Виробнича і соціальна інфраструктура



Інфраструктура підприємства
Інфраструктура підприємства — комплекс цехів, господарств і служб, що забезпечує необхідні умови для його діяльності (функціонування); вона служить своєрідним «тилом виробництва», що без нього неможлива робота будь-якого підприємства (фірми). Розрізняють виробничу та соціальну структури, що складаються з певних елементів. Виробнича інфраструктура підприємства—сукупність підрозділів, що безпосередньо не беруть участі у виробництві основної (профільної) продукції підприємства, але своєю діяльністю сприяють роботі основних цехів, створюючи необхідні для цього умови.

§ Допоміжні та обслуговуючі цехи (дільниці) і господарства § Комунікаційні мережі § Засоби збирання та обробки інформації § Природоохоронні споруди

§ Заклади громадського харчування § Установи охорони здоров'я § Спортивні споруди § Дитячі дошкільні заклади § Заклади освіти § Заклади культури та відпочинку § Житлово-комунальне господарство

Елементи інфраструктури підприємства
Соціальна інфраструктура — сукупність підрозділів підприємства, що забезпечують задоволення соціально-побутових і культурних потреб його працівників.
Вплив інфраструктури на економіку підприємства
• За сучасних умов господарювання у сфері технічного обслуговування виробництва на різногалузевих підприємствах зайнято приблизно 40—50 % загальної чисельності персоналу. Це пояснюється не лише великими обсягами робіт з обслуговування основного виробництва, а й тим, що багато які допоміжні та обслуговуючі операції важко піддаються механізації та автоматизації.

• Зростання ролі і значення виробничої інфраструктури підприємства зумовлюється тим, що:

1) підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів збільшує обсяги і складність робіт з ремонту та налагодження устаткування, потребує розширення номенклатури інструментів, оснащення і пристроїв;

2) перехід до нових технологій та прискорення технологічних режимів устаткування підвищують вимоги до якості й збільшують потребу в різних видах енергії;

3) ускладнення виробничих процесів і поглиблення внутрішньовиробничих зв'язків збільшують обсяги транспортних робіт;

4) постійно зростає навантаження на комунікаційні мережі підприємства.

• Для досягнення високих господарських результатів діяльності підприємства важливо створити комфортне соціальне середовище та сприятливий психологічний клімат, активізувати соціальну мотивацію праці. Усе це безпосередньо впливає на продуктивність праці і кінцеві результати діяльності підприємства.


Система технічного обслуговування підприємства
Система технічного обслуговування виробництва — сукупність процесів із підтримання в робочому стані машин, устаткування та інших засобів праці; забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментом, енергією; виконання транспортних та інших подібних операцій.

Основні функції системи технічного обслуговування виробництва:

• ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування, догляд за ним налагодження; виконання тих самих операцій щодо інших видів засобів праці;

• забезпечення робочих місць інструментом та пристроями власного виробництва; придбання стандартних пристроїв та інструментів на ринку або в порядку кооперованих зв'язків у підприємств суміжників;

• переміщення вантажів і виконання всього обсягу необхідних вантажно-розвантажувальних робіт;

• постачання підрозділів (робочих місць) електричною і тепловою енергією, газом, парою, стисненим повітрям та іншими енергоносіями;

• безперешкодне доставляння на робочі місця сировини, основних і допоміжних матеріалів, палива; тимчасове зберігання напівфабрикатів власного виготовлення та готової продукції.

Система технічного обслуговування підприємства
Ремонтне господарство	Відділ головного механіка Ремонтно-механічний цех Ремонтно-будівельний цех Цехові ремонтні бази
Інструментальне господарство	Інструментальний відділ Інструментальний цех Центральний інструментальний склад Цехові інструментально-роздавальні комори
Транспортне господарство	Транспортно-технологічний відділ Транспортний цех (цехи за окремими видами транспорту — залізничного автомобільного, електрокарного)
Енергетичне господарство	Відділ головного енергетика Господарства: електросилове, теплосилове, газове, пічне, слабкострумове, енергоремонтне
Складське господарство	Матеріальні склади Виробничі склади Збутові склади (склади готової продукції)

Структурні елементи системи технічного обслуговування підприємства
Ремонтне господарство підприємства

Призначення:

ü    технічне обслуговування і ремонт діючих засобів праці;

ü    монтаж і введення в дію нового виробничого устаткування;

ü    модернізація діючого устаткування;

ü    виготовлення запасних частин і нестандартного устаткування.

Форми організації ремонту:

• централізована — весь ремонтний персонал підприємства підпорядковується головному механіку, а всі види ремонтно-профілактичних робіт виконуються відповідними ремонтними дільницями (цехами);

• децентралізована — усі види ремонтно-профілактичних робіт виконує персонал цехових ремонтних баз, підпорядкованих начальникам відповідних виробничих цехів;

• змішана — технічне обслуговування та поточний ремонт виконує ремонтний персонал виробничих цехів, а капітальний ремонт, модернізацію, виготовлення запасних частин і нестандартного устаткування — персонал ремонтно-механічного цеху.

Застосовувані системи ремонту:

система планово-запобіжного ремонту (ПЗР) сутність якої полягає в тому, що профілактичні заходи і ремонти проводяться після напрацювання устаткуванням певної кількості годин. Обсяг і строки проведення ремонтних робіт визначають на основі даних про категорію складності ремонту, тривалості ремонтного циклу та міжремонтних періодів. Ця система є більш надійною.

система ремонту за результатами технічної діагностики передбачає проведення відповідних робіт після об'єктивного контролю технічного стану устаткування; вона є дешевшою порівняно з системою ПЗР.

Інструментальне господарство

Інструментальне господарство — сукупність внутрішньовиробничих підрозділів, що займаються придбанням, проектуванням, виготовленням, відновленням і ремонтом необхідних для здійснення виробничих процесів різних видів інструменту (оснащення), його обліком, зберіганням і забезпеченням інструментом робочих місць.

Функції підрозділів інструментального господарства:

• інструментального відділу — забезпечення виробництва необхідними інструментами та пристроями, що виготовляються спеціалізованими інструментальними заводами, і проектування технологічного оснащення для власних потреб;

• інструментального цеху — виготовлення, ремонт і відновлення нестандартного інструменту та спеціального оснащення;

• центрального інструментального складу (ЦІС) -приймання, зберігання та видача цехам (дільницям) споживачам усього придбаного, виготовленого і відремонтованого (відновленого) власними силами інструменту;

• цехових інструментально-роздавальних комор (ЦІРК) — одержання від ЦІС технологічного оснащення, зберігання його оборотного фонду, збирання і передача в ЦІС спрацьованого інструменту.

Процес управління інструментальним господарством:

здійснюється головним технологом підприємства, якому підпорядковано інструментальний відділ (бюро), інструментальний цех (дільницю) і ЦІС;

передбачає: а) визначення потреби в інструменті (на основі норм витрачання інструменту на виріб або 100 годин роботи устаткування); б) організацію власного виробництва нестандартного оснащення; в) організацію експлуатації інструменту, включаючи його переміщення, заточування, ремонт і відновлення, нагляд за станом і дотриманням правил експлуатації.

Транспортне господарство

Транспортне господарство — комплекс підрозділів підприємства, що здійснюють вантажно-розвантажувальні роботи та переміщення вантажів (матеріальних ресурсів і готової продукції).

Склад транспортного господарства:

• транспортно-технологічний відділ, який здебільшого включає технічне бюро, бюро організації перевезень, диспетчерську службу і бюро тари; він здійснює загальне керівництво транспортним господарством, у тому числі профілактичне обслуговування транспортних засобів, організацію транспортних процесів згідно з розробленими планами та графіками вантажопотоків;

• спеціалізовані цехи за видами транспорту (на великих підприємствах та їх об'єднаннях);

• єдиний транспортний цех — на середніх і невеликих підприємствах.

Види використовуваного транспорту:

зовнішній—забезпечує зв'язок підприємства з приймальними пунктами транспорту загального користування (залізничними станціями, водними портами, аеропортами) і складами місцевих контрагентів;

міжцеховий — використовується для транспортування вантажів на терені підприємства між його цехами (дільницями) і складами;

внутрішньоцеховий — здійснює транспортні операції в рамках окремого цеху.

Управління транспортним господарством:

1) управління зовнішнім і міжцеховим транспортом, як правило, здійснює начальник транспортно-технологічного відділу або транспортного цеху;

2) управління внутрішньоцеховим транспортом є функцією керівників відповідних цехів.

Планування транспортних робіт. В основу планування роботи транспортного господарства покладається визначення вантажопотоків, тобто кількість вантажів, що переміщуються в заданому напрямку на певну відстань протягом конкретного проміжку часу відповідно до виробничої програми підприємства.

Енергетичне господарство

Типова структура. До складу енергетичного господарства здебільшого входять господарства:

електросилове — понижуючі підстанції, генераторне та трансформаторне устаткування, електричні мережі, акумуляторне господарство;

теплосилове — котельня, компресорна, теплосилові мережі, водопостачання, каналізація;

газове — газогенераторні станції, газові мережі, холодильні та вентиляційні установки;

пічне — нагрівальні й термічні печі;

слаботочне — власна телефонна станція, диспетчерський зв'язок, радіозв'язок тощо;

енергоремонтт — ремонт, модернізація і нагляд за різним електроустаткуванням.

Організація енергетичного господарства базується на розрахунках енергетичного балансу

Цілі розробки енергетичного балансу:

1) визначення потреби підприємства в паливі та енергії (витратна частина балансу);

2) обґрунтування способів (джерел) забезпечення цих потреб за рахунок виробництва енергії власними генеруючими установками, одержання енергії зі сторони, використання вторинних енергоресурсів (прибуткова частина балансу).

Складання витратної частини балансу передбачає: а) розрахунки потреб основного і допоміжного виробництва в паливі та енергії за чинними нормами; б) визначення допустимих витрат енергії у внутрішній мережі.

Розробка прибуткової частини балансу включає визначення потужностей і режимів роботи власних генеруючих установок, потреб у паливі різних видів за відповідними нормами.

Оперативне управління. Безпосереднє виконання функцій енергозабезпечення підприємства покладено на відділ головного енергетика чи енергетичний цех (дільницю). На невеликих підприємствах енергетичне господарство може підпорядковуватися головному механіку.

Складське виробництво

Види складів підприємства та їх функції:

матеріальні — зберігання запасів сировини, матеріалів, палива, комплектуючих виробів та інших матеріальних цінностей, що поступають на підприємство ззовні. Такі склади підпорядковуються відділу матеріально-технічного постачання підприємства;

виробничі — зберігання напівфабрикатів власного виготовлення; до них відносять також ЦІС та ЦІРК, склади запасних частин та устаткування;

збутові— зберігання готової продукції та відходів виробництва, що підлягають реалізації; підпорядковуються відділу збуту підприємства.

Організація складського господарства охоплює приймання, розміщення, зберігання, підготовку до використання, видачу та облік руху матеріальних ресурсів.

• Усі матеріальні ресурси, що поступають на підприємство, проходять обов'язкову процедуру приймання за кількістю та якістю.

• Розміщення і зберігання матеріальних ресурсів на складах може здійснюватися такими способами:

а) сортовим — закріплення за кожним видом матеріальних ресурсів постійного місця його зберігання;

б) партіонним — зберігання кожної партії матеріалів окремо від попередніх надходжень;

в) комплектним — розміщення матеріалів за комплектами, що відпускаються у виробництво.

• Підготовка матеріалів до їх виробничого використання (комплектування, нарізання, розкрій) здійснюється заготовчи-ми відділеннями або дільницями матеріальних складів підприємства.

• Видача матеріалів зі складів здійснюється в межах лімітів, розрахованих відділом матеріально-технічного постачання, виходячи з виробничої програми і норм витрати матеріальних ресурсів.

• Облік руху матеріальних ресурсів проводиться за допомогою картотеки як на складах (кількісно-сортовий облік), так і в бухгалтерії (кількісно-вартісний облік).
Соціальна інфраструктура і діяльність підприємства
Соціальні потреби працівників підприємств охоплюють широке коло проблем, що стосуються забезпечення належного рівня і дальшого поліпшення умов праці, охорони здоров'я та побуту всіх категорій персоналу підприємств і членів сімей цього персоналу, поліпшення соціально-культурного обслуговування тощо.

Соціальну інфраструктуру сучасного великого підприємства (об'єднання), спрямовану на задоволення соціальних потреб його працівників, утворюють: їдальні, кафе, буфети; поліклініки і медпункти; власні житлові будинки та заклади побутового обслуговування; професійно-технічні училища та інститути (факультети, курси) підвищення кваліфікації; дитячі садки та ясла; спортивні зали і стадіони; бібліотеки та клуби (будинки чи палаци культури); будинки і бази відпочинку.

Управління діяльністю підрозділів соціальної інфраструктури здійснює заступник директора підприємства (віце-президент акціонерного товариства) з кадрів і соціальних питань. Йому підпорядковуються відділи: кадрів, технічного навчання, адміністративно-господарський та житлово-комунальний, які безпосередньо керують діяльністю відповідних установ соціальної інфраструктури підприємства.

Вплив соціальної інфраструктури на економіку підприємства. Комплексне вирішення питань соціального розвитку колективу підприємства є одним з найважливіших чинників підвищення ефективності виробництва (господарювання). Сучасні умови господарювання висувають високі вимоги до всіх категорій працівників щодо рівня їхньої освіти і професійної підготовки, компетентності та творчої активності. Всебічний і гармонічний розвиток особистості є необхідною передумовою високоефективної праці.
Планування соціального розвитку підприємства
Для задоволення соціальних потреб своїх працівників підприємство розробляє план соціального розвитку, тобто обґрунтовану й ресурсно забезпечену систему конкретних заходів, спрямованих на вдосконалення соціальної структури кадрів, поліпшення умов праці та побуту працівників, а також їх соціально-культурного обслуговування. Усе це сприятиме підвищенню трудової активності персоналу підприємства (фірми).

Змістова характеристика плану соціального розвитку підприємства. До плану соціального розвитку включають конкретні заходи, спрямовані на:

• необхідні зміни у статевій, віковій, професійній і кваліфікаційній структурі трудового колективу підприємства; підвищення рівня спеціальної освіти працівників; зменшення плинності кадрів;

• удосконалення санітарно-гігієнічних умов праці (зниження шуму, вібрацій, запиленості, загазованості навколишнього природного середовища); збереження працездатності протягом тривалого часу і запобігання втомлюваності; підвищення безпеки праці та усунення виробничого травматизму; профілактику і зниження професійної захворюваності тощо;

• поліпшення житлових і побутових умов працівників підприємства, їхнього соціально-культурного обслуговування (будівництво житла, дитячих дошкільних закладів; зміцнення матеріальної бази установ громадського харчування, охорони здоров'я; розвиток закладів культури, спорту, відпочинку тощо);

• сприяння розвитку трудової і творчої активності працівників (раціоналізаторського руху, науково-технічної творчості тощо);

• вирішення соціальних проблем, які за своїм змістом і фінансовими потребами виходять за межі окремого підприємства.
Формування і розвиток виробничих та інфраструктурних об’єктів через капітальне будівництво
Сутнісна характеристика капітального виробництва

Капітальне будівництво — це процес створення нових, а також реконструкції, технічного переоснащення і розширення діючих виробничих та інфраструктурних об'єктів підприємств (об'єднань).

Види робіт, що належать до сфери капітального будівництва:

1) спорудження приміщень (об'єктів) виробничого і соціального призначення;

2) монтаж виробничого і невиробничого устаткування та інших засобів праці;

3) проектно-пошукові, бурильні та інші роботи, що пов'язані з будівництвом, реконструкцією чи розширенням відповідних об'єктів;

4) капітальний і відновний ремонт будівель і споруд виробничого та соціального призначення.

Планування капітального будівництва

Послідовність планування обсягів капітального будівництва:

1. Уточнюються розрахунки балансу виробничої потужності підприємства чи пропускної спроможності об'єктів соціальної інфраструктури.

2. Оцінюються можливості приросту виробничої потужності або пропускної спроможності об'єктів відповідно виробничого і невиробничого призначення за рахунок розширення, реконструкції і проведення інших організаційно-технічних заходів.

3. Визначається необхідний обсяг введення в дію нових виробничих потужностей або потрібне збільшення пропускної спроможності об'єктів соціального призначення.

Кошторисна вартість будівництва — це виражені в грошовій формі нормативні (проектовані) витрати на: будівельно-монтажні роботи; придбання устаткування, інструменту та інвентарю; проведення проектно-пошукових робіт; покриття інших витрат, пов'язаних з будівництвом конкретних об'єктів.

Елементи кошторису будівельно-монтажних робіт:

• прямі витрати (основна заробітна плата робітників; вартість будівельних матеріалів, деталей, конструкцій; витрати на експлуатацію будівельних машин і механізмів);

• накладні витрати (витрати на обслуговування та управління будівництвом);

• планові накопичення (нормативний прибуток будівельних організацій, що встановлюється у відсотках до суми прямих і накладних витрат).

Титульний список будівель (об'єктів) — плановий документ, в якому визначено строки початку і закінчення будівництва (розширення, реконструкції) об'єктів, їхню потужність (пропускну спроможність), загальні витрати на спорудження, обсяг будівельно-монтажних робіт, щорічні розміри введення в дію основних фондів, а також конкретизуються проектна та будівельна організації, постачальники устаткування.

Завдання на розробку технічного проекту складає замовник разом з проектною організацією. У ньому міститься вихідна інформація для проектування, включаючи показники ефективності інвестицій і майбутнього виробництва, вимоги щодо використання досягнень науково-технічного та організаційного прогресу.

Двостадійне проектування застосовується щодо великих і складних об'єктів та охоплює розробку технічного проекту й робочих креслень.

Розділи технічного проекту:

1) економічна частина; 2) генеральний план і транспорт; 3) технологічна частина; 4) будівельна частина; 5) організація будівництва; 6) кошторисна документація.

Технічний проект разом зі зведеними кошторисно-фінансовими розрахунками служить підставою для початку фінансування будівництва, замовлення устаткування та розробки креслень.

Будівельно-монтажні роботи здійснюються безпосередньо за розробленими робочими кресленнями.

Щодо об'єктів, будівництво яких ведеться відповідно до типових проектів, а також щодо невеликих і технічно не складних об'єктів, проектування здійснюється в одну стадію — розробкою техно-робочого проекту, тобто технічного проекту разом з робочими кресленнями новобудови.

ЕЛЕМЕНТИ ТЕО

Характеристика проектної потужності, структури і спеціалізації об'єкта

Вибір територіального розміщення нового об'єкта

Обґрунтування потреби в продукції виробничого об'єкта, що споруджується

Найважливіші проектні технікоеко-економічні показники діяльності об'єкта

Обґрунтування джерел забезпечення сировиною, матеріалами, напівфабрикатами, паливом, енергією, водою, робочою силою

Орієнтовні розрахунки обсягів капітальних вкладень та їх економічної ефективності

Способи ведення будівельно-монтажних робіт
Найпоширеніші способи ведення будівництва (виконання будівельно-монтажних робіт):

• підрядний;

• господарський.

Підрядний спосіб будівництва — це метод ведення робіт спеціалізованими підрядними будівельно-монтажними організаціями, що виконують відповідні роботи за договорами підряду.

Згідно з укладеним договором підрядчик бере на себе зобов'язання виконати власними силами і засобами будівництво об'єкта за затвердженим проектом.

Замовник зобов'язаний:

• передати підрядчику будівельний майданчик та затверджену проектно-кошторисну документацію;

• забезпечити своєчасне фінансування будівництва і поставку технологічного устаткування;

• без затримки прийняти збудований об'єкт та оплатити виконані будівельно-монтажні роботи.

Для виконання окремих комплексів робіт підрядчик може залучати інші спеціалізовані підрядні організації. При цьому відповідальність перед замовником за виконання усіх робіт несе генеральний (основний) підрядчик.

Господарський спосіб будівництва передбачає ведення робіт безпосередньо самим забудовником (підприємством чи організацією) власними силами і засобами.

• Підприємство (організація) - забудовник у цьому разі виконує функції керівника будівництва та виконавця будівельно-монтажних робіт.

• Для цього воно (вона) на період будівництва створює необхідний апарат управління і виробничу базу, здійснює на тимчасовій основі набір робітників-будівельників і залучає (орендує) необхідну будівельну техніку.