Контрольна робота

Варіант № 1

Предмет і метод статистичної науки. Історія розвитку суспільної науки „Статистика”.

План

1. Загальне поняття статистики

2. Предмет і метод статистичної науки

3. Предмет, цілі і завдання правової статистики

4. Галузі правової статистики

5. Історія розвитку

6. Історія розвитку української статистичної науки

1. Загальне поняття статистики

Термін “статистика” походить від латинського слова status, що означає стан, становище і був уведений як науковий термін у 1749 р. німецьким ученим П. Ахенвалем, який уперше почав читати нову дисципліну “Статистика” у Марбурзькому університеті. Нині статистикою називають:

1. сукупність числових показників, що характеризують суспільні явища і процеси (чисельність населення країни, кількість виробленої продукції, обсяг товарообігу, кількість зареєстрованих злочинів та ін.);

2. діяльність людей із збирання та узагальнення даних про різноманітні явища і процеси громадського життя (заповнення статистичних карток на кримінальну справу, на підсудного, на цивільну справу, на виконавче впровадження, журналів обліку тощо);

3) самостійну науку, яка має свій предмет дослідження і методи його вивчення.

Між статистикою як наукою і статистичною практикою існує тісний зв’язок. Будь-яка статистична діяльність — це науково організована робота. Тому статистична практика керується наукою, а статистична наука спирається на практику, узагальнюючи досвід практичної роботи, дістаючи з цього нові ідеї.

Для того, щоб усвідомити, як виникли ці значення терміна “статистика”, і для розуміння еволюції статистичних методів потрібно було б ознайомитися з історією виникнення статистики.

Статистика — практична діяльність людей із збирання та обробки інформації — виникла з утворенням держави як господарський облік. Слово “статистика” спочатку вживалось і перекладалось як “державознавство”. Щоб керувати державою, потрібна була інформація про кількість населення, склад земель, майновий стан населення, чисельність чоловіків, придатних до військової справи, та ін. У стародавні часи в країнах склались розвинені системи державного й адміністративного обліку. Як свідчить історія, починаючи з 435 р. до н. е. у Римі кожні п’ять років проводився перепис населення, де були дані про майновий стан жителів, поділених на соціальні групи.

У Стародавньому Китаї, починаючи приблизно з 2300 р. до н. е., проводились переписи населення, земель, торгівлі, ремесел. У Єгипті орієнтовно з 2200 р. до н. е. був уведений поточний облік населення. Епоха Відродження змінила характер господарського обліку. Крім державного, з’явився облік з ініціативи банкірів, торговців, власників майстерень.

У цей час (1495 р.) заклались основи бухгалтерського обліку. Розвиток бухгалтерського обліку і первинної реєстрації фактів, накопичування масових даних про суспільні явища, необхідність їх узагальнення, розвиток таких фундаментальних наук, як математика, філософія, зумовили виникнення статистики як науки.

З розвитком суспільного поділу праці, обміну, виникненням міст, розвитком промисловості, посиленням централізованої влади в масштабі країни змінюється характер та зміст статистичних робіт. Статистика значно розширює коло об’єктів вивчення, виникають статистичні органи, що займаються збиранням, обробкою статистичних даних з різноманітних питань життя суспільства.

Історія розвитку статистики довга, багатогранна, цікава.

Першими статистиками, творцями статистики як науки вважаються англійські «політичні арифметики» Дж. Граунд і У. Петті, які застосували статистичні методи при вивченні природного руху населення в Лондоні та при обчисленні багатства, прибутку, чисельності та складу населення, але слово «статистика» вони не вживали.

У 1746 р. німецький професор філософії та права Г. Ахенваль уперше почав читати нову дисципліну і назвав новий курс «Статистикою».

Починаючи із середини XVIII ст. словом «статистика» стали називати фактичні знання про державу. З часом зміст цього терміна ускладнювався, розширювався, уточнювався.

2. Предмет і метод статистичної науки

Зміст статистики, як теоретичної дисципліни, визначається предметом дослідження.

Статистика вивчає кількісну сторону масових суспільних явищ у нерозривному зв’язку з їхньою якісною стороною, досліджує числове вираження закономірностей суспільного розвитку в конкретних умовах місця і часу.

Потребує пояснення визначення предмета статистики.

1. Кількісна сторона характеризує розміри, обсяги, кількісні співвідношення, темпи розвитку, поширення, повторюваність у часі й у просторі об’єктивно існуючих явищ і процесів. Це одна із головних ознак предмета статистики.

2. Статистика вивчає масові суспільні явища і процеси, тому що статистичні закономірності виявляються тільки при вивченні великого числа одиниць сукупності (закон великих чисел), тобто статистична сукупність має бути репрезентативною.

Статистична сукупність — велика кількість окремих явищ, елементів, об’єднаних єдиною якісною основою, умовами розвитку, загальною ознакою (населення країни, кількість підприємств, судів тощо).

Кожне явище, елемент сукупності називається одиницею сукупності (кожна людина, підприємство, суд та ін.).

Статистична закономірність — повторюваність, послідовність, порядок у явищах. Виявляється тільки при вивченні великого числа одиниць сукупності.

Статистичний показник — поняття, категорія, за допомогою якої статистика виражає розмір досліджуваних явищ та існуючі між ними відношення, зв’язки. Ці показники завжди вказують на те, до якого місця і часу належать явища, у яких одиницях вони виражені (чисельність населення України на 01.01.2000 — 49,6 млн. чол.; середня заробітна плата в Україні у грудні 1999 р. — 218,92 грн., або на 17,4 % менша порівняно з груднем 1998 р.).

Статистичні показники пов’язані між собою в систему статистичних показників (населення, валовий внутрішній продукт тощо).

Методологічною базою статистики є діалектика. Такий методологічний підхід зумовлює вивчення суспільних явищ не відокремлено, а у взаємозв’язку і взаємозумовленості, у динаміці.

Методи статистичних досліджень — це сукупність прийомів і засобів, що використовуються для збирання, обробки та аналізу інформації.

До основних методів належать: метод масових спостережень, групувань, відносних, середніх величин, графічний, індексний, кореляційний, балансовий.

Методи статистики пов’язані з етапами статистичного дослідження: статистичне спостереження; зведення та групування даних спостереження; обчислення узагальнюючих показників та їх аналіз.

Щоб правильно і своєчасно впливати на процеси, що відбуваються в суспільстві, потрібно мати об’єктивну і вичерпну інформацію про розвиток і тенденції цих процесів. Це можливо тільки при побудові у країні надійної системи обліку.

Державний облік — планомірно організована система реєстрації, підрахунку, систематизації, контролю суспільних явищ і процесів.

Облік є головним джерелом інформації. Єдина система обліку складається з трьох його видів.

Оперативний (первинний) облік являє собою реєстрацію окремих фактів у момент їх здійснення або відразу після цього.

Бухгалтерський — неперервний, суцільний документальний облік господарських засобів і джерел їх утворення у грошовому вираженні. Метою є виявлення фінансових результатів роботи.

Статистичний облік — це реєстрація фактів і явищ соціально-економічного життя за затвердженими формами звітності в масштабі держави або окремих територій чи галузей. Це всеосяжний, всебічний облік. Його базою є оперативний та бухгалтерський облік.

Статистика — багатогалузева наука. Вона складається з окремих розділів, або галузей.

Структура статистичної науки:

• теорія статистики розробляє категорії статистики, загальні методи і засоби статистичного аналізу, теоретична база всієї статистичної науки і практики;

• економічна статистика вивчає економічні явища і процеси, розробляє систему економічних показників та методів вивчення економіки країни, регіону як одного цілого;

• галузеві статистики розробляють методи обчислення показників, що відображають особливості окремих галузей;

• соціальна статистика вивчає умови і характер праці, рівень життя, прибутки населення, споживання ним матеріальних благ і послуг. До соціальної статистики відноситься і правова статистика. Керує всією статистичною роботою в масштабах країни Державний комітет статистики України, у масштабах кожної області, міст Києва і Севастополя, Автономної Республіки Крим — статистичні управління відповідного рівня.

Існує і відомча статистика. Сфера її діяльності визначається міністерствами і відомствами самостійно за узгодженням з органами державної статистики.

3. Предмет, цілі і завдання правової статистики

Правова статистика вивчає кількісну сторону масових явищ і процесів, що стосуються діяльності правових і юридичних органів, тенденції та закономірності розвитку в конкретних умовах місця і часу в нерозривному зв’язку з їх якісними характеристиками.

Цілі правової статистики — це кількісна характеристика правових явищ, процесів і заходів, розкриття їхньої якісної своєрідності, безпосередньої діяльності правоохоронних органів з позиції дотримання ними законності в роботі й оцінка її ефективності.

Основні завдання правової статистики:

1. здійснення всебічного обліку, збирання й аналізу статистичної інформації про факти соціально-економічного життя, що детермінують правопорушення;

2. розробка і впровадження наукових методів обліку, міжнародних стандартів і рекомендацій;

3. забезпечення достовірності, об’єктивності, оперативності, стабільності показників правової статистики, що служать надійною базою для розробки державної політики у сфері боротьби зі злочинністю, сприяють побудові правової держави;

4. забезпечення доступності, відкритості, гласності зведених статистичних даних про правові явища.

Теоретичною основою, базою правової статистики є теорія статистики. Для виконання поставлених завдань правова статистика використовує методи теорії статистики.

4. Галузі правової статистики

Залежно від характеру, обсягу й органів, що займаються збиранням і обробкою статистичної інформації, правова статистика поділяється на такі галузі:

1. Статистика конституційного судочинства характеризує діяльність Конституційного Суду України, фіксує, скільки виявлено порушень конституційного законодавства, скільки справ розглянуто Конституційним Судом і які винесені рішення.

2. Кримінально-правова статистика визначає весь комплекс заходів по боротьбі зі злочинністю, дає кількісно-якісну характеристику всіх скоєних злочинів, осіб, які скоїли злочин, і покарань. Своїми показниками вона відтворює всі стадії карного процесу, характеризує рівень, структуру і динаміку злочинів. Варто сказати, що правова статистика характеризує тільки ті злочини, що були виявлені, зареєстровані і щодо яких проводилися ті чи інші дії чи застосовувалися методи адміністративного або суспільного впливу.

3. Адміністративно-правова статистика займається обліком адміністративних правопорушень за їх видами, заподіяних збитків, адміністративних стягнень органам адміністративної юрисдикції, адміністративному судочинству.

4. Цивільно-правова статистика являє собою облік цивільно-правових спорів, що перебувають на розгляді загальних і арбітражних судів, результатів діяльності загальних і арбітражних судів за стадіями цивільного судочинства.

5. Статистика прокурорського нагляду характеризує діяльність органів прокуратури з нагляду за виконанням законності в різних сферах життя країни.

6. Господарсько-правова статистика характеризує діяльність органів арбітражу з розгляду господарських спорів між юридичними особами.

7.Статистика дисциплінарних порушень відображає стан трудової дисципліни на державних підприємствах. Ці зведення подаються керівництвом підприємств і обов’язково відбиваються у статистичній звітності різних міністерств і відомств.

Усі галузі правової статистики пов’язані між собою, їх комплексне використання дає змогу вивчити правові явища з різних боків і виявити закономірності в розвитку правових явищ.

5. Історія розвитку

Будь-яка наука відокремлюється у самостійну в той момент, коли вона формується у певну систему знань. Збирання числових даних про населення, площу орної землі, поголів'я худоби, кількість воїнів тощо проводилось ще у стародавній Греції, Римі, Єгипті. Однак цей процес був надто примітивним, аби вести мову про зародження статистичної науки.

В другій половині ХУІІ сторіччя почали з'являтись праці, які мали на меті підкорити збирання та обробку числових даних певним теоретичним основам. Сформувалась галузь знань, яка доповнювала певну політичну основу і мала назву “державоведення”. Один із засновників цієї науки професор Геттингенського університету Г.Ахенваль запропонував використовувати термін “статистика”.

Початок формування наукових засад статистики слід пов'язувати з виникненням теорії ймовірностей. Особливе значення мали праці Б.Паскаля та Я. Бернуллі, що стосувались закону великих чисел, який у свою чергу, є важливим принципом статистичної теорії. В другій половині ХУІІ сторіччя були опубліковані праці так званої школи “політичної арифметики”. Так, праці англійського економіста В. Петті можна вважати першими взірцями аналізу економічної ситуації за допомогою наявної статистичної інформації. У ХУІІІ ст. були сформульовані принципи статистико-математичної обробки даних про народонаселення, а саме розроблялись таблиці смертності. В той же час розпочалось дослідження розвитку економіки, наприклад, перші спроби розрахунку індексу цін та ін.

У ХІХ ст. багато країн Європи (Франція, Прусія, Бельгія,Англія) утворили спеціальні установи, які займались збиранням та опрацюванням статистичних даних. Почали регулярно проводитись переписи населення та інші статистичні дослідження. В 1885 р. був створений постійний міжнародний статистичний орган – Міжнародний статистичний інститут. Діяльність у галузі практичної статистики зумовила необхідність розробки її методологічний та наукових засад. В працях П. Лапласа, К. Гаусса, А. Лежандра, П. Чебишева та ін. розроблені теоретичні питання теорії ймовірностей стосовно статистичних досліджень, також почались пошуки філософських основ статистики. Так, у працях А.Кетле з допомогою статистичних методів робилась спроба дослідити закони розвитку людства (суспільства). В цих працях, передусім “Соціальна фізика”, зроблено спробу сформувати основні методологічні положення статистики.

В Росії у ХІХ ст. сформувалась школа статистики політико-економічного напрямку. Великий внесок у розвиток статистичної науки зробили К.Герман, К.Арсен'єв, А.Чупров, Ю.Янсон, Д.Журавський.

6. Історія розвитку української статистичної науки

Статистична робота цінилася завжди. Витоки української статистики сягають часів Київської Русі. Вже тоді було налагоджено збір інформації про суспільні явища і процеси, про економічне життя, стан соціального розвитку. Спершу статистика мала суто практичний характер і для стягнення податків. У ХVI-XVII ст. у зв’язку з оподаткуванням певних груп населення в межах Речі Посполитої збиралися статистичні дані для складання реєстрів, які включали об’єкти (земля, млини, корчми) або голів родин. У козацько-гетьманській державі статистичні матеріали (про кількість населення , його майнове становище, ведення сільського господарства, ремесла тощо) одержувались під час проведення переписів населення для обкладання подвірним податком. Матеріали цих переписів збереглися у рукописних книгах другої половини XVII ст. і першої чверті XVIIІ ст. (перепис Лівобережної України 1666 р. та ін.).

Унікальну історичну цінність мають матеріали перепису козацького стану, здійсненого за наказом гетьмана України Богдана Хмельницького у 1649 році. Переписи всього чоловічого населення, так звані ревізії, проводились на Україні з 1782 до 1857 р.

З першої половини ХІХ ст. Осередками статистичних досліджень були губернські комітети і бюро, результати досліджень публікувались у спеціальних виданнях, здебільшого у формі щорічних пам’яткових книг.

У середині ХІХ ст. було створено кафедри статистики у Київському та Харківському університетах.

Пореформений період (1861-1917рр.) увійшов в історію як етап становлення та розвитку державної і земської статистики. Статистичні дослідження земств надавали можливість одержувати докладні відомості про стан сільського господарства, соціально-економічні процеси на селі.

Початок розвитку статистики України за радянських часів відзначався великою інтенсивністю: проводились значна кількість спеціальних переписів, складено перший баланс народного господарства. Як і в інших сферах державного і суспільного життя, у статистиці допускався плюралізм ідей, концепцій, фахових підходів, вивчення і критичне освоєння зарубіжного досвіду.

Однак вже наприкінці 20-х рр. ставав усе відчутнішим тиск адміністративно-бюрократичної системи.

Із розпадом колишнього СРСР і здобуттям України незалежності почалася нова ера розвитку статистики.

Зараз органи державної статистики перебувають на перехідній стадії робіт, коли впроваджуються у практику міжнародні статистичні стандарти та рекомендації, розширюються статистичні роботи, засновані на принципово нових для України методологічних засадах, починаються спостереження за новими явищами в економіці та суспільстві.

Нині сміливо можна стверджувати, що закінчився перший етап реформування української статистики. При цьому вдалось зберегти національні особливості побудови та організації статистики.

Державна статистика в сучасній Україні

На теперішній час органи державної статистики перебувають на перехідній стадії робіт, коли впроваджується у практику міжнародні статистичні стандарти та рекомендації, розширюються статистичні роботи, засновані на принципово нових для України методологічних засадах, починаються спостереження за новими явищами в економіці та суспільстві.

За роки незалежності України розроблені, затверджені Кабінетом Міністрів і послідовно реалізовані дві довгострокові програми розвитку державної статистики. Головним їхнім підсумком стало створення принципово нової статистичної системи, яка, з одного боку, в основному адаптована до міжнародних правових норм і статистичних стандартів, а з другого – враховує національну специфіку та забезпечує вимоги перехідної економіки.

З метою подальшої модернізації та реформування національної системи статистики було розроблено і відповідною урядовою постановою затверджено Стратегію розвитку державної статистики на період до 2008 року. Нею визначено наступну, третю програму розвитку статистики України, яка є програмним документом державної політики в галузі статистики. Вона визначає основні завдання та напрями розвитку державної статистики у середньостроковій перспективі і спрямована на створення принципово нової системи збору, обробки та поширення статистичної інформації.

Зменшення звітного навантаження – це базовий принцип взаємодії з респондентами, що є як юридичними, так і фізичними особами. Щороку органами державної статистики збирається та обробляється понад 200 форм державних статистичних спостережень різної періодичності. Слід зазначити, що ДКС постійно працює над скороченням їх чисельності та обсягів.

Головним завданням органів державної статистики було і залишається повне і своєчасне задоволення потреб всіх наших користувачів у достовірній і якісній статистичній інформації (експрес-інформації, економічні доповіді, статистичні бюлетені, збірники тощо як у друкованому, так і в електронному вигляді).

Список використаних джерел

1. Вашків П.Г., Пастер П.І., Сторожук В.П., Ткач Є.І. Теорія статистики: Навчальний посібник. - К.: Либідь, 2001.

2. Захожай В.Б., Федорченко В.С. Правова статистика: Навчальний посібник – К.: МАУП, 2003.

3. Мармоза А.Т. Теорія статистики: Навчальний посібник — К.: Ельга, Ніка — Центр, 2003. — 392 с.

4. Статистика: Конспект лекцій, Тернопіль, 2006р.

5. Статистика: Підручник/ С.С. Герасименкота ін. - К.: КНЕУ, 2000

6. Тимченко С.М. Судові та правоохоронні України: Навчальний посібник — К.: Центр навчальної літератури, 2004.

7. Інтернет сайт Головного управління статистики у Київській області – www.oblstat.kiev.ua.