Зміст
  3. Малий бізнес і його роль у ринковій економіці 2
23. Поняття, види і значення інфраструктури підприємства. 4
Задача. 7
Список використаної літератури. 13

3. Малий бізнес і його роль у ринковій економіці
Малий бізнес здійснюється шляхом створення розгалуженої системи малих підприємств. Згідно із Законом України "Про підприємства" до малих відносяться такі підприємства:
-      у промисловості й будівництві - з числом працюючих до 200 чоловік;
-      у науці й науковому обслуговуванні - до 100 чоловік;
-      в інших галузях виробничої сфери (крім роздрібної торгівлі) - до 50 чоловік;
-      у галузях нематеріального виробництва - до 25 чоловік;
-      у роздрібній торгівлі - до 15 чоловік.
У нашій країні в залежності від природнокліматичних, національних, технологічних та інших особливостей регіонів можуть бути різні критерії виділення малої економіки.
Законодавство України надає широкі права щодо створення малих підприємств. Так, засновниками їх можуть бути орендні, колективні, спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші підприємства й організації, а також громадяни, члени сімей, інші особи, що спільно ведуть трудове господарство. У зв'язку з цим будь-яке створене мале підприємство, зберігаючи пріоритет свого засновника, є відповідно і державним, колективним, приватним. Діяльність кожного з них регулюється діючим законодавством. Отже малі підприємства - це не якийсь конкретний тип підприємства, а частина наявних, виділена тільки за критерієм їхнього розміру й наділена додатковими правами та пільгами.
Малі підприємства - досить поширена й ефективна форма господарювання. Вони мають багато таких рис, які не можуть бути притаманні великим підприємствам. Саме мале підприємство здатне найоперативніше реагувати на кон'юнктуру ринку і таким чином надавати ринковій економіці необхідної гнучкості. Ця властивість малого бізнесу набуває особливого значення в сучасних умовах, коли відбувається швидка індивідуалізація і диференціація споживацького попиту, прискорення науково-технічного прогресу, розширення номенклатури товарів та послуг.
Крім того, малий бізнес мобілізує значні фінансові й виробничі ресурси населення (у тому числі трудові й сировинні), які за його відсутності не були б використані. Про можливості малого бізнесу в цьому плані свідчить досвід економічно розвинутих країн. На малий бізнес тут припадає до 90-95% усіх підприємств і до 20-60% валового національного продукту. Особливу роль відіграє мале підприємництво в сфері послуг і торгівлі (варто зазначити, у найзанедбанішій у нас галузі господарського життя).
Розвиток малого бізнесу також виступає дійовим чинником, що пом'якшує соціальну напругу і сприяє демократизації ринкових відносин, тому що саме він є фундаментальною основою формування "середнього класу", а отже, й послаблення властивої ринковій економіці тенденції до соціальної диференціації.
Отже, значення малого бізнесу в ринковій економіці дуже велике. Без малого бізнесу ринкова економіка ні функціонувати, ні розвиватися не в змозі. Становлення та розвиток його є однією з основних проблем економічної політики в умовах переходові від адміністративно-командної економіки до нормальної ринкової економіки. Малий бізнес у ринковій економіці - головний сектор, що визначає темпи економічного росту, структуру і якість валового національного продукту.
Істотний внесок вносити малий бізнес у формування конкурентного середовища, що для нашої високо монополізованої економіки має першорядне значення. Не можна також забувати, що малі підприємства менше впливають і на екологічне становище. Немаловажна роль малого бізнесу в здійсненні прориву в ряді найважливіших напрямків НТП, насамперед в області електроніки, кібернетики й інформатики.
У нашій країні цю роль важко переоцінити. Всі ці і багато інших властивостей малого бізнесу роблять його розвиток істотним чинником і складовою частиною реформування економіки України.
Малі підприємства спеціалізуються і на випуску кінцевої продукції, орієнтованої в основному на місцеві ринки збуту. В основному, це швидкопсувні продукти, ювелірні вироби, одяг, взуття і т.д. і т.п.
У розвинутих країнах саме малому бізнесу приділяються увага в державному масштабі. Держава підтримує малий бізнес як грошима, так і різноманітними пільгами, у сфері податкової політики. Проте, із великим жалем, залишається констатувати, що більш над усе не повезло в ході економічних перетворень, що розгорнулися в Україні, малому бізнесу. Діючої системи стимулювання створення малих підприємств не існує, як і немає господарського механізму їхньої підтримки. Не розроблена державна програма розвитку малих підприємств.
23. Поняття, види і значення інфраструктури підприємства
Результативність господарської діяльності підприємства визначається рівнем організації не тільки основних виробничих процесів. В умовах подальшого вдосконалення технічної бази виробництва все більшого значення набувають питання раціональної організації допоміжних та обслуговуючих процесів, тобто розвитку інфраструктури підприємства.
Інфраструктура (від латинського infra. ~ нижче, під та struktura — побудова, розташування) — це сукупність складових частин якого-небудь об'єкту, які мають підпорядкований допоміжний характер та забезпечують умови для нормальної діяльності об'єкту в цілому.
Інфраструктура підприємства — це комплекс цехів, господарств та служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства. Інфраструктура являє собою своєрідний "тил виробництва", без якого неможлива нормальна робота підприємства. При цьому розрізняють виробничу та соціальну інфраструктури (оис. 10.1).
Виробнича інфраструктура підприємства — це сукупність підрозділів, які прямо не беруть участі у створенні основної (профільної) продукції підприємства, але своєю діяльністю сприяють роботі основних цехів, створюючи необхідні для цього умови.
Виробничу структуру підприємства, зокрема, складають:
— допоміжні та обслуговуючі цехи та господарства підприємства (ремонтний, інструментальний, енергетичний, транспортний, складське господарство тощо);
— допоміжні дільниці та служби, що розміщені у основних цехах;
— магістральні об'єкти, комунікаційні мережі, засоби збору та- обробки інформації, природоохоронні споруди тощо.
Склад та розміри об'єктів виробничої інфраструктури підприємств залежать від галузі, типу та масштабу виробництва, особливостей конструкцій та технології виготовлення виробів, рівня спеціалізації підприємства.
Підприємство — це не лише техніко-технологічна цілісність. Сучасний менеджмент розглядає підприємство перш за все як групу людей, які об єдналися для досягнення загальної мети. Людина на виробництві е одночасно і фактором виробництва, і джерелом його розвитку. Тому ' сучасне підприємство несе перед суспільством як економічну, так і соціальну відповідальність. Пряма соціальна дія для підприємства знаходить своє відображення у формуванні соціальної інфраструктури підприємства.
Соціальна інфраструктура — це сукупність підрозділів підприємства, які забезпечують задоволення соціально-побутових та культурних потреб робітників підприємства.
Соціальна інфраструктура, як правило, складається з підрозділів громадського харчування, охорони здоров'я, дитячих дошкільних закладів, закладів освіти, житлово-комунального господарства, організації відпочинку, заняття фізкультурою та спортом.
Організація та стан інфраструктури суттєво впливають на економіку підприємства. В сучасних умовах у сфері технічного обслуговування виробництва на промислових підприємствах працюють від 40 до 50 /о всього промислово-виробничого персоналу. Це зумовлено не тільки відносно, великими обсягами робіт по обслуговуванню основного виробництва. Багато допоміжних та обслуговуючих операцій за своїм характером важко піддаються механізації та автоматизації. Через нестабільність, нерегулярність та різноманітність ці операції досить важко планувати, нормувати та регламентувати. Для допоміжних підрозділів характерні одиничний та дрібносерійний типи виробництва зі значним обсягом ручної праці. Роздробленість допоміжних та обслуговуючих служб і господарств, низький рівень їх спеціалізації та централізації зумовили їх відсталість у технології та організації праці. Аналіз господарської діяльності підприємств свідчить про суттєвий розрив у техніко-організаційному рівні між основним та допоміжним виробництвом. На допоміжних та обслуговуючих операціях нижчий рівень механізації і автоматизації, значно вище доля ручної праці, що перетворює інфраструктуру у вузьке місце більшості цітчизняних підприємств.
Прогрес у розвитку техніки та технології основного виробництва викликає необхідність адекватних змін виробничої інфраструктури підприємств. Підвищення рівня механізації і автоматизації виробничих процесів збільшує обсяги та складність робіт щодо ремонту, догляду' та налагоджування устаткування, передбачає значне розширення номенклатури інструменту, оснастки та пристосувань. Перехід до нових технологій та прискорення технологічних режимів роботи устаткування підвищує вимоги до якості і збільшує потреби у різних видах енергії. Ускладнення виробничих процесів та поглиблення внутрішньовиробничих зв'язків між підрозділами збільшують обсяги робіт по транспортуванню. Постійно зростають навантаження на комунікаційні мережі підприємства. Все це суттєво підвищує роль і значення виробничої інфраструктури підприємства.
Для досягнення високих господарських результатів діяльності підприємства недостатньо раціонально організувати робочі місця, налагодити їх забезпечення та функціонування. Важливо створити комфортне соціальне середовище, сприятливий психологічний клімат, активізувати соціальну мотивацію праці. Все це безпосередньо впливає на продуктивність праці і кінцеві результати діяльності підприємства.
В сучасних умовах досягнення високих техніко-економічних показників виробництва неможливо без збалансованого розвитку як основного виробництва, так і виробничої та соціальної інфраструктури.

Задача

На підставі вихідних даних розрахувати:
1) вартість   на кінець звітного періоду;
2) структуру  на початок і кінець звітного періоду, у тому числі. частку активної та пасивної частин;
3) середньорічну вартість  за планом і фактично;
4) фондоозброєність одного працівника  й одного робітника за  планом і фактично;
5) фондовіддачу й фондомісткість за планом і фактично;
6) показники, що характеризують рух ;
7) показники, які характеризують технічний стан  (коефіцієнт придатності і зносу) на початок і кінець звітного періоду.
Вихідні дані:
1. Склад і рух основних виробничих фондів підприємства наведені в табл. 1 і 2.
Таблиця 1
Склад основних виробничих фондів підприємства
2. Знос  з початку експлуатації наведений у табл. 3.
3. Обсяг виробництва продукції склав за планом 58 250,0 тис. грн., фактично – 53 093,1 тис. грн.
4. Чисельність працюючих на підприємстві наведена в табл. 4.
Таблиця 2
Зміни вартості ОВФ на підприємстві
Таблиця 3
Знос основних виробничих фондів підприємства
Таблиця 4
Чисельність працюючих на підприємстві

Розв’язання

Середньорічна вартість основних виробничих фондів ( ) розраховується за формулою:
 ,
де       – вартість основних фондів на початок року, тис. грн.;
 – вартість основних фондів, що вводяться в експлуатацію і вибувають з експлуатації в даному році, тис. грн.;
 – кількість повних місяців роботи основних фондів, що вводяться і вибувають.
Вартість основних фондів на початок року становить:

Вибуття основних фондів за планом становить:

Вибуття основних фондів за фактом становить:

Надходження основних фондів за планом становить:

Надходження основних фондів за фактом становить

Середньорічна вартість основних виробничих фондів за планом становить:


Вартість основних фондів на кінець року за планом та за фактом становить:


Структуру основних фондів доцільно представити у вигляді таблиці (таблиця 5, таблиця 6).
Таблиця 5
Структура основних виробничих фондів
Таблиця 6
Структура основних фондів, що вводяться та виводяться

Фондоозброєність ( ) одного працівника промислово-виробничого персоналу та одного робітника розраховується за формулою:
 ,
де       – середньорічна вартість , тис. грн.;
 – чисельність промислово-виробничого персоналу (чи робітників), чол.
Розрахуємо планову та фактичну фондоозброєність:


Фондовіддача ( ) основних виробничих фондів підприємства розраховується за формулою:
 ,
де       – річний випуск товарної продукції, тис. грн.;
 – середньорічна вартість основних виробничих фондів, тис. грн.
Розрахуємо планову та фактичну фондовіддачу:


Фондомісткість ( ) основних виробничих фондів підприємства розраховується за формулою:

Розрахуємо плановий та фактичний показники фондомісткості:


Показники, що характеризують рух основних виробничих фондів підприємства,  – коефіцієнт відновлення ( ) і коефіцієнт вибуття ( ) – розраховуються за наступними формулами:
;


,


де       – вартість введених і виведених за рік основних виробничих фондів, тис. грн.;
 – вартість основних виробничих фондів на початок і на кінець року, тис. грн.
Показники, що характеризують технічний стан основних виробничих фондів підприємства, – коефіцієнт придатності ( ) і коефіцієнт зносу ( ).
Коефіцієнт зносу ( ) розраховується за формулою:
 ,
де  – сума зносу основних виробничих фондів, тис. грн;  – первісна вартість основних виробничих фондів, тис. грн.
Первісна вартість основних фондів – це фактична їхня вартість на момент уведення в дію або придбання.


Коефіцієнт придатності ( ) розраховується за формулою:
  чи  ,
де  – залишкова вартість основних виробничих фондів, тис. грн.



Список використаної літератури
1.  Господарський кодекс України // Офіційний вісник України. – 2003. - № 11. – С. 303-458.
2.  Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18.09.91р. № 1560-XII // Відомості Верховної Ради.  – 1991. - № 47. – С. 1351-1359.
3.  Закон України “Про господарські товариства” від 19.03.91р. № 1576 – XII // Відомості Верховної Ради. – 1991. - № 49. – С. 682.
4.  Закон України “Про оплату праці” // Урядовий кур’єр, 1995. – № 72 – 73.
5.  Типове положення від 26.04.96 №473 “Про планування, облік і калькулювання собівартості продукції ( робіт, послуг) у промисловості” // Відомості Верховної Ради України. – 1996.- №50.- С. 819-830.
6.  Положение (стандарт) бухгалтерского учета № 3 “Отчет о финансовых результатах”. Харьков: Информационно-производственная фирма Эпсилон, 1999. – С. 17 – 22.
7.  Положение (стандарт) бухгалтерского учета № 7 “Основные средства” // Все о бухгалтерском учете. – 2000. – №47. – С. 11 - 14.
8.  Положение (стандарт) бухгалтерского учета № 16 “Затраты”. Харьков: Информационно-производственная фирма Эпсилон, 2000. – С. 6 – 12.
9.  Андрощук Г.А. Экономическая безопасность предприятия: защита коммерческой тайны. – К.: Изд. Дом «Ин Юре», 2000. – 398 с.
10.           Басовский Л.Е. Управление качеством. – М.: ИНФРА-М, 2003. – 211 с.
11.           Белых Л.П. Реструктуризация предприятия. – М.: ООО «Изд-во ЮНИТИ-ДАНА», 2001. – 398 с.
12.           Бланк И.А. Основы инвестиционного менеджмента. – К.: Ника-Центр: Эльга-Н, 2001. – в 2-х т.
13.           Блинов А.О., Шапкин И.Н. Малое предпринимательство: Теория и практика. – М.: «Дашков и К^о», 2003. – 271 с.
14.           Бухалков М.И. Внутрифирменное планирование. М.: ИНФРА-М, 2000. – 400 с.
15.           Васильченко Н. Современная система управления предприятием. – М.: Бизнес-шк. «Интел-Синтез», 2003. – 320 с.
16.           Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент: Учебник 3-е изд. – М.: Гардарники, 2001. – 528 с.
17.           Голощапов Н.А. Организация ценообразования на предприятии. – М.: ГЕЛАН, 2001. – 358 с.
18.           Горемыкин В.А. Планирование на предприятии. – М.: Филинъ, 2003. – 517 с.
19.           Горемыкин В.А. Экономическая стратегия предприятия. – М.: Филинъ, 2001. – 507 с.
20.           Економіка підприємства: Підручник /За ред. С.Ф. Покропивного. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: КДЕУ, 2000. – 528 с.