План:

Вступ

Розділ І. Загальна характеристика системи освіти в Англії: минуле і сьогодення

Розділ ІІ. Система початкової та середньої освіти в Англії

Розділ ІІІ. Подальша та вища освіта в Англії

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Сьогодні, коли англійська мова є, практично мовою міжнародного спілкування, освіта, отримана у Великій Британії, дає значні переваги й розкриває більші можливості для випускників англійських шкіл, коледжів та університетів. Система британської освіти пройшла перевірку часом і вважається зразковою.

Сучасна система освіти в Великобританії складається з чотирьох рівнів: початкового, середнього, так званої подальшої і вищої освіти. Дошкільне виховання відбувається в школах-яслях і дошкільних класах. Початковою освітою охоплюються діти з 5 до 11-12 років. З 5 років діти відвідують дворічні школи для малюків (pre-preparatory school), з 7 до 11 років - початкові школи (primary, elementary або preparatory school). З 11-12 літнього віку для дітей починається етап середньої освіти.

З середини 50-х років в Великобританії почалась державна перебудова системи середньої освіти, яка незавершена й досі. У результаті в країні сусідствують декілька типів середніх шкіл, значно відмінних одна від одної учбовими програмами і цілями навчання. Для всіх типів шкіл законодавче закріплений єдиний освітній мінімум, який повинна дати школа. Також законодавче введена обов'язкова безкоштовна середня освіта, яка завершується у віці 15-16 років. Випускники шкіл складають випускні екзамени і отримують сертифікат про середню освіту GCSE (General Certificate of Secondary Education). Цей сертифікат є достатнім для початку самостійної трудової діяльності, але не дає права вступу у вищі учбові заклади.

Говорячи про історіографію даного питання, ми можемо сказати, що досить довгий час англійська система освіти перебувала в полі зору науковців, як зарубіжних, так і вітчизняних, російських та радянських. Певною мірою це можна пояснити частими, вже згадуваними реформами, про які писали в своїх працях такі вітчизняні та російські науковці: Н. Воскресенмська, Б. Фульфсон, С. Коваленко. Питанням виховання в англійських школах та проблемою навчання дітей з обмеженими можливостями займалися знову ж таки вітчизняні дослідники: О. Джуринський, Н. Лавриченко, О. Локшина, Л. Пуховська та ін. стосовно радянської історіографії, то ми б хотіли виокремити фундаментальну працю Н. Барбариги, присвячену переважно середній освіті в Великобританії. Серед західноєвропейських дослідників варто звернути увагу на С. Братан, Е. Кейд, К. Робінс, О. Петерс, які присятили увагу питанню початкової та вищої освіти в Англії.

Сучасні системи освіти Англії, Шотландії, Уельсу та Північної Ірландії відрізняються певними деталями, але основні їхні структури подібні, про що буде сказано при подальшому вивченні проблеми.

Тож таким чином ми можемо сказати, що об’єктом нашого дослідження є така західноєвропейська острівна країна як Англія.

В якості предмета вивчення виступає система освіти Англії.

Мета нашого дослідження:

• подати чіткий наліз розвитку системи освіти в Англії;

• визначити основні освітні напрямки уряду Англії.

В ході дослідження перед нами постає ряд завдань:

По-перше, докладно проаналізувати етапи розвитку англійської системи освіти.

По-друге, порівнево охарактеризувати систему освіти Англії.

По-третє, визначити основні пріоритети уряду стосовно освіти в країні.

По-четверте, визначити чим обумовлений розвиток освіти в Англії.

Розділ І. Загальна характеристика системи освіти в Англії: минуле і сьогодення

Говорячи про систему освіти вивчаємої країни не можна не згадати саму історію освітніх закладів Англії. Так, вона має давню й розвинену систему освіти. Перші школи існували на території Англії ще в часи, коли майже вся вона входила до складу Римської імперії і Лондон із мікроскопічного поселення перетворився на центр ремесла і торгівлі. Надалі система освіти спочатку обслуговувала церкву і керівну адміністрацію країни, а з середньовіччя розвивалася паралельно з економікою країни, задовольняючи її потреби. Засновані на початку XIII століття університети в Оксфорді й Кембриджі, кожен з яких складається в наш час з декількох коледжів, для навчання еліти, покликаної слугувати Богові й державі, кілька століть репрезентували всю її вищу освіту. Аж до XIX століття вони залишались єдиними університетами в країні. Наступні університети з'явилися тільки після 1830 року під тиском суспільних вимог періоду індустріальної революції та нових потреб країни. Та й після цього вища освіта країни була елітарною і охоплювала надто малий відсоток молоді.

З кінця XIX століття у Англії працювали технічні коледжі, але їхні дипломи вважалися нижчими від академічного стандарту університетів. Лише з 1956 р., зі створенням Національної ради з присудження академічних звань, дипломи закладів технічного сектора вищої освіти підняли до рівня бакалаврських [5; c.15].

Загалом, на сучасному етапі, систему середньої освіти Англії можна зобразити таблицею:

Державні школи	Вік учнів	Приватні та незалежні школи	Вік учнів
Дошкільна освіта Школи-дитсадки	2 – 5	Дошкільна освіта (школи-дитсадки)	2 - 5
Початкова освіта Школи для мальків Молодша школа	5 – 7 7 – 11	Початкова освіта Передпідготовчіготовчі школи Підготовчі школи	5 – 8 8 – 13
Середня освіта Середня школа (граматична, технічна, сучасна, об’єднана)	11 - 18	Середня освіта Середня школа (паблік-скулз)	13 - 18

[23; c.38].

Кінець ХХ ст. став періодом активного реформування освітньої системи Великобританії. Сучасні радикальні перетворення в освіті Англії розпочались з Акту Бейкера, прийнятого урядом М. Тетчер у 1988 році. Реформа, за цим актом, здійснювалась на основі синтезу неоконсервативної та неоліберальної освітньої ідеологій. Провідною її ідеєю стало забезпечення високої якості освіти через введення освітніх стандартів ( національних навчальних програм, рівнів навчальних досягнень учнів кожного класу з кожного предмету, національних тестів з англійської мови, математики та природничих наук учнів 7, 11, 14, 16 – річного віку ); запровадження ринкових механізмів в освітню сферу ( вільного вибору школи, їх диференціації та інформаційного забезпечення, конкурентної боротьби за «клієнта» між навчальними закладами). Проте ця система зазнала певної критики серед англійських освітян, які опираючись на те, що вона нехтує певними принципами соціальної справедливості на користь високої якості освіти «для не багатьох»; робить з вчителів не професіоналів, а «самозацікавлених індивідів», котрі мінімізують свої зусилля у викладацькій діяльності, до того ж самі педагоги не підтримали проведену реформу через що не було досягнуто бажаного результат, піддали її великій критиці.

Нова епоха освітніх реформ розпочалась із приходом до влади у 1997 році лейбористського уряду Т. Блера. Їх нова освітня політика задекларувала свої наміри щодо повернення пріоритетності принципу рівності й соціальної справедливості. Провідну ідею неолебористської освітньої реформи сформульовано так: «Високі вимоги та велика підтримка». Один з авторів даної реформи М. Барбер, зазначав, що успішність освіти прямо пропорційно залежить від характеру вимог та її підтримки владою.

Сучасний уряд Англії наполягає на абсолютній нагальності радикальних змін в освіті. Таке твердження вони мотивують в першу чергу через необхідність переконання середнього класу в дієвості державної освітньої системи, у її спроможності задовольнити потреби у якісній освіті. Дана програма опирається на ряд принципів: амбіційні стандарти, децентралізація відповідальності, високий рівень інформанованості суспільства щодо результатів діяльності шкіл та чітко поставлені освітні цілі, звітність ( передбачає інспектування ), втручання у справи шкіл у напрямі зворотному до рівня їх успішності ( нагороди, допомоги і т.д.).

Названі принципи а механізми освітніх реформ реалізуються в контексті чотирьох широких стратегій, що безпосередньо стосуються ідеї забезпечення соціальної рівності та справедливості в освіті. Коротко розглянемо ці основні стратегії. Перша – підтримка раннього розвитку дитини. Вона включає в себе такі напрямки: 1) запровадження програми «Впевнений старт», яка передбачає надання допомоги бідним сім’ям для забезпечення нормального розвитку дитини; 2) гарантія кожній дитині, починаючи з трьох років, права на отримання дошкільної освіти; 3) розробка та прийняття стандартів дошкільної освіти.

Друга – це національні стратегії мовної та числової грамотності. Ним передбачене дуже широке коло заходів, основними з них є такі: 1) введення у початковій школі щоденних уроків з мови та математики, забезпечення яких включає детально розроблені навчальні програми, підручники, методичні посідки та спеціальну підготовку вчителів; 2) вивчення та поширення передового педагогічного досвіду; 3) інтенсивний моніторинг результатів запроваджених стратегій; 4) організація вчасної додаткової допомоги «проблемним» учням і школам.

Третя стратегія передбачає перебудову середньої освіти. Так, урядом передбачені покращення викладання мови, математики та природничих наук, окрема увага має приділятись «проблемним » школам. Важливим кроком стала поява програм виправлення стану справ у школах з низькою успішністю. Цим програмам надається пріоритетне значення як національною, так і місцевими освітніми адміністраціями. Важливу роль при вирішенні даного питання мають відіграти успішні школи, партнерство з якими має принести користь «проблемним » навчальним закладам. Для покращення ситуації в неуспішних школах будуть залучати також соціальних партнерів: бізнесові структури, громадські та релігійні організації. Дані методи дали свої результати, так, протягом останніх чотирьох років кількість неуспішних шкіл поступово зменшилась.

Оскільки в Англії найбільш проблемними залишаються школи великих міст, через їх різноманітний національний, етнічний та релігійний склад, то уряд розпочав втілювати в життя програму яка отримала назву «Високоякісна освіта в містах». Саме вона покликана урегулювати та покращити навчання в місті. Вона включає в себе сім складових. Пропонуємо коротко розглянути їх. 1. «Обдаровані і талановиті» - запровадження спеціальних національних навчальних програм для 10% найбільш обдарованих і талановитих дітей. 2. «Усунення бар’єрів, що заважають навчанню» - передбачається введення в штат кожної школи посади консультанта (ментора), який має піклуватися про життя дітей за межами навчального закладу, вивчав обставини, що заважають навчанню. 3. «Підтримка позитивної поведінки» - створення у школах спеціальних підрозділів для боротьби з проблемами шкільного насильства без виключення важковиховуваних учнів із школи. 4. «Школи-маяки» - поширення досвіду кращих шкіл. 5. «Спеціалізовані школи» - запровадження досвіду кращих спеціалізованих шкіл країни у навчальних закладах, що розташовані у складних в соціально-економічному плані районах з метою зменшення «прірви» між рівнями їх навчальних показників. 6. «Міські начальні центри» - використання технічних та навчальних можливостей середніх шкіл для надання освітніх послуг всім, хто бажає, в межах даної комуни не тільки в шкільний час, а й у вечірній, недільні і святкові дні. 7. «Зони освітньої дії» - об’єднання шкіл, що обслуговують складні в соціально-економічному відношенні території у мережі, з метою інтеграції закладів початкової та середньої освіти та координації всіх соціальних послуг на даній території [22; c.73-76].

Загалом важко сказати чи принесуть дані методи бажаних результатів, але вони мають великий потенціал для подальшого розвиту міських шкіл. Самі ж автори реформи введені заходи вважають успішними, оскільки за підрахунками уряду суттєво знизився рівень відсіву зі шкіл та покращилось ставлення учнів до навчання, зросла якість освіти, звузилась «прірва» між освітніми результатами школярів, що належать до різних соціальних груп. На нашу думку велика заслуга в отриманні таких показників в першу чергу держави, яка встановила суворий контроль над запровадженими реформами, та директорів і вчителів шкіл, які позитивно віднеслись до нововведень.

Окрім вище перерахованих нововведень, владні структури планують кардинально зайнятись організаційними питаннями роботи школи. Планується розставити акценти в таких питаннях: більш глибоке вивчення зарубіжного досвіду та встановлення чіткого держаного контролю над управлінням школою, принциповим залишається питання не «хто надає освіту» (тобто, у чиїй власності, державній чи приватній, громадській перебувають навчальні заклади), а «як забезпечити суспільні інтереси в освіті» [22; c.77].

Коли ми говоримо про реформування освіти, то не можемо не зазначити про національний навчальний план Англії, оскільки в цій країні він виконує функцію державного стандарту, який регулює рівень освіти встановлюючи її еталон. В Великобританії він отримав назву «The National Curriculum», закріплений Законом про державну освіту 1988 р. і вперше впроваджений в школах Англії та Уельсу у вересні 1988 р. Контроль за дотриманням стандартів якості освіти в Англії здійснюється спеціальним урядовим відділом освіти – The Office for Standards in Education (OFSTED), який відновлено 1993 р. його очолює Головний інспектор Інспекторату Її Величності.

Національний навчальний план спрямований на забезпечення широкої, збалансованої і системної програми навчання. У ньому визначено, що учні повинні знати і чого їх слід навчати з огляду на встановлені стандарти якості шкільних знань. Навчальний план виконує низку виконує низку важливих організаційно-педагогічних функцій. Ось головні з них: - у вступній частині чітко окреслюються головні напрямки та педагогічні засади організації навчального процесу в початковій і середній школах; - подається визначення та пояснення термінів, які використовують у навчальному процесі вчителі та учні; - чітко визначається роль та обов’язки батьків у навчальному процесі; - визначаються державні вимоги та критерії оцінювання знань учнів та тестування.

Цей навчальний план декілька разів піддавався модернізації та змінам. Останнього разу вони вносились в 2000 р. У сучасному навчальному плані існує поділ шкільних дисциплін на предмети ядра та базові предмети. До перших віднесено такі, що є обов’язковими для всіх учнів віком від 5 до 16 років (англійська мова, математика та природничі науки). До останніх належать дисципліни, котрі вивчаються в початковій та основній школах (учні віком 5 – 14 років). До них належать дизайн та технологія, інформаційно-комунікаційні технології, історія, географія, іноземні мови, музика, мистецтво та дизайн, фізичне виховання, релігія та громадянство.

Зміст британської шкільної програми структурується відповідно до чотирьох основних етапів обов’язкової загальноосвітньої підготовки учнів. В англійському навчальному плані розподіл шкільних дисциплін за ключовими етапами навчання такий:

Ключові етапи 1 та 2: англійська: мова, математика, природничі науки, дизайн та технологія, інформаційно-комуікаційні технології, історія, географія, мистецтво та дизайн, музика, фізичне виховання, релігія.

Ключовий етап 3: англійська: мова, математика, природничі науки, дизайн та технологія, інформаційно-комуікаційні технології, історія, географія, мистецтво та дизайн, музика, фізичне виховання, одна з сучасних іноземних мов, громадянознавство, статеве виховання, релігія.

Ключовий етап 4: англійська мова, математика, природничі науки; фізичне виховання, а також технологія, дизайн та технологія, сучасно іноземна мова, громадянство, статеве виховання, релігія.

До переліку сучасних іноземних мов, поданих у Циркулярі Департаменту освіти Англії, входять мови країн Ради Європи і тих, що не належать до них.

Національний навчальний план складається з таких компонентів:

• навчальні програми (Programmes of stady);

• цілі досягнень (attainment targets);

• описи рівнів опанування навчального матеріалу з окремих дисциплін (level descriptions).

Навчальна програма окреслює необхідний обсяг знань, а також уміння та навички, які учні мають набути протягом визначеного часу. Учителі зобов’язані виконувати ці нормативні приписи. Навчальна програма містить також і певні методичні рекомендації та вказівки щодо джерел додаткової інформації для вчителів та учнів.

Цілі досягнень загальноосвітньої підготовки визначають очікувані результати, яких учні мають досягнути після завершення певного етапу навчання. Наприкінці навчання відповідність навчальних досягнень учнів вимогам і нормативам шкільної програми перевіряється іспитами на здобуття свідоцтва про загальну середню освіту звичайного і вищого рівнів (GCSE).

Описи рівнів опанування навчального матеріалу з окремих дисциплін, по суті, визначають стандарти опанування змісту шкільної програми.

З метою отримання об’єктивних даних про рівень опанування освітніх стандартів проводиться обов’язкове для всіх учнів оцінювання навчальних досягнень. Критеріями успішності в опанування знань є здатність учнів вирішувати типові (стандартизовані) завдання, які практикуються наприкінці кожного з ключових етапів навчання. Учні обирають декілька предметів для складання іспитів GCSE, серед яких обов’язково має бути математика та англійська мова [21; c.76-78].

Незважаючи на таку чітку структуру побудови Національного плану та контроль над його виконанням на державному рівні, він не позбавлений недоліків та проблемних питань.

Окрім того, що контроль над навчанням відбувається на державному рівні, важливу роль виконують і шкільні управлінські ради. Доказом того, що шкільним радам відведена значна роль, стало створення організацій, котрі їх об’єднують: Національна асоціація членів шкільних рад і менеджерів, Національна Рада шкільних рад та ін. до основних їх завдань ми можемо віднести такі: - консультації по навчальному плану, персоналу, дисциплінам; - підтримка директора та персоналу школи; - представлення інтересів дітей; - зв'язок з середовищем, привнесення ідей зовні; - участь в шкільних справах; - представлення інтересів викладачів; - представлення інтересів общини; - запобігання впливу політичних партій на органи управління школою; - вплив на шкільну політику; - підтримувати мораль та благополуччя школи; - представляти церву; - оцінка ефективності використання ресурсів школи.

Роль шкільних рад поступово збільшується і як наслідок, вони тали проміжною ланкою між місцевою владою та школами [14; c.77].

Таким чином, ми можемо сказати, що англійська система освіти дійсно витримана часом, оскільки вона пройшла довгий і складний етап реформ та різноманітних інноваційних нововведень, але на цьому англійський уряд не зупиняється. Важливим кроком у наведенні порядку в закладах освіти, є їх контроль не лише на державному, але і на шкільному рівні (Шкільні управлінські ради). Позитивним є певна розмежованість навчальних вимог до учнів з різним рівнем успішності. Тож ми можемо зазначити, що така політика уряду має принести позитивні результати, про що говорять і самі автори реформ опираючись на певні соціологічні дослідження.

Розділ ІІ. Система початкової та середньої освіти в Англії

Обов'язкова освіта у Великій Британії починається в 5 років. Але, поряд із цим, діти 3-4 років можуть ходити в дитячий садок.

Початкова школа найчастіше 6-класна - має два цикли: 2 і 4 роки. Державні школи Великої Британії в цілому забезпечують добру загальну освіту. Політика уряду спрямована на повсюдне підвищення освітніх стандартів [17; c.24].

Поряд із державними існують приватні школи та інші заклади освіти, як звичайні, так і інтернатні. Дуже часто батьки віддають перевагу навчанню своїх дітей у приватних закладах. Сьогоднішні приватні школи беруть свій початок від публічних шкіл. За законом всі незалежні школи, що мають більше п'яти учнів у віці до 16 років, проходять реєстрацію в Департаменті освіти й працевлаштування DfEE (Department for Education and Employment), що робить для них обов'язковими всі державні нормативи. Незалежні школи мають право формувати свої навчальні плани, виходячи з особистих запитів учнів.

Окрім обов’язкових предметів (англійської мови та математики) у початковій школі в Англії, за вибором батьків, вивчають історію, географію, музику, мистецтво та природознавство [1; c.200]. Вивчаючи молодшу і середню школу ми не змогли не звернути увагу, на так звані «англійські парадокси» - цікаві нововведення в англійських школах, створені з метою покращення навчання. Пропоную коротко ознайомитись з деякими із них:

- штраф за пропущені заняття. Даний засіб контролю школярів був введений через постійні пропуски уроків учнями, які разом з батьками відпочивають за кордоном. Так, за підрахунками через сімейні обставини учень початкової школи пропускає в середньому 17 днів на рік, учень середньої школи – 23 дні. Потім дитина не може наздогнати однокласників, тому доводиться займатися додатково. Відтепер брати дитину з собою можна лише з дозволу директора школи і не більше ніж на 10 днів у році. За порушення даних вимог накладатиметься на батьків штраф у розмірі кількасот фунтів.

- штраф за двійки. Відтепер батьки учнів, які не встигають, повинні платити школі 500 фунтів стерлінгів на рік.

- таємниці геометрії. Через те, що батьки не завжди в змозі допомагати дітям з алгебри та геометрії, були введені пробні, так звані, вечірні математичні курси для батьків. Створені силами місцевих вчителів, вони розраховані на 10 тижнів, упродовж яких «студенти» повторюють основні теми шкільної програми, а наприкінці можуть здати тест, аналогічний випускним іспитам у коледжі. Тепер планують організувати схожі курси з інформатики та англійської мови.

- прагнення творчості. Підлітки з неблагополучних районів отримали можливість розвинути свої творчі можливості, попрацювавши разом з найвідомішими вченими, художниками, режисерами. Спеціальна програма, розрахована на три роки, охопить близько 40 районів країни [20; c.23-24].

Ці досить цікаві і дієві нововведення, на нашу думку, мають принести бажані результати. Акцентуючи увагу батьків на проблемах їхніх дітей, та допомагаючи при їх вирішенні, держава робить позитивні кроки в наданні якісної освіти. Загалом, ми вважаємо, що такі методи роботи з учнівським колективом були б досить дієвими і на території нашої держави, при наявності відповідної підтримки, фінансування та нагляду з боку керівних органів влади.

Подовжуючи далі розгляд питання, ми можемо зазначити, що середня школа, що завершується екзаменами GCSE, п'ятирічна і її закінчення не дає права вступу до вузів, оскільки спочатку необхідно закінчити шостий клас (sixth form) середньої школи і скласти екзамен на сертифікат GCE - А level (General Certificate of Education Advanced Level) - загальний сертифікат про поглиблений рівень освіти. У деяких школах для отримання сертифіката GCE - А level вчаться 2 роки. Якщо порівнювати нашу систему освіти і англійську, то сертифікат про середню освіту GCSE відповідає нашому атестату зрілості, а сертифікат GCE - А level відповідає диплому про закінчення підготовчого курсу вузу. Відмінність в тому, що англійський "атестат зрілості" на відміну від нашого не дає права на вступ до вузу. Терміни "шостий клас" (sixth form) і "програми А-рівня" (A-levels courses) є в Великобританії загальними для позначення різних програм і курсів, що ведуть до отримання сертифіката GCE - А level. Для підготовки до вступу у вузи в Великобританії, крім шкіл, є коледжі шостого класу (sixth form college), коледжі подальшої освіти (college of further education) і коледжі третього рівня (tertiary college), де викладаються не тільки освітні предмети шостого класу, але і надається професійна освіта (vocational courses) [8; c.87-88].

Термін "подальше навчання" (further education) у Англії відноситься до продовження освіти після закінчення обов'язкового навчання (після 16 років) за програмами, що не ведуть до отримання наукового ступеню або його еквівалента. Як правило, це:

• академічне навчання, в результаті якого отримують сертифікати GCE-A level або GCE-AS level з декількох предметів (зазвичай, не менше трьох). Ці сертифікати надають право вступу до британських університетів;

• професійне навчання, в результаті якого отримують NVQ (National Vocational Qualification). Успішне закінчення цих курсів дає можливість почати професійну діяльність у вибраній учнями області;

• професіонально-академічне навчання, в результаті, якого отримують GNVQ (General National Vocational Qualification). Успішне закінчення цих курсів дає можливість як почати професійну діяльність у вибраній вами області, так і продовжити навчання в університеті, але треба враховувати те, що британські університети при прийомі віддають перевагу власникам GCE-A level або GCE-AS level сертифікатів [12; c.4].

Післясередня освіта неуніверситетського рівня надається численними технічними та іншими коледжами, програми яких мають чітку фахову орієнтацію. Чимало їх підпорядко-вано Комітету з технологічної і бізнесової освіти (ВТЕС). Перший ВТЕС-диплом можна отримати вже після року денного навчання, національний ВТЕС-диплом — після 2-3 років. Вони дещо відрізняються і суворістю вимог до вступників.

Середня освіта у Англії для тих хто бажає навчатися в університетах триває найчастіше 13 років, два останніх з яких присвячуються поглибленому вивченню дисциплін, котрі учень планує обрати для студій у Вищих закладах освіти. У старших класах учні діляться на дві основні групи групи і далі навчаються за двома різними програмами: гуманітарної і природничо-математичної освіти. У середніх технічних школах дається загальноосвітня, загально технічна і початкова професійна підготовка.

Основними типами середніх спеціальних навчальних закладів стали регіональні, районні та місцеві коледжі. Причому ще з 50-х р. регіональні коледжі розглядались як середні начальні заклади підвищеного типу, котрі забезпечували лише для невеликої кількості своїх студентів освіту, яка прирівнювалась до вищої технічної.

Реорганізація середньої школи привела до виникнення у великих містах єдиних або комплексних шкіл (comprehensive schools) для навчання дітей віком від 11 до 18 років за єдиною для всіх учнів програмою. У багатьох районах ідея єдиної для всіх шкіл програми призвела до появи нижніх шкіл (lower schools) для дітей 11-14 років і верхніх шкіл (upper schools) для дітей 14-18 років [23; c. 43-45].

Стосовно предметів, які викладаються в середній школі, то їх спектр досить різноманітний. Так, якщо говорити про приватні школи, то там велика увага приділяється академічній підготовці, тому поширеними є такі предмети: різноманітні мови, література – англійська та всесвітня, історія та мистецтво, математика та фізика, хімія і біологія, географія і геологія, комп’ютерні технології і психологія, філософія і економіка, живопис і дизайн. У приватних школах для хлопців є церква, басейни, тенісні корти, конюшні, великі бібліотеки, музикальна, балетна, художня студії.

Навчальні групи зовсім маленькі – не більше 10 – 15 чоловік, тому педагоги можуть приділити кожному учню більше часу. Велика увага надається розвитку творчих можливостей школярів, а також спорту. Англійці вважають, що спортивна боротьба формує сильний характер, тому заняттям зі спорту приділяється велика увага.

В усіх школах форма є обов’язковою, а в деяких дівчатам заборонено користуватись косметикою та прикрасами, робити складні зачіски. Тих, кого спіймали при палінні на території школи, перед тим як відрахувати декілька разів попередять, але за вживання алкоголю чи участь у бійці виганяють відразу. [1; с. 201].

Існує ще так званий загальноосвітній рівень, котрий призначений для підготовки студентів до здачі екзаменів на підвищеному рівні задля отримання загального свідоцтва про освіту по 1 – 2 предметам економічного циклу. Навчальний план цього відділу включає такі предмети як: англійська мова, історія економіки, економіка, управління, соціальна структура суспільства. Він розрахований на два роки. На цей відділ вступають випускники шкіл у віці 16 років та вище, корті закінчили середню освіту і отримали Загальне свідоцтво про освіту на звичайному рівні (з англійської мови та трьох інших предметів шкільної програми). Програмою передбачено вивчення 1 – 2 із перерахованих вище предметів та складання на підвищеному рівні. Ті, хто успішно склав іспити отримують звичайний «національний сертифікат» в області суспільного адміністрування (Ordinary National Certificate in Public Administration – ONCPA).

На загальноосвітній рівень можуть, як виключення, прийматись також молоді люди у віці 19 років. Але в такому випадку потрібний спеціальний дозвіл директора коледжу. Загалом, ті, хто навчаються на цтому відділі, як правило, суміщають заняття в коледжі з роботою. Саме тому уроки відбуваються або в вечірній час, або в певні дні тижня [23; c.50-51].

Є у Англії й спеціальні школи для обдарованих дітей – як приватні так, так і державні. Найбільш відомі школи церковно-хорового співу, музичні, балетні, школи драматичного мистецтва. У більшості з них можливе навчання на пансіоні. Більшість має солідний досвід роботи з учнями з-за кордону. Крім цього, існує мережа шкіл для дітей з обмеженими можливостями. Сьогодні школи і освітні заклади, які існують в Англії, призначені для навчання дітей з наступними проблемами: глухота (висока ступінь втрати слуху); сліпота (висока ступінь втрати зору); фізичні відхилення, виражені складності в навчанні, низька успішність і складність в спілкуванні,; фізичні недоліки без проблем у спілкуванні й здатності до навчання від середнього до високого ступеня; аутизм; дезадаптація до оточуючого середовища (діти з проблемами поведінки, включаючи неадекватно агресивних); послаблені діти (наприклад, з серцевими та іншими захворюваннями); діти, котрі відновлюють своє здоров’я після лікування в лікарні.

Управляють такими школами Координаційні ради, які складаються з невеликої кількості представників місцевого Комітету освіти, батьків, вчителів, представників місцевої громади. Директор школи зазвичай являється председателем. Кількісний скал Ради залежить від розмірів школи.

В спеціальних школах найчастіше навчається невелика кількість учнів (80% із них нараховують від 26 до 125 учнів). В усіх школах, згідно закону, має працювати координатор по спеціальній допомозі, який має право на огляд дитини й складання висновку про необхідну їй спеціальну допомогу, котру отримують в межах відповідних закладів.

Рішення про направлення дитини на спеціальне навчання приймається в два етапи:

1. виявлення неможливості навчання дитини в масовій школі;

2. вибір конкретної спеціальної школи, в якій можуть бути ефективно вирішені проблеми дитини.

Дитина з чітко вираженими фізичними та психічними вадами зазвичай оглядається задовго до досягнення нею шкільного віку. Незважаючи на таку чітку організацію система спеціальної освіти продовжує розвиватись, маючи за основну мету максимально ефективне навчання особливих дітей, засвоєння ними певної освітньої інформації [7; c.97-99].

Таким чином, підводячи підсумки даного розділу, ми можемо сказати, що загалом початкова та середня освіта в Англії й надалі певною мірою залишається традиціоналісткою. Так, такі тенденції найбільш явно прослідковуються в приватних школах (окреме навчання хлопців і дівчат, наявність строгої системи виховання, форма і т.д.). Варто також відмітити, що велика увага при навчанні приділяється батьківському вихованні, особливо в початковій школі. Позитивним моментом освітньої системи Англії є наявність спеціалізованих шкіл для дітей з обмеженими можливостями. Саме там особливі учні можуть навчатися фактично на одному рівні, не виділяючись через певні вади, а також мають змогу отримати відповідну освіту, яка дозволить їм повноцінно приймати участь у житті суспільства.

Стосовно середньої освіти, то в Англії вона досить різноманітна і представлена переважно коледжами. Саме по їх закінченні можна отримати атестат, який надає право роботи в певній галузі. Система середньої освіти також довго перебувала в стані реформування, що вилилось у наявність різних за специфікою та кваліфікацією сертифікатів. Те, що існують різноманітні заклади освіти, приватного та державного типу, надає можливість широкого вибору учнями та їх батьками: де навчатись і яку спеціальність отримувати, а мала за кількістю учнів група, дозволяє педагогу кожному приділити увагу. Саме цієї останньої якості освітніх закладів гостро не вистачає українським школам, на що звичайно, варто звернути увагу. Проте, нажаль, це питання не є проблемним в даній роботі.

Розділ ІІІ. Вища та подальша освіта в Англії

Традиційну основу британської системи вищої освіти становлять університети, політехнічні навчальні заклади та коледжі. Всі університети Англії мають високий рівень автономії у визначенні курсів, програм і методів навчання. Загальну патетику у вищій освіти здійснює Міністерство освіти й науки шляхом розподілу матеріальних ресурсів. Посередницькі функції між урядом і університетами на три ради університетських фондів (Англії, Шотландії, Уельсу). До складу цих рад входять представники закладів вищої освіти з регіонів Англії, шкіл та ліцеїв, роботодавців. З 1996 р. розширюється число критеріїв, за якими має визначатись якість навчальних послуг і рівень закладу. Консультативним органом в оцінюванні є комітет ректорів, який з 192 р. перейменований на Комітет з якості вищої освіти.

1993 р. у Великобританії було майже 440 внесених у довідники вищих закладів освіти: 76 університетів, 48 інститутів, 30 вищих шкіл, 3 академії, 4 навчальних центри та коледжі різного типу, серед яких чимало гігантів із багатьма тисячами студентів і карликів з кількома викладачами і десятком-другим студентів. Для того щоб вищий заклад освіти міг (за бажання) додати до своєї назви слово «університет», він повинен виконати вимогу Закону 1992 р. і мати не менше 4000 студентів, з них понад 3000 – на денному навчанні за програмами університетського рівня. [12; c.7].

Саме після отримання сертифіката GCE-A level починається етап вищої освіти для молоді. Термін «вища освіта» у Англії відноситься до програм, метою яких є присудження ступеня: бакалавра (Bachelor degree), магістра (Master degree) або доктора (Doctoral or PhD degree).

З великої автономії шкіл в освітньому процесі підсумкові вимоги стандартизовані, бо випускні іспити проводять кілька незалежних екзаменаційних рад. Хоч у країні дотримуються політики відкритої вищої освіти, зацікавлені органи встановлюють квоти місць (держсекретар з освіти – для вчителів, департамент охорони здоров’я – для лікарів тощо). Якщо кількість заяв перевищує квоту чи кількість вільних місць в аудиторіях, застосовується селекція, форми якої визначаються самим навчальним закладом освіти. Право на квотування мають і органи розподілу фондів і ресурсів. Лише три університети (Оксфорд, Кембридж і Дахам) проводять для абітурієнтів конкурсні вступні екзамени [5; c.97-99].

В англійських вузах нема єдиних правил прийому, вони різні. Проте, це більшою мірою залежить від вступника до вищого начального закладу, від його довузівської підготовки, від показників у свідоцтві про освіту. Отримавши середню освіту, абітурієнт проходить співбесіду і тільки тоді вирішується, чи складатиме він екзамени з 3-4 предметів. Співбесіда має виявити обдарованість і мотивації майбутнього студента, а також його соціальний облік (систему ціннісних орієнтацій) [12; c.7].

Якщо оцінки вступника не цілком відповідають прийомним вимогам, університет може запропонувати пройти підготовчий курс. Тривалість такого навчання звичайно – від шести місяців до року. Є курси, що забезпечують предметну підготовку, але здебільшого їхнє завдання – удосконалення англійської мови відповідно до академічних вимог, а також вироблення навичок навчання.

У Англії система вищої освіти дворівнева. Перший етап – це отримання ступеня бакалавра у вибраній області науки і професійній діяльності. Ступінь бакалавра присуджується після 3-4 років навчання на денному відділенні університету, інституту або коледжу. Другий ступінь веде до отримання ступеня магістра та доктора.

Навчання розпочинається 1 вересня і формально закінчується 30 серпня, але насправді начальний рік коротший. Кожен заклад вищої освіти автономний у тривалості навчального року за умови дотримання загальних критеріїв: закінчення занять у червні, кілька (3-5 тижнів) перерв на головні релігійні свята. Навчальний рік поділяється на три частини, але в останній більшість закладів вищої освіти скорочує кількість навчальних годин для надання студентам часу на перегляд матеріалу і підготовку до екзаменів. Частина університетів має середні канікули (до 8 «тижнів читання»), як час для самостійного навчання студентів. Також університетам притаманний двосеместровий рік з канікулами між семестрами. Стосовно кількості та розподілу навчальних годин (лекцій, семінарів, різних лабораторних робіт тощо), то вони визначаються самим університетом [19; c.88-91].

Одним з найбільш цінних елементів англійської методики навчання педагоги вважають тьюторський метод, який передбачає регулярні заняття 1-2 студентів (в нових університетах 5-6 студентів) з викладачем – тьютором, протягом всього навчального курсу. Тьюторські заняття проводяться викладачами (окрім професорів), аспірантами, спеціалістами-практиками. Їх відвідування є обов’язковим. Кожного студента офіційно прикріплюють до тьютора, який тримає у полі зору успішність студента, формування його особистості як спеціаліста.

Велика увага приділяється самостійній роботі студентів. Вона спеціально планується і розглядається як справа надзвичайно важлива. Серед форм самостійної роботи домінує робота бібліотеках, які відкриті і в канікулярний час, адже деякі університети вимагають здати реферати за два тижні до закінчення канікул. [42; c.75-76].

Викладачі поділяються на професорів, старших лекторів і лекторів. Окрім навчальної роботи, вони повинні проводити наукові дослідження, але частка останніх у всьому робочому часі викладачів залежить від виду вищого навчального закладу освіти й оцінюється в 33%. У своїй роботі викладачі мають чималу свободу не лише в організації і методиці проведення занять, а й в деталізації програми курсів. Силами адміністрації закладів вищої освіти і зовнішніх атестаційних органів здійснюється лише загальний контроль за наслідками роботи викладача.

Кожен вищий начальний заклад автономний у встановленні методів контролю роботи і знань студентів. Більшість віддає перевагу підсумковим екзаменам, часто проводить поточний контроль з урахуванням його результатів під час вирішення питання про перехід на наступний курс чи рівень. Після закінчення програми першого циклу студент може отримати такі оцінки: найвищу (Class 1), дуже хорошу (Class 2, Division 1) з правом продовження навчання на другому циклі, непогану (Class 2б, Division 2) чи найнижчу (Class 3) [1; c.204].

Щоб отримати ступінь бакалавра, необхідно провчитися три роки. Однак є ступені для одержання яких необхідний ще й досвід практичної роботи, тоді строк навчання зростає. Такі вимоги стосуються наприклад дизайнерів, яким потрібно пройти підготовчий курс, а потім - основний трирічний. Для одержання ступеня в області медицини, стоматології та архітектури потрібно вчитися до 7 років.

Ступінь бакалавра дозволяє отримати хорошу позицію в середній інженерно-технічній ланці або середній керівній ланці приватної (чи державної) компанії, промислового підприємства або відкрити приватну практику (юрист, медик). У деяких областях професійної діяльності – це вищий ступінь, який не вимагає подальшого навчання. Ступінь бакалавра є необхідною умовою для продовження навчання за програмою навчання за програмою магістра і доктора.

Вчені ступені у Англії присвоюється студентам, що успішно завершили курс навчання. Формально ступені одного рівня, отримані в різних університетах, нічим не відрізняються одне від одного, але на практиці їх «вага» визначається репутацією університету, що їх присвоїв.

Пропонуємо коротко ознайомитись з основними вченими ступенями Англії:

ВА - бакалавр гуманітарних наук;

BEd - бакалавр педагогічних наук;

EEng - бакалавр технічних наук;

BSc - бакалавр природничих наук;

LLB - бакалавр права;

BMus - бакалавр музики;

ВМ - бакалавр медицини.

Варто враховувати, що інколи назви в різних університетах, через їх автономність, різні.

Для переходу з першого рівня на другий – магістерський – необхідно виконати досить високі академічні вимоги (отримати диплом бакалавра з відзнакою) і виявити добрі знання з предмету спеціалізації. Із цього правила є винятки, коли на другий рівень приймають осіб без диплома за перший рівень, проте за наявності чималого досвіду праці з обраного фаху. Найпоширеніші варіанти: магістри мистецтв (МА =Master of Arts), магістри наук (MS=Master of Science), магістри бізнесу та управління (MBA=Master of Business Administration), магістри права (LLM=Master of Law).

Дослідницька робота під загальним керівництвом одного з професорів університету звичайно триває 1-3 роки, завершується серією публікацій у наукових або спеціалізованих журналах і захистом дисертації. Ступінь магістра приблизно відповідає нашому диплому про вищу освіту [26].

Найвища академічна кваліфікація в країні – докторська. Доктор має два рівні. Перший докторський ступінь – доктор філософії (PhD чи DPhil). Це звання, яке можна отримати в багатьох царинах, включаючи природничі, гуманітарні, інженерні науки, право. За нормою програма PhD вимагає трьох років денних занять після отримання бакалаврського диплома високого рівня (з відзнакою). За правилами, однак, не можна приступати до виконання програми PhD без попереднього отримання диплома (кваліфікації) магістра з науковим ухилом чи диплома поглибленого навчання. Характерно, що більшість університетів Англії вимагає від осіб без досвіду ведення наукової роботи попереднього запису на магістерські програми. Якщо кандидат під час їх виконання засвідчує здібності і швидко прогресує, його згодом переводять на докторську програму.

Національного чи центрального регулювання програм на PhD в країні немає. Вищі заклади освіти цілком автономні у цій справі. Вчена рада закладу має право присуджувати усі звання і дипломи, включаючи докторські. Серйозні наукові установи, наприклад, Королівські інститути, мають подібні права від Королеви. Немає жодних обмежень щодо віку, статі, національного походження тощо для вибору кандидатів на програми [5; c.174-178].

Під час навчання аспірант може виконувати у закладах вищої освіти оплачувану працю, мати відрядження для проведення наукових досліджень в інші навчальні заклади, тощо.

У гуманітаріїв програма PhD – це, переважно, самостійні дослідження. У багатьох профілях вона передбачає відвідування складних і важливих спецкурсів, засвоєння методики досліджень, тощо. Все це визначає сам вищий навчальний заклад за своїми стандартами. Таке навчання завершується екзаменами чи тестом, який складається письмово, усно чи комбіновано.

Створення дисертації високої якості є головною вимогою для отримання PhD. Назва затверджується керівником, а якщо треба, то й закладом вищої освіти, фіксується в офіційних документах аспіранта. Він має також написати анотацію та коротку статтю про дисертацію для участі в засіданнях, де буде аналізуватися його робота. Вона має носити обов’язково самостійний дослідницький характер. Зміст дисертації повинен засвідчувати помітний науковий внесок аспіранта у тему дослідження, оволодіння ним науковою методологією та апаратурою, навички критичного аналізу та співставлень. Віна повинна бути написана як монографія, містити повну бібліографію і мати належні посилання. Її розглядають два рецензенти: один – самого вищого закладу освіти, де вона виконувалась, а другий – певної зовнішньої організації. Рецензію маже робити також науковий керівник.

Рецензенти вільні у вимогах до аспіранта і саме рецензенти можуть дійти висновку, що рівень роботи не відповідає вимогам для PhD, рекомендуючи присудити лише ступінь магістра філософії (MPhil).

Перед захистом дисертація обов’язково повинна експонуватись в бібліотеці вищого навчального закладу для ознайомлення з нею наукової громадськості. Копія анотації публікується у списку захищених дисертацій.

У багатьох країнах існують кілька шляхів руху до наукового ступеня доктора, але у Англії використовується лише описаний варіант, а інших немає. Ступінь доктора еквівалентний нашому ступеню кандидата наук. Поняття доктора наук (як у нас) в Англії не існує [8; c.97].

Другим докторським ступенем у Англії є «вищий докторат» (Higher Doctorate), який присуджується людям, котрі зробили значний внесок у певну царину досліджень на підставі його опублікованих праць.

Другий докторат – це найвищий науковий ступінь в країні. Заклади вищої освіти вирішують можливість його надання лише на підставі багатьох публікацій, які не заперечно свідчать про великий науковий доробок певного визнаного і відомого науковця.

В Англії існує і заочна освіта. В основі програми такого лежить принцип самостійності. . Деякі курси (наприклад, заочна програма при Лондонському університеті) дозволяють студентам будувати навчання за своїм розсудом. Навчальні програми інших вищих шкіл, таких, як Відкритий університет, гнучкі й добре структуровані. Звичайно студент займається вдома, спираючись на цілий ряд спеціально розроблених освітніх пакетів. Допомога викладача здійснюється засобами звичайної або електронної пошти. Для заочної освіти починають застосовуватися й інші засоби комунікації: телебачення, відео, Інтернет. Проте не на всіх курсах готовлять до одержання кваліфікацій, що відповідають національним і міжнародним стандартам. Більше 50 університетів пропонують заочні програми пост-дипломного навчання. Вступні вимоги в різних навчальних закладах різні, але, як правило, необхідний вчений ступінь першого щабля (бакалавр) або її еквівалент.

До начальних закладів заочної освіти належать: Лондонський університет, Відкритий університет, Національний коледж подальшої освіти [26].

Таким чином, ми бачимо, що система вищої освіти Англії має багато відмінностей в порівнянні з нашою. Це пояснюється, в першу чергу, повною автономією вищих навчальних закладів, які мають право на самостійне встановлення навчальних програм, надання дипломів та наукових ступенів. Тьюторська система, якою не дарма пишаються англійські університети, звичайно ж є досить дієвою і практичною, адже незмінним залишається той факт, що англійські випускники вищих навчальних закладів являються одними з кращих у світі, а їх дипломи містять досить академічний характер.

Висновки

Підводячи підсумки нашої роботи хочеться в першу чергу зазначити, що англійська система освіти являється дійсно однією з кращих у світі. Проведені часті реформи та доопрацювання навчальних планів дозволяють їй бути конкурентоспроможною на європейському ринку освіти. Очевидним достоїнством освітньої системи Англії є її виняткова гнучкість. І в школі, і в університеті є можливість за своїм уподобанням вибирати дисципліни і спеціалізацію. Більше того – при бажанні вибрані предмети і напрямки можна замінити.

Такий розвиток освітньої системи Англії обумовлений в першу чергу міцними традиціями даної країни, великою зацікавленість уряду у вихованні і достойному навчанні своїх громадян. Певною мірою ми не можемо відкидати фактор самостійності та індивідуальності навчальних закладів, особливо тих, які надають вищу освіту.

Стосовно етапів розвитку системи освіти Англії в ХІХ – ХХІ ст., то ми б хотіли виділити основні дев’ять:

1. 1894 р. – реформи Д. Брайса (було зроблено крок до централізації закладів середньої освіти та створена так зване Відомство освіти);

2. 1902 р. – прийняття Закону Бальфура (створена державна початкова і середня школи, відкриті граматичні школи; створені місцеві органи народної освіти);

3. 1918 р. – закон Фішера (ведемо безкоштовне навчання в загальноосвітній школі);

4. 1926 р. – зміна системи державної шкільної освіти (загальноосвітня школа була реорганізована на загальну початкову та середню);

5. 1944 р. – закон Батлера (обов’язкове безкоштовне навчання для дітей віком від 5 до 15 років та ведення трьох етапів навчання: початкового, середнього та подальшого);

6. 1957 р. – вводиться система загальної середньої освіти (середня освіта в Англії стала не тільки обов’язковою та безкоштовною, але й загальною);

7. 1988 р. – Закон про реформу освіти (головна його мета – підвищити якість освіти);

8. 1997 – 2001 рр. – епоха освітніх реформ Т. Блера (спрямовані на покращення системи початкової освіти);

9. Сучасність – реформація всієї системи освіти спрямована конкурентоспроможність в Європі.

Характерно, що пріоритет, головним чином, робиться на наданні якісної освіти, котра може задовольнити вимоги англійського суспільства і, в першу чергу, працедавців. Велика увага приділяється питанню особистості та її вихованню, при чому не останню роль в цьому процесі займають батьки, особливо в молодшій та середній школі.

Вивчаючи систему освіти Англії, ми можемо говорити про розгалуженість закладів дошкільної, початкової, середньої та вищої освіти. Не малу роль відіграють школи для дітей з обмеженими можливостями, для яких характерний свій навчальний план та контроль з боку держави.

Таким чином, ми можемо зазначити, що система освіти Англії, хоча й змінювалась та вдосконалювалась, проте залишилась вірною певним традиція і переконанням. І надалі на перше місце ставиться особистість, а провідною метою освіти залишається її розвиток. Така тенденція в першу чергу прослідковується в наявності різноманітних музикальних, балетних, художніх студій, які покликані формувати творчу, ініціативну та разумну людину. Людину ХХІ століття.

Список використаної літератури:

1. Абрамова Т. Чисто английское образование // Народное образование. – 2007. - № 1. – с.200-204.

2. Алексєєва О. В. Сучасні тенденції виховання та освіти в розвинених країнах світу // Педагогіка і психологія. – 2004. - № 3.- с. 119 – 124.

3. Андреева Г. А. Инновационные процессы содержании педагогического образования а Англии // Педагогика. – 2003. - № 6. – с. 97 – 105.

4. Білова В. Етапи реформування шкільної освіти Великої Британії (кінець ХІХ та ХХ ст.) // Рідна школа. – 2005. - № 4 (квітень). – с. 78 – 80.

5. Брайтон С Общество и образование. – М.: Прогресс, 1989. – 197 с.

6. Британская школа меняет имидж, но остаётся верной традициям // За рубежом. – 1999. - № 3. – с. 203 – 206.

7. Быков Д. А. Обучение детей с ограниченными возможностями в США и Великобритании // Педагогика. – 2004. - № 6. – с. 94 – 98.

8. Воскресенская Н.М. Педагогические исследования в Великобритании // Педагогика. – 2004. - № 1. – с. 89 – 99.

9. Демченко О. Співпраця сім’ї і школи у вихованні підростаючого покоління у Великій Британії // Директор школи. – 1999. - № 8 (56). – с.11.

10. Державні освітні стандарти Великої Британії // Директор школи. – 2001. - № 17 (травень). – с. 11 – 13.

11. Іванюк Т. Освітні реформи Великобританії 80 – 90-х р. ХХ ст. // Педагогічна газета. – 2002. - № 1. – С. 7.

12. Інформація про освіту в освіті: Великобританія // Директор школи. – 2002. - № 35 (вересень). – с. 1 – 8 (вкладка);

13. Курдюмова И.М. Местные органы управления образованием в Великобритании // Педагогика. – 1998. - № 7. – с. 111 – 118.

14. Курдюмова И.М. Школьные управляющие советы: опыт Великобритании // Народное образование. – 2002. - № 6. – с. 74 - 78.

15. Курдюмова И.М. Инспектирование школ в Великобритании // Педагогика. – 2001. - № 3. – с. 80 – 85.

16. Локшина О. Підходи до реформування середньої освіти у Великій Британії // Освіта і управління. – 1999. - № 3. – с. 203 – 206.

17. Локшина О. Гекаченко Ю. Система шкільної освіти сполученого королівства Велика Британія та Північна Ірландія // Історія в школі. – 2001. - № 7. – с. 7.

18. Локшина О. Про розвиток шкільної освіти Англії на сучасному етапі // Педагогіка і психологія. – 2001. - № 2. – с. 119 – 127.

19. Новикова А.А. Медиаобразование в англоязычных странах // Педагогика. – 2001. - № 5. – с. 87 – 91.

20. Печатнікова Л. Англійські парадокси // Шкільний світ. – 2005.- № 38 (жовтень). – с. 23 – 24.

21. Ремезовська Н. Національний навчальний план як чинник стандартизації шкільної освіти в Англії та Уельсі // Рідна школа. – 2008. - № 1/2.- с. 76 – 78.

22. Сбруєва А. Досягнення, проблеми та перспективи англійської освітньої реформи (кінець ХХ – початок ХХІ ст.) // Рідна школа. – 2003. - № 6. – с. 73 – 78.

23. Среднее и среднее специальное образование в современной Англии. – К.: Одесса: Вища школа. Главное изд-во, 1985. – 127с.

24. Старовойт С. Особливості сучасної освітньої системи у Великій Британії // Рідна школа. – 2004. - № 1 (січень). – с. 75 – 76.

25. Шортт Д. Моральне та релігійне виховання в школах Англії // Людина і світ. – 2002. - № 10. – с. 39 – 50.

26. www.Wikipebia.ru