Завдання 1. Дати відповіді на тестові питання

1. В систему екологічної сертифікації включають:

Екологічна сертифікація - діяльність спеціальних органів, спрямована на юридичне закріплення в результаті проведення необхідних екологічних, технічних та інших досліджень і експертиз відповідності або невідповідності окремих видів продукції, робіт, послуг та ін. вимогам екологічних стандартів і нормативів. Після цього видається сертифікат, який підтверджує, що даний вид продукції, робіт чи послуг є екологічно допустимим.

2. Процедура екологічної сертифікації відходів поширюється на:

всі види промислових відходів, викидів.

3. Екологічна сертифікація природних ресурсів потрібна, якщо: існують сумніви щодо якості, відповідності та невідповідності ресурсів встановленим вимогам.

4. До числа основних документів, зв'язаних з обґрунтуванням і узгодженням екологічних платежів відносяться:

-              висновок експертної комісії,

-              сертифікат,

-              ліцензій на використання природних ресурсів, тобто дозволів на використання окремих кількостей конкретних видів ресурсів (розробляються та затверджуються екологічними підрозділами національних та місцевих рівнів);

-              нормативів використання природних ресурсів;

-              порядку зборів;

-              ставок зборів за використання природних ресурсів

5. Якої не існує групи природно-ресурсних платежів у залежності від об'єкта обкладання.

Від об`єкта обкладання не існує виду платежів змішаного характеру, наприклад, платежі за забруднення повітряно-водного середовища, земельно-водного і т.ін.

6. Платіжна база в залежності від виду користування водними об'єктами визначається як: сумарний вплив на водне середовище. Для обчислення сум збору користуються Інструкцією про порядок розрахунку та оплати збору за забруднення НПС, яка затверджена наказом Мінекоресурсів України і Мінфіна України від 19.07.1999р. №162/379 (з урахуванням змін)

7.Основними формами плати за землю є: орендна плата, земельна рента (диференціальна та абсолютна).

8. Інструмент управління, який системно охоплює всі питання екологічної оцінки діяльності підприємства, удосконалення системи регулювання впливу на довкілля та його інвестиційної привабливості – екологічний аудит.

9. Випадки коли проводять екоаудит

визначити відповідність СЕМ підприємства відносно критеріїв аудиту СЕМ;

визначити відповідність впровадження та забезпечення СЕМ на підприємстві;

визначити шляхи потенційного покращення СЕМ на підприємстві;

оцінити здатність ефективної адаптації СЕМ до змін зовнішніх та внутрішніх умов виробництва — оцінити СЕМ в організації, з якою мають намір укласти контракт (наприклад, з потенційним постачальником або з партнером по спільному підприємству).

10. Типи екоаудиту

Перш за все треба мати на увазі, що безпосередньо екологічний аудит пов'язаний з системою екоменеджменту (підприємства, компанії, корпорації, галузі регіону тощо). Інші типи екоаудиту мають оціночний характер і пов'язані з приватизацією або інвестиційною діяльністю (експрес-оцінка ризиків, оцінка екологічного стану ділянки). Таким чином, можна перелічити типи екоаудиту:

екологічна експрес-оцінка інвестиційних ризиків (інвестиційний або фінансовий екоаудит);

оцінка екологічного стану ділянки території, власником якої є підприємство, або власник змінюється в процесі приватизації;

екоаудит продукції на стадії маркетингових досліджень;

технічний аудит на стадії виробничої діяльності;

аудит системи екоменеджменту підприємств.

11. Запровадження екологічного аудиту сприяє Екоаудит — це незалежне свідчення в інтересах виробника (власника) і Держави екологічної ефективності управління підприємством і використання технологічного обладнання з метою підвищення конкурентоздатності продукції.

Необхідність проведення екоаудиту обумовлюється потребою користувачів у інформації про екологічний стан об'єкта господарювання. Користувачами інформації про екологічний стан об'єкта господарювання можуть бути:

власник об'єкта господарювання або керівництво апарату управління цього об'єкта;

інші юридичні та фізичні особи, які мають матеріальну зацікавленість у результатах господарсько-фінансової діяльності цього об'єкта. Користувачам необхідна впевненість у достовірності й повноті наданої їм інформації про екологічний стан об'єкта. При цьому самі користувачі не мають доступу до джерел інформації та/або не мають спеціальних знань для оцінки цієї інформації. Це зумовлює їхню потребу у висновку спеціалістів.

12. Принципи екологічного аудита Принципи, які регулюють екоаудит, поділяються на дві основні групи: принципи професійної етики та методологічні принципи.

Принципи професійної етики обов'язкові для дотримання у всіх випадках проведення екоаудиту. Методологічні принципи можуть в окремих випадках мати рекомендуючий характер. Обов'язковість або рекомендуючий характер методологічних принципів регламентуються тими конкретними нормативами аудиту, у яких описуються відповідні принципи.

Принципи професійної етики — незалежність, об'єктивність, компетентність, конфіденційність, доброзичливість.

Методологічні принципи — планування екоаудиту, обгрунтованість оцінки значимості екоаудиторських свідчень, а також систем внутрішнього контролю; доцільність вибору методики та техніки екоаудиту, визначення критеріїв суттєвості й достовірності; дотримання методик оцінки ризиків та вибір даних; аналіз інформації та формування висновків; відповідальність за висновок; дотримання порядку документального оформлення; взаємодія аудиторів, обгрунтування використання результатів роботи іншого екоаудитора; повна поінформованість клієнта щодо якості роботи екоаудитора.

13. Предметом екологічного аудита є: специфічна екологічна діяльність, система екоменеджменту і /або інформація з цих питань.

14. Яких видів екологічного аудита не існує: крім інвестиційний або фінансовий екоаудит; екоаудит продукції на стадії маркетингових досліджень; технічний аудит на стадії виробничої діяльності; аудит системи екоменеджменту підприємств інших не виділено.

15. Основні функції екологічного аудита полягають у тому, щоб:

Цілі і функції визначаються в залежності від типів екоаудиту і формулюються за участю замовника. Екологічна експрес-оцінка здійснюється з метою оцінки відповідальності або ризику, які приймає на себе потенційний власник або інвестор в зв'язку з ризиковим екологічним станом промислової ділянки або шкідливим впливом підприємства на довкілля. Цей тип екологічного аудиту виконує інвестиційні функції по врахуванню екологічних ризиків при впровадженні приватизаційних програм або інвестиційних проектів.

Оцінка екологічного стану ділянки території, власником якої є підприємство, визначається в процесі приватизації і може носити характер експрес-оцінки, якщо метою її є оцінка інвестиційних ризиків, а також може виконувати природоохоронні функції, якщо цей тип екологічного аудиту проводиться регулярно і систематично у складі системи екоменеджменту регіону або галузі. Екоаудит продукції проводиться, в залежності від бажання підприємства, у складі маркетингових досліджень ринку збуту продукції, і може включати огляд процесів постачання, виробництва та збуту, які складають життєвий цикл продукції та оцінку їх впливу на стан навколишнього природного середовища і здоров'я людей. Можна сказати, що екоаудит продукції — це оцінка в кінцевому результаті її екологічної чистоти і конкурентоспроможності.

Технічний аудит використовується безпосередньо підприємством у вигляді підготовчого екологічного огляду для висновку щодо того, в якій мірі воно дотримується вимог діючого природоохоронного законодавства та екологічних нормативів, а також наскільки ефективно здійснюється екологічна політика підприємства. Можна сказати, що цей екоаудит здійснює функції екологічного самоконтролю.

Аудит систем екоменеджменту — це безпосередньо екологічний аудит, при проведенні якого за міжнародними стандартами перевіряють наявність на підприємстві документа, що визначає його екологічну політику, та дають відповідні рекомендації щодо створення або вдосконалення такого документу. Метою при цьому є розробка планів дій по гарантуванню екологічної безпеки на підприємстві, впровадження програм радикального підвищення культури виробництва, відновлення належного стану технологічного обладнання для зниження витоків і емісій ("позеленення" технологій), втілення в життя оперативних планів зменшення витрат енергії, води та сировини, тобто ресурсозбереження, знаходження шляхів мінімізації відходів і вдосконалення управління відходами. Цей тип екоаудиту, як бачимо, багатоцільовий і функціонально носить еколого-системний характер. Вибір цілей залежить від замовника і рекомендацій підготовчого екологічного огляду.

16. Принципами екологічної аудиторської перевірки є наступні:

Незалежність, об'єктивність та доброзичливість

Екоаудитору повинне бути притаманне безпристрасне ставлення до об'єкта перевірки й відсутність упередженості при формуванні думки, тобто екоаудитор повинен бути об'єктивним. Одним із факторів забезпечення умов об'єктивності є незалежність екоаудитора. Другим таким фактором є обумовлена у законодавстві умова відсутності матеріальної зацікавленості екоаудитора у результатах діяльності суб'єкта, який перевіряється. Екоаудитор зобов'язаний проявляти до клієнта доброзичливе ставлення й дотримуватись у спілкуванні з клієнтом спокійного й витриманого тону.

Конфіденційність інформації

Екоаудитор повинен дотримуватись суворої конфіденційності щодо всієї, без винятку, інформації, одержаної у процесі проведення екоаудиту. Ніяка інформація не може бути розголошена без спеціального дозволу клієнта. Єдиним винятком з даного правила є обов'язок екоаудитора (екоаудиторської фірми) надати за рішенням судових органів або з санкції прокурора конкретну інформацію (документацію), вказану в рішенні суду (з санкції прокурора) відповідним судом або правоохоронним органом.

Компетентність екоаудитора. Доцільність вибору методики і техніки екоаудиту

Екоаудит повинен бути виконаний особами з відповідним професійним умінням, які мають відповідну підготовку, досвід та є компетентними внаслідок вивчення ряду загальних та спеціальних дисциплін, а також мають практичний досвід. Крім того, екоаудитору потрібне розуміння тенденції розвитку міжнародних та національних стандартів, нормативів та директив з природоохоронних та аудиторських питань, а також певних регулюючих вимог, які встановлені законодавством.

При проведенні екоаудиту необхідний обміркований підхід до методики й техніки виконання як екоаудиту в цілому, так і окремих аудиторських процедур. Компетентність екоаудитора є основним фактором, який забезпечує обгрунтованість та доцільність вибору методики й техніки екоаудиту в кожному конкретному випадку.

Інші принципи

Інші методологічні принципи, перераховані в даному документі, детально розглядаються у відповідних нормативах.

17. Водний кодекс України був прийнятий: у 1995 Верховною Радою України. Він являє собою сукупність юридичних норм і організаційно-правових механізмів, що визначають загальний правовий статус природних вод, водних об`єктів, питання власності на води, порядок водокористування і охорони вод, управління водними ресурсами та водогосподарські вимоги, які підлягають виконанню в різних галузях виробництва.

18. Водний кодекс України складається з:

6 розділів: загальні положення, державне управління і контроль у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів; водокористування; охорона води; спори з питань використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, відповідальність за порушення водного господарства; міжнародні відносини.

19. Усі водні об'єкти на території України є: національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку та соціального добробуту.

20. Водні відносини в Україні регулюються: основним документом, який регламентує відносини по використанню і охороні природних вод, Водним кодексом.
Завдання 2. Дати відповіді на питання
1. Які форми державної звітності існують для обліку надходження коштів, отриманих від забруднення довкілля

Існують форми звітності: фінансової та статистичної

2. Які законодавчі акти враховують при здійснені екологічного аудиту

Система екоменеджменту в Україні визначається, формується і регламентується Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", який прийнято ще в 1991 році. На теперішній час до нього вже зроблені поправки, які передані уряду України. Ці поправки враховують законодавче закріплення екологічного аудиту.

Згідно з цим Законом, метою державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є реалізація Законодавства, контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища. Можна сказати, що державний екоменеджмент має чотири цільові основні функції. Це, перш за все, здійснення природоохоронного законодавства, контроль за екологічною безпекою, забезпечення проведення природоохоронних заходів і досягнення узгодженості дій державних і громадських органів. З них найбільше розвинуті перші дві цільові функції: здійснення і контроль. Під них створена відповідна організаційна інфраструктура, до якої входять органи екологічної експертизи та екологічної інспекції.
Завдання 3. Практична частина

Написати кореспонденцію рахунків при наступних операціях:

1. Відображена вартість орендованої земельної ділянки.

2. Нарахована орендна плата за рік за орендовані земельні ділянки.

3. Отримано з розрахункового рахунку гроші в касу та сплата з каси орендної плати.

4. Включено до складу фінансових результатів суми: земельного податку, податку на прибуток.




Завдання 4. Висвітлити основні моменти Водного кодексу України
Усі води (водні об’єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту.

Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об’єктами.

В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб виникає необхідність розробки і додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту.

Водний кодекс, в комплексі з заходами організаційного, правового, економічного і виховного впливу, сприятиме формуванню водно-екологічного правопорядку і забезпеченню екологічної безпеки населення України, а також більш ефективному, науково обгрунтованому використанню вод та їх охороні від забруднення, засмічення та вичерпання.

Завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обгрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об’єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.

Водні відносини в Україні регулюються цим Кодексом, Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища” та іншими актами законодавства.

Земельні, гірничі, лісові відносини, а також відносини щодо використання та охорони рослинного і тваринного світу, територій та об’єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу України, що виникають під час користування водними об’єктами, регулюються відповідним законодавством України.

Усі води (водні об’єкти) на території України становлять її водний фонд.

До водного фонду України належать:

1) поверхневі води:

природні водойми (озера);

водотоки (річки, струмки);

штучні водойми (водосховища, ставки) і канали;

інші водні об’єкти;

2) підземні води та джерела;

3) внутрішні морські води та територіальне море.

До земель водного фонду належать землі, зайняті:

морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами;

прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;

гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

береговими смугами водних шляхів.

До водних об’єктів загальнодержавного значення належать:

1) внутрішні морські води та територіальне море;

2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання;

3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків;

4) водні об’єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.

До водних об’єктів місцевого значення належать:

1) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об’єктів загальнодержавного значення;

2) підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

Води (водні об’єкти) є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування.

Народ України здійснює право власності на води (водні об’єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві Ради.

Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об’єктами) можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади.

До відання Верховної Ради України в галузі регулювання водних відносин належить:

1) законодавче регулювання водних відносин та визначення основних напрямів державної політики в цій галузі;

2) розпорядження водним фондом України;

3) затвердження державних, міждержавних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

4) встановлення правового режиму використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів у зонах надзвичайних екологічних ситуацій;

5) регулювання розподілу зборів за спеціальне водокористування;

6) визначення повноважень місцевих Рад і органів державної виконавчої влади щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

7) вирішення інших питань у галузі законодавчого регулювання водних відносин.

(Стаття 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1990-III від 21.09.2000)

До відання Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських Рад у галузі регулювання водних відносин на їх території належить:

1) забезпечення реалізації державної політики у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

2) розпорядження водними об’єктами місцевого значення;

3) погодження державних, міждержавних та регіональних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, участь у їх реалізації;

4) розробка, затвердження та реалізація місцевих програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

5) видача дозволів на спеціальне водокористування з водних об’єктів місцевого значення;

6) визначення у встановленому порядку нормативів і розмірів зборів за спеціальне водокористування з водних об’єктів місцевого значення;

7) погодження розміщення підприємств та інших об’єктів, діяльність яких пов’язана з використанням водних ресурсів і може негативно впливати на їх стан;

8) координація діяльності районних і міських (міст обласного підпорядкування) Рад у питаннях використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

9) затвердження проектів зон санітарної охорони господарсько-питних водозаборів;

10) прийняття у встановленому порядку рішень про віднесення водних об’єктів місцевого значення до об’єктів природно-заповідного фонду чи до відповідних категорій особливої охорони;

11) встановлення правил користування маломірними суднами на водних об’єктах;

12) встановлення в разі потреби більш суворих, ніж у цілому на території України, нормативів якості води у водних об’єктах місцевого значення;

13) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ і організацій в разі порушення ними вимог водного законодавства в межах своєї компетенції;

14) організація роботи, пов’язаної з ліквідацією наслідків аварій та стихійного лиха, погіршенням якості вод або їх шкідливою дією, залучення до цієї роботи підприємств, установ і організацій в порядку, передбаченому законодавством;

15) прийняття за погодженням з державними органами охорони здоров’я та охорони навколишнього природного середовища під час аварійних ситуацій рішень про скидання стічних вод з накопичувачів у водні об’єкти, якщо це не призведе до перевищення нормативів екологічної безпеки водокористування;

16) організація інформування населення про стан водних об’єктів, його зміну та про проведення водоохоронних заходів;

17) здійснення контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів;

18) вирішення інших питань у галузі регулювання водних відносин у межах своєї компетенції.

(Стаття 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1990-III від 21.09.2000)

До відання районних Рад у галузі регулювання водних відносин на їх території належить:

1) координація роботи сільських, селищних, міських (міст районного підпорядкування) Рад під час проведення ними міжтериторіальних водогосподарських і водоохоронних заходів та подання їм відповідної методичної допомоги;

2) погодження розміщення підприємств, будівель, споруд та інших об’єктів, діяльність яких пов’язана з використанням водних об’єктів місцевого значення і може завдати їм шкоди;

3) організація роботи, пов’язаної з ліквідацією наслідків аварій та стихійного лиха, погіршенням якості вод або їх шкідливою дією, залучення у встановленому порядку до цієї роботи підприємств, установ і організацій;

4) організація роботи по винесенню в натуру та влаштуванню прибережних захисних смуг вздовж річок, морів та навколо водойм;

5) внесення у встановленому порядку пропозицій щодо оголошення водних об’єктів об’єктами природно-заповідного фонду до Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних Рад;

6) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) чи припинення діяльності підприємств та інших об’єктів у разі порушення ними вимог водного законодавства в межах своєї компетенції;

7) встановлення правил загального водокористування в порядку, визначеному статтею 47 цього Кодексу;

8) здійснення контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів;

9) організація інформування населення про стан водних об’єктів, про надзвичайні екологічні ситуації, які можуть негативно вплинути на здоров’я людей, та про заходи, що вживаються для поліпшення стану вод;

10) вирішення інших питань у галузі регулювання водних відносин у межах своєї компетенції.

До відання сільських, селищних, міських та районних у містах Рад у галузі регулювання водних відносин на їх території належить: 1) здійснення заходів щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

2) контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів;

3) встановлення правил загального користування водними об’єктами в порядку, визначеному статтею 47 цього Кодексу;

4) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) чи припинення діяльності підприємств та інших об’єктів в разі порушення ними вимог водного законодавства в межах своєї компетенції;

5) організація роботи, пов’язаної з ліквідацією наслідків аварій та стихійного лиха, погіршенням якості вод або їх шкідливою дією, залучення у встановленому порядку до цієї роботи підприємств, установ і організацій;

6) організація інформування населення про стан водних об’єктів, а також про надзвичайні екологічні ситуації, які можуть негативно вплинути на здоров’я людей, та про заходи, що вживаються для поліпшення стану вод;

7) вирішення інших питань у галузі регулювання водних відносин у межах своєї компетенції.

Громадяни та їх об’єднання, інші громадські формування у встановленому порядку мають право:

1) брати участь у розгляді місцевими Радами та іншими державними органами питань, пов’язаних з використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів;

2) за погодженням з місцевими Радами та іншими державними органами виконувати роботи по використанню і охороні вод та відтворенню водних ресурсів за власні кошти та за добровільною участю членів об’єднань громадян;

3) брати участь у проведенні спеціально уповноваженими державними органами управління у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів перевірок виконання водокористувачами водоохоронних правил і заходів та вносити пропозиції з цих питань;

4) проводити громадську екологічну експертизу, обнародувати її результати і передавати їх органам, уповноваженим приймати рішення щодо розміщення, проектування та будівництва нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об’єктів, пов’язаних з використанням вод, у порядку, що визначається законодавством;

5) здійснювати громадський контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів;

6) одержувати у встановленому порядку інформацію про стан водних об’єктів, джерела забруднення та використання вод, про плани і заходи щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

7) подавати до суду позови про відшкодування збитків, заподіяних державі і громадянам внаслідок забруднення, засмічення та вичерпання вод;

8) здійснювати інші функції щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів відповідно до законодавства.

Список використаних джерел

1.           Андрейцев В.І. Право екологічної безпеки. К.: Знання-Прес, 2002. – 332 с.

2.           Боков В.А., Лущик А.В. Основы экологической безопасности.- Симферополь: Сонат, 1998.-224с.

3.           Екологічне управління/ за ред. В.І.Шевчука, Ю.М. Салтакіна. – К: Либідь, 2004.

4.           Екологія і закон: Екологічне законодавство України. У двох книгах/ за ред. В.І.Андрейцева. – К.: Юнінком Інтер. 1997.

5.           Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища”.

6.           Стійкий екологічно безпечний розвиток і Україна. /за ред. М.І. Дробнохода. - К., 2002. – 104 с.

7.           Толстоухов А.В., Хилько М.І. Екобезпечний розвиток: пошук стратегій. – К.: Знання України, 2001 – 332 с.

8.           Шевчук В.Я та ін. Екологічний аудит. – К., 1997. – 221 с.