Зміст

1.Фактори, що впливають на результати діяльності фірми

2. Планування в фінансовому менеджменті

Список використаної літератури

1.Фактори, що впливають на результати діяльності фірми

Фінансовим результатом діяльності підприємств є прибуток або збиток. Особливості їх формування пов’язані з цілою системою факторів, що в умовах становлення та розвитку ринкової системи в Україні досить відчутно впливають на наявність прибутку (збитку) та його величину.

Для підвищення ефективності роботи підприємств першочергове значення має виявлення резервів збільшення обсягів виробництва і реалізації, зниження собівартості продукції, зростання прибутку. Для визначення основних напрямів пошуку резервів збільшення прибутку велике значення має аналіз впливу на величину прибутку усіх факторів. Їх класифікують за різними ознаками, проте найпоширенішою є класифікація, що зображена на рис.1.

Фактори, що впливають на величину прибутку

Внутрішні

Зовнішні

Виробничі

Позавиробничі

Екстенсивні

Інтенсивні

Рис.1. Класифікація факторів, які впливають на величину прибутку

Слід зауважити, що класифікація факторів є дещо умовною, так як ринкові відносини мають динамічний характер, тобто перебувають у постійному розвитку. Як зображено в таблиці, внутрішні фактори поділяють на виробничі та позавиробничі. Виробничі фактори характеризують наявність і використання засобів виробництва і предметів праці, трудових і фінансових ресурсів. Виробничі фактори в свою чергу поділяються на екстенсивні та інтенсивні. Екстенсивні фактори впливають на процес одержання прибутку через кількісні зміни: зміни обсягу засобів і предметів праці, фінансових ресурсів, часу роботи обладнання, чисельності персоналу, фонду робочого часу тощо. Інтенсивні фактори впливають на процес отримання прибутку через „якісні” зміни: підвищення продуктивності праці обладнання та його якості, застосування прогресивних матеріалів і удосконалення технології їх обробки, прискорення обертання оборотних засобів, підвищення кваліфікації персоналу, зниження матеріалоємності продукції, удосконалення організації праці і більш ефективне використання фінансових ресурсів.

До позавиробничих факторів відносять постачальницько-збутову та природоохоронну діяльність, соціальні умови праці і побуту та ін. До зовнішніх факторів відносять природні умови, державне регулювання цін, тарифів, відсотків, податкових ставок і пільг, штрафних санкцій тощо. Ці фактори не залежать від діяльності підприємств, але можуть спричиняти значний вплив на величину прибутку.

Фінансові результати інтегровано відображають кількісні та якісні чинники діяльності підприємств. Управління формуванням та розподілом прибутку забезпечується за допомогою впливу на нього через фактори, що визначають фінансовий результат. Оскільки прибуток є інтегрованим показником, то на нього впливають усі фактори діяльності підприємств. Залежно від рівня дії та способу впливу вони поділяються на макроекономічні та мікроекономічні.

До макроекономічних належать ті фактори, що характеризують ситуацію на ринку, тобто рівень попиту та пропозиції. Як правило, діяльність підприємства починається з маркетингових досліджень з метою визначення місця підприємства на ринку, прогнозування відповідних змін. Підприємство не може безпосередньо впливати на ці чинники і змушене приймати ту ситуацію на ринку, яка склалася, максимально враховуючи її при плануванні своєї діяльності, так як зміна ситуації на ринку може істотно вплинути на рівновагу попиту і пропозиції, що неодмінно відіб’ється на обсязі продажу і цінах, а в підсумку – на фінансових результатах.

Мікроекономічні фактори відображають діяльність самого підприємства. Вони поділяються на дві групи : техніко-економічні та комплексні.

Система техніко-економічних факторів визначається характером і умовами формування прибутку в тій чи іншій галузі . Розглянемо її на прикладі основної галузі – промисловості. На прибуток у промисловості впливають такі фактори:

• обсяг виробництва товару;

• ціна за одиницю продукції:

• собівартість одиниці продукції.

В інших галузях ці фактори практично ідентичні. Таким чином виділяють три узагальнюючі фактори: обсягів, ціновий, собі вартісний. Обсяг продажу і ціна діють на прибуток прями пропорційно, а собівартість - обернено. Ці фактори впливають на фінансові результати як кожен окремо, так і в сукупності. Їх сукупна дія відображається в інтегрованих факторах асортименту і структури продукції (робіт, послуг).

Вплив фактора асортименту проявляється в установленні певного набору товарів, робіт і послуг з різними цінами і собівартістю. Зрозуміло, що зміна одного товару на інший веде до збільшення чи зменшення загальної кількості прибутку. Звичайно, майже усі підприємства намагаються випускати найбільш рентабельні товари з метою максимізації прибутку. Разом з тим необхідно утримувати певну нішу на ринку обумовлює випуск і менш рентабельних товарів.

Дія фактора структури за своїм характером подібна до впливу асортименту. Однак у даному разі змінюється не номенклатура товарів (робіт, послуг), а питома вага окремих з них у загальному випуску. Збільшення питомої ваги більш рентабельних товарів (робіт, послуг) за рахунок менш рентабельних веде до збільшення загальної маси прибутку і навпаки. Водночас можливості підприємств впливати на прибуток через даний фактор досить обмежені, оскільки структура випуску продукції та надання послуг визначаються потребами ринку.

Обсяговий, ціновий та собівартісний фактори за характером дії є узагальнюючими. В них у кінцевому підсумку відображаються показники виробництва і реалізації продукції. У свою чергу, на них впливає безліч первинних факторів. Цей вплив має системний характер, пов’язаний з підпорядкованістю факторів між собою. Система факторів формування фінансових результатів зображена на рис.2.

Рис.2. Система факторів формування прибутку

Прибуток чи збиток підприємств установлюється на підставі балансу. Фінансовий результат визначається як різниця між валовими доходами і валовими витратами. Маса прибутку у виробленій продукції визначається трьома узагальнюючими показниками: обсяг виробництва, ціна собівартість.

Обсяг виробництва залежить від трьох груп факторів, які характеризують складові елементи виробничого процесу, а саме: використання основних фондів, трудових і матеріальних ресурсів. З кожного напрямку виокремлюються два види факторів – екстенсивні та інтенсивні. Екстенсивними факторами є фондозабезпеченість і матеріалозабезпеченість, чисельність працюючих, інтенсивними – фондовіддача і матеріаловіддача, продуктивність праці.

Фондозабезпеченість відображає достатність або недостачу фондів для ведення виробничого процесу. Вона характеризується рухом фондів, тобто введенням у дію нових потужностей і заміною зношених та застарілих фондів, а також структурою фондів, яка дає змогу забезпечити всі сторони виробничої діяльності. Фондовіддача залежить від технічного стану основних фондів, який характеризується рівнем фізичного і морального зносу, та від ефективності використання фондів, що визначається коефіцієнтом змінності та відсутністю втрат від неповного використання основних засобів.

Вплив трудових чинників визначається забезпеченістю кадрами та продуктивністю праці. Кадрова забезпеченість характеризується чисельністю персоналу, яка залежить від його руху (прийняття, звільнення), та структурою працюючих(робітники, службовці, менеджери, обслуговуючий персонал та ін.). Продуктивність праці залежить від рівня кваліфікації, виробітку на одного працівника та використання робочого часу.

Використання матеріальних ресурсів залежить від матеріалозабезпеченості та матеріаловіддачі. Матеріалозабезпеченість визначається налагодженістю поставок матеріальних ресурсів, наявністю достатніх для їх придбання оборотних коштів та залучення кредитів банку в оборот підприємства. Матеріаловіддача визначається раціональним використанням матеріальних ресурсів, тобто виходом готової продукції.

Ціна є визначальним фактором формування фінансових ресурсів. Вона залежить від внутрішніх та зовнішніх чинників. Внутрішнім чинником ціноутворення є собівартість одиниці продукції та рівень її рентабельності. Підприємства спрямовують свої зусилля на мінімізацію собівартості й оптимізацію рівня рентабельності. Зниження рівня собівартості є передумовою зростання прибутку і є завжди доцільним. Однак воно не повинно досягатися за рахунок зниження якості, бо це може призвести до зменшення обсягу продажу. Рівень рентабельності має, з одного боку, забезпечити підприємство достатніми фінансовими ресурсами, а з іншого – не вести до значного зростання ціни, що також негативно відіб’ється на реалізації.

Зовнішніми відносно ціни є основні ринкові чинники – попит і пропозиція, тобто макроекономічні фактори. Проблема управління ціною полягає в узгодженні внутрішніх чинників із зовнішніми. Мінімізація собівартості при цьому спрямована на хеджувення цінового ризику, тобто рівень собівартості має бути таким, щоб навіть при непередбаченому падінні цін на ринку підприємство отримало певний прибуток, а при значному зниженні збитки були б мінімальними.

На собівартість впливають структурні й відповідні техніко-економічні фактори. Структурні фактори відображають складові елементи собівартості: вартість сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива та енергії, заробітна плата та нарахування на неї, вартість утримання та експлуатації обладнання, накладні та інші витрати. Техніко-економічні фактори, які характеризують формування витрат з кожного елемента, включають місткість витрат (матеріаломісткість, енергомісткість, трудомісткість тощо) та їх вартість (ціни на матеріали, сировину, енергоносії, заробітна плата тощо). Місткість характеризується обсягом використання сировини, енергії, заробітної плати та інших елементів на виробництво одиниці відповідних товарів, робіт, послуг. Зменшення ємності витрат є основним чинником зниження собівартості, оскільки вартісний фактор є зовнішнім, хоча, звісна річ, підприємство обирає найвигідніші умови поставок.

Комплексні фактори відображають вплив певних тенденцій розвитку економіки на фінансові результати. Вони діють не самі по собі, а через окремі техніко-економічні фактори. Причому цей вплив може здійснюватись одночасно через кілька техніко-економічних факторів, тобто мати комплексний характер. До комплексних факторів, які впливають на прибуток, належать: технічне вдосконалення виробництва, підвищення його ефективності, поліпшення якості продукції.

Вплив технічного вдосконалення виробництва на прибуток доволі складний. Розроблення і впровадження нової техніки і сучасних технологій потребують значних коштів, що відображається в зростанні витрат. Головним при цьому є кінцевий фінансовий результат, тобто зростання доходів від продуктивнішого обладнання має випереджати зростання витрат. Безпосередній вплив технічного вдосконалення виробництва на прибуток відбувається через узагальнюючі техніко-економічні фактори: зростання обсягу виробництва, певне зростання цін. Рівень собівартості може як зростати, так і зменшуватись. При цьому зростання рівня собівартості має обов’язково супроводжуватись поліпшенням якісних характеристик продукції, робіт, послуг.

Підвищення ефективності виробництва може досягатись як через його технічне вдосконалення, так і на основі раціональнішого використання наявного виробничого потенціалу. Це забезпечується за рахунок удосконалення насамперед системи управління виробничим процесом. У результаті підвищуються матаріало і фондовіддача, продуктивність праці, що сприяє зростанню обсягів виробництва і зниженню собівартості продукції.

Підвищення якості продукції – також доволі складний комплексний фактор. Однак, головне, це сприяє зростанню обсягу продажів, адже в сучасних умовах насиченого ринку саме якість стала основним чинником успіху в реалізації продукції.

Таким чином, формування фінансових результатів визначається широким колом факторів, які відбивають усі аспекти фінансово-господарської діяльності підприємств. При цьому недоцільно і неможливо поділяти ці фактори на основні та другорядні через те що вини в сукупності складають цілісну систему. Кожен з них може як забезпечити високий рівень прибутку, так і спричинити істотні збитки.

2. Планування у фінансовому менеджменті

Планування є важливим елементом фінансового менеджменту і пронизує усі етапи розвитку будь-якого підприємства. Сам процес створення фірми починається з ідеї, яка втілюється у життя за допомогою розробки планового проекту, і завершується побудовою сильного фінансового плану діяльності і розвитку підприємства. Тому саме для того, щоб забезпечити фінансову стабільність фірми методологія фінансового менеджменту повинна бути вміло і вдало застосована на практиці, забезпечуючи ефективне управління фінансовими ресурсами.

В умовах ринкової економіки конкурентоспроможність будь-якого підприємства може забезпечити тільки ефективне управління рухом його фінансових ресурсів. Для того щоб ефективно управляти фінансовими потоками, необхідно не тільки володіти методологією фінансового менеджменту, а й вміти використовувати її на практиці. В процесі управління діяльністю підприємства планування є одним з найважливіших таких методів реалізації напрямів розвитку підприємства і підвищення ефективності його діяльності. Саме тому розробка ефективного фінансового плану відповідно до реальних фінансових можливостей підприємства є надзвичайно важливим елементом фінансового менеджменту, що може забезпечити підприємству сталі доходи. Проблеми фінансового планування досліджують вітчизняні і зарубіжні вчені.

Оскільки планування є важливим елементом фінансового менеджменту, подамо його визначення.

У науковій літературі цей термін має різне трактування, наприклад, фінансовий менеджмент – це система принципів, засобів та форм організації грошових відносин підприємства, спрямована на управління його фінансово-господарською діяльністю, в яку входять :

- розроблення і реалізація фінансової політики підприємства;

- інформаційне забезпечення (складання і аналіз фінансової звітності підприємства);

- оцінка інвестиційних проектів і формування “портфеля” інвестицій;

- поточне фінансове планування та контроль.

Або фінансовий менеджмент – це система управління формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів господарюючого суб’єкта й ефективним кругообігом його коштів .

На нашу думку, фінансовий менеджмент – це процес формування, планування, розподілу і контролю за ефективним використанням фінансових ресурсів в процесі реалізації фінансово - господарської діяльності на підприємстві, а також технології управління фінансовою діяльністю країни на загальнодержавному рівні, в процесі реалізації поставлених цілей.

Однією з найважливіших проблем фінансового менеджменту для вітчизняних підприємств залишається недостатня ефективність організації, забезпечення та управління їх фінансовими ресурсами, іншими словами їх фінансового планування. Це можна пояснити, з одного боку, сучасним кризовим станом економіки і необхідністю вирішення нагальних завдань, а з іншого, – відсутністю відповідних фахівців у даній сфері. Без реального фінансового планування економіка розвиватися не може. Плани складають на різних рівнях. Прикладом фінансового плану держави є державний бюджет, підприємства – бізнес-план.

Як показує практика, саме в умовах фінансової нестабільності як підприємств так і економіки в цілому, доцільність в сильному плануванні зростає.

Фінансове планування – діяльність, пов’язана з управлінням фінансами та спрямована на забезпечення стійкого фінансового стану і підвищення рентабельності підприємства. Об’єктом фінансового планування виступають фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту. Фінансовий план – це план формування, розподілу і використання фінансових ресурсів.

Фінансове планування покликане виконувати такі завдання :

- визначити обсяг та джерела фінансових ресурсів по всіх централізованих і децентралізованих фондах коштів, їхній розподіл між виробничою сферою та сферою послуг. Домагатися усунення дефіцитності шляхом максимальної мобілізації внутрішніх фінансових ресурсів і зменшення видатків, що не є першочерговими;

- стимулювати зростання виробництва і підвищення його ефективності, поліпшення якості продукції і підвищення на цій підставі добробуту населення;

- зосереджувати фінансові ресурси на найважливіших напрямках економічного і соціального розвитку;

- активно впливати на формування раціональної структури матеріального виробництва і визначення науково обґрунтованих пропорцій у національній економіці шляхом індикативного планування;

- пов’язувати головні параметри фінансових планів з іншими показниками плану економічного і соціального розвитку, забезпечувати збалансованість матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, стійкий фінансовий стан підприємств, господарських організацій;

- визначити фінансові взаємовідносини об’єднань і підприємств між собою та з фінансово - кредитною системою;

- виконувати попередній, поточний і наступний фінансовий контроль за доцільним та ефективним використанням державних матеріальних, трудових і фінансових ресурсів на всіх рівнях господарювання.

Головним завданням фінансового планування є забезпечення стійкості орієнтації в отриманні оптимальних прибутків та самофінансування виробничо-технологічної діяльності, контроль кредитних, бюджетно-кошторисних, інвестиційних показників і витрат, стандартизації обліку в системі виробничого (операційного) та фінансового управління для досягнення внутрішньої збалансованості та динамічної рівноваги, спрямованої на забезпечення рентабельності виробничої діяльності.

Фінансове планування є необхідним для фінансового забезпечення розширення кругообігу виробничих фондів, досягнення високої результативності виробничо-господарської діяльності, створення умов, які забезпечили б платоспроможність та фінансову стійкість підприємства. Ринок ставить високі вимоги до якості фінансового планування, оскільки нині за негативні наслідки своєї діяльності відповідальність нестиме само підприємство. За нездатності врахувати несприятливу ринкову кон’юнктуру підприємство стає банкрутом і підлягає ліквідації з відповідними негативними наслідками для засновників.

Без фінансового планування не може бути досягнутий той рівень управління виробничо-господарською діяльністю підприємства, який забезпечує йому успіх на ринку, постійне вдосконалення матеріально-технічної бази, соціальний розвиток колективу та фінансову стабільність і економічний розвиток підприємства загалом. Жоден з інших видів планування не може мати для підприємства такого узагальнюючого, глобального значення, бо саме фінанси охоплюють усі без винятку сторони й ділянки його функціонування.

Основними принципами фінансового планування є :

- наукова обґрунтованість, яка передбачає проведення розрахунків фінансових показників на основі певних методик, з врахуванням кращого досвіду;

використання засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найоптимальнішого з них;

- єдність фінансових планів полягає в єдності фінансової політики, єдиному підході до розподілу валового національного доходу, єдиній методології розрахунку фінансових показників та ін.;

- безперервність, яка означає взаємозв’язок перспективних, поточних і оперативних фінансових планів;

- стабільність, тобто незмінність показників фінансових планів.

В процесі здійснення фінансового планування повинні бути присутніми наступні етапи:

аналіз поточного фінансового стану підприємства та економічної ситуації загалом;

прогнозування майбутніх значень планових показників, спираючись на отриманий аналіз попереднього етапу та з допомогою економічних показників;

розробка та складання фінансових планів, внесення доцільних коректив у процесі реалізації та контроль за їх виконанням.

Усі етапи є важливими, слід дотримуватись їх послідовності, тому що без них не може бути реалізованим ефективне фінансове планування. Вважаємо, що поряд з усіма етапами фінансового планування, особливе значення слід приділити контролю виконання планових показників, зокрема статей, які відображають використання фінансових ресурсів. Адже хоча б одна чи декілька незапланованих незначних статей витрат можуть внести значні корективи у процес реалізації фінансового плану. І як результат – зменшення чистого прибутку, а відтак – відхилення від виконання планових показників.

Щодо методики фінансового планування, то тут широко застосовуються методи економічного аналізу, коефіцієнтів, нормативний, балансовий метод, а також економіко-математичні методи.

Метод коефіцієнтів, або екстраполяції передбачає розповсюдження встановлених у минулому тенденцій на майбутній період або розповсюдження вибіркових даних на іншу частину сукупності досліджуваних об’єктів, які самі не були досліджені. Цей метод використовується при індексації вартості основних фондів, дооцінці товарно-матеріальних цінностей в зв’язку з інфляцією, при плануванні прибутку, величини власних оборотних коштів та ін.. Перевага методу коефіцієнтів полягає у його простоті, водночас цьому методу притаманний суттєвий недолік. Справа в тому, що разом з коефіцієнтами, які використовуються при плануванні фінансових показників, механічно на наступний період переносяться всі недоліки, що мали місце в попередній період; внутрішні резерви, як звичайно, не вишукуються. Нормативний метод у фінансовому плануванні позбавлений вказаного недоліку; він передбачає розрахунок фінансових показників на основі встановлених норм і нормативів. Це – нормативи утворення фондів грошових коштів, норми амортизаційних відрахувань, нормативи розподілу прибутку, норми витрачання коштів в бюджетних установах та ін..

Суть нормативного способу фінансового планування полягає в тім, що на основі встановлених фінансових норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба суб’єкта підприємницької діяльності у фінансових ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів. Згаданими нормативами є ставки податків, ставки зборів та внесків, норми амортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів. Норми та нормативи бувають галузевими, регіональними та індивідуальними.

За використання розрахунково-аналітичного методу планові показники розраховуються на підставі аналізу фактичних фінансових показників, які беруться за базу, та їх зміни в плановому періоді.

Зміст балансового методу полягає в тім, що не тільки балансуються підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статті витрат зазначаються конкретні джерела покриття, в результаті чого досягається збалансованість плану. В сучасних умовах цей метод набуває особливого значення, тому що всі видатки підприємств залежать від зароблених коштів; підприємства стали повністю самостійними і повинні розраховувати тільки на власні надходження, а не на допомогу держави чи міністерства.

Прикладом застосування балансового методу у фінансовому плануванні є баланс доходів і витрат підприємства – поточний фінансовий план, який розраховується на рік з розбивкою по кварталах. Оскільки підприємствам надана самостійність у плануванні, складається він у довільній формі, яку вони вважають необхідною для себе.

У фінансовому плануванні (крім уже згадуваних способів розрахунків) необхідно широко використовувати економіко-математичне моделювання. Цей спосіб уможливлює знаходження кількісного вираження взаємозв’язків між фінансовими показниками та чинниками, які їх визначають. Економіко-математична модель – це точний математичний опис чинників, які характеризують структуру та закономірності зміни даного економічного явища і здійснюються при допомозі математичних прийомів. Моделювання може здійснюватися за функціональним та кореляційним зв’язком. Економіко-математичне моделювання дає змогу перейти в плануванні від середніх величин до оптимальних варіантів. Підвищення рівня наукової обґрунтованості планування потребує розробки кількох варіантів планів, виходячи з різних умов та шляхів розвитку підприємства з наступним вибором оптимального варіанта фінансового плану.

Напрямками удосконалення фінансового планування можуть бути:

- забезпечення стабільних умов господарювання, а отже стабільних податків, зборів, подолання інфляції;

- підвищення ролі перспективного фінансового планування, яке в останній час майже не використовується через наявність негативних тенденцій в розвитку економіки і неможливості точних розрахунків фінансових показників. Разом з тим, як окремі господарюючі суб’єкти, так і території країни в цілому зацікавлені у фінансовому плануванні на перспективу, тому що багато економічних процесів (зокрема по розширеному відтворенню) виходять за межі одного року і потребують свого обґрунтування;

- широке застосування економічних нормативів, електронно-обчислювальних машин, економіко-математичних методів, автоматизованих систем управління у фінансовому плануванні;

- дальше розширення прав суб’єктів господарювання, органів місцевого самоврядування у фінансовому плануванні;

- уніфікація фінансових планів в окремих сферах діяльності.

Отже, фінансове планування, як і планування в цілому, сьогодні проводиться на державних (там воно є обов’язковим) і деяких великих підприємствах, а на середніх і малих воно майже не проводиться зовсім. Однак фінансове планування, як і планування зокрема безумовно потрібні для вітчизняних підприємств. Планування повинно здійснюватися на всіх підприємствах незалежно від розмірів і форм власності. Проте підхід фінансових менеджерів до планування на своєму підприємстві повинен бути чисто індивідуальним, враховуючи особливості діяльності, стан розвитку фірми, а також відповідно вибрану стратегію.

Без фінансового планування не може бути досягнутий той рівень управління виробничо-господарською діяльністю підприємства, який забезпечує йому конкурентоспроможність та успіх на ринку, постійне вдосконалення матеріально-технічної бази, соціальний розвиток колективу та фінансову стабільність і економічний розвиток підприємства загалом.

Список використаної літератури

1. Кислов Д. Заповеди и мудрости финансового планирования // Менеджмент и менеджер.– 2007. – № 1 – С. 42–47.

2. Марцин В.С. Планування як основна складова процесу фінансової діяльності // Фінанси України. – 2008. – № 4. – С. 23–31.

3. Поддєрьогін А.М. Фінанси підприємств: Підручник. – К.:КНЕУ, 2000. – 387 с.

4. Фінансовий менеджмент. Кузьменко Л.В., Кузьмін В.В., Шаповалова В.М.: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2009 – 256 с.