Умови та порядок отримання банківського кредиту

Підприємства отримують кредити на умовах терміновості, повернення, цільового характеру, забезпечення, платності.
Принцип терміновості означає, що кредит має бути погашений у визначений термін. Дотримання цього принципу відкриває кожному окремому підприємству можливості для отримання нових банківських кредитів, а також дає змогу уникнути сплати банку підвищених відсотків за несвоєчасне погашення суми позики. Якщо підприємство порушує строки погашення, то банк застосовує до нього штрафні санкції і може відмовити в повторній видачі кредиту.
Принцип повернення якнайтісніше пов'язаний із принципом терміновості. Кредит має бути погашений у термін, визначений кредитною угодою. Розрізняють: строкові, пролонговані і прострочені кредити.
Строкові кредити підприємства повертають своєчасно у визначений термін. Пролонговані кредити з'являються в підприємства за тимчасового браку коштів з причин, що не залежать від результатів його діяльності, і за згоди банку відстрочити термін погашення.
Прострочені кредити виникають тоді, коли в підприємства нема коштів для їх погашення. Наявність таких кредитів свідчить про скрутний фінансовий стан підприємства. Джерелом сплати відсотків за простроченими кредитами є прибуток підприємства після сплати податків.
Кредит надається підприємству на строго визначені цілі. Залежно від цілей розрізняють:
1) кредит для фінансування оборотного капіталу;
2) кредит для фінансування основного капіталу;
3) кредит для фінансування торговельно-посередницьких операцій.
Принцип забезпечення кредиту означає наявність у підприємства юридичне оформлених документів, що гарантують своєчасне повернення кредиту:
• заставне зобов'язання;
• договір-гарантія;
• договір-поручительство.
Використання застави як форми забезпечення повернення кредиту здійснюється згідно із законом України "Про заставу". Заставляти можна майнові права та майно, яке може бути відчужене заставодержателем і на яке може бути звернене стягнення.
Застава майна може здійснюватись передачею товаророзпорядчого документа підприємством-позичальником кредитору. Застава цінних паперів може здійснюватися передачею їх заставодержателю в депозитне володіння. Майно, яке перебуває у спільній власності підприємств. передається у заставу тільки за згодою всіх співвласників. Заміна предмета застави відбувається за погодженням із заставодержателем.
Ризик випадкової втрати предмета застави несе, як правило, власник закладеного майна. Законом або договором передбачається перебування закладеного майна у володінні заставодержателя, заставодавця або третьої особи.
Державне підприємство, за яким закріплено право державного володіння, самостійно здійснює заставу майна за винятком суцільного майнового комплексу підприємства та його структурних підрозділів, будинків та споруд, застава яких відбувається з дозволу та на умовах, узгоджених з органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном.
У договорі застави має бути позначене найменування, місцезнаходження сторін, суть забезпеченої заставою вимоги, розмір та строк виконання зобов'язання, опис, оцінка та місцезнаходження майна, а також інші умови. Договір застави укладається в письмовій формі. Коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, товари в обороті або переробці, договір застави нотаріально засвідчується. Нотаріальне засвідчення здійснюється: договору застави нерухомого майна за місцезнаходженням нерухомого майна; договору застави транспортних засобів - за місцем реєстрації цих засобів; договору застави товарів у обороті - за місцем знаходження підприємства.
Звернення стягнення на закладене майно підприємства може статися з рішення суду, арбітражного суду, третейського суду, а також у безспірному порядку на основі виконавчого напису нотаріусів.
Для укладання договору застави підприємство-заставодавець повинно передати банку (заставодержателю) такі документи:
а) договір страхування та страхове свідоцтво;
б) докази згоди органу, який управляє майном, на укладання договору, а також докази, що органи приватизації та трудовий колектив було повідомлено про цей факт;
в) витяги з книги запису застав;
г) установчі документи, свідоцтво про реєстрацію та нотаріально засвідчені зразки підписів своїх службових осіб.
Принцип платності означає, що підприємство має внести в банк визначену плату за користування кредитом.
Відсотки, які сплачує підприємство за користування короткост-роковими банківськими кредитами, відносять на собівартість продукції. Відсотки за кредит, узятий на капітальне будівництво чи реконструкцію, підприємства сплачують за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства.
Витрати підприємств на оплату відсотків за кредит відносять до складу валових витрат виробництва і обігу, що зменшує суму оподатковуваного прибутку.
Відсоткові ставки за кредит встановлюються комерційними банками на договірних засадах з підприємствами-позичальниками. Їх рівень залежить від загальної економічної кон'юнктури і факторів, які формують попит і пропозицію на ринку позикових коштів, а також регулюючих дій держави на цьому ринку. В Україні на рівень відсотків за кредити комерційних банків значно впливають відсоткові ставки за кредитні ресурси, які встановлює Національний банк.
Комерційні банки застосовують різні відсоткові ставки залежно від виду та об'єкта кредиту, строку кредитування, фінансового стану позичальника, міри кредитного ризику, наявності або браку гарантій своєчасного повернення боргу.
Виникнення кредитних відносин між підприємствами й банками можливе за таких умов.
1. Учасники кредитної угоди мають бути юридичними особами і функціонувати на принципах комерційного розрахунку.
2. Підприємство (позичальник) або має бути власником майна, або володіти правом на користування та розпорядження ним.
3. Необхідна наявність економічних і юридичних гарантій повернення кредиту після певного строку.
Процедуру отримання кредиту підприємством показано на рис. 1
 SHAPE  \* MERGEFORMAT

7

Контроль банку за виконанням підприємством умов кредитування

6

Надання кредиту

5

Підписання кредитного договору між підприємством і банком

4

Згода банку на надання кредиту

3

Оцінка банком ефективності комерційної угоди (інвести­ційного проекту) підприємства

2

Подання в банк заяви та інших документів на отримання кредиту

1

Попередні переговори

Рис. 1 Структурно-логічна схема оформлення кредитної угоди
4. Кредитор має бути так само заінтересований у видачі кредиту, як підприємство - в його отриманні, тобто повинні збігатися еко­номічні інтереси суб'єктів господарювання.
На першому етапі підприємство і банк ведуть переговори на предмет можливого укладення кредитної угоди. За позитивних наслідків переговорів банк готовий прийняти документи підприємства для розгляду.
На другому етапі підприємство звертається в банк і подає йому такі документи:
1. Заяву про надання кредиту.
2. Статут підприємства (нотаріально засвідчений).
3. Установчий договір (нотаріально засвідчений).
4. Реєстраційне посвідчення (свідоцтво) або патент (нотаріально засвідчені).
5. Договір оренди або інші документи щодо права власності на землю або права тимчасового користування земельною ділянкою, (нотаріально засвідчені).
6. Контракти (договори) між продавцем і покупцем, замовником і підрядчиком на виконання будівельно-монтажних робіт.
7. Довідку з банку про розмір сплаченого статутного фонду, а також витяги з поточного і валютного рахунків підприємства (позичальника).
8. Фінансову звітність: форму № 1 "Баланс підприємства"; форму № 2 "Звіт про фінансові результати і їх використання"; форму № 5 "Звіт про стан майна підприємства".
9. Висновок аудиторської фірми щодо фінансового стану підприємства.
10. Бізнес-план.
11. Ліцензію на проект, який кредитується (якщо така потрібна).
12. Підтвердження Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України про наявність квоти.
13. Підтвердження наявності складських приміщень.
14. Підтвердження наявності виробничих площ і потужностей.
15. Підтвердження наявності застави або поручительство чи гарантію (один із цих документів).
16. Клопотання місцевих і державних органів влади й управління про надання підприємству кредиту.
17. Документи, що підтверджують право власності на заставлене майно.
Погоджуючись на видачу довгострокового кредиту на будівництво нових об'єктів, розширення діючих потужностей, їх реконструкцію або технічне переоснащення, банк вимагає від підприємства вкладення його власних коштів, як правило, в розмірі від 10 до 30% вартості проекту.
При цьому підприємство подає до установи банку документи згідно зі стандартним переліком документів для довгострокового кредитування, а також додатково:
 - зведений кошторис будівництва;
 - відомості про договірну ціну;
 - контракти та договори на виконання робіт з будівництва, постачання обладнання та його монтажу;
 - документ про відведення земельної ділянки під будівництво даного об'єкта;
 - дозвіл органів виконавчої влади (держархбудконтролю) на проведення будівельних робіт;
 - висновки експертизи - відомчої, екологічної, охорони праці, енергетичної.
Банк має право вимагати від підприємства подання проектно-кошторисної документації для здійснення експертизи проектних рішень щодо будівництва.
Для підприємств, які є надійними і постійними клієнтами банку, перелік документів може бути й меншим.
Кредитування витрат з будівництва, реконструкції або технічного переоснащення здійснюється відкриттям підприємству невідновлюваної кредитної лінії. Кредитування розпочинається лише після використання підприємством-позичальником власних коштів, передбачених на ці заходи.
На третьому етапі банк:
•        вивчає формальну й неформальну інформацію про підприємство;
•        оцінює його ділову репутацію та імідж;
•        аналізує кредитоспроможність підприємства, проводить поглиблене обстеження його фінансового стану і визначає міру ризику;
•        визначає перспективи розвитку підприємства;
•        перевіряє наявність джерел і гарантій погашення кредиту.
Для надання кредиту важливе значення має оцінка кредитоспро-можності позичальника. Кредитоспроможність підприємства оцінюється на основі системи показників, які відображають розміщення і джерела обігових коштів, результати фінансової діяльності. Вибір показників залежить від особливостей виробничої діяльності, галузевої специфіки та інших факторів.
Під час аналізу кредитоспроможності враховується також наявність чи відсутність у минулому кредитних відносин підприємства з банком, розмір і строки надання позики.
Комерційний банк здійснює оцінку фінансового стану підприємства перед наданням йому позики, а далі - щоквартально.
В Україні критерії оцінки фінансового стану підприємства-пози-чальника визначаються кожним комерційним банком самостійно.
Для оцінки фінансового стану підприємства - юридичної особи враховуються такі об'єктивні показники його діяльності:
• обсяг реалізації;
• прибутки і збитки;
• рентабельність;
• ліквідність;
• грошові потоки (рух коштів на рахунках клієнтів);
• склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості. Ураховуються також інші фактори:
• ефективність управління підприємством;
• ринкова позиція підприємства і його залежність від циклічних і структурних змін в економіці та галузі;
• наявність державних замовлень і державної підтримки підприємства.
Комерційні банки розробляють показники додаткової оцінки підприємств-позичальників залежно від основного виду діяльності та форм власності.
 SHAPE  \* MERGEFORMAT

А. Фінансові коефіцієнти. Дають можливість оцінити фінансовий стан і ефективність роботи підприємства

Б. Рух коштів. Аналіз цього фактора дає змогу виявити тенденції та сезонну потребу підприєм­ства у грошових ресурсах

В. Оцінка ділового середовища. Уможливлює визначення ступеня впли­ву на підприємство ризику, пов'язаного з діловим середовищем

Визначення фінансових потреб підприємства

Рис. 2 Напрямки аналізу підприємства-позичальника з метою оцінки його кредитоспроможності
На основі проведеного аналізу системи основних показників діяльності комерційним банком визначається клас надійності підприємства-позичальника.
Для підприємства, що отримує кредит, важливо знати, на які аспекти його діяльності банк звертатиме особливу увагу (рис. 2).
А. Фінансові коефіцієнти
До фінансових коефіцієнтів належать:
• коефіцієнт заборгованості;
• коефіцієнт ліквідності;
• коефіцієнти оборотності;
• коефіцієнти прибутковості.
Коефіцієнт заборгованості показує, наскільки діяльність підприємства фінансується за рахунок позичених коштів. Цей коефіцієнт розраховують діленням загальної заборгованості на власний капітал. Частка позичених коштів дає уявлення про кредитоспроможність підприємства та рівень фінансового ризику, якого можуть діати кредитори: що нижчий коефіцієнт, то ліпше вони захищені і втрат у разі, коли підприємство різко скоротить обсяг активів зазнає збитків.
Коефіцієнт ліквідності свідчить про здатність підприємства виконати короткострокові зобов'язання. Розраховують цей коефіцієнт діленням ліквідних активів на короткострокову заборгованість. Коефіцієнти обіґовості свідчать, наскільки ефективно підприємство використовує свої активи. "Обіговість дебіторської заборгованості у днях" показує середню кількість днів, необхідних для погашення дебіторської заборгованості. "Обіговість товарно-матеріальних запасів у днях" показує середню кількість днів, необхідних для того, щоб перетворити товарно-матеріальні запаси на гроші за допомогою реалізації продукції.
Коефіцієнти прибутковості показують загальну ефективність (результативність) діяльності підприємства. Коефіцієнт витрат показує прибутковість підприємства обсягів реалізації продукції. Для його розрахунку чисту виручку від реалізації після відрахування витрат на основну діяльність ділять на чисту виручку від реалізації. Зниження коефіцієнта витрат може показувати на зниження цін на продукцію або на меншу ефективність виробництва. Окупність інвестицій або активів свідчить про ефективність отримання прибутку за допомогою активів. Для розрахунку показ-пика прибуток після сплати податків ділять на загальні активи. Окупність власного капіталу показує загальну ефективність отримання прибутку за допомогою капіталу, вкладеного акціонерами у дане підприємство (дохідність акціонерного капіталу, відображеного в балансі). Для розрахунку коефіцієнта прибуток після сплати податків ділять на акціонерний капітал. Якщо підприємство має невеликий обсяг позичених коштів, високий показник окупності власного капіталу, це свідчить про надмірний фінансовий ризик, який воно взяло на себе.
Аналізуючи стан і ділову активність підприємств, ці коефіцієнти порівнюють із показниками конкурентів і визначають зміни, що сталися протягом визначених періодів (динаміку змін). Б. Рух грошових коштів Звіт про рух грошових коштів відображає приплив і відтік коштів підприємства за певний період. Приплив й відтік коштів можна поділити на три категорії, залежно від видів діяльності підприємства: - виробнича діяльність; - інвестиційна діяльність; - фінансова діяльність. Такі звіти мають велике значення та допомагають фінансовому менеджеру планувати фінансування підприємства на середній та тривалий термін (табл. 1).

Дані про рух грошових коштів допомагають: - оцінити спроможність підприємства нагромадити в майбутньому кошти для виплати основного боргу за кредитом, відсотків і дивідендів; - визначити потребу підприємства в зовнішньому фінансуванні.
Таблиця 1
 SHAPE  \* MERGEFORMAT

Приплив грошових коштів у результаті:

Відтік грошових коштів у результаті:

— реалізації продукції — збільшення кредиторської заборгованості — зменшення дебіторської заборгованості основна діяльність — здійснення витрат — зменшення кредиторської заборгованості — збільшення дебіторської заборгованості чи товарних запасів — продажу основних засобів (земля, обладнання ) — продажу акцій інших під­приємств інвестиційна діяльність — придбання основних засобів (нерухомості, обладнання) — купівля акцій інших під­приємств — збільшення розмірів пози­чених коштів — збільшення власного капі­талу фінансова діяльність — погашення заборгованості за всіма видами зобов'язань — виплата дивідендів

ДЖЕРЕЛА І НАПРЯМКИ ВИКОРИСТАННЯ ПОТОКУ ГРОШОВИХ КОШТІВ
Дані про рух коштів допомагають зрозуміти сутність фінансових операцій підприємства, виявити дисбаланс у використанні ресурсів і вжити відповідних заходів.
Аналіз руху грошових коштів показує, як формувались грошові потоки у минулому. Але можливість погасити заборгованість залежить від майбутніх грошових потоків. Тому необхідною є система, що дає змогу прогнозувати рух грошових коштів і визначити обсяг необхідного фінансування наступного року.
Негативний рух грошових коштів означає, що підприємству необхідний кредит у межах отриманого негативного значення.
Позитивний рух грошових коштів означає, що підприємство потенційно матиме змогу зменшити існуючу заборгованість.
Рішення про надання або відмову у наданні кредиту залежить від того, наскільки банк довіряє підприємству та наскільки він задоволений прогнозом.
В. Оцінка ділового середовища підприємства
У процесі кредитування банк проводить аналіз ділового середовища, що в ньому працює підприємство, та пов'язаного з цим ризику. Деякі підприємства працюють у нестійких секторах економіки і, можливо, в результаті цього перебувають на межі банкрутства. Інші підприємства працюють у стабільних секторах економіки.
Аналіз інформації про ділове середовище підприємства-позичальника здійснюється з урахуванням таких показників: - форма власності; - вид діяльності; - ринки та клієнти позичальника; - конкуренція; - постачальники; - виробничі потужності; - керівництво й організація; - сильні та слабкі сторони підприємства-позичальника.
1. Форма власності. Форма власності вказує на міру ризику у разі втрати платоспроможності чи банкрутства підприємства, а також нате, хто при цьому нестиме фінансову відповідальність (наприклад у вигляді гарантії").
2. Вид діяльності. Вивчаються перспективи розвитку галузі, в якій працює підприємство-позичальник. Тривалий успіх певного роду діяльності залежить від терміну випуску продукції, використання нових технологій або розширення ринку збуту.
3. Ринки та клієнти позичальника. Визначаються сильні та слабкі сторони позиції підприємства на ринку порівнянням результатів кількох минулих років і оцінкою перспектив розвитку в майбутньому. Товари та послуги, що виробляються підприємством-позичальником, реалізуються на певних ринках відповідним клієнтам. Від них залежить майбутній рух грошових коштів підприємства-позичальника.
4. Конкуренція. Підприємство-позичальник повинно мати уявлення про свою конкурентоспроможність.
Діяльність конкурентів справлятиме вплив на майбутнє становище на ринку, на розмір власної частки ринку та прибутковість діяльності підприємства-позичальника.
Підприємство-позичальник повинно мати таку інформацію:
 - назви основних вітчизняних і закордонних конкурентів;
 - сильні і слабкі сторони їхньої продукції, цін, їхньої позиції на ринку;
 - сильні сторони підприємств-конкурентів (наприклад нові технології, організація збуту);
 - порівняльна позиція підприємства-позичальника та його конкурентів на ринку: сильна - середня - слабка;
 - зміни продукції чи технологій, що очікуються на підприємстві-позичальнику;
 - злиття чи концентрація підприємств на ринку, де працює по-зичальник
5. Постачальники. Для виробництва товарів і послуг підприємству необхідна сировина й комплектуючі, які купують у постачальників.
Банки звертають увагу на надійність постачальників і наявність у підприємства сировини.
6. Виробничі потужності. Виробничі потужності - це основні засоби, необхідні підприємству для ведення основної діяльності. Банк може вимагати дані про виробничі потужності позичальника з метою оцінки їхньої якості.
7. Керівництво та організація.
Банк може вимагати від підприємства таку інформацію:
Керівництво
 - основні обов'язки керівників підприємств;
 - кваліфікація та професійний досвід;
 - наявність вакансій серед керівних посад підприємства;
 - застосування сучасних методів управління, наприклад, наявність бізнес-плану й маркетингової концепції, налагодженої системи ведення бухгалтерського обліку та методів контролю, порядок прийняття рішень і звітності.
Організація організаційна структура нині і в майбутньому; кадрове планування; організація збуту: кількість торгових представництв, агентів, магазинів та інших торгових точок, співпраця у сфері збуту.
8. Сильні та слабкі сторони підприємства-позичальника. Сильні сторони:
 - добре відоме на ринку, має високий імідж і власну торговельну марку;
 - продукція та послуги користуються стійким попитом, мають добрі перспективи на майбутнє;
 - сучасне обладнання й технології тощо. Слабкі сторони:
 - неконкурентоспроможні ціни;
 - традиційно невисока якість продукції;
 - продукція та послуги користуються невеликим попитом і мають не дуже добрі перспективи на майбутнє;
 - дуже сильна конкуренція;
 - труднощі в отриманні сировини або велика залежність від одного постачальника тощо.
На підставі оцінки кредитоспроможності позичальника й ефективності комерційної угоди (проекту) банк приймає рішення про доцільність видачі підприємству кредиту й укладає з ним кредитний договір.
Неодмінною умовою укладання банком кредитного договору є надання підприємством застави. Перевага віддається заставі рухомого і нерухомого майна. Угода про заставу укладається між підприємством-заставодавцем і банком-заставодержателем у письмовій формі і передбачає деталізацію заставних вимог: їх розмір, строки виконання зобов'язань з повернення кредиту і сплати відсотків за нього, склад (опис) та вартість заставленого майна, вид застави (заставлене майно залишається в заставодавця або передається у володіння заставодер-жателя), місце знаходження предмета застави, зобов'язання зі страхування заставленого майна тощо.
Такі форми забезпечення, як поручительство або гарантії юридичних осіб, використовуються лише за надання кредиту надійним підприємствам або в разі прийняття у забезпечення гарантій Уряду України, надійних банків тощо. Документи, що свідчать про забезпечення, підприємство подає в банк до отримання кредиту.
Зміст кредитного договору визначається підприємством і банком самостійно. У ньому вказується мета кредитування, умови, порядок надання й погашення позики, спосіб забезпечення кредиту, відсоткові ставки за кредит, права і відповідальність сторін та інші умови.
Відповідно до договору банк бере на себе зобов'язання надати підприємству визначену суму грошових коштів у обумовлений термін. Підприємство зобов'язується: використати отримані кошти на зазначені в договорі цілі; своєчасно погасити позику; сплатити відсотки й надати можливість банку контролювати цільове використання кредиту, а також його забезпечення.
Кредитний договір, як правило, містить такі розділи:
І. Загальні положення.
II. Права та обов'язки позичальника.
III. Права та обов'язки банку.
IV. Відповідальність сторін.
V. Порядок вирішення суперечок.
VI. Термін дії договору. VII. Юридичні адреси сторін.
/. Загальні положення: найменування сторін; предмет договору - вид кредиту; сума й розмір відсоткової ставки; умови забезпечення виконання зобов'язань за кредитом (застава, гарантія, поручительство); порядок надання та погашення кредиту; порядок нарахування й сплати відсотків за кредит.
//. Права та обов 'язки позичальника
2.1. Права підприємства-позичальника:
1) вимагати від банку кредит в обсягах і в термін, зазначений у договорі;
2) достроково погасити заборгованість (за наявності фінансових можливостей);
3) скасувати договір у разі невиконання банком умов договору.
2.2. Обов'язки підприємства-позичальника:
1) використовувати отриманий кредит на цілі, обумовлені договором;
2) повернути наданий кредиту встановлений термін;
3) своєчасно сплачувати банку відсотки за користування кредитом;
4) своєчасно надавати банку баланс та інші документи для здійснення контролю за позикою;
5) забезпечити достовірність даних, наданих для отримання кредиту, і можливість контролю за його використанням;
6) інформувати банк про зміни організаційно-правової форми підприємства;
7) інше (згідно з договором).
///. Права та обоє 'язки банку
3.1. Права банку:
1) проводити перевірку забезпечення наданого кредиту і його цільового використання;
2) припиняти видачу нових позик і пред'являти претензії щодо раніше наданих у разі порушення підприємством умов кредитного договору, а також виявлення недостовірної звітності, недоліків у веденні бухгалтерського обліку, затримки сплати відсотків за кредит;
3) стягувати з підприємства за пролонгацію кредиту відповідну комісійну винагороду;
4) переглядати відсоткові ставки за користування кредитом у разі зміни рівня облікової ставки НБУ;
5) здійснювати нарахування і стягнення компенсації за невикористаний кредит (у разі офіційної відмови підприємства від кредиту чи його частини протягом терміну дії договору).
3.2. Обов'язки банку:
1) надавати підприємству кредит в обсягах і у строки, обумовлені договором;
2) інформувати підприємство про факти і причини дострокового стягнення банком кредиту;
3) інформувати підприємство про зміни у нормативних актах з питань кредитування і розрахунків, запроваджених черговим рішенням Національного банку.
IV. Відповідальність сторін
У разі порушення підприємством узятих на себе зобов'язань банк може:
1) припинити дальшу видачу кредиту;
2) вимагати його дострокового повернення;
3) зменшити суму кредиту, обумовлену договором;
4) збільшити відсоткову ставку за кредит;
5) за несвоєчасне повернення кредиту й відсотків стягнути пеню у розмірі, обумовленому договором, але не більше двократного розміру офіційної облікової ставки НБУ.
Підприємство може вимагати від банку відшкодування збитків, що виникли внаслідок порушення зобов'язанна надати кредит або надання його не в повному обсязі.
За неповного використання кредиту підприємство сплатить кредиторові неустойку у розмірі плати банку за залучені кредитні ресурси і нестриманої маржі у звітному періоді.
Після укладення кредитної угоди банк відкриває підприємству позиковий рахунок, на який зараховується відповідна сума кредиту.
Кредити надаються підприємствам: у безготівковій формі - оплатою платіжних документів з позикового рахунку як у національній, так і в іноземній валюті, переказуванням коштів на поточний рахунок підприємства, якщо інше не передбачено кредитним договором; у готівковій формі для розрахунків зі здавачами сільськогосподарської продукції.

Порядок погашення банківського кредиту підприємством

Умови погашення кредитів суттєво впливають на фінансовий стан суб'єктів господарювання.
Порядок погашення кредиту - це спосіб погашення основної його суми і нарахованих відсотків. Кредит погашають повністю після закінчення терміну кредитної угоди або поступово, частинами. Відсоток нараховується на суму непогашеного кредиту.
За способом погашення позики можуть бути: до запитання, з по-гашенням у відповідний термін, з довгостроковим погашенням.
За позиками до запитання строк повного повернення конкретно не визначається і погашення відбувається на вимогу банку.
Позика може погашатися підприємством не тільки відповідно до кредитного договору, а й достроково (на вимогу кредитора або на бажання підприємства).
За характером погашення кредити поділяються на такі види:
1) дисконтні;
2) позики, які погашаються поступово - щомісячно, щоквартально, раз на півроку, щорічно;
3) позики, які погашаються одноразовим платежем після закінчення терміну позики, тобто підприємство одночасно сплачує банку суму основного боргу та нарахованих відсотків;
4) амортизаційні (здійснюється поступова виплата основного боргу та відсотків рівномірними внесками).
Можуть бути й інші способи погашення, які зазначаються у кредитному договорі (наприклад надання підприємству пільгового періоду кредитування, тобто відстрочки погашення кредиту).
На відміну від звичайних надання дисконтних позик передбачає утримання позикового відсотка (дисконту) під час видачі кредиту.
Приклад 4.
За звичайною позикою підприємство отримало кредит 100 тис. грн. під 20 % річних. Після завершення року воно сплатить банку одноразово 120 тис. грн. За дисконтною позикою відсотки буде утримано негайно, тобто підприємство отримає 80 тис. грн. (100тис. грн.-- 20 тис. грн.) і через рік поверне їх банку.
Законодавством України видачу дисконтних позик заборонено.
За погашення періодичними внесками певна частка основної суми кредиту сплачується однаковими внесками протягом терміну дії кредитної угоди, а більша частина його - після закінчення терміну кредиту.
За "амортизаційного" погашення основну суму кредиту підприємства сплачують поступово. Платежі здійснюються однаковими сумами регулярно і включають відповідну частину суми основного боргу і відсотків. Погашення однаковими внесками передбачає, що кожен наступний платіж менший за попередній, оскільки відсоткові виплати з часом знижуються.
Інші способи погашення кредиту:
 - порядок погашення може бути пов'язаний з доходами від заходу, що кредитується (погашення кредиту з перервою, тобто з пільговим періодом, а регулярні внески для погашення здійснюються тільки тоді, коли проект починає давати дохід);
 - внески для погашення основної суми кредиту здійснюються нерегулярно й неоднаковими сумами.
Джерелами погашення кредиту, отриманого підприємством, можуть бути:
 - виручка від реалізації продукції, що її отримає підприємство в процесі реалізації проекту кредитування;
 - виручка від реалізації продукції власного виробництва, не пов'язаного з проектом кредитування;
 - інші надходження від господарської діяльності. Умови погашення кредиту обумовлюються під час підписання договору підприємства з банком, виходячи з:
 - цільового спрямування кредиту;
 - обсягів та терміну позики;
 - порядку та строків надходження коштів на рахунок підприємства;
 - сезонності та циклічності виробництва;
 - рівня платоспроможності та надійності матеріального забезпечення підприємства тощо.
Відсотки за користування кредитом нараховуються щомісячно в розмірі, передбаченому кредитним договором. Сплата відсотків здійснюється за фактичну кількість днів користування позикою.
Підприємство може звернутись до банківської установи з проханням переглянути графік погашення заборгованості та нарахування відсотків. Банк може зважити на клопотання, якщо підприємство доведе об'єктивну неможливість отримання передбаченого бізнес-планом доходу в обсязі, достатньому для погашення позики. За згодою банку підприємство укладає з ним або додаткову кредитну угоду, або коригує лише графік зміни термінів часткових платежів.
Дострокове стягнення суми основного боргу та нарахованих відсотків може статися, якщо підприємство використовує кредит не за цільовим призначенням, подає до банку недостовірну звітність, має суттєві недоліки у веденні бухгалтерського обліку.
За несвоєчасне погашення боргу банк може стягнути з підприємства штраф. За відмови підприємства від сплати боргів банк стягує їх у претензійно-позовному порядку. У разі систематичного невиконання кредитних зобов'язань банк може порушити стосовно підпримства справу про банкрутство. Погашення заборгованості за кредит та оплата відсотків за ористування ним здійснюється у черговості, яка встановлюється , тороча-ші під час укладання угоди. Відстрочка погашення кредиту з підвищенням відсоткової ставки здійснюється банком у виняткових випадках, наприклад у разі виникнення в підприємства тимчасових фінансових труднощів з непередбачених обставин. Цю відстрочку оформляють додатковим договором між позичальником та банком. Він є невід'ємною частиною основного кредитного договору. За несвоєчасного погашення боргу і за браком домовленості щодо відстрочки погашення кредиту банк застосовує до підприємства штрафні санкції.