Отже, оптимальним варіантом для банків буде утримання частки неповернутих споживчих кредитів у прийнятних межах. Цього можна досягти за двох підходів: боротьби з причинами та боротьби з наслідками. Підходом боротьби з причинами передбачається відбір позичальників для надання споживчих кредитів, на основі найпростіших кредитних скорингів, які на сьогодні за даного виду кредитування практично не застосовуються. Підхід боротьби з наслідками передбачає передачу клієнта-боржника колекторській компанії, аби та за винагороду «вибила» гроші, та формування страхових резервів. Колекторами, як правило, працюють психологи або лінгвісти. За декілька бесід із неплатником вони знаходять його вразливе місце. Повертають борги в три етапи:
-              спілкування з клієнтом за телефоном і розсилання листів за домашніми і робочими адресами;
-              виїзд співробітників компанії, з'ясування причин неповернення боргу;
-              звернення до судових і правоохоронних органів.
Практика свідчить, що більшість боржників «здається» вже за два етапи. Колектор тисне в першу чергу психологічно: залякує в рамках закону. Крім того, серйозні колекторські компанії, як правило, мають добрі контакти з судами Вартість комісійних, котрі сплачують колекторським компаніям, залежить від того, наскільки прострочений кредит, який продається колекторським компаніям, яку інформацію банк може надати, – це може бути і 15, і 20, і значно більше відсотків [7].
Стосовно формування страхових резервів слід зазначити, що, наприклад, у країнах Європейського Союзу не практикують встановлення жорстких вимог щодо того, які саме резерви банки зобов'язані створювати під свої проблемні борги за виданими кредитами. Польські банки самі повинні створювати резерви під усі кредити «під загрозою». Нині вони створили резерви, які покривають загалом 64.5% від загальної суми таких кредитів[7]. Подібної практики дотримуються в Іспанії. У кожного банку – своя політика, він самостійно створює спеціальні фонди для покриття простроченої заборгованості. їх обсяг залежить від того, скільки і яких саме кредитів надано клієнтам, чия платоспроможність стала викликати сумніви. Але, скажімо, центральний банк Іспанії не має права заборонити тим чи іншим комерційним банкам надавати нові кредити. Сьогодні, зважаючи на велику загальну заборгованість іспанських сімей, він лише рекомендує комерційним банкам обмежувати нові кредити, щоб загальна заборгованість зростала повільніше. Втім, це лише рекомендації центрального банку, вони не обов'язкові для виконання. У Росії банки також зобов'язані створювати резерви під «проблемну» заборгованість. У банківському нагляді впроваджується так званий принцип «професійної», або «мотивованої» думки, тобто банкір сам повинен оцінювати ризик, який він на себе бере. Якщо банкір за певними ознаками розуміє, що даний кредит – «дуже поганий», він має сам вирішити, чи треба створити під нього 100-відсотковий резерв, адже даний кредит навряд чи повернеться. За невеликих сумнівів банк створить резерв розміром, скажімо, 3%.

3.2 Практичні аспекти організації системи захисту від кредитного ризику ВАТ «Кредобанк»

В даному параграфі розглянемо особливості організації системи захисту від кредитного ризику в ВАТ «Кредобанк».
ВАТ «Кредобанк» контролює наступні параметри кредитного ризику:
-                     склад портфелів активів та існування концентрацій;
-                     рівень забезпечення кредитного ризику заставою;
-                     обсяг умовних зобов`язань банку (гарантій, непокритих і резервних акредитивів, кредитних ліній, обов`язкових та не обов`язкових до надання);
-                     тенденції щодо зростання обсягів активних операцій, прострочень, негативно класифікованих кредитів і збитків від активних операцій;
-                     достатність резервів банку під можливі втрати за активними операціями.
Управління кредитними ризиками здійснюють постійно діючі комітети: кредитний комітет та комітет з управління активами та пасивами.
Значення показників ризику, які мають місце у банку відповідають нормам, встановлених НБУ, нижче наведені їх значення:
-                     максимальний розмір ризику на одного позичальника становить 22,60%, при нормативному значенні не вище ніж 25%;
-                     норматив «великих» кредитних ризиків, який має значення 254,85%, при нормативному значенні 800%;
-                     норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, який не повинен перевищити 5%, у банку має значення 4,07%;
-                     норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, який не має перевищувати 40%, дорівнює у банку 9,33%;
-                     норматив інвестування в цінні папери має значення 0,07%, при максимальному значенні 15%;
-                     норматив загальної суми інвестування має значення 20,17%, при допустимому значенні не вище ніж 60%.
Мінімізація кредитних ризиків банком слід проводити за рахунок вивчення кредитоспроможності позичальника, що проводяться на підставі документів бухгалтерської звітності, бізнес-плану, контрактів, на оплату яких направляються позичені кошти, ділових партнерів позичальника, маркетингових досліджень (при необхідності), професійних якостей керівництва підприємства тощо, з метою одержання підтвердження спроможності виконання позичальником взятих на себе зобов’язань перед банком.
Важливим напрямком зниження кредитних ризиків є дбайливий підхід щодо питання забезпечення виконання позичальником взятих на себе кредитних зобов’язань перед банком: банк користується такими формами забезпечення виданих кредитів як застава і поручительство. В якості застави приймається нерухомість, транспортні засоби, майнові права на грошові кошти. Основним забезпечення кредитів ВАТ «Кредобанк» є застава, динаміка якої змінювалась наступним чином: за 2007 рік зменшилась на 29,51%, але протягом наступного 2008 року зросла та станом на 01.01.2009 рік становила 6 740 884,80 грн. Заставлене майно має достатню вартість, щоб повернути наданий кредит та відсотки за користування кредитом, а також покрити всі видатки, пов’язані з процесом реалізації застави.
Керівництво ВАТ «Кредобанк» виважено підходить до оцінки кредитних ризиків, рішення щодо надання кожного кредиту приймалось Кредитним комітетом банку з урахуванням наявної концентрації, кредитної історії конкретного позичальника та його репутації.
Якість кредитного портфелю ВАТ «Кредобанк» за звітний період майже не змінилася: доля стандартної заборгованості станом на 01.01.2008 року збільшилася до 57,1% в порівнянні з 53,4% станом на 01.01.2007 року, та продовжувала зростати протягом 2008 року та на 01.01.2009 року становила 58,5%.
У процесі управління кредитними ризиками особлива увага приділяється взаємозв’язку з операційним ризиком, а саме тому, щоб зростання активів, які генерують кредитний ризик, було плановим і відповідало досвіду та операційним можливостям персоналу. При розширенні обсягів кредитування застосовується жорсткий підхід щодо структури, термінів, рівня зростання та способів розрахунків. Оцінка платоспроможності фірми – потенційного клієнта ВАТ «Кредобанк», постійна проблема, з якою зіштовхуються підрозділи банку, пов'язані з реалізацією його кредитної політики. На основі такої оцінки визначаються умови надання як короткострокового, так і особливо довгострокового кредитів банку.
Прагнучи запобігти укладенню кредитної угоди з потенційно неплатоспроможним клієнтом, банк повинний піддати глибокому аналізу як фактичний фінансовий стан потенційного клієнта, так і перспективи зміни цього стану в умовах динамічного ринку, у якому функціонує клієнт. Такий аналіз являє собою власне кажучи «зовнішній контроллінг» стосовно фірми-клієнта банку.
Застосовувані ВАТ «Кредобанк» методи оцінки платоспроможності позичальника різні, але усі вони містять визначену систему фінансових коефіцієнтів.
На підставі угруповання статей балансу аналізуються такі пропорції, як співвідношення довгострокової заборгованості і власних коштів, співвідношення стабільних власних ресурсів і суми активів, динаміка витрат і збитків у порівнянні з темпами зростання виробництва і т.д. Крім того, показники стану готівки оцінюються з урахуванням рівня розвитку підприємства, його рентабельності і якості, потреби в оборотних коштах. Останнє вивчається на основі показників швидкості обігу залишків сировини і готової продукції на складі, а також термінів розрахунків з постачальниками.
Проблемним для ВАТ «Кредобанк», на сьогодні, також є питання врахування кредитного ризику при обчисленні ставки відсотка по кредиту. Як відомо, ризикованість кредитів, що їх надає будь-яка банківська є різною і тому виникає потреба корегування відсоткової ставки за даними кредитами. Ми пропонуємо для цих потреб використати наступну методику. При напрацюванні даної методики автором було використано базові знання, які були отримані при вивченні курсу теорії ймовірності, що входить у стандартну програму підготовки спеціаліста в Інституті підприємництва та сучасних технологій.
Для викладення даної проблеми слід в першу чергу слід означити певні базові поняття.
Кредитний ризик за конкретною угодою – це ймовірність отримання банком збитків від невиконання позичальником конкретної кредитної угоди (0<p<1).
Зважений кредитний ризик – добуток суми позики (Si), зафіксованої у кредитній угоді та ймовірності невиконання позичальником конкретної кредитної угоди (p).
Кредитний ризик за всім портфелем (D) який складається з n угод – це середньозважена величина ризиків за всіма угодами кредитного портфелю. Його можна виразити за допомогою формули наступним чином:
                                                           (3.6)
Де:
- ймовірність невиконання позичальником конкретної кредитної угоди, і = 1,… n.
 – сума і-ї позички
                                                                                 (3.7)
Прийнявши ймовірність невиконання позичальником кредитної угоди – р, ймовірність виконання можна визначити як (1 – р). Якщо абстрагуватись від таких цілком реальних витрат банку як заробітна платня робітників кредитного відділу банку, витрати на збір та обробку інформації то відсоток за кредитами (R) повинен компенсувати часову вартість грошей (вільна від ризику ставка r) та ризик неповернення позики (p). Це можна записати у вигляді формули:
                                                                    (3.8)
Рівняння (10) виражає фундаментальний зв’язок ризику і доходу: відсоткова ставка за позикою збільшується якщо є підстави вважати, що клієнт не погасить кредит.
Для банку винагородою за ризик є премія за ризик непогашення (П) з рівняння (10) одержуємо:
                                                              (3.9)
Для проведення розрахунку сукупного кредитного ризику слід згадати основні правила оперування з ймовірностями:





Застосовуючи дані формули, правила операцій з ймовірностями і враховуючи те, що кредитний ризик є результатом взаємодії декількох ризиків можна легко обрахувати ставку відсотка по кредитах з різним рівнем ризикованості.
Проблема полягає лише втому, що дуже важко точно оцінити рівні складових ризиків, тому для цього як правило використовуються вищезгадані експертні методи.
Треба також зазначити, що існує пряма залежність між ризикованістю кредитного портфеля банку та кореляцією окремих кредитних угод. Наприклад, якщо банк додає до вже існуючих кредитів у галузі електроенергетики іще один аналогічний, то він тим самим значно підвищує ризикованість всього портфеля. Виходячи з вищесказаного необхідно врахувати дану компенсацію за портфельний ризик. Математично це виглядає так:
                                         (3.10)
Де:
 – відсоток за позикою.
d – показник зміни середньозваженого ризику портфеля .
D₀ – Середньозважений ризик кредитного портфеля без урахування даної позики.
D₁ – Середньозважений ризик кредитного портфеля з урахуванням даної позики.
З наведених формул очевидно, що якщо нова позика збільшує (зменшує) середньозважений ризик кредитного портфеля (D), то премія за кредитний ризик (R – r) за даною угодою має бути збільшена (зменшена) у співвідношенні (1+d).
Наприкінці слід зазначити, що видаючи кредит слід керуватися в першу чергу здоровим глуздом і коли сукупний кредитний ризик, тобто апріорна можливість невиконання позичальником кредитної угоди складає більше 45 – 50%, то мабуть слід відмовити цьому позичальнику і вже не розраховувати ніякі ставки відсотків.

3.3 Концептуальні підходи до управління проблемними кредитами в комерційних банках

ВАТ «Кредобанк» – один із найстаріших комерційних банків України, що був зареєстрований ще Державним банком колишнього СРСР 14 травня 1990 року під назвою «Західноукраїнський Комерційний Банк». Зміна назви на ВАТ «Кредобанк», що відбулася у 2002 році, пов’язана із необхідністю ідентифікації Банку як фінансової установи із стратегічним капіталом польського Kredyt Bank S.A. Тому доречно буде використати досвід вирішення проблеми безнадійної кредитної заборгованості банківською системою Польщі та подати пропозиції щодо розв'язання цієї проблеми у ВАТ «Кредобанк».
Виявивши проблемну заборгованість, банк повинен ужити заходів для своєчасного і повного погашення кредиту. Найкращий із них – розробка спільно з позичальником плану дій щодо відновлення фінансової стійкості підприємства-боржника і подолання вад у його діяльності. Якщо вжиті заходи не дають бажаного ефекту, банку слід вимагати повернення боргу за рішенням судових органів. Крайній захід – порушення питання про оголошення позичальника банкрутом, але це – небажаний шлях як для банку, так і для клієнта.
Системою управління проблемною заборгованістю мають передбачатися такі взаємопов'язані функції: планування, облік, аналіз та прийняття управлінських рішень. Планування провадиться з метою визначення напрямів диверсифікації кредитного портфеля банку за строками, галузями, суб'єктами, діловою репутацією, рівнем ризикованості тощо. Облік надає повну та правдиву інформацію про роботу кредитного відділу у розрізі кожної кредитної угоди. Аналіз дає змогу осмислити й узагальнити інформацію. З'ясовують вплив різних факторів на величину результативних показників; виявляють недоліки, помилки, невикористані можливості, визначають перспективи тощо. Економічний аналіз передує економічним рішенням та діям, обґрунтовує їх і є основою для наукового управління кредитною діяльністю.
Отже, аналіз господарської діяльності комерційного банку щодо управління проблемною заборгованістю – це функція, яка забезпечує виваженість прийнятих рішень.
Зважаючи на актуальність кредитних боргів для українських банків, корисно проаналізувати досвід вирішення проблем безнадійних боргів та управління проблемною заборгованістю у країнах колишнього «соціалістичного табору», які нині досягли цього значного прогресу.
Стосовно досвіду Польщі варто звернути увагу на сам підхід (поступовий, триступеневий) до процесу відновлення банків і повернення боргів.
На першому етапі найважливішим завданням є організація та укомплектування кваліфікованими спеціалістами відділів із вирішення проблеми безнадійних боргів. На цьому етапі доцільно виокремити найтерміновіші борги.
На другому етапі відділи з вирішення проблеми безнадійних боргів повинні зосередитися на виявленні великих боргових проблем та з'ясуванні переваг і недоліків різних шляхів їх вирішення.
На третьому етапі цим відділам необхідно націлитися на розв'язання низки другорядних проблем, пов'язаних із неповерненням боргів.
Наступні завдання, які надають нового поштовху всьому процесові, – це контроль за виконанням дебіторами угод щодо розв'язання проблем повернення боргів та управління кредитним портфелем. Якщо банк придбав контрольний пакет акцій, то для управління ним варто створити департамент кредитно-інвестиційної діяльності.
Польська програма реструктуризації сприяла також деяким позитивним змінам на рівні підприємств. Банки, вимушені дотримуватися вимог закону, «тиснули» на дебіторів. Змога скоротити борг, а також страх продажу боргу чи небезпека стати банкрутом спонукали підприємства вжити активних заходів щодо власної реструктуризації. Спільне проведення реструктуризації підприємств і реабілітації банків прискорило процес приватизації як промислових підприємств, так і банків. Це була «операція для всіх і для кожного», яка привела до зменшення кількості ненадійних позичальників і допомогла отримати кредити особам, котрі у змозі розпорядитися ними ефективніше.
Важливою складовою управління проблемною заборгованістю є проведення перевірок стану банківського кредитного портфеля службами внутрішнього аудиту. Водночас із оцінкою кредитного портфеля аудитори повинні надавати рекомендації щодо удосконалення роботи кредитного підрозділу.
Аудиторська перевірка має дати відповіді на такі запитання:
-                     який стан кредитних архівів банку, чи вони поновлюються;
-                     чи регулярно вивчають кредитний портфель керівники і рядові співробітники кредитних підрозділів;
-                     чи правильно визначено рейтинг клієнта;
-                     чи узгоджується діяльність кредитного відділу із цілями кредитної політики банку;
-                     який загальний стан кредитного портфеля;
-                     чи достатньо резервних фондів банку для покриття збитків за безнадійними кредитами?
Результати перевірки узагальнюють у залі, в якому дається оцінка якості всього кредитного портфеля на час проведення перевірки та загальна характеристика роботи персоналу і керівного складу кредитного відділу.
Оскільки юридичним власником позикових коштів є банк, йому належить право активного впливу на позичальника у разі виникнення нестандартних ситуацій. Так, якщо позичальник не виконує своїх зобов'язань за кредитним договором і ставить під загрозу своєчасне та повне погашення заборгованості й відсотків, також якщо виявлено факти надання неправдивої звітності чи порушень клієнтом правил ведення бухгалтерського обліку, банк має право:
ü    призупинити подальше надання кредиту, передбаченого умовами кредитного договору (зазначимо, що цим правом банк може скористатися лише після того, як клієнта було попереджено, але він і! с вжив відповідних заходів щодо ліквідації виявлених недоліків);
ü    своїм розпорядженням пред'явити до сплати частину боргу, що залишилася за кредитом (якщо клієнт не зробив чергового внеску на погашення кредиту і нема надії на своєчасні розрахунки із банком)
Намагаючись повернути проблемний кредит, банк повинен діяти швидко, без зволікань, щоб не опинитись у довгій черзі організацій та установ (постачальників, податкової служби, страхових організацій тощо), яким клієнт, теж заборгував. Якщо позичальник не має реальних перспектив розрахуватися найближчим часом, банк залежно від форми забезпечення кредиту у праві застосувати різні способи примусового стягнення боргу та відсотків за ним.
Якщо позика надана під заставу майна, банк може задовольнити свої вимоги за рахунок вартості цього майна у порядку, визначеному договором. Щоправда, забезпечення позики ще не гарантує її повернення. Тому деякі банки застосовують такий нетрадиційний поки що спосіб забезпечення, як передача майна боржника (чи третьої особи) банкові до повернення кредиту і виплати відсотків за ним.
Отримання права власності на майно боржника дає банку багато переваг порівняно з іншими способами забезпечення, передусім – із заставою Адже передбачені законодавством обмеження, численні процедурні формальності щодо застави не дають достатньої впевненості в оперативному та повному задоволенні банком своїх вимог шляхом реалізації заставленого майна. Право ж власності на майно боржника розширює можливості кредитора. Один зі шляхів набуття такого права полягає в укладенні договору про купівлю-продаж майна боржника із зобов'язанням його зворотного викупу за заздалегідь обумовленою ціною та в обумовлені строки. Суть такої угоди полягає в тому, що банк купує у позичальника визначене майно і водночас зобов'язується продати його боржнику через певний строк за певну ціну.
У банківській сфері практикують одночасне укладення таких договорів: кредитного; про купівлю-продаж майна; попереднього договору про зворотний викуп майна. Є й інші законні методи захисту інтересів кредитора. Так, банк може зарахувати виручку від реалізації застави (не перевищуючи суму заборгованості) на позичковий рахунок позичальника, обминаючи його розрахунковий рахунок аж до повного погашення кредитного боргу.
У разі надання позики під гарантію (поруку) банк може за своїм розпорядженням у безспірному порядку стягнути суму боргу з рахунку гаранта.
Якщо забезпеченням позики є страхове свідоцтво (поліс), банк отримує страхове відшкодування віл органів страхування у межах строків, визначених правилами страхування.
Якщо забезпеченням позики є переуступка вимог, банк може пред'явити до сплати вимоги і рахунки позичальника третій особі, а одержані кошти спрямувати на погашення кредиту.
Звичайно, кожен банк розробляє та провадить свою кредитну політику, враховуючи власні поточні та перспективні завдання, а також – економічну кон'юнктуру. Зміст програм контролю за якістю кредитного портфеля залежить від виду банку, його спеціалізації, застосовуваних ним методів оцінки кредитоспроможності Наприклад, банк, який інтенсивно кредитує підприємців галузі, котра потерпає від кризових явиш, має провадити перевірки стану своїх позичальників через кожні 2–3 місяці.
Часто застосовують диференційований підхід: найнадійніші позики перевіряються раз на рік, проблемні – аналізують і контролюють постійно.
Ще один варіант – постійний контроль за великими позиками, і періодичний – за меншими. При контрольній перевірці ще раз аналізують відповідність даної позики цілям кредитної політики банку, кредитоспроможність клієнта. Потому банк повторно присвоює позиці кредитний рейтинг. Класифікація позик за рейтингом допомагає банківській установі контролювати склад кредитного портфеля, з'ясовувати причини погіршення його якості та вживати відповідник заходів.
Серед проблем, які в нових умовах господарювання гостро постали перед комерційними банками, – ризики, пов'язані з наданням підприємствам усіх форм власності довгострокових і короткострокових кредитів.
Частина комерційних банків України збанкрутувала саме через неповернення наданих кредитів. У важкому фінансовому становищі постійно перебуває значна кількість діючих нині банківських установ, до того ж тенденції до поліпшення ситуації не помітно. У цих умовах особливої ваги набуває завдання оптимізації системи надійного захисту банків від негативних наслідків кредитування, розробка механізму діагностики, проектування та планування ризиків банківської системи.
Магістральним напрямом трансформації фінансово-кредитної системи України має стати не нарощування процентних ставок, за рахунок чого можна відшкодовувати збитки заздалегідь відомих неплатників кредитів, а система об'єктивної оцінки ризиків і відповідне прогнозування, проектування та планування фінансової діяльності.
Один зі способів ліквідації проблемної заборгованості – рекапіталізація банків. Цей метод полягає в обміні за схемою «капітал за борги», тобто банки з відома держави трансформують проблемну заборгованість у капіталовкладення, залишаючи за собою управління компанією (контрольний пакет акцій підприємства).
Для проведення рекапіталізації банків важливо зробити достовірний аналіз стану безнадійних та сумнівних боргів у всій банківській системі. Для цього необхідно оцінити накопичення непокритих боргів у зведеному балансі банківської системи.
Ще один необхідний крок – практичні заходи за результатами такого аналізу з мстою реструктуризації балансів банків, які мають переважно безнадійні щодо повернення активи. Тут виникає питання стосовно процедури списання безнадійних боргів.
Держава могла б, нехай із певною знижкою, купити у банків усі кредити, надані державним підприємствам. Щоб пом'якшити вплив такого заходу на фінансове становище країни, платежі можна було б здійснювати у формі казначейських зобов'язань. Після цього державі слід було б списати всі борги чи передати керівництво заборгованістю одному зі своїх підрозділів на зразок Укрспецфіну.
Держава могла б передати право власності на підприємства-боржники їх основним кредиторам як компенсацію за безнадійні борги, які банки пізніше могли б списати. Такий обмін за схемою «капітал за борги» сприяв би зростанню надійності та платоспроможності банків.
Вважаю, що для комплексного вирішення питання проблемної заборгованості необхідно:
ü    провести реструктуризацію проблемних боргів;
ü    стимулювати створення банківських холдингів, передусім у сфері агропромислового комплексу. Звичайно, аби холдинг мав сенс, для нього необхідно передбачити умови сплати податків за єдиним консолідованим балансом та надати певні пільги зі сплати податків на період становлення. Водночас, щоб запобігти холдинговому монополізму, слід обмежити його частку на певному сегменті ринку чи на ринку в цілому;
ü    заборонити зміну відсоткової ставки за довгостроковими кредитами та прив'язувати її до ставки НБУ на момент кожної сплати відсотків;
ü    частіше переглядати структуру кредитного портфеля та вести постійну роботу з клієнтами щодо погашення проблемної заборгованості:
ü    налагодити постійний моніторинг проблемних клієнтів;
ü    частіше укладати замість угоди про заставу угоду про зворотний викуп предмету запропонованої застави, що сприятиме більшій зацікавленості позичальника у погашенні чи недопущенні проблемної заборгованості:
ü    дозволити банкам оформляти цей вид заборгованості векселями власної емісії, що знизить залежність банку від наслідків впливу непогашення заборгованості в повному обсязі;
ü    практикувати довготермінове кредитування проблемних клієнтів, щоправда під жорстким контролем банку;
ü    кредитувати клієнтів певними грантами піл виконання ними вимог банку та за результатами діяльності на ринку і залежно віл потреби позичальника в тій чи іншій кількості кредитних ресурсів.

3.4 Методологія управління кредитними ризиками

У основі успішної банківської діяльності лежить науково обґрунтоване управління кредитними ризиками. Функціонуючи в умовах невизначеності і на маючи достатньої, повномасштабної інформації про контрагентів, комерційні банки змушені приймати на себе кредитні ризики. Як відзначає Є. Дж. Долан, причиною банкрутства банку можуть стати три головні небажані обставини: неповернення позички або утрата вартості інших активів, неліквідність і збитки від основної діяльності. Саме тому методологія управління кредитними ризиками набуває першорядного значення в діяльності банку.
Для втілення поставлених перед собою цілей з успішного розвитку і зміцнення конкурентних позицій будь-який комерційний банк повинний володіти адекватною сучасним реаліям методологією управління банківськими ризиками, у тому числі і кредитними, що забезпечує надійний захист інтересів вкладників і контрагентів банку.
Разом з тим необхідно відзначити, що сучасний стан питання про методологічні основи управління кредитними ризиками характеризується, з одного боку, практичною відсутністю в українській економічній науці скільки-небудь розробленої концепції досліджуваного питання, а з іншого – явною недостатністю досвіду реального результативного використання переваг аргументованої методології управління кредитними ризиками.
Найбільш актуальними невирішеними питаннями у галузі розробки методології керування кредитними ризиками можна вважати: формалізацію принципів функціонування системи кредитних ризиків, фіксацію і ретельне дослідження кожного з етапів даного процесу.
Гарантією результативного управління кредитними ризиками є базування методології даного процесу на чітко вироблених принципах.
Слово «принцип» походить від латинського principium – початок, основа. У принципах узагальнюються усі відомі сучасній науці закони і закономірності, а також емпіричний досвід. У найбільш загальному вигляді принципи управління можна визначити як первісні щодо процесу управління норми, правила і закономірності, що випливають із сутності і рівня розвитку суспільства і його продуктивних сил, дотримання яких (норм, правил і закономірностей) сприяє досягненню поставлених перед суспільством цілей і завдань.
До принципів управління системою кредитних ризиків відносяться:
-                          цілісність (необхідність розглядати елементи кредитного ризику як сукупну цілісну систему, порушення якої може призвести до змін зв'язків між частинами системи, збоям у механізмі її функціонування);
-                          цілеспрямованість (припускає постановку конкретних цілей і завдань, яким підпорядкована система кредитних ризиків, і прагнення досягти їх, використовуючи фінансові, матеріальні, інтелектуальні, трудові ресурси);
-                          гнучкість (мається на увазі здатність і схильність системи до змін у результаті постановки нових завдань, змін у ризиковій, ціновій, кредитній і іншій політиці банку під впливом зовнішніх факторів);
-                          інтеграція (розуміння, що властивості системи «кредитний ризик» не просто сума властивостей елементів, що входять до неї, а їх інтеграція, що дає приріст нової якості, синергетичний ефект);
-                          відкритість (заборона на розгляд даної системи як автономна або відособленої, тому що система «кредитний ризик» піддана впливові цілого ряду зовнішніх факторів і, у свою чергу, є підсистемою системи «банківські ризики»);
-                          ієрархічність (елементи системи повинні мати строгу підпорядкованість)
-                          структуризація (система «кредитний ризик» повинна мати чітку структуру, основним критерієм якої є єдність стійких взаємозв'язків між її елементами, а також законів даних взаємозв’язків);
-                          ефективність (система повинне прагнути до максимуму своєї ефективності);
-                          регламентованість (усі процеси, що протають у системі, повинні бути жорстко регламентовані);
-                          пріоритетність (чітке розуміння пріоритетів при управлінні кредитним ризиком);
-                          погодженість (функціонування елементів системи повинне бути узгоджено на рівні їхньої взаємодії і стратегії організації);
-                          інформованість (процес управління кредитним ризиком повинний супроводжуватися наявністю об'єктивної, достовірної й актуальної інформації);
-                          контроль і корегування (виконання рішень про управлінський вплив на кредитні ризики повинно постійно піддаватися моніторингу)
Під управлінням ризиком (регулюванням ризику) розуміють заходи, спрямовані на мінімізацію відповідного ризику і перебування оптимального співвідношення прибутковості і ризику, що включає оцінку, прогноз і страхування відповідного ризику.
Управління кредитними ризиками являє собою систему взаємопов'язаних і взаємозалежних методів свідомого, цілеспрямованого впливу, спрямованих на недопущення ймовірного відхилення дійсності від очікуваних результатів (настання ризикової події) або отримання додаткової вигоди (доходу, прибутку) у порівнянні з очікуваним результатом в умовах подолання невизначеності в русі кредитів.
ВАТ «Кредобанк» при управлінні кредитними ризиками необхідно враховувати системний підхід, що базується на загальновизнаних принципах – Generally accepted risk principles (GARP) і розроблений на основі банківської практики за рубежем. GARP – це загальна структура, що включає 89 принципів, за допомогою якої банки можуть управляти і розподіляти свої ризики. Принципи GARP групуються певним чином: стратегія управління ризиками, функції по управлінню ризиками, звітність по вимірюванню ризиків і контроль за ними, операції, системи управління ризиками. Відштовхуючись від класифікації GARP, можна розробляти специфічну для кожного банку карту ризиків, вид і зміст якої будуть визначатися виходячи зі специфіки, масштабів, розвиненості власної інфраструктури, стилю керівництва й інших конкретних особливостей банку. Розроблена класифікація буде представляти частину політики по управлінню кредитними ризиками, прийнятої в банку.
Управління кредитними ризиками з позицій комерційного банку можна представити як процес, що послідовно проходить такі етапи (див. рисунок 3.1):

 SHAPE  \* MERGEFORMAT

Кредитні ризики

Оцінка ризику

Ідентифікація

Стратегія кредитних ризиків

Контроль і коректування

Контроль і коректування

Управлінські рішення (тактика)

Рисунок 3.1 – Процес управління кредитними ризиками
-                вироблення стратегії управління кредитними ризиками;
-                ідентифікація (розпізнавання) ризику;
-                оцінка наслідків настання ризиків;
-                вибір рішень про управлінський вплив (тактика управління ризиками);
-                контроль і корегування управління кредитними ризиками.
Кожний з перерахованих вище етапів виконує визначені завдання і функції, у своїй сукупності формуючи методологію управління кредитними ризиками, стратегічний рівень аналізу. Рішення методологічних (стратегічних) завдань можливе за умови правильно виробленої тактики, що являє собою систему методів управління кредитними ризиками – аналітичний апарат дослідження Застосування методів управління ризиком створює об'єктивні передумови для появи похідних (інструментів), до числа яких можна віднести результати від застосування того або іншого методу. Управління кредитними ризиками у цьому аспекті виступає як сукупність науково обґрунтованої методології, успішно апробованих методів і інструментів мінімізації ризиків (див. рисунок 3.2)
Вироблення стратегії управління кредитними ризиками як перший етап методології виявляється, з одного боку, в організаційно-адміністративному управлінні діяльністю банку, вираженому в стратегічних документах організації, а з іншого – у виборі варіантів стратегії (запобігання, прийняття й ігнорування, прийняття і управління).
Особлива роль в управлінні кредитними ризиками належить кредитній політиці комерційного банку. На думку ряду економістів, зокрема Н.Л. Маренкова, основні важелі управління кредитним ризиком лежать у сфері внутрішньої політики банку.
Кредитна політика – документ, що встановлює основні принципи кредитування, пріоритети і найбільш істотні правила (стандарти і норми), що регулюють кредитний процес, і повинні забезпечити формування якісного і прибуткового кредитного портфеля. Під кредитною політикою комерційного банку розуміється сукупність заходів, спрямованих на створення умов для ефективного розміщення притягнутих банком від клієнтів і вкладників коштів у кредити і метою яких є забезпечення стабільного зростання прибутку банку. Кожний банк розробляє власну кредитну політику, в якій враховуються економічні, політичні, географічні, організаційно-правові й інші фактори, що впливають на його діяльність. На думку експертів Всесвітнього банку, кредитна політика «створює основу всього процесу управління кредитами».
У кредитній політиці формулюється загальна мета і визначаються шляхи її досягнення. Метою кредитної політики банку є створення високоякісних активів, що забезпечують постійний плановий рівень прибутковості; вкладання кредитних коштів в економічно перспективні, рентабельні проекти; розробка й активне впровадження нових кредитних технологій, кредитних продуктів і послуг; зміцнення і підвищення конкурентоспроможності на ринку; підвищення якості наданих послуг. Основними завданнями кредитної політики банку с: забезпечення високоприбуткового розміщення коштів банку у гривні і іноземній валюті; постійний контроль над структурою кредитного портфеля і їх якісним складом; надання надійних і рентабельних кредитів; мінімізація і диверсифікованість кредитних ризиків.
Оскільки кредитна політика є одним з найважливіших стратегічних документів, прямо пов'язаних з управлінням кредитними ризиками, остільки до нього повинна бути привернута найпильніша увага з боку керівництва банку і працівників, що безпосередньо знаходяться в орбіті дії кредитних ризиків. Як відзначає Єдгар Морсман, документи з кредитної політики мають практично всі банки. Однак часом кредитна політика служить лише для того, щоб «відмагатися» від вимог органів банківського нагляду, а не для того, щоб виразити розуміння ситуації і перспектив розвитку радою і менеджментом. У цьому випадку кредитна політика – марний папір, а не відображення реального ринкового місця банку. Така політика не працює.
Кредитна політика банку з точки зору ризиків передбачає існування більш тісного зв'язку кредитного ризику з іншими видами ризиків (особливо фінансових), формування системи внутрішніх кредитних рейтингів, удосконалення регламентів і процедур (у тому числі централізації прийняття рішень), установлення лімітів (портфельних, концентрації галузевих, максимального розміру на одного позичальника, можливого терміну кредитування тощо), моніторингу операцій, прийняття своєчасних рішень, системи роботи з проблемними активами.
На основі аналітичного аналізу передбачуваних кредитних ризиків і річної стратегії розвитку складаються плани діяльності банку, встановлюються кількісні ліміти ризику по основних бізнес – процесах або продуктах. Політики і процедури по виконанню стратегії управління кредитними ризиками припускають вироблення загальної «Політики управління ризиками» і створення «Положення про моніторинг кредитних ризиків». Положення містить у собі такі розділи: система розподілу повноважень, відповідальність за дотримання лімітів ризику, система внутрішнього контролю, внутрішній і зовнішній аудит.
Крім законодавчої бази організаційно-адміністративне управління кредитними ризиками охоплює власну інструктивну і нормативну документацію, у тому числі Положення про моніторинг кредитних ризиків; кредитну політику банку; клієнтську політику банку; правила внутрішнього контролю; Положення про порядок оцінки кредитних ризиків і формування резерву на можливі втрати; Положення про планування й оцінку діяльності банку; Положення про інформаційну безпеку; Положення про атестації працівників банку; Порядок розробки технології і впровадження нових операцій та ін.
Перший базовий етап методології управління кредитними ризиками має на меті окрім вищезгаданого вибір одного з трьох можливих варіантів стратегій: запобігання, прийняття й ігнорування, прийняття і управління.
Щодо стратегії запобігання ризику, то в сегменті банківської діяльності, пов'язаної з кредитними ризиками, вона мало актуальна, оскільки дані ризики пронизують більшість фінансових угод банку. Крім того, ризик за своєю природою припускає імовірність настання ризикових подій, що об'єктивно існують незалежно від нашої волі і свідомості. У цьому аспекті недоцільно уникати того, що об'єктивно існує в досліджуваному середовищі. У остаточному підсумку стратегія запобігання кредитного ризику обумовлює припинення самого банківського бізнесу. Для цілей управління кредитними ризиками стратегія запобігання використовується у випадку перевищення вартості реалізації ризикової події над очікуваною вартістю об'єкта, що підданий впливові ризику, за умови відсутності критичної необхідності в даному об'єкті.
Стратегія прийняття й ігнорування застосовується у випадку, якщо втрати на управління ризиковою позицією перевищують вартість реалізації ризикової події, а запобігання є неможливим.
Стратегія прийняття і управління використовується при відсутності можливості застосування стратегій, наведених вище, шляхом використання спеціального інструментарію по управлінню банківськими ризиками. Стратегія прийняття ризику можлива, наприклад, при вкладенні всіх притягнутих ресурсів у ліквідні активи. Однак необхідно мати на увазі, що якщо в короткостроковому плані така стратегія може виявитися затребуваною, то в довгостроковому плані швидше за все доходи від «безризикових» активів навряд чи зможуть покрити видатки на залучення ресурсів і постійні витрати банку, що веде до неефективності його роботи. З іншого боку, в умовах зростаючої нестійкості ринкових показників, і відповідно можливостей одержання великих прибутків і збитків, повне прийняття ризику представляється недоцільним, оскільки підриває стабільність роботи банку і впливає, зокрема, на рівень і сталість його доходів, що об'єктивно знижує довіру наявних і потенційних клієнтів до банку, знижує його конкурентоспроможність.
Перераховані вище стратегії є по своїй суті такими виходячи з того, що рішення про вибір тієї або іншої стратегії відносно конкретної ризикової позиції (їх сукупностям) приймається, як правило, керівництвом банку і диктується реаліями кожного конкретного комерційного банку. Таке рішення повинно бути науково (теоретично) і практично обґрунтованим і прийматися на тривалий термін
Ідентифікація (розпізнавання) кредитного ризику є другим етапом у процесі управління системою кредитних ризиків. Під ідентифікацією кредитного ризику мається на увазі виявлення його специфіки, обумовленою природою й іншими характерними рисами кредитних ризиків, прогнозування можливостей і особливостей реалізації, зміна ризику в часі, ступінь взаємозв'язку з іншими ризиками, фіксація факторів, що впливають на ідентифікуємий кредитний ризик. На даному етапі фіксується ступінь зближення параметрів ризикової позиції з заданими характеристиками, і у результаті цього формується рейтинг досліджуваної ризикової позиції в залежності від убування її подібності з якісними і кількісними параметрами розпізнаваного об'єкта, прийнятими банком. Головна мета етапу ідентифікації (розпізнавання) кредитного ризику – створення умов для третього етапу управління кредитним ризиком, на якому здійснюється безпосередній вибір рішень про керуючий вплив. Очевидно, що етап ідентифікації кредитного ризику дозволяє прогнозувати результати його управління при можливих комбінаціях керуючих факторів, дає в майбутньому можливість проаналізувати і порівняти варіанти управління і відібрати оптимальні з них за визначеними критеріями. Якщо як клас ідентифікації ризикової позиції прийняти цільове і інше майбутнє становище, а як ознаки – фактори, що на неї впливають, то на етапі ідентифікації кредитного ризику може бути сформована кількісна міра причинно-наслідкового зв'язку факторів і станів ризикової позиції Це надає банкові можливість по заданому цільовому стану ризикової позиції одержати інформацію про силу і спрямованість факторів, що сприяють або перешкоджають переходові розпізнаваної ринкової позиції в цей стан, і на цій базі на третьому етапі виробити рішення про керуючий вплив. На етапі ідентифікації кредитного ризику дуже важливо чітко розуміти організаційну структуру банку, визначити основні бізнес процеси.
Таким чином, етап ідентифікації (розпізнавання) кредитних ризиків послідовно проходить через такі стадії:
-                аналіз усієї сукупності факторів, здатних впливати в перспективі на відкриту ризикову позицію;
-                констатація ключових точок генерації кредитного ризику;
-                створення карти ризиків;
-                деталізований якісно-кількісний аналіз кредитних ризиків.
Для ефективного управління кредитним ризиком, зниження негативного його впливу недостатньо установити причини, фактори і специфіку ймовірних загроз. Об'єктивно необхідна оцінка наслідків настання кредитного ризику з позицій масштабності їхнього впливу ймовірності настання.
Оцінці підлягають кредитні ризики, виявлені на етапі ідентифікації в розрізі таких часових категорій:
-                Дані минулих періодів: збирається статистична інформація, що несе в собі дані, що дозволяють зробити оцінку наслідків від настання кредитних ризиків і зробити висновки про статистичний характер подій, пов'язаних із проявами даних ризиків.
-                Дійсний момент: збирається інформація, що дозволяє зробити корегування оцінок, побудованих на основі історичних даних з метою їхнього використання в теперішньому часі, оскільки така інформація дає можливість досить чітко врахувати часові зміни в операційному середовищі банку.
-                Прогнозування майбутніх позицій: збирається інформація, необхідна для прогнозування, а також інформація, що дозволяє врахувати майбутні зміни, що впливають на характеристики операційного середовища.
Так, керівництво банку повинне визначити для себе, з огляду на рекомендації й інструкції регулюючих органів, мінімальний, прийнятний або високий ризик. Іншими словами, визначитися з таким критерієм категорії «ризик», як ступінь або рівень ризику. Доцільніше вводити не більше 4–5 видів ступеня ризику, щоб не допустити існування важко розрізнюваних одна від одної груп. Найбільш вдалим варіантом, на наш погляд, є ув'язування ступеня ризику з таким фундаментальним показником, як резервний капітал під ризиком. Кожний з показників ступеня ризику визначається як сума відхилення отриманих результатів від очікуваних значень ризикової позиції, співвіднесена з резервним капіталом банку, прийнятим під дану ризикову позицію або їхню сукупність. Доцільно використовувати такі показники рівня ризику:
ü    вибір методів та визначення шляхів нейтралізації кредитних ризиків.
ü    застосування обраних методів.
ü    оцінка результатів та застосування коригувальних впливів.
Основні методи нейтралізації кредитними ризиками такі:
– об'єднання;
– відхилення;
– взяття на себе;
– передача.
Методи управління кредитними ризиками за рівнем ризику поділяються на дві групи: методи управління кредитними ризиками на рівні окремої позики; методи управління кредитними ризиками на рівні кредитного портфеля банку. До першої групи методів належать:
-                     аналіз кредитоспроможності позичальника;
-                     аналіз та оцінка кредиту;
-                     структурування позики;
-                     документування кредитних операцій;
-                     контроль за наданим кредитом та станом застави;
-                     моделювання ризику;
-                     здобуття додаткової інформації.
Особливість перелічених методів – це необхідність їх послідовного застосування, оскільки одночасно вони є етапами процесу кредитування. Якщо на кожному етапі перед кредитним співробітником поставлено завдання мінімізації кредитного ризику, то правомірно розглядати етапи кредитування як методи управління ризиком окремої позики. Методи управління ризиком кредитного портфеля банку: диверсифікація і концентрація; використання нормативів та лімітування; страхування і самострахування (створення резервів); хеджування [23, с. 518].

1.3 Підходи до оцінки кредитного ризику

Під оцінкою кредитного ризику позичальника звичайно розуміють вивчення і оцінку якісних і кількісних показників економічного становища позичальника. Робота з оцінки кредитного ризику в банку проводиться в три етапи. На першому етапі проводиться оцінка якісних показників діяльності позичальника, на другій оцінка кількісних показників і на заключному, третьому етапі – отримання зведеної оцінки-прогнозу і формування остаточного аналітичного висновку.
Якісний аналіз є найбільш складним і вимагає ґрунтовних знань, досвіду та інтуїції у даній сфері економічної діяльності. Його головна мета – визначити чинники ризику, області ризику, після чого ідентифікувати усі можливі ризики у складі кредитного.
Найважливішим етапом управління кредитними ризиками є його оцінка в момент видачі кредиту, тобто коли має місце скрита фаза ризику. Для цього необхідно дати оцінку кредитної пропозиції потенційного клієнта. Банк повинен вияснити для себе наступне:
По-перше: наскільки добре банк знайомий із клієнтом з точки зору його можливостей виробництва, маркетингу, фінансового стану?
По-друге: чи кваліфіковано розроблено кредитна пропозиція? Чи є воно реалістичним як із ділової, так із економічної точки зору?
По-третє: чи є ціль позички прийнятною для банку?
Необхідність оцінки кредитного ризику пов’язана з бажанням кредитора звести до мінімуму ступінь ризику. Оцінка дає можливість вибору найменш ризикованої з двох або більш альтернатив, дозволяє визначити найоптимальнішу комбінацію доходності і ризику.
Кредитний ризик представляє собою функцію параметрів кредиту і позичальнику. Оцінка кредитної пропозиції, представленої потенційним позичальника, є, в кінцевому підсумку, оцінкою різних видів ризику, які виникають при наданні бажаного кредиту для банка, що кредитує.
Якісний аналіз реалізовується поетапно:
-                     вивчення репутації позичальника;
-                     визначення мети кредиту;
-                     визначення джерел погашення основного боргу і належних процентів;
-                     оцінка непрямих ризиків позичальника, що приймаються банком на себе.
Якщо на якомусь етапі оцінки кредитної пропозиції банк визначив відхилення від положень своєї кредитної політики.
Відповідний працівник кредитного відділу проводить попередню бесіду з майбутнім позичальником – власником чи представником керівництва фірми. Ця бесіда має велике значення для вирішення питання про майбутню позику. В ході бесіди інтерв’ю не слід намагатися вивчити аспекти роботи компанії; він повинен сконцентрувати увагу на ключових, базових питаннях, що являють собою найбільший інтерес для банку [38, с. 342].
Кількісний аналіз ризику, тобто кількісне (числове) визначення ступеня окремих ризиків і ризику неповернення кредиту в цілому, що є теж досить складною проблемою.
Застосування кількісної оцінки кредитоспроможності клієнта передбачає присвоєння певної групи тому або іншому виду кредиту, тому або іншому типу позичальника і визначає в балах значення різних характеристик потенційного позичальника. Потім банкір просто підраховує загальну кількість балів і порівнює з моделлю надання позики або відмови в її видачі.
Бальні системи оцінки створюються банками на основі емпіричного підходу з використанням регресійного математичного аналізу або факторного аналізу. Ці системи використовують історичні дані про банківські «добрі», «надійні» і «неблагополучні» позики і дозволяють визначити критичний рівень оцінки позичальників.
Система оцінки кандидата в позичальники PARSER і CAMPARI використовуються в англійських клірингових банках [42, с. 278].
PARSER:
ü    Person – інформація про персону потенційного позичальника, його репутації.
ü    Amount – обгрунтування суми кредиту; що запрошується,
ü    Repayment – можливість погашення;
ü    Security – оцінка забезпечення;
ü    Expediency – доцільність кредиту;
ü    Remuneration – винагорода банку (процентна ставка) за ризик надання кредиту.
CAMPARI:
-                     Character – репутація позичальника;
-                     Ability – оцінка бізнесу позичальника;
-                     Means – аналіз необхідності звертання за позикою;
-                     Purpose – мета кредиту;
-                     Amount – обгрунтування суми кредиту;
-                     Repayment – можливість погашення;
-                     Insurance – спосіб страхування кредитного ризику.
У практиці американських банків застосовується «правило п'яти С»:
ü    CAPACITY – здатність погасити позику;
ü    CHARACTER – репутація позичальника (чесність, порядність, старанність);
ü    CAPITAL – капітал, володіння активом як передумова можливості погашення позикової заборгованості;
ü    COLLATERAL – наявність забезпечення. застави;
ü    CONDITIONS – економічна кон'юнктура і її перспективи.
У банківській практиці розрізнюють прямі і непрямі методики аналізу кредитоспроможності клієнтів.
Прямі методики використовуються досить рідко. Вони передбачають, що сума набраних клієнтом балів фактично прирівнюється до тієї суми позики, на яку він має право.
Непрямі методики широко поширені. Їх суть полягає в наданні певної ваги (балів) різним оцінним показникам, а результатом оцінки служить виведення класу кредитоспроможності клієнта.
Управління ризиком окремого кредиту. Під кредитоспроможністю позичальника розуміють здатність юридичної чи фізичної особи повністю і в зазначені терміни виконати всі умови кредитної угоди. Процес аналізу й оцінювання кредитоспроможності клієнта складається з двох етапів:
ü    оцінювання моральних та етичних якостей позичальника, його репутації та намірів щодо повернення позички;
ü    прогнозування платоспроможності позичальника на період кредитування.
Оцінюючи кредитоспроможність позичальника, банківська установа фактично визначає рівень кредитного ризику, який вона візьме на себе, встановлюючи кредитні відносини з цим клієнтом.
Критерії оцінювання фінансового стану позичальника та методика їх визначення документально фіксуються банком в окремому положенні і є невід'ємною частиною його кредитної політики. В методиці слід сформувати ґрунтовні та технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності клієнтів-позичальників і методи проведення аналізу. Вибір системи показників і методів залежить, насамперед, від специфіки того сегмента ринку, який обслуговує банк (галузеві особливості, категорія позичальників), а також від рівня спеціалізації банку (іпотечний, інвестиційний, торговельний), видів кредитів (короткострокові, довгострокові), стратегії та політики банку (надійність, ризикованість, агресивність), рівня кваліфікації кредитних працівників, рівня організації та технічного забезпечення аналітичної роботи в банку [38, с. 189].
Методика оцінювання фінансового стану позичальника, перелік аналітичних показників, їхні нормативні значення та значимість (встановлюється за бальною системою з огляду на вагомість кожного показника серед інших) визначаються окремо для кожної групи позичальників. У загальному випадку виокремлюють такі групи позичальників: юридична особа, банк, фізична особа.
У процесі оцінювання фінансового стану позичальника – юридичної особи НБУ рекомендує враховувати та аналізувати в динаміці такі основні економічні показники діяльності:
ü    платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної і загальної ліквідності);
ü    фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);
ü    обсяг реалізації;
ü    обороти за рахунками (співвідношення чистих надходжень за рахунками та суми кредиту, наявність рахунків в інших банках, наявність картотеки неплатежів);
ü    склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості;
ü    собівартість продукції;
ü    прибутки та збитки;
ü    рентабельність;
ü    кредитна історія позичальника.
Отже, групування показників за їх економічним змістом дозволяє сформувати такі напрями аналізу фінансового стану позичальника:
-                     аналіз грошових потоків – співвідношення чистих надходжень за рахунками і суми основного боргу за кредитом, склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості, оборотність грошових коштів;
-                     платоспроможність – коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності;
-                     фінансова стійкість – коефіцієнти маневреності та незалежності;
-                     рентабельність – коефіцієнти рентабельності активів, рентабельності реалізації.
Крім перелічених, до уваги можуть братися й суб'єктивні чинники, котрі не завжди мають кількісні характеристики, але важливі для оцінки реальної величини ризику. Серед них такі:
-                     ефективність менеджменту;
-                     ринкова позиція позичальника;
-                     залежність від циклічних та структурних змін в економіці та в галузі;
-                     ділова репутація;
-                     наявність державних замовлень та державної підтримки позичальника;
-                     професіоналізм керівництва.
Оцінка фінансового стану банків-позичальників визначається за такими напрямами:
– стан дотримання обов'язкових економічних нормативів, передбачених нормативними актами Національного банку України;
– аналіз якості активів і пасивів;
– аналіз прибутків і збитків;
– інформація про обсяги наданих та отриманих міжбанківських кредитів;
– висновки щорічної аудиторської перевірки;
– інформація про виконання банком аналогічних зобов'язань у минулому.
Для оцінки фінансового стану позичальника – фізичної особи банки встановлюють перелік показників та їх нормативних значень залежно від виду кредиту (на придбання чи будівництво житла, придбання транспортних засобів, товарів тривалого використання, інші потреби), обсягів та строків кредитування, виду забезпечення [21, с. 314].
До якісних характеристик позичальника належать:
загальний матеріальний стан клієнта (наявність майна: нерухомості, цінних паперів, банківських вкладів, транспортних засобів тощо);
-                     соціальна стабільність (постійна робота, сімейний стан, ділова репутація);
-                     вік і стан здоров'я клієнта;
-                     кредитна історія (інтенсивність користування банківськими кредитами у минулому та своєчасність їх погашення, користування іншими банківськими послугами).
До основних кількісних показників оцінки фінансового стану позичальника фізичної особи належать: сукупний чистий дохід (щомісячні очікувані сукупні доходи, зменшені на сукупні витрати та зобов'язання) та прогноз на майбутнє; накопичення на рахунках в банку (інформація надається за бажанням позичальника); коефіцієнти, котрі характеризують поточну платоспроможність позичальника та його фінансові можливості виконати зобов'язання за кредитною угодою: співвідношення сукупних доходів та витрат, сукупного чистого доходу за місяць та щомісячного внеску за кредитом і процентами за ним; забезпечення (застава рухомого та нерухомого майна, наявність страхових полісів, можливість передавання права власності на об'єкт кредитування) та рівень його ліквідності.
Для аналізу банк може використати різноманітні джерела інформації, які в цілому складаються з трьох груп:
-                     інформація, отримана безпосередньо від клієнта;
-                     внутрішньобанківська інформація;
-                     зовнішні (ринкові) джерела інформації.
Всебічний та ґрунтовний аналіз всієї інформації дозволяє оцінити кредитний ризик клієнта, який фокусується на п'яти основних аспектах: фінансовий, визначає здатність позичальника генерувати грошовий потік, достатній для погашення кредиту; галузевий, відображає процеси розвитку галузі та конкурентні позиції клієнта і є складовою загального кредитного ризику позичальника; управлінський, оцінює якість менеджменту й ефективність керівництва; якості забезпечення кредиту, визначає рівень банківського контролю за заставою та можливості й умови її реалізації; морально-етичний, відображає готовність позичальника до повернення кредиту.
У процесі аналізу кредитоспроможності клієнта використовуються такі методи аналізу: метод коефіцієнтів, метод групувань, метод порівнянь, рейтингові системи оцінки. Вибір методу залежить від низки чинників: типу економічної системи, ступеня розвиненості ринкових відносин, особливостей побудови балансу й інших форм звітності клієнта, галузевих особливостей, виду діяльності, характеру позичальника (підприємство, банк, фізична особа), форми власності. Методи аналізу можуть використовуватись паралельно, а також частково, доповнюючи один одного. Так, кількісні методи аналізу не враховують такої характеристики клієнта, як репутація, тоді як рейтингові системи оцінки орієнтовані на врахування чинників суб'єктивного характеру.
Перевагою методу фінансових коефіцієнтів є простота, але в разі його застосування слід пам'ятати про низку обмежень та недопіків, унаслідок недооцінювання котрих можна отримати неадекватну картину та зробити хибні висновки [15, с. 132].
У міжнародній банківській практиці одним з найпоширеніших підходів до визначення кредитоспроможності позичальника є рейтингові системи, орієнтовані на врахування як кількісних, так і якісних характеристик клієнта. Такі системи дозволяють визначити кредитоспроможність за допомогою синтезованого показника рейтингу, вираженого у балах, встановити межі інтервалу його коливань і, залежно від кількості балів, визначити належність позичальника до того чи іншого класу клієнтів за рівнем ризику.
Кредитний менеджер повинен завжди пам'ятати, що головною метою процесу аналізу кредитоспроможності позичальника є оцінювання кредитного ризику й виявлення джерел повернення основної суми боргу та процентів за кредитом, а не аналіз фінансового стану клієнта як такий.
Комерційному банку рекомендується використовувати для критеріїв оцінки фінансової діяльності позичальника такі показники:
-          коефіцієнт загальної ліквідності (КЛ1), який характеризує, наскільки обсяг поточних зобов’язань за кредитами і розрахунками можна погасити за рахунок усіх мобілізованих оборотних активів:
 QUOTE    (1.1)
теоретичне значення КЛ1 не менше 2,0 – 2,5;
-          коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності (КЛ2), який характеризує, наскільки короткострокові зобов’язання можуть бути негайно погашені швидко ліквідними грошовими коштами та цінними паперами:
 QUOTE    (1.2)
теоретичне значення КЛ2 не менше 0,2–0,25;
При здійсненні оцінки фінансового стану позичальника-фізичної особи мають бути враховані:
– соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, цінних паперів і т.ін.; роботи, сімейний стан і, як наслідок,
– наявність реальної застави;
– вік та здоров’я клієнта;
– загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати;
– користування банківськими позиками у минулому та своєчасність їх погашення і відсотків за ними, а також користування іншими банківськими послугами;
– зв’язки клієнта з діловим світом і т.ін.
Оцінка кожного показника фінансового стану позичальника може здійснюватися на порівняльному аналізі та на знанні загального стану економіки.
На підставі проведеного аналізу кількісних та якісних факторів комерційний банк може визначити клас надійності позичальника:
Клас А. Не менше п’яти років з часу державної реєстрації; не менше одного року з часу останньої структурної реорганізації, зміни в складі акціонерів; наявність повністю позитивних аудиторських висновків за останні три роки діяльності; наявність перспективного бізнес-плану; відсутність фактів неповернення чи несвоєчасного повернення позик; відсутність фактів несплати чи несвоєчасної сплати нарахованих відсотків за позиками; прибуткова діяльність за останні три роки. До цього класу відносяться позичальники, стосовно яких немає жодних сумнівів щодо своєчасності та повноти погашення позики та відсотків за нею.
Клас Б. Не менше трьох років з часу державної реєстрації; не менше одного року з часу останньої структурної реорганізації, зміни в складі акціонерів; наявність повністю позитивних аудиторських висновків за попередній рік діяльності; наявність бізнес-плану; відсутність фактів неповернення чи несвоєчасного повернення позик; відсутність фактів несплати чи несвоєчасної сплати нарахованих відсотків за позиками; прибуткова діяльність за попередній господарський рік, але рівень прибутку порівняно з минулими роками зменшився.
До цього класу відносяться позичальники, стосовно здатності яких до своєчасного та повного погашення позик та сплати відсотків за ними на момент класифікації немає претензій, але передбачена реорганізація, диверсифікація виробництва, зміна профілю діяльності, регіону роботи тощо, чи зовнішні фактори (загальний стан галузі основної діяльності) не дозволяють віднести його до вищого класу.
Клас В. Менше трьох років з часу державної реєстрації; менше одного року з часу останньої структурної реорганізації, зміни в складі акціонерів; наявність повністю позитивного чи позитивного аудиторського висновку за останній рік діяльності; наявність бізнес-плану та його розроблення; наявність фактів періодичного затримання повернення позик та сплати нарахованих відсотків за нею; чітко простежується поява негативних факторів щодо первісних джерел погашення позик. До цього класу відносяться позичальники, стосовно яких якість джерел погашення позик більше не влаштовує банк внаслідок появи фактів періодичної затримки погашення позики та відсотків за нею.
Клас Г. Менше одного року з часу державної реєстрації, останньої структурної реорганізації, зміни в складі акціонерів; наявність частково негативного, негативного аудиторського висновку чи відсутність аудиторського висновку; відсутність бізнес-плану; наявність фактів неповернення чи несвоєчасного повернення позик; наявність фактів несплати чи несвоєчасної сплати нарахованих відсотків за позиками; збиткова діяльність за попередній рік, негативні фінансові результати у поточному році; відсутність повного покриття суми позики розміром застави чи іншого забезпечення; нестабільна динаміка показників на квартальні дати, значення показників погіршується. До цього класу відносяться позичальники, які не можуть повернути повну суму позики в строк та за умов, передбачених кредитним договором.
Клас Д. Менше одного року з часу державної реєстрації, останньої структурної реорганізації, зміни в складі акціонерів; наявність негативного аудиторського висновку чи відсутність аудиторського висновку; відсутність бізнес-плану; наявність фактів неповернення чи несвоєчасного повернення позик; наявність фактів несплати чи несвоєчасної сплати відсотків за позиками; відсутність повного покриття суми позики розміром застави чи іншого забезпечення; позичальника визнано банкрутом чи проти нього ведеться справа в Арбітражному суді; збиткова діяльність за останні три роки, негативні фінансові результати за поточний рік. До цього класу відносяться позичальники, кредитування яких неприпустиме, а видані позики практично неможливо повернути на час проведення класифікації [29, с. 241–245].

1.4 Методи управління кредитними ризиками

При здійсненні кредитування банк неодмінно управляє ризиком. Він може діяти кількома способами: прийняти кредитний ризик (це має бути узгоджене із кредитною політикою банку, із вирішенням проблеми ризик – доходність) або мінімізувати його. Для мінімізації кредитного ризику банк може здійснювати багато різних заходів (що спричинюють різні зміни) поєднувати їх, забезпечуючи найоптимальніший вплив на ризик
Тому доцільним буде більш детальний розгляд всіх способів мінімізації кредитного ризику. (див. рисунок. 1.2)
Внутрішні способи мінімізації кредитного ризику досить різноманітні і стосуються в-основному внутрішньобанківського кредитного менеджменту. Основними серед них є: оцінка кредитоспроможності позичальника, лімітування, нормування, диверсифікація, створення резервів.
Лімітування або встановлення ліміту, тобто верхньої межі обсягів коштів, які надаються у позику одному клієнту. Лімітування є важливим засобом зниження рівня ризику, який базується на даних попереднього аналізу кредитоспроможності, який в свою чергу є вельми корисним методом оцінки ризику. Ліміт – попередньо встановлена гранична сума кредиту, яку може отримати позичальник. Прикладом такого методу мінімізації кредитного ризику можуть послужити ліміти по кредитних лініях, при видачі кредитів під заставу векселів, тощо.
Нормування кредитів має дві форми. Перша застосовується тоді, коли банк відмовляється надати позику позичальнику на будь-яку суму, навіть за умови, що позичальник погоджується платити вищу процентну ставку. Друга має місце тоді, коли банк готовий надати позику, але обмежує її розмір до суми, яка менша за ту, що хотів би отримати позичальник. Банк виходить з того, що саме ті, що готові платити найвищі процентні ставки, – це індивіди та фірми з найризикованішими інвестиційними проектами. Якщо позичальник здійснює вкрай ризикове використання коштів і досягає успіху, то він отримує великі прибутки. З іншого боку, банк не хотів би надавати подібну позику, бо інвестиції пов'язані з великим ризиком, і цілком ймовірно, що позичальник не досягне успіху, через що банку не повернуть гроші. Встановлення вищої процентної ставки тільки збільшить для банку можливість того, що банк надає позику з високим ризиком неплатежу по ній. Отже, найкраще для банку дотримуватися першого виду нормування кредитів і відкинути надання позички.

Способи мінімізації кредитного ризику

Зовнішні

Внутрішні

Розподіл ризику

Зовнішнє страхування

Нормування кредитів

Лімітування кредитів

Вимога надання забезпечення

Диверсифікація

Створення резервів

Оцінка кредитоспроможності позичальника

 

Рисунок 1.2. Способи мінімізації кредитного ризику
Диверсифікація – це спосіб мінімізації кредитного ризику на рівні загального портфелю банківських позик. В основі такого управління може лежати розпорошення виданих банком кредитів, згрупованих за певними якісними критеріями – величини, строків, наявності забезпечення, виду позичальників, їх галузевої належності, форми власності, фінансового стану та низки інших, що загалом дозволяє банку знизити ризик можливих втрат, пов’язаних із кредитною операцією. Диверсифікація позикового портфеля є найбільш простим і дешевим методом хеджування ризику неплатежу по позиці.
Основними способами, що застосовуються для забезпечення достатньої диверсифікації позичкового портфеля, є наступні:
-                     диверсифікація позичальників може здійснюватися через пряме встановлення лімітів для всіх позичальників даної групи (наприклад, для населення по споживчих позиках) в абсолютній сумі або по сукупній питомій вазі в позиковому портфелі банку;
-                     диверсифікація забезпечення, що приймається по позиках;
-                     застосування різних видів процентних ставок і способів нарахування і сплати процентів по позиках;
-                     диверсифікація кредитного портфеля по термінах має особливе значення, оскільки процентні ставки по позиках різної терміновості схильні до різних розмірів коливань і рівень непрямих ділових ризиків позичальника, що приймаються на себе, також істотно залежить від терміну позики [22, с. 154].
Створення резервів на покриття ймовірних втрат за кредитними операціями являє собою спосіб зниження ступеня ризику. Основною проблемою при створенні резерву на покриття імовірних затрат є оцінювання потенційних наслідків ризику. Для розрахунку розмірів резервів кредити класифікують за двома критеріями. За фінансовим станом позичальника. другий критерій – це характер погашення позичальником заборгованості за кредитом і процентів.
– добре – якщо заборгованість за кредитом та відсотки за ним сплачуються у встановлені строки, та за кредитом, пролонгованим один раз на строк не більше 90 днів;
– слабке – якщо прострочена заборгованість за кредитом та відсотки за ним становлять не більше 90 днів, чи заборгованість за кредитом, пролонгованим на строк понад 90 днів, якщо відсотки сплачуються;
– недостатнє – якщо прострочена заборгованість за кредитом та відсотки за ним становлять понад 90 днів, чи заборгованість за пролонгованим кредитом понад 90 днів та відсотки не сплачуються.
При визначенні розміру резерву сума заборгованості за кожним позичальником окремо зменшується на вартість:
– гарантій (гарантій Кабінету Міністрів України; гарантій банків, зареєстрованих як юридичні особи у країнах, віднесених до категорії А;
– застави (грошових вкладів і депозитів позичальника, які розміщені у банку, що надає кредити; майна та майнових прав позичальника).
У розрахунок розміру резерву вартість заставленого майна (майнових прав) позичальника (за винятком державних цінних паперів) включається у розмірі не більше 50 відсотків вартості, визначеної договором застави. У розрахунок розміру резерву за кредитами, наданими під заставу державних цінних паперів, включається вартість застави, визначеної договором застави, але не більше реальної (ринкової) вартості. За кредитами, класифікованими як «безнадійні» вартість застави враховується так: за кредитами, якщо прострочена заборгованість (або загальний строк пролонгації) становить від 180 до 360 днів, до розрахунку резерву приймається не більше 25% вартості майна та майнових прав, визначеної договором застави, якщо перевищує 360 днів – резерв формується на всю суму основного боргу за кредитом, незалежно від наявності застави.
На підставі класифікації позик комерційний банк створює резерв щодо кожної групи кредитів. Резерв має бути сформований у повному обсязі відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резерву [45, с. 234–240].
Таблиця 1.3 – Класифікація кредитів
Резерв під стандартну заборгованість за позиками формується щоквартально за рахунок прибутку минулого року. Резерв під нестандартну заборгованість – за рахунок витрат у кварталі, в якому надали кредит. В разі зменшення розрахункового розміру резерву надлишкову суму банк направляє на збільшення доходів.
Оцінка кредитоспроможності позичальника здійснюється на другому етапі процесу кредитування. Вона передбачає здійснення якісної і кількісної оцінки позичальника з метою оцінки ступеню кредитного ризику. Завдяки оцінці кредитоспроможності здійснюється відсів кредитів, які протирічать кредитній політиці банку.
Таблиця 1.4 – Рівні резерву по групах кредитів
Зовнішні способи зниження ризику (передача ризику) свідчать про те, що банк передає відповідальність за кредитний ризик (повністю чи частково) комусь іншому, прагне розподілити ризик серед головних суб'єктів чи, наприклад, передати його страховій компанії.
Сутність зовнішнього страхування ризику полягає в тому, що кредитор готовий відмовитися від частини доходів, аби уникнути ризику, тобто він готовий заплатити за зниження рівня ризику до нуля. Страхування кредитних ризиків є одним із найпоширеніших способів зниження його рівня (за кордоном, нажаль на Україні це не поширено).
Вимога надання забезпечення. Забезпечення – це система виконання позичальником інтересів банку, що дозволяє банку у разі неповернення позики повністю або частково компенсувати витрати по кредитних операціях. Забезпечення може бути різних видів: застава (майно, майнові права, цінні папери); гарантії і поручительства (банків, суб‘єктів господарювання); і інше (свідоцтва страхових компаній, вимоги за заробітною платою).
Гарантія – це письмове зобов'язання третьої сторони сплатити борг у разі відмови від сплати позичальником. Якщо не використовується стандартна банківська форма, важливо, щоб співробітник, що розглядає питання про кредит, перевірив разом з юридичним відділом законність гарантії. Використання гарантії як інструмент забезпечення позики вимагає такого ж процесу оцінки ризику гаранта, як і позичальника кредитуючим банком [31, с. 123–126].

1.5 Вимоги Національного Банку України щодо запобігання кредитним ризикам та їх мінімізації

Відповідно до вимог Інструкції [4, с. 6] Національний банк України установив, що надання кредитів у значних обсягах одному контрагенту або групі контрагентів призводить до концентрації кредитного ризику, тому банки зобов'язані дотримуватися таких вимог: під час надання кредитів, гарантій і поручительств, проведення інших кредитних операцій з установами, що вважаються асоційованими особами чи дочірніми установами банку або належать до акціонерів (учасників) банку, персоналу та керівників банку чи іншого банку, що належить до тієї самої банківської групи або материнської компанії, банки не повинні застосовувати більш пільгові умови, ніж ті, що застосовуються при кредитуванні інших клієнтів банку, зокрема, не встановлювати більш пільгові відсоткові ставки.
Загальна сума кредитів, позик, авансів готівкою, гарантій, поручительств та індосаментів, наданих першим керівникам банку та іншому управлінському персоналу, не повинна бути більшою за 10% основного капіталу банку, а в кооперативних банках вона не повинна бути більшою за 25% основного капіталу.
З метою обмеження кредитного ризику за операціями з пов'язаними особами надання банком кредиту, позики, гарантії чи поручительства здійснюється за таких умов:
-                     особі, яка належить до перших керівників банку, якщо загальна сума кредиту (позики, гарантії чи поручительств) цій особі перевищує еквівалент 5000 євро в гривнях за курсом, установленим Національним банком, – за спільним письмовим рішенням правління та ради банку, шляхом таємного голосування більшістю у 2/3 голосів за присутності щонайменше половини членів обох органів без участі зацікавленої особи (чи загальними зборами акціонерів);
-                     особі, яка належить до перших керівників банку, якщо загальна сума кредиту (позики, гарантії чи поручительств) цій особі не перевищує еквівалент 5000 євро в гривнях за курсом, установленим Національним банком, – за письмовим рішенням, прийнятим правлінням банку шляхом таємного голосування більшістю у 2/3 голосів за присутності щонайменше половини членів правління банку без участі зацікавленої особи.
Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов'язань. Показник розміру кредитного ризику на одного контрагента визначається як співвідношення суми всіх вимог банку.
До вимог банку щодо контрагента включаються: строкові депозити, які розміщені в інших банках; кредити, що надані іншим банкам; сумнівна, пролонгована та прострочена заборгованість за кредитами / депозитами, що надані іншим банкам, та заборгованість за простроченими і сумнівними до погашення нарахованими доходами за цими операціями; дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська заборгованість за операціями з банками; боргові цінні папери, випущені банками, в портфелі банку на продаж та на інвестиції;
Щодо інших клієнтів (небанківських установ) і фізичних осіб: заборгованість за кредитами; сумнівна, пролонгована та прострочена заборгованість за кредитами та заборгованість за простроченими та сумнівними до погашення нарахованими доходами; дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська заборгованість, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи; заборгованість (у тому числі прострочена й сумнівна) за факторинговими операціями, фінансовим лізингом, урахованими векселями, борговими цінними паперами місцевих органів виконавчої влади та небанківських установ у портфелі банку на продаж та на інвестиції, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи за ними.
До позабалансових зобов'язань, що видані. банком, включаються: гарантії, поручительства, акредитиви та акцепти, що надані банком; сумнівні гарантії та поручительства; зобов'язання з кредитування, що надані банком.
У разі консорціумного кредитування до розрахунку нормативу провідного банку банківського консорціуму включається лише та частина кредиту, що надана безпосередньо цим банком. Нормативне значення нормативу Н7 не має перевищувати 25%.
Норматив великих кредитних ризиків (Н8) установлюється з метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою пов'язаних контрагентів. Кредитний ризик, що прийняв банк на одного контрагента або групу пов'язаних контрагентів, уважається великим, якщо сума всіх вимог банку до цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів і всіх позабалансових зобов'язань, наданих банком щодо цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів, становить 10% і більше регулятивного капіталу банку. Норматив великих кредитних ризиків визначається як співвідношення суми всіх великих кредитних ризиків, наданих щодо всіх контрагентів або груп пов'язаних контрагентів, з урахуванням усіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів, до регулятивного капіталу банку.
До вимог банку контрагента або пов'язаних контрагентів та позабалансових зобов’язань, наданих банком включають ті ж вимого, що при нормативі Н7. Рішення про надання великого кредиту приймається згідно з відповідним висновком кредитного комітету (комісії) банку, затвердженим його правлінням (радою). Нормативне значення нормативу Н8 не має перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку. Якщо норматив великих кредитних ризиків перевищує 8-кратний розмір регулятивного капіталу, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) автоматично підвищуються. Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), встановлюється для обмеження ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, що може призвести до прямого та непрямого впливу на діяльність банку. Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, визначається як співвідношення суми всіх зобов'язань цього інсайдера перед банком і всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та капіталу банку. До зобов'язань одного інсайдера перед банком включаються: строкові депозити, розміщені в інших банках; заборгованість за кредитами; сумнівна, пролонгована та прострочена заборгованість за кредитами / депозитами, заборгованість за простроченими й сумнівними до погашення нарахованими доходами; дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська заборгованість, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи; заборгованість (у тому числі прострочена й сумнівна) за факторинговими операціями, фінансовим лізингом, урахованими векселями, борговими цінними паперами, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи за ними. У разі консорціумного кредитування до розрахунку нормативу головного банку консорціуму включається лише та частина кредиту, що надана безпосередньо цим банком. Нормативне значення нормативу Н9 не має перевищувати 5%. Якщо банк перевищив норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), то він має коригувати (зменшувати) регулятивний капітал на розмір перевищення цього нормативу, починаючи з наступного дня після проведення операцій, що призвели до перевищення.
Норматив максимального сукупного розміру кредитів (Н10), гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, визначається як співвідношення сукупної заборгованості зобов'язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та капіталу банку. До зобов'язань інсайдерів перед банком включаються пункти з нормативу Н9 та акції (крім вкладень у статутні фонди інших банків та установ, на суму яких зменшено регулятивний капітал). Нормативне значення нормативу Н10 не має перевищувати 40% [4, с. 20–24].

2. Аналіз управління кредитними ризиками комерційного банку ВАТ «Кредобанк»

2.1 Загальна характеристика банківської установи – ВАТ «Кредобанк»

Відкрите акціонерне товариство «КРЕДОБАНК» є правонаступником АТ «Кредит Банк(Україна)» і АТ «Західноукраїнський Комерційний Банк» (ЗУКБ).
Основні дані про банк:
-         18 років роботи на фінансовому ринку України;
-         універсальний банк з мережею філій по всій Україні;
-         банк з однією з найуспішніших іноземних інвестицій в банківську установу України (високі рейтингові позиції на банківському ринку та активна динаміку росту);
-         банк пропонує широкий спектр фінансових послуг для юридичних та фізичних осіб. Пріоритетними є, насамперед, роздрібний ринок з акцентом на іпотечне кредитування; обслуговування польсько-українських економічних відносин, експортно-імпортних операцій з країнами Центральної та Східної Європи; фінансування малого та середнього бізнесу (кредитні лінії інвесторів PKO Bank Polski та ЄБРР); вихід на суміжні ринки страхування, недержавного пенсійного забезпечення та лізингу.
Характеристика банку:
Універсальний, сучасний, з європейським капіталом, із загальноукраїнською мережею, з великим досвідом роботи на фінансовому ринку, незаангажований, з помітним досягненням своєї діяльності всеукраїнського масштабу, з кваліфікованим персоналом, входить в першу двадцятку банків України за основними показниками. За економічним статусом Банк буде як ощадний банк європейського взірця, зміцнюючи довіру вкладників та клієнтів.
ВАТ «КРЕДОБАНК» – найуспішніший проект українсько-польського економічного співробітництва за період незалежності України.
У 2004 році новим стратегічним інвестором ВАТ «КРЕДОБАНК» став PKO Bank Polski SA – лідер польського банківського ринку за величиною активів, отриманого прибутку, лідер в обслуговуванні фізичних осіб, а також в обслуговуванні консорціумних кредитів.
Банк протягом восьми останніх років плідно працює з європейськими банківськими установами, що передбачає в числі інших особливостей – використання банківських технологій, процедур та продуктів європейського рівня, що позитивно оцінюється клієнтами.

2.2 Критичний огляд стану кредитного відділу ВАТ «Кредобанк»

Кредитна політика ВАТ «Кредобанк» визначає основні положення і обмеження діяльності Банку по веденню операцій, що містять кредитний ризик.
При проведенні кредитної політики Банк керується засадами поєднання інтересів акціонерів Банку, його вкладників і клієнтів.
Банк, здійснюючи кредитну діяльність, має на меті формування безпечного кредитного портфеля шляхом мінімізації кредитного ризику і частки нестандартної заборгованості по кредитних операціях.
ВАТ «Кредобанк» прагне забезпечити клієнтам комплексне обслуговування, пропонуючи, в першу чергу, обслуговування поточних рахунків, депозитні продукти, а також кредитні операції і операції по фінансуванню зовнішньоекономічної діяльності.
Кредитна діяльність проводиться ВАТ «Кредобанк» відповідно до законодавства України, положень, інструкцій НБУ з дотриманням економічних нормативів діяльності комерційних банків, встановлених Національним банком України, а також відповідно до внутрішніх нормативних документів Банку.
Кредитні процедури по операціях, регулюються положеннями й інструкціями, рішеннями Правління Банку та іншими внутрішніми документами.
Процедури переглядаються і коректуються відповідно до змін законодавчої і нормативної бази України, політики Банку.
При зміні законодавства України, що регулює банківську діяльність і господарську діяльність клієнтів, такі зміни мають пріоритетне значення.
Дотримання кредитних процедур має на меті запобігання перетворення Банку на засіб відмивання грошей, обману, корупції та іншої незаконної діяльності.
Банк проводить кредитні операції з:
-                     фізичними особами, що не ведуть господарську діяльність;
-                     фізичними особами, що зареєстровані як суб'єкти підприємництва і ведуть господарську діяльність;
-                     юридичними особами, що ведуть господарську діяльність, надаючи при цьому перевагу малим та середнім підприємствам, іншими юридичними особами (крім банків).
При здійсненні кредитних операцій з позичальниками, що ведуть господарську діяльність, Банк керується визначеними Департаментом Управління Ризиками і затвердженими Правлінням Банку лімітами концентрації зобов'язань по кредитних операціях позичальників в галузях (видах економічної діяльності).
ВАТ «Кредобанк» надає кредити в іноземній валюті клієнтам, які здійснюють експортні операції і, відповідно, мають надходження в іноземній валюті в достатньому розмірі для погашення кредиту в іноземній валюті і відсотків за користування ним. Видача кредиту в іноземній валюті клієнту, який не має поступлення коштів в іноземній валюті від експортних операцій, можлива лише за умови ведення ним прибуткової діяльності та за акцептування Банком поданого клієнтом обґрунтування про відсутність впливу курсового ризику (ризику змін курсу іноземної валюти) на плато- і кредитоспроможність клієнта.
ВАТ «Кредобанк» по можливості задовольняє потреби клієнта через доступ до кредитних ліній іноземних банків чи інших фінансових установ.
Вимоги щодо проектів (пропозицій щодо здійснення кредитних операцій чи зміни умов їх здійснення) і клієнтів, що фінансуються за рахунок ресурсів, наданих іншими іноземними банками чи фінансовими установами, повинні відповідати критеріям прийнятності і вимогам цих банків і установ.
У випадку проведення Банком кредитних операцій за рахунок ресурсів інших банків чи фінансових установ і/або в межах укладених з ними угод, Банк бере до уваги умови надання йому цих таких ресурсів та умови цих угод.
2.3 Аналіз структури кредитного портфеля ВАТ «Кредобанк»
За вісім роки свого існування Рівненська філія ВАТ «Кредобанк» акцентувала свою роботу по активних операціях на кредитуванні. Така тенденція є дуже характерною для багатьох українських комерційних банків, бо кредитування є найпоширенішою послугою банку та дає змогу отримувати доходи банкам без дотримання особливо складних вимог Національного банку України, які висуваються для інших операцій. До того ж можна сказати, що кредитування є найбільш освоєною серед активних операцій для банківських працівників України, враховуючи рівень кваліфікації пересічного працівника банку. Але таке відношення до кредитування як до досить стандартної та доступної операції не повинно призводити до недбалостей при дотриманні принципів та етапів процесу кредитування. Своєчасний аналіз кредитного портфеля повинен виявити негативні тенденції поточної кредитної політики банку або ж резервні можливості її покращення.
Подальший аналіз кредитного портфеля ВАТ «Кредобанк» буде проведений на основі отриманих даних цієї установи. Але слід зауважити, що особливості роботи філіалу не можуть чітко відобразити сьогоденну ситуацію в Україні.
Розглянемо структуру кредитного портфеля банку за групами ризику, яка склалася за останні три роки на ВАТ «Кредобанк».
Таблиця 2.1 – Аналіз структури кредитного портфеля (по роках) ВАТ «Кредобанк» за групами ризику з 01.01.2007 по 01.01.2009 року

З таблиці 2.1 видно, що за аналізований період структура кредитного портфеля ВАТ «Кредобанк» дещо погіршилася. Так, питома вага ризикованих та високо ризикованих кредитів збільшилась. При цьому частка сумнівних кредитів залишилась незмінною 4,2% протягом усіх трьох років. Частка безнадійних кредитів у 2007 році зросла на 2,6% та ще на 0,4% протягом 2008 року. Це свідчить про те, що в банку проводиться досить високо ризикована кредитна політика, яка зображена на рисунку 2.1.
З огляду на таке становище аналіз треба деталізувати в напрямі виявлення причин збільшення питомої ваги небезпечних та безнадійних (збиткових) кредитів і проаналізувати можливі наслідки та заходи щодо їх усунення.

Рисунок 2.1 Структура кредитного портфеля ВАТ «Кредобанк» за групами ризику з 01.01.2007 по 01.01.2009 року
Аналіз галузевої структури кредитів ВАТ «Кредобанк» дає змогу визначити галузеву диверсифікацію кредитів порівняно з попередньою звітною датою. Для цього розраховується питома вага вкладених в окремі галузі позик у цілому за короткостроковими та довгостроковими позиками.
Структурний аналіз проводиться для визначення надмірної концентрації кредитних операцій в одному сегменті, що підвищує ступінь кредитного ризику (табл. 2.2). Проте надмірна диверсифікація кредитного портфеля створює певні труднощі в управлінні позиковими операціями та може стати причиною банкрутства банку, тому зарубіжні комерційні банки визначають для себе межі вкладення ресурсів у певний сегмент, тобто застосовують метод лімітування. Ці межі враховують у своїй діяльності кредитний комітет та керівники вищого рівня.
Таблиця 2.2 – Аналіз структури кредитного портфеля ВАТ «Кредобанк» за галузевою ознакою з 01.01.2007 по 01.01.2009 року
Як видно з даних таблиці 2.2, ВАТ «Кредобанк» визначається нераціональною структурою кредитних вкладень, основна їх частка була вкладена в торговельно-посередницьку діяльність – 72,70% станом на 01.01.2009 року. Це зумовлено великим попитом на кредитні ресурси саме в цій галузі. Заінтересованість банку вкладати саме в цю галузь обумовлена високою оборотністю цих позик.
Проте, незважаючи на відносне поліпшення галузевої структури кредитного портфеля ВАТ «Кредобанк» (див. рисунок 2.2), все ж слід з метою зниження ризику, ввести політику збільшення кредитних вкладень у промисловість, будівництво, сільське господарство, споживчі позики і зменшувати кредитування інших, не основних галузей народного господарства, де розташована головна зона кредитного ризику банку. Останньому слід розробити обґрунтовані ліміти кредитування різних галузей народного господарства.
За строком використання позики поділяються на:
– строкові;
– безстрокові (до запитання).
Строкові – це позики надані на визначений у договорі термін. У свою чергу вони бувають короткострокові (терміном до одного року), середньострокові (терміном від одного до трьох років), довгострокові (терміном понад три роки). Строк кредиту, а також проценти за користування ним (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) визначаються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позикового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та процентів за користування ним. Короткострокові кредити можуть надаватися банком у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку з витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді.

Рисунок 2.2 Структура кредитного портфеля ВАТ «Кредобанк» за галузевою ознакою з 01.01.2007 по 01.01.2009 року
Аналізуючи структуру короткострокових кредитів, потрібно виділяти такі групи кредитів:
-                     до 1 місяця;
-                     від 1 до 3 місяців;
-                     від 3 до 6 місяців;
-                     від 6 місяців до 1 року.
Середньострокові кредити можуть надаватися на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень. У свою чергу, вони поділяються на:
-                     кредити зі строком від 1 до 2 років;
-                     кредити зі строком використання понад 2 роки.
Довгострокові кредити можуть надаватися для формування основних фондів, об'єктом кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та інше, і видаються строком понад три роки.
Слід відзначити, що у плані рахунків банку є лише рахунки для короткострокових та довгострокових кредитів, а середньострокові відносять до групи довгострокових кредитів.
Кредити до запитання (безстрокові) – це кредити, які видаються на невизначений термін і які на вимогу кредитодавця мають бути погашені у визначений ним час. Якщо кредитодавець не вимагає повернення, то кредит погашається позичальником у строк, визначений самостійно.
За фінансовою дисципліною позичальника виділяють такі групи кредитів:
-                     стандартні;
-                     прострочені;
-                     безнадійні.
Стандартні – це кредити, за якими проценти та сума основного боргу сплачуються вчасно, без прострочки платежу.
Пролонговані, або відстрочені, кредити – це кредити стосовно яких на основі клопотання позичальника строки погашення були перенесені на більш пізній термін. Прострочені кредити – це кредити, щодо яких строк погашення, установлений кредитним договором, минув, а позикові кошти не повернені позичальником. При аналізі кредитного портфеля ВАТ «Кредобанк» в розрізі строків використання необхідно особливу увагу звернути на питому вагу прострочених та пролонгованих позик. Розглянемо структуру кредитів, що склалася за строками використання (табл. 2.3).
Таблиця 2.3 – Аналіз структури кредитного портфеля ВАТ «Кредобанк» за строками використання з 01.01.2007 по 01.01.2009 року
Наведені дані свідчать, що за аналізований період в структурі кредитів ВАТ «Кредобанк» за строками використання відбулися незначні зміни. Питома вага короткострокових позик станом на 01.01.2007 року становила 72,40%, станом на 01.01.2008 року – 68,30% та збільшилася на 6,7%, що становить – 75,00% станом на 01.01.2009 року. Довгострокові кредити були надані на переозброєння виробництва та на споживчі цілі фізичним особам. Причому порушення строків погашення спостерігалося не за довгостроковими кредитами, а за короткостроковими. Частка пролонгованих кредитів ВАТ «Кредобанк» зменшилась, що несе за собою позитивний характер тобто менший кредитний ризик, проте прострочені кредити змінили свою питому вагу за три роки на 1,3%.
Така структура кредитного портфеля ВАТ «Кредобанк» (див. рисунок 2.3) з огляду на строк використання цілком закономірна. Оскільки, банк здебільшого видає кредити, спрямовані на торговельно-посередницькі цілі, які не потребують ресурсів на великий термін. Більш обережна політика банку стосовно довгострокових кредитів як найбільш ризикованих цілком виправдана. Хоча в даному разі проблеми повернення кредитів мали місце не з довгостроковими кредитами, а, навпаки, з короткостроковими, що пояснюється недостатньою роботою банку щодо оцінювання кредитоспроможності позичальників.

Рисунок 2.3 Структура кредитного портфеля ВАТ «Кредобанк» за строками використання з 01.01.2007 по 01.01.2009 року
Залежно від виду позичальника (за формами власності) кредити можна поділити на такі групи:
§     кредити юридичним особам державної форми власності;
§     кредити юридичним особам змішаної форми власності (акціонерні товариства та інші з державною участю);
§     юридичним особам з недержавною формою власності.
§     фізичним особам;
§     міжбанківські кредити.
Аналізуючи кредитний портфель ВАТ «Кредобанк» за видами позичальників (див. рисунок 2.4), особливу увагу приділяють питомій вазі міжбанківських кредитів у загальному обсязі. При цьому зростання даного коефіцієнта вважається позитивним явищем, оскільки означає зменшення ризику, але, як правило, міжбанківські кредити є менш прибутковими.

Таблиця 2.4 – Динаміка кредитного портфеля ВАТ «Кредобанк» за видами позичальників з 01.01.2007 по 01.01.2009 року

Як свідчать дані таблиці 2.4 міжбанківські кредити в аналізованому періоді не надавалися. Найбільшою є частка кредитів виданих недержавним юридичним особам – 7 807 900,00 грн. станом на 01.01.2007 року, проте показник значно зменшується за 2007 рік і станом на 01.01.2008 року становить 5 937 320,00 грн., а уже станом на 01.01.2009 р. темп приросту збільшується на 2,91% (на 104 160,00 грн.). Зменшилася частка кредитів, виданих юридичним особам державної форми власності на 29,26% за 2007 рік, а протягом 2008 року темп приросту зменшився на 6,50%.

Рисунок 2.4 Структура кредитного портфеля ВАТ «Кредобанк» за видами позичальників з 01.01.2007 по 01.01.2009 року
Кредити ВАТ «Кредобанк» фізичним особам посідають незначне місце в структурі, проте значно зросли показники темпів приросту, а саме: у 2007 році на 124,14%, а у 2008 році на 134,70% в порівнянні з попереднім періодом. Одним із заходів контролю за кредитними ризиками є забезпечення кредитів. Забезпечення – це запасний метод отримання невиплаченого боргу (основної суми та процентів) у разі неплатоспроможності позичальника.
Залежно від наявності і характеру забезпечення виділяють:
-                     забезпечені (ломбардні) позики;
-                     незабезпечені (бланкові) позики.
Основна частина банківських кредитів видається під забезпечення, що є одним з принципів банківського кредитування.
Формами забезпечення зобов'язань щодо повернення кредиту можуть бути: застава майна позичальника; гарантія або поручительство; договір страхування кредитів; товарні документи; цінні папери; поліси страхування життя; передання на користь банку контрактів; вимог та рахунків позичальників третій особі; дорогоцінні метали тощо.
Аналізуючи структуру кредитного портфеля (див. рисунок 2.5) ВАТ «Кредобанк» залежно від характеру забезпечення, особливу увагу треба звернути на питому вагу незабезпечених позик в загальних позиках.
Таблиця 2.5 – Аналіз структури кредитного портфеля ВАТ «Кредобанк» залежно від характеру забезпечення з 01.01.2007 по 01.01.2009 року

З таблиці 2.5 видно, що в аналізованому періоді питома вага незабезпечених кредитів ВАТ «Кредобанк» була незначною – 9,80% станом на 01.01.2007 року, 10,50% станом на 01.01.2008 року та станом на 01.01.2009 року питома вага значно зменшилась і становила 6,00%. Незважаючи на певний ризик неповернення бланкового кредиту, як показують дані аналізу, до безнадійних та збиткових кредитів були віднесені саме найбільш забезпечені кредити, а бланкові погашалися своєчасно та в повному обсязі.

Рисунок 2.5 Структура кредитного портфеля ВАТ «Кредобанк» залежно від характеру забезпечення з 01.01.2007 по 01.01.2009 року
Аналіз можна продовжувати в напрямі більш глибокого вивчення структури кредитного портфеля ВАТ «Кредобанк» за видами забезпечення.
Таблиця 2.6 – Динаміка кредитного портфеля ВАТ «Кредобанк» за видами забезпечення з 01.01.2007 по 01.01.2009 року
Аналізуючи структуру кредитного портфеля ВАТ «Кредобанк» за видами забезпечення видно, що найбільш поширеним видом забезпечення кредитів є застава, динаміка якої змінювалась наступним чином: за 2007 рік зменшилась на 29,51%, але протягом наступного 2008 року зросла та станом на 01.01.2009 рік становила 6 740 884,80 грн. Частка кредитів ВАТ «Кредобанк» без забезпечення була незначною, а саме динаміка формувалась наступним чином: за 2007 рік зменшилась на 9,33% та протягом наступного 2008 року продовжувала зменшуватись та станом на 01.01.2009 рік становила 527 171,76 грн., що є властивістю до зменшення кредитного ризику.
На рисунку 2.6 показано структуру кредитного портфеля ВАТ «Кредобанк» за видами забезпечення.


Рисунок 2.6 Динаміка кредитного портфеля ВАТ «Кредобанк» за видами забезпечення з 01.01.2007 по 01.01.2009 року

2.4 Аналіз оцінки якості кредитного портфеля ВАТ «Кредобанк» з погляду ризику

В умовах переходу до ринкової економіки в банківській сфері збільшується значення правильної оцінки ризику, який бере на себе банк, здійснюючи різні операції. Для банківської діяльності важливим є не уникнення ризику взагалі, а його передбачення та зниження до мінімального рівня, тобто застосування різних методів управління ризиками.
Ризик як вартісний вираз імовірності подій тим більший, чим більша можливість отримати прибуток. Отже, отримати прибуток можна у випадку, коли ймовірність зазнати втрат буде зведена до мінімуму. В цьому напрямі існують дуже актуальні проблеми, пов'язані з розробленням єдиних основ оцінки та методів розрахунку кредитного ризику за кожним окремим позичальником, галуззю, країною в цілому.
Під ризиком розуміють загрозу втрати банком частини своїх ресурсів, недоотримання доходів або спричинення додаткових витрат у результаті здійснення певних фінансових операцій.
До методів, які знижують кредитний ризик, можна віднести:
-                     лімітування кредитів;
-                     диверсифікацію кредитних вкладень;
-                     вивчення та оцінювання кредитоспроможності позичальника;
-                     вимагання від клієнтів достатнього та якісного забезпечення щодо виданих кредитів;
-                     контроль та оперативність при стягненні боргу;
-                     страхування кредитних операцій;
-                     видачу кредитів на консорціумній основі;
-                     використання плаваючої процентної ставки;
-                     облік та врахування зовнішніх ризиків (ризик галузі, району країни)
-                     використання теорії зважених ризиків.
З кредитними ризиками тісно пов'язаний також процентний ризик – імовірність втрати банком у результаті перевищення процентної ставки, що була сплачена за залученими ресурсами, над процентною ставкою за виданими кредитами. У разі кредитування в іноземній валюті виникає імовірність втрат, пов'язаних зі зміною курсу валюти кредитування.
Основним завданням управління банківськими ризиками є визначення ступеня допустимості ризику й прийняття практичного рішення, що спрямоване на розроблення заходів, які дають можливість зменшити вірогідність втрат.
Якісне оцінювання кредитного портфеля має на меті насамперед максимально знизити ризик неповернення позики, що веде до значних втрат для банків і може привести його до банкрутства.
Для оцінювання якості кредитного портфеля з погляду кредитного ризику застосовуються такі показники:
-                     коефіцієнт покриття класифікованих позик;
-                     питома вага зважених класифікованих позик;
-                     коефіцієнт питомої ваги проблемних позик;
-                     коефіцієнт питомої ваги збиткових позик.
Перелічені показники слід проаналізувати в динаміці, виявити тенденцію до їх зміни та причини їх погіршення. Розрахунок цих коефіцієнтів допомагає визначити тенденції погіршення фінансового стану та шляхи збільшення економічної ефективності кредитних операцій.
Коефіцієнт покриття класифікованих позик (Кп.кл. п) розраховується як відношення зважених класифікованих позик (Кзв.кл) до капіталу (К) банку:
 QUOTE                                                                                   (2.1)
Цей показник комплексно характеризує якість кредитного портфеля з погляду ризику в сукупності з його захищеністю власним капіталом. Підвищення цього коефіцієнта в динаміці вважається негативним явищем і свідчить про підвищення ймовірності збитків у майбутньому.
Коефіцієнт питомої ваги зважених класифікованих позик (Кп.зв. кл) розраховується як відношення зважених класифікованих позик (Кзв.кл) до загальної суми позик (П).
 QUOTE                                                                                   (2.2)
Зважені класифіковані позики розраховуються множенням суми кредитів певної групи ризику на відповідний коефіцієнт. Коефіцієнт прострочених позик (Кп.п) розраховується як відношення позик з простроченою виплатою процентів та основної суми боргу (Ппростр) до загального обсягу позик (П):

 QUOTE                                                                      (2.3)
Цей коефіцієнт вказує на ту частину позик, у портфелі банку, виплати за якими були невчасно погашені, та на ті, які не були погашені взагалі. Високий процент свідчить про погіршення кредитної діяльності банку. Значний приріст за аналізований період свідчить про можливі значні збитки в перспективі. Коефіцієнт збитковості позик (Кзб) розраховується як співвідношення збитків за позиками, отриманими за аналізований період (Зп) до середнього загального обсягу позик (П), або до загального обсягу позик.
 QUOTE                                                                                    (2.4)
Коефіцієнт збитковості визначає частину позик, які за певний період призвели до збитку. Зростання цього показника може свідчити про погіршення політики дотримання допустимого рівня ризику.
Таблиця 2.7 – Розрахунок зважених класифікованих позик ВАТ «Кредобанк» за ступенем ризику з 01.01.2007 по 01.01.2009 року
Структуру сум позик ВАТ «Кредобанк», зважених на коефіцієнт ризику зображено на рисунку 2.7.

Рисунок 2.7 Структура сум позик ВАТ «Кредобанк», зважених на коефіцієнт ризику з 01.01.2007 по 01.01.2009 року
Основні показники, що характеризують якість кредитного портфеля, зведені в таблиці 2.8.

Таблиця 2.8 – Аналіз якості кредитного портфеля ВАТ «Кредобанк» з погляду ризику з 01.01.2007 по 01.01.2009 року
З даних таблиці 2.8, у разі зменшення загальної суми кредитного портфеля ВАТ «Кредобанк» сума зважених класифікованих позик зменшилася на 271 922,21 грн. порівнюючи період 01.01.2007 року та 01.01.2008 року, та продовжувала зменшуватися в період 01.01.2008 року та 01.01.2009 року на 224 859,46 грн. Це свідчить про явне покращення якості кредитного портфеля ВАТ «Кредобанк».
Коефіцієнт покриття зважених класифікованих позик ВАТ «Кредобанк» власним капіталом значно погіршився, а саме: в період з 01.01.2007 року по 01.01.2008 року становив 0,23, проте вже в період з 01.01.2008 року по 01.01.2009 року ситуація була покращена і показник становив 0,17.
Це свідчить про те, що ризикованість кредитного портфеля дещо знизилась, а також капітал банку зріс, що дозволило гарантувати фінансову стабільність та ще більшу захищеність ВАТ «Кредобанк» від кредитного ризику.
Загальний висновок, який можна зробити, виходячи з результатів аналізу якості кредитного портфеля з погляду ризику: банку необхідно проводити обережнішу кредитну політику, ретельніше підходити до оцінювання платоспроможності позичальників на стадії надання кредитів, приділяти увагу цільовому використанню наданих позик та контролю за діяльністю позичальника з метою своєчасного виявлення негараздів та запобігання можливих втрат за позиками.

2.5 Аналіз якості кредитного портфеля ВАТ «Кредобанк» з погляду захищеності від можливих втрат

Аналіз кредитних операцій повинен здійснюватися також у напрямі оцінювання ступеня захищеності від можливих втрат. Чим гірші показники якості кредитів з погляду кредитного ризику, тим більшим має бути ступінь їх захищеності.
Для оцінювання його рівня використовують такі показники:
-                     коефіцієнт забезпеченості позики;
-                     коефіцієнт забезпеченості збитків;
-                     коефіцієнт захищеності позик від втрат;
-                     коефіцієнт покриття збитків;
-                     коефіцієнт покриття позик власним капіталом.
Коефіцієнт забезпеченості позик (Кз.п.) розраховується як співвідношення загальної суми забезпечення кредитів (застава, гарантії, страхування тощо) (Зп) та загальної суми кредитів (П):
 QUOTE                                                                                (2.5)

Цей показник характеризує ступінь захищеності банку від втрат за позиками за рахунок зовнішніх факторів, таких як гарантії, застава майна, страхування, поручительство.
Коефіцієнт забезпеченості збиткових позик (Кз.з) розраховується як відношення кредитного забезпечення (Зк) за збитковими позиками до чистих списань за аналізований період (Сп):
 QUOTE                                                                                 (2.6)
Цей коефіцієнт свідчить про ступінь захищеності банку від збитків за позиками з урахуванням тенденції збитковості кредитного портфеля, яка склалася.
Створення таких резервів дає змогу уникнути можливих збитків від неповернення кредитів. Ступінь такої захищеності від втрат аналізується за допомогою коефіцієнтів:
-                     коефіцієнтів захищеності позик;
-                     коефіцієнтів покриття збитків.
Коефіцієнт захищеності позик (Кзах) розраховується як відношення резервів на покриття збитків за позиками (Рзб) до загальної суми позик (П):
 QUOTE                                                                                  (2.7)
Коефіцієнт покриття збитків за позиками (Кп.зб) розраховується як відношення резерву на покриття збитків за позиками (Рзб) до збиткових позик (Пзб).
 QUOTE                                                                             (2.8)

Коефіцієнт покриття позик капіталом (Кз.к) розраховується як відношення капіталу банку (ВК) до загальної суми позик (П).
 QUOTE                                                                                 (2.9)
Цей показник указує на те, яка частина кредитного портфеля фінансується за рахунок власного капіталу. Зростання даного коефіцієнта свідчить про те, що посилюється захищеність кредитів власним капіталом.
Ступінь повноти формування резерву розраховується як відношення фактично створеного резерву до розрахункової суми резерву виходячи із кредитного ризику.
 QUOTE                                        (2.10)
Розглянемо рівень цих показників в ВАТ «Кредобанк».
Таблиця 2.9 – Аналіз якості кредитного портфеля ВАТ «Кредобанк» з погляду захищеності від втрат з 01.01.2007 по 01.01.2009 року
Як видно з наведених розрахунків (табл. 2.9), захищеність кредитного портфеля ВАТ «Кредобанк» від можливих втрат зросла на 5% у 2007 році та не змінювалась протягом 2008 року. Так, загальний коефіцієнт забезпеченості позик зріс із 0,83 до 0,85 протягом 2007 року і залишився без змін у 2008 році та становив 0,85. Проте рівень даних коефіцієнтів свідчить про недостатнє забезпечення позик. Що стосується збиткових позик, то формально рівень забезпеченості цих позик у звітному періоді був достатній. Але під час ретельнішого вивчення рівня ліквідності наданого забезпечення були виявлені деякі прорахунки в оцінюванні його вартості. Захищеність позик за рахунок створеного в ВАТ «Кредобанк» резерву на покриття збитків за позиками збільшилася на 5 процентного пункту у 2007 році, що становив 9 та залишився на тому ж рівні у 2008 році. Всі збитки були списані за рахунок резерву. Так, коефіцієнт покриття збитків на 01.01.2007 року становив 1,094, на 01.01.2008 року – 1,41 та на 01.01.2009 року становив 1,25. Загальний висновок про рівень захищеності кредитного портфеля банку можна зробити такий: у банку створено достатній резерв для покриття можливих збитків за кредитними операціями. Проте кредитним інспекторам слід звернути увагу на оцінку рівня забезпеченості позик. Треба уважніше аналізувати якість та ліквідність наданого забезпечення кредитів, оскільки в даному банку склалася тенденція недостатньої захищеності кредитного портфеля від можливих втрат за рахунок зовнішнього чинника.

2.6 Параметричний аналіз коефіцієнтів якості кредитного портфелю ВАТ «Кредобанк»

2.6.1 Параметричний аналіз коефіцієнтів якості кредитного портфеля ВАТ «Кредобанк» з погляду ризику

Для мінімізації кредитного ризику було проаналізовано чотири коефіцієнта якості кредитного портфеля ВАТ «Кредобанк»:
-                     коефіцієнт покриття класифікованих позик;
-                     питома вага зважених класифікованих позик;
-                     коефіцієнт питомої ваги проблемних позик;
-                     коефіцієнт питомої ваги збиткових позик.
Коефіцієнт покриття класифікованих позик становить: станом на 01.01.2007 року – 0,31 або 31%, станом на 01.01.2008 року – 0,23 або 23% та станом на 01.01.2009 року 0,17 або 17%(див. рисунок 2.8), що характеризує якість кредитного портфелю ВАТ «Кредобанк» з погляду ризику в сукупності з його захищеністю власним капіталом, а це свідчить, що показник зменшується, а отже, кредитний портфель захищений у майбутньому.
Відповідно до американської рейтингової системи CAMEL рекомендоване таке співвідношення між вартістю класифікованих позик та капіталом:
Банки, що отримали рейтинг «1» або «2» вважаються надійними, стабільними, здатними триматися на належному рівні під час економічних криз. Нагляд за ними може бути мінімальним. Банки з рейтингом «3» мають недоліки, які за браком дій щодо їх усунення можуть призвести до значних проблем з ліквідністю та платоспроможністю, тому в такій ситуації до банку вживаються заходи адміністративного впливу. Банки з оцінками «4» і «5» характеризуються як такі, що мають серйозні проблеми і потребують ретельного нагляду та спеціальних оздоровчих заходів. Таким чином, система CAMEL передбачає не тільки аналіз минулої діяльності, а й містить елементи прогнозування фінансового стану банку в майбутньому та уможливлює визначення дальшої програми дій органів банківського нагляду.
Так як, коефіцієнт покриття зважених класифікованих позик в середньому протягом 3-ох років становив від 0,31 до 0,17 (середнє значення 3-ох років 24%), що прирівнюється до бальної оцінки «3» за американською рейтинговою системою CAMEL, що говорить про посередній фінансовий стан банку.
Перевагами рейтингової системи є комплексний підхід до охоплення важливих сфер банківської діяльності, можливість отримання єдиної оцінки (рейтингу), простота, доступність, а також гнучкість, оскільки методикою CAMEL регламентовано лише загальні принципи, підходи та правила оцінювання показників, тоді як їхня кількість, нормативні значення, перелік визначаються користувачами самостійно залежно від конкретних цілей та обставин. Саме такі переваги й зумовили значне поширення цієї системи у світі.
Отже, щоб мінімізувати кредитний ризик ВАТ «Кредобанк», при оцінці коефіцієнта покриття зважених класифікованих позик, потрібно вжити такі заходи:
-                     продовжувати збільшувати суму власного капіталу;
-                     зменшити загальну суму виданих позик, що є вплине на зменшення прибутку банку.
Проаналізувавши коефіцієнт питомої ваги зважених класифікованих позик можна сказати: 01.01.2007 року він становив 0,12, станом на 01.01.2008 року – 0,13 та станом на 01.01.2009 року 0,11 (див. рисунок 2.8), який характеризує співвідношення зважених класифікованих позик до загальної суми позик, що означає, чим більша сума зважених класифікованих позик, тим нижча якість кредитного портфелю. Для того, щоб покращити коефіцієнт питомої ваги зважених класифікованих позик, слід покращити якість кредитного портфелю, насамперед, потрібно зменшити частку безнадійних та сумнівних кредитів у загальній вартості виданих позик.
Зробивши аналіз коефіцієнта прострочених позик, що розраховується як відношення позик з простроченою виплатою процентів та основної суми боргу до загального обсягу позик можна сказати, що 01.01.2007 року він становив 0,055, станом на 01.01.2008 року – 0,064 та станом на 01.01.2009 року – 0,068 (див. рисунок 2.8). Коефіцієнт вказує на ту частину кредитів у портфелі банку, виплати за якими були невчасно погашені, а також, які не були погашені взагалі. Отже, чітко видно тенденцію зростання коефіцієнта протягом аналізованого періоду, що означає погіршення кредитної діяльності ВАТ «Кредобанк».
Для того, щоб удосконалити управління кредитними ризиками при оцінці коефіцієнта прострочених позик, ВАТ «Кредобанк» повинен вести більш чітку, зважену та обережнішу кредитну політику стосовно позик, що прострочуються та потребують пролонгації.

Рисунок 2.8 Динаміка коефіцієнтів якості кредитного портфеля ВАТ «Кредобанк» з погляду ризику
Останній коефіцієнт котрий розраховується для визначення якості кредитного портфеля – коефіцієнт збитковості позик, який визначається як співвідношення збитків за позиками, отриманими за аналізований період до середнього загального обсягу позик або до загального обсягу позик.
Отримані результати є задовільними, так як частина позик за якими отримані збитки є не надто великими, але спостерігається їх зростання: 01.01.2007 року він становив 0,038, станом на 01.01.2008 року – 0,064 та станом на 01.01.2009 року 0,068 (див. рисунок 2.8).
Знову ж таки, введеться необережна кредитна політика банку стосовно прострочених позик і з кожним роком ситуація погіршується, тому для покращення та стабілізації якості кредитного портфелю, потрібно провести пролонгацію таких складних кредитів.

2.6.2 Параметричний аналіз коефіцієнтів якості кредитного портфеля ВАТ «Кредобанк» з погляду захищеності від можливих втрат

Для аналізу та удосконалення якості кредитного портфелю з погляду захищеності від втрат використовують п’ять показників:
-                     коефіцієнт забезпеченості позики;
-                     коефіцієнт забезпеченості збитків;
-                     коефіцієнт захищеності позик від втрат;
-                     коефіцієнт покриття збитків;
-                     коефіцієнт покриття позик власним капіталом.
Чим гірші показники якості кредитів з погляду кредитного ризику, тим більшим має бути ступінь їх захищеності.
Коефіцієнт забезпеченості позики характеризує ступінь захищеності банку від втрат за позиками за рахунок зовнішніх факторів, таких як гарантії, застава майна, страхування, поручительство. Проаналізувавши коефіцієнт забезпеченості позик можна сказати наступне: коефіцієнт станом на 01.01.2007 року становив 0,83 або 83%, станом на 01.01.2008–2009 років – 0,85 або 85%. Як видно з рисунка 2.9, коефіцієнт зріс на 2% протягом 2007 року, проте уже у 2008 році його значення було незмінне. Орієнтовне значення цього коефіцієнта має бути більше 70%. Отже, коефіцієнт забезпеченості позик кредитного портфелю ВАТ «Кредобанк» протягом аналізованого періоду мав задовільне значення, тому збільшувати ступінь захисту банку від втрат за позиками за рахунок гарантії, застави, майна, страхування, поручительства тощо – не потрібно.
ВАТ «Кредобанк» показує відмінні результати згідно з показником коефіцієнта забезпеченості збиткових позик, так як станом на 01.01.2007 року він становив 0,93 або 93%, станом на 01.01.2008 року дорівнював 1,08 або 108% та станом на 01.01.2009 року – 1,09 або 109% (див. рисунок 2.9).
Отже, ВАТ «Кредобанк» повністю застрахований від збитків, але це не може свідчити про його захищеність від кредитного ризику.
Коефіцієнт захищеності позик розраховується як відношення резервів на покриття збитків за позиками до загальної суми позик. Значення коефіцієнта за проаналізований період становив: на 01.01.2007 року – 0,04 або 4%, 01.01.2008 року – 0,09 або 9% та 01.01.2009 року – 0,09 або 9% (див. рисунок 2.9).
Отже, значення коефіцієнтів свідчать про те, що ВАТ «Кредобанк» створив надто малий резерв для покриття збиткових позик, тому потрібно детальніше переглянути методику створення резервів та посприяти їх збільшенню.

Рисунок 2.9 Динаміка коефіцієнтів якості кредитного портфеля ВАТ «Кредобанк» з погляду захищеності від можливих втрат
Коефіцієнт покриття збитків за позиками розраховується як відношення резерву на покриття збитків за позиками до збиткових позик та станом на 01.01.2007 року становив 1,094, 01.01.2008 року – 1,41 та станом на 01.01.2009 року -1,25 (див. рисунок 2.9). Дані коефіцієнта свідчать про те, що у банку створено достатній резерв для
Коефіцієнт покриття позик капіталом розраховується як відношення капіталу банку до загальної суми позик і за проаналізований період він становив станом на 01.01.2007 року становив 0,4, 01.01.2008 року – 0,58 та 01.01.2009 року становив 0,6 (див. рисунок 2.9).
Цей показник характеризує, яка частина кредитного портфеля фінансується за рахунок власного капіталу. Зростання даного коефіцієнта свідчить про те, що посилюється захищеність кредитів власним капіталом.

2.7 Аналіз погашення виданих позик ВАТ «Кредобанк»

Однією з головних проблем кредитної діяльності ВАТ «Кредобанк» у сучасних умовах є несвоєчасне погашення наданих позик.
У процесі аналізу своєчасності повернення кредитів треба:
-                     визначити загальну суму простроченої заборгованості за позиками банку і процентів за ними;
-                     проаналізувати зміни цієї суми в динаміці;
-                     розглянути структуру простроченої заборгованості у розподілі клієнтів;
-                     проаналізувати давність її виникнення;
-                     з’ясувати причини виникнення простроченої заборгованості у кожному випадку;
-                     визначити суму і частку кредитів, погашених через рахунок прострочених позик у загальній сумі кредитів;
-                     проаналізувати заходи, яких вживає банк для стягнення простроченої заборгованості і процентів.
Аналіз погашення позик ВАТ «Кредобанк» проводиться за обсягом прострочених позик, переоформлених кредитів, резервів на покриття сумнівних боргів за кредитами та фактами списання безнадійних позик. Структура «кредитного портфеля» ВАТ «Кредобанк» може вважатися задовільною у тому разі, якщо питома вага кредитів без забезпечення, сумнівних до повернення, прострочених і пролонгованих становить не більше 30%. За вищої частки «проблемних» кредитів кредитна діяльність банку оцінюється як «ризикована».
Окремі банки застосовують більш жорсткі критерії оцінювання якості кредитного портфеля. Критерій оцінки якості кредитного портфеля залежить від виду кредитної політики банку при встановленні ліміту кредитування для інших банків (консервативна, компромісна, агресивна).
Аналіз стану погашення кредитів проводиться за допомогою таблиці 2.10.
Таблиця 2.10 – Аналіз погашення наданих позик ВАТ «Кредобанк» з 01.01.2007 по 01.01.2009 року
Як видно з даних таблиці 2.10, погашення наданих позик за період 2007–2009 рр. покращилося. Так, частка «проблемних» позик (пролонгованих, прострочених та сумнівних до повернення) зросла станом на 01.01.2007 року по 01.01.2008 року з 20,2% до 21,5%, тобто на 1,3%, та протягом 2008–2009 років – зменшилася на 5,1%, тобто, з 21,5% на 16,4%. В загальному за аналізуючий період, частка проблемних позик зменшилась на 3,8%, що є позитивним результатом. При цьому вищими темпами зростала частка сумнівних до повернення кредитів (+1,2 процентного пункту протягом 3-ох років), про те частка пролонгованих кредитів значно зменшилася (-6,3% процентного пункту протягом 3-ох років).
Структура погашення наданих позик ВАТ «Кредобанк» з 01.01.2007 по 01.01.2009 року показано на рисунку 2.10.

Рисунок 2.10 Структура погашення наданих позик ВАТ «Кредобанк» з 01.01.2007 по 01.01.2009 року
Загальний висновок за результатами аналізу такий. Зменшуючи обсяги кредитних вкладень, ВАТ «Кредобанк» веде достатню роботу щодо їх повернення.
Таблиця 2.11 – Аналіз пролонгованих кредитів ВАТ «Кредобанк» з 01.01.2007 по 01.01.2009 року
Аналіз даних таблиці 2.11 свідчить, що сума пролонгованих кредитів зменшилася на 855 863,63 грн. за аналізований період з 01.01.2007 року по 01.01.2009 рік. Загальний стан пролонгованих кредитів покращився. Про це свідчить той факт, що частка договорів, пролонгованих більше двох разів, збільшилась з 35,00% до 42,5%(на 7,5%) з 01.01.2007 року по 01.01.2008 рік та зменшилась на 2,8% з 01.01.2008 року по 01.01.2009 рік. Під час більш детального аналізу цієї групи кредитів необхідно виявити сумнівні до повернення кредити та факти неодноразового переоформлення кредитів.
Структуру пролонгованих кредитів ВАТ «Кредобанк» з 01.01.2007 по 01.01.2009 року зображено на рисунку 2.11.

Рисунок 2.11 Структура пролонгованих кредитів ВАТ «Кредобанк» з 01.01.2007 по 01.01.2009 року
Крім того, потрібно розглянути правильність оформлення продовження кредиту та його необхідність за матеріалами кредитної справи для виявлення фактів приховування простроченої заборгованості.
Найбільшу увагу у процесі аналізу погашення позик слід приділяти такій групі кредитів, як «прострочені». Обсяг та тривалість простроченої заборгованості аналізуються залежно від терміну її виникнення та частки кожної групи в загальній сумі прострочених кредитів. Прострочені кредити доцільно групувати за термінами прострочення: від 1 до 30 днів; від 31 до 90 днів; від 91 до 180 днів; понад 181 день. Збільшення частки прострочених кредитів понад 181 день свідчить про підвищення вірогідності втрати цих коштів.
Таблиця 2.12 – Аналіз простроченої кредитної заборгованості за строками її виникнення ВАТ «Кредобанк» з 01.01.2007 по 01.01.2009 року
З таблиці 2.12 видно, що питома вага простроченої заборгованості в загальній сумі позикової заборгованості банку зросла з 5,5% на початок періоду до 6,8% на кінець аналізованого періоду. У тому числі на кінець звітного періоду питома вага заборгованості від 1 до 30 днів становила 4,1% від 31 до 60 днів – 1,2%, від 61 до 180 днів – 0,9%, понад 180 днів – 0,6%. При цьому структура прострочених кредитів за строками виникнення заборгованості явно погіршилась. Збільшення частки прострочених кредитів понад 181 день свідчить про підвищення вірогідності втрати цих коштів.
Структуру простроченої кредитної заборгованості за строками її виникнення ВАТ «Кредобанк» з 01.01.2007 по 01.01.2009 року зображено на рисунку 2.12.
З метою недопущення виникнення простроченої заборгованості ВАТ «Кредобанк» повинен проводити оперативний аналіз поточної (непростроченої) заборгованості. Контроль за термінами погашення позик ведеться в розрізі окремих позичальників за їх кредитними справами.
Контроль та оперативність при стягненні боргу передбачає обов’язок ВАТ «Кредобанк» підтримувати з позичальником контакти протягом усього терміну користування позикою. ВАТ «Кредобанк» повинен уважно стежити за станом справ у клієнта і в разі виникнення у нього проблемних ситуацій, які можуть привести до несплати боргу, вжити відповідних заходів до захисту своїх інтересів.

Рисунок 2.12 Структура простроченої кредитної заборгованості за строками її виникнення ВАТ «Кредобанк» з 01.01.2007 по 01.01.2009 року
Страхування кредитних операцій, як спосіб захисту від кредитного ризику, означає, що банки повинні створювати страхові резерви як на мікрорівні, так і на макрорівні, а також страхувати окремі високоризиковані кредитні угоди в спеціалізованих страхових організаціях.
Далі в процесі аналізу необхідно вивчити факти списання безнадійних позик за рахунок резерву на покриття втрат від кредитів, з’ясувати підстави для списання та визначити питому вагу списання кредитів у загальному обсязі прострочених позик, частку списаних кредитів у загальному обсязі позик та питому вагу цих кредитів у сумі створеного резерву.
Частка списаних позик показує ефективність роботи банку з безнадійними кредитами і впливає на підвищення якості кредитного портфеля банку, звільняючи його від ризиків, зменшує частку прострочених позик, підвищує надійність повернення страхових кредитів.

Таблиця 2.13 – Аналіз списаних кредитів ВАТ «Кредобанк» з 01.01.2007 по 01.01.2009 року
З таблиці 2.13 видно, що банк списує безнадійні позики за рахунок резерву на покриття втрат від кредитних ризиків. Це дало змогу банку списати 4,57% позикової заборгованості, 38,7% усієї простроченої та сумнівної до повернення заборгованості і тим самим підвищити якість свого кредитного портфеля.
За аналізований період обсяг списаних кредитів зменшився на -168235,94 гривень з 01.01.2007 по 01.01.2008 року та збільшився на 97692,32 гривень з 01.01.2008 по 01.01.2009 рік. Це свідчить про погіршення якості кредитного портфеля. Дані таблиці показують, що в аналізованому банку створено достатній резерв на покриття можливих втрат від неповернення кредитів. Сума списаних (збиткових) кредитів була в межах створеного резерву і становила лише 56,73% від його розміру. Зменшення частки списаних кредитів з суми прострочених та сумнівних до повернення кредитів може розцінюватись як поліпшення роботи працівників банку щодо повернення проблемних позик.
Необхідно також проаналізувати залишки заборгованості за поточними позиками за термінами погашення, що залишилися, та визначити частку позик зі строком погашення до одного місяця, від одного до шести місяців, від шести місяців до одного року, понад рік. Метою такого аналізу є визначення строків надання кредитів для коригування політики банку в цьому напрямі.
Таблиця 2.14 – Аналіз залишків кредитної заборгованості за термінами погашення ВАТ «Кредобанк» з 01.01.2007 по 01.01.2009 року

Дані таблиці 2.14 свідчать, що найбільша частина кредитної заборгованості має тривалість від одного до шести місяців (62%) і тільки 18,1% кожної заборгованості – тривалістю до одного місяця, більше шести місяців має тільки 6,3% позикових зобов’язань та більше одного року – 13,6% зобов’язань станом на 01.01.2009 рік. Водночас станом на 01.01.2007 рік строкова заборгованість тривалістю до одного місяця становила 28,8%, від одного до шести місяців – 53%, від шести місяців до одного року – 7%, більше одного року – 11,2%. Тобто в аналізованому періоді має місце погіршення показників за рахунок збільшення тривалості поточної заборгованості.
Загальний висновок, який випливає з наведених даних, – це погіршення стану погашених кредитів банку. Питома вага прострочених та пролонгованих кредитів збільшується, середня тривалість поточної заборгованості зростає, збільшилася частка списаних кредитів. Банку слід вести обережнішу політику щодо надання кредитів, проводити активну роботу з контролю за їх поверненням, ретельно оцінювати кредитоспроможність позичальників.

3. Удосконалення управління кредитними ризиками ВАТ «Кредобанк»

3.1 Стратегія управління ризиками банківського споживчого кредитування

До структури кредитного ризику входять, ризик конкретного позичальника та ризик портфеля банку. Кредитний ризик зумовлюють як зовнішні стосовно банку, так і внутрішні чинники Зовнішні пов'язані з імовірністю реалізації кредитного ризику з причини, що не залежить від діяльності персоналу кредитного підрозділу банку – попри сумлінність дій його співробітників, позичальник може не повернути кредит. Внутрішні чинники пов'язані з помилками персоналу, допущеними в ході оформлення кредитної документації, при оцінці кредитоспроможності позичальника, з порушеннями посадових інструкцій і недоліками правил кредитування (див. таблицю 3.1).
Таблиця 3.1 – Чинники кредитного ризику
Поділ кредитного ризику на ризик конкретного позичальника і ризик портфеля банку передбачає врахування особливостей кожного виду ризику в процесі управління. Метою управління кредитними ризиками індивідуального позичальника є зниження ймовірності невиконання позичальником своїх зобов'язань за кредитною угодою і мінімізація втрат банку в разі неповернення кредиту. Ціль управління ризиком портфеля банку – підтримання на певних рівнях показників, що характеризують ефективність організації кредитних операцій банку.
Управління кредитними ризиками організована певним чином послідовність дій, розбита на такі етапи:
ü    виявлення чинників кредитного ризику;
ü    оцінка ступеня кредитного ризику;
ü    вибір стратегії (ухвалення рішення про прийняття ризику, відмова від видачі кредиту або застосування способів зниження ризику);
ü    вибір способи зниження ризику;
ü    контроль зміни ступеня кредитного ризику.
Основне завдання першого етапу управління кредитними ризиками полягає у виявленні причин його виникнення. Зрозуміло, цього недостатньо для прийняття відповідних адекватних дій для зниження негативного впливу ризику. Необхідно оцінити ризики з позиції їх значення як за масштабами впливу, так і за ймовірністю настання.
Оцінювати кредитний ризик конкретного позичальника починають у процесі розгляду кредитної заявки позичальника, у ході моніторингу позичальника, а також у процесі розгляду необхідності й можливості зміни умов кредитування (зміна суми позики, зміна терміну кредитування тощо). Оцінка кредитного ризику індивідуального позичальника залежить від його кредитоспроможності, а саме – визначення ймовірності виконання ним умов кредитної угоди. Кредитоспроможність позичальника оцінюється на підставі наявної в банку інформації про готовність позичальника виконувати зобов'язання, про його спроможність погасити кредит і наявність забезпечення, що дає банку змогу компенсувати втрати у разі невиконання позичальником умов кредитного договору.
При цьому узагальнюючою оцінкою ймовірності реалізації кредитного ризику є рейтинг позичальника (присвоюється за результатами кредитного скорингу), що розглядається як індикатор імовірності дефолту [3]. Виділяють 5 класів позичальників: «А», «Б», «В», «Г», «Д» [2]. Позичальникам класів «А» і «Б» кредити надають, питання видачі кредиту позичальникам класу «В» розглядають у кожному окремому випадку, позичальникам класів «Г» і «Д» кредити не надають. Основні критерії, за якими визначається рейтинг (клас) позичальника при споживчому кредитуванні, див. у таблиці 3.2.
Наступний крок – оцінка кредитного ризику окремого позичальника на предмет його допустимості. Високий кредитний рейтинг позичальника не є достатньою підставою для ухвалення рішення про надання кредиту. У низці випадків банк не має змоги включити в кредитний портфель кредит із невеликим рівнем ризику. Наприклад, у разі перевищення встановлених нормативів – максимального розміру кредиту на одного позичальника або через порушення принципу необхідності диверсифікації кредитного портфеля банку [1]
Або, навпаки, кредит із високим рівнем кредитного ризику може бути включений у портфель, якщо кредити з подібними параметрами вже є у портфелі банку. В такому разі банк буде зацікавлений збільшити їх кількість за умови, що встановить ставки за кредитом на рівні, який компенсує ймовірність їх неповернення.

Таблиця 3.2 – Критерії оцінки кредитоспроможності позичальників при споживчому кредитуванні та ступінь їх важливості
Оцінка портфельного кредитного ризику здійснюється на основі поділу позичок за ступенем ризику на стандартні (коефіцієнт ризику – \%), під контролем (5%), субстандартні (20%), сумнівні (50%) та безнадійні (коефіцієнт ризику 100%) [2]. Постановою Правління Національного банку України від 19.03.2007 р. №83 внесено зміни до Положення «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» у частині визначення поняття «однорідні споживчі кредити» як кредитів на поточні потреби, наданих позичальнику – фізичній особі, і загальна сума яких за одним чи кількома кредитними договорами (незалежно від наявності забезпечення) не перевищує 20 000 грн. Відповідно до цього банки можуть класифікувати заборгованість за кредитними операціями та на підставі цієї класифікації формувати портфель однорідних споживчих кредитів, а також резерв за даним портфелем. Класифікація заборгованості за кредитами, включеними до портфеля однорідних споживчих кредитів, здійснюється залежно від своєчасності погашення позичальником основного боргу та/або відсотків/комісії за кредитом. За однорідними споживчими кредитами встановлено підвищені коефіцієнти ризику: стандартні – 2%, під контролем – 10%, субстандартні – 40%, сумнівні – 80%, безнадійні – 100%.
Поділ кредитів на групи за ступенем ризику має на меті розрахунок імовірних збитків, обумовлених кредитними ризиками. Для кожного класу (рейтингу) позичальника встановлюється частка непогашених кредитів, яка визначається емпірично за фактичними даними за останній період. Ця процедура дає змогу прогнозувати втрати від непогашених позичок, які можуть вплинути на прибуток та капітал банку. Отримані результати використовуються для розрахунку величини ризикової вартості – підсумкової міри ризику, необхідної для розрахунку розміру економічного капіталу банку як одного з інструментів зниження рівня кредитного ризику. Цей показник можна визначити на основі нерівності Чебишева [5]:
 QUOTE                                                             (3.1)

де  QUOTE    – очікувані втрати за кредитним портфелем;
 QUOTE   - неочікувані втрати за кредитним портфелем;
 QUOTE   - поправний коефіцієнт, значення якого залежить від рівня надійності а (наприклад, для α = 0.95  QUOTE    = 4.47).
Очікувані втрати за кредитним портфелем визначаються на основі показників вірогідних втрат за кожним окремим кредитом, що входить до складу кредитного портфеля:
 QUOTE                                                                             (3.2)
де  QUOTE    – очікувані втрати за і-м кредитом, що дорівнюють добутку величини і-го кредиту на ймовірність дефолту позичальника.
Неочікувані втрати за кредитним портфелем визначаються на основі середньоквадратичних відхилень можливих втрат за кожним окремим кредитом, що входить до складу кредитного портфеля:
 QUOTE                                            (3.3)
 QUOTE                                                             (3.4)
де  QUOTE    – величина і-го кредиту;
 QUOTE    – ймовірність дефолту позичальника;
 QUOTE   - коефіцієнт кореляції дефолтів і-го та j-го позичальників, який при споживчому кредитуванні можна вважати таким, що дорівнює 0.
За підсумками кількісної оцінки ризику виникає необхідність вибору одного з трьох можливих варіантів стратегії:
-              прийняття ризику,
-              запобігання ризику,
-              використання інструментів зниження рівня ризику.
Прийняття ризику означає, що банк допускає можливість його прояву. Звісно, вибрати даний варіант стратегії можна лише за умови, що значення ризику перебуває у прийнятній зоні ризику або в області допустимого ризику. За інших умов при неможливості уникнути ризику необхідно використовувати різні інструменти зниження його ступеня.
Інструменти зниження ступеня кредитного ризику, зумовленого зовнішніми чинниками, що застосовуються в банківській практиці, доволі різноманітні. Всі використовувані інструменти можна розділити на дві групи.
Перша – інструменти, що забезпечують зменшення ймовірності реалізації ризику:
ü    відмова від надання кредитів із високим ступенем ризику;
ü    реалізація в рамках кредитних відносин із позичальником заходів, що забезпечують підвищення ступеня його готовності виконувати зобов'язання за кредитною угодою;
ü    підвищення інформованості банку про готовність і можливість позичальника виконувати умови кредитної угоди.
Друга – способи, що забезпечують зниження розміру втрат при прояві кредитного ризику:
ü    передача ризику (страхування, хеджування);
ü    створення резервів;
ü    диверсифікація;
ü    використання забезпечення (застава, гарантія, порука);
ü    надання дисконтних кредитів.
Вибір одного з варіантів стратегії ризику й наступний вибір способу зниження його рівня (якщо виникає потреба) визначають подальші дії. Однак діяльність з управління кредитними ризиками не закінчується після ухвалення рішення про надання кредиту і його реалізації. Оскільки рівень ризику же змінюватися, потрібно відстежувати його динаміку. Контроль динаміки кредитного ризику необхідний для ухвалення рішення в разі раптового різкого погіршення показників, що характеризують кредитний ризик позичальника в період до настання строку виконання його зобов'язань.
Контроль за кредитними ризиками конкретного позичальника здійснюють протягом усього періоду з моменту укладення договору до моменту погашення кредиту. Це зумовлено можливою зміною умов, на яких надавався конкретний кредит, що може мати певні наслідки для фінансового стану позичальника і його можливості погасити кредит. Для цього відповідальні служби банку повинні враховувати подібні зміни й періодично перевіряти всі кредити, строк погашення яких іще не настав. Проведення перевірок кредитів – необхідна умова для реалізації виваженої програми банківського кредитування.
Нині управління ризиками банківського споживчого кредитування в основному базується на компенсаторних механізмах. Це означає, що в ставку відсотка за кредит закладається премія за кредитний ризик, яка дає змогу покривати втрати внаслідок неповернення позички. Структура ставки відсотка за кредит описується такою формулою.
R = R_b + P + M,                                                          (3.5)
де R_b – базова ставка відсотка, яка відображає середньозважену вартість кредитних ресурсів банку;
Р – премія за кредитний ризик банку, яку встановлюють з огляду на частку неповернутих кредитів;
М – процентна маржа банку, яку встановлюють, виходячи з політики дохідності банку.
Враховуючи, що нині ставки вітчизняних банків за споживчими кредитами коливаються в межах 30% річних, середньозважена ставка за депозитами фізичних осіб у національний валюті становить приблизно 14% річних, а мінімально прийнятним значенням процентної маржі вважається 3%, можна зробити висновок: споживче кредитування залишатиметься вигідним Для банків за умови, що частка неповернутих кредитів не перевищуватиме 13%. Інакше банкам доведеться підвищувати відсоткові ставки за споживчими кредитами, що, знову ж таки, може спричинитися до збільшення частки неповернутих кредитів, або зменшувати ставки відсотка за депозитами фізичних осіб, що може негативно вплинути на ліквідність банків.