Контрольная работа на тему Соціальні інститути соціальні організації їх роль у житті суспільст
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2013-10-07Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Міжрегіональна Академія Управління Персоналом
Волинський інститут ім. В. Липинського
Індекс групи ФКТ 12-10-2001КП (3.8з)
П.І.П. Москвич Ольга Дмитрівна
Домашня адреса м. Луцьк,
пр. Волі, 52/69
Контрольна робота
З дисципліни “Основи соціології”
Тема “Соціальні інститути. Соціальні організації. Їх роль у житті суспільства.”
Варіант
Викладач Гудзенко О.Г.
Семестр
Луцьк 2003
План.
1. Суть соціальних інститутів.
2. Економіка, політика і сім’я як соціальні інститути.
а) економіка
4. Типи соціальних організацій.
5. Роль соціальних інститутів і соціальних організацій у житті суспільства.
Вступ.
Суспільство є досить складним інтегративним, функціональним утворенням. Соціальна структура суспільства включає не тільки соціальні групи та спільноти, але й надзвичайно важливі форми соціальної взаємодії - соціальні інститути та соціальні організації. І так, ми коротко розглянемо особливості функціонування таких соціальних інститутів як економіка, політика, сім'я. Однак функціонування будь-якого соціального інституту проходить в рамках відповідних соціальних організацій. Вони в свою чергу також бувають різні за розміром, структурою і т.д. Тому слід розмежовувати поняття «соціальний інститут», «соціальні організації».
1. Суть соціальних інститутів.
За визначенням американського соціолога Н.Смелзера, інститутом називається сукупність ролей і статусів, призначених для задоволення певної соціальної потреби. Тому однією із важливих рис інституту є його відповідність певним соціальним потребам. Сучасне суспільство є високо-інституалізованим. Організованості та злагодженості свого функціонування суспільство може завдячувати чіткості та організованості функціонування саме соціальних інститутів. Інститутом є наша сім'я, система освіти, економіка, політика, культура, релігія і т.д. Завдяки соціальним інститутам здійснюється і соціалізація індивідів, забезпечується послідовність у використанні культурних цінностей, передачі навичок і норм соціальної поведінки (4) .
Тому соціальний інститут - це стійка форма організації спільної діяльності людей (2).
Для соціальних інститутів є характерним чітке розмежування функцій і повноважень кожного із суб'єктів соціальної взаємодії, узгодженість їх дій, високий рівень регуляції і контролю за цією взаємодією.
Російський соціолог С.Фролов виділяє п'ять груп загальних ознак соціальних інститутів:
1) установки і взірці поведінки (наприклад, для інституту сім'ї - прив'язаність, повага, відповідальність; для інституту освіти - любов до знань, відвідування);
2) культурні символи (для сім'ї - обручки, шлюбний ритуал; для держави - герб, прапор, гімн; для бізнесу - фабрична марка, патентний знак; для релігії - хрест, ікони, святині); 3) утилітарні культурні риси (для сім'ї - будинок, квартира, меблі; для бізнесу - магазин, фабрика, устаткування; для освіти - класи, бібліотека; 4) усні і письмові кодекси поведінки (для держав - конституція, закони; для бізнесу - контракти, ліцензії); 5) ідеологія (для сім'ї - романтичне кохання, сумісність, індивідуалізм; для бізнесу - монополії, свобода торгівлі, право на працю; для релігії - православна віра, протестантизм).
Соціальні зв'язки, які є основою соціальних інститутів, називаються інституціональними. Процес нормативного та організаційного зміцнення та упорядкування соціальних зв'язків називається інституціоналізацією.
Соціальні інститути поділяються на формальні та неформальні. Соціальна взаємодія і соціальні інститути можуть бути в більшій чи меншій мірі формалізовані. Формальні інститути характеризуються тим, що мають ознаку - це взаємодія між суб'єктами здійснюється на основі формально узгоджених чи зафіксованих правил, законів, регламенту, положень і т.д.
Соціальні інститути класифікуються відповідно до суспільнозначимих потреб та виконуваних ними завдань.
1. Економічні інститути, які регламентують соціальні відносини у сфері
господарської діяльності, виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ, послуг. Це - власність, гроші, заводи, ринок, банки, торгівля, трудова діяльність і т.д.
2. Політичні інститути, які пов'язані із здобуттям влади, її здійсненням,
розподілом, захистом. Це - держава, політичні партії, армія, правоохоронні
органи, профспілки та інші суспільно-політичні організації.
3. Інститути культури та виховання, які пов'язані із створенням, зміцненням, розвитком та розповсюдженням духовних цінностей. Це - освіта, наука, релігія, шлюб, художні заклади і організації і т.д.
Дещо відмінною є класифікація соціальних інститутів у західних соціологів. Критерієм класифікації соціальних інститутів можуть бути сфери, види діяльності, функції, рівень і характер організації. Г.Спенсер виділив три типи соціальних інститутів: 1) репродуктивні, ті що продовжують рід, 2) розподільчі, 3) регулюючі. Ян Щепанський виділяє такі види соціальних інститутів:
1) економічні, котрі займаються виробництвом, обміном і розподілом матеріальних благ і послуг;
2) політичні, пов'язані з встановленням, підтриманням влади;
3) виховні і культурні, які створені для зміцнення культури, соціалізації
молодого покоління;
4) соціальні, що регулюють взаємодію спільнот;
5) релігійні.
Е.Дюркгейм вважав, що призначення соціальних інститутів полягає у налагодженні відповідальності між інституціональними формами та новими потребами суспільства (4).
2. Економіка, політика і сім’я як соціальні інститути.
Соціальні інститути виникають завдяки реальній взаємодії членів суспільства.
а) економіка
Розглянемо, для прикладу, економіку як соціальний інститут та характерні риси економічного життя суспільства. Економіка як соціальний інститут є ядром розвитку всієї соціальної структури суспільства. Економічні відносини, як вважає відомий соціолог О.Якуба, визначають положення соціальних груп, закріплюють їхні глибинні зв'язки, визначають характер взаємодії.
За визначенням дослідників економічного життя Т.І.Заславської та Р.В.Ривкіної, «економічна сфера - це цілісна підсистема суспільства, відповідальна за виробництво, розподіл, обмін та споживання матеріальних благ та послуг, необхідних для життєдіяльності людей» (4, ст. 98). М.Вебер розглядав економічні відносини як одну з ліній, що визначають соціальну диференціацію суспільства. Е.Дюркгейм всебічно досліджував вплив розподілу праці на соціальні процеси. К.Маркс розглядав економіку як головний фактор історії, вважав, що економічні відносини визначають всі інші види суспільних відносин, утворюють базис суспільства. Економіка як соціальний інститут являє собою взаємозв'язок економічного життя і соціальних структур, взаємодію економічного і соціального розвитку суспільства.
Соціологи вивчають соціальне у сфері економіки: суб'єктів, носіїв економічних відносин, їх взаємодію, рольову поведінку, соціальні механізми, що викликають функціонування, розвиток в економіці.
Основні принципи осмислення економічного розвитку такі: розгляд економічних процесів з позицій інтересів, діяльності і відносин класів і соціальних груп, які займають різне становище в системі виробництва, розподілу, обміну і споживання суспільного продукту; врахування політичного фактору розвитку економіки, тобто ролі, яку відіграє в ньому економічна і соціальна політика держави.
Отже, предметом інституту економіки є соціальний механізм розвитку економіки який слід розуміти, як стійку систему соціальної поведінки і свідомості суспільних груп в економічній сфері, а також їх взаємодію в цій сфері одна з одною із державою. Прикладною метою інститутів економіки є виявлення конкретних форм взаємодії соціальної структури (ступені її динамізму, диференціації) і соціальної політики держави з розвитком економіки та її ефективністю.
Економіка як соціальний інститут має складну структуру: це сукупність більш конкретної інститутів виробництво, розподілу, обміну та споживання, як сукупність інституціоналізованих секторів економіки: державного, кооперативного, приватного, індивідуального.
О.Якуба розглядає структуру економіки як сукупність елементів: економічної свідомості, економічних нормативних установлень та організацій, установ та економічних відносин.
В сучасних умовах особливої актуальності набувають дослідження економічної свідомості та поведінки окремих соціальних груп та спільнот. Значний вплив на економічну свідомість та поведінку індивідів справляє кризо-1 вий стан суспільства. І це яскраво ілюструють гострі кризові явища, які раптово дали про себе знати в Росії і одночасно підірвали економіку цілої низки інших країн, які мають із нею економічні стосунки. Це спричинило паніку в економічній свідомості громадян України і т.д. І особливо важко такі процеси відбиваються на рівні життя найбільш незахищених верств населення: пенсіонерах, інвалідах, молоді і т.д. Тому для сучасного українського суспільства досить характерним залишається відчуження у всіх сферах життя суспільства.
З цього погляду, важливим завданням соціології є формування такої галузевої дисципліни як соціологія економіки.
Як самостійний науковий напрям соціологія економіки зароджується у США в 50-х роках нашого століття. Основною передумовою її виникнення була необхідність пошуку шляхів ефективного управліннях людським фактором економіки в умовах зростання масштабів виробництва, ускладнення економічних зв'язків. Становлення економічної соціології як окремої науки, в першу чергу, пов'язане в ім'ям відомого американського соціолога Н.Смелзера. Щоб пояснити специфіку даної науки, Смелзер ділить суспільне життя на дві сфери: економічну і неекономічну (політика, культура, етнічні спільноти, стратифікація), і вводить поняття «соціологічних змінних». Останні він також поділяє на дві групи: ті, що діють в сфері економіки і ті, котрі функціонують в неекономічній сфері. На цій основі Смелзер дає уявлення про коло об'єктів, які належать до розгляду в економічній соціології.
На основі цього, Смелзер так визначає суть економічної соціології: “Економічна соціологія являє собою застосування змінних і пояснюючих моделей соціології до дослідження комплексу різноманітних видів діяльності, які стосуються виробництва, розподілу, обміну і споживання обмежених матеріальних ресурсів”. (4, ст. 101). Концепція Н.Смелзера стала основою для формування і подальшого розвитку економічної соціології.
У колишньому Радянському Союзі економічна соціологія практично не розвивалася. Перші праці в даній галузі з'являються лише наприкінці 80-х років. Найбільш вагомими в цьому напрямку є праці відомих російських соціологів Т.Заславської і Р.Ривкіної. Економічна соціологія виникає на стику соціології і економіки.
Для кожного суспільства характерна соціоекономічна двоєдиність, яка виражає загальну суперечливість між економічними і соціальними факторами суспільного прогресу. Економічні і соціальні явища в суспільстві тісно взаємопов'язані і взаємозалежні. Так, в основі суті економічних процесів завжди лежать певні соціальні регулятори. Наприклад, основою економічних відносин розподілу благ є регулюючий їх соціальний механізм: поведінка і взаємодія соціальних груп, від яких залежить характер розподілу.
В якості основних соціальних передумов розвитку економічної соціології можна виділити:
- все більш зростаючу роль суб'єктивного фактора в соціально-економічному розвитку. Наукові уявлення про роль людей у розвитку економіки змінюються. Людина розглядається як суб'єкт економіки з власними цілями, потребами, інтересами, а не як пасивний об'єкт зовнішнього управління;
- необхідність підвищення ефективності управління трудовою поведінкою;
- зміну соціальних якостей населення і нові вимоги до управління трудовою поведінкою (підвищення рівня культури, освіти, інформованості).
Об'єктом соціології економіки є взаємодія соціального і економічного. Особливістю цього об'єкта є те, що розглядаються не окремо взяті процеси, що відбуваються в сфері економіки чи соціальні процеси, не взаємозв'язки між ними, а ті механізми, які породжують і регулюють ці взаємозв'язки.
Оскільки соціологія економіки розглядає взаємодію соціального і економічного, потрібно дати їм визначення.
Економічна сфера - це підсистема суспільства, яка займається виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ і послуг, необхідних для життєдіяльності людей. Економіка є одним з найважливіших соціальних інститутів. Вона активно взаємодіє з іншими сферами суспільства: політикою, культурою, сферою освіти. Взаємодія відбувається через зв'язок функцій, які вони виконують, через взаємозалежність їх інститутів, через взаємодію організацій.
Соціальне не є окремою сферою суспільства. Соціальні відносини вирізняють за суб'єктом впливу, а не об'єктом, соціальні інститути діють у всіх сферах суспільного життя. Більшість соціологів розглядають соціальну структуру суспільства через призму соціальної диференціації, тобто через відносини нерівності (чи рівності) різних соціальних груп. В цьому аспекті саме економіка є вирішальним фактором того положення, яке займають дані групи в суспільстві. Тобто економічні відносини суспільства мають значний вплив на його соціальну структуру і активність соціальних груп.
З іншого боку, соціальні процеси чинять значний зворотній вплив на стан і розвиток економіки в суспільстві. Інакше кажучи, економіку можна розглядати як певний соціальний процес.
Економічна соціологія розглядає структуру, характер впливу, роль людського фактора в сфері економіки. Конкретніше - взаємодію соціально-економічних груп в процесі їх діяльності і поведінки. Тобто, предметом розгляду є економіка як соціальний процес та його суть зміни характеру функціонування економіки під впливом взаємодії різних соціальних груп.
Щоб вияснити, яким чином відбувається вплив людського чинника на розвиток економіки і її зворотній вплив на активність соціальних груп, відомі російські соціологи Т.Заславська і Р.Ривкіна вводять поняття соціального механізму розвитку економіки. Під соціальним механізмом розвитку економіки розуміється стійка система економічної поведінки соціальних груп і взаємодія цих груп між собою та з державою з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ та послуг.
Перший блок — система управління економікою - відображає соціальні інститути, пов'язані з управлінням. Вся організаційна структура управління економікою функціонує в системі економічних відносин в межах певного господарчого механізму. Господарчий механізм є інструментом управління поведінкою соціальних суб'єктів. В загальному розумінні - це економічна сфера суспільства.
Другий блок - соціальна структура суспільства.
Третій блок - результат соціально-економічного розвитку суспільства — об'єднує як показники розвитку економіки, так і соціальні якості населення. Соціальні результати розвитку економіки мають надзвичайно важливе значення для суспільства.
Четвертий блок — центральний — відображає соціальну активність соціальних груп.
П'ятий блок — культура суспільства — відображає цінності, норми які визначають потреби і інтереси соціальних груп. Отже соціальний механізм розвитку економіки є складною взаємодією системи взаємопов'язаних факторів.
Практична значимість економічної соціології найкраще виявляється через ті функції, які виконує в суспільстві дана галузь соціології.
В галузі економіки функціями економічної соціології є аналіз:
- соціальних резервів і ресурсів, які дозволяють виконувати економічні
завдання чи вирішувати економічні проблеми;
- соціальних принципів, грунтуючись на яких, економічна система буде
максимально ефективною і суспільно прийнятною;
- соціальних обмежень, які роблять економічну систему нестабільною і
конфліктною.
Соціальні функції економічної соціології полягають в тому, що нею здійснюється:
- вивчення і аналіз можливостей і умов соціального й психологічного
комфорту людини в даній економічній системі відносин;
- вироблення рекомендацій по адаптації особистості як суб'єкта економічної діяльності.
В зв'язку з цим, перед економічною соціологією стоїть ряд важливих завдань. На нашу думку, ці завдання найбільш повно розглянуті в фундаментальній для економічної соціології роботі Т.Заславської і Р.Ривкіної «Социология зкономичекой жизни».
Волинський інститут ім. В. Липинського
Індекс групи ФКТ 12-10-2001КП (3.8з)
П.І.П. Москвич Ольга Дмитрівна
Домашня адреса м. Луцьк,
пр. Волі, 52/69
Контрольна робота
З дисципліни “Основи соціології”
Тема “Соціальні інститути. Соціальні організації. Їх роль у житті суспільства.”
Варіант
Викладач Гудзенко О.Г.
Семестр
Луцьк 2003
План.
1. Суть соціальних інститутів.
2. Економіка, політика і сім’я як соціальні інститути.
а) економіка
б) політика
в) сім'я
3. Зміст поняття “соціальна організація”.4. Типи соціальних організацій.
5. Роль соціальних інститутів і соціальних організацій у житті суспільства.
Вступ.
Суспільство є досить складним інтегративним, функціональним утворенням. Соціальна структура суспільства включає не тільки соціальні групи та спільноти, але й надзвичайно важливі форми соціальної взаємодії - соціальні інститути та соціальні організації. І так, ми коротко розглянемо особливості функціонування таких соціальних інститутів як економіка, політика, сім'я. Однак функціонування будь-якого соціального інституту проходить в рамках відповідних соціальних організацій. Вони в свою чергу також бувають різні за розміром, структурою і т.д. Тому слід розмежовувати поняття «соціальний інститут», «соціальні організації».
1. Суть соціальних інститутів.
За визначенням американського соціолога Н.Смелзера, інститутом називається сукупність ролей і статусів, призначених для задоволення певної соціальної потреби. Тому однією із важливих рис інституту є його відповідність певним соціальним потребам. Сучасне суспільство є високо-інституалізованим. Організованості та злагодженості свого функціонування суспільство може завдячувати чіткості та організованості функціонування саме соціальних інститутів. Інститутом є наша сім'я, система освіти, економіка, політика, культура, релігія і т.д. Завдяки соціальним інститутам здійснюється і соціалізація індивідів, забезпечується послідовність у використанні культурних цінностей, передачі навичок і норм соціальної поведінки (4) .
Тому соціальний інститут - це стійка форма організації спільної діяльності людей (2).
Для соціальних інститутів є характерним чітке розмежування функцій і повноважень кожного із суб'єктів соціальної взаємодії, узгодженість їх дій, високий рівень регуляції і контролю за цією взаємодією.
Російський соціолог С.Фролов виділяє п'ять груп загальних ознак соціальних інститутів:
1) установки і взірці поведінки (наприклад, для інституту сім'ї - прив'язаність, повага, відповідальність; для інституту освіти - любов до знань, відвідування);
2) культурні символи (для сім'ї - обручки, шлюбний ритуал; для держави - герб, прапор, гімн; для бізнесу - фабрична марка, патентний знак; для релігії - хрест, ікони, святині); 3) утилітарні культурні риси (для сім'ї - будинок, квартира, меблі; для бізнесу - магазин, фабрика, устаткування; для освіти - класи, бібліотека; 4) усні і письмові кодекси поведінки (для держав - конституція, закони; для бізнесу - контракти, ліцензії); 5) ідеологія (для сім'ї - романтичне кохання, сумісність, індивідуалізм; для бізнесу - монополії, свобода торгівлі, право на працю; для релігії - православна віра, протестантизм).
Соціальні зв'язки, які є основою соціальних інститутів, називаються інституціональними. Процес нормативного та організаційного зміцнення та упорядкування соціальних зв'язків називається інституціоналізацією.
Соціальні інститути поділяються на формальні та неформальні. Соціальна взаємодія і соціальні інститути можуть бути в більшій чи меншій мірі формалізовані. Формальні інститути характеризуються тим, що мають ознаку - це взаємодія між суб'єктами здійснюється на основі формально узгоджених чи зафіксованих правил, законів, регламенту, положень і т.д.
Соціальні інститути класифікуються відповідно до суспільнозначимих потреб та виконуваних ними завдань.
1. Економічні інститути, які регламентують соціальні відносини у сфері
господарської діяльності, виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ, послуг. Це - власність, гроші, заводи, ринок, банки, торгівля, трудова діяльність і т.д.
2. Політичні інститути, які пов'язані із здобуттям влади, її здійсненням,
розподілом, захистом. Це - держава, політичні партії, армія, правоохоронні
органи, профспілки та інші суспільно-політичні організації.
3. Інститути культури та виховання, які пов'язані із створенням, зміцненням, розвитком та розповсюдженням духовних цінностей. Це - освіта, наука, релігія, шлюб, художні заклади і організації і т.д.
Дещо відмінною є класифікація соціальних інститутів у західних соціологів. Критерієм класифікації соціальних інститутів можуть бути сфери, види діяльності, функції, рівень і характер організації. Г.Спенсер виділив три типи соціальних інститутів: 1) репродуктивні, ті що продовжують рід, 2) розподільчі, 3) регулюючі. Ян Щепанський виділяє такі види соціальних інститутів:
1) економічні, котрі займаються виробництвом, обміном і розподілом матеріальних благ і послуг;
2) політичні, пов'язані з встановленням, підтриманням влади;
3) виховні і культурні, які створені для зміцнення культури, соціалізації
молодого покоління;
4) соціальні, що регулюють взаємодію спільнот;
5) релігійні.
Е.Дюркгейм вважав, що призначення соціальних інститутів полягає у налагодженні відповідальності між інституціональними формами та новими потребами суспільства (4).
2. Економіка, політика і сім’я як соціальні інститути.
Соціальні інститути виникають завдяки реальній взаємодії членів суспільства.
а) економіка
Розглянемо, для прикладу, економіку як соціальний інститут та характерні риси економічного життя суспільства. Економіка як соціальний інститут є ядром розвитку всієї соціальної структури суспільства. Економічні відносини, як вважає відомий соціолог О.Якуба, визначають положення соціальних груп, закріплюють їхні глибинні зв'язки, визначають характер взаємодії.
За визначенням дослідників економічного життя Т.І.Заславської та Р.В.Ривкіної, «економічна сфера - це цілісна підсистема суспільства, відповідальна за виробництво, розподіл, обмін та споживання матеріальних благ та послуг, необхідних для життєдіяльності людей» (4, ст. 98). М.Вебер розглядав економічні відносини як одну з ліній, що визначають соціальну диференціацію суспільства. Е.Дюркгейм всебічно досліджував вплив розподілу праці на соціальні процеси. К.Маркс розглядав економіку як головний фактор історії, вважав, що економічні відносини визначають всі інші види суспільних відносин, утворюють базис суспільства. Економіка як соціальний інститут являє собою взаємозв'язок економічного життя і соціальних структур, взаємодію економічного і соціального розвитку суспільства.
Соціологи вивчають соціальне у сфері економіки: суб'єктів, носіїв економічних відносин, їх взаємодію, рольову поведінку, соціальні механізми, що викликають функціонування, розвиток в економіці.
Основні принципи осмислення економічного розвитку такі: розгляд економічних процесів з позицій інтересів, діяльності і відносин класів і соціальних груп, які займають різне становище в системі виробництва, розподілу, обміну і споживання суспільного продукту; врахування політичного фактору розвитку економіки, тобто ролі, яку відіграє в ньому економічна і соціальна політика держави.
Отже, предметом інституту економіки є соціальний механізм розвитку економіки який слід розуміти, як стійку систему соціальної поведінки і свідомості суспільних груп в економічній сфері, а також їх взаємодію в цій сфері одна з одною із державою. Прикладною метою інститутів економіки є виявлення конкретних форм взаємодії соціальної структури (ступені її динамізму, диференціації) і соціальної політики держави з розвитком економіки та її ефективністю.
Економіка як соціальний інститут має складну структуру: це сукупність більш конкретної інститутів виробництво, розподілу, обміну та споживання, як сукупність інституціоналізованих секторів економіки: державного, кооперативного, приватного, індивідуального.
О.Якуба розглядає структуру економіки як сукупність елементів: економічної свідомості, економічних нормативних установлень та організацій, установ та економічних відносин.
В сучасних умовах особливої актуальності набувають дослідження економічної свідомості та поведінки окремих соціальних груп та спільнот. Значний вплив на економічну свідомість та поведінку індивідів справляє кризо-1 вий стан суспільства. І це яскраво ілюструють гострі кризові явища, які раптово дали про себе знати в Росії і одночасно підірвали економіку цілої низки інших країн, які мають із нею економічні стосунки. Це спричинило паніку в економічній свідомості громадян України і т.д. І особливо важко такі процеси відбиваються на рівні життя найбільш незахищених верств населення: пенсіонерах, інвалідах, молоді і т.д. Тому для сучасного українського суспільства досить характерним залишається відчуження у всіх сферах життя суспільства.
З цього погляду, важливим завданням соціології є формування такої галузевої дисципліни як соціологія економіки.
Як самостійний науковий напрям соціологія економіки зароджується у США в 50-х роках нашого століття. Основною передумовою її виникнення була необхідність пошуку шляхів ефективного управліннях людським фактором економіки в умовах зростання масштабів виробництва, ускладнення економічних зв'язків. Становлення економічної соціології як окремої науки, в першу чергу, пов'язане в ім'ям відомого американського соціолога Н.Смелзера. Щоб пояснити специфіку даної науки, Смелзер ділить суспільне життя на дві сфери: економічну і неекономічну (політика, культура, етнічні спільноти, стратифікація), і вводить поняття «соціологічних змінних». Останні він також поділяє на дві групи: ті, що діють в сфері економіки і ті, котрі функціонують в неекономічній сфері. На цій основі Смелзер дає уявлення про коло об'єктів, які належать до розгляду в економічній соціології.
На основі цього, Смелзер так визначає суть економічної соціології: “Економічна соціологія являє собою застосування змінних і пояснюючих моделей соціології до дослідження комплексу різноманітних видів діяльності, які стосуються виробництва, розподілу, обміну і споживання обмежених матеріальних ресурсів”. (4, ст. 101). Концепція Н.Смелзера стала основою для формування і подальшого розвитку економічної соціології.
У колишньому Радянському Союзі економічна соціологія практично не розвивалася. Перші праці в даній галузі з'являються лише наприкінці 80-х років. Найбільш вагомими в цьому напрямку є праці відомих російських соціологів Т.Заславської і Р.Ривкіної. Економічна соціологія виникає на стику соціології і економіки.
Для кожного суспільства характерна соціоекономічна двоєдиність, яка виражає загальну суперечливість між економічними і соціальними факторами суспільного прогресу. Економічні і соціальні явища в суспільстві тісно взаємопов'язані і взаємозалежні. Так, в основі суті економічних процесів завжди лежать певні соціальні регулятори. Наприклад, основою економічних відносин розподілу благ є регулюючий їх соціальний механізм: поведінка і взаємодія соціальних груп, від яких залежить характер розподілу.
В якості основних соціальних передумов розвитку економічної соціології можна виділити:
- все більш зростаючу роль суб'єктивного фактора в соціально-економічному розвитку. Наукові уявлення про роль людей у розвитку економіки змінюються. Людина розглядається як суб'єкт економіки з власними цілями, потребами, інтересами, а не як пасивний об'єкт зовнішнього управління;
- необхідність підвищення ефективності управління трудовою поведінкою;
- зміну соціальних якостей населення і нові вимоги до управління трудовою поведінкою (підвищення рівня культури, освіти, інформованості).
Об'єктом соціології економіки є взаємодія соціального і економічного. Особливістю цього об'єкта є те, що розглядаються не окремо взяті процеси, що відбуваються в сфері економіки чи соціальні процеси, не взаємозв'язки між ними, а ті механізми, які породжують і регулюють ці взаємозв'язки.
Оскільки соціологія економіки розглядає взаємодію соціального і економічного, потрібно дати їм визначення.
Економічна сфера - це підсистема суспільства, яка займається виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ і послуг, необхідних для життєдіяльності людей. Економіка є одним з найважливіших соціальних інститутів. Вона активно взаємодіє з іншими сферами суспільства: політикою, культурою, сферою освіти. Взаємодія відбувається через зв'язок функцій, які вони виконують, через взаємозалежність їх інститутів, через взаємодію організацій.
Соціальне не є окремою сферою суспільства. Соціальні відносини вирізняють за суб'єктом впливу, а не об'єктом, соціальні інститути діють у всіх сферах суспільного життя. Більшість соціологів розглядають соціальну структуру суспільства через призму соціальної диференціації, тобто через відносини нерівності (чи рівності) різних соціальних груп. В цьому аспекті саме економіка є вирішальним фактором того положення, яке займають дані групи в суспільстві. Тобто економічні відносини суспільства мають значний вплив на його соціальну структуру і активність соціальних груп.
З іншого боку, соціальні процеси чинять значний зворотній вплив на стан і розвиток економіки в суспільстві. Інакше кажучи, економіку можна розглядати як певний соціальний процес.
Економічна соціологія розглядає структуру, характер впливу, роль людського фактора в сфері економіки. Конкретніше - взаємодію соціально-економічних груп в процесі їх діяльності і поведінки. Тобто, предметом розгляду є економіка як соціальний процес та його суть зміни характеру функціонування економіки під впливом взаємодії різних соціальних груп.
Щоб вияснити, яким чином відбувається вплив людського чинника на розвиток економіки і її зворотній вплив на активність соціальних груп, відомі російські соціологи Т.Заславська і Р.Ривкіна вводять поняття соціального механізму розвитку економіки. Під соціальним механізмом розвитку економіки розуміється стійка система економічної поведінки соціальних груп і взаємодія цих груп між собою та з державою з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ та послуг.
Перший блок — система управління економікою - відображає соціальні інститути, пов'язані з управлінням. Вся організаційна структура управління економікою функціонує в системі економічних відносин в межах певного господарчого механізму. Господарчий механізм є інструментом управління поведінкою соціальних суб'єктів. В загальному розумінні - це економічна сфера суспільства.
Другий блок - соціальна структура суспільства.
Третій блок - результат соціально-економічного розвитку суспільства — об'єднує як показники розвитку економіки, так і соціальні якості населення. Соціальні результати розвитку економіки мають надзвичайно важливе значення для суспільства.
Четвертий блок — центральний — відображає соціальну активність соціальних груп.
П'ятий блок — культура суспільства — відображає цінності, норми які визначають потреби і інтереси соціальних груп. Отже соціальний механізм розвитку економіки є складною взаємодією системи взаємопов'язаних факторів.
Практична значимість економічної соціології найкраще виявляється через ті функції, які виконує в суспільстві дана галузь соціології.
В галузі економіки функціями економічної соціології є аналіз:
- соціальних резервів і ресурсів, які дозволяють виконувати економічні
завдання чи вирішувати економічні проблеми;
- соціальних принципів, грунтуючись на яких, економічна система буде
максимально ефективною і суспільно прийнятною;
- соціальних обмежень, які роблять економічну систему нестабільною і
конфліктною.
Соціальні функції економічної соціології полягають в тому, що нею здійснюється:
- вивчення і аналіз можливостей і умов соціального й психологічного
комфорту людини в даній економічній системі відносин;
- вироблення рекомендацій по адаптації особистості як суб'єкта економічної діяльності.
В зв'язку з цим, перед економічною соціологією стоїть ряд важливих завдань. На нашу думку, ці завдання найбільш повно розглянуті в фундаментальній для економічної соціології роботі Т.Заславської і Р.Ривкіної «Социология зкономичекой жизни».
Можна виділити теоретико-методологічні, емпіричні і прикладні завдання економічної соціології.
М.Вебер вважав, що держава - це відносини панування людей над людьми, що спираються як на засіб на легітимне (визначене тими, ким керують) насильство. Він виділяє три типи легітимного панування, що характеризують мотиви підкорення. Перший тип - легальне легітимне панування -передбачає правову державу, де всі підпорядковані закону. Будь-яка влада, що видає та забезпечує виконання законів, - легальна. Разом з тим, вона може бути нелегітимною, тобто не визнаватися населенням. Другий тип - традиційне легітимне панування ґрунтується на вірі у непорушність, священність давніх порядків і звичаїв. Традиційне панування характерне для монархічної форми правління. Третій тип - харизматичне панування - передбачає особисту відданість керівникові, вождю, пов'язану з вірою й чого особливі якості, його священний дар (харизму). Існують й інші типи легітимності, зокрема, ідеологічні (класова, націоналістична), ін., пов'язані із виправданням влади, тієї чи іншої ідеології.
Політика, як і всі інші сфери соціального життя, має свою специфічну структуру. До неї входять такі складові як політична свідомість, політичні організації та політичні відносини.
Політична організація - це сукупність усіх державних і недержавних закладів і організацій, які реалізують політичну владу, беруть участь у регулюванні взаємовідносин між соціальними групами. До неї входять органи державної влади і державного управління, заклади, організації, які ставлять політичні цілі. Це — політичні партії, громадські організації, а також такі неформалізовані інституційні форми, як мітинги, демонстрації і т.д.
Політична свідомість - це почуття, настрої, погляди, уявлення, інтереси, ідеї, ідеали, цінності, переконання, пов'язані зі ставленням соціальних груп до політичної влади, шляхів і засобів її завоювання та утримання.
Політичні відносини - це стійкі політичні зв'язки і взаємодії, які утворюються у зв'язку з функціонуванням політичної влади. Це стосунки політичних діячів, керівників і маси, еліти та електорату (виборців), еліти і контреліти, лідерів і груп підтримки і т.д.
Політика як соціальний інститут виконує ряд функцій:
1) ціннісно - орієнтаційну функцію;
2) управління і керівництва політичними і суспільними процесами;
3) інноваційну функцію;
4)інтегральну функцію;
5) функцію виховання і формування особистості.
Американській соціолог Н.Смелзер дає таке визначення сім'ї: «Сім'єю називаються засновані на кровній спорідненості, шлюбі чи усиновленні об'єднання людей, пов'язаних спільністю побуту та взаємною відповідальністю за виховання дітей» (4, ст. 108).
Сім'я як соціальний інститут здійснює формування, розвиток І функціонування сім'ї, сімейних шлюбних відносин в конкретних, культурних і соціально-економічних умовах, а також взірці сімейної поведінки, специфічної для тих чи інших соціальних груп, характерні ролі в сім'ї, специфіку формальних і ненормальних норм і санкцій в сфері сімейно-шлюбних відносин. Як мала соціальна група, вказує М.Мацковський, сім'я розглядається у тих випадках, коли дослідженню підлягають відносини між індивідами, які складають сім'ю. Цей підхід дозволяє з'ясувати мотиви і причини розлучень, динаміку родинних відносин, характер стосунків між батьками й дітьми.
Як соціальний інститут сім'я аналізується в тих випадках, коли слід з'ясувати, у якій мірі спосіб життя сім'ї відповідає інтересам суспільства. Як соціальний-інститут сім'я вивчається на макрорівні, де аналізуються передусім її соціальні функції. Звісно, сім'я існує в суспільстві не як ізольований соціальний інститут, а тісно пов'язана з іншими соціальними сферами, зокрема, вона безпосередньо зв'язана з економікою.
На сім'ю впливають і інші соціальні інститути: політика, система моралі, права, культура. Для жодного виду культури характерне переважання в сім'ї або інших рис.
Інститут сім'ї має конкретно-історичний характер, він постійно змінюється і розвивається у зв'язку з розвитком потреб суспільства. З свого боку, сім'я також впливає на всі сторони життя суспільства. Вона є своєрідною мікромоделлю суспільства. У сім'ї закладаються біологічні основи здоров'я, звички та потреби, основні духовні цінності та культурні традиції, сім'я стає осередком затишку та захищеності. Тому головне призначення сім'ї - забезпечити безперервність функціонування соціальних, економічних, культурних традицій в суспільстві.
На реалізацію функції сім'ї впливають особливості певних періодів в життєдіяльності сім'ї. Єдиної точки зору з приводу визначення періодів життєдіяльності сім'ї на сьогодні ще не склалось. Дослідники сім'ї виділяють, як правило, такі етапи: перший - від вступу в шлюб до народження першої дитини (цей період поділяють ще не три-чотири підперіоди); другий - закінчується вступом дитини до школи; третій - досягненням соціальної зрілості останньою дитиною; четвертий - створення власної сім'ї останньою дитиною.
Інститут сім'ї, як і інші соціальні інститути, має свою специфічну структуру. Згідно з Н.Смелзером, існують два основні типи сімейної структури або форми сім'ї. Нуклеарна сім'я складається з дорослих батьків і дітей, які від них залежать (матеріально, економічно, емоційно). Розширена сім'я включає нуклеарну сім'ю і родичів, наприклад, бабусю і дідуся, онуків, тітку, дядька, двоюрідних братів і сестер. Така родина вважається важливим, а в багатьох суспільствах й основним соціальним об'єднанням, спільнотою, базою розвитку соціальних відносин і гарантом взаємодопомоги і підтримки.
За характером шлюбу сім'ї бувають: моногамні та полігамні. Моногамна сім'я складається з шлюбу між одним мужчиною і однією жінкою. Полігамна сім'я - це шлюб між одним та декількома індивідами. Полігамна сім'я має свої різновиди: полігінія (шлюб між одним мужчиною і кількома жінками) і поліандрія (шлюб між однією жінкою і кількома мужчинами). Зустрічаються також групові, а також одностатеві шлюби. За типом владних структур виділяються патріархальні родини, (де переважає влада чоловіків) та матріархальні сімейні системи, (де влада належить жінці і матері). Останнім часом відбувається перехід від патріархальної до егалітарної сімейної системи, (де вплив і влада розподілені між чоловіком і жінкою).
З точки зору сфери подружжя шлюби діляться на ендогамні (взяті у межах власної спільності) та екзогамні (між представниками різних груп). Це призводить до виникнення двох видів сім'ї: соціальногомогенної (однорідної) та соціально-гетерогенної (різнорідної).
За вибором місця проживання молодих соціологи виділяються патрілокальне, (коли молода відходить з своєї сім'ї і живе у сім'ї чоловіка, або поблизу оселі його батьків), матрілокальне (коли молоді живуть з батьками жінки або поблизу них), неолокальне (коли молодята живуть окремо від своїх батьків). Неолокальне місце проживання вважається нормою на Заході, але рідко зустрічається в Україні.
За складом сім'ї поділяються на розширену сім'ю, яка включає різні покоління, наклеарну (окрему, просту сім'ю, яку утворюють подружжя з дітьми) і неповну, коли відсутній один з подружжя.
За кількістю дітей виділяють там різновиди сім'ї: бездітні, однодітні, малодітні та багатодітні сім'ї.
На сучасному етапі розвитку нашого суспільства соціальні проблеми сім'ї загострюються. Різко впала народжуваність дітей в Україні, погіршується матеріально-економічне становище більшості сімей, зростає кількість розлучень, значно збільшилась кількість сиріт, про яких не має коштів належно піклуватись навіть держава.
Існує хороший вислів: «Міцна сім'я - міцна держава». Однак, що є запорукою міцної сім'ї? Яким чином ми зможемо оволодіти мистецтвом збереження кохання, вірності, самодисципліни, почуття обов'язку на довгі роки сімейного життя? Я. Шепанський називає такі критерії успішного шлюбу: 1) міцність шлюбу; 2) суб'єктивне почуття щастя у кожного з подружжя; 3) здійснення очікувань більш широких груп; 4) повний розвиток особистості кожного з подружжя, їх активності, здібностей, виховання здібних та активних дітей; 5) досягнення внутрішньої інтеграції, відсутність конфліктів. -
Однак у кожній сім'ї можуть траплятися певні непорозуміння чи конфлікти і подолати їх можна тільки шляхом спільних прагнень членів сім'ї до взаєморозуміння, терпимості та досягнення сімейної гармонії (4).
3. Зміст поняття “соціальна організація”.
Метр польської, і не тільки польської, соціології Ян Щепаньський у своїй праці «Елементарні поняття соціології» (1970) починає розгляд існуючих дефініцій організації з метафори. Він пише: «Можна порівняти соціальний зв'язок із системою шнурків і ниток, які зв'язують членів спільноти, керують їхніми діями, тримаючи їх у шорах, змушуючи їх виконувати певні дії і не даючи змоги робити інші. Такі шнурки і нитки не повинні плутатися, паралізувати одне одного. Вони мають доповнювати одне одного, аби регулювати процес упорядкованим засобом, - інакше кажучи, вони мають бути організовані» (5, ст. 138).
Спробуємо від метафори перейти до більш точного визначення змісту поняття соціальної організації. На заваді стає той факт, що термін «організація» набуває різних значень залежно від контексту його застосування.
В одному розумінні термін “організація" тлумачиться як цільова група, створена для реалізації певних цілей за допомогою раціональних засобів, економії зусиль, раціонального поділу праці між членами групи, координації їхніх дій за допомогою керівних органів. На думку Н. Смелзера, організація - це велика соціальна група, сформована для досягнення визначених цілей.
В іншому розумінні термін «організація» розглядається як комплекс засобів управління і керівництва людьми, координації їхніх дій, гармонізації зусиль, спрямованих на досягнення визначених цілей більшості індивідів, які виконують окремі завдання.
Нарешті, під організацією розуміють сам процес регуляції соціальних дій, спрямованих на реалізацію певних цілей, тобто підкреслюється поведінковий аспект процесу.
«Соціологізувати» визначення змісту поняття організації спробував Щепаньський. На його думку, соціальна організація будь-якої спільноти - це така сукупність зразків поведінки, настанов, соціальних ролей, засобів соціального контролю, яка забезпечує співжиття членів спільноти, гармонізує множину їхніх прагнень і дій у процес задоволення потреб, а також сприяє розв'язанню проблем і конфліктів, які виникають під час спільного життя.
Своє визначення Щепаньський ілюструє прикладами з організації життя групи студентів. Тут ми маємо справу з елементами загальної організації навчального закладу, встановленої законами про освіту, такими як певний порядок занять, обов'язки студентів і викладачів, з прийнятими зразками поведінки і взаємовідносин, а також з нормами, що регулюють взаємини членів колективу вищого закладу освіти, та ін. Все це разом приводить до того, що студенти, які вступили до навчального закладу, керуючись особистим інтересом - здобути фахові знання і диплом, живуть і співпрацюють у групі упорядковано, не прагнучи реалізувати особисті інтереси за рахунок прав і прагнень інших, і таким чином життя студентської групи йде упорядкованим, «нормальним» шляхом. Отже, соціальна організація - це комплекс засобів, за допомогою яких спільнота підтримує внутрішню рівновагу, певний порядок у своєму середовищі.
Аналізуючи сутність соціальної організації, А. Каміньський ілюструє її дії на прикладі упорядкування дорожнього руху. Правила дорожнього руху достатньо подані в Цивільному кодексі і обов'язкові для всіх водіїв та пішоходів. Допоміжну функцію в регулюванні руху виконують різні дорожні знаки. За дотриманням правил руху на дорогах стежать спеціальні служби (ДАІ, дорожня міліція). На роздоріжжі, де небезпека для транспорту і пішоходів зростає, з'являються міліціонери-регулювальники. Якщо поряд є кілька перехресть, дії регулювальників координуються. Міліція узгоджує свої дії з роботою світлофорів, останні можна підключити до комп'ютера, щоб, скажімо, забезпечити «зелену хвилю» для транспорту, та ін.
Приклад організації дорожнього руху свідчить, що соціальна організація виявляється в різних вимірах суспільного життя. Не випадково автори, що оперують терміном «соціальна організація», позначають ним онтологічні аспекти суспільного буття. Залежно від контексту, де використовується цей термін, акцентуються його матеріальний (організація - це група), атрибутивний (організація - це упорядкованість) або поведінковий (організація - це процес) аспекти.
Отже, організація спільноти людей, наприклад соціальної групи, виявляється у:
1) розподілі соціальних дій відповідно до статусів та ролей у групі;
2) взаємодоповненні цих диференційованих дій;
3) стабільності, тривалості у часі статусної та ролевої структури;
4) відносній незалежності соціальних дій від персони, що їх виконує. Дія повинна відбуватися навіть тоді, коли повністю або частково
змінюється склад групи;
5) факті, що певні відхилення від встановлених дій викликають
негативні санкції, а деякі - позитивні або взагалі не беруться до
уваги. Негативні санкції - це осудження, іронія, догана, позбавлення волі, страта, виключення з групи. Позитивною санкцією може
бути визнання, похвала, нагорода та ін.
Ступінь відхилення від усталених зразків соціальної дії, зміст і модальність санкцій різні в різних групах, неоднакові для окремих категорій у межах тієї самої соціальної групи, для індивідів з різними соціальними статусами. Як ведеться: «що попові можна, то дякові - зась»(5).
4. Типи соціальних організацій.
Ще кілька століть тому все соціальне життя, задоволення соціальних потреб, турбота про здоров'я, навчання, піклування про старих відбувалися в межах родини, сусідської групи, сільської спільноти. Формування сучасних індустріальних та постіндустріальних суспільств з їхньою складною соціальною структурою, розгалуженим поділом праці, диференціацією соціальних потреб та інтересів вимагало нових форм задоволення їх, нових способів встановлення і збереження соціального порядку. Виникла потреба у створенні великої кількості організацій. Як зауважив Н. Смелзер, ми починаємо наше життя в організації і організовано залишаємо цей світ. Пологовий будинок, дитячий садок, школа, виробництво або установа, армія, міліція, банки, магазини, установи охорони здоров'я, соціального захисту і наприкінці бюро ритуальних послуг - всі ці та багато інших організацій регламентують все публічне життя. Спробуємо упорядкувати цей різноманітний світ організацій.
Організації, які регулюють соціальне життя, можна передусім поділити на такі, що сформовані свідомо, рефлексивно, немовби заздалегідь сплановано, та організації, які створюються поступово в процесі спільного життя, нагромадження соціального досвіду, коли рефлексія відіграє не плануючу, а швидше коригуючу роль.
Перший тип організації виникає як результат узагальнення в нормах і санкціях більш або менш раціонального аналізу соціальної дійсності, умов вирішення життєво важливих для спільноти завдань.
Другий тип створюється поступово і немовби несвідомо. Він містить у собі, як стрижень, такі норми і санкції, які певний час вже функціонували і визнавалися індивідами, але не були зафіксовані у кодексах, правилах чи загальних регламентах. Взагалі більшість таких норм не формулюється однозначно, хоча на практиці реалізується в діях індивідів - членів групи. Про це свідчать санкції, негативні для тих, хто відхиляється у своїй поведінці від визнаної більшістю норми. Межа між першим і другим типами організації досить плинна. Обидва типи організації - граничні, ідеальні. Організації в архаїчних суспільствах, групи типу сусідської общини, сільської громади складаються спонтанно, як умова відтворення спільного життя і не мають прикмет, заздалегідь спланованих. У свою чергу, профспілки, установи охорони здоров'я, наукові товариства, взагалі великі групи, створені для реалізації визначених соціальних завдань, - це спільності, майже цілком сконструйовані, в яких усі основні норми і санкції чітко сформульовані у статутах. Однак слід зазначити, що кожна свідомо створена організація ґрунтується на організації або організаціях, сформованих поступово, з малою участю рефлексій. Наприклад, керівництво промисловим підприємством свідомо встановлює норми організації процесу виробництва і міжособових стосунків під час праці, спираючись на думку, що робітники підприємства засвоїли певні норми соціального співжиття, які були обов'язковими в середовищі, до якого вони належать, або на підприємстві, де вони раніше працювали.
Часто буває так, що організаційні норми, які спочатку були встановлені свідомо й ефективність яких була контрольованою, з часом настільки глибоко засвоюються індивідами, що реалізуються ними автоматично, без урахування можливості застосування санкцій. Це свідчить про високий ступінь соціалізації суспільства. Можна навести аналогію: у добре вихованої дитини поведінка визначена не страхом покарання, а тим, що сама думка про «поганий» вчинок для неї неприємна, тому емоційно відкидається.
Існуючі соціальні організації можна поділити на формальні і неформальні.
Формальна організація - це система формалізованих приписів, статусів, ролей, яка встановлює раціональний поділ праці, а також забезпечує координацію дій індивідів. Натомість неформальна організація - це спонтанне утворення зразків поведінки, які передаються за допомогою традиції, звичаїв. Неформальна організація упорядковує повсякденне життя поза межами формальних організацій або ж доповнює і компенсує кодифіковані зразки поведінки; в ній функціонують переважно моральні санкції. Наприклад, на промисловому підприємстві формальна організація - це комплекс приписів, чітко сформульованих керівництвом, які регулюють поведінку персоналу в процесі виробництва. Неформальну організацію становлять усі засоби регуляції соціальних стосунків і процесів, які існують або створюються на підприємстві поряд з формальною організацією, а іноді і всупереч їй.
Одним з критеріїв, за якими формальну організацію відрізняють від неформальної, є принцип легальності. Формальним є все, що легальне, встановлене розпорядженнями чи за допомогою демократичних процедур волевиявлення. Інший критерій - незалежність організаційної структури від конкретних індивідів, які виконують регулюючі функції. Слід зазначити, що за допомогою цих критеріїв не можна ясно і виразно визначитися, де формальна організація, а де неформальна. На практиці вони взаємно проникають, взаємно доповнюють одна одну.
Формування організаційних структур відбувається різними шляхами. Зважаючи на їхню специфіку, можна навести два антиподи - добровільну і тотальну (примусову) організації. Прикладом добровільних організацій є професійні і релігійні об'єднання, політичні партії (за умов демократії), різні асоціації типу наукових товариств, клуби за інтересами, самодіяльні колективи тощо. Смелзер наводить три головні ознаки добровільних організацій: 1) вони створені для захисту спільних інтересів їхніх членів; 2) членство в організації є добровільним - люди можуть вільно входити до них і вільно залишати їх; 3) організації цього типу не пов'язані з державними органами. Щодо останньої ознаки, то вона властива далеко не всім добровільним організаціям, тому модифікується залежно від специфіки тієї чи іншої країни.
Протилежний тип організації - організація тотальна, або примусова. Це таке об'єднання, входити до якого людей примушують, навіть якщо вони цього не бажають. Смелзер підкреслює: «Якщо добровільні організації створюються для захисту певних інтересів своїх членів, то примусова організація формується для «загального» суспільного блага, сутність якого формулюється державою, церквою, іншими організаціями, що мають право уособлювати загальний інтерес» (3, ст. 172).
До них можна віднести такі організації, як шпиталі, будинки і санаторії для немічних людей, тюрми, виправні табори, різні типи примусових робіт для людей, небезпечних для суспільства, обов'язкову (не професіональну) армію, обов'язкову школу тощо.
5. Роль соціальних інститутів і соціальних організацій у житті суспільства.
Соціальні інститути та організації відіграють значну роль у житті суспільства.
Формальні інститути відіграють велику роль в згуртуванні суспільства. Неформальні соціальні інститути, хоч і регламентуються в соціальних діях, зв'язках, але не оформлені законом. Це свого роду певні неписані правила та норми поведінки, які існують, наприклад, в сільській місцевості. Неприйняття та ігнорування їх не карається певними законами чи іншими санкціями, однак люди, які відносяться до категорії порушників, навряд чи зможуть користуватися повагою або авторитетом у своїх земляків
Соціальні інститути виконують такі функції:
1) репродуктивну, закріплення, збагачення і відтворення на новому рівні чи в певній галузі суспільних відносин;
2)регулятивну і соціального контролю;
3)інтегративну, згуртування суспільства;
4)комунікативну або залучення людей до діяльності;
Кожна з цих функцій знаходить своє конкретне втілення у різноманітних соціальних інститутах. Розвиток суспільства визначається, насамперед, рівнем розвитку соціальних інститутів. Розвиток соціальних інститутів проходить: по-перше, шляхом виникнення нових соціальних інститутів, (інститути дипломатії, інститути людини, інститути фінансів і т.д.); по-друге, шляхом удосконалення вже існуючих соціальних інститутів. Так, в Україні із надр загальносудової системи розвивається Конституційний суд, в рамках інституту охорони здоров'я стає самостійним інститутом наркологічна служба і т.д..
Економіка як соціальний інститут виконує такі функцій:
1) підтримка і розвиток форм суспільного розподілу праці;
2)стимулююча, яка забезпечує посилення стимулів до праці, економічну зацікавленість до праці;
3) інтегративна, яка виражається у забезпеченні єдності інтересів працюючих;
4) інноваційна, яка забезпечує оновлення форм та організації виробництва, систем стимулювання.
Політичні інститути є важливим джерелом соціальних і політичних змін, вони формують активність громадян, програми та альтернативи соціального і політичного розвитку.
Сім'я як інші соціальні інститути, виконує ряд функцій. Функції сім'ї - це способи прояву її активності, життєдіяльності сім'ї та її членів. В соціології існує багато різних класифікацій функцій сучасної сім'ї. Спробуємо перераховувати деякі з них:
1) Репродуктивна функція, тобто функція дітонародження, відтворення
населення;
2) господарсько-побутова функція. Вона пов'язана із підтримкою на належному рівні господарських та побутових умов для підтримання фізичного
здоров'я членів сім'ї, догляд за дітьми;
3) економічна функція, яка передбачає накопичення матеріальних благ
одними членами сім'ї для інших у випадку непрацездатності чи в зв'язку з
іншими причинами;
4) виховна функція, що включає виховання батьками молодого покоління на основі збереження та передачі молоді основних духовних та культурних цінностей, трудових навичок;
5) функція соціалізації, котра охоплює допомогу сім'ї в складному про
цесі входження дитини до складного світу соціальних зв'язків, прищепленні
їй певних звичок, поглядів, моральних установок, цінностей;
6) реактивна функція, яка передбачає роль сім'ї в процесі емоційної
стабілізації та психологічного розвантаження людини. У сім'ї можна отри
мати підтримку, скинути напругу від соціальних контактів і т.д.;
7) комунікативна функція, в ході реалізації якої відбувається задоволення потреб людини в спілкуванні на основі взаєморозуміння та підтримки,
в ізоляції, усамітненні;
8) регулятивна функція,, під час якої сім'єю здійснюється моральна регламентація поведінки членів сім'ї у спілкуванні один з одним та з іншими
людьми;
9) функція взаємодопомоги, що пов'язана із роллю сім'ї в наданні необхідної допомоги членам своєї родини та іншим людям чи соціальним групам;
10)дозвільна функція, котра передбачає задоволення потреб у спільно
му проведенні дозвілля, взаємозбагачення дозвільних інтересів.
Щодо соціальних організацій, то всі прояви соціальної організації в групі свідчать про те, що діяльність людей в її межах зумовлена нормами і певними вимогами до того, як повинен діяти член спільноти в тій чи іншій ситуації. Ці норми становлять систему, яка охоплює сферу права, моралі, звичаїв і регулює поведінку в соціальній групі і в суспільстві взагалі. Оскільки в своїх діях індивіди обмежені наявними соціальними відносинами, можна і соціальну організацію визначити як систему нормативне обумовлених і санкціонованих соціальних відносин між індивідами в межах групи, між окремим членом групи і груповими цінностями і, нарешті, між ним та представниками інших груп і їхніми цінностями (5).
Висновки.
Отже, соціальний інститут – це стійка організована форма діяльності груп, спільностей людей, соціальних верств, форма закріплення і здійснення спеціалізованої діяльності (2). Як уже розглянуто вище функціонування соціальних інститутів відбувається у межах відповідних соціальних організацій. Роль соціальних інститутів і організацій є досить важливою у житті суспільства, кожен соціальний інститут виконує певні функції у суспільстві, що здійснюються через соціальні організації.
Література.
1. Герасимчук А.А., Шиян О.М. Соціологія: Курс лекцій. – Київ, 2001.
2. Краткий словарь по социологии. – Москва, 1989.- ст.88
3. Система социологического знания: Учеб.пособие /Г.В. Щекин./ - К, 2001.
4. Смелзер Н. Социология. – М.: Феникс, 1994.
5. Соціологія, курс лекцій /за ред. Старовойта І.С./, Тернопіль, 1999.
6. Соціологія, навчальний посібник /за ред. Макєєва С.О./, К, 1999.
б) політика
Розглянемо ще один із різновидів соціальних інститутів - інститут політики. Політика - це своєрідна сфера відносин між соціальними групами та спільнотами, яка пов'язана з їх боротьбою за владу, з визначенням форм, завдань, змісту діяльності держави. М.Вебер визначає політику як «прагнення до участі у владі або здійснення впливу на розподіл влади, чи то між державами, чи всередині держави, між групами людей, котрі її складають. За словами Р.Арона, політика - це боротьба за владу та пов'язані з нею переваги».М.Вебер вважав, що держава - це відносини панування людей над людьми, що спираються як на засіб на легітимне (визначене тими, ким керують) насильство. Він виділяє три типи легітимного панування, що характеризують мотиви підкорення. Перший тип - легальне легітимне панування -передбачає правову державу, де всі підпорядковані закону. Будь-яка влада, що видає та забезпечує виконання законів, - легальна. Разом з тим, вона може бути нелегітимною, тобто не визнаватися населенням. Другий тип - традиційне легітимне панування ґрунтується на вірі у непорушність, священність давніх порядків і звичаїв. Традиційне панування характерне для монархічної форми правління. Третій тип - харизматичне панування - передбачає особисту відданість керівникові, вождю, пов'язану з вірою й чого особливі якості, його священний дар (харизму). Існують й інші типи легітимності, зокрема, ідеологічні (класова, націоналістична), ін., пов'язані із виправданням влади, тієї чи іншої ідеології.
Політика, як і всі інші сфери соціального життя, має свою специфічну структуру. До неї входять такі складові як політична свідомість, політичні організації та політичні відносини.
Політична організація - це сукупність усіх державних і недержавних закладів і організацій, які реалізують політичну владу, беруть участь у регулюванні взаємовідносин між соціальними групами. До неї входять органи державної влади і державного управління, заклади, організації, які ставлять політичні цілі. Це — політичні партії, громадські організації, а також такі неформалізовані інституційні форми, як мітинги, демонстрації і т.д.
Політична свідомість - це почуття, настрої, погляди, уявлення, інтереси, ідеї, ідеали, цінності, переконання, пов'язані зі ставленням соціальних груп до політичної влади, шляхів і засобів її завоювання та утримання.
Політичні відносини - це стійкі політичні зв'язки і взаємодії, які утворюються у зв'язку з функціонуванням політичної влади. Це стосунки політичних діячів, керівників і маси, еліти та електорату (виборців), еліти і контреліти, лідерів і груп підтримки і т.д.
Політика як соціальний інститут виконує ряд функцій:
1) ціннісно - орієнтаційну функцію;
2) управління і керівництва політичними і суспільними процесами;
3) інноваційну функцію;
4)інтегральну функцію;
5) функцію виховання і формування особистості.
в) сім'я
Коротко розглянемо ще один соціальний інститут - інститут сім'ї. Сім'я є напрочуд складний і неординарний феномен. Сім'я - це і ядро, основний складовий елемент суспільства, і мала соціальна група людей, які взаємодіють між собою і об'єднанні кровною спорідненістю.Американській соціолог Н.Смелзер дає таке визначення сім'ї: «Сім'єю називаються засновані на кровній спорідненості, шлюбі чи усиновленні об'єднання людей, пов'язаних спільністю побуту та взаємною відповідальністю за виховання дітей» (4, ст. 108).
Сім'я як соціальний інститут здійснює формування, розвиток І функціонування сім'ї, сімейних шлюбних відносин в конкретних, культурних і соціально-економічних умовах, а також взірці сімейної поведінки, специфічної для тих чи інших соціальних груп, характерні ролі в сім'ї, специфіку формальних і ненормальних норм і санкцій в сфері сімейно-шлюбних відносин. Як мала соціальна група, вказує М.Мацковський, сім'я розглядається у тих випадках, коли дослідженню підлягають відносини між індивідами, які складають сім'ю. Цей підхід дозволяє з'ясувати мотиви і причини розлучень, динаміку родинних відносин, характер стосунків між батьками й дітьми.
Як соціальний інститут сім'я аналізується в тих випадках, коли слід з'ясувати, у якій мірі спосіб життя сім'ї відповідає інтересам суспільства. Як соціальний-інститут сім'я вивчається на макрорівні, де аналізуються передусім її соціальні функції. Звісно, сім'я існує в суспільстві не як ізольований соціальний інститут, а тісно пов'язана з іншими соціальними сферами, зокрема, вона безпосередньо зв'язана з економікою.
На сім'ю впливають і інші соціальні інститути: політика, система моралі, права, культура. Для жодного виду культури характерне переважання в сім'ї або інших рис.
Інститут сім'ї має конкретно-історичний характер, він постійно змінюється і розвивається у зв'язку з розвитком потреб суспільства. З свого боку, сім'я також впливає на всі сторони життя суспільства. Вона є своєрідною мікромоделлю суспільства. У сім'ї закладаються біологічні основи здоров'я, звички та потреби, основні духовні цінності та культурні традиції, сім'я стає осередком затишку та захищеності. Тому головне призначення сім'ї - забезпечити безперервність функціонування соціальних, економічних, культурних традицій в суспільстві.
На реалізацію функції сім'ї впливають особливості певних періодів в життєдіяльності сім'ї. Єдиної точки зору з приводу визначення періодів життєдіяльності сім'ї на сьогодні ще не склалось. Дослідники сім'ї виділяють, як правило, такі етапи: перший - від вступу в шлюб до народження першої дитини (цей період поділяють ще не три-чотири підперіоди); другий - закінчується вступом дитини до школи; третій - досягненням соціальної зрілості останньою дитиною; четвертий - створення власної сім'ї останньою дитиною.
Інститут сім'ї, як і інші соціальні інститути, має свою специфічну структуру. Згідно з Н.Смелзером, існують два основні типи сімейної структури або форми сім'ї. Нуклеарна сім'я складається з дорослих батьків і дітей, які від них залежать (матеріально, економічно, емоційно). Розширена сім'я включає нуклеарну сім'ю і родичів, наприклад, бабусю і дідуся, онуків, тітку, дядька, двоюрідних братів і сестер. Така родина вважається важливим, а в багатьох суспільствах й основним соціальним об'єднанням, спільнотою, базою розвитку соціальних відносин і гарантом взаємодопомоги і підтримки.
За характером шлюбу сім'ї бувають: моногамні та полігамні. Моногамна сім'я складається з шлюбу між одним мужчиною і однією жінкою. Полігамна сім'я - це шлюб між одним та декількома індивідами. Полігамна сім'я має свої різновиди: полігінія (шлюб між одним мужчиною і кількома жінками) і поліандрія (шлюб між однією жінкою і кількома мужчинами). Зустрічаються також групові, а також одностатеві шлюби. За типом владних структур виділяються патріархальні родини, (де переважає влада чоловіків) та матріархальні сімейні системи, (де влада належить жінці і матері). Останнім часом відбувається перехід від патріархальної до егалітарної сімейної системи, (де вплив і влада розподілені між чоловіком і жінкою).
З точки зору сфери подружжя шлюби діляться на ендогамні (взяті у межах власної спільності) та екзогамні (між представниками різних груп). Це призводить до виникнення двох видів сім'ї: соціальногомогенної (однорідної) та соціально-гетерогенної (різнорідної).
За вибором місця проживання молодих соціологи виділяються патрілокальне, (коли молода відходить з своєї сім'ї і живе у сім'ї чоловіка, або поблизу оселі його батьків), матрілокальне (коли молоді живуть з батьками жінки або поблизу них), неолокальне (коли молодята живуть окремо від своїх батьків). Неолокальне місце проживання вважається нормою на Заході, але рідко зустрічається в Україні.
За складом сім'ї поділяються на розширену сім'ю, яка включає різні покоління, наклеарну (окрему, просту сім'ю, яку утворюють подружжя з дітьми) і неповну, коли відсутній один з подружжя.
За кількістю дітей виділяють там різновиди сім'ї: бездітні, однодітні, малодітні та багатодітні сім'ї.
На сучасному етапі розвитку нашого суспільства соціальні проблеми сім'ї загострюються. Різко впала народжуваність дітей в Україні, погіршується матеріально-економічне становище більшості сімей, зростає кількість розлучень, значно збільшилась кількість сиріт, про яких не має коштів належно піклуватись навіть держава.
Існує хороший вислів: «Міцна сім'я - міцна держава». Однак, що є запорукою міцної сім'ї? Яким чином ми зможемо оволодіти мистецтвом збереження кохання, вірності, самодисципліни, почуття обов'язку на довгі роки сімейного життя? Я. Шепанський називає такі критерії успішного шлюбу: 1) міцність шлюбу; 2) суб'єктивне почуття щастя у кожного з подружжя; 3) здійснення очікувань більш широких груп; 4) повний розвиток особистості кожного з подружжя, їх активності, здібностей, виховання здібних та активних дітей; 5) досягнення внутрішньої інтеграції, відсутність конфліктів. -
Однак у кожній сім'ї можуть траплятися певні непорозуміння чи конфлікти і подолати їх можна тільки шляхом спільних прагнень членів сім'ї до взаєморозуміння, терпимості та досягнення сімейної гармонії (4).
3. Зміст поняття “соціальна організація”.
Метр польської, і не тільки польської, соціології Ян Щепаньський у своїй праці «Елементарні поняття соціології» (1970) починає розгляд існуючих дефініцій організації з метафори. Він пише: «Можна порівняти соціальний зв'язок із системою шнурків і ниток, які зв'язують членів спільноти, керують їхніми діями, тримаючи їх у шорах, змушуючи їх виконувати певні дії і не даючи змоги робити інші. Такі шнурки і нитки не повинні плутатися, паралізувати одне одного. Вони мають доповнювати одне одного, аби регулювати процес упорядкованим засобом, - інакше кажучи, вони мають бути організовані» (5, ст. 138).
Спробуємо від метафори перейти до більш точного визначення змісту поняття соціальної організації. На заваді стає той факт, що термін «організація» набуває різних значень залежно від контексту його застосування.
В одному розумінні термін “організація" тлумачиться як цільова група, створена для реалізації певних цілей за допомогою раціональних засобів, економії зусиль, раціонального поділу праці між членами групи, координації їхніх дій за допомогою керівних органів. На думку Н. Смелзера, організація - це велика соціальна група, сформована для досягнення визначених цілей.
В іншому розумінні термін «організація» розглядається як комплекс засобів управління і керівництва людьми, координації їхніх дій, гармонізації зусиль, спрямованих на досягнення визначених цілей більшості індивідів, які виконують окремі завдання.
Нарешті, під організацією розуміють сам процес регуляції соціальних дій, спрямованих на реалізацію певних цілей, тобто підкреслюється поведінковий аспект процесу.
«Соціологізувати» визначення змісту поняття організації спробував Щепаньський. На його думку, соціальна організація будь-якої спільноти - це така сукупність зразків поведінки, настанов, соціальних ролей, засобів соціального контролю, яка забезпечує співжиття членів спільноти, гармонізує множину їхніх прагнень і дій у процес задоволення потреб, а також сприяє розв'язанню проблем і конфліктів, які виникають під час спільного життя.
Своє визначення Щепаньський ілюструє прикладами з організації життя групи студентів. Тут ми маємо справу з елементами загальної організації навчального закладу, встановленої законами про освіту, такими як певний порядок занять, обов'язки студентів і викладачів, з прийнятими зразками поведінки і взаємовідносин, а також з нормами, що регулюють взаємини членів колективу вищого закладу освіти, та ін. Все це разом приводить до того, що студенти, які вступили до навчального закладу, керуючись особистим інтересом - здобути фахові знання і диплом, живуть і співпрацюють у групі упорядковано, не прагнучи реалізувати особисті інтереси за рахунок прав і прагнень інших, і таким чином життя студентської групи йде упорядкованим, «нормальним» шляхом. Отже, соціальна організація - це комплекс засобів, за допомогою яких спільнота підтримує внутрішню рівновагу, певний порядок у своєму середовищі.
Аналізуючи сутність соціальної організації, А. Каміньський ілюструє її дії на прикладі упорядкування дорожнього руху. Правила дорожнього руху достатньо подані в Цивільному кодексі і обов'язкові для всіх водіїв та пішоходів. Допоміжну функцію в регулюванні руху виконують різні дорожні знаки. За дотриманням правил руху на дорогах стежать спеціальні служби (ДАІ, дорожня міліція). На роздоріжжі, де небезпека для транспорту і пішоходів зростає, з'являються міліціонери-регулювальники. Якщо поряд є кілька перехресть, дії регулювальників координуються. Міліція узгоджує свої дії з роботою світлофорів, останні можна підключити до комп'ютера, щоб, скажімо, забезпечити «зелену хвилю» для транспорту, та ін.
Приклад організації дорожнього руху свідчить, що соціальна організація виявляється в різних вимірах суспільного життя. Не випадково автори, що оперують терміном «соціальна організація», позначають ним онтологічні аспекти суспільного буття. Залежно від контексту, де використовується цей термін, акцентуються його матеріальний (організація - це група), атрибутивний (організація - це упорядкованість) або поведінковий (організація - це процес) аспекти.
Отже, організація спільноти людей, наприклад соціальної групи, виявляється у:
1) розподілі соціальних дій відповідно до статусів та ролей у групі;
2) взаємодоповненні цих диференційованих дій;
3) стабільності, тривалості у часі статусної та ролевої структури;
4) відносній незалежності соціальних дій від персони, що їх виконує. Дія повинна відбуватися навіть тоді, коли повністю або частково
змінюється склад групи;
5) факті, що певні відхилення від встановлених дій викликають
негативні санкції, а деякі - позитивні або взагалі не беруться до
уваги. Негативні санкції - це осудження, іронія, догана, позбавлення волі, страта, виключення з групи. Позитивною санкцією може
бути визнання, похвала, нагорода та ін.
Ступінь відхилення від усталених зразків соціальної дії, зміст і модальність санкцій різні в різних групах, неоднакові для окремих категорій у межах тієї самої соціальної групи, для індивідів з різними соціальними статусами. Як ведеться: «що попові можна, то дякові - зась»(5).
4. Типи соціальних організацій.
Ще кілька століть тому все соціальне життя, задоволення соціальних потреб, турбота про здоров'я, навчання, піклування про старих відбувалися в межах родини, сусідської групи, сільської спільноти. Формування сучасних індустріальних та постіндустріальних суспільств з їхньою складною соціальною структурою, розгалуженим поділом праці, диференціацією соціальних потреб та інтересів вимагало нових форм задоволення їх, нових способів встановлення і збереження соціального порядку. Виникла потреба у створенні великої кількості організацій. Як зауважив Н. Смелзер, ми починаємо наше життя в організації і організовано залишаємо цей світ. Пологовий будинок, дитячий садок, школа, виробництво або установа, армія, міліція, банки, магазини, установи охорони здоров'я, соціального захисту і наприкінці бюро ритуальних послуг - всі ці та багато інших організацій регламентують все публічне життя. Спробуємо упорядкувати цей різноманітний світ організацій.
Організації, які регулюють соціальне життя, можна передусім поділити на такі, що сформовані свідомо, рефлексивно, немовби заздалегідь сплановано, та організації, які створюються поступово в процесі спільного життя, нагромадження соціального досвіду, коли рефлексія відіграє не плануючу, а швидше коригуючу роль.
Перший тип організації виникає як результат узагальнення в нормах і санкціях більш або менш раціонального аналізу соціальної дійсності, умов вирішення життєво важливих для спільноти завдань.
Другий тип створюється поступово і немовби несвідомо. Він містить у собі, як стрижень, такі норми і санкції, які певний час вже функціонували і визнавалися індивідами, але не були зафіксовані у кодексах, правилах чи загальних регламентах. Взагалі більшість таких норм не формулюється однозначно, хоча на практиці реалізується в діях індивідів - членів групи. Про це свідчать санкції, негативні для тих, хто відхиляється у своїй поведінці від визнаної більшістю норми. Межа між першим і другим типами організації досить плинна. Обидва типи організації - граничні, ідеальні. Організації в архаїчних суспільствах, групи типу сусідської общини, сільської громади складаються спонтанно, як умова відтворення спільного життя і не мають прикмет, заздалегідь спланованих. У свою чергу, профспілки, установи охорони здоров'я, наукові товариства, взагалі великі групи, створені для реалізації визначених соціальних завдань, - це спільності, майже цілком сконструйовані, в яких усі основні норми і санкції чітко сформульовані у статутах. Однак слід зазначити, що кожна свідомо створена організація ґрунтується на організації або організаціях, сформованих поступово, з малою участю рефлексій. Наприклад, керівництво промисловим підприємством свідомо встановлює норми організації процесу виробництва і міжособових стосунків під час праці, спираючись на думку, що робітники підприємства засвоїли певні норми соціального співжиття, які були обов'язковими в середовищі, до якого вони належать, або на підприємстві, де вони раніше працювали.
Часто буває так, що організаційні норми, які спочатку були встановлені свідомо й ефективність яких була контрольованою, з часом настільки глибоко засвоюються індивідами, що реалізуються ними автоматично, без урахування можливості застосування санкцій. Це свідчить про високий ступінь соціалізації суспільства. Можна навести аналогію: у добре вихованої дитини поведінка визначена не страхом покарання, а тим, що сама думка про «поганий» вчинок для неї неприємна, тому емоційно відкидається.
Існуючі соціальні організації можна поділити на формальні і неформальні.
Формальна організація - це система формалізованих приписів, статусів, ролей, яка встановлює раціональний поділ праці, а також забезпечує координацію дій індивідів. Натомість неформальна організація - це спонтанне утворення зразків поведінки, які передаються за допомогою традиції, звичаїв. Неформальна організація упорядковує повсякденне життя поза межами формальних організацій або ж доповнює і компенсує кодифіковані зразки поведінки; в ній функціонують переважно моральні санкції. Наприклад, на промисловому підприємстві формальна організація - це комплекс приписів, чітко сформульованих керівництвом, які регулюють поведінку персоналу в процесі виробництва. Неформальну організацію становлять усі засоби регуляції соціальних стосунків і процесів, які існують або створюються на підприємстві поряд з формальною організацією, а іноді і всупереч їй.
Одним з критеріїв, за якими формальну організацію відрізняють від неформальної, є принцип легальності. Формальним є все, що легальне, встановлене розпорядженнями чи за допомогою демократичних процедур волевиявлення. Інший критерій - незалежність організаційної структури від конкретних індивідів, які виконують регулюючі функції. Слід зазначити, що за допомогою цих критеріїв не можна ясно і виразно визначитися, де формальна організація, а де неформальна. На практиці вони взаємно проникають, взаємно доповнюють одна одну.
Формування організаційних структур відбувається різними шляхами. Зважаючи на їхню специфіку, можна навести два антиподи - добровільну і тотальну (примусову) організації. Прикладом добровільних організацій є професійні і релігійні об'єднання, політичні партії (за умов демократії), різні асоціації типу наукових товариств, клуби за інтересами, самодіяльні колективи тощо. Смелзер наводить три головні ознаки добровільних організацій: 1) вони створені для захисту спільних інтересів їхніх членів; 2) членство в організації є добровільним - люди можуть вільно входити до них і вільно залишати їх; 3) організації цього типу не пов'язані з державними органами. Щодо останньої ознаки, то вона властива далеко не всім добровільним організаціям, тому модифікується залежно від специфіки тієї чи іншої країни.
Протилежний тип організації - організація тотальна, або примусова. Це таке об'єднання, входити до якого людей примушують, навіть якщо вони цього не бажають. Смелзер підкреслює: «Якщо добровільні організації створюються для захисту певних інтересів своїх членів, то примусова організація формується для «загального» суспільного блага, сутність якого формулюється державою, церквою, іншими організаціями, що мають право уособлювати загальний інтерес» (3, ст. 172).
До них можна віднести такі організації, як шпиталі, будинки і санаторії для немічних людей, тюрми, виправні табори, різні типи примусових робіт для людей, небезпечних для суспільства, обов'язкову (не професіональну) армію, обов'язкову школу тощо.
5. Роль соціальних інститутів і соціальних організацій у житті суспільства.
Соціальні інститути та організації відіграють значну роль у житті суспільства.
Формальні інститути відіграють велику роль в згуртуванні суспільства. Неформальні соціальні інститути, хоч і регламентуються в соціальних діях, зв'язках, але не оформлені законом. Це свого роду певні неписані правила та норми поведінки, які існують, наприклад, в сільській місцевості. Неприйняття та ігнорування їх не карається певними законами чи іншими санкціями, однак люди, які відносяться до категорії порушників, навряд чи зможуть користуватися повагою або авторитетом у своїх земляків
Соціальні інститути виконують такі функції:
1) репродуктивну, закріплення, збагачення і відтворення на новому рівні чи в певній галузі суспільних відносин;
2)регулятивну і соціального контролю;
3)інтегративну, згуртування суспільства;
4)комунікативну або залучення людей до діяльності;
Кожна з цих функцій знаходить своє конкретне втілення у різноманітних соціальних інститутах. Розвиток суспільства визначається, насамперед, рівнем розвитку соціальних інститутів. Розвиток соціальних інститутів проходить: по-перше, шляхом виникнення нових соціальних інститутів, (інститути дипломатії, інститути людини, інститути фінансів і т.д.); по-друге, шляхом удосконалення вже існуючих соціальних інститутів. Так, в Україні із надр загальносудової системи розвивається Конституційний суд, в рамках інституту охорони здоров'я стає самостійним інститутом наркологічна служба і т.д..
Економіка як соціальний інститут виконує такі функцій:
1) підтримка і розвиток форм суспільного розподілу праці;
2)стимулююча, яка забезпечує посилення стимулів до праці, економічну зацікавленість до праці;
3) інтегративна, яка виражається у забезпеченні єдності інтересів працюючих;
4) інноваційна, яка забезпечує оновлення форм та організації виробництва, систем стимулювання.
Політичні інститути є важливим джерелом соціальних і політичних змін, вони формують активність громадян, програми та альтернативи соціального і політичного розвитку.
Сім'я як інші соціальні інститути, виконує ряд функцій. Функції сім'ї - це способи прояву її активності, життєдіяльності сім'ї та її членів. В соціології існує багато різних класифікацій функцій сучасної сім'ї. Спробуємо перераховувати деякі з них:
1) Репродуктивна функція, тобто функція дітонародження, відтворення
населення;
2) господарсько-побутова функція. Вона пов'язана із підтримкою на належному рівні господарських та побутових умов для підтримання фізичного
здоров'я членів сім'ї, догляд за дітьми;
3) економічна функція, яка передбачає накопичення матеріальних благ
одними членами сім'ї для інших у випадку непрацездатності чи в зв'язку з
іншими причинами;
4) виховна функція, що включає виховання батьками молодого покоління на основі збереження та передачі молоді основних духовних та культурних цінностей, трудових навичок;
5) функція соціалізації, котра охоплює допомогу сім'ї в складному про
цесі входження дитини до складного світу соціальних зв'язків, прищепленні
їй певних звичок, поглядів, моральних установок, цінностей;
6) реактивна функція, яка передбачає роль сім'ї в процесі емоційної
стабілізації та психологічного розвантаження людини. У сім'ї можна отри
мати підтримку, скинути напругу від соціальних контактів і т.д.;
7) комунікативна функція, в ході реалізації якої відбувається задоволення потреб людини в спілкуванні на основі взаєморозуміння та підтримки,
в ізоляції, усамітненні;
8) регулятивна функція,, під час якої сім'єю здійснюється моральна регламентація поведінки членів сім'ї у спілкуванні один з одним та з іншими
людьми;
9) функція взаємодопомоги, що пов'язана із роллю сім'ї в наданні необхідної допомоги членам своєї родини та іншим людям чи соціальним групам;
10)дозвільна функція, котра передбачає задоволення потреб у спільно
му проведенні дозвілля, взаємозбагачення дозвільних інтересів.
Щодо соціальних організацій, то всі прояви соціальної організації в групі свідчать про те, що діяльність людей в її межах зумовлена нормами і певними вимогами до того, як повинен діяти член спільноти в тій чи іншій ситуації. Ці норми становлять систему, яка охоплює сферу права, моралі, звичаїв і регулює поведінку в соціальній групі і в суспільстві взагалі. Оскільки в своїх діях індивіди обмежені наявними соціальними відносинами, можна і соціальну організацію визначити як систему нормативне обумовлених і санкціонованих соціальних відносин між індивідами в межах групи, між окремим членом групи і груповими цінностями і, нарешті, між ним та представниками інших груп і їхніми цінностями (5).
Висновки.
Отже, соціальний інститут – це стійка організована форма діяльності груп, спільностей людей, соціальних верств, форма закріплення і здійснення спеціалізованої діяльності (2). Як уже розглянуто вище функціонування соціальних інститутів відбувається у межах відповідних соціальних організацій. Роль соціальних інститутів і організацій є досить важливою у житті суспільства, кожен соціальний інститут виконує певні функції у суспільстві, що здійснюються через соціальні організації.
Література.
1. Герасимчук А.А., Шиян О.М. Соціологія: Курс лекцій. – Київ, 2001.
2. Краткий словарь по социологии. – Москва, 1989.- ст.88
3. Система социологического знания: Учеб.пособие /Г.В. Щекин./ - К, 2001.
4. Смелзер Н. Социология. – М.: Феникс, 1994.
5. Соціологія, курс лекцій /за ред. Старовойта І.С./, Тернопіль, 1999.
6. Соціологія, навчальний посібник /за ред. Макєєва С.О./, К, 1999.
