Курсова робота

з експериментальної психології

Дослідження тривожності п’ятикласників

Зміст

Вступ

Розділ І. Теоретичні аспекти проявів шкільної тривожності

1.1 Поняття тривожності та причини, які її породжують

1.2 Зміна форм організації навчальної діяльності як одна із проявів тривожності

Висновок до І розділу

Розділ ІІ. Експериментальне дослідження рівня тривожності (ситуативної, особистісної, шкільної, самооціночної, міжособистісної) у школярів

2.1 Група досліджуваних та методики досліження

2.2 Результати дослідження рівня тривожності у школярів

Висновок до ІІ розділу

Висновок загальний

Література

Додатки

Вступ

Кожна людина, яка живе у нашому суспільстві, може зрозуміти, з власного досвіду та своїх спостережень за людьми, які проживають поруч, що тривога є глибинним явищем. Можна припустити, що людина усвідомлює не тільки більш глобальні причини, які викликають тривогу в наш час, такі, як загроза війни, непередбачене майбутнє, відсутність контролю за ядерною зброєю, політичні та економічні зміни; вона бачить також менш очевидні, більш глибокі, які стосуються кожного індивіда особисто джерела тривоги, які знаходяться в ньому самому і притаманні людям, з якими вона спілкується. Це відсутність згоди людини із самим собою, відсутність психологічно прийнятих орієнтирів і відсутність загальноприйнятих правил виходу із конфліктних ситуацій.

В наш час збільшилася кількість тривожних дітей, які відрізняються підвищеною неспокійністю, невпевненістю, емоційною нестійкістю. Проблема тривожності є однією з найгостріших проблем сьогодення. Результати досліджень свідчать, що в наш час, порівняно з минулим десятиліттям не тільки збільшилася кількість тривожних дітей молодшого шкільного віку, а змінилися форми їх тривожності. Тривожність ”подорослішала”, стала глибиннішою, особистіснішою, тому ця проблема і є актуальною в наш час. [1, 148с.]

Психологічні проблеми особистості мають суб’єктивну та об’єктивну форми прояву, через які вони, власне, і сигналізують людині про своє існування. І ці форми часто не збігаються з психологічною суттю проблем, причинами їх виникнення. Найчастіше індикаторами психологічної проблеми особистості виступають негативні емоції (страх, тривога, стрес), психічні стани (тривожне очікування, напруження, хвилювання). [7, 89с.]

Особливо гострими періодами прояву та виникненню тривожності є зміна умов повсякденного життя: вступ до школи, перехід до середньої школи, до дорослого життя…

Психологічне самопочуття дітей, в цей період, характеризується нестачею любові, теплих надійних відносин у сім’ї, емоційної прив’язаності. Проявляються ознаки неблагополуччя, напруженості у контактах, страхи, тривога.

І батькам, і учителям добре відомо, наскільки болісно протікають роки навчання для тривожних дітей. А шкільна пора – основна частина дитинства: це час формування особистості, вибору життєвого шляху, оволодівання соціальними нормами і правилами. Якщо ж лейтмотивом переживань школяра є тривога і невпевненість в собі, то і особистість формується тривожна. Вибір професій для такої людини заснований на прагненні охоронити себе від невдачі, спілкування з однолітками і вчителями є не радістю, а тягарем. Та й інтелектуальний розвиток школяра, коли він пов’язаний тривожністю, не збігається з розвитком творчих здібностей, оригінальністю мислення. Бо творча людина – це людина вільна, ризикуюча, яка не боїться запропонувати новий, нетрадиційний погляд чи рішення. Тривожні ж люди – притримуються давно прийнятих, застарілих, але багаторазово перевірених життям варіантів. [16, 10-11с.]

Щоб кількість таких проблем зменшити, потрібно своєчасно виявляти та ліквідовувати різноманітні причини виникнення тривожності, використовуючи індивідуальний підхід до кожної особистості. Тому ця проблема, на мою думку, ніколи не втратить своєї актуальності.

Тема: Дослідження тривожності п’ятикласників

Об’єкт дослідження: рівень тривожності в підлітковому віці

Предмет дослідження: тривожність школярів 5 класу

Гіпотеза: спостерігаються гендерні відмінності у проявах шкільної тривожності в учнів 10-11 років, рівень тривожності у хлопчиків вищий, ніж у дівчаток.

Мета: виявити відмінності рівня тривожності в учнів 5 класу в залежності від статі.

Проблема, об’єкт і мета дослідження вимагають вирішення таких завдань:

Визначити основні фактори, які є причиною тривожності.

Дослідити рівень особистісної та ситуативної тривожності у школярів за допомогою методик Спілбергера та Кондаша.

Підтвердити або спростувати гіпотезу.

Розділ 1. Теоретичні аспекти проявів шкільної тривожності

1.1 Поняття тривожності та причини, які її породжують

Тривожність – це очікування людиною несприятливого розвитку подій, до яких вона причетна. Як правило, високотривожні люди емоційно нестійкі. Вони невпевнені в собі, глибоко переживають наявні та можливі труднощі, перебільшуючи при цьому їх роль і загрозливе значення. Високий рівень тривожності може свідчити про несприятливі умови психічного розвитку, наявність травмуючих психіку чинників. Низькотривожні люди упевнені в своїх силах, а тому з меншим зусиллям долають труднощі, що трапляються на їхньому шляху, емоційно стійкі в ситуаціях, які зачіпають їх потреби. [6, 407с.]

Слово “тривожний” відмічається в словниках з 1771 року.

В психологічному словнику тривожність – це індивідуальна психологічна особливість, яка визначається в підвищеній схильності відчувати хвилювання в різноманітних життєвих ситуаціях, у тому числі і таких, які навіть не сприяють виникненню тривожності. [12, 358с.]

Слід відрізняти тривогу від тривожності. Якщо тривога – це епізодичний прояв хвилювання, неспокою дитини, то тривожність є стійким станом.

Тривожність не пов’язана з якою-небудь певною ситуацією і проявляється в основному завжди.

В психологічній літературі зустрічалися різні визначення цього поняття, хоча більшість досліджень збігаються у визнані необхідності розглядати його диференційовано як ситуативне явище і як особистісну характеристику з урахуванням перехідного стану і його динаміку.

Так, П.А. М’ясоїд, вказує, що тривожність – це очікування людиною несприятливого розвитку подій, до яких вона причетна. [6, 407с.]

За визначенням Р.С. Немова, “тривожність – постійне чи ситуативне виявлення ознак людини входити в стан підвищеного неспокою, відчувати страх і тривогу в специфічних соціальних ситуаціях”.Немов Р.С.Психология: Учеб.пособие для студентов высших учебных заведений.М – 1998, с.601

Л.С. Степанов зазначає, що тривожність – це відчуття емоційного неблагополуччя, яке пов’язане з підвищеною схильністю до хвилювання, неспокою, небезпеки. Степанов С.С. Большие проблемы маленького ребёнка: советы психолога родителям. М. – 1995, с.138

Отже, поняттям “тривожність” психологи визначають стан людини, який характеризується підвищеною схильністю до хвилювань, які мають негативний емоційний характер з передчуттям небезпеки чи невдачі.

Зв’язок емоційних станів і властивостей найвиразніше проявляється у стані тривоги. Терміном “тривога” позначається емоційна відповідь на можливу психічну загрозу, на відміну від терміна “страх”, яким позначається реакція на реальну загрозу, загрозу порушення функцій організму й виконуваної діяльності. Стан тривоги виникає у зв’язку з можливими неприємностями, непередбаченими ситуаціями, змінами у звичайній обстановці й виражається специфічними переживаннями – хвилювання, побоювання, порушення спокою. Тривожність може даватися взнаки у спілкуванні, у поведінці і супроводжується проявом неадекватно завищеної тривоги, що призводить до порушення регуляторних процесів. Тоді тривожність закріплюється як властивість особистості і стає домінуючою рисою характеру.

Тривожність як риса особистості є найбільш значущим ризик-фактором, що сприяє нервово-психічним захворюванням. Висока тривожність знижує ефективність інтелектуальної діяльності; гальмує її в напружених ситуаціях, наприклад під час іспитів, заліків, знижує рівень розумової працездатності, викликає невпевненість у своїх здібностях, є однією з причин негативного соціального статусу особистості, бо її поведінка характеризується емоційною неврівноваженістю, роздратуванням і може призвести до емоційного стресу. [13, 377с.]

Термін “тривожність” використовується також для позначення відносно стійких індивідуальних відмінностей в схильності випробувати цей стан. У цьому випадку тривожність означає рису особистості. Тривожність як риса, чи особистісна тривожність, не проявляється безпосередньо в поведінці, але її рівень можна визначити виходячи з того, як часто і як інтенсивно у індивіда виникає стан тривоги.

Ми, люди, хочемо жити в атмосфері тепла і поваги, хочемо відчувати дружелюбність оточуючих. Тільки це може дати нам те почуття соціальної захищеності, яке, як стверджують психологи, необхідне нам для нормального життя в суспільстві. Якщо ж чомусь ми не надіємось на допомогу інших людей, їх підтримку, доброзичливість, ми відчуваємо тяжкі та хворобливі переживання.

В тій чи іншій мірі ці переживання знайомі всім людям. Кому з нас не доводилось, наприклад відчувати неспокій, коли кінцевий результат якої-небудь важливої для вас справи залежав від того, чи допоможуть вам оточуючі? А хто з нас не хвилювався, вступаючи в новий колектив: чи зрозуміють? Чи знайду спільну мову?

Ці переживання бувають у більшості людей. Але у деяких недовіра, настороженість, тривожність по відношенню до інших стають постійними, характерними рисами – це вже не мимовільне почуття, яке породжене ситуацією, це властивість особистості. І, на кінець, в своїх крайніх формах такі переживання можуть вийти за межі психічної норми і стати причиною тяжких неврозів і психозів.

Знайомі всім почуття, риса особистості, тяжка патологія, а в основі цих різноманітних речей один і той же комплекс переживань, який психологи називають міжособистісною тривожністю. [8, 131с.]

Психологи виділяють два основних види тривожності. Першим з них – це так звана ситуативна тривожність, тобто породжена деякою конкретною ситуацією, яка об’єктивно викликає неспокій. Цей стан може виникати у будь-якої людини внаслідок можливих неприємностей і життєвих ускладнень. Цей стан не тільки є нормальним, але і відіграє свою позитивну роль. Він виступає своєрідним мобілізуючим механізмом, який дозволяє людині серйозно і відповідально підійти до рішення виникаючих проблем. Ненормальним є скоріше зниження ситуативної тривожності, коли людина перед серйозними обставинами демонструє свою безвідповідальність, безлабурність, що частіше за все свідчить про інфантильну життєву позицію, недостатню сформульованість самосвідомості.

Ситуативна чи реактивна тривожність як стан характеризується суб’єктивно пережитими емоціями: напруженням, занепокоєнням, заклопотанням, нервозністю. Цей стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію, може бути різним за інтенсивністю й динамічним у часі.

Другий вид – це особистісна тривожність. Вона може розглядатися як особистісна риса, яка проявляється в постійній схильності до переживань, тривоги в найрізноманітніших життєвих ситуаціях, в тому числі і таких, які об’єктивно до цього не провокують. Вона характеризується станом страху, невизначеним відчуттям загрози, готовністю сприймати будь-яку подію як неблагоприємне і небезпечне. Дитина, яка піддається такому стану, постійно знаходиться в настороженому і пригніченому настрої, у неї ускладнені контакти з оточуючим світом, який сприймається нею як лякаючий і ворожнечий, закріплюючись в процесі становлення характеру до формування заниженої самооцінки і песимізму. [9, 295с.]

Як схильність, особистісна тривожність активізується під час прийняття стимулів, які людина розцінює як небезпечні, пов’язані зі специфічними ситуаціями загрози її престижу, самоповазі.

У психології ще існує таке поняття, як “маски тривожності”. Маски тривожності - це такі форми поведінки, що, маючи вигляд яскраво виражених ознак особистісних особливостей, породжуваних ознак особистісних особливостей, породжених тривожністю, дозволяють людині водночас переживати її в пом’якшеному вигляді і не виявляти назовні. Такими “масками” найчастіше описуються агресивність, залежність, апатія, надмірна мрійність, облудність, лінощі. Маска не рятує дитину, підлітка від суб’єктивних переживань тривоги, але дає змогу більш-менш успішно приховати її від оточення і дає змогу регулювати появу і рівень пережитої тривоги. Маски тривожності – це не тільки захист, а й способи регуляції та компенсації тривоги. Це зародкові, загальмовані або деформовані варіанти ефективних шляхів подолання труднощів. [15, 17с.]

ПРИЧИНИ ТРИВОЖНОСТІ

Серед причин, які викликають дитячу тривожність, на першому місці стоїть неправильне виховання і несприятливі відносини дитини і батьками, особливо з матір’ю. Так, відмова, неприйняття матір’ю дитини викликає у нього тривогу через неможливість задоволення потреби у любові, в пестощах, захисті. У цьому випадку виникає страх: дитина відчуває умовність матеріальної любові. Незадовільність потреби дитини в любові буде спонукати його добиватися її задоволеності будь-якими способами.

Дитяча тривожність може бути внаслідок і симбіотичних відносин дитини з матір’ю, коли мати відчуває себе одним цілим з дитиною, намагається відгородити його від труднощів і неприємностей життя. Вона “прив’язує” до себе, застерігаючи від неіснуючих небезпек. В результаті дитина відчуває неспокій, коли залишається без матері, легко губиться, хвилюється і боїться. Замість активності і самостійності розвиваються пасивність і залежність. [1, 148с.]

У сім’ї діти отримують перші представлення про світ, добро і зло.

В нинішніх умовах нестабільності суспільства у багатьох сім’ях спостерігається підвищений рівень тривожності, агресивності. Цілі групи неповнолітніх стають жертвами несприятливих умов соціалізації. Для багатьох дітей сім’я – джерело дискомфорту, напруженості і відчуженості.

Нестачу сімейного тепла повинна компенсувати функція виховання. Людина, яка виховує, повинна приймати дитину такою, якою вона є. [21, 108с.] Задача полягає в тому, щоб зрозуміти причини замкнутості, підвищеної тривоги чи агресивності як захисної реакції на несприятливі відносини, забезпечити кожній дитині ситуацію успішності. Важливо надати можливість займатися тою діяльністю, яка дасть можливість самореалізуватися, відчути себе потрібним для інших. [5, 62с.]Занижена самооцінка, невіра у власні сили супроводжується почуттям нестабільності. Тривожно-невпевнене “я” перешкоджає нормальному розвитку особистості школяра, негативно впливає на становлення його пізнавальних інтересів, ціннісних орієнтацій, ускладнює спілкування з оточуючими. Школяр відчуває недовіру до інших, страх, невпевненість, що і є причиною тривожності. [5, 91с.]

Інтенсивність переживання тривоги, рівень тривожності у хлопчиків і дівчаток різні.

Л.П. Бададіна пов’язує велику тривожність дівчаток з тим, що вони з більшою усвідомленістю, чим хлопці, сприймають роль школяра у різноманітному віці і домінуючі причини тривожності (автор називає їх видами тривожності). У дівчаток шкільна тривожність домінує в 7-9 років, а в 10 років уступає своє місце самооціночній тривожності.

У дівчаток молодших класів на фоні меншої кількості невротичних реакцій, чим у хлопчиків, найбільш часто відмічається нестійкість настрою, плаксивість, вередування, боязливість, підвищена образливість. У хлопчиків 7 років домінує міжособистісна тривожність, шкільна тривожність наступає у 8-9 річному віці. При цьому вже в 9 років показники самооціночної тривожності у хлопців починають вирівнюватись з показниками шкільної тривожності, а після 12 років загальний рівень тривожності у дівчаток в цілому зростає, у хлопчиків знижується, хоча серед хлопчиків зустрічаються хлопці із серйозними порушеннями в цій сфері. [4, 109с.]

Однією з найчастіших причин тривожності є завищені вимоги до дитини, негнучка система виховання, яка не враховує власну активність дитини, її інтереси, здібності і схильності.

Найбільш розповсюджена система виховання – “ти повинен бути відмінником”. Виразні прояви тривоги спостерігаються у встигаючих учнів, які відрізняються добросовісністю, вимогливістю до себе в співвідношенні з орієнтацією на оцінки, а не на процес пізнання. Буває, що батьки орієнтують на високі, недоступні йому досягнення в спорті, мистецтві, “нав’язують” йому (якщо це хлопчик) образ справжнього чоловіка – сильного, сміливого, незнаючого поразок, невідповідність якому боляче б’є по хлопчачому самолюбстві. До цієї області відноситься примусове нав’язування дитині інтересів, які не є цікавими самій дитині. Вибір хобі повинен належати дитині. Примусова участь дитини в справах, які його не цікавлять, ставить його в ситуацію неуспіху.

Прагнення виробити у дитини такі якості як добросовісність, акуратність, слухання, учителі ускладнюють і без того нелегкий стан дитини, збільшуючи прес вимог, невиконання яких призведе для нього внутрішнє покарання. Без сумніву, добросовісне відношення до справи необхідно, однак справа школяра (навчання) – особлива справа, у якій процес важливіший за результат і слабо з ним пов’язаний. Якщо робочий працює перед усім заради результату, наприклад заради виготовлення якої-небудь деталі, то дитина вчиться не для того, щоб знайти рішення тої чи іншої задачі: вона давно має розв’язання і відповідь розмішена в кінці книги. Сенс навчання – у самому процесі навчання і розвитку, орієнтація на результат, а тим паче на оцінку як кінцеву мету всіх старань школяра в співвідношенні з підвищеною вимогою батьків сприяє перенапрузі його сил. Від оцінки часто залежить відношення до дитини значущих для нього людей. Дитина відчуває, що відношення до нього прямопорційне його успішності і оцінки стають засобом досягнення прихильності до батьків, вчителів, однокласників. [1, 150с.]

Отже, такі негативні емоції, як страх, тривога, стрес, психічні стани – тривожне очікування, хвилювання, неспокій є індикаторами психологічної проблеми особистості

Корінь дитячої тривожності – це відкрита зневага інтересам дитини, а нестійка, невпевнена, а часом і просто самообманна любов породжує в ній внутрішній конфлікт. Як же по-іншому – вона то близька, то далека, то обдарована усіма милостями, то відкинута і покарана і сама не знає за що. Сутність тривоги – внутрішнє протиріччя дитячої душі. Дитина буквально відчуває в себе протилежні сили: одна тягне її до батьків, друга-відштовхує. Вона відчуває любов (у крайньому випадку, баче її ознаки), але одночасно відчуває і постійний страх втратити цю любов. Вона не віре в її надійність. Такий страх страшніший за будь-яке покарання. [7, 89с.]

ОСОБЛИВОСТІ ПОВЕДІНКИ ТРИВОЖНОЇ ДИТИНИ

Тривожні діти відрізняються частими проявами неспокою і тривоги, а також великою кількістю страхів, причому страхи і тривога виникають в тих ситуаціях, у яких дитині, здавалося б, нічого не загрожує. Тривожні діти відрізняються особливою чутливістю, вразливістю. Так, дитина може тривожитися: доки вона в садочку, раптом з мамою щось трапиться.

Тривожні діти нерідко характеризуються низькою самооцінкою, в зв’язку з чим, у них виникає очікування неблагополуччя з боку оточуючих. Це характерно для тих дітей, чиї батьки ставлять перед ними непосильні задачі, потребуючи того, що діти не в змозі виконати, причому у випадку невдачі їх, як правило,карають, принижують (Нічого ти робити не можеш! Нічого у тебе не виходить!”).

Тривожні діти дуже чутливі до своїх невдач, гостро реагують на них, схильні відмовлятися від тої діяльності, наприклад малювання, у якій відчувають ускладнення.

У таких дітей можна помітити різницю у поведінці на заняттях і поза ними. Відповідають на питання учителя тихим і глухим голосом, можуть навіть почати заїкатися. Мова їх, може бути як дуже швидкою, поспішною, так і уповільненою. Як правило, виникає тривале збудження: дитина перебирає руками одяг, маніпулює чим-небудь, погляд спрямований вниз.

Тривожні діти мають схильність до шкідливих звичок невротичного характеру (вони гризуть нігті, смокчуть пальці, виривають волосся, займаються онанізмом). Маніпуляція із власним тілом знижує у них емоційне напруження, заспокоює. [17, 47с.]

Розпізнати тривожних дітей допомагає малювання. Їх малюнки відрізняються наявністю штрихування, сильними натисканнями, а також маленькими розмірами зображень.

У тривожних дітей серйозний, стриманий вираз обличчя, опущені очі, на стільці сидить акуратно, старається не робити зайвих рухів, не шуміти, надає перевагу тому, щоб на них не звертали уваги, тобто залишатись непомітними. Таких дітей називають скромними, сором’язливими. Батьки однолітків зазвичай ставлять їх у приклад своїм дітям. Говорять: “Дивись, як гарно себе поводить Микола. Він не вередує на прогулянці, слухає маму, тихенько грається”. Так, це дивно, але цей перелік є правдою – ці діти поводять себе “правильно”.

Але деяких батьків хвилює поведінка своїх дітей: “Микола нічим не цікавиться, робить те, до чого звик”, “Сашко не грає з дітками – боїться, що вони зламають йому іграшки”.

Таким чином, поведінка тривожних дітей відрізняється частими проявами неспокою і тривоги, такі діти постійно живуть у напрузі, весь час, відчуваючи загрозу, та те, що в будь-який момент можуть зіткнутися з невдачами. [18, 9-10с.]

Таким чином, можна дійти до висновку, що проблема підвищеної тривожності посідає важливе місце у житті дитини, так як несе за собою лише негативні наслідки, які є рушійними: занижена самооцінка, невпевненість у власних силах, постійні хвилювання, які призводять до неврозу. Кількість тривожних дітей збільшилася, тривожність “подорослішала” стала глибиннішою, особистіснішою.

1.2 Зміна форм організації навчальної діяльності як одна з причин прояву тривожності

На кожному етапі розвитку людина освоює нове коло спілкування і, разом з тим, як би завойовує незалежність від нього: коли коло спілкування освоєно, у людей більше не виникає тривоги. Однією тільки своєю належністю до цього кола, людина відчуває себе рівним серед рівних.

Але чому найважливіші на якомусь етапі для нас люди викликають тривогу? Можна гадати, що підвищена увага, висока чутливість у новій області спілкування, бажання досягти в ній хорошої позиції примушують людину гостро переживати найменші невдачі, Потреба в успіху наскільки велика, що будь-які, навіть незначні відхилення, переживаються як невдача. Людина, спілкуючись, чекає і боїться нових неприємностей.

Все це схоже на почуття страху, коли щось загрожує нашому життю, здоров’ю. Це, в сутності також страх, але на відміну від біологічного, він приходить до нас тоді, коли щось загрожує нам як особистості.

Почуття страху, як відомо, необхідне для нормального пристосування організму до навколишнього середовища – воно сигналізує про небезпеку, про необхідність змінити поведінку, щоб запобігти її. [8, 135с.]

Однією із суттєвих причин усвідомлення педагогічною наукою і шкільною практикою необхідності здоров’я-зберігаючого підходу до вивчення і розвитку сучасного школяра є неухильна тенденція збільшення рівня тривожності. Це пов’язано зі змінами навчальної діяльності, наприклад перехід з однієї школи до іншої. Педагогам та психологам важливо знати причини, вікові і індивідуальні форми прояву тривожності. [2, 26с.]

Так, при переході дітей із початкової школи в середню перед психологом постає широке й різнобічне коло завдань. Психологічні проблеми цього періоду можуть бути пов’язані як з об’єктивними змінами в організації навчально-виховної діяльності у старших класах, так і з особистісними процесами, характерними для підліткового віку, а підлітковий вік, як нам відомо, це найбільш складний та бурхливий період у формування особистості дитини, який характеризується глибокими змінами зовнішніх і внутрішніх факторів розвитку. [7, 432с.]

Дитина, навіть та, яка ходила в дитячий сад, опиняється в цілком новому для неї оточенні, їй потрібно звикати до нового порядку, розкладу,учителів. Звідси в школі виникає почуття загальної тривожності. Учителю молодших класів потрібно зблизити учнів, створити єдиний колектив. Якщо у дитини з’являться друзі, якщо він буде знати, що його там ніколи не образять, він кожного разу буде ходити туди з радістю.

Тихій і тривожній дитині після дитячого садка, де завжди можна було знайти захист у доброго вихователя, нерідко важко буває влитися у компанію рухливих, жвавих дітей. [2, 30с.]

Навчання для молодшого школяра – нова діяльність, у дитини рідко коли виникають труднощі в перші ж дні тижня навчання, а до їх виникнення він почуває себе впевнено. В школі вчителі лякають поганими оцінками і у дитини складається стереотип, що їх “двійка” – це справжня біда, які ніяк не можна виправити. Учитель повинен руйнувати цей стереотип, щоб учень, відповідаючи, відчував себе впевнено. [2, 313с.]

Основним фактором виникнення тривожності у дітей є страх перед перевіркою знань. Саме це може стати для тривожної дитини справжнім випробовуванням. Тривожному учню передусім потрібно допомогти повірити в себе, в свої сили. Тривожна дитина повинна завжди пам’ятати, що школа – місце, куди вона прийшла вчитися і від зробленої помилки нічого поганого з ним не відбудеться.

Багато дітей бояться відповідати біля дошки, боючись, що не правильно щось скажуть і будуть засміяні однокласниками. На уроках тривожна дитина завжди напружена. Незначне завдання, з яким би справився навіть слабкий учень, уже викликає почуття тривоги. Дуже важливо підвищувати у тривожних дітей самооцінку. [2, 32с.]

В основному, перейшовши до 5 класу середньої школи, більшість діток з легкістю адаптуються до нових умов навчання. Але…Але є й діти, які сприймають школу зовсім не так. Їм тривожно, страшно, назатишно. Добре, що таких діток менше, ніж радісних і бадьорих. Але вони є. І це зрозуміло: діти перейшли до середньої школи, і їхнє шкільне життя кардинально змінилося. Треба звикнути до нових учителів, з’явилося багато нових предметів, замість затишного “свого” класу – безліч кабінетів. Деякі дітки перелякані, почуваються маленькими, беззахисними й безпорадними. [17, 48с.]

Перехід дітей до середньої школи в цілому можна охарактеризувати як кризу шкільного розвитку дитини. По-перше, цей перехід збігається з кінцем дитинства – досить стабільним періодом розвитку, по-друге, як говорилося вище, – у п’ятому класі значно змінюються умови навчання: діти переходять від одного основного вчителя до системи “класний керівник – вчителі-предметники”. Більшість дітей переживає цей період як важливий крок у житті. У цей час у школярів виражене емоційне ставлення до навчального предмета, що зумовлено домінуванням емоційної сфери в цьому віці. Тобто ці предмети, що викликають у дитини позитивні емоції, сприймаються нею як “улюблені”, вона виявляє інтерес до них, у неї з’являється бажання поповнювати свій багаж знань. Зниження інтересу до навчання пов’язане із так званою переоцінкою значущості навчання та життєвих цілей загалом. У дітей з’являється своєрідний “вакуум мотиву” навчання, коли ті уявлення про навчання, які існували, вже не влаштовують, а нові ще не створені.

Якщо середовище ставить до учня ті вимоги, адаптація до яких важка через його особистісні або вікові особливості, може розвинутися стан соціальної, соматичної, психологічної напруженості – загроза дезадаптації, а звідси – розвивається підвищена тривожність, знижується комунікабельність, емоційна стійкість, з’являється почуття неповноцінності, занижується успішність і т.д. [11, 69с.]

Почуття тривоги у школяра, який щойно змінив місце навчання, виникають у ситуації невизначеності, Отже перед дитиною з першого дня перебування в школі постають типові ситуації, що викликають страхи: напружене очікування початку уроку та його кінця, невизначеність свого стану, невідомі стосунки, нові рівні спілкування, постійне напруження в новому колективі.

Під час уроку в учнів з’являються нові страхи: страх задачі, страх загрози як неможливості змінити очікувану негативну ситуацію: страх наслідків дій, що можуть не збігтися з тим, чого очікує вчитель. Може статися так, що нові страхи накладуться на вже існуючі, і тоді життя для дитини в перші дні навчання стане справжнім жахом. [14, 2с.]

Але відомо, що страх має подвійну природу, так як одночасно приваблює і відштовхує нас. Людина або завмирає на місці, або тікає геть, але не залишається байдужою до джерела такої сильної емоції. Не секретом є, що людина часто випробовує екстремальні види спорту, намагаючись пережити почуття страху з метою самоствердження. Є таке поняття як “марний страх”, це страх, який не несе сигнального значення й не приносить користі, а лише заважає індивіду повноцінно жити та діяти. І страх поступово переходить у тривожність, як рису. [10, 35с.]

Особистість з високим рівнем тривожності схильна сприймати оточуючий світ як такий, який несе в собі загрозу і небезпеку в значно більшій мірі, чим особистість з низьким рівнем тривожності. Тривожність як переживання емоційного дискомфорту, передчуття небезпеки є вираженням незадовільності найбільш значних для людини потреби, особливо при ситуативному переживанні тривоги.

Високий рівень тривожності негативно впливає на результат діяльності та призводе до відсутності у людини впевненості у своїх можливостях в спілкуванні, пов’язана з негативним соціальним статусом, формує конфліктні відносини.

Рішення проблеми тривожності є непростою справою для педагогів і шкільного психолога.

Шкільне навчання, пізнання нового, перевірка ЗУН, завжди супроводжується підвищенням тривожності. [2, 26-27 с.]

За оптимального, нормального рівня – тривожність мобілізує – це ознака готовності людини діяти. Наприклад, якщо тривожність буде надто низькою, при переході проїжджої частини, людина може потрапити під машину. Але мобілізуюча функція тривоги діє в досить вузьких межах при сильних стабільних переживаннях.

Стійкий, високий рівень тривожності має негативний, дезорганізуючий вплив на діяльність і розвиток особистості дітей і підлітків, незалежно від того, у якій формі та в якому вигляді вона виявляється. При високому рівні тривожність додає діяльності пристосовницький характер, негативно позначається на результативності діяльності й насамперед в оцінних ситуаціях (формується низький рівень домагань).

При пристосувальному характері діяльності діяльність і спілкування здійснюється не за внутрішніми, властивими самій діяльності мотивами, а визначаються тривожністю, тобто зовнішнім стосовно діяльності, далеким мотивом. [15, 16-17с.]

Окрім школи, ще одним джерелом тривожності можна вважати і сім’ю, стосунки в ній, виховання, відносини батьків. Так, у психологічному дослідженні психологом А.Прихожан матерів, які повинні були оцінити свій емоційний стан, переважаючий фон настрою, було отримано такі результати: понад 38% батьків оцінюють свій стан як постійне роздратування – “на межі зриву”, 28% - як похмурий, лише 17% оцінили свій стан як добрий, близько 20% - як урівноважений, спокійний.

У цілому можна сказати, що багато дітей живе в атмосфері емоційних негараздів, емоційного напруження. Одним із найрозповсюдженіших страхів у дітей є страх засмутити батьків. Подібна атмосфера - це значущий чинник у виникненні тривожності, саме у молодших школярів. Річ не в тім, що діти “заражуються” тривожністю дорослих – подібна атмосфера заважає переживанню почуття захищеності, надійності, сімейного оточення, що необхідно для нормального емоційного самопочуття. [14, 3с.]

Висновок до І розділу

Отже, виходячи із вищезазначеного, можна зробити висновок, що існує два види тривожності – ситуативна та особистісна.

Психологами виявлено причини, які породжують виникнення тривожності, а саме – неправильне виховання і несприятливі відносини між дітьми та батьками, нестача сімейного тепла. Отже, на першому місці стоїть сім’я. На друге місце можна поставити школу. Саме шкільна пора- основна частина дитинства, а в цей період формується особистість. А якщо тривога “переслідує” дитину, то і особистість формується тривожна. Найчастіше проявляється тривога у відмінників, вони відрізняються добросовісністю. Ще однією причиною тривожності є завищені вимоги до дитини, негнучка система виховання. Тривожна дитина не може бути творчою людиною, тому що боїться запропонувати нетрадиційний погляд чи рішення, така дитина буде притримуватися перевірених життям варіантів, застарілих поглядів.

Отож, уникаючи страхів, дитина здатна буде розкрити свої потенційні можливості у мисленні, почуттях, уяві та інших психічних процесах. Для цього школа та сім’я мають співпрацювати, тобто мати однакові (схожі) вимоги, табу. Адже дитині важко зрозуміти, хто має рацію, а хто – ні, якщо сім’я і школа не мають спільної мети.

Дитині в даному випадку найважче. Допоможемо ж їй у цьому!

Розділ ІІ. Експериментальне дослідження рівня тривожності (ситуативної, особистісної, шкільної, самооціночної, міжособистісної) у школярів

2.1 Група досліджуваних та методики дослідження

Дослідно-експериментальну роботу я проводила у лютому 2007-2008 навчального року.

Для експерименту було обрано учнів 5-А класу. Зі слів психолога закладу та класного керівника можна зробити таку психолого-педагогічну характеристику класу:

У 5-А класі навчається 21- учень з них 11- дівчаток,10- хлопчиків.

Фізичний та психічний розвиток дітей в доброму стані.

Діти мають стійкий інтерес до навчання. Добросовісно виконують навчальні завдання. Вміють вчитись, долати труднощі у навчанні, приймають активну участь у житті класу.

Великою відзнакою колективу є те, що вони вміють організуватися для виконання колективних справ. Вміють розподіляти між собою доручення і раціонально їх виконувати, вміють виконувати розпорядження уповноважених осіб. Розподілу між хлопцями й дівчатами немає. Діти дружать в школі і поза нею, вони уважні до своїх товаришів, прагнуть допомагати їм. Також слід відмітити те, що діти вносять в клас пропозиції щодо поліпшення життя класу. А це говорить про те, що діти не байдужі до свого навчання та виховання, а також, я помітила власними спостереженнями, що діти не бояться та не соромляться проявити себе.

Велику увагу своїм дітям приділяють батьки: відвідують шкільний заклад, телефонують, приймають активну участь у батьківських зборах, впливають на навчання та виховання своїх дітей.

Взагалі учні цього класу – здібні, вміють навчатися та поводити себе в оточені інших людей, тому, мабуть, я і обрала саме цей клас із двох паралелей для свого експерименту.

Загальна кількість досліджуваних становила 17 осіб (81% учнів класу) віком 10-11 років. З них 9 дівчаток та 8 хлопчиків.

Як бачимо, контингент дослідження складали представники чоловічої та жіночої статі. Розподіляючи досліджуваних таким чином, я вийшла з того, що рівень тривожності залежить від статі, це і є моєю гіпотезою, яка в ході експерименту повинна підтвердиться чи спроститися.

Отже, перша методика, яку я обрала для дослідження рівня тривожності була методика Спілбергера. Метою мого дослідження за даною методикою було вивчити рівень ситуативної та особистісної тривожності учнів підліткового віку.

У основу цієї методики покладено дослідити ситуативну та особистісну тривожність.

Методика, яка запропонована Ч.Д. Спілбергером та адаптована Ю.Л. Ханіним, дає змогу диференційовано вимірювати тривожність і як особистісну властивість, і як стан. Взагалі, вимірювання тривожності як властивості особистості особливо важливо, оскільки ця властивість зумовлює поведінку суб’єкта. Певний рівень тривожності – природна та обов’язкова особливість активної діяльності особистості. У кожної людини є свій оптимальний чи бажаний рівень тривожності – це так звана корисна тривожність. Оцінювання людиною свого стану в цьому відношенні є для нього важливим компонентом самоконтролю і самовиховання.

Даний тест є надійним інформативним способом самооцінки рівня тривожності в даний момент (реактивна тривожність як стан) і особистісна тривожність (як стійка характеристика людини).

Особистісна тривожність характеризує стійку схильність сприймати велике коло ситуацій як загрозливі, реагувати на такі ситуації станом тривоги. Реактивна тривожність характеризується напругою, хвилюванням, нервозністю. Дуже висока реактивна тривожність викликає порушення уваги, іноді порушення тонкої координації. Дуже висока особистісна тривожність прямо корелює з наявністю невротисного конфлікту з емоційними і невротичними зривами і з психосоматичними захворюваннями.

За оптимального, нормального рівня – тривожність мобілізує – це ознака готовності людини діяти. Наприклад, якщо тривожність буде надто низькою при переході проїжджої частини дороги, людина може потрапити під машину. Але мобілізуюча функція тривоги діє в досить вузьких межах при сильних і стабільних переживаннях. Стійкий, високий рівень тривожності має негативний, дезорганізуючий вплив на діяльність і розвиток особистості дітей і підлітків незалежно від того, у якій формі та в якому вигляді вона виявляється.

Деякий рівень ситуативної тривожності притаманний всім людям і є необхідною складовою для оптимального пристосування людини до дійсності. Наявність тривожності як стійкого утворення - свідчення порушення особистісного розвитку. Вона заважає діяльності і спілкуванню. Слід зазначити, що в основі тривожності лежить неспіввідношення ведучих соціогенних потреб “Я” (розходження між самооцінкою і рівнем притягань, тобто вимогами оточення).

Бланк шкал самооцінки у Спілбергера містить у собі інструкції та 40 запитань – суджень, 20 з них призначені для оцінювання рівня реактивної тривожності (РТ) і 20 – для рівня особистісної тривожності (ОТ).

Дослідження я проводила у групі 05 лютого 2008 року о 12год.00хв. Запропонувала досліджуваним дати відповідь на запитання шкал згідно інструкції, яка знаходилася на запитальнику, також нагадала, що досліджувані повинні працювати самостійно. У кожного був бланк з судженнями. Незрозумілі дітям запитання я пояснювала, використовуючи синоніми.

Але для підтвердження результату ситуативної тривожності я обрала ще й методику Кондаша з тією ж групою учнів. Метою цього експерименту за даною методикою було:

дослідити рівень шкільної тривожності;

дослідити рівень самооціночної тривожності;

дослідити рівень міжособистісної тривожності.

В даній методиці потрібно було оцінити не наявність чи відсутність у себе якихось переживань, симптомів тривожності, а ситуацію з точки зору того, наскільки вона може викликати тривогу. Перевага шкал такого типу полягає, по-перше, в тому, що вони дозволяють виявити області дійсності, об’єкти, які являються для школяра основними джерелами тривоги,і, по-друге, виявляються залежними від особливостей розвитку в учнів інтроспекції.

Бланк методики включає інструкцію і завдання, що і дозволило мені провести групове дослідження. На першій сторінці бланку діти вказали своє прізвище, ім’я, клас, вік та дату проведення.

Методика була проведена 19 лютого 2008 року о 11.30 хв. з тією ж самою групою учнів.

Бланк методики має 30 ситуацій, які за характером розподіляються на шкільні, міжособистісні та самооціночні. Варіанти відповідей я записала на дошці для спрощення і пояснила, що дані ситуації часто траплялися у їхньому житті. Деякі з них можуть бути для них неприємними, оскільки вони викликають тривогу, занепокоєння, хвилювання страх. Сказала, що діти повинні уважно прочитати кожне речення і обвести ту цифру, варіант якої найбільше підходить для їхньої відповіді. Сказала, що цифру “0” повинні обвести, тоді коли дана ситуація не здається їм неприємною; цифру “1” обводимо тоді, коли ситуація дещо непокоїть, хвилює; цифру “2” – в тому випадку, якщо ситуація досить неприємна та викликає таке занепокоєння, що надалі хотілось би її уникнути; цифру “3” обводити тоді, коли ситуація дуже неприємна, викликає дуже сильне занепокоєння, страх, тривогу; цифру “4” обводити тоді, коли ситуація дуже неприємна, викликає дуже сильне занепокоєння, дуже сильний страх.

Діти, під час проведення дослідження за методикою Кондаша зустріли мене привітно, адже ми були уже знайомі та з нетерпінням чекали завдання від мене. В ході експерименту я спостерігала за хлопчиками, вони відповідали повільно, не розмовляючи з сусідом по парті, обличчя були серйозними. Дівчатка не відрізнялися від хлопчиків, але боялися, що їхні відповіді будуть неправильними, що дало мені підставу вважати дівчаток неспокійними, тривожними, але я пояснила, що неправильних відповідей не буває і це їх заспокоїло. Я не могла робити ще висновків, не підвівши підсумки методики, але деякі передбачення були.

Актуальність досліджуваної теми безсумнівна, адже стосується пошуку конкретних ознак типу поведінки людини з домінантою негативних емоцій, із виявом особливої тривожності, що супроводжується бажанням особистості відтворювати конфліктогенні події з подальшим самоприниженням, сором за свої прорахунки. Ці страждання особистості стають причиною зниження в неї рівня самоповаги як упевненості у своїх здібностях та можливостях.

Отже, щоб запобігти цьому, потрібно проводити дослідження учнів та методами корекції усувати виявлену тривожність, допомогти повірити в себе, надати повну свободу прояву ініціативи, але все це робиться не за один день, навіть не за тиждень. Над цим потрібно працювати місяцями, щоб досягти бажаного результату.

2.2 Результати дослідження рівня тривожності у школярів

За методикою Спілбергера був виявлений рівень ситуативної та особистісної тривожності. Результати тестування наведені у таблиці (додаток 1).

Коротко охарактеризуємо кожного досліджуваного жіночої статі згідно бланку шкал ситуативної тривожності. У експерименті брало участь 9 дівчаток.

Отже, ми бачимо що дівчаток, які мають низький рівень ситуативної тривожності 44.4%, помірна тривожність у 44.4%, високу тривожність мають 11.2 %.

Відсоткове співвідношення можемо побачити у таблиці (додаток2).

Можна зробити висновок, що однакова кількість дівчаток мають низький та помірний рівні ситуативної тривожності (по 4 дівчинки), з високою тривожністю 1 учениця. В основному дівчатка були спокійними, радісними, сильно збуджених не було, розгніваних теж.

Перейдемо до чоловічої статі того ж самого бланку шкал. У експерименті брало участь 8 хлопчиків.

Отже, бачимо, що серед хлопчиків високий рівень ситуативної тривожності мають 25% учнів, помірний 65.5%, з низьким рівнем – 12.5%.

Отож, за результатами дослідження зробимо висновок, що 50% хлопчиків мають високий рівень особистісної тривожності та 50% мають помірний рівень. З низьким рівнем особистісної тривожності хлопчиків не виявлено.

За двома бланками шкал високий рівень ситуативної та особистісної тривожності мають два учні – _____________ Помірна ситуативна та особистісна тривожність у 6 учнів, це – _______________________. З низьким рівнем виявлено лише одну дівчинку - ________________

Загальний середній бал за запитальником Спілбергера:

Ситуативна тривожність у дівчаток – 32.8 бали

Ситуативна тривожність у хлопчиків – 43 бали

Особистісна тривожність у дівчаток – 38.3 балів

Особистісна тривожність у хлопчиків – 45.5 балів

За результатами можна зробити такий висновок: у хлопчиків рівень тривожності вищий, ніж у дівчаток. Отже, моя гіпотеза, яка була запропонована на початку дослідження підтвердилася, але це результати згідно першої методики.

Перейдемо до наступної методики дослідження рівня тривожності за Кондашем.

Результати тестування наведені у таблиці (додаток 3).

Коротко охарактеризуємо кожного досліджуваного, почнемо з дівчаток.

Таблиця результатів у відсотковому співвідношенні наведена у додатку 4.

Перейдемо до результатів тривожності за методикою Кондаша серед хлопчиків.

Отже, за результатами дослідження можна зробити висновок, що серед хлопчиків є такі, які мають високий рівень тривожності. Таких учнів четверо. В учня ________ високий рівень самооціночної тривожності, у___________ – шкільної, у __________ – самооціночної, у ___________.- міжособистісної тривожності.

Загальний середній бал за методикою Кондаша:

Загальна тривожність у дівчаток – 39.4 бали

Загальна тривожність у хлопчиків – 49.3 бали

Шкільна тривожність у дівчаток – 13.3 бали

Шкільна тривожність у хлопчиків – 16.26 балів

Самооціночна тривожність у дівчаток – 11.9 балів

Самооціночна тривожність у хлопчиків – 15.8 балів

Міжособистісна тривожність у дівчаток – 13.8 балів

Міжособистісна тривожність у хлопчиків – 17 балів

Як бачимо з вищезазначеного, рівень тривожності у чоловічої статі вищий. І за другою методикою моя гіпотеза також підтвердилась.

Висновок до ІІ розділу

Мною було проведено дослідження учнів 5 класів (10-11 років). Виявлено, що в даній групі хлопчиків з високим рівнем ситуативної тривожності за методикою Спілбергера виявлено два хлопчики, що становить 25%, і одна дівчинка 11.2%, з високим рівнем особистісної тривожності 4 хлопчики 50% та дві дівчинки - 22.2%; за методикою Кондаша – хлопчиків та дівчаток з високою загальною тривожністю – не виявлено. Шкільна тривожність висока у 12.5% хлопчиків та 10% у дівчаток. Самооціночна висока у 25% хлопців у дівчаток не виявлено. Міжособистісна тривожність висока у 12.5% хлопчиків, дівчаток з високою тривожністю не виявлено. Отже, з високою ситуативною тривожністю виявлено вдвічі більше хлопців, ніж дівчат. Аналогічні дані і стосовно особистісної тривожності. А серед дівчаток не виявлено осіб із високим рівнем самооціночної тривожності, в той час, коли хлопців – 25%, також немає дівчаток з високим рівнем міжособистісної тривожності (хлопців – 12.5%).

В цьому віці хлопчики більш тривожні, ніж дівчатка. Це пов’язано з тим, з якими ситуаціями вони пов’язують свою тривогу, як вони її пояснюють, що для них є небезпечним. Як бачимо, з даного дослідження у хлопчиків набагато вища самооціночна та міжособистісна тривожність.

Діткам з високим показником тривожності потрібно формувати почуття впевненості, а для низькотривожних – пробудження активності, зацікавленості, почуття відповідальності.

Висновки

Проблема тривожності є однією із найбільш актуальних проблем у сучасній психології. Серед негативних переживань людини тривожність займає особливе місце, дуже часто вона призводить до зниження дієздатності, продуктивності діяльності, до труднощів у спілкуванні. У стані тривоги ми, як правило, переживаємо не одну емоцію, а деяку комбінацію різноманітних емоцій, кожна з яких надає впливу на наші соціальні взаємовідносини, на наш соматичний стан, не сприймання, мислення, поведінку. При цьому слід враховувати, що стан тривоги у різних людей може проявлятися різними емоціями.

Тривожність – індивідуальна психологічна особливість, яка здатна в підвищеній схильності відчувати неспокій в різноманітних життєвих ситуаціях.

Тривожність може породжуватись як реальним неблагополуччям особистості в більш значних областях діяльності і спілкуванні, так і існувати всупереч об’єктивно благополучному положенню, являючись наслідком певних особистісних конфліктів, порушень в розвитку самооцінки.

Певний рівень тривожності - природна і обов’язкова особливість суб’єкта. У кожної людини існує свій оптимальний чи бажаний рівень тривожності – це так звана корисна тривожність. Оцінка людиною свого стану в цьому відношенні є для нього суттєвим компонентом самоконтролю і самовиховання.

Однак підвищений рівень тривожності є суб’єктивним проявом неблагополуччя особистості.

Тривожність надає суттєвого впливу і на самооцінку дитини.

Підвищений рівень тривожності у дитини може свідчити про його недостатнє та емоційне пристосування до тих чи інших соціальних ситуацій. Це породжує невпевненість у собі.

Таким чином, питання вивчення дитячої і підліткової тривожності займає значне місце у сучасній психології.

Отже, підійшовши до завершення моєї курсової роботи, можна зробити висновок, що я досягла поставленої мети, а саме, виявила відмінності рівня тривожності в учнів 5 класів в залежності від статі. Я вирішила завдання, які ставила перед собою на початку дослідження: визначила основні фактори, які є причиною тривожності, дослідила рівень особистісної та ситуативної тривожності у школярів за допомогою методик Спілберегера та Кондаша. Також моя гіпотеза підтвердилась. В даній групі хлопчики мають вищий рівень тривожності, ніж дівчатка.

І я вважаю, що ця тема є актуальною, і такою, яка не повинна залишатись поза увагою науковців, психологів, педагогів, вихователів.

Література

1. Александровский Ю.А. Познай и преодолей себя: (Наедине со всеми…) – М.:Профиздат, 1992.-224с.

2. Воспитание школьников. Журнал. М.:2006. №9 - 45с.

3. Захаров А.И. Как помочь нашим детям избавиться от страха.- С.Пб.: Гиппократ, 1995. – 126с.

4. Ильин Е.П. Дифференциальная психофизиология мужчины и женщины. – СПб.:Питер, 2003. – 503с.: (серия “Мастера психологии”).

5. Кондрашова Л.В. Превентивная педагогика: Учеб.пособие.-К.:Вища шк., 2005.- 231с.

6. М’ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч.посібник. – 5- те вид., стер. – К.: Вища шк., 2006. – 487с.

7. Панок В. Основи практичної психології. – 3-тє вид., стер. – К.:2006. – 522с.

8. Популярная психология: Хрестоматия: Учеб.пособие для студентов пединститутов /сост.В.В. Мироненко. – М.: Просвещение, 1990. – 399с.

9. Практикум по общей, экспериментальной и прикладной психологии/Под ред.А.А. Крылова, С.А.Маничева. – 2-е издание., доп. и перераб. – СПб.:Питер, 2007. – 560с.

10. Практична психологія та соціальна робота.Журнал. К.:2006. - №12 – 43с.

11. Практичному психологу. Журнал. К.:2006. - №10 – 46с.

12. Психология. Словарь/Под.ред.А.В. Петровского и М.Г. Ярошевского, 2-е изд., испр.и доп., М.:Политиздат. 1990.

13. Психологія/За ред. Члена – кореспондента АПН України Ю.Л.Трофімова.-К.: 2001. – 558с.

14. Психолог. Журнал/За ред.О. Главник. – К.:2002. - №12 – 53с.

15. Психолог. Журнал/За ред.Т. Шаповал. – К.:2006. №13 – 43с.

16. Психолог. Журнал/За ред.Т. Шаповал. – К.:2005. №2 – 28с.

17. Психолог. Журнал/За ред.Т. Шаповал. – К.:2004. №10-11 – 63с.

18. Психолог. Журнал/За ред.Т. Шаповал. – К.:2003. №13 – 31с.

19. Рабочая книга школьного психолога/Под ред. И.П Дубровиной. – М.:1991

20. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога. Учеб.пособие: В 2 кн. – М.: Гуманит.изд.центр ВЛАДОС, 2004. – КН.2. – 480с.

21. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – 3-тє вид., перероб. і доп. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2007. – 232с.