Курсовая на тему Аналіз ефективності використання матеріальних активів підприємтсва на прикладі готелю Домус готель
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2014-07-23Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТУРИЗМУ, ЕКОНОМІКИ І ПРАВА
КУРСОВА РОБОТА
НА ТЕМУ: АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ МАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ ПІДПРИЄМСТВА НА ПРИКЛАДІ ГОТЕЛЮ «ДОМУС ГОТЕЛЬ»
КИЇВ-2008
ЗМІСТ КУРСОВОЇ РОБОТИ.
ВСТУП.
Прибуток підприємства, його рентабельність і успіх у конкурентній боротьбі на ринку значно залежить від того, як воно розпорядилося своїм капіталом за весь попередній період діяльності, включаючи аналізований. Під цим мається на увазі створення сприятливих умов праці, впровадження високоефективних засобів праці, прогресивних технологій, рівень механізації й автоматизації виробництва, організації й керування ним. Тому пошук резервів подальшого збільшення ефективності роботи підприємства повинен ґрунтуватися на оцінці показників, що характеризують ці сторони діяльності підприємства.
Витрати сировини, матеріалу, палива, енергії й інших предметів праці мають найбільшу питому вагу в поточних витратах на виробництві в більшості галузей виробничої сфери. Від того, як на підприємстві здійснюється процес матеріально-технічного постачання й контроль над дотриманням режиму економії в кожному підрозділі, на кожному робочому місці, залежать найбільш важливі показники роботи підприємства – обсяг виробництва, його рентабельність, а також фінансовий стан і ліквідність. У процесі фінансово-економічного аналізу роботи підприємства вирішуються завдання, пов'язані з пошуком резервів зниження витрат предметів праці й збільшенням на цій основі обсягів виробництва й кінцевих результатів.
Мета написання цієї курсової роботи – на основі теоретичних положень освоїти методику проведення анализу ефективності використання матеріальних ресурсів на підприємстві. В першій главі роботи освітлено теоретичні аспекти аналізу матеріальних ресурсів підприємства. Також в цій главі приведено низку показників, що характеризують ефективність використання материальних ресурсів на підприємстві. В другій главі приведено аналіз основних показників діяльності готелю «Домус Готель», в тому числі проаналізовано ефективність використання матеріальних ресурсів та розкрито вплив змін матеріаломісткості на показники роботи підприємства.
Третя глава присвячена обгрунтуванню прийняття управлінських рішень з приводу використання матеріальних ресурсів на підприємстві.
1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ АНАЛІЗУ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ МАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ.
1.1. КЛАСИФІКАЦІЯ АКТИВІВ ПІДПРИЄМСТВА.
Для здійснення господарської діяльності кожне підприємство повинно мати у своєму розпорядженні визначене майно, що належить йому на правах власності або володіння. Все майно, яким володіє підприємство і яке відображене в його балансі, називається активами підприємства.
Активи є економічними ресурсами підприємства у формі сукупних майнових цінностей, що використовуються у господарській діяльності з метою одержання прибутку.
Активи підприємства підрозділяються за багатьма класифікаційними ознаками, основними з яких є:
Форма функціонування активів. За цією ознакою виділяють такі види активів:
а) матеріальні активи характеризують активи підприємства, що мають речову (матеріальну) форму. До складу матеріальних активів підприємства належать:
• основні засоби;
• незавершені капітальні вкладення;
• устаткування, призначене до монтажу;
• виробничі запаси сировини та напівфабрикатів;
• запаси малоцінних і швидкозношувальних предметів;
• обсяг незавершеного виробництва;
• запаси готової продукції, призначеної для реалізації;
• інші види матеріальних активів;
б) нематеріальні активи характеризують активи підприємства, що не мають речової форми, але беруть участь у господарській діяльності та приносять прибуток. До цього виду активів підприємства належать:
• придбані підприємством права на користування окремими природними ресурсами;
• патентні права на використання винаходів;
• "ноу-хау" – сукупність технічних, технологічних, управлінських, комерційних та інших знань, що оформлені у вигляді технічної документації, накопиченого виробничого досвіду, що є предметом інновацій, але не запатентованих;
• права на промислові зразки та моделі;
• товарний знак – емблема, малюнок або символ, зареєстровані у встановленому порядку, що служать для відмінності товарів даного виробника від інших аналогічних товарів;
• торгова марка – право на виняткове використання фірмового найменування юридичної особи;
• права на використання комп’ютерних програмних продуктів;
• "гудвіл – різниця між ринковою вартістю підприємства як цілісного майнового комплексу і його балансовою вартістю, яка утворена у зв’язку з можливістю одержання більш високого рівня прибутку (порівняно із середньогалузевим її рівнем) за рахунок використання більш ефективної системи управління на товарному ринку, застосування нових технологій тощо;
• інші аналогічні види майнових цінностей підприємства;
в) фінансові активи характеризують різноманітні фінансові інструменти, що належать підприємству або знаходяться в його володінні.
До фінансових активів підприємства належать:
• грошові активи в національній валюті;
• грошові активи в іноземній валюті;
• дебіторська заборгованість у всіх її формах;
• короткострокові фінансові вкладення;
• довгострокові фінансові вкладення.
Характер участі в господарському процесі та швидкість обороту активів. За цією ознакою активи підприємства підрозділяються на такі види:
а) оборотні (поточні) активи характеризують сукупність майнових цінностей підприємства, що обслуговують поточну виробничо-комерційну (операційну) діяльність і використовуються повністю протягом одного виробничо-комерційного циклу.
У складі оборотних (поточних) активів підприємства виділяють такі елементи:
• виробничі запаси сировини і напівфабрикатів;
• запаси малоцінних і швидкозношувальних предметів;
• обсяг незавершеного виробництва;
• запаси готової продукції, призначеної для реалізації;
• дебіторську заборгованість;
• грошові активи в національній валюті;
• грошові активи в іноземній валюті;
• короткострокові фінансові вкладення;
• витрати майбутніх періодів;
б) необоротні активи характеризують сукупність майнових цінностей підприємства, що багаторазово беруть участь у процесі господарської діяльності та переносять на продукцію використану вартість частинами.
До складу необоротних активів підприємства входять такі види:
• основні засоби;
• нематеріальні активи;
• незавершені капітальні вкладення;
• устаткування, призначене для монтажу;
• довгострокові фінансові вкладення;
• інші види необоротних активів.
Характер обслуговування окремих видів діяльності. За цією ознакою виділяють такі види активів підприємства:
а) операційні активи є сукупністю майнових цінностей, що безпосередньо використовуються у виробничо-комерційній діяльності підприємства з метою одержання операційного прибутку.
До складу операційних активів підприємства належать:
• виробничі основні засоби;
• нематеріальні активи, що обслуговують операційний процес;
• оборотні операційні активи (вся їх сукупність за мінусом короткострокових фінансових вкладень);
б) інвестиційні активи характеризують сукупність майнових цінностей підприємства, пов’язаних із здійсненням його інвестиційної діяльності.
До складу інвестиційних активів підприємства належать:
• незавершені капітальні вкладення;
• устаткування, призначене для монтажу;
• довгострокові фінансові вкладення;
• короткострокові фінансові вкладення.
Характер фінансових джерел формування активів. Відповідно до цієї ознаки розрізняють такі види активів підприємства:
а) валові активи є сукупністю майнових цінностей (активів) підприємства, сформованих за рахунок як власного, так і позикового капіталу;
б) чисті активи характеризують вартісну сукупність майнових цінностей (активів) підприємства, сформованих винятково за рахунок власного його капіталу. Вартість чистих активів підприємства визначається за такою формулою:
ЧА = А – ЗК , де
ЧА – вартість чистих активів підприємства;
А – загальна сума всіх активів підприємства за балансовою вартістю;
ЗК – загальна сума позикового капіталу підприємства, що використовується.
Характер володіння активами. За цією ознакою активи підприємства поділяються на такі два види:
а) власні активи, до яких належать активи підприємства, що знаходяться в постійному його володінні та відображаються в складі його балансу;
б) орендовані активи, до яких належать активи підприємства, що знаходяться в тимчасовому його володінні відповідно до укладених договорів оренди (лізингу).
Ступінь ліквідності активів. Відповідно до цієї ознаки активи підприємства прийнято підрозділяти на такі види:
а) активи в абсолютно ліквідній формі, до яких належать активи, що не потребують реалізації і є готовими засобами платежу.
До складу активів цього виду входять:
б) високоліквідні активи характеризують групу активів підприємства, що швидко можуть бути конвертовані в грошову форму (як правило, у термін до одного місяця) без суттєвих втрат своєї поточної ринкової вартості з метою своєчасного забезпечення платежів за поточними фінансовими зобов’язаннями.
До високоліквідних активів підприємства належать:
• короткострокові фінансові вкладення;
• короткострокова дебіторська заборгованість;
в) середньоліквідні активи, до яких належать активи, що можуть бути конвертовані в грошову форму без суттєвих втрат своєї поточної ринкової вартості терміном від одного до шести місяців.
г) малоліквідні активи, до яких належать активи підприємства, що можуть бути конвертовані в грошову форму без втрат своєї поточної ринкової вартості лише після закінчення значного періоду часу (від півроку і більше).
д) неліквідні активи, до них входять такі види активів підприємства, що самостійно реалізовані бути не можуть (вони можуть бути продані лише в складі цілісного майнового комплексу).
1.2. ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ АКТИВІВ.
На базі розглянутої класифікації формується процес фінансового управління активами підприємства.
Формування активів підприємства пов’язане з трьома основними етапами його розвитку на різних стадіях життєвого циклу:
1. Створення нового підприємства Це найбільш відповідальний етап формування активів, особливо при створенні великих підприємств. Активи, що формуються на цьому етапі, визначають потребу в стартовому капіталі, умови отримання прибутку, швидкість обороту цих активів, рівень їхньої ліквідності тощо.
2. Розширення, реконструкція та модернізація діючого підприємства. Цей етап формування активів підприємства можна розглядати як постійний процес його розвитку в розрізі основних стадій його життєвого циклу. Розширення і відновлення складу активів діючого підприємства здійснюється відповідно до стратегічних завдань його розвитку з урахуванням можливостей формування інвестиційних ресурсів.
3. Формування нових структурних одиниць діючого підприємства, наприклад, дочірніх підприємств, філій тощо. Цей процес може здійснюватися шляхом формування нових структурних майнових комплексів за рахунок нового будівництва або придбання готової сукупності активів у формі цілісного майнового комплексу. Варіантами такого придбання є приватизація діючого державного підприємства, купівля збанкрутілого підприємства тощо.
Другий і третій етапи формування активів є формою інвестиційної діяльності діючого підприємства.
Для забезпечення ефективної діяльності підприємства в майбутньому періоді процес формування його активів повинен носити цілеспрямований характер. Основною метою формування активів підприємства є виявлення і задоволення потреби в окремих їхніх видах для забезпечення операційного процесу, а також оптимізація їх складу для забезпечення умов ефективної господарської діяльності.
З урахуванням цієї мети процес формування активів підприємства будується на основі таких принципів:
1. Урахування найближчих перспектив розвитку операційної діяльності та форм її диверсифікації.
2. Забезпечення відповідності обсягу і структури активів, що формуються до обсягу, і структури виробництва і збуту продукції.
3. Забезпечення оптимальності складу активів з позицій ефективності господарської діяльності.
4. Забезпечення умов прискорення обороту активів у процесі їх використання.
5. Вибір найбільш прогресивних видів активів з позицій забезпечення росту ринкової вартості підприємства.
Формування активів підприємства в період його створення підпорядковане, в першу чергу, завданням розвитку його операційної діяльності. При цьому варто мати на увазі, що за умови правильного вибору підприємством своєї ринкової ніші на початкових стадіях життєвого циклу підприємства, обсяг операційної діяльності зростає досить високими темпами. У зв’язку з тим, що активи підприємства формуються на початковій стадії, воно повинно мати у своєму розпорядженні визначений резервний їх потенціал, що забезпечує можливості приросту продукції і диверсифікації операційної діяльності в найближчому майбутньому періоді.
2. Забезпечення відповідності обсягу і структури активів, що формуються, до обсягу, структури виробництва і збуту продукції.
Така відповідність повинна забезпечуватися в процесі розробки бізнес-плану створення нового підприємства шляхом визначення потреби в окремих видах активів.
Склад активів новоствореного підприємства має ряд відмінних рис:
а) у складі необоротних активів підприємства на стадії його створення практично повністю відсутні довгострокові фінансові вкладення – вони формуються у процесі наступної інвестиційної його діяльності;
б) у складі оборотних активів підприємства на початковій стадії їх формування практично повністю відсутня дебіторська заборгованість у зв’язку з тим, що господарська діяльність ще не розпочиналася. Крім того, до мінімуму зведені, а в більшості випадків – цілком відсутні, короткострокові фінансові вкладення.
Таким чином, розрахунок потреби в активах для новостворюваного підприємства здійснюється в розрізі таких їх видів:
• основних засобів;
• нематеріальних активів;
• запасів товарно-матеріальних цінностей, що забезпечують виробничу діяльність;
• грошових активів;
• інших видів активів.
Потреба в основних засобах розраховується за окремими групами:
а) виробничі будівлі та споруди;
б) машини й устаткування, що використовуються у виробничому технологічному процесі;
в) машини й устаткування, що використовуються в процесі управління операційною діяльністю.
На першому етапі визначається потреба в окремих видах машин і устаткування, що використовуються у виробничому технологічному процесі. Формула розрахунку цієї потреби має такий вигляд:
Пу = QUOTE 
, де
Пу – потреба у виробничому устаткуванні конкретного виду;
ОВ – плановий обсяг виробництва продукції, що потребує використання даного виду устаткування;
ПРе – експлуатаційна продуктивність даного виду устаткування (нормативний обсяг виробництва продукції з розрахунку на одиницю устаткування);
Во – вартість одиниці цього виду устаткування; КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТУРИЗМУ, ЕКОНОМІКИ І ПРАВА
КУРСОВА РОБОТА
НА ТЕМУ: АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ МАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ ПІДПРИЄМСТВА НА ПРИКЛАДІ ГОТЕЛЮ «ДОМУС ГОТЕЛЬ»
КИЇВ-2008
ЗМІСТ КУРСОВОЇ РОБОТИ.
| Стор. | |||
| Вступ | 3 | ||
| 1. | Теоретичні аспекти аналізу ефективності використання матеріальних активів | ||
| 1.1. | Класифікація активів підприємств | 4 | |
| 1.2. | Процес формування активів | 7 | |
| 1.3. | Економічна сутність матеріальних активів підприємства | 11 | |
| 1.4. | Система показників, що характеризують ефективність використання матеріальних активів | 13 | |
| 2. | Аналіз ефективності використання матеріальних активів на прикладі готелю «Домус Готель» | ||
| 2.1. | Загальна характеристика готелю | 19 | |
| 2.2. | Аналіз ефективності використання матеріальних активів | 20 | |
| 2.3. | Вплив зміни матеріаломісткості на показники роботи пілприємства | 25 | |
| 3. | Напрями поліпшення ефективності використання матеріальних активів | 28 | |
| 3.1. | Обгрунтування конкретних управлінських рішень | 28 | |
| 3.2. | Нормування оборотних коштів за сировиною та конкретними матеріалами | 32 | |
| Висновок | 40 | ||
| Перелік використаної літератури | 41 |
Прибуток підприємства, його рентабельність і успіх у конкурентній боротьбі на ринку значно залежить від того, як воно розпорядилося своїм капіталом за весь попередній період діяльності, включаючи аналізований. Під цим мається на увазі створення сприятливих умов праці, впровадження високоефективних засобів праці, прогресивних технологій, рівень механізації й автоматизації виробництва, організації й керування ним. Тому пошук резервів подальшого збільшення ефективності роботи підприємства повинен ґрунтуватися на оцінці показників, що характеризують ці сторони діяльності підприємства.
Витрати сировини, матеріалу, палива, енергії й інших предметів праці мають найбільшу питому вагу в поточних витратах на виробництві в більшості галузей виробничої сфери. Від того, як на підприємстві здійснюється процес матеріально-технічного постачання й контроль над дотриманням режиму економії в кожному підрозділі, на кожному робочому місці, залежать найбільш важливі показники роботи підприємства – обсяг виробництва, його рентабельність, а також фінансовий стан і ліквідність. У процесі фінансово-економічного аналізу роботи підприємства вирішуються завдання, пов'язані з пошуком резервів зниження витрат предметів праці й збільшенням на цій основі обсягів виробництва й кінцевих результатів.
Мета написання цієї курсової роботи – на основі теоретичних положень освоїти методику проведення анализу ефективності використання матеріальних ресурсів на підприємстві. В першій главі роботи освітлено теоретичні аспекти аналізу матеріальних ресурсів підприємства. Також в цій главі приведено низку показників, що характеризують ефективність використання материальних ресурсів на підприємстві. В другій главі приведено аналіз основних показників діяльності готелю «Домус Готель», в тому числі проаналізовано ефективність використання матеріальних ресурсів та розкрито вплив змін матеріаломісткості на показники роботи підприємства.
Третя глава присвячена обгрунтуванню прийняття управлінських рішень з приводу використання матеріальних ресурсів на підприємстві.
1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ АНАЛІЗУ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ МАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ.
1.1. КЛАСИФІКАЦІЯ АКТИВІВ ПІДПРИЄМСТВА.
Для здійснення господарської діяльності кожне підприємство повинно мати у своєму розпорядженні визначене майно, що належить йому на правах власності або володіння. Все майно, яким володіє підприємство і яке відображене в його балансі, називається активами підприємства.
Активи є економічними ресурсами підприємства у формі сукупних майнових цінностей, що використовуються у господарській діяльності з метою одержання прибутку.
Активи підприємства підрозділяються за багатьма класифікаційними ознаками, основними з яких є:
Форма функціонування активів. За цією ознакою виділяють такі види активів:
а) матеріальні активи характеризують активи підприємства, що мають речову (матеріальну) форму. До складу матеріальних активів підприємства належать:
• основні засоби;
• незавершені капітальні вкладення;
• устаткування, призначене до монтажу;
• виробничі запаси сировини та напівфабрикатів;
• запаси малоцінних і швидкозношувальних предметів;
• обсяг незавершеного виробництва;
• запаси готової продукції, призначеної для реалізації;
• інші види матеріальних активів;
б) нематеріальні активи характеризують активи підприємства, що не мають речової форми, але беруть участь у господарській діяльності та приносять прибуток. До цього виду активів підприємства належать:
• придбані підприємством права на користування окремими природними ресурсами;
• патентні права на використання винаходів;
• "ноу-хау" – сукупність технічних, технологічних, управлінських, комерційних та інших знань, що оформлені у вигляді технічної документації, накопиченого виробничого досвіду, що є предметом інновацій, але не запатентованих;
• права на промислові зразки та моделі;
• товарний знак – емблема, малюнок або символ, зареєстровані у встановленому порядку, що служать для відмінності товарів даного виробника від інших аналогічних товарів;
• торгова марка – право на виняткове використання фірмового найменування юридичної особи;
• права на використання комп’ютерних програмних продуктів;
• "гудвіл – різниця між ринковою вартістю підприємства як цілісного майнового комплексу і його балансовою вартістю, яка утворена у зв’язку з можливістю одержання більш високого рівня прибутку (порівняно із середньогалузевим її рівнем) за рахунок використання більш ефективної системи управління на товарному ринку, застосування нових технологій тощо;
• інші аналогічні види майнових цінностей підприємства;
в) фінансові активи характеризують різноманітні фінансові інструменти, що належать підприємству або знаходяться в його володінні.
До фінансових активів підприємства належать:
• грошові активи в національній валюті;
• грошові активи в іноземній валюті;
• дебіторська заборгованість у всіх її формах;
• короткострокові фінансові вкладення;
• довгострокові фінансові вкладення.
Характер участі в господарському процесі та швидкість обороту активів. За цією ознакою активи підприємства підрозділяються на такі види:
а) оборотні (поточні) активи характеризують сукупність майнових цінностей підприємства, що обслуговують поточну виробничо-комерційну (операційну) діяльність і використовуються повністю протягом одного виробничо-комерційного циклу.
У складі оборотних (поточних) активів підприємства виділяють такі елементи:
• виробничі запаси сировини і напівфабрикатів;
• запаси малоцінних і швидкозношувальних предметів;
• обсяг незавершеного виробництва;
• запаси готової продукції, призначеної для реалізації;
• дебіторську заборгованість;
• грошові активи в національній валюті;
• грошові активи в іноземній валюті;
• короткострокові фінансові вкладення;
• витрати майбутніх періодів;
б) необоротні активи характеризують сукупність майнових цінностей підприємства, що багаторазово беруть участь у процесі господарської діяльності та переносять на продукцію використану вартість частинами.
До складу необоротних активів підприємства входять такі види:
• основні засоби;
• нематеріальні активи;
• незавершені капітальні вкладення;
• устаткування, призначене для монтажу;
• довгострокові фінансові вкладення;
• інші види необоротних активів.
Характер обслуговування окремих видів діяльності. За цією ознакою виділяють такі види активів підприємства:
а) операційні активи є сукупністю майнових цінностей, що безпосередньо використовуються у виробничо-комерційній діяльності підприємства з метою одержання операційного прибутку.
До складу операційних активів підприємства належать:
• виробничі основні засоби;
• нематеріальні активи, що обслуговують операційний процес;
• оборотні операційні активи (вся їх сукупність за мінусом короткострокових фінансових вкладень);
б) інвестиційні активи характеризують сукупність майнових цінностей підприємства, пов’язаних із здійсненням його інвестиційної діяльності.
До складу інвестиційних активів підприємства належать:
• незавершені капітальні вкладення;
• устаткування, призначене для монтажу;
• довгострокові фінансові вкладення;
• короткострокові фінансові вкладення.
Характер фінансових джерел формування активів. Відповідно до цієї ознаки розрізняють такі види активів підприємства:
а) валові активи є сукупністю майнових цінностей (активів) підприємства, сформованих за рахунок як власного, так і позикового капіталу;
б) чисті активи характеризують вартісну сукупність майнових цінностей (активів) підприємства, сформованих винятково за рахунок власного його капіталу. Вартість чистих активів підприємства визначається за такою формулою:
ЧА = А – ЗК , де
ЧА – вартість чистих активів підприємства;
А – загальна сума всіх активів підприємства за балансовою вартістю;
ЗК – загальна сума позикового капіталу підприємства, що використовується.
Характер володіння активами. За цією ознакою активи підприємства поділяються на такі два види:
а) власні активи, до яких належать активи підприємства, що знаходяться в постійному його володінні та відображаються в складі його балансу;
б) орендовані активи, до яких належать активи підприємства, що знаходяться в тимчасовому його володінні відповідно до укладених договорів оренди (лізингу).
Ступінь ліквідності активів. Відповідно до цієї ознаки активи підприємства прийнято підрозділяти на такі види:
а) активи в абсолютно ліквідній формі, до яких належать активи, що не потребують реалізації і є готовими засобами платежу.
До складу активів цього виду входять:
б) високоліквідні активи характеризують групу активів підприємства, що швидко можуть бути конвертовані в грошову форму (як правило, у термін до одного місяця) без суттєвих втрат своєї поточної ринкової вартості з метою своєчасного забезпечення платежів за поточними фінансовими зобов’язаннями.
До високоліквідних активів підприємства належать:
• короткострокові фінансові вкладення;
• короткострокова дебіторська заборгованість;
в) середньоліквідні активи, до яких належать активи, що можуть бути конвертовані в грошову форму без суттєвих втрат своєї поточної ринкової вартості терміном від одного до шести місяців.
г) малоліквідні активи, до яких належать активи підприємства, що можуть бути конвертовані в грошову форму без втрат своєї поточної ринкової вартості лише після закінчення значного періоду часу (від півроку і більше).
д) неліквідні активи, до них входять такі види активів підприємства, що самостійно реалізовані бути не можуть (вони можуть бути продані лише в складі цілісного майнового комплексу).
1.2. ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ АКТИВІВ.
На базі розглянутої класифікації формується процес фінансового управління активами підприємства.
Формування активів підприємства пов’язане з трьома основними етапами його розвитку на різних стадіях життєвого циклу:
1. Створення нового підприємства Це найбільш відповідальний етап формування активів, особливо при створенні великих підприємств. Активи, що формуються на цьому етапі, визначають потребу в стартовому капіталі, умови отримання прибутку, швидкість обороту цих активів, рівень їхньої ліквідності тощо.
2. Розширення, реконструкція та модернізація діючого підприємства. Цей етап формування активів підприємства можна розглядати як постійний процес його розвитку в розрізі основних стадій його життєвого циклу. Розширення і відновлення складу активів діючого підприємства здійснюється відповідно до стратегічних завдань його розвитку з урахуванням можливостей формування інвестиційних ресурсів.
3. Формування нових структурних одиниць діючого підприємства, наприклад, дочірніх підприємств, філій тощо. Цей процес може здійснюватися шляхом формування нових структурних майнових комплексів за рахунок нового будівництва або придбання готової сукупності активів у формі цілісного майнового комплексу. Варіантами такого придбання є приватизація діючого державного підприємства, купівля збанкрутілого підприємства тощо.
Другий і третій етапи формування активів є формою інвестиційної діяльності діючого підприємства.
Для забезпечення ефективної діяльності підприємства в майбутньому періоді процес формування його активів повинен носити цілеспрямований характер. Основною метою формування активів підприємства є виявлення і задоволення потреби в окремих їхніх видах для забезпечення операційного процесу, а також оптимізація їх складу для забезпечення умов ефективної господарської діяльності.
З урахуванням цієї мети процес формування активів підприємства будується на основі таких принципів:
1. Урахування найближчих перспектив розвитку операційної діяльності та форм її диверсифікації.
2. Забезпечення відповідності обсягу і структури активів, що формуються до обсягу, і структури виробництва і збуту продукції.
3. Забезпечення оптимальності складу активів з позицій ефективності господарської діяльності.
4. Забезпечення умов прискорення обороту активів у процесі їх використання.
5. Вибір найбільш прогресивних видів активів з позицій забезпечення росту ринкової вартості підприємства.
Формування активів підприємства в період його створення підпорядковане, в першу чергу, завданням розвитку його операційної діяльності. При цьому варто мати на увазі, що за умови правильного вибору підприємством своєї ринкової ніші на початкових стадіях життєвого циклу підприємства, обсяг операційної діяльності зростає досить високими темпами. У зв’язку з тим, що активи підприємства формуються на початковій стадії, воно повинно мати у своєму розпорядженні визначений резервний їх потенціал, що забезпечує можливості приросту продукції і диверсифікації операційної діяльності в найближчому майбутньому періоді.
2. Забезпечення відповідності обсягу і структури активів, що формуються, до обсягу, структури виробництва і збуту продукції.
Така відповідність повинна забезпечуватися в процесі розробки бізнес-плану створення нового підприємства шляхом визначення потреби в окремих видах активів.
Склад активів новоствореного підприємства має ряд відмінних рис:
а) у складі необоротних активів підприємства на стадії його створення практично повністю відсутні довгострокові фінансові вкладення – вони формуються у процесі наступної інвестиційної його діяльності;
б) у складі оборотних активів підприємства на початковій стадії їх формування практично повністю відсутня дебіторська заборгованість у зв’язку з тим, що господарська діяльність ще не розпочиналася. Крім того, до мінімуму зведені, а в більшості випадків – цілком відсутні, короткострокові фінансові вкладення.
Таким чином, розрахунок потреби в активах для новостворюваного підприємства здійснюється в розрізі таких їх видів:
• основних засобів;
• нематеріальних активів;
• запасів товарно-матеріальних цінностей, що забезпечують виробничу діяльність;
• грошових активів;
• інших видів активів.
Потреба в основних засобах розраховується за окремими групами:
а) виробничі будівлі та споруди;
б) машини й устаткування, що використовуються у виробничому технологічному процесі;
в) машини й устаткування, що використовуються в процесі управління операційною діяльністю.
На першому етапі визначається потреба в окремих видах машин і устаткування, що використовуються у виробничому технологічному процесі. Формула розрахунку цієї потреби має такий вигляд:
Пу = QUOTE
, де Пу – потреба у виробничому устаткуванні конкретного виду;
ОВ – плановий обсяг виробництва продукції, що потребує використання даного виду устаткування;
ПРе – експлуатаційна продуктивність даного виду устаткування (нормативний обсяг виробництва продукції з розрахунку на одиницю устаткування);
ВУ – вартість установки даного виду устаткування.
На другому етапі визначається потреба в окремих видах машин і устаткування, що використовуються у процесі управління операційною діяльністю (офісні меблі, електронно-обчислювальні машини, засоби зв’язку тощо).
На третьому етапі визначається потреба в будівлях для здійснення безпосереднього виробничого процесу і розміщення персоналу управління.
Потреба в нематеріальних активах визначається виходячи з технології, що використовується для здійснення операційного процесу.
При визначенні вартісного обсягу необоротних операційних активів, необхідних підприємству, враховується форма задоволення потреби в окремих їх видах: придбання у власність, фінансова або оперативна оренда.
Потреба в запасах товарно-матеріальних цінностей розраховується диференційовано в розрізі таких їх видів:
а) потреба в оборотному капіталі, що авансується в запаси сировини і матеріалів;
б) потреба в оборотному капіталі, що авансується в запаси готової продукції (для промислових підприємств);
в) потреба в оборотному капіталі, що авансується в запаси товарів (для торгових підприємств).
Потреба в оборотному капіталі, що авансується в запаси товарно-матеріальних цінностей кожного виду, визначається шляхом множення одноденної їхньої витрати на норму запасу в днях. Норми запасів товарно-матеріальних цінностей кожного виду встановлюються кожним підприємством самостійно виходячи з галузевих та інших особливостей його господарської діяльності. Для нових підприємств ці норми включаються до складу показників бізнес-плану.
Для усереднених розрахунків у закордонній практиці при розробці бізнес-планів застосовують такі стандартні норми запасів: сировини та матеріалів – 3 місяці (90 днів); готової продукції – 1 місяць (30 днів); товарів, що реалізуються підприємствами торгівлі, – 2 місяці (60 днів).
Потреба в інших активах установлюється методом прямого розрахунку за окремими їх різновидами з урахуванням особливостей створюваного підприємства. Розрахунок потреби в інших активах здійснюється окремо з необоротних і оборотних активів.
На основі проведених розрахунків визначається загальна потреба у необоротних і оборотних активах новостворюваного підприємства. Потреба у необоротних активах розраховується шляхом підсумовування потреби в основних засобах, нематеріальних активах та інших видах необоротних активів. Відповідно, потреба в оборотних активах визначається шляхом підсумовування потреби в запасах товарно-матеріальних цінностей, грошових активів та інших видів оборотних активів.
1.3. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ МАТЕРІАЛЬНИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА.
Для забезпечення процесу виробництва кожне підприємство повинне мати в своєму розпорядженні певну суму оборотних коштів. Оборотні кошти – це наявні засоби і їх замінники, рахунки дебіторів і складські запаси, які конвертуються в гроші протягом року. Оборотні кошти функціонують у сфері виробництва і сфері звернення. У сфері виробництва знаходяться виробничі запаси, незавершене виробництво і витрати майбутніх періодів. Вони повністю переносять свою вартість на проведену готову продукцію і в процесі виробництва зазнають зміни натуральної форми. У сфері звернення знаходяться готова продукція на складі підприємства; продукція, відвантажена покупцеві, але ще не сплачена їм; грошові кошти підприємства на розрахунковому рахунку в банці і у власній касі, а також засоби в розрахунках. Речовинні елементи оборотних коштів споживаються в кожному виробничому циклі. Вони повністю втрачають свою натуральну форму, тому цілком включаються у вартість виготовленої продукції. Елементи оборотних коштів є частиною безперервного потоку господарських операцій. Покупка товарно-матеріальних цінностей приводить до збільшення виробничих запасів і кредиторської заборгованості; виробництво веде до зростання готової продукції; реалізація веде до зростання дебіторської заборгованості і грошових коштів в касі і на розрахунковому рахунку. Цей цикл операцій багато разів повторюється і у результаті зводиться до грошових надходжень і грошових платежів. Період часу, протягом якого здійснюється оборот грошових коштів, є тривалість виробничо-комерційного циклу. Склад і структура оборотних коштів підприємства визначається наступними основними чинниками:
– характером продукції, що випускається;
– особливостями добувної і оброблювальної промисловості;
– структурою витрат на виробництві;
– технологічними і організаційними умовами виробництва в роботі кожного підприємства;
– умовами матеріально-технічного забезпечення і збуту готовій продукції, а також системою і формами розрахунків. Значне місце у складі оборотних коштів займають виробничі запаси. Вони складають до 50% товарно-матеріальних цінностей підприємств України. Від того, як на підприємстві здійснюється процес матеріально-технічного постачання і контроль за дотриманням режиму економії в кожному підрозділі, на кожному робочому місці, залежать найбільш важливі показники роботи підприємства – об'єм виробництва, його рентабельність, а також фінансовий стан і ліквідність. В процесі фінансово-економічного аналізу роботи підприємства вирішуються завдання, пов'язані з пошуком резервів зниження витрат предметів праці і збільшенням на цій основі об'ємів виробництва і кінцевих результатів: – аналіз якості розрахунків, які здійснюють відповідні функціональні підрозділи підприємства, з метою виявлення потреби в матеріальних ресурсах, включаючи аналіз якості норм витрати сировини, матеріалів, енергоносіїв на виробництво продукції; – оцінка діяльності служб матеріально-технічного постачання з погляду безперебійності забезпечення виробництва всіма необхідними видами матеріальних ресурсів і економії фінансових ресурсів на створення складських запасів; – аналіз чинника матеріаломісткості продукції; – виявлення резервів зниження матеріальних витрат за рахунок впровадження прогресивних норм, ресурсозберігаючих технологій, зменшення непродуктивних витрат, відходів; – підрахунок впливу впровадження режиму економії матеріальних ресурсів на кількісні і якісні показники діяльності підприємства. Пошук варіантів економії і раціонального використання матеріальних ресурсів складає основний зміст аналізу. Основні етапи аналізу використання матеріальних ресурсів:
1. Оцінка ефективності використання матеріальних ресурсів.
2. Оцінка впливу ефективності використання матеріальних ресурсів на величину матеріальних витрат.
3. Аналіз забезпеченості підприємства матеріальними ресурсами.
4. Аналіз обґрунтованості норм витрати матеріальних ресурсів.
5. Обґрунтування оптимальної потреби в матеріальних ресурсах.
1.4. СИСТЕМА ПОКАЗНИКІВ, ЩО ХАРАКТЕРИЗУЮТЬ ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ МАТЕРІАЛЬНИХ РЕСУРСІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ.
Всемірне поліпшення використання матеріальних ресурсів – одне з важливіших завдань промислових підприємств. Чим краще використовуються сировина, паливо, допоміжні матеріали, тим менше їх витрачається для вироблення певної кількості продукції, тим самим створюється можливість збільшити об'єм виробництва промислової продукції. Витрата матеріальних ресурсів є їх виробниче споживання. Витрата на виробництво охоплює всю кількість матеріальних ресурсів, витрачених підприємством безпосередньо на виконання програми по випуску продукції. Витрачання матеріальних ресурсів здійснюється також на ремонтні потреби, обслуговування внутрізаводського транспорту, забезпечення підсобного господарства, культурно-побутові потреби. Споживання матеріальних ресурсів характеризується їх загальною і питомою витратою. Загальна витрата матеріальних ресурсів – це споживання окремих видів або разом узятих матеріальних ресурсів на виконання всієї виробничої програми в звітному періоді. Загальна витрата матеріальних ресурсів враховується в натуральному виразі; сумарна витрата різних видів матеріальних ресурсів – у вартісному виразі. Питомою витратою m конкретного виду ресурсів називається їх середня витрата на одиницю проведеної придатної продукції. Її визначають діленням всієї кількості матеріальних ресурсів, витрачених на виробництво даної продукції в звітному періоді МР, на кількість придатних одиниць цієї продукції Q: m1 = МР / Q. Можна також розрахувати питому витрату матеріальних ресурсів на одиницю споживчої властивості однотипної продукції m’ по формулі: m’ = (Ʃ m1*q1 ) /Q1, де m1 – питома витрата матеріальних ресурсів на одиницю продукції; q1 – кількість одиниць даної продукції, виробленої в даному періоді; Q1 – загальний об'єм споживчої властивості продукції, виробленої в звітному періоді. Необхідність систематичного виявлення і мобілізації резервів зниження матеріальних витрат і матеріаломісткості продукції передбачає застосування в аналізі системи показників, що всесторонньо характеризує ефективність використання матеріальних ресурсів і що дозволяє планувати, враховувати і аналізувати результати роботи підприємств, об'єднань і галузей промисловості в області зниження матеріаломісткості продукції. Для характеристики ефективності використання матеріальних ресурсів застосовується система узагальнюючих і приватних показників. До узагальнюючих показників відносяться матеріаломісткість; матеріаловіддача; коефіцієнт співвідношення темпів зростання об'єму виробництва і матеріальних витрат; питома вага матеріальних витрат в собівартості продукції; коефіцієнт використання матеріалів. Матеріаломісткість продукції є величиною витрат матеріальних ресурсів на виробництво одиниці продукції або робіт. Це визначення в найзагальнішому вигляді характерний для будь-якого рівня управління. Матеріаломісткість товарної продукції є узагальнюючим вартісним показником і представляє величину матеріальних витрат на одну гривню товарної продукції підприємства, об'єднання, підгалузі, галузі: ММ = Мвитр / ВП, де ММ – матеріаломісткість продукції; МВ – матеріальні витрати на виробництво продукції; ВП – вартість виробленої продукції. Матеріаловіддача визначається діленням вартості проведеної продукції на суму матеріальних витрат. Цей показник характеризує віддачу матеріалів, тобто скільки вироблено продукції з кожної гривні спожитих матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів, палива, енергії і т.д.): МВ = ВП / Мвитр. Коефіцієнт співвідношення темпів зростання об'ємів виробництва і матеріальних витрат визначається відношенням індексу валової або товарної продукції до індексу матеріальних витрат. Він характеризує у відносному виразі динаміку матеріаловіддачі і одночасно розкриває чинники її зростання. Питома вага матеріальних витрат в собівартості продукції обчислюється відношенням суми матеріальних витрат до повної собівартості проведеної продукції. Динаміка цього показника характеризує зміну матеріаломісткості продукції. Коефіцієнт матеріальних витрат є відношення фактичної суми матеріальних витрат до планової, перерахованої на фактичний об'єм випущеної продукції. Він показує, наскільки економно використовуються матеріали в процесі виробництва, чи немає їх перевитрати в порівнянні зі встановленими нормами. Якщо коефіцієнт більше одиниці, то це свідчить про перевитрату матеріальних ресурсів на виробництво продукції, і навпаки, якщо менше одиниці, то матеріальних ресурсів використовувалися економніше. До узагальнюючих показників також відноситься прибуток на гривню матеріальних витрат – це найбільш узагальнюючий показник ефективності використання матеріальних ресурсів. Визначається діленням суми отриманого прибутку від основної діяльності на суму матеріальних витрат. Підвищення рівня цього показника позитивно характеризує роботу підприємства. В процесі аналізу необхідно вивчити динаміку даного показника, виконання плану по його рівню, провести міжгосподарські порівняння і встановити чинники зміни його величини. У економічній літературі рекомендується декілька методик аналізу узагальнюючих показників, заснованих на різних типах систем чинників. Найбільш об'єктивну оцінку використання матеріальних ресурсів дає показник матеріаломісткості. Матеріаломісткість визначає суму матеріальних витрат: зростання матеріаломісткості збільшує суму матеріальних витрат, зниження матеріаломісткості – зменшує. Матеріальних витрат при калькуляції собівартості продукції враховуються як прямим шляхом (у статті «Сировина і матеріали»), так і в комплексних статтях витрат (витрати на зміст і експлуатацію устаткування, цехові і загальнозаводські). У зв'язку з цим їх називають прямими і загальними. Підвищення ефективності використання матеріальних ресурсів обумовлює скорочення матеріальних витрат на виробництво продукції, зниження її собівартості і зростання прибули. Аналіз матеріаломісткості проводиться по адитивній, кратній або мультиплікативній системі чинника. Побудова моделей чинників здійснюється на основі формули визначення матеріаломісткості, причому сама формула розрахунку не може розглядатися як система чинника. Одна з моделей чинників, отримана прийомом розширення, розглядає зміну матеріаломісткості ресурсів залежно від матеріаломісткості за прямими витратами (Ммпр) і коефіцієнта співвідношення загальних і прямих витрат (Кспіввідн.): ММ = МВ / ВП = (Мвпр / ВП) * (МВ / Мвпр) = ММпр * Кспіввідн.. Для вивчення впливу чинників на матеріаломісткість можна використовувати будь-які методи (ланцюгових підстановок, абсолютних різниць, логарифмічний і ін.) Матеріаломісткість за прямими матеріальними витратами ММпр і коефіцієнт співвідношення витрат Кспіввідн. – чинники першого порядку. Чинниками другого порядку, що впливають на матеріаломісткість продукції, є: – структура продукції (збільшення частки матеріаломісткої продукції приводить до збільшення загальної матеріаломісткості); – рівень матеріальних витрат на окремі вироби, або питома матеріаломісткість; – ціни на матеріали і відпускні ціни на продукцію. Приватні показники матеріаломісткості застосовуються для характеристики ефективності використання окремих видів матеріальних ресурсів ( металоємність, паливовоємність, енергоємність і ін.), а також для характеристики рівня матеріаломісткості окремих виробів (відношення вартості всіх спожитих матеріалів на одиницю продукції до її оптової ціни). За допомогою приватних показників матеріаломісткості аналізується зміна загальній матеріаломісткості товарної продукції під впливом структурного зрушення в споживанні матеріальних ресурсів (сировини, палива і ін.). Питома матеріаломісткість може бути обчислена як у вартісному виразі, так і в натуральному або умовно-натуральному виразі (відношенні кількості або маси витрачених матеріальних ресурсів на виробництво i-виду продукції до кількості випущеної продукції цього вигляду). В процесі аналізу фактичний рівень показників ефективності використання матеріалів порівнюють з плановим, вивчають їх динаміку і причини зміни (мал. 1.1), а також вплив на об'єм виробництва продукції. Матеріаломісткість, так само як і матеріаловіддача, залежить від об'єму валової (товарною) продукції і суми матеріальних витрат на її виробництво. У свою чергу об'єм валової (товарною) продукції у вартісному виразі може змінитися за рахунок кількості проведеної продукції, її структури і рівня відпускних цін. Сума матеріальних витрат також залежить від об'єму проведеної продукції, її структури, витрати матеріалів на одиницю продукції і вартості матеріалів. У результаті загальна матеріаломісткість залежить від структури проведеної продукції, норми витрати матеріалів на одиницю продукції, цін на матеріальні ресурси і відпускних цін на продукцію.
| Загальна матеріаловіддача або матеріалоємність | |||||||||||
| Структура виробництва продукції | Приватна матеріалоємність i-х видів продукції | ||||||||||
| Питома матеріалоємність i-х видів продукції | Ціни на продукцію | ||||||||||
| Кількість використаних матеріалів на виробництво одиниці продукції | Ціни на сировину та матеріали | ||||||||||
| Прогресивність норм витрати матеріалів | Ціна придбання | Інфляційні процеси | |||||||||
| Зміни норм витрати | Рецептура сировини | Ринки сировини | |||||||||
| Якість сировини и матеріалів | Заготівельні витрати | Якість сировини | |||||||||
| Відходи та втрати сировини и матеріалів | Транспортні витрати | ||||||||||
| Відстань перевозки | |||||||||||
| Техніка и технологія виробництва | |||||||||||
| Вид транспорту | |||||||||||
| Тарифи на послуги транспорту | |||||||||||
Приватна матеріаломісткість продукції (ЧМЕi), у свою чергу, залежить від питомої матеріаломісткості продукції (УМЕi) (вартості витрачених матеріалів на одиницю продукції) і рівня відпускних цін на продукцію (ЦПi), для розрахунку впливу яких використовується спосіб ланцюгових підстановок або інтегральний метод: ЧМЕi = УМЕi / ЦПi
Питома матеріаломісткість виробів залежить від кількості (маси) витрачених матеріальних ресурсів на випуск виробу (УРi) і їх вартості (ЦМi): УМЕi = Ʃ(УРi * ЦМi) Витрата матеріальних ресурсів на одиницю продукції може змінюватися за рахунок якості матеріалів, заміни одного виду матеріалів іншим, техніка і технології виробництва, організації матеріально-технічного постачання і виробництва, зміни норм витрати, відходів і втрат і т.д. Вартість сировини і матеріалів залежить також від їх якості, внутрішньогрупової структури, ринків сировини, зростання цін на них у зв'язку з інфляцією, транспортний-заготовчих витрат і інших чинників. Їх вплив на рівень матеріаломісткості можна визначити таким чином: ƩММxi = ƩМВxi / Впф, де Ʃ ММxi – абсолютний приріст матеріаломісткості за рахунок i-го чинника; Ʃ МВxi – абсолютний приріст матеріальних витрат за рахунок i-го чинника. Основна увага приділяється вивченню причин зміни питомої витрати сировини на одиницю продукції і пошуку резервів його скорочення. Рівень забезпеченості підприємства сировиною і матеріалами визначається порівнянням фактичної кількості купленої сировини з їх плановою потребою. Необхідно також перевірити забезпеченість потреби в завезенні матеріальних ресурсів договорами на їх постачання і фактичне їх виконання. Перевіряється також якість отриманих матеріалів від постачальників, відповідність їх стандартам, технічним умовам і умовам договору і у випадках їх порушення пред'являються претензії постачальникам. Особлива увага приділяється перевірці виконання постачань матеріалів, виділених підприємству по держзамовленню, і кооперованих постачань. Велике значення надається виконанню плану за термінами постачання матеріалів (ритмічності). Порушення термінів постачання веде до недовиконання плану виробництва і реалізації продукції. Для оцінки ритмічності постачань використовують коефіцієнт ритмічності, коефіцієнт варіації.
2. АНАЛІЗ ВИКОРИСТАННЯ МАТЕРІАЛЬНИХ РЕСУРСІВ НА ПРИКЛАДІ ГОТЕЛЮ «ДОМУС ГОТЕЛЬ»
2.1.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГОТЕЛЮ.
Домус Готель» — готель бізнес-класу, який розташований в мальовничому історичному центрі, за адресою:
Україна, 04071 Київ,
вул. Ярославська, 19.
Тел.: +38 (044) 462-51-20, 462-51-22, 462-51-24,
490-90-08, 490-90-09
Факс: +38 (044) 462-51-45
WWW: http://www.domus-hotel.kiev.ua/
В готелі - 30 номерів: 14 одномісних, 8 двомісних, 2 люкса і 6 покращених люксів.
До послуг клієнтів конференц-зал на 30 місць і кімната переговорів з можливістю доступу в інтернет, сауна, ресторан, в якому представлено італійську та українську кухню.
Високий рівень обслуговування, комфорт та надійність є візитною карткою готелю. Для постійних клиентів існує гнучка система знижок. Гостинність та професіоналізм обслуговуючого персоналу створять всі умови для приємного перебування наших гостей в «Домус Готелі».
|
Підвищення ефективності використання матеріальних ресурсів обумовлює скорочення матеріальних витрат на виробництво продукції, зниження її собівартості і зростання прибули. Всі матеріальні витрати на виробництві складаються з прямих матеріальних витрат і матеріальних витрат в комплексних статтях витрат, тобто в загальновиробничих і загальногосподарських витратах. Таким чином, на зміну загальній матеріаломісткості продукції, перш за все, впливають два чинники:
1) матеріаломісткість продукції за прямими матеріальними витратами;
2) співвідношення всіх матеріальних витрат і прямих матеріальних витрат: ММ = МВ / ВП = (Мвпр / ВП) * (МВ / Ммпр) = ММпр * Кспіввідн. Дамо оцінку виконання планового завдання по використанню матеріалів на підприємстві. На підставі додатків №№ 6 і 7 розрахуємо основні показники, необхідні для аналізу використання матеріалів в звітному періоді: – матеріаломісткість: ММ= Мвитр / ВП; – матеріаловіддача: МВ = ВП / Мвитр; – коефіцієнт співвідношення загальних і прямих матеріальних витрат: Кспіввідн. = МВ / Мвпр. Отримані в результаті розрахунків по приведених вище формулах дані оформимо в таблиці 2.1., розрахувавши при цьому відхилення в абсолютному і відносному виразі: У даному періоді не виконані планові показники використання матеріалів у виробництві: –загальна матеріаломісткість в звітному періоді в порівнянні з плановим показником знизилася на 0,011 або на 1,32%; – загальна матеріаловіддача – збільшилася на 0,016 або на 1,33%. Проаналізуємо, за рахунок яких чинників відбулися дані зміни. Як вже було сказано раніше, чинниками першого порядку, що впливають на зміну матеріаломісткості, є матеріаломісткість за прямими матеріальними витратами і коефіцієнт співвідношення загальних і прямих матеріальних витрат. Проілюструємо їх вплив на зміну узагальнюючого показника за допомогою методу абсолютних різниць.
ММ = ММпр * Кспіввідн. ΔММ (Кспіввідн.) = 0,776 * 0,0015 = 0,0012 ΔММ (ММпр) = -0,011 * 1,0567 = -0,012 Баланс відхилень: 0,0012 + (-0,012) = -0,0108
| Таблиця 2.1. | |||||
| Аналіз виконання планового завдання з використання матеріалів. | |||||
| № п/п | Показники | План | Факт | Відхилення | |
| абс. | % | ||||
| 1 | Обсяг виробленої продукції, тис.грн. | 8228,5 | 8114,5 | -114,0 | -1,39% |
| 2 | Матеріальні витрати, тис.грн. | 6740,0 | 6559,0 | -181,0 | -2,69% |
| 3 | З них прямі матеріальні витрати, тис.грн. | 6387,9 | 6207,4 | -180,5 | -2,83% |
| 4 | Матеріало-місткість загальна | 0,819 | 0,808 | -0,011 | -1,32% |
| 5 | Матеріало- місткість за прямими матеріальними витратами | 0,776 | 0,765 | -0,011 | -1,45% |
| 6 | Матеріаловіддача загальна | 1,221 | 1,237 | 0,016 | 1,33% |
| 7 | Матеріаловіддача за прямими матеріальними витратами | 1,288 | 1,307 | 0,019 | 1,47% |
| 8 | Коефіцієнт співвідношення загальних та прямих витрат | 1,0553 | 1,0567 | 0,0015 | 0,14% |
Зараз проаналізуємо вплив факторів на зміну матеріаловіддачі. До цих факторів відносяться обсяг виробленої продукції та матеріальні витрати на її виробництво.
МВ = ВП / МВитр; МВ (факт) = 8114,5 / 6559,0 = 1,237; МВ (план) = 8228,5 / 6740 = 1,221; ΔМВ = 0,016 1-а підст.: 8228,5 / 6559,0 = 1,2545 ↑ = 0,0335; 2-а підст.: 8114,5 / 6559,0 = 1,237 ↓ = -0,0175; Баланс відхилень: 0,0335 + (-0,0175) = 0,016. У зв'язку з тим, що величина матеріальних витрат в звітному періоді в порівнянні з планом зменшилася у зв'язку з раціональнішим і ефективнішим використанням матеріальних ресурсів, матеріаловіддача збільшилася на 0,0335. Зменшення випуску проведеної продукції в даному періоді привело до зменшення матеріаловіддачі на 0,0175. Методику розрахунку впливу на рівень загальної матеріаломісткості матеріальних витрат на окремі вироби можна розглянути таким чином. На узагальнювальний показник матеріаломісткості в першому наближенні робить вплив і зміну приватних показників матеріаломісткості. Залежність результативного показника від чинників можна відобразити моделлю чинника адитивного типу: ММ (заг.) = ММ (сировина) + ММ (паливо.) + ММ (енерг.) + ММ (н/ф) + ММ (ін.)
При адитивному типі системи чинника вплив показників чинників на результативний визначається шляхом порівняння відповідних фактичних показників з плановими показниками. Дані таблиці показують, що зниження матеріаломісткості продукції в порівнянні з плановими показниками на 0,011 відбулося унаслідок зменшення сировиноємності, паливоємності, енергоємності і матеріаломісткості по інших матеріалах відповідно на 0,012, 0,002, 0,001 і 0,004. За інших рівних умов за рахунок цих чинників
матеріаломісткість могла б зменшитися на 0,019 (0,012 + +0,002 + 0,001 + 0,004). Проте підвищення матеріаломісткості продукції по напівфабрикатах на 0,008 зменшило можливу економію матеріальних ресурсів на цю ж суму. Результатом впливу всіх вищезгаданих чинників з'явилося зниження загальної матеріаломісткості продукції на 0,011 (0,019 – 0,008). Зміна приватних показників матеріаломісткості обумовлена зрушеннями в структурі матеріальних витрат. Так, зменшення показників свідчить про скорочення частки відповідних видів витрат в загальній їх сумі, збільшені ж показники відображають зворотну тенденцію – збільшення частки матеріальних витрат певних видів ресурсів в загальній сумі матеріальних витрат.
| Таблиця 2.2. | ||||||
| Аналіз впливу окремих показників. | ||||||
| № п/п | Показники | План | Факт | Відхилення | ||
| абс. | % | |||||
| 1. | Випуск продукції, тис.грн. | 822 858,5 | 811 428,5 | -11 430,0 | -1,4% | |
| 2. | Матеріальні витрати, тис.грн. | 674 034,0 | 655 927,0 | -18 107,0 | -2,7% | |
| 2.1. | Сировина та матеріали, тис.грн. | 247 232,0 | 234 112,0 | -13 120,0 | -5,3% | |
| 2.2. | Паливо, тис.грн. | 171 210,0 | 167 515,0 | -3 695,0 | -2,2% | |
| 2.3. | Енергія, тис.грн. | 142 471,0 | 139 678,0 | -2 793,0 | -2,0% | |
| 2.4. | Напівфабрикати, тис.грн. | 57 313,0 | 63 112,0 | 5 799,0 | 10,1% | |
| 2.5. | Інші матеріали, тис.грн. | 55 808,0 | 51 510,0 | -4 298,0 | -7,7% | |
| 3. | Загальна матеріалоємність | 0,819 | 0,808 | -0,011 | -1,3% | |
| 3.1. | Сровиноємність | 0,300 | 0,289 | -0,012 | -4,0% | |
| 3.2. | Паливоємність | 0,208 | 0,206 | -0,002 | -0,8% | |
| 3.3. | Енергоємність | 0,173 | 0,172 | -0,001 | -0,6% | |
| 3.4. | Матеріалоємність по п/ф | 0,070 | 0,078 | 0,008 | 11,7% | |
| 3.5. | Матеріалоємність за іншими | 0,068 | 0,063 | -0,004 | -6,4% | |
2.3. ВПЛИВ ЗМІНИ МАТЕРІАЛОМІСТКОСТІ НА ПОКАЗНИКИ РОБОТИ ПІДПРИЄМСТВА. Зниження матеріаломісткості продукції сприяє зниженню собівартості в частині матеріальних витрат і збільшенню об'ємів виробництва. За вищезгаданим визначенням матеріаловіддача розраховується по формулі: МВ = ВП / Мвитр. У звітному періоді в порівнянні з планом матеріаломісткість продукції знизилася, а матеріаловіддача, відповідно, зросла. У зв'язку з цим додатковий об'єм продукції за рахунок раціональнішого використання матеріальних ресурсів можна розрахувати по формулі: ВП = МВ * Мвитр;ΔВП = ΔМВ * Мвитр (факт). Виходячи з визначення матеріаломісткості можна вивести формулу: ММ = Мвитр / ВП; Мвитр = ММ * ВП. Зміна собівартості в частині матеріальних витрат як результат зміни матеріаломісткості розраховується по формулі: Δ Мвитр = Δ ММ * ВП (факт).
Отримані таким шляхом дані оформимо у вигляді таблиці:
| Таблиця 2.3. | ||||
| Вплив використання матеріалів на результати роботи підприємства. | ||||
| № п/п | Показники | План | Факт | Відхилення |
| 1 | Матеріальні витрати, тис.грн. | 674 034 | 655 927 | -18 107 |
| 2 | Випуск продукції, тис.грн. | 822 858,5 | 811 428,5 | -11 430,0 |
| 3 | Матеріалоємність | 0,819 | 0,808 | -0,011 |
| 4 | Матеріаловіддача | 1,221 | 1,237 | 0,016 |
| 5 | Ріст (+), зниження (-) собівартості в частині матеріальних витрат в результаті зміни матеріалоємності | -8 925,71 | ||
| 6 | Ріст (+), зниження (-) випуску продукції в результаті зміни матеріаловіддачі | 10 494,80 | ||
У – виручка від реалізації продукції;
R – рентабельність обороту;
ЧВ – частка виручки в загальному об'ємі випуску товарної продукції.
Коефіцієнт рентабельності активів (майна) розраховується за формулою : Р = QUOTE
Ч100, Де Р – коефіцієнт рентабельності активів (майна) ; П – прибуток у розпорядженні підприємства ; А – середній розмір активів. Цей коефіцієнт показує, який прибуток отримує підприємство з кожної гривні, вкладеної в активи. | Таблиця 2.4. | ||||
| Дані для факторного аналізу прибутку на гривну матеріальних затрат. | ||||
| №п/п | Показники | План | Факт | Відхилення |
| 1 | Прибуток від реалізації, тис.грн. | 614,0 | 579,0 | -35,0 |
| 2 | Виручка від реалізації, тис.грн. | 5581,0 | 9534,0 | 3953,0 |
| 3 | Обсяг випуску, тис.грн. | 8228,5 | 8114,5 | -114,0 |
| 4 | Матеріальні витрати, тис.грн. | 6740,0 | 6559,0 | -181,0 |
| 5 | Рентабельність обороту, % | 11,01% | 6,08% | -4,93% |
| 6 | Доля виручки | 0,678 | 1,175 | 0,497 |
| 7 | Матеріаловіддача | 1,221 | 1,237 | 0,016 |
| 8 | Прибуток на гривню матеріальних затрат. | 0,091 | 0,088 | -0,003 |
а) матеріаловіддачі: Δ МВ * ЧВ (пл) * R (пл) = 0,016 * 0,678 * 0,1101 = 0,001194
б) частки реалізованої продукції в загальному об'ємі її виробництва: МВ (факт) * ΔЧВ * R (пл) = 1,237 * 0,497 * 0,1101 = 0,067688
в) рентабельності обороту: МО (факт) * ЧВ (факт)* ΔR = = 1,237 * 1,175 * (-0,0493) = -0,071947 Баланс відхилень: 0,001194 + 0,067688 + (-0,071947) = -0,003065 У зв'язку з тим, що в звітному періоді показник виручки на гривню матеріальних витрат знизився на 0,003 грн., слід виробити тактичну і стратегічну політику, направлену на підвищення ефективності використання матеріальних ресурсів на підприємстві.
3. НАПРЯМИ ПОЛІПШЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ МАТЕРІАЛЬНИХ РЕСУРСІВ.
3.1. ОБГРУНТУВАННЯ КОНКРЕТНИХ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ.
Для підприємств готельного бізнесу, що працюють у умовах ринкової економіки, мають місце економічні ситуації, пов’язані з коливанням попиту на окремі тури з причин сезонності та інших. Це спричиняє зміну обсягів виробництва готельних послуг та їх продажів, що, своєю чергою, серйозно впливає на собівартість послуг і фінансові результати готелю. Для підприємств, що стикаються з проблемою високої собівартості, пропонується ефективна затратна політика, що містить:
• розрахунок собівартості способом “директ-костинг”;
• виявлення резервів економії витрат;
• спроби з зниження розміру й рівня собівартості продукції, послуг;
• контролю над станом і характером змін фактичної собівартості.
Економія і раціональне використання матеріальних ресурсів є одним з істотних чинників підвищення прибутковості готельного підприємства. Головними джерелами економії, застосування яких дозволяє зменшити витрати таких дорогих матеріальних ресурсів, як вода і електроенергія, є застосування нових технологій. Проте, варто відмітити, що перед тим, як упроваджувати такі системи, необхідно зіставити витрати, які понесе готель у зв'язку з цим і ті вигоди, які будуть отримані надалі. Але, майже завжди (особливо, якщо розглядаються крупні готелі) застосування нових ресурсозберігаючих технологій окупається, тобто досягається значна економія ресурсів, що покриває витрати. До таких технологій відносяться:
1) система освітлення на фотоелементах (реагують на рух) – якщо встановити таку систему в коридорах на поверхах, де розташовуються номери можна добитися означає розташовуються номери можна добитися значної економії електроенергії, оскільки коридори повинні в обов'язковому порядку бути освітлені цілодобово незалежно від того, чи проживає хтось в номерах на даному поверсі, або він порожній.
2) крани у ванних кімнатах на фотоелементах – діє за тим же принципом.
3) система автоматичного відключення світла в номерах – світло гасне протягом 1 хвилини після того, як гість виходить з номера. Також в цілях економії інших видів ресурсів доцільно замінювати деякі з них, використання яких є витратним і нераціональним, на новий вигляд матеріальних ресурсів. Можна з упевненістю сказати, що процес пошуку нових можливостей і шляхів економії матеріалів це в деякій мірі процес творчий, такий, що вимагає від керівництва готелю не тільки хорошого знання про нові технології і матеріали, які є на ринку, але також іноді і неординарних рішень, ведучих до успіху.
Обґрунтування конкретних управлінських рішень. Ефективність виробництва в значній мірі залежить від управління матеріальними ресурсами – планування, нормування, забезпеченості і використання, а також організації їх зберігання. Це обумовлено такими чинниками значущості матеріальних ресурсів у виробництві:
– витрати на матеріальні ресурси – основна частина собівартості продукції;
– виробничі запаси складаються з основної суми власних оборотних коштів, тому прискорення їх оборотності – великий резерв підвищення ефективності;
– правильна організація управління матеріальними ресурсами – умова ритмічності виробництва;
– посилення нормування споживання матеріальних ресурсів і лімітацію вимагають посилення режиму економії.
Створення і зберігання запасів зв'язане з великими витратами, щорічна сума цих витрат, по оцінках зарубіжної статистики, зазвичай перевищує четвертую частина вартості самих запасів. Тому дуже важливо в умовах ринку визначити оптимальну величину цих витрат, яка забезпечувала б ефективне функціонування виробництва при мінімальному об'ємі витрат на його матеріально-технічне забезпечення. Витрати на створення і зберігання запасів залежать від величини виробничого запасу, страхування вартості змісту складів, витрат, пов'язаних з втратами (псування, старіння і ін.) і інших.
Але в той же час при створенні і зберіганні запасів треба брати до уваги і невартісні чинники. Тут треба мати на увазі гарантії відносно якості, досвід постачальника, упевненість в постачанні і бажану перспективу взаємин між постачальником і покупцем (виробником). Важливим є також транспортний чинник, який у ряді випадків грає важливіше значення, ніж ціна ресурсу. Адже може скластися таке положення, коли заявлена постачальником висока ціна при перевезенні в 10 км. виявиться вигіднішою за низьку ціну, названу постачальником, що знаходиться за 200 км. Регулюванню запасів присвячено багато досліджень, і на це є достатньо підстав. Це і зрозуміло: вигода в результаті раціонального підходу до регулювання запасів досягає, як показує практика, істотних розмірів. Це особливо важливо для підприємств, що потребують запасів у великих розмірах.
Важливим моментом в розрахунку запасів є знання витрат, пов'язаних з ними. Найбільш істотними з них є:
1. Вартість оформлення замовлення. Тут, як і у будь-якому випадку, виникають як постійні, так і змінні витрати. Постійні витрати – це заробітна плата працівників відділу постачання, вкладення в устаткування, накладні витрати, розраховані на певний об'єм сировини. Змінні витрати залежать від способу оформлення замовлення, вартості пересилки документів, збільшення числа замовлень і інших чинників.
2. Витрати на поточні запаси. Відомо, що кожне підприємство з метою безперебійного функціонування повинне підтримувати мінімальні запаси. І в цьому випадку запаси стають до певної міри формою капіталовкладень. В даному випадку капітал зв'язаний в матеріалах, сировині і товарах. І, природно, якби він був вільний, то він знайшов би своє застосування: навіть помістивши його в банк, можна було б отримувати відсоток. Іншими словами, з погляду економічної науки, створення навіть мінімальних запасів викликає витрати у формі невикористаних можливостей. Поточні витрати на запаси повинні також включати складські витрати. Вони виникають із збільшенням запасів в порівнянні з нормованим об'ємом, оскільки в цьому випадку потрібне розширення складів і т.п. У поточні витрати також слід включити витрати на страхування, псування товарів, розкрадання і т.д.
Найважливішою умовою для вдосконалення управління матеріальними ресурсами є зниження їх витрат на одиницю продукції, зниження матеріаломісткості. У зв'язку з цим необхідно знижувати норми витрачання матеріалів. До матеріальних ресурсів, норми витрат на яких встановлюються в натуральних вимірниках, відносяться сировина і матеріали, паливо і енергія на технологічні цілі, напівфабрикати власного виробництва, пристосування цільового призначення і окремі види матеріалів допоміжного технологічного призначення. По решті матеріальних ресурсів (запасні частини, матеріали для догляду за технологічним устаткуванням і поточного ремонту будівель і споруд) витрати нормуються по укрупнених нормативах з урахуванням вигляду і об'єму робіт, вони є складовою частиною кошторисних ставок витрат по обслуговуванню виробництва і управлінню, включаючи витрати на зміст і експлуатацію інформаційно-технічних центрів. Під нормою витрати матеріальних ресурсів розуміються їх максимально допустимі величини, при яких забезпечується виробництво одиниці продукції (вироби) певного вигляду і встановленої якості в умовах налагодженого виробництва. Нормування матеріальних ресурсів включає розробку, твердження, впровадження і використання встановлених норм і нормативів витрати в конкретних виробничих умовах.
У системі матеріальних норм виділяють чотири основні групи норм:
– норми витрати в основному виробництві;
– норми витрати на допоміжні та інші потреби;
– норми витрати паливно-енергетичних ресурсів;
– норми витрати на ремонт і експлуатацію основних засобів.
Формування норм по кожній групі полягає, як правило, з двох етапів: розрахунку індивідуальних норм і формування укрупнених (звідних) норм. До складу норм витрати матеріальних ресурсів на одиницю продукції не включаються втрати і відходи понад затверджені норми і нормативи природного спаду, втрату при транспортуванні і зберіганні, а також витрати, обумовлені відступом від встановлених вимог до якості сировини і матеріалів, пов'язані з виробничим браком, випробуванням нових зразків, ремонтом устаткування, відробітком технологічних схем і агрегатів, порушенням і відступом від регламентованих процесів і режимів роботи, профілактикою устаткування, і інші аналітичні види витрат. Норми витрати матеріальних ресурсів встановлюються з точністю не менше 0,05% розрахункового значення норми. Нормування проводиться по кожному елементу матеріальних витрат виходячи з особливостей використання матеріалів.
3.2. НОРМУВАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ ЗА СИРОВИНОЮ І ОСНОВНИМИ МАТЕРІАЛАМИ.
Норматив по сировині і основним матеріалам визначається виходячи з одноденної витрати відповідного виду матеріалів, узятих по кошторису витрат на виробництво по кварталу з найбільшим об'ємом виробництва і норми запасу в днях.
Н = Ро * Нз, де
Н — норматив оборотних коштів по сировині і основним матеріалам;
Ро — одноденна витрата відповідного виду матеріалів;
Нз — норма запасу в днях.
Норма оборотних коштів по сировині і основним матеріалам включає транспортний запас; час по доставці, прийманню, складуванню матеріалів; поточний запас; страховий запас; підготовчий запас. Транспортний запас враховує тривалість перебування сплачених вантажів в дорозі і визначається різницею часу знаходження матеріалів в дорозі і часу на оборот платіжних документів. Тривалість вантажообігу по сировині і матеріалам визначається виходячи з фактичних даних за минулий період або на підставі консультацій з транспортними організаціями, які визначають тривалість пробігу вантажу від кожного постачальника. Тривалість документообігу включає час, необхідне постачальникові для оформлення розрахункових документів і надання їх в банк, для обробки документів в банці постачальника, час поштового пробігу документів, час для обробки документів в банці покупця. На підприємствах, що мають широку номенклатуру споживаної сировини і напівфабрикатів, що поступають від великого числа постачальників або в тих випадках, коли матеріали в дорозі займають незначну питому вагу в загальних залишках сировини і матеріалів, транспортний запас може бути визначений на підставі звітних даних за ряд років шляхом ділення фактичного середньоквартального залишку в дорозі на одноденну витрату сировини і матеріалів. Для цього з фактичних матеріалів в дорозі виключаються вартість вантажів, що затрималися в дорозі понад встановлені норми просування, а також суму, неправильно або помилково віднесені на рахунок «матеріали в дорозі». Не враховується транспортний запас, коли матеріали поступають в день їх оплати або раніше терміну надходження розрахункових документів. Норма оборотних коштів по доставці, прийманню, складуванню розраховується відповідно до встановлених технічних норм на кожну операцію на підставі досвідчених даних або шляхом хронометражу. У практиці господарювання ця норма встановлюється в розмірі від 25% до 50% до середніх інтервалів постачання по кожній групі основних матеріалів залежно від галузі.
Поточний запас забезпечує безперебійну діяльність підприємства і є основною частиною оборотних коштів. Тривалість інтервалу між черговими постачаннями встановлюється на основі договорів з постачальниками. На підприємствах, де сировина і матеріали споживаються щодня і рівномірно протягом долі, поточній запас встановлюється у розмірі 50% від тривалості інтервалу між двома суміжними постачаннями. Страховій запас створюється для забезпечення безперебійної роботі підприємства на випадок порушень періодичності постачань матеріалів. Розмір його залежіть від частоті постачань, кількості і віддаленості постачальника. Норма страхового запасу встановлюється у розмірі 50% від потокового складського запасу. Підготовчий запас — це година, необхідний для підготовки і запуску у виробництво матеріалу, що поступає. Розмір підготовчого запасу визначається шляхом множення середньодобової споживи в матеріалі на якийсь годину, необхідне для підготовки матеріалів у виробництво. Нормування оборотних коштів по допоміжних матеріалах. До допоміжних матеріалів відносяться ті матеріали, які не є складовою частиною продукції, але беруть участь в її освіті або входять до складу продукції в невеликих кількостях для додання певних властивостей. Характерним для допоміжних матеріалів є те, що вони відрізняються величезною номенклатурою і їх витрата на кожному підприємстві невелика.
На тих підприємствах, де є матеріали, використовувані у великих кількостях, і матеріали, використовувані в невеликих кількостях, при нормуванні їх ділять на дві групи.
До першої групи відносяться матеріали, споживані у великих кількостях і на значну суму, і норматив по цій групі допоміжних матеріалів розраховується тим же методом, що і норматив по сировині і основним матеріалам.
До другої групи відноситься решта всіх допоміжних матеріалів, і розрахунок нормативу по цій групі проводиться за допомогою аналітичного методу, тобто виходячи з середньої величини фактичних залишків, що склалися, за минулий рік.
Середні залишки допоміжних матеріалів визначаються на підставі звітних даних на початок кожного кварталу, з них виключають всі зайві і непотрібні запаси.
Норма оборотних коштів по цій групі допоміжних матеріалів визначається шляхом ділення середньосклавшихся залишків на одноденну фактичну витрату цих матеріалів на виробництво. Умножаючи цю норму на одноденну планову витрату, визначають норматив по допоміжних матеріалах другої групи. Отже, одним з елементів процесу управління оборотними коштами підприємства є їх нормування. Незаповнення нормативу приводить до перебоїв у виробництві і реалізації товарів. Наднормативні запаси товарно-матеріальних цінностей відволікають з обороту грошові кошти і свідчать про недоліки в матеріально-технічному забезпеченні, неритмічності процесів виробництва і реалізації товарів. В умовах ринкової економіки однієї з найважливіших завдань кожного підприємства стає економія матеріальних ресурсів, оскільки саме матеріальні витрати складають велику частину витрат виробництва, від яких безпосередньо залежить величина прибули. А прибуток в умовах ринкової економіки - основне джерело життєзабезпечення підприємства. Розрізняють джерела і шляхи економії матеріальних ресурсів. Джерела економії показують, за рахунок чого може бути досягнута економія. Шляхи (або напрями) економії показують, яким чином, за допомогою яких заходів може бути досягнута економія. На кожному підприємстві є резерви економії матеріальних ресурсів. Під резервами слід розуміти виникаючі або виниклі, але ще не використані (повністю або частково) можливості поліпшення використання матеріальних ресурсів. З погляду сфери виникнення і використання резервів економії матеріальних ресурсів вони можуть бути підрозділені на три групи: .2. Використання досвіду зарубіжних країн при аналізі матеріальних ресурсів. Запаси підприємства обумовлені перервою в обороті продукції (товари, сировина, готова продукція) між різними фазами циклу: постачання - виробництво - збут. З розвитком економічної кризи, з переходом на нові методи «управління потоками засобів» роль запасів повністю змінилася. Економічний і фінансовий аналітик підприємства не може ігнорувати цю радикальну еволюцію, яка обумовлює прочитання фінансових документів підприємства.
Традиційна концепція про роль запасів. В рамках управління за системою Тейлора наявність запасів на підприємстві розглядається як необхідна умова по двох основних причинах. По-перше, при функціональному підході закупівлі і виробництво партіями відбуваються у вузькоспеціалізованих установах. Останні, у свою чергу, прагнуть до зниження витрат на одиницю продукції, що випускається, і придбанням товарів. Ця політика масових закупівель (виробництва) вимагає запасів які дозволяють відповідним службам здійснювати політику «оптимальних» закупівель в очікуванні, коли служби-споживачі зажадають ці закупівлі. По-друге, запаси вважаються необхідними, оскільки вони є елементами безпеки для підприємства:
– при труднощах постачання;
– сировина і матеріали;
– перед виробничим ризиком (поломки, страйки, брак і т.д.);
– запаси напівфабрикатів і кінцевої продукції;
– при коливаннях продажів ;
запаси кінцевої продукції.
Запаси підприємства містять зазвичай мінімальний рівень, відповідній політиці закупівель і виробництву партіями, до якого додається більш менш значний запас. Нова концепція ролі запасів в контексті нових методів управління. У новій концепції управління (розробленою японцями) запаси не допускаються, вважаються даремними і одночасно небезпечними. В умовах попиту, що росте, і стабільної продукції підприємство може дозволити собі запаси, які рано чи пізно у нього закінчаться, але в умовах нестабільного ринку з високим рівнем конкурентної боротьби така політика складування все менш можлива.
Перехід до умов виробництва «точно в строк» виправдовується необхідністю пристосуватися до попиту споживачів, перетворює виробництво на потік і робить непотрібними запаси. Створення запасів страхового призначення може привести до політики всеприпустимості, зокрема, допущення бракованих товарів. Отже, в рамках концепції управління промисловими потоками «точно в строк» різке скорочення запасів є свідоцтво того, що обслуговування споживачів поліпшується.
Якщо кожен виробничий осередок проводить продукт без дефекту, який потрібний наступному по ланцюжку осередку, то знадобляться лише запаси, викликані наступними причинами:
– розривом в часі між оцінками продажів в короткостроковій перспективі і отриманими замовленнями;
– потребою в деталях, що забезпечують взаємозв'язок між ніжнім і вищими рівнями.
Якщо підприємству вдалося значно скоротити час свого циклу і отримати відмінні прогнозні оцінки за якістю, запаси повинні складати лише незначну частину інвестицій підприємства. Таке різке скорочення запасів, очевидно, має значну дію на функцію складування. Її значення не тільки різко падає, але вона повинна сильно перебудуватися. Фактично епоха централізації функцій складування сировини у кінцевої продукції пройшла. Щоб реалізувати політику «точно в строк», необхідно збалансувати запаси з виробництвом. Функція складування децентралізується, «залучається» безпосередньо до ланцюга операцій. Це ще один приклад дезінтеграції (деспеціалізації) функцій, успадкований від системи Тейлора. Значення аналізу запасів. У контексті традиційного фінансового аналізу аналіз запасів полягає у визначенні того, наскільки запаси відповідають мінімальним нормам в рамках управління постачаннями і серійним виробництвом. Перевищення норм запасів оцінюється з погляду управління запасами. За зайвим обсягом запасів фінансовий аналітик виявить:
– вартість необхідного капіталу для їх фінансування;
– вартість приміщень, які вони використовують;
– витрати по їх прийому і управлінню.
Наявність складів значніших за об'ємом, ніж у конкурентів, що вже перейшли на систему «точно в строк», означає не тільки появу «класичних» витрат, а також і збереження невідповідних методів управління, які, природно, означатимуть для підприємства втрату клієнтів, нездатність вчасно їх задовольнити із-за вимог цієї клієнтури, що постійно ростуть. Деякі дослідники включають у витрати на складування втрати клієнтури або втрати на брак, які відбуваються в результаті збереження системи виробництва Тейлора, тоді як ринкові умови змінилися. Загальні принципи аналізу запасів. Питому вагу запасів підприємства не можна визначити на базі абсолютних величин, необхідно привести його у відносні величини з урахуванням розмірів підприємства. Фінансові аналітики використовують показники оборотності запасів. Мета цих показників полягає в тому, щоб зіставити ті або інші запаси з їх споживанням, тобто з використанням запасів за використовуваний період.
Порівняння запасів з виходом продукції може відбутися двома способами:
– можна поставити споживання в чисельник, а запаси в знаменник, у такому разі ми отримуємо показник, який виражає кількість оборотів, що здійснюються запасами за даний період (кількість виходів запасів в споживання).
– можна також обчислити зворотний показник: в цьому випадку ми отримаємо частку споживання в запасах. Дуже часто аналітики обчислюють саме другий показник, коли в знаменнику фіксується щоденне споживання (середнє за період). Це дозволяє отримати цифру, яка відображає кількість днів, необхідних для того, щоб збути запаси. Залишається дати деякі уточнення по чисельнику (запаси) і знаменнику (щоденне споживання). Оцінка запасів. Питання не викликає труднощів, якщо запаси трохи варіюються за даний період. Тоді можна узяти початкові і кінцеві запаси для розрахунку. Якщо зміни в поточному періоді значні, то необхідно обов'язково використовувати середній запас. У разі сезонних підприємств зміни можуть мати екстрений характер і вимагати особливого вивчення. Підрахунок споживання. Відповідні дані можна отримати безпосередньо з рахунків або ж шляхом непрямого розрахунку: Споживання за період = Початковий запас + Надходження – Кінцеві запаси. Початкові і кінцеві запаси можна легко визначити за даними балансу, з надходженнями ж справа йде складніше. Такими є базові принципи, але зовнішній аналітик із-за недостатньої інформації не завжди зможе їх застосувати. Тому необхідно мати запасні варіанти, що менш задовільно з погляду теорії, але проте корисно. Управління запасами – це дуже важлива і відповідальна ділянка роботи. Від оптимальності запасів залежать всі кінцеві результати діяльності підприємства. Ефективне управління запасами дозволяє прискорити оборотність капіталу і підвищити його прибутковість, зменшити поточні витрати на їх зберігання, вивільнити з поточного господарського обороту частину капіталу, реінвестуючи його в інші активи. Мистецтво управління запасами полягає в:
– оптимізації загального розміру і структури запасів ТМЦ;
– мінімізації витрат по їх обслуговуванню;
– забезпеченні ефективного контролю за їх рухом. Для оптимізації поточних запасів в зарубіжних країнах використовується ряд моделей, серед яких найбільшого поширення набула «Модель економічно обґрунтованого замовлення» (EOQ - model).
Розрахунковий механізм цієї моделі заснований на мінімізації сукупних витрат по закупівлі і зберіганню запасів на підприємстві. Ці витрати діляться на дві групи:
1.Сума витрат по завезенню товарів, включаючи витрати по транспортуванню і прийманню товарів.
2.Сума витрат по зберіганню товарів на складі підприємства (зміст складських приміщень і устаткування, зарплата персоналу, фінансові витрати по обслуговуванню капіталу, вкладеного в запаси і ін.). Чим більше партія замовлення і рідше проводиться завезення матеріалів, тим нижче сума витрат по завезенню матеріалів. Її можна визначити по наступній формулі:
Zзм = (VПП / РПП) * Црз, де Zзм – витрати по завезенню матеріалів;
VПП – річний об'єм виробничої потреби в даному матеріалі;
РПП – середній розмір однієї партії постачання;
Црз – середня вартість розміщення одного замовлення.
З формули видно, що при незмінному VПП і Црз із зростанням РПП сума витрат зменшується, і навпаки. Отже, підприємству вигідніше завозити сировину великими партіями. Але з іншого боку, великий розмір однієї партії викликає відповідне зростання витрат по зберіганню товарів на складі, оскільки при цьому збільшується розмір запасу в грошах. Якщо, наприклад, матеріал купується раз на місяць, то середній період його зберігання складе 15 днів, якщо купувати раз на два місяці – 30 днів і т.д. Враховуючи цю залежність, сума витрат по зберіганню товарів (Zхр) на складі може бути визначена таким чином: Zхр = (РПП / 2) * Схр, де
Схр – вартість зберігання одиниці товару в аналізованому періоді. Звідси видно, що при незмінному Схр сума витрат по зберіганню товарів на складі мінімізується при зниженні середнього розміру однієї партії постачання. Модель EOQ дозволяє оптимізувати пропорції між двома групами витрат так, щоб загальна сума витрат була мінімальною. Математична модель EOQ виражається наступною формулою:
EOQ = Ʃ (2 * VПП * Црз) / Схр ,де EOQ – оптимальний середній розмір партії постачання. Звідси оптимальний середній розмір виробничого запасу визначається так:
Пзопт = EOQ / 2. Серед систем контролю за рухом запасів в країнах з розвиненими ринковими відносинами найбільш широке застосування отримали АВС – аналіз, XYZ – аналіз і логістика. АВС – аналіз є важливим інструментом, використовуваним на підприємстві для визначення ключових моментів і пріоритетів в області управлінських завдань, процесів, матеріалів, груп продуктів, ринків збуту, категорій клієнтів. системі контролю за рухом запасів всі види запасів ділять на три групи виходячи з їх вартості, об'єму і частоти витрачання, негативних наслідків при їх браку. До категорії А відносять дорожчі види запасів з тривалим циклом замовлення, які вимагають постійного моніторингу у зв'язку з серйозністю фінансових наслідків при їх браку. Тут потрібний щоденний контроль за їх рухом. У категорію У включають ті ТМЦ, які мають меншу значущість в забезпеченні безперебійного операційного процесу і формування кінцевих фінансових результатів. Запаси цієї групи контролюються раз на місяць. У категорію З включаються всі решта ТМЦ з низькою вартістю, що не відіграють значущої ролі у формуванні кінцевих фінансових результатів. Контроль за їх рухом здійснюється раз на квартал. АВС – аналіз концентрує увага за рухом найбільш пріоритетних груп товарно-матеріальних цінностей. При XYZ – аналізі матеріали розподіляються відповідно до структури їх споживання. До групи Х відносяться матеріали, споживання яких носить постійний характер, до групи Y – сезонний характер, до групи Z – нерегулярний характер. Така класифікація запасів дозволяє підвищити ефективність ухвалення рішень в області закупівлі і складування. Важливу роль в управлінні запасами грає логістика, яка використовується для оптимізації товарних потоків в просторі і в часі. Вона координує рух товарів по всьому ланцюжку «постачальник – підприємство – покупець» і гарантує, що необхідні матеріали і продукти будуть надані своєчасно, в потрібному місці, в необхідній кількості і бажаної якості. В результаті скорочуються витрати на складування, значно зменшується тривалість знаходження капіталу в запасах, що сприяє прискоренню його оборотності Висновок. Щоб отримати максимально можливий прибуток, підприємство повинне контролювати формування собівартості виробів, що підлягають реалізації. Контроль відбувається на всіх етапах, але особливо – на стадії витрати виробничих ресурсів на випуск продукції. Мета його – не допустити небажаних відхилень від встановлених норм і стандартів. Спожиті в процесі виробництва сировина, основні і допоміжні матеріали, купувальні вироби і напівфабрикати, паливо, енергія включаються до складу матеріальних витрат. До узагальнюючих показників ефективності використання матеріалів у виробництві відносяться: матеріаломісткість продукції, матеріаловіддача, питома вага матеріальних витрат в собівартості продукції, коефіцієнт використання матеріалів і показник прибули на гривну витрат. Ефективність використання оборотних коштів означає прискорення їх оборотності і вивільнення з обороту, що є додатковим джерелом фінансування приросту оборотних коштів. Уповільнення оборотності приводить до іммобілізації оборотних коштів і зростання частки позикового і привернутого капіталу в джерелах фінансування. Одним з елементів процесу управління оборотними коштами підприємства є нормування. Незаповнення нормативу приводить до перебоїв у виробництві і реалізації продукції. Наднормативні запаси товарно-матеріальних цінностей відволікають з обороту грошові кошти і свідчать про недоліки в матеріально-технічному забезпеченні, неритмічності процесів виробництва і реалізації продукції. Необхідною умовою вдосконалення управління є корінна реконструкція його технічної і інформаційної бази на базі автоматизованої системи обліку. Одним з найважливіших завдань є подальший розвиток і вдосконалення інформаційних систем підприємств з використанням сучасних методів управління і технічних засобів.
ВИСНОВОК.
Для того, щоб отримати максимальний прибуток, підприємство повинно контролювати формування собівартості виробів та послуг, що реалізуються. Контроль здійснюється на всіх етапах, але особливо – на стадії витрат матеріальних ресурсів. Його мета – не допустити небажаних відхилень від встановлених норм і стандартів. До узальнюючих показників ефективності використання материалів відносяться: матеріаломісткість продукції, материаловіддача, питома вага матеріальних витрат в собіватості продукції, коефіціент використання матеріалів та показник прибутку на гривню витрат. Ефективність використання оборотних засобів означає прискорення їх обертовості та вивільнення з обороту, що є додатковим джерелом фінансування приросту оборотних засобів. Гальмування обертовості призводить до імобілізації оборотних засобів та збільшенню частки позиченого капиталу у джерелах финансування. Одним з елементів процесу управління оборотними засобами підприємства є нормування. Незаповнення нормативу призводить до перебоїв у виробництві та реалізації продукції. Понаднормові запаси товарно-матеріальних цінностей віволікають з обороту грошові засоби та свідчать про недоліки в матеріально-технічному забезпеченні, неритмічності процесів виробництва та реалізації продукції та послуг.
Необхідною умовою удосконалення управління є докорінна реконструкція його техничної та інформаційної бази на базі автоматизованої системи обліку. Однією з важливіших задач є подальший розвиток та удосконаленнч інформаційних систем підприємств з використанням сучасних методів управління та технічних засобів.
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
1. Бутко А.Д., Кислица Н.Г. Теорія економічного аналізу: Конспект лекцій. – К.: КНТЕУ, 2002. – 200с.
2. Кабушкин Н.И., Бондаренко Г.А. Менеджмент гостиниц и ресторанов. – Мн.: Новое зание, 2003. – 409с.
3. Канке А.А., Кошевая И.П. Анализ финансово-хозяйственной деятельности предприятия, 2-е изд. – М: ИНФРА, 2007. – 280с.
4. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Навч. посіб. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. – 378с.
5. Котенко Л.Н. Бухгалтерский учет в предприятиях торговли и питания. Учеб. Пособие. – Х.: Студцентр, 2003. – 640с.
6. Любушкин Н.П., Лесева В.Б., Дьякова В.Г. Теория экономического анализа: Учебно-методический комплекс. – М., Юрист, 2002. – 480с.
7. Менеджмент туризма: Экономика туризма: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 320с.
8. Мец В.О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства: Навч. Посібник. – К.: КНЕУ, 1999. – 132с.
9. Мних Є.В. Економічний аналіз: підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 412с.
10. Савицкая Г.В. Методика комплексного анализа хозяйственной деятельности: краткий курс, 2-е изд. Испр.: М.: ИНФРА,2003. – 303с.
11. Ткаченко Т.І., Гаврилюк С.П. Економіка готельного господарства і туризму. Навч. Посібник. – К.:КНТЕУ, 2005, 179с.
12. Ткаченко Т.І. Сталий розвиток туризму: Теорія, методологія, реалії бізнесу: Монографія. – К: КНТЕУ, 2006, 537с.
13. Циглик І.І., Кропельницька С.О., Мозіль О.І. економічний аналіз господарської діяльності підприємства: Навч. Посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004, 116с.
14. Шеремет А.Д. Теорія економічного аналізу: Підручник. – К.: КНЕУ, 2004, 123с.
15. Яцків Т.І. Теорія економічного аналізу: Львів: Світ, 1993
– сировина і матеріали;
– перед виробничим ризиком (поломки, страйки, брак і т.д.);
– запаси напівфабрикатів і кінцевої продукції;
– при коливаннях продажів ;
запаси кінцевої продукції.
Запаси підприємства містять зазвичай мінімальний рівень, відповідній політиці закупівель і виробництву партіями, до якого додається більш менш значний запас. Нова концепція ролі запасів в контексті нових методів управління. У новій концепції управління (розробленою японцями) запаси не допускаються, вважаються даремними і одночасно небезпечними. В умовах попиту, що росте, і стабільної продукції підприємство може дозволити собі запаси, які рано чи пізно у нього закінчаться, але в умовах нестабільного ринку з високим рівнем конкурентної боротьби така політика складування все менш можлива.
Перехід до умов виробництва «точно в строк» виправдовується необхідністю пристосуватися до попиту споживачів, перетворює виробництво на потік і робить непотрібними запаси. Створення запасів страхового призначення може привести до політики всеприпустимості, зокрема, допущення бракованих товарів. Отже, в рамках концепції управління промисловими потоками «точно в строк» різке скорочення запасів є свідоцтво того, що обслуговування споживачів поліпшується.
Якщо кожен виробничий осередок проводить продукт без дефекту, який потрібний наступному по ланцюжку осередку, то знадобляться лише запаси, викликані наступними причинами:
– розривом в часі між оцінками продажів в короткостроковій перспективі і отриманими замовленнями;
– потребою в деталях, що забезпечують взаємозв'язок між ніжнім і вищими рівнями.
Якщо підприємству вдалося значно скоротити час свого циклу і отримати відмінні прогнозні оцінки за якістю, запаси повинні складати лише незначну частину інвестицій підприємства. Таке різке скорочення запасів, очевидно, має значну дію на функцію складування. Її значення не тільки різко падає, але вона повинна сильно перебудуватися. Фактично епоха централізації функцій складування сировини у кінцевої продукції пройшла. Щоб реалізувати політику «точно в строк», необхідно збалансувати запаси з виробництвом. Функція складування децентралізується, «залучається» безпосередньо до ланцюга операцій. Це ще один приклад дезінтеграції (деспеціалізації) функцій, успадкований від системи Тейлора. Значення аналізу запасів. У контексті традиційного фінансового аналізу аналіз запасів полягає у визначенні того, наскільки запаси відповідають мінімальним нормам в рамках управління постачаннями і серійним виробництвом. Перевищення норм запасів оцінюється з погляду управління запасами. За зайвим обсягом запасів фінансовий аналітик виявить:
– вартість необхідного капіталу для їх фінансування;
– вартість приміщень, які вони використовують;
– витрати по їх прийому і управлінню.
Наявність складів значніших за об'ємом, ніж у конкурентів, що вже перейшли на систему «точно в строк», означає не тільки появу «класичних» витрат, а також і збереження невідповідних методів управління, які, природно, означатимуть для підприємства втрату клієнтів, нездатність вчасно їх задовольнити із-за вимог цієї клієнтури, що постійно ростуть. Деякі дослідники включають у витрати на складування втрати клієнтури або втрати на брак, які відбуваються в результаті збереження системи виробництва Тейлора, тоді як ринкові умови змінилися. Загальні принципи аналізу запасів. Питому вагу запасів підприємства не можна визначити на базі абсолютних величин, необхідно привести його у відносні величини з урахуванням розмірів підприємства. Фінансові аналітики використовують показники оборотності запасів. Мета цих показників полягає в тому, щоб зіставити ті або інші запаси з їх споживанням, тобто з використанням запасів за використовуваний період.
Порівняння запасів з виходом продукції може відбутися двома способами:
– можна поставити споживання в чисельник, а запаси в знаменник, у такому разі ми отримуємо показник, який виражає кількість оборотів, що здійснюються запасами за даний період (кількість виходів запасів в споживання).
– можна також обчислити зворотний показник: в цьому випадку ми отримаємо частку споживання в запасах. Дуже часто аналітики обчислюють саме другий показник, коли в знаменнику фіксується щоденне споживання (середнє за період). Це дозволяє отримати цифру, яка відображає кількість днів, необхідних для того, щоб збути запаси. Залишається дати деякі уточнення по чисельнику (запаси) і знаменнику (щоденне споживання). Оцінка запасів. Питання не викликає труднощів, якщо запаси трохи варіюються за даний період. Тоді можна узяти початкові і кінцеві запаси для розрахунку. Якщо зміни в поточному періоді значні, то необхідно обов'язково використовувати середній запас. У разі сезонних підприємств зміни можуть мати екстрений характер і вимагати особливого вивчення. Підрахунок споживання. Відповідні дані можна отримати безпосередньо з рахунків або ж шляхом непрямого розрахунку: Споживання за період = Початковий запас + Надходження – Кінцеві запаси. Початкові і кінцеві запаси можна легко визначити за даними балансу, з надходженнями ж справа йде складніше. Такими є базові принципи, але зовнішній аналітик із-за недостатньої інформації не завжди зможе їх застосувати. Тому необхідно мати запасні варіанти, що менш задовільно з погляду теорії, але проте корисно. Управління запасами – це дуже важлива і відповідальна ділянка роботи. Від оптимальності запасів залежать всі кінцеві результати діяльності підприємства. Ефективне управління запасами дозволяє прискорити оборотність капіталу і підвищити його прибутковість, зменшити поточні витрати на їх зберігання, вивільнити з поточного господарського обороту частину капіталу, реінвестуючи його в інші активи. Мистецтво управління запасами полягає в:
– оптимізації загального розміру і структури запасів ТМЦ;
– мінімізації витрат по їх обслуговуванню;
– забезпеченні ефективного контролю за їх рухом. Для оптимізації поточних запасів в зарубіжних країнах використовується ряд моделей, серед яких найбільшого поширення набула «Модель економічно обґрунтованого замовлення» (EOQ - model).
Розрахунковий механізм цієї моделі заснований на мінімізації сукупних витрат по закупівлі і зберіганню запасів на підприємстві. Ці витрати діляться на дві групи:
1.Сума витрат по завезенню товарів, включаючи витрати по транспортуванню і прийманню товарів.
2.Сума витрат по зберіганню товарів на складі підприємства (зміст складських приміщень і устаткування, зарплата персоналу, фінансові витрати по обслуговуванню капіталу, вкладеного в запаси і ін.). Чим більше партія замовлення і рідше проводиться завезення матеріалів, тим нижче сума витрат по завезенню матеріалів. Її можна визначити по наступній формулі:
Zзм = (VПП / РПП) * Црз, де Zзм – витрати по завезенню матеріалів;
VПП – річний об'єм виробничої потреби в даному матеріалі;
РПП – середній розмір однієї партії постачання;
Црз – середня вартість розміщення одного замовлення.
З формули видно, що при незмінному VПП і Црз із зростанням РПП сума витрат зменшується, і навпаки. Отже, підприємству вигідніше завозити сировину великими партіями. Але з іншого боку, великий розмір однієї партії викликає відповідне зростання витрат по зберіганню товарів на складі, оскільки при цьому збільшується розмір запасу в грошах. Якщо, наприклад, матеріал купується раз на місяць, то середній період його зберігання складе 15 днів, якщо купувати раз на два місяці – 30 днів і т.д. Враховуючи цю залежність, сума витрат по зберіганню товарів (Zхр) на складі може бути визначена таким чином: Zхр = (РПП / 2) * Схр, де
Схр – вартість зберігання одиниці товару в аналізованому періоді. Звідси видно, що при незмінному Схр сума витрат по зберіганню товарів на складі мінімізується при зниженні середнього розміру однієї партії постачання. Модель EOQ дозволяє оптимізувати пропорції між двома групами витрат так, щоб загальна сума витрат була мінімальною. Математична модель EOQ виражається наступною формулою:
EOQ = Ʃ (2 * VПП * Црз) / Схр ,де EOQ – оптимальний середній розмір партії постачання. Звідси оптимальний середній розмір виробничого запасу визначається так:
Пзопт = EOQ / 2. Серед систем контролю за рухом запасів в країнах з розвиненими ринковими відносинами найбільш широке застосування отримали АВС – аналіз, XYZ – аналіз і логістика. АВС – аналіз є важливим інструментом, використовуваним на підприємстві для визначення ключових моментів і пріоритетів в області управлінських завдань, процесів, матеріалів, груп продуктів, ринків збуту, категорій клієнтів. системі контролю за рухом запасів всі види запасів ділять на три групи виходячи з їх вартості, об'єму і частоти витрачання, негативних наслідків при їх браку. До категорії А відносять дорожчі види запасів з тривалим циклом замовлення, які вимагають постійного моніторингу у зв'язку з серйозністю фінансових наслідків при їх браку. Тут потрібний щоденний контроль за їх рухом. У категорію У включають ті ТМЦ, які мають меншу значущість в забезпеченні безперебійного операційного процесу і формування кінцевих фінансових результатів. Запаси цієї групи контролюються раз на місяць. У категорію З включаються всі решта ТМЦ з низькою вартістю, що не відіграють значущої ролі у формуванні кінцевих фінансових результатів. Контроль за їх рухом здійснюється раз на квартал. АВС – аналіз концентрує увага за рухом найбільш пріоритетних груп товарно-матеріальних цінностей. При XYZ – аналізі матеріали розподіляються відповідно до структури їх споживання. До групи Х відносяться матеріали, споживання яких носить постійний характер, до групи Y – сезонний характер, до групи Z – нерегулярний характер. Така класифікація запасів дозволяє підвищити ефективність ухвалення рішень в області закупівлі і складування. Важливу роль в управлінні запасами грає логістика, яка використовується для оптимізації товарних потоків в просторі і в часі. Вона координує рух товарів по всьому ланцюжку «постачальник – підприємство – покупець» і гарантує, що необхідні матеріали і продукти будуть надані своєчасно, в потрібному місці, в необхідній кількості і бажаної якості. В результаті скорочуються витрати на складування, значно зменшується тривалість знаходження капіталу в запасах, що сприяє прискоренню його оборотності Висновок. Щоб отримати максимально можливий прибуток, підприємство повинне контролювати формування собівартості виробів, що підлягають реалізації. Контроль відбувається на всіх етапах, але особливо – на стадії витрати виробничих ресурсів на випуск продукції. Мета його – не допустити небажаних відхилень від встановлених норм і стандартів. Спожиті в процесі виробництва сировина, основні і допоміжні матеріали, купувальні вироби і напівфабрикати, паливо, енергія включаються до складу матеріальних витрат. До узагальнюючих показників ефективності використання матеріалів у виробництві відносяться: матеріаломісткість продукції, матеріаловіддача, питома вага матеріальних витрат в собівартості продукції, коефіцієнт використання матеріалів і показник прибули на гривну витрат. Ефективність використання оборотних коштів означає прискорення їх оборотності і вивільнення з обороту, що є додатковим джерелом фінансування приросту оборотних коштів. Уповільнення оборотності приводить до іммобілізації оборотних коштів і зростання частки позикового і привернутого капіталу в джерелах фінансування. Одним з елементів процесу управління оборотними коштами підприємства є нормування. Незаповнення нормативу приводить до перебоїв у виробництві і реалізації продукції. Наднормативні запаси товарно-матеріальних цінностей відволікають з обороту грошові кошти і свідчать про недоліки в матеріально-технічному забезпеченні, неритмічності процесів виробництва і реалізації продукції. Необхідною умовою вдосконалення управління є корінна реконструкція його технічної і інформаційної бази на базі автоматизованої системи обліку. Одним з найважливіших завдань є подальший розвиток і вдосконалення інформаційних систем підприємств з використанням сучасних методів управління і технічних засобів.
ВИСНОВОК.
Для того, щоб отримати максимальний прибуток, підприємство повинно контролювати формування собівартості виробів та послуг, що реалізуються. Контроль здійснюється на всіх етапах, але особливо – на стадії витрат матеріальних ресурсів. Його мета – не допустити небажаних відхилень від встановлених норм і стандартів. До узальнюючих показників ефективності використання материалів відносяться: матеріаломісткість продукції, материаловіддача, питома вага матеріальних витрат в собіватості продукції, коефіціент використання матеріалів та показник прибутку на гривню витрат. Ефективність використання оборотних засобів означає прискорення їх обертовості та вивільнення з обороту, що є додатковим джерелом фінансування приросту оборотних засобів. Гальмування обертовості призводить до імобілізації оборотних засобів та збільшенню частки позиченого капиталу у джерелах финансування. Одним з елементів процесу управління оборотними засобами підприємства є нормування. Незаповнення нормативу призводить до перебоїв у виробництві та реалізації продукції. Понаднормові запаси товарно-матеріальних цінностей віволікають з обороту грошові засоби та свідчать про недоліки в матеріально-технічному забезпеченні, неритмічності процесів виробництва та реалізації продукції та послуг.
Необхідною умовою удосконалення управління є докорінна реконструкція його техничної та інформаційної бази на базі автоматизованої системи обліку. Однією з важливіших задач є подальший розвиток та удосконаленнч інформаційних систем підприємств з використанням сучасних методів управління та технічних засобів.
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
1. Бутко А.Д., Кислица Н.Г. Теорія економічного аналізу: Конспект лекцій. – К.: КНТЕУ, 2002. – 200с.
2. Кабушкин Н.И., Бондаренко Г.А. Менеджмент гостиниц и ресторанов. – Мн.: Новое зание, 2003. – 409с.
3. Канке А.А., Кошевая И.П. Анализ финансово-хозяйственной деятельности предприятия, 2-е изд. – М: ИНФРА, 2007. – 280с.
4. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Навч. посіб. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. – 378с.
5. Котенко Л.Н. Бухгалтерский учет в предприятиях торговли и питания. Учеб. Пособие. – Х.: Студцентр, 2003. – 640с.
6. Любушкин Н.П., Лесева В.Б., Дьякова В.Г. Теория экономического анализа: Учебно-методический комплекс. – М., Юрист, 2002. – 480с.
7. Менеджмент туризма: Экономика туризма: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 320с.
8. Мец В.О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства: Навч. Посібник. – К.: КНЕУ, 1999. – 132с.
9. Мних Є.В. Економічний аналіз: підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 412с.
10. Савицкая Г.В. Методика комплексного анализа хозяйственной деятельности: краткий курс, 2-е изд. Испр.: М.: ИНФРА,2003. – 303с.
11. Ткаченко Т.І., Гаврилюк С.П. Економіка готельного господарства і туризму. Навч. Посібник. – К.:КНТЕУ, 2005, 179с.
12. Ткаченко Т.І. Сталий розвиток туризму: Теорія, методологія, реалії бізнесу: Монографія. – К: КНТЕУ, 2006, 537с.
13. Циглик І.І., Кропельницька С.О., Мозіль О.І. економічний аналіз господарської діяльності підприємства: Навч. Посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004, 116с.
14. Шеремет А.Д. Теорія економічного аналізу: Підручник. – К.: КНЕУ, 2004, 123с.
15. Яцків Т.І. Теорія економічного аналізу: Львів: Світ, 1993
