Кафедра менеджменту

Контрольна робота

з дисципліни “Маркетинг”

Зміст
1. Громадський рух споживачів. Захист прав споживачів в Україні
2. Договірні системи розподілу товарів та послуг
3адача
Список літератури

ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ
1. Громадський рух споживачів. Захист прав споживачів в Україні
Батьківщиною споживчого руху є США. Починаючи з 60-х років ХХ століття цей рух поширився в багатьох країнах Європи і зараз має величезне значення у всіх сферах суспільного і політичного життя, економіки. А починалося воно ще в 60-80 роках ХІХ століття, коли в США пройшли перші компанії з захисту прав споживачів від залізничних монополій, що завищували ціни на перевезення пасажирів і вантажів. У результаті вдалося добитися того, щоб держава контролювала залізничні тарифи, створивши спеціальний орган - сенатську Комісію з торгівлі між штатами. У 1899 році була організована Національна ліга споживачів.
На початку ХХ століття боротьба за права споживачів розгорілася навколо законодавства про контроль за якістю харчових продуктів і медикаментів. У 1935 році був створений Союз споживачів, що нараховує сьогодні у своїх рядах понад п'ять мільйонів чоловік. Саме діячі цієї організації першими призвали до бойкоту товарів з фашистської Німеччини в 30-і роки.
У 1966 році відомий суспільний діяч Р. Нейдер створив Центр з досліджень якості продукції різних виробників, вірогідності реклами, стандартів рівня життя, безпеки промислових підприємств для екології. У цей же період з'явилося декілька "однопроблемних" груп: Центр безпеки автомобіля, Дослідницька група з охорони здоров'я, Центр дослідження телекомунікацій та ін. Ці групи займалися заявленими в їх назвах проблемами, збором і публікацією матеріалів, що стосуються інтересів і прав споживачів. Підсумки досліджень публікувалися в спеціальних споживацьких виданнях "Multinational monitor" і "Consumer Report". Стратегія Р.Нейдера передбачає пряме урядове регулювання тих областей економіки і соціальної сфери, де ринкові сили не мають можливості забезпечувати, зокрема охорону навколишнього середовища, безпеку працівників на робочих місцях. Разом зі своїми численними послідовниками, прозваними "десантом Нейдера", він домігся прийняття федеральних законів про безпеку газопроводів, упакування харчових продуктів, контроль за радіаційною обстановкою і заборону використання ДДТ як пестициду.
У 1968 році багато розрізнених загальнонаціональних і місцевих суспільств об'єдналися в Американську федерацію споживачів зі штаб-квартирою у Вашингтоні. Її основні цілі - координація програм захисту споживачів від низької якості товарів, високих цін на продукти харчування, медичні препарати, медичне обслуговування, електроенергію і паливо.
Поступово споживчий рух став ще активніше впливати на політичне життя держави. 15 березня 1962 року президент США Дж. Кеннеді направив Конгресу США "Спеціальне послання про захист інтересів споживачів", у якому проголошувалися основні права споживача: право на вибір, право на безпеку, право бути вислуханим, право на інформацію. У посланні говорилося про значну роль споживача в економіці: без збільшення здатності громадян споживати і купувати товари і послуги, немає економічного розвитку і неможливий збалансований економічний ріст. Організація Об'єднаних Націй згодом оголосила 15 березня Всесвітнім днем прав споживачів. Улітку 1962 року за вказівкою Дж. Кеннеді була заснована Консультативна рада у справах споживачів, перетворена у 1971 році в Управління у справах споживачів. У деяких комітетах Конгресу США (з торгівлі, банків і фінансів, науці і транспорту й ін.) працюють підкомітети з проблем споживачів, їхні засідання проводяться за участю зацікавлених осіб і представників споживацьких організацій. За підсумками слухань окремими виданнями публікуються стенографічні звіти.
У США був покладений початок масовому руху споживачів, що нині поєднує більш 180 суспільних і державних організацій у 72 країнах світу.
Після 1945 року споживчий рух одержав широке розповсюдження в багатьох західноєвропейських державах.
У Швеції з 1971 року заснована посада омбудсмена з захисту прав споживачів. Він призначається на певний строк законодавчою владою держави. Інститут омбудсмена вперше був створений у 1810 році саме у Швеції і є службою, передбаченою актами законодавчої влади й очолюваною незалежною посадовою особою високого рангу. Він приймає скарги на державні органи, чиновників, наймачів чи діє за власним розсудом й уповноважений проводити розслідування, рекомендувати коригувальні дії і представляти інформацію владі про свою діяльність. Тільки після другої світової війни багато держав визнали інститут омбудсмена.
На сьогоднішній день у багатьох державах світу інститут омбудсмена став незамінною частиною правової системи. Існує безліч його модифікованих законодавчих форм, серед яких і спеціальні служби для захисту прав споживачів. Інститут омбудсмена дає можливість переборювати протиріччя між державою й особистістю, що, сприяє формуванню цивільного суспільства.
Відповідно до статистики, у Державне управління у справах споживачів щорічно надходить біля чотирьох тисяч справ. Однак лише близько 20 з них передаються на слухання в Комерційний суд. Це свідчить про те, що більшість юридичних конфліктів вирішується на основі переговорів за допомогою такого посередника, як омбудсмен, і їхні результати задовольняють усі сторони конфлікту
Споживчий рух у Росії
У 80-х роках ХХ століття в колишньому СРСР почали зароджуватися об'єднання, клуби й асоціації з захисту прав споживачів. У 1987-1988 роки вони об'єдналися у Федерацію об'єднань споживачів, президентом якої став Анатолію Собчак. До початку 1992 року Федерація перетворилися в Міжнародну конфедерацію об'єднань споживачів (Конфоп). У її склад увійшли об'єднання споживачів з колишніх союзних республік СРСР - Росії, Беларусі, України, Казахстану, Туркменістану, Таджикистану й ін. Представники споживчих організацій утворили Координаційну раду. На початку 1992 року пройшов перший конгрес Конфедерації. Базою Конфопа є численні суспільні споживчі організації, створені цивільними ініціативами. Громадські організації з захисту прав споживачів тісно співробітничають з іншими об'єднаннями, наприклад, з радами ветеранів Великої Вітчизняної війни, організаціями інвалідів, клубами автолюбителів, регіональними центрами стандартизації, метрології і сертифікації, незалежними експертами, державними органами з захисту прав споживачів.
Однією з основних цілей Конфоп є надання правдивої інформації про товари, роботи і послуги, реалізовані на російському ринку; формування споживчої культури в населення, безупинне споживацька освіта, що охоплює всі рівні системи освіти учнів і ін. Восени 1992 року разом з організацією з тестування товарів ФРН "Штифтунг Варентест" Конфоп організував випуск спеціалізованого споживчого журналу "Попит", що є популярним виданням у Росії.
З 1994 року Конфоп проводить порівняльні споживчі іспити, є членом міжнародної організації "International Testing" ("Міжнародні організації"). Її члени постійно обмінюються результатами іспитів, а деякі з них проводять спільно. Конфедерація веде активну роз'яснювальну політику, видає велику кількість матеріалів (статті, книги, брошури, буклети, методичну літературу і т.д.), що сприяють споживчій освіті громадян і допомагають суспільним об'єднанням з захисту прав споживачів.
Зараз споживацьким організаціям належить ведуча роль у справі пропаганди споживацьких знань у суспільстві, захисті населення від монополістів і несумлінних виробників, у рішенні проблеми безпечного виробництва, пропаганді ідей раціонального споживання і пошуках рішень проблем взаємодії людини і навколишнього середовища.
Державна споживча політика України.
Законодавча основа для здійснення споживацької політики в Україні була закладена ще з моменту прийняття в 1991 році Закону "Про захист прав споживачів". Посилення захисту прав споживачів відбувалося поступово, з прийняттям відповідних законодавчих актів і втіленням їх у життя. 28 липня 1996 року була прийнята Конституція України, відповідно до якої людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначені як найвища соціальна цінність. Так, у статті 42 Конституції України говориться: "Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпекою продукції усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів".
У січні 2002 року Президент України Л.Кучма підписав Указ "Про заходи для посилення державного захисту прав споживачів", у якому визначив цей напрямок як пріоритетне в державній політиці. Указ став могутнім імпульсом для всієї державної діяльності і надійною основою для продовження складної і необхідної роботи з захисту прав споживачів на якісно новому рівні. Його реалізація дала можливість кожному споживачу відчути турботу і захист держави.
Наступним важливим етапом стало підписання в жовтні 2002 року Президентом України Л. Кучмою Указу "Про Державний комітет України з питань технічного регулювання і споживацької політики", що змінив вектор державної діяльності й усунув дисбаланс пріоритетів за рахунок значного підвищення уваги до проблем споживачів. Метою реорганізації став перехід до наступної фази реформування, вдосконалення і розвитку технічного регулювання в державі, що повинна бути орієнтована саме на людей, на забезпечення якості і безпеки їхнього життя. Створення умов для захисту прав споживачів, підтримка споживчого руху стала важливою складовою частиною державної політики.
Діяльність Державного Комітету України з питань технічного регулювання і споживчої політики, визначається його основними задачами. Вони сформульовані таким чином: участь у формуванні державної споживацької політики в сфері якості, стандартизації і метрології, забезпечення її реалізації; координація діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, пов'язаних з підготовкою і забезпеченням виконання програм у сфері споживацької політики за рахунок залучення державних засобів; здійснення контролю за дотриманням законодавства України про захист прав споживачів і рекламу; сприяння розвитку суспільного руху споживачів і співробітництво з громадськими організаціями споживачів у побудові загальнодержавної системи захисту прав споживачів і сумлінної реклами; здійснення держнагляду за дотриманням законодавства в сфері стандартизації, метрологічного контролю і нагляду, багато іншого.
11 грудня 2002 року Президент України Л. Кучма підписав Указ " Про Програму захисту прав споживачів на 2003 - 2005 роки". З метою підвищення ефективності реалізації державної політики в сфері захисту прав споживачів у рамках Указу затверджена Програма захисту прав споживачів.
Програма є унікальною у своїй концептуальній спрямованості, активну особисту участь у її створенні приймав Голова Державного Комітету України з питань технічного регулювання і споживацької політики Леонід Школьник.
Задоволення потреб споживачів у продовольчих і промислових товарах, побутових і комунальних послугах, говориться в цьому необхідному для кожного громадянина України документі, повинне здійснюватися на основі неухильного дотримання вимог щодо їхньої якості і безпеки, постійного контролю за цією сферою з боку держави. В умовах збільшення обсягів споживання і насичення ринку непродовольчими товарами, переважно іноземного виробництва, проблема забезпечення їхньої відповідності вимогам якості і безпеки усе більш загострюється. А зі збільшенням обсягів реклами викликає занепокоєння і низький рівень об'єктивності і вірогідності інформації про реальні споживчі характеристики продовольчих товарів, робіт і послуг. Сформована ситуація свідчить про необхідність підвищення рівня захисту прав споживачів, що повинний знаходитися в центрі постійної уваги органів виконавчої влади і місцевого самоврядування.
Метою Програми є рішення комплексу проблем у сфері захисту прав споживачів, зокрема шляхом удосконалення самої системи захисту; створення відповідних умов для насичення споживацького ринку якісними і безпечними товарами, роботами і послугами; підвищення рівня захисту здоров'я і безпеки споживачів; удосконалення законодавства України в сфері захисту прав споживачів, його адаптація до законодавства Європейського Союзу; створення відповідних умов для реалізації громадянами - споживачами своїх законних інтересів і прав на території України. Реалізація заходів щодо забезпечення виконання Програми буде здійснюватися за рахунок засобів державного і місцевого бюджетів. Її виконання дає реальну можливість значно активізувати діяльність органів виконавчої влади з забезпечення захисту прав споживачів; підвищити рівень захисту споживацького ринку України від насичення його неякісними товарами чи товарами, небезпечними для здоров'я споживачів; розширити можливості доступу споживачів до корисної для них інформації, підвищити рівень споживацьких знань.
У розділу третьому ЗУ „Про захист прав споживачів” (статті 25-26) визначено значеня громадських організаційспоживачів.
З метою захисту своїх законних прав та інтересів громадяни мають право об'єднуватися на добровільній основі у громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).
Об'єднання споживачів є громадськими організаціями, що здійснюють свою діяльність відповідно до Закону України "Про об'єднання громадян" .
Держава підтримує діяльність об'єднань споживачів.
Об'єднання споживачів мають право:
-          вивчати споживчі властивості продукції, попит на неї, проводити опитування населення для виявлення громадської думки про якість товарів, що випускаються і реалізуються, та ціни на них;
-          проводити експертизу та випробування товарів (робіт, послуг);
-          одержувати від органів державної влади і управління, органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей і завдань;
-          сприяти державним органам у здійсненні контролю за якістю товарів (робіт, послуг), торговельного та інших видів обслуговування;
-          організовувати юридичну і консультаційну допомогу споживачам відповідно до законодавства;
-          вносити пропозиції щодо розробки нормативних документів, що встановлюють вимоги до якості товарів (робіт, послуг);
-          представляти і захищати інтереси споживачів в органах державної влади та управління та місцевого самоврядування відповідно до законодавства;
-          вносити в органи державного управління і суб'єктам господарської діяльності пропозиції про заходи щодо підвищення якості товарів (робіт, послуг), про тимчасове зупинення випуску та реалізації товарів (робіт, послуг), які не відповідають встановленим вимогам щодо якості, про припинення виробництва, вилучення з реалізації та продажу товарів (робіт, послуг), що становлять небезпеку для життя, здоров'я та майна громадян або завдають шкоди навколишньому природному середовищу, а також про скасування цін, встановлених з порушенням чинного законодавства;
-          звертатися з позовом до суду про визнання дій продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції), виконавця протиправними щодо невизначеного кола споживачів і припинення цих дій. При задоволенні такого позову суд зобов'язує порушника довести рішення суду у встановлений ним строк через засоби масової інформації або іншим способом до відома споживачів. Рішення суду, що набрало законної сили, про визнання дій продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції), виконавця протиправними щодо невизначеного кола споживачів є обов'язковим для суду, що розглядає позов споживача щодо цивільно-правових наслідків їх дій з питань, чи мали місце ці дії і чи були здійснені вони цими особами;
-          відповідно до законодавства захищати в судовому порядку права споживачів, які не є членами громадських організацій споживачів (об'єднань споживачів);
-          звертатись до правоохоронних органів та органів державного управління про притягнення до відповідальності осіб, винних у випуску та реалізації неякісних товарів (робіт, послуг);
-          інформувати громадськість про права споживачів;
-          сприяти розвитку міжнародного співробітництва у галузі захисту прав та інтересів споживачів.
2. Договірні системи розподілу товарів та послуг
Система маркетингова договірна - різновид вертикальної маркетингової системи, у якій учасники розподілу товару - виробники, посередники, оптові і роздрібні продавці утворять ланцюг незалежних фірм, підприємців, зв'язаних між собою договірними відносинами, на основі яких досягається координація їхньої спільної діяльності.( Маркетинг: Словник / Азоев Г.Л. і ін.-М., 2000). У залежності від можливостей каналів розподілу і частки займаних ринкових сегментів підприємства можуть використовувати наступні системи розподілу: одноканальну, багатоканальну, комбіновану.
Одноканальна система розподілу - для виходу на визначений сегмент (сегменти) ринку використовується тільки один канал розподілу. Багатоканальна система розподілу - для виходу на один чи кілька сегментів ринку використовуються два і більше каналів розподілу. Комбінована система розподілу - багатоканальна система розподілу, при якій підприємство з метою охоплення двох і більше сегментів ринку формує або один, або кілька каналів розподілу для кожного сегмента. Крім того, системи розподілу можуть класифікуватися по числу торгових місць. Тоді говорять про екстенсивний, інтенсивний, ексклюзивний чи селективний розподіл.
Екстенсивний розподіл - продукція розміщається і продається в тих торгових крапках,
Інтенсивний розподіл - виробник прагне забезпечити своєю продукцією максимально можливе число торгових місць. Даний метод ефективний у тому випадку, якщо споживач надає особливого значення зручності розташування торгових місць і застосовується в системах розподілу продукції повсякденного попиту (тютюнові вироби, мило, продукти харчування, солодощі, напої, батарейки, фотоплівки). Метод дозволяє найбільш інтенсивно покрити ринок збуту.
Ексклюзивний (винятковий) розподіл - виробник надає ексклюзивні права на розподіл продукції на визначеній території обмеженому числу торгових підприємств, а іноді і єдиному продавцю. Застосовується даний метод у тому випадку, якщо виробник встановлює контроль над діяльністю продавців і рівнем обслуговування споживачів і реалізується шляхом заключення ексклюзивних дилерських (дистрибуторських) угод, однією з умов яких може бути зобов'язання виключення зі свого асортименту конкуруючих виробників.
Селективний (вибірковий) розподіл - виробник співробітничає з обмеженим числом торгових підприємств, що бажають здійснювати продаж даного виду продукції. Метод розрахований на задоволення особливих потреб окремих споживачів. Постачальник вибирає з можливих місць продажів найбільш наближені до споживачів.
Крім зазначених, виділяють також горизонтальні і вертикальні системи розподілу.
Горизонтальна система розподілу - схема побудови каналу розподілу, у якій два і більше незалежних підприємства поєднують свої ресурси для просування продукції. Кожне підприємство окремо не має можливості скористатися каналами розподілу, тому що не має достатні ресурси, технічними і технологічними інноваціями, виробничим чи маркетинговим потенціалом, або керівництво підприємства не бере на себе ризики.
Вертикальна система розподілу - це така структура каналу розподілу, у якій виробники, торгові підприємства (оптові і роздрібні) функціонують як єдина система. У такій системі один з учасників каналу є власником інших підприємств - учасників каналу розподілу, укладає з іншими учасниками договір і, крім того, має вплив, достатній для об'єднання учасників каналу в єдину систему з метою забезпечення ефективних продажів продукції.
Розрізняють корпоративні і договірні вертикальні системи розподілу.
Корпоративна вертикальна система розподілу - підприємства, що функціонують на послідовних стадіях руху продукції, знаходяться в єдиному володінні.
Договірна вертикальна система розподілу - незалежні підприємства, що виконують функції по виробництву і розподілу продукції, поєднують свої зусилля на основі договору для спільного досягнення економії і/чи великих результатів продажів, чим вони могли б досягти поодинці .
Зустрічаються наступні форми вертикальних договірних систем розподілу:
- добровільні мережі роздрібних торговців під егідою оптових продавців - оптові підприємства організують добровільне об'єднання підприємств роздрібної торгівлі, щоб допомогти їм у конкурентній боротьбі з великими роздрібними мережами. Оптове підприємство розробляє програму стандартизації діяльності підприємства роздрібної торгівлі і зниження витрат на здійснення закупівель продукції;
- кооперативи підприємств роздрібної торгівлі. У даній системі підприємства роздрібної торгівлі створюють самостійні підприємства (кооперативи), що виконують операції, зв'язані з оптовою торгівлею, а в ряді випадків і з виробництвом. Закупівлі продукції здійснюються через кооператив, спільно планується рекламна компанія. Прибуток поділяється між учасниками пропорційно обсягу зроблених закупівель. Роздрібні торгові підприємства, що не є членами кооперативу, можуть користатися його послугами, але не беруть участь у розподілі прибутку;
- керована вертикальна система розподілу. У ній здійснюються координація послідовних етапів процесів виробництва і розподіли продукції. Звичайно це найбільший учасник системи розподілу, як правило, виробник продукції під відомою торговою маркою.
Крім того, існує поділ каналів розподілу по ступеню усвідомленої взаємозалежності учасників. Така класифікація виявляє розходження між структурами, обумовленими потребами конкретних угод і ділових зв'язків. У структурах першого типу взаємозалежність учасників мінімальна чи зовсім відсутня. Учасники таких каналів не відповідають друг за друга. Єдиною підставою для передачі власності тут є закони і зобов'язання, що регулюють процес купівлі-продажу. У каналах другого типу маються більш широкі можливості для розвитку співробітництва між учасниками.
Багато компаній воліють закріплювати свої господарські зв'язки документально оформленими угодами (контрактами). Найбільш типові форми таких контрактів у логістичних відношеннях - франшизи, дилерські (представницькі) угоди, контракти між постачальниками спеціалізованих послуг і їхніх клієнтів. У контрактних системах на місце кооперації приходять узаконені взаємні зобов'язання. Така формалізація забезпечує деяку стабільність, тому багато фірм віддають перевагу саме цій формі взаємин.
Найпоширеніша форма добровільних об'єднань на контрактній основі - наймання транспортних фірм для вантажоперевезень. Контрактні відносини також широко поширені в галузі складських послуг. Оскільки багато коли логістичні взаємодії вимагають великих капіталовкладень, акціонери компаній, що беруть участь, і постачальники фінансових ресурсів для підстрахування від ризиків воліють покладатися на офіційні угоди. Таким чином, деякі риси контрактних відносин присутні практично у всіх формах добровільних об'єднань.
Деякі логістичні взаємодії відрізняються занадто великою капіталомісткістю, щоб їх міг забезпечувати єдиний постачальник послуг. З цієї причини окремі фірми, зв'язані такими взаєминами, іноді воліють інвестувати в них спільно. Найбільш міцні спільні підприємства являють собою таке економічне об'єднання декількох фірм, що зрештою привело до утворення єдиного господарського організму. Подібна форма не занадто характерна для логістики, однак існують прогнози по її активному поширенню в майбутньому. Найбільш ймовірний сценарій створення спільного підприємства в логістиці: відправник вантажу приймає рішення передати всі логістичні функції і потужності посереднику - контрактній сервісній фірмі. У такому випадку одним із природних шляхів для відправника вантажу є створення партнерства із сервісною фірмою. Подібна форма господарських відносин, у керівництві якої беруть участь представники всіх причетних сторін, сприяє зниженню ризику, особливо якщо мова йде про довгострокові виняткові зв'язки.

3адача
Шосткінське ВО „Імпульс", яке випускає дитячі іграшки, має наступну структуру витрат:
постійні витрати - 100 грн. на тиждень;
нормальний обсяг виробництва - 100 іграшок на тиждень;
змінні витрати:
сировина та матеріали - 7 грн.
заробітна плата - 4 грн.
торгові витрати - 3 грн. Завдання:
1. За якою ціною з економічної точки зору неможливо більше продовжувати виробництво та збут дитячих іграшок?
2. 3а яких умов ціна 14 грн. може розглядатися як мінімальна?
3. 3а яких умов може виявитися:
а) економічна;
б) маркетингова доцільність продавати одну іграшку за ціною 10 грн.?
Поясніть суть отриманого результату.
Рішення:
1) Постійні витрати (С_пос)_ 100 грн. у тиждень
Нормальний обсяг виробництва (К) - 100 іграшок у тиждень
Змінні витрати (С_змін) - 14 грн.
Ц-?                                                                                                              Ц = С_змін + С_пос/К
Ц = 14 + 100/100 = 15 грн.
З економічної точки зору неможливо продовжувати виробництво дитячих іграшок і діставати прибуток при ціні, нижче 15 грн. за одну іграшку.
2) Мінімальна ціна, що може установити Шосткінське ВО "Імпульс" на свою продукцію, дорівнює змінним витратам підприємства (С_змін) = 14 грн.
3) Постійні витрати (С_пос) - 100 грн. у тиждень. Нормальний обсяг виробництва (К) - 100 іграшок у тиждень. Ціна однієї іграшки (Ц) - 10 грн.
Змінні витрати (С_змін) - ?
Ц = С_змін + С_пос/К
С_змін = Ц - С_пос/К
С_змін= 10 - 100/100 = 9 грн.
а) З економічної точки зору ціна 10 грн. за одну іграшку можлива за умови, що перемінні витрати підприємства в цьому випадку рівні приблизно 9 грн.
б) З маркетингової точки зору ціна 10 грн. за одну іграшку можлива за умови сильного затоварення ринку, коли підприємству, щоб одержати хоч якийсь прибуток і реалізувати свою продукцію необхідно знизити ціну на свій товар до 10 грн.

Список літератури
1.     Армстронг, Г. Маркетинг. Загальний курс [Текст] : : пер. с англ / Гарі Армстронг, Ф. Котлер ; Ун-т Північної Кароліни, Північно-Західний ун-т. - 5-те вид. - М., СПб. : Діалектика, 2007. - 608 с.
2.     Багиев Г.Л. Маркетинг: учебник для студ. вузов, обучающихся по экон. спец. / Георгий Леонидович Багиев (общ.ред.). – 3-е изд., перераб. и доп. – СПб.; М.; Нижний Новгород; Воронеж : Питер, 2007. – 733с.
3.     Бєлявцев, М. І. Маркетинг [Текст] : навчальний посібник / М. І. Бєлявцев, Л. М. Іваненко ; Мін-во освіти і науки України, Донецький національний університет. - К. : ЦНЛ, 2005. - 328 с.
4.     Котлер, Ф. Основы маркетинга [Текст] : краткий курс : пер. с англ / Ф. Котлер. - новое изд. - М.-СПб.-К. : Вильямс, 2007. - 656 с.
5.     Маркетинг для магістрів [Текст] : навчальний посібник / ред. Ілляшенко. - Суми : Університетська книга, 2007. - 928 с.
6.     Маркетинг у прикладах і завданнях [Текст] : навчальний посібник / ред. Ілляшенко. - Суми : Університетська книга, 2006. - 400 с.
7.     Маркетинг: Стратегии, с которыми побеждают / Алена Мальцева (сост.). – К. : Издательский Дом "Максимум", 2006. – 314с.
8.     Новітній маркетинг [Текст] : навчальний посібник / ред. Є. В. Савельєв. - К. : Знання, 2008. - 420 с.
9.       Іванілов О.С. Маркетинг: навч. посіб. для студ. ВНЗ. – [2-ге вид., доп. і перероб.]. – Донецьк : [Східний видавничий дім], 2009. – 311с.
10.  Павленко А. Ф., Решетнікова Ірина Леонідівна, Войчак Анатолій Володимирович, Куденко Н. В., Бєляєв О. О., Оболенська Т. Є. Маркетинг: підручник / Державний вищий навчальний заклад "Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана" / А.Ф. Павленко (наук.ред.). – К. : КНЕУ, 2008. – 600с.
11.  Парсяк В.Н. Маркетинг: від теорії до практики: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. – К. : Наукова думка, 2007. – 256с.
12.  Шубин А.А., Бритченко И.Г. Маркетинг менеджмент: новые решения: моногр. / Донецкий национальный ун-т экономики и торговли им. Михаила Туган-Барановского / Александр Александрович Шубин (ред.). – Донецк : ДонНУЭТ, 2007. – 326c.