Зміст

Вступ

1. Формування і становлення української юридичної термінології

2. Сучасна українська криміналістична та кримінально-процесуальна термінологія

3. Актуальні ресурси української правничої термінолексики

4. Синтагматичні властивості гібридних дериватів в правничій термінології

5. Іменникові композити у правничій термінології

6. Термінологічні «Псевдодрузі перекладача»

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Термінологія кожної науки є інструментом розвитку цієї науки. Досконалість, стабільність термінології свідчить про науковий прогрес галузі знань, а також про можливості конкретної мови у вираженні нових понять та ідеї.

З відомих усім причин протягом багатьох років українська термінологія взагалі (і юридична зокрема) не мала змоги розвиватися самостійно. Упродовж цього часу судочинство велося переважно російською мовою. З набуттям Україною статусу незалежності, запровадженням «Закону про мови в Україні» криміналістика переходить на державну мову. У зв’язку з цим виникає ряд проблем, пов’язаних з перекладом та тлумаченням російських термінів і застосуванням їх на практиці.

Сучасний розвиток термінологічного апарату у сфері криміналістики та кримінального процесу повинен іти по шляху уніфікації та універсалізації існуючої термінології. При цьому необхідне забезпечення відповідності застосовуваних термінів і понять кримінальному та кримінально - процесуальному законодавству, а також світовому рішенні розвитку юриспруденції.

Мова юриспруденції набуває особливого поширення у період становлення правової держави. Цей процес активно впливає на вирішення важливих завдань українського національного відродження.

В умовах відсутності державності української нації гальмувався будь-який розвиток літературної і наукової мови та її поширення. Свідченням цього є численні заборони на виляння літератури (зокрема спеціальної) українською мовою.

Унаслідок намагань реалізації так званої теорії про злиття мов, українська мова у своєму розвитку прямувала до уподібнення з російською, до широкого калькування, яке вилилося в заміну багатьох термінів російськими. Однак з наданням українській мові статусу державної, із утвердженням її в усіх державних структурах, відкрився новий простір для повного і глибокого опанування мови, для збагачення словникового запасу, підвищення власної мовної культури, професійного рівня.

Одним із показників зрілості науки є ступінь сформованості її понятійного апарату та відповідної термінології.

Наука кримінального процесу та криміналістики враховує усі поняття і терміни будь-якої галузі знань і техніки, культури і мистецтва, виробництва і торгівлі, фінансів і бізнесу, але лише в напрямку їх використання для вироблення власних понять і відповідних термінів, необхідних для пізнання, попередження і припинення злочинів. В цьому підношенні використання понять кримінально-процесуальної науки є обов'язковим засобом який проте не можна оцінювати як замінник криміналістичних методів.

1. Формування і становлення української юридичної термінології

Юридична термінологія розвивається з розвитком держави. Розглядаючи питання про джерела права східного слов'янства, вчені , вважають, що в епоху первіснообщинного ладу правові відносини регулювались нормами звичаєвого права, які перелупали закону.

Найдавніші писемні пам'ятки зберегли деякі норми звичаєвого права, які існували за первіснообщинного ладу, напр.: кровна родова помста, судові докази, викрадання тощо. Найяскравіше ці норми знайшли відображення в короткій редакції Руської Правди.

Крім періодичних документів світського характеру важливими пам'ятками руського права періоду Київської держави були князівські церковні устави, ряд указів та грамот, серед яких потрібно відзначити-такі: "Устав князя Володимира", "Устав князя Ярослава", "Устав новгородського князя Всеволода", "Уставна грамота, дана новгородським князем Всеволодом церкві па опоках", "Устав новгородського князя Святослава", "Уставна грамота Смоленського князя Ростислава". У цих уставах ми знаходимо правові норми, які не зафіксовані в Руській Правді.

Вони фіксують терміни на позначення: 1) видів злочинів; 2) видів покарань; 3) судочинства і судових посадових осіб.

У сучасній українській літературній мові-терміном на позначення будь-якої дії, яка порушує закон і підлягає кримінальній відповідальності, є слово злочинство (рос. преступление, білор. злачыннісць). У ранній період державного життя східних слов'ян термін преступление, зустрічався виключно у церковних текстах, В юридичних актах протягом зазначеного періоду він не спостерігався.

Для найменування правопорушень безвідносно до того чи іншого виду злочину використовувались інші лексеми, юридичне застосування яких відображується у найдавніших правових збірниках східних слов'ян. До них належали такі терміни, як: вина, проступити, проступок, лихо, обида, кривьда тощо.

Поняття "провинність" у мові східних слов'ян позначалося спільнослов'янським словом вина, яке до цього часу, крім східнослов’янських мов, вживається у болгарській, македонській та західнослов'янських монах (На основі значення цієї лексеми утворились похідні слова "вибачення", "пеня за провинність".

На позначення поняття "образа словом або вчинком" у східних слов'ян використовувалась спільнослов'янська лексема обида, яка до цього часу збереглася в ряді слов'янських мов.

У мові східних слов'ян слово обида крім поняття "образа слоном або ділом", зрідка вживалось і в значенні "сварка", "порожнеча". У Руській Правді обида стосувалась будь-якого правопорушення, оскільки терміни прьступлениє, переступити в цьому документі не засвідчені, напр.: "...Митрополит или пискоуп ведает межи или суд, или обида, или котора, или вражда" (Устав кн. Володимира).

В українських пам'ятках термін обида зустрічається рідко. На позначення названого вище .поняття вживається термін кривьда, який па сучасному етапі розвитку мови відомий майже всім слов'янським мовам у значенні "несправедливість".

Різні правопорушення, в результаті яких завдавалися збитки людині або суспільству в цілому, називались терміном шкода. Слово шкода відоме українській мові з давніх часів. Зокрема М. Фасмер вважає, що термін шкода було запозичено західнослов'янськими мовами з давньоверхньонімецької, а пізніше через польську мову увійшов у, східнослов'янські мови (у XV ст., коли частина давньоруських земель увійшла до складу польсько-литовського князівства) і простежується в діловому спілкуванні (шкода "вред, ущерб", стар. шкота, укр., біл. шкода; д.-рус. шкода; чс., слвц. skoda, н. szkoda. Запозичено через польську з д.-в.-н. "вред" - Фасмер).

Серед аналізованих термінів виділяється кілька тематичних груп термінів па позначення злочинів проти особистості.

Злочини такого характеру у мові східних слов'ян до XV ст. називалися: бои, головничьство, головщина, убои, убойство, убийство, убити, душегубьстпо, насилити, мучити, гпалт та ін.

Поняття "нанесення тілесних побоїв" у мові східних слов’ян називалося спільнослов'янським словом бои, яке широко використовувалось у Руській Правді.

У мові східних слов'ян давньоруського періоду поняття "вбивство" мало ряд назв, а саме: убои, убоиство, убисние.

У цих давніх документах східних слов'ян поряд з убои вживається синонімічний термін убоиство, що утворився від іменника убои за допомогою суфікса -ьство. Як термін убои, так і убоистпо, очевидно, мали книжний характер, про що свідчить вузьке коло пам'яток, де вони вживаються.

Старослов'янський термін убийство відомий у східнослов'янських мовах давно. Закріпленню його у мовній практиці, очевидно, сприяла співзвучність із східнослов'янським терміном убоиство. Згодом термін убийство як нормативний закріпився її російській мові. В українській мові це поняття іменується лексемою убивство, утвореного за допомогою суфікса -ство від дієслова убивати, а в білоруській мов саме значення властиве терміну забівання. З інших слов'янських мов воно відоме в болгарській та сербській (болг. убуйство, серб, убиство).

Крім цих термінів, у мові східних слов'ян київської доби поняття "вбивство" передавалось терміном головьничьство, утвореним за допомогою суфікса -ство: від слова головьникь. У давньоруський період головьничьство означало "штраф вбивці за вбивство". Але й живому мовленні східних слов'ян головьничьство мало й значення "вбивство". Це вказує на те, що в ранній період життя східного слов'янства термінологія злочину нерідко була й найменуванням сплати за цей злочин, напр.: вина (провинність) і вина (штраф); головщина (вбивство) і головщина (плата за вбивство); шкода (збиток) і шкода (платня за збитки); татьба (крадіжка) і татьба (плата за крадіжку). Безперечно, що первинним значенням цих термінів було значення "злочину". Вторинним, переносним значенням, яке розминулось на основі метонімії, - "плата за ці злочини".

Вже й епоху формування східнослов'янських народностей слово головьничьство стало архаїзмом, хоч у XIV ст. лексема головинитьсьво - "плата за вбивство" - ще відзначалося в деяких українських пам'ятках. Не виключена можливість, що в окремих місцях східнослов'янської території це слово із значенням "вбивство" ще деякий час зберігалось (про що свідчать, зокрема, матеріали Словаря української мови за ред, Б. Грінченка), у деяких гуцульських говорах української мови, напр.: "Від тієї годиноньки, як. головництво сталося, вона без ума" .

На позначення поняття "позбавити життя людини" вживався спільнослов'янський термін убити (пор. укр. убити, рос. убить, болг. убивам, серб. убити, мак. убис).

У мові періоду Київської Русі та в пізніший період цей термін засвідчений у договорах, юридичних постановах, літописах, творах оригінальної та церковної літератури: "Аще кто оубиеть Хрестиана Русин или Христьян Русина, да умреть, идеже аще сотворить убииство" .

До юридичної термінології, пов'язаної із злочинами проти особистості, відносилися й дієслова насилити, нясиловати, утворені за допомогою префікса на - від спільнослов'янських дієслів силити, силовати, похідних в свою чергу від слова сила, яке має паралелі в інших індоєвропейських мовах. У давньоруській мові вони мали 2 значення:

1) "пригноблювати, утискати"

2) "насилувати, ґвалтувати"

Ґвалт - це загальне, родове поняття посягання на особистість та майно, поєднане з насиллям.

У сучасній літературній мові терміну ґвалт властиве значення "шум", "крик". У білоруській мові за допомогою цього слова передаються такі поняття: 1) "насилування, насильство"; "розорення, грабіжництво, розбій"; 2) "шум, крик"; 3) "волання"; 4) "скликання на допомогу".

Сучасна українська мова (як і білоруська) характеризується багатством похідних від даного слова. Зокрема, поняття "насилувати", "насилування" передаються термінами, утвореними від ґвалт.

Серед інших слов'янських мов термін ґвалт поширений у польській мові, куди він потрапив ,з німецької, з останньої у мовну практику українського та білоруського народів, а звідси - в сучасну російську мову, але тільки із значенням "крик", "шум". У пам'ятках писемності епохи Київської Русі це слово не зустрічається.

Тематична група термінів на позначення правопорушень проти особистості та її власності об'єднує лексеми: розбои (разбои), розбивати, наьздь, находь, які побутували у мові східних слов'ян до XV ст.

Термін розбои утворився від спільнослов'янського дієслова розбити. Крім східнослов'янських мов, він відомий іншим слов'янським мовам.

2. Сучасна українська криміналістична та кримінально-процесуальна термінологія

Поняття, акумулюючи досягнення наукового пізнання, є необхідною ланкою проникнення у сутність явищ, реалізації комунікативних і конструктивних завдань науки. Поняття є формою мислення, в якій відображаються суттєві ознаки, зв'язки та відношення предметів і явищ, виділяється загальне. Загальні фундаментальні поняття мають назву категорій (віл грецького kategoria - ознака).

Наукові поняття, як І поняття у техніці, мистецтві, виробництві тощо, мають складну і громіздку конструкцію, а тому для застосування потребують виразних і точних форм. Такими формами є терміни, формули, умовні позначки тощо.

Термін с мовним засобом, який словом або сукупністю слів називає певне .поняття. Походить це слово з древньої римської культури - від назви .божества кордонів Терміна і від латинського слова terminus - кордон, межа. Система термінів певної галузі наукового знання, техніки, виду мистецтва тощо, називається термінологією.

Наявність специфічної термінології притаманне усім наукам, які вивчають причини, умови і механізм вчинення злочинів, їх розслідування, шляхи їх попередження і припинення. Серед цих наук головне значення мас криміналістка, бо саме вона безпосередньо обслуговує практичну діяльність, завдяки якій накопичується необхідний матеріал у вигляді істинних фактичних даних та узагальнень для статистики, кримінології, кримінального права і процесу, психології, психіатрії та інших численних наукових напрямків боротьби із злочинністю.

Проблему термінології вітчизняної науки кримінального процесу і криміналістики необхідно, па наш погляд, розглядати передусім у двох аспектах:

1) в аспекті термінологічного відображення системи понять цих наук;

2) в аспекті вимовляння відповідних термінів.

У мовному аспекті сучасна вітчизняна кримінально-процесуальна та криміналістична теорія і практика оперують лексичними формами, що прийшли з прадавніх мовних культур - древньогрецької, древньоримські, старослов'янської та інших або з мов народів пізніших часів - французької, англійської, німецької, російської, польської та інших. Відповідно до принципу рівності усіх народів та їх мов кримінально-процесуальна та криміналістична термінологія на території України повинна мати вимову державною мовою - українською і не піддаватися впливові мов інших етнічних груп населення.

Слід зазначити, що вимоги до української юридичної термінології в сучасних умовах обмежені в Україні та за її межами певними обставинами, головними з яких, на нашу думку, є

- повільна українізація суспільного житія, особливо на буденному рівні;

- недостатня кількість вітчизняних криміналістичних і кримінально-процесуальних досліджень з даної проблеми;

- недостатнє пропагування української мови па міжнародному рівні.

Кримінально-правові науки у вирішенні своїх завдань змушені внаслідок взаємозалежності процесів, що відбуваються у світі, використовувати понятійний апарат та відповідну термінологію інших наук. У пізнанні злочинів та шляхів, їх припинення і попередження ці науки використовують загальнонаукові методи, методи окремих наук та власні (спеціальні) метоли. Таким чином, понятійний апарат і термінологія цих наук мають два масиви:

а) запозичений; б) власний.

Запозичені поняття і терміни зобов'язують до точного їх застосування і вживання.

Як приклад, можна навести поняття "криміналістичної технології". Це поняття пропонується без роз'яснення його змісту. Тому необхідно звернутися до корінного поняття технології, яке знаходиться за межами криміналістики і може вживатися лише як запозичене, в незмінному вигляді, бо бажано уникати в різних науках однакової термінології з різним значенням.

Одночасно запозичені поняття і терміни не можуть сприйматися без критичного їх осмислення. Як приклад, слід нагадати, що поняття "криміналістика" у різних світових доктринах мас різну систему і відповідно зміст.

Аналіз багаточисленних кримінально-процесуальних та криміналістичних досліджень вітчизняних і закордонних науковців вказує на те, що вироблені поняття і відповідні терміни поки що не мають цілісної і закінченої системи.

Навіть поняття категорійного рівня В понятті криміналістики, її завдань, системи, суті складових окремих та вузлових теорій –мають різне визнання і тлумачення. В цілому - це пояснюється складністю об'єкта пізнання і процесу його пізнання як основних категорій криміналістики.

В криміналістиці є таке поняття, як мова криміналістики. Це система загальних і окремих понять криміналістики, які знайшли свій вираз через визначення та позначення (терміни, знаки).

Мова криміналістики підлягає змінам, які пов'язані, наприклад, з розширенням кола визначень, які застосовуються. Ця тенденція проявляється у збільшені кількості визначень криміналістичних понять, тобто таких, які вживає криміналістична наука (наприклад, дактилоскопія, трасологія, негативні обставини). Мова криміналістики підлягає змінам у зв'язку з заміною одних визначень іншими, уточненням визначень, які застосовуються, у зв'язку з диференціацією визначень за ознаками їх підлеглості. При цьому виділяється група визначень, які відносяться до криміналістичних категорій, визначення яких виступають родовими по. відношенню до визначень понять, які входять в обсяг цих категорій (наприклад, категорія "криміналістичний прийом" об'єднує поняття і визначення техніко-криміналістичного і тактико-криміналістичного прийомів).

Нерівномірність розвитку окремих і вузлових теорій криміналістики передусім зовнішньо визначається термінологічне. Майже кожний новий підручник з криміналістики надає своєрідну систему і зокрема термінологію першого розділу ("Криміналістична техніка"), в якому розроблено проблему його співвідношення з криміналістичною експертологією.

Незважаючи на органічну єдність криміналістичної експертизи з криміналістичною технікою, а інших експертиз розслідування злочинів - з криміналістичною тактикою та методикою, навіть назви наукової спеціальності "кримінальний процес, криміналістика і судова експертиза" відокремлюють окреме (експертизу) від цілого (криміналістика).

Подібне відокремлення в криміналістичній тактиці і методиці розслідування злочинів ,с традиційним. Однією з причин цього є те, що ці складові частини науки криміналістики користуються переважно запозиченими, зокрема з кримінально-процесуальної науки, криміналістичне не специфічними поняттями . і термінами (доказами, предметом .доказування тощо). Це впливає на рівень визначення категорій криміналістичної тактики, розслідування злочину та інше.

3. Актуальні ресурси української правничої термінолексики

Наявність, у законодавчій практиці і у правотворчості термінологічних елементів, що вимагають критичного осмислення, становить одну із актуальних проблем політики права. Увагу привертають правничі терміті, що мають ряд лексичних відповідників (паралелей), зокрема ті, що стосуються міжнародного права. Уніфікація терміноелементів - необхідна умова адекватного сприйняття правничого тексту, професійного відтворений його під час перекладу.

Генетична неоднорідність сучасної української правничої термінології сформована на основі об'єктивного і закономірного співіснування національної та інтернаціональної підсистем. Процеси поєднання у такій особливій знаковій системі, як юридична, пояснюються кількома причинами.

Україна, "як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з пішими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере активну участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів" [1,0.1165] держави у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах.

Міжнародні договори України укладаються з іноземними та міжнародними організаціями від імені України, уряду, міністерств та інших органів державної виконавчої влади. Від імені України укладаються міжнародні політичні, територіальні та мирні договори; ті, що стосуються прав та свобод людини; договори про громадянство, про участь України в міждержавних союзах та інших міждержавних об'єднаннях та ін.

В умовах реформування правової системи, активної законотворчої діяльності завдання як правників, так і мовознавців полягає в тому, щоб піддати правову норму т. зв. критиці, метою якої є встановити чи дана норма є чинною правовою нормою, а також забезпечити правильний (автентичним) текст норми, викладеної у письмовій формі.

Постійна зміна життєвих обставин вимагає такої ж адекватної оцінки законодавчого характеру. У зв'язку з історичною зумовленістю наших пізнавальних інструментів виникає потреба заново оцінювати методологічний арсенал. Відома недосконалість статей Кримінального кодексу України, Адміністративного кодексу України, Цивільного кодексу України та інших.

Щоб позбутися "патологій" чинного законодавства, потрібний критичний аналіз їх причин, а це означає, що догматична юриспруденція ніби вимушена переходити під застосування права до відносно самостійної правотворчості. Тут догматика спікається із політикою права, наймолодшою галуззю юриспруденції.

Поняття критика патології у юриспруденції - це поняття Нового часу, якого не знало правознавство попередніх поколінь. На сучасному етапі розвитку юридичної науки (після Бальтасара Грасіана - і - Моралсса (1601-1658)) воно відновлене філософом права, нашим сучасником Костянтином Жалем.

Політика права бере початок від критики чинного прана і займається питаннями правотворчості. Об'єктом цієї галузі є питання не про чинний закон, а про закон, який має бути виданий і повинен діяти у зв'язку з новими соціальними потребами. Такий перспективний погляд пов'язаний із оцінюванням лексико-термінологічних основ законодавчих актів.

Тому варто вести мову із приводу тих проблемних аспектів, які у перспективі варто було б усунути, а мовний виклад окремих статей удосконалити.

В юридичній терміносистемі української мови особливе місце з-поміж поширених понять займають номінації на позначення міжнародних стосунків мі>к державами, що витікають у результаті спільної боротьби зі злочинністю та реалізацією курсу на здійснення взаємної допомоги.

На синхронному рійні у сучасній правничій мові можна виділити підсистему, пов'язану із міжнародними правовими діями, а в ній - як значний пласт лексики - спільнослов’янські назви, та більш давні запозичення і нові.

Інтернаціоналізм - це той шар термінолексики, який перебуває завжди під увагою мовознавців. Іншомовні елементи, пов'язані із транснаціональним характером злочинності, активно функціонують у сучасній українській мові, незважаючи на критичне ставлення до них. Наданій основі виникають так звані лексичні паралелізмі.

Процесії суспільного розвитку відображають активну протидію наростанню злочинності, появі нових її форм. На цій основі формується змінена система української термінології.

Терміном, запропонованим ОБСЄ, стала терміносполука контрабанда людей. У Сполучених Штатах Америки користуються терміном нелегальна торгівля, то означає вербування, викрадення людей або її організацію, передачу з рук у руки, переховування або перевезення особи під загрозою застосування сили чи примушення, шляхом шахрайства, введення в оману або шляхом купівлі - продажу, обміну, передачі або одержання особи з метою обернення цієї особи у примусове рабство, поневолення або застосування щодо неї подібної до рабства практики, примушення до підневільної праці чи служби або інші різновиди кримінальної експлуатації

Лексичні паралелізмі! утворені, як правило, через наявність кількох іншомовних варіантів, по - друге, через намагання українських мовознавців - термінології» і правників запропонувати найбільш адаптовані до умов практики термінологічні відповідники. У підсумку це і створює проблему, яка програмується на далеку перспективу. Адже через поширений характер сучасної злочинності взаємозв'язки держав світу триватимуть і поглиблюватимуться. Однак номінації однієї і тієї ж злочинної дії різними за фонетичним складом, за походженням термінами не сприятимуть установленню співпраці представників структур різних держав і швидкому їх порозумінню.

Отже, у міжнародній практиці наявний різнобій у використанні термінів на позначення одного і того ж поняття. На нашу думку, критерієм відбору того чи іншого терміна мас бути принцип уніфікації, і якщо мова йде про злочинність, що поширюється поза межі держави, то номінація тих чи інших понять особливо має враховувати принцип інтернаціоналізації, адекватної співвіднесеності із термінами, що наявні в міжнародній практиці. Цим можна уникнути семантичної ізольованості кожної мови, неоднакових асоціативних відтінків у сприйнятті термінів, їх тлумачень, а найголовніше – удосконалити переклад спеціальних правничих текстів з однієї мови на іншу.

4. Синтагматичні властивості гібридних дериватів в правничій термінології

У стратифікаційній панорамі мови науки як соціолінгвістичного феномена недостатньо дослідженою через об'єктивні причини лишається правнича мова, яка репрезентує гуманітарний підстиль української наукової літератури. Цей факт обумовлює актуальність студіювання правничих термінів при застосуванні множинності критеріїв їх аналізу і визначає пріоритетні напрями подальшого пошуку найраціональніших за кількістю та найефективніших за якістю характеристик для з'ясування природи цих комплексних одиниць [1]. Різнорівневе кваліфікативне і квантитативне лінгвістичне параметрування правничих термінів скеровує на вирішення питання, Ідо завжди було на часі, - про іншомовні: запозичення, яке, як одне із найскладніших у практиці термінологічної роботи, вимагає врахування багатьох чинників.

У своєму безперервному розвитку, хоча, й різному за напрямом, інтенсивністю, розмірами, характером та шляхами, "наука тяжіє, йде до єдності попри мовні кордони і бар'єри ідеологій", а мова, "як елемент національної культури, природно "прагне неповторності, являє світові унікальний духовний портрет нації" Дотик, перехрещення, перетинання і взаємодія цих різноспрямованих, проте діалектичне пов'язаних між собою процесів, сприяє розвиткові таких функційких різновидів сучасних розвинених національних мов, якими є субмови для спеціальних цілей, що використовуються як засіб спілкування в спеціальних сферах суспільних відносин (наука, економіка, виробнича сфера, управління, політика, медицина, культура, спорт, оборона тощо) та протиставляються неспеціальним сферам.

Таким чином, відбувається убезпечуваний національною, зокрема науковою, мовою (до речі, власне лінгвістичне вивчення мови науки почалось з часу виходу в світ книги англійського вченого Т. Сейворі "Мова науки") зв'язок зазначених процесів: під час пізнання в нашій свідомості переплітаються, перетинаються концептуальна (логічна) і вербальна (мовна) картини. Ігнорування мовної концепції наукової картини світу неприпустимо, що підтверджується цікавим парадоксом, який вивели семіологи, спираючись на теорію систем: "у глобальному масштабі існування мовних бар'єрів в науці сприяє її розвитку; в мікромасштабі, відносно окремих учених, воно є гальмом, оскільки наукова робота вимагає знання іноземних мов або хоча б перекладацьких праць". Інакше кажучи, малі системи науки (як-от: окремі представники науки, наукові школи), реально створюючи національною мовою в своїх дослідженнях множинність моделей пізнання: світу та членуючи його по-новому і в національний спосіб, справляють дієвий, живлючий вплив на розвиток і стійкість світової науки як великої системи, незважаючи на існуючі мовні бар'єри.

Специфічною рисою сучасних взаємовідношень між мовами та їх носіями-народами є стійка тенденція до активного використання іншомовних термінів та термінів, що містять у своєму складі морфоелементи чужих мов (головним чином з грецької та латини) і набули статусу інтернаціональних, засвідчуючи таким чином інтернаціоналізацію певних розрядів лексики, а також історичні витоки наукової галузі та різноджерельність походження національних терміносистем.

5. Іменникові композити у правничій термінології

На сьогодні науковий стиль української мови - це той фундамент, без якого неможливо уявити життя сучасного наукового світу. Його розвиток привертав і привертає значну увагу науковців. Серед питань, які активно розглядаються, вчені виділяють проблеми термінології, оскільки саме вона становить домінанту всієї лексики, що обслуговує цей стиль. З огляду на те, що «умови народження термінів інші, ніж умови появи загальновживаних слів», і «зумовлені концептуальним апаратом наук, які вони обслуговують, закономірностями і процесами розвитку самих цих наук» заслуговує на увагу термінологія різних галузей знань. Не є винятком і термінологія правничої науки, яка сьогодні інтенсивно розвивається, вдосконалюється і потребує подальшого унормування. В юридичній терміносистемі української мови «терміноодиниці з урахуванням цілісності номінації мають специфічні лінгвістичні параметри, зокрема, притаманні їм структурний діапазон, номінативно-дефінітивний фонд, лексико-семантичні ознаки, генетичні характеристики, особливості морфемної структури, а також функціонування у фаховому тексті». З-поміж них вагому групу складають «композити (складні терміни) і терміносполуки, що визначають складні поняття як сукупність двох основних або похідних понять у системі правничих понять» і вимагають їх представлення як складних. Іменникові композити і є об'єктом даного дослідження. Поява термінів даної структурної будови, як зазначав ще Г.О.Винокур, пояснюється потребою виразити дві ідеї в одному слові , оскільки стягнення компонентів дає можливість якнайточніше І найлаконічніше схарактеризувати термінологічне поняття.

Одним із актуальних питань вивчення складних слів є розподіл їх за словотворчими категоріями, закріплення за конкретними словотворчими типами, об'єднання складних слів даного способу творення в дериваційні класи. Проблемі складних слід в українській мові присвячено чимало наукових праць, серед яких - роботи А.О. БІлецького, Л.М. Бойченко, М.Т. Доленка, Н.Ф. Клименко, М.Т. Чемерисова та ін. А оскільки «терміни виникають і функціонують не у мові в цілому, а всередині окремих підмов, то актуалізується проблема термінологічної композиції.

Мета даного дослідження - здійснити словотворчий аналіз іменникових композитів в юридичній термінолексиці за оригінальним джерелом її фіксації [12], яке «не має аналогів в Україні та поза її межами як за будовою та організацією матеріалу, так і за призначенням та-метою», визначити семантичні типи і дериваційні групи досліджуваних терміноодинць. Ця ціль реалізовується через такі завдання: вилучити із зазначеного джерела сфери фіксації складні юридичні терміноодиниці і закарткувати їх в межах частин мови; визначити й описати способи творення вилучених іменникових термінів, з'ясувати їх характерні особливості; визначити семантичні типи й моделі творення складних терміноодиниць; зробити статистичну обробку досліджуваного матеріалу.

Для словотворчого аналізу методом суцільної вибірки було вилучено 60 складних юридичні» терміноодиниць (що становить 9,3% з усієї кількості оглянутих термінів) І зазначеного джерела, серед них іменники становлять більшість, оскільки саме іменник спроможний комікувати поняття самостійно і має здатність до опредмечування. Аналіз дозволив виділити кілька типів утворень у межах лексико-семантичних груп. Уся кількість складних юридичних термінів-іменників за способом творення є композитами, що узгоджується з тенденцією домінування способу основоскладання в усіх лексико-граматичних розрядах сучасної української літературної мови.

Складні юридичні терміни-імекники, вилучені із зазначеного словника, за своєю будовою є двокомпонентними утвореннями, що зумовлено «тяжінням до двочленних словосполучень, що їх мотивують». Усі вони мають підрядний зв'язок між компонентами (наприклад, позичкодавець правочин, землеустрій).

З генетичного боку, всі компоненти досліджуваних складних термінів є власне українськими. Відомо, що «іншомовне запозичення, яку б позитивну роль не грало, насамперед в термінологіях, ніколи не мало переваги над такими способами, як словотворення і семантична зміна слів, що повністю узгоджується загальним правилом, характерним для більшості самостійних мов: новотвори виникають головним чином на фунті внутрішніх ресурсів національної мови, хоча і залучаються при цьому зовнішні ресурси».

Дослідженням виділено кілька типів утворень композитних іменників у межах лексико-семантичних груп.

Певну кількість юридичних термінів (27%) становлять іменники-композити зі значенням назв людей (діячів). Залежно від того, які частиномовні компоненти беруть участь у їх побудові, результатом аналізу виділено:

1. Композити з другою дієслівною основою. Ця група об'єднує дієслова робити, чинити, давати, губити.

2. Композити, компонентами яких є кількісний чи неозначено-кількісний числівник та постпозитивне дієслово (наприклад, двоєженець - той, хто був жонатий двічі; багатоженець - той, хто був жонатий багато разів).

У межах досліджуваного матеріалу засвідчено 43,3% окладних юридичних термінів-іменників із значенням абстрактної якості й кількості. Більшість із них утворено за допомогою суфікса -ість, набагато менше - за допомогою суфікса -ств(о).

Складні іменники, у творенні яких бере участь суфікс -ість зі значенням дії і стану, мотивуються композитними прикметниками і творяться за моделлю

«композитний прикметник + -ість» (наприклад, правоможн(ий) + ість → правоможність, самоокупн(ий) + -ість → самоокупність, благодійн(ий) + -ість-) → благодійність). Серед Іменників цієї групи виявлено:

дві лексеми з основою одно- , що «завдяки багатозначності, одночасному підкресленню одиничної кількості і тієї самої якості» - може оформляти абстрактні іменники з -ість: однорідн(ий) + -ість → однорідність; односторонн(ій) + -ість → односторонність;

дві лексеми, утворені за допомогою префікса не- не- + правосильність → неправосильність; не- + правоможність → неправоможність.

Щодо компонентного складу іменників абстрактної якості й кількості, то більшість з них становить синтаксичні деривати до прикметників із суфіксом -н- , які співвідносяться із словосполученням «іменник + дієслово».

Суфікс -ств(о) в межах аналізованих складних іменників виражає значення абстрактної якості через характеристику ознак як прояву певної дії. Ці композити утворені суфіксально-складним способом за моделлю: Num.+ N - d (наприклад, багатоженець + - ств(о) → багатоженство; одножнець + -ств(о) → одноженство).

Словником зафіксовано 29,7% композитних іменників, шо виражають значення абстрактної та процесуальної дії, спрямованої на об'єкт чи предмет. Усі вони пов'язані безпосередньо з двочленним словосполученням, компонентами якого є іменник або займенник у формі знахідного чи родового відмінка і дієслово чи іменник (наприклад, членоушкодження ← ушкодження членів; право творення ← творення права; самозвинувачення ← звинувачення себе; товарооборот ← оборот товару; землеустрій ← устрій землі; правочин ← чинити право). При творенні композитів цього типу відбувається чисте основоскладання, тобто без участі будь-яких афіксів.

Серед граматичних показників досліджуваних термінів заслуговує на особливу увагу родова диференціація. Композитні утворення представлені трьома родами, а саме: композита на нульову флексію (із суфіксами -ець, -ник) належать до Чоловічого роду (наприклад, двоєженець, благодійник, роботодавець, правочин), на -я, о (із суфіксами -снн, -ств-, -нн-) - др середнього (наприклад, фотознімання, самозвинувачення, кривосвідчення, самоправство) з нульовою флексією та суфіксом -ість, - до жіночого (наприклад, благодійність правозгідність, всебічність). Найбільшу частину складають утворення чоловічого роду. Композитні іменники жіночого роду є афіксальними, утвореннями, що мотивуються складними прикметниками чоловічого роду.

Аналізовані складні, правничі терміни-іменники вступають у парадигматичні, відносини, утворюючи, наприклад, антонімічні пари, що посилює системність як одну із основних ознак окремої термінології (наприклад, благодійник н- злочинець, правоможність неправоможність, багатоженець одноженець). Синонімія не є бажаним явищем у фаховій термінології, оскільки обмежує, .простір порозуміння спеціалістів, шо і засвідчує один приклад синонімічної пари, виявлений серед складних іменників: правосильність правоможність.

Отже, аналіз композитних юридичних термінів – іменників показує, що вони переважно належать до категорії чоловічого роду й у більшості випадків є суфіксальними утвореннями від композитних прикметників.

Найпродуктивнішим виявився дериваційний тип із значенням абстрактної якості і кількості, шо обумовлено великою кількістю термінів саме на позначення абстрактних понять в юридичній терміносистемі. Домінантним є спосіб основоскладання з одночасною суфіксацією або суфіксально-складний (16 терміноодиниць, що становить 43,3% від усієї кількості композитних юридичних термінів-іменників), мінімально представлений - префіксальний (2 терміноодиниці, що становить 5,4%). Ці дані, що ілюструє наведена таблиця, відповідають загальнолітературній тенденції.

Способи творення композитних іменників

Спосіб творення	Відсотки, %	Приклади
основоскладання	27	товарооборот, самозречення, членоушкодження
суфіксально-складний	43,3	самоправство, чекоутримувач, позичкодавець
префіксальний	5,4	неправоможність, неправосильність
суфіксальний	24,3	благодійність, всебічність, односторонність

З'ясування основних способів іменникової композиції (на матеріалі правничої термінології) сприяй подальшому її системному нормуванню, а також уможливлює прогнозування шляхів і способів поповнення композитної лексики у процесі активного розвитку правничої науки, оскільки продуктивними стають саме ті засоби, які відповідають основним принципам професійної реалізації системи й структури мови, - актуальності, доцільності, аналітичності.

6. Термінологічні «Псевдодрузі перекладача»

Доповідь базується на матеріалах зіставлення німецьких та українських етимологічно споріднених правничих термінів (латинізмів, грецизмів та гібридних утворень). Пропоновані нові принципи укладання навчальних термінологічних словників ілюструються прикладами з укладеного автором "Словника "псевдодрузів перекладача" у німецькій та українській юридичних терміносистемах" і можуть використовуватися для міжмовної зіставлення терміносистем інших суспільних наук.

З-поміж проблем перекладу німецьких правничих термінів українською мовою якнайшвидшого розв'язання потребують питання перекладу та термінографічного представлення формально-паралельних термінів, то походять з третього джерела: латинізмів, грецизмів, греко-латинізмів та інших гібридних одиниць, частина яких була штучно створена на основі давньогрецького та давньолатинського етимологічного матеріалу. Трудноті перекладу термінів, які завдяки показникам зовнішньої форми нагадують інтернаціоналізми-європеїми і позначають правничі поняття іншомовної національної терміносистеми права, здебільшого спричинені дією міжмовної термінологічної інтерференції. Серед суміжних проблем, які постають у цьому зв'язку, головною є доцільність заповнення термінологічних прогалин української терміносистеми права за рахунок запозичених формально-паралельних терміноформ.

В результаті семантико-стильової еволюції у лоні конкретної національної мови-носія та національної терміносистеми права семантичні структури німецьких та українських правничих "термінів-близнюків" (напр., нім. Akt m, Arbitrage f, Kassation f, Subsidium n та укр. акт, арбітрам, касація, субсидія) збагатилися додатковими неінтернаціональними значеннями, а подекуди наповнилися іншим змістом. Специфічною особливістю подібних термінів с також їхні різні функціонально-стилістичні характеристики в порівнюваних спеціальних мовах.

Різні ступені семантичної та формальної віддаленості дозволяють відносити подібні утворення до таких явищ, як міжмовна полісемія, міжмовна омонімія, міжмовна паронімія тощо. У даній роботі для подібних одиниць було використано два терміни: для перекладознавства - "псевдодрузі перекладача" за формальними ознаками, для перекладного термінознавства і термінографії - міжмовні термінологічні омоніми (омофони).

Численні розбіжності в обсягах понять різномовних правничих термінів пояснюються соціально-правовою асиметрією. Тому зіставляючи німецькі правничі терміни греко-латинського походження (або з греко-латинськими складовими) з формальними українськими відповідниками необхідно звертатися до реального національного середовища, в якому виникають і функціонують ці терміни, а також до відповідних традицій та проблематики національних терміносистем права тощо.

З огляду на небезпеку міжмовної термінологічної інтерференції такі формально-паралельні терміни потребують спеціального термінографічного опису, за якого б комплексно й ефективно висвітлювалися різні типи інтерферентно-небезпечних розбіжностей. У цьому зв'язку виступаємо за ширше використання навчальних термінологічних словників різних типів, зокрема пропонуємо започаткувати традицію укладання термінологічних словників "псевдодрузів перекладача". Щодо попередніх словників, аналогічних укладеному "Словнику «псевдодрузів перекладача» у німецькій та українській юридичних терміносистемах", слід зазначити, що всі вони належать до загальномовного типу й орієнтуються, передусім, на мову літератури, публіцистику та загальнонародну мову загалом. Тому серед них немає таких, які б повною мірою висвітлювали специфіку спеціальної лексики. Пропонований нами "Словник «псевдодрузів перекладача» у німецькій та українських юридичних терміносистемах" розрахований на білінгва з відносно високою іншомовною компетенцією, тобто системним володінням німецькою мовою на рівні спеціалізації (перекладознавство) або в обсязі повної та неповної вищої філологічної і/або юридичної освіти, яка передбачає володіння, вільне розпізнавання й активне використання термінології греко-латинського походження або з інтернаціональними греко-латинськими складовими.

У ході укладання цього словника (передусім у ході опрацювання лексикографічних джерел) постало кілька суттєвих труднощів. Так, зокрема, виявлено, що серед основних лінгвістичних проблем можна вважати труднощі у визначенні еквівалентності таких показників порівнюваних різномовних термінів права, як: а) актуальність – застарілість - архаїчність терміноформи; б) етимологічних даних, а також даних про посередництво мов у випадку з опосередкованими запозиченнями; в) специфічних парадигматичних відношень у межах відповідної національної юридичної терміносистеми.

Спільним недоліком німецьких, російських та українських тлумачних і перекладних термінографічних джерел слід вважати недооцінку ролі прикметника у прикметникових термінографічних. Це проявляється у тому, що в переважній більшості джерел прикметник подасться не як заголовне слово термінологічної статті, а як другорядний член терміносполучення у рамках відповідної термінологічної статті терміна-іменника. Проте значення прикметника (як загальномовне, так і спеціальне) може мати вирішальний вплив на загальне значення терміносполучення. Окрім цього, постіменникова позиція прикметника не характерна ні для української, ні для німецької мови. У зв'язку з цим у подальшій практиці термінографії пропонуємо подавати прикметникові терміносполучення у природному вигляді, тобто у послідовності "прикметник - іменник". Одночасно, за необхідності, пропонується дублювати або комбінувати традиційну послідовність "іменник - прикметник" в одному й тому ж словнику. Так, традиційна позиція "іменник - прикметник" доцільна у тих випадках, коли іменниковий компонент терміносполучення відіграє вирішальну роль у формуванні загального значення, а прикметник лише доповнює або уточнює його.

Дещо по-іншому проявляється проблема прикметникового компонента у перекладі німецьких композитів детермінативної моделі словотвірного типу "прикметник + іменник". У таких складних термінах, виходячи з їхньої лінгвістичної природи, прикметникове слово - детермінатор перебуває у потрібній позиції, яка дозволяє, зокрема, здійснювати алфавітний перелік термінів із заголовної літери детермінатора (прикметника). Однак при зіставленні термінів-композитів, які мають певні, одні і ті ж, прикметники - детермінатори, було виявлено полісемічність їхнього спільного детермінатора. Отже, різним термінам-композитам такі визначники надають різні значення. Ці значення можуть бути несподіваними (інтерферентно-небезпечними) як для перекладача - неносія, так і для носія німецької мови, оскільки вони (ці значення) відсутні в загальномовних лексикографічних описах відповідних "незалежних" прикметників (прикметників як одиниць загальномовного лексикону), тобто не с загальновідомими. Зважаючи на інтерпретаційні труднощі, які завдає така вибіркова полісемія відприкметникових словотвірних компонентів німецьких композитів, пропонується подавати прикметники, які зустрічаються у складі композитів-термінів (тобто стають словотвірними елементами), як окремі словникові статті, в яких, окрім загальновідомих (лексикографічне зафіксованих загальномовних і/або загальнонаукових) значень слід розглядати додаткові термінологічні значення. У навчальних термінологічних словниках німецькі прикметники пропонується подавати у парі з прикметниковими словотвірними елементами детермінативних композитів та наводити їхні загальнонаукові та загальномовні значення, що впливають на значення німецьких термінів-композитів.

З огляду на необхідність підвищення якості представлюваної надалі термінологічної інформації, особливо з навчальною мстою, пропонується широке застосування змішаних типів словників з чітким дидактичним спрямуванням. До, зокрема, такий тип словника, який водночас був би: мінімальним (як доповнення до перекладних словників); двомовним (диференційованим за рівнем володіння іноземною мовою); широкогалузевим (охоплював би різні галузі права); ареальним (враховував би культурноспецифічні значення термінів терміносистеми права, напр. терміносистеми права ФРН, її земель); функціональним (враховував би частотні, рангові, лексико-парадигматнчиі характеристики тощо);тлумачно-енциклопедичним.

Пропонована побудова словникових статей у "Словнику «псевдодрузів перекладача» у німецькій та українській юридичних терміносистемах" істотно відрізняється від побудови таких статей у попередніх загальномовних аналогах. Словникову статтю (далі СС) пропонується розбивати на дві колонки - підстатті - німецьку словникову статтю (НСС) та українську словникову статтю (УСС) і розмішувати їх навпроти; різномовні значення пропонується розміщувати навпроти за такою ієрархією: на перші позиції вміщувати контрастуючі значення з аналогічних галузей права або найбільш абстрактні та загальні значення з великим ступенем семантико-правових розходжень; за ними - контрастуючі значення з різних галузей права, наприкінці подавати можливі специфічні значення, яких немає, в одній із національних правничих терміносистем. Виходячи зі спеціалізації словника, у словникових статтях подекуди не враховувались ті можливі значення, що не належать до термінологій права. В таких випадках наприкінці німецької та української словникових, статей курсивом доповнено "та інші значення".

Задля наочнішого висвітлення семантичних розбіжностей між контрастуючими значеннями пропонується вводити інтернаціональні символи, які вказують на ступінь розбіжності, зокрема "≠", шо вказує на повну відмінність порівнюваних значень; " ", то вводиться для тих випадків, коли семантичні розбіжності відносно незначні й одразу не впадають у вічі; "=", що вказує на еквівалентність порівнюваних значень. Інший, широко відомий у лексикографії, знак "→" виконує у словнику кілька спрямовуючих функцій, а саме:

а) вказує на найближчий (з точки зору укладача) еквівалент, щодо якого необхідно або бажано визначитися на основі інших джерел (особливо, коли внаслідок суттєвих розбіжностей у відповідних галузях права не існує точних еквівалентів);

б) вказує на найближчий термінологічний синонім. Наділення одного знака кількома функціями пояснюється прагненням не переобтяжувати користувача багатьма умовними позначками. Доводиться, що прості загальновідомі (інтернаціональні) символи (на відміну від авторських) зручніші для тих; користувачів, які послуговуватимуться словником нерегулярно і яким складно було б засвоювати нові символи або щоразу додатково розшифровувати їх. Для візуальної зручності пропонується відмовлятися від багатьох традиційних розділових знаків, якщо необхідну функцію можна представити графічно (за допомогою відступів, символів, зміни шрифту тощо).

Особлива увага приділяється побудові, розташуванню та графічному представленню лінгвістичних та екстралінгвістичних коментарів як особливо важливих носіїв інформації у навчальній термінографії. У цьому зв'язку запроваджуються комплексні лінгво-правові коментарі, які відображають особливості, що випливають як з відповідної національної системи права, так і з системи відповідної мови-носія. Окрім того, запропоновані коментарі слугують не лише точнішому опису певного значення, а, передусім, його конфровтативному зіставленню зі значенням(и) іншомовного формального термінологічного відповідника. Так; зокрема, чітку дистинктивну функцію виконують пари ознак-коментарів на зразок (процес.) (результат.), які додатково наголошують на нетотожності основних сем (компонентів значення); (застар.) (сучасн.), які вкачують на часові відмінності н узусі й нерідко безпосередньо пов'язані з парою опозицій (високий стилі,) (центр.); а також (спец,) (універс.), звертаючи увагу користувача на інший важливій"! аспект узусу. Опозиція (нетипов.)(типов.) стосується здебільшого нетиповості певних латинізмів для німецької правничої терміносистеми та їхньої типовості для української правничої терміносистеми.

Щодо скорочень, то пропонується витримувати баланс між ''прозорістю" скорочення (тобто його зрозумілістю для різних категорій користувачів), що вимагає більшого подовження скорочуваного слова, та його мінімальною довжиною, тобто економією місця і зручністю структури словникової статті.

Лексикографічне опрацювання правничої термінології вимагає комплексного лінгво-правового підходу, тобто повинне об'єднувати дві площини розгляду - правову й лінгвістичну. При цьому вихідною повинна бути правова понятійна система, а не відповідна лексико-семантична система мови-носія. Зокрема у термінографії екстралінгвістичні ознаки повинні мати перевагу над лінгвістичними, тобто їх необхідно ставити па перші позиції, виділяти графічно, коментувати тощо. Тому у нашому словнику правничі скорочення і коментарі передують лінгвістичним.

З іншого боку, не можна нехтувати закономірними зв'язками з динамічною лексико-семантичною системою мови-носія. У цьому зв'язку пропонуємо обов'язково враховувати у практиці термінографії такі суто лінгвістичні ознаки, як формально-граматичні та семантичні характеристики правничого терміна, його взаємозв'язки зі своїм детермінологізованим варіантом, а також правничим терміном і словом, використаним як оболонка для цього терміна.

Висновок

Вивчення, проблем сучасної криміналістичної та кримінально-процесуальної термінології дозволяє окреслити ряд тенденцій розвитку термінологічного апарату і зробити наступні висновки:

1) Українська мова й законодавчій, виконавчій, судовій та правоохоронній сферах діяльності зазнала нищівної російськомовної асиміляції, яка руйнувала всі фонетичні, лексичні, синтаксичні, стилістичні особливості української мови. Основний напрямок формування сучасного ділового мовлення - це усунення кальок із іноземних, зокрема російської мови і пропагування натомість питомо українських слів.

2) Кожна наука оперує певною системою понять і термінів, які їх називають, їх однозначне розуміння необхідне для правильного застосування наукових положень. Під поняттям слід розуміти цілісну сукупність суджень про який-небудь об'єкт. Під терміном розуміють слово, або словосполучення, яке фіксує відповідне поняття науки.

3) Тенденціями розвитку термінологічного апарату, на наш погляд є:

а) уніфікація термінології, оскільки скорочується кількість термінів які означають один і той же об'єкт, наприклад тактичний прийом. Ідеальний випадок, коли для позначення об'єкта існує один термін.

Вплив уніфікації на мову науки кримінального процесу і криміналістики має місце також тоді, коли декілька прийнятих термінів заміняються одним повним, який існує не поряд зі старими термінами, а замість них. Одночасно з уніфікацією відбувається оновлення і доповнення термінології за рахунок використання термінів нових галузей знань.

б) розширення кола визначень, які застосовуються, їх зміна і диференціація.

4) Вирішенню даної проблеми буде сприяти адекватний переклад на українську мову традиційних термінів іншомовного походження і їх відповідність світовому рівню розпитку наук кримінального процесу і криміналістики, а також відповідність у застосуванні кримінального і кримінально-процесуального законодавства. Виходячи із вищенаведеного вважаємо, що значну увагу належить звернути па створення фахових багатотомних юридичних словників, криміналістичних і кримінально-процесуальних енциклопедій, а також значно доповнити статтю 32 КГ1К України "роз'яснення значення термінів кодексу".

Список використаної літератури

1. Артикуца Н. Проблеми і перспективи вивчення юридичної термінології // Українська термінологія і сучасність. - К., 1997. – с. 50 – 53.

2. Артикуца Н. Нові підходи до мовної підготовки майбутніх юристів і викладачів права // Право України. – 1997. – с. 58 – 60.

3. Новий тлумачний словник української мови у чотирьох томах, 42000 слів. – К.: Аконіт. – 1999.

4. Пилинський М.М. Мовна норма і стиль. – К.: наук. Думка, 1976. – 287 с.

5. Плева В. Правові питання визначення принципу національної мови в кримінальному судочинстві // Право України. – 1999. - №4. – с.66 - 67.

6. Пономарів О. Культура слова: мовностилістичні поради: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 1999. – 240 с.

7. Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан. 2000. – 88 с.

8. Токарська А.С. Культура ділового мовлення юристів: стан і проблеми// Право України. – 1999. - №11. – с.58 – 60.

9. Токарська А.С. Навчальний посібник з удосконалення мовної підготовки для курсантів і студентів вищих закладів освіти МВС України. – Львів, 2001. – 162 с.