Курсовая на тему Вдосконалення системи управління залученням позикового капіталу з метою забезпечення фінансової системи
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2014-07-05Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Вдосконалення системи управління залученням позикового капіталу з метою забезпечення фінансової системи підприємства.
ПЛАН
Вступ. 3
1. Розробка комплексу задач «Вдосконалення системи управління залученням позикового капіталу з метою забезпечення фінансової стабільності підприємства». 4
2. Аналіз складу та структури позикових фінансових ресурсів ДП «Діапазон» в динаміці 12
3. Аналіз ефективності залучення і використання позикових коштів ДП «Діапазон». 21
Висновок. 30
Список використаної літератури. 32
Додатки. 34
Однією з важливих задач діяльності підприємства є управління оборотним капіталом. Управління оборотним капіталом підприємства представляє собою важкий та багатофакторний процес, який направлений перш за все на задоволення поточних потреб підприємства в фінансових ресурсах для здійснення статутної діяльності.
При практичній реалізації управління оборотним капіталом підприємство вступає в фінансові відносини з власниками, банками та іншими кредиторами, виходить на різні ринки матеріальних та трудових ресурсів, а також на фондовий ринок.
Для будь – якого підприємства достатній рівень ліквідності є однією з важливих характеристик стабільності господарської діяльності. Втрата ліквідності призведе не тільки до додаткових витрат, але й до періодичних зупинок виробництва . Якщо грошові кошти, дебіторська заборгованість та виробничо матеріальні запаси підтримуються на відповідно низьких рівнях, то ймовірність неплатоспроможності чи нестачі коштів для здійснення рентабельної діяльності досить велика. З ростом величини чистого оборотного капіталу ризик ліквідності зменшується. Але взаємозв'язок між ризиком ліквідності та рівнем чистого оборотного капіталу має більш складний вид, так як не всі поточні активи однаково позитивно впливають на рівень ліквідності. Все одно можна сформувати найпростіший варіант управління оборотними коштами, який зводить до мінімуму ризик втрати ліквідності: чим більше перевищення поточних активів над поточними зобов’язаннями , тим менша міра ризику; таким чином, потрібно прагнути до нарощування чистого оборотного капіталу.
Процес організації управління оборотним капіталом складається з таких принципів:
1. Надання підприємству самостійності в розпорядженні та управлінні оборотними коштами.
2. Визначення планової потреби, та розміщення оборотних коштів по окремим елементам.
3. Підтримка раціонального співвідношення між власними та запозиченими засобами;
4. Забезпечення необхідного рівня ліквідності підприємства.
Перший принцип , а саме надання підприємству самостійності в розпорядження та управління оборотними коштами - це означає оперативну самостійність у використанні оборотних коштів.
Другий принцип - визначення планової потреби - це зводиться до визначення оптимальної потреби оборотного капіталу, яка забезпечувала б безперервність процесу виробництва, виконання планових завдань за умови забезпечення ритмічної роботи. Крім цього, це досить дорого обходиться підприємству, так як, виникають додаткові затрати на зберігання та складування. Заниження може призвести до перебоїв у виробництві та реалізації продукції, до несвоєчасного виконання підприємством своїх зобов'язань. І в цьому, і в іншому випадку наслідком є нестабільний фінансовий стан, нераціональне використання ресурсів, що веде до втрати прибутку.
Конкретні розміри оборотного капіталу визначаються поточною потребою і залежать від :
· характеру та важливості виробництва;
· тривалості виробничого циклу;
· сезонності роботи;
· темпів росту виробництва, змін об'ємів і умов збуту продукції;
· порядку розрахунків і організація розрахунково –касового обслуговування;
· фінансових можливостей підприємства;
· періодичності та строків находження платежів[1].
Обсяг фінансових ресурсів, що необхідні для забезпечення діяльності підприємства, визначається через нормування, яке представляє собою встановлення оптимальної величини оборотних коштів, необхідних для організації здійснення нормальної господарської діяльності підприємства. Нормування оборотних коштів є предметом внутрішньогосподарського планування, одним із ключових направлень управління формуванням і використанням оборотного капіталу. За допомогою нормування фінансові служби підприємства визначають потребу у власних оборотних коштах в мінімальному, але в достатньому об'ємі, що забезпечує виконання запланованих завдань і підтримку безперебійності виробничого процесу.
Наступним принципом є підтримка раціонального співвідношення між власними та залученими засобами , що особливо важливо при різних умовах кредитування, та визначення правильної політики управління фінансуванням оборотних активів.
В умовах ринкової економіки нормальна виробничо – господарська діяльність неможлива без використання залучених коштів, як одне з джерел формування оборотного капіталу. Залучення фінансових ресурсів дозволяє підприємству прискорити обертання оборотних коштів, збільшувати об'єми господарських операцій, зменшувати незавершене виробництво. Але використання даного джерела призводить до виникнення деяких проблем в фінансовій діяльності підприємства, які пов'язані з необхідністю подальшого обслуговування прийнятих на себе боргових зобов'язань. До тих пір, поки розмір додаткового доходу, який забезпечується залученням позикових ресурсів, перекриває видатки на обслуговування кредиту, фінансове положення суб'єкта господарювання залишається стабільним[2].
При рівності цих показників виникає питання про доцільність залучення кредитних ресурсів, як таких, що не забезпечують додаткового доходу. При перевищенні розмірів затрат по обслуговуванню кредиторської заборгованості додаткові доходи від неї будуть погіршувати фінансову ситуацію в формі:
1. Зменшення прибутку через необхідність направлення значної частини виручки від основної діяльності на рахунки кредиторів (підприємство фактично починає працювати не на себе , а на кредиторів) ;
2. Подальше збільшення заборгованості через необхідність залучення нових позик для обслуговування раніше отриманих кредитів (різновидність ефекту “фінансової піраміди”);
3. Збитки фінансової самостійності підприємства через неможливість здійснення своєчасних розрахунків за своїми зобов'язаннями (банкрутство, як кінцевий результат некомпетентного управління запозиченими коштами)[3].
Таким чином, задача забезпечення раціонального співвідношення власних та залучених фінансових ресурсів в сучасних умовах набуває загальну актуальність для будь – якого суб'єкта господарювання. На практиці для контролю за співвідношенням запозичених та власних коштів частіше всього використовують розрахунковий коефіцієнт, який визначається за формулою :
Кс = Сзс : Ссс, де
Кс – коефіцієнт співвідношення власних та залучених коштів підприємства в розрахунковому періоді;
Сзс - сума залучених коштів в розрахунковому періоді;
Ссс – сума власних коштів в розрахунковому періоді (14; 162).
При значенні даного коефіцієнта більше 1 - підприємство втрачає фінансову незалежність від кредиторів.
Співвідношення залучених та власних коштів буде вважатися прийнятною до тих пір, поки видатки на обслуговування всіх отриманих кредитів будуть покриватися додатковими доходами від їх використання.
На думку Ковальова В.В. – автора підручника “Фінансовий аналіз: Управління капіталом”[4] велике значення має вибір стратегії фінансування оборотних коштів в залежності від джерела покриття ( довгострокові, короткострокові кредити чи за рахунок власних коштів) змінної їх частини (тобто , це та частина , яка відображає додаткові поточні активи, необхідні у вигляді страхового запасу чи в “пікове періоди”, тобто до вибору відносної величини чистого оборотного капіталу (власних оборотних коштів)[5].
Саме цей автор виділяє 4 моделі фінансування активів : агресивна, ідеальна, консервативна, компромісна. Вибір тієї чи іншої моделі стратегії фінансування зводиться до встановлення величини довгострокових пасивів і розрахунку на її основі величини чистого оборотного капіталу як різниця між довгостроковими пасивами та необоротними активами[6].
Ідеальна модель - ґрунтується на самій сумі категорій «поточні активи» та їх взаємній відповідності із джерелами фінансування. Модель означає, що поточні активи по величині співпадають з короткостроковими зобов'язаннями, тобто чистий оборотний капітал дорівнює нулю. На практиці така модель практично не зустрічається. Крім того, з позиції ліквідності вона найбільш ризикована, оскільки при несприятливих умовах (наприклад, необхідно розрахуватися зі всіма кредиторами одночасно) підприємство може опинитися перед необхідністю продажу частини основних засобів для покриття поточної кредиторської заборгованості. Суть цієї стратегії полягає в тому, що довгострокові пасиви встановлюються на рівні необоротних активів.
Агресивна модель означає, що довгострокові пасиви служать джерелами покриття необоротних активів і системної частини поточних активів, тобто того їх мінімуму , який необхідний для здійснення господарської діяльності. В цьому випадку чистий оборотний капітал дорівнює цьому мінімуму. Змінна частина поточних активів в повному обсязі покривається короткостроковою кредиторською заборгованістю. З позицій ліквідності ця стратегія також досить ризикована, оскільки реального обмежитися тільки мінімумом поточних активів неможливо[7].
Консервативна модель означає, що змінна частина поточних активів також покривається довгостроковими пасивами. В цьому випадку короткострокової кредиторської заборгованості немає, відсутній і ризик втрати ліквідності. Чистий оборотний капітал дорівнює величині поточних активів. Безумовно модель носить штучний характер. Ця стратегія передбачає встановлення довгострокових пасивів на рівні необоротних активів, системної частини оборотних активів, змінної частини оборотних активів[8].
Компромісна модель - найбільш реальна. В цьому випадку необоротні активи, системна частина поточних активів покривається довгостроковими пасивами. Чистий оборотний капітал дорівнює по величині суми системної частини поточних активів та половинні їх змінної частини. В окремі моменти підприємство може мати лишні поточні активи, що негативно впливає на прибуток, але це можна вважати як плата за підтримання ризику втрати ліквідності на потрібному рівні[9].
Принцип забезпечення необхідного рівня ліквідності підприємства, тобто можливість своєчасного і в повному обсязі виконати свої фінансові зобов'язання з використанням лише грошових коштів, а не інших видів свого майна.
Для будь – якого підприємства достатній рівень ліквідності є однією з важливих характеристик стабільності господарської діяльності. Втрата ліквідності призведе не тільки до додаткових витрат, але й до періодичних зупинок виробництва . Якщо грошові кошти, дебіторська заборгованість та виробничо матеріальні запаси підтримуються на відповідно низьких рівнях, то ймовірність неплатоспроможності чи нестачі коштів для здійснення рентабельної діяльності досить велика. З ростом величини чистого оборотного капіталу ризик ліквідності зменшується. Але взаємозв'язок між ризиком ліквідності та рівнем чистого оборотного капіталу має більш складний вид, так як не всі поточні активи однаково позитивно впливають на рівень ліквідності. Все одно можна сформувати найпростіший варіант управління оборотними коштами, який зводить до мінімуму ризик втрати ліквідності: чим більше перевищення поточних активів над поточними зобов’язаннями , тим менша міра ризику; таким чином, потрібно прагнути до нарощування чистого оборотного капіталу.
Зовсім інший вид має залежність між прибутком та рівнем оборотного капіталу. При низькому рівні оборотного капіталу виробнича діяльність не підтримується належним чином, звідси – можлива втрата ліквідності, періодичні збої в роботі та низький прибуток. При деякому оптимальному рівні оборотного капіталу прибуток стає максимальним. Подальше зростання величини оборотних коштів призведе до того, що підприємство буде мати в розпорядженні тимчасово вільні поточні активи, а також надмірні витрати функціонування, що призведе до зниження прибутку.
Таким чином, політика управління оборотним капіталом повинна забезпечити пошук компромісу між ризиком втрати ліквідності та ефективністю роботи.
Це призводить до вирішення двох важливих задач:
· Забезпечення платоспроможності. Така умова відсутня, якщо підприємство не здатне оплатити рахунки, виконувати зобов'язання. Підприємство, яке не має достатнього рівня оборотного капіталу може зіткнутися з ризиком неплатоспроможності;
· Забезпечення прийнятного об’єму, структури та рентабельності активів. Різні рівні різних поточних активів по – різному діють на прибуток. Наприклад, високий рівень виробничо – матеріальних запасів потребує відповідно значних поточних витрат, в той час, як широкий асортимент готової продукції в подальшому може теж призвести до підвищення об’єму реалізації та збільшенню доходів. Кожне рішення, пов’язане з визначенням рівня поточних активів повинно бути розглянуто як з позиції рентабельності даного виду активів, так з позиції оптимальної структури фінансових ресурсів.
Ризик втрати ліквідності чи зниження ефективності, зумовлений змінами в поточних активах , прийнято називати лівостороннім, оскільки ці активи розміщенні в лівій частині балансу. Подібний ризик, але зумовлений змінами в зобов’язаннях називається правостороннім[10].
Можна виділити явища, які потенційно несуть в особі лівосторонній ризик:
· недостача грошових коштів;
· недостатність власних кредитних можливостей;
· недостатність виробничих запасів;
· надлишковий об’єм поточних активів[11].
До найбільш суттєвих явищ , які потенційно несуть в собі правосторонній ризик, можна віднести:
· високий рівень кредиторської заборгованості;
· неоптимальне співвідношення між короткостроковими та довгостроковими джерелами запозичених коштів ;
· висока частота довгострокового позичкового капіталу. ПЛАН
Вступ. 3
1. Розробка комплексу задач «Вдосконалення системи управління залученням позикового капіталу з метою забезпечення фінансової стабільності підприємства». 4
2. Аналіз складу та структури позикових фінансових ресурсів ДП «Діапазон» в динаміці 12
3. Аналіз ефективності залучення і використання позикових коштів ДП «Діапазон». 21
Висновок. 30
Список використаної літератури. 32
Додатки. 34
Вступ
Однією з важливих задач діяльності підприємства є управління оборотним капіталом. Управління оборотним капіталом підприємства представляє собою важкий та багатофакторний процес, який направлений перш за все на задоволення поточних потреб підприємства в фінансових ресурсах для здійснення статутної діяльності. При практичній реалізації управління оборотним капіталом підприємство вступає в фінансові відносини з власниками, банками та іншими кредиторами, виходить на різні ринки матеріальних та трудових ресурсів, а також на фондовий ринок.
Для будь – якого підприємства достатній рівень ліквідності є однією з важливих характеристик стабільності господарської діяльності. Втрата ліквідності призведе не тільки до додаткових витрат, але й до періодичних зупинок виробництва . Якщо грошові кошти, дебіторська заборгованість та виробничо матеріальні запаси підтримуються на відповідно низьких рівнях, то ймовірність неплатоспроможності чи нестачі коштів для здійснення рентабельної діяльності досить велика. З ростом величини чистого оборотного капіталу ризик ліквідності зменшується. Але взаємозв'язок між ризиком ліквідності та рівнем чистого оборотного капіталу має більш складний вид, так як не всі поточні активи однаково позитивно впливають на рівень ліквідності. Все одно можна сформувати найпростіший варіант управління оборотними коштами, який зводить до мінімуму ризик втрати ліквідності: чим більше перевищення поточних активів над поточними зобов’язаннями , тим менша міра ризику; таким чином, потрібно прагнути до нарощування чистого оборотного капіталу.
1. Розробка комплексу задач «Вдосконалення системи управління залученням позикового капіталу з метою забезпечення фінансової стабільності підприємства»
Процес організації управління оборотним капіталом складається з таких принципів:
1. Надання підприємству самостійності в розпорядженні та управлінні оборотними коштами.
2. Визначення планової потреби, та розміщення оборотних коштів по окремим елементам.
3. Підтримка раціонального співвідношення між власними та запозиченими засобами;
4. Забезпечення необхідного рівня ліквідності підприємства.
Перший принцип , а саме надання підприємству самостійності в розпорядження та управління оборотними коштами - це означає оперативну самостійність у використанні оборотних коштів.
Другий принцип - визначення планової потреби - це зводиться до визначення оптимальної потреби оборотного капіталу, яка забезпечувала б безперервність процесу виробництва, виконання планових завдань за умови забезпечення ритмічної роботи. Крім цього, це досить дорого обходиться підприємству, так як, виникають додаткові затрати на зберігання та складування. Заниження може призвести до перебоїв у виробництві та реалізації продукції, до несвоєчасного виконання підприємством своїх зобов'язань. І в цьому, і в іншому випадку наслідком є нестабільний фінансовий стан, нераціональне використання ресурсів, що веде до втрати прибутку.
Конкретні розміри оборотного капіталу визначаються поточною потребою і залежать від :
· характеру та важливості виробництва;
· тривалості виробничого циклу;
· сезонності роботи;
· темпів росту виробництва, змін об'ємів і умов збуту продукції;
· порядку розрахунків і організація розрахунково –касового обслуговування;
· фінансових можливостей підприємства;
· періодичності та строків находження платежів[1].
Обсяг фінансових ресурсів, що необхідні для забезпечення діяльності підприємства, визначається через нормування, яке представляє собою встановлення оптимальної величини оборотних коштів, необхідних для організації здійснення нормальної господарської діяльності підприємства. Нормування оборотних коштів є предметом внутрішньогосподарського планування, одним із ключових направлень управління формуванням і використанням оборотного капіталу. За допомогою нормування фінансові служби підприємства визначають потребу у власних оборотних коштах в мінімальному, але в достатньому об'ємі, що забезпечує виконання запланованих завдань і підтримку безперебійності виробничого процесу.
Наступним принципом є підтримка раціонального співвідношення між власними та залученими засобами , що особливо важливо при різних умовах кредитування, та визначення правильної політики управління фінансуванням оборотних активів.
В умовах ринкової економіки нормальна виробничо – господарська діяльність неможлива без використання залучених коштів, як одне з джерел формування оборотного капіталу. Залучення фінансових ресурсів дозволяє підприємству прискорити обертання оборотних коштів, збільшувати об'єми господарських операцій, зменшувати незавершене виробництво. Але використання даного джерела призводить до виникнення деяких проблем в фінансовій діяльності підприємства, які пов'язані з необхідністю подальшого обслуговування прийнятих на себе боргових зобов'язань. До тих пір, поки розмір додаткового доходу, який забезпечується залученням позикових ресурсів, перекриває видатки на обслуговування кредиту, фінансове положення суб'єкта господарювання залишається стабільним[2].
При рівності цих показників виникає питання про доцільність залучення кредитних ресурсів, як таких, що не забезпечують додаткового доходу. При перевищенні розмірів затрат по обслуговуванню кредиторської заборгованості додаткові доходи від неї будуть погіршувати фінансову ситуацію в формі:
1. Зменшення прибутку через необхідність направлення значної частини виручки від основної діяльності на рахунки кредиторів (підприємство фактично починає працювати не на себе , а на кредиторів) ;
2. Подальше збільшення заборгованості через необхідність залучення нових позик для обслуговування раніше отриманих кредитів (різновидність ефекту “фінансової піраміди”);
3. Збитки фінансової самостійності підприємства через неможливість здійснення своєчасних розрахунків за своїми зобов'язаннями (банкрутство, як кінцевий результат некомпетентного управління запозиченими коштами)[3].
Таким чином, задача забезпечення раціонального співвідношення власних та залучених фінансових ресурсів в сучасних умовах набуває загальну актуальність для будь – якого суб'єкта господарювання. На практиці для контролю за співвідношенням запозичених та власних коштів частіше всього використовують розрахунковий коефіцієнт, який визначається за формулою :
Кс = Сзс : Ссс, де
Кс – коефіцієнт співвідношення власних та залучених коштів підприємства в розрахунковому періоді;
Сзс - сума залучених коштів в розрахунковому періоді;
Ссс – сума власних коштів в розрахунковому періоді (14; 162).
При значенні даного коефіцієнта більше 1 - підприємство втрачає фінансову незалежність від кредиторів.
Співвідношення залучених та власних коштів буде вважатися прийнятною до тих пір, поки видатки на обслуговування всіх отриманих кредитів будуть покриватися додатковими доходами від їх використання.
На думку Ковальова В.В. – автора підручника “Фінансовий аналіз: Управління капіталом”[4] велике значення має вибір стратегії фінансування оборотних коштів в залежності від джерела покриття ( довгострокові, короткострокові кредити чи за рахунок власних коштів) змінної їх частини (тобто , це та частина , яка відображає додаткові поточні активи, необхідні у вигляді страхового запасу чи в “пікове періоди”, тобто до вибору відносної величини чистого оборотного капіталу (власних оборотних коштів)[5].
Саме цей автор виділяє 4 моделі фінансування активів : агресивна, ідеальна, консервативна, компромісна. Вибір тієї чи іншої моделі стратегії фінансування зводиться до встановлення величини довгострокових пасивів і розрахунку на її основі величини чистого оборотного капіталу як різниця між довгостроковими пасивами та необоротними активами[6].
Ідеальна модель - ґрунтується на самій сумі категорій «поточні активи» та їх взаємній відповідності із джерелами фінансування. Модель означає, що поточні активи по величині співпадають з короткостроковими зобов'язаннями, тобто чистий оборотний капітал дорівнює нулю. На практиці така модель практично не зустрічається. Крім того, з позиції ліквідності вона найбільш ризикована, оскільки при несприятливих умовах (наприклад, необхідно розрахуватися зі всіма кредиторами одночасно) підприємство може опинитися перед необхідністю продажу частини основних засобів для покриття поточної кредиторської заборгованості. Суть цієї стратегії полягає в тому, що довгострокові пасиви встановлюються на рівні необоротних активів.
Агресивна модель означає, що довгострокові пасиви служать джерелами покриття необоротних активів і системної частини поточних активів, тобто того їх мінімуму , який необхідний для здійснення господарської діяльності. В цьому випадку чистий оборотний капітал дорівнює цьому мінімуму. Змінна частина поточних активів в повному обсязі покривається короткостроковою кредиторською заборгованістю. З позицій ліквідності ця стратегія також досить ризикована, оскільки реального обмежитися тільки мінімумом поточних активів неможливо[7].
Консервативна модель означає, що змінна частина поточних активів також покривається довгостроковими пасивами. В цьому випадку короткострокової кредиторської заборгованості немає, відсутній і ризик втрати ліквідності. Чистий оборотний капітал дорівнює величині поточних активів. Безумовно модель носить штучний характер. Ця стратегія передбачає встановлення довгострокових пасивів на рівні необоротних активів, системної частини оборотних активів, змінної частини оборотних активів[8].
Компромісна модель - найбільш реальна. В цьому випадку необоротні активи, системна частина поточних активів покривається довгостроковими пасивами. Чистий оборотний капітал дорівнює по величині суми системної частини поточних активів та половинні їх змінної частини. В окремі моменти підприємство може мати лишні поточні активи, що негативно впливає на прибуток, але це можна вважати як плата за підтримання ризику втрати ліквідності на потрібному рівні[9].
Принцип забезпечення необхідного рівня ліквідності підприємства, тобто можливість своєчасного і в повному обсязі виконати свої фінансові зобов'язання з використанням лише грошових коштів, а не інших видів свого майна.
Для будь – якого підприємства достатній рівень ліквідності є однією з важливих характеристик стабільності господарської діяльності. Втрата ліквідності призведе не тільки до додаткових витрат, але й до періодичних зупинок виробництва . Якщо грошові кошти, дебіторська заборгованість та виробничо матеріальні запаси підтримуються на відповідно низьких рівнях, то ймовірність неплатоспроможності чи нестачі коштів для здійснення рентабельної діяльності досить велика. З ростом величини чистого оборотного капіталу ризик ліквідності зменшується. Але взаємозв'язок між ризиком ліквідності та рівнем чистого оборотного капіталу має більш складний вид, так як не всі поточні активи однаково позитивно впливають на рівень ліквідності. Все одно можна сформувати найпростіший варіант управління оборотними коштами, який зводить до мінімуму ризик втрати ліквідності: чим більше перевищення поточних активів над поточними зобов’язаннями , тим менша міра ризику; таким чином, потрібно прагнути до нарощування чистого оборотного капіталу.
Зовсім інший вид має залежність між прибутком та рівнем оборотного капіталу. При низькому рівні оборотного капіталу виробнича діяльність не підтримується належним чином, звідси – можлива втрата ліквідності, періодичні збої в роботі та низький прибуток. При деякому оптимальному рівні оборотного капіталу прибуток стає максимальним. Подальше зростання величини оборотних коштів призведе до того, що підприємство буде мати в розпорядженні тимчасово вільні поточні активи, а також надмірні витрати функціонування, що призведе до зниження прибутку.
Таким чином, політика управління оборотним капіталом повинна забезпечити пошук компромісу між ризиком втрати ліквідності та ефективністю роботи.
Це призводить до вирішення двох важливих задач:
· Забезпечення платоспроможності. Така умова відсутня, якщо підприємство не здатне оплатити рахунки, виконувати зобов'язання. Підприємство, яке не має достатнього рівня оборотного капіталу може зіткнутися з ризиком неплатоспроможності;
· Забезпечення прийнятного об’єму, структури та рентабельності активів. Різні рівні різних поточних активів по – різному діють на прибуток. Наприклад, високий рівень виробничо – матеріальних запасів потребує відповідно значних поточних витрат, в той час, як широкий асортимент готової продукції в подальшому може теж призвести до підвищення об’єму реалізації та збільшенню доходів. Кожне рішення, пов’язане з визначенням рівня поточних активів повинно бути розглянуто як з позиції рентабельності даного виду активів, так з позиції оптимальної структури фінансових ресурсів.
Ризик втрати ліквідності чи зниження ефективності, зумовлений змінами в поточних активах , прийнято називати лівостороннім, оскільки ці активи розміщенні в лівій частині балансу. Подібний ризик, але зумовлений змінами в зобов’язаннях називається правостороннім[10].
Можна виділити явища, які потенційно несуть в особі лівосторонній ризик:
· недостача грошових коштів;
· недостатність власних кредитних можливостей;
· недостатність виробничих запасів;
· надлишковий об’єм поточних активів[11].
До найбільш суттєвих явищ , які потенційно несуть в собі правосторонній ризик, можна віднести:
· високий рівень кредиторської заборгованості;
· неоптимальне співвідношення між короткостроковими та довгостроковими джерелами запозичених коштів ;
В теорії фінансового менеджменту розроблені різні варіанти впливу на рівні ризиків. Основними з них виступають такі:
1. Мінімізація поточної короткострокової заборгованості, в тому числі кредитів банків. Цей підхід зменшує можливість втрати ліквідності. Проте, така стратегія потребує використання довгострокових джерел та власного капіталу для фінансування більшої частини оборотного капіталу;
2. Мінімізація сукупних витрат фінансування. В цьому випадку ставка робиться на переважне використання короткострокової кредиторської заборгованості як джерел покриття активів. Це джерело найбільш дешеве, разом з тим для нього характерний високий рівень ризику невиконання зобов’язань на відміну від ситуації, коли фінансування поточних активів здійснюється переважно за рахунок довгострокових джерел;
3. Максимізація повної вартості фірми. Ця стратегія включає процес управління оборотним капіталом в загальну фінансову стратегію підприємства. Ця стратегія означає, що будь – які зміни у складі капіталу, які призводять до підвищення “ ціни” підприємства, слід визнати доцільним.
2. Аналіз складу та структури позикових фінансових ресурсів ДП «Діапазон» в динаміці
ДП „Діапазон” створено у березні 2000р. як дочірнє підприємство ТОВ „Андора” (м.Київ).Юридична адреса підприємства: м. Київ, вул. Саксаганського 12/53
Діяльність підприємства включає декілька напрямів.
1) Збірка і продаж комп'ютерів, і комплектуючих до них. Поєднуючи широкий асортимент апаратної і програмної продукції, яку продає підприємство, знання і професіоналізм фахівців, підприємство надає клієнтам комплексні послуги, починаючи з простою збірки і продажем комп'ютера і закінчуючи складними мережними проектами які дозволяють якісно і надійно автоматизувати роботу підприємств клієнтів.
Одним із напрямів діяльності підприємства є розробка, впровадження і подальший супровід програм системи 1С: Підприємство.
2)1С: Франчайзинг. ДП „Діапазон” 5 років є постійним партнероми фірми "1С" і займається розповсюдженням і упровадженням її програмних продуктів. Пріоритетним є упровадження програм системи 1С: Підприємство. ДП „Діапазон” має штат висококваліфікованих програмістів, сертифікованих по всіх компонентах системи 1С: Підприємство.
3) Продаж комп'ютерних меблів. ДП „Діапазон має у продажу величезний асортимент комп'ютерних меблів для дому або офісу.
4) Витратні матеріали. Підприємство реалізує картріджи і тонери, папір для будь-яких принтерів і факс-апаратів, дискети і компакт-диски, спеціальні засоби для догляду за технікою тощо.
Структуру підприємства наведено на рис. 2.1.
SHAPE \* MERGEFORMAT
| Директор |
| Комерційний директор |
| Фінансовий директор |
| Головний бухгалтер |
| Бухгалтерія |
| Цех по збору ПК |
| Маркетинговий відділ |
| Відділ програмного забезпечення |
| Відділ збуту |
| Торговий зал |
| Фінансова служба |
Рис. 2.1 Організаційна структура ДП „Діапазон”
Як видно з рис. 2.1 очолює підприємство директор, який має двох заступників – комерційного директора (курує виробничу та торгівельну діяльність підприємства) та фінансового директора (курує фінансові питання).
Розглянемо фінансовий стан підприємства. Аналіз фінансового стану підприємства проводиться з метою визначення динаміки та структури змін у складі майна та джерел фінансування підприємства за певний період, що характеризує ефективність управління ним, здатність підприємства до саморозвитку. Так як фінансова стійкість підприємства – це його здатність функціонувати і розвиватися так, щоб зберігати рівновагу між активами і власним капіталом та зобов'язаннями в умовах впливу зовнішніх факторів, які не залежать від підприємства і, яких важко спрогнозувати, і внутрішніх факторів, яких дуже багато, та яких треба вчасно врахувати. Стійкий фінансовий стан підприємства – це гарантія стійкої платоспроможності та його інвестиційної привабливості.
ДП «Діапазон» діє на основі госпрозрахунку з метою отримання прибутку, тому важливо проводити аналіз фінансового стану підприємства, щоб своєчасно виявити недоліки в діяльності і оперативно знайти резерви для їх усунення.
Аналіз фінансових розрахункових показників (коефіцієнтів) направлений на вивчення структури активів підприємства, якості і інтенсивності їх використовування, способу їх фінансування; він дозволяє оцінити рентабельність фірми, її платоспроможність і ліквідність, а також деякі інші сторони її фінансового життя. Спираючись на результати дослідження, інвестори, кредитори і керівництво компанії можуть визначити специфіку економічної ситуації в ній на день оцінки. Цінною якістю фінансового аналізу є те, що він дозволять порівнювати результати декількох періодів і на основі цього оцінювати тенденції розвитку господарсько-економічної діяльності підприємства.
Незалежно від того, чим викликана необхідність аналізу, його прийоми в єстві завжди одні і ті ж. Його головний інструмент - виведення і інтерпретація різних фінансових коефіцієнтів. Правильне застосування даних прийомів дозволяє відповісти на багато питань щодо стану фінансового здоров'я фірми.
Бухгалтерські документи надають відомості, з одного боку, про положення фірми на конкретну дату, з іншою - про специфіку її діяльності за певний період. Реальна цінність бухгалтерських звітів для фінансового аналізу полягає в тому, що вони виступають як джерело інформації, що допомагає робити прогнози відносно майбутніх доходів фірми і виплачуваних дивідендів.
Аналіз розрахункових показників є самим споживаним (і навіть "зловживаним") інструментом фінансового аналізу. Отримати фінансовий коефіцієнт можна, розділивши одну статті або суму балансу або звіту про прибутки на іншу статтю. Зрозуміло, не кожний результат таких дій сприяє кращому розумінню фінансового положення фірми, характеру її діяльності. Фінансовий аналіз повинен оперувати показниками, актуальними для конкретної фінансової проблеми або рішення. Про "зловживання" фінансовим аналізом можна говорити в тих випадках, коли якомусь фінансовому показнику надається дуже велике значення. Не можна позитивно або негативно оцінювати ліквідність фірми, робити висновки про "здоров'я" структури капіталу, спираючись тільки на один показники, або вважати який-небудь показник дуже високим або дуже низьким. Один показник може бути симптомом, але для того, щоб зробити повноцінний висновок або знайти причини, необхідно проаналізувати ситуацію з різних сторін.
Виявити тенденції в розвитку діяльності підприємства протягом 2006 року можна на основі фінансової звітності, а саме : форми №1 – Баланс; форми №2 – Звіт про фінансові результати; форми №3 – Звіт про рух грошових коштів.
На основі отриманих даних проведено горизонтальний та вертикальний аналіз балансу підприємства, вертикальний аналіз фінансових результатів, показники фінансової стійкості та ліквідності.
Горизонтальний аналіз балансу підприємства полягає в порівнянні показників звітності попереднього і поточного періодів. При цьому здійснюється постатейне зіставлення статей балансу і визначається абсолютна і відносна зміна статей. Аналізуючи динаміку валюти балансу, порівнюють її значення на початок та кінець періодів. Ціль горизонтального аналізу – виявити абсолютні та відносні зміни величин різних статей балансу і дати оцінку цим змінам.
Розрахунок горизонтального аналізу балансів за 2006 рік представлений в додатку №1.
По результатам горизонтального аналізу можуть бути зроблені такі висновки:
1. зміни в активах – на кінець року збільшилися необоротні активи (основні засоби) на 1180 %; зменшилися оборотні активи на 28 % головним чином за рахунок зменшення виробничих запасів на 34 % , за рахунок зменшення дебіторської заборгованості на 4,7 %, за рахунок зменшення грошових коштів на 32%.
2. зміни в пасивах - на кінець року суттєво зменшилися поточні зобов'язання, за рахунок зменшення короткострокових кредитів на 82,6 %, за рахунок зменшення заборгованості по зобов'язанням на 85 %, при цьому суттєво збільшилася величина власного капіталу (нерозподілений прибуток) на 473,5 %.
Вертикальний аналіз балансу є аналізом внутрішньої структури звітності. При проведенні такого аналізу ціла частина прирівнюється до 100 % і обчислюється питома вага кожної її складової. Цілими частинами приймаються підсумки за розділами та валюта балансу. За допомогою цього методу аналізу з'ясовують яку частину у статті балансу становить конкретна стаття, що дозволяє визначити вплив показника цієї статті на діяльність підприємства (додаток № 2).
По результатам вертикального аналізу балансів ДП «Діапазон» можуть бути зроблені такі висновки:
1. зміни в активах - зменшилася в кінці року питома вага виробничих запасів на 26,0 %, питома вага дебіторської заборгованості на 2,0 %, питома вага грошових коштів, що призвело до зменшення питомої ваги оборотних активів в активі балансу; збільшилася питома вага необоротних активів в структурі активу балансу на 33,0 %;
2. зміни в пасивах – збільшилася в кінці року питома вага власного капіталу (нерозподіленого прибутку) на 103,1 %; зменшилася питома вага поточних зобов'язань на 103,1 %, зокрема, зменшилася питома вага короткострокових кредитів на 48,9 % та питома вага заборгованості по розрахункам на 54,2 %.
Наступним етапом проведення фінансового аналізу діяльності підприємства є розрахунок абсолютних показників фінансової стійкості, що характеризують міру забезпеченості запасів та затрат підприємства джерелами їх формування: власними та запозиченими.
В результаті проведених розрахунків абсолютних показників фінансової стійкості можна зробити висновок, що дане підприємство в 1 та 3 кварталах відчувало гостру нестачу власних оборотних засобів, при цьому підприємство залучало кредити, тому фінансовий стан даного підприємства можна було вважать як кризовий, але ситуація змінюється найкраще в 4 кварталі, так як власний оборотний капітал становить вже 18,2 тис. грн., тобто планується до збільшення в кінці року на 18,9 тис. грн.
Таблиця 2.1
Аналіз абсолютних показників фінансової стійкості
«Діапазон» за 2006 рік
( тис. грн.)
| № п/п | Показники | Квартали | Відхилення | ||||||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 4 кв. / 1 кв. | 4 кв. / 2 кв. | 4 кв. / 3 кв. | |||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | |
| 1 | Власний оборотний капітал (ВОЗ) | -0,7 | 0,8 | -8,3 | 18,2 | 18,9 | 17,4 | 26,5 | |
| 2 | Надлишок/ нестача ВОЗ формування запасів | -0,7 | 0,8 | -8,3 | 18,2 | 18,9 | 17,4 | 26,5 | |
| 3 | Наявність ВОЗ і залучених засобів | -0,7 | 0,8 | -8,3 | 18,2 | 18,9 | 17,4 | 26,5 | |
З проведених розрахунків можна зробити висновок, що підприємство «Діапазон» в 4 кварталі вже має достатньо власних оборотних коштів необхідних для фінансової стабільності, на відміну попередніх кварталів, зокрема в 4 кварталі коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами більший за нормативне значення. На кінець року підприємство покриває 80 % короткострокових кредитів, це на 96 % більше ніж в 1 кв.
Таблиця 2.2.
Аналіз відносних показників фінансової стабільності
«Діапазон» за 2006 рік
| № п/п | Показники | Квартали | Відхилення | ||||||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 4 кв. / 1 кв. | 4 кв. / 2 кв. | 4 кв. / 3 кв. | |||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | |
| 1 | Коефіцієнт забезпеченості власними коштами (К з.в.ю.) | -0,29 | 0,09 | -0,34 | 1,10 | 1,39 | 1,01 | 1,44 | |
| 2 | Коефіцієнт забезпеченості матеріальних запасів власними коштами ( К зм.в.к.) | -0,29 | 0,1 | -0,34 | 1,1 | 1,39 | 1,01 | 1,44 | |
| 3 | Коефіцієнт маневреності власного капіталу | 1,0 | 1,0 | 1,0 | 0,59 | -0,41 | -0,41 | -0,41 | |
| 4 | Коефіцієнт автономії, (К авт.) | -0,16 | 0,06 | -0,23 | 0,80 | 0,96 | 0,74 | 1,03 | |
| 5 | Коефіцієнт співвідношення залучених та власних коштів | -7,29 | 16,0 | -5,34 | 0,25 | 7,54 | -15,75 | 5,59 | |
| 6 | Коефіцієнт реальної вартості майна | 0,55 | 0,61 | 0,69 | 0,76 | 0,21 | 0,15 | 0,07 | |
Таблиця 2.3.
Загальна характеристика фінансового стану
«Діапазон» за 2006 рік
| № п/п | Показники | Квартали | Відхилення | ||||||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 4 кв. / 1 кв. | 4 кв. / 2 кв. | 4 кв. / 3 кв. | |||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | |
| 1 | Виробничі запаси, тис. грн. | 2,4 | 8,3 | 24,7 | 16,5 | 14,1 | 8,2 | -8,2 | |
| 2 | Власні оборотні засоби та короткострокові кредити, тис. грн. | 1,0 | 1,8 | 13,3 | 22,5 | 21,5 | 20,7 | 9,2 | |
Наступним етапом проведення аналізу фінансового стану підприємства є аналіз ліквідності балансу. Ліквідність балансу визначається як міра покриття всіх зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких в грошові кошти відповідає строку погашення зобов'язань (таблиця 2.4).
Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо виконується така нерівність : А1 >> П1; А2 >> П2; А3 >> П3 ; А4 << П4.
А1 – це найбільш ліквідні активи; А2 – швидкореалізуючі активи;
А3 – повільнореалізуючі активи ; А4 - важкореалізуючі активи;
П1 – найбільш поточні зобов'язання; П2 – короткострокові пасиви;
П3 – довгострокові пасиви; П4 – постійні пасиви.
Таблиця 2.4.
Аналіз ліквідності балансу підприємства за 2006 рік
| № п/п | Квартали | А1 | А2 | А3 | А4 | П1 | П2 | П3 | П4 |
| 1. | Квартал 1 | 2,0 | - | 2,4 | - | 5,1 | - | - | -0,7 |
| 2. | Квартал 2 | 0,5 | 4,8 | 8,3 | - | 12,8 | - | - | 0,8 |
| 3. | Квартал 3 | 5,0 | 6,3 | 24,7 | - | 44,3 | - | - | -8,3 |
| 4. | Квартал 4 | 3,4 | 6,0 | 16,5 | 12,8 | 7,7 | - | - | 31,0 |
| 5. | Всього | 10,9 | 17,1 | 51,9 | 12,8 | 69,9 | - | - | 22,8 |
На кінець 2006 року планується покращення фінансової ситуації «Діапазон», зокрема в 4 кварталі коефіцієнт абсолютної ліквідності збільшується майже вдвічі; величина власного оборотного капіталу в кінці року буде 18,2 тис.грн., що на 18,9 тис.грн. більше ніж на початку року; в кінці року «Діапазон» буде мати абсолютну фінансову стабільність, так як величина власного оборотного капіталу значно перевищує величину запасів (22,5 >16,5), тоді як в 1, 2 та 3 кварталах підприємство мало критичне фінансове положення; в кінці року зменшується тривалість операційного та фінансового циклів, що свідчить про іммобілізацію оборотних коштів з дебіторської заборгованості, запасів та за кредитами; в кінці року баланс підприємства буде найбільше наближений до ліквідного, але буде не виконуватися одна умова : А1 >> П1, тобто підприємство все ще не буде мати достатній рівень платоспроможності.
3. Аналіз ефективності залучення і використання позикових коштів ДП «Діапазон»
Аналіз ефективності залучення і використання позикових коштів – короткострокового кредиту в розмірі 60 тис.грн. ДП «Діапазон» проведемо шляхом вивчення взаємозв’язку прибутку, оборотного капіталу та грошових коштів.
З обороту оборотних коштів починається весь процес оборотності капіталу, ось чому фактором прискорення оборотних коштів, фактором синхронізації руху оборотного капіталу з прибутком та грошовими коштами слід приділяти особливу увагу.
Факторами “притоку” оборотного капіталу виступають:
· реалізація товару;
· реалізація майна;
· ріст дебіторської заборгованості;
· реалізація акцій та облігацій за готівкові кошти;
· надходження кредитних ресурсів.
Факторами “відтоку” оборотного капіталу виступають:
· закупка сировини та матеріалів;
· придбання об'єктів основних засобів;
· виплата заробітної плати;
· сплата відсотків за кредит;
· нарахування на заробітну плату.
Для ув'язки зміни прибутку, оборотного капіталу та грошових коштів
необхідно виконати декілька попередніх розрахунків:
- перший розрахунок – це визначення об'єму закупок матеріалів за звітний період:
M = R n + ∆ KZ , де
R n - розрахунки з постачальниками (погашення у звітному періоді кредиторської заборгованості)
∆ KZ - зміни залишків кредиторської заборгованості.
- другий розрахунок – це відношення суми матеріальних затрат, які включаються в собівартість продукції:
MZ = M - ∆ Z, де
∆ Z - зміни залишків виробничих запасів;
- третій розрахунок – це визначення суми грошових надходжень від дебіторів:
DZ = N - ∆ R A , де
N - виручка від реалізації продукції без ПДВ, акцизів;
∆ R A - зміни залишків дебіторської заборгованості за звітний період.
Таблиця 3.1
Початкові данні для аналізу руху грошових коштів
ДП «Діапазон» за 2006 рік.
| № п/п | Показники | Сума, тис.грн |
| 1. | На початок 2006 року | |
| 1.1. | Запаси | - |
| 1.2. | Дебітори | - |
| 1.3. | Кредитори | - |
| 1.4. | Основні засоби | - |
| 2. | Операції за звітний період | |
| 2.1. | Реалізація (без ПДВ) | 324,9 |
| 2.2 | Отримані кредитні ресурси | 60,0 |
| 2.2. | Розрахунки з постачальниками | 100,9 |
| 2.3. | Розрахунки з оплати праці | 90,5 |
| 2.4. | Придбання основних засобів | 15,5 |
| 2.5. | Інші операційні видатки | 41,7 |
| 3. | На кінець року | |
| 3.1. | Запаси | 16,5 |
| 3.2. | Дебітори | 6,0 |
| 3.3. | Кредитори | 7,7 |
| 3.4. | Основні засоби | 12,8 |
178,6 = 170,9 + ( 7,7 - 0 )
Об'єм матеріальних затрат, що включаються в собівартість продукції:
162,1 = 178,6 - ( 16,5 - 0 )
Грошові надходження від дебіторів :
318,9 = 324,9 - ( 6,0 – 0 ).
Таблиця 3.2
Аналіз взаємозв'язку прибутку, оборотного капіталу
та грошових коштів на ДП «Діапазон»
| № п/п | Показники | Прибутки та збитки | Оборотний капітал | Грошові кошти |
| 1 | Надходження коштів: - реалізація продукції | 324,9 | 324,9 | - |
| - приріст запасів | - | 16,5 | - | |
| - грошові кошти | - | - | 318,9 | |
| 2 | Видатки : - матеріальні затрати | 162,1 | - | - |
| - закупка матеріалів | - | 178,6 | - | |
| - оплата матеріалів | - | - | 170,9 | |
| - оплата праці | 90,5 | 90,5 | 90,5 | |
| - придбання основних засобів | - | 15,5 | 15,5 | |
| - інші операційні видатки | 41,7 | 41,7 | 41,7 | |
| 3 | Чисті надходження ( видаток ) коштів | 30,6 | 15,1 | 0,3 |
30,6 – 15,5 = 15,1
0,3 + 16,5 + 6,0 – 7,7 = 15,1
30,6 – 15,5 – 16,5 – 6,0 + 7,7 = 0,3
Отже, приток оборотного капіталу ( 15,1 тис.грн.) є результатом отриманого валового прибутку 30,6 тис.грн. мінус затрати на придбання основних засобів в загальній сумі 15,5 тис.грн.
Чистий приток грошових коштів в сумі 0,3 тис.грн. виник в результаті підрахунку сум притоку та відтоку коштів. Приток коштів виник за рахунок валового прибутку 30,6 тис.грн. та збільшенням кредиторської заборгованості (короткострокового кредиту) 7,7 тис.грн.
Відтік грошових коштів виник за рахунок придбання основних засобів (15,5 тис.грн ), збільшенням запасів на суму 16,5 тис.грн. та збільшенням дебіторської заборгованості на суму 6,0 тис.грн.
Таким чином, залучення кредитних ресурсів дозволило ДП «Діапазон» покращити поточну діяльність, збільшити оборотність активів та джерел фінансування, підвищити рентабельність.
Розробка стратегії формування оборотного капіталу передбачає вибір моделі фінансування оборотних активів : агресивна , ідеальна, консервативна, компромісна. В розділі І більш докладно описано моделі фінансування оборотних активів. Тобто, суть стратегії формування оборотного капіталу передбачає визначення розміру та виду (власні, залучені) джерел фінансування оборотних активів.
Якщо при незмінному об'ємі короткострокових фінансових зобов'язань буде збільшуватися частка оборотних активів, які фінансуються за рахунок власних джерел та довгострокового запозиченого капіталу, то розмір поточних активів та поточних пасивів буде збільшуватися. В такому випадку буде збільшуватися фінансова стабільність підприємства, але знижується ефект фінансового важеля і збільшується середньозважена вартість капіталу в цілому, так як відсоткова ставка по довгостроковим кредитам в силу їх ризику вища, чим по короткостроковим кредитам. Відповідно, якщо при незмінній участі власного капіталу та довгострокових кредитів в формуванні оборотних активів буде збільшуватися сума короткострокових фінансових зобов'язань, то розмір чистого оборотного капіталу буде зменшуватися. В цьому випадку може бути знижена загальна середньозважена вартість капіталу, досягнуте більш ефективне використання власного капіталу за рахунок росту ефекту фінансового важелю, але при цьому буде знижуватися фінансова стабільність та платоспроможність підприємства (зниження платоспроможності буде відбуватися за рахунок збільшення об'єму поточних зобов'язань і збільшення частоти виплат боргу).
Таким чином, вибір відповідних джерел фінансування оборотних коштів в кінцевому результаті визначається співвідношення між рівнем ефективності використання капіталу та рівнем ризику фінансової стабільності та платоспроможності підприємства. Враховуючи ці фактори і будується політика управління фінансуванням оборотних активів.
Таблиця 3.3
Моделі управління оборотними активами ДП «Діапазон»
(прогнозні значення на 2006 рік)
тис. грн.
| Місяці | Поточні активи | Необоротні активи | Всього активів | Постійний оборотний капітал | Змінний оборотний капітал |
| Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень | 48,3 49,7 50,0 51,0 48,3 25,8 49,7 50,0 51,0 51,5 48,3 50,0 | 13,0 13,0 13,0 13,0 13,0 13,0 13,0 13,0 13,0 13,0 13,0 13,0 | 61,3 62,7 63,0 64,0 61,3 38,8 62,7 63,0 64,0 64,5 61,3 63,0 | 25,8 25,8 25,8 25,8 25,8 25,8 25,8 25,8 25,8 25,8 25,8 25,8 | 22,5 23,9 24,2 25,2 22,5 - 23,9 24,2 25,2 25,7 22,5 24,2 |
 | ||
 | ||
 |
| ||
 | ||
Рис. 3.1. Різні моделі фінансування оборотних активів
Відповідно даним, постійний оборотний капітал на ДП «Діапазон»
складає 25,8 тис. грн.
Мінімальна потреба в джерелах фінансування всіх активів на ДП «Діапазон» складає 58,2 тис.грн. в червні.
Максимальна потреба в джерелах фінансування всіх активів на ДП «Діапазон» складає 64,5 тис.грн. в жовтні.
На даному підприємстві довгострокові пасиви (ДП), як одне з джерел фінансування оборотних активів, складаються з власного капіталу, так як довгостроковий запозичений капітал на підприємстві відсутній.
Згідно з агресивною моделлю фінансування (лінія ) довгострокові пасиви, тобто власний капітал покриває необоротні активи та системну частину поточних активів, тобто того їх мінімуму, який необхідний для здійснення господарської діяльності. Інша потреба в джерелах фінансування покривається за рахунок короткострокового кредиторської заборгованості. В цьому випадку чистий оборотний капітал (ЧОК) дорівнює системній частині поточних активів:
ЧОК = СЧ, тобто ЧОК = 25,8 тис.грн.
З позиції ліквідності ця стратегія є досить ризикована, так як обмежитися в процесі виробництва лише мінімумом активів неможливо.
Ця модель передбачає встановлення довгострокових пасивів (власного капіталу) на рівні, що задається такою базовою балансовою моделлю :
ДП = НА + СЧ , тобто
ДП = 13,0 тис. грн. + 25,8 тис. грн. = 38,8 тис. грн.
Оскільки на ДП «Діапазон» відсутній довгостроковий запозичений капітал, а якщо при незмінній участі власного капіталу буде збільшуватися сума короткострокових фінансових зобов'язань і збільшуватися частота виплати боргу, то розмір чистого оборотного капіталу буде зменшуватися.
Використовувати цю модель на даному підприємстві не раціонально.
Згідно з консервативною моделлю фінансування ( лінія 2) власний капітал покриває необоротні активи, системну частину поточних активів та змінну частину поточних активів. При цьому чистий оборотний капітал ( ЧОК ) дорівнює поточним активам :
ЧОК = ПА, тобто = 51,5 тис.грн.
Ця модель передбачає встановлення довгострокових пасивів (власного капіталу) на рівні, що задається такою базовою балансовою моделлю:
ДП = НА + СЧ + ЗЧ , тобто
ДП = 13,0 тис + 25,8 тис. + 25,7 тис. = 64,5 тис.грн.
З позиції ліквідності ця стратегія є найбільш прийнятною, так як передбачає відсутність короткострокової кредиторської заборгованості та короткострокових кредитів, і відповідно відсутність ризику втрати ліквідності, а також ризику зниження ефективності, так як підприємство не залучає довгострокового запозиченого капіталу. Але з позиції структури капіталу ця модель не є оптимальною, так як використання лише власного капіталу для фінансування поточних активів призводить до обмеження темпів розвитку підприємства, тобто нездатність забезпечення формування необхідного об'єму активів в періоди, що найбільш сприятливі для кон’юнктури ринку, і не використання фінансової можливості приросту прибутку на вкладений капітал.
Згідно з компромісною моделлю фінансування (лінія 3 ) власний капітал покриває необоротні активи, системну частину поточних активів та половину змінної частини активів, а іншу половину покриває короткострокова кредиторська заборгованість. При цьому чистий оборотний капітал (ЧОК) дорівнює сумі системної частини поточних активів та половини змінної частини :
ЧОК = СЧ + 0,5 * ЗЧ , тобто
ЧОК = 25,8 тис. + 0,5 * 25,7 тис. = 38,7 тис.грн.
Ця модель передбачає встановлення довгострокових пасивів (власного капіталу) на рівні, що задається такою базовою балансовою моделлю :
ДП = НА + СЧ + 0,5 * ЗЧ
ДП = 13,0 тис. + 25,8 тис. + 0,5 * 25,7 тис. = 51,7 тис.грн.
Для ДП «Діапазон» на даному етапі розвитку характерна агресивна модель фінансування оборотних активів, але ця модель не є оптимальною з позиції ліквідності.
Як рекомендації щодо вибору моделі фінансування оборотних активів підприємству можна рекомендувати використовувати компромісну модель, це означає, що ДП «Діапазон» буде використовувати не лише власний капітал для фінансування оборотних активів, а й короткострокові кредити банків. З позиції структури капіталу та ліквідності ця модель є більш оптимальною для даного підприємства.
Загалом проблема вибору структури фінансування в значній мірі є проблемою маркетингу: компанія прагне привернути інвесторів з різними смаками і добробутом, використовуючи арсенал різноманітних фінансових інструментів.
Рішення про вибір коефіцієнта боргового навантаження можна розглядати як пошук наближення до точки, в якій різниця між податковими перевагами позик і витратами левериджованої фірми досягає максимуму.
Точної формули, за допомогою якої можна було б визначити оптимальну структуру капіталу, не існує, але будь-яке розумне рішення повинне враховувати чотири аспекти проблеми.
Об'єм податкових платежів. Компанія повинна бути упевнена в стабільному потоці прибутків на період обігу боргових зобов'язань, щоб розраховувати на досягнення чистої економії на податках за рахунок позик. Якщо компанія має мало шансів одержувати прибутки достатні, щоб скористатися перевагами податкового захисту процентних платежів, то результатом запозичень може стати негативна чиста економія на податках.
Діловий ризик. За інших рівних умов вірогідність виникнення фінансових труднощів і масштаб пов'язаних з ними витрат вище для компаній з високим діловим ризиком. Поєднання високого ділового і значного фінансового ризиків є украй безрозсудним, і на практиці більшість ризикових проектів фінансується за рахунок власного капіталу.
Якість активів. Витрати конфлікту інтересів і вірогідність фінансових труднощів вище у тих компаній, вартість яких значною мірою залежить від перспектив зростання або вартості нематеріальних активів. Будь-який кредитор чудово розуміє, що земля і нерухомість - незрівнянно більш надійне забезпечення боргу, ніж зареєстрований товарний знак або унікальні знання. Тому об'єм позик фірм з підвищеною часткою ризикових нематеріальних активів значно менше об'ємів позик фірм з великою часткою надійних фіксованих активів.
Доступність фінансування. В довгостроковій перспективі вартість компанії більше залежить від її інвестиційних і виробничих рішень, ніж від її рішень по вибору джерел фінансування. І, якщо компанія має обширні перспективи інвестицій з позитивними чистими приведеними вартостями, для неї найважливіше значення має вільний доступ до джерел фінансових ресурсів.
Оптимізація структури капіталу - це безперервний процес адаптації до змін економічної ситуації, податкового законодавства, сил конкуренції.
Рішення про вибір структури капіталу не можна ухвалювати ізольовано. Воно повинне бути частиною обґрунтованої стратегії фінансування, в якій враховуються ринкова позиція компанії, майбутні інвестиційні можливості, очікувані грошові потоки, дивідендна політика і потреба у фінансуванні.
Перспективні плани залучення позик повинні супроводитися прогнозними оцінками ризиків, вірогідних прибутків і якості балансу. Слід проаналізувати можливість виникнення і шляху виходу з ситуації, коли грошових коштів, що генеруються діючими активами, не вистачить для обслуговування і погашення боргу.
Стратегія фінансування починається з вибору компанією ділової стратегії, націленої на максимізацію її ринкової вартості. Стратегія реалізується через інвестиції, що забезпечують рух в заданому напрямі. Інвестиції вимагають грошей, а значить, рішення по фінансуванню повинні забезпечити залучення необхідних ресурсів.
Гарна стратегія фінансування повинна вирішувати найважливішу задачу фінансового менеджменту - забезпечення довгострокового зростання вартості компанії. Необхідний результат можуть дати дії, які по канонах класичних корпоративних фінансів можуть викликати негативну реакцію інвесторів. Це, наприклад, скорочення і навіть повна відмова від виплати дивідендів або викуп акцій із значною премією до ринкової ціни.
Необхідно відзначити особливо, що при зменшенні витрат на залучення капіталу вартість компанії зростає тільки тоді, коли зміна фінансового важеля не робить негативного впливу на операційний грошовий потік. Якщо слідством (або умовою) надання нового боргу є зниження допустимого рівня ризику і це приводить до подальшого скорочення операційних грошових потоків, вартість компанії може знизитися навіть при зниженні вартості капіталу.
В такій ситуації слід пригадати, що метою фінансового управління є максимізація вартості компанії, а не мінімізація витрат на капітал, і саме з цієї позиції підійти до формування структури капіталу.
Важливою складовою стратегії фінансування є проблема підготовки і адекватного доведення до інвесторів інформації про поточний стан, тактичних і стратегічних планах організації, яка здатна вплинути на кредитний рейтинг компанії і її ринкову вартість.
Часто свідома відмова від зовнішніх джерел фінансування стає причиною невиправданого обмеження темпів зростання бізнесу. А це значить, що корпоративна стратегія фінансування повинна відповідати рівню ризику ділових операцій і забезпечити фонди, необхідні для реалізації корпоративних планів розвитку. Вона повинна враховувати фінансові цілі компанії, її потреби у фінансових ресурсах, дивідендну політику і конкурентну позицію.
2. Белолипецкий В. Г. Финансы фирмы: Курс лекций/ Под ред. И. П. Мерзлякова. – М.: Инфра-М, 2001. - 298 с.
3. Бланк И.А. Финансовый менеджмент: учебный курс. – К.: Ника-Центр, 2002.
4. Бородина Е.И. Финансы предприятий / Е.И. Бородина, Ю.С. Голикова, Н.В. Колчина. – М.: Банки и биржи, 2002. – 208
5. Ван Хорн Дж. Основы управления финансами / Дж. Ван Хорн / Под ред. И.И. Елисеевой. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 791 с.
6. Зеляковская В.М., Васильев А.А. Финансовое планирование деятельности промышленного предприятия. Препринт научного доклада, подготовленного для участия в 39-й научно-практической конференции ВолгГТУ. – Волгоград: РПК «Политехник», 2002.
7. Ковалев А.М., Лапуста М.Г., Скамай Л.Г. Финансы фирмы. – М.: ИНФРА-М, 2003. – 496 с.
8. Количественные метода финансового анализа / Под ред. С. Дж. Брауна и М. П. Крицмена. – М.: ИНФРА-М, 2002. – 336 с.
9. Куксов А. Планирование деятельности предприятия // Экономист. – 2002. - № 6. – С. 61-67.
10. Кукукина И.Г. Управление финансами / И.Г. Кукукина. – М.: Юристъ, 2001. - 267 с.
11. Николаева О., Шишкова Т. Управленческий учет: учебное пособие. Изд-во «УРСС», 2002. – 368 с.
12. Репин В.В. Технологии управления финансами предприятия / В.В. Репин. – М.: «Издательский дом «АТКАРА», 2000.
13. Румянцева Е.Е. Финансы организаций: финансовые технологии управления предприятием: Учеб. пособие / Е.Е. Румянцева. – М.: ИНФРА-М, 2003. – 459 с.
14. Рындин А.Г., Шамаев Г.А. Организация финансового менеджмента на предприятии. – М.: Русская деловая литература, 2003. – 350 с.
15. Старовойтов М.К. Современная российская корпорация (организация, опыт, проблемы). – М.: Наука, 2001. – 312с.
Рішення про вибір коефіцієнта боргового навантаження можна розглядати як пошук наближення до точки, в якій різниця між податковими перевагами позик і витратами левериджованої фірми досягає максимуму.
Точної формули, за допомогою якої можна було б визначити оптимальну структуру капіталу, не існує, але будь-яке розумне рішення повинне враховувати чотири аспекти проблеми.
Об'єм податкових платежів. Компанія повинна бути упевнена в стабільному потоці прибутків на період обігу боргових зобов'язань, щоб розраховувати на досягнення чистої економії на податках за рахунок позик. Якщо компанія має мало шансів одержувати прибутки достатні, щоб скористатися перевагами податкового захисту процентних платежів, то результатом запозичень може стати негативна чиста економія на податках.
Діловий ризик. За інших рівних умов вірогідність виникнення фінансових труднощів і масштаб пов'язаних з ними витрат вище для компаній з високим діловим ризиком. Поєднання високого ділового і значного фінансового ризиків є украй безрозсудним, і на практиці більшість ризикових проектів фінансується за рахунок власного капіталу.
Якість активів. Витрати конфлікту інтересів і вірогідність фінансових труднощів вище у тих компаній, вартість яких значною мірою залежить від перспектив зростання або вартості нематеріальних активів. Будь-який кредитор чудово розуміє, що земля і нерухомість - незрівнянно більш надійне забезпечення боргу, ніж зареєстрований товарний знак або унікальні знання. Тому об'єм позик фірм з підвищеною часткою ризикових нематеріальних активів значно менше об'ємів позик фірм з великою часткою надійних фіксованих активів.
Доступність фінансування. В довгостроковій перспективі вартість компанії більше залежить від її інвестиційних і виробничих рішень, ніж від її рішень по вибору джерел фінансування. І, якщо компанія має обширні перспективи інвестицій з позитивними чистими приведеними вартостями, для неї найважливіше значення має вільний доступ до джерел фінансових ресурсів.
Оптимізація структури капіталу - це безперервний процес адаптації до змін економічної ситуації, податкового законодавства, сил конкуренції.
Рішення про вибір структури капіталу не можна ухвалювати ізольовано. Воно повинне бути частиною обґрунтованої стратегії фінансування, в якій враховуються ринкова позиція компанії, майбутні інвестиційні можливості, очікувані грошові потоки, дивідендна політика і потреба у фінансуванні.
Перспективні плани залучення позик повинні супроводитися прогнозними оцінками ризиків, вірогідних прибутків і якості балансу. Слід проаналізувати можливість виникнення і шляху виходу з ситуації, коли грошових коштів, що генеруються діючими активами, не вистачить для обслуговування і погашення боргу.
Стратегія фінансування починається з вибору компанією ділової стратегії, націленої на максимізацію її ринкової вартості. Стратегія реалізується через інвестиції, що забезпечують рух в заданому напрямі. Інвестиції вимагають грошей, а значить, рішення по фінансуванню повинні забезпечити залучення необхідних ресурсів.
Гарна стратегія фінансування повинна вирішувати найважливішу задачу фінансового менеджменту - забезпечення довгострокового зростання вартості компанії. Необхідний результат можуть дати дії, які по канонах класичних корпоративних фінансів можуть викликати негативну реакцію інвесторів. Це, наприклад, скорочення і навіть повна відмова від виплати дивідендів або викуп акцій із значною премією до ринкової ціни.
Висновок
Стратегія фінансування повинна забезпечувати зростання добробуту акціонерів. Оптимальна структура фінансування і обґрунтоване співвідношення боргу і власного капіталу мінімізують сукупну вартість капіталу компанії, дозволяючи їй одночасно привертати необхідні фінансові ресурси і зберігати гнучкість ухвалення фінансових рішень.Необхідно відзначити особливо, що при зменшенні витрат на залучення капіталу вартість компанії зростає тільки тоді, коли зміна фінансового важеля не робить негативного впливу на операційний грошовий потік. Якщо слідством (або умовою) надання нового боргу є зниження допустимого рівня ризику і це приводить до подальшого скорочення операційних грошових потоків, вартість компанії може знизитися навіть при зниженні вартості капіталу.
В такій ситуації слід пригадати, що метою фінансового управління є максимізація вартості компанії, а не мінімізація витрат на капітал, і саме з цієї позиції підійти до формування структури капіталу.
Важливою складовою стратегії фінансування є проблема підготовки і адекватного доведення до інвесторів інформації про поточний стан, тактичних і стратегічних планах організації, яка здатна вплинути на кредитний рейтинг компанії і її ринкову вартість.
Часто свідома відмова від зовнішніх джерел фінансування стає причиною невиправданого обмеження темпів зростання бізнесу. А це значить, що корпоративна стратегія фінансування повинна відповідати рівню ризику ділових операцій і забезпечити фонди, необхідні для реалізації корпоративних планів розвитку. Вона повинна враховувати фінансові цілі компанії, її потреби у фінансових ресурсах, дивідендну політику і конкурентну позицію.
Список використаної літератури
1. Бабич А.М. Финансы: Учебник / А.М. Бабич, Л.Н. Павлова. – М.: ИД ФБК-ПРЕСС, 2000. – 760 с.2. Белолипецкий В. Г. Финансы фирмы: Курс лекций/ Под ред. И. П. Мерзлякова. – М.: Инфра-М, 2001. - 298 с.
3. Бланк И.А. Финансовый менеджмент: учебный курс. – К.: Ника-Центр, 2002.
4. Бородина Е.И. Финансы предприятий / Е.И. Бородина, Ю.С. Голикова, Н.В. Колчина. – М.: Банки и биржи, 2002. – 208
5. Ван Хорн Дж. Основы управления финансами / Дж. Ван Хорн / Под ред. И.И. Елисеевой. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 791 с.
6. Зеляковская В.М., Васильев А.А. Финансовое планирование деятельности промышленного предприятия. Препринт научного доклада, подготовленного для участия в 39-й научно-практической конференции ВолгГТУ. – Волгоград: РПК «Политехник», 2002.
7. Ковалев А.М., Лапуста М.Г., Скамай Л.Г. Финансы фирмы. – М.: ИНФРА-М, 2003. – 496 с.
8. Количественные метода финансового анализа / Под ред. С. Дж. Брауна и М. П. Крицмена. – М.: ИНФРА-М, 2002. – 336 с.
9. Куксов А. Планирование деятельности предприятия // Экономист. – 2002. - № 6. – С. 61-67.
10. Кукукина И.Г. Управление финансами / И.Г. Кукукина. – М.: Юристъ, 2001. - 267 с.
11. Николаева О., Шишкова Т. Управленческий учет: учебное пособие. Изд-во «УРСС», 2002. – 368 с.
12. Репин В.В. Технологии управления финансами предприятия / В.В. Репин. – М.: «Издательский дом «АТКАРА», 2000.
13. Румянцева Е.Е. Финансы организаций: финансовые технологии управления предприятием: Учеб. пособие / Е.Е. Румянцева. – М.: ИНФРА-М, 2003. – 459 с.
14. Рындин А.Г., Шамаев Г.А. Организация финансового менеджмента на предприятии. – М.: Русская деловая литература, 2003. – 350 с.
15. Старовойтов М.К. Современная российская корпорация (организация, опыт, проблемы). – М.: Наука, 2001. – 312с.
Додатки
Додаток 1
Горизонтальний аналіз балансу ДП «Діапазон» за 2006 рік
Додаток №2
Вертикальний аналіз балансу
ДП «Діапазон» за 2006
Горизонтальний аналіз балансу ДП «Діапазон» за 2006 рік
| № п/п | Показники | Абсолютні значення, в тис.грн. | Горизонтальний аналіз в % | |||||
| 1 кв | 2 кв | 3 кв | 4 кв | 4кв/1кв | 4кв/2кв | 4кв/3кв | ||
| 1. | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 |
| 1. | Актив Необоротні активи | - | - | - | 12,8 | 1180,0 | 1180,0 | 1180,0 |
| 2. | Оборотні активи, вт.ч.: | 4,4 | 13,6 | 36,0 | 25,9 | 488,6 | 212,0 | -28,0 |
| -запаси | 2,4 | 8,3 | 24,7 | 16,5 | 587,5 | 98,7 | -33,1 | |
| - дебіторська заборгованість | - | 4,8 | 6,3 | 6,0 | 500,0 | 525,0 | -4,7 | |
| - грошові кошти | 2,0 | 0,5 | 5,0 | 3,4 | 70,0 | 580,0 | -32,0 | |
| Баланс | 4,4 | 13,6 | 36,0 | 38,7 | 779,5 | 184,5 | 7,5 | |
| 1. | Пасив Власний капітал: - нерозподілений прибуток /збиток | -0,7 | 0,8 | -8,3 | 31,0 | 4528,5 | 3775,0 | 473,5 |
| 2. | Довгострокові зобов'язання, | - | - | - | - | - | - | - |
| 3. | Поточні зобов'язання, | 5,1 | 12,8 | 44,3 | 7,7 | 50,9 | -39,84 | -82,6 |
| В т.ч.: - короткострокові кредити | 1,7 | 1,0 | 21,6 | 4,3 | 152,9 | 330,0 | -80,0 | |
| - заборг. по розрахунках | 3,4 | 11,8 | 22,7 | 3,4 | 0 | -71,1 | -85,0 | |
| Баланс | 4,4 | 13,6 | 36,0 | 38,7 | 779,5 | 184,5 | 7,5 | |
Вертикальний аналіз балансу
ДП «Діапазон» за 2006
| № п/п | Показники | Вертикальний аналіз, % | Зміни у відносних значеннях, % | |||||
| 1 кв | 2 кв | 3 кв | 4 кв | 4кв-1кв | 4кв-2кв | 4кв-3кв | ||
| 1. | Актив Необоротні активи | - | - | - | 33,0 | 33,0 | 33,0 | 33,0 |
| 2. | Оборотні активи, вт.ч.: | 100 | 100 | 100 | 67,0 | -33,0 | -33,0 | -33,0 |
| - запаси | 54,5 | 61,0 | 68,6 | 42,6 | -11,9 | -18,4 | -26,0 | |
| - дебіторська заборгованість | - | 35,3 | 17,5 | 15,5 | 15,5 | -19,8 | -2,0 | |
| - грошові кошти | 45,5 | 3,7 | 13,9 | 8,8 | -36,7 | 5,1 | -5,1 | |
| Баланс | 100 | 100 | 100 | 100 | 0 | 0 | 0 | |
| 1. | Пасив Власний капітал: - нерозподілений прибуток /збиток | -15,9 | 5,9 | -23,0 | 80,1 | 96,0 | 74,2 | 103,1 |
| 2. | Довгострокові зобов'язання, | - | - | - | - | - | - | - |
| 3. | Поточні зобов'язання, | 116,0 | 94,1 | 123,0 | 19,9 | -96,0 | -74,2 | -103,1 |
| В т.ч.: - короткострокові кредити | 39,0 | 7,4 | 60,0 | 11,1 | -27,9 | 3,7 | -48,9 | |
| - заборгованість по розрахунках | 77,0 | 87,0 | 63,0 | 8,8 | -68,2 | --78,2 | -54,2 | |
| Баланс | 100 | 100 | 100 | 100 | 0 | 0 | 0 | |
[1] Терещенко С.І. Показник CASH SLOW як критеій оцінки фінансового стану компаній // Фінанси України.- 2000.-№5.-с.36-46.
[2] Петленко Ю.В. Оптимізація джерел фінансових ресурсів підприємств // Фінанси України.- 2000.- №6.-с.45-58
[3] Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: 3-е изд., перераб. и доп.- Мн.: ИП “Экоперспектива”, 2005.- с.161
[4] Ковалёв В.В. Финансовий анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчётности. – М.: Финансы и статистика, 2003.- с.432.
[5] Ковалёв В.В. Финансовий анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчётности. – М.: Финансы и статистика, 2003.- с.275.
[6] Там же с. 276
[7] Там же с.277.
[8] Ковалёв В.В. Финансовий анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчётности. – М.: Финансы и статистика, 2003.- с.277.
[9] Там же с.278
[10] Ковалёв В.В. Финансовий анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчётности. – М.: Финансы и статистика, 2003.- с.279.
[11] Маркарьян Э., Герасименко Г. Финансовый анализ. – М.: Пригор, 1997. – с.273
