Зміст

Вступ
1. Феномен пізнавальної активності як один із найважливіших чинників навчання дітей старшого дошкільного віку
1.1 Сутність та чинники формування пізнавальної активності дошкільнят
1.2 Пізнавальний інтерес дітей старшого дошкільного віку: особливості та динаміка розвитку
2. Практика використання цікавого матеріалу та ігрових прийомів для виховання і розвитку у дітей старшого дошкільного віку пізнавальної активності
2.1 Система завдань для формування у старших дошкільнят різних структурних компонентів пізнавального інтересу
2.2 Робота з проведення дитячого експериментування як засобу стимулювання пізнавальної активності старших дошкільнят
Висновки
Список літератури

Вступ
Стратегія розбудови дошкільного виховання на сучасному етапі спрямована на виконання положень Закону України "Про дошкільну освіту", концептуальних засад Базового компонента дошкільної освіти, завдань Концепції дошкільного виховання в Україні та державних національних програм "Освіта" ("Україна XXI століття", "Діти України", основу яких становить забезпечення належного розвитку, вихованості та навченості дитини перших семи років життя.
Першими це завдання розв'язують працівники дошкільних закладів, створюючи умови для самореалізації особистості дитину, формуючи у неї вміння пізнавати навколишній предметний світ, себе, інших людей і практично застосовувати набуті знання. Врахування фізичного та інтелектуального потенціалу дітей, їхніх потреб та інтересів відіграє провідну роль у становленні особистості.
Джерелом людських інтересів є довкілля (явища, середовище). Інтерес може виявлятися через ставлення до певних об'єктів і явищ, з якими людина перебуває у взаємозв'язку і взаємодії, будь-який реальний зв'язок і залежність між нею та життєвими явищами супроводжується певним поцінуванням. Тому інтерес можна розглядати як поцінувальне ставлення до об'єктів і явищ довкілля: предметів, процесів, подій тощо, які мають певне значення для існування та життєдіяльності особи.
Далеко не все захоплює людину однаковою мірою. Тому ставлення до навколишніх предметів та явищ вибіркове. Людський інтерес насамперед пов'язаний з тим, у чому відчувається людиною потреба, що має для неї особливе значення. Лише коли той чи інший предмет, явище, подія, вид діяльності уявляються важливими, значними, тоді з особливим захопленням людина пізнає його або віддає йому свою увагу. Якщо хтось, прагнучи заглибитись у сутність предмета, віддається пошуковій діяльності, такий інтерес розглядають як пізнавальний.
Тут пошук невідомого, непізнаного спирається на вже сформовані знання. Бажання пізнати нове, пояснити незрозуміле, заглибитись у сутність предметів і явищ свідчить про наявність пізнавальних інтересів.
Отже, актуальність обраної теми дослідження полягає в тому, що формування цих пізнавальних інтересів слід починати саме з дошкільного віку, оскільки вони активно взаємодіють із системою ціннісних орієнтацій, з метою та результатами діяльності, відображають інтелект, волю, почуття особистості, а також є необхідною передумовою готовності до навчання у школі.
Таким чином можемо визначити об’єкт дослідження. Об’єктом даного дослідження виступають діти старшого дошкільного віку. Предмет дослідження – пізнавальні інтереси дітей старшого дошкільного віку. Метою даного дослідження є розробка системи завдань з виховання і розвитку у дітей старшого дошкільного віку пізнавальних інтересів. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань:
- розкрити сутність та чинники формування пізнавальної активності дошкільнят;
- охарактеризувати особливості та динаміку розвитку пізнавального інтересу у дітей старшого дошкільного віку;
- розробити систему завдань для формування у старших дошкільнят різних структурних компонентів пізнавального інтересу;
- навести плани-конспекти занять з проведення дитячого експериментування як засобу стимулювання пізнавальної активності старших дошкільнят.

1. Феномен пізнавальної активності як один із найважливіших чинників навчання дітей старшого дошкільного віку
1.1 Сутність та чинники формування пізнавальної активності дошкільнят
Феномен пізнавальної активності як один із найважливіших чинників навчання постійно привертає увагу дослідників, оскільки взаємодія людини із навколишнім світом можлива тільки завдяки її активності та діяльності. Під пізнавальною активністю розуміють самостійну, ініціативну діяльність дитини, спрямовану на пізнання навколишньої дійсності (як прояв допитливості) й зумовлену необхідністю розв'язати завдання, що постають перед нею у конкретних життєвих ситуаціях [14, с. 10].
Ця якість не є вродженою. Вона формується протягом усього свідомого життя людини.
Соціальне середовище — умова, від якої залежить, чи перейде ця потенційна можливість у реальну дійсність. Рівень її розвитку зумовлюється індивідуально-психологічними особливостями та умовами виховання.
Два основні чинники визначають пізнавальну діяльність як умову подальшого успішного навчання: природна дитяча допитливість і стимулювальна діяльність педагога.
Джерело першої — послідовний розвиток початкової потреби дитини у зовнішніх враженнях як специфічної людської потреби у новій інформації. Через нерівномірність психічного розвитку дітей (тимчасові затримки й відхилення від норми), відмінність в інтелектуальних здібностях та механізмах маємо значну варіативність розвитку пізнавальної активності дошкільнят.
Пізнавальна активність є природним проявом інтересу дитини до навколишнього світу й характеризується чіткими параметрами.
Про інтереси дитини та інтенсивність її прагнення ознайомитися з певним предметом чи явищем свідчать: увага й особлива зацікавленість; емоційне ставлення (подив, стурбованість, сміх тощо); дії, спрямовані на з'ясування будови та призначення предмета (тут особливо важать якість та різноманітність обстежувальних дій, розмірковувальні паузи); постійний потяг до цього об'єкта.
У вітчизняній та зарубіжній психолого-педагогічній літературі неабияка увага приділяється проблемі активізації навчання.
Однак у ній не пояснюються причини помітного зниження активності пізнання в дошкільнят, яке спостерігається нині, відсутні методичні розробки, спрямовані на подолання інтелектуальної пасивності 5-6-річних, і це при тому, що, як установлено, саме низький рівень допитливості й активності пізнавальних процесів зумовлює неуспішність дитини в школі.
Сучасні педагоги мають знати про умови, які сприяють розвитку пізнавальної позиції дитини чи гальмують її, про специфіку роботи з різними групами дітей і роль вихователя в цьому процесі.
При цьому слід зазначити, що виділяють три групи дітей з різними рівнями пізнавальної активності [12, с. 7].
1. Діти з активним рівнем розвитку пізнавальної активності. Їм притаманна яскраво виражена пізнавальна потреба, яка проявляється незалежно від виду діяльності, наявності чи відсутності звернень до них однолітків чи вихователів. У цих дітей завжди виникають запитання, про що б з ними не розмовляли, причому вони ставлять їх не з метою звернути на себе увагу, а саме прагнучи дізнатися про щось нове.
Дошкільнятам цієї підгрупи властиве прагнення з'ясувати будову та призначення предмета, вони охоче відгукуються на пропозицію знайти інший варіант розв'язання завдання або відповіді на запитання.
Ці діти завжди радіють успіху й засмучуються через невдачі, вони готові виконати будь-яке завдання вихователя і часто розглядають свою діяльність з погляду її корисності для інших. Нова ситуація викликає пошукову активність, бажання дослідити об'єкт чи явище, до якого проявляється жвавий інтерес. Діти з високим рівнем розвитку пізнавальної активності невгамовні у своєму інтересі до будь-яких змін у навколишньому середовищі, постійно діляться своїми враженнями з дорослими та дітьми.
Вони прагнуть бути першими, самостійно розв'язати завдання, і коли матеріал на заняттях виявляється для них надто простим, починають нудитися, особливо якщо вихователь працює в цей час зі слабшими дітьми, ці дошкільнята дуже винахідливі в іграх, люблять імпровізувати, часто вносять зміни у правила гри, не бояться помилок і труднощів у роботі.
2. Діти з відносно активним рівнем розвитку пізнавальної активності. Ця група найчисленніша. Діти в ній можуть виявляти зацікавленість та активність лише в певних ситуаціях, здебільшого зумовлених змістом діяльності, її емоційною привабливістю.
Вони легко включаються у нові види роботи, однак у разі виникнення труднощів відразу втрачають інтерес, коли вихователь спонукає їх до будь-якої діяльності, охоче приймають пропозицію.
Проте вони не прагнуть бути першими і майже завжди другі: і за готовністю до занять, і під час спостережень та виконання завдання. У разі, якщо план дій точно не розписаний і треба виявити винахідливість та фантазію, ці діти не виявляють ентузіазму й воліють діяти за готовим зразком. Їх важко зацікавити новим предметом або явищем, і навіть якщо інтерес виникає на початку діяльності, то швидко згасає у ході виконання завдання.
Прояви активності зовні невиразні, хоча ці діти охоче відгукуються на пропозицію дорослого поспілкуватися або попрацювати разом, в умовах самостійної діяльності вони іноді захоплюються виконуваною роботою, проте діють завжди одноманітно. Їхні інтереси переважно обмежуються повсякденними подіями, привернути увагу може лише щось незвичне. Проте далі простого виявлення цікавості вони не йдуть і не роблять спроби з'ясувати для себе ситуацію.
Головна особливість цих дітей - вони майже ніколи самі ні в чому не проявляють активності й навіть знаючи правильну відповідь, не скажуть її з власної ініціативи, хоча іноді можуть здивувати дорослого оригінальними міркуваннями. Звертання до вихователя здебільшого пов'язані із задоволенням комунікативної потреби та з новизною ситуації, питання ж, які стосуються уточнення здобутих знань, ставлять дуже рідко. У спільній діяльності з дорослими вони за будь-яких умов - лише слухняні виконавці. Для цієї підгрупи дошкільнят дуже важлива емоційна підтримка.
До прийомів емоційної активації, зокрема, можна віднести: незвичайний початок занять (наприклад, прихід у гості до дітей казкового персонажа); музичний або віршований уривок як привітання (на музичне заняття входять під музичний супровід) і т.д. Доречними будуть також повідомлення цікавої інформації у процесі діяльності, "розвантажувальні" завдання. якщо діти втомились і засвоєння знань іде повільно. Матеріалом можуть слугувати приказки, прислів'я, фразеологічні звороти.
Отже, стратегія педагога в роботі з відносно активними дітьми - не лише допомогти їм включитися у діяльність, а й підтримувати відповідну емоційно-інтелектуальну атмосферу протягом усього заняття.
Це дасть дитині відчуття радості, піднесення не тільки під час сприймання завдання, а й у ході його виконання, вона захоче повторити й закріпити свої досягнення, навіть якщо це потребуватиме певних інтелектуально-вольових зусиль. Якщо наступні заняття справдять її очікування, це стане запорукою поступового переходу на вищий рівень розвитку пізнавальної активності.
3. Діти з пасивним рівнем пізнавальної активності. Ці діти завжди пасивні і байдужі - і на заняттях, і в спілкуванні, й під час спільної діяльності з дорослими або однолітками. Вони майже ніколи не розпочинають виконувати завдання без підказки, нагадування дорослого, однолітків, важко включаються у роботу, очікують звичного тиску (у вигляді зауважень) з боку вихователя [12, с. 9].
Дошкільнята з пасивним рівнем розвитку пізнавальної активності не виявляють інтересу до завдання, готовності включитися у роботу, та, власне, й не можуть (і не прагнуть) самостійно його виконати. Вони неохоче виконують будь-яку роботу або навіть повністю відмовляються від діяльності. Тут ідеться про цілковиту відсутність інтересу до навколишнього, до спілкування з однолітками. Зазвичай поведінка цих дітей стереотипна.
Пізнавальна діяльність пов'язана для них з негативними емоціями, викликає пригніченість, нудьгу. Вказівки та пояснення вихователя вони здебільшого не запам'ятовують, у ситуаціях, коли треба самостійно застосувати набуті знання, не можуть обійтися без істотної допомоги дорослого. Повільно переключаються із інтенсивної рухової активності на розумову, ці діти байдужі до результатів своєї діяльності — ніколи не радіють успіхам і не сумують з приводу невдач.
Працюючи з пасивними дітьми, слід ураховувати, що вони не можуть негайно включитися в роботу, оскільки їхня активність зростає поступово. Отже: не варто пропонувати їм завдань, які потребують швидкого переходу від одного виду діяльності до іншого; треба давати їм час на обмірковування відповіді; не бажано ставити їм під час відповіді несподівані, "каверзні" запитання; слід бути готовими до того, що після активної рухової діяльності ці діти досить повільно переключаються на розумову [5, с. 52].
Педагог має подбати про налагодження доброзичливих взаємин з такими дітьми, оскільки погрози, докори, негативні оцінки відбивають у них із самого початку бажання щось пізнати, гасять стимул для подальшого зростання. Основним прийомом, який найдоречніше застосовувати до пасивних дітей, є так звані емоційні погладжування, до яких можна віднести: звертання до дитини тільки на ім'я; схвалення, добрий, лагідний тон; акцент на позитив: замість погроз, наказів запропонувати, наприклад, таке: "Побачимо, що у нас вийде, якщо..."
Можна також порадити педагогам, які працюють із пасивними дітьми, проводити хвилинки психологічного розвантаження або "емоційної підзарядки", тобто частіше звертатися до жартів, загадок, скоромовок, які легко запам'ятовуються, можуть викликати усмішку. Такий нескладний прийом зніме напруження під час занять.
Вирішальним чинником формування пізнавальної активності є спілкування дитини з дорослими — педагогом, батьками. При цьому вона засвоює способи керування своєю поведінкою, долає труднощі орієнтування в нових ситуаціях при розв'язанні нових завдань. Умовою розвитку пізнавальної активності дитини, піднесення її на вищий рівень є практика, дослідницька діяльність.
Першорядного значення набуває факт успішного завершення пошукових дій. Організація пізнавальної діяльності має спиратися на вже розвинуті потреби, насамперед на потребу дитини в спілкуванні з дорослими, у схваленні ними її дій, вчинків, суджень, думок.
Добре відомо, що розвиток творчого мислення забезпечується не відтворенням дитиною відомих зразків дій, а формуванням у неї здатності комбінувати, перегруповувати, розглядати щось із різних точок зору, вдаватися до асоціацій. Чим багатші асоціації, тим вільніше почувається малюк, виконуючи практичні завдання, і тим вища його пізнавальна активність. Безумовно, використання готових зразків (правил, принципів, алгоритмів) полегшує дорослому керівництво процесом засвоєння дитиною знань, створює сприятливі умови для контролю, корекції та оцінки її діяльності [5, с. 53].
Проте не слід забувати, що така стратегія, доцільна щодо деяких дітей, загалом знижує самостійність та пізнавальну активність малят, призвичаює їх бути слухняними виконавцями чиїхось вимог, тож не може бути пріоритетною.
Оптимальною є така організація діяльності дитини, за якої вона може розв'язувати поставлені завдання в різний спосіб, кожен із яких є правильним і заслуговує на високу оцінку. За таких умов вихованець має сам обрати спосіб розв'язування й оцінити зроблене як вдале або ні. Оскільки така ситуація для дітей, невпевнених у собі, незвична або навіть небажана, тривожна, слід підбадьорити дитину, висловити впевненість у її можливостях, підтримати її старання, підкреслити, що вона може обрати найзручніший, найцікавіший для себе спосіб. Зробити це малому нелегко, бо ж доведеться звільнитися від звички заглядати до сусіда, чекати вказівок дорослого, від страху перед помилкою.
Вихователь має пам'ятати [4, с. 16]: подив - важлива здатність дитини, він живить її пізнавальний інтерес. Це почуття можна викликати новизною, незвичністю, несподіваністю, невідповідністю чогось уявленням малюка. Інтерес, як стимул пізнавальної діяльності, своєрідний трамплін до пізнавальної активності, опора для емоційної пам'яті, стимул для підвищення емоційного тонусу, засіб мобілізації уваги та вольових зусиль дитини.
Навіть найпасивніших дітей можна зробити активними. Метод дуже простий: дати дитині радість пізнання, радість подолання труднощів; навчитися чекати відповіді від неї, переживати разом з нею щастя інтелектуальної перемоги.
1.2 Пізнавальний інтерес дітей старшого дошкільного віку: особливості та динаміка розвитку

 
Матеріал: індивідуальні картки із зразками візерунків, готові деталі.
Принцип викладання візерунка полягає в накладанні одних деталей на інші ("листковий пиріг") [3, с. 12].
4. Гра-змагання "Весела лічба"
Мета: вправлятись в кількісній лічбі, розвивати увагу, вміння швидко знаходити числівники у порядку зростання та зменшення (від 1 до 10 та навпаки).
Матеріал: дві таблиці.

5. Ігрова вправа "Постав запитання числу”
Мета: вправлятись в називанні суміжних чисел, уточнити знання про властивості натурального ряду чисел у межах 10. Формувати вміння самостійно й чітко формулювати запитання. Активізувати мислення дітей у грі, вводячи елементи змагання: хто поставить більше запитань числу.
Матеріал: картки з цифрами, предметні картки.
Дитині пропонується поставити якомога більше запитань конкретному числу, які допомогли б характеризувати це число. Наприклад, число 4. На якому місці воно стоїть? Яке число іде після нього? Між якими числами воно розміщене?
6. Зразок індивідуальної картки "Заповни таблицю"
Мета: вправлятись у самостійному пошуку різних варіантів складу числа 5. Розвивати вміння аналізувати навчальне завдання, знаходити правильне рішення, виконувати графічну роботу.


Матеріал: індивідуальна картка, олівець [3, с. 13].
7. Заняття
Тема: "Порівняння величин"
Мета: розкрити співвідношення між групою предметів за величиною на основі їх порівняння (високий, вищий, ще вищий, найвищий), вправляти дітей у вживанні математичної термінології, у використанні порівнянь. Вчити аналізувати зображення геометричних фігур за величиною та формою, вибираючи "будиночки" для тварин. Закріпити поняття "чотирикутник". Забезпечити емоційний компонент введенням дидактичної гри "Африканські джунглі".
Матеріал: зображення тварин, по сім прямокутників різної величини (кожній дитині). Методи: дидактична гра, словесний аналіз процесу пошуку розв'язання, практичні дії.
Вихователь створює ігрову ситуацію, пропонуючи розселити всіх звірів по будиночках. На дошці заздалегідь розставлені фігурки африканських тварин: лева, жирафи, слона, зебри, крокодила, страуса. У дітей на столах - набори прямокутників різної величини. Вихованці пропонують різні варіанти виконання завдання. Правильним є той варіант, в якому пропонується спочатку розмістити тварин та геометричні фігури в порядку збільшення (зменшення), а потім уже робиться логічний висновок, хто в якому будинку (прямокутнику) має мешкати [1, с. 29].

2.2 Робота з проведення дитячого експериментування як засобу стимулювання пізнавальної активності старших дошкільнят
Розумове виховання дітей передбачає формування в них активного пізнавального ставлення до навколишнього світу, здатності довільно регулювати свою пізнавальну діяльність, вміння орієнтуватися у різноманітних явищах та предметах.
Усе це сприяє створенню внутрішніх передумов, які забезпечують продуктивність розумової діяльності дошкільнят, здатність дітей творчо застосовувати знання для розв'язування практичних завдань.
Відмітимо при цьому, що експериментування - вид специфічної діяльності, яка стимулює пізнавальну активність дитини. Зважаючи на те, що становлення пізнавальної активності відбувається по-різному на різних вікових етапах (у молодшому віці дитина звертається із запитанням "чому?" до дорослого, а старше дошкільня таке запитання ставить собі), то й характер взаємодії дорослого з вихованцями різного віку теж має бути різним.
При цьому дорослий має спрямовувати пізнавальну активність дітей на конкретні предмети та явища.
Кожний рівень пізнавальної активності зумовлений своїми причинами, тож і робота з дітьми відповідно потребує різних видів взаємодії з ними дорослих (насамперед вихователя та батьків) [2, с. 8].
Діти з високим рівнем пізнавальної активності самостійно виділяють для себе пізнавальне завдання та здійснюють цілеспрямований пошук, установлюючи при-чинно-наслідкові зв'язки та відношення. Вони висувають кілька можливих варіантів, обґрунтовують, оцінюють події, активно розв'язують можливі конфлікти, намагаються з'ясувати причини того, що трапилося, та шляхи виходу із ситуації, легко відтворюють хід подій у минулому та передбачають, як вони складуться в майбутньому.
Діти із середнім рівнем пізнавальної активності розуміють характер зображених подій, але не вміють установити їх причини, виражають своє ставлення не до самої ситуації, а тільки до окремих персонажів, виділяють тільки одну причину того, що трапилося, і вважають її єдиною. Ставлять багато запитань замість самостійного пошуку відповідей.
Діти з низьким рівнем пізнавальної активності обмежуються переліком зображених персонажів або дій без установлення залежності чи зв'язку між ними. Вагаються у визначенні причин подій. Тактика взаємодії вихователя з дітьми, які мають різний рівень розвитку пізнавальної активності, вказана в таблиці 1 [2, с. 8].
Таблиця 1
Робота з дітьми, що мають різні рівні розвитку пізнавальної активності

Для дошкільняти важливо не що робити, а - з ким. Тому педагог має заслужити довірче ставлення до себе з боку дітей та вважати це головною умовою розвитку пізнавальної активності своїх вихованців. Плануючи та організуючи дитяче експериментування, вихователь ставить мету, добирає потрібні матеріали, створює проблемну ситуацію, визначає пошукові дії дітей, а потім неухильно дотримується визначеної тактики взаємодії з дітьми.
Нижче наведені плани-конспекти проведення дитячих експериментів зі старшими дошкільнятами.

І. Таємниці магніту

Мета: ознайомити дітей з магнітом та його властивостями.
Обладнання: магніти, аркуші паперу, дерев'яні кубики, клаптики тканини, пластмасові іграшки, скло, металевий дріб'язок.
Проблемна ситуація. "Ось у мене в руках магніт. Що ви про нього чули та знаєте?" — запитує педагог у вихованців.
Пошукові дії: визначити, які речі притягуються магнітом, а які — ні; зробити ланцюжок із скріпок, не з'єднуючи їх між собою, та примусити ці скріпки рухатися; “оживити” скріпки, примусити їх "танцювати"; витягти з банки дрібні металеві речі за допомогою магніту.
Діти обговорюють побачене, те, що їх вразило.
Тактика взаємодії вихователя з дітьми: не заважати дітям експериментувати; не стояти над ними, повчаючи та оцінюючи словами "так" чи "не так".
Висновки після експериментування. Діти розповідають вихователю, що вони виявили, граючись з магнітом: магніт притягує не всі речі, а тільки залізні, металеві; існують сильні та слабкі магніти [15, с. 3].

ІІ. Що вміє магніт?

Мета: продовжувати ознайомлювати дітей з магнітом, його властивостями.
Матеріали: магніти, аркуші паперу, пластмасові літери, клаптики тканини, скріпки, цвяшки, шпильки, дерев'яні кубики, банка з водою.
Проблемна ситуація. Вихователь показує дошкільнятам фокус: на паперовому аркуші, що висить вертикально, тримаються ножиці.
— Діти, спробуйте і ви так, - звертається до дітей педагог. — Чому ж у вас ножиці падають? Хто здогадався, в чому річ?
Вихователь відкриває таємницю, показуючи магніт.
— Хто хоче спробувати сам показати такий фокус?
Пошукові дії: які речі притягує магніт? Які не притягує?; як оживити та примусити рухатися ланцюжок із скріпок?; спробувати витягти скріпку зі склянки з водою, не замочивши пальців.
Тактика взаємодії вихователя з дітьми:
- дати дітям можливість вільно маніпулювати предметами в будь-якій послідовності;
- не робити висновків замість дітей;
- ускладнювати ситуацію;
- використовувати помилки дітей, щоб підвести їх до аналізу різних способів розв'язування завдання і знаходження, зрештою, правильного варіанта;
- спонукати дітей до висловлювання своїх думок з приводу того, про що вони дізналися а результаті спостережень.
Висновки після експериментування. Магніт притягує металеві речі, але не всі: не притягуються монети, бо в них міститься мало заліза. Магніт діє і крізь перепони — папір, скло, воду.
Проблема після експериментування. Де використовується магніт? [15, с. 4]

ІІІ. Де я живу

Мета: активізувати пояснювальне мовлення дітей, вчити будувати схематичну модель місцевості, розвивати орієнтування в просторі.
Матеріал: аркуш паперу з початковими орієнтирами для складання моделі, приладдя для малювання, ножиці.
Проблемна ситуація. Треба провідати товариша, який захворів. Ми знаємо адресу, але дорогу не знаємо. Що робити?
Пошукові дії: розглядання плану з початковими орієнтирами:

— Хто знає, які це вулиці? Хтось з вас живе на них? А де знаходяться ваші будинки? Спробуємо намалювати. (Малювання на окремих аркушах).
Вихователь пропонує, щоб першими приклеїли свої будиночки ті діти, які докладно знають свою адресу та можуть показати шлях від дитсадка до свого будинку.
Тактика взаємодії вихователя з дітьми: надавати активну роль дітям; спонукати дітей допомагати одне одному, знаходити на схемі місце для будиночка; не обмежувати час роботи з планом, але водночас не перевтомлювати дітей.
Продовження моделювання. Доповнювати план-схему дрібними деталями [2, с. 10].

ІV. Будуємо зоопарк

Мета: поглибити знання дітей про життя тварин у зоопарку; показати, чим різняться вольєри та клітки, які тварини можуть у них жити, з яких матеріалів будуються споруди в зоопарку.
Матеріал: іграшкові тварини, будівельний, покидьковий матеріал, дріт, неглибока миска, вода, фанерна основа для макета.
Проблемна ситуація. У групі з'явилися нові іграшкові звірята. Вихователь запитує в дітей:
— Де таких тварин можна побачити всіх разом? (Так, у зоопарку). А що ж таке зоопарк? Як там усе влаштовано? Де живуть звірі? (Так, у клітках). Навіщо звірям клітки? Хто може заходити до кліток? Як люди доглядають звірів у зоопарку? Хто був у зоопарку та може нам про це розповісти?
Але ж не всі тварини живуть у клітках. У зоопарку є ще вольєри.
Хто знає, що це таке?
Як вони виглядають?
Так, клітка закрита з усіх сторін та має невеликі розміри, а вольєр — це велика, простора споруда, і якщо в ній живуть не птахи, і не мавпи, то ця споруда може бути відкритою згори.
А чому для птахів та мавп не можна будувати споруду, відкриту згори? А чи для всіх птахів потрібні клітки та закриті вольєри? Чи бувають птахи, які не літають? (Так, це страус, пінгвін).
А де житимуть наші звірі? У нас же немає зоопарку. Як облаштувати його у групі? Дивіться, діти, ось дошка, на якій можна розмістити зоопарк, а в нас у групі є різні матеріали, з яких можна виготовити клітки та вольєри. Будуємо разом?
Під час моделювання вихователь спонукає дітей заздалегідь визначити розмір будівлі, вирішити, що потрібно тварині - клітка чи вольєр, а можливо, їй потрібний басейн; заохочує дітей до розповідей про знайомих тварин [2, с. 10].

V. Заняття з формування уявлень з елементами експериментування

Мета: дати дітям уявлення про те, що дерев'яні та пластикові предмети плавають, а металеві - тонуть. Ознайомити малят з утворенням числа 8, вправляти у порядковій та кількісній лічбі у межах 8. Заохочувати до пошукової діяльності.
Матеріал: миски з водою, дерев'яні, пластикові, металеві речі, 8 дрібних іграшок, скриньки з цифрами, м'яч, 8 обручів, демонстраційні цифри, каштани, кошики, тарілочки, пиріжки з пластиліну.
Вихователь. Я запросила до вас, діти, гостей - іграшки. Але вони живуть за морем. Як їм допомогти дістатися до нас? З чого можна зробити пліт або човен? Які матеріали у нас є під руками?
Діти висловлюють різні пропозиції щодо матеріалів, з яких можна побудувати пліт або човен, а потім разом з вихователем розглядають їх та обговорюють. Ці матеріали мають бути легкими та не тонути у воді. Дошкільнята перевіряють на практиці - тонуть обрані матеріали чи ні. Аж ось пліт збудовано, і гості з-за моря прибувають.
Але знову постає проблема: гостей треба приймати, пригощати, а невідомо, скільки їх. Треба полічити. Діти рахують до 8, вправляючись у порядковій та кількісній лічбі.
— Ми знаємо, що іграшок вісім. А як записати це число?
Вихователь ознайомлює дітей з цифрою 8. За допомогою гри "Попади в обруч" закріплює знання дітьми цифр від 1 до 8.
- Тепер ми знаємо, скільки у нас гостей. Треба їх пригостити пиріжками. Хто принесе 8 тарілочок?
Хто порозкладає пиріжки по тарілочках?
Іграшкових гостей ми добре зустріли та пригостили. Коли прийдуть справжні гості, ми вже знатимемо, як їх полічити, прийняти та пригостити.
- А зараз час готуватися до прогулянки. Сьогодні на прогулянці ми збиратимемо каштани.
Візьміть із собою кошики. Є одна умова: виберіть собі пару й запам'ятайте, що ви маєте зібрати 8 каштанів на двох.
Подумайте, скільки каштанів може зібрати кожний з вас. (Діти називають різні комбінації чисел, які в сумі становлять число 8) [7, с. 31].

Висновки
Після написання курсової роботи та вивчення достатньої кількості літературних джерел за темою можна зробити наступні висновки:
1. Під пізнавальною активністю розуміють самостійну, ініціативну діяльність дитини, спрямовану на пізнання навколишньої дійсності (як прояв допитливості) й зумовлену необхідністю розв'язати завдання, що постають перед нею у конкретних життєвих ситуаціях. Ця якість не є вродженою. Вона формується протягом усього свідомого життя людини. Два основні чинники визначають пізнавальну діяльність як умову подальшого успішного навчання: природна дитяча допитливість і стимулювальна діяльність педагога.
2. Пошук невідомого, непізнаного спирається на вже сформовані знання. Бажання пізнати нове, пояснити незрозуміле, заглибитись у сутність предметів і явищ свідчить про наявність пізнавальних інтересів.
Формуючись і розвиваючись, пізнавальний інтерес переходить ряд етапів, які належить враховувати у роботі з дітьми. Динаміка його розвитку така. Перший етап: пізнавальний інтерес має споглядальний характер. Переважає емоційний структурний компонент. Завдання вихователя: викликати інтерес, зацікавити дитину; другий етап: пізнавальний інтерес має оцінний характер. Переважає пізнавальний компонент. Завдання вихователя: розширювати обсяг інформації; третій етап: пізнавальний інтерес має дійовий характер. Переважає вольовий структурний компонент. Завдання вихователя: розвивати свідоме ставлення до пізнання.
Методика роботи щодо розвитку у дітей старшого дошкільного віку пізнавальних інтересів розрахована на творче керівництво з боку вихователя. Робота з вихованцями вимагає від педагога творчого вибору домінуючих методів реалізації змісту (розповідь, бесіда, пошукова робота) і допоміжних, які б регулювали участь дітей у пізнанні. До них належать: ситуація успіху, опора на життєвий досвід, дидактична гра, інші засоби зацікавлення (наочність, іграшки, сюрпризи).
Процес формування у дітей пізнавального інтересу потребує знань педагога про індивідуальні прояви, нахили і можливості вихованців, творчого підходу до стимулювання їхньої діяльності.
3. Завдання на формування у старших дошкільнят різних структурних компонентів пізнавального інтересу поза заняттями у відповідно організованому навчально-ігровому середовищі можна поділити на три групи: завдання на формування емоційного компоненту пізнавального інтересу; завдання на формування інтелектуального компоненту пізнавального інтересу; завдання на формування вольового компоненту пізнавального інтересу.
Систему завдань індивідуального характеру для розвитку у старших дошкільнят пізнавальних інтересів на заняттях з математики слід будувати на поєднанні методів прямого навчання (словесних, наочних, практичних) та ігрових.
Ці завдання можуть бути наступними: завдання загального характеру "З'єднай крапки"; завдання на розвиток емоційного компонента "хто любить математику?"; ігрова вправа "Відтвори візерунок за зразком"; гра-змагання "Весела лічба"; ігрова вправа "Постав запитання числу”; "Заповни таблицю"; заняття типу "Порівняння величин".
4. Експериментування - вид специфічної діяльності, яка стимулює пізнавальну активність дитини. Для дошкільняти важливо не що робити, а - з ким. Тому педагог має заслужити довірче ставлення до себе з боку дітей та вважати це головною умовою розвитку пізнавальної активності своїх вихованців. Плануючи та організуючи дитяче експериментування, вихователь ставить мету, добирає потрібні матеріали, створює проблемну ситуацію, визначає пошукові дії дітей, а потім неухильно дотримується визначеної тактики взаємодії з дітьми.
Заняття з проведення дитячих експериментів типу: “Таємниці магніту”, “Що вміє магніт?”, “Де я живу”, “Будуємо зоопарк” та ін.

Список літератури
1. Аншукова Е. Занятия познавательного характера с дошкольниками //Начальная школа плюс до и после. – 2003. - №5. – С. 28-33
2. Бондарєва Т. Дитяче експериментування //Дошкільне виховання. – 2002. - №4. – С. 8-11
3. Брежнєва О. Формування пізнавальної активності у старших дошкільнят //Дошкільне виховання. – 1998. - №2. – С. 12-14
4. Даниленко Н. Розвиток пізнавальної активності у дітей старшого дошкільного віку //Управління школою. – 2005. - №22-24. – С. 15-16
5. Землянухина Т. Познавательная и коммуникативная активность ребенка //Начальная школа. – 2002. - №6. – С. 50-53
6. Іванова Г. Через пізнання – до світогляду //Бібліотечка вихователя дитячого садка. – 2001. - №17. – С. 6-10
7. Комлева И. Дети экспериментируют? Да! //Дошкольное воспитание. – 2004. - №8. – С. 29-31
8. Ладивір С. Пізнавальний розвиток: пошук ефективних шляхів //Дошкільне виховання. – 2002. - №10. – С. 4-6
9. Лебедева С Развитие познавательной деятельности дошкольников //Вопросы психологии. – 1997. - №5. – С. 20-23
10. Лохвицька Л. Формування пізнавальних інтересів у навчально-ігровому середовищі //Дошкільне виховання. – 1999. - №10. – С. 8-10
11. Лучук В. Активізація пізнавальної діяльності //Розкажіть онуку. – 1999. - №17-18. – С. 26-29
12. Марусинець М. Розвиток пізнавальної активності //Дошкільне виховання. – 1999. - №11-12. – С. 7-9
13. Машовець М. Активізувати процес пізнання можуть батьки дитини //Дошкільне виховання. – 2004. - №3. – С. 6
14. Ткачук Т. Радість пізнання //Дошкільне виховання. – 2002. - №9. – С. 10-11
15. Шевчук Л. Від допитливості до інтересу //Початкова освіта. – 2006. - №20. – с. 2-4