Зміст

  Завдання 1: Навчально-професійна лексика. 3
Завдання 2: Культура професійного мовлення. 8
Завдання 3: Творча робота. 17
Завдання 4: Культура ділового професійного мовлення. 18
Перелік літератури. 21

 

 

Завдання 1. Навчально-професійна лексика

Перекласти з російської мови на українську текст; укласти російсько-український словничок труднощів, які виникли при перекладі та укласти тлумачний морської термінології.
Диагностирование центробежных сепараторов при обслуживании по состоянию
Для разработки системы технического обслуживания по состоянию центробежных сепараторов были проведены экспериментальные исследования связи технического состояния узлов сепараторов с диагностическими (косвенными) параметрами. При этом рассматривались подшипниковые узлы, зубчатые передачи, муфты, насосы в соответствии с вибрационными характеристиками, уровнем ударных импульсов и нагрузки на электродвигатель привода.
Сравнение и оценка технического состояния сепараторов по косвенным параметрам с результатами разборки более 50 сепараторов показали удовлетворительное совпадение для многих узлов и деталей, а следовательно, возможность перехода на их обслуживание по состоянию. Были установлены виды работ по техническому обслуживанию, выполняемых по состоянию и регламенту.
К работам, производимым по состоянию, относятся: очистка сепараторов (в процессе технического использования), а также его ревизия, включающая переборку вертикального привода барабана, который состоит из вала (шпинделя барабана) с подшипниками и системой демпфирования, горизонтального привода с червячной передачей, подшипников и тормоза, привода насосов и самих насосов, системы управления разгрузкой. При этом переборку можно выполнять полностью или частично.
По регламенту в основном осуществляется неразрушающий контроль барабана и вертикального вала в районе посадки барабана и резьбы под гайку его крепления, а также обмерные операции, предусмотренные инструкцией (совмещаемые с очисткой сепаратора). К последним относятся обмеры узлов (положение напорного и управляющего диска по высоте, стык запорного кольца по меткам, положение по высоте и бой шпинделя барабана, зазор в уплотнении подвижного дна барабана), проверка всех уплотнений, червячной передачи и тормоза и др.
В процессе исследования были установлены характерные точки проявления неисправностей узлов сепаратора при их определении по уровню ударных импульсов и вибрации (рис. 1).
По уровню ударных импульсов оценивают состояние подшипников вертикального вала барабана, горизонтального вала привода и электродвигателя, а также соединительной муфты и навешенных шестеренных насосов. Для контроля используется индикатор состояния подшипников ИСП‑1 или измеритель ударных импульсов SPM‑43A.
Нормы уровня ударных импульсов, приведенные в инструкции к приборам и обусловливающие состояние подшипников качения, применялись для подшипников горизонтального вала и электродвигателя. Для вертикального вала они принимались с учетом поправки на демпфирование (к измеряемому с помощью индикаторного шума уровню ударных импульсов прибавлялось 10 дБ) и сравнивались с установленными нормами. При этом необходимо обращать внимание на выбор точек измерения 3 и 8, которые должны располагаться на деталях сепаратора, непосредственно примыкающих к корпусам подшипников. Для измерения в точке 8 рекомендуется применять специальный болт.
Состояние соединительной муфты приводного насоса определялось по уровню ударных импульсов, измеренному на ее защитном корпусе (точка 6). Предварительно на измерительном приборе устанавливалось значение dB=15 дБ. Мерой неисправности муфты является значение dB_M выше 40-45 дБ. Аналогично (точка 5) оценивалось состояние насоса.
По уровню вибрации сепараторов также оценивают состояние балансировки барабана и его привода (состояние демпферных устройств, равномерность самоочистки барабана, соосность привода после ремонта и т.д.). Контроль осуществляется виброметрами. На сепараторах уровень виброскорости (мм/с, среднее квадратичное значение) измерялся на частотах, соответствующих частоте вращения барабана и привода. Норма вибрации дана для октавных полос.
Базовое значение уровня вибрации для хорошего состояния сепараторов находится в пределах 2–3,0 мм/с.
Показанные вибрации даны для условий, когда воздействие вибрации от других источников на судне не превышает 1,5 мм/с (проверка осуществляется по разности вибрации работающего и остановленного сепаратора, по возможности на стоянке судна). До определения технического состояния по уровню вибрации необходимо также проверить крепление сепаратора к фундаменту.
Переклад:
Діагностування відцентрових сепараторів при обслуговуванні по стану
Для розробки системи технічного обслуговування по стану відцентрових сепараторів були проведені експериментальні дослідження зв'язку технічного стану вузлів сепараторів з діагностичними (непрямими) параметрами. При цьому розглядалися підшипникові вузли, зубчасті передачі, муфти, насоси відповідно до вібраційних характеристик, рівнем ударних імпульсів і навантаження на електродвигун привода.
Порівняння й оцінка технічного стану сепараторів по непрямих параметрах з результатами розбирання більш 50 сепараторів показали задовільний збіг для багатьох вузлів і деталей, а отже, можливість переходу на їхнє обслуговування по стану. Були установлені види робіт з технічного обслуговування, виконуваних по стану і регламенту.
До робіт, які виконуються по стану, відносяться: очищення сепараторів (у процесі технічного використання), а також його ревізія, що включає перебирання вертикального привода барабана, що складається з вала (шпинделя барабана) з підшипниками і системою демпфірування, горизонтального привода з черв'ячною передачею, підшипників і гальма, привода насосів і самих насосів, системи керування розвантаженням. При цьому перебирання можна виконувати цілком або частково.
За регламентом в основному здійснюється не руйнуючий контроль барабана і вертикального вала в районі посадки барабана і різьблення під гайку його кріплення, а також обмірні операції, передбачені інструкцією (сумісні з очищенням сепаратора). До останнього відносяться обмірювання вузлів (положення напірного і керуючого диска по висоті, стик запірного кільця по мітках, положення по висоті і бій шпинделя барабана, зазор в ущільненні рухливого дна барабана), перевірка всіх ущільнень, черв'ячної передачі і гальма й ін.
У процесі дослідження були встановлені характерні точки прояву несправностей вузлів сепаратора при їхньому визначенні за рівнем ударних імпульсів і вібрації.
За рівнем ударних імпульсів оцінюють стан підшипників вертикального вала барабана, горизонтального вала привода й електродвигуна, а також сполучної муфти і навісних шестеренних насосів. Для контролю використовується індикатор стану підшипників ИСП-1 або вимірник ударних імпульсів SPM-43A.
Норми рівня ударних імпульсів, приведені в інструкції до приладів і зумовлюючий стан підшипників каченя, застосовувалися для підшипників горизонтального вала й електродвигуна. Для вертикального вала вони приймалися з урахуванням виправлення на демпфірування (до вимірюваного за допомогою індикаторного шуму рівневі ударних імпульсів додавалося 10 дБ) і порівнювалися з установленими нормами. При цьому необхідно звертати увагу на вибір точок виміру, що повинні розташовуватися на деталях сепаратора, що безпосередньо примикають до корпусів підшипників. Для виміру в крапці 8 рекомендується застосовувати спеціальний болт – звуковід.
Стан сполучної муфти приводного насоса визначалося за рівнем ударних імпульсів, обмірюваному на її захисному корпусі. Попередньо на вимірювальному приладі встановлювалося значення 15 дБ. Мірою несправності муфти є значення dB_M вище 40–45 дБ. Аналогічно оцінюється стан насоса.
За рівнем вібрації сепараторів також оцінюють стан балансування барабана і його привода (стан демпферних пристроїв, рівномірність самоочищення барабана, співвісність привода після ремонту і т. д.). Контроль здійснюється віброметрами. На сепараторах рівень віброшвидкості (мм/з, середнє квадратичне значення) вимірявся на частотах, що відповідають частоті обертання барабана і привода. Норма вібрації дана для октавних смуг.
Базове значення рівня вібрації для гарного стану сепараторів знаходиться в межах 2–3,0 мм/с.
Показані вібрації дані для умов, коли вплив вібрації від інших джерел на судні не перевищує 1,5 мм/с (перевірка здійснюється по різниці вібрації працюючого і зупиненого сепаратора, по можливості на стоянці судна). До визначення технічного стану за рівнем вібрації необхідно також перевірити кріплення сепаратора до фундаменту.
Російсько-український словничок труднощів, які виникли при перекладі:
Балансирование – балансування;
Вибрация – вібрація;
Демпфирование – демпфірування;
Запорное кольцо – запірне кільце;
Исследования – дослідження;
Обслуживание – обслуговування;
Очистка – очищення;
Подшипник – підшипник;
Подшипник качения – підшипник каченя;
Ревизия – ревізія;
Сравнение – порівняння;
Тормоза – гальма;
Управление – керування;
Червячная передача – черв'ячна передача;
Электродвигатель – електродвигун.
Тлумачний словничок:
Вал – циліндричний стержень призначений для кріплення різноманітних деталей за допомогою яких проводиться передача крутного моменту.
Зубчаста передача – система, яка складається з двох зубчастих колес. Використовується для передачі крутного моменту від одного валу до іншого в паралельних площинах.
Сепаратор – прилад призначений для відділення однієї речовини від іншої.
Співвісність – положення деталей, коли їх вісі симетрії лежать на одній прямій.
Черв'ячна передача – система, яка складається з черв’ячного валу та зубчастого колеса. Використовується для передачі крутного моменту від одного валу до іншого в перпендикулярних площинах.

Завдання 2. Культура професійного мовлення

У стислій формі розкрити тему:
Лексикологія. Лексичні норми. Лексичне багатство української мови. Лексикографія. Фразеологія.
Лексика (від гр. lexikos – той, що відноситься до слова) – це всі слова, що є в тій чи іншій мові Крім того, терміном «лексика» також позначають окремі шари (книжна, емоційно забарвлена, нейтральна) або групи (побутова, професійна, сільськогосподарська) лексики, словниковий склад окремих творів чи письменників (лексика «Лісової пісні» Лесі Українки).
Наука, яка вивчає лексичний склад, називається лексикологією. У лексикології слово ще має назву лексема.
Кожна мова складається із слів, і слово є однією з основних одиниць мови. Окремо взяті мовні звуки, а також складові частини слова (корінь, основа, суфікс, префікс) виявляють себе лише у слові. Із слів складаються словосполучення і речення.
Слово – одиниця мови, яка служить для найменування предметів, дій і процесів, властивостей (кошик, віз, лопата, дерево, честь, обізнаність, зелень, даль, сум; їхати, вирізувати, переносити, відтворювати, спухати; добрий, урівноважений, учорашній, ввічливий). Усі слова в мові за значенням поділяються на дві групи – самостійні (день, горіх, відрізок, довгий, зелений, визначений; рости, косиш, виробляти; далеко, давно, холодно, по-нашому) і службові (сонце і небо; сьогодні чи завтра; дерево, а не кущ; хотів би; ні до кого; ні з ким; за лісом; при дорозі; біля криниці; поміж житами; посеред поля). Самостійні слова обов'язково щось називають, а службові виражають різні відношення між самостійними словами у словосполученнях та реченнях. Повнозначні слова можуть позначати конкретні предмети і абстрактні поняття, виражати емоції, волю, стосунки між людьми, передавати ознаки і властивості, процеси, дії І стан, оформляти модальність висловлювання – можливість, неможливість, бажання, волевиявлення тощо.
Слово як одиниця мови характеризується такими ознаками, за якими вона відрізняється від інших мовних одиниць: 1) складається із звуків і має один основний наголос; 2) має лексичне значення, тобто називає предмети, ознаки, процеси об'єктивної дійсності; 3) може поділятися на менші значущі частини – морфеми (корінь, суфікс, префікс, закінчення).
Службові слова лексичних значень не мають, бо вони не позначають назв якихось понять або уявлень, а виконують службові функції у мові – для них характерні граматичні значення. Наприклад, слово хата в українській мові має такі лексичні значення; 1) сільський одноповерховий житловий будинок, 2) внутрішнє житлове приміщення такого будинку, 3) родина, люди, які живуть, перебувають з одному такому приміщенні:
Слово, виражаючи назву предмета, ознаки, кількості (чи вказуючи на них), дії, стану, дає поняття про них. Слово позначає назву не кожного окремого предмета (ознаки, дії тощо), а виступає назвою узагальненого поняття про нього. Наприклад, у наведених вище реченнях слово хата означає будь-який сільський одноповерховий житловий будинок, хоча, звичайно, абсолютно тотожних їх не буває, вони різняться за якимись ознаками, Отже, слово е узагальненим поняттям про однорідні предмети і явища.
Слова, які означають назви, що співвідносяться з конкретними предметами, властивостями і діями, належать до сліз з конкретним значенням, наприклад: рука, миска, озеро, вікно, дуб, поїзд; старий, зелений, тонкий; в'язати, орати, стояти, гукати. Крім них, в українській мові є слова з абстрактним значенням, тобто такі, що не співвідносяться з конкретними предметами, властивостями, діями, наприклад: мрія, туга, хвилювання, захоплення, ходьба., втіха, зубожіння.
Спілкування між людьми відбувається не окремими словами чи словосполученнями, а реченнями, і конкретне значення кожного слова можна встановити лише в реченні, тобто через зв'язок його з іншими словами.
Властивість слова вживатися у різних значеннях називається – багатозначністю, або полісемією. В українській мові більшість слів належить до багатозначних, тобто є полісемічними.
Значна частина слів в українській мові є однозначними, або моносемічними. У період свого виникнення слово завжди має одне значення, тобто за походженням кожне слово однозначне, а здатність виражати різні значення насувається ним згодом. До однозначних слів належить більшість спеціальних наукових термінів (суфікс, флексія, синонім, підмет, іменник – мовознавчі; гіпербола, епітет, ямб, хорей – літературознавчі; бісектриса, периметр, радіус-математичні; бронхіт, грип, астма – медичні; малахіт, уран, кварцит – геологічні) та ін.; деякі назви деталей машин і механізмів (втулка, шестірня, шайба): назви окремих різновидів дерев, кущів, ягід, грибів, злаків тощо (береза, ялина, клен; бузок, жасмин; суниця, чорниця, ожина; підберезник, опеньок, сироїжка; жито, овес, ячмінь); назви тканин (батист, вельвет, бостон, шевйот); власні (Київ, Луцьк, Дніпро, Стир (річка), Україна, Франція? Карпати, Апенніни) та Ін. Проте й серед термінологічної лексики є багатозначні слова, Наприклад, корінь (у мовознавстві, ботаніці, медицині, математиці та ін.), операція (у медицині, військовій справі), реакція (у хімії, медицині, політиці), криза (в економіці, політиці, медицині).
У багатозначних словах одне з його значень є основним, або прямим, а решта – переносні, або непрямі. Пряме значення слова – це звичайна назва предмета, властивості, дії, стану. Пряме значення слова найчастіше буває первинним, тобто тим, що вперше стало назвою.
Переносні значення слів завжди пов'язані з прямим значенням. На основі переносного значення виникає метафора (від гр. metaphors – перенесення) – перенесення значень одних предметів на інші: Вітер з гаєм розмовляє, шепче з осокою. (Шевч.); Споночіло. Заснула хвиля у броді, заснув і присілок над бродом (Стельм,); метонімія (від гр. metonymia – перейменування): грав Лисенка; синекдоха (від rp. synekdoche – співпереймання) – вживання назви частини предмета у значенні його цілого.
Усі слова української мови становлять її словниковий склад. Він є найбільш рухливим, бо в ньому відбиваються усі зміни в житті суспільства. Проте переважна частина слів не реагує на різні зміни у суспільстві і зберігає свої первісні значення і сталий склад. До слів із стійким значенням належать слова, які можна об'єднати у такі групи:
1) назви людей за їхніми родинними стосунками: батько, мага, син, дочка, брат, сестра, дід. баба, дядько, тітка;
2) назви тіла: рука, нога, голова, око, вухо, палець, шия, лоб, щока;
3) назви явищ природи: земля, вода, вітер, дощ, сніг, сонце, день, ніч;

4) назви загальновідомих рослин: дуб, береза, верба, вишня, яблуня, жито, пшениця, гречка, буряк, мак, очерет, лобода;
5) домашніх і тварин: корова, теля, собака, свиня, курка, горобець, заєць, вовк, ведмідь, сорока;
6) приміщень і частин: хата, кімната, вікно, підлога, поріг, двері, стіна;
7) назви одягу і взуття: хустка, спідниця, плаття, штани, костюм, чоботи, черевики;
8) назви їжі і питва: хліб, каша, борщ, сир, пиріг, вареник, пиво, квас, кисіль;
9) назви меблів: стіл, стілець, лава, ліжко;
10) назви знарядь і процесів праці: сокира, молоток, коса, граблі, плуг, косити, жати, орати, читати, писати;
11) назви почуттів людини: радість, горе, щастя, етрол; гнів, ненависть;
12) назви ознак: добрий, тихий, зелений, білий, великий, малий, свіжий;
13) назви числових понять: один, два, три, чотири, десять, тридцять, сорок, тисяча, кілька, декілька;
14) назви абстрактних понять: життя, питання, воля, щастя, доля, характер, совість.
Більшість цих слів є нейтральними із стилістичного погляду і вживаються у різних функціональних стилях мови. Вони належать до загальновживаної лексики, бо зрозумілі кожній людині, яка володіє українською мовою. До загальновживаних належать і ті слова, які є назвами нових речей і понять, що широко побутують у суспільстві (електрика, телевізор, холодильник, стінка, диван, тюль тощо).
У словниковому складі української мови є значна частина професійної лексики, яка пов'язана з назвами різних знарядь, матеріалів, процесів виробництва. У кожній галузі виробництва, професійній діяльності створюється своя лексика. Наприклад, слова іменник, підмет, словосполучення вживаються в мовознавстві; урок, педрада, дидактика – в педагогіці; метан, азот, пропан – у хімії; плуг, леміш, чепіга, зяб, розора – в сільському господарстві та ін. Ця лексика міститься у тлумачних термінологічних словниках.
Терміном називається спеціальне слово, що вживається для найменування конкретного поняття з якоїсь галузі знання.
У словниковому складі української мови є значна частина діалектизмів, тобто слів, які вживаються лише на якійсь території України: портовина – скатертина, городник – лопата для копання, боцян – чорногуз.
Діалектизми не входять до лексичного складу української літературної мови, але використовуються у художніх творах для передачі життя і мови людей певної території.
Власне українська лексика є кількісно найбільшим шаром у словниковому складі української мови. Власне українські слова виражають специфіку української мови тобто те, чим вона на лексичному рівні відрізняється від інших слов’янських мов. Переважна більшість власне українських слів виникла на основі лексичного складу давньоруської і спільнослов'янської мов. Ці слова за будовою частіше є похідними (баритися, батьківщина, заздалегідь, карбованець, лелеко, панувати, самітність, щодня, чемність).
Власне українські слова мають різні значення: називають предмети, явища природи, життя і побут людей, їхню виробничу діяльність тощо: гай, смуга, тато, жовтень, січень, галушка, багаття, мрія, відродження, незалежність, щоденник, зупинка, наступний, хурделиця, сівба, чересло, бандура, вареники, прапор, сіяч, вихователь, хвіртка, долівка, горище, повітка, дровітня, затірка, капусняк, кваша.
Специфічність власне української лексики зумовлюється насамперед вживанням особливих іменникових суфіксів:
– ин(а): година, хвилина, тканина;
– ин(и); відвідини, роковини, заручини;
– амин(а), – яним(а): біганина, стрілянина;
– щин(а), – ччин(а): Київщина, козаччина;
– ник, – ниц(я): візник, заступник, заступниця;
-івник, – юшщ(я), – ааьник, – альнигЦя), – шіьник, – ипьниц(я): газівник, фрезерувальник, формувальниця, волочильник;
– ець: правець, пролювець, швець;
– к(а) (для жіночого роду): вчителька, лікарка, організаторка;
-ій, – водій, носій;
– ень: красень, велетень;
– ань: здоровань, горбань;
– ищ(е)? днище, горище, дідище, бабище;
– от(а): голота, німота;
– анн(я), – енн(я): змагання, бачення, світіння, розуміння.
Ознакою власне української лексики є подовження попередніх приголосних в іменниках середнього роду на – я; гілля, волосся, знання, безлюддя, завзяття.
До власне українських слів належать також ті, що утворені за допомогою префіксів су – (сузір'я, суміш), перед – (передвісник, передмова), між-, межи – (мшгір'я, межиріччя), по – (поверх, подвір'я), пр – (призвище, прізвисько, прірва).
Словниковий склад української мови весь час змінюється, оскільки змінюються окремі предмети і явища, які оточують людину. В мові відбувається два протилежних процеси – одні слова у словниковому складі з'являються, а інші зникають. Це відбувається поступово. Нові і застарілі слова вживаються у мові рідко, тому їж відносять до пасивної лексики.
Застарілі слова є двох типів. Одні з них називаються історизмами, а інші архаїзмами (від гр. archaios – старовинний, давній). До історизмів належать назви предметів і понять, що вийшли з ужитку: жупан, намітка, очіпок, соха, ступа, прач, сагайдак, пістоль, шеляг, корець, дворянин, підпасич, урядник, хорунжий, земський.
Історизми вживаються або у спеціальній історичній літературі, або в художніх творах, коли треба, відтворити певну історичну епоху. Вони не виконують якоїсь стилістичної функції, а є нейтральними словами, тобто назвами речей, явищ, процесів тощо, які вживалися у певний історичний час.
Архаїзми – це ті слова, що позначають існуючі й нині предмети, явища, процеси, але з якихось причин перестали активно вживатися у мові чи й зовсім зникли з її словника, бо були замінені іншими словами (зріти – бачити, вия – шия, ланіти – щоки, перст – палець, уста – губи). Проте ці слова нерідко зживаються в художній літературі з певною стилістичною метою.
Неологізми – це нові слова (від гр. neos – новий і logos – слово). Вони з'являються у мові разом з виникненням нових предметів_} явищ, понять, процесів у суспільному житті. Неологізми поповнюють словниковий склад і є неологізмами до того часу, доки не входять до загальновживаної лексики. Наприклад, не так давно слова телевізор, магнітофон, сервант, холодильник були неологізмами, а тепер стали загальновживаними, тому до неологізмів їх уже відносити не можна. Причини виникнення неологізмів можуть бути різні. Найчастіше вони з'являються як назви нових предметів, явищ, процесів. Такі неологізми є загальнонародними. Але є й інші неологізми – авторські. Такі неологізми утворюються окремими авторами з певною стилістичною метою і вживаються як художній засіб. Вони, як правило, не стають загальновживаними.
Індивідуальні авторські неологізми ще називаються оказіональними (від лат. occasionalis – випадковий).
Нових слів у мові виникає значно більше, ніж зникає старих, тому словниковий склад її постійно збагачується.
В сучасній українській мові, крім окремих слів, є стійкі словосполучення, які називають фразеологічними зворотами, або фразеологізмами (від гр. phrasis – звороти мови).
Наприклад: бувати в бувальцях – мати досвід, за тридев'ять земель – далеко, товкти воду в ступі – повторювати одне О те ж, без царя в голові – нерозумний, заморити черв'яка – трохи поїсти,
Фразеологізм найчастіше буває переосмисленням вільного поєднання елів. Зіставмо два речення: Гілки спружинили і вдарили по руках і Чоловіки вдарили по руках і мирно розійшлися. У першому реченні вираз вдарили по руках є вільним словосполученням, усі слова в ньому вжиті в своєму прямому значенні. Цілісне значення словосполучення зумовлене значенням тих слів, які до нього входять. У другому реченні цей вираз утратив своє первісне значення і вживається у новому переносному значенні – погодилися з чимось, дійшли згоди. Слова, що входять до складу вільного словосполучення, легко поєднуються з іншими словами (пор.: вдарити по ногах, по пальцях, по голові та ін.). Основна особливість фразеологізму полягає в тому, що він, незалежно від того, скільки слів до нього входить, виражає одне поняття і вживається у мові як готова одиниця: собаку з'їв – досвідчений, содом і гоморра – безпорядок, ловити гави – бути неуважним, нема живої душі – безлюдно, немалий світ – далеко, впасти духом – зневірилися, носа не показувати – не появлятися та ін.
Фразеологічні звороти широко використовуються у мовленні, надаючи йому емоційності, вони можуть передавати додаткові відтінки жарту, іронії, насмішки, осуду, дорікання тощо.
За злитістю компонентів (слів), які входять до стійких словосполучень, фразеологізми поділяються – на фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення.
До фразеологічних зрощень належать такі, загальне значення яких не випливає із значень тих слів, які входять до фразеологізму; за ніс водити – обманювати, брати під обстріл ~ критикувати когось, зарубати на носі – запам'ятати, на ноги поставити – виховати до дорослого віку та ін.
До фразеологічних єдностей належать такі фразеологізми, переносне значення яких певною мірою мотивується значенням тих слів, що до них входять: крапля в морі – небагато, тримати камінь за пазухою – мати злість на когось, замилювати очі – обдурювати, замітати сліди – приховувати, знищувати. щось, запиватися слізьми – безутішно плакати та ін.
До фразеологічних сполучень належать такі стійкі звороти, які характеризуються деякою самостійністю складових компонентів. Центральне слово в них є стійким і не може бути замінене іншим, а залежні слова можуть мати взаємну заміну: порушити питання (справу); здобути перемогу (отримати, мати, одержати); приступити до роботи (розпочати, почати).

Завдання 3. Творча робота

Запишіть назви українською мовою. Складіть невеликий текст, характерний Вашому професійному спілкуванню, використовуючи деякі з наданих назв.
Мадрид – Мадрид
Бразилия – Бразилія
Кордильеры – Кордильєри
Марокко – Марокко
Брюссель – Брюссель
Голландия – Голландія
Канарские острова – Канарські острова
Каир – Каїр
Филиппины – Філіппіни
Суэцкий канал – Суецький канал
Сицилия – Сицилія
Сьерра-Невада – Сьєрра-Невада
Наше вантажне судно під прапором Голландії відправилося з острова Сицилія другого березня. Суецький канал проходили раннім ранком. Вранці за обрієм виднілися обриси Каїра. Завантажившись в Марокко судно відійшло у Південну Америку. Необхідно було доставити вантаж у Бразилію. Трохи відпочивши в Бразилії і завантаживши каву ми поверталися в Європу. При поверненні довелося зайти на ремонт компресора газотурбінної установки в Мадрид. Після заміни опорних підшипників компресора ми повернулися в Голландію в порт приписки.

Завдання 4. Культура ділового професійного мовлення

Укласти текст документа:
План роботи (річний, квартальний або місячний).
План роботи – це документ, що встановлює точний і чіткий перелік намічених заходів (робіт) для їхнього подальшого виконання. Він має такі складові: послідовність, обсяг, умови й забезпечення виконання, термін для кожного етапу й для всього обсягу, кошторис, керівників і конкретних виконавців (відповідальних за кожний пункт плану).
Окрім рубрикованого тексту плани можуть мати графіки, діаграми, таблиці, схеми тощо.
Розрізняють такі групи планів: а) річні (календарний, фінансовий, навчальний); б) піврічні (семестрові); в) квартальні (четвертні); г) місячні; д) декадні; е) тижневі; ж) добові.
Наявність тих чи інших реквізитів обумовлюється видом, формою та призначенням плану:
1. Гриф затвердження; 2. Назва документа; 3. Назва установи чи структурного підрозділу; 4. Термін, на який укладено план; 5. Порядковий номер; 6. Термін виконання конкретного виду роботи (заходу); 7. Зміст роботи; 8. Посада, прізвище та ініціали виконавця; 9. Посада, прізвище та ініціали відповідального; 10. Відмітка про місце, дату, факт та якість виконання (проведення) роботи.
Службові плани робіт підписують посадові особи, які відповідають за їх виконання, а індивідуальні – ті, хто їх укладає, із наступним затвердженням керівником.
Приклад місячного плану:

ЗАТВЕРДЖУЮ
Директор НДІ
Укрсудстрой
(підпис) С.Ю. Лур'є
20.07.2003
План роботи ремонтного цеху на серпень 2003 р.

№	Дата проведення	Зміст роботи	Учасники	Відповідальні за виконання	Відмітки	Прим.
1	2.08.03	Перевірка клапанів	Іванов В.А. Петров А.В.	Сидоров О.Д.
2	5.08.03- 9.08.03	Покраска палуби	Федорчук К.Р. Бобрик В.В.	Сидоров О.Д.
3	13.08.03- 16.08.03	Діагностика сепаратора	Швец Т.Р. Буланов С.С.	Комісаренко Б. І.
4	20.08.03- 25.08.03	Перевірка двигуна	Бобрик В.В. Іванов В.А.	Ткач М.П.

Голов. інженер                                         (підпис) Б. І. Комісаренко
Директор (підпис)                                   (підпис) З.Я. Коміссаров

Перелік літератури

1. Глущик С.В. та інші Сучасні ділові папери: Навчальний посібник. – К.: АСК, 2001. – 400 с.
2. Коваль А.П. Культура ділового мовлення – К.: Вища шк., 1994 – С 136–137.
3. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення – Л.: Світ, 1990 – С. 109.
4. Яременко В.В. Новий тлумачний словник української мови. – К.: «Аконіт», 1998 р.