Курсова робота

"Особливості уяви та її розвиток в дошкільному та молодшому шкільному віці"

Зміст

Вступ

1. Сутність уяви як психічного пізнавального процесу

1.1 Поняття про уяву в психології

1.2 Види уяви

1.3 Функції уяви

2. Механізм розвитку уяви та його особливості в період дошкільного і молодшого шкільного віку

2.1 Механізм розвитку уяви

2.2 Розвиток уяви в період дошкільного віку

2.3 Розвиток уяви в молодшому шкільному віці

Загальні висновки

Список

Вступ

Уява, як психічний процес, привертає до себе увагу з боку дослідників в області психології потягом багатьох років, а саме з того часу, коли у науковому просторі народилась наука психологія – у 1879 році. Проблема уяви і ії розвитку належить до мало вивчених у психології, хоча відтоді уяву намагається дослідити не одна психологічна школа. Провідну ж роль в дослідженні цього процесу займає саме вітчізняна психологія, в якій вивчення сутності й розвитку уяви пов'язують, передусім, з роботами Л.С. Виготського [2,3].

Сучасна ж психологія приділяє невиправдано мало уваги вивченню цього процеса, адже доведено, що уява є невід'ємним компонентом творчої діяльності, а тому й життєдіяльності повноцінної особистості. Сьогоденні соціальні, політичні, технічні, наукові, єкологічні умови мають невід'ємний вплив на розвиток особистості, зокрема на розвиток ії психічних пізнавальних процесів, в тому числі – на уяву. Тому перед сучасною психологією постає завдання, що направлене на більш глибоке вивчення уяви і процесу їі розвитку з урахуванням сучасних новоутворень людства і умов його розвитку. Звісно, уява, як і решта пізнавальних процесів формується на протязі всього життя людини, але найбільш стрімкий розвиток цього процесу спостерігається саме в період дитинства. Вивчення механізмів і особливостей її розвитку саме в дитинстві, є важливим завданням не тільки психології, але й педагогіки, адже для формування творчої, повноцінної особистості, з самого дитинства необхідно приділяти значну частину уваги розвитку уяви.

Метою нашої роботи стало вивчення особливостей уяви і її розвитку в період дошкільного і молодшого шкільного віку.

Для досягнення мети дослідження, нами були встановлені наступні завдання:

1. Розкриття сутності поняття уяви як психічного пізнавального процесу.

2. Визначення видів уяви та функцій, які вона виконує.

3. Розкриття механізмів розвитку уяви.

4. Дослідження особливостей розвитку уяви в період дошкільного і молодшого шкільного віку.

1. Сутність уяви як психічного пізнавального процесу

1.1 Поняття про уяву в психології

Людина як суб'єкт діяльності, не тільки споглядає і пізнає світ, а й змінює, перетворює його, створює щось нове. Але для того, щоб втілювати ці перетворення в зовнішньому світі, необхідно вміти здійснювати це в думках. Саме це і забезпечує наша уява. Здатність до уяви властива тільки людині, як одна з фундаментальних характеристик людської суб'єктивності, що відрізняє її від усіх інших істот. Вона протиставляється процесу наслідування та імітації. Уява виникає з потреби людини передбачити, пояснити, заглянути в майбутнє, щоб якось вплинути на нього. У самому широкому сенсі, під уявою розуміють будь-який процес, що протікає в образах. Проте образи уяви відмінні від образів пам'яті й сприйняття, тому що вони представляють собою щось нове, те, що ще не існувало в дійсності. Тому виникає необхідність позначити уяву в більш вузькому сенсі, який розкриває С.Л. Рубінштейн: «Уява – це відліт від минулого досвіду, це перетворення дійсного та породження на цій основі нових образів, що є продуктами творчої діяльності та прообразами для неї». [6, с. 296]. І разом з тим, образи, створені в уяві, завжди спираються на реальні образи сприйняття і пам'яті, що зазначає Л.С. Виготський: «…зв'язок уяви з дійсністю полягає в тому, що кожне створіння уяви завжди будується з елементів, взятих з дійсності і тих, що містяться в попередньому досвіді людини» [3, с. 8–9]. Проте, в новому образі ці елементи перетворені, змінені, з'єднані в незвичайних поєднаннях. Беручи до уваги таку складну функціональне будову, Л.С. Виготський вважає адекватним застосування поняття психологічної системи для визначення процесу уяви. По суті, уява є і процес і результат перетворюючої діяльності. І все-таки, як можливе створення нових образів у процесі уяви?

Процес перетворення наявних образів дійсності у нові образи уяви не є чисто довільною їх зміною. Основний механізм роботи уяви лежить в особливостях її образів і є можливим завдяки таким їхнім характеристикам, як гнучкість і динамічність [7]. Цей механізм уяви знаходить своє вираження в типових способах і прийомах перетворення дійсності.

Одним з найбільш поширених способів такого перетворення є комбінування – поєднання наявних в досвіді елементів у незвичайних комбінаціях. Це процес істотного перетворення, узагальнення та синтезу елементів, що призводить до народження нового цілісного образу. Комбінування регулюється і спрямовується певною тенденцією, що полягає в мотивах діяльності уяви, що наповнює його змістом. Цей прийом знаходить застосування як в науці, так і в мистецтві. Приватним випадком комбінування є аглютинація – створення нових образів на підставі «склеювання» уявлень.

Іншим прийомом перетворюючої діяльності уяви є акцентуювання деяких сторін явища, що выдображується – підкреслення тих чи інших рис. Це досягається на основі виділення, абстрагування і перетворення істотних, характерних і загальнозначущих особливостей образу. Акцентуювання стосується двох аспектів: кількісного аспекту та аспекту типізації. Кількісний аспект виражається у зміні величин, у зменшенні (літоти) і збільшенні (гіперболи), що знов-таки є мотивованим якоюсь змістовною тенденцією. Лінія ж типізації, так би мовити специфічного узагальнення, призводить до узагальненості нового образу. Акцентуювання окремих рис поєднується з низкою інших перетворень, в результаті чого перетворюється весь образ в цілому, набуваючи узагальнений характер. [6]

Фізіологічну основу уяви складають залишкові процеси збудження і гальмування, іррадіації і концентрації, позитивної та негативної індукції, аналізу та синтезу в кіркових відділах різних аналізаторів. У результаті такої складної нервової діяльності, з раніше не об'єднуючихся один з одним тимчасових зв'язків утворюються нові поєднання, що складають основу уяви. При цьому важливе значення має друга сигнальна система, слово, тому що всі наочні образи нерозривно пов'язані з ним. Як правило, слово служить джерелом появи образів уяви, контролюючи шлях їх становлення, є засобом їх утримання, закріплення і зміни. [5].

Неважко помітити, що уява є однією з фундаментальних характеристик особистості. По-перше, уява тісно пов'язана з такими пізнавальними процесами, як сприйняття, пам'ять і мислення, а також з емоційними процесами. По-друге, в перетворюючої діяльності уяви позначаються мотиви і цілі особистості, її потреби та інтереси, почуття і бажання. «Уява, таким чином, не абстрактна функція, а закономірно виступаюча сторона свідомої діяльності» – говорить С.Л. Рубінштейн. [6, с. 298]. Проте, різні види та рівні спрямованості особистості не тільки виявляються в уяві, але й породжують різні види уяви, які ми розглянемо в наступному підрозділі.

1.2 Види уяви

Виділення різних видів або рівнів уяви визначається в першу чергу тим, наскільки свідомо і активно ставлення людини до цього процесу. На нижчих його етапах, процес уяви має мимовільний, несвідомий, хаотичний характер. Однак вищі форми уяви пов'язані вже зі свідомим, активним ставленням людини до процесу формування образів. Отже розрізняють мимовільну (пасивну) і довільну (активну) уяву.

У нижчих, мимовільних формах, уява виявляється у створенні нових образів під впливом малосвідомих або несвідомих потреб, потягів, установок. Вона здійснюється без певного наміру з боку людини, при ослабленні свідомого контролю за перебігом своїх уявлень. При такому вигляді уяви, образи швидше самостійно трансформуються, ніж формуються. Цей процес уяви протікає зазвичай на нижчих рівнях свідомості, в сноведіннях, в дрімотному стані, в мріях, в стані «бездумного» відпочинку. При цьому образи виникають мимоволі, замінюються, з'єднюються і змінюються самі по собі, приймаючи нерідко найфантастичніші і незвичайні форми.

У вищих, довільних формах уяви, відбувається дійсне, свідоме, навмисне формування і перетворення образів, відповідно до поставлених людиною цілей. Вона здійснюється за допомогою вольових зусиль. При такому виді уяви, людина, як правило, усвідомлює мотиви перетворюючої діяльності, розуміючи заради чого вона продукує образи. Найбільш яскраво довільна уява проявляється в ігровій діяльності, а також у трудовій. [7].

Розрізняють також відтворюючу і творчу уяву. У ході відтворюючої уяви, так само як і при всіх видах цього процесу, формуються нові образи, але вони є новими для цієї людини, тобто суб'єктивно нові, тоді як об'єктивно, предмети, що відповідають наявним образам, вже існують у загальнолюдській культурі. Цей процес полягає в тому, що людина уявляє, відтворює те, що сама вона не сприймала, проте чула або читала. Подібне відтворення образів може відбуватися на підставі словесного (усного або письмового) опису, сприйняття зображень у вигляді картин, схем, карт, креслень, уявних і матеріальних моделей. Такий вид уяви є основою передачі загальнолюдського досвіду. Творча ж уява полягає в самостійному створенні об'єктивно нових образів, які реалізуються в оригінальних продуктах діяльності. Такий вид уяви знаходить застосування як у мистецтві, так і в науці. Різновидами творчої уяви є ті специфічні види уяви, які є результатом різних видів творчої діяльності. Так розрізняють конструктивну, художню, технічну, музичну та інші види уяви у відповідності з тими специфічними видами творчої діяльності, результатом розвитку якої вони є. [7].

Залежно від характеру тих образів, якими оперує уява, виділяють також абстрактну і конкретну уяву. Таке розрізнення можливо завдяки різноманітності образів, що продукуються уявою. Абстрактна уява, на відміну від конкретної, використовує образи більш узагальнені та генералізовані. [6].

Необхідно також розрізняти види уяви по відношенню до реальності, до майбутнього: мрія і фантазія. Мрія завжди є образ бажаного майбутнього, стимулюючи нас до діяльності, покликаної втілити мрію у дійсність, вона спрямована на перспективи життя і діяльності конкретної особистості. Д. І. Писарєв писав: «Якщо б людина була абсолютно позбавленою здатності мріяти… якщо б вона не могла б хоч зрідка забігати вперед і споглядати уявою своєю в цілісній і закінченій картині те саме творіння, яке тільки-но починає складатися під його руками, – тоді я рішуче не можу уявити, Яка спонукальна причина примушувала б людину робити і доводити до кінця великі і виснажливі роботи в галузі мистецтва, науки та практичного життя…». Однак мрія продуктивна лише в тому випадку, коли вона дійсно пов'язує образ бажаного майбутнього з дійсністю. В іншому випадку, мрія стає порожньою мрійливістю, фантазією, перетворюючись зі стимулу діяльності в її замінник. Образи мрії і фантазії відрізняються яскравим, живим, конкретним характером та емоційною насиченістю, стаючи привабливими для суб'єкта. [6].

Таким чином, уява входить у наше життя в різних формах і проявах, будучи незамінним супутником у житті кожної людини. Роль уяви залежить від того, в якіц мірі уява включена в реальне життя особистості. У зв'язку з цим, слід розглянути ті специфічні функції, які виконує уяву.

1.3 Функції уяви

Людина, як суб'єкт діяльності, практично ніколи не прибуває в бездіяльності: якщо вона не виконує зовнішню діяльність, то вже обов'язково буде виконувати внутрішню, психічну діяльність. Навіть якщо на данний момент на людину не діють ніякі подразники, її головний мозок продовжує функціонувати, оперуючи образами, де і розгортається в повній мірі діяльність уяви.

З усього того, що нам відомо про уяву, поза сумнівом слід розуміти ту основну функцію, яку виконує цей процес, що полягає в організації таких форм поведінки, які ще не зустрічалися в колишньому досвіді людини. Внаслідок цього, уява виконує ряд специфічних функцій абсолютно різної природи, однак пов'язаних з тією функцією уяви, яку ми називаємо основною. Три різні функції уяви найбільш повно описані Л.С. Виготським.

«Перша функція імагінатівної поведінки може бути названа послідовною… Все, що ми знаємо з минулого в нашому досвіді, ми пізнаємо за допомогою уяви». [2, с. 184] Отже, перша функція уяви – пізнавальна. Іншими словами, щоб зрозуміти будь-який процес або явище, що ніколи раніше не зустрічалося людині, необхідно враховувати особливості уяви, а саме – вибудувати його опис так, щоб, по-перше, всі елементи якими ми описуємо становили справжню сутність явища, а по-друге, щоб ці елементи мали місце в реальному досвіді людини – в образах пам'яті, сприйняття, або мислення. Така функція уяви нерозривно пов'язана з розумовими процесами.

«Іншу функцію уяви слід назвати емоційною, вона полягає в тому, що будь-яка рішуче емоція має своє певне, не тільки зовнішнє, але і внутрішнє вираження, і, отже, фантазія (Л.С. Виготський ототожнює поняття фантазії і уяви) є тим апаратом, який безпосередньо здійснює роботу наших емоцій». [2, с. 186]. Отже, друга функція уяви полягає в регулюванні емоційних станів. Іноді, тільки за допомогою уяви людина здатна зняти напруженість, що виникла в результаті незадоволення певних потреб. Це є специфічною формою сублімації.

Нарешті, Л.С. Виготський виділяє третю функцію уяви, яка полягає в організації таких форм середовища, які дозволяють людині розвивати свої природні здібності. У дитячому віці ця функція виступає найбільш яскраво, а основною такою формою середовища є гра. «…назвемо її (функцію) виховної, призначення і сенс якої – організувати повсякденну поведінку дитини в таких формах, щоб вона могла вправлятися і розвиватися для майбутнього». [2, с. 186].

Крім тих функцій, що були виділені Л.С. Виготським, можна зазначити ще декілька функцій уяви.

Одна з них зв'язана з участю уяви в керуванні іншими психічними і фізіологічними процесами, зокрема волею, пам'яттю, увагою та мовленням. За допомогою уяви людина може керувати багатьма психофізіологічними станами організму, налаштовувати його на майбутню діяльність.

Інша функція уяви полягає у формуванні внутрішнього плану дій – здатності виконувати їх в розумі, маніпулюючи образами.

Ще одна функція уяви – планування та програмування діяльності, складання певних програм, оцінка їх результату. [5].

Отже, уява – многофункціональний, необхідно важливий і незамінний компонент, що виконує дуже суттєву роль в регуляції життя та діяльності кожної особистості. У цьому розділі ми розкрили сутність уяви, роздивились основні види та функції цього процесу. Однак, перед нами постає питання, звідки виникає, чим зумовлена і яким чином формується ця перетворююча діяльність уяви? Скоріш за все, вона виникає не відразу, а поступово, розвиваючись з більш простих форм проявлення, в більш складні, характеризуючись певним виявом на кожному віковому етапі розвитку людини. Саме цьому питанню ми і присвятим наступний розділ, в якому ми роздивимось механізм й особливості розвитку уяви в періоди дошкільного та молодшого шкільного дитинства.

2. Механізм розвитку уяви та його особливості в період дошкільного і молодшого шкільного віку

У попередньому розділі нами була визначена сутність уяви як психічного пізнавального процесу. Ми визначили поняття уяви, його механізм, розглянули специфічні види і функції уяви, які виділяються в психології. Далі, для досягнення поставленої нами мети, необхідно відповісти на питання про механізм розвитку уяви та його особливості в періоди дошкільного та молодшого шкільного дитинства. Саме цим завданням і буде присвячений цей розділ.

2.1 Механізм розвитку уяви

З усього, що нам відомо про уяву, слідує розуміння її як вкрай складного за своїм складом процесу, як сказав Л.С. Виготський – психологічної системи. «Аналіз діяльності уяви показує, що, тільки підходячи до цього виду діяльності як до системи, ми знаходимо можливість описувати ті важливі зміни, які в ній виявляються». [2, с. 817].
Зважаючи на те, що уява виявляється в різних формах, як більш простих, так і більш складних, природно припустити, що в міру розвитку людини, розвиваються і форми прояву її уяви, до того ж по лінії ускладнення: з простіших (мимовільних), у більш складні (довільні). Такий хід розвитку цього процесу аналогічний розвитку вищих психічних функцій, виділених Л.С. Виготським. [2]. Отже, уява у вищих, найбільш складних формах свого прояву, таких як довільна, а особливо творча, є вищою психічною функцією, а отже механізмом розвитку цього процесу і є механізм розвитку вищих психічних функцій – механізм інтеріоризації, найбільш повно описаний Л.С. Виготським. [2].
Розвиток вищих психічних функцій, зокрема довільної уяви, носить історичний характер і включає в себе три етапи: інтерпсихічний, екстрапсихічний і інтрапсихічний етапи. Активні форми уяви з'являються вперше в дитячому віці. Інтерпсихічний етап тісно пов'язаний із спілкуванням дитини і дорослого, зі спонукаючою ініціативою з боку дорослого, коли той активізує процес уяви, прохаючи її зробити що-небудь. Екстрапсихічний етап орієнтований на зовнішній світ і супроводжується зовнішньої (гучною) промовою, яка використовується дитиною як замінник маніпулювання реальними предметами. Інтрапсихічний же етап знаменує появу дійсно довільної форми уяви, що існує безпосередньо у внутрішній формі, що знаходить своє відображення насамперед у характері ігор дитини. Таким чином, уява, як і будь-яка інша психічна функція, з'являється в процесі свого розвитку двічі: спочатку – як функція колективної поведінки, як засіб соціального пристосування, тобто в соціальному плані, а потім – як спосіб індивідуальної поведінки, як засіб особистого пристосування, тобто в психологічному плані. Саме цей перехід функції з зовнішньої форми у внутрішню був названий Л.С. Виготським інтеріоризацією. Таким чином, ми бачимо, що за вищими, довільними формами уяви стоять соціальні, реальні відносини між людьми. [2].

З огляду на механізм розвитку активних видів уяви, ми приходимо до висновку, що «…хід розвитку уяви, як і хід розвитку інших вищих психічних функцій, істотно пов'язаний з мовою дитини, з основною психологічної формою його спілкування з оточуючими, тобто з основною формою колективної соціальної діяльності дитячої свідомості». [2, с. 815]. Таким чином, довільні форми уяви опосередковуються мовою – психологічним знаряддям. Також, процес розвитку уяви знаходить тісний зв'язок з розвитком розумової діяльності дитини: «Усяке більш глибоке проникнення в дійсність вимагає більш вільного відношення свідомості до елементів цієї дійсності, відходу від видимої зовнішньої сторони дійсності, яка безпосередньо дана в первинному сприйнятті, можливості все більше і більше складних процесів, за допомогою яких пізнання дійсності стає більш складним і багатим». [2, с. 819].

Таким чином, механізм розвитку уяви носить суспільно-соціальний характер. Уява розвивається поступово, у міру придбання дитиною реального життєвого досвіду, характеризуючись певними особливостями на кожному віковому етапі. Звичайно, було б помилкою стверджувати, що уява дитини багатше, ніж у дорослого, незважаючи на пануючі уявлення життєвої психології. Як зазначає Л.С. Виготський, «чим багатший досвід людини, тим більше матеріал, який має в своєму розпорядженні його уяву. Ось чому у дитини уява бідніша, ніж у дорослої людини, і це пояснюється більшою бідністю його досвіду». [3, с. 10]. Однак, найбільш активно діяльність уяви формується саме в дитинстві. Тому, в наступному підрозділі ми розглянемо особливості розвитку уяви саме в періоди дошкільного та молодшого шкільного дитинства.

2.2 Розвиток уяви в період дошкільного віку

Спостереження за дітьми дошкільного віку вказують на багатство їх уяви, створюючи враження, що уява дитини багатша, ніж уява дорослого. Однак, таке враження, як було відмічено раніше, є помилковим, хоча, те, що саме в цьому віці найбільш активно формуються вищі, довільні форми уяви – факт беззаперечний.

Уява дитини у своїх витоках пов'язана із зародженням у кінці раннього дошкільного віку знакової функції свідомості. Одна її лінія розвитку прямує від заміщення предметів іншими предметами або їх зображеннями до використання буквено, математичних та інших видів знаків та оволодіння логічними формами мислення. Інша лінія розвитку – до появи і розширення можливостей доповнювати і заміщуваті реальні речі, ситуації, події уявним, будувати із матеріалу накопичених уявлень нові образи. Процес роботи уяви дошкільників полягає у створенні нових образів та ідей шляхом переробки уявлень і понять наявних у досвіді дитини. Розвиток уяви дошкільників на кожному віковому етапі передбачає розпізнавання і усвідомлення образу, самостійну його побудову і втілення. [4].

Дослідження, проведені у вітчизняній психології, вказують на те, що уява є центральним психологічним новоутворенням дошкільного віку. Саме в дошкільному віці з'являється якась внутрішня психічна активність – вміння подумки діяти в уявних ситуаціях, тобто уява, що було помічено О.В. Запорожцем. А так, як провідною діяльністю дошкільного віку є гра, то природно припустити, що саме в ігровій діяльності формується і розвивається уява, і що уява є результатом оволодіння ігровою діяльністю. [1]. Спочатку вона вплетена в гру і невіддільна від ігрових дій: дитина скаче верхи на паличці, зображуючи вершника на коні, але їй важко уявити коня, якщо немає предмета-замінника. Але один і той же предмет може послідовно приймати на себе різні функції: паличка, стаючи поліфункціональною, стає не лише конем, але і олівцем, указкою, трубкою лікаря і т.д., що і дозволяє дитині перейти від маніпуляцій з конкретними предметами в матеріальному плані до «чистої дії». Розбіжність смислового і оптичного полів, коли відірвати значення слова від предмета є дуже складним завданням для дитини, як зазначає Л.С. Виготський, лежить в основі уяви. Гра і є перехідною формою для цього. [4]. Розглянемо цей процес більш докладно.

Генетичними передумовами розвитку уяви дітей є активність, потреба в нових враженнях, а також потреба у спілкуванні і самоствердженні, які спонукають дитину до пізнавальної, комунікативної, моторної активності. Формування уяви здійснюється шляхом створення уявної ситуації і образу у спільних діях дорослого і дитини. [4]. Це і є інтерпсихічний етап розвитку уяви. Наприклад, коли дорослий прохає дитину зробити що-небудь, ініціюючи процес уяви. Для того, щоб виконати прохання дорослого, дитина повинна спочатку відтворити у своїй уяві певний образ, до того ж цей процес уяви вже не є мимовільним, тому що дитина намагається контролювати його. На цьому етапі, дитина у своїй грі починає використовувати деякі речі замість інших, недосяжних зараз дитині.

Розвиток уяви тісно пов'язане з бурхливим мовним розвитком, тому в іграх дошкільнят велике місце займає промовляння подій замість їх дієвої реалізації, що і є ознакою екстрапсихічного етапу. Так, у грі перехід від однієї ситуації до іншої здійснюється також за допомогою мовного перейменування, оскільки буває досить зміни ситуації в уяві.

Чим старше стає дошкільник, тим менш його уява потребує зовнішніх опор, чим знаменується інтрапсихічний етап розвитку уяви. Відбувається интеріоризація – перехід до ігрової дії з предметом, якого насправді немає, і до ігрового перетворення предмета, наданню йому нового сенсу і уявним діям з ним у думці. Це і є зародження уяви як особливого психічного процесу. Іноді у старших дошкільнят гра може відбуватися взагалі без видимих дій.

Беручи початок у грі, уява охоплює й інші види діяльності дитини, такі як малювання, ліплення, аплікація, творення віршиків, казок і пісень. Уява поступово підпорядковується свідомим намірам, перетворюється на засіб втілення певних задумів. І якщо спочатку продукти дитячої творчості знаходять явний зв'язок з дійсністю, то в старшому дошкільному віці зустрічаються елементи справжньої творчості, новизни, тобто формуються дійсно активні, вищі форми уяви.

Слід зазначити, що до шести років у багатьох дітей уява досягає настільки високого рівня, що вони в стані «жити» в вигаданому ними світі, у світі яскравих, наочних і емоційно насичених образів. Вони з дивовижною легкістю створюють сюжет для гри і втілюють його на практиці.

Таким чином, початкові форми уяви досить мізерні і виникають тільки в ході виконання самої діяльності, і лише поступово, протягом дошкільного дитинства, уява набуває відносну самостійність. Але уява дошкільника залежить від інтересу дітей до якого-небудь виду діяльності, від зробленого об'єктом емоційного враження. Формування навмисної уяви виходить за межі дошкільного дитинства, тому в наступному підрозділі ми розглянемо особливості розвитку уяви в період молодшого шкільного дитинства.

2.3 Розвиток уяви в молодшому шкільному віці

Активно починаючи формуватися в період дошкільного дитинства, вищі форми уяви, однак, не закінчують своє формування, і вимагають подальшого розвитку і вдосконалення. Систематична навчальна діяльність, як відомо, сприяє цьому.

Період відвідування початкової школи характеризується активізацією функції продуктивної уяви та сприяє її подальшому розвитку. Основним напрямком у розвитку дитячої уяви у цей віковий період є її перехід до все більш правильного і повного відображення дійсності на основі відповідних знань. Психологічною основою формування творчої уяви молодшого школяра є такі види навчальної діяльності, які вимагають оперування просторовими й іншими образами, перетворення, трансформування їх, створення нових комбінацій. [8].

У своїй навчальній діяльності школярі щоразу повинні відтворити той образ дійсності, відомості про який повідомляє дитині вчитель або підручник у формі словесних описів, картин і схем.

Здатність до цього розвивається послідовно, проходячи дві стадії. Спочатку відтворювані образи лише приблизно характеризують реально існуючі об'єкти, вони мізерні, бідні деталями. Ці образи статичні, так як в них не представлені розвиток, рух, дії об'єктів, їх взаємозв'язок. Друга ж стадія характеризується значним збільшенням кількості ознак і властивостей в образах. Вони набувають повноту та конкретність завдяки уявленням про дії та взаємозв'язки об'єктів. До того ж відтворення образів дійсності може відбуватися без безпосереднього їх опису та особливої конкретизації, з опорою на пам'ять дитини або загальну схему об'єкта. Наприклад, діти третього класу можуть вже писати переказ і вирішувати схематичні завдання. [1].

Відтворююча уява молодших школярів розвивається шляхом формування у дітей уміння визначати і зображувати стан об'єктів, прямо не зазначений в їх описі, але закономірно з них випливаючий, і вміння розуміти умовність деяких об'єктів, їх властивостей і станів, наслідки умовних подій. Однак, нерідко робота відтворюючої уяви носить випадковий і не цілеспрямований характер, задовольняючи лише потреби дитини в фантазуванні. У міру засвоєння відомостей про об'єкти, багато нових образів набувають обгрунтований і логічний характер. Прагнення молодших школярів вказати умови походження та побудови будь-яких об'єктів є передумовою для розвитку творчої уяви. [1].

Отже уява відіграє важливу роль у розвитку молодшого школяра, є необхідним компонентом здорового і гармонійного життя дитини, забезпечуючи набуття пізнавальної мотивації самозміні особистісного сенсу, зумовлюючи постановку нових суб'єктивно значущих цілей у навчальній діяльності, беручи участь у моделюванні та наступному продуктивному перетворенні образного змісту проблемної ситуації, забезпечуючи рефлексивну регуляцію учнем власних дій та вчинків, що зумовлює конструктивну спрямованість навчальної діяльності, та успішність учбової діяльності в цілому. [8].

А оскільки уява є настільки значною у формуванні особистості, необхідно сприяти її розвитку на основних етапах формування цього процесу. Перш за все, необхідно розширювати реальний життєвий досвід дитини: «Чим більше дитина бачила, чула і пережила, чим більше вона знає і засвоїла, чим більшою кількістю елементів дійсності вона володіє у своєму досвіді, тим кращою і продуктивнішою при інших рівних умовах буде діяльність її уяви». [3, с. 11]. Також, розвитку уяви сприяють: ситуації незавершеності, заохочення безлічі питань, стимулювання незалежності, позитивна увага до дитини. У молодшому шкільному віці розвиток уяву здійснюється переважно за рахунок вивчення гуманітарного та природного циклів, рішення математичних задач, виконання завдань з праці, заняття музики, малювання, театрального мистецтва та інші види творчого самовиявлення. [8].

Звичайно, розвиток уяви не обмежується молодшим шкільним віком, проте далі вона розвивається набагато повільніше, тому що на перший план виступають процеси мислення, дещо обмежуючи розвиток творчої уяви. А тому саме дошкільний і молодший шкільний вік є найбільш сензитивними періодами для розвитку уяви.

Отже, у цьому розділі нами був розглянут механізм розвитку уяви і були виявлені основні особливості її формування та розвитку в періоди дошкільного та молодшого шкільного дитинства

Загальні висновки

Проведений нами аналіз особливостей уяви і її розвитку в період дошкільного і молодшого шкільного віку дозволив нам сформулювати такі висновки:

1. Уява – це психічний пізнавальний процес, що полягає в створенні нових образів на основі елементів, наявних в досвіді людини. Механізмами цього процесу є комбінування або акцентуювання.

2. Розрізняють мимовільну і довільну, відтворюючу і творчу, абстрактну і конкретну уяву, а також фантазію і мрію.

3. В залежності від впливу уяви на людину розрізняють такі основні функції уяви: пізнавальна, емоційна та виховна, крім того в психології виділяють ще декілька функцій уяви: керування іншими психічними і фізіологічними процесами,

формування внутрішнього плану дій, планування та програмування діяльності

4. Механізм розвитку уяви – механізм інтеріорізації, що забезпечую формування вищих, довільних форм уяви.

5. Розвиток уяви в дошкільному і молодшому шкільному віці тісно пов'язаний із розвитком мовлення, з формуванням пізнавальних здібностей дитини, її загальним інтелектуальним розвитком, зі становленням її особистості у тісному взаємозв'язку з грою і навчанням, відповідно.

6. Уява дошкільника вперше виявляється у своїх вищіх, довільних формах саме під час ігрової діяльності, але носить більш відтворюючий, ніж творчий характер; уява молодшого школяра, формуючись у навчальній діяльності, набуває дійсно творчого характеру.

Список літератури

1. Возрастная и педагогическая психология. Учебное пособие для вузов для студентов пед. институтов. Под ред. проф. А.В. Петровского. – М.: «Просвещение», – 1973. – 288 с.

2. Выготский Л.С. Психология. М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000. – 1008 с. (Серия «Мир психологии»).

3. Выготский Л.С. Воображение и творчество в детском возрасте: Психол. очерк: Кн. для учителя. – 3-е изд. – М.:Просвещение, 1991. – 93 с.

4. Карабаєва І.І., Карасьова К.В. Взаємозв'язок уяви, гри та навчання в дошкільному віці // Обдарована дитина. – 2008. – №10. – с. 51–55.

5. Крысько В.Г. Общая психология в схемах и комментариях: Учебное пособие. – СПб.: Питер, 2009. – 256 с.: ил. – (Серия «Учебное пособие»).

6. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 2008. – 713 с.: ил. – (Серия «Мастера психологии»).

7. Слободчиков В.И., Исаев Е.И. Основы психологической антропологии. Психология человека: Введение в психологию субъективности. Учебное пособие для вузов. – М.: Школа-пресс, 1995. – 384 с.

8. Тітов І.Г. Творча уява молодшого школяра: її критерії та функції у навчальній діяльності // Обдарована дитина. – 2008. – №10. – с. 56–60.