Державний вищий навчальний заклад

Запорізький національний університет

Міністерство освіти і науки України

Кафедра фінансів та кредиту

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни:

“Фінансова санація та банкрутство підприємств”

Виконала: студентка VI курсу

заочного відділення

економічного факультету

спеціальність «Фінанси»

групи 7-5140-2з

Перевірив: Кандидат ек.наук

Доцент Богма О.С.

Реєстраційний №_________________

Дата____________________________

Підпис__________________________

Запоріжжя 2010

ЗМІСТ

1. Майновий (метод акумулювання активів) метод оцінки вартості підприємства

1.1 Необхідність та види оцінювання майна

1.2 Майно як об’єкт оцінки

1.3 Ринкова та ліквідаційна вартість об’єкта оцінювання

1.4 Майновий підхід в оцінці майна

1.5 Порядок оцінки вартості майна

2. Методи та програма санаційного аудиту

2.1 Сутність та основні завдання санаційного аудиту

2.2 Санаційна спроможність підприємства

2.3 Методи та програма санаційного аудиту

Використана література

1. Майновий (метод акумулювання активів) метод оцінки вартості підприємства

1.1 Необхідність та види оцінювання майна

Важлива проблема, з якою доводиться часто стикатися у процесі санації, реорганізації чи ліквідації підприємств, полягає в оцінюванні вартості їх майна. Потреба в цьому постає в таких основних випадках.

«У разі банкрутства та ліквідації підприємства, коли оцінювання має на меті визначити вартість ліквідаційної маси.

• Під час реорганізації підприємства — аби визначити базу для складання передавального чи розподільного балансу, а також встановити пропорції обміну корпоративних прав.

•У разі продажу підприємства як цілісного майнового комплексу — визначити реальну ціну продажу майна.

•У разі застави майна та копи потрібно визначити кредитоспроможність (мета оцінки — визначити реальну вартість кредитного забезпечення).

•У процесі санаційного аудиту з метою визначення санаційної спроможності — щоб розрахувати ефективність санації.

• Під час приватизації майна державних підприємств — знайти початкову ціну продажу об'єкта приватизації.

Оцінювання вартості майна підприємства належить до найскладніших фінансових проблем. З метою вироблення уніфікованих підходів до методології та порядку проведення оцінювання в 1981 році був створений Міжнародний комітет зі стандартів оцінки вартості майна. Ним було розроблено ряд стандартів та правил оцінювання:

• МСО 1: Ринкова вартість як база оцінки.

• МСО 2: Бази оцінки, відмінні від ринкової вартості.

• МСО 3: Оцінка з метою фінансової звітності і суміжної документації.

• МСО 4: Оцінка забезпечення позики, застави і боргових зобов'язань.

• Правило № 1. Концепція оцінки діючого підприємства.

• Правило № 2: Врахування токсичних і шкідливих речовин при оцінці.

• Правило № 3: Оцінка основних засобів, машин та устаткування.

• Правило №4: Оцінка бізнесу.

Згідно з вітчизняним законодавством, оцінюючи майно підприємства, слід керуватися Методикою оцінювання вартості майна під час приватизації. Встановлено, що для майна, яке продається на аукціоні, оцінна вартість є початковою. Для оцінювання уповноважені на це органи (власники майна, арбітражний керуючий, Фонд державного майна) мають право залучати на підставі договору експертів з оцінювання майна. Відповідно, розрізняють два способи оцінювання: масове та експертне.

Масове оцінювання майна — це визначення вартості майна з використанням стандартної методології та стандартного набору вихідних даних без залучення експертів. Експертне його оцінювання полягає у визначенні оціночної вартості майна експертом відповідно до договору із замовником.

Оцінюючи майно, слід додержувати певних принципів До основних принципів оцінювання вартості майна підприємства слід віднести такі1.

«Принцип заміщення — полягає в тому, що покупець не заплатить за об'єкт ціну, яка перевищує існуючу мінімальну ціну майна з аналогічною корисністю.

• Принцип корисності — зводиться до того, що об'єкт має вартість лише тоді, коли він є корисним для потенційного власника. Корисність може бути пов'язана з очікуванням майбутніх доходів чи інших вигод.

Принцип оптимального розміру — полягає в тому, що найвищим попитом користуються об'єкти оптимальних розмірів.

Принцип зміни вартості — вартість об'єкта оцінювання постійно змінюється зі зміною внутрішнього стану та під дією зовнішніх чинників.

Принцип ефективного використання — серед усіх можливих варіантів експлуатації об'єкта вибирається той, що забезпечує найефективніше використання його функціональних характерне гик.

Принцип розумної обережності оцінок — оцінювач має критично (із розумним упередженням) ставитися до всієї інформації, яку йому надає адміністрація об'єкта оцінювання, і, по змозі, перевіряти цю інформацію, звертаючись до незалежних джерел.

•Принцип альтернативності оцінок — використання різних методів оцінювання та порівняння показників вартості, здобутих у результаті застосування альтернативних методів.

Розглянемо найпоширеніші види оцінювання вартості підприємства в цілому та його окремих майнових об'єктів. Вибір тою чи іншого методу залежить від характеру об'єкта оцінювання.

Залежно від об'єкта розрізняють такі види експертного оцінювання майна:

• експертне оцінювання цілісних майнових комплексів підприємств;

• експертне оцінювання акцій (часток, паїв) у статутних фондах господарських товариств;

• експертне оцінювання нематеріальних активів;

• експертне оцінювання рухомого майна;

• експертне оцінювання нерухомості.

Особливо складно оцінити вартість підприємства як цілісного майнового комплексу, а також корпоративні права суб'єкта господарювання, якщо ці права не котируються на біржі.

1.2 Майно як об’єкт оцінки

Об’єкт оцінки – майно та майнові права, які підлягають оцінки. Об’єкти оцінки класифікуються за різними ознаками:

• об’єкт оцінки у матеріальній формі нерухомого майна. Нерухоме майно – земельна ділянка з поліпшеннями або без них, які з нею нерозривно пов’язані, будівлі, споруди, їх частини, а також інше майно, що згідно із законодавством належать до нерухомого майна. Рухоме майно – матеріальні об’єкти, які можуть бути переміщенні без заподіяння їм шкоди. До рухомого майна належать майно у матеріальній формі, які не є нерухомістю.

• Об’єкти оцінки у нематеріальній формі – об’єкти оцінки, які не існують у не матеріальній формі, але дають змогу отримувати певну економічну вигоду. До об’єктів у нематеріальній формі належать фінансові інтереси, а також інші майнові права.

• Об’єкти у формі цілісного майнового комплексу – об’єкти, сукупність активів, які дають змогу проводити певну господарську діяльність. Цілісними майновими комплексами підприємства, структурні підрозділи.

1.3 Ринкова та ліквідаційна вартість об’єкта оцінювання

Ринкова вартість – вартість за яку можливе відчуження об’єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеної між покупцем та продавцем після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

Ліквідаційна вартість – вартість яка може бути отримана за умови продажу об’єкта оцінки у строк що є значно коротшим від строку експозиції подібного майна, протягом якого воно може бути продане за ціною яка дорівнює ринковій вартості.

Строк експозиції – строк, протягом якого об’єкт оцінки може бути виставлений для продажу на ринку за найвищою ціною.

1.4 Майновий підхід в оцінці майна

Згідно з майновим підходом вартість підприємства розраховується як сума вартостей усіх активів (основних засобів, запасів, вимог, нематеріальних активів, тощо), що складають ціннісний майновий комплекс, за мінусом зобов’язань. Основним джерелом інформації за даного підходу є баланс підприємства. У рамках цього підходу розрізняють такі основні методики:

• оцінка за відповідною вартістю активів (витратний підхід)

• метод розрахунку чистих активів;

• розрахунок ліквідаційної вартості;

розглянемо детальніше на методі витратного підходу.

Метод оцінки за відповідною вартістю досить часто використовується в в ході оцінки майна під час приватизації державних підприємств. Зазначимо, що використання даного методу є виправданим, якщо балансова та ринкова вартість активів істотно не відрізняється між собою.

До основних недоліків методу слід віднести те, що на практиці балансова вартість, активів майна ніколи не відповідає їх ринковій вартості.

Достовірність оцінки підвищується, якщо отриману вартість скоригувати на приховані прибутки чи збитки підприємства.

1.5 Порядок оцінки вартості майна

Щоб "правильно організувати роботу з оцінювання вартості майна, необхідно додержувати певної послідовності дій, вибравши оптимальну для конкретного об'єкта методику оцінювання. Загалом оцінювання вартості майна підприємства складається з таких етапів:

1. Збір інформації про об'єкт оцінювання.

2. Інвентаризація майна.

3. Аудиторська перевірка фінансової звітності підприємства.

4. Складання акта обстеження та технічного стану об'єкта оцінювання.

5. Експертне або масове оцінювання.

6. Складання акта оцінювання вартості майна або звіту про його експертне оцінювання та висновків експерта про оцінну (ліквідаційну) вартість майна.

7. Затвердження результатів оцінювання.

2. Методи та програма санаційного аудиту

2.1 Сутність та основні завдання санаційного аудиту

У вітчизняній науково-практичній літературі поняттю «санаційний аудит» досі приділялося дуже мало уваги, оскільки здебільшого економісти не вбачали істотної різниці між звичайним аудитом та аудитом, здійснюваним на підприємствах, що перебувають у фінансовій кризі. З прийняттям Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», яким передбачена можливість досудової санації, а також санації підприємства і укладання мирової угоди під час провадження справи про банкрутство, питання проведення саме санаційного аудиту підприємств набуває надзвичайної актуальності. Адже рішення санаторів, кредиторів, арбітражного суду щодо застосування процедури санації чи мирової угоди істотно залежить від висновків санаційного аудиту досліджуваного підприємства.

Зазначеним Законом передбачено, зокрема, що для з’ясування фінансового стану боржника суддя на підготовчому засіданні суду чи під час розгляду справи про банкрутство може призначити експертизу фінансового стану та наявного в підприємства плану санації. Окрім цього, якщо боржник звернеться до суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство, на підготовчому засіданні з’ясовуються ознаки його неплатоспроможності. Арбітражний суд в ухвалі щодо порушення справи про банкрутство може зобов’язати боржника подати аудиторський висновок або провести аудит. Якщо в боржника немає для цього коштів, арбітражний суд може призначити аудит за рахунок кредитора лише за згодою останнього. У такому разі йдеться, з одного боку, про аудит з метою встановити наявність підстав для порушення справи про банкрутство, а з іншого — про санаційний аудит, що має визначити доцільність санації підприємства.

Які ж інституціональні та функціональні особливості санаційного аудиту?

Загалом аудит — це незалежна експертиза публічної бухгалтерської та фінансової звітності, іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання, мета якої — перевірити достовірність їх звітності, визначити повноту та відповідність чинному законодавству здійснюваного обліку та сформувати висновки про реальний фінансовий стан підприємства.

Аудиторські послуги можуть надаватися у формі аудиторських перевірок (аудиту) та пов’язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших аспектів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності юридичних і фізичних осіб. Аудит проводиться зовнішніми, незалежними від підприємства органами, найчастіше спеціалізованими аудиторськими фірмами або аудиторами. До основних принципів аудиту належать:

• цілісність та повнота;

• об’єктивність;

• незалежність;

• конфіденційність;

• компетентність;

• документальне оформлення.

Ці принципи є основою всіх міжнародних норм аудиту і повністю стосуються й санаційного аудиту.

Санаційний аудит є окремим напрямком діяльності аудиторських фірм. Він має свої особливості як щодо методів, так і щодо об’єктів і цілей проведення. Характерним для санаційного аудиту є те, що він проводиться на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі. Головна його мета — оцінити санаційну спроможність підприємства на підставі аналізу фінансово-господарської діяльності та наявної санаційної концепції.

Необхідність проведення санаційного аудиту зумовлена тим, що користувачам потрібна інформація про фінансовий стан суб’єкта господарювання та реальність санаційної концепції.

Замовниками санаційного аудиту підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, можуть бути:

• нинішні та потенційні власники корпоративних прав підприємства (якщо приймається рішення про збільшення статутного капіталу);

• андеррайтери (якщо вирішується питання про викуп ними корпоративних прав нової емісії);

• позикодавець, наприклад банківський консорціум (якщо вирішується питання про надання санаційного кредиту);

• саме підприємство (якщо воно виходить з пропозицією про укладання мирової угоди та проведення санації під час провадження справи про банкрутство);

• потенційний санатор (якщо вирішується питання про санацію підприємства реорганізацією);

• державні органи (якщо вирішується питання про надання підприємству державної санаційної підтримки).

Зовнішнім замовникам аудиту потрібна обґрунтована інформація, яка має підтвердити, що:

1. дані про фінансово-майновий стан боржника є достовірними і повними;

2. план санації є реалістичним;

3. вибрано найраціональніший із можливих варіантів розвитку підприємства.

Вони доручають аудиторові провести економіко-правову експертизу наявної санаційної концепції та зробити висновки про доцільність вкладання коштів в об’єкт санації. Висновок спеціаліста потрібний і тому, що користувачі не мають доступу до відповідних джерел інформації та спеціальних знань для її оцінювання.

Санаційний аудит можна розглядати як один з інструментів зменшення до певного рівня інформаційного ризику для інвесторів, кредиторів та інших осіб, які мають намір узяти участь у фінансовій санації підприємства.

Санаційний аудит проводять зовнішні аудитори в тісній співпраці з внутрішніми службами підприємства, особливо з відділом контролінгу. Особи, які здійснюють санаційний аудит, мають бути не лише висококваліфікованими економістами, а й розумітися на галузевих особливостях діяльності того чи іншого підприємства. У правовому та економічному плані аудитор має бути повністю незалежним як від підприємства, котре він перевіряє, так і від замовника аудиторського висновку (кредиторів та інвесторів).

Загалом санаційний аудит складається з таких етапів:

1) ідентифікація даних;

2) експертиза;

3) висновки;

4) вироблення рекомендацій.

Ідентифікація даних — це збір інформації, на підставі якої можна судити про справжнє становище підприємства. Під експертизою розуміється всебічний аналітичний процес, спрямований на здобуття об’єктивних висновків про поточний і перспективний стан об’єкта аудиту. Дані експертизи, наявні докази та їх комплексний аналіз створюють підґрунтя для висновків про санаційну спроможність підприємства та рекомендацій щодо вдосконалення санаційної концепції.

Розробка санаційної концепції не є безпосереднім завданням санаційного аудиту. Як уже зазначалося, готують санаційну концепцію або внутрішні аналітичні служби підприємства, або сторонні особи: консалтингові фірми, професійні керуючі санацією т. ін., хоча іноді аудитори беруть активну участь у розробці плану санації.

Зауважимо, що санаційний аудит не слід ототожнювати з причинно-наслідковим аналізом фінансового стану підприємства, який здійснюється під час розробки плану санації і є складовою частиною класичної моделі санації. Незважаючи на те, що в обох випадках використовуються одні й ті самі методи аналізу, а також на схожість цілей, між причинно-наслідковим аналізом та санаційним аудитом існує принципова різниця: у першому випадку йдеться про складову процесу розробки плану санації, у другому — про перевірку достовірності та реальності наведених у плані санації даних.

2.2 Санаційна спроможність підприємства

Головним критерієм прийняття рішення щодо санації чи ліквідації підприємства є його санаційна спроможність. Водночас кінцевою метою фінансової санації суб’єкта господарювання є забезпечення його життєдіяльності в довгостроковому періоді. Отже, санаційна спроможність визначається здатністю підприємства до виживання.

Санаційна спроможність — це наявність у підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, які визначають його здатність до успішного проведення фінансової санації. До загальних передумов санаційної спроможності відносять наявність у підприємства ефективної санаційної концепції та потенціалу для майбутньої успішної діяльності, а саме:

а) стійких позицій на ринку та реальних можливостей збільшення обсягів реалізації;

б) конкурентних переваг;

в) виробничого та кадрового потенціалу;

г) реальної та дієвої санаційної концепції.

Економічними критеріями стійкої санаційної спроможності підприємства є його здатність до забезпечення ліквідності, відновлення прибутковості та одержання конкурентних переваг. Ці кількісні та якісні характеристики тісно взаємозв’язані. Так, досягнення конкурентних переваг можливе лише за наявності стійкої ліквідності та платоспроможності, тоді як орієнтація виключно на забезпечення ліквідності дає змогу підтримати життєздатність підприємства лише в короткостроковому періоді.

Санаційно-спроможним підприємство буде тоді, коли продисконтована очікувана вартість майбутніх активів (за умови успішної санації) перевищуватиме вартість його ліквідаційної маси перед проведенням санації.

З правового погляду санаційно-спроможним підприємство буде в тому разі, якщо воно здатне підтримувати фінансову рівновагу в довгостроковому періоді, тобто якщо є достатні передумови для відновлення та збереження стабільної платоспроможності, аби кредитори не мали підстав звернутися із заявою до арбітражного суду, порушуючи справу про банкрутство.

З метою визначення санаційної спроможності підприємства під час санаційного аудиту вирішуються такі завдання:

• аналізується фінансово-господарська діяльність підприємства;

• визначаються причини фінансової кризи, її глибина та можливості подолання;

• виконується порівняльний аналіз сильних та слабких сторін підприємства;

• здійснюється економіко-правова експертиза наявної в нього санаційної концепції;

• оцінюються ризики, пов’язані з реалізацією санаційної концепції;

• робиться висновок про доцільність санації чи ліквідації суб’єкта господарювання.

2.3 Методи та програма санаційного аудиту

Санаційний аудит є найважливішою складовою процедури санації та відіграє вирішальну роль у мобілізації підприємством фінансових ресурсів. Він полягає в перевірці повноти, достовірності та ефективності поданої санаційної концепції. Під час санаційного аудиту використовуються різноманітні методи й інструменти. До головних належать такі:

• опитування (анкетування) співробітників;

• факторний аналіз відхилень;

• аналіз сильних і слабких сторін (СОФТ-аналіз);

• розробка сценаріїв;

• портфельний аналіз;

• метод ланцюгових підстановок;

• нуль-базис бюджетування;

• вартісний аналіз;

• трендовий аналіз.

Як бачимо, методи санаційного аудиту загалом збігаються з методами контролінгу. Перш ніж проводити аудит, аудитор має підготувати в письмовому вигляді програму санаційного аудиту, яка визначає процедури, необхідні для досягнення поставлених цілей. До програми потрібно включити завдання аудиту з кожного напрямку, щоб вона допомагала контролювати виконувану роботу.

Готуючи зазначену програму, аудитор може передбачати залучення для виконання певних завдань інших аудиторів, консультантів та експертів з окремих питань.

Наведемо перелік питань, які доцільно включити до такої програми.

1. Вивчення наявної санаційної концепції (плану санації) та збір необхідної інформації.

2. Оцінювання відбитих у плані санації вихідних даних про підприємство:

а) аналіз виробничо-господарської діяльності;

б) аудит фінансового стану підприємства;

в) дослідження ситуації підприємства на ринку факторів виробництва та збуту готової продукції.

3. Перевірка правильності визначення причин кризи та сильних і слабких сторін підприємства.

4. Експертна оцінка запланованих санаційних заходів.

5. Правова оцінка діяльності підприємства та запропонованої санаційної концепції.

6. Оцінка ефективності санації.

7. Оцінка ризиків.

8. Оформлення висновку про результати аудиту.

Програма аудиту має переглядатися, якщо у процесі її виконання виявляються додаткові істотні обставини та факти.

Використана література

1. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч.посібник-К.:КНЕУ,2000.-412с.

2. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» // Голос України. — 1999. — 30 липня .

3. Закон України «Про підприємства в Україні» // Там само. — 1991. — 27 березня.

4. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок санації державних підприємств»// Зібрання постанов Уряду України. — 1994. — №5.

5. Балабанов И. Т. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом. — М.: Финансы и статистика, 1995.

6. Бланк И. А. Стратегия и тактика управления финансами. — К., 1996.

7. Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — К., 1999. — Т. 1, 2.

8. Джеймс Ван Хорн. Основы управления финансами. — М.: Финансы и статистика, 1996.

9. Контроллинг в бизнесе. Методологические и практические основы построения контроллинга в организациях/ А. М. Карминский и др. — М.: Финансы и статистика, 1998.

10. Контроллинг как инструмент управления предприятием / Под ред. Н.Г. Данилочкиной. — М.: Аудит, 1998.

11. Брігхем Є. Ф. Основи фінансового менеджменту. — К., 1997.

12. Національний банк і грошово-кредитна політика: Підручник / За ред.проф. А.М. Мороза та доц. М.Ф. Пуховкіної. — К.: КНЕУ, 1999.