—                високий ризик — наявність інформації про позичальника в обсязі не менше 60 %, є факти неповернення кредитів, судових розглядів справ за позовами до позичальника, наявність боргів, часта реорганізація структури, велика плинність кадрів, нестійкі показники ділової активності, наявність клопотань «зверху» та фактів про проведення актів недобросовісної конкуренції на ринку;
—                дуже високий ризик — наявність інформації про позичальника в обсязі менше 60 %, відсутні ознаки реальної підприємницької діяльності, нерівномірна динаміка руху коштів на рахунках позичальника, наявність даних про кримінальні зв’язки, непорозуміння з правоохоронними органами, недбале ставлення до закону та своїх зобов’язань.
Установлення відповідного ступеня ризику помилки вибору позичальника буде суттєво впливати на характеристику його надійності і надалі на рішення про надання кредиту. Юридичні підрозділи на даному етапі кредитної операції вивчають правомірність існування та діяльності підприємства-позичальника, наявність документів, наданих позичальником, та їх відповідність установленим у банку вимогам, забезпечують правову оцінку договорів позичальника з контрагентами в межах реалізації його бізнес-плану, готують проекти кредитних та інших договорів, пов’язаних із проведенням банками кредитних операцій, здійснюють їх реєстрацію та облік, зберігання оригіналів договорів. Кредитні підрозділи на етапі підготовки до надання та надання кредитів вивчають загальний стан підприємства-позичальника, його фінансові показники (ефективність, реалізація — прибуток, капітал, ліквідність), матеріали аудиту, кредитоспроможність позичальника, залежність позичальника від кредитних коштів (постійна, час від часу, тільки для реалізації даного проекту), уточнюють, як розрахована сума кредиту, та складають прогноз фінансових потреб, визначають, для чого конкретно буде використано кредит, чи враховано умови, на яких буде надано кредит, причини клопотання про надання кредиту саме перед цим банком та ін. Крім того, кредитний підрозділ проводить оцінку бізнес-проекту позичальника, в ході якого аналізує структуру і динаміку витрат (за власними і позичковими коштами), календарний план організації виробництва, динаміку випуску і реалізації продукції (робіт, послуг), розрахунок окупності, прибуток (у динаміці), рентабельність, структуру собівартості продукції, терміни та графіки окупності вкладень і повернення коштів банку.
Додатково кредитні підрозділи вивчають такі питання:
—     як клієнт планує погашати кредит і в якому порядку;
—     обсяги коштів, які клієнт отримує у процесі операційного циклу;
—     чи має клієнт спеціальне джерело погашення кредиту.
Підрозділи маркетингу на зазначеному етапі вивчають кон’юнктуру ринку позичальника, визначають умови, рівень конкуренції на ньому, конкурентоспроможність позичальника та її перспективи на період дії кредитного договору, установлюють можливість змін кон’юнктури ринку протягом користування позичальником позичковими коштами, основних його конкурентів і ступінь їх впливу на позичальника у ході комерційної діяльності, а також перспективність даного виду бізнесу.
Підрозділи банківських ризиків у ході підготовки до видачі та видачі кредиту проводять дослідження забезпечення кредиту. Залежно від виду забезпечення вони:
—                вивчають предмет застави, визначають його наявність, право власності на нього заставодавця, вартість (балансову та ринкову), його ліквідність, у тому числі і можливі зміни на момент повернення кредиту, склад та стан предмета застави, умови зберігання та умови страхування, чи не перебуває предмет застави у заставі інших кредиторів, відповідність предмета застави вимогам законодавства;
—                вивчають можливості гарантів (поручителів), їх платоспроможність та повноваження осіб, що підписують документи про надання гарантії (поручительства), відповідність гарантії (поручительства) вимогам законодавства;
—                вивчають можливості та платоспроможність страховиків, їх повноваження та умови страхування.
На підставі отриманих від позичальника документів та даних інших підрозділів, залучених до роботи з підготовки до видачі кредиту, підрозділи банківських ризиків досліджують надійність позичальника та визначають ступінь ризику банку у разі проведення даної кредитної операції. Досвід забезпечення безпеки кредитних операцій банків показує, що вивчення і прогнозування стану підприємства-позичальника та ризику, пов’язаного з наданням кредиту, здійснюється на основі дослідження п’яти груп коефіцієнтів та їх динаміки: показники ліквідності, показники заборгованості, показники погашення боргу, показники ділової активності, показники рентабельності.
Відповідно до існуючих у тому чи іншому банку порядку та методик підрозділи, залучені до підготовки кредитної операції, на основі результатів вивчення позичальника та його діяльності надають кредитному комітету висновки, в яких указують своє бачення щодо можливості, умов, розміру надання кредиту та перспектив його повернення. Кожен із підрозділів має безпосередньо у своєму висновку вказати один із варіантів: можна надати кредит, відмовити в наданні кредиту, можна надати кредит за відповідних умов. Підрозділи банківських ризиків, крім цього, вказують можливий ступінь ризику банку при проведенні даної кредитної операції.
Усі документи від підрозділів банку отримуються кредитним інспектором, який вивчає їх і складає пояснювальну записку кредитному комітету, в якій відображає сильні та слабкі сторони кредитної угоди, обґрунтовує деталі угоди, які не відповідають традиційній практиці банку, робить загальний висновок про можливість надання кредиту. Кредитний інспектор формує пакет документів з даної кредитної угоди і подає їх керівникові кредитного підрозділу, який перевіряє повноту документів, визначає якість аналізу кредитної заявки і візує пояснювальну записку та направляє документи кредитному комітету.
Розгляд документів та прийняття рішення кредитними комітетами та керівництвом банків здійснюється згідно з порядком, установленим у кожному з банків. Після прийняття позитивного рішення про надання кредиту і перерахування коштів на позичковий рахунок клієнта починається другий етап забезпечення безпеки кредитної операції. Цей етап характеризується проведенням моніторингу кредитної операції (кредитний моніторинг), у ході якого здійснюється контроль за виконанням умов кредитної угоди сторонами, поведінкою і діяльністю позичальника. Як показує досвід, якраз з причин недостатньо ефективного моніторингу кредитних операцій створюються досить негативні ситуації щодо повернення кредитних коштів.
Метою кредитного моніторингу є виявлення ознак і обставин, які вказують на зміни умов виконання кредитної угоди і реалізації проекту позичальника, своєчасне вжиття заходів щодо повернення позичкових коштів. Досвід роботи банків показує, що до кредитного моніторингу входять такі заходи контролю:
—                контроль за цільовим використанням кредиту, платоспроможністю позичальника;
—                контроль за виконанням графіка погашення кредиту і відсотків по ньому;
—                контроль за наявністю і станом предмета застави, поведінкою і станом гарантів (поручителів) і страховиків;
—                контроль за діяльністю партнерів (контрагентів) позичальника, поведінкою його керівників;
—                контроль за ситуацією на ринку позичальника, змінами його кон’юнктури, господарської діяльності та ділової активності позичальника, його поведінки на ринку;
—                контроль зв’язків позичальника.
У разі виявлення змін в умовах виконання кредитних угод або в діяльності позичальника можуть плануватись і реалізовуватись заходи, спрямовані на нейтралізацію проблемних ситуацій, які виникають у позичальника, за допомогою сумісних його дій з банком.  У деяких випадках вживаються заходи, спрямовані на стимулювання дій позичальника щодо дотримання графіка погашення кредиту.
Основними ознаками, які можуть вказувати на можливість виникнення проблем з поверненням кредитів, і які можуть бути виявлені у ході кредитного моніторингу, є:
—                конфліктні ситуації в колективах підприємства-позичальника, його керівництві, у відносинах позичальника з його партнерами і клієнтами;
—                суттєві зміни в структурі підприємства-позичальника, створення дочірніх підприємств та заснування інших підприємств з переданням у їхню власність частки активів позичальника, зміни в кадровому забезпеченні, звільнення з роботи провідних фахівців та посадових осіб керівного складу;
—                втрата позичальником клієнтів і партнерів, закриття філій, розпродаж майна;
—                розрив на невизначений час договорів оренди;
—                виїзд керівників підприємства-позичальника і членів їхніх сімей за кордон, розпродаж ними особистого майна;
—                призупинення робіт щодо реалізації бізнес-проекту;
—                наявність ознак порушення законодавства позичальником, його зв’язків з кримінальним світом;
—                здійснення проплат з нових рахунків, повна відсутність коштів на рахунках протягом певного часу, погіршення фінансових показників позичальника (зниження прибутку, зменшення обсягів реалізації товару, посилення залежності від позичкових коштів, зменшення обігових коштів);
—                затримки в наданні в банк фінансових звітів, прострочення основних платежів банку, погіршення взаємовідносин з банком (відмова від зустрічей, немає відповіді на телефонні дзвінки, уникнення відвідування банку);
—                запити від інших банків, пов’язаних з намірами позичальника, отримати в них нові кредити;
—                сімейні проблеми посадових осіб керівництва підприємства-позичальника (розлучення, виконання судових рішень, серйозні хвороби близьких та інші ситуації, пов’язані з необхідністю додаткових витрат).
Подібні ознаки виявляються у ході роботи всіх підрозділів банку, залучених до моніторингу кредитної операції.
Кредитні підрозділи банків контролюють виконання графіка погашення кредиту та сплати відсотків, його цільове використання, фіксують наявність затримок у наданні банку відомостей і звітів, проводять аналіз поточної фінансової документації. Крім того, кредитними підрозділами періодично проводяться перевірки безпосередньо на підприємстві позичальника, зокрема перевіряється надходження матеріальних цінностей, придбаних за позичкові кошти, реальність виробничої діяльності щодо реалізації бізнес-проекту. Підрозділи безпеки у ході кредитного моніторингу здійснюють контроль поведінки позичальника, його ділової активності, появи нових комерційних зв’язків, загального режиму діяльності підприємства (кадрові зміни, конфліктні ситуації, зміни в організації виробництва тощо), наявність негативних відгуків про діяльність підприємства чи його власників або керівництва в засобах масової інформації, поведінки керівників і засновників (власників) підприємства, їх ставлення до стану і перспектив діяльності підприємства. Підрозділи безпеки також тримають у полі зору соціальну ситуацію на підприємстві, його взаємовідносини з правоохоронними органами й особливо податковою службою. Юридичні підрозділи здійснюють контроль правової ситуації з питань кредитування та вживають заходів щодо захисту інтересів банку у разі її змін. Крім того, вони забезпечують контроль дотримання позичальником обумовлених у договорах умов виконання зобов’язань та відповідно до рішень керівних органів банку здійснюють юридичне оформлення змін виконання сторонами своїх зобов’язань або умов їх забезпечення. Підрозділи банківських ризиків насамперед здійснюють вивчення ситуації щодо стану забезпечення повернення кредиту. Зокрема, з питань, що стосуються застави: чи не перезаставлено предмет застави, умови зберігання і стан предмета застави, чи не реалізовано (замінено), украдено предмет застави, дотримання передбачених договорами умов використання (експлуатації, оновлення) предметів застави. Якщо у заставі перебувають майнові права позичальника, під- розділи банківських ризиків контролюють терміни і ситуацію, коли ці майнові права позичальника перетворюються у конкретну про- дукцію, і вживають заходів щодо прийняття останньої в заставу.
Щодо гарантів (поручителів), страховиків підрозділи банківських ризиків здійснюють контроль їхнього фінансового стану та можливостей щодо виконання своїх зобов’язань.
Підрозділи маркетингу контролюють ситуацію на ринку позичальника, стан та зміни конкурентоспроможності його продукції, появу на ринку нових суб’єктів, здатних обмежити діяльність позичальника, зміни кон’юнктури ринку.
Проведення моніторингу фахівці банків радять здійснювати у такому порядку:
а) перший етап — визначення відповідності використання кредитних коштів меті, передбаченій кредитним договором, реальності придбання матеріальних цінностей за кредитні кошти, ознак намірів позичальника використати надалі кредитні кошти не за призначенням.
На даному етапі перевіряються документи, які можуть підтверджувати цільове використання кредиту. Такими документами можуть бути платіжні доручення, рахунки-фактури, митні декларації, складські розписки, довіреності тощо. Указані документи повинні підтверджуватись наявними товарно-матеріальними цінностями. Досвід показує, що з цих документів доцільно знімати копії, які надалі включати до кредитної справи позичальника.
б) другий етап — перевіряються наявність та умови реалізації і зберігання продукції. При цьому враховується відповідність ціни реалізації продукції передбаченій ціні у бізнес-плані, можливість оптової та роздрібної реалізації, наявність складських приміщень, мережі торговельних пунктів, зміни кон’юнктури ринку, законодавства, оподаткування та ін.
Головна мета перевірки у ході другого етапу — переконатись у реальності здійснення угоди й отримання позичальником доходу, який би давав змогу повернути банку кредитні кошти і відсотки за їх використання.
в) третій етап — установлюється, чи реалізовано товар, чи до його реалізації позичальник ще не приступав. На що спрямовані дії позичальника: на повернення кредитних коштів, пролонгацію терміну дії кредитного договору, неповернення кредиту взагалі чи на щось інше.
Перевірки починаються з аналізу інформації, отриманої згідно з установленим порядком від позичальника. Після чого визначаються результати угод за даними бухгалтерського обліку, робляться виписки із розрахункових рахунків, перевіряються дані журналів-ордерів за відповідними рахунками, книги обліку реалізації продукції. У разі необхідності проводяться переговори з керівництвом підприємства-позичальника, де уточнюються можливості щодо своєчасного погашення кредиту. Крім того, перевіряється наявність застави, її стан та умови зберігання, а за певних умов — фінансовий стан гаранта (поручителя), страховика. На даному етапі досить важливим є вивчення характеру ділових відносин позичальника з іншими юридичними і фізичними особами, особливо усвідомлення сутності їх фінансово-господарських відносин. Слід переконатись, що серед таких осіб немає підозрілих підприємств та фізичних осіб (родичів, друзів, кримінальних елементів та ін.). Доцільно також звернути увагу і на наявність фактів виділення зі складу структури підприємства-позичальника підрозділів у самостійні юридичні особи, створення дочірніх підприємств, заснування інших суб’єктів господарювання та отримання корпоративних прав на підприємствах, які не входять до структури позичальника. У кожному окремому випадку по кожному з етапів установлюються відповідні графіки проведення перевірок діяльності та документів позичальників.
г) четвертий етап — настання терміну повернення кредиту.
Якщо кредит не повернуто і є клопотання позичальника про пролонгацію, робота щодо прийняття такого рішення проводиться практично у тому самому обсязі, що й при підготовці до надання кредиту. Слід зауважити, що пролонгація кредитів не тягне за собою автоматичного продовження терміну дії договорів забезпечення. Тому в обов’язковому порядку такі договори повинні бути також пролонговані.
Коли кредит переведено до категорії прострочених, робота банку щодо повернення боргу може проводитись у такому порядку:
—                доарбітражне врегулювання предмета спору:
·                    надання претензій боржнику;
·                    повідомлення страховиків (гарантів, поручителів) про невиконання позичальником своїх зобов’язань;
·                    модифікація кредитної угоди, санація кредитної угоди (сек’юритизація — продаж повністю або частково виданого кредиту, факторингові операції, капіталізація банком боргу позичальника і т. п.); реструктуризація кредитного боргу і терміну його повернення;
·                    реалізація забезпечення;
—                надання позову до господарського суду;
—                виконання судового рішення;
—                банкрутство позичальника.
На даному етапі, крім переліченого, особливе значення, як показує досвід роботи сил безпеки банків, має забезпечення додаткового впливу на боржників з метою стимулювання їхніх дій до повернення кредитних коштів. Насамперед слід вжити заходів щодо правового впливу, зокрема використовуючи цивільно-правові або кримінально-правові засади.
У першому випадку виходячи з ситуації, яка складається з неповерненням коштів і необхідності обмежити діяльність боржника, особливо його дії щодо витрат коштів та реалізації майна, доцільно провести відповідні цивільно-правові процедури щодо накладання арешту на активи боржника та отримання законного права на управління його майном. Найбільш ефективним у цьому випадку може бути використання інституту банкрутства без будь-яких попередніх заходів цивільно-правового характеру. У процесі процедури банкрутства право управління активами боржника переходить до арбітражного керуючого, основним завданням якого є формування необхідних коштів для повернення кредиторам боржника, у тому числі і за рахунок його майна. За інших умов дійовим може бути прагнення банку до здійснення виконавчого напису на договорі застави та ініціювання роботи виконавчої служби. Є приклади, коли уже на цьому етапі боржники змінюють свою позицію та вдаються до дій щодо вирішення питання з погашенням боргу. Для застосування кримінально-правових засад характерним є наявність у діях позичальника ознак порушень законодавчих норм кримінального спрямування. Такими порушеннями можуть бути: нецільове використання позичальником кредитних коштів, продаж або передання без відома банку предмета застави, розтрата будь-яким чином отриманих коштів, привласнення (або придбання незаконним чином) майна, придбаного за кредитні кошти, обман кредитора та ін. У практичному плані дії банку щодо збору таких фактів будуть спрямовані на створення відповідної системи розмежування правомірного підприємницького ризику від неправомірного діяння, яке карається у кримінальному порядку. Маючи докази про зловживання позичальника, банк має підстави звернутись до правоохоронних органів із заявою про порушення кримінальної справи щодо такого позичальника, що само по собі може спонукати останнього до повернення кредиту. Крім того, у разі порушення кримінальної справи з’являється можливість обмежити позичальника у пересуванні і позбавити його можливості переховуватись або оголосити його розшук, накласти арешт на наявне у нього майно, предмети застави та ін. До того ж у рамках кримінальної справи банк може заявити себе цивільним позивачем на суму непогашеного боргу.
Слід також зазначити, що з метою впливу на недобросовісного позичальника та повернення кредитних боргів банки вдаються до таких дій:
—                оприлюднення недобросовісної поведінки їх позичальників у засобах масової інформації, повідомлення у міжбанківській електронній пошті, звернення до Асоціації українських банків;
—                звернення до місцевих органів влади з пропозиціями щодо стимулювання боржників до повернення кредитних боргів;
—                об’єднання зусиль банків для сумісних дій щодо повернення боргів у разі наявності фактів отримання кредитів позичальником у різних банках;
—                проведення роботи з дебіторами боржника, а в деяких випадках із його конкурентами щодо продажу останнім боргів позичальника;
—                організація повернення боргів за плату на договірній основі з юридичними і фізичними особами.
З метою повернення кредитних боргів концентруються зусилля всіх підрозділів банку, які беруть участь у кредитній роботі. Водночас всі вони розмежовують свою діяльність за такими напрямками:
а) кредитні підрозділи — розраховують суми заборгованості та надають його до юридичних підрозділів для проведення претензійної роботи, складають довідку про прострочений кредит і розробляють план заходів щодо його повернення, розробляють заходи санації кредитної угоди або такі, що пов’язані з погашенням боргу іншими способами економічного характеру (продажем боргу, його капіталізацією, перевідступленням права вимоги, процедурою банкрутства або ліквідації боржника);
б) підрозділи банківських ризиків — повідомляють страховиків, гарантів, поручителів про невиконання позичальником своїх зобов’язань та ведуть роботу з ними, перевіряють наявність предметів застави, визначають їх ліквідність та забезпечують виконання виконавчого напису на договорах застави, крім того, здійснюють взаємодію з органами виконавчої служби щодо погашення боргу через реалізацію предметів застави та майна боржників;
в) юридичні підрозділи — забезпечують претензійно-позовну роботу щодо боржників, представляють банки у господарських судах у справах щодо погашення боргів, ведуть облік проведеної роботи та оскарження судових рішень, у яких порушено права банків у судах вищої інстанції;
г) підрозділи маркетингу — аналізують кон’юнктуру ринку продажу предметів застави та майна боржників, визначають інтереси конкурентів боржників банків щодо їх активів, забезпечують рекламне супроводження реалізації предметів застави та майна боржників з прилюдних торгів;
д) підрозділи безпеки — забезпечують пошук прихованих коштів, майна та інших джерел для погашення кредитної заборгованості позичальників, фактів кримінальних дій посадових осіб підприємств-позичальників, їх дебіторів та визначають можливості відшкодування завданих банку збитків за рахунок дебіторської заборгованості позичальників, виконують роботу щодо повернення боргів іншими способами.
Висновок
Отже, забезпечення безпеки кредитної діяльності банків є досить складним і трудомістким процесом, необхідної ефективності він може досягти тільки завдяки активним сумісним діям усіх підрозділів банку, які у той чи інший спосіб залучені до кредитних операцій.До того ж заходи безпеки повинні проводитись цілеспрямовано і наполегливо, з необхідним ступенем активності протягом всієї кредитної операції, а не тільки на якомусь одному її етапі.

ІНФОРМАЦІЙНО-ПОШУКОВА РОБОТА: ЗАЛУЧЕННЯ ДО СПІВРОБІТНИЦТВА НА ДОВІРЕНІЙ ОСНОВІ ІНФОРМАТОРІВ СБ ПІДПРИЄМСТВА

В роботі СБ ,таємні методи аґентурної роботи широко відомі , таємними є імена людей, що зголосилися до співпраці, а також їхня участь у конкретних розвідувальних чи контррозвідувальних операціях. Як уже зазначалося, отримати актуальну, достовірну і повну інформацію про стан справ безпосередньо на об’єкті господарювання і про середовище, що його оточує, неможливо без використання конфіденційних джерел інформації. Інформатор (особа, що постачає інформацію до Служби безпеки за умов збереження конфіденційности для забезпечення її захисту від ідентифікації) є основною фігурою в роботі підрозділів безпеки об’єктів господарювання. Їх залучення і цілеспрямоване використання є основним змістом діяльности співробітників СБ. Решта засобів мають допоміжний характер. Таємний апарат Служби безпеки поповнюється двома шляхами: за рахунок осіб, що ініціятивно пропонують свої послуги і за рахунок тих, кого СБ самостійно знаходить і залучає до співпраці. Якщо у першому випадку співробітникові Служби безпеки лишається тільки визначити умови конфіденційної співпраці, поставити завдання й відпрацювати способи зв’язку, то в другому випадку від нього вимагається не лише знайти, вивчити і перевірити людину, що володіє цікавими відомостями, але й переконати її в необхідності співпраці, інколи всупереч її волі та бажанню. Підстав для залучення до співпраці досить багато: ідеологічна близькість, вигода, компрометуючі матеріяли, незадоволення керівництвом через незадовільне просування по службі, приниження національної чи людської гідности, заздрість, бажання помститись за уявні чи реальні образи, авантюристичні нахили, честолюбство і марнославство, самотність, нездатність створити сім’ю, відсутність близьких друзів, наявність одержимости чи гобі. За ступенем довіри та використання можна виокремити три категорії інформаторів, які можуть належати як до внутрішнього (контррозвідувальний підрозділ СБ), так і до зовнішнього (розвідувальний підрозділ СБ) кола забезпечення безпеки господарського об’єкта: конфіденційні помічники (далі КП) –ті, хто активно співпрацює з СБ; довірчі контакти – особи, що виконують окремі завдання Служби безпеки (вони надають лише первинну, сигнальну інформацію. У перспективі ці люди зазвичай є об’єктами розробки для подальшого залучення їх в якості конфіденційних помічників); інші контакти – це ті, використання яких провадиться “втемну” і лише спорадично. Підбір інформаторів є одним з найделікатніших моментів у роботі Служби безпеки. Помилка у виборі може обернутися не лише особистою драмою людини, що виявила бажання співпрацювати із СБ, але й провалом ретельно спланованого розвідувального чи контррозвідувального заходу. Вразливість тієї чи иншої особи не повинна бути основним критерієм її вербування. У переважній більшості випадків залучення до конфіденційної співпраці зумовлюється реальною можливістю отримання об’єктом необхідної інформації (оперативними можливостями об’єкта) і ступенем надійности його як можливого партнера враховуючи його морально-етичні якості. Не варто надавати значення високому соціяльному статусові об’єкта, процес підтримки контакту з ним може бути недешевим, а от успіх справи аж ніяк не ґарантованим. Значно простіше розговорити обслуговуючий та технічний персонал, що “має доступ”, і який за своєю поінформованістю инколи не поступається топ-менеджерам. У більшості випадків оперативника цікавить не думка самого начальника як такого, а правильно і без спотворень викладена фактура.
Для виходу на особу, що володіє необхідною інформацією, зазвичай використовують так звані “довгограючі” чи багатоходові комбінації. На першому етапі до співпраці долучають навідника, що зазвичай не має прямого доступу до інформації, але має сталі (ділові, сімейні, інтимні тощо) зв’язки з такими людьми. За його допомогою уточнюється коло осіб, що володіють потрібними відомостями, збирається необхідна фактура по кожній персоналії, а подекуди припустиме посередництво інформатора для знайомства оперативника з об’єктом чи навіть передача через нього вербувальної пропозиції.
Вербування – процес доволі складний і переважно досить тривалий. Буває, що його повністю – від першого знайомства до залучення до співпраці – здійснює один і той самий оперативник. Инколи в цьому процесі беруть участь декілька співробітників СБ: один знайомиться, инший вивчає, третій домовляється про співпрацю, четвертий працює із завербованим аґентом. На першому етапі вивчення кандидата чи, як ми його будемо називати надалі, об’єкта вербувальної розробки (ОВР), дуже корисний збір інформації зі сторонніх джерел, наприклад, за місцем проживання та праці (попередньої роботи) ОВР (зашифроване опитування сусідів та співробітників про його поведінку, ставлення до грошей, пристрасть до алкоголю та наркотиків, можливі відхилення у психічній і сексуальній поведінці). Зібрана у такий спосіб фактура хоча і є досить розповсюдженою формою отримання первинної інформації про об’єкт, напряму використовується дуже рідко. Складений таким чином психологічний портрет може видатись досить повним, проте, враховуючи можливе свідоме спотворення ВР інформації про себе. абсолютно бути в ньому переконаним не можна. У розвідці й контррозвідці поспішні дії – неприпустима розкіш, що часто закінчується зірочкою на черговому обеліску. Аби правильно оцінити поведінку об’єкта, необхідно з’ясувати – якими мотивами й якою інформацією, отриманою попередньо, він керується у своїх вчинках. Для цього можна запропонувати наступну методику подальшої розробки об’єкта:
– встановлення та поглиблення безпосереднього особистого контакту з ОВР: за попередньо розробленим пляном організовується “випадкове знайомство”, в процесі якого триває вивчення об’єкта, відбувається його ідеологічна обробка і зондаж у необхідному напрямі, тобто визначається, що може бути використано як підстава для вербування; – оцінюється перспективність залучення ОВР до співпраці, як результат– вербувальна пропозиція, що ґрунтується на особливостях психіки об’єкта. Як чинник тиску за необхідности можна використовувати погрозу компрометації;
– завершення контакту (у випадку, якщо з якихось причин ВР виявиться непридатним для подальшого використання).
Встановлення та поглиблення безпосереднього особистого контакту з об’єктом, його тестування
На даному етапі необхідно встановити особистий контакт з об’єктом розробки, що дозволить краще відчути ОВР у процесі спілкування, організувати глибше вивчення його як особи, перевірити на об’єктивність інформацію з питань, відповіді на які вже добре відомі. З метою виявлення відповідей, що не відповідають дійсності, задаються спеціяльно підготовлені питання, з відповідей на які можна судити про ступінь щирости того, хто відповідає.
Алгоритм дослідження ОВР з допомогою проективних методик надзвичайно простий:
– у результаті оперативного управління бесідою загострити увагу досліджуваного на якійсь відсторонений темі;
– застосувавши стимулюючу комунікацію, уважно його вислухати;
– і, нарешті, розшифрувати отриману інформацію, ретельно проаналізувавши почуте.
Так, наприклад, у бесідах про стан здоров’я можна з’ясувати подробиці біографії, сильні та слабкі сторони характеру об’єкта, його політичні преференції, коло спілкування, зв’язки в оточенні, перспективи просування по службі тощо.
Сильним боком цієї методики є її комплексний підхід, тобто семантичний аналіз отриманих даних супроводжується співставленням інформації, отриманої шляхом візуального контролю зовнішніх виявів емоційних переживань об’єкта. Саме поведінкові ситуації, незначні жести, окремі випадкові репліки ОВР, відповідним чином опрацьовані й співставлені, сприяють отриманню необхідної транскрипції мовленого і дозволяють скласти цілісну картину.
“Не слухай, що кажуть, дивись, що роблять”, – казали древні, і мали рацію. Уся сукупність дрібниць, що спостерігаються у звичайній обстановці, має бути узагальнена для того, щоби доповнити психологічний портрет кандидата за тими ж параметрами, що й зібрана раніше інформація зі сторонніх джерел: ставлення до грошей і матеріяльної вигоди, до жінок і алкоголю, до доброї кухні і до мандрів, балакучість чи стриманість, метушливість чи скромність, швидкість чи загальмованість рефлексів, імпульсивність чи байдужість, підозрілість чи довірливість, проникливість чи поверховість. Так, наприклад, у часи “залізної завіси” для ЦРУ в якості вербувальної бази найбільший інтерес становили особи з країн Східної Европи віком від 35 до 45 років, коли людина, незалежно від того, хоче вона чи ні, психологічно переоцінює досягнуте нею в житті. Саме на цьому етапі життєвого циклу почуття незадоволености роботою і сімейним становищем сягає свого апогею. У цьому зв’язку оперативникам американської розвідки для детальнішого вивчення рекомендували осіб, які з тих чи инших причин не можуть спрацюватись з керівництвом, не знаходять порозуміння з колегами по роботі й уважають себе недооціненими й позбавленими перспектив. Все це могло спонукати цих осіб зайнятись пошуком незвичних шляхів самореалізації, зокрема й у формі співпраці з іноземною розвідкою. Особливу увагу інструкція ЦРУ з вербування громадян з країн соцтабору звертала на роботу з марнославними, самовпевненими людьми, що вважають себе винятковими персонами, які тяжко переносять звичайні життєві труднощі і вважають, що мають отримати від життя набагато більше. Найхарактернішими особливостями таких людей є самозакоханість та еґоцентризм. Індивідууми, що володіють такими якостями, однозначно вважають, що їм уготована особлива роль у житті. Вони прагнуть успіху й визнання. До цього ж, не можна не брати до уваги і притаманне багатьом із них бажання помститись конкретним особам чи суб’єктами господарювання, які, на їхню думку, стали перешкодою на шляху задоволення їх устремлінь. У пляні вербувальної вразливости більшої уваги заслуговують особи “з подвійним дном”, чи, як кажуть, з “роздвоєною ліберальністю”. Розглянемо додаткові можливості зі складання психологічного портрету ОВР. Досить інформативним є відвідування місця праці ОВР, і, якщо це вдасться зробити, місця його проживання. Відомо, що людина намагається конструювати навколишнє середовище за власним смаком. Усі ці преференції і треба продіаґностувати.