Курсовая на тему Домашнє завдання як форма самостійної роботи учнів
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2014-07-20Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Зміст
Вступ
Розділ І. Аналіз психолого-педагогічної літератури з
досліджуваної проблеми
1.1. Видатні педагоги про значення домашніх
завдань у навчанні молодших школярів
1.2. Сучасні дослідження про домашні завдання як
форму самостійної роботи учнів
Розділ ІІ. Дослідницько-експериментальна робота.
2.1. Констатуючий експеримент
2.2. Формуючий експеримент
2.3. Контрольний експеримент
Висновки
Додатки
Література
Вступ
Домашня робота - логічне продовження аудиторних занять за завданням викладача з установленими термінами виконання. Дидактичні цілі: закріплення, поглиблення, розширення і систематизація знань; формування умінь; самостійне оволодіння новим програмним матеріалом; розвиток самостійності мислення. Розрізняють домашні роботи поточного і випереджального характеру.
Ці домашні завдання…
Нудно, неефективно, віднімає купу часу і ніколи немає гарантії, що воно не списано на перерві в приятеля-відмінника. Але може бути, не таке вже це зло – домашні завдання? Якщо зробити їх захоплюючими, запропонувати дитині можливість вибору, щоб вона розуміла, що і навіщо робить, проблема двійок за невиконані завдання зникне сама собою.
Сучасна школа все частіше пропонує учневі стати активним учасником власного процесу, причому не тільки в класі, але і дома. Завдання до дому у деяких школах уже не виходить від педагога, а стає процесом і результатом самостійного вибору учня. Традиційне домашнє завдання поступається місцем домашній творчості. У багатьох школах діти працюють над власними проектами і творчими роботами, коли кожен учень вибирає цікавлячу його проблему, прийнятний для нього спосіб роботи, адже домашнє завдання теж може виступати як творчий проект, причому проектна діяльність доречна практично по всіх навчальних дисциплінах. Це можуть бути розробка і створення діючих макетів, навчальних посібників для школи, виконання конкретної практичної роботи (палітурні роботи, дизайни-проекти для школи або для сусіднього дитячого саду), опис наукової проблеми або культурного явища, історичного процесу (із указівкою їхнього соціального значення), проведення й опис експерименту, постановка спектаклю, організація і презентація конкурсу або виставки робіт учнів, вчителів або батьків, створення лінгвістичного журналу. Ці проекти вимагають великих витрат часу, і виконувати їхній краще в невеликій групі.(1, 17 – 18)
Організація самостійної роботи, керівництво нею — це відповідальна і складна робота кожного вчителя.
Виховання активності і самостійності необхідно розглядати як складову частину виховання учнів. Ця задача виступає перед кожним вчителем у числі завдань першорядної важливості.
Метою даної курсової роботи є вивчення організації домашньої роботи як форми самостійної роботи учнів і умов їхньої успішної реалізації.
Для розгляду даної мети я прийшла до аналізу різних напрямків у дослідженні природи самостійності учнів у навчанні, ознайомилася з безліччю визначень і з'ясувала які функції виконує самостійна пізнавальна діяльність учнів і чому вона так необхідна для формування зрілої особистості.
Говорячи про формування в школярів самостійності, необхідно мати на увазі дві тісно зв'язані між собою задачі:
§ Перша із них полягає в тім, щоб розвити в учнів самостійність у пізнавальній діяльності, навчити їх самостійно опановувати знаннями, формувати свій світогляд;
§ Друга — у тім, щоб навчити їх самостійно застосовувати наявні знання в навчанні і практичній діяльності.
Самостійна робота не самоціль. Вона є засобом боротьби за глибокі і міцні знання учнів, засобом формування в них активності і самостійності як рис особистості, розвитку їхніх розумових здібностей.
Об'єктом вивчення є самостійна діяльність школяра, а предметом – умови її реалізації.
Актуальність цієї проблеми безперечна, тому що знання, уміння, переконання, духовність не можна передати від викладача до учня, прибігаючи тільки до слів. Цей процес містить у собі знайомство, сприйняття, самостійну переробку, усвідомлення і прийняття цих умінь і понять.
Розділ І. Аналіз психолого-педагогічної літератури з досліджуваної проблеми
1.1. Видатні педагоги про значення домашніх завдань у навчанні молодших школярів
У різні періоди розвитку суспільства навчальний процес організовувався не однаково. Так, у школах стародавнього світу панувала система індивідуального навчання. Учитель навчав кожного учня окремо. За середніх віків — індивідуально-групова. Заняття проводились без сталого розкладу.
Індивідуальна система навчання якоюсь мірою виправдовувала себе тоді, коли в школах училась невелика кількість дітей. Але розвиток суспільного виробництва уже в XVI — XVII століттях зумовив необхідність значного розширення і вдосконалення шкільної освіти. У зв'язку з цим виникла класно-урочна система навчання, яка створювала можливість одночасного навчання учителем багатьох учнів. Ця система вимагала комплектування навчальних груп (класів) з однаковою підготовкою і віком учнів і навчання їх за однією програмою. Доцільність класно-урочної системи та шляхи їх застосування обґрунтував у XVII ст. Я-А. Коменський. Вона розвивається уже більше трьох століть.
У XVIII ст. стала розвиватися бел ланкастерська система навчання (її розробили англійські педагоги А. Белл і Д. Ланкастер) — система взаємного навчання. Суть бел ланкастерської системи полягає в тому, що в школі старші, здібніші і більш підготовлені учні виступають у ролі так званих моніторів: за вказівками вчителя-вони навчають інших учнів (як правило, кожний монітор навчає близько 10 учнів). Це дає змогу одному вчителеві організувати навчання кількох сотень учнів. Система взаємного навчання практикувалась частково і в нашій країні. Але життєвого іспиту вона не витримала, бо не забезпечувала належної якості навчання, ґрунтовного опанування учнями знань.
На початку XX ст. у США, Англії та в деяких інших країнах Заходу виникали системи індивідуалізованого навчання, що мали своїм завданням підготовку активних, ініціативних, енергійних функціонерів буржуазної держави. З цих систем навчання найбільш поширеним був дальтон-план (назва — від м. Дальтон у США). При дальтон-плані уроки скасовуються, навчальні класи заміняються предметними «лабораторіями», кожний учень працює самостійно, виконує тижневі чи місячні завдання («підряди») відповідно до своїх індивідуальних можливостей, а вчителі виступають в ролі консультантів і контролерів.
У другій половині 20-х років дальтон-план в дещо зміненому вигляді відстоювали деякі педагоги. На практиці основні ідеї дальтон-плану втілились у лабораторно-бригадній організації навчання, при якій замість класів створювались «лабораторії», учні розподілялись на невеликі групи-бригади (звичайно по 5—7 чол.), вчилися у цих групах за побудованими в особливий спосіб підручниками (називались вони «робочими книгами»), виконували спеціально складені вчителем денні, тижневі, місячні «робочі завдання» з кожного навчального предмета.
Лабораторно-бригадна система не виправдала себе. Вона знижувала керівну роль учителя, не забезпечувала опанування систематичних і міцних знань, приводила до знеосібки у навчанні, виховувала безвідповідальне ставлення до роботи. Але окремі елементи цієї системи можуть бути корисними. Так, поряд з індивідуальним і колективним навчанням практикуються групові завдання, наприклад, при виконанні лабораторних і практичних робіт, самостійного опрацювання підручника, довідкової і допоміжної літератури.
Сучасна педагогіка, як свідчать дослідження педагогів, продовжує віддавати перевагу індивідуальним формам організації навчання перед колективними. Так, у багатьох школах США розповсюджений так званий «план Тромпа». В центрі уваги за цим «планом» — створення умов для успішного просування обдарованих учнів: 40 % часу відведено для навчання у великих групах (100—120 чоловік), 20% часу на навчання в малих групах (10—15 чоловік) і 40 °/о часу на індивідуальне навчання.
Вправи і привчання займають у народному вихованні одне з чільних місць. Вони є своєрідною „гімнастикою поведінки” дітей і реалізується в основному через застосування цілого комплексу різноманітних прийомів: вимоги, показу, тренування, нагадування, контролю й самоконтролю. Вимога допомагає вихованцеві збагнути суть і насущність потреби в тих чи інших звичаях і манерах поведінки. У народній педагогіці вони виражаються по-різному: у цікавій розповіді про якийсь повчальний факт із життя людей, мудрій пораді когось із старших, афоризмі («Не будь у людях примітний, а будь вдома привітний», «У гостині останній починай їсти, а перший переставай»), заповіді («Не кради», «Поважай старших», «Шануй батька і матір»). Вимоги у формі наказу чи погроз у практиці народного виховання трапляються дуже рідко. До них вдаються лише в крайньому разі, найчастіше тоді, коли вихованець виявляє зухвалу впертість і непослух. Та й то після випробування всіх інших можливих у даній ситуації методів і прийомів, зокрема застосування позитивного прикладу. Прийом вправи на основі показу відзначається високою дієвістю тому, що виражається в демонструванні живого, наочного взірця й пробуджує емоційні переживання («Якщо він може, то чому я не можу?»). Саме на це розраховують вихователі, коли кажуть, наприклад, учневі: «Подивись, як забавляє свого молодшого братика ця дівчинка». Або: „Поглянь як він виконує швидко, з зацікавленням та правильно домашнє завдання, то чому ж ти не можеш?”. Щоб та чи інша дія, наприклад, манера готуватися, закріпилась і стала звичкою, не обходилась без нагадування, яке допомагає долати забудькуватість. Щоправда, постійні нагадування, та ще в категоричній формі, можуть набриднути й не дати бажаного результату. А тому їх роблять делікатно й нерідко в жартівливій формі.
Народна педагогіка обстоює довірливе ставлення до людини. Але довірливість не виключає контролю дорослих за поведінкою дитини. («Довіряй, але й перевіряй!»). Контроль може бути різний. Педантично-в'їдливий контроль користі не дає. Доброзичливий і мудрий контроль сприймається з вдячністю, бо він допомагає виявляти і долати труднощі, підносить уже здобуте, будить радісні переживання успіху, спонукає до самоудосконалення і самоконтролю («Найкращий контроль — власна совість»).
Вік людини порівняно недовгий («Вік наш — як година»). Та й швидко минає («Збіжить вік — як одна година», «Ліга упливають, як вода», «Вік пройшов, як батогом ляснув»). Тож і прожити його треба змістовно, гідно. У зв'язку з цим в народній педагогіці велика увага приділяється чиннику часу в житті людини. Про раціональне використання часу на основі додержання тих чи інших режимних моментів йдеться в багатьох прислів'ях і приказках, наприклад: «Хто рано встає, тому бог дає», «Легше пізно лягти спати, ніж рано вставати», «Зі сном, як з волом, борися, а рано вставати не лінися», «Сьогоднішньої роботи на завтра не відкладай», «Зробив діло — гуляй сміло». Глибоко замислитись над невпинним плином часу спонукають також народні загадки. І це не випадково: режим, тобто розумний і чіткий розпорядок життя і діяльності дитини народна педагогіка розглядає як один з дійових методів виховання, важливий чинник формування звичок.
У практиці народного виховання режим формується на основі укладу життя трудової родини в селі чи в місті, з урахуванням віку й статі дитини, пори року й навіть особливостей дня — будень, неділя чи свято. Широко застосовуються в народі такі дійові методи виховання, як виконання різних доручень і обов'язків, дитячі ігри та забави.
До виконання різних доручень дітьми практика народного виховання вдасться дужо часто. Обов'язки дітей випливають з потреб трудової сім'ї. Доручення вдома вони одержують найчастіше від батьків. Щоденне виконання доручень і обов'язків змалку дисциплінує дитину, формує почуття відповідальності, вчить раціонально використовувати час, будить ініціативу, гартує характер і виробляє вольові якості, вчить долати труднощі й доводити розпочату справу до кінця («Кінець діло хвалить»). Успішне виконання доручення викликає в дитини радість успіху. Особливо, якщо виконання перевірив і оцінив хтось із авторитетних людей — батько чи мати, дідусь чи бабуся. Доручення визначають відповідно до віку і статі дитини з поступовим їх ускладненням. Коло цих доручень і обов'язків досить широко.
Наприклад, діти в сім'ях як у місті, так і в селі виконують різну хатню роботу, бавлять немовлят, допомагають батькам у праці. Чим діти старші, тим доручення складніші. Не завжди доручення й обов'язки бажані та привабливі дитині. Та вони завжди й не можуть бути такими. Щоб підготуватися до життя, слід навчитися бути вольовим і дисциплінованим, мати почуття обов'язку й відповідальності. А для цього треба привчити себе виконувати не тільки те, що хочеться, а й те, що дуже потрібне, хай навіть неприємне, важке. Щоправда, в умовах експлуататорського ладу на плечі дітей трударів часто лягали й непосильні доручення та обов'язки.
Самостійна робота – це не форма організації навчальних занять і не метод навчання. Її правомірно розглядати скоріше як засіб залучення учнів у самостійну пізнавальну діяльність, засіб її логічної і психологічної організації. (8, 279)
Основною вимогою суспільства до сучасної школи є формування особистості, що вміла б самостійно творчо вирішувати наукові, виробничі, суспільні задачі, критично мислити, виробляти і захищати свою точку зору, свої переконання, систематично і безупинно поповнювати й обновляти свої знання шляхом самоосвіти, удосконалювати уміння, творчо застосовувати них у дійсності.
Фахівцями в цій області підкреслювалося, що учням важливо дати метод, дороговказну нитку для організації придбання знань, а це значить – озброїти їх уміннями і навичками наукової організації розумової праці, тобто уміннями ставати мету, вибирати засоби її досягнення, планувати роботу в часі. Для формування цілісної і гармонічної особистості необхідно систематичне включення її в самостійну діяльність, що у процесі особливого виду навчальних завдань – самостійних робіт – здобуває характер проблемно-пошукової діяльності.
Існує безліч різних напрямків у дослідженні природи активності і самостійності учнів у навчанні. Перший напрямок бере початок ще в стародавності. Його представниками можна вважати ще давньогрецьких учених (Аристосен, Сократ, Платон, Аристотель), що глибоко і всебічно обґрунтували значимість добровільного, активного і самостійного оволодіння дитиною знаннями. У своїх судженнях вони виходили з того, що розвиток мислення людини може успішно протікати тільки в процесі самостійної діяльності, а удосконалювання особистості і розвиток її здатності - шляхом самопізнання (Сократ). Така діяльність дає дитині радість і задоволення і тим самим усуває пасивність з її боку в набуванні нових знань. Свій подальший розвиток вони одержують у висловленнях Франсуа Рабле, Мішеля Монтеня, Томаса Мору, що в епоху похмурого середньовіччя в розпал процвітання в практиці роботи школи схоластики, догматизму і зубріння вимагали навчати дитину самостійності, виховувати в ній вдумливу, критично мислячу людини. Ті ж думки розгортаються на сторінках педагогічних праць Я.А. Коменського, Ж.Ж. Руссо, И.Г. Песталоцці, К.Д. Ушинського, Сухомлинського й ін.
У педагогічній роботі учені теоретики в єдності з філософами, психологами, соціологами і фізіологами досліджують і теоретично обґрунтовують цей аспект проблеми у основних якостях особистості представника сучасної епохи – ініціативності, самостійності, творчій активності – як головних показників усебічного розвитку людини наших днів.
Вивчаючи сутність самостійної роботи в теоретичному плані, виділяється три напрямки діяльності, по яких може розвиватися самостійність навчання – пізнавальна, практична й організаційно - технічна. Б.П. Єсіпов обґрунтував роль, місце, завдання самостійної роботи в навчальному процесі. При формуванні знань і умінь учнів стереотипний, в основному вербальний спосіб навчання, стає малоефективним. Роль самостійної роботи школярів зростає так само в зв'язку зі зміною мети навчання, його спрямованістю на формування навичок, творчої діяльності, а так само в зв'язку з комп'ютеризацією навчання.
Другий напрямок бере свій початок у працях Я.А. Коменського. Його змістом є розробка організаційно-практичних питань залучення школярів у самостійну діяльність. При цьому предметом теоретичного обґрунтування основних положень проблеми виступає тут викладання, діяльність учителя без досить глибокого дослідження й аналізу природи діяльності самого учня. У рамках дидактичного напрямку аналізуються застосування самостійних робіт, вивчаються їхні види, неухильно удосконалюється методика їхнього використання на різних етапах навчального процесу. Стає й у значній мірі вирішується в методичному аспекті проблема співвідношення педагогічного керівництва і самостійності школяра в навчальному пізнанні. Практика навчання багато в чому збагатилася так само змістовними матеріалами для організації самостійної роботи школярів у дома.
Третій напрямок характеризується тим, що самостійна діяльність обирається як предмет дослідження. Це напрямок бере свій початок в основному в працях К.Д. Ушинського. Дослідження, що розвивалися в руслі психолого-педагогічного напрямку, були спрямовані на виявлення сутності самостійної діяльності як дидактичної категорії, її елементів – предмета і мети діяльності. Однак при всіх наявних досягненнях у дослідженні цього напрямку самостійної діяльності школяра її процес і структура ще не досить повно розкрита. (12, 158 – 170) Вступ
Розділ І. Аналіз психолого-педагогічної літератури з
досліджуваної проблеми
1.1. Видатні педагоги про значення домашніх
завдань у навчанні молодших школярів
1.2. Сучасні дослідження про домашні завдання як
форму самостійної роботи учнів
Розділ ІІ. Дослідницько-експериментальна робота.
2.1. Констатуючий експеримент
2.2. Формуючий експеримент
2.3. Контрольний експеримент
Висновки
Додатки
Література
Вступ
Домашня робота - логічне продовження аудиторних занять за завданням викладача з установленими термінами виконання. Дидактичні цілі: закріплення, поглиблення, розширення і систематизація знань; формування умінь; самостійне оволодіння новим програмним матеріалом; розвиток самостійності мислення. Розрізняють домашні роботи поточного і випереджального характеру.
Ці домашні завдання…
Нудно, неефективно, віднімає купу часу і ніколи немає гарантії, що воно не списано на перерві в приятеля-відмінника. Але може бути, не таке вже це зло – домашні завдання? Якщо зробити їх захоплюючими, запропонувати дитині можливість вибору, щоб вона розуміла, що і навіщо робить, проблема двійок за невиконані завдання зникне сама собою.
Сучасна школа все частіше пропонує учневі стати активним учасником власного процесу, причому не тільки в класі, але і дома. Завдання до дому у деяких школах уже не виходить від педагога, а стає процесом і результатом самостійного вибору учня. Традиційне домашнє завдання поступається місцем домашній творчості. У багатьох школах діти працюють над власними проектами і творчими роботами, коли кожен учень вибирає цікавлячу його проблему, прийнятний для нього спосіб роботи, адже домашнє завдання теж може виступати як творчий проект, причому проектна діяльність доречна практично по всіх навчальних дисциплінах. Це можуть бути розробка і створення діючих макетів, навчальних посібників для школи, виконання конкретної практичної роботи (палітурні роботи, дизайни-проекти для школи або для сусіднього дитячого саду), опис наукової проблеми або культурного явища, історичного процесу (із указівкою їхнього соціального значення), проведення й опис експерименту, постановка спектаклю, організація і презентація конкурсу або виставки робіт учнів, вчителів або батьків, створення лінгвістичного журналу. Ці проекти вимагають великих витрат часу, і виконувати їхній краще в невеликій групі.(1, 17 – 18)
Організація самостійної роботи, керівництво нею — це відповідальна і складна робота кожного вчителя.
Виховання активності і самостійності необхідно розглядати як складову частину виховання учнів. Ця задача виступає перед кожним вчителем у числі завдань першорядної важливості.
Метою даної курсової роботи є вивчення організації домашньої роботи як форми самостійної роботи учнів і умов їхньої успішної реалізації.
Для розгляду даної мети я прийшла до аналізу різних напрямків у дослідженні природи самостійності учнів у навчанні, ознайомилася з безліччю визначень і з'ясувала які функції виконує самостійна пізнавальна діяльність учнів і чому вона так необхідна для формування зрілої особистості.
Говорячи про формування в школярів самостійності, необхідно мати на увазі дві тісно зв'язані між собою задачі:
§ Перша із них полягає в тім, щоб розвити в учнів самостійність у пізнавальній діяльності, навчити їх самостійно опановувати знаннями, формувати свій світогляд;
§ Друга — у тім, щоб навчити їх самостійно застосовувати наявні знання в навчанні і практичній діяльності.
Самостійна робота не самоціль. Вона є засобом боротьби за глибокі і міцні знання учнів, засобом формування в них активності і самостійності як рис особистості, розвитку їхніх розумових здібностей.
Об'єктом вивчення є самостійна діяльність школяра, а предметом – умови її реалізації.
Актуальність цієї проблеми безперечна, тому що знання, уміння, переконання, духовність не можна передати від викладача до учня, прибігаючи тільки до слів. Цей процес містить у собі знайомство, сприйняття, самостійну переробку, усвідомлення і прийняття цих умінь і понять.
Розділ І. Аналіз психолого-педагогічної літератури з досліджуваної проблеми
1.1. Видатні педагоги про значення домашніх завдань у навчанні молодших школярів
У різні періоди розвитку суспільства навчальний процес організовувався не однаково. Так, у школах стародавнього світу панувала система індивідуального навчання. Учитель навчав кожного учня окремо. За середніх віків — індивідуально-групова. Заняття проводились без сталого розкладу.
Індивідуальна система навчання якоюсь мірою виправдовувала себе тоді, коли в школах училась невелика кількість дітей. Але розвиток суспільного виробництва уже в XVI — XVII століттях зумовив необхідність значного розширення і вдосконалення шкільної освіти. У зв'язку з цим виникла класно-урочна система навчання, яка створювала можливість одночасного навчання учителем багатьох учнів. Ця система вимагала комплектування навчальних груп (класів) з однаковою підготовкою і віком учнів і навчання їх за однією програмою. Доцільність класно-урочної системи та шляхи їх застосування обґрунтував у XVII ст. Я-А. Коменський. Вона розвивається уже більше трьох століть.
У XVIII ст. стала розвиватися бел ланкастерська система навчання (її розробили англійські педагоги А. Белл і Д. Ланкастер) — система взаємного навчання. Суть бел ланкастерської системи полягає в тому, що в школі старші, здібніші і більш підготовлені учні виступають у ролі так званих моніторів: за вказівками вчителя-вони навчають інших учнів (як правило, кожний монітор навчає близько 10 учнів). Це дає змогу одному вчителеві організувати навчання кількох сотень учнів. Система взаємного навчання практикувалась частково і в нашій країні. Але життєвого іспиту вона не витримала, бо не забезпечувала належної якості навчання, ґрунтовного опанування учнями знань.
На початку XX ст. у США, Англії та в деяких інших країнах Заходу виникали системи індивідуалізованого навчання, що мали своїм завданням підготовку активних, ініціативних, енергійних функціонерів буржуазної держави. З цих систем навчання найбільш поширеним був дальтон-план (назва — від м. Дальтон у США). При дальтон-плані уроки скасовуються, навчальні класи заміняються предметними «лабораторіями», кожний учень працює самостійно, виконує тижневі чи місячні завдання («підряди») відповідно до своїх індивідуальних можливостей, а вчителі виступають в ролі консультантів і контролерів.
У другій половині 20-х років дальтон-план в дещо зміненому вигляді відстоювали деякі педагоги. На практиці основні ідеї дальтон-плану втілились у лабораторно-бригадній організації навчання, при якій замість класів створювались «лабораторії», учні розподілялись на невеликі групи-бригади (звичайно по 5—7 чол.), вчилися у цих групах за побудованими в особливий спосіб підручниками (називались вони «робочими книгами»), виконували спеціально складені вчителем денні, тижневі, місячні «робочі завдання» з кожного навчального предмета.
Лабораторно-бригадна система не виправдала себе. Вона знижувала керівну роль учителя, не забезпечувала опанування систематичних і міцних знань, приводила до знеосібки у навчанні, виховувала безвідповідальне ставлення до роботи. Але окремі елементи цієї системи можуть бути корисними. Так, поряд з індивідуальним і колективним навчанням практикуються групові завдання, наприклад, при виконанні лабораторних і практичних робіт, самостійного опрацювання підручника, довідкової і допоміжної літератури.
Сучасна педагогіка, як свідчать дослідження педагогів, продовжує віддавати перевагу індивідуальним формам організації навчання перед колективними. Так, у багатьох школах США розповсюджений так званий «план Тромпа». В центрі уваги за цим «планом» — створення умов для успішного просування обдарованих учнів: 40 % часу відведено для навчання у великих групах (100—120 чоловік), 20% часу на навчання в малих групах (10—15 чоловік) і 40 °/о часу на індивідуальне навчання.
Вправи і привчання займають у народному вихованні одне з чільних місць. Вони є своєрідною „гімнастикою поведінки” дітей і реалізується в основному через застосування цілого комплексу різноманітних прийомів: вимоги, показу, тренування, нагадування, контролю й самоконтролю. Вимога допомагає вихованцеві збагнути суть і насущність потреби в тих чи інших звичаях і манерах поведінки. У народній педагогіці вони виражаються по-різному: у цікавій розповіді про якийсь повчальний факт із життя людей, мудрій пораді когось із старших, афоризмі («Не будь у людях примітний, а будь вдома привітний», «У гостині останній починай їсти, а перший переставай»), заповіді («Не кради», «Поважай старших», «Шануй батька і матір»). Вимоги у формі наказу чи погроз у практиці народного виховання трапляються дуже рідко. До них вдаються лише в крайньому разі, найчастіше тоді, коли вихованець виявляє зухвалу впертість і непослух. Та й то після випробування всіх інших можливих у даній ситуації методів і прийомів, зокрема застосування позитивного прикладу. Прийом вправи на основі показу відзначається високою дієвістю тому, що виражається в демонструванні живого, наочного взірця й пробуджує емоційні переживання («Якщо він може, то чому я не можу?»). Саме на це розраховують вихователі, коли кажуть, наприклад, учневі: «Подивись, як забавляє свого молодшого братика ця дівчинка». Або: „Поглянь як він виконує швидко, з зацікавленням та правильно домашнє завдання, то чому ж ти не можеш?”. Щоб та чи інша дія, наприклад, манера готуватися, закріпилась і стала звичкою, не обходилась без нагадування, яке допомагає долати забудькуватість. Щоправда, постійні нагадування, та ще в категоричній формі, можуть набриднути й не дати бажаного результату. А тому їх роблять делікатно й нерідко в жартівливій формі.
Народна педагогіка обстоює довірливе ставлення до людини. Але довірливість не виключає контролю дорослих за поведінкою дитини. («Довіряй, але й перевіряй!»). Контроль може бути різний. Педантично-в'їдливий контроль користі не дає. Доброзичливий і мудрий контроль сприймається з вдячністю, бо він допомагає виявляти і долати труднощі, підносить уже здобуте, будить радісні переживання успіху, спонукає до самоудосконалення і самоконтролю («Найкращий контроль — власна совість»).
Вік людини порівняно недовгий («Вік наш — як година»). Та й швидко минає («Збіжить вік — як одна година», «Ліга упливають, як вода», «Вік пройшов, як батогом ляснув»). Тож і прожити його треба змістовно, гідно. У зв'язку з цим в народній педагогіці велика увага приділяється чиннику часу в житті людини. Про раціональне використання часу на основі додержання тих чи інших режимних моментів йдеться в багатьох прислів'ях і приказках, наприклад: «Хто рано встає, тому бог дає», «Легше пізно лягти спати, ніж рано вставати», «Зі сном, як з волом, борися, а рано вставати не лінися», «Сьогоднішньої роботи на завтра не відкладай», «Зробив діло — гуляй сміло». Глибоко замислитись над невпинним плином часу спонукають також народні загадки. І це не випадково: режим, тобто розумний і чіткий розпорядок життя і діяльності дитини народна педагогіка розглядає як один з дійових методів виховання, важливий чинник формування звичок.
У практиці народного виховання режим формується на основі укладу життя трудової родини в селі чи в місті, з урахуванням віку й статі дитини, пори року й навіть особливостей дня — будень, неділя чи свято. Широко застосовуються в народі такі дійові методи виховання, як виконання різних доручень і обов'язків, дитячі ігри та забави.
До виконання різних доручень дітьми практика народного виховання вдасться дужо часто. Обов'язки дітей випливають з потреб трудової сім'ї. Доручення вдома вони одержують найчастіше від батьків. Щоденне виконання доручень і обов'язків змалку дисциплінує дитину, формує почуття відповідальності, вчить раціонально використовувати час, будить ініціативу, гартує характер і виробляє вольові якості, вчить долати труднощі й доводити розпочату справу до кінця («Кінець діло хвалить»). Успішне виконання доручення викликає в дитини радість успіху. Особливо, якщо виконання перевірив і оцінив хтось із авторитетних людей — батько чи мати, дідусь чи бабуся. Доручення визначають відповідно до віку і статі дитини з поступовим їх ускладненням. Коло цих доручень і обов'язків досить широко.
Наприклад, діти в сім'ях як у місті, так і в селі виконують різну хатню роботу, бавлять немовлят, допомагають батькам у праці. Чим діти старші, тим доручення складніші. Не завжди доручення й обов'язки бажані та привабливі дитині. Та вони завжди й не можуть бути такими. Щоб підготуватися до життя, слід навчитися бути вольовим і дисциплінованим, мати почуття обов'язку й відповідальності. А для цього треба привчити себе виконувати не тільки те, що хочеться, а й те, що дуже потрібне, хай навіть неприємне, важке. Щоправда, в умовах експлуататорського ладу на плечі дітей трударів часто лягали й непосильні доручення та обов'язки.
Самостійна робота – це не форма організації навчальних занять і не метод навчання. Її правомірно розглядати скоріше як засіб залучення учнів у самостійну пізнавальну діяльність, засіб її логічної і психологічної організації. (8, 279)
Основною вимогою суспільства до сучасної школи є формування особистості, що вміла б самостійно творчо вирішувати наукові, виробничі, суспільні задачі, критично мислити, виробляти і захищати свою точку зору, свої переконання, систематично і безупинно поповнювати й обновляти свої знання шляхом самоосвіти, удосконалювати уміння, творчо застосовувати них у дійсності.
Фахівцями в цій області підкреслювалося, що учням важливо дати метод, дороговказну нитку для організації придбання знань, а це значить – озброїти їх уміннями і навичками наукової організації розумової праці, тобто уміннями ставати мету, вибирати засоби її досягнення, планувати роботу в часі. Для формування цілісної і гармонічної особистості необхідно систематичне включення її в самостійну діяльність, що у процесі особливого виду навчальних завдань – самостійних робіт – здобуває характер проблемно-пошукової діяльності.
Існує безліч різних напрямків у дослідженні природи активності і самостійності учнів у навчанні. Перший напрямок бере початок ще в стародавності. Його представниками можна вважати ще давньогрецьких учених (Аристосен, Сократ, Платон, Аристотель), що глибоко і всебічно обґрунтували значимість добровільного, активного і самостійного оволодіння дитиною знаннями. У своїх судженнях вони виходили з того, що розвиток мислення людини може успішно протікати тільки в процесі самостійної діяльності, а удосконалювання особистості і розвиток її здатності - шляхом самопізнання (Сократ). Така діяльність дає дитині радість і задоволення і тим самим усуває пасивність з її боку в набуванні нових знань. Свій подальший розвиток вони одержують у висловленнях Франсуа Рабле, Мішеля Монтеня, Томаса Мору, що в епоху похмурого середньовіччя в розпал процвітання в практиці роботи школи схоластики, догматизму і зубріння вимагали навчати дитину самостійності, виховувати в ній вдумливу, критично мислячу людини. Ті ж думки розгортаються на сторінках педагогічних праць Я.А. Коменського, Ж.Ж. Руссо, И.Г. Песталоцці, К.Д. Ушинського, Сухомлинського й ін.
У педагогічній роботі учені теоретики в єдності з філософами, психологами, соціологами і фізіологами досліджують і теоретично обґрунтовують цей аспект проблеми у основних якостях особистості представника сучасної епохи – ініціативності, самостійності, творчій активності – як головних показників усебічного розвитку людини наших днів.
Вивчаючи сутність самостійної роботи в теоретичному плані, виділяється три напрямки діяльності, по яких може розвиватися самостійність навчання – пізнавальна, практична й організаційно - технічна. Б.П. Єсіпов обґрунтував роль, місце, завдання самостійної роботи в навчальному процесі. При формуванні знань і умінь учнів стереотипний, в основному вербальний спосіб навчання, стає малоефективним. Роль самостійної роботи школярів зростає так само в зв'язку зі зміною мети навчання, його спрямованістю на формування навичок, творчої діяльності, а так само в зв'язку з комп'ютеризацією навчання.
Другий напрямок бере свій початок у працях Я.А. Коменського. Його змістом є розробка організаційно-практичних питань залучення школярів у самостійну діяльність. При цьому предметом теоретичного обґрунтування основних положень проблеми виступає тут викладання, діяльність учителя без досить глибокого дослідження й аналізу природи діяльності самого учня. У рамках дидактичного напрямку аналізуються застосування самостійних робіт, вивчаються їхні види, неухильно удосконалюється методика їхнього використання на різних етапах навчального процесу. Стає й у значній мірі вирішується в методичному аспекті проблема співвідношення педагогічного керівництва і самостійності школяра в навчальному пізнанні. Практика навчання багато в чому збагатилася так само змістовними матеріалами для організації самостійної роботи школярів у дома.
1.2. Сучасні дослідження про домашні завдання як форму самостійної роботи учнів
Домашня робота — самостійне виконання учнями навчальних завдань після уроків.
Їх виконують не тільки вдома, а й у школі, зокрема, в групах подовженого дня. Тому її ще називають самопідготовкою.
Необхідність домашніх завдань зумовлена тим, що знання, навички й уміння засвоюються не відразу, а через періодичне повторення.
Крім того, лише в домашній роботі учень може якнайкраще виявити, випробувати свої можливості, набути уміння самостійно вчитися, переборювати труднощі.
Домашні завдання — це не лише виучування поясненого на уроці, виконання вправ, розв'язання задач тощо.
Домашні завдання передбачають і самостійне вивчення нового матеріалу, особливо в середніх і старших класах.
Для того, щоб домашня навчальна робота була ефективною, учні повинні бути уважними і спостережливими, вміти запам'ятовувати, користуватися мисленнєвими операціями, цінувати і розподіляти час, фіксувати прочитане, побачене, почуте (тези, конспект, реферат, анотацію, рецензію та ін.), писати твори, виготовляти наочні посібники та ін.
Домашня навчальна робота учнів вимагає передусім чіткого і правильного нормування. Перевантаження шкодить фізичному і розумовому розвитку школярів, негативно впливає на їх навчання і виховання. Визначаючи обсяг домашньої роботи, виходять із загальних положень щодо терміну її виконання: 1 клас — до 1 год.; 2—3 класи — до 1,5 год.; 4 — до 2 год. Цей обсяг не повинен перевищувати третини від того, що зроблено на уроці у 1—7 класах. Напередодні вихідних і святкових днів домашніх завдань учням не задають. На практиці використовують різні види домашньої навчальної роботи:
§ робота з текстом підручника (читання, відтворення матеріалу, ознайомлення з новим текстом, виписування незрозумілих виразів, зворотів); виконання письмових і графічних робіт (написання переказів, творів, виготовлення креслення, малюнків, заповнення контурних карт та ін.);
§ виконання усних вправ (підбір прикладів на правила, вивчення хронологічних таблиць та ін.); самостійна практична робота, яка вимагає певних спостережень (за рослинами, тваринами, вивчення рельєфу місцевості, явищ природи, творів мистецтва); виконання різноманітних вправ і розв'язання задач; читання статей, науково-популярних журналів; проведення дослідів; заучування напам'ять правил, цитат, віршів.
Домашні завдання мають бути чітко сплановані, своєчасно повідомлені на уроці (завдання дається при зосередженні уваги всіх учнів). Вчитель повинен визначити зміст домашнього завдання (воно має бути зрозумілим усім учням), провести інструктаж щодо його виконання (що і як робити вдома), систематично перевіряти, оцінювати їх виконання. Він має забезпечувати диференційований підхід до визначення змісту й обсягу домашніх завдань з урахуванням індивідуальних особливостей учнів, їх запитів та інтересів; використовувати творчі -завдання, які приваблювали б учнів новизною і цікавістю, стимулювали до пошукової діяльності.
Обов'язок учителів і батьків — створити дитині належні умови для виконання домашніх завдань. Вона повинна мати вдома своє робоче місце, необхідні посібники, старатися виконувати завдання в день, коли отримала. (13, 349 – 350)
Метою домашніх завдань як форми організації пізнавальної діяльності учнів є розширення знань учнів, привчання їх до регулярної самостійної навчальної роботи, формування вмінь самоконтролю, виховання самостійності, активності, почуття обов'язку та відповідальності. Вона тісно пов'язана з уроком. Цей зв'язок полягає в тому, що пізнавальна діяльність на уроці потребує додаткової роботи: вправляння у застосуванні правил, розв'язанні завдань, знаходженні в підручнику відповідей на запитання вчителя та ін. Виконуючи домашнє завдання, учні готуються до сприймання нового матеріалу на наступному уроці. Однак це не означає, що домашню навчальну роботу слід обов'язково давати на кожному уроці. Доцільність, корисність її обумовлюється процесом уроку.
Для успішної самостійної роботи вдома учень повинен бути уважним і спостережливим, вміти запам'ятовувати, виконувати мислительні операції, цінувати й розподіляти час, фіксувати прочитане, побачене, почуте (тези, конспект і реферат, анотація, рецензія та ін.).
Домашніми завданнями можуть бути робота з текстом підручника, виконання різноманітних вправ, письмових, графічних робіт, розв'язування задач. Педагоги нерідко рекомендують учням прочитати статтю в науково-популярному виданні, переглянути кінофільм, поспілкуватися на відповідну тему з тією чи іншою особою, спостерегти природне або побутове явище, провести дослід та ін.
Даючи домашнє завдання, вчитель коментує способи його виконання. Якщо певний вид роботи звичний для учнів, то можна лише зазначити, який матеріал слід опрацювати. Не варто упродовж тривалого часу пропонувати однотипні завдання, тому що учні можуть втратити інтерес до них. Домашні завдання повинні містити елемент новизни, передбачати нові варіанти їх виконання. В окремих випадках доцільно давати учням індивідуальні завдання, які допомагають усунути прогалини у знаннях. Такі завдання для сильніших учнів покликані підтримувати інтерес до певного виду роботи.
Одним із засобів організації самостійної науково-пошукової роботи учнів є використання у навчально-виховному процесі випереджаючих пізнавальних завдань. Таке завдання спрямовує учнів на самостійне оволодіння матеріалом до його вивчення за програмою, сприяє формуванню в них позитивної мотивації до навчання, готовності до самоосвіти, вмінь і прийомів розумової діяльності.
Випереджаючі завдання учні виконують добровільно, за їх невиконання поганої оцінки не виставляють. Вибір та виконання таких завдань враховує інтереси та навчальні можливості учня, зону його найближчого розвитку. Воно може бути пов'язане з читанням додаткової художньої літератури, спостереженнями за явищами природи та суспільного життя, практичною та дослідницькою роботою, зі складанням власних завдань, пошуком навчального матеріалу.
Фронтальні та групові роботи організовують з метою привчання учнів до самостійного вивчення нового матеріалу за підручником, посібником, на основі самостійно здобутих даних. Індивідуальні завдання дають учням з високим та середнім рівнями пізнавальної діяльності з метою поглиблення та розширення знань, розвитку їх творчих засад. Учням з низьким рівнем самостійності такі завдання пропонують з метою запобігання та ліквідації прогалин у знаннях, розвитку мислення.
Під час виконання випереджаючих завдань учні отримують допомогу від учителя через інструктаж, складання планів, пам'яток, карток-підказок тощо.
Завершенням роботи над випереджаючими завданнями можуть бути відповіді на запитання, повідомлення, виконання вправ, творів, малюнків, доповіді, реферати, виготовлені наочні посібники, плани дослідів, експериментів тощо.
Украй важливо привчити школярів виконувати домашнє завдання самостійно. Якщо учневі важко впоратися з ним самому, старші можуть допомогти йому тільки навідними запитаннями, нагадуваннями про подібну ситуацію в попередніх завданнях та ін. Обов'язок учителів і батьків — створити дитині належні умови (вона повинна мати вдома своє робоче місце, необхідні посібники) і привчити її виконувати завдання в день його отримання, напередодні термінів виконання, під час самостійної роботи дотримуватися певних педагогічних вимог. Виконання домашніх завдань у школах-інтернатах і групах подовженого дня здійснюється під безпосереднім керівництвом педагога (вчителя або вихователя), що є певною перевагою. Обов'язкове для всіх і щоденне виконання домашніх завдань виробляє звичку до систематичної самостійної навчальної праці, формує раціональні прийоми самостійної роботи.
Успішність учнів значною мірою залежить від їх уміння організувати виконання домашніх завдань. З цією метою учитель під час уроку роз'яснює зміст і методику виконання завдань. На уроках використовують роботу з підручником, довідковою літературою, проведення спостережень і дослідів, самоперевірки, необхідні учневі під час виконання домашніх завдань. У багатьох школах є стенди «Учись вчитися», які містять матеріали про правильну організацію самостійних занять, виконання домашніх завдань, застосування знань. Практикують також спеціальні бесіди з учнями. Бажано, щоб діти ділилися своїм досвідом підготовки домашніх завдань, розповідали, як вони долають труднощі.
Класний керівник повинен цікавитися дозуванням домашніх завдань, запобігати перевантаженню учнів, домагатися того, щоб учителі детально інструктували їх, розповідали і показували, як виконувати домашні завдання з окремих предметів.
Важливими умовами ефективності самостійної роботи учнів є систематична перевірка вчителем виконання домашніх завдань, об'єктивне оцінювання їх результатів. Цьому сприяє систематична перевірка ведення учнями записів у щоденнику, що допомагає посилити контроль за виконанням домашніх завдань. (15, 210 – 212)
Спеціальні дослідження показують, що проблема підвищення ефективності навчання може бути успішно вирішена тільки за умови, якщо висока якість визначених занять буде підкріплюватися добре організованою домашньою роботою учнів. Тим часом у періодичній пресі з'являються публікації, у яких розповідається про нібито передовий досвід окремих учителів, що здійснюють навчання без домашніх завдань, і ставиться питання про їхнє скасування, оскільки вони, на їхню думку, не приносять ніякої користі і тільки перевантажують школярів. Справа в тім, що як уже відзначалося, пізнання йде не по колу, а по спіралі і що кожне наступне звертання до вивчення того самого матеріалу відкриває в ньому нові грані і значеннєві відтінки, що, природно, указує на необхідність організації домашньої навчальної роботи. Далі, на уроках, як би добре вони не проводилися, має місце концентроване запам'ятовування, і знання переводяться лише в оперативну, короткочасну пам'ять. Щоб перевести їх у пам'ять довгострокову, учню необхідно здійснити їхнє наступне повторення, тобто розосереджене засвоєння, що також вимагає організації їхньої домашньої навчальної роботи. Не менш важливе значення має вона також для виховання учнів, оскільки сприяє формуванню в них старанності, самостійності, служить засобом розумної і змістовної організації позашкільного часу. Указуючи на необхідність домашньої навчальної роботи, Н.К.Крупська писала: „Уроки до дому мають велике значення. Правильно організовані, вони додають до самостійної роботи, виховують почуття відповідальності, допомагають опановувати знаннями, навичками. Таким чином, домашня навчальна робота школярів є досить важливою складовою частиною процесу навчання і виступає однієї з істотних форм його організації. У чому ж полягає її сутність? Домашня навчальна робота учнів складається в самостійному виконанні завдань учителя з повторення і більш глибокому засвоєнню досліджуваного матеріалу і його застосуванню на практиці, розвиткові творчих здібностей і дарувань і удосконалюванню навчальних умінь і навичок. Як випливає з цього визначення, домашня робота з оволодіння досліджуваним матеріалом характеризується двома основними ознаками — наявністю навчального завдання, що дається вчителем, і самостійною роботою учнів по його виконанню.
Домашні завдання за своїм змістом містять у собі:
· засвоєння досліджуваного матеріалу за підручником.
· виконання усних вправ (придумування прикладів на досліджувані правила з мови, визначення ознак подільності чисел по математиці, завчання хронологічної таблиці по історії і т.д.).
· виконання письмових вправ по мовах, математиці, фізиці й іншим предметам.
· виконання творчих робіт з літератури.
· підготовку доповідей по досліджуваному матеріалі в старших класах.
· проведення спостережень за природою.
· виконання практичних і лабораторних робіт.
· виготовлення таблиць, діаграм, схем по досліджуваному матеріалі і т.д.
Поряд із загальними для всіх учнів, нерідко даються індивідуальні домашні завдання. Вони розраховані на подолання пробілів у знаннях учнів з окремих тем, на посилення тренувальних вправ для вироблення практичних умінь і навичок. Крім того, даються завдання підвищеної складності для добре встигаючих школярів з метою розвитку їхніх творчих здібностей і схильностей. Істотне значення має правильне дозування обсягу і ступеня складності домашніх завдань, що попереджає перевантаження учнів.
Шкільна практика показує, що в домашній навчальній роботі учнів є істотні недоліки.
По-перше, багато учнів при підготовці домашніх завдань за підручником збиваються на напівмеханічне читання досліджуваного матеріалу, не вміють розчленовувати його на окремі значеннєві частини і не здійснюють самоконтроль за засвоєнням знань.
По-друге, недоліком домашньої роботи багатьох учнів є невміння організувати свій робочий час, відсутність твердо встановленого режиму, зв'язаного з виконанням домашніх завдань. Це приводить до поспішності в роботі і поверхневому засвоєнні досліджуваного матеріалу.
По-третє, виконання письмових завдань багатьма школярами здійснюється без попереднього засвоєння теоретичного матеріалу, на якому засновані ці завдання.
Унаслідок цього учні не тільки допускають істотні недоліки і помилки у виконуваних завданнях, але і не осмислюють того зв'язку, що існує між теоретичним матеріалом і практичними вправами. Негативно позначається і перевантаження учнів домашніми завданнями. Окремі вчителі, прагнучи до того, щоб учні більше працювали по їх предмету, дають занадто об'ємні або надмірно ускладнені завдання. Але перевантаження нерідко обумовлюється не тільки великим обсягом домашнього завдання, але і слабкою підготовкою учнів на уроці до його виконання.(6, 14)
Зазначені недоліки дозволяють зробити висновок про необхідність підвищення якості визначених занять, раціоналізації обсягу домашньої роботи учнів і більш пильної уваги вчителів до навчання, їх техніці домашнього навчання.
Якої ж проблеми в цьому зв'язку постають перед школою?
Перша полягає в тім, щоб і вчителі, і учні добре осмислили систему тих правил і вимог, що пред'являються до домашньої навчальної роботи. Друга відноситься до впровадження цих правил у практику виконання домашніх завдань школярами.
Форми індивідуальної домашньої творчості теж досить різноманітні. Серед них можуть бути:
– підготовка до дебатів з різних тем;
– критичний аналіз газетних або журнальних статей, телевізійних передач на визначену тему;
– дайджест статей (передач);
– порівняльний аналіз текстів;
– створення генеалогічного древа родини в будь-якій формі (його можна намалювати або зробити з гілочок, пластиліну, глини, а потім приклеїти або прив'язати фотографії (малюнки), доповнити це афоризмами, підписами, побажаннями, спогадами). (1, 18)
Кожне з цих домашніх завдань відрізняється від загальноприйнятої форми і надає учням реальну можливість індивідуальної вільної творчості. Не менш цінним є створення умов для розвитку в учнів ключових компетентностей, визнаних сучасною культурою, наприклад, ініціативності, мобільності і, що важливо, компетентності в області ухвалення рішення.
Розділ ІІ. Дослідно-експериментальна робота
2.1. Констатуючий експеримент
За словами Л.С.Виготського, навчання завжди має йти попереду розвитку. На заняттях у початковій школі педагог повинен насамперед навчити дітей вчитися, тобто самостійно здобувати й засвоювати знання, а також уміти ними користуватися.
За словами доктора фізико-математичних наук, професора, одного із засновників «жанру» літератури для абітурієнтів (довідники, задачники тощо) Г.В.Дорофєєва, на сучасному етапі починається переорієнтація системи навчання на пріоритет розливальної функції навчання стосовно його освітньої та інформаційної функцій, перенесення акцентів зі збільшення обсягу інформації для засвоєння на формування вмінь використовувати інформацію.
Ось чому сьогодні багато вчителів надають перевагу не пасивному, а активному засвоєнню знань дітьми. Його засобами при виконанні домашніх завдань можуть бути дослідницька діяльність, цікаві завдання на розвиток логіки, творча робота, яка є основою, джерелом творчості дітей.
Перехід від наочно-дієвого до наочно-образного і словесного мислення, як свідчать експериментальні дослідження О.В.Запорожця, М.М.Поддьякова, Л.А.Венгера та інших, відбувається на основі зміни характеру орієнтовно-дослідницької діяльності, внаслідок зміни орієнтації на основі спроб і помилок більш цілеспрямованою руховою, потім зоровою, і, нарешті, розумовою орієнтацією.
Дитина — маленький дослідник. Щодня вона робить для себе маленькі відкриття: щось відкриває цілком самостійно, щось — за допомогою дорослих або ровесників. У своїх дослідженнях малюки користуються методом спроб та помилок, час від часу вони вигадують свої способи пізнання навколишнього світу, вчаться на своїх помилках.
Дитяча ініціатива, пошукова активність, спрямована на «винахід», самостійне відкриття засобів і способів розв'язання завдань — одна з найвищих цінностей навчальної діяльності. Обережно підтримувати й зрощувати пошукову активність — мета кожного вчителя, який прагне сформувати в учнів уміння вчитися самостійно.
Головними тут стають способи засвоєння знань, а не їх зміст.
Чому необхідно починати вчити дітей працювати самостійно, досліджувати, виконувати регулярно домашні завдання змалку? Психологи зазначають, що здатність до дослідницької діяльності не виникає з роками, а скоріше зникає через певні умови. Здатність людини досліджувати є вродженою.
У різних людей потреба до дослідницької діяльності виражена різною мірою. І не останню роль тут відіграє середовище, в якому живе людина, умови розвитку в дитинстві. Отже, чим раніше ми починаємо вчити дітей організовувати власну навчально-дослідницьку діяльність, спонукаємо й підтримуємо її, тим вищими будуть результати. (9, 9)
Що найчастіше мають на увазі педагоги, коли говорять про самостійність учня? Швидше за все, здатність дитини самостійно працювати над завданням учителя, так звану виконавчу самостійність. А справжня самостійність — це діяльність, яку особистість здійснює за внутрішніми переконаннями, обираючи ціль та засоби досягнення мети.
Що ж таке вміння вчитися самостійно? Як примножувати свої знання та вміння, удосконалювати та розвивати свої здібності? На мій погляд — це точно знати свої можливості, свої недоліки та прогалини в знаннях, і коли зустрічається завдання, яке виконати одразу неможливо, то не самоусуватися, а шукати засоби поповнити свої знання новим досвідом, пройти шлях наукового дослідження. Але й це ще не все. Це здатність шукати нові завдання, виконання яких потребує роздумів, досліджень. Для дитини, яка володіє вмінням учитися, кожне таке завдання — ніби задача з неповними даними. «Це я вже знаю, а це ще ні. Що мені потрібно дізнатися, щоб виконати завдання?» — таким має бути перший крок до самонавчання.
За твердженнями Наталі Платонової, учителя початкових класів з стажем педагогічної роботи більш як 15 років: „Я переконалася, що учні, які прекрасно відтворюють навчальний матеріал, не завжди можуть виявити творчість, оригінальність, самостійність у судженнях та оцінках. Ці якості можуть бути сформовані тільки за умови залучення дітей до систематичної навчально-пошукової діяльності, до систематичного самостійного виконання домашніх завдань. ” (7, 4)
Існують три шляхи самостійного виконання завдання.
1. Вигадати, створити свої засоби та способи, тобто зробити завдання творчим.
2. Визначити, якої інформації не вистачає, і відшукати її в довіднику, підручнику, іншому джерелі.
3. Запитати у вчителя як у компетентного фахівця.
Щодо першого способу, то про нього говорити в початковій школі занадто рано. Уміння працювати з додатковими, інформаційними джерелами формуються трошки пізніше, коли дитина оволодіє вмінням читати, користуватися комп'ютером. А от вчитель справді є найпершим джерелом нових знань і вмінь. За цими словами постає звична картина: учитель говорить, а діти слухняно виконують усі його інструкції та поради. Але як слухняний об'єкт навчання може перетворитися на того, хто здатний навчати самого себе, в ініціатора власних навчальних дій, який звертається до вчителя за потрібною інформацією?
Слід організувати навчальну діяльність таким чином, щоб дитина стала суб'єктом навчання.
Самостійна робота може виявлятися в чотирьох основних напрямах навчальної діяльності:
1) організаційному (уміння визначати свою мету, обирати засоби її досягнення, контролювати відповідність дії плану та цілям, організовувати свою діяльність дома);
2) практичному (використовувати ТЗН, працювати з довідковою літературою, відеоматеріалами, комп'ютером тощо);
3) інтелектуальному (формулювати проблеми, обирати об'єкти досліджень, систематизувати ідеї тощо);
4) психологічному (докладати вольових зусиль для подолання труднощів, усвідомлювати свій мотив, аналізувати та оцінювати ситуацію).
2.2. Формуючий експеримент
У початкових класах виконання домашніх завдань не повинне перетворитися на рутинну роботу. У системі розвивального навчання часто використовуються домашні завдання типу «Вибери найцікавіше для тебе завдання», «Вибери тільки те, що можеш зробити самостійно». Удома дитина разом з дорослим працює над змістом тих завдань, які вона виконувала в класі. Наприклад, підручник з математики Е. І. Александрової побудований таким чином, що з його допомогою вдома учень відновлює в пам'яті те, що відбувалося в класі. При цьому батьки мають бути не критиками дитячої роботи, а вдячними й уважними слухачами. А головне — вони мають щодня знаходити час для подібної спільної роботи з дитиною. Це надто важливо для налагодження взаємодії «школа — родина». (5, 10)
Під час переддипломної практики я досліджувала одну з форм самостійної роботи учнів початкових класів – домашнє завдання. Метою першого дослідження було виявити зв’язок результатів навчання учнів з мірою допомоги дорослих удома, тобто наскільки учні можуть самостійно виконати домашнє завдання без допомоги дорослих. Для проведення даного дослідження я провела опитування на тему „Як ти виконуєш домашнє завдання”. У дослідженні приймало участь 30 учнів 2-а класу.
Наступний експеримент полягав у розробці цікавих домашніх завдань для учнів початкової школи та їх впливу на розвиток самостійних навчально-дослідницьких умінь учнів. Цікаві домашні завдання я задавала учням по закінченню майже кожного уроку. По закінченню переддипломної практики провела повторне опитування учнів на тему „Як ти виконуєш домашнє завдання?” для того щоб проспостерігати зростання самостійності під час виконання учнями домашньої роботи, та її ефективні методи.
Останнім пунктом дослідження, є розробка та сприяння застосуванню учнями правил домашньої навчальної роботи для учнів молодших класів.
2.3. Контрольний експеримент
Під час проведення першого дослідження я провела бесіду з учнями. Проаналізувавши відповіді та розповіді другокласників ми можемо побудувати таку діаграму:
Значна частина учнів виконує домашні завдання самостійно —41,7 %. Іноді їм допомагає виконувати завдання хтось з дорослих— 45,8 % учнів. Завжди хтось допомагає 7,1 % учнів. Вчителька допомагає 4,8 % дітей і 0,6 % учнів допомагають інші вчителі.
Як свідчать ці дані, учні з низькими результатами потребують допомоги, але отримують її недостатньою мірою. Практично стільки ж допомоги (7,2 %) отримують учні, які мають високий і достатній рівні навчальних досягнень.
Показовим є факт недостатньої уваги з боку вчителя як до слабо встигаючих, так і до учнів з високими досягненнями у навчанні. Можливо не вірним підбором домашніх завдань, так як вони є сухими та нецікавими учні не з охотою їх виконують. (2, 7)
Під час наступного етапу дослідження самостійної роботи учнів у дома я розробила низку цікавих домашніх завдань (Додатки 1, 2), які покращили результати самостійної домашньої роботи учнів 2-а класу, що видно з наступної діаграми:
Після проведення експерименту: виконує домашні завдання самостійно —50,6 %. Іноді їм допомагає виконувати завдання хтось з дорослих— 42,4 % учнів. Завжди хтось допомагає 5,6 % учнів. Вчителька допомагає 1,3 % дітей і 0,1 % учнів допомагають інші вчителі.
Не набагато змінилися результати в порівнянні з попередньою діаграмою, але якщо врахувати що на 8,9 % учнів більше стало самостійно виконувати домашні завдання то застосування цікавих, творчих домашніх завдань має позитивний характер.
Порівнявши аналіз своєї роботи по впровадженню домашньої роботи як форми самостійної роботи учнів початкових класі та зробивши висновки можна визначити правила домашньої роботи для учнів початкових класів. (Додаток 3)
Висновки
Школа, дає учням знання, необхідні для продовження навчання та життя, і в той же час повинна орієнтувати молодь на суспільно-корисну працю в народному господарстві і готувати до цього. Тому корисно підвищити науковий рівень викладання і якість знань школярів і в той же час перебороти їхнє перевантаження. Відповідно цим вимогам необхідно підняти рівень викладання, націлити його на формування в підростаючих поколінь сучасної наукової картини світу, а також знань про практичне застосування наук. Потрібно, щоб теорія предмета в більшій мері сприяла розвиткові позитивних здібностей школярів і їхній практичній підготовці.
Це досягається цілим комплексом засобів: удосконалювання змісту утворення, поліпшенням якості підручників і інших засобів навчання, розвитком евристичної діяльності школярів у процесі навчання на основі проблемності, розвитком поточного лабораторного експерименту і завершального фізичного практикуму творчого характеру.
У процесі розгляду даної проблеми з'ясувалося, що для ефективної організації самостійної роботи школяра вчитель повинний уміти спланувати пізнавальний процес учня і правильно вибрати спосіб рішення задачі, при цьому велике значення приділяється добірці навчального матеріалу.
Підвищення якості навчання тісно зв'язано з удосконалюванням методики організації занять на уроці та оволодіння знаннями у дома.
Для підвищення якості навчання особливе значення має розвиток пізнавального ентузіазму школярів, інтересу до предмета. Учні повинні розуміти, який зміст вивчення пропонованого матеріалу. Більш того, сучасні школярі вправі бажати, щоб навчальна діяльність була цікавою, давала задоволення.
Розвитку пізнавальної активності школярів методами домашньої роботи як форми самостійної роботи сприяє використання на уроці та під час вивчення в дома тексту й ілюстрацій їхнього підручника, хрестоматії, довідника, з наукових і науково-популярних журналів і газет, а також цікаві демонстраційні досвіди, фрагменти з кінофільмів, діапозитиви й інші засоби наочності.
Однак мало забезпечити мотивацію навчання і збудити пізнавальний інтерес учня. Необхідно далі, по-перше, чітко усвідомлювати мету навчання і, по-друге, показати, як цю мету може бути досягнуто.
Додаток 1
Словникові слова в ребусах (Розв’яжи ребус)
Додаток 2
Домашні завдання з математики на логічне мислення
1. Числові ребуси
Завдання: Розшифрувати приклади, записані за допомогою букв (однаковими буквами позначаються однакові цифри).
а) ух + ух = ха; 25 + 25 = 50;
ух – ух = а; 25 – 25 = 0;
ух – х = уа. 25 – 5 = 20.
б) уа – ау = у; 98 – 89 = 9;
ах – ха = у; 87 – 78 = 9;
хе – ех = у. 76 – 67 = 9.
2. Бульбашки.
Завдання: знайти взаємозв’язок між числами в кружечках і кількістю точок. Вписати відповідні числа на другому і третьому малюнках.
а) б) 
Відповідь: 8, 5, 7. Відповідь: 9, 6, 8.
Система домашніх завдань з формування поняття про частини величини і дріб
Візьми смужку паперу і зафарбуй
| |
|
| |
| |
- Скільки четвертих частин у цілому? (Чотири)
- Якщо в цілому чотири чверті, то зафарбуйте ще
| |
|
| |
| |
- Скільки всього четвертих частин зафарбовано? (Дві четверті).
1. На скільки рівних частин поділили ціле в кожному випадку? Що показує заштрихована частина кожного цілого? Яким дробом можна позначити заштриховану частину?
2. Яку частину круга зафарбовано?
3. Яку частину квадрата зафарбовано?
Додаток 3
Правила домашньої навчальної роботи учнів
Перше: Учням необхідно знати, що процес осмислення і засвоєння знань повинні носити зосереджений характер. Це значить, що для всебічного осмислення і міцного засвоєння програмного матеріалу варто вдумливо учити уроки не в один "присід", а звертатися до їхнього вивчення кілька разів протягом деякого часу. Тільки при цій умові в пам'яті залишається "глибоко уторований слід", а знання зберігаються на довгий час. Психолог М.Н.Шардаков наводив порівняльні дані про ефективність концентрованого і розосередженого запам'ятовування, що були отримані в процесі експериментальної роботи в 2, 4 і 6-м класах.
Для запам'ятовування давався уривок з вірша, однак, одна група учнів заучувала його концентровано, друга ж працювала над віршем протягом трьох днів. Результати роботи були перевірені через 20 днів: кожний з учнів повинен був прочитати напам'ять вивчений вірш. Якщо школяр виявляв утруднення, йому нагадували перші слова вірша.
Виявилося, що більше нагадувань приходилося робити тим учнем, що застосовували прийом концентрованого завчання. Ті ж учні, що користувалися способом розподіленого в часі запам'ятовування, мали потребу в підказці набагато рідше.
Друге: Домашні завдання необхідно виконувати у день їхнього одержання. Суть справи в тім, що засвоєний на уроці матеріал інтенсивно забувається в перші 10-12 годин після сприйняття. Це доведено психологічними досвідами. Німецький психолог Герман Ебінгауз (1850-1909) давав учням завдання завчити 13 позбавлених змісту слів і не вимагав надалі повторювати їх. При контрольних перевірках виявилося, що через годину випробувані могли відтворити близько 44 % цих слів, а через 2,5 — 8 години — тільки 28%. Це психологічне явище знаходить своє пояснення у фізіології. И.П.Павлов і його учні довели, що нові нервові зв'язки, що утворяться, неміцні і легко гальмуються. Гальмування сильніше всього виявляється відразу після утворення тимчасового зв'язку. Отже, і забування відбувається найбільш інтенсивно відразу ж після сприйняття досліджуваного матеріалу. От чому, щоб попередити забування знань, засвоєних на уроці, необхідно провести роботу з їхнього закріплення в день їхнього сприйняття. Саме тому і необхідно виконувати домашні завдання в день їхнього одержання. Це, однак, не виключає необхідності повторення і відтворення засвоєного матеріалу і напередодні чергових занять. Те, що повторюється напередодні уроку, наступного дня відтворюється в більшому обсязі, створює ілюзію кращої успішності, але зберігається в пам'яті гірше. Тому велика частина роботи з засвоєння і закріплення в пам'яті досліджуваного матеріалу повинна проводитися в день його сприйняття з наступним повторенням напередодні чергового уроку.
Третє: Приступаючи до підготовки домашніх завдань, обов'язково потрібно створити психологічний настрій на їхнє акуратне виконання і міцне засвоєння досліджуваного матеріалу.
Як це зробити?
Потрібно детально продумати ту мету, котру необхідно досягти при виконанні домашнього завдання. Одна справа, коли хочеться його виконати і швидше піти гуляти, і інше — коли поставлена мета, якнайкраще виконати завдання, не виявляти квапливості і прагнути до глибокого осмислення і засвоєння матеріалу. Цей настрой (установка) спонукує учня до старанної роботи, проявові розумових і вольових зусиль, що, природно, значно підвищує якість домашнього навчання. Щоб зробити цей настрой (установку) більш діючим, визначену і детально продуману ціль корисно проговорити кілька разів уголос, щоб вона більш міцно зміцнилася у свідомості і перетворилася в уявну "програму дій". Надалі, коли установка закріпиться, необхідність у такому проказуванні відпадає.
Четверте: Якщо домашнє завдання містить у собі засвоєння матеріалу за підручником і виконання різних вправ, то його підготовку потрібно починати з роботи над підручником. Порядок роботи з підручником наступний: спочатку потрібно спробувати пригадати те, що залишилося в пам'яті від уроку. Потім варто вдумливо прочитати параграф підручника, виділяючи в ньому найважливіші положення, правила, висновки, прагнучи до їхнього глибокого осмислення і засвоєння. Після цього потрібно застосувати прийоми відтворення і самоконтролю: переказ матеріалу вголос або про себе, складання плану прочитаного, відповіді на питання підручника і т.д. Якщо в процесі самоконтролю виникають утруднення, необхідно ще раз попрацювати з підручником і домогтися вільного і повного відтворення досліджуваного матеріалу. Зазначена методика відноситься головним чином до молодших і середніх класів.
Вказуючи на велику роль активного відтворення знань і самоконтролю в процесі засвоєння досліджуваного матеріалу, К.Д.Ушинський підкреслював, що в цьому випадку досягається більш високий ступінь зосередженості уваги на осмисленні і засвоєнні знань, і тому вони швидше і сильніше запам'ятовуються. Але як бути тим учням (а вони, на жаль, зустрічаються), що (то в силу слабкої пам'яті, то через недостатню увагу на заняттях) перед вивченням матеріалу не в змозі нічого "згадати" з того, що пояснювалося вчителем на уроці?
У цьому випадку необхідно рекомендувати, щоб при першому читанні (первинному сприйнятті матеріалу) вони спробували виділити й осмислити основні питання теми, а відтворення (переказ вголос або про себе, відповіді на питання підручника і т.д.) починали після повторного читання підручника. Свою специфіку має робота по засвоєнню і відтворенню значного за обсягом і порівняно важкого навчального матеріалу. Такий матеріал доцільно розчленовувати на значеннєві частини і кожну частину повторювати і відтворювати окремо у визначену одиницю часу, відокремлюючи засвоєння однієї частини від іншої короткочасним відпочинком тривалістю 5-10 хвилин. Велике значення в міцному і глибокому засвоєнні знань має установка на запам'ятовування, всебічне осмислення і тривале збереження в пам'яті досліджуваного матеріалу. Якщо школяр приступає до навчальної роботи з такою психологічною установкою, він не тільки виявляє завзятість і наполегливість в оволодінні знаннями, але і підбирає відповідні прийоми навчання, прагнучи самостійно перебороти труднощі, більш старанно виконувати вправи.
Психологічні дослідження показують, що збереження знань у пам'яті залежить також від їхнього змісту. Швидше забуваються формулювання, визначення й описовий матеріал. Більш тривало зберігаються знання, засновані на розумінні закономірностей і причинно-наслідкових зв'язків. Звідси аж ніяк не випливає, що при засвоєнні досліджуваного матеріалу потрібно звертати основну увагу на запам'ятовування правил і висновків. Саме навпаки, дослідження Н.А.Менчинської свідчать, що необхідно направляти учнів на глибоке і всебічне продумування внутрішньої логіки знань, на засвоєння причин і взаємозалежностей, що характеризують те або інше явище для того, щоб висновки й узагальнення заучувалися не механічно, а виступали у свідомості школярів як логічний наслідок аналізу досліджуваного матеріалу.
П'яте: Приступаючи до виконання практичних завдань, варто уважно переглянути ті вправи, що виконувалися з досліджуваної теми на уроці, і продумати, які теоретичні положення використовувалися в процесі їхнього виконання. Цей прийом допомагає учням встановлювати зв'язок домашньої роботи з тренувальними вправами в класі і сприяє самостійному виконанню письмових завдань.
Істотною специфікою характеризується домашня робота учнів за написанням творів, викладів, переказів і інших творчих завдань. Ця робота виявляється більш ефективною, якщо вона розосереджується в часі і розчленовується на ряд етапів. На першому етапі учень вдумливо прочитує й осмислює необхідний матеріал по підручнику і додатковій літературі. У процесі цієї роботи робляться виписки найбільш важливих місць досліджуваних джерел, що можуть бути процитовані при написанні, приміром, твору, а також фіксуються власні думки, що виникають по ходу читання. Другий етап роботи звичайно присвячується складанню плану твору. На третьому етапі здійснюється безпосереднє написання творчої роботи. На заключному, четвертому етапі проводиться доробка твору і його остаточне оформлення. Уся ця робота звичайно займає півтора-два тижня. 12 хвилин для відпочинку і психологічного переключення на інший вид діяльності. Установлено, що після сприйняття, і засвоєння досліджуваного матеріалу процес його закріплення у свідомості продовжується і після того, як навчальна робота припиняється. Це "сховане затвердіння" знань відбувається протягом 10-20 хвилин, що і викликає необхідність зазначеного вище перерви.
Шосте: Під час перерв між підготовкою домашніх завдань по окремих предметах не можна піддавати себе сильним зовнішнім впливам, зокрема дивитися телепередачі, вступати в дискусії і т.д. У цей час найкраще робити спокійну прогулянку на свіжому повітрі, виконувати легку фізичну роботу.
Сьоме: Дуже важливо, щоб домашні завдання виконувалися щодня в той самий час і на постійному місці. Це правило при всій удаваній його простоті має істотне значення для успіху домашньої роботи. Воно сприяє швидкому зосередженню уваги на виконанні навчальних завдань, привчає до дисципліни й упорядкованості процесу навчання. На це правило, зокрема, звертав увагу у свій час американський педагог Г.М.Уіпл. Не вважайте, це правило занадто дріб'язковим. Якщо у вас утвориться звичка до місця роботи, вам буде досить тільки сісти за ваш стіл, щоб негайно ж відчути бажання прийнятися за справу.
Восьме: Після підготовки домашніх завдань по навчальним предметам, що були сьогодні, необхідно зробити 20 — 30-хвилинну перерву і повторити матеріал до занять на завтрашній день із застосуванням прийомів самоконтролю, здійснюючи, таким чином, розосереджене засвоєння знань.
Дев'яте: Дотримання його сприяє більш міцному засвоєнню (запам'ятовуванню) досліджуваного матеріалу. Досить корисно, щоб учні безпосередньо перед сном приділяли 8—10 хвилин швидкому переглядові (повторенню) вивченого матеріалу по підручниках і, не піддаючи себе ніяким додатковим роздратуванням, у спокійному стані лягали спати. Це створює умови для подальшого протікання в сні внутрішньо-молекулярних процесів у нейронах (нервових клітках) головного мозку, зв'язаних з більш глибоким засвоєнням досліджуваного матеріалу. Такі найбільш істотні правила розумової праці, які варто знати що вивчаються і котрих вони повинні дотримуватися в процесі домашньої навчальної роботи.
Література
1. Александрова Е. „Ключи от домашнего задания» // Ж., «Первое сентября» № 25, 2003. с – 17 – 18
2. Аналітичний звіт про моніторингове дослідження якості навчальних досягнень у початковій школі. // Шкільний світ” „Початкова школа” № 6, 2006. – с. 7
3. Лемківський М.В. Історія педагогіки: Підручник, К.: „Центр навчальної літератури”, 2003. – с. 156
4. Мойсею Н.Є. „Педагогіка”, Навчальний посібник, К.: 2003. – с. 158
5. Петраускас О. „Коли вчитися хочеться” //Шкільний світ” „Початкова школа” № 37, 2006. – с. 10
6. Пинский А. «Эти астрономические часы нагрузки…» // Ж. «Первое сентября» №17, 1999. – с. 14
7. Платонова Н. «Формуємо уміння вчитися самостійно” // Шкільний світ” „Початкова школа” № 10, 2005. – с. 4
8. Подкасистый П.И. «Самостоятельная познавательная деятельность школьников в обучении», М.: 1980. – с. 279
9. Стеценко І. „Вчимося досліджувати” // Шкільний світ” „Початкова школа” №1, 2005. – с. 9
10. Степанов О.М., Фібула М.М. „Основи психології і педагогіки”, Посібник, К.: 2003. – с. 107
11. Сухомлинський В.О. „Батьківська педагогіка”, К.: 1978. – с. 48
12. Українська педагогіка в персоналіях: у двох книгах. Книга друга: навчальний посібник // за редакцією О.В.Сухомлинської, К.: „Либідь”, 2005. – с. 158 – 170
13. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти – друге видання – Тернопіль: навчальна книга – Богдан, 2003 – с. 349 – 350
14. Харламов И.Ф. «Педагогика», Минск, 1998, - с. 148
15. Ягупов В.В. Педагогіка: Навчальний посібник, К.: Либідь, 2003. – с. 210 – 212.
16. Ярмаченко М.Д. „Педагогіка”, Навчальний посібник, К.: 1986. – с. 259
3. Яку частину квадрата зафарбовано?
Додаток 3
Правила домашньої навчальної роботи учнів
Перше: Учням необхідно знати, що процес осмислення і засвоєння знань повинні носити зосереджений характер. Це значить, що для всебічного осмислення і міцного засвоєння програмного матеріалу варто вдумливо учити уроки не в один "присід", а звертатися до їхнього вивчення кілька разів протягом деякого часу. Тільки при цій умові в пам'яті залишається "глибоко уторований слід", а знання зберігаються на довгий час. Психолог М.Н.Шардаков наводив порівняльні дані про ефективність концентрованого і розосередженого запам'ятовування, що були отримані в процесі експериментальної роботи в 2, 4 і 6-м класах.
Для запам'ятовування давався уривок з вірша, однак, одна група учнів заучувала його концентровано, друга ж працювала над віршем протягом трьох днів. Результати роботи були перевірені через 20 днів: кожний з учнів повинен був прочитати напам'ять вивчений вірш. Якщо школяр виявляв утруднення, йому нагадували перші слова вірша.
Виявилося, що більше нагадувань приходилося робити тим учнем, що застосовували прийом концентрованого завчання. Ті ж учні, що користувалися способом розподіленого в часі запам'ятовування, мали потребу в підказці набагато рідше.
Друге: Домашні завдання необхідно виконувати у день їхнього одержання. Суть справи в тім, що засвоєний на уроці матеріал інтенсивно забувається в перші 10-12 годин після сприйняття. Це доведено психологічними досвідами. Німецький психолог Герман Ебінгауз (1850-1909) давав учням завдання завчити 13 позбавлених змісту слів і не вимагав надалі повторювати їх. При контрольних перевірках виявилося, що через годину випробувані могли відтворити близько 44 % цих слів, а через 2,5 — 8 години — тільки 28%. Це психологічне явище знаходить своє пояснення у фізіології. И.П.Павлов і його учні довели, що нові нервові зв'язки, що утворяться, неміцні і легко гальмуються. Гальмування сильніше всього виявляється відразу після утворення тимчасового зв'язку. Отже, і забування відбувається найбільш інтенсивно відразу ж після сприйняття досліджуваного матеріалу. От чому, щоб попередити забування знань, засвоєних на уроці, необхідно провести роботу з їхнього закріплення в день їхнього сприйняття. Саме тому і необхідно виконувати домашні завдання в день їхнього одержання. Це, однак, не виключає необхідності повторення і відтворення засвоєного матеріалу і напередодні чергових занять. Те, що повторюється напередодні уроку, наступного дня відтворюється в більшому обсязі, створює ілюзію кращої успішності, але зберігається в пам'яті гірше. Тому велика частина роботи з засвоєння і закріплення в пам'яті досліджуваного матеріалу повинна проводитися в день його сприйняття з наступним повторенням напередодні чергового уроку.
Третє: Приступаючи до підготовки домашніх завдань, обов'язково потрібно створити психологічний настрій на їхнє акуратне виконання і міцне засвоєння досліджуваного матеріалу.
Як це зробити?
Потрібно детально продумати ту мету, котру необхідно досягти при виконанні домашнього завдання. Одна справа, коли хочеться його виконати і швидше піти гуляти, і інше — коли поставлена мета, якнайкраще виконати завдання, не виявляти квапливості і прагнути до глибокого осмислення і засвоєння матеріалу. Цей настрой (установка) спонукує учня до старанної роботи, проявові розумових і вольових зусиль, що, природно, значно підвищує якість домашнього навчання. Щоб зробити цей настрой (установку) більш діючим, визначену і детально продуману ціль корисно проговорити кілька разів уголос, щоб вона більш міцно зміцнилася у свідомості і перетворилася в уявну "програму дій". Надалі, коли установка закріпиться, необхідність у такому проказуванні відпадає.
Четверте: Якщо домашнє завдання містить у собі засвоєння матеріалу за підручником і виконання різних вправ, то його підготовку потрібно починати з роботи над підручником. Порядок роботи з підручником наступний: спочатку потрібно спробувати пригадати те, що залишилося в пам'яті від уроку. Потім варто вдумливо прочитати параграф підручника, виділяючи в ньому найважливіші положення, правила, висновки, прагнучи до їхнього глибокого осмислення і засвоєння. Після цього потрібно застосувати прийоми відтворення і самоконтролю: переказ матеріалу вголос або про себе, складання плану прочитаного, відповіді на питання підручника і т.д. Якщо в процесі самоконтролю виникають утруднення, необхідно ще раз попрацювати з підручником і домогтися вільного і повного відтворення досліджуваного матеріалу. Зазначена методика відноситься головним чином до молодших і середніх класів.
Вказуючи на велику роль активного відтворення знань і самоконтролю в процесі засвоєння досліджуваного матеріалу, К.Д.Ушинський підкреслював, що в цьому випадку досягається більш високий ступінь зосередженості уваги на осмисленні і засвоєнні знань, і тому вони швидше і сильніше запам'ятовуються. Але як бути тим учням (а вони, на жаль, зустрічаються), що (то в силу слабкої пам'яті, то через недостатню увагу на заняттях) перед вивченням матеріалу не в змозі нічого "згадати" з того, що пояснювалося вчителем на уроці?
У цьому випадку необхідно рекомендувати, щоб при першому читанні (первинному сприйнятті матеріалу) вони спробували виділити й осмислити основні питання теми, а відтворення (переказ вголос або про себе, відповіді на питання підручника і т.д.) починали після повторного читання підручника. Свою специфіку має робота по засвоєнню і відтворенню значного за обсягом і порівняно важкого навчального матеріалу. Такий матеріал доцільно розчленовувати на значеннєві частини і кожну частину повторювати і відтворювати окремо у визначену одиницю часу, відокремлюючи засвоєння однієї частини від іншої короткочасним відпочинком тривалістю 5-10 хвилин. Велике значення в міцному і глибокому засвоєнні знань має установка на запам'ятовування, всебічне осмислення і тривале збереження в пам'яті досліджуваного матеріалу. Якщо школяр приступає до навчальної роботи з такою психологічною установкою, він не тільки виявляє завзятість і наполегливість в оволодінні знаннями, але і підбирає відповідні прийоми навчання, прагнучи самостійно перебороти труднощі, більш старанно виконувати вправи.
Психологічні дослідження показують, що збереження знань у пам'яті залежить також від їхнього змісту. Швидше забуваються формулювання, визначення й описовий матеріал. Більш тривало зберігаються знання, засновані на розумінні закономірностей і причинно-наслідкових зв'язків. Звідси аж ніяк не випливає, що при засвоєнні досліджуваного матеріалу потрібно звертати основну увагу на запам'ятовування правил і висновків. Саме навпаки, дослідження Н.А.Менчинської свідчать, що необхідно направляти учнів на глибоке і всебічне продумування внутрішньої логіки знань, на засвоєння причин і взаємозалежностей, що характеризують те або інше явище для того, щоб висновки й узагальнення заучувалися не механічно, а виступали у свідомості школярів як логічний наслідок аналізу досліджуваного матеріалу.
П'яте: Приступаючи до виконання практичних завдань, варто уважно переглянути ті вправи, що виконувалися з досліджуваної теми на уроці, і продумати, які теоретичні положення використовувалися в процесі їхнього виконання. Цей прийом допомагає учням встановлювати зв'язок домашньої роботи з тренувальними вправами в класі і сприяє самостійному виконанню письмових завдань.
Істотною специфікою характеризується домашня робота учнів за написанням творів, викладів, переказів і інших творчих завдань. Ця робота виявляється більш ефективною, якщо вона розосереджується в часі і розчленовується на ряд етапів. На першому етапі учень вдумливо прочитує й осмислює необхідний матеріал по підручнику і додатковій літературі. У процесі цієї роботи робляться виписки найбільш важливих місць досліджуваних джерел, що можуть бути процитовані при написанні, приміром, твору, а також фіксуються власні думки, що виникають по ходу читання. Другий етап роботи звичайно присвячується складанню плану твору. На третьому етапі здійснюється безпосереднє написання творчої роботи. На заключному, четвертому етапі проводиться доробка твору і його остаточне оформлення. Уся ця робота звичайно займає півтора-два тижня. 12 хвилин для відпочинку і психологічного переключення на інший вид діяльності. Установлено, що після сприйняття, і засвоєння досліджуваного матеріалу процес його закріплення у свідомості продовжується і після того, як навчальна робота припиняється. Це "сховане затвердіння" знань відбувається протягом 10-20 хвилин, що і викликає необхідність зазначеного вище перерви.
Шосте: Під час перерв між підготовкою домашніх завдань по окремих предметах не можна піддавати себе сильним зовнішнім впливам, зокрема дивитися телепередачі, вступати в дискусії і т.д. У цей час найкраще робити спокійну прогулянку на свіжому повітрі, виконувати легку фізичну роботу.
Сьоме: Дуже важливо, щоб домашні завдання виконувалися щодня в той самий час і на постійному місці. Це правило при всій удаваній його простоті має істотне значення для успіху домашньої роботи. Воно сприяє швидкому зосередженню уваги на виконанні навчальних завдань, привчає до дисципліни й упорядкованості процесу навчання. На це правило, зокрема, звертав увагу у свій час американський педагог Г.М.Уіпл. Не вважайте, це правило занадто дріб'язковим. Якщо у вас утвориться звичка до місця роботи, вам буде досить тільки сісти за ваш стіл, щоб негайно ж відчути бажання прийнятися за справу.
Восьме: Після підготовки домашніх завдань по навчальним предметам, що були сьогодні, необхідно зробити 20 — 30-хвилинну перерву і повторити матеріал до занять на завтрашній день із застосуванням прийомів самоконтролю, здійснюючи, таким чином, розосереджене засвоєння знань.
Дев'яте: Дотримання його сприяє більш міцному засвоєнню (запам'ятовуванню) досліджуваного матеріалу. Досить корисно, щоб учні безпосередньо перед сном приділяли 8—10 хвилин швидкому переглядові (повторенню) вивченого матеріалу по підручниках і, не піддаючи себе ніяким додатковим роздратуванням, у спокійному стані лягали спати. Це створює умови для подальшого протікання в сні внутрішньо-молекулярних процесів у нейронах (нервових клітках) головного мозку, зв'язаних з більш глибоким засвоєнням досліджуваного матеріалу. Такі найбільш істотні правила розумової праці, які варто знати що вивчаються і котрих вони повинні дотримуватися в процесі домашньої навчальної роботи.
Література
1. Александрова Е. „Ключи от домашнего задания» // Ж., «Первое сентября» № 25, 2003. с – 17 – 18
2. Аналітичний звіт про моніторингове дослідження якості навчальних досягнень у початковій школі. // Шкільний світ” „Початкова школа” № 6, 2006. – с. 7
3. Лемківський М.В. Історія педагогіки: Підручник, К.: „Центр навчальної літератури”, 2003. – с. 156
4. Мойсею Н.Є. „Педагогіка”, Навчальний посібник, К.: 2003. – с. 158
5. Петраускас О. „Коли вчитися хочеться” //Шкільний світ” „Початкова школа” № 37, 2006. – с. 10
6. Пинский А. «Эти астрономические часы нагрузки…» // Ж. «Первое сентября» №17, 1999. – с. 14
7. Платонова Н. «Формуємо уміння вчитися самостійно” // Шкільний світ” „Початкова школа” № 10, 2005. – с. 4
8. Подкасистый П.И. «Самостоятельная познавательная деятельность школьников в обучении», М.: 1980. – с. 279
9. Стеценко І. „Вчимося досліджувати” // Шкільний світ” „Початкова школа” №1, 2005. – с. 9
10. Степанов О.М., Фібула М.М. „Основи психології і педагогіки”, Посібник, К.: 2003. – с. 107
11. Сухомлинський В.О. „Батьківська педагогіка”, К.: 1978. – с. 48
12. Українська педагогіка в персоналіях: у двох книгах. Книга друга: навчальний посібник // за редакцією О.В.Сухомлинської, К.: „Либідь”, 2005. – с. 158 – 170
13. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти – друге видання – Тернопіль: навчальна книга – Богдан, 2003 – с. 349 – 350
14. Харламов И.Ф. «Педагогика», Минск, 1998, - с. 148
15. Ягупов В.В. Педагогіка: Навчальний посібник, К.: Либідь, 2003. – с. 210 – 212.
16. Ярмаченко М.Д. „Педагогіка”, Навчальний посібник, К.: 1986. – с. 259
