаційно-довідковими послугами ЄІС "Реєстр позичальників". У разі надання такого дозволу банк складає перелік філій, обласних дирекцій, яким він надає дозвіл на роботу з ЄІС "Реєстр позичальників", згідно з додатком 2 до цього Положення. У колонці 8 цього додатка зазначається рівень доступу до ЄІС "Реєстр позичальників":
"1" — формування запитів згідно з пунктом 3.5 цього Положення;
"2" — повний доступ, який передбачає внесення інформації про позичальників (боржників) згідно з пунктами 3.2 — 3.4, та формування запитів згідно з пунктом 3.5 цього Положення.
8. Національний банк регламентує і забезпечує функціонування ЄІС "Реєстр позичальників", гарантує її надійність і безпеку, організовує підключення комерційних банків до системи відповідно до чинного законодавства, уносить зміни в порядок функціонування системи, забезпечує зберігання інформації в ЄІС "Реєстр позичальників".
Інформація в ЄІС "Реєстр позичальників" зберігається:
протягом трьох років з дати фактичного повного погашення простроченої заборгованості, — якщо заборгованість була погашена;
протягом 10 років з дати внесення даних про прострочену чи сумнівну заборгованість до системи, — якщо заборгованість не була погашена.
9. Своєчасне надання до ЄІС "Реєстр позичальників" достовірної інформації про свого клієнта є обов'язковим для всіх користувачів системи. Під час укладення угод про надання кредитів, гарантій, поручительств тощо банк може передбачати, що в разі несвоєчасного погашення заборгованості за цією угодою і зарахування її до простроченої або сумнівної інформація про цього позичальника та його заборгованість надаватиметься до ЄІС "Реєстр позичальників.
10. Інформація, що зберігається в ЄІС "Реєстр позичальників", становить банківську таємницю. Національний банк та банки — учасники системи не мають права використовувати інформацію з ЄІС "Реєстр позичальників" не за цільовим призначенням, розголошувати, надавати іншим юридичним чи фізичним особам, крім особи, про яку зібрана інформація. Доступ до ЄІС "Реєстр позичальників" можуть мати керівник банку (філії, обласної дирекції) та уповноважені ним особи, а також працівники структурних підрозділів Національного банку України, яким відповідний структурний підрозділ банківського нагляду надав дозвіл на перегляд інформації, що міститься в базі даних системи.
11. Колективним власником інформації, що міститься у базі даних ЄІС "Реєстр позичальників", є комерційні банки, які уклали договір з Національним банком та підключилися до ЄІС "Реєстр позичальників".
Таблиця 3.1
Форма, за якою банки отримують інформацію про позичальників (боржників), що мають прострочену та сумнівну заборгованість, з ЄІС "Реєстр позичальників" (сота частка одиниці валюти)
Банки-учасники активно користуються інформаційно-довідковими послугами ЄІС "Реєстр позичальників". На сьогодні уклали договори з НБУ про участь в ЄІС "Реєстр позичальників" 129 банків, сумарні активи яких складають більше 80% від активів банківської системи України. Загальна кількість банківських установ — учасників ЄІС "Реєстр позичальників" (з урахуванням філій) — 609. Загальна сума простроченої заборгованості за кредитами, наданими банками, а також ліквідаційними комісіями банків, занесена до бази даних, становить 4,08 млрд. грн. Кількість заборгованостей, які обліковуються в ЄІС "Реєстр позичальників" станом на 01.05.2006 року, складає 27 001.

3.4 Недержавні бюро кредитних історій в Україні та ефективність їх послуг при оцінці кредитоспроможності позичальника

В багатьох країнах світу розвиток кредитного та товарного ринків стимулював виникнення спеціалізованих структур (інформаційних посередників), основним завданням яких є акумулювання та надання інформації щодо виконання позичальниками своїх фінансових зобов’язань та кредитних ризиків.
Створення в Україні надійної системи ідентифікації ділової та фінансової репутації компаній та приватних позичальників є однією з фундаментальних умов подальшого розвитку ринків кредитів та інвестицій, особливо в сфері кредитування малого та середнього бізнесу, іпотечного та споживчого кредитування.
З метою зниження кредитних ризиків, підвищення надійності роботи банківської системи НБУ в 2001 році створив “Єдину інформаційну систему обліку позичальників (боржників), які мають прострочену заборгованість за кредитами" — ЄІС “Реєстр позичальників" [22].
Створення Реєстру вирішило частину проблеми доступу до інформації щодо позичальників — банки отримали можливість ознайомитись з негативною інформацію про позичальника. Разом з тим це не надало можливості відслідковувати поведінку боржника на ринку за деякий період, і за межами Реєстру залишилась інформація щодо добросовісного позичальника.
Над вивченням міжнародного досвіду роботи кредитних бюро у 2002 — 2005 роках працювали Національний банк України, Асоціація українських банків, Центр “Економіка і право" АУБ, Українська Міжбанківська Асоціація Членів Europay International (EMA), Центр комерційного права. За підтримки Світового банку, USAID, фахівцями НБУ, Асоціацій — АУБ та ЕМА, Центру комерційного права були проведені (із залученням іноземних консультантів-представників кредитних бюро: Великобританії, США, Ісландії, Канади, Кіпру, Польщі тощо) конференції та семінари з питань перспектив впровадження в Україні Інституту кредитних бюро.
Ця робота надала можливість розробити та затвердити у 2005 році Закон України “Про організацію обігу та формування кредитних історій" [10], який вступив в дію з 1 лютого 2006 року та в якому враховується міжнародний досвід діяльності кредитних бюро.
Закон [] визначає правові та організаційні засади формування і ведення кредитних історій, права суб'єктів кредитних історій та користувачів бюро кредитних історій, вимоги до захисту інформації, що складає кредитну історію, порядок утворення, діяльності та ліквідації бюро кредитних історій.
Метою цього Закону є врегулювання суспільних відносин, що виникають у сфері збору, оброблення, зберігання, захисту та використання інформації про виконання особами грошових зобов'язань, функціонування інституцій, пов'язаних з обміном інформацією про грошові зобов'язання та забезпеченням прав та інтересів суб'єктів кредитної історії.
Згідно Закону впроваджені наступні терміни:
бюро кредитних історій (далі — Бюро) — юридична особа, виключною діяльністю якої є збір, зберігання, використання інформації, яка складає кредитну історію;
ведення кредитної історії — діяльність Бюро із збирання, оброблення, зберігання, захисту, використання інформації, яка складає кредитну історію;
кредитна історія — це сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов'язань за кредитними правочинами, іншої відкритої інформації відповідно до Закону;
користувач Бюро (далі — Користувач) — юридична або фізична особа — суб'єкт господарської діяльності, яка укладає кредитні правочини та відповідно до Договору надає і має право отримувати інформацію, що складає кредитну історію;
Договір — правочин, сторонами якого є Користувач і Бюро і предметом якого є врегулювання питань надання та отримання інформації, що складає кредитну історію;
Положення Бюро — правила формування і ведення кредитних історій, які затверджуються виконавчим органом Бюро та погоджуються Уповноваженим органом;
кредитний звіт — сукупність інформації про суб'єкта кредитної історії, яка є повним або частковим відображенням його кредитної історії;
кредитний правочин — правочин, за яким виникає, змінюється або припиняється зобов'язання фізичної або юридичної особи щодо сплати грошових коштів Користувачу протягом певного часу в майбутньому (в тому числі договір страхування);
кредитний бал — особлива форма кредитного звіту, який відображається у цифровому значенні;
суб'єкт кредитної історії — будь-яка юридична або фізична особа, яка уклала кредитний правочин та щодо якої формується кредитна історія;
Уповноважений орган — орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, що здійснює державне регулювання діяльності Бюро.
Принципами формування та доступу до інформації, яка складає кредитну історію, є:
забезпечення конституційних прав і свобод суб'єктів кредитних історій;
адекватність обсягів інформації цілям, для яких вони збираються;
значимість, всебічність, об'єктивність, повнота і достовірність інформації;
регулярність та безперервність надходження інформації;
цільове використання інформації;
строковість зберігання інформації;
конфіденційність інформації та її захист;
збір і надання інформації, що складає кредитну історію, виключно за згодою суб'єкта цієї кредитної історії;
незалежність Бюро.
Джерелами формування кредитних історій є:
відомості, що надаються Користувачем до Бюро за письмовою згодою суб'єкта кредитної історії відповідно до цього Закону;
відомості державних реєстрів, інформація з інших баз даних публічного користування, відкритих для загального користування джерел за винятком відомостей (інформації), що становлять державну таємницю.
Бюро має право отримувати відомості та інформацію на договірних засадах. Органи або уповноважені особи (держателі, адміністратори державних реєстрів тощо) зобов'язані на запит Бюро надавати відомості з державних реєстрів в електронному вигляді (у форматі бази даних) у разі наявності письмової згоди суб'єктів інформації.
Користувачами Бюро можуть бути банки, небанківські фінансові установи та інші суб'єкти господарської діяльності, які надають послуги з відстроченням платежу або надають майно в кредит.
Кредитна історія містить таку інформацію:
1) відомості, що ідентифікують особу:
а) для фізичних осіб:
прізвище, ім'я та по батькові;
дата народження;
паспортні дані;
місце проживання;
ідентифікаційний номер згідно з Державним реєстром фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів (у разі наявності) (далі — ідентифікаційний номер);
відомості про поточну трудову діяльність;
сімейний стан особи та кількість осіб, які перебувають на її утриманні;
дата і номер державної реєстрації, відомості про орган державної реєстрації та основний предмет господарської діяльності фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності;
б) для юридичних осіб:
повне найменування;
місцезнаходження;
дата і номер державної реєстрації, відомості про орган державної реєстрації;
ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (далі — ідентифікаційний код);
прізвище, ім'я та по батькові, паспортні дані керівника і головного бухгалтера;
основний вид господарської діяльності;
відомості, що ідентифікують власників, які володіють 10 і більше відсотками статутного капіталу юридичної особи:
для фізичних осіб — власників: прізвище, ім'я та по батькові, паспортні дані, ідентифікаційний номер і місце проживання;
для юридичних осіб — власників: повне найменування, місцезнаходження, дата і номер державної реєстрації, відомості про орган державної реєстрації, ідентифікаційний код;
2) відомості про грошове зобов'язання суб'єкта кредитної історії:
а) відомості про кредитний правочин та зміни до нього (номер і дата укладання правочину, сторони, вид правочину);
б) сума зобов'язання за укладеним кредитним правочином;
в) вид валюти зобов'язання;
г) строк і порядок виконання кредитного правочину;
ґ) відомості про розмір погашеної суми та остаточну суму зобов'язання за кредитним правочином;
д) дата виникнення прострочення зобов'язання за кредитним правочином, його розмір і стадія погашення;
е) відомості про припинення кредитного правочину та спосіб його припинення (у тому числі за згодою сторін, у судовому порядку, гарантом тощо);
є) відомості про визнання кредитного правочину недійсним і підстави такого визнання;
3) інформацію про суб'єкта кредитної історії, яка складається із сукупності документованої інформації про особу з державних реєстрів, інших баз даних публічного користування, відкритих для загального користування джерел:
а) наявність заборгованості за податками та обов'язковими платежами;
б) рішення судів, що стосуються виникнення, виконання та припинення зобов'язань за укладеним кредитним правочином;
в) рішення судів та органів виконавчої влади, що стосуються майнового стану суб'єкта кредитної історії;
г) інші відомості, що впливають на спроможність виконання суб'єктом кредитної історії власних зобов'язань;
4) відомості про операції з інформацією, яка складає кредитну історію:
а) дата оновлення кредитної історії;
б) найменування Користувача, який надав інформацію до кредитної історії, у разі його згоди на це;
в) коментар суб'єкта кредитної історії у випадках, передбачених цим Законом.
Інформація для формування кредитної історії надається Користувачем до Бюро лише в разі наявності письмової згоди юридичної або фізичної особи, яка уклала кредитний правочин з Користувачем.
Користувач у разі укладення кредитного правочину та отримання письмової згоди суб'єкта кредитної історії на збір, зберігання, використання та поширення через Бюро інформації щодо нього надає до Бюро інформацію:
1) про себе, що ідентифікує його як Користувача;
2) про суб'єкта кредитної історії.
Користувач зобов'язаний повідомити суб'єкта кредитної історії про назву та адресу Бюро, до якого передаватиме інформацію для формування його кредитної історії.
Бюро надають інформацію з кредитних історій у формі кредитних звітів. Кредитні звіти містять усю інформацію з кредитної історії, якщо інші обсяги інформації не передбачені Положенням Бюро або Договором.
Користувачі мають право звернутися до Бюро за отриманням кредитних звітів упродовж дії укладеного правочину між ним та суб'єктом кредитної історії, а також за наявності у Користувача письмової згоди суб'єкта кредитної історії на доступ до його кредитної історії.
Користувачі мають право звернутися до Бюро за отриманням кредитних звітів у разі звернення суб'єкта кредитної історії до них з метою укладення кредитного правочину, а також надання Користувачу письмової згоди на доступ до його кредитної історії.
Суб'єкт кредитної історії має право ознайомитися з інформацією, що міститься у його кредитній історії, а саме:
1) кредитним звітом;
2) інформацією з реєстру запитів.
Бюро створюється у формі господарського товариства відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
Засновниками Бюро можуть бути юридичні та фізичні особи. Засновники Бюро — юридичні особи повинні здійснювати діяльність не менше трьох років з дня реєстрації та не мати заборгованості із сплати податків та інших обов'язкових платежів за останні три роки.
Статутний капітал Бюро формується виключно за рахунок грошових коштів засновників Бюро і має бути не менше п'яти мільйонів гривень.
У назві Бюро обов'язково зазначаються слова "бюро кредитних історій".
Слова "бюро кредитних історій" та похідні від них дозволяється використовувати в назві лише тим юридичним особам, діяльністю яких є виключно ведення кредитних історій.
Предметом діяльності Бюро є виключно ведення кредитних історій, а також здійснення іншої діяльності, що має на меті реалізацію положень цього Закону.
Бюро починає здійснення своєї діяльності з моменту отримання ліцензії.
Ліцензія надається Міністерством юстиції України на підставі заяви Бюро.
На сьогоднішній день в Україні зареєстровані та функціонують 3 бюро кредитних історій:
1. ТОВ “Українське бюро кредитних історій" (засновники ЗАТ КБ “ПриватБанк" і іноземна компанія BigOptima Limited).
Державна реєстрація ТОВ “Українське бюро кредитніх історій" датована 6 червня 2005 року [81].
На сьогоднішній день ТОВ “Українське бюро кредитних історій" є єдиним реально діючим та може надати доступ до більш ніж 10 000 000 кредитних історій як фізичних, так юридичних осіб, що складає близько 40% усього працездатного населення України.

Рис.3.1 Інформаційно-комунікаційний Інтернет-сайт ТОВ “Українське бюро кредитних історій”
Таблиця 3.2
Формати стандартного кредитного звіту ТОВ “Українське бюро кредитних історій”

2. Перше всеукраїнське бюро кредитних історій (засновники Асоціація українських банків, 30 банків і дві страхові компанії) [49].
3. Національне бюро кредитних історій — вже третє кредитне бюро в Україні [50]. Його засновники — Національна асоціація кредитних спілок України, міжнародна холдингова компанія Creditinfo Group, що спеціалізується на системах та інструментах кредитного менеджменту, а також інвестиційно-фінансова група "ТАС". ТАСІнвестбанк і страхова група ТАС вже є співзасновниками Першого всеукраїнського кредитного бюро. Зацікавленість групи “ТАС” у власному бюро кредитних історій пов’язана з планованою спеціалізацією ТАСБізнесбанку (перейменованого Муніципального) на роздрібному кредитуванні.

Висновки

Станом на 01.01.2006 року (за результатами 2005 року) АКБ „Приватбанк” є лідером банківської системи України і займає наступні рейтингові місця в банківській системі України:
Обсяг валюти активів балансу — 21 664,360 млн. грн. (1 місце);
Обсяг власного капіталу — 2 307,466 млн. грн. (1 місце);
Обсяг статутного капіталу — 189,228 млн. євро (2 місце);
Обсяг кредитно-інвестиційного портфеля
16 763,230 млн. грн. (1 місце);
Обсяг поточних і строкових депозитів фізичних осіб
9 966,027 млн. грн. (1 місце);
Обсяг поточних і строкових депозитів юридичних осіб
4 016,333 млн. грн. (3 місце);
Обсяг балансового прибутку — 472,042 млн. грн. (1 місце);
Прибутковість статутного капіталу — 41,774% (11 місце);
Прибутковість активів балансу — 2,179% (6 місце);
Зосередження в одному банку 13,2% кредитних активів банківської системи України потребує особливої уваги до управління ризиками кредитування та методології оцінки фінансового стану та платоспроможності позичальника, як процесу об’єктивного вирішення рівноваги прогнозної доходності кредиту та ймовірних ризиків збитків кредитування.
Аналіз кредитних процедур, застосовуємих при кредитуванні юридичних осіб в АКБ “Приватбанк" показав, що у процесі оцінювання фінансового стану позичальника — юридичної особи враховуються та аналізуються в динаміці такі основні економічні показники діяльності:
платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної і загальної ліквідності);
фінансова сталість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);
обсяг реалізації;
обороти за рахунками (співвідношення чистих надходжень за рахунками та суми кредиту, наявність рахунків в інших банках, наявність картотеки неплатежів);
склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості;
собівартість продукції;
прибутки та збитки;
рентабельність;
кредитна історія позичальника.
При короткостроковому кредитуванні основними процедурами оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальника є:
поточний рівень ліквідності та фінансової стійкості підприємства;
розрахунок рівня необхідного заставного забезпечення кредиту.
Так, проведений в дипломному проекті аналіз умов короткострокового кредитування підприємства ВАТ “Янцівський гранітний кар'єр” в оборотні кошти показав, що умови кредитного договору з боку позичальника та банка-кредитора формуються наступним чином:
а) з боку позичальника:
подається заявку на кредит 400 000 грн. на 1 рік під 25% річних;
в якості застави на загальну суму 800 000 грн. надається:
1) готова продукція вартістю 601,8 тис. грн.;
2) дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом 121,5
тис. грн.;
3) частина дебіторської заборгованості за відпущену продукцію на
суму 78 тис. грн. (з загальної суми 786,7 тис. грн);
б) Експертний аналіз з боку банку дає наступну діагностику по класу поточної кредитоспроможності позичальника:
по коефіцієнту незалежності = 0,759 — клас 1 (>0,6);
по коефіцієнту абсолютної ліквідності = 0,189 — клас 2 (0,15 — 0,2);
по коефіцієнту строкової ліквідності = 0,659 — клас 2 (0,4 — 0,7);
по коефіцієнту покриття = 0,659 — клас 3 (<1,0);
Таким чином — середній клас кредитоспроможності 2 клас
Враховуючі 2 клас кредитоспроможності та невисоку рентабельність підприємства, банк встановлює клас позичальника — В.
Кредитна операція відноситься до класу “субстандартна", для субстандартних кредитів рівень заліку застави становить всього 20% від її балансової вартості. Тобто, рівень застави для надання кредиту в 400 000 грн. повинен бути піднятий до 2 млн. грн.
Таким чином, з точки зору банку підприємство ВАТ “Янцівський гранітний кар'єр” повинно надати в заставу додатково основних фондів на суму 1,2 млн. грн. з наявних 4,3 млн. грн. Інакше банк відмовить у наданні кредиту, чи може надати кредит на суму 160 000 грн. замість 400 000 грн.
Варіант ризикового кредитування банком з еквівалентним підняттям ставки кредитування з 25% до 40% річних — вочевидь не може бути прийнятий підприємством, оскільки підвищення сума процентів на 80 000 грн. з' їдає весь плановий прибуток підприємства.
При довгостроковому кредитуванні основними процедурами оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальника є:
ретроспективний аналіз рентабельності, ліквідності та фінансової стійкості підприємства за минулі періоди діяльності;
перспективний прогноз діяльності, оснований на дисконтованих оцінках грошових потоків доходів та витрат кредитуємого проекту в умовах інфляційних очікувань та нормативного рівня прибутковості інвестицій (коефіцієнта дисконтування).
Так, проведений аналіз ефективності довгострокового кредитування ТОВ „Юніфарма" при впровадженні інвестиційного проекту виробництва нового препарату „Пантолайф” на Тернопільській фармацевтичній фабриці показав, що при ретроспективному рівні прибутків за минулі періоди 630 720 тис. грн. на рік, прогнозні характеристики кредитуємого проекту за 5 років становлять:
дисконтований чистий прибуток (NPV) — 9,7 млн. грн.
строк дисконтованої окупності інвестицій — 2,25 роки (менше 5 років)
дисконтований індекс доходності 2,21 (вище 1,0)
На фоні сплати банкові 22% річних за користування кредитом та реалізації інвестиційно привабливої для учасників товариства щорічної виплати дивідендів 25% від чистого прибутку, прогнозні потоки доходів проекту дозволяють досягнути внутрішньої норми доходності 44%, що значно вище дисконту вартості капіталу 912%, тобто інвестиційний проект може бути прийнятий як кредитором-банком, так і учасниками товариства.
Проведений аналіз динаміки структури інвестиційно-кредитного портфелю АКБ “Приватбанк" показує, що зміни у структурі характеризуються суттєвим зменшенням вагової частки кредитів, наданим юридичним особам:
вагова частка кредитів, наданих юридичним особам, зменшилась з рівня 67,3% (4 квартал 2003 року) до 41,55% (1 квартал 2006 року);
вагова частка кредитів, наданих фізичним особам, підвищилась з рівня 28,18% (4 квартал 2003 року) до 39,48% (1 квартал 2006 року);
вагова частка наданих міжбанківських кредитів підвищилась з рівня 1,88% (4 квартал 2003 року) до 13,17% (1 квартал 2006 року);
вагова частка активів, вкладених в цінні папери, підвищилась з рівня 2,63% (4 квартал 2003 року) до 5,81% (1 квартал 2006 року);
В той же час, аналіз динаміки обсягів створених резервів під ризики кредитних операцій у 2001 — 2006 роках показує, що відносна процентна частка резервів до загальної суми кредитів зросла від рівня 10,18% у 2001 році до рівня 12,9% у 2004 році та зменшилась до рівня 10,31% у 2006 році, тобто незбалансований заставою кредитний ризик при диверсифікації кредитного портфелю АКБ “Приватбанк" з 2004 року в бік приоритетного надання кредитів фізичним особам зменшився на 2,5% (на 20% від величини резервів).
При цьому найбільш вразливішим місцем в кредитному менеджменті АКБ “Приватбанк" з точки зору забезпечення мінімізації кредитного ризику є адміністрування наступних видів кредитів:
а) Кредити, надані фізособам в інвестиційну діяльність:
вагова частка в “безнадійних” кредитах — 42,39%;
вагова частка в “сумнівних” кредитах — 23,25%;
вагова частка в “субстандартних" кредитах — 12,91%;
б) Кредити, надані фізособам в поточну діяльність:
вагова частка в “безнадійних” кредитах — 33,12%;
вагова частка в “сумнівних” кредитах — 18,16%;
вагова частка в “субстандартних" кредитах — 10,09%;
в) Кредити, надані юрособам за врахованими векселями:
вагова частка в “безнадійних” кредитах — 8,57%;
вагова частка в “сумнівних” кредитах — 20,51%;
вагова частка в “субстандартних" кредитах — 26,95%;
г) Кредити, надані юрособам за внутрішніми торгівельними операціями:
вагова частка в “безнадійних” кредитах — 6,12%;
вагова частка в “сумнівних” кредитах — 14,65%;
вагова частка в “субстандартних" кредитах — 19,25%;
Хоча сумарна частка “безнадійних”+”сумнівних”+”субстандартних" кредитів в портфелі АКБ “Приватбанк “ станом на 31.12.2005 року становить всього 7,56%, а частка “безнадійні”+”сумнівні” кредити зменшилась за 2004 2005 рік з 2,8% до 2,15%, звертають на себе увагу недоліки кредитного менеджменту у формуванні застави під ці кредити, яка становить від 39,9% до 51,1% від сум відповідних кредитів. Тобто при формуванні кредитного договору невірно оцінений поточний фінансовий стан позичальника та його перспективна кредитоспроможність привели до заниження вимог по заставному забезпеченню виданих кредитів.
Створення в Україні надійної системи ідентифікації ділової та фінансової репутації компаній та приватних позичальників є однією з фундаментальних умов подальшого розвитку ринків кредитів та інвестицій, особливо в сфері кредитування малого та середнього бізнесу, іпотечного та споживчого кредитування.
З метою зниження кредитних ризиків, підвищення надійності роботи банківської системи НБУ в 2001 році створив “Єдину інформаційну систему обліку позичальників (боржників), які мають прострочену заборгованість за кредитами" — ЄІС “Реєстр позичальників”.
Створення Реєстру вирішило частину проблеми доступу до інформації щодо позичальників — банки отримали можливість ознайомитись з негативною інформацію про позичальника. Разом з тим це не надало можливості відслідковувати поведінку боржника на ринку за деякий період, і за межами Реєстру залишилась інформація щодо добросовісного позичальника.
В даний час згідно затвердженому у 2005 році Закону України “Про організацію обігу та формування кредитних історій", який вступив в дію з 1 лютого 2006 року та в якому враховується міжнародний досвід діяльності кредитних бюро, в Україні формується мережа недержавних бюро кредитних історій. На сьогодні вУкраїні зареєстровані та почали діяти 3 бюро кредитних історій, серед яких створене АКБ „Приватбанк" є найбільш ефективним:
1. ТОВ “Українське бюро кредитних історій" (засновники ЗАТ КБ “ПриватБанк" і іноземна компанія BigOptima Limited).
На сьогоднішній день ТОВ “Українське бюро кредитних історій" є єдиним реально діючим та може надати доступ до більш ніж 10 000 000 кредитних історій як фізичних, так юридичних осіб, що складає близько 40% усього працездатного населення України.
2. Перше всеукраїнське бюро кредитних історій (засновники Асоціація українських банків, 30 банків і дві страхові компанії).
3. Національне бюро кредитних історій — третє кредитне бюро в Україні. Його засновники — Національна асоціація кредитних спілок України, міжнародна холдингова компанія Creditinfo Group, що спеціалізується на системах та інструментах кредитного менеджменту, а також інвестиційно-фінансова група "ТАС". ТАСІнвестбанк і страхова група ТАС вже є співзасновниками Першого всеукраїнського кредитного бюро. Зацікавленість групи “ТАС” у власному бюро кредитних історій пов’язана з планованою спеціалізацією ТАСБізнесбанку (перейменованого Муніципального) на роздрібному кредитуванні.
Актуальність отриманих результатів дипломної роботи полягає в підтвердженні необхідності модернізації процесів оцінки кредитоспроможності позичальників юридичних осіб з врахуванням їх кредитних історій, що дає можливість підвищити оперативність та об’єктивність надання кредиту з врахуванням історії заставного забезпечення кредитів та реалізації попередніх кредитних проектів, особливо при масовому кредитуванні малого та середнього бізнесу, а також знизити обсяги резервів на кредитні ризики нижче 10% від загальної суми наданих кредитів.

Список використаної літератури

1. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” // від 12 липня 2001 року N 2664III (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 15 грудня 2005 року N 3201IV)
2. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про банки і банківську діяльність” // від 7 грудня 2000 року N 2121III (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 22 грудня 2005 року N 3273IV)
3. Закон України “Про Національний банк України" // від 20 травня 1999 року N 679XIV (станом на 10.01.2002 року N 2922III)
4. Закон України “Про господарські товариства” // від 19 вересня 1991 року N 1576XII (від 17 травня 2001 року N 2409III)
5. ЗАКОН УКРАЇНИ “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” // від 18 листопада 2003 року N 1255IV (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 22 грудня 2005 року N 3273IV)
6. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" // від 19 червня 2003 року 979IV (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 15 грудня 2005 року N 3201IV)
7. ЗАКОН УКРАЇНИ “Про цінні папери та фондовий ринок" // від 23 лютого 2006 року N 3480IV
8. ЗАКОН УКРАЇНИ “Про іпотечні облігації" // від 22 грудня 2005 року N 3273IV
9. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про заставу" // від 2 жовтня 1992 року N 2654XII (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 18 листопада 2003 року N 1255IV)
10. Закон України N 2704IV від 23 червня 2005 року “Про організацію формування та обігу кредитних історій”
11. ДЕКРЕТ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” // від 19 лютого 1993 року N 1593 (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України та Господарським кодексом України станом від 16 січня 2003 року N 436IV
12. Інструкція з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України // Постанова Правління Національного банку України від 15 вересня 2004 року N 435
13. Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків // Постанова Правління Національного банку України від 6 липня 2000 року N 279 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України від 17 січня 2005 року N 10)
14. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій // Постанова Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року N 275 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 12 жовтня 2005 року N 373)
15. Положення “Про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень" // Постанова Правління Національного банку України від 31 серпня 2001 року N 375, із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 17 березня 2004 року N 111)
16. Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України // Постанова Правління Національного банку України від 17 червня 2004 року N 280 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 6 березня 2006 року N 76)
17. Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні // Постанова Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року N 368 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 1 листопада 2005 року N 407)
18. Про затвердження Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України // Постанова Правління Національного банку України від 7 грудня 2004 року N 598 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України від 21 грудня 2005 року N 484)
19. Про внесення змін до Методики розрахунку економічних нормативів регулювання діяльності банків в Україні // ПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА від 11 квітня 2005 року N 125 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Правління Національного банку України від 22 грудня 2005 року N 493)
20. Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах // Постанова Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року N 492 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 21 грудня 2005 року N 485)
21. Правила торгівлі іноземною валютою // Постанова Правління Національного банку України від 10 серпня 2005 року N 281
22. Про створення єдиної інформаційної системи обліку позичальників /боржників/ // Постанова Правління Національного банку України від 27 червня 2001 року N 245 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 11 листопада 2005 року N 426)
23. Про затвердження Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам // Постанова Правління Національного банку України від 17 червня 2004 року N 270 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України від 31 серпня 2005 року N 321)
24. Про запровадження обов'язкового резервування коштів за валютними операціями, пов'язаними із залученням резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів // Постанова Правління Національного банку України від 12 серпня 2005 року N 291
25. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 "Баланс" // Наказ Мінфіна України № 87 від 31.03.1999 + № 304 від 30.11.2000.
26. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 " Звіт про фінансові результати " // Наказ Мінфіна України № 87 від 31.03.1999 + № 304 від 30.11.2000.
27. Айвазян С.А. Основы эконометрики. — М.: ЮНИТИДАНА, 2001. — 432 с.
28. Аналіз банківської діяльності: Підручник / А.М. Герасимович та ін.; За ред.А.М. Герасимовича. — К.: КНЕУ, 2003. — 599 с.
29. Азаренкова Г.М., Самородова Н.М. Бухгалтерський облік. Навч. — метод. посіб. для самостійного вивч. дисципліни. К.: Знання, 2004. — 415 с.
30. Азаренкова Г.М., Журавель Т.М., Михайленко Р.М. Фінанси підприємств: Навчальний посібник для самост вивч. дисципліни. — К.: ЗнанняПрес, 2004. — 291 с. — (Вища освіта ХХІ століття)
31. Азаренкова Г.М., Самородова Н.М. Бухгалтерський облік: Навчальнометодичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. — Київ: Знання, 2004. — 415 с. — (Вища освіта ХХІ століття)
32. Азаренкова Г.М., Самородова Н.М. Бухгалтерський облік: Збірник ситуаційних задач та завдань для самостійної роботи студентів. — Київ: Знання, 2003. — 200 с.
33. Азаренкова Г.М. Фінансові ресурси та фінансові потоки (теоретичний аналіз): Монографія. — Харків: ПП Яковлєва, 2003. — 102 с.
34. Азаренкова Г.М., Д ікань Л.В., Новосельцева Т.О. Сучасні комерційні банки: персонал, розвиток, організація: Монографія. — Харків: ВД “ІНЖЕК”, 2003 — 131 с.
35. Банківський менеджмент: Навч. посібник / За ред. О.А. Кириченка. — К.: ЗнанняПрес, 2002. — 438 с.
36. Банківські операції: Підручник / За ред.А.М. Мороз. — К.: КНЕУ, друге видання. — 2002. — 476 с.
37. Банковское дело: Учебник /Под ред.О.И. Лаврушина — Москва, "Финансы и статистика", 1998 — 576 с.
38. Банківські операції: Підручник. — 2ге вид., випр. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. дра екон. наук, проф.А.М. Мороза. — К.: КНЕУ, 2002. — 476 с.
39. Банки и банковские операции: Учебник для вузов / Под ред. проф. Е.Ф. Жукова. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. — 471 с.
40. Васюренко О.В. Банківські операції: Навчальний посібник. — 4те вид., перероблене і доповнене — Київ: Знання, 2004. — 324 с. — (Вища освіта ХХІ століття)
41. Васюренко О.В. Банківський менеджмент: Навчальний посібник. — Київ: Академія, 2001. — 313 с.
42. Васюренко О.В., Сердюк Л.В., Сидоренко О.М., Карасьова З.М., Каднічанська В.М., Федоренко Н.С. Облік і аудит у банках: Навчальний посібник. — К.: Знання, 2003. — 524 с.
43. Васюренко Л.В., Федосік І.М. Ресурси комерційного банку: теоретичний та прикладний аналіз: Монографія. — Харків: ПП Яковлєва, 2003. — 88 с.
44. Гриджук Д.М. Забезпечення кредитних зобов"язань у діяльності банків/ Д.М. Гриджук, В.О. Олійник. — Київ: Істина, 2001. — 256с.
45. Гроші та кредит: Підручник / За ред. проф. М.І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2002. — 578 с.
46. Деньги, кредиты, банки: Учебник/ Под ред. О.И. Лаврушина. — 2е изд. Перераб. и доп. — М.: Финансы и статистика, 2000
47. Деньги, кредит, банки: Справочное пособие / Г.И. Кравцова,
Б.С. Войтешенко, Е.И. Кравцов и др.; под общ. ред. Г.И. Кравцовой, — Мн.: Меркаванне, 1994. — 270 с.
48. Деньги. Кредит. Банки: Учебник для вузов/ под ред. профессора Е.Ф. Жукова. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1999. — 622 с.
49. Задерей Н. Перше всеукраїнське бюро кредитних історій // Український дiловий тижневик "Контракти" / № 24 вiд 13062005
50. Задерей Н. Група "ТАС" захопилася створенням бюро кредитних історій // Український дiловий тижневик "Контракти" / № 41 вiд 10102005
51. Євтух О.Т. Іпотека — механізм ефективного використання ресурсів — Луцьк, "Волинська обласна друкарня", 2001, 305 с.
52. Ефимова М.Р., Ганченко О.И., Петрова Е.В. Практикум по общей теории статистики: Учебное пособие. — Москва: Финансы и статистика, 2000.
53. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч. посібник. — К.: МАУП, 2000
54. Ипотека — 2005 (рейтинг жилищных кредитов) // Журнал "Деловой журнал", октябрь 2005, стр.31 — 55
55. Іпотечне кредитування: Навч. посіб. для вузів /О.С. Любунь, К.В. Паливода, М.П. Денисенко та ін /Ред. О.С. Любунь та ін. — К: ЦНЛ, 2005. — 392с.
56. Ишринская Е.Б. Операции коммерческих банков: российский и зарубежный опыт. — М.: Финансы и статистика 1995. — 450 с.
57. Ковалев В.В. Финансовый анализ, Москва, “Финансы и статистика", 1995
58. Коцовська Р., Ричаківська В та інш. Операції комерційних банків — Львів: ЛБІ НБУ, 2001 — 276 с.
59. Крейнина М.Н. Финансовое состояние предприятия. Методы оценки. — М.: ИКЦ "Дис", 1997.
60. Кредитний ризик комерційного банку. Навч. посіб. / В.В. Вітлінський, О.В. Пернарівський, Я.С. Наконечний, Г.І. Великоіваненко; за ред В.В. Вітлінського. — К.: Тво "Знання", КОО, 2000. — 251с.
61. Кредитование / Пер. с англ. Под. ред. М.А. Гольцберга — К.: Торгово — издательское бюро BHV, 1994.384 с. (INKO)
62. Кудрявцев В.А., Кудрявцева Е.В. Основы организации ипотечного кредитования — М.: "Высшая школа", 1998 — 64 с.
63. Лагутин В.Д. Кредитование: теория и практика. Учебное пособие. — 3 е изд — К.: "Знание", 2002, 215 с.
64. Миллер Р.Л., ВанХуз Д.Д. Современные деньги и банковское дело / Пер. с англ. — М.: ИНФРА — М, 2000. — 856 с.
65. Панова Г.С. Кредитная политика коммерческого банка. — М.: ИКЦ "Дис", 1997. — 464 с.
66. Полфреман Д. Основы банковского дела /Пер. с англ. — М.: ИНФРАМ, 1996. — 624 с.
67. Примостка Л.О. Аналіз банківської діяльності: сучасні концепції, методи та моделі: Монографія. — КНЕУ, 2002. — 316 с.
68. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банку: Підручник. — 2е вид., доп. і перероб. — К.: КНЕУ. 2004. — 468 с.
69. Редхэд К., Хьюс С. Управление финансовыми рисками / Пер. с англ. — М.: ИНФРА — М, 1996. — 288 с.
70. Роуз П.С. Банковский менеджмент. Пер. с англ. со 2го изд. — М.: "Дело ЛТД", 1995. — 768 с.
71. Руководство по кредитному менеджменту / Пер. с англ. Под ред.Б. Эдвардса 3е изд. — М.: ИНФРАМ, 1996. — 464 с.
72. Синки Дж. Управление кредитным портфелем / Пер. с англ. — М.: Catallaxy, 1994. — 820 с.
73. Сусіденко В.Т. Стратегія управління кредитною діяльністю комерційного банку К., 1998. — 345 с.
74. Шевченко Р.І. Банківські операції: Навч.-метод. посіб. для самост. вивчення дисципліни / Київський національний економічний унт — К.: КНЕУ, 2000. — 160с.
75. Шевченко Р.І. Банківські операції: Навч. — метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Київський національний економічний унт — К.: КНЕУ, 2003. — 276с.
76. Шевченко Р.І. Кредитування і контроль: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний унт.к: КНЕУ, 2002. — 183с.
77. Эдгар М. Управление финансами в коммерческих банках / Пер. с англ. — М.: Альпина Бизнес Букс, 2004. — 208 с.
78. Офіційний сайт НБУ — HTTP://www.bank.gov.ua
79. Офіційний сайт АКБ “Приватбанк" — HTTP://WWW.PRIVATBANK. DP.ua
80. Офіційний сайт Асоціації банків України — HTTP://WWW.AUB.com.ua
81. Офіційний сайт Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське бюро кредитних історій" — http://www.ubki.com.ua
82. Законодавчо-довідкова система законодавства України — HTTP://WWW.LIGAZAKON.com.ua

Додаток А

Таблица А.1. Основні показники діяльності банківської системи України за 2000 — 2006 роки (млн. грн) [34]
* дані будуть уточнюватися.
Таблица А.2. Активи и зобов”язання перших 30 банківських установу країни станом на 01.01.2006 року [37]


Таблиця А.3. Кредитно-інвестиційний портфель перших 30 банківських установ України станом на 01.01.2006 року [37]


Таблиця А.4. Власний капітал перших 30 банківських установ України
станом на 01.01.2006 року [37]


Таблиця А.5. Депозити фізичних осіб в перших 30 комерційних банках України станом на 01.01.2006 року [37]


Таблиця А.6. Депозити юридичних осіб в перших 30 комерційних банках України станом на 01.01.2006 року [37]


Таблиця А.7. Фінансовий результат в перших 30 комерційних банках України станом на 01.01.2006 року (за 2005 рік) [37]

Додаток Г

Таблиця Г.1
Баланс АКБ „Приватбанк" за 2000 — 2004 роки (щорічний розріз)


Продовження табл. Г.1


Таблиця Г.2
Баланс АКБ „Приватбанк" за 2003 — 2005 року (поквартальний розріз)


Продовження табл. Г.2


Таблиця Г.3
Формування прибутку в АКБ „Приватбанк" у 2003 — 2005 роках


Таблиця Г.4
Баланс АКБ "Приватбанк" за 1 квартал 2006 року


Продовження табл. Г.4


Таблиця Г.5
Звіт про фінансові результати АКБ "Приватбанк" за 1 квартал 2006 року

Додаток Д

Таблиця Д.1
Балансові рахунки синтетичного обліку кредитних операцій банку [5]


По-друге, ризик може бути викликаний ймовiрними втратами, котрi сприймаються як непередбачуване зниження суми повернення або й можливе неповернення позики в силу наступних факторiв:
несподiваних несприятливих змiн умов банкiвської дiяльностi та дiяльностi суб'єктiв господарювання внаслiдок введення нових нормативно-правових актiв;
недостатнього обгрунтування та достовiрностi вiдмови у наданнi кредиту позичальникам, здатним своєчасно його повернути;
недостатнього обгрунтування та достовiрностi оцiнки дiлової, фiнансової та кредитної спроможностi клiєнта, його гарантiй i, як наслiдку, надання кредиту позичальнику, не здатному його повернути;
недоброчесної оцiнки справжньої мети позичальника, здатного на правопорушення.
Потретє, ризик неповернення позичкового боргу залежить вiд стихiйних лих (пожеж, землетрусiв, повеней тощо), впливу кримiнального середовища, в тому числi правопорушень банкiвського персоналу.
Схематично структура кредитного ризику iзза зовнiшнiх умов можна зазначити як [44]:
1. Ризик, пов'язаний iз позичальником, гарантом, страховиком:
а) об'єктивний (фiнансових можливостей) — нездатнiсть позичальника (гаранта, страховика) виконати свої зобов'язання за рахунок поточних грошових надходжень чи вiд продажу активiв;
б) суб'єктивний — репутацiя позичальника (гаранта, страховика) в дiловому свiтi, його вiдповiдальнiсть i готовнiсть виконати взятi зобов'язання;
в) юридичний — недолiки в складаннi i оформленнi кредитного договору, гарантiйного листа, договору страхування.
2. Ризик, пов'язаний iз предметом застави:
а) лiквiдностi — неможливiсть реалiзацiї предмета застави;
б) кон'юнктурний — можливе знецiнення предмета застави за перiод дiї кредитної угоди;
в) загибелi предмета застави;
г) юридичний — недолiки в складаннi i оформленнi договору застави.
3. Системний ризик — змiни в економiчнiй системi, якi можуть здiйснити вплив на фiнансовий стан позичальника (наприклад, змiна податкового законодавства).
4. Форс-мажорний ризик — землетруси, повенi, катастрофи, смерчi, страйки, воєннi дiї тощо.
Труднощi з погашенням наданих банком позик можуть виникати з рiзних причин. Найбiльш поширеними з них є:
1. Помилки та прорахунки самого банку, котрих вiн припустився при розглядi кредитної заявки, а також пiд час розробки та укладання кредитного договору i подальшого контролю його виконання.
2. Неефективна робота клiєнта, що отримав позику.
3. Фактори, якi знаходяться поза банкiвським контролем та можливостями впливу.
Щодо причин неповернення позичальником кредиту, що їх здатен спровокувати банк, називають:
а) необгрунтовано лiберальне ставлення до позичальника при розглядi заявки на отримання кредиту. Тут можуть мати мiсце такi чинники, як:
надання необгрунтовано великої суми кредиту (кредитiв) одному клiєнту або групi позичальникiв (концентрацiя кредитних ринкiв);
надання кредитiв позичальникам, котрi пов'язанi системою участi з банкiром або банком, наявнiсть дочiрнiх структур банку (чинник "зв'язаного кредитування").
б) неякiсне проведення оцiнки кредитоспроможностi позичальника внаслiдок недостатнього професiоналiзму банкiвських спецiалiстiв або вiдсутностi чiткої методики проведення оцiнки фiнансового стану позичальника, передбаченої нормативними актами.
в) помилки в оцiнцi забезпечення позики внаслiдок завищення його реальної ринкової вартостi, лiквiдностi тощо.
г) неповне вiдображення у кредитному договорi умов, що забезпечують iнтереси банку у поверненнi кредиту та плати за нього повною мiрою.
д) вiдсутнiсть контролю за позичальником у перiод користування кредитом та погашення позики (проведення обстежень, перевiрок використання кредиту та стану забезпечення позики, контроль поточної фiнансової дiяльностi клiєнта тощо).
е) надмiрне розширення або швидке збiльшення обсягiв кредитних операцiй:
надання позик в обсягах, що не вiдповiдають капiталу банку;
поширення кредитної дiяльностi на регiони та сфери, не знайомi банку або для функцiонування в котрих банк недостатньо оснащений;
є) неефективне стягнення позик та процентiв у зв'язку з конфлiктами мiж банком та компанiями, що знаходяться у власностi банкiра або банку.
Рiвень кредитного ризику значно збiльшується, якщо:
проблемнi позики виникають раптово та наперекiр очiкуванням;
в галузi кредитування розробляються та втiлюються новi задачi, кредитнi послуги, котрi не вiдповiдають минулому досвiду банку i не мають базового потенцiалу виконання (що є особливо актуальним у наших умовах, де iнститут кредитних послуг комерцiйних банкiв трансформується та розширюється);
керiвництво банку не в змозi вжити необхiдних та негайних заходiв управлiння кредитним портфелем з метою уникнення проведення надто ризикованої кредитної полiтики, яка може призвести до фiнансових збиткiв (погiршення можливостей отримання необхiдного та/або додаткового прибутку);
iснуючий порядок дiяльностi банку або недосконалiсть законодавства заважає прийняттю деяких оптимальних для конкретних ситуацiй заходiв стосовно зменшення ризиковостi кредитних вкладень банку.
Основними причинами виникнення проблемних позик (тобто позик, щодо яких виявляються труднощi з погашанням основного боргу та сплатою процентiв), що залежать вiд клiєнта, вважають:
а) слабке керiвництво пiдприємства, безвiдповiдальнiсть фiзичної особи-позичальника, недобросовiсна конкуренцiя та дiяльнiсть iнших банкiв. Банккредитор повинен виявляти данi симптоми ще на стадiї розгляду кредитної заяви при спiлкуваннi з потенцiйним позичальником, за матерiалами публiкацiй та iнформацiєю вiд третiх осiб тощо i вживати заходи та приймати рiшення щодо вiдмови у наданнi позики.
б) погiршення якостi продукцiї i роботи, товарiв та послуг, помилки в маркетинговiй дiяльностi, оцiнцi ринкiв збуту суб'єктiв господарювання.
в) послаблення з боку позичальника власного контролю за станом фiнансiв, котре проявляється:
у зростаннi дебiторської заборгованостi, невиробничих витрат;
у затримцi строкiв трансформацiї матеріальних цiнностей у грошові;
у недоотриманнi доходiв для покриття заборгованостi.
г) зрив та невиконання контрактiв позичальником або його контрагентом (постачальником сировини, дiловим партнером або замовником).
д) неотримання доходiв для покриття заборгованостi фiзичними особами-позичальниками.
е) навмисне порушення позичальником умов кредитного договору.
Фактори появи труднощiв з поверненням кредиту, що лежать поза межами контролю банку, об'єднують:
а) погiршення економiчної кон'юнктури, що враховує макроекономiчнi проблеми: спад, криза виробництва, iнфляцiя, стагфляцiя, криза неплатежiв, котрi утруднюють, а подеколи й унеможливлюють пiдприємницьку дiяльнiсть суб'єктiв господарювання;
б) змiну полiтичної ситуацiї у країнi, що, вочевидь, може призвести до:
невиконання кредитних угод, затримки або вiдмови вiд виплат позичальниками з полiтичних мiркувань;
конфiскацiї активiв позичальникiв iзза полiтичних причин або в результатi воєнних дiй.
в) змiну законодавства країни тощо;
г) форс-мажорнi обставини природного характеру.
Контролюючи поточну фiнансову дiяльнiсть позичальника пiд час розгляду кредитної заяви та подальшого використання ним позики, банккредитор може виявити симптоми ймовiрних фiнансових труднощiв та можливого банкрутства клiєнта за наступними основними ознаками:
перевищення критичного рiвня простроченостi заборгованостi за ранiше наданими позиками, поява картотеки до розрахункового рахунку;
надмiрне використання короткострокових позик в якостi джерела фiнансування довгострокових вкладень;
низькi значення показника лiквiдностi балансу підприємства-позичальника та рiвня рентабельностi;
хронiчна нестача у позичальника оборотних коштiв (функцiонуючого капiталу);
зростання до небезпечних меж частки позичкових коштiв у загальнiй сумi джерел грошових засобiв;
невиконання зобов'язань перед кредиторами та власними акцiонерами щодо своєчасного повернення позик та сплати процентiв та дивiдендiв;
наявнiсть понаднормових та залежаних товарiв i виробничих запасiв;
погiршення вiдносин з банкiвською системою;
використання нових джерел фiнансових ресурсiв на вiдносно невигiдних умовах;
використання переамортизованого обладнання;
несприятливi змiни у портфелi замовлень тощо.
На підставі оцінки фінансової діяльності та поточного фінансового стану позичальника, можливих перспектив розвитку банк поділяє позичальників — юридичних осіб на наступні категорії [13]:
1. Клас "А" — фінансова діяльність добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень (відповідно до методики оцінки фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника — бездоганна. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на високому рівні.
2. Клас "Б" — фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу "А", але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники/контрагенти банку, які належать до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їх діяльності. Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може свідчити про негативні тенденції в діяльності позичальника. Недоліки в діяльності позичальників, які належать до класу "Б", мають бути лише потенційними. За наявності реальних недоліків клас позичальника потрібно знизити.
3. Клас "В" — фінансова діяльність задовільна і потребує більш детального контролю. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі та в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і покращання фінансового стану позичальника. Забезпечення кредитної операції має бути ліквідним і не викликати сумнівів щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення тощо.
4. Клас "Г" — фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків/комісій за нею є низькою; проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитом, потрібної документації щодо забезпечення, яка свідчить про наявність (схоронність) і його ліквідність тощо. Якщо під час проведення наступної класифікації немає безсумнівних підтверджень поліпшити протягом одного місяця фінансовий стан позичальника банку або рівень забезпечення за кредитною операцією, то його потрібно класифікувати на клас нижче (клас "Д"). До цього класу належить позичальник/контрагент банку, проти якого порушено справу про банкрутство.
5. Клас "Д" — фінансова діяльність незадовільна і є збитковою; показники не відповідають установленим значенням, кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), ймовірності виконання зобов'язань позичальником/контрагентом банку практично немає. До цього класу належить позичальник/контрагент банку, що визнаний банкрутом в установленому чинним законодавством порядку.
За результатами оцінки фінансового стану позичальник зараховується до відповідного класу. Також до уваги береться рівень погашання позичальником кредитної заборгованості, який визначається:
а)"добрим":
якщо заборгованість за кредитом і відсотки/комісії за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів;
або кредит пролонговано без пониження класу позичальника та відсотки/комісії за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів;
або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника до 90 днів та відсотки/комісії за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів;
б)"слабким":
якщо заборгованість за кредитом прострочена від 8 до 90 днів та відсотки/комісії за ним сплачуються з максимальною затримкою від 8 до 30 днів;
або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника на строк від 91 до 180 днів, але відсотки/комісії сплачуються в строк або з максимальною затримкою до 30 днів;
в)"незадовільним":
якщо заборгованість за кредитом прострочена понад 90 днів; або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника понад 180 днів;
Керуючись даними двома критеріями, банк класифікує кредитний портфель на групи кредитного ризику: стандартні позики, позики під контролем, субстандартні позики, сумнівні позики, безнадійні позики (табл.1.1).
Таблиця 1.1
Класифікація кредитного портфеля банку за ступенем ризику
та визначення категорії кредитної операції [13]
Під час класифікації операцій за врахованими векселями, крім оцінки фінансового стану визначеної банком зобов'язаної за векселем особи, також враховується строк погашення заборгованості:
якщо заборгованість за простроченими векселями прострочена не більше ніж 30 днів, то така кредитна операція не може бути класифікована вище ніж "сумнівна".
заборгованість за простроченими векселями зі строком прострочення більше ніж 30 днів має належати до категорії "безнадійна".
Під час визначення розміру резерву за врахованими векселями сума, що підлягає резервуванню, визначається, виходячи з урахованої вартості векселя та амортизації дисконту.
При класифікації кредитних операцій за ступенями ризику і віднесенні їх до груп, за якими розраховується резерв за факторингом, наданими зобов'язаннями (аваль), виконаними гарантіями та поруками, враховується строк погашення заборгованості, а саме (табл.1.2) [13]:

Таблиця 1.2
Серед найтиповiших помилок, якi ведуть до втрат банкiв на етапi визначення та регулювання кредитних ризикiв, появи або збiльшення питомої ваги проблемних позик у кредитному портфелi банку зазначають:
агресивнiсть кредитної полiтики;
вiдсутнiсть диверсифiкацiї кредитних операцiй банку;
наявнiсть прихованої простроченої заборгованостi (факти неправомiрної пролонгацiї позичок);
значний процент банкiвських кредитiв у загальному їх обсязi;
застосування неефективних методiв забезпечення повернення позичок;
нерозробленiсть методiв класифiкування кредитiв за їх ризиковiстю;
вiдсутнiсть джерел для списання втрачених кредитiв;
iстотний обсяг кредитних угод з iнсайдерами;
недосконалiсть полiтики банку у сферi застосування методiв регулювання кредитних ризикiв для їх мiнiмiзацiї тощо.
Природньо, що, визначивши джерела та причини можливих загроз у кредитнiй дiяльностi, банк як бiзнесова особа прагнутиме захистити себе вiд ймовiрних збиткiв та потрясiнь. Тому основна тема, наголос у кредитнiй полiтицi банку ставиться на досягненнi безпеки, зниженнi ризиковостi кредитних вкладень якомога ширшими методами, запобiганнi втрат активiв та банкiвського капiталу.
З метою захисту своїх iнтересiв, зменшення рiвнiв кредитних ризикiв у процесi активної дiяльностi комерцiйний банк керується як нормативними положеннями, показниками ризику, встановленими iнструктивними документами, так i власними критерiями оцiнки ймовiрних ризикiв, методами та заходами щодо їх зниження, котрi вiдображаються у кредитнiй полiтицi банкiв.
Найпростiшим методом захисту вiд ризику неповернення кредитiв є елементарне нівелювання ризику, якого може дотримуватись банк, надаючи позики надiйним та перевiреним позичальникам. Але повнiстю уникнути ризику у кредитнiй справi, виключити ймовiрну появу втрат практично неможливо. Головною метою постає мiнiмiзацiя ризику, банк не повинен iгнорувати ринок кредитних вкладень з вiдносно високим ступенем ризику, рацiонально та виважено оперуючи капiталом у даному секторi активної дiяльностi. Це дозволить банку не звужувати сферу своєї дiяльностi та бути гiдним конкурентом у системi фiнансових посередникiв.
Розгляд методiв зниження ризику при кредитуваннi, тобто заходiв, спрямованих на зменшення ймовiрностi та обсягу втрат i збиткiв для кожної кредитної операцiї внаслiдок неповернення позичальником заборгованостi, почнемо з лiмiтування кредитiв — нормативно визначених показникiв максимального ризику.
Лiмiтування кредитiв — це спосiб встановлення сум граничної заборгованостi за позиками конкретному позичальнику. Воно здiйснюється шляхом визначення лiмiтiв надання позик, якi уособлюють граничну суму кредиту, котру позичальник має право отримати в банку. Акцiонернi комерцiйнi банки використовують одну з таких форм лiмiтування кредитiв, як вiдкриття кредитної лiнiї, котра є юридично оформленим зобов'язанням банку перед позичальником надавати йому протягом обумовленого термiну кредити в межах встановленого лiмiту. При цьому банк, надаючи позику, повинен контролювати дотримання обов'язкових економiчних нормативiв регулювання дiяльностi комерцiйних банкiв, визначених нормативами кредитного ризику в “Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні" [17]:
максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7),
великих кредитних ризиків (Н8),
максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9),
максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10);
Надання кредитів у значних обсягах одному контрагенту або групі контрагентів призводить до концентрації кредитного ризику, тому банки зобов'язані дотримуватися таких вимог:
а) під час надання кредитів, гарантій і поручительств, проведення інших кредитних операцій з установами, що вважаються асоційованими особами чи дочірніми установами банку, або належать до акціонерів (учасників) банку, персоналу та керівників банку чи іншого банку, що належить до тієї самої банківської групи або материнської компанії, банки не повинні застосовувати більш пільгові умови, ніж ті, що застосовуються при кредитуванні інших клієнтів банку, зокрема не встановлювати більш пільгові процентні ставки (комісійні);
б) загальна сума кредитів, позик, авансів готівкою, гарантій, порук та індосаментів, наданих першим керівникам банку та іншому управлінському персоналу, не повинна бути більшою за 10 відсотків основного капіталу банку, а в кооперативних банках вона не повинна бути більшою 25 відсотків основного капіталу.
З метою обмеження кредитного ризику за операціями з пов'язаними особами надання банком кредиту, позики, гарантії чи поручительства здійснюється за таких умов:
а) особі, яка належить до перших керівників банку, якщо загальна сума кредиту (позики, гарантії чи поручительств) цій особі перевищує еквівалент 5000 євро в гривнях за курсом, установленим Національним банком, — за спільним письмовим рішенням правління та ради банку, шляхом таємного голосування більшістю у 2/3 голосів за присутності щонайменше половини членів обох органів без участі зацікавленої особи (чи загальними зборами акціонерів);
б) особі, яка належить до перших керівників банку, якщо загальна сума кредиту (позики, гарантії чи поручительств) цій особі не перевищує еквівалент 5000 євро в гривнях за курсом, установленим Національним банком, — за письмовим рішенням, прийнятим правлінням банку шляхом таємного голосування більшістю у 2/3 голосів за присутності щонайменше половини членів правління банку без участі зацікавленої особи;
в) особі, яка належить до іншого управлінського персоналу банку, — за письмовим рішенням, прийнятим правлінням банку шляхом таємного голосування більшістю у 2/3 голосів за присутності щонайменше половини членів правління банку.
Банки мають повідомити Національний банк про будь-яке надання кредиту, позики, авансу готівкою, гарантії, поручительств чи індосаменту (якщо в кожному окремому випадку вони перевищують еквівалент 30000 євро в гривнях за курсом, установленим Національним банком) фізичній особі (чи стороні, яка є асоційованою особою із нижчезазначеними особами), яка:
належить до перших керівників та до управлінського персоналу банку,
є керівником, контролером споріднених осіб;
є акціонером (учасником) банку з істотною участю в капіталі банку або членом кооперативного банку.
Банкам забороняється для придбання власних цінних паперів прямо чи опосередковано надавати кредити будь-якій особі.
Банки можуть за попереднім дозволом Комісії Національного банку використовувати цінні папери власної емісії для забезпечення кредитів у розмірі до 20 відсотків загальної суми внеску акціонера (учасника) до статутного капіталу банку за умови дотримання банком усіх економічних нормативів протягом шести місяців поспіль. Дозвіл на використання банками ощадних сертифікатів власної емісії для забезпечення кредитів не потрібен.
Банк має право надавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів.
Надання кредитів інсайдерам/пов'язаним особам (далі — інсайдери), які здатні здійснювати прямий або непрямий вплив на діяльність банку, може призвести до значних проблем, оскільки в цих випадках визначення платоспроможності контрагента не завжди здійснюється об'єктивно.
Для забезпечення належного контролю за ризиками, пов'язаними з вкладанням коштів у цінні папери, кредитами акціонерам (учасникам) та інсайдерам, наданням великих кредитів установлюються такі критерії віднесення позичальників (контрагентів) банку до інсайдерів.
Угоди, що укладаються з інсайдерами, не можуть передбачати більш сприятливі умови, ніж угоди, що укладені з іншими особами. Угоди, укладені банком із інсайдерами на умовах більш сприятливих за звичайні, визнаються судом недійсними з часу їх укладення.
Більш сприятливими умовами визнаються:
отримання активу низької якості від інсайдерів;
викуп в інсайдера активу за вартістю, що є значно вищою, ніж та, яку банк сплатив би за придбання такого активу від неінсайдера;
продаж інсайдеру активу за вартістю, що є значно нижчою, ніж та, яку банк отримав би від продажу такого активу неінсайдеру;
укладання коштів у цінні папери інсайдера, в які банк в іншому випадку не вкладав би, у зв'язку з рівнем ризику таких паперів або видом економічної діяльності емітента-інсайдера;
оплата за товари та послуги, що надані інсайдером, за тарифами, що є вищими, ніж ті, за якими банк сплачував би за аналогічні товари та послуги неінсайдерам, або оплата таких товарів і послуг у тих ситуаціях, коли неінсайдеру взагалі оплата не надавалася б;
прийняття меншого забезпечення виконання зобов'язань, ніж вимагається від інших клієнтів;
надання кредиту інсайдеру (акціонеру/учаснику) для придбання акцій (паїв/часток) цього банку та під забезпечення акцій (паїв/часток) банку.
Банк може укладати з інсайдерами угоди, які передбачають нарахування відсотків і комісійних на здійснення банківських операцій, які менші від звичайних, та нарахування відсотків за вкладами і депозитами, які більші від звичайних, якщо прибуток банку дозволяє здійснювати це без шкоди для фінансового стану банку; однак інші умови цих угод не можуть бути більш сприятливими, ніж загальні умови проведення банківських операцій, що встановлені внутрішньобанківськими положеннями, що визначають кредитну, інвестиційну, управління активами і пасивами та облікову політику банку.
Банку забороняється надавати кредити будь-якій особі для: погашення цією особою будь-яких зобов'язань перед пов'язаною особою банку; придбання активів пов'язаної особи банку; придбання цінних паперів, розміщених чи підписаних пов'язаною особою банку, за винятком продукції, що виробляється цією особою.
З метою зменшення банківських ризиків Національний банк установлює нормативи кредитного ризику, недотримання яких може призвести до фінансових труднощів у діяльності банку.
Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7)
Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов'язань.
Показник розміру кредитного ризику на одного контрагента визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента та всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента, до капіталу банку.
Нормативне значення нормативу Н7 не має перевищувати 25 відсотків.
Якщо банк перевищив норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), то він має коригувати (зменшувати) регулятивний капітал на розмір перевищення цього нормативу, починаючи з наступного дня після проведення операцій, що призвели до перевищення.
Норматив великих кредитних ризиків (Н8)
Норматив великих кредитних ризиків установлюється з метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою пов'язаних контрагентів.
Кредитний ризик, що прийняв банк на одного контрагента або групу пов'язаних контрагентів уважається великим, якщо сума всіх вимог банку до цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів і всіх позабалансових зобов'язань, наданих банком щодо цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів, становить 10 відсотків і більше регулятивного капіталу банку.
Норматив великих кредитних ризиків визначається як співвідношення суми всіх великих кредитних ризиків, наданих банком щодо всіх контрагентів або груп пов'язаних контрагентів, з урахуванням усіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів, до регулятивного капіталу банку.
Нормативне значення нормативу Н8 не має перевищувати 8кратний розмір регулятивного капіталу банку.
Якщо норматив великих кредитних ризиків перевищує 8кратний розмір регулятивного капіталу, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) автоматично підвищуються:
якщо перевищення становить не більше ніж 50 відсотків, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) подвоюються,
якщо перевищення більше ніж 50 відсотків, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) потроюються.
Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9)
Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, установлюється для обмеження ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, що може призвести до прямого та непрямого впливу на діяльність банку. Цей вплив зумовлює те, що банк проводить операції з інсайдерами на умовах, не вигідних для банку, що призводить до значних проблем, оскільки в таких випадках визначення платоспроможності контрагента не завжди здійснюється достатньо об'єктивно.
Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, визначається як співвідношення суми всіх зобов'язань цього інсайдера перед банком і всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та статутного капіталу банку.
Нормативне значення нормативу Н9 не має перевищувати 5 відсотків.
Якщо банк перевищив норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), то він має коригувати (зменшувати) регулятивний капітал на розмір перевищення цього нормативу, починаючи з наступного дня після проведення операцій, що призвели до перевищення.
Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10)
Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, установлюється для обмеження сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів. Надмірний обсяг сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів призводить до концентрації ризиків і загрожує збереженню регулятивного капіталу банку.
Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, визначається як співвідношення сукупної заборгованості зобов'язань усіх інсайдерів перед банком і 100 відсотків суми позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та статутного капіталу банку.
Нормативне значення нормативу Н10 не має перевищувати 30 відсотків.
Iз застосування способу лiмiтування кредитiв шляхом встановлення максимальних значень показникiв щодо надання позик випливає iнший метод захисту вiд ризику при кредитуваннi, а саме диверсифiкацiя кредитних вкладень. Цей спосiб захисту передбачає розподiл та розмiщення надаваних грошових засобiв мiж рiзними суб'єктами (юридичними та фiзичними особами). Чим бiльшiй кiлькостi позичальникiв буде переданий у тимчасове користування позичковий капiтал конкретного банку, тим, за iнших однакових умов, меншим буде ступiнь ризику неповернення боргу, позаяк ймовiрнiсть банкрутства одразу багатьох клiєнтiв є значно нижчою од вiрогiдностi банкрутства одного або кiлькох позичальникiв, у яких зосереджена значна частка кредитних коштiв, i тим меншою мiрою банк буде залежний вiд можливостi чи бажання окремого позичальника повернути кредит. Також з цiєю метою банк може застосовувати спосiб зменшення розмiрiв надаваних позик у тому випадку, якщо вiн не має цiлковитої упевненостi у достатнiй кредитоспроможностi потенцiйного позичальника, але при цьому ступiнь та рiвень втрат вiд надання кредиту є порiвнянним з вiдповiдними показниками неотримання доходiв вiд втраченої вигоди.
Зі свого боку банки у процесі кредитування та контролю погашання кредитів формують, грунтуючись проведеною попередньою та поточною класифікацією за групами ризиковості кредитів, страховий резерв на відшкодування можливих втрат за наданими позиками. Даний резерв формується тільки на покриття безнадійної (збиткової) кредитної заборгованості за основним боргом та, окремо, за процентами та комісіями за всіма наданими позиками, в тому числі за врахованими векселями та міжбанківськими позиками, операціями фінансового лізингу. Розмір резерву визначається загальною сумою всіх позик, класифікованих за ступенем ризику та зважених на відповідний кожній групі кредитів коефіцієнт ризику.
Нормативними документами класифіковано наступні абсолютні величини розміру ризику (табл.1.3) [13]:
Таблиця 1.3
Під час розрахунку резерву за кредитними операціями в іноземній валюті достатніми вважаються надходження валютної виручки, які перевищують суму основного боргу та відсотків за ним. Розрахунок достатності надходжень валютної виручки здійснюється за період, що відповідає строку дії укладеного кредитного договору.
Розрахунковий резерв дорівнює сумі добутків "чиста заборгованість, на яку нараховується резерв * коефіцієнт ризику" всіх груп кредитів. Банк формує страховий резерв з двох складових: резерву загального та резерву спеціального. Загальний резерв створюється шляхом відрахувань на стандартні позики, спеціальний — на решту позик за рахунок валових витрат банку (до 40% суми сукупної заборгованості за кредитами) та, за необхідності, відрахувань з прибутку. Безнадійна заборгованість позичальника, визнаного банкрутом, або яка виникла внаслідок його неспроможності погасити кредит у зв'язку з дією непереборної сили (форс-мажору), списується зі спеціального резерву. Звичайно, що кошти резерву використовуються тільки у тому випадку, коли банк упевниться, що кредити ніколи не будуть погашені, і віднесе їх у збитки (погашення безнадійної позики не відбулось протягом трьох років).
Але найголовнiшим методом захисту вiд кредитних ризикiв, визначення необхiдного обсягу позики та можливих шляхiв повернення заборгованостi банку є аналiз та оцiнка кредитоспроможностi клiєнта, його фiнансового стану, прогнозування ризику неповернення кредиту.
Під кредитоспроможністю позичальника розуміють спроможність юридичної чи фізичної особи повністю і в зазначені терміни виконати всі умови кредитної угоди. У світовій банківській практиці кредитоспроможність клієнта завжди була і лишається одним з основних критеріїв під час визначення доцільності встановлення кредитних стосунків. Кредитоспроможність тлумачиться не лише як можливість повернути основну суму боргу і відсотки за ним, а і як бажання клієнта виконати свої зобов'язання. Тому спроможність до повернення кредиту пов'язується з моральними якостями клієнта, його репутацією, майстерністю і сферою діяльності, ступенем вкладання капіталу в нерухоме майно, можливістю генерувати грошові потоки у процесі виробництва та обігу.
Оцінюючи кредитоспроможність клієнта, банківська установа фактично визначає рівень кредитного ризику, який вона візьме на себе, встановлюючи кредитні стосунки з цим клієнтом.

1.2 Досвід застосування методів оцінки фінансового стану позичальника у практиці закордонних банків

У процесі аналізу кредитоспроможності клієнта в зарубіжних банках використовують такі методи аналізу: метод коефіцієнтів, метод групувань, метод порівнянь, рейтингові системи оцінки [56]. Вибір методу залежить від низки чинників: типу економічної системи, ступеня розвиненості ринкових відносин, особливостей побудови балансу та інших форм звітності клієнта, галузевих особливостей, виду діяльності, характеру позичальника (підприємство, фізична особа), форми власності. Методи аналізу можуть використовуватися паралельно, а також частково, доповнюючи один одного. Так, кількісні методи аналізу не враховують такої характеристики клієнта, як репутація, тоді як рейтингові системи оцінки орієнтовані на врахування чинників суб'єктивного характеру.
Широкого застосування і у вітчизняній, і в закордонній практиці набув метод коефіцієнтів, який дає змогу отримувати важливі показники діяльності клієнта. Метод коефіцієнтів зводиться до розрахунку співвідношень між окремими показниками чи групами показників (статей балансу), які характеризують фінансовий стан підприємства, і порівняння результатів з нормативними чи середніми значеннями. Ці значення показників розглядаються як середні для будь-яких підприємств незалежно від розмірів, галузі та специфіки діяльності, і це знижує ефективність застосування методу коефіцієнтів.
Для отримання точнішої картини необхідно використовувати галузеві значення коефіцієнтів, які б враховували особливості технологічних процесів і тривалість ділового циклу підприємств. Розрахунок середньогалузевих коефіцієнтів потребує обробки значної кількості статистичних даних, а тому для кожного окремого банку становить чималі труднощі. У розвинених країнах такі розрахунки здійснюють централізовано на рівні держави або великих спеціалізованих статистичних агенцій. В Україні система сереньогалузевих коефіцієнтів відсутня, тому можна рекомендувати банкам порівнювати два чи більше підприємств, які працюють в одній і тій самій галузі. Навіть порівняльний аналіз двох клієнтів дасть змогу вибрати надійнішого позичальника.
Банкам треба працювати над створенням власної бази фінансових коефіцієнтів не лише реальних, а й потенційних клієнтів, які подали кредитні заявки. І навіть якщо їх було відхилено, такі особи можуть отримати позичку в майбутньому. Для створення відповідних масивів інформації за галузями та групами клієнтів у банків є об'єктивні передумови. Адже здебільшого банки займають визначені сегменти ринку і працюють з кількома клієнтами однієї галузі. Отже, обслуговуючи клієнтів однієї або кількох галузей, банк має можливість зібрати достатню кількість інформації для проведення порівняльного аналізу, що полегшить процес оцінювання кредитоспроможності конкретного позичальника і дасть змогу дістати об'єктивну характеристику.
Перевагою методу фінансових коефіцієнтів є простота, але під час його застосування потрібно пам'ятати про низку обмежень і хиб, у результаті недооцінювання яких можна отримати неадекватну картину і зробити хибні висновки [60].
Під впливом інфляції ціна активів, відображена у балансі, може суттєво відрізнятися від реальної їхньої вартості, тому під час аналізу коефіцієнтів одного підприємства за тривалий період треба враховувати інфляційні зміни і проводити аналіз зважено та обережно.
Багато великих підприємств і фірм мають філії та дочірні компанії в різних галузях економіки, тому середні значення фінансових коефіцієнтів для них розробити важко. Це робить застосування методу коефіцієнтів зручнішим та ефективнішим для аналізу невеликих, вузькоспрямованих підприємств, а не багатогалузевих фірм.
Складно зробити правильні висновки щодо того, хороше чи погане значення коефіцієнта, оскільки одні й ті самі значення можуть бути наслідками різних причин. Наприклад, високе значення коефіцієнтів ліквідності може означати сильну позицію підприємства або надлишкову готівку, яка не приносить прибутку.
Визначення реального фінансового стану за методом коефіцієнтів ускладнюється через те, що під час аналізу використовуються численні показники. Деякі з них характеризують діяльність підприємства з позитивного боку, інші — з негативного. Різнобічність і різнорідність цих показників ускладнює виявлення загальних тенденцій у фінансовому стані підприємства. У такому разі необхідно використовувати статистичні прийоми аналізу, враховуючи динаміку коефіцієнтів.
Фінансові коефіцієнти розраховують на основі даних звітності, наданої банку клієнтом, але така інформація має низку хиб. По-перше, фінансова звітність складається на визначену дату, а отже, не відображає повністю процесів, які відбуваються за період між датами складання звітності. По-друге, у процесі підготовки звітності може застосовуватися "техніка декорації вітрин", тобто можуть виконуватися фінансові операції, які на короткий термін штучно поліпшують стан підприємства для того, щоб це знайшло відображення у звітах. По-третє, для одержання об'єктивних результатів потрібно аналізувати велику кількість фінансових звітів за низку періодів, тобто аналізувати динаміку змін показників, яка виявляє тенденцію розвитку підприємства. Такий аналіз не завжди можна провести через брак даних, неможливість зіставлення результатів, а також нестабільність економічних умов, коли результати аналізу некоректно екстраполювати на майбутнє. По-четверте, у фінансовій звітності констатуються факти, які вже здійснилися, тобто погіршення фінансового стану підприємства знайде відображення у балансі вже після того, як це відбулося, але така ситуація для банку неприйнятна. Крім того, до певних груп позичальників метод коефіцієнтів взагалі не може бути застосований, наприклад, до новостворених підприємств або позичальника — фізичної особи.
У міжнародній банківській практиці одним з найпоширеніших підходів до визначення кредитоспроможності позичальника є рейтингові системи, орієнтовані на врахування і кількісних, і якісних характеристик клієнта. Такі системи дають змогу визначити кредитоспроможність за допомогою синтезованого показника — рейтингу, вираженого у балах, встановити межі інтервалу його коливань і, залежно від кількості балів, визначити належність позичальника до того чи іншого класу клієнтів за рівнем ризику.
Рейтингові системи оцінки передбачають передусім вибір і обґрунтування системи показників та їхню класифікацію за групами. Ці групи ранжуються залежно від їх значущості в оцінці кредитоспроможності клієнта з позицій банку. Тобто одні й ті самі показники можуть мати різну вагомість в оцінці кредитного ризику з погляду різних банків, а також залежно від виду кредиту. Наприклад, у разі надання короткострокового кредиту найважливіше значення мають показники ліквідності та фінансової стійкості, за довгострокового кредитування — ефективності виробництва, прибутковості та рентабельності.
Рейтингова система оцінювання кредитоспроможності позичальника має розроблятися кожним банком індивідуально залежно від кредитної політики банку, стратегічних планів, маркетингових досліджень і загальних вимог до якості кредитів, які пропонує центральний банк. Отже, рейтингові системи відбивають підхід конкретного банку до оцінювання якості кредитів і можуть суттєво відрізнятися від банку до банку. Так, клієнт, кредитоспроможність якого занадто низька для одного банку, може стати бажаним клієнтом в іншому банку.
Фактично рівень ризиковості клієнта трансформується у ризик самого банку, оскільки ризики, на які наражається позичальник, стають банківськими ризиками за встановлення кредитних відносин. У міжнародній банківській практиці прийнято, що кожний великий банк розробляє власну рейтингову систему оцінки кредитоспроможності позичальника. Це дає змогу не лише прийняти обґрунтоване рішення щодо надання позички, а й визначити такі умови кредитування, які обмежать кредитний ризик банку і стануть підставою для укладання угоди. У світовій практиці кредитний рейтинг визначають спеціалізовані компанії — рейтингові агенції, такі як Standard & Poor, Moody's, Fitch, Duff and Phelps [64].
Загалом процес визначення кредитоспроможності позичальника великою мірою є творчим, а не механічним, і потребує від кредитних менеджерів глибокого знання економіки, специфіки галузей і підприємств, вимагає навиків збирання, систематизації та всебічного осмислення фактичного матеріалу. У процесі кредитування постає потреба нагромаджувати різнобічну і різнопрофільну інформацію про позичальника. Це завдання не з простих, адже часто у реальних господарських умовах не так багато часу відведено для прийняття рішень про можливість та умови кредитування. Оцінка фінансового стану позичальника здійснюється під час укладання кредитної угоди, а далі — не рідше разу на три місяці, а для банків-позичальників — не рідше разу на місяць.
Кредитний менеджер повинен завжди пам'ятати, що головною метою процесу аналізу кредитоспроможності позичальника є оцінювання кредитного ризику й виявлення джерел повернення основної суми боргу та відсотків за кредитом, а не аналіз фінансового стану клієнта як такий.
У процесі оцінювання фінансового стану позичальника — юридичної особи враховуються та аналізуються в динаміці такі основні економічні показники діяльності [65]:
платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної і загальної ліквідності);
фінансова сталість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);
обсяг реалізації;
обороти за рахунками (співвідношення чистих надходжень за рахунками та суми кредиту, наявність рахунків в інших банках, наявність картотеки неплатежів);
склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості;
собівартість продукції;
прибутки та збитки;
рентабельність;
кредитна історія позичальника.
Такі параметри оцінювання фінансового стану позичальника, як платоспроможність, фінансова сталість, рентабельність, характеризуються кількома показниками (табл.1.10) [63]:

Таблиця 1.10
Параметри оцінювання фінансового стану позичальника
Чисті надходження за всіма рахунками позичальника розраховуються так: різниця між середньомісячними надходженнями за рахунками (за винятком кредитних коштів) і щомісячними умовно-постійними зобов'язаннями (адміністративно-господарські витрати) множиться на кількість місяців дії кредитної угоди, від знайденого добутку віднімаються податкові платежі та інші зобов'язання перед кредиторами (за даними останнього балансу), які мають бути сплачені позичальником упродовж періоду дії кредитної угоди.
Середньомісячні надходження за рахунками позичальника обчислюються як середня арифметична величина всіх надходжень за останні три місяці, а для суб'єктів господарської діяльності з сезонним характером виробництва — за останні 12 місяців.
Отже, групування показників за їхнім економічним змістом дає змогу сформувати такі напрями аналізу фінансового стану позичальника [66]:
аналіз грошових потоків — співвідношення чистих надходжень за рахунками і суми основного боргу за кредитом, склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості, оборотність грошових коштів;
платоспроможність — коефіцієнти миттєвої, поточної і загальної ліквідності;
фінансова сталість — коефіцієнти маневреності й незалежності;
рентабельність — коефіцієнти рентабельності активів, рентабельності реалізації.
Крім перелічених, до уваги можуть братися й суб'єктивні чинники, які не завжди мають кількісні характеристики, але важливі для оцінки реальної величини ризику. Серед них такі [68]:
ефективність менеджменту;
ринкова позиція позичальника;
залежність від циклічних і структурних змін в економіці та в галузі;
ділова репутація;
наявність державних замовлень і державної підтримки позичальника;
професіоналізм керівництва.
У практиці американських банків для аналізу фінансового стану клієнта та його надійності з точки зору вчасного повернення боргу застосовується “правило п”яти сі", у якому критерії відбору клієнтів позначені символами, що починаються з літери “сі" [69]:
customer’s character (характер позичальника) — його репутація, рівень відповідальності, готовність і бажання гасити борг;
capacity to pay (фінансові можливості) — принципово у позичальника є три джерела коштів на погашення позики:
а) поточні касові надходження (cash flow);
б) продаж активів;
в) інші джерела фінансування (враховуючи кошти, позичені на
грошовому ринку).
capital (капітал, майно);
collateral (забезпечення);
current business conditions (загальні економічні умови).
В англійській економічній літературі принципи кредитування визначаються абревіатурою CAMPARI, що означає [71]:
С (character) — характеристика клієнта;
A (ability) — здатність до погашення позики;
M (margin) — маржа (доходність);
P (purpose) — мета кредиту;
A (ammount) — розмір позики;
R (repayment) — умови погашення позики;
I (insurance) — страхування ризику непогашення позики.
Розрізняють два підходи до аналізу фінансового стану фірми:
1) експрес-аналіз. Для швидкого експрес-аналізу розраховуються три найпопулярніші коефіцієнти: неплатоспроможності, абсолютної ліквідності і коефіцієнт загальної ліквідності (далі буде).
У практиці банків Великобританії головна увага приділяється коефіцієнту залежності (гірингу), який показує співвідношення залученого і власного (акціонерного) капіталу. Як залучений, так і власний капітал можна оцінити за балансовою або ринковою вартістю. Максимальне значення гірингу банками не встановлюється, але високе його значення (понад 100%) свідчить про високий кредитний ризик.
Комерційні банки практикують варіант експрес-аналізу за допомогою ПЕОМ. Він передбачає аналіз групи фінансових показників (таких як коефіцієнти автономії, маневровості, покриття балансу, абсолютної ліквідності, заборгованості, покриття інвестицій) та порівняння їх з оптимальними значеннями;
2) розгорнутий аналіз коефіцієнтів. Такий аналіз передбачає розрахунок великої кількості фінансових показників. Для зручності їх класифікують у групи за спільними ознаками. Наприклад, у практиці банків США застосовуються п”ять груп показників [70]:
показники ліквідності;
показники заборгованості;
показники погашення боргу;
показники ділової активності;
показники рентабельності.
Показники ліквідності (liquidity ratios) — характеризують здатність забезпечити своєчасне виконання своїх зобов”язань. Дають можливість передбачити спроможність і вірогідність повернення клієнтом позики у відповідності з угодою. Застосовуються для оцінки співвідношення найліквідніших елементів балансу фірми, її обігового капіталу (касова готівка, дебітори, матеріальні запаси) та короткотермінових зобов’язань. Чим вище покриття цих зобов’язань за рахунок активів, які швидко реалізуються, тим надійніший стан фірми, тим більше вона має шансів на одержання кредиту.
Коефіцієнт “лакмусового папірця" = Каса + Дебіторські рахунки + Цінні папери = —  —  —  — (1.1)
Короткотермінові зобов’язання
Показники заборгованості (leverage ratios) — показують розподіл ризику між власниками компанії (акціонерами) та її кредиторами. Активи можна профінансувати або за рахунок власних коштів, або за рахунок залучених. Чим вище значення цього показника, тим вищий ризик кредиторів і тим обережніше повинен ставитися банк до надання нових позик.

Коефіцієнт покриття основних засобів (fixed assetstonet worth ratio) =
Основні засоби
= —  —               (1.2)
Власний капітал
Коефіцієнт показує, яка частина основних засобів профінансована за рахунок власного капіталу. Взагалі кажучи, споруди, обладнання та інші довгострокові активи повинні покриватися за рахунок коштів акціонерів або довгострокових кредитів. Нормальним вважається співвідношення (0,75 — 1,0), оскільки вище співвідношення може означати, що в основні засоби вкладена частина обігового капіталу, а це може негативно вплинути на виробничу діяльність фірми.
Коефіцієнт короткотермінової заборгованості =
Короткотермінові зобов”язання
= —  —  —                                      (1.3)
Власний капітал
Нормальним вважається його значення (0,5), тобто позичальник повинен взяти на себе більшу частку фінансового ризику, ніж кредитори.
Коефіцієнт покриття загальної заборгованості =
Загальна сума зобов”язань
= —  —  —                                      (1.4)
Власний капітал
Показує, яка частина всіх активів фірми покрита за рахунок коштів кредиторів, а яка — за рахунок акціонерів. Якщо показник більше 1, частка кредиторів вища. Практика показує, що оптимальне значення коефіцієнта не повинно перевищувати 2.
Показники погашення боргу — дають можливість оцінити спроможність фірми оплатити поточну заборгованість за рахунок виручки. Для детального аналізу необхідно скласти графік грошових надходжень.
Коефіцієнт грошового потоку =
Прибуток після оплати податків + Амортизація — Дивіденди
= —  —  —  —  —  —                                                                   (1.5)
Позики з терміном погашення протягом одного року
Коефіцієнт показує, яка частина грошових надходжень фірми від операцій піде на покриття основного боргу та відсотків за кредити з терміном погашення протягом найближчого року. Чим нижчий коефіцієнт, тим менша “маржа безпеки" при погашенні боргів. Теоретично коефіцієнт = 1 забезпечує фірмі фінансову стабільність. Разом з тим необхідно проаналізувати конкретні терміни грошових надходжень, співставляючи їх з термінами чергових платежів.
Коефіцієнт виплати відсотків (times interest earned ratio) =
Прибуток до сплати податків + Платежі відсотків
= —  —  —  —                                                            (1.6)
Платежі відсотків
Коефіцієнт показує, у скільки разів прибутки фірми перевищують суму платежів відсотків за кредит. Звичайно, показник не повинен бути менше одиниці, інакше спроможність фірми погашати свої зобов’язання опиниться під загрозою.
Показники ділової активності (activity ratios) — дають можливість оцінити ефективність використання активів фірми.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості (accounts receivable turnover ratio) =
Середня сума дебіторських рахунків * 100
= —  —  —  —                                                   (1.7)
Сума продажу в кредит
Природно, даний показник має сенс лише у порівнянні з аналогічними коефіцієнтами інших підрозділів галузі. Якщо показник відносно високий, то це може вказувати на затримку в оплаті рахунків покупцями чи на занадто пільгові умови кредитування з метою стимулювання збуту продукції.
Коефіцієнт оборотності запасів (inventory turnover ratio) =
Матеріальні запаси * 365
= —  —  —                                      (1.8)
Собівартість реалізованих товарів
Високий коефіцієнт свідчить про ефективне використання ресурсів, але вона може бути передвісником виснаження запасів та незадоволення попиту споживачів.
Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості (accounts payable turnover ratio) =
Рахунки на оплату * 365
= —  —  —                                      (1.9)
Сума покупок
Дає можливість визначити, наскільки швидко фірма розраховується з постачальниками. Різкий ріст значення показника може вказувати на проблеми надходження грошей, а зниження — на дострокову оплату рахунків.
Показники рентабельності (profitability ratios) — свідчать про загальну ефективність роботи фірми.
Чистий прибуток * 100
Прибуток на одиницю продаж = —  —                              (1.10)
Продажі
Цей коефіцієнт не має стандартів, він залежить від галузі виробничої діяльності та інших факторів. У нас його називають рентабельністю реалізованої продукції.
Прибуток на одиницю активів (return on asset ratio) =
Чистий прибуток * 100
= —  —                                  (1.11)
Активи
Коефіцієнт характеризує прибутковість виробництва з точки зору використання активів фірми.
Прибуток на одиницю акціонерного капіталу (return on equity) =
Чистий прибуток * 100
= —  —                                   (1.12)
Акціонерний капітал
Багато з наведених вище показників використовуються і в нашій банківській практиці. Проте внаслідок відмінностей у бухгалтерській та статистичній звітності показники оцінки кредитоспроможності потенційного позичальника, які застосовуються у наших банках, дещо відрізняються від вище наведених.
Комерційний банк також може використовувати при аналізі фінансового стану позичальників показники, які рекомендовані постійними радниками USAIDBarents Group [72]:
1) Показник наявності оборотних коштів:
 (1.13)
2) Показник миттєвої ліквідності:
 (1.14)
3) Оборотність балансу:
 (1.15)
4) Оборотність дебіторської заборгованості:
 (1.16)
5) Оборотність кредиторської заборгованості:
 (1.17)
6) Покриття кредиторської заборгованості потоками грошових коштів:
 (1.18)
7) Маржа прибутковості:
 (1.19)
8) Показник автономності суб’єкта підприємницької діяльності:
 (1.20)
9) Показник рентабельності інвестованих коштів засновників:
 (1.21)
10) Показник рентабельності балансу:
 (1.22)
Комерційному банку рекомендується будувати та аналізувати динамічні ряди за кожним показником. Аналіз рядів динаміки дозволяє комерційному банку простежити еволюцію фінансово-господарської діяльності позичальника та зробити припущення щодо його майбутнього стану.

1.3 Процедури оцінки фінансового стану та короткострокової кредитоспроможності позичальників — юридичних осіб

Кредитоспроможнiсть позичальника — це здатнiсть юридичної або фiзичної особи повнiстю та у строк розрахуватися зi своїми борговими зобов'язаннями. Вона не фiксує неплатежi за минулий перiод або на якусь конкретну дату, а прогнозує його платоспроможнiсть на найближчу перспективу.
Процес аналізу та оцінювання кредитоспроможності клієнта складається з двох етапів [73]:
оцінювання моральних та етичних якостей позичальника, його репутації та намірів щодо повернення позички;
прогнозування платоспроможності позичальника на період кредитування.
Національний банк України в "Положенні про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків" [13] розробив методику аналізу фінансового стану позичальника, яка має враховуватися банками обов'язково. Однак наведені в Положенні вимоги є мінімально необхідними, і кожен банк може розробити власний підхід з урахуванням своєї специфіки, основних положень кредитної політики та конкретних економічних умов. Отже, кожен банк має право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки, що підвищують вимоги до показників для адекватної оцінки кредитних ризиків і належного контролю за ними. Крім того, банки самостійно визначають значущість кожного із запропонованих НБУ показників індивідуально для кожної групи позичальників з огляду на галузь економіки, сезонність виробництва, ліквідність балансу, обіговість коштів, становище на ринку.
Критерії оцінювання фінансового стану позичальника та методику їх визначення банк документально фіксує в окремому положенні і вони є невід'ємною частиною його кредитної політики. У методиці потрібно сформувати грунтовні та технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності клієнтів-позичальників і методи проведення аналізу. Вибір системи показників і методів залежить передусім від специфіки того сегмента ринку, який обслуговує банк (галузеві особливості, категорія позичальників), а також від рівня спеціалізації банку (іпотечний, інвестиційний, торгівельний), видів кредитів (короткострокові, довгострокові), стратегії та політики банку (надійність, ризиковість, агресивність), рівня кваліфікації кредитних працівників, рівня організації та технічного забезпечення аналітичної роботи в банку.
У процесі аналізу кредитоспроможності потрібно керуватися тим, що для кредитора пріоритетне значення має спроможність позичальника генерувати грошові потоки. І саме з цих позицій потрібно аналізувати фінансовий стан позичальника. Наприклад, у міжнародній банківській практиці зафіксовано непоодинокі випадки, коли банки охоче кредитують компанії, які за фінансовими звітами є збитковими, але вони генерують потужний грошовий потік.
Прикладом можуть бути авіаційні компанії США, які внаслідок великих амортизаційних відрахувань, пов'язаних із високою вартістю літаків, мають фінансовим результатом збитки. Водночас на рахунках цих компаній завжди є кошти, що і робить їх вигідними і надійними позичальниками. У вітчизняній практиці частіше існує зворотна ситуація, коли прибуткове підприємство не може розрахуватися за кредитом, оскільки його фінансовий прибуток перебуває у формі прострочених і сумнівних до повернення боргів. Однак у будь-якому разі аналіз динаміки грошових потоків позичальника дає банку цінну інформацію щодо його спроможності своєчасно повернути борг.
Методика оцінювання фінансового стану позичальника, перелік аналітичних показників, їхні нормативні значення та значущість (встановлюється за бальною системою з огляду на вагомість кожного показника серед інших) визначаються окремо для кожної групи позичальників. У загальному випадку виокремлюють такі групи позичальників: юридична особа, банк, фізична особа.
До укладання кредитного договору банк повинен ретельно проаналiзувати кредитоспроможнiсть позичальника, вивчити фактори, котрi можуть спричинити непогашення позики. Можливiсть повернення основної суми боргу є одним з головних принципiв, який завжди повинен бути дотриманий при проведеннi банком кредитних операцiй. Тому оцiнка якостi потенцiйного позичальника та встановлення обгунтованостi позики є важливими етапами надання кредиту. Анi наявнiсть солiдного забезпечення, нi будь-якi iншi позитивнi фактори не зможуть запобiгти кризовiй ситуацiї, якщо позика не була обгрунтована.
Аналiз кредитоспроможностi та фiнансового стану позичальника проводяться банком на пiдставi:
1) документiв та матерiалiв, отриманих безпосередньо вiд клiєнта;
2) документiв та матерiалiв про клiєнта у базах даних банку;
3) iнформацiї з оточення клiєнта.
Загальна уява про потенцiйного клієнта-позичальника, його характер визначається репутацiєю, ступенем вiдповiдальностi, готовнiстю та бажанням повертати борг. Банк повинен перш за все з'ясувати, як позичальник виконував попереднi зобов'язання ранiше, чи були у нього затримки у погашеннi позик, який його статус у дiловому свiтi. Для отримання психологiчного портрета позичальника (а чи збирається клiєнт повертати борг взагалi? наскiльки достовiрними можуть бути поданi ним матерiали та документацiя?) банк використовує особисте знайомство з клiєнтом, консультацiї з iншими банками та фiрмами, дiловими партнерами та iншу доступну iнформацiю.
Фiнансовi можливостi позичальника, його здатнiсть до погашання кредиту та процентiв за позикою визначаються за допомогою ретельного аналiзу його доходiв та витрат i перспектив їх змiни.
У принципi, у позичальника iснують три джерела погашення боргу:
поточнi касовi надходження;
продаж активiв;
iншi джерела фiнансування (враховуючи запозичення на фiнансовому ринку).
Для здiйснення оцiнки фiнансового стану позичальника-юридичної особи (крiм банкiв) банккредитор має врахувати чiтко визначенi об'єктивнi показники його дiяльностi, такi як:
а) обсяг реалiзацiї;
б) прибуток та збитки;
в) рентабельнiсть;
г) коефiцiєнти лiквiдностi;
д) грошовi потоки (надходження коштiв на рахунки позичальника) для забезпечення повернення позики та сплати процентiв за нею;
е) склад та динамiку дебiторсько-кредиторської заборгованостi.
Також слiд розглядати фактори суб'єктивного характеру [76]:
ефективнiсть управлiння позичальника;
макроекономiчна ситуацiя i стан розвитку галузi позичальника;
ринкова позицiя позичальника i його залежнiсть вiд циклiчних та структурних змiн в економiцi та галузi;
наявнiсть державних замовлень та державної пiдтримки позичальника тощо;
погашення кредитної заборгованостi позичальником в минулому.
Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника — юридичної особи банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності:
платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);
фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);
обсяг реалізації;
обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках; наявність картотеки неплатежів — у динаміці);
склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);
собівартість продукції (у динаміці);
прибутки та збитки (у динаміці);
рентабельність (у динаміці);
кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).
В табл.1.5 наведені алгоритми розрахунків показників рентабельності діяльності підприємства [53] — [57] з використанням форм фінансової звітності — Форма 1 “Баланс" та Форма 2 “Звіт про результати фінансової діяльності”:
Таблиця 1.5. Алгоритми розрахунку показників рентабельності
В табл.1.6 наведені алгоритми розрахунків показників ділової активності діяльності підприємства з використанням форм фінансової звітності — Форма 1 “Баланс" та Форма 2 “Звіт про результати фінансової діяльності” [25], [26]:
Таблиця 1.6. Алгоритми розрахунку показників ділової активності
В табл.1.7 наведені алгоритми розрахунків показників майнового стану підприємства з використанням форм фінансової звітності — Форма 1 “Баланс" та Форма 2 “Звіт про результати фінансової діяльності” [25], [26]:
Таблиця 1.7
Алгоритми розрахунку показників майнового стану
Платоспроможність підприємства — це здатність підприємства впевнено сплачувати всі свої боргові зобов’язання згідно з встановленими строками або відповідно до договірних умов [57]. Її можна вивчати за минулий період, на якусь певну (звітну) дату або як майбутню можливість розрахувати у необхідні терміни за існуючими короткостроковими зобов’язаннями.
Платоспроможність підприємства визначається системою показників ліквідності оборотних активів балансу. Знаменник в усіх наведених показників один і той самий — поточні пасиви, тобто термінові невідкладні зобов’язання.
Показники ліквідності характеризують здатність фірми виконувати свої поточні (короткострокові) зобов’язання за рахунок поточних активів.
Коефіцієнт загальної ліквідності (К_{л. заг)} (коефіцієнт покриття) — це відношення поточних активів (А_пот) до поточних зобов’язань (З_пот):
, (1.23)
де:  — поточні активи балансу (Форма 1 строка 260);
 — поточні зобов ' язання балансу (Форма 1 строка 620);
Цей результат співвідноситься з одиницею і показує, скільки грошових одиниць поточних активів припадає на одну грошову одиницю поточних зобов’язань.
При К_{л. заг.} <2 вважається, що платоспроможність підприємства невисока існує певний фінансовий ризик. Співвідношення 2: 1 вважається нормальним, але для деяких сфер бізнесу воно може коливатись від 1,2 до 2,5 [59].
Коефіцієнт термінової ліквідності (К_{л. терм)} — це відношення активів високої ліквідності (А_лікв) до поточних зобов’язань:
, (1.24)
де: А_{лікв —} активи високої ліквідності = поточні активи — запаси (Форма 1 строки (260100110120130140150);
Коефіцієнт абсолютної ліквідності (К_{л. абс)} характеризується відношенням грошових засобів та коротк. цінних паперів (Г, Ц_п) до поточних зобов’язань:
, (1.25)
де: Г, Ц_{п —} грошові засоби та короткострокові цінні папери (Форма 1 строки (230+240));
Значення цього коефіцієнта є достатнім, якщо він перевищує 0,20,25 [59].
Співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованостей — показує наскільки термінові надходження від боржників до підприємства відповідають терміновим вимогам кредиторів до підприємства:
, (1.26)
де: Здеб — короткострокова дебіторська заборгованість (Форма 1 строки (160+170+180+190+200+210));
Зкред — короткострокова кредиторська заборгованість (Форма 1 строки (520+530+540));
Значення цього коефіцієнту є сприятливими, якщо він перевищує 1,25.
Однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства є фінансова стійкість. Фінансова стійкість характеризує ступінь фінансової незалежності підприємства щодо володіння своїм майном і його використання.
В табл.1.8 наведені алгоритми розрахунків показників фінансової стійкості підприємства з використанням форм фінансової звітності — Форма 1 “Баланс" та Форма 2 “Звіт про результати фінансової діяльності” [25], [26]:
Для оперативного розрахунку абсолютних показників фінансової стійкості (коефіцієнту покриття запасів оборотними коштами) вартість запасів (З) порівнюється з послідовно поширюваним переліком таких джерел фінансування [59]:
власні оборотні кошти (Н_ВОК);
власні оборотні кошти і довгострокові кредити та позики (Н_ВОК + Дп);
власні оборотні кошти, довго — та короткострокові кредити і позики
(Н_ВОК + Дп + ДФЗ).
Відповідно до забезпеченості запасів згаданими варіантами фінансування можливі чотири типи фінансової стійкості:
1. Абсолютна стійкість — для забезпечення запасів (З) достатньо власних оборотних коштів; платоспроможність підприємства гарантована: З < Н_ВОК
2. Нормальна стійкість — для забезпечення запасів крім власних оборотних коштів залучаються довгострокові кредити та позики; платоспроможність гарантована: З < Н_ВОК+Дп
3. Нестійкий фінансовий стан — для забезпечення запасів крім власних оборотних коштів та довгострокових кредитів і позик залучаються короткострокові кредити та позики; платоспроможність порушена, але є можливість її відновити: З < Н_ВОК + Дп + ДФЗ
4. Кризовий фінансовий стан — для забезпечення запасів не вистачає “нормальних" джерел фінансування; підприємству загрожує банкрутство:
З > Н_ВОК + Дп + ДФЗ
Забезпеченість запасів джерелами формування є сутністю фінансової стійкості, її зовнішнім проявом, а наслідком є платоспроможність (ліквідність).
Таблиця 1.8
Алгоритми розрахунку показників фінансової стійкості
Розрахунок класу кредитоспроможності проводиться при розрахунках фінансової стійкості та ліквідності підприємства. При цьому впроваджені типові форми “Класу кредитоспроможності" [48] (табл.1.9):
Таблиця 1.9
Клас кредитоспроможності позичальників

1.4 Методи дисконтованих оцінок кредитоспроможності позичальників при довгостроковому інвестиційному кредитуванні

Інвестиційний проект розробляється задовго до реального початку його здійснення.
Реалізація проекту може тривати роками й десятиліттями. У проектному аналізі прийнятий метод зрівнювання різночасових грошей, так зване дисконтування [57].
Майбутня цінність Бс сьогоднішніх грошей визначається за формулою:
 (1.27)
де С — сьогоднішня сума грошей, що інвестуються;
d — постійна норма дисконту, що дорівнює прийнятій для інвестора нормі прибутку на капітал;
t — тривалість розрахункового періоду (в роках);
Сьогоднішня цінність Сб майбутніх грошей визначається таким чином:
 (1.28)
Перерахунок поточних і майбутніх сум в еквівалентній вартості шляхом дисконтування дозволяє визначити цінність проектів на основі поточних і майбутніх витрат і результатів. Підраховані за кожний рік життя проекту, вони дисконтуються, а потім підсумовуються з метою одержання загального показника цінності проекту, на основі якого роблять висновок щодо прийнятності проекту.
Критерії, що використовуються в аналізі інвестиційної діяльності, можна підрозділити на дві групи в залежності від того враховується чи ні часовий параметр:
1) засновані на дисконтованих оцінках;
2) засновані на облікових оцінках. До першої групи відносяться критерії:
чистий приведений ефект (Net Present Value, NPV);
індекс рентабельності інвестиції (Probability Index, PI);
внутрішня норма прибутку (Internal Rate of Return, IRR);
модифікована внутрішня норма прибутку (Modified Internal Rate of Return, MIRR);
дисконтований строк окупності інвестиції (Discounted Payback Period, DPP).
До другої групи відносяться критерії:
строк окупності інвестиції (Payback Period, PP);
коефіцієнт ефективності інвестиції (Accounting Rate of Return, ARR).
а) Метод розрахунку чистого приведеного ефекту
Цей метод заснований на зіставленні величини вихідної інвестиції (IC) із загальною сумою дисконтованих чистих грошових надходжень, генерованих нею протягом прогнозованого періоду.
Оскільки приплив коштів розподілений у часі, він дисконтується за допомогою коефіцієнта r, встановлюваного інвестором самостійно виходячи зі щорічного відсотка повернення, який він хоче чи може мати на інвестований їм капітал. Припустимо робиться прогноз про те, що інвестиція (IC) буде генерувати протягом n років річні доходи в розмірі Р₁, Р₂, …, Р_n.
Загальна накопичена величина дисконтованих доходів (Present Value, PV) і чистий приведений ефект (Net Present Value, NPV= ЧДД чистий дисконтований доход) відповідно розраховуються по формулах [57]:
 (1.29)
 (1.30)

Якщо NPV>0, то проект варто прийняти; якщо NPV<0, то проект варто відкинути; NPV=0, то проект ні прибутковий, ні збитковий.
Дамо економічне трактування критерію NPV з позиції власників компанії, що по суті і визначає логіку критерію NPV:
якщо NPV<0, то у випадку прийняття проекту цінність компанії зменшиться, тобто власники компанії понесуть збиток;
якщо NPV=0, то у випадку прийняття проекту цінність компанії не зміниться, тобто добробут її власників залишиться на колишньому рівні;
якщо NPV<0, то у випадку прийняття проекту цінність компанії, а отже, і добробут її власників збільшиться.
Проект із NPV=0 має додатковий аргумент у свою користь — у випадку реалізації проекту добробут власників компанії не зміниться, але в той же час обсяги виробництва зростуть, тобто компанія збільшиться в масштабах.
Якщо проект припускає не разову інвестицію, а послідовне інвестування фінансових ресурсів протягом m років, то формула для розрахунку NPV модифікується в такий спосіб (з врахуванням впливу інфляції як на дисконтовані потоки інвестиції, так і на сгенеровані потоки прибутку інвестиційного проекту):
 (1.31)
де j — прогнозований середній рівень інфляції.
б) Метод розрахунку індексу рентабельності інвестиції.
Цей метод є по суті наслідком попереднього.
Індекс рентабельності (PI) = ІД (індекс доходності) розраховується по формулі [57]:

 (1.32)
Якщо PI>1, то проект варто прийняти; якщо PI<1, то проект варто відкинути; якщо PI=1, то проект є ні прибутковим, ні збитковим.
Якщо проект припускає не разову інвестицію, а послідовне інвестування фінансових ресурсів протягом m років, то формула для розрахунку PI. модифікується в такий спосіб (з врахуванням впливу інфляції як на дисконтовані потоки інвестиції, так і на сгенеровані потоки прибутку інвестиційного проекту):
 (1.33)
в) Метод розрахунку внутрішньої норми прибутку інвестиції
Під внутрішньою нормою прибутку інвестиції (IRR= ВНД) розуміють значення коефіцієнта дисконтування r, при якому NPV проекту дорівнює нулю:
IRR = r, при якому NPV = f (r) = 0.
Іншими словами, якщо позначити IC=CF₀, то IRR знаходиться з рівняння [57]:
 (1.34)
За допомогою таблиць вибираються два значення коефіцієнта дисконтування r₁<r₂ таким чином, щоб в інтервалі (r₁, r₂) функція NPV=f (r) змінювала своє значення з “+” на “” чи з “” на “+". Далі застосовують формулу
 (1.35)
де r_{1 —} значення табульованого коефіцієнта дисконтування, при якому
f (r₁) >0 (f (r₁) <0)); r₂ — значення табульованого коефіцієнта дисконтування, при якому f (r₂) <0 (f (r₂) >0)).
г) Метод визначення строку окупності інвестицій
Цей метод, що є одним з найпростіших і широко використовуємих у світовій обліково-аналітичній практиці, не припускає тимчасової упорядкованості грошових надходжень [57]. Алгоритм розрахунку строку окупності (СО) залежить від рівномірності розподілу прогнозованих доходів від інвестиції. Якщо доход розподілений по роках рівномірно, то строк окупності розраховується розподілом одноразових витрат на величину річного доходу, обумовленого ними. При одержанні дробового числа воно округляється убік збільшення до найближчого цілого. Якщо прибуток розподілений нерівномірно, то строк окупності розраховується прямим підрахунком числа років, протягом яких інвестиція буде погашена кумулятивним доходом. Загальна формула розрахунку показника СО має вид:
, при якому  (1.36)
Нерідко показник СО = РР розраховується більш точно, тобто розглядається і дробова частина року; при цьому робиться припущення, що грошові потоки розподілені рівномірно протягом кожного року.
Тоді формула (1.36) модифікується для розрахунків як:

 (1.37)
При враховуванні часового аспекту в розрахунок приймаються грошові потоки, дисконтовані по показнику WACC, а відповідна формула для розрахунку дисконтованого строку окупності (DPP) має вид:
, при якому  (1.38)
Очевидно, що у випадку дисконтування строк окупності збільшується, тобто завжди DPP>PP. Іншими словами, проект прийнятний за критерієм СО може виявитися неприйнятним за критерієм DPP= ДСО [57].
Якщо проект припускає не разову інвестицію, а послідовне інвестування фінансових ресурсів протягом m років, то формула для розрахунку ДСО (DPP) модифікується в такий спосіб (з врахуванням впливу інфляції як на дисконтовані потоки інвестиції, так і на сгенеровані потоки прибутку інвестиційного проекту):
 (1.39)

1.5 Менеджмент оцінки кредитоспроможності позичальника та необхідного рівня забезпеченості кредитів

Опираючись на проведений аналiз кредитоспроможностi та фiнансового стану позичальника, банк може зробити висновок про реальнiсть, можливостi та способи повернення надаваної позики та ступiнь кредитного ризику.
Якщо у процесi оцiнки кредитоспроможностi клiєнта банк дiйшов позитивного висновку про привабливiсть кредитної угоди, то наступним елементом визначення рiвня кредитного ризику даної справи постає залучення достатнього забезпечення кредиту, позаяк будь-якi прогнознi розрахунки, навiть найоптимiстичнiшi, не здатнi передбачити усiх можливих ускладнень з поверненням позики та процентiв пiд час її використання [61].
Сутнiсть даного методу захисту вiд кредитних ризикiв полягає у тому, що позичальник апрiорно гарантує вiдшкодування суми кредиту та процентiв за ним. До таких гарантiй вiдносять: неустойку, заставу (заклад), поступку вимог та прав, передавання права власностi, гарантiї та поруки, страхування.
Наведенi форми забезпечення повернення кредиту оформлюються спецiальними документами, котрi мають юридичну силу i закрiплюють за кредиторами визначене джерело для погашання позики у разi вiдсутностi коштiв у позичальника при настаннi строку виконання зобов'язань.
Неустойка (штраф, пеня) — це визначена законодавством або кредитним договором грошова сума, котру боржник повинен сплатити кредитору у разi невиконання зобов'язань або їх неналежного виконання, зокрема, у разi прострочення виконання. Пеня, як правило, застосовується у випадках несвоєчасного виконання зобов'язання, у процентному вiдношеннi до суми простроченого зобов'язання i є продовжуваною (тривалою) вiдповiдальнiстю, тобто застосовуваною послiдовно за кожний з перiодiв прострочення до повного виконання зобов'язання. Штраф може виражатись у процентному вiдношеннi до суми неналежного виконання зобов'язання або у твердiй сумi. Так, зазвичай кредитним договором передбачається сплата бiльшої процентної ставки за непогашену у строк заборгованiсть та невиплаченi проценти за позикою, рiзниця ж мiж платою за користування позикою у разi прострочення платежiв її повернення та платою при своєчасному її погашаннi за своїм змiстом i є пенею; за нецiльове використання кредиту, виявлене банком, — штраф у процентному розмiрi вiд суми нецiльового використання.
Застава, згiдно чинного законодавства України, є способом забезпечення зобов'язань, зокрема, отриманих позик. У цьому випадку банк набуває права у разi невиконання позичальником зобов'язання щодо повернення кредиту та процентiв за ним задовiльнити свої вимоги за рахунок вартостi заставленого предмету. Тому предмет застави повинен володiти наступними характеристиками:
1. Висока лiквiднiсть. Пiд лiквiднiстю у даному разi розумiють здатнiсть заставленого активу до конвертацiї у грошовi засоби.
2. Здатнiсть до тривалого зберiгання. (щонайменше, протягом термiну дiї кредитного договору).
3. Вiдносна стабiльнiсть ринкових цiн на заставлений предмет та наявнiсть реальної вартостi предмета застави.
4. Низькi витрати на зберiгання (утримання) та можливу реалiзацiю застави.
Предметом застави можуть бути майно та майновi права. В залежностi вiд об'єкта застави розрiзняють декiлька видiв застави:
1) застава товарно-матерiальних цiнностей: при застосуваннi цiєї форми в якостi предмета застави виступають партiї сировини, матерiалiв, готової продукцiї. Перевагу надають товарам, торгiвля котрими проводиться на бiржi, тобто таким, на якi легко визначити ринкову цiну. Прийнятнiсть товарно-матерiальних цiнностей для застави зумовлюється якiстю цiнностей та доступнiстю кредитора до здiйснення контролю за їх збереженням. Критерiями якостi товарно-матерiальних цiнностей вважають вищенаведенi характеристики предметiв застави. Також умовою використання товарних запасiв у виглядi застави є можливiсть їх страхування.
2) застава дебiторських рахункiв: прийнятнiсть даного виду застави визначається такими критерiями, як якiсть товарiв та послуг, що реалiзуються, та фiнансова стiйкiсть покупця. У зв'язку з цим банки аналiзують динамiку покупця, що характеризує повернення окремих цiнностей, а також динамiку, структуру та тривалiсть дебiторської заборгованостi стосовно кожного платника.
3) застава цiнних паперiв: в заставу приймають державнi цiннi папери та папери пiдприємств та фiрм. Обов'язковою умовою тут постає висока лiквiднiсть цiнних паперiв. Якщо за предмет застави використовують, наприклад, акцiї фiрм, то у даному випадку мова не йде про акцiї, емiтованi підприємством-позичальником, а про тi акцiї, котрi вiн придбав на ринку цiнних паперiв, позаяк вкладення капiталу у цiннi папери є його реальним майном.
4) застава векселiв: можливе широке застосування даного виду застави з розвитком комерцiйного кредитування та вексельного обiгу в Україні. Головна вимога до векселя як до предмета застави полягає в обов'язковостi вiдображення реальної товарної угоди. Слiд враховувати також строк платежу за векселем, якiсть та асортимент товарiв, що продаються в кредит.
5) застава депозитiв, що знаходяться у тому ж банку: найбiльш зручний i найбiльш привабливий для банку вид застави, оскiльки застава пропонується одразу у грошовiй формi, банк має пряму змогу контролювати стан предмета застави, а у разi невиконання позичальником своїх вимог заставлений депозит просто використовується банком для погашення боргу.
6) застава нерухомостi (iпотека): зазвичай використовується при наданнi великих довгострокових кредитiв, так званих iпотечних позик. Iпотекою визнається застава землi, нерухомого майна, при якiй земля та (або) майно, що становить предмет застави, залишається у заставодавця або третьої особи. Предметом iпотеки може бути майно, пов'язане iз землею — будiвля, споруда, квартира, пiдприємство (його структурнi пiдроздiли) як цiлiсний майновий комплекс, а також iнше майно, вiднесене законодавством до нерухомого.
7) застава дорогоцiнних металiв: в якостi предмета застави приймають монети, зливки, вироби iз золота, срiбла, платини, дорогоцiннi каменi, коштовностi тощо. Цей вид застави у даний час застосовується дуже рiдко.
8) застава рухомого майна: обладнання, машини, механiзми, iнвентар, транспортнi засоби, худоба та iнше — для промислових, комерцiйних та iнших фiрм, фермерських господарств; предмети довготривалого вжитку (в т. ч. особистi транспортнi засоби) — для iндивiдуальних позичальникiв.
Якщо розглядати заставу майна бiльш широко, то банк в якостi застави може приймати i права позичальника на володiння заставленим майном.
Предмет застави може залишатися у володiннi як заставодавця (позичальника), так i заставодержателя (банку-кредитора). Природньо, що кращим випадком для банку щодо контролю та впевпеностi у збереженнi предмета застави є передання останнього на зберiгання заставодержателю. У даному разi рухоме майно, заставлене пiд забезпечення отримуваної позики, передане у володiння заставодержателевi, є закладом. У випадку залишення предмета застави у заставодавця пiд замком та печаткою заставодержателя таку заставу називають твердою.
При оцiнцi предмета застави банку слiд мати на увазi, що реальна вартiсть заставленого майна повинна бути не меншою суми кредиту та витрат щодо виконання кредитного договору та договору застави. Як правило, загальна заборгованiсть за кредитом з метою зниження ризику кредитування не повинна перевищувати 7075% вартостi заставленого предмета — тодi кредит вважається забезпеченим.
Банку слiд також перевiрити, чи пропоноване в заставу майно не є вже ранiше заставленим, тобто у жодному разi не припускати можливого перезаставлення, оскiльки у разi неповернення суми боргу позичальником звернення стягнення на заставлене майно може бути не задоволене, i кредитний ризик таким чином значно зросте.
Гарантiя — це форма забезпечення надаваної позики у виглядi договору, котрий укладається мiж банком-кредитором та третьою особою гарантом про вiдповiдальнiсть за повернення позичкового боргу клiєнта шляхом надiслання у банк гарантiйного листа та прийняття цього листа банком до виконання. Можна також вважати встановленими договiрнi стосунки в частинi гарантiї, якщо у договорi мiж банком та отримувачем кредиту є посилання на наданий банку гарантiйний лист. Гарантами можуть виступати будь-якi фiнансово стiйкi органiзацiї або банки. Вважаються найменш ризикованими позики, наданi пiд гарантiї уряду або iнших банкiв. Строк дiї гарантiї передбачають зазвичай на 1015 днiв довшим вiд термiну повернення боргу. Гарант несе субсидарну вiдповiдальнiсть, тобто кредитор має право вимагати задоволення заборгованостi у повному обсязi або окремiй її частцi вiд гаранта тiльки у разi неможливостi їх задоволення за рахунок боржника. Якщо позичальник при настаннi термiну погашання позики не має коштiв на розрахунковому рахунку, непогашений кредит стягується у безспiрному порядку з рахунку гаранта.
Порука — також форма забезпечення кредиту, згiдно якої поручитель на пiдставi письмово укладеної угоди зобов'язується перед банком-кредитором вiдповiдати за виконання позичальником свого боргу у повному обсязi або його частцi. Якщо iнше не обумовлене договором поручительства, то:
а) у разi невиконання зобов'язань боржник та поручитель несуть вiдповiдальнiсть перед банком як солiдарнi винуватцi боргу;
б) поручитель вiдповiдає в тому ж обсязi, як i боржник, зокрема, за сплату процентiв, вiдшкодування збиткiв, сплату неустойки;
в) особи, якi спiльно дали поручительство, несуть вiдповiдальнiсть перед банком солiдарно.
Поступка (цесiя) на користь банку вимог та рахункiв позичальника третiй особi як наступна форма забезпечення означає передавання прав банковi змiнювати напрямок грошового потоку вiд реалiзацiї товарiв та послуг на погашання кредиту при настаннi термiну його повернення. Цесiя виконується на пiдставi укладеної мiж банком та позичальником угоди, в котрiй зазначаються сума вимог та рахункiв, що пiдлягають перепоступцi, та iншi умови. Коли позичальник має розрахунковий рахунок у даному банку, то угода про перепоступку не є обов'язковою, а момент перепоступки можна передбачити у кредитному договорi.
Ще одним методом захисту банкiв вiд кредитних ризикiв у своїй дiяльностi та однiєю з можливих форм забезпечення надаваних позик є така галузь, як страхування окремих випадкiв, вiрогiдних у взаємовiдносинах мiж кредитором та позичальником. Оскiльки комерцiйним банкам чинним законодавством забороняється власна дiяльнiсть у сферi страхування, банки для вiдстоювання своїх iнтересiв звертаються до страхових компанiй.
Даний спосiб широко застосовується практично у всьому свiтi. Страхування операцiй та дiй, пов'язаних з наданням кредитiв, передбачає повне передання вiдповiдальностi та ризику органiзацiї, котра страхує кредит.
До кредитних ризикiв, котрi можна застрахувати, вiдносять:
а) страхування ризикiв забезпечення кредитiв;
б) страхування пiдприємницьких ризикiв позичальника, що стосуються використовуваної ним позики;
в) страхування банкiвських кредитiв та контрактiв, пiд якi надаються кредити.
г) страхування забезпечення кредитiв, що передбачає можливiсть застрахувати заставлюване матерiальне майно, цiннi папери, (акцiї, сертифiкати, векселi тощо).
Безпосереднiм видом страхування вiд кредитних ризикiв для комерцiйних банкiв є страхування банкiвських кредитiв та контрактiв, пiд якi надаються кредити. Дана послуга страхових компанiй України виникла на етапi перехiдної економiки. Вона складається з наступних видiв:
1) страхування ризику неповернення кредиту: договiр страхування укладається мiж страховиком та банком. У договорi передбачається рiвень вiдповiдальностi страховика, котрий не повинен перевищувати 90%. Страхова сума визначається як загальний борг позичальника за кредитом. За цим видом страхування можливi два варiанти:
а) мiж банком та страховиком укладається загальна угода, згiдно якої банк передає на страхування ризики неповернення кредитiв за всiма кредитними договорами;
б) на страхування передаються тiльки окремi ризики.
Зрештою, страхування ризику неповернення кредитiв у даний час майже не використовується, оскiльки банки не хочуть бути страхувальниками та сплачувати страховi премiї, хоча за цiєю формою договору iнтереси банкiв захищаються.
2) страхування вiдповiдальностi позичальникiв за неповернення кредитiв:
даний договiр укладається мiж страховиком та позичальником. Страхова сума також дорiвнює загальному борговi клiєнта. Даний вид страхування зараз доволi поширений, проте у зв'язку з впливом цiлого ряду негативних чинникiв економiчної стагнацiї, полiтичної хиткостi та податкової дискримiнацiї, зростанням обсягiв непогашених заборгованостей його не можна вважати ефективним. Застосовуються й iншi юридичнi форми, наприклад, договiр поступки банковi позичальником-страхувальником права вимоги страхового вiдшкодування при настаннi страхового випадку тощо.
3) страхування ризику несплати процентiв: не набув поширення, оскiльки вищевказанi види страхування передбачали цю форму як їх складову частину.
4) страхування вiдповiдальностi за невиконання умов контрактiв: даний вид страхування також з'явився у перехiдний перiод розвитку економiки i слугував забезпеченням кредитiв, надаваних банками. Договiр укладався мiж страховиком та партнером банку по контракту, за яким надавався кредит.д.еколи укладались чотирьохстороннi договори, сторонами яких виступали банк, страховик, позичальник та партнер по контракту.
Загалом страхування надаваних банком кредитiв вiд ризику їх неповернення трактується як форма недостатнього забезпечення, тому при управлiннi банками кредитними ризиками їм слiд розглядати даний метод зниження ризикiв як допомiжний у поєднаннi з iншими.
У даному роздiлi варто побiжно згадати й такий метод захисту вiд кредитних ризикiв, як надання банками дисконтних позик, тобто попереднє утримання плати за користування кредитом з суми надаваної позики. Такий спосiб гарантує банковi отримання процентiв за кредитом, але питання про повернення основної суми боргу залишатиметься вiдкритим, якщо не будуть використанi й iншi засоби зниження ризику. Даний метод застосовується iноземними банками. В Українi надання дисконтних позик заборонене.