Контрольная работа Особливості управлінського обліку
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-25Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
1. Функції, предмет та об’єкти управлінського обліку
Управлінський облік є підсистемою бухгалтерського обліку, яка формує інформацію для бізнес-стратегії, планування, контролю, аналізу та прийняття управлінських рішень, ефективного використання ресурсів, корпоративного управління за різними видами діяльності.
Завданням управлінського обліку є складення внутрішніх бухгалтерських звітів, інформація яких призначена для власників підприємства, де ведеться облік, і його керівників (менеджерів), тобто для внутрішніх користувачів бухгалтерської інформації.
Предметом управлінського обліку в загальному вигляді виступає сукупність об’єктів в процесі всього циклу управління виробництвом. Зміст предмету розкривають його об’єкти які можна об’єднати у дві групи:
1) оборотні та необоротні активи;
2) господарські процеси та їх результати.
Вивчення наукових праць з теорії виробничого і управлінського обліку Друрі, Хорнгрена, Тостера, Стоуна… показують, що деякі з них називають «виробничий облік», інші застосовують термін «управлінський облік».
Система управлінського обліку займається підготовкою інформації про витрати, доходи та фінансові результати за центрами відповідальності для прийняття рішень, планування, контролю і регулювання.
Управлінський бухгалтерський облік спрямований на формування інформації для прийняття управлінських рішень внутрішнім користувачам. Він не регулюється загальноприйнятими принципами та організується підприємством самостійно, є його комерційною таємницею.
Управлінський облік забезпечує підготовку і аналіз бухгалтерської інформації, щоб допомогти керівництву в управлінні, плануванні і контролі діяльності підприємства, оскільки надає інформацію про формування собівартості, забезпечує даними про відхилення фактичних показників від прогнозних значень в оперативному порядку.
Основними завданнями управлінського бухгалтерського обліку є:
- облік витрат і калькулювання собівартості продукції;
- внутрішньо фірмове бухгалтерське планування на основі використання облікової методології, принципу подвійного запису та бухгалтерських рахунків.
А один із факторів, який може позитивно вплинути на рентабельність діяльності підприємства, – це раціонально побудований управлінський облік.
Ефективне управління підприємством залежить значною мірою від розвиненості системи управлінського обліку та ступеня її комп\'ютеризації. Вимогам ринкової економіки найбільшою мірою відповідає форма обліку, орієнтована на широке використання мереж ПЕОМ і створення автоматизованих робочих місць бухгалтера.
Важливу роль відіграє управлінський облік при вирішенні завдань прогнозного характеру: про рентабельність нових видів продукції; визначення очікуваного доходу від запланованих господарських заходів; оцінки ефективності нових інвестицій; прийняття рішень в умовах використання обмежених ресурсів, а також рішень типу «купувати чи виробляти» тощо. Управлінський облік – це синтез методів і принципів обліку витрат, калькулювання собівартості, а також прогнозування, планування (бюджетування), аналізу і контролю.
Управлінський облік, будучи продовженням фінансового обліку, має з ним реальний, справжній взаємозв’язок і певні відмінності. Управлінський облік – відображення в зручній формі фінансово-господарської діяльності підприємства в ході виконання плану. Він орієнтований на внутрішніх користувачів інформації, на відміну від бухгалтерського. Проте, не дивлячись на відмінності між фінансовим і управлінським обліком існує подібність (схожість), котра проявляється через елементи методу, об’єкти обліку і єдність вихідної інформації.
2. Калькуляція змінних витрат
Для підприємства, що працює в умовах ринкової економіки, часто мають місце економічні ситуації, пов'язані з коливаннями завантаження виробничих потужностей, що спричиняє зміну обсягу виробництва і продажу, а це, в свою чергу, істотно впливає на собівартість продукції, і, отже, на фінансові результати.
Для ефективного управління собівартістю продукції, метою якого є зниження затрат на її виготовлення і реалізацію, є необхідним аналіз поведінки затрат. За цією ознакою усі затрати можна класифікувати таким чином:
1. Змінні – змінюються пропорційно зміні обсягу виробництва (затрати на сировину, основні матеріали). Під змінними затратами розуміють затрати, величина яких змінюється зі зміною міри завантаження виробничих потужностей чи обсягів виробництва. До них належать, наприклад, затрати на сировину й основні матеріали, заробітна плата основних виробничих робітників та інші. Залежно від процентного співвідношення зміни затрат і зміни обсягу виробництва змінні затрати, в свою чергу, підрозділяються на пропорційні, прогресивні і дегресівні.
2. Напівзмінні – міняються зі зміною обсягу виробництва, але не прямо пропорційно.
3. Напівпостійні – залишаються постійними до визначених меж росту обсягу продукції.
4. Постійні – незмінні в рамках звітного періоду, до них прийнято відносити такі затрати, величина яких не змінюється зі зміною міри завантаження виробничих потужностей чи зі зміною обсягу виробництва (наприклад, амортизація основного капіталу, що нараховується за період, орендна чи лізингова плата, відсоток на позиковий капітал і інші).
Всі чотири групи затрат підрозділяються в бухгалтерії на умовно-змінні і постійні. Перші складають технологічну собівартість продукції і враховуються як прямі затрати.
Змінні і постійні затрати класифікуються за джерелами виникнення затрат: змінні характеризують затрати господарської активності, що пов'язана із зростанням обсягу продукції, а постійні характеризують затрати, що пов'язані зі здатністю господарювати, тобто показують ефективність управління. До цих затрат відносяться затрати на інвестиції (амортизація), оплата керівництва, затрати на здійснення економічної політики (реклама, наукові розробки і т.д.).
Крім поводження затрат залежно від зміни обсягу виробництва, важливим аспектом теорії класифікації затрат на постійні і змінні є умовність такого підрозділу.
Існує велика кількість видів затрат, що визначають величину сукупних затрат при зміні обсягу виробництва (затрати на сировину, основні і допоміжні матеріали, транспортні затрати й інші). Оскільки коефіцієнт реагування цих змінних затрат визначає рішення про збільшення чи зменшення обсягу виробництва, такі затрати називаються вирішальними.
Затрати інших видів (заробітна плата адміністрації підприємства, охорони, плата за орендовані основні засоби та інші) не залежать від обсягу виробництва. Вони просто є умовою функціонування підприємства. Їх прийнято називати затратами, що не визначають рішення. Однак зробити висновок про те, що всі змінні затрати впливають на рішення про обсяги виробництва, а всі постійні не впливають, не можна. Існують затрати, що у певній ситуації можуть бути постійними, а в іншій – змінними. Відповідь на питання, вважати затрати постійними чи змінними, залежить від двох факторів: тривалості періоду, що розглядається для ухвалення рішення, і подільності виробничих факторів.
Даремно поділяти затрати на постійні і змінні за їх сутністю. В теорії класифікації затрат на постійні – змінні управлінського (виробничого) обліку затверджується, що характер поведінки затрат залежить від відповідної виробничої ситуації, у якій приймаються рішення. Навіть якщо підприємство не працює, воно все одно повинно сплачувати відсотки на позиковий капітал; ці відсотки є постійними затратами, тому що їх величина не залежить від завантаження чи обсягу виробництва. Ці ж відсотки стають змінними, коли змінюється ситуація для схвалення рішення, наприклад, передбачається продати підприємство. Якщо постало питання, виробляти, наприклад, 1000 шт. конкретних виробів або ліквідувати підприємство, то усі затрати стають змінними.
Інша причина виникнення постійних затрат – недостатня подільність виробничих факторів. Наслідком її є те, що багато затрат зростають не поступово зі збільшенням завантаження, а стрибкоподібно. Ці затрати постійні для визначеного інтервалу завантаження потужностей, потім вони різко підвищуються і знову залишаються незмінними на визначеному інтервалі. Такі затрати називають стрибкоподібними чи постійними для даного інтервалу. Чим менше стають інтервали завантаження, тим ближче затрати за своїм характером до змінних.
Можна виділити два напрямки практичного розвитку класифікації затрат: розподіл затрат на постійні – змінні в разі потреби й удосконалювання методів і способів такого розподілу.
Бухгалтерський підхід багато в чому є прагматичним. Відповідно до цього підходу затрати спрощено поділяються, як правило, на дві групи: змінні і постійні. Але навіть при використанні даного підходу не можна ігнорувати факт існування змішаного типу багатьох видів затрат, що носять напівзмінний характер. Тому в рамках бухгалтерського підходу в теорії і практиці управлінського (виробничого) обліку застосовується ряд методів поділу затрат на постійну і змінну частини. Наприклад, таких, як метод кореляції, метод найменших квадратів та інші.
Стосовно методу найменших квадратів можна сказати, що він є чуттєвим до значних відхилень від середніх, а іноді грубіші методи можуть давати точніші результати.
Дані методи відносяться до категорії найбільш простих і доступних методів, а їх надійність можна забезпечити шляхом проведення попереднього якісного аналізу даних.
Система обліку і калькулювання за змінними витратами ґрунтується на розподілі всіх затрат на змінні та постійні і передбачає, що собівартість продукції визначається – тільки за змінними витратам. Так, до виробничої собівартості продукції належать прямі матеріали, пряма заробітна платня і частина загально виробничих витрат, які є змінними. За змінними витратами оцінюють також залишок готової продукції.
Постійні загально виробничі затрати не включають у собівартість продукції, а зараховують до витрат періоду. Вони поділяють обліку окремо і їх списують на звітного періоду. Контроль постійних витрат здійснюють за центрами відповідальності через бюджетування, виявлення і аналіз відхилень від бюджету (кошторису).
На практиці може бути доволі складно розділити постійні і змінні затрати. Часто буває так, що затрати не є ні повністю постійними, ні повністю змінними, й інколи потрібне детальний аналіз для того, щоб встановити цю різницю стосовно характеру діяльності підприємства.
Постійні затрати не залишаються незмінними на всіх рівнях обсягу виробництва Настає момент, коли будь-яке подальше збільшення обсягу виробництва потребує додаткового обладнання, а можливо, й розширення виробничих площ. Тому деякі затрати можна розглядати як постійні лише в межах певного періоду або для певного асортименту продукції.
Калькуляція собівартості за змінними витратами є необхідним доповненням калькуляції повних витрат. Використовують її в фінансовому менеджменті для планування, контролю, прийняття управлінських рішень про виготовлення нових видів продукції, ціноутворення, планування прибутку, рішень типу «виготовляти чи купувати?» та ін.
Із системою обліку і калькулювання змінних витрат пов'язаний показник маржинального доход.
Маржннальний дохід – це різниця між доходом від реалізації продукції і сумою змінних затрат. Він є проміжним фінансовим результатом, який покриття постійних витрат і отримання прибутку.
Отже, принципова відмінність системи калькулювання змінних витрат від системи калькулювання повних витрат полягає у підході до постійних виробничих накладних витрат (рис. 1).
Рис. 1. Калькулювання повних і змінних витрат
З наведеної схеми видно, що в системі калькулювання повних витрат до собівартості продукції включають усі виробничі витрати. Відповідно, всі виробничі накладні витрати (і змінні, і постійні) розподіляють між виробами і включають до собівартості незавершеного виробництва та готової продукції.
Завдання №18
Умова:
Приватний підприємець С.П. Куценко планує продавати сувеніри на фестивалі. Оренда торгового місця та вартість патенту становлять 300 грн. за місяць. Покупна вартість одного сувеніра 5,00 грн. Ціна реалізації (без ПДВ) – 8 грн.
Необхідно визначити:
1) скільки сувенірів треба продати, щоб не мати ні прибутку, ні збитку (критичний обсяг реалізації);
2) скільки сувенірів необхідно продати, щоб одержати 450 грн. доходу;
3) який чистий дохід одержить підприємець, якщо продасть 200 сувенірів.
Розв’язання:
1) 100 шт. * 8 грн. = 800 грн. (критична вартість реалізації, так як покупна вартість 100 шт. сувенірів 500 грн., а оренда торгового місця та вартість патенту становлять 300 грн.)
2) 150 шт. * 8 грн. = 1200 грн. (при продажі 150 шт. сувенірів дохід буде становити 450 грн. так як їх покупна вартість дорівнює 750 грн., а прибуток від їх реалізації становить 1200 грн., звідси 1200 грн. – 750 грн. = 450 грн.)
3) 200 шт. * 8 грн. = 1600 грн. (звідси, віднімаємо затрати на покупку патенту та товару і оплату за оренду торгового місця отже: 1600 грн. – 300 грн. – 1000 грн. = 300 грн. становить чистий дохід від реалізації 200 шт. сувенірів)
управлінський облік витрати калькуляція
Список використаної літератури
1. П(С) БО 16 «Витрати», затверджено наказом МФУ від 19.01.2000 №27/4248, із змінами і доповненнями // Нова бухгалтерія. – 17.04.2006. – С. 136–140.
2. Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджені Наказом Державного комітету промислової політики України від 02.02.2001 р. №47.
3. Байдик О. Нормативний метод обліку витрат на виробництво продукції. // Баланс. – 2001. – №7 (спецвипуск). – С. 50–61
4. Белоусова И. Проблеми впровадження управлінського обліку на підприємствах / Бухгалтерський облік та аудит. – 2005. – №5. с. 12–16
5. Бланк И.А. Управление активами. – Киев: «Ника-Центр», 2000. – 720 с.
6. Бутинець Ф.Ф. та ін. Бухгалтерський управлі-нський облік. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – 448 с.
7. Ананькина Е.А., Данилочкина Н.Г. Управление затратами. – М.: «Издательство ПРИОР», ИВАКО Аналитик, 1998.
8. Вандер Вил Р., Палий В.Ф. Управленческий учет. – М.: ИНФРА-М, 1997. Голов С.Ф. Управленческий учет: Учебник. – К.: Либра, 2004.
9. Гулін Д.В., Максименко О.Л. Система контролінгу на промисловому підприємстві // Маркетинг в Україні. – 2000. – №4, с. 20–24.
10. Гуляева Н.М., Верещагін В.В. Моделі і методи розрахунків в інвестиційному контролінгу на торговельних підприємствах. // Регіональні перспективи – 2000. №2–3 стор. 39–42.
Размещено на Allbest.ru
