План
1.     Що таке соціологія культури?
2.     Поняття культури в системі соціологічного знання
3.     Основні підходи до вивчення культури в соціології. Типологія культур

1. Що таке соціологія культури?

Соціологія культури – один з найпарадоксальніших напрямів соціологічної думки. Не дивлячись на той факт, що соціологічний аналіз культури є однією з головних задач соціології з моменту її появи, дотепер не існує згоди з приводу предмету вивчення власне "соціології культури" і місця цієї дисципліни в структурі соціологічного знання. Соціологічні словники не завжди присвячують даному напряму соціології спеціальну статтю.
Одні автори схильні розглядати соціологію культури як "галузеву соціологію" більш менш широкого обхвату, вивчаючу "сферу культури", "культурні процеси". В цій якості соціологія культури потрактує те, як існуюча разом з такими галузевими дисциплінами, як соціологія мистецтва, науки, освіти, то як включаюча їх як субдисциплін. Але якщо розглядати соціологію культури як галузеву дисципліну більш менш широку по обхвату явищ, що вивчаються, то неминуче встає питання про визначення меж "культури". Чому ми відносимо до "культури" релігію, науку, мистецтво, але не відносимо політику і економіку? Хіба ці сфери соціального життя у меншій мірі регулюються культурними значеннями і нормами?
Існує точка зору, що розглядає соціологію культури не як напряму, що вивчає якийсь "сегмент" або "сферу" соціальної реальності, а як особливий підхід до бачення соціальної реальності взагалі. Цей підхід виходить із смислової природи соціальних феноменів. В даному випадку соціологія культури перетворюється, фактично, в самостійний проект соціології, близький до розуміючої соціології.
Відмінності між підходами до визначення предмету соціології культури багато в чому обумовлені різним розумінням того, що є власне "культура". Як відомо, "культура" – це одне з самих багатозначних понять, число визначень якого обчислюються сотнями. Можливо, саме у зв'язку з цією невизначеністю, а також ціннісної і світоглядної нагруженностью терміну "культура", багато дослідників взагалі стараються його не використовувати.
Труднощі, що виникають при визначенні предмету соціології культури, зв'язані і з тим, що культура є об'єктом аналізу не тільки соціології, але і інших наук – зокрема, культурної антропології і філософії культури. Відносно недавно виникла наука, для якої "культура" є основним об'єктом вивчення – культурологія. Крім того, існує безліч наук, що вивчають різні сфери культури. Перед соціологами, таким чином, встає проблема наочного розмежування з іншими науками, що вивчають культуру. І ця проблема не має простого рішення. Чітку межу, часто, провести неможливо. Дослідження культури – украй складного і багатоманітного феномена, "природним чином" тяжіють до междисциплинарности.
Соціологічний аналіз культури ніколи не був вільний від впливів з боку філософії, культурної і соціальної антропології, психології і інших гуманітарних наук. Але і ці науки, у свою чергу, випробовували вплив з боку соціології.
Не тільки предмет вивчення, але і час виникнення соціології культури може потрактувати по-різному. А. Согомонов, зокрема, затверджує, що "як особливий напрям соціологія культури в світовій соціальній думці концептуально і категоріально оформляється поступово, починаючи з рубежем 60-70-х рр., а у вітчизняній науці і того пізніше. Відмежувавшися як від чистої соціальної теорії, так і від суміжних областей ., соціологія культури остаточно і повноцінно реалізувалася як науковий проект лише паралельно з розвитком постмодерністської соціологічної парадигми". Проте така точка зору може бути оспорений. Крупні проекти соціології культури були запропоновані Альфредом Вебером і Карлом Манхеймом ще в першій половині ХХ століття. З другого боку, епоха постмодерна, що стала, згідно А. Согомонову, часом "концептуального і категоріального оформлення" соціології культури і її "розмежування з суміжними дисциплінами" характеризується якраз розмиванням меж між дисциплінами, тяжінням до междисциплинарности, а також дивною понятійною невизначеністю і багатозначністю. Але епоха постмодерна і виникла в цю епоху постмодерністська соціологічна теорія дійсно характеризується підвищеним інтересом до культурної проблематики, про що буде сказаний нижче. Таким чином, і час виникнення соціології культури як окремої дисципліни ми не можемо вказати з визначеністю. Проте, з повною визначеністю можна затверджувати, що аналіз культурних феноменів – невід'ємна частина соціології з часів Огюста Конта, і в цьому значенні соціологія культури – ровесниця соціології.

2. Поняття культури в системі соціологічного знання

Культура дуже складне і багатогранне поняття. Сам термін бере свій початок в Стародавньому Римі і походить від лат. culture, що означає «обробіток», «розвиток», «шанування». Спочатку під словом культура мався на увазі обробіток землі.
В останні десятиріччя поняття культури викликає все більший інтерес. На жаль, воно використовується не цілком строго, в різних, частково пересічних контекстах.
1. культура як протилежність біологічному. Антропологи використовують це поняття як збірного, позначаючого символічні, небіологічні аспекти людського суспільства. Це то, чому можна «навчити»: мова, звичаї і весь комплекс умовностей, які дозволяють відрізняти людську поведінку від поведінки інших приматів. В цьому контексті передбачається, що людська поведінка має не генетичну, не біологічну, а культурну обумовленість.
2. культура як протилежність природи. (Даний підхід був сформований ще в давньоримській імперії і довгий час панував в середні століття, зберігшися до наших днів). В англо-французьской інтелектуальній традиції поняття «культура» часто використовувалося як синонім «цивілізації»: культура протиставлялася варварству і дикому, природному стану. Проте в рамках німецької соціальної думки культура представлялася інакше – як сукупність всього найкращого в людському світі, осереддя художніх досягнень і досконалість, тоді як цивілізація розглядалася як процес матеріального розвитку, що породжує міське масове суспільство і підриваючого, таким чином, індивідуальну духовність
3. культура як протилежність структурі. З погляду деяких соціологів, суспільство складається з ряду соціальних інститутів, створюючих соціальну структуру, і культури. Остання володіє «цементуючою дією», яка дозволяє зберегти структуру суспільства. Таку відмінність проводив, зокрема, Парсонс, вважаючий, що культура забезпечує інтеграцію і целеполагание (постановку мети перед соціальною системою)
4. Культурне як протилежність матеріального. Для багатьох марксистів – це сфера переконань, ідей і практик, форма яких визначається економічною структурою або випробовує серйозну дію з її сторони. В цьому значенні поняття культури має те ж значення, що і поняття ідеологія.
5. культура як спосіб життя. Соціальні групи можуть відрізнятися один від одного установками, переконаннями, мовою, одягом, манерами, смаками щодо їжі, музики, інтер'єру і безлічі інших рис, що становлять спосіб життя. Подібна диференціація може мати місце на різних рівнях. Часто затверджується, що сучасним суспільствам властива постійно зростаюча культурна фрагментація. В цих умовах все менш очевидним ставати відповідь на питання про те, чи володіє сучасне суспільство загальною культурою.
6. Культура висока і культура популярна. Коли говорять про «високу культуру», соціологічне значення цього поняття зближується з повсякденним поняттям. Під культурою в даному випадку розуміється соціальна практика, що має художній (в найширшому своєму значенні) характер, не залежно від того, чи торкається це музичних або літературних смаків, в області моди або телебачення. Соціологічне дослідження культури в цьому значенні зосереджується на відмінностях між високою і популярною культурою або на способах виробництва, передачі і отримання культури.[1]
Таким чином, поняття культури в широкому значенні можна визначити як спосіб організації і розвитку людської життєдіяльності і результат його використовування. Це поняття відображає об'єкт, які включає все створене людьми, всю сукупність продуктів людської діяльності, суспільних форм організації, процесів, інститутів, все, що вже зроблено, робиться і буде зроблений людиною в майбутньому. В більш вузькому значенні, культура є сукупністю духовних і матеріальних цінностей даного суспільства в даний відрізок часу.

3. Основні підходи до вивчення культури в соціології. Типологія культур

Соціокультурний мир виступає перед дослідниками у всій своїй неоднорідності і множинності. Для якнайповнішого і плідного вивчення феномена культури застосовується метод класифікації, або типології. Типологія культури вирішує задачі впорядкованого опису і пояснення різнорідного по складу безлічі об'єктів культури. Типологія культури — метод наукового пізнання, в основі якого лежить розчленовування соціокультурних систем і об'єктів і їх угрупування за допомогою узагальненої моделі або типу, що ідеалізується; результат типологічного опису і зіставлення. При цьому в науковому співтоваристві як більш менш рівноправні існують різні підстави для типології культури. Підставами виступають визначені сукупності показників, включаючи значущі характеристики досліджуваних культур відповідно до поставлених задач.
Типологія культури - класифікація культур по типу і визначення місця конкретної культури в культурно-історичному процесі; як метод дослідження включає диахронний і синхронний підходи. Ці терміни походять від старогрецьких приставок – «через» і зараз і слова «час». Означають: 1) диахронний - підхід до предмету через «тимчасові ряди» (або історичний); 2) синхронний - розгляд предмету в «зупиненій миті», «зараз», в абстрагуванні від генезису, історії і т.п.
Німецьким соціологом, істориком і економістом Максом Вебером (1864 — 1920) були запропоновані абстрактні ідеальні типи, що є якимсь спрощенням, образом-схему, а не об'єктивно існуючою (існуючу) соціокультурною реальністю, оскільки вони не мають прямого аналога в реальній історії культури. Ідеальна типізація дозволяла упорядковувати емпіричний матеріал, що поставляється конкретними дослідженнями, і використовувалася М. Вебером для дослідження причин і характеру відхилення реальних культурних типів від ідеальних.
М. Вебер розрізняє три "чисті типи" панування: обумовлене раціональними інтересами підкоряються і пануючих; засноване на традиціях, пов'язане з емоційним воспрятием владі. Раціональному типу панування відповідає правовий тип держави, який характеризується підкоренням закону, а не авторитету. Традиційний тип панування грунтується на святості існуючих звичаїв і традицій. Йому відповідає патріархальна спільність, на чолі якої стоїть пан, що розпоряджається своїми підданими і слугами. Третій тип панування Вебер називав "харизматичним" ("харизма" в перекладі з греч. означає "дар"). Харизма — це певні якості особи (придбані або природжені), що дозволяють надихати людей і захоплювати за собою. По Веберу харизмою володіють і засновники світових релігій (Будда, Ісус, Мухаммад), і великі полководці (Олександр Македонській, Навуходоносор, Цезар, Тамерлан, Наполеон), і видатні політики (Аврам Лінкольн, Петро Велікий, В.І. Ленін).
Вебер вважав, що, не дивлячись на явну утопічність розумових конструкцій, створюючих ідеальні типи, вони є найважливішими науковими абстракціями, що роблять можливим вивчення безлічі явищ культури на кількісній основі. Ідеальний тип — це теоретична конструкція, отримана в результаті акцентування, посилення, логічного скріплення феноменів, що зустрічаються в різні епохи в різних культурах.[2]
Методологічну основу класифікації культур складають різні концепції культурно-історичного процесу. До них відносяться еволюційні концепції, в т.ч.: а) еволюціонізм 19 в.; би) концепція універсальної еволюції Л. Уайта/Т. Чайлда; в) концепція мульти-линейной еволюції Стюарда', г) концепція специфічної еволюції М. Салінса/ Е. Сервісу; формаційний підхід; циклічний або цивілізаційний варіант. Існують також типологічні теорії, в яких як структурна основа того або іншого типу культури розглядається культурно-детермінована поведінка індивіда (Кребер, Фейблман, Мердок і ін.).
Кожний з підходів має свою специфіку. Так, представники класичного еволюціонізму 19 в. рахували можливим виділення загальних, універсальних по своїй істоті, стадій розвитку культури (Р. Морган, Р. Спенсер, Э. Тейлор і ін.). Концепція універсальної еволюції дозволяє виявити основні закономірності культурно-історичного процесу, його загальну тенденцію розвитку, розвитку основних культурних форм: підсистем і векторів культури. В рамках загальної концепції еволюції культури Л. Уайт пропонує енергетичний критерій (рівень використовування енергії суспільством) для визначення стадій культурного розвитку і порівняє, аналізу культур.
Свої переваги для порівняльного аналізу культури має концепція мультилинейной еволюції Стюарда, який прагнув конкретного вивчення обмеженої рамками окремих регіонів історичної повторюваності і параллелизмов. В 1951 він сформулював концепцію рівнів соціокультурної інтеграції, яка, по його думці, створює можливості для проведення порівняльного аналізу соціокультурних систем в еволюційній перспективі: різні стадії розвитку сім'ї, народу, держави.
Концепція специфічної еволюції (вивчення локальних культур в диахронном аспекті), на думку її авторів Салінса і Сервісу, істотно доповнювала універсальну концепцію, в якій, як в крупноячеистой сіті втрачалися конкретні культури. Ще один диахронный варіант представлений формаційним підходом, в 20 в. найпоширенішим в радянській традиції. Формаційна типологія культури включала наступні складові: культура первісного суспільства, культура рабовласницького суспільства, культура епохи феодалізму, буржуазна (капіталістична) культура і т.д.
Один з варіантів класифікації культур дає цивілізаційний підхід. Поняття «культура» і «цивілізація», не будучи тотожними, одночасно тісно зв'язані між собою. Як правило, дослідники погоджуються з тим, що цивілізація — це, по-перше, певний рівень розвитку культури, по-друге, певний тип культури, з властивими йому характерними рисами. Даний підхід був розроблений такими мислителями як Н.Я. Данільовській, О. Шпенглер, А. Тойнбі. Якісно інший підхід до класифікації культур або цивілізацій запропонував П. Сорокин, який заперечував інтегроване єство цивілізації і призначав цю роль «суперсистемам» або «великим формам», в яких і народжується культура.
Система типологий культури, створена в 19—20 вв. вельми різноманітна і дозволяє сучасним дослідникам використовувати методологічні основи, принципи класифікацій і порівняє, аналізу культур як необхідний культурологічний інструментарій.
Термін «соціології культури» був введений М. Вебером в нач. ХХ століття, проте, до їх пір збереглися суперечки щодо предмету дослідження, концептуального апарату і методології. Трудність полягає в: 1) причетності сфер дослідження з культурною антропологією, культурологією, філософією культури; 2) багатовимірності поняття «культура»; 3) сприйнятті соціології культури як соціології мистецтва у вітчизняній традиції 20-30-х рр. ХХ століття .
На рубежі 1960-70 – х рр. соціологія культури початку формуватися як самостійна галузь наукового знання (В. Ядов,1998). Багато дослідників вважали: культура формує соціальну поведінку людини. За час розвитку виникли різні підходи до трактування культури і соціології культури (І.І. Квасова, Б.С. Ерасов, Л.Г. Ионин і ін.)
Культура в широкому значенні – внебиологичесая людська діяльність.
Соціологія культури — це наука, що розглядає будову і функціонування культури у зв'язку з соціальними структурами і інститутами стосовно конкретно-історичних ситуацій, взаємостосунки суспільства і культури в цілому. Соціологія культури відноситься до соціологічної теорії середнього рівня.
Предмет соціології культури - комплекс загальних закономерностей динаміки культури, специфічних групових і регіональних регулярностей її руху при різних станах суспільства, різноманітність форм соціокультурного життя, а також аналіз характерних для кожного з таких станів способів, результатів і наслідків діяльності представників різних соціальних груп, направленої на підтримку або перетворення суспільного життя.

Додаток 1

Приклад типологий культур по різних підставах

---