Курсовая на тему Економічний інтерес та шляхи його реалізації в рекламній діяльності
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2014-07-19Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Зміст
ВСТУП.. 2
РОЗДІЛ 1. ТОЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИЗНАЧЕННЯ ТА ПОБУДОВИ ЕКОНОМІЧНОГО ІНТЕРЕСУ.. 4
1.1. Поняття економічного інтересу та його класифікація. 4
1.2. Національний економічний інтерес як рівень розвитку економічного інтересу 7
РОЗДІЛ 2. СФЕРИ РЕАЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІЧНИХ ІНТЕРЕСІВ.. 13
2.1. Національний економічний інтерес як специфічний вид економічного інтересу 13
2.2. Сфери реалізації економічних інтересів. 17
РОЗДІЛ 3. ЕКОНОМІЧНИЙ ІНТЕРЕС ЯК РЕЗУЛЬТАТ ДІЯЛЬНОСТІ РЕКЛАМНОЇ КОМПАНІЇ 23
3.1. Результат діяльності рекламної компанії 23
3.2. Економічний інтерес на прикладі рекламної діяльності в Україні 24
ВИСНОВКИ.. 28
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.. 29
ВСТУП
Рекламування — це складова маркетингу, що є неособистою формою повідомлення певній групі людей споживчих характеристик товарів (послуг) або ідей створення таких товарів (послуг) у будь-якій формі. Без реклами не може існувати жодне підприємство.
Комерційна й технічна інформація з рекламних звернень особливо потрібна вітчизняним підприємцям, бо за наших умов успішно діяти може тільки той, хто запропонує покупцям найсучасніші вироби (послуги).
Рекламування — це створення такого рекламного продукту, доведення його до потенційних покупців у такий спосіб, щоб вони зрозуміли, чим саме товар, продукт, послуга або ідея позитивно відрізняються від подібних до них, а виробник зміг перетворити цю перевагу (новацію) на капітал. Термін «реклама», яким користується багато хто, як фахівців, так і звичайних громадян, має подвійне значення: він може означати рекламу як продукт (це те, що ми бачимо на екранах телевізорів, на шпальтах газет або чуємо з радіоприймачів) або як процес виготовлення цього продукту. Тому, коли йдеться про процес створення рекламного продукту або про рекламний бізнес у цілому, ліпше користуватися терміном «рекламування». Ці послуги з рекламування мають бути оплачені.
Реклама як продукт — це форма неособистого пред’явлення певній групі людей (цільовій аудиторії) інформації про товари певного виробника в будь-якій формі. Треба розуміти, що рекламування є складовою маркетингу, яку підпорядковано його стратегії і тактиці, тобто реклама — це окремий інструмент маркетингових комунікацій.
Актуальність даної теми зумовлена її стратегічним значенням, оскільки саме економічний інтерес лежить в основі будь-якої діяльності людини.
Мета дослідження встановити взаємозвязок між економічним інтересом та його роллю в рекламному бізнесі.
Об’єктом дослідження є реклама та економічний інтерес як складові підприємницької діяльності. Предметом дослідження є економічний інтерес та шляхи його реалізації в рекламній діяльності.
Завдання дослідження:
· визначити поняття та види економічних інтересів;
· проаналізувати співвідношення економічних інтересів в рекламній діяльності та інших видах діяльності;
· розглянути шляхи реалізації економічного інтересу в рекламній діяльності.
Інформаційною базою дослідження є праці науковців та практиків, які розглядають аспекти реалізації економічного інтересу в рекламній діяльності.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИЗНАЧЕННЯ ТА ПОБУДОВИ ЕКОНОМІЧНОГО ІНТЕРЕСУ
1.1. Поняття економічного інтересу та його класифікація
Економічні інтереси близькі до економічних потреб, і в той же час відмінні від них. Можна вважати, що економічні інтереси це суспільна форма прояву і розвитку економічних потреб. Інтереси безпосередньо пов’язані з психологією, зі звичаями, з культурним рівнем. Економіка не може функціонувати і розвиватись поза інтересами людей [7].
Економічні інтереси можна класифікувати за різними критеріями:
1. за ознакою суб’єктивності : особисті, колективні і суспільні інтереси.
2. за ступенем важливості: головні та другорядні
3. за часовою ознакою: поточні, перспективні
4. за об’єктом інтересів: майнові, фінансові, інтелектуальні, режиму праці та вільного часу
5. за ступенем усвідомлення: дійсні та помилкові
Суперечності інтересів мають як суб’єктивну (волюнтаризм) так і об’єктивну (відмінності в економічному положенні) причини. Інтереси приводяться в дію певним мотиваційним механізмом.
Економічний інтерес — це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення потреб. Економічні інтереси не тотожні потребам, оскільки, по-перше, знаходять своє вираження у поставлених цілях і діях, спрямованих на задоволення потреб. По-друге, економічні інтереси завжди виражають відповідний рівень і динаміку задоволення потреб. Економічні інтереси об'єктивні, бо об'єктивними є самі економічні відносини.
Економічні інтереси можна класифікувати передусім за суб'єктами їх вираження, тобто за суб'єктами економічних відносин. Суб'єкти економічних відносин — це сторони (фізичні та юридичні особи), які вступають у відносини виробництва, розподілу, обміну та споживання. Такими суб'єктами є особа, сім'я, колектив, клас, суспільство. Кожен суб'єкт економічних відносин є носієм конкретного економічного інтересу. Скільки суб'єктів економічних відносин, стільки й економічних інтересів. Серед цієї групи інтересів виділяються особисті і. колективні і суспільні. Особистий інтерес охоплює потреби, що пов'язані з реалізацією приватної власності, прав володіння та користування, управління, отримання доходів і ін. Кожна людина водночас є носієм різних інтересів — сім'ї, колективу, класу, суспільства [6].
Колективний інтерес — це сума однорідних інтересів, носіями яких є трудові колективи та інші групи людей. Причому інтерес трудового колективу залежить від типу і форми власності. Скажімо, на приватнокапіталістичному підприємстві інтереси колективу і власника не співпадають.
Суспільний інтерес — це інтерес усіх членів суспільства, який виражає держава. В класовому суспільстві держава виражає інтерес панівного класу.
Економічні інтереси можна класифікувати і за іншими критеріями. Скажімо, за ознакою важливості виділяють інтереси головні і другорядні. За часовою ознакою — поточні та перспективні. За об'єктом інтересів — майнові, фінансові, інтелектуальні, вільного часу, умов праці. За ступенем усвідомлення — дійсні та помилкові. У системі економічних інтересів виділяють економічний інтерес, який віддзеркалює суть економічної системи і є рушійною силою економічного розвитку суспільства.
Основний економічний інтерес залежить від пануючого типу власності. В умовах капіталізму основний економічний інтерес є інтерес капіталіста, власника засобів виробництва в одержанні прибутку'. Щоб задовольняти його, власник, засобів виробництва змушений впроваджувати нові технології, засоби виробництва, оновлювати номенклатуру виробництва, наймати кваліфіковану робочу силу, шукати шляхи скорочення витрат виробництва тощо. Це забезпечує реалізацію не лише особистого інтересу підприємця, а й особистих інтересів найманих робітників, населення в цілому.
Отже, особистий інтерес підприємця є рушійною силою економічного розвитку в сучасній ринковій економіці. Основним інтересом планової економіки є суспільний інтерес, тобто інтерес суспільства як асоціації власників засобів виробництва, які водночас є і працівниками. Цей інтерес відбиває такі істотні риси соціалізованої економічної системи, як панування суспільної власності на засоби виробництва і співробітництво. В умовах соціалізму складаються передумови для оптимального поєднання особистих, колективних та суспільних інтересів. Проте в реальній дійсності можуть виникати певні суперечності між ними. Скажімо, абсолютизація одержавленого суспільного інтересу може позбавити людину економічних стимулів до праці і породити психологію утриманства [5].
У системі економічних інтересів на кожному конкретному історичному етапі економічного розвитку, крім основного, можна виділити головний інтерес.
Він, по-перше, відбиває специфіку та економічні проблеми певного етапу; по-друге виступає відображенням реальних інтересів особи, колективу і суспільства; по-третє, трансформується у відповідну економічну політику, спонукаючи до діяльності, спрямованої на вирішення проблем даного етапу економічного розвитку. Наприклад, в Україні головний інтерес суспільства полягає у відновленні зруйнованого виробництва, що є передумовою подальшого економічного й соціального прогресу. Між економічними інтересами можуть виникати певні суперечності. Тому кожне суспільство розробляє механізми їх подолання, тобто узгодження різних економічних інтересів. Підґрунтям для цього є те, що економічні інтереси особи, колективу і суспільства так чи інакше взаємозв'язані.
1.2. Національний економічний інтерес як рівень розвитку
економічного інтересу
Поява категорії "національні економічні інтереси" (національні інтереси в економічній сфері) пов'язана із становленням будь-якої країни незалежною. Як об'єктивний чинник, національні економічні інтереси є водночас категорією економічної теорії і політології, тісно переплітаються із категоріями економічного суверенітету, економічної безпеки, економічної сфери країни та її складовими тощо.
На жаль, у вітчизняній науковій літературі дуже слабо досліджується в теоретичному і методологічному плані категорія "національні економічні інтереси". Можна назвати лише декілька робіт, у яких йдеться про цю категорію. З методологічної точки зору принциповим є визначення теоретичного аспекту національних економічних інтересів як об'єктивно існуючої економічної категорії. Особливо це стосується взаємозв'язків цієї категорії із категоріями "суперечність у економічній сфері", "загроза національним економічним інтересам (економічній безпеці)", "економічна безпека".
Суперечності є глибинними економічними відносинами, тоді як загрози виступають поверхневими проявами суперечностей і вже діють в економічному житті в вигляді негативних чинників або явищ (системної сукупності чинників). У такому разі національні економічні інтереси слід розглядати, з одного боку, як поверхневі прояви дії об'єктивних економічних законів у економічному житті, з іншого, як об'єктивну необхідність усунення (пом'якшення) загроз економічній безпеці.
Проведені дослідження надають можливість виділити такі основні риси економічних інтересів.
По-перше, економічні інтереси є проявом економічних відносин і водночас - суперечностей у економічній сфері. Інтереси виступають носіями суперечностей і в цьому вигляді вони нерозривні: потому інтереси також як і суперечності водночас є джерелами та рушіями розвитку економічної сфери країни [4].
По-друге, економічні інтереси народжені об'єктивною необхідністю задоволення матеріальних і духовних потреб людей, це відображення в свідомості людини його потреб. Крім того, економічні інтереси є формою руху цих потреб. Економічні інтереси - це усвідомлена людьми економічна потреба, тобто потреба, яка пройшла, переломилася через людську свідомість. На рівні держави ці інтереси об'єднуються в системну сукупність національних економічних інтересів і вже становляться відображенням суспільної думки, тобто є виразом конкретних економічних інтересів людей.
По-третє, структура економічного інтересу містить об'єкт (на що спрямований інтерес) і суб'єкт (хто має інтерес). Зв'язок між ними не безпосередній, він переломлюється через свідомість людей.
По-четверте, економічні інтереси виявляються в економічному житті, тобто в функціонуванні економічної сфери, в вигляді сукупності певних економічних форм (інструментів).
По-п'яте, зміст економічного інтересу поряд з ціллю включає ще й засіб досягнення її. Поміж цими структурними елементами інтересу існує діалектична єдність.
В цілому економічні інтереси є важливою формою розвитку і продуктивних сил, і економічних відносин, механізмом діяння (впливу) на них.
Мабуть вперше в економічній літературі висловив думку, що загрози безпеці (правда відносно фінансової безпеки) є зовнішнім проявом глибинних суперечностей, О.Барановський. Однак такий підхід все одно є недостатнім, тому що з позицій системного підходу необхідно мати завершену картину. Треба визначити взаємозв'язок не тільки наведених категорій, але й останніх із економічними законами і національними економічними інтересами як об'єктивною категорією.
В теоретичному плані методологія процесу формування національних економічних інтересів наведено на рис. 1.1. [2]
З методологічної точки зору критерієм виявлення тих чи інших суперечностей у економічній сфері може бути такий підхід: там, де інтереси не співпадають, існують суперечності. З огляду на це, об'єктивно існуючими основними суперечностями в економічній сфері є наступні:
· між об'єктивною необхідністю задоволення зростаючих матеріальних і духовних потреб людей і економічними можливостями економічної системи країни для цього;
· між потребами економіки в різних ресурсах, необхідних для її ефективного функціонування і можливостями їх забезпечення;
· між потребами економіки в ефективно діючому економічному механізмі, заснованому на засадах ринкової економіки і повнотою та темпами його створення;
· між потребами економічної системи в структурі державного управління і регулювання і системністю та ефективністю її функціонування;
· між національними і регіональними інтересами в економічній сфері;
· між національними економічними інтересами і економічними інтересами первинних ланок народного господарства;
· між національними інтересами в економічній сфері і міжнародними економічними інтересами та економічними інтересами інших країн.
·
Рис. 1.1. Методологія формування, реалізації та захисту НЕІ
В такому разі під національними економічними інтересами слід розуміти сукупність об'єктивних економічних потреб незалежної країни, задоволення яких забезпечує ефективне функціонування та сталий розвиток її економічної системи, а через неї й економіки. Економічні інтереси є об'єктивним виразом функціонування економічної сфери країни. Вони виступають як провідна складова системної сукупності національних інтересів, тому що економічна сфера є базовою.
Реалізація (захист) національних економічних інтересів дуже тісно пов'язана із забезпеченням економічної безпеки держави. Остання виступає як стан, при якому національні економічні інтереси захищені від внутрішніх і зовнішніх загроз. За суттю реалізація (захист) економічних інтересів і є змістом забезпечення економічної безпеки. Захист національних економічних інтересів є найважливішою функцією системи забезпечення безпеки економічної сфери.
Важливо також визначити взаємозв'язок національних економічних інтересів, загроз економічній безпеці та сукупності пріоритетів державної політики щодо забезпечення економічної безпеки (захисту національних економічних інтересів), який наведений на рис. 1.2.
Рис. 1.2. Система реалізації національних економічних інтересів
Мета реалізації національних економічних інтересів полягає в підтриманні такого стану економічної сфери держави, який характеризується збалансованістю, стійкістю до негативних чинників (загроз), здатністю цієї сфери забезпечувати ефективне функціонування економіки держави і економічне зростання.
Виходячи з мети національних економічних інтересів, головним (стратегічним) з них на перехідному етапі до ринкової економіки слід вважати такий стан (або системну сукупність характеристик стану) економічної сфери, до якого треба прямувати, тобто стан, який повністю відповідає вимогам ринкової економіки. Такий підхід надає можливість відобразити сукупність національних економічних інтересів у вигляді "дерева інтересів".
Національні економічні інтереси можна поділити на поточні (тактичні), пов'язані з розв'язанням невідкладних проблем функціонування або розвитку економічної системи та усуненням загроз, що призвели до кризових явищ у економічній сфері і які в такому вигляді є пріоритетами державної політики щодо забезпечення економічної безпеки на певний період, і довгострокові (стратегічні), що є виразом цілей визначеної економічної політики держави в цілому на перспективу [7].
Для більш ефективної організації процесу визначення і реалізації національних економічних інтересів доцільно користуватися наступним алгоритмом: ВСТУП.. 2
РОЗДІЛ 1. ТОЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИЗНАЧЕННЯ ТА ПОБУДОВИ ЕКОНОМІЧНОГО ІНТЕРЕСУ.. 4
1.1. Поняття економічного інтересу та його класифікація. 4
1.2. Національний економічний інтерес як рівень розвитку економічного інтересу 7
РОЗДІЛ 2. СФЕРИ РЕАЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІЧНИХ ІНТЕРЕСІВ.. 13
2.1. Національний економічний інтерес як специфічний вид економічного інтересу 13
2.2. Сфери реалізації економічних інтересів. 17
РОЗДІЛ 3. ЕКОНОМІЧНИЙ ІНТЕРЕС ЯК РЕЗУЛЬТАТ ДІЯЛЬНОСТІ РЕКЛАМНОЇ КОМПАНІЇ 23
3.1. Результат діяльності рекламної компанії 23
3.2. Економічний інтерес на прикладі рекламної діяльності в Україні 24
ВИСНОВКИ.. 28
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.. 29
ВСТУП
Рекламування — це складова маркетингу, що є неособистою формою повідомлення певній групі людей споживчих характеристик товарів (послуг) або ідей створення таких товарів (послуг) у будь-якій формі. Без реклами не може існувати жодне підприємство.
Комерційна й технічна інформація з рекламних звернень особливо потрібна вітчизняним підприємцям, бо за наших умов успішно діяти може тільки той, хто запропонує покупцям найсучасніші вироби (послуги).
Рекламування — це створення такого рекламного продукту, доведення його до потенційних покупців у такий спосіб, щоб вони зрозуміли, чим саме товар, продукт, послуга або ідея позитивно відрізняються від подібних до них, а виробник зміг перетворити цю перевагу (новацію) на капітал. Термін «реклама», яким користується багато хто, як фахівців, так і звичайних громадян, має подвійне значення: він може означати рекламу як продукт (це те, що ми бачимо на екранах телевізорів, на шпальтах газет або чуємо з радіоприймачів) або як процес виготовлення цього продукту. Тому, коли йдеться про процес створення рекламного продукту або про рекламний бізнес у цілому, ліпше користуватися терміном «рекламування». Ці послуги з рекламування мають бути оплачені.
Реклама як продукт — це форма неособистого пред’явлення певній групі людей (цільовій аудиторії) інформації про товари певного виробника в будь-якій формі. Треба розуміти, що рекламування є складовою маркетингу, яку підпорядковано його стратегії і тактиці, тобто реклама — це окремий інструмент маркетингових комунікацій.
Актуальність даної теми зумовлена її стратегічним значенням, оскільки саме економічний інтерес лежить в основі будь-якої діяльності людини.
Мета дослідження встановити взаємозвязок між економічним інтересом та його роллю в рекламному бізнесі.
Об’єктом дослідження є реклама та економічний інтерес як складові підприємницької діяльності. Предметом дослідження є економічний інтерес та шляхи його реалізації в рекламній діяльності.
Завдання дослідження:
· визначити поняття та види економічних інтересів;
· проаналізувати співвідношення економічних інтересів в рекламній діяльності та інших видах діяльності;
· розглянути шляхи реалізації економічного інтересу в рекламній діяльності.
Інформаційною базою дослідження є праці науковців та практиків, які розглядають аспекти реалізації економічного інтересу в рекламній діяльності.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИЗНАЧЕННЯ ТА ПОБУДОВИ ЕКОНОМІЧНОГО ІНТЕРЕСУ
1.1. Поняття економічного інтересу та його класифікація
Економічні інтереси близькі до економічних потреб, і в той же час відмінні від них. Можна вважати, що економічні інтереси це суспільна форма прояву і розвитку економічних потреб. Інтереси безпосередньо пов’язані з психологією, зі звичаями, з культурним рівнем. Економіка не може функціонувати і розвиватись поза інтересами людей [7].
Економічні інтереси можна класифікувати за різними критеріями:
1. за ознакою суб’єктивності : особисті, колективні і суспільні інтереси.
2. за ступенем важливості: головні та другорядні
3. за часовою ознакою: поточні, перспективні
4. за об’єктом інтересів: майнові, фінансові, інтелектуальні, режиму праці та вільного часу
5. за ступенем усвідомлення: дійсні та помилкові
Суперечності інтересів мають як суб’єктивну (волюнтаризм) так і об’єктивну (відмінності в економічному положенні) причини. Інтереси приводяться в дію певним мотиваційним механізмом.
Економічний інтерес — це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення потреб. Економічні інтереси не тотожні потребам, оскільки, по-перше, знаходять своє вираження у поставлених цілях і діях, спрямованих на задоволення потреб. По-друге, економічні інтереси завжди виражають відповідний рівень і динаміку задоволення потреб. Економічні інтереси об'єктивні, бо об'єктивними є самі економічні відносини.
Економічні інтереси можна класифікувати передусім за суб'єктами їх вираження, тобто за суб'єктами економічних відносин. Суб'єкти економічних відносин — це сторони (фізичні та юридичні особи), які вступають у відносини виробництва, розподілу, обміну та споживання. Такими суб'єктами є особа, сім'я, колектив, клас, суспільство. Кожен суб'єкт економічних відносин є носієм конкретного економічного інтересу. Скільки суб'єктів економічних відносин, стільки й економічних інтересів. Серед цієї групи інтересів виділяються особисті і. колективні і суспільні. Особистий інтерес охоплює потреби, що пов'язані з реалізацією приватної власності, прав володіння та користування, управління, отримання доходів і ін. Кожна людина водночас є носієм різних інтересів — сім'ї, колективу, класу, суспільства [6].
Колективний інтерес — це сума однорідних інтересів, носіями яких є трудові колективи та інші групи людей. Причому інтерес трудового колективу залежить від типу і форми власності. Скажімо, на приватнокапіталістичному підприємстві інтереси колективу і власника не співпадають.
Суспільний інтерес — це інтерес усіх членів суспільства, який виражає держава. В класовому суспільстві держава виражає інтерес панівного класу.
Економічні інтереси можна класифікувати і за іншими критеріями. Скажімо, за ознакою важливості виділяють інтереси головні і другорядні. За часовою ознакою — поточні та перспективні. За об'єктом інтересів — майнові, фінансові, інтелектуальні, вільного часу, умов праці. За ступенем усвідомлення — дійсні та помилкові. У системі економічних інтересів виділяють економічний інтерес, який віддзеркалює суть економічної системи і є рушійною силою економічного розвитку суспільства.
Основний економічний інтерес залежить від пануючого типу власності. В умовах капіталізму основний економічний інтерес є інтерес капіталіста, власника засобів виробництва в одержанні прибутку'. Щоб задовольняти його, власник, засобів виробництва змушений впроваджувати нові технології, засоби виробництва, оновлювати номенклатуру виробництва, наймати кваліфіковану робочу силу, шукати шляхи скорочення витрат виробництва тощо. Це забезпечує реалізацію не лише особистого інтересу підприємця, а й особистих інтересів найманих робітників, населення в цілому.
Отже, особистий інтерес підприємця є рушійною силою економічного розвитку в сучасній ринковій економіці. Основним інтересом планової економіки є суспільний інтерес, тобто інтерес суспільства як асоціації власників засобів виробництва, які водночас є і працівниками. Цей інтерес відбиває такі істотні риси соціалізованої економічної системи, як панування суспільної власності на засоби виробництва і співробітництво. В умовах соціалізму складаються передумови для оптимального поєднання особистих, колективних та суспільних інтересів. Проте в реальній дійсності можуть виникати певні суперечності між ними. Скажімо, абсолютизація одержавленого суспільного інтересу може позбавити людину економічних стимулів до праці і породити психологію утриманства [5].
У системі економічних інтересів на кожному конкретному історичному етапі економічного розвитку, крім основного, можна виділити головний інтерес.
Він, по-перше, відбиває специфіку та економічні проблеми певного етапу; по-друге виступає відображенням реальних інтересів особи, колективу і суспільства; по-третє, трансформується у відповідну економічну політику, спонукаючи до діяльності, спрямованої на вирішення проблем даного етапу економічного розвитку. Наприклад, в Україні головний інтерес суспільства полягає у відновленні зруйнованого виробництва, що є передумовою подальшого економічного й соціального прогресу. Між економічними інтересами можуть виникати певні суперечності. Тому кожне суспільство розробляє механізми їх подолання, тобто узгодження різних економічних інтересів. Підґрунтям для цього є те, що економічні інтереси особи, колективу і суспільства так чи інакше взаємозв'язані.
1.2. Національний економічний інтерес як рівень розвитку
економічного інтересу
Поява категорії "національні економічні інтереси" (національні інтереси в економічній сфері) пов'язана із становленням будь-якої країни незалежною. Як об'єктивний чинник, національні економічні інтереси є водночас категорією економічної теорії і політології, тісно переплітаються із категоріями економічного суверенітету, економічної безпеки, економічної сфери країни та її складовими тощо.
На жаль, у вітчизняній науковій літературі дуже слабо досліджується в теоретичному і методологічному плані категорія "національні економічні інтереси". Можна назвати лише декілька робіт, у яких йдеться про цю категорію. З методологічної точки зору принциповим є визначення теоретичного аспекту національних економічних інтересів як об'єктивно існуючої економічної категорії. Особливо це стосується взаємозв'язків цієї категорії із категоріями "суперечність у економічній сфері", "загроза національним економічним інтересам (економічній безпеці)", "економічна безпека".
Суперечності є глибинними економічними відносинами, тоді як загрози виступають поверхневими проявами суперечностей і вже діють в економічному житті в вигляді негативних чинників або явищ (системної сукупності чинників). У такому разі національні економічні інтереси слід розглядати, з одного боку, як поверхневі прояви дії об'єктивних економічних законів у економічному житті, з іншого, як об'єктивну необхідність усунення (пом'якшення) загроз економічній безпеці.
Проведені дослідження надають можливість виділити такі основні риси економічних інтересів.
По-перше, економічні інтереси є проявом економічних відносин і водночас - суперечностей у економічній сфері. Інтереси виступають носіями суперечностей і в цьому вигляді вони нерозривні: потому інтереси також як і суперечності водночас є джерелами та рушіями розвитку економічної сфери країни [4].
По-друге, економічні інтереси народжені об'єктивною необхідністю задоволення матеріальних і духовних потреб людей, це відображення в свідомості людини його потреб. Крім того, економічні інтереси є формою руху цих потреб. Економічні інтереси - це усвідомлена людьми економічна потреба, тобто потреба, яка пройшла, переломилася через людську свідомість. На рівні держави ці інтереси об'єднуються в системну сукупність національних економічних інтересів і вже становляться відображенням суспільної думки, тобто є виразом конкретних економічних інтересів людей.
По-третє, структура економічного інтересу містить об'єкт (на що спрямований інтерес) і суб'єкт (хто має інтерес). Зв'язок між ними не безпосередній, він переломлюється через свідомість людей.
По-четверте, економічні інтереси виявляються в економічному житті, тобто в функціонуванні економічної сфери, в вигляді сукупності певних економічних форм (інструментів).
По-п'яте, зміст економічного інтересу поряд з ціллю включає ще й засіб досягнення її. Поміж цими структурними елементами інтересу існує діалектична єдність.
В цілому економічні інтереси є важливою формою розвитку і продуктивних сил, і економічних відносин, механізмом діяння (впливу) на них.
Мабуть вперше в економічній літературі висловив думку, що загрози безпеці (правда відносно фінансової безпеки) є зовнішнім проявом глибинних суперечностей, О.Барановський. Однак такий підхід все одно є недостатнім, тому що з позицій системного підходу необхідно мати завершену картину. Треба визначити взаємозв'язок не тільки наведених категорій, але й останніх із економічними законами і національними економічними інтересами як об'єктивною категорією.
В теоретичному плані методологія процесу формування національних економічних інтересів наведено на рис. 1.1. [2]
З методологічної точки зору критерієм виявлення тих чи інших суперечностей у економічній сфері може бути такий підхід: там, де інтереси не співпадають, існують суперечності. З огляду на це, об'єктивно існуючими основними суперечностями в економічній сфері є наступні:
· між об'єктивною необхідністю задоволення зростаючих матеріальних і духовних потреб людей і економічними можливостями економічної системи країни для цього;
· між потребами економіки в різних ресурсах, необхідних для її ефективного функціонування і можливостями їх забезпечення;
· між потребами економіки в ефективно діючому економічному механізмі, заснованому на засадах ринкової економіки і повнотою та темпами його створення;
· між потребами економічної системи в структурі державного управління і регулювання і системністю та ефективністю її функціонування;
· між національними і регіональними інтересами в економічній сфері;
· між національними економічними інтересами і економічними інтересами первинних ланок народного господарства;
· між національними інтересами в економічній сфері і міжнародними економічними інтересами та економічними інтересами інших країн.
·
Рис. 1.1. Методологія формування, реалізації та захисту НЕІ
В такому разі під національними економічними інтересами слід розуміти сукупність об'єктивних економічних потреб незалежної країни, задоволення яких забезпечує ефективне функціонування та сталий розвиток її економічної системи, а через неї й економіки. Економічні інтереси є об'єктивним виразом функціонування економічної сфери країни. Вони виступають як провідна складова системної сукупності національних інтересів, тому що економічна сфера є базовою.
Реалізація (захист) національних економічних інтересів дуже тісно пов'язана із забезпеченням економічної безпеки держави. Остання виступає як стан, при якому національні економічні інтереси захищені від внутрішніх і зовнішніх загроз. За суттю реалізація (захист) економічних інтересів і є змістом забезпечення економічної безпеки. Захист національних економічних інтересів є найважливішою функцією системи забезпечення безпеки економічної сфери.
Важливо також визначити взаємозв'язок національних економічних інтересів, загроз економічній безпеці та сукупності пріоритетів державної політики щодо забезпечення економічної безпеки (захисту національних економічних інтересів), який наведений на рис. 1.2.
Рис. 1.2. Система реалізації національних економічних інтересів
Мета реалізації національних економічних інтересів полягає в підтриманні такого стану економічної сфери держави, який характеризується збалансованістю, стійкістю до негативних чинників (загроз), здатністю цієї сфери забезпечувати ефективне функціонування економіки держави і економічне зростання.
Виходячи з мети національних економічних інтересів, головним (стратегічним) з них на перехідному етапі до ринкової економіки слід вважати такий стан (або системну сукупність характеристик стану) економічної сфери, до якого треба прямувати, тобто стан, який повністю відповідає вимогам ринкової економіки. Такий підхід надає можливість відобразити сукупність національних економічних інтересів у вигляді "дерева інтересів".
Національні економічні інтереси можна поділити на поточні (тактичні), пов'язані з розв'язанням невідкладних проблем функціонування або розвитку економічної системи та усуненням загроз, що призвели до кризових явищ у економічній сфері і які в такому вигляді є пріоритетами державної політики щодо забезпечення економічної безпеки на певний період, і довгострокові (стратегічні), що є виразом цілей визначеної економічної політики держави в цілому на перспективу [7].
· Аналіз світового досвіду організації визначення і реалізації національних економічних інтересів зарубіжних країн.
· Аналіз з точки зору дотримання економічної безпеки існуючого стану економічної сфери, її якісних характеристик і кількісних значень індикаторів.
· Визначення на основі зробленого аналізу загроз економічній безпеці.
· Визначення сукупності національних економічних інтересів на певний період та їх прийняття на державному рівні.
· Розробка Стратегії забезпечення економічної безпеки України і в її складі — інтересів, цілей і кількісних значень показників розвитку економічної сфери країни.
· Розробка пріоритетів державної політики (у складі державної Програми забезпечення економічної безпеки) щодо ліквідації чи зниження негативного впливу загроз національним економічним інтересам.
· Організація постійного моніторингу загроз реалізації економічних інтересів держави.
· Організація та моніторинг здійснення заходів щодо ліквідації чи зменшення впливу негативних чинників.
Національні економічні інтереси потребують спочатку визначення, а потім — ефективної організації механізму своєї реалізації і захисту. Визначення національних економічних інтересів має грунтуватись на, по-перше, сукупності цілей економічного і соціального розвитку країни на конкретному його етапі, по-друге, врахуванні існуючого стану економічної сфери і переліку та змісту виявлених загроз щодо неї, по-третє, системі визначених якісних і кількісних критеріїв стану економічної сфери, який відповідатиме вимогам сучасної ринкової економіки. Тобто сукупність економічних інтересів на кожному етапі соціально-економічного розвитку країни не буде незмінною, а залежатиме від наведених вище чинників. Національні економічні інтереси як поточні, так і довгострокові, мають визначатись і затверджуватись на державному рівні у складі Стратегії забезпечення економічної безпеки України. Слід також підкреслити, що за нинішніх умов нерозвиненості і нестабільності економічної сфери одноразова реалізація національних економічних інтересів неможлива. Їх реалізація має бути послідовною, а її тривалість обумовлюється темпами розвитку економічної сфери, а також наявністю всіх потрібних для функціонування економіки ресурсів. А це, в свою чергу, вимагає визначення пріоритетних національних економічних інтересів, реалізація яких має стати першочерговою [8].
РОЗДІЛ 2. СФЕРИ РЕАЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІЧНИХ ІНТЕРЕСІВ
2.1. Національний економічний інтерес як специфічний вид
економічного інтересу
У вітчизняній літературі приділяється певна увага визначенню національних економічних інтересів. Але це робиться безсистемно і неструктуровано. В.Т.Шлемко і І.Ф.Бінько наводять "найбільш пріоритетні економічні інтереси". В.І.Мунтіян перелічує 42 національних економічних інтереси. О.Барановський теж виділяє основні інтереси України в сфері економічних відносин. У Концепції (основи державної політики) національної безпеки України до пріоритетних національних інтересів у економічній сфері віднесено лише "створення самодостатньої соціально орієнтованої ринкової економіки".
В цілому національні інтереси в економічній сфері визначаються необхідністю забезпечення добробуту українського народу та посідання такого місця в світовому поділі праці, міжнародній торгівлі та фінансах, яке б відповідало її природним, трудовим та інтелектуальним ресурсам, сприяло реалізації потенціалу великої європейської держави. Здійснення національних економічних інтересів можливе за рахунок консолідації зусиль держави, суспільства, політичних партій і рухів, суб'єктів економічної діяльності, відсутність якої слід розглядати як найголовнішу з загроз національній безпеці України. На сучасному етапі реалізація економічних інтересів потребує в цілому, насамперед, зупинення подальшого руйнування економіки, досягнення економічної стабільності і переходу до фази економічного зростання [9].
Як наведено вище, на етапі переходу до ринкової економіки стратегічним національним інтересом слід вважати таку системну сукупність характеристик стану економічної сфери, яка повністю відповідає вимогам ринкової економіки. Ці характеристики стану випливають із сутності основних суперечностей, присутніх економічній сфері. Власно вони і є національними економічними інтересами 1-го рівня і водночас мають стратегічний довготривалий характер. До таких інтересів слід віднести наступні:
· об'єктивна необхідність задоволення всією сукупністю ресурсів зростаючих матеріальних і духовних потреб людей;
· оптимальне забезпечення потреб економіки в різного роду ресурсах, необхідних для її ефективного функціонування;
· задоволення потреб економіки в ефективно діючому економічному механізмі, заснованому на засадах ринкової економіки;
· забезпечення відповідності потреб економічної системи в ефективній структурі державного управління і регулювання;
· збалансованість між національними і регіональними інтересами в економічній сфері;
· збалансованість між національними економічними інтересами і економічними інтересами первинних ланок народного господарства;
· збалансованість між національними інтересами в економічній сфері і міжнародними економічними інтересами та економічними інтересами інших країн.
Сукупність національних економічних інтересів 2-го рівня (що характерні поверхні економічного життя), які послідовно витікають із національних економічних інтересів 1-го рівня, можна поділити на дві групи:
1) пов'язані із реформуванням економічної сфери і створенням її інфраструктури, яка б задовольняла потребам ринкової економіки;
2) пов'язані із вирішенням найгостріших проблем сьогодення в економіці країни.
До 1-ї групи національних економічних інтересів 2-го рівня слід віднести наступні:
· створення умов для активізації розвитку економічних суб'єктів та розвитку вітчизняних науково-технічного та інноваційного потенціалів і підвищення конкурентоспроможності національної економіки;
· запровадження економічного механізму збереження і відтворення природних, трудових, інтелектуальних, енергетичних ресурсів і основних фондів країни, а також економічного стимулювання найефективнішого їх використання;
· здійснення бюджетної реформи на основі розробки і прийняття Бюджетного кодексу, що надавало би можливість систематично виконувати бюджетні призначення і ліквідувати нецільове використання бюджетних коштів;
· суттєве вдосконалення податкової системи на основі розробки і прийняття Податкового кодексу, який би, з одного боку, вирішував проблему наповнення дохідної частини бюджету, а з іншого, заохочував підприємства в ефективній роботі;
· вдосконалення і розвиток грошово-кредитної системи з метою забезпечення грошовою масою і кредитами потреб економіки і населення;
· реформування системи залучення вітчизняних і іноземних інвестицій у національну економіку з метою забезпечення самовідтворення національної економіки і економічного зростання країни;
· прискорення розвитку національної банківської системи на чолі з незалежним Національним банком України, що дозволило би мати потужний банківський сектор, спроможний забезпечувати достатнє фінансування національної економіки і суспільства;
· створення повноцінного фондового сектору, спроможного забезпечувати перебудову національної економіки, залучення збережень населення і підприємств в її розвиток, а також надійний захист майна громадян і економічних суб'єктів;
· реформування системи оплати праці;
· розвиток і становлення потужного ринку страхових послуг, який би ефективно захищав майнові і соціальні інтереси населення, фінансові інтереси банків, інвесторів, підприємств і організацій;
· реформування пенсійної системи, медичного і соціального забезпечення.
До 2-ї групи національних економічних інтересів 2-го рівня доцільно включити такі:
· забезпечення збалансованості структури зовнішньої торгівлі, що передбачатиме як задоволення потреб внутрішнього ринку і захист вітчизняних товаровиробників з використанням прийнятих у міжнародній практиці засобів, так і розвиток експортного потенціалу;
· спроможність економіки країни функціонувати в режимі розширеного відтворення;
· наявність міцних і конкурентноспроможних транснаціональних корпорацій, створених за участю вітчизняних підприємств;
· подолання платіжної кризи і забезпечення економічної і фінансової стабілізації в країні;
· легалізація тіньової економіки в офіційну, повернення тіньових капіталів з-за кордону і забезпечення їх вкладення в розвиток національної економіки;
· ліквідація заборгованості із заробітної плати, пенсій, інших соціальних виплат;
· забезпечення стабільності національної грошової одиниці і її конвертованості, утворення достатнього золотовалютного запасу країни;
· поступове зниження інфляції і доведення її до 5% на рік;
· досягнення і підтримання позитивного зовнішньоторговельного сальдо і сальдо платіжного балансу.
Зрозуміло, що реалізація національних економічних інтересів 2-ї групи можлива на грунті забезпечення інтересів 1-ї групи. Важливою складовою механізму реалізації і захисту національних економічних інтересів є сукупність індикаторів (показників), за допомогою яких можна характеризувати рівень реалізації цих інтересів. Індикатори можуть характеризувати в кількісному вигляді як стан економічної сфери, так і результати здійснення національних економічних інтересів у динаміці. В цілому механізм реалізації і захисту національних економічних інтересів є важливою складовою загального механізму забезпечення економічної безпеки України [10].
Відповідно до цього є вкрай дуже важливим визначення основних характеристик та порогових індикаторів безпеченого стану економічної сфери. Визначення основних критеріїв (характеристик) економічної сфери, за яких її безпека підтримується на належному рівні, має важливе методологічне і практичне значення для забезпечення економічної безпеки. Краще критерії, що характеризують економічну сферу, визначати по її складових (секторах). Розподіл за вказаними секторами умовний, тому що всі вони нерозривно пов'язані між собою в єдину систему - економічну сферу держави. Наведені якісні та кількісні критерії (характеристики) та порогові значення індикаторів характеризують економічну сферу, яка, по-перше, притаманна ринковій економіці, по-друге, знаходиться в безпечному стані.
2.2. Сфери реалізації економічних інтересів
Що стосується кількісних критеріїв безпечного стану економічної сфери, то вони не можуть перевищувати (бути меншими) порогових значень індикаторів цієї сфери.
1. Бюджетний сектор — зведення до мінімуму дефіциту Державного бюджету (не перевищує 3% ВВП), безумовне виконання дохідної та видаткової частин бюджету (видатки Державного бюджету не більші за 20% ВВП), державний (внутрішній і зовнішній) борг не сягає небезпечного рівня (загальний — не перевищує 60% ВВП, а зовнішній - 70% обсягу річного експорту або 25% ВВП, внутрішній - 30% ВВП, витрати на обслуговування і погашення внутрішнього державного боргу не перевищують 25% суми доходів Державного бюджету), а темп його зростання не може перевищувати темп зростання ВВП, сама бюджетна система спроможна забезпечувати повне фінансування запланованих державних витрат і цільове використання бюджетних коштів. Рівень перерозподілу ВВП через консолідований бюджет знаходиться на рівні 38-40%. Рівень зовнішньої заборгованості на душу населення (для країн з перехідною економікою) не перебільшує 200 дол. США, витрати на обслуговування і погашення зовнішнього боргу - 18% обсягу експорту чи 20% доходів Державного бюджету, а відношення короткострокової зовнішньої заборгованості до поточних бюджетних надходжень не більш як 40%. Частка зовнішніх запозичень у покритті дефіциту Державного бюджету не повинна перевищувати 30%.
2. Грошово-кредитний сектор — обсяг обігових коштів підприємств усіх форм власності знаходиться на рівні, який забезпечує нормальне їх функціонування, відсутні бартер в розрахунках між підприємствами і їх заборгованість бюджету, рівень простроченої кредиторської і дебіторської заборгованості дорівнює нулю, постійно зростає обсяг безготівкових розрахунків, як в народному господарстві, так і при сплаті населенням куплених товарів і послуг [15].
Скорочується відповідно до розгортання безготівкових розрахунків частка грошової маси поза банками до рівня, не більший за 4% ВВП, збільшуються основні грошові агрегати (зокрема, грошова маса М1 має перевищувати 15-20% ВВП), емісія (приріст грошової бази) не перевищує встановлених нормативів, знижується рівень доларизації грошового обігу (не має перебільшувати 10% грошової маси в національній валюті, а обсяг іноземної валюти готівкою до національної валюти готівкою - не більше 25%), зростає рівень монетизації економіки до значення, яке є достатнім для її забезпечення грошовою масою (не менш як 50% ВВП).
Обсяги наданих економіці країни кредитів мають забезпечувати фінансування обігових коштів підприємств в необхідних для їх нормального функціонування розмірах, а також довгострокове інвестування в народне господарство, яке забезпечує економічне зростання (кредитні надходження до економіки мають бути більшими за річний обсяг ВВП). При цьому облікова ставка НБУ не перевищує 10-відсотковий рівень, процентна ставка по державних паперах - 8,5%, а процентні ставки комерційних банків - 15%, створено економічні умови для зростання обсягів депозитів підприємств і населення.
3. Інвестиційний сектор — обсяг вітчизняних і іноземних інвестицій достатній не тільки для самовідтворення економіки, але й забезпечення економічного зростання країни. За світовим виміром такий обсяг вітчизняних інвестицій має перевищувати 17% ВВП, а прямих іноземних - 5%.
4. Валютний сектор — обмінний курс гривні до іноземних валют є спочатку паритетним до темпів інфляції, а потім — стабільним, гривня стає вільно конвертованою валютою, обсяг золотовалютних резервів країни достатній для підтримання стабільності національної грошової одиниці (перевищує обсяг тримісячного імпорту). Позитивним є сальдо зовнішньоекономічної діяльності, в ній відсутні бартерні операції, сальдо платіжного балансу стає також нульовим або позитивним. Рівень забезпеченості національної готівкової валюти валютними резервами має бути більшим за 100%.
5. Банківський сектор — наявність стійкої до кон'юнктурних коливань на вітчизняному і світовому фінансових ринках, надійної і повнокровної банківської системи з автономним національним банком, спроможність цієї системи забезпечувати фінансування в необхідних розмірах народного господарства, населення та держави. Приріст первинної емісії НБУ не більш за 20%.
6. Фондовий сектор — розвиток і становлення повноцінного фондового ринку, який має забезпечувати реструктуризацію вітчизняної економіки, стимулювати вкладення збережень населення і підприємств в її розвиток і фінансову стабілізацію, є стійким до кон'юнктурних коливань на світовому фондовому ринку, національний індекс акцій є стабільним. Наявність надійної і потужної системи захисту і примноження майна громадян і господарюючих суб'єктів, яка б також забезпечувала вагому частку фінансування реструктуризації економіки та її зростання.
7.Страховий сектор — становлення надійного ринку страхових послуг, спроможного ефективно захищати майнові права та інтереси населення і господарюючих суб'єктів, суттєво впливати на реструктуризацію економіки і забезпечувати її зростання. Надходження страхових платежів є більшим за 7% ВВП.
8.Внутрішньоекономічний сектор — повністю здійснено перехід до ринкових відносин і створено повноцінну ринкову інфраструктуру, в наявності всі умови для сталого економічного зростання народногосподарського комплексу. Наявність достатнього рівня розвитку галузей та виробництв, які мають життєво важливе значення для функціонування держави як у звичайних, так і в екстремальних умовах і здатних забезпечити процес відтворення незалежно від дії чинників, що створюють загрози економічній безпеці, а також замкнених циклів у ключових виробництвах, диверсифікованих зовнішніх джерел фінансових, сировинних, енергетичних ресурсів, участь вітчизняних виробників в міжнародній кооперації на вигідних для них та для держави умовах (обсяг ВВП на душу населення від середнього по "сімці" розвинутих країн не менший за 50%, його щорічний приріст перебільшує 3%, частка обробляючої промисловості в загальному обсязі промислової продукції не менша за 70%, а частка машинобудування - 20%, витрати на НДКР - 2% ВВП, знос основних фондів не перевищує 50%). Тіньовий сектор економіки не перевищує 10% ВВП. Вітчизняні валютні кошти повертаються з-за кордону, інфляція в цілому не перебільшує 3,1 % на рік, стають стабільними ціни [11].
9.Зовнішньоекономічний сектор — позитивне сальдо зовнішньо-економічної діяльності, зростання експорту наукоємних, високо-технологічних товарів та послуг (частка в експорті високотехнологічної продукції не менша за 15%, а продукції машинобудування - 40%), наявність тільки критичного імпорту (частка імпорту у внутрішньому споживанні не більша за 25%), відсутність бартерних операцій у зовнішньоекономічній діяльності.
10.Соціально-економічний сектор — створено економічні передумови для сталого зростання добробуту населення і задоволення його потреб в якісному забезпеченні всіма видами соціальних послуг. Витримується баланс грошових доходів та витрат населення, відсутня заборгованість із заробітної плати, пенсій, інших соціальних виплат. Діє ефективна система трудових відносин і оплати праці, соціальні пільги і субсидії надаються лише незахищеним верствам населення. Реформована пенсійна система відповідає з одного боку, вимогам ринкової економіки, а з другого - справедливому пенсійному забезпеченню. Рівень безробіття не перевищує 7%, розрив між 10% найбільш і 10% найменш забезпечених груп населення менший за 8 разів, частка населення за межею бідності -- не перебільшує 10%, співвідношення мінімальної і середньої зарплати не перевищує - 3 рази, подушне споживання продуктів споживання - не менше за 1500 ккал, співвідношення середніх пенсії та зарплати - не більше 0,7-1 разу.
Світовий, а також вітчизняний, досвід надає можливість визначити порогові значення основних індикаторів безпечного стану економічної сфери. При визначенні порогових значень індикаторів, наведених вище, також використано порогові значення критеріїв приєднання країн-кандидатів до Маастрихтської угоди, а саме: загальний державний борг -- 60% ВВП, загальний дефіцит бюджету - 3% ВВП, річний рівень інфляції - 3,1%, річна процентна ставка по державних цінних паперах - 8,5%.
Аналіз макроекономічних показників України свідчить, що з наведених вище індикаторів економічної безпеки порогові значення в 1999-2000 роках перевищено по переважній більшості з них. Не перевищують порогові значення такі індикатори: обсяг видатків Державного бюджету в % до ВВП, дефіцит Державного бюджету в % до ВВП, внутрішній державний борг у % до ВВП, витрати на обслуговування і погашення внутрішнього державного боргу у % до суми доходів Державного бюджету, заборгованість уряду за державними цінними паперами у % до ВВП, витрати на обслуговування і погашення зовнішнього державного боргу в % до ВВП, баланс грошових доходів та витрат населення, сальдо зовнішньоторговельного балансу, поточного рахунку і рахунку операцій з капіталом платіжного балансу [3].
З врахуванням курсу України на розбудову соціально орієнтованої ринкової економіки умови формування останньої мають створюватися переважно за рахунок суттєвого вдосконалення і поширення використання економічних важелів, що застосовуються органами державної виконавчої влади при виконанні регулюючої, захисної і контрольно-примусової функцій держави.
Визначення національних економічних інтересів надає можливість перейти до розробки державної політики щодо забезпечення економічної безпеки у вигляді сукупності її основних напрямків (пріоритетів). З іншого боку, при визначенні пріоритетів економічної безпеки важливо враховувати загальнонаціональні пріоритети, серед яких на сучасному етапі розвитку країни, насамперед треба назвати наступні, що більшою частиною лежать у площині економіки [1]:
· укріплення економічних засад державності і національної безпеки; продовження системних реформ у державі, економіці і суспільстві,
· забезпечення критичної маси економічних перетворень, які б дозволили повніше задіяти ринкові механізми;
· стабілізація виробництва і забезпечення економічного зростання;
· глибока структурна перебудова національної економіки, утвердження науково-технологічної моделі її розвитку.
РОЗДІЛ 3. ЕКОНОМІЧНИЙ ІНТЕРЕС ЯК РЕЗУЛЬТАТ ДІЯЛЬНОСТІ РЕКЛАМНОЇ КОМПАНІЇ
3.1. Результат діяльності рекламної компанії
Реклама — це лише одна з багатьох складових, що впливають на обсяги продажу продукту. До інших складових належать ціна, окремі атрибути продукту, умови сервісу, упаковка, потреби та смаки споживачів, які постійно змінюються. Дуже важливим чинником є законодавство. Виокремити з усіх цих складових тільки дані про конкретний вплив реклами як такої на продаж даного товару (виробу, послуги, ідеї) практично дуже важко навіть із допомогою сучасної обчислювальної техніки.
Споживач, який побачив рекламне звернення, може купити рекламований у ньому товар пізніше, коли він буде мати потребу (таке явище уповільнення дії реклами має назву Carry-over-ефекту) [14].
Якщо рекламодавець послідовно проводить кілька рекламних кампаній для одного продукту або одну для багатьох груп продуктів паралельно, то вони «накладаються» одна на одну (має місце так званий Spill-over-ефект), і дані щодо їхньої ефективності не можуть бути точно обраховані.
Справа ускладнюється тим, що навіть найефективніша рекламна кампанія далеко не завжди веде до негайного й відчутного зростання обсягу продажу товару. Зарубіжні спеціалісти стверджують, що вплив рекламної кампанії може виявитися навіть через кілька років. Тому необхідно протягом тривалого часу після проведення рекламної кампанії очікувати та підраховувати її результати.
Ось чому цілі, які виходять із збільшення обсягу продажу товару, є не дуже ефективними. Проте показники обсягу продажу та отриманого у зв’язку з цим прибутку можна брати за основу для вибору товарів, що рекламуються безпосередньо в торгівлі (реклама на місці продажу та ін.).
Для того щоб правильно визначити, що саме треба купити і в якій кількості, а також як рекламувати товари, працівники торгівлі мають проаналізувати:
· задоволений попит;
· незадоволений попит;
· потенційні можливості продажу.
Аналіз задоволеного попиту базується на даних звітів про продаж товарів за добу, тиждень, місяць, рік (за наростаючим підсумком), на аналізі товарів підвищеного попиту, індивідуальних покупок і претензій покупців до асортименту товарів, що є в магазині (торговельній точці) [12].
3.2. Економічний інтерес на прикладі рекламної діяльності в Україні
В Україні серіали також ідуть у кращий ефірний час, але самі «картини з продовженням» зазвичай виготовлені найближчим сусідом, тобто Росією. Здавалося б, теми і проблеми, що порушуються в них, близькі й зрозумілі нам, принаймні прийнятніші, ніж в американському чи бразильському «милі».
Але ж і комерційні, а в нашій країні вони — найрейтинговіші, телеканали мають «стояти на варті» державної ідеології. Телебачення, як і раніше, виконує важливу виховну функцію, формуючи в аудиторії смаки й уподобання, допомагаючи молоді у виборі життєвого шляху. І нехай слова дещо пафосні, але від цього їхня суть анітрохи не змінюється. Звичайно, добре, що, спостерігаючи за подвигами російських «ментів», дальнобійників, лікарів «швидкої допомоги», юнаки і дівчата нерідко вибирають відповідні професії, але, безперечно, тільки яскраві приклади співвітчизників допоможуть пробудити в них національну свідомість, повагу і довіру до вітчизняних державних інституцій.
Найпростіший вихід — заборонити трансляцію зарубіжного телепродукту! Однак одразу постає проблема — чим заповнити місця, що звільнилися, в програмній сітці? Телевізійному каналу, який працює 24 години на добу, для заповнення свого ефіру потрібні 8736 годин продукту на рік. Він його або купує, або продукує. «Інтер», зокрема, вже не перший рік успішно створює «новини», документальні, публіцистичні, культурологічні, розважальні програми, ток-шоу. Проте з виробництвом кіно і серіалів усе набагато складніше. (От і виходить, що на сьогодні українське телебачення сидить «на голці» у зарубіжних продавців, переважно, як я вже говорив, з Росії.) Нині у прайм-таймі кожного каналу 3-4 лінійки серіального продукту по буднях. Таких днів у тижні, як відомо, 5. Тижнів на рік — 52. Помножмо 52 на 5 та на 3 лінійки і отримаємо 780 годин на рік на один загальнонаціональний канал. А якщо таких у нас 3, то виходить 2340 годин, які необхідно заповнювати продуктом, бажано виробленим в Україні.
Вартість виробництва однієї години коливається від 50 до 100 тис. доларів. Візьмемо середнє — 75 тисяч. Отже, тільки для одного каналу треба інвестувати 58, а для трьох — 175 мільйонів. Тоді як загальний рекламний прибуток усіх національних каналів і мереж — з якого, власне, годуються телеканали — торік, наприклад, становив, за різними оцінками, від 105 до 130 мільйонів доларів. Розраховувати тільки на те, що канали повинні самотужки інвестувати у власне виробництво, не можна. Ринок, звичайно, зростає, але поки що немає ресурсів, які дали б змогу виробити необхідну кількість ефірного продукту.
Бюджет телеканалу включає в себе витрати на створення різних форматів, технічне й технологічне обладнання, зарплату працівникам, податки, утримання каналу, виробництво новин тощо. Не треба бути математиком, щоб зрозуміти: каналу не вистачить коштів ще й на зйомки власних кінострічок, серіалів у потрібній кількості (говорю суто про загальнонаціональні електронні засоби масової інформації, бо в невеликих, регіональних ситуація ще невтішніша). Проте оскільки ефірний час треба чимось «закривати», доводиться купувати. Ціни ж на ринку продажу доволі високі. У Росії, наприклад, упродовж останніх двох років вартість «довгогральної» стрічки зросла у 2-3 рази, тож придбання двох її показів нині коштує в середньому 20 тисяч доларів за 1 серію.
В Україні торік спільними зусиллями було відзнято близько 70 (!!!) годин серіалів (тоді як потрібно 2300). У Росії — близько 2000 годин. Чи завжди було так? Ні. Сім років тому в наших країнах ситуація в кіно-, телевиробництві була однакова — ніяка. Що відбувається в сусідів? У?другій половині 90-х років ухвалено закон про державну підтримку кінематографії Російської Федерації, який, з одного боку, дає чітке визначення національного телекінопродукту, а з іншого — створює умови для подальшого успішного розвитку його виробництва [13]. У 2-х напрямах:
Перший. У статті 12 зазначалося: «Звільняються від податків на додану вартість обороти з реалізації кінопродукції... і обороти з реалізації прав на використання цієї кінопродукції. Звільняються від податку на додану вартість обороти з реалізації робіт і послуг з виробництва фільму, виробництва кінолітопису, тиражування фільму, прокату фільму та показу фільму». Ці пільги скасували за кілька років, але індустрію було вже побудовано. Крім того, інвестиція у виробництво, а також його спонсорство вважаються витратами компанії-інвестора або спонсора, а не йдуть з прибутку, як у нас тепер.
Другий: 0,2% витратної частини бюджету країни — через Міністерство культури, інші відомства — щорічно спрямовували на виробництво національних кіно-, телефільмів (при цьому частка державного фінансування виробництва не повинна перевищувати 70% бюджету фільму), які формували б ставлення громадськості до тих чи інших цінностей. Фактично на формування тієї самої державної ідеології.
Телекіногалузь у Росії почала працювати, «обросла» фахівцями, з’явилися серйозні компанії, передові технології, досвід. У результаті ця індустрія сьогодні непогано існує і за рахунок експорту, зокрема й до України. Крім того, сусіди демонструють нам вдалий приклад кооперації комерційних компаній і державних відомств. Наприклад, є ціла низка телекінопродуктів з пайовими інвестиціями Міністерства культури Російської Федерації та телевізійних каналів, компаній — виробників фільмів. При цьому з кожним роком частка приватних інвестицій зростає.
У нашій країні є творчий потенціал: велика кількість вітчизняних професіоналів у справі кіно- і серіального виробництва запитана в тій-таки Москві. Хоча багато хто хотів би залишитися на батьківщині. Когось вдається втримати — усе-таки щось знімаємо й самі. І навіть успішно експортуємо до Росії! Могли б знімати більше. Чесно кажучи, трохи прикро, коли російські компанії знімають свої серіали й кінострічки на території України. А з іншого боку, хоч якісь гроші залишаються в країні, оскільки в процесі зазвичай задіяні й наші актори та організації, що допомагають у кіновиробництві. До речі, кіно і серіали українського виробництва викликають інтерес: з нами активно співпрацюють російські інвестори, а вітчизняні хочуть, але не можуть. Законодавство робить це невигідним.
Складну ситуацію з виробництвом розуміють багато державних організацій, менеджери, в тому числі на рівні міністрів. У нинішній законодавчій ситуації немає можливості її розв’язати. Насправді індустрія може «годуватися» з кількох джерел, але треба, щоб для цього було створено умови. На старті — пільгові, хоча це й непопулярно, — щоб упродовж кількох років відбудувати зруйновану кіноіндустрію.
ВИСНОВКИ
Економічні інтереси близькі до економічних потреб, і в той же час відмінні від них. Можна вважати, що економічні інтереси це суспільна форма прояву і розвитку економічних потреб.
Економічний інтерес — це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення потреб.
Колективний інтерес — це сума однорідних інтересів, носіями яких є трудові колективи та інші групи людей. Причому інтерес трудового колективу залежить від типу і форми власності. Скажімо, на приватнокапіталістичному підприємстві інтереси колективу і власника не співпадають.
Суспільний інтерес — це інтерес усіх членів суспільства, який виражає держава. В класовому суспільстві держава виражає інтерес панівного класу.
Поява категорії "національні економічні інтереси" (національні інтереси в економічній сфері) пов'язана із становленням будь-якої країни незалежною. Як об'єктивний чинник, національні економічні інтереси є водночас категорією економічної теорії і політології, тісно переплітаються із категоріями економічного суверенітету, економічної безпеки, економічної сфери країни та її складовими тощо.
В цілому національні інтереси в економічній сфері визначаються необхідністю забезпечення добробуту українського народу та посідання такого місця в світовому поділі праці, міжнародній торгівлі та фінансах, яке б відповідало її природним, трудовим та інтелектуальним ресурсам, сприяло реалізації потенціалу великої європейської держави.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Андреева Ю.В. Миссия и идеологические функции рекламы в современном мире // Инновации (рус.).- 2006.- № 3.- C.75-79.
2. Бове К.Л., Аренс У.Ф. Современная реклама: Пер.с англ..- Тольятти: Изд. дом "ДОВГАНЬ", 1995.- 704 с.
3. Дайновский Ю.А. 505 приемов бизнеса: Маркетинг, менеджмент, реклама, торговля, производство, налоги, стимулирование труда: Науково-популярне видання: .- К.: А.С.К., 1998.- 272 c.
4. Денисон Д., Тоби Л. Учебник по рекламе: Как стать известным, не тратя денег на рекламу.- Минск: Современное слово, 1997.- 320 c.
5. Дяченко Т.О. Реклама: минуле,сучасне,майбутнє // Формування ринкових відносин в Україні (укр.).- 2006.- № 5.- C.86-89.
6. Картер Г. Эффективная реклама: Путеводитель для малого бизнеса: англ.- К.: Сирин; Либра, 1998.- 204 c.
7. Когутяк Ю.І. Управління рекламною діяльністю на сучасному етапі: сутність та специфіка // Формування ринкових відносин в Україні (укр.).- 2005.- № 1.- C.130-135.
8. Котлер Ф. Основы маркетинга: Краткий курс: Навчальне видання: англ.- М.: Вильямс, 2005.- 656 c.
9. Левешко Р.Н. Анализ эффективности рекламы: Навчальне видання.- К.: ВИРА-Р, 1999.- 112 c.-Мокшанцев Р.И. Психология рекламы: Учебное пособие: Навчальне видання.- М.: Инфра-М, 2000.- 230 c.
10. Панкратов Ф.Г., Серегина Т.К., Шахурин В.Г. Рекламная деятельность: Учебник: Навчальне видання: .- М.: Маркетинг, 1998.- 244 c.
11. Панкратов Ф.Г., Серегина Т.К. Коммерческая деятельность: Учебник: .- 2-е изд..- М.: Маркетинг, 1996.- 328 c.
12. Рекламная деятельность: Учебник: Навчальне видання.- 2-е изд.,перераб.и доп..- М.: Маркетинг, 2000.- 364 c.
13. Ромат Е.В. Реклама: Учебник: Навчальне видання.- 3-изд., перераб и доп..- К.-Х.: Студцентр, 2000.- 480 c.
14. Росситер Дж.Р., Перси Л. Реклама и продвижение товаров: англ.- СПб.: Питер, 2000.- 656 c.
15. Саркисян О.А., Груздева О.А., Красовский Г.В. Конспект рекламиста.- М.: НЬЮ-ТОН, 1999.- 129 c.
8.Внутрішньоекономічний сектор — повністю здійснено перехід до ринкових відносин і створено повноцінну ринкову інфраструктуру, в наявності всі умови для сталого економічного зростання народногосподарського комплексу. Наявність достатнього рівня розвитку галузей та виробництв, які мають життєво важливе значення для функціонування держави як у звичайних, так і в екстремальних умовах і здатних забезпечити процес відтворення незалежно від дії чинників, що створюють загрози економічній безпеці, а також замкнених циклів у ключових виробництвах, диверсифікованих зовнішніх джерел фінансових, сировинних, енергетичних ресурсів, участь вітчизняних виробників в міжнародній кооперації на вигідних для них та для держави умовах (обсяг ВВП на душу населення від середнього по "сімці" розвинутих країн не менший за 50%, його щорічний приріст перебільшує 3%, частка обробляючої промисловості в загальному обсязі промислової продукції не менша за 70%, а частка машинобудування - 20%, витрати на НДКР - 2% ВВП, знос основних фондів не перевищує 50%). Тіньовий сектор економіки не перевищує 10% ВВП. Вітчизняні валютні кошти повертаються з-за кордону, інфляція в цілому не перебільшує 3,1 % на рік, стають стабільними ціни [11].
9.Зовнішньоекономічний сектор — позитивне сальдо зовнішньо-економічної діяльності, зростання експорту наукоємних, високо-технологічних товарів та послуг (частка в експорті високотехнологічної продукції не менша за 15%, а продукції машинобудування - 40%), наявність тільки критичного імпорту (частка імпорту у внутрішньому споживанні не більша за 25%), відсутність бартерних операцій у зовнішньоекономічній діяльності.
10.Соціально-економічний сектор — створено економічні передумови для сталого зростання добробуту населення і задоволення його потреб в якісному забезпеченні всіма видами соціальних послуг. Витримується баланс грошових доходів та витрат населення, відсутня заборгованість із заробітної плати, пенсій, інших соціальних виплат. Діє ефективна система трудових відносин і оплати праці, соціальні пільги і субсидії надаються лише незахищеним верствам населення. Реформована пенсійна система відповідає з одного боку, вимогам ринкової економіки, а з другого - справедливому пенсійному забезпеченню. Рівень безробіття не перевищує 7%, розрив між 10% найбільш і 10% найменш забезпечених груп населення менший за 8 разів, частка населення за межею бідності -- не перебільшує 10%, співвідношення мінімальної і середньої зарплати не перевищує - 3 рази, подушне споживання продуктів споживання - не менше за 1500 ккал, співвідношення середніх пенсії та зарплати - не більше 0,7-1 разу.
Світовий, а також вітчизняний, досвід надає можливість визначити порогові значення основних індикаторів безпечного стану економічної сфери. При визначенні порогових значень індикаторів, наведених вище, також використано порогові значення критеріїв приєднання країн-кандидатів до Маастрихтської угоди, а саме: загальний державний борг -- 60% ВВП, загальний дефіцит бюджету - 3% ВВП, річний рівень інфляції - 3,1%, річна процентна ставка по державних цінних паперах - 8,5%.
Аналіз макроекономічних показників України свідчить, що з наведених вище індикаторів економічної безпеки порогові значення в 1999-2000 роках перевищено по переважній більшості з них. Не перевищують порогові значення такі індикатори: обсяг видатків Державного бюджету в % до ВВП, дефіцит Державного бюджету в % до ВВП, внутрішній державний борг у % до ВВП, витрати на обслуговування і погашення внутрішнього державного боргу у % до суми доходів Державного бюджету, заборгованість уряду за державними цінними паперами у % до ВВП, витрати на обслуговування і погашення зовнішнього державного боргу в % до ВВП, баланс грошових доходів та витрат населення, сальдо зовнішньоторговельного балансу, поточного рахунку і рахунку операцій з капіталом платіжного балансу [3].
З врахуванням курсу України на розбудову соціально орієнтованої ринкової економіки умови формування останньої мають створюватися переважно за рахунок суттєвого вдосконалення і поширення використання економічних важелів, що застосовуються органами державної виконавчої влади при виконанні регулюючої, захисної і контрольно-примусової функцій держави.
Визначення національних економічних інтересів надає можливість перейти до розробки державної політики щодо забезпечення економічної безпеки у вигляді сукупності її основних напрямків (пріоритетів). З іншого боку, при визначенні пріоритетів економічної безпеки важливо враховувати загальнонаціональні пріоритети, серед яких на сучасному етапі розвитку країни, насамперед треба назвати наступні, що більшою частиною лежать у площині економіки [1]:
· укріплення економічних засад державності і національної безпеки; продовження системних реформ у державі, економіці і суспільстві,
· забезпечення критичної маси економічних перетворень, які б дозволили повніше задіяти ринкові механізми;
· стабілізація виробництва і забезпечення економічного зростання;
· глибока структурна перебудова національної економіки, утвердження науково-технологічної моделі її розвитку.
РОЗДІЛ 3. ЕКОНОМІЧНИЙ ІНТЕРЕС ЯК РЕЗУЛЬТАТ ДІЯЛЬНОСТІ РЕКЛАМНОЇ КОМПАНІЇ
3.1. Результат діяльності рекламної компанії
Реклама — це лише одна з багатьох складових, що впливають на обсяги продажу продукту. До інших складових належать ціна, окремі атрибути продукту, умови сервісу, упаковка, потреби та смаки споживачів, які постійно змінюються. Дуже важливим чинником є законодавство. Виокремити з усіх цих складових тільки дані про конкретний вплив реклами як такої на продаж даного товару (виробу, послуги, ідеї) практично дуже важко навіть із допомогою сучасної обчислювальної техніки.
Споживач, який побачив рекламне звернення, може купити рекламований у ньому товар пізніше, коли він буде мати потребу (таке явище уповільнення дії реклами має назву Carry-over-ефекту) [14].
Якщо рекламодавець послідовно проводить кілька рекламних кампаній для одного продукту або одну для багатьох груп продуктів паралельно, то вони «накладаються» одна на одну (має місце так званий Spill-over-ефект), і дані щодо їхньої ефективності не можуть бути точно обраховані.
Справа ускладнюється тим, що навіть найефективніша рекламна кампанія далеко не завжди веде до негайного й відчутного зростання обсягу продажу товару. Зарубіжні спеціалісти стверджують, що вплив рекламної кампанії може виявитися навіть через кілька років. Тому необхідно протягом тривалого часу після проведення рекламної кампанії очікувати та підраховувати її результати.
Ось чому цілі, які виходять із збільшення обсягу продажу товару, є не дуже ефективними. Проте показники обсягу продажу та отриманого у зв’язку з цим прибутку можна брати за основу для вибору товарів, що рекламуються безпосередньо в торгівлі (реклама на місці продажу та ін.).
Для того щоб правильно визначити, що саме треба купити і в якій кількості, а також як рекламувати товари, працівники торгівлі мають проаналізувати:
· задоволений попит;
· незадоволений попит;
· потенційні можливості продажу.
Аналіз задоволеного попиту базується на даних звітів про продаж товарів за добу, тиждень, місяць, рік (за наростаючим підсумком), на аналізі товарів підвищеного попиту, індивідуальних покупок і претензій покупців до асортименту товарів, що є в магазині (торговельній точці) [12].
3.2. Економічний інтерес на прикладі рекламної діяльності в Україні
В Україні серіали також ідуть у кращий ефірний час, але самі «картини з продовженням» зазвичай виготовлені найближчим сусідом, тобто Росією. Здавалося б, теми і проблеми, що порушуються в них, близькі й зрозумілі нам, принаймні прийнятніші, ніж в американському чи бразильському «милі».
Але ж і комерційні, а в нашій країні вони — найрейтинговіші, телеканали мають «стояти на варті» державної ідеології. Телебачення, як і раніше, виконує важливу виховну функцію, формуючи в аудиторії смаки й уподобання, допомагаючи молоді у виборі життєвого шляху. І нехай слова дещо пафосні, але від цього їхня суть анітрохи не змінюється. Звичайно, добре, що, спостерігаючи за подвигами російських «ментів», дальнобійників, лікарів «швидкої допомоги», юнаки і дівчата нерідко вибирають відповідні професії, але, безперечно, тільки яскраві приклади співвітчизників допоможуть пробудити в них національну свідомість, повагу і довіру до вітчизняних державних інституцій.
Найпростіший вихід — заборонити трансляцію зарубіжного телепродукту! Однак одразу постає проблема — чим заповнити місця, що звільнилися, в програмній сітці? Телевізійному каналу, який працює 24 години на добу, для заповнення свого ефіру потрібні 8736 годин продукту на рік. Він його або купує, або продукує. «Інтер», зокрема, вже не перший рік успішно створює «новини», документальні, публіцистичні, культурологічні, розважальні програми, ток-шоу. Проте з виробництвом кіно і серіалів усе набагато складніше. (От і виходить, що на сьогодні українське телебачення сидить «на голці» у зарубіжних продавців, переважно, як я вже говорив, з Росії.) Нині у прайм-таймі кожного каналу 3-4 лінійки серіального продукту по буднях. Таких днів у тижні, як відомо, 5. Тижнів на рік — 52. Помножмо 52 на 5 та на 3 лінійки і отримаємо 780 годин на рік на один загальнонаціональний канал. А якщо таких у нас 3, то виходить 2340 годин, які необхідно заповнювати продуктом, бажано виробленим в Україні.
Вартість виробництва однієї години коливається від 50 до 100 тис. доларів. Візьмемо середнє — 75 тисяч. Отже, тільки для одного каналу треба інвестувати 58, а для трьох — 175 мільйонів. Тоді як загальний рекламний прибуток усіх національних каналів і мереж — з якого, власне, годуються телеканали — торік, наприклад, становив, за різними оцінками, від 105 до 130 мільйонів доларів. Розраховувати тільки на те, що канали повинні самотужки інвестувати у власне виробництво, не можна. Ринок, звичайно, зростає, але поки що немає ресурсів, які дали б змогу виробити необхідну кількість ефірного продукту.
Бюджет телеканалу включає в себе витрати на створення різних форматів, технічне й технологічне обладнання, зарплату працівникам, податки, утримання каналу, виробництво новин тощо. Не треба бути математиком, щоб зрозуміти: каналу не вистачить коштів ще й на зйомки власних кінострічок, серіалів у потрібній кількості (говорю суто про загальнонаціональні електронні засоби масової інформації, бо в невеликих, регіональних ситуація ще невтішніша). Проте оскільки ефірний час треба чимось «закривати», доводиться купувати. Ціни ж на ринку продажу доволі високі. У Росії, наприклад, упродовж останніх двох років вартість «довгогральної» стрічки зросла у 2-3 рази, тож придбання двох її показів нині коштує в середньому 20 тисяч доларів за 1 серію.
В Україні торік спільними зусиллями було відзнято близько 70 (!!!) годин серіалів (тоді як потрібно 2300). У Росії — близько 2000 годин. Чи завжди було так? Ні. Сім років тому в наших країнах ситуація в кіно-, телевиробництві була однакова — ніяка. Що відбувається в сусідів? У?другій половині 90-х років ухвалено закон про державну підтримку кінематографії Російської Федерації, який, з одного боку, дає чітке визначення національного телекінопродукту, а з іншого — створює умови для подальшого успішного розвитку його виробництва [13]. У 2-х напрямах:
Перший. У статті 12 зазначалося: «Звільняються від податків на додану вартість обороти з реалізації кінопродукції... і обороти з реалізації прав на використання цієї кінопродукції. Звільняються від податку на додану вартість обороти з реалізації робіт і послуг з виробництва фільму, виробництва кінолітопису, тиражування фільму, прокату фільму та показу фільму». Ці пільги скасували за кілька років, але індустрію було вже побудовано. Крім того, інвестиція у виробництво, а також його спонсорство вважаються витратами компанії-інвестора або спонсора, а не йдуть з прибутку, як у нас тепер.
Другий: 0,2% витратної частини бюджету країни — через Міністерство культури, інші відомства — щорічно спрямовували на виробництво національних кіно-, телефільмів (при цьому частка державного фінансування виробництва не повинна перевищувати 70% бюджету фільму), які формували б ставлення громадськості до тих чи інших цінностей. Фактично на формування тієї самої державної ідеології.
Телекіногалузь у Росії почала працювати, «обросла» фахівцями, з’явилися серйозні компанії, передові технології, досвід. У результаті ця індустрія сьогодні непогано існує і за рахунок експорту, зокрема й до України. Крім того, сусіди демонструють нам вдалий приклад кооперації комерційних компаній і державних відомств. Наприклад, є ціла низка телекінопродуктів з пайовими інвестиціями Міністерства культури Російської Федерації та телевізійних каналів, компаній — виробників фільмів. При цьому з кожним роком частка приватних інвестицій зростає.
У нашій країні є творчий потенціал: велика кількість вітчизняних професіоналів у справі кіно- і серіального виробництва запитана в тій-таки Москві. Хоча багато хто хотів би залишитися на батьківщині. Когось вдається втримати — усе-таки щось знімаємо й самі. І навіть успішно експортуємо до Росії! Могли б знімати більше. Чесно кажучи, трохи прикро, коли російські компанії знімають свої серіали й кінострічки на території України. А з іншого боку, хоч якісь гроші залишаються в країні, оскільки в процесі зазвичай задіяні й наші актори та організації, що допомагають у кіновиробництві. До речі, кіно і серіали українського виробництва викликають інтерес: з нами активно співпрацюють російські інвестори, а вітчизняні хочуть, але не можуть. Законодавство робить це невигідним.
Складну ситуацію з виробництвом розуміють багато державних організацій, менеджери, в тому числі на рівні міністрів. У нинішній законодавчій ситуації немає можливості її розв’язати. Насправді індустрія може «годуватися» з кількох джерел, але треба, щоб для цього було створено умови. На старті — пільгові, хоча це й непопулярно, — щоб упродовж кількох років відбудувати зруйновану кіноіндустрію.
ВИСНОВКИ
Економічні інтереси близькі до економічних потреб, і в той же час відмінні від них. Можна вважати, що економічні інтереси це суспільна форма прояву і розвитку економічних потреб.
Економічний інтерес — це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення потреб.
Колективний інтерес — це сума однорідних інтересів, носіями яких є трудові колективи та інші групи людей. Причому інтерес трудового колективу залежить від типу і форми власності. Скажімо, на приватнокапіталістичному підприємстві інтереси колективу і власника не співпадають.
Суспільний інтерес — це інтерес усіх членів суспільства, який виражає держава. В класовому суспільстві держава виражає інтерес панівного класу.
Поява категорії "національні економічні інтереси" (національні інтереси в економічній сфері) пов'язана із становленням будь-якої країни незалежною. Як об'єктивний чинник, національні економічні інтереси є водночас категорією економічної теорії і політології, тісно переплітаються із категоріями економічного суверенітету, економічної безпеки, економічної сфери країни та її складовими тощо.
В цілому національні інтереси в економічній сфері визначаються необхідністю забезпечення добробуту українського народу та посідання такого місця в світовому поділі праці, міжнародній торгівлі та фінансах, яке б відповідало її природним, трудовим та інтелектуальним ресурсам, сприяло реалізації потенціалу великої європейської держави.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Андреева Ю.В. Миссия и идеологические функции рекламы в современном мире // Инновации (рус.).- 2006.- № 3.- C.75-79.
2. Бове К.Л., Аренс У.Ф. Современная реклама: Пер.с англ..- Тольятти: Изд. дом "ДОВГАНЬ", 1995.- 704 с.
3. Дайновский Ю.А. 505 приемов бизнеса: Маркетинг, менеджмент, реклама, торговля, производство, налоги, стимулирование труда: Науково-популярне видання: .- К.: А.С.К., 1998.- 272 c.
4. Денисон Д., Тоби Л. Учебник по рекламе: Как стать известным, не тратя денег на рекламу.- Минск: Современное слово, 1997.- 320 c.
5. Дяченко Т.О. Реклама: минуле,сучасне,майбутнє // Формування ринкових відносин в Україні (укр.).- 2006.- № 5.- C.86-89.
6. Картер Г. Эффективная реклама: Путеводитель для малого бизнеса: англ.- К.: Сирин; Либра, 1998.- 204 c.
7. Когутяк Ю.І. Управління рекламною діяльністю на сучасному етапі: сутність та специфіка // Формування ринкових відносин в Україні (укр.).- 2005.- № 1.- C.130-135.
8. Котлер Ф. Основы маркетинга: Краткий курс: Навчальне видання: англ.- М.: Вильямс, 2005.- 656 c.
9. Левешко Р.Н. Анализ эффективности рекламы: Навчальне видання.- К.: ВИРА-Р, 1999.- 112 c.-Мокшанцев Р.И. Психология рекламы: Учебное пособие: Навчальне видання.- М.: Инфра-М, 2000.- 230 c.
10. Панкратов Ф.Г., Серегина Т.К., Шахурин В.Г. Рекламная деятельность: Учебник: Навчальне видання: .- М.: Маркетинг, 1998.- 244 c.
11. Панкратов Ф.Г., Серегина Т.К. Коммерческая деятельность: Учебник: .- 2-е изд..- М.: Маркетинг, 1996.- 328 c.
12. Рекламная деятельность: Учебник: Навчальне видання.- 2-е изд.,перераб.и доп..- М.: Маркетинг, 2000.- 364 c.
13. Ромат Е.В. Реклама: Учебник: Навчальне видання.- 3-изд., перераб и доп..- К.-Х.: Студцентр, 2000.- 480 c.
14. Росситер Дж.Р., Перси Л. Реклама и продвижение товаров: англ.- СПб.: Питер, 2000.- 656 c.
15. Саркисян О.А., Груздева О.А., Красовский Г.В. Конспект рекламиста.- М.: НЬЮ-ТОН, 1999.- 129 c.
