Контрольная работа на тему Організация виробництва
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2014-11-19Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Міністерство освіти і науки України
Національний університет харчових технологій
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
ТЕОРІЯ. ВАРІАНТ № 11
ПИТАННЯ 1. Організаційні форми підприємств
Стаття 63 діючого Господарського кодексу України встановлює види та організаційні форми підприємств.
1. Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:
· приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);
· підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);
· комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;
· державне підприємство, що діє на основі державної власності;
· підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).
В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.
2. У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.
3. Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.
4. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.
5. Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.
6. Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підприємств встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.
7. Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.
Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні. Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні. Усі інші підприємства визнаються середніми.
8. У випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених статтею 126 цього Кодексу, підприємство визнається дочірнім.
9. Для підприємств певного виду та організаційних форм законами можуть встановлюватися особливості господарювання.
Організаційними формами підприємств (господарських товариств) в Україні згідно з діючим Господарським кодексом України є акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з повною відповідальністю, командитне товариство, товариство з додатковою відповідальністю. Наведемо відповідні статті із Господарського кодексу України.
Стаття 79. Поняття господарського товариства
1. Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.
2. Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, зазначені у статті 2 цього Кодексу, а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання. Обмеження щодо заснування та участі в господарських товариствах суб'єктів господарювання або інших осіб встановлюються цим Кодексом, іншими законами.
3. Господарські товариства є юридичними особами.
4. Суб'єкти господарювання - юридичні особи, які стали засновниками або учасниками господарського товариства, зберігають статус юридичної особи.
5. Господарські товариства можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, якщо інше не передбачено законом.
Для закупівель матеріально-технічних ресурсів господарське товариство, державна частка у статутному фонді якого перевищує 50 відсотків, за рішенням органів управління такого товариства застосовує процедури закупівель, визначені Законом України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти".
Стаття 80. Види господарських товариств
1. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.
2. Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.
3. Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.
4. Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.
5. Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.
6. Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).
7. Учасниками повного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва.
Стаття 81. Акціонерні товариства
1. Акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими.
2. Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкритого товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства.
3. Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства.
4. Для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства.
5. Загальна номінальна вартість випущених акцій повинна дорівнювати розміру статутного фонду акціонерного товариства, який не може бути меншим від розміру, визначеного законом.
6. Засновники акціонерного товариства укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності по створенню акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами. У випадку, якщо у створенні товариства беруть участь громадяни, договір має бути посвідченим нотаріально.
7. Засновники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли відповідно до установчого договору.
8. Відкрита підписка на акції при створенні акціонерного товариства організовується засновниками. Засновники в будь-якому випадку зобов'язані бути держателями акцій на суму не менш як двадцять п'ять відсотків статутного фонду і строком не менше двох років.
9. Порядок створення акціонерних товариств, в тому числі проведення установчих зборів, визначається законом.
10. Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите в порядку, передбаченому законом.
11. Особливості створення та діяльності державних акціонерних товариств визначаються цим Кодексом, законом про державні підприємства, іншими законами.
12. Інші особливості діяльності акціонерних товариств визначаються цим Кодексом, законом про господарські товариства, іншими законами.
Стаття 120. Організаційно-правові форми об'єднань підприємств
1. Господарські об'єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом.
2. Асоціація - договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств - учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.
3. Корпорацією визнається договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.
4. Консорціум - тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.
5. Концерном визнається статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.
6. Державні і комунальні господарські об'єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо).
Відповідно до Закону України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 року визначаються організаційні форми підприємств та основні засади їх діяльності.
Глава 1. АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО
Стаття 24. Поняття акціонерного товариства
Акціонерним визнається товариство, яке має статутний (складений) капітал, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.
Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій.
У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства також у межах несплаченої суми.
Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний (складений) капітал акціонерного товариства, який не може бути менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства.
Стаття 25. Види акціонерних товариств
До акціонерних товариств належать: відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах; закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.
Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і внесенням змін до статуту товариства.
Стаття 26. Засновники акціонерного товариства
Засновниками акціонерного товариства можуть бути юридичні особи та громадяни.
Засновники акціонерного товариства укладають між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності по створенню акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами.
Засновники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до реєстрації акціонерного товариства.
Для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства.
Стаття 27. Випуск акціонерним товариством цінних паперів
Акціонерне товариство має право випускати цінні папери відповідно до вимог, встановлених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. У разі додаткового випуску акцій без реєстрації попереднього випуску акцій усі договори купівлі-продажу акцій додаткового випуску вважаються недійсними з наслідками, передбаченими частиною п'ятою статті 30 цього Закону.
Не пізніше ніж через шість місяців після реєстрації випуску акцій акціонерне товариство зобов'язано видати акціонерам акції (сертифікати акцій).
Закрите акціонерне товариство має право випускати лише іменні акції.
Стаття 28. Придбання акцій
Акції купуються учасниками при створенні акціонерного товариства на підставі договору з його засновниками, а при додатковому випуску акцій у зв'язку із збільшенням статутного (складеного) капіталу - з товариством.
Акція може бути придбана також на підставі договору з її власником або держателем за ціною, що визначається сторонами, або за ціною, що склалася на фондовому ринку, а також у порядку спадкоємства громадян чи правонаступництва юридичних осіб та з інших підстав, передбачених законодавством.
Перехід та реалізація права власності на акції здійснюються відповідно до законодавства України. Національний університет харчових технологій
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
Комплексний підхід до управління якістю продукції
Київ – 2008ТЕОРІЯ. ВАРІАНТ № 11
ПИТАННЯ 1. Організаційні форми підприємств
Стаття 63 діючого Господарського кодексу України встановлює види та організаційні форми підприємств.
1. Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:
· приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);
· підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);
· комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;
· державне підприємство, що діє на основі державної власності;
· підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).
В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.
2. У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.
3. Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.
4. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.
5. Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.
6. Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підприємств встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.
7. Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.
Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні. Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні. Усі інші підприємства визнаються середніми.
8. У випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених статтею 126 цього Кодексу, підприємство визнається дочірнім.
9. Для підприємств певного виду та організаційних форм законами можуть встановлюватися особливості господарювання.
Організаційними формами підприємств (господарських товариств) в Україні згідно з діючим Господарським кодексом України є акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з повною відповідальністю, командитне товариство, товариство з додатковою відповідальністю. Наведемо відповідні статті із Господарського кодексу України.
Стаття 79. Поняття господарського товариства
1. Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.
2. Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, зазначені у статті 2 цього Кодексу, а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання. Обмеження щодо заснування та участі в господарських товариствах суб'єктів господарювання або інших осіб встановлюються цим Кодексом, іншими законами.
3. Господарські товариства є юридичними особами.
4. Суб'єкти господарювання - юридичні особи, які стали засновниками або учасниками господарського товариства, зберігають статус юридичної особи.
5. Господарські товариства можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, якщо інше не передбачено законом.
Для закупівель матеріально-технічних ресурсів господарське товариство, державна частка у статутному фонді якого перевищує 50 відсотків, за рішенням органів управління такого товариства застосовує процедури закупівель, визначені Законом України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти".
Стаття 80. Види господарських товариств
1. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.
2. Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.
3. Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.
4. Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.
5. Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.
6. Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).
7. Учасниками повного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва.
Стаття 81. Акціонерні товариства
1. Акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими.
2. Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкритого товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства.
3. Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства.
4. Для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства.
5. Загальна номінальна вартість випущених акцій повинна дорівнювати розміру статутного фонду акціонерного товариства, який не може бути меншим від розміру, визначеного законом.
6. Засновники акціонерного товариства укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності по створенню акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами. У випадку, якщо у створенні товариства беруть участь громадяни, договір має бути посвідченим нотаріально.
7. Засновники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли відповідно до установчого договору.
8. Відкрита підписка на акції при створенні акціонерного товариства організовується засновниками. Засновники в будь-якому випадку зобов'язані бути держателями акцій на суму не менш як двадцять п'ять відсотків статутного фонду і строком не менше двох років.
9. Порядок створення акціонерних товариств, в тому числі проведення установчих зборів, визначається законом.
10. Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите в порядку, передбаченому законом.
11. Особливості створення та діяльності державних акціонерних товариств визначаються цим Кодексом, законом про державні підприємства, іншими законами.
12. Інші особливості діяльності акціонерних товариств визначаються цим Кодексом, законом про господарські товариства, іншими законами.
Стаття 120. Організаційно-правові форми об'єднань підприємств
1. Господарські об'єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом.
2. Асоціація - договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств - учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.
3. Корпорацією визнається договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.
4. Консорціум - тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.
5. Концерном визнається статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.
6. Державні і комунальні господарські об'єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо).
Відповідно до Закону України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 року визначаються організаційні форми підприємств та основні засади їх діяльності.
Глава 1. АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО
Стаття 24. Поняття акціонерного товариства
Акціонерним визнається товариство, яке має статутний (складений) капітал, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.
Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій.
У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства також у межах несплаченої суми.
Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний (складений) капітал акціонерного товариства, який не може бути менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства.
Стаття 25. Види акціонерних товариств
До акціонерних товариств належать: відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах; закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.
Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і внесенням змін до статуту товариства.
Стаття 26. Засновники акціонерного товариства
Засновниками акціонерного товариства можуть бути юридичні особи та громадяни.
Засновники акціонерного товариства укладають між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності по створенню акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами.
Засновники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до реєстрації акціонерного товариства.
Для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства.
Стаття 27. Випуск акціонерним товариством цінних паперів
Акціонерне товариство має право випускати цінні папери відповідно до вимог, встановлених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. У разі додаткового випуску акцій без реєстрації попереднього випуску акцій усі договори купівлі-продажу акцій додаткового випуску вважаються недійсними з наслідками, передбаченими частиною п'ятою статті 30 цього Закону.
Не пізніше ніж через шість місяців після реєстрації випуску акцій акціонерне товариство зобов'язано видати акціонерам акції (сертифікати акцій).
Закрите акціонерне товариство має право випускати лише іменні акції.
Стаття 28. Придбання акцій
Акції купуються учасниками при створенні акціонерного товариства на підставі договору з його засновниками, а при додатковому випуску акцій у зв'язку із збільшенням статутного (складеного) капіталу - з товариством.
Акція може бути придбана також на підставі договору з її власником або держателем за ціною, що визначається сторонами, або за ціною, що склалася на фондовому ринку, а також у порядку спадкоємства громадян чи правонаступництва юридичних осіб та з інших підстав, передбачених законодавством.
Стаття 29. Розповсюдження акцій
При створенні акціонерного товариства акції можуть бути розповсюджені шляхом відкритої підписки на них (у відкритих акціонерних товариствах) або розподілу всіх акцій між засновниками (у закритих акціонерних товариствах).
Стаття 30. Відкрита підписка на акції
Відкрита підписка на акції при створенні акціонерного товариства організується засновниками. Засновники в будь-якому випадку зобов'язані бути держателями акцій на суму не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу і строком не менше двох років.
Засновники відкритого акціонерного товариства (емітенти) зобов'язані опублікувати відповідно до вимог чинного законодавства інформацію про випуск акцій, зміст та порядок реєстрації якої встановлюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Строк відкритої підписки на акції не може перевищувати шести місяців.
Особи, які бажають придбати акції, повинні внести на рахунок засновників не менше 10 відсотків вартості акцій, на які вони підписалися, після чого засновники видають їм письмове зобов'язання про продаж відповідної кількості акцій.
Після закінчення вказаного у повідомленні строку підписка припиняється. Якщо до того часу не вдалося покрити підпискою 60 відсотків акцій, акціонерне товариство вважається незаснованим. Особам, які підписалися на акції, повертаються внесені ними суми або інше майно не пізніш як через 30 днів. За невиконання цього зобов'язання засновники несуть солідарну відповідальність.
У разі, якщо підписка на акції перевищує розмір статутного (складеного) капіталу, засновники можуть відхиляти зайву підписку, якщо це передбачено умовами випуску. Відмова у підписці проводиться згідно з переліком передплатників з кінця переліку. У разі, якщо засновники не відхиляють зайву підписку, рішення про прийняття чи відмову зайвої підписки приймають установчі збори. При відмові засновниками або установчими зборами зайвої підписки внесені суми повертаються у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
До дня скликання установчих зборів особи, які підписалися на акції, повинні внести з урахуванням попереднього внеску не менше 30 відсотків номінальної вартості акцій. На підтвердження внеску засновники видають тимчасові свідоцтва.
Стаття 31. Розподіл всіх акцій між засновниками акціонерного товариства
У випадках, коли всі акції акціонерного товариства розподіляються між засновниками, вони повинні внести до дня скликання установчих зборів не менше 50 відсотків номінальної вартості акцій.
Стаття 32. Придбання акціонерним товариством власних акцій
Акціонерне товариство має право викупити у акціонера оплачені ним акції тільки за рахунок сум, що перевищують статутний (складений) капітал, для їх наступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання. Вказані акції повинні бути реалізовані або анульовані у строк не більше одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму на загальних зборах акціонерів провадиться без урахування придбаних акціонерним товариством власних акцій.
Стаття 33. Оплата акцій
Акціонер у строки, встановлені установчими зборами, але не пізніше року після реєстрації акціонерного товариства, зобов'язаний оплатити повну вартість акцій.
У разі несплати у встановлений строк акціонер, якщо інше не передбачено статутом товариства, сплачує за час прострочки 10 відсотків річних від суми простроченого платежу.
При несплаті протягом 3 місяців після встановленого строку платежу акціонерне товариство має право реалізувати ці акції в порядку, встановленому статутом товариства.
Стаття 34. Заборона випуску акцій для покриття збитків
Акціонерному товариству забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних з його господарською діяльністю.
Стаття 35. Установчі збори акціонерного товариства
Установчі збори акціонерного товариства скликаються у строк, зазначений у повідомленні, але не пізніше двох місяців з моменту завершення підписки на акції.
В разі пропущення вказаного строку особа, яка підписалася на акції, має право вимагати повернення сплаченої нею частки вартості акцій.
Установчі збори акціонерного товариства визнаються правомочними, якщо в них беруть участь особи, які підписалися більш як на 60 відсотків акцій, на які проведено підписку.
Якщо через відсутність кворуму установчі збори не відбулися, протягом двох тижнів скликаються повторні установчі збори. Якщо і при повторному скликанні установчих зборів не буде забезпечено кворуму, акціонерне товариство вважається таким, що не відбулося.
Голосування на установчих зборах проводиться за принципом: одна акція - один голос.
Рішення про створення акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв, про обрання наглядової ради акціонерного товариства, виконавчих і контролюючих органів акціонерного товариства та про надання пільг засновникам за рахунок акціонерного товариства повинні бути прийняті більшістю у 3/4 голосів присутніх на установчих зборах осіб, які підписалися на акції, а інші питання - простою більшістю голосів.
Стаття 36. Повноваження установчих зборів акціонерного товариства
Установчі збори акціонерного товариства вирішують такі питання:
а) приймають рішення про створення акціонерного товариства і затверджують його статут;
б) приймають або відхиляють пропозицію про підписку на акції, що перевищує кількість акцій, на які було оголошено підписку (у разі прийняття рішення про підписку, що перевищує розмір, на який було оголошено підписку, відповідно збільшується передбачений статутний (складений) капітал);
в) зменшують розмір статутного (складеного) капіталу у випадках, коли у встановлений строк підпискою на акції покрита не вся необхідна сума, вказана у повідомленні;
г) обирають наглядову раду акціонерного товариства, виконавчий та контролюючий орган акціонерного товариства;
д) вирішують питання про схвалення угод, укладених засновниками до створення акціонерного товариства;
е) визначають пільги, що надаються засновникам;
є) затверджують оцінку вкладів, внесених у натуральній формі;
ж) інші питання відповідно до установчих документів.
Стаття 37. Зміст статуту акціонерного товариства
Статут акціонерного товариства, крім відомостей, вказаних у статті 4 цього Закону, повинен містити відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій, строк та порядок виплати частки прибутку (дивідендів) один раз на рік за підсумками календарного року.
Стаття 38. Порядок збільшення розміру статутного (складеного) капіталу акціонерного товариства
Акціонерне товариство має право за рішенням загальних зборів акціонерів збільшувати статутний (складений) капітал, якщо всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю не нижче номінальної.
Збільшення статутного (складеного) капіталу здійснюється в порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, шляхом випуску нових акцій або збільшення номінальної вартості акцій.
Підписка на додатково випущені акції провадиться у порядку, передбаченому статтею 30 цього Закону. Акціонери користуються переважним правом на придбання додатково випущених акцій. У голосуванні про затвердження результатів підписки на додатково випущені акції беруть участь особи, які підписалися на ці акції.
Зміни статуту, пов'язані із збільшенням статутного (складеного) капіталу, повинні бути зареєстровані органом, що зареєстрував статут акціонерного товариства, після реалізації додатково випущених акцій.
Статутами банківських та страхових установ, які є акціонерними товариствами, може бути передбачено інший, ніж вказаний у цій статті, порядок збільшення статутного (складеного) капіталу.
Стаття 39. Порядок зменшення розміру статутного (складеного) капіталу акціонерного товариства
Рішення про зменшення статутного (складеного) капіталу акціонерного товариства приймається у тому ж порядку, що і про збільшення його статутного (складеного) капіталу.
Зменшення статутного (складеного) капіталу здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій у їх власників з метою анулювання цих акцій.
Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства допускається після повідомлення про це всіх його кредиторів у порядку, встановленому законом. При цьому кредитори товариства мають право вимагати дострокового припинення або виконання товариством відповідних зобов'язань та відшкодування збитків.
Рішенням акціонерного товариства про зменшення розміру статутного (складеного) капіталу акції, не подані для анулювання, визнаються недійсними, але не раніш як через шість місяців після доведення до відома про це всіх акціонерів передбаченим статутом способом.
Акціонерне товариство відшкодовує власнику акцій збитки, пов'язані із змінами статутного (складеного) капіталу. Спори щодо відшкодування цих збитків вирішуються судом.
Якщо після закінчення другого та кожного наступного фінансового року вартість чистих активів акціонерного товариства виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу та зареєструвати відповідні зміни до статуту у встановленому порядку. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від мінімального розміру статутного капіталу, встановленого законом, товариство підлягає ліквідації.
Стаття 40. Повідомлення про загальні збори з питання змін статутного (складеного) капіталу акціонерного товариства
У повідомленні про наступне скликання загальних зборів для вирішення питання про зміни статутного (складеного) капіталу акціонерного товариства повинні міститися:
а) мотиви, спосіб та мінімальний розмір збільшення або зменшення статутного (складеного) капіталу;
б) проект змін до статуту акціонерного товариства, пов'язаних із збільшенням або зменшенням статутного (складеного) капіталу;
в) дані про кількість акцій, що випускаються додатково або вилучаються, та їх загальну вартість;
г) відомості про нову номінальну вартість акцій;
д) права акціонерів при додатковому випуску акцій або їх вилученні;
е) дата початку і закінчення підписки на акції, що додатково випускаються, або їх вилучення;
є) порядок відшкодування власникам акцій збитків, пов'язаних із змінами статутного (складеного) капіталу.
Стаття 41. Вищий орган акціонерного товариства
Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори товариства. У загальних зборах мають право брати участь усі акціонери, незалежно від кількості та виду акцій, власниками яких вони є. Брати участь у загальних зборах з правом дорадчого голосу можуть і члени виконавчих органів, які не є акціонерами. Акціонери (їх представники), які беруть участь у загальних зборах, реєструються із зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Реєстрація акціонерів (їх представників), які прибули для участі у загальних зборах, здійснюється згідно з реєстром акціонерів у день проведення загальних зборів виконавчим органом акціонерного товариства або реєстратором на підставі укладеного з ним договору. Цей реєстр підписується головою та секретарем зборів.
Реєстрація акціонерів - власників акцій на пред'явника здійснюється на підставі пред'явлення ними цих акцій (сертифікатів акцій) або виписок з рахунку у цінних паперах. Право участі у загальних зборах акціонерів мають особи, які є власниками акцій на день проведення загальних зборів (крім випадку проведення установчих зборів).
Передача акціонером своїх повноважень іншій особі здійснюється відповідно до законодавства. Довіреність на право участі та голосування на загальних зборах акціонерів може бути посвідчена реєстратором або правлінням акціонерного товариства.
Акціонери, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голосів, та/або Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку можуть призначати своїх представників для контролю за реєстрацією акціонерів для участі у загальних зборах, про що вони до початку реєстрації письмово повідомляють виконавчий орган акціонерного товариства.
До компетенції загальних зборів належить:
а) визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання; б) внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу;
в) обрання і відкликання членів наглядової ради;
г) утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства;
д) затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покриття збитків;
е) створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень;
є) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління товариства;
ж) затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства;
з) вирішення питання про придбання акціонерним товариством акцій, що випускаються ним;
и) визначення умов оплати праці посадових осіб акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв;
і) затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства;
ї) прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу;
й) прийняття рішення про обрання уповноваженої особи акціонерів для представлення інтересів акціонерів у випадках, передбачених законом.
Повноваження, передбачені пунктами "б", "в", "г", "д", "е", "ї", "й", належать до виключної компетенції загальних зборів акціонерів і не можуть бути передані іншим органам товариства.
Статутом товариства до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені й інші питання.
Загальні збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту товариства більш як 60 відсотків голосів.
Протокол загальних зборів акціонерів підписується головою і секретарем зборів і не пізніш як через три робочих дні після закінчення зборів передається виконавчому органу акціонерного товариства.
Стаття 42. Правомочність рішень загальних зборів акціонерів
Рішення загальних зборів акціонерів приймаються більшістю у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, з таких питань:
а) зміна статуту товариства;
б) прийняття рішення про припинення діяльності товариства.
З решти питань рішення приймаються простою більшістю голосів акціонерів, які беруть участь у зборах.
Стаття 43. Порядок скликання загальних зборів акціонерів
Про проведення загальних зборів акціонерів держателі іменних акцій повідомляються персонально передбаченим статутом способом. Крім того, загальне повідомлення друкується в місцевій пресі за місцезнаходженням акціонерного товариства і в одному із офіційних друкованих видань Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України чи Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку із зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Якщо до порядку денного включено питання про зміну статутного (складеного) капіталу акціонерного товариства, то одночасно з порядком денним друкується інформація, передбачена статтею 40 цього Закону. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 45 днів до скликання загальних зборів. У разі необхідності може бути зроблено повторне повідомлення в зазначених засобах масової інформації. Загальні збори акціонерів проводяться на території України, як правило, за місцезнаходженням акціонерного товариства, за винятком випадків, коли на день проведення загальних зборів 100 відсотками акцій товариства володіють іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації.
Будь-який з акціонерів має право вносити свої пропозиції щодо порядку денного загальних зборів не пізніш як за 30 днів до їх скликання. Рішення про включення цих пропозицій до порядку денного приймається виконавчим органом товариства. Пропозиції акціонерів, які володіють більш як 10 відсотками голосів, вносяться до порядку денного обов'язково. Рішення про зміни в порядку денному повинні бути доведені до відома всіх акціонерів не пізніш як за 10 днів до проведення зборів у порядку, передбаченому статутом.
До скликання загальних зборів акціонерам повинна бути надана можливість ознайомитись з документами, пов'язаними з порядком денним зборів.
Загальні збори не вправі приймати рішення з питань, не включених до порядку денного.
Стаття 44. Порядок голосування на загальних зборах акціонерів
Голосування на загальних зборах акціонерів проводиться за принципом: одна акція - один голос.
Представник може бути постійним або призначеним на певний строк. Акціонер вправі в будь-який час замінити свого представника у вищому органі, повідомивши про це виконавчий орган акціонерного товариства.
Стаття 45. Періодичність скликання загальних зборів акціонерів. Позачергові збори
Загальні збори акціонерів скликаються не рідше одного разу на рік, якщо інше не передбачено статутом товариства.
Позачергові збори акціонерів скликаються у разі неплатоспроможності товариства, а також при наявності обставин, вказаних у статуті товариства, і в будь-якому іншому випадку, якщо цього вимагають інтереси акціонерного товариства в цілому.
Позачергові збори повинні бути також скликані виконавчим органом на письмову вимогу наглядової ради акціонерного товариства або ревізійної комісії. Виконавчий орган акціонерного товариства зобов'язаний протягом 20 днів з моменту отримання письмової вимоги прийняти рішення про скликання позачергових зборів з порядком денним, запропонованим наглядовою радою акціонерного товариства або ревізійною комісією.
Акціонери, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голосів, мають право вимагати скликання позачергових зборів у будь-який час і з будь-якого приводу. Якщо протягом 20 днів правління не виконало зазначеної вимоги, вони мають право самі скликати збори відповідно до вимог частини першої статті 43 цього Закону.
Стаття 46. Наглядова рада акціонерного товариства
В акціонерному товаристві з числа акціонерів може створюватися наглядова рада акціонерного товариства, яка представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність виконавчого органу.
У роботі наглядової ради акціонерного товариства з правом дорадчого голосу беруть участь представники профспілкового органу або іншого уповноваженого трудовим колективом органу, який підписав колективний договір від імені трудового колективу.
В акціонерному товаристві, яке налічує понад 50 акціонерів, створення наглядової ради акціонерного товариства обов'язкове.
Статутом акціонерного товариства або за рішенням загальних зборів акціонерів на наглядову раду акціонерного товариства може бути покладено виконання окремих функцій, що належать до компетенції загальних зборів.
Питання, віднесені статутом акціонерного товариства до виключної компетенції наглядової ради акціонерного товариства, не можуть бути передані на вирішення виконавчих органів товариства.
Члени наглядової ради акціонерного товариства не можуть бути членами виконавчого органу та ревізійної комісії.
Стаття 47. Виконавчий орган акціонерного товариства
Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом.
Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства.
Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства в межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом.
Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор).
Стаття 48. Голова і члени правління акціонерного товариства
Голова правління акціонерного товариства вправі без довіреності здійснювати дії від імені товариства. Інші члени правління також можуть бути наділені цим правом згідно із статутом.
Голова правління товариства організує ведення протоколів засідань правління. Книга протоколів повинна бути в будь-який час надана акціонерам. На їх вимогу видаються засвідчені витяги з книги протоколів.
Головою та членами правління товариства можуть бути особи, які перебувають з товариством у трудових відносинах.
Стаття 49. Ревізійна комісія акціонерного товариства
Контроль за фінансово-господарською діяльністю правління акціонерного товариства здійснюється ревізійною комісією, яка обирається з числа акціонерів.
Членами ревізійної комісії не можуть бути члени правління, наглядової ради акціонерного товариства та інші посадові особи.
Порядок діяльності ревізійної комісії та її кількісний склад затверджуються загальними зборами акціонерів згідно із статутом товариства.
Перевірки фінансово-господарської діяльності правління проводяться ревізійною комісією за дорученням загальних зборів, наглядової ради акціонерного товариства, з її власної ініціативи або на вимогу акціонерів, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голосів. Ревізійній комісії акціонерного товариства повинні бути подані всі матеріали, бухгалтерські або інші документи і особисті пояснення посадових осіб на її вимогу.
Ревізійна комісія доповідає про результати проведених нею перевірок загальним зборам акціонерного товариства або наглядовій раді акціонерного товариства.
Члени ревізійної комісії вправі брати участь з правом дорадчого голосу у засіданнях правління.
Ревізійна комісія складає висновок по річних звітах та балансах. Без висновку ревізійної комісії загальні збори акціонерів не вправі затверджувати баланс.
Ревізійна комісія зобов'язана вимагати позачергового скликання загальних зборів акціонерів у разі виникнення загрози суттєвим інтересам акціонерного товариства або виявлення зловживань, вчинених посадовими особами.
Глава 2. ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ
Стаття 50. Поняття товариства з обмеженою відповідальністю
Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний (складений) капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.
Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю може досягати 10 осіб.
Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.
Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.
Стаття 51. Особливості змісту установчих документів товариства з обмеженою відповідальністю
Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у статті 4 цього Закону, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів, розмір і порядок формування резервного фонду, порядок передання (переходу) часток у статутному (складеному) капіталі.
Зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частки у статутному (складеному) капіталі, вказаної в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено установчими документами.
Стаття 52. Статутний (складений) капітал товариства з обмеженою відповідальністю
У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний (складений) капітал, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю.
До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести до статутного (складеного) капіталу не менше 50 відсотків вказаного в установчих документах вкладу. Внесення до статутного (складеного) капіталу грошей підтверджується документами, виданими банківською установою.
Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства. Якщо учасники протягом першого року діяльності товариства не сплатили повністю суму своїх вкладів, товариство повинне оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію товариства.
Учаснику товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю вніс свій вклад, видається свідоцтво товариства.
Зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після повідомлення про це в порядку, встановленому статутом, усіх його кредиторів. У цьому разі кредитори мають право вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов'язань товариства та відшкодування їм збитків.
Збільшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після внесення усіма його учасниками вкладів у повному обсязі.
Стаття 53. Перехід частки (її частини) учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи
Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства.
Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.
Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі.
Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю може бути відчужена до повної її сплати лише в тій частині, в якій її уже сплачено.
У разі придбання частки (її частини) учасника самим товариством з обмеженою відповідальністю воно зобов'язане реалізувати її іншим учасникам або третім особам протягом строку, що не перевищує одного року, або зменшити свій статутний капітал відповідно до статті 52 цього Закону. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму у вищому органі проводяться без урахування частки, придбаної товариством.
Стаття 54. Оплата вартості майна при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю
При виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.
Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.
Стаття 55. Правонаступники (спадкоємці) учасника товариства з обмеженою відповідальністю
При реорганізації юридичної особи, учасника товариства, або у зв'язку із смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства.
При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного (складеного) капіталу товариства підлягає зменшенню.
Стаття 56. Строк набрання чинності рішенням про зменшення статутного (складеного) капіталу товариства з обмеженою відповідальністю
Рішення товариства з обмеженою відповідальністю про зменшення його статутного (складеного) капіталу набирає чинності не раніш як через 3 місяці після державної реєстрації і публікації про це у встановленому порядку.
Стаття 57. Звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі
Звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його особистими боргами допускається лише в разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення. Частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, встановлюється згідно з балансом, який складається на дату пред'явлення вимог кредиторами.
Звернення стягнення на всю частку учасника в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю припиняє його участь у товаристві.
Стаття 58. Вищий орган товариства з обмеженою відповідальністю
Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.
Представники учасників можуть бути постійними або призначеними на певний строк. Учасник вправі в будь-який час замінити свого представника у загальних зборах учасників, сповістивши про це інших учасників.
Учасник товариства з обмеженою відповідальністю вправі передати свої повноваження на зборах іншому учаснику або представникові іншого учасника товариства.
Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному (складеному) капіталі.
Загальні збори учасників товариства обирають голову товариства.
Стаття 59. Компетенція загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю
До компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю крім питань, зазначених у пунктах "а", "б", "г - ж", "и - й" статті 41 цього Закону, належить:
а) встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів;
б) вирішення питання про придбання товариством частки учасника;
в) виключення учасника з товариства;
г) визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів.
З питань, зазначених у пунктах "а", "б" статті 41 цього Закону, а також при вирішенні питання про виключення учасника з товариства рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства.
З решти питань рішення приймається простою більшістю голосів.
Стаття 60. Порядок прийняття рішень загальними зборами учасників товариства з обмеженою відповідальністю
Загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів.
Брати участь у зборах з правом дорадчого голосу можуть члени виконавчих органів, які не є учасниками товариства. Учасники зборів, які беруть участь у зборах, реєструються з зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Цей перелік підписується головою та секретарем зборів.
Будь-хто з учасників товариства з обмеженою відповідальністю вправі вимагати розгляду питання на загальних зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку зборів.
У випадках, передбачених установчими документами або затвердженими товариством правилами процедури, допускається прийняття рішення методом опитування. У цьому разі проект рішення або питання для голосування надсилається учасникам, які повинні у письмовій формі сповістити щодо нього свою думку. Протягом 10 днів з моменту одержання повідомлення від останнього учасника голосування всі вони повинні бути проінформовані головою про прийняте рішення.
Голова зборів товариства організує ведення протоколу. Книга протоколів має бути у будь-який час надана учасникам товариства. На їх вимогу повинні видаватися засвідчені витяги з книги протоколів.
Стаття 61. Періодичність скликання загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю. Позачергові збори
Загальні збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю скликаються не рідше двох разів на рік, якщо інше не передбачено установчими документами.
Позачергові загальні збори учасників скликаються головою товариства при наявності обставин, зазначених в установчих документах, у разі неплатоспроможності товариства, а також у будь-якому іншому випадку, якщо цього потребують інтереси товариства в цілому, зокрема, якщо виникає загроза значного скорочення статутного (складеного) капіталу.
Загальні збори учасників товариства повинні скликатися також на вимогу виконавчого органу.
Учасники товариства, що володіють у сукупності більш як 20 відсотками голосів, мають право вимагати скликання позачергових загальних зборів учасників у будь-який час і з будь-якого приводу, що стосується діяльності товариства. Якщо протягом 25 днів голова товариства не виконав зазначеної вимоги, вони вправі самі скликати загальні збори учасників.
Про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються передбаченим статутом способом з зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів. Будь-хто з учасників товариства вправі вимагати розгляду питання на загальних зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку зборів. Не пізніш як за 7 днів до скликання загальних зборів учасникам товариства повинна бути надана можливість ознайомитися з документами, внесеними до порядку денного зборів. З питань, не включених до порядку денного, рішення можуть прийматися тільки за згодою всіх учасників, присутніх на зборах.
Стаття 62. Виконавчий орган товариства з обмеженою відповідальністю
У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства.
Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора).
Дирекція (директор) підзвітна загальним зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства.
Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.
Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.
Генеральний директор (директор) не може бути одночасно головою загальних зборів учасників товариства.
Стаття 63. Контроль за діяльністю дирекції (директора) товариства з обмеженою відповідальністю
Контроль за діяльністю дирекції (директора) товариства з обмеженою відповідальністю здійснюється ревізійною комісією, що утворюється загальними зборами учасників товариства з їх числа, в кількості, передбаченій установчими документами, але не менше 3 осіб. Члени дирекції (директор) не можуть бути членами ревізійної комісії.
Перевірка діяльності дирекції (директора) товариства проводиться ревізійною комісією за дорученням зборів, з власної ініціативи або на вимогу учасників товариства. Ревізійна комісія вправі вимагати від посадових осіб товариства подання їй усіх необхідних матеріалів, бухгалтерських чи інших документів та особистих пояснень.
Ревізійна комісія доповідає результати проведених нею перевірок вищому органу товариства.
Ревізійна комісія складає висновок по річних звітах та балансах. Без висновку ревізійної комісії загальні збори учасників товариства не мають права затверджувати баланс товариства.
Ревізійна комісія має право ставити питання про скликання позачергових загальних зборів учасників, якщо виникла загроза суттєвим інтересам товариства або виявлено зловживання посадовими особами товариства.
Стаття 64. Виключення з товариства з обмеженою відповідальністю
Учасника товариства з обмеженою відповідальністю, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов'язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства на основі рішення, за яке проголосували учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства. При цьому цей учасник (його представник) у голосуванні участі не бере.
Виключення учасника з товариства призводить до наслідків, передбачених статтями 54 і 55 цього Закону.
Глава 3. ТОВАРИСТВО З ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ
Стаття 65. Поняття товариства з додатковою відповідальністю
Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний (складений) капітал якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного (складеного) капіталу, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеска кожного учасника.
Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.
До товариства з додатковою відповідальністю застосовуються норми статей 4, 11, 52-64 цього Закону з урахуванням особливостей, передбачених даною статтею.
Глава 4. ПОВНЕ ТОВАРИСТВО
Стаття 66. Поняття повного товариства
Повним визнається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.
Особа може бути учасником тільки одного повного товариства.
Найменування повного товариства повинно містити імена (найменування) всіх його учасників, слова "повне товариство" або містити ім'я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів "і компанія", а також слів "повне товариство".
Стаття 67. Зміст засновницького договору про повне товариство
Засновницький договір про повне товариство, крім умов, передбачених статтями 4 і 66 цього Закону, повинен визначати розмір частки кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення вкладів, форму їх участі у справах товариства.
Стаття 68. Ведення справ повного товариства
Ведення справ повного товариства здійснюється за загальною згодою всіх учасників.
Ведення справ товариства може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства. В останньому випадку обсяг повноважень учасників визначається дорученням, яке повинно бути підписано рештою учасників товариства.
Якщо в засновницькому договорі визначаються декілька учасників, які наділяються повноваженнями на ведення справ товариства, то передбачається, що кожен з них може діяти від імені товариства самостійно. В засновницькому договорі може бути відзначено, що такі учасники мають право вчиняти відповідні дії лише спільно.
Учасники, яким було доручено ведення справ повного товариства, зобов'язані надавати решті учасників на їх вимогу повну інформацію про дії, що виконуються від імені та в інтересах товариства.
Повноваження учасника на ведення справ товариства припиняються повністю або частково з припиненням діяльності самого товариства у зв'язку з відмовою учасника від доручення чи скасуванням доручення на вимогу хоча б одного з решти учасників.
Учасник, який діяв у спільних інтересах, не маючи повноважень, у випадках, коли його дії не будуть схвалені рештою учасників, вправі ставити вимогу до товариства відшкодувати витрати за умови, якщо доведено, що внаслідок його дій товариство зберегло чи відповідно надбало майно, яке перебільшує за вартістю понесені товариством витрати.
Стаття 69. Відступлення частки (її частини) учасника повного товариства
Передача учасником повного товариства своєї частки (її частини) іншим учасникам цього товариства або третім особам може бути здійснена лише за згодою всіх учасників.
З передачею частки (її частини) третій особі здійснюється одночасно перехід усієї сукупності прав та обов'язків, що належали учаснику, який вибув з повного товариства або відступив частину своєї частки.
При реорганізації юридичної особи, учасника повного товариства, або смерті громадянина, учасника повного товариства, правонаступник (спадкоємець) має переважне право вступу до товариства за згодою решти учасників.
Правонаступник (спадкоємець) несе відповідальність за борги учасника, що виникли за час діяльності товариства, перед повним товариством, а також за борги товариства перед третіми особами.
У разі відмови правонаступника (спадкоємця) від вступу до повного товариства або відмови товариства у прийнятті правонаступника (спадкоємця) йому виплачують вартість частки, що належить реорганізованій юридичній особі (спадкоємцю), розмір якої визначається на день реорганізації (смерті) учасника. В цих випадках відповідно зменшується розмір майна товариства, вказаний в засновницькому договорі.
Стаття 70. Про заборону учасникам повного товариства конкурувати з повним товариством
Учасники повного товариства не вправі від свого імені та в своїх інтересах здійснювати угоди, однорідні з цілями діяльності товариства, а також брати участь у будь-яких товариствах (крім акціонерних товариств), які мають однорідну з повним товариством мету діяльності.
У разі порушення правил, встановлених цією статтею, учасники повного товариства зобов'язані компенсувати збитки, заподіяні товариству цими діями.
Стаття 71. Вихід учасника з повного товариства
Учасник повного товариства, що було створено на невизначений строк, може в будь-який час вийти з товариства, попередивши про це не пізніш як за 3 місяці.
Вихід із товариства, що було створено на визначений строк, допускається лише при наявності поважних причин та за умови, що попередження про це надійшло не пізніш як за 6 місяців.
Якщо при виході учасника з повного товариства це товариство зберігається, то учаснику виплачується вартість його внеску відповідно до балансу, складеного на день виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.
Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частина прибутку, одержаного товариством у даному році. Майно, передане учасникам товариства тільки для користування, повертається в натуральній формі без винагороди.
Стаття 72. Виключення учасника з повного товариства
Учасника повного товариства, який систематично не виконує чи неналежним чином виконує обов'язки або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства в порядку, передбаченому установчими документами.
Виключення учасника з повного товариства призводить до наслідків, передбачених статтею 71 цього Закону.
Стаття 73. Звернення стягнення на частку учасника в повному товаристві
Звернення стягнення на частку учасника в повному товаристві за його власними зобов'язаннями не допускається. При недостатності майна учасника для покриття боргів за зобов'язаннями кредитори можуть вимагати у встановленому порядку виділення частки учасника-боржника.
Решта учасників вправі з метою збереження товариства виділити частку учасника-боржника в грошовій або натуральній формі відповідно до балансу, складеного на день вибуття такого учасника з товариства.
Стаття 74. Відповідальність учасників за борги повного товариства
Якщо при ліквідації повного товариства виявиться, що наявного майна не вистачає для сплати всіх боргів, за товариство у недостатній частині несуть солідарну відповідальність його учасники усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства України може бути звернено стягнення. Учасник товариства відповідає за борги товариства незалежно від того, виникли вони після чи до його вступу до товариства.
Учасник, який сплатить повністю борги товариства, вправі звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до решти учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїй частці у майні товариства.
Глава 5. КОМАНДИТНЕ ТОВАРИСТВО
Стаття 75. Поняття командитного товариства
Командитним товариством визнається товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників), та які не беруть участі в діяльності товариства.
Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства.
Особа може бути повним учасником тільки в одному командитному товаристві. Повний учасник командитного товариства не може бути учасником повного товариства. Повний учасник командитного товариства не може бути вкладником цього самого товариства.
Найменування командитного товариства повинно містити імена (найменування) всіх повних його учасників, слова "командитне товариство" або містити ім'я (найменування) хоча б одного повного учасника з доданням слів "і компанія", а також слів "командитне товариство".
Якщо у найменування командитного товариства включене ім'я вкладника, такий вкладник стає повним учасником товариства.
Стаття 76. Зміст засновницького договору про командитне товариство
Засновницький договір про командитне товариство, крім умов, передбачених статтею 4 цього Закону, повинен включати розмір часток кожного з учасників з повною відповідальністю, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів, форму їх участі у справах товариства.
В засновницькому договорі стосовно вкладників вказуються тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства, а також розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.
Стаття 77. Застосування щодо командитного товариства норм про повне товариство
Щодо командитного товариства застосовуються норми статей 67-74 з урахуванням особливостей, передбачених статтями 78-83 цього Закону.
Стаття 78. Вступ вкладника до командитного товариства
Вкладник може вступити до командитного товариства шляхом внесення грошових або матеріальних вкладів.
Стаття 79. Права вкладників командитного товариства
Вкладник командитного товариства має право:
а) одержувати частину прибутку товариства відповідно до його частки у складеному капіталі товариства в порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом);
б) діяти від імені товариства в разі видачі йому довіреності та відповідно до неї;
в) переважно перед третіми особами набувати відчужувану частку (її частину) в складеному капіталі товариства відповідно до положень цього Закону.
Якщо бажання викупити частку (її частину) виявили декілька вкладників, зазначена частка розподіляється між ними відповідно до їхніх часток у складеному капіталі товариства;
г) вимагати першочергового повернення вкладу в разі ліквідації товариства;
д) ознайомлюватися з річними звітами та балансами товариства;
е) після закінчення фінансового року вийти з товариства та одержати свій вклад у порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом);
є) передати свою частку (її частину) у складеному капіталі іншому вкладнику або третій особі, повідомивши про це товариство.
Передання вкладником усієї своєї частки іншій особі припиняє його участь у командитному товаристві.
Засновницьким договором (меморандумом) командитного товариства можуть бути передбачені також інші права вкладника.
Стаття 80. Обов'язки вкладників командитного товариства
Вкладники командитного товариства повинні вносити вклади і додаткові внески у розмірі, способами і у порядку, передбаченими засновницьким договором.
Сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати 50 відсотків майна товариства, зазначеного в засновницькому договорі.
На момент реєстрації командитного товариства кожний з вкладників повинен внести не менше 25 відсотків свого внеску.
Стаття 81. Управління справами командитного товариства
Управління справами командитного товариства здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю.
У командитному товаристві, де є тільки один учасник з повною відповідальністю, управління справами здійснюється цим учасником самостійно.
Вкладники не вправі перешкоджати діям учасників з повною відповідальністю по управлінню справами командитного товариства.
Стаття 82. Відповідальність вкладника командитного товариства
Якщо вкладник командитного товариства вчиняє правочин від імені та в інтересах товариства без відповідних повноважень, то в разі схвалення його дій командитним товариством він звільняється від відповідальності перед кредиторами за вчинений правочин.
Якщо схвалення не буде одержано, вкладник відповідає перед третьою особою самостійно усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства може бути звернено стягнення.
Вкладник командитного товариства відповідає за борги товариства, які виникли до його вступу у товариство, перед третіми особами в тому ж порядку, як і інші вкладники.
Стаття 83. Особливості припинення командитного товариства
Командитне товариство, крім підстав, зазначених у статті 19 цього Закону, припиняється також у разі вибуття всіх учасників з повною відповідальністю.
При вибутті усіх вкладників учасники з повною відповідальністю вправі замість ліквідації товариства перетворити його в повне товариство. У цьому випадку, як і у разі ліквідації товариства, необхідно внести відповідні зміни до засновницького договору і державного реєстру.
Наявні у командитного товариства грошові кошти, включаючи і виручку від продажу його майна при ліквідації, після розрахунків по оплаті праці найманих працівників товариства і виконання обов'язків перед банками, бюджетом, іншими кредиторами у першу чергу розподіляються між вкладниками для повернення їм їх вкладів, а потім між учасниками з повною відповідальністю у порядку і на умовах, передбачених цим Законом та засновницьким договором. У разі недостатності коштів товариства для повного повернення вкладникам їх вкладів наявні кошти розподіляються між вкладниками відповідно до їх долі у майні товариства.
ПИТАННЯ 2. Планування прибутку і його використання на підприємстві
Планування прибутку підприємства та рентабельності
Необхідність регулювання результативності діяльності підприємства визначається її значною роллю у розвитку підприємства і гармонійному забезпеченні інтересів його власників, персоналу та держави визначается плануванням прибутку підприємства та рентабельності .
Планування прибутку підприємства та рентабельності можна здійснювати, використовуючи такі три головні його системи: 1) прогнозування рівня результативності діяльності підприємства та його використання; 2) поточне планування рівня результативності діяльності підприємства та його використання; 3) оперативне планування рівня результативності діяльності підприємства та його використання. Кожній із цих систем властиві свої форми реалізації.
Перша з них реалізується у вигляді розробки політики формування та використання рівня результативності діяльності підприємства (політика регулювання результативності); період планування — до трьох років. Друга система реалізується у вигляді розроблення поточних планів з усіх головних аспектів формування й використання рівня результативності діяльності підприємства; період планування — рік. Третя система реалізується у вигляді розробки та доведення до виконавців бюджетів з усіх головних питань формування і використання рівня результативності діяльності підприємства; період планування — місяць, квартал.
Усі системи планування результативності діяльності підприємства взаємопов'язані й реалізуються у певній послідовності. Початковим етапом планування є розробка політики регулювання результативності діяльності підприємства, яка покликана визначати завдання і параметри поточного її планування. Поточне планування результативності діяльності підприємства, у свою чергу, створює основу для розроблення й доведення до виконавців оперативних бюджетів з усіх головних питань її формування та використання.
Система прогнозування рівня результативності діяльності підприємства (перша із зазначених вище трьох систем планування) — найскладніша у загальному механізмі її регулювання, її реалізація полягає у розробленні політики регулювання результативності діяльності підприємства на наступні роки. Під такою політикою розуміють визначення системи довгострокових цілей формування рівня результативності діяльності підприємства у відповідності із завданнями розвитку підприємства та вибір найефективніших шляхів їх досягнення.
Процесу розроблення політики регулювання результативності діяльності підприємства відповідають такі послідовні етапи:
— визначення загального періоду розроблення політики формування рівня результативності діяльності підприємства;
— дослідження факторів зовнішнього середовища та ступеня їх впливу на результативність діяльності підприємства;
— визначення системи стратегічних цілей формування рівня результативності діяльності підприємства;
— конкретизація цільових показників формування рівня результатив-ності діяльності підприємства за періодами їх реалізації;
— розроблення політики формування рівня результативності діяльності підприємства;
— розроблення політики використання рівня результативності діяльності підприємства;
— розроблення системи організаційно-економічних заходів щодо забезпечення реалізації політики регулювання результативності діяльності підприємства;
— оцінка розробленої політики регулювання результативності діяльності підприємства.
Визначення загального періоду розроблення політики формування рівня результативності діяльності підприємства залежить переважно від тривалості періоду, прийнятого для формування загальної стратегії розвитку підприємства та його фінансової стратегії. Це пов'язано з тим, що політика регулювання результативності діяльності підприємства є складовою частиною цих стратегій, а тому вона не може виходити за межі періоду їх розроблення, хоч цей період може бути коротшим.
До інших умов визначення загального періоду розроблення політики формування рівня результативності діяльності підприємства можна віднести:
ступінь передбачуваності розвитку економіки в цілому та кон'юнктури тих сегментів товарного і фінансового ринків, із якими пов'язана діяльність підприємства (в умовах сучасного нестабільного, а з окремих аспектів і непередбачуваного розвитку економіки країни цей період не може бути дуже тривалим і в середньому повинен визначатися у межах трьох років); галузеву приналежність підприємства; розмір підприємства; стадію його життєвого циклу тощо.
Дослідження факторів зовнішнього середовища і ступеня їхнього впливу на результативність діяльності підприємства потребує попереднього вивчення економіко-правових умов діяльності підприємства та можливої їхньої зміни у наступному періоді, аналізу кон'юнктури товарного й фінансового ринків і факторів, що їх визначають, розроблення прогнозу кон'юнктури у розрізі окремих сегментів товарного і фінансового ринків, пов'язаних із діяльністю підприємства.
Визначення системи стратегічних цілей формування рівня результативності діяльності підприємства має бути підпорядковане головній меті її регулювання — максимізації добробуту власників підприємства у поточному та перспективному періоді у гармонійному поєднанні з інтересами держави і персоналу підприємства. Ця головна мета потребує певної конкретизації з урахуванням завдань і особливостей подальшого розвитку підприємства, а тому необхідно встановити певні цільові показники, які дають змогу оцінити: наблизилося підприємство до своїх стратегічних цілей чи віддалилося від них. До таких цільових показників можна віднести середньорічні темпи зростання результативності процесів праці, розподілу чистої продукції процесу праці, розподілу чистого прибутку та інших процесів.
Конкретизація цільових показників формування рівня результативності діяльності підприємства за періодами їх реалізації передбачає здійснення її за роками перспективного періоду, що створює основу подальшого поточного її планування. При цьому слід забезпечити синхронізацію у часі всіх стратегічних цільових показників регулювання результативності діяльності підприємства з урахуванням послідовності й комплексності усіх завдань, що розв'язуються підприємством.
Оцінка розробленої політики регулювання результативності діяльності підприємства має провадитися за такими головними параметрами:
1) ступінь узгодженості політики із зовнішнім середовищем (у процесі оцінки визначається, наскільки розроблена політика регулювання результативності діяльності підприємства відповідає прогнозованому розвиткові економіки країни та змінам кон'юнктури товарного і фінансового ринків);
2) рівень внутрішньої збалансованості політики (при цьому визначається, наскільки вона узгоджується із загальною фінансовою стратегією підприємства, наскільки узгоджуються між собою окремі цілі й цільові показники політики регулювання результативності діяльності підприємства, наскільки ефективні й узгоджені між собою заходи щодо забезпечення її реалізації);
3) можливість реалізації політики з урахуванням наявного ресурсного потенціалу підприємства (виробничого, фінансового, інноваційного, кадрового тощо);
4) прийнятність рівня ризиків, пов'язаних із реалізацією політики (поза-як рівень результативності діяльності підприємства тісно пов'язаний із рівнем ризиків, то у процесі оцінки необхідно визначити, наскільки рівень господарських ризиків допустимий для діяльності підприємства з позицій можливого розміру фінансових втрат);
5) очікувані результати реалізації політики. Окрім того, можна оцінити зростання ділової репутації підприємства, підвищення рівня керованості його структурними підрозділами, поліпшення умов роботи і побуту працівників, підвищення рівня матеріальної і соціальної задоволеності персоналу тощо.
Розроблення політики регулювання результативності діяльності підприємства дає змогу вживати ефективних управлінських заходів з усіх головних аспектів формування її рівня та використання у процесі поточного планування.
Система поточного планування формування і використання рівня результативності діяльності підприємства (друга із зазначених трьох систем планування) базується на політиці її регулювання і полягає у розробленні конкретних видів планів.
Вихідними показниками для таких поточних планів є: цільові показники, розроблені у процесі формування політики регулювання результативності діяльності підприємства; заплановані обсяги операційної, інвестиційної і фінансової діяльності підприємства; системи розроблених на підприємстві норм і нормативів затрат окремих видів ресурсів; наявна система ставок податкових платежів; дані аналізу результативності діяльності підприємства за попередній період.
Оскільки низка вихідних передумов розроблення поточних планів має імовірнісний характер і розсіювання їхніх параметрів в умовах сучасної економічної нестабільності країни досить високе, поточні плани бажано розробляти у кількох можливих варіантах — "оптимістичному", "ймовірному", "песимістичному".
Головним видом поточного плану, пов'язаного з результативністю діяльності підприємства, є план доходів і витрат із діяльності підприємства. Узагальнена форма цього плану тісно пов'язана з формою бухгалтерського обліку "Звіт про фінансові результати". Класифікація доходів і витрат за видами діяльності й функціями співвідноситься із цим звітом.
У цьому плані поквартальне відображаються такі статті доходів: дохід від реалізації (готової продукції, товарів, робіт і послуг); інший операційний дохід (реалізація іноземної валюти, реалізація інших оборотних активів, крім фінансових інвестицій, операційна оренда активів, інші операції); дохід від участі у капіталі (від інвестицій в асоційовані підприємства, від спільної діяльності, від інвестицій у дочірні
підприємства); інші фінансові доходи (одержані дивіденди, одержані відсотки, інші доходи від фінансових операцій); інші доходи (реалізація необоротних активів, реалізація фінансових інвестицій, реалізація майнових комплексів, інші доходи від звичайної діяльності).
У плані відображаються ще й такі статті витрат: собівартість реалізації (продукції, товарів, робіт і послуг); адміністративні витрати; витрати на збут; інші операційні витрати (витрати на дослідження та розроблення, собівартість реалізованої іноземної валюти, собівартість реалізованих виробничих запасів, операційна оренда активів, інші витрати операційної діяльності); витрати від участі у капіталі (втрати від інвестицій в асоційовані підприємства, втрати від спільної діяльності, втрати від інвестицій у дочірні підприємства); фінансові витрати (відсотки за кредит, інші фінансові витрати); інші витрати (собівартість реалізованих необоротних активів, собівартість реалізованих фінансових інвестицій, собівартість реалізованих майнових комплексів, інші витрати від звичайної діяльності); податки із прибутку від звичайної діяльності.
Система оперативного планування формування та використання рівня результативності діяльності підприємства (третя із зазначених трьох систем планування) полягає у розробленні системи бюджетів (бюджетуванні). Бюджет являє собою оперативний фінансовий план короткострокового періоду (зазвичай місячний чи квартальний), який відображає витрати і надходження коштів у процесі здійснення конкретних видів господарської діяльності. Він деталізує показники поточних планів і є головним документом, який доводиться до центрів відповідальності усіх типів.
Бюджети, що застосовуються у процесі оперативного планування результативності діяльності підприємства, класифікуються за рядом ознак: за сферами діяльності (операційної, інвестиційної, фінансової); за змістом показників (за затратами, доходами, прибутком); за видами витрат (поточний бюджет — бюджет поточних витрат, капітальний бюджет — бюджет капітальних витрат); за широтою номенклатури витрат (функціональний бюджет, комплексний бюджет); за методами розробки (стабільний бюджет, гнучкий бюджет).
Бюджети за сферами діяльності й за змістом показників відображають особливості регулювання результативності діяльності підприємств за сферами діяльності та центрами відповідальності різних типів.
Поточний бюджет контролює план доходів і витрат підприємства, що доводиться до центрів прибутку.
Він складається із двох розділів: 1) поточні витрати; 2) доходи від поточної (операційної) господарської діяльності. Загальна форма цього бюджету містить показники, що відповідають його призначенню і пов'язані з поточними витратами, доходами від операційної діяльності підприємства, податковими платежами, валовим прибутком (збитком), фінансовими результатами від операційної діяльності, фінансовими результатами від звичайної діяльності до оподаткування, податком на прибуток від звичайної діяльності, фінансовими результатами від звичайної діяльності, чистим прибутком.
Капітальний бюджет являє собою форму доведення до конкретних виконавців результатів поточного плану капітальних вкладень. Він розробляється на етапі здійснення нового будівництва, реконструкції та модернізації головних фондів, придбання нових видів обладнання і нематеріальних активів тощо.
Він складається із двох розділів: 1) капітальні витрати (витрати на придбання позаоборотних активів); 2) джерела надходження коштів (інвестиційних ресурсів). Загальна форма капітального бюджету містить показники, що відповідають його призначенню і пов'язані з капітальними витратами та джерелами надходження коштів.
За широтою номенклатури розрізняють бюджети функціональний і комплексний.
Функціональний бюджет розробляється за однією (чи двома) статями витрат — наприклад, бюджет оплати праці персоналу, бюджет інноваційних заходів, бюджет рекламних заходів тощо. Комплексний бюджет розробляється за широкою номенклатурою витрат — наприклад, бюджет виробничої ділянки підприємства, бюджет адміністративно-управлінських витрат підприємства тощо.
За методами розроблення розрізняють стабільний та гнучкий бюджети.
Стабільний бюджет не змінюється із зміною обсягів діяльності підприємства — наприклад, бюджет з охорони підприємства. Гнучкий бюджет передбачає встановлення запланованих поточних чи капітальних витрат підприємства не в чітко зафіксованих сумах, а у вигляді нормативу витрат, які залежать од відповідних показників обсягу його діяльності, — наприклад, від обсягу випуску продукції чи обсягу будівельно-монтажних робіт. У цьому разі витрати в цілому з конкретного підрозділу операційної діяльності підприємства плануються за відповідним алгоритмом і залежать від запланованого обсягу постійних статей бюджету, обсягу випуску чи реалізації продукції, встановленого нормативу змінних витрат бюджету на одиницю продукції.
Особливою формою бюджету є платіжний календар, який розробляється з окремих видів руху коштів (податковий платіжний календар, платіжний календар розрахунків із постачальниками тощо) та по підприємству в цілому (у цьому разі він деталізує поточний фінансовий план надходження і витрачання коштів).
Платіжний календар складається, як правило, на наступний місяць (із розподілом на дні, тижні та декади). Він містить графік витрачання коштів і графік їх надходження.
Використання розглянутих систем і методів планування результативності діяльності підприємства як складової частини систем і методів планування його господарської діяльності дає, на наш погляд, змогу підвищити ефективність її регулювання.
Для оцінки потреб у зовнішніх джерелах фінансування пропонується використовувати метод проектованого фінансового звіту. При цьому проектуються потреби в активах на поточний період, потім зобов'язання (пасиви) та власний капітал, що будуть утворені за нормальних умов функціонування. Після цього віднімаються спроектовані пасиви і капітал від необхідних активів для визначення додатково необхідних фондів (ДНФ). У цій процедурі необхідно дотримуватися таких етапів:
— прогноз звіту про прибуток;
— прогнозування балансу;
— утворення додатково необхідних фондів;
— фінансування "зворотного оживлення".
Етап 1. Прогноз звіту про прибуток. У ході цього етапу прогнозується звіт про прибуток на поточний рік для того, щоб отримати суму нерозподілених прибутків підприємства протягом року. Це має співвіднести операційні витрати, ставки податку на прибуток, відсоткові платежі й сплачувані дивіденди. У спрощеному випадку робиться припущення, що витрати підвищуватимуться на такий відсоток, на який зростатиме продаж. Головна мета цієї частини прогнозу — визначення величини прибутку, який одержить підприємство і потім утримає його у виробництві для реінвестування протягом планового року.
Серед показників ефективності діяльності господарюючого суб'єкта важливе місце за умов ринку посідають показники ефективності використання капіталу, які відображають швидкість (прискорення або уповільнення) руху капіталу та його віддачу.
У світовій практиці широкого застосування набув узагальнюючий показник міри ефективності використання капіталу — прибутковість (дохідність, рентабельність).
Але слід зазначити, що ми відобразили загальну концепцію розрахунку показника. На сьогодні не існує єдиного загальноприйнятого показника ефективності капіталу для розрахунку коефіцієнта прибутковості. У чисельнику формули може бути балансовий, операційний чистий прибуток, у знаменнику — середні показники загального капіталу (загальні активи), основного капіталу (довгострокові активи), оборотного капіталу (поточні активи).
При розрахунку коефіцієнта прибутковості можуть використовуватися і дані пасиву балансу. Таким чином, можна знайти коефіцієнт прибутковості загального, власного, акціонерного, перманентного капіталів. Вибір бази розрахунку показника прибутковості залежить від поставленої мети аналізу.
Коефіцієнт прибутковості, розрахований для основного та оборотного капіталу, дасть змогу володіти інформацією про ефективність інвестицій в ці активи.
Виручка від реалізації, або обсяг реалізованої продукції у вартісному вираженні є одним із основних факторів, від якого залежить формування чистого прибутку. Із формули видно, що прибутковість загального капіталу залежить від прибутковості (рентабельності) реалізованої продукції:
R p = ЧП / ВР
та оберненості загального капіталу
К об = ВР / ЗГК
тобто має місце такий взаємозв'язок:
КП згк =Rр * Коб.
Ці показники в зарубіжних країнах застосовуються як основних при проведенні фінансового аналізу. Розрахунок впливу факторів на відхилення прибутковості загального капіталу здійснюється за одним із способів елімінування.
Згідно зі статтею 75 Господарського кодексу України державні комерційні підприємства утворюють за рахунок прибутку (доходу) спеціальні (цільові) фонди, призначені для покриття витрат, пов'язаних з їх діяльністю: · амортизаційний фонд;
· фонд розвитку виробництва;
· фонд споживання (оплати праці);
· резервний фонд;
· інші фонди, передбачені статутом підприємства.
Порядок використання цих фондів визначається відповідно до затвердженого фінансового плану.
9. Розподіл прибутку (доходу) державних комерційних підприємств здійснюється відповідно до затвердженого фінансового плану з урахуванням вимог цього Кодексу та інших законів.
10. В фінансовому плані затверджуються суми коштів, які направляються державі як власнику і зараховуються до Державного бюджету України.
Стаття 18 Закону України «Про підприємства в Україні» від 27.03.1991 року зі змінами і доповненнями визначає прибуток (доход) підприємства. У цій статті сказано наступне.
І. На всіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності є прибуток (доход).Порядок використання прибутку (доходу) визначає власник (власники) підприємства або уповноважений ним орган згідно з статутом підприємства та чинним законодавством.
2. Державний вплив на вибір напрямів та обсягів використання прибутку (доходу) здійснюється через установлені нормативи, податки, податкові пільги, а також економічні санкції відповідно до законодавства України.
3. У випадках, передбачених статутом підприємства, частина чистого прибутку може передаватися у власність членів або трудового колективу підприємства. Порядок розподілу і використання цієї частини прибутку здійснюється радою або зборами (конференцією) трудового колективу.
Положення (стандарт ) бухгалтерського обліку № 3 «Звіт про фінансові результати» визначає порядок визначення прибутку (збитку ) підприємства. Планування прибутку залежить від запланованих витрат та доходів (обсягів продаж).
Витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками) за звітний період.
Власний капітал - частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань.
Доходи - збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників) за звітний період.
Збиток - перевищення суми витрат над сумою доходу, для отримання якого були здійснені ці витрати.
Звичайна діяльність - будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її проведення.
Метод участі в капіталі - метод обліку інвестицій, згідно з яким балансова вартість інвестицій відповідно збільшується або зменшується на суму збільшення або зменшення частки інвестора у власному капіталі об'єкта інвестування.
Надзвичайна подія - подія або операція, яка відрізняється від звичайної діяльності підприємства, та не очікується, що вона повторюватиметься періодично або в кожному наступному звітному періоді.
Операційна діяльність - основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.
Основна діяльність - операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.
Прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.
Асоційоване підприємство - підприємство, на яке інвестор має суттєвий вплив і яке не є дочірнім або спільним підприємством інвестора.
5. Метою складання звіту про фінансові результати є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про доходи, витрати, прибутки і збитки від діяльності підприємства за звітний період.
6. Форма Звіту про фінансові результати є додатком до цього Положення (стандарту).
Для малих підприємств може передбачатися скорочена форма звіту про фінансові результати.
Визнання доходів і витрат
7. За умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена, доход у Звіті про фінансові результати відображається в момент надходження активу або погашення зобов'язання, які призводять до збільшення власного капіталу підприємства (крім зростання капіталу за рахунок внесків учасників).8. За умови, що оцінка витрат може бути достовірно визначена, витрати відображаються у Звіті про фінансові результати в момент вибуття активу або збільшення зобов'язання, які призводять до зменшення власного капіталу підприємства (крім зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).
9. Якщо актив забезпечує економічні вигоди протягом кількох звітних періодів, то витрати відображаються у Звіті про фінансові результати на основі систематичного та раціонального їх розподілу (наприклад, у вигляді амортизації) протягом тих звітних періодів, коли надходять відповідні економічні вигоди.
10. Витрати слід негайно відображати у звіті про фінансові результати, якщо економічні вигоди не відповідають або перестають відповідати такому стану, за якого вони визнаються активами підприємства.;
11. Згортання доходів і витрат не дозволяється, крім випадків, передбачених відповідними положеннями (стандартами). Показники про непрямі податки, вирахування з доходу, собівартість, витрати і збитки наводяться у дужках.
Визначення прибутку (збитку) за звітний період
12. Доходи і витрати, які відповідають критеріям, викладеним вище, наводять у Звіті про фінансові результати з метою визначення чистого прибутку або збитку звітного періоду (крім випадків, коли відповідні положення (стандарти) передбачають винятки з цього правила).13. У статті "Доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)" відображається загальний доход (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт або послуг, тобто без вирахування наданих знижок, повернення проданих товарів та непрямих податків (податку на додану вартість, акцизного збору тощо). Організації, основною діяльністю яких є торгівля цінними паперами, у цій статті відображають вартість, за якою реалізовано цінні папери, та суму винагороди за виконання інших операцій, пов'язаних з розміщенням, купівлею і продажем цінних паперів.
14. У статті "Податок на додану вартість" відображається сума податку на додану вартість, яка включена до складу доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).
15. У статті "Акцизний збір" підприємства - платники акцизного збору відображають суму, яка врахована у складі доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).
16. Підприємства, які сплачують інші збори або податки з обороту, показують їх суму у вільному рядку звіту про фінансові результати. Зокрема, у цьому рядку відображаються належні до сплати безпосередньо Пенсійному фонду України збори на обов'язкове державне пенсійне страхування з торгівлі ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння, надання послуг стільникового рухомого зв'язку. У цьому рядку підприємства - платники відповідного податку, збору (обов'язкового платежу) наводять належні до сплати суми податку з реклами, збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства, рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат тощо.
17. У статті "Інші вирахування з доходу" відображаються надані знижки, повернення товарів та інші суми, що підлягають вирахуванню з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без непрямих податків. Зокрема у цій статті відображають одержані підприємством від інших осіб суми доходів, що за договорами належать комітентам, принципалам тощо.
18. Чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається шляхом вирахування з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) відповідних податків, зборів, знижок тощо.
19. У статті "Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)" показується виробнича собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) та/або собівартість реалізованих товарів. Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) визначається згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", 16 "Витрати". У цій статті організації, основною діяльністю яких є торгівля цінними паперами, відображають балансову вартість реалізованих цінних паперів. Підприємства, які відповідно до законодавства є страховиками, у цій статті наводять виплати страхових сум та страхових відшкодувань. Підприємства, які здійснюють діяльність з випуску та проведення лотерей, у цій статті наводять відрахування на створення (формування) за звітний період призового фонду, а також резерву, що покриває величину джек-поту, не забезпечену сплатою участі у лотереї.
20. Валовий прибуток (збиток) розраховується як різниця між чистим доходом від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг).
21. У статті "Інші операційні доходи" відображаються суми інших доходів від операційної діяльності підприємства, крім доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг): доход від операційної оренди активів; доход від операційних курсових різниць; відшкодування раніше списаних активів; доход від реалізації оборотних активів (крім фінансових інвестицій) тощо.
22. У статті "Адміністративні витрати" відображаються загальногосподарські витрати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням підприємства.
23. У статті "Витрати на збут" відображаються витрати підприємства, пов'язані з реалізацією продукції (товарів) - витрати на утримання підрозділів, що займаються збутом продукції (товарів), рекламу, доставку продукції споживачам тощо.
24. У статті "Інші операційні витрати" відображаються собівартість реалізованих виробничих запасів; відрахування на створення резерву сумнівних боргів і суми списаної безнадійної дебіторської заборгованості відповідно до пункту 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 8 жовтня 1999 року N 237 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 1999 року за N 725/4018, втрати від знецінення запасів; втрати від операційних курсових різниць; визнані економічні санкції; відрахування для забезпечення наступних операційних витрат, а також усі інші витрати, що виникають в процесі операційної діяльності підприємства (крім витрат, що включаються до собівартості продукції, товарів, робіт, послуг).
25. Прибуток (збиток) від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.
26. У статті "Доход від участі в капіталі" відображається доход, отриманий від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, облік яких ведеться методом участі в капіталі.
27. У статті "Інші фінансові доходи" показуються дивіденди, відсотки та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій (крім доходів, які обліковуються за методом участі в капіталі).
28. У статті "Інші доходи" показується доход від реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів і майнових комплексів; доход від неопераційних курсових різниць та інші доходи, які виникають у процесі звичайної діяльності, але не пов'язані з операційною діяльністю підприємства.
29. У статті "Фінансові витрати" показуються витрати на проценти та інші витрати підприємства, пов'язані із залученням позикового капіталу.
30. У статті "Втрати від участі в капіталі" відображається збиток, спричинений інвестиціями в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, облік яких провадиться методом участі в капіталі.
31. У статті "Інші витрати" відображаються собівартість реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів; втрати від неопераційних курсових різниць; втрати від уцінки фінансових інвестицій та необоротних активів; інші витрати, які виникають у процесі звичайної діяльності (крім фінансових витрат), але не пов'язані з операційною діяльністю підприємства.
32. Прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів (прибутків), фінансових та інших витрат (збитків).
33. У статті "Податки на прибуток" показується сума податків на прибуток від звичайної діяльності, визначена згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 17 "Податок на прибуток".
34. Прибуток від звичайної діяльності визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податків з прибутку. Збиток від звичайної діяльності дорівнює збитку від звичайної діяльності до оподаткування та сумі податків на прибуток.
35. У статтях "Надзвичайні доходи" і "Надзвичайні витрати" відображаються відповідно: невідшкодовані втрати від надзвичайних подій (стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо), включаючи затрати на запобігання виникненню втрат від стихійного лиха та техногенних аварій, які визначені за вирахуванням суми страхового відшкодування та покриття втрат від надзвичайних ситуацій за рахунок інших джерел; доходи і втрати від інших подій та операцій, які відповідають визначенню надзвичайних подій, наведеному у цьому Положенні (стандарті). Втрати від надзвичайних подій відображаються за вирахуванням суми, на яку зменшується податок на прибуток від звичайної діяльності внаслідок цих втрат. Зміст і вартісна оцінка доходів або витрат від кожної надзвичайної події слід окремо розкривати в примітках до фінансових звітів.
36. У статті "Податки з надзвичайного прибутку" відображається сума податків, що підлягає сплаті з прибутку від надзвичайних подій.
37. Чистий прибуток (збиток) розраховується як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності та надзвичайного прибутку, надзвичайного збитку та податків з надзвичайного прибутку.
Елементи операційних витрат
38. У розділі II Звіту про фінансові результати наводяться відповідні елементи операційних витрат (на виробництво і збут, управління та інші операційні витрати), яких зазнало підприємство в процесі своєї діяльності протягом звітного періоду, за вирахуванням внутрішнього обороту, тобто за вирахуванням тих витрат, які становлять собівартість продукції (робіт, послуг), що вироблена і спожита самим підприємством. Собівартість реалізованих товарів, запасів, іноземної валюти у цьому розділі не наводиться.Розрахунок показників прибутковості акцій
39. Розділ III Звіту про фінансові результати заповнюють акціонерні товариства, прості акції або потенційні прості акції яких відкрито продаються та купуються на фондових біржах, включаючи товариства, які перебувають у процесі випуску таких акцій. У проміжній (квартальній) фінансовій звітності наводяться показники, передбачені пунктами 42 і 43 цього Положення (стандарту).40. У статті "Середньорічна кількість простих акцій" наводиться середньозважена кількість простих акцій, які перебували в обігу протягом звітного періоду.
41. У статті "Скоригована середньорічна кількість простих акцій" наводиться середньорічна кількість простих акцій в обігу, скоригована на середньорічну кількість потенційних простих акцій.
42. У статті "Чистий прибуток (збиток) на одну просту акцію" наводиться показник, що розраховується діленням різниці між сумою чистого прибутку (збитку) і сумою дивідендів на привілейовані акції на середньорічну кількість простих акцій в обігу.
43. У статті "Скоригований чистий прибуток (збиток) на одну просту акцію" відображається показник, що розраховується діленням скоригованого чистого прибутку (збитку) на скориговану середньорічну кількість простих акцій в обігу.
44. Розрахунок середньорічної кількості акцій, чистого прибутку (збитку) на одну просту акцію та їх коригування здійснюється згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 24 "Прибуток на акцію".
45. У статті "Дивіденди на одну просту акцію" відображається показник, який розраховується шляхом ділення суми оголошених дивідендів на кількість простих акцій, за якими сплачуються дивіденди.
Відомості про чистий прибуток підприємств виробничої сфери і не тільки можна отримати із форми 2 “Звіт про фінансові результати”, а алгоритм його розрахунку наведено у П(С)БО № 3 (Положення (стандарт) бухгалтерського обліку) під назвою “Звіт про фінансові результати”, що є частиною річної фінансової звітності підприємства. Цей документ має такий вигляд.
ЗВІТ ПРО ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ
За 20 р.
Форма №2 Код за ДКУД
Таблиця 1. Фінансові результати
| Стаття | Код рядка | За звітний період | За попередній період |
| Доход (виручка) від реалізації товарів, робіт, послуг | 010 | ||
Податок на додану вартість | 015 | ||
| Акцизний збір | 020 | ||
| 025 | |||
| Інші вирахування з доходу | 030 | ||
| Чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) | 035 | ||
| Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) | 040 | ||
Валовий: | |||
| прибуток | 050 | ||
| збиток | 055 | ||
Інші операційні доходи | 060 | ||
Адміністративні витрати | 070 | ||
Витрати на збут | 080 | ||
Інші операційні витрати | 090 | ||
| Фінансові результати від операційної діяльності: | |||
| прибуток | 100 | ||
| збиток | 105 | ||
| Доход від участі в капіталі | 110 | ||
| Інші фінансові доходи | 120 | ||
Інші доходи | 130 | ||
Фінансові витрати | 140 | ||
| Витрати від участі у капіталі | 150 | ||
Інші витрати | 160 | ||
| Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування: | |||
| прибуток | 170 | ||
| збиток | 175 | ||
| Податок на прибуток від звичайної діяльності | 180 | ||
| Фінансові результати від звичайної діяльності : | |||
| прибуток | 190 | ||
| збиток | 195 | ||
| Надзвичайні: | |||
| доходи | 200 | ||
| витрати | 205 | ||
| Податки з надзвичайного прибутку | 210 | ||
| Чистий: | |||
| прибуток | 220 | ||
| збиток | 225 |
| Найменування показника | Код рядка | За звітний період | За попередній період |
| Матеріальні витрати | 230 | ||
| Витрати на оплату праці | 240 | ||
| Відрахування на соціальні заходи | 250 | ||
| Амортизація | 260 | ||
| Інші операційні витрати | 270 | ||
| Разом | 280 |
| Назва статті | Код рядка | За звітний період | За попередній період |
| Середньорічна кількість простих акцій | 300 | ||
| Скоригована середньорічна кількість простих акцій | 310 | ||
| Чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію | 320 | ||
| Скоригований чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію | 330 | ||
| Дивіденди на одну просту акцію | 340 |
| Доход (виручка) від реалізації товарів, робіт, послуг. Згідно з П(С)БО № 3 (Положення (стандарт) бухгалтерського обліку) під назвою “Фінансові результати” це: загальний доход (виручка) від реалізації товарів, робіт, послуг без вирахування наданих знижок, повернення проданих товарів та непрямих податків (мита, ПДВ, акцизного збору). |
Податок на додану вартість. Згідно з П(С)БО № 3 (Положення (стандарт) бухгалтерського обліку) під назвою “Фінансові результати” це: сума податку на додану вартість, що включено до складу доходу (виручки) від реалізації товарів, робіт, послуг. |
Мінус
| Акцизний збір. Згідно з П(С)БО № 3 (Положення (стандарт) бухгалтерського обліку) під назвою “Фінансові результати” це: сума акцизного збору, що включено до складу доходу (виручки) від реалізації товарів, робіт, послуг підприємств-платників акцизного збору . |
Мінус
| Інші вирахування з доходу. Згідно з П(С)БО № 3 (Положення (стандарт) бухгалтерського обліку) під назвою “Фінансові результати” це: інші податки і збори, надані знижки, повернені товари та інші суми, що підлягають вирахуванню з доходу, одержані підприємством суми доходів від інших осіб, що належать комітентам, принципалам. |
Дорівнює
| Чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) |
Мінус
| Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг). Згідно з П(С)БО № 3 (Положення (стандарт) бухгалтерського обліку) під назвою “Фінансові результати” це: виробнича собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг). Згідно з П(С)БО № 16 (Положення (стандарт) бухгалтерського обліку) під назвою “Витрати” до виробничої собівартості продукції (товарів, робіт, послуг) належать: 1. прямі матеріальні витрати 2. прямі витрати на оплату праці 3. інші прямі витрати 4. змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати. До повної собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) належать: 1. прямі матеріальні витрати 2. прямі витрати на оплату праці 3. інші прямі витрати 4. змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати 5. адміністративні витрати 6. витрати на збут |
Дорівнює
Валовий: прибуток |
Плюс
Інші операційні доходи. Згідно з П(С)БО № 3 (Положення (стандарт) бухгалтерського обліку) під назвою “Фінансові результати” це:1. дохід від операційної оренди активів2. дохід від операційних курсових різниць 3. дохід від первісного визнання біологічних активів 4. дохід від первісного визнання сільгосппродукції 5. відшкодування раніше списаних активів 6. інші доходи. |
Мінус
Адміністративні витрати (загальногосподарські витрати на обслуговування і управління персоналом). Згідно з П(С)БО № 16 (Положення (стандарт) бухгалтерського обліку) під назвою “Витрати” це:1. загальні корпоративні витрати: організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати2. витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу3. витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона) 4. винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна) 5. витрати на звязок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо) 6. витрати на врегулювання спорів у судових органах 7. амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання 8. податки, збори та інші обовязкові платежі, крім тих, що у складі собівартості продукції (товарів) 9. плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків 10. інші загальногосподарські витрати |
Мінус
Витрати на збут (витрати підприємства на реалізацію продукції (товарів) – витрати на утримання підрозділу по збуту продукції (товарів), рекламу, доставку продукціїсспоживачам, ). Згідно з П(С)БО № 16 (Положення (стандарт) бухгалтерського обліку) під назвою “Витрати” це:1. витрати на рекламу і дослідження ринку (маркетинг)2. витрати на передпродажну підготовку товарів 3. витрати не ремонт тари 4. витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом 11. витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, повязаних зі збутом продукції (товарів) (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона) 12. витрати пакувальних матеріалів для затаварювання готової продукції на складах готової продукції 13. витрати на транспортування, перевалку, страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги зі транспортування готової продукції (товарів)відповідно до умов договору (базису поставки) 14. витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування 15. витрати на страхування призначеної для подальшої реалізації готової продукції (товарів), що зберігається на складах підприємства 16. витрати на транспортування продукції (товарів)між складами підрозділів (філій, представництв) підприємства 17. інші витрати зі збуту продукції (товарів) 18. оплата праці і комісійні винагороди продавцям, торговим агентам і працівникам підрозділів, що забезпечують збут. |
Мінус
Інші операційні витрати. Згідно з П(С)БО № 16 (Положення (стандарт) бухгалтерського обліку) під назвою “Витрати” це:1. визнані штрафи, пеня, неустойка2. нестачі і втрати від псування цінностей3. втрати від знецінення запасів 4. відрахування до резерву сумнівних боргів 5. безнадійна дебіторська заборгованість 6. витрати на дослідження і розробки 7. собівартість реалізованих виробничих запасів 8. собівартість реалізованої іноземної валюти 9. витрати на утримання обєктів соціально-культурного призначення 10. інші витрати операційної діяльності. |
Дорівнює
| Фінансові результати від операційної діяльності: прибуток |
Плюс
Доход від участі в капіталі. Згідно з П(С)БО № 3 (Положення (стандарт) бухгалтерського обліку) під назвою “Фінансові результати” це: доход від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, облік яких ведеться методом участі у капіталі. |
Плюс
Інші фінансові доходи. Згідно з П(С)БО № 3 (Положення (стандарт) бухгалтерського обліку) під назвою “Фінансові результати” це: дивіденди, відсотки, інші доходи від фінансових інвестицій крім доходів, облік яких ведеться методом участі у капіталі. |
Плюс
Інші доходи. Згідно з П(С)БО № 3 (Положення (стандарт) бухгалтерського обліку) під назвою “Фінансові результати” це:1. доход від реалізації фінансових інвестицій2. доход від реалізації необоротних активів і майнових комплексів 3. доход від неопераційних курсових різниць 4. інші доходи. |
Мінус
Фінансові витрати. Згідно з П(С)БО № 3 (Положення (стандарт) бухгалтерського обліку) під назвою “Фінансові результати” це: витрати на відсотки та інші витрати підприємства на запозичені кошти. |
Мінус
Витрати від участі у капіталі. Згідно з П(С)БО № 3 (Положення (стандарт) бухгалтерського обліку) під назвою “Фінансові результати” це: збиток, спричинений від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, облік яких ведеться методом участі у капіталі. |
Мінус
Інші витрати. Згідно з П(С)БО № 3 (Положення (стандарт) бухгалтерського обліку) під назвою “Фінансові результати” це:1. собівартість реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів2. втрати від неопераційних курсових різниць 3. втрати від уцінкифінансових інвестицій і необоротних активів 4. інші витрати. |
Дорівнює
| Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування: прибуток |
Мінус
| Податок на прибуток від звичайної діяльності. 25% - ставка податку на прибуток від звичайної діяльності. |
Дорівнює
| Фінансові результати від звичайної діяльності : прибуток |
Плюс
| Надзвичайні доходи. Згідно з П(С)БО № 3 (Положення (стандарт) бухгалтерського обліку) під назвою “Фінансові результати” це: доходи від стихійних лих та страхові відшкодування, виплачені страховими компаніями на подолання їх наслідків. |
Мінус
| Надзвичайні витрати. Згідно з П(С)БО № 3 (Положення (стандарт) бухгалтерського обліку) під назвою “Фінансові результати” це: 1. невідшкодовані втрати від стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо. |
Мінус
| Податки з надзвичайного прибутку. Згідно з П(С)БО № 3 (Положення (стандарт) бухгалтерського обліку) під назвою “Фінансові результати” це: сума податку, що підлягає сплаті з прибутку від надзвичайних подій. |
| Чистий: прибуток |
| Прибуток підприємства | |
| Податок на прибуток підприємства | |
| Чистий прибуток | |
| Нерозподілений прибуток | |
| Асигнована частина | Неасигнована частина |
| Має цільове призначення (фінансування розвитку підприємства, проведення цільових програм тощо). | Не має цільового призначення. |
| Використання чистого прибутку | |
| 1. Створення резервного капіталу. (В акціонерних підприємствах резервний капітал повинен складати не менше 25% статутного капіталу. Він створюється за рахунок щорічних відрахувань від чистого прибутку у передбачених засновницькими документами відсотках , зокрема в акціонерних товариствах не менше 5% чистого прибутку) 2. Виплата дивідендів. (Для нарахування дивідендів за привілейованими акціями використовують нерозподілений прибуток чи резервний капітал залежно від наявності коштів, а за простими – лише нерозподілений прибуток). 3. Поповнення статутного капіталу. 4. Інші напрями використання (інвестиції тощо). | |
ЗАДАЧА
ВАРІАНТ № 11
1) Послідовний рух предметів праці:
Сума (t) * n = (7+4+3+5 ) * 4 = 76 (xв) – тривалість перебування предметів праці у процесі виробництва = сума тривалостей всіх операцій * кількість виробів, що мусять пройти процес виробництва.
2) Паралельний рух предметів праці:
Сума (t) + (n – 1) * t головна (найдовша операція) = (7+4+3+5) + ( 4 - 1) * 7 = 40 (хв) - тривалість перебування предметів праці у процесі виробництва = сума тривалостей всіх операцій + (Кількість виробів - 1) * Тривалість головної (найдовшої операції).
3) Послідовно – паралельний рух предметів праці:
Сума (S) = (t тривалість попередньої більш тривалої операції – t тривалість наступної менш тривалої операції) * (n – 1)
Сума (t) + (n – 1) * t кінцевої операції + Сума (S) = (7+4+3+5) + (4 - 1) * 5 + (4 - 1) * (7 - 4) + (4 - 1) * (4 - 3) = 46 (хв) –
тривалість перебування предметів праці у процесі виробництва = сума тривалостей всіх операцій + (Кількість виробів - 1) * Тривалість останньої операції + Сума (Тривалість попередньої більш тривалої операції – Тривалість наступної менш тривалої операції) * (Кількість виробів - 1).
ВИСНОВКИ: так як тривалість процесу виробництва є найменшою при паралельному русі предметів праці, то його і раціонально запровадити на підприємстві.
Комплексний підхід до управління якістю продукції
Управління якістю продукції — це встановлення, забезпечення і дотримання необхідного рівня якості продукції при її розробці, виготовленні та експлуатації, що досягається шляхом систематичного контролю за якістю і цілеспрямованого впливу на умови й фактори, від яких вона залежить. Система управління якістю продукції має багаторівневий комплексний характер. Вона забезпечує єдність і взаємозв'язок технічного, організаційного, економічного, соціального і правового аспектів. Управління охоплює основні елементи виробництва, які впливають на якість продукції: засоби праці, предмети праці, саму працю.
Управління якістю продукції на машинобудівному підприємстві передбачає: планування і прогнозування якості; заводську атестацію продукції за категоріями якості; оцінку та аналіз якості виробів; контроль якості продукції; стимулювання; забезпечення якості засобів праці, предметів праці, інформації; підвищення кваліфікації працівників з питань якості; метрологічне і забезпечення якості.
Організація робіт у системі управління якістю визначається стандартами (ДЕСТ, ГСТ, ТУ, СТП), які регламентують технічний рівень продукції, її надійність, довговічність, економічні, естетичні, ергономічні характеристики. ТУ визначають комплекс вимог до виготовлення, контролю, упаковки, транспортування продукції.
Характерною особливістю сучасних систем управління якістю, які мають на меті задовольнити потреби ринку, є не лише ефективність з технічної й організаційної точок зору. Вони повинні легко піддаватися аналізові, бути недвозначними і зрозумілими, чітко розробленими і прийнятними для споживачів, громадськості і відповідних урядових організацій.
Таке комплексне управління якістю забезпечує конкурентноздатність виготовлювача як на національних, так і на міжнародних ринках. Крім цього, воно дає фірмі підставу для прийняття доцільних, ініціативних і наступальних рішень. Справді, багато фірм, які вперше зарекомендували себе на нових ринках, і фірми, які вже давно користуються заслуженою репутацією у сфері якості, вважають впровадження комплексного управління які по запорукою успішної реалізації, продукції та забезпечення прибутковості.
На сучасному ринку переважає попиті на продукцію найвищої якості. Як ніколи великою є конкуренція в царині моделювання, стилю та оформлення продукції. Не менш гостра конкуренції за виробництво і реалізацію продукції вищої якості. У зв'язку з цим підвищується роль методів забезпечення якості, які сприяють проведенню нової політики в галузі якості та задоволенню постійно зростаючих вимог ринку до якості продукції.
Принципи комплексного управління якістю продукції США.: можуть тлумачитися як короткий виклад методології комплексного управління якістю, в рамках якої якість продукції та якість обслуговування розглядаються як першочергові завдання підприємства, від яких вирішальним чином .залежить його процвітання і життєздатність.
Комплексне управління якістю визначається так.
Ефективна система інтеграції заходів з розробки, підтримання і поліпшення якості, які. здійснюють різні групи тієї чи іншої організації, дає змогу вести конструювання, виготовлення та обслуговування на найбільших економічних рівнях, котрі забезпечують повне задоволення потреб споживача.
Комплексна система управління якістю продукції — це узгоджена робоча структура, яка діє в фірмі і містить ефективні технічні й управлінські методи, котрі забезпечують найкращім найбільш практичні способи взаємодії людей, машин, а також інформації з метою задоволення вимог споживача, що ставляться до якості продукції, а також економії витрат на якість.
Якість мусить бути запроектована і закладена у виробі. Без дотримання цієї основної вимоги всі заклики до забезпечення якості і проведення найретельніших перевірок будуть безглузді й безрезультатні.
У вислові «управління якістю» слову «якість» не слід приписувати значення «найкраще» у якомусь абсолютному сенсі У цьому контексті воно означає «найкраще за певних вимог «споживача», які стосуються експлуатації, ціни продукції.
У фразі «управління якістю» слово «управління» розуміється як адміністративна діяльність, заходи якої поділяються на чотири етапи: встановлення стандартів якості; оцінка відповідності продукції цим стандартам; прийняття заходів при виході за межі стандартів; забезпечення поліпшення стандартів.
Як головна стратегічна сфера сучасної ділової активності підвищена якість потребує координації заходів. У цьому випадку досягаються економічна вигода і приплив грошових коштів. Висока економічна ефективність систем комплексного управління якістю пояснюється підвищенням внаслідок їх застосування рівня задоволеності споживача» зменшенням експлуатаційних збитків, збільшенням ступеня використання наявних ресурсів.
Фактори, які впливають на якість продукції, поділяються на дві основні групи: технічні фактори, тобто машини, матеріали, процеси; людські фактори, тобто оператори, майстри та інший персонал фірми, важливість яких дедалі зростає.
Контроль якості відіграє визначальну роль у будь-якому виробничому процесі. У випадку масового виробництва заходи зі контролю якості концентруються навколо продукції, а при випуску дрібносерійної продукції — навколо управління процесом її виготовлення.
Контроль якості зачіпає всі стадії процесу виробництва промислової продукції. Він розпочинається зі з'ясування технічних вимог споживача і погодження з ним технічного завдання і завершується доставкою продукції, її установкою й експлуатаційним обслуговуванням. При цьому споживач повинен увесь час бути задоволеним.
Всебічний контроль факторів, які впливають на якість, потребує наявності важелів контролю на усіх важливих стадіях процесу виготовлення й обслуговування продукції. Ці важелі можуть бути названі операціями з контролю якості. Природно виділити чотири стадії: контроль за розробкою нової конструкції; вхідний контроль матеріалів; контроль виготовленої продукції; аналіз спеціальних процесів.
Затрати на забезпечення якості продукції є засобом виміру й оптимізації заходів з контролю якості. Вони можуть бути віднесені до чотирьох груп: попереджувальні затрати; затрати на оцінку якості; затрати через внутрішні відмови; затрати через зовнішні відмови.
При організації контролю якості важливо врахувати два основні міркування. Перше: контроль якості — справа кожного; кожний підрозділ фірми має обов'язки щодо якості продукції. Друге: оскільки контроль якості — справа кожного, то це може стати нічиєю справою. Керівництво фірми мусить усвідомити, що чимало окремих обов'язків з контролю якості будуть виконуватися ефективно тільки тоді, коли вони опиратимуться на ретельно організовану, справді сучасну службу, яка займається лише контролем якості.
Служба контролю якості має двояке призначення: забезпеч; вати гарантію якості продукції підприємства; допомагати добитися оптимальності затрат на забезпечення якості цієї продукції.
Контроль якості охоплює три сфери: якість продукції, виробничі процеси, обладнання для одержання та обробки інформації про якість.
Служба контролю, якості є одночасно каналом зворотного зв'язку, за допомогою якого поширюється інформація про якість продукції серед усіх пов'язаних з нею (якістю) служб та груп, а також засобом їх участі у забезпеченні заданої якості.
Важливий напрям контролю якості — забезпечення його безпосередньо на місцях.
Всебічний контроль якості — це та сфера, що містить у собі методологію та технічні методи, які дають змогу узгоджено забезпечити високу якість продукції. Він координує роботу людей і машин, а також інформацію, і має на меті забезпечити високий ступінь задоволеності споживача якістю продукції та підвищити цим самим конкурентноздатність фірми.
За своєю суттю контроль якості — це спосіб адміністративного управління. І вплив, який .чинить контроль якості на всю організаційну структуру фірми, полягає у впровадженні як в організаційну, так і в технічну структуру підприємства заходів, спрямованих на забезпечення якості, що орієнтується на споживач .
В основі сьогоденної практики управління якістю у промисловості Японії лежить розширена й ускладнена концепція комплексного управління якістю. Японці знайшли шляхи практично втілення ідеї контролю якості на робочому місці. Робиться наголос на попередженні браку так, щоб відпала потреба у проведенні частих поточних перевірок. Відповідальність за якість покладається, не на контролерів, а на самих виготовлювачів виробів: верстатника, бригадира, складальника — залежно від ситуації – у цьому полягає базовий принцип японського підходу до управління якістю.
Ідеї, розроблені у США, про які йшлося вище, одержали значно краще втілення в Японії завдяки специфіці японських умов. Це схильність японців до збереження рідкісних ресурсів, у даному випадку до економії за рахунок ліквідації втрат, викликаних виробництвом неякісної продукції; це загальнокультурні умови, які і перешкоджають розвитку тенденції до спеціалізації, що й зумовило закріплення відповідальності за забезпечення якості за безпосередніми її виконавцями — виробничими підрозділами.
Відповідальність виробничих підрозділів — найважливіша концепція. Вона визначає покладання основної відповідальності за якість продукції на виробничий персонал, а не на відділ контролю якості. Таким має бути перший крок керівництва компанії, якщо воно серйозно ставиться до проблем якості. А вже потім можна прискорювати темп удосконалення якості.
Метою боротьби за якість у Японії є подолання рівня випуску браку, який склався, і прагнення до повної відповідності продукції технічній документації, в той час, коли у промисловості західних, країн короткотривала цільова установка стосовно якості випливає з припущення деякого проценту бракованих виробів.
Японські підприємці дотримуються стратегії, яка, не ігноруючи затрат на підвищення якості, ґрунтується на тій передумові, що постійне поліпшення якості зумовлює неухильне розширення частки ринку і прагнення завоювати врешті-решт увесь ринок.
В японській практиці комплексного управління якістю йдеться передусім про загальний контроль виробничого процесу. Інакше кажучи, перевірка якості здійснюється на всіх етапах виробничого процесу. Певна річ, загальний контроль процесу не могла б собі .дозволити жодна компанія, оскільки їй просто не вистачило б контролерів.
Єдиним способом такого повсюдного контролю є контроль з боку самих робітників. У цьому випадку кожне робоче .місце може стати пунктом перевірки якості.
На японських заводах наочні стенди вимірювання показників якості є усюди. Вони пояснюють робітникам, адміністрації, замовникам продукції і стороннім відвідувачам, які показники, якості перевіряються, які поточні результати перевірки, які програми підвищення якості перебувають у процесі реалізацій, хто одержав премію за якість тощо.
Керівництво підприємства повідомляє виробничі, підрозділ, що на першому місці стоїть завдання забезпечити якість, а обсяг виробництва - тільки на другому, і наполягає на цьому принципі.
Кожний робітник може зупинити виробничу лінію для виправлення помічених ним дефектів. При відповідній автоматизації виробничого процесу зупинка лінії здійснюється автоматично, за допомогою вмонтованих приладів контролю якості.
Принцип самостійного виправлення помилок стосується переробки: робітник або бригада, які допустили брак, самі переробляють браковані вироби.
Принцип суспільної перевірки означає, що контролю підлягає кожен виріб, а не вибірка з партії. Цей принцип застосовується при контролю готової продукції і там, де це можливо, комплектуючих вузлів та деталей. Якщо перевіряти кожен комплектуючий виріб недоцільно, тобто занадто дорого це робити вручну, тоді покладаються на принцип «N=2», тобто перевіряють два вироби: перший і останній. Для японців така вибірка вважається репрезентативною. За їх логікою, при стабільному процесі за замірами параметру першого і останнього виробів можна судити про якість усієї партії, в той час коли за замірами виробів з випадкової вибірки, наприклад, п’яти виробів – не можна.
Використана література
1. Плоткін Я.Д. Організація і планування виробництва на машинобудівному підприємстві. Видавництво «Світ» Львів - 1996
ВАРІАНТ № 11
| № порядковий | Показник, одиниця вимірювання | Значення |
| 1 | Тривалість операції, хв Першої Другої Третьої Четвертої | 7 4 3 5 |
| 2 | Кількість виробів, шт | 4 |
Сума (t) * n = (7+4+3+5 ) * 4 = 76 (xв) – тривалість перебування предметів праці у процесі виробництва = сума тривалостей всіх операцій * кількість виробів, що мусять пройти процес виробництва.
| № операції | ПОСЛІДОВНИЙ РУХ ПРЕДМЕТІВ ПРАЦІ | ||||||||||||||||||
| 1 | 7 хв | 7 хв | 7 хв | 7 хв | |||||||||||||||
| 2 | 4 хв | 4 хв | 4 хв | 4 хв | |||||||||||||||
| 3 | 3 хв | 3 хв | 3 хв | 3 хв | |||||||||||||||
| 4 | 5 хв | 5 хв | 5 хв | 5 хв | |||||||||||||||
| Тривалість операції, хвилин (загальна тривалість процесу виробництва при послідовному русі предметів праці – 76 хвилин) | |||||||||||||||||||
Сума (t) + (n – 1) * t головна (найдовша операція) = (7+4+3+5) + ( 4 - 1) * 7 = 40 (хв) - тривалість перебування предметів праці у процесі виробництва = сума тривалостей всіх операцій + (Кількість виробів - 1) * Тривалість головної (найдовшої операції).
| № операції | ПАРАЛЕЛЬНИЙ РУХ ПРЕДМЕТІВ ПРАЦІ | ||||||||||||||||
| 1 | 7 хв | 4 хв | 3 хв | 5 хв | |||||||||||||
| 2 | 7 хв | 4 хв | 3 хв | 5 хв | |||||||||||||
| 3 | 7 хв | 4 хв | 3 хв | 5 хв | |||||||||||||
| 4 | 7 хв | 4 хв | 3 хв | 5 хв | |||||||||||||
| Тривалість операції, хвилин (загальна тривалість процесу виробництва при паралельному русі предметів праці – 40 хвилин) | |||||||||||||||||
Сума (S) = (t тривалість попередньої більш тривалої операції – t тривалість наступної менш тривалої операції) * (n – 1)
Сума (t) + (n – 1) * t кінцевої операції + Сума (S) = (7+4+3+5) + (4 - 1) * 5 + (4 - 1) * (7 - 4) + (4 - 1) * (4 - 3) = 46 (хв) –
тривалість перебування предметів праці у процесі виробництва = сума тривалостей всіх операцій + (Кількість виробів - 1) * Тривалість останньої операції + Сума (Тривалість попередньої більш тривалої операції – Тривалість наступної менш тривалої операції) * (Кількість виробів - 1).
ВИСНОВКИ: так як тривалість процесу виробництва є найменшою при паралельному русі предметів праці, то його і раціонально запровадити на підприємстві.
Комплексний підхід до управління якістю продукції
Управління якістю продукції — це встановлення, забезпечення і дотримання необхідного рівня якості продукції при її розробці, виготовленні та експлуатації, що досягається шляхом систематичного контролю за якістю і цілеспрямованого впливу на умови й фактори, від яких вона залежить. Система управління якістю продукції має багаторівневий комплексний характер. Вона забезпечує єдність і взаємозв'язок технічного, організаційного, економічного, соціального і правового аспектів. Управління охоплює основні елементи виробництва, які впливають на якість продукції: засоби праці, предмети праці, саму працю.
Управління якістю продукції на машинобудівному підприємстві передбачає: планування і прогнозування якості; заводську атестацію продукції за категоріями якості; оцінку та аналіз якості виробів; контроль якості продукції; стимулювання; забезпечення якості засобів праці, предметів праці, інформації; підвищення кваліфікації працівників з питань якості; метрологічне і забезпечення якості.
Організація робіт у системі управління якістю визначається стандартами (ДЕСТ, ГСТ, ТУ, СТП), які регламентують технічний рівень продукції, її надійність, довговічність, економічні, естетичні, ергономічні характеристики. ТУ визначають комплекс вимог до виготовлення, контролю, упаковки, транспортування продукції.
Характерною особливістю сучасних систем управління якістю, які мають на меті задовольнити потреби ринку, є не лише ефективність з технічної й організаційної точок зору. Вони повинні легко піддаватися аналізові, бути недвозначними і зрозумілими, чітко розробленими і прийнятними для споживачів, громадськості і відповідних урядових організацій.
Таке комплексне управління якістю забезпечує конкурентноздатність виготовлювача як на національних, так і на міжнародних ринках. Крім цього, воно дає фірмі підставу для прийняття доцільних, ініціативних і наступальних рішень. Справді, багато фірм, які вперше зарекомендували себе на нових ринках, і фірми, які вже давно користуються заслуженою репутацією у сфері якості, вважають впровадження комплексного управління які по запорукою успішної реалізації, продукції та забезпечення прибутковості.
На сучасному ринку переважає попиті на продукцію найвищої якості. Як ніколи великою є конкуренція в царині моделювання, стилю та оформлення продукції. Не менш гостра конкуренції за виробництво і реалізацію продукції вищої якості. У зв'язку з цим підвищується роль методів забезпечення якості, які сприяють проведенню нової політики в галузі якості та задоволенню постійно зростаючих вимог ринку до якості продукції.
Принципи комплексного управління якістю продукції США.: можуть тлумачитися як короткий виклад методології комплексного управління якістю, в рамках якої якість продукції та якість обслуговування розглядаються як першочергові завдання підприємства, від яких вирішальним чином .залежить його процвітання і життєздатність.
Комплексне управління якістю визначається так.
Ефективна система інтеграції заходів з розробки, підтримання і поліпшення якості, які. здійснюють різні групи тієї чи іншої організації, дає змогу вести конструювання, виготовлення та обслуговування на найбільших економічних рівнях, котрі забезпечують повне задоволення потреб споживача.
Комплексна система управління якістю продукції — це узгоджена робоча структура, яка діє в фірмі і містить ефективні технічні й управлінські методи, котрі забезпечують найкращім найбільш практичні способи взаємодії людей, машин, а також інформації з метою задоволення вимог споживача, що ставляться до якості продукції, а також економії витрат на якість.
Якість мусить бути запроектована і закладена у виробі. Без дотримання цієї основної вимоги всі заклики до забезпечення якості і проведення найретельніших перевірок будуть безглузді й безрезультатні.
У вислові «управління якістю» слову «якість» не слід приписувати значення «найкраще» у якомусь абсолютному сенсі У цьому контексті воно означає «найкраще за певних вимог «споживача», які стосуються експлуатації, ціни продукції.
У фразі «управління якістю» слово «управління» розуміється як адміністративна діяльність, заходи якої поділяються на чотири етапи: встановлення стандартів якості; оцінка відповідності продукції цим стандартам; прийняття заходів при виході за межі стандартів; забезпечення поліпшення стандартів.
Як головна стратегічна сфера сучасної ділової активності підвищена якість потребує координації заходів. У цьому випадку досягаються економічна вигода і приплив грошових коштів. Висока економічна ефективність систем комплексного управління якістю пояснюється підвищенням внаслідок їх застосування рівня задоволеності споживача» зменшенням експлуатаційних збитків, збільшенням ступеня використання наявних ресурсів.
Фактори, які впливають на якість продукції, поділяються на дві основні групи: технічні фактори, тобто машини, матеріали, процеси; людські фактори, тобто оператори, майстри та інший персонал фірми, важливість яких дедалі зростає.
Контроль якості відіграє визначальну роль у будь-якому виробничому процесі. У випадку масового виробництва заходи зі контролю якості концентруються навколо продукції, а при випуску дрібносерійної продукції — навколо управління процесом її виготовлення.
Контроль якості зачіпає всі стадії процесу виробництва промислової продукції. Він розпочинається зі з'ясування технічних вимог споживача і погодження з ним технічного завдання і завершується доставкою продукції, її установкою й експлуатаційним обслуговуванням. При цьому споживач повинен увесь час бути задоволеним.
Всебічний контроль факторів, які впливають на якість, потребує наявності важелів контролю на усіх важливих стадіях процесу виготовлення й обслуговування продукції. Ці важелі можуть бути названі операціями з контролю якості. Природно виділити чотири стадії: контроль за розробкою нової конструкції; вхідний контроль матеріалів; контроль виготовленої продукції; аналіз спеціальних процесів.
Затрати на забезпечення якості продукції є засобом виміру й оптимізації заходів з контролю якості. Вони можуть бути віднесені до чотирьох груп: попереджувальні затрати; затрати на оцінку якості; затрати через внутрішні відмови; затрати через зовнішні відмови.
При організації контролю якості важливо врахувати два основні міркування. Перше: контроль якості — справа кожного; кожний підрозділ фірми має обов'язки щодо якості продукції. Друге: оскільки контроль якості — справа кожного, то це може стати нічиєю справою. Керівництво фірми мусить усвідомити, що чимало окремих обов'язків з контролю якості будуть виконуватися ефективно тільки тоді, коли вони опиратимуться на ретельно організовану, справді сучасну службу, яка займається лише контролем якості.
Служба контролю якості має двояке призначення: забезпеч; вати гарантію якості продукції підприємства; допомагати добитися оптимальності затрат на забезпечення якості цієї продукції.
Контроль якості охоплює три сфери: якість продукції, виробничі процеси, обладнання для одержання та обробки інформації про якість.
Служба контролю, якості є одночасно каналом зворотного зв'язку, за допомогою якого поширюється інформація про якість продукції серед усіх пов'язаних з нею (якістю) служб та груп, а також засобом їх участі у забезпеченні заданої якості.
Важливий напрям контролю якості — забезпечення його безпосередньо на місцях.
Всебічний контроль якості — це та сфера, що містить у собі методологію та технічні методи, які дають змогу узгоджено забезпечити високу якість продукції. Він координує роботу людей і машин, а також інформацію, і має на меті забезпечити високий ступінь задоволеності споживача якістю продукції та підвищити цим самим конкурентноздатність фірми.
За своєю суттю контроль якості — це спосіб адміністративного управління. І вплив, який .чинить контроль якості на всю організаційну структуру фірми, полягає у впровадженні як в організаційну, так і в технічну структуру підприємства заходів, спрямованих на забезпечення якості, що орієнтується на споживач .
В основі сьогоденної практики управління якістю у промисловості Японії лежить розширена й ускладнена концепція комплексного управління якістю. Японці знайшли шляхи практично втілення ідеї контролю якості на робочому місці. Робиться наголос на попередженні браку так, щоб відпала потреба у проведенні частих поточних перевірок. Відповідальність за якість покладається, не на контролерів, а на самих виготовлювачів виробів: верстатника, бригадира, складальника — залежно від ситуації – у цьому полягає базовий принцип японського підходу до управління якістю.
Ідеї, розроблені у США, про які йшлося вище, одержали значно краще втілення в Японії завдяки специфіці японських умов. Це схильність японців до збереження рідкісних ресурсів, у даному випадку до економії за рахунок ліквідації втрат, викликаних виробництвом неякісної продукції; це загальнокультурні умови, які і перешкоджають розвитку тенденції до спеціалізації, що й зумовило закріплення відповідальності за забезпечення якості за безпосередніми її виконавцями — виробничими підрозділами.
Відповідальність виробничих підрозділів — найважливіша концепція. Вона визначає покладання основної відповідальності за якість продукції на виробничий персонал, а не на відділ контролю якості. Таким має бути перший крок керівництва компанії, якщо воно серйозно ставиться до проблем якості. А вже потім можна прискорювати темп удосконалення якості.
Метою боротьби за якість у Японії є подолання рівня випуску браку, який склався, і прагнення до повної відповідності продукції технічній документації, в той час, коли у промисловості західних, країн короткотривала цільова установка стосовно якості випливає з припущення деякого проценту бракованих виробів.
Японські підприємці дотримуються стратегії, яка, не ігноруючи затрат на підвищення якості, ґрунтується на тій передумові, що постійне поліпшення якості зумовлює неухильне розширення частки ринку і прагнення завоювати врешті-решт увесь ринок.
В японській практиці комплексного управління якістю йдеться передусім про загальний контроль виробничого процесу. Інакше кажучи, перевірка якості здійснюється на всіх етапах виробничого процесу. Певна річ, загальний контроль процесу не могла б собі .дозволити жодна компанія, оскільки їй просто не вистачило б контролерів.
Єдиним способом такого повсюдного контролю є контроль з боку самих робітників. У цьому випадку кожне робоче .місце може стати пунктом перевірки якості.
На японських заводах наочні стенди вимірювання показників якості є усюди. Вони пояснюють робітникам, адміністрації, замовникам продукції і стороннім відвідувачам, які показники, якості перевіряються, які поточні результати перевірки, які програми підвищення якості перебувають у процесі реалізацій, хто одержав премію за якість тощо.
Керівництво підприємства повідомляє виробничі, підрозділ, що на першому місці стоїть завдання забезпечити якість, а обсяг виробництва - тільки на другому, і наполягає на цьому принципі.
Кожний робітник може зупинити виробничу лінію для виправлення помічених ним дефектів. При відповідній автоматизації виробничого процесу зупинка лінії здійснюється автоматично, за допомогою вмонтованих приладів контролю якості.
Принцип самостійного виправлення помилок стосується переробки: робітник або бригада, які допустили брак, самі переробляють браковані вироби.
Принцип суспільної перевірки означає, що контролю підлягає кожен виріб, а не вибірка з партії. Цей принцип застосовується при контролю готової продукції і там, де це можливо, комплектуючих вузлів та деталей. Якщо перевіряти кожен комплектуючий виріб недоцільно, тобто занадто дорого це робити вручну, тоді покладаються на принцип «N=2», тобто перевіряють два вироби: перший і останній. Для японців така вибірка вважається репрезентативною. За їх логікою, при стабільному процесі за замірами параметру першого і останнього виробів можна судити про якість усієї партії, в той час коли за замірами виробів з випадкової вибірки, наприклад, п’яти виробів – не можна.
Використана література
1. Плоткін Я.Д. Організація і планування виробництва на машинобудівному підприємстві. Видавництво «Світ» Львів - 1996
