План
Вступ
Розділ 1. Особливості навчальної діяльності молодших школярів
1.1 Спільна навчальна робота молодших школярів як чинник їх розумового та соціального розвитку.
Розділ 2. Врахування індивідуально-типологічних особливостей молодших школярів у навчально-виховному процесі.
2.1. Темперамент в індивідуальному стилі діяльності молодшого школяра.
Розділ 3. Розвиток пізнавальних інтересів дітей молодшого шкільного віку.
Висновки.
Список використаної літератури.

Вступ
Одним з основних принципів навчання є індивідуальний підхід до дитини, який включає глибоке вивчення особистості дитини, у тому числі особливостей її психічного розвитку. Саме на основі цих знань учитель планує свою подальшу роботу. Особливо важливим є дослідження особливостей психічного розвитку дітей молодшого шкільного віку, бо, орієнтуючись на них, учитель повинен побудувати свою діяльність таким чином, щоб із самого початку навчання не відбити у школярів бажання вчитися.
Аналіз психолого-педагогічної літератури показує, що питання психології молодшого школяра досліджувало у своїх працях багато вчених, зокрема, В.Давидов, Б.Ананьєв, Л.Занков, Д.Ельконін. Особистісний підхід до молодших школярів досліджували М.Волокітіна, Н.Левітів, В.Самохвалова та ін. Захопливо писали про молодших школярів видатні вчені-педагоги Ш.Амонашвілі, В.Сухомлинський та ін.
У школі дослідженню особистості дитини, її психічних передумов приділяється дуже багато уваги, бо вчитель визначає цілі та завдання уроку, підбирає відповідний дидактичний і наочний матеріал, обирає способи подання знань, виходячи з вікових психофізіологічних особливостей кожного учня – його інтересів, темпераменту, особливостей емоційно-вольової сфери та можливостей. Учитель, вивчаючи молодшого школяра, його темперамент, повинен використовувати специфічні методи і засоби, за допомогою яких він може вдало впливати на дитину, формуючи найкращі якості особистості та сприяючи її всебічному гармонійному розвитку.
З огляду на це метою даної курсової роботи є дослідження особливостей форм і методів навчання молодших школярів з урахуванням психічного розвитку дитини.
Об'єкт дослідження – вікові особливості розвитку школяра.
Предмет дослідження – психолого-педагогічні особливості розвитку у молодшому шкільному віці.
Мета дослідження полягає у вивченні структурно-функціональних особливостей розвитку молодшого школяра та розробці психолого-педагогічних умов його оптимізації.
Методи дослідження:
теоретичний аналіз проблеми на базі вивчення наукових та методичних джерел;
емпіричні (стандартизовані та проективні психодіагностичні методики, спостереження, твори);
формувальний психолого-педагогічний експеримент;
методи обробки та інтерпретації даних (якісні та кількісні).

Розділ 1. Особливості навчальної діяльності молодших школярів
Молодшим шкільним віком прийнято вважати вік дітей приблизно від 7 до 10-11 років, що відповідає рокам їх навчання в початкових класах. Це вік спокійного і рівномірного фізичного розвитку.
Збільшення росту і ваги, витривалості йдуть досить рівномірно і пропорційно. Кісткова система молодшого школяра ще знаходиться в стадії формування – окостеніння хребту, грудної клітки, таза, кінцівок ще не довершено, у кістковій системі ще багато хрящової тканини.
Відбувається функціональне удосконалювання мозку – розвивається аналітико-систематична функція кори; поступово змінюється співвідношення процесів порушення і гальмування: процес гальмування стає усе більш сильним, хоча як і раніше переважає процес порушення, і молодші школярі у високому ступені збудливі й імпульсивні.
Прихід до школи вносить найважливіші зміни в життя дитини. Різко змінюється весь уклад її життя, її соціальний стан у колективі, родині. Основною, ведучою діяльністю стає відтепер навчання, найважливішим обов'язком – обов'язок учитися, здобувати знання. А навчання – це серйозна праця, що вимагає організованості, дисципліни, вольових зусилль дитини. Школяр включається в новий для нього колектив, у якому він буде жити, учитися, розвиватися цілих 11 років. [15, 2]
Основною діяльністю, його першим і найважливішим обов'язком стає навчання – придбання нових знань, умінь і навичок, нагромадження систематичних відомостей про навколишній світ, природу і суспільство.
Зрозуміло, далеко не відразу в молодших школярів формується правильне відношення до навчання. Вони поки не розуміють навіщо потрібно учитися. Але незабаром виявляється, що навчання – праця, що вимагає вольових зусиль, мобілізації уваги, інтелектуальної активності, самообмежень. Якщо дитина до цього не звикла, то в неї настає розчарування, виникає негативне відношення до навчання. Для того, щоб цього не трапилося вчитель повинен вселяти дитині думку, що навчання – не свято, не гра, а серйозна, напружена робота, однак дуже цікава, тому що вона дозволить довідатися багато нового, цікавого, важливого, потрібного. Важливо, щоб і сама організація навчальної роботи підкріплювала слова вчителя. [2, 41-43]
Спочатку учні початкової школи добре учаться, керуючись своїми відносинами в родині, іноді дитина добре учиться по мотивах взаємин з колективом. Велику роль грає й особистий мотив: бажання одержати гарну оцінку, схвалення вчителів і батьків.
Спочатку в неї формується інтерес до самого процесу навчальної діяльності без усвідомлення її значення. Тільки після виникнення інтересу до результатів своєї навчальної праці формується інтерес до змісту навчальної діяльності, до придбання знань. От ця основа і є сприятливим ґрунтом для формування в молодшого школяра мотивів навчання високого суспільного порядку, зв'язаних зі справді відповідальним відношенням до навчальних занять.
Формування інтересу до змісту навчальної діяльності, придбанню знань зв'язано з переживанням школярами почуття задоволення від своїх досягнень. А підкріплюється це почуття схваленням, заохоченням вчителя, що підкреслює кожен, навіть маленький успіх, найменше просування вперед. Молодші школярі відчувають почуття гордості, особливий підйом сил, коли вчитель хвалить їх.
Великий виховний вплив вчителя на молодших школярів зв'язаний з тим, що вчитель із самого початку перебування дітей у школі стає для них незаперечним авторитетом. Авторитет учителя – найважливіша передумова для навчання і виховання в молодших класах.
Для молодших школярів навчальна діяльність стає провідною і набуває характерних особливостей. Своєрідність навчальної діяльності полягає в тому, що її зміст в основному складають наукові поняття та зумовлені ними узагальнені способи розв'язання завдань, а її основна мета та головний результат - засвоєння наукових знань та відповідних їм умінь. [2, 43]
У структурі навчальної діяльності виділяють такі компоненти, як мета (засвоєння певних знань, умінь та навичок), навчальні ситуації (завдання), навчальні дії та операції, контроль і оцінка, мотиви й форми спілкування учнів з учителем та між собою.
Структура навчальної діяльності складається поступово. Складнішими стають її цілі, які тепер визначаються змістом шкільного навчання. Оволодіння останнім вимагає не тільки активності, але й формування в учнів нових дій, найважливішими серед яких є мислительні та мовні. Вони необхідні для усвідомлення дітей у її здійсненні. Саме це послуговує важливою умовою розвитку пізнавальної активності дітей, їх інтересу до навчання. [15, 2]
Ознайомлюючи учнів із послідовністю навчальних дій, слід розрізняти предметні та мислительні дії. При цьому важливо домагатися, щоб предметні дії набували мислительних форм за належної узагальненості, скороченості ("згорнутості") та усвідомленості.
Наприкінці другого класу учні поступово починають виконувати окремі компоненти навчальної діяльності шляхом саморегуляції. Передусім це стосується розуміння загального способу вирішення завдання та визначення власних можливостей під час розв'язання тих чи інших конкретно-практичних завдань.
Особливої уваги вимагають навчальні дії, спрямовані на виділення й відображення головних, істотних характеристик предмета, що вивчається. Такі дії інтенсивно формуються в другому класі: учням пропонують переказати оповідання своїми словами, скласти план переказу, коротко записати умову задачі тощо.
Не менш важливим є вміння (хоча на його формування звертають недостатньо уваги) самостійно ставити перед собою навчальні цілі перед вирішенням тих чи інших конкретно-практичних завдань.
В умінні перетворювати конкретно-практичні завдання в навчально-теоретичні виявляється найвищий рівень розвитку навчальної діяльності молодших школярів. Учень прагне знайти загальний спосіб розв'язання серії конкретно-практичних завдань, а не намагається методом спроб і помилок вирішувати кожну окремо. Формулюється такий спосіб через теоретичний аналіз кількох задач та знаходження спільного в їх умовах. [15, 2]
Упродовж молодшого шкільного віку помітна певна динаміка ставлення дітей до навчання. Спочатку діти оцінюють його лише як діяльність, до якої схвально ставляться дорослі, згодом їх починають приваблювати окремі навчальні дії, і, нарешті, вони прагнуть самостійно перетворювати конкретно-практичні завдання в навчально-теоретичні, цікавлячись внутрішнім змістом навчальної діяльності.
Навчальна діяльність у початкових класах стимулює, насамперед, розвиток психічних процесів безпосереднього пізнання навколишнього світу – відчуття і сприйняття. Молодші школярі відрізняються гостротою і свіжістю сприйняття, свого роду споглядальною допитливістю. Молодший школяр з живою цікавістю сприймає навколишнє середовище, що з кожним днем розкриває перед ним усе нові і нові сторони. [4,6-10]
Найбільш характерна риса сприйняття цих учнів – його мала дифференцированность, де роблять неточності і помилки в дифференціровці при сприйнятті подібних об'єктів. Наступна особливість сприйняття учнів на початку молодшого шкільного віку – тісний зв'язок його з діями школяра. Сприйняття на цьому рівні психічного розвитку зв'язане з практичною діяльністю дитини. Сприйняти предмету для дитини – значить щось робити з ним, щось змінити в ньому, зробити якісь дії, взяти, доторкатись до нього. Характерна риса учнів – яскраво виражена емоційність сприйняття.
У процесі навчання відбувається перебудова сприйняття, воно піднімається на більш високу ступінь розвитку, приймає характер цілеспрямованої і керованої діяльності. У процесі навчання сприйняття поглиблюється, стає більш аналізуючим, диференційованим, приймає характер організованого спостереження. [4, 8-10]
Деякі вікові особливості торкаються увазі школярів початкових класів. Основна з них – слабість довільної уваги. Можливості вольового регулювання уваги, керування нею на початку молодшого шкільного віку обмежені. Довільна увага молодшого школяра вимагає так званої близької мотивації. Якщо в старших учнів довільна увага підтримується і при наявності далекої мотивації (вони можуть змусити себе зосередитися на нецікавій і важкій роботі заради результату, що очікується в майбутньому), то молодший школяр зазвичай може змусити себе зосереджено працювати лише при наявності близької мотивації (перспективи одержати відмінну оцінку, заслужити похвалу вчителя, краще усіх справитися з завданням і т.д.).
Значно краще в молодшому шкільному віці розвинута мимовільна увага. Усе нове, несподіване, яскраве, цікаве саме по собі привертає увагу учнів, без усяких зусиль з їх боку.
Вікові особливості пам'яті в молодшому шкільному віці розвиваються під впливом навчання. Підсилюється роль і питома вага словесно-логічного, значеннєвого запам'ятовування і розвивається можливість свідомо керувати своєю пам'яттю і регулювати її прояви. У зв'язку з віковою відносною перевагою діяльності першої сигнальної системи в молодших школярів більш розвинута наочно-образна пам'ять, ніж словесно-логічна. Вони краще, швидше запам'ятовують і надовше зберігають у пам'яті конкретні відомості, події, обличчя, предмети, факти, ніж визначення, описи, пояснення. Молодші школярі схильні до механічного запам'ятовування без усвідомлення значеннєвих зв'язків усередині матеріалу, який запам'ятовується. [13, 28 – 37]
Основна тенденція розвитку уяви в молодшому шкільному віці – це удосконалювання уяви, яка має відтворюючу роль. Вона зв'язана з представленням раніше сприйнятого чи створенням образів відповідно до даного опису, схемою, малюнком і т.д. Уява, яка відтворює, удосконалюється за рахунок все більш правильного і повного відображення дійсності. Творча уява як створення нових образів, зв'язана з перетворенням, переробкою вражень минулого досвіду, з'єднанням їх у нові сполучення, комбінації, також розвивається.
Під впливом навчання відбувається поступовий перехід від пізнання зовнішньої сторони явищ до пізнання їхньої сутності. Мислення починає відбивати істотні властивості й ознаки предметів і явищ, що дає можливість робити перші узагальнення, перші висновки, проводити перші аналогії, будувати елементарні умововисновки. На цій основі в дитини поступово починають формуватися елементарні наукові поняття. [4, 9-10]
Аналітико-синтетична діяльність на початку молодшого шкільного віку ще дуже елементарна, знаходиться в основному на стадії наочно-діючого аналізу, що ґрунтується на безпосереднім сприйнятті предметів.
Молодший шкільний вік – вік досить помітного формування особистості. Для нього характерні нові відносини з дорослими й однолітками, включення в цілу систему колективів, включення в новий вид діяльності – навчання, що пред'являє ряд серйозних вимог до учня.
Усе це вирішальним образом позначається на формуванні і закріпленні нової системи відносин до людей, колективу, до навчання і зв'язаними з ними обов'язкам, формує характер, волю, розширює коло інтересів, розвиває здібності.
У молодшому шкільному віці закладається фундамент поведінки, відбувається засвоєння моральних норм і правил поведінки, починає формуватися суспільна спрямованість особистості.
Характер молодших школярів відрізняється деякими особливостями. Насамперед вони імпульсивні – схильні негайно діяти під впливом безпосередніх імпульсів, спонукань, не подумавши і не зваживши всіх обставин, по випадкових приводах. Причина – потреба в активній зовнішній розрядці при віковій слабості вольової регуляції поведінки. [7, 6-8]
Віковою особливістю є і загальна недостатність волі: молодший школяр ще не має великий досвід тривалої боротьби за намічену мету, подолання труднощів і перешкод. Він може опустити руки при невдачі, зневіритися у свої сили і можливості. Нерідко спостерігається примхливість, упертість. Звичайна причина цього – недоліки сімейного виховання. Дитина звикла до того, що всі її бажання і вимоги задовольнялися, вона ані в чому не бачила відмови. Примхливість і упертість – своєрідна форма протесту дитини проти тих твердих вимог, що їй пред'являє школа, проти необхідності жертвувати тим, що хочеться, в ім'я того, що треба.
Молодші школярі дуже емоційні. Емоційність позначається, по-перше, в тому, що їхня психічна діяльність зазвичай зафарбована емоціями. Усе, що діти спостерігають, про що думають, що роблять, викликає в них емоційно-забарвлене відношення. По-друге, молодші школярі не вміють стримувати свої почуття, контролювати їх зовнішній прояв, вони дуже безпосередні і відверті у вираженні радості, горя, суму, страху, задоволення чи невдоволення. По-третє, емоційність виражається в їхній великій емоційній нестійкості, частій зміні настроїв, схильності до афектів, короткочасним і бурхливим проявам радості, горя, гніву, страху. З роками усе більше розвивається здатність регулювати свої почуття, стримувати їхні небажані прояви.
Великі можливості надає молодший шкільний вік для виховання колективістських відносин. За кілька років молодший школяр накопичує при правильному вихованні важливий для свого подальшого розвитку досвід колективної діяльності – діяльності в колективі і для колективу. Вихованню колективізму допомагає участь дітей у суспільних, колективних справах. Саме тут дитина здобуває основний досвід колективної суспільної діяльності. [7, 6-8]

1.1 Спільна навчальна робота молодших школярів як чинник їх розумового та соціального розвитку
Розвиток особистості дитини стає основним завданням школи. Тому постає питання про пошук таких форм організації навчального процесу школярів, які б найбільшою мірою забезпечували цей розвиток.
Однією з таких форм є організація спільної навчальної роботи учнів, починаючи з початкових класів.
Останнім часом значно підвищився інтерес до вивчення спільної навчальної роботи та впливу її на розвиток учнів. І хоча дидактичний і виховний потенціал такої роботи школярів досить значний, вона в сучасній системі освіти використовується мало. Це зумовлено рядом причин: непідготовленістю вчителів, відсутністю загальної концепції запровадження спільної навчальної роботи учнів у навчальний процес, недостатнім теоретичним аналізом проблеми.

Основним компонентом змісту розвивального навчання є система наукових понять. Навчання будується як оволодіння учнями загальним принципом розв’язання задач певного класу. Для усвідомлення загального способу учень має його сконструювати у процесі виявлення, аналізу та змістового узагальнення умови задачі, тобто провести дослідження. Істотним чинником успішності дослідження може бути його здійснення у формі діалогу, коли учні вільно обмінюються думками щодо “відкриття” нового способу. Виходячи з цього, спільну навчальну роботу учнів у системі розвивального навчання розглядають як необхідну, органічно пов’язану зі змістом, форму навчального процесу ( Г.А.Цукерман).
Вивчення особливостей спільної навчальної роботи в системі розвивального навчання, умов її ефективності, впливу на соціальний та розумовий розвиток молодших школярів має значення для подальшого становлення та розвитку системи, практичного її застосування.
“Спільна навчальна робота учнів як предмет психолого-педагогічного вивчення” включає три підрозділи, в яких міститься аналіз наукових підходів до вивчення роботи учнів у групі над розв’язанням учбової задачі та вплив такої роботи на розвиток дитини. [5, 220-225]
Значення спілкування як одного з чинників ефективності діяльності людини обгрунтовано у працях О.О. Бодальова, Б.Ф.Ломова, О.О.Леонтьєва та ін. Показано, зокрема, що саме спілкування зі значущими дорослими й ровесниками є провідним джерелом становлення особистості, формування важливих властивостей її моральної сфери, світогляду.
Фундаментальні психолого-педагогічні дослідження спільної навчальної роботи школярів розгорнулися у 70-і – 80-і роки ХХ століття. Результати досліджень показали, що вплив на психічний розвиток дитини має не лише взаємодія з дорослим, а й з ровесниками. [13, 28 – 37]
Ряд дослідників вивчали різні аспекти, умови і ефекти спільної навчальної роботи школярів. Так, З. Г. Кісарчук показала, що успішність спільної діяльності молодших школярів залежить від характеристик, зокрема мовленнєвих, їхнього діалогу.
В.В.Рубцовим досліджено роль кооперації та координації предметних дій у становленні структур мислення дитини в умовах спільної навчальної роботи. [5, 224-225]
Під керівництвом Г.С. Костюка (В.В. Андрієвська, Г. О. Балл, З. Г. Кісарчук, С.О. Мусатов, Т.К. Чмут) проводились порівняльні дослідження індивідуального та спільного розв’язування розумових задач молодшими школярами. Виявилось, що успішність розв’язування задач молодшими школярами, а також ступінь інтелектуальної активності в умовах спільної роботи у дітей в середньому вище, ніж в умовах індивідуальної роботи. Переваги спільної навчальної роботи виявлялись більш чітко при зовнішній регламентації ролей, які виконують учні, працюючи в групі, а також коли стихійно встановлені ролі знаходились у відповідності з інтелектуальними можливостями партнерів.
Було показано (В.М. Виноградовим та І.Б. Первіним), що групові заняття дають високі результати в практичному оволодінні математичними уміннями та навичками. Ці заняття сприяють розвиткові у школярів математичного мислення та підготовляють їх до самостійної пошукової роботи, сприяють активній позиції учнів у навчально-пізнавальному процесі. [5, 224-225]
В системі розвивального навчання, яка побудована на основі принципів змістового узагальнення навчального матеріалу, спільна навчальна робота набуває особливого значення. Введення учбової задачі вимагає самостійного пошуку учнями, а вчитель лише організовує його.
Здійснюване учнями дослідження передбачає критичне зіставлення різних підходів, зіткнення різних точок зору, тобто діалог дослідника з опонентами. Таким опонентом може бути не тільки вчитель, але й інший учень. [9, 59-64]
У системі розвивального навчання оптимальною формою навчального процесу є діалог, в ході якого визначається зміст учбової задачі та шляхи її розв’язання. Автори системи надають спільній навчальній роботі молодших школярів великоі ваги у вирішенні проблеми формування навчальної діяльності. Зокрема, як показали дослідження Г. А. Цукерман, спільне розв’язування учбової задачі істотно сприяє розвиткові рефлексивних дій учнів.
Відзначаючи важливі результати досліджень впливу спільної навчальної роботи на психічний розвиток молодших школярів, маємо водночас констатувати, що узагальнених даних систематичного тривалого застосування групових форм навчання учнів досі не отримано, недостатньо досліджено розподіл навчальних дій при спільному розв’язуванні учнями учбової задачі, функції вчителя у керуванні цим процесом. Потребує впорядкування й застосовувана термінологія.
Діти частіше висловлюються, задаючи одне одному запитання, відповідаючи на них, висловлюючи свої сумніви, передбачення. Пояснюючи вголос навчальний матеріал, дитина ще раз повторює його, уточнює, закріплює. Учень, який слухає, критично ставиться до того, що говорить товариш, аналізує, запитує, а не запам’ятовує пасивно, як це найчастіше відбувається при роботі з вчителем. [9]
Обов’язкові ознаки спільної навчальної роботи:
а) наявність спільної мети роботи;
б) розподіл праці (функцій);
в) обмін думками, результатами праці, взаємодопомога учнів;
г) взаємоконтроль, взаємооцінка при розв’язуванні учбової задачі;
д) безпосередній міжособистний контакт.
Систематичне використання спільної навчальної роботи учнів в умовах традиційної початкової школи :
а) дозволяє учням на більш високому рівні засвоювати знання, краще орієнтуватися в навчальному матеріалі;
б) позитивно впливає на розвиток пізнавальних процесів, таких як мислення, пам’ять, мовлення.
Спільна навчальна робота молодших школярів за умови її ефективної організації підвищує ступінь задоволеності учнів шкільним життям, знижує ступінь конфліктності у класному колективі.
Умови, необхідні для ефективного введення та застосування групових форм організації навчального процесу :
а) підготовка учнів до роботи в групі ровесників, спочатку в ігровій формі, потім на навчальному матеріалі;
б) підготовка вчителя : знайомство з теорією та практикою організації спільної навчальної роботи учнів;
в) організація роботи учнів в парі , потім в групі;
г) в групу мають входити діти з різними навчальними можливостями;
д) регламентація ролей в групі та усвідомлення учнями мети роботи;
е) застосування групової роботи можливе на уроках різних типів і на різних етапах, вибір форми організації навчального процесу залежить від мети, яку ставить вчитель;
ж) після проведення групової роботи необхідна рефлексія спільної роботи по розв’язанню учбової задачі та характеру спілкування.
При реалізації в початковій школі системи розвивального навчання раціонально організована спільна навчальна робота учнів забезпечує такі переваги:
а) досягається вищий рівень розвитку основ теоретичного мислення (краще виконання дій аналізу, розв’язування рефлексивних задач, більший розвиток внутрішнього планування дій);
б) досягається оволодіння учнями нормами ділового співробітництва, спрймання ними ділового спілкування як засобу опанування способу розв’язання учбової задачі;
в) досягнуто підвищення пізнавальних інтересів та інтелектуальної активності учнів;
г) покращуються соціально-психологічні характеристики класного колективу, структура міжособистісних стосунків.

Розділ 2. Врахування індивідуально-типологічних особливостей молодших школярів у навчально-виховному процесі
Індивідуальна своєрідність особистості проявляється не тільки в її спрямованості, здібностях, а й в динаміці її психічної діяльності. Не можна знайти двох людей, однакових за своїми психічними властивостями. Кожна людина відрізняється від інших багатьма особливостями, єдність яких утворюють її індивідуальність.
Темперамент характеризує психічну індивідуальність дитини насамперед з боку властивої їй динаміки нервово-психічних процесів і станів, їхньої інтенсивності, швидкості, ритму, тривалості, перебігу.
Діти із сангвінічним темпераментом характеризуються легкою збудливістю почуттів. Діти цього темпераменту швидкі й рухливі, але меншою мірою, ніж сангвініки дорослі.
Діти холеричного темпераменту характеризуються легкою збудливістю почуттів, силою й стійкістю їх у часі. За правильних умов виховання ці діти виявляють активність і наполегливість у роботі, а за неправильних - стають неслухняними, запальними, образливими.
У дітей флегматичного темпераменту почуття важко збуджувані, однак тривалі і стійкі. Молодший школяр-флегматик повільний, він здебільшого неохоче спілкується, часто нехтує справами, що вимагають від нього швидкості, турбот, зайвих рухів. Дитина-флегматик ухиляється від конфліктів, її важко образити, але коли вступає в конфлікт, то переживає глибоко, хоч зовні це не виявляється так яскраво, як у дітей вищезгаданих типів.
Діти з меланхолійним темпераментом надзвичайно чутливі, почуття в них виникають легко, вони міцні й стійкі в часі. Такі діти здебільшого сором'язливі, малоактивні, важко пристосовуються до нових обставин. Вони часто розгублюються при опитуванні, хоч і мають хороші знання.
Під впливом навчання і виховання в дітей молодшого шкільного віку формуються такі риси характеру, як цілеспрямованість, акуратність, любов до праці тощо. Формування особистості відбувається головним чином у взаєминах з однолітками, товаришами по навчанню і дорослими, що її оточують. Підкреслюється першорядна роль відносин учнів у групі чи колективі, в якому вони постійно займаються навчальною діяльністю, грою тощо. Успіх у формуванні рис характеру в молодших школярів залежить від багатьох умов, серед яких провідне місце належить єдності вимог школи і родини, позитивному прикладу дорослих, розумному застосуванню ними заохочень і покарань. Оцінні судження в молодшому шкільному віці займають важливе місце і виконують різні функції.
Оцінні судження батьків, учителів та інших дорослих про дітей цього віку є засобом корегування не тільки навчальних дій, а й моральних вчинків учнів. Оцінні судження учнів, які вони висловлюють по відношенню до ровесників та дорослих, є важливою умовою розвитку в учнів самооцінки. Оцінні судження дорослих про учнів мають свої особливості. З боку батьків мають переважати позитивні оцінні судження навіть по відношенню до тих дітей, які не встигають у навчанні. Це необхідно для того, щоб запобігти появі в дитини комплексу неповноцінності.
Уже на початку навчання в школі учні відрізняються один від одного рівнем обізнаності з навколишнім світом, спостережливістю, вмінням думати, запам'ятовувати й відтворювати, висловлювати свої думки за допомогою усного мовлення та ін.
Індивідуальні відмінності виявляються і в шкільній учбовій діяльності молодших школярів, у її результативності. Діапазон цих відмінностей у одних галузях навчання звужується, а в інших - розширюється. У процесі навчання здібності учнів не тільки використовуються, а й розвиваються. Виробляються уважність, спостережливість, якості пам'яті, мислення й мовлення, а також емоційні й вольові властивості.
Розвиток цих компонентів відбувається в молодшому шкільному віці нерівномірно. Повільніше розвиваються перцептивні, мнемічні компоненти, порівняно більших прогресивних змін зазнають якості, пов'язані з уявою, мисленням та мовленням. Формуються й емоційні, вольові компоненти здібностей учнів. До них належать упевненість, наполегливість, самоконтроль у роботі, терпеливість, витримка, здатність чинити опір навіюванню.
2.1 Темперамент в індивідуальному стилі діяльності молодшого школяра
Учень-сангвінік
Діти-сангвініки легко пристосовуються до будь-якого колективу, до вимог учителя. Вони здатні швидко працювати і добре засвоювати навчальний матеріал, але вчитель обов'язково має звернути увагу на те, що ці діти намагаються займатися переважно легкою, приємною і цікавою для них діяльністю й уникають складного і нецікавого, часто не доводять почату справу до кінця. Тому необхідно організовувати роботу з сангвініками таким чином, щоб виробити в них стійкий інтерес, цілеспрямованість, звичку завжди завершувати розпочату справу, глибоко усвідомлювати суть кожного завдання.
Підтримуємо високий рівень працездатності за допомогою:
додаткових завдань;
надання допомоги слабшому учневі;
завдань у формі змагання. Спонукаємо до творчої діяльності:
іграми з елементами пошуку та творчості ("Визначити курс руху літака", "Загадки Веселого олівця");
шляхом генерування ідей (запропонувати та зафіксувати за короткий проміжок часу якомога більше ідей для розв'язання складної ситуації);
постановкою евристичних запитань, що спонукають до елементарних дослідницьких дій.
Щоб запобігти схильності до переоцінки своїх можливостей, пропонуємо чіткі критерії оцінки за кожен вид діяльності. [11, 194-196]
Учень-холерик
Дуже складно вчителю працювати з холериками, їхня енергійність, упертість, задерикуватість, агресивність стають причиною сварок, бійок з однолітками, травм. Необхідно намагатися спокійно спрямовувати енергію холерика в потрібне русло, поступово формуючи наполегливість, сумлінність, послідовність:
організовуємо їхню діяльність так, щоб вони не перезбуджувалися: говоримо спокійно, але впевнено;
намагаємося усувати гучні звуки; не залучаємо до ігор, що мають характер змагання;
практикуємо ігри, які сприяли б закріпленню в нервовій системі холерика процесів гальмування ("Мовчанка");
пропонуємо цікаві додаткові завдання, але тільки в разі якісного виконання основної роботи;
оскільки для холериків характерна наполегливість у досягненні близької мети, віддалене завдання їх лякає, дозуємо завдання малими частинами, не ставлячи перспективного завдання на цілий урок, тему; пропонуємо інструктажі, алгоритми виконання завдань;
щоб дати змогу виходу зайвої енергії, на уроці пропонуємо додаткові завдання, що передбачають елементарні фізичні дії: витерти дошку, підготувати наочність, роздати посібники;
сприяємо залученню цих дітей до спортивної секції або танцювального гуртка. [11,196-198]
Учень-флегматик
Найскладніше вчитися флегматикам. Ці діти найбільше ризикують втратити свою індивідуальність в оточенні дорослих холериків і сангвініків, яких дратує повільність, неповороткість флегматиків. Наслідки такого ставлення трагічні: в дитини виникають неврози, вона починає виконувати доручення швидко, але неякісно; формується комплекс неповноцінності, пов'язаний з постійними невдачами. Вчителю дуже важливо знайти правильний підхід до виховання дитини-флегматика, створити сприятливі умови для її фізичного й інтелектуального розвитку.
При роботі з флегматиками ми:
терпляче ставимося до повільного темпу роботи, допомагаємо в складних ситуаціях: при відповідях даємо час на обдумування; дозволяємо виконувати не всі завдання або збільшуємо час на їх виконання; не ставимо в ситуацію неочікуваного опитування, а заздалегідь пропонуємо питання та завдання для відповідей; не порівнюємо з більш успішними однокласниками; оцінюємо не лише результат, а й старання;
пропонуємо нетривалі ігри, в яких необхідна швидкість і точність рухів, кмітливість, а також ігри, які розвивають мислення, уяву, фантазію;
оскільки ці учні стомлюються від постійного спілкування, даємо змогу періодично усамітнюватись, пропонуючи самостійну роботу частіше, ніж іншим учням класу;
флегматики не витримують значних фізичних навантажень, якщо змушені виконувати їх у швидкому темпі, тому вправи на уроках фізкультури, фізкульт-хвилинки дозволяємо виконувати повільно;
з метою більш доцільної організації дозвілля і навчальної діяльності та запобігання перевтомлюваності разом з батьками складаємо режим для дитини;
оскільки таким дітям притаманна любов до порядку, пропонуємо їм нескладні доручення (перевірка підручників, догляд за квітами тощо). [11, 198-203]
Учень-меланхолік
Діти-меланхоліки мають надзвичайно чутливу нервову систему, їхні головні особливості - лякливість, нерішучість, сором'язливість до рівня хворобливості. Ці особистісні якості неможливо ліквідувати, але при правильному підході й повному розумінні почуттів дитини їх можна трансформувати: лякливість - у обачність, нерішучість - у виваженість у діях, песимізм - у розсудливість і реалізм. Тому створення сприятливих, майже оранжерейних умов навчання і виховання - ключова проблема в роботі з меланхоліками:
при спілкуванні з ними висловлюємо співчуття і розуміння їх переживань, сумнівів, страхів;
заохочуємо діяльність ласкавим поглядом, усмішкою, підбадьорливим дотиком;
оскільки ці діти схильні до фізичного виснаження, перевтоми, привчаємо їх планувати свою діяльність, розумно розподіляти час і збалансовувати тривалість праці й відпочинку;
обмежуємо навантаження на уроках фізкультури;
допомагаємо подолати сором'язливість, знайти спосіб оволодіти собою: пропонуємо роздавати зошити, готувати наочність, перевіряти робочі місця тощо;
залучаємо до сумісної праці з дорослими;
ропонуємо ігри, що потребують стійкого контакту з однолітками ("Тему називає ведучий", "Хто першим скаже "сто"?");
особлива схильність таких дітей до апатії вимагає пропонувати їм частіше, ніж іншим учням, та в більшій кількості навчальні завдання цікавого характеру;
оскільки меланхоліки здатні працювати на уроці тільки в повільному темпі, використовуємо ті ж методичні прийоми, що й при роботі з флегматиками. [11,203-210]

Раздел 3. Розвиток пізнавальних інтересів дітей молодшого шкільного віку
Гру традиційно зв'язують з дитинством. Дитина переступає поріг школи, і з цього моменту навчання займає велику частину часу, теоретично стає ведучою діяльністю аж до підліткового віку. І, проте, ігрова діяльність продовжується, причому характер її такий, що дозволяє вирішувати вікові задачі розумового, психічного і психологічного розвитку дітей молодшого шкільного віку.
Сутність гри полягає в рішенні пізнавальних задач, поставлених у цікавій формі. Саме рішення пізнавальної задачі зв'язано з розумовою напругою, з подоланням труднощів, що привчає дитину до розумової праці. Одночасно розвивається логічне мислення. Засвоюючи чи уточнюючи в грі той чи інший програмний матеріал, діти учаться спостерігати, порівнювати, класифікувати предмети по тим чи іншим ознакам, розвивають пам'ять, увагу, вчаться застосовувати чітку і точну термінологію, складно розповідати, описувати предмети, називати їхні дії і якості, вони виявляють кмітливість і спритність. У грі учні пізнають колір, форму, величину, числові і просторові відносини предметів. [9, 59-64]
Значення використання ігор у молодшому шкільному віці дуже велике ще і тому, що в процесі ігрової діяльності поряд з розумовим розвитком здійснюється фізичне, естетичне, моральне виховання. Виконуючи правила гри, діти привчаються стримуватися, контролювати своє поводження, у результаті чого виховується воля, формується дисциплінованість, уміння діяти за планом, приходити на допомогу один одному і т.д.
Чим цікавіші ігрові діїї, які учитель використовує на уроках і в позакласних заходах, тим непомітніше й ефективніше учні закріплюють, узагальнюють, систематизують отримані знання.
Працюючи з молодшими школярами, зрозуміло, що використання ігрових моментів і уроків в ігровій формі, особливо в 1-му класі, рольових ігор на заняттях у групі продовженого дня, є необхідним засобом активізації пізнавальної діяльності учнів, допомагають створити для учнів більш комфортні умови в перехідний період від дошкільного дитинства до шкільного життя. Особливо цікаво проходять уроки-екскурсії в зимовий (весняний, осінній) ліс (парк), уроки-подорожі в країну (місто, на острів). Активними бувають у підготовці і проведенні подібних уроків і позакласних виховних заходів батьки, що дозволяє вже з перших днів навчання дітей у школі встановлювати з ними тісний контакт, залучати до процесу навчання і виховання. Практика показує, що нестандартні форми уроків відкривають учнів з несподіваної сторони, а створена вчителем атмосфера невимушеності зацікавлює всіх дітей і дозволяє включити в роботу навіть найбільш боязких і сором’язливих.
Для розвитку пізнавальних інтересів дітей молодшого шкільного віку можна використовувати такі ігри:
Будиночок гнома
Ця гра - на вміння дотримуватися попередньо встановлених правил і на самоконтроль. Вона також сприяє розвиткові дрібної моторики руки.
Приготуйте аркуш паперу (або альбом для малювання) та кольорові олівці й запропонуйте дитині намалювати будиночок гнома на галявині лісу. Малюк може малювати його, як йому захочеться, але дотримуючись таких обов'язкових умов:
1) дах будиночка повинен бути зеленим;
2) сам будиночок - жовтим;
3) двері в нього - сині;
4) біля будиночка - лавка;
5) перед будиночком - озеро;
6) за будиночком - берізка та ялинка.
Навколо будиночка можна намалювати зелену травичку і все, що дитині захочеться. Обов'язкові компоненти малюнка бажано перелічити не менше, ніж два рази. Коли ви переконаєтеся, що дитина їх запам'ятала, можна починати малювати.
Після того, як завдання виконане, попросіть малюка перевірити, чи все він намалював правильно, згідно з умовами. Уточніть, чи пам'ятає він всі ці умови. Якщо є помилки, нехай спробує їх самостійно знайти і виправити. Зверніть увагу на те, наскільки правильно відображені просторові відношення: перспектива, віддаленість, перекривання зображень, сторони горизонту.
Ігрове завдання можна ускладнити, якщо збільшити кількість обов'язкових елементів малюнка, які дитина повинна запам'ятати й відобразити. [3, 3-11]
Хитрі шашки

Ще одна гра з правилами, яка вимагає вміння подивитися на ситуацію "іншими очима", вміння стати на місце свого партнера.
Дитині дають: ігрове поле, за зразком частини шахової дошки (3х3 клітини), смужку паперу (довжиною, яка дорівнює трьом клітинам поля) і три шашки. Вона повинна розмістити шашки на дошці так, щоб дорослий не зміг покласти смужку паперу на жодні три клітини підряд - ані горизонтально, ані вертикально, ані діагонально.
Це завдання можна успішно виконати, якщо з самого початку весь час пам'ятати не лише своє завдання, але й завдання дорослого.
Правильне вирішення: шашки слід розмістити на будь-якій з двох діагоналей.
Прапорці
Ця гра вимагає від дитини вміння діяти за зразком і оцінювати результати своїх дій на основі порівняння їх з цим зразком. Гра сприяє також розвиткові дрібної моторики руки і вміння слідкувати за виконанням умов завдання.
Для гри потрібний аркуш паперу в клітинку. Приготуйте на ньому зразок завдання - прапорці, зображені за такими правилами:
1) ніжка прапорця займає три клітинки, прапорець - дві;
2) відстань між двома сусідніми прапорцями - дві клітинки;
3) відстань між рядками - дві клітинки;
4) на прапорцях почергово зображений або трикутник, або кружечок;
5) один прапорець з підставкою, другий - без неї.
Запропонуйте малюкові роздивитися зразок завдання. Після того попросіть його намалювати на своєму аркуші точнісінько такі самі прапорці. Зверніть увагу дитини на те, що зразок буде лежати поряд і що під час малювання на нього можна дивитися. На виконання завдання відводиться близько 15 хвилин. Коли дитина закінчить роботу, запропонуйте їй перевірити, чи немає в її малюнках помилок. Якщо їй вдасться виявити неточності, похваліть за це і дозвольте їх виправити. [18, 9-11]

Висновки
Молодший шкільний вік – важливий сензитивний період у становленні особистісного розвитку учня. Саме тут закладаються основи моральних знань, норм, формується свідомо-емоційне ставлення до навколишнього середовища. Психологічною основою формування здатності до особистісного зростання є процес засвоєння цінностей життя і їх перетворення в змістовні елементи уявлень про моральні якості особистості. Тому важливо, щоб альтруїстичний стиль спілкування став невід'ємним складником навчально-виховного процесу. В основі цього стилю лежить розуміння, прийняття та визнання особистості учня, повна довіра йому.
Становлення особистісного розвитку молодшого школяра не є ізольованим процесом. Він тісно пов'язаний із його соціальним та загальнопсихічним розвитком, тобто здійснюється у контексті становлення цілісної особистості. У процесі становлення особистості в результаті взаємодії емоцій, почуттів, моральних знань, навичок та звичок виникають специфічні для морального формування найважливіші особистісні новоутворення. Останні збагачують особистість учня і є передумовою для подальшого засвоєння соціального досвіду та його морального розвитку.
Засвоєння молодшим школярем моральних взаємин, як окремих видів психологічних ставлень, передбачає певний ступінь розвитку у нього довільності, самооцінки, мотиваційної та емоційної сфер. Тому важливо організувати навчально-виховний процес так, щоб максимально сприяти розвитку в учнів позитивної “Я – концепції”, впевненості у своїх силах, відкритості, гуманності.
У психолого-педагогічній взаємодії при здійсненні суб'єкт-суб'єктних відносин школяреві не завжди вдається самостійно осягнути певний смисл моральних стосунків, моральних норм поведінки. Тому необхідно постійно реалізовувати спеціальну систему цілеспрямованих виховних впливів.
Поряд із засвоєнням моральних уявлень, слід організувати навчально-виховний процес так, щоб учень був активним суб'єктом практики конкретних моральних стосунків та вчинків, що формує власний досвід його моральної поведінки, сприяє особистісному зростанню. Важливо, щоб ці ситуації були особистісно значущими для учня та емоційно переживалися ним.
Стосунки школярів з дорослими, ровесниками, товаришами та іншими людьми повинні бути організовані таким чином, щоб у них була втілена модель тих моральних якостей, якими вони повинні оволодіти (співчуття, повага, відповідальність, турботливість про інших тощо). Особливого значення у цьому аспекті набуває виховання вміння у дітей враховувати наслідки власних вчинків.
Таким чином, молодший шкільний вік характеризується наступними основними особливостями: художньо-образним мисленням дитини та потребою учнів у довірливому підкоренні дорослому, який турботливо і уважно керує їхнім розвитком. Тому у педагогіці художньо-образне викладання – це основний метод навчання. У той же час завоювання авторитету вчителем – це основний метод виховання. Ці методи навчання і виховання адекватно відображають психічні особливості дітей молодшого шкільного віку і повинні широко сполучатися із художньо-практичною діяльністю.

Список використаної літератури
1.       Алферов А. Психология развития школьников: Учебное пособие по психологии. – Ростов-на-Дону: «Феникс», 2000. – 384 с.;
2.       Ануфрієва О. Оцінка рівня всебічного розвитку особистості молодшого школяра // Початкова школа. - 1998. - №12. - с.41-43.;
3.       Балл Г.О. Про визначальні характеристики здібностей і принципи їх врахування у навчально-виховній роботі // Психологія. - К., 1992. - Вип.39. - с.3-11;
4.       Бех І.Д. Вивчення особистості молодшого школяра // Початкова школа. - 1993. - №3. - с. 6-10;
5.       Бондар Л. В. Спільна учбова робота молодших школярів як фактор інтелектуального розвитку // Проблеми загальної та педагогічної психології. Зб. наук. пр. - К., 2001.- Т.3. - Ч.6. – с. 220-225;
6.       Бондар Л. В. Роль спільної учбової діяльності молодших школярів у системі розвивального навчання // Вісник Харківського національного університету.-Вип.493. - Серія Психологія. - Харків, 2000. - с. 38-41;
7.       Бутківська П. Цінності: від учителя до учня // Початкова школа. - 1997. - №2. - с.6-8;
8.       Васецька П. Темперамент в індивідуальному стилі діяльності молодших школярів // Початкова школа. - 1999. - №6. - с.7-8;
9.       Данилова Л. Формування особистості нового типу // Педагогіка і психологія. - 2000. - №3. - с. 59-64;
10.  Дубравська Д.М. Основи психології: Навч. посібник. - Львів: Світ, 2001. - с.240-254;
11.  Гільбух Ю.З. Темперамент і пізнавальні здібності школяра. - К.: ІЗІМН. - 1992. - с.194-210;
12.  Заброцький М.М. Основи вікової психології: Навч. посібник. - Тернопіль: Богдан, 2001. - с.57-71;
13.  Ісхакова Л. В. Організація групових форм роботи на уроці // Початкова школа. – К., 1996. - №7. - с. 28 – 37;
14.  Митнин О. Пізнавальні завдання для розвитку творчих здібностей // Початкова школа. - 2000. - №12. - с.34-38;
15.  Морочковська Л. Індивідуальні особливості школяра: Методика проведення психолого-педагогічного консиліуму // Шкільний світ. - 2001. - №12. - с.2;
16.  Прокопенко І., Євдокимов В. Педагогічна технологія. – Х.: Основа, 1995. – 105 с.;
17.  Савченко О.Я. Умій вчитися: Навч. посібник для молодших школярів. - К.: Освіта, 1998. - 188 с;
18.  Третяк Т.М. Розвиток творчості школярів у навчально-виховному процесі // Практична психологія та соціальна робота. - 1999. - №6. - с.9-11;
19.  Учбова діяльність молодшого школяра: діагностика і корекція неблагополучностей / В.П. Гапонов, В.А. Георгієвська та ін. - К.: ВІПОЛ, 1994. - 88 с.