Вступ

         У Конституції України проголошується, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Для кримінально-процесуального законодавства це означає, що воно має бути зорієнтоване на забезпечення можливостей здійснення учасниками судочинства процесуальних прав і додержання законності під час його відправлення. Права і свободи громадянина захищаються судом.

         Судово-правова реформа в Україні спрямована переважно на створення об’єктивного слідства, кваліфікованого сильного захисту та незалежного суду. Рівночасно, щоб ця триєдина формула правосуддя була практично життєвою, необхідні розроблення і створення сильного правового інструментарію правосуддя, який гарантував би досягнення об’єктивної істини в кожній справі. У зв’язку з цим важливе значення має вдосконалення правового статусу потерпілого та інших учасників кримінального процесу. Потерпілий від злочину, як і решта учасників кримінального процесу, має право на те, щоб його законні інтереси були забезпечені. Законодавець враховує це право, але, на жаль, не повною мірою і не завжди.

         Тому законодавці, зваживши на чинні нормативні положення, вітчизняний нормотворчий досвід і наявні в літературі наукові концепції, спробували розв’язати комплекс проблем щодо вдосконалення правового статусу потерпілого у кримінальному процесі України, особливо щодо відшкодування матеріальної шкоди, що була йому нанесена злочином. Адже одним із напрямків судово-правової реформи є створення такого судочинства, яке б гарантувало б право на захист не лише підозрюваному, обвинуваченому та підсудному, а й потерпілому, затверджувало б рівність усіх учасників процесу перед законом. Законодавець підкреслює, що для нього однаково важливим є забезпечення прав і законних інтересів усіх учасників кримінально-процесуальної діяльності.

 Поняття судових витрат.

            Під судовими витратами розуміють витрати органів дізнання, досудового слідства та суду під час здійснення ними провадження в тій або іншій справі, профінансовані з державного бюджету, тобто фактично витрати держави.[1]

Має значення і те, хто поніс витрати. До категорії судових витрат належать тільки витрати, понесені органами дізнання, досудового слідства і судом. Тому суми, що стягуються відповідно до ст. 93 КПК за оплату праці адвоката як захисника, призначеного судом, судовими витратами не є. Порядок їхнього стягнення регулюється спеціальною інструкцією про оплату праці адвокатів.

Нарешті, слід враховувати і безпосередню причину їх виникнення: судові витрати виникають у результаті здійснення кримінального судочинства, а не в результаті злочину. Злочин же є загальною причиною виникнення самого судочинства по даній справі, але не може розглядатися як безпосередня причина витрат, тим більше, що не завжди обраний слідчим шлях доведення є єдино можливим. Розходження в підставах (безпосередніх причинах) виникнення витрат визначає відмінність судових витрат від інших сум, що підлягають стягненню з обвинуваченого.

Але, незважаючи на це, в науці кримінального процесу існує кілька підходів до визначення поняття судових витрат. Наприклад, В. М. Тертишник таким чином визначає поняття «судові витрати»: це витрати на кримінально-процесуальне провадження, відшкодування яких покладається на певних учасників процесу.[2]

Безперечно, судові витрати виникають у кримінальному судочинстві в результаті діяльності учасників кримінального процесу, спрямованої на розкриття злочинів. Відомо, що кримінальний процес — найбільш значна частина цієї діяльності, оскільки в ньому беруть безпосередню участь не тільки свідки, потерпілі, поняті, експерти, спеціалісти, перекладачі, а й працівники органів дізнання, слідчі, прокурори, судді, адвокати тощо, отже, відповідно до запропонованого формулювання до судових витрат повинні бути віднесені витрати всіх цих осіб зі збирання і дослідження доказів, що суперечить чинному законодавству. Адже ст. 91 КПК відносить до судових витрат лише суворо визначену частину витрат, що виникають у результаті кримінально-процесуальної діяльності, зокрема суми, витрачені на зберігання, пересилання і дослідження речових доказів.

На наш погляд, правильно зазначає В. Т. Томін, який відносить до судових витрат перераховані в законі матеріальні витрати, понесені органами дізнання, досудового слідства і судом, що можуть бути стягнені з винного.

Отже, судові витрати — це юридичне поняття, межі якого встановлюються кримінально-процесуальним правом. Віднесення до них витрат, пов’язаних з провадженням у кримінальній справі, але не передбачених статтями 91 - 93 КПК,

Структура судових витрат

У відповідності до ст. 91 КПК України судові витрати складаються:

       1) із сум, що видані і мають бути видані свідкам, потерпілим, експертам, спеціалістам, перекладачам і понятим;

       2) із   сум,   витрачених   на   зберігання,   пересилання  і дослідження речових доказів;

       3) з   інших   витрат,   що   їх   зробили  органи  дізнання, попереднього слідства і суд при провадженні у даній справі.

       Згідно ст. 92, 93 КПК свідки,   потерпілі,   законні    представники    потерпілих, перекладачі,  експерти,  спеціалісти  і  поняті  мають  право   на відшкодування їм витрат по явці за  викликом  в  органи  дізнання, попереднього слідства, прокуратури і до суду. За ними зберігається середній заробіток по місцю роботи за час,  витрачений у зв'язку з явкою за викликом. Особам,   які   не  є  робітниками  чи  службовцями,  виплачується винагорода за відрив їх від занять.

       Експерти, спеціалісти і перекладачі,  крім того,  мають право на  винагороду  за  виконання  своїх  обов'язків,  якщо  виконання дорученої їм роботи не входить в їх обов'язок по службі.  Зазначені виплати  провадяться  з  коштів  органів  дізнання, попереднього  слідства  і суду.  Порядок виплати і розмір сум,  що підлягають виплаті, визначаються відповідною інструкцією.

       Вказані особи, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1991 року мають право на:

       - відшкодування вартості проїзду до місця виклику і назад, до місця постійного проживання (оплачується на підставі проїзних документів за встановленими тарифами). З дозволу органу, який викликав, у разі неподання проїзних документів сплачується мінімальна вартість проїзду з місця постійного проживання до місця явки;

       -  витрат по найму житлового приміщення (в тих самих розмірах, що і особам, які перебувають у відрядженні);

добових, якщо місце проживання викликаної особи знаходиться в іншому населеному пункті (в тих самих розмірах, що і особам, які перебувають у відрядженні);

       - свідки, потерпілі та їх законні представники і поняті, які не є працівниками підприємств, установ, організацій, за відрив їх від роботи або звичайних занять також виплачується винагорода в розмірі 12% мінімального розміру заробітної плати;

       - експертам і спеціалістам встановлюється винагорода в розмірі від 2 до 5% мінімального розміру заробітної плати, яка визначається органом, який викликав, в залежності від кваліфікації експерта, спеціаліста і складності виконуваної роботи;

       - перекладачам розміри винагороди встановлюються в залежності від їх кваліфікації, а також того, носив переклад письмовий чи усний характер.

       Усі вищезазначені витрати виплачуються органом, що викликав за постановою особи, що проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді або за ухвалою суду негайно після виконання викликаною особою своїх обов’язків.

       Судові витрати  покладаються  на  засуджених,  крім  сум,  що видані і  мають  бути  видані  перекладачам,  або  приймаються  на рахунок держави.  При визнанні підсудного винним суд постановляє стягти з нього судові витрати.  В тому разі, якщо винними буде визнано  декількох осіб,  суд постановляє,  в якому розмірі  повинні  бути   стягнені витрати  з  кожного  з  них,  ураховуючи при цьому ступінь вини та майновий стан засуджених. Якщо підсудний  буде  визнаний  винним,  але  звільнений  від покарання, суд має право покласти на нього судові витрати.

       При закритті  справи  у  зв'язку  з примиренням потерпілого з обвинуваченим у справах про злочини,  зазначені в частині 1 статті 27 КПК України, суд може покласти судові витрати на одного з них або на обох.

       Судові витрати в разі неспроможності особи, з якої вони мають бути стягнуті,  а також судові витрати,  пов'язані з виплатою  сум перекладачеві, приймаються на рахунок держави.

       Якщо у випадку,  передбаченому частиною четвертою  статті  47 КПК України,  оплата  праці  захисника  по  поданню  юридичної допомоги була проведена за рахунок держави,  відшкодування  витрат державі може бути покладено на засудженого.

  Порядок відшкодування судових витрат свідкам, потерпілим, експертам, спеціалістам, перекладачам і понятим.

        Як вже зазначалося, що порядок відшкодування судових витрат із сум, що видані і мають бути видані свідкам, потерпілим, експертам, спеціалістам, перекладачам і понятим, закріплений в статті 92 КПК. В ній зазначено, що свідки,   потерпілі,   законні    представники    потерпілих, перекладачі,  експерти,  спеціалісти  і  поняті  мають  право   на відшкодування їм витрат по явці за  викликом  в  органи  дізнання, попереднього слідства, прокуратури і до суду.

       За переліченими  вище особами зберігається середній заробіток по місцю роботи за час,  витрачений у зв'язку з явкою за викликом. Особам,   які   не  є  робітниками  чи  службовцями,  виплачується винагорода за відрив їх від занять.

       Експерти, спеціалісти і перекладачі,  крім того,  мають право на  винагороду  за  виконання  своїх  обов'язків,  якщо  виконання дорученої їм роботи не входить в їх обов'язок по службі.

       Зазначені виплати  провадяться  з  коштів  органів  дізнання, попереднього  слідства  і суду.  Порядок виплати і розмір сум,  що підлягають виплаті, визначаються відповідною інструкцією.

       На підставі Інструкції[3] встановлені такі правила:

       За свідками, потерпілими, законними представниками потерпілих, понятими, а також експертами, спеціалістами і перекладачами зберігається середня заробітна плата за весь час, затрачений ними у зв'язку з явкою та викликом до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення (далі - орган, який зробив виклик).

       Особам, які не є працівниками підприємств, установ чи організацій, виплачується винагорода за відрив від звичайних занять.

       Крім того, всім зазначеним у цьому пункті особам, якщо виконання їх процесуальних функцій пов'язане з перебуванням за межами населеного пункту постійного проживання, відшкодовуються такі витрати: вартість проїзду до місця виклику і назад, витрати, пов'язані з найманням жилого приміщення, добові.

       Перекладачам, а також особам, які виконують функції експертів чи спеціалістів не в порядку службового завдання, за проведену роботу виплачується також винагорода.

       Сума винагороди за відрив від звичайних занять визначається з урахуванням характеру їх занять у межах від 20 до 30 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за день.

        Витрати, пов'язані з явкою, відшкодовуються у розмірах, передбачених законодавством для відряджених працівників.

        Розмір винагороди експерта або спеціаліста, який виконує свої функції не в порядку службового завдання, визначається залежно від його кваліфікації та складності завдання у межах від 5 до 10 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за годину роботи.

        У разі проведення судової експертизи особливої складності розмір винагороди збільшується на 25 відсотків.

        Перекладачам залежно від їх кваліфікації та складності роботи встановлюються такі розміри винагороди:

       - за письмові переклади - від 10 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один авторський аркуш (40 тис. друкованих (рукописних) знаків);

       - за усні переклади - від 5 до 10 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за годину роботи.

       Переклади з рідкісних мов, з письмовою в'язю, своєю графікою, ієрогліфами, клинописом, а також з стародавніх мов, так само, як і переклади на іноземні мови, що віднесені до рідкісних мов, які мають писемність в'язю, свою графіку, написані ієрогліфами, клинописом, оплачуються із збільшенням ставок на 25 відсотків.

        У кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення виплати, зазначені в абзацах другому, третьому і четвертому пункту 1 цієї Інструкції, провадяться органом, який зробив виклик, із коштів, що передбачаються кошторисом на зазначені цілі.

        Науково-дослідні установи судової експертизи Мін'юсту проводять судову експертизу з кримінальних та адміністративних справ за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік на проведення судових експертиз (цей пункт в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р.  № 869).

                У разі виклику працівника науково-дослідної установи судової експертизи Мін'юсту органами дізнання, попереднього слідства чи суду для виконання функцій, передбачених статтями 128^і і 270^і Кримінально-процесуального кодексу України, заробітна плата за час виконання зазначених функцій і витрати на відрядження відшкодовуються за рахунок державного бюджету в межах коштів, передбачених на проведення судових експертиз (цей пункт в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. № 869).

       Підраховуючи по іншому, особам, що не працюють, виплачується винагорода за відрив від звичайних занять у межах від 20 до 30 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за день. В разі виклику названих осіб в інший населений пункт їм виплачуються суми, затрачені на проїзд та оренду житла для проживання, і добові в розмірах, передбачених законодавством для відряджених працівників.

       Перекладачам, експертам і спеціалістам які виконують свої функції не в порядку службового завдання, залежно від його кваліфікації та складності завдання, крім того, виплачується винагорода за виконану роботу: експертам і спеціалістам - у межах від 3 до 5 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за годи­ну роботи, а в разі проведення експертизи особливої складності -  збільшеним ще на 25 відсотків; перекладачам -  за усні переклади від 3 до 5 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за го­дину роботи, за письмові переклади від 10 до 15 відсотків неоподат­ковуваного мінімуму доходів громадян за один авторський аркуш.

       У кримінальних справах зазначені виплати провадяться орга­ном, який зробив виклик, із коштів, що передбачаються коштори­сом на зазначені потреби.

       Виплати винагороди особі за відрив від звичайних занять і за проведену роботу провадяться за постановою (ухвалою) органу, який зробив виклик. У постанові (ухвалі) зазначаються вихідні дані для визначення суми винагороди (конкретний розмір винагороди, та час, затрачений нею у зв'язку зі з'явленням за викликом і невиконання даного їй завдання).

       Відповідно до статті 15 Закону України “Про судову експертизу” науково-дослідні установи судової експертизи проводять судову експертизу за рахунок замовника.

       Вартість проведення експертизи, а також досліджень, що призначаються за кримінальною справою, визначається за домовленістю між установою і замовником і складається із собівартості проведеної роботи (заробітна плата, оплата відрядження, вартість матеріалів, накладні витрати), а також рентабельності у межах 25 відсотків собівартості. У разі виклику працівника установи до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури чи до суду для виконання функцій,  передбачених статтями 128-1 і 270-1 КПК України, установі відшкодовується сума заробітної плати працівника за час виконання зазначених функцій і сума оплати відрядження. Витрати, пов'язані зі з'явленням, відшкодовуються у розмірах, передбачених законодавством для відряджених працівників.

       Підлягають відшкодуванню витрати: на проїзд (включаючи перевезення багажу) до місця відрядження і назад, а також за місцем відрядження; на побутові послуги, що надаються у готелях (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни),  але не більш як 10 відсотків норм добових витрат для країни, куди відряд­жається працівник, визначених у додатку до цієї постанови, за всі дні проживання; на бронювання місць у готелях у розмірах не більш як 50 відсотків вартості місця за добу; на користування постільними речами в поїздах; на користування у готелях холодиль­ником і телевізором; на комісійні у разі обміну валюти; витрати на проїзд у м'якому вагоні, в каютах, що оплачуються за 1 - 4 групою тарифних ставок, на суднах морського флоту, в каютах 1 і 2 кате­горії на суднах річкового флоту, повітряним транспортом за квит­ками 1 класу та бізнес-класу.[4]

Висновок

В науці кримінального процесу існує кілька підходів до визначення поняття судових витрат. Безперечно, судові витрати виникають у кримінальному судочинстві в результаті діяльності учасників кримінального процесу, спрямованої на розкриття злочинів. Відомо, що кримінальний процес — найбільш значна частина цієї діяльності, оскільки в ньому беруть безпосередню участь не тільки свідки, потерпілі, поняті, експерти, спеціалісти, перекладачі, а й працівники органів дізнання, слідчі, прокурори, судді, адвокати тощо, отже, відповідно до запропонованого формулювання до судових витрат повинні бути віднесені витрати всіх цих осіб зі збирання і дослідження доказів, що суперечить чинному законодавству. Адже ст. 91 КПК відносить до судових витрат лише суворо визначену частину витрат, що виникають у результаті кримінально-процесуальної діяльності, зокрема суми, витрачені на зберігання, пересилання і дослідження речових доказів.

Отже, судові витрати — це юридичне поняття, межі якого встановлюються кримінально-процесуальним правом. Віднесення до них витрат, пов’язаних з провадженням у кримінальній справі.




          Список використаної літератури

1.     Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: навчальний посібник. – К., Юрінком Інтер, 2003. – С. 203.

2.     Тертишник В. М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуальне кодексу України. — К: А.С.К., 2007. — С. 396.

3.     Інструкція "Про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів". Затв. постановою Кабінету Міністрів України № 710 від 1 липня 1996 р.

4.     Постанова Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. №663 "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон"

---