Міністерство внутрішніх справ УКРАЇНИ

Запорізький юридичний інститут

Кафедра загальноправових дисциплін

Контрольна робота

з дисципліни „Історія держави і права зарубіжних країн”

на тему: Держава і право, епохи станово-кастового та громадянськог суспільства

Виконав: студент навчальної групи № 452

ІІ курс, факультет №3 заочного навчання.

Костюк О. Д.

Керівник: викладач: Харченко В.В.

Запоріжжя – 2005 р.

Варіант 14

1. Держава і право епохи станово-кастового суспільства

1.1 Дайте визначення понять та термінів, вкажіть, де коли вони мали місце

Суспільно – економічна формація – це, згідно марксистко-ленінській історичній теорії, тип суспільства, яке знаходиться на визначеному етапі історичного розвитку. В основі кожної формації полягає визначений спосіб виробництва та пов'язаною з ним вироблення відносин, які обумовлювали характерні для кожного рівня суспільного розвитку, форму державного устрою, політичний режим, відмінності биту та духовної культури. Історія таким чином представляє розвиток людства з первісної формації, змінюючи друг друга, до капіталістичної формації, кожна з яких має присущі тільки їй законів та проявів. Історія ХХ століття поставила під сумнів де які положення цієї теорії, тому що історія окремих народів не вкладається в схему марксистко-ленінських формацій.

Джаті – це одна із землеробських каст в Індії та Пакистані. В XII – XIV століттях було залежним племенем, подало гідний опор загарбникам Тимуру, Бабуру та іншим. В військах делійських султанів та монгольських падишахів вони служили намісниками.

Ордалії – так називалися в Стародавні та Середні віка випробування обвинуваченого вогнем, водою та іншими засобами для установлювання судової істини. В деяких країнах Східної Європи цей засіб зберігся до XVІІІ століття.

Цензор – це посадова особа в Російській державі XV – XVІІІ століть, яка вибиралася із вільних людей – посадських або чорносошних селян. Він виконував фінансові або судові зобов’язання.

В Стародавньому Римі це посадовець, який мав повноваження складати та вести список населення (ценз) с подальшим розподілом громадян по трибам, класам, центуріям, а також список сенаторів. Він спостерігав за моральним обліком магістрів, сенаторів та рядових громадян.

Пізніше так називали продавців в казенних винних лавках.

1.2 Відобразіть у вигляді схеми, таблиці сьогунат як специфічну форму правління Середньовічної Японії

Сьогунат – своєрідна феодальної військової диктатури, при якій влада як у центрі, так і певною мірою на місцях зосереджувалася в руках сьогуна – „великого полководця”.

Починаючи з кінця ХІІ століття, в історії японської держави виділяють періоди трьох сьогунатів.

1.3 Використовуючи текст „Золотої були „ 1356 р., назвати:

а.. права, які закріплювались за курфюрствами;

В документі сказано, що за курфюрствами, згідно імператорському едикту, закріплюється уся його територія, васально-залежні землі, лени та домені на вічні віки. В цьому складі вони повинні залишатися неподільні, мати виборче право, голос та все, що до цього відноситься. Володар курфюрства користується спокійним та вільним володінням права, голосу, посадою, саном та усім, що до цього відноситься. Він вважається князем-курфюром. Князья-курфюрсти мали імунітет в судовій сфері. Також вони мали право на утримання податків, представлення бенефіцією для церкви, роздачу звичайних ленов. Та в період відсутності імператора, князі мають право приймати присягу на вірність Свяченої Римської імперії.

б. повноваження з'їзду князів – курфюрстів;

Князья-курфюрсти були у на верховних посадах імператорського двора, виконуючі обов'язки ерц-канцлера, вікарія, маршала та інших. З'їзду князів-курфюрстів належить монополія вибора імператора, право суда над ним и право його на його усунення. Згода князів необхідна імператору для роздачі імператорського майна та ленів. На з'їзд курфюрстів збиралися звичайний склад: три духовних (архієпископ Майнцьський, Кельнський, Трирський) та три або чотирі світських князів (кроль Чеський, пфальцграф Рейнський, герцог Саксонський, маркграф Бранденбурзький).

в. повноваження імператора;

В повноваження імператора входять переважно представницькі функції, тобто царював та не правив. Форма правління була одночасно монархічна (виборча монархія) та олігархічна ( правління сьома князями-курфюстами). Кожний призначений імператор перед коронуванням обов'язково підтверджував всім князям-курфюрстам про залишення за ними усіх їх привілеїв.

1.4 Продовжити думку

1. А. Пост, М. Мен, Р. Даррест представники німецької школи права.

2. Основою східної деспотії було збереження поземельної общини і досить слаборозвинутої приватної власності на землю. Правитель мав необмежену владу, яка передавалась спадково. Він централізував у собі всі форми влади: був одноосібним законодавцем; вищим суддею, тримаючи підданих у постійному страху. Концепція „східної деспотії” визначається неправильною, згубною , де монарх одноосібно розпоряджується і майном, і адміністративним апаратом, і, навіть, життям людей.

3. Функції виконавчої влади в Спарті, Афінах і Римі виконували посадові особи. Головними посадовими особами були стратеги та архонти. Вони розпоряджалися коштами, виділеними на утримання армії і флоту, організувати збір надзвичайних військових податків, керувати доставкою харчів в Афіни. Також виконували деякі дипломатичні функції: приймали капітуляцію від противника, заключали перемир’я. Та врешті, стратеги мали право позачергового скликання засідання Сонету.

4. Особливість виникнення Стародавнього Риму як держави полягає в тому, що формування держави проходило не в „чистій”, класичній формі, а було пов'язане с насильним руйнуванням первісно суспільного строю. Головував суспільством виборний вождь – рекс, хоча в літературі його називають царем ( звідси „період царів”). Владу та привілеї мали тільки римляни. Плебеї не в змозі були терпіти безправ’я. На той час з'являлися багаті плебеї, у котрих ремесло та торгівля процвітали. Вони вже, можна сказати, склали свою, етнічно – багатошарову, общину. Також римляни були змушені залучати плебеїв під час воєнних дій, тому що їм численність зростала. Все це привело до перемоги плебеїв – римська замкнена, ослаблена внутрішніми сварками родова община отримала поразку, і цим був відчинений шлях до створення держави.

5. Низький рівень розвитку відносин в Стародавній Спарті був обумовлений жорстким поділом обов'язків, заборон та дозволів. В Спарті склалося своєрідне класове рабовласницьке суспільство, яке зберегло суттєві пережитки первісних відносин. Панський клас складали – спартиати, вони були повноправними громадянами, які могли займатися тільки військовою справою. Спартиати, які лишалися земельного наділу (клера), переходили в клас – гіпомейонов ( опустившихся) – вони губили право участі в народних зборах. Перинки – це жителі периферійних неплодоносних районів Спарти, вони були вільні, мали право на власність мали право займатися ремеслом, торгівлею та були військовозобов’язаними. Та їх могли стратити без суду. Ілоти – раби, вони були власністю держави, тобто всього панського класу. Вони займалися землеробством і були прикріпленні до земельних ділянок (клерів). Вони не мали не яких прав. До них відносилися дуже жорстко. Іліотів винищували використовуючи в „воєнних тренуваннях” для спартанської молоді.

6. Більш низький, ніж у Західній Європі, рівень соціально-економічного розвитку середньовічних країн Сходу, доби пізнього феодалізму, обумовлений низьким розвитком промисловості, товарно-грошових, ринкових відносин. Жодна країна Сходу не досягла в епоху середньовіччя європейського рівня пізнього феодалізму, коли й починають розвиватися капіталістичні відносини.

7. Поясніть вислів „Васал мого васала – не мій васал”, де він мав місце і коли. К ХІ століттю в зв’язку з послідовною роздачею земель у Франції виникла складна структура феодального класу, яка складалась не тільки із сеньйорів і васалів, але і з під васалів різних ступенів (арьер-васалів). В самому низу ціх сходин знаходяться лицарі (шевальє), які не мали своїх васалів та виступали лише як сеньйори для своїх селян. На верхівці сходин стояв – король, багато які крупні феодали – герцоги та графи – порівнювали себе до короля (пери) та часто не признавали до нього васальних зобов’язань. Тому ІХ – ХІ століть король, на свій клич, міг отримати тільки своїх васалів, тобто людей зі своїх земельних володінь, які були відносно невеликі. Держава жила по принципу „васал мого васала – не мій васал”.

8. Конфуціансько - таньська модель монархічної форми правління в середньовічному Китаї характеризувалась відродженням імперського порядку, відбулося політичне об'єднання країни, змінився характер верховної влади, усилилась централізоване управління. Складається класичний китайський тип імператорського управління країною.

9. Виникнення держави в Японії відбувалось шляхом впливу більш розвинутої китайської цивілізації. Соціально-економічні і політичні нововведення знайшли відбиток у серії реформ, які були закріплені у Маніфесті Тайка та доповнені спеціальним кодексом „Тахо рьо”. Ці реформи мали для Японії протягом VII століття значення політичної революції, які призвели для створення ранньофеодальної держави.

10. Своєрідність форм правління японської держави, починаючи з ХІІ століття, полягає в тому, що вона зазнала значних змін. В Японії встановилася нова форма правління – сьогунат.

11. Визначним чинником в утворенні державної організації турків було те, що Османське князівство, на початку ХІV століття стало міцним військовим князівством. Воно стало практично самостійним, що знаменувало початок нової незалежної держави.

12. Важливою відмінність влади турецького султана від халіфату було споконвічне визнання за ним законодавчих прав: у цьому відбулось тюрксько – монгольська традиція влади.

2 Держава і право епохи громадянського суспільства

2.1 Дайте визначення понять та термінів, вкажіть, де коли вони мали місце

Революція – це докорінна зміна в розвитку яких-небудь явищ природи, суспільства або пізнання. Це соціальне потрясіння у держави нового типу, яке призвело до кардинальних змін попереднього соціально-економічного та політичного укладу та системи цінностей.

”Загальне мусульманське право” – це Коран. Коран можна розглядати як ідеологічну основу мусульманського права. Мусульманське право – це соціально-нормативний комплекс, який складається з різних за своїм характером, але заснованих на релігійних орієнтаціях, правил поведінки (релігійних, моральних, юридичних).

”Світова правова сім'я” – це утворення найбільш колоніальних держав світу, яке пов'язане з процесом утвердження панування капіталізму в Англії та Франції. Розвиток буржуазних та капіталістичних відносин через поширення ринково-економічних зв’язків по всій земній кулі призвів до інтернаціоналізації не тільки економічного, а й правового життя. Завдяки цьому, виникають дві великі групи держав, правові системи яких склали так звані „світові правові сім'ї” й дістали назви англосаксонської (англо-американська) та континентальної.

”Вестернізація” – це буржуазні перетворення країн Азії під впливом західних країн.

2.2 Використовуючи текст

Цивільного кодексу французів (1804 р.) та Цивільного уложення Німеччини (1900 р.), складіть юридичні казуси, в яких знайшли б відображення особливості регулювання цивільно-правових відносин у Франції та Німеччині у сфері майнових прав позашлюбних дітей.

В країнах континентальної світової правової сім'ї відрізнялося відношення до позашлюбних дітей. У Франції позашлюбні діти мають майнові права тільки при умові, якщо їх визнали батьки згідно чинного законодавства. При цій умові позашлюбні діти можуть мати менший процент від дітей народжених в шлюбі. Не мають майнових прав не признанні діти та діти які народилися від прелюбодіяння або кровозмішення.

У Німеччині позашлюбні діти відносно до матері є законі діти. Батько позашлюбної дитини повинен утримувати до виповнення 16 років.

Кримінального кодексу Франції 1810 року, складіть юридичні казуси, відобразивши особливості регулювання відносин, пов'язаних зі злочинами проти особи.

Кримінальний кодекс Франції 1810 року складався з 484 статей і поділявся на 4 книги:

1) Про покарання кримінальні і виправні та їх наслідки;

2) Про осіб кримінальних, звільнених від відповідальності за злочини і провини;

3) Про злочини , провини та їх покарання;

4) Про поліцейські порушення та їх покарання.

Це була своєрідна структура, і обумовлювалась вона класифікацією правопорушень. Усе, що могло стати об'єктом кримінальної репресії, поділялося на 3 групи:

1) злочини, піддані власне кримінальним покаранням;

2) провини, що каралися виправними покараннями;

3) порушення, за які призначалися поліцейські покарання.

Розглядаючи статті Кодексу, бачимо, що смертна кара вчинялася „всякому виновному в предумышленном убийстве, отцеубийстве, детоубийстве и отравлении карается смертной казнью, причем в отношении отцеубийства применялась особое постановление, содержащееся в ст. 13 (виновному укрывали голову Чорной материей)”. (стаття 302) Також за навмисне вбивство, якщо воно передувало іншому поступку. (стаття 304) Решта вбивств каралася каторжною працею, так само каралися навмисні тяжкі тілесні ушкодження, так само каралися поліцейські, які незаконним чином провели арешт, або погрожували смертю при арешті, або підвергли арештованого тілесним тортурам. (стаття 341-344)

Декрету Конвенту про реорганізацію революційного трибуналу (1794 р.), визначте характерні риси політичного режиму Франції під час правління якобінців.

Дивлячись на особливість умов Франції у XVIII столітті основною формою політики якобінців став відкритий терор, що вони обдумано вводили для боротьби за нову мораль і „порятунок батьківщини”. Основним знаряддям цього терору стала нова революційна юстиція на чолі з надзвичайним кримінальним судом – Революційним трибуналом, що як міру покарання застосовував тільки страту. Згідно Декрету, Ревтрибуналу давалися обов'язки страти „ворогів народу”, якими можна було вважати геть любого громадянина. Розглянув в Декреті статтю 6, бачимо, що „ворогами народу” вважалися ті хто: закликали до відновлення королівської влади, командував фортецями, спілкується з ворогами Республіки, створює нестачу харчування, намагається викликати голод, поширюють неправдиві чутки та інші.

2.3 Продовжить думку:

1. „Славна революція” – це державний переворот, який стався в Англії на при кінці XVII століття і пройшов лише у верхніх шарах суспільства. Ця зміна влади влаштувала тільки володарюючи шари влади Англії, які панічно боялись свого народу. Політика короля Якова ІІ не влаштовувала ні церкву, ні дворянство, ні буржуазію. Король Яків ІІ прокатолічної орієнтації опинився в повній ізоляції. В 1688 році парламент звернувся до правителя Нідерландів Вільгельма Оранського ( чоловіка доньки Якова ІІ Марії) з пропозицією зайняти англійський престол, який був об'явлений вакантним, в результаті відречення від престолу Яковим ІІ. Вільгельм Оранський прийняв пропозицію, і 13 лютого 1689 року, разом з Марією були проголошені правителями. Ця революція ніяким образом не зачепила народні маси.

2. Серед основних рис парламентської монархії, що остаточно склалася в Англії наприкінці ХІХ ст., слід назвати , що Англійський парламент став стержнем державного життя , могутньою зброєю в руках пануючого класу. Водночас отримала юридичне закріплення парламентарна „двопалатна система”, з допомогою якої влада переходила від однієї фракції пануючого класу до іншої. В результаті реформи 1832 р. Співвідносність сил між палатою лордів та палатою общин почалося поступове змінюватися на користь останніх. Ця камера парламенту отримала тепер формальне право іменуватися „представниками інтересів всієї країни”. Після реформи 1832 р. Від тепер успіх справи вирішувала робота з населенням. Необхідність організаційної перебудової зрозуміли і виги, які почали називати себе лібералами, і тоги, які назвали себе консерваторами. Почався процес створювання політичних партій. Від тепер виборці голосували не за кандидата як за особу, а як за представника партії. Лідер партії переможця ставав Прем’єр-міністром.

3. Домініони Великобританії – це колишні колонія Англії, які наприкінці ХІХ століття перетворились на країни с самоврядуванням. Це Ірландія, Індія, Канада, Австралійська держава, Нова Зеландія, Південноафриканський Союз, які мали свої уряд та адміністрацію. В 1917 році за домініонами признаний статут автономних держав Британської імперії, окрім Канади, яка здобула незалежність в 1867 році. В 1923 – право самостійно складати договори з іноземними країнами. В 1931 – статут Британської співдружності націй.

4. Друга республіка у Франції з 1848 до 1852 років характеризувалася встановленням загального виборчого права для чоловіків, свободи преси та зборів, вибори Учредітельного собранія, влаштування „національних майстерін” для безробітних. З 1852 до 1870 президент Луї Бонапарт проголосив Другу імперію та себе об'явив Наполеоном ІІІ.

5. Характерними рисами суперпрезидентської республіки Луї Бонапарта були згортання ролі республіканських (представницьких та виборчих) закладів власті та переходом до централізованого правління одної особи з опорою на величезні отряди воєнних та поліцейських чиновників. ”Як носій влади, як фактичний законодавець, Наполеон ІІІ категорично ставив себе вище законів” (М.Прело). Бонапартизм, як режим владної та одночасно ідеологічно активної, він відрізнявся високою демагогічною активністю (популізмом) та прямими зверненнями за підтримкою до суспільної думки країни. Луї Бонапарт був своєрідний республіканський монарх французів. Бонапартизм мається на увазі режим особистої влади.

6. Організація поліції в сучасній Німеччині врегульована такими положеннями Конституції 1949 року: стаття 73, стаття 87а, стаття 87b, стаття 91. відповідно статті 87 Основного Закону організувалися такі федеральні поліцейські установи: Федеральна кримінальна поліція, Федеральна прикордонна поліція, Федеральне відомство з охорони конституції, Федеральна залізнична й водна поліції. Уся поліція землі підпорядковується міністерству внутрішніх справ, за винятком міської поліції, що формально підпорядковується органам міського самоврядування й фінансується з міського бюджету.

7. Виключно важливе значення для затвердження конституційного права як самостійної галузі права мало те, що вона вийшла із філософії, соціології, інших наук в першій половини ХІХ століття, та остаточно сформувалася в цілісну науку в другій половині ХІХ століття. Вона вивчає конкретний зміст галузі права, та окремих її інститутів та норм; практику реалізації цих норм з метою вироблення наукового обґрунтування; теорії і погляди, що розробляються дослідниками, що впливають на їх еволюцію. Наука конституційного права має свої методи дослідження.

8. Характерною рисою розвитку німецького трудового права наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. стає його поступова „соціалізація”. В центрі уваги трудового законодавства Германії того часу залишалося питання про тарифні згоди, всі умови оплати праці повинні були встановлюватися шляхом складання колективного договору, погодження між підприємствами і профспілками. Також розвився особливий комплекс правових норм, який отримав назву „соціальне законодавство”.

9. Початок становлення екологічного права як галузі права припадає на ХІХ століття; в 1866 року про це свідчить праця „Основний біогенетичний закон” Німецького єстествовипробувач Е. Геккеля.

10. Головним інститутом речового права за ЦК Франції було право власності, яке розумілося як „право користуватися й розпоряджатися речами найбільш необмеженим порядком, аби це не призводило до такого використання, яке заборонялось законами та установами”, що свідчить про абсолютний характер кодексу.

11. Зразком для Основного закону Японії 1889 року послужила прусська Конституція 1850 року.

12. У 1958 р. Мао Цзедун проголосив нову політику в галузі соціально-економічного і політичного будівництва, яка отримала найменування курсу „Большой скачок” і мала здійснюватися за такими напрямками: прискорення до комунізму; створення народних комун, які повинні були скласти основу суспільства спільно з християнами. Економічний провал заставі в скорі відмовитися від цього плану.

13. Серед загальних рис, що характеризують форми правління держав Близького Сходу, є те, що главою держави в цих країнах є монарх. Монарх очолює всю урядову адміністрацію, призначає на важливі посади, нагороджує, приймає рішення про страту й помилування, активно втручається у правосуддя. Уряд призначається монархом і проводить засідання під його головуванням.

14. Історія сучасної Саудівської Аравії бере свій початок з 1932 року.

15. Саудівська Аравія за формою правління є абсолютна теократична монархія, основними рисами якої є повновладдя монарха. Він одночасно є головою Ради міністрів, верховним головнокомандувачем збройними силами. Відсутня виборча процедура формування любих державних органів. Заборонена діяльність будь-яких партій та профспілок. Повна відсутність політичної демократії.