Відповідно да Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, визначаються для всіх підприємств (об’єднань), установ і організацій (незалежно від форм власності і господарювання) у розмірі не менше чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих; якщо працює від 15 до 25 осіб - встановлюється норматив у кількості одного робочого місця. Згідно з Законом України “Про систему оподаткування”  відрахування до Фонду соціального захисту інвалідів не мають характеру обов’язкових платежів і сплачуються лише в тому разі, якщо підприємством, установою чи організацією не виконуються нормативи зі створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. Ці платежі мають характер санкцій за не створення робочих місць. Підприємства, установи та організації, які вважають, що у зв’язку з прийняттям відповідних рішень порушуються їхні права та інтереси, що охороняються законом, не розбавлені права на звернення до арбітражного суду із заявами про визнання цих актів недійсними. Водночас рішення державним органам повноважень є обов’язковим для виконання всіма підприємствами, установами та організаціями, яких вони стосується.
Постанова Кабінету Міністрів України від 7 березня 2001 року № 225 (далі - постанова 225) визначає величину фактичних витрат страхувальника на оплату праці найманих працівників і доходу фізичних осіб (або гранична сума заробітної плати (доходу), з якої справляються внески). Із набрання чинності постанови № 225 щомісячна максимальна межа бази для нарахування соціальних зборів зросте більше ніж уполовину - з 1000 гривень до 1600 гривень. Таким чином, вся база в частині, що менша або дорівнює цій сумі, є об’єктом для нарахування та утримання зборів. На суму, яка перевищує 1600 гривень, нарахування не проводяться, і збори із суми перевищення не утримуються.
Із набранням чинності вищезазначених законодавчих актів канули в Лету два Закони України - “Про збір на загальнообов’язкове  соціальне страхування” від 26 червня 1997 року № 402/97-ВР і “Про ставки збору на обов’язкове соціальне страхування” від 30 вересня 1998 року №135-XIV. З 1 квітня 2001 року втратила чинність стаття 493 Кодексу законів про працю України, а також Порядок справляння збору на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття. З 1 березня 2001 року втратила чинність Постанова Кабінету Міністрів України від 13 липня 1998 року №1064 “Про встановлення максимальної величини фактичних витрат суб’єктів господарювання на оплату праці працівників, суми оподаткованого доходу (прибутку), сукупного оподаткованих фондів” із змінами і доповненнями.
2. Порядок нарахування, сплата та облік зборів на загальнообов’язкове державне соціальне страхування
На сьогоднішній день проходить реформування системи соціального страхування, в результаті чого з’явилися такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування: з тимчасової втрати працездатності, на випадок безробіття, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Узагальнену картину по цим видам соціального страхування можна відобразити у формі таблиці 1 і 2.
2.1 Розрахунки за зборами з тимчасової втрати працездатності
Законодавство, що регулює загальнообов’язкове державне соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності поповнилося новими законодавчими актами - Законом про непрацездатність та Законом про ставки. Ці закони набрали чинності 28 лютого 2001 року та 22 лютого 2001 року відповідно, згідно з ст. 94 (частина п’ята) Конституції України, відповідно до якої закон набирає чинності через десять днів із дня його офіційного оприлюднення, якщо не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. До того ж закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи (ст. 58 Конституції України), хоч згідно з ін. Текстом зазначено, що вони набирають чинності з 1 січня 2001 року.
Відповідно до вищезазначених законів, у Фонду соціального страхування України з’явився правонаступник - Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі Фонд). Серед страхувальників відрахування до Фонду обов’язково мають здійснювати тільки роботодавці [16] для осіб, які підлягають страхуванню. Роботодавцем вважається:
- власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання;
- фізична особа, яка використовує працю найманих працівників (у тому числі іноземців, які на законних підставах працюють за наймом в Україні);
- власник, розташованих в Україні іноземних підприємств, установ, організацій (у тому числі міжнародних), філій та представництв, який використовує працю найманих працівників.
Інші страхувальники - громадяни України, які працюють за межами території країни, в якій вони перебувають, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (особи, які займаються підприємницькою, адвокацькою, нотаріальною творчою та іншою діяльністю, пов’язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), - можуть сплачувати страхові внески (якщо вони бажають отримувати матеріальне забезпечення та соціальні послуги відповідно до Закону про непрацездатність), але робити це, навідміну від роботодавців, їм не обов’язково.
Окрім страхувальників, платниками страхових внесків є також застраховані особи[16]. Застрахована особа - найманий працівник, а у випадках, передбачених Законом про непрацездатність, а також інші особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якою надана Верховною Радою України, на користь яких здійснюється таке страхування.
При цьому слід врахувати, що відповідно до статті 6 Закону про непрацездатність загальнообов’язковому страхуванню підлягають:
1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських  установах, інших представництвах президентів, а також обрані на виробні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших виробництвах;
2)  члени колективних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих колективів.
 Цим особам незабаром планується видача свідоцтв про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
За Законом про непрацездатність страхувальники юридичні та фізичні особи набувають статусу платників страхових внесків до Фонду з дня їх реєстрації у виконавчих дирекціях відділень Фонду. Зареєструватися у цих дирекціях вони зобов’язані у десятиденний строк з дня:
-  отримання свідоцтва про державну реєстрацію як суб’єкта підприємницької діяльності незалежно від того, чи він фактично веде господарську діяльність та провадити розрахунки з оплати праці;
- прийняття рішення про створення установи, організації, філії, представництва, іншого відокремленого підрозділу;
- Зміни юридичного статусу чи адреси, якщо відповідно до законодавства України державна реєстрація таких установ, організацій чи відокремлених підрозділів не проводиться;
 - укладення трудового договору з найманим працівником.
Аналіз даного Закону[16] та Закону про ставки дозволив виділити три бази обкладання збору:
1) для роботодавців - сума фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включає витрати на виплату найманих працівників, що включає витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України “Про оплату праці”, та підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян. Роботодавцям необхідно перераховувати до Фонду 2,5 відсотка цієї суми. Під час обчислення страхових внесків треба враховувати компенсацію за невикористану відпустку, яка раніше об’єктом для нарахування збору не була;
2) для найманих працівників - сума оплати праці, що включає основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян. Утримується з них за такою схемою: 0,25% - якщо заробітна плата менше 150 гривень, 0,5% - якщо заробітна плата більша 150 гривень. Винагорода за цивільно-правовими договорами не обкладаються зборами, оскільки вони не є витратами на оплату праці;
3) для само зайнятих осіб - сума оподаткованого доходу (прибутку). Ці особи обчислюють збір (якщо в них, звісно, є бажання страхуватися) у розмірі 3 відсотки від бази обкладання.
Страхові внески нараховуються на фактичні виплати, що не перевищують максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподаткованого доходу (прибутку), сукупного оподаткованого доходу (граничної суми заробітної плати (доходу). Така величина підвищилась з 1000 гривень до 1600 гривень із введенням в дію постанови Кабінету Міністрів України від 7 березня 2001 року №225.
Як у випадку зі збором, страхувальники-роботодавці повинні сплачувати до Фонду різницю між нарахованими для роботодавців і найманих працівників страховими внесками та витратами, пов’язаними з наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам відповідно до Закону[16]. Застрахована особа з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення) має право на отримання таких видів матеріального забезпечення та соціальних послуг:
1) допомоги по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною). Згідно з статтею 37 Закону, допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованим особам залежно від страхового стажу в таких розмірах:
- 60% середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж до п’ять років
- 80% середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж від п’яти до восьми років;
 - 100% середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, віднесеним до 1-4 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; одному з батьків або осіб, що їх замінює та доглядає хвору дитину віком до 14 років, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи; ветеранам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту; При цьому слід враховувати, що згідно з Законом про ставки допомогла по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або тривалим, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, виплачується застрахованим особам Фондом тільки починаючи з шостого дня непрацездатності. Перші п’ять днів тимчасової непрацездатності, оплачуються внеском або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства, установи, організації за основним місцем роботи. На мою думку, цю оплату можна із впевненістю віднести до валових витрат на підставі пп. 5.2.1. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.
2) допомога по вагітності на пологах згідно статті 39 надається застрахованій особі у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) і не залежить від страхового стажу;
3) допомоги при народженні дитини згідно зі статтею 41 надається застрахованій особі (одному з батьків дитини, усиновителю чи опікуну) у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом. Однак Закон про ставки уточнює, що допомога встановлюється в розмірі не нижче ніж 64 відсотки прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років (розмір такого мінімуму поки згідно з Законом України від 5 жовтня 2000 року №2025-III “Про затвердження прожиткового мінімуму на 2000 рік” складав 240, 71 гривні, а на 2001 рік - 275, 48 гривні);
4) допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (з 1 січня 2002 року згідно із Законом про ставки);
5) допомоги на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві. Згідно зі статтею 46 така допомога надається в розмірі, що встановлюється правлінням Фонду, але не менше розміру прожиткового мінімуму  (311, 30 гривні). Однак Законом про ставки цей розмір зменшено до 50 відсотків прожиткового мінімуму для працездатної особи, який Законом №2025-III встановлено в розмірі 287, 63 гривні;
6) забезпечення оздоровчих заходів (оплата путівок на санаторно-курортне лікування застрахованим особам та членам їх сімей, до дитячих оздоровчих закладів, утримання санаторіїв - профілакторіїв, надання соціальних послуг у позашкільній роботі з дітьми)  (стаття 47-48).
Перерахування визначених таким чином сум здійснюється страхувальниками, роботодавцями один раз на місяць - у день, встановлений для одержання в установах банку коштів на оплату праці за відповідний період, хоча Законом України “Про оплату праці” визначено, що заробітна плата виплачується працівникам не рідше двох разів на місяць через проміжок часу,  що не перевищує шістнадцять календарних днів. Тому Фонду, мабуть, доведеться незабаром врегулювати цю суперечність.
Страхові внески, сплачені в іноземній валюті, підлягають перерахуванню на рахунок Фонду у валюті України за офіційним курсом Національного банку України на день  сплати страхованих внесків.
У разі нестачі у страхувальників-роботодавців коштів для виплати заробітної плати на сплати страхових внесків у повному обсязі нарахування їх на заробітну плату і перерахування страхових внесків до Фонду провадиться пропорційно до сум заробітної плати, а у разі перевищення суми фактичних витрат над сумою нарахованих страхових внесків страхувальник має право на додаткове фінансування з коштів Фонду.
При ліквідації (реорганізації) юридичної особи страхувальник зобов’язаний провести повний розрахунок щодо  сплати страхових внесків до Фонду на день ліквідації (реорганізації) та звернутися за місцем його реєстрації як платника страхових внесків для зняття з обліку.
Як ми знаємо, у Законі України “Про збір обов’язкове соціальне страхування” пільг не було багато, але вони були, новий Закон ніяких пільг для платників страхових внесків не містить, тому з 1 січня і ті, хто сплачував збір за пільговими ставками, і ті, хто його зовсім не сплачував, повинні здійснювати страхові внески (окрім тих, хто сплачується на добровільних засадах).
З моменту набирання чинності Закону про ставки за працівниками, що звільняються з підприємств, установ, організацій, у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці більше не зберігається середня заробітна плата на період працевлаштування на два місяці з дня звільнення. Їм необхідно виплачувати лише вихідну допомогу в розмірі одного середнього заробітку.
Нараховані суми страхових внесків та застрахованих осіб перерахуються на відповідний рахунок Фонду. На цей рахунок перераховується також суми фінансових санкцій та адміністративних стягнень, благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, інші надходження відповідно до законодавства України.
Роботодавці зобов’язані внести облік сплачених внесків до Фонду у тому числі сплачених застрахованими особами.
Нараховані та перераховані страхові внески роботодавців та застрахованих осіб обліковуються: підприємствами та організаціями - суб’єктами підприємницької діяльності на рахунку 65 “Розрахунки за страхуванням”. За кредитом рахунку 65 “Розрахунки за страхуванням” відображаються нараховані зобов’язання за страхуванням, а також одержані від органів страхування коштів страхування на підприємстві.
2.2 Розрахунки за зборами на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття
Із набранням чинності Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” від 2 березня 2000 року №1533-III (далі Закон про страхування на випадок безробіття), зі змінами і доповненнями, внесеними Законом про ставки, змінено порядок соціального страхування фізичних осіб на випадок безробіття.
Перш за все слід звернути увагу на те, що з 1 січня 2001 року сплачується не збір на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття (далі  Закон про збір), який відповідно до статті 14 Закону України “Про систему оподаткування” належав до числа загальнообов’язкових державних зборів, а страхові внески до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі - Фонду), який виступає страховиком і є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Кошти Фонду не включається до складу Державного бюджету України, а усі застраховані особи є членами Фонду (стаття 8 Закону про страхування на випадок безробіття). Крім того, як було вказано у листі №ДУ- 05-218, внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття не входять до системи оподаткування і не є одним із видів зборів, які визначені Законом України “Про систему оподаткування”.
Перелік платників внесків встановлений статтею 4 Закону про страхування на випадок безробіття. Ними стали:
1) роботодавці:
 - власники підприємства, установи, організації або уповноважені ними органи та фізичні особи, які використовують найману працю;
 - власники розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародної), філії або представництва, які використовують працю найманих працівників, якщо інакше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною радою України;
2) наймані працівники:
 - фізичні особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі та організації або у фізичної особи;
3) особи, які беруть участь у страхуванні на добровільних засадах (матимуть право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття за умови сплати страхових внесків:
- особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок;
- фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими угодами;
- громадяни України, які працюють за межами України та не застраховані в системі соціального страхування на випадок безробіття країни, в якій вони перебувають, якщо інакше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України;
- фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності, які не використовують найману  працю.
Порівняно з чинним раніше порядком на сьогодні не є платниками страхових внесків філії, відділення та інші відокремлені підрозділи суб’єктів підприємницької діяльності, установ та організацій. Разом з тим у листі № ДУ-05-218 вказується, що це стосується лише філії, які не мають статусу юридичного органу, власних розрахункових рахунків, а нарахування і виплата заробітної плати проводиться централізовано з розрахункового рахунку підприємства (установи, організації), яким вони підпорядковані. У даному випадку, на думку Мінпраці України, сплата страхових внесків здійснюється централізовано з розрахункового рахунку підприємства (установи, організації).
 Також ряд суб’єктів, які раніше були платниками збору в обов’язковому порядку, з 1 січня 2001 року можуть сплачувати страхові внески на добровільних засадах, а саме - фізична особа - суб’єкт підприємницької діяльності, що не використовують працю найманих працівників (у тому числі адвокати, їхні помічники, приватні нотаріуси), члени творчих спілок; творчі працівники, які не є членами творчих спілок; фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими угодами.
Від сплати страхових внесків звільняються:
 - застраховані особи на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку за медичним висновком;
 - застраховані особи в частині отриманої допомоги по частковому безробіттю;
Не є платниками страхових внесків особи, які не підлягають страхуванню на випадок безробіття:
 - працюючі пенсіонери та особи, в яких відповідно до законодавства України виникло право на пенсію;
 - іноземці та особи без громадянства, які тимчасово працюють за наймом в Україні, якщо інше передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
У Законі про страхування на випадок безробіття не згадується про пільги для суб’єктів спільної економічної зони “Яворів” та спільної економічної зони “Славутич”, які до 1 січня 2001 року звільнялися від сплати збору. З вказаної дати такі суб’єкти є платниками страхових внесків. Не передбачено також особливостей сплати страхових внесків для підприємств, установ, організацій, де працюють інваліду. Такі підприємства нараховували збір у розмірі 1% від об’єкта оподаткування для працюючих інвалідів, а на підприємствах всеукраїнських громадських організацій інвалідів, де кількість працюючих інвалідів складає більше 50% загальної чисельності працівників, збір нараховувався за ставкою 1% від об’єкта оподаткування для всіх працівників цих підприємств.
Роботодавці та інші платники страхових внесків, які беруть участь у страхування на добровольчих засадах, реєструється в центрах зайнятості за місцезнаходженням у порядку реєстрації платників страхових внесків, який визначено в пункті з Інструкції №339.
Необхідно з’ясувати, що є базою для обчислення страхових внесків. Відповідно до статті 19 Закону №1593 база для обчислення внесків на соціальне страхування - це:
 - для роботодавця - суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати, інших заохочувальних і компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, що визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України “Про оплату праці”, які підлягають обкладанню прибутковим податкам з громадян;
- для найманих працівників - суми оплати праці, які включають основну і додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати (у тому числі в натуральній формі), які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян;
 - для осіб, які беруть участь у страхування на добровільних засадах - суми оподаткованого доходу (прибутку).
На відміну від чинного раніше порядку обчислення збору з 1 січня 2001 року із бази для обчислення страхових внесків не включаються витрати на оплату виконаних робіт (послуг) згідно з цивільно-правовими договорами та витрати, що не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій, які передбачені Переліком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 1998 року №697. 
Законодавством, як і раніше, передбачено, що база для обчислення страхових внесків не повинна перевищувати максимальної величини фактичних витрат страхувальника на оплату праці найманих працівників та доходу фізичних осіб, з якої справляються внески до Фонду (стаття 19 Закону №1533). До 1 січня 2001 року максимальна величина фактичних витрат суб’єктів господарювання на оплату праці працівників, суми оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу становила 1000 гривень на місяць у розрахунку на кожного працюючого. З 1 березня 2001 року Постановою №225 така максимальна величина встановлена в розмірі 1600 гривень на місяць у розрахунку на кожну фізичну особу - платника страхових внесків.
Якщо раніше збір сплачувався за ставками 1,5% та 0,5% до об’єкта обчислення збору, то з 1 січня 2001 року страхові внески встановлено у статті 1 Закону про ставки окремо для кожної категорії платників у таких розмірах. Відобразимо це в таблиці:

Категорії страхових внесків платників	У відсотках до бази обчислення
	з 1 січня 2001 року по 30 червня 2001 року	з 1 липня 2001 року
Роботодавці	2,0	2,5
Наймані працівники	0,25-0,5	0,25-0,5
Особи, які беруть участь  страхування на добровільних засадах	2,5	3,0

                                                          
Розміри страхових внесків відповідно до статті 17 Закону про страхування на випадок безробіття повинні щорічно встановлюватися Верховною Радою України одночасно із затвердженням Державного бюджету України на поточний рік.
Відповідно до пункту 5 Інструкції №339 сплата страхових внесків здійснюється:
 - для роботодавців - з дня його реєстрації як платника страхових внесків і до повного розрахунку (погашення боргів) у разі ліквідації або реорганізації;
 - для найманого працівника - з дня укладання трудового договору з роботодавцем і до дня розірвання трудового договору;
 - для особи, яка бере участь у страхуванні на добровільних засадах - з дня реєстрації як платника страхових внесків і до зняття з обліку (добровільно або у зв’язку із порушенням строку сплати, встановленого страховиком).
Страхові внески сплачуються:
1) роботодавцями:
 - один раз на місяць в день одержання в установах банків коштів на оплату праці, а у разі нестачі коштів на рахунку платника на виплату заробітної плати на сплату страхових внесків у повному обсязі видача коштів на оплату праці і перерахування страхових внесків до Фонду проводяться у пропорційних сумах;
 - у день перерахування коштів на особові рахунки фізичних осіб в установах банків у разі виплати заробітної плати на поточні рахунки найманих працівників;
 - не пізніше наступного дня після здійснення виплат на оплату праці з виручки від реалізації продукції (наданих послуг) шляхом подання до установи банку платіжного доручення на перерахування страхових внесків до Фонду;
2) фізичними особами, які використовують працю найманих працівників, - щомісяця не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем, за який сплачена заробітна плата. Вказана сплата страхових внесків провадиться за безготівковим розрахунками або готівкою через установи банків, у разі відсутності рахунків в установах банків - поштовими переказами через підприємства зв’язку на рахунок Фонду.
Тепер перейдемо до матеріального забезпечення на випадок безробіття. Усі виплати в Законі про страхування на випадок безробіття розподілені на декілька груп. Основні з них: допомога по безробіттю, допомога по частковому безробіттю, матеріальна допомога по безробіттю, дотація роботодавцю на створення додаткових робочих місць.
Право на отримання допомоги по безробіттю мають безробітні, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня):
 - не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески. Розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до середньої заробітної плати безробітних відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 залежно від страхового стажу та тривалості безробіття:
 
Залежно від страхового стажу            Залежно від тривалості безробіття (у % до визначеного розміру)              (у % до середньої заробітної плати)                    
до 2 років-                50 %                       перші 90 к. днів    -------100%                
від 2 до 6 років        55 %                       протягом наступних 90---80%              
від 6 до 10 років      60 %                       надалі------                         70%
понад 10 років         70 %                                                              
Страховий стаж обчислюється як сума періодів, протягом яких особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та сплачувала страхові внески; мала пільги щодо сплати страхових внесків; отримувала виплати за окремими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування, крім пенсій; набула трудовий стаж за час роботи на умовах трудового договору (контракту) до набрання чинності Законом. Строк проходження військової служби прирівнюється до страхового стажу;
- менше 26 календарних тижнів, а також особи, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше місяць) перерви, та застраховані особи, звільнені з останнього місяця роботи з підстав, передбачених Кодексом законів про працю.
Допомога по безробіттю для таких осіб визначається у розмірі прожиткового мінімуму, без урахування страхового стажу. Згідно з Методикою визначення прожиткового мінімуму на одну особу та для осіб, які відносяться до основних соціальних і демографічних груп населення, затвердженою спільним наказом Мінпраці України, Мінекономіки України, Держкомстату України від 17 травня 2000 року №109/95/157, зареєстрованим у Мін’юсті України 12 червня 2001 року №347/4568, прожитковий мінімум на одну особу та для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення, складається з вартісних величин:
- набору продуктів харчування, достатнього для забезпечення нормативного функціонування організму людини, збереження його здоров’я;
- мінімального набору непродовольчих товарів. Необхідного для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості;
- мінімального набору послуг, необхідного для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
До основних соціальних і демографічних груп населення належать:
- діти віком до 6 років;
- діти віком від 6 до 18 років;
- працездатні особи;
- особи, які втратили працездатність.
Розглянемо порівняльну таблицю розміру прожиткового мінімуму за 2000 та 2001 роки.
   Показники                      Згідно із Законом України від 5 жовтня №2025-III “Про затвердження прожиткового мінімуму на 2000 рік (грн.)                       Згідно з проектом Закону України “Про затвердження прожиткового мінімуму на 2001 рік (грн.) Зміни
на одну особу в розрахунку на місяць                           270,10               311,30   41,20 
на дітей віком до 6 років  240,71                                    276,48               35,77    
на дітей віком від 6 до 18 років                                       297,29               345,66   48,37 
на працездатних осіб        287,63                                    331,05               43,42    
на осіб, які втратили працездатність                               216,56               248,77   32,21 
Допомога по безробіттю виплачується з 8 дня реєстрації застрахованої особи в державній службі зайнятості, крім допомоги по безробіттю особам, які звільнилися з останнього місяця роботи за власним бажанням без поважних причин, виплата якої починається з 91 календарного дня. Загальна тривалість виплати такої допомоги не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років, крім осіб передпенсійного віку, тривалість виплати допомоги по безробіттю яким збільшена удвічі. Допомога по безробіттю не може бути вищою за середню заробітну плату, що склалася в галузях національної економіки відповідної області за минулий місяць і нижчої за прожитковий мінімум, встановлений законом.
Для організації підприємницької діяльності безробітним, яким виповнилося 18 років, допомога може виплачуватися одноразово у річному розмірі.
Матеріальна допомога по безробіттю надається протягом 180 календарних днів у розмірі 75 відсотків прожиткового мінімуму тим безробітним, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю, за умови, що середньомісячний сукупний дохід на члена сім’ї не перевищує прожиткового мінімуму. Сума матеріального забезпечення на випадок безробіття, що залишилося недоодержаними у зв’язку з смертю безробітного, виплачується працездатним або непрацездатним особам, які перебували на утриманні номерного, у разі звернення за належною до виплати сумою матеріального забезпечення не пізніше 6 місяців після безробітного:
- дітям, які досягли 18 років, учням та студентам (курсантам, слухачам, статистам) очної форми навчання - до закінчення навчання, але не більше як до досягнення ними 23 років;
 - одному з батьків або дружині (чоловіку) померлого або іншому члену сім’ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків померлого, які не досягли 8 років;
 - неповнолітнім дітям, на утримання яких померлий виплачував або був зобов’язаний виплачувати аліменти.
В окремих випадках правом на отримання вказаних виплат володіють особи, які мали на день смерті безробітного право на одержання від нього утримання.
Виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю припиняється у разі:
1) працевлаштування безробітного;
2) поновлення безробітного на роботі за рішенням суду;
3) вступу до навчального закладу на навчання з відривом від виробництва;
4)  проходженням професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості;
5) призову на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу;
6) набрання законної сили вироком суду про позбавлення волі безробітного або направлення його за рішенням суду на примусове лікування;
7) отримання права на пенсію відповідно до законодавства України;
8) призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості;
9) подання письмової заяви про бажання здійснювати догляд за дитиною до досягнення нею трирічної віку;
10) подання письмової заяви про відмову від послуг державної служби зайнятості;
11) переїзду на постійне місце проживання в іншу місцевість;
12) закінчення строку їх виплати;
13) зняття з обліку за невідвідування без поважних причин державної служби зайнятості 30 і більше календарних днів;
14) смерті безробітного.
Виплата допомоги по безробіттю припиняється на період призначення безробітній жінці допомоги по вагітності та пологах, допомоги по догляду безробітним за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Виплата допомоги по безробіттю відкладається на строк до трьох місяців у разі надання застрахованій особі вихідної допомоги та інших виплат при вивільнення з підприємств, установ, організацій, що забезпечують часткову чи тимчасову компенсацію втраченого заробітку, крім державної допомоги сім’ям з дітьми та допомоги, що виплачується з громадських фондів.
Тривалість виплати допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю скорочується на строк до 90 календарних днів у разі:
1) звільнення з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин;
2) звільнення з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пункти 3, 4, 7, 8, статтею 40, статтею 40 та статтею 45 Кодексу законів про працю України;
3) відмови безробітного від двох пропозицій підходящої роботи або професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації;
4) приховування відомостей про працевлаштування на тимчасову роботу в період одержання допомоги по безробіттю;
5) порушення умов і строку реєстрації та перереєстрації як безробітного, а також не дотримання рекомендацій щодо сприяння працевлаштування;
6) перереєстрації безробітного, який знятий з обліку за невідвідування державної служби зайнятості більше 30 календарних днів без поважних причин та не сприяв своєму працевлаштуванню;
7) відмови від роботи за спеціальністю, професією, набутої після професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості;
8) припинення без поважних причин професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості.
Допомога по частковому безробіттю надається у разі:
-         якщо про можливий простій роботодавець повідомив державну службу зайнятості; - простою на підприємстві або в цеху, дільниці із замкнутим циклом виробництва, що має невідворотний та тимчасовий характер, який триває від 1 до 6 місяців і не залежить від працівника і роботодавця; - якщо простій протягом місяця охопив не менше як 30% чисельності працівників підприємства або цеху, дільниці, в яких простій становить 20 і більше відсотків робочого часу; - якщо застраховані особи, які протягом 12 місяців, що передували місяцю, в якому почався простій працювали не менше 26 календарних тижнів, сплачували страхові внески та в яких ці простої становлять 20 і більше відсотків робочого часу. Примітка “допомога по частковому безробіттю працівникові надається з першого дня простою на строк, який перевищує 180 календарних днів протягом року, за кожну годину простою із розрахунком двох третин тарифної ставки (окладу) встановленого працівникові розряду, але не більше прожиткового мінімуму.                                       
-         якщо простій носить сезонний характер або виникає виключно з організаційно-виробничих причин, а також у разі можливості працевлаштування працівників на інших дільницях, у цехах, на підприємствах; - якщо працівник відмовився від підходящої роботи на цьому або іншому підприємстві з повним робочим днем (тижня); - працює на даному підприємстві за сумісництвом; проходить альтернативну (не військову) службу.
Матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації виплачується застрахованим особам, направленим державною службою зайнятості, розміри та тривалість надання якої відповідають розмірам та тривалості надання допомоги по безробіттю. Це саме правило поширюється на військовослужбовців, звільнених з військової служби у зв’язку із скороченням чисельності або шмату без права на пенсію, на інших незастрахованих осіб.
Виплата такої матеріальної допомоги по безробіттю тих самих причин, що й виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю, та у разі виключення із навчального закладу за неуспішність та порушення дисципліни. Виплата відкладається на строк до трьох місяців у разі надання застрахованій особі вихідної допомоги та інших виплат при вивільненні з підприємств, установи, організації, що забезпечують часткову чи тимчасову компенсацію втраченого заробітку, крім державної допомоги сім’ям з дітьми та допомоги, що виплачується з громадських фондів. Тривалість цієї виплати скорочується на строк до 90 календарних днів з тих самих причин, що й при наданні допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю. Виплата такої матеріальної допомоги здійснюється з першого дня навчання.
Одноразову матеріальну допомогу у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму можуть отримати безробітні, у яких закінчився строк виплати матеріальної допомоги по безробіттю, або непрацездатні особи, які перебувають на їх утриманні, за умови, що середньомісячний сукупний дохід на члена сім’ї не перевищує прожиткового мінімуму.
Особам, які шукають роботу вперше, та іншим незастрахованим особам, визнаним безробітними, допомога по безробіттю встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму. Така допомога виплачується їм з 8 дня після реєстрації особи в державній службі зайнятості протягом 180 календарних днів. Матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації незастрахованим особам виплачується у розмірі допомоги по безробіттю. Матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утримання, допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утримання, виплачуються на умовах і розмірах, встановлених законом. Це стосується також припинення відкладення скорочення тривалості виплати допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації та матеріальної допомоги по безробіттю.
Згідно із законом про страхування на випадок безробіття мінімальний розмір виплат буде щороку встановлюватися Верховною радою України виходячи з реальних можливостей Фонду.
Надання дотацій роботодавцям на створення робочих місць передбачено Законом про страхування на випадок безробіття. Зокрема, дотації надаються Фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття на створення податкових робочих місць для працевлаштування безробітних осіб. Дотації визначаються у розмірі витрат на заробітну плату, прийнятих за направленням державної служби зайнятості осіб (але не вище за середній рівень у галузях національної економіки відповідної області) в розрахунку на рік.
У Порядку надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних, затвердженого в Мінпраці України 10 січня 2001 року №1 і зареєстрованого в Мін’юсті України від 26 січня 2001 року №75/5266 (далі Порядок №1) зазначено, що дотація надається щомісяця протягом року в розмірі фактичних витрат на заробітну плату прийнятих за направленням державної служби зайнятості безробітних, що включають установлену їм тарифну ставку (посадовий оклад) доплатами за умови праці, але вище за середній рівень заробітної плати в галузях національної економіки відповідної області за минулий місяць.
Цим же Порядком №1 також встановлено, що надана дотація має бути повернена в повному обсязі з урахуванням індексації на рівень інфляції у разі, якщо трудовий договір з працівником буде розірвано у зв’язку із скороченням численності або штату працівників протягом двох років або невиконання роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору.
Дотація не надається роботодавцям у випадках, коли:
1) вони на зареєстровані як платники внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття;
2) мають заборгованість за страховими внесками;
3) до них застосовувалися фінансові санкції за недотримання Закону №1533 та Закону №803 протягом 12 місяців, що передували місяцю розгляду питання про надання дотації.
Існує два протилежних підходи до питання оподаткування податком на прибуток дотації на створення робочих місць: перший підхід - фіскальний, другий - на користь роботодавців. Звичайно, перший підхід для багатьох платників податку буде зрозумілішим і не завдасть клопоту й суперечках з податковими інспекторами.
Роботодавці згідно з пунктом 6.3 статтею 6 Інструкції №339 зобов’язані внести облік сплачених внесків до Фонду страхування на випадок безробіття, у тому числі - сплачених застрахованими особами.
Нараховані суми страхових роботодавців та застрахованих осіб перераховуються на відповідний рахунок Фонду. На цей рахунок перераховуються також суми фінансових санкцій та адміністративних стягнень, благодійні внески підприємств, організацій та фізичних осіб, інші надходження відповідно до законодавства України.
Нараховані та перераховані страхові внески роботодавців та застрахованих осіб обліковуються на рахунку 65 “Розрахунки за страхування”, субрахунок 653 “Розрахунки за страхуванням на випадок безробіття”.
Роботодавці - суб’єкти підприємницької діяльності відносять страхові внески на валові витрати.
2.3 Розрахунки за зборами на обов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності
З першого квітня цього року введений державою новий вид загальнообов’язкового державного соціального страхування - від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, що регламентується двома законодавчими актами: Законом України від 23 вересня 1999 року №1105-XIV “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” (далі - Закон про страхування) і Законом України від 22 лютого 2001 року №2272-III “Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку спричинили втрату працездатності (далі - Закон про тарифи).
Платниками страхових внесків такого страхування згідно з Законом про страхування є тільки роботодавці. А працівники, будучи застрахованими від нещасного випадку, не несуть при цьому ніяких витрат (на відміну від інших видів загальнообов’язкового державного соціального страхування). Працівники вважаються застрахованими, а значить такими, що мають право на страхові виплати вже з 1 квітня, до того ж незалежно від того платять роботодавці страхові внески чи ні.
Роботодавці зобов’язані зареєструватися в Фонді соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань (далі - Фонд). Така реєстрація провадиться:
 - страхувальників - юридичних осіб - у десятиденний строк після одержання свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності;
 - страхувальників - фізичних осіб, які використовують найману працю, - у десятиденний строк після укладання трудового договору (контракту) з першим із найманих працівників.
Факт такої реєстрації страхувальника Фондом, засвідчується страховим свідоцтвом.
Крім обов’язкового страхування допускається ще добровільне (за наявністю письмової заяви). У цьому випадку страхувальниками (і одночасно застрахованими) можуть бути:
1) священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах;
2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно;
3) громадяни - суб’єкти підприємницької діяльності.
 Розміри страхових внесків встановлені Законом про тарифи. Їх диференційовано за групами галузей економіки (видами робіт) залежно від класу професійного ризику виробництва, чим вищий цей ризик, тим більше розмір страхового внеску.
Усі галузі економіки (види робіт) розділе6о на 20 класів. Для кожного з них передбачено відповідний страховий тариф (від 0,84%  до 13, 8%). Добровільно застрахована фізична особа має сплачувати внесок до Фонду в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, а якщо така особа є інвалідом - у її половинному розмірі, встановленому на день сплати страхового внеску.
Для визначення класу професійного ризику роботодавця слід орієнтуватися на Класифікацію галузей економіки та видів робіт за професійним ризиком виробництва, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2000 року № 1423 (далі Класифікація). Так, наприклад, банки і страхові компанії віднесено до першого класу, підприємництва торгівлі і громадського харчування - до сьомого підприємства, що займаються будівництвом, - до шістнадцятого.
Спочатку законодавці хотіли, щоб страхові внески у підприємств розрахувалися від річного фактичного обсягу реалізації продукції (робіт, послуг), за вирахуванням сум ПДВ і акцизного збору. Однак Законом про тарифи цей “суб’єкт оподаткування” змінено:
- тепер у всіх трьох видів відрахувань на загальнообов’язкове державне соціальне страхування абсолютно однаковий об’єкт для розрахунку страхових внесків роботодавців;
- фактичні витрати на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, на інші заохочувальні та компенсаційні витрати, у тому числі в натуральній формі, що визначено відповідно до Закону України “Про оплату праці”, які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян.
Як і решта страхових внесків, такі внески нараховуються в межах граничної суми заробітної плати (доходу), що становить 1600 гривень.
Слід також зазначити, що розмір страхового внеску залежить не тільки від класу професійного ризику підприємства, до якого його віднесено, але і від знижки до нього (за низький рівень травматизму, професійної захворюваності та належний  стан охорони праці) чи надбавки (за високий рівень травматизму, професійної захворюваності та неналежний стан охорони праці). Розмір вказаних знижок чи надбавок не може перевищувати 50% страхового тарифу, встановленого для відповідної галузі економіки (виду робіт). Закон про страхування надає роботодавцям право брати участь у визначення йому знижок або надбавок.
Якщо на страхувальника протягом календарного року накладався штраф за порушення законодавства про охорону парці він втрачає право на знижку страхового тарифу, а у разі систематичних порушень підприємство може бути віднесено до іншого більше високого класу професійного ризику виробництва.
Платники страхових внесків одночасно із запитом коштів на оплату праці подають банкам платіжні доручення на перерахування страхових внесків до Фонду, без яких кошти на оплату праці не видаються.
Крім страхових внесків роботодавець зобов’язаний за рахунок своїх коштів, а точніше кажучи за рахунок коштів підприємства, установи, організації оплачувати перші п’ять днів непрацездатності, що виникла внаслідок страхового випадку в розмірі 100 відсотків середнього заробітку (оподаткованого доходу).
Внески платника податку на обов’язкове страхування життя або здоров’я працівників у випадках, передбачених законодавством, слід відносити на валові витрати. Туди само необхідно відносити суми допомоги по тимчасовій непрацездатності.
Законом про страхування органи Фонду наділені рядом повноважень. Вони, зокрема, мають право проводити в порядку, визначеному законодавством України планові та позапланові виїзні перевірки фінансово-господарської діяльності суб’єктів підприємницької діяльності щодо сплати та цільового використання ними збору на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків.
Страхувальник несе відповідальність за невиконання своїх обов’язків зі страхування від нещасного випадку, відповідно до законодавства.
Розглянемо дане питання на прикладі Товариства з обмеженою відповідальністю Підприємства торгівлі “Львів” (далі ТзОВ ПТ “Львів”), яке займається гуртовою та роздрібною торгівлею товарами народного споживання. При розрахунках за страхуванням ТзОВ ПТ “Львів” керується усіма вищезазначеними нормативними документами і є платником страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за реєстраційним номером 123 та Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття за реєстраційним номером 408.
Базою для обкладання внесків на соціальне страхування є суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян та включають основу та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, в тому числі в натуральній формі, а також сума оплати праці кожного працівника. При розрахунку бази для нарахування страхових внесків, крім Закону України “Про оплату праці”, ТзОВ ПТ “Львів” також керується Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженого Мінстатом України від 11 грудня №323 і зареєстрованого в Мін’юсті України 21 грудня №465/1001 (зі змінами та доповненнями), Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року №13-92 “Про прибутковий податок з громадян” (зі змінами та доповненнями), Інструкцією про прибутковий податок з громадян, затвердженого наказом ГДПІ України від 21 квітня 1993 року №12 (зі змінами та доповненнями).